Автор: Де Сото Е.
Теги: капітілізм дискримінаційна система майнові права захід капітал
ISBN: 978-0-552-99923-6
Год: 2012
Текст
Ернандо де Сото
Загадка
капіталу
Чому капіталізм перемагає
лише на Заході і ніде більше
tt
Мало хто в Британії чув про Ернандо де Сото... але знавці
вважають, що «Загадка капіталу» вже здобула йому місце
в пантеоні найвидатніших прогресивних інтелектуалів нашої
епохи... Головна думка де Сото полягає у тому, що легальна
власність - це найперші ліки проти бідності, але вони працюють
лише коли бідняки можуть повноцінно використовувати свої
активи для створення капіталу. Він доводить, що капіталізм зазнає
краху в незахідних країнах зовсім не з тих причин, які зазвичай
наводять, - культурна різниця, брак підприємливості, релігія,
безпорадність чи лінь. Навпаки, розвитковий світ тяжко працює,
він підприємливий і винахідливий. Бідняки у ньому не якісь там
просто злидні. Вони вже мають активів на трильйони фунтів.
Марк Леонард, «New Statesman»
Непересічна книжка... потужна й абсолютно переконлива.
Вона матиме колосальний оздоровчий вплив на концепції
економічного розвитку.
Рональд Коуз, Нобелівський лауреат з економіки
Власність на землю і нерухомість давно вважаються передумовами
економічного розвитку, але де Сото запропонував свіжий погляд
на цю теорію. Коли проблему ідентифіковано, її розв’язок - створити
загальнонаціональну легальну правову систему західного типу -
справа політичної волі. У цій критичній, пристрасній за духом і мовою
книжці де Сото викладає цілу програму нової промислової революції,
яка може мобілізувати підприємницьку енергію та приховане
багатство бідняків, і неабияк підважує традиційні погляди, що звучать
у дискусіях про економічний розвиток.
The Times
((
Наздвичайно важлива робота. Новий погляд на реформи, який
стосується усього світу.
Хав’ср Перес де Куельяр, екс-генеральний секретар ООН
a
Ернандо де Сото - інтелектуал-революціонер, але не зовсім
звичного штибу... Ідея, яку він висловив, надзвичайно потужна.
Революція де Сото накреслює кілька різних шляхів.
Wall Street Journal
it
Де Сото по суті підготував революцію у третьому світі...
«Загадка капіталу» містить практичні ідеї, сформульовані в ході
багаторічних практичних досліджень, і дає один з небагатьох
нових і справді перспективних рецептів здолати бідність.
Френсис Фуку яма,
автор книжки «Кінець історії і остання людина»
ti
Блискуча й переконлива книжка. її емпіричні засади виняткові.
Пройшовши лабіринтами Ліми, Порт-о-Пренса, Каїра і Маніли,
він зі своїми дослідниками виявив, що попри мізерні доходи,
бідняки мають напрочуд багато активів. Проблема в тому,
що їхня власність не має легального статусу. Всіма цими
активами володіють «позалегально».
Наєл Ферґюсон, «Literary Review»
Ернандо де Сото
Загадка капіталу
Чому капіталізм перемагає лише на Заході
і ніде більше
Книгу видано за сприяння
Відділу преси, освіти і культури Посольства CLLIA в Україні
Hernando de Soto
The Mystery of Capital
Why Capitalism Triumphs in the West
and Fails Everywhere Else
m
BLACK SWAN
Ернандо де Сото
Загадка капіталу
Чому капіталізм перемагає лише на Заході
і ніде більше
Київ
Ніка-Центр
2012
УДК 316=03.111-161.2
ББК 60.54
Д25
Переклав з англійської Микола Климчук
Науковий редактор Тарас Цимбал
Дизайн обкладинки Ярослава Гаврилюка
Фото автора на обкладинці Флавії Ґандольфо
Капіталізм у розвиткових і пострадянських країнах зазнав
краху. Він несправедливий, недоступний для широких мас і пере¬
творився на привілей своєкорисного клану підприємців і чинов¬
ників, — стверджує знаменитий перуанський економіст і громад¬
ський діяч Ернандо де Сото. Якщо люди в перехідних країнах —
не убогі жебраки, не сліпі в’язні архаїчних культур, що ж заважає
їм отримати від капіталізму те саме багатство, що й на Заході?
Чому капіталізм процвітає лише на Заході, ніби відділений скля¬
ною стіною? Відповідь — дискримінаційна система майнових
прав і нездатність продукувати капітал. Капітал — це кров капіта¬
лістичної системи, наріжний камінь прогресу і єдина річ, яку бід¬
ні країни не можуть випродукувати для себе, хоч би як їхнє насе¬
лення залучалося до діяльності, притаманної капіталістичній
економіці. Інтелектуальна свіжість і гостра полемічна аргумента¬
ція принесли цій книжці, яка перекладена на три десятки мов,
світову славу.
Видання розраховане на широкого читача, а також економіс¬
тів, соціологів, істориків та юристів.
Перекладено за виданням:
Hernando de Soto. The Mystery of Capital.
Why Capitalism Triumphs in the West and Fails Everywhere Else
(ISBN 978-0-552-99923-6)
Усі права застережено. Відтворювати будь-яку частину цього видан¬
ня у будь-якій формі та в будь-який спосіб без письмової згоди пра-
вовласників заборонено.
THE MYSTERY OF CAPITAL
Copyright © Hernando de Soto, 2000
All rights reserved
© Переклад. M. Климчук, 2009
© Оригінал-макет. Видавництво «Ніка-
ISBN 978-966-521-515-8 Центр», 2009
Зміст
Подяки 9
1. П’ять загадок капіталу 15
2. Загадка браку інформації 26
Дивовижна революція 28
Перешкоди для легальності 29
Недокапіталізований сектор 35
Наскільки капітал мертвий? 37
Скільки коштує мертвий капітал? 39
Гектари діамантів 41
3. Загадка капіталу 44
Підказки з минулого (від Сміта до Маркса) 45
Потенційна енергія активів 48
Прихований процес творення капіталу на Заході 50
Перший ефект власності: вираження економічного
потенціалу активів 52
Другий ефект власності: інтеграція розпорошеної
інформації 55
Третій ефект власності: відповідальність власників 57
Четвертий ефект власності: зростання ліквідності
активів 58
П'ятий ефект власності: розвиток соціальних
зв'язків 60
Шостий ефект власності: безпека угод 62
Капітал і гроші 63
Скляна стіна Фернана Броделя 67
4. Загадка політичної сліпоти 69
Мертва зона — 1: життя за скляною стіною сьогодні 74
Зростання міст 75
Похід на місто 77
Бідняки ідуть додому 79
Ріст позалегальності 81
5
Зміст
Позалегали прийшли надовго 82
Це стара пісня 87
Мертва зона — 2: життя за скляною стіною вчора 88
Міграція до міст 88
Виникнення позалегальності 89
Смерть старого ладу 92
І ось минуло триста років 94
5. Забуті уроки історії СІЛА 96
Паралелі з історією СІЛА 99
Вихід за межі старого британського права 100
Самовільне захоплення землі — давня американська
традиція 103
Нова суспільна угода: «право томагавка» 105
Убивство шерифа 106
Юридичний прорив: «переважне право» 108
Більше правових перешкод — більше позалегалів 109
Беззаконня чи зіткнення правових систем? 115
Розбити скляну стіну намагаються штати 117
Розбити скляну стіну намагається федеральна влада 120
Розбити скляну стіну намагаються позалегали 122
Асоціації претендентів на землю 123
Гірничі організації 125
Мораль для пострадянських республік і країн третього
світу 132
6. Загадка правових невдач. Чому законодавство
про власність працює тільки на Заході 136
ЧАСТИНА І: правові завдання 145
Перехід від докапіталістичної до капіталістичної
системи власності 147
Провал примусового закону згори 148
Укорінити закон у суспільній угоді 153
Міцність докапіталістичних суспільних угод 156
Що каже гавкіт собак 159
Розшифровка позалегального закону 161
ЧАСТИНА II: політичний виклик 166
Поглянути на світ очима бідних 167
Залучити еліту до участі в реформі 170
Як поводитися з охоронцями скляної стіни 174
Юристи 174
Технічні спеціалісти 178
6
Зміст
7. Замість післямови 183
Приватний клуб глобалізації 183
Привид Маркса 187
Власність робить капітал «приязним» 192
Вороги абстракцій 195
Роль культури в успіху капіталізму 197
Одинокий варіант 199
Додатки 201
Примітки 207
Хто такі позалегали і чого вони хочуть? (Микола Климчук) 219
Предметно-іменний покажчик 225
Список ілюстрацій і таблиць
Ілюстрація 2.1. Процедури легалізації будинку в Перу
складаються з 5 етапів. Лише перший етап вимагає
зробити 207 кроків 30
Ілюстрація 2.2. Процедури легалізації незаконної
нерухомості на Філіппінах 31
Ілюстрація 2.3. Процедура купівлі ділянки пустелі під
будівництво і реєстрації права власності на неї в Єгипті 33
Ілюстрація 2.4. Процедури, передбачені в Гаїті при купівлі
земельної ділянки після її 5-річної оренди 34
Ілюстрація 6.1. Процес капіталізації. Оживлення мертвого
капіталу 142
Ілюстрація 6.2. Документи на право власності, що їх
використовують позалегали Гаїті 164
Ілюстрація 6.3. 728 бюрократичних процедур, які необхідно
пройти у міській раді Ліми для набуття законних прав
власності на будинок, зведений у легальному районі 169
Таблиця 2.1. Мертвий капітал у вигляді нерухомості
у місті і на селі (1997) 42
7
Маріано Корнехо,
який навчив мене твердо стояти на землі,
і Дункану Макдональду,
який навчив мене орієнтуватися по небу.
Подяки
Ніхто не пише книжку самотужки. Зі мною ділилися ін¬
формацією й думками, підтримували й надихали багато людей.
Настільки багато, що подякувати кожному окремо просто не¬
можливо. Але є кілька людей, без яких ця книжка не побачила
би світ, і я хотів би окремо висловити їм свою вдячність.
Передусім, це мої колеги по Інституту свободи і демократії
(ІСД) у Лімі (Перу), разом з якими ми шукали способів ство¬
рити ринкову систему рівних можливостей, в якій закон дає
шанс на процвітання всім людям. Висловлені в цій книжці ідеї
спираються на цифри і факти, зібрані нашою дослідницькою
командою по всьому світу. Я направду стою на плечах своїх
колег. Мануель Майорґа Ля Торре, головний двигун нашої ко¬
манди, використовував свій багатий досвід роботи інженером-
електротехніком і день за днем, аж поки не отримано резуль¬
татів, планував і організовував усі наші проекти. Луіс Моралес
Байро, чільний економіст ІСД, контролював дослідження і
аналізував економічну ефективність проектів у різних країнах,
де ми працювали. Він виконав основну роботу з визначення
прихованих юридичних та інституційних вад системи майно¬
вих прав. Луісові допомагав Маріо Ґалантині, а за потреби на
допомогу приходив Вітторіо Корво.
Законодавчими аспектами займалися дві мої улюблені й
надійні працівниці, які поруч зі мною 15 останніх років. Ана
Люсія Камайора очолювала юридичну команду ІСД і узагаль¬
нювала правову картину наших досліджень. їй допомагала Ма¬
рія дель Кармен Дельґадо — наш головний юрист-аналітик.
З усіх відомих мені правників вони найглибше усвідомлюють
особливості плюралізму юридичних норм. Вони прекрасно
знають не лише букву закону, а й розуміють його прояви в
9
Загадка капіталу
реальному житті. їм допомагали багато інших юристів ІСД,
найбільше стали в пригоді Ґуставо Марині, Жаклін Сильва,
Луіс Аліаґа і Ґільєрмо Ґарсія Монтуфар. Головним технічним
фахівцем був Даніель Геренсія, який разом із Хав’єром Робле-
сом і Давидом Кастильйо відповідав під час наших вояжів за
електроніку. Адміністративними справами ІСД керувала Ельза
Хо, якій уміло асистувала головний бухгалтер Еліана Сильва
та інші працівники.
По-друге, слід сказати про людей, на інтелектуальну під¬
тримку яких я покладався під час узагальнення отримуваної ін¬
формації. Протягом моєї письменницької одісеї завжди поруч
стояв Дункан Макдональд, давній друг і провідник по зоря¬
ному небу з Шотландії. Саме Дункан познайомив мене з ког-
нітивістикою, зокрема з «theory of mind» — теорією розумової
діяльності та психологічних станів. Я був приємно здивований,
коли виявилося, що нові знання дуже допомагають аналізувати
дані польових досліджень. Американський антрополог Дуґлас
Азел уже був переконав мене в корисності антропологічних
методів «включеного спостереження», а професор права Джор-
джтаунського університету Ворен Шварц навчив використову¬
вати економічні принципи в аналізі законодавства. Але саме
Дункан показав мені, як когнітивістика допомагає встановити
зв’язки між власністю та економічним розвитком. Наші дис¬
кусії про те, як люди трансформують середовище, концептуалі-
зуючи його, допомогли мені збагнути, як створюється капітал.
Коли я опинявся в інтелектуальному завулку або просто блукав
у темряві, мене рятував Дункан.
Я також хотів би подякувати німецькому філософу Дороті
Кройцер, яка допомогла мені розібратися в тонкощах фран¬
цузького постструктуралізму, особливо у творах Жака Деррида
і Мішеля Фуко. У Фуко я дізнався основи «таємної архітекту¬
ри», яка пов’язує видиме й невидиме, і дійшов думки, прочи¬
тавши його твори, що добра репрезентаційна система збільшує
діапазон можливостей людства. Роботи з семіотики (особливо
Умберто Еко і Фердинанд де Соссюр) і теорії розумової ді¬
яльності та психологічних станів (зокрема Джон Сирл і Деніел
Денет) допомогли мені глибше зрозуміти економічне значення
і роль репрезентацій.
10
Подяки
Мій друг і колега Маріано Корнехо звіряв мої теорії з
практикою. Хоч би яка оригінальна й елегантна була ідея, їй
не місце в проектах ІСД, якщо вона не відповідатиме двом
головним критеріям Маріано: практичність і доступність для
простих людей. Коли я мав рацію, він просто посміхався й
казав, що я зациклився на очевидному («No es problema, no
es problema»), коли я помилявся, він указував на правильний
напрямок.
Є люди, без заохочення та підтримки яких я не зміг би на¬
писати цю книжку. Після дванадцяти років співпраці Стефан
Шмідгайні став моїм близьким другом. Інтелектуал, філантроп
і успішний підприємець, Стефан дуже допоміг успіхові ІСД.
Він усіляко сприяв нашим зусиллям повернути людям шанс,
який у них несправедливо забрали. Він зміцнив нашу віру в те,
що глобальний ринок без глобальних законів річ небезпечна.
Але найбільше Стефан вплинув на Інститут, нагадуючи нам
про реалізм — якщо ідеалізм непрактичний і неконкретний,
ідеали залишаться ідеалами і ніяк не зарадять тим, кому ми
хотіли допомогти. Ще одна дуже важлива для нас людина і
близький друг — Лоуренс Чикеринг, блискучий інтелектуал із
Сан-Франциско, який допоміг Інститутові у багатьох проек¬
тах та ініціативах і неодмінно давав мені щирі «пастирські»
настанови.
Не можу не згадати друзів із Агентства з міжнародного
розвитку — Враяна Етвуда, Дика Мак-Кола, Джима Мічелза,
Норму Паркер, Аарона Вільямса, Паулу Ґодар і особливо диво¬
вижних людей у Відділі Латинської Америки і Карибів — Марка
Шнайдера, Карла Леонарда, Майкла Дила, Тимоті Магоні, Ві-
льяма Бокома, Дональда Дрґа і Джолін Санджак. Вони не ли¬
ше багато років підтримували і заохочували ІСД, а й створили
нам безліч можливостей. Коли я стикнувся з організаційними
проблемами, мій давній приятель Джон Саліван, який керував
Міжнародним центром приватного підприємництва, пояснив,
як їх розв’язують американські інституції. Він також навчив
мене, як, підібравши правильні установи, перетворювати кон¬
флікти на дієві й вигідні комбінації. Завдяки моєму другові
Бобу Літену з Інституту Брукінгза я не лише дізнався про те,
як законодавство впливає на економічну поведінку людей, а й
11
Загадка капіталу
побачив, як фінансова революція в СІЛА сприяла збільшенню
капіталу — в чому є корисний урок для решти світу. Якось у
червні 1999 року Боб прибіг до мене додому в Лімі зі словами
«Я придумав твоїй книжці класну назву — “Загадка капіталу”!».
Тож спасибі йому й за це.
Особлива подяка належить Фундації Сміта Ричардсо-
на, яка щедрим грантом підтримала дослідження, що лягли
в основу цієї книжки. Ця фундація є давнім і вірним другом
Інституту свободи і демократії. На початку 1990-х років, коли в
нас стріляли й кидали бомби, вона виділила нам броньований
автомобіль, щоб ми могли продовжити нашу роботу.
Я також дуже вдячний Гарольдові Кренту, Солу Левмору,
Рикові Месику, Тому Ромеро і Ларі Стею за їхні титанічні зу¬
силля з дослідження історії відносин власності в CLLIA. Окрема
подяка належить моїм друзям у Земельному реєстрі Її Велич¬
ності у Лондоні — особливо Джонові Манторпу і Кристоферу
Весту за те, що вказали мені на літературу, яка домогла зрозу¬
міти еволюцію відносин власності у Великій Британії. Моніка
Берґмаєр і Клаус Йоахім Ґриґоляйт допомогли мені з’ясувати
витоки німецької системи власності, а Ганс-Урс Вілі познайо¬
мив з історією швейцарської системи і показав, як німецька і
швейцарська правові традиції еволюціонували від жорсткого
набору норм римського права до гнучкої й ефективної юри¬
дичної системи. Мій вашингтонський друг Пітер Шафер ще¬
дро ділився думками і спостереженнями та познайомив мене з
іншими людьми, судження яких були дуже корисні для нашої
роботи.
Мерран Ван Дер Так допоміг мені дослідити зв’язок між
правами власності та розвитком комунального господарства.
Оскар Біслі пояснив, як працює система страхування титулу
власності й нерухомості. Роберт Фридман поглибив мої скром¬
ні знання марксизму. Лі і Александра Бенгем дуже допомогли
в редагування першого варіанта книжки.
На користь книжці пішли й запрошення різних урядо¬
вих і громадських організацій у кількох країнах розробити і
реалізувати проекти, які допоможуть біднякам капіталізувати
їхні активи. Можливість збирати інформацію, аналізувати, як
функціонують різні інституції і законодавство, брати інтерв’ю
12
Подяки
з гравцями як легального, так і тіньового сектора на всіх кон¬
тинентах допомогла мені адаптувати матеріал книжки до біль¬
шості країн світу. Тут я можу відкрито подякувати своїм поміч¬
никам лише з трьох країн, де ми зараз працюємо. В Єгипті мені
допомагали друзі й колеги з Єгипетського центру економічних
досліджень Ахмед Ґалаль, Хішам Фахмі, Тагер Гельмі, Ґамаль
Мубарак та їхні працівники. Неоціненну поміч роботі ІСД в
Єгипті надавав Шериф ель-Дивані. Дуже важливою була також
підтримка прем’єр-міністра Атефа Ебейда, міністра фінансів
Медхата Хасанейна, міністра економіки Юсефа Бутрос Галі і
міністра соціальної політики Мервата ель-Талаві. У Гаїті нас по¬
стійно підтримували президент Рене Преваль і екс-президент
Жан Бертран Аристид та їхній персонал. Я також вдячний Цен¬
трові вільного підприємництва і демократії, зокрема Жоржу
Сасину, Ліонелю Делятуру, Бернарові Краану і Жану Морису
Бюто. Запорукою успіху досліджень на Філіппінах стала до¬
помога президента Джозефа Естради і державного секретаря
Рональдо Замора. Проект було завершено завдяки підтримці й
допомозі Віка Тейлора, Ернесто Ґарилао, Хосе Левісте, Артуро
Альвендіа, Алекса Мельхора та багатьох інших.
Цей рукопис не потрапив би до друку без Ірис Мак-Кензі,
яка безкінечно правила мою англійську. Ірис була першим чи¬
тачем і редактором цієї книжки і постійно завертала мене на
пряму стежку. Я хочу подякувати своїй асистентці Міріам Ґаґо,
яка готувала текст до розсилки по різних видавництвах світу.
Але найбільше допомогло те, що Міріам активно перебрала на
себе мої повсякденні клопоти і паперову рутину, звільнивши
багато часу для роботи над книжкою.
Нарешті, я хочу подякувати кільком людям, які допомо¬
гли перетворити кілька добрих ідей на цілу книжку. Мій агент
Ендрю Вілі дав чимало цінних порад, якою має бути книжка,
написана для міжнародної аудиторії. Він поставив дуже високу
планку й не давав опуститися нижче неї. За готовий рукопис
взялися мої друзі Дейвід Фрам і Мірко Лауер. За десять днів во¬
ни вивернули його навиворіт, за словами Дейвіда, «відтиснули
воду» і надали книжці такої структури. Мені дуже пощастило
з Едвардом Тивнаном, який шліфував рукопис під вимоги по¬
тенційних видавців. Едвард — журналіст, письменник і доктор
13
Загадка капіталу
філософії — однаково добре розуміє, і що таке умоглядна ідея,
і що таке дедлайн, він провів зі мною в Лімі п’ятдесят днів,
переписавши речення за реченням цілу книжку.
Мій американський редактор Біл Фрухт виконав величезну
роботу, готуючи книжку до виходу, і допоміг прояснити багато
моментів, що неабияк пішло тексту на користь. Моїм британ¬
ським редактором була Салі Ґамінара. Її редакторський талант
перевершує лише наполегливість і винахідливість, з якою вона
готувала до друку і промотувала цю книжку.
Успіх цієї книжки — заслуга всіх цих людей. Її вади лиша¬
ються цілком на мені.
Багато ідей, висловлених у цій книжці,
сформульовано на основі практичних
досліджень у різних країнах.
Додаткову інформацію про ці дослідження
можна знайти на сайті Інституту свободи і демократії
www.ild.org.pe
14
1
П’ять загадок капіталу
Головна проблема - зрозуміти, чому той сегмент суспіль¬
ства минулого, що його я сміливо можу назвати капіта¬
лізмом, жив ніби за скляною стіною, відрізаний від решти;
чому він не поширився і не захопив ціле суспільство? ...
Чому висока концентрація капіталу була можлива лише
у певних сегментах, а не в цілій тогочасній ринковій еко¬
номіці?
Фернан Бродель, «Ігри обміну»
Час найбільшого тріумфу капіталізму — водночас момент
його кризи. Падіння Берлінської стіни поклало край століт¬
ньому змаганню комунізму з капіталізмом. Капіталізм ли¬
шився одиноким способом раціонально організувати сучасну
економіку. На цей історичний момент у відповідальних країн
вибору не лишилося. В результаті третій світ і пострадянські
країни з більшим чи меншим ентузіазмом збалансовують бю¬
джети, скорочують субсидії, заохочують іноземні інвестиції і
скасовують митні бар’єри.
Усі ці речі викликали велике розчарування. В усьому
світі від Росії до Венесуели останнє десятиліття було часом
економічних злиднів, падіння заробітків, відчуження й неза¬
доволення, часом «голоду, неспокою й грабунку», за гіркими
словами малайзійського прем’єра Махатгіра Мохамада. «New
York Times» нещодавно зауважила: «Майже скрізь жорстокість
вільного ринку, насторожене ставлення до капіталізму і пер¬
спектива нестабільності завдали серйозного удару по ринковій
економіці, яку так вихваляв Захід після перемоги у “холодній
15
Загадка капіталу
війні”». Тріумф капіталізму винятково на Заході — це шлях до
економічної і політичної катастрофи.
Американцям, які жили в мирі й багатстві, було легко іг¬
норувати негаразди в інших країнах. Які ще проблеми з капіта¬
лізмом, коли індекс Доу-Джонса здіймається вище за Еверест?
Дивлячись на інші країни, американці бачать лише прогрес,
навіть якщо він невеличкий і непевний. Хіба не можна переку¬
сити «біґмаком» у Москві, взяти відеофільм напрокат у Шанхаї
чи вийти в інтернет у Каракасі?
Проте стривожені голоси лунають і в самих Сполучених
Штатах. Американці бачать, що Колумбія стоїть на межі гро¬
мадянської війни між партизанами-наркобаронами і населен¬
ням; що азійський економічний бум гружавіє в корупції і хаосі,
а на півдні Мексики постійно вибухають заворушення. Рідіють
лави прихильників вільного ринку в Латинській Америці: у
травні 2000 року рівень підтримки приватизації знизився з 46
до 36%. А найнебезпечніше те, що в колишніх соціалістичних
країнах капіталізм не виправдав сподівань, його сприймають
вороже, а до влади повертаються люди, пов’язані зі старими
режимами. Дехто з американців розуміє — одинока причина
десятилітнього економічного піднесення США полягає в то¬
му, що чим неспокійнішим виглядає світ, то надійнішим при¬
хистком міжнародним грошам стають американські біржі та
папери.
Західні бізнес-кола дедалі більше усвідомлюють — якщо
капіталізм не приживеться в решті регіонів світу, рецесія бага¬
тих економік неминуча. Мільйони розорених на молодих фон¬
дових ринках інвесторів на власній шкурі відчули, що глобалі¬
зація — це вулиця з двостороннім рухом: третій світ і колишні
соціалістичні країни не можуть уникнути західного впливу, але
й Захід не може від них сховатися. Ворожа реакція на капіта¬
лізм зростає і в заможних країнах. Вуличні заворушення в Сі-
етлі під час засідання Світової організації торгівлі в грудні 1999
року, а за кілька місяців у Вашингтоні під час засідання МВФ і
Світового банку підкреслили роздратування, що його викликає
поширення капіталізму. Багато хто почав згадувати історика
економіки Карла ПоланьГ, який застерігав, що вільний ринок
* Карл Поланьї (Karoly Роїапуі, 1886—1964) — американо-канад-
16
1. П’ЯТЬ ЗАГАДОК КАПІТАЛУ
може конфліктувати з суспільством і призвести до фашизму.
Японія переживає найглибший спад від часів Великої депресії.
Західні європейці голосують за політиків, що обіцяють «третій
шлях», на якому не буде, як у назві французького бестселера,
«економічного жаху»*.
Ці тихі, але стривожені голоси поки що змусили амери¬
канських і європейських лідерів лише повторювати решті світу
стару заяложену казку: стабілізуйте валюту, не покладайте рук,
не зважайте на продовольчі бунти і чекайте, заки повернуться
іноземні інвестори.
Іноземні інвестиції, поза сумнівом, річ добра. Що їх біль¬
ше, то краще. Так само, як стабільна валюта, вільна торгівля,
прозорі фінансові правила, приватизація державних підпри¬
ємств і всі інші ліки з арсеналу західної фармакопеї. Але ми
постійно забуваємо, що глобальний капіталізм пробували й
раніше. Скажімо, в Латинській Америці з часів здобуття не¬
залежності від Іспанії у 1820-х роках реформи, спрямовані на
створення капіталістичної системи, починалися щонайменше
чотири рази. І кожного разу, коли минала початкова ейфорія,
латиноамериканці відверталися від капіталістичних і ринкових
практик. Цих ліків явно не досить. Вони настільки неефектив¬
ні, що практично не годяться.
Коли ліки не допомагають, західні люди, не сумніваю¬
чись у їхній дієвості, нерідко закидають третьому світові брак
підприємливості та ринкових навичок. Якщо, попри слушні
поради, нічого не виходить, то річ у самих людях: бракувало
протестантської Реформації, або заважає спадщина європей¬
ського колоніалізму, або в населення занизький рівень інте¬
лекту. Однак припущення, що саме в культурі полягає секрет
успіху таких різних регіонів, як Японія, Швейцарія чи Джор-
ський економіст і соціолог угорського походження, один із осново¬
положників економічної антропології. (Тут і далі зірочками позначені
примітки перекладача.)
* «Економічний жах» («L’Horreur 6conomique», 1996) — надзви¬
чайно популярна книжка французької есеїстки і критика Вів’єн Форе-
стер (нар. 1925), в якій авторка розкритикувала глобалізацію і еконо¬
мічний терор, що його несе неоліберальна економіка. Книжка була
удостоєна престижної премії Медичі й перекладена кільканадцятьма
мовами.
17
Загадка капіталу
джія, і що саме в культурі криються причини більшої-меншої
бідності таких різних країн, як Китай, Естонія чи Грузія, гірше
за негуманне — воно непереконливе. Різниця в добробуті між
Заходом і рештою світу надто велика, щоб її пояснювати самою
лише культурою. Більшість людей хочуть скуштувати від дерева
капіталізму, тисячі й тисячі людей, від дітей Санчеса* до сина
Хрущова**, тягнуться до західних країн.
Міста третього світу і пострадянських країн рояться під¬
приємцями. Йдете середньоазійським ринком, блукаєте ла¬
тиноамериканським селом чи ловите таксі в Москві — вам
неодмінно запропонують щось купити. Жителі всіх цих країн
мають хист, ентузіазм і дивовижну здатність добувати зиск ма¬
ло не з повітря. Вони можуть опанувати й використовувати
новітні технології. Інакше американський бізнес не мусив би
боротися з порушенням патентів за кордоном, а уряд США —
пильно стерегти військові технології, аби вони не потрапили
до країн третього світу. Ринки — давня й повсюдна традиція:
Ісус вигнав торговців з храму 2000 років тому, а мексиканці
возили свої товари на ринок задовго до Колумба.
Але якщо люди в перехідних країнах — не убогі жебраки,
не блукають безпорадно глухими стежками, не сліпі в’язні за-
гумінкових культур, що ж заважає їм отримати від капіталізму
те саме багатство, що й на Заході? Чому капіталізм процвітає
лише на Заході, ніби відділений скляною стіною?
У цій книжці я хочу показати — найбільша перешкода,
що заважає решті світу отримати користь від капіталізму — це
нездатність продукувати капітал. Капітал — це сила, яка підви¬
щує продуктивність праці та створює багатство країни. Це кров
капіталістичної системи, наріжний камінь прогресу і єдина річ,
яку бідні країни не можуть випродукувати для себе, хоч би як
їхнє населення залучалося до діяльності, притаманної капіта¬
лістичній економіці.
Я покажу на фактах і цифрах, які квартал за кварталом,
* Санчо Санчес (Sancho Sanchez, нар. 1942) — діяч нікарагуан-
ського комуністичного руху, в кінці 1960-х років був першим секре¬
тарем Нікарагуанської соціалістичної партії.
** Сергій Хрущов, молодший син Микити Хрущова, історик,
емігрував до США, працює в Університеті Брауна.
18
1. П’ЯТЬ ЗАГАДОК КАПІТАЛУ
ферма за фермою збирав зі своєю дослідницькою групою в
Азії, Африці, на Близькому Сході й у Латинській Америці, що
більшість бідняків уже мають активи, необхідні для успішно¬
го розвитку капіталізму. Сума заощаджень незаможних людей
насправді гігантська: у сорок разів більша за всю іноземну до¬
помогу, отриману у світі від 1945 року. В Єгипті, до прикладу,
вартість матеріальних цінностей, що їх накопичили незаможні
люди, у 55 разів більша за суму всіх прямих іноземних інвес¬
тицій за всю історію країни, враховуючи Суецький канал і
Асуанську греблю.
У Гаїті, найбіднішій країні Латинської Америки, сумарна
вартість активів бідняків у 150 разів більша за всі іноземні ін¬
вестиції, отримані від 1804 року, коли країна здобула незалеж¬
ність від Франції. Якби Сполучені Штати збільшили бюджет
на іноземну допомогу до рівня, рекомендованого ООН — 0,7%
від національного доходу, — найбагатшій країні світу забрало
би 150 років, щоб надати найбіднішим країнам світу той обсяг
ресурсів, який вони вже мають.
Біда у тому, що їхні ресурси мають неповноцінну форму:
будинки зведені на землі, права на яку належно не зафіксо¬
вані; підприємства юридично не зареєстровані, а їхню відпо¬
відальність не визначено; виробництво розташоване там, де
фінансисти й інвестори не можуть його побачити. Позаяк
права власності не зафіксовані належно, ці активи не можна
перетворити на капітал, продати поза межами вузького кола,
де люди знають і довіряють одне одному, використовувати як
заставу по кредиту або як частку в інвестиціях.
На Заході навпаки, кожен клаптик землі, кожна споруда,
кожен верстат, кожен товар має відображення в документі про
власність, який є видимою верхівкою великого прихованого
процесу, що пов’язує всі ці активи з рештою економіки. Завдя¬
ки цьому відображенню активи, крім матеріального існуван¬
ня, можуть вести невидиме життя. Вони можуть бути заставою
по кредиту. Найперше джерело фінансування нового бізнесу
в CILLA — кредит під заставу будинку підприємця. Такий ак¬
тив, пов’язаний з кредитною історією власника, є надійною
адресою для боргових і податкових повідомлень, базою для
надання комунальних послуг і основою для випуску цінних
19
Загадка капіталу
паперів (як-от іпотечних облігацій), що їх можна зі знижкою
перепродати на вторинному ринку. На Заході цей процес вди¬
хає життя в активи і спонукає їх генерувати капітал.
Постсоціалістичні країни й країни третього світу не мають
відповідного процесу відображення, процесу репрезентації ак¬
тивів. У результаті більшість із них недокапіталізована, подібно
до того як недокапіталізована фірма, коли випускає акцій на
суму меншу, ніж дозволяє прибуток і активи. Підприємства
бідняків дуже схожі на корпорації, які не можуть випустити
акції, щоб отримати нові інвестиції і фінансування. Без юри¬
дичної репрезентації їхні активи — мертвий капітал.
Бідні жителі всіх цих країн — переважна більшість — таки
чимось володіють, але бракує процесу, який репрезентує їхню
власність і створює капітал. Вони мають будинки, але не мають
титулів власності; мають урожай, але без документів; підпри¬
ємства, але без статутів. Саме відсутність цих репрезентацій
пояснює, чому народи, які засвоїли всі західні винаходи, від
канцелярської скріпки до ядерних реакторів, не змогли ви¬
продукувати достатньо капіталу, аби запрацював їхній власний
капіталізм.
Ось у чому полягає загадка капіталу. Щоб її розв’язати,
треба зрозуміти, яким чином люди Заходу, репрезентуючи ак¬
тиви в документах про власність, можуть бачити й видобувати
з них капітал. Один із найбільших викликів людському розу¬
му — зрозуміти і доступитися до речей, яких ми не бачимо,
але знаємо, що вони є. Не все, що реальне й корисне, можна
побачити й потримати в руках. Час, наприклад, річ реальна,
але оперувати ним можна, лише коли він репрезентований
годинником або календарем. Упродовж усієї історії людство
винаходило репрезентаційні системи — письмо, ноти, подвій¬
ну бухгалтерію, — щоб осягнути розумом те, до чого не можна
доторкнутися. Так само й капіталісти-практики, від творців
інтегрованої системи власності та корпоративних облігацій до
Майкла Мілкена*, розробляючи нові способи репрезентувати
* Майкл Мілкен (Michael Milken, нар. 1946) — американський
мільйонер, який створив ринок так званих «junk bonds» («макула¬
турних облігацій»), ризикових, але прибуткових паперів проблемних
фірм.
20
1. П’ЯТЬ ЗАГАДОК КАПІТАЛУ
невидимий потенціал, схований у нагромаджених нами акти¬
вах, знаходили і видобували капітал там, де інші бачили лише
непотріб.
Коли ви читаєте ці сторінки, вас оточують хвилі україн¬
ського, китайського, бразильського телебачення, яких не мож¬
на побачити. Так само ви оточені активами, які приховують у
собі невидимий капітал. Хвилі українського телебачення за¬
надто слабкі, щоб відчувати їх безпосередньо, але за допомоги
телевізора їх можна побачити й почути. Так і з активів можна
отримати капітал і пустити його в хід. Проте лише на Заході
існує процес конверсії, необхідний для перетворення незри¬
мого на зриме. І саме ця відмінність пояснює, чому західні
країни можуть створювати капітал, а країни третього світу і
соціалістичного табору — ні.
Відсутність цього процесу в найбідніших регіонах світу, де
живе п’ять шостих людства, не є наслідком якоїсь монополь¬
ної змови Заходу. Західні люди настільки глибоко зжилися з
цим механізмом, що вже й не усвідомлюють його існування.
І хоча він гігантський, ніхто його не бачить: ані американці,
ані європейці, ані японці, які всім своїм багатством завдячують
вмінню використовувати цей механізм. Це невидима правова
інфраструктура, прихована глибоко у системі власності, а самб
право власності — лише верхівка айсберга. Решта айсберга —
складний, створений людиною процес, який перетворює ак¬
тиви і працю на капітал. Цей процес не описано в інструкціях
і рекламних брошурах. Витоки його темні, а значення глибоко
сховане в економічній підсвідомості західних капіталістичних
країн.
Яким чином настільки важлива річ могла вислизнути з-під
уваги? Знати, як щось використовувати, і не розуміти, як воно
працює — штука не така вже й незвична. Мореплавці корис¬
тувалися магнітним компасом задовго то того, як з’явилася
переконлива теорія магнетизму. Селекціонери на практиці ви¬
користовували генетику задовго до того, як Ґреґор Мендель
пояснив її принципи. Захід процвітає за допомоги великого
капіталу, але чи розуміють люди витоки цього капіталу? Якщо
ні, то завжди лишається небезпека, що Захід завдасть шкоди
джерелу власної сили. З’ясувати джерело капіталу допоможе
21
Загадка капіталу
Заходові захистити себе і решту світу, коли багатство зазнає
удару кризи, яка неодмінно настане. Тоді знову прозвучить
питання, яке завжди постає під час міжнародних криз: «Чиїм
коштом будемо розв’язувати проблему?».
Досі західні країни приймали систему продукування капі¬
талу за даність і не документували її історію. Цю історію слід
відтворити. Ця книжка — спроба знову поглянути на джерела
капіталу і пояснити, як впоратися з економічними негараздами
бідних країн. їхні невдачі не мають нічого спільного з браком
культури чи генетичною спадщиною. Хіба хтось стверджувати¬
ме, що латиноамериканці «культурно» схожі на росіян? Однак
в останнє десятиліття, відколи обидва регіони почали будувати
капіталізм без капіталу, вони стикнулися з однаковими полі¬
тичними, соціальними й економічними проблемами: разюча
нерівність, тіньова економіка, всюдисуща мафія, політична
нестабільність, відтік капіталу, жахливе нехтування законами.
Ці проблеми виникли не у православних монастирях і не на
стежках інків.
Але від цих проблем страждали не лише пострадянські
країни і третій світ. Така сама картина була в Сполучених Шта¬
тах у 1783 році, коли президент Джордж Вашингтон нарікав
на «бандитів, які кидають виклик будь-якій владі й коштом
багатьох інших загарбують собі найкращі землі країни». «Бан¬
дитами» були сквотери і дрібні тіньові підприємці, які займали
землі, що їм не належали. Добре століття такі сквотери бороли¬
ся за права власності на свої землі, а гірники воювали за свої
права, бо закони про власність відрізнялися від міста до міста,
від табору до табору. Виступи влади на захист прав власності
породили в молодих Сполучених Штатах такий вулкан соці¬
альних заворушень і антагонізму, що голова Верховного суду
Джозеф Сторі дивувався у 1820 році, чи зможуть коли-небудь
юристи загасити це полум’я.
Сквотери, бандити і грубе нехтування законами — звучить
знайомо? Американці та європейці кажуть решті світу: «Вам
треба бути схожими на нас». Але третій світ й так дуже схо¬
жий на Сполучені Штати сто років тому, коли вони теж були
країною третього світу. Західні політики зіткнулися колись із
тими самими викликами, що й лідери пострадянських країн
22
1. П’ЯТЬ ЗАГАДОК КАПІТАЛУ
сьогодні. Але їхні наступники втратили зв’язок із часами, ко¬
ли першопроходці, що освоювали американський Захід, від¬
чували брак капіталу, бо рідко володіли правами власності на
землю, яку заселяли, й майно, яким володіли; часами, коли
Адам Сміт здійснював закупи на чорних ринках, а голодран¬
ці пірнали за монетами, що їх туристи для розваги кидали в
каламутну Темзу; коли уряд Жана-Батиста Кольбера стратив
16 тисяч дрібних підприємців, одиноким злочином яких було
те, що вони виробляли й імпортували бавовняний одяг в обхід
французьких законів.
Уся ця далека історія в багатьох країнах є сьогоденням.
Західні країни настільки вдало інтегрували своїх бідняків до
економіки, що не лишилось і згадки про те, як саме це бу¬
ло зроблено, як саме почалося створення капіталу, про часи,
коли, за словами американського історика Ґордона Вуда, «у
суспільстві й культурі трапилося щось важливе, що в небачених
раніше масштабах вивільнило прагнення й енергію простих
людей»1. Це «щось важливе» полягало в тому, що американці
та європейці наближалися до творення всеохопного форма¬
лізованого законодавства про власність і винаходили процес
конверсії, який дозволяв їм створювати капітал. Це був мо¬
мент, коли Захід перейшов рубікон, за яким лежав шлях до
успішного капіталізму — коли капіталізм перестав бути при¬
ватним клубом і став основою масової культури, коли жахли¬
ві «бандити» Джорджа Вашингтона перетворилися на мужніх
піонерів-першопрохідців, яких тепер шанує Америка.
Парадокс очевидний, але непояснений: капітал, основний
компонент економічного прогресу на Заході, не здобувся на
увагу. І це перетворило його на загадку, насправді серію з п’яти
загадок.
• Загадка браку інформації
Добродійні організації так наголошували злидні та безпо¬
радність бідняків, що ніхто й не спробував проаналізувати
їхню здатність нагромаджувати активи. Останні п’ять років
ми разом із сотнею колег з шести країн закрили книжки,
відкрили очі й вирушили містечками і селами чотирьох
континентів, аби порахувати, скільки активів нагромади-
23
Загадка капіталу
ли найбідніші шари суспільства. Виявилося, що гігантську
кількість. Але в переважній масі — це мертвий капітал.
• Загадка капіталу
Це головна загадка, наріжний камінь моєї книжки. Тема
капіталу захоплює мислителів уже років триста. Маркс пи¬
сав, що треба вийти за межі видимого, щоби доторкнутися
до «курки, яка несе золоті яйця»; а Адам Сміт відчував
потребу створити ніби повітряну колію, щоб дістатися до
цієї курки. Але ніхто не сказав, де ця курка ховається. Що
таке капітал, як він створюється і який стосунок має до
грошей?
• Загадка політичної сліпоти
Якщо в руках мільйонів бідняків так багато мертвого ка¬
піталу, то чому уряди не спробували скористатися цим
потенційним багатством? Просто тому, що необхідність
зробити це стала очевидною лише в останні років сорок,
коли мільйони людей по цілому світу перейшли від сіль¬
ського до міського трибу життя. Міграція в міста сприяла
швидкому поділу праці й викликала в найбідніших країнах
велику промислову й торгівельну революцію, яку, хоч як
це неймовірно, практично не помітили.
• Забуті уроки історії США
Те, що відбувається у третьому світі й пострадянських краї¬
нах, відбувалося колись в Європі та Північній Америці. На
жаль, нас так загіпнотизували невдачі багатьох країн під
час переходу до капіталізму, що ми забули, як це вдалося
успішним капіталістичним країнам. Сотні разів я зустрі¬
чався з технократами і політиками розвинених країн від
Аляски до Японії, але вони не мали відповіді. Це залиша¬
лося загадкою. Зрештою я знайшов відповідь у книжках з
історії їхніх країн, передусім в історії США.
24
1. П’ЯТЬ ЗАГАДОК КАПІТАЛУ
• Загадка правових невдач: чому закони про власність працю¬
ють лише на Заході
Починаючи з XIX століття різні країни копіювали західне
законодавство, аби дати своїм громадянам інституційний
каркас для створення багатства. Вони копіюють західне
законодавство й сьогодні, і очевидно, що воно не пра¬
цює. Більшість громадян досі не можуть використовувати
закон, щоб перетворювати свої заощадження на капітал.
Чому так і що треба зробити, аби закон запрацював, ли¬
шається загадкою.
Кожній з цих загадок присвячено окремий розділ моєї
книжки.
Якраз назрів момент дати відповідь на питання, чому ка¬
піталізм тріумфує лише на Заході й пробуксовує в усіх інших
краях. Усі більш-менш реальні альтернативи капіталізму, по
суті, зникли, і ми нарешті можемо спокійно і ретельно підійти
до вивчення капіталу.
25
2
Загадка браку інформації
З роками економіка ставала дедалі абстрактнішою і ві-
дірваніьиою від реального світу. Економісти здебільшого
вивчають не те, як працює реальна економічна система.
Вони будують теорії. За словами англійського економіста
Елі Дейвонса, «коли економісти захочуть вивчити коня,
їм не спаде на думку піти до стайні. Вони сидітимуть
у кабінеті і думатимуть “що я зробив би, якби був ко¬
някою?”»
Рональд Коуз, «Завдання суспільства»
Уявіть собі країну, де неможливо з’ясувати, хто чим воло¬
діє, неможливо перевірити адресу, неможливо змусити людину
заплатити борг, перетворити ресурси на гроші, поділити влас¬
ність на частки, неможливо порівняти між собою різні активи,
бо їхні описи нестандартизовано, а норми, які регулюють від¬
носини власності, відрізняються не просто в різних районах, а
на різних вулицях. Ось вам і життя розвиткових та пострадян¬
ських країн; точніше, життя 80% населення, яке відрізняється
від життя вестернізованих еліт цих країн так само разюче, як
життя білих й чорних за апартеїду в Південно-Африканській
Республіці.
На Заході побутує уявлення, нібито ці 80% населення жи¬
вуть у крайніх злиднях, але це не зовсім так. Попри очевидну
бідність, навіть найбідніші й найупослідженіші мають набагато
більше майна, ніж можна собі уявити. Проблема в тому, що
їхня власність не представлена у спосіб, який створює додат¬
кову вартість. Вийшовши за двері готелю «Hilton» на набереж¬
26
2. Загадка браку інформації
ній Нілу, ви лишаєте за спиною не високотехнологічний світ
факсів, холодильників, телевізорів і антибіотиків. Населення
Каїра все це має. Ви лишаєте за спиною світ законних угод і
легальних відносин власності. Кредити під заставу нерухомості
або чітка юридична адреса, необхідні для нагромадження ба¬
гатства, недоступні навіть тим каїрцям, які видаються досить
заможними. Найбідніші з бідних живуть поза Каїром, у районі
старих катакомб і склепів, який називають «містом мертвих».
Але практично весь Каїр — це місто мертвих душ, мертвого
капіталу, активів, що не можуть бути використані на повну
силу. Інституцій, які вдихають у капітал життя, дають змогу
забезпечити інтереси третіх осіб роботою і активами, тут не
існує.
Щоб зрозуміти, як таке можливе, слід повернутись у XIX
століття, коли Сполучені Штати посеред дикої пустки творили
своє суспільство. СІЛА успадкували від Британії не лише не¬
ймовірно складне земельне законодавство, а й тугий клубок
взаємосуперечливих землевідводів. Одна й та сама ділянка мо¬
гла належати людині, яка отримала її в нагороду від британ¬
ської корони, людині, яка заявляла, що купила її в індіанців,
і людині, якій цією ділянкою заплатила за службу законодавча
рада штату, — і всі ці люди могли ніколи й не бачити цієї землі.
Тим часом до країни йшов потік мігрантів, які селилися на
прикордонні, обробляли поля, зводили будинки, передавали
землю і користувалися кредитом задовго до того, як уряд на¬
дав їм право все це робити. Це були часи піонерів і «дикого
Заходу». Одна з причин його «дикості» полягала в тому, що
першопроходці доводили — «їхня праця, а не формальний
папірець чи довільні межі надає землі цінність і обґрунтовує
право власності»2. Вони вважали, що раз зайняли і облашту-
вали землю, звівши на ній будинки й ферми, то вона їхня.
Федеральний уряд і уряди штатів уважали інакше. Чиновники
відряджали війська палити ферми і будинки. Поселенці обо¬
ронялися. Коли солдати відходили, поселенці відбудовувались
і поверталися до свого важкого життя. Це минуле і є сьогоден¬
ням третього світу.
27
Загадка капіталу
Дивовижна революція
До 1950 року більшість країн третього світу являли собою
аграрні суспільства - європеєць XVIII століття почувався би
там як удома. Більшість людей працювали на землі, яка на¬
лежала кільком великим землевласникам, хтось був із місце¬
вих олігархів, хтось — із колоніальних плантаторів. Міста були
невеличкі й функціонували передусім як ринки і порти, а не
як промислові центри. Заправляла в містах крихітна купецька
еліта, яка захищала свої інтереси стосами норм і правил.
Після 1950 року в третьому світі почалася економічна
революція, схожа на соціальний й економічний вибух 1800-х
років у Європі. Нові машини зменшили потребу в робочій силі
на селі, а нові медикаменти й методи лікування знизили рівень
дитячої смертності і збільшили тривалість життя. Невдовзі со¬
тні тисяч людей потягнулися новозбудованими дорогами до
міст, про які так звабливо розповідали нові радіопрограми.
Населення міст почало швидко зростати. В самому тільки
Китаї від 1979 року із сіл до міст перебралося понад 100 міль¬
йонів людей. У 1950—1988 роках населення таїтянської столиці
Порт-о-Пренс зросло від 140 000 до 1 550 000 осіб. На 1998
рік воно наближалося до 2 мільйонів. Майже дві третини цих
людей жили в халупах. Хвиля нових містян вганяла експертів
у відчай ще 1973 року, задовго до головного сплеску міграції.
«Все відбувається так, ніби місто летить у прірву, — писав один
урбаніст. — Неконтрольоване будівництво — де завгодно і як
завгодно. Каналізаційна система не може впоратися з опада¬
ми і щодня забивається. Населення згромаджується у районах,
де немає каналізації. Тротуари на авеню Десаліна буквально
окупували дрібні торговці. В місті стало просто неможливо
жити»3.
Мало хто передбачав гігантську трансформацію способу
життя та діяльності людей. Модні тогочасні теорії «розвитку»
намагалися переналаштувати сільське життя на модерний лад.
Ніхто не чекав, що селяни підуть до міст у пошуках XX століт¬
тя. Але десятки мільйонів людей, попри вороже ставлення до
них, усе одно йдуть до міст. Вони стикаються з глухою стіною
норм, що закривають перед ними можливість вести легальну
соціальну й економічну діяльність. Цим новим містянам над¬
28
2. Загадка браку інформації
звичайно важко легально завести собі житло, розпочати новий
законний бізнес чи знайти легальну роботу.
Перешкоди для легальності
Щоб зрозуміти, наскільки важко живеться іммігрантам,
ми з моєю дослідницькою групою вирішили відкрити неве¬
личку швейну майстерню на околиці Ліми. Нашим завданням
було з нуля створити абсолютно легальний бізнес. Мої колеги
почали виповнювати форми, вистоювали черги, їздили авто¬
бусом у центр Ліми по різні дозволи, потрібні за буквою за¬
кону для ведення малого бізнесу. Вони працювали по шість
годин на день і нарешті зареєстрували це підприємство. За 289
днів. Хоча в майстерні мав працювати лише один працівник,
юридична реєстрація обійшлася у 1231 долар* — тридцять одну
мінімальну місячну зарплату. Отримати легальне право збуду¬
вати будинок на землі, яка перебувала в державній власності,
зайняло шість років і одинадцять місяців — для цього довелося
здійснити 207 адміністративних кроків у 52 урядових установах
(див. ілюстрацію 2.1).
Щоб отримати легальне право власності на цю ділянку,
треба було зробити 728 таких кроків. З’ясувалося, що на водія
автобуса, маршрутки або таксі, який хотів отримати офіційний
дозвіл на маршрут, чекало двадцять шість місяців бюрократич¬
ної тяганини.
Моя дослідницька група за допомоги місцевих працівни¬
ків повторила ці експерименти в кількох інших країнах. Пере¬
шкоди виявилися не меншими, ніж у Перу, а іноді й більшими.
На Філіппінах, якщо людина збудувала житло у поселенні, роз¬
ташованому в місті на державній або приватній землі, то щоб
придбати його легально, вона мала увійти у спілку з сусідами
і взяти участь у державній програмі фінансування житла. Цей
процес вимагав зробити 168 кроків, до нього причетні 53 дер¬
жавні й приватні установи, і займав він від 13 до 25 років (див.
ілюстрацію 2.2).
Це за умови, що державна програма фінансування житла
мала достатньо коштів. Якщо житло розташовувалося в ра-
* В усіх прикладах тут і далі маються на увазі долари США.
29
Загадка капіталу
Ілюстрація 2.1
Процедури легалізації будинку в Перу складаються з 5 етапів. Лише
перший етап вимагає зробити 207 кроків
30
STEP
2. Загадка браку інформації
Ілюстрація 2.2
Процедури легалізації незаконної нерухомості на Філіппінах
31
Загадка капіталу
йоні, який уважався «сільськогосподарським», то мешканець
мусив подолати додаткові бар’єри і змінити статус землі на
міський — 45 додаткових бюрократичних процедур у 13 орга¬
нізаціях, плюс два роки до всієї справи.
В Єгипті людина, яка хоче придбати та юридично оформи¬
ти ділянку державної землі в пустелі, мусить пройти мінімум 77
бюрократичних процедур у 31 державній установі й приватній
агенції (див. ілюстрацію 2.3).
Це забере від 5 до 14 років. Збудувати легальне житло на ко¬
лишніх сільськогосподарських землях потребуватиме 6—11 ро¬
ків бюрократичної тяганини, або й довше. Це пояснює, чому
4,7 мільйона єгиптян збудували свої житла нелегально. Якщо,
збудувавши дім, господар вирішить стати законослухняним і
оформити на нього документи, то ризикує, що будинок зне¬
суть, може заплатити чималий штраф або відсидіти до десяти
років у в’язниці.
Одинокий спосіб пересічному громадянинові Гаїті осели¬
тися на державній землі — спершу взяти її в оренду на п’ять
років, а після того купити. Разом із таїтянськими помічника¬
ми наші дослідники з’ясували: щоб дістати таку оренду, треба
зробити 65 бюрократичних кроків, що забирає в середньому
понад 2 роки — і все це лише за право взяти в оренду землю на
п’ять років. Щоб купити землю, треба подолати ще 111 бюро¬
кратичних перепон і понад 12 років тяганини (див. ілюстрацію
2.4). Але й ці стоїчні поневіряння не гарантують, що власність
буде легальною.
В усіх країнах, де ми проводили дослідження, виявилося,
що залишатися легальним так само важко, як і стати легаль¬
ним. У результаті не так мігранти нехтують законами, як закон
нехтує ними і вони лишаються поза системою. У 1976 році дві
третини всіх венесуельських працівників були зайняті на ле¬
гальних підприємствах, сьогодні — менше половини. Тридцять
років тому дві третини новобудов у Бразилії призначалися в
оренду. Сьогодні якихось 3% нового житла офіційно числиться
орендним. Що трапилося? Куди подівся цей ринок? У фавели,
позалегальні райони бразильських міст, які живуть поза меж¬
ами зарегульованої формальної економіки і функціонують від¬
повідно до попиту і пропозиції. У фавелах ніхто не контролює
32
2. Загадка браку інформації
Ілюстрація 2.3
Процедура купівлі ділянки пустелі під будівництво і реєстрації права
власності на не! в Єгипті
33
(«лкХсоО
Ілюстрація 2.4
Процедури, передбачені в Гаїті при купівлі земельної ділянки
після її 5-річної оренди
34
2. Загадка браку інформації
орендної плати, розраховуються в американських доларах, а з
неплатоспроможними орендарями не церемоняться.
Вийшовши з системи, нові містяни стають «позалегала-
ми». Одинока їхня альтернатива — жити й працювати поза
офіційним законом, використовуючи для захисту і мобілізації
своїх активів власні неформальні порядки. Ці порядки являють
собою комбінацію норм, вибірково запозичених із офіційної
правової системи, принагідно наімпровізованих правил і зви¬
чаїв, привезених із рідних місць. Позалегальні норми освячує
суспільна угода, якої тримається громада, їх гарантує обрана
громадою влада. Такі позалегальні суспільні угоди створили
цілий сектор, наповнений життям, але недокапіталізований —
серцевину світу бідняків.
Недокапіталізований сектор
Мігранти тікають від закону, але не байдикують. Недока-
піталізовані сектори у третьому світі й пострадянських країнах
живуть з важкої праці та винахідливості. Домороби на вулицях
виготовляють усе на світі — від одягу й взуття до підроблених
годинників «Cartier» і сумочок «Vuitton». Є майстерні, які ре¬
монтують і складають верстати, автомобілі й навіть автобуси.
Нова міська біднота витворила цілу індустрію і мікрорайони,
які функціонують, нелегально під’єднавшись до електромере¬
жі та водогону. Є навіть стоматологи, які без жодних ліцензій
пломбують зуби.
Але історія не про те, як бідняки надають послуги бід¬
някам. Усі ці нові підприємці заповнюють прогалини й у ле¬
гальній економіці. У багатьох розвиткових країнах більшість
перевезень виконують неліцензовані автобуси, маршрутки
і таксі. У третьому світі торгівці з нетрів постачають левову
частку продуктів на ринок, від вуличних яток до прилавків у
ними ж зведених магазинчиках.
У 1993 році, за оцінками мексиканської Торгової палати, у
федеральному районі Мехіко діяло 150 000 вуличних торговців
плюс ще 293 000 у 43 інших мексиканських містах. Середня
довжина їхніх крихітних яток становила лише 1,5 метри. Якби
ятки торгівців у Мехіко поставити однією суцільною лінією,
35
Загадка капіталу
вийшло б понад 210 кілометрів завдовжки. Тисячі й тисячі лю¬
дей працюють у позалегальному секторі — на вулицях, удо¬
ма, в незареєстрованих крамницях, офісах і фабриках у місті.
Мексиканський національний інститут статистики спробував у
1994 році підрахувати кількість неформальних «мікробізнесів»
у країні — вийшло загалом 2,65 мільйона.
Усе це реальні приклади економічного життя в недокапіта-
лізованому'секторі суспільства. В пострадянських країнах мож¬
на знайти ще вигадливішу діяльність поза всякою звітністю, від
виробництва комп’ютерних деталей і програм до реактивних
винищувачів на експорт.
Звісно, історія Росії дуже відрізняється від історії країн тре¬
тього світу, таких як Гаїті та Філіппіни. Але після краху комуніз¬
му колишні радянські республіки перейшли до таких самих схем
неформальної власності. У 1995 році «Business Week» писав, що
за чотири роки після падіння комунізму в Росії лише «якихось
280 тисяч з 10 мільйонів колгоспників володіють своєю зем¬
лею». Ще один аналітичний звіт малює знайому за третім світом
картину: «[В колишньому Радянському Союзі] права приватної
власності, користування і відчуження землі нечітко виписані й
належно законом не захищені... Механізми, які в ринкових еко¬
номіках захищають земельні права, досі в зародковому стані...
Сама держава й далі обмежує майнові права на землю, якою не
володіє»4. Судячи з рівня споживання електроенергії, неофіцій¬
на економічна діяльність у колишньому Радянському Союзі між
1989 і 1994 роками виросла з 12 до 37% від загального обсягу
виробництва. Дехто наводить ще більшу цифру.
Усе це добре знайоме людям, які живуть не на Заході.
Треба просто відкрити вікно або взяти таксі від аеропорту до
готелю, щоб побачити, як міські околиці обростають домами,
як армія торгівців пропонує різні дрібниці на вулицях, як за
гаражними воротами вирують майстерні, а роздовбані авто¬
буси сновигають брудними вулицями. Позалегальність часто
вважають «маргінальним» питанням, схожим на чорний ринок
у розвинених країнах, бідність чи безробіття. Позалегальний
світ зазвичай сприймають як місце, де тиняються гангстери,
підозрілі типи, що становлять інтерес лише для поліції, антро¬
пологів і місіонерів.
36
2. Загадка браку інформації
Насправді маргінальним є легальне — позалегальне стало
нормою. Біднота вже контролює величезну частину нерухомос¬
ті й виробництва. Міжнародні агенції, що відряджають своїх
консультантів зустрітись у скляних хмарочосах в елегантному
центрі міста з місцевим «приватним сектором», промовляють
лише до частини підприємницького світу. Економічна потуга
третьосвітніх і посткомуністичних країн — лахмітники, ви¬
робники дрібного начиння і нелегальні забудовники з глухих
закутків. Одинокий реальний вибір перед урядами цих країн —
інтегрувати всі ці ресурси в упорядковані й прозорі легальні
рамки, або й далі жити в анархії.
Наскільки капітал мертвий?
Протягом останніх десяти років моя команда дослідни¬
ків за допомоги досвідчених місцевих експертів досліджувала
п’ять міст третього світу — Каїр, Ліму, Манілу, Мехіко і Порт-о-
Пренс. Ми намагалися визначити вартість майна, яким володі¬
ють люди, котрих дискримінаційне законодавство не пустило в
капіталізовану економіку. (Графіки у «Додатках» підсумовують
результати.) Щоби результати були надійними, ми зосередили¬
ся на найбільш реальному й видимому активі — нерухомості.
На відміну від продажу продуктів чи взуття, ремонту авто¬
мобілів або виробництва фальшивих годинників «Cartier» — ді¬
яльності, яку важко обрахувати і ще важче оцінити, — будин¬
ки сховати неможливо. їхню вартість можна скласти, просто
підрахувавши вартість будівельних матеріалів і порівнявши з
ціною схожих будинків, виставлених на продаж. Цілими мі¬
сяцями ми квартал за кварталом рахували будинки. Там, де
була можливість, ми публікували отримані результати, аби їх
відкрито обговорювали і критикували. У співпраці з місцевими
фахівцями ми знову й знову перевіряли наші методи і резуль¬
тати.
Виявилося, що люди вигадали стільки ж варіантів будувати
в недокапіталізованому секторі, скільки є легальних перепон.
Найочевидніші приклади — халупи, збудовані на державній
землі. Але наші дослідники знайшли далеко вигадливіші спо¬
соби обійти земельне законодавство. У Перу, скажімо, люди
37
Загадка капіталу
створювали сільськогосподарські кооперативи, щоб викупити
землю в попередніх власників, а тоді використовували її під
будівництво житла й організацію виробництва. Через те, що
не існує легких способів змінити статус сільськогосподарської
землі, фермери в державних кооперативах нелегально наріза¬
ли землю на менші ділянки і продавали в приватні руки. В
результаті практично ніхто не мав юридичних прав на свою
ділянку. В Порт-о-Пренсі навіть порівняно дорога власність
змінює власника і ніхто не завдає собі клопоту поінформува¬
ти реєстраційне бюро, яке й без того безнадійно погрузло в
тяганині. В Манілі будинки виростають на землі, відведеній
винятково під промислове виробництво. В Каїрі мешканці
старих чотириповерхових державних будинків надбудовують
по три нелегальних поверхи і продають квартири родичам та
іншим покупцям. У тому ж Каїрі легальні орендарі квартир,
чия орендна плата була заморожена на початку 1950-х років
на рівні, що становить тепер менше долара на рік, нарізають
ці помешкання на менші кімнати і здають їх за ринковою ці¬
ною.
Деякі з цих будинків позалегальні від самого початку, збу¬
довані з порушенням усіх законів. Інші — будинки в Порт-о-
Пренсі, каїрські квартири з фіксованою орендою — виникли в
рамках легальної системи, але вийшли з неї, коли дотримува¬
тися законів стало надто дорого і марудно. В той чи той спосіб
майже кожен житловий будинок у містах, які ми досліджували,
виведений з легальних рамок і сфери тих самих законів, які
гіпотетично могли дати власникам інструменти репрезентації
та інститути для створення капіталу. Хтось може й має на руках
документи або якісь папери, але реальні майнові права на ці
активи не зафіксовані в офіційній системі реєстрації власності,
тому всі ці акти і план-схеми застарілі. В результаті більшість
ресурсів, що їх мають люди, в комерційному і фінансовому
сенсі невидимі. Ніхто достеменно не знає, хто, де і чим воло¬
діє, хто здатний виконувати зобов’язання, хто відповідатиме
за збитки й обман, які є механізми стягнути плату за надані
товари і послуги. Відповідно більшість потенційних активів
у цих країнах перебуває в тіні; доступного капіталу мало, а
ринкова економіка обмежена і млява.
38
2. Загадка браку інформації
Ця картина недокапіталізованої економіки разюче від¬
різняється від традиційних уявлень про розвитковий світ. Але
саме так живе більшість людей. Це світ, де право власності на
активи важко простежити й підтвердити, а легальні юридичні
норми його не регулюють; де потенційно корисні економіч¬
ні атрибути активів не було описано й організовано; де їх не
можна використати, щоб отримати додаткову вартість через
різні транзакції, бо непевний і незафіксований характер цих
активів залишає забагато простору для непорозумінь, плута¬
нини й анулювання угод. Словом, це світ, де більша частина
капіталу мертва.
Скільки коштує мертвий капітал?
Мертвий капітал, цілі вулиці мертвого капіталу, є у кож¬
ній посткомуністичній і третьосвітній країні. У Філіппінах, за
нашими підрахунками, 57% населення міст і 67% жителів сіл
мешкають у будинках, які є мертвим капіталом. У Перу 53%
містян і 81% селян живуть у позалегальних помешканнях.
Ще приголомшливіші ці цифри в Гаїті та Єгипті. В Гаїті,
за нашими оцінками, 68% містян і 97% селян живуть у будин¬
ках, на які ніхто не має твердих юридичних прав. В Єгипті
під дахом мертвого капіталу живуть 92% населення міст і 83%
жителів сіл.
Відповідно до західних мірок більшість цих помешкань ко¬
штують небагато. За халупу в Порт-о-Пренсі дадуть якихось
500 доларів, за хатинку біля брудного водогону у Манілі лише
2700 доларів, за досить пристойний будинок у селі за Каїром
якихось 5000 доларів, а за респектабельний дім із гаражем і
красивим краєвидом із вікна лише 20 000 доларів. Але таких
помешкань величезна кількість, і їхня сумарна вартість далеко
більша за статки багатіїв.
Сумарна вартість бездокументної міської і сільської неру¬
хомості в Гаїті становить приблизно 5,2 мільярда доларів. Для
порівняння, це вчетверо більше, ніж усі активи всіх легальних
компаній у Гаїті, удев’ятеро більше за всі активи уряду й у 158
разів більше, ніж усі прямі інвестиції за історію Гаїті до 1995
року. Гаїті виняток, скажете ви, уламок франкомовної Африки,
39
Загадка капіталу
що випадком потрапив у Західну півкулю, а режим Дювальє за¬
вадив виникнути впорядкованій правовій системі. Можливо.
Подивімося тоді на Перу, іспано-індіанську країну з дуже
відмінною традицією і етнічним обличчям. Вартість позале-
гальної нерухомості у місті й на селі в Перу сягає 74 мільярдів
доларів. Це вп’ятеро більше за сумарну вартість цінних паперів
на фондовій біржі в Лімі перед крахом 1998 року, вії разів
більше за вартість потенційно приватизабельних державних
підприємств і майна, у 14 разів більше за обсяг усіх прямих
іноземних інвестицій за всю історію країни. Скажете, що роз¬
виткові формальної економіки Перу теж заважали традиції
древньої імперії інків, руйнівний вплив іспанського колоніа¬
лізму і недавня війна зі «Світлим шляхом»*?
Добре, подивімося на Філіппіни, колишній азійський про¬
текторат Сполучених Штатів. Вартість позалегальної нерухо¬
мості становить тут 133 мільярди доларів, учетверо більше за
капіталізацію 216 компаній, акції яких ходять на філіппінській
фондовій біржі, усемеро більше за всі депозити в усіх комер¬
ційних банках країни, удев’ятеро більше за вартість державних
підприємств, у чотирнадцять разів більше за обсяг усіх прямих
іноземних інвестицій.
Може, Філіппіни також аномалія - химерний виплід хрис¬
тиянства, насадженого в колишніх іспанських колоніях. Якщо
так, подивімося на Єгипет. Вартість єгипетського мертвого ка¬
піталу у вигляді нерухомості, за підрахунками, які ми зробили
разом із єгипетськими колегами, становить 240 мільярдів до¬
ларів. Це у тридцять разів більше за суму всіх акцій на каїрській
фондовій біржі та, як я уже згадував, у п’ятдесят п’ять разів
більше за всі іноземні інвестиції в Єгипет.
У кожній країні, яку ми досліджували, підприємницька
винахідливість бідняків створила величезне багатство — багат¬
ство, яке є найбільшим джерелом потенційного капіталу для
розвитку.
Ці активи набагато більші за вартість державної власності,
* «Світлий шлях» (/ся. «Sendero Luminoso») — інша назва Кому¬
ністичної партії Перу, нелегальної терористичної організації маоїст¬
ського спрямування. У 1980-х роках вела партизанську війну проти
уряду.
40
2. Загадка браку інформації
вартість місцевих фондових бірж і обсяг прямих іноземних ін¬
вестицій; вони набагато більші за обсяг усієї допомоги з боку
розвинених країн і всіх позик, наданих Світовим банком.
Усі ці результати ще більше приголомшують, якщо взяти
дані з чотирьох країн, які ми досліджували, і екстраполювати
їх на третій світ і посткомуністичні країни загалом. За нашими
оцінками, до 85% усієї міської землі й від 40 до 53% земельних
ділянок на селі перебувають у такій формі володіння, яка уне¬
можливлює перетворити їх на капітал. Звісно, оцінювання всіх
цих активів дає дуже приблизну цифру. Але ми переконані, що
наші оцінки максимально акуратні й досить скромні.
За нашими оцінками, сумарна вартість нерухомості, якою
володіють бідняки у третьому світі, але не мають на неї юри¬
дичних прав, становить щонайменше 9,3 трильйона доларів
(див' таблицю 2.1).
Над цією цифрою треба поміркувати: 9,3 трильйони до¬
ларів — це приблизно вдвічі більше за всі гроші Сполучених
Штатів, що перебувають в обігу. Це майже стільки ж, як загаль¬
на вартість усіх компаній, що котируються на фондових бір¬
жах у двадцяти найрозвиненіших країнах світу: нью-йоркській,
токійській, лондонській, франкфуртській, торонтській, па¬
ризькій, міланській, NASDAQ і десятці інших. Це більш ніж
у двадцять разів більше за всі прямі іноземні інвестиції в усі
посткомуністичні країни і країни третього світу за 1990-ті ро¬
ки, у сорок шість разів більше за всі позики Світового банку
за останні тридцять років, у дев’яносто три рази більше за всю
допомогу розвинених країн третьому світові за той самий пе¬
ріод.
Гектари діамантів
Слова «міжнародна бідність» надто міцно пов’язані з об¬
разами злиднів-жебраків на тротуарах Калькутти чи голодних
африканських дітей посеред пісків. Такі сцени, звісно, реальні,
мільйони людей потребують і заслуговують на допомогу. Однак
найпохмуріші сцени третього світу не є найточнішими. Мало
того, вони відволікають увагу від успіхів дрібних підприємців,
які здолали, здавалося б, нездоланні перешкоди й створили
41
Загадка капіталу
Таблиця 2.1
Мертвий капітал у вигляді нерухомості у місті і на селі (1997)1
і ® .
л в
е: і хт
2 2 2 о
Ш a (j >S
§ 1 5 І
О О “2
С с
і* г „
* з С ,S
£ 41 S -О
2 Г.Е
^ 2 S
8|ії
с і * §
І 22 і
S-£S|
0Q «с
И
ь.і
5?
S ї 5
5 * °
~ 0» ■*>
Si
* X
55
sg
і «
ill
S s
q 2
ІЛ <
5 s
S.'g
<
.= * s
c: 5<
S6g
S^gC
5 Si ^
І8Ї
m
m S
ІШ
і
2. 5 oj
i=
і я|
ш
§5
и
о •=
5 s
Q-s
X °-
0^5
U Q.
* О)
•= * 2
с= 5<
.3
1 179 розвиткових і постсоціалістичних країн.
2 За нашими оцінками, 85% житла у місті позалегальне. Воно: а) або
збудоване в обхід законодавства; б) ділянка не відповідає режимові зем¬
лекористування, або землевідвід не оформлено; в) або було легальним,
але стало позалегальним; г) було збудоване державою з порушенням ви¬
мог закону.
3 У розрахунки закладено 3973 долари за гектар орних земель, 138
доларів за гектар пасовищ.
42
2. Загадка браку інформації
більшу частину багатства своєї країни. В адекватнішій картині
третього світу не обійтися без людей, які терпляче заощаджува¬
ли, щоб збудувати будинок собі і дітям, які заснували підпри¬
ємства там, де на це ніхто й не сподівався. Мене обурює, коли
цих героїв-підприємців пов’язують із проблемою глобальної
бідності.
Вони не проблема. Вони розв’язок.
Після Громадянської війни такий собі Расел Конвел роз’їж¬
джав Америкою з виступами, які зворушували мільйони людей.
Він розповідав історію індійського купця, якому віщун напро¬
рокував, що той стане неймовірно багатим, якщо шукатиме
свій скарб. Купець об’їздив цілий світ, але повернувся додому
з порожніми руками, старий і розчарований. Увійшовши до
свого занедбаного будинку, він захотів пити. Але колодязь на
його землі стояв замулений. Зітхнувши, він узяв лопату, став
копати новий — і раптом натрапив на Ґолконду, найбільшу
діамантову жилу у світі.
Мораль цієї історії дуже корисна. Керівникам посткому¬
ністичних країн і країн третього світу не варто їздити по іно¬
земних міністрах і міжнародних фінансових інституціях, шука¬
ючи допомоги. Посеред найбідніших кварталів і халуп у влас¬
ній країні лежать, якщо не гектари діамантів, то трильйони
доларів, готові піти у роботу, варто лише розгадати загадку
перетворення активів на живий капітал.
43
з
Загадка капіталу
Сенс світу має перебувати поза ним. У світі все таке,
як воно є, і все діється, як діється; у ньому немає жодної
вартості - а якби була, то не мала б вартості.
Якщо є якась вартість, що має вартість, то вона має
перебувати поза всім, що діється і так-існує. Бо все, що
діється і так-існує, - випадкове.
Те, що робить його невипадковим, не може перебувати
у світі, бо тоді воно знову ж таки було б випадковим.
Воно мусить перебувати поза світом.
Людвіґ Вітґенштайн, «Логіко-філософський трактат»
Пройшовши близькосхідними, пострадянськими чи лати¬
ноамериканськими дорогами, ви побачите всякого: як будують
халупи, аби перебути ніч, обробляють землю, продають і купу¬
ють різноманітні товари. В розвиткових і посткомуністичних
країнах економічні активи задовольняють передусім безпосе¬
редні фізичні потреби. Однак на Заході такі самі активи ведуть
ще й паралельне життя поза фізичним світом яко капітал. їх
можна використати, щоб запустити додаткове виробництво,
забезпечити ними інтереси інших сторін, наприклад як заставу
під іпотеку чи під інші форми кредиту й комунальних послуг.
Чому будинки й земля в інших частинах світу не можуть
вести таке паралельне життя? Чому гігантські ресурси, про які
ми говорили у другому розділі — 9,3 трильйона доларів мерт¬
вого капіталу, — не можуть приносити додаткову користь, крім
свого «природного» призначення? Моя відповідь — капітал
мертвонароджений тому, що ми забули (а може, ніколи не
44
3. Загадка капіталу
усвідомлювали), що змусити фізичний актив генерувати капі¬
тал (скажімо, скористатися будинком, аби позичити грошей
і профінансувати підприємство) — це дуже складний процес.
Цей процес нагадує Айнштайнову теорію, коли з якої-небудь
цеглини можна вивільнити гігантську енергію у вигляді атом¬
ного вибуху. Так само й капітал — це результат відкриття і ви¬
вільнення потенційної енергії трильйонів цеглин, з яких скла¬
даються будинки бідняків.
Однак між вивільненням енергії атома і вивільненням ка¬
піталу з цегляних будинків є одна важлива відмінність: хоча
людство (принаймні велика група вчених) оволоділо процесом
отримання енергії з матерії, ми, схоже, забули процес, який
дозволяє нам отримувати капітал з активів. У результаті 80%
світу недокапіталізовано; люди не можуть видобувати еконо¬
мічну енергію зі своїх будинків (чи інших активів) і генерувати
капітал. Ба гірше, скидається, що розвинені країни нездатні
цього навчити. Чому на Заході активи в достатку породжують
капітал, а в інших країнах ні — лишається загадкою.
Підказки з минулого (від Сміта до Маркса)
Щоб розкрити загадку капіталу, повернімося до первісного
значення слова. В середньовічній латині слово «капітал» озна¬
чало голову корови або іншої худоби, яка, крім того, що дава¬
ла основний харч, завжди була важливим джерелом багатства.
Худоба — майно невибагливе, мобільне, її можна перегнати в
разі небезпеки, легко рахувати й скласти їй ціну. Але найваж¬
ливіше — худоба дає додаткове багатство, створює додаткову
вартість, урухомлює інші ремесла, даючи молоко, шкіру, вовну,
м’ясо й паливо. Крім того, худоба плодиться сама собою. Отже,
термін «капітал» починає означати дві речі одночасно — сам
матеріальний актив і потенційну здатність активу генерувати
додаткову вартість. Від стодоли недалеко до письмового столу
батьків економічної науки, які зазвичай означували «капітал»
як ту частину активів країни, яка генерує додаткову вартість і
збільшує продуктивність.
Великі економісти-класики Адам Сміт і Карл Маркс ува¬
жали, що капітал — це двигун, який урухомлює ринкову еконо¬
45
Загадка капіталу
міку. Капітал («capital») уважали головною частиною економіч¬
ного цілого — чільним елементом як, наприклад, у фразах типу
«capital issues» (цінні папери), «capital punishment» (смертна
кара), «capital city» (столиця). Вони хотіли зрозуміти, що таке
капітал, як він створюється та акумулюється. Погоджуєтеся
ви з економістами-класиками чи, може, вважаєте їхні погляди
неадекватними (ймовірно Сміт так і не зрозумів, що розгорта¬
ється промислова революція, а Марксова трудова теорія вар¬
тості не має практичного застосування), але саме ці мислителі
сформулювали корпус ідей, від яких ми зараз відштовхуємося
та намагаємося зрозуміти, що таке капітал, що його продукує
і чому незахідні країни генерують його так мало.
Для Сміта джерелом дедалі більшої продуктивності, а от¬
же, «багатства народів» була економічна спеціалізація — роз¬
поділ праці й обмін продуктами праці на ринку. Цю спеціалі¬
зацію й обмін уможливлював капітал, що його Сміт визначав
як сукупність активів, нагромаджених із виробничими цілями.
Підприємці можуть використовувати нагромаджені ресурси
для підтримки спеціалізованих підприємств, допоки можуть
обмінювати свою продукцію на інші потрібні речі. Що більше
капіталу нагромаджено, то можлива більша спеціалізація і ви¬
щою буде продуктивність праці суспільства. Маркс погоджу¬
вався — багатство, яке породжував капіталізм, уявлялося йому
гігантською купою товарів.
Сміт уважав, що феномен капіталізму виник у результаті
природного прогресу людства — від мисливства й аграрного
суспільства до суспільства комерційного, де завдяки взаємо¬
залежності, спеціалізації й торгівлі колосально зростає про¬
дуктивність. Капітал був ніби чарівною паличкою, яка збіль¬
шує продуктивність і створює додаткову вартість. «Кількість
корисної праці у будь-якій країні, — писав Сміт, — не лише
збільшується зі збільшенням запасу [капіталу], який її вико¬
ристовує, а й унаслідок цього збільшення та сама кількість
праці дає набагато більшу продуктивність»5.
Сміт підкреслював один момент, що становить саму суть
загадки, яку ми намагаємося розгадати: щоб нагромаджені ак¬
тиви стали дієвим капіталом і урухомили додаткове виробни¬
цтво, вони мають бути зафіксовані й утілені в певному предметі,
46
3. Загадка капіталу
«який триває у часі після того як роботу завершено. Тут, так
би мовити, якусь кількість роботи відкладено про запас, щоб
використати за потреби при якійсь іншій нагоді»6. Сміт засте¬
рігав, що праця, вкладена у виробництво активів, не лишить
сліду й не створить вартості, якщо вона належним чином не
зафіксована.
Що саме Сміт мав на увазі — предмет справжньої дискусії.
Але в нього я знайшов думку, що капітал — це не нагромадже¬
на купа активів, а потенціал, який вона має для розгортання
нового виробництва. Цей потенціал, звісно, абстрактний. Він
має бути оформлений і уречевлений, перш ніж його можна ви¬
користати, точно так само, як потенційна енергія в Айнштай-
новій цеглині. Без процесу перетворення — що вивільняє по¬
тенційну енергію, яка міститься в матерії, — вибуху не буде;
матерія лишиться просто-на-просто цеглиною. Створення ка¬
піталу також потребує процесу перетворення.
Уявлення про те, що капітал — передусім абстрактне понят¬
тя і, щоб принести користь, має набути конкретної уречевленої
форми, було відоме й іншим економістам-класикам. Симонд
де Сисмонді, швейцарський економіст XIX століття, писав,
що капітал — це «постійна вартість, яка примножується і не
зникає... Коли ця вартість відокремлюється від продукту, який
її створює, то стає метафізичною і нематеріальною величиною,
яка завжди належить тому, хто її створив, і може бути [зафіксо¬
вана] в різних формах»7. Великий французький економіст Жан
Батист Сей уважав, що «капітал за своєю природою завжди
нематеріальний, адже не матерія створює капітал, а вартість,
притаманна матерії, а у вартості немає нічого матеріального»8.
Маркс погоджувався: з його погляду, стіл можна зробити з
чогось реального, наприклад із дерева, «але як тільки він ро¬
биться товаром, він перетворюється в чуттєво-надчуттєву річ.
Він не тільки стоїть на землі на своїх чотирьох ногах, але стає
перед лицем усіх інших товарів на голову, і ця його дерев’яна
голова породжує химери, в яких далеко більше дивовижного,
ніж коли б стіл по своїй охоті почав танцювати»9.
Таке розуміння капіталу згубилося в історії. Капітал тепер
плутають з грошима, але гроші — лише одна з багатьох форм,
в яких він існує. Складне поняття завжди легше засвоїти через
47
Загадка капіталу
наявний приклад. «Гроші» зрозуміліші за «капітал». Але ствер¬
джувати, що гроші — це кінцева форма існування капіталу, буде
помилкою. Як зазначив Адам Сміт, гроші — це «велике колесо
обігу», але не капітал, адже «ці металеві монети не можуть по¬
роджувати» вартість10. Інакше кажучи, гроші полегшують укла¬
дання угод, дозволяють нам продавати і купувати речі, але самі
по собі не є початком і причиною додаткового виробництва.
Сміт наполягав, що «золоті і срібні гроші, які ходять у країні,
можна порівняти з дорогою, яка сприяє рухові й довозу на
ринок сіна і зерна країни, але сама нічого не виробляє»11.
Щойно ви перестаєте думати про «капітал» як про синонім
«заощаджених і вкладених грошей», загадка капіталу зникає.
Причина хибного уявлення, ніби гроші це і є капітал, полягає
в тому, що сучасний бізнес виражає вартість капіталу в гро¬
шах. Без допомоги грошей важко оцінити загальну вартість
різнотипних активів — машин, будинків, землі. Зрештою, саме
для цього й винайшли були гроші; вони служать стандартним
мірилом вартості речей, аби ми могли обмінюватися різними
активами. За всієї своєї користі гроші аж ніяк не можуть вира¬
зити абстрактний потенціал того чи того активу і перетворити
його на капітал. Третій світ і пострадянські країни печально
відомі тим, що накачують свої економіки грошима, але не¬
здатні наростити капітал.
Потенційна енергія активів
Що саме виражає потенційну здатність активу урухомлю-
вати додаткове виробництво? Що саме виокремлює вартість
звичайного будинку і виражає її у спосіб, який дозволяє нам
реалізувати будинок яко капітал?
Проведімо аналогію з енергією. Уявімо гірське озеро. Ми
можемо мислити це озеро в безпосередньому природному ви¬
гляді й знайти йому якесь використання, наприклад прогулян¬
ки на човні чи рибалка. Але інженер побачить в озері джерело
енергії — додаткову вартість поза природним станом озера яко
водного плеса, потенціал, який випливає з того, що озеро стоїть
на височині. Завдання, яке стоїть перед інженером, — створити
процес, який дозволить перетворити і виразити цей потенціал
48
3. Загадка капіталу
у формі, яка може бути використана для додаткової роботи. У
випадку гірського озера цей процес полягатиме в будівництві
шлюзу, через який вода під силою тяжіння падатиме вниз і пе¬
ретворюватиме прихований енергетичний потенціал озера на
кінетичну енергію водяного потоку. Потенційна енергія тихо¬
го озера набуває форми електроенергії, яку проводами можна
передати на далекі відстані й розгорнути нове виробництво.
Таким чином тихе мирне озеро можна використати для
освітлення вашої кімнати чи запустити верстати на заводі.
Необхідне лише зовнішнє втручання людини, яке дозволяє,
по-перше, ідентифікувати потенціал маси води з метою вико¬
нати додаткову роботу і, по-друге, перетворити цю потенційну
енергію на електрику, яку можна використати для створення
додаткової вартості. Додаткова вартість, яку ми отримуємо з
озера, є не вартістю озера самого по собі (на відміну від ко¬
рисних копалин у землі), вона випливає з рукотворного проце¬
су, зовнішнього відносно озера. Саме цей процес дозволяє нам
перетворити озеро з місця рибалки й веслування на джерело
енергії.
Капітал, подібно до енергії, — теж прихована вартість. Щоб
реалізувати її, слід не просто дивитися на активи як-вони-є, а
й мислити їх як-вони-можуть-бути. Капітал потребує процесу,
що виражає економічний потенціал активу у формі, яку можна
використати для додаткового виробництва.
На відміну від процесу, який перетворює потенційну енер¬
гію води на електрику, процес видобутку економічної енергії з
активів невідомий. Інакше кажучи, ми знаємо, що таке шлю¬
зи, турбіни, генератори, трансформатори і проводи, потрібні
для видобутку енергії з озера, але не знаємо, в чому полягає
процес, який видобуває капітал з економічного потенціалу
будинку.
Річ у тім, що головний процес було придумано не для того,
аби створювати капітал, а з буденнішою метою — захистити
майнові права. З розвитком системи власності у західних кра¬
їнах було непомітно сформовано безліч механізмів, що умож¬
ливили творення капіталу в небачених раніше масштабах. Ми
весь час використовуємо ці механізми, не усвідомлюючи, що
вони генерують капітал. Ми вважаємо їх елементами системи
49
Загадка капіталу
захисту власності, а не способами надати активам такої форми,
щоб з їхнього економічного потенціалу можна було отрима¬
ти капітал. Інакше кажучи, на Заході творення капіталу — це
підспудний процес, прихований у лабіринтах формалізованої
системи власності.
Прихований процес творення капіталу на Заході
Це може звучати занадто просто або, навпаки, занадто
складно. Але подумаймо, чи можна продуктивно використати
активи, які нікому не належать. Як довести існування активів
і законність операцій, що трансформують їх і збільшують їхню
продуктивність, коли не в контексті формалізованої системи
майнових прав? Де зафіксувати економічні властивості активів,
як не в юридичних документах, що побутують у рамках фор¬
малізованої системи майнових прав? Якими нормами керува¬
тися, використовуючи й оперуючи активами, як не нормами
формалізованої системи майнових прав? Саме формалізовані
відносини власності становлять процес, форми і норми, які
перетворюють активи на активний капітал.
На Заході перетворення активів на капітал починається з
описання та впорядкування найкорисніших в економічному
й соціальному планах властивостей активів. Ця інформація
зберігається в бухгалтерських книгах або електронному вигля¬
ді, а потім утілюється в документі про право власності. Весь
цей процес регулюється детальними і точними юридичним
нормами. Формалізовані записи і документи на власність уті¬
люють наше загальне уявлення про економічне значення того
чи того активу. Вони узагальнюють і впорядковують усю ін¬
формацію, потрібну для оцінки потенційної вартості активів,
і в такий спосіб дозволяють керувати ними. Власність — це
сфера, де ми ідентифікуємо й оцінюємо активи, комбінуємо
й пов’язуємо їх з іншими активами. Формалізована система
майнових прав — це гідроелектростанція капіталу. Саме тут
він народжується.
Актив, економічні й соціальні аспекти якого не зафіксова¬
но у формалізованій системі майнових прав, дуже важко вивес¬
ти на ринок. Як можна дати раду гігантській кількості активів,
50
3. Загадка капіталу
що постійно змінюють власників у сучасній ринкові економіці,
як не через систему формалізації власності. Без такої системи
будь-яка угода, скажімо, купівля-продаж будинку, потребувала
б величезних зусиль, аби лише встановити елементарні речі:
чи справді продавець є власником будинку і має право його
продавати? Чи не перебуває будинок у заставі? Чи визнають
уповноважені органи влади нового власника? Як убезпечитися
від претензій третій осіб? У розвиткових і пострадянських кра¬
їнах відповісти на такі питання непросто. У більшості випадків
правильні відповіді не зафіксовано в якомусь одному місці.
Тому-то продаж чи оренда будинку може виявитися тривалою
і марудною процедурою консультацій з усіма сусідами. Часто
це єдиний спосіб переконатися, що власник справді володіє
будинком і на нього не претендують треті особи. Ось чому
поза країнами Заходу угоди з багатьма активами обмежуються
місцевим колом ділових партнерів.
У попередньому розділі вже йшлося про те, що головна
проблема цих країн — не брак підприємницької ініціативи: за
останні років сорок бідняки нагромадили трильйони доларів
у вигляді нерухомості. Біднякам бракує доступу до механізмів
системи власності, які можуть юридично виразити економіч¬
ний потенціал їхніх активів, і тому вони не можуть пустити їх
у ринковий обіг. Будь-який актив на Заході — кожен клаптик
землі, кожен будинок, мало не кожна річ — формально за¬
фіксований у достовірних записах за правилами, що їх диктує
система власності. Будь-який приріст засобів виробництва, ко¬
жен новий будинок, продукт чи комерційно вартісна річ — це
чиясь законна власність. Навіть якщо актив належить якійсь
корпорації, ним опосередковано володіють реальні люди яко
власники самої корпорації — «акціонери».
Подібно до електричної енергії капітал не генерується, як¬
що бракує ключового механізму, який надає йому форми. Щоб
видобути з озера енергію, потрібна електростанція, так само
й активи потребують формалізованої системи власності, яка
видобуває з них додаткову вартість. Без формалізованої систе¬
ми власності, яка видобуває економічний потенціал активів і
перетворює його на форму, зручну для транзакцій і контролю,
51
Загадка капіталу
активи розвиткових і пострадянських країн подібні до води у
гірському озері — мертвий запас потенційної енергії.
Чому народження капіталу стало таким загадковим? Чому
багаті країни, такі щедрі на економічні поради, не пояснили,
наскільки важливою для народження капіталу є формалізована
система власності? Відповідь — тому, що механізми формалізо¬
ваної системи власності, які перетворюють активи на капітал,
дуже важко продемонструвати наочно. Вони приховані у тися¬
чах законодавчих актів, угод, норм та інституцій, які керують
цією системою. Тому, хто плаває у цьому морі юридичних норм
і приписів, важко усвідомити, як усе це функціонує. Єдиний
спосіб побачити систему — дивитися зовні, саме цим ми з ко¬
легами більшість часу і займалися.
Аби краще зрозуміти, як функціонує і до чого призводить
закон, я доволі довго спостерігав його з позалегального по¬
гляду. Це не так уже й дивно, як може здаватися. Як показав
французький філософ Мішель Фуко, значення багатьох речей
легше зрозуміти, якщо дивитися з протилежного берега. «Аби
зрозуміти, що суспільство розуміє під нормальністю, — писав
Фуко, — слід подивитися, як воно означує божевілля. А смисл
закону, слід шукати у сфері беззаконня»12. Мало того, влас¬
ність, як і енергія, — це лише концепція, її не можна відчути
безпосередньо. Чистої енергії неможливо торкнутися або поба¬
чити. Побачити власність неможливо. Побачити можна лише
прояви енергії і власності.
Дивлячись з позицій позалегального сектора, я побачив
шість ефектів західної формалізованої системи власності, які
дають громадянам можливість генерувати капітал. Нездатність
інших країн генерувати капітал криється в тому факті, що біль¬
шість людей у третьому світі та посткомуністичних країнах ві¬
дірвані від цих шести ефектів.
Перший ефект власності: вираження економічного
потенціалу активів
Потенційну вартість будинку можна виявити й перетвори¬
ти на активний капітал подібно до того, як потенційну енергію
гірського озера можна перетворити на корисний електрострум.
В обох випадках перехід з одного стану в інший вимагає пев¬
52
3. Загадка капіталу
ного процесу, який переносить фізичний об’єкт у створений
людиною репрезентативний світ, в якому ми можемо вивіль¬
нити цей об’єкт від матеріальних обмежень і отримати весь
його потенціал.
Капітал народжується в процесі письмової репрезентації —
у вигляді документів про власність, про заставу, у контракті та
інших подібних записах — найкорисніших в економічному й
соціальному плані якостей активу, на відміну від більш очевид¬
них візуальних, наочних аспектів активу. Саме на цьому етапі
потенційна вартість активу вперше описується і реєструється.
В момент, коли ви зосереджуєтеся на документі про власність
на будинок, а не на самому будинку, ви автоматично вступаєте
з матеріального світу до світу концептуального, де живе капі¬
тал. Ви читаєте документ-репрезентацію, який звертає вашу
увагу на економічний потенціал будинку, і відсікає другорядні
деталі про його фізичний стан і околиці. Формалізована сис¬
тема власності примушує вас думати про будинок як про еко¬
номічне й соціальне поняття. Вона заохочує дивитися глибше
і вважати будинок живим капіталом, а не просто дахом над
головою, мертвим капіталом.
Власність — це лише концепція. Переконатися в цьому
можна, коли будинок змінює власника — у фізичному світі ні¬
чого не міняється. Сам будинок не скаже, хто його власник.
Ваш сьогоднішній будинок виглядає точно так само, як і вчора,
коли він був мій. Володію я ним, орендую чи продаю вам —
будинок виглядає однаково. Власність — це не сам будинок, а
економічне поняття будинку, втілене в юридичному документі -
репрезентації. Це означає, що формалізована репрезентація
власності є чимось відмінним від самого активу.
Яким чином формалізована репрезентація власності ство¬
рює додаткову вартість? Хіба це не просто відображення ак¬
тиву? Ні. Повторюю: формалізована репрезентація власності,
наприклад документи на будинок, — це не відображення бу¬
динку, як-от фотографія, а відображення нашої економічної
концепції будинку. Зокрема, вона показує невидимі для ока
якості, що можуть створювати додаткову вартість. Не фізич¬
ний стан самого будинку, а економічно й соціально важливі
якості, що їх люди надають будинкові (наприклад, здатність
53
Загадка капіталу
будинку задовольняти різноманітні потреби — застава, іпотека,
сервітути та ін.).
У розвинених країнах формалізована репрезентація влас¬
ності є засобом захисту інтересів третіх сторін і гарантування
відповідальності — вона надає потрібну для цього інформацію,
правила, норми і механізми примусу. Скажімо, на Заході біль¬
шість нерухомого майна можна легко використати яко заставу
під кредит, вжити як інвестицію; це адреса, до якої прив’язано
борги, податки і тарифи; за нею ідентифікують людей у комер¬
ційних, юридичних і цивільних справах; це кінцева точка спо¬
живання громадських послуг — електроенергії, водопостачан¬
ня і каналізації, телефонного зв’язку і телебачення. Будинок у
розвиненій країні дає прихисток або виступає місцем роботи,
але водночас він живе паралельним життям і виконує безліч
додаткових функцій, забезпечуючи інтереси третіх осіб.
Таким чином формалізована система власності, крім на¬
явних матеріальних якостей цієї власності, дала Заходові ін¬
струмент створення додаткової вартості. Система репрезен¬
тації власності допомогла людям бачити в активах не лише
матеріальний добробут, а й приховані економічні та соціальні
якості активів. Так чи так легальна система власності перенесла
західні країни зі світу матеріальних активів до концептуаль¬
ного світу капіталу, де можна побачити повний економічний
потенціал активів.
Легальна система власності дала західним країнам ключ
до сучасного розвитку; їхні громадяни можуть легко виявляти
потенційно найпродуктивніші якості своїх активів. Аристотель
показав ще 2300 років тому: якщо зосередитися на потенці¬
алі речі, діапазон її вжитку розширюється до безкінечності.
Навчившись фіксувати економічний потенціал активів у ви¬
гляді формалізованих записів про власність, люди на Заході
створили спосіб швидко виявляти найпродуктивніші якості
свого майна. Формалізована система власності стала містком
у концептуальний світ, де оприявнюється економічний смисл
речей і де народжується капітал.
54
3. Загадка капіталу
Другий ефект власності: інтеграція розпорошеної
інформації
Як видно з попереднього розділу, більшість людей у роз-
виткових і пострадянських країнах не мають, хоч як би стара¬
лися, доступу до легальної системи власності. Вони не можуть
легалізувати свої активи і тому володіють ними позалегально.
Причина тріумфу капіталізму на Заході й невдач у решті країн
світу полягає в тому, що в західних країнах більшість активів
було включено в єдину систему формалізованої репрезентації
власності.
Така ситуація склалася не сама по собі. В XIX столітті по¬
літики, законодавці та судді десятиліттями зводили воєдино
факти й норми, що визначали відносини власності у різних
містах, селах, на фермах і будівництвах. Завдяки цій «кодифі¬
кації», революційному моментові в історії розвинених країн,
усю інформацію і норми, що регулювали відносини власності,
було зведено в один юридичний корпус. До того інформація
про активи була далеко не такою доступною. Кожна ферма й
поселення фіксували свої активи й відповідні правила в при¬
мітивних книгах, символічних записах чи навіть усно. Інфор¬
мація була фрагментарна, розпорошена, а ціла картина — ні¬
кому недоступна. Сьогодні добре відомо, що величезний масив
фактів не конче означає знання. Щоб знанням можна було
скористатися, розвиненим країнам довелося інтегрувати безліч
розрізнених і непевних даних про власність до однієї чіткої
системи.
Розвиткові та посткомуністичні країни цього не зробили.
В усіх країнах, які я вивчав, замість однієї правової системи
діяли десятки, а то й сотні. їх адміністрували різноманітні
організації, якісь легальні, якісь позалегальні, від маленьких
підприємницьких об’єднань до великих житлово-комунальних
контор. Тому можливості оперувати власністю в цих країнах
обмежуються винахідливістю і колом знайомств власника. У
західних країнах, де інформація про власність стандартизо¬
вана і загальнодоступна, операції з активами куди розмаїтіші
завдяки колективній винахідливості набагато ширшого кола
людей.
Західного читача може здивувати, що в більшості країн
55
Загадка капіталу
світу позалегальні угоди про власність досі не інтегровані до
однієї формалізованої правової системи. У західному світі за¬
кон один для всіх. Однак інтегрованій системі власності на
Заході максимум років двісті. У більшості західних країн ін¬
тегрована система реєстрації власності виникла якихось 100
років тому, а в Японії — 50 років тому. Далі ми побачимо, що
різноманітні неформальні угоди з власністю були звичайною
справою в усіх країнах. Юридичний плюралізм був нормою в
континентальній Європі, аж поки в XIV столітті не було на¬
ново відкрито римське право, і уряди звели розмаїті юридичні
норми до однієї послідовної системи.
Після золотої лихоманки 1849 року в Каліфорнії існувало
цілих 800 окремих юрисдикцій і кожна провадила свої записи
й норми на основі локального консенсусу. На всій території
СІЛА, від Каліфорнії до Флориди, асоціації претендентів на
власність встановлювали свої норми і самі вибирали адміні¬
страторів. Знадобилася понад сотня років, щоб американський
уряд, уже наприкінці XIX століття прийняв спеціальні поста¬
нови, які інтегрували й формалізували американські активи.
Конгрес прийняв понад 35 законів, які регулювали продаж
державної землі й право видобутку копалин, і поступово ін¬
тегрував до однієї системи неформальні закони власності, що
їх витворили мільйони іммігрантів і піонерів-поселенців. У ре¬
зультаті виник інтегрований ринок нерухомості, який живив
гігантське економічне зростання Сполучених Штатів.
Увесь цей процес інтеграції різношерстих систем обліку
власності тривав дуже довго, тому його важко простежити в
історії. Формалізовані реєстри власності з’явилися в Німеч¬
чині ще в XII столітті, але були повністю інтегровані лише в
1896 році, коли «Земельна книга», в якій реєструвалися опера¬
ції з землею, почала функціонувати в загальнонаціональному
масштабі. Уніфікація відносин власності на японському селі
почалася наприкінці XIX століття, але завершилася лише на¬
прикінці 1940-х років. Навіть самим швейцарцям досі практич¬
но невідомо, яких неймовірних зусиль докладали у Швейцарії
на початку XX століття, аби звести докупи розрізнені системи
обліку й операцій з нерухомістю.
У результаті цієї інтеграції, громадяни розвинених кра¬
56
3. Загадка капіталу
їн можуть побачити економічні і соціальні якості будь-якого
активу, навіть не бачачи сам актив. їм не треба їздити краї¬
ною, щоб побачити власника і сусідів; формалізована система
реєстрації власності дозволяє побачити, які існують активи,
як отримати з них додаткову вартість. Відповідно стає легко
оцінити потенціал активу і пустити його в обіг, що дає змогу
генерувати капітал.
Третій ефект власності: відповідальність власників
Завдяки інтеграції і уніфікації різноманітних систем реє¬
страції майнових прав відносини власності перейшли з юрис¬
дикції зацікавлених місцевих спільнот до юрисдикції безсто¬
роннього загального законодавства. Власників було звільнено
від дії місцевих норм і обмежень, вони почали діяти в ширшій і
чіткішій правовій сфері, що збільшило їхню відповідальність.
Формалізована система власності перетворила власників
на відповідальних індивідів. Для захисту майнових прав люди
тепер не мусили, як раніше, покладатися на сусідів чи міс¬
цеві домовленості. Звільнившись від основних економічних
проблем і мертвих патріархальних обмежень, вони отримали
можливість генерувати додаткову вартість із власних активів.
Але все це мало свою ціну: потрапивши до формалізованої сис¬
теми майнових прав, власники втрачали анонімність. Людина
ставала нерозривно пов’язаною з нерухомістю чи підприєм¬
ством, які легко ідентифікувати і знайти, але втрачала мож¬
ливість розчинитися в масі. Анонімність на Заході практично
зникла, а відповідальність індивідів зросла. Людей, які не за¬
платили за спожиті товари чи послуги, легко ідентифікувати,
виставити штраф, нарахувати пеню, накласти якусь заборону
чи понизити кредитний рейтинг. Дізнавшись про порушення
закону чи невиконання угод, влада може призупинити надання
послуг, заборонити відчуження майна чи накласти на нього
якісь обмеження.
Повага до власності й домовленостей у західних країнах
навряд чи передається громадянам в момент народження; це
радше результат чіткої формалізованої системи реєстрації май¬
нових прав. Формалізована система майнових прав захищає
не лише власника, а й інтереси третіх осіб, у результаті чо¬
57
Загадка капіталу
го громадяни розвинених країн поважають права власності,
виконують обов’язки і дотримуються закону. Система фіксує
неправомірні вчинки, і громадянин ризикує репутацією надій¬
ної людини в очах сусідів, комунальників, банку, телефонної
компанії, страхової фірми й усієї соціальної мережі, з якою
його пов’язує власність.
Отже, формалізована система майнових прав на Заході
має багато різних аспектів. Вона дає сотням мільйонів лю¬
дей можливість зробити ставку в капіталістичній грі — а це
річ серйозна, бо ставку можна програти. Потенційна цінність
права власності великою мірою полягає в тому, що його можна
втратити. Його сила полягає в тому, що воно породжує відпо¬
відальність, накладає обмеження, задає правила й установлює
санкції. Оприявнивши економічний і соціальний потенціал
активів, формалізована система власності в розвинених краї¬
нах змінила уявлення не лише про потенційні вигоди активів,
а й про пов’язані з ними небезпеки. Легалізовані майнові від¬
носини забезпечують виконання зобов’язань.
Брак легалізованих майнових відносин пояснює, чому
громадяни розвиткових і посткомуністичних країн не можуть
укладати вигідних контрактів з іноземцями, дістати кредит, за¬
страхуватися чи отримати комунальні послуги, — їм немає чим
ризикувати. А позаяк їм немає чим ризикувати, то серйозними
партнерами їх можуть уважати лише близькі родичі та сусіди.
Люди, які не мають, що втрачати, замкнені в брудному перед¬
покої капіталістичного світу.
Натомість громадяни розвинених країн можуть уклада¬
ти будь-які угоди, але плата за це — виникнення доконечних
обов’язків. А обов’язок стає твердим, коли спирається на май¬
нові права — заставу, відчуження чи інші запоруки, що захи¬
щають права третіх сторін.
Четвертий ефект власності: зростання ліквідності
активів
Один із найважливіших моментів формалізованої системи
майнових прав полягає в тому, що вона підвищує ліквідність
активів і вони можуть виконувати додаткову роботу. На від¬
міну від самих матеріальних активів права власності на них
58
3. Загадка капіталу
легко поєднувати, розділяти, мобілізувати і використовувати у
ділових угодах. Відділяючи економічні властивості активу від
його незмінного фізичного стану, документальна репрезента¬
ція робить актив «ліквідним», здатним задовольняти будь-які
угоди.
Описуючи активи у стандартизований спосіб, інтегрована
формалізована система власності дозволяє порівняти два різ¬
них будинки однакового призначення. Це дає змогу швидко і
дешево розібратись у схожих і відмінних якостях активів, так,
ніби вони взаємозамінні, а не унікальні.
Стандартизовані описи нерухомості на Заході полегшують
також комбінування активів. Формалізовані правила обліку
власності вимагають, щоби активи було описано у спосіб, який
не лише показує їхні індивідуальні властивості, а й порівнює
їх із іншими активами, що полегшує потенційне комбінування
активів. Завдяки стандартизованим записам, виходячи з пра¬
вил міського зонування можна визначити, хто сусіди, чим вони
займаються, який метраж споруди і чи можна її об’єднати з
іншою, як з найбільшою вигодою використати певну нерухо¬
мість — зробити офіс, готель, книгарню, спортмайданчик чи
сауну.
Документальна репрезентація власності дозволяє розділи¬
ти активи, не чіпаючи їх самих. Скажімо, фабрику в реальному
світі розділити неможливо, але в концептуальному світі форма¬
лізованої репрезентації власності її можна розділити на будь-
які частини. Громадяни розвинених країн можуть ділити свої
активи на паї, кожен із яких матиме свого власника, зі своїми
повноваженнями і функціями. Завдяки формалізації майнових
прав однією фабрикою можуть володіти багато інвесторів, які
можуть розпоряджатися своєю власністю, не зашкоджуючи
цілісності самої фабрики.
Так само й фермерський син, який вирішив піти шляхом
батька, може викупити частку родичів. У багатьох розвиткових
країнах фермери не мають такої можливості й мусять постійно
ділити ферму, аж землі стає замало на всіх і нащадкам лиша¬
ється голодувати або красти.
Формалізована документальна репрезентація власності
виступає гнучким замінником фізичних об’єктів, що дозволяє
59
Загадка капіталу
власникам і підприємцям прокручувати гіпотетичні ситуації та
визначати, як ще можна використати свої активи — точно так
само, як військовики відпрацьовують стратегію битви на карті.
Якщо задуматися, то саме надійні документальні репрезентації
власності дають змогу підприємцям розробляти бізнес-стратегії
розвитку компаній і збільшення капіталізації.
Крім того, всі стандартизовані документи про власність
виготовлено в такий спосіб, щоб можна було легко виміряти
її характеристики. Якби не доступні стандартизовані описи,
покупець, орендар або кредитор мусили б докласти чимало
зусиль, аби порівняти й оцінити актив у порівнянні з іншими
активами, яким теж бракувало б стандартного опису. Запро¬
вадивши стандарти, формалізована система майнових прав на
Заході суттєво зменшила вартість угод з активами.
Формалізована система майнових прав дає власникові
величезну перевагу — активи можна ділити і комбінувати ще
вигадливіше, ніж у дитячому конструкторі. На Заході активи
можна пристосувати до будь-якої економічної ситуації, а тре¬
тій світ і далі живе в полоні негнучих неліквідних форм.
П'ятий ефект власності: розвиток соціальних зв'язків
Система формалізованих майнових прав виробляє спільний
знаменник для різних активів — їх можна ділити, об’єднувати,
мобілізовувати; власник прив’язаний до активів, самі активи —
до фізичної адреси, право власності — до зобов’язань, а історія
операцій з активами та інформація про власника легко доступ¬
ні. Все це об’єднує людей на Заході в мережу окремих і відпо¬
відальних бізнес-суб’єктів. Формалізована система власності
створює цілу інфраструктуру зв’язків, яка подібно до залізниці
дає змогу активам (потягам) безпечно курсувати між людьми
(станціями). Роль формалізованої системи власності у житті
людства — не захист майнових прав; першопоселенці, житлові
кооперативи, мафія, ба навіть примітивні племена захищають
свою власність цілком ефективно. Справжня роль формалізо¬
ваної системи власності полягає в тому, що вона кардинально
покращує комунікацію довкола активів і їхнього потенціалу.
Вона також підвищує статус власників, які перетворюються на
60
3. Загадка капіталу
економічних суб’єктів, здатних як завгодно трансформувати
активи в широких рамках системи власності.
Це пояснює, чому формалізована система власності за¬
охочує постачальників води чи електроенергії інвестувати у
виробничі потужності й комунальні мережі. Прив’язуючи бу¬
динки до власників, які споживатимуть і плататимуть за послу¬
ги, формалізована система власності зменшує ризик крадіжок.
Коли важко ідентифікувати, хто є хто, стає дорожче виставляти
рахунки, а в районах, де підприємства і люди залишаються в ті¬
ні, не уникнути технічних проблем через неправильно оцінені
потреби в електроенергії. Коли невідомо, хто чим володіє, і не¬
має інтегрованої системи обліку власності, за якої виконання
обов’язків забезпечує держава, а не позалегальні гравці, поста¬
чання комунальних послуг навряд чи буде рентабельним. Як
інакше можна ідентифікувати споживачів, укласти контракт
на водо- чи електропостачання, створити сервісну мережу чи
забезпечити доступ до землі та будинків? Як інакше виставляти
рахунки, вести облік, збирати оплату, пильнувати втрати і шах¬
райство, штрафувати неплатників чи відрізати їх від послуг?
Будь-який будинок — це елемент мережі комунальних по¬
слуг. А легальне право власності робить його елементом від¬
повідальним і підзвітним. Якщо сумніваєтеся, подивіться на
ситуацію з комунальними послугами в країнах поза Заходом,
де технічні й фінансові втрати плюс крадіжки становлять від
ЗО до 50% вартості наданих послуг.
Західна система приватної власності дає діловим колам
інформацію про активи та їхніх власників, надійні адреси й
об’єктивні дані про вартість власності — все це становить осно¬
ву кредитної системи. Ця інформація та єдине законодавство
дають змогу керувати ризиками за допомоги інструментів стра¬
хування і застави.
Мало хто зауважував, що формалізована система власності
в розвинених країнах лежить у центрі складного плетива кому¬
нікацій, що дозволяє пересічним громадянам контактувати з
державним і приватним сектором, а також отримувати додат¬
кові вигоди й послуги. Без інструментарію, який дає формалі¬
зована система власності, активи неможливо використовувати
з усією ймовірною вигодою. Як інакше фінансові установи мо¬
61
Загадка капіталу
жуть з’ясувати платоспроможність мільйонів позичальників?
Як фізичний об’єкт, скажімо, ліс в Ореґоні, може забезпечити
інвестицію у підприємство в Чикаго? Як страховій компанії
знайти надійного платоспроможного клієнта? Як по-іншому
дешево й ефективно перевірити якість і вартість послуг? Як
по-іншому зібрати податки?
Саме формалізована система власності видобуває і фіксує
економічний потенціал будинку й не обмежує нас його пря¬
мим призначенням — захищати від негоди. Системи власності
в розвиткових країнах часто тому не продукують капітал, що
не передбачають іншої іпостасі нерухомості, крім володіння
нею. Ці системи зводяться лише до реєстрації угод з нерухоміс¬
тю чи виписок із земельного кадастру і не містять додаткових
механізмів, необхідних для створення мережі, в якій активи
можуть вести паралельне життя яко капітал. Формалізова¬
ну систему власності не слід плутати з «Книгою Страшного
суду»* чи видачею багажної квитанції в аеропорту. Правильно
організована система власності створює інструменти, мережу,
середовище, за допомоги яких люди можуть комбінувати свої
активи в більш вигідний спосіб.
Шостий ефект власності: безпека угод
Одна з найважливіших причин, чому західна формалізо¬
вана система власності функціонує як мережа, полягає в тому,
що всі записи про власність (титули, акти, заставні папери й
контракти, де описано економічно важливі аспекти активів)
надійно захищено. Державні архіваріуси ведуть реєстри, в яких
зафіксовано всі потрібні аспекти активів — землі, будинків,
рухомого майна, кораблів, підприємств, копалень чи літаків.
Ці реєстри дозволяють або, навпаки, перешкоджають вико¬
ристовувати активи, якщо вони в заставі чи обтяжені боргами.
Архіви відповідають за правильність, достовірність і доступ¬
ність записів.
Аби активи могли легко й безпечно створювати додаткову
вартість, фіксувати і відстежувати їхню долю допомагають ще
* «Книга Страшного суду» (англ. «Domesday Book») — матеріали
гігантського перепису, проведеного в Англії у 1085—1086 роках за на¬
казом короля Вільгельма Завойовника.
62
3. Загадка капіталу
й приватні служби. До них належать приватні нотаріуси, ре¬
єстратори, депозитарії, іпотечні брокери, трастові та страхові
компанії. Страхові компанії у Сполучених Штатах пропону¬
ють захист від специфічних ризиків — підроблених документів,
неможливості продати майнові права чи реалізувати заставу.
Законодавство зобов’язує ці установи дотримуватися суворих
стандартів, які регулюють усе — розмір сховищ, кількість пер¬
соналу і час пошуку документа.
Попри те що західну систему створено, аби однаково
пильнувати і права власності, і дотримання угод, очевидно,
що важливішим є останнє. Обов’язок дотримуватися угод
створює довіру, і людям стає легко перетворити свої активи
на капітал.
Законодавство й державні органи більшості розвиткових
країн, навпаки, застрягли на стадії колоніального й римського
права, яке тяжіє до захисту права власності. Вони ніби пильну¬
ють волю померлих. Це пояснює, чому так легко створювати
капітал у західній системі власності, а в розвиткових і постра¬
дянських країнах більшість активів вислизає з формалізованої
системи майнових прав в пошуках мобільності.
Гарантоване дотримання угод дозволяє громадянам Заходу
економити на транзакціях. Як інакше пояснити, що в розви¬
ткових і пострадянських країнах люди досі, як тисячу років
тому, женуть свиней на базар і продають окремо, а торгівці
на Заході йдуть на ринок з документами на свиней? Трейде-
ри на чиказькій товарній біржі мають справу з документами-
репрезентаціями, які говорять про свиней більше, ніж скаже
огляд кожної окремої свині. Вони можуть торгувати гігант¬
ською кількістю свиней, не переймаючись безпекою угоди.
Капітал і гроші
Шість ефектів інтегрованої системи власності означають,
що будинки людей на Заході не просто рятують їх від дощу і хо¬
лоду. Ці будинки мають документальні репрезентації і можуть
вести паралельне життя, виконувати економічну роботу, якої
раніше не виконували. Добре організована система майнових
прав робить, по суті, дві речі: по-перше, вона кардинально
63
Загадка капіталу
зменшує вартість інформації про економічні якості активів,
репрезентуючи їх у зручний і зрозумілий спосіб; по-друге,
полегшує взаєморозуміння, як саме використати активи, щоб
наростити виробництво і поглибити поділ праці. Геній Заходу
проявився у системі, яка давала людям змогу осягнути розумом
цінності, яких не бачить око, і маніпулювати речами, яких не¬
можливо торкнутися.
Кілька століть тому вчені припустили, що ми вживаємо
слово «капітал» (від латинського «capita» — «голова») в еконо¬
мічному сенсі, бо голова — це ніби вмістилище інструментів,
за допомоги яких ми створюємо капітал. Може, тому капітал
завжди здавався загадкою, адже подібно до енергії його можна
знайти й оприявнити лише завдяки людському розуму. Одино¬
кий спосіб доторкнутися до капіталу полягає у формалізова¬
ній системі майнових прав, коли економічні аспекти власності
зафіксовано на папері та прив’язано до конкретного місця і
власника.
Отже, власність — це не просто документ, це посередник,
що фіксує і нагромаджує інформацію, потрібну, аби колесо
ринкової економіки рухалося. Власність запліднює економіч¬
ну систему, бо робить людей відповідальними, а активи лік¬
відними, фіксує транзакції і забезпечує механізми, необхідні
для роботи інвестицій, монетарної і банківської системи. Саме
власність забезпечує зв’язок між капіталом і грошима.
У наші дні саме документальна інформація, пов’язана з
юридичними записами про власність і угодами з нею, дає орга¬
нам монетарної політики сигнал, що потрібна грошова емісія.
Як писали в 1976 році вчені-когнітивісти Джордж Мілер і Фі-
ліп Джонсон-Лерд: «Банкноти походять від боргових розписок.
[Тому] гроші... передбачають інститут приватної власності»13.
Завдяки фіксації економічних характеристик активів у доку¬
ментах про власність активи можуть гарантувати комерційні
та фінансові угоди й створювати підстави, на яких центральні
банки емітують гроші. Кредитуванню та інвестуванню заважає
брак не самих матеріальних активів, а їхньої документальної
репрезентації у системі власності, що функціонує згідно з наці¬
ональним законодавством. Гроші не виникають із грошей. На¬
віть якщо вам позичать грошей, одинокий спосіб заробити —
64
3. Загадка капіталу
це проінвестувати або віддати їх у борг під заставу якого-небудь
документа про власність, що гарантуватиме вам повернення
основної суми і відсотків. Повторюю — власність завжди йде
попереду грошей.
Видатні німецькі економісти Гунар Гайнзон і Отто Штай-
ґер указують, що «з погляду приватної власності гроші ніколи
не виникають із нічого; до того, як виникають гроші, завжди
мусить існувати власність»14. Вони помітили, що наші дослі¬
дження розвиваються у схожому напрямку, і звернули мою
увагу на неопубліковану статтю, де йдеться про те, що «від¬
соток і гроші не можна зрозуміти поза інститутом приватної
власності»15. Цей зв’язок неочевидний, стверджують вони, бо
панує загальне і хибне уявлення, нібито центральні банки емі¬
тують гроші й підтримують платоспроможність комерційних
банків. На думку Гайнзона і Штайґера, ми не помічаємо, що
«в адекватній банківській системі всі кредити видаються під
надійну заставу»16, або, в моїй термінології, під документи про
право власності. Вони погоджуються з Гарольдом Демсецем,
що приватновласницькі засади капіталізму — річ самоочевид¬
на, і нагадують, що Йозеф Шумпетер уже натякав — саме влас¬
ність стоїть за процесом створення грошей. Як справедливо
написав Том Бетел у своїй чудовій книжці «Найвищий тріумф»,
«чимало благословенних рис приватної власності так і не було
належно проаналізовано»17.
Отже, капітал, як я вже доводив вище, створюють не гро¬
ші; його створюють люди, яким система власності дає змогу
кооперуватись і, відштовхуючись від нагромаджених активів,
шукати способів розширити виробництво. Суттєве зростання
капіталу на Заході протягом останніх двохсот років — це наслі¬
док поступового вдосконалення системи власності, яка дозво¬
лила економічним суб’єктам знаходити і видобувати потенціал
своїх активів і таким чином породжувати неінфляційні гроші,
щоб фінансувати додаткове виробництво.
Завдяки цьому ми перевершуємо тварину, яка запасає харч
на зиму, аби спожити його пізніше. Завдяки складним інсти¬
тутам власності ми знаємо, яким чином наші активи можуть
вести паралельне життя. Коли розвинені країни звели докупи
всю інформацію і норми щодо активів і встановили систему
65
Загадка капіталу
власності, яка фіксує їхній економічний рух, вони отримали
цілий інституційний процес, що лежить в основі створення
капіталу. Якщо капіталізм має мозок, то місцем його розта¬
шування є система приватної власності. Подібно до багатьох
процесів, що належать до вищої нервової діяльності, сучасний
«капіталізм» функціонує переважно на підсвідомому рівні.
Чому економісти-класики, які знали, що капітал — це
абстракція і потребує матеріалізації, не встановили зв’язків
між капіталом і власністю? Можливо, тому, що за часів Адама
Сміта і навіть Маркса системи приватної власності були обме¬
жені, недорозвинені, а їхню важливість було важко осягнути.
Але радше тому, що битва за майбутнє капіталізму велася не у
книжках теоретиків, а в широкому світі підприємців, фінан¬
систів, політиків і правників. Увагу світу привертали вже не
теорії, а реальні повсякденні справи.
Коли гігантська машина капіталізму запрацювала на по¬
вну потужність, а машиністи енергійно зайнялися створенням
багатства, питання, як саме виникла ця машина, втратило ак¬
туальність. Подібно до людей, що живуть у багатій і щедрій
долині, оборонці капіталізму не мали потреби підніматися
до витоків річки у пошуках першопричин свого процвітання.
Навіщо цим перейматися? Але після завершення «холодної
війни» капіталізм став єдиним серйозним напрямком розви¬
тку. Решта світу, шукаючи допомоги, повернулася в бік Заходу.
Його порадою було відтворити умови життя в долині — ста¬
більна валюта, відкритий ринок і приватне підприємництво,
що і є метою «макроекономічних і структурних реформ». Усі
й забули, що першопричина багатого життя в долині лежить
у недосліджених витоках річки. Ефективна система приватної
власності — це і є той родючий мул, на якому розквітнув су¬
часний капіталізм.
Ось одна з найголовніших причин, чому макроекономічні
реформи не працюють. Імітувати капіталізм із дельти річки,
відкриваючи «МакДональдзи» й «Ашани», — замало для про¬
цвітання. Потрібен капітал, а отже, складна й потужна система
власності, яку ми сприймаємо як річ самозрозумілу.
66
3. Загадка капіталу
Скляна стіна Фернана Броделя
Причина маргіналізації бідняків у розвиткових і постра¬
дянських країнах полягає в тому, що вони не можуть скориста¬
тися шістьома ефектами, які дає приватна власність. Проблема
цих країн не в тому, чи зможуть вони в якийсь спосіб дістати
грошей, а в тому, чи зможуть вони зрозуміти правові інститути і
чи стане їм політичної волі, аби розбудувати систему власності,
доступну для найбідніших.
Французькому історикові Фернану Броделю здавалося за¬
гадкою, чому на своєму початку західний капіталізм служив
лише інтересам упривілейованої меншості, точно так само, як
і в сучасному світі.
Головна проблема — зрозуміти, чому той сегмент суспіль¬
ства минулого, що я сміливо можу назвати капіталізмом,
жив ніби за скляною стіною, відрізаний від решти; чому
він не поширився і не захопив ціле суспільство? ... Чому
висока концентрація капіталу була можлива лише у певних
сегментах, а не в цілій тогочасній ринковій економіці? ...
Найбільше спантеличує парадокс — якщо тоді чогось і бра¬
кувало, то явно не грошей. У ту епоху скуповували мало¬
родючі землі, споруджували розкішні заміські резиденції,
величні пам’ятники й фінансували екстравагантні культурні
починання. ... [Як розв’язати] суперечність ... між похму¬
рою економічною кон’юнктурою та блиском Флоренції за
Лоренцо Пишного?18
Я впевнений, відповідь на Броделеве питання — обмеже¬
ний доступ до легальної приватної власності і на тодішньому
Заході, і в теперішніх пострадянських країнах. Місцеві та іно¬
земні інвестори мають гроші; їхні активи більш-менш інтегро¬
вані, ліквідні, взаємопов’язані й захищені законами. Але ті, хто
можуть залучити фахівців-юристів та мають потрібні зв’язки і
терпіння продиратися крізь бюрократичні лабіринти, станов¬
лять крихітну меншість. Більшість людей, плоди праці яких не
представлено у формалізованій системі власності, живуть по
інший бік Броделевої скляної стіни.
Ця скляна стіна перетворює капіталізм на приватний клуб,
відкритий для упривілейованої меншості, і викликає гнів міль¬
67
Загадка капіталу
йонів людей, що залишилися надворі. Капіталістичний апар¬
теїд триватиме доти, доки ми не виправимо критичних вад
юридичних і політичних систем, що заважають більшості на¬
селення долучитися до формалізованої системи власності.
Надійшов час з’ясувати, чому більшість країн не змогли
створити відкритої формалізованої системи приватної влас¬
ності. Пострадянські країни і країни третього світу саме на¬
магаються впровадити капіталістичну систему — тож треба
розбити цю скляну стіну.
Але перед тим треба розгадати загадку, чому уряди вперто
не помічають цю стіну.
68
4
Загадка політичної сліпоти
Темно, сльота, пси валують.
Злидарі у місто сунуть.
Хто в лахмітті, хто у дранті,
Хто в шовковому убранні.
Англійська дитяча пісенька*
Останні років сорок у розвиткових і останні років десять
у пострадянських країнах відбуваються серйозні зміни у складі
населення і законодавстві. Відколи у 1979 році почалися еко¬
номічні реформи Ден Сяопіна, 100 мільйонів китайців поли¬
шили свої домівки у пошуках роботи в позалегальному секторі.
Пекін взяли в облогу три мільйони нелегальних мігрантів, на
околицях міста виросли джунглі дрібних майстерень. Населен¬
ня Порт-о-Пренса збільшилося у 15 разів, Ґуаякіля** — в 11 ра¬
зів, Каїра — в 4 рази. Тіньова економіка виробляє близько 50%
ВВП в Росії і Україні, а у Грузії — цілих 62%. За повідомленням
Міжнародної організації праці, від початку 1990-х років 85%
усіх нових робочих місць у Латинській Америці та Карибсько¬
му басейні було створено в позалегальному секторі. У Замбії в
легальному секторі працюють лише 10% робітників.
І що ж роблять уряди всіх цих країн? Чимало. Вони засу¬
кали рукава і взялися за кожну проблему окремо. Наприклад,
у серпні 1999 року влада Бангладеш знесла у столичному місті
Дака п’ятдесят тисяч халуп. Там, де знести халупи було не¬
* Переклад Ярини Цимбал.
** Сантьяго де Ґуаякіль — найбільше місто і найбільший порт в
Еквадорі, близько 2,5 мільйонів жителів.
69
Загадка капіталу
можливо, уряд побудував школи і заасфальтував тротуари для
мільйонів прибульців, що сіли на державній і приватній зем¬
лі. Водночас уряди підтримували програми мікрофінансування
кустарних майстерень, завдяки яким житлові райони по цілому
світі помалу перетворювалися на промислові зони. Вони упо¬
рядкували вуличну торгівлю, зігнали армію жебраків із міських
майданів і насадили квітників, посилили будівельні норми і
правила безпеки, щоб будинки не сипалися, мов карткові, як
у Туреччині під час землетрусу 1999 року. Уряди намагалися
примусити маршрутки і старенькі таксі, що створювали до¬
рожню тисняву, дотримуватися бодай якихось норм безпеки;
боролися з крадіжками води та електроенергії, захищали ав¬
торське право й патенти. Уряд намагався знищити бандитів
і наркоторговців (принаймні найвідоміших) і засадити їх до
в’язниці (принаймні на якийсь час). Було посилено заходи
безпеки і нагляд за екстремальними політичними групами,
які поширилися серед вирваних із традиційного середовища,
а отже, вразливих людей.
На кожну проблему існує окрема академічна галузь, кожну
проблему покликана розв’язувати спеціальна програма заходів.
Мало хто усвідомлює, що ми стикнулися з однією величезною,
світового масштабу промисловою революцією — гігантським
переходом від сільського до міського життя. На краще чи на
гірше, але люди в незахідних країнах полишають самодостат¬
ні й ізольовані спільноти в пошуках кращого й незалежного
життя у великому ринковому світі.
Мало хто розуміє, що країни третього світу і республіки
колишнього Радянського Союзу переживають зараз ту саму
промислову революцію, що й Захід двісті років тому. Різниця
лише в тому, що нова революція розгортається набагато швид¬
ше й зачіпає життя більшої кількості людей. Коли 250 років то¬
му почалася ця одісея від сільської ферми до мікросхем, насе¬
лення Британії становило якихось 8 мільйонів осіб. Тим самим
шляхом останні 40 років йде Індонезія, але її населення уже
зараз перевищує 200 мільйонів. Не дивно, що індонезійським
інститутам важко адаптуватися. Але вони мусять адаптуватися.
Людство вийшло з ізольованих спільнот і хуторів у широкий
світ економічного й інтелектуального обміну. Саме ця хвиля
70
4. Загадка політично! сліпоти
перетворила Джакарту, Мехіко, Сан-Паулу, Найробі, Бомбей,
Шанхай і Манілу на 10-, 20-, 30-мільйонні мегаполіси; саме у
ній тонуть політичні й юридичні інститути.
Неспроможність правових інститутів упоратися з еконо¬
мічним і соціальним переворотом змусила нових мігрантів
винайти замість легальних норм позалегальні правила. В роз¬
винених країнах ділові угоди мають знеособлений характер;
натомість мігранти у розвиткових країнах можуть мати справу
лише з тими, кого знають особисто й кому довіряють. Такі
неформальні, принагідні ділові угоди працюють погано. Що
ширший ринок, доводив Адам Сміт, то ґрунтовніший розподіл
праці. А що ґрунтовніший розподіл праці, то швидше розви¬
вається економіка, зростає заробіток і капітал. Недосконалість
законодавства не дозволяє підприємливим людям домовлятися
з чужинцями, що послаблює поділ праці, жорстко прив’язує
підприємців до вузької спеціалізації та обмежує продуктив¬
ність.
Підприємництво процвітає на Заході тому, що законодав¬
ство об’єднує всіх в одній системі власності і пропонує інстру¬
менти кооперації та створення додаткової вартості на широ¬
кому ринку. Розвиток Заходу, зокрема й бум інформаційних і
телекомунікаційних технологій, став можливий лише тому, що
існувала система приватної власності. Єдина система власності
зруйнувала закриті економічні анклави та сприяла створенню
широкої економічної мережі, в якій можливості створювати
капітал суттєво зросли. У цьому сенсі власність підлягає «за¬
кону Меткалфа» — винахідника комп’ютерного мережевого
стандарту Ethernet. Згідно з «законом Меткалфа»:
Цінність мережі, якщо її розуміти яко корисність для на¬
селення, приблизно пропорційна квадрату кількості корис¬
тувачів. Візьмімо телефонну мережу. Один телефон — річ
марна: кому ви дзвонитимете? Два телефони краще, але
ненабагато. Лише коли більшість людей мають телефон,
мережа розкриває весь свій потенціал19.
Подібно до комп’ютерних мереж, які існували багато
років до того, як комусь спало на думку їх об’єднати, систе¬
ми власності розкривають свій повний потенціал, коли вони
взаємопов’язані у широкій мережі. Лише тоді потенціал кон¬
71
Загадка капіталу
кретного права власності не обмежується уявою власника, його
сусідів чи знайомих, а функціонує в широкому просторі інших
уяв. Лише тоді люди самі дотримуються законів, бо усвідом¬
люють, що без усіх цих законів процвітання неможливе. Лише
тоді уряд займається розвитком, а не героїчно латає проточи¬
ни в державному кораблі. Без єдиної формалізованої системи
власності сучасний уряд і ринкова економіка нежиттєздатні.
Чимало економічних проблем у країнах третього світу поро¬
джені фрагментованістю правових норм, які регулюють від¬
носини власності, і недоступністю стандартизованих норм, які
дозволяють активам і економічним суб’єктам взаємодіяти, а
урядам керувати, спираючись на силу закону.
Коли громадяни країн третього світу і пострадянських
республік емігрують до країн Заходу, розвинені інституції аб¬
сорбують їх у єдину систему майнових відносин, що дозволяє
іммігрантам створювати додаткову вартість. Натомість люди,
що мігрують у межах своїх країн, такого абсорбування не зазна¬
ють, принаймні не швидко. Бідні країни не мають інституцій,
щоб інтегрувати мігрантів до легального сектора економіки, за¬
фіксувати їхні активи, зробити власників активів відповідаль¬
ними суб’єктами економічних відносин і дати їм можливість
продуктивно працювати і збільшувати капітал. Тому мігрантам
доводиться вигадувати, на шкоду легальному порядкові речей,
різноманітні позалегальні правила.
Отже, політична сліпота полягає у нерозумінні того, що
причиною росту позалегального сектора і руйнування чинного
правового порядку є гігантський рух населення із села до міста.
Влада не розуміє, що люди будуть спонтанно організовуватися
в окремі позалегальні групи, допоки уряд не дасть їм можли¬
вості увійти до легальної системи власності.
Засаднича проблема незахідних країн полягає не в тому,
що люди перебираються до міст, виростають гори сміття, інф¬
раструктура перевантажена, а село занепадає. Все це бувало й у
розвинених країнах. Проблема полягає не в збільшенні розміру
міст. Лос-Анджелес у XX столітті зростав утричі швидше за
Калькутту, а Токіо нині втричі більше за Делі. Основна проб¬
лема — це нерозуміння того, що безлад у країнах третього світу
є результатом революційних перемін, які насправді несуть із
собою радше оптимізм, аніж проблеми. Якщо скористатися
72
4. Загадка політично! сліпоти
потенціалом, що його несуть у собі ці переміни, буде легше
розв’язати багато супутніх проблем. Розвиткові та пострадян¬
ські країни мусять обирати — або створити систему, яка до¬
зволить урядові пристосовуватися до постійних змін у поділі
праці, або далі жити в позалегальному безладі. Тут насправді
й вибору нема.
Чому ж тоді ніхто не бачить реальної проблеми? Тому, що
є дві невидимі мертві зони. По-перше, більшість із нас не ба¬
чить, що за останні 40 років позалегальна міграційна хвиля
витворила новий клас підприємців, які мають власне правове
поле. Влада бачить лише гігантський приплив людей, неле¬
гальних працівників, ризик епідемій і злочинність. Але поки
міністерство комунального господарства розв’язує свої пробле¬
ми, міністерство охорони здоров’я свої, а міністерство юстиції
свої, ніхто не бачить, що реальна причина хаосу — не люди,
не зростання міст і навіть не злиденні меншини, а застаріла
система власності.
Ми ніби шість сліпих перед слоном: один учепився за хо¬
бот і думає, що слон схожий на змію, інший знайшов хвіст і
каже, що слон схожий на мотузку, третій намацав велике вухо,
а воно скидається на вітрило. Ніхто не бачить цілого слона, а
тому немає стратегії, як же розв’язувати цілу проблему. Як ми
вже бачили, бідняки розвиткових і пострадянських країн ста¬
новлять дві третини населення світу і не мають іншого вибору,
як жити поза сферою закону. Ми також бачили, що бідняки
мають багато власності, але їхні майнові права не визначені
законом. Мільйони енергійних людей, що обіймають 85% но¬
вих робочих місць у Латинській Америці, 3 мільйони китайців,
що тяжко працюють у гаражах під Пекіном, мільйони росіян,
тіньовою працею яких створюється половина ВВП країни, —
всі вони працюють у позалегальній сфері. У більшості випадків
позалегальні майнові відносини прямо порушують офіційне
писане законодавство. Це і є слон.
Я не вірю, що поява окремих квітучих економічних ост¬
рівців у океані бідності та позалегальних відносин і є кінцем
нелегкого, але неминучого переходу до капіталізму. Існуван¬
ня заможних архіпелагів в океані злиднів радше оприявнює
глибоку неспроможність держави створювати, поважати і за¬
хищати майнові права всіх своїх громадян.
73
Загадка капіталу
Друга мертва зона — мало хто усвідомлює, що проблема
ця не нова. Міграція і позалегальність, в яких тонуть міста
країн третього світу, нагадують те, що розвинені країни Заходу
переживали під час своєї промислової революції. Вони теж на¬
магалися розв’язувати проблеми по черзі. Урок Заходу полягає
в тому, що почергових і тимчасових заходів боротьби з бідністю
замало. Рівень життя на Заході зріс лише тоді, коли уряд ре¬
формував законодавство, а система власності почала сприяти
поділові праці. Прості люди отримали можливість збільши¬
ти продуктивність праці завдяки корисним ефектам системи
власності, змогли поглибити свою ринкову спеціалізацію та
інтенсифікувати створення капіталу.
Мертва зона — 1: життя за скляною стіною сьогодні
Чому ми не побачили нової хвилі промислової революції?
Ще у 1980-х роках, коли ми з перуанськими колегами почали
свою роботу, більшість чиновників свято вірили, що в наших
краях панує закон. Латинська Америка могла похвалитися
давньою, виробленою і шанованою правовою традицією. Звіс¬
но, бідняки мали якусь роботу і власність поза юридичною
сферою, але вважалося, що позалегальний сектор невеликий
і тому це питання «другорядне». В розвинених країнах були
свої бідняки, безробіття і чорний ринок, а в латиноамерикан¬
ських — свої. Ці проблеми вважалися справою поліції і купки
науковців-соціологів, які присвячували життя дослідженню до¬
морослої екзотики. В кращому разі бідняки потрапляли на сто¬
рінки «National Geographic» чи в об’єктив каналу «Discovery».
Ніхто не мав точних даних. Ніхто навіть не знав, як з’ясу¬
вати, чим бідняки займаються і чим володіють. Отже, ми з
колегами вирішили відкласти наші книжки й наукові журналі,
забути про стоси офіційної статистики та карт і звернутися
до справжніх фахівців із цієї проблеми — до самих бідняків.
Щойно ми вийшли подивитися й послухати на вулицю, як на¬
трапили на цікаві речі. Скажімо, перуанська будівельна інду¬
стрія переживала глибоку кризу. Будівництво скорочувалися,
працівників звільняли. Як не дивно, магазини будівельних ма¬
теріалів справно працювали, касові апарати клацали, а продажі
цементу росли, тобто мішків цементу. Виявилося, що бідняки
74
4. Загадка політично! сліпоти
купують гігантську кількість цементу для власного будівни¬
цтва — житлових будинків, різних споруд, виробничих при¬
міщень, які не зареєстровані офіційно, на які немає жодних
документів, а тому вони не світяться в комп’ютерах урядових
економістів і статистиків. Ми відчули живу, незалежну, неви¬
диму позалегальну економіку, якою просто гули міста третьо¬
го світу. Скажімо, в Бразилії будівельна індустрія в 1995 році
показала якихось 0,1% росту; натомість продаж цементу за
перші шість місяців 1996 року зріс майже на 20%. Причина
такої явної аномалії, на думку німецьких аналітиків компанії
«Morgan Grenfell», полягає в тому, що 60—70% будівництва в
цьому регіоні провадиться неофіційно20.
Ми зрозуміли, що позалегальний сектор зовсім не малень¬
кий. Він гігантський.
Зростання міст
У 1960-х роках у багатьох розвиткових країнах, а у 1980-х
роках у Китаї почався масовий рух до міст. Самодостатні гро¬
мади з різних причин долали свою ізоляцію і намагалися долу¬
читися до міського життя. З 1980-х років мільйони китайських
селян почали нелегально оселятися в містах і передмістях, аж
газета «Beijing Youth Daily» заявила, що «міграція населення
вийшла з-під контролю»21.
Це явище добре знайоме середземноморським країнам. Як
пише Генрі Болдрик, після Другої світової війни в Туреччині
мігранти з села вирушили до міст і стали будувати житло на
державній землі. У цих імпровізованих поселеннях, які нази¬
ваються «gecekondus», сьогодні живе половина міських жителів
Туреччини. Деякі «gecekondus» були частково легалізовані й
відтак отримали доступ до комунальних послуг, але більшість
досі неформальні22.
На Філіппінах газета «Business World» закликала уряд «зу¬
пинити хвилю людей, яка ставить місто на межу вибуху... По¬
бачивши халупи, стулені абияк з того, що трафить під руку,
починаєш запитувати: що уряд робить, аби розв’язати дедалі
гострішу проблему безпритульності й захоплення землі?»23.
Кілька оглядачів (серед них і я) дійшли висновку, що по-
залегальне будівництво в ПАР стоїть на порозі нового буму. В
75
Загадка капіталу
1998 році «Newsweek» писав, що «дедалі більше [чорних півден-
ноафриканців] перебираються до самочинних таборів і халуп,
якими обросли всі південноафриканські міста. За апартеїду
расистські закони про відокремлене проживання заважали
чорним вибратися з сільської місцевості. Тепер вони пересу¬
ваються вільно, але навряд чи з комфортом»24. Цю тенденцію
зауважив й «The Economist»: «До насильства проти білих не
дійшло, але расове рівноправ’я відкрило чорним шлях у багаті
білі райони»25.
Єгипетські інтелектуали й технократи давно усвідомили
всі ці проблеми. Згідно з одним аналітичним звітом, за 1947—
1989 роки «міське населення Єгипту виросло... від 6,2 до 23,46
мільйонів осіб»26. Цифри, які узагальнив Жерар Бартелемі, по¬
казують, що населення таїтянської столиці Порт-о-Пренс ви¬
росло зі 140 000 жителів у 1950 році до 1 550 000 у 1988, а тепер
перевалило за 2 мільйони. За оцінками Бартелемі, дві третини
всіх цих людей живуть у халупах, бідонвілях, як їх називають
гаїтяни27.
Мексиканські дослідники дедалі краще усвідомлюють яви¬
ще позалегальності й активно долучаються до роботи з ним.
Згідно з одним звітом:
За оцінками Центру економічних досліджень приватного
сектора, від 28 до 39% офіційного мексиканського ВВП у
1987 році було створено в тіньовій економіці. В 1993 році
кількість зайнятих у «неформальному секторі» оцінювалася
у 8 мільйонів осіб при загальній кількості працівників у кра¬
їні у 23 мільйони... «На кожне офіційне підприємство при¬
падає два тіньових», — говорить Антоніо Монтьєль Гуереро,
голова Асоціації малих підприємств Мехіко, що об’єднує 167
тисяч легальних малих підприємств. «У федеральній окрузі
Мехіко з населенням 8 мільйонів жителів існує близько 350
тисяч малих нелегальних підприємств». Скільки їх у цілому
20-мільйонному столичному регіоні ніхто не знає, нетрі до¬
вкола міста ростуть і ростуть28.
Позалегальні зони в розвиткових країнах — це лабірин¬
ти убогих будиночків на околицях міст, серед яких ховаються
тисячі майстерень, армії вуличних торговців і безліч старих
маршрутних таксі. Все це виникло ніби нізвідки. Постійний
76
4. Загадка політичної сліпоти
наплив дрібних ремісників, які все своє начиння носять при
собі, розширив діапазон діяльності міста. Винахідливість і
вміння цих людей пристосовуватися сприяли збільшенню ви¬
робництва товарів і послуг, кардинально змінили деякі галузі
виробництва, роздрібну торгівлю, будівництво і транспорт.
Пустирі на околицях міст у третьому світі перетворилися на
жваві передмістя, а самі міста, що взорували були на Європу,
завоював пістрявий місцевий стиль і груба пародія на торго¬
вельні окраїни американських мегаполісів.
Самий розмір цих міст створював неабиякі можливості.
З’явилися нові бізнесмени, які на відміну від попередників не
могли похвалитися шляхетним походженням. Виросла верти¬
кальна мобільність. Замість величної розкоші старого міського
суспільства запанував інший, куди скромніший стиль.
Похід на місто
Звісно, міграція — головний чинник росту міст у постра¬
дянських республіках і країнах третього світу. Але причини цієї
міграції — річ тонка. В кожній країні її пояснюють по-своєму:
війна, аграрні реформи, брак аграрних реформ, міжнародне
ембарго, скасування ембарго, тероризм і партизанська війна,
занепад моралі, крах капіталізму, крах соціалізму і навіть по¬
ганий смак (життя на селі настільки миліше за життя у місті,
чого ж вони звідти тікають?).
Але з часом різні погляди зійшлися на кількох основних
причинах. Найочевидніше пояснення міграційної хвилі в роз-
витковому світі — поліпшення доріг. Будівництво доріг і мостів,
створення наскрізної мережі доріг відкрили перед сільськими
жителями можливість подорожувати, і вони почали їхати до
міст. Додатковим стимулом стали нові засоби комунікації. Зо¬
крема, радіо транслювало надії на багате і сите життя. У най¬
дальшій глушині радіо розповідало про широкі можливості,
комфорт і приємність міського життя. Сучасне життя вирувало
десь зовсім поруч, лишалося зібратися в дорогу.
Інший важливий чинник міграції — сільськогосподарська
криза в багатьох країнах. У результаті модернізації сільсько¬
го господарства і занепаду ринків збуту деяких традиційних
культур після Другої світової війни скоротилася зайнятість на
77
Загадка капіталу
селі й вивільнилася величезна кількість людей, готових шукати
нові перспективи.
На селі існувала також проблема прав власності. Тривалий
і складний процес аграрних реформ лише ускладнив і без того
непросту справу купівлі землі для господарювання. Не маючи
змоги придбати землю або знайти роботу, багато людей їхали
до міста.
Ще одним важливим стимулом переїхати був нижчий
рівень дитячої смертності у великих містах. Розрив у рівні
дитячої смертності між містом і селом поглиблювався, адже
після Другої світової війни якість медичного обслуговування
в містах зростала. Додатковим стимулом був і більший заробі¬
ток. Скажімо, в Латинській Америці в 1970 році людина, яка
переїжджала з села до міста і знаходила там напівкваліфіковану
роботу, могла у 2—3 рази збільшити свій місячний заробіток.
Службовець міг збільшити свій дохід учетверо, а лікар, юрист
або інженер — ушестеро. Висока зарплата переважувала ризик
безробіття: за два з половиною місяці роботи у місті мігрант
міг надолужити фінансові втрати від одного року безробіття.
Життя в далеких містах не просто здавалося кращим, воно було
кращим.
Стимулом для міграції стало навіть зростання бюрокра¬
тичного апарату держави. Централізація влади в руках держав¬
них службовців означала, що в більшості установ можуть дати
пораду, відповідь на питання, який-небудь дозвіл чи підкажуть
роботу. Будь-який мігрант, який хотів кращого майбутнього
для своєї дитини, знав, що в містах набагато більше можли¬
востей здобути добру освіту. Для напівбезробітних селян, які
могли покладатися лише на свою винахідливість і підприємли¬
вість, освіта була вигідною й надійною інвестицією. У містах
жила більшість випускників середніх шкіл, учнів професійних
училищ, студентів університетів і абітурієнтів.
Отже, міграція — вчинок зовсім не ірраціональний. Вона
не має нічого спільного зі «стадним інстинктом». Це результат
виваженої, раціональної оцінки сільським населенням наявної
ситуації та порівняння можливостей на селі й у місті. Правиль¬
но чи ні, але люди вірили, що виграють, пішовши в широкий
світ. Однак цей похід виявився справою нелегкою.
78
4. Загадка політично! сліпоти
Бідняки ідуть додому
Місто зустріло мігрантів вороже. Попри те що містяни
плекали романтичний, сентиментальний образ селянина й
охоче визнавали, що всі громадяни мають право на щастя, во¬
ни воліли, аби селянин шукав його вдома. Ніхто не чекав, що
селянин прийде по сучасне життя. Тому-то політика практично
всіх розвиткових і пострадянських країн полягала в тому, аби
принести модерне життя прямо у село.
Найбільш неприхильною до мігрантів виявилася право¬
ва система. Попервах система легко всотувала або ігнорувала
мігрантів, бо їх було мало і вони навряд чи могли порушити
статус-кво. Але коли кількість прибульців зросла настільки,
що проігнорувати їх стало неможливо, виявилося, що двері
до легальної соціальної і економічної сфери перед мігрантами
закрито. Дістати житло, розпочати законний бізнес чи знайти
легальну роботу виявилося надзвичайно важко. Правові інсти¬
тути більшості країн третього світу склалися в інтересах певних
груп міських жителів; селяни були чимось зовсім іншим. Поки
селяни жили десь далеко, імпліцитної правової дискримінації
не було видно. Але щойно вони перебралися до міст, то зіткну¬
лися з апартеїдом формального законодавства. Раптом скляну
стіну стало видно.
Деякі республіки колишнього СРСР також зіткнулися з
хаосом у майнових відносинах, і частина пострадянської еліти
усвідомлює, що навести там лад економічно вигідно. Згідно з
одним аналітичним звітом:
Механізми... захисту прав власності на землю в Росії перебу¬
вають у зародковому стані... У багатьох регіонах документи
на землю і на нерухомість видають різні установи. Мало то¬
го, закон, який захищає майнові права, річ доволі непевна...
Процедури захисту й використання прав власності на землю
мають бути створені з нуля... Земля, можливо, найцінніший
ресурс Росії — ресурс, на якому можна збудувати цілу еко¬
номіку і демократичне суспільство29.
Ми переконалися, що там, де юридична система пере¬
шкоджає легалізації «чужих», починається бум позалегальної
діяльності. У другому розділі ми побачили, що в багатьох кра¬
79
Загадка капіталу
їнах бар’єри на вході до легальної системи власності настільки
високі й дорогі, що мало хто може пройти цим бюрократичним
лабіринтом, — 14 років і 77 бюрократичних процедур у 31 дер¬
жавній і приватній установі в Єгипті, 19 років і 176 бюрокра¬
тичних процедур, аби легалізувати купівлю землі в Гаїті.
Якщо стати легальним коштує грошей, то й жити поза за¬
коном річ не безкоштовна. Ми виявили, що функціонувати
поза світом легальних норм виходить на диво дорого. Напри¬
клад, позалегальний бізнес віддає у вигляді хабарів і відкатів
представникам влади від 10 до 15% річного прибутку. Додайте
до цього підкуп поліції, вартість грошових переказів позале-
гальними каналами, витрати на ведення територіально роз¬
осередженого бізнесу, відсутність кредиту, і вийде, що вести
позалегальний бізнес виявиться набагато дорожче і складніше,
ніж легальний.
Мабуть, найбільша перешкода полягає в тому, що люди не
мають змоги скористатись економічними і соціальними мож¬
ливостями поглибити свою ринкову спеціалізацію. Ми з’ясу¬
вали, що люди, які не мають змоги діяти в рамках закону, не
можуть ефективно використовувати свою власність, домогтися
виконання контрактів, не можуть організувати товариство з
обмеженою відповідальністю чи застрахувати ризики у страхо¬
вій компанії, не можуть створити акціонерне товариство, щоб
дістати додатковий капітал чи розділити ризики. Не маючи
доступу до інвестицій, вони не можуть зекономити на обсягах
операцій чи захистити свої винаходи патентом або ліцензією.
Бідняки не можуть переступити скляну стіну і наблизити¬
ся до легальних механізмів власності, потрібних для створення
капіталу. Катастрофічні економічні наслідки цього правового
апартеїду найбільш помітні у сфері нерухомості. Виявилося,
що в усіх країнах, які ми досліджували, до 80% земельних
ділянок не мають належної реєстрації або чітких легальних
власників. Будь-які угоди з такою позалегальною власністю
обмежуються вузьким колом бізнес-партнерів, а активи поза-
легальних власників не фігурують на ринку.
Власники позалегальних активів не мають доступу до кре¬
диту і тому не можуть розширити свою діяльність, а в розви¬
нених країнах кредит — основоположний момент під час за¬
снування чи розширення бізнесу. Наприклад, у Сполучених
80
4. Загадка політичної сліпоти
Штатах до 70% кредитів на нову справу видаються під заставу
нерухомості. Позалегальність убиває всякі стимули інвестува¬
ти, адже закону немає.
Єдина гарантія добробуту мігрантів, відрізаних від право¬
вої системи, — вони самі. їм доводиться конкурувати не лише
з іншими людьми, а й з самою системою. Якщо їх виштовхує
правова система своєї ж країни, не лишається нічого іншого,
як сформувати власну позалегальну систему. Всі ці позале-
гальні системи, на мою думку, — найбільше повстання проти
наявного порядку речей за всю історію розвиткових і постра¬
дянських країн після незалежності й краху комунізму.
Ріст позалегальності
Населення більшості великих міст третього світу за остан¬
ні 40—50 років виросло вчетверо. До 2015 року понад 50 міст у
розвиткових країнах матимуть по 5 і більше мільйонів населен¬
ня30, причому більшість житиме і працюватиме позалегально.
Позалегальний сектор у розвиткових і пострадянських країнах
скрізь. Нові види діяльності поступово витіснили традиційні.
Пройдіться вулицями, і ви неодмінно натрапите на позале-
гальні магазинчики, кіоски обміну валют, таксі й безліч інших
послуг. Навіть книжки, й ті друкують позалегально.
Цілі квартали куплено, забудовано й заселено в обхід або
при прямому порушенні законодавства. Лише 30 із кожних
100 будинків у Перу мають законні документи — 70 збудовано
позалегально. Ми виявили, що в цілій Латинській Америці
принаймні 6 з 8 споруд зведено в недокапіталізованому сек¬
торі, а 80% усієї нерухомості існує поза сферою закону. Згідно
з більшістю оцінок, у позалегальному секторі економіки країн
третього світу зайнято від 50 до 75% робочої сили, там виро¬
бляється від однієї п’ятої до двох третин усіх товарів і послуг.
Візьмімо Бразилію. Як ми вже бачили, ЗО років тому понад
дві третини нових будинків призначалися для здачі в оренду,
сьогодні — якихось 3%. Попит пішов у неформальні райони
бразильських міст, у фавели. Дональд Стюарт зазначає:
Люди не уявляють собі масштаб економічної діяльності у
фавелах. Цю неформальну економіку породив підприєм¬
ницький дух селян із північно-східних районів Бразилії, які
81
Загадка капіталу
перебралися до міст. Вони діють поза рамками зарегульова-
ної офіційної економіки і керуються попитом і пропозицією.
Попри очевидний брак ресурсів, ця неформальна економіка
діє напрочуд ефективно. У фавелах не існує верхньої стелі
орендної плати, розраховуються американськими доларами,
а неплатників швидко просять геть. Прибутковість інвести¬
цій висока, а тому існує великий вибір помешкань31.
У 1997 році «Wall Street Journal» писав, що, за оцінками
«Друзів землі»*, лише 10% освоєних територій в амазонських
джунглях Бразилії оформлено юридично32. В інших країнах по-
залегальна сфера також на злеті.
На відміну від розвиненого світу, де нижчі класи — це
крихітна меншість на узбіччі суспільства, у багатьох країнах
позалегальність домінувала завжди. Наприклад, у більшос¬
ті досліджуваних нами країн загальна вартість позалегальної
нерухомості у багато разів перевищувала рахунки й депозити
в комерційних банках, вартість компаній, зареєстрованих на
місцевих біржах, усі прямі іноземні інвестиції та вартість при¬
ватизованих і планованих до приватизації підприємств. Якщо
подумати, в цьому немає нічого дивного: нерухомість стано¬
вить приблизно половину національного багатства розвинених
країн, а в розвиткових країнах і всі три четвертих. Позалегальні
поселення часто є одинокою можливістю інвестувати і тому є
важливою частиною системи заощаджень і формування капі¬
талу. Крім того, збільшення частки міста у національному ВВП
свідчить про те, що збільшення капіталу і розвиток технологій
відбувається переважно в містах.
Позалегали прийшли надовго
Вибух позалегальної діяльності у третьому світі, масові
захоплення землі в містах і виникнення незаконних райо¬
нів — перуанських «pueblos j6venes», бразильських «favelas»,
венесуельських «ranchos», мексиканських «barrios marginales»,
бідонвілів і нетрів у колишніх французьких і британських ко¬
лоніях — це не просто хвиля населення, бідності чи беззаконня.
* «Друзі землі» («Friends of the Land») — одна з перших громад¬
ських організацій з охорони природи у США, виникла у 1940 році.
82
4. Загадка політично! сліпоти
Хвиля позалегалів, що штурмують упривілейовані острівці за
скляною стіною, як ніщо інше може змусити владу впустити
промислову і комерційну революцію.
Більшість урядів у більшості країн не можуть дати ради
потужній позалегальній сфері. Позалегальні підприємства вже
витіснили державу зі сфери будівництва житла для мігрантів і
бідноти. Наприклад, у Перу інвестиції держави у будівництво
дешевого житла склали близько 2% від аналогічних інвести¬
цій позалегального сектора. Якщо приплюсувати сюди житло
середнього класу, то частка держави становитиме лише 10%
від позалегальних інвестицій. У Гаїті в 1995 році вартість поза-
легальної нерухомості була майже вдесятеро більша за вартість
усього державного майна.
Позалегальний сектор — це сіра зона, яка має довгий кор¬
дон із легальним світом, місце, куди ховаються, коли вартість
законослухняності переважає вигоди від неї. Мігранти стають
позалегалами, щоб вижити: вони полишають сферу закону
тому, що їм не дають увійти до неї. Щоб жити, торгувати, ви¬
робляти і навіть споживати, новим жителям міст доводиться
робити це позалегально.
Наімпровізовані мігрантами позалегальні норми — це пря¬
мі домовленості між певними членами суспільства стосовно
майнових відносин та правил діяльності. Вони являють собою
комбінацію правил, запозичених з офіційної юридичної сис¬
теми, традицій, принесених із рідних місць, і нових правил.
Ці норми скріплені суспільною угодою позалегальної спіль¬
ноти і спираються на обрану спільнотою владу. Вада позале¬
гальних норм у тому, що вони не включені у формалізовану
систему приватної власності, а тому власність стає неліквідна
і не надається до більшості транзакцій. Позалегальні норми
не прив’язані до фінансового й інвестиційного механізмів, а
носії цих норм не підлягають владі поза своєю конкретною
спільнотою.
Ці норми оприявнюються через діяльність різних органі¬
зацій, асоціації з розвитку міст, фермерські союзи, асоціації
дрібних виробників, малого бізнесу, федерації транспортників,
союзи приватних копалень, лобістів аграрних реформ, приват¬
ні житлові кооперативи, організації з питань розселення, ради
83
Загадка капіталу
жителів, громадські комітети, сільські ради та багато інших.
Усі ці організації народжені в результаті різних позалегальних
занять — будівництва на порожній чи сільськогосподарській
землі, забудови історичних кварталів, залагодження суперечок
навколо приватних і державних контрактів, регулювання субо¬
ренди, використання будинків з неповною документацією, не¬
формальної оренди без нотаріальної реєстрації, позалегальних
угод про оселення і багатьох інших.
Позалегальність рідко коли спрямована проти суспільства.
Мотиви скоєних позалегалами «злочинів» дуже прості — по¬
будувати житло, заробити на послугах, розпочати свою справу.
Система позалегального права — одинокий спосіб урегулювати
життя і діяльність; вона зовсім не є причиною хаосу. Жодна
інша система не пасує до способу життя і діяльності бідняків,
їхні «закони» не входять до формального законодавства, але це
найзручніші для них закони. Це і є суспільна угода, в рамках
якої вони живуть і працюють.
Позалегальні поселення мігрантів виглядають, як нетрі,
але вони зовсім не схожі на бідні квартали в розвинених кра¬
їнах. Останні складаються з колись пристойних будинків, що
занепали без догляду. Біднота в розвиткових країнах посту¬
пово покращує свої халупи, перебудовує і приводить до ладу.
Будинки бідняків у розвинених країнах із часом втрачають в
ціні, а будинки в бідняцьких поселеннях у розвиткових країнах
поступово дорожчають і з роками стають схожі на робітничі
квартали на Заході.
Попри поширений образ злочинців, позалегальні поселен¬
ці поділяють загальне бажання вести мирне, плідне життя. Як
красномовно написав Саймон Фас у своїй книжці про таїтян¬
ську економіку:
Ці звичайні люди незвичайні лише в одному. їхній прибу¬
ток мізерний. Настільки мізерний, що одне хибне рішення
чи нещасливий збіг обставин можуть поставити під загрозу
виживання цілої родини в економічному і біологічному сен¬
сі. Незвичайна не стільки бідність, як здатність цих людей
виживати попри все... Все, що вони роблять, має на меті
виживання і розвиток. Цій меті служать навіть найелемен¬
тарніші речі, які вони купують33.
84
4. Загадка політичної сліпоти
Мірою розвитку й урізноманітнення економічної діяль¬
ності позалегальні організації починають виконувати роль
уряду. Вони беруть відповідальність за основні елементи інф¬
раструктури — дороги, водогони, каналізації та електромережі,
будівництво базарчиків, громадський транспорт, навіть здій¬
снюють судочинство і підтримують правопорядок.
Під тиском позалегалів уряди відступають. Але воліють
кожну поступку вважати тимчасовою, «доки мине криза». На¬
справді такий підхід — це лише спосіб відтягнути неминучу
поразку. Часом уряд робить винятки для деяких позалегальних
підприємств, свого роду правові оази, де засадничо нелегаль¬
ні підприємства можуть спокійно працювати, але не допускає
їх до повноцінної правової системи, тож вони не можуть ко¬
ристуватись її захистом і перевагами. Така практика дозволяє
уникнути прямої конфронтації, тому її можна вважати тим¬
часовим перемир’ям. В Єгипті, наприклад, фахівці говорять
про «напівзаконне житло».
Такі будинки не лише збільшують житловий фонд країни
і являють собою порівняно дешеве житло, а й дають багатьом
жителям міст можливість інвестувати. Всі ці будинки у певно¬
му сенсі позалегальні. Вони не проходять належної процедури
дозволів і узгоджень, а будівельники не мають відповідних лі¬
цензій. Зазвичай їх будують на землі сільськогосподарського
призначення, яку приватні забудовники нелегально поділили
на дрібні ділянки...
Як правило, до виділення землі під напівлегальне житлове
будівництво причетні державні органи. У районах напівле¬
гального житла, де велося дослідження, забудову ініціювали
саме органи влади, а потім приватні забудовники нелегально
ділили землю на дрібні ділянки. Статус сільськогосподар¬
ських земель було змінено з мовчазної згоди влади. Меш¬
канці цих районів зазвичай отримують свої ділянки через
незаконний процес нарізання і продажу землі. Яскраві при¬
клади таких районів у Александрії — Хагер ель-Маватайя,
Ексбет Абу Соліман і Езбет Наді ель-Сид34.
Навіть у регіонах, де цього ніхто не сподівався, влада ніби
визнає, що правові інститути не відповідають сьогоднішнім
економічним умовам. У 1992 році агентство «Ройтерс» повідо¬
85
Загадка капіталу
мило, що лівійський лідер Муамар Кадафі знищив земельний
кадастр Лівії. «Всі записи і документи старого земельного ре¬
єстру, за якими земля належала тій чи тій групі, було спале¬
но, - заявив полковник Кадафі міністерству юстиції. — Спа¬
лені тому, що вони спиралися на експлуатацію, фальшування
і грабунок»35.
У багатьох країнах позалегальний сектор становить самий
фундамент соціальної системи. Багато уродженців сенегаль¬
ського міста Туб&, які торгують різним крамом на вулицях
Нью-Йорка й інших великих американських міст, належать
до хитромудрої ісламсько-африканської секти, що відсилає
мільйони зароблених доларів до рідних міст. «Newsweek» пише
про Туба: «Держава в державі, великий виняток із сенегаль¬
ського законодавства... найдинамічніше місто країни. Сюди
перебираються цілими селами, живуть у бляшаних халупах між
багатими віллами... Це місто “duty-free” — центр транспорту і
нерухомості, бурхливого позалегального сектора і торгівлі ара¬
хісом — головного джерела іноземної валюти»36.
В інших частинах світу нелегали, що бояться втратити
своє майно, часом вступають у відкритий конфлікт із владою.
Приклад — Індонезія, проблеми якої останніми роками часто
фігурували в новинах. Ще в 1994 році «The Economist» засте¬
рігав:
Бідні люди поставлені в безвихідь і втрачають свою влас¬
ність через те, що урбанізація й індустріалізація створюють
попит на землю, а права власності на землю в країні — дуже
каламутна вода. Лише 7% землі на індонезійському архіпе¬
лазі має чітких власників.
У результаті йде жвава торгівля справжніми й підробле¬
ними земельними сертифікатами. Люди, що хочуть купити
ділянку, часто виявляють кількох власників. Банки дуже
неохоче видають гроші під заставу землі37.
Позалегальність тісно пов’язана з бідністю: «В Бомбеї...
дві третини десятимільйонного населення живуть у крихітних
будках-халупах або й на тротуарі»38. Однак у деяких країнах
позалегали піднімаються вгору економічними сходами. За
оцінками перуанського Бюро технічної інвентаризації, серед¬
ня вартість землі у формальному секторі Ліми становить 50
86
4. Загадка політичної сліпоти
доларів за квадратний метр, а в районі Ґамара, де розташовано
більшу частину неформального виробництва, вартість квадрат¬
ного метра сягає аж 3000 доларів. В Авіасьйоні, іншому поза-
легальному районі Ліми, земля коштує 1000 доларів за квадрат¬
ний метр, а в Хіму — 4000. Для порівняння у Мірафлорес і Сан
Ісидро, найпрестижніших кварталах Ліми, вартість легальної,
документально оформленої власності становить від 500 до 1000
доларів за квадратний метр39.
Це стара пісня
Коли уряд зрозуміє, що бідняки вже контролюють гігант¬
ську кількість нерухомості та виробничих потужностей, стане
ясно, що багато державних проблем є результатом того, що пи¬
сане законодавство не відповідає фактичному способові життя
країни. Зрозуміло, що коли писане законодавство конфліктує
з нормами, за якими живуть громадяни, то виникає незадо¬
волення, корупція, бідність і злочинність.
Лишається питання, як швидко уряд почне узаконювати
позалегальну власність, долучаючи її до чітких і послідовних
правових рамок. Альтернатива — збереження правової анархії,
в якій легальна система майнових прав постійно змагається з
позалегальною. Якщо ці країни хочуть сформувати єдину пра¬
вову систему, офіційне законодавство мусить пристосуватися
до реальності, а вона полягає в тому, що позалегали вимагають
надати їм широкі права власності.
Добра новина полягає в тому, що реформатори ступають
не в якусь невідому прірву. Випробування, яке перед ними сто¬
їть, дуже складне, але його вже проходили багато країн. Роз¬
виткові та пострадянські країни зіткнулися (хоч і в більших
масштабах) з тими самими проблемами, що їх розв’язували
розвинуті країні у XVIII — середині XX століття. Масова по-
залегальність — явище не нове. Так завжди бувало, коли уряду
не вдавалось узгодити законодавство з тим, як люди живуть і
працюють.
Коли в Європі почалася Промислова революція, влада та¬
кож нарікала на неконтрольовану міграцію, розширення поза-
легального сектора, бідність у містах і соціальні заворушення.
Вона також розв’язувала ці проблеми по черзі.
87
Загадка капіталу
Мертва зона — 2: життя за скляною стіною учора
Міграція до міст
Більшість дослідників пов’язують промислову і комерцій¬
ну революцію в Європі з масовою міграцією до міст, ростом
населення в результаті боротьби з епідеміями та зниженням
доходів на селі порівняно з містом40. У XVII—XVIII століттях
робітники в містах почали отримувати більшу платню, ніж
люди на селі. Відповідно, найенергійніші селяни, приваблені
високими заробітками, перебиралися до міст.
Перша хвиля міграції в Англії почалася наприкінці XVI
століття. Дедалі більша кількість мігрантів і заворушення у
містах непокоїли владу, яка намагалася зберегти порядок і
вдавалася до різних запобіжних заходів, наприклад роздавала
біднякам їжу. Влада постійно намагалася повернути людей до
сіл. У 1662, 1685 і 1693 роках було прийнято низку законів, за
якими, щоб отримувати допомогу, слід було повернутися до
місця народження або попереднього проживання. Закони мали
на меті запобігти переїзду людей до міст у пошуках роботи. У
1697 році було прийнято закон, який дозволяв переїзд лише
за умови дозволу на поселення від влади в новому місці. Ці
закони таки обмежили міграцію у випадку великих родин чи
літніх людей, але молоді, здорові, неодружені чоловіки напо¬
легливо шукали способів дістатися міста. Саме вони ставали
успішними підприємцями або затятими революціонерами.
Більшість мігрантів не знаходили роботи, на яку сподіва¬
лися. Існували різноманітні обмеження, зокрема, було складно
добути дозвіл на розширення виробництва, тому легальним
підприємствам було важко розвиватись і створювати нові ро¬
бочі місця. Частина мігрантів знаходила тимчасову роботу,
або йшла у хатню обслугу41. Багато хто, чекаючи прийому до
ремісничої гільдії чи роботи в легальній майстерні, мусив са¬
мочинно селитися в передмістях — тогочасних позалегальних
поселеннях.
Соціальний вибух був справою часу. Міграція до міст по¬
чалася вже тоді, коли чинні політичні інституції безнадійно
відстали від мінливої реальності. Негнучке меркантилістське
законодавство і традиції заважали мігрантам повністю реалі¬
зувати свій економічний потенціал. Соціальний конфлікт за¬
88
4. Загадка політичної сліпоти
гострювало перенаселення міст, хвороби і неминучі проблеми
адаптації вчорашніх селян до міського життя. Дональд Коул-
мен зауважує, що англійський парламент нарікав на «море же¬
браків», хвилю «всякого наброду, волоцюг і злодіїв» у містах
ще в XVI столітті42.
Замість того, щоб пристосуватися до нової міської реаль¬
ності, влада приймала ще більше законів аби від неї відгоро¬
дитися. Більше законів — більше порушень, нові й нові закони
мали карати тих, хто порушив старі. Павутина позовів, конт¬
рабанди і фальшувань дедалі зростала. А уряди посилювали
покарання.
Виникнення позалегальності
Поступово мігранти, які не знайшли легальної роботи,
почали відкривати підпільні майстерні у себе вдома. Робота
йшла «примітивно, практично без обладнання, одними ручни¬
ми інструментами»43. Поважні міщани зневажали продукцію,
вироблену в обхід гільдій і офіційної цехової системи.
Але мігрантам вибирати не випадало — позалегальна ді¬
яльність була одиноким джерелом доходу, й позалегальний
сектор економіки почав швидко розвиватися. Елі Гекшер на¬
водить слова Олівера Ґолдсміта, сказані 1762 року: «Навряд
чи знайдеться англієць, який щодня не порушував би закон...
лише продажні й корисливі люди наполягають на їхньому не¬
ухильному виконанні»44. Гекшер згадує два французьких дек¬
рети (від 1687 і 1693 року), де однією з причин невиконання
правил указано неписьменність робітників, ще більшу, ніж у
розвиткових країнах сьогодні. Вони не могли виконати навіть
таку просту вимогу закону, як зазначити своє ім’я на сувої тка¬
нини. Утім, усі ці робітники-мігранти працювали ефективно.
Адам Сміт якось сказав, «якщо ви хочете, щоб замовлення було
виконано добре, ідіть до передмістя, де робітники, не маючи
жодних привілеїв, можуть покладатися лише на себе самих, а
тоді контрабандою провезіть товар у місто»45.
Владу і легальних бізнесменів, на відміну від Адама Сміта,
конкуренція не тішила. Після реставрації у 1660 році англій¬
ської монархії традиціоналісти почали нарікати на відкриття
нових крамниць у маленьких містах і дедалі більшу кількість
89
Загадка капіталу
вуличних торговців, що заважали старим магазинам. Легаль¬
ні продавці марно намагалися не пустити нових конкурентів.
Судова тяганина між кравцями і торговцями старим одягом у
Парижі точилася понад три століття. Її зупинила лише Велика
французька революція.
У преамбулах до законів і декретів цього періоду часто зга¬
дується, що попередніх законів і норм не дотримуються. Згідно
з Гекшером, у 1700 році з метою захистити англійських вироб¬
ників вовни було заборонено імпорт вибійного ситцю з Індії.
Підприємливі англійські мануфактури самі почали виробляти
ситець і завжди знаходили прогалини в законі. Один зі спосо¬
бів обійти заборону на фарбовані бавовняні тканини полягав у
використанні бархану — англійського ситцю на льняній осно¬
ві. Іспанія також переслідувала позалегальних підприємців. У
1549 році імператор Карл І видав 25 указів проти позалегальних
підприємців. Один з указів велів відрізати край тканини, де
зазначалося ім’я виробника, аби покупець знав, що купує по-
залегальний товар. Це мало ославити його продавців.
Урядові заходи проти позалегалів були дуже вигадли¬
ві, жорсткі, а у випадку Франції навіть жорстокі. В середині
XVIII століття французькі закони під страхом ув’язнення і
смерті забороняли виробництво, імпорт і продаж фарбованих
бавовняних тканин. Але позалегали не відступали. За оцінка¬
ми Гекшера, у XVIII столітті у Франції за незаконне виробни¬
цтво та ввезення бавовняних тканин було страчено 16 тисяч
контрабандистів і підпільних ремісників. Ще більше людей
потрапили на каторгу або зазнали інших покарань. В самому
місті Валансьєн 77 позалегальних виробників було повішено,
58 колесовано, а 631 засуджено до каторги. Влада помилувала
лише одного позалегала.
Роберт Еклунд і Роберт Толісон уважають, що причиною
таких жорстоких переслідувань позалегалів було не лише ба¬
жання захистити легальних виробників; виробництво кольоро¬
вих тканин було набагато важче оподатковувати46. Виробника
одноколірної тканини було легко ідентифікувати і з’ясувати,
чи заплатив він усі податки, натомість ситець завдяки новій
технології можна було зафарбувати як завгодно, а тому стало
важко з’ясувати його походження.
90
4. Загадка політично! сліпоти
Пильнуючи порушників закону, держава покладалася на
гільдії, головною функцією яких було регулювати доступ до
легального виробництва. Але посилюючи норми закону, за¬
мість того, щоб прилаштувати їх до реалій позалегального
виробництва, влада лише виштовхувала підприємців у поза¬
легальні передмістя. Коли англійський «Закон про майстрів
і підмайстрів» у 1563 році регламентував платню робітників і
постановив щороку її переглядати відповідно до вартості осно¬
вних товарів, багато позалегалів перенесли свої майстерні до
провінційних міст або в нові передмістя, де контроль держави
був слабший, а за дотриманням норм, якщо вони були взагалі,
особливо не стежили. Відступ до передмістя дозволив поза-
легалам уникнути пильного ока гільдій, юрисдикція яких по¬
ширювалася лише на територію міста.
Урешті-решт конкуренція з боку позалегалів виросла на¬
стільки, що легальні власники майстерень не мали іншого
вибору, як замовляти частину продукції в передмістях, чим
звужували базу оподаткування і провокували ріст податків.
Виникло заворожене коло: високі податки загострювали без¬
робіття й незадоволення, виштовхували людей у передмістя, а
позалегальні майстерні отримували ще більше роботи. Справи
деяких позалегалів йшли настільки добре, що перед ними від¬
кривалася можливість увійти в легальний бізнес — хоч і не без
допомоги хабарів та політичного лобі.
Гільдії пішли в контрнаступ. За правління Тюдорів чис¬
ленні англійські закони забороняли позалегальні майстерні в
передмістях, але їх зводила нанівець сама кількість позалега¬
лів і блискуче вміння маскуватися. Одна з найприкметніших
поразок — справа гільдії капелюхів і накидок у Норвічі, яка в
ході тривалої і гучної кампанії проти конкурентів-позалегалів
так і не змогла домогтися виняткового законного привілею
на виробництво капелюхів і накидок47. Конкуренція завдала
гільдіям непоправного удару. їхній занепад Коулмен пов’язує
з «хвилею нових робочих рук, зміною структури попиту, роз¬
ширенням торгівлі, виникненням нових галузей і поширенням
виробництва на селі з давальницької сировини»48.
91
Загадка капіталу
Смерть старого ладу
Європейські уряди поволі відступали під тиском поза-
легальності, точно так само, як влада розвиткових і постра¬
дянських країн сьогодні. Шведський король Ґустав Адольф,
не маючи жодної можливості перешкодити позалегальним
поселенням, мусив особисто їх відвідати і благословити, аби
виникло враження, що й там є влада. В Англії держава муси¬
ла визнати нові галузі, що виникли там, де не було гільдій і
юридичних обмежень. Фактично позалегали створили власні
райони і містечка спеціально, аби уникнути контролю держави
і гільдій. Мало того, позалегальне виробництво було набага¬
то ефективнішим і успішнішим. Усі визнавали, що бавовняна
промисловість розквітла тому, що не була така зарегульована,
як вовняна. Люди швидко побачили, що позалегальні посе¬
лення виробляють кращі товари і послуги, ніж їхні легальні
конкуренти по той бік скляної стіни. У звіті від 1588 року лорду
Сесилу, міністрові королеви Єлизавети І, про громадян нового
позалегального поселення Галіфакс написано так:
Вони перевершують усіх практичністю і працелюбством,
умінням торгувати і обробляти землю, а порівняно з гру¬
бими і зверхніми манерами жителів того дикого краю виді¬
ляються розумом і багатством. Вони відкидають старі звичаї,
якщо дізналися про нові й зручніші, воліють нового і не
тримаються за старі ритуали... [Вони мають] природний
хист до нових винаходів і дуже наполегливі49.
Позалегали почали будуватися навіть у містах. У Німеч¬
чині, де заради офіційного права будувати треба було скласти
іспит, існували, за словами одного історика, «цілі густо забудо¬
вані райони, хоча ніхто в тих районах не мав легального права
будувати»50.
Чисельність, наполегливість і успішність позалегалів по¬
чала підважувати самі засади меркантилістського економічно¬
го ладу. Всі їхні досягнення стали можливі всупереч державі;
владу вони вважали ворогом. Там, де держава переслідувала
позалегалів і оголошувала їх поза законом, замість того, щоб
переналаштувати правову систему, не лише уповільнювався
економічний прогрес, а й зростало незадоволення, та виникав
92
4. Загадка політично! сліпоти
сприятливий ґрунт для заворушень. Найвідоміші приклади —
Французька і Російська революції.
Ті країни, які швидко пристосувалися до нових реалій, по¬
рівняно мирно перейшли до ринкової економіки. Щойно дер¬
жава усвідомила, що дієвий позалегальний сектор у соціально¬
му, політичному й економічному планах вигідніший за хвилю
безробітних мігрантів, вона перестала підтримувати гільдії. В
результаті все менше й менше людей в Англії висловлювали
бажання вступати в гільдії і тим самим готували державі ґрунт
для радикальної зміни економічної політики.
Влада держави також занепадала. Будь-яка негнучка юри¬
дична система, як-от ті, що існували до Промислової револю¬
ції, приречена на корупцію. В одному з англійських указів від
1692 року ішлося, що багато збирачів податків обходили май¬
стерні та мануфактури, аби лише зібрати наперед домовлені
платежі, і не переймалися перевірками, скільки ж товару ви¬
роблено реально. Більшість виробничих інспекторів — членів
гільдій чи призначених державою — постійно звинувачувалася
в корупції і нехтуванні своїми обов’язками, що пояснювали
неповагою до закону.
Навіть члени парламенту, який наприкінці XVII століття
видавав дозволи на нові підприємства, брали за своє сприяння
хабарі. З місцевою владою було ще гірше. В 1601 році спікер
Палати громад сказав про мирових суддів, що це «наволоч,
яка за півдесятка курчат наплює на десяток карних законів».
Чиновники пояснювали порушення законів не тим, що закони
погані, а тим, що люди незаконослухняні. «Я дійшов висновку,
що кращі закони годі й вигадати, треба лишень їх виконува¬
ти», — говорилося в одному памфлеті 1577 року. Джозеф Рейд
доводить, що старий лад поховала корупція, якою просоталися
всі його інститути; вона поділила людей на тих, хто міг пере¬
хитрити систему і тих, хто ні. Він також зауважує, що право¬
ва система, яка підштовхує одних порушувати закон, тоді як
інші від цього страждають, неминуче втратить повагу і тих, і
тих51. Мирові судді в передмістях не дуже й то були зацікавлені
в дотриманні законів, розроблених у місті й мало придатних
для позалегальних жителів передмість. У кінці XVIII століття
ціла правова система занепала, а в деяких країнах вона була
наскрізь корумпована.
93
Загадка капіталу
У той час уряд контролював усе, тому всі свої економіч¬
ні сподівання люди покладали на нього. Склалася типова для
раннього капіталізму картина: коли платня росла швидше, ніж
ціни на харчі, комерсанти вимагали обмежити платню; коли
ціни росли швидше, ніж платня, робітники вимагали підви¬
щити мінімальну платню й обмежити ціни на харчі. За цінами,
заробітком і платнею стояли політичні рішення, що не сприяло
промисловому та сільськогосподарському виробництву і тру¬
довій зайнятості. В результаті ні мінімальні, ні максимальні
ціни не могли розв’язати проблеми дефіциту, нестачі харчів і
безробіття. «Це була епоха насильства, — пише історик Чарльз
Вілсон, — і досягнення економічних цілей неодмінно означало
застосування сили»52. Настав час ідеологічних сутичок у пар¬
ламенті та збройних — на вулицях.
Уже в 1680 році на перспективу якогось економічного роз¬
витку дивилися вкрай песимістично: «Більшість бідних реміс¬
ників не вірять, що можуть зібрати й десять фунтів... і якби
вони могли заробити на звичайне життя, працюючи три дні
на тиждень, то чотири вже не працювали б»53.
В обставинах економічної кризи і соціальних заворушень
найсильніші й найупевненіші в собі люди або виїжджали з
країни, або йшли в революційний рух. У XVII—XIX століттях
сотні тисяч італійців, іспанців, французів емігрували до інших
країв у пошуках кращого життя. Переслідування гугенотів і
позалегалів-ткачів у Франції змусило багатьох підприємців і
досвідчених ремісників виїхати — переважно в Англію і Гол¬
ландію, від чого виграли і вони, і ті, хто їх прийняв.
І ось минуло триста років
Неадекватні правила і норми душили легальний бізнес,
позалегали відкрито порушували закон і висловлювали неза¬
доволення тим, що їх виштовхують на узбіччя — політикам ні¬
чого не лишалося як визнати реальність. Що менш гнучким
був закон, то густішими ставали позалегальні передмістя. Що
більше торговців, жебраків і злодіїв на вулицях, що більше по¬
залегальних або контрабандних товарів на ринках, то більша
корупція і злочинність.
У більшості західноєвропейських країн у XIX — на початку
94
4. Загадка політично! сліпоти
XX століття законодавство почали пристосовувати до потреб
простих людей і враховувати їхні очікування щодо прав влас¬
ності. Європейці дійшли висновку, що дрібними принагідними
заходами з Промисловою революцією і масовою позалегаль-
ністю не впоратися. Політики нарешті зрозуміли, що пробле¬
ма не в людях, а в законах, які заважають людям працювати
продуктивніше.
Картина раннього капіталістичного суспільства й обстави¬
ни його занепаду в більшості європейських країн дуже схожі,
але результати не завжди однакові. Ті країни, які змінили за¬
конодавство й інтегрували позалегальний сектор, розвивалися
набагато швидше, ніж ті, які опиралися змінам. Спростивши
доступ до легальної власності, скасувавши застарілі правила,
врахувавши в законодавстві розмаїті місцеві норми, європей¬
ські політики розв’язали суперечності правової й економічної
системи і дали Промисловій революції новий простір.
Учорашній день Європи дуже нагадує сьогоднішній день
розвиткових і посткомуністичних країн. їхня фундаментальна
проблема не в тому, що люди масово сунуть у міста, комунальні
служби пробуксовують, ростуть гори сміття, голодранці жебра¬
ють на вулицях чи макроекономічні реформи не дають бажа¬
ного ефекту. Більшість цих проблем існували колись у Європі
й Сполучених Штатах, але були успішно розв’язані. Справжня
проблема у тому, що ми досі не зрозуміли одного — очікування
людей дуже змінилися. Наплив бідняків до міст і становлення
позалегальної суспільної угоди вимагають кардинального пе¬
рерозподілу влади. Коли уряди розвиткових і пострадянських
країн це зрозуміють, то зможуть опанувати хвилю, яка інакше
їх просто змете.
95
5
Забуті уроки історії СІЛА
Це благословенний край, бо там лишилася тільки одна
тиранія — тиранія статус-кво.
Мілтон і Роуз Фридмани
Зацікавившись роллю формалізованих систем власності в
економічному розвитку, я чимало поїздив країнами першого
світу, питаючи тамтешніх фахівців, як долучити позалегальні
активи до єдиної правової системи. Минуло тринадцять ро¬
ків, я проїхав тисячі кілометрів, трохи посивів, але відвідав
практично всі організації, які мають стосунок до власності у
розвинених країнах — від Земельного реєстру Її Величності та
Земельного управління Аляски, де мав друзів, до японського
агентства «Токі Бо». Відповіді ніхто не дав. Усі опитані мною
фахівці, справжні професіонали з питань власності, визнали,
що такий аспект їм і на думку не спадав.
Людей, причетних до системи власності в розвинених
країнах, цікавлять зовсім інші проблеми — передусім питання
майнових прав. Але я питав не про майнові права як такі, а
про «метаправа» — доступ до прав, про право на майнові пра¬
ва. У нас було багато спільних інтересів — як реорганізувати
реєстраційну систему й об’єднати всю інформацію в одній базі
даних або як оцифрувати земельні плани. Але експерти з прав
власності не змогли сказати, як завести людей, котрі володіють
своїм майном позалегально, в рамки легальної системи влас¬
ності. Як дати людям легальні майнові права?
Мої скромні знання з історії Заходу підказували, що в пев¬
ний момент усі західні країни здійснили перехід від розрізне¬
96
5. Забуті уроки історії США
них неформальних норм до однієї легальної системи власності.
Чому б тоді не взяти історію Заходу і не подивитися, як саме
виникли західні системи власності? Мої колеги охоче підтри¬
мали цю ідею, а шанувальники історії з Земельного реєстру
Її Величності та Німецької асоціації ліцензованих землемірів
порадили, що почитати.
Подолавши гору книжок, я дійшов фундаментального ви¬
сновку, що перехід до єдиної системи власності не має нічого
спільного з технологією. (Хоча технологія відіграє важливу
допоміжну роль; про це якраз ітиметься в шостому розділі.)
Вузловий момент — адаптація законодавства до соціальних та
економічних потреб більшості населення. Поступово західні
країни визнали, що суспільна угода, народжена поза межами
офіційного законодавства, є легітимним джерелом правових
норм, і знайшли спосіб урахувати її. Відтак закон почав спри¬
яти формуванню капіталу й економічному зростанню. Саме
це наповнює сучасні інститути власності на Заході життєвою
снагою. Мало того, революція у сфері власності завжди була
політичною революцією. У всіх країнах це було рішення кіль¬
кох освічених людей, які вважали, що офіційне законодавство
не має сенсу, якщо поза ним мусить жити велика частина на¬
селення.
В історії західноєвропейських, японських і американських
систем власності сучасні розвиткові та пострадянські країни
можуть побачити багато корисного. Беззаконня, що було па¬
нувало в усіх цих країнах, свідчить насправді не про високий
рівень злочинності, а про суперечності між законотворчістю
і реальним життям. Революція полягала у поступовому збли¬
женні офіційних і позалегальних норм.
Детальна історія становлення права власності в усіх цих
країнах — тема окремої книжки. Я вирішив зосередитися на
Сполучених Штатах насамперед тому, що 150 років тому це була
країна третього світу. Уряд і судова система щойно об’єднаних
молодих штатів намагалися створити космос із хаосу, який не¬
сла з собою хвиля іммігрантів, сквотерів — займанців чужої
землі, золотошукачів, грабіжників, ділків-нелегалів — усієї цієї
колоритної публіки, що освоювала Дикий Захід, такий роман¬
тичний в очах нащадків. Вихідцеві з країн третього світу, як-от
97
Загадка капіталу
мені, картина американського минулого виглядала напрочуд
знайомо. Індекс Доу-Джонса нам із колегами мало що казав,
але ми почувались як вдома серед вірджинських сквотерів ча¬
сів Томаса Джеферсона чи суворих кентуккських хатин часів
Деніела Буна.
Подібно до влади в країнах третього світу американський
уряд намагався спинити гігантську хвилю сквотерства і поза¬
легальних норм. Але на відміну від влади у третьому світі по¬
ступово визнав, що, як висловився один конгресмен, «система
власності на землю фактично зруйнована... і замість того, щоб
приймати [для сквотерів] закони, ми мусимо [постфактум] за¬
конодавчо оформлювати кожен їхній крок аж до Скелястих гір
і Тихого океану»54. Навіть знаменитий «Закон про гомстеди»
від 1862 року, згідно з яким поселенцям безкоштовно надава¬
лося до 160 акрів* землі за умови її обробітку, був не стільки
виявом щедрості уряду, скільки визнанням доконаного фак¬
ту — американці десятиліттями займали й обробляли землю
позалегально. Американські політики поступово змінили за¬
конодавство і підлаштували офіційну правову систему під ре¬
альну ситуацію, ще й заробили на цьому немало політичних
дивідендів. Урахувавши в законодавстві позалегальні норми,
політики дали змогу конвертувати активи американських по¬
селенців і золотошукачів у капітал. Перед третім світом і по¬
страдянськими країнами стоїть те саме завдання, що й перед
Сполученими Штатами в XIX столітті, — за допомоги законів
дати біднякам капітал.
Розповідаючи про еволюцію системи власності в Спо¬
лучених Штатах, я зовсім не збираюся переписувати історію
Америки. Подібно до свого знаменитого тезки** я її просто до¬
сліджую. У процесі досліджень я знайшов багато прикладів, що
нагадали сьогоднішні розвиткові та пострадянські країни, —
масову міграцію, вибух позалегальної діяльності, політичні за¬
* 1 акр в англійській системі мір і вагів = 0,405 гектара в ме¬
тричній системі, тобто 40 соток.
** Мається на увазі Ернандо де Сото (1496/1497-1542) — іспан¬
ський конкістадор, який брав участь у завоюванні імперії інків та
очолив першу експедицію європейців на територію сучасних США,
відкривши річку Міссисипі.
98
5. Забуті уроки історії США
ворушення, загальне незадоволення застарілою правовою сис¬
темою, яка ніяк не хотіла визнавати, що відстала від реального
життя. Я також побачив, як саме американське законодавство
інтегрувало позалегальні норми і сприяло встановленню мир¬
ного й продуктивного ладу, яскраво продемонструвавши, що
закон має відповідати способові життя людей. Закон живий,
лише коли зберігає зв’язок із суспільною угодою, яку уклада¬
ють живі люди.
Паралелі з історією США
Читаючи все підряд з історії США, важко побачити, на¬
скільки важливим був тиск позалегалів і політична реаюдія на
нього. Більшості політиків-реформаторів і технократів буде
важко знайти в американській історії те, що їх мало б цікавити
насамперед, — зв’язок між легалізацією власності та створен¬
ням капіталу. Щоб винести з історії соціальний і політичний
урок, треба правильно поставити проблему і дібрати історичні
факти. Але фахівці з питань власності практично не займалися
еволюцією від позалегальних правових норм до однієї легаль¬
ної системи власності. На це є кілька пояснень.
По-перше, історичний процес досі не завершено. На від¬
міну від поширеного погляду, системи власності, що охоплю¬
ють усіх громадян — порівняно нове явище, якому навряд чи
більше 200 років, і всі їхні наслідки ще не проявилися повніс¬
тю. У більшості західних країн масштабні реформи відносин
власності відбулись якихось 100 років тому, а в Японії — за¬
ледве 50 років тому. Позаяк цілий процес формування єдиної
системи власності був радше результатом природної еволюції,
ніж свідомого плану, то потрібен час, аби люди в розвитковому
світі винесли з цього процесу якийсь корисний урок.
По-друге, приватну власність традиційно розглядали були
з погляду розвинених країн. Більшість сучасної літератури з
питань власності навіть не ставить під сумнів її західне ко¬
ріння.
Третя причина, чому процес творення легальних майнових
прав важко побачити, полягає в тому, що його важко відсте-
жити. Поступове залучення позалегальних практик, звичаїв і
99
Загадка капіталу
норм до формального законодавства затьмарено іншими іс¬
торичними подіями. Надання формальних майнових прав по¬
селенцям і сквотерам у Сполучених Штатах, що заклало пере¬
думови для створення капіталу і розширило ринковий простір,
зазвичай пов’язують із політичною стратегією на зміцнення
імперських амбіцій СІЛА, допомогою першопрохідцям у дослі¬
дженні ресурсів країни і розв’язанням приватних конфліктів.
Фахівці з питань власності не звертали особливої уваги на те,
що ці самі кроки дали змогу Сполученим Штатам подолати
конфлікт між правовою системою і позалегальними правилами
сквотерів і піонерів.
Повторюся, що не збираюся переписувати історію Спо¬
лучених Штатів. Я лише переформулюю відому картину, аби
показати, що хаос у розвиткових і пострадянських країнах —
це, по суті, пошук нового правового устрою. Отже, подивімося,
як позалегальний «закон», що народився в лісах і на полях
молодих Сполучених Штатів, увійшов до складу формального
законодавства.
Вихід за межі старого британського права
У XVI столітті почалася безпрецедентна міграція західно-
європейців до берегів Північної і Південної Америки, яку іс¬
торик Бернард Бейлін назвав «однією з найвидатніших подій
історії людства»55. За словами історика Пітера Гофера, «змерзлі,
змучені, стривожені люди... скупчилися на західному березі
Атлантики, вдивляючись у густі лісові хащі. Стискаючи в одній
руці мушкет, а в іншій Біблію, вони, певно, все згадували світ,
який лишили позаду»56.
Вони зберегли знання про те, як будувати поселення,
розв’язувати суперечки, набувати землю і створювати органи
влади. У розв’язанні конфліктів, які неминуче виникали в про¬
цесі освоєння нових земель, важливу роль відігравала правова
система. В перші дні американської історії закон «пронизував
усе», адже «перші колоніальні уряди спиралися на юридичні
документи — “статути”... Економікою колоній керували зако¬
ни, які регулювали ціни, платню і якість товарів. Закон давав
людям можливість продавати і заповідати землю, розв’язувати
100
5. Забуті уроки історії США
конфлікти через порушення межі чи потолоч посівів, закон
навіть говорив, як саме треба молитися, одружуватися, вихо¬
вувати дітей і ставитися до слуг та сусідів»57.
Перші колоністи намагалися підтримувати лад, застосо¬
вуючи положення англійського законодавства. Але англійське
звичаєве законодавство не було розраховане на суспільство,
в якому швидко виникають нові способи набути власність і
при цьому не існує загальновизнаної системи документальних
прав на цю власність. Скажімо, англійське звичаєве право не
знало прецедентів, коли у судовій справі фігурує куплена або
успадкована земля із сумнівними правами власності. В резуль¬
таті «виникла потреба у відкритих судах у справах про влас¬
ність. Висловитися могли всі зацікавлені сторони, а рішення
суду виступало порівняно ефективною і публічною гаранті¬
єю майнових прав в умовах, коли жодних інших гарантій не
існувало»58.
Більшість колоністів мало тямила в тонкощах англійського
законодавства. Багато хто не знав або просто не переймався
різницею між звичаєвим правом і правом справедливості* й уся¬
кими такими нюансами. Куди більше важило те, що англійські
звичаєві закони про власність мало допомагали в проблемних
ситуаціях, з якими стикалися колоністи. Надцостаток землі в
британській Північній Америці відкривав перед поселенцями
нечувані, порівняно з Європою, можливості. Прибуваючи «на
континент, де багато землі надавалося до обробітку від при¬
роди або було розчищено індіанцями, англійці [та інші євро¬
пейці] кинулися ділити нове джерело багатства... В результаті
на юридичні нюанси ніхто особливо не зважав. На помилки в
обмірах ділянок і документах дивилися крізь пальці, не надто
переймались і належними земельними планами, які [на дум¬
ку колоніальної влади] мали бути складені пізніше»59. Не вся
земля була родючою, меліорованою, не завжди поблизу були
* Право справедливості (equity) — система правових норм в
Англії XV—XIX століття на основі рішень канцлерського суду. Кан¬
цлерський суд розв’язував справи, для яких не було прецедентів у
звичаєвому праві та керувався поняттям справедливості. В результаті
судової реформи у XIX столітті норми права справедливості ввійшли
до загальної правової системи.
101
Загадка капіталу
пасовища для худоби і коней поселенців60. У пошуках доброї
землі американські колоністи часто рухалися чудними марш¬
рутами — встановлювали кордони, обробляли поля, будували
оселі, а тоді все це кидали й ішли на кращі ділянки.
У результаті ситуація з правами власності була дуже мін¬
ливою і фактично позалегальною. Аналізуючи правові зміни в
колоніальному Массачусетсі, історик Дейвід Томас Коніґ опи¬
сує адміністративні й технічні проблеми, що їх несла з собою
міграція. Скажімо, не існувало єдиної землемірної системи, а
тому постійно траплялися розходження й помилки. Колоніаль¬
ні органи в Массачусетсі часто сперечалися між собою про по¬
діл землі. «Наприклад, не існувало згоди в питанні, як прово¬
дити земельні межі — по прямих лініях чи враховувати рельєф
місцевості». Один колоніст «стверджував, що його триста акрів
землі в Ридингу мають форму прямокутника, але пізніше з жа¬
хом виявив, що наділ сусіда в сусідньому містечку нарізаний
у “формі кола” і дугою залазить на його ділянку»61. Технічна
недосконалість землеобмірів вносила велику плутанину. Коніґ
зауважує, що під час обмірів було дуже важко врахувати гео¬
дезичні особливості Північної Америки, а тому ділянки часто
наїжджали одна на одну, аж поки Джон Вінтроп IV* у 1763 році
не склав поправочні землемірні таблиці62.
Колоніальна влада мусила розв’язувати морочливі су¬
перечки про власність, які просто не мали прецедентів у ан¬
глійському законодавстві. Натомість «суди часто зважали на
місцеві звичаї і перетворювали їх на нові закони, які мали
врегульовувати земельні справи»63. У різноманітних сферах,
від місцевої політичної автономії до використання і поділу
землі, колоністи почали відхилятися від англійських законів,
які не мали логічного зв’язку з реаліями колоніального життя.
Як підкреслює Пітер Чарльз Гофер: «Теоретично все це було
частиною королівського домену [і підлягало його законам],
* Джон Вінтроп IV (John Winthrop, 1714-1779) — американський
природознавець, астроном, президент Гарвардського університету
(1773—1774), прапраправнук Джона Вінтропа, першого губернатора
Массачусетса. Родина Вінтропів мала великий вплив у Новій Ан¬
глії. Іменем Вінтропів названо один із гарвардських гуртожитків —
Winthrop House.
102
5. Забуті уроки історії США
але факти перекреслювали теорію. Будучи далеко від Англії,
малолюдні, багаті на природні ресурси, населені людьми, які
пильнували свої власні інтереси і шукали всякої вигоди, коло¬
нії тяжіли до самоврядування»64.
Самовільне захоплення землі — давня американська
традиція
Перші переселенці були переважно підданцями британ¬
ської корони і слухалися англійських законів. Але коли вони
перебиралися до Америки, цілком іншого світу, їхні взаємовід¬
носини починали мінятися. Займати землю, не маючи права
власності на неї, було в Англії протизаконним. У Сполучених
Штатах, де не було перешкод і відкривалися широкі можливос¬
ті, самовільне захоплення вільної землі — сквотерство — швид¬
ко стало звичною практикою. Сквотерство давніше за саму
країну. За словами Амелії Форд, яка досліджує колоніальні
витоки американської земельної системи, «ще до появи Мас-
сачусетської колонії в Новій Англії в затоці жили поселенці
без жодних статутів і прав... перші поселенці в Коннектикуті,
формально кажучи, опинилися там незаконно й обґрунтувати
свої права могли лише фактом займання землі та купівлі її в
індіанців»65. У перші роки існування Мериленда французи й
інші поселенці-неанглійці займали землю, на яку за умова¬
ми королівського патенту не мали прав. У 1727 році законо¬
давчі збори Пенсильванії виступали проти «тих, хто готовий
осісти на будь-якому клаптику вільної землі». Американські
колоністи-сквотери на той момент уже зайняли й облаштували
100 000 акрів землі, не маючи, за словами одного історика, й
«натяку на права»66.
Майновиті політики в Новій Англії не бачили жодної за¬
слуги в діях сквотерів, яких уважали нелегальними займан-
цями. Ще в 1634 році Загальна рада Массачусетса намагалася
покласти край самочинному захопленню землі та постановила,
щоб «усі земельні наділи, надані повноправним громадянам,
фіксувалися, а витяг надсилали до Ради. В кожному місті кон¬
стебль за участі чотирьох громадян мав провести землемірні
роботи»67. Але це не розв’язало проблеми. Позаяк ті, хто за¬
ймав землю, не дотримувалися «постанов 1634 і 1635 років,
103
Загадка капіталу
Загальна рада [у 1637 році] прийняла ще одну постанову і ви¬
магала “вжити заходів, які змусять людей реєструвати землю,
або штрафувати порушників”»68.
Ефективних законних засобів залагоджувати конфлік¬
ти попросту не існувало. Тому сквотери відштовхувалися від
факту займання землі, що відкривало можливість легітимізу¬
вати самочинні захоплення. Найгостріші конфлікти спалаху¬
вали через вільні землі на території сучасних штатів Вермонт
і Мен. До Американської революції на територію Вермонту
претендували Нью-Йорк і Нью-Гемпшир69. Аби підважити пре¬
тензії Нью-Йорка, губернатор Нью-Гемпширу Бенінг Вентворт
«виходив із принципу, що фактичне займання землі на дев’ять
десятих визначає законні права на неї... і безкоштовно роз¬
давав наділи громадянам Нью-Гемпширу і Массачусетсу... [В
результаті між 1764 і 1769 роками] понад 6 тисяч поселенців
отримали 131 ділянку землі по 6 акрів»70.
По їхніх слідах прийшли сквотери, які не відчували ло¬
яльності до конкретної держави, і невдовзі зайняли нові зем¬
лі. «Поселенці почали сунути у Вермонт і селилися, де їм
заманеться»71. Вони одразу зрозуміли важливість колективних
дій і почали «звертатися спершу до нью-гемпширського, а тоді
до нью-йоркського губернатора з проханням надати їм землі
або підтвердити їхні володіння»72. Обидві колонії намагалися
зашкодити сквотерам і не раз пробували їх виселити, але ті
настільки домінували, що Ітен Ален* і його «послідовники-
сквотери» домоглися після революції статусу незалежного шта¬
ту для Вермонту. Головним результатом цього незвичайного
тріумфу «влади сквотерів» було формальне визнання їхньої
земельної власності.
Самовільне захоплення землі часто провокували замож¬
ні політики, що прагнули освоїти ресурси колоній. Політики
більшості колоній уважали, що опанувати нові території можна
лише за допомоги імміграції. З цією метою колоніальна влада
роздавала неосвоєні землі окремим людям і групам поселен¬
ців і надавала права на неї за умови заселення й обробітку. У
Вірджинії, як пише Амелія Форд, «зайняти землю означало
* Ітен Ален (Ethan Allen, 1738—1789) - герой Американської ре¬
волюції, фермер, політик, підтримував незалежність Вермонту.
104
5. Забуті уроки історії США
побудувати дім, обробляти один акр ріллі й тримати худобу
один рік; якщо протягом трьох років цього не зроблено, то
земля поверталася державі»73. За массачусетськими законами,
до обов’язків поселенця входило «фактично займати землю
і протягом трьох років побудувати будинок певного розміру,
зазвичай 18 або 20 кв. футів, і розчистити 5—8 акрів землі під
оранку і сіножаті»74.
У 1670-ті роки лорд Балтимор у Мериленді використову¬
вав сквотерів, аби «заселити низку спірних територій на Схід¬
ному березі й у затоці Делавер»75. Щоб зберегти свої прибутки,
пенсильванська родина Пенів «розсилала вказівки, що люди,
які зайняли яку-небудь землю, можуть купити її за ціною, що
склалася на момент заселення, плюс відсотки, що набігли з
моменту заселення, мінус вартість облаштунку ділянки; а ті,
хто не можуть цього зробити, мають заплатити ренту залежно
від вартості займаної ділянки»76. Але Пени дуже швидко поба¬
чили, що все це важко реалізувати на практиці, якщо сквотери
не хочуть платити. «Стало очевидно, що коли не домовитися
з цими цілеспрямованими, спраглими до землі людьми, яких
просто неможливо виселити, то про великі прибутки годі й
мріяти... Тому земельне управління [Пенсільванії] потурало
й мирилося з поселенцями, яким не могло завадити, і крім
стандартного законного права власності, там виникло багато
місцевих різновидів права на землю»77.
Намагаючись закріпити права на самочинно зайняту зем¬
лю, сквотери часто стикалися з тим, що формальна система
майнових прав занадто складна й обтяжлива. Амелія Форд пи¬
ше, що «земельне управління було десь дуже далеко, справи
заплутані, а процедури надто повільні, щоб встигати за прак¬
тичними сквотерами»78. Британські закони дедалі більше від¬
хилялися від способу життя та діяльності людей.
Нова суспільна угода: «право томагавка»
У хаосі довкола законів, земельних наділів і власності
мігранти зрозуміли, що якщо вони хочуть жити у мирі між
собою, то мусять установити якийсь лад, навіть якщо він не
вписуватиметься в рамки офіційних законів. Сквотери поча¬
105
Загадка капіталу
ли винаходити свої позалегальні різновиди майнових прав,
які називали «правом томагавка», «правом хатини» і «правом
посіву». «Право томагавка» полягало в тому, щоб позначити
зарубками кілька дерев біля джерела і зазначити на деревах
ініціали людини, яка облаштувала ділянку. Ще в 1660-х ро¬
ках серед мерилендських сквотерів склався звичай позначати
дерева на ділянці, яку вони хотіли зайняти, до того як «голо¬
вний землемір» колонії видасть дозвіл на обмір79. На момент
завершення Американської революції практика закріплення
земельних володінь за допомоги позначок на деревах досягла
таких масштабів, що один армійських чиновник писав міні¬
строві оборони: «Люди на прикордонні звикли займати най¬
кращі землі за правом томагавка або правом облаштування (так
вони це називають) і вважають, що для права власності цього
достатньо»80.
«Право хатини» і «право посіву» означали, що для закрі¬
плення землі за собою достатньо було побудувати хатину або
зібрати урожай зерна. Важливо, що всі ці позалегальні права
продавалися, купувалися і передавалися точно так само, як і
права офіційні81. Хоча «право хатини» і «право посіву» не да¬
вали законних прав на землю, позалегальні права власності,
поза сумнівом, допомагали уникати конфліктів, їх визнавали
жителі прикордоння і з роками вони стали джерелом легальних
майнових прав.
Попри те, що місцеві політики дивилися на позалегальні
порядки крізь пальці, сквотерів оточував ворожий світ. Вони
постійно провокували конфлікти з індіанцями, займаючи їх¬
ні землі. Сквотери становили загрозу і для еліти, яка боялася
втратити свої ширококраї землі. Ось чому один із нових амери¬
канських аристократів Джордж Вашингтон у 1783 році нарікав
на «бандитів, які кидають виклик будь-якій владі й коштом
багатьох інших загарбують собі найкращі землі країни»82.
Убивство шерифа
Мігранти заселяли прикордонні території, орали землю,
будували будинки, торгували землею і використовували кредит
задовго до того, як уряд дав їм право все це робити. Попри під¬
106
5. Забуті уроки історії США
приємливість піонерів, чимало представників влади й далі були
переконані, що всі ці нові американці грубо порушують закон
і мають бути покарані. Тільки от покарати їх було непросто.
Адвокат застерігав навіть батька-засновника Сполучених Шта¬
тів Джорджа Вашингтона, який намагався вигнати поселенців,
що без дозволу осіли на його вірджинських землях, — якщо
той виграє справу, вони швидше за все спалять його комори
й огорожі83.
Стосунки влади зі сквотерами в інших штатах також поча¬
ли погіршуватися. Задовго до Американської революції масса-
чусетські поселенці почали займати землі в Мені, на який Мас-
сачусетс заявив претензії ще в 1691 році. Спершу массачусет-
ські політики спокійно дивилися, як прибуває хвиля сквотерів
в далекому Мені. Але після революції, коли массачусетська
скарбниця спорожніла, а гроші знецінилися, політики почали
дивитися на простори Мену як на джерело нових прибутків84.
Тамтешні сквотери раптом виявилися перешкодою для про¬
дажу великих наділів землі. У 1786 році постанова губернатора
заборонила самочинне захоплення землі в Мені85.
Аби заспокоїти потенційних покупців, Массачусетс при¬
значив комісію, яка мала з’ясувати ситуацію та стягнути пла¬
ту з нелегальних «порушників меж»86. Але більшість сквотерів
попросту відмовилася забиратися зі своєї землі або платити за
неї. Заміть того, щоб домовитися зі сквотерами, штат наказав
шерифам примусово їх виселити, що підлило олії у вогонь і
призвело, за словами одного історика, до «майже відкритої
війни».
«Найпомітніша риса у характері [сквотерів] — люта нена¬
висть до закону, — казав 1800 року один із менських юристів. —
Вони затялися вбити шерифа й шерифових людей, а ненави¬
сний вирок про виселення їх більше не лякає. Вони оголосили,
що закону треба покласти край, юристів повинищувати, а їхні
контори зрівняти з землею»87. А коли шерифа, який намагав¬
ся виселити сквотера, убили, присяжні відмовилися судити
підозрюваного. Почасти через ворожість тамтешніх сквотерів
Массачусетс у 1820 році погодився надати Мену статус окре¬
мого незалежного штату88.
Інші колонії також намагалися припинити самовільне за¬
107
Загадка капіталу
хоплення державних і приватних земель. Шотландські й ір¬
ландські поселенці в Пенсильванії почали займати індіанські
землі ще в 1730 році, що викликало опір корінного населення.
Колоніальна влада постійно вимагала від поселенців «не крас¬
ти індіанські землі, а в науку палила їхні хатини»89. В 1763—1768
роках Пенсільванська рада, погрожуючи стратою, намагалися
зупинити сквотерів, а губернатор Вільям Пен наказував сол¬
датам зганяти нелегальних поселенців з землі90. Та попри всі
ці заходи, кількість сквотерів подвоїлася. У відповідь, як пи¬
ше один історик, «розлючений губернатор постановив карати
на смерть тих, хто селиться на індіанських землях. Утім, ані
суддів, ані поступливих присяжних, ані надійних в’язниць для
таких правопорушників було не знайти»91.
Юридичний прорив: «переважне право»
У країні, де всі самі були іммігрантами або були пов’язані
з ними, сквотери мали прихильників серед колоніальних чи¬
новників, які розуміли, як важко застосовувати англійське зви¬
чаєве право в нових обставинах. За англійськими законами,
якщо хтось помилково займав чужу землю і робив на ній якесь
облаштування, він не міг повернути собі вартість зроблених
робіт. Але в колоніях, де не було ефективного уряду, надійних
документальних записів і землеобмірів, владі довелося визна¬
ти, що облаштування землі, сплата податків і місцеві домовле¬
ності між сусідами є прийнятними підставами для виникнення
майнових прав. Ще в 1642 році колонія Вірджинія вимагала
від справжнього власника землі відшкодувати тому, хто зайняв
її помилково, вартість зроблених робіт з облаштування. Вір-
джинський статут говорив — «якщо якась людина або люди
поселилися на якій-небудь плантації або землі, яка законно
належіть іншій людині, то питання про відшкодування має ви¬
рішувати рада присяжних з дванадцяти чоловіків»92. Мало того,
якщо законний власник відмовлявся відшкодувати сквотерові
вартість облаштування землі, то сквотер міг купити цю землю
за ціною, яку встановлював місцевий суд93. Такий самий ста¬
тут невдовзі прийняли й інші колонії. Ці положення статуту
демонструють, наскільки місцеві еліти симпатизували людям,
що хотіли підвищити продуктивність своєї землі.
108
5. Забуті уроки історії США
Ця нова юридична норма — право поселенця викупити
землю, яку він облаштував, до того, як її виставлено на від¬
критий продаж, — відома під назвою «переважне право» («pre¬
emption»). Цей принцип стане ключовим моментом у процесі
інтеграції позалегальних норм до американського законодав¬
ства у наступні 200 років. Політики і юристи почали тлума¬
чити «облаштування» у вигідний для сквотерів спосіб. У Пів¬
нічній Кароліні й Вірджинії «право хатини» і «право посіву»
вважалися «облаштуванням»94. У Массачусетсі враховували ще
й «право томагавка»95. Важливо, що включення місцевих поза¬
легальних норм до формального законодавства було «не лише
визнанням, що першим поселенцям належать певні права за
працю і ризик, якій вони взяли були на себе; це було право¬
вим вираженням поширеної думки... що сквотери насправді
не правопорушники, а благо для штату»96. На момент Аме¬
риканської революції «право посіву», що його вигадали ман¬
дрівні сквотери, перетворилося у свідомості людей на право
фактичного займання землі мужніми піонерами. В той сам час,
як Джордж Вашингтон скаржився на «бандитів», які зайняли
його землі, інші політики в його рідному штаті Вірджинія за¬
охочували сквотерів, боронячи їхні позалегальні права.
Для штатів, які мали небагато грошей, «переважне пра¬
во» на землю стало також джерелом прибутків. Влада брала зі
сквотерів мито за обмір землі, яку вони облаштували, і видачу
документів на неї. В результаті закони про переважне право
широко побутували і до, і після революції. У 1777 році Пів¬
нічна Кароліна відкрила земельне управління в одній західній
окрузі й дозволила поселенцям зайняти по 640 акрів, причому
перевага віддавалася людям, які вже заселили ті землі97. За два
роки Вірджинія прийняла закон, який давав поселенцям, що
зайняли землі на західному кордоні, переважне право на об-
лаштовані території98.
Більше правових перешкод — більше позалегалів
Американські сквотери виграли чимало битв, але до пе¬
ремоги у війні було ще далеко. В перші сто років існування
Сполучених Штатів побутувало суперечливе ставлення до
109
Загадка капіталу
сквотерів. Найяскравіше воно проявилося в діяльності ново¬
го федерального уряду, який раптом отримав у своє розпоря¬
дження величезні державні землі. Від 1784 до 1850 року сила
зброї або сила грошей принесла Сполученим Штатами майже
900 мільйонів акрів землі: купівля Луїзіани (1803) дала 500
мільйонів акрів, купівля Флориди (1819) — 43 мільйони акрів,
угода Ґадсдена* (1853) — 19 мільйонів акрів; війна з Мексикою
(1848) принесла ще 334 мільйони акрів". Крім того, на 1802 рік
федеральний уряд придбав усі західні території, що належали
східним прибережним штатам.
Починаючи з 1784 року Конгрес молодої конфедерації
штатів (досі не оформленої конституційно) почав міркувати
над обмеженням претензій на землі загальнодержавного підпо¬
рядкування. Найдоленоснішим стало рішення, що з поселень
на північному заході мають бути створені штати з тими самими
правами і привілеями, що й у перших тринадцяти штатів — за¬
сновників федерації100. У 1785 році Конгрес доповнив постано¬
ву попереднього року і створив систему розмежування і про¬
дажу державної землі. Наслідуючи схему, яку використовували
в колоніях Нової Англії, землю ділили на ділянки розміром 6
на 6 миль, а їх своєю чергою — на 36 наділів по 1 квадратній
милі, або 640 акрів. Нарізані по 640 акрів ділянки підлягали
продажу по долару за акр.
У 1787 році Конгрес звів попередні постанови у Північно-
західний декрет, який ділив Північно-західні території на кілька
частин і визначав три етапи здобуття статусу штату. Прикметно,
що закон утверджував концепцію «вільного безумовного воло¬
діння» (вічне володіння землею і необмежене право передавати
або продавати її) і вперше в історії США гарантував свобо¬
ду укладання угод101. Хоча всі ці федеральні закони заклали
елегантну схему законного розпродажу державної землі (істо¬
рики вважають Північно-західний декрет головним досягнен¬
ням американського уряду до прийняття конституції), вони не
могли ані контролювати, ані стримати дедалі більшу кількість
* У 1853 році Сполучені Штати купили у Мексики територію
Південної Аризони і південно-західну частину штату Нью-Мексико.
Угоду назвали за іменем американського посла в Мексиці Джеймса
Ґадсдена (James Gadsden, 1788—1858).
110
5. Забуті уроки історії США
людей, яка рухалася на прикордонні землі країни. Однією з
головних проблем була захмарна ціна федеральної землі. По¬
бачивши цінник «$640.-» — на той час це астрономічна сума, —
тисячі іммігрантів одразу тікали з федерального земельного
ринку102. Автори Північно-західного декрету сподівалися, що
багаті інвестори продаватимуть землю дрібнішими ділянками,
даватимуть кредит або здаватимуть в оренду на вигідних умо¬
вах. Але піонери не могли дозволити собі й цих гіпотетичних
операцій103. Натомість іммігранти «вибрали непевне незаконне
володіння»104. Відтак десятки тисяч американців стали сквоте¬
рами і володіли землею позалегально.
Федеральний уряд практично одразу почав переслідувати
всіх цих сквотерів. їх громили під час дебатів, що передували
прийняттю Північно-західного декрету. Вільям Батлер із Нью-
Йорка писав: «Сподіваюся, Раду ознайомили з лиходійством
людей цієї країни, які сунуть звідусіль, заселяють і захоплю¬
ють не лише федеральні землі, а й землі штату, сотні й сотні
щодня переправляються річкою разом з сім’ями. Мудрість
Ради, сподіваюся, покладе край цьому великому лихові»105.
Під впливом таких заяв конгресмени міркували, як виселити
сквотерів, і нерідко пропонували вживати силу. У 1785 році
Конгрес ухвалив постанову, яка прямо забороняла самовільне
захоплення державних земель і надавала міністрові оборони
повноваження зганяти незаконних поселенців з федеральних
земель на Північно-західній території. Постанову почали вті¬
лювати навесні 1785 року: у місці злиття річки Маскінгум і
Огайо армія США зігнала десять родин, зруйнувала їхні бу¬
динки і побудувала там форт, щоб вони не повернулися106. За
чотири роки президент Вашингтон наказав зруйнувати хатини
і вигнати сім’ї тих, хто оселився на прикордонних землях Пен-
сильванії, які належали індіанцям107.
Більшість політиків прагнула стояти на сторожі законів
нової незалежної держави, але дехто засумнівався, що їхнє
неухильне дотримання найкраще відповідає інтересам краї¬
ни. Ось чому майже одразу постало питання про переважне
право108. Уже на першому засіданні нового Конгресу в 1789
році один із конгресменів проникливо сказав про вибір, який
стоїть перед сквотерами:
111
Загадка капіталу
У цей момент у країні є багато людей, які хочуть набути
права на землю, на якій живуть. Що подумають ці люди,
які пов’язали свою долю з вільною землею і з тривогою че¬
кають рішення уряду, коли дізнаються що їхнє переважне
право перекреслено заради вигоди держави? Будуть чекати
поки їх зженуть?.. Вони зроблять одне з двох: або перейдуть
на іспанські території, де не будуть непроханими гостями
і працюватимуть на зміцнення іноземної держави, що ста¬
новить для нас небезпеку; або триматимуться теперішнього
курсу і займатимуть федеральні землі без вашого дозволу. І
що тоді робити? Вони не платитимуть вам грошей. То що,
ви використаєте проти них силу? Це вже пробували, уже
відряджали війська... з цією метою. Солдати спалили ха¬
ти, зламали огорожі, потолочили їм картоплю; але за три
години по тому, як солдати пішли, ці люди повернулися,
відновили знищене і живуть на цій землі, відкрито нехтуючи
рішеннями федеральної влади109.
Приклад суперечливих настроїв у тогочасному Конгресі —
Земельний комітет Палати представників. Рекомендуючи Кон¬
гресові у 1801 році відмовити сквотерам у переважному праві,
комітет водночас визнавав, що ті «доклавши немало праці й
долаючи різні труднощі, заселяли, обробляли й облаштували
чимало земель... [тим самим] збільшили не лише вартість зем¬
лі, на якій живуть, а й вартість сусідніх земель, від чого виграли
Сполучені Штати». Проте комітет доводив, що «полегшення,
про які вони просять, заохочуватимуть вторгатися на державні
землі, а це шкодитиме державним інтересам»110. Конгресмени
схилялися відмовити сквотерам у будь-яких правах.
Новий Конгрес, створений відповідно до І статті Консти¬
туції СІЛА, перші двадцять років негативно ставився до по¬
селенців, що незаконно займали державні землі. У 1796 році
Конгрес підняв мінімальну ціну державної землі з 1 долара,
встановленого Земельним декретом 1795 року, до 2 доларів за
акр111. У 1807 році Конгрес постановив штрафувати і садити
до в’язниці сквотерів, які не виконують вимог закону, і до¬
зволяв за потреби зганяти незаконних поселенців силою112.
В документі Земельного комітету Палати представників від
1812 року говориться: «Хаотичне й незаконне поселення на
112
5. Забуті уроки історії США
державних землях у багатьох сенсах завдає шкоди державним
інтересам»113.
Проблема полягала в тому, що Конгрес, як це буває й у
багатьох сучасних країнах, відірвався від реальності: він про¬
сто не уявляв масштабу спротиву сквотерів і не мав засобів
реалізувати свої рішення. Навіть Головному земельному управ¬
лінню, створеному в 1812 році з метою обмірів, продажу й об¬
ліку державних земель, це було не під силу. Нова федеральна
установа мала підтверджувати документи на землю, які при¬
ходили з місцевих відділень, і реєструвати фінансові операції
з землею. Законодавці сподівалися, що Земельне управління
служитиме інформаційним центром для громадян — покупців
землі. Але невеликий штат управління невдовзі потонув у спра¬
вах і перестав справлятися зі своїми обов’язками114. Як указує
Патрисія Нельсон Лімерик, до проблем Земельного управління
спричинялися й самі конгресмени: «Від імені виборців кон¬
гресмени скаржилися на повільну роботу управління, а самі
робили безліч інформаційних запитів, які віднімали у службов¬
ців купу часу, ще й з метою державної економії відмовлялися
збільшувати бюджет управління»115.
Крім того, на початках свого існування Сполучені Шта¬
ти мали дуже скромні фінансові ресурси і мусили роздавати
землю, аби розплатитися з певними категоріями населення.
Деякі історики вважають, що видачею «земельних сертифіка¬
тів», цих «продуктових карток XIX століття», уряд заохочував
беззаконня і самовільне захоплення землі116. За 1780—1848 роки
Конгрес роздав 2 мільйони акрів землі солдатам, які боронили
Американську революцію, 5 мільйонів акрів ветеранам англо-
американської війни 1812 року і 13 мільйонів акрів учасникам
війни з Мексикою. У 1850—1860 роках Конгрес роздав ще 44
мільйони акрів учасникам війни за незалежність, війни 1812
року, воєн з індіанцями і війни з Мексикою117. Коли Континен¬
тальний конгрес під час війни за незалежність уперше почав
роздавати земельні сертифікати, в цьому була певна логіка — в
такий спосіб американський уряд платив солдатам і офіцерам
за їхню службу. Конгрес також побоювався корінного населен¬
ня, яке само або намовлене англійцями і французами могло зі
зброєю виступити проти молодої республіки. Поселяючи від¬
113
Загадка капіталу
ставних солдат на прикордонних територіях, уряд розв’язував
одразу дві проблеми.
Хай там як, на середину XIX століття розквітнув чорний
ринок земельних сертифікатів, що провокувало спекуляцію і
самовільне захоплення землі. 84 зі 100 солдатів, що отримали
земельні сертифікати, продали їх на чорному ринку — ситуація
дуже нагадувала розвиткові та пострадянські країни сьогодні,
де окремим категоріям громадян дісталося державне житло і
приватизаційні ваучери118. За словами одного історика, «ніхто
не чекав, що півмільйона вдів і дідів, які дістали земельні сер¬
тифікати, стануть на заваді іноземному вторгненню»119.
Крім цього, федеральний уряд безкоштовно роздав міль¬
йони акрів землі під залізниці, які оперезали континент. Про¬
тягом XIX століття штатам або безпосередньо приватним за¬
лізничним компаніям було роздано понад 318 мільйонів акрів
землі, майже п’яту частину всього федерального фонду. Метою
цих масових роздач було сприяти організованому заселенню
прикордоння. Переважна більшість цієї землі до обробітку
не надавалася, але траплялося чимало ділянок орної землі та
різних родовищ120. Левова частка дісталася трансконтинен¬
тальним залізницям, але вони отримали лише половину зем¬
лі, якою проходили колії, тож вийшла мішанка державної і
залізничної землі. Конгрес сподівався, що залізниці швидко
й недорого продадуть зайву їм землю, і це стимулюватиме її
освоєння121. Але реальність укотре розійшлася зі сподіваннями
політиків. Калейдоскоп земельних наділів, за словами одно¬
го історика, «уповільнив освоєння мільйонів акрів найкращої
землі та завадив їхньому розпродажу»122. У деяких випадках
це навіть викликало збройні сутички між поселенцями і за¬
лізничними компаніями. Стивен Шварц пише про конфлікт,
що виник у 1880 році в долині Сан Хоакін у Каліфорнії, яку
тоді називали Вустричною трясовиною, коли фермери і ковбої,
котрі оселилися на залізничній землі, не змогли зійтися з ком¬
панією в ціні. Діло дійшло не тільки до суду, який так і не зміг
залагодити справу, а й до стрілянини, в якій загинуло п’ятеро
поселенців, причому судовий виконавець визнав, що невідомо,
«хто вистрелив перший». «San Francisco Chronicle» написала
про інцидент, засудила залізничну компанію і заявила, що «хай
114
5. Забуті уроки історії США
там які у неї законні права, очевидно, що справедливість на
боці поселенців». У кожному разі перевага у фізичній силі була
на боці поселенців, адже за оцінками влади, щоб виселити їх,
було потрібно від 200 до 1000 солдатів123.
Спроби федерального уряду впорядкувати земельну сис¬
тему наразилися на спротив пересічних людей, які заявляли
свої права на державну землю. Один красномовний сквотер
заявляв: «Я стверджую, що будь-яка людина, яка підтримує
усталені в Америці порядки, має незаперечне право переїха¬
ти на будь-яку вільну землю... І Конгрес не має права їй це
заборонити»124. В першій половині XIX століття політики і
сквотери воювали за права власності на державні землі. «Що
з ними робити?» — виникало питання у політиків. «Роздати
солдатам», — вимагали одні. «Покрити національний борг», —
казали інші. «Зберегти для майбутніх поколінь», — радили тре¬
ті. А четверті були впевнені, що право поселитися на них має
кожен охочий125.
Беззаконня чи зіткнення правових систем?
На початку XIX століття система власності в Сполучених
Штатах перебувала у повному безладі. Чинні закони про влас¬
ність і взаємоворожі законодавці лише поглиблювали кризу,
з якою стикалися переселенці. У плідному дослідження про
сквотерів і земельні закони у Вірджинії та Кентуккі Пол Ґейтс
доводить, що формальне законодавство лише «збільшувало су¬
дові витрати на з’ясування майнових прав, заперечення пре¬
тензій конкурентів і захист землі від самовільного поселення
та завданої шкоди». Якщо додати сюди «судові збори і високі
відсотки на позики», то неадекватність формального законо¬
давства становила «постійну загрозою інвестиціям і тримала
сторони в постійній напрузі»126.
Зрозуміло, що мігранти, які оселялися на цих землях, най¬
частіше не мали формальних прав власності на свої ділянки,
тож зазвичай їм доводилося домовлятися з власником, іноді не
з одним. Та навіть у разі купівлі та облаштування землі існував
ризик, що їх виселить інший власник, який матиме переважні
права на цю ділянку127. Один іноземний мандрівник, побував¬
115
Загадка капіталу
ши в Кентуккі у 1802 році, зауважив, що де б він не зупинявся,
господарі висловлювали сумніви у тому, що їхні сусіди мають
законні права на свої ділянки128.
У 1785—1890 роках Конгрес Сполучених Штатів, керую¬
чись ідеалами Джеферсона, що земля має належати грома¬
дянам, ухвалив понад 500 законів, спрямованих на реформу
системи власності. Але заплутані процедури реалізації всіх
цих законів нерідко заважали реалізувати сам ідеал. Ситуацію
ускладнювало те, що окремі штати приймали свої закони про
власність і розподіл землі, які здебільшого захищали права
заможної еліти цих штатів. У результаті спроби реформува¬
ти систему власності лише поглиблювали земельну проблему,
а поселенці ще більше боялися втратити свої й без того не¬
певні права. Сучасник земельної реформи в Кентуккі наголо¬
шував — «багато людей сподівалися, що хаос убезпечить їхні
володіння... [і відповідно] не наважувалися заявляти про свої
права, побоюючись великих штрафів»129. У XVIII — на початку
XIX століття «старі проблеми було розв’язано, але виникли
нові. Визначити права власності стало хронічною проблемою...
[адже вони перетворилися на] концепцію, ефемернішу за гео¬
графічну довготу, безформнішу за потік води. Права власності,
мов архаїчні феодальні норми, стали справою дуже сутужною
і важкою»130. Правові інституції Сполучених Штатів попросту
не впоралися з хвилею мігрантів.
На 1820 рік систему власності у СІЛА охопив такий без¬
лад, що член Верховного суду Джозеф Сторі писав: «Мине,
певно, ціла епоха, поки ми розберемося з судовою тяганиною,
[породженою американськими законами про власність]... Во¬
ни так і залишаться невідомим кодексом, написаним дивною
мовою, який будуть вивчати, ніби закони якої-небудь далекої
країни»131. Іронія, на думку судді Сторі, полягала у тому, що
Сполучені Штати — «не якесь струхлявіле консервативне сус¬
пільство, а нова держава на периферії правової традиції»132.
Американські закони стали настільки незручні, що пере¬
творилися на головну перешкоду для поселенців, які хотіли
узаконити свої права і позбутися статусу сквотерів. У них не
було іншого вибору, як створити власні «закони», зокрема за¬
кони про власність, поєднуючи англійські звичаєві норми і
116
5. Забуті уроки історії США
доморослі американські правові традиції зі здоровим глуздом.
У результаті виникло «безліч розмаїтих прав власності»133 у двох
правових і економічних системах — кодифікованій у писано¬
му законодавстві та використовуваній у повсякденні. Відтак у
Сполучених Штатах склалася плюралістична правова система,
в якій майнові права і відносини нерідко визначалися поза-
легальними нормами.
Політична еліта країни розривалася між відданістю фор¬
мальному закону і симпатіями до поселенців, які мусили ство¬
рювати свої власні норми. Промова Томаса Джеферсона до¬
бре передає суперечливе ставлення політиків до позалегальних
норм. «[Ці норми]... настільки розмаїті, що їх не можна визна¬
чити на основі яких-небудь усталених законодавчих принципів
чи уявлень про справедливість; багато норм сформульовано на
основі традицій і звичаїв, які виникли в конкретній окрузі,
засновано на індивідуальних способах передачі [прав]; вони є
елементом майже кожного титулу власності, а тому їх неможна
повністю ігнорувати»134.
Розбити скляну стіну намагаються штати
Американські політики мали кілька варіантів дій: заважати
позалегалам або ігнорувати їх, іти на вимушені поступки або
боронити їхні права. Судячи з того, що в першій половині XIX
століття у Сполучених Штатах поширилися закони займанщи-
ни, коли право на землю залежало від її облаштування, політи¬
ки дедалі більше підтримували позалегалів. Історія прийняття
законів займанщини у Сполучених Штатах — це історія під¬
несення позалегалів як політичної сили.
Поворотний момент настав у новому штаті Кентуккі, де
система власності подібно до інших штатів перебувала в по¬
вному хаосі. Губернатор нарікав, що претензії на землю у ново¬
му штаті втричі перевищують площу самого штату. Причину
такої ситуації історик Пол Ґейтс вбачає в тому, що, приймаючи
рішення, політики у 1797—1820 роках керувалися настроями
своїх виборців-позалегалів. їхні рішення сприяли встановлен¬
ню «двох великих принципів справедливості в американському
статутному праві: права поселенців... на результати проведено¬
117
Загадка капіталу
го облаштування і права поселенців, котрі осіли на приватній
землі, якщо протягом семи років це не викликало заперечень
і вони платили податки, на тверде і чітке право власності на
свою землю, незалежно від існування альтернативних прав»135.
Але значення кентуккського закону полягає не в доповненні до
правової доктрини — він відображає дедалі більшу політичну
владу піонерів. Тиск позалегальних поселенців на владу був на¬
стільки великий, що багато штатів не погоджувалися з ухвалою
Верховного суду, яка йшла проти інтересів позалегалів.
У 1821 році Верховний суд оголосив кентуккський закон
про займанщину неконституційним136. Рішення було винесе¬
но у справі спадкоємців великого землевласника Джон Ґрина
проти Ричарда Бідла, сквотера, який нелегально поселився на
землі Ґрина. Спірна ділянка належала спершу до штату Вір-
джинія, але на той момент увійшла до складу Кентуккі. У спра¬
ві «Ґрин проти Бідла» Верховний суд відхилив кентуккський
закон займанщини і покликався на прецеденти «законів про
власність» ув англійському звичаєвому праві137.
Це рішення недвозначно підтримувало тих, хто мав закон¬
ні права на свою землю. Згідно з постановою Верховного суду,
закон штату Кентуккі «несправедливий і тиранічний, бо закон¬
ний власник мусить платити не лише за фактичне покращення
ділянки, не лише за збільшення її вартості, а й оплачувати ви¬
трати займанців на гадане облаштування, незалежно від того,
корисне воно, незначне, суто декоративне чи продиктоване
примхами й забаганками»138. У 1823 році відбулося повторне
слухання у справі «Ґрин проти Бідла» і Верховний суд під¬
твердив своє попереднє рішення, наголосивши, що закон за¬
йманщини позбавляє «повноправного власника землі орендної
плати і зиску, який дістається тому, хто зайняв ділянку».
Політики, які спиралися на підтримку виборців-позале-
галів, розкритикували рішення у справі як «дуже шкідливе»
і «небезпечне» для жителів Кентуккі139. Верховний суд міг не
зважати на нову політичну і правову реальність, що складалася
на динамічному американському прикордонні, але політикам у
західних штатах досить було визирнути у вікно, аби побачити,
як швидко міняється країна. На початку XIX століття десят¬
ки тисяч сміливих поселенців тягнулися зі східного узбережжя
118
5. Забуті уроки історії США
через Апалачі на родючі незаймані західні землі. Населення
США подвоювалося кожні двадцять років. У 1620 році все на¬
селення британської Північної Америки становило приблизно
п’ять тисяч. У 1860 році у США жило понад ЗО мільйонів. По¬
ловина населення США мешкала на захід від Апалачів.
Переселенці хотіли, щоб суди визнали їхні права на за¬
ймані ділянки140. Тому політична і правова реакція на ухвалу
Верховного суду в справі «Ґрин проти Бідла» в Кентуккі ста¬
ла великою перемогою позалегалів, вони швидко перейшли у
контрнаступ. В очах багатьох політиків і журналістів злодієм
цього разу поставав Верховний суд. Одна місцева газета писала
про «підступність» суддів, які загрожували «знищити» права
«недавніх громадян і чужинців»141. У розпал скандалу довкола
рішення суду впливовий кентуккський політик Ричард Джон-
сон виголосив у Сенаті промову, в якій заявив, що ця ухвала
«знищить цілеспрямовану політику [штату Кентуккі]... а якщо
утвердиться, то призведе до катастрофічних наслідків, бо ви¬
никне гора позовів у справах, давним давно розв’язаних, і си¬
туація із земельною власністю виявиться дуже заплутаною»142.
Інший і ще впливовіший сенатор від Кентуккі Генрі Клей,
який спершу виступав був проти розширення прав сквотерів,
визнав свою неправоту: «Вони зводять будинки, вирощують
плоди, обгороджують поля, оброблять землю і виховують ді¬
тей. Тим часом прибуває нова хвиля іммігрантів, ціни та попит
на їхні ферми росте, вони продають їх прибульцям з великою
вигодою і йдуть далі на захід... Отже, тисячі й десятки тисяч
людей щодня покращують свій добробут і умови життя»143. І
губернатор, і законодавча рада Кентуккі висловилися проти
ухвали Верховного суду144.
З першого дня свого існування Верховний суд став го¬
ловною мішенню для політиків, критично налаштованих до
упривілейованої групи суддів, яку ніхто не обирав. У ході
цього незвичайного конфлікту проти ухвали Верховного суду
висловилися й судці Кентуккі. За два роки, розглядаючи по¬
дібну справу, один кентуккський судця зауважив, що не мож¬
на орієнтуватися на справу «Ґрин проти Бідла», бо рішення у
ній «приймали лише три з семи судців Верховного суду Спо¬
лучених Штатів; а думка меншості судців не може вважатися
119
Загадка капіталу
конституційною нормою»145. У 1827 році інший кентуккський
судця відкинув ухвалу в справі проти Бідла і наголосив, що
право людей на займану ними землю було підтверджено у
«надто багатьох випадках»146.
На хвилі обурення справою «Ґрин проти Бідла» політики
західних штатів і демократи почали дивитися на дедалі біль¬
ший прошарок сквотерів зовсім іншими очима. Із брудних
злочинців, що загарбують собі найкращі землі країни, вони
перетворилися на «мужніх піонерів», які допомагають країні
розвиватися. Звісно, всі ці люди були потенційними виборця¬
ми147. Прихильні до них політики почали критикувати систему
власності. Один конгресмен від Канзасу заявляв, що «по ці¬
лому штату поселенці займали державні землі, облаштовували
їх, платили податки, а потім їх під тим чи тим приводом без
будь-якої компенсації рішенням міністра внутрішніх справ
зганяли з ділянок»148.
Розбити скляну стіну намагається федеральна влада
У розпалі суперечок довкола справи «Ґрин проти Бідла»
Ендрю Джексон, герой війни 1812 року з Британією і активний
захисник піонерів, майже виграв президентські вибори. Через
чотири роки Джексон таки став президентом. За два терміни
перебування Джексона на посаді було скасовано майновий ценз
на право брати участь у виборах і обіймати виборні посади,
організовано державну систему середньої освіти, пом’якшено
карний кодекс, скасовано боргові в’язниці й розширено під¬
тримку прав сквотерів. Разом із тим посилилася неприязнь до
суддів і адвокатів, яких стали вважати поборниками інтересів
багатих і впливових149.
У 1830 році штатів було вже не 13, а 24, зокрема сім на
заході, чиї представники у Вашингтоні твердо боронили скво¬
терів. Щоб заручитися підтримкою цього дедалі впливовішого
політичного блоку, північні й південні штати починали навпе¬
рейми переходити на прозахідні позиції150. Західні штати і скво¬
тери, які там домінували, почали демонструвати свої політичні
м’язи, і результати виявилися приголомшливі. У 1834—1856 ро¬
ках Міссурі, Алабама, Арканзас, Мічиган, Айова, Міссисипі,
Вісконсин, Міннесота, Ореґон, Канзас і Каліфорнія прийняли
120
5. Забуті уроки історії США
закони займанщини, подібні до законів Кентуккі, що їх запе¬
речив Верховний суд у справі «Ґрин проти Бідла»151. Пол Ґейтс
уважає, що «жодна інша ухвала Верховного суду не була так
одностайно відкинута законодавчими зборами і судами штатів.
Вона так і не змогла стати прецедентом у федеральних судах,
і врешті-решт ніким не оскаржена ухвала Конгресу поширила
на сквотерів захист федеральних судів у справах, аналогічних
справі “Ґрин проти Бідла”»152.
Нарешті щось дійшло й до Вашингтона. Ще в 1806 ро¬
ці Земельний комітет звинувачував сквотерів у власних про¬
блемах, а вже в 1828 році повідомляв Палаті представників,
що американські сквотери надають суспільству цінні послуги
і заслуговують на компенсацію153. Ненависний було сквотер
перетворився на «людину, яка завдяки підприємливості й на¬
полегливості звела посеред дикої пустки будинок своїй родині
й через це заслужила на винагороду. Вона почала обробляти
державні землі, які до того нічого не коштували і не знайшли
б покупця, якби не проведене облаштування»154.
Конгресмени почали розробляти законодавчі акти, які
полегшували поселенцям перехід до легальної системи155. В
основі нових рішень лежав юридичний принцип, який виру¬
чав сквотерів під час колоніального періоду (і з яким невтомно
боровся американський конгрес), — переважне право на ку¬
півлю. У 1830 році коаліція конгресменів західних і південних
штатів ухвалила закон про переважне право, який стосувався
«кожного поселенця або користувача ділянки державної зем¬
лі... який живе на ній і обробляє станом на рік одна тисяча
вісімсот двадцять дев’ятий»156. Сквотер міг купити до 160 акрів
землі, зокрема ділянку, яку він облаштував, за ціною 1,25 до¬
лари за акр. Вартість ділянки слід було сплатити до того, як
землю виставляли на відкритий продаж, передача або продаж
переважного права на купівлю суворо заборонялася.
У 1832, 1838 і 1840 роках Конгрес поновлював закон про
переважне право від 1830 року. Щоразу законодавці намагали¬
ся якнайдетальніше прописати права найбідніших сквотерів
і завадити зловживанню принципом переважного права. На¬
приклад, закон від 1832 року зменшував мінімальну кількість
землі, яку міг купити сквотер, зі 160 до 40 акрів.
На 1841 рік принцип переважного права настільки утвер¬
дився, що Конгрес ухвалив загальний закон про переважне
121
Загадка капіталу
право на майбутнє. Закон 1841 року стосувався не лише тодіш¬
ніх сквотерів, а й «кожної людини... яка поселиться на землях
державного фонду»157. Заселена ділянка підлягала розмежуван¬
ню, але й цю умову згодом відкинули158.
Розбити скляну стіну намагаються позалегали
Не маючи змоги брати участь у політичних і юридичних
дискусіях про майнові права, сквотери робили все від них за¬
лежне, щоб закріпити за собою займані ділянки; дехто навіть
двічі платив за одну й ту саму ділянку, інші платили величезні
суми адвокатам, щоб ті допомогли легалізувати їхню землю159.
Багатьом людям легалізувати свої ділянки було не по кишені, і
вони встановлювали власні позалегальні норми, які відкривали
нові можливості отримати землю на західному прикордонні.
Закон фактично опинився в руках сквотерів і юридична сис¬
тема мусила йти слідом за ними. Політики не зразу усвідомили
той факт, що поруч із офіційним законодавством постали по¬
залегальні майнові норми, і вони становлять важливу частину
системи власності у країні, тож встановити всеохопну загаль¬
нонаціональну правову систему означає узгодити її з тим, як
люди визначають, використовують і розподіляють майнові
права.
Два приклади дозволяють проілюструвати виникнен¬
ня позалегальних організацій з метою захисту позалегально
отриманих прав власності: асоціації претендентів на землю,
які виникали на Середньому Заході у першій половині XIX
століття, і гірничі статути, які поширилися на заході Америки
після того, як у Каліфорнії знайшли золото. З погляду бага¬
тьох американських істориків асоціації претендентів на зем¬
лю і гірничі статути засвідчують «здатність першопрохідців
на демократичні дії»160. Інші доводили, що всі ці організації
являли собою «димову завісу, яка маскувала крадіжку землі у
законних власників»161. Але це зовсім інша дискусія. Асоціації
претендентів на землю і гірничі статути цікаві мені тим, що
демонструють важливу роль позалегальних груп у становлен¬
ні системи майнових прав у Сполучених Штатах і збільшенні
вартості та цінності землі. З формального погляду сквотери
122
5. Забуті уроки історії США
займали чуже, але, за словами Дональда Пісані, їм була при¬
таманна «законницька жилка, яка корінилася в переконанні,
що... “люди” мають більше право визначати і тлумачити нор¬
ми, ніж фахівці-юристи»162. Тому-то позалегальні організації
виконували різноманітні функції — від перемовин з урядом до
реєстрації майнових прав, на які претендували сквотери.
Асоціації претендентів на землю
Початково асоціації претендентів на землю виникли на
Середньому Заході Америки з метою захисту прав поселенців
від земельних спекулянтів. Наприклад, у статутах двох таких
асоціацій у штаті Айова значилося, що вони захищатимуть
права своїх членів протягом двох років після покупки землі163.
Історик айовських «клубів претендентів» Ален Боуґ відзначає,
що «сквотер розраховував, що товариші по клубу прийдуть на
допомогу, якщо хтось загрожуватиме його власності, і відна¬
дять спекулянтів, які можуть перебити його ціну на земельно¬
му аукціоні»164. Один айовський краєзнавець зауважує, що
коли реальний поселенець, той, хто потребував землі для
будівництва дому і господарства... займав ділянку, [яку на¬
гледіла собі асоціація], до нього одразу приходили серйозні
хлопці й вимагали або звільнити землю, або відшкодувати
їм вартість майнових прав... [Якщо] поселенець сумнівав¬
ся, що вони раніше закріпили за собою цю ділянку, завжди
знаходилося кілька свідків, які під присягою могли це під¬
твердити165.
Ці асоціації забезпечували власне суворе й нехитре право¬
суддя. Місцевий священик спитав якось члена асоціації — що
коли спекулянт перекупить його ділянку. Сквотер відповів: «Ну
тоді я його вб’ю, і за домовленістю між поселенцями мене всі
боронитимуть, а якщо й судитимуть, то жоден присяжний
не наважиться винести вирок»166. Але, як правило, асоціації
претендентів створювали принаймні видимість справедливо¬
го розгляду і скликали раду присяжних зі сквотерів, щоб роз¬
глянути претензії чужинців. Коли в одному з округів Айови
чужинець спробував зайняти вільну другу ділянку, що належала
123
Загадка капіталу
членові асоціації, «кількадесят серйозних розгніваних чоло¬
віків» уже «за годину» доправили його до ради присяжних-
поселенців167.
Однак функції асоціацій претендентів не обмежувалися
захистом від претензій третіх осіб. Наприклад, члени асоціацій,
«зазвичай сквотери, які першими захопили ділянки в певному
районі, домовлялися не перебивати ціну один одному на зе¬
мельних аукціонах і не давати іншим перебивати ціну [членів
асоціації]»168. Статут однієї асоціації прямо викладав її місію:
Позаяк ми з дозволу уряду поселилися на державній землі,
витратили свій час і гроші на її облаштування, то вважаємо,
що маємо право купити її за звичайною ціною. Водночас
можуть знайтися люди, схильні зашкодити нашим правам і
тим самим посіяти підозри, незадоволення і колотнечу. Тому
ми постановили, позаяк у нашому випадку одинокою запо¬
рукою безпеки є єдність, то будемо розв’язувати будь-які
суперечки в дусі добросусідства, йти на взаємні поступки
й уникати всього, що може викликати недовіру і незадо¬
волення, свідомо приймати рішення спільних комітетів і до¬
помагати їм виконувати покладені на них обов’язки169.
Цей документ дивовижно схожий на «угоди між поселен¬
цями», що їх і сьогодні укладають сквотери у третьому світі.
Кожна асоціація претендентів на землю мала власні ста¬
тути, вибирала керівників, встановлювала правила і проце¬
дури розв’язання конфліктів, реєстрації і захисту майнових
прав170. Наприклад, статут асоціації претендентів на землю в
окрузі Джонсон, штат Айова, визначав процедури, пов’язані
з майновими правами на землю, виборами президента, віце-
президента, писаря, реєстратора, семи суддів (кворум становив
п’ять осіб) і двох судових виконавців, які мали право викону¬
вати приписи асоціації171. За словами Алена Боуґа, більшість
цих норм «стосувалися розміру земельних ділянок, методів по¬
значення ділянки, реєстрації і передачі права на неї, процедур
розв’язання конфліктів між членами асоціації, захисту членів
асоціації від претензій третіх осіб і дотримання інтересів по¬
селенців на земельних аукціонах»172.
Угоди між поселенцями і асоціаціями претендентів яв¬
124
5. Забуті уроки історії США
но сприяли збільшенню вартості займаної сквотерами землі.
В округах Поувшик, Джонсон і Вебстер штату Айова асоці¬
ації претендентів розробили спеціальні «норми, які регулю¬
вали мінімум робіт з облаштування землі»173. Асоціації також
встановлювали мінімальний і максимальний розмір земельної
ділянки, яку вони бралися захищати, більшість асоціацій до¬
зволяла своїм членам продавати свою землю, щоб отримати за
неї справедливу ціну. Однак багато людей «не задовольнялися
визначеною законом кількістю землі та заявляли права на такі
великі території, що в деяких випадках претенденту зі сторо¬
ни було практично неможливо знайти вільну ділянку»174. Біль¬
шість членів асоціацій негласно підтримували таку практику.
Члени асоціацій засуджували великих земельних спекулянтів,
але, за словами історика Ричарда Вайта, самі були «дрібними
спекулянтами»175. Асоціації претендентів являли собою не про¬
сто механізм захисту майнових прав, вони захищали й торгівлю
цими правами176.
У такий от спосіб асоціації сприяли становленню «сво¬
го роду звичаєвого права... яке випливало зі спільної згоди і
спільної потреби»177. Як відзначає Генрі Тетер, «права претен¬
дентів на землю не випливали із законодавства Сполучених
Штатів чи статутів окремих федеральних територій, однак
являли собою фактичну норму закону, яку сформулював сам
народ-суверен, а це робило її обов’язковою»178. Хай там як,
поселенці не відкидали офіційного законодавства повністю.
Позалегальні норми служили лише тимчасовим перепочинком
на шляху до респектабельного легального статусу.
Гірничі організації
24 січня 1848 року Джеймс Маршал і група індіанців та
мормонів відкрили в долині Американської річки в Каліфорнії
золоту жилу. Гірники заприсяглися тримати таємницю, але вже
за чотири місяці чутка про золото дійшла до газетярів у Сан-
Франциско. Це відкриття «стало причиною чи не найбільшого
добровільного переселення людей в історії»179. Ефект золотої
лихоманки приголомшував: «Фермери кидали плуга прямо у
полі. Солдати і моряки дезертирували. Крамарі кидали свої
крамниці. За одну ніч Сан-Франциско знелюднів»180. Через рік
125
Загадка капіталу
у Каліфорнії було 100 000 шукачів золота, через два — майже
300 000.
Коли сповнені надій люди добиралися до Каліфорнії, на
тамтешніх землях не було «ані огорожі, ані землемірної міт¬
ки»181. Однак з погляду закону шукачі золота були порушни¬
ками, адже на займану ними землю існувало сотні різних пре¬
тензій182. На час золотої лихоманки більшість землі належала
федеральному урядові, до 9% усієї каліфорнійської території
було роздано ще мексиканським урядом, а решту становили
пустельні, гірські та важкодоступні райони183. Попри те що фе¬
деральний уряд, як ми побачили, наприймав сотні законів про
землекористування, у Сполучених Штатах не існувало норм,
які регулювали продаж і оренду родовищ корисних копалин184.
Мало того, Конгрес недвозначно вилучив «мінеральні родо¬
вища» із закону 1841 року про переважне право.
Через вибухову суміш — старі мексиканські землевідводи,
спраглі до землі поселенці, хтозна, де ті власники, плюс від¬
сутність федеральних законів — одразу виникла потреба в поза¬
легальних нормах. Деякі історики, як-от Дональд Пісані, вва¬
жали, що поселенці не мали особливого вибору: «поселяючись
на мексиканських землях у сподіванні, що старі землевідводи
не буде визнано, вони ризикували втратити результати своєї
праці. А купуючи у претендентів ділянки, межі яких могли бути
згодом уточнені або й скасовані, ризикували втратити і вар¬
тість землі, і кошти, витрачені на облаштування»185. Поїси посе¬
ленці встановлювали свої порядки, уряд намагався розв’язати
проблему в рамках чинного законодавства. Проблема поля¬
гала в тому, що він діяв надто повільно. У 1851 році Конгрес
створив комісію з розбору законності мексиканських та іспан¬
ських землевідводів. Але суди і Головне земельне управління
розв’язували справу ще багато років після того, як у 1856-му
спливли повноваження цієї комісії. Аби підтримати хоч якийсь
порядок, поселенцям довелося дедалі більше покладатися на
власні позалегальні норми. Вони мусили так чинити, бо, за
словами Дональда Пісані, «що довше тривав законодавчий
процес, то більшою була вірогідність судових позовів і спала¬
хів насильства»186.
Подібно до сквотерських асоціацій на Середньому Заході
126
5. Забуті уроки історії США
гірники покликалися на два прецеденти: переважне право на
купівлю і право поселенців на плоди проведеного облаштуван¬
ня187. Тому вони створювали організації, які регулювали поза¬
легальні права і обов’язки гірників стосовно займаних ділянок.
Угоди між поселенцями називали «статутами гірничих округ».
Гірники знали — якщо вони ретельно випишуть статути, яко¬
мога більше враховуючи норми формального законодавства,
то рано чи пізно уряд піде на компроміс.
Гірники все робили ґрунтовно. Статути більшості гірничих
округ налічували дев’ять окремих моментів. По-перше, золото¬
шукачі розклеювали оголошення або скликали усно зібрання
в якомусь відомому всім місці й створювали нову округу. По-
друге, прямо на зібранні гірники давали окрузі назву (зазвичай
за якою-небудь географічною прикметою, на честь першовід¬
кривача жили або лідера спільноти), встановлювали її межі та
юрисдикцію. По-третє, вони встановлювали обмеження на
кількість і розмір заявок. У більшості гірничих округ першовід¬
кривач жйли мав право подати дві заявки, а інші копальники
одну. Купівлю-продаж уже оформлених заявок, як правило, не
обмежували за умови, що було «добросовісно визначено вар¬
тість ділянки і виписано документ про право власності».
По-четверте, повноправними членами гірничих округ мо¬
гли були лише громадяни США, або ті, хто мав законні під¬
стави претендувати на громадянство. Через тогочасні расові
упередження мексиканцям і азійцям вхід було закрито. Мек¬
сиканських і азійських гірників інколи навіть звинувачували
в тому, що «нічого не зробивши для процвітання людей, [ті]
присвоюють собі плоди їхньої тяжкої праці» і руйнують мо¬
ральні принципи «молодих американців... відірваних від до¬
му». По-п’яте, статути регулювали розмір самої ділянки золо¬
тошукача — від 150—300 футів завдовжки у разі великих заявок
до масштабу лопати у разі дрібних. З кожного боку ділянки
зазвичай передбачалася технічна смуга для риття тунелів і від¬
валів порожньої породи, але так, щоб не залазити на сусідську
ділянку. Шосте — статути містили правила визначення меж
своєї ділянки. Зазвичай, ділянку можна було зайняти, встано¬
вивши табличку з датою, іменем господаря, назвою дільниці
й округи.
127
Загадка капіталу
Сьоме — статути передбачали створення реєстраційного
бюро, яке вело офіційні записи й обробляло заявки. Реєстра¬
торів найчастіше обирали на один рік. Найважливіше, що ста¬
тути вимагали від гірників «подавати заявки на реєстрацію ді¬
лянок протягом 5—30 днів від моменту займання, а реєстратор
був зобов’язаний вести облік заявок і фіксувати рух майнових
прав у межах округи». Восьме — статути встановлювали вимоги
до облаштування і розробки ділянки, визначали «тривалість,
міру і характер» роботи, яку слід було виконати, щоб закріпити
за собою права на ділянку. «Покаранням за непослух завжди
був ризик утратити ділянку». Нарешті, статути встановлювали
спосіб розв’язання суперечок188.
Зіткнувшись із прогалинами у федеральному гірничому
законодавстві, золотошукачі проявили свою юридичну жил¬
ку і створили цілком дієвий гірничий закон. Домовляючись
між собою, вони захищали свої права і збільшували цінність
та вартість своєї власності, аж поки уряд не легалізував їхні
претензії. Майнові права, що виникли позалегальним шляхом,
навряд чи були чимось незвичайним. Позалегальність була
тоді, як сьогодні у третьому світі, річчю цілком буденною. В
роки золотої лихоманки в Каліфорнії існувало до 800 різних
гірничих округ і кожна мала свій правовий статут189. Запору¬
кою сили і легітимності всіх цих розмаїтих норм були згода
і єдність громадян округи. Чарльз Говард Шин пише, що не
існувало «ані призначених владою алькальдів*, ані рад, ані ми¬
рових суддів. Задовго до того, як туди прийшла держава, округа
була політичною одиницею; делегати від сусідніх округ часто
зустрічались у справі меж, різних місцевих питань і звітували
перед своїми виборцями просто неба на схилі гори чи березі
річки»190.
Урешті-решт, більшість політиків підтримали претензії гір¬
ників, а суди почали враховувати їхні позалегальні норми. У
1861 році суддя Верховного суду штату Каліфорнія, розгляда¬
ючи справу «Ґор проти Мак-Бреєра», висловився про легітим-
ність позалегальних правил гірників так: «Достатньо того, що
гірники домовилися між собою — безпосередньо на загальному
* Алькальд (англ. та іспан. alcalde) — в південно-західних шта¬
тах — мер містечка, який мав право чинити суд.
128
5. Забуті уроки історії США
зібранні чи шляхом оповіщення — про місцеві правила, що їх
визнають у цій окрузі, поки не випливе який-небудь обман або
не з’явиться яка-небудь інша причина їх відкинути»191.
Одна з причин, чому влада так легко прийняла статути
гірничих округів, полягала в тому, що їх було складено на
основі принципів, ідей і процедур, які не дуже відрізнялися
від офіційного законодавства. Джон Лейсі пише, що статути
гірничих округ «відображали колективний глузд і вікові тради¬
ції корнуольських олив’яних копалень, гірничих практик Ске¬
лястого краю у Дербіширі, принципів і методів саксонських
бурмистрів, декретів віце-королів Нової Іспанії і Перу та зви¬
чаїв свинцевих копалень Міссурі»192. Скажімо, «коли гірник
за всіма гірничими правилами і традиціями подавав заявку
на ділянку, фактичне займання частини чітко розмежованої
ділянки давало йому майнові права на цілу ділянку. Це, по
суті, реалізація [положення] закону про фактичне володіння,
незважаючи на альтернативні претензії»193. Один з адвокатів
гірників розповідав, як їхні правила перегукуються і спрощу¬
ють легальну систему майнових прав:
За правилами гірників, першовідкривач жйли — сам собі
верховна влада, сам наділяє себе землею і правом власнос¬
ті, сам проводить межі й оголошує себе власником... Усне
повідомлення заміняє письмову заяву; прокладаючи межі,
він виступає в ролі землеміра, гірниче право легітимізує, а
місцевий чиновник реєструє цю ділянку. Єдина офіційна
особа в усій цій справі - місцева спільнота, яку уособлюють
гірники і чиї закони обов’язкові194.
Сплав позалегальних і легальних правових схем заповнив
лакуну в формальному гірничорудному законодавстві США
точно так само, як це роблять сквотерські організації у кра¬
їнах третього світу. В 1850-х роках Конгрес навіть не нама¬
гався поставити під федеральний контроль природні ресурси
західних штатів. За припущеннями істориків, чи то успішне
самоврядування гірників ідеально відповідало тогочасній по¬
літичній філософії, чи то країна надто переймалася проблемою
рабства і загрозою виходу південних штатів із федерації195. А
можливо, юристи-законодавці бачили, що гірники і без того
129
Загадка капіталу
цілком добре справляються із законотворчістю. Очевидно од¬
не — відсутність законодавчої ініціативи з боку Конгресу лише
підвищувала довіру до суспільної угоди, яку укладали й забез¬
печували гірники196.
Але в 1860-х роках видатки на Громадянську війну й ін¬
тереси інвесторів у Каліфорнії, Неваді та Колорадо змусили
Конгрес звести тисячі розрізнених гірничих норм до одні¬
єї послідовної системи. В ході юридичних дискусій важливу
роль зіграло бажання інвесторів чітко розібратися з правами
на землю. Сучасник зауважив, що через брак стандартизова¬
ної системи майнових прав «капіталісти не хотіли витрачатися
на проходку шахт, обладнання і споруди, бо знайдену жилу за
гірничими законами могли як завгодно ділити відповідно до
вмісту металу»197. Центральний уряд почав серйозно думати,
як впорядкувати видобуток корисних копалин на федеральних
землях198. На думку Джона Лейсі, конгресменів від західних
штатів найбільше хвилювало питання «надійних майнових
прав і можливості купувати родовища за розумною ціною»199.
У 1866 році Конгрес уперше оголосив, що громадяни CLLIA
мають офіційне право розробляти природні родовища краї¬
ни, — через вісімнадцять років після того, як сотні тисяч людей
почали шукати золото на федеральних землях у Каліфорнії.
Закон від 1866 року прямо говорив, що будь-яка розробка надр
підлягає тим «місцевих гірничим звичаям і нормам», які не
суперечать законам Сполучених Штатів200. Цей закон мав на
меті не знищити позалегально сформульовані права, а зміцни¬
ти їх «за допомоги здорових принципів і правил, які не будуть
суперечити чинним гірничим нормам, а лише стандартизують
їх і узгодять із загальною правовою системою»201. Ще одна важ¬
лива риса першого федерального гірничого законодавства по¬
лягала в тому, що «в його основу лягли гірничі статути з округи
Зелена долина, штат Каліфорнія... і округи Золота гора, штат
Невада»202. Ухвалюючи цей закон, Конгрес навіть відзначив
талант американців створювати позалегальні норми:
Важливо, щоб цей прекрасний кодекс, який був створений
завдяки правосвідомості людей і промовисто засвідчує здат¬
ність американського народу закладати основи влади і по¬
рядку, було збережено і підкріплено. Ідею народного суве¬
130
5. Забуті уроки історії США
ренітету виражено тут якнайкраще, і ми просто зобов’язані
не знищувати ці закони, а утвердити їх безсумнівним авто¬
ритетом державної влади203.
Отже, закон від 1866 року визнав легітимність не лише
суспільних угод, народжених поза рамками офіційного зако¬
нодавства, а й легітимізував принципи і права, якими корис¬
тувалися поселенці на основі переважного права і фактичного
займання землі. Крім того, цей закон надавав права на землю
будь-якій людині або асоціації, які вклали 1000 доларів в обла¬
штування ділянки, незалежно від того, чи була вона розмежо¬
вана. Влада прямо визнавала, що закон мусить заохочувати і
захищати людей, які підвищують цінність і вартість землі.
10 травня 1872 року Конгрес ухвалив загальний гірничий
закон, який ліг в основу американського гірничого права, що
функціонує донині. В сучасному законодавстві збереглися два
найважливіших принципи закону 1866 року: визнання самоді¬
яльних гірничих норм і право будь-якої людини, яка облашту-
вала родовище, купити його за розумною ціною204. Протягом
двадцяти наступних років позалегально набуті права і гірничі
норми було інтегровано до нової формалізованої системи влас¬
ності. Навіть Верховний суд, чиє вороже ставлення до позале¬
гальних прав провокувало бурхливі виступи на підтримку скво¬
терів, розглядаючи справу «Дженісон проти Кірка», підтвердив
легітимність федеральних гірничих законів від 1866 і 1872 року.
Згідно з постановою Верховного суду, ці два закони «легітимі¬
зували майнові права, набуті відповідно до місцевих традицій,
норм і судових ухвал... [і] визнали обов’язок уряду поважати
права приватної власності, які виникли з його негласної згоди.
Вони не встановлюють якоїсь нової правової системи, а лише
санкціонують, упорядковують і визнають чинну систему, яку
використовували люди»205. До 1880-х років позалегальні норми
і статути гірничих округ було інтегровано до єдиної послідов¬
ної системи формалізованих майнових прав206.
Наприкінці XIX століття американські політики і юристи
подолали нелегкий шлях до формалізованого майнового за¬
конодавства, а стежку торували сквотери. Це саме стосується
і сільськогосподарської землі. Прийнявши в 1862 році знаме¬
нитий «Закон про гомстеди», за яким будь-який поселенець
131
Загадка капіталу
діставав право на безкоштовні 160 акрів за умови проживан¬
ня та обробітку землі протягом п’яти років, Конгрес лише
легітимізував реальний стан речей207. Попри легенди довкола
«Закону про гомстеди», більшість поселенців влаштувалася на
землі задовго до його прийняття. «За 1862—1890 роки населен¬
ня Сполучених Штатів збільшилося на 32 мільйони, але лише
2 мільйони осіли на 372 649 фермах, створених відповідно до
“Закону про гомстеди”»208. На момент прийняття цього закону
поселенці вже мали багато юридичних альтернатив добути пра¬
ва на державну землю209. Але з історичного погляду «Закон про
гомстеди» мав велике символічне значення — він ознаменував
кінець тривалої і виснажливої боротьби між ексклюзивістським
законодавством і новим ладом, що його несла з собою гігант¬
ська хвиля імміграції і прагнення до відкритого та стабільного
суспільства. Увібравши багато позалегальних норм, офіційне
законодавство легітимізувало само себе і стало для більшості
людей у Сполучених Штатах правилом, а не винятком.
Мораль для пострадянських республік
і країн третього світу
Американський досвід дуже важливий для посткомуніс¬
тичних і розвиткових країн, які намагаються перейти до капі¬
талізму. Визнання та інтеграція позалегальних майнових прав
була ключовим елементом у перетворенні США на найпотуж¬
нішу ринкову економіку і найбільшого виробника капіталу у
світі. Як наголошує Ґордон Вуд, «у суспільстві й культурі тра¬
пилося щось важливе, що в небачених раніше масштабах ви¬
вільнило прагнення й енергію простих людей»210.
Це «щось важливе» являло собою революцію у правах і від¬
носинах власності. Американці, хоч не завжди охоче й свідомо,
поступово легітимізували позалегальні майнові норми і прави¬
ла, створені найбіднішими верствами населення, та інтегрува¬
ли їх до єдиного земельного законодавства. На початку XIX
століття інформація про власність і правила, які регулювали
відносини власності, була розрізнена й фрагментована. Вона
зберігалася в архаїчних гросбухах, особистих паперах людей,
132
5. Забуті уроки історії США
неформальних статутах, позалегальних гірничих нормах або
просто у пам’яті фермерів, гірників і мешканців містечок. Так
само як у сьогоднішніх розвиткових і пострадянських країнах,
більшість цієї інформації стосувалася лише місцевої спільно¬
ти і не була включена до широкої мережі систематизованих
репрезентацій. Американські чиновники, певно, й не здога¬
дувалися, що розробляючи загальнонаціональні норми, як-от
переважне право чи гірничі закони, вони тим самим створю¬
вали репрезентаційні форми, які інтегрували всю розмаїту й
розпорошену інформацію про власність у нову формалізовану
систему.
Усе це виявилося нелегкою і нешвидкою справою, не обі¬
йшлось і без насильства. Але американський досвід дуже нага¬
дує те, що сьогодні відбувається в пострадянських республіках
і країнах третього світу, — офіційне законодавство не встигає
за народною ініціативою, а уряд утрачає контроль. У резуль¬
таті люди в незахідних країнах живуть у світі парадоксів, якій
дуже нагадує слова Едварда Байта: «Прийшовши зі своєї ха¬
лупи на роботу, гірник використовував найновіші промислові
технології. Вилізши з убогої землянки, фермер використовував
найпередовішу сільськогосподарську техніку»211. Люди третьо¬
го світу також живуть і працюють у халупах і нетрях, але мають
телевізори і найскладніші інструменти. Вони також організо¬
вують клуби претендентів. А уряди також почали надавати їм
переважні права на отримання власності.
Але вони досі не мають ефективної правової системи, яка
легалізувала і формалізувала б їхню власність і давала б можли¬
вість створювати капітал. Через норми фактичного займання,
переважне право, гомстеди і гірничі статути американці ви¬
робили нову концепцію майнових прав, яка «підкреслювала
динамічні аспекти [цих прав] і пов’язувала їх з економічним
зростанням». Ця концепція заступила стару систему, яка «під¬
креслювала статичний характер [майнових прав] і захищала їх
від надто швидких змін»212. Власність і майнові права в Амери¬
ці перестали бути інструментом збереження старого і стали по¬
тужним засобом творення нового економічного ладу. Завдяки
цьому було розширено ринок і створено капітал, необхідний
для швидкого економічного зростання. В цьому й полягало
133
Загадка капіталу
те «щось важливе», яке й досі живить економічне зростання
Сполучених Штатів.
Зрештою, уроки становлення формалізованої і легалізова¬
ної системи власності у США полягають не в технічних деталях,
а у зміні політичного і законодавчого курсу держави. Інтегру¬
ючи позалегалів до єдиного правового простору, американські
політики виразили революційну ідею, що правові інституції
життєздатні, лише коли відповідають потребам суспільства213.
Американська правова система жива й повнокровна, бо від¬
штовхується від досвіду простих американців і створених ними
позалегальних норм і відкидає доктрини англійського звичає¬
вого права, що виявилися неадекватними в специфічних умо¬
вах Сполучених Штатів. У ході тривалого й складного процесу
інтеграції позалегальних майнових прав американські законо¬
давці та юристи створили нову систему, яка набагато більше
пасувала до продуктивної і динамічної ринкової економіки.
Цей процес являв собою революцію, яка виросла з юридичних
вимог пересічних людей, що їх уряд перетворив на системати¬
зовану й дієву правову систему.
Усе це зовсім не означає, що розвитковим і пострадян¬
ським країнам слід механічно копіювати досвід США. У ньо¬
му є багато негативних моментів, яких слід ретельно уникати.
Але є й багато повчального. Головний урок американської іс¬
торії: робити вигляд, ніби позалегальних норм не існує, або
намагатися їх знищити, не пропонуючи стратегії інтеграції до
легального сектора, — справа абсолютно марна. Особливо в
розвиткових країнах, де в позалегальному секторі, як ми пере¬
коналися, прочитавши другий розділ, животіє більшість насе¬
лення та існують трильйони доларів мертвого капіталу.
Майнова й правова революція в розвиткових і пострадян¬
ських країнах матиме свої перешкоди, проблеми й можливості.
Доведеться враховувати революцію в телекомунікаціях, інфор¬
маційних технологіях і прискорену урбанізацію. Але засадничо
проблема скрізь однакова. У багатьох розвиткових і пострадян¬
ських країнах закони про власність не відповідають способові
життя і діяльності більшості людей. Як правова система може
претендувати на легітимність, якщо 80% населення живе по¬
за її рамками? Завдання — виправити цю правову ситуацію.
134
5. Забуті уроки історії США
Американський досвід показує, що це потрійне завдання: слід
визначити, як функціонують реальні відносини власності, ін¬
тегрувати їх до формального законодавства і виробити дієву
політичну стратегію реформ. У наступному розділі ми розгля¬
немо, як урядам упоратися з усіма цими проблемами.
135
6
Загадка правових невдач
Чому законодавство про власність працює
тільки на Заході
Душа закону - не логіка, а досвід.
Олівер Вендел Холмс, суддя Верховного суду США
Майже в усіх розвиткових і пострадянських країнах існує
формалізована система власності. Проблема в тому, що біль¬
шість громадян не мають до неї доступу. Вони опинилися по
той бік Броделевої скляної стіни, невидимого уламку мину¬
лого, який робить капіталізм надбанням крихітної меншості.
Як ми побачили з другого розділу, людям лишається одинока
альтернатива — йти в позалегальний сектор, де є можливість
жити і працювати, але немає можливості перетворити активи
на капітал.
Перш ніж розбити скляну стіну, важливо знати, що ми у
цій справі не перші. У цьому розділі я покажу, що уряди роз¬
виткових країн добрих 180 років намагалися відкрити біднякам
доступ до легальної власності.
Чому ж їх спіткала невдача? Тому, що вони керувалися
п’ятьма хибними припущеннями:
1) люди ховаються у позалегальному і тіньовому сек¬
торі, щоб не платити податки;
2) нерухомістю володіють позалегально тому, що не
було зроблено належних робіт із землевідведення, плану¬
вання і реєстрації;
136
6. Загадка правових невдач
3) достатньо прийняти обов’язкові закони про влас¬
ність, а видатки на законослухняність річ десята;
4) на наявні позалегальні норми й «суспільні угоди»
можна не зважати;
5) змінити такі фундаментальні речі, як відносини
власності, легальні й позалегальні, можна і без кваліфі¬
кованого політичного керівництва.
Пояснювати масштаб тіньової економіки, в якій живе
50—80% населення, бажанням уникнути податків щонайменше
помилково. Більшість людей ідуть у позалегальний сектор не
тому, що там існує якийсь податковий рай, а тому, що чинне
законодавство, попри всі свої елегантні формули, не відповідає
їхнім потребам і сподіванням. У Перу, де наша команда розро¬
била програму легалізації дрібних позалегальних підприємств,
близько 276 000 підприємців добровільно зареєстрували свій біз¬
нес у нових реєстраційних бюро — і то без жодної перспективи
зменшення податків. Працюючи в тіні, вони взагалі не платили
податків. За чотири роки податкові надходження від колишніх
позалегальних підприємств склали 1,2 мільярда доларів.
Ми досягли успіху, бо адаптували закони про підприємства
і власність до потреб підприємців, звиклих до позалегальних
норм. Ми також кардинально зменшили бюрократичні видат¬
ки на відкриття бізнесу. Це не значить, що людям байдуже до
розміру податків. Але позалегальні виробники і торгівці, які
звикли до мінімального прибутку, що вимірюється радше цен¬
тами, ніж процентами, вміють рахувати. Нам лишалося лише
гарантувати, що вести бізнес легально буде дешевше, ніж у
позалегальному секторі, спростити процедуру легалізації, по¬
яснити переваги програми, а тоді спостерігати, як сотні тисяч
підприємців із задоволенням виходять з тіні.
Усупереч поширеному погляду тіньовий бізнес — річ не
безкоштовна. Податком позалегального бізнесу є відсутність
добрих законів про власність і потреба ховатися від влади. Не
будучи юридичною особою, позалегальні підприємці не мо¬
жуть залучити інвестиції через продаж частки в прибутках. Во¬
ни не можуть отримати вигідний кредит, бо навіть не мають
юридичної адреси. Не можуть зменшити ризики, створивши
товариство з обмеженою відповідальністю, і дістати страховку.
137
Загадка капіталу
Єдина «страховка» — доброзичливість сусідів, єдиний захист —
місцеві хулігани і мафія. Крім того, позалегальні підприємці
постійно бояться, що їх накриє влада і доведеться платити ха¬
барі чиновникам, тому змушені дробити і розпорошувати ви¬
робництво по різних місцях, що заважає економити на масш¬
табі діяльності. В Перу 15% прибутку від позалегального ви¬
робництва йде на хабарі, від «зразків продукції» і «подарунків»
до грубих конвертів готівки. Одним оком тіньовики постійно
виглядають поліцію, а тому не можуть відкрито рекламувати
свої товари і послуги, залучати нових клієнтів і пропонувати
дешевші оптові поставки.
Наші дослідження довели, що у більшості країн звільнення
від витрат і проблем позалегального сектора цілком компенсує
необхідність платити податки. По той бік скляної стіни чи по
цей — податки все одно доведеться платити. Люди лишаються
у тіні лише через те, що витрати на легальність надто великі.
Інша хибна думка — легалізація нерухомості неможлива,
поки за допомоги сучасних геодезичних технологій не прове¬
дено землемірні роботи, картографування і реєстрацію. Це в
кращому разі частина правди. Європейці й американці приму¬
дрялися реєструвати свою нерухомість задовго до того, як було
винайдено комп’ютери і супутникову геодезію. В передньому
розділі вже йшлося про те, що землемірні роботи у молодих
Сполучених Штатах на багато років відставали від процесу
закріплення прав власності. Я працював у архівах японських
реєстраційних установ і бачив, що після Другої світової війни
деякі земельні володіння було зареєстровано на основі карт
періоду Едо*, складених за три-чотири століття до появи аеро-
фотозйомки і GPS**.
Звісно, передові комп’ютерні та геодезичні технології дуже
важливі у справі доступу бідняків до системи власності. Але на¬
вряд чи причиною недокапіталізації, нелегального захоплення
* Період правління клану Токугава (1603—1868), коли головним
містом Японії було Едо (стара назва Токіо).
** GPS (global positioning system) — супутникова система навігації
і визначення координат, широко використовується в автомобільних і
морських навігаційних системах, під час складання земельних када¬
стрів і в картографуванні.
138
6. Загадка правових невдач
землі й будівництва житла у третьому світі є дефіцит нових
інформаційних і картографічних технологій.
Броделеву скляну стіну зведено не з податків, карт і
комп’ютерів, а із законів. Використовувати формалізовану сис¬
тему власності та створювати капітал людям заважає погана
правова й адміністративна система. По один бік стіни живе
еліта, захищена формальним законодавством, запозиченим на
Заході. По інший — прості люди, які використовують і захи¬
щають свою власність на основі різноманітних позалегальних
норм, народжених неформальним консенсусом. Такі місцеві
суспільні угоди виражають колективне уявлення про те, як
набувати власність і якими мають бути відносини власності.
Створити єдину загальнонаціональну суспільну угоду про влас¬
ність означає зрозуміти психологічні та соціальні особливості
місцевих суспільних угод — вірування, бажання, наміри, тради¬
ції і правила. А тоді запросити юристів-професіоналів і вплести
їх в одну загальнонаціональну формалізовану суспільну угоду.
Саме це не так давно зробили західні країни.
Тут важливо розуміти, що власність — це не матеріаль¬
ний об’єкт, який можна сфотографувати чи нанести на карту.
Власність — не є головною властивістю самих активів. Влас¬
ність — це юридичне вираження економічно важливого кон¬
сенсусу щодо активів. Закон — це інструмент оприявнення і
реалізації капіталу. На Заході головна справа закону не стіль¬
ки виразити матеріальну реальність будинків і землі, скільки
створити процес, правила, які дають суспільству змогу видо¬
бувати з активів потенційну додаткову вартість. Власність —
це не самі активи, а консенсус між людьми про те, як цими
активами володіти, користуватися й обмінюватися. Завдання,
яке стоїть перед пострадянським і третім світом, полягає не в
тому, щоб нанести на одну карту всі будинки і земельні ділянки
країни (це ймовірно вже зроблено), а в тому, щоб інтегрувати
формальні й позалегальні правові норми, які існують по різні
боки скляної стіни.
Жоден землеобмір і картографування цього не зроблять.
Жодна комп’ютеризація не надасть активам юридичної форми,
яка дозволить їм вийти на широкий ринок і перетворитися
на капітал. У третьому розділі вже йшлося про те, що самі
139
Загадка капіталу
по собі активи не впливають на соціальну поведінку — вони
не створюють стимулів, не роблять людину відповідальною, а
угоду доконечною. Активи не є «ліквідними» від природи — їх
не можна розділити, поєднати чи мобілізувати. Всі ці якості
активів виростають із сучасного законодавства про власність.
Саме закон дозволяє виділити і виразити економічний потен¬
ціал активів, притаманну їм додаткову вартість, відмінну від
матеріальної сутності самих активів, дає людям змогу побачити
і реалізувати цей потенціал. Саме закон дозволяє пов’язати
активи з фінансовим та інвестиційним колообігом.
Понад 60 років тому видатний історик права Чарльз Рей-
нольд Ноєс писав:
роль фішок в економічній грі сьогодні виконують не стільки
реальні товари і послуги (про інше в підручниках з економі¬
ки практично нічого не знайдеш), скільки складні юридичні
надбудови над ними, які ми звемо власністю... Вивчаючи
їхнє становлення, можна дійти висновку, що соціальна ре¬
альність — це мережа невидимих зв’язків, невидима паву¬
тина, яка оточує і захоплює всіх людей, а отже, організовує
суспільство... Діяльність у реальному світі, де ми живемо, —
це процес об’єктивізації цих стосунків214.
Зруйнувати скляну стіну — переважно правове завдання.
Офіційний правовий порядок має взаємодіяти з позалегаль-
ним, щоб створити суспільну угоду щодо власності та капіталу.
Звісно, така інтеграція потребує не лише юристів. Економісти
мають провести правильні розрахунки, архітектори-урбаністи і
агрономи визначити пріоритети, картографи, землеміри і про¬
грамісти налагодити роботу інформаційних систем. Але єдина
загальнонаціональна суспільна угода може бути втілена лише за¬
конодавчо. Всі інші дисципліни мають допоміжний характер.
Чи означає це, що на чолі процесу інтеграції мають стояти
юристи? Ні. Великі законодавчі реформи — завдання політи¬
ків. На це є кілька причин. Головна справа закону — захищати
права власності. Але справжнє завдання розвиткових і постра¬
дянських країн не захистити наявні майнові права, а дати всім
своїм громадянам право на майнові права, своєрідне «метапра-
во». Дати людям таке метаправо, звільнити їх від порочних за¬
140
6. Загадка правових невдач
конів — це робота політиків. По-друге, крихітна, але впливова
еліта, інтереси якої захищають найкращі юристи, навряд чи
зацікавлена у змінах. Щоб перетягнути на свій бік впливових
і заможних людей, потрібні не вірні господарям консильєрі, а
вірні своїм виборцям талановиті політики. По-третє, створити
інтегровану правову систему означає не красиво сформулю¬
вати на папері закони і правила, а створити норми, які від¬
повідають думкам і поглядам людей, норми, яких люди охоче
дотримуватимуться. Підтримувати зв’язок з реальним життям
людей — завдання політиків. По-четверте, стимулювати лега¬
лізацію тіньової економіки — головне завдання політиків. Уряд
має переконати найбідніших громадян, які не довіряють владі
та живуть за жорсткими вузьколокальними нормами під про¬
текцією мафіозних кіл, скористатися перепусткою до ширшого
і вільнішого світу. Уряд має також переконати впливові ліві
кола, які у багатьох країнах мають міцні зв’язки з соціальними
низами, що найкращий спосіб допомогти своїм виборцям — це
дати їм можливість створювати капітал. Уряд має переконати
своїх громадян по обидва боки скляної стіни, що єдина систе¬
ма прав власності — це дешевше, ефективніше і краще за різні
архаїчні позалегальні норми.
Без перемоги на правовому і політичному фронті жодна
країна не подолає правовий апартещ між упривілейованими і
упослідженими. Без формалізованої системи власності люди
не зможуть процвітати в капіталістичному суспільстві, хоч би
як тяжко працювали і хоч би скільки майна нагромадили. Во¬
ни й далі лишаться економічними невидимками — поза полем
зору політиків, поза офіційною статистикою.
Західним країнам вдалося розбити скляну стіну, але це був
сповнений помилок несвідомий процес, який тривав сотні ро¬
ків. Ми з колегами узагальнили їхній досвід і вивели формулу
«процесу капіталізації», яку використовуємо, консультуючи
уряди різних країн. Вдаватися в деталі на сторінках цієї книж¬
ки не вийде, але зацікавлені читачі зможуть знайти технічні
подробиці цілого нашого плану в архівах Інституту свободи
і демократії. Далі я розгляну два основних компоненти цієї
формули — правові виклики (блок А.4 в ілюстрації 6.1) і по¬
літичний виклик (блок В.1 в ілюстрації 6.1).
141
Загадка капіталу
Ілюстрація 6.1
Процес капіталізації. Оживлення мертвого капіталу
A. СТРАТЕГІЯ ВІДКРИТТЯ
А.1. Ідентифікуйте, локалізуйте і класифікуйте позалегальні активи (мерт¬
вий капітал):
А 1. 1. Залучіть людей, які допоможуть проникнути в позалегальний сектор.
А. 1.2. Визначте причини виникнення позалегальних активів, щоб їх можна було
класифікувати.
А. 1.3. Визначне сектори економіки і географічні райони, де позалегальна діяль¬
ність найактивніша.
А.2. Порахуйте нинішню і потенційну вартість позалегальних активів
(мертвого капіталу)
А.2.1. Розробіть методику оцінки вартості позалегальних активів на основі по¬
льових даних.
А.2.2. Розробіть критерії збору, обробітку і оцінки достовірності інформації.
А.2.3. Оцініть важливість отриманої вартості позалегальних активів.
А.З. Проаналізуйте взаємодію позалегального сектора з цілим суспіль¬
ством.
АЗ. 7. Дослідіть зв'язки міждержавними і позалегальними активами.
А.3.2. Дослідіть зв'язки між легальним бізнесом і позалегальними активами.
А.3.3. Ідентифікуйте сфери, де уряд уже успішно взаємодіє з позалегальними
активами.
А.4. Ідентифікуйте позалегальні норми, які керують позалегальною влас¬
ністю.
A.4.J. Визначте і розшифруйте позалегальні норми, які керують відносинами
власності у різних громадах і спільнотах.
А.5. З'ясуйте, у скільки країні обходиться позалегальність.
А.5.1. Витрати позалегального сектора.
А.5.1. Витрати легального сектора.
A.5.3. Витрати уряду.
B. ПОЛІТИЧНА І ПРАВОВА СТРАТЕГІЯ
B.1. Переконайтеся, що вище політичне керівництво бере на себе відпо¬
відальність за процес капіталізації власності бідняків.
В.2. Залучіть установи, необхідні для швидких змін.
В.2.1. Ідентифікуйте і зв'яжіть із процесом капіталізації установи, які порядкують
142
6. Загадка правових невдач
майновими правами або впливають на їхню здатність генерувати додатко¬
ву вартість.
В.2.2. Розробіть, узгодьте і запустіть у роботу установи, які сприятимуть швидко¬
му становленню процесів капіталізації. Якщо можливо, створіть одну орга¬
нізацію, яка відповідатиме за капіталізацію активів, і охопіть всю територію
країни.
В.2.3. Узгодьте процес капіталізації з політичними пріоритетами уряду і консен¬
сусом, який панує у суспільстві, аби полегшити проведення змін.
В.З. Ліквідуйте адміністративні та правові перепони.
В.3.1. Порахуйте витрати на капіталізацію позалегальних активів, зокрема:
8.3.1. 1. Необхідність отримати дозволи на всіх рівнях влади.
В.3.1.2. Загальну вартість отримання цих дозволів.
В.3.1.3. Загальну кількість необхідних документів.
В.3.1.4. Вимоги, які неможливо виконати на практиці.
В.3.1.5. Вартість усіх інших процедур, зокрема вартість зволікання у часі.
В.3.2. Усуньте вузькі місця системи, ідентифікувавши і реформувавши інституції
і практики, які створюють зайву тяганину.
В.4. Досягніть консенсусу між легальним і позалегальним сектором.
В.4.1. Визначте пункти, в яких позалегальні норми збігаються з легальними, щоб
за підтримки позалегальної спільноти легалізувати неформальні майнові
права.
В.4.2. Переконайтеся, що закон однаково надійно захищає щойно легалізовану
неформальну і стару легальну власність, аби не втратити довіри позале¬
гального сектора.
B.5. Розробіть такі процедури, щоб володіти активами легально було де¬
шевше, ніж позалегально.
В.5.1. Зведіть усі норми щодо власності до одного логічного набору правил і
процедур.
В.5.2. Розширте діапазон доказів майнових прав, щоб він відповідав новому про¬
цесу легалізації, і зведіть їх до одного нормативного корпусу.
В.5.3. Зведіть розкидані фрагменти законодавства до одного закону.
В.5.4. Створіть інституції і процедури, які дозволять економити на масштабі ді¬
яльності, яка веде до створення капіталу.
В.5.5. Створіть вигідну і недорогу альтернативу сквотерству та іншим способам
позалегального присвоєння власності. Створіть систему стимулів і пока¬
рань з метою зміцнення поваги до закону.
В.5.6. Розробіть і запровадьте адміністративні або приватні процедури, які за¬
мість судів розв'язували б конфлікти в рамках закону.
B.б. Розробіть механізм зменшення ризиків, пов'язаних із приватними
інвестиціями, серед них і механізми перевірки прав власності та га¬
рантії оплати за комунальні послуги.
С. ОПЕРАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ
C.1. Розробіть і запровадьте процедури і стратегію діяльності, правила
набору і навчання персоналу, закупівлі обладнання, підбору примі¬
щення, інструктажу і навчальних матеріалів, що дозволить вдалі по¬
бачити і оформлювати індивідуальні права власності в позалегаль¬
ному секторі.
С. 1.1. Розробіть механізми масової участі позалегалів у програмі з метою змен¬
шення витрат на капіталізацію.
143
Загадка капіталу
С. 1.2. Проведіть навчання персоналу програми відповідно до типу позалегаль-
ності, з яким вони працюватимуть.
С.1.3. Розробіть буклети, які пояснюють позалегалам, як вони можуть узяти
участь у визначенні та зборі доказів власності.
С. 1.4. Підготуйтеся до капіталізації позалегальних спільнот.
С. 1.4.1. Знайдіть лідерів програми у кожній спільноті й навчіть їх.
С. 1.4.2. Проведіть у кожній спільноті агітаційну кампанію.
С. 1.4.3. Поясність у кожній спільноті, як можна довести права власності.
СІ.4.4. Навчіть місцевих лідерів фіксувати інформацію про майнові права у
реєстраційних формах.
С.1.4.5. Знайдіть і навчіть приватних контролерів перевіряти зібрані грома¬
дою докази прав власності.
С. 1.5. Зберіть і систематизуйте інформацію про матеріальні активи.
СІ.5.1. Отримайте або підготуйте карти з межами індивідуальних ділянок
(якщо потрібно, підготуйте електронну базу карт з інформацією про
межі).
С. 1.5.2. Перевірте, що межі ділянок на картах відповідають дійсності.
С. 1.5.3. Введіть інформацію з карт в електронну базу.
С. 1.6. Зберіть і систематизуйте інформацію про власність.
С. 1.6.1. Зберіть інформацію про власність і реєстраційні форми.
С.1.6.2. Перевірте, чи відповідають права власності новому законодавству.
С.1.6.3. Введіть інформацію про власність в електронну базу.
С.1.6.4. Офіційно зареєструйте права власності.
С.1.6.5. Публічно роздайте майнові сертифікати їхнім власникам.
С.2. Підготуйте комунікаційну стратегію, залучіть засоби масової інфор¬
мації з метою заохотити позалегальний сектор до участі в програмі,
заручитися підтримкою ділових і урядових кіл, здобути довіру тих,
хто зацікавлений у збереженні статус-кво.
С.2.1. Проведіть медіакампанію у кожній позалегальній громаді, щоб заохотити
її взяти участь у програмі.
С.2.2. Розробіть способи показати позалегалам, що їхні права буде захищено
тими самими інституційними рамками, що й права усіх приватних інвес¬
торів. Це сприятиме довірі позалегалів до угод, укладених у легальному
секторі.
С.2.3. Проведіть кампанію в усіх легальних громадах, щоб вони не відчували
себе упослідженими.
С.2.4. Доведіть до відома легального сектора переваги програми капіталізації,
підкресліть зменшення ризиків і поясність, що програма не шкодитиме
чинним майновим правам та інтересам третіх осіб.
С.2.5. Проведіть роботу з фахівцями, дотичними до питань власності, поясніть
їхню майбутню роль у розширеному за рахунок легалізації формальному
секторі.
С.З. Реформуйте інвентаризаційні бюро і процедури реєстрації, щоб усю
економічну інформацію про легальні та позалегальні активи можна
було звести в одну електронну базу даних.
С.3.1. Упорядкуйте структуру і роботу інвентаризаційних бюро, спростіть про¬
цедури реєстрації, автоматизуйте обробку інформації, розробіть систему
контролю якості, наберіть і навчіть персонал, закладіть процедури, які га¬
144
6. Загадка правових невдач
рантуватимуть, що реєстраційні бюро впораються з масштабною загаль¬
нонаціональною програмою капіталізації.
С.3.2. Організуйте геодезичну інформаційну систему для роботи з землевідво-
дами.
С.3.3. Встановіть механізми контролю за вартістю і ефективністю реєстраційних
процедур, щоб люди не поверталися до позалегального сектора.
С.3.4. Переведіть інформацію про властивості позалегальних активів у гнучку
електронну форму, щоб її можна було легко обробляти на комп'ютері.
С.3.5. Розбийте інформацію, яка міститься в традиційних документах про влас¬
ність, на прості категорії, які можна обробляти електронно, легалізувавши
перед тим спосіб отримання інформації про позалегальну власність.
C.З.б. Спростіть оновлення електронної бази даних про власність, розташував¬
ши інформаційні центи поближче до людей. Мета - зменшити транспортні
та накладні видатки на легалізацію власності й бізнесу та зберегти їхній
легальний статус у майбутньому.
D. КОМЕРЦІЙНА СТРАТЕГІЯ
D.1. Запровадьте інформаційні та гарантійні механізми, які забезпечува¬
тимуть:
D.1.1. Банківські послуги / Іпотеку / Кредит.
D.1.2. Комунальні послуги (електроенергія, водогін, каналізація, телекомуніка¬
ції).
D.1.3. Обов'язкові платежі (повернення кредиту, сплату рахунків і податків).
D.1.4. Інформаційні послуги.
D.1.5. Страхові послуги (страхування майна і життя, страхування кредиту, заста¬
ви, ризику втрати права власності).
D.1.6. Національну систему ідентифікації.
D.1.7. Житлове будівництво й інфраструктуру.
D.1.8. Національну безпеку.
ЧАСТИНА І: правові завдання
За наявного стану речей створити інтегровану систему
власності в незахідних країнах неможливо. Позалегальні нор¬
ми розпорошені по десятках, іноді сотнях громад. Інформація
про власність доступна лише своїм людям і сусідам. Усі ці роз¬
різнені й нечіткі позалегальні майнові норми слід звести до од¬
нієї системи, з якої можна вивести загальні правові принципи.
Словом, багато розмаїтих суспільних угод слід інтегрувати в
одну всеохопну угоду.
Як це зробити? Як урядові визначити, що являють собою
позалегальні норми? Саме це запитання поставили мені якось
п’ятеро міністрів індонезійського кабінету. Я приїхав до Індо¬
незії у справі перекладу своєї попередньої книжки, і вони за¬
просили мене поговорити про те, як з’ясувати, хто чим володіє
145
Загадка капіталу
в позалегальному секторі, де живе 90% індонезійців. Я боявся
набриднути своїм слухачам технічними деталями про місток
між легальним і позалегальним сектором і відповів на їхнє
запитання по-іншому, по-індонезійськи. Я скористався цією
поїздкою, щоб кілька днів відпочити на острові Балі, одному з
наймальовничіших місць у світі. Прогулюючись посеред рисо¬
вих полів, я не міг зрозуміти, де чиї межі. Але собаки це знали.
Щоразу як я переходив невидиму межу між фермами, починав
гавкати інший собака. Індонезійські собаки нічого не тямили
в праві, але добре знали межі володінь своїх господарів.
Я сказав міністрам, що основну інформацію, потрібну для
створення формалізованої системи майнових прав, знають ін¬
донезійські собаки. Пройшовши вулицями міст і сіл, ви посту¬
пово розберетеся в плетиві позалегальних реалій, розкиданих
країною, а там і доберетеся до панівної суспільної угоди. «А,
ви про джукум адат!»* — відповів один з міністрів.
Саме відкривши «народний закон», західні країни по¬
будували формалізовану систему власності. Будь-який уряд,
що серйозно міркує про залучення неформальних норм до за¬
гальнонаціонального правового поля і суспільної угоди, має
прислухатися до гавкоту собак. Щоб інтегрувати всі форми
власності до однієї системи, уряд має визначити, як і чому пра¬
цюють місцеві норми, наскільки вони сильні. Неспроможність
зробити це пояснює, чому провалилися попередні спроби пра¬
вових реформ у розвиткових і пострадянських країнах. Люди
сприймають «суспільну угоду» як щось невидиме, абстрактне,
що існує лише в головах мрійників на кшталт Лока, Г’юма і
Руссо. Але ми з колегами з’ясували, що суспільна угода в поза¬
легальному секторі — це не просто суспільні обов’язки, про які
можна судити з поведінки людей. Це також набір норм, якими
відкрито керуються реальні люди. Тому-то до позалегальних
суспільних угод можна доторкнутися, ними можна скориста¬
тися, щоб створити систему власності та генерування капіталу,
яку визнає і якої дотримуватиметься саме суспільство.
* Джукум адат — народне право. Адат — система звичаєвого права
у мусульманських народів на відміну від шаріату, релігійного права.
146
6. Загадка правових невдач
Перехід від докапіталістичної до капіталістичної
системи власності
Без єдиної формалізованої системи власності сучасну рин¬
кову економіку годі уявити. Якби розвинені країни не інте¬
грували всі майнові права до однієї стандартизованої системи
власності й не зробили її доступною для всіх громадян, то не
мали б спеціалізованого суспільного розподілу праці, вільного
ринку і капіталу, що принесли їм сучасне процвітання. Не¬
ефективність вільного ринку в країнах третього світу тісно
пов’язана з фрагментарністю майнових норм і браком законних
механізмів репрезентації власності. Розпорошеність правових
норм обмежує не лише взаємодію легального і позалегального
сектора, а й комунікацію між самими бідняками. Позалегаль¬
ні спільноти взаємодіють між собою з великими труднощами.
Вони подібні до ескадри, яка пливе, орієнтуючись на сусідні
кораблі, замість того щоб керуватися спільним і об’єктивним
орієнтиром, компасом або зорями.
Для створення сучасної ринкової економіки необхідні
спільні стандарти, втілені в єдиному законодавстві215. Як за¬
значив Чарльз Рейнольд Ноєс:
Людська природа потребує чіткості й порядку, а це вимагає,
щоб початкові судження були несуперечливими і могли бу¬
ти викристалізувані у вигляді певних правил, «корпусу догм,
систематизованих передбачень, які ми звемо правом»... По¬
треба суспільства у практичності та зручності... породжує
постійні спроби систематизувати корпус законів. Вимога
кодифікації — це бажання людей звільнитися від загадко¬
вості, від непевності незаписаного на папері й навіть від
звичаєвого права216.
Перейти від умов, в яких люди покладаються на розмаїті
позалегальні практики, народжені взаємною згодою, до однієї
кодифікованої правової системи — справа настільки нелегка,
що аж лякає. Як ми вже бачили, саме це довелося зробити
західним країнам, щоб створити на місті докапіталістичного
«первісного накопичення норм» систематизований корпус за¬
конів. Цим самим вони зруйнували скляну стіну. Та попри всі
свої успіхи, ці країни не дуже усвідомлювали, що роблять і не
147
Загадка капіталу
залишили нам дорожньої карти. Навіть у Великій Британії, яка
прагнула скористатися всіма плодами Промислової револю¬
ції, реформи розтягнулися майже на ціле століття (1829—1925)
перш ніж уряд переконався, що може централізувати й удо-
ступнити всю інформацію про нерухомість. Джон Пейн роз¬
повідає, настільки складно й повільно йшла реформа системи
власності в Англії:
Було прийнято безліч законів, англійське законодавство про
власність перевернули догори дриґом. Реформи часто явля¬
ли собою принагідну імпровізацію, складалося враження,
що лідери реформаторів не завжди розуміють, що і навіщо
вони роблять. З плином століть англійське земельне зако¬
нодавство настільки розрослося та заплуталося, що спершу
реформа виглядала практично неможливою. Існувало стіль¬
ки нюансів, що було важко дійти до суті справи. Англійські
реформатори взялися до справи, сповнені добрих помислів,
але мали радше енергію, ніж чітке бачення. Врешті-решт
вони впоралися, але це зайняло ціле століття, на цьому шля¬
ху було багато провальних експериментів, а реформатори
мусили нерідко йти на компроміси217.
Провал примусового закону згори
Хтось скаже, що зруйнувати скляну стіну в розвиткових
і пострадянських країнах сьогодні порівняно легко. Зрештою,
майже всі конституції світу і безліч міжнародних угод гаран¬
тують усім повне право на власність. Програми надання бід¬
някам майнових прав існують практично в усіх розвиткових і
пострадянських країнах. Якщо у XVIII—XIX століттях реформи
системи власності на Заході зустріли широкий інтелектуальний
і моральний опір, то сьогодні право на власність уважається
невідлучною частиною прав людини. Фундаментальне зна¬
чення права власності підкреслено у багатьох міжнародних
документах, від Загальної декларації прав людини 1948 року
і офіційної доктрини католицької церкви до ухвал 169-ї сесії
Міжнародної організації праці з прав корінних народів у неза¬
лежних країнах від 1989 року. Гаазька конвенція 1899 року пря¬
мо заборонила предковічний звичай переможної армії грабу¬
148
6. Загадка правових невдач
вати переможених. Міжнародні угоди ставлять права власності
вище за суверенні права держави, навіть якщо якась держава
втрачає територію, то населення цієї території не втрачає прав
на свою власність.
Сполучені Штати, Канада, Японія і Європа — двадцять
п’ять найрозвиненіших країн світу — досягли настільки біль¬
шого порівняно з країнами, які не мають доступної інтегро¬
ваної системи власності, що годі й пропонувати економічні
реформи, які не враховують потреби у системі формалізованих
майнових прав. Саме тому більшість розвиткових і пострадян¬
ських країн визнають політичну необхідність принципу загаль¬
ної доступності майнових прав і вважають його невідлучним
компонентом макроекономічних і ринкових реформ.
Легалізація майнових прав бідняків ось уже майже два сто¬
ліття вважається в Латинській Америці священним політичним
пріоритетом. Перша перуанська конституція, прийнята у 1824
році за якихось два роки після здобуття незалежності від Іспа¬
нії, чітко заявляла, що бідняки, на той час це були переважно
корінні індіанці, є повноправними власниками своєї землі. Ко¬
ли стало очевидно, що перуанська еліта поступово відбирає у
бідняків землю, уряд прийняв низку законів, які закріплювали
норми перуанської конституції. Жоден із них не спрацював.
Індіанці отримували закони, які підтверджували, що вони є
законними власниками своєї землі. Але індіанці так і не отри¬
мали правових механізмів репрезентації своїх майнових прав
і тому не могли скористатися захистом закону.
Тепер причина цього цілком очевидна: в Перу (і багатьох
інших незахідних країнах) більшість юридичних процедур, які
створюють майнові права, не пристосовані до роботи з поза¬
легальними доказами права власності, які, зрозуміло, геть не
схожі на законні титули, але інших доказів у бідняків немає.
Чинне законодавство не може також відстежити перехід ти¬
тулів власності з рук у руки. Як ми бачили у другому розділі,
попри найсприятливіші умови, найновіші карти, комп’ютери,
правозахисні організації і найкращі у світі наміри, юридичні
процедури отримання майнових прав можуть займати до 20
років. Судячи з цього, в XIX столітті перед індіанцями стояли
не менші, якщо не більші, бар’єри. Одинокий раціональний
149
Загадка капіталу
варіант, що лишався в такій ситуації, — створити позалегальні
норми і механізми захисту власності.
Коли стало зрозуміло, що спущене згори законодавство
не допомагає корінному населенню Перу конкретизувати свої
права, еліта почала вигадувати нові способи обійти закон. Ко¬
ли не було законних титулів, заможні кола та їхні юристи по¬
чинали їх вигадувати, створювати документальні свідчення та
через нотаріусів і місцеву владу виписувати титули власності
на свою користь (так звані titulos supletorios). Так еліта вкотре
крала в індіанців землю або змушувала продавати її за безцінь.
Замість того щоб з’ясувати, чому бідняки не повернули закон
на свою користь, уряд вирішив, що із законом усе гаразд, це
тубільці від природи якісь неповноцінні. Замість того, щоб
вдосконалити закон, влада створила для бідняків правову ре¬
зервацію. У 1924 році в Перу було прийнято закон, який мав
убезпечити індіанців від юридичного шахрайства, на їхніх зем¬
лях було створено сільськогосподарські громади, а продаж зем¬
лі суворо заборонили. Захистивши індіанців від шахрайських
схем еліти, влада, хоч і ненавмисно, позбавила їх можливості
створювати капітал.
Але ці сільськогосподарські громади вмістили лише неве¬
лику частину корінного населення. На кінець 1960-х — початок
1970-х років переважна більшість індіанців являла собою невла-
штовану, вразливу, а тому небезпечну групу, особливо з огляду
на потужний і добре організований лівий рух. Щоб якось зара¬
дити новій загрозі, перуанський уряд, як і уряди багатьох країн
третього світу, розпочав аграрні реформи, в ході яких у великих
господарств було відібрано чимало землі та створено понад 600
державних сільськогосподарських кооперативів. Мета була як
завжди благородна — дати корінному населенню землю. Але й
цю реформу спіткав крах — багато індіанців просто не хотіли
працювати в кооперативах за бюрократичним велінням згори.
Вони розбивали кооперативні землі на дрібні ділянки і знову
поверталися до звичних і гнучкіших позалегальних норм, які
захищали їхні нові майнові права. Уряд не врахував, що коли
люди набувають власність, то мають свої ідеї, як її використо¬
вувати й обмінювати. Якщо закони не відповідають потребам і
прагненням людей, то люди масово виходять із системи.
150
6. Загадка правових невдач
Перуанська історія — важливий урок для реформаторів
усіх політичних мастей. За останні 150 років провалилися всі
урядові програми забезпечення бідняків власністю, причому
як праві (обов’язкове надання приватної власності), так і ліві
(захистити права бідняків на землю через державні коопера¬
тиви). Викривлена політична дилема «ліві або праві» не має
жодного стосунку до потреб більшості людей у розвиткових
країнах. Люди виходять за рамки закону не тому, що закон за
приватизацію чи націоналізацію, а тому, що він не відповідає
їхнім потребам. А потреби мінливі. Інколи треба об’єднати
майно, а інколи розділити. Якщо закон їм не допомагає, вони
зроблять по-своєму в обхід закону. Прикметою ворогів влас¬
ності та формування капіталу в розвиткових і пострадянських
країнах є не лівизна чи правизна, а оборона статус-кво. Урядам
розвиткових країн пора перестати жити західними уявленнями
про жорстоке огороджування, яке кілька століть тому впли¬
нуло на систему власності у Великій Британії, і криваві су¬
тички з індіанцями в Америці. Ці моральні борги мають бути
сплачені на Заході, а не в інших країнах. Урядам розвиткових
країн лишається лише прислухатися до гавкоту власних собак
і зрозуміти, в чому має полягати закон. Лише тоді люди по¬
вернуться у простір закону.
Люди й далі набувають власність за рамками формального
законодавства, і воно дедалі більше втрачає свою легітимність.
За нашими даними, у 1960—1990 роках позалегальний сектор
виріс не лише в Перу, айв інших розвиткових і посткому¬
ністичних країнах. Запідозривши, що спущені згори закони
провалилися не лише в Перу, я у 1994 році зібрав дослідницьку
команду, щоб подивитися, чи вдалося міжнародним фінансо¬
вим установам реалізували за останні тридцять років у третьо¬
му світі хоч одну успішну й масову програму «легалізації», про¬
граму, завдяки якій усі активи були б належно репрезентовані,
інтегровані в одній системі, та відкрилася б можливість про¬
дукувати капітал. Місяці методичних пошуків у архівах амери¬
канського Казначейства і міжнародних організацій нічого не
дали, ми не знайшли й натяку на успішні звіти.
Ми знайшли інше. За останні сорок років різні уряди за¬
початкували безліч таких програм, витративши мільярди дола¬
151
Загадка капіталу
рів на землемірні роботи, картографування і комп’ютеризацію
реєстраційних бюро. Всі ці проекти мали дві спільні риси: по-
перше, дуже багато проектів було закинуто через низьку ефек¬
тивність («До біса нових карт і комп’ютерів, а нових законних
власників майже не побільшало», — сказав один бразильський
урядовець); по-друге, за винятком деяких правових програм
на таїландському селі всі ці проекти не змогли легалізувати
позалегальну власність. Ми не знайшли свідчень, що активи
почали перетворюватися на капітал.
Може, причина у тому, що уряд діяв занадто мляво? Оче¬
видно, ні. За останні 400 років, від часів іспанського завоюван¬
ня, перуанський уряд щонайменше 22 рази намагався легалізу¬
вати земельну власність. Відсоток успіху — нуль. Ми зв’язалися
з уповноваженими органами інших розвиткових країн і дістали
таку саму відповідь — усі великі програми провалилися або да¬
ли мізерні результати. Знов-таки ніхто з наших співбесідників
у цих країнах не зміг підтвердити, що якась суттєва кількість
виданих титулів власності дозволила активам стати частиною
єдиної мережі формування капіталу.
Існує просто море фактів: хай би як тяжко працювали роз¬
виткові та пострадянські країни, хай які добрі наміри мали —
лишилася глибочезна прірва між вимогами спущеного згори
законодавства і діями, які треба зробити, щоб воно запрацю¬
вало. Самого законодавства не досить. Як зазначає Анджей
Рапачинський:
Уявлення, що простого запровадження належного право¬
вого режиму достатньо для створення системи майнових
прав, необхідних для сучасної економіки, дуже нереаліс¬
тичне, бо більшість майнових прав лише почасти можуть
бути встановлені правовими методами. Серцевина інституту
власності пов’язана з недослідженими і переважно несвідо¬
мими соціальними й економічними практиками, що мають
корінитися в неюридичній сфері. Це стара проблема кон¬
цепції Гобса: коли більшість людей дотримуються закону,
уряд може ефективно і [порівняно] дешево спрямовувати
його проти небагатьох порушників. Але коли непослух стає
масовим, жодна влада з ним не впорається. Коли сила за¬
кону дедалі слабшає, з’являється стимул переслідувати лише
власні інтереси, незважаючи на формальні обмеження218.
152
6. Загадка правових невдач
Останнім часом розвитковим і пострадянським країнам
не бракувало політичної волі, грошей, міжнародної підтрим¬
ки і законів, які мали надати доступ до власності більшості
громадян. Проблема в тому, що збираючись надати біднякам
майнові права, уряд діє так, ніби довкола вакуум, а власності
не існує, ніби він висадився на Місяці. Уряд уважає, що треба
просто заповнити цей вакуум законами. Але в більшості ви¬
падків вакууму немає. Люди вже володіють чималою власністю
в рамках позалегальних норм. Попри те що активи бідняків не
фігурують у легальному секторі, їхні права на ці активи освяче¬
но суспільною угодою, яку вони самі й уклали. А коли офіційне
законодавство не відповідає позалегальним конвенціям, люди
обурюватимуться та опиратимуться наступу на їхні права.
Укорінити закон у суспільній угоді
Позалегальні суспільні угоди стоять за всіма системами
власності та є реальністю в усіх країнах, навіть у Сполучених
Штатах219. Як нагадує Ричард Познер, власність — це соціаль¬
ний конструкт220. Це означає, що майнові норми найкраще
працюють, коли люди дійшли згоди в питаннях власності та
регулятивних норм. Позалегальні суспільні угоди домінують у
країнах третього світу, бо на це є вагомі причини: вони наба¬
гато краще за формальне законодавство відображають консен¬
сус між людьми з питань відносин власності. Будь-які спроби
створити уніфіковану систему власності, не враховуючи сус¬
пільних угод, що стоять за реальними неписаними нормами,
розіб’ються об самий фундамент прав, на які покладаються
люди у володінні своїми активами. Спроби реформувати відно¬
сини власності провалюються, бо чиновники не усвідомлюють,
що більшість громадян живуть за своїми міцно закоріненими
в суспільній угоді правилами.
Ідея, що за добрим законом завжди стоїть суспільна угода,
сягає Платона, який уважав, що саме суспільна угода є дже¬
релом легітимності. Навіть Імануїл Кант, критикуючи Лока,
писав, що суспільна угода передує будь-якій власності, а легі¬
тимність претензій на право власності залежить від суспільного
визнання. Для легітимності права власності не конче потрібне
153
Загадка капіталу
формальне законодавство, достатньо, аби якась група людей
твердо сповідувала свою правову конвенцію.
Ось чому закони про власність і титули власності, спу¬
щені згори без урахування реальної суспільної угоди, ніколи
не матимуть успіху — їм бракує легітимності. А надати їм ле-
гітимності означає пов’язати з позалегальними суспільними
угодами, які регламентують реальні відносини і права влас¬
ності. Проблема, звісно, в тому, що ці суспільні угоди треба
збирати докупи по сотнях позалегальних юрисдикцій, по селах
і передмістях. Одинокий розумний спосіб інтегрувати всі ці
суспільні угоди в одну формалізовану майнову систему — це
збудувати юридичну і політичну структуру, своєрідний місток,
опори якого настільки міцно стоять на позалегальних нормах,
що люди із задоволенням підуть по ньому до нової, всеохопної
формальної суспільної угоди. Це має бути місток міцний, щоб
не впасти і не відкинути людей назад у позалегальний світ, і
широкий, щоби всім стало місця. Саме так кілька століть діяв
Захід. Гарольд Берман нагадує нам:
Систематизація законів, що побутували у різних громадах...
стала можливою лише завдяки тому, що в цих громадах уже
існували неформальні структури правових відносин. Західна
правова традиція виросла в минулому зі структури соціаль¬
них і економічних відносин між групами й усередині груп
людей, які жили на самому низу. Схеми поведінки і взаємо¬
дії набули нормативного виміру: звички стали звичаями, а
звичаї... законом221.
Саме це на зламі XX століття зробив у Швейцарії Ойґен
Губер — побудував правовий і політичний місток від суспільних
угод «на самому низу» до загальнонаціонального законодав¬
ства. Губер узгодив принципи римського права, які лежали в
основі формального швейцарського законодавства, з реальни¬
ми звичаями, правилами і нормами поведінки, які побутували
в країні. Він звів усі норми щодо власності в один закон, який
захищав права і обов’язки людей у гармонії з місцевими нор¬
мами, до яких вони звикли. Губер любив цитувати старе ні¬
мецьке прислів’я «Das Gesetz muss aus dent Gedanken des Volkes
gesprochensein», що у вільному перекладі означає «закон має
154
6. Загадка правових невдач
виходити з уст народу». Американське законодавство, як ми
бачили у п’ятому розділі, проявило таку саму повагу до наяв¬
них суспільних угод. Джерелом його сили була не послідовність
доктрини чи професіоналізм юристів, а ефективна влада, яка
прагнула зробити активи продуктивними.
Перехід від позалегальних майнових стосунків до форма¬
лізованої системи власності відбувався у розвинених країнах
не на порожньому місці. Систематизація законодавства, яке
лежить в основі сучасної системи майнових прав, стала мож¬
ливою лише тому, що влада змирилася з тим, що позалегальні
норми простих людей іноді витісняють офіційні закони: «За¬
кон одночасно ріс і знизу, від структур і звичаїв цілого сус¬
пільства, — писав Гарольд Берман, — і згори, від політики і
цінностей правлячого класу. Закон сприяв інтеграції верхів і
низів»222.
Закорінивши формальне майнове законодавство у суспіль¬
них угодах, яких доти трималися люди, західні уряди здобули
широку народну підтримку, необхідну для руху вперед. У ре¬
зультаті виникла єдина система майнових прав і відносин. Від¬
так уряди змогли перейти до інтеграції розрізнених правових
конвенцій в одну загальнонаціональну суспільну угоду. Якщо
раніше лише власник будинку і його сусіди могли підтвердити,
кому належить будинок, то зі становленням формалізованої
системи власності про те, що кому належить, дізналися всі.
Законні титули власності дали змогу людям вийти з плодами
своєї праці на широкий ринок. В такий спосіб західні країни
здобули джерело енергії, яке живить сучасну ринкову і капі¬
талістичну систему.
Інтеграція і розширення інституту власності набагато по¬
легшила життя і діяльність людей. Гарантії майнових прав біль¬
ше не залежали від місцевих політичних інтриг. Формалізована
система власності звільнила людей від марудних локальних
механізмів, притаманних закритим громадам. Вони отримали
змогу ефективно розпоряджатися своїм активами. Мало того,
маючи на руках надійні документи, люди змогли зосередитися
на економічному потенціалі своїх активів. Права власності на
будинки і заводи, незалежно від їхнього розташування, було
легко ідентифікувати і перевірити, власники втратили анонім¬
155
Загадка капіталу
ність і стали відповідальними. Механізми легальної системи
власності поступово створили загальнонаціональний масовий
ринок нерухомості та капіталу.
Міцність докапіталістичних суспільних угод
Чи є позалегальні суспільні угоди у розвиткових країнах
достатньо міцним фундаментом для створення офіційного за¬
конодавства? Поза сумнівом. Існує безліч доказів, що працю¬
ючи з позалегальним сектором, чиновники гласно і негласно
рахуються з позалегальною суспільною угодою. У звітах між¬
народних допомогових організацій постійно, хоч і побіжно,
фігурують позалегальні конвенції. Яким чином уряди змогли
б реалізувати програми реконструкції найбідніших міських і
сільських районів, якби не домовилися з позалегальними орга¬
нізаціями? Той факт, що, попри майнове законодавство, уряди
і міжнародні фінансові інституції допомагають нелегальним
поселенням з комунальною сферою (дорогами, електромере¬
жами, водопостачанням, освітою), імпліцитно свідчить про ви¬
знання позалегальних майнових норм. Як зауважили Роберт
Кутер і Томас Улен, «умови [майнових прав] нерідко дають
більший ефект, коли люди самі їх приймають, аніж коли їх
нав’язують законодавці»223.
Позалегальні суспільні угоди являють собою комбінацію
звичаїв, принагідних правових імпровізацій і правил, вибірко¬
во запозичених з офіційного законодавства. Позаяк у більшос¬
ті розвиткових країн закон не захищає позалегальні майнові
права, більшість громадян у реальних відносинах власності ке¬
рується позалегальним нормами. Для західного читача, який
звик, що існує лише один закон, усе це може звучати парадок¬
сально і навіть абсурдно. Але я бував у десятках розвиткових
країн і переконався, що легальні та позалегальні норми існу¬
ють пліч-о-пліч. Про це добре написала Марґарет Ґрутер:
Закон... це не просто набір усних, писаних чи формалізо¬
ваних правил, яких сліпо дотримуються люди. Закон — це
радше формалізація правил поведінки, які схвалює біль¬
шість людей, які відображають звичні поведінкові установки
і приносять потенційну користь тим, хто їх дотримується.
156
6. Загадка правових невдач
(Коли люди не визнають або не вірять у ці потенційні ви¬
годи, законом часто нехтують і порушують його.)224
Інший правознавець зауважив, що традиційна для сучас¬
ного Заходу практика, коли уряд приймає закони і встановлює
порядок, «не є історичною нормою»225. Різні закони в одній
країні — річ зовсім не нова. Правовий плюралізм панував у
континентальній Європі аж до XIII—XIV століття, коли наново
відкрили римське право і поступово почали зводити різні за¬
кони до однієї послідовної системи.
Не варто дивуватися, що позалегальна діяльність у розви¬
ткових і пострадянських країнах не є царством хаосу. В процесі
надання законних титулів власності сотням тисяч домовласни¬
ків і підприємців наша команда не бачила жодної позалегаль¬
ної групи, яка не керувалася б чіткими загальними правилами.
Працюючи в недокапіталізованому секторі в різних країнах
Азії, Латинської Америки і Близького Сходу, ми жодного разу
не стикалися з диким хаосом. Якщо уважно дивитися, завжди
видно певну систему і норми. В найгіршому разі ми натрапля¬
ли на занедбаний сад, але не на джунглі.
Подібно до своїх західних попередників недокапіталізова-
ний сектор у третьому світі та пострадянських країнах спон¬
танно витворив власні майнові норми. Щоб захистити майнові
права від чужинців, довелося організувати свої позалегальні
інституції. Не забуваймо, що виняткові права на якесь майно
народжуються не в нашій власній свідомості, а в свідомості
інших людей, які мислять наші права так само, як ми. У справі
захисту власності свідомість однієї людини ніяк не може обі¬
йтися без свідомості іншої. Мало того, позалегальні суспільні
угоди мають бути сильніші за офіційне законодавство, щоб за¬
радити наступові чужинців, особливо влади. Якщо хтось сум¬
нівається в силі суспільної угоди, спробуйте порушили якісь
позалегальні права. Реакція буде колосальною.
За останні років сорок позалегальні норми дивовижно
розрослися. У країнах третього світу газети пишуть, що «поза¬
легальний сектор росте мов на дріжджах», так само регулярно,
як про футбольні матчі. Формальне законодавство просто не
встигає за швидким розвитком позалегальних норм. Причи¬
ною виникнення позалегальних суспільних угод у сфері не¬
157
Загадка капіталу
рухомості є не лише незаконне захоплення землі мігрантами,
а й дефіцит житла, програми аграрних і міських реформ, по¬
ступове ослаблення контролю за розміром орендної плати,
нелегальний ринок оренди і продажу землі під житлові й ви¬
робничі потреби. До більшості суспільних угод причетні ак¬
тивні агенти — «брокери» з комерційними, політичними або
релігійними мотивами, які зароблять на цьому або гроші, або
електоральну підтримку. Спільна риса їхніх клієнтів — отрима¬
ти нерухомість легально їм не по кишені. Я бував у країнах, де в
армії призначають окремих офіцерів займатися позалегальною
купівлею квартир для відставників. Мало того, я спостерігав,
як муніципальні чиновники, що відають титулами власності та
інвентаризацією, організовують незаконне захоплення землі,
щоб забезпечити своїх людей хорошими ділянками під будів¬
ництво. Нещодавно я побував у великому нелегальному посе¬
ленні, організованому самою міською радою, аби забезпечити
житлом сім тисяч родин державних службовців. В іншій країні
заінтригована повідомленнями про величезні позалегальні во¬
лодіння газета вирішила перевірити, чи існують законні до¬
кументи на офіційну резиденцію глави держави. Виявилося,
що ні. Газета пожартувала, що закони країни підписують у
позазаконному місці.
Після того, як у позалегальний спосіб створено права
власності на землю, люди започатковують інституції, через
які реалізується суспільна угода. Регулярно засідають нефор¬
мальні ділові та житлові організації, ухвалюють рішення,
розбудовують інфраструктуру, стежать за дотриманням адмі¬
ністративних процедур, видають різні документи. Зазвичай у
них є приміщення, де зберігаються карти та реєстраційні кни¬
ги. Найдивовижніша риса цих інституцій — усі вони прагнуть
формальної легалізації. Позалегальні будинки і підприємства
в містах із часом усе важче відрізнити від легальних. У всіх
розвиткових і пострадянських країнах, де я побував, кордон
між легальним і позалегальним дуже довгий. Уздовж кордону
стоять «контрольно-пропускні пункти», на яких позалегальні
організації контактують із державними чиновниками, одні на¬
магаються добути офіційне визнання, а інші — створити ви¬
димість порядку226. Зазвичай позалегальним організаціям вда¬
158
6. Загадка правових невдач
ється знайти спільну мову з органами влади, як правило, на
міському або регіональному рівні. Більшість груп намагається
знайти правову нішу, в якій вони зможуть захищати свої права,
інші вже досягли домовленостей з владою і мають стабільне
становище поза рамками офіційного законодавства. Ще одна
прикмета вказує на те, що позалегали хочуть увійти всереди¬
ну, — симпатичні й дипломатичні лідери, яких вони обирають
для перемовин із владою, не схожі на вуличних бандитів.
Що каже гавкіт собак
Більшість урядів розвиткових і пострадянських країн, на¬
певно, визнають, що причиною швидкого росту позалегального
сектора є не втрата поваги до закону, а відсутність інших спо¬
собів захистити свою власність і заробити на прожиття. Щойно
уряд вйзнає реальне становище, залишатиметься перейти до
справи. Позалегали хочуть і ладні ступити на шлях до легаль¬
ності, але підуть ним, лише якщо уряд зробить дорогу легкою,
безпечною і дешевою. Позалегальні власники вже непогано
організовані та законослухняні, попри те що слухаються не
державних законів. Тепер уже черга уряду з’ясувати, в чому
полягають позалегальні норми і як їх інтегрувати до законної
системи власності. Але це не вийде зробити, запросивши доро¬
гих юристів із делійських, московських чи джакартських фірм
написати нові закони. Треба вийти на вулицю і прислухатися
до гавкоту собак.
Закон, який панує сьогодні на Заході, прийшов не з грубих
державних кодексів. Це жива істота, народжена в реальному
світі, виплекана простими людьми задовго до того, як потрапи¬
ла до рук професійних юристів. Перш ніж систематизовувати,
закон слід відкрити. Як нагадує правознавець Бруно Леоні:
Римляни й англійці поділяли ідею, що закон можна радше
відкрити, аніж постановити, і що нікому не стане влади
зробити свою волю законом. Завдання «відкрити» закон
було у цих двох країнах довірене відповідно юристам і суд¬
дям — двом категоріям людей, яких до певної міри можна
порівняти з сучасними експертами-науковцями227.
159
Загадка капіталу
«Відкрити закон» — саме те, чим ми з колегами займалися
в різних країнах останні п’ятнадцять років. Це перший крок
допомоги урядам розвиткових країн у будівництві формалізо¬
ваної системи власності, яка охоплюватиме всіх громадян. Як¬
що абстрагуватися від голівудських стереотипів третього світу
і колишнього СРСР — буцімто це строкатий набрід вуличних
торгівців, бородатих партизан і бандитів-росіян, — важко помі¬
тити якісь суттєві відмінності між західним і незахідним світом,
коли доходить до питань власності й бізнесу В обох випадках
існують гласні або негласні норми, хто на що має право, які
межі цих прав і що з ними можна робити. В обох випадках
існують процедури реєстрації майнових прав і механізми їхніх
гарантій, способи позначення меж, правила укладання угод,
критерії надання дозволів і перевірки автентичності, стимули
дотримуватися домовленостей і поважати закон, правила ано¬
німності й публічності угод.
Можна сміливо припустити, що люди однаково мислять
права власності. Це й не дивно, народ завжди запозичував
розумні норми. Крім того, завдяки великим рухам населення
в останні десятиліття, а про революцію у комунікаціях годі
й казати, наші цінності і прагнення дедалі зближуватимуть¬
ся. (Жителі третього світу також дивляться телевізор, ходять
у кіно, телефонують і хочуть, щоби їхні діти здобули добру
освіту і розбиралися в комп’ютерах.) Різні позалегальні сус¬
пільні угоди в межах однієї країни будуть радше схожими, ніж
відмінними228.
Проблема з позалегальними суспільними угодами полягає
в тому, що видані в їхніх рамках документи про власність не¬
достатньо формалізовані й ліквідні, щоб ходити поза межами
конкретної громади. Позалегальні системи власності стабільні
й важливі для членів якоїсь конкретної громади, але не можуть
ефективно взаємодіяти між: собою. Все це нагадує історію За¬
ходу, коли ще не існувало офіційних титулів власності. В дея¬
ких німецьких землях існували розрізнені реєстри, але загалом
в Європі до XV століття більшість законів про власність були
неписані й відомі лише в усній традиції.
Багато хто вважає стародавні ритуали і символи предте¬
чею сучасних титулів власності та реєстраційних свідоцтв. Як
160
6. Загадка правових невдач
писав англійський філософ та історик Дейвід Г’юм, у деяких
регіонах тогочасної Європи землевласники кидали один перед
одним землю і каміння, що мало ритуально позначати пере¬
дачу ділянки із рук у руки. Продаж урожаю пшениці фермери
символічно позначали, передаючи ключі від комори, де він
лежав. Ритуалом завершення угоди про передачу ділянки бу¬
ло притискання пергаменту до землі. В імператорському Римі
закон велів, щоб на означення переходу прав власності люди
обмінювалися гілками і жмутом трави. Японці мали свої ри¬
туальні потвердження угод. У повіті Ґума провінції Кодзуке
в період Токуґава (XVI—XIX століття) продаж сільськогоспо¬
дарської землі було заборонено, але землевласники все одно
торгували своїми наділами, потверджуючи позалегальні угоди
документами, які підписували родичі продавця і староста села.
Поступово документи нагромаджувалися в місцевих реєстрах.
Минуло багато часу, поки записи стали вести більш-менш по¬
слідовно в спеціальних книгах. Але щойно в XIX столітті було
стандартизовано й зведено докупи різноманітні суспільні угоди
та записи про власність і створено інтегровану формалізовану
систему власності, яка існує на Заході сьогодні.
Країни третього світу і колишнього СРСР перебувають на
тій самій стадії, що й Європа, Японія та Сполучені Штати кіль¬
касот років тому. Як колись перед Заходом, перед ними стоїть
завдання виявити і зібрати розкидані документи про власність,
звести їх до єдиної системи і забезпечити активи інструмента¬
ми ліквідності й бюрократичними механізмами, необхідними
для створення капіталу.
Розшифровка позалегального закону
Коли ми з колегами вперше зіткнулися з проблемою ін¬
теграції докапіталістичних майнових норм до капіталістичної
формалізованої системи власності, нас надихав досвід Заходу.
Але почавши шукати інформацію, як саме розвиненим країнам
вдалося інтегрувати позалегальні норми, ми виявили, що до¬
роговказів вони не залишили. Як саме західні країни визнача¬
ли, які різновиди позалегальних доказів права власності будуть
ураховані в офіційному законодавстві, на жаль, дуже погано
задокументовано. Джон Пейн пояснює ситуацію в Англії:
161
Загадка капіталу
Законний доказ права власності як елемент купівлі-продажу
землі з’явився в англійському законодавстві пізно, але ін¬
формації про це так мало, що можна лише будувати умо¬
глядні гіпотези. Істориків вганяє у відчай те, що великі події
задокументовано дуже детально, натомість люди рідко вва¬
жали за необхідне описувати повсякденну рутину. Це ви¬
глядало зайвим і банальним; кому потрібні всі ці дрібниці.
В результаті те, що одна епоха вважає очевидним, наступній
абсолютно невідомо, а реконструювати повсякденні прак¬
тики доводиться, по крихтам збираючи інформацію з дже¬
рел, написаних для іншої мети. Це стосується і діяльності
юристів-нотаріусів. До кінця [XIX] століття ми дуже мало
знаємо про їхню роботу229.
Керуючись фрагментарними історичними свідченнями,
ми змогли заповнити ці прогалини своїми власними польо¬
вими дослідженнями, наосліп пройшли позалегальним світом
і навчилися працювати з суспільними угодами, які стоять за
тамтешніми правами власності. Вийти на позалегальні нор¬
ми — зовсім не те саме, що знайти докази права власності у
формальній системі, де реєстраційні механізми роками фік¬
сували всі рухи, де є «сліди» різних власників і можна про¬
стежити весь ланцюг до початку. Натомість чужинцеві у не-
докапіталізованому секторі цей ланцюг виглядатиме справою
дуже темною. Недокапіталізований сектор не має, крім усього
іншого, централізованих бюрократичних процедур, як у фор¬
мальному секторі. Єдине, що мають позалегали, — це чітке і
ясне уявлення, хто чим володіє станом на сьогодні.
Відповідно існує єдиний спосіб доступитися до позале-
гальної суспільної угоди з питань власності — увійти в контакт
з самими позалегалами. Якщо порівняти власність із деревом,
то формалізована система майнових прав діахронічна у тому
сенсі, що дозволяє простежити історію кожного листочка від
бруньки до гілки, від стовбура до коренів. Натомість підхід до
позалегальної власності буде синхронічним: аби визначити, що
кому належить, треба зробити правильні зрізи та визначити
статус кожної гілки і листка відносно сусідніх гілок і листків.
Синхронічна інформація потребує польових досліджень —
піти прямо в ті райони, де не діє офіційна реєстраційна сис¬
162
6. Загадка правових невдач
тема (або діє неефективно), і вступити в контакт із місцевою
легальною і позалегальною владою, намагаючись зрозуміти, в
чому полягають майнові норми. Насправді це не так важко,
як здається. У якихось глухих сільських загумінках ще може й
побутує усна традиція, але більшість людей у позалегальному
міському секторі оформлюють свою власність на папері від¬
повідно до прийнятих норм, а уряд у деяких ситуаціях мусить
із цими документами рахуватися.
Наприклад, ніхто не вірив, що ми знайдемо документи на
право власності в Гаїті. Гаїті — одна з найбідніших країн світу.
55% населення неписьменні. Попри це, ми не знайшли жод¬
ного позалегального клаптика землі, жодної халупи і будинку,
власники яких не мали б принаймні одного документа про
право власності, хай це були сквотерські «фільчині грамоти»
(див. приклади таїтянських документів на ілюстрації 6.2). Де б
ми не працювали, більшість позалегалів мала хоч якісь папери
на право власності. Саме відштовхуючись від цих документів та
інтерв’ю з позалегалами, нам вдалося з’ясувати суть суспільних
угод, що стояли за відносинами власності.
Позалегальні джерела інформації про майнові конвенції
дуже важливі, але існують також офіційні й правові джерела.
Політики нагорі рідко усвідомлюють, наскільки тісно люди на
нижчих рівнях влади контактують із позалегальним сектором.
Міській владі, архітекторам-планувальникам, санепідемстан¬
ції, поліції і багатьом інших службам доводиться давати оцінки
масштабам нелегальності у неформальних поселеннях і групах,
які постійно виникають на підвідомчій території. Ми навчи¬
лися на основі офіційної інформації знаходити осередки по-
залегальності.
Щойно уряд розуміє, де і як отримати позалегальні репре¬
зентації власності, в його руках опиняється нитка Аріадни, яка
веде до суспільної угоди. Ці репрезентації є наслідком консен¬
сусу конкретної групи людей про те, хто чим володіє і як мож¬
на розпоряджатися своїм майном. Щоб читати і розуміти зміст
цих документів-репрезентацій, не треба бути доктором палео¬
графії. Там немає загадкових шифрів. Ці документи написано
з чіткими діловими цілями — максимально точно зафіксувати
свої права на конкретну власність. Люди хочуть, щоби про їхні
163
Загадка капіталу
Demande du contrat de Fermage
daa terras da I'Etat
Komite de Relansman Vilaj
K R V P • Жі
рім <• ми <J) u. ШМ fr.,^4-
—•*»« «• ю«г Імг MtrtkntUa k l'ltat. IU «rvlMt ум
l*KM « -If-fr - bmmmspfcU —,, 1. W— t, w. .
1 «kjMtif »г1м1р*1 і'пі «мКг цА lmtu r4«ulll>rtmMt.
« — f4X1.l. 0-1M MM pci. M mln 4 m*
■ МПа«Ца
мг 1* OmiUi ЬмШ FUm А.1ІМ.,
C.C. I la R.lrl* *• hrt-ta-lrUn.
»" Нмту «* Ь-И. ГІМ. #1)
Proc£*-verbal cTEnqufte Domanlafa
Attestation das Voialna
■Ж
mRRBB
Itofo M JL&- ML
«■•“—ft 33т
wlU It м *№ MktUUw b
mm 4m *nMMu f 'y
«а і миЦ vwr«j|ji • »■**
ЛЗ.Х.АА.
Єгг~Хі*
Ілюстрація 6.2
Документи на право власності, що їх використовують позалегали Шті
164
6. Загадка правових невдач
легітимні права всі знали, і готові надати якомога більше до¬
казів. їм немає що ховати, документи складено так, щоб одразу
було зрозуміло, що це таке. Така практика не завжди очевидна,
бо, на жаль, ми схильні плутати відсутність централізованої
реєстраційної мережі з невіглаством. Як справедливо висновує
Джон Пауелсон у книжці «Історія землі», навіть у найвідсталі¬
ших сільських загумінках країн десятого світу люди були самі
собі найдосконалішими адвокатами і завжди вміли розумно
заявляти про себе і свої права230.
Коли уряд отримує документальні свідчення позалегальних
прав власності, він може «деконструювати» їх і подивитися на
принципи і норми, з яких складається суспільна угода. Щойно
реформатори це зроблять, вони отримають усі головні елемен¬
ти позалегального права. Наступне завдання — кодифікувати
їх, організувати у тимчасовий робочий кодекс, щоб можна було
проаналізувати і порівняти з чинним законодавством. Зведен¬
ня корпусу розмаїтих норм також не проблема. Це практично
не відрізняється від процедур уніфікації національних (напри¬
клад, єдиного Комерційного кодексу CILIA) чи міжнародних
правових норм (наприклад, численних постанов Європейсько¬
го Союзу і Світової організації торгівлі). Порівнявши легальні
та позалегальні закони, керівники держави побачать, щб треба
змінити, аби їх гармонізувати, а відтак створити нормативну
базу відносин власності, спільний правовий фундамент для
всіх громадян, який матиме повну легітимність, бо відобража¬
тиме і легальні, і позалегальні реалії. Ось у чому полягає метод
розв’язання правових проблеми розвиткових і пострадянських
країн, саме таким способом було створене законодавство на
Заході — поступове відсіювання корисного юридичного зерна
від шкідливої юридичної полови.
Якщо все це звучить як програма антропологічних розві¬
док, а не основа правової реформи, то лише тому, що знання
про бідняків монополізовано науковцями, журналістами й ак¬
тивістами, якими рухає співчуття та інтелектуальна цікавість, а
не потреба в законодавчих змінах. А де ж були юристи? Чому
вони не досліджували закон і устрій, створюваний власним
народом? Правда полягає у тому, що юристи цих країн над¬
то зайняті вивченням і адаптацією західного законодавства. В
165
Загадка капіталу
університетах їх навчили, що місцеві правові практики — це
не справжній закон, а якась романтична сфера, яку краще від¬
дати фольклористам. Але якщо юристи хочуть взяти участь у
творенні хороших законів, то мусять вийти з бібліотеки і піти в
позалегальний сектор, єдину сферу, де можна знайти інформа¬
цію, потрібну для справді легітимної правової системи. Дослі¬
дивши «народний закон» і збагнувши його логіку, реформатори
зрозуміють, що треба зробити для становлення гармонійної та
ефективної правової системи.
Зробивши це, уряд доторкнеться до суспільної угоди в
буквальному сенсі. Він матиме інформацію, потрібну для ін¬
теграції бідняків і їхніх активів до легальних правових рамок,
а ті нарешті отримають свою частку в капіталістичній системі.
Але провести правову реформу означає зруйнувати статус-кво.
А це велике політичне завдання.
ЧАСТИНА II: політичний виклик
Ніхто не планував переходу від феодальних і патріархаль¬
них до сучасних систем власності, які існують на Заході. Утім,
на довгому еволюційного шляху до модерності були відрізки,
на яких реформатори свідомо розгортали програми наділення
правами власності широких верств населення. На ці програми
чекав успіх, бо вони спиралися на продуману політичну стра¬
тегію. Так зробив Томас Джеферсон у Вірджинії наприкінці
XVIII століття, коли скасував, серед іншого, право майорату,
яке робило землю невідчужуваною і неподільною та заважало
ліквідності активів. Канцлери Генрих фон Штайн і Карл фон
Гарденберґ, розгортаючи на початку XIX століття масштабні
реформи в Пруссії, і Ойґен Губер, готуючи велику правову ре¬
форму в Швейцарії, спиралися на продумані політичні страте¬
гії наступу на барикади статус-кво. Озброївшись правильними
законами, вони заручилися широкою народною підтримкою та
провели швидку безкровну революцію.
Навіщо сьогодні політична стратегія? Хто захищатиме явно
несправедливий правовий апартеїд? Мало хто заперечуватиме
потребу в реформах. Але крихітна впливова меншість розуміє,
що реформа зачепить її зручні ніші, й неодмінно ставитиме
166
6. Загадка правових невдач
палки в колеса. Є ще одна проблема: багато законів, що від¬
діляють більшість населення від капіталу, водночас захищають
життєві інтереси впливових груп. Відкрити біднякам дорогу
до капіталізму не так просто, як відгорнути сміття бульдозе¬
ром. Це радше схоже на те, як, перебираючи гілку за гілкою,
перебудувати яструбине гніздо, не потурбувавши при цьому
яструба. Попри те, що створені реформою дрібні незручності
для крихітної еліти не йдуть у жодне порівняння з вигодами
реформи для країни загалом, потрібна сильна політична воля
і підтримка мас.
Це робота досвідчених політиків, здатних перебрати ястру¬
бине гніздо і не дати себе заклювати. Лише вони можуть про¬
вести реформу в інтересах більшості, не відлякнувши мен¬
шість. Стратегія реформ має поєднати дві взаємопротилежні
системи власності в одному законодавчому корпусі. Для успіху
потрібно, щоб відповідальність за реформу взяв на себе пре¬
зидент або прем’єр-міністр, не просто технократ, а стратег, а
сама реформа лягла в основу урядової політики. Лише завдя¬
ки найвищому політичному рівню реформа здобуде широку
підтримку і подолає вперту інерцію статус-кво. Лише найви¬
ще політичне керівництво може убезпечити реформу від бю¬
рократичних зволікань і політичних конфліктів. Коли народ
стоїть перед великими змінами, хай то боротьба з інфляцією,
приватизація державних підприємств чи скасування расової
сегрегації у школах, процес має очолювати голова держави.
Емансипація бідняків — це сфера його відповідальності.
Історія та особистий досвід підказують, що готуючи рево¬
люцію у відносинах власності, керівник держави має зробити
три речі: зрозуміти інтереси бідняків, залучити до реформи
еліту та перетягнути на свій бік юристів і технічних фахівців,
які зараз стережуть скляну стіну.
Поглянути на світ очима бідних
Розширення сфери капіталістичних відносин принесе
користь усім мешканцям будь-якої окремо взятої країни, але
найпевнішу і найбільшу вигоду від нього отримають бідні. За¬
лучивши їх на свій бік, керівник країни виграє щонайменше
битву у війні за реформу: будь-якій опозиції доведеться мати
167
Загадка капіталу
справу і з ним, і з більшістю населення. Однак для повної пе¬
ремоги у війні керівникові потрібно зібрати факти, які пере¬
конають усіх у доцільності пропонованої ним програми. А для
цього слід провести досить оригінальне дослідження: рефор¬
маторам доведеться вдати із себе бідняків і вийти на вулицю.
Офіційна статистика не несе інформації, яка їм потрібна, тож
її доведеться шукати за межами скляної стіни.
Коли я у 1980-х роках почав вивчати можливості доступу
бідного населення Перу до законної системи майнових прав,
усі юридичні фірми, до яких я звертався, запевняли, що від¬
крити легальний бізнес і отримати доступ до капіталу — спра¬
ва кількох днів. Я добре знав, що в моєму випадку це так, та
мене гризли сумніви, що це так і у випадку багатьох інших
перуанців. Тож разом із колегами ми вирішили створити швей¬
ну майстерню на дві швейні машинки в стихійному бідняць¬
кому районі Ліми. Щоб виміряти досвід бідного населення,
ми ретельно підраховували час, який витрачає на подолання
бюрократичних перепон типовий підприємець Ліми. В такий
спосіб з’ясувалося, що узаконення підприємницької діяльності
займає понад триста шестигодинних робочих днів. Ціна, яку
за це довелося сплатити, у тридцять два рази перевищувала мі¬
німальну місячну зарплату. Схожий експеримент ми провели,
щоб з’ясувати, скільки часу й зусиль забере в людини отри¬
мання законного права на свій будинок, який вона збудувала
поза законом і з існуванням якого органи влади вже змирили¬
ся. Щоб тільки отримати дозвіл від муніципалітету Ліми (а це
лише один з одинадцяти органів влади, які слід пройти), до¬
ведеться зробити 728 бюрократичних операцій (див. ілюстра¬
цію 6.3). Так підтвердилося те, що я й підозрював: офіційно
визнана статистика відображає інтереси тих, хто вже перебуває
по цей бік скляної стіни (як-от юристи, із якими я консульту¬
вався). Ось чому цю стіну можна побачити лише ззовні — коли
дивитися на світ з позиції бідняків.
Тільки-но уряд здобуде подібну інформацію, в нього
з’явиться можливість пояснити свої наміри мовою, яку бід¬
няки можуть зрозуміти і пов’язати зі своїм становищем. Як
наслідок, вони охоче підтримають програму реформ. У такий
спосіб бідне населення стане найдієвішим джерелом зв’язку з
168
Ілюстрація 6.3
728 бюрократичних процедур, які необхідно пройти у міській раді
Ліми для набуття законних прав власності на будинок, зведений у
легальному районі .
Загадка капіталу
громадськістю для реформістів, які отримуватимуть зворотний
зв’язок із вулицями, необхідний для поглиблення реформи.
Саме так відбувалося в Перу. Протягом 1984—1994 років
ми з колегами докладали всіх зусиль, щоб донести до загалу пе¬
реваги демонтажу скляної стіни (тоді ми називали це «форма¬
лізацією»). Ми прагнули довести політикам, що в країні існує
негласний загальнонаціональний консенсус навколо реформи
і що надання законного статусу майну бідняків — це політично
виграшна стратегія. На кінець 1980-х років опитування під¬
твердили слушність нашої думки: пропозиції змінити систему
прав власності діставали схвалення майже 90% респондентів.
З такими рейтингами нітрохи не дивно, що коли перші зако¬
нопроекти та правила, розроблені нашою організацією в рам¬
ках «формалізації», в 1988 і на початку 1990 року потрапили
до Національного конгресу, їх було ухвалено одностайно. В
ході передвиборчої кампанії 1990 року всі кандидати у прези¬
денти, зокрема письменник Маріо Варґас Льоса (кандидат від
лібертаріансько-консервативної коаліції) та популіст Альберто
Фухіморі (темна конячка цих перегонів і їхній переможець), а
також чинний тоді президент-соціаліст Алан Ґарсія Перес під¬
тримали програму формалізації. Навіть зараз, попри помилки і
неповноту реалізації, ця програма залишається незаперечним і
постійним елементом перуанського політичного життя.
Маючи на своєму боці факти, статистику і громадську
думку, реформістський уряд буде в змозі долучити проблему
бідності до своєї економічної програми. Відтак полегшення
долі бідного населення стане не доброчинністю, яку підтриму¬
ють за залишковим принципом, а одним із чільних пріоритетів
урядової програми розвитку
Залучити еліту до участі в реформі
Коли реформатори вже з’ясували економічний потенціал
бідного населення — найчисленнішого електорату країни — і
заручилися його підтримкою, вони привертають до себе увагу
еліти. Це слушний момент, щоб розвіяти ілюзію, нібито зне¬
сення скляної стіни принесе користь тільки біднякам. Усунен¬
ня прірви між класами — не просто загальне соціальне бла¬
го. Такого роду законодавча інтеграція сприятиме практично
170
6. Загадка правових невдач
будь-якій групі інтересів у суспільстві. Так само, як раніше
реформатори збирали факти та статистику, щоб завоювати під¬
тримку бідняків, тепер треба скористатися іншими фактами і
статистикою, щоб здобути підтримку зацікавлених кіл. Еліти
повинні підтримувати реформу не з почуття патріотизму або
альтруїзму, а через те, що вона роздує їхні гаманці.
Скажімо, інкорпорація позалегального сектора в рамки
закону створить можливості для програм масового недорого¬
го будівництва, завдяки яким у бідняків з’являться не лише
кращі, а й дешевші оселі, ніж ті, які вони будують у позале¬
гальному секторі. Будувати житло в позалегальному секторі, де
все шкереберть, — те саме, що вдягати спочатку шкарпетки,
а потім — черевики. Зважте, що має зробити новий мігрант із
села, аби збудувати житло для своєї сім’ї на стихійній околи¬
ці великого міста. По-перше, не просто знайти ділянку для
свого дому, а зайняти її особисто разом із сім’єю. Наступний
крок — розбити намет або створити який-небудь імпровізова¬
ний притулок із принагідних місцевих матеріалів: солом’яних
матів, саману, картону, фанери, рифленого заліза або бляхи, —
щоб у такий спосіб висунути фізичну претензію на цю ділянку
(з огляду на недоступність законних засобів). Відтак мігрант
і його сім’я помалу зноситимуть до цієї халупи меблі та інше
хатнє начиння. Ясна річ, їм потрібна придатніша до життя і
надійніша споруда. Але як її звести, коли позики недоступні?
Тому вони чинять, як і всі інші, — нагромаджують будівельні
матеріали і починають крок за кроком будувати краще житло
відповідно до своїх можливостей.
Коли мешканці таких нових кварталів уже достатньо ор¬
ганізовані, щоб захистити своє майно, або місцева влада згля¬
неться на їхню нужду, їм можуть прокласти асфальт, водогін,
каналізацію та електрику. Проте за отримання цих вигод за¬
звичай доводиться заплатити знесенням частини будинків, які
стоятимуть на шляху комунальної інфраструктури. Лише через
багато років будівництва, перебудов і заощадження на буді¬
вельні матеріали власники цих будинків зможуть насолодитися
хоч якимсь комфортом.
Якщо скористатися тією самою аналогією, то на Заході під
час будівництва житла спочатку вдягаються шкарпетки, по¬
171
Загадка капіталу
тім — черевики. Тому й процес цей супроводжується меншими
ризиками, цінами і приниженнями. Забудовник, як правило,
володіє землею, тому без вагань прокладає асфальтовані до¬
роги та комунальну інфраструктуру. Потім він продає ще не
збудований будинок і відразу зводить його відповідно до по¬
треб покупця. Після цього новий власник, який найімовірніше
позичив більшу частину вартості цього житла в банку, пере¬
їжджає разом із меблями, дітьми і котом.
Потрапивши до сфери формального законодавства, бід¬
не населення отримає доступ до недорогого житла й у такий
спосіб вирветься з лещат позалегального сектора, в якому все
йшло шкереберть. У цей час еліта також почне отримувати свій
зиск: попит на будівельників і будматеріали розшириться, як
і попит на послуги банків, іпотечних компаній, юридичних і
страхових фірм. Легалізація сприятиме також постачальникам
комунальних послуг: їхні ненадійні клієнти, що раніше жили на
пташиних правах, тепер стануть відповідальними і постійними
домовласниками. Урядовим і комерційним агенціям легаліза¬
ція дасть достовірну інформацію та надійні адреси для реклами
і збуту товарів, страхування і стягнення боргів, збору платежів
і податків. Крім того, законна система власності уможливить
створення відповідного банку інформації для ухвалення інвес¬
тиційних рішень у таких галузях, як охорона здоров’я, освіта,
податкові прогнози та екологічне планування.
Розширення системи легальної власності також допоможе
елітам розв’язати одну з проблем, на яку вони постійно наріка¬
ють у зв’язку з чисельним зростанням міської бідноти — про¬
блему «закону й порядку». Громадянське суспільство в країнах
із ринковою економікою розвинулося не просто завдяки зрос¬
танню добробуту. Саме право на власність викликає повагу до
закону. Ось що зауважив у книжці про Російську революцію
видатний історик Ричард Пайпс:
Приватна власність, мабуть, — найважливіший окремо взя¬
тий інститут соціальної та політичної інтеграції. Володіння
власністю породжує лояльність до політичного й правового
порядку, позаяк він гарантує майнові права, перетворюю¬
чи громадянина на своєрідного співсуверена держави. В
цьому сенсі власність — головний засіб прищеплення масі
172
6. Загадка правових невдач
населення поваги до закону та зацікавлення у збереженні
статус-кво. Історія свідчить, що суспільства з рівномірні¬
шим розподілом власності, зокрема на землю та житло, були
консервативнішими і стабільнішими, а отже, стійкішими
до різноманітних пертурбацій. Саме під впливом власнос¬
ті французький селянин, котрий у XVIII сторіччі був по¬
стійним ворохобником, у XIX столітті завдяки здобуткам
Великої французької революції перетворився на опору кон¬
серватизму231.
Коли бідне населення впевнене, що його земля і занят¬
тя закріплені за ним законно, його повага до власності інших
людей зростає.
Формалізовані й актуальні реєстри власності дають поліції
інформацію, якої вона потребує для цивілізованого правопри-
мусу. В посткомуністичних і розвиткових країнах кримінальні
елементи здебільшого не мають законного місця проживан¬
ня. Тож, коли скоєно злочин, поліція не має адреси або ін¬
шої інформації, пов’язаної з власністю, яка б «навела на слід»
підозрюваних. Ось чому правоохоронці цих країн не можуть
діяти настільки ефективно, як їхні західні колеги, під час по¬
шуку підозрюваних і частіше порушують громадянські права
невинних осіб.
Володіння законною власністю також часто запобігає
розгнузданій поведінці. Коли землю ділять на дедалі дрібніші
наділи між щораз численнішими нащадками, деяким із них
доводиться залишити родинну землю і, дуже ймовірно, само¬
чинно зайняти чужу. Крім того, якщо людина не в змозі до¬
вести, що чимось володіє, їй частіше доводиться захищати себе
шляхом підкупу чиновників або допомоги сусідів. Ще гірше
буває, коли закон не прищеплює правопорядку — тоді суспіль¬
ство фактично запрошує бандитів і терористів перебрати на
себе цю роль. Ми з колегами проводили кампанії з легалізації
нерухомості, які усували потребу в терористах як охороні від
реальної або уявної загрози втратити землю.
Легалізоване володіння нерухомістю також виступає за¬
конною альтернативою наркоторгівлі. Доки фермери не ма¬
ють законного права на свою землю, вирощування високо¬
прибуткових культур, як-от кокаїнового куща й опійного маку,
173
Загадка капіталу
становить для них непоборну спокусу. Для дрібних фермерів
деяких регіонів третього світу авансові платежі наркоторгов-
ців — фактично єдині доступні позики, а оскільки їхні гос¬
подарства ніде офіційно не «засвічені», правоохоронці навіть
не можуть знайти цих фермерів, а про те, щоб розробити й
укласти з ними угоди про перехід на ненаркотичні культури,
годі й казати. Відсутність законного захисту означає, з іншого
боку, що виробники наркотичної сировини мусять гуртуватися
для захисту свого майна або кликати наркоторговців на допо¬
могу. Без формалізованої системи власності, яка визнаватиме
права всіх землевласників, контролювати виробників нарко-
сировини, переслідувати наркоторговців і знаходити забруд¬
нювачів довкілля буде практично неможливо. Влада безсила
перед згуртованими позалегальними організаціями, які люди
створюють для захисту своїх інтересів.
Легалізація позалегальної власності — аж ніяк не добро¬
чинність щодо бідного населення. Створення впорядковано¬
го ринку, на якому власники підпадатимуть під облік, а їхні
будинки матимуть чітко визначений статус, який дозволить
використовувати їх у відкритих фінансових операціях, роз¬
ширить сферу ринкової економіки, зміцнить правопорядок і
наповнить гаманці еліти.
Як поводитися з охоронцями скляної стіни
Після того як реформатори залучили бідняків і принай¬
мні частину еліти на свій бік, настає час розпочати діалог із
державною і приватною бюрократією, котра адмініструє і під¬
тримує статус-кво, — головно з юристами і технічними спеці¬
алістами.
Юристи
Теоретично спільнота юристів мала б схвалювати рефор¬
му, бо вона закріпить верховенство права. Проте більшість
юристів із розвиткових і посткомуністичних країн навчені не
розширювати принципи верховенства права, а захищати їх
у чинному вигляді. Юристи — та професійна категорія, яка
найглибше занурена в щоденне розв’язання майнових питань.
Вони обіймають ключові урядові посади, завдяки яким суттєво
174
6. Загадка правових невдач
впливають на найважливіші рішення. Жодна інша група, за
винятком терористів, не має кращих можливостей саботувати
розширення сфери капіталістичних відносин. Однак на відміну
від терористів юристи знають, як робити це в межах закону.
Хоча капітал і капіталізм будують підприємці та пере¬
січні люди, саме юристи розробляють і закріплюють поняття
власності у наочній і загальнообов’язковій формі, а також да¬
ють означення цим поняттям у нормативно-правових актах.
Непорушність права власності, відповідальність власників і
обов’язковість виконання угод у кінцевому підсумку мають
бути конкретизовані в процедурах і правилах, що їх розро¬
бляють юристи. Професійні юристи створили всі ті речі, які
формалізують власність: реєстри майна, торгові марки, ав¬
торське право, боргові зобов’язання, векселі, патентні права
та паї корпоративного майна. Подобаються вам юристи чи
ні, але жодна справжня зміна відносин власності та процесу
формування капіталу не відбудеться без допомоги принаймні
частини юристів.
Трудність полягає в тому, що мало хто з юристів розуміє
економічні наслідки своєї діяльності, а їхня спонтанна реакція
на позалегальну поведінку та великомасштабні зміни загалом
ворожа. Всі знайомі мені реформатори, які намагаються зро¬
бити права власності доступнішими для бідняків, виходять у
своїй діяльності з припущення, що юристи — їхні природні во¬
роги. Економістів, які запроваджували реформу, настільки роз¬
чарував консерватизм юристів, що вони навіть не пошкодували
часу й грошей, аби дискредитувати це ремесло. Спираючись на
економічну статистику 52 країн за 1960—1980 роки, Самар Да¬
та і Джефрі Наджент продемонстрували, що зростання частки
юристів серед зайнятого населення країни на 1% (наприклад,
від 0,5 до 1,5%) викликає зниження темпів економічного зрос¬
тання країни на 3,68—4,76%. Тобто економічне зростання має
обернений зв’язок із юридичною обачністю232.
Багатьох реформаторів особливо дратує в юристах те, як
останні перекладають вину за кепську систему власності на
інших людей. Мені не раз доводилося чути, як юристи хвалять
чинний закон про власність, але тут-таки, не перевівши й по¬
диху, визнають, що законно виданими правами на власність
175
Загадка капіталу
важко або й неможливо оперувати. Такі речі, звісно, недо¬
пустимі. Юрист не має морального права розробляти закон і
адміністративні процедури його застосування, а потім невдачу
цього закону пояснювати низькою кваліфікацією чиновників
нижчого рангу, котрі впроваджують його, або низькою пра¬
вовою культурою тих, хто ним користується. Мало елегантно
виписати закони — їх слід писати так, щоб вони працювали
в адміністративній і соціальній реальності, для якої призна¬
чені.
Цікаво, що найгостріше позицію юристів, яка призводить
до гальмування реформи власності, часто критикують їхні
колеги-прокурори. Юрист і найвідоміший у світі фахівець із
питань реєстрації земельної власності Стенгоуп Роутон Симп-
сон так написав про своїх колег:
Юристи всього світу печально відомі небажанням приймати
навіть найдрібніші зміни в своїх традиційних процедурах...
Австралієць Торенс [творець однієї з найнадійніших систем
земельної реєстрації], котрому представники юридичних
професій влаштували запеклий спротив, подолав опозицію
юристів у Південній Австралії; але ця історія — виняток.
Клин можна вибити тільки клином, тож у більшості країн
реєстрація титулів власності, як правило, впроваджувала¬
ся зусиллями юристів, яким, як і Торенсу, палки в колеса
вставляли їхні колеги по цеху; крім того, пасивна опозиція
значно небезпечніша за активну, бо остання або перема¬
гає, або зазнає поразки, тоді як пасивна опозиція набагато
підступніша — вона може звести успіхи нанівець. Не один
закон помер, попри те що юристи спершу приймали йо¬
го схвально; це, як виявлялося, було простим підлабузни¬
цтвом, ба навіть «поцілунком смерті»; інші закони передба¬
чали настільки тривалу процедуру свого впровадження, що
зміни ставали майже невідчутними; такі закони, ясна річ,
не становлять загрози для усталеної практики, але вони не
досягають своєї основної мети і лише поповнюють список
провалів і невдач233.
Юристи часто визнають бажаність змін в інших сферах,
але твердять, що закон має лишатися стабільним. Така шано¬
бливість до закону без урахування її наслідків інколи заходить
176
6. Загадка правових невдач
так далеко, що прокурор, котрий виступає за реформу, ризикує
потрапити у неласку своїх колег. У німецькомовних країнах
ворожість юристів до реформи відносин власності у XIX —
на початку XX століття настільки загострилася, що юристів-
реформістів у їхньому середовищі називали «Nestbeschmutzer» —
потворами, які гидять у своєму ж гнізді.
Утім реформістів може втішити те, що найяскравіші пра¬
вознавчі уми (це необов’язково найуспішніші юристи) щиро
вірять, що право покликане служити життю, а не навпаки. Да¬
лекоглядні юристи в кінцевому підсумку перемогли реакційні
тенденції свого професійного цеху на Заході, навіть працю¬
ючи у контексті римського права. Битва точилася за кожен
клаптик, передусім через те, що, за словами Пітера Штайна,
«внесок [юристів] у належне розуміння правових інституцій
затьмарював наголос на старовині та некритичне прийняття
ними римського права як завершеного продукту»2?4. Однак із
плином часу великі європейські правники побороли надмірну
ригідність, ставши, за словами Штайна, «експертами в тонко¬
щах римського права і змусивши його змінюватися в ногу з
часом»235. У всіх європейських країнах з’являлася елітна когор¬
та юристів, які всупереч ворожій непоступливості своїх колег
допомагали зруйнувати скляну стіну.
Отже, будь-який уряд, який має намір просуватися до єди¬
ної системи власності, повинен розробити ретельну стратегію
діалогу з представниками правничого цеху. Найголовніше —
дібрати правильних юристів. Політичний керівник повинен
бути мудрим і хитрим, щоб уникнути юристів, які досконало
опанували мистецтво відохочувати політиків від активних дій,
а натомість знайти таких, які нададуть програмі перетворень
правової форми, навіть якщо доведеться йти проти системи.
Доки політик-реформатор не знайде собі юристів, він залиша¬
тиметься в лабетах правлячих технократів, які, з одного боку,
вихвалятимуть реформу, а з другого — спотворюватимуть її в
нього за спиною.
Сміливих і реформістськи налаштованих юристів мож¬
на знайти в будь-якій країні. Головне зрозуміти, яких лю¬
дей шукати. Багато юристів розуміють, що головні чинники
змін перебувають за межами права. В усіх відвіданих країнах
177
Загадка капіталу
я зустрічав групи урядових юристів, добре обізнаних із поза-
легальним сектором, які день у день намагалися знайти гар¬
монію між формальною системою і позалегальними нормами.
Деякі університетські правознавці також добре розуміють, що
в суспільстві одночасно функціонують дві паралельні правові
системи — легальна і позалегальна. Однак у вищих ешелонах
влади на їхню працю переважно не звертають уваги, тож вона
залишається нікому невідомою. Вже майже стало правилом,
що юристів, які визнають існування двох правових світів і сим¬
патизують реформі, відтісняють на узбіччя системи ухвалення
політичних рішень.
Саме таких юристів політичне керівництво має вишику¬
вати в бойовий стрій і повести на штурм статус-кво за націо¬
нальну програму легалізації власності. Проте таке військо сти¬
хійно не збереться. Кожного юриста треба знайти і завербувати
окремо. Разом вони можуть стати авангардом, який переконає
своїх колег у неминучості реформи. Лише вони зможуть обі¬
йти засідки динозаврів-ретроградів і пояснити представникам
юридичного цеху його власною мовою, як важливо для них і
для майбутнього їхньої країни об’єднати всю власність у єдину
правову систему, доступну для всіх людей. Лише вони зможуть
пояснити решті правознавців, що чинні правові процедури —
вже не просто дрібна прикрість, а найбільш високий бар'єр, який
заважає більшості людей світу створювати капітал. Юристи —
теж люди. Зрозумівши, що система, яку вони обстоюють, без¬
надійно застаріла, вони змінять своє ставлення.
Технічні спеціалісти
Розвиткові та посткомуністичні країни постійно витра¬
чають сотні мільйонів доларів на картографування земельних
ділянок і створення комп’ютеризованої методики обліку з
метою модернізувати свої системи власності, але їм ніяк не
вдається інтегрувати легальний і позалегальний сектори. Цим
не здивуєш тих, хто вже зрозумів, у чому полягають справжні
пріоритети реформи відносин власності. 1993 року один екс¬
перт Світового банку попередив, що «існує тенденція вважати
впорядкування земельної власності технічною проблемою. Але
часто трапляється так, що землемірні роботи проведено, карти
178
6. Загадка правових невдач
створено, але титул на землю не видається через затримку в
системі або правові проблеми»236.
Навіть технічних спеціалістів турбує надмірний захват
новими технологічними дивами. Один канадський фахівець
у галузі інформаційних систем землевпорядкування висловив
тривогу з приводу того, що деякі уряди вважають картографу¬
вання наріжним каменем системи власності:
Ми зараз ризикуємо увічнити цей міф, намагаючись звести
проблему управління ресурсами до проблеми створення гео¬
дезичної інформаційної системи. Технології справді споку¬
шають; вони дають видимий результат. Але це лише части¬
на проблеми... Консультанти і допомогові організації часто
експортують системи, з якими вони знайомі на практиці
(бо брали участь у їхньому створенні або довго працювали
з ними), не достатньо враховуючи потреби й обмеження, з
якими стикаються країни-реципієнти. Професійним кон¬
сультантам потрібно бути скромнішими й усвідомлювати,
що вони не завжди знають відповідь або що їхні системи
не завжди годяться237.
Програми наділення правами власності доти зазнавати¬
муть невдач, доки уряди вважатимуть, що для цього достатньо
зібрати фізичну інформацію — провести аерофотозйомку, зем¬
лемірні роботи та комп’ютеризувати реєстри фізичного май¬
на — і цієї інформації достатньо, щоб видавати документи на
землю. Насправді це не так. Аерофотографії та реєстри всього-
на-всього дадуть владі відомості про фізичний стан майна; але
вони нічого не скажуть про те, хто володіє цим майном і як
люди врегулювали права користування ним. Жодні аерофото¬
графії та комп’ютерні реєстри світу не скажуть, які локальні
правила закріплюють ці права або які мережі відносин забезпе¬
чують їхній захист. Хоч які важливі карти і реєстри для вимірю¬
вання і локалізації нерухомого майна, вони не скажуть урядам,
як створити загальнонаціональну суспільну угоду, завдяки якій
буде можливо в повному масштабі легалізувати власність.
Схильність деяких урядів віддавати всі питання, пов’язані
з власністю, до компетенції департаментів картографування
та інформаційних технологій, відвертає увагу від справжньої
природи власності. Власність насправді — не частина фізич¬
179
Загадка капіталу
ного світу: її природним середовищем є право й економіка.
Власність стосується передусім невидимих речей, тоді як кар¬
ти — це відображення фізичного світу. Карти відображають
фізичну інформацію про майно, але всієї картини передати
не можуть. Тому що без відповідної інституційної та еконо¬
мічної інформації про позалегальні норми вони не спроможні
схопити інформацію з іншого боку скляної стіни. Тож вони не
спроможні виконати своє головне завдання — допомогти нам
пов’язати відносини власності з фізичною реальністю, щоб
синхронізувати віртуальне і фізичне.
Доки залишатимуться перешкоди у користуванні закон¬
ними системами власності, а позалегальні норми посідатимуть
місце офіційних законів, у людей не буде мотивації надавати
інформацію, яка потрібна, щоб підтримувати карти і бази да¬
них в актуальному стані. Люди прагнуть потрапити всереди¬
ну законної системи власності не тому, що хочуть, аби їхню
власність картографували, зареєстрували й оподаткували; вони
приєднаються до цієї системи, коли її економічні переваги ста¬
нуть очевидними і коли будуть упевнені, що їхні права будуть
у ній захищені.
А доки ці права захищає позалегальна суспільна угода, у
них немає підстав інформувати владу про будь-які зміни щодо
свого майна. Лише тоді, коли формальне право замінить поза¬
легальні норми як джерело захисту власності, люди визнають
його легітимність і охоче нададуть владі всю інформацію, щоб
карти й реєстри відповідали реальності. Точність карт і реєстрів
залежить від місцеположення суспільної угоди.
Це не якась проста банальність. Підпорядковані техніч¬
ним цілям проекти землевпорядкування мають тенденцію
вироджуватись у системи інвентаризації природних багатств,
застарілі «книги страшного суду» або історичні старожитнос¬
ті. Через це шкоди зазнають картографування та програми
комп’ютеризації. Політики схвалюють їхні бюджети, розрахо¬
вуючи, що за допомоги цих нових методів удасться охопити
бідняків формалізованою системою власності. Але щойно во¬
ни усвідомлюють, що прорахувалися, картографічні проекти
згортаються або ліквідовуються. Наша дослідницька команда
постійно стикалася з такими випадками.
180
6. Загадка правових невдач
У розвинених країнах ці технології чудово працюють без
потреби в значних правових і політичних поправках, усі ці по¬
правки було внесено понад сторіччя тому. Всеохопну суспільну
угоду щодо власності тут уже давно втілено. Коли протягом
останніх тридцяти років з’явилися всі ці дивовижні техноло¬
гії — комп’ютерні бази даних, геодезичні інформаційні сис¬
теми, дистанційне зондування, GPS і всі неймовірні інфор¬
маційні речі, — вони ідеально вписались у добре інтегровану
інформаційну та правову інфраструктуру. Завдяки їй пристро¬
ям відтворення текстової та графічної інформації, а також по¬
тужностям для збереження, відновлення та обробки інформації
знайшлося належне використання.
Я не стверджую, що інженери, комп’ютерні компанії, про¬
давці обладнання, спеціалісти з систематизації інформації та
всі інші, хто надає послуги з ведення та впорядкування май¬
нової документації, проводить землемірні, картографічні та
програмувальні роботи, не мають вагомого значення для ство¬
рення майнових прав, — зовсім ні. Якщо їх відповідним чином
підготувати до масової реєстрації прав власності та роботи в
позалегальному середовищі, вони стануть незамінними поміч¬
никами у справі з’ясування фізичного розташування активів,
а також обробки й інтеграції інформації. Вони стануть голо¬
вними адресатами коштів, які йтимуть на реформу відносин
власності, — але тільки після того, як буде розв’язано правові
й політичні проблеми інтеграції позалегального сектора.
Лише справжній політичний лідер може вирвати закон
про власність із мертвих рук минулого, прилаштувати його до
сучасних потреб, відійти від технологічної ейфорії та повер¬
нути закон на благо суспільства. Для цього потрібні політики,
оскільки наявні інститути схвалюють і підтримують статус-кво.
Завдання політиків — переконати технічних спеціалістів пере¬
бороти себе і підтримати зміни.
Політичне втручання потрібне ще й тому, що урядові уста¬
нови, які перебувають по цей бік скляної стіни, не створені
для швидких і масштабних реформ. Вони зазвичай поділені на
спеціалізовані департаменти, хоча це доречніше у розвинених
країнах, де потрібні тільки незначні поступові зміни, оскільки
181
Загадка капіталу
право і законна власність уже забезпечені для всіх. Створення
власності — не те саме, що приватизація, під якою розуміють
усього-на-всього продаж кільканадцяти підприємств на рік.
Мета реформи власності — за короткий час передати мільйони
об’єктів нерухомості у власність мільйонів людей. Це означає,
що принаймні половина всієї роботи пов’язана зі спілкуван¬
ням. Керівники реформи повинні пояснити, як народний ка¬
піталізм позначиться на різних групах населення, вказати їм на
вигоди, які вони отримають від реформи, і переконати, що це
виграшна стратегія для всіх прошарків суспільства. У випадку
позалегального сектора керівники реформи повинні апелю¬
вати до його підприємницької енергії та продемонструвати
вигоди від інтеграції до нової формальної правової системи.
Легальному сектору вони повинні пояснити, що пропоновані
реформи не порушать легітимних і захищених прав, що від
реформ виграють усі групи інтересів.
Створення загальнодоступної системи власності — пере¬
дусім завдання політиків. Цей процес мають очолювати люди,
які розуміють, що його кінцева мета — не написати філігранні
закони, сполучити найновіші комп’ютери в єдину мережу і ви¬
друкувати кольорові карти, а передати капітал до рук народу.
182
7
Замість післямови
За знаннями ми втратили мудрість,
За фактами втратили знання.
Томас Стернз Еліот, з поеми «Скеля»
Приватний клуб глобалізації
Капіталізм поза країнами Заходу переживає кризу не тому,
що пробуксовує міжнародна глобалізація, а тому, що розви¬
ткові та пострадянські країни не можуть «глобалізувати» свій
капітал. Більшості населення цих країн капіталізм видається
закритим приватним клубом, дискримінаційною системою, від
якої виграє лише Захід і еліти, що живуть по той бік скляної
стіни.
Дедалі більше людей у світі носять кросівки «Nike» і мають
електронні годинники, але навіть обзавівшись виробленими на
Заході речами, вони добре розуміють, що й далі не беруть учас¬
ті в капіталістичній грі. Вони не можуть зробити в ній ставку.
Глобалізація не мусить обмежуватися встановленням зв’язків
між ізольованими упривілейованими острівцями. Така глобалі¬
зація існувала й раніше — європейська правляча еліта XIX сто¬
ліття буквально являла собою одну велику родину. Всіх цих ан¬
глійських, французьких, голландських, іспанських і російських
монархів-кузенів пов’язували кревні узи й постійні політичні
та комерційні контакти. В XIX столітті капіталізм тріумфував
у індустріальних країнах, аж поки не сталася революція в Росії
і Велика депресія. Але, як показали іспанець Ортеґа-і-Ґасет та
американець Волтер Ліпман, попри всю складність і потугу, ка¬
183
Загадка капіталу
піталістична система завжди була вразливою. Американський
економіст Лестер Туроу відзначив, що вже в 1941 році
Сполучені Штати і Велика Британія лишилися, по суті, єди¬
ними [великими] капіталістичними країнами у світі... Решта
світу являла собою фашистські й комуністичні країни або
феодальні колонії третього світу. Криза 1920-х років і Вели¬
ка депресія 1930-х поставила капіталізм на межу зникнення.
Капіталізм, який сьогодні здається непереможним, ще вчо¬
ра міг зникнути через кілька хибних рішень238.
Латиноамериканцям не треба про це нагадувати. Здобув¬
ши у 1820-х роках незалежність від Іспанії, вони щонаймен¬
ше чотири рази пробували увійти до глобального капіталізму
і кожного разу невдало. Вони намагалися реструктурувати
борги, стабілізувати економіку, контролювати інфляцію, лі¬
бералізувати торгівлю, приватизувати державні підприємства
(наприклад, продали залізниці британцям), провести взаємоза-
лік боргів і реформувати податкову систему. Латиноамериканці
імпортували найрізноманітніші товари повсякденного вжит¬
ку, від англійських твідових костюмів і черевиків «Church»* до
фордів моделі «Т»; учили англійську і французьку, слухаючи
радіо і грамплатівки; танцювали чарльстон і ламбет-вок**, жу¬
вали жуйку. Але так і не навчилися продукувати капітал.
Телекомунікаційна революція всім принесла велику ко¬
ристь, і в тому факті, що єгипетський Сфінкс дивиться прямо
на неонову рекламу «Kentucky Fried Chicken», хтось може до-
гледіти ознаку прогресу. Але при цьому лише 25 із 200 країн
світу продукують капітал у достатній кількості, аби повною
мірою скористатися світовим розподілом праці. Кровоносна
система капіталізму — це не інтернет і не фаст-фуди. Це ка¬
пітал. Лише капітал дає засоби підтримувати спеціалізацію,
виробництво і торгівлю на світових ринках. Лише капітал може
забезпечити збільшення виробництва і зростання добробуту
країни.
* Знаменита англійська взуттєва фірма, заснована у 1873 році.
** Ламбет-вок (англ. Lambeth Walk) — популярний у 1930-х ро¬
ках англійський груповий танець, отримав свою назву від вулиці у
Лондоні, де й виник.
184
7. Замість післямови
Однак лише західні країни і невеличкі групи багатих людей
у розвитковому та пострадянському світі мають законні меха¬
нізми репрезентації своєї власності, а тому можуть ефективно
продукувати і використовувати капітал. У незахідному світі ка¬
піталізм сприймають дедалі ворожіше як дискримінаційний
устрій, недоступний для більшості. Навіть серед тамтешніх еліт
росте розуміння, що коли не подолати залежність від зовніш¬
нього капіталу, то їм ніколи не стати серйозними гравцями у
глобальній капіталістичній грі. їх дедалі більше непокоїть, що
вони не є господарями своєї долі. Підключившись до глоба¬
лізації і не надавши власному народові інструментів творен¬
ня капіталу, вони почуваються не як у Сполучених Штатах, а
як в Латинській Америці, що тоне в позалегальному хаосі239.
Десять років тому мало кому спало б на думку порівнювати
колишні радянські республіки з країнами Латинської Америки.
Але сьогодні вони виглядають напрочуд схоже: велика тіньова
економіка, кричуща нерівність, усюдисуща мафія, політична
нестабільність, утеча капіталу і жахлива зневага до закону.
Ось чому прихильникам капіталізму в незахідному світі
доводиться тримати інтелектуальну оборону. Якихось десять
років тому вони були на злеті, а тепер їх уважають апологетами
світу злиднів і несправедливості, в якому живе більшість насе¬
лення. Наприклад, у 1999 році верхня палата єгипетського пар¬
ламенту застерігала уряд «не спокушатися більше закликами до
капіталізму і глобалізації»240. Забувши про важливу роль влас¬
ності, прихильники капіталізму перетворилися в очах людей
на захисників наявного порядку речей, що сліпо наполягають
на дотриманні формального законодавства і не зважають, що
воно дискримінаційне.
А воно дискримінаційне. Як було показано у другому роз¬
ділі, щонайменше 80% населення цих країн не може вдихну¬
ти життя у свої активи і перетворити їх на капітал, бо закон
не дає їм увійти до формалізованої системи власності. Вони
мають трильйони доларів у вигляді мертвого капіталу — ніби
озеро, вода якого марно йде у пісок замість крутити турбіну-
економіку і давати корисну енергію-капітал. Люди володіють і
розпоряджаються своїми активами на основі тисяч розрізнених
неформальних норм суто локальної дії. Без загальних норм,
185
Загадка капіталу
які регулюють відносини власності, їхнім активам ніби бракує
спільної мови. Пропонувати людям терпляче чекати, поки й
до них доберуться переваги капіталізму, — річ марна. Не до¬
беруться, допоки під відносинами власності не буде твердого
правового фундаменту.
Зарозумілі та сп’янілі від перемоги над комунізмом при¬
хильники капіталізму все ще мають зрозуміти, що самих ма-
кроекономічних реформ не досить. Не слід забувати, що гло¬
балізація просувається вперед завдяки тому, що розвиткові та
пострадянські країни відкривають свої колись ізольовані еко¬
номіки, стабілізують валюту і вдосконалюють законодавство в
інтересах міжнародної торгівлі та приватних інвестицій. Усе це
добре. Не зовсім добре інше — всі ці реформи передбачають,
що населення цих країн вже інтегроване до легальної право¬
вої системи і має однакові можливості використовувати свої
ресурси на відкритому ринку. А це не так.
Я вже доводив у третьому розділі, що більшість людей не
може виходити на широкий ринок, бо не має доступу до ле¬
гальної системи власності, яка виводить активи з тіні та робить
їх ліквідними. Поки активи більшості людей не оформлені до¬
кументально і не фігурують у реєстраційних установах, ринок
їх не бачить і не може ними скористатися.
«Підручникові» макроекономічні програми глобалізаторів
суттєво поправили економічну політику розвиткових країн.
Але в підручниках нічого не написано про те, що більшість
людей не володіє майновими правами. Тому було зроблено
лише частину роботи, потрібної для становлення всеохопної
капіталістичної системи і ринкової економіки. Макроеконо-
мічний інструментарій було розроблено для країн, де формалі¬
зоване законодавство пережило свою власну «глобалізацію», де
є всеохопна система майнових прав, пов’язана з монетарними
й інвестиційними механізмами, — словом, те, чого ще не ство¬
рили розвиткові країни.
Надто часто політики спостерігають за процесом глобалі¬
зації з олімпійським спокоєм. Вони стабілізували і поправили
економічну ситуацію на макрорівні, дали легальному бізне¬
су та іноземним інвесторам можливість процвітати, віддали
контроль за грошовою сферою економістам-традиціоналістам
186
7. Замість післямови
і, певно, вважають, що добре виконали свій обов’язок. Усі во¬
ни сконцентровані на загальних показниках і не цікавляться,
чи мають люди вихід на широку ринкову систему. Політики
забувають, що основні виразники змін — це люди, вони забу¬
вають про бідняків. Вони забули про все це, тому що не опе¬
рують у своїх рішеннях концепцією класу. За словами одного
видатного вченого, вони «не здатні навіть приблизно уявити,
як живуть інші»241.
Реформатори лишили питання майнових прав бідняків
консервативному юридичному істеблішменту, який незацікав-
лений змінювати статус-кво. В результаті активи більшості гро¬
мадян залишилися мертвим капіталом, замкненим у тенетах
позалегального сектора. Ось чому прихильників глобалізації
і ліберальних ринкових реформ починають уважати само-
вдоволеними поборниками інтересів тих, хто живе по той бік
скляної стіни.
Привид Маркса
Більшість економічних реформ у бідних країнах потрапля¬
ють до пастки, про яку попереджав іще Карл Маркс. Велика
суперечність капіталістичної системи полягає в тому, що вона
сама закладає передумови своєї загибелі, бо капітал неодмінно
зосереджується в руках меншості. Відрізаючи більшість насе¬
лення від широкого ринку, реформатори створюють плідний
ґрунт для класової конфронтації — між капіталістичним рин¬
ковим світом, де упривілейована меншість може легалізувати
свої майнові права, і бідним недокапіталізованим сектором, де
неможливо повністю скористатися власними активами.
Класова боротьба в наші дні? Хіба ця ідея не канула в
лету разом з Берлінською стіною? На жаль, ні. Громадянам
розвинених країн це важко зрозуміти, бо на Заході незадо-
волені системою люди живуть у «рукавичках бідності». Але в
розвиткових і пострадянських країнах бідність не обмежується
тісною «рукавичкою» — у ній живе ціле суспільство. В кіль¬
кох теплих рукавичках туляться якраз багаті. Ті, кого на За¬
ході називають нижчим класом — «underclass» — тут становлять
більшість. І в минулому, коли влада не справджувала дедалі
187
Загадка капіталу
більших очікувань, маса розгніваної бідноти ставила, здавалося
б, непохитну еліту на коліна (як-от в Ірані, Венесуелі та Індо¬
незії). У багатьох незахідних країнах уряди тримаються лише
завдяки репресивному апарату і спецслужбам, а еліти можуть
спати спокійно лише за фортечними мурами.
Головна різниця між розвиненими країнами і рештою сві¬
ту полягає сьогодні у тому, що в одних формалізовані права
власності доступні для всіх громадян, а в інших гарантувати
свої майнові права і продукувати капітал може лише невели¬
ка частина населення. Якщо позалегальні майнові права не
буде легалізовано, ці країни й далі борсатимуться у подвійній
економіці — існуватиме законослухняний сектор по один бік
скляної стіни і злиденний позалегальний сектор по інший. Але
ситуація з комунікаціями і доступом до інформації поступово
покращуватиметься, тож неодмінно ростиме глухе незадово¬
лення правовою дискримінацією. Рано чи пізно люди висту¬
плять проти наявного порядку під орудою політиків, які за¬
роблятимуть на незадоволенні свій політичний капітал. «Якщо
ми не знайдемо способу зробити глобалізацію відкритішою, —
сказав Клаус Шваб на Світовому економічному форумі, — нас
чекає перспектива повернення гострих соціальних конфліктів,
тільки цього разу в міжнародному масштабі»242.
«Холодна війна» закінчилася, але старі класові супер¬
ечності нікуди не поділися. Терористична діяльність, спалах
етнічних і культурних конфліктів по всьому світу доводить,
що люди масово незадоволені наявним порядком речей,
спільні образи досі виступають класовими ознаками. Журнал
«Newsweek» зауважує, що після 1980-х років «кожен конфлікт
[у Латинській і Центральній Америці] мав свої особливості,
але всі їхні учасники нападалися на одного спільного воро¬
га — нову фізіономію латиноамериканського капіталізму»243.
У цій ситуації марксистський інструментарій краще надається
до пояснення класових конфліктів, ніж капіталістична наука,
яка не займається порівняльним аналізом і навіть не пропонує
серйозної стратегії роботи з бідняками в позалегальному сек¬
торі. Капіталісти зазвичай не мають системного пояснення, як
виникають нижчі класи і як змінити систему, аби люди могли
звідти вибратися.
188
7. Замість післямови
Не варто недооцінювати прихованої сили марксистської
теорії в час, коли маси зневірених людей шукають послідовно¬
го світогляду, який допоміг би їм у боротьбі за ширші еконо¬
мічні перспективи. Під час економічного буму не до глибоких
міркувань. Зате під час кризи розум відчайдушно шукає по¬
яснень і системи. Марксизм, незалежно від форми, в якій він
повернеться (це річ неминуча), пропонує набагато потужніші
пояснення політичних проблем капіталізму в третьому світі,
ніж капіталістична наука.
Як нещодавно відзначив Джордж Сорос, Маркс розумів
капітал набагато глибше за Адама Сміта244. Маркс чітко ро¬
зумів, що «гроші і товар, так само як життєві засоби і засоби
виробництва, зовсім не є капіталом самі по собі. їх ще треба
перетворити на капітал»245. Він також розумів, що коли актив
перетворити на товар, який обертається на ринку, то він ви¬
ражатиме вартість, яка недоступна органам почуттів, але при¬
носить додатковий прибуток. Власність видавалася Марксу
важливим питанням, бо він бачив, що власники активів отри¬
мують щось набагато більше, ніж просто фізичні властивості
активів. У результаті марксистська теорія дає антикапіталістам
переконливі пояснення, чому приватна власність неодмінно
призводить до нагромадження активів у руках меншості за ра¬
хунок більшості.
Якщо хтось не зауважив — інтелектуальний арсенал анти-
капіталістів і антиглобалістів розширюється. Існує серйозна
статистика, яка дає антикапіталістам надійні докази, що капі¬
талізм відбирає власність у бідних країн і передає їх багатим, а
приватні західні інвестиції у розвиткові країни ніщо інше, як
масова скупівля ресурсів багатонаціональними корпораціям.
За останнє десятиліття у розвиткових і пострадянських кра¬
їнах суттєво побільшало дорогих лімузинів, розкішних вілл і
елегантних крамниць, але збільшилась і кількість бідняків. До¬
слідження Ненсі Бердсел і Хуана Луїса Лондоньйо показують,
що ситуація з бідністю і нерівномірністю розподілу багатства за
останнє десятиліття загострилася ще більше246. Згідно зі «Зві¬
том про розвиток людства» Організації Об’єднаних Націй, ва¬
ловий внутрішній продукт Росії за 1990—1997 роки зменшився
на 41%, у позалегальному секторі опинилися мільйони людей.
189
Загадка капіталу
Середня тривалість життя російських чоловіків скоротилася
на цілих чотири роки — до 58 років. Причиною такої сумної
картини у звіті названо перехід до капіталізму і вплив глоба¬
лізації.
Ці дослідження наперед сигналізують про небезпеку, але
водночас являють собою інтелектуальну зброю, націлену на
програми приватизації і глобальний капіталізм. Тому важливо
розпізнавати латентні марксистські парадигми й ураховувати
досвід цілого століття, що минуло після Маркса. Тепер ми ба¬
чимо — Маркс розумів, що, крім суто фізичного існування, ак¬
тиви можуть вести паралельне економічне життя, а «продукти
людського мозку здаються самостійними істотами, які живуть
власним життям»247, але не цілком усвідомлював, що легальна
власність — це не просто інструмент присвоєння, а й інстру¬
мент мотивації для створення додаткової корисної вартості.
Крім того, він не побачив, що створення капіталу уможливлює
вбудований у саму систему приватної власності механізм, який
надає активам і праці, вкладеній в активи, відповідної форми.
Марксів аналіз того, як активи, беручи участь в обміні, дола¬
ють власні межі та починають служити ширшим суспільним
цілям, дуже важливий для розуміння природи багатства, але
Маркс не зміг побачити, наскільки легальна система майнових
прав впливає на збільшення обмінної вартості.
Маркс краще за сучасників розумів, що розглядати ресур¬
си винятково в їхній матеріальній іпостасі означає повну інте¬
лектуальну сліпоту. Він добре знав, що капітал — «це саморухо¬
ма субстанція, для якої товари і гроші є тільки форми»248. Але
він жив надто рано, щоб побачити, як формалізована система
власності та майнових репрезентацій дозволяє тим самим ре¬
сурсам виконувати додаткові функції й створювати додаткову
вартість. Відповідно Маркс не міг побачити, що збільшення
кількості повноправних власників відповідає інтересам усього
суспільства. Титули власності були лише видимою верхівкою
айсберга легальної системи власності. Решту айсберга стано¬
вить сьогодні гігантський рукотворний механізм реалізації
економічного потенціалу активів. Саме тому Маркс не ціл¬
ком добачав, що легальна власність — це, по суті, інструмент
вираження і вивільнення капіталу, що без системи власності
190
7. Замість післямови
людство не зможе надати плодам своєї праці конкретної лік¬
відної форми, яка дозволить їх диференціювати, поєднувати,
розділяти й інвестувати з метою створити додаткову вартість.
Він не усвідомив, що добра легальна система власності подібно
до швейцарського складаного ножа має багато начиння, а не
просто лезо «власності».
Часи змінилися, і багато Марксових ідей сьогодні застарі¬
ли. Доступ до капіталу перестав бути привілеєм меншості. Вже
після смерті Маркса Заходові вдалося створити правові рамки,
які дали більшості населення доступ до прав власності та засо¬
бів виробництва. Маркс був би дуже здивований, дізнавшись,
що більшість населення в розвиткових країнах становлять не
гноблені безправні пролетарі, а дрібні позалегальні підприєм¬
ці, в розпорядженні яких чимало активів.
Захоплення ефективними системами власності не мусить
затіняти той факт, що їх, як застерігав Маркс, можна викорис¬
товувати для крадіжки. Завжди існуватимуть хитрі ділки, які за
допомоги документів власності обдиратимуть наївних людей.
Але це не причина відкидати легальну систему майнових прав,
ми ж не пропонуємо заборонити комп’ютери чи автомобілі, бо
їх використовують у злочинних цілях. Якби Маркс жив сьогод¬
ні й побачив, що незаконне присвоєння ресурсів трапляєть¬
ся по обидва боки залізної завіси, то визнав би, що крадіжки
бувають скрізь, а правопорядок залежить від влади, а не від
типу власності. Крім того, Маркс вкладав у поняття «додаткова
вартість» («surplus value») цілком конкретне значення, яке не
може бути аксіомою. Люди завжди створювали надлишковий
суспільний продукт, скажімо, щоб побудувати піраміду, собор
чи озброїти добру армію. Очевидно, що джерелом додаткової
вартості на сьогоднішньому Заході є не експропрійований ка¬
піталістом трудовий час, а притаманні системі власності спо¬
соби отримати з активів додаткову працю.
Як і на всіх нас, на Маркса впливали тогочасні соціальні
умови і технології. Позбавлення дрібних власників засобів до
існування, феодальна система майнових прав, присвоєння гро¬
мадських земель, поневолення тубільного населення, грабунок
колонізованих народів і работоргівля на плантаціях — імовірно,
що все це важливі передумови процесу, який Маркс назвав
191
Загадка капіталу
«первісним накопиченням капіталу». Навряд чи все це може
повторитися сьогодні. Змінилися настанови й орієнтири, не
останньою чергою завдяки творам самого Маркса. Держава
більше не благословляє грабунок, рабство і колоніалізм. Біль¬
шість сучасних держав ратифікувала міжнародні угоди, як-от
Загальну декларацію прав людини, а їхні конституції гаранту¬
ють рівний доступ до прав власності.
Мало того, як видно з шостого розділу, влада розвиткових
країн таки дала своїм біднякам такий-сякий доступ до легаль¬
ної власності. Позалегально зведені будинки і підприємства у
країнах другого і третього світу не оформлені юридично, але
влада, хай без особливої охоти, мириться з їхнім існуванням
і позалегальними майновими нормами. Завдяки аграрним ре¬
формам у XX столітті селяни багатьох розвиткових країнах
отримали досить великі ділянки землі (хоч і без легального
права власності, необхідного для створення капіталу). Влада
цих країн таки виділяла якісь кошти на розв’язання майнових
проблем. На механізми реєстрації майнових прав було витра¬
чено мільярди доларів.
Власність робить капітал «приязним»
У цій книжці я намагався показати, що ми маємо до¬
статньо інформації, аби просунутися далеко вперед. Ми мо¬
жемо вийти за рамки набридлої дискусії «ліві проти правих»
і забути про старі сутички. Легальні права власності — це не
просто володіння майном. Як було показано у третьому роз¬
ділі, це процес, який дає людям змогу зосередитися на тих
аспектах активів, з яких можна видобути капй'ал. Легальна
система власності — це не просто система видачі документів,
реєстрації прав чи внесення до кадастру. Це інтелектуальний
інструмент, який дозволяє репрезентувати активи в такий спо¬
сіб, що вони створюють додаткову вартість. Ось чому легальна
система власності має бути доступна для всіх — усі люди мають
бути залучені до єдиної суспільної угоди, в рамках якої змо¬
жуть ефективно співпрацювати і збільшувати продуктивність
суспільства.
Добра система власності відрізняється «приязністю». Во¬
192
7. Замість післямови
на впорядковує інформацію про активи у такій формі, якою
легко оперувати. Вона збирає, систематизує і координує не ли¬
ше дані про активи та їхній економічний потенціал, а й наші
ідеї стосовно них. Одне слово, капітал народжується завдяки
здатності Заходу використовувати системи власності для вірту¬
альної репрезентації ресурсів. Лише так розум може побачити
і реалізувати потенціал активу.
Революційний внесок інтегрованої системи власності по¬
лягає в тому, що вона розв’язує головну проблему пізнання.
П’яти наших почуттів замало, щоб впоратися зі складною ре¬
альністю вільного ринку, тим більше глобального. Потрібно
видобути квінтесенцію економічної інформації про нас самих
і наші ресурси, яку легко осягнути. Це й робить добра систе¬
ма власності — вона надає активам форму, яка дозволяє нам
бачити подібності, відмінності та співвідношення з іншими
активами. Така система документально фіксує рух активів у
часі і просторі. Крім того, вона надає активам ліквідної форми,
репрезентуючи їх у спосіб, який дозволяє легко комбінувати,
розділяти і збирати активи у високопродуктивні комбінації.
Здатність системи власності репрезентувати властивості акти¬
вів у формі, яка дозволяє перекомбіновувати їх у вигідніший
спосіб, — джерело економічного зростання, адже економічне
зростання криється у здатності отримувати високовартісний
продукт із менш вартісного ресурсу.
Добра система власності — це посередник, який дає нам
змогу розуміти один одного, встановлювати зв’язки і збирати
докупи інформацію про ресурси з метою збільшити продук¬
тивність. Це спосіб вираження реальності, який дозволяє по¬
долати обмеженість наших чуттів. Добре влаштована система
репрезентації майнових прав дозволяє виявити економічний
потенціал ресурсів і збільшити діапазон їхнього застосування.
Це не «просто папір» — це інструмент, який дає нам корисну
інформацію про речі, невидимі неозброєному оку.
Перефразовуючи Тому Аквінського, «як лучник спрямовує
стрілу», так документи про власність спрямовують до цілі на¬
ше знання про речі249. Документи про власність репрезентують
економічні аспекти наших речей, об’єднують їх в осмислені
категорії і тим самим зменшують вартість транзакцій і збіль¬
193
Загадка капіталу
шують вартість активів. Нобелівський лауреат з економіки Ро-
нальд Коуз довів, що вартість речі виростає за рахунок спро¬
щення і здешевлення доступу до інформації про неї та вартості
транзакцій. У роботі «Природа фірми» Коуз показав, що вар¬
тість транзакцій можна суттєво зменшити завдяки контролю і
координації в рамках фірми250. У цьому сенсі система власності
схожа на фірму, про яку пише Коуз, — це контрольоване серед¬
овище, в якому зменшуються транзакційні видатки.
Здатність системи власності оприявнювати прихований
в активах капітал пов’язана з прекрасною інтелектуальною
традицією людства — контролювати середовище з метою про¬
цвітання. Тисячі років наймудріші люди говорили, що існують
різні рівні реальності, багато з них невидимі, і ми можемо до¬
ступитися до них лише за допомоги особливих інструментів
репрезентації. Ми схожі на в’язня у знаменитій аналогії Плато-
на — сидимо спиною до входу в печеру і можемо судити про
світ лише за тінями на стіні. Істина полягає в тому, що багато
речей, які скеровують наші долі, неочевидні. Тому-то в ході
розвитку цивілізації люди намагалися створити методи вира¬
ження віртуальних аспектів реальності в доступній для розуму
формі.
За словами Марґарет Боуден, «нові репрезентаційні систе¬
ми належать до найбільших здобутків людства. Це різні фор¬
малізовані системи запису — арабські цифри (зокрема нуль),
хімічні формули, нотний стан, половинні і четвертні ноти,
використовувані музикантами. Найновіший приклад — мови
комп’ютерного програмування»251. Такі репрезентаційні сис¬
теми, як математика чи інтегрована система майнових прав,
дозволяють опановувати й упорядковувати розмаїтий світ,
розв’язувати питання, які по-іншому нам не піддаються. Фі¬
лософ Деніел Денет назвав їх «протезами для розуму»252. За
допомоги репрезентацій і символьних систем ми змінюємо
спосіб осмислення ключових аспектів реальності. Філософ
Джон Сирл відзначив, що через загальну згоду люди можуть
надавати «якомусь явищу новий статус і цей статус набуватиме
додаткових функцій, що їх не можуть реалізовувати винятко¬
во матеріальні властивості цього явища»253. Це дуже нагадує
функціонування легальної системи власності — через суспільну
194
7. Замість післямови
угоду вона надає активам у концептуальному просторі статус,
який дозволяє генерувати капітал.
Ідея, що ми оперуємо реальністю через концептуалізації,
лежить у самому серці філософського світогляду. Французький
філософ Мітель Фуко назвав це сферою комунікації (region
mediane), яка надає основоположні коди (codes fondamentaux),
що створюють приховану мережу, через яку суспільство роз¬
ширює свої умови можливостей (les conditions de possibility)254.
Формалізована система власності видається мені схожою на
сортувальну станцію, яка дає змогу дедалі більше розширю¬
вати потенціал активів і перетворювати його на капітал. Мені
також стала в пригоді ідея Карла Поппера про Світ 3, окре¬
му реальність, відмінну від Світу 1 (матеріальних об’єктів) і
Світу 2 (психологічних станів), в якій плоди нашої свідомості
набувають автономного існування та впливають на взаємодію
людей з фізичною реальністю255. Формалізована система влас¬
ності веде нас саме в цей концептуальний світ, в якому Захід
упорядковує знання про активи і видобуває з їхнього еконо¬
мічного потенціалу капітал.
Отже, легальна власність — річ надзвичайна, набагато біль¬
ша за право володіти і розпоряджатися. На відміну від тигрів
і вовків, які зубами захищають свою територію, людина наба¬
гато слабша і захищає свій простір силою розуму, створивши
правове середовище — систему майнових прав. Це відбулося
несвідомо. Створена з метою розв’язати територіальні супе¬
речки, західна система репрезентації власності зажила власним
життям, дала корпус інформації і правил, необхідних для опри-
явлення та створення капіталу.
Вороги абстракцій
За іронією, вороги капіталізму завжди краще за капіталіс¬
тів розуміли віртуальне походження капіталу. Саме віртуальний
аспект капіталізму вони вважають найнебезпечнішим і найлу-
кавішим. Капіталізм, закидає Вів’єн Форестер у своєму бест¬
селері «Економічний жах», «захопив і фізичний, і віртуальний
простір... він у небачених раніше масштабах реквізував і сховав
багатство; він зробив його недосяжним для людей, надавши
195
Загадка капіталу
йому форми символів. Символи стали предметом абстрактного
обміну, який відбувається лише у віртуальному світі цих са¬
мих символів»256. Свідомо чи ні, Форестер солідаризується з
давньою традицією неприйняття віртуальних економічних аб¬
стракцій, усіх цих «метафізичних тонкостей», які Маркс уважав
неодмінними для розуміння і творення багатства257.
Страх перед абстрактним характером капіталу можна зро¬
зуміти. Щоразу, як цивілізація винаходить новий спосіб опе¬
рувати матеріальним світом за допомоги символьної системи,
у людей виникають підозри. Європейців шокували розповіді
Марко Поло про те, що китайці використовують не металеві,
а паперові гроші — це одразу оголосили химерною алхімією.
Європейській світ опирався грошам-символам аж до XIX сто¬
ліття. Не зразу прижилися й найновіші похідні форми розра¬
хунків — електронні гроші, перекази і звичні тепер кредитні
картки. Люди зі скепсисом ставляться до того, що символи
вартостей стають дедалі ефемернішими й віртуальнішими.
Нові форми деривативів (скажімо, іпотечні облігації) допома¬
гають створювати додатковий капітал, але дуже ускладнюють
розуміння економіки. Тому люди зручніше почуваються у світі
радянських і латиноамериканських робітників і селян, ушано¬
ваних монументальною пропагандою, аніж серед капіталістів,
які оперують якимись правами власності, паями й облігаціями
у віртуальному світі комп’ютерних моніторів. Виглядає, ніби
праця з символами забруднює руки сильніше, ніж бруд і пи¬
люка у полі.
Багато інтелектуалів уважали, що документальні майнові
права, як і всі інші символьні системи від алфавіту до грошей і
кібернетики, — це інструменти обману і гноблення. Негативне
ставлення до репрезентацій і символів зіграло важливу роль
у становленні політичних ідей. Французький філософ Жак
Деррида у книжці «Про граматологію» згадував, як Жан-Жак
Руссо доводив, що писемність — важлива причина нерівно¬
сті людей. З погляду Руссо, письменні люди контролюють за¬
конотворення і діловодство і тим самим визначають людські
долі. Клод Леві-Строс також стверджував, що «перша функція
писемності — сприяти послуху»258.
Я не гірше за будь-якого антикапіталіста знаю, що сим¬
196
7. Замість післямови
вольні системи, особливо пов’язані з капіталізмом, вико¬
ристовувалися для експлуатації і завоювання, що завдяки їм
більшість населення залежала від милості небагатьох людей.
На цих сторінках уже йшлося про те, що легальні документи
бувало забезпечували неприховане панування. Але все одно
мистецтво й наука символьних репрезентацій лишаються осно¬
вою сучасного суспільства. Можна скільки завгодно критику¬
вати писемність, електронні гроші, комп’ютери і документи
на власність — вони нікуди не зникнуть. Ми маємо зробити
символьні репрезентації простішими й прозорішими, докласти
всіх зусиль, щоб люди навчилися ними користуватися. Інак¬
ше збережеться правовий апартеїд, а інструменти створення
багатства залишаться в руках тих, хто живе по той бік скляної
стіни.
Роль культури в успіху капіталізму
Біл Ґейтс — найуспішніший і найбагатший підприємець у
світі. За винятком особистих талантів, наскільки він завдячує
своїм успіхом культурному середовищу і «протестантській ети¬
ці»? А наскільки системі майнових прав Сполучених Штатів?
Скільки нових комп’ютерних програм він зміг би ство¬
рити, якби їх не захищали патенти? Скільки угод і страте¬
гічних проектів реалізувати, якби закон не гарантував вико¬
нання контрактів? На який ризик пішов би на початку, якби
не система обмеженої відповідальності та страхові практики?
Який капітал зібрав би без документів про власність, в яких
він виражений? Скільки ресурсів залучив без ліквідних цінних
паперів? Скількох людей зробив мільйонерами, якби не опці-
они на акції? Як би скористався з масштабу діяльності, якби
мусив ховатись і спеціально роззосереджувати виробництво?
Як передав би дітям і колегам майнові права на свою бізнес-
імперію без системи успадкування власності?
Не думаю, що Біл Ґейтс чи будь-який інший підприємець
на Заході змогли би досягти успіху без ефективної системи
майнових прав, опертої на міцну суспільну угоду. Перш ніж
погоджуватися з мудрагелями по той бік скляної стіни, що ка¬
піталістичний успіх пов’язаний з культурними рисами, уявімо,
197
Загадка капіталу
що станеться коли розвиткові та пострадянські країни створять
систему майнових прав, яка дозволятиме кожній людині ство¬
рювати капітал.
Люди завжди плутали ефективність успадкованих інстру¬
ментів символьної репрезентації, які створювали додаткову
вартість, із цінностями, притаманними їхній культурі. Вони
забували, що причиною успіху певної групи людей нерідко є
творче використання символьної системи, створеної іншою
культурою. Щоб організувати суспільство, передавати інфор¬
мацію і рахувати, північним європейцям довелося запозичити
правові норми Давнього Риму, вивчити грецьку абетку і араб¬
ські цифри. Так і сьогодні мало хто розуміє, які переваги за¬
хідним країнам дала формалізована система власності. Багато
західних людей тримаються думки, що причиною їхніх капіта¬
лістичних успіхів є успадкована трудова етика або екзистенцій-
ні страждання, які плекала релігійна традиція, попри той факт,
що люди тяжко працюють у цілому світі, а екзистенційний біль
чи владна мамуня не є монополією кальвіністів та іудеїв. (Я
відчуваю докори сумління не гірше за будь-якого кальвініста,
а за деспотичністю моя перуанська мати дасть фору будь-якій
одеській.) Дослідження, чому ж капіталізм пробуксовує поза
країнами Заходу, тонуть у безлічі неперевірених і неперевірю-
ваних «культурних» концепцій, головний ефект яких полягає
в тому, що вони дають мешканцям упривілейованих острівців
приємне відчуття зверхності.
Усі ці культурницькі аргументи відімруть, щойно наслідки
правильних політичних інститутів і ефективного законодавства
виявляться на повну силу. Тим часом має рацію Фарид Закарія,
написавши у «Foreign Affairs»:
Культура — питання дражливе. Під культурою я маю на ува¬
зі не Ваґнера й абстрактний експресіонізм — вони завжди
були дражливим питанням, — а культуру як спосіб пояс¬
нювати суспільні явища... Культурні пояснення популярні,
бо подобаються інтелектуалам. Глибокі знання історії стали
престижними, адже інтелектуалам тут немає рівних. Соці¬
альні науки оточено флером загадки і складних матерій...
Але саму культуру можна змінити. За багатьма настановами,
смаками й поглядами стоять політичні й економічні сили,
які їх формують259.
198
7. Замість післямови
Я не кажу, що культура нічого не важить. Будь-яка людина
має свої настанови, навички і способи поведінки, які можна
приписати культурі. Тут треба зрозуміти, які з цих рис справді
випливають із культурної ідентичності, а які — визначаються
економічними і правовими умовами. Невже нелегальне заво-
лодіння нерухомістю в Єгипті та Перу — це справді наслідок
давніх невитравних кочових традицій арабів і терасного зем¬
леробства індіанців-кечуа? Чи може причина в тому, що добу¬
ти легальні права на ділянку пустелі в Єгипті та Перу займає
п’ятнадцять років бюрократичної тяганини? Судячи з мого до¬
свіду — корінь проблеми саме в цьому. Коли люди можуть на
законних підставах освоїти ділянку землі, вони так і роблять.
В обхід закону, як і в будь-якій іншій країні, йтиме меншість.
Форми поведінки, які сьогодні часто пояснюють культурною
спадщиною, ніяк не пов’язані з етнічними чи будь-якими ін¬
шими рисами людей. Це результат раціональної оцінки плюсів
і мінусів легальної системи власності.
Легальна власність дає переваги у будь-якій культурі, і я
сумніваюся, що приватна власність сама по собі в якусь куль¬
туру не вписується. В’єтнамські, кубинські та індійські іммі¬
гранти без особливих проблем прилаштовуються до американ¬
ської системи власності. Адекватні закони власності долають
культурні межі, сприяють довірі між людьми різних культур і
водночас здешевлюють спільні дії*260. Легальна власність уста¬
новлює ніби курси обміну різних культур, створює спільний
економічний простір для діяльності.
Одинокий варіант
Я стверджую, що капіталізм у розвиткових і пострадян¬
ських країнах зазнав краху. Він несправедливий. Він недоступ¬
ний для тих, хто має бути його опорою. Замість того, щоб нести
надію всім, він перетворився на привілей своєкорисного клану
підприємців і чиновників. Сподіваюся, мені вдалося довести,
що стан речей порівняно легко поправити, варто урядам усві¬
домити, що
1) слід ретельно з’ясувати потенціал і потреби бідня¬
ків;
2) усі люди здатні заощаджувати;
199
Загадка капіталу
3) біднякам бракує легальної системи майнових прав,
яка допоможе конвертувати їхні активи і заощадження у
капітал;
4) громадянська непокора і мафія — не маргінальні
явища, а побічний результат масштабної урбанізації;
5) біднота — це не проблема, а ключ до розв’язання
проблеми;
6) організувати систему власності, яка сприяє ство¬
ренню капіталу, — це політичне завдання, бо вимагає кон¬
такту з людьми, розуміння суспільної угоди і реформуван¬
ня правової системи.
Перемога над комунізмом вичерпала стару політичну про¬
граму капіталізму. Потрібна нова програма. Немає жодного
сенсу в закликах до відкритого ринку, якщо не враховувати
того факту, що економічні реформи відкрили можливості ли¬
ше для крихітної глобалізованої еліти. Сьогодні капіталістична
глобалізація грає лише на руку елітам по той бік скляної стіни.
Щоб розбити скляну стіну і покінчити з правовою дискримі¬
нацією, треба вийти за сучасні економічні та правові межі.
Я не є завзятим капіталістом. Я не вважаю капіталізм сим¬
волом віри. Свобода, співчуття до бідних, повага до суспільної
угоди і рівні можливості видаються мені речами важливішими.
Але сьогодні лише капіталізм може допомогти досягнути цих
цілей. Це єдина система, яка дозволяє масово створювати до¬
даткову вартість.
Мені подобається третій світ, бо перед ним відкривається
чудова перспектива — побудувати ринкову капіталістичну сис¬
тему, яка поважає бажання і переконання людей. Коли капітал
буде доступний для всіх людей планети, а не лише на Заході,
ми зможемо подолати межі матеріального світу й увійти в май¬
бутнє на крилах розуму.
200
Додатки
Загадка капіталу
Скільки мертвого капіталу?
$132,9 мільярда мертвого капіталу
Мертвий позалегальний капітал млрд $
Мертвий позалегальний капітал
млрд $
У місті
На селі
Велика Маніла й округа
66,4
Невідчужувані придатні землі
40,8
Позалегальні райони
Відчужувані землі без власників
6,3
Великої Маніли
23,1
Відчужені землі з власниками,
Екс-легальні райони
39,8
землі з обмеженнями
13,7
Сусідні райони
5,3
Загалом
60,8
Інші філіппінські міста
5,7
Загалом
72,1
Усього 132,9
У власності 65% населення
Розподіл легального і позалегального
Розподіл легальної і позалегальної
житла у місті (тисяч помешкань)
землі на селі (тис. га)
Помешкань
%
Площа
%
Міське позалегальне житло 4823
57
Позалегальні ділянки 20 623
67
Міське легальне житло 3655
43
Легальні ділянки 10 077
33
Усього 8478
100
Усього 30 700
100
43%
33%
\ 57% і
V 67% )
\ позалегально /
\ позалегально /
$132,9 мільярда мертвого позалегального капіталу, інакше кажучи, у
4 рази більше за ринкову вартість 216 національних компаній, папери яких
котирувалися на філіппінській фондовій біржі станом на кінець 1997 року
($31,4 млрд)
5 разів більше за вартість усіх корисних копалин, добутих на Філіппінах за
останніх 20 років, від 1979 до 1998 ($23,6 млрд)
7 разів більше за всю суму вкладів у філіппінських комерційних банках на
кінець 1998 року ($18,8 млрд)
9 разів більше за капіталізацію найкрупніших державних підприємств на
Філіппінах на кінець 1998 року ($14,3 млрд)
14 разів більше від суми всіх прямих іноземних інвестицій у Філіппіни за
1973-1998 роки ($9,6 млрд)
Ілюстрація Д.1
Філіппіни (населення — 68 мільйонів)
202
Додатки
Скільки мертвого капіталу?
$74,2 мільярди мертвого капіталу
Мертвий позалегальний капітал
млрд $
Мертвий позалегальний капітал
млрд $
У місті
На селі
Велика Ліма
18,5
На узбережжях
21,5
Інші міста
18,0
У горах
15,8
Загалом
36,5
У джунглях
0,4
Загалом
37,7
Усього 74,2
У власності 65% населення
Розподіл легального і позалегального
житла у місті (тисяч помешкань)
Помешкань
Міське позалегальне житло 1700
Міське легальне житло 1500
Усього 3200
Розподіл легальної і позалегальної
землі на селі (тис.)
Володінь %
Позалегальні ділянки 4400 81
Легальні ділянки 1000 19
Усього 5400 100
$74,2 мільярда мертвого позалегального капіталу, інакше кажучи, у
2 рази більше за ринкову вартість усіх приватних компаній, зареєстрованих
на біржі на 1995 рік
2 рази більше за всі активи 1000 найкрупніших приватних легальних
підприємств
8 разів більше за всі вклади і депозити в комерційних банках Перу на 1995 рік
11 разів більше за суму, яку можна виручити від продажу найкрупніших
державних підприємств
14 разів більше від суми всіх прямих іноземних інвестицій в Перу до 1995
року
Ілюстрація Д.2
Перу (населення — 24 мільйони)
203
Загадка капіталу
Скільки мертвого капіталу?
$5,2 мільярда мертвого капіталу
Мертвий позалегальний капітал млрд $ Мертвий позалегальний капітал
млрд $
У місті
На селі
Порт-о-Пренс
1,8
Інші міста
0,2 Загалом
3,2
Загалом
2,0
Усього 5,2
У власності 82% населення
Розподіл легального і позалегального
житла у місті (тисяч помешкань)
Помешкань %
Міське позалегальне житло 349 68
Міське легальне житло 163 32
Усього 512 100
Розподіл легальної і позалегальної
землі на селі (тис. га)
Площа %
Позалегальні ділянки 1527 81
Легальні ділянки 41 19
Усього 1568 100
3%
32%
лгл
У 68% )
(~)
\ позалегально /
\ позалегально /
$5,2 мільярда мертвого позалегального капіталу, інакше кажучи, у
4 рази більше за всі активи 123 найкрупніших приватних легальних
підприємств
9 разів більше за суму, яку можна виручити від продажу найкрупніших
державних підприємств
11 разів більше за всі вклади і депозити в комерційних банках Гаїті на 1995 рік
158 разів більше від суми всіх прямих іноземних інвестицій у Гаїті до 1995
року
Ілюстрація Д.З
Гаїті (населення — 7 мільйонів)
204
Додатки
Скільки мертвого капіталу?
$241,4 мільярда мертвого капіталу
Мертвий позалегальний капітал
млрд$
Мертвий позалегальний капітал млрд $
У місті
На селі
Великий Каїр
79,4
Нижній Єгипет
28,1
Александрія
23,1
Верхній Єгипет
18,1
Інші міста
51,8
Загалом
46,2
У поселеннях у сільській
місцевості
40,9
Загалом
195,2
Усього
241,4
У власності 85% населення
Розподіл легального і позалегального Розподіл легальної І позалегальної
житла у місті (мільйонів помешкань) землі на селі (млн)
Помешкань % Володінь %
Міське позалегальне житло 11,9 92 Позалегальні ділянки 2,4 8В
Міське легальне житло 1,0 8 Легальні ділянки 0,5 17
Усього 12/9 100 Усього 2,9 100
$241,4 мільярда мертвого позалегального капіталу, інакше кажучи, у
б разів більше за всі вклади і депозити в комерційних банках Єгипту
13 разів більше за всі заощадження в іноземній валюті на 1996 рік
16 разів більше за всі інвестиції приватних фірм, стимулом до яких став
ухвалений урядом «Закон про інвестиції»
ЗО разів більше за ринкову вартість 746 компаній, зареєстрованих на
Каїрській фондовій біржі після того, як було ухвалено «Закон про фондовий
ринок».
55 разів більше від суми всіх прямих іноземних інвестицій в Єгипет до 1996
року
116 разів більше за вартість 63 державних компаній, приватизованих у
1992-1996 роках
Ілюстрація Д.4
Єгипет (населення — 63 мільйони)
205
Загадка капіталу
Тип 3. Середня вартість $8000
Тип 4. Середня вартість $12 000
Тип 5. Середня вартість $22 000
Тип 6. Середня вартість $35 000
Тип 7. Середня вартість $75 000
Ілюстрація Д.5. Типи позалегального
житла в Порт-о-Пренсі й інших
таїтянських містах
206
Примітки
Розділ 1. П’ять загадок капіталу
1 Wood, Gordon. Inventing American Capitalism // New York Review of
Books. — 1994. — 9 June. - P. 49.
Розділ 2. Загадка браку інформації
2 Pisani, Donald. W&ter, Land, and Law in the Wfest: The Limits of Public Policy,
1850-1920. — Lawrence: University Press of Kansas, 1996. — P. 51.
3 Слова архітектора урбаніста Альберта Манґонезе: Mangonese, Albert //
Conjonction. - 1973 (Febraary-March). - № 119. - P. 11.
4 Rolfes Jr., Leonard. The Struggle for Private Land Rights in Russia // Economic
Reform Today. - 1996. - № 1. - P. 12.
Розділ 3. Загадка капіталу
5 Smith, Adam. The Wfealth of Nations. — London: Everyman’s Library, 1977. —
former Vol. I. - P. 242.
6 Ibid. - P. 295.
7 Sismondi, Simonde de. Nouveaux principes d’6conomic politique. — Paris:
Calmann-Levy, 1827. — P. 81—82.
8 Say, Jean Baptiste. Traite d’economie politique. — Paris: Deterville, 1819. —
Vol. II. - P. 429.
9 Маркс, Карл. Капітал. Критика політичної економії. Том перший. Кни¬
га 1: Процес виробництва капіталу // Маркс, Карл і Енгельс, Фрідріх.
Твори. - 2-ге вид. — K.: Держ. вид-во політ, літ-ри УРСР, 1963. - Т.
23. - С. 80.
10 Smith, Adam. The \\fealth of Nations. — London: Everyman’s Library, 1977. —
former Vol. I. - P. 242.
11 Ibid.-P. 286.
12 Dreyfus, Herbert and Rabinow, Paul. Michel Foucault: Beyond Structuralism
and Hermeneutics. — Chicago: Harvester, University of Chicago, 1982. —
P. 211.
13 Miller, George and Johnson-Laird, Philip. Language and Perception. —
Cambridge, MA: Harvard University Press, 1976. - P. 578.
207
Загадка капіталу
14 Heinsohn, Gunnar and Steiger, Otto. The Property Theory of Interest and
Money. - Unpublished manuscript, second draft. - 1998 (October). —
P. 22.
15 Ibid. - P. 43.
16 Ibid. - P. 38.
17 Bethell, Tom. The Noblest Triumph. — New York: St Martin’s Press, 1998. —
P. 9.
18 Бродель, Фермам. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм XV—
XVIII ст. - К.: Основи, 1997. - T. 2: Ігри обміну. — С. 204.
Розділ 4. Загадка політичної сліпоти
19 Survey the Internet // The Economist. — 1995. — 1 July. — P. 4-5.
20 Blount, Jeb. Latin Trade // News Finance. - 1997. - 20 January.
21 Emerson, Tony and Emerson, Michael. Migration // Newsweek. — 1995. — 4
December.
22 Boldrick, Henry. Reaching Turkey’s Spontaneous Settlements // World Bank
Policy. - 1996 (April-June).
23 Solving the Squatter Problem // Business World. — 1995. - 10 May.
24 Newsweek. - 1998. — 23 March.
25 The Economist. — 1998. — 6 June.
26 El-Batran, Manal and El-Batran, Ahmed. Gender and Rehousing in Egypt. —
Cairo: The Royal Netherlands Embassy in Cairo, 1996. — P. 24.
27 Barthelemy, Gerard. L’extension des lotissements sauvages k usage populaire
en milieu urbain ou Paysans, Villes et Bidonvilles en Haiti: Aper<;us et
reflexions. — Port-au-Prince: offprint, 1996 (June).
28 Blount, Jeb. Latin Trade // News Finance. - 1997. — 20 January.
29 Rolfes Jr., Leonard. The Struggle for Private Land Rights in Russia // Economic
Reform Today. —1996. - № 1. - P. 12.
30 Official journal of the «National Geographic Society» (Millennium in
Maps). — 1998. — N9 4 (October).
31 Stewart, Donald. AIPE. - 1997. - December.
32 Moffett, Matt. The Amazon Jungle Had an Eager Buyer, But W&s It For Sale?
// The Wall Street Journal. - 1997. — 30 January.
33 Fass, Simon. Political Economy in Haiti: The Drama of Survival. —New
Brunswick, NJ: Transaction Publishers, 1988. — P. xxiv—xxv.
34 Soliman, Ahmed. Legitimizing informal housing: accommodating low-income
groups in Alexandria, Egypt // Environment and Urbanization. — Vol. 8. —
1996 (April). - № 1. - P. 190-191.
35 Financial Review. —1992. - 11 May. - P. 45.
36 Zarembo, Mavery // Newsweek. — 1997. — 7 July.
37 The Economist. - 1994. - 5 March.
38 The Economist. — 1994. - 6 March.
39 Terrenos de Gamarra valen tres veces mas que en el centra de Lima // El
Comercio. - 1995. - 25 April.
40 De Vries, Jan. Economy of Europe in an Age of Crisis, 1600-1750. -
208
Примітки
Cambridge: Cambridge University Press, 1976; Coleman, Donald Cuthbert.
Revisions in Mercantilism. — London: Methuen and Co., 1969; Clapham, John
Harold. The Economic Development of France and Germany, 1815—1914. —
Cambridge: Cambridge University Press, 1963; Heckscher, Eli. Mercantilism/
Ed. E. F. Soderland. - London: Allen & Unwin, 1934.
41 Reid, Joseph. Respuestas al primer cuestionario del ILD. — Lima: Меса,
1985.
42 Coleman, Donald Cuthbert. The Economy of England 1450-1750. — Oxford:
Oxford University Press, 1977. — P. 18—19.
43 Ibid. - P. 58-59.
44 Heckscher, Eli. Mercantilism / Ed. E. F. Soderland. — London: Allen &
Unwin, 1934. - \bl. 1. - P. 323.
45 Ibid. - P. 241.
46 Ekelund Jr., Robert and Tollison, Robert. Mercantilism as a Rent Seeking
Society. — College Station: Texas A&M University Press, 1981. — Chap¬
ter 1.
47 Heckscher, Eli. Mercantilism / Ed. E. F. Soderland. — London: Allen &
Unwin, 1934.- Vol. 1. - P. 239-244.
48 Coleman, Donald Cuthbert. Revisions in Mercantilism. — London: Methuen
and Co., 1969 - P. 74.
49 Heckscher, Eli. Mercantilism / Ed. E.F. Soderland. — London: Allen & Unwin,
1934.- \bl. 1. - P. 244.
50 Clapham, John Harold. The Economic Development of France and Germany,
1815-1914. - Cambridge: Cambridge University Press, 1963 — P. 323—325.
51 Відповіді Джозефа Рейда на другу анкету Інституту свободи і демо¬
кратії, машинопис, бібліотека ІСД, 1985; Heckscher, Eli. Mercantilism /
Ed. E. F. Soderland. — London: Allen & Unwin, 1934.— \fol. 1. — P. 247,
251.
52 Wilson, Charles. Mercantilism. - London: Routledge & Kegan Paul, 1963. -
P. 27.
53 Coleman, Donald Cuthbert. The Economy of England 1450-1750. — Oxford:
Oxford University Press, 1977. - P. 105.
Розділ 5. Забуті уроки історії США
54 Philbrick, Francis. Changing Conceptions of Property Law // University of
Pennsylvania Law Review. — 1938. - Vol. 86 (May). — P. 691.
55 Bailyn, Bernard. The Peopling of British North America: An Introduction. —
New York: Knopf. - 1986. - P. 5.
56 Hoffer, Peter Charles. Law and People in Colonial America. — Baltimore:
Johns Hopkins University Press, 1998. — P. 1—2.
57 Ibid. - P. xii.
58 Konig, David Thomas. Community Custom and the Common Law: Social
Change and the Development of Land Law in Seventeenth-century
Massachusetts // Land Law and Real Property in American History: Major
209
Загадка капіталу
Historical Interpretations / Ed. Kermit Hall. — New York: Garland Publishing,
1987. - P. 339.
59 Ibid. - P. 319-320.
60 Ibid. - P. 320.
61 Ibid. - P. 323.
62 Ibid. - P. 324.
63 Ibid. - P. 349.
64 Hoffer, Peter Charles. Law and People in Colonial America. — Baltimore:
Johns Hopkins University Press, 1998. - P. 15.
65 Ford, Amelia. Colonial Precedents of our National Land System as it Existed
in 1800. — Philadelphia: Porcupine Press, 1910. - P. 112—113.
66 Ibid.-P. 114.
67 Konig, David Thomas. Community Custom and the Common Law: Social
Change and the Development of Land Law in Seventeenth-century
Massachusetts // Land Law and Real Property in American History: Major
Historical Interpretations / Ed. Kermit Hall. — New York: Garland Publishing,
1987. - P. 325.
68 Ibid. - P. 325.
69 Sokolski, Aaron Morton. Land Tenure and Land Taxation in America. — New
York: Schalkenbach Foundation, 1957. - P. 191.
70 Ibid. - P. 191.
71 Tatter, Henry. The Preferential Treatment of the Actual Settler in the Primary
Disposition of the Vacant Lands in the United States to 1841. — Ph.D.
dissertation, Northwestern University, 1933. — P. 273.
72 Ibid. - P. 23.
73 Ford, Amelia. Colonial Precedents of our National Land System as it Existed
in 1800. - Philadelphia: Porcupine Press, 1910. - P. 103.
74 Ibid. - P. 103.
75 Ibid. - P. 89-90.
76 Ibid. - P. 126.
77 Ibid. - P. 126.
78 Ibid. - P. 128.
79 Ibid. - P. 129.
80 Ibid. - P. 130.
81 Tatter, Henry. The Preferential Treatment of the Actual Settler in the Primary
Disposition of the Vacant Lands in the United States to 1841. — Ph.D.
dissertation, Northwestern University, 1933. - P. 40—41.
82 Цит. за: Lebergott, Stanley. “O’Pioneers”: Land Speculation and the Growth
of the Midwest // Essays on the Economy of the Old Northwest / Ed. David
C. Klingman and Richard K. \fedder. — Athens, OH: Ohio University Press,
1987. - P. 39.
83 Ford, Amelia. Colonial Precedents of our National Land System as it Existed
in 1800. - Philadelphia: Porcupine Press, 1910. - P. 119.
84 Sokolski, Aaron Morton. Land Tenure and Land Taxation in America. - New
York: Schalkenbach Foundation, 1957. - P. 192.
85 Ibid. - P. 193.
210
Примітки
86 Ibid.
87 Цит. за: Pisani, Donald. Water, Land, and Law in the A\fest: The Limits of
Public Policy, 1850-1920. - Lawrence: University Press of Kansas, 1996. —
P. 51.
88 Sokolski, Aaron Morton. Land Tenure and Land Taxation in America. - New
York: Schalkenbach Foundation, 1957. - P. 193-194.
89 Lebergott, Stanley. “O’Pioneers”: Land Speculation and the Growth of the
Midwest // Essays on the Economy of the Old Northwest / Ed. David C.
Klingman and Richard K. Vedder. — Athens, OH: Ohio University Press,
• 1987. - P. 39-40.
90 Ibid.
91 Ibid. - P. 40.
92 Act XXXIII, March 1642 // The Statutes at Large, Being a Collection of all
the Laws of Virginia from the First Session of the Legislature / Ed. William
Henning. - New York, 1823. — P. 134.
93 Messick, Richard. A History of Preemption Laws in the United States. - Draft
prepared for ILD. — P. 7.
94 Ford, Amelia. Colonial Precedents of our National Land System as it Existed
in 1800. — Philadelphia: Porcupine Press, 1910. — P. 124.
95 Ibid. - P. 124.
96 Ibid. - P. 132.
97 Ibid. - P. 134.
98 An Act for Adjusting and Settling the Titles of Claimers to Unpatented Land
under the Present and Former Government, Previous to the Establishment of
the Commonwealth’s Land Office // The Statutes at Large: Being a Collection
of all the Laws of Virginia / Ed. William Hening. - Richmond, 1822. —
P. 40.
99 Allen, Douglas. Homesteading and Property Rights; or “How the Wfest was
Really Wm” // Journal of Law & Economics. - 1991 (April). - \fol. 34. -
P. 6.
100 American History: A Survey / Richard Current et al., Eds. — 7th edition. —
New York: Knopf, 1987. - P. 150.
101 Anderson, Terry. The First Privatization Movement // Essays on the Economy
of the Old Northwest. — P. 63.
102 American History: A Survey / Richard Current et al., Eds. — 7th edition. —
New York: Knopf, 1987. - P. 150.
103 Robbins, Roy. Preemption — A Frontier Triumph // Mississippi Valley
Historical Review. — 1931 (December). — Vol. 18. - P. 333—334.
104 Ibid.
105 Ford, Amelia. Colonial Precedents of our National Land System as it Existed
in 1800. — Philadelphia: Porcupine Press, 1910. — P. 117.
106 Lebergott, Stanley. “O’Pioneers”: Land Speculation and the Growth of the
Midwest // Essays on the Economy of the Old Northwest / Ed. David C.
Klingman and Richard K. Vedder. — Athens, OH: Ohio University Press,
1987. - P. 40.
107 Ibid. - P. 40.
211
Загадка капіталу
108 Messick, Richard. A History of Preemption Laws in the United States. — Draft
prepared for ILD. - P. 9.
109 Цит. за: Tatter; Henry. The Preferential Treatment of the Actual Settler in the
Primary Disposition of the Vacant Lands in the United States to 1841. - Ph.D.
dissertation, Northwestern University, 1933. - P. 91—92.
110 Messick, Richard. A History of Preemption Laws in the United States. — Draft
prepared for ILD. - P. 10.
111 Act of 18 May 1796 // Public and General Statutes Passed by the Congress
of the United States of America: 1789 to 1827 Inclusive / Ed. Joseph Story. —
Boston, 1828.
112 Tatter, Henry. The Preferential Treatment of the Actual Settler in the Primary
Disposition of the Vacant Lands in the United States to 1841. — Ph.D.
dissertation, Northwestern University, 1933. - P. 118.
113 Цит. за: ibid. - P. 125.
114 Limerick, Patricia. The Legacy of Conquest: The Unbroken Past of the Ame¬
rican Wfest. — New York: W. W. Norton & Company, 1987. — P. 59.
115 Ibid.
116 Ibid. - P. 140.
117 Lebergott, Stanley. “O’Pioneers”: Land Speculation and the Growth of the
Midwest // Essays on the Economy of the Old Northwest / Ed. David C.
Klingman and Richard K. Vedder. — Athens, OH: Ohio University Press,
1987. - P. 44.
118 Ibid.
119 Ibid.
120 Messick, Richard. A History of Preemption Laws in the United States. — Draft
prepared for ILD. — P. 44.
121 White, Richard. It’s Your Misfortune and None of My Own: A New History
of the American West. — Norman: University of Oklahoma Press, 1991. —
P. 146.
122 Ibid.
123 Schwartz, Stephen. From >\fest to East. - New York: The Free Press, 1998. —
P. 105-110.
124 Цит. за: Lebergott, Stanley. “O’Pioneers”: Land Speculation and the Growth
of the Midwest // Essays on the Economy of the Old Northwest / Ed. David
C. Klingman and Richard K. Vedder. — Athens, OH: Ohio University Press,
1987. - P. 40.
125 Цит. за: Anderson, Terry. The First Privatization Movement // Essays on the
Economy of the Old Northwest. — P. 63.
126 Gates, Paul. Landlords and Tenants on the Prairie Frontier. — Ithaca: Cornell
University Press, 1973. — P. 13.
127 Ibid. - P. 16.
128 Цит. за: ibid.
129 Цит. за: ibid. - P. 24.
130 Friedman, Lawrence. A History of American Law. — 2nd edition. — New York:
Simon & Schuster, 1986. - P. 241-242.
131 Цит. за: ibid. - P. 242.
212
Примітки
132 Ibid.
133 White, Edward. The American Judicial Tradition: Profiles of Leading Judges. —
New York: Oxford University Press, 1976. — P. 48.
134 Цит. за: Ford, Amelia. Colonial Precedents of our National Land System as
it Existed in 1800. - Philadelphia: Porcupine Press, 1910. - P. 129 (курсів
мій. — E. де C.).
135 Gates, Paul. Landlords and Tenants on the Prairie Frontier. - Ithaca: Cornell
University Press, 1973. — P. 27.
136 Green v. Kiddie // 8 Wheaton 1 (1823).
137 Ibid. - P. 33.
138 Ibid. - P. 66.
139 Gates, Paul. Landlords and Tenants on the Prairie Frontier. — Ithaca: Cornell
University Press, 1973. — P. 37.
140 American History: A Survey / Richard Current et al., Eds. — 7th edition. —
New York: Knopf, 1987. - P. 149.
141 Цит. за: ibid. - P. 31.
142 Цит. за: ibid.
143 Tatter, Henry. The Preferential Treatment of the Actual Settler in the Primary
Disposition of the Vacant Lands in the United States to 1841. — Ph.D.
dissertation, Northwestern University, 1933. — P. 265.
144 Gates, Paul. Landlords and Tenants on the Prairie Frontier. - Ithaca: Cornell
University Press, 1973. — P. 33.
145 Bodley v. Gaither // 19 Kentucky Reports 57, 58 (1825).
146 M’Kinney v. Carrol // 21 Kentucky Reports 96, 97 (1827).
147 White, It’s Your Misfortune, p. 139.
148 Gates, Paul. Landlords and Tenants on the Prairie Frontier. — Ithaca: Cornell
University Press, 1973. — P. 46; Congressional Record. 43 Congress, I Session,
1603 (18 February 1874).
149 Pisani, Donald. W&ter, Land, and Law in the West: The Limits of Public Policy,
1850-1920. — Lawrence: University Press of Kansas, 1996. — P. 63.
150 Tatter, Henry. The Preferential Treatment of the Actual Settler in the Primary
Disposition of the Vacant Lands in the United States to 1841. — Ph.D.
dissertation, Northwestern University, 1933. — P. 154.
151 Gates, Paul. Landlords and Tenants on the Prairie Frontier. - Ithaca: Cornell
University Press, 1973. — P. 44.
152 Gates, Paul. California’s Embattled Settlers // The California Historical Soci¬
ety Quarterly. - 1962 (June). - Vol. 41. — P. 115.
153 Messick, Richard. A History of Preemption Laws in the United States. — Draft
prepared for ILD. — P. 17.
154 Цит. за: ibid.
155 Ibid. - P. 19.
156 Act of 29 May 1830 // Public Statutes at Large of the United States of
America. — V>1. 4. - Boston, 1846.
157 Act of 4 September 1841 // Public Statutes at Large of the United States
of America. - Vol. 5. - Boston: Charles C. Little and James Brown, 1845—
1867.
213
Загадка капіталу
158 Messick, Richard. A History of Preemption Laws in the United States. — Draft
prepared for ILD. — P. 26.
159 Pisani, Donald. Water, Land, and Law in the West: The Limits of Public Policy,
1850-1920. - Lawrence: University Press of Kansas, 1996. - P. 69.
160 Bogue, Allan. The Iowa Claim Clubs: Symbol and Substance // The Public
Lands: Studies in the History of the Public Domain / Ed. Vernon Carstensen. —
Madison: University of Wisconsin Press, 1963. — P. 47.
161 Pisani, Donald. Water, Land, and Law in the West: The Limits of Public Policy,
1850—1920. - Lawrence: University Press of Kansas, 1996. - P. 53.
162 Ibid. - P. 63.
163 Bogue, Allan. The Iowa Claim Clubs: Symbol and Substance // The Public
Lands: Studies in the History of the Public Domain / Ed. \femon Carstensen. —
Madison: University of Wisconsin Press, 1963. — P. 51.
164 Ibid. - P. 50.
165 Цит. за: ibid. - P. 52.
166 Tatter, Henry. The Preferential Treatment of the Actual Settler in the Primary
Disposition of the Vacant Lands in the United States to 1841. - Ph.D.
dissertation, Northwestern University, 1933. - P. 276.
167 Bogue, Allan. The Iowa Claim Clubs: Symbol and Substance // The Public
Lands: Studies in the History of the Public Domain / Ed. \femon Carstensen. -
Madison: University of Wisconsin Press, 1963. — P. 54.
168 White, Richard. It’s Your Misfortune and None of My Own: A New History
of the American West. — Norman: University of Oklahoma Press, 1991. —
P. 141.
169 Tatter, Henry. The Preferential Treatment of the Actual Settler in the Primary
Disposition of the Vacant Lands in the United States to 1841. - Ph.D.
dissertation, Northwestern University, 1933. - P. 280.
170 Anderson, Terry and Hill, P.J. An American Experiment in Anarcho-capitalism:
The Not So Wild West // Journal of Libertarian Studies. — 1979. — Vol. 3. —
P. 15.
171 Ibid.
172 Bogue, Allan. The Iowa Claim Clubs: Symbol and Substance // The Public
Lands: Studies in the History of the Public Domain / Ed. \femon Carstensen. —
Madison: University of Wisconsin Press, 1963. - P. 50.
173 Ibid. - P. 51.
174 Цит. за: ibid. - P. 54.
175 White, Richard. It’s Your Misfortune and None of My Own: A New History
of the American West. - Norman: University of Oklahoma Press, 1991. —
P. 141.
176 Bogue, Allan. The Iowa Claim Clubs: Symbol and Substance // The Public
Lands: Studies in the History of the Public Domain / Ed. \femon Carstensen. -
Madison: University of Wisconsin Press, 1963. — P. 55.
177 Tatter, Henry. The Preferential Treatment of the Actual Settler in the Primary
Disposition of the Vacant Lands in the United States to 1841. — Ph.D.
dissertation, Northwestern University, 1933. - P. 273.
178 Ibid. - P. 287.
214
Примітки
179 Lacy, John. Historical Overview of the Mining Law: The Miners’ Law Becomes
Law // The Mining Law of 1872. - Washington, DC: National Legal Center
for the Public Interest, 1984. - P. 17.
180 Swenson, Robert. Sources and Evolution of American Mining Law // The
American Law of Mining / Ed. Matthew Bender. — New York: Rocky
Mountain Mineral Law Foundation, 1960. — P. 19.
181 Gates, Paul. California’s Embattled Settlers // The California Historical
Society Quarterly. - 1962 (June). — \fol. 41. — P. 100.
182 Krent, Harold. Spontaneous Popular Sovereignty in the United States. — Draft
prepared for ILD. — P. 2.
183 Pisani, Donald. W&ter, Land, and Law in the Wfest: The Limits of Public Policy,
1850—1920. — Lawrence: University Press of Kansas, 1996. — P. 52.
184 Limerick, Patricia. The Legacy of Conquest: The Unbroken Past of the
American West. — New York: W. W. Norton & Company, 1987. — P. 65;
див. також: White, Richard. It’s Your Misfortune and None of My Own:
A New History of the American Wfest. — Norman: University of Oklahoma
Press, 1991. - P. 147.
185 Pisani, Donald. Water, Land, and Law in the West: The Limits of Public Policy,
1850—1920. — Lawrence: University Press of Kansas, 1996. — P. 69.
186 Ibid.
187 Gates, Paul. California’s Embattled Settlers // The California Historical
Society Quarterly. — 1962 (June). — Vol. 41. — P. 100.
188 Ibid. - P. 22-26.
189 Lacy, John. Historical Overview of the Mining Law: The Miners’ Law Becomes
Law // The Mining Law of 1872. - Washington, DC: National Legal Center
for the Public Interest, 1984. — P. 26.
190 Цит. за: Shinn, Charles Howard. Mining Camps: A Study in American Frontier
Government. — New York: Alfred A. Knopf, 1948. — P. 107.
191 Ibid. - P. 21.
192 Ibid. - P. 21.
193 Ibid. - P. 24-25.
194 Swenson, Robert. Sources and Evolution of American Mining Law // The
American Law of Mining / Ed. Matthew Bender. — New York: Rocky
Mountain Mineral Law Foundation, 1960. - P. 24.
195 Ibid. - P. 29.
196 Ibid. - P. 30.
197 Ibid.
198 Krent, Harold. Spontaneous Popular Sovereignty in the United States. - Draft
prepared for ILD. — P. 3.
199 Lacy, John. Historical Overview of the Mining Law: The Miners’ Law Becomes
Law // The Mining Law of 1872. - Washington, DC: National Legal Center
for the Public Interest, 1984. - P. 35.
200 14 Stat. 252 (1866).
201 Swenson, Robert. Sources and Evolution of American Mining Law // The
American Law of Mining / Ed. Matthew Bender. — New York: Rocky
Mountain Mineral Law Foundation, 1960.
215
Загадка капіталу
202 Lacy, John. Historical Overview of the Mining Law: The Miners’ Law Becomes
Law // The Mining Law of 1872. — W&shington, DC: National Legal Center
for the Public Interest, 1984. - P. 36.
203 Цит. за: Krent, Harold. Spontaneous Popular Sovereignty in the United
States. - Draft prepared for ILD. - P. 3.
204 Lacy, John. Historical Overview of the Mining Law: The Miners’ Law Becomes
Law // The Mining Law of 1872. — Washington, DC: National Legal Center
for the Public Interest, 1984. - P. 37-38; 17 Stat. 91, 30 USC §§ 22-42.
205 Jennison v. Kirk // 98 U.S. 240, 243 (1878).
206 Swenson, Robert. Sources and Evolution of American Mining Law // The
American Law of Mining / Ed. Matthew Bender. — New York: Rocky
Mountain Mineral Law Foundation, 1960. — P. 27.
207 Messick, Richard. A History of Preemption Laws in the United States. — Draft
prepared for ILD. — P. 45.
208 White, Richard. It’s Your Misfortune and None of My Own: A New History
of the American West. — Norman: University of Oklahoma Press, 1991. —
P. 143.
209 Ibid. - P. 145.
210 Wood, Gordon. Inventing American Capitalism // New York Review of
Books. - 1994. — 9 June. - P. 49.
211 White, Richard. It’s Your Misfortune and None of My Own: A New History
of the American West. — Norman: University of Oklahoma Press, 1991. —
P. 270.
212 White, Edward. The American Judicial Tradition: Profiles of Leading Judges. —
New York: Oxford University Press, 1976. - P. 48-49.
213 Philbrick, Francis. Changing Conceptions of Property Law // University of
Pennsylvania Law Review. — 1938. — \bl. 86 (May). - P. 694.
Розділ 6. Загадка правових невдач...
214 Reinold Noyes, Charles. The Institution of Property. — New York: Longman’s
Green, 1936. - P. 2, 13.
215 Дуже чіткий аналіз цього питання див. у статті: Landes, William and
Posner, Richard. Adjudication as a Private Good // Journal of Legal Studies. -
1979 (March). - Vol. 8. - P. 235-284.
216 Reinold Noyes, Charles. The Institution of Property. - New York: Longman’s
Green, 1936. — P. 20.
217 Payne, John. In Search of Title. Part 1 //Alabama Law Review. - 1961. - Vol.
14. - № 1. - P. 17.
218 Rapaczynski, Andrzej. The Roles of the State and the Market in Establishing
Property Rights 11 Journal of Economic Perspectives. - 1996. - \bl. 10. - №
2 (Spring). - P. 88.
219 Найцікавішу розповідь про те, як позалегальні норми впливали на від¬
носити власності у Сполучених Штатах, див.: Ellickson, Robert. Order
without Law: How Neighbors Settle Disputes. - Cambridge, MA: Harvard
University Press, 1991.
216
Примітки
220 Див.: Posner, Richard. Hegel and Employment at Will: A Comment //
Cardozo Law Review. - 1989. - Vol. 10 (March/April).
221 Berman, Harold. Law and Revolution. The Formation of the Western Legal
Tradition. - Cambridge, MA: Harvard University Press, 1983. — P. 555—
556.
222 Ibid. - P. 557.
223 Cooter, Robert and (Jlen, Thomas. Law and Economics, an Economic Theory
of Property. — Reading, MA: Addison-Wesley, 1997. — P. 79.
224 Gruter, Margaret. Law and the Mind. — London: Sage, 1991. — P. 62.
225 Benson, Bruce. The Enterprise of Law. — San Francisco: Pacific Research
Institute for Public Policy, 1990. - P. 2.
226 Про те, як неформальні організації намагаються ввійти у формальний
сектор, див.: Soto, Hernando de. The Other Path: The Invisible Revolution
in the Third World. — New York: Harper & Row, 1989 (особливо розділи
1-4).
227 Leoni, Bruno. Freedom and the Law. — Los Angeles: Nash Publishing, 1972. —
P. 10-11.
228 Див.: Sugden, Robert. Spontaneous Order // Journal of Economic Perspec¬
tives. — 1989 (Fall). — Vol. 3. — № 4. — especially p. 93—94. Див. також:
Hayek, Friedrich. Law, Legislation and Liberty. Vols I—III. — London:
Routledge & Kegan Paul Ltd., 1973.
229 Payne, John. In Search of Title. Part 1 // Alabama Law Review. — 1961. — Vol.
14. - № 1. - P. 20.
230 Див.: Powelson, John. The Story of Land. — Cambridge, MA: Lincoln Institute
of Land Policy, 1988.
231 Pipes, Richard. The Russian Revolution. — New York: Vintage Books, 1991. —
P. 112.
232 Datta, Samar and Nugent, Jeffrey. Adversary Activities and Per Capita Income
Growth // World Development. — 1986. — Vol. 14. — № 12. — P. 1458.
233 Simpson, Stanhope Rowton. Land, Law and Registration. — Cambridge:
Cambridge University Press, 1976. - P. 170.
234 Stein, Peter. Legal Evolution: The Story of an Idea. — Cambridge: Cambridge
University Press, 1980. - P. 53.
235 Ibid. - P. 55.
236 Holstein, Lynn. Review of Bank Experience with Land Titling and Registra¬
tion. — Wbrking papers. —1993 (March). - P. 9.
237 McLaughlin, J. D. and Nichols, S.E. Resource Management: The Land Admini¬
stration and Cadastral Systems Component // Surveying and Mapping. —
1989. - Vol. 49. - № 2. - P. 84.
Розділ 7. Замість післямови
238 Thurow, Lester. The Future of Capitalism. — New York: Penguin Books,
1996. - P. 5.
239 Див.: Soto, Hernando de. The Other Path: The Economic Answer to Terro¬
rism. - New York: Basic Books, 2002.
217
Загадка капіталу
240 Side Effects of Egypt’s Economic Reform Warned // Xinhua (CNN). -
1999. — 4 February.
241 Will, George. The Pursuit of Virtue and Other Tory Notions. — New York:
Simon & Schuster, 1982.
242 Schwab, Klaus and Smadja, Claude. Globalization Needs a Human Face //
International Herald Tribune. - 1999. — 28 January.
243 Padgett, Tim // Newsweek. — 1996. — 16 September.
244 Soros, George. The Crisis of Global Capitalism: Open Society Endangered. —
New York: Public Affairs, 1998. — P. xxvii.
245 The Portable Marx / Ed. by Eugene Kamenka. - New York: Viking Penguin,
1993. — P. 463 (див. також: Маркс, Карл. Капітал. Критика політичної
економії. Том перший. Книга 1: Процес виробництва капіталу// Маркс,
Карл і Енгельс, Фрідріх. Твори. — 2-ге вид. — К.: Держ. вид-во політ,
літ-ри УРСР, 1963. - Т. 23).
246 Birdsall, Nancy and Londono, Juan Luis. Assets in Equality Matters //
American Economic Review. — 1997. — May.
247 Маркс, Карл. Капітал. Критика політичної економії. Том перший. Кни¬
га 1: Процес виробництва капіталу // Маркс, Карл і Енгельс, Фрідріх.
Твори. — 2-ге вид. — К.: Держ. вид-во політ, літ-ри УРСР, 1963. — Т. 23. —
С. 81.
248 Там само. - С. 154.
249 Thomas of Aquinas. Summa Theologica. Part I of Second Part Q.12, Art.
4. — London: Encyclopaedia Britannica, 1952. — P. 672.
250 Coase, Ronald. The Nature of the Firm // Economica. - 1937 (November).
251 Boden, Margaret. The Creative Mind. - London: Abacus, 1992, - P. 94.
252 Dennett, Daniel. Intentionality // The Oxford Companion to the Mind / Ed.
Richard L. Gregory. - Oxford: Oxford University Press, 1991. - P. 384.
253 Searle, John. The Construction of Social Reality. — New York: The Free Press,
1995. - P. 46.
254 Див.: Foucault, Michel. Les Mots et les choses. Une arch6ologie des sciences
humaines. — Saint Amand: Gallimond, 1993.
255 Popper, Karl. Knowledge and the Body-Mind Problem. — London: Routledge,
1994.
256 Forrester, Viviane. L’horreur dconomique. — Paris: Fayard, 1996. — P. 61.
257 Маркс Карл. Капітал. Критика політичної економії. Том перший. Кни¬
га 1: Процес виробництва капіталу // Маркс, Карл і Енгельс, Фрідріх.
Твори. - 2-ге вид. — К.: Держ. вид-во політ, літ-ри УРСР, 1963. — Т. 23. —
С. 79-80.
258 Levi-Strauss, Claude. Tristes Tropiques. - Paris: Plon, Terre Humaine/Poche,
1996. - P. 354.
259 Zakaria, Fareed. The Politics of Port // Slate Magazine. Internet. - 1999. -
16 March.
260 Важлива книжка про феномен довіри і суспільної кооперації: Fukuyama,
Francis. Trust. — New York: The Free Press, 1995.
218
Хто такі позалегали і чого вони хочуть?
У 1917 році Михайло Грушевський написав статтю з на¬
прочуд проникливою і досі актуальною назвою «Хто такі
українці і чого вони хочуть». Уся історія України XX століття,
зокрема після 1991 року, — це в якомусь сенсі розгорнута від¬
повідь на риторичне запитання класика. Книжка Ернандо де
Сото називається «Загадка капіталу. Чому капіталізм перема¬
гає лише на Заході і ніде більше» та має найтісніший, хоча на
перший погляд не очевидний стосунок до українських реалій.
Ця книжка вийшла англійською наприкінці 2000 року й одразу
стала бестселером, який переклали на три десятки мов світу.
На відміну від більшості літератури про перехідні економіки і
демократизацію книжка де Сото не нудний аналітичний звіт,
переобтяжений цифрами і графіками. Це потужний економіч¬
ний і політичний маніфест, яким автор наступив на мозоль
реформаторських процесів і схопив нерв перехідної епохи.
На порушене в підзаголовку запитання існують давні й
розмаїті відповіді, ціла традиція відповідей, найвідоміша з
яких, певно, «протестантська етика і дух капіталізму». Якщо,
попри мудрі поради Заходу, спроби побудувати ефективну еко¬
номічну систему в країнах третього світу, де живе 5/6 населен¬
ня планети, раз у раз зазнають краху, то, може, справа в самих
людях? Може, їм бракує доброї освіти, культури, інтелекту й
волі опиратися злодійкуватій еліті та будувати новий лад, орі¬
єнтуючись на успішні взірці? «Однак припущення, що саме в
культурі полягає секрет успіху таких різних регіонів, як Японія,
Швейцарія чи Джорджія, і що саме в культурі криються при¬
чини більшої-меншої бідності таких різних країн, як Китай,
Естонія чи Грузія, гірше за негуманне — воно непереконли¬
219
Хто ТАКІ ПОЗАЛЕГАЛИ І ЧОГО ВОНИ ХОЧУТЬ?
ве», — доводить Ернандо де Сото. «Найбільша перешкода, що
заважає решті світу отримати користь від капіталізму, — це не¬
здатність продукувати капітал. Капітал — це сила, яка підви¬
щує продуктивність праці і створює багатство країни. Це кров
капіталістичної системи, наріжний камінь прогресу і єдина річ,
яку бідні країни не можуть випродукувати для себе, хоч би
як їхнє населення залучалося до діяльності, притаманної ка¬
піталістичній економіці». Пострадянські республіки і країни
третього світу не можуть продукувати паливо, на якому пра¬
цює машина капіталізму. їм бракує для цього формалізованої
системи реєстрації власності, без якої формування капіталу
не можливе, адже активи, зокрема нерухомість, через які він
оприявнюється, мають ушкоджену, неліквідну форму. Будь-які
структурні реформи, які не враховують потребу у формалізо¬
ваній системі майнових прав і відносин власності, нагадувати¬
муть спроби наповнити водою дірявий акваріум: допоки лити
воду — риби живі. В основі будь-якого успішного капіталізму,
переконливо доводить де Сото, лежить формалізована легальна
система власності, саме вона вивільняє капітал з активів.
На перший погляд може здаватися, що ця книжка не про
Україну. Який стосунок до нас має екзотична картина тяжких
постколоніальних буднів у країнах третього світу? Справді, Ки¬
їв не обростає позалегальними фавелами, як Ріо-де-Жанейро,
на троєщинських тротуарах не ночують люди, як у Калькутті,
а українські пасажири на відміну від пакистанських їздять у
салоні, а не на даху автобуса. Може, й так, але чому ж тоді
у всіляких міжнародних рейтингах Україна впевнено пасе за¬
дніх?
Аналітичні інститути публікують десятки різноманітних
рейтингів: від індексів людського розвитку до індексів люд¬
ського щастя. Візьмімо, для прикладу, той, який найбільше збі¬
гається з тематикою книжки Ернандо де Сото. Звіт «Ведення
бізнесу — 2009», що його готує Світовий банк, охоплює 183
країни і ранжує їх відповідно до якості бізнес-інфраструктури
та економічної адекватності юридичних норм і процедур*. За
зведеними показниками головні географічні герої цієї книжки
посідають такі місця (загалом їх 183): Колумбія — 37, Киргиз¬
* Див.: http://www.doingbusiness.org/economyrankings/
220
Хто ТАКІ ПОЗАЛЕГАЛИ І ЧОГО ВОНИ ХОЧУТЬ?
стан — 41, Ботсвана — 45, Перу — 56, Руанда — 67. А Україна —
142. За простотою реєстрації підприємства — 134, за просто¬
тою отримання будівельних дозволів — третє з кінця, за рівнем
адекватності податкової системи — третє з кінця, за простотою
процедур реєстрації власності — 141, за рівнем захисту інвес¬
тицій — 109, за рівнем розвитку міжнародної торгівлі — 139, за
простотою ліквідації підприємств — 145. На цьому тлі доступ¬
ність кредитів (30 місце) і забезпечення виконання контрак¬
тів (43 місце) набувають зовсім іншого сенсу. Наші найближчі
сусіди — Гамбія, Гондурас, Сирія й Філіппіни. Десь така сама
картина з Індексом людського розвитку ООН чи Індексом три¬
валості життя ВООЗ.
Отже, книжка ця не зовсім не про нас. Нехай Київ не
обступають бідонвілі, а вулицями столиці не бігають голодні
замурзані діти. Але причина цього не успіхи реформаторських
урядів у боротьбі з бідністю, а той банальний факт, що по¬
рівняно з країнами третього світу в Україні просто дуже мало
населення. Бідонвіль у Гаїті і скорочення населення в Украї¬
ні — це різна реакція на засадничо однакові економічні «по¬
дразники». Ще якихось 10—15 років тому нікому й на думку
не спало би порівнювати Україну з Латинською Америкою, а
сьогодні експерти говорять про поступову «латиноамерикані-
зацію» країни.
Позалегальність в Україні, можливо, не така видима й
масштабна, як у класичних країнах третього світу, але не менш
повсюдна і буденна. Практично кожен випуск українських те¬
левізійних новин, кожна газета рясніє прикладами позалегаль-
ності. За ними, власне, й не треба далеко ходити, бо кожен з
нас у певній ситуації бував позалегалом. Важливо усвідомити,
що всі ці практики, які Ернандо де Сото влучно називає по¬
залегальними, не є банальними правопорушеннями по суті,
хоча є ними формально. Це симптоми глибоких, задавнених
хвороб економічної і правової системи, які не відповідають
способові життя й діяльності людей. Українці так само віді¬
рвані від корисних ефектів, які несе з собою формалізована
система власності. Класичний приклад — купівля нерухомості
чи земельної ділянки, коли неодмінно постають питання, які
за цивілізованої системи майнових прав не мусять виникати
221
Хто ТАКІ ПОЗАЛЕГАЛИ І ЧОГО ВОНИ ХОЧУТЬ?
в принципі. Чи справді продавець є власником майна і має
право його продавати? Чи справжні документи на цю нерухо¬
мість? Чи не обтяжена вона боргами і претензіями третіх осіб?
Як убезпечитися від обману і гарантувати свої майнові права?
Подібні проблеми виникають під час відкриття нового бізнесу,
хай там як влада звітує про «єдині вікна» і «спрощені системи
оподаткування». Якщо пожежна інспекція бере хабарі, може,
треба її скасувати взагалі? В результаті трапиться кільканад¬
цять пожеж, але шкода від цих пожеж незрівнянна з корисним
ефектом від економії на хабарах і реєстраційних процедурах.
Дискримінаційна правова й економічна система не залишає
людям іншого вибору, крім як іти в «тінь», у позалегальний
світ. Просто він не набуває форми бідонвілів. Знайомі всім
українцям ключові слова «нелегальна забудова», «рейдерство»,
«земельні махінації», «тендерні закупівлі» — симптоми, але не
причина хвороби. Її причина — відсутність відкритої системи
реєстрації власності, яка робить інформацію про майнові права
загальнодоступною, власників відповідальними і гарантує ви¬
конання угод. Втрата анонімності — невелика плата за коло¬
сальний економічний ефект, який несе така система. Україна
загрузла на перехресті реформ, і справа лишається за малим —
потрібна політична воля для того, щоб замінити корумповано¬
го економічного регулювальника на безсторонній економічний
світлофор. І навіть тут Ернандо де Сото залишається опти¬
містом. Владна еліта, повторює він, — це теж люди, їм просто
треба пояснити, що від реформи виграють передусім вони са¬
мі, заробивши на ній гроші та політичні дивіденди, так, як це
зробили американські політики, легалізувавши у XIX сторіччі
позалегальні майнові права першопрохідців-піонерів.
Імовірно, ім’я Ернандо де Сото поки що нічого не каже
українському читачеві. Він народився 1941 року в перуансько¬
му містечку Арекіпа в родині дипломата. Після воєнного пере¬
вороту в Перу 1948 року родина перебралася до Європи. Освіту
де Сото здобував у Швейцарії, навчався в аспірантурі Інституту
міжнародних відносин у Женеві. Тридцятивосьмирічний Ер¬
нандо де Сото повернувся до Перу і розпочав кар’єру еконо¬
міста й політичного радника: працював у Світовій організації
торгівлі і навіть якийсь час був головою центрального банку
222
Хто ТАКІ ПОЗАЛЕГАЛИ 1 ЧОГО ВОНИ ХОЧУТЬ?
Перу при президентові Альберто Фухіморі. Ернандо де Сото
засновник і президент Інституту свободи й демократії (ІСД) у
Лімі, який уважають одним із чільних аналітичних інститутів
світу. У другій половині 1980-х — на початку 1990-х років ІСД
запропонував понад 400 юридичних і економічних ініціатив,
які кардинально змінили бізнес-середовище в Перу. В резуль¬
таті задуманої Ернандо де Сото реформи системи власності
понад 1200 тисяч родин отримали документи про право влас¬
ності, а понад 300 тисяч дрібних підприємств вийшли з тіні.
Де Сото мало не спіткала доля іншого видатного реформатора
Петра Столипіна, який так само вважав економічні реформи
і наділення широких верств населення власністю найкращим
рецептом проти революції. На початку 1990-х років комуніс¬
тична партія Перу маоїстського спрямування, відома під на¬
звою «Світлий шлях», здійснила невдалий, на щастя, замах на
реформатора. «Загадка капіталу» повторила успіх попередніх
книжок Ернандо де Сото «Інший шлях. Невидима революція у
третьому світі» та «Інший шлях. Економічна відповідь терориз¬
му». Його лекції збирали в Латинській Америці багатотисячні
аудиторії. Його роботу високо оцінювали Перес де Куельяр,
Нобелівські лауреати з економіки Рональд Коуз і Мілтон Фрид-
ман, філософ Френсис Фукуяма, політики Марґарет Тетчер і
Біл Клінтон, видання «Economist» і «Wall Street Journal». Пи¬
тання «хто винен?» Ернандо де Сото мудро залишає іншим
авторам — його більше цікавить «що робити?». Фахівці ІСД
працювали у кільканадцятьох країнах у Південно-Східній Азії,
на Близькому Сході й у Латинській Америці, консультуючи
різні уряди з питань реформи власності.
У березні 2008 року Ернандо де Сото приїздив в Україну
й зустрічався з президентом Ющенком. «У ході розмови Пре¬
зидент відзначив — у світлі економічних реформ, що активно
тривають в Україні, досвід країн Латинської Америки цікавить
нашу державу в контексті подолання економічних криз, ре¬
алізації антиінфляційної політики, боротьби з відмиванням
коштів та скорочення сектора тіньової економіки. Українська
сторона зацікавлена в ознайомленні з практичним досвідом
Е. де Сото у сфері реалізації ефективної державної економічної
політики, зокрема, щодо скорочення сектора тіньової еконо¬
223
Хто ТАКІ ПОЗАЛЕГАЛИ І ЧОГО ВОНИ ХОЧУТЬ?
міки. “Ми дуже зацікавлені у вашому досвіді. Я б хотів, щоб
ми започаткували діалог”, — сказав Глава держави»*.
Будемо вважати, що в цьому діалозі Ернандо де Сото ви¬
словився — його книжка виходить українською мовою. Черга
за українськими політиками.
Микола Климчук
* Президент України прийняв президента Інституту свободи і
демократії (28.03.2008) // http://www.president.gov.ua/news/9470.html
224
Предметно-іменний покажчик
Агентство США з міжнародного
розвитку [USAID] 11
Азел Дуґлас [Douglas Uzzell] 10
Азія 19, 157
Айнштайн Альберт [Albert Einstein]
45, 47
Айова, штат 120, 123-125
Алабама, штат 120
Александрія, місто в Єгипті 85
Ален Ітен [Ethan Allen] 104
Аліаґа Jlyic [Luis Aliaga] 10
Альвендіа Артуро [Arturo Alvendia]
13
Аляска, штат 24, 96
Американська революція 104, 106,
107, 109, 113
Американська річка [American
River], в Каліфорнії 125
Англія 88, 92-94, 103, 148, 161
Апалачі, гори 119
Аристид Жан Бертран [Jean
Bertrand Aristide] 13
Аристотель, античний філософ 54
Арканзас, штат 120
Асуанська гребля [Aswan Dam] 19
Атлантичний океан 100
Африка 19, 39
Байро Jlyic Моралес [Luis Morales
Bayro] 9
Балі, острів 146
Балтимор [Baltimore], лорд 105
Бангладеш 69
Бартелемі Жерар [Gerard
Barthelemy] 76
Батлер Вільям [William Butler] 111
Бейлін Бернард [Bailyn, Bernard]
100
Бенгем Александра [Alexandra] 12
Бенгем Лі [Lee Benham] 12
Берґмаєр Моніка [Monika
Bergmeier] 12
Бердсел Ненсі [Nancy Birdsall] 189
Берлінська стіна 15, 187
Берман Гарольд [Harold Berman]
154, 155
Бетел Том [Tom Bethell] 65
Бідл Ричард [Richard Biddle], скво-
тер 118, 120
Біслі Оскар [Oscar Beasley] 12
Близький Схід 19, 157
Боком Вільям [William Baucom] 11
Болдрик Генрі [Henry Boldrick] 75
Бомбей [Mumbai], місто 71, 86
БоуґАлен [Allan Bogue] 123, 124
Боуден Маргарет [Margaret Boden]
194
Бразилія 32, 75, 81, 82
Бродель Фернан [Fernand Braudel]
15, 67, 136, 139
Бун Деніел [Daniel Boone] 98
Бутрос Галі Юсеф [Yousef Boutros
Ghali] 13
Бюто Жан Морис [Jean Maurice
Buteau] 13
Вагнер Рихард [Richard Wagner] 198
Вайт Едвард [Edward White] 133
Валансьєн, місто 90
225
Предметно-іменний покажчик
Ван Дер Так Мерран [Меггап Van
DerTak] 12
Варґас Льоса Маріо [Mario Vargas
Llosa] 170
Вашингтон Джордж [George
Washington] 22, 23, 106, 107,
109, 111
Вашингтон [Washington, DC], місто
16, 120, 121
Вебстер [Wfebster], округа 125
Велика Британія 12, 27, 70, 120,
148, 151, 184
Велика депресія 17, 183, 184
Велика Французька революція 90,
93
Венесуела 15, 188
Вентворт Бенінг [Benning
Wentworth] 104
Вермонт, штат 104
Верховний суд США [US Supreme
Court] 22, 118, 119, 121, 131
Вест Кристофер [Christopher Wfest]
12
Віл і Ганс-Урс [Hans-Urs Wili] 12
Вілі Ендрю [Andrew Wylie] 13
Вілсон Чарльз [Charles Wilson] 94
Вільямс Аарон [Aaron Williams] 11
Вінтроп IV Джон [John Winthrop
IV] 102
Вірджинія, штат 104, 108, 109, 115,
118, 166
Вірджинський статут 108
Вісконсин 120
Вітгенштайн Людвіг [Ludwig
Wittgenstein] 44
Вуд Ґордон [Gordon Wood] 23, 132
Вустрична трясовина [Mussel
Slough], місцевість 114
Гаазька конвенція 1899 року 148
Гаїті 19, 32, 34, 36, 39, 80, 83, 163
Гайнзон Гунар [Gunnar Heinsohn]
65
Галіфакс [Halifax], місто 92
Гарвардський університет 102
Гарденберг Карл фон [Carl von
Hardenberg] 166
Гекшер Елі [Eli Heckscher] 89, 90
Гельмі Тагер [Taher Helmy] 13
Геренсія Даніель [Daniel Herencia]
10
Гобс Томас [Thomas Hobbes] 152
Голландія 94
Гофер Пітер [Peter Charles Hoffer]
100, 102
Громадянська війна у США 130
Грузія 18, 69
Губер Ойген [Eugen Huber] 154, 166
Густав Адольф [Gustavus Adolphus],
шведський король 92
Г’юм Дейвід [David Hume] 146, 161
Ґаґо Міріам [Miriam Gago] 13
Ґадсден Джеймс [James Gadsden]
110
Ґадсдена угода [Gadsden Purchase]
110
Ґалаль Ахмед [Ahmed Galal] 13
Ґалантині Маріо [Mario Galantini] 9
Гамінара Салі [Sally Gaminara] 14
Ґарилао, Ернесто [Ernesto Garilao]
13
Ґейтс Біл [Bill Gates] 197
Ґейтс Пол [Paul Gates] 115, 117, 121
Ґодар Паула [Paula Goddard] 11
Ґолдсміт Олівер [Oliver Goldsmith]
89
Ґолконда [Golconda], родовище
діамантів 43
Ґриголяйт Клаус Йоахім [Klaus
Joachim Grigoleit] 12
Ґрин Джон [John Green] 118
Ґрутер Марґарет [Margaret Gruter]
156
Гуаякіль [Guayaquil], місто в Еква¬
дорі 69
Дака [Dhaka], столиця Бангладеш
69
Дата Самар [Samar Datta] 175
Делавер [Delaware Bay], затока 105
226
Предметно-іменний покажчик
Делі, місто 72
Дельґадо Марія дель Кармен
[Maria del Carmen Delgado] 9
Делятур Ліонель [Lionel Delatour]
13
Демсец Гарольд [Harold Demsetz]
65
Денет Деніел [Daniel Dennett] 10,
194
Дербішир [Derbyshire], графство в
Англії 129
Деррида Жак [Jacques Derrida] 10,
196
Джакарта, місто 71
Джексон Ендрю [Andrew Jackson]
120
Джеферсон Томас [Thomas
Jefferson] 98, 116, 117, 166
Джонсон Ричард [Richard Johnson]
119
Джонсон [Johnson], округа у штаті
Айова 124, 125
Джонсон-Лерд Філіп [Philip
Johnson-Laird] 64
Джорджія, штат 17
Джорджтаунський університет
[Georgetown University] 10
Дивані Шериф [Sherif El Diwany]
13
Дикий Захід 97
Дил Майкл [Michael Deal] 11
Доу-Джонса індекс [Dow Jones
Industrial average] 16, 98
Дрга Дональд [Donald Drga] 11
Друга світова війна 75, 77, 78, 138
«Друзі землі» [Friends of the Land],
організація 82
Дювальє Франсуа [Francois
Duvalier] 40
Ебейд Атеф [Atef Ebeid] 13
Еверест, гора 16
Едо, місто (також історичний
період) 138
Еклунд Роберт [Robert Ekelund
Jr.] 90
Еко Умберто [Umberto Eco] 10
Еліот Томас Стернз [Thomas Steams
Eliot] 183
Естонія 18
Естрада Джозеф [Joseph Estrada] 13
Етвуд Браян [Brian Atwood] 11
Європа 24, 28, 56, 77, 87, 88, 95,
101, 149, 157, 160, 161
Європейський Союз 165
Єгипет 13, 19, 32, 33, 39, 40, 76, 80,
85, 199
Єгипетський центр економічних
досліджень 13
Єлизавета І, англійська королева
92
Загальна декларація прав людини
148, 192
Закарія Фарид [Fareed Zakaria] 198
«Закон про гомстеди» 131, 132
Замбія 69
Замора Рональдо [Ronaldo Zamora]
13
Зелена долина [Grass Valley], округа
130
Земельний декрет 1795 року у
США 112
Золота гора [Gold Mountain], окру¬
га у США 130
Індія 90
Індонезія 70, 86, 145, 188
Інститут Брукінгза [Brookings
Institution] 11
Інститут свободи і демократії
(ІСД) [Institute of Liberty and
Democracy] 9, 10-14, 141
Іран 188
Іспанія 17, 90, 184
Icyc Христос 18
Кадафі Муамар [Muammar Gaddafi]
86
Каїр, місто 27, 37-39, 69
227
Предметно-іменний покажчик
Каліфорнія, штат 56, 114, 120, 122,
125, 126, 128, 130
Калькутта, місто 41, 72
Камайора Ана Люсія [Ana Lucia
Camaiora] 9
Канада 149
Канзас, штат 120
Кант Імануїл [Immanuel Kant] 153
Каракас, місто 16
Карибський басейн 69
Карл І, іспанський король 90
Кастильйо Давид [David Castillo] 10
Кентуккі, штат 115—119, 121
Китай 18, 28, 75
Клей Генрі [Henry Clay], сенатор
119
«Книга Страшного суду» 62
Кодзуке, провінція в Японії 161
Колорадо, штат 130
Колумб Христофор [Christopher
Columbus] 18
Колумбія, країна 16
Кольбер Жан-Батист [Jean-Baptiste
Colbert] 23
Комерційний кодекс США [US
Unified Commercial Code] 165
Конвел Расел [Russell Conwell] 43
Конгрес США 56, 110-116, 121,
126, 129-132
Коніг Дейвід Томас [David Thomas
Konig] 102
Коннектикут, штат 103
Конституція США 112
Континентальний конгрес
[Continental Congress] 113
Корво Вітторіо [Vittorio Corvo] 9
Корнехо Маріано [Mariano
Cornejo] 8, 11
Коуз Рональд [Ronald Coase] 26,
194
Коулмен Дональд [Donald Cuthbert
Coleman] 89, 91
Краан Бернар [Bernard Craan] 13
Крент Гарольд [Harold Krent] 12
Кройцер Дороті [Dorothee Kreuzer]
10
Кутер Роберт [Robert Cooter] 156
Латинська Америка 16, 17, 19, 69,
73, 74, 78, 81, 149, 157, 185,
188
Лауер Мірко [Mirko Lauer] 13
Левісте Хосе [Jose Leviste] 13
Леві-Строс Клод [Claude L£vi-
Strauss] 196
Левмор Сол [Saul Levmore] 12
Лейсі Джон [John Lacy] 129, 130
Леонард Карл [Carl Leonard] 11
Леоні Бруно [Bruno Leoni] 159
Лівія 86
Ліма, місто 9, 12, 14, 29, 37, 40, 86,
87, 168, 169
Лімерик Патрисія Нельсон [Patricia
Nelson Limerick] 113
Ліпман Волтер [Walter Lippman]
183
Літен Боб [Bob Litan] 11
Лок Джон [John Locke] 146, 153
Лондон, місто 12
Лондоньйо Хуан Луїс [Juan Luis
Londono] 189
Лоренцо Пишний, голова флорен¬
тійської республіки 67
Лос-Анджелес, місто 72
Луїзіана, штат 110
Ля Торре Мануель Майорґа
[Manuel Mayorga La Torre] 9
Магоні Тимоті [Timothy Mahoney]
11
Макдональд Дункан [Duncan
Macdonald] 8, 10
Мак-Кензі Ірис [Iris MacKenzie] 13
Мак-Кол Дик [Dick McCall] 11
Маніла, місто 37—39, 71
Манторп Джон [John Manthorpe]
12
Марині Ґуставо [Gustavo Marini] 10
Марко Поло, мандрівник 196
Маркс Карл 24, 45-47, 66, 187,
189-192, 196
228
Предметно-іменний покажчик
Маршал Джеймс [James Marshall],
золотошукач 125
Массачусетс, штат 102—104, 107,
109
Массачусетська колонія 103
Маскінгум [Muskingum], річка 111
Мексика 16, 110, 113
Мексиканський національний
інститут статистики 36
Мельхор Алекс [Alex Melchor] 13
Мен, штат 104, 107
Мендель Ґреґор [Gregor Mendel] 21
Мериленд, штат 103, 105
Месик Рик [Rick Messick] 12
«Меткалфа закон» [Metcalfe’s law]
71
Мехіко, місто 35, 37, 71, 76
Міжнародна організація пра¬
ці [International Labour
Organization] 69
Міжнародний валютний фонд 16
Мілер Джордж [George Miller] 64
Мілкен Майкл [Michael Milken] 20
Міннесота, штат 120
Міссисипі, річка 98
Міссисипі, штат 120
Міссурі, штат 120, 129
Мічелз Джим [Jim Michels] 11
Мічиган, штат 120
Монтуфар Ґільєрмо Ґарсія
[Guillermo Garcia Montufar] 10
Монтьєль Гуереро Антоніо [Antonio
Montiel Guerrero] 76
Москва, місто 16, 18
Мохамад Махатгір [Mahathir
Mohamad] 15
Мубарак Ґамаль [Gamal Mubarak]
13
Наджент Джефрі [Jeffrey Nugent]
175
Найробі, місто 71
Невада, штат 130
Ніл, річка 27
Німеччина 56, 92
Нова Англія, колонія 102, 103, 110
Нова Іспанія, колонія 129
Ноєс Чарльз Рейнольд [Charles
Reinold Noyes] 140, 147
Норвіч [Norwich], місто 91
Нью-Гемпшир, штат 104
Нью-Йорк, місто 86, 111
Нью-Йорк, штат 104
Нью-Мексико, штат 110
Огайо [Ohio], річка 111
Організація Об’єднаних Націй 19,
189
Ореґон, штат 62, 120
Ортега-і-Ґасет Хосе [Jos6 Ortega у
Gasset] 183
Пайпс Ричард [Richard Pipes] 172
Палата представників Конгресу
США 121
Париж, місто 90
Паркер Норма [Norma Parker] 11
Пауелсон Джон [John Powelson] 165
Пейн Джон [John Payne] 148, 161
Пекін, місто 73
Пен Вільям [William Penn], губер¬
натор 108
Пени [the Penns], родина 105
Пенсильванія, штат 103, 105, 108,
111
Перес Алан Ґарсія [Alan Garcia
Perez] 170
Перу 9, 29, 30, 37, 39, 40, 81, 83,
129, 137, 138, 149-151, 168,
170, 199
Південна Америка 100
Південна Аризона, частина штату
110
Південно-Африканська Республіка
26, 75
Північна Америка 24, 100-102, 119
Північна Кароліна, штат 109
Північно-західний декрет 110, 111
Північно-західні території 110, 111
Пісані Дональд [Donald Pisani] 123,
126
229
Предметно-іменний покажчик
Платон, античний філософ 153,
194
Познер Ричард [Richard Posner] 153
Поланьї Карл [Karl Polanyi] 16
Попер Карл [Karl Popper] 195
Порт-о-Пренс, місто 28, 37-39,
69, 76
Поувшик [Poweshiek], округа 125
Преваль Рене [Rene Preval] 13
Промислова революція 87, 93, 148
Пруссія 166
Рапачинський Анджей [Andrzej
Rapaczynski] 152
Рейд Джозеф [Joseph Reid] 93
Реформація 17
Ридинг [Reading], місцевість у
США 102
Рим Давній 161, 198
Роблес Хав’єр [Javier Robles] 10
«Ройтерс» [Reuters], агентство 85
Ромеро Том [Tom Romero] 12
Російська революція 93, 172
Росія 15, 36, 69, 79, 183, 189
Руссо Жан-Жак [Jean Jacques
Rousseau] 146, 196
Саліван Джон [John Sullivan] 11
Сан Хоакін [San Joaquin Valley], до¬
лина 114
Санджак Джолін [Jolyne Sanjak] 11
Сан-Паулу, місто 71
Сан-Франциско, місто 11, 125
Санчес Санчо [Sanchez Sancho] 18
Сасин Жорж [Georges Sassine] 13
«Світлий шлях» [Sendero
Luminoso], партія 40
Світова організація торгівлі [World
Trade Organization] 16, 165
Світовий банк [World Bank] 16, 41,
178
Світовий економічний форум
[W)rid Economic Forum] 188
Сей Жан Батист [Jean Baptiste Say]
47
Сенат США 119
Середній Захід, регіон 122, 123, 126
Сесил [Сесії], лорд 92
Сильва Еліана [Eliana Silva] 10
Сильва Жаклін [Jackeline Silva] 10
Симпсон Стенгоуп Роутон
[Stanhope Rowton Simpson] 176
Сирл Джон [John Searle] 10, 194
Сисмонді Симонд де [Simonde de
Sismondi] 47
Сіетл, місто 16
Скелясті гори 98
Сміт Адам [Adam Smith] 23, 24,
45-48, 66, 71, 89, 189
Сорос Джордж [George Soros] 189
Соссюр Фердинанд де [Ferdinand
de Saussure] 10
Сото Ернандо де [Hernando de
Soto], конкістадор 98
СРСР 36, 70, 79, 160, 161
Стей Jlapi [Larry Stay] 12
Сторі Джозеф [Joseph Story] 22, 116
Стюарт Дональд [Stewart, Donald]
81
Суецький канал 19
Східний берег, місцевість 105
США 12, 16, 18, 19, 22-24, 27,
40, 41, 43, 56, 63, 81, 95-100,
103, 107, 109, 110, 112, 113,
115-117, 119, 122, 126, 127,
129, 130, 132, 134, 138, 149,
153, 161, 184, 185, 197
Сяопін Ден 69
Талаві Мерват [Mervat El Talawi] 13
Тейлор Вік [Vic Taylor] 13
Темза, річка 23
Тетер Генрі [Henry Tatter] 125
Тивнан Едвард [Edward Tivnan] 13
Тихий океан 98
Токіо, місто 72, 138
Токугава, епоха 161
Токуґава, клан 138
Толісон Роберт [Robert Tollison] 90
Тома Аквінський 193
Торенс Роберт [Robert Torrens] 176
Туба, місто в Сенегалі 86
230
Предметно-іменний покажчик
Туреччина 70, 75
Туроу Лестер [Lester Thurow] 184
Тюдори, династія 91
Україна 69
Улен Томас [Thomas Ulen] 156
Університет Брауна [Brawn
University] 18
Фас Саймон [Simon Fass] 84
Фахмі Хішам [Hisham Fahmy] 13
Філіппіни 13, 29, 36, 39, 40, 75
Флоренція, місто 67
Флорида, штат 56, 110
Форд Амелія [Amelia Ford] 103—105
Форестер Вів’єн [Viviane Forrester]
17, 195, 196
Фрам Дейвід [David Frum] 13
Франція 19, 90, 94
Фридман Мілтон [Milton Friedman]
96
Фридман Роберт [Robert Freedman]
12
Фридман Роуз [Rose Friedman] 96
Фрухт Біл [Bill Frucht] 14
Фуко Мішель [Michel Foucault] 10,
52, 195
Фундація Сміта Ричардсона [Smith
Richardson Foundation] 12
Фухіморі Альберто [Alberto
Fujimori] 170
Хасанейн Медхат [Medhat
Hassanein] 13
Хо Ельза [Elsa Jo] 10
Холмс Олівер Вендел [Oliver
Wfendell Holmes] 136
«Холодна війна» 16, 66, 188
Хрущов Микита 18
Центральна Америка 188
Цимбал Ярина 69
Чикаго, місто 62
Чикеринг Лоуренс [Lawrence
Chickering] 11
Шанхай, місто 16, 71
Шафер Пітер [Peter Schaeffer] 12
Шваб Клаус [Klaus Schwab] 188
Шварц Ворен [Warren Schwartz] 10
Шварц Стивен [Stephen Schwartz]
114
Швейцарія 17, 56, 154
Шин Чарльз Говард [Charles
Howard Shinn] 128
Шмідгайні Стефан [Stephan
Schmidheiny] 11
Шнайдер Марк [Mark Schneider] 11
Шотландія 10
Штайгер Отго [Otto Steiger] 65
Штайн Генрих фон [Heinrich vom
Stein] 166
Штайн Пітер [Peter Stein] 177
Шумпетер Йозеф [Joseph
Schumpeter] 65
Японія 17, 24, 56, 99, 138, 149, 161
«Beijing Youth Daily», газета 75
«Business Week», журнал 36
«Business World», газета 75
«Discovery», телеканал 74
«Economist», газета 76, 86
«Foreign Affairs», журнал 198
«Morgan Grenfell», агентство 75
«National Geographic», журнал 74
«New York Times», газета 15
«Newsweek», журнал 76, 86, 188
«San Francisco Chronicle», газета
114
«W&ll Street Journal», газета 82
231
НАУКОВЕ ВИДАННЯ
ДЕ СОТО Ернандо
Загадка капіталу
Чому капіталізм перемагає лише на Заході і ніде більше
Переклад з англійської М.Климнука
Науковий редактор Т.Цимбал
Редактор О. Попова
Оригінал-макет О.Гашенко
Підписано до друку 7.10.2009. Формат 84x108/32. Папір офсетний.
Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 12,18. Тираж 500 пр. Зам. N9 319.
Видавництво «Ніка-Центр». 01135, Київ-135, а/с 192;
т./ф. (044) 39-011-39; e-mail:psyhea@i.com.ua; www.nika-centre.kiev.ua
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів
видавничої справи ДК №1399 від 18.06.2003
Віддруковано з готових діапозитивів
в друкарні ТОВ “Друкарня “Рута”
(свід. Серія ДК №4060 від 29.04.2011 р.)
м. Кам’янець-Подільський, вул. Пархоменка, 1
Де Сото Е.
Д25 Загадка капіталу. Чому капіталізм перемагає лише на
Заході і ніде більше / Ернандо де Сото ; пер. з англ.
М.Климчук. — К.: Ніка-Центр, 2012. — 232 с.
ISBN 978-966-521-515-8
Капіталізм у розвиткових і пострадянських країнах зазнав краху.
Він несправедливий, недоступний для широких мас і перетворився
на привілей своєкорисного клану підприємців і чиновників, — стве¬
рджує знаменитий перуанський економіст і громадський діяч Ерна¬
ндо де Сото. Якщо люди в перехідних країнах — не убогі жебраки, не
сліпі в’язні архаїчних культур, що ж заважає їм отримати від капіта¬
лізму те саме багатство, що й на Заході? Чому капіталізм процвітає
лише на Заході, ніби відділений скляною стіною? Відповідь — дис¬
кримінаційна система майнових прав і нездатність продукувати ка¬
пітал. Капітал — це кров капіталістичної системи, наріжний камінь
прогресу і єдина річ, яку бідні країни не можуть випродукувати для
себе, хоч би як їхнє населення залучалося до діяльності, притаман¬
ної капіталістичній економіці. Інтелектуальна свіжість і гостра по¬
лемічна аргументація принесли цій книжці, яка перекладена на три
десятки мов, світову славу.
Видання розраховане на широкого читача, а також економістів,
соціологів, істориків та юристів.
УДК 316=03.111-161.2
ББК 60.54
йі
Революційний внесок де Сото полягає в тому, що він
задокументував масштаб і силу позалегальної економіки
в розвитковому і пострадянському світі та запропонував способи
зруйнувати бар’єр, який не дає мільйонам людей скористатися
плодами глобального капіталізму... Надзвичайно зворушує спосіб,
в який він руйнує звичні міфи про бідність третього світу, передусім
пов’язані з «культурною відсталістю».
Дональд Макінтайр, «Independent»
м1
tt В новітні часи було висловлено либонь чотири великі ідеї,
як покращити життя бідняків у світі... четверта -
це красномовна пропозиція Ернандо де Сото... Це дуже
переконлива і важлива книжка, найперше завдяки
зворушливій простоті її головної ідеї.
Мартин Вандер Beep, «Daily Telegraph» it
а
«Загадка капіталу» має потенціал створити нову, дуже корисну
революцію, адже розповідає про найголовнішу причину невдач
третього світу і пострадянських країн - вакуум влади закону, який має
підтримувати приватну власність і задавати правила гри у бізнесі.
Політикам і економістам, від яких залежить процвітання країни, слід
неодмінно прочитати цю книжку.
Марґарет Тетчер
it
Свіже мислення - рідкісна річ. Ця книжка має потенціал вплинути
на економіку країн, яким досі ніяк не вдавалося запустити в роботу
ефективний капіталізм... вона пояснює чому пробуксовує економіка
і починає домінувати тіньова сфера, якщо спершу не було створено
життєздатні правові рамки.
Лорд Оуен, екс-міністр зовнішніх справ Великої Британії
((
Ернандо де Сото на практиці продемонстрував, що надання
титулів власності і включення позалегальних активів у легальні
правові рамки - надзвичайно ефективний спосіб економічного
розвитку. Він накреслює перед політиками проект, який може
привести країну до процвітання і водночас зміцнити їхні власні
політичні позиції, що є чудовою комбінацією.
Мілтон Фридман, Нобелівський лауреат з економіки
»
ІІ
Завдяки простоті й здоровому глузду де Сото, висловлених
в його останній книжці «Загадка капіталу», президенти різних
держав, від Гаїті до Пакистану стають у чергу по його пораду.
Time.com
За останні 15 років Ернандо де Сото кардинально змінив
погляди багатьох урядів на проблему бідності і став одним
із чільних адвокатів бідняків.
«National Post» online
tt
Ернандо де Сото пропонує переконливе пояснення успіхів
Заходу... Його ідея, сформульована у співпраці з міжнародною
командою дослідників, дуже потужна... Чітке розуміння природи
багатства і суті ризиків - це водночас велика зброя у
безкінечній війні проти паразитарних ворогів загального
добробуту. Переконлива, ясна й доступна книжка де Сото -
потужна зброя в арсеналі борців за свободу.
«Policy»
і)
Ернандо де Сото (народився 1941 року) -
перуанський економіст, реформатор, політичний
радник, засновник і президент Інституту свободи
й демократії в Лімі, який уважають одним із
чільних аналітичних осередків у світі. У другій
половині вісімдесятих - на початку дев’яностих
років запропонував понад 400 юридичних
і економічних ініціатив, які кардинально змінили
бізнес-середовище в Перу і вплинули на цілу
латиноамериканську економічну політику.
Пережив замах на своє життя з боку
екстремістських лівих угруповань, які побачили
в реформах загрозу своїм політичним позиціям і тіньовим економічним
схемам. Працював у багатьох країнах Південно-Східної Азії, Близького Сходу
і Латинської Америки, консультуючи різні уряди з питань реформи власності.
Лекції Ернандо де Сото збирали величезні аудиторії, а книжки виходили
багатомільйонними накладами і були перекладені на кільканадцять мов.
Непересічна книжка... потужна й абсолютно переконлива. Вона матиме
колосальний оздоровчий вплив на концепції економічного розвитку.
Рональд Коуз,
Нобелівський лауреат з економіки
«Загадка капіталу» має потенціал створити нову, дуже корисну революцію,
адже розповідає про найголовнішу причину невдач третього світу
і пострадянських країн - вакуум влади закону, який має підтримувати приватну
власність і задавати правила гри у бізнесі. Політикам і економістам, від яких
залежить процвітання країни, слід неодмінно прочитати цю книжку.
Завдяки простоті й здоровому глузду де Сото, висловлених в його останній
книжці «Загадка капіталу», президенти різних держав, від Гаїті до Пакистану,
стають у чергу по його поради.
Маргарет Тетчер
Time.com