ЛЕСЯ  УКРАЇНКА
ЛІСОВА  ПІСНЯ
 ДРАМА-ФЕЄРІЯ  В  3-Х  ДІЯХ
 LESYA  UKRAINKA
FOREST  SONG
 A  FAERY  DRAMA  IN  THREE  ACTS

ЛЕСЯ  УКРАЇНКА
 ЛІСОВА  ПІСНЯ
 ДРАМА-ФЕЄРІЯ  В  3-х  ДІЯХ
 Київ
Видавництво
художньої  літератури
«Дніпро»
 1985
 A  FAERY  DRAMA  IN  THREE  ACTS
 Kiev
 Dnipro  Publishers
1985

Переклала  на  англійську  мову
ГЛЕДІС  ЕВАНС
 Translated  from  the  Ukrainian
by  GLADYS  EVANS
 Printed  in  the  USSR
 ©  Translation  into  English
Dnipro  Publishers,  1985
 PREFACE
 Part  1
 Childhood  impressions  often  lie  couched  in  a  poet’s  heart
like  invaluable  chattels,  and  form  an  intrinsic  part  of  his,  or
her,  creative  writing.  We  can  see  this  in  the  poetry  of  Pushkin,
Lermontov,  Byron,  Heine,  Shevchenko  and  Ivan  Franko.  Even
as  a  child  in  her  native  countryside  of  Volyn,  the  outstanding
poetess  known  as  Lesya  Ukrainka  (born  Larissa  Petrivna
Kosach  in  1871)  absorbed  the  poetical  treasures  of  her  own
Ukrainian  people  —  fairy  tales,  legends,  customs,  beliefs  and
songs  which  stayed  with  her  all  her  life.
 Lesya’s  childhood  was  partly  spent  (1882-1891)  on  her  father’s
homestead  near  the  village  of  Kolodyazhne,  Kovel  District,
formerly  Volyn  Gubernia.  She  mixed  with  the  peasant  children
from  whom  she  imbibed  their  beautiful  folk  songs.  She  listened
to  the  tales  of  the  old  folk  about  the  past  of  her  homeland,
kept  in  her  memory  their  fairy  tales,  legends  and  traditions,
and  with  all  her  soul  she  entered  the  diverse  and  melodious
world  of  folk  mythology.
 Already  in  Lesya’s  early  lyrical  verse,  you  may  come  across
an  evocation  of  folk-created  images  such  as  the  Forest-Demon
or  Demon-Tempter  who  appears  to  girls  in  the  shape  of  a  fiery
snake  or  a  handsome  young  man.  Later  on,  in  one  of  her
political  satires,  she  introduced  a  traditional  image  from
Ukrainian  folk  tales—.the  Okh-Chudotvorets  (Oh-the  Miracle-
Maker).  And  in  her  well-known  dramatic  poem  “An  Autumn
Tale”  she  gives  a  new  twist  •  to  the  story  of  a  princess  im¬
prisoned  in  a  tower  on  top  of  a  glass  mountain.  In  her  tale
called  “About  the  Giant,”  written  shortly  before  her  death
(1913),  Lesya  uses  a  Ukrainian  folk-tale  plot  to  portray  the
people’s  awakening.
 It  was  Lesya  Ukrainka’s  fate  to  do  much  travelling:  her
serious  illness  (tuberculosis  of  the  bones)  forced  her  to  live
abroad  a  good  deal  and  keep  to  a  strict  medical  regime.
However,  the  poetess  worked  on  with  great  courage.  All  of  her
writings  are  permeated  with  thoughts  about  the  destiny  of  her
beloved  Ukrainian  people  and  the  hard  lot  they  were  then
enduring.
 5

Whether  Lesya  Ukrainka  was  describing  the  burning  sands
of  the  Egyptian  desert,  the  richness  of  nature  in  the  Crimea,
the  coasts  of  the  Mediterranean  Sea  or  the  factory  districts  on
the  outskirts  of  Genoa,  she  never  failed  to  remember  her
Ukrainian  people  and  the  working  man  of  her  homeland.
 True  to  her  democratic  principles,  the  poetess  showed  that
the  forces  of  nature  might  be  subordinated  to  man  if  his  social
community  were  free  of  self-interest,  petty  personal  instincts,
vulgar  banalities,  egoism  and  oppression.  These  ideas  may  be
discovered  to  the  fullest  extent  in  the  Forest  Song.
 Part  2
 In  the  summer  of  1911,  while  living  in  Kutaisi  (Georgia),
Lesya  Ukrainka  began  to  write  her  Forest  Song.  Apparently,
this  creative  intention  had  been  long  maturing  in  her  mind,  and
the  very  name  of  the  new  drama  speaks  of  its  immediate
closeness  to  folk  song.  Ukrainian  song  really  was  the  life
companion  of  the  poetess.  The  well-known  collector  of  Ukrainian
folk  songs,  Kliment  Kvitka,  wrote  in  a  preface  to  his  Folk
Melodies  with  Words  by  Lesya  Ukrainka  which  was  published
during  1917  and  1918  after  Lesya’s  death:  “Lesya  Ukrainka
took  these  songs  most  of  all  from  the  people  of  her  beloved
native  parts  in  Volyn  during  her  childhood  and  early  teenage
years....  When  she  was  a  small  girl,  probably  about  five  years
'old,  Lesya  memorized  several  spring  and  dance  songs....  After
completing  this  collection,  her  illness  entered  its  last  and  fatal
phase.  Thus  it  was  that  the  works  of  her  life  began  with  folk
song  and,  as  time  passed  on,  ended  with  folk  song.”
 Lesya  Ukrainka  well  knew  the  olden  rites  carried  out  on
the  eve  of  “Ivan  Kupala”  (Midsummer  Night.—  tr.),  also  the
round-dance  songs  and  children’s  song-games.  In  an  article
entitled  “Kupala  in  Volyn,”  Lesya  writes  about  the  Ukrainian
ritual  songs  and  provides  the  note  music  for  the  melodies.
 At  the  end  of  the  Forest  Song,  Lesya  has  provided  the  note
music  of  Volyn  folk  melodies  which  she  collected  and  arranged
personally.  Once  again  this  speaks  of  the  inseparable  bond
that  links  Lesya’s  Forest  Song  with  themes  of  folklore.
 In  a  letter  to  the  scholar  A.  Krymsky,  dated  October  14,  1911,
Lesya  Ukrainka  wrote:  “I  have  only  kind  thoughts  about  the
Volyn  forests.  Remembering  them  this  summer,  I  wrote  a  ‘faery-
drama*  in  their  honour,  and  it  brought  me  a  great  deal  of
happiness.”
 6
 In  her  Forest  Song,  Lesya  Ukrainka  provides  a  poetical
description  of  nature  in  the  Volyn  district;  she  resurrects  the
magic  world  of  Volyn  fairy  tales  and  beliefs.  The  poetess  takes
the  reader  into  a  forest  grove  inhabited  by  fantasticcreatures,
both  good  and  evil,  who  live  their  own  mode  of  life.  A  meadow,
forest  clearing,  shore  of  a  forest  pool  or  lake,  tree  branches-,
hills  and  mountains  -  all  are  represented  as  incarnations  of  the
vital  life-giving  forces  of  nature.  The  images  of  Ukrainian
folk  ’mythology  come  alive  in  the  faery  drama:  nymphs  of  held
and  ГоУгЦ  water-sprites,  the  wild  or  violent  “Perelesmk  or
Forest-Demon,  and  “Vodyanik”  (Forest-Pool  King,  >esse'  S°  "n
inland  waters);  the  “Lisovyk”  or  wood-goblin;  the  ^УАт
(avenging  black  imps  bringing  bad  luck);  Koots  (a  dandified
short-failed  devil  of  the  swamp,  or  satyr);  the  ‘  Poterchata
(bastard  babes  drowned  by  their  forsaken  mothers  who
become  incarnated  as  will-o-the-wisps  [this  translator  calls  them
the  Lost  Children];  the  Terrible  Destroyer  whom  Lesya  ca
“He  Who  Breaks  the  Dams”-the  Dam-Breaker,  and  finally
the  spirit  of  Death  or  “He  Who  Sits  in  the  Rock  -Lone  Crag
 S‘Among  the  inhabitants  of  this  mythical  fantastic  realm,
there  is  a  fascinating  creature-the  wood  nymph  or  dryad.
 Mavka  Lesya  was  familiar  with  this  faery  image  rom
hood.  In  her  native  parts,  she  often  heard  stones  about
“Mavkas”  or  dryads  and  she  always  remembered  them.
 m»  L,s,.-,V  mother  a,.«red  he,  that  the  fantastic  images
Of  her  Forest  Song  were  evoked  by  the  literary  classics  the
poetess  pointed  out  that  it  was  not  bookish  influences  that
played  the  main  role,  but  the  colourful  and  sonorous  elemen  s
of  the  ingenuous  folk  creations  directly  relating  to  Volyn.  It
seems  to  me,”  said  Lesya,  “that  I  recalled  our  forests  then  and
was  homesick  for  them.  And  besides,  I  had  long  had  this
Mavka  ‘on  my  mind,’  right  from  the  time  you  told  me  about
the  mavkas  in  Zhaboritsya  while  we  were  walking.through  some
woods  or  other  where  the  trees  were  small  but  rather  dense
in  growth.  Later  on,  in  Kolodyazhne,  I  ran  away  from  home  one
moonlit  night  into  the  forest  (none  of  you  ever  knew  bout
that)  and  I  expected  I  would  manage  to  see  a  mavka  there.
And  at  Nechemny  Pond,  I  dreamt  of  her  when  we  spent  the
night  there  at  old  Leo  Skulinsky’s  place....  Apparently  I  was
fated  to  write  about  her  some  time,  and  now  for  some  reason
or  other  ‘the  right  time'  has  come-I  myself  don’t  exactly  know
why.  Her  image  cast  its  spell  upon  me  my  whole  life  through.
 7

The  social  topic  underlying  the  Forest  Song  consists  of
the  exposure  of  shallow  personal  morals,  self-interest  and  sheer
profit-seeking.  Set  against  everything  that  is  cheap  and  banal,
there  is  a  lofty  creative  enthusiasm,  the  thirst  for  happiness
and  real  human  joyousness.  Mavka  (the  dryad)  falls  in  love
with  the  peasant  youth  Lukash,  and  saves  his  life.  Lukash
plays  his  reed-pipe  and  enchants  Mavka.  The  forest  “maid”
discovers  that  in  the  human  world  there  is  much  that  is  beauti¬
ful,  noble  and  elevated.  She  leaves  the  fantastic  forest  creatures,
to  make  her  way  in  the  world  of  man.  But  here  Mavka  finds
bitter  disillusionment.  The  rude  human  beings  she  is  confronted
with  are  alien  and  beyond  her  understanding.  Her  pure  love
for  Lukash  is  insulted  and  profaned.  His  mother  brings  into
her  home  the  cheap  and  gaudy 	Kilina  and 	marries 	her  to
 Lukash.  Then  he  loses  his 	gift 	for  music. 	Without 	Mavka,
 Lukash  becomes  a  rough  and  dull  fellow.  But  even  so,  Mavka
cannot  live  without  Lukash  who  has  aroused  in  her  the  first
tender  emotion  that  draws  her  to  people.
 Lesya  Ukrainka  unmasks  all  that  is  low  and  mean  in  people,
but  shows  at  the  same  time 	that 	bright  and 	noble  desires  are
 not  left  unvalued,  nor  do 	they 	pass  away 	without 	leaving
 a  trace.  As  for  Lukash,  he  cannot  live  in  such  a  narrow  and
commonplace  world  —  he  runs  away  from  the  house  where
meanness  and  base  instincts  are  the  rule.  Then  once  more,  for
the  last  time,  he  meets  Mavka.  But  she  is  already  doomed  to
die  because  she  has  lost  Lukash.
 As  if  to  give  strength  to  the  notion  that  not  everything  in
the  human  world  is  worthy  of  condemnation,  Lesya  puts  in
the  Forest  Song  the  beautiful  profile  of  old  Uncle  Leo,  a  man
of  wisdom  and  clear  thinking  who  senses  the  powerful  creative
forces  of  Nature  which  he  loves  so  passionately.  His  character
is  marked  by  positive  qualities  in  sharp  contrast  to  the  negative
features  of  Lukash’s  mother  and  of  his  wife,  Kilina  —  both
without  souls,  greedy  and  selfish,  pitiful  in  their  spiritual
poverty.  Lesya  brings  out  this  contrast  by  the  satirical  colouring
she  gives  their  characters.
 Despite  its  great  philosophic  depths,  this  faery  drama  is
not  at  all  abstract  —  there  are  real  living  people  in  the  cast:
the  Volyn  peasants  —  Lukash,  his  mother,  Uncle  Leo  and  Kilina.
Their  dress  and  speech  and  outer  appearance  are  all  true  to  life
and  linked  with  Volyn  where  the  action  takes  place.
 8
 Part  3
 Lesya’s  Forest  Song,  written  in  the  reactionary  period  that
followed  the  1905  Russian  uprising,  exposed  the  narrowness
of  a  purely  material  desire  for  personal  gain,  and  poetized
mankind’s  lofty  dream  about  happiness.
 The  bourgeois  nationalists  strive  to  glide  over  and  even
conceal  the  revolutionary  content  of  Lesya  Ukrainka’s  faery
dramas,  calling  her  a  romantic  poet  retreating  from  the  realities
of  the  Ukrainian  lifestyle  into  a  world  of  either  the  past  or  of
fantasy.  This  is  purely  malicious  slander.  Lesya  lived  according
to  the  modern  interests  of  her  time  and  was  under  the  strong
influence  of  the  most  advanced  ideas  of  the  revolutionary
working  class  —  i.  e.  Marxism.  On  choosing  historical,  mytho¬
logical  or  fantastic  plots  for  her  creative  writing,  the  poetess
used  them  to  express  broad  and  artistic  social  and  political
generalizations.  The  first  dramatic  works  of  Lesya  Ukrainka
were  linked  with  the  tasks  of  an  all-Russia  or  nationwide
liberation  movement:  they  were  directed  against  reactionary  and
anti-popular  tendencies.  The  national  features  underlying  the
Forest  Song  define  the  character  and  composition  of  this  drama.
 Folk  tales  and  legends  inspired  Pushkin  to  write  his
Ruslan  and  Liudmila  and  also  his  famous  tales.  The  fantasy
that  flowed  from  Pushkin’s  pen  took  on  that  basic  reality  which
the  poet  so  clearly  expressed  in  his  lines:
 Fairy  tales  may  fib  —  but  hint!
 They  are  good  lessons  for  the  young.
 In  his  Evenings  on  a  Farm  Near  Dikanka,  Gogol  interwove
with  unusual  artistry  the  real  with  the  fantasies  gleaned  from
sources  of  folk  creativity.
 A.  Ostrovsky  based  his  dramatic  fairy  tale  The  Snow  Maiden
upon  Russian  folk  sources  —  ritual  songs,  games  and  satires
and  others,—  and  thus  created  a  potical  hymn  to  the  people’s
wisdom,  love  of  peace,  and  diligence.  He  brought  out  absolutely
real  human  feelings  and  relationships,  though  the  action  is
carried  over  into  a  certain  fantastic  kingdom  or  country  of  the
“Berendey’s.”
 In  Ukrainian  literature,  the  artistic  method  of  joining  reality
to  fantasy  is  used  by  Taras  Shevchenko  in  his  ballads  and  by
Hrihory  Kvitka-Osnovyanenko  in  his  novels.  It  is  also  used  by
Lesya  Ukrainka,  and  by  her  contemporary  Mikhailo  Kotsyubin¬
sky  who  about  this  time  was  writing  his  Shades  of  Forgotten
 9

Ancestors,  which  reflects  the  customs,  tales,  legends,  songs  and
beliefs  of  the  Hutsuls.
 Lesya  Ukrainka,  like  her  famous  predecessors,  also  could
not  resist  including  real  characters  with  those  from  fantasy.
They  freely  exist  side  by  side  in  her  productions  and  influence
each  other,  though  the  fantastic  only  underlines  the  real.
 However  complex  the  composition  of  the  Forest  Song  is,
even  more  complex  is  the  many-faceted  finale  of  this  faery
drama.  In  essence,  it  is  tragic:  wise  Uncle  Leo  dies,  Lukash’s
house  burns  down  while  he  seems  to  have  lost  his  mind  and
is  marked  for  death.  All  the  same,  the  finale  of  the  Forest  Song
rings  out  passionately  and  energetically  with  faith  in  the
deathlessness  of  Man  as  a  creation,  faith  in  the  victory  of  the
bright  dawn  over  the  dark  forces  born  of  the  world  of  private
property.  Mavka  dies,  but  her  farewell  soliloquy  is  permeated
with  the  optimistic  idea  that  man’s  personal  memorials  are
indestructible.
 The  Forest  Song  in  form  and  plot  differs  greatly  from  Lesya
Ukrainka’s  other  dramatic  works.  Usually  in  such  dramas  or
plays,  the  poetess  employs  the  iambic  pentametre  in  free  verse
joined  with  the  rhymed  verses  of  song  and  dialogue  of  her
forest  dwellers.  Her  poetry  is  very  close  to  the  Ukrainian  folk
song  in  length  and  rhythm.
 Alexandr  Deich

СПИС  ДІЯЧІВ  «ЛІСОВОЇ  ПІСНІ
 CAST  OF  CHARACTERS
 ПРОЛОГ
«ТОЙ,  ЩО  ГРЕБЛІ  РВЕ»
ПОТЕРЧАТА  (двоє).
РУСАЛКА
 водяник
 ДІЯ  І
ДЯДЬКО  ЛЕВ
ЛУКАШ
РУСАЛКА
ЛІСОВИК
МАВКА
ПЕРЕЛЕСНИК
ПРОПАСНИЦЯ  (без  мови)
ПОТЕРЧАТА
КУЦЬ
 ДІЯ  II
МАТИ  ЛУКАШЕВА
ЛУКАШ
ДЯДЬКО  ЛЕВ
МАВКА
РУСАЛКА  ПОЛЬОВА
КИЛИНА
РУСАЛКА
«ТОЙ,  ЩО  В  СКАЛІ  СИДИТЬ»
ПЕРЕЛЕСНИК
 ДІЯ  НІ
МАВКА
ЛІСОВИК
КУЦЬ
ЗЛИДНІ
МАТИ  ЛУКАШЕВА
КИЛИНА
ХЛОПЧИК
ЛУКАШ
ДІТИ  КИЛИНИНІ  (без  мови)
ДОЛЯ
ПЕРЕЛЕСНИК
 PROLOGUE
DAM  BREAKER  —“НЕ  WHO  BREAKS  DAMS”
LOST  CHILDREN  —  “POTERCHATA”  (Two)
WATER  SPRITE  —  “RUSALKA”
FOREST-POOL  KING  —  “VODYANIK”
 ACT  ONE
UNCLE  LEO
LUKASH
WATER  SPRITE
WOOD  GOBLIN
MAVKA
RED  (FOREST)  DEMON
GHOST-SPIRIT  OF  THE  MIRE  (voiceless)
LOST  CHILDREN
KOOTS
 ACT  TWO
LUKASH’S  MOTHER
LUKASH
UNCLE  LEO
MAVKA
MEADOW  FAIRY
KILINA
WATER  SPRITE
LONE  CRAG-SITTER  (DEATH)
 RED  (FOREST)  DEMON
 ACT  THREE
MAVKA
WOOD  GOBLIN
KOOTS
HUNGER  IMPS  —  “ZLIDNI”
LUKASH’S  MOTHER
KILINA
BOY
LUKASH
 KILINA’S  CHILDREN  (with  no  speaking  parts)
FATE  —  IN  THE  FORM  OF  A  VISION
RED  DEMON

ПРОЛОГ
 PROLOGUE

ПРОЛОГ
 Старезний,  густий,  предковічний  ліс  на  Волині.
 Посеред  лісу  шростора  галява  з  плакучою  березою
і  з  великим  'прастарим  дубом.  Галява  скраю
переходить  в  куп’я  та  очерети,  а  в  одному  місці
в  яро-зелену  драговину  —  то  береги  лісового  озера,
що  утворилося  з  лісового  струмка.  Струмок  той
вибігає  з  гущавини  лісу,  впадає  в  озеро,  потім,
по  другім  боці  озера,  знов  витікає  і  губиться
в  хащах.  Саме  озеро  —  тиховоде,  вкрите  ряскою
та  лататтям,  але  з  чистим  плесом  посередині.
 Містина  вся  дика,  таємнича,  але  не  понура,—
 'повна  ніжної  задумливої  .поліської  краси.
 Провесна.  По  узліссі  і  на  галявині  зеленіє  перший
ряст  і  цвітуть  проліски  та  сон-трава.  Дерева  ще
безлисті,  але  вкриті  бростю,  що  от-от  має
розкритись.  На  озері  туман  то  лежить  пеленою,
то  хвилює  од  вітру,  то  розривається,
одкриваючи  блідо-блакитну  воду.  В  лісі  щось
загомоніло,  струмок  зашумував,  забринів,  і  вкупі
з  його  водами  з  лісу  вибіг  «Той,  що  греблі  рве»  —
молодий,  дуже  білявий,  синьоокий,  з  буйними
і  разом  плавкими  рухами;  одежа  на  йому  міниться
барвами,  від  каламутно-жовтої  до  ясно-блакитної,
і  поблискує  гострими  злотистими  іскрами.
 Кинувшися  з  іпотока  в  озеро,  він  починає
кружляти  по  плесі,  хвилюючи  його  сонну  воду;
туман  розбігається,  вода  синішає.
 «Той,  що  греблі  рве»
 З  гір  на  долину
біжу,  стрибаю,  рину!
 Місточки  збиваю,
всі  гребельки  зриваю,
всі  гатки,  всі  запруди,
що  загатили  люди,—
бо  весняна  вода,
як  воля  молода!
 (Хвилює  воду  ще  більше,
 поринає  і  виринає,
 мов  шукаючи  щось  у  воді).
 16
 PROLOGUE
 An  ancient  and  heavily-wooded  virgin  forest  in
Volyn.  In  the  centre,  a  large  clearing  with
a  weeping  birch,  and  a  huge  age-old  oak  tree.
 The  clearing  is  framed  with  peat  hillocks  and
bulrushes,  but  in  one  place  there  is  a  bright  green
quagmire  where  a  forest  stream  enters  from  the
background  and  falls  into  a  forest  pool  or  lake.
 This  stream  runs  from  a  grove  of  trees  and  moves
out  on  the  opposite  side  of  the  lake,  twisting  and
winding  through  brushwood.  The  lake  is  placid
and  still,  much  covered  with  algae  and  water-lily
pads,  but  with  clear  open  water  in  the  middle.
 It  is  a  wild,  mysterious  place,  but  not  gloomy  —  it
is  imbued  with  the  tender  beauty  that  is  typical
of  Polissya.
 Early  spring.  On  the  edge  of  the  forest  and
in  the  clearing,  the  first  grass  is  sprouting  green;
snowdrops  and  anemones  are  in  flower.  The  trees
are  still  bare  but  covered  with  swollen  buds  on
the  point  of  uncurling  green  leaflets.  Over  the  lake,
a  faint  mist  hovers  which  sometimes  swirls  in  the
wind,  now  concealing  and  now  revealing  the  pale
blue  water.
 From  the  forest  comes  a  sound  as  if  someone
is  speaking;  the  little  stream  rings  louder  and
louder  like  tiny  bells.  As  it  runs  from  the  forest,
with  it  comes  the  Dam  Breaker  in  the  form  of
a  young  merman,  fair  of  skin  with  blue  eyes.
 His  movements  are  impetuous  but  graceful;  his
garment  ripples  with  many  colours  ranging  from
dull  yellow  to  bright  blue,  and  gleams  with  golden
sparkles.  Plunging  into  the  lake  from  the  turbulent
stream,  he  begins  to  swim  in  circles  round  the
centre  of  the  pool,  agitating  its  sleepy  waters.
 Then  the  mist  fades  away  and  the  water  grows
more  blue.
 Dam  Breaker
 With  quick  bursts  and  sallies,
from  mountain  to  valleys,
 I  break  down  the  bridges,
sweep  dams  and  dyke  ridges,
all  swamp-roads  I’ve  riven
by  sweat  of  man  driven,
for  the  spring  water-flood  —
that’s  spring-fever  blood!
 (He  stirs  up  the  water  even  more,  dives  under
and  again  surfaces,  as  if  looking  for  something
in  the  water,)
 17
 2  5—46

Потерчата
 (двоє  маленьких  бліденьких  діток
у  біленьких  сорочечках  виринають
з-поміж  латаття)
 Перше
 Чого  ти  тута  блудиш?
 Друге
 Чого  зо  сну  нас  будиш?
 Перше
 Нас  матуся  положила
І  м’якенько  постелила,
бо  на  ріння,  на  каміння
настелила  баговиння
і  лататтям  повкривала,
і  тихенько  заспівала:
 «Люлі-люлі-люлята,
засніть,  мої  малята!»
 Друге
 Чого  ж  ти  тут  шугаєш?
 Перше
 Кого  ти  тут  шукаєш?
 «Той,  що  греблі  рве»
 Тую  Русалку,
що  кохав  я  змалку,
бо  водяній  царівні
нема  на  світі  рівні!
 Збігав  я  гори,
доли,  яри,  ізвори,—
милішої  коханки
нема  від  озерянки.
 Зіб’ю  всю  вашу  воду,
таки  знайду  ту  вроду!
 (Бурно  мутить  воду).
 Потерчата
 Ой  леле!  Не  нуртуй!
 Хатинки  не  руйнуй!
 Печера  в  нас  маленька,
що  збудувала  ненька,
 18
 Lost  Children
 (two  small  pale  children,  wearing  white
nightgowns,  float  up  from  beneath  water-lily
pads)
 First  Child
 Why  wander  as  if  forsaken?
 Second  Child
 Why  sleeping  babes  awaken?
 First  Child
 For  our  mother  left  us  sleeping
in  soft  beds  while  she  was  weeping,
beds  of  sand  or  stone  all  mossy
strewn  with  algae  pale  and  flossy,
lily-pads  helped  close  our  eyes
while  she  sang  us  lullabies:
 “Bye-lo  land  will  take  you  in,
go  to  sleep,  my  babykin!”
 Second  Child
 What  noisy  wrath  you’re  wreaking!
 First  Child
 Who  have  you  here  come  seeking?
 Dam  Breaker
That  nymph  or  lady
I  loved  when  but  a  laddy  —
 A  water  queen  or  princess:
no  world  has  seen  her  likeness.
 Through  hills  have  I  run,
through  vale,  ravine  and  the  glen  —
 No  better  sweetheart  is  there
Than  your  lake’s  lady  fair.
 I’ll  make  you  waves  alarming
till  I  have  found  Miss  Charming!
 (He  whirls  water  round  in  the  lake.)
 Lost  Children
(in  chorus)
 Oh  dear,  don’t  dive  so  deep!
 Let  us  our  dwelling  keep!
 Of  cave-homes  don’t  bereft  us,
that’s  where  our  mother  left  us.
 19
 2*

убога  наша  хатка,
бо  в  нас  немає  татка...
 (Чіпляються  йому  за  руки,  благаючи).
 Ми  спустимось  на  дно,
де  темно,  холодно,
на  дні  лежить  рибалка,
над  ним  сидить  Русалка...
 «Той,  що  греблі  рве»
 Нехай  його  покине!
 Нехай  до  мене  зрине!
 Потерчата  поринають  в  озеро.
 Виплинь  же,  мила!!
 Русалка  випливає  і  знадливо  всміхається,
радісно  складаючи  долоні.  На  ній  два  вінки  —
один  більший,  зелений,  другий  маленький,
як  коронка,  перловий,  з-під  нього  спадає  серпанок.
 Русалка
 Се  ти,  мій  чарівниченьку?!
 «Той,  що  греблі  рве»
 (грізно)
 Що  ти  робила?
 Русалка
 (кидається  немов  до  нього,
 але  пропливає  далі,  минаючи  його)
 Я  марила  всю  ніченьку
про  тебе,  мій  паниченьку!
 Ронила  сльози  дрібнії,
збирала  в  кінви  срібнії,
без  любої  розмовоньки
сповнила  вщерть  коновоньки...
 (Сплескує  руками,  розкриває  обійми,
знов  кидається  до  нього  і  знов  минає).
 Ось  кинь  на  дно  червінці,
поллються  через  вінця!
 (Дзвінко  сміється).
 20
 Our  homes  are  poor  and  shabby:
 You  see,  we  have  no  Daddy...
 (They  take  hold  of  his  arms,  imploringly.)
 Down  in  the  deeps  we’ll  go
where  cold  dark  waters  flow,
down  there  an  angler’s  sleeping:
the  Nymph  her  vigil’s  keeping...
 Dam  Breaker
 Then  let  her  leave  him  be!
 Let  her  come  up  to  me!
 The  Lost  Children  dive  down  into  the  lake.
 Come  up,  lady  fair!!
 The  Water  Sprite  surfaces  with  an  enchanting
smile,  clapping  her  hands  joyously.  She  wears  two
crowns:  one  large  and  green,  the  top  one  a  small
crownlet  of  pearls;  below  there  ripples  down
a  transparent  veil.
 Water  Sprite
 0  my  spellbinder,  is  that  you?
 Dam  Breaker
(threatening)
 What’s  going  on  there?
 Water  Sprite
 (she  pretends  to  throw  herself  toward  him,  but
misses  and  swims  farther  away)
 1  dreamt  of  you  the  whole  night  through,
my  little  lord,  what  else  to  do!
 Shed  tiny  tears  so  frail,
caught  in  a  silver  pail;
without  my  loved  one,  clearly
I  filled  a  bucket  nearly...
 (She  splashes  the  water  with  her  hands,  opens
her  arms,  and  again  rushes  at  him,  and  again
swims  past.)
 A  gold  piece  dropped  for  trimming,
which  sent  my  tears  a  brimming!
 (Breaks  into  ringing  laughter)
 21

«Той,  що  греблі  рве»
 (з’ідливо)
 То  се  й  у  вас  в  болоті
кохаються  у  злоті?
 Русалка  наближається  до  нього,  він  круто
одвертається  від  неї,  виром  закрутивши  воду.
 Найкраще  для  Русалки,
сидіти  край  рибалки,
глядіти  неборака
від  сома  та  від  рака,
щоб  не  відгризли  чуба.
 Ото  розмова  люба!
 Русалка
 (підпливає  близенько,
хапає  за  руки,  заглядає  в  вічі)
 Вже  й  розгнівився?
 (Лукаво).
 А  я  щось  знаю,  любчику,
хороший  душогубчику!
 (Тихо  сміється,  він  бентежиться)
 Де  ти  барився?
 Ти  водяну  царівну
зміняв  на  мельниківну!
 Зимові  —  довгі  ночі,
а  в  дівки  гарні  очі,—
недарма  паничі
їй  носять  дукачі!
 (Свариться  пальцем  на  нього
і  дрібно  сміється).
 Добре  я  бачу
твою  ледачу  вдачу,
та  я  тобі  пробачу,
бо  я  ж  тебе  люблю!
 (З  жартівливим  пафосом).
 22
 Dam  Breaker
 (sarcastically)
 So  even  in  your  slough,
to  gold  you  love  to  bow?
 The  Water  Sprite  moves  close  to  him,  but  he
sharply  turns  away  and  swirls  the  water  into
a  whirlpool.
 Dam  Breaker
 For  you  it  would  be  better
to  sit  beside  your  angler,
to  see  that  sheat  and  crayfish
don’t  chew  his  hair  too  devilish:
 Poor  man,  your  turtle-dove.
 And  lo!  one  talks  of  love!
 Water  Sprite
 (she  swims  close  and  takes  him  by  the  arm,
looking  into  his  eyes)
 To  anger  now  you  turn?
 (slyly)
 But  I  know  something,  lover-mine,
you  little  devil  saturnine!
 (She  laughs  softly,  while  he  is  embarrassed.)
 Where  did  you  sojourn?
 Betrayed  the  Queen  of  Water:
 And  for  a  miller’s  daughter!
 Long  winter  nights  —  one  sighs
to  gaze  in  a  maid’s  dark  eyes.
 Young  lords  bring  her  buckets  —
not  in  vain  —  of  gold  ducats.
 (Threatens  him  with  her  finger,  and  bursts
into  laughter.)
 How  well  I  know  you,
 Your  paltry  soul  I’ll  show  you!
 But  I  will  yet  forgive  you,
because  it’s  you  I  love!
 (With  jocular  inspiration.)
 23

На  цілу  довгу  мить  тобі  я  буду  вірна,
хвилину  буду  я  ласкава  і  покірна,
а  зраду  потоплю!
 Вода  ж  не  держить  сліду
від  рана  до  обіду,
так,  як  твоя  люба,
або  моя  журба!
 «Той,  що  греблі  рве»
 (поривчасто  простягає
їй  обидві  руки)
 Ну,  мир-миром!
 Поплинем  понад  виром!
 Русалка
 (береться  з  ним  за  руки
і  прудко  кружляє)
 На  виру-вирочку,
на  жовтому  пісочку,
в  перловому  віночку
зав’юся  у  таночку!
 Ух!  Ух!
 Ухкають,  бризкають,  плещуть.  Вода  б’ється
в  береги,  аж  осока  шумить,  і  пташки  зграями
зриваються  з  очеретів.
 Водяник
 (Виринає  посеред  озера.  Він  древній,
сивий  дід,  довге  волосся  і  довга  біла  борода
всуміш  з  баговинням  звисають  аж  по  пояс.
Шати  на  ньому  —  барви  мулу,  на  голові
корона  із  скойок.  Голос  глухий,  але  дужий)
 Хто  тут  бентежить  наші  тихі  води?
 Русалка  з  своєю  парою  спиняються  і  кидаються
врозтіч.
 Стидайся,  дочко!  Водяній  царівні
танки  заводити  з  чужинцем?!  Сором!
 24
 A  whole  long  moment  through,  to  you  I  will
 be  true,
 one  minute  shall  I  be,  caressing  and  subdued.
Then  drown  my  traitorous  dove!
 No  trace  is  left  on  water,
from  morn  to  night  or  after  —
thus,  like  your  love  for  me,
so  be  my  grief  for  thee.
 Dam  Breaker
 (fervently  reaching  out  his  hands  to  her)
 Peace  flag  unfurled!
 Merry-go-round  the  whirlpool  world!
 Water  Sprite
 (joins  hands  with  his  and  quickly  circles
the  pool  with  him)
 0  I’m  in  whirlpool  land-0
upon  the  yellow  sands-O,
 1  wear  a  pearly  crown-O,
dance  with  my  love  around-O!
 Ho!  Ho!
 They  splash  and  dance  around.
 The  water  breaks  against  the  shores  so  hard  that
the  sedge  grasses  rustle  loudly,  and  the  waterfowl
rise  from  the  reeds.
 The  Forest-Pool  King  (Vodyanik  —  one
of  the  lesser  deities  of  waters)  appears  in
the  middle  of  the  lake.  He  is  an  ancient-looking
and  gray-haired  man.  His  long  hair  and  long
white  beard,  entwined  with  water-weeds,  hang
down  to  his  waist.  His  clothing  is  the  colour
of  the  brown  silt  in  the  depths,  and  he  wears
a  crown  of  shells.  His  voice  is  dull  but  strong.
 Pool  King
 Who  is  it  that  disturbs  our  quiet  water?
 Water  .Sprite  and  Dam  Breaker  stop  and  spin  away,
helter-skelter.
 A  water  princess!  Shame  upon  you,  daughter!
 In  mad  dance  whirling  with  a  stranger!
 Shameless!
 25

Русалка
 Він,  батьку,  не  чужий.  Ти  не  пізнав?
 Се  ж  «Той,  що  греблі  рве»!
 Водяник
 Та  знаю,  знаю!
Нерідний  він,  хоч  водяного  роду.
 Зрадлива  і  лукава  в  нього  вдача.
 Навесні  він  нуртує,  грає,  рве,
зриває  з  озера  вінок  розкішний,
що  цілий  рік  викохують  русалки,
лякає  птицю  мудру,  сторожку,
вербі-вдовиці  корінь  підриває
і  бідним  сиротятам-потерчатам
каганчики  водою  заливає,
псує  мої  рівненькі  береги
і  старощам  моїм  спокій  руйнує.
 А  влітку  де  він?  Де  тоді  гасає,
коли  жадібне  сонце  воду  п’є
із  келиха  мого,  мов  гриф  неситий,
коли  від  спраги  никне  очерет,
зоставшися  на  березі  сухому,
коли,  вмираючи,  лілеї  клонять
до  теплої  води  голівки  в’ялі?
 Де  він  тоді?
 Під  час  сеї  мови  «Той,  що  греблі  рве»  нишком
киває  Русалці,  ваблячи  її  втекти  з  ним
по  лісовому  струмку.
 «Той,  що  греблі  рве»
 (з  укритою  насмішкою)
 Тоді  я  в  морі,  діду.
 Мене  на  поміч  кличе  Океан,
щоб  не  спило  і  в  нього  чашу  сонце.
 Як  цар  морський  покличе  —  треба  слухать.
На  те  є  служба,—  сам  здоровий  знаєш.
 26
 Water  Sprite
 But  he’s  no  stranger,  Dad.  You  do  not  knowh.m?
 Dam  Breaker  he  is  called.
 PoolKing
 Well  do  I  know  him!
 No  kin  to  us,  though  of  the  water  family.
 He’s  shifty,  deeply  cunning  in  his  nature;
runs  wild  in  springtime,  rends  in  playful  guise.
He  gathers  from  the  lake  the  best  of  flower
which  all  year  round  our  water  sprites  do  foster.
He  scares  the  wildfowl,  birds  alert  and  wise;
exposes  roots  of  widowed  pussy-willow,
and  in  the  poor  Lost  Children  s  candle-holders
pours  water,  so  their  willow-the-wisps  have^^
 he  spoils  my  lakeshores  orderly  and  neat,
 the  peace  of  my  old  age  he  often  ruins.
 In  summertime,  where  is  he?  Gallivanting,
 all  while  the  pitiless  Sun  my  water  drinks,
 my  goblet  empties  —  vulture-like  regaling,
 And  while  the  reeds  from  thirst  are  fading
 left  high  and  dry  upon  the  lonely  shoreline;
 And  while,  in  dying,  water-lilies  sink
 their  wearv  heads  toward  the  pool’s  warm
 J 	water:
 Where  is  he  then?
 As  these  words  are  spoken,  the  Dam  Breaker  nods
at  the  Water  Sprite,  tempting  her  to  run  away
with  him  down  the  forest  stream.
 Dam  Breaker
 (with  a  barely  concealed  smirk)
 Old  man,  I’m  then  at  sea.
 For  Ocean  calls  on  me  to  render  aid
so  that  the  Sun  can’t  drain  his  giant  goblet.
 And  if  the  Sea  King  calls,  one  must  obey  him.
You  know  the  calls  of  Duty  —  none  dare  gainsay
 them.
 27

Водяник
 Еге  ж,  тоді  ти  в  морі...  А  мені,
якби  не  помагав  мій  друг  одвічний,
мій  щирий  приятель  осінній  дощик,
прийшлось  би  згинуть  з  парою!
 «Той,  що  греблі  рве»  незамітно  ховається  в  воду.
 Русалка
 Татусю!
 не  може  пара  згинути,  бо  з  пари
знов  зробиться  вода.
 Водяник
 Яка  ти  мудра!
 Іди  на  дно!  Доволі  тут  базікать!
 Русалка
 Та  зараз,  тату!  Вже  ж  його  немає.
 Я  розчешу  поплутаний  сікняг.
 (Виймає  з-за  пояса  гребінку  з  мушлі,
чеше  прибережне  зілля).
 Водяник
 Ну,  розчеши,  я  сам  люблю  порядок.
 Чеши,  чеши.  Я  тут  підожду,
поки  скінчиш  роботу.  Ти  поправ
латаття,  щоб  рівненько  розстелилось,
та  килим  з  ряски  позшивай  гарненько,
що  той  порвав  пройдисвіт.
 Русалка
 Добре,  тату.
 Водяник  вигідно  вкладається  в  очереті,  очиїма
слідкуючи  роботу  Русалчину;  очі  йому  поволі
заплющуються.
 «Той,  що  греблі  рве»
 (виринувши,  стиха  до  Русалки)
 Сховайся,  за  вербою!
 Русалка  ховається,  оглядаючись  на  Водяника.
28
 Pool  King
 Aha!  Then  you’re  at  sea...  But  as  for  me,
without  the  help  of  one  of  my  companions,
the  Autumn  Rain,  an  old  friend  true  and  loyal,
I’d  perish,  turn  to  vapour!
 Unnoticed,  the  Dam  Breaker  hides  under  the  water.
 Water  Sprite
 Oh,  Daddy!
 Cloud  vapour  cannot  perish,  for  from  clouds
the  water’s  born  again.
 Pool  King
 Oh,  what  a  smarty!
 Go  down  below!  Enough  of  chitter-chatterl
 Water  Sprite
 In  just  a  minute!  He’s  no  longer  here.
 I’ll  first  comb  tangled  weeds,  all  tatters.
 (She  takes  a  comb  of  shells  from  her  belt
and  combs  the  shoreline  weeds.)
 Pool  King
(to  Water  Sprite)
 Well,  comb  away!  I’m  also  fond  of  neatness.
Comb  on,  comb  on!  And  I’ll  wait  here  for  you
until  you  finish  working.  Straighten  out
the  lily-pads  so  they  lie  flat  and  even,
and  make  that  algae-rug  again  look  pretty
which  your  globe-trotter  trampled.
 Water  Sprite
 All  right,  Daddy.
 The  Pool  King  settles  down  in  comfort  among
the  reeds,  his  eyes  at  first  following  the  Water
Sprite’s  work  but  gradually  starting  to  close.
 Dam  Breaker
 (surfacing,  whispers  to  Water  Sprite)
 Go  hide  where  willows  gather,
 Water  Sprite  hides  herself,  glancing  back  at  the
Pool  King.
 29

Попливемо  з  тобою
ген  на  розтоки,
під  бистрії  лотоки,
зірвемо  греблю  рівну,
утопим  мельниківну!
 (Хапає  Русалку  за  руку  і  швидко  мчить
з  нею  через  озеро.  Недалеко  від  другого
берега  Русалка  спиняється  і  скрикує).
 Русалка
 Ой,  зачепилася  за  дуб  торішній!
 Водяник  прокидається,  кидається  навперейми
і  перехоплює  Русалку.
 Водяник
 То  се  ти  так?!.  Ти,  клятий  баламуте,
ще  знатимеш,  як  зводити  русалок!
Поскаржуся  я  матері  твоїй,
 Метелиці  Гірській,  то  начувайся!
 «Той,  що  греблі  рве»
 (з  реготом)
 Поки  що  буде,  я  ще  нагуляюсь!
 Прощай,  Русалонько,  сповняй  коновки!
(Кидається  в  лісовий  струмок  і  зникає).
 Водяник
(до  Русалки)
 Іди  на  дно!  Не  смій  мені  зринати
Три  ночі  місячні  поверх  води!
 Русалка
 (пручаючись)
 З  якого  часу  тут  русалки  стали
невільницями  в  озері?  я  вільна!
 Я  вільна,  як  вода!
 Водяник
 В  моїй  обладі
вода  повинна  знати  береги.
 Іди  на  дно!
 ЗО
 and  we’ll  swim  off  together,
down  tributaries
where  mill-race  fast  scurries,
break  dams  so  they  totter
and  drown  the  miller’s  daughter!
 (He  grabs  Water  Sprite  by  the  hand  and  races
swiftly  across  the  lake.  Not  far  from  the
opposite  shore,  Water  Sprite  stops  and  screams
out.)
 Water  Sprite
 I’m  caught  upon  some  oak  of  yesteryear!
 Awakened,  the  Pool  King  hurls  himself  between
them  and  catches  Water  Sprite.
 Pool  King
 So  that’s  your  game!  You  wicked  cursed
 betrayer!
 You  know  how  to  seduce  our  water  maidens!
Unto  your  Mother,  I’ll  complain  of  you  —
the  Mountain  Blizzard.  She’ll  teach  you
 a  lesson!
 Dam  Breaker
(laughing)
 But  I’ll  be  far  away  before  that  happens!
Farewell,  dear  Sprite.  Weep  brimming  buckets!
(He  dives  down  the  forest  stream  and  vanishes.)
 Pool  King
 (to  Water  Sprite)
 Go  down  below!  Don’t  dare  emerge  from  there
for  three  whole  moonlit  nights,  to  take  the  air!
 Water  Sprite
(protesting)
 Since  when,  please  tell,  were  Water  Sprites
 turned  into
 the  prisoners  of  this  lake?  I’m  free,  I  tell  you!
 As  free  as  water  runs!
 Pool  King
 In  my  demesne,
flood  waters  know  how  far  ashore  to  go.
 Go  down  below!
 31

Русалка
Не  хочу!
 Водяник
 А,  не  хочеш?
 Віддай  сюди  вінець  перловий!
 Русалка
 Ні!
 То  дарував  мені  морський  царенко.
 Водяник
 Тобі  вінця  не  прийдеться  носити,
бо  за  непослух  забере  тебе
«Той,  що  в  скалі  сидить».
 Русалка
 (з  жахом)
 Ні,  любий  тату,
 я  буду  слухатись.
 Водяник
 То  йди  на  дно.
 Русалка
 (поволі  опускаючися  в  воду)
 Я  йду,  я  йду...  А  бавитися  можна
з  рибалкою?
 Водяник
 Та  вже  ж,  про  мене,  бався.
 Русалка  спустилася  в  воду  по  плечі  і,  жалібно
всміхаючись,  дивиться  вгору  на  батька.
 Чудна  ти,  дочко!  Я  ж  про  тебе  дбаю.
Таж  він  тебе  занапастив  би  тільки,
Потяг  би  по  колючому  ложиську
струмочка  лісового,  біле  тіло
понівечив  та  й  кинув  би  самотню
,  десь  на  безвідді.
 Русалка
 Але  ж  він  вродливий!
 Водяник
Ти  знов  своєї?!
 32
 Water  Sprite
 Don’t  want  to!
 Pool  King
 You  won  t  go?
 Then  give  me  back  your  pearly  crownlet!
 Water  Sprite 	Noi
 The  Prince  of  Seas  himself  gave  me  this  present.
 Pool  King
 You  have  not  long  to  wear  that  pretty  crownlet.
For  disobedience  you’ll  be  taken  by
the  Sitter  on  Lone  Crags.
 Water  Sprite
 (in  fright) 	^  no,  dear  j)a(jdy,
 I’ll  be  obedient!
 Pool  King
 Then,  get  below.
 Water  Sprite
 (gradually  sinks  into  the  water)
 I’m  going,  I’ll  go...  And  may  I  seek  amusement
with  the  angler?
 Pool  King
 If  such  you  call  amusement!
 Water  Sprite  slips  down  till  the  water  covers  her
shoulders  and  looks  up  at  her  father  with  a  rueful
smile.
 How  odd  a  daughter!  You  are  all  I  care  for.
 But  he  would  have  despoiled  you,  and  forever.
He’d  drag  you  over  stony  thorny  channels
of  river  beds;  wear  out  your  pretty  body
till  you  were  maimed  —  then  throw  you  out  upon
some  shore  deserted.
 W  ater  Sprite 	.
 Yet,  he  was  so  charming!
 Pool  King
 The  same  old  song?
 33 	3 	5-46

Русалка
 Ні,  ні,  ні!  Я  йду!
 (Поринає).
 Водяник
 (поглядаючи  вгору)
 Уже  весняне  сонце  припікає...
 Ху,  душно  як!  Прохолодитись  треба.
 (Поринає  й  собі).
 WaterSprite
 No,  no,  I  m  going  down.
 (Dives  below.)
 Pool  King
 (glancing  up  at  the  sky)
 Already  spring,  and  how  the  sun  is  burning....
Can’t  breathe!  I  must  find  coolness,  down
 returning.
 (Also  dives  below.)

ДІЯ  I
 Та  сама  містина,  тільки  весна  далі  поступила;
узлісся  наче  повите  ніжним  зеленим  серпанком,
де-не-де  вже  й  верховіття  дерев  поволочене
зеленою  барвою.  Озеро  стоїть  повне,  в  зелених
берегах,  як  у  рутв’янім  вінку.
 З  лісу  на  прогалину  виходять  дядько  Лев
і  небіж  його  Л  у  к  а  ш.  Лев  уже  старий  чоловік,
поважний  і  дуже  добрий  з  виду;  по-поліському
довге  волосся  білими  хвилями  спускається  на
плечі  з-під  сивої  повстяної  шапки-рогатки;
убраний  Лев  у  полотняну  одежу  і  в  ясно-сиву,
майже  білу  свиту;  на  ногах  постоли,  в  руках
кловня  (малий  ятірець),  коло  пояса  на  ремінці
ножик,  через  'плече  виплетений  з  лика  кошіль
(торба)  на  широкому  ремені.  Лукаш  —  дуже
молодий  хлопець,  гарний,  чорнобривий,  стрункий,
в  очах  ще  є  щось  дитяче;  убраний  так  само
в  полотняну  одежу,  тільки  з  тоншого  полотна;
сорочка  випущена,  мережана  біллю,  з  виложистим
коміром,  підперезана  червоним  поясом,  коло
коміра  і  на  чохлах  червоні  застіжки:  свити  він
не  має;  на  голові  бриль;  на  поясі  ножик  і  ківшик
з  лика  на  мотузку.
 Дійшовши  до  берега  озера,  Лукаш  зупинився.
 Лев
 Чого  ж  ти  зупинився?  Тут  не  можна
зайти  по  рибу.  Мулко  вельми,  грузько.
 Лукаш
 Та  я  хотів  собі  сопілку  втяти,—
хороший  тута  вельми  очерет.
 Лев
 Та  вже  тих  сопілок  до  лиха  маєш!
 Лукаш
 Ну,  кілько  ж  їх?  —  калинова,  вербова
та  липова,—  ото  й  усі.  А  треба
ще  й  очеретяну  собі  зробити,—
та  лепсько  грає!
 38
 ACT  ONE
 The  same  setting:  except  that  springtime  is  more
evident.  The  edge  of  the  forest  is  deep  in  fresh
green  grass,  while  here  and  there  green  leaves
have  opened  on  the  treetops.  The  lake  seems  larger,
more  filled  with  water,  and  the  green  shores  are
interwoven  with  purplish-red  flowers  or
meadow-sweet.  The  grass  and  flowers  of  the
shoreline  somewhat  resemble  a  wreath.
 Uncle  Leo  and  his  nephew,  Lukash,  enter  the
clearing  from  the  woods.  Leo  is  already  an  old
man,  dignified  in  bearing  and  very  kind  looking.
 He  wears  his  white  hair  shoulder-length
(Polissya-fashion)  and  on  his  head  is  a  typical
gray  felt  square-shaped  hat.  Leo  is  dressed  in
light-gray  homespun  clothes,  almost  white  in  colour.
 He  wears  bast  shoes  laced  above  the  ankle.  He  holds
a  fishing-net;  a  knife  is  stuck  in  his  wide  belt.
 A  “torbo”  or  oblong  bast-plaited  (wicker-work)
basket  or  knapsack  is  strapped  over  one  shoulder.
 Lukash  is  a  young  peasant  youth:  handsome,
black-browed  and  well-built.  His  eyes  still  have
the  naive  clear  look  of  a  child.  His  clothing  is  also
of  homespun,  but  the  material  is  finer.  His  long
embroidered  shirt  has  a  fold-down  collar  with
a  slit  at  the  neckline.  It  is  belted  with  a  red  sash;
both  the  collar  and  sleeves  of  his  shirt  are  fastened
with  red  buttons.  He  carries  no  bundle,  wears
a  wide-brimmed  straw  hat,  and  at  his  waist  is
a  knife  in  a  scabbard  made  of  limewood  bark.
 Lukash  stops  at  the  shore  of  the  lake.
 Uncle  Leo
 What  are  you  stopping  there  for?  There  you
 cannot
 do  any  fishing.  Shallow  water  —  marshy.
Lukash
 I  only  want  to  make  myself  a  reed-pipe:
the  water  reeds  just  here  are  very  good.
 Uncle  Leo
 Why,  as  it  is  you  have  too  many  flute-pipes!
 Lukash
 A  lot  you  think?  Of  guelder  withe,  and  willow,
and  limewood  too  ■—  but  that  is  all.  I  wish  for
a  real  good  reed-pipe,  made  of  reeds  or  rushes:
it  plays  the  sweetest!
 39

Лев
 Та  вже  бався,  бався,
 на  те  бог  свято  дав.  А  взавтра  прийдем,
то  будем  хижку  ставити.  Вже  час
до  лісу  бидло  виганяти.  Бачиш,
вже  онде  є  трава  помежи  рястом.
 Л  у  к  а  ш
 Та  як  же  будемо  сидіти  тута?
 Таж  люди  кажуть  —  тут  непевне  місце...
 Лев
 То  як  для  кого.  Я,  небоже,  знаю,
як  з  чим  і  коло  чого  обійтися:
де  хрест  покласти,  де  осику  вбити,
де  просто  тричі  плюнути,  та  й  годі.
 Посієм  коло  хижки  мак-відюк,
терлич  посадимо  коло  порога,
та  й  не  приступиться  ніяка  сила...
 Ну,  я  піду,  а  ти  собі  як  хочеш.
 Розходяться.  Лукаш  іде  до  озера  і  зникає
в  очереті.  Лев  іде  понад  берегом,  і  його  не  стає
видко  за  вербами.
 Русалка
 (випливає  на  берег  і  кричить)
 Дідусю!  Лісовий!  Біда!  Рятуйте!
 Лісовик
 (малий  бородатий  дідок,  меткий  рухами,
поважний  обличчям;  у  брунатному  вбранні
барви  кори,  у  волохатій  шапці  з  куниці)
 Чого  тобі?  Чого  кричиш?
 Русалка
 Там  хлопець
 на  дудки  ріже  очерет!
 Лісовик
 Овва!
 Коби  всії  біди!  Яка  скупа.
 40
 Leo
 Well,  enjoy  yourself  then.
This  is  God’s  day  of  rest.  But  from  tomorrow
we  start  to  build,  put  up  a  house.  It’s  time
to  bring  the  cattle  here  for  pasture.  Look  you,
just  see  how  yonder  all  the  grass  grows  greener.
 Lukash
 How  can  we  settle  in  a  place  enchanted?
 The  people  tell  us:  Unclean  spirits  live  here...
 Leo
 Depends  who  comes  here.  I  know  well,  my
 nephew,
 just  how  to  get  along  with  this  or  that  one:
when  to  cross  myself,  or  where  to  aim  the
 ash  stake,
 or  simply  spit  three  times,  and  that’s  sufficient.
We’ll  sow  the  magic  poppy  round  the  house,
and  round  the  doorway  plant  the  gentian  flower:
and  then  no  unclean  spirit  dare  come  near  us....
Well  now,  I’m  off;  and  you  do  what  you  want  to.
 They  go  their  different  ways:  Lukash  down  to  the
lake  where  he  becomes  hidden  in  the  rushes;
but  Uncle  Leo  passes  along  the  shore  and  also
soon  disappears  beyond  the  willows.
 Water  Sprite
 (swimming  along  the  shore,  cries  out)
 Grandaddy!  Wood  Goblin!  There’s  trouble!
 Save  us!,
 Wood  Goblin
 (a  tiny  bearded  old  man,  serious  looking  and
quick  in  motion;  he  wears  clothing  the  colour
of  tree-bark  and  a  furry  marten-skin  cap)
 What’s  wrong  with  you?  Why  do  you  scream?
Water  Sprite
 Some  fellow
 is  cutting  reeds  to  make  a  flute!
 Wood  Goblin
 Indeed!
 That’s  all  your  trouble!  You  miser’s  seed.
 41

Ось  тута  мають  хижку  будувати,—
я  й  то  не  бороню,  аби  не  брали
сирого  дерева.
 Русалка
 Ой  леле!  Хижу?
 То  се  тут  люди  будуть?  Ой  ті  люди
з-під  стріх  солом’яних!  Я  їх  не  зношу!
Я  не  терплю  солом’яного  духу!
 Я  їх  топлю,  щоб  вимити  водою
той  дух  ненавидний.  Залоскочу
тих  натрутнів,  як  прийдуть!
 Лісовик
 Стій!  —  не  квапся.
То  ж  дядько  Лев  сидітиме  в  тій  хижі,
а  він  нам  приятель.  То  він  на  жарт
осикою  та  терличем  лякає.
 Люблю  старого.  Таж  якби  не  він,
давно  б  уже  не  стало  сього  дуба,
що  стільки  бачив  наших  рад  і  танців,
і  лісових  великих  таємниць.
 Вже  німці  міряли  його,  навколо
втрьох  постававши,  обсягли  руками  —
і  ледве  що  стікло.  Давали  гроші,
таляри  биті,  людям  дуже  милі,
та  дядько  Лев  заклявся  на  життя,
що  дуба  він  повік  не  дасть  рубати.
 Тоді  ж  і  я  на  бороду  заклявся,
що  дядько  Лев  і  вся  його  рідня
повік  безпечні  будуть  в  сьому  лісі.
 Русалка
 Овва!  А  батько  мій  їх  всіх  потопить!
 Лісовик
 Нехай  не  важиться!  Бо  завалю
все  озеро  гнилим  торішнім  листом!
 42
 Right  here,  a  house  some  people  may  be
 building  —
if  they  don’t  choose  green  wood,  why  then,
 I’m  willing.
 Green  wood  would  quickly  warp.
 Water  Sprite
 Good  grief,  a  dwelling!
And  people  living  here?  Ah  me,  these  creatures
live  under  roofs  of  straw!  Beyond  endurance!
 I  hate  that  straw  whose  smell  is  its  worst
 feature.
 I’ll  drown  them  all,  let  water  wash  that  essence
of  straw  which  I  so  hate.  I’ll  tickle  them
to  death,  if  they  should  come!
 Wood  Goblin
 Hold  on!  Don’t  hurry.
For  Uncle  Leo  in  that  house  will  settle:
he’s  our  good  friend.  And  only  as  a  joke
he  scares  us  with  the  aspen  and  the  gentian.
 I  love  old  Leo.  If  ’twere  not  for  him,
our  aged  oak  would  long  ago  be  finished.
 That  oak  has  witnessed  all  our  rites  and  dances,
Knows  all  the  forest’s  greatest  mysteries.
 Once  Germans  measured  all  its  girth,  three
 persons
 took  places  round  it,  stretched  out  their  arms,
their  fingers  barely  met.  They  offered  money  —
in  silver  thalers,  coins  most  dear  to  humans.
 But  Uncle  Leo  swore  that  while  he  lived
he  would  not  let  them  cut  it  down,  not  ever.
Then  even  I  gave  oath  upon  my  beard,
that  Uncle  Leo  and  his  family
would  ever  be  secure  within  our  forest.
 Water  Sprite
 Indeed!  My  father  then  will  surely  drown  them.
Wood  Goblin
 Let  him  but  try  this  thing!  For  I’ll  destroy
your  lake  with  last  year’s  leaves  that  lie  here
 rotting.
 43

Русалка
 Ой  лишенько,  як  страшно!  Ха-ха-ха!
(Зникає  в  озері).
 Лісовик,  щось  воркочучи,  закурює  люльку,  сівши
на  заваленому  дереві.  З  очеретів  чутно  голос
сопілки  [мелодії  №  1,  2,  3,  4],  ніжний,  кучерявий,
і  як  він  розвивається,  так  розвивається  все
в  лісі.  Спочатку  на  вербі  та  вільхах  замайоріли
сережки,  потім  береза  листом  залепетала.  На
озері  розкрились  лілеї  білі  і  зазолотіли  квітки
на  лататті.  Дика  рожа  появляє  ніжні  пуп’янки.
З-за  стовбура  старої  розщепленої  верби
півусохлої  виходить  Мавка,  в  ясно-зеленій
одежі  з  розпущеними  чорними,  з  зеленим
полиском,  косами,  розправляє  руки  і  проводить
долонею  по  очах.
 Мавка
 Ой,  як  я  довго  спала!
 Лісовик
 Довго,  дочко!
 Вже  й  сон-трава  перецвітати  стала.
От-от  зозулька  маслечко  сколотить,
в  червоні  черевички  убереться
і  людям  одмірятиме  літа.
 Вже  з  вирію  поприлітали  гості.
 Он  жовтими  пушинками  вже  плавлють
на  чистім  плесі  каченятка  дикі.
 Мавка
 А  хто  мене  збудив?
 Лісовик
 Либонь,  весна.
 Мавка
 Весна  ще  так  ніколи  не  співала,
як  отепер.  Чи  то  мені  так  снилось?
 Лукаш  знов  грає  [мелодія  №  5].
44
 Water  Sprite
 Oh,  terrible!  How  dreadful!  Ha,  ha,  ha!
(Vanishes  far  into  the  lake.)
 The  Wood  Goblin,  muttering,  lights  his  pipe  and
sits  on  a  fallen  log.  From  the  rushes  he  hears,  the
voice  of  the  reed-pipe  (Pipes  of  Pan),  soft  and  full
of  trills  (Folk  Song  Tunes:  1,  2,  3,  4).  And  as  the
music  grows  louder,  the  forest  becomes  alive:  first
on  the  pussy-willows  and  the  alders  appear  the
catkins;  then  the  birch  leaves  rustle.  White  lilies
open  their  buds  on  the  lake  and  the  golden
water-lilies  spread  their  petals  on  the  green
lily-pads.  Tender  pink  buds  appear  on  the  bushes
of  the  wild  briar  rose.
 From  old  hollow  trunk  of  a  pussy-willow  tree,  split
open  and  partly  dried  up,  steps  the  dryad  Mavka
in  a  bright  green  dress.  Her  black  hair  with
a  greenish  sheen  hangs  loose  and  flowing.  She
stretches  up  her  arms  and  rubs  her  eyes  with
a  hand,  as  one  does  upon  awakening  from  sleep.
 Mavka
 How  long  I’ve  been  asleeping!
 Wood  Goblin
 Long,  my  daughter!
Anemones  have  almost  finished  blooming.
 The  cuckoo’s  on  the  verge  of  calling  Shrovetide
and,  in  his  high  red  boots,  is  dressed  and  ready
to  call  the  years  each  man  has  yet  to  live.
 In  skeins  the  feathered  flocks  are  now  arriving:
With  yellow  puffs  of  down,  wild  ducks  are
 swimming
 on  waters  clear,  their  puffball  babes  admiring.
 Mavka
 But  who  awakened  me?
 Wood  Goblin
 Who  else,  but  Spring?
 Mavka
 But  never  in  the  past  did  Spring  start  singing
sweet  as  today.  Or  am  I  simply  dreaming?
 Lukash  plays  again  on  his  reed-pipe.  (Tune  5.)
 45

Ні...  стій...  Ба!  Чуєш?..  То  весна  співає?
Лукаш  грає  мелодію  №  5;  тільки  ближче.
 ЛІСОВИК
 Та  ні,  то  хлопець  на  сопілці  грає.
 Мавка
 Який?  Невже  се  «Той,  що  греблі  рве»?
 От  я  не  сподівалася  від  нього!
 Лісовик
 Ні,  людський  хлопець,  дядька  Лева  небіж,
Лукаш  на  ймення.
 Мавка
 Я  його  не  знаю.
 Лісовик
 Бо  він  уперше  тута.  Він  здалека,
не  з  сих  лісів,  а  з  тих  борів  соснових,
де  наша  баба  любить  зимувати;
осиротів  він  з  матір’ю-вдовою,
то  дядько  Лев  прийняв  обох  до  себе...
 Мавка
 Хотіла  б  я  побачити  його.
 Лісовик
 Та  нащо  він  тобі?
 Мавка
 Він,  певне,  гарний!
 Лісовик
 Не  задивляйся  ти  на  хлопців  людських.
 Се  лісовим  дівчатам  небезпечно...
 Мавка
 Який-бо  ти,  дідусю,  став  суворий!
 Се  ти  мене  отак  держати  будеш,
як  Водяник  Русалку?
 46
 Mavka
 No...  Wait...  There!  Hear  it?  Is  it  Spring
 that’s  singing?
 Lukash,  now  near  by,  plays  Tune  5.
 Wood  Goblin
 Well  no,  some  country  boy  plays  on  his
 Panpipe.
 Mavka
 But  who?  Can  it  be  he  who  breaks  the  dams?
 I  never  heard  such  tunes  from  him  before!
 Wood  Goblin
 No,  this  one’s  human,  Uncle  Leo’s  nephew.
 His  name  is  Lukash.
 Mavka
 I  don’t  know  the  fellow.
 Wood  Goblin
 First  time  he’s  been  here.  Comes  from  far  away.
He’s  none  of  ours,  he  comes  from  pinewood
 forests
 where  once  our  Grandma  liked  to  spend
 the  winter.
 But  he’s  part  orphan  with  a  widowed  mother.
 So  Uncle  Leo  took  them  in,  from  pity....
 Mavka
 I’d  like  to  take  a  look  at  him,  just  once.
 Wood  Goblin
 Why  should  you  look  at  him?
 Mavka
 He  may  be  handsome!
 Wood  Goblin
 To  meet  a  young  fellow  born  of  human  beings
is  dangerous  for  maidens  of  our  forest...
 Mavka
 Oh,  how  severe,  Grandaddy,  you’re  becoming!
And  would  you  hold  me,  too,  the  way
 the  Pool  King
 holds  Water  Sprite,  by  power?
 47

Лісовик
 Ні,  дитинко,
я  не  держу  тебе.  То  Водяник
в  драговині  цупкій  привик  одвіку
усе  живе  засмоктувати.  Я
звик  волю  шанувати.  Грайся  з  вітром,
жартуй  із  Перелесником,  як  хочеш,
всю  силу  лісову  і  водяну,
гірську  й  повітряну  приваб  до  себе,
але  минай  людські  стежки,  дитино,
бо  там  не  ходить  воля,—  там  жура
тягар  свій  носить.  Обминай  їх,  доню:
раз  тільки  ступиш  —  і  пропала  воля!
 Мавка
 (сміється)
 Ну,  як-таки,  щоб  воля  —  та  пропала?
Се  так  колись  і  вітер  пропаде!
 Лісовик  хоче  щось  відмовити,  але  виходить
Лукаш  із  сопілкою.  Лісовик  і  Мавка  ховаються.
Лукаш  хоче  надрізати  ножем  березу,  щоб
сточити  сік,  Мавка  кидається  і  хапає  його  за  руку.
 Мавка
 Не  руш!  Не  руш!  Не  ріж!  Не  убивай!
 Лукаш
 Та  що  ти,  дівчино?  Чи  я  розбійник?
 Я  тільки  хтів  собі  вточити  соку
з  берези.
 Мавка
 Не  точи!  Се  кров  її.
 Не  пий  же  крові  з  сестроньки  моєї!
 Лукаш
 Березу  ти  сестрою  називаєш?
 Хто  ж  ти  така?
 Мавка
 Я  —  Мавка  лісова.
 48
 Wood  Goblin
 No,  dear  child,
 I  do  not  hold  you  back.  That  Water  King’s
so  used  to  pulling  down  into  his  quagmire
all  things  alive  —  no  shred  of  mercy.  I
am  used  to  honour  freedom.  Play  with  breezes,
have  fun  with  red  Wood  Demons,  if  you  want  to.
All  powers  of  the  Wood,  powers  of  the  Mountain,
powers  of  Air  and  Water  are  for  your
 amusement.
Beware  the  paths  of  human  beings,  honey!
 No  freedom  there  —  you  shall  but  bear
 the  burden  Grief.  Avoid  those  paths,  my  Bonny,
 one  footstep  take  and  —  Freedom’s  lost  for  fair!
 Mavka
 (laughing)
 How  can  it  be,  that  Freedom  melts  in  air?
 Should  winds  die  suddenly  —  there’s  no  despair!
 Wood  Goblin  wants  to  say  something  in  reply,
but  Lukash  appears  with  his  reed-pipe.  Wood
Goblin  and  Mavka  hide.
 Lukash  wants  to  cut  the  birch  with  his  knife  to
drink  the  sap,  but  Mavka  darts  up  and  grabs  his
arm.
 Mavka
 Don’t  touch!  Don’t  touch!  Don’t  cut!  Don’t  kill
 the  tree!
 Lukash
 What  are  you  saying,  girl?  I’m  not  a  robber.
 I  wanted  just  a  little  sip  of  birch-sap,
to  try  for  taste.
 Mavka
 Don’t  do  it!  It’s  her  blood!
 Don’t  drink  the  blood  of  my  own  sister  dear!
 Lukash
 You  say  this  birch  tree  is  your  own  dear  sister?
Who  are  you  then?
 Mavka
 I’m  Mavka,  forest  nymph.
 49
 4  5-46

Лукаш
 (не  так  здивовано,  як  уважно
придивляється  до  неї)
 А,  от  ти  хто!  Я  від  старих  людей
про  мавок  чув  не  раз,  але  ще  зроду
не  бачив  сам.
 Мавка
 А  бачити  хотів?
 Лукаш
 Чому  ж  би  ні?..  Що  ж,—  ти  зовсім  така,
як  дівчина...  ба  ні,  хутчій,  як  панна,
бо  й  руки  білі,  і  сама  тоненька,
і  якось  так  убрана  не  по-наськи...
 А  чом  же  в  тебе  очі  не  зелені?
 (Придивляється).
 Та  ні,  тепер  зелені...  а  були,
як  небо,  сині...  О!  Тепер  вже  сиві^
як  тая  хмара...  ні,  здається,  чорні,
чи,  може,  карі...  Ти  таки  дивна!
 Мавка
 (усміхаючись)
 Чи  гарна  ж  я  тобі?
 Лукаш
 (соромлячись)
 Хіба  я  знаю?..
 Мавка
 (сміючись)
 А  хто  ж  те  знає?
 Лукаш
 (зовсім  засоромлений)
 Ет,  таке  питаєш!..
 50
 Lukash
 (watches  her,  not  so  much  from  surprise,
but  with  close  attention)
 That’s  who  you  are!  I  have  heard  from  old  folk
of  Mavkas  more  than  once,  but  never  saw  one
since  I  was  born.
 Mavka
 But  did  you  wish  to  see?
 Lukash
 Who  wouldn’t  want  to?  Well,  but  you  are  just
 the  same
 as  any  girl....  Yet  no,  more  like  a  lady  —
your  hands  are  very  white,  you’re  very  slender*
and  you  are  dressed  quite  different  from  our
 fashion...
 Why  then,  are  not  your  eyes  a  greenish  colour?
(Looks  closer.)
 Oh  no,  now  they  are  greenish...  but  they  were
 grayish
 like  clouds  above  us...  No,  they’re  black,
 I  swear  it!
 Or  brown,  or  hazel...  You  are  truly  strange!
 Mavka
 (smiling)
 And  am  I  beautiful?
 Lukash
 (shyly)
 But  how  should  I  know?
 Mavka
 (laughing)
 50  who  else  would  know?
 Lukash
 (completely  embarrassed)
 Oh,  what  things  you  ask  me!
 51 	4*

Мавка
 (щиро  дивуючись)
 Чому  ж  сього  не  можна  запитати?
 Он  бачиш,  там  питає  дика  рожа:
 «Чи  я  хороша?»
 А  ясень  їй  киває  в  верховітті:
«Найкраща  в  світі!»
 Лукаш
 А  я  й  не  знав,  що  в  них  така  розмова.
Я  думав  —  дерево  німе,  та  й  годі.
 Мавка
 Німого  в  лісі  в  нас  нема  нічого.
 Лукаш
 Чи  то  ти  все  отак  сидиш  у  лісі?
 Мавка
 Я  зроду  не  виходила  ще  з  нього.
 Лукаш
 А  ти  давно  живеш  на  світі?
 Мавка
 Справді,
ніколи  я  не  думала  про  те...
 (Задумується).
 Мені  здається,  що  жила  я  завжди...
 Лукаш
 І  все  така  була,  як  от  тепер?
 Мавка
 Здається,  все  така...
 Лукаш
 А  хто  ж  твій  рід?
Чи  ти  його  зовсім  не  маєш?
 Мавка
 Маю.
 Є  Лісовик,  я  зву  його:  «дідусю»,
а  він  мене:  «дитинко»  або  «доню».
 Лукаш
 А  хто  ж  він  —  дід  чи  батько?
 52
 Mavka
 (very  surprised)
 То  ask  such  questions,  why  is  it  not  fitting?
Look  there!  The  Wild  Rose  sings  her  little  ditty:
“So  I’m  very  pretty?”
 The  ash  tree  nods  his  crown,  but  not  from  pity:
“World-wide,  the  most  pretty!”
 Lukash
 I  never  knew  that  they  could  talk  together.
Always  thought  that  trees  were  dumb,  and  could
 not  hear.
 Mavka
 Our  woodland  has  no  deaf  and  dumb  whatever.
Lukash
 You’ve  always  lived  within  this  woodland  here?
Mavka
 Since  I  was  born,  I  never  left  its  borders.
 Lukash
 How  long  have  you  lived  in  this  world?
 Mavka
 Oh,  dear!
 I  truly  never  gave  a  thought  to  that...
(Thoughtfully.)
 I  think  I’ve  always  lived,  year  after  year...
Lukash
 And  yet  looked  just  the  same  as  you  do  now?
 Mavka
 It  seems  to  me  —  the  same...
 Lukash
 Your  family?
 Or  have  you  none  at  all?
 Mavka
 I  have  a  family.
Wood*Goblin’s  one  —  I  call  him  my  Grandaddy;
and  he  calls  me  “my  child”  or  else  “my  Bonny.”
 Lukash
 Which  is  he  —  Dad  or  Grandad?
 53

Мавка
 Я  не  знаю.
 Хіба  не  все  одно?
 Лукаш
 (сміється)
 Ну,  та  й  чудні  ви
отут  у  лісі!  Хто  ж  тобі  тут  мати,
чи  баба,  чи  вже  як  у  вас  .зовуть?
 Мавка
 Мені  здається  часом,  що  верба,
ота  стара,  сухенька,  то  —  матуся.
 Вона  мене  на  зиму  прийняла
і  порохном  м’якеньким  устелила
для  мене  ложе.
 Лукаш
 Там  ти  й  зимувала?
 А  що  ж  ти  там  робила  цілу  зиму?
Мавка
 Нічого.  Спала.  Хто  ж  зимою  робить?
Спить  озеро,  спить  ліс  і  очерет.
 Верба  рипіла  все:  «Засни,  засни...»
 І  снилися  мені  все  білі  сни:
на  сріблі  сяли  ясні  самоцвіти,
стелилися  незнані  трави,  квіти,
блискучі,  білі...  Тихі,  ніжні  зорі
спадали  з  неба  —  білі,  непрозорі  —
і  клалися  в  намети...  Біло,  чисто
попід  наметами.  Ясне  намисто
з  кришталю  грає  і  ряхтить  усюди...
 Я  спала.  Дихали  так  вільно  груди.
 По  білих  снах  рожевії  гадки
легенькі  гаптували  мережки,
і  мрії  ткались  золото-блакитні,
спокійні,  тихі,  не  такі,  як  літні...
 Лукаш
 (заслухавшись)
 Як  ти  говориш...
 Мавка
 Чи  тобі  так  добре?
 Лукаш  потакує  головою.
 54
 Mavka
 That  is  funny.
 Don’t  know,  but  does  it  matter?
 Lukash
(laughing)
 Strange,  you  creatures
that  live  in  forests!  Who  do  you  call  Mother,
or  Grandma,  or  what  name  d’you  call  them  by?
 Mavka
 I  think  at  times  yon  pussy-willow  tree,
so  old  and  dried-up,  is  my  only  mother.
 She  gives  me  shelter  in  the  wintertime;
inside  she  makes  a  bed  of  deadwood  powder
for  me  to  lie  on.
 Lukash
 There  you  spend  the  winter?
What  do  you  do  the  whole  long  winter  through?
 Mavka
 Why,  nothing.  Only  sleep.  What  else  in  winter?
The  pool’s  asleep,  the  forest,  rushes,  too.
 The  pussy-willow  soughs:  “Go  fast  asleep...”
 And  white  dreams  drift  to  me  so  soft  and  deep:
like  silver,  shine  pure  semi-precious  stones,
frost-strewn  where  grass  and  flowers  unknown,
lie  white  and  sparkling....  Silent  rain  of  stars
fall  down  from  skies  —  white  as  scimitars  —
and  sink  into  the  snowdrifts....  White  and  pure
the  snow  builds  up  marquees.  With  bright  allure
hang  strings  of  crystals,  gleaming  everywhere...
 I  sleep,  but  freely  breathe  the  diamond  air.
 And  rosy  thoughts  fill  all  my  dreaming,
embroidering  with  garlands,  lacy  seeming,
and  weaving  azure-golden  patterns  fair
in  winter’s  calm:  no  summer  madness  there....
 Lukash
 (listening  with  delight)
 What  things  you  speak  of!
 Mavka
 Do  you  like  to  listen?
Lukash  nods  to  show  that  he  does.
 55

Твоя  сопілка  має  кращу  мову.
 Заграй  мені,  а  я  поколишуся.
 Мавка  сплітає  довге  листя  на  березі,  сідає  в  нього
й  гойдається  тихо,  мов  у  колисці.  Лукаш  грає
соло  мелодії  №  6,  7  і  8,  прихилившись  до  дуба,
і  не  зводить  очей  з  Мавки.  Лукаш  грає  веснянки.
Мавка,  слухаючи,  мимоволі  озивається  тихесенько
на  голос  мелодії  №  8,  і  Лукаш  їй  іприграє  вдруге
мелодію  №  8.  Спів  і  гра  в  унісон.
 Мавка
 Як  солодко  грає,
як  глибоко  крає,
 розтинає  білі  груди,  серденько  виймає!
 На  голос  веснянки  відкликається  зозуля,  потім
соловейко,  розцвітає  яріше  дика  рожа,  біліє  цвіт
калини,  глод  соромливо  рожевіє,  навіть  чорна
безлиста  тернина  появляє  ніжні  квіти.  Мавка,
зачарована,  тихо  колишеться,  усміхається,
а  в  очах  якась  туга,  аж  до  сліз;  Лукаш,
завваживши  те,  перестає  грати.
 Лукаш
 Ти  плачеш,  дівчино?
 Мавка
 Хіба  я  плачу?
(Проводить  рукою  по  очах).
 А  справді...  Hi-бо!  То  роса  вечірня.
Заходить  сонце...  Бач,  уже  встає
на  озері  туман...
 Лукаш
 Та  ні,  ще  рано!
 Мавка
 Ти  б  не  хотів,  щоб  день  уже  скінчився?
 Лукаш  хитає  головою,  що  не  хоті©  би.
 Чому?
 56
 Mavka
 Your  panpipe  speaks  of  better  things  than  I.
Come  play  for  me!  And  I  shall  swing  a  while.
 Mavka  plaits  and  joins  together  some  long
branches  of  a  golden  willow,  sits  upon  them  as  in
a  swing,  and  rocks  quietly  back  and  forth  as  if
in  a  cradle.  Lukash  plays  his  panpipe  (Tunes  6,  7
and  8),  leaning  against  the  old  oak  tree,  and  never
takes  his  eye  off  Mavka.  He  plays  spring  tunes
and,  listening,  Mavka  begins  to  hum  along  with  him
(Tune  8).
 Mavka
 O  how  sweet  his  playing,
 like  the  deepest  sighing,
 feel  my  breast  will  soon  be  breaking,
 for  my  heart  is  waking!
 To  the  music  of  the  spring  songs,  the  cuckoo  calls
in  answer,  then  the  nightingale  joins  in.  The  wild
rose  blushes  deeper,  and  the  snowball  flowers  turn
whiter.  The  white  hawthorn  bush  turns  a  shy  pink,
even  the  black  leafless  blackthorn  puts  forth  tender
blossoms.
 Mavka,  enchanted,  quietly  swings,  smiling  to
herself,  and  in  her  eyes  appears  a  longing  that
brings  tears.  Lukash  notices  this  and  stops  playing.
 Lukash
 Are  you  weeping,  girl?
 Mavka
 I’m  really  weeping?
(Touches  her  eyes  with  one  hand.)
 It’s  true...  But  no!  The  evening  dew  comes
 seeping
 when  Sun  is  setting.  Look,  the  mists  now  hover
and  rise  above  the  lake....
 Lukash
 It’s  still  too  early!
 Mavka
 You  wouldn’t  like  it,  if  the  day  is  over?
 Lukash  shakes  his  head  to  show  he  wouldn’t.
 But  why?
 57

Лукаш
 Бо  дядько  до  села  покличуть.
 Мавка
 А  ти  зо  мною  хочеш  бути?
 Лукаш  киває,  потакуючи.
 Бачиш,
 і  ти,  немов  той  ясень,  розмовляєш.
Лукаш
(сміючись)
 Та  треба  по-тутешньому  навчитись,
бо  маю  ж  тута  літувати.
 Мавка
 (радо)
 Справді?
 Лукаш
 Ми  взавтра  й  будуватися  почнемо.
 Мавка
 Курінь  поставите?
 Лукаш
 Ні,  може,  хижку,
а  може,  й  цілу  хату.
 Мавка
 Ви  —  як  птахи:
клопочетесь,  будуєте  кубельця,
щоб  потім  кинути.
 Лукаш
 Ні,  ми  будуєм
 навіки.
 Мавка
 Як  навіки?  Ти  ж  казав,
що  тільки  літувати  будеш  тута.
 Лукаш
 (ніяково)
 Та  я  не  знаю...  Дядько  Лев  казали,
що  тут  мені  дадуть  грунтець  і  хату,
бо  восени  хотять  мене  женити...
 Lukash
 My  uncle  to  the  village  calls  me.
 Mavka
 But  you  would  rather  stay  with  me?
 Lukash  nods  in  agreement.
 Mavka
 Oh,  look  you!
You  talk  just  like  the  ash  tree,  with  your
 nodding.
 Lukash
 (laughing)
 I  guess  I’ll  have  to  learn  to  talk  like  you  do,
for  I’ll  be  living  here  this  summer.
 Mavka
(with  joy)
 Truly?
 Lukash
 Tomorrow  we’ll  start  putting  up  a  dwelling.
 Mavka
 Put  up  a  little  hut?
 Lukash
 Perhaps  a  cabin,
 Perhaps  a  house,  a  big  one.
 Mavka
 Just  like  birds  do:
they  make  a  fuss  to  build  a  nest  to  live  in,
and  then  abandon  it.
 Lukash
 We  build  to  last  for
 a  lifetime.
 Mavka
 For  a  lifetime?  You  just  said
that  you  were  only  going  to  spend  the  summer.
 Lukash
 (in  embarrassment)
 Well,  I’m  not  sure....  Uncle  Leo  told  me
he’d  give  me  land  here  and  a  house  to  live  in,
for  in  the  fall  I’ve  got  to  marry  someone....
 59

Мавка
 (з  тривогою)
 З  ким?
 Лукаш
 Я  не  знаю.  Дядько  не  казали,
а  може,  ще  й  не  напитали  дівки.
 Мавка
 Хіба  ти  сам  собі  не  знайдеш  пари?
Лукаш
 (поглядаючи  на  неї)
 Я,  може  б,  і  знайшов,  та...
 Мавка
 Що?
 Лукаш
 Нічого...
 (Пограває  у  сопілку  стиха
щось  дуже  жалібненьке  [мелодія  №  9\,
потім  спускає  руку  з  сопілкою
і  замислюється).
 Мавка
 (помовчавши)
 Чи  у  людей  паруються  надовго?
 Лукаш
 Та  вже  ж  навік!
 Мавка
 Се  так,  як  голуби...
 Я  часом  заздрила  на  їх:  так  ніжно
вони  кохаються...  А  я  не  знаю
нічого  ніжного,  окрім  берези,
за  те  ж  її  й  сестрицею  взиваю;
але  вона  занадто  вже  смутна,
така  бліда,  похила  та  журлива,—
я  часто  плачу,  дивлячись  на  неї.
 От  вільхи  не  люблю  —  вона  шорстка.
Осика  все  мене  чогось  лякає;
вона  й  сама  боїться  —  все  тремтить.
Дуби  поважні  надто.  Дика  рожа
задирлива,  так  само  й  глід,  і  терен.
 60
 Mavka
 (alarmed)
 Who?
 Lukash
 I  don’t  know,  my  uncle  never  told  me.
 So  far,  perhaps,  he  hasn’t  found  a  girl.
 Mavka
 Can  you  not  find  yourself  a  girl  to  suit  you?
Lukash
 (looking  at  her)
 Perhaps  I’ve  found  a  girl...
 Mavka
 Who?
 Lukash
 Never  mind....
 He  plays  on  his  panpipe  a  very  plaintive  tune
(No.  9),  then  he  lowers  the  flute  and  is  lost
in  thought.
 Mavka
 (breaks  the  silence)
 How  long  do  married  people  live  together?
 Lukash
 For  good  and  all.
 Mavka
 The  same  as  with  the  dove....
 I  often  watch  them  bill  and  coo;  so  tender
and  sweet  they  show  their  love...  I  never  knew
such  tenderness,  except  the  simple  love
the  birch  tree  gives,  my  only  sister  true;
but  she  is  far  too  sad,  and  so  forlorn;
so  wan  she  is  and  bent  beneath  her  sorrow,
 I  often  cry  when  she  is  in  my  sight.
 The  alder  I  don’t  like  —  she’s  full  of  scorn.
 The  aspen  frightens  me,  she’s  all  a-shiver  —
afraid  of  her  own  shadow  day  and  night.
 The  oak  is  far  too  pompous.  Very  quarrelsome
is  the  wild  rose  —  and  the  hawthorn  and
 the  blackthorn.
 61

А  ясень,  клен  і  явір  —  гордовиті.
 Калина  так  хизується  красою,
що  байдуже  їй  до  всього  на  світі.
 Така,  здається,  й  я  була  торік,
але  тепер  мені  чомусь  те  прикро...
 Як  добре  зважити,  то  я  у  лісі
зовсім  самотня...
 (Журливо  задумується).
 Лукаш
 А  твоя  верба?
 Таж  ти  її  матусею  назвала.
 Мавка
 Верба?..  Та  що  ж...  в  їй  добре  зимувати,
а  літом...  бач,  вона  така  суха,
і  все  рипить,  все  згадує  про  зиму...
 Ні,  я  таки  зовсім,  зовсім  самотня...
 Лукаш
 У  лісі  ж  не  самії  дерева,—
таж  тут  багато  різної  є  сили.
 (Трохи  ущипливо).
 Вже  не  прибіднюйся,  бо  й  ми  чували
про  ваші  танці,  жарти  та  зальоти!
 Мавка
 То  все  таке,  як  той  раптовий  вихор,—
от  налетить,  закрутить  та  й  покине.
 В  нас  так  нема,  як  у  людей,—  навіки!
 Лукаш
 (приступаючи  ближче)
 А  ти  б  хотіла?..
 Раптом  чутно  голосне  гукання  дядька  Лева.
Голос
 Гов,  Лукашу,  гов!
Го-го-го-го!  А  де  ти?
 62
 То  ash  tree,  maples  all  —  their  pride  is  dear.
 The  snowy  guelder-rose,  her  beauty  flaunting,
believes  in  all  the  world  she  has  no  peer.
 I  think  I  felt  the  same  but  yesteryear,
but  now  I’m  sorry,  for  my  thoughts  are
 haunting...
 If  they  are  true,  I  am  within  this  forest
utterly  alone.
 (Mavka  is  lost  in  her  sad  thoughts.)
 Lukash
 But  recently,
you  named  as  mother  that  old  willow  tree.
 Mavka
 That  tree?  It’s  good  to  spend  the  winter  there;
in  summer...  see  how  dried-up  she  has  grown,
creaks  all  the  time,  and  dreams  of  wintry  air....
No,  I’m  utterly  but  utterly  alone....
 Lukash
 There’s  more  than  trees  within  this  forest  zone—
here  many  creatures  live,  their  plans  pursuing.
 (Somewhat  sarcastic.)
 So  don’t  pretend!  We’ve  heard  about  these
 doings,
 about  your  dances,  tricks,  and  gallant  wooings!
Mavka
 All  that  is  simply  like  a  whirlwind  blowing  —
strikes  suddenly,  but  just  as  quick  in  passing.
Our  ways  are  not  like  human  folks:  long
 lasting!
 Lukash
 (moving  closer)
 D’you  wish  they  were?
 Suddenly  hears  Uncle  Leo  calling  him.
 Voice
 Lukash,  yoo-hoo!
 Yoo-hoo,  yoo-hoo!  Where  are  you?
 63

Лукаш
 (відзивається)
 Ось  я  йду!
 Голос
 А  йди  хутчій!
 Лукаш
 Ото  ще  нетерплячка!
(Відгукується).
 Та  йду  вже,  йду!
 (Подається  йти).
 Мавка
 А  вернешся?
 Лукаш
 Не  знаю.
 (Іде  в  прибережні  хащі).
 З  гущавини  лісу  вилітає  Перелесник  —
гарний  хлопець  у  червоній  одежі,  з  червонястим,
буйно  розвіяним,  як  вітер,  волоссям,  з  чорними
бровами,  з  блискучими  очима.  Він  хоче  обняти
Мавку,  вона  ухиляється.
 Мавка
 Не  руш  мене!
 Перелесник
 А  то  чому?
 Мавка
 Іди,
 поглянь,  чи  в  полі  рунь  зазеленіла.
 Перелесник
 Мені  навіщо  тая  рунь?
 Мавка
 А  там  же
твоя  Русалка  Польова,  що  в  житі.
 Вона  для  тебе  досі  вже  вінок
зелено-ярий  почала  сплітати.
 Перелесник
Я  вже  її  забув.
 64
 Lukash
 (responding)
 Here,  I’m  coming!
 Voice
 Then  make  it  fast!
 Lukash
 Why  is  he  so  impatient?
 (Calls  back.)
 I’m  coming!  Com-ing!
 Mavka
(starts  walking)
 But  you’ll  be  back?
 Lukash
 Don’t  know.
 (He  goes  into  the  shoreline  brushwood.)
 Rushing  from  the  forest  groves  comes  the
woodland  Red  Demon:  he  is  a  handsome  fellow
dressed  all  in  red;  with  red  curly  hair  that  looks
all  windblown,  with  black  brows  and  gleaming
eyes.  He  wants  to  embrace  Mavka,  but  she  slips
away.
 Mavka
 Don’t  touch  me  now!
 Red  Demon
 But  why  is  that?
 Mavka
 Be  off!
 You  go  and  see  how  green  the  fields  are
 growing.
 Red  Demon
 What  is  the  greening  grass  to  me?
 Mavka
 ’Cause  there
your  Meadow  Fairy  in  the  rye  is  waiting.
Already  making  you  a  wreath
of  brightest  green,  with  flowers  is  she  plaiting.
 Red  Demon
 I’ve  long  forgotten  her.
 65 	5 	5-4G

Мавка
 Забудь  мене.
 Перелесник
 Ну,  не  глузуй!  Ходи,  полетимо!
Я  понесу  тебе  в  зелені  гори,—
ти  ж  так  хотіла  бачити  смереки.
 Мавка
 Тепер  не  хочу.
 Перелесник
 Так?  А  то  чому?
 Мавка
 Бо  відхотілося.
 Перелесник
 Якісь  химери!
Чом  відхотілося?
 Мавка
 Нема  охоти.
 Перелесник
 (улесливо  в’ється  КОЛО  неї)
 Линьмо,  линьмо  в  гори!  Там  мої  сестриці,
там  гірські  русалки,  вільні  Літавиці,
будуть  танцювати  коло  по  травиці,
наче  блискавиці!
 Ми  тобі  знайдемо  з  папороті  квітку,
зірвем  з  неба  зірку,  золоту  лелітку,
на  снігу  нагірнім  вибілимо  влітку
чарівну  намітку.
 Щоб  тобі  здобути  лісову  корону,
ми  Змію-Царицю  скинемо  із  трону,
і  дамо  крем’яні  гори  в  оборону!
 Будь  моя  кохана!
 Звечора  і  зрана
самоцвітні  шати
буду  приношати
 66
 Mavka
 Forget  me,  too.
 Red  Demon
 Now  stop  your  joking!  Come,  let’s  fly  away!
 I’ll  take  you  to  the  mountains  green  and  hoary—
you  wished  to  see  the  firs  in  all  their  glory.
 Mavka
 But  now  I  don’t.
 Red  Demon
 No?  Now  why  is  that?
 Mavka
 I’ve  changed  my  mind.
 Red  Demon
 Such  crazy  raving!
 What  made  you  change  your  mind?
 Mavka
 I’ve  lost  my  craving,
 Red  Demon
 (twirling  round  her  in  flattery)
 Fly,  come  fly  to  mountains!  There  find
 demonesses,
mountain  maids,  my  sisters,  meteor-like  their
 passes
 in  a  round-dance  whirl  in  fairy-ring
 of  grasses  —
 look  like  lightning  flashes!
 We  will  find  in  bracken,  bloom  of  secret  flower,
choose  for  golden  spangles  —  stars  from
 sky-born  shower,
on  the  snowy  highland,  we’ll  imprint  the
 summer
 with  spell-binding  philtre.
 Forest  crown  I’ll  win  you,  so  you  be  a  princess,
soon  the  Dragon-Queen’s  throne,  surely  you’ll
 possess;
 then  we’ll  turn  Stone  Mountain  into  our  own
 fortress!
 Be  my  love!  Adorning
you  both  night  and  morning,
 I  shall  bring  you  jewels
 67
 5*

і  віночок  плести,
і  в  таночок  вести,
і  на  крилах  нести
на  моря  багряні,  де  багате  сонце
золото  ховає  в  таємну  глибінь.
 Потім  ми  заглянем  до  зорі  в  віконце,
зірка-пряха  вділить  срібне  волоконце,
будем  гаптувати  оксамитну  тінь.
Потім,  на  світанні,  як  біляві  хмари
стануть  покрай  неба,  мов  ясні  отари,
що  холодну  воду  п’ють  на  тихім  броді,
ми  спочинем  любо  на  квітчастім...
 Мавка
 (нетерпляче)
 Годі!
 Перелесник
 Як  ти  обірвала  річ  мою  сердито!
 (Смутно  і  разом  лукаво).
 Ти  хіба  забула  про  торішнє  літо?
 Мавка
 (байдуже)
 Ох,  торішнє  літо  так  давно  минуло!
 Що  тоді  співало,  те  в  зимі  заснуло.
 Я  вже  й  не  згадаю!
 Перелесник
 (таємниче  нагадуючи)
 А  в  дубовім  гаю?..
 Мавка
 Що  ж  там?  Я  шукала  ягідок,  грибків...
 68
 for  royal  dress  and  revels;
lovely  wreaths  concede  you,
in  the  dances  lead  you,
and  on  wings  I’ll  speed  you
to  far  seas  of  crimson,  where  the  sun  is  setting,
golden  halo  trailing,  into  secret  deeps.
Then  we’ll  find  a  window,  see  the  stars
 curvetting,
while  Star-Weavers  give  us  cloth  of  silver
 netting,
 we’ll  embroider  this  with  velvet  shades
 for  sleep.
 Then,  when  dawn  comes  creeping,  and  white
 clouds  are  floating
in  the  skies  above  us,  as  if  sheep  were  flocking,
drinking  from  the  stream  where  shallows  lie
 across  it,
 we  shall  seek  repose  on  couch  of  flowers...
Mavka
 (impatiently)
 Stop  it!
 Red  Demon
 Why  thus  interrupt  me,  and  with  such
 ill-humour!
 (Sadly  but  with  slyness.)
 Have  you  then  forgotten  all  about  last  summer?
Mavka
 (indifferently)
 Oh,  last  summer,  look  you,  long  ago  was  over!
Songs  then  sung  to  lover,  winter’s  sleep  will
 cover!
 I’ve  forgot  their  content!
 Red  Demon
 (stealthily  reminding  her)
 Oak  woods  too,  so  ancient?
 Mavka
 Then  I  looked  for  mushrooms  and  the  berries
 wild...
 69

Перелесник
 А  не  приглядалась  до  моїх  слідків?
 Мавка
 В  гаю  я  зривала  кучерики  з  хмелю...
 Перелесник
 Щоб  мені  послати  пишную  постелю?
 Мавка
 Ні,  щоб  перевити  се  волосся  чорне!
 Перелесник
 Сподівалась:  може  —  миленький  пригорне?
 Мавка
 Ні,  мене  береза  ніжно  колихала.
 Перелесник
 А  проте...  здається...  ти  когось  кохала?
 Мавка
 Ха-ха-ха!  Не  знаю!
 Попитай  у  гаю.
 Я  піду  квітчати  дрібним  рястом  коси...
 (Подається  до  лісу).
 Перелесник
 Ой  гляди!  Ще  змцють  їх  холодні  роси!
 Мавка
 Вітерець  повіє,
сонечко  пригріє,
 то  й  роса  спаде!
 (Зникає  в  лісі).
 Перелесник
 Постривай  хвилину!
 Я  без  тебе  гину!
 Де  ти?  Де  ти?  Де?
 Біжить  і  собі  в  ліс.  Поміж  деревами  якусь
хвилину  маячить  його  червона  одіж  і,  мов  луна,
озивається:  «Де  ти?  Де?..»
 70
 Red  Demon
 Didn’t  seek  my  footprints,  wandering  beguiled?
 Mavka
 I  sought  only  hop-flowers,  sweet  and
 heady-scented,
 Red  Demon
 Not  to  make  my  bed  up,  all  so  richly  fragrant?
 Mavka
 No,  to  interweave  them  through  my  long  black
 tresses!
 Red  Demon
 And  you  looked  for,  maybe,  charm  of  love’s
 embraces?
 Mavka
 No,  my  birch  tree  rocked  me  like  a  sweet
 companion.
 Red  Demon
 But  you  see...  I’m  certain...  Weren’t  you  fond
 of  someone?
 Mavka
 Ha,  ha,  ha!  Why  ask  me!
 Ask  the  forest  trees.
 I’ll  go  look  for  king-cups  to  adorn  my  hair!
 (She  goes  into  the  forest.)
 Red  Demon
 Oh,  watch  out!  The  cooling  dews  are  sparkling
 there!
 Mavka
 Here  come  breezes  gay,
sunbeams  start  to  play,
driving  dews  away!
 (She  disappears  in  the  forest.)
 Red  Demon
 Wait  a  bit  —  Oh,  my!
 With  you  gone,  I’ll  die!
 Where,  oh  where,  are  you?
 He  also  runs  into  the  forest.  Here  and  there  among
the  trees  flash  his  red  garments  and,  like  a  lunatic,
he  keeps  crying  out:  “Where  are  you,  where?”
 71

По  лісі  грає  червоний  захід  сонця,  далі  погасає.
Над  озером  стає  білий  туман.
 Дядько  Лев  і  Лукаш  виходять  на  галяву.
 Лев
 (сердито  воркоче)
 Той  клятий  Водяник!  Бодай  би  всох!
 Я,  наловивши  риби,  тільки  виплив
на  плесо  душогубкою,—  хотів
на  той  бік  передатися,—  а  він
вчепився  цупкою  лапою  за  днище
та  й  ані  руш!  Ще  трохи  —  затопив  би!
 Ну  й  я  ж  не  дурень,  як  засяг  рукою
за  бороду,  то  й  замотав,  як  мичку,
та  ножика  з-за  пояса,—  бігме,
так  і  відтяв  би!  Та  проклята  ж  пара  —
штурхіць!  —  і  перекинула  човна!
 Я  ледь  що  вибрався  живий  на  берег
і  рибу  розгубив...  А  щоб  ти  зслиз!
 (До  Лу  каша)
 А  тут  іще  й  тебе  щось  учепило,—
кричу,  гукаю,  кличу  —  хоч  ти  згинь!
 І  де  ти  длявся?
 Лукаш
 Та  кажу  ж  —  був  тута,
вирізував  сопілку.
 Лев
 Щось  довгенько
вирізуєш,  небоже,  сопілки!
 Лукаш
 (ніяково)
 Або  ж  я,  дядьку...
 72
 The  red  rays  of  the  sunset  play  throughout  the
forest,  and  fade  away  in  the  distance.  Over  the
lake  a.  white  fog  has  arisen.
 Uncle  Leo  and  Lukash  enter  the  clearing.
 Uncle  Leo
 (angrily  muttering)
 That  blasted  old  Pool  King!  I  hope  he’s  beached!
No  sooner  got  my  catch,  and  started  rowing
across  the  lake’s  deep  water,  for  I
preferred  to  reach  the  other  shore  —  when  he,
that  Devil,  grabbed  the  bottom  with  his  dirty
 paw  —
 and  I  was  stuck!  Bit  more,  and  he’d  have
 drowned  me!
But  I’m  no  fool  —  I  grabbed  his  long  white
 beard
 and  wrung  it  like  a  hank  of  spinning  yarn,
then  pulled  my  knife  from  out  my  belt  —
 by  God!
 I  would  have  cut  it  off!  But  that  cursed  Satan
jerked  hard!  —  And  then  the  boat  turned  over.
 I  hardly  made  it  to  the  shore,  still  living.
 Lost  all  the  catch  of  fish!  May  he  drop  dead!
 (To  Lukash.)
 And  something  even  caught  you  here,  it  looks
 like  —
 I  yelled  and  hollered,  yelled  —  thought  you  were
 lost.
 So  where’d  you  get  to?
 Lukash
 Why,  nowhere.  I  was  here,
and  made  my  pipes  of  Pan.
 Uncle  Leo
 You  took  your  time
to  do  it,  nephew  —  simple  pipe  of  reeds!
 Lukash
 (embarrassed)
 But  what  else,  Uncle...
 73

Лев
 (усміхнувся  і  подобрів)
 Ей,  не  вчись  брехати,
бо  ще  ти  молодий!  Язика  шкода!
 От  ліпше  хмизу  пошукай  по  лісі
та  розпали  вогонь,—  хоч  обсушуся,
бо  як  його  таким  іти  додому?
 Поки  дійдем,  ще  й  тая  нападе  —
не  тута  споминаючи  —  цур-пек!  —
а  потім  буде  душу  витрясати...
 Лукаш  іде  в  ліс;  чутно  згодом,  як  він  хряскає
сухим  гіллям.
 Дядько  Лев
 (сідає  під  дубом  на  грубу  коренину
і  пробує  викресати  вогню,
щоб  запалити  люльку)
 Аякже!  Викрешеш!  І  губка  змокла...
і  трут  згубився...  А  нема  на  тебе
лихої  трясці!..  Чи  не  наросла
на  дубі  свіжа?
 (Обмацує  дуба,  шукаючи  губки).
 З  озера,  з  туману,  виринає  біла  жіноча
постать,  більше  подібна  до  смуги  мли,  ніж
до  людини:  простягнені  білі  довгі  руки  загребисто
ворушать  тонкими  пальцями,  коли  вона
наближається  до  Лева.
 Лев
 (ужахнувшись)
 Се  що  за  мара?
 Ага!  Вже  знаю.  Добре,  що  побачив!..
 (Оговтавшись,  виймає  з  кошеля  якісь
корінці  та  зілля  і  простягає
назустріч  марі,  немов  боронячись  від  неї.
Вона  трохи  відступає.  Він  прочитує,
замовляючи,  дедалі  все  швидше).
 74
 Uncle  Leo
 (smiles  and  talks  more  kindly)
 Eh?  Don’t  start  off  lying!
You’re  still  too  young!  The  tongue  can  do  much
 mischief!
 You’d  better  gather  brushwood  in  the  forest
and  build  a  campfire  here  —  to  dry  my  clothing.
For  how  can  I  go  home  in  this  condition?
 Till  we  get  there,  again  that  one  will  rush  us  —
best  not  speak*of  the  devil  here  —  Be  off!  —
for  then  she’ll  give  my  soul  a  right  good
 shaking...
 Lukash  goes  into  the  forest;  a  bit  later  he  hears
the  crack  of  dry  branches.
 Uncle  Leo
 (sits  under  the  oak  tree  on  a  thick  root  and  tries
to  strike  a  spark  with  his  tinder  box  to  light
his  pipe)
 Indeed!  Flint  won’t  strike!  The  spunk’s  wet
 through...
 The  tinder’s  done  for....  Hope  that  devil  dies
of  marsh  malaria...!  Wonder  if  there’s  new
spunk  on  this  oak  tree?
 (He  feels  round  the  oak,  searching  for  spunk,
a  dry  fungus.)
 From  the  fog  over  the  lake  appears  a  White  Figure,
a  woman’s,  but  more  like  an  apparition  than
a  human  being.  She  reaches  out  long  white  arms,
avariciously  curving  her  slender  fingers,  and  moves
towards  Uncle  Leo.
 Uncle  Leo
(terrified)
 Ghost  or  a  vision?
 Aha!  I’ve  guessed  it.  Lucky  thing  I  saw  it!
 (Pulling  himself  together,  Uncle  Leo  takes
from  his  purse  some  roots  and  herbs  and  holds
them  out  toward  the  oncoming  apparition,  as  if
to  defend  himself.  The  vision  slightly  retreats.
Then  Leo  begins  to  recite  aloud,  a  sort
of  incantation,  speaking  faster  and  faster.)
 75

Шіпле-дівице,
 Пропаснице-Трясовице!
 Іди  ти  собі  на  куп’я,  на  болота,
де  люди  не  ходять,  де  кури  не  піють,
де  мій  глас  не  заходить.
 Тут  тобі  не  ходити,
білого  тіла  не  в’ялити,
жовтої  кості  не  млоїти,
чорної  крові  не  спивати,
віку  не  вкорочати.
 Ось  тобі  полинь  —
згинь,  маро,  згинь!
 Мара  подається  назад  до  озера  і  зливається
з  туманом.
 Надходить  Лукаш  з  оберемком  хмизу,  кладе
перед  дядьком,  виймає  з-за  пазухи  кресало
й  губку  і  розпалює  вогонь.
 Лукаш
 Ось  нате,  дядьку,  грійтеся.
 Лев
 Спасибі.
 Ти  догоджаєш  дядькові  старому.
 (Розпалює  коло  вогню  люльку).
 Тепер  що  іншого!
 (Вкладається  проти  вогню  на  траві,
поклавши  кошеля  під  голову,
пакає  люльку  і  жмуриться  на  вогонь).
 Лукаш
 Якби  ви,  дядьку,
якої  байки  нагадали.
 Лев
 Бач!
 Умалився!..  А  ти  б  якої  хтів?
 Про  Оха-Чудотвора?  Про  Трьомсина?
 Лукаш
 Такі  я  чув!  Ви  вмієте  інакших,
що  їх  ніхто  не  вміє.
 76
 Pincher-and-trickster!
 Fever-giver,  demon-siren!
 Get  back  into  your  hillocks  green,  in  the
 swampland,
where  people  never  go,  where  cocks  will  never
 crow,
 nor  my  voice  raise  an  echo.
 To  come  here  you’re  forbidden:
no  soul  nor  body  weaken,
no  yellow  bones  to  sicken,
no  blackened  blood  be  drunken,
no  life  here  will  you  shorten.
 Wormwood  —  that’s  for  you:
 Shoo,  ghoul,  shoo!
 The  vision  retreats  far  into  the  lake  and  melts
in  the  fog.
 Lukash  comes  into  the  clearing  with  an  armful  of
kindling  wood.  He  drops  it  before  his  uncle  and
takes  out  his  tinder  box  to  start  a  fire.
 Lukash
 Sit  closer,  Uncle,  and  warm  up.
 Uncle  Leo
 Thank  ’ee,  nephew,
for  looking  after  your  old  uncle.
 (Lights  his  pipe  from  the  fire.)
 Well,  things  look  better  now!
 (He  stretches  out  on  the  grass  beside  the  fire,
putting  his  knapsack  under  his  head,  and
smokes  his  pipe,  staring  at  the  fire  with
half-closed  eyes.)
 Lukash
 Oh,  Uncle  Leo,
 suppose  you  tell  me  a  story.
 Uncle  Leo
 There!
 Still  a  baby!  Which  one  would  you  like?
 Okh-the  Miracle-Maker?  Once  Lived  Three
 Sons?
 Lukash
 I’ve  heard  them  both!  You  know  a  lot  of  tales
that  no  one  else  has  heard  of.
 77

Лев
 (надумавшись)
 Ну,  то  слухай:
я  про  Царівну-Хвилю  розкажу.
 (Починає  спокійним,  співучим,
розмірним  голосом).
 Якби  нам  хата  тепла
та  люди  добрі,
казали  б  ми  казку,
 .  баяли  байку
до  самого  світу...
 За  темними  борами,
та  за  глибокими  морями,
та  за  високими  горами,
то  єсть  там  дивний-предивний  край,
де  панує  Урай.
 Що  в  тому  краю  сонце  не  сідає,
місяць  не  погасає,
а  ясні  зорі  по  полю  ходять,
таночки  водять.
 Отож  у  найкращої  зорі  та  знайшовся  син
Білий  Палянин.
 На  личку  білий,
на  вроду  милий,
золотий  волос  по  вітру  має,
а  срібна  зброя  в  рученьках  сяє...
 Лукаш
 Ви  ж  про  Царівну  мали.
 Лев
 Та  зажди!..
 От  як  став  Білий  Палянин  до  літ  доходжати,
став  він  собі  думати-гадати,
про  своє  життя  розважати:
 «З  усіх  я,—  каже,—  вродою  вдався,
а  ще  ж  бо  я  долі  не  діждався.
 Порадь  мене,  Зірнице-мати,
де  мені  пари  шукати;
чи  межи  боярством,
 78
 Uncle  Leo
 (after  thinking  a  while)
 Well  then,  listen!
 I’ll  tell  about  the  Princess  of  the  Waves.
 (He  begins  the  story  in  a  quiet,  sing-song
rhythmic  voice.)
 Should  in  our  house  by  firelight
sit  kindly  people,
then  we’d  tell  tales  of  glory
or  fairy  story
•  till  breaks  the  dawnlight...
 Way  past  the  darkest  forests,
 way  past  the  deepest  Big  Sea  waters,
 past  mountain  heights  that  gaze  in  hauteur,
 there  is  a  wonderful  magic  land
 that’s  ruled  by  Oura’s  hand.
 No  sun  sets  in  that  land,  it’s  always  shining,
 The  moon  is  never  waning,
 The  very  stars  walk  fields,  arrayed  in  gold,
and  round-dances  hold.
 Now  once  the  loveliest  star  of  all  by  magic  had
 a  son  —
 Palyanin  Fair,
with  shining  face
and  gentle  grace,
while  breezes  ruffled  all  his  golden  hair,
and  in  his  hands  shone  silver  sabre  bare...
 Lukash
 But  what  about  the  Princess...?
 U  n  c  1  e  L  e  o
 Wait  a  bit!
 When  Fair  Palyanin  put  on  years  and  grew
 mature,
 he  started  thinking  how  he  could  ensure
his  future  —  and  a  wife  procure.
 “In  all  the  world,”  says  he,  “I  am  most  fair
but  haven’t  met  my  fate,  my  love  to  share.
Star-Mother,  counsel  me  on  marriage:
where  seek  a  wife  I  won’t  disparage:
among  the  boyars  fine,
 79

преславним  лицарством,
ш  межи  князівством,
чи  межи  простим  поспільством?
 Що  хіба  яка  царівна
та  була  б  мені  рівна...»
 (Починає  дрімати).
 От  і  пішов  він  до  синього  моря,
і  розіклав  на  березі  перлове  намисто...
 Лукаш
 Відай,  ви,  дядьку,  щось  тут  проминули.
Лев
 Хіба?..  Та  ти  ж  бо  вже  не  заважай!
 ...От  і  розбіглася  на  морі  супротивна  хвиля,
а  з  теї  хвилі  вилетіли  коні,
як  жар  червоні,
у  червону  колясу  запряжені...
 а  на  тій  колясі...
 (Змовкає,  зможений  сном).
 Лукаш
 Та  й  хто  ж  на  тій  колясі  був?  Царівна?
 Лев
 (крізь  сон)
 Га?..  Де?..  Яка  Царівна?..
 Лукаш
 Вже  й  заснули!
 (Який  час  дивиться  задумливо  на  вогонь,
потім  устає,  відходить  далі  від  огнища
і  походжає  по  галяві,  тихо-тихесенько,  ледве
чутно  пограваючи  у  сопілку  [мелодія  №  10]).
 В  лісі  поночіє,  але  темрява  не  густа,  а  прозора,
як  буває  перед  сходом  місяця.  Навколо  вогнища
блиски  світла  і  звої  тіні  неначе  водять  химерний
танок;  близькі  до  вогню  квіти  то  поблискують
барвами,  то  гаснуть  у  пітьмі.
 80
 among  the  knighthood  line,
where  royal  princes  shine;
or  a  common  girl  make  mine?
 For  as  my  princess  dear,
she’d  also  be  my  peer.”
 (Uncle  Leo  begins  to  doze  off.)
 Once  walking  by  blue  seas  that  white  surf  hurls:
he  found  upon  the  shore  a  necklace  strung  with
 pearls...
 Lukash
 Looks  like,  my  uncle,  you’ve  forgotten
 something.
 Uncle  Leo
 So  what?  Keep  still  and  don’t  you  interrupt!
 —  Then  out  of  the  sea  surged  a  mountainous
 billow
 and  from  the  crest  flew  a  steed  hard  beset:
like  fire,  like  scarlet,
and  harnessed  to  fire-red  chariot...
and  on  the  chariot...
 (He  falls  silent,  at  last  asleep.)
 Lukash
 But  who  stood  upon  the  chariot?  The  Princess?
 Uncle  Leo
 What..?  Where..?  Who  said  a  princess..?
 Lukash
 He  sleeps,  wool-gathering!
 (For  some  time  Lukash  gazes  thoughtfully  at
the  campfire,  then  rises  and,  moving  farther
away,  he  wanders  about  the  clearing  and
quietly,  almost  inaudibly,  plays  his  panpipe
[Tune  10].)
 It  is  nightfall  in  the  forest;  however,  the  darkness
is  not  deep  but  somewhat  transparent  as  it  usually
is  before  moonrise.  Around  the  fire,  dapples  of  light
and  shadow  seem  to  perform  a  fantastic  ghost
dance;  close  to  the  flames  the  flowers  fitfully
gleam  with  colour  or  vanish  in  the  shadows.
 81 	6 	5-46

Покрай  лісу  таємниче  біліють  стовбури  осик
та  беріз.  Весняний  вітер  нетерпляче  зітхає,
оббігаючи  узлісся  та  розвіваючи  гілля  плакучій
березі.  Туман  на  озері  білими  хвилями  прибиває
до  чорних  хащів;  очерет  перешіптується  з  осокою,
сховавшись  у  млі.  З  гущавини  вибігає  Мавка,
біжить  прудко,  мов  утікаючи;  волосся  їй
розвіялось,  одежа  розмаялась.  На  галяві  вона
спиняється,  оглядаючись,  лритуляє  руки  до  серця,
далі  кидається  до  берези  і  ще  раз  зупиняється.
 Мавка
 Дяка  щирая  тобі,  ніченько-чарівниченько,
що  закрила  ти  моє  личенько!
 І  вам,  стежечки,  як  мережечки,
що  вели  мене  до  березочки!
 Ой  сховай  мене,  ти  сестриченько!
 (Ховається  під  березу,  обіймаючи  її  стовбур).
 Лукаш
 (підходить  до  берези,  нишком)
 Ти,  Мавко?
 Мавка
(ще  тихше)
 Я.
 Лукаш
 Ти  бігла?
 Мавка
 Як  білиця.
 Лукаш
 Втікала?
 Мавка
 Так!
 Лукаш
 Від  кого?
 82
 On  the  edge  of  the  forest,  the  trunks  of  the  silver
birch  and  ash  trees  glow  with  a  pale  mysterious
light.  The  spring  breezes  sigh  with  impatience  as
they  ramble  through  the  brushwood  before  the
forest  and  set  swinging  the  branches  of  the
weeping  willows.
 The  fog  over  the  lake,  in  white  waves,  moves
nearer  the  black  thickets;  the  rushes  exchange
whispers  with  the  sedge  grass,  melting  into  the
mist.
 Mavka  (a  wood  nymph  or  dryad)  rushes  out  of
the  forest.  She  runs  fast  as  if  Runted;  her  hair
streams  out,  her  clothing  is  in  tatters.  She  stops
in  the  clearing  and  looks  back,  pressing  both
hands  to  her  heart.  Then  she  runs  to  the  silver
birch  tree  and  stops  again.
 Mavka
 Oh,  many  thanks  to  your  wings,
 little  spell-binder  of  night-time,
that  you  hid  my  face,  witching  twilight  time!
 Oh  thanks,  pathways  dear,  magic  forest-rides,
for  leading  me  home  where  my  birch  tree  bides!
Hide  and  wrap  me  round,  sister  of  mine!
 (She  hides  under  the  birch  tree  and
embraces  it.)
 Lukash
 (in  a  whisper,  drawing  near  the  birch  tree)
You’re  Mavka?
 Mavka
 (in  a  lower  whisper)
 Yes.
 Lukash
 Been  running?
 Mavka
 Like  a  squirrel.
 Lukash
 Escaping?
 Mavka
 Yes.
 Lukash
 Who  from?

Мавка
 Від  такого,
 як  сам  вогонь.
 Лукаш
 А  де  ж  він?
 Мавка
 Цить!..  Бо  знову  прилетить.
 Мовчання.
 Лукаш
 Як  ти  тремтиш!  Я  чую,  як  береза
стинається  і  листом  шелестить.
 Мавка
 (відхиляється  від  берези)
 Ой  лихо!  Я  боюся  притулятись,
а  так  не  встою.
 Лукаш
 Притулись  до  мене.
 Я  дужий,—  здержу,  ще  й  обороню.
 Мавка  ,прихиляється  до  нього.  Вони  стоять  у  парі.
Місячне  світло  'починає  ходити  по  лісі,  стелиться
по  галяві  і  закрадається  під  березу.  В  лісі
озиваються  співи  солов’їні  і  всі  голоси  весняної
ночі.  Вітер  поривчасто  зітхає.  З  осяйного  туману
виходить  Русалка  і  нишком  підглядає  -молоду
пару.
 Лукаш,  тулячи  до  себе  Мавку,  все  ближче
нахиляється  обличчям  до  неї  і  раптом  цілує.
 Мавка
 (скрикує  з  болем  щастя)
 Ох!..  Зірка  в  серце  впала!
 Русалка
 Ха-ха-ха!
 (З  сміхом  і  плеском  кидається  в  озеро).
 84
 Mavka
 From  someone  who  is
like  flaming  fire.
 Lukash
 Where  is  he?
 Mavka
 Hush!  Or  he  will  come  again.
 Silence.
 Lukash
 You’re  trembling  so!  I  hear  the  way  your  birch
 tree
 turns  cold  from  fear  and  rustles  as  in  pain.
 Mavka
 (she  breaks  away  from  the  birch)
 How  awful!  I’m  afraid  to  use  her  shelter,
and  I  am  falling.
 Lukash
 Then  come  and  lean  on  me.
 I’m  strong  —  I’ll  hold  you;  now  I  will  defend
 you.
 Mavka  clings  to  him.  They  stand  close  together.
 The  moonlight  begins  to  spread  through  the  forest,
creeps  across  the  clearing  and  peeps  under  the
drooping  birch  boughs.  Through  the  forest,  one
can  hear  the  nightingales  singing  and  all  the
voices  of  a  springtime  night.  The  breezes  blow
in  long  rapturous  sighs.  Out  of  the  mist  over  the
lake  appears  Water  Sprite  who  secretly  watches
the  young  couple.
 Lukash,  embracing  Mavka  tightly,  gradually  bends
his  face  to  hers  —  and  suddenly  kisses  her.
 Mavka
 (crying  aloud  with  a  mixture  of  pain  and
happiness)
 Oh..!  In  my  heart  a  star  fell!
 Water  Sprite
 Ha,  ha,  ha!
 (With  laughter  and  splashing,  she  dives  into
the  lake.)
 85

Лукаш
 (ужахнувшись)
 Що  се  таке?
 Мавка
 Не  бійся,  то  Русалка.
 Ми  подруги,—  вона  нас  не  зачепить.
Вона  свавільна,  любить  глузувати,
але  мені  дарма...  Мені  дарма
про  все  на  світі!
 Лукаш
 То  й  про  мене?
 Мавка
 Ні,
 ти  сам  для  мене  світ,  миліший,  кращий,
ніж  той,  що  досі  знала  я,  а  й  той
покращав,  відколи  ми  поєднались.
 Лукаш
 То  ми  вже  поєднались?
 Мавка
 Ти  не  чуєш,
як  солов’ї  весільним  співом  дзвонять?
 Лукаш
 Я  чую...  Се  вони  вже  не  щебечуть,
не  тьохкають,  як  завжди,  а  співають:
«Цілуй!  Цілуй!  Цілуй!»
 (Цілує  її  довгим,  ніжним,  тремтячим
поцілунком).
 Я  зацілую
 тебе  на  смерть!
 Зривається  вихор,  білий  цвіт  метелицею  в’ється
по  галяві.
 Мавка
 Ні,  я  не  можу  вмерти...
 а  шкода...
 Лукаш
 Що  ти  кажеш?  Я  не  хочу!
Навіщо  я  сказав?!.
 86
 Lukash
 (terrified)
 What  can  that  be?
 Mavka
 Fear  not,  it’s  Water  Sprite  there.
We  are  friendly  —  she  will  not  do  us  harm.
 She’s  simply  playful,  likes  to  fool  around,
but  nothing  matters  now...  for  nothing  matters
in  all  the  world!
 Lukash
 Me  included?
 Mavka
 No,
 you’re  all  the  world  to  me,  more  dear  and  lovely
than  that  world  I  once  knew.  But  even  that  one
is  lovelier  since  we  our  troth  have  plighted.
 Lukash
 But  has  our  troth  been  plighted?
 Mavka
 Can’t  you  hear
 what  merry  songs  the  nightingales  are  singing?
Lukash
 I  hear  them....  They’re  no  longer  simply  trilling
or  warbling  as  they  did.  Their  songs  are  ringing:
“O  kiss  me!  O  kiss  me!  O  kiss  me!”
 (He  gives  her  long,  tender,  trembling  kisses.)
 I  could  kiss  you,
 kiss  you  to  death!
 A  whirlwind  suddenly  rises  and  a  white  light,  like
a  snowstorm,  dances  madly  across  the  clearing.
 Mavka
 But  no,  I  cannot  die...
 A  pity...!
 Lukash
 What’re  you  saying?  I  don’t  mean  it!
Why  did  I  say  that  thing!
 87

Мавка
 Ні,  се  так  добре  —
умерти,  як  летюча  зірка...
 Лукаш
 Годі!
 (Говорить,  пестячи).
 Не  хочу  про  таке!  Не  говори!
 Не  говори  нічого!..  Ні,  кажи!
 Чудна  у  тебе  мова,  але  якось
 так  добре  слухати...  Що  ж  ти  мовчиш?
 Розгнівалась?
 Мавка
 Я  слухаю  тебе...
твого  кохання...
 (Бере  в  руки  голову  його,  обертав  проти
місяця  і  пильно  дивиться  в  вічі).
 Лукаш
 Нащо  так?  Аж  страшно,
як  ти  очима  в  душу  зазираєш...
 Я  так  не  можу!  Говори,  жартуй,
питай  мене,  кажи,  що  любиш,  смійся...
 Мавка
 У  тебе  голос  чистий,  як  струмок,
а  очі  —  непрозорі.
 Лукаш
 Може,  місяць
 неясно  світить.
 Мавка
 Може...
 (Схиляється  головою  йому  до  серця
і  замирає).
 Лукаш
 Ти  зомліла?
 Мавка
 Цить!  Хай  говорить  серце...  Невиразно
воно  говорить,  як  весняна  нічка.
 88
 Mavka
 It  would  be  lovely
to  die,  just  like  a  falling  burning  star...
 Lukash
 (he  talks  to  her,  caresses  her)
 Stop  it!
 Don’t  talk  about  such  things!  I  will  not  hear!
Don’t  say  a  single  word!  No,  talk  to  me!
 Your  words  are  music  falling  on  the  ear,
so  sweet  to  listen  to....  Why  don’t  you  speak?
Are  you  angry?
 Mavka
 I  am  listening  to  you...
your  love  declaring...
 (She  holds  his  head  with  both  hands,  turns  his
face  to  the  moonlight  and  looks  deep  into  his
eyes.)
 Lukash
 Don’t  do  that!  I’m  frightened
whenever  you  look  straight  into  my  soul.
 I  cannot  bear  it!  Speak  to  me,  or  tease  me,
ask  questions,  say  you  love  me,  laugh  to
 please  me....
 Mavka
 Your  voice  is  clear  as  purest  mountain  stream,
the  eyes  —  I  cannot  see  through.
 Lukash
 Maybe,  moonlight
 is  bad  to  see  by.
 Mavka
 Maybe...
 (She  droops  her  head  on  his  breast  and  is
motionless.)
 Lukash
 Are  you  tired?
 Mavka
 Hush!  Let  me  but  hear  your  heart...!
 Unclearly  —
 so  also  speaks  your  heart,  as  vague
 as  springtime  night.
 89

Лукаш
 Чого  там  прислухатися?  Не  треба!
 Мавка
 Не  треба,  кажеш?  То  не  треба,  милий!
Не  треба,  любий!  Я  не  буду,  щастя,
не  буду  прислухатися,  хороший!
 Я  буду  пестити  моє  кохання!
 Ти  звик  до  пестощів?
 Лукаш
 Я  не  любився
ні  з  ким  ще  зроду.  Я  того  й  не  знав,
що  любощі  такі  солодкі!
 Мавка  пристрасно  пестить  його,  він  скрикує
з  мукою  втіхи.
 Мавко!
 Ти  з  мене  душу  виймеш!
 Мавка
 Вийму,  вийму!
Візьму  собі  твою  співочу  душу,
а  серденько  словами  зачарую...
 Я  цілуватиму  вустонька  гожі,
щоб  загорілись,
щоб  зашарілись,
наче  ті  квітоньки  з  дикої  рожі!
 Я  буду  вабити  очі  блакитні,
хай  вони  грають,
хай  вони  сяють,
хай  розсипають  вогні  самоцвітні!
 (Раптом  сплескує  руками).
 Та  чим  же  я  принаджу  любі  очі!
 Я  ж  досі  не  заквітчана!
 Лукаш
 Дарма!
 Ти  й  без  квіток  хороша.
 90
 Lukash
 Why  listen,  then,  unto  my  heart?  No  need  to!
Mavka
 You  say,  no  need  to?  Then,  no  need  to,  sweetie!
No  need  to,  lover!  I’ll  not  listen  —  ever,
 I  shall  not  eavesdrop  on  your  heart,  my  honey!
I’ll  but  embrace  you,  my  dearest  lover!
 Have  you  embraced  before?
 Lukash
 No  lover’s  passion
has  ever  touched  me.  And  I  never  knew
love  could  be  such  a  sweet  sensation!
 Mavka  passionately  hugs  him,  and  he  utters  a  cry
of  delight  in  the  throes  of  love.
 Lukash
 Mavka!
 You’re  drawing  out  my  soul!
 Mavka
 Drawing,  drinking!
I’ll  drink  your  very  soul,  so  fond  of  singing;
enchant  you  with  heart’s  ease  of  words,
 so  ringing...
I’ll  cover  your  sweet  lips  with  many  kisses,
till  burns  desire,
till  they’re  on  fire,
and  blushing  red  as  briar  roses!
 I’ll  put  a  spell  upon  your  dear  blue  eyes,
and  set  them  dancing
with  lights  entrancing,
they’ll  gleam  with  precious  jewels  like  starry
 skies!
 (Suddenly  Mavka  clasps  her  hands.)
 But  how  could  I  enchant  my  lover’s  eyes
when  I’ve  no  flowers  for  a  wreath!
 Lukash
 Nonsense!
 You’re  lovely  without  flowers  to  wear.
 91

Мавка
 Ні,  я  хочу
 для  тебе  так  заквітчатися  пишно,
як  лісова  царівна!
 (Біжить  на  другий  кінець  галяви,
далеко  від  озера,  до  цвітучих  кущів).
 Лукаш
 Почекай!
 Я  сам  тебе  заквітчаю.
 (Іде  до  неї).
 Мавка
 (смутно)
 Не  красні
квітки  вночі...  тепер  поснули  барви...
 Лукаш
 Тут  світляки  в  траві,  я  назбираю,
вони  світитимуть  у  тебе  в  косах,
то  буде  наче  зоряний  вінок.
 (Кладе  скілька  світляків  їй  на  волосся).
 Дай  подивлюся...  Ой,  яка  ж  хороша!
 (Не  тямлячись  від  щастя,  пориває  її  в  обійми).
 Я  ще  набрати  мушу.  Я  вберу
тебе,  мов  королівну,  в  самоцвіти!
 (Шукає  в  траві  попід  кущами  світляків).
 Мавка
 А  я  з  калини  цвіту  наламаю.
 Вона  не  спить,  бо  соловейко  будить.
 (Ламає  білий  цвіт  і  прикрашає  собі  одежу).
 Русалка
 (знов  виходить  з  туману.  Шепоче,
повернувшись  до  очеретів).
 Дитинчата-Потерчата,
засвітіте  каганчата!
 92
 Mavka
 I  want  to  be
so  decked  with  flowers  for  you,  as  rich  arrayed
as  Princess  of  the  Forest!
 (She  runs  to  the  other  side  of  the  forest  glade,
far  from  the  lake,  where  flowers  bloom  on  the
shrubbery.)
 Lukash
 Wait  for  me!
 I’ll  garland  you  with  flowers  too.
 (He  goes  towards  her.)
 Mavka
 (sadly)
 At  night  they’re
not  beautiful  —  the  bluebells  all  are  sleeping....
 Lukash
 Here  are  fireflies  in  the  grass:  I’ll  catch  a  few,
and  they  will  glitter  in  your  raven  hair  —
you’ll  look  as  if  you  wore  a  crown  of  stars.
 (He  puts  a  few  fireflies  in  her  hair.)
 Now,  let  me  see  you...  Oh,  how  beautiful!
 (Almost  fainting  with  joy,  he  hugs  her.)
 I  must  collect  some  more.  I’ll  adorn
 you,  love,  like  any  queen,  with  precious  jewels!
 (He  looks  in  the  grass  under  the  bushes
for  fireflies.)
 Mavka
 And  I’ll  break  off  a  guelder-rose,  lovelorn  —
she  does  not  sleep,  the  nightingale  awakes  her.
 (She  breaks  off  a  twig  with  white  snowballs
to  decorate  her  dress.)
 The  Water  Sprite  appears  once  more  out  of  the
fog,  and  speaks  in  a  whisper  as  she  turns
towards  the  rushes.
 Water  Sprite
 Little  lost  ones,  in  your  shelters,
light  your  candles  in  the  holders!
 93

В  очеретах  заблимали  два  бродячі  вогники.  Далі
виходять  Потерчата,  в  руках  мають
каганчики,  що  блимають,  то  ясно  спалахуючи,
то  зовсім  /погасаючи.  Русалка  притуляє  їх  до
себе  і  шепоче,  показуючи  в  далечінь  на  білу
постать  Лукашеву,  що  мріє  в  мороку  поміж
кущами.
 Дивіться,  он  отой,  що  там  блукає,
такий,  як  батько  ваш,  що  вас  покинув,
що  вашу  ненечку  занапастив.
 Йому  не  треба  жити.
 Перше  Потерча
Утопи!
 Русалка
 Не  смію.  Лісовик  заборонив.
 Друге  Потерча
 А  ми  не  здужаєм,  бо  ми  маленькі!
 Русалка
 Ви  маленькі,
ви  легенькі,
в  ручках  вогники  ясненькі,
ви  як  ласочки  тихенькі,—
ви  підіть  у  чагарник,
не  почує  Лісовик,
а  як  стріне  —
вогник  свіне  —
був  і  зник!
 Перекиньтесь  блискавками
над  стежками.
 Спалахніть  над  купиною,
поведіть  драговиною,—
де  він  стане,
там  і  кане
аж  на  саме  дно  болота...
 Далі  —  вже  моя  робота!
 Ну!  блись-блись!
 Потерчата
 (рушаючи  одне  до  одного)
 Ти  сюдою,  я  тудою,
а  зійдемось  над  водою!
 94
 Two  wandering  willo’-the-wisps  are  seen  twinkling
in  the  rushes.  These  two  Lost  Children  (Poterchata)
move  from  the  reeds,  holding  their  candlesticks
with  glowing  candles  that  keep  flickering  up
brightly  and  then  fading  out.  Water  Sprite  draws
them  close  to  her  and  whispers,  pointing  out  the
distant  figure  of  Lukash  who  is  scarcely  noticeable
in  the  darkness  among  the  bushes.
 Look  well  at  him,  who  wanders  in  the  darkness:
that  man’s  the  same  as  your  own  father  was,
who  did  desert  you,  mother  did  deceive.
 Let  his  life  pay  forfeit.
 First  Child
Drown  him,  then!
 Water  Sprite
 Not  me.  Wood  Goblin  banned  the  act  for  me.
 Second  Child
 We  can’t  do  it  either:  we  are  small  and  thin.
 Water  Sprite
 You’re  small  and  thin,
like  feathers  spin,
your  candles  glimmer  bright  and  dim.
 Like  weasels,  you  won’t  make  a  din  —
so  Wood  Goblin  will  not  hear,
when  you  under  bushes  peer;
and  if  he  sights
blinking  lights,
disappear!
 Over  paths  like  fireflies
Leap  crosswise.
 Over  peat-mounds  light  your  fire,
lead  him  down  into  the  mire  —
where  he’ll  drown,
sinking  down,
down  into  the  bog  forever....
 Farther  —  I  will  then  take  over...
 Now!  flick-flick!
 Lost  Children
 (approaching  each  other)
 You  go  there,  and  I’ll  go  here,
till  we’ve  lured  him  to  the  mire!
 95

Русалка
 (радо)
 Подались!
 (Надбігає  до  болота,  бризкає  водою  з  пальців
позад  себе  через  плечі.  З-за  купини  вискакує
Куць,  молоденький  чортик-паничик).
 Куцю-Куцю,
поцілуй  у  руцю!
 (Свавільним  рухом  простягає
йому  руку,  він  цілує).
 Куць
 За  що  ж  то,  панянко?
 Русалка
 Я  тобі  сніданко
гарне  наготую,  тільки  не  прогав.
 (Показує  в  далечінь  на  Лукаша).
 Бачиш?  Що?  Привик  ти  до  таких  потрав?
 Куць
 (махнув  рукою)
 Поки  не  в  болоті,—
сухо  в  мене  в  роті!
 Русалка
 Буде  хлопець  твій,
радість  буде  й  бабі,  й  матінці  твоїй!
 Кудь  стрибає  за  купину  і  зникає.  Русалка
в  очереті  зорить  за  Потерчатами,  що  миготять
бігунцями,  спалахують,  блимають,  снують,
перебігають.
 Лукаш
 (шукаючи  світляків,  завважає  вогники)
 Які  хороші  світляки!  летючі!
 Я  ще  таких  не  бачив.  А  великі!
 Я  мушу  їх  піймати!
 (Ганяється  то  за  одним,  то  за  другим,
вони  непомітно  надять  його  до  драговини).
 96
 Water  Sprite
(joyously)
 They  flicker!
 (She  runs  to  the  swamp,  scooping  up  the  water
and  throwing  it  behind  over  her  shoulders.
Jumping  from  behind  a  peat-mound,  comes
Koots  —  a  young  handsome  faun.)
 Water  Sprite
Kootsie-kootsie,
kiss  your  cutie!
 (She  offers  her  hand  and  he  kisses  it.)
 Koots
 What’s  that  for,  lady-fair?
 Water  Sprite
 Ere  the  dawn,  you  will  dine:
I’ve  prepared  it  for  you.  Don’t  be  asinine!
 (She  points  him  out  Lukash  who  is  some
distance  away.)
 Koots
 (with  a  wave  of  the  hand,  as  if  it  meant
nothing)
 Till  he’s  in  the  mire  —
to  drool  I  don’t  aspire!
 Water  Sprite
Yours  will  be  the  boy.
 Your  sweet  wife  and  granny  —  will  know
 delight  and  joy!
 Koots  throws  himself  behind  a  mound  and
disappears.  Water  Sprite  watches  the  Lost  Children
from  the  tall  rushes  —  their  will-o-the-wisp  lights
flicker  up  and  die  out,  wink  and  flash,  dancing  here
and  there.
 Lukash
 (looking  for  fireflies,  notices  the  lights)
 Those  fireflies  are  beautiful!  They’re  flying!
 I’ve  never  seen  such  big  ones.  No  denying!
 I  simply  have  to  catch  them.
 (He  chases  after  one,  then  after  another.
Unnoticed,  they  lure  him  into  the  quagmire.)
 97
 7  5-46

Мавка
 Не  лови!
 Коханий,  не  лови!  То  Потерчата!
 Вони  зведуть  на  безвість!
 Лукаш  не  чує,  захоплений  гонитвою,  і  відбігає
геть  далеко  від  Мавки.
 Лукаш
 (раптом  скрикує)
 Пробі!  Гину!
 В  драговину  попав!  Ой  смокче!  Тягне!
 Мавка  надбігає  на  його  крик,  але  не  може
дістатися  до  нього,  бо  він  загруз  далеко  від
твердого  берега.  Вона  кидає  йому  один  кінець
свого  пояса,  держачи  за  другий.
 Мавка
 Лови!
 Пояс  не  досягає  руки  Лукашевої.
 Лукаш
 Ой,  не  сягає!  Що  ж  се  буде?
 Мавка
 (кидається  до  верби,  що  стоїть,
похилившись  над  драговиною).
 Вербиченько-матусенько,  рятуй!
 (Швидко,  як  білиця,  злазить  на  вербу,
спускається  по  крайньому  вітті,  кидає
знов  пояса  —  він  на  сей  раз  досягає,—
Лукаш  хапається  за  кінець,  Мавка  притягає
його  до  себе,  потім  подає  руку  і  помагає
злізти  на  вербу).
 Русалка  в  очереті  видає  глухий  стогін  досади
і  зникає  в  тумані.
 Потерчата  теж  зникають.
 Дядько  Лев
 (прокинувшись  від  крику)
 Га?..  Що  таке?  Вже  знов  якась  мара?
Цур-пек!  Щезай!
 (Оглядається).
 Лукашу,  де  ти?  Гов!
 98
 Mavka
 Let  them  be!
 Oh,  darling,  let  them  be..!  They  are
 Lost  Children!
 They’ll  take  you  to  the  mire!
 Lukash  does  not  hear  her.  Carried  away  with  the
chase  he  runs  off  far  from  Mavka.
 Lukash
 (all  of  a  sudden  giving  a  scream)
 Help!  I’ve  fallen!
 I’m  in  the  swamp-hole  now!  It  pulls  me!  Down!
 Mavka  runs  up  at  his  screams,  but  cannot  reach
him,  for  he  is  far  out  from  the  firm  shoreline.
 She  throws  him  one  end  of  her  belt  and  holds
the  other.
 Mavka
Grab  hold!
 Lukash  stretches  out  his  arms,  but  cannot  reach
the  belt.
 Lukash
 Oh,  cannot  reach  it!  Must  I  drown?
 Mavka
 (runs  to  the  old  willow  tree  that  leans  over
the  quagmire)
 My  willow  tree,  my  mother,  save  him!
 (Fast  as  a  squirrel,  she  climbs  up  the  willow
and  along  an  overhanging  bough;  and  again
throws  her  belt  to  Lukash.  This  time  it  reaches
him  and  he  grabs  it.  Mavka  pulls  him  toward
her,  then  gives  him  a  hand  and  helps  him
clamber  onto  the  willow.)
 Water  Sprite,  in  the  reeds  below,  gives  a  hollow
groan  of  disgust  and  vanishes  in  the  mist.
 The  Lost  Children  also  disappear.
 Uncle  Leo
 (awakened  by  the  screaming)
 Eh?  What  is  that?  The  vision  has  come  back?
 Be  off!  It’s  gone!
 (He  looks  around  him.)
 Where  are  you,  Lukash?  Hey!
 99
 7*

Лукаш
 (озивається  з  верби)
 Я  тута,  дядьку.
 Лев
 А  ти  тут  чого?
 (Підходить  і  заглядає  на  вербу).
 Зліз  на  вербу,  ще  й  з  дівкою!
 Лукаш  ізлізає  з  верби.  Мавка  там  лишається.
 Лукаш
 Ой  дядьку!
 Я  тут  було  в  драговині  загруз,
натрапив  на  вікно,  та  вже  вона
 (показує  на  Мавку)
 порятувала  якось.
 Лев
 А  чого  ж  ти
стикаєшся  отут  як  потороча?  —
таж  поночі!
 Лукаш
 Я  світляки  ловив...
 (Уриває).
 Лев
 (завважає  світляки  на  Мавці)
 Ба!  Так  би  ти  й  казав,  то  я  ж  би  знав!
Тепер  я  бачу  сам,  чия  то  справа.
 Мавка
 Я  ж,  дядечку,  його  порятувала.
 Лев
 Дивись  ти  —  «дядечку»!  Знайшлась  небога!
А  хто  ж  його  призвів  у  пастку  лізти?
 (Докірливо  хитає  головою).
 Ей,  кодло  лісове!  Така  в  вас  правда!..
 Ну,  попаду  ж  і  я  Лісовика,
 100
 Lukash
 (calling  out  from  upon  the  willow)
 I’m  here,  dear  Uncle!
 Uncle  Leo 	. 	^
 Why  are  you  up  there?
 (He  goes  over  to  look  at  the  willow.)
 Climbing  trees  —  besides,  with  a  maiden!
 Lukash  leaves  the  willow,  but  Mavka  remains
above.
 Lukash
 Oh,  Uncle,
 I  fell  into  a  swamp  hole  in  the  mire,
 and  would  have  died  for  sure  —  she  climbed
 the  bole
 (points  at  Mavka)
 and  pulled  me  out.  She  saved  me.
 Uncle  Leo
 Why  did  you  then
go  rambling  hereabouts  like  some  lost  soul?
 And  at  night-time!
 Lukash
 I  was  catching  fireflies...
 (He  breaks  off.)
 U  n  c  1  e  L  e  o
 (noticing  the  fireflies  in  Mavka’s  hair)
 Bah!  You  should  have  said  so.  I’ve  got  eyes!
 And  now  I  see  myself,  wherein  truth  lies.
 Mavka
 Dear  Uncle,  it  was  I  came  to  the  rescue.
 U  n  c  1  e  L  e  o
 Amazing  —  “Uncle  dear!”  A  niece,  I  ve
 found  me.
 Who  was  it  set  the  trap  for  him  to  fall  in?
 (Shakes  his  head  in  reproach.)
 Ach!  Brood  of  forest  land!  There’s  no  truth
 in  you..!
 When  I  get  hold  of  that  Wood  Goblin  fay,
 101

то  вже  не  вирветься,—  в  пеньок  дубовий
вщемлю  те  бородище-помелище,
то  буде  відати!  Бач,  підсилає
своїх  дівок,  а  сам  —  і  я  не  я!
 Мавка
 (швидко  збігає  з  верби)
 Ні,  він  не  винен!  Хай  Змія-Цариця
мене  скарає,  якщо  се  неправда!
 І  я  не  винна!
 Лев
 От,  тепера  вірю,
бо  знаю,  се  в  вас  присяга  велика.
 Лукаш
 Вона  мене  порятувала,  дядьку,
от  бігме  згинув  би  тепер  без  неї!
 Лев
 Ну,  дівонько,  хоч  ти  душі  не  маєш,
та  серце  добре  в  тебе.  Пробачай,
що  я  нагримав  зопалу.
 (До  Лукаша).
 Чого  ж  ти
 по  світляки  погнався  на  болото?
 Хіба  ж  вони  по  купинах  сидять?
 Лукаш
 Та  то  якісь  були  такі  летючі!
 Лев
 Еге!  То  знаю  ж  я!  То  Потерчата!
 Ну-ну,  чекайте  ж,  приведу  я  взавтра
щеняток-ярчуків,  то  ще  побачим,
хто  тут  заскавучить!
 Голоски  Потерчат
 (озиваються  жалібно,  подібно
до  жаб’ячого  кумкання)
 Ні,  ні,  дідуню!
 Ні,  ми  не  винні!
 Ми  в  драговинні
 102
 he  will  not  get  away;  that  oaken  blockhead
I’ll  hold  fast  by  the  beard  and  give  him
 something
 that  he’ll  not  soon  forget!  Uses  a  maiden,
and  stands  aside,  and  says:  “It  was  not  I!”
 Mavka
 (quickly  running  to  him.  from  the  willow  tree)
 He  is  not  guilty!  May  Serpent-Queen,
if  I  tell  falsehood,  on  me  vent  spleen!
 And  I’m  not  guilty!
 Uncle  Leo
 Well,  now  I  believe  ye  —
a  big  oath  —  spoken  here,  you’d  not  deceive  me.
 Lukash
 She  really  saved  me,  Uncle,  from  the  mire.
 I  swear,  I’d  now  be  dead  were  it  not  for  her!
 Uncle  Leo
 Well,  girlie,  though  you  have  no  soul  immortal,
you  have  a  good  heart,  surely.  Pardon  me,
if  I  have  loosed  on  you  my  rage.
 (He  turns  to  Lukash.)
 And  why  then
were  you  a-chasing  fireflies  in  the  bogland?
They’re  found  beneath  the  bushes,  are  they  not?
 Lukash
 The  thing  is,  these  were  big  and  also  flying!
 Uncle  Leo
 Oho!  So  now  I  know!  They  were  Lost  Children!
Now  let  them  wait  and  see,  I’ll  bring  tomorrow
some  wolfhounds  here  to  hunt,  and  then  we’ll
 see
 who  yelps  the  loudest  —  wait!
 Voices  of
Lost  Children
 (answering  in  pitiful  croaking  voices,  very  much
like  frogs)
 No,  no,  dear  Grandpa!
 Not  guilty,  sire—
 We,  in  the  mire,
 103

ягідки  брали.
 Ми  ж  бо  не  знали,
що  тута  гості,
ми  б  не  зринали
із  глибокості...
 Ой,  нене,  сум!
 Нум  плакать,  нум!
 Лев
 Чи  бач,  як  знітилась  невірна  пара,
відьомський  накоренок!  Та  нехай,
я  вже  дійду,  хто  винен,  хто  не  винен!..
 (До  Лукаша).
 А  що,  небоже,  чи  не  час  додому?
 Ходім  помалу.
 (До  Мавки).
 Будь  здорова,  дівко!
 Мавка
 Ви  завтра  прийдете?  Я  покажу,
де  є  хороше  дерево  на  хату.
 Лев
 Я  бачу,  ти  про  все  вже  розпиталась.
Метка!  Та  що  ж,  приходь,  я  з  вами  звик,
та  й  вам  до  нас  прийдеться  привикати.
Ходімо!  Прощавай!
 (Рушає).
 Мавка
 (більш  до  Лукаша,  ніж  до  Лева)
 Я  буду  ждати!
 Лукаш  відстає  від  дядька,  стискає  мовчки  обидві
руки  Мавці,  'безгучно  її  цілує  і,  догнавши  дядька,
іде  з  ним  у  ліс.
 Мавка
 (сама)
 Коли  б  ти,  нічко,  швидше  минала!
Вибач,  коханая!  Ще  ж  я  не  знала
днини  такої,  щоб  була  щасна
 104
 for  berries  go.
 We  could  not  know
a  human  soul
was  nigh  —  so  glowed
from  out  the  swamp  hole...
 Oh,  Mummy,  woe!
 Flow  on,  tears,  flow!
 Uncle  Leo
 Just  see  how  low  they  crawl,  these  two
 betrayers,
 both  witch’s  brood  and  offspring!  Be  it  so  —
 But  I’ll  find  out  who’s  innocent,  who’s  guilty...!
 (To  Lukash.)
 Is’t  not,  my  nephew,  time  we  started  homeward?
So  let’s  start  moving.
 (To  Mavka.)
 Best  of  luck,  my  girlie!
 Mavka
 Tomorrow,  you’ll  come  back?  I’ll  show  you
 where
 to  find  good  timber  for  a  dwelling  fair.
 Uncle  Leo
 I  see  you  know  already  our  intentions.
 Fast  work!  So  meet  us  here,  I’m  used  to  you,
and  now  you  must  get  used  to  us,  that’s  sure.
Let’s  go,  then.  ’Bye  for  now!
 (He  starts  off.)
 Mavka
 (speaking  more  to  Lukash  than  to  Uncle  Leo)
 I  shall  be  waiting!
 Lukash  drops  behind  his  uncle  and,  taking  both
Mavka’s  hands  in  his,  he  squeezes  them  silently
and  gives  her  a  fleeting  kissi,  Then  he  runs  to
overtake  his  Uncle  Leo.  They  go  into  the  forest.
 Mavka
 (soliloquy)
 If  you,  sweet  night,  would  swiftly  be  over!
 Look  you,  my  night  of  love!  Till  now,  I’ve  never
known  such  a  time  of  joy  and  blessing
 105

так,  як  ти,  ніченько,  так,  як  ти,  ясна!
 Чом  ти,  березо,  така  журлива?
Глянь,  моя  сестронько,  таж  я  щаслива!
 Не  рони,  вербо,  сліз  над  водою,
буде  ж,  матусенько,  милий  зо  мною!..
 Батьку  мій  рідний,  темненький  гаю,
як  же  я  ніченьку  сюю  прогаю?
 Нічка  коротка  —  довга  розлука...
Що  ж  мені  суджено  —  щастя  чи  мука?
 Місяць  сховався  за  темну  стіну  лісу,  темрява
наплила  на  прогалину,  чорна,  мов  оксамитна.
Нічого  не  стало  видко,  тільки  жевріє  долі  жар,
позосталий  від  огнища,  та  по  вінку  із  світляків
знати,  де  ходить  Мавка  поміж  деревами:  вінок
той  ясніє  то  цілим  сузір’ям,  то  окремими
іскрами,  далі  тьма  і  його  покриває.  Глибока
північна  тиша,  тільки  часом  легкий  шелест
чується  в  гаю,  мов  зітхання  у  сні.
 as  you,  dear  night,  have  brought;  like  you,
 caressing!
 Why  are  you,  birch  tree,  so  sad  and  woeful?
See,  my  dearest  sister,  I’m  gay  and  joyful!
 Don’t  weep,  my  willow,  tears  on  the  water—
Be,  little  mother  mine,  kind  to  your  daughter..!
 Dark  forest  father,  ever  my  own!
 How  shall  I  shorten  this  night  so  forlorn?
 Short  is  the  night,  but  —  parting  pain
 borrows...
 What  is  foretold  for  me:  joy  or  great  sorrows?
 The  moon  hides  behind  the  dark  wall  of  the
forest,  darkness  floods  the  clearing,  darkness  as
black  as  velvet.  Nothing  can  be  seen  except  the
dying  embers  of  the  deserted  fire,  and  the  crown
of  fireflies  among  the  trees  which  shows  ,where
Mavka  walks.  Now  the  crown  blazes  like  a  whole
constellation  of  stars,  now  it  twinkles  with  only
a  few  tiny  sparks.  But  then  the  darkness  covers
even  these  things.  The  silence  of  deep  midnight
falls,  and  only  at  times  in  the  forest  one  hears
a  faint  rustle  like  the  sigh  of  someone  sleeping.

Дія  II
 Пізнє  літо.  На  тем'нім  матовім  листі  в  гаю
де-не-де  видніє  осіння  прозолоть.  Озеро  змаліло,
берегова  габа  поширшала,  очерети  сухо
шелестять  'Скупим  листом.
 На  галяві  вже  збудовано  хату,  засаджено
городець.  На  одній  нивці  'пшениця,  на  другій  —
жито.  На  озері  плавають  гуси.  На  березі  сушиться
хустя,  на  кущах  стримлять  горщики,  гладишки.
Трава  на  галяві  чисто  викошена,  під  дубом
зложений  стіжок.  По  лісі  калатають  клокічки  —-
десь  пасеться  товар.  Недалечко  чутно  сопілку,
що  грає  якусь  моторну,  танцюристу  мелодію
[мелодії  №  11,  12,  13].
 Мати  Лукашева
 (виходить  з  хати  й  гукає)
 Лукашу,  гов!  А  де  ти?
 Лукаш
 (виходить  з  лісу  з  сопілкою  і  мережаним
кийком  у  руках)
 Тут  я,  мамо.
 Мати
 А  чи  не  годі  вже  того  грання?
 Все  грай  та  грай,  а  ти,  робото,  стій!
 Лукаш
 Яка  ж  робота?
 Мати
 Як  —  яка  робота?
 А  хто  ж  обору  мав  загородити?
 Лукаш
 Та  добре  вже,  загороджу,  нехай-но.
 Мати
 Коли  ж  воно  оте  «нехай-но»  буде?
 Тобі  б  усе  ганяти  по  шурхах
з  приблудою,  з  накидачем  отим!
 ПО
 ACT  TWO
 It  is  late  summer.  Here  and  there  on  the  dark
dull-green  leaves  in  the  forest  lies  the  gold  of
autumn.  The  lake  has  shrunk,  is  shallow,  and  the
shoreline  brushwood  is  thicker;  the  reeds  and
rushes  rustle  dryly  their  sparse  stems.
 On  the  clearing  or  forest  glade,  a  cottage  has
been  built,  a  garden  or  plot  planted.  On  one  side,
one  sees  a  strip  of  wheat,  on  the  other  —  rye.
 Geese  swim  on  the  lake.  Laundry  has  been  hung
to  dry  on  the  birch  tree;  the  bushes  are  hung  wi'th
pots  and  pitchers.  The  grass  in  the  clearing  has
been  scythed  to  a  stubble.  A  stack  of  hay  is  piled
beneath  the  ancient  oak.  From  the  woods  comes
the  ring  of  cow-bells  where  the  cattle  browse.  Not
far  away  tinkles  out  the  sound  of  a  reed-pipe  —
a  rhythmic  dance  melody  is  played  (Tunes  11,
 12,  13).
 Lukash’s  Mother
 (she  comes  from  the  cottage  and  calls  out)
 Hey,  Lukash!  Hey!  Where  are  you?
 Lukash
 (he  comes  from  the  woods  with  his  panpipe,
and  a  stick  on  which  he  has  carved
ornamentation)
 Mom,  I’m  here.
 L.  M  o  t  h  er
 Now,  haven’t  you  had  your  fill  of  playing
 the  pipe?
 Just  play  and  play,  and  do  no  work  at  all!
 Lukash
 What  work,  then,  is  there?
 L.  Mother
 What  d’you  mean  —  what  work?
Who  was  it  wanted  to  fence  in  a  cattle-yard?
 Lukash
 All  right  then,  Mom,  I’ll  build  a  fence  —  well,
 sometime.
 L.  M  o  t  h  e  r
 And  when  will  that  be,  your  forever  “sometime”?
All  you  can  do  is  run  throughout  the  swamps
With  that  stray  girl,  with  that  strange  intruder!
 ill

Лукаш
 Та  хто  ганяє?  Бидло  ж  я  пасу,
а  Мавка  помагає.
 Мати
 Одчепися
 з  такою  поміччю!
 Лукаш
 Самі  ж  казали,
що  як  вона  глядить  корів,  то  більше
дають  набілу.
 Мати
 Вже  ж  —  відьомське  кодло!
 Лукаш
 Немає  відома,  чим  вам  годити!
 Як  хату  ставили,  то  не  носила
вона  вам  дерева?  А  хто  садив
города  з  вами,  нивку  засівав?
 Так,  як  сей  рік,  хіба  коли  родило?
 А  ще  он  як  умаїла  квітками
попідвіконню  —  любо  подивитись!
 Мати
 Потрібні  ті  квітки!  Таж  я  не  маю
у  себе  в  хаті  дівки  на  виданню...
 Йому  квітки  та  співи  в  голові!
 Лукаш  знизує  нетерпляче  «плечима  і  подається
йти.
 Куди  ти?
 Лукаш
 Таж  обору  городити!
 (Іде  за  хату,  згодом  чутно
цюкання  сокирою).
 Мавка  виходить  з  лісу  пишно  заквітчана,
з  розпущеними  косами.
 Мати
 (непривітно)
 Чого  тобі?
 112
 Lukash
 You  call  it  running?  I  but  herd  the  cows,
and  Mavka’s  very  helpful.
 L.  Mother
 Should  get  rid  of
the  kind  of  help  she  gives  you!
 Lukash
 You  said  yourself
that  when  she  tends  the  cows  they  give  much
 more
 at  milking  time.
 L.  M  o  t  h  er
 And  that  is  surely  witchcraft!
 Lukash
 No  way  of  knowing  how  to  satisfy  you!
 When  we  put  up  the  house,  who  brought
 the  timber?
Did  she  not  do  it  all?  Your  garden  plot  —
who  did  the  planting,  sowed  the  wheat  and  rye?
Outside  this  year,  when  had  we  such  a  harvest?
Besides,  such  decorative  flowers  grow
beneath  the  window  —  they  delight  the  eye!
 L.  M  o  t  h  e  r
 You  need  no  flowers  of  hers!  And  in  our
 dwelling
 I  have  no  girl  for  help,  one  you  might  marry....
Your  head  is  stuffed  with  flowers  and  with
 songs!
 Lukash  shrugs  impatiently  and  wants  to  leave.
 You’re  leaving?
 Lukash
 Just  to  fence  a  pen  for  cattle.
 (He  goes  behind  the  cottage,  and  soon  comes
the  sound  of  his  axe.)
 Mavka  comes  from  the  forest,  richly  adorned  with
flowers  and  with  her  long  hair  flowing  loose.
 L.  Mother
(unfriendly)
 Why  are  you  here?
 113 	8 	5-46

Мавка
 Де,  дядино,  Лукаш?
 Мати
 Чого  ти  все  за  ним?  Не  випадає
за  парубком  так  дівці  уганяти.
 Мавка
 Мені  ніхто  такого  не  казав.
 Мати
 Ну,  то  хоч  раз  послухай  —  не  завадить.
 (Прикро  дивиться  на  Мавку).
 Чого  ти  все  розпатлана  така?
 Нема,  щоб  зачесатись  чепурненько,—
усе  як  відьма  ходить.  Нечепурно.
 І  що  се  за  манаття  на  тобі?
 Воно  ж  і  невигідне  при  роботі.
 Я  маю  дещо  там  з  дочки-небіжки,
піди  вберися  —  там  на  жердці  висить.
 А  се,  як  хоч,  у  скриню  поклади.
 Мавка
 Та  добре,  можу  й  переодягтися.
 (Іде  в  хату.  Звідти  виходить  дядько  Лев).
 Мати
 Хоч  би  подякувала!
 Лев
 Що  ти,  сестро,
так  уїдаєш  раз  у  раз  на  дівку?
 Чи  то  вона  тобі  чим  завинила?
 Мати
 А  ти,  братуню,  вже  б  не  відзивався,
коли  не  зачіпають!  Ти  б  іще
зібрав  сюди  усіх  відьом  із  лісу.
 114
 Mavka
 Where  is  Lukash,  Auntie?
 L.  Mother
 Why  do  you  bother  him?  It  is  not  seemly
for  girls  to  chase  the  boys  in  such  a  manner.
 Mavka
 But  no  one  ever  told  me  it  was  wrong.
 L.  Mother
 Well,  listen  once  to  me  then:  it  won’t  hurt  you.
 (Looking  at  Mavka  with  unfriendly  eyes.)
 Why  are  you  always  wild-like,  never  neat?
 You  could  at  least  comb  out  and  braid  your
 '  hair  —
 you  look  just  like  a  witch.  Why,  it’s  not  decent.
What  are  those  rags  and  tatters  you  have  on?
They  are  no  good  to  work  in,  that’s  for  sure.
 I  have  some  things  inside  —  my  late  daughter
 wore  them  once,
so  go  and  choose  some  —  they  are  on  the
 clothes-rack.
And  those  you  wear,  put  neatly  in  the  chest.
 Mavka
 All  right.  I’ll  go  and  change,  dress  up  a  little.
 (She  goes  into  the  cottage.  Uncle  Leo  comes
out.)
 L.  Mother
 She  might  have  told  me  “Thank  you”!
 Uncle  Leo
 Really,  sister,
why  are  you  always  picking  on  the  maiden?
What  has  she  done  to  you,  the  poor  dear
 creature?
 L.  Mother
 Now,  brother,  don’t  butt  in.  You’d  best  be  quiet
for  these  things  don’t  concern  you!  You  would
 like  to
 bring  all  the  witch-brood  here  from  out  the
 forest.

Лев
 Якби  ж  воно  такеє  говорило,
що  тямить,  ну,  то  й  слухав  би,  а  то...
«відьом  із  лісу!»  —де  ж  є  відьма  в  лісі?
Відьми  живуть  по  селах...
 Мати
 То  вже  ти
 на  тому  знаєшся...  Та  що  ж,  принаджуй
ту  погань  лісову,  то  ще  діждешся
колись  добра!
 Лев
 А  що  ж?  Таки  й  діжду.
 Що  лісове,  то  не  погане,  сестро,—
усякі  скарби  з  лісу  йдуть...
 Мати
 (глузливо)
 Аякже!
 Лев
 З  таких  дівок  бувають  люди,  от  що!
Мати
 Які  з  їх  люди?  Чи  ти  впився?  Га?
 Лев
 Та  що  ти  знаєш?  От  небіжчик  дід
казали:  треба  тільки  слово  знати,
то  й  в  лісовичку  може  уступити
душа  така  саміська,  як  і  наша.
 Мати
 Ну,  а  куди  ж  тоді  відьомська  пара
подінеться?
 Лев
 Ти  знов  таки  своєї?..
 От  ліпше  заберуся  до  роботи,
як  маю  тут  жувати  клоччя!
 Мати
 Йди!
 Або  ж  я  бороню?
 116
 Uncle  Leo
 То  think  I’d  live  to  hear  such  talk  from  you,
recalling,  well,  it’s  either  gossip  or  it’s....
“Witch-brood  of  forest”  —  where’s  the  witch
 in  woodlands?
 In  villages  —  there’s  witches....
 L.  Mother
 It  seems  that
you  are  a  know-it-all...  Entice  them  here,  then,
your  pagans  of  the  wood;  they  will  not  bring  you
mudi  good,  I  think!
 Uncle  Leo 	_T11. 	.,
 Why  not?  For  I  believe  it.
 Those  in  the  woods  are  far  from  pagans,  sister
 all  kinds  of  wealth  come  from  the  wood...
 L.  Mother
(mockingly)
 Indeedy!
 Uncle  Leo
 Such  girls  become  real  folk  —  I’ll  have  you
 know!
 L.  Mother
 Real  human  beings?  You  been  drinking?  Eh?
 U  n  c  1  e  L  e  o
 You  do  not  know  this?  My  grandpa,  now  long
 dead,
 once  told  me:  Only  say  the  magic  word
and  even  forest  maid  can  have  a  soul
no  worse  than  people’s,  just  like  ours.
 L.  M  o  t  h  er
 So  tell  me  where  her  spirit  —  yoked  to  devil
would  get  to  then?
 Uncle  Leo
 Again  you’ll  have  your  way?
Better  if  I  look  for  work  to  do
than  chew  the  cud  with  such  a  cow!
 L.  Mother
 Be  off!
 You  think  I’m  holding  you?
 117

Лев  іде  за  хату,  сердито  струснувши  головою.
 М  а  в  ;к  а  виходить  з  хати  перебрана:  на  їй
сорочка  з  десятки,  скупо  пошита  і  латана
на  плечах,  вузька  спідничина  з  набиванки
і  «полинялий  фартух  з  димки,  волосся  гладко
зачесане  у  дві  коси  і  заложене  навколо  голови.
 Мавка
 Вже  й  перебралась.
 Мати
 Отак  що  іншого.  Ну,  я  піду  —
управлюся  тим  часом  з  дробиною.
 Хотіла  я  піти  до  конопель,
так  тут  іще  не  скінчена  робота,
а  ти  до  неї  щось  не  вельми...
 Мавка
 ТІТ  . 	. 	Чом 	же?
 Що  тільки  вмію,  рада  помогти.
 Мати
 Ото-то  й  ба,  що  неконечне  вмієш-
політниця  з  тебе  абияка,
тащити  сіна  —  голова  боліла...
 Як  так  і  жати  маєш...
 Мавка
(з  острахом)
 Як-то?  Жати?
 Ви  хочете,  щоб  я  сьогодні  жала?
 Мати
 Чому  ж  би  ні?  Хіба  сьогодні  свято?
 (Бере  за  дверима  в  сінях  серпа  і  подає  Мавці).
 Ось  на  серпа  —  попробуй.  Як  управлюсь,
то  перейму  тебе.
 (Виходить  за  хату,  узявши  з  сіней  підситок
із  зерном.  Незабаром  чутно,  як  вона  кличе:
«Ціпоньки!  Ціпоньки!  Тю-тю-тю'
 Тю-тю-тю!  Цір-р-р...»)
 118
 Leo  goes  behind  the  house,  angrily  shaking  his
head.
 Mavka  comes  out  of  the  house  in  human  dress:
she  wears  a  rough  blouse,  badly  sewn,  with  pleats
at  the  shoulders;  a  narrow  skirt  of  homespun
and  a  striped  apron.  Her  hair  is  neatly  combed
and  divided  into  two  braids  twisted  in  a  coronet
round  her  head.
 Mavka
 I’ve  changed  my  clothing.
 L.  Mother
 Well,  well!  That’s  quite  a  change.  Now  I  must  go
and  see  to  all  the  chickens,  for  a  while.
 I  wished  to  go  and  work  the  field  of  hemp,
for  here  there’s  so  much  work  —  it’s
 never-ending  —
and  you  are  not  much  used  to  it...
 Mavka
 Why  can’t  you?
Whatever  way  I  can,  I’d  gladly  help  you.
 L.  Mother
 The  trouble  is  there’s  little  you  can  do:
you  were  a  poor  field-worker,  any  time.
 When  making  hay,  you  always  have
 a  headache...
 That’s  so,  but  you  might  reap...
 Mavka
(with  fear)
 What’s  that?  Me?
Reaping?
 You’d  like  it  if  I  went  and  reaped  today?
 L.  M  o  t  h  er
 Why  shouldn’t  you?  Is  it  a  holiday?
 (She  takes  a  sickle  from  behind  the  porch  door
and  gives  it  to  Mavka.)
 You  take  this  si.ckle,  try  it.  When  I’m  finished,
 I’ll  come  and  take  your  place.
 (Lukash’s  mother  goes  behind  the  house  after
taking  a  sifter  of  grain  from  the  porch.  Soon
you  hear  her  calling:  "Chick,  chick,  here
chickie,  here  chickie!”)
 119

Лукаш  виходить  із  сокирою  і  підступає
до  молодого  грабка,  щоб  його  рубати.
 Мавка
 Не  руш,  коханий,
воно  ж  сире,  ти  ж  бачиш.
 Лукаш
 Ай,  дай  спокій
 Не  маю  часу!
 Мавка  смутно  дивиться  йому  в  вічі.
 Ну,  то  дай  сухого...
 Мавка
 (швиденько  виволікає  з  лісу  чималу
суху  деревину)
 Я  ще  знайду;  тобі  багато  треба?
 Лукаш
 А  що  ж?  Оцим  одним  загороджу?
 Мавка
 Чогось  уже  і  ти  став  непривітний...
Лукаш
 Та  бачиш...  мати  все  гризуть  за  тебе!..
 Мавка
 Чого  їй  треба?  І  яке  їй  діло?
 Лукаш
 Та  як  же?  Я  ж  їм  син...
 Мавка
 Ну,  син,—  то  що?
 Лукаш
 Бач...  їм  така  невістка  не  до  мислі...
Вони  не  люблять  лісового  роду...
 Тобі  недобра  з  їх  свекруха  буде!
 Мавка
 У  лісі  в  нас  нема  свекрух  ніяких.
 Lukash,  axe  in  hand,  comes  from  behind  the  house
and  goes  over  to  a  young  elm  tree  to  chop  it  down.
 Mavka
 Don’t  touch  it,  lover,
 it’s  still  alive,  you  see.
 Lukash
 Ah,  leave  me  be!
 I  can’t  waste  time!
 Mavka  looks  sadly  into  his  eyes.
 Lukash
 Show  me,  then,  a  dead  one....
 Mavka
 (swiftly  drags  a  large  dried-up  tree  from
the  forest.)
 I’ll  find  some  more.  You  need  a  lot,  now  don’t
 you?
 Lukash
 What  else?  Think  one’s  enough  to  make  a  fence?
Mavka
 Somehow...  even  you  have  turned  unpleasant....
Lukash
 But,  look  you...  Mother  scolds  me  over  you..!
Mavka
 What  does  she  want?  And  then...  is  it  her
 business?
 Lukash
 But  isn’t  it?  I’m  her  son....
 Mavka
 Her  son  —  so  what?
 Lukash
 Look...  such  a  bride  as  you  would  hardly  suit
 her...
 Her  kind  don’t  like  the  people  of  the  forest...
 An  unkind  mother-in-law  she’d  be  to  you!
 Mavka
 No  mothers-in-law  exist  within  our  woodland:
121

Навіщо  ті  свекрухи,  невістки  —
не  розумію!
 Лукаш
 їм  невістки  треба,
бо  треба  помочі  —  вони  старі.
 Чужу  все  до  роботи  заставляти
не  випадає...  Наймички  —  не  дочки...
Та  правда,  ти  сього  не  зрозумієш...
Щоб  наші  людські  клопоти  збагнути,
то  треба  справді  вирости  не  в  лісі.
 Мавка
 (щиро)
 Ти  розкажи  мені,  я  зрозумію,
бо  я  ж  тебе  люблю...  Я  ж  пойняла
усі  пісні  сопілоньки  твоєї.
 Лукаш
 Пісні!  То  ще  наука  невелика!
 Мавка
 Не  зневажай  душі  своєї  цвіту,
бо  з  нього  виросло  кохання  наше!
 То  цвіт  від  папороті  чарівніший  —
він  скарби  творить,  а  не  відкриває.
 У  мене  мов  зродилось  друге  серце,
як  я  його  пізнала.  В  ту  хвилину
огнисте  диво  сталось...
 (Раптом  уриває).
 Ти  смієшся?
 Лукаш
 Та  справді,  якось  наче  смішно  стало...
Убрана  по-буденному,  а  править
таке,  немов  на  свято  орацію!
 (Сміється).
 Мавка
 (шарпає  на  собі  одежу)
 Спалю  се  все!
 122
 Why  are  there  mothers-in-law?  Or  brides,
 at  that  —
 I  cannot  see  it!
 Lukash
 Daughters-in-law  are  needed
for  help  at  home,  you  see  —  my  mother’s  old.
 To  hire  a  stranger,  and  to  make  her  labour
would  not  work  out....  a  hired  girl’s  not
 a  daughter...
And  truly,  you  could  never  understand  it...
 To  know  about  the  cares  and  work  of  humans  —
that  calls  for  someone  not  bred  up  in  forests.
 Mavka
 (sincerely)
 You  might  explain  it  all.  I’ll  understand  it,
for  I’m  in  love  with  you....  I  know  already
all  songs  that  you  have  played  upon  your  flute.
 Lukash
 Ah,  songs!  Why,  that’s  an  art  of  little  matter.
Mavka
 Do  not  despise  the  flower  of  your  soul,
for  it  gave  birth  to  our  dear  love  so  holy!
 That  flower,  like  the  fern  of  woodland  magic,
CREATES  a  treasure  far  beyond  all  measure.
 It  gave  birth  to  a  new  heart  deep  within  me...
it  seemed  as  if  I  knew  it.  That  same  moment
a  miracle  took  place....
 (She  suddenly  breaks  off.)
 Are  you  laughing?
 Lukash
 That’s  right,  for  all  this  seems  to  me  so  funny....
There’s  you  —  in  everyday  old-fashioned
 clothing  —
speech-making,  just  like  holy  incantations!
 (He  laughs  again.)
 Mavka
 (starts  to  struggle  out  of  her  clothes)
 I’ll  burn  them  all!
 123

Лукаш
 Щоб  мати  гірше  гризли?
 Мавка
 Та  що  ж,  як  я  тобі  у  цій  одежі
неначе  одмінилась!
 Лукаш
 Так  я  й  знав!
 Тепер  уже  почнеться  дорікання...
 Мавка
 Ні,  любий,  я  тобі  не  дорікаю,
а  тільки  —  смутно,  що  не  можеш  ти
своїм  життям  до  себе  дорівнятись.
 Лукаш
 Я  щось  не  розберу,  що  ти  говориш.
 Мавка
 Бач,  я  тебе  за  те  люблю  найбільше,
чого  ти  сам  в  собі  не  розумієш,
хоча  душа  твоя  про  те  співає
виразно-щиро  голосом  сопілки...
 Лукаш
 А  що  ж  воно  таке?
 Мавка
 Воно  ще  краще,
ніж  вся  твоя  хороша,  люба  врода,
та  висловить  його  і  я  не  можу,..
 (Смутно-закохано  дивиться  на  нього  і  мовчить
хвилинку). 	,
 Заграй  мені,  коханий,  у  сопілку,
нехай  вона  все  лихо  зачарує!
 Лукаш
 Ей,  не  пора  мені  тепера  грати!
 Мавка
 То  пригорни  мене,  щоб  я  забула
осю  розмову.
 124
 Lukash
 So  Mother  scolds  me  more?
 Mavka
 What  else  to  do,  if  in  this  way  of  dressing
you  think  me  changed!
 Lukash
 I  knew  it  all  the  time!
Now  come  the  tears,  regrets  and  hot
 reproaches....
 Mavka
 Oh  no,  my  love,  I  truly  don’t  reproach  you,
but  I  am...  sad  that  you  can’t  make  your  life
as  lofty  as  your  soul  —  they  are  not  equal.
 Lukash
 I  sure  can’t  figure  out  what  you  refer  to.
Mavka
 But  look,  I  love  you  even  more  than  ever
for  things  that  you  yourself  don’t  know  about,
although  your  soul  knows  everything  and  sings
 them
 through  that  sweet  magic  voice  of  your  small
 panpipe...
 Lukash
 And  what  are  all  those  things?
 Mavka
 They  are  more  lovely
than  your  appearance,  handsome  though  it  be.
And  yet  I  cannot  put  them  into  words....
 (She  looks  at  him  sadly  and  lovingly,  and
pauses  a  moment.)
 Oh  play  for  me,  my  love,  come  play  your  panpipe
and  let  it  charm  away  all  grief  and  trouble!
 Lukash
 Ah,  I’ve  no  time  at  all  for  playing  music!
Mavka
 Then  hug  me,  so  I  shall  no  more  remember
this  conversation.
 125

Лукаш
 (оглядається)
 Цить!  Почують  мати!
Вони  вже  й  так  тебе  все  називають
накидачем...
 Мавка
 (спалахнула)
 Так!  Хто  не  зріс  між  вами,
не  зрозуміє  вас!  Ну,  що  се  значить
«накинулась»?  Що  я  тебе  кохаю?
 Що  перша  се  сказала?  Чи  ж  то  ганьба,
що  маю  серце  не  скупе,  що  скарбів
воно  своїх  не  криє,  тільки  гойно
коханого  обдарувало  ними,
не  дожидаючи  вперед  застави?
 Лукаш
 Була  надія,  що  віддячусь  потім.
 Мавка
 І  знов  чудне,  незрозуміле  слово  —
«віддячуся»...  Ти  дав  мені  дари,
які  хотів,  такі  були  й  мої  —
неміряні,  нелічені...
 Лукаш
 То  й  добре,
коли  ніхто  не  завинив  нікому.
 Ти  се  сама  сказала  —  пам’ятай.
 Мавка
 Чому  я  маю  сеє  пам’ятати?
 Мати
 (виходить  із-за  хати)
 Се  так  ти  жнеш?  А  ти  се  так  городиш?
 Лукаш  поспішно  поволік  дерево  за  хату.
 Коли  ти,  дівонько,  не  хочеш  жати,
то  я  ж  тебе  не  силую.  Вже  якось
 126
 Lukash
 (looking  around)
 Hush!  My  mother’ll  hear  you!
She  always  says  you  throw  yourself  at  me,
intrude  yourself....
 Mavka
(flaring  up)
 So!  None  can  understand  you,
unless  they’re  bred  like  you!  Well,  what  does
 that  mean  —
“to  throw,  intrude”?  Is  it  because  I  love  you?
And  I  was  first  to  say  it?  Is  it  shameful
that  my  heart  is  so  generous,  reveals  its
sweet-treasured  thoughts  so  freely,  keeps
 no  reckoning,
but  gives  them  to  the  one  it  falls  in  love  with,
nor  waits  for  promises,  love-declarations?
 Lukash
 But  there  was  hope  of  some  returns  —  well,
 later.
 Mavka
 Again  queer  words  that  can’t  be
 comprehended  —
“some  returns”....  You  gave  me  presents
of  your  free  will,  the  same  I  did  to  you  —
not  measuring,  not  reckoning...
 Lukash
 Well,  that’s  fine  then,
that  neither  feels  indebted  to  the  other.
 You  said  the  same  yourself,  if  you’ll  remember.
Mavka
 And  will  you  tell  me  what  I  should  remember?
 L.  Mother
 (returns  from  behind  the  house)
 That’s  how  you  reap.  And  that’s  how  you  make
 the  fencing?
Lukash  hurriedly  drags  the  tree  behind  the  house.
 If  you,  my  girl,  don’t  wish  to  do  the  reaping,
then  I  won’t  force  it  on  you.  I  shall  do  it
 127

сама  управлюся,  а  там  на  вісень,
 дасть  біг,  знайду  собі  невістку  в  поміч.
 Там  є  одна  вдовиця  —  моторненька,—
 сама  припитувалась  через  люди,
 то  я  сказала,  що  аби  Лукаш
 був  не  від  того...  Ну,  давай  вже,  любко,
 мені  серпочка  —  другого  ж  немає.
 Мавка
 Я  жатиму.  Ідіть  до  конопель.
 Мати  йде  через  галявину  до  озера  і  криється
за  очеретом.  Мавка  замахує  серпом  і  нахиляється
до  жита.  З  жита  раптом  виринає  Русалка
Польова;  зелена  одіж  на  їй  просвічує  де-не-де
крізь  плащ  золотого  волосся,  що  вкриває  всю  її
невеличку  іпостать;  на  голові  синій  вінок
з  волошок,  у  волоссі  заплутались  рожеві  квітки
з  куколю,  ромен,  березка.
 Русалка  Польова
 (з  благанням  кидається  до  Мавки)
 Сестрице,  пошануй!
 Краси  моєї  не  руйнуй!
 Мавка
Я  мушу.
 Русалка  Польова
Уже  ж  мене  пошарпано,
всі  квітоньки  загарбано,
всі  квітоньки-зірниченьки
геть  вирвано  з  пшениченьки!
 Мак  мій  жаром  червонів,
а  тепер  він  почорнів,
наче  крівця  пролилася,
в  борозенці  запеклася...
 Мавка
 Сестрице,  мушу  я!  Твоя  краса
на  той  рік  ще  буйніше  запишає,
а  в  мене  щастя  як  тепер  зов’яне,
то  вже  не  встане!
 128
 myself,  somehow  I  will.  And  in  the  autumn,
 God  grant,  I’ll  find  a  daughter-in-law  to  help
 me.
 A  widow  lives  near  by  us  —  energetic  —
 She  brought  the  matter  up,  the  neighbours
 told  me.
 And  I  am  for  the  marriage,  just  so  long
as  Lukash  wants  it....  Well,  I’ll  have  the  sickle,
if  you  don’t  mind....  I  haven’t  any  other.
 Mavka
 Oh  no,  I’ll  reap.  You  go  and  pull  the  hemp.
 Lukash’s  mother  goes  through  the  clearing  to  the
lake  and  vanishes  among  the  rushes.
 Swinging  the  sickle,  Mavka  bends  over  the  rye.
 ,  But  suddenly  a  Meadow  Fairy  appears:  she  wears
a  green  dress  that  now  and  then  flashes  through
openings  in  the  mantle  of  golden  hair  that  covers
all  her  tiny  figure.  She  wears  a  wreath  of  blue
cornflowers,  and  in  her  hair  there  are  flowers:  pink
roses,  white  daisies  and  some  bindweed.
 Meadow  Fairy
 (looking  at  Mavka  with  entreaty)
 Oh  sister,  have  some  pity!
 Don’t  cut  and  spoil  what's  pretty!
 Mavka
I  have  to.
 Meadow  Fairy
 Already  I  am  maimed  and  doomed,
my  flowers  stolen  or  deplumed;
my  starry  flowers  lost,  forlorn,
are  ripped  away  from  out  the  corn!
 My  poppies  red  as  fire
 lay  black  and  crushed  in  mire,
 as  if  their  blood  was  spilled  in  sorrows
 and  then  grew  caked  upon  the  furrows....
 Mavka
 O  sister,  I  must  reap!  Your  beauty  fair
will  come  again  in  Spring  more  rich  and  rare,
but  if  my  happiness  should  fade  away  —
then  dies  my  day!
 129
 9  5-46

Русалка  Польова
 (ламає  руки  і  хитається  від  горя,
як  од  вітру  колос)
 Ой  горенько!  Косо  моя!
 Косо  моя  золотая!
 Ой  лишенько!  Красо  моя!
 Красо  моя  молодая!..
 Мавка
 Твоїй  красі  вік  довгий  не  судився,
на  те  вона  зроста,  щоб  полягати.
 Даремне  ти  благаєш  так  мене,—
не  я,  то  інший  хто  її  зожне.
 Русалка  Польова
 Глянь,  моя  сестро,  ще  хвиля  гуляє
з  краю  до  краю.
 Дай  нам  зажити  веселого  раю,
поки  ще  літечко  сяє,
поки  ще  житечко  не  полягло,—
ще  ж  неминуче  до  нас  не  прийшло!
 Хвильку!  Хвилиночку!  Мить  одну,  рідная!
Потім  поникне  краса  моя  бідная,
ляже  додолу  сама...
 Сестро!  не  будь  як  зима,
що  не  вблагати  її,  не  вмолити!
 Мавка
 Рада  б  я  волю  вволити,
 тільки  ж  сама  я  не  маю  вже  волі.
 Русалка  Польова
 (шепче,  схилившись  Мавці  до  плеча)
 Чи  ж  не  трапляється  часом  на  полі
гострим  серпочком  поранити  руку?
 Сестронько!  зглянься  на  муку!
Крапельки  крові  було  б  для  рятунку  доволі.
Що  ж?  Хіба  крові  не  варта  краса?
 Мавка
 (черкає  себе  серпом  по  руці,  кров  бризкає
на  золоті  коси  Русалки  Польової)
 Ось  тобі,  сестро,  яса!
 130
 і
 і
 Meadow  Fairy
 (wringing  her  hands,  she  rocks  with  grief  like
a  grain-ear  caught  by  the  wind)
 O  grief  and  woe!  My  hair  falls  low!
 My  golden  hair  that’s  all  a-glow!
 O  tender  face!  Your  grace  soon  goes!
 My  youthful  beauty  melts  like  snow!
 Mavka
 Your  beauty  is  not  given  as  everlasting,
 It  grows  alone  for  harvest  time’s  repasting.
 In  vain  you  beg  a  respite  for  to  see,
 If  I  weren’t  here,  another  then,  would  be.
 Meadow  Fairy
 Look,  sister  mine,  a  wave  like  a  swimmer
plies  through  the  rye.
 Let  us  live  longer  where  breezes  soft  sigh,
 While  the  sweet  summer  still  glimmers,
while  our  dear  lives  are  not  mown  to  the
 ground,
 while  the  grim  Reaper  has  not  yet  come  round!
Wait  just  a  minute!  A  moment  more’s  due  me!
 It  will  droop  after,  this  poor  thing  —  my  beauty,
fall  by  itself  and  be  lost....
 Sister,  don’t  be  like  the  Frost,
deaf  to  entreaty  and  deaf  to  all  prayer!
 Mavka
 I’d  give  you  freedom  to  spare,
 but  that  my  own  freedom’s  caught  in  a  snare.
 Meadow  Fairy
 (whispers  to  Mavka,  leaning  on  her  shoulder)
 Sometimes,  do  accidents  come  unawares?
Maybe  the  sickle  slips,  cutting  an  arm?
 Sister  dear!  See  my  alarm!
 Ransom  me  with  a  few  blood-drops,  no  more,
 I  swear!
 Beauty’s  not  worth  it,  the  price  is  too  dear?
Mavka
 (cuts  her  arm  with  the  sickle:  the  blood
splashes  over  Meadow  Fairy’s  golden  hair)
 There  you  are,  sister,  take  cheer!
 131
 9*

Русалка  Польойа  клониться  низько  перед  Мавкою,
дякуючи,  і  никне  в  житі.
 Від  озера  наближається  мати,  з  нею  молода
повновида  молодиця,  в  червоній  хустці
з  торочками,  в  бурячковій  спідниці,  дрібно  та
рівно  зафалдованій;  так  само  зафалдований
і  зелений  фартух  з  нашитими  на  ньому  білими,
червоними  та  жовтими  стяжками;  сорочка  густо
натикана  червоним  та  синім,  намисто  дзвонить
дукачами  на  білі'й  пухкій  шиї,  міцна  крайка  тісно
перетягає  стан  і  від  того  кругла,  'заживна  постать
здається  ще  розкішнішою.  Молодиця  йде
замашистою  ходою,  але  стара  ледве  поспіває
за  нею.
 Мати
 (до  молодиці  люб'язно)
 Ходіть,  Килинко,  осьде  край  берези
ще  свіже  зіллячко.  Ось  деревій,—  •
ви  ж  гладишки  попарити  хотіли?  —
 Він  добрий,  любонько,  до  молока.
 К  и  л  и  н  а
 Та  в  мене  молока  вже  ніде  й  діти!
 Коб  ярмарок  хутчій  —  куплю  начиння.
Корова  в  мене  турського  заводу,—
ще  мій  небіжчик  десь  придбав,—  молочна,
і  господи  яка!  Оце  вже  якось
я  в  полі  обробилася,  то  треба
роботі  хатній  дати  лад.  Ой  тітко,
вдовиці  —  хоч  надвоє  розірвися!..
 (Прибіднюється,  підобгавши  губи).
 Мати
 Ей,  рибонько,  то  ви  вже  обробились?
 Ну,  що  то  сказано,  як  хто  робітний,
та  здужає...  А  в  нас  —  маленька  нивка,
та  й  то  бог  спору  не  дає...
 К  и  л  и  н  а
 (дивиться  на  ниву,  де  стоїть  Мавка)
 А  хто  ж  то
 женцем  у  вас?
 132
 Meadow  Fairy  curtsies  to  Mavka  by  way  of  thanks,
and  vanishes  in  the  rye.
 Lukash’s  mother  approaches  the  house  from  the
lake.  She  brings  with  her  a  plump-faced  young
woman  dressed  as  follows:  a  red  headscarf  with
fringed  edges  on  her  head;  a  full  dark-red  skirt
gathered  evenly  into  narrow  pleats,  over  it  a  green
apron  decorated  with  red  and  yellow  embroidery;
a  blouse  covered  with  needlework  designs  in  red
and  blue  floss.  On  her  plump  white  neck  there
tinkles  a  necklace  of  silver  coins;  a  sash  tightens
and  pulls  in  her  waist.  All  this  makes  the  young
woman’s  figure  seem  quite  voluptuous.  She  walks
with  a  swinging  stride,  and  the  old  woman  can
hardly  keep  up  with  her.
 L.  Mother
 (pleasantly,  to  Kilina)
 Walk  here,  beside  the  birch  tree,  dear  Kilina,
the  grass  is  fresher,  too.  These  are  of  wood  —
(showing  crocks  on  bushes)
you  wished  to  scald  out  crocks  for  dairy  usage?
This  one,  my  dear,  is  very  good  for  milk.
 Kilina
 I’ve  so  much  milk,  I  don’t  know  where  to  put  it!
If  fairs  would  but  begin  —  I’d  buy  utensils.
 I  have  a  cow  that’s  bred  of  Turkish  cattle  —
my  poor  late  husband  gave  it  me  —  Oh  Lordy!
a  pure-bred  dairy  cow!  I’ve  got  my  grain  in,
 I  somehow  managed  that,  and  now,  you  see,
a  lot  of  housework  must  be  done.  Oh,  Auntie!
a  widow’s  lot  —  you  tear  yourself  to  pieces!
 (Kilina  puts  on  an  air  of  false  modesty,
and  tightens  her  lips.)
 L.  Mother
 Oh,  deary  me!  You’ve  got  your  harvest  gathered?
It’s  just  like  people  say:  if  one’s  hard-working,
she  can  do  all....  We’ve  just  a  bit  of  ground,
but  then,  God  helps  those  who  help  themselves....
 Kilina
 (looking  at  the  grain  plot  where  Mavka
is  standing)
 And  who  is
 your  reaper  there?
 133

Мати
 Та  там  одна  сирітка...
 (Нишком).
 Таке  воно,  прости  біг,  ні  до  чого...
Килина
 (надходить  з  матір’ю  до  Мавки)
Добридень,  дівонько!  Чи  добре  жнеться?
Мати
 (сплескує  руками)
 Ой  лишенько!  Іще  не  починала!
 Ой  мій  упадоньку!  Що  ж  ти  робила?
Нездарисько!  Нехтолице!  Ледащо!
Мавка
(глухо)
 Я  руку  врізала...
 Мати
 Було  при  чому!
 Килина
 А  дай  сюди  серпа  —  нехай-но  я.
 Мавка  ховає  серпа  за  себе  і  вороже  дивиться
на  Килину.
 Мати
 Давай  серпа,  як  кажуть!  Таж  не  твій!
 (Вириває  серпа  Мавці  з  рук  і  дає  Килині,
тая  кидається  на  жито  і  жне,  як  вогнем
палить,  аж  солома  свище  під  серпом).
Мати
(втішно)
 Ото  мені  робота!
 Килина
 (не  одриваючись  од  роботи)
 Якби  хто
перевесла  крутив,  то  я  б  удух
сю  нивку  вижала.
 L.  Mother
 Oh,  she  is  just  an  orphan...
 (lowers  her  voice)
 No  good  for  work,  God  help  me,
 good-for-nothing.
 K  і  1  і  n  a
 (going  over  to  Mavka  with  Lukash’s  mother)
Afternoon,  my  good  maid!  And  how’s  the
 reaping?
 L.  Mother
 (clasps  her  hands)
 The  vixen!  Oh,  she  hasn’t  even  started!
 Oh,  it’s  my  downfall!  What  have  you  been  doing?
You  lazybones!  You  loafer!  Good-for-nothing!
 Mavka
 (her  voice  sounds  dull)
 I  cut  my  arm,  you  see...
 L.  Mother
 Excuses  always!
 K  і  1  і  n  a
 Well,  give  the  sickle  here!  I’ll  do  it  fast!
 Mavka  hides  the  sickle  behind  her  back  and  looks
at  Kilina  with  enmity.
 L.  Mother
 Give  her  the  sickle,  d’you  hear?  It’s  not  yours!
 (She  gets  the  sickle  away  from  Mavka  and  gives
it  to  Kilina.  The  latter  rushes  into  the  rye  and
reaps  it  so  fast  that  it  seems  caught  by  fire,
even  the  yellow  stalks  crackle  as  the  blade  goes
through  them.)
 L.  Mother
(satisfied)
 Look,  that’s  what  I  call  working!
 Kilina
 (keeps  working  as  she  talks)
 If  someone
 would  bind  the  sheaves  for  me,  then  in  a  flash
the  harvest  would  be  in.
 135

Мати
 (гукає)
 А  йди,  Лукашу!
 Лукаш
 (виходить.  До  Килини)
 Магайбі.
 К  и  л  и  н  а
(жнучи)
 Дякувати.
 Мати
 От,  Лукашу,
поможеш  тут  в’язати  молодичці.
 Бо  та  «помічниця»  вже  скалічіла.
 Лукаш  береться  в’язати  снопи.
 Ну,  жніте  ж,  дітоньки,  а  я  піду,
зварю  вам  киселиці  на  полудень.
 (Іде  в  хату).
 Мавка  одійшла  до  берези,  прихилилась  до  неї
і  крізь  довге  віття  дивиться  на  женців.
 Килина  який  час  так  само  завзято  жне,  потім
розгинається,  випростується,  дивиться
на  похиленого  над  снопами  Лукаша,  всміхається,
трьома  широкими  кроками  прискакує  до  нього
і  іпацає  з  виляском  долонею  по  ллечах.
 Килина
 Ну  ж,  парубче,  хутчій!  Не  лізь,  як  слимак!
Ото  ще  верисько!
 (Залягається  сміхом).
 Лукаш
 (і  собі  випростується)
 Яка  ти  бистра!
 Ось  ліпше  не  займай,  бо  поборю!
 Килина
 (кидає  серпа,  береться  в  боки)
 Ану  ж,  ану!  Ще  хто  кого  —  побачим!
 136
 L.  Mother
(calling  out)
 Come  he..re,  Lukash!
 Lukash
 (he  approaches  and.  greets  Kilina)
 God  save  you!
 Kilina
 (keeps  working)
 Thank  you  kindly.
 L.  Mother
 Listen,  Lukash,
help  out  our  guest,  go  bind  the  sheaves  for  her.
Your  pretty  “helper”  there  has  cut  her  arm.
 Lukash  starts  to  bind  the  sheaves.
 Well,  children,  work  away!  And  I  shall  go
and  make  fruit  jelly  for  an  early  tea...
 (She  goes  into  the  house.)
 Mavka  retreats  under  the  birch  tree.  She  hides
under  its  drooping  branches,  and  through  them
peeps  at  the  “harvesters.”
 Kilina  reaps  hard  for  a  time,  then  straightens  up,
stretches  to  relieve  her  muscles,  and  looks  at
Lukash  bent  over  the  sheaves!.  Then  she  laughs,
reaches  him  in  three  long  strides,  and  claps  him
on  the  back  between  his  shoulders.
 Kilina
 Come  on,  boy,  speed  it  up!  Don’t  be  a  slow-poke
Oh,  what  a  dope  you  are!
 (Laughs  merrily.)
 Lukash
 (also  stretches  to  limber  up)
 How  quick  you  are!
 You’d  best  leave  me  alone.  I  might  hit  back!
Kilina
 (throws  down  the  sickle  and  faces  him,  arms
akimbo)

Лукаш  кидається  до  неї,  вона  переймає  його
руки;  вони  «міряють  силу»,  упершись  долонями
в  долоні;  який  час  сила  їх  стоїть  нарівні,  потім
Килина  трохи  подалась  назад,  «напружено
сміючись  і  граючи  очима;  Лукаш,  розпалившись,
широко  розхиляє  їй  руки  і  хоче  її  поцілувати,
але  в  той  час,  як  його  уста  вже  торкаються  її
уст,  вона  підбиває  його  ногою,  він  падає.
 Килина
 (стоїть  над  ним,  сміючись)
 А  що?  Хто  поборов?  Не  я  тебе?
 Лукаш
 (устає,  важко  дишучи)
 Підбити  —  то  не  мація!
 Килина
 Чи  ж  пак?
 У  хаті  стукнули  двері.  Килина  знов  кинулася
жати,  а  Лукаш  в’язати.  Хутко  загін  затемнів
стернею  і  вкрився  снопами;  скілька  горсток  жита
на  розложених  перевеслах  лежать,  як  подолані
і  ще  не  пов’язані  бранці.
 Мати
 (з  сінешнього  порога)
 Ходіте,  женчики!  Вже  є  полудень.
 Килина
 Та  я  своє  скінчила,  он  Лукаш
ніяк  не  вправиться.
 Лукаш
 Мені  недовго.
 Мати
 Ну,  то  кінчай;  а  ви  ходіть,  Килино!
 Килина  йде  в  хату.  Двері  зачиняються.  Мавка
виходить  з-під  берези.
 Лукаш
 (трохи  змішався,  побачивши  її,
але  зараз  оправився)
 Ага,  то  ти?  Ось  дов’яжи  снопів,
а  я  піду.
 I’m  ready...  try!  And  who’s  the  best,  we’ll  see!
 Lukash  throws  himself  at  her,  and  she  stretches
out  her  arms  to  fend  him  off.  They  try  each  other’s
strength  by  gripping  hands  and  pushing  hard.  For
a  time,  neither  one  makes  any  headway.  It’s  a
deadlock.  Then  Kilina  falls  back,  laughing  and
ogling  him,  pretending  she  is  beaten.  All  flushed,
 Lukash  releases  her  hand  and  tries  to  kiss  her.
 But  just  as  his  lips  almost  touch  hers,  Kilina  trips
him  up  with  one  foot  behind  his,  pushes,  and  he
falls  down.
 Kilina
 (standing  over  him,  laughing)
 What  now?  Who  won  the  fight?  Me,  or  you?
 Lukash
 (gets  to  his  feet,  breathing  heavily)
 You  tripped  me  —  that’s  against  the  rules!
Kilina
 So  what!
 The  sound  of  a  door  opening  comes  from  the
house.  Kilina  again  starts  reaping  and  Lukash  ties
the  sheaves.  The  strip  of  rye  is  quickly  and
thickly  covered  with  the  sheaves,  swaths  of  grain
still  lie  on  the  ground,  like  conquered  prisoners
who  are  not  yet  tied  up.
 L.  M  0  t  h  e  r
 (from  the  porch  doorway)
 Come  in,  you  reapers,  dinner’s  on  the  table!
 Kilina
 I’ve  finished  all  my  job,  but  Lukash  here
can’t  manage  to  keep  up.
 Lukash
 Won’t  be  much  longer.
 L.  Mother
 Well,  hurry  up.  And  you  come  in,  Kilina!
 Kilina  goes  into  the  house.
 The  porch  and  inner  doors  both  close.  Mavka
comes  out  from  under  the  birch  tree.
 Lukash
 (a  bit  embarrassed  on  seeing  her,  but  quickly
controls  himself)
 Oh,  is  that  you!  Come  here  and  do  the  binding.
Then  I  can  go.
 139

Мавка
 В’язати  я  не  можу.
 Лукаш
 Ну,  то  чого  ж  прийшла  тут  наглядати,
коли  не  хочеш  помогти?
 (В’яже  сам).
 Мавка
 Лукашу,
 нехай  ся  жінка  більше  не  приходить,—
я  не  люблю  її  —  вона  лукава,
як  видра.
 Лукаш
 Ти  її  ніяк  не  знаєш.
 Мавка
 Ні,  знаю!  Чула  сміх  її  і  голос.
 Лукаш
 Сього  ще  мало.
 Мавка
 Ні,  сього  доволі.
 Ся  жінка  хижа,  наче  рись.
 Лукаш
 Іще  що!
 Мавка
 Нехай  вона  до  нас  у  ліс  не  ходить.
 Лукаш
 (випростався)
 А  ти  хіба  вже  лісова  цариця,
що  так  рядиш,  хто  має  в  ліс  ходити,
хто  ні?
 Мавка
 (сумно,  з  погрозою)
 У  лісі  є  такі  провалля,
заховані  під  хрустом  та  галуззям,—
не  бачить  їх  ні  звір,  ані  людина,
аж  поки  не  впаде...
 140
 Mavka
 I  cannot  do  the  binding.
 Lukash
 Then  why,  please  tell  me,  have  you  shown  up
 here,
 if  you  don’t  want  to  help  us?
 (He  resumes  binding  the  sheaves  himself.)
Mavka
 Dear  Lukash,
 don’t  let  that  woman  come  here  any  more,
 I  do  not  like  her  —  she  is  crafty,  sly  as
an  otter.
 Lukash
 You  do  not  even  know  her.
 Mavka
 Oh  yes,  I  do!  I  heard  her  voice  and  laughter.
 Lukash
 That’s  far  too  little.
 Mavka
 No,  it’s  quite  sufficient.
 That  woman’s  greedy  as  a  lynx.
 Lukash
 And  what  more!
 Mavka
 She’d  better  not  go  walking  in  our  forest.
 Lukash
 (drawing  himself  up  straight  and  tall)
 Since  when  did  you  become  the  Forest  Queen
with  power  to  say  who  may  go  in  the  woods  or
may  not?
 Mavka
 (gloomily,  with  a  threat  in  her  voice)
 There  are  deep  pits  within  the  forest
concealed  by  bushes,  covered  with  thick
 boughs  —
 no  animal  can  see  them,  nor  man,  nor  woman,
until  they  fall  below...
 141

Лукаш
 Іще  говорить
про  хижість,  про  лукавство,—  вже  б  мовчала!
Я  бачу,  ще  не  знав  натури  твеї.
 Мавка
 Я,  може,  і  сама  її  не  знала...
 Лукаш
 Так,  отже,  слухай:  якщо  я  тут  маю
тебе  питати,  хто  до  мене  сміє
ходити,  а  хто  ні,  то  ліпше  сам  я
знов  з  лісу  заберуся  на  село.
 Вже  якось  там  не  пропаду  між  людьми.
 Бо  я  не  став  отут  сидіти  в  тебе,
як  лис  у  пастці.
 Мавка
 Я  пасток  на  тебе
не  наставляла.  Ти  прийшов  по  волі.
 Лукаш
 По  волі  ж  і  піду,  як  тільки  схочу,
ніхто  нічим  мене  тут  не  прив’яже!
 Мавка
 Чи  ж  я  тебе  коли  в’язати  хтіла?
 Лукаш
 Ну,  то  до  чого  ж  ціла  ся  балачка?
 Дов’язав  останнього  снопа  і,  не  дивлячись
на  Мавку,  пішов  до  хати.  Мавка  сіла  в  борозні
над  стернею  і  похилилась  у  смутній  задумі.
 Дядько  Лев
 (виходить  із-за  хати)
 Чого  се  ти,  небого,  зажурилась?
 Мавка
 (тихо,  смутно)
 Минає  літо,  дядечку...
 Лев
 Для  тебе
 142
 Lukash
 And  you  still  talk  of
her  cunning,  slyness  —  your  own  words  betray
 you!
 I  see  that  I  was  blind  to  your  true  nature.
Mavka
 Perhaps  I  did  not  know  my  nature  either...
Lukash
 In  that  case,  listen:  if  I  have  to  ask  your
permission  as  to  who  comes  here  to  see  me
and  who  not,  then  for  me  it  would  be  better
to  leave  the  woods  and  move  back  to  the  village.
At  least,  among  my  own  folk  I’d  not  suffer.
 To  sit  here  like  a  fox  trapped  by  your  tricks  —
I’ve  no  intention.
 Mavka
 But  for  you  no  trap  was
put  out  —  you  came  here  by  your  own  free  will.
 Lukash
 I’ll  leave  by  my  free  will,  if  I  should  wish  to  —
Nobody  keeps  me  here,  and  nothing  ties  me!
 Mavka
 But  did  I  ever  try  to  keep  you  here?
 Lukash
 Then  what’s  the  purpose  of  this  empty  chatter?
 He  binds  the  last  sheaf  and,  not  looking  at  Mavka,
goes  in  the  house.  Mavka  sits  down  on  top  of
a  high  furrow  which  rises  above  the  stubble  left
after  the  reaping.  She  is  lost  in  sad  thoughts.
 Uncle  Leo
 (comes  from  behind  the  house)
 What  makes  you  look  so  sad,  my  poor  dear
 creature?
 Mavka
 (quietly  and  mournfully)
 The  summer’s  over,  Uncle  dear....
 Uncle  Leo
 All  this  is
 143

воно  таки  журба.  Я  міркував  би
що  вже  б  тобі  не  тра  верби  на  зиму.
 Мавка
 А  де  ж  я  маю  бути?
 Лев
 Як  на  мене,
то  не  тісна  була  б  з  тобою  хата
Коли  ж  сестра  таку  натуру  має!
що  з  нею  й  не  зговориш.  Я  вже’брався
і  так,  і  інако...  Якби  то  я
був  тут  господарем,  то  й  не  питався  б-
та  вже  ж  я  їм  віддав  сей  грунт  і  хату  ’
то  воля  не  моя.  Я  сам  піду
на  зиму  до  села,  до  свеї  доми...
 Якби  ти  на  селі  могла  сидіти
то  я  б  тебе  прийняв.
 Мавка
 Ні,  я  не  можу...
якби  могла,  пішла  б.  Ви,  дядьку,  добрі.
 Лев
 Хліб  добрий,  дівонько,  а  не  людина.
Але,  щоправда,  я  таки  вподобав
породу  вашу  лісову.  Як  буду
вмирати,  то  прийду,  як  звір,  до  лісу  —
отут  під  дубом  хай  і  поховають...
 1  еи>  дубоньку,  чи  будеш  ти  стояти,
як  сива  голова  моя  схитнеться?..
 Де-де!  Ще  й  не  такі  були  дуби,
та  й  тії  постинали...  Зеленій  же
хоч  до  морозу,  кучерявий  друже,
а  там...  чи  дасть  біг  ще  весни  діждати?..
 (Стоїть,  смутно  похилившись  на  ціпок).
144
 so  bitter  for  you,  child...  I  imagined
 you  would  not  need  your  willow  for  the  winter.
 Mavka
 But  where  else  could  I  spend  it?
 Uncle  Leo
 As  for  me,
 the  house  would  not  seem  crowded,  if  you  lived
 there...
 If  I  had  known  my  sister’s  nature  better,
 I’d  not  have  asked  her  here  to  live.  I’ve  argued
this  way  and  that,  you  see...  But  if  I  was
the  master  here,  I’d  not  need  her  agreement.
 I  gave  them,  though,  the  right  for  land  and
 cottage.
 So  now  I  have  no  say.  And  I  myself
 will  go  back  to  the  village.  I’ve  a  house  there...
 If  you  can  settle  in  a  village,  I’d  be
so  glad  to  take  you  in.
 Mavka
 Oh  no,  I  cannot...
 But  if  I  could,  I’d  go.  How  good  you  are.
 Uncle  Leo
 Praise  bread  that’s  offered,  child;  not  man,
 the  giver.
 But  one  thing’s  true:  I’ve  taken  such  a  liking
to  all  the  forest  people,  when  comes  my  time
to  die  then  like  the  beasts  I’ll  seek  the  forest.
 So  let  them  bury  me  beneath  that  oak  tree...
 Ah,  oak  of  mine,  will  you  be  standing  there
when  my  gray  head  is  finally  laid  low?
 Oh  no!  Though  even  oaks  like  this  keep
 standing,
 yet  still  they  are  cut  down....  And  you  stay  green
until  the  frost  comes,  friend,  with  leafy  crown,
and  then...  who  knows  if  God  will  let  us  see  the
 springtime?
 (He  stands  still,  sadly  leaning  on  his
walking-stick.)
 145
 10  5-46

Мавка  поволі  вибирає  напівзів’ялі  квітки
з  пожатого  жита  і  складає  їх  у  пучечок.
 З  хати  виходять:  м  а  т  и,  Килина  і  Лукаш.
 Мати
 (до  Килини)
 Чого  ви  спішитесь?  Та  ще  посидьте!
 Килина
 Ей,  ні  вже,  дядинусю,  я  піду.
 Дивіть,  уже  нерано,—  я  боюся.
 Мати
 Лукашу,  ти  провів  би.
 Лукаш
 Чом  же,  можу.
 Килина
 .  (поглядає  на  нього)
 Та,  май,  робота  є...
 Мати
 Яка  робота
увечері?  Іди,  синашу,  йди,
та  надведи  Килинку  до  дороги.
 Самій  увечері  в  сій  пущі  сумно.
 Та  ще  така  хороша  молодичка,—
коли  б  хто  не  напав!
 Килина
 Ой  дядинусю,
се  ж  ви  мене  тепер  зовсім  злякали!
Лукашу,  йдім,  поки  не  звечоріло,
а  то  й  удвох  боятимемось!
 Лукаш
 Я  б  то?
 Боявся  в  лісі?  Ого-го!  Помалу!
 Мати
 Та  він  у  мене  хлопець-молодець,
ви  вже,  Килинко,  честі  не  уймайте!
 146
 Mavka  slowly  gathers  up  some  half-faded  meadow
flowers  out  of  the  rye  stubble  and  arranges  them
in  a  bouquet.  Lukash,  his  mother,  and  Kilina  come
out  of  the  house.
 L.  Mother
(to  Kilina)
 Why  all  the  hurry,  dear?  You  could  stay  longer!
Kilina
 Oh  no,  dear  Auntie,  it’s  time  for  me  to  go.
 Just  look  how  late  it  is  —  and  I  am  frightened.
 L.  Mother
 Now,  Lukash,  see  her  home.
 Lukash
 Why,  I’d  be  glad  to.
 Kilina
 (looking  at  him)
 It  seems  to  me,  there’s  work...
 L.  Mother
 What  work,  Kilina,
at  eventide?  Now  run  along,  son,  see  her
right  through  the  woods  until  you  reach  the
 roadway.
 Just  think,  alone  at  night  in  woods  so  gloomy!
And  she’s  so  young  and  fresh,  so  very  pretty  —
why  she  might  be  attacked!
 Kilina
 Oh,  Auntie,  really!
Why,  now  you’ve  frightened  me  to  death  for
 sure!
 Come,  Lukash,  let  us  go  before  it’s  nightfall.
 For  even  two,  there  might  be  danger!
 Lukash
 What,  me?
 Afraid  of  the  forest?  Ha,  ha!  That’s  something!
 L.  Mother
 My  son,  Kilina,  is  a  brave  young  man  —
 You  shouldn’t  cast  aspersions  on  his  honour!
 147 	10*

Килина
 Ні,  то  я  жартома...
 (Завважає  Лева).
 Ов!  Дядьку  Леве!
 То  ви-те  вдома?
 Лев
 (удає,  мов  не  дочув)
 Га?  Ідіть  здорові!
 (Йде  собі  в  ліс).
 Килина
 Ну,  будьте  вже  здоровенькі,  тітусю!
 (Хоче  поцілувати  стару  в  руку,  тая  не  дає,
обтирає  собі  рота  фартухом  і  тричі
«з  церемонією»  цілується  з  Килиною).
 Килина
(вже  на  ході)
 Живі  бувайте,  нас  не  забувайте!
 Мати
 Веселі  будьте,  та  до  нас  прибудьте!
 (Йде  в  хату  і  засовує  двері  за  собою).
 Мавка  підводиться  і  тихою,  наче  втомленою,
походою  іде  до  озера,  сідає  на  похилену  вербу,
оклоняє  голову  на  руки  і  тихо  ,плаче.  Починає
накрапати  дрібний  дощик,  густою  сіткою
заволікає  галяву,  хату  й  гай.
 Русалка
 (підпливає  до  берега  і  заглядає  до  Мавки
здивована  і  цікава).
 Ти  плачеш,  Мавко?
 Мавка
 Ти  хіба  ніколи
не  плакала,  Русалонько?
 148
 КіПпа
 I  meant  it  as  a  joke...
 (Notices  Uncle  Leo.)
 Oh,  Uncle  Leo!
 You’re  going  home?
 Uncle  Leo
 (pretending  he  did  not  hear  her)
 Eh!  May  God  go  with  you!
 (He  goes  into  the  forest.)
 Kilina
 Well,  Auntie,  I  will  say  goodbye.  Keep  well!
 (As  is  the  custom,  she  tries  to  kiss  the  old
woman’s  hand.  But  Lukash’s  mother  won’t
permit  it.  She  wipes  her  mouth  with  her  apron,
and  kisses  Kilina  three  times,  very
“ceremoniously”.)
 Kilina
 (going  off  with  Lukash)
 Keep  up  your  spirit,  and  us  —  don’t  forget!
 L.  Mother
 Merry  you’ll  be...  when  you  move  in  with  me!
 (She  goes  into  the  house  and  closes  the  door
behind  her.)
 Mavka  rises  and  quietly,  almost  wearily,  walks
toward  the  lake.  She  sits  on  the  sloping  trunk  of
her  willow  tree  near  the  water,  leans  her  head  on
her  folded  arms  and  weeps  silently.  A  fine  rain
begins  to  fall  in  little  droplets  —  it  looks  as  if
a  fine  netting  covered  the  glade  and  the  house
and  the  woods.
 Water  Sprite
 (swims  up  to  the  shore  and  stares  at  Mavka
with  surprise  and  curiosity)
 You  weeping,  Mavka?
 Mavka
 Tell  me,  have  you  never
shed  tears,  my  little  Water  Sprite?
 149

Русалка
 О,  я!
 Як  я  заплачу  на  малу  хвилинку,
то  мусить  хтось  сміятися  до  смерті!
 Мавка
 Русалко!  Ти  ніколи  не  кохала...
 Русалка
 Я  не  кохала?  Ні,  то  ти  забула,
яке  повинно  буть  кохання  справжнє!
Кохання  як  вода,—  плавке  та  бистре,
рве,  грає,  пестить,  затягає  й  топить.
 Де  пал  —  воно  кипить,  а  стріне  холод,—
стає  мов  камінь.  От  моє  кохання!
 А  те  твоє  —  солом’яного  духу
дитина  квола.  Хилиться  од  вітру,
під  ноги  стелиться.  Зостріне  іскру  —
згорить,  не  борючись,  а  потім  з  нього
лишиться  чорний  згар  та  сивий  попіл.
Коли  ж  його  зневажать,  як  покидьку,
воно  лежить  і  кисне,  як  солома,
в  воді  холодній  марної  досади,
під  пізніми  дощами  каяття.
 Мавка
 (підводить  голову)
 Ти  кажеш  —  каяття?  Спитай  березу,
чи  кається  вона  за  тії  ночі,
коли  весняний  вітер  розплітав
їй  довгу  косу?
 Русалка
 А  чого  ж  сумує?
 Мавка
 Що^  милого  не  може  обійняти,
навіки  пригорнути  довгим  віттям.
 Русалка
 Чому?
 Мавка
 Бо  милий  той  —  весняний  вітер.
 150
 Water  Sprite
 Who,  me!
 If  I  should  weep  such  tears,  in  one  swift  moment
someone  would  laugh  himself  to  death,  for  sure!
 Mavka
 O  Water  Sprite!  You’ve  never  been  in  love....
 Water  Sprite
 Not  been  in  love!  Oh  no,  you’ve  quite  forgotten
what  true  love’s  like,  what  true  love  ought  to  be!
Like  water,  true  love  runs  serene  or  rapid,
it  rends  or  mocks,  caresses,  lures  and  drowns
 you;
 excites  when  hot,  when  met  by  only  coldness
it  turns  to  stone.  And  that’s  my  kind  of  loving!
But  yours'  is  weak:  a  soul  of  straw  and  wayward
as  puny  infant.  Bending  to  the  storm-wind,
it  lies  down  underfoot.  If  spark  should  touch  it,
it  burns  without  a  struggle.  What  remains
is  only  blackened  slag  and  ghost-gray  ashes.
When  it  is  scorned  and  thrown  away  like
 rubbish,
 it  lies  enwearied  just  like  straw  turned  rancid
in  chilly  waters  of  embittered  grief
beneath  late-coming  rains  of  vain  regrets.
 Mavka
 (raising  her  head)
 You  say  of  vain  regrets?  Go  ask  the  birch  tree
if  she  regrets  those  nights  so  sweet  and  lovely
when  Springtime  Wind  unloosed  her  plaited
 hair,
 her  braids  so  long?
 .Water  Sprite
 Then  why  is  she  so  mournful?
 Mavka
 Because  she  can  no  longer  clasp  her  lover,
forever  fondle  him  with  languid  branches.
 Water  Sprite
Why  not?
 Mavka
 Her  lover  was  —  the  Wind  of  Springtime.
 151

Русалка
 Нащо  ж  було  кохати  їй  такого?
 Мавка
 Бо  він  був  ніжний,  той  весняний  легіт,
співаючи,  їй  розвивав  листочки,
милуючи,  розмаяв  їй  віночка,
і,  пестячи,  кропив  росою  косу...
 Так,  так...  він  справжній  був  весняний  вітер,
та  іншого  вона  б  не  покохала.
 Русалка
 Ну,  то  нехай  тепер  жалобу  спустить
аж  до  землі,  бо  вітра  обійняти
повік  не  зможе  —  він  уже  пролинув.
 (Тихо,  без  плеску,  відпливає  від  берега
і  зникає  в  озері).
 Мавка  знов  іпохилилась,  довгі  чорні  коси  упали
до  землі.  Почииаєтсья  вітер  і  жене  сиві  хмари,
а  вкупі  з  ними  чорні  ключі  пташині,  що
відлітають  у  вирій.  Потім  від  сильнішого  пориву
вітру  хмари  дощові  розходяться  і  «видко  ліс  —
уже  в  яскравому  осінньому  уборі  на  тлі
густо-синього  передзахідного  неба.
 Мавка
 (тихо,  з  глибокою  журбою)
 Так...  він  уже  пролинув...
 Лісовик  виходить  з  гущавини.  Він  у  довгій
киреї  барви  старого  золота  з  темно-чер'воною
габою  внизу,  навколо  шапки  обвита  гілка
достиглого  хмелю.
 Лісовик
 Доню,  доню,
як  тяжко  ти  караєшся  за  зраду!..
 Мавка
 (підводить  голову)
 Кого  я  зрадила?
 152
 Water  Sprite
 What  made  her  fall  in  love  with  one  like  that?
 Mavka
 He  was  so  gentle,  that  soft'Wind  of  Springtime,
who  with  his  songs  unfurled  her  budding
 leaflets,
 and  with  caresses  rocked  her  crown  of  catkins,
bedewed  with  tenderness  her  waving  hair...
 Oh  yes,  he  truly  was  the  breath  of  springtime
and  she  could  not  have  known  love  for  another.
 Water  Sprite
 So  let  her  now  put  on  the  weeds  of  mourning
right  to  the  ground.  That  wind’s  embraces  she
 will
 no  longer  know  —  he  flew  past  long  ago.
 (Quietly,  without  a  splash,  Water  Sprite  swims
from  the  shore  and  vanishes  in  the  pool.)
 Mavka  is  again  bowed  down,  her  long  black  hair
falling  to  the  earth.  The  wind  begins  to  blow,
chasing  gray  clouds  across  the  sky  as  well  as
a  flock  of  blackbirds  that  eddy  round  preparing  to
migrate.
 Then,  before  a  strong  gust  of  wind,  the  rainclouds
are  swept  apart  and  the  forest  becomes  visible  —
it  is  already  arrayed  in  autumn’s  colourful  apparel
against  the  background  of  a  dark-blue  sky  where
the  sun  is  setting.
 Mavka
 (quietly,  with  deep  sorrow)
 Yes...  he  flew  past  long  ago...
 Wood  Goblin  comes  out  of  a  shoreline  grove.
 He  wears  raiment  the  colour  of  old  gold  with
a  dark-red  border  at  the  hem  of  his  mantle.  Around
his  hat  is  wound  the  twining  stalk  of  the  hop  plant}.
 Wood  Goblin
 Daughter,  daughter,
how  hard  the  punishment  for  your  betrayal...!
 Mavka
 (raising  her  head)
 But  whom  have  I  betrayed?
 153

Лісовик
 Саму  себе.
 Покинула  високе  верховіття
і  низько  на  дрібні  стежки  спустилась.
До  кого  ти  подібна?  До  служебки,
зарібниці,  що  працею  гіркою
окрайчик  щастя  хтіла  заробити
і  не  змогла,  та  ще  останній  сором
їй  не  дає  жебрачкою  зробитись.
Згадай,  якою  ти  була  в  ту  ніч,
коли  твоє  кохання  розцвілося:
була  ти  наче  лісова  царівна
у  зорянім  вінку  на  темних  косах,—
тоді  жадібно  руки  простягало
до  тебе  щастя  і  несло  дари!
 Мавка
 Так  що  ж  мені  робить,  коли  всі  зорі
погасли  і  в  вінку,  і  в  серці  в  мене?
 Лісовик
 Не  всі  вінки  погинули  для  тебе.
Оглянься,  подивись,  яке  тут  свято!
 Вдяг  ясень-князь  кирею  золоту,
а  дика  рожа  буйнії  коралі.
 Невинна  біль  змінилась  в  гордий  пурпур
на  тій  калині,  що  тебе  квітчала,
де  соловей  співав  пісні  весільні.
 Стара  верба,  смутна  береза  навіть
у  златоглави  й  кармазини  вбрались
на  свято  осені.  А  тільки  ти
жебрацькі  шмати  скинути  не  хочеш,
бо  ти  забула,  що  ніяка  туга
краси  перемагати  не  повинна.
 154
 Wood  Goblin
 Your  very  self.
 You  left  the  crowning  heights  of  forest-land,
descended  to  the  petty  lowly  pathways.
 And  what  do  you  now  look  like?  Like  a  servant,
a  hired  hand  who,  through  her  bitter  toil,
wished  but  to  earn  a  piece  of  happiness,
and  failed.  And  only  utter  shame
prevented  you  from  living  like  a  beggar..
Remember  how  you  looked  that  special  night
when  your  great  love  was  born  and  came
 to  flower?
 Oh,  then  you  truly  seemed  Queen  of  the  Forest,
with  crown  of  stars  that  gleamed  in  your  dark
 hair  —
 Good  Fortune  then  reached  out  her  eager  arms
and  brought  you  many  a  gift  that  magic  night!
 Mavka
 But  now  what  can  I  do,  when  all  the  stars
are  darkened  on  my  crown  and  in  my  heart?
 Wood  Goblin
 For  you,  not  all  the  crowns  have  passed  away.
Look  round  and  marvel  at  our  festal  woodland!
The  princely  ash  tree  wears  a  cloak  of  gold,
the  wild  rose  is  festooned  with  strings  of  coral.
Her  maiden  whiteness  changed  to  proudest
 purple,
 awaits  the  guelder  —  once  her  flowers  adorned
 you
 when  sang  the  nightingale  at  your  betrothal.
Why  your  old  willow  and  the  grieving
 birch  tree,
 are  topped  with  gold  and  dressed  in  crimson
 raiment
 for  festive  autumn.  And  only  you
don’t  wish  to  throw  away  your  pauper’s
 clothing,
 for  you’ve  forgotten  that  no  single  sorrow
must  outweigh  beauty  —  Beauty  conquers  all.
 155

Мавка
 (поривчасто  встає)
 То  дай  мені  святкові  шати,  діду!
 Я  буду  знов,  як  лісова  царівна,
і  щастя  упаде  мені  до  ніг,
благаючи  моєї  ласки!
 Лісовик
 Доню,
 давно  готові  шати  для  царівни,
але  вона  десь  бавилась,  химерна,
убравшися  для  жарту  за  жебрачку.
 Розкриває  свою  кирею  і  дістає  досі  заховані  під
нею  іпишну,  злотом  гаптовану  багряницю  і  срібний
серпанок;  надіває  багряницю  поверх  убрання
на  Мавку;  Мавка  йде  до  калини,  швидко  ламає
на  ній  червоні  китиці  ягід,  звиває  собі  віночок,
розпускає  собі  коси,  квітчається  вінком
і  склоняється  перед  лісовиком,—  він  накидає  їй
срібний  серпанок  на  голову.
 Лісовик
 Тепер  я  вже  за  тебе  не  боюся.
 (Поважно  кивнувши  їй  головою,  меткою
походою  йде  в  гущавину  і  зникає).
 З  лісу  вибігає  Перелесник.
 Мавка
Знов  ти?
 (Наміряється  втікати).
 Перелесник
 (зневажливо)
 Не  бійся,  не  до  тебе.
 Хтів  я  одвідати  Русалоньку,  що  в  житі,
та  бачу,  вже  вона  заснула.  Шкода...
 А  ти  змарніла  щось.
 Мавка
 (гордо)
 Тобі  здається!
 Перелесник
 Здається,  кажеш?  Дай  я  придивлюся.
 (Підходить  до  неї,  Мавка  відступає).
 156
 Mavka
 (rising  impulsively)
 Give  me  a  gay  and  festive  dress,  dear  Grampa!
Again  I  shall  be  like  a  forest  princess,
and  happiness  will  fall  right  at  my  feet
and  beg  for  kindness  and  my  favours.
 Wood  Goblin
 Daughter,
 your  royal  gown  was  ready  long  ago  —
 And  yet  the  princess  dawdled  elsewhere,  oddly
enough  or  for  a  joke,  dressed  like  a  pauper.
 The  Wood  Goblin  opens  his  mantle  and  brings  out
some  clothing  concealed  there:  a  luxurious  robe
embroidered  with  gold,  and  a  silver  veil.  He  slips
the  robe  over  Mavka’s  clothing.  She  goes  to  the
guelder-rose  and  swiftly  breaks  off  a  branch  with
clusters  of  red  berries,  forms  it  into  a  wreath.
 Then  she  loosens  her  braids  so  her  hair  falls  freely,
puts  on  the  wreath  and  bows  to  Wood  Goblin.
 He  drapes  the  silver  veil  over  her  head.
 Wood  Goblin
 And  now,  my  dear,  I  fear  for  you  no  longer.
 (He  nods  his  head  with  importance,  briskly
walks  away  into  the  woods,  and  vanishes.)
 Red  Demon  rushes  out  of  the  forest.
 Mavka
You  again?
 (She  stands  poised,  ready  to  run  away.)
 Red  Demon
(without  regard)
 No  fear,  I’ve  not  come  calling
on  you.  I  seek  the  Fairy  in  the  rye  —
but  she,  I  guess,  has  gone  to  sleep.  A  pity...
And  you  look  thin  and  pale.
 Mavka
 (with  dignity)
 So  you  imagine!
 Red  Demon
 You  say  —  imagine?  Let  me  look  at  you.
 (He  comes  nearer,  and  Mavka  retreats.)
 157

Та  ти  чого  жахаєшся?  Я  знаю,
що  ти  заручена,—  не  зачеплю.
 Мавка
 Геть!  Не  глузуй!
 Перелесник
 Та  ти  не  сердься,—  що  ж,
коли  я  помилився...  Слухай,  Мавко,
давай  лиш  побратаємось.
 Мавка
 З  тобою?
 Перелесник
 А  чом  же  ні?  Тепер  ми  восени,
тепер,  бач,  навіть  сонце  прохололо,
і  в  нас  простигла  кров.  Таж  ми  з  тобою
колись  були  товариші,  а  потім
чи  грались,  чи  кохались  —  трудно  зважить,—
тепер  настав  братерства  час.  Дай  руку.
 Мавка  трохи  нерішуче  подає  йому  руку.
 Дозволь  покласти  братній  поцілунок
на  личенько  твоє  бліде.
 (Мавка  одхиляеться,  він  все-таки  її  цілує).
 О,  квіти
 на  личеньку  одразу  зацвіли!  —
цнотливії,  незапашні,  осінні...
 (Не  випускаючи  її  руки,  оглядається
по  галяві).
 Поглянь,  як  там  літає  павутиння,
кружляє  і  вирує  у  повітрі...
 Отак  і  ми...
 (Раптом  пориває  її  в  танець).
 Так-от  і  ми
кинемось,  ринемось
в  коло  самі!
 Зорі  пречисті,
іскри  злотисті,
ясні  та  красні  вогні  променисті,
 158
 Now  what  are  you  so  frightened  of?  I  know
you  are  engaged.  I’ll  not  lay  hands  on  you.
 Mavka
 Be  off!  Don’t  mock  me!
 Red  Demon
 Don’t  be  angry,  though  if
I  am  somewhat  mistaken....  Listen,  Mavka,
adopt  me  as  a  brother.
 Mavka
 As  a  brother?
 Red  Demon
 Why  should  you  not?  For  now  our  autumn’s
 come,
 and  look,  the  sun  has  even  lost  its  warmth,  and
our  blood  is  cooling  too.  But  you  and  I
were  comrades  once,  and  afterwards  you  fell
in  love  or  else  pretended  —  hard  to  say  —
now  is  the  time  for  friendliness.  Your  hand,  miss!
 Mavka  hesitantly  offers  her  hand.
 Permit  me,  please,  to  kiss  you...  as  a  brother,
one  kiss  upon  your  pale  sweet  face.
 (Mavka  twists  away,  trying  to  avoid  it,  but  he
kisses  her  just  the  same.)
 Oh,  blushes
at  once  upon  your  face  like  flowers  bloom!  —
frail  scented,  virginal,  autumnal  plume...
 (Without  releasing  her  hand,  he  gazes  round
the  glade.)
 Look  there  and  see  the  spider-line  go  flying
in  circles  whirling,  swinging  through  the  air...
And  so  do  we...
 (Suddenly  he  draws  her  into  a  dance.)
 Yes,  even  we
 Fling  around,  run  around,
whirling  freely!
 Stars  oscillating,
sparks  generating,
lucid  and  lovely,  lights  radiating,
 159

все,  що  блискуче,—
все  те  летюче,
все  безупинного  руху  жагуче!
Так-от  і  я...
 Так-от  і  я...
 Будь  же  мов  іскра,  кохана  моя!
 Прудко  вирує  танець.  Срібний  серпанок  на  Мавці
звився  угору,  мов  блискуча  гадючка,  чорні  коси
 Перелесника  ЗМ1шалися  3  вогнистими  кучерями
 Мавка
 Годі!..  Ой,  годі!..
 Перелесник
 В  щирій  загоді
не  зупиняйся,  кохана,  й  на  мить!
 Щастя  —  то  зрада,
 будь  тому  рада,—
 тим  воно  й  гарне,  що  вічно  летить!
 Танець  робиться  шаленим.
 Звиймося!
 Злиймося!
 Вихром  завиймося!
 Жиймо!
 Зажиймо
вогнистого  раю!
 Мавка
 Годі!..  Пусти  мене...  Млію...  вмираю.
 (Голова  її  падає  йому  на  плече,  руки
опускаються,  він  мчить  її  в  танці  омлілу).
 Раптом  з-під  землі  з’являється  темне,  широке
страшне  Марище.
 Марище
 Віддай  мені  моє.  Пусти  її.
 160
 everything  shining,
everything  flying,
all  are  in  motion,  incessant,  desiring!
 And  so  am  I...
 And  so  am  I...
 Glow  like  a  spark,  love,  O  light  of  my  eye!
 They  whirl  faster  in  the  dance.  Mavka’s  silver  veil
twists  upward  like  a  shining  snake,  her  black  hair
flies  loose  and  mingles  with  the  fiery-red  curls
of  the  Red  Demon.
 Mavka
 Stop  it!  No  more!
 Red  Demon
 That’s  true,  no  more
 can  you,  love,  stop  the  dance.  So  have  your
 fling!
 Happiness  fools  you,
one  moment  —  rules  you,
 But  all  its  charm  means  time  is  on  the  wing!
 The  dance  becomes  madder  in  its  wildness.
 We’re  flying!
 Sky-highing!
 In  a  whirlpool  flying!
 Go  faster,
 Even  faster
Into  the  land  of  fire!
 Mavka
 Stop  it!  Let  me  go...  I’m  fainting...  dying...
 (Her  head  falls  on  his  shoulder,  her  arms  drop
helplessly.  He  continues  to  whirl  her  round
in  the  dance,  though  she  has  fainted.)
 Suddenly,  from  beneath  the  earth,  appears  a  dark,
huge  and  terrifying  figure  —  the  Spectre
(of  Death).
 Spectre
 Give  unto  me  my  own.  Let  her  go.
 161 	11 	s-46

Перелесник
 (спиняється  і  випускає  Мавку  з  рук,
вона  безвладно  спускається  на  траву)
 Хто  ти  такий?
 Марище
 Чи  ти  мене  не  знаєш?  —
«Той,  що  в  скалі  сидить».
 Перелесник  здригнувся,  прудким  рухом  кинувся
геть  і  зник  у  лісі.  Мавка  очутилась,  звелася
трохи,  широко  розкрила  очі  і  з  жахом  дивиться
на  Мару,  що  простягає  руки  взяти  її.
 Мавка
 Ні,  я  не  хочу!
Не  хочу  я  до  тебе!  Я  жива!
 «Той,  що  в  скалі  сидить»
 Я  поведу  тебе  в  далекий  край,
незнаний  край,  де  тихі,  темні  води
спокійно  сплять,  як  мертві,  тьмяні  очі;
мовчазні  скелі  там  стоять  над  ними
німими  свідками  подій,  що  вмерли.
Спокійно  там:  ні  дерево,  ні  зілля
не  шелестить,  не  навіває  мрій,
зрадливих  мрій,  що  не  дають  заснути,
і  не  заносить  вітер  жодних  співів
про  недосяжну  волю;  не  горить
вогонь  жерущий;  гострі  блискавиці
ламаються  об  скелі  і  не  можуть
пробитися  в  твердиню  тьми  й  спокою.
Тебе  візьму  я.  Ти  туди  належиш:
ти  бліднеш  від  огню,  від  руху  млієш,
для  тебе  щастя  —  тінь,  ти  нежива.
 Мавка
 (встає)
 Ні!  Я  жива!  Я  буду  вічно  жити!
 Я  в  серці  маю  те,  що  не  вмирає.
 162
 Red  Demon
 (Не  stops  and  lets  Mavka  fall  from  his  arms.
 She  drops  helplessly  onto  the  grass)
 But  who  are  you?
 Spectre
 You  do  not  recognize  me?  —
“The  Lone  Crag  Sitter.”
 Red  Demon  gives  a  start,  and  with  one  quick
motion  he  hurls  himself  away  and  vanishes  in  the
forest.  Mavka  regains  consciousness,  raises
herself  slightly  and  with  wide  eyes  full  of  terror
she  stares  at  the  Spectre  who  stretches  forth  his
arms  to  gather  her  up.
 Mavka
 No,  I  do  not  want  to!
I  will  not  go  with  you!  For  I’m  alive!
 Lone  Crag  Sitter
 I’ll  take  you  to  a  far  and  distant  land,
an  unknown  land  where  quiet  darkened  waters
sleep  peacefully  like  dead  and  gloomy  eyes;
and  there  the  silent  crags  loom  high  above  us  —
mute  witnesses  of  times  long  dead  and  gone.
 It’s  calm  and  still;  no  trees  or  even  grasses
make  rustling  sounds,  nor  yet  a  dream  inspires:
disturbing  dreams  that  steal  your  sleep  away.
 No  wind  there  carries  ardent  songs  that  breathe
of  freedom  out  of  reach;  devouring  fires
are  never  kindled;  though  sharp  spears
 of  lightning
are  broken  on  the  crags,  they  cannot  ever
pierce  through  that  fortress  formed  of  gloom
 and  stillness.
I’ll  take  you  there  for  you  have  need  of  shelter:
you’re  pale  from  too  much  fire,  and  faint  from
 dancing;
 you’re  marked  by  fortune  —  ghost  to  be,  and
 dead.
 Mavka
 (standing  up)
 No,  I’m  alive!  And  I  shall  live  forever!
 For  what  lives  in  my  heart  denies  all  dying.
 163

Марище
 По  чім  ти  знаєш  те?
 Мавка
 По  тім,  що  муку
свою  люблю  і  їй  даю  життя.
 Коли  б  могла  я  тільки  захотіти
її  забути,  я  пішла  б  з  тобою,
але  ніяка  сила  в  цілім  світі
не  дасть  мені  бажання  забуття.
 В  лісі  чується  шелест  людської  ходи.
 Ось  той  іде,  що  дав  мені  ту  муку!
 Зникай,  Маро!  Іде  моя  надія!
 «Той,  що  в  скалі  сидить»  відступається  в  темні
хащі  і  там  притаюється.
 З  лісу  виходить  Лукаш.
 Мавка  йде  назустріч  Лукашеві.  Обличчя  її
відбиває  смертельною  блідістю  проти  яскравої
одежі,  конаюча  надія  розширила  її  великі  темні
очі,  рухи  в  неї  'поривчасті  й  заникаючі,  наче  щось
у  ній  обривається.
 Лукаш
 (побачивши  її)
 Яка  страшна!  Чого  ти  з  мене  хочеш?
 (Поспішає  до  хати,  стукає  в  двері,
мати  відчиняє,  не  виходячи.  Лукаш
до  матері  на  порозі).
 Готуйте,  м.амо,  хліб  для  старостів,—
я  завтра  засилаюсь  до  Килини!
 (Іде  в  хату,  двері  зачиняються).
 «Той,  що  в  скалі  сидить»  виходить
і  подається  до  Мавки.
 Мавка
 (зриває  з  себе  багряницю)
 Бери  мене!  Я  хочу  забуття!
 «Той,  що  в  скалі  сидить»  торкається  до  Мавки;
вона,  крикнувши,  падає  йому  на  руки,  він  закидає
на  неї  свою  чорну  кирею.  Обоє  западаються
в  землю.
 Lone  Crag  Sitter
 But  how  do  you  know  that?
 Mavka
 Because  the  torment
I  know  from  love,  is  life  and  keeps  me  living.
 If  I  could  only  find  a  faint  desire
but  to  forget,  then  I  would  go  with  you,
yet  there’s  no  power  in  all  the  world  around  us
could  make  me  wish  oblivion  from  love.
 From  the  forest  comes  the  rustle  of  someone’s
footsteps.
 And  here  he  comes,  the  one  who  made  my
 torment!
 Away,  you  Ghost!  My  love,  my  hope  is  coming!
 The  Lone  Crag  Sitter  retreats  into  the  shadows
cast  by  the  bushes,  and  hides  there.
 Lukash  comes  out  of  the  forest.  Mavka  goes  to
meet  him.  Her  bright  clothing  makes  her  face  seem
deathly  pale;  hope  shines  in  her  large  wide-open
eyes;  her  movements  are  jerky,  and  weak  at  the
same  time;  as  if  something  inside  her  was  broken.
 Lukash
 (on  seeing  Mavka)
 Oh,  what  a  fright!  What  can  you  want  from  me?
 (He  hurries  to  the  house,  knocks  at  the  door;
his  mother  opens  it  from  inside  without  coming
out.  Lukash  speaks  to  his  mother  from  the
doorstep.)
 Lukash
 Now  quickly  bake  the  wedding-bread  for  me  —
tomorrow,  Mother,  I  shall  wed  Kilina.
 (He  enters  the  house,  the  door  closes.)
 The  Lone  Crag  Sitter  approaches  Mavka  from
the  bushes.
 Mavka
 (tears  off  her  festive  clothing)
 Take  me  away!  I  wish  now  to  forget....
 The  Lone  Crag  Sitter  touches  Mavka.  She  screams,
and  falls  into  his  arms.  He  covers  her  with  his
black  mantle.  Both  disappear  under  the  earth.

ДІЯ  ш
 Хмарна,  вітряна  осіння  ніч.  Останній  жовтий
відблиск  місяця  гасне  в  хаосі  голого  верховіття.
Стогнуть  іпугачі,  регочуть  сови,  уїдливо
хававкають  пущики.  Раптом  все  покривається
протяглим  сумним  вовчим  виттям,  що
розлягається  все  дужче,  дужче  і  враз
обривається.  Настає  тиша.
 Починається  хворе  світання  пізньої  осені.
Безлистий  ліс  ледве  мріє  ,проти  попелястого  неба
чорною  щетиною,  а  долі  по  узліссі  снується
розтріпаний  морок.  Лукашева  хата  починає  біліти
стінами;  іпри  одній  стіні  чорніє  якась  .постать,
що  знеможена  прихилилась  до  одвірка,  в  ній
ледве  можна  пізнати  Мавку;  вона  в  чорній
одежі,  в  сивому  непрозорому  серпанку,  тільки
на  грудях  красіє  маленький  калиновий  пучечок.
Коли  розвидняється,  на  галяві  стає  видко  великий
пеньок,  там,  де  стояв  колись  столітній  дуб,
а  недалечко  від  нього  недавно  насипану,  ще  не
порослу  моріжком  могилу.
 З  лісу  виходить  Лісовик  у  сірій  свиті
і  в  шапці  з  вовчого  хутра.
 Лісовик
 (придивляється  до  постаті  під  хатою)  .
Ти,  донечко?
 Мавка
 (трохи  поступає  до  нього)
 Се  я.
 Лісовик
 Невже  пустив
тебе  назад  «Той,  що  в  скалі  сидить»?
 Мавка
 Ти  визволив  мене  своїм  злочином.
 Лісовик
 Ту  помсту  ти  злочином  називаєш,
ту  справедливу  помсту,  що  завдав  я
зрадливому  коханцеві  твоєму?
 168
 ACT  THREE
 A  gloomy,  windy  night  in  autumn.  The  last  yellow
gleam  of  the  moon  dies  out  among  the  chaos
of  bare  treetops  in  the  forest  background.
 The  Great  Horned  Owl  screams,  and  the
gray-barred  owl  sounds  his  warning  Who-oo;
even  the  little  screech  owl  adds  his  piercing  call.
 But  suddenly  all  these  sounds  are  blanketed  out
by  the  long  drawn-out  howl  of  a  wolf  which  rises
higher  and  higher  till  it  breaks  off  short.  Silence
falls.
 Comes  the  dull  light  of  a  weary  dawn  in  late
autumn.  The  naked  forest  is  barely  visible  against
an  ash-gray  sky  and  along  the  edge  of  the  forest
there  still  lies  a  patch  of  darkness.
 The  focus  point  of  the  lightning  is  centered  on
Lukash’s  house  where  the  walls  begin  to  grow
lighter  in  colour:  near  one  wall  stands  a  figure
dressed  in  black,  leaning  feebly  against
a  doorpost.  One  can  scarcely  realize  that  this
is  Mavka  —  over  her  black  dress  falls  a  gray  veil
hiding  her  face.  The  only  spot  of  colour  is  on  her
breast  —  pinned  there  is  a  small  reddish  bunch
of  guelder-rose  berries.  As  it  grows  a  bit  lighter,
you  notice  in  the  clearing  a  huge  stump  on  the
spot  where  the  ancient  oak  once  grew.  Near  it  is
a  fresh,  already  grass-grown,  grave  mound.  Wood
Goblin  comes  from  the  forest,  wearing  a  gray
cloak  and  a  hat  of  wolf-fur.
 Wood  Goblin
 (looks  closely  at  the  figure  near  the  house)
 My  daughter  —  you?
 Mavka
 (moving  nearer  to  him)
 It’s  me.
 Wood  Goblin
 He  let  you  go  —
that  Lone  Crag  Sitter  —  so  you  could  return?
 Mavka
 You  freed  me  with  your  black  nefarious  crime.
 Wood  Goblin
 Yet  that  revenge  I  took,  so-called  nefarious,
was  but  a  just  revenge  which  I  resolved  on
against  your  traitorous  lover  —  is  that  not  true?
 169

Хіба  ж  то  не  по  правді,  що  дізнав  він
самотнього  несвітського  одчаю,
блукаючи  в  подобі  вовчій  лісом?
Авжеж!  Тепер  він  вовкулака  дикий!
 Хай  скавучить,  нехай  голосить,  виє,
хай  прагне  крові  людської,—  не  вгасить
своєї  муки  злої!
 Мавка
 Не  радій,
бо  я  його  порятувала.  В  серці
знайшла  я  теє  слово  чарівне,
що  й  озвірілих  в  люди  повертає.
 Лісовик
 (тупає  зо  злості  ногою  і  ламає
з  тріском  свого  ціпка)
 Не  гідна  ти  дочкою  лісу  зватись,
бо  в  тебе  дух  не  вільний  лісовий,
а  хатній  рабський!
 Мавка
 О,  коли  б  ти  знав,
коли  б  ти  знав,  як  страшно  то  було...
 Я  спала  сном  камінним  у  печері
глибокій,  чорній,  вогкій  та  холодній,
коли  спотворений  пробився  голос
крізь  неприступні  скелі,  і  виття
протягле,  дике  сумно  розіслалось
по  темних,  мертвих  водах  і  збудило
між  скелями  луну  давно  померлу...
 І  я  прокинулась.  Вогнем  підземним
мій  жаль  палкий  зірвав  печерний  склеп,
і  вирвалась  я  знов  на  світ.  І  слово
уста  мої  німії  оживило,
і  я  вчинила  диво...  Я  збагнула,
що  забуття  не  суджено  мені.
 170
 Is  it  not  really  just  that  he  should  suffer
the  lonesome-haunted  doom-ordained  despair
of  being  wolf  in  form  and  rove  the  forest?
 He  should!  Now  he’s  a  wild  and  raving
 werewolf!
 So  let  him  whine,  and  cry,  drag  out  his  howling,
and  thirst  for  human  blood  —  but  never  will
his  evil  torment  die!
 M  a  v  k  a
 Don’t  crow  about  it!
 For  I  came  to  his  aid  in  trouble.  Deep  in
my  heart,  I  found  that  living  word  of  magic
which  can  transform  beasts  into  human  beings.
 Wood  Goblin
 (stamps  his  foot  angrily  and  breaks  his
walking-stick  with  a  crack)
 You  don’t  deserve  the  name  of  Forest  Daughter!
Instead  of  forest  freedom  in  your  soul
rules  housebound  slavery.
 M  a  v  k  a
 Oh,  if  you  but  knew,
if  you  but  knew  how  terrible  it  was...
 I  lay  asleep,  as  stones  dream,  in  a  cavern
deep  down  and  black,  and  damp  with  creeping
 coldness,
 when  suddenly  a  voice  or  cry  inhuman
cut  through  those  crags  invincible  —  a  long
drawn  howling,  spreading  all  ways,  wild  and
 mournful
 throughout  the  dark  dead  waters,  then  awakened
among  the  cliffs  a  long-dead  ghostly  echo....
Then  even  I  awoke.  Like  fires  underground,
my  passionate  pity  rent  the  cavern  walls
and  I  broke  into  the  world  once  more.
 And  words  from
my  lips,  once  dumb,  were  quickened  as  by
 magic  —
 And  I  performed  a  miracle!  Oh,  then  I
divined  I’d  be  immortal,  never  forgot.
 171

Лісовик
 Де  ж  він  тепер?  Чому  він  не  з  тобою?
Чи  то  й  його  невдячність  невмируща
так,  як  твоє  кохання?
 Мавка
 Ох,  дідусю!
 Якби  ти  бачив!..  Він  в  подобі  людській
упав  мені  до  ніг,  мов  ясень  втятий...
 І  з  долу  вгору  він  до  мене  звів
такий  болючий  погляд,  повний  туги
і  каяття  палкого,  без  надії...
 Людина  тільки  може  так  дивитись!..
 Я  ще  до  мови  не  прийшла,  як  він
схопивсь  на  рівні  ноги,  і  від  мене
тремтячими  руками  заслонився,
і  кинувся,  не  мовлячи  ні  слова,
в  байрак  терновий,  там  і  зник  з  очей.
 Лісовик
 І  що  ж  тепер  ти  думаєш  робити?
 Мавка
 Не  знаю...  Я  тепер,  як  тінь,  блукаю
край  сеї  хати.  Я  не  маю  сили
покинути  її...  Я  серцем  чую  —
він  вернеться  сюди...
 Лісовик  мовчки  хитає  головою.  Мавка  знов
прихиляється  до  стіни.
 Лісовик
 Дитино  бідна,
чого  ти  йшла  від  нас  у  край  понурий?
Невже  нема  спочинку  в  ріднім  гаю?
Дивись,  он  жде  тебе  твоя  верба,
вона  давно  вже  ложе  постелила
і  журиться,  що  ти  десь  забарилась.
Іди,  спочинь.
 172
 Wood  Goblin
 Where  is  he  now?  Why  is  he  not  beside  you?
 And  his  ingratitude  —  is  that  immortal
As  your  love  will  ever  be?
 Mavka
 Grandfather  dear!
 If  you  had  seen  him..!  When  his  shape  turned
 human,
 he  fell  right  at  my  feet,  like  a  new-felled  ash
 tree...
 And  looking  up  at  me,  his  gaze  was  pierced
with  such  great  agony,  so  filled  with  sorrow,
so  burning  with  remorse  with  hope  all
 wanting....
Oh,  such  a  look  none  else  may  have  but
 humans..!
 And  then  before  words  came  to  me,  he  leaped
so  sudden  to  his  feet  and,  hiding,  from  me
his  face  with  hands  that  shook  and  trembled,
 off  he
 dashed  running,  not  a  word,  no  word  he  uttered,
but  vanished  from  my  eye  in  bramble  bushes.
 Wood  Goblin
 And  now  what  are  you  thinking  you  might  do?
 Mavka
 I  do  not  know...  Right  now  I  wander  ghost-like
around  this  cottage.  I’ve  no  strength  or  power
to  leave  the  place...  with  all  my  heart  I  feel  that
it’s  here  he  will  return....
 Wood  Goblin  silently  and  sadly  shakes  his  head.
 Once  more  Mavka  leans  against  the  wall.
 Wood  Goblin
 My  poor  dear  child,
what  made  you  leave  us  for  a  place  so  gloomy?
Was  there  indeed  no  rest  in  your  own  forest?
Look  there,  your  willow  tree  still  waits  for  you,
she  made  your  bed  up  long  ago,  and  truly
she  is  much  grieved  that  you  still  tarry  here.
 Go  in  and  rest.
 173

Мавка
 (тихо)
 Не  можу  я,  дідусю.
 Лісовик,  шумно  зітхнувши,  помалу  подався  в  ліс.
З  лі'су  чується  навісний  тупіт,  наче  хтось  без  ваги
женеться  конем,  потім  спиняється.
 Ку  ц  ь
 (вискакує  з-за  хати,  потираючи  руки,
і  спиняється,  побачивши  Мавку)
 Ти,  Мавко,  тут?
 Мавка
 А  ти  чого  никаєш?
 К  у  ц  ь
 Я  їм  коня  притяг  за  гичку  в  стайню.
Гаразд  мене  поповозив  востаннє,
вже  не  возитиме  нікого  більше!
 Мавка
 Ненавидний!  Ти  оганьбив  наш  ліс!
 Се  так  держиш  умову  з  дядьком  Левом?
 Ку  ць
 Умова  наша  вмерла  вкупі  з  ним.
 Мавка
 Як?  Дядько  Лев  умер?
 К  у  ц  ь
 Он  і  могила.
 Під  дубом  поховали,  а  прийшлося
коло  пенька  старому  спочивати.
 Мавка
 Обоє  полягли...  Він  пречував,
що  вже  йому  сей  рік  не  зимувати...
 (Надходить  до  могили).
 Ой,  як  же  плаче  серце  по  тобі,
єдиний  друже  мій!  Якби  я  мала
живущі  сльози,  я  б  зросила  землю,
барвінок  би  зросила  невмирущий
 Mavka
(quietly)
 I  cannot  rest,  dear  Grampa.
 Breathing  noisily,  Wood  Goblin  retreats  silently
into  the  forest.  Then  comes  the  sound  of  madly
beating  hoofs,  as  if  someone  mounted  were  racing
through  the  forest  at  full  gallop.  Then  it  stops.
 K  O  0  t  S
 (trotting  from  behind  the  house  with  arms
outstretched;  he  stops  upon  seeing  Mavka)
 That  you,  here,  Mavka?
 Mavka
 Why  are  you  out  roving?
 K  о  o  t  s
 I  dragged  their  horse  by  his  top-knot  in  the
 stable:
 he  led  me  such  a  dance  this  last  time  —  very!
But  no  one  now  will  ride  him  any  more!
 Mavka
 You  hateful  thing!  You’ve  put  our  woods
 to  shame!
 Is  that  how  you  keep  faith  with  Uncle  Leo?
 K  о  o  t  s
 Our  contract’s  dead  and  buried  with  him  there.
 Mavka
 What?  Uncle  Leo’s  dead?
 K  o  o  t  s
 His  grave  is  there.
Beneath  the  oak  they  buried  him,  but  now  he
makes  do  with  its  old  stump  to  rest  in  peace.
 Mavka
 Both  are  laid  low...  he  had  a  premonition
that  this  year  he’d  not  see  the  winter  through...
 (She  goes  over  to  the  grave.)
 Oh,  how  my  heart  is  weeping  over  you,
my  one  and  only  friend!  If  only  I  had
live  tears  to  shed,  I  would  bedew  this  earth  and
grow  everlasting  flowers  and  periwinkles
 175

на  сій  могилі!  А  тепер  я  вбога,
мій  жаль  спадає,  наче  мертвий  лист...
 Ку  ць
 Жаль  не  пристав  мені,  а  все  ж  я  мушу
признатися  —  таки  старого  шкода,
бо  він  умів  тримати  з  нами  згоду.
 Було  і  цапа  чорного  держить
 при  конях,  щоб  я  мав  на  чому  їздить.
 Я  блискавкою  мчу  було  на  цапі,
а  коники  стоять  собі  спокійно.
 От  сі  баби  зовсім  не  вміють  жити
як  слід  із  нами,—  цапа  продали,
зрубали  дуба.  Зрушили  умову.
 Ну,  й  я  ж  віддячив  їм!  Найкращі  коні
на  смерть  заїздив;  куплять  —  знов  заїжджу.
Ще  й  відьму,  що  в  чортиці  бабувала,
гарненько  попросив,  щоб  їм  корови
геть-чисто  попсувала.  Хай  же  знають!
 Ще  ж  Водяник  стіжка  їм  підмочив,
а  Потерчата  збіжжя  погноїли,-
Пропасниця  їх  досі  б’є  за  те,
що  озеро  коноплями  згидили.
 Не  буде  їм  добра  тепер  у  лісі!
 Вже  тут  навколо  хати  й  Злидні  ходять.
 Злидні
 (малі,  заморені  істоти,  в  лахмітті,  з  вічним,
гризьким  голодом  на  обличчі,  з'являються
з-за  кутка  хатнього)
 Ми  тут!  А  хто  нас  кличе?
 Мавка
 (кидається  їм  навперейми  до  дверей)
 Геть!  Щезайте!
 Ніхто  не  кликав  вас!
 176
 upon  your  grave.  But  now  I  feel  so  wretched,
and  here  my  grief  lies,  like  a  leaf  long  dead...
 Koots
 Grief  goes  against  my  nature,  yet  I  must
admit  I’m  sorry  for  the  poor  old  fellow,
for  he  knew  how  to  keep  in  tune  with  our  folk.
He  used  to  keep  a  black  goat  just  for  me
among  his  horses,  so  I  could  ride  him  freely.
 I’d  often  ride  that  goat  as  fast  as  lightning,
while  all  the  horses  stood  there  calmly  grazing.
These  women  don’t  know  how  to  live
with  us  at  all  —  they  even  sold  the  goat,
cut  down  the  oak  tree,  ruined  sworn  agreements.
Well,  I  have  paid  them  back!  I  rode  to  death
their  best  horse!  Buy  another  —  I’ll  do  the  same.
Besides,  I  prettily  bespoke  a  witch  —  oh,
a  devil-haggish  dame  —  to  dry  their  milk  cows.
They’ll  know  now  what  it  means  to  go  against
 us!
 The  Pool  King  too  has  flooded  all  their
 haystacks,
 and  the  Lost  Children  mucked  up  all  their
 rye-sheaves,
Swamp-Fever-Spirit  strikes  them,  merciless
because  the  pool  from  their  hemp-waste
 is  shrinking.
They  can  expect  no  good  now  from  our  forest!
Already  round  the  hut  the  Hunger  Imps  are
 gathered.
 Hunger  Imps
 (Evil  spirits  of  poverty,  want  and  hunger.
 They  are  small,  emaciated  creatures  dressed
in  rags.  Hungry  and  pitiful,  they  appear  from
behind  the  house)
 We’re  here!  Who  is  it  calls  us?
 Mavka
 (throws  herself  between  them  and  the  door)
 Shoo!  Be  off  now!
 No  one  has  called  you  here.
 177
 12  5-46

Один  Злидень
 Злетіло  слово,—
 назад  не  вернеться.
 Злидні
 (обсідають  поріг)
 Коли  б  там  швидше
нам  двері  відчинили,—  ми  голодні!
 Мавка
 Я  не  пущу  туди!
 Злидні
 То  дай  нам  їсти!
 Мавка
(з  жахом)
 Нічого  я  не  маю...
 Злидні
 Дай  калину
оту,  що  носиш  коло  серця!  Дай!
 Мавка
 Се  кров  моя!
 Злидні
 Дарма!  Ми  любим  кров.
 Один  Злидень  кидається  їй  на  груди,  смокче
калину,  інші  сіпають  його,  щоб  і  собі
покуштувати,  гризуться  межи  собою  і  гарчать,
як  собаки.
 Ку  ць
 Ей,  Злидні,  залишіть  —  то  не  людина!
 Злидні  опиняються,  цокотять  зубами  і  свищуть
від  голоду.
 Злидні
(до  Куця)
 То  дай  нам  їсти,  бо  й  тебе  з’їмо!
 (Кидаються  до  Куця,  той  відскакує).
 Ку  ць
 Ну-ну,  помалу!
 Злидні
 їсти!  Ми  голодні!
 178
 First  Imp
 The  word  was  spoken,
 it  can’t  be  taken  back.
 All  Hunger  Imps
 (sitting  round  the  doorstep)
 If  they’d  but  open
the  door  a  little  faster  —  we  are  hungry!
 Mavka
 I  will  not  let  you  in!
 All  Imps
 Then  give  us  food!
 Mavka
 (frightened)
 I’ve  nothing  I  can  give  you...
 All  Imps
 Give  those  berries,
the  ones  you  wear  close  to  your  heart!  Give
 those!
 Mavka
 These  are  my  blood!
 Imps
 That’s  nothing!  We  love  blood.
 One  imp  throws  himself  at  Mavka’s  breast  and
sucks  the  berries,  the  others  try  to  push  him  away
to  get  something  themselves.  They  growl  at  each
other  and  yap  like  dogs.
 K  0  O  t  S
 You  imps!  Hey!  let  her  be  —  she’s  not  a  human!
 The  Hunger  Imps  fall  back,  clacking  their  teeth
and  howling  from  hunger.
 Imps
 (to  Koots)
 Then  give  us  food,  or  else  we’ll  eat  you  up!
 (They  run  at  Koots,  who  leaps  out  of  the  way.)
 Koots
 Now,  now,  be  careful.
 Imps
 Give  us  food!  We’re  hungry!
179 	12*

Ку  ць
 Стривайте,  зараз  я  збуджу  бабів,
вам  буде  їжа,  а  мені  забава.
 (Бере  грудку  землі,  кидає  в  вікно
і  розбиває  шибку).
 Голос  матері  Лукашевої
(в  хаті)
 Ой!  Що  таке?  Вже  знов  нечиста  сила!
 Ку  ць
 (до  Злиднів  пошепки)
 А  бачите  —  прокинулась.  Ось  хутко
покличе  вас.  Тепер  посидьте  тихо,
а  то  ще  заклене  стара  вас  так,
що  й  в  землю  ввійдете,—  вона  се  вміє.
 Злидні  скулюються  під  порогом  темною  купою.
 З  хати  чутно  крізь  розбиту  шибку  рухи
вставання  матері,  (потім  її  голос,  а  згодом
Килинин.
 Голос  материн
 О,  вже  й  розвиднилось,  а  та  все  спить.
Килино!  Гей!  Килино!  Ну,  та  й  спить  же!
Бодай  навік  заснула...  Встань!  А  встань,
бодай  ти  вже  не  встала!
 Голос  Килини
 (заспано)
 Та  чого  там?
 Мати
 (уїдливо)
 Пора  ж  тобі  коровицю  здоїти,
оту  молочну,  турського  заводу,
що  ти  ще  за  небіжчика  придбала.
 Килина
 (вже  прочумавшись)
 Я  тії  подою,  що  тут  застала,
та  націджу  три  краплі  молока  —
хунт  масла  буде...
 180
 Koots
 Hold  on  there,  I’ll  now  awake  the  woman.
 You  will  have  food  and  I  shall  have  some  fun.
 (He  picks  up  a  clump  of  earth  and  throws  it  at
the  window,  breaking  the  glass  pane.)
 Voice  of  Lukash’s  Mother
(in  the  house)
 Oh,  what  was  that?  Again  those  evil  spirits!
Koots
 (in  a  whisper  to  the  Hunger  Imps)
 Now  wait  and  see  —  she’s  waking  up.
 And  quickly
you  will  be  called.  Sit  there  for  now.  Be  quiet,
or  else  the  old  gal  will  lay  into  you  so
the  earth  will  give  beneath  you  —  she  can  do  it.
 The  Imps  gather  in  a  dark  cluster  near  the
doorstep.  Through  the  broken  window,  one  can
hear  Lukash’s  mother  get  out  of  bed.  Then  comes
her  voice  and  later  Kilina’s.
 Voice  of  L.  Mother
 Already  daylight,  and  she’s  still  asleep.
 Kilina!  Hey,  Kilina!  Can’t  she  sleep  though!
Lord,  she  could  sleep  forever...  Hey,  get  up!
 You  wish  you  never  need  get  up!
 Vo  ice  of  Kilina
(sleepily)
 What’s  the  matter?
 L.  Mother
(sarcastically)
 It’s  time  for  you  to  go  and  milk  the  cow,
 the  dairy  cow  that  is  of  Turkish  breed,
 the  one  your  late  “departed”  bought  and  gave
 you.
 Kilina
 (no  longer  sleepy,  already  catching  on)
 I’ll  milk  the  one  I  found  here  when  I  came,
and  then  I’ll  strain  three  drops  of  milk  —
 should  be
 a  pound  of  butter...
 181

Мати
 Отже,  й  не  змовчить!
Хто  ж  винен,  що  набілу  в  нас  не  стало?
З  такою  господинею...  ой  горе!
 Ну  вже  й  невісточка!  І  де  взялася
на  нашу  голову?
 Килина
 А  хто  ж  велів
до  мене  засилатися?  Таж  мали
отут  якусь  задрипанку,—  було  вам
прийняти  та  прибрати  хорошенько,
от  і  була  б  невісточка  до  мислі!
 Мати
 А  що  ж  —  гадаєш,  ні?  Таки  й  була  б!
Дурний  Лукаш,  що  проміняв  на  тебе;
бо  то  було  таке  покірне,  добре,
хоч  прикладай  до  рани...  Узиваєш
її  задрипанкою,  а  сама
її  зелену  сукню  перешила
та  й  досі  соваєш  —  немає  встиду!
 Килина
 Та  вже  ж,  у  вас  находишся  в  новому!..
 Он  чоловіка  десь  повітря  носить,
а  ти  бідуй  з  свекрушиськом  проклятим,—
ні  жінка,  ні  вдова  —  якась  покидька!
 Мати
 Який  би  чоловік  з  тобою  всидів?
Бідо  напрасна!  Що  було  —  то  з’їла
з  дітиськами  своїми,—  он,  сидять!  —
бодай  так  вас  самих  посіли  злидні!
 Килина
 Нехай  того  посядуть,  хто  їх  кличе!
 182
 L.  Mother
 Can’t  you  hold  your  tongue!
Who  is  to  blame  we  have  no  milk  or  butter?
With  such  a  housekeeper  as  you  —  Good  grief!
Oh,  what  a  daughter-in-law!  Why  should  such
 trouble
 have  fallen  to  our  lot?
 K  і  1  і  n  a
 Who  was  it  sent
for  me,  I’d  like  to  know.  You  had  here  then
some  slut  or  other  —  you  could  easily  have  had
her  dressed  in  pretty  and  far  better  clothing.
 S'he  would  have  made  a  daughter-in-law  to  suit
 you!
 L.  Mother
 Indeed,  and  you  think  not?  She  would  have
 suited.
 A  fool  was  Lukash  to  switch  her  for  you:
for  she  was  so  obedient  and  kindly,
her  goodness  would  heal  wounds...  Yet  you
 called  her
 a  slut  or  lazybones,  but  you  yourself
remade  her  clothes  of  green  to  fit  yourself
and  wear  them  to  this  day  —  you  have  no
 shame!
 K  і  1  і  n  a
 So,  in  your  home,  all  dress  in  things  brand  new!
Why  there’s  my  husband  somewhere
 gallivanting;
While,  damned  to  want  with  a  mother-in-law
 like  you,
 I  feel  deserted  —  neither  wife  nor  widow!
 L.  Mother
 What  man  would  stay  at  home  with  such  as
 you  are?
 In  vain  you  make  complaint!  You  and  yours
 ate  up
 whatever  we’d  put  by  —  and  there  they  sit!  —
May  Hunger  Imps  come  visit  you  and  yours!
 K  і  1  і  n  a
 Grant  that  they  visit  those  who  summon  them!
 183

На  -сих  словах  одчиняє  двері  з  хати.  Куць  утікає
в  болото.  Злидні  схоплюються  і  забігають  у  сіни.
Килина  з  відром  у  руках  шпарко  пробігає
до  лісового  потока,  з  гуркотом  набирає  відром
воду  і  вертається  назад  уже  трохи  тихшою
ходою.  Завважає  близько  дверей  Мавку,  що  стоїть
при  стіні  знесилена,  спустивши  сивий  серпанок
на  обличчя.
 (Спиняється  і  становить  відро  долі).
 А  се  ж  яка?..  Гей,  слухай,  чи  ти  п’яна,
чи,  може,  змерзла?
 (Термосить  Мавку  за  плече).
 Мавка
 (насилу,  мов  борючися  з  тяжкою  зморою)
Сон  мене  змагає...
 Зимовий  сон...
 Килина
 (відслоняє  її  обличчя  і  пізнає)
 Чого  сюди  прийшла?
 Тобі  не  заплатили  за  роботу?
 Мавка
 (як  і  перше)
 Мені  ніхто  не  може  заплатити.
 Килина
 До  кого  ти  прийшла?  Його  нема.
 Я  знаю,  ти  до  нього!  Признавайся  —
він  твій  коханок?
 Мавка
(так  само)
 Колись  був  ранок
ясний,  веселий,  не  той,  що  тепер...
 він  уже  вмер...
 184
 With  this  parting  shot,  Kilina  opens  the  outside
door.  Koots  runs  off  into  the  swamp.  But  the
Hunger  Imps  leap  and  run  into  the  passageway.
 Kilina,  pail  in  hand,  runs  quickly  to  a  woodland
stream  and  noisily  scoops  up  the  water.  She
returns  home  at  a  more  sedate  pace  —  and  notices
Mavka  beside  the  door.  Mavka  stands  there,
drooping  helplessly,  her  face  covered  by  the  gray
veil.
 Kilina
 (stopping,  and  setting  the  pail  on  the  ground)
 Now  who  can  this  be?  Listen!  Hey,  are  you
 drunk,
 or  maybe  freezing?
 (She  takes  Mavka  by  the  shoulders  and  shakes
her.)
 Mavka
 (forcing  herself,  as  if  fighting  against
an  overpowering  sleepiness)
 Sleep  is  working  on  me...
 the  winter  sleep...
 Kilina
 (pulls  the  veil  aside  from  the  stranger’s  face
and  recognizes  Mavka)
 And  why  have  you  come  here?
Were  you  not  paid  in  full  for  all  your  labour?
 Mavka
 (answering  sleepily,  as  before)
 No  one  can  ever  pay  me  for  it.  Never.
 Kilina
 Who  do  you  want  to  see?  He’s  not  at  home.
 I  know  you’ve  come  to  see  him!  Come,
 admit  it  —
 Is  he  your  lover?
 Mavka
 (still  speaking  as  if  in  a  dream)
 Long  ago  that  morning
was  bright  and  joyous,  not  like  it  is  now...
but  now  he’s  dead...
 185

Килина
 Ти  божевільна!
 Мавка
(так  само)
 Вільна  я  вільна...
Сунеться  хмарка  по  небу  повільна,
йде  безпричальна,  сумна,  безпривітна...
 Де  ж  блискавиця  блакитна?
 Килина
 (сіпає  її  за  руку)
 Геть!  Не  мороч  мене!  Чого  стоїш?
 Мавка
 (притомніше,  відступаючи  од  дверей)
 Стою  та  дивлюся,  які  ви  щасливі.
 Килина
 А  щоб  ти  стояла  у  чуді  та  диві!
 Мавка  змінюється  раптом  у  вербу  з  сухим  листом
та  плакучим  гіллям.
 Килина
 (оговтавшись  від  здуміння,  ворожо)
 Чи  ба!  Я  в  добрий  час  тобі  сказала!
 Ну-ну!  тепер  недовго  настоїшся!..
 Хлопчик
 (вибігає  з  хати.  До  Килини)
 Ой  мамо,  де  ви-те?  Ми  їсти  хочем,
а  баба  не  дають!
 Килина
 Ей,  одчепися!
 (Нишком,  нахилившись  до  нього).
 Я  там  під  печею  пиріг  сховала,
як  баба  вийде  до  комори,—  з’їжте.
 Хлопчик
 Ви-те  суху  вербу  встромили  тута?
 Та  й  нащо  то?
 186
 Kilina
 You’ve  lost  your  mind!
 Mavka
 (dreamily,  as  before)
 Lost,  and  free,  I’m  free...
 The  clouds  meander  ’cross  the  sky  so  slowly...
all  shelterless  and  sad  and  all  unwanted....
Where  is  it  now,  our  bright  blue  star?
 Kilina
 (takes  hold  of  her  arm)
 Be  off!  Don’t  you  upset  me!  Why  d’you  stand
 here?
 Mavka
 (wearily  moving  away  from  the  door)
 I  stand  and  watch  how  happy  you  may  be.
 Kilina
 Grant  that  you  stand  for  good,  by
 magic-wonders!
 Mavka  suddenly  turns  into  a  willow  tree  with  dry
leaves  and  weeping  branches.
 Kilina
 (overcoming  her  surprise,  she  speaks  with
enmity)
 Oh-ho!  I  chose  a  lucky  time  to  tell  you  that!
Well,  well!  You  won’t  stand  there  much  longer
 now!
 Boy
 (runs  from  the  house  to  Kilina)
 Oh,  mummy,  where’ve  you  been?  We  want  to  eat,
and  Granny  gives  us  nothing.
 Kilina
 Eh?  Don’t  worry!
 (She  bends  down  and  whispers  to  him.)
 I  hid  a  pie  beneath  the  oven  there  —
 When  Granny’s  in  the  pantry,  go  and  eat  it.
 Boy
 Did  you  plant  that  old  dried-up  willow  here?
 But  what’s  it  for?
 187

Килина
 Тобі  до  всього  діло!
 Хлопчик
 Я  з  неї  вріжу  дудочку.
 Килина
 Про  мене.
 Хлопчик  вирізує  гілку  з  верби  і  вертається  в  хату.
З  лісу  виходить  Лукаш,  худий,  з  довгим
волоссям,  без  свити,  без  шапки.
 Килина
 (скрикує  радісно,  вгледівши  його,
але  зараз  же  досада  тамує  їй  радість)
 Таки  явився!  Де  тебе  носило
так  довго?
 Лукаш
Не  питай!
 Килина
 Ще  й  не  питай!
 Тягався,  волочився,  лихо  знає
де,  по  яких  світах,  та  й  «не  питай»!
 Ой  любчику,  не  тра  мені  й  питати...
 Вже  десь  ота  корчма  стоїть  на  світі,
що  в  ній  балює  досі  свита  й  шапка.
 Лукаш
 Не  був  я  в  корчмі...
 Килина
 Хто,  дурний,  повірить!
 (Заводить).
 Втопила  ж  я  головоньку  навіки
за  сим  п’яницею!
 Лукаш
 Мовчи!  Не  скигли!!
 188
 Kilina
 You  make  all  things  your  business.
 Boy
 I’ll  carve  a  whistle  from  it.
 Kilina
 Suit  yourself!
 The  boy  cuts  a  branch  from  the  willow  and
returns  to  the  house.  Out  of  the  woods  comes
Lukash  —  thin,  with  long  hair,  without  hat  or  coat.
 Kilina
 (on  seeing  Lukash  she  gives  a  happy  cry;  but
at  once  her  gladness  changes  to  angry
vexation)
 So  you’ve  come  home!  And  where  on  earth  have
 you  been
 so  long?
 Lukash
 Don’t  ask  me  that!
 Kilina
 I  mustn’t  ask?
 He  wanders,  gallivants,  the  devil  knows  where
or  in  what  places,  then  says  “do  not  ask”...
 Oh!  my  dear  man,  I  do  not  have  to  ask  you...
There’s  always  taverns  somewhere  in  the  world
where  for  a  coat  and  hat  you’ll  get  your
 •  pleasure.
 Lukash 	\
 I’ve  seen  no  tavern...
 Kilina
 Who’d  believe  it,  stupid!
 (Begins  to  weep.)
 I’ll  never  hold  my  poor  head  up  again,
all  over  your  fine  drunken  fit!
 Lukash
 Shut  up!  Stop  whining!
 189

Килина  спиняється,  глянувши  на  нього  з  острахом.
 Ось  я  тебе  тепера  попитаю!
 Де  дядьків  дуб,  що  он  пеньок  стримить?
 Килина
 (спочатку  збилась,  але  хутко  отямилась)
 А  що  ж  ми  мали  тута  —  голод  їсти?
Прийшли  купці,  купили  та  й  уже.
 Велике  щастя  —  дуб!
 Л  у  к  а  ш
 Таж  дядько  Лев
 заклявся  не  рубати.
 Килина
 Дядька  Лева
нема  на  світі,—  що  з  його  закляття?
 Хіба  ж  то  ти  заклявся  або  я?
 Та  я  б  і  цілий  ліс  продати  рада
або  протеребити,—  був  би  грунт,
як  у  людей,  не  ся  чортівська  пуща.
 Таж  тут,  як  вечір,—  виткнутися  страшно!
 І  що  нам  з  того  лісу  за  добро?
 Стикаємось  по  нім,  як  вовкулаки,
ще  й  справді  вовкулаками  завиєм!
 Л  у  к  а  ш
 Цить!  Цить!  Не  говори!  Мовчи!
 (В  голосі  його  чутно  божевільний  жах).
 Ти  кажеш,
продати  ліс...  зрубати...  а  тоді  вже
не  буде  так...  як  ти  казала?
 Килина
 Як?
 Що  вовк...
 Л  у  к  а  ш
 (затуляє  їй  рота)
 Ні,  не  кажи!
 Килина
 (визволившись  від  нього)
 Та  бійся  бога!
 190
 Kilina  falls  silent  and  looks  at  him  with  fear.
 Now  I  shall  start  to  ask  you  certain  questions!
Where’s  Uncle’s  oak  which  now  is  just
 a  stump?
 Kilina
 (confused  at  first,  but  quickly  recovers)
 But  what  else  could  we  do  —  die  of  hunger?
Some  buyers  came,  and  bought  it  —  that  was
 that.
 Much  joy  in  it  —  an  oak!
 Lukash
 Uncle  Leo  swore
he  would  not  cut  it  down.
 Kilina
 Uncle  Leo
 had  left  our  world  —  what  use  was  his  promise?
Did  you  or  I  before  that  give  our  word?
 Why,  I’d  be  glad  to  sell  the  entire  forest
or  have  it  cleared:  it  would  make  good  land,
like  people  need,  not  be  a  devil’s  woodland.
 Why  here  at  nightfall:  to  go  outside  is  scary!
And  what  good  does  this  forest  bring  us?
 We  wander  through  it  just  like  werewolves;
before  we  know  it  we’ll  be  howling  like  them!
 Lukash
 Hush!  Hush!  Don’t  say  that  word!  Shut  up!
 (In  his  voice  rings  mad  fear.)
 You  say  we
 should  sell  the  forest...  fell  it...  then  it  wonH  be
the  way  it  is...  How  did  you  put  it?
 Kilina
 What?
 Like  were...
 Lukash
 (covers  her  mouth  with  his  hand)
 Don’t  say  it,  no!
 Kilina
 (breaking  away  from  him)
 Take  care!  God’s  watching!
 191

Ти  впився,  чи  вдурів,  чи  хто  наврочив?
Ходи  до  хати.
 JI  у  к  а  ш
 Зараз...  я  піду...
от  тільки...  тільки...  ще  води  нап’юся.
 (Стає  навколішки  і  п'є  з  відра.
 Потім  устає  і  дивиться  задумливо
поперед  себе,  не  рушаючи  з  місця).
 Килина
 Ну?  Що  ж  ти  думаєш?
 Л  у  к  а  ш
 Я?  Так...  не  знаю...
 (Вагаючись).
 Чи  тут  ніхто  не  був  без  мене?
 Килина
 (шорстко)
 Хто  ж  би
тут  бути  мав? 	,
 Л  у  к  а  ш
 (спустивши  очі)
 Не  знаю...
 Килина
 (злісно  посміхнувшись)
 Ти  не  знаєш,
 то,  може,  я  що  знаю.
 JI  у  к  а  ш
(тривожно)
 Ти?
 Килина
 А  що  ж!
 Я  відаю,  кого  ти  дожидаєш,
та  тільки  ба!  —  шкода  твого  ждання!
Якщо  й  було,  то  вже  в  стовпець  пішло...
 Л  у  к  а  ш
 Що  ти  говориш?"
 192
 You’re  drunk  or  were  you  tricked,  perhaps
 enchanted?
 Come  in  the  house.
 Lukash
 Coming...  in  a  minute...
 but  only...  only...  I  shall  drink  some  water!
 (He  kneels  down  and  drinks  from  the  pail.
 Then  he  rises  and  looks  thoughtfully  around,,
not  moving  from  the  spot  where  he  stands.)
 Kilina
 We-11?  What’s  on  your  mind?
 Lukash
 Oh,  just...  don’t  know....
 (Hesitantly.)
 When  I  was  gone,  did  someone  come  here?
 Kilina
 (with  hard  cruelty)
 K 	Who 	did
 you  think  might  come?
 Lukash
 (lowering  his  eyes)
 Don’t  know...
 Kilina
 (smiling  with  malice)
 You  don’t  know,
 but  maybe  I  know  who.
 Lukash
(in  alarm)
 You?
 Kilina
 And  who  else?
 I  know  the  person  you  are  waiting  for,
but  only  —  well,  it  is  no  use  to  wait!
 And  if  she  came,  she  turned  into  a  tree-trunk....
 Lukash
 What’s  that  you  said?
 193 	13 	5-46

Килина
 Те,  що  чуєш.
 Мати
 (вибігає  з  хати  і  кидається  з  обіймами
до  Лу  каша.  Він  холодно  приймає
те  вітання)
 Сину!..
 Ой  синоньку!  О,  що  ж  я  набідилась
з  отею  відьмою!
 Лукаш
 (здригнувшись)
 З  якою?
 Мати
 (показує  на  Килину)
 З  тею  ж!
 Лукаш
 (зневажливо  всміхаючись)
 І  та  вже  відьма?  —  Ба,  то  вже  судилось
відьомською  свекрухою  вам  бути.
 Та  хто  ж  вам  винен?  Ви  ж  її  хотіли.
 Мати
 Якби  ж  я  знала,  що  вона  така
нехлюя,  некУкібниця!..
 Килина
 (впадає  в  річ)
 Ой  горе!
 Хто  б  говорив!  Уже  таких  відьом,
таких  нехлюй,  як  ти,  світ  не  видав!
 Ну  вже  ж  і  матінка,  Лукашу,  в  тебе!  —
залізо  —  й  те  перегризе!
 Лукаш
 А  ти,
 я  бачу,  десь  міцніша  від  заліза.
 Килина
 Від  тебе  дочекаюсь  оборони!
 Такої  матері  такий  і  син!
 194
 Kilina
 I  guess  you  heard  me.
 L.  Mother
 (comes  out  of  the  house  and  hurries  to
embrace  her  son.  Lukash  meets  her  coldly)
 Sonny!
 Oh,  dearest  son!  Oh,  what  I’ve  had  to  bear  from
that  awful  witch  of  yours!
 Lukash
 (startled)
 From  whom?
 L.  Mother
 (pointing  at  Kilina)
 From  that  one!
 Lukash
 (with  a  scornful  laugh)
 So  she’s  a  witch  now.  Hah!  Then  you  are
 sentenced
 to  be  a  witch’s  mother-in-law  —  a  judgement!
And  who’s  to  blame?  She  was  the  one  you
 wanted.
 L.  M  o  t  h  e  r
 If  I  had  only  known  what  she  was  like  —
 A  dirty  lazy  creature..!
 Kilina
 (breaking  in)
 Good  heavens!
 Just  hear  her  talk!  The  world  has  never  seen
the  like  of  you  for  witch  or  nasty  creatures!
Well,  Lukash,  something  of  your  mother
 is  in  you!  —
 real  iron  —  go  ahead  and  bicker!
 Lukash
 And  you,
 I  see,  are  likely  quite  as  tough  as  iron.
 Kilina
 And  I  expected  that  you  would  defend  me!
Instead  —  like  mother,  so  like  son,  I  see!
 195
 13*

Якого  ж  лиха  брав  мене?  Щоб  тута
помітувано  мною?
 Мати
 (до  Лукаша)
 Та  невже  ж  ти
не  скажеш  їй  стулити  губу!  Що  ж  то,
чи  я  їй  поштурховисько  якесь?
 Лукаш
 Та  дайте  ви  мені  годину  чисту!
 Ви  хочете,  щоб  я  не  тільки  з  хати,
а  з  світу  геть  зійшов?  Бігме,  зійду!
 Килина
 (до  матері)
 А  що?  Діждалась?
 Мати
 Щоб  ти  так  діждала
 від  свого  сина!
 (Розлючена  йде  до  хати,  на  порозі
стрічається  з  Килининим  сином,
що  вибігає  з  сопілкою  в  руках).
 Оступися,  злидню!
 (Штурхає  хлопця  і  заходить  в  хату,
тряснувши  дверима).
 Хлопчик
 Ви-те  прийшли  вже,  тату?
 Лукаш
 Вже,  мій  сину.
(На  слові  «сину»  кладе  іронічний  притиск).
 Килина
 (вражена)
 Ну,  то  скажи  йому,  як  має  звати,—
уже  ж  не  дядьком?
 Лукаш
 (трохи  присоромлений)
 Та  хіба  ж  я  що?
 196
 What  devils  made  you  marry  me?  So  you  could
have  fun  by  picking  on  me  here?
 L.  Mother
(to  Lukash)
 Now  why  can’t  you
tell  her  to  shut  her  mouth,  I  ask  you!
 What’s  this,
am  I  supposed  to  be  her  slave,  or  what?
 Lukash
 Give  me  some  peace!  Fine  time  to  clear  the  air!
D’you  want  me  to  not  only  leave  the  house
but  quit  the  world  as  well?  By  God,  I  will!
 Kilina
 (to  his  mother)
 Well?  Got  what  you  expected?
 L.  Mother
 May  you  get  it
 from  your  son  also!
 (Infuriated,  Lukash’s  mother  goes  towards
the  house  —  on  the  doorstep  she  meets  Kilina’s
son  who  is  running  out  with  his  willow  pipe.)
 Out  you  get,  you  devil!
 (She  pushes  the  boy  aside  and  enters  the  house,
banging  the  door  hard  behind  her.)
 Boy
 You’re  home  already,  Daddy?
 Lukash 	\
 Yes,  my  son.
 (He  puts  a  shade  of  irony  on  the  word  "son”.)
 Kilina
 (shocked)
 So  tell  him,  then,  what  name  to  call  you  by...
Well?  Maybe  “Uncle”?
 Lukash
 (slightly  ashamed)
 But,  which  am  I,  really?
 197

Ходи,  ходи  сюди,  малий,  не  бійся.
(Гладить  хлопця  по  білій  голівці).
 Чи  то  ти  сам  зробив  сопілку?
 Хлопчик
 Сам.
 Та  я  не  вмію  грати.  Коб  ви-те!
(Простягає  Лукашеві  сопілку).
 Лукаш
 Ей,  хлопче,  вже  моє  грання  минулось!..
(Смутно  задумується).
 Хлопчик
 (пхикаючи)
 І!  То  ви-те  не  хочете!  Ну,  мамо,
 Чом  тато  не  хотять  мені  заграти?
 Килина
 Іще  чого!  Потрібне  те  грання!
 Лукаш
 А  дай  сюди  сопілочку.
 (Бере  сопілку).
 Хороша.
 З  верби  зробив?
 Хлопчик
 А  що  ж,  он  з  теї-о.
(Показує  на  вербу,  що  сталася  з  Мавки).
 Лукаш
 Щось  наче  я  її  не  бачив  тута.
 (До  Килини).
 Ти  посадила?
 Килина
 Хто  б  її  садив?
 Стирчав  кілок  вербовий  та  й  розрісся.
Тут  як  з  води  росте  —  таже  дощі!
 198
 Come  here,  соте  here,  boy,  соте!  Don’t  be
 afraid.
 (He  strokes  the  boy’s  blond  head.)
 You  made  the  pipe  all  by  yourself,  eh?
 Boy
 Yes.
 I  cannot  play  it,  though.  If  only  you  could!
 (He  offers  the  pipe  to  Lukash.)
 Lukash
 Eh!  Boy,  my  time  for  playing  pipes  is  over!
 (He  loses  himself  in  sad  thoughts.)
 Boy
 (  whining)
 Ooh!  Simply  you  don’t  want  to!  Mother,  tell  me,
why  doesn’t  Daddy  want  to  play  for  me?
 Kilina
 So  what!  Who  needs  his  tootling  anyhow!
 Lukash
 Well,  give  it  here  —  that  pipe  of  yours.
 (Takes  the  pipe.)
 A  good  one.
 You  used  that  willow?
 Boy
 ’Course  I  did.  From  that  one!
 (He  points  to  the  willow  tree  that  Mavka
was  turned  into.)
 Lukash
 Somehow  I  never  noticed  it  before.
 (To  Kilina.)
 Well,  did  you  plant  it?
 Kilina
 Who  plants  willow  trees?
A  shoot  comes  up  —  and  then  it  keeps  on
 growing.
 The  earth  is  damp,  there’s  always  rain  to  help  it.
199

Хлопчик
 (вередливо)
 Чому  ви-те  не  граєте?
 Лукаш
 (задумливо)
 Заграти?..
 (Починає,  грати  [мелодія  №  14]
спершу  тихенько,  далі  голосніше,
зводить  згодом  на  ту  веснянку  [мелодія  №  5],
що  колись  грав  Мавці.  Голос  сопілки
[при  повторенні  гри  на  сопілці  мелодії  №  8]
починає  промовляти  словами).
 «Як  солодко  грає,
як  глибоко  крає,
 розтинає  мені  груди,  серденько  виймає...»
 Лукаш
 (випускає  з  рук  сопілку)
 Ой!  Що  се  за  сопілка?  Чари!  Чари!
 Хлопчик,  злякавшись  крику,  втік  до  хати.
 Кажи,  чаклунко,  що  то  за  верба?
 (Хапає  Килину  за  плече).
 Килина
 Та  відчепися,  відки  маю  знати?
 Я  з  кодлом  лісовим  не  накладаю
так,  як  твій  рід!  Зрубай  її,  як  хочеш,
хіба  я  бороню?  Ось  на  й  сокиру.
 (Витягає  йому  з  сіней  сокиру).
 Лукаш
 (узявши  сокиру,  підійшов  до  верби,  ударив
раз  по  стовбуру,  вона  стенулась  і  зашелестіла
сухим  листом.  Він  замахнувся  удруге  —
і  спустив  руки)
 Ні,  руки  не  здіймаються,  не  можу...
чогось  за  серце  стисло...
 200
 В  о  у
 (capriciously)
 Why  don’t  you  play  the  pipe?
 Lukash
 (thoughtfully)
 Me  —  play  it?
 (He  begins  to  play  [Tune  14],  at  first  quietly,
then  louder;  he  changes  over  to  the  spring  song
he  played  once  for  Mavka  [tune  8].  The  sound
of  the  flute  begins  to  be  vocalized  into  words.)
 “O  how  sweet  his  playing,
 like  the  deepest  sighing;
 feel  my  breast  will  soon  be  breaking
 for  my  heart  is  waking!”
 Lukash
 (dropping  the  flute  from  his  hands)
 Oh!  What  is  this  flute  made  of!  Witchcraft!
 Witchcraft!
 Frightened  by  his  scream,  the  boy  runs  into
the  house.
 Now  answer,  Sorceress!  What  about  this  willow?
(Lukash  grabs  Kilina  by  the  shoulder.)
 Kilina
 Let  go  of  me!  Could  I  know  anything?
 I  have  no  dealings  with  your  forest  wizards  —
not  like  your  KIN!  So  chop  it,  if  you  want  to!
 You  think  I  care?  Here’s  an  axe  —  go  on!
 (Kilina  has  run  to  the  porch  and  brought  him
an  axe.)
 Lukash
 (takes  the  axe,  goes  to  the  willow  and  brings
down  the  blade  once  into  the  trunk:  the  tree
rocks  and  rustles  its  dry  leaves.  He  swings
again,  but  suddenly  drops  his  arms)
 I  can’t.  Somehow  I  cannot  raise  my  arms,
and  something  makes  my  heart  ache...
 201

Килина
 Дай-но  я!
 (Вихоплює  від  Дуката  сокиру  і  широко
замахується  на  вербу).
 В  сю  мить  з  неба  вогненним  змієм-метеором
злітає  Перелесник  і  обіймає  вербу.
 Перелесник
 Я  визволю  тебе,  моя  кохана!
 Верба  раптом  спалахує  вогнем.  Досягнувши
верховіття,  вогонь  перекидається  на  хату,
солом’яна  стріха  займається,  пожежа  швидко
'поймає  хату.  Мати  Лукашева
і  Килинині  діти  вибігають  з  хати  з  криком:
«Горить!  Горить!  Рятуйте!  Ой,  .пожежа!..»  Мати
з  Килиною  метушаться,  вихоплюючи  з  вогню,
що  тільки  можна  вихопити,  і  на  клунках  та
мішках  виносять  скулених  Злиднів,  що  потім
ховаються  у  ті  мішки.  Діти  бігають  з  коновками
до  води,  заливають  вогонь,  але  він  іще  дужче
розгоряється.
 Мати
 (до  Лукаша)
 Чого  стоїш?  Рятуй  своє  добро!
 Л  у  к  а  ш
 (втупивши  очі  в  крокву,  що  вкрита
кучерявим  вогнем,  як  цвітом)
 Добро?  А  може,  там  згорить  і  лихо?..
 Кроква  з  тряскотом  рушиться,  іскри  стовпом
прискають  геть  угору,  стеля  провалюється,  і  вся
хата  обертається  в  кострище.  Надходить  важка
біла  хмара,  і  починає  йти  сніг.  Хутко  крізь  білий
застил  сніговий  не  стає  нікого  видко,  тільки
багряна  мінлива  пляма  показує,  де  пожежа.
Згодом  багряна  пляма  гасне,  і  коли  сніг  рідшає,
то  видко  чорну  пожарину,  що  димує  і  сичить
од  вогкості.
 202
 Kilina
 Give  it  here!
 (She  grabs  the  axe  from  Lukash  and  raising
it  high  she  swings  it  down  against  the  willow's
trunk.)
 But  at  this  moment,  like  a  fiery  meteor  from  the
sky,  Red  Demon  flies  down  and  embraces  the
willow.
 Red  Demon
 I’ll  set  you  free  again,  my  love,  my  darling!
 The  willow  tree  suddenly  bursts  into  flame.
 Reaching  the  treetop,  the  flames  leap  across  to  the
house  and  the  straw  thatch  roof  starts  to  burn.
 The  fire  spreads  quickly.  Lukash’s  mother  and
Kilina’s  children  run  out  of  the  house,  screaming:
 “Fire!  Fire!  Save  us!  Oh,  the  house  is  on  fire!”
 Kilina  and  her  mother-in-law  run  to  and  fro,,
dragging  everything  they  can  out  of  the  flaming
house.  On  the  sacks  and  bundles  pulled  from  the
house  the  Hunger  Imps  huddle  together.  Then
they  hide  in  the  sacks.  The  children  run  with
buckets  of  water  to  throw  on  the  fire,  but  it  burns
all  the  more  fiercely.
 L.  M  o  t  h  e  r
(to  Lukash)
 What’re  you  waiting  for?  Save  some  of  our
 goods!
 Lukash
 (stares  with  dull  eyes  at  the  rafters  which  are
covered  with  curling  flames  like  the  petals
of  a  flower)
 Our  goods?  Perhaps  not  gqfod  but  evil  burns
 there?
 The  rafters  fall  in  with  a  crash.  The  sparks  fly
upward  forming  a  tall  column.  The  ceiling  gives
way  and  all  the  house  is  turned  into  a  burning
fiery  stake.
 Heavy  white  clouds  appear  and  snow  begins
to  fall.  Soon,  through  the  thickly  falling  snow,
nothing  is  visible  but  the  crimson  flickering  flames
where  the  fire  still  burns.  At  last  the  red  flames
die  out,  and  the  snowfall  lessens,  revealing  black,
water-soaked  remains  from  which  smoke  still  rises
and  embers  crackle.
 203

Матері  Лукашевої  і  дітей  Килининих  та  клунків
з  добром  уже  не  видко.  Крізь  сніг  мріє  недопалений
оборіг,  віз  та  дещо  з  хліборобського
начиння.
 Килина
 (з  останнім  клунком  у  руках,
сіпає  Лукаша  за  рукав)
 Лукашу!..  Ані  руш!  Чи  остовпів?
 Хоч  би  поміг  мені  носити  клунки!
 Лукаш
 Та  вже  ж  ви  повиносили  всі  злидні.
 Килина
 Бийся  по  губі!  Що  се  ти  говориш?
 Лукаш
 (сміється  тихим  дивним  сміхом)
 Я,  жінко,  бачу  те,  що  ти  не  бачиш...
 Тепер  я  мудрий  став...
 Килина
 (злякана)
 Ой  чоловіче,
щось  ти  таке  говориш...  я  боюся!
 Лукаш
 Чого  боїшся?  Дурня  не  боялась,
а  мудрого  боїшся?
 Килина
 Лукашуню,
 ходімо  на  село!
 Лукаш
 Я  не  піду!
 Я  з  лісу  не  піду.  Я  в  лісі  буду.
 Килина
 Та  що  ж  ти  тут  робитимеш?
 Лукаш
 А  треба
 все  щось  робити?
 204
 Neither  Lukash’s  mother  nor  Kilina’s  children,
nor  the  bundles  they  saved  are  visible.  Through
the  lightly  falling  snow,  one  sees  only  the  partly
burned  barn,  a  loaded  cart  and  here  and  there
some  farm  implements.
 Kilina
 (carrying  a  bundle,  pulls  Lukash  by  the  sleeve)
Hey,  Lukash!  Doesn’t  stir!  You  turned  to  stone?
You  might  at  least  help  out,  and  carry  bundles!
 Lukash
 Already  you’ve  lugged  sacks  out  filled  with
 misery!
 Kilina
 Best  keep  your  mouth  shut!  What  is  all  this
 nonsense?
 Lukash
 (with  a  strange  quiet  laughter)
 I  see,  dear  wife,  things  you  can  never  see...
 For  I  am  wiser  now...
 Kilina
(with  fear)
 Oh,  my  own  husband,
 What  things  you  find  to  say...  I’m  scared  of  you!
 Lukash
 What  are  you  scared  of?  Foolish  things  don’t
 scare  you!
 Yet  you’re  afraid  of  wisdom?
 Kilina
 Lukash,  darling!
 Let’s  go  to  the  village!
 Lukash
 I’ll  not  go.
 I  will  not  leave  the  woods.  And  here  I  stay.
 Kilina
 What  will  you  do  here  all  alone?
 Lukash
 But  must  I
 do  anything?
 205

Килина
 Як  же  маєм  жити?
 \
 Лукаш
 А  треба  жити?
 Килина
 Пробі,  чоловіче,
чи  ти  вже  в  голову  зайшов,  чи  що?
 То  так  тобі  з  переляку  зробилось.
 Ходімо  на  село,  закличу  бабу,—
тра  вилляти  переполох!
 (Тягне  його  за  руку).
 Лукаш
 (дивиться  на  неї  з  легковажною  усмішкою)
 А  хто  ж  тут
недогарків  отих  глядіти  буде?
 (Показує  на  віз  і  начиння).
 Килина
 (господарно)
 Ой  правда,  правда,  ще  порозтягають!
 Аби  довідалися,  що  горіло,
 то  й  набіжать  з  села  людиська  тії!
 То  вже  хіба  постій  тут,  Лукашуню,
 Я  побіжу  десь  коней  попрошу,—
бо  наші  ж  геть  у  стайні  попеклися!  —
та  зберемо  на  віз  та  й  завеземо
десь  до  родини  твеї,  може,  пустять...
 Ой  горе!  Якось  треба  рятуватись...
 Останні  слова  промовляє,  вже  біжучи  до  лісу.
Лукаш  проводжає  її  тихим  сміхом.  Незабаром
її  не  стає  видко.  Від  лісу  наближається  якась
висока  жіноча  постать  у  білій  додільній  сорочці
і  в  білій,  зав’язаній  по-старосвітському,  намітці.
Вона  йде,  хитаючись,  наче  од  вітру  валиться,
часом  спиняється  і  низько  нахиляється,  немов
шукаючи  чогось.  Коли  надходить  ближче
і  спиняється  біля  ожинових  кущів,  що  ростуть
недалеко  від  пожарища,  то  випростується,
 206
 Kilina
 How  are  we  to  live,  then?
 Lukash
 Why  should  we  live?
 Kilina
 For  God’s  sake,  Lukash  dear,
have  you  completely  lost  your  head,  or  what?
Perhaps  you’ve  fallen  sick  from  fear  of
 something.
Let’s  go  to  the  village  —  there’s  a  woman
who  cures  all  terrors  with  her  spells!
 (She  pulls  him  by  the  arm.)  <
 Lukash
 (looking  at  her  with  a  faint  smile)
 But  who,  then,
is  going  to  stay  and  guard  our  goods
 remaining?
 (He  points  at  the  loaded  cart.)
 Kilina
 (like  a  thrifty  housewife)
 Oh,  that’s  the  truth!  They’ll  drag  off  everything!
When  it  is  known  we’ve  had  a  fire  here,
the  villagers  will  simply  come  in  droves!
 It’s  really  better  if  you  stay,  dear  Lukash.
 I’ll  run  and  find  someone  who’ll  lend  a  horse  —
for  ours,  you  know,  was  burned  right  in  the
 stable!  —
 We’ll  pack  our  things  and  drive  the  cart  away:
your  relatives,  I  guess,  will  take  us  in...
 Oh  lordy!  Something  we  must  save,  for  sure....
 Kilina  speaks  the  last  few  words  as  she  runs
toward  the  woods.  Lukash  looks  after  her,  shaking
with  silent  laughter.  Kilina  soon  disappears.
 Out  of  the  forest  towards  Lukash  there  approaches
a  Tall  Woman’s  Figure  in  a  long  white  gown  and
with  a  coarse  white  muslin  cloth  tied  round  her
head  in  the  old-fashioned  way,  knotted  at  the  back.
 She  walks,  shakily,  as  if  bending  before  a  strong
wind.  At  times  she  stops  and  bends  down  as  if
looking  for  something.  Arriving  near  some
bramble  bushes,  which  grow  not  far  from  the
remains  of  the  fire,  she  straightens  up
 207

і  тоді  видно  її  змарніле  обличчя,  подібне
до  Лукашевого.
 Лукаш
 Хто  ти?  Що  ти  тут  робиш?
 Постать
 Я  —  загублена  Доля.
 Завела  мене  в  дебрі
нерозумна  сваволя.
 А  тепер  я  блукаю,
наче  морок  по  гаю,
низько  припадаю,  стежечки  шукаю
до  минулого  раю.
 Ой  уже  ж  тая  стежка
білим  снігом  припала...
 Ой  уже  ж  я  в  сих  дебрях
десь  навіки  пропала!..
 Лукаш
 Уломи  ж,  моя  Доле,
хоч  отую  ожину,
щоб  собі  промести,  по  снігу  провести
хоч  маленьку  стежину!
 Доля
 Ой  колись  я  навесні
тут  по  гаю  ходила,
по  стежках  на  признаку
дивоцвіти  садила.
 Ти  стоптав  дивоцвіти
без  ваги  попід  ноги...
 Скрізь  терни-байраки,  та  й  нема  признаки,
де  шукати  дороги.
 Лукаш
 Прогорни,  моя  Доле,
хоч  руками  долинку,
чи  не  знайдеш  під  снігом
з  дивоцвіту  стеблинку.
 Доля
 Похололи  вже  руки,
що  й  пучками  не  рушу...
 208
 and  then  her  thin  worn  face  becomes  visible  —
a  face  remarkably  like  that  of  Lukash.
 Lukash
 Who  are  you?  Why  are  you  here?
 Figure
 I’m  a  Fate  doomed  to  perish  —
brought  here  into  the  forest
by  soul  unwise  and  foolish.
 And  now  I’m  lost  and  wander
Ghost-like  where  groves  meander;
bending  low,  I  venture,  seeking  paths  that  enter
Lost  Heaven,  Love,  my  Mentor.
 That  path  designed  by  nature
beneath  white  snow  has  vanished  —
in  this  chaotic  verdure,
 I  am  forever  banished...!
 Lukash
 Break  off,  my  Fate,  some  branches:
 your  search  they  will  avail  —
 sweep  off  the  fallen  snow,  and  underneath  will
 show
 at  least  one  faithful  trail!
 Fate
 Oh,  once  here  in  the  springtime,
through  all  this  grove  I  sauntered:
along  the  trails,  as  guide-signs,
 I  magic  flowers  planted.
 You  trampled  down  the  flowers,
no  pity  could  prevail.
 Through  ravines  grow  woodbines,  but  no  longer
 guide-signs
 to  show  the  missing  trail.
 Lukash
 O  Fate  of  mine,  try  sifting
the  snow  with  every  finger,
for  where  the  snow’s  deep-drifting,
one  flower-stalk  may  linger.
 Fate
 My  hands  are  growing  colder,
my  fingers  frozen  lie  —
 209
 14  5-46

Ой  тепер  я  плачу,  бо  вже  чую  й  бачу,
що  загинути  мушу.
 (Застогнавши,  рушає).
 Л  у  к  а  ш
 (простягаючи  руки  до  неї)
 Ой  скажи,  дай  пораду,
як  прожити  без  долі!
 Доля
 (показує  на  землю  в  нього  під  ногами)
Як  одрізана  гілка,
що  валяється  долі!
 (Іде,  хиляючись,  і  зникає  в  снігах).
 Лукаш  нахиляється  до  того  місця,  хцо  показала
Доля,  знаходить  вербову  сопілку,  що  був  кинув,
бере  її  до  рук  і  йде  по  білій  галяві  до  берези.
Сідає  під  посивілим  івід  снігу  довгим  віттям
і  крутить  в  руках  сопілочку,  часом  усміхаючись,
як  дитина.  Легка,  біла,  прозора  постать,  що
з  обличчя  нагадує  Мавку,  з’являється  з-за  берези
і  схиляється  над  Лукашем.
 Постать  Мавки
 Заграй,  заграй,  дай  голос  мому  серцю!
Воно  ж  одно  лишилося  від  мене.
 Лукаш
 Се  ти?..  Ти  упирицею  прийшла,
 щоб  з  мене  пити  кров?  Спивай!  Спивай!
 (Розкриває  груди).
 Живи  моєю  кров’ю!  Так  і  треба,
бо  я  тебе  занапастив...
 Мавка
 Ні,  милий,
 ти  душу  дав  мені,  як  гострий  ніж
дає  вербовій  тихій  гілці  голос.
 Лукаш
 Я  душу  дав  тобі?  А  тіло  збавив!
 210
 Now  I’m  truly  weeping,  aching  with  the  feeling
that  I  must  surely  die.
 (Gives  a  groan  and  starts  moving  away.)
 Lukash
 (reaches  out  his  arms  to  her)
 Please  tell,  and  guidance  give  —
without  Fate,  how  then  live!
 Fate
 (points  to  the  earth  beneath  her  feet)
 Like  a  torn-off  branch  that  falls,
so  Fate  falls  —  none  lives!
 (Fate,  faltering,  goes  away  and  vanishes
in  the  snows.)
 Lukash  bends  over  the  spot  pointed  out  by  Fate
and  finds  the  willow-pipe,  the  one  he  threw  away.
 He  takes  it  in  his  hand  and  walks  across  the
snowy  glade  to  the  birch  tree.  He  sits  beneath  its
branches,  covered  with  snow,  and  turns  and  turns
the  pipe  in  his  fingers,  smiling  at  times  like  a  child.
 A  faint  white  figure,  reminiscent  of  Mavka,  appears
from  behind  the  birch  tree,  and  bends  over  him.
 Mavka’s  Apparition
 Now  play,  O  play,  let  your  heart  sing,
for  only  this  remains  of  what  I  was.
 Lukash
 That’s  you?  Just  like  a  vampire  you  have  come
to  drink  my  very  blood?  Drink  up!  Drink  up!
 (He  opens  his  shirt  and  reveals  his  chest.)
 Live  on  my  living  blood.  That’s  all  that’s
 wanting...
 for  it  was  I  who  took  your  life.
 Mavka
 No,  darling,
you  gave  a  soul  to  me,  like  blade  of  knife
gives  singing  voice  to  quiet  willow
 branches.
 Lukash
 I  gave  a  soul  to  you?  But  killed  your  body!
 211 	14*

Бо  що  ж  тепера  з  тебе?  Тінь!  Мара!
 (З  невимовною  тугою  дивиться  на  неї).
 Мавка
 О,  не  журися  за  тіло!
 Ясним  вогнем  засвітилось  воно,
чистим,  палючим,  як  добре  вино,
вільними  іскрами  вгору  злетіло.
 Легкий,  пухкий  попілець
ляже,  вернувшися,  в  рідну  землицю,
вкупі  з  тобою  там  зростить  вербицю,—
стане  початком  тоді  мій  кінець.
 Будуть  приходити  люди,
вбогі  й  багаті,  веселі  й  сумні,
радощі  й  тугу  нестимуть  мені,
їм  промовляти  душа  моя  буде.
 Я  обізвуся  до  них
шелестом  тихим  вербової  гілки,
голосом  ніжним  тонкої  сопілки,
смутними  росами  з  вітів  моїх.
 Я  їм  тоді  проспіваю
все,  що  колись  ти  для  мене  співав,
ще  як  напровесні  тут  вигравав,
мрії  збираючи  в  гаю...
 Грай  же,  коханий,  благаю!
 Лукаш  починає  грати.  Спочатку  [мелодії  №  15
і  16]  гра  його  сумна,  як  зимовий  вітер,  як  жаль
про  щось  загублене  і  незабутнє,  але  хутко
переможний  'опів  кохання  [мелодія  №  10,  тільки
звучить  голосніше,  жагливіше,  ніж  у  .першій  дії]
покриває  тугу.  Як  міниться  музика,  так  міниться
зима  навколо:  береза  шелестить  кучерявим
листом^  весняні  гуки  озиваються  в  заквітлім  гаю,
тьмяний  зимовий  день  зміняється  в  ясну,  місячну
ніч.  Мавка  спалахує  раптом  давньою  красою
у  зорянім  вінці.
 212
 What  are  you  now,  this  moment?  Ghost!
 A  shade!
 (He  gazes  at  her  with  inexpressible  sadness.)
 Mavka
 0  for  the  flesh  have  no  sorrows!
 It  set  alight  a  bright  torch  that  will  shine
pure  and  burning  to  warm  like  good  wine,
so,  flying  up,  freedom-sparks  blaze  the  morrows.
 Ashes  lie  fluffy  and  free
Unto  their  native  earth  slowly  returning,
melting  with  waters  where  seed  is  sojourning  —
thus  with  my  death  is  conceived  a  new  tree.
 People  will  visit  me  often:
joyous  and  sad,  both  the  rich  and  the  poor,
bringing  me  gladness,  and  griefs  they  endure,
while  my  soul  speaks  to  them,  troubles  to
 soften.
 1  shall  respond  to  them  all  —
quietly  rustling  my  long  willow  stems,
tenderly  fluting  like  reed-pipe  to  them,
mournful  dew-tears  from  my  boughs  letting  fall.
 О  Г1.1  be  sure  to  start  singing
all  of  the  tunes  you  once  sang  just  for  me,
playing  in  springtime  a  sweet  melody,
so  forest-dreams  gather  once  more...
 Play,  for  me,  dear,  I  implore!
 Lukash  begins  to  play.  At  first  the  music  is  sad
(Tunes  15,  16)  like  a  wintry  wind;  as  if
sorrowing  for  something  dead  but  unforgettable.
 But  soon  rings  out  a  victorious  song  of  love
(Tune  10  —  but  it  rings  out  louder  and  more
passionately  than  the  first  time  it  was  played
that  spring)  and  it  overcomes  all  the  yearning  of
his  music.  As  the  music  changes,  so  the  winter
scene  changes  all  around:  the  birch  rustles  its
fluttering  leaves,  the  sounds  of  spring  echo  through
the  greening  forest.  The  dark  winter  day  is  turned
into  a  bright  moonlit  night  in  spring.  Mavka
appears,  wearing  her  starry  crown,  looking  the
way  she  did  in  the  beginning  of  the  play.
 213

Лукаш  кидається  до  неї  з  покликом  щастя.
 Вітер  збиває  білий  цвіт  з  дерев.  Цвіт  лине,  лине
і  закриває  закохану  пару,  далі  іпереходить  у  густу
сніговицю.  Коли  вона  трохи  ущухла,  видко  знов
зимовий  краєвид,  з  важким  навісом  снігу  на  вітах
дерев.  Лукаш  сидить  'сам,  -прихилившись
до  берези,  з  сопілкою  в  руках,  очі  йому
заплющені,  на  устах  застиг  щасливий  усміх.
 Він  сидить  без  руху.  Сніг  шапкою  наліг  йому
на  голову,  запорошив  усю  постать  і  падає
без  кінця...
 [25.VII  1911  p.]
 Lukash  runs  to  meet  her  with  cries  of  joyous
welcome.  Then  the  wind  blows  the  white  blossoms
from  the  trees.  The  petals  fly  and  fly  till  they
conceal  the  two  lovers  —  and  then  falls  the  snow.
When  the  snowfall  clears  up  a  bit  —  again  one  sees
a  winter  scene.  The  trees  are  powdered  with  snow.
Lukash  sits  alone,  holding  his  panpipe,  leaning
against  the  birch  tree.  His  eyes  are  closed,  but
a  happy  smile  plays  upon  his  lips.  He  does  not
move.  A  cap  of  snow  is  piled  on  his  head  —  the
snow  sifts  all  over  his  figure,  and  falls  and  falls
without  end...
 [25-VII-1911]

ДОДАТОК
НАРОДНІ
ВОЛИНСЬКІ  МЕЛОДІЇ,
 ЯКІ  ЛЕСЯ  УКРАЇНКА  ВИБРАЛА
ДО  «ЛІСОВОЇ  ПІСНІ»
 APPENDIX  ТО  NOTE  MUSIC
FOR  VOLYN  FOLK  MELODIES
SELECTED  BY  LESYA  UKRAINKA
FOR  THE  FOREST  SONG
 У  >  сДт  1»^  U  ICj  ^  l&f
 л  Andante 	_
 Andante

У^іугг  JllVf  Г
 U  a 	L 	U 	а 	^«mP°
 У'Уі  ігсіЛІІіІі  нирррі
 ^rjririBb'PtfrPia’1  M
 218
 Andante

Увага.  Усі  ці  мелодії  належить  грати  solo,  без  оркестрового
супроводу  і  без  штучного  аранжування;  коли  трудно  перехо¬
дити  від  одної  мелодії  до  другої  в  такім  порядку,  як  тут
поставлено,  без  довгих  і  штучних  модуляцій,  то  краще  нехай
вони  відділяються  одна  від  одної  просто  паузами,  як  то
звичайне  буває  при  грі  сільських  музик,  бо  саме  тут  і  слід
доховати  сільського  стилю,  без  зайвих  хитрощів.  Тільки  якщо
для  того  інструмента,  що  має  імітувати  сопілку,  которась
мелодія  не  підходить  по  тону,  то  її  може  сам  артист  транс¬
понувати  вище  або  нижче,  відповідно  до  того,  як  буде  краще
звучати  і  як  буде  легше  переходити  з  мелодії  на  мелодію.
 Леся  Українка
 N.  В.  All  the  melodies  must  be  played  solo,  without  orchestral
accompaniment  and  without  ‘affected’  changes  in  the  arrange¬
ments  given;  if  it  is  difficult  to  pass  from  one  melody  to
another  (especially  when  the  key  changes)  in  the  same  order
as  presented  here,  without  long  and  unnatural  transitional
phrasing,  then  it  would  be  best  to  separate  them  by  making
simple  pauses  as  is  usually  done  when  played  by  village
musicians  —  for  specifically  here  one  must  try  to  preserve  the
village  or  folk  style  without  introducing  unnecessary  ‘high
style’  changes  in  key,  tempo  and  the  like  which  would  be  out
of  place  in  folk  music.  Only  in  case  an  instrument  is  used  that
‘imitates’  the  sounds  produced  by  a  flute  —  but  for  which  the
key  of  the  melody  is  unsuitable  —  may  the  artist-musician
transpose  the  melody  to  a  higher  or  lower  key,  depending  on
whether  it  will  sound  better  and  from  which  it  would  be  easier
to  make  the  transition  from  one  melody  to  another.
 Lesya  Ukrainka

ЛЕСЯ  УКРАИНКА
ЛЕ.СНАЯ  ПЕСНЯ
Драма-феерия
(На  украинском  и  английском  язьїках)
 Киев,  издательство
художественной  литературьі
«Днипро»,  1985
 Dnipro  Publishers  would  be  glad  to  hear  your
opinion  on  this  book,  and  any  suggestions
you  may  have  for  future  publications.
 Please  send  your  comments  to:
 DNIPRO  PUBLISHERS
42  VOLODIMIRSKA  STREET
KIEV,  UKRAINIAN  SSR
USSR

DNIPRO  PUBLISHERS
 Books  in  English  Translation
In  Preparation
 Ivan  Nechuy-Levitsky
 MIKOLA  DZERYA
Long  Story
 Ivan  Franko
 SELECTIONS
Poetry  and  Stories
 Ivan  Franko
 ZAKHAR  BERKUT
Novel
 Volodimir  Malik
 THE  COSSACK  AMBASSADOR
Novel
 Yuri  Mushketik
 CRUEL  MERCY
Novel
 Ukrainian  Folk  Tale
 THE  STONE  WONDER
Colored  Illustrations
 Ukrainian  Folk  Tale
 THE  SEVEN  ROOK  BROTHERS
AND  THEIR  SISTER
Colored  Illustrations