В.М. АНТОНОВ
В. М. АНТОНОВ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
І
КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
(2-е видання, стереотипне)
КИЇВ
кнт
2006
ББК 67.9(4Ук)304.3
УДК 34(477)
А 72
Рекомендовано Вченою радою факультету кібернетики
Київського Національного університету імені Тараса Шевченка
(протокол № 5 від 30.05.2005 р.).
Рецензенти:
Попов Юрій Дмитрович - доктор технічних наук, професор
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
Ріппа Сергій Петрович - доктор економічних наук,
професор Державної податкової академії
України
Антонов В.М.
А 72	Інтелектуальна власність і комп’ютерне авторське право (2-е
вид., стереотип.). - К.: КНТ,2006. - 520 с.
I8ВN 966-373-000-5
Розглядаються питання та проблеми стосовно фундаментальних
понять інтелектуальної власності та комп’ютерного авторського пра-
ва в Україні: основні поняття; нормативно-правова база; організації,
що захищають авторські і суміжні права; міжнародна система охорони
інтелектуальної власності, комп’ютерне авторське право, Інтернет і
питання права; системи захисту інтелектуальної власності тощо.
Наводяться приклади охоронних документів, договорів, кон-
трактів та судовий порядок захисту, а також посилання на Веб-сай-
ти стосовно питань, що розглядаються.
Видання можуть використовувати як студенти вищих та серед-
ніх навчальних закладів, так і спеціалісти у галузі прогресивних
інформаційних технологій.
ББК 67.9(4Ук)304.3
І8ВМ 966-373-000-5
© Антонов В.М., 2006
© КНТ, 2006
ЗМІСТ
Вступ............................................................... 8
Глава 1. Інтелект, інтелектуальна творчість
та інтелектуальна власність.........................................10
1.1.	Характеристика основних понять.................................10
1.2.	Поняття інтелектуальної власності
та система її правової охорони......................................16
1.3.	Історія та еволюція авторського права..........................25
1.4.	Основні функції та принципи авторського права..................28
1.5.	Об’єкти авторського права .....................................47
Глава 2. Нормативно-правова база....................................51
2.1.	Загальна характеристика........................................51
2.2.	Іпіегпеі-доступ до нормативно-правової бази....................53
2.3.	Конституція України, Кримінальний кодекс
та Кодекс України про адміністративні правопорушення
стосовно питань захисту інтелектуальної власності...................56
2.4.	Правова база в сфері охорони використання
комп’ютерних програм та баз даних...................................58
Глава 3. Організації, які захищають авторські і суміжні права.......67
3.1.	Організації України ...........................................67
3.2.	Міжнародні організації.........................................76
3.3.	Концепція розвитку стосунків з Європейським Союзом
у галузі авторського права і суміжних прав .........................76
3.4.	Програма інтеграції України до Європейського Союзу
у галузі авторського права і суміжних прав .........................78
Глава 4. Міжнародна система охорони
інтелектуальної власності...........................................90
4.1.	Значення міжнародної співпраці у сфері охорони
інтелектуальної власності для України ..............................90
4.2.	Основні завдання і напрями діяльності міжнародної
системи охорони інтелектуальної власності...........................92
4.3.	Всесвітня організація інтелектуальної власності................94
З
ВАР Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
4.4.	Міжнародні договори та угоди у сфері
охорони промислової власності ВОІВ............................... 103
4.5.	Міжнародні конвенції і договори з охорони
авторського права і суміжних прав................................ 114
4.6.	Регіональні міжнародні організації з питань охорони
інтелектуальної власності........................................ 125
4.7.	Участь України у створенні та діяльності
Міждержавної ради з питань охорони промислової власності
країн Співдружності Незалежних Держав (СНД) ..................... 128
4.8.	Євразійська патентна конвенція, її мета і завдання.
Євразійська патентна організація ................................ 131
4.9.	Багатосторонні і двостороння міжнародна співпраця у сфері охорони
інтелектуальної власності........................................ 133
4.10.	Міжнародна співпраця у створенні, удосконаленні
та розвитку національної законодавчо-нормативної бази
у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні ............. 137
4.11.	Участь України в міжнародній співпраці з питань
стандартизації у сфері охорони промислової власності ............ 139
4.12.	Міжнародна співпраця у створенні та вдосконаленні
національного патентно-інформаційного фонду
та довідково-пошукового апарату.................................. 140
4.13.	Участь України в міжнародних програмах підготовки
і підвищення кваліфікації фахівців з охорони
інтелектуальної власності........................................ 142
4.14.	Участь неурядових і громадських організацій
України в міжнародній співпраці у сфері охорони
інтелектуальної власності........................................ 144
4.15.	Співпраця з Всесвітньою торговельною організацією ......... 145
Глава 5. Захист інтелектуальної власності
і комп’ютерного авторського права................................ 147
5.1.	Основні охоронні документи.................................. 147
5.2.	Авторський договір ......................................... 148
5.3.	Державна реєстрація прав автора на твори науки,
літератури і мистецтва .......................................... 161
5.4.	Судовий порядок захисту прав на об’єкт
інтелектуальної власності........................................ 173
Глава 6. Методи оцінки інтелектуальної власності................. 188
6.1.	Фактор часу при оцінці...................................... 188
6.2.	Оцінка ризику................................................205
6.3.	Метод аналізу чутливості ................................... 211
6.4.	Основи методології вартісної оцінки
інтелектуальної власності.........................................21€
4
ЗМІСТ
Глава 7. Сучасні інформаційні технології
та комп’ютерне авторське право...................................230
7.1.	Поняття, завдання та напрямки правового
регулювання у сфері інформаційних відносин.......................232
7.2.	Теоретична концепція розвитку
інформаційного законодавства.....................................236
7.3.	Правовий статус учасників у сфері
інформаційних відносин.......................................... 241
7.4.	Права та обов’язки учасників інформаційних відносин ....... 251
7.5.	Дослідження проблем глобальної інформаційної
мережі Іпіегпеі у США та країнах Європи,
формування законодавства у цій сфері.............................265
7.6.	Шляхи формування і розвитку законодавства
України у сфері інформаційних відносин.......................... 269
Глава 8. Інтернет і питання права................................279
8.1.	Загальні положення..........................................279
8.2.	Право та Інтернет...........................................281
8.3.	Доступ до Інтернет..........................................284
8.4.	Проблема відповідальності
інформаційних провайдерів....................................... 286
8.5.	Захист сайтів в Інтернет .................................. 289
8.6.	Іменне право............................................... 298
Література.......................................................307
Тезаурус.........................................................313
АнтоновоЛОГІЯ — Закони автора книги стосовно
інтелектуальної власності і комп’ютерного авторського права......370
Додатки..........................................................387
Закон України «Про авторське право і суміжні права» .............387
Концепція правової охорони
комп’ютерних програм в Україні...................................405
Закон України «Про науково-технічну інформацію»................. 412
Положення про дистанційну освіту (ДО) в	Україні..................423
Положення про дистанційну освіту.................................426
Закон України «Про інформацію»...................................462
Закон України «Про видавничу справу» ............................481
Постанова Кабінету Міністрів України
«Про державний реєстр видавців, виготівників
і розповсюджувачів видавничої продукції» ....................... 496
Положення про Державний реєстр видавців, виготівників
і розповсюджувачів видавничої продукції..........................497
Закон України «Про захист інформації
в автоматизованих системах» .................................... 498
Примірне тимчасове положення
про фонд навчальних комп’ютерних програм.........................505
5
ВМ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Примірне тимчасове положення
про реєстр навчальних комп’ютерних програм ....................507
Заява про внесення до Реєстру навчальних комп’ютерних програм .510
Свідоцтво про внесення навчальної комп’ютерної програми
до реєстру навчальних комп’ютерної програм.................... 511
Плагіат в Інтернет............................................ 512
Коротка історія копірайта .................................... 513
Диктатура копірайта .......................................... 515
Присвячую моїй родині.
Батьку та матері.
Дружині, донці,
Онучці та онуку
ПОДЯКИ
— Моїй родині — дружині, донці, онучці та онуку — за гнучкий активно-
толерантний підхід та співчуття стосовно розуміння, що таке інтелектуаль-
на власність (майнова та немайнова) у весь довготривалий термін написання,
апробування та тестування книги, а також за духовно-чутливу підтримку у
складні часи творчості та комп’ютерної зануреності у такі нелогічні поняття як
інтелект, творчість, автор, право та перспективні інформаційно-комунікацій-
ні, синергетичні, когнітологічні та акме — технології.
— Малюковій Інні Геннадіївні — за надану мені неймовірно цікаву, хоча й
складну діалектичну довготривалу можливість створювати, відпрацьовувати,
поглиблювати, удосконалювати та модернізувати суперскладні проблемні пи-
тання з інтелектуальної власності, творчості, комп’ютерного авторського права,
захисту інформації, дистанційної освіти тощо в українському Інституті інфор-
маційних технологій в освіті, що надало моїй книзі реальну можливість «по-
бачити» свого читача, а також за поради і підтримку у весь час спілкування та
роботи з нею, а головне — за можливість користуватися її безмежним інтелек-
туальним потенціалом, що також знайшло відображення у книзі.
—	Слухачам Інституту інформаційних технологій в освіті, студентам та
аспірантам Київського національного університету імені Тараса Шевченка —
за корисні дискусії стосовно проблем, що розглядаються, а також за допомогу
у підготовці та оформленні матеріалу книги.
—	Керівництву Київського національного університету імені Тараса Шев-
ченка за моральну, методологічну та науково-практичну підтримку.
—	Інституту інформаційних технологій в освіті, Інститутів та Університе-
тів, де викладався і удосконалювався навчальний курс з розглядаємих питань.
—	Директору, редакторам, особисто дизайнеру видавництва «КНТ» — за
надану мені можливість випустити книгу у світ, та їх неймовірну терплячість
стосовно моїх помилок, вимог та постійних пропозицій та удосконалень.
ВСТУП
Питання, що досліджуються у підручнику, актуальні і вкрай необхідні фа-
хівцям всіх спеціальностей — від учня, студента, педагогічного працівника де
керівника, менеджера, економіста, адміністратора або державного посадовця
будь-якого рівня чи класу.
Як показує практичний досвід, ця проблема дуже складна, динамічна, «роз-
мита», нечітка, спотворена багатьма роками використання в Україні «пірат-
ських» творів і практично ніким не визнається, крім самих авторів, які теж
часто порушують авторське право, коли справа стосується «чужої» творчої
власності.
І якщо стосовно таких творчих понять, як літературний, художній, ар-
хітектурний чи науково-технічний твір давно робляться спроби вирішити це
питання позитивно, то стосовно комп’ютерних програм, програмного забез-
печення, баз даних, знань, метазнань, інформаційних та автоматизованих
систем, курсів з дистанційної освіти (ДО), прогресивних інформаційних тех-
нологій тощо наша держава на початку шляху.
Особливо складна ситуація склалася навколо поняття ДО в Україні.
ДО — це також об’єкт авторського права. Всі, хто бере участь у розробці
та використанні курсів з дистанційного навчання, відразу ж стають на шлях
можливого порушення окремих статей Кримінального кодексу України (зок-
рема статті №176 «Порушення авторського права і суміжних прав»), що діє с
01.09.01р.
Це пов’язано з тим, що при розробці, реалізації та впровадженні будь-яко-
го курсу з ДО, часто використовуються неліцензійні операційні системи,
системне та прикладне програмне забезпечення, технологічне, інформаційне,
методичне та інші види забезпечень, а також існуючі бази даних та знань:
книги, брошури, посібники, методологічне забезпечення, магнітні носії тощо.
Щоб якимось чином позбавити майбутнього чи сьогоденного розробника
або користувача сучасних інформаційних технологій хоча б деяких непри-
ємностей, наріжних каменів (або каменів спотикання) у цьому питанні, автор
і пропонує широкому колу читачів цю книгу.
За даними досліджень компанії Визіпезз Во/іїсаге АШапсе (и^’АУ.Ьза.ог^), яка
здійснює боротьбу з розповсюдженням нелегального програмного забезпечення
(ПЗ), рівень піратства у галузі ділового ПЗ в Україні у 2002 р. склав 89% (>
1994 р. він складав 95%). Дослідження В8А показало, що зниження рівня
комп’ютерного піратства на 10 відсотків у найближчі 4-5 років призведе де
подвоєння доходів від індустрії інформаційних технології (ІТ).
8
ВСТУП
Для досягнення цієї мети потрібні наступні заходи:
•	активна робота щодо створення ринкових механізмів, які б стимулю
вали придбання легального (ліцензійного) ПЗ: нові види ліцензування,
навчання партнерів і підтримка ПЗ;
•	розробка та впровадження для користувачів та продавців методичний
рекомендацій стосовно формування культури використання ПЗ;
•	розробка й удосконалення юридичних і технологічних засобів захисту ПЗ:
•	запровадження методології об’єднання зусиль у цьому напрямку вироб-
ників ПЗ, державних установ, засобів масової інформації та широкої
громадськості, а також корпоративних клієнтів;
•	розробка технології управління ліцензіями, патентами, а також ал-
горитмів легалізації ПЗ, та зменшення його вартості.
Також дослідження показало, що у 2003 році з 520 відомих Місгозоіі ук-
раїнських компаній з виробництва і продажу персональних комп’ютерів (ПК):
•	60% — відкрито продавали ПК з неліцензійним ПЗ, встановлюючи лі-
цензійні програми лише за бажанням клієнта;
•	35% — пропонували ліцензійне ПЗ, але за бажанням клієнта могли
встановити піратську копію;
•	5% — встановлювали на ПК тільки ліцензійне ПЗ, або продавали ПК
без ПЗ.
Загалом у період з 1998 по 2004 рік кількість підробленого і контрафактного
товару, затриманого на кордонах держав ЄС, збільшилася у 8 разів. Зараз на
піратську продукцію припадає 5% світового товарообігу, що складає — 258 млрд.
доларів США на рік.
Але Україна не перша у світі за рівнем піратства; так, рівень неліцензій-
ного ПЗ сьогодні складає:
•	Китай — 92% ;
•	В’єтнам — 92% ;
•	Україна — 89% ;
•	Індонезія — 88% ;
•	СНГ —87%;
•	Росія — 87%.
У світі (2004 р.) нелегально було встановлено 36% ПЗ на суму 829 млрд.
доларів США. При цьому, з них:
•	у Східній Європі — 71% ;
•	у Західній Європі — 37% ;
•	у Північній Америці — 23% .
І це при тому, що в Україні лише тільки 2% населення має домашній до-
ступ до Іпіегпеі, а це 45 місце з 48 країн Європи. В Росії 12% населення має
домашній доступ до Іпіегпеі, в США — 48% , у країнах Скандинавії — 60% .
Автор також пропонує всім, хто цікавиться цією темою, звертатися до йогс
персонального сайту за адресою: ипеїе.ипісуЬ.кіес.иа у розділ «Інтелектуальна
власність і комп’ютерне авторське право» на головній сторінці з метою по-
глиблення своїх знань та обміну інформацією з питань, що розглядаються.
9
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ
ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
1.1. Характеристика основних понять
Інтелект (з лат. — «пізнання», «розуміння», «розум») — це здат-
ність до мислення, раціонального пізнання.
Інтелектуальна творчість, власність або ідея — це розумова діяль-
ність людини і її можна проілюструвати як це показано на рис.1,
рис.2, рис.З.
Рис.1. Захист ідеї через суд
10
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
Рис.2. Ідея як товар
Рис.З. Компоненти інтелектуальної власності
Як можна побачити на рис.2, інтелект — це здатність генерувати
нову інформацію, тобто інформацію, якої ніколи не було у світі ( на
об’єкті, в системі) і яка може стати товаром.
Часто інтелект змішують з поняттям «творчість». І хоча між ни-
ми є прямий взаємозв’язок, ці поняття мають різне семантичне на-
вантаження.
1 1
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
— Винаходи
—Торгові знаки
— Промислові зразки
— Захист від
недобросовісної
конкуренції
— Виконавці
— Виробники
фонограм
— Оріанізашї
мовлення
— Нетрадиційні об'єкти	—Гудвіл
(сорт рослин, топології (імідж, ділова
інтегральних мікросхем, репутація)
раціоналізаторські
пропозиції тощо)
— Літературні твори,
—	Музичні твори
—	Художні твори
— Фототвори
__ Аудіовізуальні
твори
— Переклади,
адаптації тощо
— Комп'ютерні
програми, АСУ
_ ІС. СППР, АРМ
— Інформаційні
технології
— Бази даних, знань
— \УеЬ - дизайн
_ Курси ДО
__ Усні твори
Рис. 4. Класифікація інтелектуальної власності
Як було зазначено вище, інтелект — це здатність людини гене-
рувати нову інформацію, а не сам процес її створення.
Творчість — це цілеспрямований процес пошукової діяльності
людини, результатом якої є щось якісно нове, з притаманною йому
неповторністю, унікальністю, оригінальністю тощо. Творчість лю-
дини може мати різні результати своєї матеріальності. Так, часто їі
залежно від результатів поділяють на духовну (художня, літератур-
12
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
на), науково-технічну (виробнича, технічна, наукова, комп’ютерна,
інформаційно-технологічна, методична тощо), виконавську (май-
стерність артистів, лекторів), комбіновану тощо (рис. 5).
Творчість — «виступає» як товар, вона є об’єктом бізнесових та
державних структур.
Рис. 5. Класифікація творчості
Важливим є поняття інтелектуальної власності, яке поєднує у
собі терміни інтелект та творчість, рис. 4, 5.
Про те, що інтелектуальна власність (ІВ) «виступає» як товар,
свідчить світовий досвід, який показує, що питома вага інтелектуаль-
ної власності може сягати 35% капіталу виробничих фірм, підпри-
ємств, установ тощо.
І хоча фахівцям вже давно відомо, що ІВ — це довгостроковий і
перспективний вид вкладення капіталу, їм також відомо, що по-
няття ІВ — це логічна абстракція. Її можливо формалізувати, але
занадто складно за умови використання понять, методів та моделей,
які в математиці називають «нечіткими» або «розмитими».
Інтелектуальна власність (ІВ) — це права на результати розу-
мової діяльністі людини у науковій, художній, виробничій, інфор-
маційно-технологічній, комп’ютерній та інших сферах, які є об’єк-
том цівільно-правових відносин у частині права кожного володіти,
користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуачь-
ної, творчої діяльності.
Інтелектуальна власність може бути: майнова і немайнова.
Майнова ІВ — це право, що виникає у творця на досягнутий
результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права
13
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріаль-
ну річ (пристрій, прибор, комп’ютер, програма, база даних і знань,
система управління, курси з ДО, СППР, АСУ, нові інформаційні тех-
нології (НІТ) тощо). Можна сказати, що це економічний результат
інтелектуальної праці людини.
Немайнова ІВ — це сукупність особистих моральних, психоло-
гічних, логічних, духовних (немайнових в розумінні економічних)
та інших прав людини, які не можуть відчужуватися від їх власника
внаслідок самої природи.
Особисті (немайнові) права автора програм, баз даних, інформа-
ційних систем та технологій поділяються на:
•	право авторства, т.т. право вважатися автором даних понять і
вимагати від інших осіб визнавати Ваші права авторства, від-
повідно до існуючого законодавства;
•	право на авторське ім’я (назву), т.т. можна вказувати власне
ім’я, псевдонім або виступати анонімно;
•	право на недоторканість, т.т. право протидіяти будь-якому пе-
рекрученню, спотворенню, зміні без дозволу автора або вико-
ристання будь-яких коментарів, післямов, пояснень тощо без
дозволу автора;
•	право на обнародування або право випуску твору у світ.
ІВ може бути представлена такими засадами:
•	Авторське право і суміжні права
•	Право на об'єкти промислової власності
•	Право на нетрадиційні об'єкти ІВ
Авторське право і суміжні права — це комплекс відносин, які
виникають у зв’язку зі створенням і використанням літературних,
музичних, художніх, кінематографічних творів, а також наукових
праць (у тому числі програм для ЕОМ, баз даних та знань СППР,
АСУ, НІТ) тощо.
Суміжні права — це права на такі об’єкти як: виконавська діяль-
ність артистів, фонограми, постановки, передачі організацій ефір-
ного і кабельного мовлення тощо.
Промислова власність (ПВ) — це твори людини у будь якій сфе-
рі її діяльності, які оцінюються передусім з позицій промислової зна-
чущості, економічної ефективності, отримання прибутку під час їх
використання у виробничий діяльності. Об’єктами ПВ є винаходи.
14
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фір-
мові найменування, географічні вказівки походження товарів тощо.
На об’єкти ПВ можуть видаватися патенти, які захищають
зміст тих рішень, які знайдені авторами.
Право на нетрадиційні об'єкти ІВ — це правова охорона таких
результатів інтелектуальної діяльності як, наприклад, сорти рос-
лин, топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця (сек-
рети виробництва, зокрема ноу-хау) тощо.
Гудвіл (імідж, ділова репутація) — це об’єкт суміжних прав,
комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутків об’єкта за
рахунок використання нових ідей та технологій, іміджу фірми, ком-
панії; менеджерських здібностей тощо, т.т. збільшення прибутку без
відповідного збільшення активних матеріальних операцій.
Наукове відкриття — визнання, усвідомлення нових явищ, влас-
тивостей, законів матеріального світу, які досі не були пізнані.
Винахід — це новий продукт, пристрій, речовина, спосіб тощо.
Винаходи — це нові розв’язки окремих задач, які ґрунтуються на
властивостях або законах матеріального світу, тобто винахід пе-
редбачає нове використання згаданих властивостей чи законів, пізна-
них одночасно з винаходом або раніше.
Корисна модель — конструктивне виконання продукту.
Рис. 6. Взаємозв’язок етапів технологічного процесу
Створення інтелектуального товару та відношень між ними:
НІ — має можливість
К2 — намагається
15
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
КЗ — поєднує
К4 — генерує (моделює, створює)
К5 — отримує
К6 — виробляє
Стосовно авторського права треба наголосити, що охороні під-
лягають форми вираження ідей автора, а не самі ідеї. Ідеї не охоро-
няються авторським правом. Наприклад, якщо автор публікує у
журналі статтю, де у стислому виді викладає свої ідеї про те, як по-
будувати АРМ викладача або учня, чи як спроектувати систему
дистанційного навчання, Веб-сайт, базу даних чи знань, то ніхто
не може перешкодити будь-кому використати ці ідеї для створення
перелічених продуктів. Хоча до речі, лекція, виступ, промова — це
об’єкти авторського права і вони таким чином підпадають під закон
про охорону авторського права і суміжних прав.
Курси з дистанційної освіти — це також об’єкт інтелектуальної
власності і авторського права, бо для їх створення використовують-
ся оригінальне чи/або універсальне програмне забезпечення, а та-
кож методичне, технологічне, організаційне, інформаційне забезпе-
чення (власне чи запозичене) тощо.
1.2. Поняття інтелектуальної власності
та система її правової охорони
Поняття інтелектуальної власності
У сучасному світі інтелектуальна, творча діяльність набуває дедалі
більшого значення у найрізноманітніших сферах людської діяльності.
Від того, наскільки значним є інтелектуальний потенціал суспільст-
ва і рівень його культурного розвитку, залежить успіх розв’язання
посталих перед ним економічних проблем.
Наука, культура і техніка можуть динамічно розвиватися лише
за наявності відповідних умов, до яких належить і правове закріп-
лення певних правил використання результатів інтелектуальної
діяльності — творів літератури, мистецтва і науки, винаходів, ко-
рисних моделей, промислових зразків та інших об’єктів інтелек-
туальної власності.
Нині намітилися два основних підходи до поняття, що розгля-
дається. Одні вчені вітають закріплення в законі цього поняття і
не вбачають у використанні законодавцем терміну «інтелектуальна
16
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
власність» жодних елементів ненаукового підходу. На думку інших,
цей термін є по суті неточним і ненауковим, у зв’язку з чим і не по-
винен застосовуватися в правових нормах, що мають практичну
спрямованість.
Походження виразу «інтелектуальна власність» звичайно по-
в’язують з французьким законодавством кінця XVIII ст. і, зокрема,
з теорією природного права, яка набула свого найбільш послідовного
розвитку у працях французьких філософів-просвітителів (Вольтера,
Дідро, Гельвеція, Гольбаха, Руссо) і згідно з якою право творця будь-
якого творчого результату, хай то буде літературний твір або вина-
хід, є його невід’ємним природним правом, виникає з самої природи
творчої діяльності «й існує незалежно від визнання» цього права
державною владою. У вступній частині до французького патентного
закону від 7 січня 1791 р. відзначалося, що «будь-яка нова ідея, про-
голошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства,
належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини
не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця».
Під «власністю», в звичайному значенні цього слова, розуміють
суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або
розподілу речей, матеріальних предметів, які й є об’єктами власності.
Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник
може використати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший
не може законним чином використати його власність без його доз-
волу. Законодавче врегулювання таких економічних відносин утво-
рює «право власності», яке авторитетом держави гарантує відпо-
відне привласнення речей.
Розуміння власності як майнових відносин, що дають відповідь
на питання «Чия це річ?», характерно для більшості країн конти-
нентальної Європи. Однак існують принципові відмінності між ма-
теріальними і нематеріальними продуктами інтелектуальної діяль-
ності як об’єктами привласнення.
Матеріальну річ можна фізично захопити і утримувати, тобто вста-
новити над нею фізичне панування, що і називається володінням.
Володіння річчю — необхідна передумова користування цією річчю,
і розпоряджатися річчю може тільки той, хто нею володіє.
Інтелект речей не виробляє, і тому результати інтелектуальної
діяльності не є об’єктами відносин власності у класичному розумінні.
17
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки
літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелек-
туальної праці; ними не можна володіти, однак їх можна використати
одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити
з матеріальною річчю. Не будучи в чиємусь володінні, результат ін-
телектуальної діяльності економічно ніби і не належить нікому, не
має «природного» власника.
У загальновживаному розумінні «інтелектуальна власність» — це
права на результати розумової діяльності людини в науковій, худож-
ній, виробничій та інших сферах, які є об’єктом цивільно-правових
відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпо-
ряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності,
які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і
можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з
ними, крім випадків, зазначених у законі. При цьому процес інте-
лектуальної діяльності як такої (за винятком організаційних, май-
нових та інших передумов творчої праці) право не регулює. Лише
після завершення процесу творчості створенням нових результатів
у сфері науки, техніки, літератури і мистецтва вступають у дію нор-
ми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповід-
ного об’єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону
прав і законних інтересів його творця. Самі ж об’єкти інтелектуаль-
ної власності не є об’єктами майнових прав. Будь-який винахід (ко-
рисна модель, промисловий зразок тощо) — це розв’язок задачі, роз-
криття суті нового об’єкта техніки, яке стає товаром лише тоді, коли
воно має споживчу вартість.
Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що ви-
никає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої
діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи,
працею якої створено матеріальну річ. Право на результат творчої
діяльності забезпечує його господарю виняткову можливість роз-
поряджатися цим результатом на свій розсуд з усуненням третіх осіб
від втручання у виняткову сферу правоволодіння, може передава-
тися іншим особам (або надавати дозвіл на його використання) і за
цілим рядом ознак належить до майнових прав і справді подібне до
права власності.
Паралельно з економічним привласненням результатів інтелек-
туальної праці існують відносини духовного привласнення, які ді-
18
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
стають юридичне вираження у праві авторства. Автор володіє су-
купністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть
відчужуватися від їх власника внаслідок самої їх природи. І якщо у
відносинах економічного привласнення визначається «Кому дозво-
лено використати даний твір промисловим або комерційним чином? »,
то у відносинах духовного привласнення міститься відповідь на пи-
тання «Хто творець цього твору?».
Майнові та особисті права взаємопов’язані і якнайтісніше пере-
плетені, тобто утворюють нерозривну єдність. Цей зв’язок виявля-
ється в тому, що внаслідок використання об’єктів інтелектуальної
власності з’являються матеріальні об’єкти, тобто майно і право влас-
ності на нього.
У 1967 р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснову-
вала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), від-
повідно до якої до інтелектуальної власності належать права на:
•	літературні, художні та наукові твори;
•	виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телеві-
зійні передачі;
•	винаходи в усіх сферах людської діяльності;
•	наукові відкриття;
•	промислові зразки;
•	товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і
комерційні позначення;
•	захист від недобросовісної конкуренції;
•	а також усі інші права, що належать до інтелектуальної діяль-
ності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.
На членів ВОІВ не покладається зобов’язання забезпечити у своїх
країнах охорону всіх перелічених у названій Конвенції прав, і вони
самі визначають коло об’єктів інтелектуальної власності, що охо-
роняються.
Крім того, перелік конкретних видів виняткових прав, що міс-
титься у Конвенції, має приблизний характер і може бути доповне-
ний іншими результатами інтелектуальної діяльності, в тому числі
і такими, які нерідко становлять велику комерційну цінність, як,
наприклад, секрети виробництва (ноу-хау).
Засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукція, роботи і послу-
ги (знаки для товарів і послуг, фірмові найменування тощо) також не
є результатами творчої праці. Оскільки правовласникам зазначених
19
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
об’єктів гарантується виняткове право на їх використання, то пра-
вовий режим таких об’єктів по ряду моментів прирівнюється до ре-
жиму результатів інтелектуальної діяльності і вони також включа-
ються до поняття «інтелектуальна власність».
Іншими словами, вираз «інтелектуальна власність» за своєю сут-
тю не більший ніж вираз «логічна абстракція», що використову-
ється в ряді міжнародних конвенцій, у законодавстві, у науковій
літературі та в практиці багатьох країн для позначення сукупності
виняткових прав на результати інтелектуальної і, передусім, творчої
діяльності, а також на прирівняні до них за правовим режимом за-
соби індивідуалізації юридичних осіб, продукцію, роботи і послуги.
Основні інститути права інтелектуальної власності
Інтелектуальна власність представлена трьома самостійними інс-
титутами, які утворюють відповідно авторське право і суміжні пра-
ва, право на об’єкти промислової власності і право на нетрадиційні
об’єкти інтелектуальної власності.
Авторським правом і суміжними правами регулюються відноси-
ни, які виникають у зв’язку зі створенням і використанням літе-
ратурних, музичних і художніх творів, витворів кінематографії, а
також наукових праць, серед яких необхідно виділити програми для
ЕОМ і бази даних. Англійською мовою авторське право позначається
терміном «копірайт» (соругі§Ні) . Значення цього терміна полягає
в тому, що тільки автор твору або його правонаступник має право
дати дозвіл на виготовлення копій твору, наприклад, книжки чи
кінофільму.
Авторське право і суміжні права повинні сприяти створенню умов
для заняття творчою працею, забезпечувати правове визнання та
охорону досягнутих творчих результатів, закріплення за авторами
прав на використання створених ними творів та отримання доходів
тощо. Основними завданнями авторського права і суміжних прав
називають стимулювання творчої активності авторів творів літера-
тури, мистецтва, науки і створення умов для широкого використан-
ня цих творів в інтересах суспільства, оскільки підвищення рівня
охорони прав авторів ні в якому разі не повинно перешкоджати ви-
користанню їх творів з метою освіти і просвіти або бути перешкодою
у прагненні якнайширшої аудиторії читачів, глядачів, слухачів озна-
йомитися з ними.
20
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
До основних принципів авторського права і суміжних прав на-
лежать:
1.	Свобода творчості.
Забезпечуючи свободу творчості, авторське право і суміжні права
охороняють усі твори науки, літератури і мистецтва незалежно від
їх призначення, переваг і способу вираження. З цією метою закон не
обмежує коло творів, що охороняються, яким-небудь переліком. Ав-
тори творів вільні у виборі теми, сюжету, жанру і форми втілення ство-
рюваних ними художніх образів, і самостійно вирішують питання про
випуск свого твору в світ, надання твору остаточної форми тощо.
2.	Невідчужуваність особистих немайнових прав автора.
Особисті немайнові права (право авторства, право на авторське
ім’я, право на захист репутації автора тощо) зберігаються за автором
навіть у тих випадках, коли твір створено в порядку виконання служ-
бового завдання.
3.	Принцип свободи авторського договору.
Не може вважатися нормальним жорстке нормативне закріплен-
ня правил, що детально регламентують відносини авторів і корис-
тувачів творів, які в принципі повинні визначатися вільним воле-
виявленням самих сторін.
4.	Поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства.
Визначення розумних меж монопольного права автора на вико-
ристання створеного ним твору є однією з головних проблем автор-
ського права. Суспільство рівною мірою зацікавлене як у вільному
доступі до створених своїми громадянами творів, так і в тому, щоб
створювані твори ефективно охоронялися нормами авторського пра-
ва і суміжних прав.
Суміжними правами (правами, суміжними з копірайтом) нази-
вають права на такі об’єкти як: виконавська діяльність артистів,
фонограми, постановки, передачі організацій ефірного і кабельного
мовлення тощо. Об’єднання в єдиному інституті двох зазначених
груп правових норм пояснюється тісною взаємозалежністю виник-
нення і здійснення суміжних прав і прав авторів створених творів,
а також урегульованістю відповідних відносин єдиним законом.
Промислова власність є частиною інтелектуальної власності і
безпосередньо стосується творів людини у будь-якій сфері її діяль-
ності. Об’єктами промислової власності є винаходи, корисні моделі,
21
ВЛЕАнтонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ 1 КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменуван-
ня, географічні вказівки походження товарів тощо.
Вираз «промислова власність» досить умовний, оскільки безпо-
середньо у промисловості застосовують в основному винаходи, корис-
ні моделі та промислові зразки, які на відміну від сфери матеріаль-
ного виробництва (товари, промислова продукція) об’єктивуються в
описах, розрахунках, кресленнях, що можуть бути тиражовані та
передані у промислове виробництво. Знаки для товарів і послуг, фір-
мові найменування, географічні вказівки походження товарів, що
відносяться до об’єктів промислової власності, становлять інтерес пе-
редусім для комерційних цілей. Термін «промислова власність» вико-
ристовують тому, то винаходи, корисні моделі, промислові зразки,
знаки для товарів і послуг тощо, оцінюються передусім з позицій
промислової значущості, економічної ефективності, отримання при-
бутку під час їх використання у виробничій діяльності.
Право на об’єкти промислової власності регулює майнові, а та-
кож пов’язані з ними немайнові відносини, які виникають у зв’язку
зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і про-
мислових зразків, що також, як і твори науки, літератури і мис-
тецтва, являють собою результати інтелектуальної, творчої діяль-
ності. Однак, якщо у творах науки, літератури і мистецтва основна
цінність і предмет правової охорони — їх художня форма і мова, які
відображають їхню оригінальність, то в об’єктах патентного права
цінність становить сам зміст тих рішень, які відшукані авторами. На
відміну від форми авторського твору, яка фактично неповторна і мо-
же бути лише запозичена, рішення як продукт, спосіб або зовнішній
вигляд виробу може бути розроблено незалежно від його першого
творця й іншими особами.
До основних принципів патентного права належать:
7. Надання охорони лише тим розробкам, які в офіційному по-
рядку визнані патенто спроможними винаходами, корисними мо-
делями і промисловими зразками.
Дотримання формальностей, пов’язаних з офіційним визнанням
патентоспроможності розробки, є обов’язковою умовою охорони. До
них належать надання охорони тільки тим розробкам, які володі-
ють новизною, необхідність розкриття суті рішення як умова надан-
ня охорони, об’єктивна повторюваність тих рішень, які охороня-
ються патентним правом тощо.
22
Глава І. ІНТЕЛЕКТ. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
На державне визнання й охорону своїх прав можуть претенду-
вати тільки ті заявники, які першими подали правильно оформлену
заявку на видачу патенту.
2.	Визнання за власником патенту виняткового права на вико-
ристання запатентованого об'єкта.
Тільки власник патенту може виготовляти, застосовувати, вво-
зити, продавати або іншим чином вводити в обіг запатентований
об’єкт промислової власності. На всіх інших осіб покладається па-
сивний обов’язок стримуватися від порушення прав власника па-
тенту. Будь-яке не санкціоноване договором або законом вторгнення
у виняткову сферу власника патенту повинно припинятися, а на
порушника накладатися передбачені законом санкції.
3.	Надання охорони передусім справжнім авторам винаходів,
корисних моделей і промислових зразків.
У разі подання заявки на видачу патенту особою, яка не є авто-
ром об’єкта промислової власності, ця особа повинна подати дока-
зи, які підтверджують її право на подання заявки. Саме справжнім
авторам надається можливість отримати патент і стати власником
патенту. Якщо згідно із законом право на отримання патенту має ін-
ша особа (наприклад, роботодавець автора), закон гарантує отриман-
ня авторами винагороди, пропорційної економічній цінності відпо-
відного об’єкта, або іншій вигоді, отриманій роботодавцем від його
використання. При цьому за авторами у всіх випадках визнають-
ся особисті немайнові права на створені ними об’єкти промислової
власності, які є безстроковими і невідчужуваними.
4.	Дотримання розумного балансу інтересів власника патенту
та інтересів суспільства.
Зважений баланс інтересів патентовласника і суспільства відоб-
ражають вилучення зі сфери патентної монополії, продиктовані су-
спільними потребами (разове виготовлення ліків в аптеках за рецеп-
тами лікаря, проведення наукового експерименту тощо).
Важливим елементом ринкової економіки є індивідуалізація під-
приємців, а також виробленої ними продукції, виконаних робіт і по-
слуг (знаки для товарів і послуг, фірмові найменування тощо). При-
чому охорона інтересів власників виняткових прав на ці об’єкти
заснована на дещо інших принципах, ніж охорона прав власників
патентів. Законодавство не розглядає названі об’єкти як результати
23
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
творчої діяльності і не визнає за їх конкретними авторами якихось
особливих прав.
Знак для товарів і послуг, яким маркуються товари, що вироб
ляються, і послуги, що надаються, і який є візитною карткою під
приємства, зобов’язує підприємство дорожити своєю репутацією .
постійно дбати про підвищення якості продукції, що випускається,
оскільки поряд з відмітною функцією товарний знак формує у спо-
живачів певне уявлення про якість продукції, що придбавається.
Оскільки знак для товарів і послуг сприяє просуванню на ринок то-
варів, що маркуються ним, однією з його важливих функцій є рек-
лама виробів, що випускаються. Він є активною зв’язувальною лан-
кою між виготівником і споживачем. І, нарешті, знак для товарів і
послуг застосовується для захисту продукції, що випускається, віл
недобросовісної конкуренції на ринку.
Аналогічні функції виконує і географічна вказівка походження
товару. Позначення товару географічною вказівкою місця його похо-
дження слугує гарантією наявності в товарі особливих неповторних
властивостей, зумовлених місцем його виробництва.
Фірмове найменування, що є комерційним ім’ям підприємця, нероз-
ривно пов’язане з його діловою репутацією. Фірмове найменування,
що стало популярним у споживачів і користується довірою у ділових
партнерів, приносить підприємцеві заслужену повагу в суспільстві і
визнання його заслуг.
Названі складові — авторське право і суміжні права, а також про-
мислова власність не вичерпують собою всього змісту поняття «інте-
лектуальна власність». Крім традиційних об’єктів, що охороняються
авторським правом і суміжними правами, а також правом промис-
лової власності, правовій охороні підлягають чимало результатів
інтелектуальної діяльності, як, наприклад, сорти рослин, топографії
інтегральних мікросхем, комерційна таємниця (секрети виробницт-
ва, зокрема ноу-хау) тощо. їх відносять до нетрадиційних об’єктів
інтелектуальної власності, оскільки вони є, як правило, результа-
тами творчої діяльності людини.
І, нарешті, потрібно чітко розрізняти винаходи і наукові відкрит-
тя. Відповідно до Женевського договору про міжнародну реєстрацію
наукових відкриттів (1978) наукове відкриття — це визнання явищ,
властивостей або законів матеріального світу, які досі не були пі-
знані і не допускали перевірки, а винаходи — це лише нові розв’язки
24
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
окремих задач, які ґрунтуються на властивостях або законах мате-
ріального світу. Винахід передбачає нове використання згаданих
властивостей або законів, пізнаних одночасно з винаходом або ра-
ніше. В іншому випадку він не міг би матеріально застосовуватися.
Враховуючи, що жодне національне законодавство і жоден міжна-
родний договір не дають будь-якого права на власність стосовно нау-
кових відкриттів, є думка, що, наукові відкриття не повинні зга-
дуватися серед об’єктів інтелектуальної власності.
1.3. Історія та еволюція авторського права
Сферою застосування авторського права є права творчих праців-
ників на результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стиму-
лювати процес творчої діяльності і довести її результати до максималь-
но широкого кола осіб. Законодавство у сфері охорони авторських прав
охоплює різні види творчого процесу, і передусім ті з них, які так чи
інакше пов’язані із засобами масової інформації — пресою, радіомов-
ленням і телебаченням, кінематографом, електронними інформацій-
ними системами.
Ідея охорони авторського права виникла з часу винаходу дру-
карського верстата. Можливість тиражувати літературні твори за
допомогою механічних процесів зумовила появу нових професій, які
називаються в Англії «зіаііопегз» (торгівці друкованою продукцією).
Ці підприємці вкладали значні суми в придбання паперу, у вироб-
ництво друкарських машин, а також в наймання робочої сили, що
передбачало авансування коштів, які відшкодовуються від продажу
друкованої продукції. У такій ситуації, за відсутності якої-небудь
форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії, інвес-
тування у видавничу справу було небезпечною і ризикованою спра-
вою, яка часто призводила до розорення підприємців. Йшов пошук
забезпечення якої-небудь форми охорони; і вона з’явилася у формі
привілеїв, що надаються владою. Такі привілеї давали бенефіціа-
ріям виняткові права відтворення і розповсюдження твору протягом
певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права кни-
говидання за допомогою штрафів, арештів, конфіскацій підробле-
них копій і, можливо, стягнення збитків. У цьому вже прогляда-
лися основні риси системи сучасного авторського права.
До кінця XVII ст. система привілеїв (надання монопольних прав
королівською владою) дедалі частіше зазнавала критики і дедалі
25
ВАІ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
голосніше звучали голоси авторів, які відстоювали свої права. В
Англії у 1709 році це призвело до появи Статуту Анни, визнано-
го першим положенням про авторське право. Предмет цього закону
був відображений в його довгому заголовку як підтримка вчення
і закріплення за управомоченими володільцями права власності
на копії книжок. Закон закріплював за автором виняткове право
на перевидання книжки протягом 14 років з часу першої її публіка-
ції; автор міг передавати це право видавцеві, що звичайно і робило-
ся. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років,
який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін
охорони авторського права становив 28 років з дати першої публі-
кації. Відносно книжок, уже надрукованих на момент прийняття
Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року. Особ-
лива увага приділялася охороні від несанкціонованого копіювання
опублікованих творів. На практиці найбільшу вигоду отримали ви-
давці-книготоргівці. Закон встановлював умови реєстрації і депо-
нування: опубліковані книжки повинні були реєструватися в 8іа-
ііопегв Наїї (Центрі книговидавництв), а копії депонуватися для
користування в університетах і бібліотеках (кількість копій в кін-
цевому підсумку досягла дев’яти).
У XVIII ст. неодноразово виникали тривалі спори і судові роз-
гляди з питань співвідношення авторського права згідно із загаль-
ним правом і Статутом Анни. Остаточне рішення було прийняте у
1774 році Палатою лордів у справі Дональдсон проти Беккета. Згідно
із загальним правом за автором закріплювалося виняткове право на
видання творів, але після опублікування права на авторський твір
регулювалися лише Статутом. Регулювання прав на неопубліковані
твори на основі загального права тривало до прийняття у 1911 році
Закону про авторське право, який його скасував. Існуюче авторське
право в Англії ґрунтується на положеннях цього закону.
У Франції перехід від системи привілеїв до системи авторського
права був частиною загальних змін у житті країни, зумовлених ре-
волюцією, що скасували привілеї всіх видів, включаючи привілеї
видавців. У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея прийняла
два декрети, які заклали основу французької системи авторського
права. Декретом 1791 року забезпечувалося право автора на пуб-
лічні виконання протягом усього його життя, а також протягом 5
26
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким від-
ступилося це право. Декретом від 1793 року автору надавалося ви-
няткове право перевидання його творів протягом життя, а також
10 років після його смерті на користь його спадкоємців і правона-
ступників. Як бачимо, таке вирішення питання відрізняється від
норм Статуту Анни. У Франції ці права розцінюються як «права
автора» і використовуються протягом життя автора незалежно від
опублікування і дотримання такої формальності як реєстрація. Од-
нак і в Англії, і у Франції ці права розглядалися, по суті, як права
власності, забезпечуючи автору чи його спадкоємцеві або правона-
ступнику майнову цінність твору, що охороняється.
Подальшим етапом розвитку авторського права була поява в Ні-
меччині філософських концепцій, згідно з якими творча діяльність
розглядалася як продовження або відображення особистості автора,
і відносно якої він мав право на охорону, такої діяльності як части-
ни його особистості внаслідок природної справедливості. Ця концеп-
ція значно вплинула на розвиток авторського права в континенталь-
ній Європі і, зокрема, сприяла розвитку «сігоії тогаї», або моральних
прав (немайнових прав авторів).
На закінчення цього короткого історичного огляду слід зверну-
тися до історії Сполучених Штатів Америки і відзначити, що до
1976 року, коли було прийнято чинний і в даний час Закон Сполу-
чених Штатів про авторське право. Авторське право в Сполучених
Штатах Америки базувалося значною мірою на первинних положен-
нях англійського Статуту Анни. Так, перший федеральний амери-
канський закон, прийнятий у 1790 році, передбачав термін охорони
книжок, географічних карт і морських карт протягом 14 років з дати
першої публікації, який міг бути продовжений за життя автора і за
умови дотримання суворих вимог реєстрації і депонування. Ці особ-
ливості зберігалися в праві Сполучених Штатів до 1976 року, коли
було прийнято чинний нині закон, що встановив термін охорони
протягом життя автора і додатково 50 років (нині — 75 років) після
його смерті, тим самим привівши його у відповідність із законами
практично всіх країн, де діє авторське право. Однак Закон 1976 року
(до приєднання США до Бернської конвенції) зберігав вимоги реє-
страції та депонування, джерелом походження яких був Статут Ан-
ни 1709 року.
27
ВМ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Суть концептуальних відмінностей між системами загального і
цивільного права полягає в тому, що країни загального права роз-
глядають авторське право фактично як форму власності, яка може
бути створена автором — фізичною або юридичною особою, і яка мо-
же використовуватися так само, як і будь-яка інша форма власності,
при цьому складові його правомочності спрямовані лише на корис-
тування майновим потенціалом цієї власності. У країнах цивільногс
права право автора також розглядається як таке, що має риси влас-
ності. Авторське право так само, як і система загального права, праг-
не охороняти майновий зміст цієї власності. Однак, і в цьому по-
лягає відмінність, — є додаткове вимірювання прав автора, тобто
інтелектуальна або філософська концепція, яка проголошує, що твір
автора є вираженням його особистості, яке внаслідок природної спра-
ведливості вимагає охорони тією ж мірою, що і майновий потенціал
твору.
Міжнародний період охорони авторських прав розпочався з під-
писання Бернської конвенції про охорону літературних і художніх
творів у 1886 році. Подальші перегляди Бернської конвенції вдос-
коналювали міжнародну систему охорони авторського права, вра-
ховуючи досягнення технологічного прогресу, що стосувався автор-
ських і суміжних прав.
1.4. Основні функції та принципи авторського права
1.	Поняття авторського права
Авторське право, як частина цивільного законодавства, регулює
відносини, пов’язані з використанням творів літератури, науки і мис-
тецтва. У цих відносинах беруть участь, з одного боку, автори тво-
рів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського
права, з другого — організації, зацікавлені у використанні творів:
видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії, телестудії,
радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо.
Відповідно законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів
творів, а й творців суб’єктів суміжних прав (виконавців, виробників
фонограм, радіомовних і телевізійних компаній), що сприяють роз-
повсюдженню цих творів. Охорона прав творців об’єктів суміжних
прав або професій, суміжних з творчими професіями, становить особ-
ливий інтерес для країн, що розвиваються, оскільки дає змогу захис-
28
Глава І. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
тити в законодавчому порядку фольклорні твори, шляхом охорони
прав саме цих суміжних професій.
Існують відмінності між майновими правами автора і його осо-
бистими немайновими правами, які в сукупності і утворюють автор-
ське право. Авторське право звичайно розуміється як виняткове
право автора твору, що надається йому законом, оголосити себе ав-
тором твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити йо-
го до відома публіки якими-небудь способами і засобами, а також
дозволяти іншим особам використовувати твір певними способами.
Основним положенням авторського права є монопольне право
автора на обнародування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає
доступним для публіки. За життя автора ніхто, крім самого автора,
не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо бу-
де, то коли і яким чином. Використання твору після обнародуван-
ня підкоряється певним правилам. Автор, який володіє правами на
свій твір, і твір або його правовласник користуються правовим захис-
том. Але авторське право на твір не пов’язано з правом власності на
матеріальний об’єкт, в якому він виражений. Тому перехід права
власності на матеріальний об’єкт або право володіння матеріальним
об’єктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо
нематеріальне.
Часто охорона авторських прав є гарантією інвестицій, що вкла-
даються в опублікування твору, сприяє отриманню і цілеспрямова-
ному розподілу прибутку між автором і особами, які сприяли вико-
ристанню його твору.
У тих країнах, де існує таке законодавство, його практична цін-
ність залежить від ефективності застосування. Однак прийняття то-
го або іншого закону — це лише перший крок. Результативне право-
застосування може бути забезпечено шляхом створення відповідних
організацій, які займаються збиранням винагород за використання
творів і виплатою їх авторам, що в результаті є стимулом як для ав-
торів, так і для власників прав (агентів, видавців тощо).
Не зовсім правильно порівнювати прибутки, які автор може отри-
мати від використання твору, що охороняється авторським правом, із
заробітною платою. Величина винагороди автора визначається не ча-
сом, витраченим на створення цього твору, і навіть не його якістю і
цінністю. Вона залежить від попиту, що визначається в процесі вико-
ристання твору. Таким чином, йдеться про винагороду, яка ближче
29
ВЛІ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
до торговельного прибутку, ніж до заробітної плати, а законодавст-
во забезпечує автору справедливу оплату за використання його творів.
Система охорони авторських прав не може функціонувати у від
риві від творчого процесу. А без охорони прав авторів суспільств»:
не спроможне забезпечити науковий і культурний прогрес, тобто по-
ставити досягнення науки і мистецтва на службу максимально ши
рокому колу зацікавлених осіб. Звідси необхідність якнайширшої
популяризації питань авторського права в інтересах економічного,
соціального і культурного прогресу.
2.	Основні завдання (функції) авторського права
Основне завдання авторського права — це примноження культур
ної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є на
дання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролюваті
використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього ма-
теріальну вигоду. Отак, на відміну від права власності на матеріаль-
ний об’єкт, що має фактично необмежений або абсолютний харак-
тер, право власності на матеріальні об’єкти, якими є твори науки,
літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються об-
сягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до права
власності на нематеріальні об’єкти дає змогу встановити в законо-
давчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інте-
ресами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі
використання їх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у віль-
ному доступі до створених творів.
Ще у XVIII ст. французький письменник Бомарше, який чимале
зробив для визнання прав авторів у законодавчому порядку, від-
повідаючи своїм критикам, писав, що авторам несправедливо дорі-
кають у прагненні до наживи на додаток до того, що вони корис-
туються славою і суспільним визнанням.
В основному завдяки творчості авторів, створюється і розвива-
ється видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуально)
продукції, радіомовлення і телебачення, чия діяльність ґрунтується
передусім на використанні творів, що охороняються, з метою дове-
дення до споживача, з отриманням при цьому матеріальної вигоди.
Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна забезпече-
ність авторів як результат використання їх творів суспільством сти-
мулюють творчий т роцес, дають можливість авторам повністю при
ЗО
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
святити себе плідній роботі. Найважливішою умовою для успіху в
цьому є ефективне застосування законодавства про охорону автор-
ського права розробленого з урахуванням соціальних і економічних
реалій країни.
3.	Принципи авторського права
Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мис-
тецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призна-
чення, способу і форми їх вираження, а також художніх достоїнств
або наукової цінності, уявлення про які досить суб’єктивні.
Однак твір як результат творчої діяльності автора стає об’єктом
авторського права лише за умови, що він виражений в якій-небудь
об’єктивній формі безпосередньо пов’язаній з можливістю його від-
творення. Думки й образи автора, що існують лише у формі творчого
задуму не можуть бути сприйняті іншими людьми і, отже, не існує
практичної проблеми в їх правовій охороні. Твір повинен існувати у
формі, яка відокремлена від особистості авторі і набула самостійного
буття. При цьому для визнання твору об’єктом авторського права не
вимагається завершеності роботи. Закон рівною мірою охороняє як
закінчені, так і незавершені твори, зокрема ескізи, плани та їх про-
міжні результати, що використовуються авторами у процесі ство-
рення творів.
Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається
реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання якої-небудь
іншої формальності. Однак слід мати на увазі, що на друкованих
виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який
складається з 3-х елементів: латинської букви С в колі — ©; імені
(найменування) володільця виключних авторських прав; року пер-
шого опублікування твору. Правовою охороною рівною мірою будуть
користуватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і
твори без такого знаку. Основною метою забезпечення твору даним
знаком є інформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється.
Таким чином, спрощується процес доведення провини правопоруш-
ника, якщо подібне правопорушення сталося. Аналогічне значення
Має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація здійснюється
лише за бажанням правовласника, їй не надають ніякого правоутво-
Рювального значення, але факт реєстрації може відіграти корисну
31
ВлМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
роль у разі розв’язання спору про авторство на твір або його неза
конне використання.
Виняткова природа і види авторського права
1,	Виняткова природа авторського права
В англійській мові існує термін «копірайт» (буквально — право
на виготовлення копій), що означає дію, яка відносно літературних
або інших художніх творів може виконуватись тільки самйм авто-
ром або з його дозволу. Йдеться про виготовлення примірників літе-
ратурного або іншого твору, наприклад книжки, картини, скульп-
тури, фотографії чи кінофільму. Але в законодавстві більшості країн
використовується словосполучення «авторське право». В основу цьо-
го терміну закладено факт надання автору певних повноважень від-
носно його твору. Для прикладу право перешкодити його спотво-
реному відтворенню, яке може здійснюватися лише самим автором.
Тоді як інші права, наприклад, право на виготовлення примірників,
можуть здійснюватись третіми особами, які отримали на це ліцензію
від автора.
Як було наголошено у р. 1.1 (стор. 15), охороні підлягають форми
вираження ідей автора, а не самі ідеї. Так, якщо автор опублікує у
формі журнальної статті стислий виклад своїх ідей про те, як по-
будувати радіоприймач, ніхто не може перешкодити третій стороні
використати ці ідеї для створення такого приймача; однак авторське
право захистить автора від відтворення примірників його статті без
його дозволу. Що стосується самого винаходу, то на нього не по-
ширюється охорона відповідно до авторського права, але він може
бути захищений на інших підставах, наприклад, в контексті про-
мислової власності. Головним є те, що ідеї не охороняються автор
ським правом.
Остаточна фіксація твору в матеріальній формі (рукопис, друкар-
ський відбиток, фотографії, звуко- або відеозапис, скульптура, ар-
хітектура, живопис, відтворення в графічний формі тощо) не обо-
в’язкова для виникнення його як передумови для охорони. Однак
деякі країни, в основному з англо-американською юридичною сис-
темою, вимагають тієї чи іншої фіксації твору до того, як йому буде
надана охорона, роблячи це з міркувань використання такої форми
як доказ у разі посг зу.
32
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
Авторське право загалом, а також усі права авторів, що вклю-
чаються до нього, є винятковим. Власник виняткового права на твір
може його здійснювати відповідно до законодавства, причому прид-
бання аналогічних прав на той самий твір якою-небудь іншою осо-
бою виключається. Ніяка особа, крім власника таких прав, не може
використати твір, не маючи на те дозволу, за винятком випадків,
обумовлених законом. Ліцензії, що видаються правовласником на
використання твору, можуть також включати виняткові права, як-
що це обумовлено або передбачено законом.
Винятковий характер авторських прав полягає не у визнані їх
невіддільності від особистості автора, а у визнанні того, що тіль-
ки сам господар авторського права може вирішувати питання про
здійснення авторських прав, пов’язаних з використанням твору.
Враховується, що окремі авторські правомочності, наприклад, пра-
ва авторства і право на ім’я, не відчужувані від автора, і закон вста-
новлює певні обмеження у здійсненні авторського права, а можли-
вість використання похідних творів може залежати не тільки від їх
творця, а й від інших осіб. Однак, саме господар авторських прав
наділений особливими правами щодо розпорядження твором з од-
ночасною забороною всім іншим особам вчиняти відносно твору дії
без його розпорядження.
2.	Авторське право і окремі авторські правомочності
Автори володіють авторським правом, яке складається з окре-
мих авторських правомочностей. У сукупності авторські правомоч-
ності становлять суб’єктивне авторське право відносно твору. Ви-
никнення суб’єктивних авторських прав не залежить від віку, стану
здоров’я, майнового стану особи, місця створення і випуску твору у
світ. Права на твори для кожної категорії суб’єктів виникають у зв’яз-
ку з різними юридичними фактами — створення твору, переходом
авторських прав у спадщину, за авторським договором тощо. Суб’єк-
тивні авторські права виникають у автора в результаті факту ство-
рення твору. Його права в юридичній літературі прийнято називати
первинними.
У багатьох країнах авторське право (включаючи немайнові права)
може перевідступатися, тобто передаватися володільцем авторського
права іншій фізичній чи юридичній особі, яка, таким чином, стає
33
ВМ.Антпонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
правоволодільцем. У країнах, в яких перевідступлення авторського
права не передбачене законодавством, такий же результат досяга-
ється за допомогою ліцензування. При цьому господар авторського
права залишається як такий, але управомочує іншу особу корис-
туватися всіма або частиною його прав з можливими певними об-
меженнями. У тому разі, коли термін таких правомочностей або лі-
цензій дорівнює всьому терміну авторського права і сам дозвіл або
ліцензія охоплюють всі права (за винятком немайнових), що охо-
роняються авторським правом, статус ліцензіата відносно третіх сто-
рін прирівнюється до статусу володільця авторського права.
Великий практичний вплив на обсяг авторських правомочностей
і режим використання твору справляє визнання його службовим.
Авторське право на такий твір належить його автору. Виняткове пра-
во на використання твору, створеного в порядку виконання службо-
вого завдання, належить роботодавцю, якщо в договорі між ним і ав-
тором не передбачено інше. Розмір авторської винагороди за кожний
вид використання службового твору і порядок ГЇ виплати встановлю-
ється в договорі між роботодавцем. Відносини між авторами, які ство-
рюють в порядку виконання службових обов’язків або службового
завдання, та їх роботодавцями регламентуються трудовим догово-
ром або контрактом, укладеним між ними.
3.	Види авторського права
Авторські права традиційно поділяються на особисті немайнові
і майнові права. Практично будь-яке з авторських прав включає в
себе як особисті, так і майнові елементи. Нерідко їх конкретний зміст
стає зрозумілий лише з контексту.
Дана класифікація авторських прав має велике практичне зна-
чення. Особисті немайнові права в усіх випадках належать лише
безпосередньому авторові, незалежно від того хто є володільцем ав-
торського права. Вони є невідчужуваними від особистості автора і
не можуть передаватися іншим особам. У кращому разі ці особи, і
передусім спадкоємці, придбавають право на охорону особистих
немайнових прав, володільцем яких був автор. Право авторства,
право на ім’я і право на захист репутації автора охороняються без-
строково.
Майнові права на використання твору можуть вільно переходити
до інших осіб на основі авторських договорів. У деяких випадках
34
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
права на використання твору спочатку виникають не у авторів, а у
інших осіб, зокрема у роботодавців, видавця газет, журналів та інших
періодичних видань, аудіовізуальних творів. Майнові права носять
строковий характер.
3.1.	Особисті немайнові права автора
Одним з головних прав, що виникають у автора у зв’язку зі ство-
ренням твору науки, літератури і мистецтва є право авторства, яке
характеризується як юридично забезпечена можливість особи вва-
жатися автором твору і в результаті — можливість вимагати ви-
знання цього факту від інших осіб.
Право авторства є невіддільним від особистості автора. Воно
може належати тільки справжньому автору твору і є невідчужува-
ним і таким, що не передається на будь-якій підставі, в тому числі
за договором або у спадок. Право авторства є правом абсолютним і
породжується самим фактом створення твору і не залежить від того
чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку вико-
нання службового завдання або незалежно від нього, чи викорис-
товується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором не по-
трібне виконання якої-небудь формальності або чиєї-небудь згоди.
Можливі порушення даного права можуть полягати як в запози-
ченні чужого твору без зазначення джерела (плагіат), так і в запере-
ченні авторства тієї особи, якою створено твір. Це право охороня-
ється від будь-якого порушення незалежно від того знав чи не знав
порушник про неправомірність своїх дій. Авторство як соціальний
феномен так само об’єктивне, як існування самого об’єкта творчос-
ті, тому визнається і охороняється також після смерті автора, але не
як суб’єктивне право, а як суспільний інтерес, що потребує визнан-
ня і захисту. Від права авторства похідні всі інші права як особис-
того немайнового, так і майнового характеру.
Усі інші права надаються автору лише остільки, оскільки він має
права авторства.
Право на авторське ім'я. Автор може використати або дозво-
ляти використання твору під своїм справжнім ім’ям, під вигаданим
ім’ям (псевдонімом) або без позначення імені (анонімно). Обираючи
один з цих варіантів, він реалізує своє право на ім’я. Він також має
право вимагати зазначення свого імені щоразу при виданні, публіч-
ному виконанні, передачі по радіо, цитуванні та іншому використанні
35
ВЛІ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
свого твору. Право на ім’я включає в себе можливість вимагати, щоб
ім’я автора (або псевдонім) не перекручувалося в разі його згадки
особами, які використовують твір. А закон, в свою чергу, забороняє
без згоди автора вносити які-небудь зміни в обраний ним спосіб по-
значення свого імені, в тому числі у разі використання псевдоніму.
Факт зазначення на творі імені певної особи означає презумпцію
приналежності авторства твору даній особі. Автор сам визначає спо-
сіб і повноту зазначення свого справжнього імені. У разі опублікуван-
ня творів, створених кількома особами, імена співавторів зазнача-
ються у послідовності, обумовленій співавторами. Нерідко, особливо
при використанні наукових творів у пресі, поряд з ім’ям автора за-
значається його науковий ступінь, учене або почесне звання, посада
та інші реквізити. Наводити подібні відомості можна тільки за зго-
дою авторів, які несуть особисту відповідальність за достовірність
цих даних. Порушенням права на ім’я буде незазначення імені ав-
тора, а також його перекручення.
Нерідко використовується виступ автора під вигаданим ім’ям
(псевдонімом). Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а дві,
три або більша кількість співавторів. Закон не передбачає яких-небудь
умов або порядку для придбання права на псевдонім. Термін і обсяг
використання псевдоніма також визначається самим автором. Особ-
ливим порушенням буде розкриття псевдоніма автора без його зго-
ди. У деяких випадках право автора виступати під псевдонімом мо-
же бути обмеженим. Не дозволяється використання псевдоніма, що
порушує норми моральності або має образливий характер. Рівною
мірою автор не може обрати такий псевдонім, який явно вводить пуб-
ліку в оману, наприклад, збігається з іменем іншого автора.
Право на авторство може бути реалізоване шляхом опублікуван-
ня твору без зазначення імені автора твору (анонімно). В такому ра-
зі воля автора направлена на те, щоб не пов’язувати створений ним
твір зі своїм ім’ям. Іноді ім’я автора не зазначається у зв’язку з існу-
ючим порядком опублікування тих або інших творів, наприклад,
передових статей в газетах і журналах, статей в довідниках і слов-
никах. Звичайно авторство на анонімно опублікований твір підтвер-
джується організацією, яка використала твір і якій, як правило, ві-
доме справжнє ім’я.
Право на захист репутації автора. З моменту створення твору
за його автором закріплюється право на захист твору, включаючи
36
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
його назву, від будь-якого перекручення або іншої дії, здатної запо-
діяти шкоду честі та гідності автора. У разі видання, публічного
виконання або іншого використання твору забороняється без згоди
автора вносити які-небудь зміни в сам твір, його назву або у зазна-
чення імені автора. Забороняється також без згоди автора забезпе-
чувати твори ілюстраціями, передмовою, післямовою, коментарями
і якими б то не було поясненнями. Без згоди автора не можна змі-
нювати або виключати з твору присвячення, епіграфи, анотації.
Право на захист твору від зміни має особливе значення на стадії
підготовки твору до обнародування. Порушення права на захист
репутації — одне з тих порушень авторського права, що найчастіше
зустрічаються. У разі виявлення такого порушення автор (право-
наступники автора) вправі вимагати внесення у твір відповідних ви-
правлень, публікацій за рахунок порушника відомостей про допу-
щене порушення, заборони виходу твору у світ або припинення його
розповсюдження.
Право автора на обнародування — юридично забезпечена ав-
тору можливість публічного розголосу створеного ним твору (дія, що
робить твір доступним для публіки). За життя автора лише він сам
може вирішувати питання про обнародування творів. Право на об-
народування може перейти до інших осіб, зокрема до спадкоємців
автора. Іноді для обнародування творів як самим автором, так і його
спадкоємцями потрібна згода інших осіб, інтереси яких зачіпаються
обнародуванням творів.
Це право прямо зачіпає майнові інтереси автора. З моменту обна-
родування твору набирають чинності встановлені законом обмежен-
ня прав автора, пов’язані з можливістю вільного використання твору.
Право на опублікування — це визнана за автором можливість
випуску в оббіг примірників твору у кількості, достатній для задо-
волення потреб публіки, виходячи з характеру твору.
Якщо за допомогою опублікування твір вперше доводиться до за-
гального відома, — це означає його обнародування. Право на опуб-
лікування тісно пов’язане з правами на відтворення і на розпов-
сюдження. З моменту виходу в світ примірників твору він може
без згоди автора і без виплати авторської винагороди, але з обов’яз-
ковим зазначенням імені та джерела запозичення, репродукувати-
ся в одиничних примірниках бібліотеками, архівами, навчальними
37
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
закладами, окремі види творів можуть відтворюватися у газетах,
передаватися в ефір.
3.2.	Майнові права авторів
Авторам належить виняткове право на використання створених
ними творів, можливість самим вирішувати всі питання, пов’язані
з наданням третім особам доступу до творів з їх використанням. Най-
частіше автори передають відповідні права спеціалізованим органі-
заціям (видавництвам, кіностудіям, театрам тощо), укладаючи з ни-
ми авторські договори. Після смерті автора ці права переходять де
правонаступників. Використання колективних творів здійснюється
за взаємною згодою співавторів.
Право на відтворення — це виготовлення одного або більше
примірників твору чи значної його частини в будь-якій матеріальній
формі, включаючи репродукування, звукозапис і відеозапис. Право
володільця авторського права не дозволяти іншим особам відтво-
рення твору, що охороняється, будь-яким способом і в будь-якій фор-
мі є основним правом у сфері авторського права. Виготовлення ко-
пій з твору, що охороняється, проводиться видавцем. Важливий
процес розповсюдження твору, тому право контролю цього нерід-
ко є юридичною основою угоди між володільцем авторського права
і видавцем у разі опублікування твору, що охороняється. Договори
на публікацію часто стосуються не тільки права робити копії твору,
що охороняється, Але й інших дій (наприклад, трансляції твору по
радіо, перекладу тощо). Суть договору на публікацію полягає в санк-
ціонуванні процесу копіювання.
Право на розповсюдження звичайно розуміється як пропонуван-
ня примірників твору широкій публіці або якій-небудь її частині, в
основному через відповідні торговельні канали. Крім розповсюджен-
ня примірників твору, термін «розповсюдження» також включає в
себе радіомовлення, телебачення, передачу по кабелю, виконання та
інші способи сповіщення для загального відома.
Передусім закон пов’язує розповсюдження тільки з тими твора-
ми, котрі зафіксовані на матеріальному носії. Розповсюдження пе-
редбачає наявність копій твору, які і вводяться в цивільний обіг.
Розповсюдженням буде визнаний продаж або введення у цивільний
обіг іншим способом обмеженої кількості копій твору.
38
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
Право на імпорт — виняткове право автора імпортувати при-
мірники твору з метою розповсюдження, включаючи примірники,
виготовлені з дозволу володільця виняткових авторських прав. Ма-
ється на увазі закріплена за автором можливість здійснювати конт-
роль за ввезенням на територію дії його авторських прав примірників
створеного ним твору, виготовлених за кордоном.
Право контролю за імпортом примірників твору надається автору
для того, щоб він міг ефективніше здійснювати право на розповсю-
дження, що йому належить. Володіючи правом на імпорт, автор мо-
же припинити порушення свого права на розповсюдження вже на
стадії підготовки порушення. Якщо ж ввезення творів не має на меті
їх подальше розповсюдження на території, на якій твір користуєть-
ся правовою охороною, то автор не може заборонити їх імпорт.
Право на публічний показ реалізується в основному відносно тво-
рів образотворчого мистецтва. Під показом твору розуміється демон-
страція оригіналу або примірника твору безпосередньо чи на екрані за
допомогою плівки, діапозитива, телевізійного кадру або інших тех-
нічних засобів, а також демонстрація окремих кадрів аудіовізуаль-
ного твору без дотримання їх послідовності. При цьому твір або якась
його частина просто демонструється публіці, без виконання автором
або іншою особою яких-небудь активних дій. У разі показу твору
відбувається прямий контакт твору з глядачем.
Право на публічний показ може бути здійснено лише відносно
творів, зафіксованих на будь-якому матеріальному носії. Публічний
показ передбачає тільки зорове сприйняття твору. Демонстрація тво-
ру перед фахівцями не вважається публічним показом і не тягне за
собою передбачених законом правових наслідків.
Право на публічне виконання розуміється як виконання твору,
який представлений аудиторії слухачів або глядачів, не обмеженій
якимись окремими особами, що належать до якої-небудь приватної
групи, і яке перевищує масштаби звичайних домашніх вистав. Пуб-
лічне виконання і доведення його до загального відома на відстані
обумовлюється отриманням дозволу володільця авторського права
на цей твір.
Твір, що охороняється авторським правом, може бути доведений
до великої кількості людей без його копіювання або репродукуван-
ня. Лекція може бути прочитана аудиторії без тиражування тексту.
39
ВАІ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Драматичний або музичний твір може бути виконаний перед ауди-
торією також без його копіювання. Право на контроль за цими дія-
ми важливе не тільки для володільця авторського права на твір, що
з самого початку розрахований на публічне виконання, а й для во-
лодільця авторського права на твір, який спочатку не був призна-
чений для такого виконання, у разі коли хтось захоче використати
цей твір з такою метою.
Право на звукозапис. Під дію охорони авторських прав підпадає
звуковий запис твору, що охороняється. Слова можуть повідомля-
тися як у письмовій формі, так і у формі звукозапису. Що стосується
музичних творів, то найбільш переважним способом представлення
їх широкій аудиторії є звукозапис. Будь-якому звуковому запису
виконань або інших звуків відводиться та ж роль у світі музики, що
і книжці у світі літератури.
Записувати можна тільки музику або тільки слова, чи те й ін-
ше одночасно. Правомочність давати дозвіл на виготовлення звуко-
запису належить володільцю авторського права на музичний твір і
володільцю авторського права на текст твору. Якщо йдеться про
двох різних володільців, то у разі виготовлення звукозапису, що
включає в себе як музику, так і текст, виробник звукозапису пови-
нен отримати дозвіл обох володільців.
Згідно із законодавством деяких країн, виробник звукозапису
також повинен отримати дозвіл виконавців музичного твору, вклю-
чаючи інструменталістів, співаків і декламаторів. Це є ще однією
ілюстрацією того факту, що володілець авторського права на твір не
має права використати твір або дозволити використати його третій
особі, оскільки такими діями він вступає в конфлікт з правомочнос-
тями третіх осіб. Оскільки, щоб бути законним, звукозапис вико-
нання потребує дозволу виконавців, то очевидно, що володілец або
володільці авторського права на твори, що виконуються, не воло-
діють винятковим правом давати дозволи на виконання такого зву-
козапису.
Право на екранізацію. Кінофільм є візуальним записом, що
складається з безперервної послідовності образів (кадрів), котрі пред-
ставляють глядачеві. В авторському праві використовуються термі-
ни «кінематографічнийтвір», «кінофільм», «фільм» і «кіно», хоча
перевагу слід віддавати терміну «кіно», оскільки в даний час послі-
40
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
довність образів або кадрів часто записується за допомогою техніч-
них засобів (таких як магнітна стрічка) без застосування фотогра-
фічної плівки.
Драматургічний твір, що з самого початку створений для показу
у виконанні безпосередньо перед аудиторією, може бути візуально
записаний і продемонстрований перед ширшою аудиторією, ніж це
було б можливе в живому виконанні, причому в місцях, набагато
віддалених від місця живого виконання, і по закінченні значного
періоду часу після цього виконання.
Право на передачу в ефір — це закріплена за авторами мож-
ливість сповіщати твори для загального відома шляхом передачі в
ефір і (або) подальшої передачі в ефір. Цьому праву властивий еле-
мент публічності. Передаватися в ефір можуть як вже обнародувані,
в тому числі опубліковані твори, так і твори, ще не обнародувані
(неопубліковані). Передачею в ефір визнається і пряма трансляція
твору з місця його показу або виконання. Передача в ефір охоплює
собою як первинний показ твору публіці за допомогою безпроводо-
вого зв’язку, так і подальшу передачу твору в ефір.
Право на сповіщення для загального відома по кабелю — це
право автора передавати твір (включаючи показ, виконання або пе-
редачу в ефір) для загального відома по кабелю, проводах або за до-
помогою інших аналогічних засобів. При цьому твір передається за
допомогою сигналів, що йдуть по кабелю, проводах, оптичних во-
локнах або іншими аналогічними способами. У разі передачі твору
по кабелю аудиторія звичайно обмежується тими особами, які є або-
нентами відповідних передавальних телерадіоцентрів.
Право на переклад. Переклад — це вираження форми письмових
або усних творів мовою, що відрізняється від мови оригіналу. Він
повинен передавати твір в достовірній і неспотвореній формі як від-
носно його змісту, так і відносно його стилю. Авторське право на-
дається перекладачам у визнанні їх творчого підходу до іншої мо-
ви, однак без шкоди правам автора твору, що перекладається. Для
перекладу потрібен відповідний дозвіл, оскільки право на переклад
є специфічною складовою частиною авторського права.
Свою згоду на переклад автор звичайно виражає шляхом укла-
дення договору з тією організацією, яка збирається використати
його твір для перекладу. Дана організація бере на себе обов’язок
41
ВМ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
забезпечити високоякісний переклад твору, а також на прохання
автора надати йому переклад для ознайомлення. Договір може пе-
редбачати необхідність узгодження кандидатури перекладача з ав-
тором твору. Якщо, на думку автора, переклад виконаний неякісно
або допущено які-небудь інші відхилення від умов договору, автор
може заборонити використання такого перекладу.
Право на переклад визнається за автором і його правонаступни-
ками протягом всього терміну охорони твору.
Право на переробку твору включає в себе можливість автора
самому переробити твір в інший вид, форму або жанр чи давати доз-
віл на переробку іншим особам.
Створювані в результаті творчої переробки твори є новими об’єк-
тами авторського права. Але їх використання може здійснюватися
лише за згодою авторів оригінальних творів. Як правило, згода авто-
ра на переробку означає і його згоду на використання створеного в
результаті переробки нового твору. Однак автор може залишити за
собою право на схвалення переробки як попередню умову її вико-
ристання. Право на переробку охоплює собою всі види творів і всі
види переробок. Після смерті автора протягом терміну дії авторсь-
кого права право давати згоду на переробку здійснюється його спад-
коємцями.
Інші права авторів. Стосовно використання творів архітекту-
ри, містобудування, садово-паркового мистецтва і дизайну автори
мають майнове право на практичну реалізацію відповідних про-
ектів. Його суть полягає в тому, що будь-яке практичне втілення в
життя творів архітектурної (містобудівної, дизайнерської) графіки
і пластики (ескізів, креслень, планів, малюнків, макетів тощо) мо-
же здійснюватися тільки за згодою їх авторів. До правомочностей
автора прийнятого архітектурного проекту належить також можли-
вість участі в реалізації свого проекту у разі розроблення докумен-
тації для будівництва і при спорудженні будівлі, якщо інше не пе-
редбачено у договорі.
Автори творів образотворчого мистецтва володіють правом слі-
дування, суть якого полягає в тому, що у кожному випадку публіч-
ного перепродажу твору образотворчого мистецтва автор має право
на отримання певного процента від перепродажної ціни. Основною
метою права слідування є захист майнових інтересів художників і
42
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВПАСИ ЇСТЬ
авторів інших творів образотворчого мистецтва, які часто продають
свої твори різного роду перекупникам значно дешевше від їх реаль-
ної вартості. Право на отримання частини прибутку, що виру-
чається від перепродажу твору, яким наділяється його творець, «слі-
дує» за твором у разі його переходу від одного власника до іншого і,
певною мірою, компенсує ту несправедливість, яка була допущена
відносно автора спочатку.
Окремі виплати авторської винагороди передбачаються за відтво-
рення аудіовізуальних творів і звукозаписів в особистих цілях. Оскіль-
ки хоч який-небудь індивідуальний контроль за таким використан-
ням творів неможливий, винагорода виплачується виготівниками та
імпортерами обладнання (аудіо- і відеомагнітофонів, іншого облад-
нання) та матеріальних носіїв (аудіо- і (або) відеоплівок і касет, ла-
зерних дисків, компакт-дисків, інших матеріальних носіїв), що ви-
користовуються для такого відтворення. Розмір винагороди і умови
її виплати визначаються угодами між зазначеними виготівниками та
імпортерами, з одного боку, і організаціями, що управляють май-
новими правами авторів, виробників фонограм і виконавців на ко-
лективній основі, з другого боку.
Передбачається виплата автору музичного твору (з текстом або
без текстур спеціальної винагороди за використання його творів
при публічному виконанні аудіовізуального твору. Таке право нада-
ється лише композиторам, які створили музичний твір спеціально
для аудіовізуального твору.
4.	Вільне використання, творів
Закон встановлює термін дії авторського права, яке виникає з
моменту створення твору і діє протягом певного часу після смерті
автора. Мета цього положення в законодавстві — дати змогу спад-
коємцям діставати економічну вигоду після смерті автора. У дер-
жавах-членах Бернської конвенції і в багатьох інших країнах дія
авторського права припиняється після закінчення 50 років після
смерті автора. Останніми роками спостерігається тенденція у бік збіль-
шення терміну дії охорони.
На дію авторського права накладаються і географічні обмежен-
ня. Володілець авторського права на твори охороняється законом
країни від неправомочних дій, передбачених законодавством у сфері
охорони авторського права і вчинених у цій країні. Що стосується
43
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
подібних дій, вчинених в іншій країні, правоволоділець повинен
діяти відповідно до законів цієї країни. Якщо країни є членами од-
нієї з міжнародних конвенцій з авторського права, розв’язання прак-
тичних проблем, пов’язаних з географічними обмеженнями, значно
спрощується.
За певних обставин, що регламентуються законом, деякі дії, що
звичайно обмежені авторським правом, допускаються без дозволу
володільця авторського права. Наприклад, використання виключно
в особистих цілях особою, яка здійснює відтворення, а також циту-
вання твору, що охороняється, за умови зазначення джерела цита-
ти, включаючи ім’я автора.
У деяких країнах твори не підлягають охороні, якщо вони не за-
фіксовані в матеріальній формі; не підлягають охороні тексти зако-
нів, ухвали судів і рішення адміністративних органів, тоді як в ін-
ших країнах такі офіційні тексти не виключаються із сфери дій
авторського права і правоволодільцями є держави, що використову-
ють їх в інтересах усього суспільства.
Використання твору автора іншими особами допускається за зго-
дою автора або його правонаступників з виплатою винагороди. Од-
нак в інтересах суспільства вільне використання творів в окремих
випадках визнається законодавством усіх держав світу і прямо до-
пускається міжнародними конвенціями з авторського права. Але та-
ке використання стосується лише правомірно обнародуваних творів,
не зачіпаючи особистих немайнових правомочностей авторів, допус-
кається лише за умови, що цим не завдає шкоди нормальному роз-
повсюдженню творів і не обмежує законні інтереси авторів.
Встановлені законом випадки вільного використання творів за-
чіпають різні види творів і викликані необхідністю забезпечити дос-
туп до них з метою вільного розповсюдження інформації.
Допускається цитування в оригіналі і перекладі з науковою, до-
слідницькою, полемічною, критичною або інформаційною метою,
включаючи відтворення уривків із газетних і журнальних статей у
формі оглядів преси.
Дозволяється використання правомірно обнародуваних творів і
уривків з них як ілюстрацій у виданнях, у радіо- і телепередачах,
звуко- і відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправдано-
му поставленою метою. Дозволяється також відтворення в газетах.
44
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
передача в ефір або по кабелю правомірно опублікованих у газетах
або журналах статей з поточних економічних, політичних, соціаль-
них і релігійних питань або переданих в ефір творів такого ж харак-
теру у випадках, коли таке відтворення, передача в ефір або спові-
щення по кабелю не були спеціально заборонені автором. Можливе
також вільне відтворення в газетах, передача в ефір або сповіщення
по кабелю публічно виголошених політичних промов, звернень, до-
повідей та інших аналогічних творів в обсязі, виправданому інфор-
маційними завданнями. Допускається відтворення або доведення де
загального відома в оглядах поточних подій засобами фотографії,
шляхом передачі в ефір або сповіщення по кабелю творів, обнаро-
дуваних у ході таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною
метою. Дозволяється без згоди автора і без виплати авторської вина-
городи відтворення, передача в ефір або сповіщення по кабелю тво-
рів архітектури, образотворчого мистецтва, фотографії, що постійне
розташовані у місцях, відкритих для вільного відвідування. Мож-
ливе відтворення правомірно обнародуваних творів без здобуття при-
бутку рельєфно-крапковим шрифтом або іншими способами, спеці-
ально створеними для певних груп людей, наприклад, сліпих.
Вільне використання творів передбачає репродукування право-
мірно опублікованих творів одиничним примірником без здобуття
прибутку. У разі репродукування обов’язково зазначаються ім’я ав-
тора, твір якого використовується, і джерело запозичення. Допус-
тиме репродукування дозволяється робити бібліотекам і архівам для
відновлення, заміни втрачених та зіпсованих примірників, а також
для надання примірників твору іншим бібліотекам, що втратили а
яких-небудь причин твори із своїх фондів. Бібліотеки і архіви можуть
репродукувати окремі статті й малі за обсягом твори, опубліковані у
збірниках, газетах та інших періодичних виданнях, а також корот-
кі уривки із письмових творів (з ілюстраціями і без них), якщо це
робиться на запит фізичних осіб з навчальною або дослідницькою
метою. Навчальні заклади для проведення аудиторських занять мо-
жуть репродукувати окремі матеріали на тих самих підставах.
Допускається вільне використання музичних творів під час офі-
ційних і релігійних церемоній, а також похорону в обсязі, виправ-
даному характером таких церемоній.
45
ВМ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Окрему групу видів вільного використання творів становлять де-
які випадки використання комп’ютерних програм і баз даних, а та-
кож виробництва записів короткострокового використання, здійс-
нюваних організаціями ефірного мовлення. Особа, яка правомірно
володіє примірником програми або бази даних, вправі використо-
вувати будь-які дії, пов’язані з їх функціонуванням або прямим при-
значенням. Користувач комп’ютерної програми або бази даних може
здійснювати їх адаптацію, тобто вносити в них зміни тільки з метою
забезпечення функціонування комп’ютерної програми або бази да-
них на конкретних технічних засобах користувача або під управ-
лінням конкрктних програм користувача. Зазначені зміни повин-
ні бути обумовленні лише технічними причинами. Допускається
виготовлення копії комп’ютерної програми або бази даних лише за
умови, що ця копія призначена для архівних цілей або заміни пра-
вомірно придбаного примірника у випадках коли оригінал комп’ю-
терної програми або бази даних загублено, знищено або він став
непридатний до використання. До числа дозволених дій власника
комп’ютерної програми відноситься можливість декомпілювати прог-
раму, що охороняється законом, як самостійно так і за допомогою
інших осіб. Декомпілювання — це технічний прийом, що включає
перетворення об’єктного коду у вихідний текст з метою вивчення
структури і кодування комп’ютерної програми. Його використання
вважається допустимим тоді, коли це необхідно для досягнення го-
товності до взаємодії з саамостійно розробленої користувачем прог-
рами з іншими програмами, які можуть взаємодіяти з декомпільо-
ваною програмою. При цьому встановлюється три обов’язкові умови
для здійснення декомпілювання. По-перше, інформація, необхідна
для досягнення готовності до взаємодії раніше не була доступною цій
особі з інших джерел. По-друге, зазначені дії виконуються тільки від-
носно тих частин декомпільованої комп’ютерної програми, що необ-
хідні для досягнення готовності до взаємодії. По-третє, інформація,
отримана в результаті декомпілювання, може використовуватися ли-
ше для досягнення готовності до взаємодії незалежно розробленої
комп’ютерної програми з іншими програмами, не може передаватися
іншим особам, за вийнятком випадків, коли це необхідно для досяг-
нення готовності до взаємодії незалежно розробленої комп’ютерної
програми з іншими програмами, а також не може використовуватись
46
Глава 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
для розроблення комп’ютерної програми, за своїм видом істотно по-
дібної з декомпільованою комп’ютерною програмою, або для вчинен-
ня будь-якої іншої дії, що порушує авторське право.
1.5. Об’єкти авторського права
1. Поняття і ознаки об'єкта авторського права
Об’єкти авторського права — це твори науки, літератури і мис-
тецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призна-
чення, достоїнства і змісту твору, а також від способу і форми його
вираження. У національному законодавстві в галузі авторського пра-
ва визначено списки таких об’єктів, які, на жаль, не є вичерпними.
Авторське право поширюється на опубліковані твори, що існують в
якій-небудь об’єктивній формі: письмовій, усній, звуко- або відео-
запису, зображувальній, об’ємно-просторовій та в інших формах.
Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, способи,
концепції, принципи, відкриття або прості факти. Авторське пра-
во на твір не пов’язане з правом власності на матеріальний об’єкт,
в якому виражено твір. Передача права власності на матеріальний
об’єкт або права володіння матеріальним об’єктом сама по собі не
тягне за собою передачі яких-небудь авторських прав на твір, ви-
ражений у цьому об’єкті.
Твір — це результат творчої діяльності. Творча діяльність — це
процес створення нового, раніше невідомого, оригінального. Отже,
результат буде творчим, якщо він є оригінальним.
Твір може складатися з різних оригінальних частин. Вони, так
само як і оригінальна назва твору, охороняються авторським пра-
вом. Авторське право охороняє елементи змісту твору лише у тій фор-
мі, в якій вони виражені у творі, а не самі по собі.
Залежно від того, чи використовувалися у процесі створення твору
інші твори, всі вони поділяються на самостійні та несамостійні. Са-
мостійним є твір з оригінальною формою. Несамостійний — твір, ство-
рений на основі іншого твору. У ньому обов’язково повинне міститися
посилання на оригінал. Якщо у несамостійному творі було викорис-
тано інший твір, що охороняється авторським правом, то його на-
зивають залежним. Для використання залежного твору потріб-
на згода авторів використаних в ньому інших творів. Несамостійні
47
ВЛІ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
твори поділяються на похідні твори (переклади, обробки, рефера-
ти, анотації та інші) і складені твори (збірники, енциклопедії, бази
даних).
Згідно з авторським правом не підлягають охороні офіційні до-
кументи (закони, судові ухвали, інструкції), їхні офіційні перекла-
ди, державні символи і знаки (прапори, герби, ордени, зображення
на купюрах і монетах тощо). Об’єкти, що носять офіційний або дер-
жавний характер, мають одну загальну особливість — вони повинні
широко і безперешкодно розповсюджуватися. Обсяг і характер їх
використання визначають не їх творці-розробники, не особи, які їх
затвердили або яким належить право на відтворення і використан-
ня, а потреби суспільства. Тому вони не можуть охоронятися автор-
ським правом, що передбачає обмеження в їх користуванні.
Суб’єкти авторського права
1.	Автори творів
Суб’єктами авторського права є особи, яким належить суб’єк-
тивне авторське право відносно твору. Володільцями цих прав мо-
жуть бути автори, їх спадкоємці, інші правонаступники. Права на
твори для кожної категорії суб’єктів виникають у зв’язку зі ство-
ренням творів, переходом авторських прав у спадщину, згідно з ав-
торським договором.
Найважливішими суб’єктами авторського права є автори творів
науки, літератури і мистецтва. Авторами визнаються особи, творчою
працею яких створено твір. Авторське право у автора твору виникає
відразу після досягнення творчого результату, втіленого в об’єк-
тивну форму, яка забезпечує його сприйняття іншими особами. Для
визнання права авторства не потрібне виконання яких-небудь фор-
мальностей, чиєї-небудь згоди або якої-небудь угоди.
Авторами визнаються і автори похідних (залежних) творів, зок-
рема, перекладів, переробок, копій творів образотворчого мистецтва.
При цьому для виникнення авторського права на похідний твір не
має значення, чи охороняється законом первинний твір. Якщо ж він
охороняється законом, то повинна бути отримана згода його автора
або іншого володільця прав на твір для використання створеного на
його основі похідного твору.
За малолітніх (осіб, які не досягли 14 років), а також повністю
недієздатних громадян авторські права здійснюють їх батьки або
48
Г.шва 1. ІНТЕЛЕКТ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
опікуни, як їхні законні представники. Громадяни, визнані обме-
жено недієздатними, можуть здійснювати свої права лише за згодою
призначених їм опікунів. Неповнолітні (особи у віці від 14 до 18 ро-
ків) здійснюють свої авторські права цілком самостійно.
Володільцями авторських прав на твори науки, літератури і мис-
тецтва виступають також юридичні особи, які є правонаступниками
авторів творів, володільцями похідного авторського права.
Авторське право на твір, створений спільною працею двох і біль-
ше осіб (співавторами), належить співавторам спільно, незалежно
від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складаєть-
ся з частин, кожна з яких має також і самостійне значення.
Авторське право на колективний твір належить всім авторам,
незалежно від ступеня творчого внеску кожного із співавторів і ха-
рактеру твору. Питання про використання колективного твору вирі-
шується в усіх випадках всіма співавторами на основі одноголосності.
Колективний твір, співавторство може бути нероздільним і роз-
дільним. При нероздільному співавторстві твір є одним нерозривним
цілим, частини якого не мають самостійного значення. При розділь-
ному співавторстві твір є єдиним, однак він складається з частин, що
мають самостійне значення, і при цьому відомо, ким з авторів ство-
рені ці частини. Визнання співавторства нероздільним означає, що
авторські права як на твір в цілому, так і на будь-яку його частину
здійснюється співавторами тільки спільно. При роздільному спів-
авторстві використання колективного твору в цілому також здійс-
нюється за взаємною згодою всіх співавторів. Кожний співавтор
вправі самостійно, без згоди інших співавторів, розпоряджатися своєю
частиною твору.
2.	Спадкоємці та інші правонаступники
Суб’єктами авторського права після смерті автора стають його
спадкоємці. Успадкування авторських прав здійснюється або згідно
із законом, або за заповітом.
У разі успадкування згідно із законом спадкоємцями авторських
прав можуть стати тільки громадяни, які є законними спадкоєм-
цями. Якщо померлий автор не мав законних спадкоємців і не зали-
шив заповіту, його авторські права припиняються. У разі успадку-
вання за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому
громадянинові, незалежно від його громадянства і наявності родинних
49
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ 1 КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
стосунків з померлим, або юридичній особі, незалежно від профілю
її діяльності і місцезнаходження. У більшості країн авторські права
спадкоємців діють протягом 50 років після смерті автора, почина-
ючи з 1 січня року, що настає за роком смерті.
Суб’єктами авторського права можуть бути також інші право-
наступники, і передусім видавництва, театри, кіностудії, інші орга-
нізації, що займаються використанням творів. Вони придбавають
авторські права на основі укладених з авторами та їхніми спадко-
ємцями авторських договорів. Правомірно придбані авторські права
правонаступників визнаються і охороняються на рівні з правами са-
мих авторів.
3.	Термін дії авторського права
Охорона авторського права обмежена у часі: авторське право ви-
никає з моменту створення твору і діє протягом всього життя автора
і додатково 50 років (у деяких країнах 70 років, у США і країнах
Європейського Союзу 75 років) після його смерті. Особисті права ав-
тора охороняються безстроково. Після закінчення терміну дії автор-
ського права на твір він набуває статусу суспільного надбання. Такі
твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою без ви-
плати авторської винагороди. При цьому повинні дотримуватися осо-
бисті права автора.
Із загального правила, однак, встановлюється ряд винятків. Ав-
торське право на твори, обнародувані анонімно або під псевдонімом,
діє протягом 50 років, рахуючи з 1 січня року, що настає за роком
їх правомірного обнародування. Якщо автор твору, випущеного ано-
німно або під псевдонімом, протягом зазначеного терміну публічно
обнародує або в іншій формі розкриє своє справжнє ім’я, то термін
дії авторського права на цей твір буде обчислюватися за загальними
правилами.
Авторське право на твір, створений у співавторстві, діє протягом
всього життя і 50 років після смерті автора, який пережив інших
авторів. Термін охорони частин колективного твору, які мають само-
стійне значення і використовуються відособлено від інших частин
твору, залежить від тривалості життя їх авторів.
50
Глава 2- НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
2.1.	Загальна характеристика
Сьогодні в Україні вже діє 31 законодавчий, 25 підзаконних і
більше 50 відомчих нормативно-правових актів та законів у сфер;
охорони ІВ.
Перелічимо основні з них:
•	Закон України «Про власність»;
•	Закон України «Про авторське право і суміжні права»;
•	Закон України «Про інформацію»;
•	Закон України «Про науково-технічну інформацію»;
•	Закон України «Про захист інформації в автоматизованих сис-
темах» ;
-	Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі
спілки»;
•	Закон України «Про електронні документи та електронний до-
кументообіг» ;
-	Закон України «Про національну програму інформатизації»;
•	Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»
та багато інших.
Усі нові закони друкуються у газетах «Голос України», «Урядо-
вий кур’єр» та «Відомості Верховної Ради» або на Веб-сторінці Вер-
ховної Ради:
іттмлхісіа^^.иа
чи на сайті ЗАО «Информтехнология»
и)^V^V.паи.кіеV.иа — електронний юрист України, НАУ 8. 3. 0. 0
«Нормативні акти України + експертна система пошуку»
Закон України «Про власність» вважається першим законом
У сфері охорони ІВ. Він був прийнятий 26 березня 1991 р. У законі
51
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
визначаються об’єкти прав інтелектуальної власності громадян т;
регламентуються правовідносини у сфері інтелектуальної та промне
лової власності. До об’єктів прав ІВ відносять: твори науки, літера
тури, мистецтва; відкриття, винаходи; корисні моделі; промислові
зразки; раціоналізаторські пропозиції; знаки для товарів і послуг;
результати науково-дослідних робіт; фірмові найменування; секрети
виробництва (ноу-хау); комп’ютерні програми, бази даних тощо.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» був прий-
нятий 23 грудня 1993 р. Цей закон охороняє особисті (немайнові) і
майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створен-
ням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (автор-
ське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій
мовлення (суміжні права). Див. додаток
Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. закріп-
лює право громадян на інформацію, закладає правові основи інфор-
маційної діяльності. Див. додаток
Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 груд-
ня 1993 р. визначає основи державної політики в галузі науково-
технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах
науково-технічного, економічного і соціального прогресу країни.
Законом регулюються правові та економічні відносини громадян,
юридичних осіб, держави, що виникають при створенні, одержанні,
виконанні та поширенні науково-технічної інформації, а також ви-
значаються правові форми міжнародного співробітництва в цій галузі.
Див. додаток
Закон України «Про захист інформації в автоматизованих систе-
мах» від 5 липня 1994 р. встановлює основи регулювання правових
відносин щодо захисту інформації в автоматизованих системах за
умови дотримання права власності громадян України і юридичних
осіб на інформацію та права доступу до неї, права власника інформації
на її захист, а також встановленого чинним законоданодавством об-
меження на доступ до інформації. Див. додаток
Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі
спілки» від 7 жовтня 1997 р. визначає правовий статус професійних
творчих працівників, встановлює правові, соціальні, економічні та
організаційні засади діяльності творчих спілок у галузі культури та
мистецтва. Див. додаток
52
Глава 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
2.2.	Іпіегпеі-доступ до нормативно-правової бази
кПр://\у\у\у.а-рга\о.кіе\ .иа:8080	Інтелектуальна власність і авторське право в Іпіегпеі
кар:/Латіка-2000. пагод.пі	Твій правовий сайт
ЬМр:/Лу\у\у.Ье2река.сот	Український центр інформаційної безпеки
кир:/Лу\у\у.сірг.ог£	Захист прав інтелектуальної власності
Ьар:/Луку\у.си8(от5Іе£а1.сот	Захист інтелектуальної власності (юридичні консультації)
йКр.УЛукууу.е-соттегсе.сот.її а/$есііг	Е-соттегсе: захист інформації
Ь(Ір://\у\у\у.Гаг1ер.пеГ/~\/егі(а8	Спільнота юристів України
Ьир:/Лукуку.пітЬ.кіеу.иа	Захист авторських прав, інтелектуальної власності
ІШр:/Лу\уи\раіеп(.ог£.иа	Всеукраїнська асоціація представників у справах інтелектуальної власності
Ь«р://\у\у\у.]игсепГег.кіе\ ,иа	Правовий Інтернет-консалтинг
Ь«р://\уе1соте.іо/погагіи82000	«Нотарі>с-2000» — проект надання юридичної допомоги «сам по собі юрист»
кНр:/Лукуку.суЬегіаи'сетге.ог£.ик	СуЬег імус Сепіге Юридичні питання в кібернетичному просторі (е-соттегсе, електронні підписи, цивільні права в умовах Іпіегпеі, ьрат, експорт криптографії)
кир://\у^\у.суЬег8циіггеІ/сот/с1с/ сІсіпдех.Ьгт!	СуЬег8расе Еа\е Сепіге
1Шр://141.161.67.230/	СуЬетрасе Еа\г Ітіііиіе
ЬПр:/Луу^\у.суЬегГгіЬііпа].ог£	оп-Ипе для вирішення конфліктів у Іпіегпеі
кПр://\у\Ум/.еіігореап-ра(еп(- оГГісе.ог§/№$/(\у$іпс1ех.к(т ЬЦр://\у\у\у.еигореап-раіеп(- оШсе.ог§/оп1іпе/іпдех.Ьіт1	ТІїе Еигореап Раіепі О$їсе
Ь(ір:/Л\'\\'\\'.іп1е1ргор1аи.сот/	Адвокатський сервер у вигляді довідкової бібліотеки по інтелектуальній власності (довідники, словники, енциклопедії)
1Шр.7Лум/\у.аір1а.ог£	Американська асоціація по законодавству в області інтелектуальної власності
Ьир://дЬ$/ра£е.8Сг.\УІп?ТОРІС_ІО=5	АРБТ: Універсальна база даних по законодавству
Ішр:/Лу\у\у.\уіро.іп(	Всесвітня організація інтелектуальної власності (ХУогкІ Іпіеііесіиаі Ргорегіу)
Ь(1р://\у\у\\'.8рои.кіе\ .на	Державний департамент інтелектуальної власності
йир:/Лс\с\\.рагк.ги	Довідково-правова система «Гарант»
53
ВА-І.Анпюнов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
йіір7/и улу.іруб'ди	Форум розробників протоколу ІРУ6' для Ішегпеі-2
ІЯф://\¥и'\\'.іп(егпе(2.есіи	Офіційний сайт про Іпіегпеі-2
НПр://\\’\\ \\ .ІіЬ.и(еха8.ес1и/ЕіЬ8/ЕУ6/ РТиТ/рШі.ЬгтІ	Електронна версія підручника по підготовці й оформлення заявки на свій винахід
кЦр://\у\к\у.1І£а.кіеу.иа	Законодавство в Україні
Йнр:/Лу\си .іп(8рк.кіеу.иа	Законодавство України для \УіпсІо\\'\
ЬПр://и\¥и’.о\¥І.ги	Захист прав жінки в країнах СНД (Ореп \Уотеп Опііпе)
Ьир://\¥\у\у.кго.ог^	Захист прав людини в Росії
Йцр://илу\у.1е§а1і(у.кіеу.иа/і1р	Інститут проблем законодавства ім. Ярослава Мудрого: тексти законопроектів Верховної Ради та коментарі до них
Ь((р.7/\¥\у\у.ірта11.Гр1с.есіи/	Інтелектуальна власність в області науки і бізнесу, а також винахідників і підприємців
йир://\у\у\¥.кие8ГегІа\у.сот	Інтелектуальна власність у промисловості
йцр://\у\у\у.8(.гіт.ог.]р/~(гу	Інтелектуальна власність у Японії і всіх країнах Південно-Східної Азії і Тихого океану
кпр7/\¥\у\\’.іхуе8(іа.ги/\¥іп/ кобекз.кіт	Інформаційно-правова система «Кодекс»
Ьі(р7/\¥\У5лМа\у.пуи.ес1и/1іЬгагу/ ЇОГЄІ£П-ІП(І	Каталог «Юридична б-ка Нью- Йоркського університету»
йЦр7/\у\у\у.Са(аЕа\у.сот/	Каталог юридичних каталогів
Ь((р://с8оГ(.есот.т8и.8и/іпГгаІех	Компанія «С8оГ(»
кир7/іг\уаге.сот.иаЯогит	Конференція по авторському праву
Кир7/\¥\уи'.сос1ех.кіеу.иа	Кримінальний кодекс України
ІШр 7/\у \у \у . і с п 1. о г о/	Міжнародний Центр по некомерційному праву
Ь Пр 7Лу \у \у . с І аг у. п е г/Ь г асі/ сорутуГкз.ЬітІ	Міфи в області авторського права
к(Ср7/\у\¥\у.то8раГепГ.ги/коте.ЬітІ	Московське патентне бюро
Ьпр7/\\’\¥\у.1а\у.іпс1іапа.ес1и/1а\у/ У-1іЬ/1а\¥Іпс1ех.Ь(т1	Найбільш універсальні ресурси, що підтримуються в університеті Індіани
Ішр7/\у\у\у.паи.кіеу.иа	Нормативні акти України
кПр7/\у\¥\у.паи.кіеу.иа	Нормативні акти Українич- Експертна система пошуку
ІШр7/\у\у\у.оГІ8р.ог»/с1оситепГ8/ оІІ8р-005.й(т1	Норми користування мережею
54
Глава 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
Ьпр:/Лу\у\уЛигІ8Оіс(іоп.сот/	Останнє(заключне) слово про законодавство в Ішепіег
Инр:/Лу\у\у.еії.ог£ Ипр:/Лу\у\у.еіЬегСагіит.гіі	Останні новини з області авторських і цивільних прав в Іп(егпе(
кпр://\у\у\у. ті п8(р. ги/с!ос$/	Патенти в Російській Федерації
ІШр: /М ху XV. су Ьегс гі те. ге ро її. ги	Портал «Методика досліджування комп'ютерних злочинів «
Йир://хухуху.ріреграг.со.пх/іпс1ех.1лт1	Про джерела патентної інформації
1Шр.7/хухуху.гирЮ.ги	РосПатент
кир://хухуху.порігасу.сот/	Сервер «боротьби» і інформації з (о) піратами
кНр://XV XV XV лі)р пе С г и/ге Ге геп (/XVIIV геГегепСкітІ	Сервер компанії «Ропнет»
кпр://кпоск-кпоск.сот/]г.к(т	Сервер по комп'ютерах і комп'ютерних злочинах
йЦр^/хх'хх'хх'.зоГихагергоіесбоп.сот/	Сервер порад, як забезпечити себе від несанкціонованого використання програмних об'єктів (тобто піратства) за допомогою авторських прав, торгових знаків, патентів, контрактного права
1Шр://хУХУХУ.1Є8.0Г£/ 1Шр://хУХУХУ.1Є8І/0ґ£ ІШр: //XV XV XV. (Ні пк V 8 а. с о т/ Ицр://хухуху.Ьагп8Іс1е8.сот/іпуепбоп8	Сервери траферу технологій і ліцензування будь-яких видів інтелектуальної власності
ІШр: //XV XV XV. раСе п(-тс с і. г и	СоюзПатент
к(ір://аиіт.гісе.ес1и/аиГт	Спеціально для викладачів Вузів
ІШр: //XV XV XV. о і ті. ог§	Стандартизації в Іпїетеі
Ьир://іпГоЬи8Іпе88.сот.иа	Українська бібліотека договорів і документів
кпр://хухуху.8іа.§оу.иа	Українська державна податкова адміністрація
кцр://хухуху.икгргауо.сот	Українське право
1Шр://хухуху.1ахуикгаіпе.сот	Український каталог правових ресурсів
1Шр://хухуху.ехреі1.сот.иа	Український НДІ судової експертизи
1Шр://хухуху.хуІ8еохуІ.ог£.иа	Український Центр з питань банкрутства «Мудра Сова»
кнр://ху\уху.иаіт.сот.иа	Українські торгові марки (реєстрація)
кар://с1Ь8.с1ето8.8и	Універсальна база даних по законодавству
ІШр: //XV XV XV. 1 а\у. и кг. сс	Універсальний сайт з ІВ і КАП
55
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Іінр:/Л\ \\ \\ .сгіте-геьеаісЬ.ог£	Центр досліджл вання комп'терної злочинності в Україні
1інр.7/и \\ \\ .йгі.са/	Центр інформації з захист} прав людини (Ніипап	ІпієпиТ)	1
Нпр.7/тадеіп.ги/іпіга1ех/	Юридична система «ЮСИС»	1
Ьнр7Л\ \\ \\ .ші1пап.сот/(есй1а\\	Юридичний довідниковий сервер по комп'ютерній справі й інформаційним технологіям
Іі((р7/игіч.сот.иа	Юридичний сайт Наталії Плошкової	,
1Шр7/\\ \\ \\ .икгаіпе- ЦоЬаІ.сот. ііа/і пбех-іе.іііті	Юридичні послуги від «Україна —	1 Глобал»
ІШр7/іп\ епюгиогісксот	Як розвивати творче мислення і про патенти
2.3.	Конституція України, Кримінальний кодекс
та Кодекс України про адміністративні
правопорушення стосовно питань захисту
інтелектуальної власності
Конституція України, яка була прийнята на п’ятій сесії Верхов-
ної Ради України 28 червня 1996 р., має певні статті, які охороня-
ють інтелектуальну, творчу діяльність громадян.
Так, у Статті 41 декларується, що: «Кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї
інтелектуальної, творчої діяльності» і далі: «Ніхто не може бути
протиправно позбавлений права власності. Право приватної влас-
ності є непорушним».
У Статті 54 наголошується: «Громадянам гарантується свобода
літературної, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної
власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів,
що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної,
творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати
їх без його згоди ».
Кримінальний кодекс України був прийнятий сьомою сесією Вер-
ховної Ради України і введений у дію з 1 вересня 2001 р. Зокрема він
має Статтю 176 «Порушення авторського права і суміжних прав »,
у якій записано: «Незаконне відтворення, розповсюдження творів
56
Глава 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
науки, літератури, мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних,
...їх незаконне тиражування та розповсюдження..., а також інше ви-
користання чужих творів, комп’ютерих програм і баз даних, об’єк-
тів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або
суміжні права, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому
розмірі, —
• караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподаткованих
мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк
до двох років, з конфіскацією...
Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної
шкоди в особливо важкому розмірі, —
• караються штрафом від двохсот до восьмисот неоподатковува-
них мінімумів доходів громадян або виправними роботами на
строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк,
з конфіскацією...».
Крім цієї окремої Статті, у Кримінальному кодексі України існує
цілий Розділ XVI «Злочини у сфері використання ЕОМ (комп’ютерів),
систем та комп’ютерних мереж», де є Стаття 361 про кримінальну від-
повідальність за «незаконне втручання в роботу ЕОМ (комп’ютерів),
систем та комп’ютерних мереж»; Стаття 362 про «Викрадення, при-
власнення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею
шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем»; стат-
тя 363 про «Порушення правил експлуатації автоматизованих елект-
ронно-обчислювальних систем».
Більш детальну інформацію стосовно цих та інших статей Кри-
мінального кодексу України можна отримати за адресою:
юірю.сосіех.кіео.иа
Кримінальний кодекс України
Ст. 136 — «Порушення авторських прав»
«Випуск під своїм ім’ям або інше привласнення авторства на чу-
жий твір науки, літератури та мистецтва, незаконне відтворення абс
розповсюдження такого твору, — караються виправними роботами
на строк до двох років, або штрафом від 50 до 120 мінімальних роз-
мірів зарплати».
Кодекс України про адміністративні правопорушення
ст. 1643 - «Недобросовісна конкуренція»
57
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
«Неправомірне використання:
фірмового найменування знаку для товарів і послуг або будь-яко-
го маркування товару;
неправомірне копіювання:
форми,
упаковки,
зовнішнього оформлення,
а так само
імітація,
копіювання,
пряме відтворення товару іншого підприємця,
самовільне використання його імені —
тягне за собою накладання штрафу від ЗО до 44 неоподатко-
вуваних мінімальних доходів громадян
з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва
і сировини».
«Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які
можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам ін-
шого підприємця — від 5 до 9 неоподаткованих мінімальних доходів
громадян;
...розголошення комерційної таємниці... — від 9 до 18 неоподат-
кованих мінімальних доходів громадян.
Ст. 1649 «Незаконне розповсюдження примірників аудіовізуаль-
них творів чи фонограм — від 10 до 1000 неоподаткованих мінімаль-
них доходів громадян».
Ст. 169 — «Передача замовнику або у виробництво документа-
ції, яка не відповідає вимогам стандартів — від 3 до 40 неоподат-
кованих мінімальних доходів громадян».
2.4.	Правова база в сфері охорони використання
комп’ютерних програм та баз даних
Проблеми захисту прав інтелектуальної власності в умовах ви-
никнення глобальної інформаційної інфраструктури привертають
все більше уваги з боку працівників різних країн, тому що в різних
країнах ключові поняття авторського права, такі як право на від-
творення, публічне виконання, публічне сповіщення, публічний по-
каз, розповсюдження, використання цитат, відтворення товару
58
Глава 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
в особистих цілях, відтворення примірників твору для навчання, від-
творення творів бібліотеками та архівами інтерпретуються по-різ-
ному, а для мережевих технологій ці поняття ще зовсім не вироблені.
Все більш розмитою стає межа між творчістю та інтерпретацією вже
існуючих даних, між твором та його копією.
Ситуація значно ускладнюється з розвитком глобальних мереж,
зокрема — Іпіегпеі, у якій відсутні поняття національних кордонів,
а постійне збільшення швидкості комунікацій та інтенсифікація
інформаційних процесів призводить до збільшення мобільності ма-
теріальних та інформаційних об’єктів, виробництво, розповсюджен-
ня та правова охорона яких вже не може бути здійснена за допомо-
гою діючого законодавства. Закони, при створенні яких суттєво
використовувалось поняття національних кордонів, стають непри-
датними до застосування. Все більше значення має швидкість фік-
сації та реєстрації інформаційних об’єктів, що захищаються автор-
ським правом, а також зручність та ефективність маніпулювання
такими об’єктами. Слід зазначити, що число користувачів Іпіегпеі
вже досягає сотень мільйонів чоловік, тому ефективне вирішення
проблем захисту прав інтелектуальної власності в цій сфері найближ-
чим часом стане нагальною проблемою.
В цьому блоці законодавчої бази першочергового вирішення по-
требують такі проблеми:
1.	Проблеми захисту власне комп’ютерних програм та баз даних.
Правове регулювання відносин по створенню і використанню ком-
п’ютерних програм і баз даних відбувається на національному і між-
народному рівнях. На національному рівні таке регулювання забез-
печується прийняттям відповідних законів, на міжнародному —
укладенням відповідних конвенцій, угод.
У всіх розвинених країнах, які підписали Бернську конвенцію
про охорону літературних та художніх творів, основною формою охо-
рони комп’ютерних програм і баз даних є авторське право. Комп’ю-
терні програми та бази даних віднесені до категорії об’єктів, що охо-
роняються як літературні твори. В зазначених країнах ефективне
використовуються достоїнства, властиві правовій охороні комп’ю-
терних програм та баз даних нормами авторського права, і компен-
суються його вузькі місця за рахунок застосування інших правових
норм, зокрема патентного права.
55
ВАГ Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Охорона комп’ютерних програм нормами авторського права за-
кріплена в Бернській конвенції про оборону літературних і художніх
творів, членом якої є Україна, Договорі Всесвітньої організації охо-
рони інтелектуальної власності, з авторського права, і підписаному
на Дипломатичній конференції 20 грудня 1996 року, директиві Єв-
ропейських Співтовариств про правову охорону комп’ютерних прог-
рам і баз даних від 14 травня 1991 року, Угоді Світової організації
торгівлі про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності
(Угода ТРІПС), дотримання положень якої є неодмінною умовою
вступу України до СОТ.
В Україні охорона комп’ютерних програм та баз даних здійсню-
ється відповідно до Закону України «Про авторське і суміжні пра-
ва» , що в основному відповідає вимогам міжнародних конвенцій і
угод, переважна більшість статей якого безпосередньо стосується й
комп’ютерних програм і баз даних.
Разом з тим специфічні особливості комп’ютерних програм і баз
даних утруднюють застосування до них усіх норм авторського пра-
ва, яке не повною мірою задовольняє інтереси розробників комп’ю-
терних програм, зокрема не захищає від запозичення принципів, ре-
алізованих в них. До того ж, щоб правова охорона комп’ютерної
програми чи бази даних найбільш повно відповідала вимогам сучас-
ного рівня розвитку інформатики, недостатньо охорони комп’ютер-
них програм та баз даних як літературних творів. У розвинених краї-
нах застосовують системний підхід щодо охорони комп’ютерних
програм та баз даних, який включає і можливість їх захисту патент-
ним законодавством. Але в Україні згідно із Законом «Про охорону
прав на винаходи і корисні моделі» програми для обчислювальних
машин не можуть одержати правову охорону. Це практично лишає
поза охороною винаходи, пов’язані з комп’ютерними програмами та
базами даних, обмежує інтереси заявників України відносно їх прав
в розвинених країнах.
2.	Проблеми, пов’язані з мережевою специфікою Іпіегпеі і необ-
хідністю змін у діючому законодавстві та вироблення нових
концепцій охорони авторського та суміжних прав.
3.	Проблема законодавчого врегулювання достатньо нової, а то-
му і мало ще вивченої проблеми захисту імен доменів.
60
Глава 2. НОРМАТИВНО ПРАВОВА БАЗА
У сфері охорони комп’ютерних програм та боротьби з піратством
зміст законодавчих актів має бути спрямований на такі аспекти:
7. Удосконалення правової охорони комгіютерних програм.
Навіть саме поняття «комп’ютерна програма» визначається за-
конодавствами різних країн по-різному. А для такого часто та давно
уживаного поняття як «база даних» немає єдиної думки серед пред-
ставників різних міжнародних організацій щодо його визначення.
Що вже казати про правові засади охорони цього об’єкта інтелек-
туальної власності. Але треба зазначити, що поняття «база даних»
виникло у 70-ті роки, що для комп’ютерної галузі вже майже до-
історична епоха. А питання охорони таких нових об’єктів інтелек-
туальної власності, як «інтелектуальна база даних», «база знань»,
«інтелектуальна система», «інформаційна технологія», «інтелек-
туальна інформаційна технологія», які визначені сучасними стан-
дартами, зокрема прийнятим в Україні Державним стандартом «Ін-
телектуальні інформаційні технології» (ДСТУ 2481-94), ще навіть
і не розглядались. Можна згадати про мережеві технології, у яких
вже існують та динамічно розвиваються абсолютно нові типи об’єк-
тів інтелектуальної власності, охорона яких вже ніяким чином не
може бути здійснена за допомогою діючого законодавства.
У вирішення проблеми можна визначити певні ключові аспекти.
Але перш за все, це — вивчення, застосування та участь у роз-
робці міжнародних стандартів у галузі охорони комп’ютерних прог-
рам (пред усім — термінологічних).
Тому зараз у цій галузі відбувається інтенсивне створення нових
підходів для розробки таких законодавчих актів, відбуваються чис-
ленні зустрічі та наради, де наша країна також має брати участь.
2.	Удосконалення нормативно-правової бази в галузі охорони
прав інтелектуальної власності в Інтернет.
Домен — символьне уявлення ІР-адреси (наприклад, ипвір.іпїо-
агі.ги). ІР-адреса, що визначає місце розташування інфрмації в ме-
режі «Інтернет», виражений у цифровій формі. Але в даний час від-
сутні будь-які державні акти, що регулюють питання виникнення,
експлуатації і розпорядження доменними іменами. Більш того, да-
ний термін, як, у тім, і вся понятійна база мережі Інтернет, жодногс
разу не згадується в жодному законодавчому акті.
61
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Реєстратор доменних імен не несе ніякої відповідальності за реа-
льні правові порушення. Це означає, що домен, наприклад, з ім’ям
іоіоіохриегіу.иа, що функціонував у мережі, за рішенням суду мол?
бути відібраний у його заявника (власника) через порушення прав ш
товарний знак або фірмове найменування. Від особи, що розпоря-
джалася доменом, також можуть зажадати відшкодування збитку
або компенсації за використання чужого об’єкта інтелектуальної
власності, наприклад, зареєстрованого знака обслуговування по кла-
су зв’язку дівегіу.
Щоб доменне ім’я для електронної пошти, віртуального аба фі-
зичного серверу, що служить для індивідуалізації в Інтернеті, стале
дійсним і повноправним об’єктом інтелектуальної власності, що охо-
роняється вітчизняним законодавством, рекомендується можливим
здійснити перенос об’єкта Інтернет — доменного імені в поле права
інтелектуальної власності, тобто, зареєструвавши доменне ім’я і
або його істотну частину в якості словесного товарного знаку.
3.	Удосконалення законодавства про авторське право, так і де
законодавства про патентне право.
Щодо охорони комп’ютерних програм нормами авторського пра-
ва, то, крім існуючих норм у законі України «Про авторське право і
суміжні права», необхідно законодавчо закріпити спеціальну статтю
про охорону комп’ютерних програм, значення термінів, що стосу-
ється їх охорони. Слід законодавчо закріпити також право на дер-
жавну реєстрацію комп’ютерних програм і процедуру його здійснен-
ня. Важливо додати положення про те, що закон не застосовується
до мов програмування, синтаксису і алгоритмів комп’ютерних прог-
рам, які використовуються при їх створенні, до комп’ютерних прог-
рам спрямованих на завдання шкоди, шкідливий вплив на інші прог
рами і засоби. Підлягають забороні імпортування, виготовлення,
поширення і використання апаратних засобів або надання послуг,
метою яких є зняття технічного захисту з комп’ютерних програм.
Слід закріпити права законного користувача на виготовлення її ко-
пій, дозволених ліцензійною угодою, або ж однієї копії за умови, що
така копія необхідна для використання програми або виключно за-
пасної копії для заміни законно набутої на випадок, якщо остання
пошкоджена або втрачена.
62
Глава 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
Щодо охорони комп’ютерних програм і баз даних нормами па-
тентного права, то в патентні закони необхідно внести уточнення,
що патентнонездатними є комп’ютерні програми як такі. Відносини,
що регулюються патентним законодавством діють у тій частині, в
якій вони не звужують охорони і не суперечать законодавству про
авторське право.
4.	Внесення змін та доповнень до відповідних кодексів України,
що передбачають посилення відповідальності за порушення
прав на об’єкти інтелектуальної власності з урахуванням
необхідної боротьби з піратством.
В Україні практично відсутні норми адміністративного і кримі-
нального права, спрямовані на припинення протиправних дій, по-
в’язаних з комп’ютерними програмами. Необхідна розробка кон-
кретних адміністративно-правових і кримінально-правових заходів,
спрямованих на попередження і невідкладне припинення контра-
фактних дій. До порушників прав на комп’ютерні програми і бази
даних слід запровадити ордери на обшук та інші профілактичні про-
цедури цивільного права. Кримінальна практика повинна включати
конфіскацію піратських копій, накладення арешту на матеріали і
обладнання, виготовлену продукцію, позбавлення порушників волі
за злочини у великих розмірах.
5.	Запровадження комплексного підходу до правової охорони
комп’ютерних програм і баз даних.
Правова охорона комп’ютерних програм і баз даних може здійс-
нюватись не лише нормами авторського права і патентного права, а
й договірним правом, законодавством про недобросовісну конкурен-
цію, про охорону комерційних таємниць. Так, договори на створен-
ня і використання комп’ютерних програм доцільно виділити в спе-
ціальну групу договорів у Цивільному кодексі України. Існуюче
піратство на рівні використання алгоритмів, реалізованих у ком-
п’ютерній програмі може завдавати відчутної шкоди їх виробникам.
Такі дії розглядаються як противоправні в тому випадку, якщо алго-
ритм, використовуваний в комп’ютерній програмі, є конфіденційною
інформацією і підпадає під комерційну таємницю.
Концепція правової охорони використання комп’ютерних прог-
рам і баз даних.
63
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ГІРЛВО
Комп’ютерні програми та бази даних, як специфічні об’єкти ін-
телектуальної власності, повинні мати особливий статус правової
охорони. Поряд з авторським правом вони повинні охоронятися па-
тентним договірним правом, законодавством про недобросовісну
конкуренцію, про охорону комерційних таємниць.
Найбільшого розвитку глобальна інформаційна структура набу-
ла протягом останніх років і тому не встигла ще зазнати повногс
законодавчого врегулювання. Але з огляду на те, що ця інфраструк-
тура все більше і більше втілюється в повсякденне життя, з її до-
помогою здійснюється продаж-купівля, розповсюдження інформації
і іноді як результат, порушення прав окремих суб’єктів, таке за-
конодавче регулювання є вкрай необхідним.
Основними проблемами, які потребують додаткового досліджен-
ня та вирішення, є:
1.	Встановлення уніфікованої термінології, що стосується інфор-
маційної сфери.
2.	Забезпечення охорони комп’ютерних програм та баз даних, а
саме встановлення:
•	основних засад правової охорони використання комп’ютер-
них програм та баз даних.
•	переліку випадків, що кваліфікуються як неправомірне ви-
користання комп’ютерних програм і баз даних.
•	санкцій за неправомірне використання комп’ютерних прог-
рам та баз даних.
3.	Вирішення проблем, пов’язаних з мережевою специфікою Іп-
іетеї і необхідністю змін у діючому законодавстві та вироб-
лення нових концепцій охорони авторського та суміжних прав.
4.	Законодавче врегулювання проблеми захисту імен доменів, а
саме: з метою надання доменному імені для електронної пош-
ти, віртуального або фізичного серверу, що служить для на-
дання індивідуалізації в Інтернет, статусу об’єкта інтелекту-
альної власності, що охороняється вітчизняним законодав-
ством, вважається за доцільне здійснити перенос об’єкта Ін-
тернет-доменного імені в поле права інтелектуальної влас-
ності шляхом реєстрації доменного імені і/або його істотної
розпізнава юї частини в якості товарного знаку.
64
Глава 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
Розпочати роботи щодо владнаний перелічених програм вважа-
ється за доцільне з розробки «концепції правової охорони викорис-
тання комп’ютерних програм і баз даних». Така Концепція вже роз-
роблялась в Держпатенті України, але не була прийнята з огляду на
дуже загальний характер та відсутність будь-яких суттєвих поло-
жень. Крім того, текст Концепції не переглядався з моменту її роз-
робки, а саме 1998 року.
Вважається за доцільне розробити новий варіант Концепції, що
буде складатися з наступних розділів:
1.	Перелік термінів, що використовуються.
2.	Основні засади правової охорони використання комп’ютерних
програм та баз даних.
3.	Перелік випадків, що кваліфікуються як неправомірне вико-
ристання комп’ютерних програм та баз даних.
4.	Умови виникнення відповідальності за неправомірне викорис-
тання комп’ютерних програм та баз даних.
Крім того Концепція буде містити перелік нормативно-правових
актів, що мають бути розроблені з метою забезпечення охорони прав
на інтелектуальну власність в інформаційній сфері. Загальну струк-
туру Закону України «Про охорону програм для електронних обчис-
лювальних машин і баз даних» можна представити наступним чином:
Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Основні поняття.
Стаття 2. Відношення, які регулюються даним законом.
Стаття 3. Об’єкт правової охорони.
Стаття 4. Умови визнання авторського права.
Стаття 5. Авторське право на базу даних.
Стаття 6. Термін дії авторського права.
Стаття 7. Сфера дії даного закону.
Розділ 2. ВИНЯТКОВІ АВТОРСЬКІ ПРАВА
Стаття 8. Авторство.
Стаття 9. Особисті права.
Стаття 10. Майнові права.
Стаття 11. Передача майнових прав.
Стаття 12. Майнові права на програму для ЕОМ.
Стаття 13. Право на реєстрацію.
Розділ 3. ВИКОРИСТАННЯ ПРОГРАМ ДЛЯ ЕОМ І БАЗ ДАНИХ
65
Ш.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Стаття 14. Використання програми для ЕОМ або бази даних
за договором із право власником.
Стаття 15. Вільне відтворення та адаптація програми для ЕОМ
або бази даних.
Стаття 16. Вільний перепродаж примірника програми для ЕОМ
або бази даних.
Розділ 4. ЗАХИСТ ПРАВ
Стаття 17. Порушення авторського права. Контрафактні при-
мірники програм для ЕОМ або бази даних.
Стаття 18. Захист прав на програму для ЕОМ і баз даних.
Стаття 19. Арешт контрафактних примірників програм для
ЕОМ і бази даних.
Стаття 20. Інші форми відповідальності.
Глава 3. ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ
АВТОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВА
3.1.	Організації України
В Україні існує декілька комітетів, агентств або відомств, що опі-
куються соціальним захистом громадян країни стосовно їх автор-
ських і суміжних прав.
Перелічимо основні з них:
•	Державне агентство України з авторських і суміжних прав; див.
Додаток
•	Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної
власності;
•	Державне патентне відомство України;
•	Комітет з інтелектуальної власності;
•	Департамент інтелектуальної власності при Міністерстві освіти
України;
•	Державний комітет України по стандартизації, методології та
сертифікації тощо.
Про створення Державного агентства України
з авторських і суміжних прав
Постанова Кабінету Міністрів України
від 25 березня 1992 р. № 154
(ЗП України. 1992 р, № 4. ст. 98)
(Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету
Міністрів України від 29 травня 1996 р. № 576)
На виконання Указу Президента України «Про невідкладні захо-
ди щодо соціального захисту діячів літератури і мистецтва в умовах пе-
реходу до ринкових відносин» Кабінет Міністрів України постановляє:
67
В.М.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
1.	Створити Державне агентство України з авторських і суміжних
прав при Кабінеті Міністрів України. За пропозицією Українськогс
республіканського агентства з авторських прав (УРААП) створення
вказаного агентства провести на базі УРААПу, що ліквідується.
Затвердити Положення про Державне агентство України з автор-
ських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України, що додається.
2.	Установити, що Державне агентство України з авторських і
суміжних прав при Кабінеті Міністрів України здійснює свою діяль-
ність за рахунок комісійних відрахувань з усіх видів авторської ви-
нагороди і нарахувань до фондів творчих спілок, за надання послуг
українським і зарубіжним правовласникам щодо використання тво-
рів та об’єктів суміжних прав, інших доходів, а також частково за
рахунок республіканського бюджету.
У разі необхідності передбачити для зазначеного агентства ва-
лютне фінансування на проведення розрахунків за видання та інші
види використання творів іноземних авторів, звуко- і відеозаписів,
передач ефірного мовлення інших країн установами Державного ко-
мітету України по пресі, Академії наук України, Української теле-
радіокомпанії, Міністерства культури України та іншими держав-
ними користувачами авторських і суміжних прав за їх заявками на
конкретні твори.
3.	(Пункт 3 втратив чинність згідно з постановою Кабінету
Міністрів України від 29 травня 1996р. №576)
4.	Установити умови оплати праці працівників Державного агент-
ства України з авторських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів
України стосовно до умов оплати праці керівників державних ко-
мітетів і керівних працівників і спеціалістів центрального апарату
державних комітетів, затверджених постановою Кабінету Міністрів
України від 9 січня 1992 р. № 10.
5.	Установити чисельність апарату Державного агентства Украї-
ни з авторських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України у
кількості 40 чоловік.
Дозволити Агентству мати одного заступника голови і колегію у
складі 7 чоловік.
6.	Державному агентству України з авторських і суміжних прав
при Кабінеті Міністрів України взяти на свій баланс основні фонди
(приміщення, обладнання) та інше майно, а також фінансові й мате-
68
Гчава 3. ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ АВТОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВ*
ріальні ресурси ліквідованого Українського республіканського агент-
ства з авторських прав за станом на 1 березня 1992 року.
7.	Установити, що голова, заступник голови та члени колегії
Державного агентства України з авторських і суміжних прав при Ка-
бінеті Міністрів України за умовами медичного, транспортного і по-
бутового обслуговування прирівнюються відповідно до голів держав-
них комітетів України, «їхніх заступників і членів колегій.
8.	Визнати такою, що втратила чинність, постанову Ради Мініст-
рів УРСР від 31 січня 1978 р. № 78 «Про поліпшення умов роботи
Українського республіканського відділення Всесоюзного агентства
по авторських правах».
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету
Міністрів України
від 25 березня 1992 р. № 154
ПОЛОЖЕННЯ
про Державне агентство України
з авторських і суміжних прав
1.	Державне агентство України з авторських і суміжних прав при
Кабінеті Міністрів України (ДААСП України) є органом державної
виконавчої влади і підпорядковується Кабінету Міністрів України.
ДААСП України проводить у життя політику України у галузі
авторського права, забезпечує права і законні інтереси авторів творів
науки, літератури і мистецтва, артистів-виконавців, творців звуко-
і відеозаписів, організацій ефірного мовлення.
2.	ДААСП України у своїй діяльності керується Конституцією
України, законами й іншими рішеннями Верховної Ради України та
її Президії, указами Президента України, постановами й розпоря-
дженнями Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.
3.	Головними завданнями ДААСПу України є:
забезпечення дотримання відповідно до чинного законодавства
авторських і суміжних прав правовласників України та право-
власників інших країн та їхніх правонаступників на території
України і за її межами;
69
ВМ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
надання підтримки авторам і власникам авторських і суміжний
прав в управлінні їх майновими правами;
забезпечення обслуговування правовласників та їхніх правова
ступників на основі використання нової техніки та передових
технологій;
сприяння розширенню міжнародного наукового і культурногс
співробітництва, обміну духовними цінностями, прилучення
громадян України до надбань світової культури;
розробка і здійснення пропозицій, пов’язаних з удосконаленням
законодавства в галузі авторських і суміжних прав, участю Ук-
раїни в міжнародній системі охорони цих прав.
4.	ДААСП України відповідно до покладених на нього завдань:
а)	здійснює на основі угоди з власниками авторських і суміжних
прав управління їх майновими правами в Україні та за її ме-
жами. При цьому:
надає користувачам ліцензії на відповідне використання тво-
рів; визначає за угодою з користувачами розмір і порядок
виплати винагороди, яка належить авторам за такими лі-
цензіями; здійснює збір, розподіл та виплату винагороди,
передбаченої ліцензіями;
здійснює збір, розподіл та виплату винагороди, яка відповідно
до чинного законодавства належить власникам авторських
і суміжних прав, без видачі ліцензій;
провадить розрахунки з авторами інших країн, неурядовими
та іншими організаціями за угодами про взаємне представ-
ництво інтересів;
веде облік усіх підприємств, установ і організацій незалежно
від форм власності та осіб — користувачів авторських прав;
реєструє правовласників та об’єкти охорони авторських прав;
вживає необхідних заходів до запобігання порушенню і віднов-
лення порушених прав авторів і власників суміжних прав;
б)	укладає на основі повноважень, наданих йому правовласни-
ками, угоди або здійснює посередництво при укладанні угод про
уступку прав на використання в Україні та за її межами творів
власників авторських і суміжних прав, яких обслуговує ДААСП
України;
70
Глава 3. ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ АВТОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВА
в)	здійснює за дорученням українських користувачів посередницт-
во при укладанні угод про придбання прав на використання в
Україні творів правовласників інших країн;
г)	надає послуги, безпосередньо пов’язані з уступкою та придбан-
ням авторських прав (редагування, рецензування, переклади
на інші мови, підготовка «камерареді», виготовлення або про-
кат нот та ілюстрацій, слайдів, кольороподільної плівки, фото,
програм для ЕОМ, експедирування матеріалів за угодами то-
що). Здійснює на основі відповідних повноважень посередницт-
во при укладанні угод між українськими юридичними і фізич-
ними особами та юридичними і фізичними особами інших країн
на зазначені види послуг;
д)	виконує відповідно до міжнародних нормативів і стандартів сер-
тифікацію та реєстрацію програм для ЕОМ, інші функції; укла-
дає на основі повноважень, наданих правовласниками, угоди
або здійснює посередництво при укладанні угод про уступку прав
на використання програм для ЕОМ;
є) одержує і виплачує за належністю винагороду за угодами, укла-
деними ДААСПом України або при його посередництві, а також
одержує за дорученнями українських правовласників і право-
власників інших країн і виплачує винагороди за угодами в га-
лузі авторських і суміжних прав, укладеними без участі ДААСПу
України;
ж) надає посередницькі послуги при показі на виставках і вис-
тавках-продажах творів образотворчого мистецтва, а при реа-
лізації таких творів із збереженням за авторами прав слідуван-
ня виплачує авторський гонорар;
з) здійснює збір і виплату встановлених законодавством відраху-
вань до фондів творчих спілок України та інших громадських
об’єднань на договірній основі;
і) стягує до державного бюджету відповідно до чинного законо-
давства податок з винагороди, що виплачується через ДААСП
України;
к) проводить на договірній основі рекламно-інформаційну роботу;
л) здійснює видавничу діяльність в Україні та за її межами;
м) надає на договірній основі правову допомогу щодо захисту
авторських і суміжних прав українських правовласників і
71
ВЛІ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
правовласників інших країн в Україні та українських правовлас-
ників за її межами, представляє права і законні інтереси право-
власників. Одержує і виплачує за належністю суми авторськогс
гонорару, що надходять у результаті надання правової допомоги
правовласникам. При цьому правова допомога щодо захисту
прав українських правовласників за межами України за угода-
ми з користувачами інших країн, укладеними за участю ДААСПу
України, здійснюється за рахунок його валютних коштів, а за
угодами, укладеними без участі ДААСПу України, — за раху-
нок коштів правовласника;
н) розробляє і в установленому порядку вносить пропозиції щодс
розширення міжнародного співробітництва в галузі охорони ав-
торських і суміжних прав. В установленому порядку бере участь
у підготовці й укладанні міжнародних угод України про вза-
ємну охорону авторських і суміжних прав;
о)	організує у межах своєї компетенції міжнародні наукові кон-
ференції і симпозіуми, книжкові ярмарки, виставки, музичні
фестивалі та інші культурні й інформаційні заходи, що прово-
дяться в Україні та за її межами, і бере в них участь;
п) розробляє і в установленому порядку вносить пропозиції щодо
вдосконалення законодавства про авторські й суміжні права на ос-
нові вивчення практики застосування цього законодавства, а та-
кож міжнародного досвіду в галузі авторських і суміжних прав;
р)	розвиває і зміцнює співпрацю у питаннях авторських і суміж-
них прав з творчими спілками, іншими громадськими об’єднан-
нями, науковими установами і закладами культури України;
с)	бере участь за рахунок власних коштів у культурних, благо-
дійних, гуманітарних фондах України та фондах інших країн;
т)	здійснює інші функції, що випливають з чинного законодав-
ства про авторські і суміжні права або з факту участі України у
міжнародних багато- і двосторонніх угодах про охорону автор-
ських і суміжних прав.
5.	ДААСП України має право:
а)	брати участь у роботі міжнародних і неурядових організацій
інших країн з питань авторських і суміжних прав;
б)	укладати угоди з іноземними фірмами і громадянами на пред-
ставництво інтересів ДААСПу України за межами України, а
72
Глава 3. ОРГАНІЗАЦІЇ. ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ АВТОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВА
також укладати інші угоди з відповідними неурядовими орга-
нізаціями, що займаються питаннями охорони авторських і
суміжних прав;
в)	виконувати за угодами у межах своєї компетенції замовлення
органів державного управління, державних підприємств, установ
та організацій, кооперативних організацій, громадських об’єд-
нань, творчих спілок, окремих власників авторських і суміжних
прав та їх правонаступників. Розрахунки проводяться за цінами
і тарифами, передбаченими затвердженими прейскурантами, а
при їх відсутності — за договірними цінами і тарифами;
г)	створювати пункти нештатних інспекторів ДААСПу України у
Республіці Крим, в обласних центрах та інших містах України;
д)	відкривати в установленому порядку в інших країнах представ-
ництва ДААСПу України, створювати малі підприємства, інші
господарські організації, у тому числі спільні, за участю іно-
фірм, що діють за принципами госпрозрахунку.
6.	ДААСП України очолює голова, який призначається Кабіне-
том Міністрів України.
Голова має заступника, якого за його поданням призначає Кабі-
нет Міністрів України.
Голова несе персональну відповідальність за виконання покла-
дених на ДААСП України завдань і здійснення ним своїх функцій.
7.	Для обговорення та погодження вирішення питань у ДААСП
і України утворюється колегія в складі голови ДААСПу України (го-
лова колегії), заступника голови за посадою, а також інших керів-
них працівників ДААСПу України.
Члени колегії ДААСПу України затверджуються Кабінетом Мі-
ністрів України.
Структура і штатний розпис ДААСПу України затверджується
головою Агентства в межах коштів, що спрямовуються на оплату
праці працівників апарату.
Рішення колегії проводяться в життя, як правило, наказами го-
лови ДААСПу України.
8.	ДААСП України в межах своєї компетенції видає на основі та
на виконання чинного законодавства накази, організує і перевіряє
їх виконання.
73
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
ДААСП України у необхідних випадках видає разом з іншими
сгрганами державного управління та громадськими об’єднаннями
спільні акти.
9.	Для розгляду пропозицій, спрямованих на краще забезпечен-
ня прав і законних інтересів авторів творів, артистів-виконавців,
творців звуко- і відеозаписів, організацій ефірного мовлення, та з
інших питань при ДААСПі України створюється консультативна
рада з представників авторської громадськості, творчих спілок, заці-
кавлених міністерств і відомств. У ДААСПі України можуть ство-
рюватис й інші дорадчі органи.
Склад консультативної ради та інших дорадчих органів і поло-
ження про них затверджується головою ДААСПу України.
10.	ДААСП України будує свою роботу відповідно до діючого в
його системі господарського механізму і в установленому порядку
розпоряджається одержаними доходами.
Джерелами формування доходів ДААСПу України у вітчизняній
та іноземній валюті є:
а)	комісійні відрахування від сум:
авторської винагороди, одержаної чи нарахованої в Україні, а
також тієї, що надійшла з інших країн при здійсненні ко-
лективного управління правами;
винагороди, що належать ДААСПу України за угодами, укла-
деними агентствами інших країн або при їх посередництві;
винагороди, збір якої здійснює ДААСП України за доручен-
нями українських та іноземних правовласників, а також за
угодами, укладеними без його участі;
нарахувань, проведених ДААСПом України до фондів творчих
спілок та інших творчих об’єднань;
винагороди за надання юридичної допомоги при захисті ав-
торських і суміжних прав українських та іноземних право-
власників в Україні та українських право-власників в ін-
ших країнах;
б)	кошти, одержані від рекламно-інформаційної діяльності за укла-
деними угодами;
в)	доходи, одержані від діяльності підвідомчих підприємств і ор-
ганізацій;
г)	дотації з державного бюджету;
74
Глава 3. ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ АВТОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВА
д)	добровільні внески, дарунки, надходження від українських та
іноземних організацій, спілок, фірм, підприємств, установ і окре-
мих громадян у вигляді грошових сум;
є) інші доходи.
Розмір комісійних відрахувань із суми винагороди, збір якої про-
вадить ДААСП України і яка надходить з-за кордону при здійсненні
колективного управління правами, щороку визначається за пого-
дженням з консультативною радою представників авторської гро-
мадськості виходячи з видатків ДААСПу України при зборі, роз-
поділі й виплаті винагороди. Розмір комісійних відрахувань з інших
сум, що виплачуються через ДААСП України, визначається відпо-
відно до укладених угод і залежить від обсягу послуг, надаваних
ДААСПом України.
Розмір коштів з бюджету (дотацій) визначається за погодженням
з Міністерством фінансів України у проекті державного бюджету на
наступний фінансовий рік.
11.	ДААСП України відповідно до Положення про господарсь-
кий механізм в установах соціально-культурної сфери може утво-
рювати фонди:
а)	оплати праці;
б)	валютний;
в)	соціального розвитку;
г)	спеціальний фонд винагороди.
Відрахування до валютного фонду ДААСПу України здійснюєть-
ся відповідно до чинного законодавства України.
12.	ДААСП України 50 відсотків сум нез’ясованої і незапитаної
винагороди у вітчизняній та іноземній валюті перераховує до бю-
джету і державного валютного фонду України після трьох років з
дати надходження на поточні рахунки ДААСПу України, а 50 від-
сотків можуть включатися до чергових виплат розподілюваних сум
та використовуватися на інші цілі в інтересах власників авторських
і суміжних прав, яких він представляє.
13.	Агентство здійснює оперативний та бухгалтерський облік ре-
зультатів своєї роботи, веде статистичну та бухгалтерську звітність
в установленому порядку.
14.	ДААСП України є юридичною особою, має самостійний ба-
ланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із
зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.
75
В.М.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
15.	Місцезнаходження Державного агентства України з автор-
ських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України: 252030.
Київ-30, вул. Б. Хмельницького, 34.
3.2. Міжнародні організації
Найбільш відомою міжнародною організацією з питань, що роз-
глядаються, є ВОІВ — Всесвітня організація інтелектуальної влас-
ності, яка була організована на основі Конвенції, що була підписана
в Стокгольмі 14 липня 1967 р. ВОІВ була створена з метою взаємо-
розуміння та співробітництва між державами, взаємної користі, за-
охочення творчої діяльності, сприйняття охорони інтелектуальної
власності в усьому світі, забезпечення адміністративного співробіт-
ництва союзів (країн).
Адреса ВОІВ (ЇУогІсІ Іпіеііесіиаі Ргорегіу) в Іпіегпеі:
ірилт.ипро.іпі
Існує також Всесвітня конвенція про авторське право від 1952 р.,
яка була підписана 6 вересня 1952 р., переглянута 24 липня 1971 р.,
ратифікована 23 грудня 1993 р. (Постанова Верховної Ради України
№3794-ХІІ).
3.3. Концепція розвитку стосунків з Європейським
Союзом у галузі авторського права і суміжних прав
1.	Основні напрями та пріоритети розвитку стосунків з Європей-
ським Союзом у галузі авторського права і суміжних прав.
Основними напрямами і пріоритетами розвитку стосунків з Євро-
пейським Союзом у галузі авторського права і суміжних прав є:
розвиток і вдосконалення національного законодавства шляхом:
а)	підготовки нових законопроектів, внесення змін і допов-
нень до чинного законодавства;
б)	введення кримінальної та адміністративної відповідальнос-
ті, що існує в країнах-членах ЄС, за порушення норм автор-
ського права і суміжних прав;
в)	використання в національному законодавстві норм і поло-
жень директив ЄС з охорони інтелектуальної власності;
• здійснення кадрового забезпечення системи охорони об’єк-
тів авторського права і суміжних прав шляхом підготовки
і перепідготовки спеціалістів у галузі охорони літературних
76
Глава 3. ОРГАНІЗАЦІЇ. ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ АВТОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВА
і музичних товарів, аудіо- і відеозаписів, комп’ютерних прог-
рам, програм телерадіомовлення;
•	створення громадських організацій з управління майновими
правами авторів на колективній основі;
•	застосування новітньої техніки і прогресивних технологій у
галузі автоматизованої обробки інформації, системи зби-
рання, розподілу і виплати авторської винагороди, створен-
ня комп’ютерних каталогів.
2.	Головна мета співробітництва, стратегія щодо її досягнення та
відповідні тактичні дії
Головною метою співробітництва у галузі авторського права і су-
міжних прав є гармонізація національного законодавства із законо-
давством країн-членів ЄС. Йдеться про створення системи виключно
правомірного використання на території України творів науки, літе-
ратури і мистецтва, комп’ютерних програм, виконань, фонограм,
програм телерадіомовлення — системи, яка б гарантувала рівень за-
хисту, аналогічний тому, що існує у Співтоваристві.
У стратегічному плані,керуючись вимогами Конституції Украї-
ни, нормами законів України «Про авторське право і суміжні пра-
ва» , «Про інформацію»,
«Про телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби ма-
сової інформації (пресу) в Україні», «Про видавничу справу», «Про
кіноматографію», положеннями відповідних указів Президента Ук-
раїни, постанов Кабінету Міністрів України, забезпечувати інтеграцію
законодавства України до міжнародної системи охорони об’єктів ав-
торського права і суміжних прав, створення сприятливого режиму
визнання і захисту інтелектуальної власності.
Забезпечувати виконання вимог Бернської конвенції про охорону
літературних і художніх творів (Паризький акт, 1971 рік), Всесвіт-
ньої конвенції про авторське право, членами яких є Україна.
Продовжувати роботу щодо приєднання України до багатосто-
ронніх конвенцій про права на інтелектуальну власність. Забезпе-
чити вступ України до Міжнародної конвенції про охорону прав ви-
конавців, виробників фонограм і органів радіомовлення (Рим,
1961 рік), Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від
незаконного відтворення їх фонограм (Женева, 1971 рік), Договору
Всесвітньої організації інтелектуальної власності з виконань і фо-
нограм (Женева, 1996 рік).
77
ВЛІ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
У практичному плані:
а)	впроваджувати у систему законодавчих актів України (стосов-
но охорони об’єктів авторського права і суміжних прав) вимоги ди-
ректив Європейського Союзу «Про юридичний захист комп’ютер-
них програм» (1991 рік), «Про права на оренду і прокат та права,
пов’язані з авторським правом у галузі інтелектуальної власності»,
(1992 рік), «Про координацію деяких положень авторського права
і суміжних прав, застосовуваних до радіомовлення через супутніх і
до трансляції по дротовому зв’язку» (1993 рік), «Про узгодження
строків захисту авторського права і суміжних прав» (1993 рік), «Про
юридичний захист авторського права і суміжних прав» ( 1996 рік);
б)	укладати двосторонні угоди про взаємне представництво інте-
ресів з авторсько-правовими організаціями країн-членів ЄС;
в)	вивчити і впроваджувати дослід країн-членів ЄС у нормотвор-
чій роботі, системі охорони об’єктів авторського права і суміжних
прав (практика досудового і судового розгляду конфліктних справ,
боротьба з піратством), управління майновими правами на колек-
тивній основі, у створені фондів матеріальної допомоги членам ав-
торсько-правових товариств;
г)	створювати цілісну систему охорони об’єктів авторського пра-
ва і суміжних прав із врахуванням досвіду європейських країн.
3.	Суб’єкти розвитку стосунків
Встановлювати і підтримувати ділові контакти з відповідними під-
розділами ЄС з проблем інтелектуальної власності, а також з автор-
сько-правовими організаціями країн-членів ЄС: Ей-Сі-Бі (Королівство
Бельгія), КОДА, Ей-Сі-Бі (Королівство Данія), ГЕМА, БІЛЬД-КУНСТ
(Федеративна Республіка Німеччина), СОПЕ (Грецька Республіка),
СГАЕ, СТЕФ (Королівство Іспанія), САСЕМ, СДЕМ,СКАМ, СКАД
(Французька Республіка), ІМПО (Ірландія), СІАЄ (Італійська Рес-
публіка),БУМА (Королівство Нідерландів), СПА (Португальська
Республіка), ДАКС, Пі-Ер-Ес (Сполучене Королівство Великобри-
танії та Північної Ірландії).
3.4.	Програма інтеграції України до Європейського
Союзу у галузі авторського права і суміжних прав
І. Загальні положення
В умовах глобаяізації та лібералізації світової економіки поси-
люється взаємозалежність країн світу та здійснюється поступовий
78
Глава 3. ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ АВТОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВА
процес інтеграції ринків, зокрема інтелектуальної власності. Важ-
ливою складовою частиною ринку інтелектуальної власності є ін-
дустрія авторського права і суміжних прав, яка в країнах ЄС є дже-
релом національного збагачення.
Проголошений Україною курс на інтеграцію в ЄС ставить цілу
низку проблем у сфері авторського права і суміжних прав.
Для їх вирішення Україна має виконати дуже жорсткі умови,
закріплені в офіційних документах ЄС:
•	мати дієздатну національну систему охорони авторського права
і суміжних прав у рамках спільного ринку ЄС;
•	дотримуватися правил та регулюючих принципів, встановле-
них в рамках ЄС.
Курс України на інтеграцію до ЄС за умови виконання вимог ЄС
ставить перед нашою державою завдання створення ефективної сис-
теми охорони інтелектуальної власності. Вирішення цього завдання
перебуває в прямій залежності від розробки чітко визначеної політики
у сфері авторського права і суміжних прав, спрямованої на забезпе-
чення прав і законних інтересів вітчизняних і зарубіжних авторів.
Базовими документами, що визначають засади інтеграції Украї-
ни до ЄС у галузі авторського права і суміжних прав, є:
•	Конституція України;
•	Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими
Співтовариствами і Україною, яка була підписана в Люксем-
бурзі 16 червня 1994 року та набула чинності 1 березня 1998
року (далі — УПС);
•	Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, затвер-
джена Указом Президента України від 11 червня 1998 року
№ 615/98;
•	Концепція розвитку стосунків з Європейським Союзом у галузі
авторського права і суміжних прав, розроблена ДААСПом Ук-
раїни та затверджена 25 серпня 1998 року.
На основі зазначених документів розроблена Програма інтеграції
України до ЄС у галузі авторського права і суміжних прав.
Програма містить стислу характеристику сучасного стану охо-
рони авторського права і суміжних прав в Україні, законодавства ЄС
у цій сфері, визначає стратегічні напрями інтеграції в галузі автор-
ського права і суміжних прав: наближення законодавства України
79
ВМ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
про авторське право і суміжні права до норм і правил ЄС; забезпе-
чення правомірного використання в Україні об’єктів авторського
права і суміжних прав; розвиток та вдосконалення інституційної ба-
зи охорони авторського права і суміжних прав та механізмів її впро-
вадження.
II.	Сучасний стан розвитку системи охорони
авторського права і суміжних прав
Україна прагне подолати традиційну недооцінку в економічному,
соціальному, суспільному житті країни значення об’єктів авторсь-
кого права і суміжних прав, забезпечити належний, безумовно на-
дійний та ефективний рівень їх охорони.
Охорона авторських і суміжних прав в Україні нині є реальним
чинником становлення цивілізованого ринку інтелектуальної влас-
ності. Політика у сфері авторського права і суміжних прав стала скла-
довою частиною державної політики і знайшла безпосереднє відобра-
ження у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України.
Органом, що забезпечує реалізацію політики в галузі авторського
права і суміжних прав, є Державне агентство України з авторських
і суміжних прав (ДААСП України), головні завдання якого:
•	забезпечення беззастережно правомірного використання творів
науки, літератури, мистецтва;
•	поліпшення матеріального становища художньої інтелігенції
шляхом підписання ліцензійних угод з користувачами, збіль-
шення обсягів нарахувань і забезпечення своєчасної виплати
авторської винагороди;
•	розробка нормативних актів щодо забезпечення повноцінного
функціонування в Україні системи охорони прав вітчизняних
і зарубіжних авторів;
•	дальший розвиток духовних обмінів шляхом експорту та ім-
порту прав на товари науки, літератури і мистецтва;
•	виконання міжнародних зобов’язань у сфері охорони об’єктів
авторського права і суміжних прав, забезпечення приєднання
України до ГАТТ/СОТ, входження її у європейські та світові
структури.
Законодавство України про авторське право і суміжні права на-
буває певної правової завершеності, що знайшло відображення у
80
Г /<№/ ОРГАНІЗАЦІЇ. ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ МАЙОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВА
Конституції України, де визначено право кожного володіти, корис-
туватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї ін-
телектуальної творчої діяльності (стаття 41).
Основу нормативно-правової бази у сфері авторського права і су-
міжних прав становить Закон України «Про авторське право і суміжні
права». Він розроблений за кваліфікованої консультативної підтрим-
ки зарубіжних експертів, зокрема експертів ЄС. Закон акумулює в
собі прогресивний досвід, накопичений розвиненими країнами в про-
цесі багаторічного розвитку.
Розвиток системи охорони авторського права і суміжних прав
значною мірою залежить від роботи Державного агентства України
з авторських і суміжних прав (ДААСП України), яке використовує
всі можливі важелі і повноваження, надані чинним законодавством.
За ініціативою і участю ДААСПу підготовлені і діють постанови Ка-
бінету Міністрів України:
«Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання
творів літератури і мистецтва», «Про державну реєстрацію прав ав-
тора на твори науки, літератури і мистецтва», «Про затвердження
правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і
фонограм», «Про порядок погодження з Державним агентством з
авторських і суміжних прав документів, пов’язаних з імпортом, екс-
портом і оптовою торгівлею аудіовізуальними творами і примірни-
ками фонограм».
Проводиться послідовна робота з удосконалення існуючої норма-
тивно-правової бази у сфері авторського права і суміжних прав, метою
якої є забезпечення правомірного використання творів, комп’ютерних
програм, фонограм. На розгляді у Верховній Раді України знаходить-
ся проект Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону
України «Про авторське право і суміжні права». Підготовлені проекти
законів України: «Про внесення змін і доповнень до Кримінального
кодексу України і Кодексу України про адміністративні правопору-
шення» , «Про приєднання України до Конвенції про охорону інтере-
сів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм»,
«Про приєднання України до Римської конвенції про охорону прав
виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення».
Враховуючи задекларований Україною курс на європейську ін-
теграцію та вимоги, що ставить Європейський Союз до країн, які
81
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
претендують на повноправне членство в ЄС, головне завдання у сфе-
рі авторського права і суміжних прав полягає в удосконаленні за-
хисту прав авторів, виконавців, виробників фонограм, організацій
мовлення, в забезпеченні до кінця п’ятого року після набуття чин-
ності Угоди рівня захисту, аналогічного до існуючого у Співтова-
ристві, включаючи ефективні засоби дотримання таких прав.
III.	Нормативно-правові акти Європейського Союзу
в галузі авторського права і суміжних прав
Органічною частиною міжнародної охорони в галузі авторсько-
го права і суміжних прав є директиви Європейських Співтовариств,
положення яких істотно впливають на розробку нових міжнародних
договорів, національних законодавчих актів на різних континен-
тах. Зокрема директиви:
•	Ради Європи від 14 травня 1991 року№ 91/250 «Про юридич-
ний захист комп’ютерних програм»;
•	Ради Європи від 19 листопада 1992 року № 92/100 «Про право
на прокат та деякі суміжні права»;
•	Ради Європи від 27 вересня 1993 року № 93/83 «Про координа-
цію певних положень авторського права і суміжних прав що-
до радіомовлення через супутники і ретрансляції по дротовому
зв’язку»;
•	Ради Європи від 23 жовтня 1993 року № 93/98 «Про уніфікацію
строку охорони авторського права і деяких суміжних прав».
•	Європейського парламенту і Ради Європи від 11 березня 1996
року № 96/9 « Про юридичний захист баз даних ».
Вимоги директив є обов’язковими для всіх держав-членів Євро-
пейського Союзу.
Важливе значення для розвитку національних систем авторсь-
кого права і суміжних прав має дослідження Європейських Спів-
товариств «Зелений документ. Авторське право і суміжні права в
інформаційному просторі» (1995 р.).
IV.	Стратегічні напрями інтеграції у галузі
авторського права і суміжних прав
В інтеграційному процесі в галузі авторського права і суміжних
прав можна виділити такі стратегічні напрями:
•	наближення законодавства України до вимог Європейського
Союзу щодо охорони авторського права і суміжних прав;
82
Глава 3. ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ АВТОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВА
•	забезпечення правомірного використання в Україні об’єктів ав-
торського права і суміжних прав;
•	розвиток та вдосконалення інституційної бази захисту авторсь-
кого права і суміжних прав та механізмів її впровадження.
На основі стратегічних напрямів була розроблена та затверджена
Концепція розвитку стосунків з Європейським Союзом у галузі ав-
торського права і суміжних прав.
Концепція спрямована на визначення основних напрямів розвит-
ку стосунків України з ЄС у галузі авторського права і суміжних прав
та містить наступні положення:
1.	Розвиток і вдосконалення національного законодавства шляхом:
1.1.	Підготовки нових законопроектів, внесення змін і доповнень
до чинного законодавства;
1.2.	Введення існуючої в країнах-членах ЄС кримінальної та ад-
міністративної відповідальності за порушення норм авторського пра-
ва і суміжних прав;
1.3.	Використання в національному законодавстві норм і поло-
жень директив ЄС з охорони авторського права і суміжних прав.
2.	Здійснення кадрового забезпечення системи охорони об’єктів
авторського права і суміжних прав шляхом підготовки і перепід-
готовки спеціалістів у галузі інтелектуальної власності.
3.	Створення громадських організацій з управління майновими
правами на колективній основі.
4.	Застосування новітньої техніки і прогресивних технологій в
галузі автоматизованої обробки інформації, системи збирання, роз-
поділу і виплати авторської винагороди, створення комп’ютерних
каталогів.
V. Наближення законодавства України до норм і правил ЄС
у галузі авторського права і суміжних прав
Наближення законодавства України до законодавства ЄС у га-
лузі авторського права і суміжних прав включає сукупність взаємо-
зв’язаних організаційних та правових заходів, спрямованих на по-
ступове приведення у відповідність чинного законодавства України
У галузі авторського права і суміжних прав до сучасної системи охо-
рони об’єктів авторського права і суміжних прав ЄС та створення
умов для забезпечення правомірного їх використання.
82
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ IIРАВО
Реформування законодавства України в галузі авторського правг
і суміжних прав має здійснюватися на загальних засадах наближен-
ня законодавства України до нормативно-правових документів ЄС.
1.	Першочергові заходи (1999-2000 роки):
Внесення змін і доповнень до чинного законодавства України, як]
мають на меті удосконалення положень авторського права і суміж-
них прав, створення передумов для дотримання вимог УПС у зазна-
ченій сфері. Цей процес передбачає прийняття, крім уже згаданих,
таких Законів України:
•	«Про внесення змін і доповнень до законодавчих актів України
щодо забезпечення правової охорони комп’ютерних програм»;
•	«Про приєднання України до Конвенції про поширення несучих
програм сигналів, що передаються через супутники»;
•	«Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації
інтелектуальної власності про авторське право»;
•	«Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації
інтелектуальної власності про виконання і фонограми».
2.	До заходів першого етапу (2000—2007 роки) відноситься:
•	імплементація положень УПС у галузі авторського права і су-
міжних прав,
•	створення механізму врахування основних положень ЄС щодо
охорони об’єктів авторського права і суміжних прав та вдос-
коналення нормативно-законодавчої бази у цій сфері з метою
забезпечення відповідності національного законодавства євро-
пейським стандартам та
•	створення сприятливих умов для зближення правової системи
України та ЄС.
Кінцевою метою першого етапу наближення законодавства до від-
повідних положень УПС вважається створення належних правових
та економічних умов для укладення угоди про асоційоване членство
України в ЄС.
Заходи першого етапу:
2.1.	Проведення аналізу відповідності чинного законодавства та
адміністративної практики в Україні до відповідних положень УПС,
пов’язаних з питаннями авторського права і суміжних прав, з метою
визначення шляхів приведення українського законодавства у від-
повідність до положень УПС;
84
Глава 3. ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ АВТОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВА
2.2.	Аналіз відповідності чинного законодавства з авторського
права і суміжних прав та нормативної бази його застосування в Ук-
раїні положенням статті 50 УПС;
2.3.	Вивчення законодавства ЄС та практики його застосування;
2.4.	Організація перекладу нормативних актів ЄС в галузі автор-
ського права і суміжних прав;
2.5	Виявлення розбіжностей у практиці застосування законо-
давчих та інших нормативно-правових актів України та країн-учас-
ниць ЄС у галузі авторського права і суміжних прав;
2.6.	Створення науково-практичного коментарю до Закону Ук-
раїни «Про авторське право і суміжні права», який має стати необ-
хідним доповненням до зазначеного Закону з точки зору практики
його застосування;
2.7.	Забезпечення в Україні повного захисту, що має зворотну
силу, творів і фонограм;
2.8.	Залучення технічної допомоги з боку ЄС для реалізації про-
цесу наближення законодавства, підвищення кваліфікації кадрів,
що займаються питаннями охорони авторських і суміжних прав.
3.	До заходів другого етапу належить повний перелік норматив-
но-правової бази України в галузі авторського права і суміжних прав
для забезпечення відповідності законодавству ЄС з метою створення
належних економічних умов для приєднання України до ЄС.
Визначення переліку цих заходів може здійснюватися в ході пере-
говорів про приєднання України до ЄС на основі двосторонніх кон-
сультацій сторін та з урахуванням рекомендацій органів ЄС і досвіду
інших країн-учасниць ЄС.
VI. Забезпечення правомірного використання в Україні
об'єктів авторського права і суміжних прав
Забезпечення правомірного використання в Україні об’єктів ав-
торського права і суміжних прав — це захист конституційного права
авторів творів науки, літератури, мистецтва, артистів-виконавців,
творців звуко- і відеозаписів, комп’ютерних програм на володіння,
користування та розпорядження результатами своєї інтелектуаль-
ної праці. На практиці ж бачимо, як неприховано використовуються
численні піратські твори і фонограми.
Подолання цього небезпечного для суспільства явища можли-
ве шляхом застосування заходів системного характеру, енергійним
85
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
та рішучим формуванням цивілізованого ринку інтелектуально'
власності.
До першочергових заходів (1999-2000 роки) відносяться:
•	запровадження контрольних знаків на примірники аудіовізу
альних творів і фонограм;
•	забезпечення розрахунків театрально-концертних організацій
студій звукозапису, організацій телерадіомовлення з авторамі
за використання творів літератури і мистецтва;
•	встановлення мінімальних ставок авторської винагороди за ви-
дання творів науки, літератури і мистецтва;
•	створення громадських організацій виробників і розповсюджу-
вачів аудіовізуальної і фонограмної продукції в Україні;
•	організація науково-виробничого центру з проблем виготовлен-
ня кодованих голографічних захисних елементів для об’єктів
авторського права;
•	підготовка методичних розробок стосовно боротьби з піратством
у сфері аудіовізуальної та фонограмної продукції, комп’ютер-
них програм;
•	координація діяльності органів виконавчої влади різної функ-
ціональної спрямованості як неодмінна умова забезпечення пра-
вомірного використання об’єктів інтелектуальної власності.
Забезпечення беззастережно правомірного використання в Ук-
раїні творів вітчизняних і зарубіжних авторів, проведення ефектив-
ної боротьби з піратством у сфері звуко- і відеозаписів, книговидан-
ня, поширення комп’ютерних програм дозволять:
•	суттєво поліпшити матеріальне становище представників ху-
дожньої інтелігенції;
•	покращити фінансування вітчизняної культури і науки;
•	забезпечити виконання Україною міжнародних зобов’язань у
сфері охорони об’єктів авторського права і суміжних прав;
•	привести національне законодавство з авторського права і су-
міжних прав до вимог Угоди про торговельні аспекти прав інте-
лектуальної власності (Угода ТРІПС);
•	інтенсифікувати процес вигідного розвитку міжнародних духов-
них обмінів, перш за все шляхом експорту на твори науки, літе-
ратури і мистецтва.
86
Г.іава 3. ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ АВТОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВА
До заходів наступного етапу (2000-2007 роки) відноситься:
•	завершення створення системи, що забезпечує правомірне вико-
ристання об’єктів авторського права і суміжних прав.
Визначення переліку цих заходів має здійснюватися у ході пере-
говорів про приєднання України до ЄС, на основі двосторонніх кон-
сультацій сторін та з урахуванням рекомендацій органів ЄС і досвіду
інших країн-учасниць ЄС.
VII. Розвиток та удосконалення інституційної
бази охорони авторського права і суміжних прав
та механізмів її впровадження
Важливим фактором у процесі забезпечення правомірного вико-
ристання творів, комп’ютерних програм, фонограм є формування та
удосконалення адміністративних структур та юридичних механіз-
мів, що забезпечують охорону авторського права і суміжних прав.
1.	Першочергові заходи (1999-2000 роки):
1.1.	Створення консультативних рад при ДААСПі з представ-
ників авторської громадськості, заінтересованих міністерств і відомств,
творчих спілок для більш ефективного забезпечення прав і закон-
них інтересів авторів, виконавців, виробників фонограм, організацій
мовлення;
1.2.	Складання відповідно до вимог міжнародних конвенцій і угод
зведеного каталогу авторів, зведеного каталогу творів, зведеного ка-
талогу користувачів творів — платників авторської винагороди;
1.3.	Забезпечення виплати авторської винагороди за викорис-
тання творів на радіо і телебаченні, при звукозаписі, за публічне ви-
конання відеофільмів, за виготовлення чи імпорт обладнання, вико-
ристовуваного для відтворення творів в особистих цілях;
1.4.	Розробка видавничого проекту, організація і видання бюле-
теня з проблем авторського права і суміжних прав;
1.5.	Поліпшення взаємодії інституцій різного рівня у процесі за-
безпечення правомірного використання творів, комп’ютерних прог-
рам, фонограм. Створення міжвідомчої комісії з питань охорони прав
та використання об’єктів інтелектуальної власності.
2.	Заходи першого етапу (2000-2007 роки):
2.1.	Укладання двосторонніх угод про взаємне представництво
інтересів з авторсько-правовими організаціями країн-членів ЄС;
87
В.М Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
2.2	Вивчення і впровадження досвіду країн-членів ЄС у нормо-
творчій роботі, системі охорони об’єктів авторського права і суміж-
них прав (практика досудового і судового розгляду конфліктних справ,
боротьба з піратством), управління майновими правами на колек-
тивній основі, у створенні фондів матеріальної допомоги членам ав-
торсько-правових товариств;
2.3.	Створення цілісної системи охорони об’єктів авторського пра-
ва і суміжних прав з урахуванням досвіду європейських країн;
2.4.	Розробка комплексу програм для розподілу гонорару у ВКВ
за публічне виконання творів (розподіл, виплата, бухгалтерський
облік);
2.5.	Створення локальної сітки ПК для роботи з базою даних щодо
експорту прав;
2.6.	Удосконалення системи органів адміністративної юстиції,
які забезпечують правомірне використання творів і об’єктів суміж-
них прав шляхом утворення нових інституцій у зазначеній системі,
зокрема спеціальних структурних одиниць з питань захисту інте-
лектуальної власності в органах прокуратури та МВС;
2.7.	Розробка та впровадження механізмів міжнародного співро-
бітництва між авторсько-правовими відомствами України та країн-
членів ЄС;
2.8.	Утворення спеціального суду (спеціалізація в судах) з пи-
тань інтелектуальної власності: розробка положень щодо утворення
спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності; наукове
обґрунтування концепції створення такого суду; кваліфікаційна під-
готовка суддів; взаємодія ДААСПу із судовими органами;
2.9.	Залучення міжнародної технічної допомоги для розвитку та
удосконалення інституційної бази охорони авторського права і су-
міжних прав.
3.	До заходів другого етапу відноситься завершення формування
інституційної бази забезпечення охорони авторського права і суміж-
них прав та механізмів її впровадження з метою створення життє-
здатної системи боротьби з піратством.
Визначення переліку цих заходів має здійснюватися у ході пере-
говорів про приєднання України до ЄС, на основі двосторонніх кон-
сультації! сторін та з урахуванням рекомендацій органів ЄС і досвіду
інших країн-учасниць ЄС.
88
Г.ісіва 3. ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ АВТОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВА
VIII. Фінансове забезпечення Програми інтеграції України
до ЄС у галузі авторського права і суміжних прав
Фінансове забезпечення Програми інтеграції України до ЄС у га-
лузі авторського права і суміжних прав здійснюватиметься за раху-
нок коштів Державного агентства України з авторських і суміжних
прав, Програми ТАСІС «Інтелектуальна власність», яка реалізува-
тиметься в Україні у 1999-2000 роках, фонду солідарності і грантів
Міжнародної конфедерації товариств авторів і композиторів (СІЗАК),
членом якої є ДААСП України.
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
4.1.	Значення міжнародної співпраці у сфері охорони
інтелектуальної власності для України
Створення в Україні сучасної міжнародно визнаної системи охо-
рони інтелектуальної власності, її вдосконалення і розвиток немож-
ливі без гармонізації національного законодавства з нормами між-
народного права у цій сфері, без урахування практики діяльності і
досвіду національних патентних відомств, авторсько-правових това-
риств промислово розвинених країн і спеціалізованих міжнародних
організацій.
Перебуваючи у складі колишнього СРСР, Україна була позбав-
лена можливості самостійно здійснювати заходи щодо розвитку між-
народної співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності. Разом
з тим Україна, як член Організації Об’єднаних Націй, є однією з дер-
жав-фундаторів Всесвітньої організації інтелектуальної власності
(ВОІВ).
Після проголошення незалежності України довелося з самого по-
чатку встановлювати і налагоджувати міжнародні зв’язки в сфері
охорони інтелектуальної власності.
У 1992-1993 роках Україна заявила про своє правонаступництвс
відносно найбільш важливих договорів у сфері охорони інтелекту-
альної власності, учасником яких був СРСР. З дев’яти таких між-
народних договорів було вибрано тільки чотири, що зумовлено як їх
важливістю для розвитку національної системи охорони інтелек-
туальної власності в Україні, так і можливостями виконання дер-
жавою фінансових зобов’язань за цими договорами. Зокрема, Ук-
90
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
раїна першою серед країн-суб’єктів колишнього СРСР заявила пре
продовження на її території дії Паризької конвенції з охорони про-
мислової власності, Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ)
і Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, у грудні
1993 року — Всесвітньої конвенції про авторське право.
Було визначено основні цілі та напрями участі України в між-
народній співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності:
•	створення, подальший розвиток і вдосконалення міжнародне
визнаної державної системи охорони інтелектуальної власності
в Україні, яка забезпечила б найбільш сприятливі умови для
захисту інтересів вітчизняних та іноземних творців і користу-
вачів об’єктів цієї форми власності як на території України, так
і за її межами, зокрема шляхом створення гармонізованої з між-
народними правовими нормами законодавчо-нормативної бази;
•	вивчення і використання світового досвіду створення національ-
них систем охорони інтелектуальної власності;
•	створення атмосфери довір’я з боку українських та іноземних
підприємців з метою залучення інвестицій у вітчизняні інно-
ваційні проекти, зокрема у вигляді сучасних прогресивних тех-
нологій, в індустрію авторського права;
•	отримання допомоги у розвитку національної системи охорони
інтелектуальної власності з боку міжнародних і регіональних
організацій в рамках багатосторонньої і двосторонньої співпраці;
•	затвердження України як повноправного члена міжнародного
товариства, підвищення авторитету держави в міжнародних ор-
ганізаціях з питань інтелектуальної власності.
Міжнародна співпраця в сфері охорони інтелектуальної власності
істотно впливає на розвиток підприємництва, зовнішньої торгівлі,
на інноваційну та інвестиційну політику держави. Завдяки співпраці
здійснюється постійний міжнародний обмін науково-технічною (зок-
рема патентною) інформацією і документацією, без чого неможливий
розвиток науково-технічного потенціалу України.
Участь України в міжнародній співпраці у цій сфері реалізується
в таких формах:
•	активна співпраця з БОЇВ і конкретна участь у роботі її керівних
органів, постійних комітетів, комітетів експертів і робочих груп;
91
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
•	участь у союзах, договорах і угодах, адміністративні функції
яких виконує ВОІВ;
•	співпраця з регіональними міжнародними організаціями з охо-
рони інтелектуальної власності (Міждержавна рада з питань
охорони промислової власності країн СНД, Європейська патент-
на організація);
•	двостороння міжурядова співпраця у сфері охорони інтелекту-
альної власності, а також співпраця на рівні патентних відомств,
авторсько-правових товариств;
•	співпраця з неурядовими і громадськими організаціями з питань
охорони інтелектуальної власності, зокрема з Міжнародною
асоціацією з охорони промислової власності (АІРРІ), Міжна-
родною федерацією винахідницьких організацій (ІРІА), між-
народною федерацією патентних повірених (РІСРІ), Ліцензійним
товариством (ЬЕ8), Міжнародною асоціацією власників товар-
них знаків (ІХТА), Міжнародною федерацією виробників фоно-
грам (ІКРІ), Міжнародною конвенцією товариств авторів і ком-
позиторів (8І2АС) тощо;
•	участь в організації і проведенні міжнародних семінарів, кон-
ференцій, симпозіумів з питань правової охорони і використан-
ня інтелектуальної власності.
4.2.	Основні завдання і напрями діяльності
міжнародної системи охорони інтелектуальної
власності
Усвідомлення необхідності міжнародної охорони прав на вико-
ристання інтелектуальних цінностей як, з одного боку, джерела нау-
ково-технічного, культурного процесу людства, а з іншого — як най-
ціннішого продукту людської думки, формувалося протягом сторіч.
Однак забезпечити охорону прав на винаходи, твори літератури і
мистецтва, інші об’єкти інтелектуальної власності одночасно в різ-
них країнах не уявлялось можливим, оскільки в цих країнах діяли
різні закони в цій сфері.
Правові й організаційні основи правової охорони власності в су-
часному уявленні були закладені ще у другій половині XIX ст., коли
під впливом бурхливих суспільних змін, видатних досягнень у науці
92
Г.іава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО! ВЛАСНОСТІ
і промисловості, розвитку виробництва і міжнародної торгівлі, літе-
ратури, музики, театру виникло розуміння настійної необхідності гар-
монізації відповідного законодавства окремих країн на міжнародному
і навіть на світовому рівні з метою впровадження єдиної загальнови-
знаної системи правової охорони інтелектуальної власності.
Початком реалізації цієї ідеї треба вважати 1873 рік, коли в
Австро-Угорській імперії відбулася перша міжнародна виставка ви-
находів. Тоді деякі країни відмовилися від участі у виставці через
недостатню забезпеченість правової охорони винаходів, що демонст-
рувалися. У тому ж році відбувся Віденський конгрес з проблем па-
тентної реформи, на якому були прийняті основні принципи патен-
тування винаходів.
Наступним кроком став проведений у 1878 р. в Парижі Міжна-
родний конгрес з промислової власності, що прийняв рішення про
скликання Дипломатичної конференції з метою розроблення гармо-
нізованих вимог до національних законодавств у цій сфері, що діяли
в різних країнах. Ця конференція відбулася в 1880 р. у Парижі. На
конференції було узгоджено проект міжнародної угоди, яку пізніше
було покладено в основу найдавнішої і однієї з найважливіших між-
народних угод — Паризької конвенції з охорони промислової влас-
ності. У 1883 р. в Парижі відбулася нова Дипломатична конферен-
ція, на якій ця Конвенція була остаточно схвалена і прийнята.
Найважливішим етапом у створенні світової системи охорони ін-
телектуальної власності стало підписання у 1886 році Бернської кон-
венції про охорону літературних і художніх творів. Як Паризькою,
так і Бернською конвенціями було передбачено створення окремих
секретаріатів під назвою «Міжнародне бюро». У 1893 році ці органи
були об’єднані і проіснували під різними назвами аж до 1970 року,
коли почала діяти Всесвітня організація інтелектуальної власності
(ВОІВ).
Міжнародна система охорони промислової власності спрямована
на формування у всьому світі підходів до забезпечення правової охо-
рони таких об’єктів цієї форми власності, як винаходи, корисні мо-
делі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, сорти рослин,
географічні зазначення (зазначення джерела і найменування місця
походження товарів і послуг), фірмові найменування, а також недо-
пущення недобросовісної конкуренції.
93
ВМ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Такі об’єкти промислової власності, як винаходи, корисні мо-
делі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг мають загальну
ознаку, що полягає в тому, що їх охорона здійснюється у вигляді
надання виняткових прав на використання.
Недопущення недобросовісної конкуренції прямо не стосується
виняткових прав, однак воно спрямоване проти таких методів кон-
куренції, які суперечать чесній практиці в промислових і торговель-
них справах.
Міжнародна система охорони авторського права і суміжних прав
сприяє розвитку літератури, науки і мистецтва, значному поширен-
ню і забезпеченню правомірного використання літературних, музич-
них, хореографічних, художніх, фотографічних, аудіовізуальних та
інших творів, комп’ютерних програм, виконань, фонограм, програм
мовлення.
4.3.	Всесвітня організація інтелектуальної власності
Комплекс заходів щодо міжнародної співпраці координує Всесвіт-
ня організація інтелектуальної власності, яка є однією з 16 спеціа-
лізованих установ Організації Об’єднаних Націй. Попередником ВОІВ
було Об’єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної влас-
ності (ВШРІ), створене у 1893 році на базі об’єднання Міжнародних
бюро Паризької і Бернської конвенцій. Як ці Бюро, так і ВШРІ (до
1970 року) функціонували під «високим наглядом» Уряду Швей-
царської Конфедерації. Штаб-квартира ВШРІ до 1960 року розміщу-
валася в Берні, потім отримала постійну акредитацію в Женеві.
Треба відзначити, що згадані органи цієї міжнародної організації
здійснювали координацію не тільки питань Паризької і Бернської
конвенцій, а ще й шести спеціальних угод і конвенцій, а саме:
•	Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (Мадрид-
ська угода, 1891 рік);
•	Мадридської угоди про недопущення фальшивих або таких, які
можуть ввести в оману, позначень товарів (1891 рік);
•	Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зраз-
ків (Гаазька угода, 1925 рік);
•	Ніццької угоди про міжнародну класифікацію товарів і послуг
з метою реєстр щії знаків (Ніццька угода, 1957 рік);
94
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
•	Лісабонської угоди про охорону найменування місць походжен-
ня і їх міжнародну реєстрацію (Лісабонська угода, 1958 рік);
•	Римської конвенції з охорони інтересів виконавців, виробників
фонограм та органів мовлення (Римська конвенція, 1961 рік).
Принципове рішення про створення міжурядової спеціалізованої
організації було прийняте в 1967 році на Дипломатичній конферен-
ції в Стокгольмі, де була підписана Конвенція, що заснувала Все-
світню організацію інтелектуальної власності. ВОІВ почала діяти з
1970 року, а в 1974 році вона отримала статус спеціалізованої уста-
нови Організації Об’єднаних Націй.
Діяльність ВОІВ регламентується трьома основоположними до-
кументами:
•	Конвенцією про заснування Всесвітньої організації інтелекту-
альної власності;
•	Угодою між Організацією Об’єднаних Націй і ВОІВ;
•	Угодою про штаб-квартиру ВОІВ.
Цілі створення ВОІВ були сформульовані в преамбулі до Сток-
гольмської конвенції (1967 року), а саме:
•	поліпшення взаєморозуміння і розвиток співпраці між держа-
вами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до сувере-
нітету і рівності;
•	заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуаль-
ної власності у всьому світі;
•	модернізація і підвищення ефективності адміністративної діяль-
ності союзів договорів, створених у сфері охорони промислової
власності, а також охорони літературних і художніх творів, при
повній повазі до самостійності кожного із союзів.
Згідно з положеннями статті 1 Угоди між ООН і ВОІВ остання
несе відповідальність за вчинення належних дій відповідно до своїх
основоположних документів, а також дій, передбачених союзами і
договорами, адміністративні функції яких виконує ВОІВ. Ця орга-
нізація сприяє розвитку творчої інтелектуальної діяльності і полег-
шенню передачі технологій у сфері промислової власності країнам,
Що розвиваються, для прискорення їх економічного, соціального і
культурного розвитку з урахуванням компетенції ООН та її органів,
а також інших установ, що входять до системи ООН.
95
ВВІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬН.1 ВЛАСНІСТЬ 1 КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Діяльність ВОІВ спрямована на:
•	сприяння охороні інтелектуальної власності у всьому світі шля
хом співпраці між державами і міжнародними організаціями;
•	забезпечення адміністративної співпраці між союзами у сфер]
охорони інтелектуальної власності, союзами, створеними в рам-
ках Паризької і Бернської конвенцій, а також в рамках угод,
підписаних членами Паризького союзу.
Інтелектуальна власність включає в себе дві основні сфери прав:
промислову власність, що головним чином охоплює винаходи і то-
варні знаки, та авторське право, що головним чином охоплює літе-
ратурні, музичні, художні та аудіовізуальні твори.
Сприяння забезпеченню охорони інтелектуальної власності у всьо-
му світі полягає в тому, що ВОІВ заохочує укладення нових дого-
ворів, сприяє модернізації національного законодавства в різних краї-
нах, надає технічну допомогу країнам, шо розвиваються, збирає і
розповсюджує інформацію, забезпечує роботу служб, що полегшу-
ють отримання правової охорони винаходів, промислових зразків,
знаків для товарів і послуг, у випадках, коли таку охорону хочуть
отримати в кількох країнах, а також сприяє розвитку інших форм
співпраці між державами-членами ВОІВ.
ВОІВ зосереджує адміністративне управління союзами в Міжна-
родному бюро в Женеві, що є секретаріатом ВОІВ. Контроль за діяль-
ністю союзів здійснюється керівними органами ВОІВ. З точки зору
економії коштів таке централізоване управління вигідне для дер-
жав-членів ВОІВ, а також для суб’єктів приватного сектора, заці-
кавлених в охороні промислової власності, об’єктів авторського пра-
ва і суміжних прав.
Керівними органами ВОІВ є:
•	Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ
за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького і (або)
Бернського союзів;
•	Конференція, членами якої є всі держави-члени ВОІВ;
•	Координаційний комітет, до якого входять держави-члени ВОІВ,
що є членами Виконавчого комітету Паризького і(або) Берн-
ського Союзів, а також
•	Швейцарська Конфедерація як країна місцеперебування ВОІВ.
Станом на травень 1998 року членами Координаційного комі-
тету були 7? т'чаїні, в тому числі Україна.
96
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії
кожні два роки, Координаційний комітет — щорічно.
Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний директор, що обира-
ється Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін, який може
бути продовжений. Генеральний директор є депозитарієм ратифіка-
ційних грамот і актів про приєднання до договорів та угод, адміні-
стративні функції яких виконує ВОІВ. Секретаріат ВОІВ має назву
«Міжнародне бюро».
Членом ВОІВ може стати будь-яка держава, що є членом Паризь-
кого або Бернського союзів, а також будь-яка інша держава, що за-
довольняє, щонайменше, одній з таких умов:
•	є членом ООН, будь-якої з пов’язаних з ООН спеціалізованих
установ або членом Міжнародного агентства з атомної енергії;
•	є Стороною Статуту Міжнародного суду;
•	запрошена Генеральною Асамблеєю ВОІВ стати учасником Кон-
венції про заснування цієї організації (Конвенція ВОІВ).
Станом на травень 1998 року державами-члєнами ВОІВ були 169
держав.
Організаційна структура управління ВОІВ досить складна. Це по-
в’язано з історією створення і розвитку Організації, а також з тим, ще
починаючи з часу її заснування в минулому сторіччі, поступово скла-
далися нові договори, кожний з яких створював самостійний союз
країн-учасниць, як правило, зі своїм адміністративним органом і бю-
джетом. Ці союзи були об’єднані загальним предметом договорів, від-
повідно до яких вони були створені (за видами інтелектуальної влас-
ності), а також загальним для них секретаріатом (Міжнародним
бюро). До 1967 року загальний секретаріат (ВШРІ) обслуговував ок-
ремі союзи, створені відповідно до кількох договорів: Паризької і Берн-
ської конвенцій, Мадридської, Гаазької, Ніццької і Лісабонської угод.
Ці договори мали загальні особливості структури. Кожний з них:
•	утворював Союз держав-учасниць;
•	утворював адміністративний апарат для членів Союзу з метою
прийняття рішень;
•	передбачав загальний секретаріат (ВШРІ);
•	передбачав сплату внесків державами-учасницями, а також їх
витрачання ВШРІ з метою забезпечення адміністративних функ-
цій союзів.
97
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Згадані договори взаємопов’язані спільною ієрархічною струк-
турою в зв’язку з тим, що Паризька конвенція розглядалася як най
більш загальний договір у сфері охорони промислової власності, <
Бернська конвенція — як найбільш загальний договір з охорони ав-
торського права. Кожна з цих конвенцій містить положення, ще
передбачають укладення державами-учасницями спеціальних угод,
які стосуються окремих видів промислової власності (для членів Па-
ризького союзу) і авторського права (для членів Бернського союзу).
Мадридська, Гаазька, Ніццька і Лісабонська угоди були укладені
як спеціальні угоди в рамках відповідної статті Паризької конвенції
і були відкритими для приєднання до них не тільки держав-учас-
ниць Паризького союзу. Така структура, крім усього іншого, забез-
печувала збереження державами, що підписали спеціальні угоди,
базових принципів, покладених в основу більш загального договору
(таких, як національний режим або право пріоритету) без необхід-
ності повторно згадувати ці принципи в тексті спеціальної угоди.
Стокгольмська конференція 1967 року провела низку реформ у
структурі управління ВОІВ, що в загальних рисах можна охарак-
теризувати таким чином:
1)	прийнята Конвенція про заснування Всесвітньої організації
інтелектуальної власності (Конвенція ВОІВ) як об’єднуючої
організації з метою розвитку інтелектуальної власності і за-
безпечення адміністративної співпраці різних союзів. Функції
секретаріату ВОІВ покладено на ВІКРІ — Міжнародне бюро;
2)	для кожного з вищезазначених договорів, функції секретаріа-
ту яких виконувало ВІКРІ, були прийняті нові акти (Сток-
гольмські акти), спрямовані на раціоналізацію та уніфікацію
адміністративної структури, що реалізується відповідно до до-
говорів шляхом створення для кожного з них Асамблеї, а та-
кож встановлення уніфікованої періодичності прийняття
програм і бюджетів;
3)	для координації діяльності Асамблей різних союзів у спільних
питаннях, наприклад діяльності Міжнародного бюро, Конвен-
цією ВОІВ було передбачено заснування Координаційного ко-
мітету ВОІВ;
4)	Конвенцією ВОІВ були передбачені численні перехідні поло-
ження на час передачі функцій і повноважень ВІКРІ Міжна-
родному бюро ВОІВ.
98
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
На виконання рішень Стокгольмської конференції були зроблені
два подальших спрощення структури ВОІВ, а саме:
•	з метою сприяння ширшому приєднанню до договорів, адмі-
ністративні функції яких виконує ВОІВ, запровадити з січня
1994 року уніфіковану систему внесків, відповідно до якої кож-
на держава-учасниця Конвенції ВОІВ, що є учасницею принаймні
одного із згаданих договорів, сплачує тільки один внесок неза-
лежно від кількості договорів, учасником яких вона є, замість
того, щоб платити окремі внески, пов’язані з участю в інших
договорах, фінансування діяльності яких здійснюється держа-
вами-учасницями;
•	з метою сприяння ширшій участі держав у процесі укладення
нових договорів і активізації приєднання до цих договорів —
роз’єднати зв’язки між новими договорами і договорами загаль-
ного характеру (Паризька і Бернська конвенції), беручи до ува-
ги, що ці зв’язки є результатом визначення нових договорів як
спеціальних угод у рамках загальних договорів. Процес укла-
дення нових договорів або приєднання до них став більш від-
критим для будь-якої держави-учасниці Конвенції ВОІВ замість
обмеження, що діяло раніше — обов’язкової участі в Паризькій
або Бернській конвенції.
Так, делегація будь-якої держави-учасниці Конвенції ВОІВ отри-
мала можливість участі з правом голосу в Дипломатичних конфе-
ренціях, на яких були прийняті Договір про закони відносно товар-
них знаків (ТЬТ), Договір ВОІВ з авторського права (\7СТ) і Договір
ВОІВ з виконань і фонограм (У7РРТ). Ці договори є відкритими для
приєднання будь-якої зі згаданих держав.
Існуючу структуру управління ВОІВ можна визначити як чоти-
рирівневу, на кожному з рівнів функціонують такі органи:
І. Головні органи — це засновницькі органи держав-учасниць,
створені відповідно до Конвенції ВОІВ і договорів, адміністративні
функції яких виконує ВОІВ («Керівні органи»). Вони включають
Генеральну Асамблею ВОІВ, Конференцію ВОІВ, Координаційний
комітет ВОІВ, асамблеї кожного із союзів, адміністративні функції
яких виконує ВОІВ, а також Конференцію представників держав-
учасниць договорів, прийнятих відповідно до раніше прийнятого
Акта за умови, що уперше договір був укладений до проведення
Стокгольмської (1967 року) дипломатичної конференції і що існують
99
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
держави-учасниці попереднього Акта, які ще не приєдналися д<
Стокгольмського акта. Усього діє 21 такий орган, чергові сесії скли-
каються, як правило, раз на два роки.
У рамках Паризького і Бернського союзів діють також виконавчі
комітети, сесії яких скликаються в ті роки, коли асамблеї цих сою-
зів не збираються на свої чергові сесії. Чергові сесії Координаційногс
комітету скликаються щорічно.
II. Комітети, створені відповідно до положень договорів. У рам
ках чотирьох договорів, що встановили міжнародні класифікації
об’єктів промислової власності (Ніццька угода 1957 року, Локарн-
ська угода 1968 року, Страсбурзька угода 1971 року і Віденська уго-
да 1973 року), на доповнення до асамблей союзів, створених відпо-
відно до цих договорів, безпосередньо самими договорами створені
комітети, що отримали назву «Комітети експертів». Завданням ко-
мітетів є періодичний перегляд класифікаційних систем, введених
запроваджених договорами.
ПІ. Комітети, створені в рамках одного або більше головних органів,
їх можна умовно поділити на три групи:
а)	Бюджетний комітет і Комітет із службових приміщень, члени
яких обираються Генеральною Асамблеєю ВОІВ на чотири-
річний термін;
б)	три Постійних комітети:
•	із співпраці у сфері промислової власності, створений Кон-
ференцією ВОІВ;
•	із співпраці у сфері авторського права і суміжних прав, ство-
рений Конференцією ВОІВ;
•	з питань інформації у сфері промислової власності, ство-
рений асамблеями Паризького Союзу, Союзу РСТ і Союзу
МПК, а також Координаційним комітетом ВОІВ;
в)	тимчасові Комітети експертів, створені для спеціальних цілей.
Ці комітети є механізмами, що традиційно застосовується у ВОІВ
для виконання підготовчих робіт під час створення нових міжна-
родно-правових актів, як правило, у формі договорів, що встанов-
люють нові норми у сфері інтелектуальної власності. Після того як
робота Комітету експертів досягла певної стадії, скликається дип-
ломатична конференція з метою укладення договору, який регулю-
ватиме правовідносини щодо об’єкта інтелектуальної власності, що
100
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
є предметом діяльності даного Комітету. Таким чином, завдання і
термін діяльності Комітетів експертів обмежені часом укладення від-
повідних договорів. В останні роки в рамках діяльності ВОІВ діяли
такі Комітети експертів:
•	з урегулювання міждержавних спорів у сфері інтелектуальної
власності;
•	з розробки Договору про патентні закони;
•	з питань розвитку Гаазької угоди про міжнародне депонування
промислових зразків;
•	з загальновідомих знаків;
•	з ліцензування товарних знаків;
•	з розробки Протоколу до Бернської конвенції;
•	з розробки можливого акта для забезпечення захисту прав ви-
конавців;
•	з розробки Протоколу про аудіовізуальні виконання.
IV. Робочі групи, що створюються Постійними комітетами або
Комітетами експертів. Для робочих груп заздалегідь визначаються
їх завдання і термін діяльності, а метою їх роботи є сприяння обго-
воренню і розв’язанню окремих проблем, що виникають у зв’язку з
технічними особливостями або конфіденційністю питань, які ба-
жано розглядати обмеженою кількістю фахівців.
Меморандумом Міжнародного бюро ВОІВ, підготовленим до 32 се-
рії засідань Асамблеї держав-учасниць ВОІВ, що відбувся у березні
1998 року, визначені подальші напрями і конкретні заходи щодо вдос-
коналення і підвищення ефективності структури управління ВОІВ.
Штаб-квартира ВОІВ знаходиться в Женеві. ВОІВ має також роз-
ташоване в Нью-Йорку бюро зв’язку з ООН. Головними джерелами
доходів бюджету Міжнародного бюро ВОІВ є збори, що надходять від
приватних користувачів служб міжнародної реєстрації (80 % над-
ходжень), внески урядів держав-членів ВОІВ (14 %), а також надхо-
дження від продажу публікацій і нарахування процентів (6 %). Роз-
міри зборів визначаються Асамблеєю Союзу Договору про патентну
кооперацію (Договір РСТ), а також Мадридського і Гаазького союзів.
Розміри внесків встановлюються Конференцією ВОІВ і Асамблеями
шести союзів, що фінансуються за рахунок внесків.
У рамках ВОІВ функціонує заснований у 1994 році Арбітражний
і посередницький центр, що є частиною Міжнародного бюро. Центр
101
В.М.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
надає послуги з урегулювання комерційних спорів між приватними
сторонами з питань інтелектуальної власності.
ВОІВ провадить видавничу діяльність, публікуючи монографії,
збірники, довідники, а також періодичні видання з питань охорони
інтелектуальної власності.
З січня 1996 року діє Угода між ВОІВ і Всесвітньою торговельнок
організацією (ВТО), що передбачає співпрацю Міжнародного бюрс
ВОІВ із Секретаріатом ВТО у сфері надання допомоги країнам, ще
розвиваються, а також у зв’язку з інформаційними повідомленнями
і зібранням законів та правил країн-членів ВТО.
Від дня створення Держпатенту України і Державного агентства
України з авторських і суміжних прав (ДААСП України)" їх пред-
ставники активно співпрацюють у керівних органах ВОІВ, беруть
участь у роботі її постійних комітетів і комітетів експертів, а також
у керівних і робочих органах союзів, адміністративні функції яких
виконує ВОІВ. Україна з 1993 р. входить до складу Координацій-
ного комітету ВОІВ.
Починаючи з 1993 року, Україна є членом Постійних комітетів
ВОІВ з питань інформації у сфері промислової власності та із спів-
праці з метою розвитку в цій сфері, з 1995 року — Постійного ко-
мітету ВОІВ із співпраці з метою розвитку у сфері авторського права
і суміжних прав.
ВОІВ надає Україні істотну консультативно-методичну, технічну
і фінансову допомогу, зокрема з таких питань:
•	створення і модернізація національного законодавства з питань
охорони інтелектуальної власності, авторського права і суміж-
них прав, проведення експертизи законодавчих актів;
•	формування і постійне поповнення національного патентно-ін-
формаційного фонду, а також удосконалення довідково-пошу-
кового апарату із застосуванням сучасних інформаційних тех-
нологій;
•	підготовка і підвищення кваліфікації національних кадрів фа-
хівців з питань охорони інтелектуальної власності (організація
і проведення семінарів з участю фахівців ВОІВ, безплатне надан-
ня навчально-методичної літератури, стажування фахівців).
• Відповідно до Указу Президента України від 13 березня 1999 р. № 250/99 на базі Міністерства
України з питань науки і технологій, Державного патентного відомства України і Державного
агентства України з авторських і суміжних прав створено Державний комітет України з питань
науки та інтелектуальної власності.
102
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Свідченням визнання активної позиції України та її внеску в роз-
виток міжнародної співпраці у сфері інтелектуальної власності стало
відвідання Києва Генеральним директором ВОІВ лікарем А. Богшем
на запрошення Уряду України в листопаді 1995 року.
Під час перебування у Києві лікар А. Богш мав зустрічі з керівни-
ками Верховної Ради і Уряду України, в ході яких було дано високу
оцінку зусиллям нашої держави в напрямі створення і вдосконалення
національної системи охорони інтелектуальної власності. За великі
заслуги в сприянні розвитку державної системи охорони інтелек-
туальної власності в Україні Генеральному директору ВОІВ А. Бог-
шу було присвоєне звання Почесного доктора права Київського уні-
верситету ім. Т. Г. Шевченка.
Про визнання ролі України в розвитку міжнародної співпраці свід-
чить нагородження у жовтні 1998 року Президента Національної
академії наук України академіка Б. Є. Патона Золотою медаллю
ВОІВ за видатний внесок в охорону інтелектуальної власності.
4.4. Міжнародні договори та угоди у сфері
охорони промислової власності ВОІВ
Станом на травень 1998 року ВОІВ виконує адміністративні функ-
ції таких союзів і договорів у сфері охорони промислової власності.
Паризька конвенція про охорону промислової власності, прийнята
на Дипломатичній конференції в Парижі у 1883 році і доповнена Мад-
ридським протоколом у 1981 році. Конвенція неодноразово перегля-
далася (Брюссель, 1900 р.; Вашингтон, 1911 р.; Гаага, 1925 р.; Лон-
дон, 1934 р.; Лісабон, 1958 р.; Стокгольм, 1967 і 1979рр.).
Спочатку Паризьку конвенцію підписали 11 країн: Бельгія, Бра-
зилія, Гватемала, Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія, Сальва-
дор, Сербія, Франція і Швейцарія. Вже після того, як Конвенція
набрала чинності з 1 липня 1884 року, до неї приєдналися Велико-
британія, Туніс та Еквадор. Кількість країн-учасниць Конвенції по-
стійно зростала і на травень 1998 року становила 147 країн.
Україна є учасницею Паризької конвенції з грудня 1991 року.
Головна мета Паризької конвенції — утворення Союзу з охорони
промислової власності (Паризький союз) і встановлення єдиних
Для країн-учасниць правил надання правової охорони таким
об’єктам промислової власності, як винаходи, корисні моделі,
103
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові
найменування і вказівки про походження або найменування місця
походження товарів, а також запобігання недобросовісній конкуренції.
Конвенція спрямована на максимальне спрощення процедури на-
дання міжнародної правової охорони об’єктам промислової власнос-
ті за заявками, поданими в країнах-учасницях.
Згідно зі статтею 1(3) Конвенції поняття «промислова власність»
в найширшому розумінні поширюється не тільки на промисловість
і торгівлю, а й на галузі сільськогосподарського виробництва і видо-
бувної промисловості, на всі продукти промислового виготовлення
або природного походження.
Встановлені Паризькою конвенцією правила і норми забезпечен-
ня правової охорони промислової власності можна умовно поділити
на чотири категорії:
1.	Норми міжнародного публічного права, які регламентують пра-
ва і обов’язки країн-учасниць, формують органи Паризького союзу,
визначають їх функції і повноваження, а також норми адміністра-
тивного характеру. До цієї категорії належать, зокрема, положен-
ня, що зобов’язують кожну з країн-учасниць створювати національ-
ні служби охорони промислової власності і здійснювати публікацію
необхідних матеріалів у цій сфері. Визначено порядок ратифікації
Конвенції або приєднання до неї держав-членів Паризького союзу
і держав, які не є членами цього Союзу. Передбачено можливість
укладення спеціальних угод між країнами-членами Союзу, якщо ці
угоди не суперечать положенням Конвенції. Встановлено порядок
вирішення спорів між країнами-учасницями.
2.	Положення, що ставлять за обов’язок країнам-учасницям або
що дозволяють їм приймати національні закони з питань охорони
промислової власності, зокрема регламентувати терміни, які сто-
суються права пріоритету, а також положення про обов’язки країн-
учасниць відносно боротьби з недобросовісною конкуренцією. Ви-
значено загальний принцип, згідно з яким кожна з країн-учасниць
зобов’язана відповідно до своєї конституції здійснювати заходи що-
до застосування положень Конвенції.
3.	Положення, що стосуються матеріального права, пов’язаного
з правами і обов’язками приватних осіб тією мірою, якою ці правила
вимагають застосування до них національного законодавства. Саме
104
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
до цієї категорії належить одне з основних положень Конвенції, яке
встановлює, що громадяни будь-якої країни-учасниці в питаннях
охорони промислової власності користуються в інших країнах-учас-
ницях такими ж перевагами, які закони цих країн надають або на-
даватимуть в майбутньому власним громадянам.
4.	Положення, що стосуються прав та обов’язків приватних осіб,
у тому числі положення, які не містять посилання на національне
законодавство країн-учасниць, а самі безпосередньо регулюють кон-
кретну ситуацію. Йдеться про співвідношення загальних правил,
встановлених Паризькою конвенцією, і відповідних норм національ-
ного законодавства в різних країнах-учасницях. Таким чином, дію
положень Конвенції обмежено, і вона надає країнам-учасницям ши-
року свободу прийняття законодавчих актів з питань промислової
власності з урахуванням їх національних особливостей.
Згідно з положеннями Паризької конвенції країни-учасниці утво-
рюють Паризький союз, органами якого є Асамблея і Виконавчий
комітет. Членами Асамблеї є всі країни-учасниці Союзу, що приєд-
налися принаймні до адміністративних і заключних положень Сток-
гольмського акта (1967 року). Завданням Асамблеї є підготовка
дворічної програми і бюджету Міжнародного бюро ВОІВ відносно Па-
ризького союзу. Функції секретаріату Союзу покладено на Міжна-
родне бюро.
Члени Виконавчого комітету обираються з числа країн-учасниць
Союзу, за винятком Швейцарії, яка як країна-резидент є постійним
членом цього Комітету.
В Україні окремі положення Паризької конвенції практично по-
чали діяти з часу приєднання до неї СРСР в 1965 році. Після прого-
лошення незалежності нашої держави Уряд України своєю Заявою
від 26 серпня 1992 року підтвердив дію на території держави Паризь-
кої конвенції, прийнятої 20 березня 1883 року, в тому вигляді, як
вона була переглянута в Стокгольмі 14 липня 1967 року і доповнена
2 жовтня 1979 року.
Загальні принципи і положення Паризької конвенції дістали своє
відображення в ряді міжнародних угод і договорів з питань правової
охорони окремих видів об’єктів промислової власності, встановлен-
ня єдиної міжнародної класифікації цих об’єктів, з інших важливих
питань.
105
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Головні положення Конвенції охоплюють три категорії: націо-
нальний режим, право пріоритету, загальні правила.
Конвенція є відкритою для всіх держав. Ратифікаційні грамоти
або акти про приєднання повинні бути передані депозитарію, яким
є Генеральний директор ВОІВ.
У Паризькій конвенції підкреслено, що держави-учасниці можуть
укладати між собою окремі спеціальні угоди з конкретних аспектів
охорони промислової власності. Такі угоди не повинні суперечити
положенням Конвенції.
Паризький союз і ВОІВ, яка виконує адміністративні функції сек-
ретаріату Союзу, переслідують мету забезпечення зміцнення спів-
праці суверенних держав у сфері охорони промислової власності,
зокрема в напрямах забезпечення адекватної охорони, спрощення її
отримання і реального забезпечення дотримання такої охорони.
Положення Паризької конвенції і укладених на її основі інших
міжнародних договорів у сфері охорони промислової власності реа-
лізуються в практичній діяльності Державного патентного відом-
ства України.
Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків підписана
в 1891 році і доповнена Мадридським протоколом у 1989 році. Угода
неодноразово переглядалася (Брюссель, 1900 р.; Вашингтон, 1911 р.;
Гаага, 1925 р.; Ніцца, 1957 р.; Стокгольм, 1967 і 1979 рр.).
Станом на травень 1998 року учасницями угоди є 56 країн, в тому
числі з грудня 1991 року Україна.
Угодою передбачена міжнародна реєстрація знаків для товарів і
послуг Міжнародним бюро ВОІВ. Реєстрації, здійснювані відповідно
до Угоди, є міжнародними, оскільки кожна реєстрація набирає чин-
ності одночасно в кількох країнах і в принципі може мати чинність
в усіх країнах-учасницях.
Міжнародна реєстрація знаків для товарів і послуг надає ряд пе-
реваг власнику знака. Після реєстрації знака в державі-учасниці, що
є країною походження (або в регіональному відомстві країн Бені-
люксу), власнику треба подавати тільки одну заявку на одній мові
(французькій), а також сплатити збір до одного органу — Міжна-
родного бюро, замість того, щоб подавати окремі заявки до націо-
нальних патентних відомств держав-учасниць на різних мовах і пла-
тити митний збір кожному відомству. Такі ж переваги діють у разі
106
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
необхідності продовження реєстрації (кожні 20 років) або внесення
до неї змін.
Міжнародна реєстрація вигідна також національним патентним
відомствам, оскільки вона скорочує обсяг роботи (наприклад, від-
падає необхідність публікації знаків). Для спрощення роботи корис-
тувачів Міжнародне бюро публікує спеціальні правила міжнародної
реєстрації знаків.
Мадридською угодою створений Союз, керівним органом якого з
1970 року є Асамблея. Членами Асамблеї є всі держави-учасниці Союзу.
Положення Мадридської угоди реалізується в практичній діяль-
ності Держпатенту України. Так, із загальної кількості поданих про-
тягом 1992-1997 рр. заявок на реєстрацію знаків для товарів і послуг
(10541), кількість заявок, оформлених для розгляду за процедурою
Мадридської угоди, становить 6405, тобто більш як 60 % .
Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію
знаків підписаний у 1989 році. Державами-учасницями Протоколу
станом на січень 1998 р. є 31 країна. Протокол, який є доповненням
до зазначеної Угоди, прийнятий з метою введення в систему між-
народної реєстрації знаків деяких нових елементів, що спрощують
приєднання до Угоди окремих країн. Заявки на реєстрацію знаків,
які подаються відповідно до Протоколу, можуть бути складені не
тільки французькою, а й англійською мовою. Країни, що підписали
Протокол, є членами Союзу та Асамблеї Мадридської угоди. За ста-
ном на 1998 рік Україна не приєдналася до цього Протоколу.
Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, які
вводять в оману, вказівок походження товарів. Підписана у 1891
році і кілька разів переглядалася(Вашингтон, 1911 р.; Гаага, 1925 р.;
Лондон, 1934 р.; Лісабон, 1958 р.; Стокгольм, 1967 р.). Станом на
травень 1998 року учасницями Угоди є 31 країна.
Відповідно до цієї Угоди на всі товари, які містять неправдиву або
таку, яка вводить в оману, вказівку походження, товару, що прямо
або непрямо вказує на одну з держав-учасниць або на місце в такій
державі, накладається арешт під час ввезення, або таке ввезення
забороняється чи застосовуються інші заходи і санкції щодо такого
ввезення.
Угодою не передбачене створення власного Союзу або бюджету.
Україна не є членом зазначеної Угоди.
107
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Найробський договір про охорону олімпійського символу підписа
ний у 1981 році. Станом на травень 1998 року учасницями Договору
є 38 країн. Усі держави-учасниці Договору зобов’язані захищати олім-
пійський символ (п’ять переплетених кілець) від використання з ко-
мерційною метою (в рекламних оголошеннях, як знак, на товарах
тощо) без дозволу Міжнародного олімпійського комітету. Договором
передбачено, що у випадку, коли Міжнародному комітету сплачу-
ється ліцензійний митний збір за дозвіл на використання олімпій-
ського символу з комерційною метою, частина прибутків повинна
використовуватися на користь зацікавлених національних олімпій-
ських комітетів.
Договір не передбачає утворення свого Союзу, керівного органу і
формування бюджету. Відповідно до Указу Президента України від
13 березня 1998 р. № 192/198 Україна з грудня 1998 року приєд-
налася до Найробського договору.
Договір про патентну кооперацію (Договір РСТ) підписаний в
1970 році у Вашингтоні. Договір переглядався в 1979 і 1984 роках.
Станом на травень 1998 року учасницями Договору є 96 країн.
Договір дав змогу подавати клопотання про патентну охорону
винаходу одночасно в кожній з кількох країн шляхом подання між-
народної патентної заявки. Така заявка може бути подана грома-
дянином будь-якої держави-учасниці або особою, що проживає в та-
кій державі. Заявка може бути подана до національного патентного
відомства держави, громадянином або жителем якої є заявник, або
до Міжнародного бюро ВОІВ. Якщо заявник є громадянином або жи-
телем держави, яка є учасницею регіональної міжнародної організа-
ції з охорони промислової власності (Європейської патентної органі-
зації, Євразійської патентної організації, Африканської організації
інтелектуальної власності), міжнародна заявка на винахід може бу-
ти подана до патентного відомства відповідної регіональної органі-
зації. Договір детально регламентує вимоги до оформлення міжна-
родної заявки.
Подана міжнародна заявка стає об’єктом «міжнародного пошу-
ку» , який може здійснюватися одним з національних патентних ві-
домств (Австралії, Австрії, Іспанії, Китаю, Російської Федерації, СІНА,
Японії), яким надано статус міжнародного пошукового органу, а та-
кож Європейським патентним відомством. Результатом такого по-
108
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
шуку є підготовка «звіту про міжнародний пошук», тобто переліку
посилань на опубліковані патентні документи, які можуть впливати
на патентоспроможність винаходу за міжнародною заявкою.
У рамках Договору створено Союз, керівним органом якого є Асамб-
лея. До складу Асамблеї входять усі держави-члени Договору. Ук-
раїна є членом цього Договору з грудня 1991 року.
Положення Договору РСТ датуються в практичній діяльності
Державного патентного відомства України. Про це свідчать статис-
тичні дані про подання і розгляд заявок на видачу охоронних до-
кументів і на реєстрацію об’єктів промислової власності за 1992—
1997 роки. Так, із загальної кількості поданих за цей період заявок
на винаходи — 6256, кількість заявок, оформлених відповідно до
процедури РСТ, становить 1276, тобто більш як 20 % .
Договір про закони про товарні знаки (Договір ТЬТ) підписаний
у 1994 році в Женеві і набрав чинності з 1 вересня 1996 року.
Станом на травень 1998 року учасниками Договору є 18 держав.
Головна мета Договору зробити національні і регіональні системи
реєстрації товарних знаків зручнішими для користувачів. Це здійс-
нюється шляхом спрощення і гармонізації процедур, що забезпечує
надійність охорони знаків.
Більшість положень Договору пов’язані з процедурою, яку по-
винно здійснювати національне патентне відомство. Процедура по-
ділена на три фази: заявка на реєстрацію, зміни після реєстрації, а
також продовження реєстрації. Договір не передбачає створення Со-
юзу, керівного органу і формування бюджету.
Після ратифікації Договору Верховною Радою України з серпня
1996 року наша держава стала однією з п’яти перших країн, на те-
риторії яких набрав чинності цей важливий Договір.
Будапештський договір про міжнародне визнання депонування
мікроорганізмів з метою патентної процедури був підписаний у
1977 році і переглянутий у 1980 році. Станом на травень 1998 року
учасницями Договору є 43 держави. Україна стала членом Договору
з липня 1997 року.
Однією з головних умов видачі патенту є розголошення суті вина-
ходу, як правило, за допомогою його опису. Якщо винахід пов’яза-
ний з мікроорганізмом або його використанням, розкриття суті ви-
находу за допомогою письмового опису неможливе, оскільки воно
109
ВУІ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
здійснюється лише шляхом депонування зразка мікроорганізму е
спеціалізованій установі, недоступній для суспільного ознайомлення
З метою встановлення необхідності депонування зразка мікро-
організму в кожній країні, де є потреба в його охороні, Договір пе-
редбачає, що одне депонування в будь-якому міжнародному органі
з депонування є достатнім для патентної процедури в національних
патентних відомствах держав-учасниць Договору або в регіональ-
них міжнародних патентних відомствах за умови, що регіональне
патентне відомство визнає дію Договору.
Міжнародний орган з депонування є науковою установою, здат-
ною забезпечити зберігання мікроорганізмів. Статус міжнародного
органу надається такій установі після подання однією з держав-учас-
ниць Генеральному директору ВОІВ свідчення про те, що зазначена
установа несе і нестиме відповідальність за виконання вимог Дого-
вору. Станом на січень 1997 року цей статус наданий ЗО установам
у таких країнах: Великобританія — 7; Корея і Російська Федерація —
по 3 в кожній; Іспанія, Італія, Китай і СІНА — по 2; Австралія, Бель-
гія, Болгарія, Франція, Нідерланди, Німеччина, Словаччина, Угор-
щина і Японія — по одному.
Договір вигідний передусім для депозитора, що подає заявку до
патентних відомств кількох держав-учасниць, оскільки він дає змо-
гу зменшити затрати і підвищити надійність правової охорони мік-
роорганізму.
Договір не передбачає формування власного бюджету, однак пе-
редбачене створення Союзу та Асамблеї.
Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків
підписана в 1925 році і неодноразово переглядалася (Лондон, 1934 р.;
Гаага, 1960 р.). Угода була доповнена Додатковими актами (Мона-
ко, 1961 р.; Стокгольм, 1967 р.), а також Протоколом, підписаним
у Женеві у 1975 році.
У 1979 році в текст Додаткового акта були внесені зміни. Станом
на травень 1998 року учасницями Угоди було 29 країн.
Системою, що застосовується відповідно до прийнятих в 1960 і в
1967 роках актів, передбачено, що міжнародне депонування промис-
лового зразка може бути здійснене або безпосередньо в Міжнародному
бюро ВОІВ, або через посередництво національного патентного відом-
ства держави-учасниці, що є країною походження промислового зраз-
ка, якщо це передбачено законодавством цієї держави.
110
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
З кожного міжнародного депонування ВОІВ публікує в періодич-
ному бюлетені репродукцію депонованого зразка. З метою полегшен-
ня роботи користувачів Міжнародне бюро ВОІВ видає спеціальні На-
станови з міжнародного депонування промислових зразків.
У рамках Гаазької угоди створено Союз, керівним органом якого
з 1970 року є Асамблея. Всі держави-учасниці Союзу, що приєдна-
лися до Додаткового акта (доповнення до Стокгольмського акта), є
членами Асамблеї.
Україна не є членом Гаазького Союзу.
Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження
та їх міжнародну реєстрацію підписана у 1958 році. Текст угоди пе-
реглядався в Стокгольмі у 1967 і 1979 роках. Станом на травень
1998 року учасницями Угоди було 18 країн.
Угода переслідує мету забезпечення охорони найменувань місць
походження, тобто «географічної назви країни, району або місце-
вості, що використовується для позначення виробу, що надходить
з даної країни, району або місцевості, якість і особливості якого вик-
лючно або головним чином пов’язані з географічним середовищем,
включаючи природні й людські чинники». Такі найменування реє-
струються Міжнародним бюро ВОІВ за заявкою компетентного ор-
гану держави-учасниці. Міжнародне бюро сповіщає інші держави-
учасниці про реєстрацію. Всі держави-учасниці зобов’язані охороняти
зареєстровані за міжнародною процедурою найменування протягом
усього часу, поки вони охороняються в країні походження, за ви-
нятком випадків, коли будь-яка з держав-учасниць протягом року
заявить про неможливість охорони того або іншого найменування.
Лісабонською угодою створено Союз, керівним органом якого є
Асамблея. Будь-яка країна, що є членом Союзу і що приєдналася
принаймні до адміністративних і заключних положень Стокгольм-
ського акта, є членом Асамблеї.
Україна не є членом Лісабонського Союзу.
Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію під-
писана у 1971 році. У 1979 році в текст Угоди були внесені зміни.
Станом на травень 1998 року учасницями Угоди була 41 країна.
Угодою запроваджена Міжнародна патентна класифікація (МПК),
що поділяє всі галузі техніки на вісім основних розділів, які містять
67000 дрібних рубрик. Кожній рубриці присвоєно символ, що скла-
дається з арабських цифр і літер латинського алфавіту. Національне
111
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
або регіональне патентне відомство, яке публікує патентний доку-
мент, позначає його відповідним символом.
МПК необхідна для пошуку патентних документів з метою ви-
значення «випереджувальногорівня техніки». Такий пошук потріб-
ний як органам, що видають патентний документ, так і потенцій-
ним винахідникам, науково-дослідним установам, а також усім, хто
причетний до використання або розвитку техніки.
Хоч учасницею Страсбурзької угоди є тільки 41 держава, фак-
тично МПК використовують більш як 80 держав, три регіональних
міжнародних відомства, а також Міжнародне бюро ВОІВ відповідно
до Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ).
З метою підтримки МПК на рівні сучасних вимог вона постійно
переглядається, і кожні п’ять років публікується нова редакція. З
січня 1995 року діє шоста редакція МПК. Перегляд Класифікації
здійснює створений Угодою Комітет експертів. Всі держави-учасниці
є членами цього Комітету.
У рамках Страсбурзької угоди створено Союз, керівним органом
якого є Асамблея. Членами Асамблеї є всі держави-учасниці Союзу.
Україна не є членом Страсбурзького Союзу, однак МПК викорис-
товується на її території.
Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг
для цілей реєстрації знаків підписана в 1957 році. Угода перегля-
далася в Стокгольмі (1967 р.) і Женеві (1977р.). Поправки до тексту
Угоди були внесені також у 1979 році. Станом на травень 1998 року
учасницями Угоди є 54 країни.
Угодою запроваджена Класифікація товарів і послуг з метою їх
реєстрації. Патентні відомства держав-учасниць повинні робити від-
мітку про символи класів під час кожної реєстрації.
Класифікація складається з переліку класів (34 класи для това-
рів і 8 для послуг) та алфавітного переліку товарів і послуг. Перелік
містить близько 11000 найменувань. Обидва переліки періодично
переглядаються Комітетом експертів, у якому представлені всі дер-
жави-учасниці Угоди. Нині діє сьома редакція Класифікації, що на-
брала чинності з січня 1997 року.
Хоч учасницями Ніццької угоди є тільки 54 країни, фактично
цією Класифікацією користуються більш як 100 країн (в тому числі
і Україна), а також Міжнародне бюро ВОІВ, Відомство Бенілюксу з
112
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
товарних знаків, Африканська організація інтелектуальної влас-
ності (АОІВ), а також Відомство з гармонізації внутрішнього ринку
(знаки для товарів і промислові зразки) Європейського товариства.
У рамках Ніццької угоди створений Союз, керівним органом яко-
го є Асамблея. Кожна з держав-учасниць Союзу, що приєдналася до
Стокгольмського або до Женевського акта Угоди, є членом Асамблеї.
Віденська угода про запровадження Міжнародної класифікації
зображальних елементів знаків для товарів підписана у 1973 році
і переглянута у 1983 році. Станом на травень 1998 року учасницями
Угоди є 12 країн: Гвінея, Куба, Люксембург, Молдова, Нідерланди,
Польща, Румунія, Трінідад і Тобаго, Туніс, Туреччина, Франція і
Швеція.
Угодою запроваджено класифікацію для знаків, які містять або
складаються із зображальних елементів. Компетентне відомство дер-
жави-учасниці повинно зазначати відповідні символи класифікації
в усіх офіційних документах і публікаціях, пов’язаних з реєстра-
цією знаків та її продовженням.
Класифікація складається з 29 категорій, 144 груп і 1569 підгруп,
відповідно до яких класифікуються зображальні елементи знаків.
Завдання Комітету експертів, членами якого є всі держави-учас-
ниці Віденської угоди, полягає в періодичному перегляді класифі-
кації. Нині діє третя редакція Класифікації, прийнята в 1992 році.
Хоч учасницями Віденської угоди є тільки 12 країн, Класифіка-
цію використовують принаймні ЗО країн, а також Міжнародне бюро
ВОІВ і Відомство Бенілюксу з товарних знаків.
У рамках Віденської угоди створений Союз, керівним органом
якого є Асамблея. До складу Асамблеї входять усі держави-учасниці
Союзу.
Локаркська угода про запровадження Міжнародної класифіка-
ції промислових зразків була підписана в 1968 році. У 1979 році до
тексту Угоди було внесено поправку. Станом на травень 1998 року
учасницями Угоди є 32 країни.
Угодою запроваджена Міжнародна класифікація промислових
зразків, яка містить 32 класи і 223 підкласи, а також алфавітний пе-
релік із зазначенням класів і підкласів, до яких належать промислові
зразки. Перелік містить приблизно 6250 видів промислових зразків.
Компетентні відомства держав-учасниць зобов’язані зазначати в
113
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
офіційних документах, що стосуються депонування або реєстрації
промислових зразків, відповідний символ Міжнародної класифікації,
Завданням Комітету експертів, в якому представлені всі держа-
ви-учасниці Угоди, є періодичний перегляд Класифікації. Станом нг
січень 1997 року діє шоста редакція Класифікації.
Хоч учасницями Угоди є тільки 32 держави, цією Класифікацією
користуються значно більше країн. Класифікацію також застосову-
ють Міжнародне бюро ВОІВ і Відомство з промислових зразків країн
Бенілюксу.
У рамках Локарнської угоди створений Союз, керівним органом
якого є Асамблея. До її складу входять усі держави-учасниці Союзу.
Міжнародна конвенція про захист нових сортів рослин (ІТРОУ)
підписана відповідно до Женевського акта в 1961 році. Конвенція
переглядалася в Женеві в 1972, 1978 і 1991 роках.
Метою ІІРОУ є сприяння розвитку міжнародної співпраці і на-
дання допомоги державам-учасницям у гармонізації законодавства
у сфері охорони сортів рослин. Конвенція визначає концепцію охо-
рони тих сортів рослин, що підлягають обов’язковому включенню в
національне законодавство держав-учасниць.
Застосування загальних принципів Конвенції не обмежується охо-
роною сортів рослин, а поширюється також на інші сфери, наприк-
лад, на створення національних переліків і сертифікацію сортів на-
сіння.
У рамках Конвенції створений Міжнародний Союз, координацію
діяльності якого здійснюють Рада і Секретаріат, очолюваний Гене-
ральним секретарем. Відповідно до Угоди між ВОІВ і ООН Генераль-
ний директор ВОІВ є також Генеральним секретарем Міжнародного
Союзу. Станом на травень 1998 року членами Союзу були 37 країн.
Україна приєдналася до Конвенції у листопаді 1995 року.
4-5. Міжнародні конвенції і договори з охорони
авторського права і суміжних прав
Законодавство конкретної держави у сфері авторського права і
суміжних прав звичайно регулює тільки ті дії, які здійснені або вчи-
нені в самій державі. Отже, воно не може передбачати охорону інте-
ресів своїх громадян в інших державах. Саме з метою гарантувати
1 14
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
охорону інтересів своїх громадян в іноземних державах і створена
міжнародна охорона авторського права і суміжних прав.
У 1886 році десять держав, підписавши Бернську конвенцію про
охорону літературних і художніх творів, заснували Міжнародний
союз з охорони літературних і художніх творів.
Станом на 1 червня 1998 року учасницями Конвенції були 130
держав. Україна приєдналася до Бернської конвенції 31 травня
1995 року. З 25 жовтня 1995 року Конвенція набрала чинності на
території нашої держави.
Конвенція відкрита для всіх держав. Ратифікаційні грамоти або
акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному
директору ВОІВ.
Конвенція ґрунтується на трьох основних принципах:
•	принцип «національного режиму», відповідно до якого створені
в одній з країн-учасниць твори повинні отримувати у всіх ін-
ших країнах-учасницях таку ж охорону, яку ці країни надають
своїм громадянам;
•	принцип «автоматичної охорони», згідно з яким такий націо-
нальний режим не залежить від яких-небудь формальних умов,
охорона надається автоматично і не зумовлюється реєстрацією,
депонуванням тощо;
•	принцип «незалежності охорони», відповідно до якого володін-
ня наданими правами та їх реалізація не залежать від існуван-
ня охорони в країні походження твору.
Мінімальні норми охорони поширюються на твори і права, які
підлягають охороні, а також на термін охорони. Що стосується тво-
рів, то охорона повинна поширюватися на кожний твір у літератур-
ній, науковій і художній сферах, незалежно від способу або форми
його вираження.
Конвенцією передбачені такі виняткові майнові права: право на
переклад; право на адаптацію і аранжування твору; право на пуб-
лічний показ або виконання драматичних, музично-драматичних
і музичних творів; право публічно декламувати літературні твори;
право передачі для публічного ознайомлення вистав або виконання
таких творів; право на мовлення; право відтворювати твір будь-
яким способом і в будь-якій формі; право використовувати твір як
основу аудіовізуального твору.
116
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Конвенція передбачає також особисті немайнові права автора:
право автора вимагати визнання свого авторства на твір і протиді-
яти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні цього
твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, здатному за-
подіяти шкоду честі або репутації автора.
Щодо тривалості охорони загальне правило зводиться до того,
що охорона повинна надаватися до закінчення п’ятдесятого року
після смерті автора. Для творів прикладного мистецтва і фотогра-
фічних творів мінімальний термін охорони закінчується через 25 ро-
ків з часу створення такого твору.
Країни, які відповідно до практики, встановленої Генеральною
Асамблеєю ООН, вважаються такими, що розвиваються, можуть,
щодо деяких творів і за певних умов, не дотримуватись цих міні-
мальних рівнів охорони відносно права на переклад і права на від-
творення. Бернська конвенція переглядалася в Парижі у 1896 році
і в Берліні у 1908 ропі, була доповнена в Берні у 1914 році і пере-
глянута в Римі у 1928 році, в Брюсселі у 1948 році, в Стокгольмі у
1967 році, в Парижі у 1971 році. У її текст були внесені поправки в
1979 році.
У 1928 році Ліга Націй запропонувала вжити заходів для подаль-
шої уніфікації законодавства з охорони авторських прав у різних
країнах, доручивши вивчення цієї проблеми Інституту інтелектуаль-
ної співпраці Ліги Націй. Після Другої світової війни правонаступ-
ником Інституту стала ЮНЕСКО. На 2-й конференції в Мехіко у
1947 році вона прийняла резолюцію, що закликає до розв’язання
проблеми охорони авторського права в світовому масштабі. У 1952
році в Женеві Міжурядова конференція з авторського права прий-
няла Всесвітню конвенцію про авторське право.
Конвенція заснована на кількох принципах:
•	випущені в світ твори громадян будь-якої держави користують-
ся в іншій державі охороною, яку така держава надає творам
своїх громадян;
•	кожна держава зобов’язується вжити заходів для забезпечення
ефективної законодавчої охорони прав авторів на наукові, літе-
ратурні і художні твори;
•	дотримання формальності зводиться до таких атрибутів автор-
ського права, що використовуються спільно: знаку ©, імені ав-
тора і року першого випуску в світ;
116
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
•	термін дії авторського права включає в себе період життя автора
і 25 років після його смерті.
Всесвітня конвенція про авторське право набрала чинності 16 ве-
ресня 1955 року. У 1971 році в Парижі на засіданні Міжнародної
конференції держав-членів ЮНЕСКО прийнята нова редакція Кон-
венції, що набрала чинності в 1974 році.
Колишній Союз РСР став членом Всесвітньої конвенції про ав-
торське право (в редакції 1952 року) 27 травня 1973 року. Україна
постановою Верховної Ради від 23 грудня 1993 року підтвердила
свою участь у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 року.
На 1 червня 1998 року 95 країн були членами цієї Конвенції в ре-
дакції 1952 року, 57 країн — в редакції 1971 року.
Подальший крок у створенні нових норм у сфері авторського пра-
ва — Договір ВОІВ з авторського права, прийнятий на Диплома-
тичній конференції ВОІВ з деяких питань авторського права в Же-
неві 20 грудня 1996 року.
Договором ВОІВ з авторського права (ДАП) передбачається, що
будь-яка з Договірних Сторін (навіть якщо вона не несе зобов’язань
з Бернської конвенції), повинна дотримуватись положень, що регу-
люють матеріальні норми права, Паризького акта 1971 року, Берн-
ської конвенції.
Як об’єкти, що підлягають охороні авторським правом, у ДАП
згадуються два об’єкти: комп’ютерні програми, виражені будь-яким
способом або в будь-якій формі, і підбірки даних або іншої інформації
(бази даних) у будь-якій формі, які за добором і розташуванням їх
змісту є результатом інтелектуальної творчості. Якщо бази даних не
є подібним результатом, вони виходять за рамки дії цього Договору.
Щодо прав авторів ДАП торкається трьох авторських прав: пра-
во на поширення, право на прокат і право на сповіщення для загаль-
ного відома.
Право на поширення — це право дозволяти доведення до загаль-
ного відома оригіналу і примірників твору за допомогою продажу або
іншої передачі права власності.
Право на прокат — це право дозволяти комерційний прокат ори-
гіналів або примірників трьох видів творів: комп’ютерних програм
(крім випадків, коли сама програма не є основним об’єктом прокату),
кінематографічних творів (але тільки в тих випадках, коли комер-
ційний прокат не приводить до широкого копіювання таких творів,
117
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
що заподіює істотну шкоду винятковому праву на відтворення) і тво-
рів, втілених у фонограмах, як визначено в національному законо-
давстві Договірних Сторін (крім країн, у яких з 15 квітня 1994 ро-
ку набрала чинності система справедливої винагороди за подібний
прокат).
Право на сповіщення для загального відома — це право дозво-
ляти будь-яке сповіщення для загального відома по проводах абс
засобами безкабельного зв’язку, включаючи доведення своїх творів
до загального відома таким чином, що представники публіки мо-
жуть здійснювати доступ до таких творів з будь-якого місця і в будь-
який час на їх власний вибір. При цьому мається на увазі, зокрема
на запит, інтерактивне повідомлення через «Інтернет».
ДАП зобов’язує Договірні Сторони передбачати засіб правовогс
захисту від обходу існуючих технічних засобів (наприклад, коду-
вання), що використовуються авторами в зв’язку із здійсненням їх
прав, а також від усунення або зміни інформації, такої як певні дані,
які ідентифікують твір або їх авторів, і необхідні для управління
правами (наприклад, ліцензування, збір і розподіл гонорарів).
Кожна Договірна Сторона зобов’язана вжити відповідно до її пра-
вової системи заходів, необхідних для забезпечення Договору. Зок-
рема, Договірна Сторона повинна забезпечувати, щоб у її законах
були передбачені заходи з забезпечення захисту прав, що дають змо-
гу здійснювати ефективні дії проти будь-якого акта порушення прав,
передбачених договором. Ці дії повинні включати термінові заходи
щодо запобігання порушенням і заходи, що є стримуючим засобом
від подальших порушень.
ДАП засновує Асамблею Договірних Сторін для розгляду питань,
що стосуються збереження і розвитку Договору, і доручає Міжна-
родному бюро ВОІВ виконання адміністративних функцій у зв’язку
з Договором.
ДАП відкритий для держав-членів ВОІВ і Європейського то-
вариства.
Асамблея, заснована цим Договором, може після набрання ДАП
чинності приймати рішення про допуск інших міжурядових орга-
нізацій до участі в Договорі.
ДАП набере чинності після здачі ЗО державами документів про
ратифікацію або приєднання. Ці документи повинні бути здані на
118
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
зберігання Генеральному директору ВОІВ, який є депозитарієм До-
говору.
Існує і міжнародна охорона у сфері суміжних прав. Поняття су-
міжних прав виникло на початку двадцятого століття внаслідок тех-
нологічного розвитку суспільства. Уперше охорона від незаконного
копіювання грамзаписів здійснювалася у 1911 році в рамках закону
про авторське право у Великобританії, а потім у Сполучених Штатах
Америки та Австралії. Розвиток промисловості грамзапису привів до
розуміння необхідності охорони прав виконавців, виконання яких
були записані на грамплатівках.
Перші пропозиції з охорони виробників фонограм і виконавців
з’явилися на міжнародному рівні у 1928 році на дипломатичній кон-
ференції в Римі, що розглядала зміни Бернської конвенції. Одно-
часно Міжнародна організація праці (МОП) визначила статус ви-
конавців як найманих працівників.
Через двадцять років обговорення прав виробників фонограм і ви-
конавців було продовжене під час розгляду чергових змін Бернської
конвенції в Брюсселі. Однак визнанню охорони прав виробників фо-
нограм і виконавців у той час протистояли окремі авторські групи.
Але розвиток індустрії звукозапису вимагав вирішення цього пи-
тання. Відбулися спеціальні засідання комітетів експертів міжна-
родних організацій.
Переломним етапом на цьому шляху була нарада експертів у
1960 році в Гаазі, в якій взяли участь Об’єднання міжнародно-
го бюро з охорони інтелектуальної власності (попередник ВОІВ),
ЮНЕСКО і МОП.
Так з’явився проект конвенції, який був обговорений на дипло-
матичній конференції в Римі, де 25 жовтня 1961 року була прий-
нята Міжнародна конвенція з охорони інтересів виконавців, вироб-
ників фонограм і органів мовлення (Римська конвенція).
Конвенція відкрита для держав-учасниць Бернської конвенції або
Всесвітньої конвенції про авторське право. Ратифікаційні грамоти або
акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному
секретареві Організації Об’єднаних Націй. Будь-яка держава може
робити застереження у відхиленні умов застосування деяких положень.
Римська конвенція забезпечує охорону прав виконавців під час
виконання творів, фонограм, а також виробників фонограм і органів
мовлення.
119
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Виконавці (артисти, співаки, музиканти, танцюристи та інші осо-
би, що виконують літературні або художні твори) охороняються ві^
певних дій, на які вони не давали своєї згоди. Такими діями є: ра-
діотрансляція і пряма телетрансляція їх вистав; фіксація таких пря-
мих телетрансляцій вистав, відтворення такої фіксації, якщо ори-
гінальна фіксація була відтворена без згоди виконавців абс
відтворення робиться для цілей, відмінних від тих, на які виконавці
дали свою згоду.
Виробники фонограм мають право дозволяти або забороняти пря-
ме або непряме відтворення їх фонограм. Фонограми визначаються
в Римській конвенції як будь-який виключно акустичний запис зву-
ків у процесі будь-якого виконання або інших звуків.
Якщо фонограма, що випускається для комерційних цілей, слу-
гує для повторного використання (наприклад, для радіо- або телепе-
редачі, чи повідомлення публіці в будь-якій формі), особа, що її ви-
користовувала, повинна сплатити разову справедливу винагороду
виконавцям або виробникам фонограм чи тим й іншим разом. Однак
договірні Держави можуть не застосовувати це правило або обме-
жувати його застосування.
Органи мовлення мають право дозволяти або забороняти певні
дії, а саме: відтворення їх передач, їх фіксацію, відтворення такої
фіксації, показ публіці їх телепередач, якщо такий показ проводить-
ся в місцях, куди доступ публіці дозволений лише за вхідну плату.
Римська конвенція допускає винятки з вищезазначених прав у на-
ціональних законах щодо приватного використання, використання
коротких уривків у зв’язку з репортажами про поточні події, ефемер-
ною фіксацією організацією мовлення на своєму власному обладнан-
ні, шб використовується виключно з метою навчання або наукових
досліджень і у всіх інших випадках, коли національний закон перед-
бачає винятки з авторсько-правової охорони літературних і художніх
творів. Крім того, як тільки виконавець дає свою згоду на включення
його виконання у візуальний або аудіовізуальний запис, положення
про права виконавців не застосовуються.
Тривалість охорони повинна становити щонайменше 20 років,
рахуючи з кінця року, коли був зроблений запис, у разі фонограм і
включених до них виконань; відбулося виконання, у разі виконань,
не включених до фонограм; відбулася передача в ефір, у разі радіо-
120
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
передач. Однак найчастіше національні закони, в тому числі й Ук-
раїни, передбачають 50-річний термін охорони.
ВОІВ разом з МОП і ЮНЕСКО відповідає за виконання адміні-
стративних функцій цієї Конвенції. Ці три організації утворюють
Секретаріат Міжурядового комітету, що заснований у рамках Кон-
венції і складається з представників дванадцяти договірних держав.
Конвенція не передбачає заснування Союзу або бюджету. Вона за-
сновує Міжурядовий комітет, до складу якого входять договірні
держави. Комітет розглядає питання, що відносяться до Конвенції.
Станом на 1 червня 1998 року членами Римської конвенції були
54 держави.
Наприкінці 60-х років з появою високоякісних аналогових сис-
тем магнітного запису та аудіокасет набуло широких масштабів
неправомірне використання фонограм. У результаті ринок звуко-
записів виявився наповненим дешевими і доступними піратськими
аудіокасстами. У відповідь на піратство і з’явилася Женевська кон-
венція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного
відтворення їх фонограм, прийнята у 1971 році.
Конвенція відкрита для будь-якої держави-члена Організації
Об’єднаних Націй або будь-якої із спеціалізованих установ, що вхо-
дять до системи Організації Об’єднаних Націй. Ратифікаційні гра-
моти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Гене-
ральному секретареві Організації Об’єднаних Націй.
Конвенція передбачає обов’язок кожної з договірних держав охо-
роняти інтереси виробника фонограм, який є громадянином іншої
договірної держави, від відтворення дублікатів фонограм без згоди
на те його виробника, а також від ввезення таких дублікатів, коли
таке відтворення або таке ввезення здійснюється з метою поширен-
ня для загального відома, а також від поширення таких дублікатів
для загального відома.
Охорона може надаватися відповідно до законодавства у сфері
авторського права, спеціального законодавства (у сфері суміжних
прав), законодавства про недобросовісну конкуренцію або карного
права.
Тривалість охорони повинна становити не менш як 20 років з дати
першої публікації фонограми. Однак найчастіше національні закони,
в тому числі й України, передбачають 50-річний термін охорони.
121
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Міжнародне бюро ВОІВ виконує функції секретаріату цієї Кон-
венції. Конвенція не передбачає заснування Союзу, керівного органу
чи бюджету.
Станом на 1 червня 1998 року учасниками цієї Конвенції були 55
держав.
У середині 70-х років значного поширення набули супутники
зв’язку для міжнародних телекомунікацій, включаючи передачу в
ефір. У відповідь на це і з’явилася Брюссельська Конвенція про по-
ширення програм — носіїв сигналів, що передаються через супут-
ники, прийнята у 1974 році.
Конвенція відкрита для будь-якої держави-члена Організації
Об’єднаних Націй або будь-якої із спеціалізованих установ, що вхо-
дять до системи Організації Об’єднаних Націй.
Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здава-
тися на зберігання Генеральному секретареві Організації Об’єднаних
Націй.
Ця Конвенція передбачає обов’язок кожної з договірних держав
вживати належних заходів до запобігання незаконному розподілу на
своїй або зі своєї території будь-яких програм-носіїв сигналу, що пе-
редається через супутник. Поширення є незаконним, якщо на нього
не був отриманий дозвіл від організації, що прийняла рішення про
складові елементи програми.
Зазначений обов’язок існує відносно організацій, які виступають
як «громадяни» Договірної держави. Однак положення цієї Конвен-
ції не застосовуються, коли поширення сигналів проводиться із су-
путників прямого мовлення.
Конвенція не передбачає заснування Союзу, керівного органу або
бюджету. Станом на 1 червня 1998 року учасницями цієї Конвенції
були 22 держави.
Розвиток цифрових технологій і глобальної мережі «Інтернет»
викликали до життя Договір ВОІВ з виконання і фонограм, прий-
нятий на Дипломатичній конференції ВОІВ з деяких питань автор-
ського права в Женеві 20 грудня 1996 року.
Договором ВОІВ з виконання і фонограм (ДВФ) передбачаються
певні права двох видів бенефіціарів: виконавці (актори, співаки, му-
зиканти тощо) і виробники фонограм (фізичні або юридичні особи,
які беруть на себе ініціативу і несуть відповідальність за запис звуків).
122
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Вони є об’єктом одного й того самого Договору, оскільки значна
частина прав, наданих на основі ДВФ виконавцям, — це права, по-
в’язані з їх записаними, чисто звуковими виконаннями (які є пред-
метом фонограм).
Що стосується виконавців, то ДВФ надає виконавцям чотири ви-
ди майнових прав на їх виконання, записані на фонограми (не аудіо-
візуальні записи, такі як кінофільми): право на відтворення, право
на поширення, право на прокат і право зробити фонограми доступ-
ними. Кожне з них є винятковим правом, що підпадає під певні об-
меження і винятки.
Право на відтворення — це право дозволяти пряме або непряме
відтворення фонограми будь-яким чином і в будь-якій формі.
Право на поширення — це право дозволяти доведення до загаль-
ного відома оригіналу і примірників фонограми за допомогою про-
дажу або іншої передачі права власності.
Право на прокат — це право дозволяти комерційний прокат ори-
гіналу і примірників фонограми для публіки, як визначено в націо-
нальному законодавстві Договірних Сторін (крім країн, у яких з 15
квітня 1994 року набрала чинності система справедливої винагороди
за подібний прокат).
Право зробити фонограми доступними — це право дозволяти до-
ведення до загального відома по проводах або засобами безкабель-
ного зв’язку будь-якого записаного на фонограму виконання таким
чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до за-
писаного виконання з будь-якого місця і в будь-який час на їх влас-
ний вибір. Це право охоплює, зокрема на запит, інтерактивне дове-
дення до відома через «Інтернет».
ДВФ надає три види майнових прав виконавцям щодо їх неза-
писаних («живих») виконань: право на ефірне мовлення (крім ви-
падку повторного ефірного мовлення), право на сповіщення дія за-
гального відома (крім випадку, коли виконання є виконанням на
радіо або телебаченні) і право на запис.
Договір надає виконавцям також немайнові права: право вимагати
ідентифікації як виконавця і право заперечувати проти будь-якого
спотворення або іншої зміни, яка заподіює школу репутації виконавця.
Що стосується виробників фонограм, то ДВФ надає їм чоти-
ри види прав (усі майнові) на їх фонограми: право на відтворення,
123
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
право на поширення, право на прокат і право зробити фонограми до-
ступними.
Право на відтворення — це право дозволяти пряме або непряме
відтворення фонограми будь-яким чином і в будь-якій формі.
Право на поширення — це право дозволяти доведення до загаль-
ного відома оригіналу і примірників фонограми за допомогою про-
дажу або іншої передачі права власності.
Право на прокат — це право дозволяти комерційний прокат ори-
гіналу і примірників фонограми для публіки, як визначено в націо-
нальному законодавстві Договірних Сторін (крім країн, у яких з 15
квітня 1994 року набрала чинності система справедливої винагороди
за подібний прокат).
Право зробити фонограми доступними — це право дозволяти до-
ведення до загального відома фонограми по проводах або засобами
безкабельного зв’язку таким чином, щоб представники публіки мог-
ли здійснювати доступ до фонограми з будь-якого місця і в будь-який
час на їх власний вибір. Це право охоплює, зокрема на запит, ін-
терактивне доведення до відома через «Інтернет».
Що стосується як виконавців, так і виробників фонограм, то ДВФ
зобов’язує (з різними винятками і обмеженнями) кожну Договірну
Сторону надавати громадянам інших Договірних Сторін щодо прав,
які осібно надаються Договором, такий самий режим, який вона на-
дає своїм громадянам («національний режим»).
Крім того, Договір передбачає, що виконавці та виробники фоно-
грам користуються правом на одноразову справедливу винагороду за
пряме або непряме використання фонограм, опублікованих з комер-
ційними цілями, для ефірного мовлення або будь-якого сповіщення
для загального відома.
Проте Договірна Сторона може обмежити або — за умови, що во-
на робить застереження до Договору — виключити це право.
Якщо Договірна Сторона робить застереження, інші Договірні
Сторони мають право відмовитися від надання Договірній Стороні,
яка робить застереження, національного режиму («взаємність»).
ДВФ зобов’язує також, що термін повинен становити принаймні
50 років і що володіння правами та здійснення прав, передбачених
Договором, не можуть бути пов’язані з дотриманням якої-небудь
формальності.
124
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Договір зобов’язує Договірні Сторони передбачати засоби право-
вого захисту від обходу технічних засобів (наприклад, кодування),
що використовуються в зв’язку із здійсненням своїх прав і проти
усунення або зміни інформації, такої як зазначення певних даних,
які ідентифікують виконавця, виконання, виробника фонограми і
фонограму, необхідної для управління (наприклад, ліцензування,
збір і розподіл гонорарів) згаданими правами.
ДВФ зобов’язує Договірну Сторону вжити відповідно до її пра-
вової системи заходів, необхідних для забезпечення дії Договору.
Зокрема, законодавство Договірної системи повинне передбачати за-
ходи, що дають змогу вчиняти ефективні дії проти будь-якого акта
порушення прав, передбачених Договором. Ці дії повинні включати
термінові і профілактичні заходи запобігання порушенням.
ДВФ засновує Асамблею Договірних Систем для розгляду питань,
що стосуються збереження і розвитку Договору, і доручає Міжна-
родному бюро ВОІВ виконання адніністративних функцій у зв’язку
з Договором. ДВФ відкритий для держав-членів ВОІВ і Європейсь-
кого товариства.
Асамблея, заснована цим Договором, може після набрання ним
чинності приймати рішення про допуск інших міжурядових орга-
нізацій до участі в Договорі.
ДВФ набере чинності після подання ЗО державами документів про
ратифікацію або приєднання. Ці документи повинні бути здані на збе-
рігання Генеральному директору ВОІВ, який є депозитарієм Договору.
Міжнародна охорона у сфері авторського права і суміжних прав
нині динамічно розвивається. Швидке зростання темпів застосуван-
ня цифрової технології, зокрема глобальних мереж, викликає необ-
хідність постійної уваги в плані охорони, здійснення і забезпечення
дотримання авторського права. Триває підготовка в рамках ВОІВ
нових міжнародних норм або, принаймні, керівних принципів з пи-
тань авторського права і суміжних прав.
4.6. Регіональні міжнародні організації з питань
охорони інтелектуальної власності
Важливою формою міжнародної співпраці у сфері охорони інте-
лектуальної власності є діяльність регіональних міжнародних ор-
ганізацій.
125
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Європейська патентна організація (ЄПО) заснована в 1973 році
відповідно до підписаної в Мюнхені Конвенції про видачу європей-
ських патентів (Європейська патентна конвенція). У 1975 році в
Люксембурзі була прийнята Конвенція про європейський патент для
загального ринку (Конвенція про патент Співдружності).
Метою Європейської патентної конвенції є спрощення діловод-
ства з патентних заявок в країнах Європи, тобто замість кількох
патентних заявок, які необхідно складати різними мовами і пода-
вати до патентних відомств різних країн, з’являється можливість
подати одну заявку однією мовою до одного патентного відомства —
Європейського патентного відомства (ЄВП) з метою отримання па-
тентів у кількох європейських країнах.
Завдяки Конвенції про патент Співдружності пакет патентів на
один і той самий винахід, отриманих у державах-членах спільного
ринку, може бути перетворений у єдиний європейський патент. Од-
нак Конвенція ще не набрала чинності.
Штаб-квартира ЄПО розташована в Мюнхені. ЄПВ має також
Центр патентної інформації у Відні (Австрія) і Пошуковий центр у
Гаазі (Нідерланди).
Станом на грудень 1997 року ЄПО входили 18 держав Європи:
Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія,
Італія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Німеччина,
Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія.
Під егідою ЄПВ функціонує заснований у 1977 році Інститут про-
фесійних представників (ЕРІ), що виконує функції постійної профе-
сійної асоціації і міжнародної корпорації з питань законодавства у
рамках Європейської патентної організації. Діяльність ЕРІ спря-
мована, зокрема, на співпрацю у сфері підвищення кваліфікації фа-
хівців з питань охорони промислової власності.
Членами ЕРІ є 5,5 тис. представників 18 європейських країн.
У 1995 році набрала чинності Європейська патентна конвенція,
відповідно до якої заснована Євразійська патентна організація
(ЄАПО). Мета, статус і напрямки діяльності ЄАПО описані в пара-
графі 7 цього розділу.
З 1996 року функціонує створене в рамках Європейського Союзу
Товариство товарних знаків (СТМ), метою якого є гармонізація на-
ціональних законів країн ЄС з питань охорони знаків для товарів і
126
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
послуг з метою встановлення правил для спрощення і полегшення
процедури міжнародної реєстрації знаків для країн-учасниць.
Єдині правила складання заявки, проведення експертизи і реє-
страції знаків, а також порядку сплати зборів діють на території всіх
15 країн-членів ЄС. Заявки на міжнародну реєстрацію товарних зна-
ків за процедурою СТМ можуть бути подані до компетентного націо-
нального відомства країни-учасниці з охорони промислової власності,
до Відомства з гармонізації внутрішнього ринку (ОНМІ), розташова-
ного в м. Аліканте (Іспанія), або Відомства з товарних знаків країн
Бенілюксу.
На Африканському континенті діють:
1. Африканська організація інтелектуальної власності (ОАРІ),
створена відповідно до підписаної в 1977 році Бангійської угоди для
франкомовних країн Центральної і Західної Африки. Станом на сі-
чень 1998 року до складу ОАРІ входило 14 країн.
Відповідно до Угоди створене єдине патентне відомство, розташо-
ване в м. Яунде (Камерун). Прийняте в рамках Угоди єдине для всіх
країн-учасниць законодавство у сфері охорони промислової власності
з багатьох положень близьке до відповідного законодавства Франції.
2. Африканська регіональна організація промислової власності
(АКІРО) створена у грудні 1976 року на Дипломатичній конференції
англомовних країн Африки в м. Лусака (Замбія). Угода про ство-
рення цієї Організації набрала чинності в лютому 1978 року. До груд-
ня 1985 року Організація функціонувала під назвою «Організація
промислової власності англомовних країн Африки».
У 1982 році Угоду було доповнено підписаним у м. Хараре Про-
токолом про патенти і промислові зразки Організації. Протокол міс-
тить шість статей, в яких закріплено основні принципи охорони
винаходів і промислових зразків. Детальніші положення, що кон-
кретизують статті Протоколу, містяться в Інструкції до нього. Обид-
ва правових акти набрали чинності у квітні 1984 року.
Прийняття згаданого Протоколу завершило створення системи
видачі патентів в англомовних країнах Африки, що є учасницями
АКІРО (Ботсвана, Гамбія, Гана, Замбія, Зімбабве, Кенія, Малаві,
Судан, Уганда).
У рамках АКІРО створено єдине Відомство промислової власнос-
ті англомовних країн Африки з метою видачі патентів за єдиною
127
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ 1 КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
процедурою і на основі єдиних для країн-учасниць вимог до заявок
на винаходи.
Встановлена Протоколом система не передбачає видачі єдино-
го для країн-учасниць патенту. Охоронні документи, що видаються
цим Відомством, діють у країнах-учасницях як національні охорон-
ні документи.
У країнах-учасницях АКІРО єдине законодавство у сфері охорони
інтелектуальної власності відсутнє, тому патент, виданий Відомством
цієї Організації, отримує статус національного тільки після спеціаль-
ного схвалення його відомством країни-учасниці, що здійснюється у
вигляді мовчазної згоди після встановленого шестимісячного термі-
ну, тобто якщо протягом цього періоду не надійшла відмова.
У країнах, що не мають власного законодавства з охорони про-
мислової власності (Ботсвана, Гамбія, Гана, Кенія, Уганда), засто-
совується режим реєстрації іноземного патенту.
4.7.	Участь України у створенні та діяльності
Міждержавної ради з питань охорони
промислової власності країн
Співдружності Незалежних Держав (СНД)
Україна є співзасновницею і активною учасницею Міждержавної
ради з питань охорони промислової власності країн СНД (МДР). Пер-
шу спробу створити міждержавну систему охорони промислової влас-
ності було здійснено ще в рамках колишнього СРСР у жовтні 1991
року на зустрічі повноважних представників держав, що входили де
складу СРСР.
Ситуація, яка склалася в державах-суб’єктах колишнього СРСР,
зокрема в Україні, після розпаду СРСР у грудні 1991 року, перед-
бачала невідкладну необхідність спільного пошуку розв’язання проб-
лем, які виникли перед новими незалежними державами, а саме:
•	безліч винаходів було створено спільними зусиллями наукових
організацій і промислових підприємств різних республік, у зв’яз-
ку з чим виникло питання врегулювання правовідносин, ще
стосуються використання цих винаходів;
•	патентно-інформаційний фонд колишнього СРСР залишився в
Росії, що висунуло питання або про створення національних
патентно-інформаційних фондів у держав — колишніх респуб-
128
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
ліках СРСР, або про узгоджений механізм спільного користу-
вання загальним фондом;
•	безліч заявок на винаходи на момент розпаду СРСР перебували
на розгляді у Всесоюзному науково-дослідному інституті па-
тентної експертизи (ВНДІПЕ) Держпатенту СРСР, і виникла
проблема визначення правового статусу цих заявок і продов-
ження діловодства з них;
•	країни-суб’єкти колишнього СРСР не мали власного національ-
ного законодавства у сфері охорони промислової власності, а
законодавча база СРСР фактично втратила чинність на тери-
торії цих країн (крім Російської Федерації).
З метою подолання цієї ситуації представники країн-суб’єктів
колишнього СРСР зробили перші кроки для створення міждержав-
ної системи охорони промислової власності, яка замінила б ту, що
діяла в СРСР. Так, у жовтні 1991 року на зустрічі повноважних пред-
ставників держав, які входили до складу СРСР, було підписано Про-
токол про наміри укласти Конвенцію з охорони промислової влас-
ності. Через стислі терміни було вирішено підготувати і ввести в дію
на період до прийняття Конвенції Тимчасову угоду про охорону про-
мислової власності. У Мінську 27 грудня 1991 року її було підписано
повноважними представниками шести незалежних держав — Біло-
русі, Вірменії, Молдови, Росії, Таджикистану і України. Угода перед-
бачала створення Міждержавної організації з охорони промислової
власності, а також її органів — Адміністративної ради, Патентного
відомства і Патентного суду.
Унаслідок ряду причин сформульовані в Тимчасовій угоді цілі й
завдання реалізувати не вдалося. Однак ідею створення міждержав-
ної системи охорони промислової власності на території колишнього
СРСР не було знято з порядку денного. Завдяки спільним зусиллям
було розроблено і прийнято Угоду про заходи щодо охорони промис-
лової власності (МДР). Угоду було підписано 12 березня 1993 року
главами урядів дев’яти країн СНД, а саме: Білорусі, Вірменії, Мол-
дови, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану, Узбекистану
і України. У 1994 році до Угоди приєднався Азербайджан.
Уже на першому засіданні МДР у травні 1993 року в Москві було
визначено мету створення такої форми взаємовигідної співпраці, яка
б дала змогу:
129
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
•	сформувати міждержавну систему правової охорони винаходів,
промислових зразків, знаків для товарів і послуг;
•	гармонізувати національні законодавства країн-учасниць МДР
у сфері охорони промислової власності;
•	розробити і погодити принципи створення довгострокової регіо-
нальної угоди (конвенції) відкритого типу, яка сприяла б розвит-
ку як національних систем охорони промислової власності країн-
учасниць, так і їх взаємодії у розв’язанні спільних проблем.
На першому етапі створення міждержавної системи було вирі-
шено обмежитися правовою охороною тільки винаходів як особ-
ливого об’єкта промислової власності, що найбільш активно впли-
ває на світовий рівень техніки, темпи науково-технічного прогресу.
Були створені робочі органи МДР — Секретаріат і робочі групи:
інформації та автоматизації (при Держпатенті України), удоскона-
лення і гармонізації національних законодавств у сфері охорони про-
мислової власності (при Роспатенті).
Головою МДР був обраний голова Держпатенту України, якого
у 1996 році переобрали на новий трирічний термін. У 1996 році було
визначено, що Секретаріат МДР також створюється на базі патент-
ного відомства країни, представник якої обраний Головою МДР.
За час існування МДР проведено вісім засідань Ради. Основні проб-
леми, які розв’язувалися в рамках МДР:
•	узгодження і прийняття головних принципів розроблення па-
тентної конвенції країн СНД, створення Євразійської патентної
організації;
•	розроблення механізму надходження до патентних відомств пла-
тежів і зборів, пов’язаних з наданням правової охорони об’єк-
там промислової власності;
•	розроблення і прийняття угоди про взаємне визнання пільг при
сплаті зборів для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної
війни, учасників бойових дій на території інших держав, а та-
кож сімей загиблих військовослужбовців;
•	розроблення міждержавної угоди про взаємне забезпечення збе-
реження міждержавних секретів у сфері промислової власності;
•	розроблення основних технологічних аспектів виробництва
спільного регіонального патентно-інформаційного продукту на
130
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
оптичних дисках СП-КОМ, включаючи склад, структуру і фор-
мат подання даних;
•	розроблення принципів розподілу затрат патентних відомств на
виробництво регіональних СП-КОМ, визначення частки затрат
для кожного відомства;
•	розроблення принципів організації міждержавного обміну ін-
формацією на СП-КОМ, зокрема умов реалізації регіональних
дисків на внутрішньому і зовнішньому ринках;
•	розроблення спільних заходів щодо підготовки фахівців з пи-
тань охорони промислової власності;
•	узгодження принципів взаємовідносин між МДР і ВОІВ.
Станом на грудень 1997 року до складу Міждержавної ради з пи-
тань охорони промислової власності країн СНД входили такі дер-
жави, як Азербайджанська Республіка, Республіка Вірменія, Рес-
публіка Білорусь, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка,
Республіка Молдова, Російська Республіка, Республіка Таджики-
стан, Республіка Узбекистан, Україна.
Відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ВОІВ у 1995 році
МДР отримала статус організації-спостерігача при ВОІВ.
4.8.	Євразійська патентна конвенція,
її мета і завдання. Євразійська патентна організація
Ситуація, що склалася до моменту прийняття Євразійської па-
тентної конвенції, характеризувалася тим, що наприкінці 1991 —
на початку 1992 року суверенні країни, що утворилися на території
колишнього СРСР, ще не повною мірою усвідомили всі політичні та
економічні наслідки отримання своєї незалежності.
Перехід країн СНД до умов ринкової економіки, зміна форм влас-
ності і розвиток підприємництва невідкладно вимагали прийняття
відповідних законодавчих норм, які могли б регулювати правовід-
носини між суб’єктами власності, зокрема промислової.
На першому засіданні МДР були визначені головні принципи, які
повинні бути покладені в основу патентної конвенції, а саме:
•	створення міждержавної організації з питань охорони промис-
лової власності, органами якої повинні стати Міждержавна ра-
да і Міжнародне бюро;
131
ВМ.Антпонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
•	можливість різного рівня інтеграції в міждержавну організацію
держав-учасниць Угоди;
•	базування на нормах і процедурах таких міжнародних договорів,
як Договір про патентну кооперацію (Договір РСТ), Мюнхенська
і Люксембурзька конвенції, а також збереження можливості
приєднання держав-учасниць до будь-якої з цих процедур;
•	дотримання загальних вимог до патентоспроможності винахо-
дів (новизна, винахідницький рівень, промислова придатність);
•	дотримання принципу незалежності національних систем охо-
рони промислової власності кожної з держав-учасниць;
•	можливість приєднання до Конвенції будь-якої держави, заці-
кавленої у підтримці співпраці у сфері охорони промислової влас-
ності (принцип відкритості Конвенції);
•	формування бюджету Міжнародної організації з урахуванням її
власних коштів, зборів за подання заявок і проведення експер-
тизи, вчинення інших юридично значущих дій;
•	розподіл коштів від надходження щорічних зборів за підтримку
чинності міждержавних патентів між усіма державами-учас-
ницями згідно з встановленою пропорцією.
Не всі схвалені на першому засіданні МДР принципи було покла-
дено в основу розроблення Євразійської патентної конвенції, проект
якої був одноголосно прийнятий на другому засіданні МДР у вересні
1993 року в Ужгороді. Найважливішою особливістю Конвенції є те,
що держави-учасниці зберігають повний суверенітет у розвитку націо-
нальних систем правової охорони винаходів. Конвенція не обмежує
права будь-якої держави-учасниці видавати національний патент, а
також не перешкоджає державі-учасниці брати участь в інших між-
народних організаціях, розвивати різні форми співпраці у сфері охо-
рони промислової власності.
Слід враховувати, що назва «Євразійська» стосовно патентної
організації і Конвенції не передбачає якоїсь політичної незалежності
і має на меті підкреслити суто територіальний (регіональний) ха-
рактер угоди.
Офіційне підписання Євразійської патентної конвенції відбулося
у вересні 1994 року в Москві на засіданні Ради Глав Урядів країн
СНД. Конвенцію підписали Голови Урядів Азербайджану, Білорусі,
Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджи-
132
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
кистану та України. Після ратифікації Конвенції парламентами країн,
що її підписали, і передачі ратифікаційних документів до ВОІВ вона
набрала чинності на територіях цих країн.
Основною метою створення Євразійської патентної конвенції, як
це продекларовано в її преамбулі, є зміцнення співпраці у сфері охо-
рони прав на винаходи і створення міждержавної (регіональної) сис-
теми отримання правової охорони на основі єдиного патенту, який
діє на території держав-учасниць. Конвенція є спеціальною угодою,
що відповідає ст. 19 Паризької конвенції з охорони промислової влас-
ності і ст. 45(1) Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ).
Держави-учасниці Конвенції зберігають повний суверенітет у роз-
витку національних систем охорони винаходів, можуть видавати
національні патенти, брати участь у будь-якій іншій міжнародній
організації, розвивати різні форми співпраці у сфері охорони про-
мислової власності. Умови патентоспроможності винаходів, обсяг їх
правової охорони відповідають загальноприйнятим у світовій прак-
тиці нормам.
Відповідно до Євразійської патентної конвенції створена Євразій-
ська патентна організація (ЄАПО), що виконує адміністративні функ-
ції, пов’язані з діяльністю цієї організації і видачею євразійських
патентів на винаходи. Органами ЄАПО є Адміністративна рада і Єв-
разійське патентне відомство (ЄАПВ).
Кожна з держав-учасниць Конвенції представлена в Адміністра-
тивній раді та має один вирішальний голос. Рішення приймаються
більшістю голосів, за винятком випадків, коли Конвенцією перед-
бачене прийняття рішення одноголосне або більшістю голосів у дві
третини. Керівні органи ЄАПО знаходяться у Москві.
Євразійська патентна конвенція набрала чинності у серпні 1995
року і станом на грудень 1997 року діє на території таких країн СНД:
Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдо-
ва, Росія, Таджикистан і Туркменістан. В Україні ця Конвенція не
ратифікована.
4.9.	Багатосторонні і двостороння міжнародна
співпраця у сфері охорони інтелектуальної власності
У 1993 році в рамках двосторонньої співпраці були підписані
договори про співпрацю у сфері охорони промислової власності між
135
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Урядом України та Урядами Російської Федерації та Республіки
Білорусь. Ці договори дали змогу значно спростити і прискорити
процедуру отримання охоронних документів громадянами країн-
учасниць, зокрема, забезпечується можливість подання заявки на
отримання охоронних документів безпосередньо до патентного ві-
домства іншої країни-учасниці.
У 1998 році у Києві підписана Угода між Кабінетом Міністрів
України і Урядом Республіки Узбекистан про співпрацю у сфері охо-
рони прав інтелектуальної власності. У стадії підготовки перебуває
аналогічна угода між урядами України і Киргизстану.
Держпатентом України підписані двосторонні угоди про співпра-
цю у сфері охорони промислової власності з національними патент-
ними відомствами Німеччини, Угорщини, Польщі і Болгарії.
24 серпня 1993 року держави-члени СНД підписали Угоду про
співпрацю у сфері охорони авторського права і суміжних прав. Від-
повідно до цієї Угоди держави-учасниці погодилися забезпечувати
на своїх територіях взаємну охорону авторських і суміжних прав
на рівні вимог Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції
1952 року, проводити боротьбу з незаконним використанням об’єк-
тів авторського права і суміжних прав. Крім того, держави-учасниці
зобов’язалися вжити необхідних заходів для розроблення і прий-
няття в своїх країнах законів, що забезпечують охорону авторського
права і суміжних прав на рівні вимог Бернської конвенції про охо-
рону літературних і художніх творів, Римської конвенції про охоро-
ну прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, а
також Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фоно-
грам від незаконного відтворення їх фонограм.
Ця Угода набрала чинності 6 травня 1995 року. Україна
ратифікувала Угоду 27 січня 1995 року.
Україна активно співпрацює з Європейським Союзом (ЄС). У
1995 році набрали чинності Угода про партнерство і співпрацю між
ЄС та Україною, один з розділів якої регулює правовідносини у сфері
охорони інтелектуальної власності, а також Тимчасову угоду між
Україною та ЄС про торгівлю і питання, пов’язані з торгівлею.
Органічною частиною міжнародної охорони у сфері авторського
права і суміжних прав є директиви Європейського товариства, поло-
134
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
ження яких істотно впливають на розробку нових міжнародних до-
говорів, національних законодавчих актів на різних континентах.
Директива Ради Європейського товариства від 14 травня 1991
року № 91/250 «Про юридичний захист комп’ютерних програм»
набрала чинності 1 січня 1993 року. Вона спрямована на уніфікацію
охорони комп’ютерних програм, визначення критерію надання охо-
рони (результат інтелектуальної творчості).
Копіювання, будь-яке інше публічне розповсюдження оригіналу
або копії комп’ютерної програми можливе з дозволу правовласни-
ка. Чітко визначені випадки вільного використання комп’ютерних
програм (відтворення одного примірника, а також адаптація ком-
п’ютерної програми правовласником для використання на певному
комп’ютері відповідно до його призначення або для архівних цілей
чи для заміни законно придбаного примірника комп’ютерної прог-
рами у разі його втрати, пошкодження або непридатності).
Директива Ради Європейського товариства від 27 вересня 1993
року № 93/83 «Про координацію деяких положень авторського пра-
ва і суміжних прав, застосованих до радіомовлення через супутники
і до ретрансляції по кабельному мовленню» набула чинності з 1 січ-
ня 1995 року. В основу цієї Директиви щодо передачі в ефір через
супутник і ретрансляції по кабелю покладено принцип передачі че-
рез супутник здійснюється тільки в державі-учасниці, в яку сигнали —
носії програми вводяться під контролем і відповідальністю органі-
зації ефірного мовлення в безперервному ланцюжку передачі, що
направляється на супутник і повертається на землю.
Директива передбачає обов’язкову охорону передачі в ефір через
супутник з тим, щоб прогалини в охороні, які існували ще в тій чи
іншій державі-члені, не могли більше використовуватися на шкоду
власника прав. У сфері кабельних передач Директива передбачає необ-
хідність для розповсюджувача отримувати дозвіл володільця прав.
У зв’язку з тим, що відмінності між термінами охорони можуть
перешкоджати вільному переміщенню товарів, наданню послуг, а
також порушувати умови конкуренції, була прийнята Директива
Європейського товариства від 29 жовтня 1993 року № 93/98 «Про
узгодження термінів захисту авторського права і окремих суміжних
з ним прав». Згідно з Директивою авторам надано термін охорони —
135
ВМ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
70 років після смерті. Що ж до артистів-виконавців, то термін охо-
рони їх прав обчислюється 50 роками після дати виконання або піс-
ля дати першого законного публічного повідомлення. Права вироб-
ників фонограм і відеограм захищаються протягом 50 років з дати
фіксації або дати першого законного публічного повідомлення фоно-
грами або відеограми. Права організацій ефірного мовлення вичер-
пуються 50 роками після першого виходу передачі в ефір.
Зазначені терміни застосовуються до всіх творів, які на момент
набрання Директивою чинності ще є охороноспроможними хоч би в
одній державі-члені згідно з національним законодавством.
Директива визначає, що режисер-постановник кінематографіч-
ного або аудіовізуального твору є автором або одним з авторів.
Директива уніфікує охорону посмертних видань, критичних і нау-
кових видань, фотографій.
Чотири роки знадобилося для підготовки Директиви Європей-
ського парламенту і Ради Європейського Союзу від 11 березня 1996
року № 96/9 «Про юридичний захист баз даних». У Директиві ви-
значено поняття «база даних». Її положення торкаються не тільки
електронні бази даних, а й бази даних на паперовій основі.
Згідно з положеннями Директиви охороні авторських прав під-
лягають: структура баз даних як результат інтелектуальної творчості,
їх вибір і розташування. Охорона не поширюється на зміст баз даних.
Для того, щоб конкурент не міг неправомірно привласнити ре-
зультати творчої праці і капіталовкладень виробника баз даних,
Директива визнає за ним право забороняти виймання і повторне
використання частково або повністю вмісту бази даних. Виймання
спрямоване на перенесення на іншу основу, а повторне викорис-
тання — на всі види надання в розпорядження публіки.
Виробники баз даних можуть включати в них літературні, му-
зичні або інші твори, що охороняються авторським правом, тільки
за умови дозволу автора або його правонаступників.
Питання охорони інтелектуальної власності дістали своє відоб-
раження в Угодах про торговельні відносини між Україною і Швей-
царською Конфедерацією, Україною і Сполученими Штатами Аме-
рики (1992 р.), у Договорі між Урядом України та Урядом США про
співпрацю у сфері науки і технологій (1996р.), а також в Угоді між
136
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Україною і Сполученими Штатами Америки про співпрацю в дослі-
дженні та використанні космічного простору в мирних цілях (1996 р.).
Важливим напрямом діяльності Держпатенту, ДААСПу України є
співпраця із структурами Європейського Союзу. Представники Держ-
патенту і ДААСПу відповідно до Указу Президента України увійшли
до складу Ради і Комітету з питань співпраці між Україною і ЄС.
У рамках програм ВОІВ, Європейського патентного відомства і
ТАСІ8 українські фахівці беруть участь у семінарах, конференціях,
виїжджають на стажування до патентних відомств країн-членів ЄС.
У 1999-2000 рр. в Україні була реалізована Програма ТАСІ8
«Інтелектуальна власність» у сфері авторського права і суміжних
прав. Представники Держпатенту і ДААСПу України беруть участь
у роботі міжурядових структур, діяльність яких пов’язана з питан-
нями охорони інтелектуальної власності: Українсько-Канадської
міжурядової комісії з питань економічної співпраці, Українсько-Аме-
риканської міждержавної комісії («Кучма-Гор») і діючого в рамках
цієї комісії Українсько-Американського комітету з питань торгівлі
та інвестицій. Міжурядової українсько-американської спільної комі-
сії із сприяння розвитку торгівлі та інвестиціям, Міжурядової україн-
сько-болгарської комісії з питань торговельно-економічної співпра-
ці, робочих груп з лібералізації умов взаємної торгівлі між Україною
і Республікою Польща, між Україною і Словацькою Республікою.
Держпатентом України налагоджені ділові контакти з націо-
нальними патентними відомствами США, Німеччини, Австрії, Ве-
ликобританії, Нідерландів, Франції, Чехії, Словаччини, Швейцарії,
Югославії, Хорватії і ряду інших країн, ДААСПом України — з ав-
торсько-правовими товариствами Німеччини, США, Франції, Греці’]
та інших країн.
4.10.	Міжнародна співпраця у створенні,
удосконаленні та розвитку національної
законодавчо-нормативної бази у сфері
охорони інтелектуальної власності в Україні
При створенні національного законодавства з охорони інтелек-
туальної власності в Україні було висунуто завдання максималь-
но врахувати багаторічну практику і досвід патентних відомств,
137
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
авторсько-правових товариств промислово розвинених країн. Так,
проекти перших законодавчих актів у цій сфері — Тимчасового по-
ложення про правову охорону об’єктів промислової власності і ра-
ціоналізаторських пропозицій в Україні (1992 р.), Закону України
«Про авторське право і суміжні права» (1993 р.) пройшли експер-
тизу в БОЇВ і ЄПО і дістали позитивну оцінку.
Загальновизнані міжнародні норми були враховані під час розроб-
ки законів України про охорону прав на такі об’єкти промислової
власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для
товарів і послуг, сорти рослин, топографії інтегральних мікросхем.
Угодою про торгові відносини між Україною та Європейським
Союзом передбачено, що національна система охорони інтелектуаль-
ної власності в нашій державі протягом найближчих років повинна
вийти на рівень відповідних систем промислово розвинених країн.
Забезпечення в Україні сприятливих умов для створення і вико-
ристання об’єктів інтелектуальної власності, результатів наукових
досліджень як вітчизняними, так і зарубіжними підприємцями ви-
магає подальшого розвитку законодавчо-нормативної бази. Потре-
бують змін і доповнень окремі положення Цивільного, Адміністра-
тивного і Карного кодексів України, антимонопольного, податкового
і митного законодавств, що стосуються охорони цієї форми власнос-
ті. Ці зміни і доповнення повинні враховувати необхідність гармо-
нізації чинних законів з вимогами міжнародних угод і договорів,
учасницею яких є Україна, а також з вимогами ВТО (Угода ТКІР8),
до яких планує приєднатися Україна.
Україна активно співпрацює з ВОІВ у напрямі розробки, вдос-
коналення і запровадження гармонізованих вимог про надання пра-
вової охорони об’єктам промислової власності, авторського права і
суміжних прав, які повинні бути враховані в національному зако-
нодавстві держав-членів ВОІВ.
Договір про закони про товарні знаки (ДоговірТЬТ) став першим
міжнародним актом у сфері охорони промислової власності, у під-
готовці якого Україна брала активну участь. Зокрема, представник
України входив до складу Комітету експертів з розробки проекту
Договору і неодноразово головував на засіданнях Комітету. Україна
була також представлена на Дипломатичній конференції, за резуль-
татами якої в 1994 році Договір ТЬТ був підписаний.
138
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Представники Держпатенту України беруть активну участь у під-
готовці Договору про закони відносно патентів (Договір РЬТ), пред-
ставники ДААСПу України — з питань забезпечення прав виконав-
ців щодо аудіовізуальних виконань, можливої системи спеціальної
охорони баз даних, а також забезпечення прав організацій мовлен-
ня, розповсюджувачів кабельних програм.
4.11.	Участь України в міжнародній співпраці
з питань стандартизації у сфері
охорони промислової власності
Особливе значення має міжнародна співпраця в питаннях кла-
сифікації і стандартизації патентної інформації та документації. У
промислово розвинених країнах діє чітко налагоджена система між-
народних, національних і галузевих стандартів, що забезпечують
належний технічний рівень, якість і конкурентоспроможність то-
варів, що виробляються, і послуг. Це повною мірою стосується між-
народної системи охорони об’єктів промислової власності, зокрема
патентної інформації і документації. Координацію діяльності із стан-
дартизації у цій сфері здійснює ВОІВ у таких основних напрямах:
•	ідентифікація, відбір, пошук бібліографічних даних про об’єкти
промислової власності;
	традиційні носії інформації (паперові, мікроплівка, мікрофіші);
•	публікація офіційних документів;
•	індексація, класифікація і кодування документів;
	застосування інформативних назв і рефератів патентних доку-
ментів;
•	пошук патентних документів і патентно-асоційованої літера-
тури, достатньої для визначення охороноспроможності або мож-
ливості реєстрації об’єктів промислової власності, що стано-
вить предмет заявки.
Загальні основи міжнародної класифікації об’єктів промислової
власності встановлені такими міжнародними угодами, як Страсбур-
зька угода про Міжнародну патентну класифікацію (1971 р.), Ніц-
цька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг (1957 р.),
Віденська угода про запровадження Міжнародної класифікації зо-
бражальних елементів знаків (1973 р.), Локарнська угода про запро-
вадження Міжнародної класифікації промислових зразків (1968 р.).
139
В.М.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Держпатент України регулярно отримує, обробляє і доводить до
відома користувачів «Довідник з інформації і документації з питань
промислової власності», що видається ВОІВ і містить нові стандар-
ти, а також зміни і доповнення до діючих стандартів ВОІВ.
У 1995 році ВОІВ затвердила «Принципи переходу до електронних
носіїв інформації для обміну патентними документами». Цим доку-
ментом передбачено, що починаючи з 2000 року безоплатний обмін
опублікованими патентними документами (описами винаходів) здійс-
нюватиметься тільки на оптичних носіях інформації (СБ-ВОМ). У
зв’язку з цим Держпатент України розпочав підготовку до переходу
для публікації національних патентних документів на СБ-ВОМ.
З урахуванням широкого використання СБ-ВОМ видано стан-
дарт ВОІВ 8Т. 40, що містить рекомендації з виготовлення СП-ВОМ.
Стандарт ВОІВ 8Т. 32 дає рекомендації з розмітки патентних доку-
ментів. Стандартом ВОІВ 8Т. 50 визначено оптимальну структуру і
склад відомостей про користування, зміни і доповнення до патент-
ної інформації на титульних аркушах, а також у патентних бюлет-
нях на СБ-ВОМ.
Проводиться підготовка до приєднання України до таких багато-
сторонніх міжнародних угод, як Страсбурзька угода про Міжнарод-
ну патентну класифікацію, Ніццька угода про Міжнародну класи-
фікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, Локарнська угода про
запровадження Міжнародної класифікації промислових зразків, Ві-
денська угода про запровадження Міжнародної класифікації зобра-
жальних елементів знаків.
4.12.	Міжнародна співпраця у створенні
та вдосконаленні національного
патентно-інформаційного фонду
та довідково-пошукового апарату
Міжнародна співпраця відіграє важливу роль у питаннях форму-
вання і поповнення національного патентно-інформаційного фонду
та вдосконалення довідково-пошукового апарату. Держпатентом
України налагоджено регулярний обмін патентною документацією
з патентними відомствами 36 країн і трьома міжнародними орга-
нізаціями з охорони промислової власності. Це забезпечує регулярне
надходження і поповнення інформації про сучасний рівень техніки.
140
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
З метою забезпечення доступу до користувачів первинних джерел
патентної інформації в міжнародному масштабі в рамках угоди між
ВОІВ та Австрією в 1972 році було створено розташований у Відні
Міжнародний центр патентної документації (МЦПД). В автомати-
зованому банку Центру зберігаються найважливіші бібліографічні
відомості про патентні документи: назви винаходів, їх класифіка-
ційні позначення, дати, прізвища заявників і номери.
МЦПД обробляє і реєструє бібліографічні дані, що надходять більш
як із 45 країн світу і Міжнародного бюро ВОІВ, і надає їх державним
установам та приватним особам. Для того щоб користувачам не до-
водилося кожний раз звертатися до великого масиву офіційних бю-
летенів національних патентних відомств багатьох країн, у щотиж-
невому патентному бюлетені МЦПД публікується всесвітній перелік
нових патентів.
Важливою формою міжнародної співпраці у сфері патентного по-
шуку є діяльність міжнародних пошукових органів. Таким органом
може стати національне патентне відомство або міжурядова орга-
нізація, до функцій яких належить розгляд заявок на винаходи. Усі
міжнародні пошукові органи повинні керуватися у своїй роботі вимо-
гами, розробленими Міжнародним бюро ВОІВ за участю зацікавле-
них патентних відомств.
Міжнародні пошукові органи повинні задовольняти таким умовам:
•	наявність не менше ніж 100 експертів у сфері патентного пошуку
та експертизи, які спеціалізуються в різних галузях техніки;
•	експерти повинні мати можливість використовувати патентну
і непатентну літературу, що видається англійською, німецькою
і французькою мовами;
•	наявність систематизованої для цілей проведення пошуку па-
тентної і непатентної документації в обсязі, достатньому для
забезпечення необхідних ширини і глибини патентного пошуку.
Договором РСТ встановлений мінімум документації, яку зобо-
в’язані використовувати міжнародні пошукові органи.
Нині міжнародними пошуковими органами, яким ВОІВ надала
право здійснювати міжнародний пошук, є патентні відомства Авст-
рії, Австралії, Іспанії, Китаю, Російської Федерації, США, Швеції,
Японії, а також Європейське патентне відомство (Міжнародний по-
шуковий центр у Гаазі, Нідерланди).
141
ВАГ Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Що стосується патентно-інформаційного фонду України, то знач
на його частина формується на основі безоплатного міжнародно-
го обміну, а також у рамках надання технічної допомоги з боку
міжнародних організацій і патентних відомств найбільш розви-
нених країн. Повні описи винаходів передаються переважно не
СП-КОМ.
У рамках проекту ІСОК Європейської патентної організації Держ-
патент України отримує повні описи винаходів до європейських за-
явок і патентів на дисках СП-КОМ.
З метою розширення використання патентної інформації, голов-
ним чином малими і середніми підприємствами, ЄПВ, а також па-
тентні відомства США і Японії дещо змінили свою тактику у сфері
поширення цієї інформації, прагнучи зробити свої патентно-інфор-
маційні продукти дешевими і зручними для користування. Так, ві-
домство з патентних і товарних знаків США надає доступ для корис-
тування 20-річним масивом рефератів патентів через ШТЕВМЕТ.
Патентне відомство Японії створює тематичні електронні бібліотеки
на базі СИ-ВОМ.
Передбачається використання ШТЕВКЕТ і створення в цій ме-
режі власної інформаційної сторінки Держпатенту України для опе-
ративного обміну з національними патентними відомствами інших
країн і надання широкому колу користувачів загальної інформації
про діяльність Держпатенту, про основи законодавства України у
сфері охорони інтелектуальної власності, методичних рекомендацій,
різних повідомлень. При цьому Держпатент України матиме мож-
ливість оперативно отримувати аналогічну інформацію від міжна-
родних. Патентних відомств і фірм.
4.13.	Участь України в міжнародних програмах
підготовки і підвищення кваліфікації фахівців
з охорони інтелектуальної власності
Навчання, підготовка і підвищення кваліфікації національних
кадрів фахівців у сфері охорони інтелектуальної власності значною
мірою здійснюється завдяки допомозі ВОІВ, Європейського патент-
ного відомства (ЄПВ), ЮНЕСКО, а також у рамках двосторонньої
142
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
співпраці з національними патентними відомствами, авторсько-пра-
вовими товариствами інших країн.
Особливо важливими в цьому відношенні є діюча в рамках Євро-
пейського Союзу програма ТАСІ8 (Техічна допомога країнам Спів-
дружності Незалежних Держав) і проект ІСОИ, що фінансується Єв-
ропейською патентною організацією.
Міжнародна співпраця у сфері підготовки і підвищення квалі-
фікації фахівців здійснюється в таких формах, як організація і про-
ведення міжнародних та регіональних тематичних семінарів, нау-
ково-практичних конференцій, симпозіумів, зарубіжне стажування
фахівців, цільові закордонні відрядження фахівців з метою озна-
йомлення з практикою вирішення конкретних питань охорони інте-
лектуальної власності.
За своєю тематикою заходи щодо підвищення кваліфікації фа-
хівців мають такі напрями:
•	правові питання охорони інтелектуальної власності;
•	методологія і практика проведення патентної експертизи;
•	мовна підготовка (поглиблення знання іноземних мов);
•	автоматизація і комп’ютеризація патентного пошуку та діло-
водства за заявами;
•	обробка і використання патентної інформації і патентно-асо-
ційованої літератури;
•	практика досудового і судового вирішення спірних питань, що
виникають між суб’єктами правовідносин у сфері використання
інтелектуальної власності.
У рамках згаданих програм міжнародної співпраці в період 1994-
1997 рр. різними формами підвищення кваліфікації було охоплено
велику кількість фахівців Держпатенту, ДААСПу України, Науко-
во-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ), представників
у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), суддів
та інших фахівців. ЄПВ профінансувало проведення двох курсів мов-
ної підготовки для Держпатенту і НДЦПЕ.
З участю Держпатенту і ДААСПу України у Києві було проведено
одинадцять міжнародних семінарів, у тому числі шість разом з ВОІВ
і ЄПВ.
143
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
4.14.	Участь неурядових і громадських організацій
України в міжнародній співпраці у сфері охорони
інтелектуальної власності
Однією з форм міжнародної співпраці у сфері охорони інтелек-
туальної власності є обмін досвідом діяльності неурядових і громад-
ських організацій, пов’язаних із створенням, охороною та викорис-
танням об’єктів цієї форми власності.
Заснована у 1968 році Міжнародна федерація винахідницьких
асоціацій (ІПА), членами якої є представники громадських органі-
зацій понад ста країн, у тому числі й України, представляє спільні
інтереси об’єднань винахідників країн-учасниць. Основними напря-
мами діяльності ІЕІА є публікація реферативних збірників, довід-
ників, інформаційних листків, методичних посібників, організація
конференцій, семінарів, зустрічей експертних груп, лекцій, навчаль-
них курсів (зокрема для країн, що розвиваються), проведення кон-
курсів винаходів і винахідників, надання консультативної допомоги
винахідникам, налагодження ділових контактів між об’єднаннями
винахідників різних країн. Штаб-квартира ІЕІА знаходиться в Женеві.
Міжнародна асоціація з охорони промислової власності (АІРРІ)
в різних формах і під різними назвами функціонує понад 90 років.
Статут АІРРІ в його сучасному вигляді був прийнятий у 1986 році.
Основними напрямами діяльності АІРРІ є:
•	сприяння усвідомленню необхідності забезпечення міжнародної
охорони об’єктів промислової власності;
•	вивчення і порівняльний аналіз національних патентних зако-
нодавств різних країн і нових законопроектів, підготовка про-
позицій щодо удосконалення і гармонізації законів;
•	робота в напрямі розвитку, розширення і вдосконалення між-
народних угод з питань охорони промислової власності;
•	публікація і поширення інформації, що стосується діяльності
АІРРІ;
•	організація конгресів, конференцій, симпозіумів і зустрічей з
питань охорони промислової власності.
У 1996 році була заснована і почала функціонувати Українська
група АІРРІ, яка бере активну участь в організації та здійсненні за-
ходів у рамках цієї асоціації.
144
Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
В Україні створена Всеукраїнська асоціація представників у
справах інтелектуальної власності (патентних повірених), яка на-
лагодила контакти з Міжнародною федерацією патентних повірених
(ЕІСРІ) з метою вступу до цієї федерації.
Визначаються можливі напрями співпраці з Ліцензійним това-
риством (ЬЕ8) і Міжнародною асоціацією власників товарних зна-
ків (ЮТА).
Налагоджено ділові контакти з Міжнародною конфедерацією
товариств авторів і композиторів (8І2АС), членом якої є ДААСП
України, Міжнародною федерацією виробників фонограм (ІГРІ).
4.15.	Співпраця з Всесвітньою
торговельною організацією
Проблеми правової охорони інтелектуальної власності взаємо-
пов’язані з процесами подолання кризових явищ в економіці Ук-
раїни та інтеграції в світову економіку — вступом до Всесвітньої тор-
говельної організації (ВТО).
Основи створення цивілізованої системи світової торгівлі були
закладені у 1948 році, коли на Женевській конференції 23 країни
підписали Генеральну угоду по тарифах і торгівлі (ГАТТ). Цілями
Угоди були розроблення і узгодження принципів створення норма-
тивно-правової бази для лібералізації міжнародних торговельних
відносин.
Багаторічні переговори і консультації в рамках ГАТТ (зокрема так
званий «Уругвайський раунд») завершилися конференцією в Марра-
кеше (Марокко) в 1993 році, на якій було вирішено створити Всесвіт-
ню торговельну організацію. Ця організація є механізмом реалізації
комплексу міжнародних договорів, підписаних державами-учасни-
цями ГАТТ. Членами ВТО автоматично стали всі держави-учасниці
ГАТТ станом на 1 грудня 1994 року. Нині членами ВТО є понад 130
країн, на які припадає близько 90 % обсягу світової торгівлі.
Уругвайський раунд завершився не тільки знищенням тарифів і
новим етапом у загальній ліберизації виходу країн-учасниць на сві-
тові ринки, а й залученням до системи ГАТТ нових секторів: торгівлі
послугами, сільгосппродукцією, ринку урядових контрактів, ринку
інтелектуальної власності.
145
ВУЇ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Слід підкреслити, що вимоги ВТО є обов’язковими для всіх дер
жав-учасниць. Це потребує безумовного виконання певних вимог
дотримання міжнародно визнаних норм у сфері охорони інтелек
туальної, зокрема промислової власності, об’єктів авторського пра
ва і суміжних прав.
Однією з основних умов вступу України до ВТО є приведення на
ціонального законодавства у сфері охорони інтелектуальної влас
ності у відповідність з вимогами ВТО.
З січня 1996 року діє Угода між ВОІВ і ВТО, що передбачає спів-
працю між Міжнародним бюро ВОІВ і Секретаріатом ВТО у сфері на-
дання допомоги країнам, що розвиваються, і взаємообмін інформа-
цією про закони і правила держав-членів ВТО.
У рамках Договору про створення Всесвітньої торгівельної орга-
нізації діє Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної влас-
ності (Угода ТВІР8), метою якої є усунення перешкод на шляху роз-
витку міжнародної торгівлі, сприяння забезпеченню ефективного і
достатнього захисту прав інтелектуальної власності з тим, щоб за-
ходи і процедури з реалізації прав цієї форми власності самі по собі
не створювали перешкод для законної торгівлі.
Уряд України вживає активних заходів для вступу до ВТО. З
1994 року діє створена Указом Президента Ураїни Урядова комісія
з планування цих заходів і контролю за їх виконанням.
Проводиться активна робота з модернізації чинного законодав-
ства України у сфері охорони інтелектуальної власності згідно з ви-
могами Угоди ТВІР8.
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
І КОМП’ЮТЕРНОГО АВТОРСЬКОГО
ПРАВА
5.1.	Основні охоронні документи
В Україні існує багато можливостей стосовно законного захисту
інтелектуальної власності та комп’ютерного авторського права (ІВ
та КАП). Перелічимо деякі охоронні можливості та документи з цьо-
го питання:
1.	Договір (авторський договір зі штатним або позаштатним пра-
цівником)
2.	Авторське свідоцтво
3.	Патент
4.	Контракт
5.	Ліцензія (ліцензійний договір)
6.	Використання на титульному аркуші позначення:
©, Автор, назва роботи, рік
7.	Свідоцтво про реєстрацію
8.	Акт або протокол спеціальної комісії про факт створення ноу-ха;
9.	Багатопатентна ліцензія або договір на передачу ноу-хау
10.	Документ про правонаступництво або про право власності
11.	Свідоцтво про спадщину
12.	Свідоцтво стосовно майнових прав
13.	Рецензія провідних фахівців
14.	Угода
15.	Бізнес-план розробки і впровадження ідеї
16.	Звіт про науково-дослідницьку роботу
17.	Конкурсні проекти
14
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
18.	Наявність 3-х свідків
Існує декілька правил, які бажано пам’ятати автору:
•	реєстрація прав автора на твір не обов’язкова, але це роблять
для полегшення доказу авторства у разі позову;
•	автор (правовласник) може видавати ліцензію на використання
твору іншій особі;
•	авторське право може передаватися власником авторського пра-
ва іншій фізичній або юридичній особі по закону (правонаступ-
нику) або у вигляді ліцензії (повні або часткові права автора);
•	службовий авторський твір виконаний за договором, у якому
визначаються права роботодавця та автора, має відповідну юри-
дичну силу, визначену відповідним договором.
5.2.	Авторський договір
Використання твору автора іншими особами (користувачами)
здійснюється на підставі авторського договору, крім випадків, ви-
значених законом. Договірна форма використання твору забезпечує
реалізацію та охорону як особистих, так і майнових прав автора.
Вона відповідає інтересам користувачів, оскільки вони отримують
певні права, яких не мають інші особи, і у зв’язку з цим можуть оку-
пити свої затрати, пов’язані з відтворенням і розповсюдженням тво-
рів, і отримати доход.
Автор або інший власник авторських прав передає за авторським
договором про передачу виняткових прав — виняткове право вико-
ристовувати твір певним способом і в установлених договором межах
тільки особі, якій ці права передаються, про передачу невиняткових
прав — право дозволяти або забороняти подібне використання твору
нарівні з іншою особою, яка отримала дозвіл на використання цього
твору таким саме способом. Права, що передаються за авторським
договором, вважаються невинятковими, якщо в договорі прямо не
передбачено інше. Авторський договір повинен передбачати способи
використання твору; термін і територію, на якій передається право;
розмір винагороди і порядок визначення розміру винагороди за кож-
ний спосіб використання твору, порядок і терміни її виплати, а та-
кож інші умови, які сторони вважатимуть істотними. Умови автор-
ського договору, що обмежують автора у створенні в майбутньому
148
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ...
творів на певну тему або в певній галузі, недійсні. У разі передачі
повноваження за авторським договором автору повинна бути забез-
печена можливість отримати вигоду від використання створеного
ним твору.
Типові форми окремих авторських договорів не мають норматив-
ного характеру і є для учасників майбутнього авторського договору
лише рекомендованими зразками договору.
Найпоширенішими видами договорів про використання творів є
авторські договори замовлення; видавничі договори — про видання
або перевидання твору в оригіналі; постановочні — договори про пуб-
лічне виконання неопублікованого твору; сценарні — про викорис-
тання неопублікованого твору в кіно- або телевізійному фільмі; до-
говори художнього замовлення — про створення твору образотворчого
мистецтва з метою його публічного показу; договори про видання
творів у перекладі, у переробці; авторські договори на створення і
передачу комп’ютерних програм.
Авторський договір замовлення укладається на створення кон-
кретного твору, за яким автор зобов’язується створити твір відпо-
відно до умов договору і передати його замовнику. У рахунок обу-
мовленої договором винагороди замовник зобов’язаний виплатити
автору аванс. Розмір і терміни виплати визначаються угодою сторін.
Сторона, що не виконала або виконала неналежним чином свої зо-
бов’язання, повинна відшкодувати потерпілій стороні заподіяні
збитки, включаючи й упущену вигоду. У разі відступлення автора
від вимог, що містяться у договорі, замовник твору має право ви-
магати відповідної доробки.
Найпоширенішим видом авторського договору є видавничий до-
говір на літературні твори, на твори образотворчого мистецтва, на
музичні твори, на видання перекладу раніше випущеного у світ літе-
ратурного твору та інші.
У разі укладання договору на видання власнику авторських прав
немає потреби оформлювати перевідступлення своїх авторських
(майнових) прав, у тому числі права контролю за виданням свогс
твору. Відповідно до деяких законів, що регулюють майнові права,
передача права автора на публікацію роботи може виявитися немож-
ливою. У разі укладання договору на публікацію власник авторських
142
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
прав, як правило, обмежує своє право на призначений до видання
твір тією мірою, якою це необхідно видавцеві для виконання своєї
роботи. У той же час авторське право залишається за автором абс
іншим правовласником.
Автором, по суті видавничого договору, повинна бути надана ви-
давцеві ліцензія, що включає в себе всі права, необхідні для оптималь-
ної реалізації планованого видання. Щоб становити собою цінність
для видавця, ліцензія повинна давати йому можливість захищати
свою видавничу діяльність від третіх осіб. У галузі авторського права
ліцензія звичайно розуміється як дозвіл, що надається автором абс
іншим власником авторського права (ліцензіаром) особі, яка вико-
ристовує твір (видавцеві або іншому ліцензіату), використати його
у формі і на умовах, узгоджених між ними. Звичайно видавець отри-
мує виняткову ліцензію (що надає йому виняткове право) на твір і
видання відповідного твору — або на здійснення відтворення і ви-
дання його перекладу — в стандартному комерційному тиражі, що
містить обґрунтовану кількість примірників. Ліцензія може бути
надана як на єдине, так і на перше і на наступні видання. Обсяг єди-
ного або першого видання, як правило, визначається у договорі —
зазначається кількість примірників у тиражі або визначається міні-
мальна і (або) максимальна кількість примірників (тираж). Під час
узгодження обсягу єдиного або першого видання звичайно береться
до уваги необхідність задовольнити очікуваний купівельний попит
за вартістю, яка дає змогу здійснювати продаж за звичайними для
даного книжкового ринку цінами за примірник, порівняно з подіб-
ними публікаціями. При видачі лізензії на публікацію твору у формі
перекладу зазначається мова (або мови) видання.
З метою сприяння розповсюдженню опублікованого твору і з ураху-
ванням можливості подальшого використання видання відповідно
до договору ліцензія повинна містити деякі «допоміжні права», які
слугують меті відтворення або доведення до споживача твору (чи йо-
го перекладу) в певній формі, що відрізняється від стандартного ко-
мерційного видання. Такі допоміжні права можуть, наприклад, вклю-
чати: право на попередню чи подальшу публікацію в пресі одного або
декількох уривків з твору, право на серію, тобто право публікувати
всі твори або його частини в одному або декількох послідовних но-
150
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ...
мерах періодичного видання до чи після виходу твору в стандарт-
ному комерційному виданні, право на виконання уривків з твору на
радіо або телебаченні, право на включення твору або його частини
в антологію, право на перевидання у зміненому форматі.
Видавці часто вимагають від ліцензіара надання їм, у рамках до-
поміжних прав, права на ліцензування відтворення опублікованого
твору в мікрофільмах або інших репрографічних відтвореннях для
цілей, що виходять за межі добросовісного використання, допусти-
мого законом. Видавець може запитати ліцензію на розміщення тво-
ру на магнітні або магнітооптичні носії з відкритим доступом або
відтворення у формі звукозапису. Іноді запитується право також
на ліцензіювання відтворення у формі фільмів. Такі форми відтво-
рення за допомогою сучасних технологій часто згадуються в сучас-
них видавничих договорах як «механічне відтворення» твору, а від-
повідні права — як «права на механічне відтворення». Цей термін
не треба плутати з поняттям «права на технічне відтворення музи-
ки» , яке означає право на відтворення музичного твору у формі зву-
козапису.
Під час складання договору звичайно обумовлюються умови не
надавати видавцеві право використовувати твір яким-небудь чином,
включаючи адаптацію, наприклад, створення за ним сценарію для
п’єси або кінофільму, для радіо- або телевізійної вистави, чи право
на переклад. Використання подібних прав виходить за рамки сприян-
ня або прямого використання видавцем його власної публікації тво-
ру. Надання «прав на дайджест» (прав на публікацію скорочених або
укорочених форм твору), або так званих «прав на комікси», часто є
предметом дозволів у кожному окремому випадку, враховуючи за-
цікавленість автора в цілісності його твору.
До договору можуть бути включені спеціальні положення віднос-
но цілісності твору, що видається. Наприклад, може бути зазначено,
що «видавець повинен відтворити твір без яких-небудь змін, ско-
рочень або додатків». Це може виявитися корисним, особливо в краї-
нах, де у законодавстві відсутні відповідні положення про «немайнові
права».
У договорі на видання перекладу, як правило, зазначається,
Що «видавець повинен використати точний і достовірний переклад,
151
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
виконаний за його рахунок. Заголовок в перекладі підлягає письмо-
вому схваленню ліцензіара авторських прав. На вимогу останньогс
остаточний текст перекладу також повинен надаватися йому для
схвалення».
Може також бути обумовлено, що «видавець забезпечує на кож-
ному примірнику чітке зазначення назви твору і прізвища автора».
Залежно від обставин може бути додано, що «видавець зобов’язу-
ється друкувати прізвище першого видавця (а саме ...), а також рік
першого видання (роки видань) твору на зворотньому боці титуль-
ного аркуша».
З урахуванням певних формальностей, що існують у багатьох
країнах, як умова повного використання авторських прав на твори,
що видаються, у видавничих договорах звичайно зазначається, що
на титульному аркуші повинен ставитися відповідний символ автор-
ського права. Цей символ складається з позначення ©, року першої
публікації твору та імені власника авторських прав на твір.
Відносно розповсюдження опублікованих примірників часто за-
значається, що «видавець забезпечує ефективне просування твору за
свій власний рахунок». У разі коли ліцензія не обмежується тільки
одним випуском, часто додають, що «він повинен стежити за тим,
щоб книги були постійно у продажу, а нові випуски друкувалися своє-
часно, щоб задовольнити існуючий попит».
Постановочний договір укладається, коли основним способом
використання твору є його публічне виконання. Предметом цього
договору можуть бути драматичні твори, музика або лібретто опери,
балету, оперети, музичної комедії, музика до драматичного спек-
таклю тощо, що використовуються театрально-видовищними орга-
нізаціями (театрами, філармоніями, цирками, концертними органі-
заціями тощо) для постановки на сцені. Предметом постановочного
договору може бути будь-який твір як обнародуваний, так і необ-
народуваний.
Сценарний договір регламентує відносини, пов’язані з викорис-
танням літературного твору, за яким знімається кінофільм, теле-
фільм, здійснюється радіо- або телепередача, проводиться масо-
вовидовищний захід тощо. Сценарним договором передбачається
використання твору у зміненій формі.
152
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ...
Договір художнього замовлення визначає відносини, пов’язані зі
створенням твору образотворчого мистецтва з метою його публічно-
го показу. Предметом договору є різноманітні твори образотворчого
мистецтва, які створюються автором на замовлення організацій та
приватних осіб і стають власністю останніх. Власники придбаних
творів мають право розпоряджатися ними на свій розсуд, дотриму-
ючись законодавства про авторське право.
Договір на використання в промисловості творів декоративно-
прикладного мистецтва призначений для урегулювання питань, що
виникають у зв’язку з тиражуванням у промисловості оригінальних
творів декоративно-прикладного мистецтва. Договір укладається з
позаштатними художниками підприємств. Автори отримують вина-
городу як за створення твору, прийнятого до використання, так і за
подальше його тиражування залежно від обсягу використання.
Авторський договір на створення і використання комп’ютерних
програм. Специфічними умовами договорів даного типу є можли-
вість перевідступлення авторського договору; визначення типів пер-
сональних комп’ютерів, для яких може бути використана комп’ю-
терна програма, їх кількість і місцезнаходження; права сторін на
подальші модифікації та удосконалення; кількість виготовлених ко-
пій; забезпечення доступу до вихідного коду; порядок використання
твору третіми особами; терміни і порядок навчання користувача;
інші (особливі) умови, які сторони визнають за необхідне передба-
чити в авторському договорі. Авторський договір на створення і ви-
користання комп’ютерних програм може включати такі документи:
текст договору, технічне завдання, технічні умови, календарний план
або програму робіт, специфікації, опис використовуваного облад-
нання, угоду між авторами про розподіл винагороди.
Авторський договір
(із штатним співробітником)
м. «»200 р.
Фірма__________________________________
152
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
в особі директора______________________________________________
надалі «Роботодавець» з одного боку , та співробітник
(прізвище, ім’я, по батькові)
іменований надалі «Автор», з іншого боку, уклали договір про ниж-
че наведене:
1.	Автор передає Роботодавцю авторські майнові права на ПЗ,
що створене ним за трудовим договором у період роботи у ро-
ботодавця.
Примітка. Автор може передати роботодавцю не всі авторські майнові права ПЗ, а тільки їх
частину. У цьому випадку в авторському договорі необхідно вказати обсяг прав, ще
передаються роботодавцю.
2.	Автор передає роботодавцю право використання ПЗ всіма до-
ступними засобами.
Примітка. У договорі можуть бути обговорені конкретні засоби використання ПЗ.
3.	Роботодавець зобов’язується не вносити у ПЗ будь-які зміни,
що ганьблять честь та гідність Автора.
4.	За вимогою Роботодавця Автор зобов’язується надати всі до-
зволи на використання у програмі творів, авторські права на
які належать третім особам.
5.	За створення програми Автор отримує заробітну платню у від-
повідності із затвердженим посадовим окладом, незалежно від
того, відхилена або схвалена до відтворення програма.
6.	За використання програми Автор отримує авторську винаго-
роду (гонорар) по затвердженим на підприємстві ставкам. Ав-
торський гонорар сплачується протягом днів після ви-
користання програми.
7.	Роботодавець зобов’язується відтворити ПЗ не пізніше
днів після закінчення робіт з її розробки.
8.	При відмові Роботодавця від відтворення програми після її схва-
лення, а також після витікання строку відтворення , що вка-
заний у п.7 цього договору. Автор має право передати прог-
раму будь якій іншій особі.
9.	При ліквідації або реорганізації роботодавця всі права та обо-
в’язки, що випливають з цього договору, переходять до йогс
правонаступника.
10.	У випадку смерті Автора всі права на створені ним ПЗ пере-
ходять до його спадкоємця ___________________________________
(Прізвище, ім’я, по батькові спадкоємця)
154
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ...
11.	Договір набирає сили з дати його підписання і діє невизначе-
ний термін.
12.	Всі суперечки між стоками вирішуються шляхом переговорів,
а при неможливості прийти до єдиної думки — у суді.
Адреси сторін:
« Роботодавець »
«Автор»
Авторський договір
м. «»200 р.
Підприємство________________________________________________
В особі директора___________________________________________
надалі «Роботодавець», з одного боку, та співробітник(и)
(прізвище, ім’я, по батькові)
надалі «Автор»(«Співавтор»), з іншого боку, уклали договір про
наведене нижче:
1. Автор (Співавтори) зобов’язуються створити та передати Робо-
тодавцю для відтворення та розповсюдження комп’ютерну програму
з інтерфейсом російською (українською) мовою під умовною назвою
Інструкція користувача до програми повинна бути написана тією
ж мовою.
2. Комп’ютерна програма повинна задовольняти наступним умовам:
а)___________________________________________________
(вказати зміст програми, концепцію, ідеї і т.ін.)
б)	повинна бути написана мовою програмування;
в)	об’єм не більш МБ;
г)	передається у вигляді вихідного та/ або об’єктного коду;
Примітка. У цьому пункті договору можна викласти інші технічні вимоги , які надаються до
розроблюваного ПЗ.
155
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
3.	Автор (Співавтори ) зобов’язуються здати програму не пізніше
«_____»200 р.
4.	З дня укладення цього договору і до моменту відтворення ко-
мерційного примірника програми Автор зобов’язується не переда-
вати її як цілком, так і частинами іншим особам без попередньої
письмової згоди Роботодавця.
5.	Роботодавець зобов’язується розглянути надану програму у
належному вигляді в термін та письмове
сповістити Автора (Співавторів) про її ухвалу чи відхилення на під-
ставах, передбачених даним договором, або про необхідність вне-
сення в програму змін, з точними вказівками суті виправлень в рам-
ках умов даного договору. Для доробки продукту встановлюється
строк днів.
Виправлений Автором (Співавторами) продукт Роботодавець зо-
бов’язується розглянути у денний строк.
Якщо письмове сповіщення про відхилення не направлено Ав-
тору (Співавторам) протягом днів після розгляду виправ-
леного продукту, він вважається ухваленим.
Примітка. За умови узгодження п. 8 даного договору можливо викласти у наступній редакції:
Роботодавець зобов’язується розглянути наданий у належному вигляді продукт у_
строк та письмово повідомити Автора (Співавторів) або про ухвалення даного продукту,
або про його відхилення на підставах, передбачених даним договором.
6.	Роботодавець має право відхилити програму у зв’язку з її непри-
датністю до розповсюдження з міркувань, які відносяться до її функ-
ціональних можливостей, порушення авторських прав третіх осіб
як на комп’ютерні програми, які є складовою частиною продукту,
що розробляється, так і на програми-прототипи, що використову-
ються, а також на аудіовізуальне відображення, що отримується
внаслідок її розробки.
7.	Роботодавець зобов’язується не вносити без згоди Автора (Спів-
авторів) будь-які зміни як до самої програми, так і до її назви, до
Інструкції з використання тощо.
Примітка. Даний пункт договору може бути виключений за умови узгодження з Автором (Спів-
авторами) п. 8 даного договору.
8.	Роботодавець має право вносити будь-які зміни як до самої
програми так і до її назви, а також до Інструкції з використання,
якщо нанесення шкоди честі та репутації Автору (Співавторам) ви-
ключене.
156
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ..
9.	За вимогою Роботодавця Автор (Співавтори) зобов’язаний на-
дати дозвіл на використання у програмі продуктів, авторські права
яких належать третім особам.
Примітка. Даний пункт договору може бути викладений в іншій редакції: Автор (Співавтори^
повинні використовувати у розробці тільки продукти, на які має відповідне праве
Роботодавець. У випадку використання продукції, на яку Роботодавець не має від-
повідної ліцензії, Автор (Співавтори) зобов’язані надати Роботодавцю перелік такої
продукції для вирішення питання про отримання відповідних дозволів.
10.	Автор (Співавтори) передають Роботодавцю авторські май-
нові права на розроблену комп’ютерну програму.
Автор (Співавтори) передають Роботодавцю право на викорис-
тання програми на умовах виключної (невиключної) ліцензії.
11.	За передачу авторських прав на програму Автор (Співавтори)
отримує авторський гонорар у розмірі.
Авторський гонорар розподіляється між Співавторами у рівних
частинах.
Примітка. У договорі може бути вказане будь-який інший розподіл між Співавторами.
Авторський гонорар має бути виплаченим протягом
днів після відтворення комерційного екземпляру програми.
Примітка. У даному пункті може бути викладений будь-який інший порядок виплати авторської
винагороди.
12.	За умови ухвалення програми Роботодавець зобов’язується
відтворити комерційний екземпляр програми не пізніше «»
	 200— р.
13.	При умові відмови Роботодавця від відтворення після її ухва-
лення, а також по закінченні терміну відтворення вказаного у п. 12
даного договору Автор (Співавтори) мають право передати програму
будь-якій іншій особі.
14.	Автор (Співавтори) вимагає згадки свого ім’я на кожному ек-
земплярі програми.
15.	Автор (Співавтори) обирають псевдонім.
16.	Автор (Співавтори) дозволяють Роботодавцю обнародувати
продукт створений у рамках даного договору.
17.	Договір вступає в силу з дати його підписання.
18.	Всі суперечки між сторонами вирішуються шляхом перего-
ворів, у разі неможливості дійти до єдиної думки — у суді.
Адреси сторін:
«Роботодавець»	«Автор» (Співавтори}
157
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Контракт
м.	«»200 р.
Фірм а________________________________________________
в особі директора________________________________________
далі яка називається «Роботодавець», з одної сторони, і громадянин,
(призвище, ім’я, по батькові)
далі який називається «Робітник», з іншої сторони, уклали цей конт-
ракт про наступне:
Робітник______________________________________________
(призвище, ім’я, по батькові)
приймається на роботу в__________________________________
(назва структурного підрозділу)
на посаду________________________________________________
(повна назва посади по штатному роскладу)
з окладом, який встановлено по штатному розкладу.
Робітнику (не) встановлюється термін випробування
(тривалість терміну випробування)
1.	Загальні положення
1.1.	Цей контракт є терміновим трудовим договором. На основі
контракту виникають трудові і інші відносини між Робітником і Ро-
ботодавцем.
1.2.	Терміном «сторони» в цьому контракті позначаються робо-
тодавець і робітник.
2.	Права і обов’язки сторін
2.1.	По цьому контракту робітник бере на себе обов’язки викону-
вати роботу у відповідності з посадовою інструкцією і щомісячним
планом робіт, а роботодавець бере на себе обов’язки виплачувати
робітнику заробітну плату у відповідності з штатним розкладом і ін-
ші види виплат у відповідності з діючим на фірмі Положенням пре
доходи робітників, а також забезпечувати умови праці, необхідні
для виконання роботи, які передбачені законодавством, колектив-
ним договором і цим контрактом.
2.2.	Робітник бере на себе обов’язки виконувати роботу якісно у
встановлених межах і з дотримуванням правил по охороні праці і
промислової санітарії.
158
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ...
2.3.	Робітник віддає роботодавцю авторські майнові права на ком-
п’ютерні програми і бази даних, які будуть створені ним по завдан-
ню роботодавця самостійно або в співавторстві і які підпадають під
дію закону України «Про авторське право і суміжних правах».
2.4.	Робітник передає роботодавцю всі авторські майнові права на
створене по завданню роботодавця програмне забезпечення на умо-
вах виключної (невиключної) ліцензії.
2.5.	Передача прав відбувається по авторському договору.
2.6.	Робітник (не) вимагає згадувати його ім’я при використанні
програмного забезпечення, якщо це практично можливо. Робітник
вимагає при використанні програмного забезпечення згадувати своє
ім’я під псевдонімом .
2.7.	Робітник дозволяє обнародувати створене ним програмне за-
безпечення.
2.8.	Створене програмне забезпечення є службовим обов’язком
робітника, за який йому виплачується авторська винагорода у ви-
гляді заробітної плати у відповідності з штатним розкладом.
2.9.	За передачу майнових прав на програмне забезпечення і його
використання робітнику виплачується авторська винагорода, сума
якої визначається Положенням про доходи робітників або обгово-
рюється в окремому авторському договорі, який укладається з ним
і його співавторами по кожному конкретному твору.
2.10.	Щоб засвідчити своє авторське право і інші виключні права
на програмне забезпечення, які передані робітником роботодавцю,
роботодавець вправі зареєструвати в офіційних державних реєстрах.
Всі витрати, пов’язані з реєстрацією авторських прав, несе робо-
тодавець.
2.11.	Матеріальна відповідальність робітника визначається Дого-
вором про матеріальну відповідальність.
2.12.	Робітник не має права розголошувати третім особам інфор-
мацію, яка складає комерційну таємницю роботодавця, зобов’яза-
ний строго дотримуватися вимог по забезпеченню збереження ко-
мерційної таємниці, які встановлені роботодавцем, надійно зберігати
інформацію, яка знаходиться на носіях комерційної таємниці (д-
окументах, рукописах, машинних носіях, аудіокасетах і т. ін.).
2.13.	Роботодавець бере на себе обов’язок надати робітнику ро-
боче місце, яке відповідає вимогам охорони праці і промсанітарії;
152
ВМ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
доносити до нього план роботи і оплачувати її у відповідності з ді-
ючими у роботодавця умовами оплати праці.
2.14.	Роботодавець має право вимагати виконання робітником
його обов’язків у відповідності з посадовою інструкцією, договором
про матеріальну відповідальність, додержування вимог охорони пра-
ці і промсанітарії, а також правил внутрішнього розпорядку.
2.15.	Робітник зобов’язаний виконувати Правила внутрішньогс
трудового розпорядку.
3.	Відповідальність сторін
3.1.	За порушення трудової і виробничої дисципліни роботода-
вець має право накладати на робітника стягнення; позбавляти його
премії і інших видів заохочень, як в грошовому, так і в натураль-
ному виразі, а також застосовувати до нього і інші методи впливу,
аж до самого звільнення.
3.2.	За належне виконання своїх обов’язків роботодавець несе
відповідальність у відповідності з діючим законодавством.
4.	Заключні положення
4.1.	Всі суперечки між сторонами вирішуються в порядку, який
затверджено діючим законодавством.
4.2.	Зміни і доповнення до цього контракту вносяться тільки з
погодження сторін, яке створене у письмовому вигляді.
4.3.	Цей контракт припиняється:
•	після закінчення строку його дії;
•	з погодження сторін;
•	після закінчення випробувального терміну при умові, що ро-
бітник не відповідає посаді, яку займає;
•	на інших засадах, які передбачені цим контрактом і діючим за-
конодавством.
4.4.	За десять днів до закінчення дії контракту він може бути про-
довжений чи укладений на новий термін.
4.5.	Всі суперечки між сторонами вирішуються шляхом пере-
говорів, а при неможливості прийти до одного рішення — в суді
м..
4.6.	Робітник зобов’язується на протязі 3-х років з дня припи-
нення дії контракту не розголошувати і не використовувати інфор-
мацію, яка відноситься до категорії «Комерційна таємниця робо-
160
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТЕ.
тодавця» і з якою він ознайомлений в процесі виконання своїх служ-
бових обов’язків.
4.7.	Термін дії контракту з по.
4.8.	Цей контракт створено в двох екземплярах, які зберігають-
ся у сторін і мають однакову юридичну силу.
Адреса сторін.
«Робітник»	«Роботодавець»
З нижчеперерахованими документами ознайомлений:
1.	Правила внутрішнього трудового розпорядку.
2.	Посадова інструкція.
3.	Перелік відомостей, що складають комерційну таємницю.
4.	Положення про доходи робітників.
5.	Штатний розклад.
6.	Положення про структуру фірми.
5.3.	Державна реєстрація прав автора на твори
науки, літератури і мистецтва
Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні пра-
ва» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 13, ст. 64) Ка-
бінет Міністрів України постановляє:
1.	Затвердити Положення про державну реєстрацію прав автора
на твори науки, літератури і мистецтва та розміри зборів за держав-
ну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва,
що додаються.
2.	Державному агентству з авторських і суміжних прав запро-
вадити державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури
і мистецтва з 1 вересня 1995 року. Збільшити чисельність апарату
Державного агентства з авторських і суміжних прав на 6 одиниць.
3.	Державному комітетові з питань науки і технологій забезпе-
чити на базі Українського наукового центру державної реєстрації і
сертифікаційних випробувань інформаційних технологій організа-
цію інформаційного програмно-технічного комплексу для реєстрації
комп’ютерних програм і баз даних, а також для опрацювання ма-
теріалів, поданих у зв’язку з державною реєстрацією прав автора на
твори науки, літератури і мистецтва.
161
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
4.	Міністерству культури забезпечити на базі Державного фонду
фільмів Національного центру Олександра Довженка опрацювання
матеріалів, поданих у зв’язку із державною реєстрацією прав автора
на аудіовізуальні твори, та окреме, недоступне для запозичення,
зберігання позитивних кінокопій і вихідних матеріалів аудіовізу-
альних творів.
(Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету
Міністрів України від 23 листопада 1998 р. №1849)
5.	Установити, що суми зборів за державну реєстрацію прав автора
на твори науки, літератури і мистецтва зараховуються на рахунок
Державного агентства з авторських і суміжних прав і використову-
ються на покриття затрат, пов’язаних із здійсненням державної реє-
страції.
Суми зборів за депонування матеріалів, що вимагають спеціаль-
них умов зберігання, у тому числі затвори на відеоносіях і кіноплів-
ці, зараховуються на рахунок Національного центру Олександра
Довженка і використовуються на покриття витрат, пов’язаних з їх
зберіганням.
(Пункт 5 доповнено абзацом 2 згідно з постановою Кабінету
Міністрів України від 23 листопада 1998 р. №° 1849)
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 18 липня 1995р. №532
ПОЛОЖЕННЯ
про державну реєстрацію прав автора
на твори науки, літератури і мистецтва
1.	Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про автор-
ське право і суміжні права» особа, яка має авторське право або будь-
яку виключну правомочність на твір, може зареєструвати його в офі-
ційних державних реєстрах.
Державна реєстрація прав автора на твори науки, літератури і
мистецтва (далі — державна реєстрація) здійснюється Державним
агентством з авторських і суміжних прав (ДААСП) і дійсна протя-
гом усього терміну охорони авторського права.
162
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ...
-----;............. -
2.	Документи і матеріали для державної реєстрації можуть пода-
вати: автор твору незалежно від громадянства і постійного місця
проживання, особа (фізична чи юридична), яка має авторське право,
роботодавець, на замовлення і за рахунок якого створено твір, якщо
інше не передбачено умовами договору між ним і автором, уповно-
важений представник автора або особи, яка має авторське право,
організація, якій доручено автором управляти його майновими пра-
вами (далі — заявник).
3.	Для державної реєстрації до ДААСПу подаються:
•	заявка, заповнена українською мовою за встановленою ДААСПом
формою;
•	один примірник твору у машинописній формі (опублікованого
чи неопублікованого), фонограми та інші документи і матеріа-
ли для депонування в ДААСПі;
(абзац 3 пункту 3 із змінами, внесеними згідно з постановою
Кабінету Міністрів України від 23 листопада 1998 р, № 1849)
•	платіжний документ про сплату реєстраційного збору.
Документи і матеріали, що подаються до ДААСПу, оформлюють-
ся способом, придатним для їх репродукування.
Державна реєстрація прав автора на твори, які не підлягають
публікації у відкритих виданнях, регулюється, крім цього Положен-
ня, спеціальною інструкцією.
4.	Крім документів і матеріалів, передбачених пунктом 3 цього
Положення, подаються:
1)	для державної реєстрації прав автора на комп’ютерні програ-
ми (програмний модуль, програма, пакет програм, бібліотека
програм, програмна система, програмний комплекс) і бази да-
них та їх депонування:
а)	для комп’ютерних програм:
•	настанова щодо використання програми або її опис;
•	текст (фрагменти тексту) програми — 25 перших і 25 остан-
ніх сторінок тексту, а для невеликих програм — перша або
друга половина тексту;
б)	для баз даних:
•	настанова щодо використання бази даних або її опис, де по-
дається інформація про склад, назву і зміст кожного окре-
мого файлу всієї бази даних, включаючи предметну сферу,
джерело даних, кількість окремих записів у кожному файлі;
162
ВМ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
•	однофайлові бази даних (записи стосуються однієї предмет-
ної сфери) — 25 перших і 25 останніх сторінок;
•	багатофайлові бази даних (різні записи, поділені за змістом
на групи) подаються частинами тексту від кожного файлу
(50 записів або окремий невеликий файл).
Заявник вирішує, які саме фрагменти програми передати на депо-
нування. Він може за власним бажанням виключити з поданих фраг-
ментів тексту ті місця, які, на його думку, не слід висвітлювати, або
подати фрагменти програм менші за обсягом. Разом з тим заявник
несе відповідальність за достатність і достовірність поданого тексту
програми, необхідного для ідентифікації програми або бази даних.
Заявник може подати додаткові матеріали, які демонструють рі-
вень розробки комп’ютерної програми чи бази даних.
Комп’ютерні програми і бази даних, створені за рахунок бюджет-
них асигнувань або за кошти державних підприємств, установ та
організацій і розроблені для тиражування та комерційного викорис-
тання, реєструються за заявкою фізичних або юридичних осіб, яким
надано виключне право використання цих програм чи баз даних;
2)	для державної реєстрації прав автора на твори образотворчого
і прикладного мистецтва, твори монументального мистецтва
(пам’ятники, монументи, їх комплекси тощо) і для депону-
вання документів і матеріалів реєстрації замість оригіналів або
примірників творів подаються кольорові фотографії чи слайди
з їх зображенням розміром 9x12 сантиметрів. Фотографії чи
слайди мають бути упаковані в окремі тверді конверти.
Крім того, для творів монументального мистецтва подаються:
•	коротка текстова анотація із зазначенням назви об’єкта (проек-
ту), його місця знаходження (адреси), архітектурних характе-
ристик і параметрів, часу створення (рік, місяць, число) або
терміну створення — від і до, місця створення, міри авторської
участі у створенні об’єкта (проекту) — автор, співавтор, автор
частини твору (зазначається, якої саме), прізвищ інших авторів
чи співавторів;
•	фотографії основних креслень проекту, передусім генерального
плану, фасадів, розрізів, інших креслень (на власний вибір),
макетів, що характеризують об’єкт;
164
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ...
•	комплект фотографій, що характеризують авторське рішення
об’єкта (фасади, деталі), — для об’єктів, відтворених у будів-
ництві;
• для свідчення про авторство можуть надаватися додаткові мате-
ріали, а саме:
примірник рішення містобудівної ради чи художньо-експертної
ради Мінкультури (іншого органу) про розгляд проекту із зазна-
ченням прізвищ авторів проекту або лист Мінкультури чи міс-
цевої організації Спілки художників із зазначенням прізвища
автора (прізвищ авторів) і назви монументального твору, або
договір з автором (авторами) на створення монументального
твору. В документах, що свідчать про авторство, повинні бути
відомості про авторство на об’єкт (проект) у цілому або названі
елементи об’єкта (проекту), на які поширюється авторство.
(Абзац 6 підпункту 2 пункту 4 із змінами, внесеними згідно з
постановою Кабінету Міністрів України від 23 жовтня 1998 р,
№ 1849)
Усі матеріали, включаючи текстову частину, подаються в аль-
бомі форматом А4 або А8;
3)	для державної реєстрації прав автора на твори архітектури і
депонування документів і матеріалів реєстрації подаються:
•	коротка текстова анотація із зазначенням назви об’єкта (про-
екту), місця його знаходження (адреси), архітектурних ха-
рактеристик і параметрів (площа, місткість, обсяг, кіль-
кість поверхів тощо), часу створення (рік, місяць, число)
або терміну створення — від і до, місця створення об’єкта
(проекту), міри авторської участі у створенні об’єкта (про-
екту) — автор, співавтор, автор частини твору (зазначаєть-
ся якої саме), прізвищ інших авторів чи співавторів;
•	фотографії основних креслень проекту, передусім генераль-
ного плану, планів поверхів, фасадів, розрізів, інших крес-
лень (на власний вибір), макетів, що характеризують об’єкт;
•	комплект фотографій, що характеризують авторське рішен-
ня об’єкта (фасади, інтер’єри, деталі) — для об’єктів, від-
творених у будівництві;
•	для свідчення про авторство можуть надаватися додаткові мате-
ріали, а саме:
16Е
ВМ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
примірник рішення містобудівної ради (іншого містобудівного
органу) про розгляд проекту із зазначенням прізвища автора
(прізвищ авторів) проекту або лист місцевої організації Спілки
архітекторів із зазначенням прізвища автора (прізвищ авторів)
і назви архітектурного твору, або договір з автором (авторами)
на створення архітектурного твору. В документах, що свідчать
про авторство, повинні бути відомості про авторство на об’єкт
(проект) у цілому або названі елементи об’єкта (проекту), на які
поширюється авторство (інтер’єр, благоустрій, меблі, дизайн,
елементи обладнання тощо).
(Абзац 5 підпункту 3 пункту 4 із змінами, внесеними згідно з
постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 1998 р.
№1849)
Усі матеріали, включаючи текстову частину, подаються в аль-
бомі форматом А4 абоА8;
4)	для державної реєстрації прав автора на аудіовізуальні твори
подається довідка Державного фонду фільмів про передані йо-
му на зберігання позитивну фільмокопію (відеокопію) і вихід-
ні матеріали;
5)	для державної реєстрації факту і дати опублікування твору по-
дається примірник твору, в якому ці обставини зафіксовано;
6)	для державної реєстрації договорів, які зачіпають права авто-
ра на твір, подаються оригінал договору та примірник твору
(рукопис тощо), стосовно якого укладено договір;
7)	для реєстрації виключного права особи на твір подається при-
мірник авторського договору.
(Пункт 4 доповнено підпунктом 7 згідно з постановою Кабі-
нету Міністрів України від 23 .листопада 1998 р. № 1849)
5.	Документи і матеріали, зазначені у пунктах 3-4 цього Поло-
ження, подаються комплектно в одному пакеті. У разі відсутності
одного з перелічених документів і матеріалів заявка з додатками де
неї повертається заявникові без розгляду.
6.	У разі потреби доповнити чи уточнити подану інформацію заяв-
ник може подати додаткові документи і матеріали.
Витрати на опрацювання додаткових документів і матеріалів від-
шкодовуються заявником в установленому порядку.
166
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ...
Після видачі свідоцтва про державну реєстрацію додаткові доку-
менти і матеріали до розгляду не приймаються.
7.	ДААСП перевіряє документи і матеріали на відповідність вста-
новленим вимогам, реєструє їх у журналі та приймає рішення про
державну реєстрацію чи про відмову в ній.
(Абзац 1 пункту 7 із змінами, внесеними згідно з постановою
Кабінету Міністрів України від 23 листопада 1998 р. №1849)
У разі відмови у державній реєстрації заявникові повертаються
документи і матеріали з викладенням причин відмови у письмовій
формі.
Спірні питання щодо державної реєстрації вирішуються згідно з
чинним законодавством.
8.	Рішення про державну реєстрацію або відмову в її здійсненні
ДААСП приймає протягом місяця з дня одержання всіх необхідних
документів і матеріалів.
9.	(Пункт 9 втратив чинність згідно з постановою Кабінету
Міністрів України від 23 листопада 1998р.№ 1849)
10.	(Пункт 10 втратив чинність згідно з постановою Кабіне-
ту Міністрів України від 23 листопада 1998р. № 1849, у зв'язку з
цим пункти 11,12, ІЗ, 14 вважати відповідно пунктами 9,10, 11,12)
9.	ДААСП здійснює депонування документів і матеріалів в об-
сягах, необхідних для ідентифікації творів, що подаються на дер-
жавну реєстрацію.
Твори, документи і матеріали державної реєстрації депонуються
і зберігаються в архівах ДААСПу протягом усього терміну охорони
авторського права. Депоновані твори, документи і матеріали не по-
вертаються.
За результатами державної реєстрації формується і підтри-
мується в актуальному стані Комп’ютерний реєстр державної реє-
страції.
Термін зберігання фонограм, відеофільмів, зафіксованих на ма-
теріальних носіях (звуко- і (або) відеоплівка, компакт-диск тощо)
визначається виробниками. Для подальшого зберігання зазначених
матеріалів автор поновлює запис на нових матеріальних носіях.
(Пункт 9 доповнено абзацом 4 згідно з постановою Кабінету
Міністрі» України від 23 листопада 1998 р. № 1849)
167
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
10.	Після державної реєстрації особам, які мають авторське пра
во або будь-яку виключну правомочність на твір, видається відпо-
відне свідоцтво за встановленим зразком (додатки № 1, 2, 3 і 4).
11.	Залежно від кількості здійснених державних реєстрацій, але
не рідше як один раз на рік ДААСП видає Каталог державної реє-
страції.
12.	Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про автор-
ське право і суміжні права» у разі виникнення спору державна реє-
страція визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто
вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.
ДОДАТОК №1
до Положення
про державну реєстрацію
прав автора на твори науки,
літератури і мистецтва
Державний герб України
УКРАЇНА
Державне агентство України з авторських і суміжних прав
СВІДОЦТВО
про державну реєстрацію прав автора на твір
№______________________________
(прізвище, ім’я, по батькові автора)
(вид і жанр, повна та скорочена назва твору)
зареєстровано в Державному агентстві України з авторських і суміж-
них прав.
Дата реєстрації___________________________________________
(число, місяць, рік)
Голова Державного агентства України
з авторських і суміжних прав
(підпис)
мп
Дата видачі___________________
168
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТЕ.
ДОДАТОК № 4
до Положення
про державну реєстрацію
прав автора на твори науки,
літератури і мистецтва
Державний герб України
УКРАЇНА
Державне агентство України з авторських і суміжних прав
СВІДОЦТВО
про державну реєстрацію договорів, які зачіпають
права автора на твір №
(назва договору, його номер, дата підписання, термін дії)
(особи, які уклали договір)
(характер використання твору)
(вид і жанр твору, повна та скорочена назва, прізвище, ім’я,
по батькові автора або авторів)
зареєстровано в Державному агентстві України з авторських і суміж-
них прав.
Дата реєстрації___________________________________________________
(число, місяць, рік)
Голова Державного агентства України
з авторських і суміжних прав
(підпис)
мп
Дата видачі________________
169
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету
Міністрів України
від 18 липня 1995 р. № 532
РОЗМІРИ ЗБОРІВ
за державну реєстрацію прав автора
на твори науки, літератури і мистецтва
Найменування дій. за які справляються реєстраційні збори	Розмір ставки	
	для фізичних осіб (у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян на день сплати)	для юридичних осіб (у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян на день сплати)
1	2	3
За подання заявки на державну реєстрацію	0.25	1
За внесення заявки на державну реєстрацію до Комп'ютерного реєстру	1	4
За публікацію відомос- тей про державну реєстрацію в Каталозі державної реєстрації	0.5	2 і
За оформлення і видачу:		
свідоцтва про державну реєстрацію прав автора на твір	0.5	1.5
свідоцтва про державну реєстрацію виключної правомочності особи на твір	0.5	1.5
свідоцтва про державну реєстрацію факту і дати опублікування твору	0.5	1.5
свідоцтва про державну реєстрацію договорів, які зачіпають права автора на твір	1	2.5
170
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ...
1	т	3
За оформлення і видачу дубліката:		
свідоцтва про державну реєстрацію прав автора на твір	0.3	1
свідоцтва про державну реєстрацію виключної правомочності особи на твір	0.3	1
свідоцтва про державну реєстрацію факту і дати опублікування твору	0.3	1
свідоцтва про державну реєстрацію договорів, які зачіпають права автора на твір	0.5	1.5
За видачу копії свідоцтва	0.25	0.5
За депонування:		
матеріалів, що не вима- гають спеціальних умов зберігання	1	3
матеріалів, що не вимагають спеціальних умов зберігання, у тому числі за твори на відео носіях (до 60 хвилин), твори на кіноплівці до 10 частин (100 хвилин),	3	9
за кожну додаткову одиницю зберігання (6 хвилин твору на відео носіях або 10 хвилин твору на кіноплівці)	0.3	0.9
За надання консультації правового характеру у зв'язку з державною реєстрацією	від 0.5 до 1.5	від 1.5 до 4.5
За опрацювання додаткових матеріалів, поданих заявником для державної реєстрації	від 0.25 до 0.5	від 1 до 2
171
ВМ.Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ 1 КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
1		3
Видача довідки про зареєстровані права автора на твір та документи в матеріали депонування	0.25	0.75
(Розміри зборів із змінами, внесеними згідно з постановою Кабі
не ту Міністрів України від 23 листопада 1998 р. № 1849)
Примітки:
1.	Видача довідок на запити судів, арбітражних судів здійсню-
ється безплатно.
2.	Від сплати реєстраційних зборів звільняються ветерани Вели-
кої Вітчизняної війни та прирівняні до них особи.
3.	Інваліди І і II групи, студенти (учні), які навчаються за загаль-
ноосвітньою або професійною навчальною програмою (за ви-
нятком післявузівської програми), сплачують 50 відсотків роз-
міру ставки.
4.	Суми зборів, що підлягають сплаті, перераховуються на роз-
рахункові рахунки ДААСПу. Документом, що підтверджує
сплату збору, є копія платіжного доручення на перерахування
суми з відміткою установи банку або відповідна, квитанція.
Не допускається сплата реєстраційних зборів готівкою.
5.	Сплачений реєстраційний збір підлягає частковому повернен-
ню у разі:
внесення зборів у більшому розмірі;
повернення заявки на здійснення державної реєстрації або від-
мови у здійсненні державної реєстрації згідно з Положенням
про державну реєстрацію прав автора на твори науки, лі-
тератури і мистецтва — у розмірі не більш як 50 відсотків
реєстраційних зборів.
6.	Іноземні юридичні та фізичні особи сплачують реєстраційні
збори в тих самих розмірах, що і юридичні та фізичні особи
України.
(Примітки доповнено пунктом 6 згідно з постановою Кабіне-
ту Міністрів України від 23 листопада 1998 р. № 1849)
172
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ...
5.4.	Судовий порядок захисту прав на об’єкт
інтелектуальної власності
1.	Цивільно-правові способи захисту прав
Законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності надає
потерпілим досить широкий спектр способів захисту. Так, власники
прав на об’єкти інтелектуальної власності мають право вимагати від
порушника:
•	визнання прав власника шляхом звернення з такою вимогою до
суду, який повинен офіційно підтвердити наявність або відсут-
ність даного права. Це є необхідною передумовою застосування
інших передбачених законодавством способів захисту.
Цей спосіб захисту прав більшою мірою стосується захисту ав-
торських і суміжних прав, оскільки виникнення самого права на
об’єкти промислової власності, а також на сорти рослин і топографії
інтегральних мікросхем залежить від їх державної реєстрації і для
підтвердження цього права в суді не потрібно особливих підстав;
•	відновлення становища, що існувало до порушення права. За-
стосовується у тих випадках, коли порушене право внаслідок
правопорушення не припиняє свого існування і може бути ре-
ально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення;
•	припинення дій, що порушують право або створюють загрозу
його порушенню. Застосовується в поєднанні з іншими спосо-
бами захисту (наприклад, стягненням збитків) або самостійно.
Прикладами реалізації цього способу захисту прав можуть бу-
ти: накладення заборони на випуск твору в світ; заборона по-
дальшого розповсюдження твору; накладення заборони на неза-
конне виготовлення запатентованої продукції або незаконне
виробництво продукції запатентованим способом; припинення
подальшого незаконного використання знака для товарів і по-
слуг, а також вимога про вилучення з товару або упаковки то-
варного знака, що незаконно використовується тощо;
•	відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду; стягнен-
ня незаконно отриманого доходу замість відшкодування збит-
ків; виплату компенсації, що визначається судом, у сумі від 10
до 50 000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановлених
173
ВАР Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
законодавством України, замість відшкодування збитків абс
стягнення доходу.
Під збитками розуміються витрати, понесені особою, право якої
порушене, втрата або пошкодження її майна, а також доход, який
ця особа могла б отримати за звичайних умов обороту, якби її праве
не було порушене (втрачена вигода).
Якщо особа, що порушила право, отримала внаслідок цього до-
ходи, потерпілий має право зажадати відшкодування, нарівні з ін-
шими збитками, втраченої вигоди в розмірі не меншому, ніж сума
таких доходів.
Визначення розміру збитків у справах, пов’язаних із захистом
прав на об’єкти інтелектуальної власності, незмінно вимагає від по-
зивача, що виграв справу, як перший крок визначитися, чи буде він
ставити питання про понесені збитки або виявляти суму доходів.
Ці два варіанти є зрозуміло, взаємовиключними, оскільки, вибрав-
ши варіант визначення доходу, позивач сприймає дії відповідача як
власні. Вибір варіанта в кожному випадку залежить від фактів. Іноді
чинник часу може відігравати суттєву роль, і судовий розгляд щодо
встановлення відповідальності виявляє досить фактичного матеріа-
лу, щоб дати змогу позивачеві швидко зважитися на визначення до-
ходу. Іноді буває так, що відповідачеві вдається забезпечити продаж
спірного виробу в значно більших обсягах, ніж це зміг би зробити
сам позивач. У таких випадках для позивача вигідніше вибрати ва-
ріант визначення доходу, ніж провести інші розслідування. Однак
звичайно позивач, що виграв справу, клопочеться про проведення
розслідування щодо понесених збитків. У такому випадку в склад-
них справах позивач може зіткнутися з необхідністю нового судового
розгляду, такого ж ґрунтовного, як і під час встановлення відпо-
відальності. З цієї причини завершені справи щодо порушення прав
на об’єкти інтелектуальної власності рідко доходять до повного роз-
слідування, що стосується понесеного збитку. Вони звичайно улаго-
джуються, як тільки встановлюється відповідальність за порушення.
Оцінка розміру збитків у справах з порушення прав на об’єкти
інтелектуальної власності може варіюватися залежно від процедур
судочинства. Комерційна діяльність під чужим ім’ям і порушення
товарного знака можуть розглядатися одночасно, як і справи з па-
тентів на винаходи і промислові зразки. Немає єдиного правового
174
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ...
погляду на те, який підхід до визначення збитків, що виникають
внаслідок порушення прав, є правильним. Щодо справ, пов’язаних
з авторським правом, є спеціальні законодавчі положення. Однак
загальноприйнятої процедури або формули для оцінки понесених
збитків не існує. Відомо, що збитки в будь-якій з цих сфер дуже важ-
ко оцінити точно, і тому суди розумно взяли це до уваги, відмовив-
шись встановлювати загальні правила.
Поширеним підходом в оцінці збитків є оцінка на основі формаль-
но умовної ліцензії: така ситуація виникає, наприклад, у тому ви-
падку, коли сторони є конкурентами, і в основному характерна для
справ, пов’язаних з патентами на винаходи і промислові зразки.
Збитки, понесені в зв’язку з порушеннями, допущеними в мину-
лому, визначаються з урахуванням відрахувань за право користу-
вання об’єктом інтелектуальної власності щодо кожного контра-
фактного виробу. Але в цьому випадку виникають проблеми, особливо
якщо позивач ніколи б насправді не погодився видати ліцензію. Цей
підхід може використовуватися також у разі порушення прав на
об’єкти інтелектуальної власності. Інший, ще важчий для доказу
шлях — це розгляд обсягу збуту продукції, втраченого позивачем.
У цьому випадку позивач має право на весь втрачений доход від збу-
ту цієї продукції.
Якщо одночасно з порушенням майнових прав були порушені осо-
бисті немайнові права потерпілого (наприклад, порушене право ав-
торства на винахід, який у той же час є і власником прав на цей вина-
хід), він може зажадати майнової компенсації за заподіяння йому
морального збитку, розмір якого визначається судом.
У разі використання чужого твору без договору з власником ав-
торського права і суміжних прав, недотримання умов використання
творів та об’єктів суміжних прав, порушення особистих і майнових
прав власники авторського права і суміжних прав можуть подати
позов до суду, арбітражного суду або третейського суду про віднов-
лення порушених прав шляхом публікацій у пресі про допущене по-
рушення, внесення відповідних виправлень або іншим способом.
Суд, арбітражний суд має право ухвалити рішення або визна-
чення про заборону випуску твору, виконання постановки, фоно-
грами, передачі в ефір і по проводах, про припинення їх поширення,
про вилучення, конфіскацію всіх примірників твору або фонограм та
175
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтво-
рення, якщо буде достатньо даних про порушення авторського пра-
ва і суміжних прав.
Суд, арбітражний суд може ухвалити рішення про знищення абс
відчуження всіх примірників твору або фонограми, відносно яких
встановлено, що вони були виготовлені або поширені з порушенням
виняткових прав власників авторського права і суміжних прав. Це
стосується всіх кліше, матриць, форм оригіналів, магнітних стрічок,
фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюють-
ся примірники твору, фонограми, програми мовлення, а також мате-
ріалів та обладнання, що використовувалися для їх відтворення.
Ці способи захисту прав не вичерпують собою всіх можливих за-
ходів, до яких може вдатися потерпілий для захисту своїх прав на
об’єкти інтелектуальної власності та інтересів, що охороняються
законодавством. До таких способів можна віднести такі вимоги:
•	про припинення або зміну правовідносин. Наприклад, авторсь-
кий або ліцензійний договір може бути припинений достроко-
во на вимогу автора або власника прав у зв’язку з порушенням
умов договору іншою стороною;
•	про визнання недійсним не відповідного законодавству ненор-
мативного акта органу державного управління або місцевого
органу державної влади. Це означає, що особа, права якої по-
рушено виданням зазначеного адміністративного акта, має пра-
во на його оскарження в суді без будь-яких додаткових вказівок
законодавства з цього питання. При цьому потрібно врахову-
вати лише дві обставини: по-перше, порушене право повинне
мати цивільний характер і, по-друге, адміністративний акт, ще
має підзаконний характер, повинен бути противоправним з точ-
ки зору його відповідності чинному законодавству (наприклад,
прийнятий не уповноваженим на це органом).
У тих випадках, коли права на об’єкт інтелектуальної власності
використовуються на договірній основі, захист прав здійснюється
передусім за допомогою заходів, передбачених сторонами в договорі
на передачу цих прав.
Як правило, власник порушених прав на об’єкти інтелектуаль-
ної власності може скористатися не будь-яким, а цілком конкрет-
ним способом захисту своїх прав. Досить часто спосіб захисту пору-
176
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ...
шених прав або прямо визначається спеціальною нормою закону,
або випливає з характеру вчиненого правопорушення. Частіше за все
власнику прав на об’єкти інтелектуальної власності надається мож-
ливість певного вибору серед потенційних способів захисту прав. На-
приклад, якщо внаслідок порушення прав потерпілому заподіяно
збитки, він має право на свій розсуд або зажадати їх відшкодування
в повному обсязі, або стягнути на свою користь доход, отриманий
порушником внаслідок порушення прав, або зажадати виплати йо-
му компенсації в межах, установлених законодавством.
Розглянемо тепер цивільно-правові способи захисту прав авторів
об’єктів інтелектуальної власності (авторів винаходів, корисних мо-
делей, промислових зразків, голографій інтегральних мікросхем,
раціоналізаторських пропозицій тощо).
Порушення прав авторства виражається у привласненні резуль-
татів чужої творчої праці і спробі видати ці результати за власну
розробку. Частіше за все таке порушення пов’язане з порушення-
ми інших прав, зокрема права на отримання охоронного документа,
права на винагороду і т. ін., оскільки на праві авторства базують-
ся всі інші права розробників. Іноді право авторства порушується в
чистому вигляді. Звичайно це відбувається, коли об’єкт інтелекту-
альної власності створюється у співавторстві. Виключення з числа
співавторів осіб, які брали творчу участь у створенні об’єкта інте-
лектуальної власності, подання заявки на видачу охоронного доку-
мента від свого імені лише одним із співавторів, включення до скла-
ду співавторів осіб, які подавали лише технічну допомогу в створенні
об’єкта інтелектуальної власності, є найбільш типовими видами по-
рушення права авторства.
Цивільно-правовий захист права, що розглядається, здійснюєть-
ся шляхом подання позову до суду про визнання права авторства або
навпаки, позову про виключення конкретних осіб з числа співавторів.
Право авторів об’єктів інтелектуальної власності на подання за-
явки на видачу охоронного документа може бути порушене будь-
якою особою, яка претендує на отримання прав власника охорон-
ного документа без достатніх для того підстав. Наприклад, особа,
якій став відомий творчий задум автора, подає заявку на видачу охо-
ронного документа від свого імені. Незалежно від того, коли вияв-
лено даний факт — до чи після видачі охоронного документа на цей
177
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
об’єкт інтелектуальної власності, засобом захисту є судовий позов
про припинення незаконних дій особи, що претендує на отримання
охоронного документа, або про визнання виданого охоронного доку-
мента недійсним.
У тих випадках, коли відповідно до законодавства право на отри-
мання охоронного документа належить не автору, а його роботодав-
цеві, останній зобов’язаний виплатити автору винагороду в розмірі
і на умовах, визначених угодою сторін. Якщо сторони не можуть
дійти згоди або роботодавець відмовляється від укладення такої уго-
ди чи не виконує умов цієї угоди, автор має право звернутися до суду
з позовом про примушування роботодавця до виконання прийнятих
ним зобов’язань.
У судовому порядку розглядаються спори про авторство на раціо-
налізаторські пропозиції, про винагороду за їх використання, а та-
кож усі інші спори, що виникають у зв’язку з рацпропозиціями, за
винятком випадків, коли вирішення тих або інших спорів віднесено
законодавством до компетенції адміністративних органів.
Застосування цивільно-правових санкцій за порушення прав на
об’єкти інтелектуальної власності можливе у межах загального тер-
міну позовної давності, тобто протягом трьох років з дати, коли влас-
ник прав дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого
права. Позов подається відповідно до загальних правил підсудності
за місцем проживання відповідача або за місцем знаходження ор-
гану управління юридичної особи.
2, Карна відповідальність за порушенння прав
Поряд із заходами цивільно-правового захисту прав на об’єкти
інтелектуальної власності чинним законодавством передбачена та-
кож карно-правова відповідальність. Так, незаконний випуск під
своїм ім’ям або привласнення авторства на чужий твір науки, літе-
ратури або мистецтва, а також незаконне відтворення або розпов-
сюдження такого твору визнається карним злочином. Об’єктом та-
кого злочину є не всі авторські і суміжні права, що охороняються
законодавством, а лише право авторства, а також право на вико-
ристання твору, тобто сукупність правомочностей майнового харак-
теру, що належать володільцям авторських і суміжних прав. Такий
злочин карається штрафом від 50 до 120 мінімальних розмірів за-
робітної плати або виправними роботами на термін до двох років.
178
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ...
Привласнення авторства на чужі відкриття, винахід, корисну
модель, промисловий зразок або раціоналізаторську пропозицію чи
розголошення без згоди автора змісту винаходу, корисної моделі або
промислового зразка до їх офіційної публікації карається штрафом
до ЗО мінімальних розмірів заробітної плати або виправними робо-
тами на термін до двох років.
Привласнення авторства означає, що особа, яка не брала творчої
участі в створенні об’єкта інтелектуальної власності, видає себе за
автора цього об’єкта, створеного іншою особою або особами.
Під розголошенням змісту об’єкта інтелектуальної власності до
його офіційної публікації розуміються будь-які дії, пов’язані з поши-
ренням відомостей про цей об’єкт, які можуть привести до втрати
ним охороноспроможності або інших негативних наслідків.
Притягнення порушника до карної відповідальності за дії, що
розглядаються, можливе лише за позовом потерпілого. Позов пода-
ється до суду і в ньому зазначається, коли, ким і де вчинено проти-
правну дію, в чому конкретно вона виявилася і чим підтверджується
прохання потерпілого про притягнення порушника до карної від-
повідальності.
Законодавство України передбачає також карно-правові санкції
за незаконне посягання на комерційну таємницю. Передбачається
два, хоч і близьких, але порівняно самостійних, склади злочину,
пов’язані з незаконним отриманням і незаконним розголошенням
відомостей, що становлять комерційну таємницю.
Карним злочином є незаконне збирання з метою використання
або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю
(промислове шпигунство), якщо це заподіяло значні матеріальні збит-
ки суб’єкту підприємницької діяльності. Цей злочин вважається за-
кінченим у момент вчинення зазначених вище дій, незалежно вщ
отриманого результату. Як міра покарання передбачається штраф у
розмірі від 300 до 500 мінімальних розмірів заробітної плати або по-
збавлення волі на термін до трьох років.
Злочином є також умисне розголошення комерційної таємниці
без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома в зв’язку а
професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з ко-
рисливою або іншою особистою метою і заподіяло значних матері-
альних збитків суб’єкту підприємницької діяльності. До таких осіб
172
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
належать, зокрема, працівники самого власника комерційної таєм
ниці, посадові особи та інші працівники державних та інших орга
нізацій, які на порушення своїх службових обов’язків розголосилі
подібні відомості.
Злочином вважаються тільки такі дії, які вчинені з прямим на-
міром з метою особистого збагачення або іншою особистою метою.
Якщо відомості, шо становлять комерційну таємницю, розголошене
через необережність, це не є кримінальне карним діянням і може по-
тягти за собою застосування до таких осіб лише цивільно-правових
санкцій і заходів дисциплінарного характеру. Такий злочин кара-
ється штрафом у розмірі до 50 мінімальних розмірів заробітної пла-
ти або позбавленням волі на термін до двох років, чи виправними
роботами на термін до двох років, або позбавленням права займати
відповідні посади чи займатися відповідною діяльністю на термін до
трьох років.
Притягнення до карної відповідальності конкретних винуватців
злочину не виключає заявлення потерпілими цивільно-правових ви-
мог про відшкодування заподіяних збитків.
Особливо потрібно наголосити на захисті прав інтелектуальної
власності на митному кордоні України. Стаття 74 Митного кодексу
України говорить про те, що товари та інші предмети, виготовлені
з порушенням прав інтелектуальної власності, не можуть як імпор-
туватися, так і експортуватися через митний кордон України. Про
це також говорить законодавство України про зовнішньоекономічну
діяльність і спеціальне законодавство України про охорону прав на
об’єкти інтелектуальної власності.
У всіх таких випадках володілець прав може звернутися з позо-
вом до суду про запобігання порушенням своїх прав на об’єкт інте-
лектуальної власності.
3.	Процедура вирішення спорів
Судовий захист прав громадян, у тому числі авторів, винахідни-
ків, патентовласників та інших осіб, діяльність яких пов’язана із
об’єктами інтелектуальної власності, — найбільш демократична й
досконала форма захисту суб’єктивного права. Судова процедура
забезпечує дотримання рівності сторін і незалежність органу, що
розглядає справу, від відомчих інтересів. Захист прав учасників спо-
180
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ..
ру зумовлений дотриманням процесуальних гарантій, встановлених
процесуальними кодексами. Однак процедура має і негативні сто-
рони: тривалість розгляду спору і додаткові судові витрати.
У світовій практиці прийнята в основному судова процедура роз-
гляду справ про порушення прав на об’єкти інтелектуальної влас-
ності. Питання, що розглядаються в ході цих процесів, належать де
загальноцивільних відносин і успішно вирішуються в рамках про-
цедури в судах загальної юрисдикції. Навпаки, вирішення спорів
про кваліфікацію об’єктів інтелектуальної власності (наприклад ви-
находів) зачіпає не тільки юридичні, а й складні технічні питання,
які найбільш кваліфіковано можуть вирішити фахівці в конкретній
сфері техніки, а не юристи. Цим зумовлене використання адміністра-
тивної процедури для вирішення спорів про кваліфікацію об’єкта
інтелектуальної власності.
У більшості країн під час розгляду спорів про кваліфікацію об’єк-
тів інтелектуальної власності в судовому порядку використовується
загальноцивільна процедура в судах загальної юрисдикції. Однак у
ряді країн сформувалася система таких правовідносин у сфері охо-
рони інтелектуальної власності, правове регулювання яких немож-
ливо забезпечити лише засобами цивільного, карного та адміністра-
тивного процесуального права. Це вимагає спеціальної процесуальної
форми. Так, у Німеччині та ряді інших країн ця форма реалізується
в процедурі вирішення спорів у спеціалізованих судах, призначених
для вирішення спорів, шо виникають у ході правовідносин, що сто-
суються об’єктів інтелектуальної власності.
Обґрунтованість виділення для розгляду спорів у сфері охорони
інтелектуальної власності спеціалізованого суду підтверджує світо-
вий досвід. Це дає змогу використовувати досвід їх вирішення, об’єд-
нати знання юристів і фахівців в окремих сферах техніки і в цілому
організувати швидкий, кваліфікований і справедливий розгляд.
Правила процедури визначають, коли і яким чином повинен вжи-
ватися кожен захід. Ці правила звичайно дають суду широкий вибір
з тим, щоб сторони, які беруть у ньому участь, могли найкращим
чином викласти свою точку зору. Звичайно правила процедури вста-
новлюють терміни для завершення кожного процедурного заходу.
У рамках загального права правила процедури вимагають від кож-
ної сторони (позивача і відповідача) повідомляти іншу сторону пре
181
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
кожний захід, що вживається, і подавати суду доказ того, що повідом-
лення було зроблене. Якщо у зв’язку з позовом до процесу залучене
третю сторону, то аналогічне правило застосовується і до неї. Зви-
чайно правила процедури передбачають також можливість відхилен-
ня віл правил з тим, щоб дати змогу сторонам викласти свою точку
зору відповідним чином. Наприклад, може знадобитися продовження
терміну, якщо подавець позову не може дати необхідні вказівки вчас-
но. Звичайно застосовуються також правила, які змушують сторони
діяти під загрозою того, що їх справа може бути припинена. У кож-
ному конкретному випадку суд вирішує, можливе чи ні якесь від-
хилення від процедури. Згідно з нормами процесуального загальногс
права клопотання про дозвіл конкретного відхилення від процедури
подається до суду в письмовій формі одночасно з підтвердженими
доказами, а відповідне повідомлення надсилається іншій стороні.
Інша сторона може погодитися або може стати перед судом і висту-
пити із запереченням проти клопотання.
Термін «доказ», що застосовується в судочинстві, означає те, ще
може бути подано суду для встановлення фактів. «Наприклад, кра-
щим доказом того, що якась особа є власником даного патенту на
винахід, є поданий винахідником документ про передачу права на
винахід юридичній або фізичній особі, відповідним чином зареєстро-
ваний в патентному відомстві, що є для суду «прямим» доказом. Як-
що такий документ втрачено, заява свідка про те, що він(вона) бачи-
ли, як винахідник підписував документ про передачу прав, може
виявитися достатнім. Це буде вторинним доказом. Якщо такий до-
кумент є, він повинен бути поданий суду. Якщо його немає, то по-
трібно вдатися до іншого способу.
Розрізнюють три форми доказів: «документальний доказ» — до-
каз, що подається у письмовій формі або у формі будь-якого доку-
мента, «речовий доказ» — доказ, що існує у вигляді предметів, а не
їх описів, і «показання свідків» — усне свідчення експерта.
Якщо можна, всі докази повинні подаватися в письмовій формі.
Усні свідчення, у разі їх наявності, звичайно записуються дослівно
і розмножуються для розгляду їх офіційними особами, однак якщо
запитується дозвіл на давання усного показання свідка, він звичай-
но надається.
182
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ...
Як правило, заяви, які подають сторони, приймаються як досто-
вірні, якщо тільки вони не є непідтвердженими або не оспорюються.
В іншому разі суд може запитати подальші докази. У разі подання
усних свідчень відповідна сторона або свідок, що дає показання, по-
винні бути готові до того, що вони можуть бути піддані допиту про-
тилежною стороною або судом.
4.	Судові справи з порушення прав
4.1.	Порушення патенту на винахід
Першим завданням суду в будь-якій справі, пов’язаній з пору-
шенням патенту, є точна оцінка обсягу прав. Це вимагає від суду
тлумачення патентного опису. Загалом не допускається викорис-
тання свідчень експертів для тлумачення слів, що мають загально-
прийняте значення в звичайній мові. Єдиним винятком є випадки,
коли застосовуються технічні терміни, щодо яких суд може запи-
тати технічне роз’яснення. При розгляді формули винаходу не до-
пускається звертатися до тексту опису винаходу, намагаючись піді-
гнати загальноприйняте значення слів літературної мови так, щоб
«підловити» порушення. Насправді першим завданням суду при
тлумаченні опису винаходу є його розгляд без урахування передбачу-
ваного порушення або так званого «попереднього рівня техніки».
Наступне завдання, що постає перед судом, є практичним: роз-
глянути передбачуване порушення і вирішити чи підпадає воно під
той обсяг домагань, який був встановлений судом. Часто це буває
нелегко, особливо тоді, коли відповідач отримав хорошу консуль-
тацію. Саме в цих випадках часто вдаються до свідчень експерта.
Більше того, у справах, пов’язаних з порушенням патенту, необ-
хідним буває проведення експериментів для доказу факту порушен-
ня, причому тягар доказу лежить завжди на позивачі.
Звичайна аргументація відповідача у справі про порушення по-
лягає в тому, що передбачуване порушення просто не підпадає під
обсяг охорони спірного патенту. Проте набагато важливішим, ніж
вищезгадана аргументація, часто буває зустрічний позов з вимогою
про анулювання патенту. Як і у випадку з порушенням товарного
знака, є ряд правових підстав, посилаючись на які відповідач може
спробувати оспорити дійсність патенту. Так, відповідач може по-
слатися на популярність винаходу, виходячи з попереднього рівня
183
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
техніки, тобто відсутність новизни, на очевидність винаходу, на недос-
татність або неповноту опису винаходу для його впровадження, а
також на те, що патент був отриманий шляхом введення в оману
або спотворення фактів чи його було протиправне запозичено з ін-
шого патенту.
4.2.	Порушення авторських і суміжних прав
Першою з дій, на яку накладається обмеження відповідно до ав-
торського і суміжних прав, є «відтворення». Під відтворенням вза-
галі розуміється право на виготовлення копій даного твору, причому
виготовлення навіть однієї копії є порушенням. Відтворення не ви-
значається в жодному з нормативних актів, але його значення, ймо-
вірно, дуже близьке до «копіювання.». Що є копією, а що ні, це пи-
тання встановлення факту і ступеня збігу. Якщо копія не є точною,
суд повинен розглянути ступінь схожості, маючи на увазі, шо для
виникнення порушення повинен мати місце такий ступінь схожості,
який дає підстави сказати, що передбачувана підробка є копією або
відтворенням оригіналу, іншими словами, зберігає його найважли-
віші ознаки й сутність.
Суттєвим є причинний зв’язок між твором, що охороняється ав-
торським правом, і передбачуваною підробкою, який слугеє основ-
ною відмінністю між охороною, що надається патентом, який надає
повну монополію. Позивач повинен довести, що відповідач прямо
або непрямо зробив копію з його роботи, на яку він має авторські
права. Він повинен показати, що існуючий причинний зв’язок є по-
ясненням схожості між двома роботами. Якщо, наприклад, обидві
роботи були скопійовані із загального джерела або їх результати бу-
ли досягнуті незалежно, то порушення не має місця.
Обов’язок суду — оцінити, виходячи з причинного зв’язку, чи
скористався відповідач надто вільно частиною роботи або твору ін-
шого автора. З урахуванням того факту, що авторське і суміжні пра-
ва охороняють не ідеї (що може бути або не бути власне предметом
патенту на винахід), а швидше спосіб, за допомогою якого ці ідеї
виражено і сформульовано, суд для збереження балансу завжди по-
винен виявляти обережність, щоб не надати позивачеві «патентну
охорону на 50 років» під прикриттям авторського або суміжних прав.
Зазначені два види охорони мають суттєві відмінності.
184
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТЕ.
З урахуванням вищесказаного зрозуміло, що найбільш очевид-
ний спосіб захисту — це твердження, що твір, який оспорюється,
був створений незалежно. Аргументами захисту можуть бути твер-
дження:
•	за наявності деякого копіювання суттєва частина спірної роботи
не була запозичена;
•	дана робота не є об’єктом охорони авторського і суміжних прав;
•	інші правові аргументи, наприклад, такі, як добросовісні ділові
відносини або використання творів з метою освіти.
4.3.	Порушення товарного знака
і комерційна діяльність під чужим ім’ям
Ці поняття взаємопов’язані. Якщо в якійсь справі має місце пору-
шення зареєстрованого товарного знака, позивач звичайно висуває
також обвинувачення у здійсненні комерції під чужим ім’ям. Істо-
рично дії щодо утримання відповідача від видачі його товарів за то-
вари позивача були узагальненою формою дій, спрямованих на при-
пинення порушень товарного знака. Коли наприкінці минулого
сторіччя уперше з’явилася можливість реєстрації товарних знаків,
виникла відмінність між двома цими порушеннями. Незважаючи на
співіснування цих двох форм позовів, торгівля під чужим ім’ям ні-
коли не зникала і не йшла в небуття.
Порушення товарного знака являє собою правовий делікт, що
виникає внаслідок реєстрації товарного знака в Державному патент-
ному відомстві. Природно, товарні знаки можуть бути зареєстровані
тільки після того, як встановлено, що вони задовольняють особ-
ливим умовам згідно із законодавством. Реєстрація передбачає роз-
гляд таких питань: яка розрізнювальна здатність знака, що пропо-
нується; чи є він вигаданим словом; чи стосується він безпосередньо
характеру або якості товарів і послуг, відносно яких запитується
реєстрація; чи є він географічним зазначенням; чи є він прізвищем
тощо.
Доказ володіння товарним знаком звичайно приймається у ви-
гляді належним чином завіреної копії свідоцтва про реєстрацію то-
варного знака. Однак копія свідоцтва повинна бути ретельно вивче-
на з метою отримання як мінімум відомостей про нижченаведене:
•	про знак і точний спосіб його подання;
185
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
•	про товари і послуги, відносно яких було здійснено реєстрацію;
•	про ім’я і відомості про власника;
•	про дату реєстрації.
Важливою відмінністю між позовом у справі про порушення то-
варного знака і у справі про комерційну діяльність під чужим ім’ям
є те, що при комерційній діяльності під чужим ім’ям суттєвою є необ-
хідність доказу позивачем наявності у нього високої репутації, а при
порушенні товарного знака цього не потрібно. Реєстрація може мати
місце до того, як товарний знак придбає репутацію за допомогою йо-
го фактичного використання. Для забезпечення реєстрації досить,
щоб знак мав розрізнювальну здатність і у позивача був добросо-
вісний намір використати його як товарний знак для зазначених
товарів і послуг. Зареєструвавши свій знак, власник має право пере-
слідувати порушників, не несучи кожного разу затрат на доведення
своєї фактичної торгівельної репутації. Це є головним досягненням,
що зробило охорону репутації фірми ефективнішою на основі реє-
страції.
Комерційна діяльність під чужим ім’ям може відбуватися з вико-
ристанням товарного знака, фірмового найменування або стилю,
що використовується для надання товарів і послуг, або зовнішнього
оформлення, наприклад, шляхом додання до виробу того, що надає
йому відмітного зовнішнього вигляду, — колір, форму, упаковку. За
своєю суттю, комерційна діяльність під чужим ім’ям є протиправною
дією — привласненням переваг ділової репутації або престижу (§оо&
иніі) іншого.
Будь-яке неправдиве подання, розраховане на заподіяння збит-
ків іншій стороні в її торгівлі або підприємницькій діяльності, може
дати підставу для позову у справі про комерційну діяльність під чу-
жим ім’ям. Але в кожному випадку позивач повинен з’ясувати дві
обставини, перш ніж він може розраховувати на успіх:
•	по-перше, чи має він законні права відносно монополії, іншими
словами, він повинен показати, що володіє винятковим правом
на особливу назву для своїх товарів або особливе оформлення,
або особливий спосіб торгівлі і,
•	по-друге, позивач повинен подати доказ того, шо відповідач пору-
шив ці права, продаючи товари під даним ім’ям або в певному
оформленні, які спроможні привести до того, що споживачі мо-
186
Глава 5. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ..
жуть купувати товари відповідача, вважаючи, що це товари по-
зивача. Слід зазначити, що другу обставину немає сенсу вста-
новлювати, поки і якщо позивач не встановив наявність першої
обставини.
4.4.	Порушення прав на промислові зразки
Права на промислові зразки по суті аналогічні з правами на вина-
ходи і є монопольним правом з обмеженим терміном дії.
Об’єктом зареєстрованого промислового зразка є те, що сприй-
мається візуально у виконанні виробу, за винятком характеристик,
які є функціональними. Подібно до винаходу промисловий зразок
повинен бути витлумачений судом до розгляду питань його пору-
шення і справжності. За своєю суттю вся процедура оцінки в цьому
випадку здійснюється візуально, тобто очима членів суду. Необхід-
ність в інших даних на доповнення до візуальної оцінки виникає в
рідкісних випадках.
Крім очевидних аргументів на свій захист, покликаних свідчити,
«що даний виріб не підпадає під обсяг охорони даного зразка, від-
повідач незмінно подає зустрічний позов про анулювання патенту на
промисловий зразок. Як і у випадку з патентами на винаходи, він
може аргументувати свої дії відсутністю новизни, що є фундаменталь-
ною вимогою конкурентноспроможності зразка з точки зору поперед-
нього рівня техніки. Відповідач може також оспорювати промисло-
вий зразок, на відміну від винаходу, доводячи, що він визначається
функцією, яка ним виконується, або включає характеристики форми
чи конфігурації, які випливають з функції.
Глава 6, МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ
ВЛАСНОСТІ
6-1 - Фактор часу при оцінці окупності
і реалізації об’єктів
XXI ст. визначається високою насиченістю об’єктами і послу-
гами, що стосуються інтелектуальної власності і комп’ютерного ав-
торського права (КАП). На різних рівнях економіки проблема ефек-
тивності придбання прав та об’єктів інтелектуальної власності —
актуальна. Спочатку необхідно вирішити, чи варто взагалі придбати
інтелектуальний продукт, розроблений в іншому місці. У разі по-
зитивного рішення, переходять до вирішення проблеми, пов’яза-
ної з економічною доцільністю придбання об’єктів інтелектуальної
власності та КАП.
У зв’язку з економічною природою більшості з об’єктів інтелек-
туальної власності і КАП їхнє придбання рівнозначне інвестуванню
капіталу з метою одержання певної вигоди (прибутку). В науковій
літературі пропонується розширити застосування процедури техні-
ко-економічного обґрунтування і бізнес-планування інвестиційних
проектів об’єктів інтелектуальної власності і КАП. Однак не існує
прямої аналогії інвестування капіталу в об’єкти матеріальної влас-
ності. Якщо в об’єкти матеріальний капітал інвестується дискретне
або постійно, то інвестування капіталу в об’єкти інтелектуальної
власності і КАП на стадії їх придбання відбувається вочевидь одно-
моментно, без поділу інвестицій на частки в часі. Це пов’язано з тим,
що об’єкти інтелектуальної власності і КАП як нематеріальні ак-
тиви беруться на баланс цілком і з повною вартістю.
Методи попередньої оцінки об’єктів інтелектуальної власності
(ОІВ) і КАП та обґрунтування прийняття (або неприйняття) рішен-
188
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
ня про необхідність купівлі такого об’єкта актуальні, оскільки кін-
цева оцінка може не збігатися з остаточною ціною, запропонованою
продавцем.
Маркетинговий моніторинг у загальному випадку визначає коло
певних об’єктів промислової власності, серед яких можна обрати
кілька найбільш перспективних. Щодо маркетингу інших видів ін-
телектуальної власності, які становлять інтерес для покупця, воче-
видь, що їх пошук проводиться за різними джерелами інформації:
виставками, рекламою, реферативною інформацією, спеціальними
журналами тощо.
Оцінка доцільності придбання об’єкта інтелектуальної власності
починається з розрахунку терміну окупності, У загальному випад-
ку термін окупності визначається як:
пві=к/К	(6.1)
де К — загальний розмір інвестицій; її — чистий дохід за період і.
Відомо, що чистий дохід надходить нерівномірно, при цьому тер-
мін окупності визначається послідовним підсумовуванням надхо-
джень і підрахунком часу до вирівнювання чистого доходу і суми
інвестицій.
В науковій літературі більш обґрунтованим є метод визначення
терміну окупності, відповідно до якого за термін окупності інвес-
тицій поІі приймають час, протягом якого сума чистих доходів, дис-
контованих на момент завершення інвестицій, дорівнює сумі інвес-
тиційних платежів:
п	ПІ
де і — ставка відсотка для дисконтування;
ш
— сума всіх інвестицій;
і= і
т — термін завершення інвестицій.
Надходження доходів потенційному ліцензіату-інвестору в часі
буває неоднаковим і залежить від безлічі чинників: циклічності або
постійності постачання ресурсами чи сировиною, умов збуту про-
дукції, появи конкуруючої продукції, перебоїв у виробництві тощо.
У цьому випадку грошові потоки вважаються нерегулярними.
189
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ 1 КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Але, якщо існує попередня домовленість, надходження платежів
може набувати деякої системи. Розглянемо випадок, коли надхо-
дження прибутків є рівномірним і дискретним — один раз за фік-
сований період. Якщо термін окупності інвестиції становить пе-
ріодів, то
звідси, після перетворень:
-Іп/1 -
ПОЬ =—(6.4)
1П(1 + і)
Розглянемо випадок, який характеризується безупинним пото-
ком доходів при деякому постійному темпі їхнього приросту. Вико-
ристаємо відомий аналітичний вираз для сучасної ренти при експо-
ненціальному зростанні платежів:
де ] — безперервний темп приросту показників доходу; і — ставка
безперервних відсотків.
У разі безперервного надходження доходів таке співвідношення
визначається нерівністю:
П>1п(1 -і)К,	(6.6)
у разі періодичного:
П>іК,	(6.7)
у разі надходження постійних доходівр раз за період:
П>р [(1+і)1,р-1]К.	(6.8)
Якщо співвідношення (6.6)-(6.8) не виконуються, то інвесту-
вання у формі купівлі об’єктів інтелектуальної власності і КАП €
витратними і не окупиться.
Розглянемо для об’єктів інтелектуальної власності і КАП —роз
рахунок чистої поточної вартості. У багатьох працях, опубліко-
ваних на цю тему, застосовуються різні визначення цього показника:
чистий дисконтований дохід, чистий поточний прибуток, чиста при-
190
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
ведена вартість, чистий приведений дохід, чиста дисконтна вар-
тість, загальний фінансовий підсумок від реалізації інноваційного
проекту тощо.
Розрахунок чистої поточної вартості інноваційного проекту за-
снований на припущенні про обов’язкове дисконтування грошових
потоків із використанням методу капіталізації доходів, відповідно до
якого справжня або внутрішньовластива вартість будь-якого ка-
піталу базується на фінансовому потоці, який інвестор має намір
одержати в майбутньому внаслідок володіння цим капіталом. Роз-
рахунок чистої поточної вартості складається з таких етапів:
1)	визначають прийняту ставку дисконтування;
2)	обчислюють поточну вартість очікуваних від інноваційного
проекту грошових доходів;
3)	розраховують поточну вартість усіх виплат за інноваційним
проектом;
4)	вираховують із поточної вартості всіх доходів поточну вартість
необхідних за проектом виплат.
Одержана різниця і буде чистою поточною вартістю інновацій-
ного проекту. Інноваційний проект вигідний, якщо розрахована та-
ким способом чиста поточна вартість більша за нуль. Однак прид-
бання інновації може бути доцільним і при значені чистої поточної
вартості, рівної або близької до нуля, якщо переслідуються інші,
крім прибутку, цілі (наприклад, посилення екологічного захисту
довкілля).
Економічне обґрунтування дисконтування засновано на припу-
щенні, що інвестор може їх вкладати в будь-яке джерело капіталу
(наприклад, на депозитний рахунок у банку), що гарантує вклад-
нику гарантований дохід (у відсотках). Це визначається співвідно-
шенням:
РУ=Сп(1+г)п,	(6.9)
деРУ— поточна вартість; Сг — грошовий потік наприкінці п-го пе-
ріоду; г — ставка відсотка; (14-г)п — поточна вартість 1 грн., що буде
отримана за час п при незмінній ставці г (значення виразу (1+г)п)
наводиться в стандартних таблицях для різних величин г і п).
Враховуючи визначеність ринку, у загальному вигляді співвід-
ношення для розрахунку чистої приведеної вартості інноваційного
проекту має вид:
191
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
п
ч'|,= 2	(в.юі
де NРV — чиста поточна вартість; С — грошовий потік до кінця і-
го періоду; п — «життєвий» цикл інноваційного проекту.
Значення С( може бути як позитивним (надходження), так і не-
гативним (виплати за купівлю і виробничу реалізацію об’єкта ін-
новації).
Якщо плата за придбання інтелектуальної власності вноситься
одномоментно, то чиста поточна вартість визначається співвідно-
шенням:
(6.11)
де Ср — надходження від реалізації інновації за час і; С — одноразові
платежі за придбання інновації та інші витрати, пов’язані з її техно-
логічною реалізацією.
Якщо необхідно здійснити постійні за розміром і регулярні пла-
тежі, чиста поточна вартість дорівнює:
ЖУ= А-
(6.12)
де А — ліцензійний платіж ліцензіару у формі роялті.
Якщо, крім роялті, внесено і одноразовий фіксований платіж (пау-
шальний платіж К), вартість ліцензії К розраховується за формулою:
^К+Аі.
(6.13)
Ця формула справедлива при Т—-> °° (Т — час здійснення плате-
жів). Якщо тимчасові інтервали доходів і витрат не збігаються, тс
доцільніше таке співвідношення:
(6.14)
192
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
де С — доход за період / (2,..., п2); К{ — інвестиційні витрати
за період І (і= 1,2,..., п); і — ставка відсотка; п 1 — тривалість про-
цесу інвестиції; п2 — тривалість процесу видачі від інвестиції.
Якщо спостерігається запізнення з платежами (віддача розпочнеть-
ся через п періодів після початку реалізації проекту, тобто п > п}), то
показник ступеня /+ п1 необхідно замінити на / + п.
Розглянемо приклад визначення чистої поточної вартості інвес-
тиційного проекту, що передбачає придбання інтелектуальної влас-
ності. Об’єкту треба обрати найбільш вигідний інвестиційний про-
ект з трьох запропонованих.
Початкові дані для визначення вартості інвестицій
Показник	Проект		
	А	В	с
Витрати на придбання інтелектуальної власності, грн.	300 000	500 000	35 000
Грошові кошти від реалізації інновації, грн.:			
і=1	100 000	250 000	90 000
і=2	100 000	200 000	90 000
і=3	90 000	180 000	95 000
і=4	80 000	80 000	95 000
і=5	0	50 000	100 000
Виручка від ліквідації об’єкту, пов’язаного з реалізацією інновацій на момент часу і=5	20 000	50 000	0
Термін експлуатації для всіх трьох проектів становить 5 періо-
дів; розрахункова відсоткова ставка — 10 % . Чиста поточна вартість
для об’єкта А обчислюється:
ИРУА = -300000 + ІОООООх 0,9091 + ІОООООх 0,8264 +
+ 90000x0,7513 + 80000Х 0,6830 + 20x0,6209 = 8225.
Аналогічно для об’єкта В: №РУВ = 20347 грн.; для об’єкта С:
НРУС = 4551 грн.
Висновок: об’єкт В порівняльно вигідний.
Залежність чистої поточної вартості від відсоткової ставки при ви-
платі за придбання права користування об’єктом інтелектуальної
власності перед одержанням прибутку подана на рис. 6.1. Розглянемо
193
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
1 - 1
Рис. 6.1. Залежність чистої поточної вартості
від відсоткової ставки.
вкладання до інноваційного проекту і надходження від його реаліза-
ції, як рівномірні і дискретні. Тоді чиста поточна вартість визна-
чається як:
ИРУ = Еа 9 (1+г)п1 -Ка, .	(6.15)
п2;гк '	п1;г	у	'
Де а , ап2'Г — коефіцієнти приведення ренти; пі, п2 — періоди
виплат і надходжень; Е — очікувана віддача; К — вкладення.
Але порядок проходження грошових потоків та їхні значення,
можуть змінюватися в межах однієї угоди. Вочевидь, значення чис-
тої поточної вартості може коливатися залежно від цін на устатку-
вання, енергію, необхідні для здійснення інноваційного проекту. Вра-
ховують також інфляцію, може змінюватись і значення відсоткової
ставки, хоча для країн СНД Всесвітній банк рекомендує конкретне
значення відсоткової ставки — 12 % .
Суттєво впливають на значення чистої поточної вартості податки.
В літературі розглядаються податки, розмір яких залежить від
розміру прибутку. Об’єкт, що здійснює реалізацію придбаної інно-
вації, повинен платити податок на прибуток за визначений період
наприкінці цього періоду. Далі, об’єкт одержує прибуток незалежно
194
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
від здійснення інноваційного проекту в кожному періоді, розмір яко-
го повинен покривати збитки в періодах їх виникнення. При залу-
ченні фінансових коштів відсотки за їх використання зменшують
оподаткований прибуток, а відсотки за вкладенням фінансових ре-
сурсів — підвищують його.
При розрахунку чистої поточної вартості в податковому платіж-
ному ряду враховують платежі після оподаткування. Крім того, роз-
рахункова відсоткова ставка повинна бути змінена.
Як відомо, нетто-платежі N1 платіжного ряду до врахування
податків коригуються на зумовлені експлуатацією інвестиційного
об’єкта зміни податкових платежів у момент часу і (8і), Вони ви-
значаються як добуток податкової ставки 8і і змін прибутку, які
стосуються розглянутого інвестиційного об’єкта в період і(ДСі), Нет-
то-платежі N1* після сплати податків визначаються із співвідно-
шення:
№* = № — 8і = т — зі* ДСі.	(6.16)
Якщо реалізація інноваційного проекту за розглянутий періо/і
приводити до збільшення прибутку (ДСі > 0), то значення величини
зі* ДСі буде позитивним. При Сі < 0 зазначена величина має нега-
тивне значення. Звідси:
ДСі^И'-А^	(6.17)
де И' — платежі до сплати податків (14{е= 7Д, якщо не враховується
вартість, що виникає при ліквідації виробничих засобів, викорис-
таних під час здійснення інноваційного проекту); А( = ( С -Р ) / Т —
амортизаційні відрахування; С -вартість інноваційного проекту;
Р — виручка від ліквідації; Т — термін експлуатації інновації.
Таким чином, нетто-платежі N1* після сплати податків при
і=0, 1, 2,..., Т становитимуть:
№* = № — 8і(1<[' — Д/	(6.18)
При нарахуванні відсотків у розмірі розрахункової відсоткової
ставки і після оподаткування за ставкою зі отримаємо:
І* = іт — зіхі,	(6.19)
де І* — модифікована розрахункова відсоткова ставка.
Вочевидь, визначення чистої поточної вартості з урахуванням
впливу оподаткування на величини платіжного ряду і розрахунків
відсоткової ставки проводиться за таким співвідношенням:
195
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
=	,	(6.20)
Або з урахуванням раніше наведених співвідношень:
КРУ = £ И - « - А,М(І + і - зі 0 -' .	(6.21)
/ = 0
Розглянемо приклад розрахунку чистої поточної вартості з ураху-
ванням податків, нехай розрахункова відсоткова ставка — 10 %;
податкова ставка 8і = 50 % ; амортизаційні відрахування прова-
дяться за лінійною залежністю. Вихідні дані:
Вартість купівлі інновації, грн.	150 000
Термін експлуатації інновації, років	5
Виручка від ліквідації, грн.	10 000
Грошовий потік за період	
с= 1	37 000
ї = 2	35 000
( = 3	36 000
і = 4	31 000
( = 5	33 000
Визначаємо відповідні показники за періодами, враховуючи, що
— вартість інновації, грн.:
Параметр	Періоди					
	0	1	2	3	4	5
У	-	37 000	35 000	36 000	31 000	33 000
аг	-	28 000	28 000	28 000	28 000	28 000
	-	37 000	35 000	36 000	31 000	23 000
	150 000	-	-	-	-	-
ДСК^-А,)	0	9000	7000	8000	3000	-5000
Зі(м-Д(Зі)	0	4500	3500	4000	1500	-2500
№*(№-8г)	-	32 500	31 500	32 000	29 500	35 500
Розрахункова ставка відсотка 7* = 0,1 — 0,5 ^0,1 = 0,05. Отже,
МРУ = 150 000 + 32 500х(1,05)4 + 31500х(1,05)2 +
+ 32 000х(1,05)3 + 29 500х(1,05)4 + 35 500х(1,05) 5 = 150000 +
+ 30875 + 28665 + 27520 + 24190 + 27700 = 11050 грн.
Проаналізуємо вплив інфляційного процесу на оцінку інновацій-
них проектів. Відомо, що інфляція — це зростання середнього рівня
196
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
цін. Однак у процесі реальних розрахунків інфляційні коливання що-
до того або іншого ресурсу (енергоносіїв, сировини, оплати праці то-
що) можуть істотно відрізнятися від коливань середнього рівня цін.
Тому експерт, який проводить оцінку інноваційного проекту, пови-
нен прискіпливо проаналізувати поточні ціни на конкретні товари і
послуги, т.т. здійснити моніторинг цін, враховуючи поняття їх елас-
тичності.
Відомо, що реальні грошові потоки виражаються через купівель-
ну спроможність грошей Вз. Для вираження реальних грошових
потоків через номінальні необхідно номінальне значення грошового
надходження за якийсь період у майбутньому поділити на відпо-
відний індекс цін. Якщо номінальні грошові потоки відомі, а інно-
ваційний проект приноситиме протягом 2-х періодів 100 000 грн.
прибутку, то при ставці дисконтування 10 % чиста поточна вар-
тість номінальних грошових потоків становитиме = 174 000 грн.
Інколи для переходу від номінальних розмірів до реальних ви-
значають базисний індекс цін для кожного року. Базисний індекс
цін Ву, визначається із співвідношення:
В, = В/Ве,	(6.22)
де Вґ — індекс цін за той період, в якому очікується надходження
грошових потоків;
Ве — індекс цін базового періоду.
Якщо індекс цін у поточному періоді становить 180 (рівень цін за
рік зріс на 80 %), у наступному періоді інфляція становить 90 % ,
тобто індекс цін наступного року 190, а в третьому періоді індекс цін
очікується 165. Виражаючи реальні розміри в цінах базового періо-
ду, маємо: Ве=180; індекс цін для поточного періоду В =180/180= 1;
для майбутнього періоду В 2=190/180=1, 055; для наступного пе-
ріоду Ви3=165/180=0,92.
Перетворюючи номінальні величини грошових потоків у реальні,
треба номінальні величини за певний період поділити на індекс цін
на цей період. Таким чином, реальна величина грошового потоку
в майбутньому періоді становитиме 100000/1,055=94786,7 грн.;
у наступному році 100000/0,92=108695,6 грн. Цей показник на-
зивають середньою нормативною інвестицією, або розрахун-
ковою нормою.
197
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Наступним етапом оцінки доцільності придбання ОІВ є визна-
чення індексу прибутковості проекту. В науковій літературі цей
показник називають по-різному: індекс прибутковості, індекс доход-
ності, проста норма прибутку, рентабельність, індекс вигідності ін-
вестицій. Розглянемо показник, що характеризує індекс прибут-
ковості інноваційного проекту, і позначимо його символом РІ (від
англ. «рго/ііаЬіІіїу іпдех»). Індекс прибутковості визначається як:
РІ =^Е(1 + /)-|/£7(1 + /)-1,	(6.23)
//=А	/7 = 1
де Е — доходи за період експлуатації інновації; Е — витрати капі-
талу на придбання і реалізацію інноваційного об’єкта; і — ставка
дисконту; п — тривалість розрахункового періоду; к — початок екс-
плуатації об’єкта.
За інших рівних умов інноваційний проект невигідний, якщо РІ<1.
При РІ=1 питання про вигідність (або невигідність) проекту вирі-
шується, наприклад, економічними вигодами, підвищенням рівня
«Нитап саріїаі» тощо, у цьому випадку доходність капіталовкла-
день відповідає нормативу рентабельності.
Якщо інвестиції в інноваційний проект виконуються одноразово
М, то формула (6.23) спрощується:
Р/ = £е(1 + /Г'/М .	(6.24)
п=к
Вочевидь, грошові потоки, їх послідовність, терміни надходжен-
ня і відсоткова ставка в процесі реалізації інноваційного проек-
ту можуть змінюватися. У зв’язку з цим можна вибрати такі періо-
ди надходження грошових потоків, у яких зміни умов мінімізовані
(для спрощення розрахунків).
Розглянемо відомий приклад визначення доцільності придбання
ліцензії автомобільним заводом на винахід «Спосіб нанесення дето-
наційного покриття і установка для його здійснення», захищений
патентом України; термін дії патенту, що залишився, — 18 років.
Ліцензіату в принципі вигідно замінити енергоємне і застаріле об-
ладнання, призначене для нанесення зносостійкого покриття. Ліцен-
зіар пропонує придбати включну ліцензію за 1000 тис. грн. За
підрахунками, вартість установки становитиме 100 тис грн. у по-
198
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
точних цінах. Прогнозується дохід за роками: за 3-й рік — 500 тис.
грн., 4-й рік — 650 тис. грн. При нормативі рентабельності (ставці
порівняння) 10 % одержимо такі значення поточної вартості для
сучасних величин вкладень:
1000 000x0,91 + 100 000x0,83 = 993 000 грн.;
для чистих прибутків:
500 ОООх 0,75 + 650 ОООх 0,68 + 650 ОООх 0,62 = 1220 000 грн.;
РІ = 1220 000 грн./ 993 000 грн. = 1,228.
Таким чином, за індексом прибуткового придбання ліцензії слід
визначити доцільним.
Наведемо метод призначення бухгалтерської рентабельності ін-
вестицій. В економічній літературі цей показник називають середньою
нормою прибутку інвестиції, або розрахунковою нормою прибутку
і їм оцінюють дохід фірми. Він є відношенням середньої величини
доходу підприємства за бухгалтерською звітністю до середнього роз-
міру інвестицій. Бухгалтерська рентабельність інноваційного проек-
ту розраховується на основі доходу до платежів за відсотками і по-
датковими виплатами. На практиці використовується дохід після
сплати податків. Співвідношення для розвитку рентабельності буде
таким:
ЕВІТ(ї-0)
0,5(Ан-Ак),	(6.25)
де ЕВІТ — дохід після податкових, але до відсоткових платежів
[ЕВІТ( 1~($/]; ВІ — бухгалтерська рентабельність; — ставка опо-
даткування; Ан, Ак — облікова вартість активу відповідно на по-
чатку і наприкінці розрахункового періоду.
Вочевидь, що рентабельність інвестиції значною мірою зумовле-
на інноваційною діяльністю конкретної фірми. Застосування її за-
сновано на зіставленні розрахункового рівня Ш з прийнятими для
конкретної фірми рівнями рентабельності. Інноваційний проект роз-
глядається як вигідний, якщо розрахунковий рівень Ш для нього
перевищує рентабельність, установлену ліцензіатом як стандартну.
Розглянемо використання показника ВІ на класичному прикладі.
Цементний завод планує закупити ноу-хау на установку для подріб-
нення клінкеру. Вартість установки 300 тис. грн., розрахунковий
199
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
термін експлуатації — 5 років. Попередні розрахунки свідчать, що
завод може мати щорічний прибуток 75 тис. грн. (без вирахування
податків).
При ставці оподаткування 50 % річний бухгалтерський дохід (з
урахуванням податків) становитиме: 75000-(1-0,5) = 37 500 грн.
Продаж установки за залишковою вартістю після закінчення тер-
міну експлуатації не планується. Тому за 5 років експлуатації її вар-
тість повинна бути цілком замортизована, тобто кінцева вартість
установки дорівнює нулю. Звідси бухгалтерська рентабельність
КІ = 37 500 / [0,5(300000-0)] = 37500 /150000 = 0,24 або 24 %.
Показник В.І широко використовується багатьма фірмами, без-
сумнівною його перевагою є простота розрахунку. Відзначається, ще
величина НІ виявляється дуже близькою до показника внутрішньої
норми доходності ІКН, яка розраховується з використанням усклад-
нених співвідношень. Такий збіг можливий за таких умов:
1)	інвестиція реалізується як перпетуїтет з рівними сумами що-
річних грошових надходжень;
2)	протягом усього терміну реалізації інвестиції не відбувається
змін у складі оборотного капіталу;
3)	накопичена амортизація достатня для фінансування заміни
устаткування, що списується без додаткових втрат.
Серед переваг показника бухгалтерської рентабельності відзна-
чають зручність його використання менеджерами акціонерних ком-
паній у процесі обрання таких варіантів інвестування, які взає-
мопов’язані з бухгалтерським доходом. До недоліків цього методу
відносять не чутливість до зміни розмірів грошових потоків у часі
(кошти, що надійшли на 5-й період реалізації проекту, оцінюються
за бухгалтерським показником рентабельності за 1-й період їх над-
ходження). Крім того, при використанні дисконтованих грошових
надходжень у розрахунках визначається реальна цінність фірми в
результаті інвестицій, зокрема в нематеріальні активи. При вико-
ристанні ж показника бухгалтерської рентабельності центр оцінки
зміщується у бік оцінки самих проектів, яка задовольнила б споді-
вання і вимоги акціонерів. Але показник НІ продовжує бути дуже
популярним в інвестиційних розрахунках.
Показником в доцільності придбання об’єкта інтелектуальної
власності є також внутрішня норма доходу. В науковій літературі
200
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
цей показник має різні назви: внутрішня норма доходності, внут-
рішня норма рентабельності, внутрішня норма прибутку, доходність
дисконтованих грошових надходжень, внутрішня ставка віддачі,
внутрішній коефіцієнт рентабельності, внутрішня норма окупності
інвестицій, перевірний дисконт доходності, поточна вартість доходу,
на інвестиції, ставка доходності з поправкою на час, маржинальна
ефективність капіталу, внутрішня відсоткова ставка.
Проаналізуємо внутрішню відсоткову ставку і розглянемо метод
визначення внутрішньої відсоткової ставки. Цільовою функцією
цього методу і є внутрішня відсоткова ставка. У загальному випадку
це розрахункова процентна ставка, використання якої приводить до
нульового значення чистої поточної вартості (чиста поточна вартість —
це сума всіх дисконтованих або девальвованих на заданий момент
часу надходжень і виплат, що виникають у результаті реалізації ін-
новаційного (інвестиційного) проекту в умовах досконалого ринку
капіталу).
Вважають, що інвестиційний об’єкт абсолютно вигідний, якщо
його внутрішня відсоткова ставка перевищує розрахункову ставку
відсотка. Об’єкт інвестування є порівняно вигідним, якщо його внут-
рішня відсоткова ставка вище, ніж у будь-якого іншого проекту, за-
пропонованого на вибір.
Розглянемо використання методу щодо ізольовано здійснюваних
інвестицій. Для таких інвестицій характерне використання різниці
між надходженнями і виплатами тільки на сплату відсотків за внут-
рішньою процентною ставкою й амортизацією витраченого капіталу
(протягом всього планового періоду). У плановий період капітал не
реінвестується, а інвестування здійснюється ізольовано, причому
внутрішня відсоткова ставка не залежить від відсоткової ставки, за
якою можуть бути вкладені вивільнені фінансові кошти.
Проаналізуємо динаміку чистої поточної вартості ИРУ залежно
від розрахункової відсоткової ставки для двох ізольовано здійсню-
ваних інноваційних проектів (інвестиції) (рис.6.2). При подібних
інвестиціях внутрішня відсоткова ставка позитивна, якщо сума над-
ходжень перевищує суму виплат.
Чисту поточну вартість визначають за формулою:
іїру =	’	(6.26)
201
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Рис. 6.2. Залежність чистої поточної вартості від розрахункової
відсоткової ставки: г — внутрішня відсоткова ставка; і -індекс часу;
Т -останній період у якому провадяться платежі; Ао — вартість
інноваційного проекту; ИРУ — чиста поточна вартість.
де ее аі — відповідно надходження і виплати на момент часу ґ; д1 —
коефіцієнт дисконтування на момент часу £=(1-Н)-'; і — відсоткова
ставка.
Індекси А і В позначають два різних інноваційних проекти.
Внутрішня відсоткова ставка г визначає нульове значення їУКР:
= -аЛ" =°.	(6.27)
Відомо, що точне значення внутрішньой відсоткової ставки може
бути обчислене в обмежених випадках (наприклад, якщо інтервал,
що аналізується, містить у собі тільки один або два періоди). Воче-
видь, що при часі розгляду в два періоди необхідно розв’язати квад-
ратне рівняння, при часі розгляду в три періоди — кубічне тощо.
Звичайно для визначення внутрішньої відсоткової ставки вико-
ристовують методи наближеного обчислення, до яких відноситься
метод інтер(екстра)поляції. Відповідно до цього методу спочатку ви-
значається значення для заданої відсоткової ставки. Якщо ця вели-
чина позитивна (або негативна), то вибирається більш висока (або
менш висока) ставка, для якої також визначається чиста поточна
вартість. Обрані значення відсоткових ставок з відповідними їх зна-
202
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
ченнями використовуються для приблизного розрахунку шуканого
значення внутрішньої відсоткової ставки. Далі, якщо один із по-
казників позитивний, а інший — негативний, проводять операцію
інтерполяції, якщо ж обидва показники характеризуються тим са-
мим знаком — операцію екстраполяції. Співвідношення, за яким
можуть бути зроблені як інтерполяція, так і екстарполяція, виво-
диться на підставі графіка (рис 6.3)
і І Вартість капіталу


жр,
ДУР, І |
Відсоткова ставка
Рис 6.3. Визначення внутрішньої відсоткової ставки методом
інтерполяції: г — внутрішня відсоткова ставка; г* — відсоткова
ставка, що наближається до внутрішньої відсоткової ставки;
МУР 2)— чиста поточна вартість для двох порівнюваних інвестицій.
Формула інтерполяції виводиться з подібності прямокутних три-
кутників:
МРУ, -МРУ2 ’
(6.28]
звідки:
(6.29]
203
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
(6.30)
Наближаючи точку г до точки г, отримаємо:
. . ІЇРУ,
г*	1---
ІЇРУ{ - ІЇРУ,
Розглянемо приклад визначення внутрішньої відсоткової ставки
за даними двох інноваційних проектів.
Вихідні дані для визначення внутрішньої відсоткової ставки
Показник	Об’єкт	
	А	В
Виплати на придбання (інновацій), грн.	і 00 000	60 000
Термін експлуатації, періоди	5	4
Виручка від ліквідації виробництва наприкінці реалізації інновацій, грн:	5000	0
Отримання коштів від реалізації інновацій, грн., у період:		
	28 000	22 000
1-2	30 000	26 000
(-3	35 000	28 000
1-4	32 0003	28 000
(-5	30 000	-
Розрахункова відсоткова ставка. %	8	8
Використовуючи для визначення чистої поточної вартості спів-
відношення (6.26), знаходимо значення чистої поточної вартості для
інноваційного проекту А:
№Р(А1) = -100000 + 5000 х 1,08- + 28000* 1,08 і +
+ 30000 *1,08 2 + 35000 хі,08 3 + 32000х 1,084 +
+ 30000x1,08- = 26771,59 грн.
За другу розрахункову відсоткову ставку візьмемо і2=18%, тоді
NVР(А2)=-1619,51 грн. З метою підвищення точності визначення
внутрішньої відсоткової ставки зменшимо розрив між значення-
ми іхта і2і візьмемо значення відсоткової ставки рівним 17% , тоді
ИУР(А2')= 740,69 грн.
Використовуючи для визначення внутрішньої відсоткової став-
ки співвідношення (6.30) і маючи на увазі, що і1==0,17 і і2=0,18,
одержуємо:
+ ТУРУ, - ТУРУ., *2	', або 17,31% ,
204
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
т.т.
0,17 +
740,69
740,69-(-1619,51)
(0,18-0.17).
Внутрішня відсоткова ставка варіанта А=17,31%, що переви-
щує розрахункову відсоткову ставку 8%, тому цей варіант вигідний.
Вочевидь, провівши аналогічні розрахунки для варіанта В і вико-
ристовуючи для інтерполяції розрахункові ставки 25% і 26% , а та-
кож враховуючи на відповідні їм значення чистої поточної вартості,
знаходимо, що значення внутрішньої відсоткової ставки становить
25,04% . Об’єкт інвестування В може розглядатися як абсолютно
вигідний, але тому що внутрішня відсоткова ставка визначає нараху-
вання відсотків на вкладений капітал, а в об’єкта В виплати на при-
дбання інновації значно нижчі (а отже, і рентабельність більш ви-
сока), то в порівнянні з об’єктом А об’єкт В вважається порівняно
вигідним.
Сформульовано таке правило оцінки вигідності інвестиційних
об’єктів: «Інвестиційний об’єкт А є відносно вигідним порівняно з
об’єктом В, якщо внутрішня відсоткова ставка інвестиції для ви-
значення різниці вища за розрахункову ставку відсотка». Якщо
внутрішня відсоткова ставка інвестиції для визначення різниці
від’ємна або дорівнює нулю, то при всіх позитивних розрахункових
ставках відсотка об’єкт В відносно вигідний. Внутрішня відсоткова
ставка інвестиції для визначення різниці відповідає тій ставці від-
сотка, при використанні якої як розрахункової ставки чисті поточні
вартості обох об’єктів інвестування рівні. Така ставка відсотка Г(і
завжди перевищує розрахункову ставку відсотка і, якщо ИУР об’єк-
та з більш високими витратами на придбання інновації також буде
більш високою (рис. 6.3).
6.2. Оцінка ризику
Часто позиція ліцензіата визначається ризиком, пов’язаним з
реалізацією об’єкта, який може бути визначений через можливі фі-
нансові втрати. Такі втрати розраховуються, виходячи з імовірності
настання несприятливих обставин у процесі реалізації об’єкта купівлі.
Купівля об’єкта інтелектуальної власності і його подальша реа-
лізація завжди пов’язана з певним економічним ризиком. Теорія
економічного ризику дає різні його визначення, але загалом ризик —
205
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
це деяка імовірність настання тієї або іншої негативної події (або
їх сукупності), що знижує рівень доходів від реалізації інновації.
Принциповим є визначення чинників ризику під час купівлі даного
об’єкта інтелектуальної власності. Так, під час реалізації винаходу,
захищеного патентом, суттєвим чинником ризику може бути висока
імовірність обходу патентної формули, що визначається, зокрема,
насиченістю запатентованими винаходами (належними іншим влас-
никам) відповідної рубрики патентного класифікатора, до якої нале-
жить винахід, який купують за ліцензією.
Поряд з інвестиціями, здійснення яких пов’язано з тим або іншим
ступенем ризику, відомі «безризикові» інвестиції, що характеризуються
«нульовим» ризиком, дохід за яким гарантований. Одним з прик-
ладів майже безризикової інвестиції є цінні папери, випущені дер-
жавним казначейством. Однак це справедливо тільки для грошової
ставки прибутку, тоді як інвестора часто цікавить реальна ставка
доходу, на яку впливає рівень інфляції.
Є кілька методів визначення ступеня ризику при інвестуванні.
Один з найпоширеніших — статистичний — ґрунтується на ана-
лізі коливань значень досліджуваного показника на заданому від-
різку часу. Імовірність негативного результату інвестування визна-
чається при вирішенні статистичного завдання моделювання складних
динамічних систем. Розглядається інвестиційний проект, відповідно
до якого передбачається випуск одного виробу, що не обкладається
податком на додану вартість. Валовий прибуток від продажу такого
виробу для і-го кроку періоду експлуатації може бути описаний та-
кою системою рівнянь:
о'ьлгьад
ВД = (1 + КІП ){(1 + /ЩДД] + К[/] + Д„[/];	(6.31)
м:[і]-гг[і] + гві
де Рса— валовий прибуток; Р — вартість продажу; — собівартість
виробництва; V— обсяг виробництва; Крг— коефіцієнт інших ви-
трат у собівартості; — коефіцієнт відрахувань з фонду оплати пра-
ці; М— матерільні витрати; Ат— амортизаційні відрахування.
206
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ' ВЛАСНОСТІ
Припустимо, що для величин 5 (вартість одиниці готових виро-
бів), (фонд оплати праці), (вартість ресурсів), £ (вартість си-
ровини) попередньо визначені (у процесі обробки вихідних даних]
функції §[к,і], що дають змогу обчислити значення цих параметрів
за кроками розрахункового періоду і відповідні їм середні квадратич-
ні відхилення СКВ/^г,і], а для загального обсягу випуску продукції —
передбачувані значення V за кроками розрахункового періоду і СКВ.
Для визначення поточних заначень в загальному вигляді записують
таку систему рівнянь:
г[/>^/] + свдж,[*];
5[/] = 50§[к + і,/] + СКО[к + 1ЖЛ + 1];
+ 2,/] + СКО[к + 2,і]Кп{к + 2];
2:[і] =	+ З,/] + СКО[к + 3,і]К„[к + 3];	<6-32)
£.[/] =	+ 4,/] + СКО[к + 4,і]Кп[к + 4],
де 80, Ео1о, %8о— відповідні показники на початку розрахункового
періоду; Кп— випадкова величина, що характеризується нормаль-
ним законом розподілу (К=1...Тр, де Тр— кількість змінюваних пара-
метрів).
Запропонована схема розрахунку відрізняється від традиційної
тим, шо власне розрахунок проводиться кілька десятків разів (реа-
лізацій). Для кожної реалізації значення обсягу випуску, вартості
одиниці готового виробу, фонду оплати праці, вартості ресурсів і
сировини на і-му кроці розрахункового періоду змінюватимуть на
деяке випадкове значення, що лежить в інтервалі +ЗСКВ ... -ЗСКВ.
Передбачається, що значення всіх показників, які розглядаються,
підкоряються нормальному закону розподілу. Однак, виходячи з
конкретних умов, може бути використаний інший закон розподілу,
встановлюваний за допомогою математичної статистики.
При рівноймовірному законі розподілу передбачуваного обсягу
випуску готової продукції відповідне рівняння буде таким:
Г[/] = ГД/] + (1 + К, [/])ВД>	(6.33)
де Кг[і] — коефіцієнт, що визначає значення інтервалу обсягу ви-
пуску на і-му кроці; К*[і] — випадкова величина, що підкоряється
рівноймовірному закону розподілу в інтервалі +1...-1.
207
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Використовуючи формули (6.31) і (6.32), для кожної реалізації
визначають нові значення показника ефективності та прибутковості
капітальних вкладень на придбання інтелектуального продукту.
Після виконання чергового розрахунку для кожної реалізації зазна-
чені значення реєструються, а по закінченні заданої кількості опера-
цій проводять статистичну обробку одержаних даних. У результаті
такої обробки одержують номінальні значення необхідних показ-
ників та їх середні квадратичні відхилення. Необхідна кількість
реалізацій продукції, у якій використано інтелектуальний продукт,
уточнюється за такими ознаками: відповідність середнього значення
критерію, визначеного в результаті статистичних досліджень; вели-
чині, обчисленій за номінальними значеннями вихідних даних, і стій-
кості значень СКВ, отриманих для декількох значень реалізації.
Якщо купівля інтелектуального продукту здійснюється за раху-
нок кредиту, то в результаті розрахунків одержимо, що термін окуп-
ності при реалізації зазначеного продукту становить 2,8 періодів,
СКВ — 0,3 періоду, при терміні погашення кредиту — 4 періоди.
Тоді імовірність того, що термін окупності інноваційного проекту
перевищить термін погашення кредиту, визначається в такий спосіб:
а)	обчислюється довірчий інтервал що дорівнює різниці між
терміном погашення кредиту ік і терміном окупності пок:
8. =4 -п.,к =4-2,8 = 1,2,	(6.34)
б)	визначається відносний коефіцієнт середнього квадратичного
відхилення СКВ для обраного інтервалу:
х — £;/Ста = 1,2/0,3 = 4,	(6.35)
в)	за таблицями, наведеними у довідниках з теорії імовірності,
визначається розмір інтеграла імовірності Фх (для нашого ви-
падку Фх = 0,986). Отже, тільки в 14 випадках із 1000 тер-
мін окупності може опинитися поза інтервалом +4 ... -4. При
нормальному законі розподілу вихід за межі інтервала рівно-
ймовірний, тому в наведеному прикладі імовірність одержання
від’ємного результату становитиме 14:2=7 випадків із 1000
або 0,007.
Аналогічно може бути визначена імовірність негативного резуль-
тату за будь-яким показником, що характеризує привабливість того
208
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
чи іншого інноваційного проекту. Для показників «внутрішня
норма доходності» і «результат інвестицій» можуть бути визначені
два значення імовірності:
1) імовірність того, що значення перевірного дисконту не пере-
вищить банківського відсотка за кредит;
2) імовірність того, що перевірний дисконт матиме хоча б якісь
значення, відмінні від нуля.
Методика оцінки інвестиційної привабливості проектів включає
розроблення комплексу програмного забезпечення для апроксимації
вихідних даних як за допомогою методу найменших квадратів для
лінеаризованих функцій і степенів багаточленів, так і з використан-
ням методів лінійного програмування для оптимізації складних ба-
гатофакторних систем. Рівні імовірності ризику при інноваційному
інвестуванні подані нижче.
Значення рівнів імовірності ризику
Рівень ризику	Довірчий інтервал	Ймовірність несприятливого результату
Низький	>2.35	<0.01
Середній	1.28...2.35	0.01...0,1
Високий	<1.28	>0.1
Але, статичний метод справедливий для довгострокових періо-
дів часу. Екстраполяція і статистика виявлених закономірностей
змін тих або інших параметрів на короткі проміжки часу (1-2
періоди) може привести до помилок.
В умовах дефіциту або відсутності необхідної інформації фахівці
рекомендують використовувати метод експертної оцінки групою не-
залежних експертів. Прогнозна оцінка, вироблена такою експерт-
ною групою, як правило, суб’єктивна, що слід враховувати під час
визначення ризиків. Такі оцінки в наступних процедурах врахову-
ються з коефіцієнтом 0.5. Коефіцієнт правильності прогнозів визна-
чається за допомогою співвідношення:
К = (КС +0.5Кум)-Кн ,	(6.36)
де Кс — кількість правильних прогнозів; — кількість умовно
правильних прогнозів; Ки — кількість неправильних прогнозів.
202
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Відповідно до статичних досліджень правильність експертних
оцінок значно нижча, ніж 50 % . Основна причина неточності екс-
пертних оцінок ризику прийняття інвестиційного рішення полягає
у відсутності обліку системності явищ економічного життя. Однак,
сучасні дослідження, зокрема у сфері «нечіткої» логіки, дають змогу
істотно підвищити точність експертних оцінок ризику. Так, групою
вчених розроблений «нечіткий калькулятор», за допомогою якого
розраховуються як точні числа, так і нечіткі «розмиті» величини.
Розроблено також універсальну експертну програму оцінки альтер-
нативних рішень і проектів.
У методі оцінки ризику В. Шарле як базовий показник викорис-
товується очікуваний прибуток, що виводиться із статичних даних
про його рівень протягом заданого відрізку часу. Розмір очікуваного
прибутку визначається відповідно до середньої галузевої норми до-
ходності і тенденцій розвитку економіки. Методом В.Шарле можна
користуватися в умовах стабільної економіки.
Вченими запропоновано також спосіб оцінки ризику в умовах
дефіциту інформації про тенденції розвитку того чи іншого сектору
ринку. Очікуваний прибуток зумовлений імовірнісним чинником на-
стання визначеної фази економічного розвитку і відповідного їй рів-
ня доходу.
Очікувана норма доходу:
т
х = ХРпХ„,	(6.37)
п = 1
де Рп — імовірність настання визначеної фази економічного розвит-
ку; п — кількість виділених фаз економічного розвитку (становищ).
Оцінка очікуваного доходу за двома інноваційними проектами
Стан економіки	Ймовірність	Вексель	Норма доходу за інноваційним проектом	
			№1	№2
Глибокий спад	0.05	8.0	-3	-2
Невеликий спад	0.20	8.0	7.0	8.0
Середнє зростання	0.50	8.0	11.0	14.0
Невелике піднесення	0.05	8.0	21.0	26.0 і
Очікувана норма доходу	-	8.0	10.6	13.0
210
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Нині економіка України переживає спад, що може бути охарак-
теризований як середній між «глибоким» і «невеликим». У розрахун-
ках ризиків можуть бути прийняті показники «невеликого спаду» —
все залежить від галузі, в якій передбачається реалізувати іннова-
ційний проект.
6.3.	Метод аналізу чутливості
У науковій літературі про інвестиційні розрахунки в умовах не-
визначеності для прийняття рішення рекомендуються такі методи:
метод коректив, метод аналізу чутливості, метод аналізу ризику, ме-
тод дерева рішення.
При використанні методу коректив деякі вихідні дані інвестицій-
них розрахунків змінюють шляхом знижок або надбавок за ризик:
підвищують розрахункову ставку, розмір поточних виплат тощо.
Однак цей метод має суттєві недоліки, насамперед суб’єктивність
при визначенні величин задаваних змін.
Аналіз чутливості застосований для різних моделей розрахунку
інноваційних (інвестиційних) проектів, а аналіз ризику і метод де-
рева рішень — при побудові спеціальних моделей.
Методом аналізу чутливості визначається:
ситуація 1 — зміна значень цільової функції (чистої поточної вар-
тості, внутрішньої норми доходу тощо) при змінах однієї або
кількох вихідних величин;
ситуація 2 — значення однієї або декількох вихідних розрахун-
кових величин (їхньої комбінації) при заданому найменш спри-
ятливому значенні цільової функції.
У загальному вигляді для проведення аналізу чутливості (як у
ситуації 1, так і в ситуації 2) використовують елементи багатофак-
торного аналізу. Існує формалізована математична модель взаємодії
чинників, елементи якої використані нижче. У ситуації 2 вихідні
величини характеризуються як критичні і визначають допустимі від-
хилення значень вихідних величин від їхніх початкових значень (очі-
куваних або найбільш імовірних), не змінюючи (або змінюючи з неве-
ликим відхиленнями) значення абсолютної і відносної корисності.
Кількість і вид досліджуваних величин, а також досліджува-
них відрізків часу для обчислень залежать від цільової функції.
При визначенні чистої поточної вартості інноваційного проекту, що
21 1
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
переслідує мету в результаті реалізації інновації розширити вироб
ництво або забезпечити випуск нового продукту, розглядають так
вихідні величини:
•	витрати на купівлю об’єкта інтелектуальної власності;
•	обсяг збуту продукції за ліцензією, продажну ціну виробу;
•	залишкову вартість устаткування;
•	термін експлуатації;
•	виплати, що залежать і не залежать від обсягів виробництва;
•	розрахункову відсоткову ставку.
Аналіз чутливості дозволяє фрагментувати визначені вихідні ве
личини і проводити самостійне дослідження кожної із складових час
тин вихідної величини, що визначає різноманіття підходів у про
веденні аналізу чутливості.
При проведенні аналізу чутливості за дотримання умов ситуації 1
визначають значення відхилень вихідних величин від їхніх вихід-
них значень (у відсотках або відповідних одиницях) або задають аль-
тернативні значення вихідних даних. На основі цього можуть буть
визначені відповідні значення цільової функції.
На прикладі розглянемо проведення аналізу чутливості при ви-
значенні найбільш вигідного рішення в моделі чистої поточної вар-
тості, що передбачає таке:
•	податки і трансфертні витрати не враховуються;
•	відповідно до інноваційного проекту виробляється тільки один
вид продукції;
•	обсяг виробництва дорівнює обсягу збуту, платежі проводяться
в такому порядку:
а)	виплата за придбання ліцензії — початок першого періоду
(1=0);
б)	поточні надходження і виплати (роялті) — закінчення кож-
ного періоду;
в)	реалізація залишкової вартості устаткування — закінчення
терміну експлуатації (і=Т).
Вхідні дані для інноваційного проекту такі:
Витрати на купівлю об’єкта інноваційного проекту Ао, грн. — 200 000.
Обсяг виробництва і збуту X, шт. — 2500.
Продажна ціна одиниці продукції Р, грн./шт. — 75.
Виплати за одиницю продукції, що залежать від обсягу
виробництва і збуту, а., грн./шт. — 32.
212
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Виплати за періоди, що не залежать від обсягу виробництва
і збуту, А , грн./шт. — 3500.
Виручка від продажу устаткування, необхідного для здійснення
інновації (виручка від ліквідації), £, грн. — 0.
Термін експлуатації Т, періодів — 5.
Розрахункова відсоткова ставка і, % — 10.
Чиста поточна вартість розраховується за формулою:
NVР = -Аи+^[(Р-аДх-АГ^ + іҐ + ЦЇ + ІУТ.	(6.38)
м
Величини X, Р, ас, Ар Ь, і, що фігурують у кількох періодах часу,
приймаються незмінними протягом усього терміну експлуатації. При
дотриманні цих умов Ж/Р=74560 грн. (рис.6.4, точка А).
За допомогою формули (6.38) і залишаючи незмінними значення
чистої поточної вартості й одне із значень обраної вихідної величини,
визначають набір значень того самого вихідного параметра. При цьо-
му вважають, що значення величин різних періодів змінюються у
всіх періодах на рівні у відсотковому відношенні величини.
На графіку (рис. 6.4) відсутнє значення і-ої відсоткової ставки.
Розрахунки показують, що значення чистої поточної вартості мен-
шою мірою (порівняно із значеннями X, Р, ае А, Т) залежать від
розміру і. Графік показує чутливість цільової величини до зміни
вхідних розмірів. Найбільший вплив на значення чистої поточної
вартості справляє продажна ціна Р, а також суттєво впливає обсяг
збуту X і залежний від нього розмір виплат а».
Подібний аналіз дає змогу з високим ступенем надійності прий-
мати рішення про доцільність придбання об’єкта .
Вид залежності ХУР і значення різних вихідних величин (рис.
6.4) дають можливість свідомо планувати напрям збирання інфор-
мації щодо тієї чи іншої вихідної величини, особливо в умовах за-
гального дефіциту інформації.
Варіанти вимірювання вихідних величин можуть бути різними,
що суттєво розширює можливості описаного вище методу для прий-
няття обґрунтованих рішень. Вочевидь, є доцільним як встановлення
функціональних залежностей між окремими вихідними величин на
основі формалізованих математичних моделей, так і накладення на
функціональні залежності даних результатів прогнозних досліджень.
213
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Рис. 6.4. Вплив зміни вихідних величин на значення
чистої поточної вартості
При визначення умов ситуації 2 можуть бути знайдені критичні
значення вихідних величин, що зумовлюють межу ВИГІДНОСТІ ДЛЯ
прийняття рішень. Так, критичне значення продажної ціни Р'для
значення чистої поточної вартості, що дорівнює нулю, визначається
з формули для обчислення останньої:
0 = -Ло + £[(Р7-аг)х-А, ](1 + /)" + Цї + іуТ, (6.39,
/=1
звідки:
г
Аф + \((Х^х + Ау)(! + /) + Р(1 + /)
214
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Критичні значення відсоткової ставки і' та терміну експлуатації
Т' через математичну складність їх виділення із співвідношення, що
визначає чисту поточну вартість, одержати вкрай важко. Критичні
значення і' та Т'дорівнюють відповідно внутрішній відсотковій
ставці та динамічному терміну експлуатації.
Аналіз чутливості дає змогу досліджувати кілька вихідних вели-
чин одночасно. При цьому геометричне місце точок, що відповіда-
ють обчисленим критичним значенням, утворить деяку «критичну»
поверхню, число вимірів якої менше від кількості розглянутих ви-
хідних величин на одиницю. Якщо задане значення чистої поточної
вартості дорівнює нулю, а ціни й обсяг збуту для всіх періодів од-
накові, то функціональна залежність їхніх критичних значень (при
одночасному аналізі цін і обсягу збуту виробництва — якщо інно-
ваційний проект передбачає випуск продукції) буде такою:
Ао + ^ А,(1 + /Г' + Л(1 + /)'7
О/ _	г=1
И - ------------т------------------	(6.41)
о +
Г=1
Залежність чистої поточної вартості від ціни виробу та обсягу
збуту дозволяє зробити висновок про рівень корисності проекту, бе-
ручи до уваги відхилення початкової комбінації вихідних величин
від їх критичних значень.
Наведені методи аналізу можуть використовуватися також для
оцінки кількох альтернативних проектів. Зокрема, аналіз чутли-
вості може бути проведений для виявлення відносної вигідності ін-
новаційних проектів парами. При цьому для кожної вихідної вели-
чини доцільно визначити різні типи критичних значень, один з яких
одержують за умови сталості вихідних величин одного об’єкта і ви-
користанні відповідного цим величинам значення чистої поточної
вартості як вихідного значення при визначенні критичних значень
для іншого інноваційного проекту (тип 3) (рис. 6.5).
Якщо обидва об’єкти характеризуються однаковими значенням
чистої поточної вартості (точка С), то легко визначити критичні зна-
чення величин, що мають для обох об’єктів однакове значення (для
величин з ненадійним сподіванням, наприклад, обсяг виробництва
215
ЕЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Рис. 6.5. Визначення критичних значень обсягу збуту
для інноваційних проектів А1 і А2
або збуту продукції по двох розглянутих об’єктах) (тип 2). Відпо-
відно до визначення критичних значень за методикою типу 1 останні
(точки т і п ) виявляються при задаванні нульового значення цільо-
вої функції — чистої поточної вартості.
6.4.	Основи методології вартісної оцінки
інтелектуальної власності
Вважається, що в Україні відсутня офіційна методика вартіс-
ної оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності. Але практи-
ка такої оцінки значна, хоч багато хто вважає, що створити єдину
216
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
методику взагалі неможливо, бо в ринкових умовах необхідно мати
не розрахункову, а так звану «динамічну ціну».
Під динамічною ціною розуміється не сама вартість технології чи
іншого об’єкту інтелектуальної власності, що передається, а її рин-
кова котировка і можливість конкуренції.
Вченими пропонуються наступні основні положення методології
вартісної оцінки інтелектуальної власності, які підтримані рішен-
ням Наукової Ради Укрірмаш від 22.12.1999р.
У дослідній та практичній діяльності Українського інституту
ринкових відносин в машинобудуванні та війсьськово-промислового
комплексу (АТ «Укрірмаш») який визначено головною організацією
за напрямком «Патентування, техніко-економічні дослідження, рин-
кові відносини та інтелектуальна власність в галузях промисловості
Державного комітету промислової політики» нагромаджено певний
досвід систематизації, аналізу і вдосконалення підходів, методів та
прийомів економічної оцінки об’єктів інтелектуальної власності (ОІВ)
та проведення на їх основі розрахунків.
Вважається, що методологія вартісної оцінки ОІВ охоплює ви-
значення правочинності та документування права власності на ОІВ,
встановлення критеріїв та підходів, вибір методу чи методів еконо-
мічної оцінки, здійснення розрахунків та прийняття рішення сто-
совно «справедливої ціни» об’єкта.
Згідно чинного законодавства право власності на той чи інший
ОІВ документується Договором між Замовником і Виконавцем (між
Роботодавцем і Робітником); Патентом на винаходи, корисні моде-
лі і промислові зразки; Свідоцтвом на знаки для товарів і послуг;
Свідоцтвом про фірмове найменування; Свідоцтвом підприємства на
раціоналізаторську пропозицію; Свідоцтвом на науковий твір; Прог-
раму для ЕОМ, базу даних, науково-технічну інформацію; Ліцензій-
ним договором на переуступку прав; Балансом юридичної особи тощо.
Критеріями вартісної оцінки ОІВ можуть виступати: витрати на
створення об’єкта, ціна придбання, балансова вартість, прибутко-
вість, економічний ефект, ціна аналога, ринкова оцінка, капіталі-
зація прибутку.
На підставі задокументованої правочинності ОІВ, встановлення
суб’єктів права та визначення критеріїв оцінки з урахуванням негай-
ного чи відкладного попиту здійснюється вибір підходу та методів
217
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
проведення розрахунків вартісної оцінки та обґрунтування «спра-
ведливої ціни» об’єкта для здійснення тієї чи іншої операції його
комерційного чи господарського використання.
Дослідженнями інституту виявлено 3 підходи у складі 14 методів
вартісної оцінки ОІВ, використання яких залежить як від характеру
та призначення об’єкта, так і від виду операцій його обігу.
Перший підхід — витратний, включає 5 методів: метод фактич-
них витрат; метод планових витрат (кошторису); метод вартості за-
міщення, метод відновлюваної вартості; метод коефіцієнтів.
Другий підхід — ринковий, включає 3 методи: метод порівняль-
них продаж; метод ринку інтелектуальної власності; метод експерт-
них оцінок.
Третій підхід — доходний (фінансовий), включає 6 методів: мето/]
комерційної значності; метод прибутку; метод економічного ефекту;
метод капіталізації доходу; метод дисконтування; метод роялті.
Алгоритм методології вартісної оцінки ОІВ в систематизованому
викладі підходів та методів наступний.
1,	Витратний підхід
Згідно витратного підходу вартість ОІВ може бути оцінена за су-
мою витрат на створення, відтворення чи заміну об’єкта інтелек-
туальної власності з урахуванням матеріального та морального зносу.
1.1.	Метод фактичних витрат
Метод базується на наслідках інвентаризації ОІВ та їх відобра-
ження в рядках 20, 21, 22 балансу підприємства, тобто на залиш-
кову вартість, знос та первісну вартість ОІВ, як складової частини
нематеріальних активів. У цьому випадку ціна ОІВ визначається за
формулою:
Цо= Зі- (100-У ):100,	(6.42)
де Цо — фактична (балансова) ціна ОІВ;
Зі — сума витрат на створення та включення ОІВ в обіг на підставі
даних інвентаризації;
У — відсотки зносу ОІВ.
1.2.	Метод планових витрат
Метод планових витрат ґрунтується на визначенні кошторисної
вартості ОІВ при проектуванні та погодженні протоколу договірної
218
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
ціни на виконання наукових, конструкторських, технологічних чи
проектних робіт на підставі формули:
Цо = (Зо +3с+3м+3е+3в+3у+3к+3і+3н) • (1+Р) + Пдв, (6.43)
де: Цо — договірна ціна об’єкта;
Зо — витрати на оплату праці;
Зс — витрати з відрахувань на соціальні заходи;
Зм — витрати на матеріали;
Зе — витрати на енергоресурси;
Зв — витрати на службові відрядження;
Зу — витрати на придбання спецустаткування для НДДКР;
Зк — витрати на оплату організацій-контрагенів;
Зі — інші прямі витрати;
Зн — накладні витрати;
Р — плановий рівень рентабельності;
Пдв — податок на додану вартість.
1.3.	Метод вартості заміщення
При оцінці ОІВ цим методом використовується принцип заміщен-
ня, який передбачає, що максимальна вартість ОІВ визначається
мінімальною ціною, яку необхідно було б заплатити при купівлі ОІВ
аналогічної споживчої вартості. Ця вартість називається вартістю
нового ОІВ, еквівалентного за функціональними можливостями і
варіантами використання, але не обов’язково аналогічного за зов-
нішнім виглядом та компонентами. У цьому випадку використову-
ється вираз:
Цо = Ца-Кі,	(6.44)
де: Ца — ціна аналога, яку необхідно заплатити при купівлі ОІВ ана-
логічної споживчій вартості.
Кі — коефіцієнт ідентичності
1.4.	Метод відновлюваної вартості
Відновлювана вартість ОІВ визначається як сума затрат, необхід-
них для створення нової точної копії ОІВ, який оцінюється. Ці за-
трати мають бути основані на сучасній зарплаті, нарахуваннях, ці-
нах на сировину, матеріали, енергію, комплектуючі, інші затрати та
рентабельність цих затрат. Розрахунки здійснюються за формулою
методу планових витрат (6.43).
219
ВАЕ Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
1.5.	Метод коефіцієнтів
Метод коефіцієнтів використовується у випадках відсутності мож-
ливостей розрахунку у вартості ОІВ іншими методами. Застосування
методу коефіцієнтів ґрунтується на використанні оціночних коефі-
цієнтів визначення значущості ОІВ згідно Методичних рекомендацій
по визначенню переліку і технічної значності винаходів і промис-
лових зразків в об’єктах продажу ліцензій (Регламент Госкомизоб-
ретений СССР от 04.12.85г.), при його потенційному введені у гос-
подарський обіг. Розрахунки здійснюються за формулою:
Цо = К1 • К2 • КЗ • 20 Нм • І,	(6.45)
де : К1 — коефіцієнт досягнутого позитивного ефекту;
К2 — коефіцієнт складності рішення технічного завдання;
КЗ — коефіцієнт суттєвих відмінностей;
Нм — установлений неоподаткований мінімум зарплати;
І — індекс інфляції.
Неоподаткована заробітна плата визначається діючим законо-
давством.
Коефіцієнт досягнутого позитивного ефекту визначається екс-
пертним шляхом за таблицею 1.
№ п/п	Досягнутий позитивний ефект	Величина К1
1.	Поліпшення другорядних технічних характеристик, які не є визначальними для конкретної продукції	1.0
2.	Поліпшення основних технічних характеристик, які є визначальними для продукції (процесу, організаційної форми)	2.0
3.	Досягнення якісно нових основних технічних характеристик продукції (процесу, організаційної форми)	3.0
4.	Отримання нової продукції (процесу, організаційної форми), яка має більш високі основні технічні характеристики серед аналогічних відомих видів	4.0
5.	Отримання нової продукції (процесу, організаційної форми), яка вперше освоюється в народному господарстві і має якісно нові технологічні характеристики	5.0
Коефіцієнт складності рішення технічного завдання визначається
експертами за таблицею 2.
220
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
№ п/п	Складність вирішення технічного завдання	Величина К2
1.	Конструкція однієї простої деталі, зміна одного параметру простого пронесу, однієї операції процес}. одного інгредієнту рецептури і т.ін.	1.0
2	Конструкція складної або збірної деталі, конструкція не основного вузла, механізму, зміна двох або більше неосновних параметрів, нескладних процесів, зміна двох і більше неосновних операцій технологічних процесів, зміна двох і більше неосновних інгредієнтів рецептури і т.ін.	1.5
3.	Конструкція одного основного вузла або декількох неосновних вузлів машин, механізмів, частина (неос- новних) процесів, частина (неосновна) рецептура і т.ін.	2.0
4.	Конструкція декількох основних вузлів, основні процеси технології, частина (основна) рецептури і т.ін.	2.5
5.	Конструкція машини, приладу, верстата, апарата, споруди, технологічні процеси, рецептура і т.ін.	3.5
6.	Конструкція машини, верстата, приладу, апарата, споруди за складною кінематикою, прикладами контролю. з радіоелектронною схемою, конструкція силових машин, двигунів, агрегатів, комплексні технологічні процеси, складна рецептура і т.ін.	4.5
7.	Конструкція машини, апарата, верстата, споруди зі складною системою контролю автоматичних поточних ліній із нових видів обладнання, системи управління та регулювання, складні комплексні технологічні процеси, рецептура основної складності і т.ін.	5.5
8.	Конструкція, технологічні процеси і рецептура особливої складності, які відносяться головним чином до нових розділів науки і техніки	6.25
Коефіцієнт суттєвих відмінностей визначається експертами за
таблицею 3.
№ п/п	Суттєві відмінності	Величина КЗ
1	2	3
1.	Винахід, який заключається в застосуванні відомих засобів, в тому числі на застосування, коли формула винаходу розпочинається словами «застосування»	1.25
221
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
1	2	3
	Винахід, який заключається в новій сукупності відомих технічних рішень, що створюють новий позитивний ефект, тобто відмінна частина формули винаходу містить вказівку на нові зв'язки між відомими елементами, іншу послідовність операції чи інший процентний склад інгредієнтів порівняно 3 прототипом	15
3.	Винахід, який має прототип, що збігається з новим рішенням по більшості основних ознак	2.0
4.	Винахід, який має прототип, що збігається з новим рішенням по половині основних ознак	25
5.	Винахід, який має прототип, що збігається з основним рішенням по меншості основних ознак	3.0
6.	Винахід, що характеризується сукупністю суттєвих відмінностей, який не має прототипу, тобто коли винахід вирішує нове завдання або відоме завдання принципово іншим шляхом	4.0
2.	Ринковий підхід
Ринковий підхід в оцінці ОІВ застосовується лише для окремих
прав на об’єкти інтелектуальної власності, оскільки він передбачає
наявність у покупця вибору ОІВ з числа інших, які виконують ту
саму функцію, але влаштовує покупця за комплексом якісних показ-
ників, які включають функціональні властивості, задовільну вар-
тість, великі строки служби, ступінь захисту, унікальність тощо.
Продавець також повинен мати можливість вибору найбільш при-
вабливих для нього покупців з тим, щоб серед них надати перевагу
тому, хто більше заплатить і тому, з ким можливе перспективне спів-
робітництво. Це в основному, тиражування і реалізація програмних
засобів, високоякісної аудіо- і відеопродукції та деякі інші.
2.1.	Метод порівняльних продаж
Суть методу заключається в пошуку відомостей про ринкову вар-
тість ОІВ, які можуть бути порівняні з пропонованим за призначен-
ням та корисністю. Після цього вноситься поправка на їх відміннос-
ті і визначається вартість ОІВ за формулою :
Цо = Кі • Ца,	(6.46)
де: Ца — ціна аналога;
222
Г.іава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Кі — коефіцієнт ідентичності ОІВ аналогу.
Основними умовами застосування методу порівняльних продаж є :
•	наявність відомостей про факти продажу ОІВ подібного призна-
чення та корисності;
•	доступність і достовірність інформації про ціни та умови конт-
рактивів з подібними ОІВ;
•	наявність експертів по оцінці впливу відрізняючих ознак між
ОІВ і його проданим аналогом на їх вартість для визначення
величини Кі.
2.2.	Метод ринку інтелектуальної власності
Цей метод може використовуватись при наявності інформації про
контракти з подібними ОІВ або при наявності відомостей про ставки
роялті в цій галузі. Суть цього методу полягає у висуненні припу-
щення про те, що ОІВ, який використовується на підприємстві, йо-
му не належить. Тоді частина виручки, яку підприємство повинне
було б сплатити у вигляді винагороди власникам ОІВ, в дійсності
залишає у себе, оскільки даний ОІВ належить цьому підприємству,
і вважається його додатковим прибутком, що створений цим об’єктом.
Вартість грошових коштів, сформованих на основі цього прибутку,
утворюють ринкову вартість ОІВ, якого оцінюють. Отже розрахунки
можуть бути здійснені за формулою методу прибутку.
2.3.	Метод експертних оцінок
Зводиться до визначення погодженої оцінки ОІВ експертами на
базі набутого досвіду та проведених розрахунків з установленням
так званої «справедливої вартості».
При цьому робочою формулою для узагальнення думок експертів
може бути:
Цо= (ЦІ + Ц2 + Ці) : Н,	(6.47)
де: ЦІ, Ц2, Ці — відповідні експертні оцінки вартості ОІВ учасни-
ками експертизи;
Н — кількість учасників експертизи.
3.	Доходний (фінансовий) підхід
Найбільшого поширення в оцінці вартості ОІВ набула група ме-
тодів доходного (фінансового ) підходу. Розрахунки за методами цьо-
го підходу основуються на установленні причинного зв’язку між
223
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
функціональними (фізичними, техніко-економічними, екологічними
тощо) властивостями ОІВ, котрий використовується у конкретній
технології, речовині, знарядді тощо, та майбутніми доходами віц
використання даного ОІВ в господарському обігу. Основна передумо-
ва використання цього підходу полягає в тому, що економічна цін-
ність конкретного ОІВ на теперішній момент обумовлена очікуван-
ням отримання від цього об’єкта доходів у майбутньому.
3.1.	Метод комерційної значущості
Полягає у визначенні нижньої і верхньої межі ціни об’єкта та
обґрунтування в цих межах ціни продажу.
Мінімальна ринкова ціна ОІВ визначається за формулою :
Цтіп = Зп + Ен • КІ,	(6.48)
де: Зп — поточні затрати на створення та доведення до робочого
стану ОІВ;
Ен — нормативна ставка дисконту (відповідно до чинного законо-
давства;
Ен = 0,12;
Кі — одноразові витрати (капіталовкладення) в Інвестиційний про-
ект, пов’язаний з даним ОІВ.
Максимальна ринкова ціна ОІВ визначається за формулою :
Цшах = (Зп + Ен • КІ) + Пі,	(6.49)
де: Пі — прибуток від використання ОІВ.
3.2.	Метод прибутку
Очікуваний прибуток від господарського використання ОІВ роз-
раховується за формулою:
По = Цр • В • (С-О) • Н • Кі	(6.50)
де: Цр — ціна реалізації одиниці продукції з використанням ОІВ,
В — середньорічний обсяг випуску продукції;
С — період дії ліцензійного договору;
О — період освоєння ліцензій;
Н — норма прибутку;
Кі — коефіцієнт, який враховує питому вагу ОІВ в прибутку від реа-
лізації ОІВ.
224
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОМУ
3.3.	Метод економічного ефекту
Очікуваний економічний ефект (Ео) від господарського вико-
ристання нових технологій, засобів механізації та автоматизації с
об’єктами інтелектуальної власності розраховується за формулою:
Ео = ((Сб — Сн) — Ен (Кн — Кб)) • В	(6.51)
де: Сб — собівартість виробництва продукції без об’єкту інтелек-
туальної власності;
Сн — собівартість виробництва продукції з об’єктом інтелектуаль-
ної власності;
Кб — капіталовкладення у виробництво продукції без об’єкта інте-
лектуальної власності;
Кн — капіталовкладення у виробництво продукції з об’єктом інте-
лектуальної власності;
В — плановий обсяг продаж продукції в /-тому році.
3.4.	Метод капіталізації доходу (прибутку)
Під капіталізацією звичайно розуміють процес переведення до-
ходів від використання якогось майна в його вартість. Розрізняють
метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.
Розрахунки ціни ОІВ прямої капіталізації виконуються за фор-
мулою :
м
Ц	.	(6.52)
Кп
де: АД — чистий дохід від використання об’єкта;
Кп — коефіцієнт капіталізації, який застосовується для перерахун-
ку потоку поточних доходів у поточну вартість.
Розрахунки ціни ОІВ методом капіталізації по нормі ефективності
здійснюються за формулою:
Цо = ~Вб-Кі.	(6.53)
к
де: Пп — балансовий прибуток об’єкта приватизації після вираху-
вання податку на прибуток;
Ск — ставка капіталізації, яка дорівнює 0,12;
Вб — вартість цілісного майнового комплексу, що визначається
за балансом, складеним на дату приватизації;
225
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Кі — коефіцієнт, який враховує питому вагу конкретного ОІВ в при-
бутку підприємства.
3.5.	Метод дисконтування
В основу методу дисконтування покладено один з основних фі-
нансових законів, який формулюється так: сьогоднішня грошове
одниниця коштує більше, ніж завтрашня. Співвідношення між по-
точною і майбутньою вартістю ОІВ описується формулою наростан-
ня скидки в майбутніх грошових потоках за методом складних від-
сотків. У цьому випадку, по-перше, оцінюються майбутні грошові
потоки; по-друге, визначається ставка дисконтування; по-третє,
розраховується сумарно вартість майбутніх грошових потоків. У
цьому методі також використовується і другий закон фінансів, який
визначає: безризикова грошова одниниця коштує дорожче, ніж ри-
зикова. Тому ставка дисконтування на безризикові вкладення ка-
піталу мінімальна, а на високоризикові — максимальна.
Життєвий цикл ОІВ розбивається на 2 періоди: прогнозний (при-
близно 3-10 років) і післяпрогнозний, що іде в незкінченність.
Якість доходів з урахуванням факторів ризику характеризується
нормою дисконтування, яка визначається на основі аналізу бізнесу.
Вартість ОІВ визначається як сума поточних вартостей грошових
потоків прогнозного і післяпрогнозного періодів.
Коефіцієнт дисконтування розраховується за формулою :
Кд -
1
~Е~
Ї00
(6.54)
де: Е — ставка дисконту, 1 — тривалість періоду.
Оцінка ОІВ методом дисконтування здійснюється на підставі на-
ступного загального виразу:
Дт-Е
^(1 + £)Г ’
(6.55)
де : Цт — оціночна вартість ОІВ на момент Т.
Дт та Зт — відповідно поетапні доходи та витрати прогнозного і піс-
ляпрогнозного періодів.
Т — відповідно роки прогнозного і після прогнозного періодів.
226
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
3.6.	Метод роялті
3.6.1.	Використання методів роялті
Метод роялті є основним методом оцінки вартості ліцензійних
договорів на відчуження ОІВ, впровадження яких супроводжується
отриманням економічного ефекту у вигляді доходу (прибутку). При
цьому він стає майже виключним при укладанні договорів з довгими
термінами дії.
3.6.2.	Вибір бази роялті
В якості бази роялті використовуються: економічний ефект, при-
буток (доходу) від використання винаходу, обсяг продукції, що реа-
лізується, вартість основної перероблюваної сировини тощо.
Економічний ефект розраховується на основі оцінки параметрів
майбутнього виробництва, серед яких: поточні витрати (собівар-
тість), прибуток (доход), ліцензіата від використання ОІВ.
Найбільш зручною базою роялті є вартість або кількість продук-
ції, що реалізується, яка виготовляється по ліцензії, що практично
виключає ризик для ліцензіара, пов’язаний з коливанням цін чи
підвищенням собівартості продукції.
3.6.3.	Визначення ставок роялті
Після визначення бази партнери переговорів по ліцензійному конт-
ракту переходять до визначення ставок роялті. Спочатку установ-
люють діапазон можливих ставок роялті, а потім погоджують їх ос-
таточні розміри. Діапазон можливих ставок визначається величиною
ставки нижньої та верхньої межі.
Ставка нижньої межі, тобто мінімальна ставка, на яку може по-
годитись ліцензіар, визначається як похідна від найменшої суми пла-
тежів за ліцензію. Вона як мінімум повинна відшкодувати затрати
Ліцензіара на створення, підготовку та передачу об’єкта ліцензії
Ліцензіату у споживчому вигляді.
Мінімальний рівень роялті розраховують за формулою:
Ртт = Д-------*>іоо,
1 = 1
(6.56)
227
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
де: Р — мінімальний розмір роялті; Зі — витрати продавця (лі-
цензіара) в і-му році дії ліцензії; Пі — прибуток (обсяг продаж) в
і-му році дії ліцензії; — коефіцієнт дисконтування; Кн — ко-
ефіцієнт надбавки.
Ставка верхньої межі, тобто максимальна ставка, на яку пого-
диться Ліцензіат, визначається за найкращим із альтернативних
варіантів рішення, яке він може вибрати замість придбання ліцензії
(проведення власних НДДКР, придбання за ліцензією альтернатив-
ної технології, перехід на випуск іншої продукції, придбання гото-
вих виробів, тощо) з урахуванням фактору часу.
Максимальний рівень роялті розраховують за формулою:
Х(П,-3,г)-Кі>-Кп
Р -	.
де: Ртах — максимальний розмір роялті; Зіт — витрати покупця
(ліцензіата) в і-му році дії ліцензії; Кп — сума початкових капі-
таловкладень.
У світовій практиці ліцензійної торгівлі ціна ліцензії визнача-
ється як доля (роялті) потенційного додаткового прибутку, і сягає
10-30 % цього додаткового прибутку. Якщо розмір роялті в озна-
чених межах вибраний правильно, то він повинен збігатися з від-
сотком роялті, визначеним за формулою:
Р = ((10-30%): 100) • (П/Ц • 100),
де: Р — розмір роялті; П — очікуваний додатковий прибуток Ліцен-
зіата на одиницю продукції; Ц — світова ціна одиниця ліцензійної
продукції.
Визначення ставок роялті достатньо складна праця, і тому парт-
нери можуть використати набутий у світовій практиці досвід щодс
стандартних (галузевих) ставок роялті чи ставок роялті по анало-
гах, за раніше укладеними контрактами.
Значні капіталовкладення, великий ризик в освоєнні ліцензії да-
ють право Ліцензіату на отримання більшої частки від прибутку,
отриманої з використанням об’єкту ліцензії. За кордоном доля Ліцен-
зіара коливається в межах від 10 до 50 відсотків. Справедливою вва-
жається розмір в межах 10-35% . Визнавши справедливу межу.
228
Глава 6. МЕТОДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
сторони визначають погоджену ставку роялті у відсотках чи твердій
ставці виходячи з погодженої бази роялті.
3.6.4.	Визначення ціни ліцензії методом роялті
•	Якщо за базу роялті прийнято вартісний обсяг продукції,
що реалізується то розрахунки ціни ліцензії проводяться за
формулою:
(6.58)
де: Ві — плановий обсяг продаж продукції за ліцензією в і-му році;
Ці — ціна одиниці продукції; Рі — ставка роялті; Т — термін дії лі-
цензійного договору.
•	Якщо за базу роялті прийнято фізичний обсяг реалізованої про-
дукції, то розрахунок ціни ліцензії проводиться за формулою:
Я,	(6.59)
/=1
де: Ві — погоджена тверда ставка роялті з одиниці продаж.
•	Якщо за базу роялті прийнято економічний ефект чи прибуток
від використання у ОІВ, то розрахунок проводиться за формулою:
Цг'	’аб°	(6.60)
де: Ді — очікуваний доход від продукції з використанням ОІВ.
•	Якщо за базу роялті прийнято вартість основного виду перероб-
люваної сировини, то розрахунок проводиться за формулою:
иЦм''вМ'к-
де: Мі — вартість основної перероблюваної сировини на одиницю
продукції.
На основі розрахунків вартісної оцінки ОІВ установлюється його
Договірна ціна. Така ціна погоджується зацікавленими юридичними
та фізичними особами на основі розрахунків двома-трьома методами
з урахуванням їх ризиків щодо комерційного чи господарського ви-
користання об’єктів.
229
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ
ТА КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Беззаперечним фактом сьогодні є прояв масового інтересу до Ін-
тернету. Значимість суспільних відносин, що виникають у зв’язку з
його використанням, не викликає сумніву. Тому природно, що і юрис-
ти не залишають без уваги глобальну мережу. З’являється об’єк-
тивна потреба у правовому врегулюванні нової галузі. Відповідно
виникає нова юридична спеціалізація — Інтернет-право.
Розвиток законодавства у сфері сучасних інформаційних техно-
логій поступово набирає обертів в усіх провідних країнах світу. Хтось
в цьому питанні досягає певних успіхів, а хтось тільки задумується
над цією проблемою сьогодення і майбутнього.
Проблеми врегулювання суспільних відносин, пов’язаних з вико-
ристанням Інтернет, стають актуальними для України, однак зараз
поки не доводиться говорити про вивченість цього напрямку, що
формується у праві. На Україні не існує системних розробок, при-
свячених даній темі, публікуються лише окремі статті юристів, що
зайнялися розробкою юридичного аспекту використання Інтернет.
Питання нормативного регулювання глобальних мереж мають
лише постановочний характер і на шляху дослідження й розробки
пропозицій робляться лише перші кроки.
Усе наведене ускладнює розв’язання питання правового регулю-
вання у сфері інформаційних відносин. Становлення України як пра-
вової держави, її вихід на світові ринки, у тому числі й інформаційних
ресурсів, потребує формування низки взаємопов’язаних нормативно-
правових актів, законів і структур для розв’язання значного комп-
лексу питань.
230
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Сьогодні в Україні існує ціла низка нормативних актів, що регу-
люють відносини у сфері інформації, і відповідно торкаються питання
використання глобальної мережі, але тільки один основний доку-
мент присвячений безпосередньо Інтернету. Це Указ Президента «Пре
заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформа-
ційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї ме-
режі в Україні» № 928/2000 від 31 липня 2000р.
В України існує також закон «Про електроний цифровий підпис»
(№ 852-ІУ від 22 травня 2003 р.).
Багато країн вже мають досвід правотворення в розробці й прий-
нятті правових норм для врегулювання відносин пов’язаних з ро-
ботою в Інтернет. Так, У Німеччині і США вже давно прийнятий
закон «Про електронно-цифровий підпис», у Росії про це існує за-
конопроект. Поширення забороненої інформації через мережу при-
вело до того, що в Австралії прийняті закони, спрямовані на вре-
гулювання змісту інформації в глобальній мережі, у Німеччині
працює закон «Про відповідальність провайдера».
Займаючись правотворенням у новій галузі, варто враховувати її
специфіку і звичайно ж наявні розробки юридичної науки.
Характерним для сучасного юридичного порядку є поділ норм
права на дві великі групи: на публічне і приватне право. Незважа-
ючи на традиційність цього поділу, з наукового погляду до цих пір
остаточно не з’ясовано, де знаходиться грань, що розмежовує пуб-
лічне і приватне право. Критерієм розмежування цих галузей висту-
пає метод правового регулювання. У відносинах публічно-правового
характеру усе підпорядковано волі держави, застосовується метод
влади і підпорядкування. У сфері відносин приватного характеру
застосовується метод автономії, іншими словами, учасники приват-
но-правових відносин мають можливість самі визначити їхній зміст.
Для врегулювання глобальних мереж будуть розроблятися пра-
вові норми Інтернет-права, які можна буде віднести і до публічної
галузі, і до приватного права, тому що зачіпаються однаковою мірою
інтереси і держави й окремого індивіда.
В Інтернет-праві інтереси держави і суспільства порушені, насам-
перед, коли відбувається розміщення у мережі несанкціонованої ін-
формації.
231
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Приватні інтереси переважають при проведенні реєстрації домен-
них імен, захисту інтелектуальної власності тощо. Дуже динамічне
розвивається електронна комерція, що містить величезний масив
невирішених питань. Основними з них є порядок проведення роз-
рахунків між продавцем і покупцем, питання оподатковування,
криптографічного захисту і застосування електронно-цифрового
підпису.
Вочевидь при використанні глобальної мережі зачіпаються як
приватні так і публічні інтереси. Тому при правовому врегулюванні
відносин, зв’язаних з використанням Інтернету, варто застосовувати
спільно метод влади-підпорядкування і метод автономії.
7.1. Поняття, завдання та напрямки правового
регулювання у сфері інформаційних відносин
Світовий досвід свідчить про те, що на рівні законів регулюється
три групи правовідносин: право громадян на доступ до інформації,
захист інформації, охорона виключних прав. Принципово не має зна-
чення, в якому середовищі, в яких умовах реалізуються конкретні
суспільні відносини; якщо відбувається порушення прав та інтере-
сів — повинен бути забезпечений їх захист. Таким чином, права та
інтереси повинні захищатися, в тому числі і в сфері Інтернету, а пев-
на їх сукупність — і владою закону. При вирішенні питання — яке
законодавство застосовувати, традиційне чи специфічно нове, слід
мати на увазі, що суспільні відносини, які мають правову специфіку
завдяки використанню Інтернет, потребують створення нових пра-
вових норм, а всі інші — забезпечуються нормами діючого законо-
давства.
Сьогодні відомо небагато країн, де створюється національна сис-
тема законодавчого регулювання відносин у глобальному інформа-
ційному просторі. Міжнародні угоди з цих проблем ще тільки роз-
робляються, судова практика ще тільки формується. Однак нинішня
ситуація містить у собі своєрідну загрозу для ряду країн, які не при-
діляють належної уваги цим питанням. Загроза полягає у можливій
юридичній експансії, яка призведе до спроб поширення юрисдикції
національної системи законодавства однієї чи кількох країн на від-
ношення у всьому Інтернеті. Перед нашою юридичною системою сто-
їть дуже важливе завдання розробити систему національного зако-
232
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВС
нодавства у сфері відносин глобального інформаційного простору,
яке повинно бути максимально гармонізованим з міжнародним за-
конодавством, враховувати тенденції та напрямки його розвитку.
Це нормативно-правові акти, які встановлюють юридичний статус
електронного документу, цифрового підпису, ЗМІ в Інтернеті, такі,
які регулюють особливості авторського права, економічних взаємо-
відносин в умовах технологій мережі, такі, які встановлюють від-
повідальність за комп’ютерні злочини та інше.
У 70-х рр. з’явилися перші дослідження щодо правового режи-
му машинної інформації, а саме — програми для ЕОМ, а на початку
90-х рр. видатний російський цивіліст Е.А. Суханов доводив, що
найбільш загальними, принциповими проблемами правової регла-
ментації відносин у цій сфері є правова охорона програм для ЕОМ та
економічно-правовий режим інформаційних ресурсів. На думку вче-
ного, вирішення цих ключових питань повинно стати основою всієї
наступної законодавчої регламентації інформаційних відносин, тому
що саме вони визначають характер цієї регламентації та її місце в
існуючому правопорядку, і можливі форми законодавчого розвитку.
Від цього, наприклад, залежить, чи буде законодавство про ін-
форматику розвиватися в якості складової частини цивільного або
господарського права, а, можливо, буде поступово відокремлюва-
тися у самостійну законодавчу галузь чи підгалузь комплексного ха-
рактеру, єдність якої повинна забезпечуватись окремим законодав-
чим актом кодифікаційного типу. Якщо правовий режим програм
для ЕОМ та інших інформаційних ресурсів буде будуватись за одним
(або навіть декількома) з відомих традиційній правовій системі на-
прямками, наприклад, по типу авторсько-правового захисту, як це
відбувається в наш час у багатьох розвинених країнах, а їх обіг в
якості товарного продукту включатись у сферу майнових відносин,
регламентованих цивільно-правовими договорами та іншими інс-
титутами цивільного права, то мова буде йти лише про модифікацію
цивільного законодавства, певному його пристосуванні до специфіки
умов «інформаційного суспільства». Якщо ж правова регламентація
цих інформаційних відносин вийде за вказані межі, то вже можна
буде говорити про наявність поряд зі спеціальним законодавством
окремого «права інформатики» як комплексного правового утворен-
ня. Безумовно, відповідь на вказане запитання цілком залежатиме
233
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРІ ЬКЕ ПРАВО
від реального стану інформаційних процесів у суспільстві, а також
від перспектив їх розвитку. З урахуванням наявних обставин обид-
ва ці підходи (як і можливі перехідні позиції) мають право на життя.
Відомі цивілісти Ю.К. Толстой і А.П. Сергєєв зазначають у своїх
роботах, що у сучасному світі інформація виступає в якості особового
об’єкта договірних відносин, пов’язаних з її збиранням, збережен-
ням, пошуком, переробкою, поширенням і використанням у різних
сферах людської діяльності. Особливе місце при цьому відводиться
машинній інформації, що циркулює в обчислюваному середовищі,
зафіксована на фізичному носії у формі, доступній для сприйняття
ЕОМ, або така, що передається по телекомунікаційних каналах. На
думку вчених, інформація, як об’єкт цивільних прав повинна мати
такі ознаки: інформація є ідеальним компонентом буття, тобто бла-
гом нематеріальним; інформація — благо неспоживче, яке підда-
ється лише моральному, але не фізичному старінню; інформація має
можливість необмеженого тиражування, поширення і перетворення
форм її фіксації. Крім того, не слід закріплювати за будь-ким моно-
полії на володіння і використання інформації, за винятком тієї, що
є одночасно об’єктом інтелектуальної власності або цивільних прав.
Автори А.Г. Калпін та А.І. Масляєв вказують на множинність
об’єктів цивільних правовідносин, єеред яких є інформація та ре-
зультати інтелектуальної діяльності. Іншими словами, використо-
вуючи термін «інформація», юристи мають на увазі фактично новий
об’єкт цивільних прав.
Сучасний період розвитку інформаційних процесів характеризу-
ється розробкою законодавства, покликаною регулювати різні ас-
пекти цього складного явища. Під інформацією розуміють відомості
про осіб, предмети, факти, події, явища та процеси незалежно від
форми їх представлення. Окремі документи й окремі масиви доку-
ментів, документи і масиви документів в інформаційних системах,
у свою чергу, становлять інформаційні ресурси.
Визначення інформації закріплене у ст.1 Закону України «Про
інформацію» від 1992 р., згідно якому під інформацією слід розуміти
документовані або публічно оголошені відомості про події та явища,
що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природ-
ному середовищі. У статті 18 названого закону перераховані основні
види інформації: статистична, масова, інформація про діяльність
234
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
державних органів влади та органів місцевого та регіонального само-
врядування, правова, інформація про особу, довідково-енциклопе-
дичного характеру, соціологічна. У ряді законодавчих актів наведені
визначення інших видів інформації — зокрема, науково-технічної,
як документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні
та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в
ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-техно-
логічної, виробничої та громадської діяльності. Науково-технічна
інформація поділяється на два види: відкриту та з обмеженим дос-
тупом. З урахуванням розвитку інформаційних відносин, наведений
перелік видів інформації не слід вважати вичерпним.
Крім того, стаття 28 Закону України «Про інформацію» від 2
жовтня 1992 року дає поняття відкритої інформації та інформації з
обмеженим доступом, покладаючи в основу такого поділу передба-
чений нормами права порядок одержання, використання, поширен-
ня і зберігання інформації. Контроль за режимом доступу до інфор-
мації здійснюється державою і покладається на спеціальні органи,
які визначають Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України.
Одним з об’єктивних показників зростання ролі права врегулю-
вання суспільних відносин у сфері інформаційних процесів є прий-
няття в Україні законів «Про інформацію» від 1992 року і «Про
науково-технічну інформацію» від 1992 року, в яких інформація
розглядається як об’єкт права власності. Ці закони передбачають
створення правової бази для одержання і використання інформації
у сфері товарно-грошових відносин. Фізичні та юридичні особи, які
реалізують інформаційний продукт, вважаються товаровиробниками
з усіма правами та зобов’язаннями.
Що стосується інтелектуальної суті машинної інформації, то пи-
тання її правової охорони зводиться до того, щоб нетиповій машин-
ній інформації надати типовий правовий режим, розв’язавши комп-
лекс спірних питань.
Питання щодо наявності (або відсутності) творчих зусиль при
створенні машинної інформації як інтелектуального продукту є дос-
татньо складним і дебатується не один рік.
У свою чергу, Закон України «Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль-
ності» від 18 лютого 1992р. визначає інформацію як відомості у будь-
235
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
якій формі та вигляді, на будь-яких носіях (у тому числі листування,
книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки,
схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відеофільми, мікрофіль-
ми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або повне чи
часткове відтворення елементів), пояснення осіб та будь-які інші
публічно оголошені чи документовані відомості; «Конвенция о фор-
мировании информационного пространства СНГ», затверджена Рі-
шенням Ради голів держав СНД від 18 жовтня 1996 р. під інформа-
цією розуміє відомості про осіб, предмети, факти, явища та процеси
незалежно від форми їх представлення.
Таким чином, інформація — важлива складова частина єдиного
поняття «інформаційна система», що є абсолютно логічним, коли
мова йде про інформаційні системи як об’єкт цивільно-правового ре-
гулювання для з’ясування в зв’язку з цим місця та ролі інформації.
7.2. Теоретична концепція розвитку
інформаційного законодавства
1, Суть концепцій
Специфічним предметом правового регулювання інформаційного
законодавства пропонується визначити суспільні відносини, що скла-
даються в процесі інформаційної діяльності суспільства, держави,
реалізації права на інформацію в таких основних галузях, як по-
шук, одержання, споживання інформації, її виробництво, переробка
для формування інформаційних ресурсів; надання інформації, ство-
рення і застосування інформаційних систем, інформаційних техно-
логій; створення механізмів захисту інформації від несанкціонова-
ного доступу (інформаційна безпека). Окреслені напрями визначають
склад, структурну схему законодавства України у відповідній сфері,
що на сьогодні складають спеціальні закони, підзаконні акти (укази
Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та ін.),
окремі норми інших галузей законодавства.
Крім того, процес законотворення триває. Це дає правознавцям
підстави говорити про існування в національній правовій системі окре-
мої самостійної комплексної галузі — інформаційного законодавства.
Необхідно мати на увазі, що цивільне законодавство регулює май-
нові відносини, які зумовлені використанням товарно-грошової фор-
ми в суспільстві і пов’язані з ними особисті немайнові відносини.
236
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:
•	майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової
форми в суспільстві;
•	особисті немайнові відносини.
Майнові відносини, як відомо з теорії цивільного права, поді-
ляються на три групи: відносини власності, відносини в галузі това-
рообігу і майново-організаційні. Саме перші дві групи регулюються
цивільним правом. Особисті немайнові відносини виникають у зв’яз-
ку зі здійсненням особистих прав і поділяються на:
а)	особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими, що має
відношення до розглядаємого об’єкту — інформаційних сис-
тем, бо маються на увазі особисті права авторів творів в галузі
науки, літератури, наукових відкриттів і т. ін.;
б)	особисті немайнові відносини, які виникають та існують неза-
лежно від майнових, тобто не пов’язані з ними.
Таким чином, визначаючи предмет правового регулювання у сфе-
рі створення і використання програм, баз даних та інформаційних
систем, слід говорити про суспільні відносини, що складаються у
процесі діяльності суспільства, держави, реалізації права на інфор-
мацію в таких галузях, як пошук, одержання, використання інфор-
мації, виробництво, переробка для формування інформаційних ресур-
сів; надання інформації, створення і застосування інформаційних
технологій. Тобто, за змістом предмет правового регулювання, ство-
рення і використання інформаційних систем збігається з загальноін-
формаційним. Цей висновок відповідає і місцю інформаційних сис-
тем в інформаційному законодавстві України.
Одною зі складних теоретичних і практичних проблем є проблема
не тільки одночасного впливу права на весь об’єкт в цілому, але й
проблема ефективного поєднання та синхронної дії норм, які від-
носяться до різних галузей права в регулюванні єдиного процесу ін-
формаційної діяльності суспільства, співвідношення диференційова-
ного та інтегрованого підходів в такому регулюванні.
Для нормативного правового масиву в інформаційній галузі ха-
рактерним є велика степінь диференціації правового впливу, як по-
роджує відсутність «стику» норм різних галузей права, а іноді їх про-
тиріччя, що призводить до розриву між окремими ланками механізму
правового регулювання, не забезпечує необхідного правонаступницт-
ва норм в його комплексному регулюванні.
237
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ 1 КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Існує об’єктивна закономірність між предметом правового регу
лювання, методом і правовими засобами, які притаманні даному ме
тоду. Якщо ж будь-який вид діяльності, в даному випадку діяль
ність у галузі використання інформаційних систем, поєднує у соб;
елементи, характерні для різних видів суспільних відносин, тоді й
правове регулювання повинно трансформувати в собі особливості
цих видів відносин або їх окремих елементів. При цьому, одначе,
повинні враховуватись існуючі об’єктивні закономірності в поєд-
нанні та взаємозв’язку норм різних галузей права, що застосовують-
ся в сукупності для регулювання всього обсягу суспільних відносин
уданій галузі.
Реалізація на практиці названих принципів дозволить забезпе-
чити рівновагу у використанні норм різних галузей права, зробить
правове регулювання інтегрованим.
2. Законодавство про інформаційні відносини
у сфері авторського права
Аналізуючи законодавство у сфері створення та використання
інформаційних систем, не можна обминути проблеми, вирішення
якої знаходиться у сфері авторського права.
Не всі результати творчої діяльності у сфері інформатики отри-
мали належну правову охорону. Зокрема, інформаційні системи та
їх різновиди не мають досі належної цивільно-правової охорони. У
науковій літературі обговорюються питання охорони авторським пра-
вом багатьох нових видів творчої діяльності зі специфічними об’єк-
тами, але до Проекту нового цивільного кодексу і у відповідні закони
вони поки що не увійшли. Логічним результатом в зв’язку з цим є
й те, що не вирішені питання про майнові права суб’єктів цих від-
носин, не врегульовані і відносини немайнового характеру. Тому вва-
жається вірним доповнити перелік об’єктів інтелектуальної влас-
ності в Цивільному кодексі України і в Законі «Про авторське право
і суміжні права», а також розробити самостійні статті або розділ,
присвячені врегулюванню відносин, пов’язаних з творчістю при ство-
ренні інформаційних систем. Можливо, достатнім буде наявність в
Кодексі тільки відправних норм з питання охорони цього об’єкту, а
всі важливі положення розробити в спеціальному законі.
Як вже підкреслювалось, інформаційну систему можна віднести
до творів в галузі науки, а саме до таких, які перераховані у ст. 5
238
Г.шва 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 1994 ро-
ку. Важливим завданням на сьогодні є необхідність забезпечення
авторсько-правовою охороною інформаційної системи: збірники тво-
рів, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші скла-
дові твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору,
координації або упорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охо-
роні творів, що входять до них.
Попередньо проведені дослідження дають можливість з упевне-
ністю вести розмову про виникнення нового об’єкта авторсько-пра-
вового регулювання, про відповідність його ознак правовим озна-
кам, що притаманні творам науки.
У зв’язку з цим, доцільно було б доповнити ст. 4 Закону термі-
ном «інформаційна система» у такому тлумаченні: «Інформаційна
система — сукупність інформаційних ресурсів і програмного забезпе-
чення у формі, доступній для сприйняття машиною, функції якої
забезпечуються інформаційними технологіями та інформаційними
процесами.»
Зрозуміло, що поняття «інформаційна система» не поширюється
на поняття «комп’ютерна програма» і «база даних», значення яких
наведено в Законі.
Позитивним є те, що Законом охоплюється більшість об’єктів,
про які велася розмова, говорячи про складові інформаційної сис-
теми. До творів, що охороняються, відносяться комп’ютерні прог-
рами, збірники звичайних даних, бази даних, операційні системи; а
ст. 18 повністю присвячена питанню вільного відтворення програм.
Без цих досліджень було б складно сьогодні вести мову про інфор-
маційні системи.
Існує необхідність, можливо, дати визначення поняттям «інфор-
маційні ресурси» і «програмне забезпечення», які існують в інших
законодавчих актах, а також найбільш сучасному виду інформацій-
них систем — експертним системам.
Разом з тим, може виникнути необхідність ведення поняття спе-
ціальної (і, особливо, експертної) системи.
З урахуванням ряду особливостей нового об’єкту авторсько-пра-
вового регулювання найбільш повно розкрити всі аспекти про-
понується за допомогою спеціального закону про правову охорону
інформаційних систем, включивши до нього такі розділи та поло-
ження:
239
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
•	Загальні положення, до яких включити основні понятті: відно-
сини, які регулюються законом і пов’язані зі створенням, пра-
вовою охороною та використанням інформаційних систем, на-
дання інформаційній системі правової охорони як збірникам;
об’єкт правової охорони; умови визнання авторського права;
авторське право на інформаційні системи, як на збірники;
строк дії авторського права; сфера дії даного закону;
•	Виключні авторські права: авторство; особисті права; майнові
права; передача майнових прав; майнові права на інформаційну
систему, створену в порядку виконання службових обов’язків;
право на реєстрацію;
•	Використання інформаційних систем: використання інформа-
ційних систем за договором з правоволодільцем; вільне відтво-
рення; вільний перепродаж екземпляру інформаційної системи;
•	Захист прав: порушення авторського права; захист прав на ін-
формаційні системи; інші форми відповідальності.
Такий нормативний акт має розкрити суть практично всіх пере-
рахованих положень, хоча для прийняття закону пропонуються до-
даткові дослідження.
Стосовно всіх ускладнюючих питань, про які йшлося у поперед-
ніх параграфах розділу, висновків, зроблених про можливість комп-
лексного регулювання розглядуваного об’єкту за допомогою і автор-
ського, і винахідницького права — на нинішньому етапі доцільно
вести мову про авторсько-правову охорону з подальшим вивченням
проблеми. Адже пункт 2 Закону «Про авторське право» вказує на
те, що охорона авторським правом не поширюється на будь-які ідею,
процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну
модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналі-
заторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені,
описані,пояснені, проілюстровані утворі тощо.
У даному переліку не наведені системи, і це не заважає говорити
про системи (інформаційні та експертні зокрема) як про об’єкт і ав-
торського і винахідницького права. Можна дивитися на ті ж інфор-
маційні системи з погляду інформаційних технологій, в тому числі з
використанням засобів обчислювальної техніки і зв’язку, що реалі-
зують інформаційні процеси. І тоді це виявляється скоріше за об’єкт
винахідництва, у випадку, якщо наявні всі ознаки — новизна або
нове технічне рішення і т. ін.
240
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Комплексне вирішення цього питання в майбутньому в межах
нового інституту — єдине вірне рішення. І це далеко не останній
об’єкт в інформатиці, проблеми і протиріччя якого можливо вирі-
шити повноцінно, тільки ідучи шляхом комплексної охорони об’єк-
тів інтелектуальної власності.
Слід зазначити, що твори науки, літератури, мистецтва, відкрит-
тя, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної
праці віднесені сьогодні до об’єктів права власності, тобто не лише
результати творчої діяльності закріплені як об’єкти права інтелек-
туальної власності, а й сама ця діяльність. Отже, законодавець ро-
бить коло об’єктів права власності надзвичайно широким.
В результаті широкої дискусії були висловлені різні точки зору з
цього приводу. Перша — породжена умовами, в яких автор визна-
чається товароволодільцем, який відчужує за гроші свій твір, а пра-
во власності проголошується «природним правом людини». Друга
базується на тому, що не заперечуючи практичної необхідності та-
ких підходів, підкреслює, що навіть коли ми говоримо про ринкові
відносини, немає достатніх обставин для спроб підкреслити абсо-
лютний характер даних прав на нематеріальні об’єкти розумової пра-
ці, ототожнюючи їх з правом приватної власності на речі.
Однак, як вже підкреслювалось, найбільш прийнятною є пози-
ція, яка стверджує, що результати творчої праці, які охороняються
правом, мають свою специфіку і не можуть безпосередньо кваліфі-
куватися як звичайні об’єкти права власності, як це відбувається у
випадку аналогічного права на тілесні продукти людської діяльності
або природні об’єкти.
7.3. Правовий статус учасників у сфері
інформаційних відносин
1.	Автор програм, баз даних та інформаційних систем
Більшість цивілістів виходять з розуміння автора як особи, твор-
чою працею якої створюються твори. За законом носіями авторських
прав в більшості країн Європи, США та Японії, перш за все, є гро-
мадяни-автори творів.
З цього витікає, що першою категорією суб’єктів в процесі ство-
рення програм, баз даних та інформаційних систем є їх творці, що €
241
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
авторами результату такої творчої праці. Необхідно у зв’язку з ціп
вказати на те, що автори поняття «автор твору» і «суб’єкт авторсь
кого права» не визнають тотожними як за значенням, так і за зміс-
том. Це означає, що суб’єктом творчої діяльності може бути тільки
людина або група (колектив) людей за умови їх персонального твор-
чого внеску, а суб’єктами авторських відносин можуть бути як автор
твору, так і інші фізичні та юридичні особи, для яких право може
виникати в силу закону, договору або спадкування.
На визнання творця суб’єктом авторського права не впливає йо-
го вік. Автори віком від 15 до 18 років здійснюють свої авторські права
самостійно, а за недієздатних авторські права здійснюють від їх іме-
ні батьки, усиновителі або опікуни. Це означає що теоретично ство-
рити нову інформаційну систему може один автор, навіть малолітній,
тобто дієздатність суб’єктів цих відносин може бути дещо більшою за
загальну.
Але практично важко уявити, щоб таке складне явище як інфор-
маційна система стало результатом творчості дитини, або зусиль од-
ного автора.
Важливим положенням є те, що громадянин є суб’єктом автор-
ського права з моменту створення твору.
Для визнання особи суб’єктом авторського права у сфері інформа-
ційних відносин непотрібна будь-яка реєстрація твору. На визнання
творця суб’єктом авторського права не впливає й те, що твір створено
ним в порядку виконання службового завдання. У цьому випадку мо-
же бути встановлений інший порядок використання твору й обмежені
права автора на винагороду.
2,	Роль роботодавця у сфері створення та використання
програм, баз даних та інформаційних систем
Свого часу союзне законодавство про інтелектуальну діяльність
суттєво підняло роль роботодавця, який надав творцеві (або твор-
цям) роботу, як суб’єкта права на результат творчої праці. Якщо
твір виконувався в порядку службового завдання, авторське право
належало громадянину — його творцеві. Організації в даному ви-
падку не належало будь-яких правочинностей. Однак вона могла
використати твір, і порядок такого використання встановлювався
законодавством СРСР і постановами Ради Міністрів союзних рес-
242
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
публік. Створення цих творів у більшості випадків вважалося опла-
ченим за рахунок платні, яку автор отримував за місцем роботи. В
деяких випадках припускалась виплата гонорару крім заробітної
плати.
Сьогодні ситуація змінюється. Законодавство у сфері авторських
прав, стаття 446 Проекту цивільного кодексу України передбачають
наступне: права на об’єкт права інтелектуальної власності повинен
мати її творець — автор. І тільки він може змінити це за своїм ба-
жанням, уклавши відповідний договір.
3.	Суб'єкти авторського права — творці програм,
баз даних та інформаційних систем
Суб’єктом авторського права — творцями програм, баз даних та
інформаційних систем може бути як громадянин України, так й іно-
земець. За громадянами України авторське право визнається неза-
лежно від того, з’явився їх твір вперше на території України чи за
кордоном.
Вочевидь, слід вести розмову про можливість охорони інформа-
ційних систем на території України у випадках, якщо ці твори впер-
ше вийшли в світ на території України або не випущені в світ, але
знаходяться на території України в будь-якій об’єктивній формі і
якщо вони охороняються відповідно двосторонніх угод, так само, як
передбачено для програм і баз даних. Подібні угоди слід укласти між
Україною та іншими країнами. Інформаційні системи авторів цих
країн повинні охоронятися в Україні в межах встановлених термінів
охорони незалежно від часу та місця їх появи, а використовуватися
повинні тільки за згодою авторів або їх правонаступників.
4.	Суб'єкти винахідницького права
у сфері інформаційних відносин
Якщо при створенні інформаційної системи з’являються елемен-
ти технічної творчості, про що йшлося у попередній главі, то мож-
ливо говорити про суб’єктів винахідницького права. Не зупиняю-
чись детально на питанні, яке вважається лише перспективним для
вирішення, треба наголосити, що суб’єктами винахідницького пра-
ва можуть бути їх автори, а також інші суб’єкти цивільного права
в силу закону чи договору. їх склад аналогічний з тим, який зустрі-
чається в авторському праві.
243
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Особа стає суб’єктом права на програми, бази даних та інфор-
маційні системи як автор, як правило, за умови:
•	творчого технічного рішення;
•	кваліфікації цього рішення у встановленому порядку з боку дер-
жави у формі видачі авторського свідоцтва, патенту на винахід.
Особа, яка створила інформаційну систему, не може бути суб’єк-
том названого права до відповідного визнання з боку компетентногс
органу.
Це, одначе, не заважає вважати його автором відповідної ідеї, яка
отримала зовнішнє вираження в описі і без визнання прав. Але по-
дібне авторство ще не надає авторові всіх прав. Тільки винахідники,
які отримали авторське свідоцтво, мають право на винагороду. А
інші права і пільги, передбачені Законом про винахідництво, також
належать лише авторам, які отримали зазначені документи. Склад-
ність охорони винахідницьким правом є основною вадою для засто-
сування її до об’єктів інформаційних відносин, які потребують такої
охорони відразу після їх появи. Тому ведеться розмова про суб’єктів
винахідницького права лише у плані перспективного вирішення пи-
тання про створення ефективного механізму охорони інформацій-
них систем як за допомогою методів авторського, так і винахідниць-
кого прав.
5.	Створення програм, баз даних
та інформаційних систем у співавторстві
Тепер проаналізуємо більш реальний і поширений випадок, коли
програму, базу даних, інформаційну систему створено не одним авто-
ром, а спільною творчою працею кількох співавторів. Тоді склада-
ються відносини співавторства, що є характерним і для авторського
і для винахідницького прав. Але це повинно стати не наданням прос-
тої технічної допомоги, а справді співпрацею творчого характеру.
Такі відносини між повноправними авторами, безперечно, краще
попередньо закріпити в угоді між ними, передбачаючи при цьому
рівність прав всіх співавторів.
Це більше відповідає створенню такого об’єкту, як інформаційна
система, однак угоду про участь тієї чи іншої особи в роботі над тво-
ром можна укласти на будь-якому етапі творчого процесу, в тому
числі й після завершення роботи, коли виникає необхідність внести
до твору зміни творчого характеру.
244
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Сумісна творча праця по створенню колективного твору за за-
гальним правилом ґрунтується на попередній угоді співавторів. Але
у ряді випадків відносини співавторства можуть виникнути й за від-
сутності такої згоди. Так, співавторство може бути встановленим в
судовому порядку, якщо і не було попередньої угоди.
У випадку створення серйозних розробок для державних потреб
інформатизації доцільним буде виникнення відносин співавторства
в результаті сумісної праці творчої групи, спеціально сформованої
для розробки наукової проблеми.
Згідно з законодавством співавтори — це особи, які творчо прий-
мали участь у створенні твору. Таким чином, під твором, створеним
у співавторстві, слід розуміти твір, створений у співпраці двох або
більше авторів, при якому вклад кожного автора є невід’ємним від
вкладу іншого автора або авторів. У таких випадках твір охороня-
ється в особі всіх його творців. У результаті сумісної творчої діяль-
ності створюється інформаційна система, яка характеризується єд-
ністю форми і змісту, або необхідним внутрішнім зв’язком двох або
більше форм, обумовленим єдиним змістом (інформаційні ресурси та
програмне забезпечення). Співавторство, як відомо, має місце як у
випадку, коли твір є одним нерозривним цілим, так і в тому випад-
ку, коли твір складається з частин, кожна з яких має самостійне зна-
чення. В першому випадку має місце нероздільне співавторство, у
другому — роздільне. Останній більш притаманний інформаційній
системі як об’єкту авторського права.
Особи, які визнаються співавторами, сумісно реалізують право
на твір.
Особи, які надавали технічну допомогу, не визнаються співавто-
рами. Зрозуміло, що як і раніше, при використанні ЕОМ для роботи
інформаційної системи, а тим більше для такої, що працює в єдиній
мережі (районній, міжрайонній, регіональній), необхідні спеціаліс-
ти для інформаційного аналізу матеріалу і запитів, механічного або
традиційного відтворення їх змісту, для підтримки технічної пра-
цездатності системи. Це означає, що крім творчих осіб, авторів та-
ких проектів, створення сучасної інформаційної системи неможливо
уявити собі без інженерів, операторів та іншого технічного персо-
налу, який допомагає автору. Тому якість створеної інформаційної
системи буде залежати від кваліфікації спеціалістів, їх оператив-
ності й доброчинності.
245
ВАТ Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Протилежні твердження базуються на занадто високій оцінці мож-
ливостей технічних засобів і нехтуванні незалежною роллю спеціа-
лістів, які беруть участь у створенні та експлуатації інформаційних
систем. Але висока оцінка діяльності таких спеціалістів не є підста-
вою для її ототожнення з творчою працею автора.
Не має творчого характеру і не вважається творчістю запозичен-
ня, перенесення і використання чужого, навіть позитивного досвіде
або використання за ліцензією. З цього приводу також можна зро-
бити певний висновок: творчий характер діяльності означає перед-
усім певну індивідуальність, тобто те, що відрізняє цю діяльність від
інших видів діяльності.
Слід зазначити, що для заповнення бази знань, складання прог-
рами потрібен також спеціаліст, який вміє узагальнити знання екс-
перта і перевести їх на доступну ЕОМ мову — когнітолог. У цьому
випадку висловлюється думка про те, що необхідне визнання су-
місної однакової творчої праці двох повноправних суб’єктів, і тому
обидва вони повинні розглядатись як співавтори колективного тво-
ру, що охороняється авторським правом. Відносини між співавто-
рами слід визначити у договорі (домовленісті, угоді) і встановити
порядок розподілу винагороди між співавторами за створення екс-
пертної системи, порядок і способи визначення її назви як за автор-
ський твір. Автори висловлюють думку, про те, що й експерту і ког-
нітологу має належати весь комплекс прав на створену експертну
систему.
Від співавторства слід відрізняти співпрацю. Наприклад, об’єд-
нання творів різних авторів і в той самий час новий твір як резуль-
тат творчої роботи з добору і систематизації матеріалу як єдиного
твору. У цій творчій роботі окремі автори не беруть участі, і по від-
ношенню до такого твору вони є лише співробітниками, а авторське
право на єдиний твір належить відповідній організації.
6.	Інші суб'єкти права на програму, бази даних
та інформаційні системи
У теорії права поняття «суб’єкт права», пов’язане з творчою діяль-
ністю (зі створенням програми, бази даних, інформаційної системи) —
стосується як автора, так і його правонаступників — будь-яких фі-
зичних чи юридичних осіб, яким автор передав своє суб’єктивне
майнове право на результат своєї творчої праці. Такими правона-
246
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
ступниками можуть виступати, наприклад, громадяни — спадко-
ємці автора, юридичні особи або держава.
При цьому необхідно пам’ятати, що суб’єктами зазначених прав
можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи, до яких суб’єк-
тивні права авторів перейшли за договором, за заповітом, чи за зако-
ном. Саме в цьому випадку авторське право автора називають пер-
винним, а авторське право правонаступників — похідним.
Слід звернути увагу, що до спадкоємців переходить не весь обсяг
авторських правомочностей, а лише право на опублікування, від-
творення і поширення твору, а також право на винагороду за вико-
ристання твору іншими особами в межах, встановлених законом.
Автор може в заповіті вказати на конкретну особу, на яку він по-
кладає охорону недоторканності творів після його смерті. Ця особа
здійснює повноваження охорони довічно. Якщо таке розпоряджен-
ня автором не зроблено, то правомочність охорони недоторканності
твору виникає у спадкоємця одночасно з переходом до нього прав
спадкування. Якщо ж спадкоємців немає або авторське право при-
пинилося, то охорону здійснюють державні організації, на які зако-
ном покладена охорона авторських прав.
За життя автора суб’єктами похідного авторського права на ін-
формаційні системи слід визнати організації. Похідне авторське пра-
во організацій виникає лише на підставі авторського договору, пре
що йшлося вище, крім випадків, зазначених в законі.
Якщо автор укладає з організацією договір, у неї виникають не
тільки обов’язки перед автором, але і права, наприклад, право ви-
магати від автора своєчасної передачі твору для використання: про-
тягом строку дії авторського договору не передавати твір іншим ор-
ганізаціям.
7.	Позначення авторських прав на програми,
бази даних та інформаційні системи
З метою охорони твору в усіх країнах — учасницях Всесвітньої
конвенції про авторське право 1952 року організація наділена правом
ставити на виданих творах особливий знак (©), наявність якого озна-
чає, що без дозволу першовидавця ніхто не має права перевидавати
твір. Таким правом слід користуватися і для позначення такого твору
як інформаційна система. В законі можуть бути встановлені права
247
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
організації на використання творів, створених в порядку виконання
службових завдань.
8.	Юридичні особи як суб'єкти авторського права
у сфері інформаційних відносин
Не можна не відмітити, що носіями авторського права при ство-
ренні програм, баз даних, інформаційних систем можуть бути юри-
дичні особи. Однак юридичні особи, враховуючи їх спеціальну право-
здатність, визнаються суб’єктами авторського права не на загальних
підставах, а лише у випадках, встановлених законодавством.
Можна передбачити, що авторське право на інформаційну сис-
тему буде належати відповідним організаціям, які здійснюють робо-
ти з формування випуску в світ цих творів, як збірник, який є об’єд-
нанням творів різних авторів за відповідною системою (принципом).
Автори творів, включених в такі видання, не отримують авторських
прав на інформаційну систему в цілому, а організація не набуває ав-
торського права на твори цих авторів. В усіх вказаних випадках
авторське право, яке належить організації, виникає на самостійний
об’єкт як результат її творчої діяльності. При цьому юридична особа
не привласнює чиє-небудь авторське право. Ці твори є результатом
творчої діяльності організації як відповідним чином організованого
колективу людей, тому що він виконав творчу роботу, необхідну
для об’єднання самостійних творів окремих авторів в цілісний твір.
Тому й авторське право на нього визнається за юридичною особою.
Сучасний період розвитку інформаційних систем характеризу-
ється необхідністю комплексного підходу до вирішення проблем
охорони даного об’єкту авторським правом і правом промислової
власності.
З урахуванням цієї особливості закономірно виникає потреба роз-
глянути в схематичному вигляді суб’єктний склад відносин, які є
результатом творчої діяльності по розробці інформаційних систем.
Перш за все, обидва правові інститути регулюють відносини, які
складаються у зв’язку з творчою діяльністю людей, тому і в автор-
ському праві і в патентному законодавстві підкреслюється, що твор-
цем може бути тільки людина, тобто суб’єктом творчої діяльності в
сфері створення інформаційних систем може бути тільки людина або
група (колектив) людей, а не організації (юридичні особи). Проте
248
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
суб’єктами авторських відносин і відносин промислової власності
(прав і обов’язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи.
Спільним є те, що надання будь-якої технічної допомоги автору
інформаційної системи чи винахіднику не має творчого характеру і
не відповідає поняттю «творчість», тому така допомога не може вва-
жатися за творче співавторство, а запозичення, перенесення і вико-
ристання чужого досвіду не вважаються за творчість.
Однаковими виявляються підходи обох інститутів у питаннях
захисту авторських прав громадян України на території іноземних
держав, визначення дієздатності суб’єктів творчого процесу, мож-
ливість держави бути суб’єктом зазначених прав.
Але при вирішенні питання про доцільність застосування норм
права промислової власності до відносин у сфері створення і викорис-
тання інформаційних систем не слід забувати й про значні відмінності
цих інститутів, про які йшлося при дослідженні інформаційних сис-
тем як об’єкта цивільно-правового регулювання. Значна кількість
відмінностей знаходиться у сфері прав і обов’язків суб’єктів цих
відносин, у процедурі оформлення прав на винаходи, яка докорінно
відрізняється від авторсько-правової, а не в самому суб’єктному складі.
9.	Держава як суб'єкт авторських прав у сфері створення
і використання програм, баз даних та інформаційних систем
Слід зазначити, що держава може стати суб’єктом зазначених
прав на програми, бази даних, інформаційні системи у чітко визна-
чених законом випадках.
Держава є суб’єктом первісного права у випадку примусового ви-
купу авторського права у автора та його спадкоємців. Такий викуп
припускається у випадку суспільного інтересу до використання тво-
ру, його охорони, що не забезпечує чи не може забезпечити сам автор
(автори) або його спадкоємці. Для викупу в кожному випадку прий-
мається постанова Уряду.
Особливе право держава набуває на авторські твори, які прого-
лошено її здобутком.
Це право не може бути віднесено до первісних, оскільки твір не
тільки створений заздалегідь до оголошення його здобутком держа-
ви (інакше воно могло бути тільки викупленим у автора чи його спад-
коємців), але й термін дії авторського права по відношенню до нього
249
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
закінчився. Це право не може бути віднесеним і до похідного права,
оскільки тут немає ніякого правонаступництва. Зміст проголошен-
ня твору здобутком держави полягає в тому, що цим підкреслюється
віднесення твору до переліку видатних, епохальних творів людсь-
кого генію. Органи держави забезпечують особливу охорону їх недо-
торканності, видання та відтворення.
Держава може визначати долю доходів, що отримуються від його
використання.
10.	Користувач (або споживач) інформації як учасник
відносин у сфері використання інформаційних систем
Не слід забувати, що сьогодні йдеться про те, що інформаційна
система є не тільки продуктом інтелектуальної діяльності, але й про-
дуктом матеріального виробництва і може безпосередньо викорис-
товуватись в процесі ринкових відносин. У попередньому розділі вже
висловлювалася пропозиція щодо об’єднання всіх положень, які
характеризують цей бік проблеми в єдиний закон, визначивши су-
б’єктний склад відносин власності, володіння і користування у сфері
використання інформаційних систем.
Особливе місце серед учасників відносин у сфері використання
інформаційних систем слід відвести користувачу (або споживачу)
інформації, який звертається до інформаційної системи чи до посе-
редника з метою отримання необхідної йому інформації і користу-
ється нею, а також користувачу інформаційною системою, технології
та засобів її забезпечення.
Користувачами інформаційної системи, технології і засобів їх за-
безпечення можуть виступати фізичні, юридичні особи і держава.
Користувачем інформаційної системи сьогодні виступає і держав-
не підприємство, що здійснює право користування як елемент права
повного господарського відання, і державна установа через опера-
тивне право управління.
На підставі вище викладеного можна зробити певні висновки.
1.	В умовах розвитку ринкових відносин в Україні з’явилася і
продовжує розвиватися тенденція відокремлення інформацій-
них суспільних відносин, які на теперішньому етапі потре-
бують детального правового регулювання.
2.	Суб’єкти авторського права у сфері використання програм, баз
даних, інформаційних систем розрізняються як суб’єкти пер-
250
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
вісного і похідного прав. До перших відносяться автори і спів-
автори, причому співавторство є більш характерним при ство-
ренні інформаційних систем і повинно ґрунтуватись на угоді
між співавторами; до других — ті, хто отримує право на твір
за волевиявленням авторів.
3.	Охорона інформаційних систем авторським правом потребує
розробити спеціальний закон, в якому слід врегулювати всі
питання, пов’язані з суб’єктами авторського права на інфор-
маційні системи, їх правами та обов’язками.
4.	Програми, бази даних, інформаційна система як продукти ма-
теріального виробництва можуть безпосередньо використову-
ватися у процесі ринкових відносин. Всі положення, які ха-
рактеризують цей бік проблеми слід об’єднати в єдиний закон,
визначивши суб’єктний склад відносин власності, володіння
і користування у сфері використання інформаційних систем
без урахування відносин, які повинні регулюватися Законом
України «Про авторське право і суміжні права».
7.	4. Права та обов’язки учасників інформаційних
відносин
1.	Зміст інформаційних відносин
Досліджуючи суб’єктний склад відносин у сфері використання
програм, баз даних, інформаційних систем, вченими зверталась увага
на те, що наука цивільного права з метою індивідуалізації окремих
цивільно-правових відносин окреслює їх елементи: суб’єкти і об’єкти,
суб’єктивне цивільне право і суб’єктивний цивільний обов’язок. Та-
ким чином, змістом інформаційних, як і будь-яких інших правовід-
носин, є взаємні права і обов’язки їх учасників.
Не слід забувати, що у цивільно-правових відносинах повинні
брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми, а
відношення людини до речі не є правовим.
Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин у сфері ви-
користання програм, баз даних та інформаційних систем, мають су-
б’єктивні права і обов’язки.
Важливо зазначити, що суб’єкт цивільно-правових відносин, яко-
му належить право, називається активним суб’єктом, або суб’єктом
251
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
права, а суб’єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок
називається пасивним суб’єктом, або суб’єктом обов'язку.
Загальна теорія цивільного права визначає, що таких цивільно-
правових відносин, в яких існує лише суб’єкт права і лише суб'єкт
обов’язку, дуже мало і в цивільно-правовому відношенні, як правило,
кожен з учасників має суб’єктивні права і суб’єктивні обов’язки.
2.	Підстави виникнення цивільних правовідносин у сфері
створення та використання програм, баз даних
та інформаційних систем
Не можна не відмітити, що цивільно-правові норми самі по собі
не породжують цивільних правовідносин, цивільних прав і обов’яз-
ків, які входять до її складу. Необхідним є виникнення конкретних
суспільних відносин за таких обставин, з якими закон пов’язує нас-
тання правових наслідків.
У законодавстві дається перелік основних юридичних фактів, з
якими цивільне законодавство пов’язує виникнення цивільних прав
і обов’язків, а юридичними фактами називаються обставини, з нас-
танням яких норми права пов’язують виникнення, зміну або при-
пинення правовідносин.
До них, крім багатьох інших, відносяться і створення творів нау-
ки, літератури і мистецтва, винаходів та ін., що має безпосереднє
відношення до об’єкту, що досліджується.
3.	Суб'єктивне авторське право у сфері інформаційних відносин
Слід зазначити, що з моменту створення інформаційної системи її
автор або автори набувають суб’єктивні немайнові та майнові права.
Поняття й сутність суб’єктивних авторських прав базуються на
єдиному розумінні суб’єктивного права як передбаченої законом мож-
ливості певної поведінки уповноваженого суб’єкта.
Відповідно до цього суб’єктивне авторське право характеризу-
ється як забезпечена нормами права можливість самому суб’єкту
здійснювати різноманітні дії, вимагати відповідної поведінки від зо-
бов’язаних осіб і звертатися у відповідні органи за захистом пору-
шених прав та інтересів. Тобто, суб’єктивне авторське право — це
комплекс немайнових і майнових прав, які мають відносно само-
стійне призначення, хоч тісно пов’язані між собою.
252
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Зобов’язані особи не повинні перешкоджати здійсненню прав
авторів.
Все перелічене повною мірою можна віднести й до суб’єктів від-
носин у сфері створення і використання програм, баз даних та ін-
формаційних систем.
4,	Умови визнання авторського права і сповіщення
про авторське право на програми, бази даних,
інформаційні системи
Для виникнення, визнання і здійснення авторського права на
названі об’єкти не вимагається виконання будь-яких формальнос-
тей, включаючи депонування або реєстрацію.
Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права
може, починаючи з першого випуску в світ програми, бази даних чи
інформаційної системи використати знак охорони авторського пра-
ва, який розташовується на кожному примірнику інформаційної сис-
теми і складається з трьох елементів: © — літери С у колі, імені осо-
би, яка має авторське право і року першого випуску інформаційної
системи у світ.
Необхідно передбачити варіант, коли інформаційна система скла-
дається з матеріалів, які не є об’єктами авторського права. В цьому
випадку авторське право на таку інформаційну систему належить
особам, які її створили.
Авторське право на програму, базу даних, інформаційну систему:
•	визнається за умови дотримання авторського права на кожен з
творів, що включено до інформаційної системи;
•	зберігається на кожен з творів, які включено до інформаційної
системи за умови можливого використання незалежно від такої
інформаційної системи.
Дуже важливим є надання можливості забезпечення не перешко-
джувати іншим особам здійснювати самостійний добір, організацію
творів і матеріалів, які входять до інформаційних систем, навіть коли
на цю інформаційну систему існує авторське право.
Особі, яка має авторське право, або будь-яку виключну право-
мочність на програму, базу даних чи інформаційну систему, необ-
хідно надати можливість зареєструвати це право або правомочність
в офіційних державних реєстрах самостійно або через представників
протягом терміну охорони авторського права.
253
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Державній реєстрації можуть підлягати свідчення про авторствс
на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опубліку-
вання твору та договори, які зачіпають права автора на твір.
У Проекті цивільного кодексу України передбачається, що ор-
ган, який забезпечує державну реєстрацію і положення про держав-
ну реєстрацію прав автора на витвори науки, літератури і мистецтва
затверджує Кабінет Міністрів України. Для інформаційної системи
таким органом могло б стати Українське агентство з правової охо-
рони програм для ЕОМ, баз даних, топологій інтегральних мікро-
схем та інформаційних систем.
Про реєстрацію прав автора інформаційної системи необхідно ви-
давати свідоцтво, а при виникненні спору державна реєстрація має ви-
знаватися судом як юридична презумпція авторства, тобто має вва-
жатися дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено іншого.
Поширення на інформаційні системи принципів авторсько-пра-
вової охорони означає визнання за автором (авторами) особистих
немайнових і майнових прав.
5. Особисті немайнові права автора програми,
бази даних, інформаційних систем
Закон відносить до особистих (немайнових) прав автора право
авторства, право на авторське ім’я, право на недоторканність твору
та право на обнародування твору.
Конкретизуючи раніше наведені положення, зазначимо, що ав-
тор є суб’єктом абсолютних правовідносин, за якими всі оточуючі
особи зобов’язані не порушувати його право.
В свою чергу, вступаючи у правовідносини по використанню ін-
формаційних систем, автор (автори) набувають відносні майнові права.
Не можна не відмітити, що авторське право більшості зарубіж-
них країн поділяється на ряд повноважень майнового і особистого
характеру. Першими за їх виникненням слід називати немайнові,
або моральні права (дгоіі тогаї тогаї гї§кі): право авторства, пра-
во на ім’я, на назву твору і його недоторканність. Однак основне
значення мають виключні права на використання твору і право на
гонорар. У зв’язку з цим підкреслимо, що в Україні сьогодні особисті
(немайнові) права автора складаються з прав авторства, права на
авторське ім’я, право на недоторканність твору і права на обнаро-
дування твору.
254
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВС
Право авторства на програми, бази даних та інформаційні системи.
Правом авторства на програми, бази даних та інформаційні сис-
теми, як і на будь-який інший об’єкт авторського права, є забез-
печена законом можливість особи вважатися автором даного твору
і вимагати від інших осіб виконувати вимоги авторського права (ви-
знавати права авторства) відповідно до існуючого законодавства.
Назване право може належати лише творцеві програми, бази да-
них та інформаційної системи, а не будь-кому іншому і закріплює
той факт, що дана особа своєю творчою працею створила конкрет-
ний твір. Його виникнення не залежить від того, чи опубліковане
твір і чи є підстави для отримання винагороди. Право авторства не
відчужується і не передається за договором, воно не переходить у
спадщину, тобто є безстроковим. Воно не підлягає майновій оцінці
і є невід’ємним від автора правом.
Не слід забувати, що право авторства характеризується як осно-
ва для виникнення всіх інших правомочностей автора.
Право співавторства на програми, бази даних та інформаційні
системи.
Треба наголосити, що для створення програми, бази даних та
інформаційної системи на сьогодні більш характерним є наявність
співавторів, яким авторське право повинно належати сумісно, а вза-
ємодія співавторів з приводу створеної інформаційної системи може
визначатися договором між ними. Кожний зі співавторів зберігає
авторське право на створену ним частину, якщо вона має самостійне
значення і вправі розпорядитися такою частиною за власним роз-
судом (наприклад, творці операційної системи, опису програм, до-
поміжних матеріалів, баз знань) і повинні користуватися всім комп-
лексом відповідних правомочностей самостійно і незалежно один від
одного.
Більш складним може виявитися вирішення питання про автор-
ство, якщо одна інформаційна система — назвемо її базовою — надає
можливість для створення цілого покоління інформаційних систем
з широким діапазоном використання.
Творці вихідних інформаційних систем можуть докладати знач-
них зусиль стосовно адаптації базової інформаційної системи, при-
стосування її для вирішення комплексу нових проблем і виконання
нових функцій.
255
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Зрозуміло, в цих умовах не можна позбавити творців базової ін-
формаційної системи відповідних прав, оскільки нові інформаційні
системи суттєво залежать від першої.
Право на авторське ім’я (назву).
Зазначення імені автора при використанні твору обов’язкове в
усіх випадках. Існують винятки, хоча до програми, бази даних та
інформаційної системи вони навряд чи можуть мати відношення.
З правом авторства нерозривно пов’язано право на авторське ім’я,
яке по суті є конкретизацією права авторства і представляє собою
забезпечену законом можливість опублікувати твір під своїм ім’ям,
під умовним ім’ям (псевдонімом) або без зазначення імені (анонім-
но). Автор, який створив програму, базу даних, інформаційну сис-
тему, здійснює право на ім’я, випускаючи її у світ.
Без згоди автора ніхто не може вносити до програми, бази даних,
інформаційної системи будь-які зміни у позначені його імені. Мож-
ливим є варіант, коли група співавторів домовиться між собою ви-
пускати інформаційну систему без зазначення імен авторів, вико-
ристовуючи спеціальну назву.
На основі переліченого, право на ім’я автора програми, бази да-
них, інформаційної системи можна тлумачити як право визначати
форму зазначення імені автора: під своїм ім’ям, під умовним ім’ям
(псевдонімом) або анонімно.
Право на недоторканість твору і контроль за його дотриманням.
Право на недоторканність твору визначається як право проти-
діяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору
або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити чес-
ті та репутації автора.
Це означає, що при виданні або будь-якому іншому використанні
твору, забороняється без дозволу автору (авторів) та його правона-
ступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до йогс
назви та позначення імені автора.
Не слід допускати без дозволу автора супроводження програми,
бази даних, інформаційної системи передмовами, післямовами, ко-
ментарями, будь-якими іншими поясненнями, скороченнями чи до-
повненнями твору.
Таким чином, право на недоторканність (цілісність) програми,
бази даних, інформаційної системи слід визначити як право на за-
256
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
хист як самих цих понять, так і їх назви від всілякого роду пере-
кручень, спотворень або інших посягань, що може завдавати шкоди
честі та репутації автора. Наведене підтверджується п. 4 ст. 13 За-
кону «Про авторське право і суміжні права».
Слід зазначити, що право на недоторканність програми, бази да-
них, інформаційної системи згідно Закону є особистим немайновим
правом, але спадкоємці також наділяються цим правом, а особи, які
використовують твори, що стали суспільним надбанням, зобов’язані
також дотримуватись вимог недоторканності твору.
За загальним правилом контроль за дотриманням вимог щодо
недоторканності твору здійснює Державне агентство України з ав-
торських і суміжних прав, але для розглядаємого об’єкту доцільно
створити спеціальне Українське агентство з правової охорони прог-
рам для ЕОМ, баз даних, топологій інтегральних мікросхем, інфор-
маційних та експертних систем. Необхідність появи такого спеціаль-
ного агентства є зрозумілою і актуальною, — вона обґрунтовувалась
при розгляді питання про суб’єктивні права автора інформаційної
системи.
Право автора на недоторканність полягає і в тому, що переклад
програми, бази даних, інформаційної системи з однієї мови на іншу
з метою випуску у світ слід дозволяти лише за згодою автора або його
правонаступників і на підставі договору. При цьому переклад може
здійснюватись лише за умови збереження цілісності та змісту твору.
Право на обнародування твору.
За Законом про авторське право обнародування твору — це дія,
що надає твору доступності для публіки, якими б засобами це не до-
сягалось. Інакше це істотне особисте немайнове право автора нази-
вається правом випуску твору у світ. Відповідно до Закону програму,
базу даних, інформаційну систему можна вважати випущеною у світ
(опублікованою, обнародуваною), якщо вони будь-яким способом
повідомлені невизначеному колу осіб.
У літературі відмічається, що твір може бути випущений у світ
різними способами, але суттєвим є те, що його зміст повідомлений
невизначеному колу осіб і те, що не вважається випуском у світ ін-
формація про твір з викладенням його короткого змісту або повідом-
лення вузькому колу осіб. Ті самі положення знайшли своє відобра-
ження в Законі «Про авторське право і суміжні права».
257
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ 1 КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Дещо іншу позицію має з цього приводу російське законодавство.
Випуск у світ програми для ЕОМ або бази даних, наприклад, від
носиться до майнових прав автора. Доцільність такого трактуванню
відносно інформаційних систем необхідно ще детально проаналізу-
вати, але така перспектива є досить обґрунтованою.
Оскільки за діючим законодавством, передусім автору чи іншій
особі, що має авторське право, належить виключне право на вико-
ристання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, доцільним
буде першочергово звернутись до аналізу самого поняття «виключне
право».
Сучасна юридична думка характеризує виключне право, як пра-
во, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право, не
може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (лі-
цензії), за винятком випадків, встановлених Законом про авторське
право.
Аналогічну позицію в цьому питанні займали й інші автори, які
обґрунтовували введення і використання цього поняття.
6.	Виключні права автора та інших осіб, які мають авторське
право на програми, бази даних та інформаційні системи
У Законі «Про авторське право і суміжні права» від 1994 р. до
виключних прав автора або іншої особи, яка має авторське право,
належить право дозволяти або забороняти:
•	відтворення творів;
•	публічне виконання і публічне сповіщення творів;
•	публічний показ;
•	будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі вже переданих
в ефірі творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;
•	переклади творів;
•	переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
•	розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим
способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої пере-
дачі до першого продажу примірників твору;
•	здачу в найом після першого продажу, відчуження іншим спо-
собом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у
нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у
формі, яку читає машина;
258
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
•	імпорт примірників твору.
Більшою або меншою мірою всі перераховані виключні майнові
права належать і автору програми, бази даних, інформаційної сис-
теми з урахуванням особливостей їх як об’єктів. Крім того, цей пе-
релік не є вичерпним і може доповнюватись.
Найбільш суттєві для інформаційних систем виключні майнові
права слід сформулювати таким чином:
•	відтворення інформаційної системи (повне або часткове) в будь-
якій формі і будь-якими способами;
•	розповсюдження інформаційної системи;
•	модифікація інформаційної системи, втому числі переведення
інформаційної системи з однієї мови на іншу;
•	право відтворення програми, бази даних, інформаційної системи.
Відтворення інформаційної системи — це виготовлення одного
або більше примірників інформаційної системи в будь-якій матеріал-
ьній формі, а також запис інформаційної системи для тимчасового чи
постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптич-
ній або іншій формі, яку читає машина, де примірник — це резуль-
тат будь-якого відтворення твору.
Здійсненню права публічного сповіщення у сфері створення ін-
формаційної системи більше відповідає така передача в ефір або по
проводах зображень і (або) звуків інформаційної системи, коли за-
значені зображення чи звуки можуть бути сприйнятими невизна-
ченим колом осіб.
Автор (автори) оригіналу інформаційних систем може сам пере-
класти свій твір іншою мовою, тобто здійснити авторський переклад.
Вважається, що при цьому можливо збереження загального пра-
вила про те, що за наявності авторського перекладу ніхто інший не
може перекладати цей твір тією ж мовою. Можливі тут й автори-
зовані переклади.
Модифікація програм, баз даних, інформаційних систем.
Вочевидь є необхідність віднести будь-яку модифікацію програ-
ми, бази даних, інформаційних систем (переробку твору) до виключ-
них майнових прав автора. Така модифікація може мати місце лише
за згодою автора чи його правонаступників.
Розповсюдження програм, баз даних та інформаційних систем.
259
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Особливо гостро постає питання щодо розповсюдження таких
творів як програма, база даних, інформаційна система шляхом про-
дажу, відчуження в інший спосіб або шляхом здавання в найом чи
у прокат, іншої передачі їх до першого продажу.
Відповідно до Закону «Про авторське право і суміжні права» роз-
повсюджувати чи будь-яким іншим способом поширювати до пер-
шого продажу свій твір може лише автор або його правонаступник
чи інші особи, але тільки з дозволу автора чи його правонаступників.
Проте, після першого продажу програми, бази даних, інформаційної
системи згідно з даним правилом право автора чи його правонаступ-
ників на розповсюдження твору вичерпується. Щодо творів, зафік-
сованих у формі, яку читає машина, це право зберігається за авто-
ром чи їх правонаступниками також після першого продажу чи
відчуження в інший спосіб.
Практичну значимість це набуває у зв’язку з тим, що програму,
базу даних, інформаційну систему після її першого продажу може
здавати в найом власник твору.
Як передбачається Законом «Про авторське право та суміжні пра-
ва» , зазначений перелік не є вичерпним, тому автор програми, бази
даних, інформаційної системи має право дозволяти або забороняти
використовувати свій твір в інші способи.
7.	Передача майнових прав на програми, бази даних
та інформаційні програми за договором
У законодавстві, присвяченому правовій охороні прав на прог-
раму, базу даних, інформаційну систему, так само як для програм та
баз даних, слід передбачити можливість передачі майнових прав на
інформаційні системи повністю або частково іншим фізичним або
юридичним особам за договором.
Майнові права можуть відчужуватись автором та іншими суб’єк-
тами авторського права (ліцензіаром). Ліцензіар може видавати лі-
цензію іншій особі (ліцензіату) на використання творів відповідно до
такої ліцензії. Відчуження авторських майнових прав і видача ліцен-
зії оформлюється на підставі авторського договору. Особисті немай-
нові права автора при цьому не можуть передаватися іншим особам.
Договір повинен укладатись в письмовій формі і має встановлю-
вати такі суттєві умови:
260
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГИ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
•	обсяг і способи використання інформаційної системи;
•	порядок виплати і розмір винагороди;
•	термін дії договору.
Важливим є той факт, що майнові права на інформаційну систему
можуть переходити у спадок у встановленому законом порядку.
Що стосується майнових прав на інформаційні системи, створені
в порядку виконання службових обов’язків або за завданням робо-
тодавця, то вони будуть належати роботодавцю, якщо у договорі
між ним і автором не передбачено іншого.
Порядок оплати і розмір винагороди встановлюється договором
між автором і роботодавцем.
8.	Вільне використання програм, баз даних
та інформаційних систем
Разом з тим, велику практичну значимість має те, що Закон у
деяких випадках обмежує виключне право автора на використання
твору, а використання твору без згоди автора отримало назву віль-
ного використання. Можливість і доцільність вільного використан-
ня творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди
або з виплатою йому авторської винагороди з урахуванням певних
особливостей слід передбачити й для інформаційних систем.
Зразком і підставою для цього може слугувати детально регла-
ментоване вільне відтворення комп’ютерних програм (ст. 18 Закону
«Про авторське право і суміжні права»).
З означеного питання пропонується таке: без дозволу автора чи
іншої особи, якій належить авторське право на інформаційну сис-
тему, якщо інше не визначено в договорі, дозволяється здійснювати
такі дії: відтворення одного примірника інформаційної системи, а
також адаптацію інформаційних систем, які здійснюються особою,
яка є законним власником примірника інформаційної системи; ви-
готовляти або доручати виготовлення копії інформаційної системи
за умови, що ця інформаційна система призначена лише для архів-
них цілей та для заміни законно придбаного примірника інфор-
маційної системи у випадку її втрати, пошкодження або непридат-
ності.
Безсумнівно, що визначений примірник інформаційної системи
або її адаптація не можуть використовуватись з іншою метою, ніж
261
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
передбачено, і підлягає знищенню у випадку, коли продовження во-
лодіння інформаційною системою втрачає законний характер.
Іншою підставою може бути відтворення в одному примірнику
для архівних цілей і заміна законно придбаного примірника інфор-
маційної системи у випадку, коли такий примірник втрачено, по-
шкоджено або він став непридатним.
Подальший аналіз цих питань дозволяє дійти до висновку, ще
автор або інша особа, якій належить право на використання при-
мірника інформаційної системи, може без отримання дозволу особи,
якій належить право власності на інформаційну систему, здійсню-
вати будь-які дії, пов’язані з функціонуванням інформаційної сис-
теми відповідно до її призначення, в тому числі виправлення явних
помилок. Запис і зберігання в пам’яті ЕОМ допускається по відно-
шенню до однієї ЕОМ або одного користувача в мережі, якщо інше
не передбачено договором з автором, або іншою особою, якій нале-
жить право власності на інформаційну систему.
9.	Право на авторську винагороду — основне майнове право
авторів програм, баз даних та інформаційних систем
Як вже зазначалось, право на авторську винагороду — це основ-
не майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право. У
зв’язку з цим підставою для винагороди є факт використання твору
у будь-який спосіб.
Якщо вести розмову про основні правові форми використання
творів, в тому числі й програм, баз даних, інформаційних систем, то
їх можна охарактеризувати як виключне право дозволяти або за-
бороняти ті чи інші дії, про які йшлося раніше.
До конкретних юридичних фактів, що породжують у автора чи
іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, закон
відносить:
•	авторський договір;
•	факт позадоговірного використання твору, коли не вимагається
згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди;
•	неправомірне використання твору.
Тобто, право на одержання винагороди породжується, як пра-
вило, лише фактом використання твору.
Таким чином, сам по собі факт наявності твору в об’єктивній фор-
мі права на винагороду породжує не завжди.
262
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
У літературі звертається увага на те, що винагорода, отримана
автором чи іншою особою, яка має авторське право, є по суті вина-
городою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути як
у формі заробітної плати, так і у формі авторського гонорару. Крім
того, можливе поєднання цих форм оплати.
Не слід забувати, що винагорода має виплачуватись за будь-яке
використання твору, окрім згадуваних нами випадків використання
твору без згоди автора.
Що ж стосується розміру й порядку обчислення авторської вина-
городи за створення і використання твору, то він визначається у від-
повідному авторському договорі і може здійснюватись у вигляді од-
норазового платежу — одноразова винагорода, або у формі
відрахувань — відсотків за кожний проданий примірник чи кожне
використання твору, або складатись зі змішаних платежів.
Все викладене повною мірою належить і до інформаційної сис-
теми як до об’єкту авторсько-правової охорони.
10.	Договір між автором програми, бази даних,
інформаційної системи і користувачем
Велику практичну значимість при використанні програми, ба-
зи даних, інформаційних систем відіграє договір між автором (йогс
спадкоємцем, а також будь-якою фізичною або юридичною особою,
яка має виключні майнові права на програму, базу даних, інформа-
ційну систему, отримані в силу закону або договору) і третіми осо-
бами (користувачами). Таке використання здійснюється на підставі
договору, за виключенням випадків вільного перепродажу екземп-
ляру інформаційної системи, який слід розглянути окремо.
Вказаний договір повинен укладатися, і укладається нині, в пись-
мовій формі.
При продажу і наданні масовим користувачам доступу до інфор-
маційної системи необхідно передбачити особливий порядок укла-
дання договорів, наприклад, шляхом викладення типових умов до-
говору на екземплярах інформаційних систем, які передаються.
Разом з тим, слід передбачити в українському законодавстві віль-
ний перепродаж екземпляру інформаційної системи, а саме: допус-
тити перепродаж або передачу іншим способом власності або інших
речових прав на екземпляр інформаційної системи після першого
263
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
продажу, або іншої передачі права власності на цей екземпляр без
згоди автора і без виплати йому додаткової винагороди.
Таким чином, можна зробити певні висновки щодо інформацій-
них систем, а саме:
1.	З моменту створення інформаційної системи автор або автори
набувають суб’єктивних немайнових і майнових прав, що повинно
бути законодавче закріплено. Спеціальний закон повинен містити в
собі низку положень, основними з яких є такі:
•	серед умов визнання авторського права на інформаційні системи
можна назвати: авторське право на інформаційні системи, яке
виникає у зв’язку з їх створенням (для виникнення, визнання
і здійснення авторського права на інформаційні системи не ви-
магається виконання будь-яких формальностей, включаючи
депонування або реєстрацію);
•	особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права
може, починаючи з першого випуску у світ інформаційної сис-
теми, використати знак охорони авторського права, який має
бути розташований на кожному примірнику інформаційної сис-
теми і складатися з трьох елементів: літери С у колі, імені автора
(авторів) і року першого випуску інформаційної системи у світ;
•	у випадку, коли інформаційна система складається з матеріалів,
які не є об’єктами авторського права, авторське право на таку
інформаційну систему належить особам, які створили цю інфор-
маційну систему;
•	авторське право на інформаційну систему визнається за умови
дотримання авторського права на кожен з творів, включених до
цієї інформаційної системи і зберігається на кожен з творів, які
включені в інформаційну систему за умови можливості вико-
ристання незалежно від такої інформаційної системи;
•	необхідно надати можливість і не перешкоджати іншим особам
здійснювати самостійний підбір та організацію творів і мате-
ріалів, які входять до інформаційних систем, навіть коли на цю
інформаційну систему існує авторське право;
•	особі, яка має авторське право, або будь-яку виключну право-
мірність на інформаційну систему, необхідно надати можливість
зареєструвати її в офіційних державних реєстрах самостійно або
через представників протягом терміну охорони авторського права.
264
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
2.	Для інформаційних систем слід передбачити створення спе-
ціального органу, який має забезпечувати їх державну реєстрацію.
Таким органом може стати спеціальне Українське агентство з пра-
вової охорони програм для ЕОМ, баз даних, топологій інтегральних
мікросхем та інформаційних систем.
3.	Найбільш суттєвими для авторів інформаційних систем є ви-
ключні майнові права, які слід сформулювати таким чином: відтво-
рення інформаційної системи (повне або часткове) в будь-якій формі
і будь-якими способами; розповсюдження інформаційної системи;
модифікація інформаційної системи, в тому числі переклад інфор-
маційної системи з однієї мови на іншу.
4.	У законодавстві, яке передбачає правову охорону прав на ін-
формаційну систему, слід передбачити можливість передачі майно-
вих прав на інформаційні системи повністю або частково іншим фі-
зичним або юридичним особам за договором; майнові права можуть
відчужуватись автором та іншими суб’єктами авторського права (лі-
цензіаром); ліцензіар може видавати ліцензію іншій особі (ліцен-
зіату) на використання інформаційної системи відповідно до такої
ліцензії.
5.	Практичну значимість при використанні інформаційних сис-
тем відіграє договір між автором і третіми особами (користувачами).
Таке використання повинно здійснюватись на підставі договору, який
слід укладати в письмовій формі. При продажу та наданні масовим
користувачам доступу до інформаційної системи необхідно перед-
бачити особливий порядок укладання договорів, наприклад, шля-
хом викладення типових умов договору на примірниках інформа-
ційних систем, які передаються.
7.5. Дослідження проблем глобальноїінформаційної
мережі Іпіегпеіу США та країнах Європи,
формування законодавства у цій сфері
Слід зазначити, що з моменту виникнення і створення Глобаль-
ної мережі Іпіегпеі у США більше уваги приділяється проблемам,
які стосуються саме Іпіегпеі. Кількість постійних користувачів ме-
режі у світі перевищила 900 млн. Безумовним лідером є США (біля
154 млн постійних користувачів Іпіегпеі, або 76 відсотків від усього
265
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
дорослого населення). Країни Західної Європи додають значних зу-
силь, щоб наздогнати США. Вже сьогодні більше 113 млн європей-
ців є постійними користувачами мережі Іпіегпеі, що складає майже
36 відсотків від усього дорослого населення. Загальні темпи при-
росту кількості хостів в Європі складає 23,8 процентів.
Однак що Глобальна мережа, як і інші регіональні, містить в
собі велику кількість інформаційних систем, які в поєднанні з
засобами передачі складають мережі. Тому всі питання, які вирі-
шуються в Іпіегпеі слід вирішити, перш за все, для інформацій-
них систем.
Регулювання питань, пов’язаних з інформаційним наповненням
Іпіегпеі та правовими аспектами функціонування — складна і делі-
катна справа. Країн, в яких є спеціальне законодавство, що стосу-
ється Іпіегпеі, в Європі небагато. Однією з таких країн є Німеччина.
Німецькі законодавці, наприклад, у червні 1997 року прийняли спе-
ціальний закон про мультимедіа. Цим законом, наприклад, перед-
бачається контролювання матеріалів, які розміщуються в Іпіегпеі.
У липні 1997 року на засіданні Ради міністрів країн ЄС в Бонні
була прийнята Декларація про принципи використання Іпіегпеі у
майбутній Європі. В Декларації, зокрема, записано, що Іпіегпеі —
провайдери в цілому не відповідають за інформацію, яку одержують
їх клієнти з Іпіегпеі. Крім того, було схвалено принцип недискримі-
наційного оподаткування при використанні Іпіегпеі в електронній
торгівлі. Але Іпіегпеі проголошений «вільною зоною торгівлі», як
це пропонувалось США.
Цікавим є те, що офіційними органами США з одного боку підкрес-
люється необхідність обмеження державного втручання в Інтернет,
чим пояснюється його бурхливий розвиток, а з іншого боку, Конгрес
США вже прийняв і розглядає більше десяти законопроектів, прис-
вячених Інтернет (бібліотека Конгресу — Ніір://іНотаз.Іос.£оо). Про-
ект закону про захист персональної інформації в Інтернеті передбачає
введення заборони для федеральних відомств на надання доступу до
конфіденційних записів про індивідів через Інтернет. Проект закону
про сімейний доступ до Інтернету спрямований на забезпечення бать-
ків засобами контролю за змістом, до якого мають доступ їх діти че-
рез Інтернет. Провайдери послуг Інтернету повинні надавати прог-
рамне забезпечення, яке дозволяє здійснювати такий контроль.
266
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Заборона на використання Інтернету для азартних ігор, укладання
парі, проведення лотерей та інших засобів вилучення грошей у на-
селення передбачає законопроект «Про заборону на азартні ігри в
Інтернеті»
1. Проблеми конфіденційності у сфері інформаційних
відносин у США, Японії та ряді країн Європи
Багато уваги приділяють СІЛА на даному етапі і питанням кон-
фіденційності, яку асоціюють з концепцією особистої свободи. Лег-
кий доступ до інформації в інформаційних системах і в Глобальній
інформаційній інфраструктурі (СП) в цілому, можливість її багато-
разового використання і миттєвої передачі можуть призвести до зни-
ження рівня конфіденційності. Тому однією з необхідних умов ус-
пішного ведення бізнесу вважається забезпечення конфіденційності.
У червні 1995 року Робоча група з питань конфіденційності у скла-
ді Цільової групи з питань інформаційної інфраструктури уряду США
(ПТЕ) опублікувала звіт — «Конфіденційність і національна інфор-
маційна інфраструктура: принципи надання і використання особис-
тої інформації». У звіті наведено низку принципів, які регламен-
тують збір, обробку, зберігання і повторне використання особистих
даних. Ці принципи, які базуються на основі розроблених Організа-
цією економічного співробітництва і розвитку «Основних принци-
пів захисту конфіденційності та міжнародного потоку персональних
даних», об’єднують принципи доброчинної практики в роботі з ін-
формацією. Крім того, принципи конфіденційності визначають умо-
ви, які регулюють отримання, розголошення і використання конфі-
денційної інформації, її цілісність та якість.
У квітні 1997 року Комітет з інформаційної політики Цільової
групи ПТЕ видав проект документу — «Варіанти забезпечення кон-
фіденційності в системі Національної інформаційної інфраструкту-
ри». В цьому документі аналізуються інформаційна практика США
і громадська думка, які стосуються конфіденційності інформації. Ме-
тою є пошук оптимального балансу між розумінням особистої кон-
фіденційності та вільним потоком інформації в демократичному
електронному суспільстві.
Доречно буде відмітити, що питання конфіденційності, як вони
загалом називаються у США, розглядаються у багатьох країнах, в
тому числі й в Україні.
267
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Деякі країни прийняли закони, які вводять принцип саморегу-
лювання в промисловості або передбачили адміністративні заходи
по захисту прав конфіденційності своїх громадян.
Однак, на думку урядових кіл США, відмінності цих законів мо-
жуть призвести до порушення міжнародних потоків даних. Так, Єв-
ропейський Союз (ЄС) прийняв директиву, яка забороняє передачу
особистих даних в країни, які, за його думкою, не приймають на-
лежних заходів по захисту конфіденційності громадян країн ЄС.
Центральною проблемою в СЩД вважається безпека і надійність
мережі СгІІ. В офіційних джерелах наголошується, що користувачі
Іпіегпеі повинні бути впевнені, що їх дані захищені від несанкціо-
нованого доступу, інакше вони не будуть користуватися нею з ко-
мерційною метою. Безпека мереж ЄН потребує, на їх думку:
1)	безпечних і надійних мереж телекомунікацій;
2)	ефективних засобів захисту інформаційних систем, які під-
ключені до цих мереж;
3)	ефективних засобів ідентифікації і забезпечення конфіденцій-
ності електронної інформації для захисту даних від несанк-
ціонованого доступу;
4)	добре підготовлених користувачів мережі СП, які розуміють
як захистити свої системи і дані.
Особливо важливою є розробка надійних процедур сертифікації,
які підтримують передачу підписів по комп’ютерним каналам, що
дозволить користувачам знати, з ким вони спілкуються в мережі.
Для створення електронної комерції у США підтримується роз-
виток добровільної, ринково-орієнтованої інфраструктури управлін-
ня криптографічних ключів, які забезпечили б ідентифікацію, ціліс-
ність і конфіденційність інформації. Велику надію в США викликає
приватний сектор, ведуча позиція якого здатна призвести до стрім-
кого розвитку інформаційних систем, мереж Іпіегпеі. Якщо приват-
ний сектор та уряд будуть діяти узгоджено, це відкриє величезні мож-
ливості для комерційної діяльності.
Підводячи підсумки, слід звернути увагу на те, що переважною
формою правової охорони програмного забезпечення за кордоном є
авторсько-правова охорона.
Практично у всіх зарубіжних країнах програми патентуються ли-
ше у виключних випадках. При цьому можливі варіанти одночасної
268
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
охорони програм ЕОМ нормами як патентного, так і авторського
права. Іншими словами, в охороні цього об’єкту має місце «множин-
ність охорони». У процесі формування правової охорони програмно-
го забезпечення ЕОМ за кордоном умовно можна виділити два етапи:
•	перший етап — до середини 70-х років, пов’язаний головним
чином з використанням переваг патентного законодавства;
•	другий етап — з середини 70-х років, в основному з авторським
правом.
У літературі констатується, що самі по собі програми ЕОМ є непа-
тентоздатними. Однак їх комбінація, наприклад, з промисловим спо-
собом або з машиною, в якій використаний такий спосіб, може бути
визнана патентоздатною. При цьому патентна охорона розповсю-
джується на суть програми ЕОМ, забезпечує виключне право патен-
товолодільця на використання і продаж програми протягом певного
періоду часу.
Основним способом забезпечення інтересів осіб та організацій, які
створюють програмний продукт, виступають конкретні угоди (лі-
цензійні договори), відповідно до яких передається право на вико-
ристання об’єкту, що охороняється, на відповідних, чітко встанов-
лених умовах, з дотриманням, як правило, принципу таємності
змісту угоди.
За об’єкти правової охорони в більшості високорозвинутих країн
(США, Японія, Великобританія та ін.) розглядаються програми для
ЕОМ, а в деяких країнах і бази даних. Таким чином, ця тенденція
притаманна не тільки національному законодавству зарубіжних
країн, але й міжнародній практиці правової охорони програмного
забезпечення ЕОМ.
7.6. Шляхи формування і розвитку законодавства
України у сфері інформаційних відносин
1. Розвиток законодавства України
у сфері інформатизації
Друга половина XX та початок XXI століття характеризується по-
ширенням масштабів наукових досліджень, утворенням засобів елект-
ронно-обчислювальної техніки, прогресивним зростанням обсягу
нової інформації. Виявилось, що останнє десятиріччя XX століття
269
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
породило стільки інформації, скільки накопичилося за попередні
2000 років. Цілком зрозуміло, що жодній людині не під силу пізнати
всі опубліковані факти, що стосуються тієї чи іншої проблеми. Це
може призвести до дублювання досліджень і розробок, втрати часу,
невиправданих економічних витрат.
У літературі звертається увага на те, що природні ресурси України
чималі, навіть за світовими масштабами. Проте входження країни
до загальноєвропейського світового процесу тільки за рахунок при-
родних ресурсів сьогодні практично неможливе.
Тому необхідно вирішити багато важливих завдань для того, щоб
досягти високого соціально-економічного рівня конкурентоздатнос-
ті інформаційної продукції. Серед найбільш актуальних — усвідом-
лення значення систематизації та розробки способів економічно ви-
гідної реалізації інформаційних ресурсів, а також форм, методів і
засобів регулювання інформаційного потоку, спрямованого з-за кор-
дону і за кордон.
Відсутність координації інформаційних ресурсів і механізму вклю-
чення до господарського обігу призводить до економічних втрат.
Сьогодні є підстави стверджувати, що у світі склався ринок нау-
ковомісткої інформації, ефективний обмін якої дає змогу різним краї-
нам вирішувати завдання розвитку на основі міжнародної спеціа-
лізації, купівлі-продажу інформації. Для виходу України на цей
ринок і поліпшення структури як експорту, так і імпорту необхідно
здійснити ряд заходів як законодавчого, так і централізованого ор-
ганізаційного характеру. Насамперед це стосується стимулювання
інформаційного експорту через митні тарифи і ліцензування, меха-
нізм пільг та його полегшений порядок.
2. Першочергові завдання створення
інформаційного ринку в Україні
Не слід очікувати, що інформаційний ринок утвориться самостій-
но і сам виробить цивілізовані правила взаємовідносин партнерів.
Країна, перебуваючи у складному економічному стані, не може до-
зволити собі і надалі втрачати інформаційний ресурс, який безумовно
є головним засобом розвитку будь-якої країни.
Вище зазначене свідчить про необхідність у вирішенні першочер-
гових проблем:
270
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
•	формування законодавчої і нормативної бази, яка б регламен-
тувала експортно-імпортний інформаційний обмін на комер-
ційній підставі;
•	розробки гнучкого механізму цивілізованої реалізації прав фі-
зичних та юридичних осіб на інформаційні ресурси внутрішньо-
го ринку;
•	розробки критеріїв та методів оцінки інформаційного ресурсу;
•	розробки і реалізації системи організаційних заходів до охорони
й захисту інформаційних систем.
Розв’язання зазначених проблем є вирішенням комплексного зав-
дання щодо розробки та реалізації регулювання ринку інформацій-
них ресурсів.
На думку фахівців, XXI сторіччя — це сторіччя індустрії інфор-
мації та активного переходу країн до безпаперової технології. Го-
ловним товаром стане інформація.
Розвиток інформаційних систем є закономірним наслідком нау-
ково-технічного прогресу, розширенням сфери інтелектуальної діяль-
ності людства.
У зв’язку з цим слід зазначити, що традиційний підхід до науково-
технічного прогресу взагалі орієнтований на послідовність: наука —
техніка — виробництво. Наука породжує ідеї, техніка є їх матері-
альним втіленням, а виробництво становить сферу промислової реа-
лізації науково-технічних досягнень на реальний продукт. Таким
чином, кожна з цих ланок є відносно самостійною і виконує специ-
фічну роль.
Зрозуміло, що провідна роль в організації творчої діяльності вче-
них, авторів і винахідників, а також у визначенні напрямів дослі-
джень і забезпеченні науково-технічного прогресу належить державі.
Саме на державу покладається завдання щодо створення найсприят-
ливіших умов для розвитку науки, техніки, виробництва шляхом
розробки відповідної економічної і правової бази.
Вочевидь, що єдина загальнодержавна система керування нау-
ково — технічним прогресом не змогла спрогнозувати заздалегідь
соціально-економічного стану, в якому опинилася зараз країна.
Між тим, нове знання виникає внаслідок протиріч, головним з яких
є конфлікт між теорією і практикою, що означає наявність супе-
речностей, а це в свою чергу викликає настання кризи. Зрозуміло,
271
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
що за цих умов потрібна інша система поглядів, новий стиль мис-
лення, інший підхід.
Монополія державних підприємств, яка існувала до 90-х років
XX століття винищила конкуренцію, а відсутність внутрішнього
ринку на промислові вироби призвела до того, що нові та перспек-
тивні результати інтелектуальної діяльності, особливо перспективні
технології, які вважають самим вигідним і престижним продуктом
світу, позбавилися статусу товару.
Стосовно продажу технологій зарубіжним партнерам, слід зазна-
чити, що за ЗО років Україна продала лише 4 тис. ліцензій, в той час
як Японія продає в середньому 2 тис. і одержує понад 50 млн ієн що-
річно.
Повільне впровадження ринкових принципів у сфері науки і тех-
ніки спричиняє знецінення інтелектуальної творчої праці. На думку
більшості авторів, єдиний, поступовий, взаємообумовлений їх роз-
виток можливий лише тоді, коли саме сфера товарного обміну, тобто
ринок, буде мати в них потребу.
3.	Поява нових видів наукової діяльності у сфері
інформаційних відносин
Вочевидь, що накопичення знань в інформаційній сфері, поши-
рення спеціалізації породжує новий вид наукової діяльності — ін-
форматику. На думку деяких авторів, сьогодні обмін інформацією
здійснюється переважно за принципом вільного ринку: інформація,
науково-технічні дані характеризуються як товар. Однак, в останній
час стала помітною тенденція до розгляду інформатики як міжна-
родного ресурсу. Розробка нових принципів у даній сфері могла б ста-
ти важливим внеском до створення нового комплексу правових норм.
Інформатика виконує роль засобу забезпечення суспільних по-
треб. Проте специфічність її теоретичних основ, що застосовуються
на принципі єдиного підходу до різноманітних процесів суміжних
наук, правові аспекти у досягненні мети гарантованого забезпечення
розвитку інформаційних відносин в інтересах суспільних потреб, на
думку ряду зарубіжних авторів дозволяє вже сьогодні говорити про
нову наукову дисципліну — правову інформатику.
Разом з тим, розвиток будь-якої наукової дисципліни передбачає
її автономність, самостійність функціонування. Самостійності має
272
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
відповідати низка цілком певних вимог, найважливіші з яких —
реальність предмету і вчення, практична потреба, вияв властивих
закономірностей тощо. У зв’язку з цим, можна зробити такі вис-
новки:
1)	Сучасна діяльність у галузі правової інформатики повинна
забезпечити вирішення таких важливих питань: утворення
правової інформатики як науки, яка б органічно і гармонійно
відповідала соціально-економічному стану країни на певному
історичному етапі; науковий розвиток правової інформатики
в інтересах розвитку творчості людей та економічних інтересів
суспільства. Якщо перше завдання якоюсь мірою вирішується
з використанням емпіричних підходів, то практичні завдання
можуть бути вирішеними успішно тільки на основі науково-
теоретичного підходу, враховуючи різноманітні погляди нау-
ковців, численні соціально-економічні фактори шляхом гли-
бокого їх вивчення, співвідношення та узагальнення.
2)	У правовій інформатиці не можна лише накопичувати факти.
Факти, взяті самі по собі, ще не є наукою. І тільки за допо-
могою мислення, відволікаючись від штучних зв’язків, можна
з’ясувати глибинну послідовність і закономірності. На цій ос-
нові слід будувати нову правову дисципліну — правову інфор-
матику.
3)	Друге завдання слід вирішувати, виходячи з того, що будь-
яка теорія спочатку має чисто описовий характер, тобто ви-
вчає існуюче. Після цього етапу слід переходити до порівнян-
ня. І вже потім теорія набуває ознак пояснювальної.
Правова інформатика — не виняток. На цей час правова інфор-
матика володіє безліччю фактів, які є важливими не тільки у формі
інформації чи порівняння окремих явищ, головне — їх узагальнення
мусить переслідувати мету знаходження подальших перспектив, оп-
тимальної побудови системи правової інформатики як в цілому, так
і її невід’ємних елементів.
4.	Можливість розвитку нової галузі — правової
інформатики в XXI столітті
З початком нового тисячоліття стає можливим започаткування
нової галузі — правової інформатики, невід’ємною складовою якої
буде розробка питань у сфері використання інформаційних систем.
273
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Серед найважливіших теоретичних питань, як зазначають фахів-
ці, сьогодні є питання місцезнаходження відповідного нормативногс
масиву в системі законодавства України та його внутрішня будова. У
попередніх розділах було визначено предмет правового регулювання
інформаційного законодавства, тому вже сьогодні можна говорити
про існування у національній правовій системі окремої самостійної
галузі — інформаційного законодавства. Стає можливим вести роз-
мову про офіційне визнання вищезазначеної галузі у випадку прий-
няття на державному рівні блоку нормативних актів, про які йшло-
ся вище. Ще один напрямок включає питання, які безпосередньо
пов’язані не тільки зі створенням, а й з використанням інформацій-
них систем, відносин, які при цьому виникають. Його успішне роз-
в’язання дає змогу налагодити договірні стосунки між суб’єктами
даних відносин згідно з нормами цивільного законодавства.
При цьому треба враховувати суперечність між користувачами
інформації, що прагнуть до безмежності та неврегульованості інфор-
маційних потоків, і необхідність введення законодавче визнаних
обмежень на розповсюдження інформації з урахуванням загально-
державних інтересів.
5.	Розвиток інформаційних систем в Україні
Подальший розвиток мають отримати різного роду інформаційні
системи. Така необхідність визнана на самому високому рівні. Для
наукового забезпечення діяльності Президії та постійних комісій Вер-
ховної Ради України, наприклад, створено науково-експертний від-
діл з фахівців різних галузей знань. Цей відділ разом з відповідним
сектором у складі Центру комп’ютеризованих інформаційних систем
склали інформаційно-аналітичний центр Верховної Ради України,
який в перспективі стане основою для створення ефективної дослід-
ницької служби законодавчого органу держави.
Перспективи державної підтримки розвитку інформаційних сис-
тем в Україні викладено в Законі України «Про затвердження Зав-
дань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки» віл
4 лютого 1998 року. Крім загальних завдань у сфері інформатизації,
таких як розробка пакету законодавчих та нормативно-правових
актів у цій сфері, за мету ставиться розробка основоположних дер-
жавних стандартів засобів інформатизації та інформаційно-телеко-
мунікаційних систем, гармонізованих з міжнародними стандартами;
274
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГИ ТА КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
розробка і впровадження системи державної сертифікації засобів ін-
форматизації та інформаційно-телекомунікаційних систем у межах
державної системи сертифікації УкрСЕПРО; вироблення та розвиток
телекомунікаційної інфраструктури; створення національної сис-
теми інформаційних ресурсів; створення системи інформаційно-ана-
літичного забезпечення найважливіших галузей економіки, держав-
них органів, навчальних закладів. Конкретні заходи фінансування
перерахованих завдань, безумовно, сприятимуть розвитку інфор-
маційних систем і мереж в Україні.
Про увагу, яка приділяється проблемам розвитку інформаційних
систем, свідчать чисельні конференції та наукові семінари, що при-
свячені цій проблемі. Важливою серед них можна назвати конфе-
ренцію, проведену за Постановою Президії Верховної Ради України
«Інформаційна система Верховної Ради України та міжнародні ін-
формаційні ресурси».
За роки існування України як суверенної держави з багатьма краї-
нами були укладені декларації про принципи та основні напрями
розвитку інформаційних відносин з обов’язковими положеннями
про необхідність розвитку взаємовигідного співробітництва в нау-
ково-технічній та інформаційній сферах.
Так, Постановою Президії Верховної Ради України від 16 січня
1995 року було схвалено Договір про співробітництво між Президією
Верховної Ради України та Дослідницькою Службою Конгресу (ДСК)
Сполучених Штатів Америки з таких питань програми парламент-
ської допомоги, яка фінансується Агентством Міжнародного розвит-
ку США: обмін інформацією, джерелами якої є будь-які існуючі, а
також наново створювані загальнодоступні бази даних; допомога
щодо забезпечення електронного зв’язку між ДСК і Секретаріатом
Верховної Ради України з використанням найбільш ефективних те-
лекомунікаційних систем, які є в їх розпорядженні для обміну ін-
формацією.
У зв’язку з цим перспективи розвитку інформаційних систем в
Україні характеризуються тим, що:
•	вони все більше будуть входити до сфери нашої повсякденної
діяльності;
•	будуть розвиватися у формі інтегрованих, а також широко роз-
подільних територіальних систем;
275
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
•	все більша кількість інформаційних систем буде набувати ознак
інтелектуальної обробки інформації в плані інформаційних сис-
тем штучного інтелекту, моделюючих інтелектуальних та екс-
пертних систем.
В Україні, як в деяких інших країнах, має бути прийнята за на-
ціональну, розрахована на XXI століття програма створення інфор-
маційних систем, які, будучи пов’язаними з національними сис-
темами інших країн, утворять Глобальну інформаційну світову
інфраструктуру.
З метою вирішення цієї програми 22 листопада 1994 р. був підпи-
саний Меморандум про взаєморозуміння щодо співробітництва у сфері
телекомунікацій і розвитку всесвітньої інформаційної інфраструктури
між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки.
Даний Меморандум є концентрованим програмним документом,
який відображає мету і завдання України у стосунках з найбільш
розвинутою і досвідченою в даних питаннях країною.
Найбільший інтерес у зв’язку з цим викликає перелік тих зав-
дань, що є перспективними для України.
Відповідно до положень Хартії українсько-американського
партнерства, дружби і співробітництва, підписаної 22 листопада
1994 року у Вашінгтоні, сторони визнали надзвичайно важливим
створення в Україні сучасної телекомунікаційної інфраструктури,
яка необхідна для успішного розвитку торгових та інвестиційних
процесів, інтеграції України в світову економіку, для розвитку охо-
рони здоров’я, освіти, захисту навколишнього середовища і демо-
кратії, для надання можливості доступу до набутого людством знан-
ня, сприяння в інтелектуальному та духовному розвитку.
Також, прийнято важливий закон України «Про приєднання
України до договору Всесвітньої організації інтелектуальної влас-
ності про авторське право» (№ 2733-Ш від 20 вересня 2001 р.)
Таким чином, можна зробити висновки про те, що основними зав-
даннями України на найближчий час буде:
•	сприяння у співробітництві державних та приватних структур
(компаній), які зайняті у сфері телекомунікацій; розробка в
зв’язку з цим відповідного національного законодавства;
•	участь у створенні Всесвітньої інформаційної інфраструктури, а
саме: впровадження приватних інвестицій, конкурентоздатно-
го ринку, гнучкої регулюючої системи;
276
Глава 7. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
•	сприяння процесу розвитку мереж телекомунікацій між краї-
нами на основі відкритого доступу до сучасних технологій, їх
інтеграції до Всесвітньої мережі телекомунікацій для створення
основи майбутньої Всесвітньої інформаційної інфраструктури;
•	сприяння комерційній діяльності, проектам та інвестиціям при-
ватного сектору, які спрямовані на розвиток телекомунікацій;
дослідження їх можливостей в рамках меж міжнародних інс-
титутів;
•	заохочення проектів, які спрямовані на розвиток та виробницт-
во телекомунікаційного обладнання для мереж загального ко-
ристування.
Звичайно, для реалізації цих планів Україна повинна розробити
спеціальні програми і Проекти, залучивши до цього спеціалістів всіх
галузей права.
6. Розвиток Глобальної Інформаційної Інфраструктури
та Іпіегпеі за участю України
XXI століття ставить перед правознавцями складні питання,
пов’язані з розвитком Глобальної Інформаційної Інфраструктури (С-ІІ).
Слід зазначити, що ідеї створення світової мережі з’явились од-
ночасно в Європі, США і СРСР. Різні країни різноманітними шля-
хами наближались до входження у світову інформаційну мережу.
Однак, всі вони в результаті прийшли до розуміння створення єдиної
глобальної інформаційної інфраструктури.
Концепція СгІІ, тобто Всесвітньої телекомунікаційної мережі бу-
ла вперше сформульована у березні 1994 р. на першій конференції
Міжнародного союзу телекомунікацій в Буенос-Айресі.
Виникла необхідність укласти угоду між урядами всіх країн щодо
основних положень, які дозволили б людям у всьому світі спілку-
ватись між собою. У зв’язку з цим Альберт Гор виклав такі основні
правила, або принципи:
•	стимулювання приватних інвестицій;
•	розвиток конкуренції;
•	надання вільного доступу до глобальної мережі всім постачаль-
никам і користувачам інформації;
•	створення гнучкої нормативно-правової бази, яка здатна адап-
туватися до швидких змін в індустрії, на ринку інформаційних
технологій;
•	забезпечення універсального характеру послуг.
277
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Слід зазначити, що в Росії, наприклад, послугами електронних
інформаційних мереж користуються більше 600 000 чоловік, зареє-
стровано більше 3000 ресурсів російською мовою (проти 370 000 —
у США), щоправда російська сфера розвивається більш динамічно.
Кількість користувачів українського сегменту мережі Іпіегпеі
за останні два роки збільшилася більш, ніж у три рази і на початок
2005 року складала за різними оцінками від 500 до 900 тис. постій-
них користувачів (менше 2 відсотків дорослого населення України)
і близько 1,5 млн. громадян, які користувалися послугами Іпіегпеі
час від часу. Значно зріс і обсяг інформаційних ресурсів, які до-
ступні в мережі Іпіегпеі. Якщо на початку 1999 року такі ресурси
розмішувалися на 1,4 тис. вебсерверів, то наприкінці 2004 року —
на 150000. За кількістю хостів, які підключені до мережі Іпіегпеі,
Україна знаходиться на 28-му місці в Європі і на 45-му місці у світі.
За станом на грудень 2004 року доступ користувачам до послуг ме-
режі надавали більш ніж 260 операторів (провайдерів ).
У спеціальній літературі звертається увага на те, що від роз-
витку Іпіегпеі виграють, перш за все, розвинуті країни, тому що
це їх природній шлях розвитку. Тому для України необхідною є
державна програма підтримки і розвитку Іпіегпеі.
Глава 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА
8.1.	Загальні положення
Сучасні наука і техніка накопичили величезний масив інформа-
ційного матеріалу, що викликало гостру потребу в прискореному
обігу знань. Невпинне зростання обсягів інформації в усьому світі
призводить до різкого зниження ефективності використання нако-
пичених знань у багатьох сферах людської діяльності: науці, тех-
ніці, економіці, політиці, праві, тому що традиційні «ручні» засоби
й методи оброки даних не в змозі впоратись з таким потоком інфор-
мації, не здатні представити повну і точну картину стану питання,
яке викликає інтерес.
Тому в умовах невпинного якісного оновлення суспільства, ста-
новлення ринкової економіки, поступу науково-технічного прогресу
розвиваються різного роду інформаційні системи, які перебрали на
себе функції оперативного поширення наукових знань. їхня діяль-
ність базується на традиційних і новітніх інформаційних техноло-
гіях. Вочевидь, що роль електронно-обчислювальної техніки визна-
чається не лише обчислювальною функцією: все більш важливе
значення набувають переробка, зберігання, пошук і трансформація
різних видів інформації.
Найбільш істотні соціальні зміни останніми десятиліттями від-
буваються у галузі нових суспільних відносин — інформаційних.
Суть переходу від індустріального суспільства до суспільства інфор-
маційного полягає саме в реалізації сукупності процесів, пов’язаних
з автоматичною обробкою, пошуком, зберіганням і передаванням,
перетворенням і практичним використанням безперервно зростаючо-
го потоку інформації в усіх сферах суспільного життя.
279
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Основні показники відсоткового співвідношення виробництва у
різних галузях господарства за останні десятиріччя змінилися на
користь інформаційних ресурсів. Це загострило проблему правового
регулювання у сфері інформаційних відносин для прискорення про-
цесів інформатизації українського суспільства і подолання відста-
вання від інших країн щодо рівня розв’язання цієї задачі.
Давно розпочався процес злиття комп’ютерної техніки із засобами
зв’язку. У США з’єднали слова «комп’ютер» і «комунікації» та ство-
рили нове поняття «комп’юнікейшенз». Пізніше французи запропо-
нували більш елегантний термін «телематика». Комп’ютери і комуні-
кації між ними та їхніми частинами саме і складають телекомунікаційні
комп’ютерні мережі, або просто — інформаційні мережі.
Іпіегпеі є найбільшою комп’ютерною мережею. Нині — це вели-
чезний накопичувач різноманітної інформації. Саме ця мережа ме-
реж вимагатиме в майбутньому досконалого правового регулювання
її функціонування в усіх сферах суспільного життя.
Розвиток законодавства в сфері сучасних інформаційних техно-
логій поступово набирає обертів в усіх провідних країнах світу. Уря-
ди різних країн мають усвідомити правову модель майбутнього та
забезпечити її підтримку, а громадяни, користуючись Іпіегпеі, по-
винні нести таку ж відповідальність, яку вони несуть в інших сфе-
рах свого життя.
Усе наведене ускладнює розв’язання питання правового регу-
лювання у сфері інформаційних відносин. Становлення України
як правової держави, її вихід на світові ринки, у тому числі й
інформаційних ресурсів, потребує формування низки взаємопо-
в’язаних нормативно-правових актів, законів і структур для роз-
в’язання значного комплексу питань. Відповідно виникає нова
юридична спеціалізація — Інтернет-право.
Ні в Україні, ні в Росії не існує системних розробок, присвя-
чених даній темі, публікуються лише окремі статті юристів, ще
зайнялися розробкою юридичного аспекту використання Інтер-
нет. Одним з перших юристів, які почали працювати в цьому на-
прямку в Росії, був Віктор Наумов, що створив сервер «Право й
Інтернет» (ипілм. гиззіапіаіе.пеі) і проводить регулярно інтернет-
конференції з проблем Інтернет-права.
280
Глава 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА
Також познайомитися з цими питаннями можна на Веб-сайті
автора за адресою: ігігіР.Еапі.ипісуЬ.кіеЕ.иа — у розділі «Інтелек-
туальна властність і комп’ютерне авторське право».
Вочевидь, за такої значущості Інтернету неминучою стає необ-
хідність правового врегулювання відносин, що виникають при
використанні глобальної мережі. На цьому етапі і буде зароджу-
ватися та формуватися Інтернет-право як правова форма ре-
гулювання суспільних відносин, що виникають при викорис-
танні мережі Інтернет, зокрема обмін інформацією.
8.2.	ПравотаІнтернет
При вирішенні практичних питань, що виникають, користу-
ються нормами права, які були створені до появи мережі. Можна
сказати, що все наше розуміння права, його концепції були закла-
дені ще в епоху Римської Імперії. Зрозуміло, з тих пір право не сто-
яло на місці, воно слідувало за потребами людей, що виникали в
процесі розвитку людства. Проте ми звикли мислити в категоріях
світу речей. Людина, яка живе на землі, звикла поділяти її кор-
донами і бути на своїй ділянці господарем. Зовсім нещодавно в
історичному масштабі відбулися значні якісні зміни, які необ-
хідно враховувати, коли говоримо про телекомунікації. Визнані
універсальні права людини і характер відносин у суспільстві зму-
шує говорити про перехід від стану індустріального суспільства
до суспільства інформаційного.
Загальна декларація прав людини 1948 р. була першим доку-
ментом, в якому були закріплені основні права людини. Напевно,
немає потреби пояснювати, що їхня дія не залежить від державних
кордонів і є універсальною. Спочатку ця декларація була реко-
мендаційним актом, але в силу її широкого застосування вона стала
обов’язковим документом. У ній проголошено право людини «шу-
кати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими
засобами і незалежно від державних кордонів» Це право може
бути обмежене законом з метою забезпечення інших прав, моралі,
суспільного порядку і загального добробуту. Обмеження цього
права було доповнено в Міжнародному пакті про цивільні й полі-
тичні права 1966 р. цілями «охорони державної безпеки» і «здоро-
в’я і моральності населення». Навколо цих обмежень і розгорта-
ються суперечки прихильників теорії вільного потоку інформації
281
ВА/І. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
і прибічників цензури і фільтрування інформації. Вочевидь, можна
сказати, що зазначене право людини існує і що будь-які обмеження
його повинні бути виключенням із правила в розумних межах. Це
право, цей принцип, імовірно, повинний скласти основу нової
галузі права — інформаційного права.
У своїх творах письменники-фантасти часто змальовують на-
шу планету єдиною. У цьому виражається мрія багатьох людей пре
зняття штучних бар’єрів між народами. Ця мрія дотепер зали-
шалася нездійсненною. Але з появою інтернаціональної мережі
стало можливим говорити про глобальне суспільство.
Мережа Інтернет породила новий інформаційний простір — кібер-
простір і навіть новий тип культури — кіберкультуру. Культуроло-
ги говорять, що причина цього — наявність особливих потреб осо-
бистості, що не могли бути задоволені традиційними засобами. Ці
потреби — воля поширення інформації та воля спілкування.
В Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства дер-
жави проголошують наступний принцип: «усі люди скрізь, без ви-
нятку, повинні мати можливість користуватися перевагами глобаль-
ного інформаційного суспільства».
На перший погляд, така постановка питання здається антипра-
вовою, що сприяє беззаконню і розгулу хакерства. Насправді ж, мо-
ва йде зовсім не про позбавлення мережі правового регулювання, г
про визначення правил юрисдикції, що повинні застосовуватися де
відповідних суспільних відносин. Це вкрай необхідно для вирішення
таких питань як встановлення меж державного регулювання в даній
галузі і відповідальності осіб, що використовують кіберпростір. Так,
наприклад, чи може держава заборонити розміщення інформації е
Інтернеті, що за законами цієї держави незаконна, в іншій державі?
Чи може вона заборонити своїм громадянам доступ до такої інфор-
мації? Чи повинен автор ресурсу відповідати за порушення, наприк-
лад, фірмового імені чи торгових марок, якщо правовласник за кор-
доном? Відповіді на численні подібні питання можуть бути дані,
тільки якщо буде побудована єдина теоретична концепція кібер-
простору.
Однак неправильно було б провести просту аналогію кіберпрос-
тору з такими об’єктами як космос чи відкрите море. Питання
трохи більш складне, аніж проведення простої аналогії, хоча б
282
Глава 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА
тому, що в нас немає ні судна, ні якогось матеріального знака, на
якому можна було б відзначити приналежність до держави, на-
ціональність. Тільки учасники відносин, що роблять які-небудь
дії з передачі даних, мають свою приналежність до тієї чи іншої
держави. Відповідно й держава може здійснювати над ними свою
юрисдикцію щодо цих дій.
Небезпека, що залишається — спроба держави відокремити
свою частину Інтернету напівпрозорою «залізною завісою», фільт-
руючи доступ. Тут на допомогу мережі повинні прийти принципи
міжнародного публічного права, і якщо обмеження свободи інфор-
мації будуть виходити за розумні рамки, прийняті в міжнародному
праві, дії держави повинні бути визнані такими, що порушують
міжнародне право, і спричинити до відповідних засобів. У випадку,
коли інформація перетворюється в пропаганду ідей, що суперечать
міжнародному праву, існує також можливість реакції засобами
міжнародного права.
Отже, виходячи з глобального характеру мережі, пересліду-
ючи мету захисту прав і свобод людини і подальшого розвитку
світового інформаційного простору, пропонуються наступні під-
ходи до проблеми правового регулювання Мережі:
1)	основа правового режиму в кіберпросторі повинна визна-
чатися міжнародним публічним правом, що визначає за-
гальні і спеціальні принципи, такі як:
•	право на свободу інформації;
•	єдиний глобальний характер інформаційного суспільства:
•	відкритість доступу;
•	пріоритет повідомлень про лихо;
•	інші загальновизнані права людини і принципи права;
2)	ніяка держава не має суверенітету над кіберпростором чи
якою-небудь його частиною;
3)	існують дві основні групи відносин: з доступу в мережу і з
використання мережі. У першому випадку суб’єктами ви-
ступають провайдер доступу і користувач, у другому випад-
ку — провайдер інформації, одержувач інформації і творець
інформації. Стосовно дій усіх цих осіб держави здійснюють
свою юрисдикцію;
283
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
4)	технічні питання: установлення стандартів для роботи прог-
рамного й апаратного забезпечення, розподіл зон адрес і т.ін.
повинні зважуватися на міжнародному рівні для забезпе-
чення однаковості в цих стандартах.
8.3.	Доступ до Інтернет
Перш ніж працювати з Інтернет, кожний вирішує питання, на-
віщо це йому потрібно. Природно, цілі в організацій і фізичних
осіб звичайно не збігаються, хоча вони й можуть мати деякі спіль-
ні моменти. Організації прагнуть проводити власну рекламу в
мережі, дати інформацію про себе, розповісти про власну про-
дукцію, знайти партнерів, запропонувати які-небудь послуги чи
просто ознайомитися з мережею та її можливостями. Фізичні осо-
би хочуть мати свою візитну картку, знайти друзів, колег, зна-
йомих, прагнуть опублікувати в Інтернеті яку-небудь тематичну
інформацію про те, що їх цікавить, чи просто погуляти по па-
вутині серверів, одержуючи при цьому користь чи задоволення.
Зазначені потреби провайдери Інтернет пропонують реалізу-
вати клієнтам такими способами: з наданням чи без надання он-
лайнових (оп-ііпе) послуг по доступу до мережі, організацією
власної поштової скриньки, збереженням файлової інформації
клієнта для доступу до неї через мережу Інтернет, розміщенням
інформації клієнта в мережі Інтернет тощо. Останнє найбільш
популярне й оптимальне: клієнт стає повноправним членом ме-
режі, він має свою власну адресу й активно може проводити свою
політику по залученню через Інтернет ділових партнерів, пошуку
контактів чи просто знайомих.
Інформація може бути розміщена в Інтернет різними спосо-
бами. Клієнт орендує простір на сервері провайдера, організовуючи
тим самим свої сторінки в Інтернеті. Таким чином, користувач
стає одним із мільйонів у мережі й одним з десятків-сотень клі-
єнтів на сервері провайдера. Другим способом є дуже поширені
віртуальні магазини, що представляють собою інтерактивні ка-
талоги з великими обсягами інформації з послуг і товарів усіля-
ких фірм. Звичайно, таким методом здійснюється популяризація
чи реклама. Третій спосіб є найбільш солідним і, відповідно, не
найдешевшим: провайдер організує для клієнта власний вірту-
284
Глава 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА
альний сервер з унікальним ім’ям, яке звичайно корелює з назвою
організації, фірми чи ім’ям фізичної особи. Це ліквідує потен-
ційно можливе непорозуміння, яке базується на тому, що зазви-
чай знають фірму чи людину, а не провайдера, на сервері якого
першими двома способами розміщена інформація клієнта, котру
можуть там і не знайти.
Також має сенс згадати четвертий спосіб активної участі в роз-
витку мережі Інтернет — власний ГИе^-вузол, який, щоправда,
знаходиться за межами фінансових можливостей більшості ко-
ристувачів.
Вироблення стилю, дизайн і оформлення інформації у формі, прий-
нятній для мережі Інтернет, може здійснюватися як самим корис-
тувачем, так і провайдером, який, безсумнівно, має необхідний для
цього досвід і ресурси. При розміщенні інформації в Інтернеті про-
вайдер звичайно надає поштові послуги, послуги з доступу до елект-
ронних телеконференцій, а також інші додаткові можливості.
Резюмуючи вищесказане, є підстави стверджувати, що ко-
ристувач Інтернет може використовувати можливості мережі
активно, публічно розміщуючи власну інформацію, чи пасивно,
тільки одержуючи чужу інформацію, призначену для публіч-
ного доступу.
При взаємодії з провайдером клієнт, крім організаційних і стра-
тегічних питань, що стосуються своєї майбутньої лінії поводжен-
ня в мережі, комунікаційних проблем, що відносяться до інфор-
маційної потужності і технічної оснащеності провайдера, вирішує
також і юридичні питання, зокрема, укладаючи договір із про-
вайдером.
В даний час кожен провайдер Інтернет має мінімум один типовий
договір, за яким він працює з клієнтами. Можлива також класифі-
кація клієнтів на фізичних осіб і організації, що відображається у
деяких пунктах договору. Відображення у договорі поділу дій ко-
ристувачів Інтернет на активні й пасивні наявне в дуже обмеженій
кількості провайдерів, що в майбутньому, при виникненні спірних
ситуацій, може спричинити певні незручності як для самих провай-
дерів, так і для їхніх клієнтів. Звичайно, до договору додається рег-
ламент провайдера, що розкриває основні поняття і дає більш ши-
рокий опис послуг і умов взаємодії сторін.
285
ВлМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Коротко перелічимо деякі важливі моменти, на які варто звер
тати увагу при вирішенні питань взаємодії між провайдером і ко
ристувачем Інтернет, у сфері договірного права.
В типових договорах зазвичай розкриваються питання оплати
строку дії договору, обов’язків сторін, відповідальності, що не €
жорстко анонсованими умовами з боку провайдера, а можуть змі-
нюватися за згодою сторін.
Варто також усвідомити динаміку процесу взаємодії корис-
тувача мережі з послугами провайдера. Клієнт, як правило, здійс-
нює доступ до мережі опосередковано, через ресурси свого УУеЬ-
вузла, але при цьому він повинен розуміти, що відповідальність
за будь-які дії, що порушують вітчизняне і міжнародне законо-
давство і завдають шкоду третім особам, нестиме саме він, а не
провайдер. І провайдер не відповідає перед клієнтом за шкоду,
якої той зазнав від використання його послуг, якщо інше зви-
чайно не зазначене в договорі.
З іншого боку, провайдер повинен забезпечити своєчасний та
якісний доступ до Інтернет відповідно до договору, забезпечити
конфіденційність роботи свого клієнта. Питання своєчасності та
якості роботи є непростим. Випадки технічних неполадок в устат-
куванні провайдера можуть не відбитися на клієнті, а можуть і
призвести, наприклад, до неотримання важливої інформації.
Необхідно також звернути увагу на можливість призупинення
доступу до мережі з боку провайдера, причини чого повинні бути
чітко перераховані, і на можливість клієнта припиняти публічний
доступ до своєї інформації у випадку активного використання ме-
режі.
При активному використанні мережі, розміщенні інформації в
мережі Інтернет особливу актуальність отримує питання інтелек-
туальної власності на той продукт, що виходить у результаті роз-
міщення інформації клієнта — публікації в Інтернет.
8.4.	Проблема відповідальності
інформаційних провайдерів
Все інформаційне наповнення і використання мережі Інтер-
нет в комерційних і некомерційних цілях здійснюється за допо-
286
Глава 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА
могою послуг організацій, що забезпечують доступ до мережі Ін-
тернет, розміщення і передачу інформації в Мережі.
У загальному випадку, інформаційні суспільні відносини, що
складаються в процесі використання мережі Інтернет, вигляда-
ють так:
Користувач — Провайдері — Інформаційний ресурс —
Провайдер2 — Власник ресурсу.
Зазначена багатомірність інформаційних відносин визначає
наявність спеціального інституту відповідальності інформацій-
них провайдерів. їх називають по-різному: І8Р, А8Р, власники
служб інформаційних оголошень (від дошок оголошень до Інтер-
нет-аукціонів), у європейському законодавстві використовується
термін «іпіегтедлагу зегілсе ргоілд,ег8», в американській прак-
тиці — оп-ііпе 8ЄГІИСЄ рГОІЛ(ІЄГ, ргоінсіег о/ (1ССЄ88, рГОЕІСІеГ о/ іііе
іпїогтаііопаї сопіепі.
У наших законопроектах вживають термін «інформаційний по-
середник» . Наприклад, визначаючи його як «особу, що від імені ін-
шої особи відправляє, одержує чи зберігає електронні документи, чи
надає інші послуги у відношенні даних документів».
Реально дії інформаційних провайдерів з надання послуг мають
наступні властивості. Провайдер не ініціює інформаційне відношен-
ня, не вибирає зміст переданої інформації та її одержувача, не впли-
ває на зміст інформації і зберігає її тільки в межах часу, обумовле-
ного технічними стандартами і протоколами для нестатків передачі
інформації. Відповідальність провайдерів базується на тому, що во-
ни мають організаційно-технічну можливість у будь-який момент
впливати на інформаційні суспільні відносини своїх користувачів.
Форма вцливу може бути досить різноманітною: від блокування ін-
формаційного обміну до інформування третіх осіб про зміст переданої
інформації.
У якому випадку провайдер — власник інформаційного ресурсу
та інформаційної системи несе відповідальність за дії осіб, що ско-
ристалися зазначеними ресурсами і системами?
На цей рахунок існують три основні підходи:
провайдер несе відповідальність за всі дії користувачів, не за-
лежно від наявності в нього, як у суб’єкта права, знання про
вчинені дії,
287
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
• провайдер не несе відповідальності за користувачів у тому ви-
падку, якщо виконує визначені умови, пов’язані з характером
надання послуг і взаємодією із суб’єктами інформаційного об-
міну й особами, чиї права порушуються діями користувачів,
• провайдер не відповідає за дії користувачів.
Законодавство різних країн пропонує рішення проблеми від-
повідальності провайдерів згідно з трьома приведеними схемами.
Якщо, наприклад, у Китаї та країнах Близького Сходу прийня-
тий перший підхід, то в Європі дотримуються другого підходу:
найбільш детальне рішення проблеми відповідальності розкрите
в європейській директиві з електронної комерції («Вігесііое оп
еіесігопіс соттегсе», Соипсії о/ Еигореап ІІпіоп, Вгиззеїз, 28
ГеЬтиату 2000, розділ 4, статті 12-15). Директива встановлює, ще
провайдер не несе відповідальності за передану інформацію у ви-
падку, якщо він не ініціює її передачу, не вибирає одержувача
інформації і не впливає на цілісність переданої інформації. При
цьому допускається тимчасове збереження переданої інформації
для здійснення необхідних технічних дій з передачі інформації.
Також деталізуються умови кешування і затверджується, зок-
рема, що провайдер не несе відповідальності за дії користувачів
при наданні послуг хостингу, якщо не був обізнаний про їхню
протизаконну діяльність і після одержання інформації припинив
розміщення чи доступ до інформації користувачів.
У даний момент у ряді країн світу прийняті предметні закони,
що стосуються інституту відповідальності провайдерів. Так, у
шведському законі, що регулює відповідальність власників дошок
оголошень (Асі (1998:112) оп ВезропзіЬіІііу /ог Еіесігопіс Виі
Іеііп Воагсіз) встановлюється, що вони зобов’язані видаляти по-
відомлення третіх осіб у тому випадку, якщо інформація, що міс-
титься в них, порушує ряд норм кримінального законодавства і
цивільного законодавства (у частині авторського права). Схожа
на європейську, але менш детальна схема відповідальності при
порушенні авторських прав визначена в американському Вї^ііаі
МШеппіит Соругі^кі Асі (БМСА) , прийнятому в 1998 році.
Резюмуючи вищесказане можна стверджувати, що проблема
відповідальності провайдерів — це актуальне питання державної
політики з використання мережі Інтернет. У залежності від того,
як буде визначена і регламентована роль провайдерів в інформа-
288
Глава 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА
ційних суспільних відносинах у мережі Інтернет, по-різному буде
розвиватися і мережа Інтернет.
Тому необхідний законодавчий розв’язок проблеми відповідаль-
ності інформаційних провайдерів. Пропоновані в даний момент
норми стосуються тільки обміну інформаційними повідомленнями
і не торкаються усіх видів мережних інформаційних послуг:
•	інформаційний провайдер не несе відповідальності за дії осіб,
що використовують його послуги і порушила звичаї ділового
обороту в сфері використання мережі Інтернет, якщо інше не
передбачено законом чи договором;
•	інформаційний провайдер несе відповідальність за модифіка-
цію і затримку передачі інформації, якщо інше не передба-
чено законом чи договором;
•	інформаційний провайдер несе відповідальність за неповне чи
недостовірне ознайомлення користувачів мережі Інтернет
про умови використання та істотних особливостей функціо-
нування його інформаційних ресурсів.
Є доцільним, щоб самі інформаційні провайдери звернули ува-
гу на детальні обмежувальні (з вичерпним переліком можливос-
тей) описи власних послуг по використанню інформаційних ре-
сурсів і систем. Крім цього, при взаємодії з клієнтами провайдери
з метою сумлінного опису своїх послуг повинні пропонувати ко-
ристувачам схеми регулювання питань, що стосуються конфіден-
ційності дій користувачів, часу й умов збереження проміжної
(службової) інформації, умов доступу до лог-файлів і механізмів
забезпечення доказів при суперечках провайдера і користувача з
третіми особами.
8.5.	Захист сайтів в Інтернет
Захист об'єктів інтелектуальної власності,
створених при розробці сайта
Створення будь-якого сайта пов’язане з розробкою нового інте-
лектуального продукту. І його творці звичайно хочуть захистити
свої права на цей продукт. На жаль не завжди вони знають, що
можна і потрібно захищати у своїх сайтах. Поняття «сайт» не
вичерпує всіх інтернет-продуктів і тут використано більше для
простоти і наочності.
289
ВІМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Кілька слів про те, для чого починаються заходи для захисту сво
їх сайтів. Це не так однозначно як здається і має кілька причин.
Перша причина — одержання конкурентних переваг у порівняй
ні з іншими розроблювачами за рахунок одержання можливості за-
бороняти їм використовувати ваші ідеї, рішення у своїх сайтах.
Одержання авторських і патентних прав — це, напевно, єдина
монополія, що відкрито і в усьому світі заохочується державою.
Друга причина — можливість одержання додаткових доходів
за рахунок продажу (поступки, надання) своїх прав третім особам.
Третя причина — це можливість задоволення своїх особистих
авторських інтересів та амбіцій, тобто те, що пов’язано, у першу
чергу, з особистими немайновими правами автора.
Четверта причина — це можливість захистити себе від несум-
лінної конкуренції чи просто випадкового використання у своїй
діяльності третьою особою якихось елементів, що асоціюються з
вашою компанією. Сюди ж варто віднести і випадки, коли необ-
хідно захистити себе від спроб відвертого шантажу, коли хто-не-
будь намагається продати вам ваш же товарний знак чи інший
об’єкт, який він зареєстрував після того, як довідався про вашу
компанію чи проект. Слід зазначити, що останній випадок є най-
більш складним з погляду доказу своїх прав.
Крім того, існують інші причини, пов’язані більше із зовніш-
нім проявом, ніж із самим об’єктом охорони. Так, наприклад,
наявність патентів чи інших документів, що підтверджують ваші
виключні права на об’єкти інтелектуальної власності, як правило,
призводить до збільшення ціни вашого продукту в 1,5-2 рази у
порівнянні а «безпатентним». У ряді випадків охоронний доку-
мент є корисним з погляду використання податкових пільг чи
побудови ефективних фінансових схем у цілому.
У представленій нижче таблиці в стислому виді проведено ана-
ліз можливих форм правової охорони об’єктів, що складають сайт.
Об’єкт	Можливі форми правової охорони	Необхідність захисту	Необхідні дії по захисту
1		3	4
Доменне ім'я	Товарний знак	Вкрай необхідно в будь-якому випадку	Охорона виникає в результаті реєстрації
290
Глава 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА
1	2	3	4
Дизайн сайта	Промисловий зразок	Доцільно у випадку оригінальності сайта і необхідності збереження його унікальності	Охорона виникає в результаті реєстрації
	Нормами авторського права	Охорона виникає автоматично	Доцільно спеціаль- но підготувати документи, що підтверджують ваші права і пріоритет
Дизайн окремих елементів	Товарний знак чи промисловий зразок	Доцільно. Форма вибирається в залежності від виду елемента і його використання	Охорона виникає в результаті реєстрації
Шрифт	Промисловий зразок	Необхідно у випадку його оригінальності	Охорона виникає в результаті реєстрації
Системні і програмні рішення по взаємодії окремих елементів	Винахід чи корисна модель	Доцільно у випадку оригінальності технічних ідей, реалізованих у програмному забезпеченні	Охорона виникає в результаті реєстрації
	Нормами авторського права	Охорона виникає автоматично, але тільки у відношенні форми представ- лення. Ідея не охороняється	Необхідно мати або спеціально підготувати доку- менти. що підтер- джують ваші права і пріоритет
Окремі блоки програми, що можуть виступати як окремі елементи	Як ноу-хау	Доцільно у випадку зацікавленості кон- курентів у їхньому використанні	Встановлення режиму обмеженого доступу
	Нормами авторського права	Охорона виникає автоматично	Необхідно мати або спеціально підготу- вати документи, що підтверджують ваші права і пріоритет
Бази даних	Винахід чи корисна модель	Доцільно у випадку оригінальності	Охорона виникає в результаті
291
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
1	2	3	4
		технічних ідей, реалізованих у програмному забезпеченні	реєстрації
	Як ноу-хау	Необхідна в разі можливої зацікавленості конкурентів у використанні бази	Встановлення режиму обмеженого доступу
	Нормами авторського права	Охорона виникає автоматично	Необхідно мати або спеціально підготу- вати документи, шо підтверджують ваші права і пріоритет
Музичний супровід	Товарний знак	Доцільно у випадку оригінальності і передбачуваного тривалого використання	Охорона виникає в результаті реєстрації
	Нормами авторського права	Охорона виникає автоматично	Необхідно мати або спеціально підготу- вати документи, що підтверджують ваші права і пріоритет.
Статті, огляди, реферати і т.ін. (контент)	Нормами авторського права	Охорона виникає автоматично	У зв’язку з постій- ним відновленням необхідний механізм (система) фіксації ваших прав і пріоритету (депонування і т.ін.)
Відеоряд, мультиплі- кація	Товарний знак	Необхідно у відношенні персонажів, якщо вони спеціально розроблялися в оригінальні	Охорона виникає в результаті реєстрації
	Нормами авторського права	Охорона виникає автоматично	Необхідно мати або спеціально підготу- вати документи, що підтверджують ваші
292
Глава 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА
1	2	3	4
			права і пріоритет, особливо якщо дру- гі форми охорони не використовуються
Досвід показує, що при виборі форм охорони варто виходити з
доцільності використання їх у комплексі. Це пов’язано з особли-
востями, якими відрізняються патентні форми від охорони по нор-
мах авторського права. Так традиційно вважається, що патенту-
вання (реєстрація винаходів, корисних моделей, промислових
зразків, товарних знаків) є найбільш надійною формою охорони,
але пов’язана з відносно тривалою процедурою реєстрації, додат-
ковими матеріальними витратами і має обмежений термін. Від-
повідно, ця форма повинна використовуватися в першу чергу у
відношенні об’єктів, що представляють основну цінність і втрата
прав на які може реально відбитися на діяльності компанії. Та-
кими об’єктами є доменні імена, логотипи, що реєструються як
товарні знаки, а також реалізовані в програмному забезпеченні
основні ідеї з організації сайта, його наповненню, керуванню, що
ми намагаємося реєструвати як винахід, а у випадку неможли-
вості — як корисні моделі.
Передача авторських прав
Розглянемо також випадок коли авторські права на розробку
ГИеб-сторінки не одразу належать компанії, а повинні бути отри-
мані за рахунок інших осіб.
Широкі можливості з оформлення гіпертекстової інформації
для розміщення її в Інтернет, багатий вибір засобів виразності,
прояву фірмового чи особистого стилю обумовлюють труднощі
різноманітного вибору, творчий характер діяльності по створен-
ню гіпертекстових сторінок. Одночасно, крім зазначених труд-
нощів, необхідно враховувати, що конкуренція серед рекламних
матеріалів в Інтернет не обмежена по регіональних ознаках, а но-
сить міжнародний характер.
Усе це диктує досить високі вимоги до змісту й оформлення
гіпертекстових документів, що не можуть бути дотримані без за-
лучення до розробки таких документів фахівців з дизайну.
293
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Актуальність залучення фахівців для розробки гіпертекстових
документів породжує актуальність вивчення питання юридич-
ного оформлення такого роду відносин.
Якщо фахівець є працівником організації і в його трудові обо-
в’язки входить складання комп’ютерних програм або розробка
дизайну документації, то додаткове укладення договору не обо-
в’язкове. Права на розробки переходять до організації, якщо е
трудовому договорі з фахівцем не зазначене інше, без виплати до-
даткової винагороди (не вважаючи можливих преміальних і ін-
ших виплат, встановлених в організації). У будь-якому іншому
випадку необхідне укладення договору на розробку гіпертексто-
вих документів. Переважна більшість організацій не мають у сво-
єму штаті програмістів, що володіють, крім всього іншого, дизай-
нерськими знаннями, навичками, а також художнім мисленням.
Тому, як правило, виникає необхідність у залученні сторонніх
фахівців чи організацій для розробки гіпертекстових документів,
і, відповідно, укладання договорів, що визначають взаємини за-
мовників і розроблювачів згаданих документів.
Основна специфіка таких договорів полягає в тому, що в них
повинні бути відбиті права на гіпертекстовий документ не тільки
як на комп’ютерну програму, але і як на сукупність дизайнерських
рішень. Сучасна технологія створення гіпертекстових документів
дозволяє обходитися без знання мови програмування, просто впи-
суючи в потрібні ділянки екрана текст, вставляючи зображення
і т.ін. Отже, у розглянутому договорі, головним чином, мова йде
про створення в електронній формі сукупності інформаційної струк-
тури (одиниці інформації: текст, таблиці, графіки і т.ін., їхній
взаємозв’язок) і її дизайнерського оформлення. Причому, як пра-
вило, елементи інформаційної структури (наприклад, рекламні
тексти) надаються замовником.
Розглянемо зміст договору на створення гіпертекстових доку-
ментів. По своїй юридичній природі даний договір є авторським
договором замовлення (Закон України «Про авторське право і су-
міжні права»). За таким договором автор зобов’язується створити
продукт відповідно до умов договору і передати його замовнику.
Замовник зобов’язаний у рахунок винагороди виплатити автору
аванс, розмір і порядок сплати якого встановлюються договором.
294
Глава 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА
Предмет договору можна сформулювати в такий спосіб: «За-
мовник зобов’язується надати вихідні матеріали для інформа-
ційного наповнення, прийняти й оплатити створені гіпертекстові
документи для розміщення у всесвітній інформаційній мережі
Інтернет, а Виконавець бере на себе зобов’язання особисто роз-
робити гіпертекстові документи і передати усі виключні права на
них Замовнику.»
Відповідно до положень закону «Про авторське право і суміжні
права» і «Про правову охорону програм для ЕОМ і баз даних» необ-
хідно окремо вказувати кожне з переданих виключних прав і су-
му гонорару за його передачу. Сума гонорару, як і в будь-якому
іншому авторському договорі, може бути визначена у твердій сумі,
у виді щомісячних, щоквартальних або щорічних відрахувань, у
формі відрахувань з кожної виготовленої копії гіпертекстових
документів (якщо, наприклад, їхнє поширення здійснюється шля-
хом копіювання дискети і наступної реалізації).
Певну складність представляє питання про формулювання тех-
нічних вимог до розроблювального на замовлення гіпертекстового
документу. Справа в тім, що поки не встановлено державних чи
інших єдиних стандартів до характеристик таких документів, на
які можна було б посилатися в договорі. Виходячи з цього, у до-
говорі варто закріплювати загальне формулювання, а при необ-
хідності викладати докладні технічні вимоги в додатку до дого-
вору. Зазначений пункт у договорі може звучати так: «Технічні
вимоги до гіпертекстового документа обумовлюються його нор-
мальним функціонуванням у всесвітній інформаційній мережі
Інтернет, що забезпечує реалізацію вимог Замовника. Ці вимоги
є сформульованими Замовником показниками, що відображають
інформаційне наповнення, структуру, сумісність з визначеним
програмним забезпеченням, способи взаємодії елементів, дизайн
гіпертекстового документа. Дані показники викладаються у ви-
гляді додатка до даного договору, що є його невід’ємною частиною».
У договорі повинен бути також передбачений порядок здаван-
ня-прийняття робіт (по акту здавання-прийняття), порядок опла-
ти робіт, відповідальність сторін. Оскільки діяльність з підго-
товки гіпертекстових документів носить багато в чому творчий
295
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ 1 КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
характер, необхідно у відповідальності сторін передбачити ситу-
ацію неможливості виконання замовлення з причин, що не зале-
жать від виконавця (технічні збої мережі, неможливість дотри-
мання технічних вимог замовника з причин низької якості каналів
передачі даних і т.ін.), а також порядок розв’язання проблемної
ситуації.
Вочевидь, окремо слід домовитися про обов’язок замовника на-
дати вичерпну інформацію про спосіб передачі йому гіпертекстових
документів (на практиці ці документи відразу розміщаються на від-
повідному вузлі Інтернет, для чого потрібно знання пароля для за-
пису даних на вузол). Одночасно з наданням вищевказаних даних
потрібно закріпити обов’язок сторін, не використовувати і не по-
ширювати інформацію, отриману від іншої сторони за договором,
якщо до такої інформації закритий доступ для сторонніх осіб.
Завершуючи опис специфіки договору на створення гіпертекс-
тових документів помітимо, що лавиноподібний розвиток все-
світньої інформаційної мережі Інтернет призводить до виникнен-
ня нових видів послуг, що вимагають свого правового регулювання.
Найчастіше, до них можна застосувати уже випробувані правила,
що діють у відношенні традиційних послуг. Однак окремі види
послуг, зокрема з виготовлення інтернет-сторінок, вимагають ви-
вчення юридичної специфіки їхнього договірного оформлення.
Розв'язання проблем авторського права
Десятки тисяч тих, хто зареєстрував доменне ім’я в Інтернет і
вносить абонентську плату за його підтримку, сподіваються виправ-
дати ці витрати.
Для цього вкладаються додаткові кошти в дизайн та інформа-
ційне наповнення сайта, а інвестиції завжди мають потребу в пра-
вовій охороні.
Однак, як показує поки що невелика судова практика, зви-
чайно, використовувані підходи до охорони прав на сайти мало-
ефективні.
У юридичній літературі розглядалися різні варіанти рішення
цієї проблеми. Так, у випадку виникнення суперечок з приводу
приналежності інформації пропонувалося проводити експертизу
комп’ютера (сервера), на якому зберігається сайт. Слід зазначити,
296
Глава 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА
що ця експертиза дозволить установити зміст сайта тільки на сьо-
годнішній момент і не покаже, що та сама інформація була тут і
раніше, у момент передбачуваного порушення прав автора.
Дуже обмежені можливості надають і так називані /о^-файли
сервера, де відзначаються операції читання і запису даних. Справа
в тім, що вони фіксують тільки ім’я файлу, наприклад, розмі-
щеного на сайті і не фіксують його змісту. Відповідно, відповідач
може заявити, що раніш під цим ім’ям був файл з одним змістом,
а тепер зовсім іншим. Крім того, особистість автора також не мож-
на установити, виходячи з записів у /о^-файлах сервера.
У літературі пропонувалося також використовувати для фік-
сації інформації, розташованої на сайті, ТУеб-депозитарії, тобто
незалежне сховище інформації із сайтів. При цьому в ролі збе-
рігачів відповідної інформації передбачалося використовувати
недержавні організації, що уклали договір із власником сайта.
Однак даний метод викликає сумніви, оскільки освідчення
фактів здійснює особа, неуповноважена на такі дії і, крім того, за
таке свідчення вона отримує плату за договором з власником сай-
та, тобто має матеріальну зацікавленість.
Усе це дозволяє говорити про необхідність пошуку інших методів
забезпечення охорони прав і законних інтересів власника сайта.
Найбільш розповсюдженим стандартом на документи, якими від-
бувається обмін в Інтернет є стандарт гіпертексту. Сайт, як правило,
складається з таких документів або має програмні засоби для пере-
творення документів у цей стандарт для передачі їх користувачу.
Гіпертекстовий документ — це текстовий документ в
електронній формі, що містить посилання на інші документи
у вигляді вказівки на адресу їхнього розташування в інфор
маційній мережі. На відміну від звичайного текстового документа,
що має посилання, наприклад на використовувану літературу,
дані, зазначені в гіпертекстовому документі дозволяють автома-
тично знайти і завантажити по запиту користувача документ, на
який поставлене посилання в гіпертексті. Сайт є сукупністю гі-
пертекстових документів, об’єднаних на основі визначеної теми,
приналежності визначеній особі чи виданню по інших ознаках, ще
дозволяє говорити про його подібність зі збірником.
297
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Сукупність документів (статей, ілюстрацій), розміщених на
сайті і систематизована певним чином, цілком відповідає поняттю
бази даних, закріпленому в Законі України «Про правову охорону
програм для ЕОМ і баз даних». Це означає, що для охорони і попе-
редження порушення прав на інформаційний мережний ресурс
можуть використовуватися механізми, передбачені для правової
охорони баз даних, зокрема їхня реєстрація.
У якості депонованих матеріалів для інформаційного мережного
ресурсу можна представити схему, що показує розділи мережного
ресурсу і взаємозв’язку між ними, вихідний код і роздрукування ві-
зуальних відображень, що виникають на екрані користувача при
роботі з інформаційним мережним ресурсом.
Ці матеріали дозволять підтвердити права на структуру інформа-
ційного мережного ресурсу (схема), програмні рішення, закладені в
інформаційну систему (вихідний код) і зовнішній вигляд мережного
інформаційного ресурсу (роздрукування візуальних відображень).
Звичайно, зазначений спосіб забезпечення доказів для захисту
прав автора сайта не знімає правових проблем, пов’язаних з вико-
ристанням трансграничних інформаційних мереж.
Однак реєстрація матеріалів сайтів дозволяє захищати права вже
сьогодні, не чекаючи нових законодавчих рішень і, показуючи по-
рушникам прав, що «Кіберпростір не земля поза законом».
8.6.	Іменне право
Інтенсивний розвиток технологій робить присутність в мережі
Інтернет більш актуальним для багатьох компаній. При цьому біль-
ша частина ділового світу надає перевагу, щоб їх знаходили за ім’ям
(назвою) компаній або за назвою торгової марки. Назва компанії —
це не тільки спосіб індивідуалізації. Перш за все — це актив. За
назвою стоять немалі вкладення, роки роботи.
Багато назв у світі повторюються, і це не новина. Поява Інтер-
нету створила ситуацію, коли той, хто раніше «зайняв» адресу, який
складається з унікальної комбінації букв, випередивши інших ба-
жаючих, позбавляє останніх можливості зробити те саме.
Для подальшого аналізу проблеми важливо відзначити кілька
особливостей інтернет-адреси. По-перше, адресація — «наскріз-
298
Глава 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА
на» і носить міжнародний характер; по-друге, її існування фак-
тично не обмежене якими-небудь тимчасовими рамками; по-третє,
найбільш поширені адреси складені з букв латинського алфавіту.
І нарешті, основна особливість — реєстрація будь-якої адреси но-
сить факультативний характер і дає власнику адреси виключне
право на користування і розпорядження нею, тобто ніхто не зможе
створити і привселюдно експлуатувати в Мережі адресу, ідентичну
вже зареєстрованій. Причиною тому — унікальна для нашого не-
стабільного світу система ієрархії доменних імен, що є наддер-
жавним утворенням і одним з наріжних стрижнів Вавілонської
вежі на ім’я «Інтернет».
Існуюча система реєстрації доменів дозволяє власнику домен-
ного імені бути впевненим, що всі перераховані вище особливості
будуть незмінними, і його інформаційний ресурс завжди буде по-
в’язаний з мережним коштом індивідуалізації — доменним ім’ям.
При створенні системи доменних імен не була врахована одна
важлива обставина: у світі, у різних країнах і в різних правових
системах уже давно існують кошти індивідуалізації, що знайшли
своє юридичне закріплення в численних міжнародних угодах і на-
ціональних законах. Насамперед, це товарні знаки й фірмові най-
менування, за якими «стоять» усталені звичаї ділового обороту і
величезні кошти. Саме тому правовласників товарних знаків,
власників компаній з визначеними фірмовими найменуваннями,
муніципалітети міст і навіть окремих осіб — відомих персон на-
шої планети, абсолютно не влаштовує існування в Мережі найме-
нувань, що збігаються з їх іменами, але не приналежних їм самим.
За діючим законодавством про кошти індивідуалізації учас-
ників цивільного обороту і виробленої ними продукції (послугах,
що робляться,) у переважній більшості країн світу (Україна не
виключення) використання третіми особами зазначених коштів
індивідуалізації (об’єктів інтелектуальної власності) для здійс-
нення комерційної діяльності можливо тільки з дозволу право-
власників. Реєстрація ж товарного знаку відбувається по визначе-
них класах МКТУ (Міжнародного класифікатора товарів і послуг,
усього таких класів 42).
Повертаючись до проблематики Інтернету потрібно відзна-
чити, що використання в адресі інформаційного ресурсу чужого
292
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
фірмового найменування, зареєстрованого товарного знаку чи сло-
весного позначення подібного їм, може обернутися для власника
інформаційного ресурсу кримінальною відповідальністю.
Ключовими в проблемі порушення в Інтернеті прав правовлас-
ників фірмових назв, а також інших словесних позначень, що слу-
гують засобами індивідуалізації при включенні даних у мережеві
адреси, є питання правового регулювання Інтернету — юрисдик-
ції мережного простору і забезпечення доказів.
Проблема забезпечення доказів потрібна, хоча її дозвіл не мож-
на назвати тривіальним: при суперечці необхідно зажадати, зок-
рема, відомості від реєстратора доменних імен. А чи прийме, на-
приклад, вітчизняний суд дану інформацію як доказ у справі,
сказати зараз складно.
Питання ж юрисдикції Мережі пов’язане зі сферою міжнарод-
ного приватного права: закон якої країни застосовувати при роз-
в’язанні інтернаціональних суперечок?
Крім судових органів відповідної юрисдикції, суперечки віднос-
но доменних імен першого рівня (іор Іеоеі сіотаіп) розглядаються
провайдерами, визнаними ІСАКИ, — Інститутом розв’язання супе-
речок (СРР Іпзіііиіе /ог Візриіе Еезоіиііоп), «Електронними ре-
золюціями» (еіїезоіиііоп), Національним Арбітражним форумом
(іНе N0,110110,1 АгЬіігаііоп Рогит) і Всесвітньою організацією інте-
лектуальної власності (УУогІсІ Іпіеііесіиаі Ргорегіу Ог^апігаїіоп)
у відповідності з Уніфікованим полісом для розв’язання суперечок
по доменним іменам, адаптованими Інтернет-корпорацією зада-
них імен і номерів 24 жовтня 1999р., прийнятими регістраторами
доменних імен першого рівня. Розгляд суперечок проходить у
відповідності з Правилами застосування Уніфікованого полісу для
розв’язання спорів по доменним іменам від 26 серпня 1999р., ім-
плементованими з 24 жовтня 1999р., які також являються доку-
ментами ІСАМИ.
Розглядаються такі суперечки в адміністративному виробницт-
ві, в якому сторона, що подала скаргу, не може вимагати нічого
іншого, крім припинення реєстрації доменного імені або передачі
його на свою користь. Всі матеріальні вимоги повинні вирішува-
тися у відповідності з юрисдикцією, до якої відносяться сторони-
Розглядається суперечка на мові, яка використовується при укла-
300
Глава 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА
данні угоди між реєстратором і власником доменного імені, якою,
як правило, є англійська.
Правом звернення зі скаргою наділена будь-яка фізична абс
юридична особа. Звернення можливе до будь-якого з провайдерів,
визнаних ІСАМИ.
Скарга повинна бути достатньо обґрунтованою. Щоб скаргу
прийняли до розгляду, необхідно довести, що відповідач зареє-
стрував доменне ім’я, ідентичне або дуже схоже з торговою мар-
кою, що належить позивачу, що відповідач не має права і закон-
них інтересів у відношенні доменного імені, доменне ім’я булс
зареєстроване виключно у непорядних цілях. На непорядність
може вказувати будь-яка з наступних обставин:
•	доменне ім’я було зареєстроване або придбане з метою про-
дажу, здачі в оренду або іншої передачі позивачу — власнику
торгової марки, знаку для товарів і послуг, з метою отримання
прибутку;
•	доменне ім’я було зареєстроване з метою недопущення його
реєстрації власником торгової марки;
•	доменне ім’я було зареєстроване, щоб зашкодити розвитку
бізнесу конкурента;
•	метою використання доменного імені було залучення з комер-
ційною ціллю користувачів Інтернета за допомогою введення
їх в оману відносно торгової марки, що належить позивачу,
в тому числі створення ілюзії ресурсної участі, спонсорства,
аффіліації.
Відповідач, захищаючись від поданої на нього скарги, повинен
спростувати данні, що в ній містяться. А тому йому потрібно про-
демонструвати, що:
•	до моменту виникнення суперечки відповідач використову-
вав доменне ім’я в цілях добросовісної пропозиції і послуг;
•	як фізична особа або організація-відповідач була широко ві-
дома через це доменне ім’я, навіть якщо вона при цьому не
придбала прав на торгову марку;
•	відповідач здійснює некомерційне і добропорядне викорис-
тання доменного імені без намірів отримання комерційного
ефекту.
Нарешті в Україні можна реєструвати соипігу соіїе Тор Ьеоеі
Ботаіп — .иа. Гарним є не тільки те, що тепер адреси будуть
301
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
суворими, без зайвих приписів, а й те, що одразу ж врегульований
процес отримання домену другого рівня .иа згідно з торговою мар-
кою. Делегування приватних доменів другого рівня обмежене ко-
лом власників торгових марок, зареєстрованих в Україні і захище-
них законами країни. Таке рішення прийняте з ціллю попередження
безконтрольного захоплення доменних імен. Свідоцтво про реє-
страцію ТМ — це той документ, який необхідний для делегування
приватного домену другого рівня. Тільки його наявність дозво-
лить компанії вже зараз зайняти своє місце в домені .иа. Першо-
прохідцями в цьому процесі були компанії, які вже в листопаді
доступні в домені .иа.
У цьому розділі зроблена спроба систематизувати і сформу-
лювати уявлення про шляхи еволюційного розвитку права, сто-
совно до інформаційно-комунікаційних питань.
За рамками розгляду залишаються такі, безумовно, важливі
питання права майбутнього, як, наприклад питання космічного
права, генетичного права, права цифрової біометричної іденти-
фікації чи, наприклад, питання права домашніх, побутових та
ігрових роботів.
В галузі цифрового права можна умовно виділити наступні
розділи:
•	Авторське право на цифрові сутності
•	Право цифрових грошей
•	Право цифрових операцій
•	Право цифрових суперечок
•	Право цифрового державного керування
•	Право доступу до даних і захисту при доступі
Даний поділ умовний, однак він відображає об’єктивно існу-
ючі в даний час напрямки розвитку інформаційно-комунікацій-
них технологій.
Розглянемо дані розділи більш докладно.
Авторське право на цифрові сутності
Питання розглянуті даним розділом права стосуються усіх без
винятку учасників інформаційно-комунікаційної взаємодії (або
як власників прав на цифрові сутності, або як користувачів даних
сутностей). Крім того, питання даної галузі здобувають свою
АКТУАЛЬНІСТЬ вже зараз, з однієї сторони в зв’язку з перетво-
302
Г.шва 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА
ренням Інтернету з всесвітньої розважальної мережі у всесвітню
ділову мережу, а з іншої сторони в зв’язку зі швидким прогресом
засобів запису і збереження даних.
Розділ розглядає питання: реєстраційного захисту прав на
цифрові об’єкти (текст, графіку, музику, відео, програми і т.ін.),
ліцензування використання захищених об’єктів, питань контролю
використання цифрових об’єктів і спеціального захисту об’єктів
від неналежного використання, а так само питань припинення не-
правильного використання цифрових об’єктів.
Поточний стан галузі: У даний час йде (поки тільки в самій
мережі) досить жвава дискусія з питань даного розділу права.
Справа ускладнюється повною відсутністю не тільки загально-
прийнятих механізмів, чи хоча б принципів рішення даних пи-
тань, але й повною відсутністю в даний момент у світі загально-
прийнятих поглядів на дані питання.
Так у відношенні патентування цифрових технічних рішень
підхід США (де патентування допускається і навіть заохочується)
цілком суперечить підходу Європейських країн (де вони не тільки
не патентуються, але й не захищаються як промислові об’єкти).
Цілком відсутнє не тільки правове регулювання розташовува-
ного в мережі контента (від підходу США, де провайдер розмі-
щення не тільки не несе за контент ніякої відповідальності, до
підходу України (поки не в нормативній формі), при якому сайти
пропонується прирівнювати до засобів масової інформації), але
і навіть правове регулювання свята святих самого Інтернету —
доменних імен, що дотепер узагалі не мають якого-небудь пра-
вового статусу!
У міжнародній практиці мається деяка кількість взаємови-
ключних судових прецедентів за даними питанням (справа МРЗ,
справа ПУП, справа СМИТЕЬЬА і ін.), однак вони цілком супе-
речать один одному. Здається, що найближчим часом подібних
справ буде усе більше і більше, однак повна протилежність прий-
нятих рішень не дає основ говорити про право.
Вочевидь, у мережі в принципі неможливе застосування існую-
чих правових механізмів захисту. Якщо буде заборонено розміщен-
ня на сайті деякого контента, його можна розмістити на іншому
сайті, залишивши на первісному сайті посилання. У принципі, з
303
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
огляду на специфіку роботи пошукових і індексних роботів (а так
само анонімні сайти) узагалі можливе легке розміщення індек-
сованого та ідентифікованого контента в мережі, без явного за-
дання посилань на нього.
Саме останнім часом, рядом корпорацій починаються зусилля
по технічному рішенню питання (наприклад введення консорці-
умом БУВ регіонального кодування дисків, проект СопіепіСиагсІ
фірм Хегох і Місговоїі та інші роботи) однак, як показує практика,
спроби чисто технічного рішення суто правових питань цілком
нейтралізуються знову ж саме технічними засобами, без будь-
яких наслідків.
Право цифрових грошей
Абсолютно непомітно для всіх законодавців з’явилися і прид-
бали цілком конкретну форму нематеріальні, уніфіковані сут-
ності, що з успіхом взяли на себе функції традиційних грошей.
Розділ розглядає питання: визначення правового статусу циф-
рових, платіжно-обмінних ресурсів і відповідних систем, питання
цифрового банкінга (фінансових послуг).
Поточний стан галузі: Коли цифрові гроші знаходилися в межах
використання мережі для традиційних банківських операцій, проб-
лем майже не виникало, однак зараз велика частина платежів (чи
неплатежів) здійснюється не банками і відповідно не підпадає під
чинне законодавство. У Росії, на відміну від усього іншого світу,
досить розвинута практика використання подібного роду «грошових
сурогатів» (як їх називає офіційна пропаганда), однак зараз даний
процес захоплює увесь інший світ, і що з цим робити ніхто не знає.
Право цифрових операцій
Даний розділ розглядає не стільки правове регулювання сутнос-
тей, що знову з’явилися, скільки новий підхід до рішення старих
проблем.
Розділ розглядає питання: уніфікації цифрових комерційних
операцій, уніфікації ресурсів цифрових операцій, цифрових опе-
раційних систем і середовищ, документування операцій.
Поточний стан галузі: У міжнародній практиці правове регу-
лювання цифрових операцій відсутнє на рівні міжнародних чи
національних правопороджуючих нормативів і є присутнім на
304
Глава 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА
рівні корпоративних і галузевих стандартів (досить добре пророб-
лені фінансові й страхові операції та операції з цінними папера-
ми). Існує набір факультативних рекомендаційних стандартів ці-
лого ряду міжнародних організацій.
Право цифрових суперечок
У традиційному світі будь-які суперечки по усіх більш-менш
значних операціях можуть стати предметом розгляду в суді.
На жаль, традиційний суд в принципі не пристосований для роз-
в’язання цифрових суперечок, що виникають при цифрових опе-
раціях.
Для розв’язання даного класу суперечок необхідне створення
особливого цифрового суду, що не має з традиційним судом нічого
спільного (крім хіба що обов’язкового виконання рішення).
Розділ розглядає питання: визначення цифрового (дистанцій-
ного) нанесення збитку, принципи і механізми цифрового роз-
в’язання комерційних суперечок, питання виконання цифрових
рішень.
Поточний стан галузі: Перші ж спроби визначити принципи і
пріоритети цифрового розв’язання цифрових суперечок наштовхну-
лися на відсутність принципової відповіді на головне питання —
хто буде займатися подібним судовим розглядом. Якщо цим будуть
займатися спеціально виділені люди, то розв’язання практично
всіх суперечок по мікроопераціях і відповідно по мікроплатежах
буде економічно недоцільно через зовсім неприйнятну собівартість.
Якщо ж цим будуть займатися спеціально створені програмні сис-
теми, то виникають ще більш складні питання технічного поряд-
ку. Останнім часом у дискусіях по даному питанню все частіше
зустрічається думка про залучення для розв’язання суперечок
незалежного, добровільного журі з Інтернет-громадськості, з ухва-
ленням рішення методом голосування, однак і цей підхід має свої
складності.
У порівнянні з цим питанням всі інші проблеми цифрового роз-
в’язання суперечок здаються другорядними.
Право цифрового державного керування
Під цифровим державним керуванням розуміється викорис-
тання цифрових мереж передачі даних як канал передачі даних
при традиційному державному керуванні.
205
ВУЇ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Розділ розглядає питання: цифрового державного керування,
Поточний стан галузі: Технічна основа гарантованої доставкі
розпорядницьких документів вже існує, справа тільки за норма-
тивною легалізацією.
Необхідне пояснення: Проблеми в даній області можуть вини-
кати при взаємодії з громадянами через те, що у відношенні їх, не
відміну від організацій, складно буде створити систему гарантова-
ного одержання керуючої цифрової кореспонденції. А відповідно бес
цієї гарантованості важко буде застосовувати санкції за невиконання
розпоряджень.
Право доступу до даних і захисту при доступі
Всесвітня декларація прав людини розроблялася досить давне
і на сьогоднішній день не містить одного з основних прав — права
на адекватний доступ до інформації. Під адекватністю розумі-
ються з однієї сторони прийнятність умов одержання інформації,
а з іншої — захист інтересів користувачів при подібному одер-
жанні.
Розділ розглядає питання: адекватності умов доступу до ін-
формації і захисту прав при доступі.
Поточний стан галузі: При всій прозорості питання, його прак-
тичне рішення ускладнюється необхідністю повного перегляду біль-
шості наявних на даний момент правових конструкцій, пов’язаних
з поширенням інформації. Проблема в тім, що спроби захисту прав
користувачів інформації (і третіх осіб) приводять до симетричного
порушення прав постачальників інформації, а іноді навіть до по-
рушення прав розповсюджувачів інформації (приклад — справа
Франція—¥акоо!, ще не припиняються скандали з приводу СОРМа
і т.ін.). Мається деяка кількість судових справ (справа ЗоиіН\¥е8-
іегп Веіі + ЗВСсоттипісаііоп іпс і інші), однак відсутня не тіль-
ки практика, але й принципи рішення подібного роду суперечок.
Захист прав при доступі більш простий, і в даний момент зво-
диться до питання небажаності широкого поширення особистих
даних користувачів (справи ТоуВтагі МагкеіЬо£Ї8ііс і інші).
306
ЛІТЕРАТУРА
1.	Авторское право и смежное право в Европейском Союзе и
Российской Федерации: Сб. докладов и дискуссий по мате-
риалам международньїх семинаров по вопросам охраньї ин-
теллектуальной собственности в сфере культурьі и искус-
ства, май — ноябрь 1996 г.: Вьшуск № 1. — М.,1997.
2.	Авторское право и смежньїе права // Интеллектуальная соб-
ственность: В 2-х т.: Т. І. — Минск, 1997.
3.	Авторское право и смежньїе права // Интеллектуальная соб-
ственность: Основньїе материальї: В 2 ч.: Ч. П. — Новоси-
бирск, 1993.
4.	Авторское право и смежньїе права: Сб. статей. — Кишинзу,
1997.
5.	Авторское право и смежньїе права // Законьї, конвенции, до-
говори и соглашения: Сборник материалов / Под ред. С.
А. Сударикова — Минск, 1998.
6.	Авторское право: Нормативньїе акти. Национальное зако-
нодательство и международньїе конвенции. — М., 1998.
7.	Авторское право: Сб. нормативних документов. — М., 1985.
8.	Авторское право Украйни: Сб. нормативно-правових доку-
ментов / Составитель В. В. Ситцевой — К., 1996.
9.	Авторське право. — К., 1981.
10.	Азбука авторского права. — М., 1982.
11.	Азимов Ч. Н. Научно-техническая информация и право.—
Харьков, 1987.
12.	Александров А. Н. Основньїе направлення концепции пра-
вового обеспечения научно-технического прогресса // Воп-
роси изобретательства. —1990.—№ 7.
307
ЗЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАТЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
13.	Андреев Д. Интеллектуальная собственность—товар бесцен
ньій, хотя и имеет фиксированую стоимость // Компаньон.—
1998.—№ 32(80).
14.	Андрощук Г., Денисюк В. Франчайзинг: исключительное право
и право интеллектуальной собственности в договоре // Биз-
нес-информ.—1997.—№ 14.
15.	Андрощук Г. Правовая защита от недобросовестной конкурен-
ции // Бизнес-информ.—1997.—№ 4.
16.	Андрощук Г. Пиратство программного обеспечения // Бизнес-
информ. — 1996.	№10 — 12 .
17.	Андрощук Г. А. ТКІР8 и гармонизация законодательства в об-
ласти интеллектуальной собственности // Предпрениматель-
ство, хозяйство и право. —1997.—№ 2.
18.	Андрощук Г. Пиратство программного обеспечения // Бизнес-
информ. — 1996.	№10 — 12 .
19.	Анин Б.Ю. Защита компьютерной информации. — Петербург,
2000.
20.	Антимонов Б. С., Флейшиц Е. А. Авторское право. — М ., 1957.
21.	Бадиця 7. А Авторське, винахідницьке право, право на відкрит-
тя і міжнародний захист авторських прав.—К.гІЗМН, —1997.
22.	Байбарза В. І., Довгерт А. С. Охорона авторських прав. — К.,
1987.
23.	Бачило И. О праве собственности на информационньїе ресурсьі /
/ Информ. ресурсьі России. — 1997.—№ 4.
24.	Бачун О. Захист права інтелектуальної власності в Україні /
/ Право України. —1997.—№ 1.
25.	Бершов А. Становлення авторського права США // Друкар-
ство. — 1996.
26.	Біленчук П.Д., Романюк Б.В., Цимбалюк В.С. та ін. Ком-
п’ютерна злочинність. — К.: Атіка. — 2002.
27.	Богуславский М. М. Вопросьі авторского права в междуна-
родньїх отношениях. —М., 1973.
28.	Богуславский М. М. Международньїе соглашения в области
изобретений и товарньїх знаков. — М., 1964.
29.	Богуславский М. М. Патентньїе вопросьі в международньїх
отношениях. — М.: Изд-во АН СССР, 1962.
ЗО.	Боденхаузен Г. Парижская конвенция по охране промьіш-
ленной собственности. Комментарий. — М.: Прогресе, 1977.
308
ЛІТЕРАТУРА
31.	Вакман Е., Грингольц И. Авторские права художников. —
М., 1962.
32.	Ваксберг А. М., Грингольц А. И. Автор и кино. — М., 1961.
33.	Вачевський М.В. Соціально-економічні аспекти викорис-
тання інтелектуальної власності в сучасних умовах. — К.:
ЦУЛ. — 2004.
34.	Ващук Я. Об^ектьі интеллектуальной собственности // Воп-
росьі изобретательства. —1996. —№ 14.
35.	Веинке В. Авторское право: Регламентация, основні, буду-
щее. — М., 1979.
36.	Венгеров А. В. Право и информация в условиях автома-
тизации управлення. — М.: Юрид. Лит., 1978.
37.	Гаврилов 3. П. Авторское право: Издательские договорьі.
Авторский гонорар. — М.,1988.
38.	Гаврилов 3. П. Издательство и автор: Вопросьі и ответьі по
авторскому праву — М.,1991.
39.	Гаврилов 3. П. Комментарий Закона об авторском праве и
смежньїх правах. — М., 1996.
40.	Гальперин Л.В., Михайлова ЛА. Интеллектуальная собст-
венность: сущность и правовая природа // Советское госу-
дарство и право. —1991. —№ 12.
41.	Гарибян А.Н. Авторское право на произведения науки. —
Ереван, 1975.
42.	Голембо Я. Окремі питання авторського права // Право Ук-
раїни, 1997. — № 2.
43.	Гончарова І. Захист авторського права в Україні // Право
України, 1998. — № 11.
44.	Горячковская Н. Об^ектьі интеллектуальной собственности
// Бизнес-информ. —1998.—№ 7(227).
45.	Дахно 1.1. Право інтелектуальної власності. — К.: Либідь. —
2002.
46.	Двойников И.В. Право на результатні творческой деятель-
ности. — М., 1995.
47.	Дозорцев В А. Авторское право в суде: Научно-практический
комментарий. — М., 1983.
48.	Дроб'язко В.С. Комп’ютерні програми як об’єкт авторського
права в Україні //Договірні та авторсько-правові відносини
309
ВМ.Антоноь ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
в сфері інформаційних технологій: Матеріали міжнародного
семінару, 21-23 вересня 1998 р. — К., 1998.
49.	Дроб’язко В.С. Правова охорона музичних творів в Україні
// Правова охорона авторських та суміжних прав компо-
зиторів, виконавців та — виробників фонограм у ринкових
умовах: Матеріали міжнародного семінару, 27-28 серпня
1998 р. — К., 1998.
50.	Дробяз’ко В.С. Право інтелектуальної власності. — К.:
ЮрінКОМ. — 2004.
51.	Дюма Р. Литературная и художественная собственность:
Авторское право во Франции. — М., 1989.
52.	Жуков В.И. Вопросьі правовой охраньї программного обеспе-
чения ЗВМ // Вопросьі изобретательства, 1989. — № 11.
53.	Зильберштейн И.Л. Авторское право на музьїкальное про-
изведение. — М., 1960.
54.	Законодавство України про інформацію: Станом на 1 липня
1998 р. — К., 1998.
55.	Ионас ВЛ. Произведения творчества в гражданском праве. —
М., 1972.
56.	Исханов У.К. Право авторов произведений изобразитель-
ного искусства. — М., 1966.
57.	Інтелектуальна власність: Словник-довідник у 2-х тт. / за
заг. ред. О.Д.Святоцького. — К.: Ін Юре. — 2000.
58.	Інтелектуальна власність в Україні: Правові засади, у 4-х тт.
/ за заг.ред. О.Д.Святоцького. — К.: «ІнЮре». — 1999 р.
59.	Інтелектуальна власність в Україні. Нормативна база // Упо-
рядник Роїна О.М. — К.: КНТ. — 2005. — 400 с.
60.	Кайтмазова Б.В. Произведения хореографии — обьект автор-
ского права// Советское государство и право, 1983. — № 11.
61.	Камишев В. Г. Права авторов литературньїх произведе-
ний. — М., 1972.
62.	Клик Н. Л. Охрана интересов сторон по авторскому догово-
ру. — Красноярск, 1987.
63.	Машуков В.М. Компьютерное право. — Львов: Аверс —
1998. — 256 с.
64.	Мартемьянов В. С. Охрана прав исполнителей: Проблемні
создания исполнительского права // Советское государство
и право, 1984. — № 6.
310
ЛІТЕРАТУРА
65.	Меняйленко А.С., Чужба ВА. Правовие аспектьі взлома и
проникновения в ІС в развитьіх странах мира и Украиньї /
/ Наука на протязі нового тисячоліття. — Луганськ, 2001.
66.	Міку льонок І.О. Основи інтелектуальної власності. — К.:
Політехніка. — 2005.
67.	Миронюк Г. Актуальні проблеми авторського права та су-
міжних прав в Україні // Інтелектуальна власність, 1998. —
№1.
68.	Мусияка В. Л. Авторские договори. — К., 1988.
69.	Никитина М И. Авторское право на произведения науки,
литературьі и искусства. Казань, 1972.
70.	Позикова Д.Б., Камьішина В.Л. Введение в правовую ин-
форматику. Справочньїе правовьіе системи. // Консультант
плюс — М., 1999.
71.	Нормативнеє акти по авторскому праву: Издание произве-
дений. Взаимоотношения с иностранньїми авторами и изда-
тельствами. — М., 1979.
72.	Оуен Л. Купівля і продаж авторських прав на літературні
твори: Практичний посібник для видавців України. — К.:
Основи, 1996.
73.	Палиюк В.П. Возмещение морального (неимущественного)
вреда. // Право. — К., 2000.
74.	Підопригора ОА. Авторське право і суміжні права // Ци-
вільне право: Навч. посібник для студентів юридичних вузів
і факультетів. — К., 1996.
75.	Підопригора О.О. Авторське право і суміжні права // Зако-
нодавство України про інтелектуальну власність. — Хар-
ків, 1997.
76.	Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні /
Упоряд. С.Е.Денський. — К.: ЮрінКОМ. — 2001.
77.	Проблеми современного авторского права. — Свердловск,
1989.
78.	Рассудовский ВА. Заимствование в творчестве и проблема
плагиата // Советское государство и право, 1982. — № 11.
79.	Савельева И.В. Правовеє регулирование отношений в облас-
те художественного творчества. — М., 1986.
80.	Свяпгоцький О.Д. Інтелектуальна власність в Україні: Пра-
вові засади та практика. // Вид. дім «Ін Юре» — К., 1999.
311
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
81.	Сергеев А.П. Авторское право России. — СПб., 1994.
82.	Серебровский В.И. Вопросьі авторского права. — М., 1956.
83.	Слабак А. Вопросьі соавторства в судебной практико. // Со-
ветская юстиция, 1985. — № 18.
84.	Супіулов Д. М. Авторское право: Издательские договорьі.
Авторский гонорар. — М., 1974.
85.	Тимофеенко Л.П. Авторское право // Охрана прав на интел-
лектуальную собственность: Т. І. — К., 1994.
86.	Тимофеенко Л.П. 0 смежньїх правах. — К., 1996.
87.	Тимофеенко Л.П. О правовой охране компьютерньїх прог-
рами и баз данньїх // Предпринимательство, хозяйство и
право, 1997. — № 9.
88.	Торкатюк В.И. Авторское право. — К., 1995.
89.	Черньїшева СА. Авторский договор в гражданском праве
России. — М., 1996.
90.	Чернишева СА. Правовое регулирование авторских отно-
шений в кинематографии и телевидении. — М., 1984.
91.	Четвертий галузевий семинар «Правові та економічні аспек-
ти використання і захисту прав на об’єкти інтелектуальної
власності» — Тези доповідей. — К.: Укрірмаш. — 2000.
92.	Чертков В.Л. Авторское право в периодической печати. —
М., 1989.
93.	Юрченко А.К. Издательский договор. — Я., 1988.
ТЕЗАУРУС
Автор — фізична особа, творчою працею якої створено об’єкт
інтелектуальної власності;
невідомий — поняття, яке припускає, що авторство твору не вста-
новлено через об’єктивні причини;
фільму — фізична особа, особиста праця якої визначає творчий
задум і (або) способи його реалізації у фільмі;
який працює за наймом — фізична особа, яка створює об’єкт інте-
лектуальної власності за договором або в зв’язку з виконанням
службових обов’язків.
Авторство — причетність фізичної особи до створення даного об’єк-
та інтелектуальної власності.
Авторська винагорода (гонорар) — всі види винагород або ком-
пенсацій, які виплачуються авторам за використання їх творів, ще
охороняються, в межах, установлених авторським правом. Воло-
ділець авторського права має право вимагати виплати винагороди за
будь-яке використання його твору. Винагорода може здійснюватися
у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі
відрахувань (відсотків за кожний проданий примірник або кожне
використання твору) або складатися зі змішаних платежів. Розмір
і порядок обчислення авторської винагороди за створення і викорис-
тання твору встановлюються в авторському договорі, а також у дого-
ворах, що укладаються організаціями, які управляють майновими
правами авторів на колективній основі, з користувачем.
Авторське право — розділ цивільного права, що регулює право-
відносини, які виникають у зв’язку зі створенням і використанням
результатів творчої діяльності в галузі літератури, науки і мистецт-
ва. Цей термін вживається також для позначення наданого законом
313
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
виключного права автора твору оголошувати себе творцем твору, від-
творювати його, розповсюджувати або доводити до відома публіки
будь-якими способами і засобами, а також дозволяти іншим особам
використовувати твір певними способами.
Авторське свідоцтво на винахід — охоронний документ на ви-
нахід, що видається на ім’я заявника і (або) автора та засвідчує ви-
знання технічного рішення задачі в якості винаходу, його пріоритет;
авторство; виключне право держави на винахід.
Авторський договір — договір, укладений між автором твору або
його правонаступником і користувачем твору. Сторонами авторсь-
кого договору можуть бути фізичні та юридичні особи. Недійсними
є положення авторського договору, що обмежують автора у створен-
ні в майбутньому творів на певну тему або в певній галузі;
замовлення — передбачає зобов’язання автора створити на пев-
них умовах твір і передати його замовнику. Зміст такого дого-
вору повинен конкретно характеризувати твір, що замовляється;
про передачу виключних прав — дозволяє використання твору
певним способом і у встановлених договором межах тільки осо-
бі, якій ці права передаються, і дає такій особі право забороняти
подібне використання твору іншим особам;
про передачу невиключних прав — дозволяє користувачеві вико-
ристання твору нарівні з володільцем виключних прав, що пе-
редав такі права, і (або) іншим особам, які одержали дозвіл на
використання цього твору таким самим способом. Права, що
передаються за авторським договором, вважаються невиключ-
ними, якщо в договорі прямо не передбачено інше.
Агент (представник) — особа (юридична або фізична), що здійс-
нює дії за дорученням іншої особи (принципала) за її рахунок і від її
імені, а також дії щодо підготовки угод, але без права підпису їх.
Адвокат — юрист, який здійснює професійну правову допомогу
шляхом консультацій, захисту обвинувачуваного в суді тощо.
Акт недобросовісної конкуренції — згідно із Законом України
«Про захист від недобросовісної конкуренції» до актів недобросо-
вісної конкуренції відносяться:
•	дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця);
•	досягнення неправомірних переваг у конкуренції (шляхом по-
рушення законодавства), підтверджених рішенням державного
органу, наділеного відповідною компетенцією;
314
ТЕЗАУРУС
•	заклики до бойкоту;
•	купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із
примусовим асортиментом (купівля-продаж одних товарів, ви-
конання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу ін-
ших товарів, виконання робіт, надання послуг, непотрібних
споживачу або контрагенту);
•	копіювання зовнішнього вигляду виробу;
•	неправомірне використання товару іншого виробника;
•	неправомірне використання чужих позначень, рекламних ма-
теріалів, упаковки (чужого імені, фірмового найменування, зна-
ків для товарів і послуг, а також назв літературних, художніх
творів, періодичних видань, найменувань місць походження
товарів);
•	неправомірний збір, розголошення, схиляння до розголошення,
неправомірне використання комерційної таємниці;
•	підкуп працівника покупця (замовника);
•	підкуп працівника постачальника;
•	порівняльна реклама;
•	схиляння господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання
договору з конкурентом;
•	схиляння постачальника до дискримінації покупця (замовника).
Альтернативні ознаки винаходу — ознаки, виражені альтерна-
тивними поняттями, що характеризують різні форми їхньої реаліза-
ції. Використання альтернативних ознак для характеристики вина-
ходу допускається за умови, що такі ознаки (у сукупності з іншими
ознаками винаходу) забезпечують досягнення того самого технічного
результату.
Аналог винаходу — засіб того ж призначення, відомий із загаль-
нодоступних джерел до дати пріоритету винаходу, що характери-
зується сукупністю істотних ознак винаходу.
Анотація — короткий виклад змісту книги, статті, рукопису тощо.
Антологія — збірник літературних творів або уривків з них, зіб-
раних з певною метою.
Анулювання — скасування, оголошення недійсним якогось ак-
та, договору або прав, патенту.
Апелянт — особа, що подає апеляційну скаргу.
Апеляційна рада — позаструктурний орган патентного відом-
ства, який розглядає спори, що виникають у процесі експертизи
315
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
заявлених об’єктів промислової власності або про дійсність виданих
охоронних документів на ці об’єкти.
Апеляція — оскарження якоїсь постанови до вищої інстанції:
одна з форм судового звертання до вищестоящого суду, який мас
право переглянути справу по суті; звертання за порадою, підтримкою.
Аранжування музичного твору — приведення форми вираження
музичного твору у відповідність із спеціальними цілями із враху-
ванням можливостей даного оркестру чи музичного інструмента, чи
із справжнім діапазоном голосу співака.
Арбітраж — вирішення спірних питань арбітрами, третейським
судом, а також державний орган, що займається таким вирішенням.
База даних — підбір окремих творів, даних або іншої інформації,
до якої можливий індивідуальний доступ за допомогою електронних
або інших засобів.
Безпосереднє приймання широкою публікою сигналів із супутни-
ка (з космосу) — приймання сигналів, несучих програми із супут-
ника без посередництва наземної станції, що перетворює передавані
сигнали в звичайні радіохвилі, які можуть бути прийняті публікою.
Перетворення здійснюється самим супутником прямого мовлення.
Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів
від 9 вересня 1886 р. — міжнародна угода, що передбачає загальні
принципи охорони авторських прав, яка відкрита для участі будь-
яких держав. Основні принципи охорони авторських прав — прин-
цип національного режиму (твори, країною походження яких є од-
на з договірних держав, повинні користуватися тією ж охороною в
кожній з інших договірних держав, яка надається творам їх власних
громадян), принцип автоматичної охорони (охорона не повинна обу-
мовлюватися виконанням будь-яких формальностей) і принцип неза-
лежності охорони (охорона не залежить від наявності охорони в краї-
ні походження твору). Що стосується тривалості охорони, загальне
правило полягає в тому, що охорона повинна надаватися протягом
50 років після смерті автора.
Бібліографічний опис патентного документа — сукупність біб
ліографічних даних про патентний документ, які наведені згідно з
правилами, встановленими відповідними нормативно-технічними
документами, необхідними і достатніми для загальної характерис-
тики, ідентифікації та пошуку документа.
316
ТЕЗАУРУС
Брошюра — невелике (до 50 сторінок) видання, здебільшого су-
спільно-політичного або науково-популярного змісту.
Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програ-
му сигналів, передаваних через супутники (1974 р.) — міжнародна
угода, що передбачає зобов’язання кожної з договірних держав вжи-
вати належних заходів стосовно запобігання незаконного розповсю-
дження на своїй або з своєї території будь-якого несучого програми
сигналу, передаваного через супутник. Розповсюдження є незакон-
ним, якщо на нього не було одержано дозволу від організації (зви-
чайно радіомовної або телевізійної), що прийняла рішення про скла-
дові елементи програми. Положення цієї Конвенції не застосовуються,
якщо розповсюдження сигналів здійснюється із супутників прямого
мовлення.
Бюлетень патентного відомства — офіційне періодичне видання
патентного відомства, в якому наведені відомості про подані заявки
на винаходи, видані патенти, їхні реферати, зареєстровані товарні
знаки, інші об’єкти промислової власності, останні зміни в патент-
ному законодавстві, повідомлення про передачу патентних прав, про-
позиції щодо продажу ліцензій та інша інформація про об’єкти про-
мислової власності.
«Великі права» — вираз, що означає права на драматичне (сце-
нічне) виконання.
Видавець — особа, яка здійснює опублікування твору (звичайно
для продажу) шляхом випуску в світ його примірників.
Видавнича організація — підприємство, установа або організа-
ція, статутом якої поряд з іншими видами діяльності передбачені
підготовка і випуск у світ видавничої продукції.
Видавнича продукція — сукупність видань, призначених до ви-
пуску видавцем (видавничою організацією, видавництвом).
Видавництво — спеціалізоване підприємство, основним видом
діяльності якого є підготовка і випуск у світ видавничої продукції.
Видання — загальна кількість примірників твору, опублікова-
них одночасно.
Види творів — самостійні та несамостійні. У самостійних творах
форма оригінальна. Несамостійні твори бувають двох видів: похідні
(переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, огляди, інсце-
нізації, аранжування та інші переробки творів науки, літератури і
317
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
мистецтва) і збірники (енциклопедії, антології, бази даних та інші
складені твори, які за добором і розташуванням матеріалів є резуль-
татом творчої праці). Похідні твори охороняються авторським пра-
вом незалежно від того, чи є об’єктами авторського права твори, на
яких вони засновані або які вони включають.
Виголосити публічно промову — звернутися з промовою до необ-
меженого кола осіб.
Видача патенту — здійснюється патентним відомством. Патент
видається особі, на ім’я якої він витребовувався. За наявності де-
кількох осіб, на ім’я яких витребовувався патент, їм видається один
патент.
Виключне право — монопольне право, засвідчене охоронним до-
кументом, на використання та розпорядження об’єктом промисло-
вої власності з правом дозволяти і (або) забороняти іншим особам
здійснювати певні дії. Виключне право обмежується встановленим
строком;
на фільм — монопольне право юридичної або фізичної особи на
використання фільму в будь-якій формі і будь-яким дозволеним
способом.
Виключне право на твір — монопольне право юридичної або фі-
зичної особи на використання твору в будь-якій формі та будь-яким
способом.
Виконавець фільму — фізична особа, яка особистою працею бра-
ла участь у реалізації творчих задумів авторів фільму в процесі його
створення.
Виконавці — актори, співаки, музиканти та інші особи, які ви-
конують ролі, співають, читають, декламують, грають на музичному
інструменті, інтерпретують або іншим способом виконують літера-
турні або художні (серед них фольклорні) твори.
Виконання твору — подання твору шляхом гри, декламації, спі-
ву, танцю або демонстрування за допомогою проекційного апарата
чи то групі слухачів або глядачів у їх присутності, чи то шляхом
трансляції подання за допомогою таких технічних пристроїв і про-
цесів, як мікрофони, телерадіомовлення або кабельне телебачення.
Використання
бази даних — доведення до загального відома всієї або значної
частини бази даних будь-яким способом, включаючи розпов-
318
ТЕЗАУРУС
сюдження примірників, прокат, передачу в режимі реальної дії,
або інші форми передачі, зокрема, доведення до загального ві-
дома в будь-якому місці та в будь-який час за власним вибором
представників публіки;
винаходу — будь-яке використання винаходу в комерційних, ви-
робничих, науково-дослідних, навчальних, особистих та інших
цілях, експонування винаходу або його моделі на виставці, про-
даж і будь-яке інше введення в цивільний оборот продукції, що
містить об’єкт винаходу;
випадкове (або ненавмисне) твору — доведення твору до загаль-
ного відома, яке раніше не передбачалося, але стало неминучим
у процесі сповіщення про поточні події, коли твір згадується
випадково або яким-небудь опосередкованим чином (ненаро-
чито). Такі види використання твору в зв’язку зі сповіщенням
про поточні події за допомогою радіотелевізійного мовлення зви-
чайно є вільним використанням;
вільне — можливість, що витікає з обмежень авторського права,
безплатно використовувати твір у певних випадках і без отри-
мання на це дозволу, однак дотримуючись певних умов, уста-
новлених законодавством, в основному, що стосуються немай-
нових прав автора;
вільне ком’ютерних програм — особа, що правомірно володіє ек-
земпляром комп’ютерної програми, має право без отримання
дозволу автора або іншого власника авторських прав на вико-
ристання комп’ютерної програми і без виплати додаткової вина-
городи: вносити в комп’ютерну програму зміни, необхідні для
її функціонування на технічних засобах користувача, а також
здійснювати будь-які дії, пов’язані з функціонуванням комп’ю-
терної програми відповідно до її призначення, у тому числі за-
пис або збереження в пам’яті комп’ютера (одного комп’ютера
або одного користувача мережі), а також виправлення явних
помилок, якщо інше не передбачено авторським договором; ви-
готовляти резервний екземпляр комп’ютерної програми за умо-
ви, що цей екземпляр призначений тільки для архівних цілей
і для заміни втраченого, знищеного або екземпляра правомір-
ного власника, що став непридатним для використання; деком-
пілювати комп’ютерну програму (відтворити і перетворити
319
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
об’єктний код у вихідний код) або доручити іншим особам
здійснити декомпілювання у випадку, якщо це необхідно для
досягнення здатності до взаємодії незалежно від розробленої
такою особою комп’ютерної програми з іншими програмами,
що можуть взаємодіяти з декомпільованою програмою;
вільне творів в інформаційних, наукових, навчальних та інших
цілях — допускається без згоди автора або іншого власника
авторських прав і без виплати авторської винагороди, але з
обов’язковим зазначенням імені автора, твір якого використо-
вується, і джерела запозичення: цитування в оригіналі та в
перекладі в наукових, дослідницьких, полемічних, критичних
та інформаційних цілях із правомірно опублікованих творів в
обсязі, виправданому метою цитування, включаючи відтворен-
ня коротких уривків із газетних і журнальних статей у формі
оглядів преси; використання коротких уривків із правомірне
опублікованих творів як ілюстрацій у виданнях, у радіо- і теле-
передачах, звуко- і відеозаписах навчального характеру в об-
сязі, визначеному поставленою метою; відтворення в газетах,
журналах та інших періодичних виданнях або публічне спо-
віщення правомірно опублікованих у газетах, журналах та ін-
ших періодичних виданнях статей з поточних економічних, по-
літичних, соціальних і релігійних питань або переданих в ефір
творів аналогічного характеру у випадках, коли таке відтво-
рення або публічне сповіщення не було спеціально заборонене
автором або іншим власником авторських прав; відтворення
або публічне сповіщення в оглядах поточних подій засобами
фотографії, кінематографії, ефірного або кабельного мовлення,
побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, визначено-
му інформаційною метою. При цьому за автором зберігається
право на опублікування таких творів у збірниках; відтворення
в газетах, журналах та інших періодичних виданнях або пуб-
лічне сповіщення виголошених привселюдно політичних про-
мов, лекцій, проповідей та інших аналогічних творів, вклю-
чаючи промови, виголошені в ході судових процесів, в обсязі,
визначеному інформаційною метою. При цьому за автором збе-
рігається право на опублікування таких творів у збірниках;
320
ТЕЗАУРУС
відтворення рельєфно-крапковим або іншими спеціальними
способами (для сліпих) правомірно сповіщених творів без отри-
мання прибутку, крім творів, спеціально створених для таких
способів відтворення;
за допомогою ЕОМ — використання твору за допомогою пристрою,
що обробляє інформацію (ЕОМ);
незаконне (піратство) — несанкціоноване комерційне виготовлен-
ня, продаж або інше введення в оборот об’єктів інтелектуальної
власності;
особисте — одноразове відтворення (переклад, переробка, аранжу-
вання або інше відтворення) твору іншого автора винятково з
метою особистого індивідуального використання в таких випад-
ках як приватні дослідження, особисте навчання або розвага;
приватне — використання опублікованих творів в особистих цілях.
Приватне використання розглядається як вільне використання;
твору — показ, відтворення, поширення або доведення до загаль-
ного відома яким-небудь іншим способом твору з метою отри-
мання прибутку;
товарного знака — застосування зареєстрованого знака для то-
варів і послуг під час маркування, рекламуванні та іншому вве-
денню в цивільний оборот продукції.
Вилучення — постійне або тимчасове перенесення всього або знач-
ної частини змісту бази даних на іншій засіб будь-яким способом і в
будь-якій формі.
Вилучення примірників твору — форма здійснення особистого
немайнового права автора, який має право вирішувати, чи бажає він
довести свій твір до загального відома або припинити будь-яке по-
дальше публічне використання твору, при цьому передбачається від-
шкодування збитків користувачам твору, на який раніше був даний
дозвіл автором, який вилучив твір.
Винагорода — грошова сума, що виплачується автору об’єкта
інтелектуальної власності, виконавцю, виробнику фонограм, орга-
нізації радіотелемовлення та іншим зацікавленим правоволодільцям
за використання об’єкта інтелектуальної власності у випадках, пе-
редбачених законодавством стосовно до охорони їх прав щодо відпо-
відного використання.
321
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Винахід — вирішення утилітарного завдання в будь-якій сфері
людської діяльності;
додатковий — винахід, що є удосконаленням або модифікацією
іншого винаходу;
заявлений — винахід, стосовно якого подана заявка на видачу
патенту.
Винахідник — фізична особа, творчою працею якої створений
винахід.
Винахідницька активність — кількісна характеристика винахід-
ницької діяльності конкретної особи, окремої фірми (підприємства),
країни. Використовується при дослідженні тенденцій розвитку тех-
ніки оцінки науково-технічного потенціалу тощо.
Винахідницький рівень — критерій патентоспроможності вина-
ходу, що характеризує його неочевидність для середнього фахівця в
даній конкретній галузі знань.
Виробник
аудіовізуального твору — фізична або юридична особа, яка взяла
на себе ініціативу і відповідальність за виготовлення такого
твору. За відсутності доказів іншого виробником аудіовізуаль-
ного твору визнається фізична або юридична особа, ім’я або най-
менування якої позначено на цьому творі звичайним способом;
видавничої продукції — фізична або юридична особа, яка здійснює
виготовлення замовленого тиражу видання;
фонограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе іні-
ціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконан-
ня або інших звуків.
Виробник фільму — суб’єкт кінематографії, що взяв на себе від-
повідальність за створення фільму.
Висновок про новизну заявленого рішення — складений пошу-
ковим органом і представлений заявником у складі матеріалів за-
явки документ, що підтверджує новизну даного рішення, а також
вказує на можливі галузі його застосування.
Витяги — постійний або тимчасовий перенос усього або значної
частини змісту бази даних на інший засіб будь-яким способом і в
будь-якій формі.
Виробник фонограми — фізична або юридична особа, яка бере на
себе ініціативу і несе відповідальність за перший запис звуків вико-
нання або інших звуків чи відображень звуків.
222
ТЕЗАУРУС
Виробництво фільму — діяльність, що поєднує співробітництво
авторів і виконавців фільму та інших суб’єктів кінематографії, спря-
моване на відтворення твору кінематографії за допомогою технічних
засобів.
Відеограма — термін для позначення всіляких різновидів аудіо-
візуальних записів, втілених у касетах, дисках або інших матеріаль-
них об’єктах.
Відомство промислової власності (патентне відомство) — компе-
тентний державний орган, що здійснює єдину політику в сфері охо-
рони промислової власності та уповноважений від імені держави ви-
давати охоронні документи на об’єкти промислової власності;
зазначене — національне патентне відомство держави або націо-
нальне патентне відомство, що діє від імені держави, зазначене
заявником відповідно до розділу І Договору про патентну ко-
операцію (РСТ);
обране — національне патентне відомство держави або національ-
не патентне відомство, що діє від імені держави, обране заявни-
ком відповідно до розділу II Договору про патентну кооперацію
(РСТ);
одержуюче — національне патентне відомство або міжурядова ор-
ганізація, до яких подається міжнародна заявка.
Відповідальність за авторським договором — сторона, що не ви-
конала або неналежним чином виконала зобов’язання за авторсь-
ким договором, зобов’язана відшкодувати збитки, завдані іншій сто-
роні, включаючи упущену вигоду. Якщо автор не подав замовлений
твір відповідно до умов договору замовлення, він зобов’язаний від-
шкодувати реальну шкоду, завдану замовнику.
Відтворення твору — виготовлення одного або більше примір-
ників твору або значної його частини в будь-якій матеріальній фор-
мі, включаючи звуко-та відеозаписи;
в особистих цілях без згоди автора з виплатою авторської винаго-
роди — не виплачується щодо обладнання і матеріальних носіїв,
які є предметом експорту, професійного обладнання, не призна-
ченого для використання в домашніх умовах, а також облад-
нання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичними особами
виключно в особистих цілях;
в особистих цілях без згоди автора і без виплати авторської вина-
городи — не застосовується щодо відтворення творів архітектури
223
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
у формі будівель та аналогічних споруд; відтворення баз даних
або істотної частини з них; відтворення комп’ютерних програм;
репродукування книг (повністю) та нотних текстів;
для судових та адміністративних цілей — допускається без згоди
автора або іншого володільця авторських прав і без виплати
авторської винагороди в обсязі, визначеному метою судового
або адміністративного провадження.
Відтворення технічного рішення — повторюванність заявленого
рішення; можливість багаторазового виготовлення об’єкта промис-
лової власності, що є умовою відповідності критерію патентоспро-
можності «промислова застосовність».
Відтворення фонограми — виготовлення одного або більше при-
мірників фонограми або її частини на будь-якому матеріальному но-
сієві.
Відтворювати(ся) в пресі — термін, що використовується стосовне
до усного твору, доведення якого до загального відома здійснюється
шляхом опублікування в газеті, або ж стосовно до відтворення певних
видів статей, вже опублікованих у газетах або періодичних виданнях.
Відшкодування збитків — дії суб’єкта в сфері інтелектуальної
власності, які завдають матеріальних збитків іншому суб’єкту, ще
полягають у відновленні такого стану речей, який існував до запо-
діяння матеріальних збитків, або в компенсації збитків потерпілій
стороні шляхом надання грошового еквівалента або іншого мате-
ріального відшкодування.
Вільне публічне виконання творів під час офіційних церемоній —
допускається без згоди автора або іншого власника авторських прав
і без виплати авторської винагороди публічне виконання правомірно
опублікованих музичних творів під час офіційних і релігійних цере-
моній, а також похорон в обсязі, виправданому характером таких
церемоній.
Власник охоронного документа — особа (фізична або юридична),
на ім’я якої виданий охоронний документ.
Внутрішнє законодавство — національний закон (національне
законодавство) договірної держави, на відміну від правил, установ-
лених міжнародною угодою (конвенцією).
Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.) — міжнарод-
на угода, що доповнює діючу міжнародну систему охорони авторсь-
324
ТЕЗАУРУС
кого права, відповідно до якої випущені у світ твори громадян будь-
якої договірної держави користуються в кожній такій державі тією
ж охороною, яку ця держава надає творам своїх громадян. При цьо-
му авторське право включає виключне право перекладати, випус-
кати в світ переклади, а також давати дозвіл на випуск у світ пе-
рекладів. Строк охорони не може бути коротшим життя автора і
двадцяти п’яти років після його смерті. Примірники творів, випущені
з дозволу автора або будь-якого іншого правоволодільця, повинні ма-
ти знак охорони авторського права, який складається з латинської
літери С у колі ©, імені (найменування) володільця авторського права
і року першого випуску цього твору в світ.
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) — ство-
рена відповідно до підписаної 14.07.67р. Конвенції, повна назва якої
«Конвенція, що засновує Всесвітню Організацію інтелектуальної
власності» (набула чинності в 1970 р.), що є формальною угодою,
яка об’єднує членів Паризької конвенції з охорони промислової влас-
ності та Бернської конвенції про охорону літературних і художніх
творів, а також будь-яку державу, яка не входить у згадані конвен-
ції, що є членами ООН, пов’язаних з ООН, МАГАТЕ спеціалізованих
установ або Міжнародного суду. Мета ВОІВ — сприяти охороні ін-
телектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва дер-
жав і забезпечувати співробітництво між державами у сфері автор-
ського права і суміжних прав, промислової власності. ВОІВ здійснює
програму юридико-технічної допомоги країнам, що розвиваються,
країнам із перехідною економікою. Членами ВОІВ є 161 держава (у
тому числі Україна).
Гарантія — письмове підтвердження власником авторського пра-
ва в договорі про використання твору того, що твір, який є пред-
метом договору, є оригінальним твором, ніхто інший, крім особи,
зазначеної в договорі, не може претендувати на визнання авторства
як такого і нікому не передавалися ніякі права, що стикаються з
правами, переданими або відуступленими по ліцензії відповідно до
даного договору.
Гастрольна діяльність — видовищні заходи (концерти, спек-
таклі, розважальні програми тощо) творчих колективів, виконав-
ців за межами їх стаціонарних сценічних майданчиків, а також
творчих колективів, зокрема тимчасових виконавців, що не мають
325
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
стаціонарних сценічних площадок, з метою одержання прибутку аб(
без такої мети.
Гетеронім (літературний поденник) — загальноприйнята назвь
автора, що пише для іншої особи, яка випускає в світ або ж яким
небудь іншим способом доводить до загального відома твір (гетеро-
німний) від свого власного імені. В країнах, де авторам надаються
особисті немайнові права, юридично неможливо виключити праве
вимагати визнання авторства на твір, а за гетеронімом зберігається
право просити про своє визнання як співавтора.
Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ) — багатосто
роння міжнародна угода про взаємне надання тарифних пільг. Ці-
лями ГАТТ є поступова ліквідація різних форм дискримінації в тор-
гівлі, зниження митних тарифів, скасування кількісних обмежень
щодо імпорту, а також проведення інших торгово-політичних за-
ходів на багатосторонній основі.
Географічне зазначення — географічна назва країни, області,
району, місцевості, що служить для позначення виробу, який похо-
дить з даної країни, області, району, місцевості, якість і особливості
якого пояснюються винятково або головним чином географічним
середовищем, включаючи природні та людські чинники.
Глибина патентного фонду — характеристика фонду патентної
документації, що визначає період часу (число років, місяців) між
датами публікації найбільш раннього і найбільш пізнього з патент-
них документів даної країни, що регулярно комплектуються.
Гравюра — художній твір, створений гравіруванням по будь-яко-
му матеріалу, каменю, дереву або лінолеуму.
Дата подання заявки — дата надходження правильно оформле-
ної заявки до патентного відомства.
Демонстратор фільму — суб’єкт кінематографії, який здійснює
демонстрування (художній показ) фільму.
Демонстрування (публічний показ) фільму — професійна діяль
ність у кінематографії, яка полягає в показі фільму глядачам у при-
значених для цього приміщеннях (кінотеатрах, інших кіновидовищ-
них закладах), на відеоустановках, а також на каналах телебачення.
Депозитарій — організація-сховище (офіційно визнана колекція).
Депонування — передача на збереження до депозитарію.
326
ТЕЗАУРУС
Державна науково-технічна патентна експертиза — законодав-
чо врегульований науково-дослідний процес, метою якого є перевір-
ка охороноспроможності заявлених об’єктів промислової власнос-
ті, здійснювана Науково-дослідним центром патентної експертизи
(НДЦПЕ).
Державна реєстрація об’єктів промислової власності — внесення
до Державного реєстру відомостей про охоронні документи на об’єк-
ти промислової власності.
Державне агентство України з авторських і суміжих прав (ДААСП
України) — орган управління, що реалізує відповідно до законодав-
ства державну політику в сфері охорони авторського права і суміж-
них прав, здійснює на основі угод з власниками авторських і суміжних
прав управління їхніми майновими правами, державну реєстрацію
прав автора на твір, а також виконує інші функції відповідно до По-
ложення про ДААСП України.
Державне патентне відомство України (Держпатент України) —
орган управління, що реалізує відповідно до законодавства держав-
ну політику в сфері охорони промислової власності в Україні, прий-
має до розгляду заявки на об’єкти промислової власності, проводить
щодо них експертизу, державну реєстрацію, видачу охоронних до-
кументів, публікацію офіційних відомостей, видає підзаконні акти,
а також виконує інші функції відповідно до Положення про Держ-
патент України.
Державний патентний фонд — патентний фонд, що формується
і використовується Державним патентним відомством України.
Державний фонд фільмів — державна установа культури, яка
здійснює архівну та науково-дослідну діяльність з метою розвитку
фільмофонду, відновлення, реставрації та збереження творів націо-
нальної та світової кінематографічної спадщини, розповсюдження
відповідної інформації.
Джерело — зазначається при вільному використанні твору ін-
шого автора. При цьому необхідні точне посилання на автора, якщо
він зазначається в джерелі, назва видання, місце і рік його опублі-
кування та сторінки, звідки взята цитата або ілюстрація. Якщо дже-
релом є періодичне видання, зазначається його назва, рік і дата або
номер фактичного випуску.
327
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Дизайн — будь-які розміщення елементів, що становлять творе
мистецтва, а також попередні начерки творів, які необхідно створити.
Діалог — розмовний елемент літературних, драматичних і кіне-
матографічних творів.
Добросовісна практика — норма, що визначає припустимість віль-
ного використання творів шляхом цитування або ілюстрування е
навчальних цілях.
Добросовісне використання — обмеження виключного права на
об’єкт інтелектуальної власності загального характеру.
Добросовісні дії — загальне вилучення з надання охорони щодс
визначених законом видів використання об’єктів інтелектуальної
власності для певних цілей. Добросовісні дії, що передбачені у від-
повідних законодавствах, не припускають яких-небудь виплат і не
залежать від видачі дозволу.
Доведення до загального відома прийнятого по ефіру сповіщен-
ня — використання радіо- або телевізійних приймачів (гучномовців
і кінескопів) за межами приватних житлових приміщень, що від-
кривають доступ до прослуховування і перегляду передаваних прог-
рам для всіх, хто перебуває за місцем приймання цих програм з яких
би то не було причин.
Довідник — своєрідний каталог, що містить добірку класифіко-
ваних предметів або осіб і подає інформацію про певні деталі, що
стосуються їх. Авторське право поширюється на довідники.
Довідково-пошуковий апарат (ДПА) патентного фонду — сукуп-
ність засобів обліку і пошуку інформації в патентному фонді: покаж-
чиків і карток різних видів, офіційних бюлетенів патентних відомств,
реферативних видань тощо.
Довіреність — письмове уповноваження, що видається однією
особою (довірителем) іншій особі (довіреному, представнику) для пред-
ставництва перед третіми особами. Довіреність фіксує зміст і межі
повноважень, дії яких на підставі довіреності створюють права і обо-
в’язки безпосередньо для довірителя.
Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про
авторське право (1996р.) — міжнародна угода, що стосується охо-
рони прав авторів, зокрема таких об’єктів авторського права, як ком-
п’ютерні програми (незалежно від способу або форми їх вираження)
і бази даних (компіляції даних або іншої інформації в будь-якій фор-
328
ТЕЗАУРУС
мі), які за добором і розташуванням змісту становлять собою резуль-
тат інтелектуальної творчості. Угода зобов’язує договірні держави
передбачати засоби правового захисту від обходу технічних засобів,
що використовуються авторами у зв’язку із здійсненням їх прав, а
також заходи щодо захисту прав, зокрема, термінові заходи щодо
запобігання порушенням.
Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про
виконання і фонограми (1996 р.) — міжнародна угода, що стосу-
ється охорони прав виконавців (акторів, співаків, музикантів тощо)
і виробників фонограм (фізичних або юридичних осіб, які беруть на
себе ініціативу і несуть відповідальність за запис звуків виконання),
що зобов’язує кожну договірну державу передбачати ефективні за-
ходи щодо захисту таких прав виконавців і виробників фонограм, як
право на відтворення, розповсюдження, прокат записаних на фоно-
граму виконань і право зробити їх доступними, а також право на ви-
користання фонограм. Мінімальний строк охорони становить 50 років.
Договір міжнародний — угода між двома або більше країнами,
що визначає взаємні права та обов’язки цих країн з питань, що є
предметом даного договору.
Договірна держава — держава-учасниця міжнародного договору.
Договір про патентну кооперацію (РСТ) (1970 р.) — міжнародна
угода, спрямована на спрощення процедури закордонного патен-
тування, якщо необхідно одержати правову охорону винаходу в де-
кількох країнах (набрало чинності 01.06.78 р.); відкрита для будь-
якої держави-учасниці Паризької конвенції з охорони промислової
власності.
Додаткові матеріали — матеріали, що можуть бути подані з іні-
ціативи заявника або за вимогою експертизи; додаткові матеріали,
що змінюють сутність заявленого об’єкта; при розгляді заявки де
уваги не приймаються.
Дозвіл, повноваження, надання прав, авторизація — дозвіл (зго-
да), що надається на використання твору автором або іншим воло-
дільцем авторського права іншій особі для використання такого тво-
ру певним способом і за певних умов.
Дострокове припинення дії патенту — дія патенту припиняється
достроково при визнанні патенту недійсним: цілком; на підставі за-
яви, поданої патентовласником; при несплаті у встановлений термін
325
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ 1 КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
річного збору за підтримку патенту в силі. Відомості про дострокове
припинення дії патенту публікуються в офіційному бюлетені патент-
ного відомства.
Друковані засоби масової інформації (друк) — періодичні та та
кі, що продовжуються, видання, що виходять під постійною наз-
вою, періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року
на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.
Дублювання фільму — творча і виробнича діяльність, яка поля-
гає в синхронному відтворенні мовної частини звукового ряду філь-
му шляхом перекладу, який відповідає складовій артикуляції дійо-
вих осіб.
Еквівалентні ознаки — взаємозамінні ознаки, що приводять до
однакового технічного результату в даних конкретних умовах.
Експертиза заявки — перевірка матеріалів заявки на відповід-
ність встановленим законом вимогам;
по суті — дослідження (аналіз) матеріалів заявки, проведене ві-
домством з метою визначення відповідності заявленого об’єкта
умовам патентоспроможності;
формальна — дослідження (аналіз) матеріалів заявки з метою пе-
ревірки наявності необхідних документів, дотримання заяв-
ником установлених вимог до них і розгляд питання про те, чи
відноситься заявлена пропозиція до об’єктів, яким надається
правова охорона.
Експонування твору мистецтва — публічний показ творів, пере-
важно оригіналів художніх творів. Показ не означає опублікування
у власному розумінні слова і залежить від надання дозволу воло-
дільцем авторського права на твір.
Енциклопедія — наукове довідкове видання; збірник, складений
з коротких статей, написаних, як правило, кількома авторами з усіх
або окремих галузей знань, які розташовані в алфавітному порядку.
Авторським правом на енциклопедії володіє особа (особи), що здійс-
нює її укладання, редагування і розташування в ній матеріалу, без
порушення авторського права на кожний з творів, що становить
частину енциклопедії.
Ефемерний запис (фіксація), запис короткострокового користу-
вання — акустична або аудіовізуальна фіксація виконання або ра-
діо- чи телепередачі, що виготовляється на короткий період органі-
330
ТЕЗАУРУС
зацією мовлення на власному обладнанні та використовується для
власних передач. Збереження таких записів на підставі їх виключне
документального характеру може бути також передбачене законо-
давством.
Єдність
винаходу — вимога патентного законодавства до заявки на вида-
чу патенту на винахід, відповідно до якої заявка може відноси-
тися до одного винаходу або групи винаходів, пов’язаних між
собою настільки, що вони утворюють єдиний винахідницький
задум. Вимога єдності винаходу визнається дотриманою, якщо:
у формулі винаходу, що має один незалежний пункт, охарак-
теризовано один винахід; у формулі винаходу, що має декілька
незалежних пунктів, охарактеризована група винаходів: один
з яких призначений для одержання (виготовлення) іншого; один
з яких призначений для застосування іншого; один з яких при-
значений для використання іншого (в іншому); стосовних об’єк-
тів одного виду, однакового призначення, що забезпечують одер-
жання одного й того ж технічного результату (варіанти);
корисної моделі — вимога патентного законодавства до заявки на
видачу патенту на корисну модель, яка полягає в тому, що за-
явка повинна відноситися тільки до однієї корисної моделі;
естетичних і технічних ознак промислового зразка — взаємозу-
мовленість художніх і технічних властивостей виробу.
Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фоно-
грам від незаконного відтворення їх фонограм (1971 р.) — міжна-
родна угода, що передбачає зобов’язання кожної з договірних дер-
жав охороняти інтереси виробників фонограм, які є громадянами
іншої договірної держави, від відтворення примірників фонограм без
згоди на це виробника, а також від ввезення таких примірників, ко-
ли таке відтворення або таке ввезення здійснюється з метою розпов-
сюдження для загального відома, а також від розповсіодження та-
ких примірників для загального відома. Мінімальний строк охорони
становить 20 років, рахуючи від дати першої публікації фонограми.
Загальнодоступні відомості — відомості, що містяться в джере-
лах інформації, з якими будь-яка особа може познайомитися без
спеціального дозволу або про зміст яких йому може бути сповіщено
законним шляхом.
331
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Загальноприйняті символи і терміни — позначення галузей гос-
подарства або сфер діяльності, до яких виносяться наведені в пере-
ліку товари; умовні спеціальні позначення.
Закінчення строку охорони — передбачене законом закінчення
строку дії права інтелектуальної власності.
Заперечення (проти)
видачі патенту — заява про оспорювання патенту, що подається
будь-якою особою згідно з порядком, встановленим патентним
законодавством. Таке заперечення може бути подане до Апе-
ляційної ради, якщо, наприклад, підставою для заперечення є
невідповідність об’єкта промислової власності, що охороняєть-
ся, умовахМ патентоспроможності;
реїстрації знака для товарів і послуг — заява про оспорювання
реєстрації знака для товарів і послуг, що подається будь-якою
особою згідно з порядком, встановленим законодавством. Таке
заперечення може бути подане до Апеляційної ради, якщо, на-
приклад, підставою для заперечення є порушення вимог щодо
реєстрації знака;
рішення за заявкою — заява про незгоду з рішенням експертизи,
що подається заявником або представником заявника до ор-
гану експертизи або Апеляційної ради патентного відомства.
Запис
аудіовізуальний — одночасний запис звуку і зображення сцен із
життя або живого виконання твору або читання (декламуван-
ня) твору в будь-якій зручній, довгочасній матеріальній формі,
що дозволяє одержати чітке сприйняття;
звуку — втілення всіляких звуків у будь-якій міцній матеріальній
формі, що дозволяє їх сприймати, відтворювати, передавати по
радіо або телебаченню або за допомогою інших засобів зв’язку;
зображення — втілення всіляких взаємозв’язаних змінних зоб-
ражень в якій-небудь довгочасній матеріальній формі, наприк-
лад, на магнітній стрічці, дисках тощо, що дозволяє їх сприй-
мати, відтворювати, передавати по телебаченню або будь-яким
іншим способом;
музичних творів — фіксація звуків живого виконання музичних
творів з текстом або без тексту.
332
ТЕЗАУРУС
Засоби розповсюдження програм — наземні передавачі, супут-
ники, кабельні мережі, що поширюють програми для загального або
колективного приймання на певних частотах (каналах).
Захист інформації — сукупність організаційно-технічних заходів
і правових норм для попередження завдання шкоди інтересам влас-
ника інформації або автоматизованих систем і осіб, що користуються
інформацією.
Заява
відповідно до РСТ — документ, що подається за встановленою
формою та містить прохання про видачу патенту в декількох
країнах;
відповідно до ТЛТ — документ, що подається за встановленою
формою та містить прохання про міжнародну реєстрацію знака;
про видачу патенту — документ, що подається за встановленою
формою і містить прохання про видачу патенту, зокрема, в ньо-
му наводяться, відомості про особу (осіб), на чиє ім’я витребу-
ється патент, відомості про заявника (заявників), відомості про
автора (авторів), а також вказуються підстави для подання за-
явки та одержання патенту;
про пріоритет — документ, у якому заявник просить встановити
пріоритет за попередньою (раніше поданою) заявкою і який по-
винен бути поданий до патентного відомства у встановлені строки;
про раціоналізаторську пропозицію — документ, що подається за
встановленою формою та містить прохання автора про визнан-
ня його пропозиції раціоналізаторською;
про реєстрацію знака — документ, що подається за встановленою
формою та містить прохання про реєстрацію знака для товарів
і послуг.
Заявка — сукупність документів, складених відповідно до вимог,
запропонованих законодавством про охорону промислової власності;
виділена — заявка, виділена з раніше поданої (початкової) заяв-
ки того ж заявника, яка за ініціативою заявника або за вимо-
гою експертизи (через порушення в початковій заявці вимоги
єдності винаходу) подана до ухвалення рішення про видачу па-
тенту або рішення про відмову у видачі патенту за початковою
заявкою і яка не виходить за межі змісту попередньої заявки на
дату її подачі;
333
ВВІ Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНЯ ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
визнана відкликаною — заявка, за якою заявником у встанов-
ленні! термін не подані матеріали, що запитуються при прове-
денні експертизи;
викладена — заявка, матеріали якої надані для ознайомлення
будь-якими особами;
відкликана — заявка, за якою заявником подана у встановле-
ному порядку заява про відкликання. Заявка відкликана, а та-
кож заявка, яка визнана відкликаною, та заявка, що вважа-
ється відкликаною, не мають правових наслідків; подальші дії
заявника не можуть бути засновані на цій заявці;
конвенційна — заявка на видачу охоронного документа, що по-
дана відповідно до Паризької конвенції про охорону промис-
лової власності;
міжнародна — заявка, що подана відповідно до Договору про па-
тентну кооперацію (РСТ);
яка вважається відкликаною — заявка, за якою у встановлений
термін не подане клопотання про проведення експертизи заяв-
ки по суті, або на підставі якої заявником витребується пріо-
ритет винаходу за більш пізньою заявкою.
Заявник — фізична або юридична особа, що подає заявку на ви-
дачу охоронного документа на об’єкт промислової власності.
Збірник літературних або художніх творів — усі види компіля-
цій із відібраних творів та уривків з них, таких як антології, хрес-
томатії, енциклопедії.
Звернення — офіційний виступ з нагоди особливого випадку. Охо-
рона авторським правом публічного виступу обмежується в основ-
ному правом на публікацію виступу у збірниках подібних творів.
Здавання в найм — передача права володіння оригіналом або при-
мірником твору чи фонограми на певний строк з метою одержання
прямої або опосередкованої комерційної вигоди.
Зміна твору — будь-яка переробка твору, що не завдає шкоди
честі або репутації автора.
Знак для товарів і послуг (товарний знак) — позначення для від-
різнений товарів і послут, вироблених і наданих одними виробни-
ками, від однорідних товарів і послуг, вироблених і наданих іншими
виробниками;
звуковий — один із видів позначень, яким може бути музичний
твір або його частина, шуми різного походження тощо;
334
ТЕЗАУРУС
комбінований — один із видів позначень, яким можуть бути ком-
бінації різних елементів, образотворчих, словесних, об’ємних
та інших позначень;
образотворчий — один із видів позначень, яким може бути зобра-
ження різних предметів, живих істот, фігури будь-яких форм,
композиції ліній, плям тощо;
об’ємний — один із видів позначень, яким можуть бути триви-
мірні об’єкти, фігури і комбінації ліній, фігур;
словесний — один із видів позначень, яким можуть бути слова,
сполучення
літер, що мають словесний характер, лексичні образи.
Знак охорони авторського права — знак, що містить латинську
літеру С у колі ©, ім’я (найменування) володаря виключного автор-
ського права, року першої публікації твору і є офіційним зазначен-
ням охорони всіх примірників опублікованого твору, що охороня-
ється авторським правом.
Значимість винаходу — відносна характеристика показників якос-
ті (властивостей) винаходу, що визначає його здатність вирішувати
актуальні науково-технічні, виробничі, соціальні або інші господар-
ські проблеми,
Значна частина бази даних — будь-яка частина бази даних, ще
включає накопичення невеликих частин, які мають якісне (не кіль-
кісне) значення для цінності бази даних.
Зробити твір доступним для загального відома — запропонувати
твір для загального відома таким чином, щоб зробити його доступ-
ним відповідно до його характерних особливостей шляхом експону-
вання, видання, виконання, передачі по радіо або телебаченню чи
використання інших форм доведення до загального відома.
Ілюстрація — рисунок, картинка або інше творіння нелітера-
турного характеру, що пояснює або є оформленням письмових тво-
рів. Авторським правом на ілюстрації часто володіє інша особа, неза-
лежно від авторського права на твір, що ілюструється.
Імпровізація — одночасне створення і виконання твору.
Інжиніринг — здійснення за контрактом з іноземним замовником
ряду робіт і надання послуг, включаючи укладання технічних зав-
дань, проведення передпроектних робіт, проведення наукових до-
сліджень, укладання проектних пропозицій і техніко-економічних
335
В.М. Антоном ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
обґрунтувань будівництва промислових та інших об’єктів, розробку
технічної документації, проектування і конструкторську розробку
об’єктів техніки і технології, консультації та авторський нагляд піґ
час монтажу, пусконалагоджувальних робіт, консультації еконо-
мічного, фінансового або іншого характеру.
Інновація (нововведення) — як процес вкладення коштів в еко-
номіку, що забезпечує модернізацію техніки і технології;
як об’єкт — нова техніка, технологія, що є результатом досяг-
нень науково-технічного прогресу.
Інтелектуальна власність — юридичне поняття, що охоплює ав-
торські та інші права, що відносяться до інтелектуальної діяльності
в галузі виробництва, науки, літератури, мистецтва та інших сферах.
Під інтелектуальною власністю розуміють права, що відносяться до
літературних, художніх і наукових творів, винаходів, наукових від-
криттів, промислових зразків, товарних знаків та інших об’єктів.
Інформація — документальні або публічно оголошені відомості
про події та явища, які відбуваються в суспільстві, державі та дов-
кіллі;
аудіовізуальна — зорова інформація, що супроводжується звуком;
в автоматизованій системі — сукупність усіх даних і програм, що
використовуються в автоматизованій системі незалежно від за-
собів їх фізичного і логічного подання.
Істотний вклад до бази даних — будь-який значний в якісному
або кількісному відношенні вклад інтелектуальних, фінансових, тех-
нічних або інших ресурсів у збір і компонування, перевірку, систе-
матизацію або подання змісту бази даних.
Істотні ознаки винаходу — ознаки, необхідні і достатні для до-
сягнення технічного результату, тобто які знаходяться із зазначе-
ним результатом у причинно-наслідковому зв’язку.
Кабельне телебачення — система колективних антен, що прий-
мають програми і розподіляють їх шляхом використання комбіно-
ваних кабелів не тільки для одноразової передачі по проводах прог-
рам, що передаються іншими станціями, але й для наступної передачі
програм, переданих раніше, а також для передачі власних програм.
Це один із засобів зв’язку за допомогою проводів, на який при вико-
ристанні творів, що охороняються, необхідно, як правило, одержу-
вати дозвіл.
336
ТЕЗАУРУС
Канал мовлення — сукупність технічних засобів з частотними
присвоюваннями, призначених для трансляції радіопередач на тери-
торію, визначену технічними можливостями засобів мовлення.
Карта — твір, що зображує характеристики поверхні будь-якої
території або космічну сферу на якій-небудь плоскій поверхні.
Картина — художній твір, створений у вигляді ліній і кольоро-
вих плям на будь-якій поверхні з застосуванням фарбувальних ма-
теріалів.
Каталог — перелік предметів, відібраних з певною метою. Ката-
логи охороняються авторським правом, якшо вони відрізняються
оригінальністю відбору, аранжування і тексту.
Кінопроект — комплект документів, на підставі яких здійсню-
ється виробництво фільму.
Кінофільм — кадри, відзняті на світлочутливій, прозорій, целу-
лоїдній плівці, для одержання проекції зображення на екрані.
Класифікування патентної документації — визначення індексу
(індексів) міжнародної системи класифікації об’єктів промислової
власності відповідно до змісту патентного документа.
Клопотання про проведення експертизи по суті — заява з про-
ханням про проведення за заявкою на винахід експертизи по суті,
яка подається будь-якою особою у порядку, встановленому патент-
ним законодавством.
Комплектування патентного фонду — відбір і придбання патент-
них та інших необхідних документів для формування і систематич-
ного поповнення фонду.
Книга — вид твору; публікації письмових творів і (або) картин,
які складаються з кількох сторінок, зібраних в один том і випущених
як примірники одного видання. Відповідно до стандартів ЮНЕСКО
книга, щоб називатися такою, повинна містити понад 49 сторінок.
Колективна система приймання — комбінація антен, кабельних
мереж і електронних пристроїв, необхідних для приймання програм
телебачення або радіомовлення, що транслюються способами роз-
повсюдження споживачам в будівлях, групах будівель, багатоквар-
тирних будинках. Колективна система приймання не прирівнюєть-
ся до кабельної мережі телебачення або радіомовлення.
Композитор — автор музичного твору.
Комп’ютер — електронний або аналогічний пристрій, призна-
чений для обробки інформації.
337
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Комп’ютерна програма — сукупність інструкцій у вигляді слів,
кодів, схем або в іншому вигляді, яка, будучи виражена в машино-
читній формі, приводить комп’ютер у дію для досягнення певної ме-
ти або результату. Комп’ютерна програма включає також підготовчі
матеріали, одержані в процесі її розробки, та породжені нею аудіо-
візуальні відображення.
Конвенція — міжнародний договір (угода) щодо спеціального пи-
тання (наприклад, з охорони промислової власності).
Конкурентоздатність об’єкта техніки — сукупність властивостей
об’єкта, що визначає його здатність як товару відповідати вимогам
ринку у певний момент (інтервал) часу. Конкурентоздатність об’єк-
та техніки, як правило, забезпечується в тому випадку, якщо об’єкт
характеризується високим технічним рівнем, відповідністю вимогам
і стандартам країн-імпортерів, фірм-покупців, патентною чистотою
і патентним захистом, прийнятною ціною, пільговими умовами пла-
тежу тощо.
Конкуренція — боротьба між товаровиробниками за більш ви-
гідні умови виробництва та збуту товарів.
Контрафакція — підробка; порушення авторського права в ре-
зультаті відтворення і розповсюдження чужого твору, порушення
виключного права патентоволодільця, несанкціоноване викорис-
тання товарних знаків, як правило, виробів, що вже зарекоменду-
вали себе тощо. Відносно аудіовізуальних записів, фонограм або їх
дублікатів, то виготовлення контрафактних примірників може та-
кож бути порушенням відповідних суміжних прав. Такі копії, як
правило, підлягають конфіскації.
Конфіскація контрафактної продукції — вилучення якої-небудь
продукції за рішенням суду, конфісковані можуть бути також мате-
ріали і обладнання, що використовуються для виробництва контра-
фактної продукції.
Кон’юктурні дослідження — Вид науково-дослідної діяльності,
в основі якої вивчення можливості реалізації продукції на товарно-
му ринку і патентоліцензійної ситуації. Кон’юктурні дослідження
включають аналіз попиту і пропозиції на ринку, дозволяють дати
певні рекомендації по оптимізації структури експорту й імпорту. Ос-
новними джерелами кон’юктурної інформації є: загальноекономічна
і галузева статистика; загальноекономічні і галузеві техніко-еконо-
338
ТЕЗАУРУС
мічні публікації; фірмові публікації; каталоги, реклама, виставки,
ярмарки, закордонні відрядження, наукові симпозіуми; відомості,
що отримуються зі збутової мережі технічного обслуговування, у
результаті опитування споживачів; послуги фірм-консультантів;
економічна розвідка.
Країна, в якій запитується охорона — держава, в якій охорона
повинна бути забезпечена відповідно до даної конвенції з авторського
права стосовно даного використання певного твору.
Країна першого опублікування — країна, в якій твір було впер-
ше опубліковано і яка повинна розглядатися як країна походження
опублікованого твору.
Країна походження — це поняття вживається для того, щоб ви-
значити можливість охорони твору в країнах, що приєдналися де
певної конвенції, або встановити взаємність стосовно країни, з якої
ймовірно походять твори.
Лекція — виступ на певну тему з метою навчання, інформування
з питань суспільного, державного життя, розвитку літератури, нау-
ки, мистецтва.
Листи — приватні послання, написані до певних адресатів, які
охороняються авторським правом.
Лібретто — текст, написаний з метою створення музично-дра-
матичного твору.
Літографія — художній твір, створений шляхом нанесення ри-
сунку на спеціальний камінь (або метал) для одержання кольорових
відбитків.
Ліцензіар — фізична або юридична особа, що володіє охоронним
документом на об’єкт промислової власності і виступає в ліцензій-
ному договорі як сторона, що надає іншій стороні (ліцензіату) право
на використання об’єкта промислової власності, що охороняється.
Ліцензіат — фізична або юридична особа, що має намір викорис-
товувати об’єкт промислової власності і виступає в ліцензійному
договорі як сторона, що приймає на себе право на використання об’єк-
та промислової власності, що охороняється, надане ліцензіаром, на
умовах, передбачених ліцензійним договором.
Ліцензійний договір (ліцензійна угода) — торгова угода, за якою
одна зі сторін (ліцензіар) надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на
використання об’єкта інтелектуальної власності предмета ліцензії,
що охороняється.
339
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Ліцензійний платіж — форма винагороди ліцензіара, передбаче-
на ліцензійним договором. У світовій ліцензійній торгівлі зустріча-
ються різні види ліцензійних платежів: паушальні платежі, платежі
у вигляді періодичних відрахувань (роялті), передача ліцензіару цін-
них паперів тощо. Найчастіше застосовуються паушальні платежі
та роялті.
Ліцензія — дозвіл на використання об’єкта інтелектуальної
власності, що охороняється, на умовах, визначених у ліцензійному
договорі;
виняткова — надання ліцензіату виключного права на викорис-
тання предмета ліцензії на умовах, обумовлених у ліцензійному
договорі. При цьому за ліцензіаром зберігаються права на вико-
ристання предмета ліцензії в частині, не переданій ліцензіату;
невиключна (проста) — надання ліцензіату прав на використання
предмета ліцензії з одночасним збереженням таких самих прав
за продавцем. При цьому за ліцензіаром зберігаються права на
використання предмета ліцензії. Продаж невиключної ліцензії
дозволяє ліцензіару продавати декілька простих ліцензій різ-
ним зацікавленим особам;
пакетна — примусове включення до предмета ліцензії (поряд із на-
данням прав на потрібну ліцензіату технологію) морально за-
старілої, малозначущої технології. Пакетна ліцензія використо-
вується як тактичний засіб для підвищення вартості ліцензії;
перехресна («крос-ліцензія») — взаємна переуступка прав юри-
дичними особами при укладанні ліцензійного договору. Пере-
хресна ліцензія використовується у випадках, коли партнери
не можуть здійснювати свою виробничу і (або) комерційну діяль-
ність, не порушуючи прав один одного;
повна — ліцензія, відповідно до якої ліцензіар надає ліцензіату
усі права на використання об’єкта інтелектуальної власності
без яких-небудь обмежень на весь строк дії, що залишився, охо-
ронного документа;
поворотна — надання ліцензіару права на використання удоско-
налень об’єкта техніки або технології, розроблених ліцензі-
атом. Умови поворотної ліцензії оформлюються, як правило, у
вигляді відповідного розділу в тексті основного ліцензійного
договору;
340
ТЕЗАУРУС
примусова — дозвіл на використання об’єкта інтелектуальної
власності, що охороняється, який видається компетентним
державним органом без згоди власника охоронного документа за
рішенням судових органів або іншого органу державного управ-
ління з виплатою його власнику відповідної компенсації. При
цьому умови використання об’єкта інтелектуальної власності
та розмір компенсації визначає орган, що прийняв рішення про
видачу примусової ліцензії.
Майнові права — суб’єктивні цивільні права, що мають певний
економічний зміст.
«Малі права» — вираз для позначення прав на недраматичне ви-
конання музичних творів з відповідним текстом або без нього.
Мережа кабельного мовлення — мережа кабельного телебачення
або радіомовлення, що є електронним засобом масової інформації,
яка розповсюджує всі програми споживачам шляхом одно- або дво-
спрямованого (діалогового) закритого режиму розповсюдження ін-
формації, який не може бути використаний споживачами (абонен-
тами) для зв’язку між собою.
Міжнародна класифікація
винаходів (МПК) — єдина система класифікації, яка створена в
рамках Страсбурзької угоди про міжнародну класифікацію ви-
находів (набула чинності 07.10.75 р.) і містить всі патентні
документи (опубліковані заявки, патенти на винаходи, автор-
ські свідоцтва тощо);
промислових зразків — дворівнева класифікація виробів, що ви-
користовується під час експертизи та реєстрації об’єктів, за-
явлених і визнаних як промислові зразки;
товарів і послуг в цілях реєстрації (МКТУ) — єдина система кла-
сифікації, яка використовується під час експертизи та реєстрації
товарних знаків. Одна частина МКТУ (з 1 по 34 клас) стосу-
ється класифікації товарів, інша (з 35 по 42 клас) — класи-
фікації послуг. Наведені в переліку, що додається до заявки,
товари і послуги повинні бути позначені термінами, які вико-
ристовуються МКТУ.
Міжнародна охорона авторських прав — охорона, здійснювань
на підставі міжнародних (багатосторонніх) і двосторонніх угод. Ос-
новними міжнародними угодами в галузі охорони авторських і
341
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
суміжних прав є: Бернська конвенція про охорону літературних і
художніх творів (1886 р.), Всесвітня конвенція про авторське праве
(1952 р.), Договір ВОІВ про авторське право (1996 р.). Договір ВОІЕ
про виконання і фонограми (1996 р.), Римська конвенція про охо-
рону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мов-
лення (1961 р.), Женевська конвенція про охорону інтересів вироб-
ників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (1971р.),
Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сиг-
налів, що передаються через супутники (1974 р.).
Міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної влас-
ності — функціонує з 1970 р., є правонаступником «Об’єднаних бю-
ро з охорони інтелектуальної власності» (БІРПІ), виконує організа-
ційні (адміністративні) функції щодо більшості міжнародних угод
як у сфері охорони промислової власності, так і до угод у сфері охо-
рони авторських і суміжних прав.
Мікрофільм — фотокопія у зменшеному масштабі, що виготов-
ляється головним чином у бібліотеках та архівах і відтворює книги,
статті, документи з метою їх збереження та в інших цілях, що не
порушують закон.
Мовлення (телебачення і радіомовлення) — передача на віддаль
звукової і (або) візуальної інформації за допомогою електромагніт-
них хвиль, які розповсюджуються пристроями для передачі і прий-
маються необмеженою кількістю телерадіоприймачів.
Модель — втілена в матеріальній формі конструкція твору мис-
тецтва або виробу. Модель є шаблоном для промислового виготов-
лення твору мистецтва або для виготовлення промислового виробу.
Музичний автомат — автоматичний програвач звукозаписів, що
включається при опусканні в нього монет. Зачіпає так звані «малі
права», здійснювані організаціями з колективного управління май-
новими правами авторів.
Назва
винаходу — повинна точно і коротко визначати предмет винахо-
ду, відповідати заявленому обсягу прав і розкривати родове по-
няття предмета винаходу відповідно до загальноприйнятої або
галузевої технічної термінології;
твору — невід’ємна частина твору, яка є його ідентифікатором і
повинна згадуватися у зв’язку з усіма випадками використання
творів, до яких застосоване право на визнання авторства.
342
ТЕЗАУРУС
Народна творчість — творіння, що часто створені невідомими
особами і складаються з характерних елементів традиційної худож-
ньої спадщини, які розвиваються і зберігаються етнічною общиною
або окремими особами і відображають традиційні творчі погляди та-
кої общини, включаючи народні казки, народну поезію, народні тан-
ці і п’єси, художні форми народних обрядів тощо.
Національний режим — основний принцип більшості міжнарод-
них конвенцій і договорів з охорони інтелектуальної власності, від-
повідно до яких володільці інтелектуальної власності (відповідно до
згаданих конвенцій і в межах сфери їх дій) користуються, крім краї-
ни походження, у всіх інших договірних державах тими ж правами,
які надаються власним громадянам країни, де запитується охорона.
Національний фільм — створений суб’єктами кінематографії
України фільм, виробництво якого здійснено в Україні і авторське
право або право власності на який повністю або частково належить
суб’єктам кінематографії України.
Невизначене коло осіб — особи, яким суть об’єкта промислової
власності може стати відомою не в зв’язку з їх службовою діяльністю.
Немайнові права — суб’єктивні цивільні права, що не мають еко-
номічного змісту (право на авторство, на ім’я; право приймати рі-
шення про обнародування твору; право забороняти згадування імені
автора, якщо автор твору бажає залишитися анонімом; право вибору
псевдоніму у зв’язку з використанням твору; право заперечувати про-
ти зміни твору без дозволу автора, проти його спотворення і проти
будь-якого посягання на твір; право на вилучення твору з публіч-
ного користування тощо).
Новизна — критерій охороноздатності: визначається за сукуп-
ністю знань, так званим «рівнем техніки». Вирішення задачі визна-
ють новим, якщо воно не є складовою частиною рівня техніки.
Новини дня — інформація про останні події або факти, надана
пресою, телерадіомовленням та іншими засобами масової інформації
і яка не є твором, що підлягає охороні авторським правом.
«Ноу-хау» — повністю або частково конфіденційні знання, що
містять відомості технічного, економічного, адміністративного, фі-
нансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги
особі, що їх отримала.
Об’єкт
343
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
авторського права — Твори науки, літератури і мистецтва, у том^
числі книги, брошури, статті, комп’ютерні програми; усні тво-
ри (виступи, лекції, промови, проповіді тощо), твори створені
для сценічного показу (музичні з текстом і без тексту; драма-
тичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та
ін.); аудіовізуальні твори; скульптури, картини, малюнки, гра-
вюри, літографії тощо; твори архітектури; фотографії; твори
прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються законо-
давством про охорону промислової власності; ілюстрації, кар-
ти, плани, ескізи, пластичні твори, що відносяться до географії,
геології, топографії, архітектури та інших галузей науки; сце-
нічні обробки творів і фольклору, придатні для сценічного по-
казу; похідні твору (переклади, адаптації, аранжування, інші
переробки творів і обробки фольклору); збірники творів, обро-
бок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних
даних, включаючи бази даних, інші складові твору за умови,
що вони є результатом творчої праці з добору, координації або
упорядкування змісту тощо;
винаходу — продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму,
культура клітин рослин і тварин) та спосіб;
корисні моделі — конструктивне виконання пристрою, що харак-
теризується взаємним розміщенням елементів;
ліцензії — права, що передані за ліцензійною угодою;
промислового зразка — рішення зовнішнього виду виробу;
суміжних прав — виконання, фонограми і програми мовлення;
товарного знака — позначення для відрізнення товарів і послуг,
вироблених і наданих одними виробниками від однорідних то-
варів і послуг, вироблених і наданих іншими виробниками;
топографії інтегральних мікросхем — зафіксоване на матеріаль-
ному носії просторово-геометричне розташування сукупності еле-
ментів інтегральної мікросхеми і з’єднань між ними. При цьому
інтегральною мікросхемою вважають мікроелектронний виріб
кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функ-
цій електронної схеми, елементи і з’єднання якої неікрільно
формовані в об’ємі і (або) на поверхні матеріалу, що є основою
такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.
344
ТЕЗАУРУС
Обмеження прав — положення законодавства в сфері охорони
інтелектуальної власності, що обмежують виключні права власника
охоронного документа. Основними видами таких обмежень є перед-
бачені законом випадки вільного використання об’єктів інтелек-
туальної власності, примусові ліцензії тощо.
Обнародування твору — вчинена за згодою автора дія, яка впер-
ше робить твір доступним для загального відома шляхом його опуб-
лікування, публічного показу, публічного виконання, передачі в ефір
або іншим способом.
Обсяг
(патентної) охорони — межі правової охорони об’єкта промис-
лової власності (обумовлені, наприклад, формулою винаходу);
переданих прав — обсяг ліцензії або часткової поступки автор-
ського права. Обсяг переданих прав обмежується використан-
ням, передбаченим договором на використання, або обсягом
прав, необхідних для звичайної діяльності наймача або замов-
ника при укладанні договору.
Одночасне видання — твір вважається випущеним у світ одно-
часно в кількох країнах, якщо він випущений у двох або більше краї-
нах протягом тридцяти днів після його першого опублікування. У
цих випадках усі відповідні видання можуть розглядатися як впер-
ше опубліковані.
Озвучення фільму — творча і виробнича діяльність, яка полягає
в заміні звукового ряду фільму на інший, несинхронний, що передає
зміст мовного ряду фільму.
Опис винаходу — виклад суті винаходу, складений за затвердже-
ними правилами.
Опублікування (випуск у світ) — випуск в обіг примірників твору
чи фонограми за згодою автора або іншого володільця авторських і
суміжних прав у кількості, що задовольняє розумні потреби публіки
шляхом продажу, здачі в найом, публічного прокату або шляхом
іншої передачі права власності чи права володіння примірником тво-
ру або фонограми. Під опублікуванням розуміють також надання
доступу до твору, фонограми через електронні системи інформації.
Опублікування запису виконання або фонограми — пропози-
ція примірників запису виконання або фонограми публіці за згодою
345
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
правоволодільця і за умови, що примірники пропонуються публіці
в розумній кількості.
Опціонна угода (опціон на ліцензію) — угода, що передує ліцен-
зійній угоді, відповідно до якої потенційний ліцензіат одержує право
на більш детальне ознайомлення з об’єктом інтелектуальної влас-
ності, який цікавить його (як правило в процесі апробації предмета
ліцензії у власному виробництві) для прийняття рішення про укла-
дання ліцензійного договору на використання зазначеного об’єкта
відповідно до попередньо узгоджених умов. До закінчення строку
опціонної угоди, як правило, нікому іншому не можуть бути надані
аналогічні права.
Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури
(ЮНЕСКО) — міжурядова організація, створена у 1946 році, яка діє
на підставі Статуту як спеціалізована установа ООН. Цілі ЮНЕСКО
полягають у досягненні міцного миру, безпеки і добробуту народів
шляхом розвитку міжнародного співробітництва в галузі освіти, нау-
ки, культури, авторського права.
Оригінальність твору — стосовно авторських творів означає, що
це власний твір автора, не скопійований повністю або в основному
з іншого твору.
Офіційні акти законодавчого, адміністративного або юридичного
характеру — законодавчі акти, судові постанови та інші рішення
органів влади; норми і стандарти, що стосуються промислових ви-
робів і різних служб; постанови адміністративних органів і їх офі-
ційні переклади; офіційні акти авторським правом не охороняються.
Охоронний документ — документ, що підтверджує право його
власника на об’єкт інтелектуальної власності.
Паризька конвенція по охороні промислової власності(1883 р.) —
міжнародна угода, що передбачає загальні принципи охорони про-
мислової власності, яку відкрито для участі будь-яких держав (участь
в Конвенції залежить лише від готовності даної держави прийняти
на себе відповідні зобов’язання). Основними принципами охорони
промислової власності є принцип національного режиму та принцип
пріоритету. Участь у Паризькій конвенції може розглядатися як од-
не з необхідних умов участі в інших міжнародних угодах.
Патент — охоронний документ, що видається компетентним дер-
жавним органом (патентним відомством);
346
ТЕЗАУРУС
ввізний — патент, виданий на основі діючого іноземного охорон-
ного документа (патенту або авторського свідоцтва) на винахід;
додатковий — патент, виданий на додатковий винахід;
європейський — патент, виданий Європейським патентним ві-
домством (ЕПВ) відповідно до Європейської патентної конвенції
(ЕПК);
залежний — патент, виданий на винахід, технічно залежний від
іншого винаходу, запатентованого третьою особою;
зонтичний — патент на винахід, формула якого дозволяє охопи-
ти цілу галузь техніки;
регіональний — патент, виданий національним або міжурядовим
органом, що має право видавати патенти, які діють більш ніж
в одній державі;
явочний — патент, виданий на винахід без перевірки його від-
повідності критеріям патентоспроможності.
Патентна грамота — офіційний бланк для оформлення патенту.
Патентна грамота видається в одному екземплярі незалежно від кіль-
кості власників патенту.
Патентна документація — сукупність патентних документів.
Патентна інформація — будь-який вид інформації, що міститься
в патентних документах.
Патентна угода — угода між юридичними особами про можливе
використання патенту.
Патентна чистота — юридична властивість об’єкта техніки, що
полягає в можливості його використання в даній країні без пору-
шення діючих на її території охоронних документів виключного пра-
ва. Документами, що засвідчують чистоту об’єкта техніки, є звіт
про патентні дослідження і патентний формуляр. Перевірка на па-
тентну чистоту здійснюється при проведенні патентних досліджень
на стадіях узагальнення й оцінки результатів наукових досліджень,
розробки проектної документації на об’єкт техніки, розробки робочої
документації і випробування дослідних зразків, а також при сер-
тифікації, експорті та експонуванні продукції, продажу ліцензій.
Патентні дослідження — наукові дослідження, пов’язані з ви-
значенням рівня техніки та тенденцій розвитку об’єктів техніки, їх-
ньої патентоспроможності та патентної чистоти на основі патентної
і науково-технічної інформації.
347
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Патентний документ — офіційно опублікований (а також неопуб-
лікований) документ, що містить відомості про результати науково-
дослідних, проектно-конструкторських та інших подібних робіт,
заявлених або визнаних об’єктами промислової власності, а також
відомості про охорону прав винахідників, власників охоронних до-
кументів.
Патентний повірений — громадянин, якому відповідно до зако-
нодавства надане право на представництво фізичних та юридичних
осіб перед патентним відомством та організаціями, що входять де
єдиної державної патентної системи.
Патентний фонд — упорядковане зібрання патентних докумен-
тів і довідково-пошуковий апарат до нього, а також нормативно-
методичні та інші матеріали з питань охорони промислової власності.
Патентний формуляр — документ про стан об’єкта з огляду на-
явності в ньому об’єктів промислової власності, що охороняються.
Патентний формуляр містить також інформацію про патентну чис-
тоту об’єкта техніки. Правила оформлення патентного формуляра
встановлюються державним стандартом.
Патентовласник — фізична або юридична особа, якій належить
патент на об’єкт промислової власності.
Патентоспроможність (охороноздатність) — відповідність об’єкта
промислової власності критеріям, наявність яких відповідно до чин-
ного законодавства необхідна для надання заявленому об’єкту пра-
вової охорони.
Патент-аналоги — патенти, видані в різних країнах на той самий
винахід.
Паушальний платіж — виплати ліцензійної винагороди у вигляді
зафіксованої в ліцензійній угоді суми повністю або в розстрочку.
Передача організації мовлення — передача, створена самою ор-
ганізацією ефірного або кабельного мовлення чи за її замовленням
за рахунок її коштів іншою організацією.
Переклад — вираження форми письмових або усних творів мо-
вою, відмінною від мови оригіналу.
Перелік товарів і (або) послуг, для яких реєструється знак —
один із найважливіших документів заявки на реєстрацію товарного
знака, в якому товари і послуги групуються по класах МЕТУ, по-
значаються визначеними термінами, що дозволяють ідентифікувати
348
ТЕЗАУРУС
товар, призначений для визначення об’єму правової охорони товар-
ного знака.
Переробка для кіно — переробка раніше існуючого твору певно-
го жанру для створення кінематографічного твору.
Переробка (обробка) — зміна жанру раніше існуючого твору в
результаті переробки або зміни твору в межах одного й того самого
жанру з метою пристосування й до інших умов використання. Пере-
робка творів інших авторів, що охороняються авторським правом,
здійснюється тільки за дозволом правовласника.
Переробки твору літератури і мистецтва — створення похідного
твору в результаті будь-якої необмеженої переробки раніше існу-
ючого твору.
Переробник (обробник) — особа, що здійснює переробку (оброб-
ку) твору і вважається автором переробленого (обробленого) твору.
Пільга по новизні — пільговий термін, у межах якого розкриття
суті об’єкта промислової власності до подання заявки не перешко-
джає видачі патенту.
Плагіат — подання або пропозиція як свого власного твору ін-
шого автора, в цілому або частково, в більш або менш зміненій формі
чи контексті.
План спорудження — графічне подання споруджуваного об’єкта
у тримірній проекції. Подібний оригінальний план є об’єктом ав-
торського права.
Плейбек — заміна голосу актора в аудіовізуальному творі голо-
сом іншого виконавця шляхом синхронізації звуку останнього з ру-
хами рота та іншими діями артиста, що показується на екрані.
Позовна давність — встановлений законом строк для захисту пра-
ва за позовом особи, право якої порушено.
Показ пантоміми — виконання твору за допомогою жестів, поз і
міміки без слів. Пантоміма визначається як твір.
Показ твору — демонстрація оригіналу або примірника твору без-
посередньо або на екрані за допомогою плівки, діапозитиву, телеві-
зійного кадру або інших технічних засобів, а також демонстрація окре-
мих кадрів аудіовізуального твору без дотримання їх послідовності.
Порушення
авторського права — несанкціоноване використання твору, ще
охороняється авторським правом, у тих випадках, коли дозвіл
342
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
на його використання передбачений законом; несанкціоноване
використання об’єкта інтелектуальної власності;
виключного права власника охоронного документа — несанкціо-
новане використання об’єкта інтелектуальної власності;
суміжних прав — посягання на права артистів-виконавців, ви-
робників фонограм і радіомовних організацій.
Посмертне видання — перше опублікування твору після смерті
автора.
Постановочний проект фільму — детальна технічна програма
для постановки кінематографічного твору або телевізійної п’єси, яка
містить всі елементи літературного та режисерського сценаріїв із роз-
ташуванням сцен у найбільш зручній для зйомки послідовності, неза-
лежно від остаточної структури твору, яка слідом за цим склада-
ється з відповідних частин наявного матеріалу.
Посягання на твір — всі форми обходження з твором або його ви-
користання, що завдає шкоди художній цінності твору або репутації
його автора. Подібні дії є порушенням особистих немайнових прав.
Права
автора — всі наявні компоненти авторського права на твори, що
стосуються різних методів або аспектів використання творів;
виконавця — виконавцеві стосовно його виконання належать на-
ступні виключні права: право на ім’я; право на захист вико-
нання від будь-якого спотворення або іншого посягання, здат-
ного завдати шкоди честі та достоїнству виконавця; право на
використання в будь-якій формі, включаючи право на одержан-
ня винагороди за кожний вид використання виконання. Виключ-
не право використання виконання означає право здійснювати
або дозволяти здійснювати наступні дії: передавати в ефір або
сповіщати для загального відома по кабелю виконання, якщо
викорустовуване для такої передачі виконання не було раніше
передано в ефір або не здійснюється з використанням запису;
записувати раніше не записані виконання; відтворювати запис
виконання; передавати в ефір або по кабелю запис виконання,
якщо первісно цей запис був зроблений не з комерційною метою;
здавати у прокат опубліковану з комерційною метою фонограму,
на якій записано виконання. Це право при укладенні договору на
запис виконання на фонограму переходить до виробника фоно-
350
ТЕЗАУРУС
грами. При цьому виконавець зберігає право на винагороду за
здавання в прокат примірників такої фонограми;
виробника фонограми — виробнику фонограми стосовно його фо-
нограми належать виключні права на використання фонограми
в будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди
за кожний вид використання фонограми. Виключне право на
використання фонограми означає право здійснювати або дозво-
ляти здійснювати наступні дії: відтворювати фонограму; пере-
роблювати або будь-яким іншим чином змінювати фонограму;
розповсюджувати примірники фонограми, тобто продавати, зда-
вати їх у прокат тощо; імпортувати примірники фонограми з
метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені
за дозволом виробника цієї фонограми. Якщо примірники пра-
вомірно опублікованої фонограми введені до цивільного обігу
шляхом їх продажу, то допускається їх подальше розповсю-
дження без згоди виробника фонограми і без виплати винаго-
роди. Право на розповсюдження примірників фонограми шля-
хом здавання їх у прокат належить виробникові фонограми
незалежно від права власності на ці примірники. Виключні
права виробника фонограми можуть передаватися за договором
іншим особам;
організації кабельного мовлення — організації кабельного мов-
лення стосовно її передачі належать виключні права викорис-
товувати передачу в будь-якій формі і давати дозвіл на вико-
ристання передачі, включаючи право на одержання винагороди
за надання такого дозволу. Виключне право давати дозвіл на
використання передачі означає право організації кабельного
мовлення дозволяти здійснення наступних дій: одночасно спо-
віщати для загального відома по кабелю її передачу іншій ор-
ганізації кабельного мовлення; передавати передачу в ефір; за-
писувати передачу; відтворювати запис передачі; сповіщати
передачу для загального відома у місцях із платним входом.
Виключне право організації кабельного мовлення не поширю-
ється на випадки, коли запис передачі було здійснено за згодою
організації кабельного мовлення;
організації ефірного мовлення — організації ефірного мовлення
стосовно її передачі належать виключні права використовувати
351
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
передачу в будь-якій формі та давати дозвіл на використання
передачі, включаючії право на одержання винагороди за надан-
ня такого дозволу. Виключне право давати дозвіл на викорис-
тання передачі означає право організації ефірного мовлення до-
зволяти здійснення наступних дій: одночасно передавати в ефір
її передачу іншій організації ефірного мовлення; сповіщати пе-
редачу для загального відома по кабелю; записувати передачу;
відтворювати запис передачі; сповіщати передачу для загаль-
ного відома у місцях із платним входом. Виключне право ор-
ганізації ефірного мовлення не розповсюджується на випадки,
коли запис передачі був здійснений за згодою організації ефір-
ного мовлення;
що передаються за авторським договором — майнові права мо-
жуть передаватися за авторським договором.
Усі права на використання твору, прямо не передані за авторсь-
ким договором, вважаються непереданими. Предметом авторського
договору не можуть бути права на використання твору, невідомі на
момент укладення договору.
Право
доступу до творів образотворчого мистецтва — автор твору образо-
творчого мистецтва має право вимагати від власника твору мож-
ливості здійснення права на відтворення свого твору;
на демонстрування фільму — виключне або невиключне право на
демонстрування (публічний показ) фільму. Право демонстру-
вання фільму складається з: кінотеатрального права (демонст-
рування фільмокопій на кіноплівці в певних для цього при-
міщеннях: кінотеатрах, кіноустановках); право публічного
комерційного відео (демонстрування фільмокопій на відеоно-
сієві в призначених для цього і обладнаних спеціальною відео-
проекційною апаратурою приміщеннях або в приміщеннях,
безпосередньо не пов’язаних з демонструванням фільмів, об-
ладнаних відеопроекційною апаратурою або телевізійними прий-
мачами); телевізійного права (демонстрування фільмокопій на
відеоносієві або кіноплівці каналами мовлення ефірного, супут-
никового, кабельного телебачення платного і безкоштовного);
на механічне відтворення — право автора на відтворення літе-
ратурних, драматичних або музичних творів у формі записів (фо-
352
ТЕЗАУРУС
нограм або аудіовізуальних записів), здійснюваних механіч-
ним способом в найширшому значенні цього слова, включаючії
електроакустичні та електронні способи;
на переробку — право на нову екранізацію раніше існуючого тво-
ру, вже переробленого з цією ж метою;
розповсюдження фільму — виключне або невиключне право на
тиражування, продаж, передачу в прокат (оренду) фільму. Пра-
во розповсюдження фільму складається з: кінотеатрального пра-
ва (тиражування фільмів, їх здавання у прокат, оренду); права
домашнього відео (тиражування фільмокопій на відеоносіях,
їх продаж, прокат населенню); права публічного комерційно-
го відео (тиражування фільмокопій на відеоносіях, їх продаж,
передача в прокат, оренду для публічного показу через відеопро-
екцію); телевізійного права (тиражування фільмокопій на ві-
деоносіях, їх продаж, передача в прокат для публічного показу
каналами мовлення телебачення);
слідування (право часткової участі) — невід’ємне право, що на-
дається автору і його спадкоємцям або іншим особам, уповно-
важеним за законом після його смерті вимагати частку доходів
від кожного публічного перепродажу примірників оригіналів
творів образотворчого мистецтва протягом строку охорони,
Правовласник — особа, якій належить право на об’єкт інтелек-
туальної власності.
Правонаступник — особа (фізична або юридична), до якої право
переходить за законом.
Предмет утилітарного значення — виріб, який виконує влас-
тиву йому корисну функцію.
Примірник
оригіналу твору — твір у тій матеріальній формі, в якій він ство-
рений при першій його фіксації. Примірником оригіналу пись-
мового твору є рукопис;
твору — копія твору, виготовлена в будь-якій матеріальній формі;
фонограми — копія фонограми на будь-якому матеріальному но-
сієві, яка виготовлена безпосередньо або опосередковано з фоно-
грами і містить всі звуки або частину звуків, зафіксованих у цій
фонограмі.
353
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Принципи взаємності — один із принципів міжнародного права,
що діє і в сфері інтелектуальної власності. Без врахування взаємних
прав і обов’язків не може бути рівноправної угоди.
Припинення недобросовісної конкуренції — заходи, що забез-
печують ефективний захист від недобросовісної конкуренції.
Пріоритет — першість у часі, що встановлюється в порядку, ви-
значеному патентним законодавством;
виставковий — пріоритет, що встановлюється за датою показу екс-
поната, що містить заявлений об’єкт промислової власності на
офіційній або офіційно визнаній міжнародній виставці на тери-
торії держави-учасниці Паризької конвенції по охороні промис-
лової власності при дотриманні умов, встановлених Конвенцією;
внутрішній — пріоритет, що встановлюється за датою надхо-
дження більш ранньої заявки того ж заявника, що розкриває
цей винахід, за умови, що заявка, по якій витребується такий
пріоритет, надійшла протягом 12 місяців з дати надходження
більш ранньої заявки;
за виділеною заявкою — пріоритет винаходу, що встановлюється
за датою надходження початкової заявки, що розкриває цей
винахід, за умови, що виділена заявка надійшла до прийняття
за початковою заявкою рішення про відмову у видачі патенту,
можливості оскарження якого вичерпані, а у випадку видачі за
зазначеною заявкою патенту — до дати реєстрації в Держав-
ному реєстрі;
конвенційний — пріоритет, що встановлюється за датою подачі
першої заявки в державі-учасниці Паризької конвенції з охоро-
ни промислової власності при дотриманні заявником умов, вста-
новлених Конвенцією;
множинний — пріоритет, що вказується у вигляді декількох дат
і передбачається для винаходів, охарактеризованих багатолан-
ковою формулою, у відношенні окремих пунктів якої застосо-
вуються різні підстави для встановлення пріоритету;
Пристрій як об’єкт винаходу — конструкції, вироби та інші, що
характеризуються наявністю конструктивного елемента (елементів)
у зв’язку між елементами, їхнім взаємним розташуванням і формою
виконання, а також параметрами (та іншими характеристиками)
елемента і матеріалом, з якого він виконаний. Для характеристики
354
ТЕЗАУРУС
пристрою як об’єкта винаходу може залучатися середовище, що ви-
конує функції елемента пристрою.
Програма — сукупність живого виконання і (або) запису, що скла-
даються із зображень і (або) звуків, втілених у сигнали, що випро-
мінюються з метою наступного розповсюдження.
Програмне забезпечення — детальний опис комп’ютерної прог-
рами, яка визначає набір інструкцій, відповідних даній програмі, та
всі види допоміжних матеріалів, призначених для забезпечення ро-
зуміння або застосування комп’ютерної програми. Вихідна інфор-
мація з програмного забезпечення розглядається як твір, що охо-
роняється авторським правом.
Програмний сервіс — програма або ряд програм, поданих і роз-
повсюджених за допомогою кабельних, ефірних, супутнико-кабель-
них, супутнико-ефірних електронних засобів.
Продюсер — особа, що організовує і (або) фінансує театральні
постановки, постановки кінематографічних творів, передачу по ра-
діо радіотвору або виробництво фонограм. Як правило, продюсер не-
се відповідальність за дотримання авторського права і суміжних прав
на твори та інші об’єкти, що використовуються для постановки.
Продюсерська система — система в галузі кінематографії, яка в
умовах кіноринку забезпечує взаємодію і функціонування всіх су-
б’єктів кінематографії з метою виробництва, розповсюдження і де-
монстрування (публічного показу) фільмів.
Прокат — надання примірників твору або фонограми у тимча-
сове користування з метою одержання прибутку.
Промислова власність — юридичне поняття, що охоплює права
на такі результати інтелектуальної діяльності, як винахід, корисні
моделі, промислові зразки, товарні знаки та інші об’єкти, перед-
бачені Паризькою конвенцією по охороні промислової власності.
Промислова застосовність — критерій охороноздатності, що ха-
рактеризує можливість використання об’єкта промислової власності
у промисловості, сільському господарстві, охороні здоров’я та ін-
ших галузях.
Промови — всі види публічних виступів, підготовлені в письмо-
вій формі або виготовлені експромтом.
Проповідь — промова на релігійні теми, виголошена публічно.
Авторське право на проповідь регламентується нормами стосовно
промов взагалі.
355
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Прототип винаходу — аналог винаходу, найбільш близький до
нього за сукупністю істотних ознак. При складанні формули вина-
ходу в її обмежувальній частині вказуються ознаки винаходу, що
збігаються з ознаками прототипу.
Пряма трансляція — безпосереднє розповсюдження теле- або ра-
діопередач без попереднього запису і монтажу.
Псевдонім — вигадане ім’я, яке не розкриває справжню особу ав-
тора, вибране ним для встановлення свого авторства.
Публікація — будь-яка інформація, віддрукована і доступна кож-
ній зацікавленій особі.
Публічне виконання — подання творів, виконань, фонограм, пе-
редач організацій ефірного і кабельного мовлення шляхом декла-
мації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у жи-
вому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів
у місці або місцях, де виконання може сприйматися без необхідності
здійснення сповіщення і де присутні або можуть бути присутніми
особи, які не належать до звичайного кола сім’ї, незалежно від того,
чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних
місцях і в різний час. Публічним виконанням аудіовізуального твору
є демонстрування зображень аудіовізуального твору в їх послідов-
ності (з відтворенням супроводжуючих його звуків).
Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або при-
мірника творів, виконань, передач організацій ефірного і кабельного
мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда,
кадру або інших пристроїв чи процесів у місці чи місцях, де вико-
нання може сприйматися без необхідності здійснення сповіщення і
де присутні або можуть бути присутніми особи, що не належать до
звичайного кола сім’ї або близьких знайомих сім’ї, незалежно від
того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час чи в
різних місцях і в різний час. Публічним показом аудіовізуального
твору є демонстрування окремих зображень аудіовізуального твору
без дотримання їх послідовності.
Публічний прокат — передача права володіння оригіналом або
примірником твору без одержання прибутку організаціями, послуги
яких призначені публіці, такими як бібліотеки та архіви.
Публічне сповіщення (сповіщення для загального відома) — спо-
віщення в ефір по кабелю або іншим способом зображень і (або) зву-
ків творів, виконань, фонограм, передач організацій ефірного і ка-
356
ТЕЗАУРУС
бельного мовлення таким чином, що зазначені зображення і (або)
звуки можуть бути сприйняті особами, які не належать до звичай-
ного кола сім’ї, у місці або місцях, віддаленість яких від місця по-
чатку сповіщення така, що без такого сповіщення зображення або
звуки не можуть бути сприйняті в зазначеному місці чи місцях, неза-
лежно від того, чи можуть зазначені особи приймати зображення чи
звуки в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різ-
ний час.
Радіо- або телемовлення — розповсюдження звуків і (або) зоб-
ражень за допомогою радіохвиль для вільного приймання широкою
аудиторією.
Радіопередача — будь-яка програма, передана в ефір.
Радіотвір — твір, створений з метою радіомовлення.
Реєстрація — запис відомостей про об’єкт інтелектуальної влас-
ності або його правовий статус в офіційному реєстрі.
Режисер-постановник кінематографічного твору — провідний і
в кінцевому підсумку відповідальний постановник кінематографіч-
ного твору.
Реклама — спрямоване розповсюдження інформації про особи,
споживчі властивості товарів або послуг з метою створення або під-
вищення попиту на них.
Репрографічне відтворення (репродукування) — факсимільне
відтворення у будь-якому розмірі (збільшеному чи зменшеному) ори-
гіналу або примірника твору (письмового чи іншого графічного тво-
ру) шляхом фотокопіювання або іншими технічними засобами, ніж
видання. Репрографічне відтворення не містить запис в електронній
(включаючи цифрову), оптичній чи іншій формі, яку читає машина.
Ретрансляція — одночасна трансляція радіо- або телепрограми,
що приймається з іншого джерела або пізніша трансляція раніше
прийнятої та записаної програми.
Реферат винаходу — короткий виклад відомостей про винахід,
Що містить назву, характеристику галузі техніки, до якої відносить-
ся винахід, і (або) сферу застосування, характеристику суті із зазна-
ченням технічного результату, що досягається. Реферат винаходу
відноситься до числа документів, що містить заявка.
Речовина як об’єкт винаходу — оригінальна хімічна сполука (у
тому числі високомолекулярна сполука, об’єкт генної інженерії) або
357
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
композиція, або продукт перетворення, що характеризується в ос-
новному якісним та кількісним складом.
Рисунок — художній твір, що становить собою зображення різно-
манітних предметів або вигаданих елементів за допомогою ліній.
Рівень техніки — сукупність конкурентоздатних об’єктів тех-
ніки, що визначають максимальні значення техніко-економічних
показників на певний момент часу. Поняття «рівень техніки» по-
в’язують зі ступенем втілення в новостворюваних (створених) об’єк-
тах техніки перспективних науково-технічних ідей (рішень), що ре-
зультуються в конкретних техніко-економічних характеристиках
промислової продукції. До рівня техніки тільки для перевірки но-
визни об’єкта промислової власності додатково включаються заяв-
ки, які мають більш ранню дату пріоритету (крім відкликаних), по-
дані до патентного відомства іншими особами.
Рішення за заявкою — документ, що містить висновки держав-
ної науково-технічної експертизи за результатами перевірки заяв-
леного об’єкта на відповідність встановленим вимогам.
Роботи, що не відносяться до творчих при створенні картогра-
фічних творів — роботи, виконані відповідно до вимог чинних нор-
мативно-технічних документів при технологічних процесах ство-
рення або оновлення картографічних творів: роботи по підготовці
картографічних творів до видання, видавничі роботи; технічне ре-
дагування, коректура, інші види технічного характеру; надання ста-
тистичних та інших вихідних довідкових даних і матеріалів; кон-
сультування і рецензування, що не пов’язане з істотними змінами
щодо змісту або форми твору тощо.
Роботодавець — керівник підприємства, установи, організації абс
уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяль-
ності та господарювання, і фізичні особи, які використовують най-
ману працю.
Розповсюдження
знаків, звуків, зображень — будь-який технічний прийом для пе-
редачі творів або інших звукових і (або) відеограм та інформа-
ції для широкого приймання публікою на віддалі за допомогою
дротових або бездротових засобів зв’язку;
(прокат) фільму — виготовлення фільмокопій (тиражування),
продаж і передача їх у прокат юридичною або фізичною особою;
358
ТЕЗАУРУС
твору — пропозиція примірників твору широкій публіці або будь-
якій її частині в основному через відповідні торговельні канали.
Роялті — періодичний платіж; виплата ліцензійної винагороди
протягом ліцензійної угоди, починаючі від моменту випуску готової
продукції: або у вигляді відрахувань від вартості творів за ліцензією
продукції, або у формі відсотку від суми обігу щодо продажів чи від
суми прибутку, або у вигляді зборів від одиниці виготовлюваної за
ліцензією продукції; особливий різновид авторської винагороди, що
становить частку автора в доходах, одержаних від використання йо-
го твору.
Рукопис — оригінальний примірник письмового твору в тому ви-
гляді, в якому його зафіксував автор. У більш широкому розумінні
рукопис іноді розглядається як категорія, протилежна опубліко-
ваним примірникам письмового твору, що включає всі неопубліко-
вані примірники оригіналу.
Свідоцтво про реєстрацію товарного знака — охоронний доку-
мент, що підтверджує право його власника на використання товар-
ного знака і розпорядження ним, а також заборона його викорис-
тання іншими особами.
Сигнал — створювана за допомогою електронних засобів несуча
частота здатна передавати програми;
випромінюваний — сигнал, який несе програму, що приймається
супутником або проходить через нього;
вторинний — сигнал, що отримується шляхом перетворення тех-
нічних характеристик випромінюваних сигналів з проміжними
записами або без них;
несучий програми — генерована електронним генератором несуча
частота, що передає програми радіомовних і телевізійних орга-
нізацій через космічний простір;
похідний — сигнал, що отримується шляхом модифікації техніч-
них характеристик випромінюваного сигналу (в основному транс-
ляції на широку аудиторію).
Синхронізація — додавання усної мови та інших звукових ефек-
тів до аудіовізуального запису (дублювання), здійснюване таким чи-
ном, що вони і відповідні рухи губ та інші похідні на екрані дії пов-
ністю синхронні. Спеціальним різновидом синхронізації є забезпечення
аудіовізуального твору перекладеними іншою мовою діалогами у
359
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
виконанні інших осіб, ніж тих, хто грає в цьому творі. Право на пере-
робку для кіно включає в себе право на синхронізацію перероблюваних
творів.
Система колективних антен — комплекс пристроїв для прийому
програм, що транслюються по радіо і телебаченню однією або кіль-
кома трансляційними станціями, і передача цих програм по кабелю
одному контингенту абонентів, які звичайно не могли приймати по-
дібні передачі або задовольнятися якістю приймання від звичайних
індивідуальних антен.
Скетч (начерк, ескіз) — попередній варіант рисунку, картини,
плану або карти чи зафіксований начерк літературного, драматич-
ного, наукового або музичного твору. Оригінали начерків є об’єк-
тами авторського права.
Склад патентного фонду — сукупність характеристик фонду, що
визначають перелік країн, патентні документи яких наведені у фон-
ді; видів патентних документів і класифікаційних рубрик, що від-
повідають термінам фонду.
Скульптура — художній твір, втілений у формі реальних або абс-
трактних тримірних фігур. Рельєфи або статуї, що становлять час-
тину твору архітектури, також є творами скульптури.
Службовий винахід — винахід, створений у зв’язку з виконанням
службових обов’язків або за дорученням роботодавця винахідника.
Співавторство — створення об’єктів інтелектуальної власності в
результаті спільної праці двох або більше фізичних осіб.
Сповіщення
в ефір — сповіщення творів, виконань, фонограм, передач органі-
зацій мовлення для загального відома шляхом передачі по радіо
або телебаченню (за винятком кабельного телебачення), зокрема
через супутники. Під сповіщенням творів, виконань, фонограм,
передач організацій мовлення в ефір розуміється приймання сиг-
налу з наземної станції на супутник і передача сигналів із супут-
ника, за допомогою яких твори, виконання, фонограми, передачі
організацій мовлення можуть бути доведені до загального відома
незалежно від фактичного приймання їх публікою;
для загального відома виконання або фонограми — передача для
публіки будь-яким засобом, крім ефірного мовлення, звуків ви-
конання або звуків чи відображень звуків, записаних на фоно-
360
ТЕЗАУРУС
граму. Сповіщення для загального відома включає доведення
звуків або відображень звуків, записаних па фонограму до слу-
хового сприйняття публікою;
для загального відома за допомогою проводових засобів зв’язку —
трансляція твору, виконання, фонограми, радіо- або телепрог-
рами у вигляді звуків або образів через кабельну мережу для
приймання широким колом осіб, не обмежених певними осо-
бами, що належать до приватних груп;
по кабелю — сповіщення твору, фонограми, передачі організацій
мовлення для загального відома за допомогою кабелю, прово-
ду, оптичного волокна або за допомогою аналогічних засобів.
Спорудження твору архітектури — реалізація плану будівницт-
ва спроектованої будівлі.
Спосіб як об’єкт винаходу — процеси виконання дій над мате-
ріальним об’єктом за допомогою матеріальних об’єктів. Спосіб як
об’єкт винаходу характеризується наявністю дії або сукупності дій,
порядком виконання дій у часі, а також режимом і використанням
речовин, пристроїв, штамів мікроорганізмів, культур клітин рослин
і тварин.
Спотворення твору — будь-які внесені до твору зміни, що спот-
ворюють справжнє значення або ж форму його вираження і є пору-
шенням особистих немайнових прав.
Справедлива винагорода — винагорода, що належить за вико-
ристання творів авторів, за виконання, використання фонограм та
радіо- і телепередач, що охороняються авторським правом, у роз-
мірах і порядку, що відповідають відповідним нормам і діють при
видачі дозволів на такі види використання.
Строк дії авторського права на твір, опублікований анонімно або
під псевдонімом — авторське право на твір, опублікований анонім-
но або під псевдонімом діє протягом 50 років від дати правомірного
опублікування такого твору. Якщо протягом зазначеного строку ав-
тор твору, опублікованого анонімно або під псевдонімом, розкриє
свою особу або його особа не буде викликати сумніву, то застосо-
вується загальне положення строку дії охорони авторського права
протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.
Строк охорони — час дії виключних прав на об’єкт інтелектуаль-
ної власності, передбачений чинним законодавством.
361
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Субліцензія — надання права на ліцензію третім особам, засте-
режене в певній виключній або невиключній ліцензії. За обсягом суб-
ліцензія за звичай відповідає простій ліцензії. Винагорода, одержу-
вана ліцензіатом за надання субліцензії, розподіляється, як правило,
між ним і ліцензіаром. Ліцензіат виступає як агент ліцензіара і не мо-
же перевищувати надані йому повноваження.
Субтитрування кінематографічного твору — творча і виробнича
діяльність, яка полягає в здійсненні перекладу з мови оригіналу філь-
му на іншу мову і фіксування цього перекладу написами спеціально
на фільмокопії. Право на спорядження кінематографічного твору суб-
титрами за звичай становить частину права на переробку для кіно.
Суміжні права — права, що надаються для охорони інтересів ви-
конавців, виробників фонограм та організацій радіотелепередач що-
до їх діяльності у зв’язку з публічним використанням творів авто-
рів, всіляких виступів артистів або доведення до загального відома
подій, інформації або будь-яких звуків чи зображень.
Супутник — будь-який пристрій, що перебуває в позаземному
просторі, здатний передавати сигнали;
прямого мовлення — супутник, здатний перетворювати несучі
програми сигнали з космосу для прямого приймання публікою;
ретранслятор — супутник, що передає несучі програму сигнали,
які потім перетворюються відповідною наземною станцією для
прийняття публікою.
Супутникова мережа — супутникова система або частина її,
що складається з одного супутника та діючих разом з ним земних
станцій.
Суспільне надбання — сфера всіх творів, які можуть бути вико-
ристані будь-якою особою без будь-якого договору, переважно через
закінчення строку охорони або відсутності міжнародного документа,
який забезпечує охорону стосовно іноземних творів.
Сценарій
літературний — короткий виклад якого-небудь драматичного тво-
ру для театру, радіо і телебачення або кінематографічного тво-
ру. Цей термін використовується також у значенні режисерсь-
кого сценарію або постановочного проекту фільму.
режисерський — закінчена письмова форма кінематографічного
твору, що містить, крім літературного сценарію, також деталь-
362
ТЕЗАУРУС
ні описи персонажів, декорацій та всіляких звукових ефектів,
сценічні ремарки.
Твір — будь-який твір науки, літератури, мистецтва, що відпо-
відає вимогам авторського права;
анонімний — твір, випущений у світ без зазначення прізвища або
псевдоніму його автора;
архітектурний — твір в галузі мистецтва спорудження будівель,
що містить креслення, ескізи і моделі, а також збудовані будівлі
та споруди, у тому числі паркову і ландшафтну архітектуру,
планування міст тощо;
аудіовізуальний — твір, призначений як для зорового сприйнят-
тя, так і для слухового сприйняття, який складається з серії
пов’язаних між собою зображень та супроводжуючих їх звуків,
записаних на відповідному матеріалі з використанням відпо-
відних механізмів;
графічний — художній твір, створений шляхом нанесення зоб-
ражень і (або) фарб на плоску поверхню (рисунки, картини,
гравюри);
драматичний — зібрані разом описи взаємопов’язаних дій та роз-
думи однієї або кількох осіб, які призначені для виконання на
сцені і відображають реальну дійсність шляхом драматичного
виконання;
картографічний — всі види атласів, карт, планів, картосхем неза-
лежно від їх форми та виду носія інформації: аерокосмофото-
карти, аерокосмофотоплани, аерокосмофотосхеми, їх похідна
продукція; цифрові карти і плани (цифрові моделі місцевості),
інша картографічна інформація на магнітних носіях, їх прог-
рамне забезпечення; картографічний зміст глобусів, рельєфні
карти і плани, похідні пластичні твори; рекламна картографіч-
на продукція; схеми, ескізи, ілюстрації, що стосуються геогра-
фії, топографії, картографії, архітектури тощо;
кінематографічний — зображення, що нанесені на чутливу плівку
і чергуються в певній послідовності для показу у вигляді філь-
му, в основному із звуковим супроводом;
колективний — твір, створений двома або більше фізичними осо-
бами за ініціативою і під керівництвом фізичної особи з умовою,
що твір буде опубліковано останньою під своїм іменем;
363
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
літературний — оригінальний письмовий твір белетристичного,
науково-технічного або практичного змісту, незалежно від його
цінності та призначення;
музичний — художній твір, що складається із всіляких сполу-
чень звуків з текстом або без тексту, призначений для вико-
нання на музичних інструментах і (або) за допомогою голосу;
музично-драматичний — драматичний твір, що містить також
музичні елементи, які звичайно становлять з текстом драма-
тичного твору єдине ціле, утворюючи спільний твір;
науковий — твір, в якому всі питання розглядаються відповідно
до наукового підходу;
неопублікований — твір, не доведений до загального відома шля-
хом опублікування незалежно від того, чи був він обнароду-
ваний яким-небудь способом чи ні;
оригінальний — первісний твір, на основі якого можуть створю-
ватися похідні твори;
письмовий — твір, втілений у письмовій формі, якими б не були
знаки фіксації;
похідний — твір, заснований на іншому похідному творі. Його ори-
гінальність полягає у здійсненні переробки раніше існуючого
твору або в творчих елементах його перекладу на іншу мову.
Похідні твори охороняються без завдання шкоди авторському
праву на раніше існуючий твір;
прикладного мистецтва — твір мистецтва, створений ручним чи
промисловим способом, що має функції практичного користу-
вання або перенесений на предмет практичного користування;
раніше існуючий — твір, який використовується для створення
похідного твору шляхом його перетворення або шляхом засто-
сування його в новому творі, або шляхом використання його в
цілому чи частково в збірнику. Права автора раніше існуючого
твору повинні дотримуватися авторами похідних творів;
складений — збірник, складений з раніше існуючих творів, однак
без особистої участі авторів таких творів. Автором складеного
твору є особа, яка створила складений твір без будь-якої шкоди
авторському праву авторів інших складових частин такого твору;
спільний — твір, створений двома або більше авторами;
364
ТЕЗАУРУС
створений за замовленням — твір, створений відповідно до угоди
між автором та іншою фізичною або юридичною особою, що за-
мовила авторові певний твір за погоджену з автором винагороду;
створений за наймом — твір, створений в порядку виконання
службових обов’язків або службового завдання роботодавця
(службовий твір). Авторське право на такий твір належить його
автору. Виключне право на використання службового твору
належить особі, з якою автор перебуває в трудових відносинах
(роботодавцю), якщо в договорі між ним і автором не перед-
бачене інше;
тримірний, що стосується географії, геології, топографії, архі-
тектури та інших галузей науки — оригінал творіння у тримір-
ній матеріальній формі, що служить різноманітним цілям ін-
телектуальної діяльності;
усний — твір, створений і обнародуваний за допомогою усної мо-
ви. Авторсько-правове законодавство обмежує охорону автор-
ського права на політичні промови та промови, виголошені при
судочинстві, або на лекції, звернення та аналогічні усні твори,
виголошені публічно, виключним правом на складені збірники
таких усних творів, дозволяючи таким чином публічне їх ви-
користання в будь-яких інших творах;
фотографії — фіксація світлового або іншого випромінювання спо-
собом, що дозволяє створювати зображення, незалежно від тех-
нології (хімічна, електронна або інша) такої фіксації. Окремо
взятий кадр аудіовізуального твору не є твором фотографії;
хореографічний — композиція рухів для танцю на сцені або будь-
яка інша об’єднана одним задумом система жестів, створена
для виконання під музику. Хореографічні твори підлягають охо-
роні авторським правом;
художній — творіння інтелектуальної праці, звернене до естетич-
ного сприйняття людини. Категорія художніх творів містить
твори живопису, рисунки, твори скульптури, гравюри, твори
архітектури та фотографії, музичні твори, твори прикладного
мистецтва.
Текст до музичних творів — короткі ритмічні тексти пісень, ство-
рені для перекладання на музику або для раніше існуючої мелодії.
Тексти та відповідна музика часто становлять спільний твір.
365
В.М. Антоном ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Телебачення — виробництво і розповсюдження аудіовізуальних
передач і програм.
Телерадіоорганізація (редакція, студія, агентство, об’єднання,
асоціація:, компанія, радіостанція тощо) — юридична особа, яка за
реєстрована в установленому чинним законодавством порядку і має
право виробляти та розповсюджувати телерадіопередачі і програми.
Телерадіопрограма — сукупність телерадіопередач, що транс-
люються безпосередньо або в запису.
Тимчасова правова охорона винаходу — заявленому винаходу з
дати публікації відомостей про подану заявку надається тимчасова
правова охорона в обсязі формули опублікованої заявки; фізична абс
юридична особа, що використовує заявлений винахід у зазначений
період, сплачує патентовласнику після одержання ним патенту гро-
шову компенсацію, розмір якої визначається угодою сторін; тим-
часова правова охорона не вважається чинною, якщо прийнято рі-
шення про відмову у видачі патенту, можливості оскарження якого
вичерпані.
Технічний результат — характеристика технічного ефекту, влас-
тивості, явища, що можуть бути отримані при здійсненні винаходу.
Наводиться в розділі опису «Суть винаходу» при розкритті завдання
(проблеми), на вирішення якої спрямований винахід.
Тотожне рішення — рішення завдання, що збігається за своєю
технічною суттю з розглянутим рішенням.
Трансляція — розповсюдження телевізійних або радіомовних
програм за допомогою технічних засобів зв’язку.
Укладач баз даних — фізична або юридична особа чи особи, які
контролюють або відповідають за істотний вклад в складання бази
даних.
Умови авторського договору — авторський договір повинен перед-
бачати: способи використання твору (конкретні права, що надаються
таким договором); строк і територію, на які передається право; розмір
винагороди і (або) порядок визначення розміру винагороди за кожний
спосіб використання твору, порядок і строк її виплати, а також інші
умови, які сторони вважатимуть істотними. За відсутності в авторсь-
кому договорі умови про способи використання твору (конкретні пра-
ва, що передаються за авторським договором), договір вважається
укладеним на такі способи використання твору, які можуть вважа-
тися необхідними для досягнення наміру сторін, наявного під час
366
ТЕЗАУРУС
укладення договору. За відсутності в авторському договорі умови
щодо строку, на який передається право, договір може бути розір-
ваний автором після п’яти років від дати його укладення, якщо ко-
ристувач буде письмово повідомлений про це за шість місяців до ро-
зірвання договору. За відсутності в авторському договорі умови пре
територію, на яку передається право, дія права, що передається за
договором, обмежується територією України.
Фольклор — твори усної народної творчості (думи, казки, частів-
ки, прислів’я, пісні тощо), що відображають сподівання співтова-
риства, його активну та соціальну самобутність. Форми фольклору
містять, зокрема, мову, літературу, музику, танці, ігри, міфологію,
обряди, звичаї, ремесла та інші види художньої творчості. Фольк-
лорні цінності передаються, як правило, усно, шляхом імітації або
іншим способом.
Фонова музика — відповідні музичні твори, що використовують
як допоміжний супровід іншого подання або події, особливо щодо
створення кінофільмів та радіотелевізійних програм. Музичні твори,
що охороняються, можуть бути використані як фонова музика за
дозволом правоволодільця музичного твору і твору, який вона по-
винна супроводжувати, в межах обмежень авторського права. Фо-
нова музика може бути також написана за замовленням для певної
програми.
Фонограма — запис звуку виконання (мови, музики або умов-
ного сигналу чи інших звуків), крім звуків у формі запису, включе-
ного до кінематографічного або іншого аудіовізуального твору, на
матеріальному носієві.
Форма — засіб вираження змісту твору способом, що піддається
відтворенню.
Формальність — дія, необхідна з точки зору встановлення по-
рядку; в галузі охорони інтелектуальної власності деякі країни все
ще вимагають дотримання, наприклад, таких традиційних формаль-
ностей, як проставлення знаку охорони авторського права, депону-
вання, реєстрація або застереження про створення твору в цих краї-
нах тощо.
Форма як спосіб вираження твору — метод, за допомогою якогс
можливе сприйняття твору, наприклад, виконання, декламування,
фіксація, створення матеріальної форми тощо.
367
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Формула (у заявці на патент або в патенті) — патентні дома-
гання; формула, що містить сукупність істотних ознак винаходу
(корисної моделі), достатню для досягнення зазначеного заявником
технічного результату. Формула служить для визначення обсягу
правової охорони, наданої патентом.
Фотокопія — відтворення твору за допомогою фотографії або ана-
логічного процесу.
Функції організації, що управляє майновими правами на колек-
тивній основі — організація, що управляє майновими правами на
колективній основі, повинна виконувати від імені представлених
нею володільців авторських і суміжних прав і на основі одержаних
від них повноважень наступні функції: погоджувати з користува-
чами розмір винагороди та інші умови видачі ліцензій; надавати лі-
цензії користувачам на використання прав, управлінням яких зай-
мається така організація; погоджувати з користувачами розмір
винагороди в тих випадках, коли ця організація займається збором
такої винагороди без видачі ліцензії; збирати передбачену ліцензіями
винагороду; розподіляти і виплачувати зібрану винагороду володіль-
цям авторських і суміжних прав, яких вона представляє; здійсню-
вати будь-які юридичні дії, необхідні для охорони прав, управлінням
яких займається така організація; здійснювати іншу діяльність від-
повідно до повноважень, одержаних від володільців авторських і
суміжних прав.
Хрестоматія — навчальний посібник, що становить собою збір-
ник зібраних творів письменників або вчених чи їх частин. Укладач
хрестоматії має на неї авторське право за умови, що добір матеріалів
відзначається оригінальністю.
Художня література — категорія літературних творів, що скла-
дається, в основному, з вигаданих елементів розповіді.
Цитата з твору — відносно короткий уривок твору, що викорис-
товується в іншому творі для того, щоб довести або зробити зрозу-
мілим яке-небудь твердження автора, або посилатися на погляди
іншого автора в оригінальному формулюванні. Цитати з творів, які
вже були доведені до загального відома, відповідно до закону від-
носяться до сфери вільного використання за умови, що їх обсяг не
перевищує обсягу, виправданого в даному конкретному випадку.
368
ТЕЗАУРУС
Читання (декламування) твору — усне подання літературного
твору в присутності слухачів або шляхом передачі за допомогою яких-
небудь технічних засобів або процесів.
Штам — сукупність клітин, що мають загальне походження і
характеризуються однаковими стійкими ознаками.
Штам мікроорганізму, культури клітин рослин і тварин як об’єкт
винаходу — індивідуальні штами і консорціуми мікроорганізмів,
культури клітин рослин і тварин.
Юридична особа — фірма (компанія, організація, підприємство,
установа), що володіє правами і виступає при виконанні покладених
на неї функцій, зокрема при укладенні майнових угод, від свого імені
як самостійний суб’єкт цивільних прав і обов’язків і, отже, здатна
бути позивачем (відповідачем) у суді, арбітражі (третейському суді).
Юрисдикція — правова сфера, на яку поширюються повнова-
ження певного державного органу.
АнтоновоЛОГІЯ — Закони автора книги стосовно
інтелектуальної власності і комп’ютерного
авторського права
Інтелект — це те, що водночас і є і немає,
та перевірити це неможливо
1.	Інтелект — це розкіш, а не привід до дії.
2.	Інтелект не зникає і не народжується, він постійно присутній,
але його кількість обмежена, а кількість людства безупинне
зростає.
3.	Ніколи не запитуй, що таке інтелект і що таке щастя, а особ-
ливо — що таке інтелектуальне щастя — бо спочатку природ-
но були інстинкти, потім — почуття, потім — рухи, потім —
слова, тобто інтелект і щастя — це слова і тільки цього варті.
4.	Розумним можеш ти не бути, а інтелектчиком — повинен.
5.	Не інтелектствуй взагалі, твори конкретно і щиро.
6.	Інтелектуальна власність — це те, що Ваше доти, поки Ви пре
це не виголосили.
7.	Лекція чи промова може бути інтелектуальною власністю до-
ти, поки Ви її читаєте немовлятам.
8.	Інтелект може довести Вас до розумного, вічного, доброго, як-
що у Вас вистачить терпіння.
9.	Якщо інтелект заважає творити — треба його загубити.
10.	Інтелект — це можливість творити, модернізовувати, удоско-
налювати та псувати.
11.	Як не наголошуй: інтелект, інтелект — коли в голові пусто —
не виросте навіть капуста.
12.	Інтелект — це дія людини розумної, та збочення — нерозумної.
13.	Не треба мати інтелект, потрібно жити у злагоді.
370
АнтоновоЛОГІЯ — ЗАКОНИ
14.	Розумний не інтелекствує — він накопичує.
15.	Твій інтелект — це твоє майно, а твоя творчість — це вже як
складеться.
16.	Інтелект — це щось з розряду нереального та блакитно-мрій-
ливого.
17.	Якщо інтелект статичний, то все що ви в нього не добавите,
тільки зробить гірше.
18.	Якщо інтелект являє собою практичну цінність, то вважайте,
що Ви залежна людина.
19.	Інтелект зростає доти, доки не сягне висот Ваших низин.
20.	Цінність інтелекту пропорційна кількості впроваджень.
21.	Складність інтелекту дорівнює складності думок для його опису.
22.	Якщо інтелект бездоганний, то його носій небезпечний.
23.	Якщо інтелект працює неперервно, очікуйте у найближчий час
чогось несподіваного і небезпечного.
24.	Найбільшу небезпечність становить інтелект, коли він справ-
но відпрацював 50 років.
25.	Інтелект, який можна замінити, це не інтелект, це — процес.
26.	Інтелект, який можна поцупити — це марнотратство.
27.	Якщо інтелект захищений — Ви власник, якщо захищений
інтелект поцуплено — Ви власник немайнової власності.
28.	Якщо ви знаєте, як захищати свій інтелект, не радійте дов-
го — завжди знайдеться такий ідіот, який цього не знає і вико-
ристає його.
29.	Захищати треба не інтелект, а творчість.
ЗО.	Те, що залежить від інтелекту, завжди буде або модернізоване
або зіпсоване — що однаково шкідливо.
31.	Різні похибки інтелекту — це творчість, різні похибки твор-
чості — це новаторство.
32.	Інтелектуальні гроші — це гроші плюс інтелект, хоча інте-
лект не завжди коштує цих грошей.
33.	«Розмитий» інтелект — це безперервна творчість.
34.	Не сумуй за інтелектом, і за тобою ніхто не буде сумувати.
35.	Демагогія інтелекту — це шлях досягнення зоряного шляху.
36.	Будь-який інтелект беззахисний перед недолугістю.
37.	Не застосовуйте до інтелекту силу, краще використайте ком-
п’ютер.
371
ВЛЇ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
38.	За допомогою інтелекту можна довести що завгодно — аби
Вас вистачило часу.
39.	Перший міф про інтелект — інтелект існує.
40.	Другий міф про інтелект — інтелект існував завжди.
41.	Третій міф про інтелект — інтелект буде існувати споконвіку
42.	Інтелект немовляти вищий за Ваш інтелект, але це немож-
ливо почути.
43.	Найвища інтелектуальна робота завжди намагається зайняти
найнижчий ієрархічний рівень.
44.	Інтелектуальна власність завжди знаходить тих, хто хоче її
привласнити, не маючи на це авторського права.
45.	Правила для інтелектуала:
•	не фонтаніруй потужно;
•	тримайся подалі від іншого інтелектуала;
•	оточуй себе розумними, які розуміють тільки тебе;
•	розмовляй з керівництвом тільки про те, чого воно не розуміє;
•	не дискутуй стосовно перевірених фактів;
•	не сперечайся з розумними, а з дурнями — краще помовч;
•	завжди посміхайся, навіть коли нічого не розумієш;
•	більше слухай — є шанс щось зрозуміти;
•	якщо відповідь на своє запитання Вас не задовольняє, за-
дайте терпляче своє питання ще раз;
•	йдучи на роботу, запевняй себе, що це найулюбленіша твоя
робота;
•	якщо підлеглий задає питання, на яке Ви не знаєте відпові-
ді, — щиро посміхніться і ласкаво поплескайте його по плечу;
•	сягайте високого службового становища за рахунок своїх
підлеглих;
•	коли залишаєте свою роботу невчасно, рухайтесь швидше,
ніж звичайно, — керівництво не встигне задати Вам незруч-
не питання.
46.	Правила інтелектуальної творчості:
•	думати треба багато, але не тільки про гроші;
•	творити можеш ти завжди і всюди, але про це необов’язкове
всім повідомляти;
•	коли думаєш про гроші — ховай очі, бо в них світиться валюта;
•	творити — твори, але не поспішай впроваджувати;
372
АнтоновоЛОГІЯ — ЗАКОНИ
•	якщо багато думати, то немає часу працювати;
•	багато працювати — шкідливо, а багато думати — необо-
в’язково;
•	у творчості можна отримати задоволення, але остерігайся
отримувати його нескінченно; все має початок та неперед-
бачуваний кінець;
•	не витрачай часу, щоб довести що неправий — це зроблять
оточуючі;
•	зусилля і час витрачені на творчість, не повернеш; краще
забий цвях, посади дерево, виховай дитину;
•	інтелект з часом перетворюється на бажання, а бажання —
на невдоволеність, а невдоволеність руйнує; висновок: бійся
свого інтелекту;
•	не інтелекствуй забагато; краще збирай і класифікуй те, що
тебе оточує,— збагатієш.
47.	Один інтелект може нагадувати тисячі людей, але тисячі лю-
дей не завжди бажають нагадувати один інтелект.
48.	Загублений власний інтелект, можливо, принесе Вам більше,
ніж знайдена чужа думка.
Творчість — це процес, що не ходить,
не бігає, не стрибає, а здійснюється
49.	Творчість — порадник розумного та засмічувач довкілля.
50.	Бажаєте творити — зачиніть вікна, двері, дружині купіть пу-
тівку на курорт, дітей та онуків «подаруйте» сусідам.
51.	Хто ніколи не творив, той завжди щасливим був.
52.	Творчість спати не дає, розум — людину псує.
53.	Зірка творчості тягне за собою ледачого та незрячого; освічує
шлях роботящого.
54.	Не створюй будь-що, краще перепочинь.
55.	Зірка творчості зрадлива — тож не гайте час дарма і не тисніть
на «гальма».
56.	Творити можеш ти завжди, навіть і без інтелекту, коли є час,
бажання, гроші.
57.	Як тільки Ви щось створили пристойне, так чекайте на гостей
непристойних.
58.	Створивши раз, створивши два, ти зупинись, оглянься, і зро-
зумієш, що творити три — це зайве.
373
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
59.	Не твори багато, твори достойно.
60.	Хто не був розумним, той не творив, а хто творив, той не зав-
жди був розумним.
61.	Не люби творити — люби творчість збирати.
62.	Аналіз і синтез — це не творчість, а творчість — не завжди
аналіз і синтез.
63.	Творити — це черпати воду решетом або сперечатися з жінкою.
64.	Краще створювати немайнове, ліпше зберігати та накопичу-
вати.
65.	Будь-яка творчість коштує дорожче і вимагає більше часу, ніж
це Вам здається.
66.	Якщо творчість нікому не потрібна, її треба оформити у
книжку.
67.	Творчість сягає висот, коли вона нікому не потрібна.
68.	Творчість у квадраті це — геніальність, творчість у кубі — це
трикутник зарозумілості, творчість у п — ступені, це успад-
кована творчість.
69.	Творчість захистити можна, але лише від себе.
70.	Кількість похибок у творчості — безмежна, як безмежна кон-
тинуальність людини.
71.	Не твори для себе, не створюй собі зайвих проблем.
72.	Вкладаючи кошти у захист власної творчості, подумай — а чи
кошти не цінніші?
73.	«Розмита» творчість — це безперервний інтелект.
74.	Хто не творив — той не страждав від «запору» інтелекту.
75.	Творчість — це здібність до самозбагачення та інструментарій
для головного болю.
76.	Не вирішуйте проблему до кінця — це звужує коло вашої твор-
чості.
77.	Коли Ви знаєте, чим завершується Ваша творчість, — легше
інтелекствувати.
78.	Як тільки Ваша творчість сягає висот, завжди знайдеться ду-
рень, який сягає ще більших висот.
79.	Творчість не треба переробляти і удосконалювати, її треба при-
зупиняти.
80.	Перехід від некомпетентності до компетентності і навпаки
завжди пов’язаний з творчістю.
374
АнтоновоЛОГІЯ — ЗАКОНИ
81.	Творчість вимагає наявності інтелекту, а інтелект — не завжди.
82.	Якщо ти творити вмієш, то роби це швидко, щоб не встигли
вкрасти.
83.	Якщо людина займається творчістю і при цьому посміхається,
очікуйте, що вона вже знайшла того, хто буде виконавцем її
думок.
84.	У творчому процесі можуть бути задіяні різні люди: ті, хто розу-
міють, що вони нічого не розуміють; ті, хто не розуміють, що
вони нічого не розуміють.
85.	Збільшення витрат на творчість може її збагатити, але зба-
гачена творчість не завжди того коштує.
86.	Перенесення творчості з однієї голови у іншу не завжди ко-
рисне для кінцевої мети.
87.	Творча особистість — це людина, яка генерує думки і вдень і
вночі.
88.	Хто не поспішає знати кінцеву мету своєї творчості, той не
уникне близького жалю.
89.	Творчість можна перетворити на вічний двигун, якщо піджив-
лювати її необмеженою фінансовою підтримкою.
90.	Люди, які кажуть, що можуть пояснити, що таке творчість,
схожі на ссавців, які займаються перевтіленням.
91.	Творчі особистості не коментують свої думки, вони їх генерують.
Думка — це образ, почуття, інколи — вербальність
92.	Думка — як і жінка, повинна бути і лагідна і ніжна, і красива
і розумна, і порядна і постійна, а краще — комерційна.
93.	Будь-який лікар не дасть Вам гарантії про стан якості Ваших
ідей, але завжди дасть оцінку Вашим думкам.
94.	Не бажай багато думок, хай буде одна, але золота.
95.	Будь-яка нова думка, яку Ви висловили людям, тут же буде
зіпсована, зґвалтована, а у найкращому випадку — вкрадена.
96.	Кошти, що направляються на захист ваших думок, можуть
перевищити їх цінність.
97.	Нова думка плюс програміст — дорівнює застарілій думці.
98.	Нова думка плюс викладач — це когнітолог.
99.	Нова думка плюс студент — це творча людина.
100.	Нова думка плюс аспірант — це кандидат наук.
375
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
101.	Нова думка плюс кандидат наук — це доктор наук.
102.	Нова думка плюс доцент — це нова думка плюс головний біль.
103.	Нова думка плюс професор — це новофесор.
104.	Нова думка плюс сисадмін — це системний менеджер.
105.	Нова думка плюс зав. кафедрою — це новий кайф.
106.	Нова думка плюс декан — це новий декаденс.
107.	Якщо думка розумна і вродлива — її реалізація коштує дуже
дорого і багато часу; коли думка примітивна і потворна — її
реалізація коштує ще дорожче і вимагає дуже багато часу.
108.	Нечіткість думки використовують для її множинного тлума-
чення.
109.	Примітивність думки застосовують для пояснень на лекціях,
у розмовах та бесідах для підкріплення своїх аргументів.
110.	Чим більше нових думок Ви використовуєте для власної аргумен-
тації, тим скоріше оточуючі стануть багатші, а Ви — бідніше.
111.	Незрозумілість думки використовується для більшої аргумен-
тованості стосовно її коштовності.
112.	Ускладнюй думку — збагатієш.
113.	Зусилля стосовно покращення (поліпшення) нової думки зрос-
тають у арифметичній прогресії, а зусилля стосовно її реалі-
зації — у геометричній.
114.	Звітувати стосовно власних думок — небезпечно, а ділитися
з ними — матеріально шкідливо.
115.	Якщо Ви висловлюєте свої нові думки друзям, очікуйте через
деякий час залишитися на самоті.
116.	Не складайте звіти стосовно своїх думок — це може показати
їх відсутність.
117.	У будь-якій думці завжди знайдеться «похибка».
118.	Хибна думка привабливіша за розумну в тому випадку, якщо
вона довгоочікувана.
119.	Красива, але хибна думка вабить собою, не дозволяючи ана-
лізувати себе за рахунок власної вроди.
120.	Красну думку не бажають досліджувати, її полюбляють ви-
користовувати.
121.	Якщо Ви висловлюєте думку, яка зрозуміла навіть і дурню, то
лише дурень і буде її використовувати.
376
АнтоновоЛОГІЯ — ЗАКОНИ
122.	Заздалегідь не можна перейматися, яку думку прикрасити ро-
зумом.
123.	Розум не прикрашає думку — він її створює.
124.	Думка розуміється людиною так, як їй у той час бажається і
почувається.
125.	Крихка думка завжди потребує турботи, але завжди нікому не
потрібна.
126.	Загублена думка завжди здається найціннішою.
127.	Не губіть думок — це впливає на захаращеність довкілля.
128.	Перед тим, як зникнути, думка може дуже боляче зачепити
Вашу творчість, що підвищить ваш інтелект.
129.	Думка не може впасти, якщо вона лежить.
130.	Як тільки Ви загубили якусь думку, вона зразу ж вам стала
конче потрібна.
131.	Будь-яку думку можна примусити працювати ефективно, але
для цього всього треба мати купу грошей.
132.	Якщо цікаву розумну думку повідомити творчій людині, то
невідомо, кому від цього стане гірше.
133.	Недолугу думку можна зробити цукеркою, але невідомо скіль-
ки на це знадобиться часу і коштів.
134.	Якщо думка застаріла — не сумуй, використай нові «фарби та
кольори» свого інтелекту — і думка оживе.
135.	Будь-яка думка, якщо її часто використовувати, стає афоризмом.
136.	Афористичність думки принижує інтелект, який спотворює її
до догматичності.
137.	Ваша думка завжди впливає на людину не так, як Вам хочеть-
ся, але завжди так, як хочеться тій людині, яка користується
Вашою думкою.
138.	Думка створюється і зникає не завжди тоді, коли нам хочеться.
139.	Думки нападають на нас, щоб нанести нам максимальну шкоду.
140.	Якщо Ваші думки «заклинило», згадайте про такий спорт,
який як «тиха вода — греблю рве».
141.	Будь-яка думка, якщо з нею добре попрацювати, обов’язкове
стане або гулівером, або гномом.
142.	Штовхайте думку доти, поки вона не впаде на голову тих, для
кого ви її вигадали.
377
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
143.	Краса думки покращується за рахунок її тривалого викорис-
тання.
144.	Якщо погано думається стоячи — лягайте і постарайтесь за-
снути — думки зникнуть самі по собі.
145.	Чим менше у вас думок, тим вони краще.
146.	Не ґвалтуйте своїх думок, їм і так соромно за Вас.
147.	Якщо думка нерозумна, то треба її покращувати до нескін-
ченності.
148.	Думки, які не підтверджують Вашу розумність, треба забути,
які б геніальні вони не були.
149.	Не треба багато думати — треба багато творити.
150.	Розумні думки природа не розуміє, тому нерозумно вимагати
від природи розуміння.
151.	Внутрішня цінність думки завжди коштовніша за зовнішню.
152.	Потурбуйтеся про сильну думку, слабка думка сама про себе
подбає.
153.	Тільки одна думка стосовно тяжкої праці дорівнює цілому сто-
су фактичного труда.
154.	Сума некомпетентних думок пропорційна висоті розташуван-
ня людини на ієрархічній драбині.
155.	Некомпетентна думка може захопити більше людей, ніж ком-
петентна.
156.	Некомпетентна думка може бути інтелектуальною власністю,
а компетентна — творчістю.
157.	Чим думка некомпетентніша, тим вона голосніше.
158.	Збільшення кількості думок призводить до ускладнень, а усклад-
нення — до розпаду.
159.	Якщо у людини з’являється хоч маленька можливість не ду-
мати, вона її обов’язково використає.
160.	Чим розумніше думка, тим вона шкідливіше.
161.	Більшість думок краще працює у минулому часі.
162.	Скільки не думай, завжди здається мало.
163.	Те, про що не думаєш, завжди здається важливішим.
164.	Думає той, хто думає, а творити можна і без думок.
165.	Спочатку було почуття, потім думка, потім слово; а після сло-
ва — хаос.
378
АнтоновоЛОГІЯ — ЗАКОНИ
166.	Спілкуйся на рівні почуттів і думок, бо слово все зіпсує, тому
що всі чують однаково, а розуміють по-своєму.
167.	Коли дурень починає думати — виникає хаос, а коли розум-
ний — виникає дисгармонія. Хто вміє, той думає; хто не вміє,
той спілкується.
168.	Хто не вміє думати, той полюбляє діяти.
169.	Якщо Вашу думку можна зрозуміти по-різному, то найбільш
ймовірно, що її зрозуміють не на Вашу користь.
170.	Всі хороші і красиві думки вже кимсь привласнені, але не су-
муйте — «діалектична сутність буття, все нове в ньому ство-
рюється зі стар’я».
171.	Не думай про час звисока; краще про час не думай нічого: все
одно він спливає без нашої участі.
172.	Ефективність думок пропорційна часу, який Ви на них витра-
чаєте, а корисність — зворотно пропорційна часу.
173.	Чим більше людей знають, що Ви вмієте думати, тим менше
часу у Вас залишається.
174.	Коли думка одружується з думкою, народжується зґвалтована
думка.
175.	Думка думкою поганяє і виникає творчість.
176.	Чим менше Ви хочете думати, тим більше Вас примушують.
177.	Якщо немає потреби думати, то не думай; якщо немає потреби
творити, то працюй; якщо немає потреби ні думати, ні тво-
рити — вчи.
178.	Будь-які думки, якими Ви аргументуєте, з часом стають не
вашими.
179.	Не розголошуй своїх думок дурням — через деякий час не зро-
зумієш, хто з Вас — хто.
180.	Думка завжди бажає, щоб її висловили, але висловлена думка
вже не Ваша.
181.	Коли тобі у голову попала творча думка, знайди спосіб захис-
тити її, а лише потім використовуй.
182.	Коли тебе «полонили» погані думки, створи їм «чорну
скриньку».
183.	Добра думка сьогодні краще, ніж відмінна завтра; пам’ятай
про девальвацію.
379
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
184.	Помилкова думка, що час — це гроші, тому що гроші — завж-
ди є гроші.
185.	Думка може бути безкоштовною, але у випадку, коли її вкрадуть.
186.	Безкоштовна думка — це нісенітниця, а безкоштовна твор-
чість — це дурість.
187.	Думка думкою багатіє, а Ви — грішми та власністю.
188.	Коли думки зникають, пора обідати.
189.	Коли думка складна та значна, очікуйте неприємностей — ні-
хто не полюбляє пошиватися у дурні.
190.	Ще ніхто не жалівся, що природа його обділила розумом та
думками.
191.	Думка може заповнити вакуум у голові, але вакуум має влас-
тивість розширюватися.
192.	Якщо думка вимагає для своєї реалізації: одного слова — це
чудова думка, двох слів — це двовимірна думка, п слів — це
безмежна думка або словоблудіє.
193.	Прості думки — геніальні, а геніальні — не завжди прості.
194.	Прості думки вимагають багато часу для розуміння, а гені-
альні всі розуміють по-своєму.
195.	Щоб думка була неперервною, треба не їсти, не спати, не жити.
196.	Якщо думки з’являються по графіку, а творчість признача-
ється, то треба щось підремонтувати у інтелекті.
197.	Якщо бажаєте, щоб думки з’являлися регулярно і були добрі,
красиві і розумні — ніколи не думайте за гроші.
198.	Гроші псують думки, а великі гроші — творчість, а дуже вели-
кі — інтелект.
199.	Думка вимагає відповідної упаковки словами; але слів багато,
а розумних думок — мало, тому упаковуйте думки у почут-
тя — буде красиво, вічно і нікому не потрібно .
200.	Щоб відмовитися від думок — треба їх загубити, щоб не тво-
рити — треба більше працювати, щоб не інтелекствувати —
більше спати, їсти, пити.
201.	Красна думка — як і жінка — проходить три стадії: народжу-
ється, розквітає, залишається думкою, думкою, думкою ...
202.	Треба пам’ятати: важлива не думка сама по собі, а скільки Ві
на ній заробили.
380
АнтоновоЛОГІЯ ЗАКОНИ
203.	Компроміс думок необхідний, якщо думки конфліктують та
сперечаються.
204.	Золота думка може і но блищати, але завжди дає прибуток.
205.	Ніколи не захищайте своїх думок: розумним думкам це не
потрібно, а нерозумним — шкідливо.
206.	Не висловлюйте своїх думок до кінця, щоб була можливість
сказати, що Вас не так зрозуміли.
207.	Випадкова думка — це творчість, запланована думка — це
робота.
208.	Коли думка зустрічає іншу думку, то можливі варіанти: пару-
вання, розпарування, з’єднання, геніальність, творчість, за-
непад і т. ін.
209.	Кожен про щось думає, але не кожен вміє це висловити.
210.	Думки приходять і зникають, а їсти бажається завжди.
211.	Чим більше нових думок, тим більше нових клопотів.
212.	Єдина думка, яка не вмирає ніколи у світі — це кого, де і як.
213.	Думка для розумного — інструмент для творчості, а для дурня —
головний біль.
214.	Велику думку можна побачити тільки з великої відстані.
215.	Якщо думка Вас приваблює — починайте шукати в ній помилку.
216.	Думайте більше, створюйте менше — природа Вам за це від-
дячить.
217.	Завжди можна придумати таке, про що ніхто ніколи не думав.
218.	Думка гарна, коли вона не містить помилок, але це неможливо.
219.	Якщо Ви будете зберігати всі свої думки, то незабаром втра-
тите свідомість.
220.	Гірше за користувачів Ваших думок можете бути лише Ви
самі, коли починаєте Процес їх удосконалення та поліпшення.
221.	Думки виникають і зникають внаслідок того, кого вони зу-
стрічають на своєму шляху: користувача, опонента, ворога,
жінку...
222.	Не коментуйте чужих думок, краще використовуйте їх.
223.	Думки допомагають вбивати час краще, ніж будь-що на світі.
224.	Якщо хочете знайти помилку у своїх думках — надрукуйте їх
або поділіться з ким-небудь.
381
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
225.	Поки будете вивчати чужі думки, загубите свої.
226.	Опис Ваших думок займає більше часу, ніж їх створення; і все
одно вони будуть зрозумілі тільки Вам. Висновок: не описуйте
власних думок, хай це роблять інші.
227.	Автодумки — це Ваші думки, але на рівні підсвідомості, тому
вдосконалюйте рефлекси та інстинкти.
228.	Достатньою умовою тривіальності думки є відсутність у неї
недоліків.
229.	Не важливо скільки у Вас буде думок, головне — щоб у інших
їх було менше.
230.	Будь-яка геніальна думка завжди вимагає ресурсів і коштів
більше, ніж у Вас є.
231.	Якщо думкам у Ваший голові завжди вистачає місця — пові-
домте психіатра — тут щось негаразд: або з головою, або с
думками.
232.	Якщо Вас задовольняє стан Ваших думок, очікуйте занепаду
Ваших справ.
233.	Всі думки застарівають, і чомусь швидше за все — Ваші.
234.	Швидкість застарівання думок залежить від Вашого віку, со-
ціального стану та зв’язків.
235.	Більше всього зауважень викликають сталі думки, тому ще
динамічні завжди можна модернізувати та прикрасити.
236.	Генератор думок — це Ваш мозок, то оберігайте його від інших
генераторів.
Знання — це сила, коли вони є, і щастя — коли немає
237.	Знати мало — щастя, знати багато — горе. Ібо у «многіє мудрості
багато печалі, і, примножуючи знання, примножують горе».
238.	Треба знати не багато, а потрібне.
239.	Не поспішай багато знати, поспішай розуміти.
240.	Розумний не поспішає накопичувати знання, розумний кла-
сифікує та систематизує.
Інформація — це добро, коли вона до справи,
та зло — коли взагалі
241.	Інформація вабить і заколисує.
242.	Хто володіє безмежною інформацією, той має багато клопоту,
а хто погрібною інформацією — той володіє світом.
382
АнтоновоЛОГІЯ — ЗАКОНИ
243.	Не народжуйся красивим та щасливим. Народжуйся інфор-
мованим.
244.	Інформації не буває багато, інформація буває шкідливою.
Ідея — це неперервний головний біль
245.	Ідея народжується, живе і вмирає; творчість завжди живе; ін-
телект він або є, або його немає.
246.	Якщо ідея здається розумною — поділіться нею, бо все од-
но вкрадуть; якщо ідея абсурдна, залиште її собі, може знадо-
биться.
247.	Будь-яка чудова ідея живе до її оформлення у словах, бо сло-
вами можна затуманити і знищити все що завгодно.
248.	Якщо Ви почнете коментувати свої ідеї, вони зникнуть.
249.	Складні ідеї не треба спрощувати; якщо їх було складно при-
думати, то й складно зрозуміти, а це на користь ідеям.
250.	Що б не трапилося з Вашими ідеями, вони все одно залишать-
ся Вашими, навіть якщо їх і вкрадуть.
251.	Будь-яка реалізована ідея вже застаріла.
252.	Будь-яка корисна для Вас ідея корисна тільки для Вас, якщо
вона не впроваджена.
253.	Якщо ідея дуже корисна взагалі, то вона нікому не потрібна,
бо «теорія — сліпа, а древо життя — зеленіє».
254.	Кількість помилок у Ваших ідеях пропорційна кількості лю-
дей, яким Ви про це повідомляєте.
255.	Якщо хочете збільшити кількість помилок у Ваших ідеях,
залучайте до їх вирішення якомога більше людей.
256.	Якщо Ви бажаєте відтягнути реалізацію Вашої ідеї до нескін-
ченності, поділіться нею з довкіллям.
257.	Описана ідея — це тривіальна ідея, неописана ідея — це ге-
ніальна ідея, тому що може бути завжди удосконалена та мо-
дернізована, у крайньому випадку — змінена.
258.	Ідею, яку можна описати словами, не варто зберігати — все од-
но вкрадуть.
259.	Геніальна ідея — це така ідея, у якої ще не знайшли помилки;
тому шукайте помилки у чужих ідеях, тоді геніальними бу-
дуть — тільки Ваші.
260.	Кількості ідей завжди не вистачає, але завжди вистачає лю-
дей, які бажають їх поцупити.
383
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
261.	Не має значення якість Ваших ідей — їх якість знижується
при гіпермедійних відтворюваннях.
262.	Помилки у Ваших ідеях частіше за все знаходять ті, кому вони
зовсім не потрібні.
263.	Стала ідея —- консервативна ідея, динамічна ідея — це злії
думок, генетична ідея — це ваша інтелектуальна власність.
264.	Назва ідеї не менш важлива, ніж її суть: «як корабель назвеш,
так він і попливе».
265.	Виховувати і виколисувати ідею можна, але колектив повинен
оберігати цю колиску.
266.	Всі цікаві ідеї або вже висловлені, або висловлюються, або будуть
висловлені, але інтелекту людству це чомусь не добавляє.
267.	Чудові ідеї часто погано впроваджують, що дає можливість
думати, що вони вже і не такі чудові.
268.	Ідеї не треба красти, ідеї треба запозичувати.
269.	Чим менше у нас ідей, тим ми комфортніші для оточуючих.
270.	Ідею можна захистити, але треба, щоб про це всі знали.
271.	Як тільки Ви висловили якусь позитивну ідею, негайно пОхМІ-
чаєте в ній негативні риси.
272.	На кожну Вашу розумну ідею є безліч ще розумніших, але не
Ваших.
273.	Можна удосконалювати ідею, поки вона не висловлена.
274.	Це не помилка у Вашій ідеї, це — діалектика суперечностей.
275.	Остаточний термін реалізації Вашої ідеї залежить від особ-
ливостей довкілля.
276.	Ідеї просто так не з’являються, вони народжуються, щоб Ва-
шу мрію зробити казкою, а життя — жахом.
277.	Казкова ідея — це химера, ідея у казці — це дитяча творчість,
казкова інтелектуальна ідея — це Ваш казковий капітал.
278.	Ймовірність появи блискавичної інтелектуальної ідеї прямо
пропорційна режиму Вашого життя, т.т. не пийте, а смакуй-
те, не їжте, а підживлюйтеся.
Комп’ютер — це пристрій для консервації ідей та думок
279. Комп’ютери ненадійні, але інтелект ще більш ненадійний.
280. Комп’ютер можеш ти купити, та інформацію — придбати. Не
поспішай — лише творити, та інтелект — загартувати.
384
АнтоновоЛОГІЯ — ЗАКОНИ
281.	Захищаючи свій комп’ютер, ти захищаєш власну інформацію
у ньому, захищаючи свою творчість — ти нічого не захищаєш.
282.	Комп’ютер дозволяє робити багато помилок, але завжди мож-
на аргументувати, що ви тут ні до чого.
283.	Комп’ютер — дуримар настільки, наскільки творчо підходить
до нього той «розумник», що сидить (лежить) біля нього.
284.	Не втрачайте радість спілкування з комп’ютером — не буде на
що списувати свої похибки.
285.	Коли Ви «передаєте» свої ідеї комп’ютеру, вони стають ком-
п’ютерними ідеями, коли Ви сповіщаєте про свої ідеї довкіл-
лю, Ви втрачаєте інтелектуальну власність.
286.	Комп’ютеру довіряй, але те, що тобі не потрібно, бо він може
все передати у «всесвітнє павутиння».
287.	Комп’ютер — не кінь, зможе витримати будь-яку вагу Ваших
думок.
288.	Без комп’ютера — як без рук, без думок — як без голови, без
творчості — як без інтелекту, без власності — як без життя.
289.	Будь-яка ідея повинна бути комп’ютеризована, якщо Ви ба-
жаєте її розповсюдити.
290.	Комп’ютерна думка (ідея) прекрасна своєю незахищеністю.
291.	Якщо комп’ютер не може «зрозуміти» Вашу ідею, треба купу-
вати новий комп’ютер або змінювати ідеї.
292.	Комп’ютери повинні допомагати людині, а людина — лаго-
дити комп’ютери і думати за них.
Різне — це тутті- фруттпі
293.	Автор — це той хто знає, що нічого не знає.
294.	Коли знають, куди йти, зазвичай не знають як, для чого і з якої
ноги починати.
295.	Власність може бути майнова і немайнова, потрібна і непо-
трібна, ваша і не ваша, а головне — захищена чи ні.
296.	Майнова — це фізика, немайнова — лірика.
297.	Хто багато знає — той щастя не має.
298.	Хто вимовив «власність», повинен сказати «захист».
299.	Не будь розумним — стань щасливим.
300.	Власність — це те, що є, коли вона майнова, і це те — чогс
немає, коли вона не майнова.
385
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
ЗОЇ. Майте те, що можете мати, а мрійте про те, що мати не можете.
302.	Не бажайте власності ні майнової, а ні немайнової — майнова
зрадить, немайнова — згубить.
303.	Коли не знаєш, що і як робити, то починай писати книги.
304.	Хто не був дурним, той не стане розумним.
305.	Розумним можеш ти не бути, а от без власності — ти дурень.
306.	Книжки ти можеш не писати, а от розумним стати можеш,
якщо замислишся над тим, навіщо ті книжки писати.
307.	Якщо не вмієш захистити власну ідею, вважай, що це не твоя
ідея.
308.	Захищатися треба вміти і знати як, то тренуйся.
309.	Як не захищайся, все одно вкрадуть, тому, коли щось надибав
нове, думай — як і з ким поділитись.
310.	Захищай, не захищай, а все одно кажи — прощай!
311.	Аргументуй незрозуміло — розумнішим будеш виглядати.
312.	Кажи незрозуміло — більше коштів заробиш.
313.	Коли настає час, що Вас починає розуміти будь-який дурень,
зупиняйте годинник.
314.	Будь-хто розуміє дещо, а хто-небудь — все.
315.	Чим більше Ви напишете книжок, тим гірше самопочуття бу-
де у Ваших опонентів.
316.	Робити завжди на добре не є добре, а на відмінно — і поготів.
317.	Якщо точно знати кінцеву мету, важко розробити кошторис
її досягнення, а якщо кінцева мета — «розмита» — важко їі
досягти.
318.	Загальна сума розуму у світі обмежена, безмежна тільки дурість.
319.	Розмірковування не тільки у дурня викликають нудоту.
320.	Шукайте і знайдете, а що — то це вже не так важливо.
321.	Хто знає менше за усіх, той голосніше усіх висловлюється.
322.	Ймовірність появи помилок у Вашому житті пропорційна кіль-
кості технічних засобів довкілля, що Ви використовуєте.
Право мати право — це Ваше право
323.	Право — це необхідність, а не можливість.
324.	Авторське право — це можливість, а не необхідність.
325.	«Розмите» право — це право, але не Ваше.
326.	«Розмитий» автор — це автор без інтелектуальної власності.
327.	Коли право мати право зникає, виникає право мати когось.
386
ДОДАТКИ
Закон України
ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНІ ПРАВА
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Права, що охороняються цим Законом
Цей Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх
правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки,
літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників
фонограм та організацій мовлення (суміжні права).
Стаття 2. Законодавство України про авторське право
і суміжні права
Законодавство України про авторське право і суміжні права складаєть-
ся з цього Закону та інших законодавчих актів України, що охороняють
особисті (немайнові) і майнові права осіб, яким належать авторське право
і суміжні права.
Стаття 3. Застосування правил міжнародного договору
Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановле-
но інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське
право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 4. Визначення термінів
У цьому Законі вживаються терміни у такому значенні:
автор — фізична особа, творчою працею якої створено твір;
аудіовізуальний твір — твір, який складається з набору пов’язаних між
собою зображень, що створюють відчуття руху, із супроводжуючим
звучанням або без нього, який можна бачити, а за наявності супро-
387
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ 1 КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
воджуючого звучання — чути. До аудіовізуальних творів належать
кінематографічні та інші твори, виражені засобами, аналогічними
кінематографії, такі як телевізійні та інші способи фіксації зобра-
жень із супроводжуючим звучанням на магнітних плівках, платів-
ках, дисках тощо;
база даних — сукупність даних, матеріалів або творів у формі, яку читає
машина;
виробник фонограм — фізична чи юридична особа, яка вперше здійс-
нила запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі;
виключне право — право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить
авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не
маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків,
установлених цим Законом;
виконавець — актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, диригент,
танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декла-
мує, грає на музичному інструменті чи будь-яким іншим способом
виконує твори літератури або мистецтва, включаючи твори фоль-
клору, а також інші особи, які займаються такою ж творчою діяль-
ністю, в тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери;
відтворення — виготовлення одного або більше примірників твору або
фонограми в будь-якій матеріальній формі, в тому числі у звуко- і
відеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи
постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній
або іншій формі, яку читає машина. Примірник — це результат будь-
якого відтворення твору;
здача в найом — передача права володіння оригіналом чи примірником
твору або фонограми на певний термін з метою одержання прямої чи
опосередкованої комерційної вигоди;
комп’ютерна програма — набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів,
схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі,
яку читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної
мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так
і прикладну програму, виражені у вихідному або об’єктному коді,
включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення,
одержані внаслідок розробки комп’ютерної програми. Поняття «ком-
п’ютерна програма» не поширюється на поняття «база даних»;
обнародування твору — дія, що робить твір доступним для публіки,
якими б засобами це не досягалось;
опублікування (випуск твору в світ) — випуск в обіг примірників твору
чи фонограми за згодою автора або іншої особи, яким належать ав-
торське право та суміжні права, у кількості, що задовольняє розумні
388
ДОДАТКИ
потреби публіки шляхом продажу, здачі в найом, публічного прокату
або шляхом іншої передачі права власності чи права володіння при-
мірником твору або фонограми. Під опублікуванням розуміється та-
кож надання доступу до твору, фонограми через електронні системи
інформації;
особа, що має авторське право і суміжні права, — це автор або вико-
навець у випадках, коли майновими правами володіє автор або вико-
навець, а також фізична чи юридична особа, якій було передано май-
нові права;
похідний твір — продукт інтелектуальної творчості, заснований на ін-
шому існуючому творі (переклад, адаптація, переробка тощо). Оригі-
нальність його полягає або у творчій переробці твору, що існував ра-
ніше, або у творчому перекладі його на іншу мову;
продюсер — особа, яка організує або організує та фінансує постановку
аудіовізуальних творів;
публічне виконання — подання творів, виконань, фонограм, передач
організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та ін-
шим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допо-
могою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір
чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми
особи, які не належать до звичайного кола сім’ї або близьких зна-
йомих сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в
один і той же час або в різних місцях і в різний час;
публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірника
творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на
екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за
винятком передач в ефір чи по проводах) або за допомогою інших при-
строїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми
особи, які не належать до звичайного кола сім’ї чи близьких знайо-
мих сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в
один і той же час або в різних місцях і в різний час. Публічний показ
аудіовізуального твору означає демонстрацію окремих кадрів аудіо-
візуального твору без дотримання їх послідовності;
публічне сповіщення (сповіщення для загального відома) — така пере-
дача в ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань,
фонограм, передач організацій мовлення, коли зазначені зображення
чи звуки можуть бути сприйняті особами, які не належать до звичай-
ного кола сім’ї чи близьких знайомих сім’ї, у місцях, віддаленість
яких від місця початку передачі є такою, що без зазначеної передачі
зображення чи звуки не можуть бути сприйняті у вказаному місці
або місцях, незалежно від того, чи можуть зазначені особи приймати
389
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
зображення чи звуки в одному місці і в один і той же час або в різний
місцях і в різний час;
репрографічне відтворення (репродукування) — факсимільне відтво-
рення у будь-якому розмірі (збільшеному чи зменшеному) оригіналу
або примірника твору (письмового чи іншого графічного твору) шля-
хом фотокопіювання або іншими технічними засобами, ніж видання.
Репрографічне відтворення не включає в себе запис в електронній
(включаючи цифрову), оптичній чи іншій формі, яку читає машина;
твір архітектури — твір у галузі мистецтва спорудження будівель, що
включає в себе креслення, ескізи і моделі, а також збудовані будівлі
та споруди, у тому числі паркову і ландшафтну архітектуру, плану-
вання міст тощо;
твір прикладного мистецтва — твір мистецтва, включаючи твір худож-
нього промислу, який створений ручним або промисловим способом
для практичного користування або перенесений на предмети прак-
тичного користування;
фонограма — виключно звуковий запис будь-якого виконання чи ін-
ших звуків. Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та
інші носії записів є примірниками фонограми.
Розділ II
АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Стаття 5. Твори, що охороняються
1.	Цим Законом охороняються твори у галузі науки, літератури і мис-
тецтва, а саме:
1)	літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного
або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп’ютерні
програми тощо);
2)	виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
3)	музичні твори з текстом і без тексту;
4)	драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні
та інші твори, створені для сценічного показу;
5)	аудіовізуальні твори;
6)	скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори
образотворчого мистецтва;
7)	твори архітектури;
8)	фотографії;
9)	твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціаль-
ним законом про промислову власність;
10)	ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються
географії, геології, топографії, архітектури та інших галузей науки;
390
ДОДАТКИ
11)	сценічні обробки творів, зазначених у підпункті 1 пункту 1 цієї
статті, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
12)	переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів і оброб-
ки фольклору (похідні твори) без заподіяння шкоди охороні оригі-
нальних творів, на основі яких створено похідні твори;
13)	збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та анто-
логії, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші скла-
дові твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору,
координації або упорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охо-
роні творів, що входять до них;
14)	інші твори.
2.	Підлягають охороні за цим Законом як обнародувані, так і необна-
родувані твори в галузі науки, літератури і мистецтва, незалежно від їх
призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інформація, рек-
лама, пропаганда, розваги тощо), а також способу відтворення, виражені
в усній, письмовій чи будь-якій іншій формі.
Стаття 6. Охорона частини твору
Частина твору, яка може використовуватися самостійно, включаючи і
оригінальну назву твору, розглядається як твір і охороняється цим Законом.
Стаття 7. Об’єкти, що не охороняються
1. Не охороняються цим Законом повідомлення про новини дня або
повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інфор-
мації, твори народної творчості, а також офіційні документи (закони, ука-
зи, постанови, судові рішення тощо), державні символи та знаки (прапо-
ри, герби, ордени, грошові знаки), затверджені державними органами.
2. За цим Законом охорона не поширюється на будь-які ідею, процедуру,
метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промис-
ловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію,
звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстро-
вані у творі тощо.
(пункт 2 статті дано в редакції Закону № 75/95 від 28.02.95 р.)
Стаття 8. Сфера дії Закону
Охорона, передбачена цим Законом, надається:
1)	авторам незалежно від громадянства і постійного місця проживання,
твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але знахо-
дяться в об’єктивній формі на території України;
2)	авторам, твори яких вперше опубліковані в іншій країні та протягом
ЗО днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадян-
ства і постійного місця проживання автора;
391
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
3)	авторам, які є громадянами України або мають постійне місце про-
живання на території України, незалежно від того, на якій тери-
торії вперше були опубліковані їх твори.
Авторам, незалежно від громадянства, твори яких вперше опубліко-
вані або не опубліковані, але вони знаходяться в об’єктивній формі на тери-
торії іншої держави, надається охорона відповідно до міжнародних дого-
ворів України.
Чинність цієї статті поширюється і на інших осіб, що мають авторське
право.
Стаття 9. Виникнення і здійснення авторського права
1.	Виникнення і здійснення прав, передбачених цим Законом, не вима-
гає виконання будь-яких формальностей.
2.	Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права мо-
же використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на
кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі —
©, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої
публікації твору.
3.	Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність
на твір, для свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародува-
ний твір, про факт і дату опублікування твору чи про договори, які зачіпа-
ють права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони автор-
ського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах.
Державна реєстрація здійснюється відповідно до встановленого поряд-
ку Державним агентством України з авторських і суміжних прав, яке скла-
дає і періодично видає каталоги всіх реєстрацій.
Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спо-
ру реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто
вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.
4.	Особа, яка володіє матеріальним об’єктом, в якому виражено твір,
не може перешкоджати особі, яка має авторське право, у реєстрації.
Стаття 10. Авторське право і право власності на матеріальний об’єкт,
в якому виражено твір
Авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, в якому вира-
жено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об’єкта, в
якому виражено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.
Стаття 11. Автор як первинний суб’єкт авторського права
1. Первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор.
2. Автором вважається особа, зазначена як автор на примірнику обнаро-
дуваного твору, на рукописі або на оригіналі твору мистецтва, якщо в
судовому порядку не буде доведено інше.
392
ДОДАТКИ
Стаття 12. Співавторство
1. Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.
Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними.
Право опублікування та іншого використання твору належить однаковою
мірою всім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав
відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або змі-
ну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор
може доводити своє право в судовому порядку.
2. Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних
частках, якщо в угоді не передбачається інше.
Стаття 13. Особисті (немайнові) права автора
Автору належать такі особисті (немайнові) права:
1)	вимагати визнання свого авторства, згадування його імені у зв’язку
з використанням твору, якщо це практично можливо;
2)	забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає
залишитись анонімом;
3)	вибирати псевдонім (вигадане ім’я) у зв’язку з використанням твору;
4)	протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні
твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашко-
дити честі і репутації автора;
5)	на обнародування твору.
Стаття 14. Майнові права автора
1.	Автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні
права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом.
2.	Автору або іншій особі, яка має авторське право, належить виключне
право дозволяти або забороняти:
1)	відтворення творів;
2)	публічне виконання і публічне сповіщення творів;
3)	публічний показ;
4)	будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже
переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;
5)	переклади творів;
6)	переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
7)	розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим спо-
собом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі де
першого продажу примірників твору;
8)	здача в найом після першого продажу, відчуження іншим способом
примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній фор-
мі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі яку чи-
тає машина;
392
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
9)	імпорт примірників творів.
Цей перелік не є вичерпним.
3.	Виключні права авторів на використання творів архітектури, місто-
будування, садово-паркового мистецтва включають у себе і право участі у
практичній реалізації проектів цих творів.
4.	Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір
й іншими способами.
5.	За винятком випадків, передбачених статтями 15-19 цього Закону,
особа, яка має авторське право, вправі вимагати виплати винагороди за
будь-яке використання її твору. Винагорода може здійснюватися у
вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі
відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне
використання твору або складатися із змішаних платежів.
Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і ви-
користання твору встановлюються в авторському договорі, а також у дого-
ворах, що укладаються організаціями, які управляють майновими права-
ми авторів на колективній основі, з користувачами.
Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні став-
ки авторської винагороди, які індексуються одночасно з індексацією міні-
мальних розмірів заробітної плати.
6.	Обмеження майнових прав, встановлені статтями 15-19 цього Зако-
ну, здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормаль-
ному використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інте-
реси автора.
Стаття 15. Вільне використання твору
Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з обо-
в’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається:
1)	використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в
обсязі, виправданому поставленою метою, включаючи цитування
статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумов-
лено критичним, полемічним, науковим або інформаційним харак-
тером твору, до якого цитати включаються, вільне використання
цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених де
фонограми або радіо- і телевізійних передач;
2)	використання літературних і художніх творів в обсязі, виправда-
ному поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, у передачах
мовлення, у записах звуку або зображення навчального характеру;
3)	відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідом-
лення опублікованих у газетах або журналах статей з поточних еко-
номічних, політичних, релігійних питань чи переданих в ефір тво-
рів такого ж характеру у випадках, коли право на таке відтворення.
394
ДОДАТКИ
передачу в ефір і по проводах або інше публічне повідомлення спе-
ціально не заборонено автором;
4)	відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фото-
графії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне по-
відомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких
подій, у обсязі, виправданому інформаційною метою;
5)	видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом
для сліпих;
6)	відтворення творів для судового і адміністративного провадження
в обсязі, виправданому цією метою;
7)	публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігій-
них церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому харак-
тером таких церемоній;
8)	відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодич-
них виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення пуб-
лічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних
творів у обсязі, виправданому поставленою метою;
9)	відтворення твору в особистих цілях за умов, передбачених стат-
тями 16-19 цього Закону.
Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у статтях 16-19
цього Закону.
Стаття 16. Вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників
твору репрографічним способом
Допускається без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право,
репрографічне відтворення одного примірника твору бібліотеками та ар-
хівами, діяльність яких не спрямована прямо або опосередковано на одер-
жання прибутку, за таких умов:
1) у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та
інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за
винятком комп’ютерних програм), з ілюстраціями чи без них, і
коли це відтворення здійснюється за запитами фізичних осіб за
умови, що:
бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий при-
мірник використовуватиметься з метою освіти, навчання і при-
ватного дослідження;
відтворення твору є одиничним випадком і не має систематичного
характеру;
немає колективної ліцензії (ліцензії, наданої організацією, що управ-
ляє майновими правами авторів на колективній основі), яка б ви-
значала умови виготовлення таких примірників;
395
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
2) у разі, коли відтворення здійснюється для збереження або заміни
загубленого, пошкодженого та непридатного примірника даної біб-
ліотеки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженогс
або непридатного примірника з фонду аналогічної бібліотеки чи ар-
хіву, за умови, що одержання такого примірника іншим шляхом
неможливе, а також коли відтворення твору є одиничним випадком
і не має систематичного характеру.
Стаття 17. Вільне відтворення примірників твору для навчання
Допускається без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право:
1) відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіові-
зуальних творів і фонограм як ілюстрацій для навчання за умови,
що обсяг такого відтворення відповідає вказаній меті;
2) репрографічне відтворення для аудиторних занять опублікованих
статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з пись-
мових творів з ілюстраціями або без них учбовими закладами, діяль-
ність яких не спрямована прямо чи опосередковано на одержання
прибутку за умови, коли:
обсяг такого відтворення відповідає вказаній меті;
відтворення твору є одиничним випадком і не має систематичногс
характеру;
немає колективної ліцензії (ліцензії, наданої організацією, що управ-
ляє майновими правами авторів на колективній основі), яка ви-
значала б умови такого відтворення.
Стаття 18. Вільне відтворення комп’ютерних програм
1.	Без дозволу автора чи іншої особи, якій належить авторське праве
на комп’ютерну програму, якщо інше не визначено в договорі, дозволя-
ється здійснювати такі дії:
1)	відтворення одного примірника комп’ютерної програми, а також
адаптацію комп’ютерної програми, здійснювані особою, яка є за-
конним власником примірника комп’ютерної програми:
для використання комп’ютерної програми на певному комп’ютері
відповідно до його призначення;
для архівних цілей і для заміни законно придбаного примірни-
ка комп’ютерної програми у разі його втрати, пошкодження або
непридатності.
Вказаний примірник комп’ютерної програми або її адаптація не мо-
жуть використовуватись з іншою метою, ніж передбачено у цьому пункті,
і підлягають знищенню у випадку, коли продовження володіння комп’ю-
терною програмою перестає бути законним;
396
ДОДАТКИ
2)	відтворення в одному примірнику для архівних цілей і заміна за-
конно придбаного примірника комп’ютерної програми у разі, коли
примірник втрачено, пошкоджено або він став непридатним.
2.	Автор або інша особа, якій належить право на використання примір-
ника, може без дозволу особи, якій належить право власності на комп’ю-
терну програму, спостерігати, вивчати, а також досліджувати (перевіря-
ти) функціонування комп’ютерної програми з тим, щоб визначити ідеї та
принципи, які лежать в основі будь-якого елемента комп’ютерної прог-
рами, за умови, що це робиться в процесі виконання будь-якої дії по за-
вантаженню, показу, функціонуванню, передачі чи запису в пам’ять (збе-
реженню) комп’ютерної програми.
3.	Вільна декомпіляція комп’ютерної програми допускається для від-
творення коду та перекладу його форми з метою одержання інформації,
необхідної для досягнення взаємодії незалежно створеної комп’ютерної
програми з іншими комп’ютерними програмами, за умови, що:
1)	ці дії здійснюються особою, яка володіє ліцензією, або іншою осо-
бою, яка є законним власником комп’ютерної програми, або від іме-
ні особи, яка має відповідні повноваження;
2)	інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, не
була попередньо відома особам, про яких йдеться у підпункті 1 цьо-
го пункту;
3)	ці дії обмежуються тільки тими елементами комп’ютерної прог-
рами, які є необхідними для досягнення здатності до взаємодії.
4.	Умови пункту 3 цієї статті не допускають, щоб одержана в результаті
декомпіляції інформація:
1)	використовувалася з іншою метою, крім досягнення здатності до
взаємодії незалежно створеної комп’ютерної програми з іншими
програмами;
2)	була надана іншим користувачам, крім випадків, коли це необхідно
для досягнення здатності до взаємодії незалежно створеної комп’ю-
терної програми з іншими програмами, або була використана для
розробки (удосконалення), виготовлення чи розповсюдження ком-
п’ютерної програми, суттєво схожою з декомпільованою комп’ю-
терною програмою, або була використана будь-яким іншим спо-
собом, що порушує авторське право.
5.	Умови пунктів 3 і 4 цієї статті не повинні необґрунтовано завдавати
шкоди законним інтересам осіб, яким належить право на декомпільовану
програму, а також нормальній експлуатації комп’ютерної програми.
Стаття 19. Вільне відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих
у звуко- і відеозаписах
1.	Відповідно до підпункту 9 статті 15 допускається відтворення ви-
ключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, без
397
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою їм
винагороди.
2.	Винагорода за відтворення зазначених у пункті 1 цієї статті творів
виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпорте-
рами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріаль-
них носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-
дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.
3.	Розмір винагороди та умови її виплати визначаються на підставі до-
говорів між вказаними виробниками, імпортерами та організаціями, що
управляють майновими правами на колективній основі.
Стаття 20. Авторське право на твір, створений за договором
з автором, який працює за наймом
1.	Авторське право на твір, створений за договором з автором, який
працює за наймом, належить його автору.
2.	Виключне право на використання такого твору належить особі, з
якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не
передбачено договором.
3.	Розмір авторської винагороди за створення і використання твору,
створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її
виплати встановлюються у договорі між автором і роботодавцем.
Стаття 21. Авторське право на аудіовізуальний твір
1.	Авторами аудіовізуального твору вважаються автори сценаріїв, діа-
логів, музичних творів, спеціально створених для даного аудіовізуального
твору, режисери-постановники, художники-постановники, оператори то-
що, якщо інше не зазначено в договорі з організацією, що здійснює ви-
робництво аудіовізуального твору, або в договорі з продюсером.
2.	Якщо інше не встановлено у договорі, автори, які зробили внесок або
зобов’язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і пере-
дати майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального
твору, чи продюсеру, не мають права заперечувати проти відтворення,
розповсюдження, публічного сповіщення і виконання, передачі в ефір і по
проводах для загального відома або проти будь-якого іншого публічного
сповіщення твору, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім
права на публічне сповіщення музичних творів, включених до аудіові-
зуального твору.
3.	Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуаль-
ного твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи
над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій
твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіові-
зуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює
виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером не передбачено інше.
398
ДОДАТКИ
Стаття 22. Право доступу до твору образотворчого мистецтва
Якщо при передачі твору образотворчого мистецтва у власність іншій
особі автор не поступиться своїми майновими авторськими правами, то він
має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання
для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок
тощо) за умови, що це не зачіпає необґрунтоване законних прав та інте-
ресів власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмо-
вити автору в доступі до твору без достатніх підстав.
Стаття 23. Право слідування
Автор протягом життя, а після його смерті спадкоємці у встановлений
статтею 24 цього Закону термін щодо проданих автором оригіналів творів
образотворчого мистецтва користуються невідчужуваним правом на одер-
жання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через
аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде за першим його відступ-
ленням, здійсненим автором твору (право слідування).
Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права
слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими
правами авторів на колективній основі.
Стаття 24. Термін охорони прав авторів
1.	Охорона, що надається цим Законом, діє протягом усього життя автора
і 50 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею.
2.	Для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, термін
охорони закінчується через 50 років після того, як твір було обнародувано.
Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора
або якщо автор твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, роз-
криє свою особу протягом 50 років, застосовується термін охорони, перед-
бачений пунктом 1 цієї статті.
3.	Термін охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усьо-
го життя і 50 років після смерті останнього співавтора. Термін охоро-
ни творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їх
реабілітації.
4.	Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років
після смерті автора, діє протягом 50 років від дати його правомірного опуб-
лікування.
5.	Дія терміну охорони, встановленого пунктами 1-4 цієї статті, почи-
нається з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце юридичні
факти, передбачені у зазначених пунктах.
6.	Право авторства, право на ім’я і право протидіяти перекрученню,
спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на
твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються без-
строково.
399
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Стаття 25. Перехід авторського права у спадщину
1. Майнові права авторів переходять у спадщину. Не переходять у спад
щину особисті (немайнові) права автора.
2. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіять
перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому ін-
шому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
Стаття 26. Перехід творів до суспільного надбання
1.	Закінчення терміну дії авторського права на твори означає їх перехід
до суспільного надбання.
Твори, які ніколи не охоронялися на території України, також вва-
жаються суспільним надбанням.
2.	Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використо-
вуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. При цьому
повинні зберігатися право авторства, право на ім’я, право протидіяти будь-
якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-
якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репу-
тації автора.
3.	Постановами Кабінету Міністрів України можуть встановлюватися
випадки виплати спеціальних відрахувань за використання на території
України творів, які стали суспільним надбанням.
Стаття 27. Передача (відступлення) авторського права
1. Майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або ін-
шою особою, що має авторське право, іншій особі. Автор або інша особа,
що має авторське право (ліцензіар), можуть також видати ліцензію іншій
особі (ліцензіату) на використання твору відповідно до такої ліцензії. Пере-
дача (відступлення) авторського права і видача ліцензії оформляються
авторським договором.
2. Особисті (немайнові) права автора не можуть бути передані іншим
особам.
Стаття 28. Право на невиключну чи виключну ліцензію
1.	Автору, крім можливості передачі майнових прав, належить ви-
ключне право надавати іншій особі дозвіл на використання твору одним
або всіма відомими способами на підставі невиключної чи виключної лі-
цензії.
2.	Невиключна ліцензія дає ліцензіату право використовувати твір
дозволеним способом нарівні з автором та іншими ліцензіатами невиключ-
ної ліцензії.
3.	Виключна ліцензія дає право тільки ліцензіату використовувати
твір дозволеним способом.
400
ДОДАТКИ
4.	Право на використання твору, передбачене пунктом 1 цієї статті,
може бути обмежено у просторі, за часом і за змістом.
Стаття 29. Договори на право використання творів
1.	Використання твору допускається виключно на основі авторського
договору з автором або іншою особою, що має авторське право, за винят-
ком випадків, зазначених у статтях 15-19 цього Закону.
2.	Авторські договори повинні укладатись у письмовій формі, якщо
законодавством про авторське право і суміжні права не передбачено інше.
3.	Відповідними відомствами разом з творчими спілками можуть скла-
датися примірні авторські договори.
4.	Авторський договір може містити умови, не передбачені примірним
договором. Умови договору, що погіршують становище автора (його право-
наступника) порівняно із становищем, встановленим чинним законодав-
ством, є недійсними.
5.	Усі права на використання твору, не передані за авторським дого-
вором, зберігаються за автором.
Стаття ЗО. Укладання та зміст авторського договору
Авторський договір вважається укладеним, якщо між сторонами до-
сягнуто угоди щодо всіх суттєвих його умов (спосіб використання, розмір
і порядок виплати винагороди, термін дії договору та використання твору
тощо).
Якщо протягом обумовленого договором терміну твір не буде вико-
ристано, автор має право вимагати відшкодування збитків.
Умови договору, що обмежують право автора на створення майбутніх
творів на дану тему чи в цій галузі, є недійсними.
Розділ III
СУМІЖНІ ПРАВА
Стаття 31. Охорона суміжних прав
1.	Цей Закон охороняє суміжні права виконавців, виробників фонограм
і організацій мовлення. Охорона суміжних прав здійснюється без шкоди
охороні творів авторським правом.
2.	Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав
авторів виконуваних творів. Виробники фонограм і організації мовлення
повинні дотримувати прав авторів і виконавців. Організації мовлення по-
винні дотримувати прав виробників фонограм, авторів і виконавців.
3.	Виникнення і здійснення суміжних прав не потребує виконання будь-
яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення
про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їх упаковках
401
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латин-
ської літери Р у колі — ®, імені (найменування) особи, що має суміжні
права, і зазначення року першої публікації фонограми.
Стаття 32. Критерії для надання охорони суміжних прав
1.	Права виконавців охороняються відповідно до цього Закону, якщо:
1)	виконання вперше мало місце на території України;
2)	виконання зафіксовано на фонограмі, що охороняється згідно з цією
статтею;
3)	виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу ор-
ганізації мовлення, що охороняється згідно з цією статтею.
2.	Права виробників фонограм охороняються відповідно до цього За-
кону, якщо:
1)	виробник є громадянином України або юридичною особою з офі-
ційним місцезнаходженням на території України;
2)	фонограму вперше опубліковано на території України або опубліко-
вано на території України протягом ЗО днів від дня її першої пуб-
лікації в іншій державі;
3)	перша фіксація фонограми мала місце в Україні.
3.	Права організацій мовлення охороняються цим Законом, якщо вони
мають офіційне місцезнахождення на території України і здійснюють
передачі з передавачів, розташованих на території України.
4.	Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються
відповідно до міжнародних договорів України.
Стаття 33. Права виконавців
1.	Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти
публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному носії ра-
ніше незафіксованого виконання та передачу в ефір і по проводах їх вико-
нань, а також відтворювати, розповсюджувати способом першого продажу
або іншої передачі у власність чи володіння або способом оренди чи про-
кату фонограм, на яких зафіксовано їх виконання, незалежно від першого
продажу або іншої передачі у власність чи володіння.
2.	Виключні права виконавців можуть передаватися іншим особам на
підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань,
розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання
виконань тощо.
3.	Виконавцям належать особисті (немайнові) права на ім’я, на охорону
своїх виступів від спотворення і на згадування свого імені у зв’язку з вико-
ристанням виконання там, де це можливо.
4.	У тому разі, коли виконання використовується в аудіовізуально-
му творі, вважається, що виконавець передає організації, що здійснює
402
ДОДАТКИ
виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру всі майнові права на
виконання, якщо інше не встановлено договором.
5.	У разі, коли виконавець при першій фіксації виконання безпосеред-
ньо дозволить виробнику фонограми її подальше відтворення, вважається,
що виконавець передав виробнику фонограми право на її розповсюдження
способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння,
а також способом здачі в найом, в оренду, прокат та іншої передачі. При
цьому виконавець зберігає право на одержання винагороди за вказані види
використання виконання через організації, що управляють майновими
правами на колективній основі.
Стаття 34. Права виробників фонограм
1. Виробники фонограм мають виключне право дозволяти чи заборо-
няти їх відтворення, розповсюдження примірників способом першого про-
дажу, іншого відчуження, а також шляхом здачі в найом, в оренду, прокат
та іншої передачі незалежно від першого продажу, а також на переробку,
імпорт фонограм.
2. Виключні права виробників фонограм можуть передаватися іншим
особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання
фонограм, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору, ви-
користання фонограм тощо.
Стаття 35. Права організацій мовлення
1. Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороня-
ти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації
на матеріальному носії, відтворення своїх передач, сповіщення в ефір і по
проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а
також забороняти поширення на території України чи з території України
сигналу, що несе програми, розповсюджуючим органом, для якого цей
сигнал із супутника не призначався.
2. Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за
будь-яке використання їх передач.
Стаття 36. Обмеження прав виконавців, виробників фонограм
і організацій мовлення
Допускається за умови, що це не завдає шкоди нормальному вико-
ристанню виконань, фонограм і передач організацій мовлення і не обме-
жує безпідставно законних інтересів виконавців, виробників фонограм і
організацій мовлення, використання виконань, фонограм і програм мов-
лення їх фіксація, відтворення, передача в ефір і по проводах та доведення
до загального відома іншим способом без згоди виконавців, виробників
403
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
фонограм і організацій мовлення і без виплати винагороди у тих же ви-
падках, які передбачені статтями 15-19 цього Закону щодо обмеження
майнових прав авторів літературних і художніх творів.
Стаття 37. Використання фонограм, опублікованих
з комерційною метою
1. Допускається без згоди виробників фонограм, опублікованих з ко-
мерційною метою, і виконавців, записаних на таких фонограмах, але а
виплатою винагороди:
1)	публічне виконання фонограми;
2)	сповіщення фонограми в ефір;
3)	сповіщення фонограми по проводах.
2. Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюються однією з орга-
нізацій, яка управляє правами виробників фонограм і виконавців на ко-
лективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. Якщс
цією угодою не передбачено інше, то винагорода розподіляється між ви-
робником фонограми і виконавцем порівну.
3. Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодою між
користувачем фонограми чи об’єднанням таких користувачів, з одногс
боку, і організаціями, які управляють правами виробників фонограм і
виконавців, з другого боку.
Розмір винагороди встановлюється за кожний вид використання фо-
нограми.
Стаття 38. Термін охорони суміжних прав
1	Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після пер-
шої фіксації виконання або постановки. Особисті права виконавців охо-
роняються безстроково.
2.	Права виробників фонограм охороняються протягом 50 років після
першого опублікування фонограми, а якщо її не було опубліковано, то про-
тягом 50 років після першої фіксації звукового запису.
3.	Організації мовлення користуються наданими цим Законом пра-
вами протягом 50 років після першої передачі в ефір або по проводах.
4.	Встановлені цією статтею терміни починаються з 1 січня року, на-
ступного за роком, в якому мали місце юридичні факти, передбачені цією
статтею.
5.	До спадкоємців виконавця і правонаступників виробників фонограм
і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти вико-
ристання виконання, фонограми, передачі в ефір і по проводах, а також
право на одержання винагороди в межах установленої цією статтею час-
тини термінів, що залишилась.
404
ДОДАТКИ
КОНЦЕПЦІЯ
правової охорони комп’ютерних програм в Україні
Розроблена Державним агентством України з авторських
і суміжних прав і авторським колективом у складі Жукова В. І.,
Капіци Ю. М., Курикіна Б. І., Синькова М.В., Тимофієнка Я. П. та ін.
Концепція правової охорони комп’ютерних програм в Україні ство-
рюється як основа для наступного формування законів та інших норма-
тивно-правових актів з цього питання. Розробка концепції здійснюється
з врахуванням статті 8 Конституції України, в якій відзначається, що най-
вищу юридичну силу має Конституція України, а закони та інші норма-
тивно-правові акти приймаються на її основі. При цьому права і свободи
людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держа-
ви. Виходячи з того, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини
є головним обов’язком держави, визначальним для розробки концепції є
положення статті 54 Конституції України про те, що кожний громадянин
має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто
не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винят-
ками, встановленими законом.
У нинішніх умовах, коли відбувається неухильна інформатизація су-
спільства, коли жодна галузь науки і промисловості не може обійтися без
використання комп’ютерних програм, у розробку яких вкладаються ве-
ликі кошти, необхідне комплексне забезпечення їх правової охорони.
Значимість комп’ютерних програм у сучасному суспільстві незмірно
зростає. Комп’ютерні програми є не тільки основою сучасних інформацій-
них технологій, але й основним засобом створення, поширення, впрова-
дження і розвитку наукомістких техологій в різних галузях економіки. В
свою чергу наукомісткі технології є нині головною рушійною силою су-
часного науково-технічного прогресу, технологічною основою розвитку
економіки і зростання добробуту населення. Ця тенденція особливо наочно
виявляється в розвитку світової економіки другої половини XX століття.
Аналіз свідчить, що серед перших 20 країн світу, які протягом останніх
десятиліть мають темпи приросту ВВП на рівні 3,5 відсотка в рік і вище,
що відповідає традиційному поняттю «економічного буму», провідне місце
належить країнам, в яких основні галузі економіки базуються на науко-
містких технологіях. Серед них — Південна Корея, Тайвань, Гонконг.
Окремо слід відзначити, що серед лідерів є країни, які фактично на 100
відсотків залежать від імпорту енергоресурсів і сировини, зокрема Гонконг.
405
ВУЇ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
У цілому галузь інформатизації розвивається в останні 10 років з тем-
пами 15 відсотків у рік, що майже в 10 разів перевищує темпи розвитих
світової економіки. Серед 100 компаній світу, які найбільш швидко зрос-
тають, перші 5 місць займають фірми сфери інформатизації, серед них
МІСГО8ОЇІ, який виробляє комп’ютерні системні і мережні програми, є
абсолютним лідером. Про економічну могутність цієї фірми свідчить та-
кий факт — прибуток фірми за 1996 рік майже в 4 рази перевищує при-
буткову частину проекту бюджету України на 1998 рік в доларовому екві-
валенті.
Потенційні науково-технічні можливості України щодо виробництва
комп’ютерних програм високо котируються в світі. За оцінками міжна-
родних експертів Україна може увійти в першу десятку країн-виробників
комп’ютерних програм. При цьому в сфері певних видів навчальних прог-
рам і окремих напрямків штучного інтелекту Україна має науково-техніч-
ні досягнення, які перевищують світовий рівень.
Необхідно враховувати, що Україна серед усіх країн світу займає особ-
ливе місце. В кінці 40-х років Україна слідом за США розробила першу
на європейському континенті обчислювальну машину МІР (Машину Інже-
нерних Розрахунків). Для цих машин було вперше в світі розроблено спе-
ціальне забезпечення, в основу якого покладено можливість працювати
безпосередньо з формулами. По суті ці розробки стали основою технології
виробництва в світі сучасних персональних комп’ютерів.
Усе це викликало бурхливий розвиток у галузі комп’ютерної техніки
та програмного забезпечення, зокрема і мов програмування. Свідченням
цього є високий фаховий рівень вітчизняних програмістів, які користу-
ються авторитетом у світі, запрошуються для роботи провідними зару-
біжними комп’ютерними фірмами.
Перехід до ринкових відносин, розширення міжнародних контактів,
розвиток вітчизняного програмування зумовлюють необхідність надійного
захисту комп’ютерних програм. При цьому правове регулювання повинно
бути зорієнтовано на ринкові структури, на розвиток індустрії викорис-
тання комп’ютерних програм у промисловому масштабі, на захист прав і
законних інтересів авторів комп’ютерних програм, їх виробників, націо-
нальних та іноземних інвесторів, національних інтересів нашої держави.
Ефективна правова сторона комп’ютерних програм стимулюватиме
творчі пошуки, сприятиме їх реалізації. Це тільки з першого погляду
здається привабливим вільний обмін комп’ютерними програмами, їх ко-
піювання без дозволу правовласників. Практично ж неурегульоване вільне
використання комп’ютерних програм не стимулює творчу думку, зумов-
лює засилля компілятивних розробок, запозичення чужих ідей.
406
ДОДАТКИ
Належна правова охорона зазначених об’єктів інтелектуальної влас-
ності сприятиме розвиткові торгівлі. Адже і той, хто продає, і той, хтс
купує, обопільно зацікавлені в тому, щоб предмет ліцензійної угоди між
ними був надійно захищений від використання третіми сторонами.
Правове регулювання відносин по створенню і використанню комп’ютер-
них програм відбувається на національному і міжнародному рівнях. На на-
ціональному рівні таке регулювання забезпечується прийняттям відповідних
законів, на міжнародному — укладенням відповідних конвенцій, угод.
Чому комп’ютерним програмам надається така велика увага? Відпо-
відь на це питання досить проста. Право на використання комп’ютерних
програм є ринковим товаром. Використання комп’ютерних програм до-
зволяє одержувати значну суспільну користь, яка полягає в широкому їх
застосуванні в життєдіяльності людини, суспільства, держави. Особливо
слід відзначити важливу роль комп’ютерних програм у забезпеченні на-
ціональної безпеки країни, в розвитку її економіки, підвищенні науково-
технічного рівня.
У всіх розвинених країнах, які підписали Бернську конвенцію про охо-
рону літературних і художніх творів, основною формою охорони комп’ю-
терних програм є авторське право. Комп’ютерні програми віднесені до
категорії об’єктів, які охороняються як літературні твори. В зазначених
країнах ефективно використовуються достоїнства, властиві правовій охо-
роні комп’ютерних програм нормами авторського права, і компенсуються
його вузькі місця за рахунок застосування інших правових норм, зокрема
патентного права.
Охорона комп’ютерних програм нормами авторського права закріплена
в Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів, членом
якої є Україна, Договорі Всесвітньої організації інтелектуальної власності
з авторського права, підписаному на Дипломатичній конференції 20 груд-
ня 1996 року, Директиві Європейських Співтовариств про правову охорону
комп’ютерних програм від 14 травня 1991 року, Угоді Світової організації
торгівлі про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода
ТРІПС), дотримання положень якої є неодмінною умовою вступу України
до СОТ.
В Україні охорона комп’ютерних програм здійснюється відповідно до
Закону України «Про авторське право і суміжні права», що відповідає
вимогам міжнародних конвенцій та угод, переважна більшість статей яко-
го безпосередньо стосується й комп’ютерних програм. Є в Законі і спе-
ціальні положення, зокрема визначення терміну «комп’ютерна пограма»,
про охорону комп’ютерних програм як літературних творів, окрема стаття
присвячена вільному відтворенню комп’ютерних програм.
407
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Разом з тим специфічні особливості комп’ютерних програм утруд-
нюють застосування до них усіх норм авторського права, яке не повною
мірою задовольняє інтереси розробників комп’ютерних програм, зокрема
не захищає від запозичення принципів, реалізованих в них. До того ж, щоб
правова охорона комп’ютерної програми найбільш повно відповідала вимо-
гам сучасного рівня розвитку інформатики, недостатня охорона комп’ю-
терних програм як літературнух творів. У розвинених країнах застосовують
системний підхід щодо охорони комп’ютерних програм, який включає і
можливість їх захисту патентним правом. Згідно із Законом України «Про
охорону прав на винаходи і корисні моделі» програми для обчислюваль-
них машин не можуть одержати правову охорону (стаття 5). Це практично
лишає поза охороною винаходи, пов’язані з комп’ютерними програмами,
обмежує інтереси заявників України відносно їх прав в розвинених країнах.
У той же час у Великобританії, Італії, Німеччині, Франції, скандинав-
ських країнах, а також в Європейській патентній конвенції зазначено, що
комп’ютерні програми непатентоздатні як такі. Це означає, що винахід,
пов’язаний з комп’ютерною програмою, може бути віднесений до патен-
тоздатних об’єктів у тому випадку, якщо він має технічний ефект і не ста-
новить собою комп’ютерну програму як таку.
З іншого боку, в патентному законодавстві США, Канади, Японії, Ав-
стралії, Греції, Ізраїлю, Нідерландів, Португалії, Швейцарії та інших країн
не зафіксовано безпосереднє відношення до комп’ютерних програм. Це
означає, що винахід не визнається патентоздатним, якщо його новизна
полягає тільки в комп’ютерній програмі. Якщо ж винахід включає ком-
п’ютерну програму і відповідає вимогам патентоздатності, то він може
розглядатися на предмет видачі патенту.
Ця практика набуває все ширшого застосування на національному рів-
ні. Так, патентий закон Франції 1975 року визначає, що комп’ютерні прог-
рами не вважаються винаходами лише в тому випадку, коли заявка на
патент стосується тільки комп’ютерної програми як такої. В той же час
закон дозволяє розглядати по суті заявку на патент у випадку, якщо ви-
нахід включає в себе комп’ютерну програму. В рішенні Паризького суду
від 15 червня 1961 року щодо справи Шлюмберже зазначалось: «Способу
не може бути відмовлено в патентоздатності на підставі того, що один або
кілька етапів в його реалізації здійснюються комп’ютером, який управ-
ляється програмою; подібний підхід потягне за собою в решті решт вилу-
чення із сфери патентування більшості здійснюваних останнім часом ви-
находів, які потребують програмного забезпечення, і в практичному плані
приведуть до згубних результатів.»
Стаття 52 Європейської патентної конвенції визначає, що комп’ютерні
програми є непатентоздатними лише в тому випадку, коли заявка на євро-
пейський патент стосується лише комп’ютерної програми як такої.
408
ДОДАТКИ
Гнучкий підхід до патентування комп’ютерних програм здійснюється
в США. Якщо комп’ютерна програма записана в реальному середовищі,
наприклад, на дискеті, то вона може бути патентоздатним об’єктам у відпо-
відності з Патентним законом США (§ 101) і щодо неї повинна здійснюва-
тись експертиза (§ 101 і § 103). Групою крупних американських компаній,
що працюють в інформаційному бізнесі, разом з Мічманським універси-
тетом створено спеціальний інститут з проблем патентування комп’ютер-
них програм. У 1993 році у США видано близько 6 700 патентів на вина-
ходи, складовою частиною яких є комп’ютерні програми.
Спеціальні правила з експертизи винаходів, пов’язаних з комп’ютер-
ними програмами, прийняті патентними відомствами Австралії (1992 р.),
Канади (1993 р.), Японії (1996 р.).
Правова охорона комп’ютерних програм може здійснюватись не лише
нормами авторського права і патентного права, а й договірним правом,
законодавством про недобросовісну конкуренцію, про охорону комерцій-
них таємниць. Так, договори на створення і використання комп’ютерних
програм доцільно виділити в спеціальну групу договорів у Цивільному
кодексі України. Існуюче піратство на рівні використання алгоритмів,
реалізованих у комп’ютерній програмі, може завдати відчутної шкоди їх
виробникам. Такі дії розглядаються як протиправні в тому випадку, якщо
алгоритм, використовуваний в комп’ютерній програмі, є конфіденційною
інформацією і підпадає під комерційну таємницю.
Основною ж залишається охорона комп’ютерних програм авторським
правом, яка має кілька переваг: простота і доступність подібної охорони,
охоплення нею всіх комп’ютерних програм, виникнення авторського пра-
ва з моменту створення комп’ютерних програм. Разом з тим формування
оптимальної концепції охорони повинно включати і охорону комп’ютерної
програми патентним правом.
При цьому виключається одночасна подвійна охорона. Якщо комп’ю-
терна програма як така є патентоздатна і одночасно підлягає охороні ав-
торським правом, то виникає необхідність вибору однієї з форм охорони.
По закінченні дії патенту комп’ютерна програма протягом відповідного
терміну може охоронятися нормами авторського права.
Нині практично всі розвинені країни відмовились від створення спе-
ціального законодавства про правову охорону комп’ютерних програм, здійс-
нюють їх захист в основному нормами авторського права, не включаючи
застосування, де це можливо, норм патентного права. Через сильні ін-
теграційні процеси відмова від охорони комп’ютерних програм однією з
цих правових норм в окремій країні може завдати тільки шкоди її націо-
нальним інтересам. До того ж міжнародні угоди в галузі правової охорони
409
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
комп’ютерних програм набувають першочергового значення і національне
законодавство не повинно їм суперечити.
Тому необхідно для ефективної охорони комп’ютерних програм внести
відповідні зміни як до законодавства про авторське право, так і до зако-
нодавства про патентне право.
Щодо охорони комп’ютерних програм нормами авторського права, то,
крім існуючих норм у Законі України «Про авторське право і суміжні
права», необхідно законодавчо закріпити спеціальну статтю про охорону
комп’ютерних програм, значення термінів, що стосується їх охорони. Слід
законодавчо закріпити також право на державну реєстрацію комп’ютер-
них програм і процедуру його здійснення. Важливо додати положення про
те, що закон не застосовується до мов програмування, синтаксису і алго-
ритмів комп’ютерних програм, які використовуються при їх створенні, до
комп’ютерних програм, спрямованих на завдання шкоди, шкідливий вплив
на інші програми і засоби. Підлягають забороні імпортування, виготовлен-
ня, поширення і використання апаратних засобів або надання послуг, ме-
тою яких є зняття технічного захисту з комп’ютерних програм. Слід за-
кріпити права законного користувача програми на виготовлення її копій,
дозволених ліцензійною угодою, або ж однієї копії за умови, що така копія
необхідна для використання програми або виключно запасної копії для за-
міни законно набутої на випадок, якщо остання пошкоджена або втрачена.
У Законі України «Про авторське право і суміжні права» серед осо-
бистих немайнових прав автора значиться право на обнародування твору
(пункт 5 статті 13). Таке право відсутнє в Бернській конвенції про охорону
літературних і художніх творів і в Директиві європейських Співтовариств
про правову охорону комп’ютерних програм. У той же час відтворення,
розповсюдження, близькі за змістом до обнародування, належать до май-
нових прав, які можуть передаватись на виключній основі іншим особам.
Якщо ж обнародування залишити як особисте немайнове право, то воно
буде невідчужуване і кожного разу може реалізовуватися лише з дозволу
автора. При цьому в договір про передачу прав повинен включатися пункт
про надання дозволу автором користувачеві здійснювати обнародування
комп’ютерної програми. Між автором і роботодавцем також повинен укла-
датися договір про дозвіл автора на обнародування. При реалізації до-
говору про створення комп’ютерної програми між двома організаціями
автор повинен давати дозвіл на обнародування організації-замовникові.
Закон покликаний сприяти розвиткові прогресу, забезпечувати дотри-
мання інтересів як розробників комп’ютерних програм, так і їх робото-
давців, замовників, користувачів. Тому задля гармонізації зазначених
інтересів доцільно розглянути питання про віднесення права на обнаро-
дування до майнових прав автора.
410
ДОДАТКИ
Потребують уточнення і положення статей Закону України «Про ав-
торське право і суміжні права» щодо вільного використання законно при-
дбаної комп’ютерної програми з метою передачі копії знайомим не з ко-
мерційною метою. Несанкціонований переклад програми з однієї мови на
іншу, будь-яке цитування комп’ютерних програм повинні розглядатися
як порушення авторського права.
Специфіка комп’ютерних програм стосується і співавторства. Кожний
із співаторів може використовувати комп’ютерну програму на свій розсуд,
але не вправі надавати ліцензію або уступати права на комп’ютерну прог-
раму без згоди співаторів. Щодо авторства, то авторами комп’ютерної
програми можуть бути і розробники блок-схем та візуальних зображень.
Придбання кожної нової версії комп’ютерної програми повинно супрово-
джуватися самостійним авторським договором.
Щодо охорони комп’ютерних програм нормами патентного права, то
в патентні закони необхідно внести уточнення, що непатентоздатними є
комп’ютерні програми як такі. Відносини, що регулюються патентним
законодавством, діють у тій частині, в якій вони не звужують сфери охо-
рони і не суперечать законодавству про авторське право.
В Україні практично відсутні норми адміністративного і криміналь-
ного права, спрямовані на припинення протиправних дій, пов’язаних з
комп’ютерними програмами. Необхідна розробка конкретних адміністра-
тивно-правових і кримінально-правових заходів, спрямованих на попере-
дження і невідкладне припинення контрафактних дій. До порушників прав
на комп’ютерні програми слід запровадити ордери на обшук та інші про-
філактичні процедури цивільного права. Кримінальна практика повинна
включати конфіскацію піратських копій, накладення арешту на матеріа-
ли і обладнення, виготовлену продукцію, позбавлення порушників волі за
злочини у великих розмірах.
Із вищезазначеного можна зробити такі висновки:
1.	Комп’ютерні програми як особливий об’єкт інтелектуальної влас-
ності повинні мати специфічні особливості правої охорони. Поряд
з авторським правом — загальноприйнятою нині формою охорони,
вони можуть охоронятися патентним, договірним правом, законо-
давством про недобросовісну конкуренцію, про охорону комерцій-
них таємниць.
2.	Необхідно реалізувати комплексний підхід до правової охорони ком-
п’ютерних програм на законодавчому та виконавчому рівнях.
3.	Для забезпечення правової охорони комп’ютерних програм слід
внести певні зміни і доповнення до деяких законодавчих актів Ук-
раїни, зокрема, до Цивільного кодексу України, Цивільного
411
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України,
Кодексу України про адміністративні правопорушення, Митногс
кодексу України, Кодексу законів України про працю, законів Ук-
раїни «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на
винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зраз-
ки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про влас-
ність», «Про зовнішьоекономічну діяльність», «Про обмеження мо-
нополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підпри-
ємницькій діяльності», «Про науково-технічну інформацію», «Пре
захист інформації в автоматизованих системах», «Про науково-
технічну експертизу», «Про інвестиційну діяльність», «Про іно-
земні інвестиції», «Про режим іноземного інвестування», «Пре
внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» тощо.
4.	Необхідний оперативний ефективний захист комп’ютерних прог-
рам у порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кри-
мінальним законодавством.
Запровадження комплексного підходу до правової охорони комп’ютер-
них програм сприятиме захисту інтересів розробників, виробників і ко-
ристувачів комп’ютерних програм, забезпеченню їх правомірного вико-
ристання, зниженню комерційного ризику при їх розробках, залученню
іноземних інвестицій в економіку України.
Закон України
ПРО НАУКОВО-ТЕХНІЧНУ ІНФОРМАЦІЮ
від 25 червня 1993р. № 3322-ХІІ
(ВВР, 1993 р., № 33, СТ. 345)
(Введений в дію Постановою Верховної Ради України від 25 червня
1993 р. № 3323-ХІІ)
Цей Закон визначає основи державної політики в галузі науково-тех-
нічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-
технічного, економічного і соціального прогресу країни. Метою Закону є
створення в Україні правової бази для одержання та використання нау-
ково-технічної інформації.
Законом регулюються правові і економічні відносини громадян, юри-
дичних осіб, держави, що виникають при створенні, одержанні, викорис-
412
ДОДАТКИ
танні та поширенні науково-технічної інформації, а також визначаються
правові форми міжнародного співробітництва в цій галузі.
Дія Закону поширюється на підприємства, установи, організації неза-
лежно від форм власності, а також громадян, які мають право на одер-
жання, використання та поширення науково-технічної інформації. Дія
Закону не поширюється на інформацію, що містить державну та іншу охо-
ронювану Законом таємницю.
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
науково-технічна інформація — це документовані або публічно оголошу-
вані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки
і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструк-
торської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності;
науково-інформаційна діяльність — це сукупність дій, спрямованих
на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у нау-
ково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітично-син-
тетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні;
інформаційні ресурси науково-технічної інформації — це системати-
зоване зібрання науково-технічної літератури і документації (книги,
брошури, періодичні видання, патентна документація, нормативно-
технічна документація, промислові каталоги, конструкторська доку-
ментація, звітна науково-технічна документація з науково-дослідних
і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади
науково-технічної літератури і документації), зафіксовані на паперо-
вих чи інших носіях;
довідково-інформаційний фонд — це сукупність упорядкованих пер-
винних документів і довідково-пошукового апарату, призначених для
задоволення інформаційних потреб;
довідково-пошуковий апарат — це сукупність упорядкованих вторин-
них документів, створюваних для пошуку першоджерел;
інформаційні ресурси спільного користування — це сукупність інфор-
маційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації,
наукових, науково-технічних бібліотек, а також комерційних цент-
рів, фірм, організацій, які займаються науково-технічною діяльністю
і з власниками яких укладено договори про їх спільне використання;
аналітично-синтетична обробка науково-технічної інформації —
це процес обробки інформації шляхом аналізу і синтезу змісту до-
кументів з метою одержання необхідних відомостей, а також шляхом
їх класифікації, оцінки, співставлення і узагальнення;
413
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
інформаційний ринок — це система економічних, організаційних і пра-
вових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, тех-
нологій, продукції та послуг.
Стаття 2. Об’єкт відносин у сфері науково-технічної інформації
Об’єктом відносин у сфері науково-технічної інформації є докумен-
тована на будь-яких носіях або публічно оголошувана вітчизняна і зару-
біжна науково-технічна інформація.
Науково-технічна інформація охоплює отримувані в процесі науково-
дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої
та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує
їх відтворення, використання та поширення.
Науково-технічна інформація є суспільним надбанням, необхідною умо-
вою продуктивної інтелектуальної діяльності, зокрема наукової і технічної
творчості.
Науково-технічна інформація, що є продуктом інтелектуальної творчої
праці, становить об’єкт права інтелектуальної власності, а відносини щодо
її придбання, зберігання, переробки, використання і поширення регулю-
ються чинним законодавством.
Стаття 3. Суб’єкти відносин у сфері науково-технічної інформації
1. Суб’єктами відносин, що регулюються цим Законом, є державні
органи, органи місцевого і регіонального самоврядування, юридичні особи
та громадяни України, міжнародні організації, іноземні юридичні особи
і громадяни та особи без громадянства.
2. Фізичні та юридичні особи у сфері дії цього Закону виступають як
творці і накопичувані науково-технічної інформації, власники, виробники,
зберігані і споживачі інформаційної продукції та послуг, а також як посе-
редники у сфері науково-інформаційної діяльності.
Стаття 4. Законодавство України у сфері науково-технічної
інформації
Відповідно до Конституції законодавство України у сфері науково-тех-
нічної інформації складається з Закону України «Про інформацію», цього
Закону та інших актів законодавства.
Розділ II
ПРАВОВИЙ РЕЖИМ
НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 5. Право на науково-технічну інформацію
1. Усі громадяни України, юридичні особи, державні органи, органи
місцевого і регіонального самоврядування відповідно до Конституції Ук-
414
ДОДАТКИ
раїни і цього Закону мають право на відкриту науково-технічну інфор-
мацію, яке передбачає можливість вільного її одержання, зберігання, ви-
користання і поширення під час здійснення наукової, науково-дослідної,
виробничої, громадської та іншої діяльності, що не забороняється чинним
законодавством.
2. Режим доступу до відкритої науково-технічної інформації та інфор-
мації з обмеженим доступом регулюється чинним законодавством.
Стаття 6. Право власності на науково-технічну інформацію
1.	Науково-технічна інформація відповідно до чинного законодавства
є об’єктом права власності.
2.	Підставою виникнення права власності на науково-технічну інфор-
мацію є:
створення науково-технічної інформації своїми силами і за свій рахунок;
виконання договору про створення науково-технічної інформації;
виконання будь-якого договору, що містить умови переходу права влас-
ності на інформацію до іншої особи.
3.	Право власності на науково-технічну інформацію, створену кількома
громадянами або юридичними особами, визначається договором, укла-
деним між творцями цієї інформації.
4.	Право власності на науково-технічну інформацію, створену на кошти
державного бюджету, визначається державою як прийняттям загальних
рішень, так і встановленням форм договорів між фінансуючим державним
органом і виконавцем робіт по створенню науково-технічної інформації.
Науково-технічна інформація, що є об’єктом права приватної або ін-
ших форм власності, може переходити в державну власність у разі пере-
дачі її до відповідних державних банків даних, фондів або архівів на до-
говірній основі. Може використовуватись форма передачі інформації на
зберігання або використання без передачі прав власності в повному обсязі.
Стаття 7. Відносини між власниками науково-технічної інформації,
її споживачами і посередниками
1. Споживач науково-технічної інформації несе відповідальність за до-
тримання прав власника цієї інформації. Він не має права передачі одер-
жаної науково-технічної інформації третій особі, якщо це не обумовлене
договором між власником і споживачем науково-технічної інформації.
Якщо споживач науково-технічної інформації одержав від її власника
або через посередника інформацію, що не відповідає умовам договору між
ними, він має право вимагати від власника або посередника безплатногс
усунення недоліків у погоджений термін.
У разі відмови власника або посередника добровільно задовольнити за-
конні вимоги споживача спір розв’язується в суді або арбітражному суді.
415
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
2. Власник здійснює своє право щодо науково-технічної інформації
самостійно або через посередника. Відносини між власником і посеред-
ником регулюються договором.
Розділ III
НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА
НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 8. Визначення та склад національної системи,
науково-технічної інформації
1.	Основною метою національної системи науково-технічної інформації
є задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави в науково-тех-
нічній інформації.
Національна система науково-технічної інформащі — це організацій-
но-правова структура, за допомогою якої формується державна інфор-
маційна політика, а також здійснюється координація робіт по створенню,
користуванню, зберіганню та поширенню національних ресурсів науково-
технічної інформації з урахуванням інтересів національної безпеки.
2.	Національна система науково-технічної інформації складається з:
спеціалізованих державних підприємств, установ, організацій, дер-
жавних органів науково-технічної інформації, наукових і науково-
технічних бібліотек, об’єднаних загальносистемними зв’язками та
обов’язками;
підприємств будь-яких організаційно-правових форм, заснованих на при-
ватній чи колективній власності, предметом діяльності яких є інфор-
маційне забезпечення народного господарства і громадян України.
Діяльність складових частин національної системи науково-технічної
інформації здійснюється на основі договірно-обумовленого поділу праці в її
збиранні, накопичуванні, переробці, зберіганні, поширенні та використанні.
3.	Структура національної системи науково-технічної інформації, зав-
дання і функції її основних інформаційних ланок щодо виконання загаль-
носистемних зобов’язань, їх права і обов’язки визначаються положеннями,
що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом дер-
жавної виконавчої влади, який здійснює управління у сфері науково-тех-
нічної інформації.
4.	Відносини між національною системою науково-технічної інформа-
ції України та системами науково-технічної інформації інших держав
будуються на основі угод і договорів.
Стаття 9. Основні завдання національної системи
науково-технічної інформації
Основними завданнями національної системи науково-технічної інфор-
мації є:
416
ДОДАТКИ
формування на основі вітчизняних і зарубіжних джерел довідково-ін-
формаційних фондів, включаючи бази і банки даних, та інформацій-
не забезпечення юридичних та фізичних осіб;
одержання, обробка, зберігання, поширення і використання інформа-
ції, одержаної в процесі науково-дослідної, дослідно-конструктор-
ської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності
юридичних та фізичних осіб;
організація надходження до України, обробка, зберігання і поширення
зарубіжної науково-технічної інформації на основі вивчення світового
інформаційного ринку;
підготовка аналітичних матеріалів, необхідних для прийняття держав-
ними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування
рішень з питань науково-технічного, економічного і соціального роз-
витку країни
аналітично-синтетична обробка першоджерел, реферування опубліко-
ваних і не опублікованих на території України джерел науково-тех-
нічної та економічної інформації, створення на цій основі і поширен-
ня інформаційної продукції та послуг;
розроблення і впровадження сучасних технологій в науково-інформа-
ційну діяльність;
організація пропаганди і сприяння широкому використанню досягнень
науки і техніки, передового виробничого досвіду;
створення загальнодоступної мережі бібліотек, інформаційних центрів
громадського користування як бази для освіти, виробництва та нау-
кових досліджень, системи реалізації прав громадян на культурний
та фаховий розвиток.
Стаття 10. Інформаційні ресурси національної системи
науково-технічної інформації
1.	Інформаційні ресурси національної системи науково-технічної ін-
формації становлять сукупність довідково-інформаційних фондів з необ-
хідним довідково-пошуковим апаратом і відповідними технічними за-
собами зберігання, обробки і передачі, що є у володінні, розпорядженні,
користуванні державних органів і служб науково-технічної інформації,
наукових і науково-технічних бібліотек, комерційних центрів, підприємств,
установ і організацій.
2.	Інформаційні ресурси науково-технічної інформації, що є власністю
держави, визнаються державними ресурсами науково-технічної інфор-
мації. їх розподіл між різними державними органами, службами, устано-
вами та порядок обміну може регулюватися на рівні загальнодержавних
та відомчих рішень через уповноважені на те структури.
3.	У поповненні інформаційних ресурсів національної системи нау-
ково-технічної інформації беруть участь фізичні і юридичні особи України
417
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
незалежно від форм власності. При цьому законодавством України мо-
жуть встановлюватись обов’язкові норми їх участі (крім тієї, що реалі-
зується на договірних засадах). Використання органами і службами нау-
ково-технічної інформації, переданих їм підприємствами і організаціями
матеріалів і технічної документації провадиться на умовах, встановлю-
ваних підприємствами і організаціями — власниками цих матеріалів,
крім випадків, коли законодавством не передбачено інше. Органи і служби
науково-технічної інформації, яким передається така інформація, гаран-
тують захист прав інтелектуальної власності, додержання комерційної
таємниці, захист законних інтересів юридичних та фізичних осіб — твор-
ців інформації про науково-технічні досягнення.
4.	Використання в процесі створення ресурсів науково-технічної інфор-
мації творів літератури, мистецтва і науки допускається за умов додер-
жання авторського права. Це положення поширюється також на програмне
забезпечення обчислювальної техніки і автоматизованих інформаційних
систем.
Стаття 11. Державна реєстрація, облік і використання результатів
науково-технічної діяльності
1.	Результати науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-
технологічної та іншої науково-технічної діяльності, фінансування якої
повністю або частково здійснюється за рахунок коштів державного бю-
джету, підлягають обов’язковій реєстрації та обліку.
Порядок реєстрації та обліку визначається спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління в сфері
науково-технічної інформації.
2.	Результати науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проект-
но-технологічних та інших робіт, що проводяться за рахунок власних кош-
тів юридичних та фізичних осіб, є їх власністю і реєструються ними на
добровільних засадах в державному органі науково-технічної інформації
з наступним поширенням звітних матеріалів самостійно або через від-
повідні служби науково-технічної інформації на договірній основі.
3.	Відомості про всі зареєстровані в Україні результати науково-тех-
нічної діяльності з зазначенням місцезнаходження звітної документації
та умов їх передачі розповсюджуються за запитом заінтересованих осіб та
організацій органами і службами науково-технічної інформації, відпові-
дальними за реєстрацію цих результатів, крім випадків обмежень, по-
в’язаних із державною чи комерційною таємницею.
Стаття 12. Організація надходження та використання
зарубіжної науково-технічної інформації
Придбання зарубіжної науково-технічної літератури і документації,
баз і банків даних, необхідних для формування державних ресурсів нау-
418
ДОДАТКИ
ково-технічної інформації, здійснюється як за безвалютним обміном, так
і за рахунок інвалютних коштів органів і служб науково-технічної інфор-
мації. Для створення ресурсів зарубіжної науково-технічної інформації
державних органів і наукових організацій, що фінансуються з бюджету,
валютні кошти щорічно передбачаються в державному бюджеті цільовим
призначенням.
Розділ IV
РИНОК НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 13. Науково-технічна інформація як об’єкт
товарних відносин
Інформаційна продукція та послуги органів науково-технічної інфор-
мації, а також підприємств, установ, організацій, окремих громадян, які
здійснюють науково-інформаційну діяльність, можуть бути об’єктами то-
варних відносин, що регулюються чинним законодавством.
Ціни на інформаційну продукцію та послуги встановлюються догово-
рами, за винятком випадків, передбачених цим Законом.
Стаття 14. Формування ринку науково-технічної інформації
1.	Органи науково-технічної інформації, підприємства, організації,
громадяни, що здійснюють науково-інформаційну діяльність і вільно реа-
лізують свою інформаційну продукцію та інформаційні послуги, є това-
ровиробниками, які беруть участь у створенні ринку на загальних під-
ставах незалежно від форм власності.
2.	Товаровиробник має право вчиняти будь-які дії стосовно реалізації
своєї продукції, що не суперечать чинному законодавству.
3.	Підприємства, установи і організації незалежно від форм влас-ності,
що здійснюють науково-інформаційну діяльність, є вільними у виборі
постачальників інформації, форм відносин з ними, методів і видів інфор-
мування, а також номенклатури інформаційної продукції та послуг, крім
випадків, коли власники цих підприємств, установ і організацій встанов-
люють певні вимоги щодо номенклатури продукції, сфери інформацій-
ного обслуговування тощо.
Стаття 15. Умови надання інформаційної продукції та послуг
1.	Державні органи та служби науково-технічної інформації, які орга-
нізують використання державних ресурсів науково-технічної інформації,
здійснюють її пошук і передачу на безприбуткових засадах. У наукових і
науково-технічних бібліотеках, які фінансуються з бюджету, науково-тех-
нічна інформація, що не потребує спеціального тематичного пошуку або
копіювання, надається безплатно.
419
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
2.	Огляди, аналітичні і фактографічні довідки, інші види інформацій-
ної продукції, що готуються на основі аналізу, оцінки та узагальнення
науково-технічної інформації (за винятком державних замовлень), реа-
лізуються на комерційних засадах.
Без отримання прибутку здійснюється репродукування друкованих
творів у галузі науки і техніки з науковою, навчальною і освітньою метою
відповідно до чинного законодавства.
3.	Державні органи та служби науково-технічної інформації, інші ін-
формаційні центри, фірми, підприємства, установи і організації, які фор-
мують ресурси науково-технічної інформації за рахунок власних коштів,
надають інформаційну продукцію і послуги на комерційних засадах.
4.	У ході здійснення купівлі-продажу інформаційної продукції повинні
гарантуватись охорона прав інтелектуальної власності, державної та ко-
мерційної таємниці, законні права та інтереси власника і виробника ін-
формаційної продукції і послуг.
Стаття 16. Відносини виробників і споживачів
науково-технічної інформації
Відносини між державними органами і службами науково-технічної
інформації, підприємствами, установами і організаціями будь-яких форм
власності, які здійснюють науково-інформаційну діяльність, і спожива-
чами інформації будуються на основі контрактів (договорів) та на інших
формах угод, передбачених чинним законодавством. Контракт (договір) є
основним документом, що регламентує відносини між виробником і спо-
живачем інформації.
На контрактній (договірній) основі можуть також здійснюватись інфор-
маційне забезпечення, наукові дослідження і розробки для органів дер-
жавної влади, крім випадків, коли діючими законами передбачено без-
платне надання інформації цим органам.
Розрахунки з зарубіжними партнерами здійснюються на договірних
умовах і в порядку, встановленому законодавством.
Розділ V
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В СФЕРІ
НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 17. Державна підтримка науково-інформаційної діяльності
1.	Держава з метою створення та розвитку національної системи нау-
ково-технічної інформації забезпечує:
створення державних мереж первинного збирання, обробки та збері-
гання усіх видів науково-технічної інформації;
420
ДОДАТКИ
проведення заходів для поширення і підвищення якісного рівня інфор-
маційної продукції та послуг;
фінансову, в тому числі валютну, підтримку надходження науково-
технічної інформації до державних органів і служб науково-техніч-
ної інформації, наукових і науково-технічних бібліотек, створення їх
мереж і відповідного технічного забезпечення;
підготовку кадрів у сфері інформатики і науково-інформаційної діяль-
ності через систему навчальних закладів вищої та середньої освіти,
підвищення рівня інформаційної підготовки спеціалістів народного
господарства;
вільну конкуренцію між органами науково-технічної інформації, ін-
шими підприємствами та організаціями усіх форм власності, які
здійснюють науково-інформаційну діяльність;
захист суб’єктів відносин в галузі науково-технічної інформації від про-
яву несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах нау-
ково-інформаційної діяльності.
2.	Держава сприяє відкритості та загальнодоступності науково-тех-
нічної інформації.
Обмеження щодо доступу, поширення та використання інформації, яка
є державною або іншою таємницею, що охороняється Законом, визнача-
ються законами України.
3.	Держава підтримує міжнародне співробітництво у сфері науково-тех-
нічної інформації, створює для цього правові і економічні умови та сприяє
здійсненню суб’єктами науково-інформаційної діяльності вільних і рівно-
правних відносин з міжнародними організаціями і установами, якщо це
не суперечить чинному законодавству України.
4.	Держава сприяє формуванню, зберіганню і ефективному викорис-
танню державних ресурсів науково-технічної інформації шляхом:
створення реєстраційно-облікового механізму, який забезпечує зби-
рання, обробку і поширення відомостей про виконані за рахунок кош-
тів державного бюджету наукові дослідження і розробки, дисертації
та інші види науково-технічних робіт, про нові види продукції, бази
і банки даних;
проведення пільгової податкової та фінансово-кредитної політики щодо
послуг з надання науково-технічної інформації споживачеві та пере-
дачі інформації про науково-технічні досягнення державним органам
і службам науково-технічної інформації;
виділення коштів і матеріально-технічних засобів для роботи над ство-
ренням і розвитком державних ресурсів науково-технічної інформа-
ції та їх використанням, а також для міжгалузевого обміну інфор-
мацією про науково-технічні досягнення;
421
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
створення механізму зберігання інформаційних ресурсів, баз і банків
даних, сформованих в державних організаціях та органах управлін-
ня, їх відповідної передачі іншим установам в разі ліквідації або ре-
організації;
впровадження економічних механізмів створення і підтримки підпри-
ємств, заснованих на приватній чи колективній власності, які здійс-
нюють інформаційну діяльність, та їх інтеграції в національну сис-
тему науково-технічної інформації.
Стаття 18. Державне управління у сфері науково-технічної
інформації
Кабінет Міністрів України визначає орган державного управління, який
забезпечує організацію діяльності у сфері науково-технічної інформації,
здійснює функціональне управління національною системою науково-тех-
нічної інформації, формує і реалізує політику в цій сфері.
Стаття 19. Відповідальність за порушення законодавства України про
науково-технічну інформацію
Порушення законодавства України про науково-технічну інформацію
тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.
Розділ VI
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ
НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 20. Міжнародна інформаційна діяльність
Міжнародне співробітництво у сфері науково-технічної інформації те
міжнародна інформаційна діяльність регулюються згідно з чинним зако-
нодавством.
Стаття 21. Міждержавний обмін науково-технічною інформацією
1.	Міждержавний обмін науково-технічною інформацією здійснюється
відповідно до угод, підписаних Україною.
2.	Держава забезпечує відкритий і рівноправний доступ своїх громадян
і громадян держав — партнерів за угодами до інформаційних ресурсів
спільного користування.
3.	Уряд України визначає національний інформаційний центр, який
координує міждержавний обмін науково-технічною інформацією.
Стаття 22. Діяльність іноземних фізичних та юридичних осіб
в Україні в сфері науково-технічної інформації
Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства
можуть інвестувати розвиток сфери науково-технічної інформації України
відповідно до чинного законодавства.
422
ДОДАТКИ
Стаття 23. Забезпечення суверенітету України в сфері
науково-технічної інформації
Суверенітет України у сфері науково-технічної інформації забезпечується:
організацією та державною підтримкою власних інформаційних сис-
тем і наданням для них можливостей шукати, фіксувати, отриму-
вати, оброблювати і поширювати в інтересах суспільства науково-
технічну інформацію, вироблену в Україні або в інших країнах світу;
встановленням власності держави на ресурси науково-технічної інфор-
мації, що формуються за рахунок коштів бюджету;
створенням і розвитком національної системи науково-технічної інфор-
мації;
організацією доступу інших держав до інформаційних ресурсів Ук-
раїни на основі укладання угод та договорів про їх спільне викорис-
тання, ліцензуванням і квотуванням науково-технічної інформації,
яка може бути використана за межами України для виготовлення
зброї, військової техніки, наукоємної продукції;
організацією належної системи охорони та зберігання інформації.
Положення про дистанційну освіту (ДО) в Україні
Розділ «Інтелектуальна власність і комп’ютерне
Авторське право»
Основні поняття
Інтелект — це здатність людини генерувати нову інформацію
Творчість — це ціленаправлений процес пошукової діяльності люди-
ни, результатом якої є щось якісне нове, з притаманною йому неповтор-
ністю, унікальністю, оригінальністю тощо.
Інтелектуальна власність ( ІВ) — це права на результати розумової
діяльності людини в науковій, художній, виробничій, інформаційно-тех-
нологічній, комп’ютерній та інших сферах, які є об’єктом цивільно-пра-
вових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпо-
ряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Інтелектуальна власність може бути: майнова і немайнова.
Майнова ІВ — це право, що виникає у творця на досягнутий резуль-
тат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке
виявляється в особи, працею якої створено матеріальну річ ( пристрій,
прибор, комп’ютер, програма, база даних і знань, система управління,
курси з ДО, СППР, АСУ, нові інформаційні технології тощо). Можна ска-
зати, що це економічний результат інтелектуальної праці людини.
423
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Не майнова ІВ — це сукупність особистих моральних, психологічних,
логічних, духовних (немайнових в розумінні економічних) тощо прав люди-
ни, які не можуть відчужуватися від їх власника внаслідок самої природи.
ІВ може бути представлена такими засадами:
•	Авторське право і суміжні права
•	Право на об'єкти промислової власності
•	Право на нетрадиційні об'єкти ІВ
Авторське право і суміжні права - це комплекс відносин, які вини-
кають у зв’язку зі створенням і використанням літературних, музичних,
художніх, кінематографічних творів, а також наукових праць у тому числі
програм для ЕОМ, баз даних та знань СППР, АСУ, НІТ тощо.
Суміжні права — це права на такі об’єкти, як виконавська діяльність
артистів, фонограми, постановки, передачі організацій ефірного і кабель-
ного мовлення тощо.
Промислова власність (ПВ) — це твори людини у будь якій сфері її
діяльності, які оцінюються передусім з позицій промислової значущості,
економічної ефективності, отримання прибутку під час їх використання
у виробничій діяльності. Об’єктами ПВ є винаходи, корисні моделі, про-
мислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, гео-
графічні вказівки походження товарів тощо.
Винаходи — це нові розв’язки окремих задач, які ґрунтуються на влас-
тивостях або законах матеріального світу, тобто винахід передбачає нове
використання згаданих властивостей або законів, пізнаних одночасно з
винаходом або раніше.
Наукове відкриття — це визнання явищ, властивостей або законів
матеріального світу, які досі не були пізнані і не допускали перевірки.
На об’єкти ПВ можуть видаватися патенти, які захищають зміст тих
рішень, які відшукані авторами.
Право на нетрадиційні об'єкти ІВ — це правова охорона таких ре-
зультатів інтелектуальної діяльності як, наприклад, сорти рослин, топо-
графії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця (секрети вироб-
ництва, зокрема ноу-хау) тощо.
Сьогодні в Україні вже діє 31 законодавчий, 25 підзаконних і більше
50 відомчих нормативно-правових актів та законів у сфері охорони ІВ.
Основні з них це «Про власність», «Про авторське право і суміжні права»,
«Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист ін-
формації в автоматизованих системах», «Про професійних творчих пра-
цівників та творчі спілки», «Про електронні документи та електронний
документообіг», «Про національну програму інформатизації».
У нинішніх умовах, коли відбувається неухильна інформатизація су-
спільства, бурхливий розвиток сучасних інформаційних технологій (СІТ).
424
ДОДАТКИ
коли жодна галузь науки і промисловості не може обійтися без викорис-
тання комп’ютерних програм (баз даних та знань, курсів з ДО тощо), у
розробку яких вкладаються великі кошти, необхідне інтегроване забез-
печення їх правової охорони.
Право на використання комп’ютерних програм (КП) є ринковим това-
ром, використання КП дозволяє одержувати значну суспільну користь.
Особливо важливу роль КП відіграють у забезпеченні національної безпеки
країни, в розвитку її економіки, підвищення науково-технічного рівня,
освіти тощо.
Основною формою охорони КП — є авторське право або комп’ютерне
авторське право (КАП).
В Україні охорона КП здійснюється відповідно до закону України «Про
авторське право і суміжні права», що відповідає вимогам міжнародних
конвенцій та угод.
Правова охорона КП може здійснюватися не лише нормами авторсь-
кого права, а й патентним правом, договірним правом, законодавством про
недобросовісну конкуренцію, про охорону комерційних таємниць тощо.
В Україні існує Державне Агентство з авторських і суміжних прав, яке
в основному опікується охороною КП нормами авторського права, а також
Держкомітет України з питань науки та ІВ, Державне патентне відомство,
Комітет з ІВ, Департамент ІВ при Міносвіти України, Держкомітет по стан-
дартизації, метрології та сертифікації.
На міжнародному рівні створена Всесвітня організація інтелектуальної
власності з авторського права.
В Україні існує багато можливостей стосовно законного захисту ІВ і
КАП, наприклад: Авторські договір зі штатним або позаштатним пра-
цівником, Авторське свідоцтво, Патент, Контракт, Ліцензійний договір
(Ліцензія), Свідоцтво про реєстрацію, Акт або протокол спеціальної ко-
місії, Свідоцтво про спадщину, Свідоцтво стосовно майнових прав, Рецен-
зія провідних фахівців, Угода, Бізнес-план тощо.
Для інформування і пошуку потрібної інформації стосовно питань ІВ
і КАП розробники данного Положення розробляють і впроваджують пе-
редплатний сайт «ІВ в КАП» для поточного інформування, обміну інфор-
мацією, електронного дистанційного навчання, проведення консультацій,
дискусій, пересилки користувачам необхідних електронних нормативних
документів, підручників тощо. Споживачам сайту надається можливість
користуватися експертно-аналітичним та пошуковим блоком Вебсайту для
оперативного консультування з питань ІВ і КАП.
В.М Антонов
425
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Проект
Затверджено
Наказом Міністерства
освіти і науки України
від «__» 200_________________р
№_____________
ПОЛОЖЕННЯ
про дистанційну освіту
Київ
426
ДОДАТКИ
Зміст
1.	Загальні положення ....................................... 430
1.1.	Основні терміни та їхні визначення...................... 430
1.2.	Правове забезпечення дистанційної освіти................ 430
1.2.1.	Документи, на яких ґрунтується це Положення .......... 430
1.2.2.	Інші нормативно-правові документи, що необхідні
для правового забезпечення дистанційної освіти................431
1.3.	Державна політика щодо дистанційної освіти в Україні.....432
1.3.1.	Головні засади державної політики .....................432
1.3.2.	Реалізація державної політики щодо розвитку СДО........432
2.	Система дистанційної освіти в Україні (СДО)............... 433
2.1.	Головна мета, основні стратегії і завдання СДО ......... 433
2.1.1.	Головна мета СДО ..................................... 433
2.1.2.	Основні стратегії СДО ................................ 433
2.1.3.	Основні завдання СДО.................................. 433
2.2.	Інфраструктура СДО...................................... 434
2.2.1.	Телекомунікаційні мережі, що забезпечують
реалізацію дистанційного навчання ........................... 434
2.2.2.	Мережа центрів СДО ....................................435
2.2.3.	Основні завдання центрів СДО ..........................435
2.2.4.	Створення центрів СДО ................................ 437
2.2.5.	Науково-методична комісія СДО......................... 438
2.2.6.	Експертна комісія СДО................................. 439
2.2.7.	Банк атестованих дистанційних курсів СДО ............. 440
2.2.8.	Органи управління СДО................................. 440
2.2.9.	Повноваження органів управління .......................441
3.	Стандарти дистанційної освіти .............................442
3.1.	Стандарти вищої освіти, що здобувається за дистанційною
формою навчання (стандарти вищої дистанційної освіти).........442
3.1.1.	Діючі стандарти вищої освіти...........................442
3.1.2.	Стандарти на технології дистанційного навчання........ 443
3.1.3.	Розроблення та використання стандартів на технології
дистанційного навчання....................................... 444
3.2.	Стандарти професійно-технічної освіти, що здобувається
за дистанційною формою навчання ............................. 444
3.3.	Стандарти загальної середньої освіти,
що здобувається за дистанційною формою навчання.............. 444
4.	Навчальні заклади та інші організації, установи,
що надають освітні послуги за дистанційною
формою навчання ..............................................445
427
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
4.1.	Право та умови здійснення навчання
за дистанційною формою .......................................445
4.1.1.	Право на здійснення навчання
за дистанційною формою .......................................445
4.1.2.	Умови здійснення навчання
за дистанційною формою .......................................445
4.2.	Вищі навчальні заклади з дистанційною
формою навчання ............................................. 446
4.2.1.	Організаційні моменти щодо створення,
реорганізації та ліквідації структурного підрозділу
чи закладу навчання за дистанційною формою................... 446
4.2.2.	Організаційні моменти щодо процесу
навчання за дистанційною формою.............................. 447
4.3.	Професійно-технічні навчальні заклади .................. 447
4.4.	Загальноосвітні навчальні заклади ...................... 448
5.	Організація навчально-виховного процесу
за дистанційною формою навчання.............................. 449
5.1.	Організація навчального процесу за дистанційною
формою навчання у вищому навчальному закладі................. 449
5.1.1.	Учасники навчально-виховного процесу.................. 449
5.1.2.	Педагогічні, науково-педагогічні та інші працівники .. 449
5.1.3.	Особи, що навчаються за дистанційною формою ...........451
5.1.4.	Особливості навчально-виховного процесу
в дистанційному навчанні .....................................451
5.2.	Організація навчально-виховного
(навчально-виробничого) процесу за дистанційною формою
навчання у професійно-технічному навчальному закладі .........455
5.2.1.	Учасники навчально-виховного
(навчально-виробничого) процесу...............................455
5.2.2.	Педагогічні та інженерно-технічні працівники ..........455
5.2.3.	Учні (слухачі) ........................................456
5.2.4.	Організація навчального процесу........................456
5.3.	Організація навчально-виховного процесу
за технологіями дистанційного навчання
у загальноосвітньому навчальному закладі......................456
5.3.1.	Учасники навчально-виховного процесу...................456
5.3.2.	Вчителі та інженерно-технічні працівники ..............457
5.3.3.	Учні (вихованці) ......................................457
5.3.4.	Організація навчального процесу .......................457
6.	Забезпечення дистанційної освіти...........................457
6.1.	Науково-методичне забезпечення
дистанційного навчання........................................457
428
ДОДАТКИ
6.1.1.	Заклади та установи, що беруть участь
у науково-методичному забезпеченні
дистанційного навчання........................................457
6.1.2.	Напрями науково-методичного забезпечення ..............458
6.2.	Кадрове забезпечення дистанційного навчання..............458
6.2.1.	Категорії кадрового забезпечення
дистанційного навчання........................................458
6.2.2.	Система підготовки (підвищення кваліфікації)
фахівців дистанційного навчання...............................458
6.3.	Технічне забезпечення дистанційного навчання.............459
6.3.1.	Телекомунікаційне забезпечення.........................459
6.3.2.	Апаратне забезпечення .................................459
6.3.3.	Програмне забезпечення................................ 460
6.3.4.	Інформаційне забезпечення............................. 460
6.4.	Матеріально-технічна база дистанційної освіти........... 460
7.	Фінансові відносини в сфері дистанційної освіти............461
8.	Міжнародне співробітництво у сфері дистанційної освіти.....462
8.1.	Головні напрями міжнародного співробітництва у сфері
дистанційної освіти............................................462
8.2.	Права учасників міжнародного співробітництва .............462
422
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
1.	Загальні положення
Це Положення визначає правові, управлінсько-організаційні, науково-
методичні, інформаційні, телекомунікаційні, матеріально-технічні, фінан-
сові та інші засади дистанційної освіти, що реалізуються за різними на-
прямами та освітніми рівнями.
1.1.	Основні терміни та їхні визначення
У цьому Положенні наведені нижче терміни вживаються у такому
значенні:
Освіта — це процес і результат удосконалення здібностей і поведінки
особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального
зростання
(XX сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО)
Дистанційна освіта — це освіта, яка орієнтована на використання
інформаційно-комунікаційних технологій та здобувається за допомогою
дистанційного навчання.
Дистанційне навчання — це цілеспрямований процес передачі і за-
своєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини,
який відбувається в основному за педагогічними та інформаційними тех-
нологіями дистанційного навчання.
Педагогічні технології дистанційного навчання — це технології ство-
рення і використання для індивідуалізованого навчання студентів (учнів,
слухачів) дидактично та методологічно оформленого навчального мате-
ріалу у вигляді дистанційного курсу, опосередкованого інтерактивногс
спілкування між студентами (учнями, слухачами) та викладачами з вико-
ристанням інформаційних технологій, комп’ютерної техніки та телекому-
нікаційного зв’язку.
Інформаційні технології дистанційного навчання — це технології ство-
рення, передачі і збереження навчальних матеріалів, організації і супро-
воду навчального процесу за допомогою комп’ютерної техніки та телеко-
мунікаційного зв’язку.
Дистанційний курс — це інформаційний продукт, достатній для про-
ведення навчальним закладом дистанційного навчання за окремою на-
вчальною дисципліною.
1.2.	Правове забезпечення дистанційної освіти
1.2.1.	Документи, на яких ґрунтується це Положення
Нормативно-правовими документами, на яких ґрунтується це Поло-
ження, є:
430
ДОДАТКИ
•	Конституція України;
•	Закон України «Про освіту»;
•	Закон України «Про загальну середню освіту»;
•	Закон України «Про позашкільну освіту»;
•	Закон України «Про професійно-технічну освіту»;
•	Закон України «Про вищу освіту»;
•	Закон України «Про Національну програму інформатизації»;
•	Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 «Про за-
ходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної
мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі
в Україні»;
•	Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні, затверджена Мі-
ністром освіти і науки України 20.12.2000р;
•	Наказ Міністерства освіти і науки України від 07.07.2000р. №293
«Про створення Українського центру дистанційної освіти» ;
•	Наказ Міністерства освіти і науки України від 26.02.2001р. №91 «Про
створення Координаційної ради Міністерства освіти і науки України
з питань дистанційної освіти».
1.2.2.	Інші нормативно-правові документи, що необхідні
для правового забезпечення дистанційної освіти
Іншими нормативно-правовими документами, що необхідні для пра-
вового забезпечення дистанційної освіти, є:
•	Положення про координаційну раду Міністерства освіти і науки Ук-
раїни з питань дистанційної освіти;
•	Положення про дистанційне навчання у вищому навчальному закладі;
•	Положення про дистанційне навчання у професійно-технічному на-
вчальному закладі;
•	Положення про дистанційне навчання у загальноосвітньому серед-
ньому навчальному закладі;
•	Типове положення про регіональний центр системи дистанційної освіти;
•	Типове положення про базовий центр системи дистанційної освіти;
•	Типове положення про локальний центр системи дистанційної освіти;
•	Положення про науково-методичну комісію системи дистанційної
освіти;
•	Положення про експертну комісію системи дистанційної освіти;
•	Положення про ліцензування, атестацію та акредитацію в системі
дистанційної освіти;
•	Положення про банк атестованих дистанційних курсів;
•	Нормативно-правові акти з питань захисту авторського права та ін-
формації в сфері дистанційної освіти.
431
ВЛ1. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
До нормативно-правових документів, що регулюють діяльність у сфе-
рі дистанційної освіти, можуть бути віднесені інші документи Кабінетх
Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, інших міністерств
та органів виконавчої влади, дія яких в тій чи іншій мірі поширюється на
навчальні заклади з дистанційною формою навчання.
1.3.	Державна політика щодо дистанційної освіти в Україні
1.3.1.	Головні засади державної політики
Державна політика у сфері дистанційної освіти базується на комп-
лексному підході до вирішення проблем реформування освітньої системи,
комп’ютеризації та інформатизації навчальних закладів і розвитку теле-
комунікаційних мереж, включаючи національну телекомунікаційну ме-
режу навчальних закладів і наукових установ.
Ця політика реалізується шляхом створення і розвитку системи ди-
станційної освіти в Україні (СДО), головна мета і основні принципи функ-
ціонування якої визначені Концепцією розвитку дистанційної освіти в
Україні.
Держава сприяє впровадженню демократичних підходів до розвитку
СДО шляхом забезпечення:
•	умов для рівної доступності до дистанційної освіти громадян України,
включаючи тих, хто проживає у віддалених від великих міст регіонах,
людей з особливими потребами, військовослужбовців, безробітних тощо;
•	суверенності освітніх закладів України у визначенні власної політики
щодо участі в СДО та впровадження технологій дистанційного навчання;
•	відкритості інформаційних ресурсів для всіх учасників СДО і мож-
ливості використання телекомунікаційних мереж, включаючи ме-
режу для навчальних закладів та наукових установ;
1.3.2.	Реалізація державної політики щодо розвитку СДО
Реалізація державної політики щодо розвитку СДО забезпечується на-
ступними заходами:
•	фінансуванням відповідних програм розвитку СДО за рахунок дер-
жавного бюджету;
•	удосконаленням і розвитком телекомунікаційних мереж, включа-
ючи мережу для навчальних закладів та наукових установ;
•	розвитком комп’ютерної бази навчальних закладів і наданням їм лі-
цензованого програмного забезпечення;
•	державної підтримки щодо підвищення комп’ютерної грамотності
серед педагогічних та науково-педагогічних працівників і підготовки
кадрів для СДО.
432
ДОДАТКИ
2.	Система дистанційної освіти в Україні (СДО)
2.1.	Головна мета, основні стратегії і завдання СДО
2.1.1. Головна мета СДО
Головною метою СДО є забезпечення загальнонаціонального доступу до
освітніх ресурсів, у тому числі і світових, шляхом використання сучасних
інформаційних технологій та телекомунікаційних мереж і надання умов
для реалізації громадянами своїх прав на освіту.
2.1.2. Основні стратегії СДО
Основні стратегії СДО полягають у:
•	реалізації освітньої парадигми — безперервної особистісно-орієнто-
ваної освіти протягом усього життя;
•	інтеграції СДО у світову систему освіти при збереженні і розвитку
вітчизняних досягнень та кадрового потенціалу в освітній сфері.
Ці стратегії реалізуються шляхом:
•	уніфікації технологій дистанційного навчання і всіх їх складових у
навчальних закладах різних освітніх рівнів з дистанційною формою
навчання;
•	забезпечення відповідності освітнього та освітньо-професійного рівнів
підготовки у навчальних закладах з дистанційною формою навчання
державним стандартам освіти;
•	реалізації в СДО всіх елементів та технологій дистанційного навчан-
ня з урахуванням відкритих міжнародних стандартів у цій галузі;
•	орієнтації розвитку СДО на використання світових досягнень у галузі
інформаційно-телекомунікаційних технологій та психолого-педаго-
гічних засад формування та реалізації дистанційного навчального
процесу.
2.1.3. Основні завдання СДО
Основними завданнями СДО є:
•	формування нормативно-правового, організаційного, навчально-мето-
дичного, інформаційно-технологічного, телекомунікаційного, мате-
ріально-технічного, кадрового, економічного та фінансового забезпе-
чення розвитку дистанційної освіти;
•	організація та розвиток дистанційного навчання за напрямами:
•	профільної та допрофесійної підготовки учнів у загальноосвітніх на-
вчальних та позашкільних навчально-виховних закладах;
•	професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації
кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних зак-
ладах та міжшкільних навчально-виробничих комбінатах;
433
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
•	підготовки, перепідготовки та розширення профілю (підвищення ква-
ліфікації) фахівців у вищих навчальних закладах в гуманітарній,
соціальній, науково-природничій і технічній сферах;
•	впровадження і використання технологій дистанційного навчання на
рівнях освіти:
•	повної загальної середньої;
•	професійно-технічної;
•	вищої;
•	післядипломної;
•	самоосвіти;
•	впровадження і використання дистанційного навчання у корпоратив-
ній підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації фахівців
у сфері підприємництва, державного та муніципального управління,
митної та податкової служб, банківсько-фінансової системи; педа-
гогічних та науково-педагогічних працівників;
•	застосування технологій дистанційного навчання у денній, вечірній,
заочній, екстернатній формах навчання, а також педагогічному пат-
ронажі з використанням як глобальної, так і локальних телекому-
нікаційних мереж;
•	забезпечення професійної орієнтації, підготовки та психологічної під-
тримки за допомогою дистанційного навчання таких груп населення:
військовослужбовців, осіб з особливими потребами; безробітних, осіб,
що утримуються у пенітенціарних закладах тощо;
•	підвищення рівня освіченості населення наданням дистанційного на-
вчання за окремими дистанційними курсами або блоками курсів.
2,2, Інфраструктура СДО
Інфраструктура СДО включає:
•	телекомунікаційні мережі, що забезпечують реалізацію дистанцій-
ного навчання;
•	мережу центрів дистанційної освіти;
•	науково-методичну та експертну комісії;
•	банк атестованих дистанційних курсів;
•	органи управління системою дистанційної освіти.
2.2.1.	Телекомунікаційні мережі, що забезпечують реалізацію
дистанційного навчання
Основною телекомунікаційною мережею СДО, що забезпечує реаліза-
цію дистанційного навчання, є телекомунікаційна мережа для навчальних
закладів та наукових установ України (УРАН) з доступом до Інтернет.
З іншого боку, навчальні заклади та організації, що здійснюють або
мають наміри здійснювати дистанційне навчання, відповідно до конкрет-
434
ДОДАТКИ
них завдань, масштабів і потреб цієї діяльності, можуть створювати та
використовувати свої корпоративні або інші телекомунікаційні мережі.
В той же час відповідно до конкретних завдань, масштабів і потреб на-
вчальних закладів та організацій, що здійснюють освітню діяльність, мо-
жуть створюватися та використовуватись інші телекомунікаційні мережі:
локальні, корпоративні, Інтернет.
2.2.2.	Мережа центрів СДО
Структурними підрозділами мережі центрів СДО є:
•	Український центр дистанційної освіти;
•	регіональні центри СДО;
•	базові центри СДО;
•	локальні центри СДО.
Центри СДО у своїй діяльності керуються Положенням і відповідними
положеннями, що безпосередньо стосуються їхньої діяльності, а саме:
•	Положенням про Український центр дистанційної освіти;
•	Типовим положеннями про регіональний центр системи дистанцій-
ної освіти;
•	Типовим положеннями про базовий центр системи дистанційної освіти;
•	Типовим положеннями про локальний центр системи дистанційної
освіти.
2.2.3.	Основні завдання центрів СДО
2.2.3.1.	Український центр дистанційної освіти (УЦДО) є головним
центром СДО, діяльність якого поширюється на всю територію України.
УЦДО бере участь у:
•	підготовці проектів нормативно-правових документів щодо діяльності
у сфері дистанційної освіти;
•	розробленні наукових основ дистанційного навчання;
•	розробленні критеріїв, засобів і систем контролю якості дистанцій-
ного навчання;
•	створенні банку атестованих дистанційних курсів;
•	розробленні механізму взаємодії центрів СДО і використання теле-
комунікаційної мережі УРАН в дистанційному навчанні;
•	створенні і роботі системи ліцензування, атестації та акредитації
навчальних закладів з дистанційною формою навчання та атестації
дистанційних курсів.
УЦДО також здійснює:
•	розроблення вимог до всіх елементів технологій дистанційного на-
вчання відповідно до відкритих міжнародних стандартів;
•	координування діяльності навчальних закладів щодо розроблення та
впровадження в освітній процес технологій дистанційного навчання
або окремих його елементів;
435
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
•	створення і функціонування постійно діючої системи підготовки,
сертифікації кадрів та експертів СДО.
2.2.3.2.	Регіональні центри СДО, які базуються у потужних вищих
навчальних закладах регіонів (бажано у тих, що виступають регіональ-
ними вузлами мережі УРАН), забезпечують:
•	участь у роботах, що провадить УЦДО;
•	розроблення дистанційних курсів та участь у створенні банку атес-
тованих дистанційних курсів;
•	апробацію методик організації навчального процесу за дистанційною
формою;
•	підготовку кадрів для роботи в сфері дистанційної освіти на регіо-
нальному рівні;
•	проведення освітньої діяльності за технологіями дистанційного на-
вчання;
•	надання доступу до освітньо-інформаційних ресурсів базовим і ло-
кальним центрам регіону;
•	об’єднання зусиль інших навчальних закладів для забезпечення на
регіональному рівні розвитку дистанційної освіти за всіма напря-
мами та освітніми рівнями;
•	участь у міжнародному співробітництві в області дистанційного на-
вчання.
Діяльність РЦДО поширюється в основному на відповідні регіони.
2.2.3.3.	Базові центри СДО як основні центри за одним (декількома)
напрямами підготовки учнів, кваліфікованих робітників, фахівців (залеж-
но від рівня освіти, що надається навчальним закладом) здійснюють:
•	розроблення дидактичного та методичного наповнення дистанційних
курсів, а також створення цих курсів за відповідним напрямом (на-
прямами) підготовки;
•	впровадження технологій дистанційного навчання в освітній процес
за відповідним напрямом (напрямами) підготовки;
•	участь у роботах відповідного регіонального центру СДО та УЦДО;
•	розроблення проектів доповнень і змін діючих стандартів освіти за
відповідним напрямом (напрямами) підготовки;
•	участь у створенні банку атестованих дистанційних курсів відповід-
ного напряму (напрямів) підготовки;
•	участь у міжнародному співробітництві в галузі дистанційного на-
вчання.
БЦДО мають пріоритет у межах СДО щодо повного забезпечення і здійс-
нення дистанційного навчання за окремими (одним чи декількома) ба-
зовими напрямами підготовки.
2.2.3.4.	Локальні центри СДО (ЛЦДО), які створюються на основі струк-
турних підрозділів дистанційного навчання відповідних освітніх закладів,
436
ДОДАТКИ
наукових та інших організацій, що забезпечують ведення цього виду освіт-
ньої діяльності, або на основі організацій, які цілком орієнтовані на ве-
дення навчання дистанційним способом, забезпечують:
•	апробацію та впровадження в навчальний процес новітніх методик
організації та технологій дистанційного навчання;
•	дистанційне навчання згідно з отриманими ліцензіями на цей вид
освітньої діяльності;
•	участь у роботах відповідних регіональних центрів СДО та УЦДО;
•	участь у міжнародному співробітництві в галузі дистанційного на-
вчання.
2.2.4.	Створення центрів СДО
2.2.4.1.	Центри СДО є структурними або відокремленими підрозділами
навчальних закладів та інших організацій будь-якого підпорядкування та
форми власності, на базі яких вони створюються, при цьому статус центрів
СДО залежить від рівня освітньої акредитації цих закладів, а саме:
•	статус УЦДО та РЦДО надається тим центрам СДО, які створені на
базі вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації;
•	статус БЦДО, в залежності від освітнього рівня та напряму дистан-
ційного навчання — центрам СДО на базі вищих навчальних закладів
всіх рівнів акредитації; професійно-технічних та загальноосвітніх
навчальних закладів;
•	статус ЛЦДО — всім центрам СДО, що створені на базі вищих на-
вчальних закладів з будь-яким рівнем акредитації, професійно-тех-
нічних та загальноосвітніх навчальних закладів, а також інших ор-
ганізацій, в яких запроваджено дистанційне навчання.
2.2.4.2.	У навчальних і наукових закладах та установах, що підпоряд-
ковані Міністерству освіти і науки України, центри СДО створюються
рішенням Міністерства освіти і науки.
У навчальних закладах, установах та організаціях, що підпорядковані
іншим міністерствам, відомствам, органам центральної чи муніципальної
влади України, центри СДО створюються рішенням цих керівних органів
за погодженням з Міністерством освіти і науки.
Центри СДО можуть мати розгалужену структуру, включаючи під-
розділи (лабораторії) як навчального закладу, на базі якого він функціо-
нує, так і інших навчальних закладів, в тому числі за кордоном.
Навчальні заклади, установи та організації України, на базі яких ство-
рені центри СДО, за узгодженням з Міністерства освіти і науки можуть
створювати власні центри СДО за кордоном, керуючись законодавчими
нормами України та іноземних держав.
Навчальні заклади іноземних держав можуть створювати свої центри
дистанційного навчання на базі навчальних закладів України тільки з
437
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
дозволу Міністерства освіти і науки при наявності позитивного висновку
експертної комісії.
У всіх випадках на основі подання навчальних закладів, установ та
організацій до Міністерства освіти і науки України на створення центрів
СДО спеціальна експертна комісія розглядає організаційно-управлінське,
навчально-методичне, науково-технологічне, програмне, телекомунікацій-
не, матеріально-технічне та кадрове забезпечення цих установ та встанов-
лює його відповідність вимогам до створення центрів СДО відповідного
рівня.
На основі позитивних висновків експертної комісії Міністерство освіти
і науки України приймає рішення або дає погодження на створення цент-
рів СДО із відповідним статусом.
2.2.5.	Науково-методична комісія СДО
Науково-методична комісія СДО (НМК) діє на підставі цього Поло-
ження та Положення про Науково-методичну комісію СДО.
2.2.5.1.	Головними завданнями НМК є:
•	розроблення наукових основ дистанційного навчання;
•	розроблення доповнень та змін до діючих стандартів освіти;
•	розроблення критеріїв, засобів і систем контролю якості дистанцій-
ного навчання;
•	розроблення критеріїв та вимог до навчально-методичного, телеко-
мунікаційного, програмного та матеріально-технічного забезпечення
дистанційної форми навчання з урахуванням відкритих міжнарод-
них стандартів на системи мереженого навчання;
•	розроблення критеріїв та вимог до створення центрів СДО а також
структурних підрозділів дистанційного навчання в закладах та орга-
нізаціях, які не входять в склад СДО, але мають наміри запровадити
дистанційне навчання;
•	розроблення єдиних вимог щодо навчальних планів, програм і нор-
мативів дистанційної форми навчання, виходячи із відповідних дер-
жавних стандартів освіти з доповненнями і змінами.
2.2.5.2.	У відповідності до напрямів і рівнів освіти до складу НМК вхо-
дять такі підкомісії:
•	дистанційного навчання за рівнем повної загальної середньої освіти;
•	дистанційного навчання за рівнем професійно-технічної освіти;
•	дистанційного навчання за гуманітарними та соціальними напря-
мами вищої та післядипломної освіти;
•	дистанційного навчання за лінгвістичними напрямами вищої та піс-
лядипломної освіти;
•	дистанційного навчання за інженерно-технічними напрямами вищої
та післядипломної освіти;
138
ДОДАТКИ
•	дистанційного навчання за науково-природничими напрямами вищої
та післядипломної освіти.
До складу НМК входять висококваліфіковані у відповідному напряму
підготовки і сертифіковані в галузі дистанційного навчання фахівці, що
здійснюють свою діяльність у освітній або (та) інформаційно-технологічній
сфері.
2.2.5.3.	НМК та її підкомісії створюються Міністерством освіти і науки
на базі науково-методичних установ, навчальних закладів (кожна підко-
місія на базі відповідного навчального закладу або науково-методичної
установи) за рекомендацією Координаційної ради Міністерства освіти і
науки з питань дистанційної освіти.
2.2.6.	Експертна комісія СДО
Експертна комісія СДО (ЕК) діє на підставі цього Положення та Поло-
ження про Експертну комісію СДО.
2.2.6.1.	Головними завданнями ЕК є:
•	проведення експертизи організаційно-управлінського, навчально-ме-
тодичного, науково-технологічного, програмного, телекомунікацій-
ного, матеріально-технічного та кадрового забезпечення навчальних
закладів, наукових установ та організацій, що мають наміри ство-
рити на своїй базі центри дистанційного навчання, на відповідність
певним нормам і стандартам;
•	проведення експертизи центрів дистанційного навчання навчальних
закладів, наукових установ та організацій, що мають наміри увійти
в СДО та отримати відповідний статус, на їхню відповідність вимогам
до центрів СДО відповідного рівня;
•	проведення експертизи всіх елементів технологій дистанційного на-
вчання на відповідність їх відкритим міжнародним стандартам;
•	проведення експертизи дистанційних курсів, що подаються авторами
на атестацію для їхнього розміщення та подальшого використання
у банку атестованих дистанційних курсів;
•	проведення експертизи на відповідність певним вимогам українсь-
ких центрів СДО за кордоном та закордонних центрів дистанційного
навчання в Україні;
•	підготовка експертних висновків для проведення процедури ліцензу-
вання, атестації та акредитації навчальних закладів з дистанційною
формою навчання та атестації дистанційних курсів.
2.2.6.2.	До складу ЕК входять висококваліфіковані фахівці навчальних
закладів, наукових, науково-методичних установ та організацій, що здійсню-
ють свою діяльність в освітній або (та) інформаційно-технологічній сфері, ще
пройшли теоретичну та практичну підготовку з дистанційних технологій
навчання за напрямами психолого-педагогічного, навчально-методичного,
439
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
інформаційно-технологічного, телекомунікаційного, організаційно-управ-
лінського забезпечення дистанційного навчання та мають відповідні сер-
тифікати.
2.2.6.3.	Створення Експертної комісії СДО
ЕК створюється Міністерством освіти і науки на базі головного центру СДО.
ЕК, у разі необхідності, може створювати підкомісії за різними напря-
мами своєї діяльності.
2.2.7.	Банк атестованих дистанційних курсів СДО
Банк атестованих дистанційних курсів СДО (БАДК) діє на підставі цьо-
го Положення та Положення про банк атестованих дистанційних курсів.
2.2.7.1.	Організаційно БАДК є окремою установою чи структурою при
Міністерстві освіти і науки України, що забезпечує накопичення, збері-
гання та санкціонований доступ до атестованих дистанційних курсів, які
є пріоритетними для використання у дистанційному навчанні як у межах
України, так і за кордоном.
Технологічно БАДК є розподіленим інформаційним ресурсом, який
може бути розташований на серверах центрів СДО з централізованою сис-
темою віртуального керування ним та захисту від несанкціонованого до-
ступу і копіювання інформації.
2.2.7.2.	Участь у створенні, поповненні та користуванні БАДК беруть
як юридичні, так і фізичні особи.
Функціонування БАДК здійснюється на госпрозрахункових засадах
при повному збереженні авторських і майнових прав на дистанційні курси
та забезпеченні авторського нагляду за їхнім використанням.
Створенню БАДК передує розроблення механізму захисту авторських
і майнових прав розробників, а також захисту інформаційних ресурсів
БАДК від несанкціонованого доступу і копіювання.
2.2.7.3.	Розроблення механізму захисту авторських і майнових прав
розробників, а також захисту інформаційних ресурсів БАДК від несанк-
ціонованого доступу і копіювання здійснюють НМК та відповідні установи
Міністерства освіти і науки України.
2.2.8.	Органи управління СДО
Управління в системі дистанційної освіти у межах їх компетенції здійс-
нюється:
•	Міністерством освіти і науки України;
•	Координаційною радою Міністерства освіти і науки з питань дис-
танційної освіти;
•	іншими органами виконавчої влади, які мають у своєму підпоряд-
куванні навчальні заклади з дистанційною формою навчання;
•	власниками (керівниками) навчальних закладів, на базі яких створені
центри СДО.
140
ДОДАТКИ
2.2.9.	Повноваження органів управління
2.2.9.1.	Міністерство освіти і науки:
•	здійснює загальне керівництво СДО;
•	бере участь у формуванні державної політики у сфері дистанційної
освіти;
•	розробляє програми розвитку дистанційної освіти;
•	здійснює контроль за дотриманням вимог стандартів дистанційної
освіти;
•	здійснює керівництво в питаннях інтеграції СДО у світову освітню
систему;
•	разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої
влади та місцевого самоврядування забезпечує реалізацію державної
політики щодо розвитку СДО і здійснює контроль за її втіленням,
дотриманням нормативно-правових актів щодо дистанційної форми
навчання в усіх навчальних закладах незалежно від їхньої форми
власності і підпорядкування;
•	здійснює ліцензування освітньої діяльності навчальних закладів з
дистанційною формою навчання;
•	здійснює акредитацію напрямів (спеціальностей), за якими навчаль-
ний заклад провадить освітню діяльність за дистанційною формою
навчання;
•	здійснює атестацію та акредитацію навчальних закладів, що прова-
дять освітню діяльність за дистанційною формою навчання;
•	здійснює інші повноваження, що передбачені чинним законодавством.
2.2.9.2.	Координаційна рада Міністерства освіти і науки з питань дис-
танційної освіти:
•	здійснює аналітично-прогнозну діяльність у сфері дистанційної осві-
ти, визначає тенденції її розвитку;
•	бере участь у формуванні нормативно-правової бази СДО;
•	формує стратегічні напрями розвитку дистанційної освіти, орієн-
туючись на світові досягнення у цій сфері та тенденції науково-тех-
нічного прогресу;
•	формує напрями і механізми взаємодії між ланками та складовими
СДО;
•	забезпечує координацію діяльності всіх складових СДО;
•	бере участь у розробці механізму фінансування СДО;
•	координує міжнародну діяльність СДО;
•	бере участь у популяризації дистанційної освіти в Україні.
2.2.9.3.	Інші органи виконавчої влади, які мають у своєму підпоряд-
куванні навчальні заклади з дистанційною формою навчання:
•	беруть участь у здійсненні державної політики щодо дистанційної
освіти;
441
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
•	здійснюють контрольні функції за дотриманням вимог щодо якості
дистанційної освіти;
•	здійснюють інші повноваження, що передбачені чинним законодав-
ством.
2.2.9.4.	Власники (керівники) навчального закладу, на базі яких ство-
рені центри СДО:
•	приймають рішення про запровадження у навчальному закладі дис-
танційної форми навчання;
•	розробляють статут або/та вносить зміни до статуту навчальних зак-
ладів з метою впровадження дистанційної форми навчання;
•	організовують ліцензування освітньої діяльності та акредитацію на-
пряму (спеціальності) або навчального закладу з дистанційною фор-
мою навчання;
•	організовують навчально-методичне, програмне, телекомунікаційне,
матеріально-технічне забезпечення дистанційного навчання;
•	забезпечують підготовку кадрів для дистанційного навчання;
•	здійснюють контроль за якістю дистанційного навчання;
•	здійснює інші повноваження, що передбачені чинним законодавством.
3.	Стандарти дистанційної освіти
Система стандартів освіти, що здобувається за дистанційною формою
навчання, складається із стандартів вищої, професійно-технічної та загаль-
ної середньої освіти, що здобувається за дистанційною формою навчання.
3.1.	Стандарти вищої освіти, що здобувається
за дистанційною формою навчання
(стандарти вищої дистанційної освіти)
Стандарти вищої дистанційної освіти складаються з:
•	діючих стандартів вищої освіти (державні, галузеві та вищих навчаль-
них закладів) з відповідними змінами та доповненнями, що викли-
кані запровадженням нової форми навчання;
•	стандартів на технології дистанційного навчання.
3.1.1.	Діючі стандарти вищої освіти
З метою усунення деяких невідповідностей дистанційної форми на-
вчання діючим стандартам вищої освіти в останні вносяться такі допов-
нення і зміни:
•	державний стандарт вищої освіти доповнюється переліком напрямів
і спеціальностей, за якими не може здійснюватись підготовка фа-
хівців у вищих навчальних закладах за дистанційною формою на-
вчання; а також переліком напрямів і спеціальностей, за якими мо-
же здійснюватись підготовка фахівців у вищих навчальних закладах
442
ДОДАТКИ
за поєднаною (з денною, вечірньою та заочною) формою навчання в
частині проведення практичних, лабораторних робіт, тренінгів тощо;
•	у галузеві стандарти вищої освіти вносяться зміни в частині визна-
чення терміну навчання за дистанційною формою, засобів діагнос-
тики якості вищої освіти;
•	у стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів вносяться змі-
ни у визначених межах щодо засобів діагностики якості вищої ос-
віти, навчальних планів, програм навчальних дисциплін.
Зміни та доповнення до державного та галузевих стандартів, а також
встановлення меж змін та доповнень до стандартів вищих навчальних зак-
ладів розробляються науково-методичною комісією СДО і затверджуються
Міністерством освіти і науки України.
3.1.2.	Стандарти на технології дистанційного навчання
Стандарти на технології дистанційного навчання складаються зі:
•	стандарту на термінологію у галузі дистанційного навчання;
•	стандартів на педагогічні технології дистанційного навчання;
•	стандартів на інформаційні технології дистанційного навчання.
3.1.2.1.	Стандарт на термінологію у галузі дистанційного навчання
вміщує україномовні терміни, що рекомендовані для вживання у сфері
дистанційної освіти та їхні англомовні аналоги, що прийняті у світовій
практиці використання систем мереженого навчання та інформаційно-
телекомунікаційних технологій.
Стандарт на термінологію переглядається не рідше, ніж один раз на
два роки.
3.1.2.2.	Стандарти на педагогічні технології дистанційного навчання
включають вимоги до:
•	дистанційного курсу, включаючи його структуру та архітектуру,
педагогічну стратегію, організацію інтерфейсів, дидактичне та ме-
тодичне наповнення тощо;
•	навчального процесу, включаючи забезпечення високого рівня інте-
рактивності осіб, що навчаються, тощо;
•	системи контролю знань, умінь і навичок осіб, що навчаються, вклю-
чаючи вхідний, поточний, рубіжний та підсумковий контроль;
•	рівня кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівни-
ків, необхідного для належної якості підготовки, перепідготовки та
(або) розширення профілю (підвищення кваліфікації) фахівців за
дистанційною формою навчання.
3.1.2.3.	Стандарти на інформаційні технології дистанційного навчання
включають вимоги до:
•	програмних платформ дистанційного навчання та іншого програм-
ного забезпечення, яке використовується в організації, здійсненні та
443
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
обслуговуванні дистанційного навчального процесу, включаючи єди-
ні правила аутентифікації осіб, що навчаються;
•	телекомунікаційного забезпечення;
•	матеріально-технічного забезпечення, включаючи будівельні норми, об-
ладнання приміщень, комп’ютерне та інше спеціальне обладнання тощо;
•	рівня кваліфікації фахівців, що забезпечують належну якість інфор-
маційних технологій дистанційного навчання.
3.1.3.	Розроблення та використання стандартів на технології
дистанційного навчання
Стандарти на технології дистанційного навчання розробляються від-
повідно до відкритих міжнародних стандартів на системи мережевого на-
вчання науково-методичною комісією СДО та затверджуються Міністер-
ством освіти і науки України.
До розроблення та затвердження стандартів на технології дистанцій-
ного навчання вищі навчальні заклади керуються тимчасовими вимогами
до відповідних елементів технології дистанційного навчання.
Тимчасові вимоги до елементів технологій дистанційного навчання міс-
тяться у додатку до Положення про дистанційне навчання у вищому на-
вчальному закладі.
3.2,	Стандарти професійно-технічної освіти, що здобувається
за дистанційною формою навчання
У зв’язку з відсутністю законодавчої бази щодо впровадження та вико-
ристання дистанційної форми навчання у професійно-технічній освіті від-
повідні стандарти поширюються на окремі елементи технологій дистан-
ційного навчання, що застосовуються в очній або вечірній формі навчання.
Перелік цих стандартів наводиться в Положенні про дистанційне на-
вчання у професійно-технічному навчальному закладі.
До розроблення та затвердження стандартів професійно-технічної освіти,
що здобувається за дистанційною формою навчання, професійно-технічні
навчальні заклади керуються тимчасовими вимогами до відповідних еле-
ментів технології дистанційного навчання, що містяться у додатку до По-
ложення про дистанційне навчання у професійно-технічному навчальному
закладі.
3.3.	Стандарти загальної середньої освіти, що здобувається
за дистанційною формою навчання
У зв’язку з відсутністю законодавчої бази щодо дистанційної форми
навчання у загальній середній освіті відповідні стандарти поширюються
на окремі елементи технологій дистанційного навчання, що застосовують-
ся в очній, вечірній або екстернатній формі навчання.
444
ДОДАТКИ
Перелік цих стандартів наводиться в Положенні про дистанційне на-
вчання у загальноосвітньому середньому навчальному закладі.
До розроблення та затвердження стандартів загальної середньої освіти,
що здобувається за дистанційною формою навчання, загальноосвітні середні
заклади керуються тимчасовими вимогами до відповідних елементів тех-
нології дистанційного навчання, що містяться у додатку до Положення про
дистанційне навчання у загальноосвітньому середньому навчальному
закладі.
4.	Навчальні заклади та інші організації, установи,
що надають освітні послуги за дистанційною
формою навчання
4.1.	Право та умови здійснення навчання
за дистанційною формою
4.1.1.	Право на здійснення навчання за дистанційною формою
Освітні послуги за дистанційною формою навчання можуть надавати:
•	вищі навчальні заклади всіх рівнів акредитації, включаючи вищі на-
вчальні заклади післядипломної освіти;
•	професійно-технічні навчальні заклади;
•	загальноосвітні навчальні заклади;
•	заклади, організації, установи, що здійснюють корпоративну пере-
підготовку, розширення профілю (підвищення кваліфікації), спе-
ціалізацію та стажування фахівців;
•	інші заклади, організації та установи, що мають право на надання
освітніх послуг.
Навчатися за дистанційною або поєднаною з дистанційною формою
навчання мають право громадяни України, іноземні громадяни і особи без
громадянства відповідно до чинного законодавства та міжнародних угод.
4.1.2.	Умови здійснення навчання за дистанційною формою
Освітні послуги у дистанційній формі можуть надавати юридичні осо-
би будь-яких організаційно-правових форм власності та підпорядкування
за умови створення на їхній базі структурних підрозділів дистанційного
навчання та одержання ними ліцензій на освітню діяльність за цією фор-
мою навчання.
Це можуть бути існуючі заклади або організації, установи та їхні струк-
турні підрозділи або новоутворені безпосередньо для здійснення дистан-
ційного навчання.
Навчальні заклади, інші заклади, організації та установи, що надають
освітні послуги у формі дистанційного навчання, можуть входити до СДО
445
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
(як відповідні центри), громадських об’єднань (творчих союзів, асоціацій,
товариств тощо) та міжнародних організацій.
З метою підвищення ефективності дистанційного навчання та його по-
дальшого розвитку можуть створюватися навчально-виробничі, навчально-
наукові та науково-дослідні центри з питань дистанційної освіти, основними
напрямами діяльності яких є наукові дослідження психолого-педагогічних
та методичних аспектів дистанційного навчання, аналіз тенденцій та ви-
вчення світового досвіду у цій сфері, розроблення, адаптація та впрова-
дження нових технологій дистанційного навчання, організація пробного,
дослідного і масового навчання за цими технологіями.
Заклади освіти можуть самостійно організовувати дистанційне навчан-
ня з будь-яких навчальних дисциплін, в тому числі за несертифіковани-
ми дистанційними курсами, але в цьому разі таке навчання вважається
факультативним, не зараховується до навчальних планів підготовки за
фахом і не несе ніяких юридичних наслідків для осіб, що є учасниками
цього навчання.
4.2.	Вищі навчальні заклади з дистанційною формою навчання
4.2.1.	Організаційні моменти щодо створення, реорганізації
та ліквідації структурного підрозділу чи закладу навчання
за дистанційною формою
Вищі навчальні заклади стосовно дистанційного навчання у своїй діяль-
ності керуються цим Положенням та Положенням про дистанційне на-
вчання у вищому навчальному закладі.
Дистанційна форма навчання у вищих навчальних закладах усіх рівнів
акредитації організовується на всіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних
рівнях за різними напрямами і спеціальностями підготовки фахівців (пе-
релік напрямів і спеціальностей визначається Міністерством освіти і нау-
ки України), а також перепідготовки, розширення профілю (підвищення
кваліфікації) та спеціалізації фахівців.
Вищі навчальні заклади, в яких освіта надається тільки за дистан-
ційною формою навчання, створюються, реорганізуються і ліквідуються
у порядку, передбаченому Законом про вищу освіту, як вищі навчальні
заклади з іншими формами навчання.
Структурні підрозділи вищих навчальних закладів, що забезпечують
дистанційне навчання, створюються, реорганізуються і ліквідуються влас-
никами вищих навчальних закладів за дозволом Міністерства освіти і
науки України, інших центральних органів влади, які мають у своєму
підпорядкуванні вищі навчальні заклади.
Новоутворений вищий навчальний заклад дистанційної форми навчан-
ня або структурний підрозділ дистанційного навчання існуючого вищого
446
ДОДАТКк
навчального закладу незалежно від форм власності і підпорядкування зак
ладу розпочинає свою діяльність за умови наявності навчально-методич-
ного, матеріально-технічного, інформаційно-телекомунікаційного та кад-
рового забезпечення дистанційного навчання і після одержання ліцензії на
проведення освітньої діяльності за дистанційною формою навчання.
Вищий навчальний заклад дистанційної форми навчання є юридич-
ною особою і діє на підставі Статуту.
Структурний підрозділ дистанційного навчання вищого навчального
закладу не має статусу юридичної особи і діє на підставі Положення про
цей підрозділ.
4.2.2.	Організаційні моменти щодо процесу навчання
за дистанційною формою
Тривалість навчання за дистанційною формою визначається за одним
з варіантів:
•	тривалість навчання регламентується нормативною тривалістю на-
вчання, визначеною відповідним навчальним планом;
•	тривалість навчання не регламентується нормативною тривалістю
навчання і залежить від індивідуального навчального плану, скла-
деного з дотриманням наступності та структурно-логічної послідов-
ності вивчення навчальних дисциплін, що визначають зміст освіти
відповідного напряму підготовки, перепідготовки, розширення про-
філю (підвищення кваліфікації), спеціалізації.
Обсяг, структура і якість знань, умінь і навичок студентів (слухачів)
дистанційної форми навчання мають відповідати вимогам державного
стандарту освіти, встановленого для відповідних освітнього та освітньо-
кваліфікаційного рівнів.
Студентам дистанційної форми навчання за програмами підготовки
або перепідготовки фахівців, які виконали всі вимоги навчального плану,
пройшли державну атестацію, рішенням державної комісії присвоюється
відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень та видається державний до-
кумент про вищу освіту.
Слухачі, що проходять дистанційне навчання за програмами розши-
рення профілю (підвищення кваліфікації), спеціалізації та стажування,
отримують відповідні документи про післядипломну освіту.
Зразки документів про післядипломну освіту, здобуту за допомогою
дистанційного навчання, затверджуються Міністерством освіти і науки
України.
4.3.	Професійно-технічні навчальні заклади
Професійно-технічні навчальні заклади у своїй освітній діяльності,
що стосується дистанційного навчання, керуються цим Положенням та
447
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Положенням про дистанційне навчання у професійно-технічному навчаль
йому закладі.
У професійно-технічних навчальних закладах до розроблення та прий
няття необхідної для впровадження дистанційної форми навчання нор
мативно-правової бази застосовуються елементи технологій дистанційно-
го навчання за окремими навчальними дисциплінами. Для цих дисциплін
розробляються та атестуються дистанційні курси (перелік дисциплін ви-
значається Міністерством освіти і науки України).
При створенні відповідної нормативно-правової бази професійно-тех-
нічні заклади можуть запроваджувати навчання за поєднаною з дистан-
ційною або дистанційною формою навчання.
За поєднаною формою можуть навчатись як учні, що отримують про-
фесійно-технічну освіту, так і слухачі, що навчаються за програмами кур-
сової підготовки, перепідготовки чи підвищення робітничої кваліфікації.
Випускникам професійно-технічного навчального закладу, що навча-
лися за поєднаною з дистанційною або дистанційною формою і успішно
пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація «квалі-
фікований робітник» з набутої професії відповідного розряду і видається
державний документ про професійно-технічну освіту.
Особам, які навчались за поєднаною з дистанційною або дистанційною
формою за програмами курсової підготовки, перепідготовки або підви-
щення кваліфікації і успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, вида-
ється свідоцтво державного зразка про присвоєння або підвищення робіт-
ничої кваліфікації.
Випускникам вищого професійно-технічного навчального закладу, що
навчалися за поєднаною з дистанційною або дистанційною формою, може
присвоюватись кваліфікація «молодший спеціаліст» і видаватись диплом
державного зразка.
4.4.	Загальноосвітні навчальні заклади
Загальноосвітні навчальні заклади у своїй діяльності, що стосується
дистанційного навчання, керуються цим Положенням та Положенням про
дистанційне навчання у загальноосвітньому навчальному закладі.
У загальноосвітніх навчальних закладах до розроблення та прийняття
необхідної для впровадження дистанційної форми навчання нормативно-
правової бази застосовуються елементи технологій дистанційного навчання
за окремими навчальними дисциплінами. Для цих дисциплін розробля-
ються та атестуються дистанційні курси (перелік дисциплін визначається
Міністерством освіти і науки України).
При створенні відповідної нормативно-правової бази загальноосвітні на-
вчальні заклади можуть запроваджувати навчання за поєднаною з дистан-
448
ДОДАТКИ
ційною формою, а в окремих випадках, наприклад, для обдарованих дітей,
або дітей з особливими потребами — за дистанційною формою навчання.
Елементи технологій дистанційного навчання, поєднану з дистанцій-
ною або дистанційну форму навчання доцільно використовувати у загаль-
ноосвітніх навчальних закладах III ступеня.
Для обдарованих дітей, дітей з особливими потребами елементи тех-
нологій дистанційного навчання можуть використовуватись на всіх рівнях
загальної освіти.
Випускникам загальноосвітніх навчальних закладів II і III ступенів, що
навчались за поєднаною з дистанційною формою або дистанційною фор-
мою навчання, видається відповідний державний документ про освіту.
5.	Організація навчально-виховного процесу
за дистанційною формою навчання
Організація навчально-виховного процесу за дистанційною формою
навчання у вищому навчальному закладі реалізується у два етапи:
•	підготовчий етап;
•	етап навчально-виховного процесу.
Головним елементом підготовчого етапу є створення дистанційних кур-
сів відповідно до стандартів на технології дистанційного навчання (або
тимчасових вимог до елементів технології дистанційного навчання).
5.1.	Організація навчального процесу за дистанційною формою
навчання у вищому навчальному закладі
5.1.1.	Учасники навчально-виховного процесу
Учасниками навчально-виховного процесу, що відбувається за дис-
танційною формою навчання у вищому навчальному закладі, є:
•	педагогічні або науково-педагогічні працівники;
•	працівники вищих навчальних закладів;
•	особи, які навчаються.
5.1.2.	Педагогічні, науково-педагогічні та інші працівники
5.1.2.1.	На підготовчому етапі головну роль серед педагогічних та нау-
ково-педагогічних працівників відіграють розробники дидактичного та
методичного наповнення курсів:
•	викладачі, старші викладачі у вищих навчальних закладах 1 і 2 рів-
нів акредитації;
•	переважно доценти і професори у вищих навчальних закладах 3 і 4
рівнів акредитації.
Далі за текстом — це Автори дистанційних курсів
449
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Головна роль серед працівників вищих навчальних закладів належить
розробникам дистанційних курсів (Інтернет-версій) — методистам, прог-
рамістам, фахівцям інформаційних технологій.
5.1.2.2.	На етапі навчально-виховного процесу головна роль серед пе-
дагогічних та наукового-педагогічних працівників належить тим, хто за-
безпечує здобуття особою знань, умінь і навичок в обраній предметній
області, а також надає можливість інтелектуального, морального, духов-
ного та естетичного розвитку особистості. До них відносяться:
•	викладачі, старші викладачі у вищих навчальних закладах 1 і 2 рів-
нів акредитації;
•	асистенти, викладачі, старші викладачі, доценти, професори у ви-
щих навчальних закладах 3 і 4 рівнів акредитації.
Такі педагогічні та науково-педагогічні працівники можуть називатися
викладачами, наставниками, т’юторами, консультантами, координато-
рами. Далі за текстом цього Положення — це Викладачі.
Головна роль серед інших працівників вищих навчальних закладів на-
лежить методистам, фахівцям з інформаційних технологій, адміністра-
торам мережевого навчання, які забезпечують дотримання технологій дис-
танційного навчання.
5.1.2.3.	Педагогічні, науково-педагогічні працівники, методисти, фа-
хівці з інформаційних технологій можуть брати участь у підготовчому
етапі та навчально-виховному процесі за дистанційною формою навчання
лише за умови наявності документу про підвищення кваліфікації у сфері
дистанційного навчання.
Перелік організацій, що проводять навчання і видають відповідні доку-
менти про підвищення кваліфікації з дистанційного навчання, визначає Мі-
ністерство освіти і науки України за рекомендацією експертної комісії СДО.
Вищий навчальний заклад забезпечує підвищення кваліфікації з дис-
танційного навчання відповідних працівників не рідше, ніж один раз не
три роки.
5.1.2.4.	Робочий час педагогічних та науково-педагогічних працівни-
ків, що забезпечують дистанційне навчання за програмами підготовки та
перепідготовки фахівців — це обсяг часу Викладачів для виконання на-
вчальних, методичних, наукових, організаційних та інших робіт у поточ-
ному навчальному році, який не повинен перевищувати річний робочий
час, що визначений Кодексом України законів про працю.
Враховуючи підвищену складність підготовки методичного та дидак-
тичного наповнення дистанційних курсів у порівнянні з підготовкою мето-
дичних матеріалів для інших форм навчання, відбувається перерозподіл
робочого часу між методичними та навчальними роботами у бік змен-
шення останніх у 1,5 рази.
450
ДОДАТКИ
Підвищення складності викладання дистанційним способом також від-
бувається за рахунок принципової інноваційності цієї діяльності, освоєння
Викладачами нових видів техніки та суміжних спеціальностей у галузі
інформаційних технологій, здобуття ними практичних навичок роботи у
різних програмних середовищах і телекомунікаційних мережах тощо.
Максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних праців-
ників не перевищує 600 годин на навчальний рік, з них не менше 200 го-
дин відводиться на інтерактивну взаємодію між Викладачами та особами,
що навчаються.
Максимальне навчальне навантаження педагогічних працівників не
перевищує 480 годин на навчальний рік, з них не менше 160 годин відво-
диться на інтерактивну взаємодію між Викладачами та особами, що на-
вчаються.
Педагогічні та науково-педагогічні працівники, що залучені до дис-
танційного навчання, крім прав, що передбачені Законом України «Про
вищу освіту», мають право на підвищення оплати навчальної, методичної
та наукової роботи. Коефіцієнт підвищення рівня оплати залежить від
ступеня зростання складності цих робіт.
Рекомендації щодо норм оплати навчальної, методичної та наукової
роботи педагогічних та науково-педагогічних працівників, що задіяні у
дистанційному навчанні, наведені у додатку до Положення про дистан-
ційне навчання у вищих навчальних закладах.
5.1.3.	Особи, що навчаються за дистанційною формою
На осіб, що навчаються у вищих навчальних закладах за дистанційною
формою, поширюються назви, що вже усталені в інших формах навчання,
тобто, студенти, слухачі, курсанти, інтерни тощо. Далі за текстом цього
Положення — це Студенти.
Студенти мають права та пільги, що передбачені для осіб, які поєд-
нують роботу з навчанням.
Обов’язки Студентів не відрізняються від обов’язків осіб, що навча-
ються за заочною формою навчання.
Студентам, що успішно закінчили навчання за дистанційною формою,
гарантується видача відповідних документів, форма і статус яких не від-
різняється від форми і статусу документів, що одержують випускники
інших форм навчання.
5.1.4.	Особливості навчально-виховного процесу
в дистанційному навчанні
Навчально-виховний процес за дистанційною формою навчання органі-
зовується на підставі навчальних планів, що розроблені вищим навчальним
451
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
закладом, при виконанні вимог до всіх елементів технологій дистанцій-
ного навчання.
Навчальний процес за дистанційною формою у вищих навчальних
закладах здійснюється у таких формах:
•	навчальні заняття;
•	виконання проектних завдань;
•	практична підготовка;
•	контрольні заходи.
5.1.4.1.	Основними видами навчальних занять при дистанційному на-
вчанні є:
•	самостійне вивчення навчального матеріалу дистанційного курсу;
•	консультація;
•	семінар, дискусія;
•	практичне заняття;
•	лабораторне заняття.
Самостійне вивчення передбачає використання навчальних матеріалів
дистанційних курсів, які Студенти одержують через Інтернет (Інтранет,
корпоративну мережу) або на магнітному носії (СП-КОМ).
Вимоги щодо вивчення навчального матеріалу конкретної дисципліни
визначаються навчальною програмою дисципліни, методичними вказів-
ками, інструкціями і завданнями, що містяться у дистанційному курсі.
Консультація — одна з основних форм навчального заняття при дис-
танційному навчанні при якій Студенти в асинхронному режимі через
електронну пошту отримують відповіді від Викладача на конкретні за-
питання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх прак-
тичного застосування.
Семінарське навчальне заняття — це «обговорення» попередньо ви-
вчених тем, до яких студенти готують тези виступів на підставі вико-
наних завдань (рефератів).
Семінар проводиться у синхронному режимі (в реальному часі) з ви-
користанням всіх можливостей Інтернет.
Дискусія — це навчальне заняття, під час якого відбувається вирішен-
ня проблеми, попередньо визначеної Викладачем, шляхом обговорення її
Студентами між собою та з Викладачем.
Дискусія проводиться у синхронному режимі з використанням всіх
можливостей Інтернет щодо спілкування в режимі оп-Ппе.
Практичне заняття — це навчальне заняття, під час якого відбувається
детальний розгляд Студентами окремих теоретичних положень навчаль-
ної дисципліни та формуються вміння і навички їхнього практичного за-
стосування шляхом індивідуального виконання ними відповідно до сфор-
мульованих у дистанційному курсі завдань.
452
ДОДАТКИ
Практичні заняття виконуються дистанційно, результати надсилають-
ся Викладачеві через Інтернет (електронну пошту).
Лабораторне заняття — форма навчального заняття, при якому Сту-
денти особисто проводять натурні або імітаційні експерименти чи досліди
з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень кон-
кретної навчальної дисципліни, набувають практичних навичок роботи з
лабораторним устаткуванням, обладнанням, вимірювальною апаратурою,
обчислювальною технікою, методикою експериментальних досліджень у
конкретній предметній галузі.
Лабораторні заняття в залежності від напряму (спеціальності) підго-
товки, рівня матеріально-технічної оснащеності реальних лабораторій,
можливостей створення і використання віртуальних лабораторій можуть
провадитись у формі одного з наступних варіантів:
•	очно у спеціально обладнаних навчальних лабораторіях;
•	дистанційно з використанням відповідних моделюючих програм (ему-
ляторів), віртуальних лабораторій;
•	за змішаною формою (частина — за першим, а частина — за другим
варіантами).
Перелік напрямів (спеціальностей), за якими не допускається дистан-
ційне виконання лабораторних робіт, готує МНК СДО і затверджує Мі-
ністерство освіти і науки України.
Штатна чисельність працівників, співвідношення кількості Студентів
та Викладачів для ефективного проведення навчальних занять кожного
виду; обсяг часу, що відведений Викладачам для участі у навчальних за-
няттях кожного виду; оплата роботи викладача визначаються відповід-
ними нормами, рекомендації щодо яких наведені у додатку до Положення
про дистанційне навчання у вищому навчальному закладі.
5.1.4.2.	Виконання проектних завдань у дистанційному навчанні пе-
редбачає виконання курсових та дипломного проектів (робіт), що вико-
нуються Студентами самостійно при консультуванні з керівниками про-
ектів, Викладачами та консультантами через електронну пошту або очно.
Проектні завдання оформлюються Студентами в електронному вигля-
ді та на паперовому носії.
Готові проектні завдання на паперовому носії разом із висновками керів-
ника проекту те рецензентів надсилаються до навчального закладу пош-
тою або подаються особисто, а електронний варіант — через Інтернет (елект-
ронну пошту).
Захист проектних завдань відбувається очно (а у разі створення юри-
дичних і організаційних умов та інформаційно-технологічних засобів, ще
забезпечують аутентифікацію Студентів гарантованого рівня, — дистан-
ційно) перед відповідними комісіями за участю керівника проекту.
453
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Проектні завдання зберігаються у спеціальних архівах на паперовому
носії та в електронній формі на магнітному носії (на дискетах чи СП-ВОМ)
протягом визначеного терміну: курсові — протягом 1 року, дипломні —
5 років.
5.1.4.3.	Практична підготовка Студентів провадиться в умовах профе-
сійної діяльності під організаційно-методичним керівництвом вищого на-
вчального закладу.
Студенти дистанційної форми навчання, які працюють за обраним у
вищому навчальному закладі фахом, .звільняються від проходження прак-
тичної підготовки.
В інших випадках Студенти, що навчаються за програмами підготов-
ки фахівців, проходять практичну підготовку за відповідною програмою
вищого навчального закладу.
5.1.4.4.	Контрольні заходи включають вхідний, поточний, рубіжний та
підсумковий контроль.
Основною формою вхідного, поточного та рубіжного контролю є тесту-
вання. Крім того поточний контроль здійснюється під час проведення прак-
тичних, лабораторних, семінарських занять та дискусій.
Перевірка тестів, практичних та лабораторних робіт відбувається дис-
танційно удвох режимах: автоматизовано та безпосередньо Викладачем.
Структура та організація дистанційного курсу надає Студентам мож-
ливість самоконтролю.
Підсумковий контроль включає для Студентів, що навчаються за прог-
рамами підготовки, перепідготовки — семестровий контроль та державну
атестацію студента.
Семестровий контроль провадиться у формах семестрового екзамену,
диференційованого заліку або заліку з конкретної навчальної дисципліни
в обсязі навчального матеріалу, визначеного навчальною програмою.
Семестровий екзамен та диференційований залік до розроблення і впро-
вадження механізму аутентифікації учасників процесу дистанційного на-
вчання гарантованого рівня провадиться в очній формі.
Семестровий залік може провадитись очно або дистанційно. Форму
заліку обирає вищий навчальний заклад.
Екзамени та заліки складаються Студентами в період екзаменаційних
сесій. Вищий навчальний заклад може встановити Студентам індивіду-
альні терміни складання заліків та екзаменів.
Тривалість екзаменаційної сесії встановлюється вищим навчальним
закладом і не може бути коротше за 7 днів.
Результати поточного та семестрового контролю (екзаменів та дифе-
ренційованих заліків) можуть оцінюватись за чотирибальною шкалою або
за рейтинговою системою з подальшим прирівнюванням до оцінок за чо-
тирибальною шкалою.
454
ДОДАТКИ
Результати контролю зберігаються в електронному вигляді (екзаме-
наційна відомість, залікова книжка, навчальна картка студента) і можуть
дублюватись на паперових носіях.
Державна атестація Студентів, що навчаються за дистанційною фор-
мою, до розроблення і впровадження механізму аутентифікації учасників
навчального процесу гарантованого рівня відбувається очно і не відрізня-
ється від державної атестації студентів інших форм навчання.
Підсумковий контроль для осіб, що навчаються за програмами роз-
ширення профілю, спеціалізації та стажування, може відбуватись очно або
дистанційно за вибором навчального закладу, що надає освітні послуги за
цими програмами.
Підсумковий контроль для осіб, що навчаються за окремими дистан-
ційними курсами або блоками курсів з метою підвищення свого освіт-
нього рівня, відбувається дистанційно у порядку, що встановлюється на-
вчальним закладом.
5.2, Організація навчально-виховного (навчально-виробничого)
процесу за дистанційною формою навчання
у професійно-технічному навчальному закладі
5.2.1.	Учасники навчально-виховного
(навчально-виробничого) процесу
Учасниками навчально-виховного (навчально-виробничого) процесу,
що відбувається за технологіями дистанційного навчання у професійно-
технічному навчальному закладі, є:
•	педагогічні працівники (викладачі, вихователі, майстри та інструк-
тори виробничого навчання, методисти, практичні психологи, со-
ціальні психологи), далі за текстом — Викладачі;
•	інженерно-технічні працівники та допоміжний персонал (адміністра-
тор мережевого навчання, програміст, лаборант тощо);
•	учні (слухачі).
5.2.2.	Педагогічні та інженерно-технічні працівники
Педагогічні та інженерно-технічні працівники можуть стати учасни-
ками навчального процесу у дистанційній формі лише за умови прохо-
дження ними навчання за програмою підвищення кваліфікації щодо за-
стосування технологій дистанційного навчання із отриманням відповідних
документів (сертифікатів).
Професійно-технічний заклад забезпечує підвищення кваліфікації з
дистанційного навчання відповідних працівників не рідше, ніж один раз
на три роки.
Перерозподіл робочого часу Викладачів між окремими видами робіт від-
бувається відповідно до Положення про дистанційне навчання у професійно-
455
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
технічному навчальному закладі з урахуванням підвищення складност
робіт і рівня професіоналізму, як під час підготовки дистанційних курсів,
так і при проведенні навчання через телекомунікаційну мережу.
Розміри тарифних ставок, обсяг навчального навантаження Викладачів
та учнів (слухачів) за різними видами навчальних занять з урахуванням
санітарно-гігієнічних та психологічних норм організації навчально-ви-
ховного (навчально-виробничого) процесу визначаються Положенням пре
дистанційне навчання у професійно-технічному закладі.
5.2.3.	Учні (слухачі)
Учні (слухачі), що навчаються у професійно-технічних навчальних зак-
ладах з використанням технологій дистанційного навчання, мають такі
самі права та обов’язки, як і інші учні (слухачі) цих закладів.
5.2.4.	Організація навчального процесу
Навчальний процес з використанням технологій дистанційного на-
вчання організовується на підставі навчальних планів первинної професій-
ної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації робітників,
навчальних програм з навчальних предметів та навчальних програм з ви-
робничого навчання.
Навчальний процес за технологіями дистанційного навчання у про-
фесійно-технічному навчальному закладі здійснюється у таких видах під-
готовки:
•	природничо-математичній,
•	гуманітарній,
•	загально-технічній,
•	професійно-теоретичній.
Професійно-практична підготовка здійснюється очно (крім випадків,
що передбачені для підготовки осіб з особливими потребами).
Трансформація форм навчального процесу, видів навчальних занять,
щодо застосування в них технологій дистанційного навчання, визначається
Положенням про дистанційне навчання у професійно-технічних навчаль-
них закладах.
5.3. Організація навчально-виховного процесу
за технологіями дистанційного навчання
у загальноосвітньому навчальному закладі
5.3.1. Учасники навчально-виховного процесу
Учасниками навчально-виховного процесу, що відбувається за техноло-
гіями дистанційного навчання у загальноосвітньому навчальному закладі, є:
•	педагогічні працівники, психологи, соціальні педагоги (далі за текс-
том — Вчителі);
456
ДОДАТКИ
•	інженерно-технічні працівники та допоміжний персонал (адміністра-
тор мережевого навчання, програміст, лаборант тощо);
•	учні (вихованці).
5.3.2.	Вчителі та інженерно-технічні працівники
Вчителі та інженерно-технічні працівники можуть стати учасниками
навчального процесу у дистанційній формі лише за умови проходження
ними навчання за програмою підвищення кваліфікації щодо застосування
технологій дистанційного навчання із отриманням відповідних документів
(сертифікатів).
Загальноосвітній заклад забезпечує підвищення кваліфікації з дистанцій-
ного навчання відповідних працівників не рідше, ніж один раз на три роки.
Перерозподіл робочого часу Вчителів між окремими видами робіт відб-
увається відповідно до Положення про дистанційне навчання у загально-
освітньому навчальному закладі з урахуванням підвищення складності
робіт і рівня професіоналізму як на етапі підготовки дистанційних курсів,
так і при проведенні навчання через телекомунікаційну мережу.
Розміри тарифних ставок, обсяг навчального навантаження Вчителів
та учнів (вихованців) за різними видами і формами навчальних занять з
урахуванням санітарно-гігієнічних та психологічних норм організації на-
вчально-виховного процесу визначаються Положенням про дистанційне
навчання у загальноосвітньому навчальному закладі.
5.3.3.	Учні (вихованці)
Учні (вихованці), що навчаються у загальноосвітньому навчальному
закладі з використанням технологій дистанційного навчання, мають такі
самі права та обов’язки, як і інші учні (вихованці) цього закладу.
5.3.4.	Організація навчального процесу
Навчальний процес з використанням технологій дистанційного на-
вчання організовується відповідно до робочих навчальних планів при ви-
конанні вимог до всіх елементів технологій дистанційного навчання.
Трансформація форм, засобів і методів навчання та виховання щодо за-
стосування в них технологій дистанційного навчання визначається Положен-
ням про дистанційне навчання у загальноосвітньому навчальному закладі.
6.	Забезпечення дистанційної освіти
6.1.	Науково-методичне забезпечення дистанційного навчання
6.1.1. Заклади та установи, що беруть участь
у науково-методичному забезпеченні дистанційного навчання
Науково-методичне забезпечення дистанційного навчання здійснюєть-
ся Міністерством освіти і науки України, іншими центральними органами
457
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади,
науково-методична комісія СДО, науково-методичні установи, що підпо-
рядковані Міністерству освіти і науки, науково-дослідні установи та інс-
титути післядипломної педагогічної освіти Академії педагогічних наук
України, центри СДО, інші організації та установи, які мають суттєві
наукові та науково-методичні наробки з цих питань.
6.1.2.	Напрями науково-методичного забезпечення
Основними напрямами науково-методичного забезпечення дистанцій-
ного навчання є:
•	розроблення наукових основ дистанційного навчання для всіх освітніх
рівнів та напрямів підготовки, перепідготовки, розширення профілю
(підвищення кваліфікації);
•	розроблення критеріїв, засобів і систем контролю якості дистанцій-
ного навчання;
•	розроблення єдиних вимог до навчальних планів, програм і норма-
тивів дистанційного навчання, виходячи із відповідних державних
стандартів освіти з доповненнями і змінами щодо дистанційної фор-
ми навчання;
•	розроблення та апробації технологій дистанційного навчання з ураху-
ванням міжнародних стандартів на системи мережевого навчання;
•	розроблення дидактичного та методичного наповнення дистанційних
курсів;
•	участь у створенні науково-методичних основ функціонування банку
атестованих дистанційних курсів, які сприяють забезпеченню за-
хисту авторських та майнових прав їхніх розробників.
6.2.	Кадрове забезпечення дистанційного навчання
6.2.1.	Категорії кадрового забезпечення дистанційного навчання
Кадрове забезпечення дистанційного навчання реалізується постійно
діючою системою підготовки (підвищення кваліфікації) таких категорій
фахівців дистанційного навчання:
•	педагогічних та науково-педагогічних працівників навчальних закладів;
-	фахівців з інформаційних технологій — програмістів, адміністраторів
мережевого навчання;
•	менеджерів дистанційного навчання;
•	методистів дистанційного навчання;
•	експертів дистанційної освіти.
6.2.2.	Система підготовки (підвищення кваліфікації)
фахівців дистанційного навчання
Механізм створення та функціонування постійно діючої системи під-
готовки (підвищення кваліфікації) фахівців дистанційного навчання, а
458
ДОДАТКИ
також методичне забезпечення цієї підготовки розробляються науково-
методичною комісією СДО. Перелік центрів СДО, на базі яких проводиться
підготовка (підвищення кваліфікації) фахівців, затверджується Міністер-
ством освіти і науки.
Рівень знань та умінь фахівців, що задіяні у дистанційному навчанні,
повинен відповідати стандартам на кадрове забезпечення дистанційного
навчання або тимчасовим вимогам до нього.
Усі фахівці, що задіяні у сфері дистанційної освіти, повинні бути атес-
тованими і мати відповідні документи (сертифікати), що підтверджують
достатність їхнього рівня знань і умінь для якісного забезпечення ними
технологій дистанційного навчання.
6.3,	Технічне забезпечення дистанційного навчання
Технічне забезпечення дистанційного навчання включає в себе:
•	телекомунікаційне забезпечення;
•	апаратне забезпечення;
•	програмне забезпечення;
•	інформаційне забезпечення.
Конкретні вимоги до технічного забезпечення дистанційного навчання
у межах СДО надані у додатку до цього Положення.
6.3.1.	Телекомунікаційне забезпечення
Важливою частиною технічного забезпечення дистанційного навчання
є телекомунікації, що підтримують функціонування освітньої мережі та
забезпечують доступ до Інтернет всім учасникам процесу дистанційного
навчання.
Для розвитку системи дистанційної освіти навчальні заклади, потен-
ційні слухачі та відкриті інформаційні ресурси Інтернет повинні бути по-
в’язані якісною національною та світовою мережею Інтернет.
6.3.2.	Апаратне забезпечення
До апаратного забезпечення відносяться:
•	сервери для розміщення дистанційних курсів, \УЕВ-сайтів та відпо-
відних сервісних служб;
•	робочі станції для Викладачів, допоміжного персоналу та осіб, ще
навчаються;
•	мережеве обладнання для об’єднання серверів та робочих станцій у
єдину локальну систему та забезпечення їхнього підключення до
Інтернет (інтранет).
Кількість та потужність комп’ютерів для серверів залежить від кіль-
кості слухачів та інтенсивності навчання.
Характеристики комп’ютерів для робочих станцій Викладачів та
осіб, що забезпечують процес дистанційного навчання, визначаються
459
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
навчальним закладом в залежності від обраних технологічних прийомів
навчання.
Для осіб, що навчаються, визначається мінімально припустима кон-
фігурація.
6.3.3.	Програмне забезпечення
Програмне забезпечення дистанційного навчання складають:
•	НТТР сервери для підтримки \¥ЕВ-сайтів та інформаційних ресурсів;
•	системне програмне забезпечення для підтримки роботи серверів і
робочих станцій;
•	прикладне програмне забезпечення, за допомогою якого реалізується
адміністрування та загальне забезпечення дистанційного навчання,
або платформи дистанційного навчання;
•	прикладне програмне забезпечення для Викладачів та осіб, що на-
вчаються, за допомогою якого реалізуються конкретні рішення ор-
ганізації навчального процесу у дистанційній формі;
•	прикладне програмне забезпечення для створення навчальних ма-
теріалів дистанційних курсів (редактори тексту, графіки, відео, зву-
ку, анімаційні пакети тощо).
•	програмне забезпечення, що рекомендоване, або розповсюджується
навчальним закладом дистанційної освіти для його використання у
дистанційному навчанні особами, що навчаються.
6.3.4.	Інформаційне забезпечення
До інформаційного забезпечення дистанційної освіти відносяться ін-
формаційні ресурси, які використовуються у процесі дистанційного на-
вчання (окремі дистанційні курси, електронні бібліотеки, БАДК, інші бази
та банки даних, у тому числі й ті, що знаходяться в мережі Інтернет), і
забезпечення постійного та швидкого підключення локальних мереж освіт-
ніх закладів до цих інформаційних ресурсів.
Мінімальна швидкість такого підключення визначається в залежності
від кількості слухачів та інтенсивності навчання.
6.4. Матеріально-технічна база дистанційної освіти
Матеріально-технічна база навчальних закладів включає будівлі, спо-
руди, землю, комунікації, обладнання та інші цінності.
Вимоги до матеріально-технічної бази навчальних закладів з дистан-
ційною формою навчання визначаються відповідними будівельними та
санітарно-гігієнічними нормами та правилами, що містяться у додат-
ках до положень про дистанційне навчання у відповідних навчальних
закладах.
460
ДОДАТКИ
Головний принцип при розробленні будівельних норм полягає у тому,
що для дистанційного навчання необхідні приміщення, обладнані комп’ю-
терною та оргтехнікою, для роботи: викладачів, методистів, адміністра-
торів мережевого навчання, програмістів, розробників курсів (з ураху-
ванням змінної роботи в мережі Інтернет). Крім того, в цих приміщеннях
можуть очно складатися іспити під час екзаменаційних сесій.
Для проведення екзаменаційних сесій навчальні заклади з дистанцій-
ною формою навчання можуть використовувати (орендувати) інші примі-
щення, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам до навчальних при-
міщень з комп’ютерною технікою.
7.	Фінансові відносини в сфері дистанційної освіти
Освітні послуги, що надають навчальні заклади, інші заклади, орга-
нізації та установи за технологіями дистанційного навчання є платними.
Плата за дистанційне навчання може вноситись фізичними та юри-
дичними особами.
Плата за навчання осіб із соціально незахищених груп здійснюється
за рахунок коштів державного бюджету, окремих відповідних програм,
грантів, добровільних внесків і пожертв.
Фінансування складових інфраструктури системи дистанційної освіти
здійснюється за рахунок коштів:
•	державного бюджету, призначених для фінансування Міністерства
освіти і науки та інших центральних органів виконавчої влади, які
мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади, для виконан-
ня відповідних програм розвитку системи дистанційної освіти в
Україні;
•	від виконання господарчих договорів;
•	від осіб, що навчаються;
•	отриманих грантів;
•	добровільних внесків і пожертв;
•	інших надходжень, що не заборонені чинним законодавством.
Навчальні заклади, організації та установи, що надають освітні послу-
ги за технологіями дистанційного навчання, але не входять до системи
дистанційного навчання, можуть фінансуватись з тих самих джерел, крім
державного бюджету.
Фінансові відносини між навчальними закладами, організаціями та
установами в сфері дистанційної освіти здійснюються відповідно до дво-
сторонніх або багатосторонніх договорів.
Участь у створенні і використанні Банку атестованих дистанційних
курсів відбувається на госпрозрахункових засадах.
461
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
8.	Міжнародне співробітництво
у сфері дистанційної освіти
8.1.	Головні напрями міжнародного співробітництва
у сфері дистанційної освіти
Головними напрямами міжнародного співробітництва у сфері дистан
ційної освіти є:
•	участь у проектах і програмах, спрямованих на входження системи
дистанційної освіти України у світову освітню систему зі збережен
ням національних інтересів і здобутків вітчизняної освіти;
•	участь у проектах і програмах інтегрування телекомунікаційної мере-
жі для навчальних закладів та наукових установ (УРАН) у європей-
ські та світові науково-освітні телекомунікаційні мережі;
•	проведення спільних наукових досліджень щодо розвитку технологій
дистанційного навчання;
•	участь у розробленні міжнародних стандартів та технології дистан-
ційного навчання;
•	надання послуг, пов’язаних із здобуттям вищої освіти за техноло-
гіями дистанційного навчання іноземним громадянам;
•	відрядження за кордоном педагогічних, науково-педагогічних праців-
ників та інших фахівців з метою підвищення кваліфікації з дистан-
ційного навчання відповідно до міжнародних договорів України, а та-
кож прямих договорів навчальних закладів з іноземними партнерами.
8.2.	Права учасників міжнародного співробітництва
Навчальні заклади мають право здійснювати міжнародне співробіт-
ництво в сфері дистанційної освіти, укладати відповідні договори, вста-
новлювати прямі зв’язки з навчальними закладами іноземних держав,
міжнародними організаціями, фондами тощо відповідно до законодавства.
Закон України
ПРО ІНФОРМАЦІЮ
від 2 жовтня 1992р. № 2657-ХІІ
(ВВР, 1992 р., № 48, ст. 650)
(Введений в дію Постановою Верховної Ради України від 2 жовт-
ня 1992 р. № 2658-ХІІ)
Цей Закон закріплює право громадян України на інформацію, закла-
дає правові основи інформаційної діяльності.
462
ДОДАТКИ
Грунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Ак-
ті проголошення її незалежності, Закон стверджує інформаційний сувере-
нітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в
галузі інформації.
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення інформації
Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголо-
шені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі
та навколишньому природному середовищі.
Стаття 2. Мета і завдання Закону
Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання,
поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформа-
цію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також сис-
тему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних
відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає
особу та суспільство від неправдивої інформації.
Стаття 3. Сфера дії Закону
Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які вини-
кають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одер-
жанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.
Стаття 4. Законодавство про інформацію
Законодавство України про інформацію складають Конституція Украї-
ни, цей Закон законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби
інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, та
принципи і норми міжнародного права.
Стаття 5. Основні принципи інформаційних відносин
Основними принципами інформаційних відносин є:
гарантованість права на іформацію;
відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;
об’єктивність, вірогідність інформації;
повнота і точність інформації;
законність одержання, використання, поширення та зберігання інфор-
мації.
Стаття 6. Державна інформаційна політика
Державна інформаційна політика — це сукупність основних напрямів
і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню
та зберіганню інформації.
463
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є:
забезпечення доступу громадян до інформації;
створення національних систем і мереж інформації;
зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, пра-
вових і наукових основ інформаційної діяльності;
забезпечення ефективного використання інформації;
сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національ-
них інформаційних ресурсів;
створення загальної системи охорони інформації;
сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гаран-
тування інформаційного суверенітету України.
Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи
державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спе-
ціальної компетенції.
Стаття 7. Суб’єкти інформаційних відносин
Суб’єктами інформаційних відносин є:
громадяни України;
юридичні особи; держава.
Суб’єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону мо-
жуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжна-
родні організації та особи без громадянства.
Стаття 8. Об’єкти інформаційних відносин
Об’єктами інформаційних відносин є документована або публічно ого-
лошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки,
культури, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.
Стаття 9. Право на інформацію
Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи маютт> пра-
во на інформацію, що передбачує можливість вільного одержання, вико-
ристання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалі-
зації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і
функцій.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами
і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні,
соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси
інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка
стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
Стаття 10. Гарантії права на інформацію
Право на інформацію забезпечується:
464
ДОДАТКИ
обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіо-
нального самоврядування інформувати про свою діяльність та прий-
няті рішення;
створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб
або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до
інформації;
вільним доступом суб’єктів інформаційних відносин до статистичних
даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього
доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими
умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;
створенням механізму здійснення права на інформацію;
здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про
інформацію;
встановленням відповідальності за порушення законодавства про ін-
формацію.
Стаття 11. Мова інформації
Мова інформації визначається Законом «Про мови в Україні», іншими
законодавчими актами України в цій галузі, міжнародними договорами
та угодами, ратифікованими Україною.
Розділ II
ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Стаття 12. Визначення інформаційної діяльності
Інформаційна діяльність — це сукупність дій, спрямованих на задо-
волення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.
З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи
місцевого і регіонального самоврядування створюють інформаційні служ-
би, системи, мережі, бази і банки даних.
Порядок їх створення, структура, права та обов’язки визначаються
Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, а
також органами місцевого і регіонального самоврядування.
Стаття 13. Основні напрями інформаційної діяльності
Основними напрямами інформаційної діяльності є: політичний, еко-
номічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжна-
родний тощо.
Держава зобов’язана постійно дбати про своєчасне створення, належне
функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і бає
даних у всіх напрямах інформаційної діяльності.
465
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Держава гарантує свободу інформаційної діяльності в цих напрямам
всім громадянам та юридичним особам в межах їх прав і свобод, функцій
і повноважень.
Стаття 14. Основні види інформаційної діяльності
Основними видами інформаційної діяльності є одержання, викорис
тання, поширення та зберігання інформації.
Одержання інформації — це набуття, придбання, накопичення відпо-
відно до чинного законодавства України документованої або публічно ого-
лошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.
Використання інформації — це задоволення інформаційних потреб
громадян, юридичних осіб і держави.
Поширення інформації — це розповсюдження, обнародування, реа-
лізація у встановленому законом порядку документованої або публічно
оголошуваної інформації.
Зберігання інформації — це забезпечення належного стану інформації
та її матеріальних носіїв.
Одержання, використання, поширення та зберігання документованої або
публічно оголошуваної інформації здійснюється у порядку, передбаченому
цим Законом та іншими законодавчими актами в галузі інформації.
Стаття 15. Професійна освіта в галузі інформаційної діяльності
В Україні створюються умови для здобуття професійної освіти в галузі
інформаційної діяльності через систему її навчальних закладів.
Порядок створення навчальних закладів інформаційного напряму (жур-
налістики, статистики, бібліотечної та архівної справи, науково-інфор-
маційної діяльності визначаються Законом України «Про освіту» та ін-
шими закондавчими актами.
Стаття 16. Організація наукових досліджень в галузі інформаційної
діяльності
Для забезпечення успішного функціонування і розвитку національних
систем інформації в Україні здійснюються пошукові фундаментальні та
прикладні наукові дослідження в галузі інформаційної діяльності.
З цією метою створюються наукові установи, науково-виробничі під-
розділи, об’єднання, асоціації, центри нових інформаційних технологій та
інші формування, в тому числі за участю зарубіжних партнерів.
Фінансування пошукових і фундаментальних наукових досліджень,
наукових програм, проектів державного значення у науково-дослідних
установах і навчальних закладах здійснюється за рахунок бюджетних асиг-
нувань, власних коштів та коштів замовників.
Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється, як пра-
вило, на договірній або контрактовій основі, а їх результати можуть бутс
об’єктом товарних відносин.
466
ДОДАТКИ
Розділ III
ГАЛУЗІ, ВИДИ, ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ТА РЕЖИМ
ДОСТУПУ ДО НЕЇ
Стаття 17. Галузі інформації
Галузі інформації — це сукупність документованих або публічно ого-
лошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності су-
спільства та держави.
Основними галузями інформації є: політична, економіччна, духовна,
науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.
Стаття 18. Види інформації
Основними видами інформації є:
статистична інформація;
масова інформація;
інформація про діяльність державних органів влади та органів місце-
вого і регіонального самоврядування;
правова інформація;
інформація про особу;
інформація довідково-енциклопедичного характеру;
соціологічна інформація.
Стаття 19. Статистична інформація
Статистична інформація — це офіційна документована державна інфор-
мація, що дає кількісну характеристику подій та явиш, які відбуваються
в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя України.
Державна Статистична інформація підлягає систематичному відкри-
тому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових
закладів та інших заінтересованих організацій до неопублікованих ста-
тистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, встановлених цим
Законом.
Система статистичної інформації, її джерела і режим визначаються
Законом України «Про державну статистику» та іншими правовими ак-
тами в цій галузі.
Стаття 20. Масова інформація та її засоби
Масова інформація — це публічно поширювана друкована та аудіо-
візуальна інформація.
Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані ви-
дання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визна-
ченим тиражем.
Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, теле-
бачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.
467
ВИ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ 1 КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засо-
бів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби.
Стаття 21. Інформація державних органів та органів місцевого
і регіонального самоврядування
Інформація державних органів та органів місцевого і регіональногс
самоврядування — це офіційна документована інформація, яка створю-
ється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової
влади, органів місцевого і регіонального самоврядування.
Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України,
інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Пре-
зидента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти держав-
них органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування.
Інформація державних органів та органів місцевого і регіональногс
самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом:
опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення ін-
формаційними службами відповідних державних органів і організацій;
опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного
оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації;
безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмове
чи іншими способами);
надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;
оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.
Джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання
офіційної інформації державних органів та органів Місцевого і регіональ-
ного самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи.
Законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав, свобод і за-
конних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають
юридичної сили.
Стаття 22. Правова інформація
Правова інформація — це сукупність документованих або публічно ого-
лошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юри-
дичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу
з ними та їх профілактику тощо.
Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законо-
давчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди,
норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові ак-
ти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші дже-
рела інформації з правових питань.
З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних
актів всім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими
тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності.
468
ДОДАТКИ
Стаття 23. Інформація про особу
Інформація про особу — це сукупність документованих або публічно
оголошених відмостей про особу.
Основними даними про особу (персональними даними) є: національ-
ність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса,
дата і місце народження.
Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім’я
документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані
державними органами влади та органами місцевого і регіонального само-
врядування в межах своїх повноважень.
Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди,
за винятком випадків, передбачених законом.
Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про
неї. Інформація про особу охороняється Законом.
Стаття 24. Інформація довідково-енциклопедичного характеру
Інформація довідково-енциклопедичного характеру — це системати-
зовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне,
державне життя та навколишнє природне середовище.
Основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії, словники, до-
відники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні
матеріали тощо, а також довідки, що даються уповноваженими на те дер-
жавними органами та органами місцевого і регіонального самоврядуван-
ня, об’єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автома-
тизованими інформаційними системами.
Система цієї інформації, доступ до неї регулюються бібліотечними,
архівними та іншим галузевим законодавством.
Стаття 25. Соціологічна інформація
Соціологічна інформація — це документовані або публічно оголошені
відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспіль-
них подій та явищ, процесів, фактів.
Основними джерелами соціологічної інформації є документовані абс
публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологіч-
них опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень.
Соціологічні дослідження здійснюються державними органами, об’єд-
наннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.
Статтпя 26. Джерела інформації
Джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії
інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою мате-
ріальні об’єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів
масової інформації, публічні виступи.
462
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Стаття 27. Документ в інформаційних відносинах
Документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання,
зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її не
папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.
Первинний документ — це документ, що містить в собі вихідну інфор-
мацію.
Вторинний документ — це документ, що являє собою результат ана-
літико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів.
Стаття 28. Режим доступу до інформації
Режим доступу до інформації — це передбачений правовими нормами
порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації.
За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію
та інформацію з обмеженим доступом.
Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.
Завдання контролю за режимом доступу до інформації полягає у забез-
печенні додержання вимог законодавства про інформацію всіма держав-
ними органами, підприємствами, установами та організаціями, недопу-
щенні необгрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації а
обмеженим доступом.
Державний контроль за додержанням встановленого режиму здійсню-
ється спеціальними органами, які визначають Верховна Рада України і
Кабінет Міністрів України.
У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати від уря-
дових установ, міністерств, відомств звіти, які містять відомості про їх
діяльність по забезпеченню інформацією заінтересованих осіб (кількість
випадків відмови у наданні доступу до інформації із зазначенням мотивів
таких відмов; кількість та обґрунтування застосування режиму обмеже-
ного доступу до окремих видів інформації: кількість скарг на неправомірні
дії посадових осіб, які відмовили у доступі до інформації, та вжиті щодо
них заходи тощо).
Стаття 29. Доступ до відкритої інформації
Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:
систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюле-
тенях, збірниках);
поширення її засобами масової комунікації;
безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним
органам та юридичним особам.
Порядок і умови надання громадянам, державним органам, юридич-
ним особам і представникам громадськості відомостей за запитами вста-
новлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо надання інфор-
мації здійснюється на договірній основі.
470
ДОДАТКИ
Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється
законом.
Переважним правом на одержання інформації користуються грома-
дяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних
обов’язків.
Стаття ЗО. Інформація з обмеженим доступом
Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поді-
ляється на конфіденціальну і таємну.
Конфіденціальна інформація — це відомості, які знаходяться у воло-
дінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних
осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Завдання контролю за режимом доступу до інформації полягає у забез-
печенні додержання вимог законодавства про інформацію всіма держав-
ними органами, підприємствами, установами та організаціями, недопу-
щенні необґрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з
обмеженим доступом.
Державний контроль за додержанням встановленого режиму здійсню-
ється спеціальними органами, які визначають Верховна Рада України і
Кабінет Міністрів України.
У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати від уря-
дових установ, міністерств, відомств звіти, які містять відомості про їх
діяльність по забезпеченню інформацією заінтересованих осіб (кількість
випадків відмови у наданні доступу до інформації із зазначенням мотивів
таких відмов; кількість та обґрунтування застосування режиму обмеже-
ного доступу до окремих видів інформації: кількість скарг на неправомірні
дії посадових осіб, які відмовили у доступі до інформації, та вжиті щодо
них заходи тощо).
Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного,
ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру,
одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного,
ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не
порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим
доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденціальної, та
встановлюють для неї систему (способи) захисту.
Виняток становить інформація комерційного та банківського харак-
теру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною
Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань ста-
тистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація,
приховування якої являє загрозу життю і здоров’ю людей.
До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які
становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголо-
шення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.
471
ВВІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять
державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно де
закону про цю інформацію.
Порядок обігу таємної інформації та її захисту визначається відповід-
ними державними органами за умови додержання вимог, встановлених
цим Законом.
Порядок і терміни обнародування таємної інформації визначаються
відповідним законом.
Стаття 31. Доступ громадян до інформації про них
Громадяни мають право:
знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою ме-
тою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються;
доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту,
доречність тощо.
Державні органи та організації, органи місцевого і регіонального само-
врядування, інформаційні системи яких вміщують інформацію про гро-
мадян, зобов’язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу
осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також
вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї. У
разі порушень цих вимог Закон гарантує захист громадян від завданої їм
шкоди використанням такої інформації.
Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зіб-
раних відповідно до чинного законодавства державними органами, орга-
нізаціями і посадовими особами.
Зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це
необхідно для законно встановленої мети.
Всі організації, які збирають інформацію про громадян, повинні до
початку роботи з нею здійснити у встановленому Кабінетом Міністрів Ук-
раїни порядку державну реєстрацію відповідних баз даних.
Необхідна кількість даних про громадян, яку можна одержати закон-
ним шляхом, має бути максимально обмеженою і може використовува-
тися лише для законно встановленої мети.
Відмова в доступі до такої інформації, або приховування її, або неза-
конні збирання, використання, зберігання чи поширення можуть бути
оскаржені до суду.
Стаття 32. Інформаційний запит щодо доступу до офіційних
документіві запит щодо надання письмової
або усної інформації
Під інформаційним запитом (надалі — запитом) щодо доступу до офі-
ційних документів у цьому Законі розуміється звернення з вимогою про на-
472
ДОДАТКИ
дання можливості ознайомлення з офіційними документами. Запит може
бути індивідуальним або колективним. Він подається у письмовій формі.
Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати
надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується
цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, пе-
редбачених цим Законом.
Під запитом щодо надання письмової або усної інформації у цьому
Законі розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інфор-
мацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади
України, їх посадових осіб з окремих питань.
Громадяни України, державні органи, організації і об’єднання грома-
дян (надалі — запитувачі) подають запит відповідному органу законодав-
чої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам.
У запиті повинно бути зазначено прізвище, ім’я та по батькові запи-
тувача, документ, письмова або усна інформація, що його цікавить, та
адреса, за якою він бажає одержати відповідь.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові
особи зобов’язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності, пись-
мово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх по-
садових осіб.
Стаття 33. Термін розгляду запиту щодо доступу
до офіційних документів
Термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не
повинен перевищувати десяти календарних днів.
Протягом вказаного терміну державна установа письмово доводить до
відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний
документ не підлягає наданню для ознайомлення.
Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не пе-
редбачено законом.
Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо запиту про на-
дання письмової інформації.
Стаття 34. Відмова та відстрочка задоволення запиту
щодо доступу до офіційних документів
Відмова в задоволенні запиту доводиться до відома запитувача у пись-
мовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
У відмові має бути зазначено:
1)	посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні
запиту;
2)	дату відмови;
3)	мотивовану підставу відмови.
472
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Відстрочка задоволення запиту допускається в разі, якщо запитуваний
документ не може бути надано для ознайомлення у місячний термін. Пові-
домлення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій
формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
У повідомленні про відстрочку має бути зазначено:
1)	посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні
запиту у визначений місячний термін;
2)	дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку;
3)	причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у
встановлений цим Законом термін;
4)	термін, у який буде задоволено запит.
Відмова та відстрочка задоволення запиту щодо надання письмової
інформації здійснюються в аналогічному порядку.
Стаття 35. Оскарження відмови і відстрочки задоволення
запиту щодо доступу до офіційних документів
Відмову або відстрочку задоволення запиту може бути оскаржено.
У разі відмови в наданні документа для ознайомлення або відстрочки
задоволення запиту, запитувач має право оскаржити відмову або відстроч-
ку до органу вищого рівня.
Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, дається негативна
відповідь, запитувач має право оскаржити цю відмову до суду.
У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов’язок доводити закон-
ність відмови чи відстрочки задоволення запиту покладається на відпо-
відача — державну установу.
Суд має право для забезпечення повноти та об’єктивності розгляду
справи запитати офіційні документи, у можливості ознайомлення з якими
було відмовлено, і, вивчивши їх, прийняти рішення про обґрунтованість
(або необґрунтованість) дій посадових осіб державної установи.
Якщо відмову або відстрочку визнано необґрунтованою, суд зобов’язує
державну установу надати запитувачу змогу ознайомитися з офіційним
документом і постановляє окрему ухвалу щодо посадових осіб, які від-
мовили заявнику.
Необґрунтована відмова у наданні змоги для ознайомлення з офіцій-
ними документами або порушення визначеного терміну її надання без
поважних причин тягнуть за собою дисциплінарну або іншу відповідаль-
ність посадових осіб державних установ у порядку, встановленому зако-
нами України.
Офіційні документи, надані на запити органами законодавчої, вико-
навчої та судової влади України, можуть публікуватися.
Запитувачі мають право робити виписки з наданих їм для ознайом-
лення офіційних документів, фотографувати їх, записувати текст на маг-
474
ДОДАТКИ
нітну плівку тощо. Власник документів має право за відповідну плату виго-
товляти за бажанням запитувача копії запитуваних документів.
Не підлягає оплаті робота з пошуку офіційних документів.
Оскарження відмови і відстрочки задоволення запиту щодо надання
письмової інформації здійснюється в аналогічному порядку.
Стаття 36. Порядок відшкодування витрат, пов’язаних
із задоволенням запитів щодо доступу до офіційних
документів і надання письмової інформації
Запитувачі повинні повністю або частково відшкодувати витрати, по-
в’язані з виконанням запитів щодо доступу до офіційних документів та
наданням письмової інформації.
Порядок оплати копії запитуваних документів встановлюється дер-
жавними установами.
Кабінет Міністрів України або інші державні установи визначають по-
рядок і розмір оплати робіт по збиранню, пошуку, підготовці, створенню
і наданню запитуваної письмової інформації, який не повинен перевищу-
вати реальних витрат, пов’язаних з виконанням запитів.
Стаття 37. Документи та інформація, що не підлягають
наданню для ознайомлення за запитами
Не підлягають обов’язковому наданню для ознайомлення за інформа-
ційними запитами офіційні документи, які містять у собі:
інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею;
конфіденціальну інформацію;
інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС,
СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розго-
лошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи
дознанню, порушити право людини на справедливий та об’єктивий
судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров’ю будь-
якої особи;
інформацію, що стосується особистого життя громадян;
документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію
(відповідні записки, переписна між підрозділами та інше), якщо вони
пов’язані з розробкою напряму діяльності установи, процесом прий-
няття рішень і передують їх прийняттю;
інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законо-
давчими або нормативними актами. Установа, до якої звернуто за-
пит, може не надавати для ознайомлення документ, якщо він містить
інформацію, яка не підлягає розголошенню на підставі нормативного
акта іншої державної установи, а та державна установа, яка розглядає
запит, не має права вирішувати питання шодо її розсекречення;
475
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ IIРАБО
інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінан-
сових відомств.
Стаття 38. Право власності на інформацію
Право власності на інформацію — це врегульовані законом суспільні
відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією.
Інформація є об’єктом права власності громадян, організацій (юри-
дичних осіб) і держави. Інформація може бути об’єктом права власності
як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи роз-
порядження.
Власник інформації щодо об’єктів своєї власності має право здійсню-
вати будь-які законні дії.
Підставами виникнення права власності на інформацію є:
створення інформації своїми силами і за свій рахунок;
договір на створення інформації;
договір, що містить умови переходу права власності на інформацію де
іншої особи.
Інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами,
є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою
власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками.
Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або при-
дбана ними іншихМ законним способом, є власністю цих організацій.
Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною влас-
ністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної власності, може
бути віднесено до державної власності у випадках передачі її на зберігання
у відповідні банки даних, фонди або архіви на договірній основі.
Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює воло-
діння, використання і розпорядження інформацією, і визначати правила
обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови
щодо інформації.
Стаття 39. Інформація як товар
Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян і юридич-
них осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об’єк-
тами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим
законодавством.
Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні по-
слуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених
законом.
Стаття 40. Інформаційна продукція
Інформаційна продукція — це матеріалізований результат інформа-
ційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб
громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій.
476
ДОДАТКИ
Стаття 41. Інформаційна послуга
Інформаційна послуга — це здійснення у визначений! законом формі
інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до спо-
живачів з метою задоволення їх інформаційних потреб.
Розділ IV
УЧАСНИКИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН,
ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ
Стаття 42. Учасники інформаційних відносин
Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи абс
держава, які набувають передбачених законом прав і обов’язків у процесі
інформаційної діяльності.
Основними учасниками цих відносин є: автори, споживачі, поширю-
вачі, зберігачі (охоронці) інформації.
Стаття 43. Права учасників інформаційних відносин
Учасники інформаційних відносин мають право одержувати (вироб-
ляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію
в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, пе-
редбачених законом.
Кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав,
свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про:
діяльність органів державної влади;
діяльність народних депутатів;
діяльність органів місцевого і регіонального самоврядування та місцевої
адміністрації;
те, що стосується його особисто.
Стаття 44. Обов’язки учасників інформаційних відносин
Учасники інформаційних відносин зобов’язані:
поважати інформаційні права інших суб’єктів;
використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);
забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин, перед-
бачених статтею 5 цього Закону;
забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, перед-
бачених законом або угодою;
зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і на-
давати іншим громадянам, юридичним особам або державним орга-
нам у передбаченому законом порядку;
компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про ін-
формацію.
477
ВМ.Аніпонм ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Розділ V
ОХОРОНА ІНФОРМАЦІЇ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНФОРМАЦІЮ
Стаття 45. Охорона права на інформацію
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім
учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до
інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одер-
жання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб’єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких пору-
шень його права.
Забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформацій-
них банків, документів із архівних, бібліотечних, музейних фондів та зни-
щення їх з ідеологічних чи політичних міркувань.
Стаття 46. Неприпустимість зловживання правом на інформацію
Інформація не може бути використана для закликів до повалення конс-
титуційного ладу, порушення територіальної цілосності України, пропа-
ганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної,
релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини.
Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або
іншу передбачену законодавством таємницю.
Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської та-
ємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, уси-
новлення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних
повідомлень, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 47. Відповідальність за порушення законодавства
про інформацію
Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дис-
циплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відпо-
відальність згідно з законодавством України.
Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть
особи, винні у вчиненні таких порушень як:
необґрунтована відмова від надання відповідної інформації; надання
інформації, що не відповідає дійсності;
несвоєчасне надання інформації;
навмисне приховування інформації;
примушення до поширення або перешкодження поширенню чи без-
підставна відмова від поширення певної інформації;
поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь
і гідність особи;
478
ДОДАТКИ
використання і поширення інформації стосовно особистого життя гро-
мадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інфор-
мації внаслідок виконання своїх службових обов’язків;
розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом,
особою, яка повинна охороняти цю таємницю;
порушення порядку зберігання інформації;
навмисне знищення інформації;
необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії ві-
домостей з обмеженим доступом.
Стаття 48. Порядок оскарження протиправних дій
В разі вчинення державними органами, органами місцевого і регіо-
нального самоврядування та їх посадовими особами, а також політичними
партіями, іншими об’єднаннями громадян, засобами масової інформації,
державними організаціями, які є юридичними особами, та окремими
громадянами протиправних діянь, передбачених цим Законом, ці дії під-
лягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду.
Скарги на протиправні дії посадових осіб подаються в органи вищого
рівня, яким підпорядковані ці посадові особи.
У разі незадоволення скарги, поданої до органу вищого рівня, заінте-
ресований громадянин або юридична особа мають право оскаржити про-
типравні дії посадових осіб до суду.
Стаття 49. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди
У випадках, коли правопорушення завдають громадянам, підприєм-
ствам, установам, організаціям та державним органам матеріальної або
моральної шкоди, особи, винні в цьому, відшкодовують її на підставі рі-
шення суду. Розмір відшкодування визначається судом.
Розділ VI
МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦЦІНА ДІЯЛЬНІСТЬ.
СПІВРОБІТНИЦТВО З ІНШИМИ ДЕРЖАВНИМИ
ЗАРУБІЖНИМИ І МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ
В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 50. Міжнародна інформаційна діяльність
Міжнародна інформаційна діяльність полягає в забезпеченні громадян,
державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною доку-
ментованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополі-
тичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у
цілеспрямованому поширенні за межами України державними органами
і об’єднаннями громадян, засобами масової інформації та громадянами
всебічної інформації про Україну.
479
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Громадяни України мають право на вільний і безперешкодний доступ
до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме телевізійне
мовлення, радіомовлення і пресу.
Правове становище і професійна діяльність акредитованих в Україні
іноземних кореспондентів та інших представників іноземних засобів ма-
сової інформації, а також інформаційна діяльність дипломатичних, кон-
сульських та інших офіційних представників зарубіжних держав в Ук-
раїні регулюються законодавством України, відповідними міжнародними
договорами, укладеними Україною.
Створення і діяльність спільних організацій в галузі інформації за учас-
тю вітчизняних та іноземних юридичних осіб і громадян регулюються
законодавством України.
Якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, які
містяться в законодавстві України, що регулює відносини в галузі ін-
формації, то застосовуються норми міжнародного договору, укладеногс
Україною.
Стаття 51. Міжнародні договори
Міжнародне співробітництво в галузі інформації з питань, що станов-
лять взаємний інтерес, здійснюється на основі міжнародних договорів,
укладених Україною та юридичними особами, які займаються інформа-
ційною діяльністю.
Державні органи та інші юридичні особи, які займаються інформа-
ційною діяльністю, можуть безпосередньо здійснювати зовнішньоеконо-
мічну діяльність у власних інтересах, а також в інтересах індивідуальних
і колективних споживачів, яких вони обслуговують і яким гарантують
одержання зарубіжної інформації.
Стаття 52. Експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг)
Експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг) здійснюються
згідно з законодавством України про зовншньоекономічну діяльність.
Стаття 53. Інформаційний суверенітет
Основою інформаційного суверенітету України є національні інфор-
маційні ресурси.
До інформаційних ресурсів України входить вся надана їй інформація,
незалежно від змісту, форм, часу і місця створення.
Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй території і
вільно розпоряджається ними, за винятком випадків, передбачених за-
конами і міжнародними договорами.
Стаття 54. Гарантії інформаційного суверенітету України
Інформаційний с’ веренітет України забезпечується:
480
ДОДАТКИ
виключним правом власності України на інформаційні ресурси, що
формуються за рахунок коштів державного бюджету;
створенням національних систем інформації;
встановленням режиму доступу інших держав до інформаційних ре-
сурсів України;
використанням інформаційних ресурсів на основі рівноправного співро-
бітництва з іншими державами.
ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ
Закон України
ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, № 32, ст. 206)
Цей Закон визначає загальні засади видавничої справи, регулює по-
рядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження
видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб’єктів
видавничої справи.
Відповідно до Конституції України цей Закон покликаний сприяти
національно-культурному розвитку українського народу, громадян Ук-
раїни всіх національностей, утвердженню їх духовності та моралі, доступу
членів суспільства до загальнолюдських цінностей, захисту прав та інте-
ресів авторів, видавців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів
видавничої продукції.
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
автор — фізична особа, творчою працею якої створено твір (документ);
замовник — фізична чи юридична особа, яка замовляє видавничу про-
дукцію, беручи на себе фінансові зобов’язання;
видавець — фізична чи юридична особа, яка здійснює підготовку і
випуск видання;
видавництво — спеціалізоване підприємство, основним видом діяль-
ності якого є підготовка і випуск у світ видавничої продукції;
481
ВАІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
видавнича організація — підприємство, установа або організація, ста-
тутом якої поряд з іншими видами діяльності передбачено підго-
товку і випуск у світ видавничої продукції;
видавнича продукція — сукупність видань, призначених до випуску
або випущених видавцем (видавцями);
виготовлювач видавничої продукції — фізична чи юридична особа, що
здійснює виготовлення замовленого тиражу видання;
розповсюджувач видавничої продукції — фізична чи юридична особа,
яка займається розповсюдженням видавничої продукції;
споживач видавничої продукції — приватні особи, підприємства, уста-
нови, організації;
видання — твір (документ), який пройшов редакційно-видавниче опра-
цювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом,
містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам
державних стандартів, інших нормативно-правових актів щодо ви-
давничого оформлення, поліграфічного і технічного виконання;
тираж (наклад) — кількість виготовлених примірників видання;
міжнародний стандартний номер книги (І8ВИ) — номер, який на між-
народному рівні ідентифікує будь-яку книгу чи брошуру певного ви-
давця;
державна тематична програма (комплексна, цільова) — схвалена в уста-
новленому порядку програма випуску суспільно необхідних видань
з визначенням тиражу, обсягу, терміну випуску, джерел фінансу-
вання;
суспільно необхідні видання — пріоритетні види видань для забезпе-
чення загальнодержавних потреб.
Стаття 2. Видавнича справа
Видавнича справа — сфера суспільних відносин, що поєднує в собі ор-
ганізаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і
фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням
видавничої продукції.
Складовими частинами видавничої справи є:
видавнича діяльність — сукупність організаційних, творчих, вироб-
ничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої
продукції;
виготовлення видавничої продукції — виробничо-технологічний про-
цес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу полі-
графічними чи іншими технічними засобами:
розповсюдження видавничої продукції — доведення видавничої про-
дукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими спо-
собами.
482
ДОДАТКИ
Стаття 3. Мета видавничої справи
Видавнича справа спрямована на:
задоволення потреб особи, суспільства, держави у видавничій продук-
ції та отримання прибутку від цього виду діяльності;
створення можливостей для самовиявлення громадян як авторів неза-
лежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших
переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового
стану, місця проживання, мовних або інших ознак;
забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх
поглядів і переконань;
сприяння національно-культурному розвитку українського народу шля-
хом збільшення загальної кількості тиражів, обсягів та розширення
тематичного спрямування українського книговидання;
забезпечення доступу українського суспільства до загальнолюдських
цінностей шляхом перекладу державною мовою кращих здобутків
світової літератури, науки тощо, налагодження співпраці з інозем-
ними видавництвами, українською діаспорою, укладення відповід-
них міжнародних угод;
здійснення книговидання російською мовою для забезпечення куль-
турних потреб російського населення в Україні з урахуванням ім-
порту друкованої продукції;
здійснення книговидання мовами інших національних меншин в Україні;
збільшення кількості видань іноземними мовами, які поширювали б у
світі знання про Україну;
зміцнення матеріально-технічної бази видавничо-поліграфічного комп-
лексу і мережі розповсюдження видавничої продукції.
Стаття 4. Законодавство про видавничу справу
Відносини у сфері видавничої справи регулюються Конституцією Ук-
раїни, цим Законом, законами України «Про інформацію», «Про авторське
право і суміжні права», «Про державну таємницю», «Про підприємницт-
во» , «Про підприємства в Україні», іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 5. Державна політика у видавничій справі
Державна політика у видавничій справі визначається Верховною Радою
України і ґрунтується на принципах дотримання свободи у видавничій
справі, протидії її монополізації, зміцнення матеріально-технічних, орга-
нізаційних, правових і наукових засад видавничої справи, гарантії соціаль-
ного і правового захисту її працівників.
Державна політика у видавничій справі спрямовується на підтримку
розвитку національного книговидання, наповнення україномовними видан-
нями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових
483
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
закладів, Збройних Сил України та інших військових формувань, право-
охоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними ви-
даннями державною мовою.
Державна політика підтримки культур національних меншин у ви-
давничій справі здійснюється через відповідні органи виконавчої влади іг
залученням національно-культурних товариств.
Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у видав-
ничій справі, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів
виконавчої влади у цій сфері.
Державна політика у видавничій справі може конкретизуватися і кори-
гуватися в законах України на основі вивчення ринку видавничої продук-
ції, аналізу потреб, попиту і пропозицій з урахуванням державної ста-
тистики друку.
Держава надає пріоритети щодо випуску суспільно необхідних видань
з метою забезпечення функціонування органів законодавчої, виконавчої та
судової влади, охорони здоров’я, науки, освіти, культури, соціального
захисту населення за державними тематичними програмами і на засадах
державного замовлення.
Державна політика у видавничій справі відповідно до поставленої мети
здійснюється також шляхом податкового, митного, валютного та інших
видів регулювання.
Стаття 6. Державна підтримка і особливості приватизації
у видавничій справі
Приватизація книжкових, газетно-журнальних видавництв, підпри-
ємств поліграфії та книгорозповсюдження загальнодержавного значення,
що мають на своєму балансі приміщення і/або високі технологічні лінії
для випуску високоякісної друкованої продукції та її поширення, може
здійснюватися шляхом акціонування в такому порядку:
51 відсоток акцій залишається за державою;
25 відсотків акцій передається акціонованим поліграфічним та книго-
торговельним підприємствам;
24 відсотки акцій передається юридичним особам — видавцям, які
випускають продукцію на даному поліграфічному підприємстві або
розповсюджують її через дане підприємство оптового книгорозпов-
сюдження, що перетворені в акціонерні товариства відкритого типу
або є такими. Пакети акцій між ними розподіляються пропорційно
до обсягів продукції, що друкується і розповсюджується.
Держава надає підтримку видавництвам, видавничим організаціям,
поліграфічним та книготорговельним підприємствам, що випускають або
розповсюджують не менше 50 відсотків продукції державною мовою та
малотиражні (до 5 тисяч примірників) видання мовами нечисленних на-
484
ДОДАТКИ
ціональних меншин, шляхом надання пільг щодо сплати податків та збо-
рів. Така підтримка надається і при вивезенні видавничої продукції, ви-
пущеної в Україні, та при ввезенні видавничої продукції вітчизняних ви-
давців, виданої українською мовою та мовами нечисленних національних
меншин, що проживають в Україні.
Видавництва користуються послугами організацій поштового, теле-
графного і телефонного зв’язку за тарифами, передбаченими для бюджет-
них організацій та установ.
Видавництвам, що спеціалізуються на випуску продукції рекламного
та еротичного характеру, підтримка з боку держави не надається.
Стаття 7. Фонди підтримки і розвитку видавничої справи
Для фінансування заходів, спрямованих на підтримку і розвиток ви-
давничої справи, її матеріально-технічної і наукової бази, можуть утворю-
ватися фонди з міжнародним, всеукраїнським та місцевим статусом.
Стаття 8. Мова у видавничій справі
У видавничій справі мова використовується відповідно до статті 10
Конституції України, Закону України «Про мови в Україні» та інших за-
конодавчих актів України.
Уся друкована продукція, призначена для службового та ужиткового
користування (бланки, форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи
тощо), що розповсюджується через державні підприємства, установи і
організації, видається державною мовою.
Держава заохочує підготовку, виготовлення і розповсюдження друко-
ваних видань державною мовою та мовами національних меншин, що про-
живають в Україні.
Дотримання державної мовної політики у видавничій справі забезпе-
чують відповідні органи виконавчої влади.
Розділ II
ОРГАНІЗАЦІЯ І ЗДІЙСНЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ
Стаття 9. Організаційно-правові форми видавничої справи
У видавничій справі на засадах різних форм власності використову-
ються будь-які організаційно-правові форми, передбачені законодавством.
Стаття 10. Суб’єкти видавничої справи
До суб’єктів видавничої справи відносяться видавці, виготовлювачі та
розповсюджувачі видавничої продукції.
Суб’єктами видавничої справи в Україні можуть бути: громадяни Ук-
раїни, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на
законних підставах, юридичні особи України та інших держав.
485
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Суб’єкти видавничої справи вступають у правові, майнові, виробничі від-
носини із суб’єктами інших сфер діяльності відповідно до законодавства.
Суб’єкти видавничої справи, які є суб’єктами підприємницької діяль-
ності, керуються цим Законом, Законом України «Про підприємництво»,
іншими законами України.
Громадські, наукові, релігійні та інші суб’єкти некомерційної діяль-
ності, які беруть участь у видавничій справі, керуються законами України
«Про об’єднання громадян», <<Про свободу совісті та релігійні організації»
та іншими нормативно-правовими актами.
Відносини між суб’єктами видавничої справи регулюються окремими
угодами, укладеними згідно з законодавством.
Стаття 11. Засновник (співзасновник) у видавничій справі
Засновником (співзасновником) у видавничій справі можуть бути: гро-
мадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають е
Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав.
Засновник (співзасновник) у видавничій справі затверджує статут су-
б’єкта видавничої справи, є власником (співвласником) майна.
Засновник (співзасновник) у видавничій справі має право брати участь
у формуванні видавничої програми, доборі кадрів, одержує прибуток від
видавничої діяльності та реалізації продукції.
Засновник (співзасновник) у видавничій справі може об’єднувати в од-
ній особі видавця, виготовлювача і розповсюджувача видавничої продукції.
Стаття 12. Державний реєстр України видавців, виготовлювачів
і розповсюджувачів видавничої продукції
З метою обліку суб’єктів видавничої справи ведеться Державний реєстр
України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої про-
дукції (далі — Державний реєстр), положення про який затверджується
Кабінетом Міністрів України.
Суб’єкти видавничої справи підлягають внесенню до Державного реє-
стру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Без внесення До Державного реєстру діяльність у видавничій справі
здійснюється:
органами законодавчої, виконавчої, судової влади — для випуску у свіь
офіційних видань з матеріалами законодавчого та іншого норматив-
но-правового характеру, бюлетенів судової та арбітражної практики;
підприємствами, організаціями, навчальними закладами, науковими
установами, творчими спілками, іншими юридичними особами —
для випуску у світ і безоплатного розповсюдження інформаційних,
бібліографічних, реферативних, рекламних видань, видань, що міс-
тять нормативні акти з виробничо-практичних питань, службових та
486
ДОДАТКИ
методичних матеріалів, документації для потреб статутної діяльності
їх видавця, а також матеріалів на правах рукопису, що розмножені
за допомогою технічних засобів.
Стаття 13. Заява про внесення суб’єкта видавничої справи
до Державного реєстру України
У заяві про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реє-
стру мають бути зазначені:
засновник (співзасновники), включаючи: прізвище, ім’я, по батькові та
відповідні паспортні дані (для громадян); повне найменування (для
юридичної особи); місцезнаходження, номери засобів зв’язку та бан-
ківських рахунків;
повні дані про суб’єкта видавничої справи;
мови, якими планується випускати чи розповсюджувати видавничу
продукцію, — державною, російською, іншими мовами національних
меншин України (конкретно якими), іноземними мовами (якими);
джерела надходження видавничої продукції — вітчизняні видавницт-
ва, зарубіжні (з яких країн);
джерела фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяль-
ності видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої про-
дукції.
Заява про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру
розглядається у місячний термін.
Стаття 14. Реєстраційний збір
За внесення до Державного реєстру суб’єкта видавничої справи вста-
новлюється реєстраційний збір у розмірі, рівному покриттю витрат, по-
несених у зв’язку з внесенням до Державного реєстру. Розмір і порядок
сплати реєстраційного збору встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 15. Зміни в Державному реєстрі
При зміні назви суб’єкта видавничої справи, основних статутних поло-
жень, засновника (співзасновників), виду діяльності у видавничій справі
в Державний реєстр вносяться відповідні зміни.
Стаття 16. Відмова у внесенні суб’єкта видавничої справи
до Державного реєстру
Суб’єкту видавничої справи у внесенні його до Державного реєстру
може бути відмовлено в разі, коли:
назва, програмні цілі, напрями діяльності суб’єкта видавничої справи
суперечать законодавству України;
заява про внесення до Державного реєстру подана (підписана) особою,
яка не має на це повноважень;
487
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП’ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
суб’єкт видавничої справи з такою назвою уже внесений до Державного
реєстру;
заяву про внесення до Державного реєстру подано після набрання за-
конної сили рішенням суду про припинення діяльності цього суб’єк-
та видавничої справи.
Відмова у внесенні суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру
надсилається заявникові у письмовій формі із зазначенням підстав від-
мови у тридцятиденний термін з дня подачі заяви. Відмова може бути
оскаржена в суді.
Стаття 17. Права та обов’язки замовника видавничої продукції
Замовниками будь-якої видавничої продукції можуть бути: громадяни
України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на
законних підставах, юридичні особи України та інших держав.
Від замовників — авторів (співавторів), упорядників (співупорядників),
перекладачів — можуть прийматися замовлення видавцем на редакційно-
видавниче опрацювання, виготовлення та випуск у світ:
творів белетристичного, громадсько-політичного, рекламного, довідко-
вого, навчального, наукового, технічного або прикладного характеру;
виступів, лекцій, промов, доповідей, проповідей;
музичних творів з текстом і без тексту;
драматичних, музично-драматичних творів;
творів образотворчого мистецтва;
фотографій, ілюстрацій, карт, планів, ескізів;
перекладів, обробок, анотацій, резюме, оглядів, інсценізацій, інших
переробок творів і обробок фольклору (похідних творів) без заподіян-
ня шкоди охороні оригінальних творів, на основі яких створюються
похідні твори;
збірників творів, антологій, енциклопедій, збірників звичайних даних,
включаючи бази даних, інших складових творів за умови, що вони
є результатом творчої праці, проведеної стосовно добору та розташу-
вання матеріалів без заподіяння шкоди охороні творів, які до них
входять;
інших творів (творів, виданих за власні кошти, кошти меценатів, спон-
сорів, за рахунок благодійних та інших фондів тощо).
Замовник визначає мову, обсяг, тираж видання, самостійно вирішує
питання про його використання чи розповсюдження.
Видавець має право бути замовником перед виготовлювачем та розпов-
сюджувачем видавничої продукції.
Умови виконання замовлення на видавничу продукцію, права та обо-
в’язки сторін визначаються договорами між автором (співавторами) чи
особою, якій належить право власності на об’єкт замовлення, замовником,
488
ДОДАТКИ
видавцем, виготовлювачем та розповсюджувачем, укладеними відповідно
до законодавства.
Стаття 18. Видавництва, видавничі організації
Основною структурною ланкою у видавничій справі є видавництва і
видавничі організації різних форм власності.
Видавництво, видавнича організація діють на підставі своїх статутів
(положень), якими визначаються мета, завдання, функції та порядок
діяльності.
Забороняється створення і діяльність видавництв, у статутному фонді
яких більше ЗО відсотків іноземних інвестицій.
Стаття 19. Гарантії прав видавництв і видавничих організацій
Права видавництв і видавничих організацій гарантуються Конститу-
цією та законами України.
Втручання державних органів, їх посадових осіб, громадських орга-
нізацій, окремих громадян в організаційно-творчу діяльність видавців, а
також цензура як контроль за ідеологічним змістом видань забороняють-
ся. Відповідними органами контролюється лише зміст інформації, що
охороняється законодавством.
Стаття 20. Права та обов’язки видавця
Права та обов’язки видавця у відносинах з автором (співавторами) тво-
ру науки, літератури і мистецтва, з особою, яка має авторське право на
інші види інтелектуальної і промислової власності, будуються на основі
законів України «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав
на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки»,
«Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», інших законів України.
З урахуванням специфіки видавничої діяльності видавець має право:
формувати власну видавничу програму, визначати масштаби і тема-
тичну спрямованість своєї діяльності;
використовувати випущену за власною тематичною програмою видав-
ничу продукцію для забезпечення статутної діяльності, розповсю-
джувати самостійно видавничу продукцію або користуватися послу-
гами іншого розповсюджувача;
видавати як обнародувані, так і необнародувані твори науки, літера-
тури і мистецтва незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, а
також способу відтворення, виражені в письмовій чи будь-якій іншій
формі, набувати невиключних або виключних майнових прав на них;
приймати від юридичних і фізичних осіб замовлення на підготовку і
випуск у світ видань, надавати їм редакційно-видавничі та інші по-
слуги відповідно до профілю своєї діяльності;
489
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
здійснювати купівлю-продаж видавничої продукції з метою отримання
прибутку, надавати послуги суб’єктагл підприємницької діяльності
у роздрібній і оптовій торгівлі;
висувати у встановленому порядку видані видавцем твори науки, літе-
ратури і мистецтва на здобуття державних, громадських, міжна-
родних премій;
установлювати творчі та виробничі відносини, культурні зв’язки з ви-
давцями інших держав;
брати участь у роботі міжнародних організацій видавців, представляти
свою видавничу продукцію на національних і міжнародних конкур-
сах, виставках, ярмарках.
Видавець зобов’язаний:
здійснювати свою діяльність відповідно до законодавства України, пова-
жати права інших суб’єктів видавничої та господарської діяльності:
сприяти утвердженню загальнолюдських гуманістичних цінностей,
розвиткові науки, культури, задоволенню духовних потреб україн-
ського народу, ставитися з повагою до національної гідності, націо-
нальної своєрідності й культури всіх народів;
дотримувати норм авторського та патентного права, вимог державних
і міждержавних стандартів, інших нормативно-правових актів, ще
регламентують видавничу справу;
контролювати своєчасне розсилання виготовлювачем обов’язкових без-
платних і платних примірників видань;
подавати у встановленому порядку державну статистичну звітність,
інформацію про випущені в світ видання;
відшкодовувати збитки, заподіяні внаслідок порушення законодавства.
Стаття 21. Права та обов’язки виготовлювача
видавничої продукції
Виготовлювачем видавничої продукції може бути поліграфічне під-
приємство, інша юридична особа будь-якої форми власності, громадяни
України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на
законних підставах, або юридичні особи іншої держави, які мають у сво-
єму розпорядженні засоби поліграфічного виробництва чи копіювально-
розмножувальну техніку.
Виготовлювач приймає замовлення на виготовлення видавничої про-
дукції за умови наявності у замовника документа про внесення його до
Державного реєстру як суб’єкта видавничої справи. Без такого документа
приймаються до виготовлення лише видання, зазначені у частині третій
статті 12 цього Закону.
Умови та терміни виконання замовлення на виготовлення видавничої
продукції визначаються договором між її замовником і виготовлювачем.
Спори між замовником і виготовлювачем вирішуються судом.
490
ДОДАТКИ
Виготовлювач видавничої продукції несе відповідальність згідно із за-
конодавством перед замовником за точне відтворення видавничого оригіна-
лу, дотримання вимог щодо якості виконання кожного примірника видання
у замовленому тиражі, державних і міждержавних стандартів, технічних
умов та інших нормативних документів.
Виготовлювач не має права без дозволу замовника передавати будь-
кому, крім випадків, передбачених законодавством, виготовлений тираж
видання або його частину, видавничі оригінали, макети, фото чи друкар-
ські форми.
Виготовлення без дозволу замовника додаткового тиражу видання не
допускається.
Виготовлювач має право на видавничу діяльність після внесення його
до Державного реєстру з усіма правами та обов’язками, передбаченими
цим Законом для видавця.
Стаття 22. Об’єкт видавничої справи
Об’єктом видавничої справи є видавнича продукція, що розрізняється
відповідно до державних стандартів за:
цільовим призначенням видань — офіційні, наукові, науково-популяр-
ні, науково-виробничі, науково-методичні, виробничо-практичні, нор-
мативні з виробничо-практичних питань, виробничо-практичні для
аматорів, навчальні, навчально-методичні, громадсько-політичні, до-
відкові, рекламні, літературно-художні видання, видання для орга-
нізації дозвілля та відпочинку,
аналітико-синтетичною переробкою інформації — інформаційні, біб-
ліографічні, реферативні, оглядові видання, дайджести;
інформаційними знаками — текстові, нотні, картографічні, образо-
творчі видання;
матеріальною конструкцією видань — книжкові, аркушеві видання,
буклети, плакати, поштові картки, комплектні видання, карткові
видання, книжки-іграшки;
обсягом видань — книги, брошури, листівки;
складом основного тексту — моновидання, збірники;
періодичністю видань — неперіодичні, серіальні, періодичні видання,
видання, що продовжуються;
структурою видань — серії видань, однотомні, багатотомні видання,
зібрання творів, вибрані твори.
Об’єктом видавничої справи можуть бути інші види видавничої про-
дукції, визначені стандартами.
Стаття 23. Вихідні відомості видання
Вихідні відомості видання — сукупність даних, які характеризують
видання і призначені для його оформлення, інформування споживача, біб-
ліографічного опрацювання і статистичного обліку.
491
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Кожний примірник видання повинен містити вихідні відомості.
Елементами вихідних відомостей є:
відомості про авторів та інших осіб, які брали участь у створенні видання;
назва (основна, паралельна, ключова, альтернативна) видання;
надзаголовкові дані; підзаголовкові дані; вихідні дані;
випускні дані (номер і дата видачі документа про внесення видавця де
Державного реєстру, обсяг видання, тираж тощо);
класифікаційні індекси;
іМІжнародні стандартні номери;
знак охорони авторського права.
Перелік, зміст і порядок оформлення вихідних відомостей для кожного
виду видань визначаються стандартами.
Вихідні відомості оформлює видавець.
Усі книжкові видання в Україні, незалежно від мови основного тексту,
повинні мати обов’язкову анотацію та вихідні бібліографічні відомості
державною мовою. Винятком можуть бути тільки видання іноземними
мовами, призначені для розповсюдження за кордоном або серед іноземців.
Вихід у світ видання без обов’язкових для нього вихідних відомостей
не допускається.
Стаття 24. Обов’язкові примірники видань
Обов’язкові примірники видань — примірники різних видів тиражо-
ваних видань, які надсилаються установам і організаціям відповідно де
законодавства України.
Стаття 25. Розповсюдження видавничої продукції
Розповсюдження видавничої продукції здійснюється після внесення
розповсюджувача до Державного реєстру.
Розповсюдження видавничої продукції може здійснюватися шляхом
її реалізації (продажу) в роздрібній та оптовій торгівлі, безоплатного роз-
повсюдження чи обміну на договірних засадах.
Безоплатне розповсюдження видавничої продукції може здійснюва-
тися з науковою, культурно-просвітницькою, благодійною, рекламною
метою тощо.
Забороняється створення і діяльність організацій з розповсюдження
видавничої продукції, у статутному фонді яких понад ЗО відсотків іно-
земних інвестицій.
Вивезення за межі України і ввезення в Україну видавничої продукції
здійснюється відповідно до законодавства України.
Стаття 26. Права та обов’язки розповсюджувача
видавничої продукції
Розповсюджувач видавничої продукції має право: здійснювати роз-
дрібну і оптову купівлю-продаж видавничої продукції; самостійно фор-
492
ДОДАТКИ
мувати свої виробничі плани, визначати масштаби своєї діяльності, до-
бирати видавничу продукцію за тематичною спрямованістю;
приймати від юридичних і фізичних осіб замовлення на розповсюджен-
ня видавничої продукції, погоджувати замовлення з видавцями та
виготівниками видавничої продукції;
встановлювати виробничі відносини з іноземними видавцями, виго-
тівниками чи розповсюджувачами видавничої продукції з метою її
ввезення або вивезення.
Розповсюджувач зобов’язаний:
здійснювати свою діяльність відповідно до законодавства України;
подавати у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку дер-
жавну статистичну звітність про вивезення за межі України і вве-
зення видавничої продукції в Україну.
Стаття 27. Книжкова палата України
Книжкова палата України — державна культурно-наукова установа у
сфері видавничої справи та інформаційної діяльності, що здійснює:
державну бібліографічну реєстрацію та централізовану каталогізацію
всіх без винятку видів видань, випущених в Україні;
державну статистику друку, підготовку статистичних матеріалів, що
характеризують динаміку та тенденції у видавничій справі;
аналіз тенденцій розповсюдження видавничої продукції, вивчення книж-
кового ринку, його регіональних особливостей;
комплектування і збереження повного і недоторканного фонду Держав-
ного архіву друку — головного сховища всіх видів видань, випу-
щених в Україні;
державну стандартизацію видавничої та бібліотечної справи, розроб-
лення і контроль за дотриманням стандартів суб’єктами видавничої
справи, а також сертифікацію баз даних;
розробку та обґрунтування короткострокових і довгострокових прог-
нозів розвитку видавничої та бібліографічної справи в Україні;
наукові дослідження в галузі бібліографії, книгознавства, соціології
книги та читання, консервації та реставрації документів;
наукознавчі дослідження і розробку бібліометричних методів визначен-
ня пріоритетних напрямів і рівнів розвитку наукових досліджень;
створення і видання поточних, кумулятивних і ретроспективних біб-
ліографічних покажчиків, реферативних журналів і науково-аналі-
тичних оглядів, друкованих карток;
розробку та експлуатацію бібліографічних баз даних і мереж бібліо-
графічної інформації;
організацію книгообміну.
Фонди друкованої продукції і бази даних Книжкової палати України
перебувають під охороною держави та є власністю держави.
493
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Книжкова палата України має право в порядку, встановленому Кабі-
нетом Міністрів України, одержувати безоплатні та платні обов'язкові при-
мірники усіх видань, випуск яких здійснюється суб’єктами видавничої
справи в Україні.
Книжкова палата України підпорядковується центральному органу ви-
конавчої влади, який забезпечує проведення державної політики з питань
масової інформації та видавничої справи.
Стаття 28. Обмеження права у видавничій справі
Діяльність у видавничій справі не може бути використана для закли-
ків, спрямованих на ліквідацію незалежності України, зміну конститу-
ційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і терито-
ріальної цілісності держави, підрив ї“ї безпеки, незаконне захоплення
державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжет-
нічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи лю-
дини, здоров’я населення.
У видавничій справі забороняється:
виготовляти чи розповсюджувати продукцію, яка містить інформацію,
віднесену до недобросовісної реклами, рекламу з використаннЯлМ шар-
жування державних символів України (Державного Герба, Держав-
ного Прапора, Державного Гімну) у будь-якому вигляді;
оприлюднювати інформацію, дані, відомості, рекламувати товари, по-
слуги, які можуть завдати шкоди громадянам, підприємствам, уста-
новам, організаціям або державі;
виготовляти чи розповсюджувати видавничу продукцію порнографіч-
ного характеру і таку, що пропагує культ насильства і жорстокості;
виготовляти чи розповсюджувати видавничу продукцію, що пропові-
дує релігійні віровчення, які загрожують життю, здоров’ю, моралі
громадян, порушують їх права і свободи або закликають до пору-
шення громадського порядку;
реалізовувати видавничу продукцію без дозволу її власника (співвлас-
ників), крім випадків, передбачених законодавством.
Суб’єкти видавничої діяльності не мають права розголошувати дані,
що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законо-
давством.
Порушення вимог щодо додержання стандартів, норм і правил тягне
за собою встановлену законодавством відповідальність.
Розповсюджувач не має права на розповсюдження вітчизняної видав-
ничої продукції, виданої з порушенням законодавства України та ввезеної
з-за кордону, яка підпадає під обмеження, визначені цією статтею.
494
ДОДАТКИ
Стаття 29. Права споживача
Споживач має право на: заміну видавничої продукції, в якій виявлено
поліграфічний та інший технологічний брак; гарантію виконання відпо-
відно оформлених передплатних зобов’язань.
Розділ III
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
У ВИДАВНИЧІЙ СПРАВІ
Стаття ЗО. Міжнародне співробітництво
Міжнародне співробітництво у видавничій справі здійснюється на ос-
нові міжнародних договорів, ратифікованих Україною, та законодавства
України.
Міжнародне співробітництво у видавничій справі спрямовується на:
зміцнення матеріально-технічної бази видавничо-поліграфічного комп-
лексу шляхом впровадження нових технологій, залучення для цього
іноземних інвестицій;
інтенсифікацію культурного і наукового обміну з іншими державами,
розширення участі у міжнародних виставках, ярмарках тощо;
створення мережі розповсюдження вітчизняної видавничої продукції
за кордоном та відповідно — іноземної в Україні;
забезпечення культурних, наукових і освітніх потреб українців, які
проживають за кордоном.
Стаття 31. Участь у зовнішньоекономічній діяльності
Суб’єкти видавничої справи можуть у встановленому законодавством
порядку брати участь у зовнішньоекономічній діяльності.
Розділ IV
ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ У ВИДАВНИЧІЙ СПРАВІ.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНУ
УКРАЇНИ «ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ»
Стаття 32. Припинення діяльності у видавничій справі
Діяльність у видавничій справі припиняється:
з ініціативи засновника (співзасновників);
на підставі рішення суду;
з інших підстав, передбачених законодавством України. Суб’єкт видав-
ничої справи вважається таким, що припинив свою діяльність, з мо-
менту виключення його з Державного реєстру.
495
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Стаття 33. Відповідальність суб’єкта видавничої справи
Особи, винні у порушенні цього Закону, несуть дисциплінарну, адміні-
стративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з
законодавством України.
Розділ V
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1.	Закон України «Про видавничу справу» набирає чинності з дня опуб-
лікування.
До приведення інших законів у відповідність з нормами цього Закону
вони діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
2.	Особи, які згідно з цим Законом підлягають внесенню до Держав-
ного реєстру, зобов’язані протягом року з дня опублікування цього Закону
подати заяву про внесення до Державного реєстру та одержати право на
видання, виготовлення чи розповсюдження видавничої продукції.
3.	Кабінету Міністрів України протягом двох місяців після опубліку-
вання Закону України «Про видавничу справу»:
подати Верховній Раді України пропозиції щодо внесення змін до зако-
нів України, що випливають з цього Закону;
розробити і привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-
правові акти;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими цент-
ральними органами виконавчої влади України їх нормативно-пра-
вових актів, що суперечать цьому Закону.
м. Київ, 5 червня 1997року
А? 318/97-ВР
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 28 вересня 1998 р. № 1540
Про Державний реєстр видавців, виготівників
і розповсюджувачів видавничої продукції
Відповідно до статей 12 та 14 Закону України «Про видавничу справу»
Кабінет Міністрів України постановляє:
1.	Затвердити Положення про Державний реєстр видавців, виготівни-
ків і розповсюджувачів видавничої продукції (додається).
496
ДОДАТКИ
2.	Установити реєстраційний збір за внесення суб’єкта видавничої спра-
ви до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів ви-
давничої продукції в розмірі 25 неоподатковуваних мінімумів доходів гро-
мадян.
Кошти, одержані від сплати реєстраційного збору, надходять на раху-
нок органу, що вносить суб’єкт видавничої справи до Державного реєстру.
95 відсотків цих коштів перераховуються до державного бюджету, а 5 від-
сотків залишаються на рахунку органу, що вносить суб’єкт видавничої
справи до Державного реєстру.
3.	Міністерству інформації забезпечити ведення Державного реєстру
видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції з впрова-
дженням комп’ютерної системи та координацію відповідної роботи його
місцевих підрозділів.
4.	Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севасто-
польській міській державним адміністраціям забезпечити організацію
ведення Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів
видавничої продукції відповідно до розподілу функцій між Міністерством
інформації та його місцевими підрозділами.
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 28 вересня 1998 р. № 1540
Положення
про Державний реєстр видавців, виготівників
і розповсюджувачів видавничої продукції
Загальні питання
1. Положення про Державний реєстр видавців, виготівників і розпов-
сюджувачів видавничої продукції (далі — Положення) поширюється на
суб’єкти видавничої справи незалежно від форм власності та організацій-
но-правових форм, за винятком видавців та розповсюджувачів друкованих
засобів масової інформації.
2. Внесення суб’єктів видавничої справи до Державного реєстру видав-
ців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції (далі — Дер-
жавний реєстр) здійснюють Мінінформ, а також його відповідні місцеві
підрозділи:
1) Мінінформ вносить до Державного реєстру:
видавців — видавництва, видавничі організації, фізичні особи —
суб’єкти підприємницької діяльності, обсяг випуску видавничої
продукції яких становить понад 5 назв на рік;
497
ВУІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
виготівників видавничої продукції — підприємства, установи і орга-
нізації, фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності,
які випускають видавничу продукцію на суму понад 500 тис. гри-
вень на рік (за цінами, що склалися на час внесення до Держав-
ного реєстру);
розповсюджувачів видавничої продукції — оптово-роздрібні книго-
торгівель^ підприємства та інші підприємства і організації, які
мають мережу книгорозповсюдження (магазини, кіоски, палат-
ки, автомагазини, лотки тощо), бібліотечні колектори;
суб’єктів видавничої справи, що провадять 2-3 види діяльності у ви-
давничій справі;
2) місцеві підрозділи Мінінформу вносять до Державного реєстру:
видавців — фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності,
обсяг випуску видавничої продукції яких становить до 5 назв на рік;
виготівників видавничої продукції — підприємства, установи і ор-
ганізації, фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності,
які випускають видавничу продукцію на суму до 500 тис. гривень
на рік (за цінами, що склалися на час внесення до Державного
реєстру);
розповсюджувачів видавничої продукції — підприємства і організа-
ції, які не мають мережі книгорозповсюдження; фізичні особи —
суб’єкти підприємницької діяльності.
Закон України
ПРО ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ
В АВТОМАТИЗОВАНИХ СИСТЕМАХ
Від 5 липня 1994 р. № 80/94-ВР
(Введений в дію Постановою Верховної Ради України від 5 лип-
ня 1994 р. № 81/94-ВР)
Метою цього Закону є встановлення основ регулювання правових від-
носин щодо захисту інформації в автоматизованих системах за умови до-
тримання права власності громадян України і юридичних осіб на інфор-
мацію та права доступу до неї, права власника інформації на її захист, а
також встановленого чинним законодавством обмеження на доступ до ін-
формації.
Дія Закону поширюється на будь-яку інформацію, що обробляється в
автоматизованих системах.
498
ДОДАТКИ
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються в такому значені:
автоматизована система (АС) — система, що здійснює автомати-
зовану обробку даних і до складу якої входять технічні засоби їх об-
робки (засоби обчислювальної техніки і зв’язку), а також методи і
процедури, програмне забезпечення;
інформація в АС — сукупність усіх даних і програм, які використовуються
в АС незалежно від засобу їх фізичного та логічного представлення;
обробка інформації — вся сукупність операцій (збирання, введення,
записування, перетворення, зчитування, зберігання, знищення, реє-
страція), що здійснюються за допомогою технічних і програмних
засобів, включаючи обмін по каналах передачі даних;
захист інформації — сукупність оранізаційно-технічниї заходів і пра-
вових норм для запобігання заподіянню шкоди інтересам власника
інформації чи АС та осіб, які користуються інформацією;
несанкціонований доступ — доступ до інформації, що здійснюється з
порушенням встановлених в АС правил розмежування доступу;
розпорядник АС — фізична або юридична особа, яка має право розпоря-
джання АС за угодою з її власником або за його дорученням;
персонал АС — фізичні особи, яких власник АС або уповноважена ним
особа чи розпорядник АС визначили для здійснення функцій управ-
ління та обслуговування АС;
користувач АС — фізична або юридична особа, яка має право вико-
ристання АС за угодою із розпорядником АС;
порушник — фізична або юридична особа, яка навмисно чи ненавмисне
здійснює неправомірні дії щодо АС та інформації в ній;
витік інформації — результат дій порушника, внаслідок яких інфор-
мація стає відомою (доступною) суб’єктам, що не мають права до-
ступу до неї;
втрата інформації — дія, внаслідок якої інформація в АС перестає
існувати для фізичних або юридичних осіб, які мають право влас-
ності на неї в повному чи обмеженому обсязі;
підробка інформації — навмисні дії, що призводять до перекручення
інформації, яка повинна оброблятися або зберігатися в АС;
блокування інформації — дії, наслідком яких є припинення доступу де
інформації;
порушення роботи АС — дії або обставини, які призводять до спотво-
рення процесу обробки інформації.
492
ВЛ1. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Стаття 2. Об’єкти захисту
Об’єктами захисту є інформація, що обробляється в АС, права влас-
ників цієї інформації та власників АС, права користувача.
Захисту підлягає будь-яка інформація в АС, необхідність захисту якої
визначається її власником або чинним законодавством.
Стаття 3. Суб’єкти відносин
Суб’єктами відносин, пов’язанних з обробкою інформації в АС, є:
•	власники інформації чи уповноважені ними особи;
•	власники АС чи уповноважені ними особи;
•	користувачі інформації;
•	користувачі АС.
Стаття 4. Право власності на інформацію під час її обробки
Право власності на інформацію, створену як вторинну в процесі об-
робки в АС, встановлюється з урахуванням норм авторського права на під-
ставі угоди між власником вхідної інформації і користувачем АС. Якщо
такої угоди немає, то така інформація належить користувачу АС, який
здійснив цю обробку. Користувач АС може проводити обробку інформації
лише за наявності згоди на те її власника або уповноваженої ним особи,
якщо ця інформація не віднесена до категорії загальнодоступної.
Стаття 5. Гарантія юридичного захисту
Суб’єкти права власності, визначені авторським правом або договір-
ними відносинами, мають право на юридичний захист від заподіяння шко-
ди власнику інформації чи АС внаслідок навмисної чи ненавмисної втра-
ти, знищення, підроблення, спотворення, блокування інформації та інших
неправомірних дій.
Стаття 6. Доступ до інформації
Доступ до інформації, яка зберігається, обробляється і передається в
АС, здійснюється лише згідно з правилами розмежування доступу, вста-
новленими власником інформації чи уповноваженою ним особою.
Без дозволу власника доступ до інформації, яка обробляється в АС,
здійснюється лише у випадках, передбачених чинним законодавством.
Розділ II
ВІДНОСИНИ МІЖ СУБ’ЄКТАМИ
В ПРОЦЕСІ ОБРОБКИ ІНФОРМАЦІЇ В АС
Стаття 7. Відносини між власником інформації та власником АС
Власник АС повинен забезпечити захист інформації згідно з вимогами
і правилами, що обумовлюються угодою з власником інформації або упов-
500
ДОДАТКИ
новаженою ним особою, та зобов’язаний повідомити його про всі факти
порушення її захисту.
Якщо інформація є власністю держави або належить до державної та-
ємниці чи окремих видів інформації, захист яких гарантується держа-
вою, то власник АС повинен забезпечити захист інформації згідно з вимо-
гами і правилами, що їх визначає уповноважений Кабінетом Міністрів
України орган.
Власник АС не несе відповідальності за шкоду, заподіяну власнику
інформації, якщо при цьому не було порушено встановлені власником ін-
формації правила її захисту.
Згідно з укладеною угодою власник або уповноважені ним особи мають
право здійснювати контроль за дотриманням вимог щодо захисту інфор-
мації та забороняти чи зупиняти обробку інформації у разі порушення цих
вимог.
Стаття 8. Відносини між власником інформації та користувачем
Власник інформації, уповноважені ним на те особи визначають корис-
тувачів належної йому інформації та встановлюють їх повноваження.
Стаття 9. Відносини між власником АС і користувачем АС
Власник або розпорядник АС дає користувачам можливість доступу до
інформації, що обробляється в АС, згідно з повноваженнями, встановле-
ними власником інформації.
Власник або розпорядник АС регламентує порядок взаємодії корис-
тувачів з АС за погодженням з власником інформації.
Власник або розпорядник АС повинен інформувати власника і корис-
тувача інформації про властивості методів обробки інформації та межі її
використання, а власник і користувач інформації повинні підтвердити
свою згоду на застосування пропонованих методів обробки та відсутність
претензій.
Розпорядник АС в обов’язковому порядку інформує власника інфор-
мації про технічні можливості захисту інформації в його АС, типові пра-
вила, встановлені для персоналу АС.
Розділ III
ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ЩОДО ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 10. Забезпечення захисту інформації в АС
Захист інформації в АС забезпечується шляхом:
дотримання суб’єктами правових відносин норм, вимог та правил орга-
нізаційного і технічного характеру щодо захисту оброблюваної ін-
формації;
501
В.М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
використання засобів обчислювальної техніки, програмного забезпе-
чення, засобів зв’язку і АС в цілому, засобів захисту інформації, які
відповідають встановленим вимогам щодо захисту інформації (мають
відповідний сертифікат);
перевірки відповідності засобів обчислювальної техніки, програмного
забезпечення, засобів зв’язку і АС в цілому встановленим вимогам
щодо захисту інформації (сертифікація засобів обчислювальної тех-
ніки, засобів зв’язку і АС);
здійснення контролю щодо захисту інформації.
Стаття 11. Встановлення вимог і правил щодо захисту інформації
Вимоги і правила щодо захисту інформації, яка є власністю держави,
або інформації, захист якої гарантується державою, встановлюються дер-
жавним органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України. Ці вимо-
ги і правила є обов’язковими для власників АС, де така інформація об-
робляється, і мають рекомендаційний характер для інших суб’єктів права
власності на інформацію.
Стаття 12. Умови обробки інформації
Інформація, яка є власністю держави, або інформація, захист якої
гарантується державою, повинна оброблятись в АС, що має відповідний
сертифікат (атестат) захищеності, в порядку, який визначається упов-
новаженим Кабінетом Міністрів України органом.
У процесі сертифікації (атестації) цих АС здійснюються також пере-
вірка, сертифікація (атестація) розроблених засобів захисту інформації.
Інформація, яка є власністю інших суб’єктів, може оброблятися у за-
значених АС за розсудом власника інформації. Власник інформації може
звернутися до органів сертифікації з клопотанням про проведення аналізу
можливостей АС щодо належного захисту його інформації та одержання
відповідних консультацій.
Розділ IV
ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ В АС
Стаття 13. Політика в галузі захисту інформації
Політика в галузі захисту інформації в АС визначається Верховною
Радою України.
Стаття 14. Державне управління захистом інформації в АС
Уповноважений Кабінетом Міністрів України орган здійснює управ-
ління захистом інформації шляхом:
проведення єдиної технічної політики щодо захисту інформації;
502
ДОДАТКИ
розроблення концепції, вимог, нормативно-технічних документів і нау-
ково-методичних рекомендацій щодо захисту інформації в АС;
затвердження порядку організації, функціонування та контролю за ви-
конанням заходів, спрямованих на захист оброблюваної в АС інфор-
мації, яка є власністю держави, а також рекомендацій щодо захисту
інформації — власності юридичних та фізичних осіб;
організації випробувань і сертифікації засобів захисту інформації в АС,
в якій здійснюється обробка інформації, яка є власністю держави;
створення відповідних структур для захисту інформації в АС;
проведення атестації сертифікаційних (випробувальних) органів, цент-
рів і лабораторій, видачі ліцензії на право проведення сервісних робіт
в галузі захисту інформації в АС;
здійснення контролю захищеності оброблюваної в АС інформації, яка
є власністю держави;
визначення порядку доступу осіб і організацій зарубіжних держав до
інформації в АС, яка є власністю держави, або до інформації — влас-
ності фізичних та юридичних осіб, щодо поширення і використання
якої державою встановлено обмеження.
Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконав-
чої влади забезпечують вирішення питань захисту інформації в АС у ме-
жах своїх повноважень.
Стаття 15. Служби захисту інформації в АС
У державних установах та організаціях можуть створюватись підроз-
діли, служби, які організують роботу, пов’язану із захистом інформації,
підтримкою рівня захисту інформації в АС і несуть відповідальність за
ефективність захисту інформації відповідно до вимог цього Закону.
Стаття 16. Фінансування робіт
Фінансування робіт, пов’язаних із захистом інформації, яка оброб-
ляється в АС, здійснюється власником АС.
Роботи, пов’язані з виконанням додаткових вимог щодо захисту інфор-
мації, відмінного від сертифікаційного, фінансуються фізичною чи юри-
дичною особою, що їх визначила, або на договірній основі.
Розділ V
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНУ
ПРО ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 17. Відповідальність за порушення порядку
і правил захисту інформації
Особи, винні в порушенні порядку і правил захисту оброблюваної в АС
інформації, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну чи ма-
теріальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.
503
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Стаття 18. Відшкодування шкоди
Шкода, заподіяна суб’єктам відносин, визначеним статтею 3 цього За-
кону, внаслідок незаконного створення перешкод для доступу до інфор-
мації, витоку чи втрати інформації в АС, відшкодовується особами, яких
визнано винними в цьому.
Розділ VI
МІЖНАРОДНА ДІЯЛЬНІСТЬ
В ГАЛУЗІ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ В АС
Стаття 19. Взаємодія в питаннях захисту інформації в АС
З метою забезпечення міждержавної взаємодії обчислювальних мереж
і АС уповноважені Кабінетом Міністрів України органи координують свою
роботу щодо захисту інформації з органами захисту інформації інших
держав.
Стаття 20. Забезпечення інформаційних прав України
Фізичні та юридичні особи в Україні на підставі Закону України «Про
інформацію» можуть встановлювати взаємозв’язки з АС інших держав з
метою обробки, обміну, продажу, купівлі відкритої інформації. Такі вза-
ємозв’язки повинні виключати можливість несанкціонованого доступу з
боку інших держав або їх представників — резидентів України чи осіб без
громадянства до інформації, що є в АС України, незалежно від форм влас-
ності і підпорядкування, стосовно якої встановлено вимоги нерозповсю-
дження її за межі України без спеціального дозволу.
Іноземні держави, іноземні фізичні та юридичні особи можуть висту-
пати власниками АС в Україні, власниками інформації, що розповсюджу-
ється та обробляється в АС України, або засновувати спільні з українськими
юридичними та фізичними особами підприємства з метою створення АС,
постачання інформації до АС України, обміну інформацією між АС Ук-
раїни та АС інших держав. Окремі види такої діяльності здійснюються на
підставі спеціального дозволу (ліцензії), що видається уповноваженим на
це органом.
504
ДОДАТКИ
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства освіти і науки України
13.08.2004 р. №657
ПРИМІРНЕ ТИМЧАСОВЕ ПОЛОЖЕННЯ
про фонд навчальних комп’ютерних програм
Фонд навчальних комп’ютерних програм (далі — фонд) — це Фонд
сучасних електронних засобів навчання на матеріальних носіях, що отри-
мали гриф, Міністерства освіти і науки України (далі — МОН), і реко-
мендовані для використання в системі загальної середньої освіти.
1.	Загальні положення
1.1.	Фонд створений для збирання, систематизації та доведення до
навчальних закладів інформації про розроблені навчальні комп’ютерні
програми, надання необхідної методичної допомоги педагогічним праців-
никам щодо використання зазначених комп’ютерних програм.
1.2.	Фонд своєю діяльністю сприятиме:
—	реалізації державної політики в галузі інформатизації освіти, забез-
печенню умов використання ліцензійних комп’ютерних програм у
навчальних закладах;
—	наданню методичної допомоги щодо впровадження та використання
навчальних комп’ютерних програм у навчальних закладах;
—	підвищенню фахової, педагогічної майстерності педагогічних пра-
цівників шляхом популяризації електронних засобів навчання, на-
данню максимально повної інформації про розроблені навчальні
комп’ютерні програми, що відповідають сучасним інформаційним
та педагогічним вимогам;
—	впровадженню сучасних інформаційно-комунікаційних технологій
у навчально-виховний процес.
1.3.	Користувачами фонду є працівники органів управління освітою,
інститутів післядипломної педагогічної освіти, учителі та викладачі,
юридичні та фізичні особи.
1.4.	Фонд формується тільки з тих програмних продуктів на матері-
альних носіях, що занесені до реєстру навчальних комп’ютерних програм.
2.	Організація управління діяльністю
2.1.	Загальне керівництво діяльністю фонду здійснює Навчально-мето-
дичний центр організації розробки та виробництва засобів навчання МОН
в особі директора.
505
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
2.2.	Майно фонду утримується Науково-методичним центром органі-
зації розробки та виробництва засобів навчання МОН.
3.	Завдання фонду
3.1.	Головним завданням фонду є поповнення, упорядкування, збере-
ження інформаційних ресурсів на матеріальних носіях та інформування
навчальних закладів про навчальні комп’ютерні програми, що отримали
гриф МОН та рекомендовані для використання в навчально-виховному
процесі.
3.2.	Для виконання зазначених завдань фонд:
—	здійснює аналіз, каталогізацію та веде облік інформаційних ресурсів;
—	формує базу даних, що містить інформацію щодо розроблених на-
вчальних комп’ютерних програм;
—	проводить просвітницьку діяльність та популяризацію інформа-
ційних ресурсів на матеріальних носіях: організовує науково-прак-
тичні конференції, семінари, «круглі столи» тощо;
—	розповсюджує на замовлення навчальних закладів наявні у фонді
навчальні комп’ютерні програми;
—	надає методичні, консультативні та інші послуги;
—	здійснює комплекс заходів, спрямованих на поповнення, упорядку-
вання та збереження інформаційних ресурсів на матеріальних носіях;
—	проводить моніторинг використання наявних у фонді інформацій-
них ресурсів;
—	висвітлює роботу фонду в пресі та мережі Інтернет на відповідних
освітніх сайтах;
—	звітує МОН про роботу фонду;
—	проводить іншу діяльність, пов’язану з його основними завданнями.
4.	Обов’язки з обслуговування користувачів
4.1.	Надання доступу до інформаційних ресурсів фонду.
4.2.	Інформування навчальних закладів про наявні у фонді навчальні
комп’ютерні програми та умови їх розповсюдження.
4.3.	Надання допомоги навчальним закладам у доборі необхідних на-
вчальних комп’ютерних програм.
5.	Фінансове забезпечення фонду
5.1.	Витрати на утримування фонду здійснюється МОН.
5.2.	Відшкодування витрат на надання додаткових послуг із користу-
вання інформаційними ресурсами фонду може здійснюватись на платній
основі згідно переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 28.07.03 р. №1180, та в порядку, передбаченому наказом МОН
від 01.12.03 р. №798.
506
ДОДАТКИ
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства освіти і науки України
13.08.2004 р. №657
ПРИМІРНЕ ТИМЧАСОВЕ ПОЛОЖЕННЯ
про реєстр навчальних комп’ютерних програм
Положення про реєстр навчальних комп’ютерних програм (далі —
Реєстр) визначає процедуру подання заявок на реєстрацію навчальних ком-
п’ютерних програм (далі — НКП), їх розгляду, реєстрації, публікації відо-
мостей про цю реєстрацію, видачі свідоцтв про внесення НКП до Реєстру.
Ведення Реєстру здійснюється Міністерством освіти і науки України
(далі — МОН) в особі Науково-методичного центру організації розробки
та виробництва засобів навчання.
Дане положення розроблено відповідно до Концепції легалізації прог-
рамного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням,
затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.05.02
№247-р, та інших нормативних актів, що регулюють правовідносини у
сферах освіти та охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.
Загальні положення
1.	Реєстр — це каталог НКП, призначених для використання в системі
загальної середньої освіти.
2.	Реєстр ведеться з метою:
—	систематизації інформації щодо розроблених НКП, що мають від-
повідний гриф МОН;
—	забезпечення навчальних закладів інформацією про розроблені НКП,
що рекомендовані МОН для використання в навчальних закладах;
—	забезпечення розробників інформацією стосовно наявних НКП з
метою уникнення невиправданого дублювання розробок НКП та не-
раціонального використання бюджетних коштів.
3.	Держателем Реєстру є Науково-методичний центр організації роз-
робки та виробництва засобів навчання МОН (далі — Уповноважена уста-
нова), що забезпечує ведення, формування та функціонування Реєстру.
Інформаційна база Реєстру
4.	Інформаційна база Реєстру формується з вигляді масивів реєстро-
вих записів. Реєстре вий запис містить такі відомості:
—	номер реєстрації, що співпадає з номеров свідоцтва про внесення
НКП до Реєстру;
507
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
—	номер заяви з датою її подання;
—	галузь науки та навчальний предмет, до яких належить НКП;
—	освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні для яких призначена НКП;
—	найменування НКП (повне, скорочене);
—	версія НКП (за наявності);
—	тип ЕОМ;
—	операційні системи, на які можлива інсталяція НКП;
— вимоги до складу та параметрів технічки засобів: необхідна ємність
оперативної пам’яті (у байтах) для повноцінного функціонувань НКП,
наявність звукового супроводу, використання локальної чи глобаль-
ної мережі, вимоги до дискового простору НКП (у байтах)?
—	мова інтерфейсу НКП;
—	відомості про заявника, автора (ів) та особу (осіб), яким належать
авторські майнові права на НКП;
— поштова адреса (місцезнаходження, місце проживання) та інша ін-
формація, що ідентифікує заявника НКП, автора(ів) та особу (осіб)
яким належать авторські майнові права на НКП.
Порядок внесення до Реєстру
5.	Внесення до Реєстру відбувається на добровільних засадах, безо-
платно, на підставі поданої заяви (додаток №1).
6.	Заява про внесення до Реєстру подається до Уповноваженої установи
з доданням встановленого пакета документів.
7.	Заява та документи, що до неї додаються, подаються до Уповно-
важеної установи особисто заявником (уповноваженою ним особою) чи
можуть надсилатися рекомендованим поштовим відправленням.
8.	До заяви про внесення до Реєстру додаються:
—	примірник НЕП у вигляді вихідного тексту (фрагментів вихідного
тексту) в обсязі, необхідному для її ідентифікації. Заявник само-
стійно приймає рішення про те, які фрагменти вихідного тексту
НЕП надати для внесення до Реєстру;
—	інструкція користування навчальною комп’ютерною програмою
(опис програми), що викладена у друкованому та електронному
вигляді;
—	копія листа про надання НЕП відповідного грифу МОН;
— копії документів, що підтверджують наявність у заявника автор-
ського майнового права на НЕП (авторські та ліцензійні договори,
ліцензії, договори про створення за замовленням та про передання
виключних авторських майнових прав, інший договір про розпо-
рядження авторськими майновими правами).
У разі, якщо заявником було отримано свідоцтво про реєстрацію пра-
ва автора на твір (НЕП), на підтвердження своїх авторських майнових
прав він може подати копію такого свідоцтва.
508
ДОДАТКИ
Копії вище перелічених документів прошиваються, нумеруються та
посвідчуються: від юридичної особи заявника — посадовою особою (також
скріплюються печаткою); від фізичної особи заявника — особистим під-
писом заявника.
9.	Кожна версія НЕП підлягає окремій реєстрації.
10.	Заявник несе особисту відповідальність за достовірність інфор-
мації, що подається з метою внесення до Реєстру.
11.	Уповноважена установа:
—	приймає заявки, подані на реєстрацію, і розглядає їх на предмет
визначення відповідності вимогам цього Положення;
—	приймає рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації НЕП;
—	у разі прийняття рішення про реєстрацію НЕП вносить відомості
про неї до Реєстру та видає свідоцтво.
12.	Заява про внесення до Реєстру розглядається не пізніше, ніж у
місячний строк з моменту її надходження до Уповноваженої установи.
За результатами розгляду заяви Уповноважена установа приймає рі-
шення про реєстрацію НЕП або обґрунтоване рішення про відмову у її
реєстрації.
Кожне з рішень оформляється у двох примірниках, один з яких збері-
гається в Уповноваженій установі, а другий надсилається заявникові.
Форма і зміст зазначених рішень визначаються Уповноваженою уста-
новою. При цьому документи, подані заявником на реєстрацію НЕП, йому
не повертаються.
13.	Підставами для прийняття рішення про відмову в реєстрації НЕП є:
—	невідповідність поданих документів вимогам, зазначеним у пункті
8 даного Положення;
—	невідповідність НЕП вимогам чинного законодавства про авторське
право.
14.	Уповноважена установа видає свідоцтво (додаток №2) про внесення
НЕП до Реєстру.
Свідоцтво має обмежений термін дії, що не може перевищувати термін
дії грифу МОН, наданого НЕП.
Свідоцтво про внесення до Реєстру видається заявнику (уповноваженій
ним особі) особисто.
15.	НЕП вважається зареєстрованою з дня прийняття рішення про її
реєстрацію.
Внесення змін до Реєстру
16.	У разі зміни особи, якій належать авторське майнове право на
зареєстровану НЕП, вносяться відповідні відомості до інформаційної бази
Реєстру і видається нове свідоцтво.
509
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Для внесення змін до Реєстру необхідно надіслати на адресу Упов-
новаженої установи відповідну заяву та документи, що підтверджують такі
зміни.
Вилучення з Реєстру
17.	Вилучення з Реєстру провадиться Уповноваженою установою у
випадках:
—	закінчення строку, на який видано свідоцтво про реєстрацію НЕП;
—	за заявою заявника про вилучення його з Реєстру.
Користування інформацією Реєстру
18.	Користувачами даних Реєстру є навчальні заклади, органи дер-
жавної влади, підприємства, установи, організації незалежно від форм
власності та окремі громадяни.
19.	Відшкодування витрат на надання додаткових послуг з користу-
вання даними Реєстру може здійснюватись на платній основі в порядку,
передбаченому наказом МОН України від 01.12.03 р. №798, та згідне
переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
28.07.03р. №1180.
Додаток №1
до примірного тимчасового
Положення про Реєстр навчальних
комп’ютерних програм
ЗАЯВА
про внесення до Реєстру навчальних
комп’ютерних програм
З а я в н и к________________________________________
(П.І.Б., фізична або юридична особа)
поштова адреса (місцезнаходження, постійне місце проживання)
ідентифікаційний код юридичної особи:
ідентифікаційний номер фізичної особи:
№ телефону:№ факсу:
просить включити до Реєстру навчальних комп’ютерних програм.
Галузь науки, до якої належить навчальна комп’ютерна програма, та
навчальна дисципліна, що підтримується нею
510
ДОДАТКИ
Найменування навчальної комп’ютерної програми, що реєструється:
Автор (и)_____________________________________________________________
(П.І.Б.)
поштова (і) адреса (й), (постійне місце проживання)
Особа (и), якій (им) належить авторське майнове право
(П.І.Б., фізична або юридична особа)
поштова адреса (місцезнаходження, постійне місце проживання)
Підпис заявника
(посада, прізвище, ім’я та по батькові, дата) (підпис)
М.П.
Додаток №2
до примірного тимчасового
Положення про Реєстр навчальних
комп’ютерних програм
Герб України
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СВІДОЦТВО
про внесення навчальної комп’ютерної програми
до реєстру навчальних комп’ютерної програм
Серія №
(найменування навчальної комп’ютерної програми)
Автор (и)__________________________________________________________
(П.І.Б)
(поштова (і) адреса (и), постійне місце проживання)
Особа (и), якій (им) належить авторське майнове право
(П.І.Б., фізична або юридична особа, повне та скорочене найменування юридичної особи)
(поштова (і) адреса (и), місцезнаходження, постійне місце проживання)
Галузь науки, до якої належить навчальна комп’ютерна програма, та
навчальний предмет, що підтримується нею:
511
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Дата реєстрації:
Строк дії реєстрації:
Дата видачі свідоцтва:
(посада, П.І.Б.)	(підпис)
М.П.
Н.В. Чабанна,
зав. відділом
НМЦ засобів навчання МОН України
Плагіат в Інтернет
Плагіат з появою Інтернету перетворився в серйозну проблему. За
даними останнього опитування, проведеного професором Доном Маккей-
бом (Воп МсСаЬе) з Ратгерського університету (ВиІ§ег8 ЬТ піиегзііу), 37%
з ЗО тисяч студентів в 34 коледжах США користуються заповітним сору&-
ра8іе для копіювання шматків чужих робіт, знайдених у Мережі, у свої
власні. В 1999 році таких було тільки 10% . Однак 20% університетських
професорів у США вже використовують програмні продукти, що вияв-
ляють факти плагіату. Все більша кількість видавництв, юридичних та
інших компаній також починають застосовувати в повсякденній діяль-
ності програмне забезпечення, що дозволяє аналізувати величезні обсяги
текстової інформації та за лічені секунди виділяти в них ідентичні блоки.
Один з популярних інтернет-сервісів, що дозволяють вишукувати пла-
гіаторів, створений компанією іРагаді^тз ЬЬС (ЬЛір://и>и>и>.ірага<іі§т8.сот)
з Окленда (Каліфорнія). Його історія бере початок в 1996 році, коли роз-
роблена фахівцями компанії програма почала використовуватися ви-
кладачами Каліфорнійського університету в місті Берклі для аналізу
студентських робіт. На відміну від звичайних пошукових систем типу
Соо§1е, які здійснюють пошук по введеним користувачем ключовим сло-
вам, програмне забезпечення іРагаді§т8 створює цифровий образ всього
документа, що перевіряє, після чого порівнює його з матеріалом в Інтер-
неті та у спеціалізованих базах даних, в тому числі на академічних ре-
сурсах і в базах даних ЗМІ. Популярність нового сервісу виявилася на-
стільки велика, що його послугами з минулої осені стала користуватися
навіть Рада Безпеки ООН. Сьогодні детектор плагіату Тигпіііп (Ніір://
іРіРіиЛигпіііп.сот) застосовується більш ніж в 2500 вищих навчальних
закладах США і більш ніж в 1000 — за кордоном. Комерційна версія
програми іТНепіісаіе з’явилася в січні 2005 року.
512
ДОДАТКИ
Користування ІРагасІі§т обходиться для університетів $500 щоріч-
них ліцензійних відрахувань плюс $0,6 за кожного студента. Комерційні
користувачі платять $1000 в рік плюс $10 за кожну сторінку проаналі-
зованого тексту. Для друкованих засобів масової інформації розцінки
визначаються з врахуванням кількості слів в аналізованому тексті й ти-
ражу видання.
Аналогічні детектори плагіату пропонують сьогодні на ринку й інші
компанії. Багато хто, наприклад Сіаіі Р1а§іагі8т 8еплсез, МуБгорВох,
СРЬ Воїііиаге ^еVе^ортеп1;, повідомляють про ріст популярності своїх
продуктів не тільки в університетських стінах, але й за їхніми межами.
Плагіат вишукують компанії, що випускають навчальну продукцію, юри-
дичні фірми, інтернет-компанії, а також державні органи. При цьому
найчастіше виявляються досить цікаві факти.
Так, приміром, програма ІРагасІі§т допомогла газеті ТНе Нагі^огсі
Соигапі підтвердити, що президент Центрального університету штату
Коннектикут Річард Джадд (Вісіїагсі ДиМ) у своєму оглядовому матеріалі
використав готові пропозиції не тільки з газети ТІїе Иеїт Уогк Тішез, як
припустив один із читачів, але й ще із трьох джерел. У цілому 11% його
тексту були «запозичені». Попередня спроба перевірити обґрунтованість
підозр уважного читача за допомогою звичайної пошукової системи успіху
не принесла. Громадянину Джадду довелося достроково перервати свою
кар’єру.
Коротка історія копірайта
1790 рік. Уперше прийнятий закон, що вводить правило копірайта.
Закон захищає авторів книг, карт і креслень. Автор твору має права на
свій витвір протягом 14-ти років і після закінчення цього терміну має
право продовжити його ще на 14 років. Реєстрація проводиться в міс-
цевих судах.
1802 рік. Копірайтом дозволено захищати будь-які видання, що ви-
йшли з друкарні.
1831 рік. Право на копірайт одержують композитори. Нотні записи
їхніх творів заборонено передруковувати і продавати без дозволу. Термін
дії копірайта продовжений до 28 років з правом пролонгації ще на 14 років.
1856 рік. Копірайтом дозволено захищати драматичні твори.
1865 рік. Копірайт поширюється на фотографії.
1886 рік. Підписано першу повномасштабну міжнародну угоду про
захист авторських прав «Бернську конвенцію». Її метою було забезпечення
взаємного визнання авторських прав різними державами і встановлення
513
В ЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
міжнародних норм для їхнього захисту. Європейські країни домовилися
створити єдину процедуру реєстрації авторських прав, а не реєструвати
копірайт у кожній окремій державі. Бернська конвенція неодноразове
переглядалася і доповнювалася.
1897 рік. Музичні твори заборонено виконувати без дозволу автора.
1909 рік. Прийнято правило, відповідно до якого авторські права здо-
буваються після першої публікації (обнародування) добутку.
1912 рік. Копірайтом дозволено захищати кінофільми. Раніше вони
вважалися галуззю фотографії.
1952 рік. В Женеві підписана перша міжнародна конвенція про захист
авторських прав.
1953 рік. Копірайтом дозволено захищати абсолютно всі літературні
твори.
1971 рік. Підписано Паризьку конвенцію про захист авторських прав.
1978 рік. Термін дії копірайту знову продовжений. Тепер він діє де
смерті автора і залишається в силі ще 50 років.
1980 рік. Копірайтом дозволено захищати комп’ютерні програми.
1982 рік. У законодавство США вносяться доповнення, які дозволяють
засудити порушників закону про копірайт до великих штрафів і тюрем-
ного ув’язнення.
1983 рік. Знаковий судовий процес. Британська Енциклопедія подала
в суд на органи шкільної освіти США, звинувативши їх в тому, що вони
виготовляють для шкіл навчальні телепередачі, в яких активно вико-
ристовують інформацію з енциклопедії. Ці передачі транслюються в ба-
гатьох школах, крім того, доступ до записів мають всі бажаючі школярі
і їхні батьки. Суд став на сторону Британської Енциклопедії, вирішивши,
що педагоги порушили закон про авторські права.
1990 рік. Копірайтом дозволено захищати архітектурні проекти, ком-
п’ютерну графіку, художні інсталяції та перформанси.
1991 рік. Об’єктом судової суперечки стали телефонні книги. Одна
компанія-видавець подала в суд на іншу, обвинувативши її в тому, що вона
надрукувала аналогічну інформацію. Суд ухвалив, що адреси і телефони
жителів того чи іншого міста не можуть захищатися копірайтом, тому
що вони є «колекцією фактів», яку кожен вправі збирати і публікувати.
1992 рік. Заборонено переписувати і відтворювати музичні записи без
дозволу власників прав на них. Приватний звукозапис дозволений винят-
ково для домашнього користування.
1993 рік. Перший процес про порушення прав копірайта в Інтернеті.
Журнал РІауЬоу засудив власника інтернет-сайту, що «вивісив» на ньому
відскановані фотографії дівчин з журналу.
1994 рік. Заборонено нелегальний запис виступів музикантів і пере-
запис відеокліпів.
514
ДОДАТКИ
1995 рік. Прецедентний судовий процес про порушення авторських
прав в Інтернеті. Один з користувачів сервера помістив на ньому мате-
ріали, захищені копірайтом. Власник авторських прав подав в суд на
власника сервера. Суд виправдав інтернетника.
1996 рік. У Женеві представники 160-ти країн світу підписали доку-
менти про створення Всесвітньої організації із захисту інтелектуальної
власності (ЇУогІсІ Іпіеііесіиаі Ргорегіу Ог^апігаЛіоп).
1998 рік. Новий закон обмежив можливості використання комп’ю-
терів для копіювання і відтворення творів, що захищаються копірайтом.
Копірайтом дозволено захищати форму корпуса судна.
2001 рік. Журналіст, позаштатний співробітник газети N€1^ ¥огк
Тітез, виграв процес проти цього видання. Причиною позову стало те,
що Иеиі ¥огк Тітез виклала ряд його матеріалів у базу даних, запро-
поновану для комерційного використання.
В 2003 році Управління у справах копірайта США одержало більше
600 тисяч заявок на реєстрацію авторських прав. В 500 випадках у реє-
страції було відмовлено, оскільки подавані заявок були визнані плагіато-
рами. За станом на 2001 рік в базі дані Управління було близько ЗО міль-
йонів творів, що захищені копірайтом.
Диктатура копірайта
Принцип дії копірайта заснований на простому правилі: «Якщо ти
не можеш захистити те, що тобі належить, виходить, це тобі не нале-
жить». Індустрія копірайта відіграє колосальну роль в економіці США.
По оцінках Міністерства торгівлі США (Верагітепі о/ Сотпгегсе), ті га-
лузі економіки країни, які захищають права на свої вироби за допомогою
копірайта, забезпечують 5% валового внутрішнього продукту Сполучених
Штатів. Вони є найуспішнішими експортерами й приносять більше ви-
торгу за рахунок продажів за межами США, ніж сільське господарство,
автомобіле- і авіабудування Америки. Більше того, темпи створення но-
вих робочих місць в індустрії копірайта в три рази перевищують цей же
показник по іншій економіці США. Джек Валенті (сіаск Уаіепіі), голова
Асоціації кіновиробників Америки (Моііоп Рісіиге Аззосіаііоп Ате-
гіса), один з найвідоміших захисників існуючих правил поводження з
авторськими правами, вважає, що порушення копірайта щорічно нано-
сять кіновиробникам США збиток, що становить по найскромнішим оцін-
кам $3 млрд. За даними консалтингової фірми Уіапі, щодня через Ін-
тернет нелегально закачується 350 тис. кінофільмів.
Копірайт (соругі§кІ — «право на відтворення») — це форма захисту
інтелектуальної власності. Право на копірайт не здобувається за схемою,
що використається для одержання патенту. Процес оформлення патенту
515
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
складний і трудомісткий. Відповідно ж до американського «Закону про
копірайт» (Соругі§кі Асі), він виникає негайно після закінчення роботи
над авторським твором незалежно від того, де й коли ця робота була
опублікована й чи була опублікована взагалі, а також чи були зареєстро-
вані права автора на його витвір. Однак Керування з справ копірайта
США (С8 Соругі§кі О^ісе) пропонує послуги з реєстрації копірайтів, що
у випадку судового розгляду дозволяє обґрунтувати законність права воло-
діння інтелектуальною власністю. Втім, ніяких дозволів не потрібно, щоб
автор почав використовувати знак копірайта. Копірайт захищає літе-
ратурні, музичні, хореографічні, графічні, архітектурні твори, фотогра-
фії, ігри й т.д. Твір, захищений копірайтом (а також будь-яка його час-
тина), не може бути використана без дозволу власника. Копірайтом, однак,
не можуть бути захищені ідея, процедура, процес, принцип тощо, оскіль-
ки, наприклад, заборона на використання тієї або іншої ідеї виключить
її із практичної діяльності людей й унеможливить створення нових й
оригінальних робіт на її основі. Консалтингова організація ІР\Уаіск(іо§
ілюструє цей принцип наступним прикладом: роман про Другу світову
війну може бути захищений копірайтом, але сама ідея написання нових
романів на цю тему копірайтом захищена бути не може.
Закон декларує, що твори, захищені копірайтом, можуть бути вико-
ристані для критики, коментарів, повідомлень засобів масової інфор-
мації, навчання й викладання, а також наукових досліджень. Однак при
цьому твір повинен використовуватися «чесно», з дотриманням ряду
правил, найбільш відомим з яких є коректне посилання на джерело й
пряме цитування не більше двох абзаців оригінального тексту.
Однак нині право на копірайт приводить до малоприємних парадоксів.
Група Тке Уегое записала один зі своїх хітів, використавши музику монст-
рів року Ео11іп§ Віопез. Тке Уегое і не приховувала цього, однак змушена
була перераховувати всі 100% гонорарів, отриманих за виконання хіта,
у скарбничку Ео11іп§ Віопез. Маловідомі композитори роками відстоюють
у судах свої права на такі міжнародні шлягери, як ЬатЬасІа і Макагепа.
Але є й зовсім убивчі приклади — компанія звукозапису вирішила
стягнути з бойскаутів авторські відрахування за виконання бойскаутами
пісень, права на які належать даній компанії. Власники прав на відомий
роман Маргарет Мітчел (Маг§агеі Мііскеїі) «Віднесені вітром» (Сопе
їУіік іке УСпд,) заблокували публікацію роману «Та забрав їх вітер» (Тке
ЇУіпсІ Попе Сопе), що описує історію Скарлет О’Хара з погляду чорно-
шкірих рабів, тільки тому, що в творі використовувалися сюжетні лінії
й персонажі, створені Мітчел. Графомани й маловідомі літератори пода-
ють у суд на авторів популярних романів, обвинувачуючи їх у викраденні
сюжетів зі своїх творів.
Аналогічні суперечки періодично проходять між софтверними ком-
паніями: наприкінці 1990-х років компанія Місгозо^і погодилася випла-
516
ДОДАТКИ
тити компанії Арріе значну компенсацію за те, що частково використала
ідеї Арріе при створенні програми УУіпсІоісз.
Фактично жоден автор не може бути впевнений у тім, що його твір
ніколи не буде визнано плагіатом, оскільки щось подібне було створене
кілька десятиліть тому. Причина цього полягає в тривалих термінах дії
копірайта. Раніше законодавство США декларувало, що право на копі-
райт може зберігатися протягом 14-ти років, однак може бути продов-
жене й, імовірно, може пролонгуватися нескінченно. Професор юридич-
ного факультету Стенфордського університету Лоренс Лессіг (Ьаіигепсе
Ье88і§), автор книги «Майбутнє ідей» (Тке Риіиге о/ Ісіеаз: Тіїе Еаіе о/
іНе Сотпгопз іп а Соппесіед, ІУогІсІ), підрахував, що за останні 40 років
Конгрес США продовжував терміни дії копірайта 11 разів.
В 1998 році, коли це відбулося востаннє (був прийнятий закон Сору-
гі§ЬЛ Тегт Ехіепзіоп Асі), була прийнята наступна формула: авторські
права на той чи інший твір зберігаються до кінця життя його автора плюс
70 років. Це означає, що величезні масиви інформації знову залишаються
недоступними для суспільства. Рішення Конгресу було оскаржено в суді,
але в 2003 році Верховний суд США підтвердив його правочинність.
Лессіг став ідейним натхненником групи американських інтелекту-
алів, що створили неформальний рух з умовною назвою Сору Ье{і. Ця
назва має потрійний сенс. Якщо слово «копірайт» можна буквально пере-
класти як «права копія», то Сору Ье/і — це «ліва копія». Крім того, назва
має значення «забути копію». Споконвічно цей вираз використовували
програмісти, показуючи, що частина написаного ними програмного коду
може бути використана всіма бажаючими. З погляду прихильників Лес-
сіга, автори, що захищають права на свій твір, можуть цілком компен-
сувати свої трудозатрати за 14 років. Однак головними захисниками
максимального продовження термінів дії копірайта є спадкоємці авторів,
а також компанії, які різними способами вступають у володіння спад-
щиною творця. Лессіг і його послідовники вважають, що їхнє прагнення
максимально довго зберігати контроль за правом використання твору з
матеріальної точки зору цілком зрозуміле, але від цього страждає все
людство. На думку Сору Ее/і, нерозумно обмежувати доступ до твору через
кілька десятиліть після його створення. Відомо багато випадків того, що
порушення копірайта призводило до творчих вдач. Тверде дотримання
закону про авторські права зробило б неможливим, наприклад, існування
національного гімну США, музика якого була написана маловідомим бри-
танським композитором. Хрестоматійний приклад з мишеням Міккі
Маусом: його творець художник Уолт Дісней зробив перший мультфільм
про Міккі «Пароходик Віллі» ( ЕгеатЬоаі ЇЇДИіе), використавши як основу
сюжету фільм великого коміка Бастера Кітона (Ви8іег Кеаіоп) «Пароплав
Білл» (ЕіеатЬоаі ВІН). За іронією долі рішення Конгресу 1998 року про-
довжило термін дії прав компанії ИТШ ВІ8пеу на Міккі Мауса.
517
ВЛІ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Джеймс Глассман ^атез К. Сіаззітап). науковий співробітник Інсти-
туту американського підприємництву (Атегісап Епіегргізе Іпзіііиіе ),
вважає, що проблема захисту інтелектуальної власності стала однією з
причин того, що технологічна революція перетворюється з дороги до волі
в дорогу до рабства. Число тгворів, патентів і торговельних марок, які
будуть мати потребу в захисті, збільшується щодня. Нині викрадачі чужої
інтелектуальної власності не обмежені державними кордонами й можуть
діяти в різних країнах. Отже, неминуче будуть багаторазово збільшу-
ватися витрати власників авторських прав на відстеження подібних по-
рушень. В остаточному підсумку власники копірайту можуть стати раба-
ми своєї власності — значна ч астина їхніх зусиль буде йти не на створення
нового, а на захист старого.
Прихильники знищення диктатури копірайту вважають, що подібне
застосування закону про авторські права робить США й світ менш віль-
ними й знищує дух творчості. Міріам Нісбет (Мігіат НізЬеї), член ради
Американської бібліотечної асоціації (Атегісап ЬіЬгагу Аззосіаііоп) вва-
жає, що тенденції в цій сфері такі, пдо вже в найближчому майбутньому
може виявитися неможливим використання чужих текстів і цитат для
створення нових творів і навіть для написання шкільних творів і рефератів.
Якщо власники авторських прав зможуть ефективно контролювати
те, як суспільство розпоряджається їхньою власністю, то теоретично вони
зможуть стягувати плату, наприклад, за передрук декількох написаних
ними абзаців у чужій книзі. Саме тому Джонатан Циттран (<Іопаікап
Еііігаіп), відомий юрист, засновник дослідницького центру Вегктап
Сепіег /ог Іпіегпеі апсі Восіеіу, вважає;, що дії американських законодавців
«неконституційні й фанатичні».
Роберт Бойнтон (НоЬегі Воупіоп ), що опублікував статтю із красно-
мовною назвою «Тиранія копірайта» (Тіге Тугаппу о/ Соругі§Ні) у жур-
налі Тіге Иеїт ¥огк Тітез Ма§агіпе, прийшов до висновку, що єдиним
справді вільним простором, де закони щодо захисту копірайту не діють
повною мірою, є Інтернет.
Однак ера тотальної волі у Всесвітній мережі підходить до закінчення.
Кіновиробники й компанії звукозапису останні два роки використовують
програми, що дозволяють виявляти в Мережі користувачів, які неле-
гально скачують кіно або музику. Розроблено програмне забезпечення,
що дозволяє знаходити в Мережі фрагменти тексту, скопійовані з того або
іншого джерела. Подібні програми (наприклад \УСору£іпс1ег або іТНепіі-
саіе) використовують юридичні фірми, які захищають інтереси письмен-
ників і журналістів, а також самі засоби масової інформації (за повідом-
ленням агентства Аззосіаіесі Ргезз, газета Е8А Тосіау застосовувала його,
щоб довести, що один з її журналістів займався плагіатом).
Уже існують сайти, де будь-який творець тексту, «вивішеного» в Інтер-
неті, може зареєструвати його й у майбутньому відслідковувати, чи не
викрали інші інтернетчики належні йому слова й пропозиції.
518
Авторський Центр Інтелектуальних Технологій
(Ювалер-проект) «Валері-Центр»
Тел.: (044) 433-26-76, Факс: (044) 434-57-90, Моб. тел.: 8-067-504-49-13
Е-шаіІ: уапі@ипісуЬ.кіеу.иа, \УеЬ-сайт:
\у\у\у. уапі.ипісуЬ.кіеу.иа
1.	Запрошує до співпраці і дискусій у наступних галузях:
Нові інформаційно-комунікаційні та банківсько-менеджерські
/піегпеі-технології, інтелектуальні системи та автоматизовані
робочі місця (АРМ) і СППР, комп’ютерна дистанційна освіта, си-
туаційно-дорадчі системи, комп’ютерне бізнес-планування та
маркетинг, комп’ютерна фінансова математика, інтелектуальна
власність та комп’ютерне авторське право, прикладна (математич-
на) лінгвістика, /ніегпеі-мови, е-комерція, е-Ьоок, ІУед-дизайн,
мастерінг, комп’ютерна валеологія, когнітологічні, синергетич-
ні, акмеологічні системи, паралельна обробка даних, технології
Сгід. та Огасіе.
2.	Допомагає створювати і друкувати:
тези, статті, методики, підручники, навчальні посібники, моно-
графії.
3.	Пропонує розробку та впровадження:
• автоматизованих робочих місць різного типу, профілю та фаху;
•	систем підтримки прийняття рішень;
•	курсів з дистанційної освіти;
*	комп’ютерного бізнес-планування;
•	вільного (відкритого) програмного забезпечення;
•	ІУеб-сайтів (персональних та комерційних).
4.	Готує до вступу в Університет.
5.	Навчає по напрямках:
•	робота на ПК в Іпіегпеі, Іпіегпеі 2;
•	Іпіегпеі-мови (НТМЬ, РНР, Зсгірі, Регі тощо);
•	ТУе^-дизайн;
•	ІУогб/, Ехсеї, Ассезз, РгопіРаде, РошегРоіпі, ММ Ріазк тощо;
♦	створення курсів з дистанційного навчання;
•	інтелектуальна власність і комп’ютерне авторське право;
•	комп’ютерна валеологія;
•	проектування об’єктно-орієнтовних інтелектуальних АРМ;
•	сучасні інформаційні технології;
•	бізнес-планування підприємницької діяльності.
6.	Здійснює:
•	пошук, аналітичну підборку, аналіз та синтез матеріалів з перелічених у п. 1 питань або
за замовленням;
•	запис / перезапис інформації на СП-К / Н\У.
7.	Безкоштовно надає консультації:
•	стосовно організації школи «Власна справа», або школи приватного підприємця;
•	з питань організації власних Веб-сайтів;
•	з проблем інтелектуальної власності та комп’ютерного авторського права;
•	комп’ютерної валеології (Комп’ютер та здоров’я).
Керівник центру:
Кандидат технічних наук, доцент Антонов Валерій Миколайович
Розробник АРМ фахівців різного рівня, профілю, фаху та Игед-сайтів
Адреса персонального сайту:	уапї.шіісуЬ.кіеу.иа.
519
АНТОНОВ Валерій Миколайович
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
І
КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
(2-е видання, стереотипне)
Керівник видавничих проектів Кривенко ОЛ.
Редактор Мартпинюк І.В.
Оригінал-макет виготовлено ТОВ “КНТ”
Відповідальний за випуск Пашутинський Є.К.
Підписано до друку 01.06.2006 р.
Гарнітура ВсйооІВоокАС. Формат 60X84 1/16.
Папір офсетний. Друк офсетний.
Обл. видав, арк. 37,09. Умов. друк. арк. 30,23.
Тираж 1000 пр. Замовлення № 447
Видавництво КНТ
м.Київ, пр. Героїв Сталінграда, 8, корп. 8, кв. 1
Тел./факс (044) 581-21-38
е-таіі: кпі2003@икг.пеі, \у\у\у.кпі2005.пагос1.ги
Свідоцтво: серія ДК № 581 від 03.08.2001р.
Віддруковано з оригінал-макету видавництва КНТ
в друкарні ПП Мошака М. І. (свідоцтво ДК №867 від 22.03.2002 р,)
32300, м. Кам’янець-Подільський, вул. П’ятницька, 9а
тел. (03849) 2-72-01. 2-20-79
Антонов Валерій Миколайович - народився у м. К єві
Закінчив факультет кібернетики Київського національного
Університету імені Тараса Шевченка. Кандидат технчних наук
доцент Київського національного Унів» рситету
імені Тараса Шевченка. Автор понад 200 наукових пр. ць,
з них 130 - одноосібних (авторських), 15 - монографій
підручників та навчальних посбників, більше ЗО методичних
розробок. Галузь фахових інтересе, нові інформація,
комунікаційні та банків ько-менеджерські Інтернет-ь хно«і,
інтелектуальні системи та автоматизовані робочі місця (АРМ) і
системи підтримки прийняття ріці, нь, комп ютерна * с• » ці' на
осв г і ситуаційно-дорадчі системи, комп’ютер-е
бізнес-план ,вання, м-неджм-нтта маркетинг, комп »пг|»а
фінансова математика, інтелектуальна власність те к>п’. і^
авті ।»право, прикладна (к тематична) . • і
Інтернет мови, е-комерція, е Ьоок, №Ь-дизайн мап» ж»
комп ютерна валеолопя, когнітолопчні, синергетичні
акм«<, -«..п.іеми п.рал-іьна.7даних
те
Р ’ икАРМ . оипім* ««те
Фм» я бвочштв тук» шремімтіоЯ*^

т, , фм
УУеЬ: юч)
ІЙГЙДЙМО, ї,
и
Етаіі: кпі2003@икг.пеі