Є.М. КОНДРАТЮІ


І
ІИКОРОСТУЧІ ХВОЙНІ х/кряїніі

^иоавниитво лкаоемгї наук Української 'Київ /дбо

АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ. РСР
ЦЕНТРАЛЬНИЙ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ БОТАНІЧНИЙ САД
Є. М. КОНДРАТЮК
ДИКОРОСТУЧІ ХВОЙНІ
УКРАЇНИ
ВИДАВНИЦТВО АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР
КИЇВ—1960
Відповідальний редактор доктор біол. наук М. В. Клоков
Кондраткж ЕвГений Николаевич Дикорастущие хвойньїе Украйни (На украинском язьіке)
Друкується за постановою вченої ради Центрального республіканського ботанічного саду Академії наук Української РСР.
Редактор В. А. Коваль
Технічний редактор О. О. Матвійчук	Коректор Р. А. Мотенко
БФ 19759. Зам. № 324. Вид. № 82. Тираж 1000. Формат паперу 60х92‘/ів. Друк, аркушів 7,5. Обліково-видавн. аркушів 8,63. Підписано до друку ЗО.IX. 1960 р. Ціна 5 крб. ЗО коп. 3 1.1 1961 р. — 53 коп.
Друкарня Видавництва АН УРСР, Львів, Стефаника, 11.
ВСТУП
Велична програма, накреслена XXI з’їздом КПРС, що випливає з назрілих потреб матеріального життя суспільства, ставить перед наукою вимогу найраціональнішого і всебічного використання природних ресурсів, що відіграють велику роль у розвитку економіки нашої країни.
Українська РСР з її різноманітними грунтовими і кліматичними умовами, двома гірськими масивами (Східні Карпати і Крим) має багату флору і великі' рослинні сировинні ресурси, серед яких хвойним деревам і кущам належить одне з першорядних місць.
Флора хвойних України досить різноманітна, вона включає представників усіх родів хвойних Європейської частини Союзу РСР. Хвойні відіграють значну роль в економіці природи народного господарства. Сосна, ялина, модрина, смерека є основними лісоутворюючими породами наших хвойних лісів. Деревина, смоли та продукти їх переробки знаходять широке застосування у різних галузях соціалістичної промисловості і сільського господарства. Значна їх протиерозійна і полезахисна роль. Майже всі хвойні широко використовуються в озелененні наших міст, сіл, заводів, курортів і робітничих селищ, а летючі речовини — фітонциди, на які багаті хвойні, роблять їх ще ціннішими для життя людей. Хвойні є природними «гд 11 і та рами», що очищають повітря від патогенних мікроорганізмів, які викликають цілий ряд важких захворювань. Цю благотворну дію наших лісових рослин акад. О. А. Гросгейм образно назвав «невагомою» цінністю лісів.
Востаннє голонасінні материкової частини УРСР були опрацьовані О. В. Фоміним («Флора УРСР», т. І, 1936), а голонасінні Кримського півострова — Є. В. Вульфом («Флора Крьі-ма>. т. 1, 1927). Таким чином, флора голонасінних України кри-іично переглядалась більше 20—ЗО років тому, а флора західних областей Української РСР зовсім критично не оброблялась радянськими флористами. Інтродуковані хвойні дерева і кущі країни описані в працях О. Л. Липи (1939, 1950, 1952, 1955).
З
У своїй праці ми зробили першу спробу критично переглянути дикоростучі хвойні усієї території Української РСР, в тому числі Закарпатської, Чернівецької і Кримської областей.
За останні роки відбулись серйозні зміни в біологічній науці, зокрема в розумінні і трактуванні виду у вищих рослин. Проблема виду і тепер залишається однією з центральних проблем сучасної біології. Багато питань ще й сьогодні є дискусійними. Так, до цього часу не проведена чітка «погранична лінія» між видами і підвидами, між підвидами і різновидностями, різновидностями і формами, хоч спроб провести таку «лінію» було зроблено немало. При пізнанні живої природи необхідно пам’ятати про те, що вона безперервно розвивається, змінюється, і В. Л. Комаров мав цілковиту рацію говорити, що легко було мати справу з видами в часи Карла Ліннея, коли їх вважали незмінними і раз назавжди даними.
Ф. Енгельс писав у «Діалектиці природи», що самі поняття, якими оперує індукція (вид, рід, клас), завдяки теорії розвитку стали текучими і тому відносними, але без поняття виду вся наука перетворювалась у ніщо. Вид, безумовно, є поняття.
Пізнання матеріального світу, в тому числі і живої матерії, живої природи, полягає в об’єктивному відображенні у нашій свідомості її закономірностей. Пізнавши ці закономірності, людина може використати їх в своїй практичній діяльності. Марксистсько-ленінське вчення про пізнання природи передбачає визначену послідовність цього процесу, який іде від чуттєвих сприймань до абстрактного мислення і далі до суспільної практики, як критерію істинності людських знань.
З цих марксистських позицій ми й повинні підходити до пізнання видів. Вид, як географічна раса, є етап диференціації живої матерії на колективні відокремленості, об’єктивна реальність, але вид є й абстракція (таксономічна одиниця), межі якої завжди більш-менш умовні. Таким чином, «вид» є і поняттям (абстракцією) і реальністю. В. І. Ленін писав, що людські поняття суб’єктивні за своєю абстрактністю, відірваністю, але об’єктивні в цілому, в підсумку, тенденції, джерелі *.
Для процесу пізнання досить важливо не змішувати вид як біологічну окремість і вид як таксон (систематична одиниця), хоч їх існування одне без одного неможливе. Проблема виду-таксону є по суті проблемою не біологічною, а формально-класифікаційною; біологічною ж є сам процес диференціації організмів на біологічні окремості.
Чарльз Дарвін глибоко розумів і досить послідовно викладав у своїх працях думку (правда, не завжди прямо) про те, що при пізнанні видів слід брати до уваги дві сторони цього явища — наявність у природі біологічної диференціації, біологічних окремостей, з одного боку, і відображення їх у нашій свідомості, саму таксономію цієї диференціації, з другого. Перше,
* В. И. Лепин, Философские тетради, 1947, стор. 180.
4
безумовно, є реальним, існуючим незалежно від нашої свідомості, а друге ж завжди в тій чи іншій мірі є умовністю. Географічна раса (у розумінні В. Л. Комарова) цілком об’єктивно реальна, як і реальний комплекс географічних рас, але віднесення її до категорії «виду» чи «підвиду» цілком умовне.
Інколи вчення Дарвіна називають плоским еволюціонізмом. Безперечно, в працях Дарвіна є недоліки, але, говорячи про них, не можна забувати тієї історичної обстановки в науці, яка панувала в той час. йому довелось витримати серйозну боротьбу з кюв’єризмом, з його ідеями катастроф. З приводу раптових, катастрофічних зміц природи живих організмів Дарвін писав (1937): «Неможливо заперечувати, що подібні раптові і глибокі зміни організації різко протирічать тому, що в дійсності відбулось по відношенню до більшості видів... Припустити все це, мені здається, означало б перейти в область чудес, залишивши область, науки», його положення про те, що «вид — різко виявлена різновидність, а різновидність — вид, що зачинається», не дає підстав обвинувачувати його у плоскому,еволюціонізмі; саме цим він хотів підкреслити і показати наступність між видами, за що його так високо цінив В. І. Ленін. «...Дарвін поклав край поглядові на види тварин і рослин, як на нічим не зв’язані, випадкові, «богом створені» й незмінні, і вперше поставив біологію на цілком науковий грунт, встановивши змінність видів і наступність між ними...»* (розрядка наша. — Є. К.).
Відомо, що з часу Дарвіна концепція розвитку органічного світу визнається більшістю біологів, але разом з тим деякі біологи намагаються знайти якісь чіткі розмежувальні лінії, різко окреслені грані між видами і підвидами, підвидами і різновидностями. В. Л. Комаров писав (1940), що систематик мріє перетворити рухому стихію виду в щось постійне, рухому стихію виду він намагається закувати в нерухомі рамки діагнозу.
Виходячи з концепції розвитку (руху) живої матерії, ми зустрічаємось з великими труднощами у визначенні критерію виду, підвиду, різновидності, форми та ін. Дарвін правильно це розумів і в своїх працях не намагався встановити строго визначені межі, бо ще ніхто не встановив чітких меж між індивідуальними відмінами і незначними різновидностями або між більш різко виявленими різновидностями і підвидами та видами.
Між видами, підвидами і різновидностями існують різноманітні переходи і проміжні форми, які, безумовно, мають і найрізноманітніше походження. Деякі автори схильні вважань що наявність переходів вказує нібито на те, що ми маємо справу не з видами, а з різновидностями одного і того ж виду. Але якщо стати на таку точку зору, то це означатиме по суті віл мовлення від концепції розвитку, бо розвиток у природі, як
* В. 1. Ленін, Твори, т. І, стор. 120.
5
і в суспільстві, завжди пов’язаний з наявністю переходів, проміжних ланок і форм.
Не можна погодитись з тим, що наявність перехідних і проміжних форм є підставою для зведення існуючої в природі різноманітної в своїх проявах біологічної диференціації до чогось одного. В живій природі якраз немає різких меж і абсолютних відмежовуючих ліній. В «Діалектиці природи» Ф. Енгельс писав, що абсолютно різкі* розмежувальні лінії не сумісні з теорією розвитку, що для такої стадії розвитку природознавства, де всі відмінності зливаються в проміжних ступенях, всі протилежності переходять одна в одну через посередництво проміжних членів, уже недосить старого метафізичного методу мислення.
Види далеко не завжди добре відокремлені, і Б. Козо-Полян-ський (Бот. журн. СССР, № 6, 1953) мав цілковиту підставу заявити, що ні один систематик-ботанік не погодиться з твердженням, що види завжди чітко відокремлені.
Процес розвитку органічного світу являє собою не раптовий акт, а досить тривалий процес, і в цьому процесі ми реєструємо певні етапи його розвитку, перериви поступовості. Нове, народжуючись у лоні старого, завжди ще зберігає багато елементів старого; в ньому новим є лише головніше, основне, вирішальне, але поряд з ним ще багато залишається від минулого. Коли б це було не так, то твердження про наступність видів .не мало б під собою наукового грунту.
Перед ботаніком-еволюціоністом стоїть завдання об’єктивно відображати існуючу в природі єдність перервності і безперервності. Ми тепер знаходимось на такому рівні розвитку людських знань, що для науки і практики найважливішими є най-поглибленіші дослідження біологічної диференціації. З розвитком науки виявлення різниці всередині тотожності має найактуальніше значення, але завдання полягає не лише в тому, щоб знаходити перериви, диференціацію, відокремленості в живій матерії; завдання полягає не лише в тому, щоб розчленовувати, але й в тому, щоб об’єднувати близькі споріднені форми.
Як же діяти в практичній роботі з біологічними окремостями? В стислій формі це питання досить чітко було викладено В. Л. Комаровим в «Передмові» до І тома «Флорьі СССР». Відомо, що в питанні обсягу або меж виду у рослин боряться два основні напрями. Перший з них пов’язаний з іменами англійських ботаніків Бентама і Гукера і російського вченого К. М. Максимовича, які вбачали свою заслугу в тому, щоб виявити спорідненість організмів. Засобом для цього вважалось віднесення новоописуваних форм до вже відомих видів, підпорядковуючи їх в систему підвидів і різновидностей. Другий напрям характеризувався тим, що вважались за самостійні види всі рослини, хоча б і дуже близькі, але такі, що мають будь-яку ознаку, за якою їх можна відрізняти.
6
В. Л. Комаров запропонував систему конкретних видів (географічних рас), а з метою збереження еволюційного принципу об’єднувати їх у видові ряди. «Ряд, — писав він, — замінює собою ліннеївський вид, що розпадається в процесі еволюції на сучасні, географічно локалізовані реальні види». «Констатування при цьому поточного еволюційного процесу робить визнання дрібних видів і видових рядів більш сприйнятливим і з точки діалектичного розуміння природи» (В. Л. Комаров, «Флора СССР», т. І, 1934, стор. 7—8).
Принцип виділення конкретних видів з обов’язковим об’єднанням їх у видові ряди, на наш погляд, є на даному етапі розвитку науки єдино вірним принципом. Не можна йти но шляху створення «крупних видів», видів формальних, бо таких у природі немає. В таксономічному відношенні ми приймаємо за вид конкретну географічну расу. Ще Й. К. Пачо-ський писав (1914): «Як встановлено тепер цілком точно, справжніми генетичними одиницями є не види в ліннеївському значенні цього терміну, а категорії незрівнянно більш дрібци. Виділення конкретних видів дає змогу більш глибоко пізнавати явища природи, а внаслідок цього і більш раціонально використати їх в інтересах практики.
На наш погляд, питання про обсяг видів-таксонів є питанням формальним. Справа в тому, що в природі об’єктивно існують біологічні відокремленості різних «рангів» — і більш крупні, і досить дрібні, і зовсім незначні, аж до індивідуальних відмін, але всі вони реально існують і існують незалежно від волі і свідомості людини. В процесі вивчення ми пізнаємо цю диференціацію живої природи і більш-менш вірно відображаємо у нашій свідомості, робимо узагальнення, інакше кажучи, ми змушені користуватись абстракціями, поняттями, або, що те ж саме, таксономічними одиницями. Таким чином, які саме ступені диференціації ми будемо називати видами, обов’язково треба домовитися, щоб уникнути суб’єктивізму.
В своїй практичній роботі ми користувалися принципами В. Л. Комарова, беручи завжди до уваги цілий комплекс ознак і застосовуючи різні методи дослідження.
При виділенні нових видів, як про це свідчать численні факти, велику роль відіграє критерій практики. Ні для кого не є таємницею той факт, що коли працюють з якою-небудь групою господарсько-цінних рослин, то обов’язково у ній знаходять велику різноманітність форм (роди Тагахасит, Уаіе-гіапа, Ріпиз, Рісеа, Ьагіх, Роза і ін.).
Що ж до флори культурних рослин, то вид як таксономічна одиниця практично втратив своє значення. На першому місці іам стоїть сорт.
Вид для культурної флори виявився таксономічною одиницею дуже високого «рангу» і для практичних працівників, можім сказати, зберіг лише історичне значення. Сорт з точки зору
7
практики сільського господарства становить найбільший інтерес. Що ж до дикоростучої флори в цілому, то, як уже про це йшла мова вище, на даному етапі нас цілком може задовольнити принцип конкретних видів і видових рядів.
Дослідження флори хвойних ми розпочали у 1950 р. в Інституті ботаніки АН УРСР і завершили в 1959 р. в Центральному республіканському ботанічному саду АН УРСР. В праці описані лише представники аборигенної флори хвойних України.
ВІДДІЛ ГОЛОНАСІННІ — 6УМ1ЧО8РЕКМАЕ
Насінні зачатки сидять відкрито (голі) на вільних плідних лусках (макроспорофілах), зібраних у шишки або шишко-яго-ди; тичинки (мікроспорофіли) зібрані у шишечки або колоски; первинний ендосперм (заросток) утворюється до запліднення. Дерева і кущі.
КЛАС ХВОЙНІ — сомрекае
РОДИНА ТИСОВІ — ТАХАСЕАЕ Ь І N О Ь.
Иаі. $у5І. 2 ед. (1836) 316
Дводомні, вітрозапильні, вічнозелені дерева або кущі. Листки широкоголковидні, не мають смоляних ходів, сидять на пагонах спірально, але завдяки вигинанню коротких черешків нерідко стають в одній площині двома рядами. Насінні зачатки поодинокі, розташовані на верхівках коротких пазушних пагонів, вкритих парами лускатих листків. Чоловічі колоски розташовані в пазухах листків молодих (однорічних) пагонів і мають тичинки, що несуть два — дев’ять пиляків. Характерним для родини є наявність принасінника — епітамія (кровельки, арилю-са), який буває плівчастим, шкірястим або м’ясистим. Насінина кістянковидна, сидить у принасіннику, достигає в той же рік, що й запилюється. В родині налічується три роди і 13 видів, з яких 12 росте у північній півкулі і один — в Новій Каледонії. На території Української РСР родина представлена лише одним родом і одним дикоростучим видом.
Рід Тис — Тахиз Ь.
Оеп. ріалі. (1737) 312
Квітки розташовані в пазухах листків. Чоловічі квітки невеликі, майже кулясті, складені щиткоподібними тичинками і оточені при основі лусками, що сидять черепичасто; на ниж
8
ньому боці тичинки несуть 5—8 пилкових мішечків. ЖІНОЧІ шишечки складаються з одного насінного зачатка, оточеного кільцеподібним принасінником, і сидять на кінцях коротких пазушних гілочок, вкритих черепичастими лусками. При достиганні насіння принасінник обростає його, залишаючи вільною
Рис. 1. 150-річний тис на вершині скелі в Угольському заповіднику Буштинського лісгоспу (Тячівський р-н, Закарпатської обл.). Фото С. Стойка.
лише верхівку. Насіння кістянкоподібне, з м’ясистим принасінником (арилюсом).
Примітка. В часи К. Ліннея і тривалий час після нього вважалось, що весь рід тису представлений лише одним видом — тисом ягідним (Тахиз Ьассаіа Ь.), але пізніше на підставі більш детального вивчення було виділено вісім близьких видів, що ростуть у різних географічно ізольованих пунктах земної кулі. Проведене нами докладне вивчення морфології і анатомії різних видів тису показало, що вони досить морфологічно близькі і часто між ними зовнішньо є лише кількісна різниця, але у нас немає сумніву в тому,.що фізіологічно вони, мабуть, відрізняються €ільш чітко. В живій природі досить часто буває так, що новий зміст «змушений» тривалий час перебувати у старій формі. Це особливо потрібно враховувати тоді, коли ми маємо справу з такими древніми групами рослин, як, наприклад, тис і взагалі голонасінні.
9
Тис, безперечно, серед голонасінних є однією з найдревніших рослин і в наш час уже стає вимираючою деревною породою, у зв’язку з чим заслуговує на всебічну увагу і охорону. Досить влучну аналогію з древніми тваринами провів проф. М. О. Троїцький (1939), який вивчав тис в Криму і на Кавказі: «І якщо іншого тепер вимираючого представника голонасінних — «священне дерево» Китаю і Японії Сіпк^о ЬіІоЬа Ь. ми можемо порівняти з зубром, який у наш час доживає свій вік у вигляді нечисленних екземплярів у зоопарках, то тис в тому ж відношенні можна скоріше порівняти з іншими представниками тваринного світу — з бобром, який хоча ще й досить поширений по земній кулі, але скрізь є рідкістю і з кожним десятиріччям на наших очах рідшає і вимирає, якщо його не охороняти у спеціальних заповідниках».
Тис на території України представлений лише одним видом — Тахиз Ьассаіа Ь.
Т. ягідний, або європейський — Т. Ьассаіа Ь.
8р. ріалі. (1753) 1040
Габлицль, Физ. опис* Тавр. обл. (1785) 100, Р а 11 а з, Р1. Козз., 1, 2 (1788) 17. 6 е о г £ і, Сіео£г.-р1іу5іса1. и №іиг. Ве-зсИгеіЬ. б. Киззїзсйеп КеісЬез, IV, 3, 1800, 1360. ВіеЬегзіеіп, Н. іаиг.-саис., І—III (1808) 427. ЬебеЬоиг, Р1. Козз.. III (1841) 666. Зіеуеп, Уегх. б. а. іаиг. НаЬЬ. ШіїсІхуасЬз. а. РПп. (1857) 315. В о і з з і е г, Р1. огіепі. (1867) 711. Конда-раки, В память столетия Крьіма (1883) 251. Кеппен, Географ, расп-ростр. хв. дер. (1885), 503, 506. Аггеенко (1886) 12 (1887) 42 (1890) 93. Литвинов, Геобот. зам. о фл. Европ. России (1891) 46. Шмальгаузен, Фл. ср. и юж. Р., Крьіма и Сев. Кавказа (1895—1897) 673. Вольф и Пали б и н, Опр. дер. и куст. Европ. Рос., Крьіма и Сев. Кавказа (1904) 11. Федченко и Флеров, Фл. Европ. России (1910) ЗО. Азсйегзоп и. ОгаеЬпег, 8уп. 6. Міііеіеигор. Р1., І (1911) 272. Т а л и е в, Опр. вьісш. раст. Европ. ч. СССР (1927) 80. Вульф, Фл. Крьіма т. І (1927) 32. Фо-м і н, Голонасінньові Кавказу та Криму (1928) 10. Фл. СССР, І (1934) 131. Фл. УРСР, І (1936) 145. Липа, Дендрофлора УРСР, І (1939) 31. Дер. и куст. СССР, І (1949) 22. Станков, Талиев, Опр. вьісш. раст. Европ. ч. СССР (1949) 97 (1957) 58. Визн. росл. УРСР (1950) 67. Л ьі п а, Дендролог, богатства УССР и их использов., в кн.: «Озеленение населенньїх мест» (1952) 80. Л ьі п а, Опр. дер. и куст. (1955) 9.
Дерево 10—15 (20) м заввишки, майже від основи гіллясте. Молоді пагони зелені, голі, ребристі, а старі пагони і стовбур вкриті червонуватою корою, яка спочатку буває гладенька, а потім темніє, розтріскується і відшаровується. Стовбур дуже збіжистий. Смоляні ходи в гілках і в листках відсутні.
Листки плоскі, 20—35 мм завдовжки, 2—2,5 мм завширшки, поступово до верхівки звужуються і переходять у коротеньке вістря; зверху темно-зелені, знизу світло-зелені, матові, з двома смужками продихів; нижня сторона листка має оригінальну скульптуру, що нагадує лінкруст, на верхній стороні листка виступає реберце (судинно-волокнистий пучок).
Чоловічі шишки, що репродукують пилок, закладаються восени у вигляді жовтих кульок, а жіночі в цей час мають вигляд зелених конічних бруньок. Цвіте весною (березень — перша половина травня), насіння достигає восени по одному всередині м’ясистого червоного принасінника (арилюса). Насінина кістянковидна, проростає через один рік, а іноді через три-
10
чотири. Сходи мають дві сім’ядолі, на яких продихові смужки, на відміну від дорослих листків, розташовані зверху. •
Форми. У зв’язку з багатовіковою культурою тису в садах і парках виявлені й описані численні його форми на підставі
Рис. 2. Листок тису:
а — поперечний розріз, б — анатомічна будова центрального циліндра, в — епідерміс.
найрізноманітніших ознак (часом лише за однією). Штучну класифікацію цих форм ми подаємо за В. В. Ухановим, оскільки вони мають значення для зеленого будівництва.
КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ ТИСУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО*
І. Форми колоновидні або пірамідальні з гілками, спрямованими вгору
а) Листки зелені
ї. }а8Іі§іаіа Ь о и сі. (Т. Ь. НіЬегпіса Иогі., Т. ^азіі^іаіа Гінді., Т. НіЬегпіса Н о о к., Т. ругатісіаііз Ьогі.
ї. сопгрге88а С а г г.
ї. іпіегтесііа С а г г.
ї. Веіегатзіі 8 с к V/.
* Уханов В. В., в кн.: «Деревья и кустарники СССР», І, 1949, стор. 26, 27.
11
І. егесіа Ь ои і (Т. егесіа когі., Т. зігісіа когі., Т. Сгоіюйегі 6 о г сі.)
І. іпгрегіаііз когі.
І. с/гезНаиіепзіз С о г сі.
ї. ругатійаііз „8еаегігі‘ Е. 8єу.
Ь) Л. жовті або ж о в т о - с т р о к а т і
І. }а8ії§іаіа аигеа 8 і а п сі.
І. аигео-аагіе§аіа когі.
І. }а8ІЇ£іаіа аигео-сагіе^аіа Р і 8 к. (7і. Ь. ругатійаііз аигео-таг§іпаіа когі.)
І. егесіа зетрегаигеа когі. (7і. Ь. егесіа Іиіеопоиа когі.)
і. егесіа аигео-аагіе§аіа когі.
Л. голубуваті
І. їазіідіаіа поаа когі.
І. &1аиса С а г г. (7і. Ь. зиЬдІаисезсепз З а с й«, Т. Ь. пі£га когі.)
і. ^(ІрраіНіСазіІе когі. (Т. Ь. №оріН когі., Т. Ь. їїесіраіНі когі., Т. Ь. і\теісіраіНеп8І8 когі.)
І. егесіа £Іаиса когі.
й) Л. білуваті
і. їазіідіаіа аг&епіео-аагіе£аіа когі.
II. Форми з повислими гілками і пагонами
а)	Л. зелені
І.	Оаегеупйегі когі.
І.	£гасіІІ8 решіиіа когі.
І.	репйиіа когі.
І.	гесигааіа С а г г.
ї. Іюгігопіаііз К п і £ к і.
І.	Ооаазіопіі С а г г. (Т. Ь. итЬгасиІЦега когі., Т. Ь. сІізіісИа е п сі г., Т. репсіиіа когі., Т. Ооаазіопіі когі., Серіїаіоіахиз итЬгасиІіїега 8 і е Ь.)
Ь)	Л. строкаті
І.	Оааазіопіі аигео-аагіе^аіа когі. (Т. Ь. репсіиіа аигео-'са-гіе^аіа когі.)
III. Форми сланкі
а) Л. зелені
І. ргоситЬепз О о и сі. (7\ Ь. ехрапза С а г г.)
і. герапсіез когі.
ї. 8іеЬоІ(1іі когі.
12
і. папа К и і £ Ь і.
ї. ргозігаіа В е а п.
!. егісоісіез Сагг. (Т. етреігі$оІіа Ьогі., Т. тісгорКуІІа Ьогі.)
ї. топьігоза Ьогі. (Т. зрагзіїоііа Ь о и сі.)
ї. асіргезза Сагг. (Т. асіргезза С о г д., Т. іагйіліа Ь а уу 8., Т. рагаі}оІіа XV е п сі., Т. зіпепзіз іагіїіаа К п і £ Ь і., Т. Ь^еVІ|о^іа Ьогі., Т. Ь. іагйіаа Р і 1 £., СерКаІоіахиз іагйіаа 8 і е Ь.)
І. асірге8$а зігісіа Ьогі.
Ь) Л. жовті
ї. асіргезза аигеа Ьогі.
і. айрге88а аигеооагіе^аіа Ьогі. (Т. асіргезза аагіедаіа
Р і з с Ь. еі Н о 1 ш.)
IV. Форми карликові
І. ру§таеа В е і 8 8 п. ї. сотрасіа В е і 8 8 п. ї. пиіапз В е і 8 8 п.
І. тіпіаіа Сагг.
ї. ерасгоісіез Ьогі.
V. Форми нормального росту
а)	Л. зелені
ї. соттипіз 8 е п.
ї. саисазіса Рот.
І. Ігисіі Іиіео Ьогі. (Т. Ь. зиЬзр. еиЬассаіа і. Іиіеі Ьассаіа
Р і 1 8.)
і. тасгосагра Ьогі.
Ь)	Л. жовто-строкаті
і. аигеа Ногі. (Т. екоазіопепзіз Ьогі., Т. Вагопіі Ьогі., Т. Ва-гопіі }оІіа иагіе§аіа Ьогі., Т. Ь. і. еілазіопепзіз аигеа Ьогі.)
і. аигео^агіе§аіа Ьогі. (Т. Vа^іе§аіа Ьогі.)
і. УГазсИіщїіопіі Ьогі. (Т. сапасіепзіз ^азсИіп^іопіі Ьогі.).
Закарпатська о б л.: Великоберезнянський рн, с. Люта, г. Раків-ська Яма (Косець!), Воловецький рн, схили г. Пікуй (Чопик), Міжгір-ський рн, с. Міжгір’я, ур. Дрисловець (Фекете, Блаттни), Вишнє-Би-стрянське лісництво, ур. Обнога, Великий Яровець, Борсучина, Красноширка (Стойко), Рахівський рн, Устерицьке лісництво біля с. Богдан (ГриньІ), ур. Буковатий, Струнжен, Скорушний, Лашинець (Факете, Блаттни), Луги, південний схил г. Годрив (Косець!), Велико-Бичківський лісгосп, Лужанське лісництво, ур. Довгий, Соколове, Ділове, Мала-Росиш, Тисовий Грунь, Яворник, Галашто, Струнжен, Грунь, Рівноватий (Фекете, Б л а г-тни, Стойко), окол. Рахова, ур. Великий Берлебеш, Гренова (Фекете, Блаттни), Тячівський рн, Буштинський лісгосп, Угольський буковий масив (Фекете, Блаттни, Стойко) — найбільший масив в Закарпатті.— Кримська обл.: Верхів’я р. Качи (Буш, К о н д р а т ю кі!), Мангуб-Кале
(Ваньков), від Сююр-кая і Коккоз (Соколине) (Вульф) до східних схилів Шатер-гори (Чатир-Дагу) (Алексєєнко), Байдарська яйла (Гри-гор’єв), яйла біля Узунджі (Ваньков!, Станкові), Ай-Петрі (Вульф!, Кондратюк!!), Бабуган-Яйла (Ваньков), нижнє плато г. Чатир-Даг (Ваньков), середнє плато г. Чатир-Даг (С т а н к о в!, П о ж и д а є в а!), Демерджі-Яйла (Вульф), Карабі-Яйла (Вульф, П р и-валова і Макарова!), над Дегерманкоєм (Станкові), Ялтинський водопад (У ч а н - С у) (Кондратюк!!), Соколине (Коккози) (Пупкова, Пєгова, Васильєв!, Зеленецький), спуск з г. Чорної в центральну улоговину державного заповідника (Вульф), правий берег р. Альми в районі центральної улоговини державного заповідника (Кондратюк!!), центральна улоговина державного заповідника (Станкові), в горах над Сімеїзом у буковому лісі (Станкові), водопад Джар-Джур (Вульф!), перша бокова ущелина від р. Сари-су (Ф р а н ці, Вульф!), Великий Ка-ньон (Циріна!), русло р. Бойки (Васильєв!, Станкові), підніжжя г. Басмана (Вульф!), верхня частина підйому на г. Ай-Петрі з боку Алупки (Смирн о в а!), верхня частина підйому на г. Ай-Петрі з боку Кореїза (Смирноваі), буковий ліс «Талма» (Станкові). — Львівська обл.: Меденицький он, біля Довгого (Тувинський, Соколов-ський), Турківський рн і>ез точної вказівки місцезростання (Козіков-ський), біля Головська, ур. Лиса, на схід від г. Багна (Чопик), Майдан, потік Громановець (Факете, Блаттни). — Станіславська обл.: гори над р. Ломницею без точної вказівки місцезростання (Гюккель, С о-коловський), Покутські Карпати без вказівки місцезростання (Ш а-фер), в гірській частині р. Пруту, Чорногора (Запалович), Вигодський рн, біля Старого Мізуня (Соколовський, Волощак), Жаб’ївський рн., с. Жаб’є, лівий берег потоку Глибокого (Контни), біля Криворівні (К он тни), біля Яблуниці (Контни, Ганзіровський), біля Довго-пілля (Контни), біля Перехресного (Контни), Кутський рн, біля Бі-лобережки (Контни), Солотвинський рн, біля Космача (Контни), Чорна Бистриця, без вказівки на точне місцезростання (Волощак), долина р. Бистриці, без вказівки на точне місцезростання (Реман, Соколовський, Волощак), Яблунівський рн, біля Верхнього, ур. Княждвір (тисовий заповідник) (Спауста, Шафер, Врублевський, Кульчин-ський, Костирко, Прунько, Котові, Стойко, Кондратюк!!).
Примітка. За літературними вказівками (Ейхвальд, Шмаль-гаузен) наводяться дані про знаходження тису на Волині і Подолії, але в останні десятиріччя ніхто з ботаніків його не знаходив. Ближчим до вказаних місць пунктом знаходження тису є ур. Незнамово у Бєловезькій Пущі, Гродненської обл., Білоруської РСР.
Можливість знаходження тису в недалекому минулому на Волині і Подолії, є • цілком ймовірною, оскільки колись тис був значно більше поширений, і скорочення його ареалу, перш за все, пояснюється господарською діяльністю людини.
Тис ягідний досить часто зустрічається в культурі в парках ^ботанічних садах, зокрема в Одесі, Сімферополі, Ужгороді, Львові, Кам’янці-Подільському, Херсоні, Миколаєві, Красно-кутську. Веселих Боковеньках (Долинський р-н, Кіровоградської обл.), Києві. В Ботанічному саду ім- Фоміна (Київ) росте столітній екземпляр тису у вигляді куща. Багато тису висаджено в Центральному республіканському ботанічному саду Академії наук Української РСР.
Загальне поширення. Британські о-ви, Данія, Півд. Норвегія, Півд. Швеція, Аландські о-ви, Франція, Естонія, Литва, Латвія, гори Середземноморської області півд. Європи, Карпати, Нодолія (?), Гродненська обл. Білоруської РСР, Крим, Кавказ, Мала Азія, Півн. Африка.
14
Екологічні особливості. Тис ягідний — гірська, досить тіневитривала рослина; за даними К. Доміна (1938), в Карпатах він піднімається до висоти 1300 л н. р. м., в Баварських Альпах — до 1144 м, в Швейцарських — до 1400 м, в горах Півд. Іспанії — до 1948 м. н. р. м., а деякі дослідники (Гайєр) за тіневитривалістю ставлять його на перше місце. Тис завжди росте поряд з іншими тіневитривалими рослинами і навіть під їх пологом. Потребує родючих, достатньо зволожених грунтів, найчастіше зустрічається на вапнякових субстратах. Досить чутливий до температур, нижчих за 20—25С, але особливо тоді, коли знижені температури супроводжуються сильними вітрами- Так, на г. Ай-Петрі в Криму тис зустрічається біля самого верхів’я, розташовуючись у найменш доступних і захищених від вітрів місцях, його можна тут зустріти і на більш-менш відкритих місцях (Яйлі), але зимові північні та північно-східні вітри притиснули його до землі, зрізавши все, що висовується вище каміння, під захистом якого він зберігається у вигляді невеликих розплатаних кущиків. Великі дерева тису біля вершини Ай-Петрі ростуть на південних схилам скель і також втратили всі свої гілки в місцях, що знаходяться під дією посушливих і холодних вітрів.
Тис досить довговічний, росте дуже повільно. В Європі відомі окремі дерева тису, що мають діаметр стовбура 2 м і вік 2000—3000 років.
В Українських Карпатах тис зростає в поясі букових лісів на висоті 600—900 м н. р. м. і в значно меншій мірі в поясі хвойних лісів, де він іноді доходить до 1000 ж н. р. м. (ур. Об-нога, Межигірський р-н, Закарпатської обл.).
Господарське значення. Деревина тису має заболонь і червоно-буре ядро. Деревина високо ціниться в мебльо-вому виробництві: вона дуже важка, міцна, без запаху і без смоляних ходів, має високі механічні властивості, красиву текстуру, добре обробляється і полірується, досить стійка до води і гниття, за що тис у народі називається «негній-деревом». При тривалому перебуванні у воді набуває вигляду чорного дерева. Фізико-механічні властивості деревини (Перелигін, 1949) характеризуються такими показниками: об’ємна вага при 15% вологості дорівнює 0,66—0,70 г!см\ коефіцієнт радіальної усушки 0,14%, тангенціальної — 0,20%, об’ємної — 0,40%; міцність при 15% вологості становить 600—608 кг/сж3; пружність при ударному згинанні в тангенціальній площині дорівнює 0,26 кг!см\ твердість при 15% вологості становить 845 кг]см?. Всі частини рослини (за винятком червоної м’якоті шиш-ко-ягід — арилюса) містять алкалоїд таксин, що викликає внутрішнє отруєння і поразку * шкіри. Тис містить також алкалоїди таксикатин і ефедрин. Особливо чутливі до отруєння та-кісинрм коні, трохи в меншій мірі — велика рогата худоба.
15
Тис широко застосовується у зеленому будівництві, особливо в південних районах Української РСР, у вигляді груп і окремих дерев, добре формується, може бути використаний для
Рис. 3. Тис ягідний, що росте у Центральному республіканському ботанічному саду АН УРСР, м. Київ.
живої огорожі. Цінною його властивістю є те, що він, на відміну від інших хвойних, добре переносить задимлення.
Досить легко розмножується живцями, відсадками і насінням.
РОДИНА СОСНОВІ - РЖАСЕАЕ Ь І N Ц Ь.
Уе£. Кіпд. (1847) 226
Високі або кущоподібні однодомні, переважно вічнозелені, дерева з роздільностатевими суцвіттями (шишками). Жіночі шишки складаються з багатьох твердих лусок, розташованих спірально на дерев’янистому стрижні; луски з оберненими насінними зачатками. Чоловічі пилякові шишки складаються з численних тичинок (мікроспорофіл) з двома пилковими мішечками кожна. Пилок має характерні повітряні міхурці. Запилення відбувається за допомогою вітру. Насіння з твердою
16
оболонкою, з добре розвинутою або редукованою крилаткою. В корі, деревині і листках (хвої) є багато смоляних ходів; провідна система складається з трахеїд. Рослини переважно поширені у північній півкулі, представлені 9 родами і понад 250 видами.
Рід Смерека — АЬіез Т о а г п. еі М і 1 1.
(Загсі. Оісііоп. (1768)
Вічнозелені однодомні дерева з характерним кільчастим галуженням; кора молодих стовбурів і гілок гладенька, світло-сіра з плосковипуклими смоляними вмістилищами, у старих стовбурів — зморшкувата, вздовж розтріскана. Пагони без листкових подушечок; листки (хвоя) плоскі, лінійні, з серединною жилкою, округлою дисковидною основою, майже завжди з двома білими восковими смужками на нижній стороні, з про-дихами, розташованими рядами (у деяких видів продихи бувають і на верхній стороні). Листки (хвоя) на гілках розташовані спірально, але завдяки повертанню листків при основі створюють враження дворядного листорозташування; 'після опадання листків на пагонах залишаються округлі рубці. Листки (хвоя) плодючих гілочок чотиригранна, з восковими смужками і продихамм на всіх чотирьох гранях; ці листки здебільшого трохи зігнуті до основи, а на верхівці ледве розщеплені. Чоловічі (пилякові) шишки овальні або циліндричні, жовті або червонуваті. Мікроспорофіли з двома пилковими мішечками, які розкриваються поперечними щілинами. Пилякові зерна з повітряними міхурцями. Жіночі шишки прямостоячі (стирчать вертикально вгору), достигають у перший рік і розпадаються восени, звільняючи насіння, а стрижні шишок залишаються на дереві протягом кількох років. Насінні луски більш-менш тверді, нирковидні або клиновидні, покривні — тонкі, у більшості видів добре помітні, з насінням не зрощені. Насіння тригранне, з крилом, що вкриває його на три чверті. В шкірочці насінини містяться смолисті залозки з запашними ефірними маслами; сім’ядолей — 4—10. В деревині смереки смоляні ходи відсутні, вони зосереджені в корі і листках.
Рід АЬіез представлений кількома десятками видів. За даними одних авторів (Андрєєв, 1924), їх налічується ЗО, за даними інших — близько 50 (Васильєв, 1949). За даними А. Є. Ма-ценко (1956), 37 видів властиві Старому Світові. На території Української РСР смерека представлена лише одним видом.
Примітка. Назва роду АЬіез зустрічалась ще у Плінія, але лише Турнефор (1700) вперше подав короткий опис роду з зображенням істотних ознак на малюнку. Потім К. Лінней в своїх ранніх працях (1735, 1737) приймає цю назву, але згодом відмовляється від неї і користується як родовою назвою Ріпия, до якої відніс, крім сосни, смереку, ялину, кедр і модрину. Гілль (1756) знову повернувся до пріоритетної назви роду — АЬіез для смерек, завдяки чому часто в спеціальній літературі на нього
2-324.
17
і посилаються як на автора роду (Флора СССР, т. І, 1934), але він користувався не загальновживаною бінарною номенклатурою і назва не була визнана ботаніками.
Лише Міллер (1768) знову відновив назву роду смерек — АЬіез, а тому правильніше буде вважати авторами роду Турнефора і Міллера.
Секція Еи-Еіаіе М а і 2. (Матер. герб. Бот. ин-та йм. Комарова АН СССР, т- XVIII, 1957). Насінні луски клиновидні, на верхівці розширені, раптом переходять в довгу ніжку. Покривні луски лінійно-лопатеві, довші за насінні, назовні відігнуті.
Ряд АІЬае М а і 2. (Матер. герб. Бот. ин-та им. Комарова АН СССР, т. XVIII, 1957). Насінні луски клиновидні, на верхівці* розширені, раптом переходять в довгу ніжку. Покривні луски лінійно-лопатеві, на верхівці розширені в округлу чи овальну платівку з довгим вістрям, відігнуті назовні не більше, ніж на одну третину.
С. біла, *або гребінчаста — А. аІЬа М і 11.
(Загсі. Оісііоп., еб. 8 (1768), № 1
Федченко и Флеров, Фл. Европ. Р. (1910)34. Козііпу роїзкіе (1924) 18. Фл. СССР, І (1934) 136. Дер. и куст. СССР, І (1949) 93. Визн. росл. УРСР (1950) 68. Л ьі п а А. Л.» Озеленение населеннях мест (1952) 61. Опр. дер. и куст., І (1955) 20. Станков, Т а л и е в, Опр. вьісш. раст. Европ. ч. СССР (1957) 97.
8уп. — АЬіез ресііпаіа ОС., Е1. Ег. ПІ (1805) 276. — Ріпиз рісеа Б., 8р. рі. (1753) 1420, ЬебеЬоиг, Е1. Козз. III, 669. — АЬіез рісеа Ь і п сі 1. іп Веппу Сусіор. 1 (1883).
Рис.: Нетреї ипб V/ і 1Ь е 1 т, Оіе Байте и. 8ігаис1іег без АУаІ-без (1889). Веіззпег ипб Еіізсіїеп, НапбЬисІї бег ИабеНіоІгкипбе (1930). Андреев В. Н., Дендрология (1925) 20, зиЬ. А. ресііпаіа ОС. Дер. и куст. СССР І (1949) 93. Л ьі п а А. Л., Опр. дер. и куст. (1955) 21.
Дерево 35—55 м заввишки і до 1,5 м завтовшки (при основі стовбура); стовбур до 40—50-річного віку вкритий гладенькою світло-сірою корою, з віком на корі утворюються поздовжні і поперечні тріщини. В корі стовбура розташовані жовна, заповнені ароматною смолою. Крона густа, пірамідальної форми, але у більш-менш старих дерев верхні бокові гілки піднімаються догори і тоді верхівка набуває вигляду кубла; на відкритих місцях крона спускається до самої землі, а в зімкнених дерево-станах стовбур очищається від гілок до значної висоти. Характер галуження — кільчастий, але на кінцях головного і бокових пагонів можуть розвиватись міжкільчасті пагони, внаслідок чого крона стає більш густою. Молоді пагони товсті, борозенчасті, з випуклими листковими рубцями,' іржаво-волосисті. Бруньки дрібні, яйцевидні, темнуваті, на відміну від сибірської і інших видів смереки ніколи не залиті смолою.
Листки (хвоя) темно-зелені, блискучі, плоскі, лінійні, 20— ЗО мм завдовжки, 2—3 мм завширшки, на верхній стороні з жолобком і помітно виявленою виїмкою на верхівці (на верхівках і на добре освітлених пагонах загострена); нижня сто
18
рона листка з двома смужками, що мають по 6—11 рядків про-дихів; між цими продихами відкладаються платівки восковид-ної білястої речовини, яка створює враження суцільних білих смужок. При основі кожний листок трохи скручений, завдяки чому листки розташовуються на обох боках пагона гребінчасто; зберігаються на дереві шість—дев’ять років (іноді більше).
Рис. 4. Листок (хвоя) смереки білої:
а — поперечний розріз, б — анатомічна будова центрального циліндра.
Чоловічі (пилякові) шишки овальні, жовтуваті. Жіночі шишки циліндричні, тупі, 10—16 см завдовжки, 3—5(6) см завширшки, коричневі, розташовуються у верхній частині крони вертикально (стирчать догори). Насінні луски з клиновидною основою, широко заокруглені або майже нирковидні, що раптово переходять у тонку ніжку, на спинці (по краю) опушені. Покривні луски висуваються із-за насінних і завжди добре помітні, лінійно-лопатеві, зазубрені, з вістрявидною верхівкою, приблизно на одну третину відігнуті до основи шишки. Стиглі жіночі шишки розпадаються, і на дереві залишається лише дерев’янистий стрижень, який зберігається кілька років. Насінини 7—10 мм завдовжки, нерівномірно тригранні, до 260 шт. в шиш
2*	19
ці, на три чверті загорнуті крильцем; в насінній шкірочці роз-міщені жовна з терпентином. Вага 1000 насінин в середньому становить 34—45(48) г. Схожість насіння зберігається один рік. Сходи з п’ятьма-шістьма великими плоскими сім’ядолями, близько 3 см завдовжки, з смужками продихів, на відміну від дорослих листків розташовані не на нижній, а на верхній стороні. Коренева система стрижнева, головний корінь заглиблюється в грунт на 1 м і більше, крім того, є ще три—п’ять великих бічних коренів, також заглиблених глибоко в грунт. Цвіте в квітні — травні, шишки розпадаються в жовтні — листопаді.
Форми. За характером крони розрізняють такі форми смереки:
ї. ругатуйаііз С а г г. — з пірамідальною кроною.
1. соїитпагіз С а г г-. — з колоновидною кроною.
1. репйиіа Н о г і. — з плакучою кроною.
1. Vі^§аіа С аз р.«— з плакучою кроною і майже не розгалуженими пагонами.
Щодо уаг. ройоїіса ЗсЬгоесіег (Мііі. <1. ОеиізсЬ. сіепсіго-Іо^і £езе11зсЬ. (1899) 121), то важко сказати щось визначене, крім вказівок на те, що вона є кліматичною расою, але її існування є дуже сумнівним.
Закарпатська обл.: Великоберезнянський рн (Гринь), ур. Бист-рик (Гринь!), Воловецький рн (Гринь), с. Жденеве, г. Остра (Фодор), Пашківський потік (Козик!), Воловецький рн, с. Гукливий (А. та О. Барбарич!) Рахівський рн, г. Бербенескул (Д о б р о ч а є в а!), с. Кваси, околиці (А. та О. Барбарич!, Косець!), схили від полонини Рівна (Гринь, Кондратюк!!), по схилу до р. Свидовець (Гринь!), с. Богдан, г. Піп Іван Мармарошський (А. та О. Барбарич, Гринь!), с. Мікулиничі (Кондратюк!!), понад Білим Потоком (Гринь!), с. Луги (Котов!), Здемаве (Контний!), Тячівський рн, с. Устьчорна, лівий берег Тересви (Кондратюк!!), біля с. Брустури (Гржедович), ур. Кедрин біля с. Лопухів (Кондратюк!!), Перечинський рн, с. Лумшур (Гринь!), Сзалявський рн (Гринь), Біло-Тисянське л-во ур. Говерла (Ко-м єн дар!, Кондратюк!!). — Львівська обл.: Рава-Руський рн, окол. с. Майдан (Косець!), Трускавець (Котов!), Сколівський рн, окол. Сколе (Кондратюк!!), Гребенів, правий берег р. Опір (Кондратюк!!). — Станіславська обл.: Коломийський лісгосп, ур. Княж-Двір (Котов!, Кондратюк!!), Перегінський рн, хут. Гальча (Косець!), Горно-Кутське лісництво, біля с. Шепит (Котов та Омельчук!).
В культурі смерека біла відома більше як в 100 пунктах УРСР, в тому числі в Ужгороді, Львові, Чернівцях, Кам’янці-Подільському, Полтаві, Харкові, Ялті (Нікітський ботанічний сад), Асканії-Нова, Велико-Анадольській лісовій дослідній станції, Михайлівському парку (Хмельницька обл.).
Загальне поширення. Гори і частково рівнина Середньої, Півд. і Зах. Європи, Карпати. В межах СРСР — в Українських Карпатах і відособлено в БРСР (Бєловезька Пуща).
Біологічні та екологічні особливості. Росте смерека біла як на рівнині, так і в середній частині гір, піднімаючись до 2000 м н. р. м., росте в місцях контакту верхнього
20
ялинового лісового пояса з нижнім буковим. В Українських Карпатах дуже рідко утворює чисті смерекові насадження, а частіше росте разом з іншими деревними породами, утворюючи смереково-букові та смереково-ялинові ліси на висоті 700—• 900 м н. р. м. Важливою екологічною особливістю смереки білої є те, що вона потребує до 800 мм опадів на рік, причому щоб близько 400 мм припадало на вегетаційний період. Досить тіневитривала (в цьому відношенні навіть переважає бук і ялину), проте задовільно росте і на освітлених місцях, вимагаючи затінення лише в молодому віці. Добре росте на достатньо глибоких, вологих, дренованих суглинистих і супіщаних грунтах; заболочених грунтів уникає. Завдяки добре розвиненій стрижневій кореневій системі досить стійка до сильних вітрів. Має здатність давати пневу поросль. В пору плодоношення вступає на освітлених місцях у віці близько ЗО років, а в насадженнях — у віці близько 50—70 років. Насіння дуже скоро втрачає схожість, зберігається лише до наступної весни. Задимлення не витримує. В сприятливих умовах доживає до 500 років.
Господарське значення. Смерека біла дає< будівельну і мебльову деревину, яка використовується також як резонансний матеріал для виробництва музичних інструментів і виготовлення кращих сортів целюлози. Деревина жовтувато-біла, з ледве помітним блиском, м’яка, з середньою питомою вагою 0,46, добре колеться і стружеться. Кора містить дубильні речовини (в середньому 7—15%). З хвої і молодих гілок добувають смерековий скипидар і вітамін С. Насіння дає до 25— 30% жирної висихаючої олії. Кафедра фармакології Чернівецького медичного інституту починаючи з 1949 р. провела численні дослідження фармакологічних і лікувальних властивостей живиці з смереки, що зростає на Буковині. Зокрема одержано цікаві дані про фізико-хімічні властивості живиці, каніфолі і тер-лентину, а також розроблено досить простий і зручний спосіб одержання смерекового бальзаму, який є чудовим замінником загальновідомого канадського бальзаму. Запропонований спосіб іолягає в тому, що живицю кип’ятять у воді протягом 1,5—2 го-іин, після чого одержану каніфоль висушують при кімнатній гемпературі, змішують з толуолом у співвідношенні 1 : 3 і нагрівають до кипіння і повного розчинення каніфолі. Одержаний зозчин у гарячому стані фільтрується через фільтрувальний іапір. Бальзам — рідина, яка швидко висихає, спочатку робиться липкою, а потім твердіє. Для одержання більш густого бальзаму змінюють співвідношення каніфолі і толуолу (2:3; 1 : 1). Випробування смерекового бальзаму в анатомічній і гістологічній практиці показало його високі якості. Також виявлена велика ефективність заживлення ран, хронічних ранових екзем, жильних опіків при застосуванні мазі, виготовленої з каніфолі смереки і соняшникової олії або вазеліну. Є літературні вказів-<и на те, що каніфольні мазі є найефективнішими у боротьбі
21
з ускладненнями при лікуванні радієм раку шийки матки тощо.
Смерека біла в межах Української РСР може з успіхом застосовуватись у зелених, особливо паркових насадженнях як поодинокими деревами, так і в групових насадженнях, але головним чином в місцях з незначним задимленням, якого вона не витримує. Смереку білу з успіхом можна використати як підщепу для інших екзотичних видів смереки.
Рід Ялина — Рісеа В і е і г.
Р1. д. Сіе£еп(1 уоп Вегііп (1824) 479
Вічнозелені однодомні дерева з більш-менш правильним кільчастим галуженням, пірамідальною кроною, чотиригранними чи плоскими листками (хвоєю) з смужками продихів на всіх чотирьох гранях (якщо ж хвоя плоска — на одній). Смоляних ходів у хвої два. Черешки хвоїнок розділені глибокими борозенками, що сильно виступають своїми кінцями — подушечками, що залишаються після опадання хвої, яка зберігається протягом п’яти — дев’яти років. Розташовується хвоя на пагоні спірально. Кора молодих дерев гладенька, сіра, з червонувато-бурим відтінком чи жовтувато-бурувата, з віком темнішає і злущується. Бруньки в більшості смолясті, верхівкова брунька оточена боковими бруньками, що сидять безпосередньо під нею.
Чоловічі (пилякові) шишечки формуються на пагонах минулого року, при основі оточені лусочками, тичинки з двома пиляками, що розкриваються поздовжніми щілинами; пилок з повітряними мішечками. Жіночі шишки здебільшого формуються на торішніх гілках верхньої частини крони; молоді шишки стирчать вгору, стиглі — звисають вниз. Покривні луски менші за насінні, які після цвітіння зовсім припиняють ріст і в стиглих шишках майже непомітні. Насіння достигає в рік цвітіння і запліднення насінних зачатків, але висипається з шишок через два-три місяці після достигання. Насіння має крильце, що ложкоподібно охоплює насінину, від якого вона легко звільняється. До роду Рісеа належить близько 50 видів, з яких на території Української РСР у природному стані зростає всього два види.
Секція Еирісеа № і 11 к. (Рогзії. Р1., 2, Аи£І. (1887) 67—93. Листки (хвоя) чотиригранні, з рядами продихів на всіх гранях.
Ряд Ехсеїзае К о п б г. Листки (хвоя) чотиригранні, насінні луски шишок більш-менш витягнуті, з нерівним краєм.
Я. європейська, або звичайна —• Р. аЬіез (Ь.) К а г з і е п
ПеиізсЬе Р1., І (1880—83) 325
$уп. — Рісеа ехсеїза Ь і п к. іп Ілппаеа XV (1841) 517. Шмальгау-зен, II (1895) 671. Фл. УРСР, І, (1936) 162. Визн. росл. УРСР (1950) 69. Л ьі п а А., Опр. дер. и куст. (1950) 49. — Ріпиз аЬіез Ь. 8р. рі. (1753) 1002. ЬедеЬоиг, Р1. Розз., III (1841) 670. — АЬіез рісеа М і 11. Бісі. N З
22
(1759). — Рісеа Vи^£а^^8 Еіпк іп АЬИагкМ. Вегі. Асад. (1827) 180. — АЬіез ехсеїза, Ос., Р1. Рг., III, 275.
Рис.: В е і з з п., 1-е. р. 353, Еп^іег ипд Ргапіі., РПапгепїат., Всі. 322. Фл. УРСР, І (1936) 162.
зігнутою хвоєю. Вер-двома-трьома бічними
Вічнозелене дерево 20—40 (50) м заввишки з гостро пірамідальною кроною. Ріст закінчується утворенням великої верхівкової бруньки, покритої більш-менш хівкова брунька кільцевидно оточена бруньками, розташованими нижче верхівкової, з яких звичайно дві по боках, а третя ще трохи нижче. Завдяки росту верхівкових бруньок утворюється кільце гілок, з середини яких виростає найбільшого розміру верхівковий пагін, який закінчується такою ж верхівковою брунькою і її ближчими бруньками-супутниками- Таким чином, кожне кільце відповідає од
Рис. 6. Шишка ялини європейської.
Рис. 5. Поперечний розріз хвої ялини європейської.
ному року життя дерева. Бруньки більш-менш конічні, оточені численними жовто-бурими з синюватими смужками плівчастими сухими лусками, лише іноді трохи вкриті смолою. Нижні луски коротші за верхні, мають видовжений відросток, зовні волосисті, а по краю війчасті; верхні луски спереду притуплені, зовсім голі. Молоді пагони спочатку зелені, а з середини літа набувають жовтуватого або червонувато-буруватого відтінку. Кора дорослих дерев червонувато-бура або червонувато-сіра, з поперечними тріщинами, не товста (до 10 мм).
Листки (хвоя) 1,5—3 см завдовжки і 2—3 мм завширшки, темно-зелені, блискучі, на поперечному розрізі чотирикутні, майже ромбічні, верхівка загострена, світло-зелена або жовту
23
вата. Поверхня хвої (по всіх площинах) вкрита двома—чотирма рядами продихів. До основи хвоя трохи звужена і переходить у листяну подушку, яка після осипання хвої залишається на пагоні. Розташування хвої на пагоні спіральне. Генеративні бруньки трохи більші за листяні (до 8 мм завдовжки і 4 мм завширшки).
Чоловічі (пилякові) шишки спочатку кулясті, потім трохи витягуються і досягають 20—25 мм завдовжки, червонуваті, але від пилку здаються жовтими, розвиваються на торішніх пагонах. Жіночі молоді шишки яскраво-червоні (іноді зелені), до ЗО—50 мм завдовжки, після запліднення деякий час залишаються червоними, потім зеленіють, а при достиганні буріють. Плодові луски молодих шишок спочатку щільно притиснуті одна до одної, а з часом, коли наступає пора запилення, розсуваються, даючи доступ пилку; після запилення знову щільно прилягають і розростаються в довжину і ширину. Дорослі плодові луски світло-шоколадні або червонувато-брунатні, блискучі, дерев’янисті, обернено-яйцевидні, на кінцях трохи звужені, часто виїмчасті або вигризено-зубчасті, іноді зрізані. Шишки циліндричні, звужені до верхівки, 16—20 см завдожки, 3—4 см завширшки. Кожна плодова луска несе дві насінини.
Насіння яйцевидне, гострувате, на верхівці трохи вбік зігнуте, кофейно-брунатного кольору, 4—5 мм завдовжки; крило світло-коричневе, 12—15 мм завдовжки, охоплює насіння ложкоподібно. В 1 кг близько 120 000 насінин; 1000 насінин важить 4,3—8 г. Сходи з’являються через три-чотири (іноді через шість—вісім) тижнів після посіву у вигляді шести—дев’яти дуговидно доверху загнутих сім’ядолей, що притримуються, як шапочкою, насінною шкірочкою, 12—15мм завдовжки, тригранні, на верхівці загострені, по реберцях дрібно1 зазублені, без смоляних ходів. В перший рік життя над сім’ядолями виростає пагін 2—3 см завдовжки, з короткою, на поперечному розрізі ромбічною, хвоєю; справжнє кільце пагонів з’являється на тре-тьому-четвертому році життя рослини. Цвіте в квітні—травні (рідко на початку червня).
Примітка. В численних літературних джерелах приділено велику увагу питанню так званих перехідних і проміжних форм між Рісеа аЬіез (Ь.) К а г з і. і Р. оЬосаіа Ь е б Ь. Тепер ми маємо цілий ряд епітетів для їх позначення, наприклад: Р. ехсеїза уаг. тесііохігпа N у 1., Р. сиі^агіз уаг. игаїепзіз Т е р 1., Р. ехсеїза уаг. Умагогші К а и ї пі., Р. е. уаг. іеппіса К и р г., Р. е. уаг. їеппіса зиЬуаг. теЛіохіта ЗсЬгасі.
Проміжні форми в основному зустрічаються на території, розташованій на межі ареалів Рісеа аЬіез (Ь.) Кагзі. і Р. оЬоиаіа Ь е (І Ь. В. М. Сука-чов, який вивчав це питання, прийшов до висновку, що Р. ехсеїза і Р. оЬо-ааіа повинні розглядатись лише як підвиди (зиЬзресіез) одного виду (зре-сіез). Ці два підвиди на широкій смузі між Кольським півостровом і південним Уралом дають особини, які стоять ближче то до одного, то до другого з цих двох підвидів. Для півночі ці перехідні форми були описані як Р. е. теіііохіта N у 1., для Уралу як Р. игаїепзіз Т е р 1., а Регель об’єднав їх обидві, як Р. ехс. Іеппіса, а трохи нижче рекомендує під Р. ехсеїза Ь і п к. уаг. теіїіохіта розуміти сукупність усіх перехідних форм між Р. ехсеїза
24
і Р. оЬоиаіа *, тобто сукупність усіх перехідних форм між двома підвидами (за його таксономією. — Є. К.). Проте з таким трактуванням повністю не можна погодитись, оскільки воно не відповідає об’єктивно існуючій в природі диференціації і сучасному рівню розвитку систематики. Для території УРСР ці форми не наводяться, а тому більш детальний розгляд цього питання тут зайвий.
Форми. Ялина європейська в межах її сучасного ареалу представлена великою кількістю форм, які виявлені й описані в численній спеціальній літературі. Виділення форм провадилось за найрізноманітнішими ознаками, головним чином за морфологічними і, як правило, поодинокими. Ялина європейська буває різною за формою плодових лусок шишок і крони, а також за характером гілкування, забарвленням хвої і шишок, характером росту тощо. Така різноманітність форм пояснюється тим, що ялина з давніх часів є об’єктом господарської діяльності людини, що, звичайно, мало значний вплив, особливо на виявлення і опис великої кількості садових форм. Так, за формою крони розрізняють: Іизиз соІитпагі8 С а г г., /. зіЬігіса С а г г., /. репс/иіа Л а с д., за кольором молодих шишок — /. сНІогосагра Р и г к., /. егуіНгосагра Р и г к., за кольором хЬої — ї. £Іаиса Зсіїгбсіег, ї. Іиіезсепз 8 с И г б сі е г., ї. аигеа С а г г.; розрізняють сланкі форми — ї. ргоситЬепз С а г г., ї. іаЬиЩог-тІ8 С а г г., І. герепз 8. Ь о и і з і ін. Особливо багато підвидів, різновидностей і форм наводять Ашерсон і Гребнер (1913), які вважають Рісеа ехсеїза Ьіпк збірним видом (Сезатагі), всередині якого виділяють чотири підвиди з бінарним позначенням: Рісеа аиі^агіз А з с И. еі О г., Р. аІре8ІгІ8 А з с Ь. еі Ог.,. Р. Реппіса А з с Ь. еі О г. і Р. оЬоааіа А з с Ь. еі О г.
Ялина європейська поширена на Україні в західній частині Українських Карпат, північно-західній частині УРСР, на Поліссі. У зв’язку з тим, що Рісеа ехсеІ8а Ьіпк. тривалий час не відрізняли від Р. топіапа 8 с Ь и г., нижче наводимо відомі нам конкретні місцезнаходження її в природному стані. В культурі ця ялина росте в усіх областях України.
Волинська обл.: Голобський рн, Кашівка (Вердак, Б а р б а-рич), Заболоттівський рн, біля оз. Святе на північ від Заболоття (Б а р б а-рич), Тур (Тимракевич), в 12—15 км на північний схід від Скрипунів (Барбарич), Любомльський рн, Підгородне (Тимракевич, Барбарич), Ратнівський рн, Сільце (Барбарич), Смольна (Барбарич), Камінь-Каширський рн, Камінь-Каширський (Монтрезор), Пнівне (Барбарич), Рудка Червиська (Барбарич), Верхи (Барбарич), Нуйно (Тимракевич, Барбарич), Сошичне (Тимракевич, Барбарич), Запруддя (Тимракевич, Барбарич), Ковельський рн, Несухоїже (Тимракевич, Барбарич), Маневицький рн, Маневичі (Тимракевич, Вердак), Софіянівка (Барбарич), ст. Троянівська (Тимракевич), Поворськ (Тимракевич), Колківський рн (Вердак), Мала Ос-ниця (Тимракевич), Цуманський рн, х. Затишне (Тимракевич).— Житомирська обл.: Словечанський рн, Червоносільська лісова дача, кв. 9 і 22 (Барбарич, Кон дратюк!!), Овруцький рн, Ігнатпільське
* Сукачев В. Н., Дендрология с основами лесной геоботаники, М.> 1934, стор. 112.
25
лісництво (Шмальгаузен, Кондратюк!!, Барбарич!), с. Рудня (Ш м а л ь г а у з е н). — Закарпатська обл.: в східній частині області росте ялина європейська, але в зв’язку з давнім її розведенням досить важко встановити її місця зростання в природному стані і в культурі, бо, як свідчать літературні джерела і місцеві жителі, навіть на високих горах провадились штучні лісонасадження, і в першу чергу ялини, як насінням, так і шишками, які завозились з Чехословаччини, де ялина європейська більш поширена. — Ровенська обл.: Рафалівський рн, Озерце (Вер-дак), Мульчиці (Барбарич!), Собіщиці (Барбарич), Любахи (Барбарич!), Володимирецький рн, Степангород (Тимракевич), Хиночі (Вердак), Городець (Вердак), Висоцький рн, Вичівка (Барбарич), в 4 км на захід від ст. Річиця (Тимракевич), Сварицевичі (Тимракевич), Дубровицький ' рн, окол. Дубровиці (Пачоський, Барба-ричі), Клесівський рн, Єльне (Танфільєв, Пачоський, Тимракевич, Барбарич!), болото Сира Погоня та ур. Кремінне на північ від болота поблизу Єльне (Т и м р. а к е в и ч), по дорозі з Єльне (Тимракевич), Сарненський рн, Лядо (Тимракевич), на півд. схід від Томашгорода (Тимракевич), Рокитнянський рн, окол. Рокитне, ур. Шершень (Ре-ман), Сновидовичі (Шмальгаузен), Степанський рн, Кричильське (Тимракевич), Деражнянський рн, на півн. схід від Злазне (Тимракевич), Мізоцький рн, на південь від Нової Мощаниці, Вербський рн, Гур-бівська лісова дача поблизу Соснівки (кол. Обгів), Любомирське лісництво, кв. 42. 43 (Б раді с!). — Хмельницька обл.: окол. Славути (Ріволі. Барбарич!).
Загальне поширення. Від гір Піренейського півострова до північного, сходу Європейської частини СРСР, на схід до Уралу, на півдні її межа поширення збігається з північною межею поширення степів.
Біологічні та екологічні особливості. Ялина європейська добре росте на свіжих суглинистих, важких глинистих і супіщаних, а при достатньому зволоженні — на піщаних і вапнякових грунтах. Досить швидко росте в штучних насадженнях на чорноземах, особливо при достатньому зволоженні, але завжди чутлива до недостачі кисню в грунті та вологи в повітрі. Вказаними факторами і температурою багато дослідників пояснюють межі її природного поширення на півдні. До світла ялина європейська не дуже вибаглива і вважається тіневитривалою породою; в цьому відношенні вона поступається лише перед тисом і смерекою, але значно переважає сосну. Коренева система розташовується близько поверхні грунту, завдяки чому ялина недосить стійка проти вітровалів. Весняні заморозки і низові пожежі часто завдають шкоди насадженню ялини європейської.
В умовах відкритого місцезростання цвіте і плодоносить в досить ранньому віці, в більшості ж випадків — у віці близько 40 років, а в густих насадженнях — в 60—70 років з урожайними роками через кожні шість-сім років. Насіння поширюється за допомогою вітру, особливо на далеку відстань по замерзлій поверхні снігу (по насту). Сіянці ялини європейської спочатку ростуть досить повільно під пологом материнських дерев, але при прорідженні полога їх ріст значно прискорюється. На відміну від інших хвойних, може легко розмножуватись вегетативним шляхом. Досить часто звислі до грунту гілки вко-26
рінюються і утворюють цілу групу дерев, що походять від однієї материнської рослини; ялина європейська може вкорінюватись також своєю верхівкою. Довговічність ялини європейської 250—300, іноді 400—500 років.
Господарське значення. Ялина європейська має значення в лісовому господарстві як одна з основних лісоутво-рюючих порід. її деревина широко використовується в целюлозно-паперовому виробництві, для виготовлення музичних інструментів, тари, телефонних і телеграфних стовпів, будівельних матеріалів. Деревина біла, трохи блискуча, іноді жовтувата, м’яка і легка. При вологості 12% має об’ємну вагу 0,44. Річні кільця добре помітні, смоляні ходи нечисленні. Кора використовується для одержання дубильних речовин. Широко застосовується ялина європейська і в зеленому будівництві, особливо при створенні живої огорожі вздовж залізниць, в парках для створення декоративних груп і алейних посадок. Досить добре переносить стрижку.
Я. гірська — Р. топіапа Зскиг.
Епит. ріалі. Тгапззіїуапіае (1866) 627
Кондратюк, ДАН УРСР, 7 (1958) 780.
Зуп. — Ріпиз (Рісеа) топіапа Зскиг, іп ЗіеЬепЬ. у. N 11 (1851) 159.— Рісеа ехсеїза і. арісиїаіа Веск, іп Апп. N31. Ноіт. 11 (1867) 61. — Р. VIII-£агі$ топіапа Веск, Р1. Міебег-Оезіегг. (1890) 7. — Р. ехсеїза А. Р.аиі^агіз, В. пі^га Г Ь. топіапа Азсегз. еі СігаеЬп., Зупорз. еб. І, І (1897) 198; еб. І (1913) 205. — Р. ехсеїза а топіапа 2 а р а 1., Сопзр. П. Саіісіае сгИ. (1906) 276.
Рис.: Кондратюк, ДАН УРСР, 7 (1958) 780.
Дерево до 40 м заввишки з пірамідальною кроною, майже від самої основи гіллясте. Кора гілок буро-червонувата (стовбура — майже сірувата), гладенька, блискуча, гілки більш стрункі, ніж у Рісеа аЬіез (Ь.) К а г з спрямовані вгору, рідше горизонтальні.
Листки (хвоя) 1,5—2,5 см завдовжки, 0,3—0,5 мм завширшки, 0,9—1,5 мм завтовшки, чотиригранні, з боків дуже стиснуті, завдяки чому майже плоскі, трохи вниз зігнуті, на верхівці з вістрям близько 0,5 мм завдовжки, зелені, сизуваті, не блискучі. Продихи розміщені на кожній грані двома-трьома паралельними зближеними рядками у вигляді білуватої смужки; через те, що листки з боків сплющені, завжди видно разом продихи двох суміжних граней. Поперечний розріз листка має вигляд стиснутого з боків неправильного ромба, що нагадує підошву туфельки. Клітини хлорофілоносної паренхіми витяг-нуто-еліптичні, ширші за смоляні ходи, помітно дрібніші, ніж у ялини європейської; смоляних ходів один-два або зовсім відсутні.
Шишки довгасто-яйцевидні, майже конічні або майже циліндричні, 8—14 (16) см завдовжки, 3—5 см завширшки, насін
27
ні луски матові, широко-обернено-яйцевидні, з виразно витягнутою хвилястою верхівкою, з боків майже цілокраї, на верхівці обрублені й вигризено-зазублені, з помітною виїмкою посередині.
Насінина 4—6 мм зав
довжки, темно-брунатна,
майже чорна; крило в три рази довше за насінину, трохи брунасте, на верхівці вищерблене.
Рис. 8. Шишка гірської ялини.
Рис. 7. Поперечний розріз хвої гірської
ялини.
Примітка. Вивчаючи ялину Українських Карпат протягом останніх десяти років, ми переконалися, іцо вона не тотожня з ялиною з рівнинних територій. Тепер уже немає ніякого сумніву в тому, що сибірська ялина (Рісеа оЬсюаіа Ь е б Ь.) є самостійним, об’єктивно існуючим видом. Це доведено цілим рядом морфологічних, фізіологічних, господарських та інших ознак; крім того, вона добре відмежована від європейської своїм ареалом.
В численних працях польських, румунських, угорських, чехословацьких, німецьких авторів ми або не знаходимо інших вказівок про ялину, крім Р. аЬіез (Ь.) К а г з і., або знаходимо досить невизначені вказівки на наявність дрібних форм, виділених за окремими ознаками. Так, чехословацький інженер-лісівник Межера (1939) описав 12 форм ялини за формою шишок, польський ботанік Л. Корженєвський (1953) опублікував результати порівняльних спостережень над змінністю шишок рівнинної ялини з Бєловезь-кої Пущі та гірської з району Чорногори і виділив 38 форм, з яких 14 рівнинних і 24 гірських. С. Тишкевич (1934) для Східних Карпат (с. Татарія, Станіславської обл.) описав нову форму ялини звичайної — Р. ехсеїза Ьіпк. і. Лепеха І у з 2 к. на основі насінних лусок шишки, відігнутих до основи. В радянській літературі на деяку особливість карпатської ялини
28
вказували А. П. Ільїнський (1945) та О. Л. Липа (1955), але питання про систематичне положення ялини, що зростає в Українських Карпатах, за останні більше як 50 років не було розв’язане, а численними дослідниками по суті провадилась інвентаризація форм гірської і рівнинної ялини. Подібні форми не можна вважати систематичними одиницями, бо вони лише позначають ступені мінливості та інших ознак і свідчать про те, що мінливість ялини є загальновизнаним фактом.
Питання про природу східнокарпатської ялини цілком правильно розв'язав більше ста років тому відомий ботанік І. Ф. Шур, який ще в 1851 р.
«г * 9 *
І	2	З	4 '
Рис, 9. Насінні луски:
І Рісеа топіапа 8 с Ь и г., 2 — Р. ехсеїза Ь і п к., 3—4 — Р. зіЬігіса Ь б Ь.
опублікував опис нового для науки виду гірської ялини під назвою Ріпиз (Рісеа) топіапа ЗсИнг., а в 1866 р. подає поряд з ялиною європейською (Рісеа ехсеїза Ь і п к) за окремим номером (№ 3335) досить докладний діагноз цього виду під назвою Рісеа топіапа 5 с 6 и г — ялина гірська з вказівкою на її загальне поширення. На жаль, потім цей докладно описаний вид був безпідставно забутий. Тому в інтересах науки і практики його було відновлено нами і опубліковано з більш-менш доповненим діагнозом в «Доповідях АН УРСР» (№. 7, 1958).
В Українських Карпатах гірська ялина на межі букового пояса (1300 м н. р. м.) утворює мішані буково-ялинові, ялиново-ялицеві, а вище, аж до самої верхньої межі лісу, чисті ялинові ліси на схилах усіх експозицій.
В західній частині Українських Карпат до гірської ялини (Рісеа топіапа 8 с Ьиг) домішується ялина європейська (Р аЬіех (Ь.) Кагзі.), але остання в багатьох місцях є результат лісокультури, особливо її можна зустріти в місцях з добрими під’їзними шляхами або поблизу річок, на яких сплавляють ліс, де інтенсивна експлуатація лісів провадилась вже більше ста років.
Оскільки тривалий час в літературі гірську ялину змішували з ялиною європейською, то конкретні її місцезнаходження наводяться лише за наявними гербарними зразками та особистими спостереженнями.
29
Таблиця 1
Головні ознаки видів ялини європейської і гірської
	Рісеа аЬіез (Е.) К а г з і.	Р. топіапа 8 с Ь и г
Крона	Пірамідальна	Пірамідальна, майже від самої основи вкрита гілками, спрямованими вгору.
Кора	Сіра або червоно-бура	Кора гілок буро-червонувата, стовбура — майже сіра, гладенька, блискуча
Молоді гілки	Голі або трохи опушені	Виразно опушені
«Листки (хвоя)	Виразно чотиригранні, кути майже* однакового розміру, блискучі. Про-дихів чотири рядки на кожній грані. Верхівка листка раптово звужується в коротке (0,1— 0,2 мм) вістря. Довжина листка 20—ЗО мм, ширина — до 3 мм	Чотиригранні, з боків дуже стиснуті, завдяки чому майже плоскі, трохи вниз зігнуті, на верхівці з вістрям близько 0,5 мм завдовжки, зелені, сизуваті, не блискучі. Довжина листків 15—25 мм, ширина 0,3—0,5 мм, товщина 0,9—1,5 мм. Продихи розміщені на кожній грані двома-трьома паралельними рядами у вигляді білуватої смужки; через те що листки з боків сплющені, завжди видно разом продихи двох суміжних граней
Анатомічна характеристика будови листка	Клітини хлорофілоносної паренхіми мають більш-менш округлу форму, смоляні ходи (їх завжди два) відносно великі. Поперечний зріз листка нагаДує неправильний квадрат	Клітини хлорофілоносної паренхіми витягнуто-еліптичні, помітно дрібніші. смоляні ходи малі (їх буває один-два або вони зовсім відсутні). Поперечний розріз листка має вигляд стиснутого з боків ромба, що нагадує підошву туфельки
Шишки (стиглі)	Довгасто-циліндричні, 10—16 см зацдовжки 3—4 см завширшки, сухі лише трохи розчепірчасті	Довгасто-яйцевидні, 8—14 (16) см завдовжки, 3—5 см завширшки, сухі, завжди дуже розчепірчасті.
Насінні луски	Блискучі,	трикутно- обернено-яйцевидні, з коротко витягнутою верхівкою і з незначним зазубренням на верхівці	Матові, широко-обернено-яйцевид-ні, з витягнутою хвилястою верхівкою, з боків майже цілокраї, на самій верхівці обрублені й вигри-зено-зазублені з помітною посередині виїмкою
Насінина	Сіра	Майже чорна
Закарпатська обл.: Перечинський рн, біля Тур’ї (Котові, ДоброчаєваІ), Рахівський рн, Кваси, на г. Менчул (Кондратюк!!), Говерла (Барбарич, Гончаров, Кукало!), Богдан, схил г. Піп Іван Мармарошський (Барбарич!, Гринь!), Білотисянське лісництва
ЗО
(Гринь), Тячівський рн, Лопухів, ур. Кедрин (Кондратюк!!), Усть-чорна, окол. (Кондратюк!!), біля Лопухова (Барбарич, Гончаров, Кукало!), між Устьчорною і Лопуховим (Гержедович!). — Львівська обл.: Воловецький перевал (Кондратюк!!), Сколівський рн, Гребенів, правий берег р. Опір (Кондратюк!!), Сколе, лівий берег р. Опір
Рис. 10. Ялина гірська на схилах г. Говерли в Українських Карпатах.
(Кондратюк!!), окол. санаторій «Трускавець» (Котов!). — Стані-славська обл.: Кутський рн, окол. Білоберезки, на г. Писаний Камінь (Котов!). — Чернівецька обл.: Вашківецький рн, Бережниця (Горохова!), Вижницький рн, Підзахаричі, перевал Німчич (Барбарич, Гончаров, Кукало!), Глибоцький рн, по дорозі на Порубне (Горохова!), Путильський рн, окол. Усть Путила (Барбарич, Гончаров, Кукало!, Кондратюк!!).
Загальне поширення. Українські (Східні) Карпати, Півд. Карпати, Трансільванія.
Екологічні та біологічні особливості. Як біологічні, так і екологічні особливості гірської ялини ще недостатньо вивчені, оскільки досі вона змішувалась з ялиною європейською. Росте на суглинистих, часто щебнистих грунтах, добре
31
дренованих і достатньо зволожених. Коренева система поверхнева, з сильними бічними коренями. В багатьох місцях утворює верхню межу лісу, де стає більш низькорослою, часто з пошкодженою верхівкою і прапоровидним характером крони. Поряд з сосною жереп, європейською кедровою сосною, зеленою вільхою та іншими деревними породами входить до складу меліоративних порід, часто є піонером освоєння кам’янистих розсипищ. На кам’янистих розсипищах в ур. Ситному Надвірнян-ського лісгоспу Станіславської області ми бачили досить оригінальні біологічні пристосування гірської ялини, коли нижні гілки утворюють навколо головного стовбура величезну, до 15—20 м в діаметрі подушку, яка, прилягаючи до каміння, вкорінюється, зберігає й нагромаджує грунт і вологу. Більш світлолюбна, ніж ялина європейська, в мішаних насадженнях часто замінюється буком.
Господарськеє значення. Гірська ялина в господарському відношенні ще мало вивчена- У зв’язку з її відновленням як виду виникає велика потреба порівняльного вивчення її лісогосподарських, технологічних і лісохімічних особливостей. Немає ніякого сумніву в тому, що в господарському відношенні її деревина і продукти хімічної переробки будуть відмінні від відповідних продуктів ялини європейської, тому після вивчення її господарських якостей постане питання про більш раціональне і диференційоване її використання для потреб народного господарства. Зважаючи на те, що гірська ялина є однією з головніших лісоутворюючих і ландшафтних порід Українських Карпат і займає тут 45,4% площі лісів, а також є головним об’єктом лісової промисловості, постає питання про перегляд типології карпатських ялинових лісів, а також про перегляд системи класифікації рослинності Українських Карпат.
Рід Модрина — Ьагіх М і 11.
бані. Вісі. 7 е± (1759)
Однодомні дерева з опадаючим на зиму листям (хвоєю). Хвоя м’яка, лінійна, до основи звужена, з верхньої сторони полого-округла, на нижній з килем і рядами продихів; розташовується на видовжених пагонах поодиноко, на укорочених — пучками по 20—ЗО (60) хвоїнок, що мають по два смоляних ходи. Чоловічі (пилякові) шишки овальні чи кулясті, розташовані на однорічних або багаторічних пагонах без листя, при основі оточені лусочками. Пиляки розкриваються поздовжньою щілиною, пилок без повітряних міхурців. Стиглі жіночі шишки овальні або циліндричні, розвиваються на облиствлених пагонах. Шишка з стрижнем, на якому в пазусі покривної луски сидить насінна луска з двома насінними зачатками. Покривна луска закінчується вістрям. Шишки достигають восени того ж
.32
року або на початку весни, але після повного або часткового розвіювання насіння ще протягом тривалого часу (іноді до п’яти років) залишаються на дереві. Насінина косо-обернено-яйце-видна з крильцем, що не відокремлюється від неї. Сходи мають п’ять-шість сім’ядолей, які значно довші за первинну хвою. На відміну від сосни і ялини сім’ядолі і первинна хвоя без зубчиків по краю.
Рід Ьагіх М і 1 1. налічує близько ЗО видів, які головним чином зростають у північній півкулі між ЗО і 70° півн. ш., на Україні в природному стані рід представлений всього двома видами, а в Східній Європі — трьома.
М. європейська - Ь. десісіиа М і 11.
(Загсі. Оісі., 8, п. 1 (1768)
Фл. СССР, І (1934) 154. Фл. УРСР, І (1936) 174. Дер. и куст. СССР І (1948) 161. Визн. росл. УРСР (150) 70. Л ьі п а А., Опр. дер. и куст. (1955) 68.
8уп. — Ьагіх Іагіх Ь., 8р. рі. ед. І (1753) 1001. — Ь. вигораєм Еаш. □псі ОС., Р1. Ргапх. III (1805) 277, В е і 8 8 п е г, НапдЬ. ИасІеІИоІгкипсІе, З АиП 298.
Ехз. Р1. Роіоп. ех8. N 1022.
Рис.: В е і з 8 п. 1. с. 322, їі&. 85, р. 324, їі&. 86.
Дерево 25—35 (40) м заввишки, крона ажурна, гілки першого порядку трохи пониклі,' на кінцях трохи вгору підняті, стовбур прямий. Кора молодих пагонів сірувато-жовтувата, гола, на дорослих стовбурах бура, вздовж розтріскана, 2—4 см завтовшки, у внутрішніх шарах червоно-бура.
Листки (хвоя) 10—40 мм завдовжки, 0,6—1,6 мм завширшки, світло-зелена, з невеликим сизуватим нальотом, сидять на укорочених пагонах пучками по 20—40 (65) шт., на видовжених — поодинці і довжина їх значно більша.
Чоловічі (пилякові) шишки яйцевидно-округлі, пізніше стають циліндричні. Молоді жіночі шишки червоні, рідше рожеві, зеленувато-жовті або білуваті, стиглі буруваті або жовто-коричневі, яйцевидно-конічні або довгасто-яйцевидні, розкриваються слабо, 20—40 (50) мм завдовжки, близько 20—25 мм завширшки. Насінні луски 10—14 мм завдовжки, 10—12 мм завширшки, шкірясті, назовні слабо випуклі, з поздовжніми смужками на спинці, цільним, хвилястим, назовні відігнутим краєм, голі або з незначним опушенням, щільно прилягають і заходять одна за одну, до верхівки трохи звужені, по 45— 70 шт. в шишці, які утворюють шість—вісім парастіх. Покривні луски овальні, з довгим вістрям, що висувається із-за насінних лусок (покривні луски завжди добре помітні), 5—6 мм завдовжки.
Насінина 3—4 мм завдовжки, обернено-овальна. Вага 1000 насінин з крильцями 7,7—9,3 а, без крилець — 4,6—6,6 а. Крило 6—9 мм завдовжки (без насінини) і 4—6 мм завширшки.
3-324.
33
Форми. За характером росту розрізняють: ї. }а$іі£іаіа Ьогі., і. репйиіа В £ 1-, і. репіїиііпа К £ 1., і. тиііісаиііз 8 с Ь г.; за забарвленням молодих чоловічих шишок: і. гиЬга Веск., і. гозіЦога 8 Ь а ї., ї. зиЦигеа Р і £.; за формою насінних лусок*.
Рис. 11. Шишки модрини європейської.
ї. ііріса 8 Ь а Г.; за розмірами шишок: Г. тісгосагра В е і з з п., і. тасгосагра В е і з з п.
Модрина європейська досить часто зустрічається в культурі в лісах і особливо в садах і парках майже по всій території УРСР. Виключно добре росте вона в західних областях. Щодо природного її місцезростання, то найвірогідніше, що вона росте в самій західній частині Українських Карпат, але в зв’язку з~'Л'а'виьою“ПГГ там культурою дуже важко тепер вказати на конкретне місцезростання в природному стані.
Загальне поширення. Альпи і Західні Карпати.
Біологічні та екологічні особливості. Модрина європейська світлолюбна, і в цьому відношенні вона переважає березу, осику і навіть сосну. Велика її вибагливість до світла підтверджена дослідними даними. Так, акад. В. М. Любименко показав, що процес асиміляції у неї починається лише при відкритті діафрагми, що пропускає світло до 100 см2, в той час як у тиса, при інших рівнозначних умо
34
вах, асиміляція відбувалась уже при відкритті діафрагми всього в 9 см2. Модрина європейська здатна забирати з грунту мінеральні речовини і нагромаджувати їх. Модрина європейська — гірське дерево з добре розвиненою кореневою системою (є стрижневий і кілька бічних коренів), піднімається до 2400 м н. р. м., часто росте разом з ялиною і кедровою сосною (європейською). До гірських порід і грунтів невибаглива, проте найкраще росте на суглинистих, помірно зволожених грунтах, непогано росте на вапнякових, лужних, чорноземних, а також на нерозвинених (щебнистих) грунтах. За даними О. Г. Каппе-ра (1954), на утворення 100 г сухої речовини листків потребує 115 кг води на рік, що свідчить про її велику вибагливість до зволоження, але заболочування вона не переносить. Стійка до задимлення, але терпить від пізніх весняних заморозків. Модрина європейська — швидкоростуча порода, доживає до 600 років.
Господарське значення. Цінна лісова і паркова деревна порода. Деревина міцна, має дрібні смоляні ходи, стійка проти гниття. Деревина блискуча, легко колеться, гнучка, літні кільця добре помітні. Ядро червонувато-коричневе, заболонь вузька, жовтуватого кольору. Об’ємна вага свіжозрубаної деревини становить 0,818 гісм3, повітряно-сухої — 0,600 г/см?. Серед хвойних є найбільш швидкорослою деревною породою. Крім деревини використовується кора, в якій міститься до 10% дубильних речовин. Широко використовується як декоративна порода в садах і парках у вигляді окремих груп і в алейних посадках. її декоративна цінність підвищується і тим, що вона добре переносить міське задимлення.
М. польська — Ь. роїопіса К а с і Ь. ех 8 Ь а І е г 8гаїег XV., Козтоз, XXXVIII (1913) 1281
Р1. Роїзка, 1 (1919) 51. Розііпу Роїзкіе (1924) 19. Фл. СССР, І (1934) 155. Сукачев В., Дендр. с осн. лесн. геобот. (1934), 219. Уханов В., в кн.: «Дер. и куст. СССР», І (1949) 164. Козій Г., Зап. Льв. науково-природ. музею (1951) 7. Л ьі п а А., Опр. дер. и куст. (1956) 69. С т а н к о в, Т а л и е в, Опред. раст. Европ. ч. СССР (1957) 56.
8уп. — Ьагіх (Іесісіиа М і 11., 2 а р а 1 о у? і с 2 Н., Кгуіусгпу ргге^Цб гозііппозсі Саіісуі (1906) 275.— Д. Іагіх Кагзіеп, АзсЬ. ипб Сі г., Зупорз. б. Міі. Еигор. (1913) 312.
Ехз. НегЬ. Р1. Роз. N 2547.
Рис.: 8 2 а і є г, Козгпоз, XXXVIII, 322, ІаЬ. 1; ХУоусіскі 2., ОЬгагу ГО5ІІППО5СІ кгбІеАлгзі^а Ро1зкіе&о (1912), 1. І—II.
Дерево ЗО—40 м заввишки, стовбур у нижній частині трохи саблевидно зігнений, повнодеревний. Крона нерівномірно гілляста, ажурна. Потовщення в комлевій частині стовбура чітко не виявлене. Крона стовбура світло-бура, розтріскана, в річних пагонів жовта, а в ще більш молодих вкрита волосками.
Листки (хвоя) 10—30 мм завдовжки, в середній частині 0,5—0,8 мм, до основи вужчають і становлять 0,15—0,20 мм.
З*
35
Жіночі шишки яйцевидно-кулясті, шоколадно-коричневого кольору, молоді — кармінно-червоні, рожеві або жовто-зелені. Довжина стиглих шишок — 15—25 мм (в середньому 20 мм), ширина — близько 20 мм. Чоловічі (пилякові) шишки дріб-
Рис. 12. Поперечний розріз хвої модрини польської: а — загальний вигляд, б --—центральний циліндр.
ні — 1,5—2 мм завдовжки, з коротеньким в’язаЛьцевим виростом.
Насінні луски 8—12 (14) мм завдовжки та 8—12 мм завширшки, на спинці випуклі, вздовж реберчасті, у більшості з заокругленим, іноді вирізаним, товстим краєм, який при висиханні не відгинається на зовнішню сторону. Луски в шишці нещільно прилягають одна до одної і не дуже заходять одна за Другу, більш-менш опушені або голі, в шишці близько 35 шт., які утво
36
рюють чотири-п’ять парастіх. Покривні луски невеликі, майже непомітні або трохи помітні у нижній частині шишки. Насіння обернено-яйцевидно-трикутне, близько 3 мм завдовжки і 4— 6 мм завширшки.
Рис. 13. Шишки і гілки модрини польської.
Примітка. М. Раціборський (1890) звернув увагу на шишки місцевої модрини, які більше нагадували шишки сибірської і навіть даурської модрини, ніж альпійської. Пізніше В. Шафер (1913) провів значну роботу по критичному перегляду європейських модрин, вперше опублікував польською мовою діагноз виду Ьагіх роїопіса К а с і Ь. і зауважив, що це є перша спроба, яку він робить з обережністю.
Відносно бінома і автора модрини польської, то у відповідності з ст. 38 Міжнародних правил ботанічної номенклатури 1949 р. вона є ефективно обнародуваною з часу виходу у світ праці В. Шафера (1913) (з 1908 по 1934 р. опублікування діагнозу польською мовою Правилами визнається. —
37
€. К.). Що ж до авторства виду, то М. Раціборський по суті не дав офіціального діагнозу і його біном є лише пошеп пидигл, а ефективне обнародування належить В. Шаферу, який і є відповідальним за вид, тому у відповідності з ст. 48 Міжнародних правил повний біном модрини польської має позначатися так: Ьагіх роїопіса К а с і Ь. ех 8 Ь а ї е г. Цитування у «Флоре СССР», т. І, 1934, с. 155, а також в кн. «Деревья и кустарники СССР», т. І, 1949, с. 164 з посиланням на «ОезіеггеісЬізсЬе ВоіапізсЬе 2еіІ8сИгіїі, 1912, с. 346», як на першоджерело, є помилковим, тому що там подано лише перелік ботанічної літератури за 1912 р., де згадується праця 3. Вой-ціцького (1912), в якій подано рисунки Ьагіх роїопіса К а с і Ь., але це обнародування могло б бути визнаним до 1 січня 1908 р., як цього вимагають Міжнародні правила ботанічної номенклатури.
Зауваження Д. І. Литвинова (1908) про те, що за дрібними шишками, короткими тичинками та саблевидно вигнутим при основі стовбуром і нерівномірним розгалуженням крони модрина ця дає подібність з Ь. Отеїіпі (Ь. (іаНигіса І гаиіу.), але. за іншими ознаками являє собою дещо середнє між Ь. еигораеа ПС. і Ь. зіЬігіса Ь е б Ь., не відповідає дійсності, особливо щодо зближення її з модриною даурською, бо остання настільки чітко відрізняється за цілим комплексом ознак від інших видів модрин, а тим більше від модрини польської, що немає для цього жодних підстав. Відносно ж саблевидно вигнутого стовбура, то за нашими спостереженнями над модриною польською в Українських Карпатах ця в ознака виявлена в дуже незначній мірі. Не можна також погодитись з твердженням, що модрина польська «має потяг до європейської» (Сукачов, 1934). Ми вважаємо, що це швидше можна сказати про модрину Сукачова (Ьагіх Зикасгемі Е) у 1 і з).
Закарпатська обл.: Тересвянський рн, Верхнє-Устьчорнянське лісництво, Лопухів, ур. Кедрин (Козій, Кондратюк!!).
Примітка. В. Шафер (1913) та інші дослідники вважали, що модрина польська є вузьким ендемом. Основною областю її природного поширення вважалась високорівнинна Польща, тобто територія, відокремлена від Карпат Сілезькою та Сандомирською низовинами. Питання про знаходження модрини польської в Карпатах тривалий час залишалось дискусійним. Тепер питання про її природне зростання в Карпатах є цілком імовірним (ур. Кедрин, Тересвянського р-ну). В 1956 р. ми відвідали цей чудовий куточок природи, де разом з модриною польською, гірською ялиною, березою росте кедрова сосна європейська (Ріпиз сетЬга Ь.). Це місце широко відоме в літературі, його відвідувало багато українських ботаніків. Другим місцем природного зростання модрини польської в природному стані є ур. Скит поблизу с. Манява, Надвірнянського р-ну, Станіславської обл., де на висоті 671 м н. р. м., приблизно в 2,5 км від руїн монастиря «Скит в Маняві», поряд з ділянками буково-ялинового лісу зустрічаються чудові ділянки модринового лісу. Проте питання про зростання тут модрини у природному стані досі було дискусійним. Так, Гербіх (1861) вважав, що модрина в Маняві була посаджена; такої ж думки дотримувався і К. Домін (1930). Навпаки, А. Сьродонь (1927) вважав, що модрина в Маняві росте понад 150 років і заперечує її штучні посадки, мотивуючи це тим, що у ХуЦҐ ст. майже неможливо було придбати насіння цієї порівняно рідкісної деревної породи. Тим більше, що всього лише за 35 км південніше, біля с. Лопухів, Тересвянського р-ну, зростає модрина польська, автохтонність якої не викликає сумніву. Думку А. Сьродоня підтримує Г. Козій (1951).
Влітку 1957 р. ми з групою спеціалістів Закарпатської лісової дослідної станції (П. Пастернак, 3. Герушинський) і старшим лісничим Надвірнянського лісгоспу Ю. Юркевичем відвідали Маняву. Дослідження на місці показали, що там дійсно росте модрина польська, але незаперечним є і те, що вона там посаджена. Про це свідчить той факт, що її насадження знаходяться на межі штучно утвореної для худоби полонини, яка від монастирського лісу була відокремлена тепер уже зруйнованим ровом, де разом з нею такого ж віку (80—100 років) росте ялина європейська, що не є тут автохтонною. Ліс у цих місцях росте на досить пологих і зручних для лісоексплуатації схилах, він неодноразово вирубувався і тепер являє собою Другу чи третю генерацію, де поряд з природним поновленням безперечно 38
провадились і штучні посадки або посів. Таким чином, можна зробити висновок, що сучасні насадження модрини польської в районі Маняви є штучними, але вона в недалекому минулому зростала десь неподалеку, звідки й брало господарство монастиря садивний чи посівний матеріал. Можна погодитись з Г. В. Козієм (1951), що модрина польська в минулому, як про це свідчать і палеоботанічні знахідки, була більш поширена і як
Рис. 14. Модрина польська в Українських Карпатах, Станіславська обл.
цінна порода знищена внаслідок господарської діяльності людини, а збереглась лише в окремих малодоступних місцях, наприклад, в ур. Кедрин, біля с. Лопухів.
Про більш широке поширення в минулому модрини польської зокрема може свідчити і те, що виданий Кернером і Веттштейном примірник Ьагіх іїеМиа Мі 11. (Р1. ехзз. Аизіго-Нип^. N 2289) із Центральної Тіролії за своїми морфологічними ознаками є модриною польською.
39
Таблиця 2 Основні ознаки видів роду Ьагіх М і 1 1. української флори		
Ознаки органів	Ьагіх (іесиіиа М і 1 1.	А. роїопіса К а с і Ь. ех. 8 с Ь а ї е г
Висота дерева, характер стовбура та крони
25—35 (40) м заввишки, крона ажурна, гілки першого порядку трохи пониклі, на кінцях підводяться догори, стовбур прямий
30—40 м заввишки, стовбур при основі трохи саблевидно зігнутий, крона нерівномірно гілляста, ажурна
Кора
Листки (хвоя)
Жіночі шишки
Насінні луски
Покривні луски
У молодих пагонів сірувато-жовтувата, гола, на дорослих стовбурах бура, вздовж розтріскана, 2—4 см завтовшки, у внутрішніх шарах червонувато^бура
10—40 мм завдовжки, 0,6— 1,6 мм завширшки, світло-зелені з невеликим сизуватим нальотом, сидять пучками на укорочених пагонах по 20— 40 (65) шт. в пучку. На видовжених пагонах сидять поодиноко і мають значно більшу довжину
Яйцевидно-конічні або довгасто-яйцевидні, буруваті, розкриваються слабо. Молоді шишки часто забарвлені в червоний, рожевий і рідше— в зеленувато-білий чи жовтуватий колір. Довжина шишок 20—40 (50) мм, в середньому ЗО мм, ширина 20—24 в середньому — 22 мм
10—14 мм завдовжки, 10— 12 мм завширшки. Шкірясті, слабо назовні випуклі, на спинці з поздовжніми смужками, з цільним, хвилястим, вузько назовні відігнутим краєм, голі або з незначним опушенням, щільно прилягають і заходять одна за одну, до верхівки звужені, в шишці 45—70 шт., утворюють шість—вісім парастіх
Овальні з довгастим вістрям, що виступає із-за насінних лусок. Покривні луски чітко помітні, 5—6 мм завдовжки (без вістря)
У річних пагонів жовта, у більш молодих — з рідкими волосинками
10—ЗО мм завдовжки, ширина в нижній частині 0,2 мм, у верхній, розширеній — 0,5— 0,8 мм
Яйцевидно-кулясті, шоколадно-коричневі, дрібні, 15—24 мм завдовжки, близько 20 мм завширшки. Молоді шишки кармінно-червоні, рожеві, жовто-зелені
8—12 мм завдовжки і майже стільки завширшки, на спинці випуклі, вздовж ребристі, з закругленим краєм, рідше трохи вирізаним, товстим, при висиханні не загортається назовні. Луски в шишці нещільно прилягають одна за одну, біль-менш опушені або голі, по ЗО—35 шт. в шишці, утворюють чотири-п’ять парастіх
Покривні луски майже непомітні або трохи помітні лише у нижній частині шишки
40
Продовження табл. 2
Ознаки органів	Ьагіх сіесісіиа М і 11.	Ь. роїопіса К а с і Ь. ех. 8 с Ь а ї е г
Насіння	3—4 мм завдовжки, оберне-	Обернено-овальне, близько
	но-овальне	3 мм завдовжки
Крило	6—9 мм завдовжки (без	5—7 мм завдовжки і 4—
насінини	насінини) та 4—6 мм зав-	6 мм завширшки
	ширшки	
Загальне поширення. Високорівнинна Польща, Українські Карпати.
Біологічні та екологічні особливості. Модрина польська добре росте на родючих, свіжих, добре дренованих і кам’янистих грунтах. У зв’язку з більшою тіневитрива-лістю порівняно з модриною європейською відзначається високою продуктивністю у мішаних лісах (ялиново-буково-мбдри-нових насадженнях). Досить швидкоросла, у 5—20-річному віці дає приріст до 1 лі.
Господарське значення. Використовується як і модрина європейська, дає міцну деревину, придатна для озеленення шляхів і створення алей, а також для групових посадок. Є велика потреба дальшого порівняльного вивчення модрини польської в лісогосподарському і технічному відношеннях.
Рід Сосна — Ріпиз (Т о и г п.) Ь.
8р. рі. (1753) 1000
Дерева з видовженими і укороченими пагонами; листки (хвоя) шпильковидні, сидять пучками по 2—5 шт. на укорочених пагонах. Кора злущується, на старих стовбурах і гілках розтріскана. Чоловічі (пилякові) шишки розвиваються на місці коротких пагонів у піхвах лусковидних покривних листочків; пиляки численні, на кінці мають широкий лусковидний придаток, розкриваються поздовжньою щілиною; пилок має повітряні міхурці. Жіночі шишки утворюються на кінцях видовжених пагонів, замість бічних гілочок, поодиноко або групами. Шишки прямі або зігнуті, достигають протягом двох-трьох років, дерев’янисті, насінні луски при основі клиновидні, у верхній частині потовщені й утворюють так звані щитки (апофізи), на яких міститься вдавлений або випуклий пупок. Коренева система могутня, з стрижневим коренем і сильними бічними коренями. Рід на земній кулі представлений понад 100 видами, що ростуть головним чином в країнах північної півкулі, в субтропічному і тропічному поясах у верхній частині гір.
41
Підрід НАРЬОХУІХЖ К О Н N Е
ВеиізсЬ. Вепс1го1о£. (1893) 28
В центральному циліндрі листка (хвої) один судинно-волокнистий пучок. Піхви пучків хвої опадають або скручуються. Лусковидні листки, розташовані при основі пучків хвої, до основи звужені. Річний приріст завжди з одного міжвузля.
Секція СетЬгае 8 р а с її (Нізі. №іиг. Уе&. рЬапег (1842) 398. Щиток з конічним пупком. Насіння велике, безкриле або з дуже коротким крилом. Шишки яйцевидні або конічні, не-звисаючі. Хвоя в пучках по 5 шт. Піхви опадаючі. Смоляні-ходи в хвої периферичні або паренхіматичні.
Підсекція СетЬгае 8 Ь а (ТЬе Сепиз Ріпне (1914) 26). Шишки після достигання не розкриваються.
♦
С. кедрова європейська — Р. сетЬга Ь.
8р. рі. (1753) 1419
8уп. — Ріпиз топіапа Ьатагк., Р1. Ргапс. (1778) 651 (поп Міііег). — СетЬга топіапа О р і х., Зегпат (1852) 27.
Рис.: КеісИепЬ., Ісоп. XI, і. ВХХХ, (і£. 1136; 8 И а XV, ТЬе Сіепиз Ріпиз (1914)	87, Тюбеф К., Хвойньїе древесньїе породи (1902) 57, Андре-
ев В., Дендрология (1925) 101.
Дерево до ЗО м заввишки і до 1 м в діаметрі (в комлевій частині). Стовбур у молодому віці вкритий гладенькою сірою корою, з віком з’являються тріщини і забарвлення кори набуває коричнево-сірого кольору.
Крона у молодому віці пірамідальна, струнка, потім стає більш-менш округлою, а іноді наближається до циліндричної. Молоді пагони опушені, волоски червоно-бурі, які при відмиранні чорніють, на більш старих гілках вони стираються і зовсім зникають.
Тригранна хвоя сидить на укорочених пагонах по 5 шт. в пучку, 8—12 см завдовжки, зберігається на дереві п’ять-шість років.
Чоловічі (пилякові) шишки жовті, достигають в червні або на початку липня. Молоді жіночі шишки фіолетові, розташовуються біля верхівкової бруньки по 2—3 шт., достигають в наступному році восени. Стиглі шишки яйцевидні, тупі, на дереві стирчать косо вгору, бурі, 5—8 см завдовжки та близько 5 см завширшки, опадають взимку або на початку весни не розкриваючись. Вага стиглих шишок 35—145 г. Горішків у шишці в середньому 90 шт.
Насінні луски поперек перегнуті з двома насінними гніздами і пупком, зсунутим до верхівки щитка. Насіння — буруваті горішки обернено-яйцевидно-трикутної форми, які, як обценьками, охоплені рудиментарним крильцем. В 1 кг налічується 4—5 тис. горішків. Сходи дають Ш довгих (до 5 см завдовжки)
42
сім’ядолей; Перше кільце гілок з’являється на п’ятому році життя. Коренева система представлена головним (стрижневим) коренем і добре розвиненими бічними коренями, що також за-
Рис. 15. Поперечний розріз хвої сосни кедрової європейської.
глиблюються в грунті, і лише на більш-менш кам’янистих грунтах розвивається поверхнева, але могутня система.
Рис. 16. Шишки сосни кедрової європейської.
Форми. Розрізняють такі форми сосни кедрової європейської: І. каігато 8 с И ш е г і п — з хвоєю, яка на кінцях пагонів зібрана у звислий вниз пучок; ї. соїитпагіз Ьогі. — з колоно-видною кроною; ї. ру£таеа йоті. — карликовий, до 0,5 м зав
43
вишки, кущ з короткими, дуже тонкими, розстеленими і зігнутими гілками з короткою, тонкою, різною за довжиною хвоєю; ї. топорНуІІа С а г г. — карликовий кущ, пучки хвоїнок (по 5 шт.) не зрощені, але хвоїнки так щільно прилеглі одна до
Рис. 17. Зростання сосни кедрової європейської в Українських Карпатах на кам’яних розсипищах в ур. Ситне, Надвірнянського р-ну, Станіславської обл.
одної, що нагадують одну товсту хвоїну; ї. &ігісііз С а г г. — з яскраво-зеленою хвоєю; ї. аигеа Ьогі. — з золотисто-жовтою хвоєю; ї. Vа^іе§аіа Ьогі. — хвоя частково з жовтими смужками, частково з зеленими, іноді з різноколірними цілими пучками.
Примітка. Р сетЬга Ь. і Р. зіЬігіса Ма у г. досить близькі між собою, і в минулому в спеціальній літературі їх описували як один вид, виділяючи сибірську різновидність — Р. сетЬга Ь. уаг. зіЬігіса К и р г., але
44
чітко окреслені ареали цих видів і наявність хоч і недосить значних, але стійких морфологічних, фізіологічних і господарських ознак свідчать про те, що це не один, а два різних, хоч і близько споріднених, види (табл. 3).
Кедрова сосна європейська в природному стані зустрічається лише в Українських (Східних) Карпатах у невеликій кількості.
Таблиця З
Основні ознаки видів кедрової сосни
Органи і частини рослини	Ріпиз сетЬга Ь.	Р. зіЬігіса (К и р г.) М а у г.
Стовбур,	Дерево 25 (ЗО) м заввишки, з сірою, на старих стовбурах — з коричнево-сірою корою	Дерево до 35 м заввишки
кора		з бурувато-сірою корою
Хвоя	8—14 см завдовжки та близько 1 мм завширшки	6—13 мм завдовжки та 1 — 2 мм завширшки, більш міцна і пружна, ніж у Ріпиз сетЬга Ь.
Чоловічі (пилякові) шишки	Жовті	Темно-червоні або червонувато-фіолетові
Жіночі	Яйцевидні, тупі, 6—8 см	Видовжено-яйцевидні, більш-
шишки	завдовжки, близько 5—6 см завширшки	менш конічні, 7—13 см завдовжки і близько 5—6 см завширшки
Насіння	8—12 мм завдовжки, обер-нено-яйцевидне, більш-менш округле, кутуватість виявлена слабо	Обернено-трикутно-яйце-видне, 10—14 мм завдовжки, кутуватість добре помітна, поперечна округлість слабо виявлена
Шкаралупа	0,5—0,65 мм завтовшки	0,6—0,8 мм завтовшки
насіння
Закарпатська обл.: Перечинський рн, полонина Рівна (Косець!), Тячівський рн, Лопухів, ур. Кедрин (Гринь!, Кондратюк!!). — Станіславська обл.: Перегинський рн, Мшани, скали г. Яйко (Гринь!), Осмолодський лісгосп, ур. Лолинське Яйце, ур. Ясень (Шаф ер. Вердак, Сьродонь, Шевченко, Герушинський).
Загальне поширення. Альпи півдня Франції, Швейцарії, Тіролю, Баварські Альпи (до Штейермарка), Карпати.
Біологічні та екологічні особливості. Тіневитривала деревна порода, здатна переносити верхівкове і бічне затінення, а в молодому віці добре росте навіть під густим пологом. До грунту не вибаглива, але надає перевагу багатим суглинистим грунтам, добре росте також на щебнисто-кам’я-нистих грунтах, якщо вони добре зволожуються. Кедрова сосна — рослина гірська, вона піднімається в Альпах до 2400 -2500 м н. р- м., в Татрах до 1300—1600 м, в Баварських Альпах
45
до 1500—1800 лі, в Українських Карпатах росте на висоті 900— 1800 м н. р. м. Утворює чисті і мішані насадження найчастіше з ялиною, модриною (з домішкою інших порід), переважно оселюється на схилах західної, північно-західної і північної експозицій.
Господарське значення. Високоцінна деревна порода, дає міцну, легку деревину з широким червонуватим ядром і вузькою жовтуватою заболонню. Річні кільця вузькі, смоляні ходи великі і численні. Осінній шар деревини чітко виділяється від ранньої (весняної). Деревина кедрової сосни використовується для виготовлення меблів, віконних рам, дверей, діжок, а також для музичних інструментів. Деревина кедрової сосни може з успіхом використовуватись для заготівлі дощечок для виробництва олівців. Насіння (горішки) їстівне, містить понад 60% олії, яка використовується в харчовій промисловості та для технічних потреб (при виготовленні лаків, фарб, медичних і фармацевтичних препаратів), а також при мікроскопічних роботах. В хвої міститься вітамін С та ефірні масла. Сосна кедрова європейська досить красиве дерево, яке необхідно широко використовувати в практиці озеленення; цю сосну можна використовувати також як агролісомеліоративну породу для закріплення та освоєння кам’янистих розсипищ.
Підрід ОІРЬОХУЬОН К О Н N Е
Оеиізсй. Ьепагоіо^. (1893) ЗО
В центральному циліндрі дві гілки судинно-волокнистого пучка. Піхви пучків хвої, як правило, залишаються. Лусковидні листки, розташовані при основі пучків хвої, донизу звужені. Річний приріст з одного або кількох міжвузлів.
Секція Еагісіопае 8 В а (ТИе Сепиз Ріпиз (1914) 51). Заглиблення в місцях продихів на поперечному розрізі хвої широкі. Клітини листової гіподерми одноманітні. Річний приріст з одного міжвузля. Шишки при достиганні відкриваються.
Ряд №£гае к о п сі г. зег. поуа. Гілки розташовуються кільцями, шишки без черешків, напівкулясті, хвоя тверда, 6—18 см завдовжки.
С. Палласова — Р. Раїїазіапа Еат Ь.
Оеп. Ріпеі. ед. II (1828)
Еоибоп, Епсусіоребіа «і ігеез (1842) 959. Кеппен, Географ, рас-простр. хв. дер. в Европ. России и на Кавказе (1855) 183. Фл. СССР» І (1934) 166. Дер. и куст. СССР, І (1949) 264. Станков, Талиев, Опр. вьісш. раст. Европ. ч. СССР (1949) 93, (1957) 56. Л ьі п а, Озеленение населеннях мест (1952) 74. Опр. дер. и куст. (1955) 93.
8уп. — Р. Ьагісіо уаг. Раїїазіапа А п 1 о і п е, СопИ. (1840) 6. А з с й е г-зоп ипд СігаеЬпег, Зупорзіз (1913) 1,2 АиП. 333. Станков, К вопросу о синонимике крьімской сосньї, Зап. Крьімск. об-ва естествоисп., VII (1920) 1.
46
В у л ь ф, Фл. Крьіма (1927) 34. Талиев, Опред. вьісших раст. Европ. части* СССР (1927) 81.,— Р. Іагісіо Р о і г., ВіеЬегзіеіп, III (1808) 623. Зієуєп, Бе РіпІЬиз іаигісо-саисазісіз, В й 1. Мозк. XI (1838) 51. Ь е д е-Ь о и г, Р1. Коззіса, III (1841) 675. Зієуєп, УеггеісЬп, б. а. іаигізсЬеп НаїЬіпзеї АУІІсІчуасЬзепсІеп РПапгеп (1857) 51. КеЬтап. СЬег сііе Уе^е-іаііопз—Еогтаііопеп сіег ТаигізсЬеп НаїЬіпзеї и. іЬге кІітаіізсЬеп Ведіп^ип-&еп (1875) 386, 387. Кондараки, В память столетия Крьіма, І, 4 (1883) 274. Аггеенко, О распростр. растений на Таврическом п-ове (1886) 21. Аггеенко, Фл. Крьіма, 1 (1890) 79,105. Шмальгаузен, Фл. ср. ию. Р., II (1895) 670. Талиев, Фл. Крьіма и роль человека в ее развитии (1900)) 49, 163, 213, 231. Станлевич, Из лесов горного Крьіма, Изв. Лесн. ин-та, XVII (1908) 25, 29, 46, 48. Фомин и Ворон о в, Опред. раст. Кавказа и Крьіма (1909) 73. Федченко и Флеров, Фл. Европ. России (1910)' 32 — Р. іаигіса Ь о <1 сі., В гипп ег, АизПи& йЬег Копзіапііпорої пасЬ Таигіеп іт 8оттег (1883) 222. Ниоі еі Коизз, ІпігосІисНоп оп сопзі-бегаііоп £епеіа1ез зиг 1а зиссеззіоп без еігез еп Сгітее. Уо^а^е сіапз 1а Киззіе тегесііопаїе еі 1а Сгітее еіс. ехесиіе еп 1837 зоиз 1а сііг сіє ВетісІоИ II (1842) 646. Касібе, УегзисЬ еіпег РПапгепрЬузіопотік' Таигіпз. ВйП. Мозк., 27 (1854) 239, 248. Тгаиіуеіег, Іпсгетепіа Гіога РЬаепо^атае* Коззісае. Асіа Ногіі Реігороі. IX (1884) 211. Талиев, Фл. Крьіма и роль чел. в ее развитии (1900) 154. — Р. іаигіпа Зіепсі., Тгаиіуеііег 1. с. (1884) 211. — Р. Наїерепзіз МВ., 1. с. II (1808) 408. — Р. тагіііта Р а 1 1 а з, ІпсІ. іаиг. (1795) 59. — Р. пі§га Ь. Раїїазіапа АзсЬ. еі Сі г., Зупорзіз (1913) 333. — Р. пі£га А г п о 1 б, Фомин, К систематике крьімско-крвказ-ских видов и подвидов Р. Ріпиз, Вестник Тифлисского Бот. сада, в. 34(1914) 6, 9, 10 — Р. пі^га А г п о 1 8 уаг. Раїїазіапа Апіоіпе, Фомін О., Го-лонасінньові Кавказу та Криму (1928) 29. — Р. іаіагіса Ьогі. — Р. пі§га уаг. сагатапіса К Ь е сі е г, Мап. Спіііу. ігеез Могсі Атегіса (1927) 61.— Р. ріпазіег $іеу., Уегг. Таиг. хуіісіш. РПапг. (1857) 11. — Р. ріпеа Ь., Г а б-лицль (1785) 97.
Ехз. НегЬ. Е1. Козз., N 950.
Рис.: ДМ и Н Е., Уе^еіаііопзЬіИег бег Кгіт. Негаиз£е£. V. Кагзіеп и. ЗсЬепск. КеісЬе Ь. І (1926) іаЬ. 2.
Дерево до 40 м заввишки, крона пірамідальна, гілки розташовуються більш-менш горизонтально, іноді старі дерева утворюють зонтикоподібний тип крони, що трохи нагадує пінію. Кора молодих пагонів жовто-бура, блискуча, у старих стовбурів — розтріскана, темно-сіра.
Листки (хвоя) 13—18 см завдовжки, жорсткі, міцні, колючі, 1,3—1,8 мм завширшки, в середньому — 1,6 мм. Бруньки великі, з прямими, невідігненими лусками. Піхви хвої завдовжки 16—26 мм.
Жіночі шишки сидячі, розташовані поодиноко, 6—10 см завдовжки, 4,5—6,5 см завширшки. Щитки насінних лусок жовто-бурі, блискучі, пупок червонуватий, який іноді закінчується невеликим гострячком. Верхня частина щитка заокруглена і дуже потовщена. Насіння 5—7 мм завдовжки, з темними цяточками, крило буре, 25 мм завдовжки, 5—6 мм завширшки.
На поперечному розрізі хвої до 10—12 смоляних ходів; смоляні ходи дрібні, розміщені приблизно посередині губчастої хлорофілоносної паренхіми. Ендодерма неправильно еліптичної форми, іноді з невеликим прогином з боку верхньої частини хвоїнки. В центральному циліндрі (з боку флоеми) знаходиться щільний шар механічних елементів, що складається з одно
47
го-двох рядків клітин; ці елементи є і з протилежного боку (з боку ксилеми), а іноді і між гілками судинно-волокнистого пучка. Під епідермісом механічні елементи складаються з двох-трьох шарів, але в зв’язку з великим числом продихів здаються роз-
Рис. 18. Шишки сосни Палласової.
ташованими купками. Особливо багато механічних клітин в краях (куточках) хвоїнки.
Примітка. Палласова сосна привертала до себе увагу багатьох дослідників, які, як пише С. Станков, працюючи відособлено один від одного, нагородили її на рідкість заплутаною синонімікою, що видно з наведеного вище (див. стор. 47, 48). Так, Габліцль вважає її за Р. ріпеа Ь., М. Біберштейн — за Р. ИаІереп8І8 М і 11., Паллас — за Р. тагіііта М і 11., Ендліхер — за Р. Ьагісіо Р о і г., С. Станков у 1920 р. опублікував спеціальну працю, присвячену Палласовій сосні *
Вивчаючи особисто зібраний гербарний матеріал, а також інші численні гербарні колекції і літературні джерела, присвячені кримській сосні, доводиться прийти до висновку, що всі нові й новіші монографії і зведення з голонасінних рослин не відображують дійсного стану речей. Вони базуються головним чином на літературних джерелах, а не на конкретному фактичному матеріалі (Флора СССР, т. І, 1934; Дер. и кустарн. СССР, І, 1949). Й цих працях мало наводиться фактичного матеріалу. Так, якщо
* С. С. Станков, К вопросу о синонимике крнмской сосньї, Зап. Крьімск. об-ва естествоисп.» т. VII, 1920.
48
виключити ознаку, що стосується форми крони, яка виявляється в досить пізньому віці, то практично немає ознак, за якими можна було б визначити такі близькі види, як Р. Ьагісіо Р о і г. і Р. Раїїазіапа Е а т Ь. Дійсно Р. Раїїазіапа, Р. Ьагісіо, Р. пі£га і Р. Заігтаппі Ои п. досить близькі види, але вони відрізняються один від одного цілком визначеними, пов’язаними з їх історичним розвитком ознаками. Згадані види фактично
Рис. 19. Сосна Палласова в р-ні м. Ялти, Грушова Поляна.
існують в природі і в силу свого філогенетичного споріднення повинні бути об’єднані у генетичний ряд, який ми називаємо зегіез Мі^гае Копдг. Аіиер-сон і Гребнер (Зупорз. Міііеіеигор. ГЕ, Всі. II, 1908) об’єднали усі близькі види ряду ЬИ^гае т. в збірний вид (Сегатагі) Ріпиз пі^га Аг по Ід, який включає ряд форм, а саме:
і. аизігіаса А з с Ь. еі Сі г. (=Р. пі&га А г п о 1 д, 1785; Р. аизігіаса Нд з з, 1825; Р. пі£гісапз Нозі, 1826; Р. Ьагісіо аизігіаса А п і о і п е; Р. Некі-геіскіі С Ь г і з і, поширена на Балканському п-ові від Сербії і Болгарії до Фессалії;
І. Роігеііапа А з с Ь. еі О г. (=Р. тагіііта (ех раге) М і 11.; Р. Ьагісіо уаг. Роігсііапа А п і о і п е, 1840; Р. Ьагісіо саІаЬгіса К о Ь п е (1831). поширена в Іспанії, Нижній Італії, Греції і на о-ві Кріт;
4—324.
49
І. Раїїазіапа АзсЬ. еі Сі г. (~Р. Ьагісіо сагатапіса Ьоиб., 1938; Р. Ьагісіо Кітап), поширена в Криму, Малій Азії та на о-ві Кіпр;
і. Заігтаппі АзсЬ. еі С г. (~Р. топзреііепзіз 8 а 1 г т., Р. Заігтаппі Випаї, 1951), поширена на південному заході Франції та в Іспанії (Каталонії).
Перелічені вище форми встановлено, головним чином, на основі різниці в ширині хвої й будові кіля на пупку плодової луски. Монограф роду сосна Шоу прийняв номенклатуру, встановлену Ашерсоном і Гребнером. Цей поділ тривалий час вважався загальновизнаним, але в 1923 р. австрійський ботанік Роннігер висловив сумнів і вказав на те, що Ашерсоном і Гребнером в основу класифікації цього виду покладено не зовсім типові ознаки.
Італійський ботанік Лонго на підставі вивчення місцевої сосни прийшов до висновку, що в Італії існує два види (Р. підгісапз Нозі, і Р. Ьагісіо Роіг), які розрізняються за морфологічною і анатомічною будовою, а також за умовами місцезростання: у Р. пі%гісапз Нозі, клітини гіподерми бага-торядні, що утворюють на 'випуклому боці хвоїнки три—шість рядів, а в Р. Ьагісіо Роіг. клітини гіподерми складаються з одного-двох рядів.
Роннігер, виходячи уданих Лонго, визнає для Р. пі&га Агпоіб з. 1. два підвиди — Р. пі$га і Р. Ьагісіо і вважає Р. Ьагісіо підвидом, що росте переважно на силікатних грунтах, з ареалом свого поширення в західній частині Середземного моря: Іспанія, Південна Франція, о-в Корсіка, Південна Італія (Калабрія) і о-в Сіцілія; сюди ж він включає і Р. 8аІгтаппі В и п., а другий підвид — Р. пі&га — приурочений до вапнякових грунтів і переважно поширений у східних областях Середземномор’я: більша частина Італії, Австрії, Балканський п-ів. До Р. пі£га А г п о 1 б Роннігер відносить і Раїїазіапа ЬашЬ., що свідчить з його вказівок про поширення Р. пі£га в Криму; в межах підвиду Р. підга А г п о 1 б цей вчений розрізняє такі форми: ї. аизігіаса Н о з з., і. (іаїтаїіса V і з. і Г Раїїазіапа А п і.
С. С. Станков усі близькі види також трактує як один вид — Р. Ьагісіо Роіг., всередині якого розрізняє два підвиди: з. зр. ІеріорНуІІа (С Ь г і з і) 8 і а п к. і з. зр. расНурНуІІа (С Ь г і з і.) 8 і а п к.; перший він вважає монотипним, а другий — політипним, який в свою чергу поділяє на три різновидності: уаг. Роігеііапа (А п і.) Е п б 1., уаг. аизігіаса (Н б з з.) Е п б 1. і уаг. Раїїазіапа (Ь а ш Ь е г і) Е п б 1.
В запропонованій С. С. Станковим схемі ми приймаємо лише подану ним географіку, що ж до таксономії і філогенії, то ми дотримуємось дещо інших поглядів. Насправді в природі ми маємо чотири досить чітко окреслені географічні раси, які ми трактуємо як споріднені, але окремі види, об’єднані в один генетичний ряд Мщгае тіЬі: Р. Заігтаппі В и п а 1, Р. Ьагісіо Роіг., Р. пі^га А г п о 1 б, Р, Раїїазіапа Б а т Ь е г і.
Р. Заіхтаппі Випа 1. зростає в Піренейських горах і Севеннах, характеризується червонувато-жовтою корою молодих пагонів, має тонку і порівняно м’яку хвою в середньому 10—11 см завдовжки і близько 1 мм завширшки, зверху із значним коритцем. Ендодерма також має вигнуту форму; під епідермісом всього один-два шари механічних клітин, смоляних ходів мало. Шишки невеликі, 4—5 см завдовжки.
Р. Ьагісіо Роіг. зростає на південному заході Італії, островах Сіцілія і Корсіка. Характеризується довгою (12—14 см) і широкою (близько 2 мм), досить м’якою хвоєю. Ендодерма зверху і знизу має помітні прогини, механічних елементів в гіподермальному шарі і всередині центрального циліндра мало (1—2 рядки). Смоляні ходи часто зовсім позбавлені оточуючих механічних клітин.
Р. пі£га Агпоісі і Р. Раїїазіапа ЕатЬ. є найбільш близькими видами, але мають свої відмінні риси морфологічної і анатомічної будови. Сосна Палласова (Р. Раїїазіапа) відрізняється від сосни чорної (Р. пі&га А г п о 1 б) жовто-бурими блискучими молодими пагонами (у чорної, вони сірувато-чорні), трохи довшою хвоєю (13—18 см) і ширшою (близько 1,6 мм), крупнішими і більш яскраво забарвленими шишками (жовто-бурі), блискучими, з чітко закругленою і досить товстою верхньою части-50
ною щитка, з дрібнішими і більш численними смоляними ходами в хвої і з більшою кількістю механічних елементів.
Для зручності ми наводимо зведену порівняльну таблицю основних ознак видів ряду ІЧі^гае т.
Схема поділу збірного виду Р. Ьагісіо Р о і г. (за С. С. Станковим)
Захід <-•
Кримська обл.: від Бахчисарая і Інкермана до Судака і скал Ечкі-Дага в Отузькій долині. За гербарними зразками та літературними джерелами відомі такі конкретні місцезнаходження: Херсонес (Стевен), Інкерман — Бахчисарай, Качі-Кален (Андрєев), Чуфут-Кале (Габ-ліцль), Мангуб-Кале (Стевен, Федченко), Бахчисарай-Сюрень (Зелен ецький), Байдарська долина (Вульф), ущелина р. Аузун-Узень, над Коккозами (Вульф), окол. м. Ялти (Котові, Кондратюк!!), Сімеїз, скала Кошка (Тутковський!, Смирнова), Державний Кримський заповідник (Гринь!), на верхній межі лісу ' біля Ай-Васильської яйли (С т а н к о в!), Хрестова гора біля Алупки (Сир ейщиков!), окол*. Алупки (Сирейщиков!), окол. Нікітського ботанічного саду (Станкові, Кондратюк!!), під Гаспрою (Станкові), Нікітська яйла, верхня межа лісу (П о ж и д а є в а!), Улу-Узень, схили (Станкові), мис Айя, Бати-Лиман (Станкові, Кондратю к!!), між мисом Сарич і Ай-Тодор (Стан-кевич), Чучель (Станкевич), Ласні (С т а н к е в и ч!), вершина гори Ай-Нікола (Смирнова!), спуск з Ай-Васильської яйли (Вульф і Станкові), Бельбек (3 е л е н е ц ь к и й!), Мангуб-Кале (П р и в а л о в а!), Карадаг (Пупкова!), г. Ай-Андрей (Вульф!), Форос-Мухалатка (Станкові), Кікенеїз (Станков), центральна улоговина державного заповідника (Кондратюк!!), правий берег р. Альми в районі заповідника (Кондратюк!!), Ялтинський рн, Грушова поляна (Кондратюк!!), Сімеїз, схили гір (Кондратюк!!), Сімеїз, Лимани (Станков), Ялтинський водопад (Учан-Су) (Андрєев, Ко н д р а тюкі!), Красний камінь
4*
51
(Станков), схили гори Роман-Кош (Кондратюк!!), Гурзуфське сідло (Кондратюк!!), Суданський рн, «Новий Світ» (Кондратюк!!), Отузька долина (С а р а н д і н а к і).
Загальне поширення. Крим (гірська частина), Кавказ (Новоросійське узбережжя), Мала Азія, о-в Кіпр.
Рис. 20. Поперечний розріз хвої сосни Зальцмана.
Біологічні та екологічні особливості. Ліси з сосни кримської (Палласової) переважно поширені у центральній частині південного схилу головної гряди Кримських
Рис. 21. Поперечний розріз хвої Р. Ьагісіо Р о і г.
гір, де ця сосна піднімається до 1000 м н. р. м. На північному схилі Головного кряжу сосновий ліс росте лише в окремих кварталах Севастопольського, Верхньоріченського лісництв і в Куйбишевському лісгоспі, часто разом з видами сосни звичайної.
52
Часто утворює верхню межу лісу. Росте в Криму на вапнякових грунтах, але в умовах культури може успішно рости на піщаних і чорноземних грунтах; до нестачі вологи витривала, задим-
Рис. 22. Поперечний розріз хвої Р. пі^га А г п о і д.
лення не витримує. Утворює природні гібриди з звичайною сосною.
Господарське значення. Порода швидкоросла і високопродуктивна, в Криму утворює головну масу соснових лі-
Рис. 23. Поперечний розріз хвої Р. Раїїазіапа Е а т Ь.
сів, на долю яких припадає близько 6,1% лісовкритої площі. Дає цінну деревину і високоякісну живицю (з виходом 17 -21% скипидару), яка використовується в техніці та медицині.
53
Основні ознаки видів сосни ряду №&гае К о п 6 г.
Таблиця 4
Ознаки і органи	Ріпи.8 пі&га А г п о 1 сі	Р. Ра1іа8іапа ка т Ь.	Р. Ьагісіо Р о і г.	Р. Заігтаппі Ви п.
Висота дерева	20—30 м	25—35 (40) м	ЗО—50 м	—
Кора молодих пагонів	Сірувато-чорна	Жовто-бура, блискуча	Світла, сіро-бура	Червонувато-жовта
Довжина хвої	8(6—12) см	13 (7—18) см	12 (10—14) см	11 (9—13) см
Ширина хвої	1,3(1—1,8) мм	1,6 (1,3—1,8) мм	2(1,9-2,3) мм	до 1 мм
Розмір шишок	4—8 см завдовжки	6—10 см завдовжки, 4,5—6,5 см завширшки	5—7 см завдовжки	4—5 см завдовжки
Щитки насінних лусок шишки	Світло-бурі, пупок часто з тріщинами, сіро-чорний, верхня частина шишки мало закруглена і не особливо потовщена	ЖоВТО-бурІ, блискучі; пупок червонуватий, іноді закінчується невеликим вістрям, верхня частина щитка насінної луски закруглена і дуже потовщена	Блискучі, сіро-бурі	
Кількість смоляних ходів на поперечному розрізі хвої	До 10	До 10—12	До 9	До 6, з них 2 великих по куточках
Анатомічна будова хвої
Ендодерма з невеликим прогином вгорі. Механічних елементів всередині у центральному циліндрі мало, а у гіподермальному ‘ шарі майже стільки ж, скільки у Р. Раїїазіапа Е а т Ь. У верхній частині хвої два шари, в нижній -три. Смоляні ходи порівняно більші, ніж у Р. Раїїазіапа, кількістю менше (до 10 шт.)
Центральний циліндр еліптичної форми, іноді з невеликим прогином зверху, смоляні ходи малі, розміщені по центру складчастої паренхіми. У центральному циліндрі з боку флоеми щільний шар механічних елементів з одного, а частіше з двох рядів клітин; механічні елементи є і з протилежного боку (з боку ксн-леми), а іноді і між гілками судиино-волок-нистого пучка. Механічні елементи під епідермісом складаються з двох-трьох шарів, в зв'язку з великою кількістю продихів здаються розміщеними купками. Особливо багато механічних елементів у куточках хвої (див. рис. 23 на стор. 56)
Центральний циліндр зверху плескуватий. Механічних елементів менше, ніж у Р. Раїїазіапа, всередині центрального циліндра є сильно розірвана смужка з одного-двох шарів механічних клітин. Відгалуження судинно-волокнистого пучка майже підходять один до одного, тобто паренхіми між ними майже немає, судинно-волокнистий пучок великий. Під епідермісом механічних елементів теж менше, ніж у сосни Палласовоі (однн-два шари). Зубці на краю хвої дуже маленькі і дуже зближені. Смоляних ходів мало, багато з них не мають механічних облямовуючих ^Клітин (днв. рис. 21 на стор. 53)
Центральний циліндр має зігнуту форму, подібну до форми хвої. Всередині центрального циліндра (з боку флоеми) дуже мало механічних елементів; є одношарова розірвана смужка, зверху (з боку кси-леми) — окремі клітини. Під епідермісом всього один, рідше — два шари механічних волокон; відгалуження судинно-волокнистого пучка дуже роз'єднані товстим шаром паренхіми. Смоляних ходів, відносно великих, до шести (див. рис. 20 на стор. 53)
В умовах Криму сосна Палласова має велике гідрологічне, протиерозійне, а також санітарне і декоративне значення.
За даними О. Л. Липи (1952), на Україні її культура відома вже з середини XIX ст. Тепер вона росте у багатьох місцях від Києва до Одеси, але особливо часто вона зустрічається у садах і парках на півдні України. Сотні великих дерев ростуть в курортних парках Криму, Одеси, Херсона, Миколаєва, Скадов-ська, а також в дендропарках «Асканія-Нова», «Веселі Боко-веньки». Палласова сосна була з успіхом використана, починаючи з 1885 р., для закріплення Нижньодніпровських пісків.
Секція ІП8І&ПЄ8 8 Ь а ш (ТИе Оепиз Ріпиз (1914) 76). Шишки довго залишаються закритими, весняні пагони мають більше одного міжвузля.
Ряд На1ереп8Є8 К о п сі г. зег. поуа. Хвоїнки парні, 8—17 см завдовжки, до 1,25 м^і завширшки, щитки округлі або неправильно ромбічні, плоскі або більш-менш по всій- площині випуклі.
С. Станкевича — Р. 8(апкеуісгі (Зик.) Рот іп.
Вести. Тифлисского бот. сада, XXXIV (1914) .2
Ф о м і н, Голонасінньові Кавказу та Криму (1928) 33. Фл. СССР, І (1934) 72. Станков и Талиев, Опред. внсш. раст. Европ. ч. СССР (1949) 93 (1957) 56.
8уп. — Р. ріїНуиза Н а п 4. — Магг., Аппаї. 6. к. к. МаіигЬізі. — Р. рі-іИуиза уаг. Зіапкеиісгі 8 и к а і з с Ь е \у,^Бот. журн., XXXV, 3 (1906) 37. Вульф, Фл. Крьіма, І (1927)39. Деревья*и кустарникн СССР, І (1949) 247.
Рис.: СукачевУБот. жури., XXXV, 3 (1906) 37. XV и И, Уе^еіаііопз-ЬіМег (іег Кгігп Негаиз£Є£ V. Кагзіеп и. ЗсЬепск. КеісЬе (1926), іаЬ. За.
Дерево до 15—20 м заввишки, крона розкидиста, в обрисі округла, у молодих дерев пірамідальна, гілкування починається майже від стовбура. Хвоїнки світло-сірі, зелені або трохи жовтуваті, 10—17 (20) см завдовжки, близько 1,2 мм завширшки та 0,7—0,8 мм завтовшки. Шишки сидячі або на дуже коротких ніжках, трохи спрямовані вгору, 6—10 см завдовжки, блискучі, яйцевидно-конічні, пригострені, сидять по 1—З шт. на гілці. Щитки широко-округло-ромбічні, помітно випуклі, з добре виявленим і великим, більш-менш широким поперечним килем. Пупок сірий, сильно вдавлений.
Примітка. У «Флоре СССР» (1934), «Флоре Крьіма» (1927) і в багатьох інших джерелах є вказівки на те, що в Криму зростає вид сосни, близький до Р. рііїгуиза 8 і е V. — так звана сосна Станкевича. Історія відкриття цього виду пов’язана з іменами видатних ботаніків нашої Вітчизни — Аггеєнка, Станкевича, Фоміна, Сукачова. Ще у 1886 р. цю сосну знайшов В. Аггеенко в районі теперішнього її зростання (Кримська обл., Суданський р-н, «Новий Світ»), але не приділив їй належної уваги і по суті не відрізнив її від поширеної в Криму сосни Палласової, і лише через 20 років після того Станкевич (1906) знайшов, що вона у значній мірі від неї відрізняється і передав зібраний ним в тому ж самому місці матеріал для опрацювання В. М. Сукачову. В тому ж році В. М. Сукачов
56
у «Ботаническом журнале» надрукував статтю «О новой для Крьіма сосне» в якій подав опис згаданої сосни як різновидності сосни піцундської ~ Ріпиз рііііуиза уаг. Зіапкеиісгі Бик., а О. В. Фомін у 1914 р. уже трактував її як окремий вид — Ріпиз Зіапкеиісгі (Бик.) Рошіп. Види Р. Наїерепзіз Мі 11., Р. Ьгиіііа Теп., Р. рііііуиза Біеу., Р. Зіап^ісгі (ропі.) Бик., Р. еійагіса М е д ау. е древніми, досить близькими видами, а тому, щоб розібратися в них, необхідно було критично розглянути їх усіх разом (див. табл. 6). Без такого зіставлення в існуючій в їх систематиці плутанині не можна було розібратись. Багато дослідників часто користувалось різнорідними ознаками, які не можна було порівняти; це призвело до того, що деякі дослідники (Забелін, 1939) зовсім відмовились від їх диференціювання. Наші дослідження показали, що ці види дійсно генетично і морфологічно досить близькі і в цьому зв’язку вони повинні бути об’єднані в окремий видовий ряд — Бегіез НеІІерепзез Копдг., але розрізнити їх безумовно можна.
Таблиця 5
Деякі ознаки Ріпиз Зіапкеуісгі (8 и к.) Р о т., Р. рШіуиза
8іеу. і Р. еШагіса Месіиг.
Ознаки	Ріпиз 8іапкеиісгі (Б н к.) Ро пі.	Р. рііііуиза Б і е V.	Р. еісіагіса М Є (1 V/.
Форма	3 обох боків випук-	3 верхньої сторони	Овально-
центрального циліндра	лий, неправильно еліптичний	плескуватий, з нижньої — випуклий, неправильно еліптичний	еліптичний
Смоляні	Часто оточені двома	Завжди оточені од-	Розташо
ходи	шарами склеренхімних клітин і зсунуті вглиб	ним шаром склеренхімних клітин і розташова-	вані ближче до перифе-
Склеренхімні клітини	до середини широкої хлорофілоносної паренхіми групами склеренхімних клітин, що під-стелюють гіподерму	ні ближче до периферії	рії
			Прилягають до гіподерми трьома-чо-тирма шарами
З метою встановлення загальних ознак їх будови і відмінностей видів ряду Наїерепзез пі., крім морфологічних і географічних особливостей, використано дані з анатомії хвої. Цим методом широко користувався один з кращих пінетологів нашої країни О. В. Фомін, який в праці «К систем а-тике крьімско-кавказских видов и подвидов Р. Ріпиз» (1914) розробив спеціальний ключ для визначення видів за ознаками анатомічної будови хвої. Цим ознакам він надавав великого значення. Фомін писав (1914), що анатомічна будова хвої дає можливість добре розрізняти види і підвиди сосен кримсько-кавказької флори.
Наслідки його вивчення анатомії хвої трьох близьких видів сосни можна бачити з табл. 5.
Пізніше цим методом користувалась А. П. Григор’єва (1930). На підставі проведених досліджень хвої Р. рііИуиза і Р. Зіапкеуісгі вона не знайшла між ними різниці А. П. Григор’єва писала, що ці обидві форми в анатомічному відношенні цілком ідентичні. Р. еійагіса вона зближує з Р. Ьгиіііа і Р. рііИуиза; що ж до Р. Иаіерепзіз, то, як вказує вона, ця сосна за своєю анатомічною структурою "різко виділяється серед цієї групи і стоїть у ній зовсім відособлено. Для Р. Иаіерепзіз М і 11. є характерним один шар меха
57
нічних гіподермальних клітин і лише місцями подвійний; центральний циліндр правильної еліптичної форми, склеренхімних клітин між розгалуженням судинно-волокнистого пучка багато і значно менше при основі розгалуження. Хвоя Р. рШіуиза Зіеу, і Р. Зіапкеиісгі (Зик.) Еот. має по три шари гіподермальних механічних клітин, у Р. еШагіса М е д ау. їх два-три, а в Р. Ьгиіііа Т е п. — три-чотири.
Наші дослідження в деякій мірі підтвердили дані О. В. Фоміна і А. П. Григор’євої, але вони більш деталізовані, а у деяких відношеннях принципово розходяться. Так, анатомічна будова хвої у Р. Наїерепзіз Мі II., взятої з Далмації, характеризується наявністю одного шару гіподермальних механічних клітин, чисельністю великих смоляних ходів, що сильно занурені вглиб губчастої паренхіми і підстелених одним-двома шарами меха-
Рис. 24. Поперечний розріз хвої сосни алепської.
пічних клітин. Центральний циліндр більш-менш еліптичний, з невеликою кількістю механічних клітин у верхній частині міжпучкового проміжку, в середині і нижній частині хвої вони майже відсутні. Склеренхімні клітини дрібні.
Р. Ьгиіііа Теп. характеризується подвійним шаром механічних елементів, дещо меншими розмірами смоляних ходів. Центральний циліндр неправильно еліптичної форми, механічних клітин зверху у міжпучковому проміжку значно більше, і завжди кілька клітин можна побачити і в нижній частині судинно-волокнистого пучка.
Р. Магіса М е (і ул має два-три, рідше — чотири шари механічних гіподермальних клітин; механічні клітини крупні. Центральний циліндр зверху плескуватий, знизу — еліптичний. Між гілками судинно-волокнистого пучка механічних клітин мало, розташовані вони як у нижній, так і у верхній частині проміжку.
Р. рііііуиза Зіеу. і Р. Зіапкеиісгі (Зик.) Рот. мають два-три шари гіподермальних механічних клітин. Центральний циліндр неправильно еліптичної форми, в міжпучковому проміжку велика кількість механічних клітин, розташованих як у верхній, так і нижній частині, але більше їх у верхній частині. Смоляних ходів у Р. ріікуиза Зіеу. значно більше, механічні клітини (особливо гіподермальні) великі; переважає тришарове їх розташування, в той час як у Р. Зіапкеиісгі (3 и к.) Р о т. переважає двошарове. Для зручності порівняння одержані анатомічні дані наводяться в табл. 6. З усіх видів сосен ряду Наїерепзез ш. найбільш західну частину ареалу *
58
займає Р. НаІереп5і$ М і 1 1., на схід іде Р. Ьгиіііа Т е п., на півночі Чорноморського узбережжя знаходяться ареали Р. Зіапкеуісгі (8 и к.) Е о т. і Р. рііііуиза 8іеу.; найсхідніше розташований ареал Р. еійагіса М е сі XV.,
Рис. 25. Поперечний розріз хвої сосни калабрійської.
Рис. 26. Поперечний розріз хвої сосни ельдарської.
яка росте у найксерофільніших умовах. Таким чином, і ареально, і анатомо-морфологічно всі згадані види розрізняються, і сосна, що зростає у Криму, є цілком рівноправним видом, як і сотні інших видів, що іноді розрізняються далеко менш чітко.
59
Ознаки видів сосни ряду Наїерепзез К о п б г.
Таблиця 6
Ознаки	Ріпиз НаІереп8Ї8 Мі 11.	Р. Ьгиіііа Т е п.	Р. Магіса М е сі XV.	Р. рііііриза 8 і е V.	Р. 8іапкеиісгІ (Зик.) Рот.
Висота	10—20 м	10-20 м	і |	10-15 м	15—25 м	15-20 м
дерева Будова крони	У молодих дерев пірамідальна, у старих — широка, розкидиста або зонтикоподібна	Пірамідальна, у дорослих дерев округло-зонтиковидна	| Зверху широка І	Розкидиста, негуста •	Розкидиста, округла. у молодих дерев пірамідальна. гілки починаються від самої землі
Колір і	Темно-зелена, 10—	і Світло-зелена, тов-	Яскраво-зелена, від	1 Світло-зелена, 10—	Світло-зелена, жов-
розміри	12 см завдовжки,	ста, до 15—20 см зав-	6—10 до 12—13 см	115 см завдовжки,	тувата, 10—17 см
хвої	0,75 .илі завширшки	довжки. 1,25 мм завширшки	завдовжки, жорстка, притиснута до пагонів	близько 1 мм завширшки. 0,6 мм завтовшки	завдовжки, 1,2 мм завширшки, 0,7— 0,8 мм завтовшки
Будова	Шишки на довгих	Шишки на коротких	Шишки на корот-	Шишки сидячі пер-	Шишки сидячі або
шцшки	черешках, довгасті	черешках або майже	ких черешках або	пендикулярно до гіл-	на дуже коротких
	конічні. 8—10 см зав-	сидячі, 5—8 см зав-	майже сидячі, розмі-	ки, прикріплені або ж	піжках, трохи спря-
	довжки і 4 см завширшки (при основі), розкриті, широкоовально-яйцевидні, червоно-бурі або жовтуваті	довжки, при основі 4—5 см	щені перпендикулярно ю гілки, 5—8 см завдовжки, при основі 3—5 см завширшки, червоно-коричневі	спрямовані трохи вперед. яйцевидно-конічні, 6—10 см завдовжки, при основі 3,5— 5 см завширшки, блискучі	мовані вгору, 6— 10 см завдовжки, блискучі, червоно-коричневі, яйцевидно-конічні, по одній— гри на гілці
Будова щитка
Будова пупка
Анатомічна будова хвої
Великі, спереду ши-	Трохи опуклі, май-	Ясно опуклі, не-	Трохи здуті або	Чітко опуклі, 3
роко правильно за-	же ромбічні. ПОЗДОВ-	правильно ромбічні, 3	майже плоскі, широ-	добре виявленим і
круглені, майже плос-	ЖНІЙ і поперечний кі-	поперечним	кілем.	коромбічні, попереч-	більш-менш широким
кі. добре виявлений поперечний кіль	пі помітні	блискучі	ний кіль слабо виражений, тонкий	поперечним кілем, широко-округло-ром-бічні
Сірий.	помітно опуклий	Сірий, трохи вдавлений	Сірий, знаходиться на рівні щитка, не підвищується і помітно не вдавлюється	Сірнй, увігнутий	Сірий, дуже увігнутий
Характерний один,	Гіподермальний	Механічних гіпо-	Механічних гіпо-	Будова подібна до
рідше — два шари гі-	шар складається з	дермальних шарів 2—	дермальних шарів 2—	Ріпиз рііНуиза $ і е V.,
подермальних меха-	двох рядів механіч-	3 (рідше 4), меха-	3. Центральний ци-	але переважає дво-
нічних елементів, ба-	них елементів, смо-	нічні клітини великі.	ліндр неправильно	шаровий гіподермаль-
гато великих смоля-	ляні ходи трохи мен-	Центральний циліндр.	еліптичний. Між від-	ний шар механічних
них ходів, дуже за-	ших розмірів. Цен-	зверху плескуватий,	галуженням судинно-	клітин; клітини дріб-
нурених вглиб губ-	тральний циліндр не-	знизу — еліптичний.	волокнистого пучка	ні. смоляні ходи мен-
частої	паренхіми.	правильно еліптич-	Між відгалуженням	механічних елементів	ші за розміром, і їх
Центральний циліндр більш-менш правильно еліптичний, з невеликою	кількістю механічних склеренхімних клітин вгорі міжпучкового проміжку; в середній та нижній частині хвої їх майже немає. Склеренхімні клітини ’ невеликі	ний; механічних клітин зверху між відгалуженням судинно-волокннстого пучка значно більше, кілька клітин можна бачити також з боку нижньої частини судинно-волокнистого пучка	судинно-волокнистого пучка механічних елементів мало, розміщені вони як у верхній, так і в нижній частині проміжку, смоляних ходів мало (3—5)	багато. Клітини механічних елементів великі. Розміщені вони як у верхній, так і в нижній частині. Смоляні ходн великі, їх багато	мало
Кримська обл.: Півд. берег Криму, Бати-Лиман (Мойсеева), Мис Айя (Добринін!, Кондратюк!!), Судак, «Новий Світ» (В а-
Рис. 27. Поперечний розріз хвої сосни піцундської.
Рис. 28. Поперечний розріз хвої сосни Станкевича.
сильєв!, Станков і Пєгова!, Дзев ановський!, Кондра тюк!!), Херсонес (Смирнова), Лівадія (Кондратюк!!), Меллас-Массандра (Забелін).
62
Загальне поширення. Кримський ендем, Південний берег Криму.
Біологічні та екологічні особливості. Світлолюбна порода, росте на кам’янистому і галечному грунті як у нижньому гірському поясі Південного берега Криму, так і в безпосередній близькості до морського берега, витримує короткочасне затоплення морською водою і забризкування. Досить чутлива до низьких температур.
Господарське значення. Сосна Станкевича, маючи виключної краси хвою і крону, а також здатність рости на берегах морів, є незамінною деревною породою для озеленення прибережної курортної смуги Південного берега Криму. її можна також з успіхом використати як лісомеліоративну породу для зміцнення морських берегів і частково для боротьби із зсувами.
Секція $і1уе$іп(е Копсіг. Шишки невеликі, 5—6 см завдовжки, конічні, після достигання розкриваються і опадають в рік достигання або на наступний рік; субепідермальне кільце складається з одного, рідше — з двох шарів механічних клітин..
Сосна звичайна (Ріпиз зііиезігіз Е.) була описана К. Ліннеєм понйд 200 років тому. Описав він її такою, якою спостерігав на своїй батьківщині, в Швеції. Проте пізніше із звичайною сосною стали поводились так, як і з багатьма іншими видами, описаними К. Ліннеєм, — почали підганяти під «ліннеївський стандарт» всю різноманітність відмін цієї групи сосен внаслідок того метафізичного підходу до явищ природи, який існував при житті Ліннея і ще тривалий час після його смерті. Відомо, що Р. зііизз-ігіз Ь. з. 1. займає виключно широкий ареал — від Піренейського півострова на заході до середньої течії р. Амуру — на сході і від межі поширення лісу на півночі до напівпустельних степів Азії на півдні, де є найрізноманітніші умови для її життя. На цій великій території сосна звичайна повинна була залишатися по суті незмінною, що знаходиться в протиріччі з основами наукового підходу до пізнання навколишньої природи, із законами матеріалістичної діалектики про взаємозв’язки і взаємозалежність явищ матеріального світу, з основами сучасної біології про нерозривну єдність організму і умов його існування. Різноякісність же збірного виду сосни звичайної на окремих ділянках його ареалу цілком очевидна. Ця очевидність примушувала багатьох флористів виходити з цього становища,, і вони почали розробляти цілу ієрархію мікроодиниць всередині ліннеїв-ського виду, які мають найрізноманітнішу генетичну природу. Прогресивні вчені як зарубіжних країн, так і наші вітчизняні, відчуваючи невідповідність об’єктивного стану речей в природі і їх відображення в таксономії (класифікації), із збірного виду Р. зііиезігіз Ь. в. І. виділили конкретні географічні раси, які цілком заслуговують на самостійні видові назви. Так, були виділені як окремі види і зараз визнаються переважною більшістю ботаніків і практичних працівників, як-от: Р. Іарропіса Р г і е з., Р. 8озпоіи-зкіі N а к а і (8уп. Р. Ігатаіа (8іеу.) 8о5П.), Р. ^ипеЬгіз Кош., Р. Ро-тіпіі К о п сі г., Р. сгеіасеа Каїепісгепко, Р. Кгуіоуіі 8 е г £. еі К о п б г., а також види, що вперше подаються у цій праці для території Криму, — Р. їегоиіі т. та Р. гозіеііаіа т.
Одна з перших спроб розібратися в природі звичайної сосни належить проф. Харківського університету В. М. Черняєву, який в праці «О значений украинских лесов в отношении к Южной России» (1857) висловив оригінальні ідеї про неоднорідність звичайної сосни, які не втратили свого наукового, і практичного значення і сьогодні. Він розрізняв дві відміни сосни звичайної: смолисту, або смолку, яку у кол. Смоленській губернії називали рудовою, і сухощепку, або мендову. Ці відміни виявляються
65
як за морфологічними, так і за господарськими ознаками. Так, смолиста сосна придатна для будівель на сирих місцях, а також для підводних будівель, в той час як для столярних виробів вона непридатна внаслідок виділення смоли навіть через 50 років; для столярних виробів використовується сухощепка. Цінним у В. М. Черняєва є те, що він у розрізнюваних формах сосни вбачає практичну необхідність і зв’язок теоретичних узагальнень з виробництвом, чого ми не знаходимо в пізніших працях зарубіжних і вітчизняних флористів, що були у полоні формально-систематичної школи і будували свою внутрішньовидову систематику звичайної сосни, користуючись при цьому якоюсь однією, довільно взятою ознакою. Так, С. 3. Кур-діані (1908) провів поділ Р. зііїезігіз Ь. за кольором насіння на такі раси: Р. 8ЇІх)Є8ІгІ8 зетіпіЬиз аігіз, Р. 5. 5. Ьгиппеіз, Р. 5. 5. раїїісііз, Р. 8. 8. таси-Іаіі8. Загальний висновок, до якого приходить С. 3. Курдіані, полягає в тому, що колір насінної шкірочки нормального схожого насіння сосни в окремих дерев неоднорідний і для кожного дерева постійний, повторюючись з року в рік, незалежно від віку і зовнішніх умов. Потім Д. І. Литвинов вважав виділені Курдіані кольорові раси різновидностями, а саме: уаг. те-Іапозрегта Ь і! XV. (з чорним насінням), уаг. рНаеозрегта Ь і і XV. (з бурим насінням), уаг. Іеисозрегіг^а Ь і і XV. (з білим і блідим насінням), уаг. Ьаііо-зрегта Ь і і XV. (з строкатим насінням).
Велику роботу по дослідженню кольору насіння сосни провадив Н. П. Кобранов (1908, 1914), який прийшов до висновку, що на од ому і тому ж дереві сосни і навіть в одній шишці є свій переважаючий колір і що насіння, забарвлене в цей колір, є нормально розвиненим. Проте не виключена можливість і іншого забарвлення нормально розвиненого насіння. За Н. П. Кобрановим, процес утворення кольору насіння є тривалим, протягом якого може бути фіксація проміжних ступенів забарвлення, від білого до характерного для даного індивідуума кольору. Наявність же строкатонасінних рас можна пояснити не лише зхрещуванням, як це трактує С. Курдіані, але й фіксацією різних стадій почорніння насіння від тих чи інших причин.
Ми вважаємо, що дійсно, слідом за С. Курдіані, можна поділити насіння на окремі кольорові раси, але ми не знайшли підстав розділяти за цією ознакою на раси сосну. Проведений аналіз шишок з насінням, зібраним особисто в різних географічних пунктах (Північний Казахстан, Томськ, Чернігівська область УРСР, південь УРСР, Крим, Карпати, Середня Волга, Південний, Середній і Північний Урал), показав, що у всіх зонах утворюємся насіння найрізноманітніших відтінків забарвлення. В багатьох випадках була виявлена наявність різноколірності насіння в одній і тій же шишці. Висіяне таке насіння на дослідній ділянці в Феофанії (під Києвом) дало морфологічно цілком подібні сосонки. Проте можна цілком погодитись з тим, що все ж існує деяка зональність в розподілі панівного кольору насіння — з просуванням на північ насіння стає світлішим і, навпаки, з просуванням його на південь — воно стає темнішим, але будь-яка окремо взята ознака не може бути основою для виділення рас. Видатний радянський ботанік і великий знавець хвойних акад. В. Л. Комаров у відомій праці «Учение о виде у растений» (1940) про звичайну сосну писав, що вона є типовим еврихором і на величезному просторі свого ареалу мінлива за будовою деревини, хвої, яка може бути то дуже короткою, то довгою, тонкою або товстою, з більшою чи меншою кількістю стереомних пучків і смоляних ходів, нарешті, вона мінлива за будовою шишок, луски яких можуть бути більш-менш щільними, з невеликими горбчастими підвищеннями тощо. «Все це показує, що даний вид, розселюючись на величезній відстані, займаючи нові площі і виробляючи нові особливості, може розвиватися і далі і розпастися на цілий ряд видів, все ще прогресуючих, або ж звужуючих свою життєву амплітуду. В одній й тій же групі голонасінних ми знаходимо і старі, що зжили себе, організми стабілізовані і організми, що розвиваються, які можуть бути початком нових гілок рослинного світу» *.
* В. Комаров, Учение о виде у растений, 1940, с. 171.
•64
Питання неоднорідності звичайної сосни і дослідження в цьому напрямі диктувалися практикою, практичними вимогами лісового господарства. Практику цікавило питання, чи однорідною є звичайна сосна, що зростає у різноманітних кліматичних зонах, чи спадкові зміни, що виробились під впливом різних кліматичних умов, як все це позначається на якості деревини, рості і розвитку сосни тощо. Вивченням кліматичних рас сосни займались численні дослідники — Луї де Вільморен, Цізлар, Енглер, Майер, Шотте, Крає, Вібек та ін. Було розпочато експериментальні роботи з географічними посівами насіння сосни різного походження. Досліди з географічними культурами в Росії провадились М. К. Турським, пізніше— С. М. Самофалом, В. Д. Огієвським, Ф. І. Фоміним і багатьма іншими дослідниками. В практиці відоме таке явище, коли прямостовбурні дерева дають насіння, з якого в інших географічних пунктах виростають дерева з кривими стовбурами. Насіння, взяте з північних, центральних і східних районів Європейської частини СРСР, як про це пише Ф. І. Фомін (1938), давало прямостовбурні сосни; насіння, взяте з південних і західних районів, а також із Зауралля (Челябінська обл.), навпаки, давало найбільш кривостовбурні сосни. Досить цікаві дані одержав Луї де Вільморен, який в 1820—1840 рр. провадив у Франції досліди по вирощуванню сосни і модрини різного географічного походження. Його досліди показали, що насіння, одержане з Росії, давало сосни з прямими стовбурами, а насіння, одержане з Німеччини, — сосни з кривими стовбурами. Ця особливість була характерною не тільки для першого, але й для другого покоління сосен. В Тростянецькому лісництві Сумської області влітку 1951 р„ під час експедиційних досліджень ми мали нагоду особисто познайомитись з культурою сосни, насіння якої було завезене з Дармштадта. Ці сосни ростуть в 4-у кварталі протягом 45—50 років. Всі дерева мають криві стовбури, гірше очищаються від сучків, мають більш широкі крони і дають невелику кількість непридатної для будівництва деревини. Цей приклад також вказує на неоднорідність сосни звичайної в межах її природного ареалу.
Питання вивчення неоднорідності сосни звичайної на Україні було підняте акад. АН УРСР О. В. Фоміним, який доручив своїм співробітникам А. І. Барабаричу, О. Д. Вісюліній і О. Л. Липі провести дослідження по виявленню на Україні відомих для Західної Європи форм сосни, а саме: а) сосни з лускатою корою — ЗсЬиррепкіеїег, б) сосни з платівчатою корою — РІаНепкіеїег, в) сосни з черепаховидною (випуклою) корою — МизсЬеІкіеїег. Такі форми згаданими дослідниками були відмічені для ряду районів *, проте ця робота залишилась незакінченою. Вона, як і багато інших робіт в цьому напрямі, мала той методичний недолік, що дослідники при виділенні вказаних західноєвропейськими авторами форм керувались однією ознакою — характером розтріскування в корковому шарі кори.
Г. Д. Альперн опублікував в журналі «Природа» (№ 5, 1949) статтю «О лесной сосне в СССР», в якій також вказує на факт неоднорідності сосни Ріпиз зііїезігіз Ь. на території СРСР. Він вважає, що найбільш типовою формою лісової сосни для рівнинної частини СРСР є крючковата сосна — Р. Натаіа (8ієу.) 8 о з п. і плоска сосна — Р. ріапа (С Ь г і з і) Н а 1 р е г п; сосни, що ростуть на Кавказі, він називає Р. саисазіса N. ВизсЬ, Наїрегп і Р. агтепа К о с И; крім того, він також вважає, що в підмосковних лісах росте і типова Р. зііиезігіз Б.
Результатів детального дальшого дослідження цих видових комбінацій ми в літературі не зустрічали. Безперечно, правильною є та думка, що сосна Р. зііиезігіз Ь. з. 1. є надто неоднорідною за своєю природою; якщо взяти будь-яку окрему ознаку, то можна виділити безліч форм і по-різному їх класифікувати. Дійсно, якщо подивитися на форму шишок, то можна знайти багато відмінностей і навіть шишки можна класифікувати, але це буде однобічна класифікація шишок, а не сосен. В своїй праці ми надаємо морфології репродуктивних органів великої уваги, але види в природі віц-
* А. І. Барбарич, О. Д. Вісюліна, О. Л. Липа, Вивчення рас української сосни, Бот. журн. АН УРСР, № 8 (16), 1936.
5-324.
65
різняються один від одного не за окремою ознакою, а за всією своєю природою, за цілим рядом ознак, яких дослідник ніколи повністю не використовував і про деякі зовсім не має уявлення, але для практичної діяльності береться не одна, а деякий більший або менший комплекс ознак морфологічного або іншого порядку.
Вивчаючи особливості сосни звичайної протягом більше десяти років, ми переконалися в тому, що на площі всього величезного її ареалу Р. зіі-иезігіз Ь. з. 1. представлена не одним, а кількома видами, що об’єднуються в окрему секцію, яку ми називаємо Зііуезігае; всередині цієї секції ми розрізняємо видові ряди — Натаіае т., Зііоезігез т., Мопіапае тіНі. Види сосни звичайної відрізняються не лише за морфологічними, але й за цілим рядом інших ознак, що мають важливе теоретичне і практичне значення. Ми виходили з того положення, що сучасний стан розвитку науки і техніки дозволяє застосовувати найрізноманітніші методи і засоби для цілей систематики, яка має вихід у практику. Акад. О. В. Фомін широко користувався анатомічним методом, але тривалий час морфологічний метод був панівним, і невипадково, що В. Л. Комаров виступав з критикою цього єдиного методу в систематиці рослин. Він широко застосовував морфоло-го-географічний метод, користуючись паралельно іншими методами, в тому числі і біохімічними. Він писав: «Все вчення про вид до цього часу було морфологічним, за винятком лише забарвлення, тому що пігменти є в значно більшій мірі особливістю біохімічною, ніж морфологічною» (Комаров, 1940). Досліджуючи систематику дикоростучих сосен Української РСР, ми, крім морфолого-анатомічного і географічного методів, застосовували і біохімічний. Проведені нами разом з С. В. Гончаровим дослідження деяких фізико-хімічних властивостей сосни звичайної і описаного нами виду сосни Фоміна (Р. Ротіпіі Копсіг.) показали істотну їх біохімічну різницю. Перш за все виявилась кількісна різниця виходу скипидару і каніфолі *. При перегонці з водяною парою живиці з сосни Фоміна скипидар досить швидко відганяється як тільки починає кипіти вода; відгонка ж скипидару з живиці сосйи звичайної (Р. зііі'езігіз Ь. з. зіг.) проходить значно повільніше. Особливо характерним є зовнішній вигляд каніфолі, одержаної з живиці різних видів сосни при перегонці з водявою парою (див. рис. 29 на сюр. 68). Каніфоль з живиці сосни Фоміна має блискучу, ніби поліровану поверхню, округлої, досить правильної форми, скловидну, бев пор, ніжно-жовтуватого кольору. Каніфоль з живиці сосни звичайної матово-сіра, дуже пориста, легко кришиться, невизначеної форми. Каніфоль з гібридної сосни (Р. зііиезігіз X Р. Ротіпіі) мала ознаки, проміжні між сосною Фоміна і звичайною. Вона біло-сірувато-жовтого кольору, трохи блискуча, напівскловидна, форма невизначена, з напівзакругленнями.
Всі ці дуже характерні особливості каніфолі відтворювались при багатьох повтореннях дослідів. За цими особливостями можна безпомилково визначити, з якого виду сосни була взята живиця. Це явище, на наш погляд, матиме важливе діагностичне значення при розрізненні видів сосни, особливо при сортуванні пиломатеріалів, якість яких залежить від виду сосни.
Зовнішні відміни каніфолі різних видів сосни знаходяться у зв’язку з різними точками її топлення. Так, каніфоль з живиці сосни Фоміна має точку топлення 66° С, каніфоль з живиці звичайної сосни — 119°С, а для каніфолі гібридної сосни — 95° С. Неоднакові температури топлення каніфолі різних видів сосни можна пояснити різним обміном речовин, що спричинює неоднаковий хімічний склад продуктів життєдіяльності. Відмінність виявилась не тільки у зовнішній формі і вигляді каніфолі різних видів сосни, але й в інших відношеннях. Так, каніфоль різних видів має різне кислотне число і число омилення. В наших дослідах ми одержали такі показники: каніфоль сосни звичайної мала к. ч. 154,0, сосни Фоміна — 145,6, гібридної — 148,4.
* Є. М. Кондратюк і С. В. Гончаров, Деякі фізико-хімічні властивості живиці сосен звичайної й Фоміна та їх значення в діагностиці видів^ Бот. журн. АН УРСР, т. IX, № 1, 1952.
66
Число омилення виявилось таким: для каніфолі сосни звичайної — 182,0, сосни Фоміна — 173,6, гібридної — 165,2.
Цікаві дані, які наводимо нижче, ми одержали при визначенні питомого обертання живиці, каніфолі і скипидару з різних видів сосни.
Живиця Каніфоль Скипидар
Сосна звичайна „ Фоміна . гібридна
— 33,73	—75,59
— 53.07	—67,25
—213,55	—61,37
4-28,93
4-35,04 0
З наведених даних видно, що показники питомого обертання у різних видів сосни різні. Напрям обертання живиці збігається з напрямом одержаної з неї каніфолі; різниця спостерігається тут лише в кількісних показниках. Що ж до показників питомого обертання скипидару, то вони за
б
Рис. 29. Каніфоль:
а — сосни Фоміна, б — гібрида між сосною Фоміна і звичайною, в — звичайної сосни.
знаком протилежні живиці і каніфолі. Досить цікавим є те, що скипидар, одержаний з живиці гибридної сосни, виявився оптично неактивним і його питоме обертання дорівнює нулю.
Цікаві дані ми одержали також при дослідженні коефіцієнтів заломлення скипидару, одержаного з живиці різних видів сосни:
Коефіцієнт заломлення
Сосна звичайна Фоміна гібридна
21,2 = 1,4664;
19,7 = 1,4694;
18 =1,4710
22 = 1,4668
21,2 = 1,4698
Наші дослідження фізико-хімічних властивостей живиці переконливо підтверджують марксистське розуміння взаємовідношень між формою і змістом, між формою і функцією в органічному світі. Ф. Енгельс писав (1953): «Вся -органічна природа є одним суцільним доказом тотожності або нерозривності форми і змісту. Морфологічні і фізіологічні явища, форма і функція зумовлюють взаємно одне одного».
Найважливішим продуктом сосни є її деревина, що надзвичайно широко використовується в господарстві. Тому одним з найважливіших питань, що постають при поділі сосни звичайної на конкретні види, є питання про якість їх деревини.
Вже давно відомо, що деревина окремих сосен за своїми якостями помітно відрізняється, особливо за міцністю. Керівним положенням у на
5*
67
ших дослідженнях була раніше встановлена залежність морфологічних особливостей від фізіологічних і біохімічних; отже, якість деревини може -бути неоднаковою у різних, хоч і близьких видів звичайної сосни.
Провести випробування зразків деревини на міцність за допомогою спеціальних машин ми не мали можливості, але ми скористались посереднім методом — визначенням співвідношення пізньої й ранньої деревини в річному кільці. Не товщина річного кільця обумовлює міцність деревини, а кількість пізньої (товстостінної) деревини в ньому.
Д. І. Товстоліс (1939) на підставі численних даних прийшов до висновку, що «темп наростання осінньої (пізньої. — Є. К.) деревини різних дерев також різний. Одержаний фактичний матеріал по обмірах зразків деревини зразу показав разючу неоднорідність даних: по-перше, різні дерева починають відкладати осінню деревину у різний час — від 7. VIII до ЗО. IX, по-друге, характер і темп наростання осінньої деревини дуже різноманітний».
Сосни звичайна і Фоміна часто ростуть поруч, тому для вивчення міцності деревини ми брали по -два модельних дерева, що росли в однакових умовах, майже однакового віку і діаметра. Звичайно брали одне дерево сосни Фоміна, друге — с^сни звичайної (у вузькому розумінні), щоб була більша впевненість у результатах досліджень. Модельні дерева зрізували на висоті 1,5 м\ з них брали зразки у вигляді «коліс». Зразки висушували, шліфували, за допомогою вимірювальної лупи вимірювали річні кільця на них, після чого визначали кількість (в%) пізньої (осінньої) деревини, яка і є показником міцності (табл. 7). Підрахунок провадили від центра (серцевини) до периферії стовбура у бік, експонований на південь.
Таблиця 7
Міцність деревини (в %) у Ріпиз зііфєзігіз Ь. з. біг. і Р. Готіпії К о п сі г.
№ зразка та місцезростання сосни	Ріпиз зііиезігіз Ь. 8. БІГ.	Р. Ротіпіі К о п б г.
1 і 2, Черкаська обл.. Черкаський р-н, с. Руська Поляна, сосновий ліс	1 25	35,5
4 і 5, Полтавська обл., Рублівське лісництво, сосновий ліс	20,1	31,0
5 і 6, Харківська обл., Печенізький р-н, Печенізький бір	24,5	32,7
7 і 8, Сумська обл., Лебединський р-н, Межерицьке лісництво	24,0	27,4
З табл. 7 видно, що, незважаючи на ідентичність умов зростання сосен звичайної і Фоміна, співвідношення пізньої і ранньої деревини в них різне, а це вказує на неоднакову їх природу. Сосна Фоміна має значно більшу кількість пізньої деревини, а тому вона міцніша.
При вивченні крейдової сосни (Ріпиз сгеіасеа К а І'е п і с т е п к о) ми не мали змоги зрубувати модельні дерева; зразки деревини брали за допомогою бура Преслера також на висоті 1,5 м від землі з боку, експонованого на південь. Зразки шліфували. За допомогою вимірювальної лупи підраховували кількість пізньої деревини. Досліджувані дерева росли на майже чистій крейді в Теплинському лісництві, Слов’янського р-ну, Сталінської обл. Наслідки підрахунку кількості пізньої деревини були такі: зразок № 1 — 26%, № 2 - 33%, № 3 — 34,4%, № 4 — 41%.
68
Наведені дані вказують на те, що крейдова сосна має деревину значно міцнішу, ніж сосна Фоміна і звичайна.
Безперечно, на міцність деревини впливають різні чинники, особливо умови зростання. В. М. Черняєв писав (1857) з цього приводу: «Місцевість і місцеположення мають також вплив на міцність дерева. Сухі місцевості і відкриті місцеположення повинні мати перевагу при виборі порід». З цим можна погодитись. У наших дослідах також спостерігалися коливання кількості пізньої деревини (див. табл. 7), але у всіх випадках в річному кільці сосни Фоміна пізньої деревини було завжди більше. Ми вважаємо, що це пов’язане саме з спадковими особливостями цього виду. Д. І. Товстоліс з приводу формування ранньої і пізньої деревини писав (1939): «Яка природа цього явища, чим зумовлюється раннє чи пізнє утворення осінньої деревини: випадковістю, зовнішніми причинами чи спадковістю — це питання, яке потребує дальшого свого вирішення. Коли виявиться, що вирішальним є спадковість, то ми одержимо в руки міцну зброю для штучного відбору при проміжних рубках. Цим шляхом ми зуміємо, безумовно, поліпшити расу сосни, вирощуючи деревину з більшим вмістом осіннього кільця (відомо, саме така деревина має найвищі технічні властивості)».
Наше дослідження є першою спробою пов’язати роботу систематики по вивченню конкретних видів сосни звичайної з господарською характеристикою якості їх деревини, що відкриває нові шляхи для раціонального використання її ресурсів у народному господарстві.
Характер гілкування і крони у різних видів сосни також різні. Так, в соснових насадженнях Української РСР і середньої смуги РРФСР кроті а сосни має нерівномірний розвиток. Серед дерев сосни особливо виділяються дерева з широкою, розлогою кроною, які лісівники відносять до так званого типу «вовк». Ці сосни більш сукуваті, відрізняються від інших більшим діаметром стовбура і своїми довгими бічними гілками, що об-хльостують сусідні стрункіші сосни.
Кількість дерев з широкою, розлогою кроною різна в різних насадженнях. їх є більше в лісових культурах, менше в природних деревостанах, більше в молодих насадженнях, менше — в достигаючих І стиглих насадженнях. Такі сосни ми спостерігали в лісах Української РСР, а також у Московській, Горьковській, Калінінській і Рязанській областях.
Влітку 1950 р. під час експедиційних досліджень ми більш детально вивчали сосни з широкою і вузькою кроною в лісах Харківської, Сумської, Чернігівської та Київської областей Української РСР, а також за межами України (в Рильському р-ні, Курської обл.). Внаслідок проведених нами разом з П. С. Кондратьєвим досліджень виявлено й інші характерні особливості сосен з широкою і вузькою кронами, що мають важливе лісогосподарське та лісопромислове значення.
При дослідженнях вимірювали висоту і товщину дерев з різними кронами, розвиток крони в довжину і ширину, порівнювали довжину крони з довжиною всього стовбура, вивчали кути відхилення гілок тощо. Крони вимірювали за допомогою крономіра Кондратьєва (Кондратьєв, 1947). Виявлені закономірності для сосен з широкою і вузькою кронами зберігались при різній повноті насадження (табл. 8).
Крім зазначених пунктів, вимірювання проведено також в інших лісгоспах Чернігівської і Сумської областей; разом у 13 пунктах виміряно 1000 дерев.
В табл. 8 для порівняння наведені дані про сосни більш-менш однакових діаметрів. З наведених даних видно, що ширина (діаметр) крони у однієї групи сосен становить в середньому десятикратну величину по відношенню до діаметра стовбура, у другої групи сосен діаметр крони перевищує діаметр стовбура в 12—15 разів, тобто на 20—50% перебільшує ширину крони сосен першої групи, і дає підставу називати такі сосни ширококронними.
Дерева сосни з широкою кроною мають порівняно довшу крону (табл. 9).
Дані масових вимірювань показують, що довжина живої крони залежить від густоти деревостану і від віку насадження. Чим молодше наса-
69
Таблиця 8
Характерні особливості сосен з різними кронами
Місце спостереження	Вік дерева (років)	Повнота насадження	Сосна з вузькою кроною		Сосна з широкою кроною	
			Діаметр стовбура (а см)	Діаметр крони (в ж)	Діаметр стовбура (в СЛі)	Діаметр крони (в Лі)
Ізюмський лісгосп, Хар-	50	1,0	23	3,1	23	4,0
ківської області. Виміряно			25	3,4	25	4,0
60 дерев, що ростуть в при-			26	3.6	26	4,2
родному стані			29	3,8	29	5,0
			29	3,9	ЗО	5,5
*			32	4,1	32	5,5
Ізюмський лісгосп, Хар-	40	0,9	14	2,2	40	2,7
ківської області. Виміряно			16	2,5	16	3,1
100 дерев, що ростуть в			18	2,7	18	3,3
культурі			19	2,8	19	3,4
			20	3,0	20	4,2
			20	3,2	22	4,2
Ізюмський лісгосп, Хар-	70	о,з	20	3,0	20	4,5
ківської області. Виміряно			22	3,5	22	5,0
10 дерев, що ростуть в при-			24	3,6	24	5,5
родному стані			28	3,8	29	6.0
			37	4,0	37	7,5
			40	5,2	42	7,6
			46	5,8	46	8,0
			54	6,0	54	8.8
			58	6,6	58	9,6
			64	6,9	64	9,6
			70	6,9	70	12,0
Тростянецький лісгосп,	40	0,8	7	1,7	14	4.5
Сумської області. Виміряно			16	2,6	17	4,6
70 дерев, що ростуть в куль-			32	4,4	27	6,0
турі					53	10,0
Тростянецький лісгосп, Сумської області. Виміряно	25-27	1,0	12	2,0	17	3,2
			20	3,4	21	3,9
20 дерев, що ростуть в культурі						
						
Тростянецький лісгосп,	150—170	0,6	50	6,0	50	6.5
Сумської області. Виміряно			55	6,5	65	9,0
40 дерев, що ростуть в при-			58	6,8	71	12.0
родному стані			60	7,0	82	12,5
Тростянецький лісгосп,	40	0,7	18	2,7	18	2,8
Сумської області. Виміряно			22	3,5	23	4,5
ЗО дерев, що ростуть в культурі			26	3,6	27	4,6
Щорсівський лісгосп, Чер-	45-50	0,7	19	2,9	19	3,4
нігівської області. Виміряно			23	33	22	3.9
ЗО дерев, що ростуть в культурі			29	3,9	ЗО	5,3
70
дження, тим більшу довжину крони мають дерева. Дерева сосни віком до 20—30 років характеризуються більшою сукуватістю, в 40—50 років вони очищаються як від живих, так і від відмерлих сучків. В середньому вік живої крони у сосен з вузькою кроною становить одну третину віку дерева, а в сосни з широкою кроною вік живої крони може досягти половини віку дерева.
Таблиця 9
Характерні особливості сосен з різними кронами
Лісгоспи	Вік дерева (років)	Повнота	Сосна з вузькою кроною			Сосна з широкою кроною		
			Довжина стовбура (в -и)	Довжина крони [в м)	Відношення довжини крони 1 до довжини [ всього стовбура	Довжина стовбура (в м) і	_	Довжина крони (в м)	Відношення довжини крони до довжини всього стовбура
Конотопський Лебединський Тростянецький Лебединський Ізюмський Ізюмський Тростянецький	20 22 35-40 40—50 50-60 70-80 100—110 150—170	0,6 0,7 1,0 0.6 1,0 0,3 0,8 0,7	8,0 7,5 18,0 9,5 19,0 15,5 30,0 33,0	5,0 4.5 3,5 5,7 6,0 12,5 12,0 10,0	0,6 0,6 0,2 0,6 0,3 0,8 0,4 о,з	7,5 7.8 18,0 10,0 19,0 14,5 28,0 30,0	5,2 5,5 5,0 7,0 7,5 11,5 14,0 10,0	0,7 0,7 0,3 0,7 0,4 0,8 0,5 0,35
Цікаві наслідки дали вимірювання кутів відхилення гілок від стовбура у різних сосен. Наводимо дані, одержані нами в Конотопському лісгоспі (табл. 10).
Таблиця 10
Величина вимірювання кутів відхилення гілок від стовбура у різних сосен
Типи сосен	Вік (років)	Кут відхилення гілок (в градусах)		
		верхніх	середніх	нижніх
Сосна з вузькою кроною	8	18	50	80
„	широкою		ЗО	75	90
.	вузькою	20	20	45	50
„	широкою		40	60	75
.	вузькою	35	20	40	60
.	широкою		ЗО	55	75
„	вузькою .	70—80	20	50	70
„	широкою		40	70	90
З даних табл. 10 видно, що гілки ширококронних сосен відходять від стовбура під значно більшим кутом і при одній і тій же довжині гілок дерева з широкою кроною займають більшу площу, інтенсивніше використовуючи сонячне проміння.
71
Аналогічні дані одержано при вимірюванні кутів відхилення гілок і в молодих (10-річних) сосен у Батуринському лісництві Чернігівської області. Величина цих кутів (у°) становить:
	У сосни з вузькою кроною	У сосни з широкою кроною
Перше кільце	18	32
Друге	ЗО	50-55
Третє	50	70—75
Четверте »	60	77—90
П’яте	„	70	82-90
Шосте „	78	85-90
Сьоме „	85	90-95
Гілки у сосен з різними кронами відрізняються між собою за своєю будовою і ростом. У сосен з вузькою кроною раніше припиняється ріст бокових гілок в довжину. У сосен з широкою кроною гілки довго продовжують рости у довжину ,♦ внаслідок чого вони стають довшими і вузькими. У сосни з вузькою кроною відношення довжини гілок до їх ширини становить 1:1, тобто довжина гілки дорівнює ширині. У сосни з широкою кроною довжина гілки перевищує ширину майже в три рази.
Хвоя сосни з вузькою кроною коротша від хвої дерев з широкою кроною. Масові вимірювання підтвердили цей висновок. Нижче наводимо дані, що характеризують довжину хвої (в мм) у сосен з вузькою і широкою кроною в різних лісгоспах:
	Піїт	Сосна	Сосна
	О1К (років)	з широкою	з вузькою
		кроною	кроною
Коропський лісгосп	8	40-50 .	70-100*
Лебединський „	22	50-70	70— 80
Щорсівський	ЗО	55-60	80-100
Рильський	„			
(Курська обл.)	35	60-70	90-110
Тростянецький „	40	60-70	70— 90
Коропський	45	50-60	70— 80
Ізюмський	„	50	50-62	—
Коропський	100	72-75	90-120
Довжина хвої залежить від місцезнаходження її на стовбурі. Чим нижче гілка на стовбурі, тим коротша на ній хвоя. Для порівняння ми брали хвою з нижніх гілок.
Сосни з широкою кроною, незалежно від повноти насадження, починають плодоносити раніше, ніж сосни з вузькою кроною. Так, в Ізюм-ському лісгоспі ми спостерігали ширококронні плодоносні сосни віком 5— 6 років, у Тростянецькому — 6—8 років, у Лебединському — 10—12 років, у Щорсівському — 6—7 років, у Рильському — 7 років.
Вивчення систематики сосен з широкою і вузькою кронами показало, що сосни з широкою кроною належать до описаного нами виду — сосни Фоміна (Кондратюк, 1950), а сосни з вузькою кроною — до сосни звичайної.
Ряд 8ІІУЄ8ІГЄ8 К о п сі г. Щитки шишок плоскі, неправильно пірамідальні або ромбічні, пупок не підвищений або вдавлений.
* Наведені дані є середнім арифметичним ста промірів хвої з кожних десяти дерев з різними формами крони.
72
С. звичайна — Р. зііуєзігіз Ь. з. зіг.
8р. рі. (1753) 1000
Веіззпег, №(1е11іо1хк. З АиП. (1909) 412, Р а 1 1 а з, Р1. Козз.. І (1788), іаЬ. II, 1і£. 1, і. ЬебеЬоиг, Е1. Козз. III (1841) 674. А з с Ь е г з. и. дгаеЬп., Зупорзіз, 1,2 (1913) 220. О й 1 6 е п з і., Кеізеп сіигск КизІапсІ II (1791)	117. Р о г о в и ч, Обозрен. (1869)	290. Шмальгаузен,
Фл. Юго-Зап. России, 77, Фл. Ср. и Южн. Рос. (1895—1897) 670. П а-чоский, Фл. Полесья, Тр. СПб. Об-ва естествоисп., XXX, с. З, 1900, № 1252, Херсонская фл. І (1914) 27—32. Фомін, Голонасінньові Кавказу та Криму (1928)21, Федченко и Флеров, Фл. Европ. Рос. (1910) 32. Фл. СССР, І (1934) 167, Фл. УРСР, в. 2, І (1938) 148, Дер. и куст. СССР, І (1949) 254, Визн. росл. УРСР {1950) 72, Л ьі п а, Озеленение населенньїх мест (1952), Опр. дер. и куст. І (1955)94. Станков и Талиев, Опред. вьісш. раст. Европ. ч. СССР (1957) 56.
Рис.: Р а 1 1 а з, Г1. Козз. (1788) ТаЬ. II, їі&. 1; Дер. и куст. СССР (1949) фиг. 65, Фл. УРСР, в. 2, т. І, (1938) рис. 42.
Дерево 20—35 м заввишки; кора в молодих дерев,червонувато-бура, а в старих сірувато-бура, розтріскана. Крона в зімкнених насадженнях пірамідальна; хвоя ясно-зелена або трохи сизувата, на верхівці тупувата або загострена, сидить попарно на вкорочених пагонах, 4,5—1см завдовжки, оточена при основі сірою піхвою, утвореною плівчастими покривними листочками.
Шишки в стиглому зімкненому стані яйцевидно-довгасті, сірі, матові. Коли шишка викидає насіння, відгинаються тільки ті насінні луски, які містяться в двох верхніх третинах шишки, а нижня частина шишки залишається закритою і має вигляд оберненого конуса; щитки у верхній частині шишки ромбічні, плескувато-пірамідальні; пупок бурувато-сірий, не випуклий.
Насіння з крилом, що перевищує його в два-три рази, чорнувате, плямисте або білувате.
Форми. Про неоднорідність і форми сосни звичайної мова вже йшла вище, але, проте, слід зупинитись на так званих болотяних формах сосни. Вперше звернув увагу на особливості сосни, що зростає на болотах, Гмелін, який виділив цю сосну в особливу різновидність — Р. 8І1л)Є8ІгІ8 Ь. 1. Риіпііа. Паллас назвав її уаг папа Р а 1 1., Рупрехт — уаг. зрка^пісоїа, Роговин — уаг. Ь^еVІ|о^іа, Кеппен, Вількомм, Литвинов — уаг. іигіоза. Сосна, що зростає на болоті, характеризується рядом особливостей: вона має значно менший ріст у висоту і в ширину, стовбур у неї менш стрункий, часто дуже кривий або зовсім невиявлений; у цієї сосни відсутній стрижневий корінь, хвоя коротка, яка змінюється через два роки, деревина дуже вузькошарова, шишки невеликі, вік життя її менший, ніж у сосни звичайної, тощо. Болотні форми сосни вивчало багато дослідників, особливо В. М. Сукачов і Р. І. Аболін (1915).
В. М. Сукачов всю різноманітність болотних форм зводить до трьох:
1.	Р. 8ІІл)Є8Ігі$ Ь. 8рИа§пісоІа К и р г. (уаг. Іиг}о8а ^аг-г е) — низьке, що нагадує кущ, деревце, часто з колінчасто-
73
зігнутим, лежачим при основі стовбуром; висота дерева 0,5— 2 м. Гілки дуже зігнуті, хвоя коротка — 1,5—2 см завдовжки і досить рідко розташована. Шишки маленькі.
2.	Р. зііиезігіз Ь. ї. УРШсотті 8 и к а с г. (Ця форма вперше ‘була описана Віллькоммом та іншими авторами, але не було
Рис. ЗО. Чоловічі І ЖІНОЧІ \ШИШКИ Р, 8ІІУЄ8ІГІ8 Ь. 8. 8ІГ.
дано латинської назви). Деревце 0,5—1,5 м (іноді 3—4) заввишки, з прямим стовбуром, що гілкується від самої основи, так що нижні гілки лежать на поверхні грунту. Все дерево має вигляд тупого конуса або округлого куща, хвоя жорстка, сидить густо, до 2,5 см завдовжки, до верхівки трохи розширюється, а потім раптово переходить у коротке вістря. Шишки до 2,5 см завдовжки і до 1,5 см завширшки.
3.	Р. зіінезігіз Ь. ї. Ьіігтпоїші Зикасг. — деревце 1 — З м заввишки, з прямим, лише біля верхівки гіллястим стовбуром. На нижній половині стовбура гілки відсутні, крона овальна, яйцевидна або майже куляста. Хвоя досить жорстка, 1,5— 3,5 см завдовжки, розширена до верхівки, закінчується твердим вістрям, розташована негусто. Шишки 3,5 см завдовжки і близько 1,1 —1,3 см завширшки.
Д. І. Литвинов вважав, що існує лише одна форма болотної сосни, яку він називає Р. 8І1л)Є8ІгІ8 Ь. уаг. папа Р а 11.
74
Р. І. Аболін, який найдокладніше вивчив форми болотної сосни, прийшов до висновку, що вони дуже різноманітні, але чіткої різниці між сосною, що росте на болоті, і сосною, що росте на суходолі, немає, а існує безперервний ланцюг поступових переходів, що складають один повільний екологічний ряд. Р. І. Аболін слідом за Н. П. Кобрановим дотримується думки, що із зміною умов існування болотна сосна здатна набути цілком нормального вигляду; цей автор не надає систематичного значення болотним формам сосни і не наводить для них латинських діагнозів, а лише перелічує такі чотири форми:
1.	Р, $Иие8ігі8 Ь. і. и,Іі£Іпо8ау
2.	„	„	„ 9 Ьіі'ішпо'іті,
3.	»	„ „ УУіІІкотті,
4.	„	. „ ритіїа.
Наші спостереження на території УРСР і РРФСР переконують в тому, що сосна на болотах дещо змінюється, але при дальшій зміні умов вона набуває нормального вигляду. Є всі підстави твердити і про те, що насіння на болота заноситься з цілком нормальних дерев, що ростуть навколо них, і ми погоджуємось цілком з Р. І. Аболіним, який не надає систематичного значення болотним формам. На лівому березі р. Томі, на сфагновому болоті Піщане, ми спостерігали дві суходільні форми сосни. Таким чином, ми приходимо до висновку, що будь-яка суходільна форма може дати болотну форму сосни.
В Українській РСР сосна звичайна найбільш поширена в Житомирській, Київській, Львівській, Полтавській, Станіслав-ській, Ровенській, Сумській, Тернопільській, Чернігівській, Харківській, Хмельницькій областях. Найпівденнішим островом її природного зростання є Самарський бір в Ново-Московському р-ні, Дніпропетровської обл. В Українських Карпатах росте в Станіславській області в окол. с. Яремче на вапнякових горах та в ур. Ситне Зеленівського лісництва Надвірнянського лісгоспу, а в Закарпатській області в Жденіївському лісгоспі на горі Камінь.
Загальне поширення. Майже вся Південна і Середня Європа і частина Північної Азії.
Біологічні та екологічні особливості. Сосна звичайна — швидкоросла деревна порода, вибаглива до світла, але трохи менше, ніж модрина. До грунту невибаглива, росте на піщаних, вапнякових, торф’яних, кам’янистих грунтах, на солонцях, голих скелях. На грунтах, багатих на поживні речовини, також добре росте; насадження на цих грунтах мають високі бонітети. Досить стійка до крайніх температур, але це більше стосується сосни звичайної в широкому розумінні.
Коренева система досить пластична, на свіжих пісках розвиває глибокий стрижневий і бічні корені; на сухих пісках бічні корені з віком переганяють стрижневий корінь, а на бо
75
лотах розвивається поверхнева коренева система. На коренях сосни звичайної розвивається мікориза; при підвищенні кислотності грунту і вологості її значно більше. При постійній дії вітру утворює вітрові прапоровидні форми. Зрілість наступає
Рис. 31. Сосна звичайна на вапняках біля с. Яремче, Станіславської обл. (Українські Карпати).
на 12—15 році життя, а в окремих випадках наступає і раніш (З—5 років), доживає до 300—350 років, але відомі дерева, що дожили до 400, 460 і навіть 580 років.
Господарське значення. Сосна звичайна є однією з основних лісоутворюючих деревних порід, яка дає блискучу, м’яку деревину, що легко колеться, але погано гнеться. Рання (весняна) деревина чітко виявлена і відмежована від пізньої; смоляні ходи в деревині дрібні і численні. Деревина використовується для найрізноманітніших господарських потреб, як бу
76
дівельний матеріал, для виготовлення мачт, шпал, телеграфних і телефонних стовпів, для бочкотари, для будівельної дранки, для виготовлення меблів, столярних виробів, посуду, палива, деревного вугілля тощо. Насіння вміщує до 32% олії та вітамін Ві, а з хвої добувають вітамін С і К, ефірні масла, цукри, пектини, нешкідливу зелену фарбу, мебльову і технічну шерсть та ін. Сосна звичайна є основною породою, що дає живицю, яку добувають шляхом підсочки; з живиці одержують скипидар і каніфоль для промисловості і медицини. В медицині використовують також молоді бруньки сосни, а шишки і молоді пагони — для одержання червоної фарби і для дублення шкіри. Широко застосовується в садов.о-парковому будівництві, а також для обсаджування шосейних шляхів і залізниць.
С. Зерова — Р. Хєгоуіі К о п д г. вр. поуа
8уп. — Р. зііиезігіз Ь. зиЬзр. Натаіа 8іеуеп., Ф о м і н, К системати-ке крьімско-кавказских видов и подвидов р. Ріпиз Ь. (1914) 8. — Рч Натаіа (8 і е V.) 8 о в п., Фомін, Голонасінневі Кавказу та Криму (1928) 23, Дер. и куст. СССР, І (1949) 259. — Р. зіїліезігіз Ь., Вульф, Фл. Крьіма, І (1927) 37, Фл. СССР, І (1934) 169.
Дерево до 20—25 м заввишки; кора червонувато-сіра, широ-коплатівчаста; крона більш-менш вузько пірамідальна. Шишки до 5—6 см завдовжки, добре розкриваються; щитки насінних лусок ромбічно витягнені, верхівка луски тонка і загострена; пупок помітно вдавлений. Хвоя 4—7 см завдовжки, 1,4—1,6 мм завширшки, на поперечному розрізі смоляних ходів мало (до 9), вони дрібні, оточені переважно одним шаром механічних клітин; поверхня хвої більш-менш рівна або трохи хвиляста, краї хвоїнки на поперечному розрізі утворюють кут, що наближається до прямого. Механічні елементи в центральному циліндрі у вигляді смужки під флоемою і стовпа між гілками судинно-волокнистого пучка, іноді окремі механічні клітини зустрічаються і з боку ксилеми. Насіння 3—3,5 мм завдовжки, чорно-сіре, крило з темними смужками і крапками.
Кримська обл.: гірська частина Криму, біля г. Чорної; в Центральній улоговині державного заповідника, біля Гурзуфського сідла (3 е-рові, Кондратю к!!).
Загальне поширення. Кримський ендем.
Біологічні та екологічні особливості. В умовах Кримських гір разом з сосною Палласовою іноді утворює верхню межу лісу. Під постійною дією вітрів утворюються вітрові форми крони, спрямовані гіллям у бік панівного напрямку вітрів. Росте на вапнякових і кам’янистих грунтах.
Господарське значення. Аналогічне з попереднім видом, до того ж в умовах Криму має велике протиерозійне і водоохоронне значення.
77
С. крейдова — Р. сгеіасеа Каїепісгепко
Виїї. сі. 1а 8ос. сіез • паіигаї. сіє Мозсои, і. XXII, а (1849) 295
8уп. — Р. зіінезігіз Ь. уаг. сгеіасеа Каїепісгепко, Фл. СССР, І (1934) 169, Фомін, Фл. УРСР, І, 2 (1938), Дер и куст. СССР, І (1949) 258.
Дерево до ЗО м заввишки. Крона широка, досить низько спускається по стовбуру, у старих екземплярів вона нагадує зонтик.
Листки (хвоя) коротші, ніж у хвої сосни звичайної, в середньому дорівнюють 4,64 см, мінімальна довжина — 3,2 см,
Рис. 32. Поперечний розріз хвої крейдової сосни.
максимальна — 6,4 см, ширина листка близько 1,2 мм, мінімальна — 0,81 мм, максимальна — 1,55 мм, товщина 0,55 мм, мінімальна — 0;44 мм, максимальна — 0,73 мм. Таким чином, хвоя крейдової сосни коротша, вужча, але товща, ніж хвоя сосни звичайної. Помітної різниці у формі верхівки хвої немає.
Шишки сірі, дрібні — їх довжина становить 2,5—3 см, ширина нерозкритої шишки 1,4—2 см, розкритої — 2—2,5 см. Плодових лусок на 20—25% менше, ніж у сосни звичайної; середня вага сухої шишки становить 1,7—2 г, тоді як у сосни Фоміна — близько 8 г. Насіння темного кольору; сім’ядолей — 6 (4—7).
Примітка. Сосна, що зростає на відслоненнях крейди в південно-східній частині Середньоросійської височини, а на Україні — на крейді по берегах р. Сіверського Дінця (гори Артема, Слав’янський р-н, Сталінської обл.), привертала і привертає увагу дослідників більше ста років, але головним чином з точки зору ботаніко-географічного та історичного і зовсім у незначній мірі — з боку її систематичного положення.
Ще в кінці XVIII ст. акад. Гульденштедт звернув увагу ботаніків і лісівників на те, що сосна на Сіверському Дінці зростає в незвичайних умовах — на крейді. Пізніше харківський ботанік І. Калениченко (1849) дав короткий опис і видову назву цієї сосни, назвавши її Ріпиз сгеіасеа (крейдова сосна) на підставі наявних зразків з с. Бекарюківки, Корочанського р-ну,
78
ісав він, — належить до більш архаїчних під рукою необхідних матеріалів, я не бе-
Рис. 33. Шишки крейдової сосни.
Курської обл. В дальшому такі відомі ботаніки, як Д. І. Литвинов, В. І. Та-лієв, В. Л. Комаров, Б. М. Козо-Полянський, О. В. Фомін, В. М. Сукачов. а в останній час С. Я. Соколов беззаперечно визнавали своєрідність сосни, що зростає на крейдяних відслоненнях, але щодо таксономічного рангу її вважали за підвид, різновидність або форму звичайної сосни — Р. 8ІЇ-юе8Ігі& Ь. з. Іаіо. Так,‘Д. І. Литвинов вважає сосну, яка росте на крейді, рослиною гірського походження, а рослинні угруповання на кам’янистих грунтах з пануванням цієї сосни — стародавніми «областями гірських борів» і висловив досить цікаве припущення щодо походження крейдової сосни. «...Крейдова сосна, — п форм звичайної, але не маючи русь вирішувати важкого питання про місце, яке повинна займати крейдова форма серед численних видозмін звичайної сосни» (1891). Сосну, що росте на крейді, Д. І. Литвинов вважав більш стародавньою, ніж сосну, що зростає на борових пісках; зростання сосен на крейді він вважає явищем первинним, а теперішнє її поширення в інших умовах, наприклад на пісках, комбінацією вторинною, новішою.
О. В. Фомін (1938) сосну на відслоненнях крейди вважає за різновидність сосни звичайної (Ріпи.8 8ІІие8ІгІ8 Ь. уаг. сгеіасеа Каї епісзепко), характеризуючи її як дерево з короткими листками 2,5—3 (2—4) см завдовжки, 1 —1,2 мм завширшки, з коротким вістрям на верхівці, з сірими шишками 3—5 см завдовжки. М. В. Клоков (1950) про крейдову сосну писав, що таксономічне значення цієї форми (чи дійсно вона є окремим видом, чи ні) досі залишається не-з’ясованим; лише у праці О. Л. Липи (1955) ми знаходимо трактування її як окремого виду, але без мотивування. Таким чином, питання таксономії сосни, що зростає на крейдяних відслоненнях, залишається відкритим. Це обумовлено, на наш погляд, тим, що питання таксономії і обсягу виду у рослин взагалі також досі не розв’язане в повній мірі.
Порівняльні дослідження міцності деревини методом визначення спів-
відношення пізньої і ранньої деревини в річному кільці показали, що деревина крейдової сосни міцніша, ніж деревина сосен звичайної і Фоміна. Дуже цікаві наслідки одержано при вивченні пилку у різних видів сосни. Так, При вивченні пилку у Трьох ВИДІВ СОСНИ — Р. 8ІІЛ)Є8ІГІ$ Ь. 8. 5ІГ., Р. Ротіпіі К о п д г. і Р. сгеіасеа Каїепісгепко було встановлено, що пилок крейдової сосни є найбільшим з трьох наведених вище видів, про що свідчать такі дані:
	Загальна довжина пилку з повітряними мішечками (в н)	Довжина тіла пилкового зерна (в н)	Ширина тіла пилкового зерна (в Р-)
Сосна звичайна	62,9	47,4	35.5
» Фоміна	66,7	48,0	38,2
„ крейдова	70,1	50,6	41,0
Ця обставина є досить загадковою, і ми не беремо на себе сміливість висловити думку про те, що це є древньою пристосованою ознакою, яка сприяла більшій життєвості виду, бо відомо, що у крейдової сосни майже
79
всі органи (хвой, шишки, річні кільця деревини) дуже зменшені внаслідок того, що грунт, на якому росте ця сосна, дуже бідний на поживні речовини. Крім того, це також Може служити таксономічною ознакою.
Проведеними порівняльними дослідженнями крейдової сосни з іншими видами ряду Зііуєзігєз Копдг. встановлено, що морфологічно вона не різко
Рис. 34. Крейдова сосна на відслоненнях крейди. Гори Артема в Слав’ян-ському р-ні, Сталінської обл. Фото Ю. Дороніна.
відрізняється від інших близьких видів, проте виявлені морфологічні ознаки відносно стійкі і цілком можуть бути використані для цілей таксономії, її екологічні особливості (здатність рости на чистій крейді) не викликають ніякого сумніву в самостійності цього виду.
Дослідження сосни, що зростає на крейдяних відслоненнях на Волзі, в районі Вольська і Хвалинська, показали, що там типова Р. сгеіасеа К а 1 е п і с 2. не зростає.
Сталінська обл.: Слав’янський рн, гори Артема (Котов!, Кондратюк!!, ШиряєвськийІ), Красногорськ (Клоков і Лавренко).
Загальне поширення. Крейдяні відслонення по р. Північному Дінцю і р. Осколу, Курська область, РРФСР.
Біологічні та екологічні особливості. Найважливішою особливістю цього виду сосни є те, що вона зростає на чистій крейді, тобто в умовах дуже сильної лужної реакції. її корені використовують найменші щілини в крейді і, протискуючись, руйнують породу; нерідко корені набувають плоскої стрічковидної форми. У праці Н. П. Виноградова (1949) повідомляється, що фізіологічні ознаки крейдової сосни досить характерні: піщана сосна при звичайних способах розве
•80
дення на крейдяних відслоненнях не росте, так само гинуть і сіянці крейдової сосни, взяті з крейдяних відслонень і пересаджені в піщаний грунт.
Такий дослід, провели в 1940—1941 рр. працівники Слонів-ського лісництва, Ново-Оскольського лісгоспу, Курської області, Куценко і Гриднєв. Вони ж провели паралельне вирощування сіянців піщаної і крейдової сосни в розсаднику Слонів-ського лісництва в умовах, які застосовуються для вирощування звичайної сосни. Показавши добру схожість, сіянці крейдової сосни потім усі загинули, а звичайна сосна продовжувала чудово розвиватися.
Насіння крейдової сосни, зібране нами в Теплинському лісництві, Слав’янського р-ну (гори Артема), і висіяне на експериментальній базі в Феофанії (під Києвом), в перший рік дало дружні сходи, а на наступний рік приблизно з 200 сіянців залишилось лише 8, останні загинули. Все це вказує на те, що особливості крейдової сосни історично склалися давно, є спадковими і для нормального росту і розвитку вимагають високої концентрації лужних речовин.
Господарське значення. Деревина крейдової сосни дрібношарувата, досить міцна, містить близько -ЗО—35% пізньої деревини і в цьому відношенні переважає всі близькі види сосни даної секції. Зважаючи на те, що сосна звичайна і сосна Фоміна, які дуже поширені на Україні, не можуть нормально рости на крейдяних відслоненнях, сосна крейдова є незамінною лісовою породою, якою можна заліснити великі площі крейдяних відслонень, непридатні під інші вгіддя.
Ряд Натаіае К о п сі г. Щитки насінних лусок сильно піднесені, витягнені і відігнені до основи шишки.
С. Фоміна — Р. Рогпіпіі К о п сі г.
Бот. журн. АН УРСР. VII. 1 (1950) 52, Л ьі п а, Озеленение населен-ньіх мест (1952) 75. Визн. росл. УРСР (1950) 72. Льіпа, Опред. дер. и куст. (1955) 96. Станков и Талрев, Опред. вьісш. раст. Европ. ч. СССР (1957) 56.
8уп. — Р. Натаіа (Зіеу.) 8 о 8 п., Фо м і н, Фл. УРСР, 1, 2 (1938) 155. Рис.: Бот. журн. АН УРСР, VII, 5 (1950), стр. 54, рис. 1.
"Дерево з прямим стовбуром, до ЗО м заввишки і червонувато-сірою корою. Крона округло-пірамідальна, гілля іноді звисає додолу. Листки 5—10 см завдовжки, 1,5—2 мм завширшки, по два в пучках, голубувато-зелені, при висушуванні гвинтоподібно скручуються один-два рази. На поперечному розрізі листка 9—12 периферійних смоляних ходів, оточених одним, а місцями двома шарами механічних волокон; кутові смоляні ходи великі, понад 50ц у діаметрі; між розгалуженнями судинно-волокнистого пучка в нижній частині листка розташовані крупноклітинні склеренхімні елементи. Шишки сидять поодинці і спрямовані вниз по гілці, при висиханні набувають черво-
6-324.
81
а Р. Р.
це
— загальний вигляд гілки Ріпиз Ротіпіі Коп (І г., б — шишка Ротіпіі, в — шишка Р. зіічезігіз Ь. з. зїг., г — пучок хвої Ротіпіі, д — насінина і крильце Р. зіічезігіз, е — насінина і криль-Р. Ротіпіі, ж — насінина і кільве Р. Зозпошзкіі N а к а і, з — насінна луска Р. Ротіпіі. з витягнутим апофізом.
а
б
з
Рис. 36. Поперечний розріз хвої:
а — Р. зіічезігіз Ь. 5. 8ігб — Р. Зозпоіязкіі N а к а і, в — Р. Ротіпіі К о п д г.
нуватого забарвлення, довгасто-яйцевидні, 4,5—7 см завдовжки, до 4,5 см завширшки. Щитки насінних лусок у верхній частині ромбічні, в нижній п’яти-чотиригранні, з великим сосочком, що досягає 5—7 мм завдовжки і загинається в напрямку до основи шишки. Насіння 4—5 мм завдовжки, 2,5—3,5 мм завширшки, сіре; крильце в 2,5—3 рази більше за насінину, біле, по краю з чорнуватими смужками.
Примітка. Ще О. В. Фомін у 1936 р. для території Української РСР наводив два види сосни — сосну звичайну (Ріпиз зііаезігіз Ь.) і сосну гачкувату (Р. Натаіа (8ієу.) 8озп., тепер — Р. Зозпочизкіі N а к а і).
Р. Натаіа (8іеу.) 8 о з п. була знайдена 13.IX 1930 р. на краю сфагнової частини Озерянського болота (Коростенський р-н, Житомирської обл.) аспірантом Ф. Терещенком і визначена О. В. Фоміним як Ріпи? Натаіа (8іеу.) 8 о з п. З того часу ніхто на території України її не знаходив, а саме вказівка цього місцезнаходження для Житомирського Полісся багатьма ботаніками вважалась помилковою. Так, О. Л. Липа- у своїй праці «Дендрофлора* УРСР» (1939) зазначає: «Що ж до Р. Натаіа (8іеу.) 8 о з п., наведеної для флори УРСР О. Фоміним (133), то хоч автор і пише, що «збірки аспіранта Терещенка з Коростенського району не залишають сумніву, що ми дійсно бачимо перед собою Р. Натаіа 8 о $ п.», нас це — після перегляду матеріалу, на основі якого автор робить наведені висновки, — мало в чому переконує». 1 далі: «...Ми приходимо до висновку, що знаходження Р. Натаіа (8іеу.) 8 о з п. у флорі УРСР можна вважати невстановленим».
Вивчаючи дикорослу флору Житомирського Полісся в 1946—1949 рр., ми зібрали великий гербарний і описовий матеріал з дикорослої флори і, зокрема, з роду Ріпиз Ь. Матеріал, що був у нашому розпорядженні, дав нам змогу констатувати, що сосна, зібрана нами на відслоненнях граніту на березі р. Случ біля м. Городниці, Житомирської обл., є новим видом сосни, яку ми назвали Ріпиз Ротіпіі К о п (і г. на честь акад. О. В. Фоміна, який вперше звернув увагу на те, що на території Української РСР росте друга, відмінна від Р. зііаезігіз її. з. зіг. сосна, визначивши її як Р. Натаіа (8іеу.) 5о$п.
Це визначення О. В. Фоміна є, безперечно, помилковим, але воно дало поштовх для дальших досліджень. Сосна Фоміна відрізняється від інших близьких видів секції як за морфологічними, анатомічними, біохімічними, так і за господарськими ознаками, що має важливе значення для практики лісового господарства.
В Українській РСР зростає у тих же місцях, що і сосна звичайна, відсутня в Криму і Українських Карпатах.
Загальне поширення. Півд. і Середня Європа.
Біологічні та екологічні особливості. Сосна Фоміна більш сукувата і більш смолиста, надає перевагу кам’янистим і більш-менш багатим на поживні речовини грунтам і освітленим місцям. Кількість її в соснових насадженнях збільшується з півночі на південь. Вона більш швидкоросла, але має порівняно менший вік життя, у стиглих насадженнях вік сосни Фоміна значно менший, ніж у молодих і середньостиглих.
Господарське значення. Використовується для тих потреб, що й сосна звичайна, але її деревина не придатна для виробів, призначених для використання в сухих місцях, і, навпаки, завдяки більшій смолистості вона придатна для
84-
сирих місць. Ця сосна декоративніша за сосну звичайну і тому може більш широко використовуватись для озеленення в місцях з малим задимленням повітря.
С. носата — Р. гозіеііаіа К оті (і г. зр. поуа
8уп. — Ріпиз зііиезігіз Ь. зиЬзр. катаіа 8 і е у., Фомін, К систематико крьімско-кавказских видов и подвидов Р. Ріпиз Ь. (1914) 8. — Р. ката і а 8іеу., Фомін, Голонасінньові Кавказу та Криму (1928) 23. — Р. зііїезігіз Ь., Вульф, Фл. Крьіма, І (1927) 37, Фл. СССР, І (1934) 169. — Р. Натаіа О. 8 о з п., Фл. СССР, І (1934) 170, Станков и Та-лйев, Опред. вьісш. раст. Европ. ч. СССР (1949) 94 (1957) 56.
Рис. 37. Шишки Р. гозіеііаіа К о п (і г.
Дерево до 20 м заввишки, кора червонувато-сіра, вузько-розтріскана, крона широкопірамідальна, низько по стовбуру розгалужена.
Шишки 4—5 см завдовжки, 3,5 см завширшки, стиглі і сухі ?іро-жовті, іноді трохи блискучі. Щитки насінних лусок сильно підняті, з добре виявленим поперечним кілем, верхній край пуски товстий, пупок, який більш-менш випуклий, переходить у гострячок.
Хвоя світло-зелена, 4—7 см завдовжки, 1,6—2,0 мм завширшки, на поперечному розрізі має 9—12 (15) смоляних хо-ців, які відділені від субепідермального шару звичайно одним-цвома шарами клітин, часто кільце механічних клітин, що зточує смоляний хід, складається з двох шарів. Поверхня хвої хвиляста, з більш-менш гострими кутами по краях. Механічних елементів у центральному циліндрі багато; вони розташовані між розгалуженням судинно-волокнистого пучка у вигляді широкого стовп-а, а також у вигляді добре виявлених смужок
85
Таблиця 11
Основні ознаки видів з групи звичайної сосни
Ознаки	Ріпи8 8і1ов8ігі8 Ь. 8. зіг.	Р. Ротіпіі К о п д г.	Р. 8о8ПОУ8кІІ N а к аі	Р. гозіеііаіа К о п сі г.	Р. 2егооіі К о п (і г.	Р, сгеіасеа К а 1 е п і с 2,
Довжина шишки Ширина шишки	3—4 см 2,5—3,5 см	4,5—7 см до 4,5 см	4,5—5 см 2,5—3,5 см	4—5 см 3,5 см	5—6 см 4 см	2,5—3 см 1,4—2 см не-розкритої,	2— 2,5 см розкритої
Колір шишки в сухому стані	Сіра, матова	Сіро-червонувата	Сіро-жовтувата або бура	Сіро-жовта, іноді блискуча	Свіжі	стиглі шишки сіро-роже ві, матові	Сіра
Щитки насінної луски шишки	Ромбічні, плоско-пірамідальні, майже не піднімаються	У верхній частині шишки неправильно ромбічні, у нижній п’яти-шестигранні, дуже підняті і витягнуті в довгий і масивний апофіз (близько 5—7 мм), завжди зорієнтований до основи шишки	Неправильно-квадратно-ромбіч-ні з більш-менш витягнутими апофізами, які часто загинаються до основи шишки	Зверху дуже потовщена, з різко вираженим поперечним кілем, апофізи витягнуті до основи	Плоско-ромбічні, зверху* луска тонка і загострена	Плоскі,	пере- важно п'ятигранні
Будова пупка	Пупок помітно не підвищується на щитку	Щиток дуже витягнутий і відігнутий до основи шишки, але пупок і вістря слабо виражені	Пупок слабо виражений	Пупок більш-менш опуклий, переходить у гострокінцевий	носик (колючку)	Пупок помітно вдавлений	Пупок ледве підвищується, не вдавлений
Довжина хвої	= 4,5—7 см	5—10—12 см	4,5—7 см	4—7 см	4,7 см	4.6 (3,2—6,4) глс
Ширина 1,4—1,6 мм	1,6—1,8 мм	1.8—1,5 мм
хвої
Перифе- 10—14, більш- 9—12 см, відо- Не більше дев’я-рійні смоля-	менш рівномірно кремлені від	епі- ги
ні ходи	у	розподілені,	при- дермального	шару
хвої	лягають до	епі- одним-двома	ша-
дерміса	рами механічних
клітин
і
Поверхня На поперечному	Хвиляста і Хвиляста
хвої	розрізі зверху май-
же рівна
Характер Краї хвої утво- Краї утворюють Краї утворюють кутів хвої на рюють майже пря- гострі кути	гострі кути
поперечному мі кути розрізі
Характер Механічні еле- Механічні еле- У вигляді смуж-розміщення менти розміщені у менти розміщені у ки під флоемою і механічних вигляді більш- вигляді широкого мало вираженого елементів у менш вузького стовпа і одиоша- підняття між від-центрально- стовпа і одио-дво- рової смужки під галуженням суму циліндрі шарової смужки флоемою	динно-волокнисто-
хвої	під флоемою	го пучка
1,6—2 мм
1,4—1,6 мм
1,2 (0,81—1,55) мм
9—12 (15), відді- Близько дев’яти, лені від епідер- Дрібні, облямова-мального шару од- ні» як правило иим-двома шарами одним рядком ме-клітин, часто обля- ханічних клітин мовуючий шар ме-
,Периферійні смоляні ходи оточені лише одним шаром механічних клітин, іноді з розривами
ханічних клітин
складається з двох| ’ рядів	І
І	І
Хвиляста
Більш-менш рів- Більш-менш на	рівна
Кути наближа-
Краї утворюють Краї утворюють ються до прямо-більш-менш гострі кути, які набли-го, з малою кіль-кути	жаються до пря- кістю механічних
мого	клітин
Механічних еле- Механічні еле- У невеликій кіль ментів у централь-менти у централь-кості під флоемою, йому циліндрі ба- йому циліндрі у в міжпучковому гато. Між відга- вигляді смужки проміжку майже луженнями судин- під флоемою і немає “механічних но-волокнистого стовпа, який не елементів пучка вони мають перевищує судин-вигляд широкого но-волокнистого стовпа, а також пучка, іноді з окре-вигляд добре ви- мимн механічними ражених смужок клітинами з боку (рядів) з боку ксилеми флоеми і з- боку ксилеми * ‘
(рядів клітин) з боку флоеми і ксилеми. Насіння темне або темно-сіре, 3,0—3,5 мм завдовжки.
Примітка. У працях про флору Криму питання таксономії сосни звичайної в Криму висвітлюються по-різному. Так, у «Флоре СССР», т. І (1934)) для Криму наводиться два види сосни з секції звичайної сосни: Р. зііиезігіз Ь. (стор. 169) і Р. катаіа (Зіеу.) 8 о з п. (стор. 170); у праці «Деревья и кустарники СССР», т. І (1949) наводиться Р. катаіа Ь. 8озп.; у «Флоре Крьіма» (1927) наводиться Р. зііїезігіз Ь., але в примітці читаємо: «...Звичайна сосна, що зростає в Криму, являє собою форму, яка повинна бути віднесена до Стевенівської уаг. катаіа'»’, О. Фомін у своїй праці «К систематике крьімско-кавказских видов и подвидов р. Ріпиз Ь.» (1914)) ототожнює кримську сосну з кавказькою, а в більш пізній праці «Голонасінньові Кавказу та Криму» він наводить для Криму як Р. зііие-8ІГІ8 Ь., так і Р. катаіа (8іеу.) 8 о з п.
Є. Вульф і Є. Попова у праці «Обьїкновенная сосна в Крьіму» (1926) намагались розв’язати це питання. Вони прийшли до висновку, що уаг. катаіа 8 і е у. можна вважати за чисто місцеву, що немає систематичного значення, форму («Зіапсіа^ізуагіеіаі»). Таким чином, на питання, яка сосна росте в Криму з групи звичайних сосен, і ці автори не дали ^відповіді.
Багато ботаніків вважає, що кримська звичайна сосна ідентична кавказькій. Проте Стевен, який вперше описав її як різновидність, вважав кримську сосну не тотожньою з кавказькою і не відносив її до останньої. Він, зокрема, вказував, що в Криму росте сосна з більш тонкими і більш товстими щитками, з більш конічними і більш округлими шишками, з ганками на лусках і без них. Кримську і кавказьку сосни зближує наявність витягнутих і відтягнутих до основи шишки апофізів, але крім цього є ряд ознак, які, навпаки, їх систематично роз’єднують. До таких ознак належать: наявність у кримської сосни стиглих шишок сіро-жовтого кольору, наявність значно більшої кількості смоляних ходів в хвої (до 12—15), в той час як у Р. Зозпоазкіі N а к а і їх більше дев’яти не буває, більш широка хвоя, більша кількість механічних елементів всередині центрального циліндра, смоляні ходи часто оточені не одним, а двома шарами механічних клітин; досить характерною для кримської гачкуватої сосни є також наявність добре виявленого вістря на апофізі тощо. Все це свідчить про те, що кримську гачкувату звичайну сосну слід помістити в один генетичний ряд (зегіез Натаіае Копбг.) з кавказькою, але її слід вважати хоча і близьким, але окремим видом, який ми назвали Ріпи8 гозіеііаіа К о п сі г., тобто сосна носата. Проте не вся сосна звичайна в Криму належить до цього виду; там зростає і інший вид, який ми назвали Ріпиз їегоиіі К о п д г.
У зв’язку з тим, що види звичайної сосни легко переопилюються, в Криму можна зустріти гібриди між Р. газіеііаіа X Р- Яєгоуіі, а також між ними і Р. Раїїазіапа Ь а т Ь. В Криму також зустрічаються форми з червоними чоловічими шишками як у Р. гозіеііаіа, так і в Р. 2егоиіі, але якогось корелятивного їх зв’язку з іншими ознаками ми не виявили.
Кримська обл.: гірська частина. Конкретні місцезнаходження: західні схили г. Роман-Кош (Кондратюк!!), Гурзуфське сідло, верхня межа лісу (Кондратюк!!), верхня гірська дорога напроти м. Ялти (Кон-д р а т ю к!!).
Загальне поширення. Кримський ендем.
Біологічні та екологічні особливості. Гірська рослина, доходить до верхньої межі лісу, росте на кам’янистому і вапняковому грунті.
Господарське значення. Використовується як і сосна Фоміна, є важливою агролісомеліоративною породою в умовах гірського Криму.
Ряд Мопіапае К о п б г. Кущі або невеликі дерева, щитки ромбічні, плоскі або випуклі, пупок оточений темною смужкою.
88
С. жереп — Р. ти&ІШ8 8 с о р.
Апп. Нізі. Маіиг. II (1769) 65
2ара1о\уісх Н., Кгуі. ргге^Цб гозііп Саіісуі (1906) 262. Козііпу Роїзкіе (1924) 20. Визн. росл. УРСР (1950) 72. Опред. вьісш. раст. Европ. ч. СССР (1957) 56.
8уп. — Ріпиз топіапа М і 1 1., Скагсі. дісі. ед 8 (1763) 5. — Р. топіапа Мі 11. С. Р. гпи^киз (шидиз) Шіїсотш, Азск. еі 6г., Зупорз. (1913). — Р. ти^Ігиз XV і 1 1 с о т т, Роїіука, КЕ к Сірі. к\у. С8 (1928) 982. — Р. топіапа М і 1Е зиЬзр. ти^киз ХУіІІсотт, Л ьі п а, Озелененне насел. мест (1952) 71. — Р. тидо Тигга уаг. ти^ііиз XV і 1 1 с о т ш, Л ьі п а, Опред. дер. и куст. (1955) 97.
Ехз. Р1. ехз. Аизіго-Нип^аг. N 3885, Ріапіае Виї^агісае N 104.
Рис.: Т ю б е ф К., Хвойньїе древесн. породьі (1902) 20, зиЬ. Ріпиз топіапа МіН. і. тидігиз-, Дер. и кустарн. СССР, І (1949) 261.
Сланкий кущ (рідше невелике деревце) до 2—3 м заввишкі£ вкорінюється нижніми гілками. Діаметр стовбура 7—10 см. Кора темно-сіра, іноді майже чорна (на молодих гілках). >
Хвоя 3,5—5,5 см завдовжки (в нижньому поясі гір, на нижній межі свого ареалу, хвоя буває довша), 1,2—1,5 мм завширшки, по краю дрібнопилчасто зазублена, на верхівці коротко загострена, сидить попарно на вкорочених пагонах. В обгортках з чорних лусок.
Чоловічі (пилякові) шишки яйцевидні, жовті, жіночі — симетричні, яйцевидно-конічні, 3—4,5 см завдовжки, коричневі, розміщені на верхівкових гілках поодиноко або групами по 2—5 шт.; щиток насінної луски з добре виявленим поперечним кілем, з пупком по центру, який закінчується невеликим вістрям. Верхня половина щитка посередині з поздовжнім кілю-ватим горбиком. Насіння темно-коричневе, злегка коротко-при-тиснуто-волосисте, близько 4,5 мм завдовжки, ложкоподібно охоплене крильцем, яке трохи більше ніж у два рази перевищує довжину насінини *; крильце на спинці пряме, з невеликою темно-коричневою каймою по краю. Корінь стрижневий, з міцним бічним корінням. Притиснуті до землі гілки цієї сосни легко вкорінюються.
Примітка. Вивчаючи сосну жереп (Ріпиз тидігиз 8 с о р.), яка росте на верхній межі лісу в Українських Карпатах, ми прийшли до висновку, що систематика цього виду, вірніше цілої групи генетично близьких видів сосен високогірськогб пояса гір Західної Європи, дуже заплутана. Багато вітчизняних і зарубіжних дослідників дали цим видам досить багато синонімів і описали велику кількість внутрішньовидових форм, лузусів та ін. Найбільш повне зведення знаходимо у Ашерсона та Гребнера (1913), які у зв’язку з прийнятою ними концепцією ієрархічного підпорядкування відрізняють вид (Агі) Ріпиз топіапа М і 11., який входить в свою чергу в колективний вид (Сіезатагі) Ріпиз зііиезігіз Ь. Вид Ріпиз топіапа М і 11. вони поділяють на підвиди (Ппіегагі), які позначаються як біноми: Ріпиз ипсіпаіа А п Е, Р. ритіїіо Н а еп к е, Р. ти^Ииз (тидиз) XV і 11 с о гп т. Ашерсон і Гребнер всередині перелічених біномів відрізняють цілий ряд форм, варієтетів та підварієтетів. Так, всередині Р. ипсіпаіа вони розрізняють уаг. гозігаіа XV і 11 к., зиЬуаг. репіїиіа Н а г і і £, сазіапеа Н а г і і £,
* Викликає подив, чому В. І. Комендар у своїй статті, присвяченій сосні жереп, вказує на те, що насіння цієї сосни не має летючок (крилець), Бот. журн. АН УРСР, т. II. № 3, 1954, стор. 71.
89
чегзісоїог XV і 11 к., зап^иіпеа Ь а р е у г., §гасіІІ8 8 с Ь \у е г і п; уаг. гоіипсіаіа XV і 11 к., зиЬуаг. ругатійаіа Н а г і і £, ціЬЬа XV і 11 к., ти^оіііез XV і 11 к., сопіса АзсЬегз, еі ОгаеЬп. Все це свідчить про те, що сосна, яка росте у верхньому поясі гір Європи, дійсно неоднорідна за своїм систематичним складом і, безумовно, потребує спеціального дослідження із залученням
а
6
Рис. 38. Поперечний розріз хвої Р. ти^Низ 8сор.:
а — загальний вигляд, б — центральний циліндр.
великого колекційного матеріалу і безпосередніх спостережень у природі, використовуючи при цьому не тільки морфологічні, але й ряд інших методів сучасної систематики.
На основі наявних у нашому розпорядженні даних можна зробити висновок, що сосни, які ростуть в горах Південної та Середньої Європи, розпадаються не менше як на три-чотири географічні раси, які ми приймаємо за споріднені, але не дуже близькі види, а саме: Ріпиз ипсіпаіа
90
А п і о і п е, Р. ритіїіо Н а е п к е, Р, тисках Зсороііо і, можливо, Р. рзешІо-ритіїіо Веск. Перший вид характерний для гір Півдня Балканського п-ова, другий — для Альп, третій — для Карпат і четвертий —. для Пірінеїв та гір північно-східної Іспанії. Безумовно, в деяких частинах їх ареали можуть змикатися та частково накладатися; в Українських Карпатах гірська сосна представлена лише одним видом — сосною жереп (Ріпиз ти^киз 8сор.), яку ми і включаємо до складу флори хвойних досліджуваної нами території.
Рис. 39. Шишки Ріпиз ти^киз 8 с о р.
Ми вважаємо, що Ашерсон і Гребнер (1913), В. М. Андрєєв (1925) та інші дослідники помилково зближають гірські сосни з соснами з інших рядів звичайної сосни. Так, В. М. Андрєєв (1925) пише: «За своїми ознаками Р. топіапа Мі 11. близька до звичайної сосни, являючи собою кліматичні видозміни останньої. Малий ріст гірської сосни, коротка хвоя, більш зелене забарвлення повинні розглядатися як результат кліматичних змін. Існування у природі перехідних форм між Р. 8ІІое8ігІ8 і Р. топіапа також говорить за правильність висловленого погляду».
Не торкаючись інших сторін помилковості наведеного положення, необхідно відмітити, що зовнішній вигляд, майже чорна кора, інша будова шишок, пагонів, принасінних крилець, які ложкоподібно охоплюють насіння і анатомічна структура, яка представлена стовпчастими клітинами субепі-дермального шару хвої, свідчать про те, що ця група сосен філогенетично порівняно далеко відстоїть від видів групи звичайної сосни і ніяк не наближає їх до такої міри, щоб можна було говорити, що це кліматична видозміна Ріпи8 8ІЇое8ІгІ8. Поки що види гірської сосни найбільш доцільно об’єднати в один генетичний ряд, за яким, з метою зручності можна зберегти назву 8егіез Мопіапае Копбг., а в дальшому, можливо, будуть підстави і для їх виділення в окрему секцію.
Закарпатська обл.: хребет Чорногора (Запалович, Комен-дарі, Чубатий), г. Говерла (Доброчаєваї, Брадіс і Зап'ято-
91
Таблиця 12
Основні ознаки видів сосни ряду Мопіапае К о п б г.
Ознаки	Ріпиз ипсіпаіа А п і.	Р. ритіїіо Н а е п к е	Р. ти&Низ 8 с о р.
Форма стовбура	Невелике, до 10 м заввишки, дерево з трохи нахиленим стовбуром	Сланкий кущ •	Невеликий, до 3 м заввишки кущ з гілками, які сіе-ляться по землі в нижній частині
Розмір хвої Будова шишки	3,5—6 см завдовжки, 1,1 — 1,3 лмі завширшки Асиметрична	2—3,5 см завдовжки, 1—1,3 мм завширшки Симетрична	’	3,5—5,5 см завдовжки, 1,2— 1,5 мм завширшки □«метрична
Будова насінної	Щиток з пірамідально зду-	Пупок розташований	Пупок розміщений всередині
луски	тим та витягнутим до основи пупком	внизу щитка, без колючки	щитка, має колючку
Анатомічні особливості будови хвої	Смоляних ходів 3—4 (іноді 1—2); вони щільно притиснуті до субепідермального шару, невеликі	—	Смоляних ходів 3—4
Ареал	Гори Балканського п-ва	Альпи. Юра, гори Середньої Німеччини	Карпати
в а!, Білик!, Комендар!, Кондратюк!!, Котов!, Катіна!, Барбарич і Гончаров!), г. Піп Іван Чорногорський (Косець!, БрадісІ, Д о б р о ч а є в а!), г. Брецкул (ГриньІ), г. Стримба (Гринь), г. Туркул (Комендар!), г. Петрос (Гринь!, Зап’ятоваї, Кондратюк!!), Гуцульські Альпи (Чубатий). — Станіславська обл.: Чивчинські гори: г. Гнітеска (Чубатий), г. Полениці (Чубатий), Горгани: гори Синяк, Хомяк, Доботанка, Кивки, Черленяк, Чорна, Дурня, Братківська, Сивуля, Ігровище, Боярин, Межинедеї, Берись, Побита, Попадя, Велика дрофа, Яйко (Клеопов, Зозулі н, Чубатий), Буштул, Молочна, Колянка, Смерек, Гропа, Великий Горган, Малий Горган, Дарів (Чубатий), Толпиш (Гринь!, Чубатий). — Чернівецька обл.: Покутські гори (Чубатий).
Загальне поширення. Карпати.
Біологічні та екологічні особливості. Сосна жереп росте на плакорних ділянках гір, на крутих схилах, на щебнистих неглибоких грунтах і кам’янистих розсипищах. Добре переносить холод та сніжні завали. Часто навесні цілі зарослі сосни жереп разом з величезними масами снігу зсуваються в нижній пояс гір. Росте дуже повільно, за даними В. І. Комендаря (1954), максимальний приріст у висоту, а також по діаметру дає у 50—70-річному віці.
Гілки сосни жереп, що торкаються грунту, здатні легко давати придаткові корені та укорінюватися, а також зрощуватися коровою частиною гілка з гілкою.
В Українських Карпатах сосна жереп, як і зелена вільха (Аіпиз -иігісііз ОС), утворює перехідний пояс від лісового до альпійського і звичайно розміщується над верхньою межею хвойних лісів, які складаються головним чином з Рісеа топіа-па 8 сЬиг, на висоті 1500—2000 м н. р. м.
Господарське значення. Деревина використовується як паливо. З гілок і хвої виготовляється ефірне масло та бальзам, але основне її господарське значення полягає в тому, що вона запобігає ерозії гірського грунту, у створенні грунту на кам’яних розсипищах. Сосна жереп захищає ліс від снігових лавин. її можна використати для створення декоративних альпійських гірок, бордюрів навколо невеликих груп дерев.
ПОРЯДОК КИПАРИСОПОДІБНІ — С11РКЕ88АЕЕ8
Е6 ЕК) КО\ПК.
Однодомні або дводомні рослини з лусковидною або короткоголчастою хвоєю, розташованою кільцями. Чоловічі і жіночі шишки верхівкові, пилок без повітряних мішечків. Плодові луски після дозрівання дерев’яніють або робляться м’ясистими, кістянковидними.
РОДИНА ЯЛІВЦЕВІ — ЛЛЧІРЕКАСЕАЕ (РІЬО.) К О N О К.
Вічнозелені, однодомні або дводомні чагарники або невеликі дерева; шишки при достиганні соковиті, м’ясисті і на-
93
гадують кістянку; луски жіночих шишок до часу достигання зростаються. Листя (хвоя) буває голчасте або більш-менш м’яке, сидить по три голки разом, дрібне, лускувате, притиснуте до гілки, розміщене навхрест супротивно. Чоловічі (пилякові) шишки розміщуються у піхві листків на торішніх гілках поодиноко або в кільцях по три лускуватоподібні тичинки з трьома— шістьма пиляками, які розкриваються поздовжньою щілиною. Жіночі шишки сидять на піхвових укорочених гілочках. Шишки круглясті або трохи видовжені, з однією—десятьма насінинами. Насіння часто з смолистими заглибленнями, достигає на другий рік після запліднення, проростає двома сім’ядолями через рік після посіву.
Рід Яловець — Липірегиз Ь.
Сен. ріапіагит (1737) 211
Вічнозелені невеликі дерева або кущі; жіночі шишки м’ясисті, кістянкоподібні, з трьома вільними або зрощеними насінинами; листки (хвоя) голчастоподібні, лінійно-ланцетні, відлеглі, розташовані кільцями по три, з суцільною або розділеною серединною жилкою продиховою смужкою. Чоловічі (пилякові) шишки складаються з розміщених у кільця по три лускоподібні тичинки.
Секція Охусесігиз ЗрасЬ. (Іп Апп. 8с. Маі., 2, зег. XVI (1841) 288. Пилякові колоски поодинокі, піхвові; жіночі шишки з трьома незрощеними насінинами, листки в кільцях по три, хвоєподібні, відлеглі, в основі членисті.
Я. звичайний — 3. соттипіз Ь.
$р. ріалі. (1757) 1040
Р а 11 а 5, Р1. Ко58., II, 12, іаЬ. IX (1788). ЬедеЬоиг, Р1. Козз. І— IV (1886). Шмальгаузен, Фл. Ср. и Южн. Р., II (1895) 672. Сьірей-щ и к о в, Моск. Фл., І, 64. Фл. СССР, І (1934) 179. Фл. УРСР І (1936) 182. Дер. и куст. СССР, І (1949) 346. Визн. росл. УРСР (1950) 73. Л ьі п а, Озеленение населенньїх мест (1952) 56. Опред. дер. и куст. (1955) 121.
8уп. — 7. соттипіз уаг. іуріса, Фомін, ВУАН, Тр. біомат. циклу XI (1928) 37.
Ехз. — Р1. ехз. Аизіго-Нип£агіса, N 1838.
Рис.: Веіззп., ХасІеІЬоІгк., 134, П&. 31; Андрєев, Дендрология, І (1925) рис. 41; В о л ь ф, Хвойньїе дер., рис. 13; Фомин, Обзор крьімско-кавказских можжевельников, Юб. сб. пам. Бородина (1914) 370, І (1938) 183; Дер. и куст. СССР, І (1949) фиг. 88.
Дводомні кущі або невеликі дерева; крона конусовидна або яйцевидна. Пагони червонувато-бурі. Кора сіра, поздовжньо злущується.
Листки (хвоя) відлеглі, лінійно-шиловидні, колючі, з верхнього боку жолобчасті, при основі здуто-мозолясті, з нижнього боку з помітним тупуватим кілем, розміщені по три в кільці, 1 —1,5 см завдовжки, 0,7—1,5 мм завширшки, з однією продиховою смужкою з верхньої сторони.
94
Чоловічі (пилякові) шишки розташовані в піхвах листків, вони майже сидячі, їх лусочки, що мають по три-чотири пиляки, широко-яйцевидні, відтягнуто-загострені. Жіночі шишки м’ясисті, кістянкоподібні, молоді трохи довгасто-яйцевидні, стиглі круглясті, чорні, сизуваті, у два-три рази коротші за
Рис. 40. Поперечний розріз хвої Іипірегиз соттипіз Ь.: а — загальний вигляд, б — центральний циліндр.
хвою, 6—9 мм в діаметрі, з трьома, іноді з однією-двома не-зрощеними насінинами.
Насіння 4—4,5 мм завдовжки і 2—2,5 мм завширшки, овально-тригранне, на верхівці стиснуте, з вістрям, з боків має заглиблення з смолистими залозками. Цвіте з квітня до червня.
Росте в соснових лісах лісових і лісостепових районів, в нижній частині гір Українських Карпат.
Вінницька обл.: Таврів, на гранітах над р. Бугом, серед сосняку (Балковський)'. — Закарпатська обл.: Тячівський рн, Устьчорна (Кондратюк!!), Перечинський рн, полонина Мала Голиця (3 а п’ято-ва!), полонина Руна (3 а п’я то в а!)\ Мукачівський рн, окол. Чинадієво
95
(Кон дратюк!!). — Волинська обл.; Ратнівський рн, Сельце (Барбарич!, Косець!), Головнянський рн, Згорани (А. і О. Барбарич!, Косець!). — Житомирська обл.: Овруцький рн, Геєвичі, Піщане лісництво, кв. 126 (Кондратюк!!). — Київська обл.: Переяслав-Хмельницький рн, Комарівка, в сосновому лісі, по дорозі на Золотоношу (Кондратюк!!), окол. Києва, оз. Рибне (Л а з а р е н к оі), між Вітою і Козином (Монтрезор), Віта (Семенович), біля Борщагівки (Шмальгаузен), Борки (ВершковськийІ), лівий берег Дніпра (А в г у с т и н о в и ч), Броварський рн, Літки (Сележинський), Вищс-дубечанський рн, Старосілля (Фомін). — Хмельницька обл.: Кам'я-нець-Подільський рн (Воронова!), Привороття (КлеоповІ, Кузне-цова!), Нова Синявка (Козлов!), Княжполь (К У з н е ц о в а!). — Львівська обл.: Львівський рн, Ракитне (Косець!), Сколівський рн, Нижнє Синьовидне (Косець!), Трускавець (Котов!). — Полтавська обл.: Лубенський рн, Духово (Мельников у Іллічевського). — Ровенська обл.: Зарічнянський рн, Мутвиця (А. та О. Барбарич!), Глиниця, берег р. Студениці (А-. та О. Барбарич!). — Станіслав-ська обл.: Долинянський рн, (Кондратюк!!), Яремчанський рн, Ямна (Кондратюк!!), Жаб’ївський рн, г. Кострича (Кондратюк!!). — Сумська обл.: окол. Кременця, Свята гора (Котов і Теличко!). — Харківська обл.: Низівський бір (Зеленський). між Низами та Лебединською Ворожбою (Лавренко і Ширяє в), біля Низів (Л а в-ренко і Ширяєв у Фоміна), Охтирський рн, Кириківка, у злитті рік Ворскли і Ворсклиці (Лавренко і Ширяєв у Фоміна), Харківський рн, Ракитне (Наливайко у Фоміна), Шубне (Лавренко і Ширяєв у Фоміна), Зміївський рн, ст. Пришиб (Підоплічко!), Черкаський рн, Черкасько-Смілянський бір, поблизу Млієва (Клеопов), окол. Умані (Кашпуровський!). — Чернігівська обл.: Остер-ський рн, Борки (Ракочі!). — Чернівецька обл.: Вижницький рн, Ростоки (Котов і Теличко!), Баяна (Артемчук!), окол. Чорногузи, правий берег р. Черемошу (Артемчук!), окол. Шипот, г. Фрунція і г. Шурдін (Артемчук!, Байрова!), окол. Шипаї (Горохова!), г. Лісничка (І н ф і м о в с ь к а!), Путильський рн, Сергій (Горохова!), Паоска (Косець!).
Загальне поширення. Північна Африка, Середня та Західна Європа, Сибір, Гімалаї, Півн. Америка до Нової Мек-сіки.
Біологічні та екологічні особливості. Росте як підлісок в соснових, ялинових та мішаних лісах, найкраще росте на піщаних помірно зволожених грунтах, а також може рости на болотистих і вапнякових грунтах. Чутливий до сухості повітря і надмірної кількості солей в грунті, внаслідок чого не може рости в умовах сухих степів.
Господарське значення. Дає червонувату запашну деревину, що використовується для токарних виробів і різьблення. З смоли одержують сандарак для виготовлення білого лаку. Шишко-ягоди використовуються в медицині і ветеринарії, а також для виготовлення алкогольного настою бенедиктину і міцної ялівцевої горілки. Широко застосовується у зеленому будівництві, особливо його високодекоративні форми: ї НуЬегпіса О о г б. (вузьколиста), і. зиесіса А і і. (широко-пірамідальна, з голубуватим відтінком), ї. аигео-зріса Ьогі. (сланка з золотисто-жовтими кінцями гілок), ї. соїитпагіз ЬогіГ. (колоновидна).
96
Я. сибірський — Л зіЬігіса В и г £ з б.
Апіеіі., II (1787) N 272, Апіеіі. 2. АиП. (1790) 127, 128
Фл. СССР, І (1934) 181. Дер. и куст. СССР, І (1949) 349. Визн. росл. УРСР (1950) 73. Мурманская фл., І (1953) 96. Станков, Т а л и е в, Опр. внсш. раст. Европ. ч. СССР (1957) 57.
8уп. — /. соттипІ8 уаг. зіЬігіса К у сі Ь. іп Сопіг. 15. 8. Хаі. НегЬ. III (1863) 533. — 7. папа і 11 сі., 8р. ріапі., IV (1805) 854. — 7. аїріпа Сіиз. Нізі. рі., І, 38, III, 683. Медведев, Дер. Кавк., 2, изд. 33. — 7. соттипіз уаг. топі а па А і і. Ногі. Кету. III (1788) 414. XV і 11 з о п, Сопії. Тах. Ларап, 80. — 1. соттипіз риріїа ігиіісоза Раїї. Р1. Козз., II,
Рис. 41. Поперечний розріз хвої Іипірегиз зіЬігіса Витязі
12. — 7. руктаеа С. Косії, іп Ьіппаеа, XXII (1849) 302. — 7. геЬипепзіз КиНо Месі. рі. ої НоккаісІо п 6, іаЬ. 6; кі. Р1. Иогіїї. 8а£Ііа1іеп (1923) 19. — У. Метаппі ДУ о И, N01. 8узі. ех НргЬ. Ногіі Воі. Реігороііі., III, 10 (1922) 37.
Рис.: Мурманська флора, І (1953) табл. 29.
Низькорослий сланкий кущ з вкороченими міжвузлями (до 1—2,5 мм завдовжки), завдяки чому густогіллястий; хвоя коротка, 4—10 мм завдовжки, 1 —1,6 мм завширшки, загнута й притиснута до пагона, короткозагострена, перехід у вістря раптовий, зверху жолобчата, з однією світлою продиховою смужкою посередині, яка іноді розділена темною середньою жилкою приблизно до половини довжини хвоїнки, знизу з тупим кілем. Шишко-ягоди на коротких ніжках, кулясті, синьо-чорні, з сизим нальотом, 3—6 мм в поперечнику, з однією, рідше — з трьома насінинами; насіння більш-менш тригранне, в середньому 4,2 мм завдовжки, 2,5 мм завширшки. Достигає на другий рік.
В гірській частині Українських Карпат, на висоті більше 1000 м н. р. м. — Закарпатська обл.: г. П’етрос (Кондратюк!!), г. Менчул, біля Квасів (Кондратюк!!), Рахівський рн, г. Говерла (Барбарич, Гончаров!, Комендар, Кондратюк!!), Тячівський рн, Устьчорна, полонина Красна (Кондратюк!!), Перечинський рн, Лом-шари, пол. Рівна (Косець!). — С т а н і с л а в с ь к а обл.: Жаб’ївський рн, по р. Чорний Черемош (Катіна!)^ Піп Іван (Барбарич, Гончаров!), а також в інших високогірних місцях Українських Карпат.
7—324.
97
Загальне поширення. Гори Зах. Європи, Європ. частини СРСР, Середньої Азії, Сибіру, Далекого Сходу (на північ до Анадиру та Камчатки), Помірної Азії (на захід до Малої Азії).
Біологічні та екологічні особливості. Зростає в лісах, лісотундрових рідколіссях, рідше — в гірських і рівнинних тундрах, вздовж струмків, річок та навколо боліт Півночі; значно морозостійкіший за попередній вид.
Господарське значення. Аналогічне попередньому виду.
Я. низькорослий — Л. дерге$$а 8іеу.
УеггеісИп., іп ВйІЕ 8ос. Мозкои, XXX (1857) 398
Медведев, Дер. и куст. Кавк. (1905) 31. Вульф, Фл. Крима, І (1927) 41. Фомин, Обзор ярьімск.-кавк. видов можжевельников, в. Юб. сб. пам. Бородина (1927) 8. Голонасінньові Кавказу та Криму (192£?) 406. Флора СССР, І (1934) 160. Станков, Талиев, Опред. вьісш. раст. Европ. ч. СССР (1949) 96, (1957) 57.
8уп. — /. соттипіз М. ВіеЬегзіеіп (1808) 425. — /. соттипіз зиЬзр. (Іергезза (8іеу.) В о і 5 5. 1867/707. — /. рудтаеа С. КосИ іп Ьіп-паеа XII (1849) 302. Дер. и куст. СССР, І (1949) 349. — 1. соттипіз і. папа ЗсЬтаІИ. (1895) 672.
Ехз. — А. Саіііг, Иег Таигісит іегііитаппі (1900) N 735. НегЬагіит погтаїе (1900) 4075.
Рис.: Дер. и куст. Кавказа (1905) табл. 32.
Кущ з притиснутими гілками, які укорінюються; кора темно-сіра; молоді гілки жовтувато-червоні, міжвузля вкорочені, листяні кільця зближені; хвоя раптово, переходить у вістря, зверху жолобчаста, з добре помітним нервом (зеленою смужкою) , який тягнеться вздовж всієї хвоїнки, розділяючи продихову смужку на дві половини, на нижньому боці хвоїнки товстий кіль. Довжина хвоїнок 10—12 (до 15) мм, ширина 1,5—1,6 мм; хвоїнки трохи притиснуті до гілок, шишко-ягоди кулясті (в молодому віці видовжені), чорно-сині, з добре вираженим сизим нальотом, 5—7 мм в поперечнику, з трьома, рідше — з двома насінинами.
Насіння видовжене, порівняно велике, в середньому 5,3 мм завдовжки, 3,1 мм завширшки, на верхівці з добре вираженим загостренням, біля якого є виїмка; одна з граней насінини помітно кілювата, гостра; на поверхні насіння добре помітні заглиблення, в яких знаходяться смоляні залозки. Картина поперечного анатомічного розрізу хвоїнки така: на верхньому боці хвоїнки, по середині продихової смужки, проходить серединна жилка, яка становить близько 7б ширини хвоїнки, під епідермісом знаходиться такого ж розміру гіподермальна смужка, що складається з механічних елементів з одного-двох шарів клітин, а місцями з чотирьох-п’яти (див. рис. 42 на стор. 100).
Між смоляним ходом і флоемою розташована велика група (кілька десятків) механічних клітин; гіподермальний шар скла
98
дається в основному з двох рядів механічних клітин, а в деяких місцях, особливо в кутках — з трьох-чотирьох таких же великих клітин. Вид описаний з г. Чатир-Даг в Криму.
Примітка. М. Біберштейн (1808), який одним з перших вивчав флору Криму, відніс цей яловець до /. соттипіз Б., але пізніше Стевен (1857), досліджуючи флору Криму більш детально, не міг не помітити істотних відмін кримських рослин від /. соттипіз Б. і виділив їх в самостійний вид. Пізніше Буасьє (1867), слідом за М. Біберштейном, також відніс кримські рослини до /. соттипіз Б., однак визнав їх за різновидність /. соттипіз уаг.
Рис. 42. Поперечний розріз хвої іипірегиз сіергезза 8 і е у.
сіергезза Воіззіег. Значно більше для пізнання кримсько-кавказьких ялів-ців зробили Я. Медведєв (1905), А. Фомін (1927) та Є. Вульф (1927). Я. Медведєв визнав кримські рослини за і. сіергезза 8іеу., тобто трактував їх як самостійний вид, хоч у його «примітці» і звучать нотки деякого сумніву. Він писав (1905), що /. сіергезза є, мабуть, кліматичною формою звичайного ялівцю і що ця форма, однак, виражена настільки характерними і постійними рисами, що не повинна втратити права на самостійність лише тому, що вірогідна причина її виникнення відома.
А. Фомін (1927) вважав кримські рослини окремою географічною расою звичайного ялівцю (Ргоіез (іергезза 8 1єу.), що у нашому розумінні є видом. Він досить вдало відмітив, що кримські рослини від типової форми /. соттипіз Б. відрізняються повзучими пагонами, вкороченими гілками, зближеними листяними кільцями і спрямованим вгору листям; від ргоіез папа ДМ і 11 (Б відрізняється дуже загостреними листками та присутністю нерва на верхньому боці, який тягнеться звичайно від основи до середини листка. Є. Вульф у «Флоре Крьіма» трактує /. сіергезза 8 і е у. як самостійний вид.
Детальний перегляд матеріалів в гербарії кол. Кримського філіалу АН СРСР, Нікітського державного ботанічного саду, Інституту ботаніки АН УРСР, Ботанічного інституту ім. В. Л. Комарова АН СРСР, численних особистих зборів та спостережень, проведених в Криму, а також проведення порівняльно-анатомічних досліджень будови хвої дало нам основу приєднатися до думки ряду попередніх авторів, що в Криму є самостійний і цілком морфологічно і біологічно окреслений вид ялівцю, названого X. Стевеном /. сіергезза 8 і е у е п. Нами уточнений діагноз цього виду.
Тільки в горах Криму, Коккози (Смирнова!, Грабовський!), поблизу Коккоз (Смирнова, ЗеленецькийІ), південно-західний схил г. Чорної, ур. Чучель, поблизу р. Альми (Кеппен, Смирнова!, Василькові, Кондратюк!!), Ай-Петринська яйла (Вульф!, Годе!, Станков!, Чернова!, Смирнова!, Кондратюк!!, Барбарич!), на відкритому місці біля виходу на яйлу по Штангеївській стежці (Ваньков!, Смирнова!), Штангеївська стежка (Грабовський!), на межі
7*
99
лісу під Ай-Васильською яйлою (Станкові, Пєговаї), по краю Ай-Васильської яйли (Вульф!), Чатир-Даг, верхнє плато (Пожидаєва!, Барбарич!, Каляй!, Грабовський, Андрєев!, Зелененький!), Бабуган яйла (Пожидаєва!), Демерджі (Агеєнко!), поблизу Яман-таша (Ваньков!), Гурзуфське сідло (Котові, Кондратюк!!).
Загальне поширення. Гори Балканського півострова, Середземноморська область, Крим, Кавказ, Північна Персія, Мадейра.
Біологічні та екологічні особливості. Росте у високогірському поясі в Криму, починаючи з висоти 1000 м н. р. м. і до верхньої межі лісу, на кам’янистому грунті з помірним зволоженням. Часто гілки розстеляються по поверхні грунту і вкорінюються.
Господарське значення. Може бути використаний для озеленення схилів у гірському Криму з метою їх закріплення і водоохорони, а також як декоративна рослина в парках і ботанічних садах, для'створення невисокої живої огорожі та для озеленення альпійських гірок. Шишко-ягоди застосовуються в медицині і є сировиною для одержання вітамінів.
Я. Клокова — Л. Кіокоуіі К о п сі г. зр. п.
Приземкуватий кущ 50—60 см заввишки; листки (хвоя) в зближених кільцях по три, конічно звужені в помітне вістря, до гілки не притиснуті, більшість хвоїнок відігнуті у протилежному гілці напрямку, 1,1 —1,3 см завдовжки, 1,5—1,7 мм завширшки (по середині хвоїнки). Кільця хвоїнок знаходяться на відстані 1—2 рідше — 3—3,5 мм одне від одного. Колір хвої жовтувато-зелений.
Шишко-ягоди кульовидні, чорно-сині, з слабо вираженим сизим нальотом, 5,5—7 мм у поперечнику; у шишко-ягоді одна-дві насінини; насіння трикутно-грубоокругло призматичне, в середньому 4,3 мм завдовжки і 3,5 мм завширшки; вістря (залишок стовпчика) на верхівці насіння не буває; на поверхні насінної дерев’янистої шкірочки добре виражені округлі заглиблення для смоляних залозок. У гіподермальному шарі з верхнього боку листка є невелика смужка механічної тканини з чотирьох-шести клітин; між відносно великим смоляним ходом і флоемою знаходиться значна кількість (15—20) механічних клітин; гіподермальний шар складається з двох або одного ряду механічних клітин; випукла частина нижнього боку хвої (під смоляним ходом) помітно поглиблюється в середину (див. рис. 43 на стор. 104).
Примітка. Досліджуючи флору голонасінних Криму влітку 1955 р. в районі г. Ай-Петрі ми знайшли форму ялівцю, яку не було можливості віднести до жодного з відомих видів секції.
Анатомічна будова цього ялівцю помітно відрізняється від /. сіергезза 8іеу.: на хвоїнці досліджуваних нами рослин посередині продихової смужки немає характерної зеленої жилки, як це ми спостерігаємо у /. сіергезаа 8 і е у., хвоя не притиснута до гілки, а, навпаки, відігнута, а деякі навіть
100
зворотно-дугоподібно-відігнуті (див. рис. 44 а, б на стор. 104); перехід хвоїнки у вістря поступовий.
Проведені порівняльно-анатомічні дослідження хвої близьких „видів ялівцю також показали відмінність рослин, які ростуть на г. Ай-Петрі. їх не можна було віднести і до 7. соттипіз Ь. тому, що їх хвоя значно ко-
Рис. 43. Поперечний розріз хвої /ипірегиз Кіокоуіі К о п д г.
ротша і розміщена на гілках більш зближено; не можна їх віднести і до типового Л зіЬігіса В и г £ з д., бо розміри хвої зовсім відмінні. Все це дало нам підставу виділити знайдені нами рослини в районі метеорологічної станції на Ай-Петринській яйлі в особливий вид — У. Кіокоаіі К о п сі г. В районі нашої знахідки А. Ф. Скоробагатий провадив дослідні посадки
Рис. 44. Форми хвої:
а, б — Іипірегиз
КЛокоуіі, в.г — І. сіергеьза, д
І. соїптипіз, е,є — Л зіЬігіса.
різноманітних деревних і чагарникових порід, але в опублікованих ним працях серед переліку висаджуваних ним порід ні один з видів ялівцю не вказується. Таким чином, питання про штучну посадку цього ялівцю маловірогідне, але якщо він навіть і був посаджений, то все ж це є матеріальний факт, з яким не можна не рахуватись. На доказ існування такого виду
101
Таблиця 13
Основні ознаки видів ялівнів ряду Согшпшіез К о п <1 г.
Ознаки	Зипірегиз соттипіз Е.	зіЬігІса В и г £ 5 б.	сіергезза 5 1 е V	Кіокоуіі к о п сі г.
Хвоя	Зверху плоско-жолобчаста, без помітної середньої жилки, з широкою світлою продиховою смужкою, вузько-ліній-но-ланцетна, 0,8—1,8 см завдовжки, 0,9^-1,6 мм завширшки, розміщена в кільцях, по три хвоїнки в кожному, які знаходяться на відстані 2,5— 5 мм одна від одної. Хвоя поступово звужується і переходить у вістря	Коротка, 0,6—1 см завдовжки, притиснута до гілки, жолобчаста, у бік гілки зігнута, 1— 1,6 мм завширшки; перехід у вістря швидкий. Серединна жилка на верхньому боці хвої більш-меиш чітко помітна і часто досягає половини довжини хвої. Кільця зближені до 1,5— 2,5 мм	3 сильним білим нальотом і добре вираженою серединною	зеленою смужкою (жилкою), яка проходить майже вздовж всієї хвоїнки. Довжина хвоїнки 1,2—1,5 см, ширина 1,5—1,6 мм; вона раптово переходить в добре виражене , тонке вістря. Хвоя притиснута до гілки, як у сибірського ялівцю. Забарвлення темно-зелене, 3 яскравою сизою продиховою смужкою	3 широкою основою, конічно звужена у велике вістря, яке згинається в нижній частині; дуже колюча, відігнута в протилежному гілці напрямку. Довжина 1,1 — 1,3 см, ширина 1,5— 1,7 мм (по середині хвоїнки).	Тричленисті кільця розміщені на відстані 1—2, рідше — 3— 3,5 мм одне від одного. Колір жовтувато-зелений
Шишкоягода	Яйцевидно-куляста, синьо-чорна, іноді з легким сизим нальотом; 6— 9 см завдовжки і часто такої ж або трохи меншої ширини; насінин три, рідше — одна-дві	Куляста, синьо-чорна, з сизим нальотом, 4— 6 мм у поперечнику; насінин І, рідше — 2—3	Яйцевидно-куляста, в молодому віці .довгаста, чорно-синя, з добре вираженим сизим нальотом; шишко-ягоди 5— 7 мм у поперечнику 1	Шаровидна, темно-синя, з менш вираженим сизим нальотом, 5,5— 7 мм у поперечнику; насінин V шишко-яґоді 1—2
Насіння	3 буруватою, щільною дерев'янистою оболонкою і з кількома заглибленнями для смоляних залозок. Середня довжина насінин 4,4 мм,	Середня довжина насінини 4,2 мм, середня ширина — 2,5 мм	Насінин три, рідше — дві; вони довгасті, порівняно великі, середня довжина 5,3 мм, середня ширина 3,1 мм; стсзпчнк завжди добре	Насінин одна-дві; вони майже однакові за розміром у всіх напрямках вимірювання, грубо-округлі. Середня ширина 3,5 мм. Стовпчика на насінині не залишається;
ширина — 2,5 мм; заглиблення для смоляних залоз виражені слабо
Анатомічна будова хвої
На верхньому боці хвої (у придиховій смужці) у гіподермальному шарі механічних елементів немає. Дуже мало (2—4) механічних клітин між смоляним ходом та флоемою. Гіподермальний шар механічної тканини складається з одного-двох рядів і лише у куточках іноді буває кілька груп у два-три ряди. Помітного заглиблення центрального циліндра на нижньому опуклому боці хвої немає
На верхньому боці хвої (посередині продихової смужки) у гіподермальному шарі є невелика (до 10 клітин) однорідна смужка механічних клітин. Між смоляним ходом і флоемою 4—8 механічних клітин; гіподермальний шар, як і в попереднього виду, складається з одного, а місцями — з двох рядів механічних клітин
помітний, біля нього часто є виїмка; одна з граней насінини помітно кілювата, гостра. Заглиблення для смоляних залозок добре виражені, довгасті; заглиблень буває три і більше
На верхньому боці хвої (у продиховій смужці) близько 1/5 частини ширини хвої складає серединна жилка, яка дає під епідермісом широку гіподермальну смужку з механічних клітин, що складається з одного-двох рядів, а місцями — з чотирьох-п’яти рядів механічних елементів; між смоляним ходом і флоемою велика група (кілька десятків) механічних клітин. Гіподермальний шар механічних клітин складається в основному з двох рядів, а в деяких місцях, особливо у куточках, з трьох-чоти-рьох рядів великих клітин.
заглиблення для смоляних залозок сильно виражені і мають більш-менш округлу форму
На верхньому боці хвоїнки (у продиховій смужці) завжди є невеликий (4—5 клітин) ряд механічних елементів у гінодермальному шарі; між порівняно крупним великим ходом і флоемою є значна кількість (до 15—20) механічних клітин; гіподермальний шар складається з одного-двох рядів механічних елементів; опукла частина нижнього боку хвої (під смоляним ходом) помітно вигинається в середину
в природі ще свідчить і де, що в гербарії Львівського державного університету ім. І. Франка ми знайшли екземпляр типового У. Кіокоиіі Копдг., який був зібраний відомим ботаніком Ф. Шуром в районі гір Трансільванії і позначений як У. соттипіз Ь.
Кримський ендем, г. Ай-Петрі, в районі метеорологічної станції, велика куртина (Кондратюк!!).
Загальне поширення. Крим, г. Ай-Петрі, Трансільванія.
Біологічні та екологічні особливості. Біологія та екологія цього нового виду ще зовсім не вивчена. Відомо, що він росте на відкритих, сильно обвітрених місцях при наявності достатньої вологості.
Господарське значення. Аналогічне з попереднім видом, але головне — це водоохоронне і фітомеліоративне значення для обсадки безлісних ділянок Кримської яйли. Шишкоягоди цього ялівцю застосовуються у медицині.
Ряд Охусесігіїогтез К о п б г. Шишко-ягоди червоні, хвоя гостра, кілювата, зверху з двома продиховими смужками.
Я. червоний — 3. Охусесігиз Ь.
8р. ріапіагит (1753, 1038)
Р а 11 а з, Саіаіоцие д. езр. д. ує£. зропі. оЬзегу. еп Таигісіе (1795) 59. В і е Ь е г 8 і е і п, Р1. іаиго-саисазіса (1808) 426. ЬесІеЬоиг, ЕІ. Коза. (1841) 685. В о і з з і е г, Р1. огіепіаііз (1867) 707. Аггеенко, О раст. формац. Таврич. п-ова (І887) 39, 46. П а ч о с с к и й, К фл. Крьша (1889) 62, 66. Шмальгаузен, Фл. С. и Ю. Р., Крнма и Сев. Кавк^за, II (1887) 672. Медведев, Дер. и куст. Кавказа 2 (1919) 34. В у л ь ф, Фл. Крьіма, І (1927) 43. Фл. СССР, І (1934) 182. Дер. и куст. СССР, І (1949) 352. .
8уп. — У. ги}е8сеп8 Ьіпк, ЗііхЬ. Оез. N31. Ргеипде Вегііп РеЬг., 1845, Уоз8. 2еіі, N 053, 4 АШ 5 гіит зсіепх. Гчїароіі (1845) 878. — 7. Маг8с1іаІ-Ііапиз Зіеу., Уегг. д. а. іаиг. НаІЬІпзеІ Рііапгеп (1857) 316. — У. гНо-(іосагра Зіеу. (1857). — У. охусесігил 88р. ги(е8сеп8 АзсЬ. еі 6г., Зупор-8І8 (1913) 384. — У. соттипі8 і. (іерге88а ЗсЬтаІЬ., Фл. С. и Ю. Р. (1895) 672, поп Воізз. — У. д,ерге88а Ь а 5 р і п., С. Ріогиіа ЗеЬазіороІіапа (1880) 382, поп Зіеу. — У. охусед,ги8 і. сотрасіа Ротіп, Обзор. кр.-кавк. вид. мож. (1927) 367.
Ехз. — НегЬ. Р1. Коз8. N 1000; Р1 ехзс. Аизіго-Нип^. N 1837; НегЬ. погтаїе N 4954; Ріапіез Безра^ие N 371; Р1. саис. ехс. N 332.
Рис.: Ф о м и н, Обз. кр.-кавк. вид. мож. (1927), Дер. и куст. СССР, І (1949) фиг. 89.
Кущ або невелике дерево до 6 м заввишки; крона пірамідальна, починається майже від самої землі. Кора гладенька, сіро-бура, на молодих гілках — жовтувато-бура.
Хвоя зібрана в тричленні кільця, голковидна, дуже колюча, майже під прямим кутом відстає від гілки, на поперечному розрізі являє собою рівнобедрений трикутник, з одним вузьким смоляним ходом, знизу з гострим кілем, зверху з двома добре помітними світлими продиховими смужками. Довжина хвої 1,5—2 см, ширина — 1,3— 2 мм.
Нестиглі шишко-ягоди іржаво-червоного кольору, стиглі, червоно-бурі, тверді, блискучі, майже сидячі, кулясті, 6—10 мм
104
в діаметрі, зверху добре помітні сліди зрощення трьох лусок. Насіння ребристе, 5—8 мм завдовжки, в основі округле, з косо відсіченою верхівкою, у більшості по три штуки у шишко-яго-ді. Рослина дводомна, цвіте в травні.
Кримська обл.: Півд. берег від Севастополя до Карадага і Феодосії. Найпівнічніша точка природного поширення — район Бахчисарая, Бельбек, півн. схили (Зелененький!), Севастополь, Малахів курган, Мармурова балка, Братське кладовище (Смирнова!), Інкерман (Смирнова!), Балаклава (Смирнова!), Балаклавський рн, Орлине (Кондратюк!!), Байдарські ворота, скелі (Смирнова!, Станков!, Кондратюк!!), мис Сарич, бухта Ласпі (Смирнова!), Бахчисарай, по р. Альмі (Зелененький!), Сімеїз, г. Кошка (Смирнова!, П ет у н н і ков!), Новий Сімеїз (Т у тк о в с ь к и й!); по шосе в районі Сімеїза (Кондратю к!!),
Рис. 45. Поперечний розріз хвої /ипірегиз охусесігиз Ь.
вершина г. Ай-Нікола (Смирнова), Алупка, підніжжя Хрестової гори (Смирнова!, Зелененький!), Кореїз, мис Ай-Тодор (Смирнова!), Лівадія (Зелененький!, Смирнова!, Гольдер!, Кондратюк!!), Ялта, півд. схили (Смирнова!, Зелененький!, Гольдер!, Кондратюк!!), Ялта, Долоси (Кондратюк!!), Ялта, нижня частина Штангіїв-ської стежки (Смирнова!, Станков!), підошва Ай-Петрі (Смирнова), Гурзуф, біля берега моря (Вульф), Гурзуф, Пертоніти (Кондратюк!!), Гурзуфський рн, біля Дегерменкой (Станков), - Ай-Даніль (Смирнова!), між Ай-Даніль по шляху до с. Нікіта (Котові), г. Кастель (Станкові), окол. Судака, півд. схили (Зелененький!, Кон дратюк!!), Суданський рн, «Новий Світ», біля підошви г. Сокіл (Смирнова!, Котові, К а р н а у х!,* К о н д р а т ю к!!), Белогорський рн, біля Ортолан (Васильєв!), Старо-Кримський рн, г. Агармиш, півд.-східн. схил (Зелененький!, ЦирінаІ, Талієві), гори Карадага (Котові, Котов і КарнаухІ, Кондратюк!!), мис Топраккая між Карадагом і Коктебелем (Станкові), Коктебель (Кондратюк!!).
Загальне поширення. Середземномор’я, від о-ва Мадейра, Кавказ, Крим, півд. частина п-ва Аравія (на півночі та півн. сході Палестини).
Біологічні та екологічні особливості. Росте на відкритих кам’янистих місцях та в лісах, на освітлених місцях, дуже засухостійкий, теплолюбний, росте повільно, плодоносить в умовах Криму дуже рясно.
105
Господарське значення. Деревина міцна і щільна, з ядром світло-рожевого кольору, запашна і смолиста. Іноді використовується для столярних виробів (портретних рамок), а також дає сировину для олівців. Шишко ягоди використо-
Рис. 46. Яловець червоний на вершині вапнякової скелі на Південному березі Криму на захід від м. Ялти.
•
вуються в медицині як збуджуючий і сечогінний засіб. При сухій перегонці деревини одержують ефірну олію (Оіеит еиру-геитаіісит сабіпит), що використовується як протиглисне і при хворобах шкіри. Червоний яловець придатний для заліснення сухих гірських схилів.
Рід Сабінус — ЗаЬіпиз (8 р а с Ь) К о п сі г.
Однодомні або дводомні невеликі деревця або чагарники. Хвоя лускувата, розміщена на гілці навхрест супротивно, рідше по три в кільцях, з нижнього боку має добре або слабо помітну смоляну залозку. Шишко-ягоди закладаються на верх
106
ніх гілочках; чорно-сині з однією—шістьма незрощеними насінинами.
Примітка. Габітуальний вигляд, характер та розміщення хвої, а також поява новоутворення у вигляді характерного залозистого поглиблення на нижньому боці хвої, велика кількість насіння у шишко-ягоді (до 6) — все це дає підставу для виділення нового роду ЗаЬіпиь (8расИ.) К о п (і г.
Ряд ЗаЬіпае роїузрегщае Кого. (Фл. СССР, І (1934) 183. Шишко-ягоди, як правило, з трьома і більше насінинами, іноді внаслідок недорозвинутості — з однією-двома насінинами.
С. козачий — 8. заЬіпа Ь.
8р. ріалі. (1753) 1039
В о і 5 5 п е г, ЕІ. огіепіаііз (1867) 708. Пачосский, К. фл. Крьіма (1886) 17. Шмальгаузен, Фл., С. и Ю. Р., Крьіма и Сев. Кавказа II (1895) 672. Аггеенко, Фл. Крьіма, І (1890) 19. Вольф и Палибин, Опр. дер и куст. Европ. ч. Р., Крьіма и Кавказа (1904) 14. Фомин и Ворон о в, Опр. раст. Кавказа и Крьіма, І (1909) 36., Вульф, Фл. Крцма, І (1927) 44. Фомин, Обзор крьімско-кавказских видов можжевельникрв (1927) 11. Фомин, Голонасінньові Кавказу та Криму (1928) 44. Фл. УРСР, І (1936) 184. Станков и Талиев, Опр. вьісш. раст. Европ. ч. СССР (1957) 57. Дер и куст. СССР, І (1949) 368. Л ьі п а, Опр. дер. и куст. І (1955) 122.
8уп. — ЗаЬіпа оЦісіпаІіз С а е г с к е, ЕІ. МИ. и. 8йс1. ОеиізсЬІапсі (1858) 387. — 7. Іусіа Р а 11 а з, ЕІ. Розз., І (1788) 14. — ЗаЬіпа юиі^агіз А п і о і п., Сиргеззасеае, Саіі. 1. с. 58, т. 80.
Ехз. — ЕІ. ехс. Аизіго-Нипеагіса, N 1843.
Сланкий чагарник з дуже гіллястими пагонами, що часто піднімаються; кора темна, червонувата, в старих екземплярів з поздовжніми тріщинами. Вторинні листовкриті гілочки округлі, 2—3 см завдовжки, 1 —1,2 мм завширшки. Хвоя лускувата, розміщена парно навхрест, в притиснутому до гілки вигляді має ромбічну, частіше — тупу форму, але іноді буває загострена, блискуча, зовні опукла, з овальною або довгастою залозкою, при розтиранні дуже пахуча.
Шишко-ягоди чорно-сині, розміщаються на коротких повислих пагонах, дрібні, 5—9 мм завдовжки, одиночні мають неправильний кулястий обрис, з невеликим сизим нальотом. Насінин в шишко-ягоді дві-три, рідше одна; насіння коричневе, блискуче, 4—5 мм завдовжки, 3,0—3,5 мм завширшки, з характерними овальними ребрами. Дводомна рослина, цвіте в квітні — травні.
Закарпатська обл.: Буштинський рн, Угольський заповідник Буш-тинського лісгоспу на вапнякових скелях (Стойко!*) — єдина знахідка цього виду в Українських Карпатах. — Кримська обл.: верхня зона гір і вершина головного хребта, скелі Яман-таш над с. Стиля (Вульф),
* Ми з вдячністю відмічаємо цю чудову знахідку, яку зробив С. М. Стойко у вересні 1959 р. і люб’язно надіслав нам гербарний зразок. Немає сумніву, що це є 5. заЬіпа Ь., який там зростає разом з Тахи,8 оас-саіа Ь.
107
центральна улоговина державного Кримського заповідника, г. Чорна (К л е о-по в!, Кондратю к!!), вершина і схили г. Базма (Ваньков у Вульфа), Біла поляна при підйомі на Бабугай-Яйлу через Диплу (Талієв у Вульфа), схили Чатир-Дага (Рудзський!, Пожидаєваї, Кондра-гюкП), Гурзуфське сідло, яйла (Вульф, Гольде, Кондратюк!!), Демерджі-Яйла (Гольде!), гори в околиці Ялти (Пачоський).
Загальне поширення. Гори Зах. Європи, Європейська частина СРСР (по середньому Дінцю), гори Криму і Кавказу, Півд. Урал, степова зона Сибіру та Казахстану, Центральний Тянь-Шань, Джунгарський Алатау, Тарбагатай, Алтай, Зах. Саяни, гори Півн. Монголії, Півн. Америки.
Екологічні та біологічні особливості. Рослина посухостійка, віддає перевагу добре освітленим місцям. Росте на сухих кам’янистих та вапнякових схилах, піщаних дюнах, а також в умовах чорноземних степів. Розмножується насінням, відсадками і живцями. Сходи з двома сім’ядолями. Коренева система поверхнева. Є проміжним господарем гриба Ноезіе-Ііа сапсеїіаіа К е Ь., який переходить .на яблуню та грушу, викликаючи гранчасту іржу.
Господарське значення. Використовується як лікарська рослина, з якої добувають ефірне масло — сабіноль, але головне його агролісомеліоративне і декоративне значення. Сабінус, козацький досить ефективний для створення декоративних гірок, бордюрів, куртин і обсадки крутих схилів.
С. вонючий — 8. іоеіісііззіта Ш і 1 1 сі.
8р. ріалі., IX (1895) 583
КеЬтапп, ГеЬег б. Уекеїаііопз—Рогтаїіопеп бег ТаигізсЬеп НаІЬіп-5ЄІ и.-іЬге к1ітаіі5с1іепЬес1іп£ип£еп (1875) 384, 386. Аггеенко, О раст. форм. Таврич. п-ова (1887) 36. Фл. Крнма, І (1890) 80. Т а л и е в, Фл. Крьіма и роль человека в ее развитии (1900) 12. Ф о м и н, Обзор крнмско-кавказских видов можжевельников, в юб. сб. памяти Бородина (1914) 17. Вульф, Фл. Крьіма, І (1927) 47. Ф о м і н, Голонасінньові Кавказу та Криму (1928) 47. Флора СССР, І (1934) 185. Станков и Талиев, Опр. вьісш. раст. Европ. ч. СССР (1957) 57. Л ьі п а, Опр. дер. и куст. (1955) 122.
8уп. — Іипірегиь (оепісеа Р а 11 а 8, Е1-. Козз. (1788) 57 — 7. ехсеїза тасгосагра Ь е д Ь., Р1. Козз., III (1841) 682. — 7. (оеШіззіта уаг. заиаг-гоза М е б ау. Тр. Тифл. бот. сада, VIII (1907)'.
Рис.: Медведев, Дер. и куст. Кавказа (1919) 44.
Бхз. — Р1. саисазіса ехс., N 330.
Дводомне, іноді однодомне дерево середньої величини, з пірамідальною корою, 10—15 м заввишки. Кора сіра, на молодих пагонах червоно-бура. Гілки часто дуговидно-зігнуті і вгору піднесені. Вторинні листовкриті гілочки більш-менш чотиригранні, 3—4 см завдовжки. Хвоя гострувата, попарно-навхрест складена, притиснута до гілки або на верхівці трохи розтопирчаста, на спинці (з нижнього боку) зелено-матова, з слабо вираженою смоляною залозкою; смоляних випотів не спостерігається. Іноді хвоя буває дуже колюча і сильно випнута і в таких випадках розміщена трійчасто. Шишкоягоди великі, широкояйцевидні, близько 1 см і більше в попе-
108
речнику, чорні, з червоно-бурим відтінком, невеликим сизим нальотом. У шишко-ягоді, як правило, одна насінина, рідко —
Рис. 47. Насіння сабінусів:
а — 5. заЬіпа Е.. б
8. Іоеіісііззіта і 11 д.
дві, ще рідше — три. Насіння майже кулясте, світле, іноді злегка каштанове. Не блискуче, без помітних скульптурних елементів на поверхні; діаметр насінини 5—6 мм.
Рис. 48. Поперечний розріз лусковидної хвої 5. іоеіііїіззіта № і 11 д.
Примітка. Цей вид на південному березі Криму не зустрічається. Вказівки Ремана, Фіка і Талієва є неточними. Він приурочений до зони поширення бука. Не дивлячись на те, що у природі цей вид легко відрізнити від інших видів роду сабінус, і особливо від 5. заЬіпа Ь., в умовах гербарної роботи часто виникають утруднення з його визначенням. Тому ми звернули увагу на характер будови насіння та гілочок з листям, по яких його легко визначити (див. табл. 14). Медведєв (1905) відрізняє ще особливу форму цього виду з гостроколючою, більш-менш довгою хвоєю
109
(уаг. здиаггоза Месім). У нас немає підстав для виділення вказаної форми, бо часто на одному і тому ж екземплярі можна знайти гілочки з різною хвоєю, особливо в несприятливих для його росту умовах. Схильність до гетерофілії є його біологічною особливістю.
Крим, півн. схили головного хребта, Байдарська долина (Федченко), гори над с. Вага (Аггеенко), Сююр-Кая, біля Коккоз (Вульф), Чу-чель (Кондратюк!!, Станков), Центральна улоговина держави. Кримськ. заповідника, схили г. Чорної (Станкові, Котові, Романові, ЄвзеровІ, Смирнова!, Гринь!, Кондратюк!!), біля Головкінсько-го водопаду (Станков), Малий Чучель (Смирнова!, Ваньков!), Білогорський рн, верхів’я р. Кара-^у (Попов і Доброчаєва!)
Загальне поширення. Кавказ, Крим, Туреччина, Сірія, Балканський п-ів, о-в Кіпр.
Таблиця 14
Основні ознаки сабінусів козачого і вонючого
5. 8аЬіпа Ь. »	5. /оеіі(іі88Іта V/ і 11 б.
Сланкий кущ
Гілки лежачі та частково піднесені догори, кора червоно-сіра
Вторинні гілочки з листям, округлі, 2—3 см завдовжки, 1 —1,3 мм завширшки. Хвоя при розтиранні дуже пахне, ромбічно-ланцетна або ромбічна, завжди більш-менш притиснута до пагона, блискуча, на спинці з овальною залозкою, розміщена попарно навхрест
Шишко-ягоди дрібні, 5—8 (9) мм, одиночні, на коротких гілочках, округлі, неправильно кулясті, чорно-сині, з невеликим сизим нальотом
Насінин у шишко-ягоді дві-три, рідше одна; вони коричневі, блискучі, з характерними овальними ребрами, 4—4,5 мм завдовжки, З— 3,5 мм завширшки
Рослина однодомна
Росте на пісках, крейді, кам’яному субстраті, на відкритих південних схилах невисоких гір та горбів, найчастіше у степовій зоні
Дерево середньої величини, з пірамідальною кроною
Гілки часто дугоподібно-зігнуті і догори піднесені, кора сіра, на молодих гілках червоно-бура
Вторинні гілочки з листям більш-менш чотиригранні, 3—4 см завдовжки, хвоя гостра, притиснута або ж на верхівці відтопирчаста, зелено-матова, на спинці без чітко вираженої залозки або з слабо помітною довгастою залозкою; смоляних випотів немає. Часто бувають хвоїнки дуже колючі, відсталі і в цих випадках вони трійчасто розміщені і розтопирчасті
Шишко-ягоди великі, яйцевидні, близько 1 см і більше у поперечнику, чорні, з червоно-бурим відтінком, невеликим сизим нальотом
У шишко-ягоді, як правило, одна, рідко — дві, ще рідше — три насінини. Насіння майже кулясте, світле, іноді злегка каштанове, не блискуче, без помітних скульптурних елементів, 5—6 мм завдовжки і завширшки
Рослина однодомна і дводомна
Росте в горах на глинясто-хрящуватих і вапнякових грунтах та скелях
Біологічні та екологічні особливості. Росте на сухих кам’яних схилах, віддає перевагу хрящувато-глини-
110
стим грунтам, світлолюбний, затінення та постійної вологи не переносить. Досягає ’в Криму 1000 м н. р. м., на Кавказі 1600 .м н. р. м. Більш холодостійкий, ніж інші близькі види. В несприятливих умовах здатний давати голкоподібну хвою (явище гетерофілії).
Господарське значення. Може бути використаний для озеленення в районі північного схилу, а також в північній частині Кримського п-ова. В природі зустрічається досить рідко.
С. високий — 8. ехсеїза МВ
РІ. іаигісо-саисазіса, II (1808) 425, зиЬ. Л ехсеїза МВ
$уп. — Іипірегиз ехсеїза МВ. С. КосЬ, Оіе Зйсік. б. Кгіт и. іЬге Саг-Іеп (1854) 211. 8 і е у е п, УеггеісЬп. сі. аиї ІаигізсЬеп НаїЬіпзеї хуііхузсЬзєп-зеп РПапгеп (1857) 315. Медве-д є в, К систем, кавказских мож-жевельников, Тр. Юрьевск. бот. са-да, II (1902) 226. Фомин и Боро но в, Опр. раст. Кавказа и Крьіма, 1 (1909) 36. Вульф, Фл. Крьіма, 1 (1927) 46. Фомин, Обзор крьім-ско-кавказских видов можжевельни-ков (1927) 12. Фомін, Голонасін-ньові Кавказу та Криму (1928) 46. Фл. СССР, І (1934) 185. Станков и Т а л и е в, Опр. вьісш. раст. Европ. ч. СССР (1957) 57. Дер. и куст. СССР, І (1949) 358. — Л заЬіпа уаг. іаигіса Р а 11 а з. Р1. Козз., І (1788) 15 (1795) 59. — Л заЬіпа уаг. ехсеїза С е о г £ і, МасЬІгаеге 2. ВезсЬгеіЬипя сіез Кизз. КеісЬез (1800) 1368. — /. іаигіса Ь у р з к у в кч. Кноринг и Минквиц «Растительность Аулия-Атинского уезда» (1912) І85— 186.
Ехз. Р1. саисазіса ехз. зиЬ. Зи-пірегиз ізорЬуІоз С. КосЬ. N 331.
Рис.: Р а 1 1 а з, Р1. Козз. (1788) табл. 16; XV и 11. Е., Уеяеіаііопз Ьіігіег <іег Кгіт. Негаиз£е&. у. Кагзіеп и. ЗсЬепск КеісЬе (1926) 17, 11. 1.
Дерево 10—15 м заввишки, форми, кора темно-сіра, хвоя
менш розсунута, сіро-зелена, на верхівці трохи загострена в невелике вістря і трохи відігнута, на спинці з овальною залозкою; гілочки на дотик злегка колючі, довжина хвоїнок 1,5— 1,9 мм; ширина вторинної гілочки близько 1 мм, а довжина — до 1 см. Шишко-ягоди фіолетово-чорні, з незначним сизим нальотом, кулясті, які утворились з чотирьох-п’яти супротивно розміщених плодових лусок з 3—5 (7) насінинами. Насіння неправильно тригранне, видовжене, з неправильної форми поздовжніми заглибленнями для смоляних залозок. Рослина однодомна, цвіте в кінці квітня.
Рис. 49. Гілочки другого порядку:
а — ЗаЬіпиз ехсеїза МВ, б — $ізо-рНуІІоз С. КосЬ.
часто з кроною пірамідальної на вторинних гілочках більш-
111
Пр и м і т ка. Вид описаний з Криму і дуже близький до /. ізорНуїоз С. К о с Ь., описаного з Кавказу. Для Криму 5. ізорНуїоз С. К о с Ь. був вперше вказаний А. Н. Смирновою; більшість же авторів звичайно об’єднують ці два види в один — 5. (І), ехсеїза МВ. Близькість цих видів призвела до великої плутанини. Так, за С. С. Станковим, хвоя у 5. (Іуп.) ехсеїза МВ м’яка, гостра, без залозки на спинці, за В. Л. Комаровим — від-легла, загострена, з довгастою спинною залозкою, за Є. Вульфом — дрібна, тупа, притиснута, за Фоміним — трохи відігнута. За С. С. Станковим насінин в шишко-ягоді одна-дві, за В. Л. Комаровим — п’ять—вісім, рідше — три-чотири; за Є. Вульфом три—п’ять. Не менший різнобій є і в питанні відсутності або наявності залозки на спинці хвоїнки тощо.
Ми вважаємо, що в Криму росте лише 5. (Іип.) ехсеїза МВ, що ж до 5. (Іип.) ізорНуїоз С. СосЬ., то цей вид. в Криму відсутній. Ми поділяємо погляди Я. Медведєва, який вивчав аутентичний екземпляр Коха. Він писав (1901): «Завдяки люб’язності адміністрації Королівського Ботанічного Саду в Берліні, в якому зберігається гербарій Коха, я мав можливість одержати точні зразки Іип. ізорНуїоз, зібрані цим автором у Вірменії. Порівняння їх з екземплярами, які були знайдені на Кавказі, переконало нас в безсумнівності відміни У. ізорНуїоз від У. ехсеїза та інших близьких видів і в його видовій самостійності».
У зв’язку з плутаниною у визначенні цих двох близьких видів не можна було скористатися літературними даними про їх конкретні місцезнаходження в Криму, а скористатися лише з особистих зборів та переглянутих гербарних зразків.
Таблиця 15 Основні ознаки ЗаЬіпаз (Іип.) ехсеїза МВ
і 5 (Іип.) ІзорНуїоз С. К о с И
8аЬіпиз (,Іип.) ехсеїза МВ	5. (,Іип) ізорНуїоз С. КосЬ.
Дерево до	10—15 м заввишки,
однодомне
Шишко-ягоди фіолетово-чорні, з слабим сизим нальотом, кулясті
Хвоїнки вздовж другорядних гілок більш-менш розсунуті, на верхівці загострені і злегка відігнуті, з овальною залозкою на спинці; гілочки на дотик злегка колючі ’
Довжина хвоїнок 1,9—2,5 мм, ширина другорядних гілочок близько 1 мм, довжина другорядної гілочки до 1 см; гілочки завдяки випнутим хвоїнкам шерстисті
Насінин три—п’ять; вони світло-коричневі
Кора темно-сіра
Дерево до 4—12 м заввишки, дводомне
Шишко-ягоди синьо-чорні, з сильним сизобілим нальотом, кулясті
Хвоїнки на другорядних гілочках зближені, часто у вигляді ланцюга, овально-трикутні, тупі, з довгасто овальною залозкою, часто з смоляним сірим випотом в основі. Гілочки гладенькі
Довжина хвоїнок 1,2—1,5 мм, ширина другорядної гілочки 0,6— 0,7 мм; довжина другорядної гілочки близько 0,5—0,8 см
Насінин три—п’ять (вісім), вони коричневі, блискучі
Кора червонувато-сіра
В Українській РСР росте лише в Криму, у нижній зоні півд. схилу гір, Севастополь, Мармурова балка (Смирнова!), Балаклавський рн, Орлине, невисокі вапнякові гори (Кондратюк!!), Ялтинський рн, скали в районі Ореанди (Кондратюк!!), Біюк-Ламбат, ялівцевий ліс (Траут-феттер!, Котові), Ялтинське відділення держави, заповідника, Грушова поляна (Кондратюк!!), окол. м. Судака при в’їзді з Феодосії (Кон-
112
дратюк!!), Судак, «Новий Світ» (Кондратюк!!), Карадаг, г. Карагач-(Котові, Кондратюк!!).
Загальнепоширення. Крим, Мала Азія, Східна Сірія.
Біологічні та екологічні особливості. Повільно ростуча порода, в природному стані погано поновлюється, світлолюбна і досить теплолюбна рослина, в умовах України може рости лише на південному березі Криму.
Господарське значення. Досить декоративна рослина і може з успіхом використовуватися для озеленення південного берега. Деревина міцна і стійка проти гниття. З хвої можна добувати ефірне масло.
ЛІТЕРАТУРА
А б о л и н Р. И., Болотяне форми Ріпиз зііиезігіз Б., Тр. бот. музея АН СССР, в. 14, 1915.
Аггеенко В., К флоре Крьіма, Тр. Петербургск. об-ва естествоисп., т. XVII, в. 1—2 (прот. засеі), 1886.
Аггеенко В., Флора Крьіма, т. І. 1890.
Андрєев В. Н., Дендрология, ч. 1, Голосеменнне, Госиздат Украйни, 1925.
Андрєев В. Н., Деревья и кустарники Молдавии, в. 1, Голосеменнне. Покритосеменние, М., 1957.
Ахундзаде И. М. и П. А., Зльдарская сосна, Баку, 1949.
Барбарич А. І., Острівне поширення ялини на Українському Поліссі, Бот. журн. АН УРСР, № 3, 1953.
Барбарич А. І., Вісюліна О.* Д., Липа О. Л., Вивчення рас української сосни, «Журн. Ін-ту ботаніки АН УРСР», № 8 (16), К., 1936.
Бар дише в И. И., Пиряти нский А. Л., Бардишева Е. В., О составе скипидара индивидуальннх деревьев обикновенной сосни, «Лес-ное хозяйство», № 12, 1949.
Белопухов К-, Распространение сосни в Криму, Зап. Крьімск. об-ва естествоисп., т. IX, 1926.
Бельгард А. Л., Геоботанічний нарис Новомосковського бору, Наук, зап. Дніпропетровськ, держ. ун-ту, т. І, в. 1, 1938.
Бельгард А. Л., Лесная растительность юго-востока УССР, Изд-во КГУ, 1950.
Вави лов Н. И., Линнеевский вид как система, Сельхозгиз, 1931.
Васильєв И., О лесах Южного берега Крнма, Приложение к «Лес-ному журналу», т. XXIII, в. 5, 1893.
Васильєв В. Ф., К характеристике можжевелових лесов Крьіма, «Журн. Русск. бот. об-ва», т. 16, в. 4, 1931.
Вачнадзе И., Пицундская сосна, Тр. Тбилисск. бот. ин-та АН ГрССР, т. 13, 1949.
Виноградов Н. П., Горнне сосняки на медових и известняковьіх об-нажениях, «Лесное хозяйство», № 5, 1949.
В о л ь ф 3., П а л и б и н И., Определитель деревьев и кустарников Европейской России, Крнма и Кавказа по листьям и цветам, СПб, 1904.
В о л ь ф 3. Л., Хвойние деревья и кустарники Европейской и Азиат-ской частей СССР, изд. Ленинградск. лесн. ин-та, т. XVIII, Л., 1925.
Вульф Е. В., Попова Е. М., Обикновенная сосна в Криму, Тр. Ленинградск. об-ва естествоисп., в. З, 1925.
Вульф Е. В., Флора Крнма, т. І, 1927.
Гальперн Г. Д.. О лесной сосне в СССР, «Природа», № 5, 1949.
Генсирук С. А., Ельники Восточннх Карпат, Л., 1957.
Георгиевский С., Кедровне сосни СССР, «Лесопромншленное де-ло», № 4, 1932.
114
Гом и л евски й В., Австрийская черная сосна Ріпиз Ьагісіо аизігіаса, СПб., 1893.
Григорьев А. А., Сравнительно-анатомическое исследование хвои сосен Ріпиз рІЇІгуиза 8 і е V. и близких к ней видов, Материальї по флоре и растительности Крьіма, Уч. зап. гос. Никитского опитного бот. сада, т. 2, Ялта, 1930.
Д а в ьі д о в М. В., Карпатские пихтарники, «Лесное хозяйство», № 5, 1956.
Данилов Д. Н., Изменчивость семенньїх чешуй, Бот. журн. АН СССР, т. 28, № 5, 1943.
Д арвин Ч., Происхождение видов, Сельхозиздат, 1937.
Деревья и кустарники СССР, І (Голосеменньїе), Изд-во АН СССР, М-—Л., 1949.
Д ьі л и с Н. В., Сибирская лиственница, Материальї к систематике, географии и истории, изд. Моск. об-ва испьіт. природні, М., 1947.
Жуков А. Б., Технічні властивості деревини сосни з лісів України, ч. 1, Вплив умов місця зростання на технічні властивості соснової деревини, Держтехвидав, Харків, 1931.
Забелин И. А., Деревья и кустарники, Тр. гос. Никитского бот. сада, т. XXII, в. 1—2, 1909.
Зеленецкий Н., Материальї для Флори Крнма, 1906.
Ка пп ер О. Г., Хвойньїе породи. Лесоводственная характеристика, Гослесбумиздат, М.—Л., 1954.	'
Кекух О. Г., Подсочка сосни, Изд-во АН УССР, 1951.
Кобр а но в Н. П., К вопросу о происхождении болотной сосньг Изв. Лесн. ин-та, в. 23, СПб, 1912.
К о б р а н о в Н. П., О цветосеменннх расах обьїкновенной сосни, М., 1914.
Козій Г. В., Модрина польська у Східних Карпатах, Наук. зап. Львівськ. наук.-природознавч. музею, т. І, Вид-во АН УРСР, 1951.
Комаров В. Л., Ботанико-географический очерк хвойних деревьев (Сутпозрегтае) СССР, Бюлл. Тихоокеанск. комиссии АН СССР, № З, 1934.
Комаров В. Л„ Учение о виде у растений, М., 1940.
Комендар В. І., Соснове криволісся хребта Чорногора в Східних Карпатах, Бот. журн. АН УРСР, т. XI, № 3, 1954.
Кондратюк Є. М., Новий вид сосни з Житомирського Полісся, Бот. журн. Ін-ту бот. АН УРСР, т. VII, № 1, 1950.
Кондратюк Є. М., До питання про статевий диморфізм у сосни, Бот. журн. АН УРСР, т. VIII, № 4, 1951.
Кондратюк Є. М., Цікавий випадок аномального плодоношення у сосни звичайної, Бот. журн. АН УРСР, т. IX, № 1, 1952.
Кондратюк Е. .Н,, О систематике украинских сосен ряда 8і1-уезігез, в кн.: «Массивное лесоразведение и виращивание посадочного ма-териала», Тр. Республиканской конфер. по вопросам развития степного лесоразведения в Украинской ССР, Изд-во АН УССР, 1952.
Кондратюк Є. М. і Гонча ров С. В., Деякі фізико-хімічні властивості живиці сосен звичайної й Фоміна та їх значення в діагностиці видів, Бот. журн. АН УРСР, т. IX, № 1, 1952.
Кондратюк Є. М., Про так звану дармштадтську сосну з кривими стовбурами, Бот. журн. АН УРСР, т. IX, № 4, 1952.
Кондратюк Є. М., Викопна сосна з крейдових відкладів Канева, ДАН УРСР, № 4, 1956.
Кондратюк Є. М., Критико-систематичний огляд голонасінних Криму, Тез. научн. сессии, посв. 100-летию со дня рождения Г. И. Танфильева, Одесса, 1957.
Кондратюк Є. М., До характеристики деревини деяких видів сосни, ДАН УРСР, № 6. 1957.
Кондратюк Є. М., Географія рослин України, Вид-во «Рад. школа», 1958.
8*
115
Кондратюк Є. М., Про природу карпатської ялини, ДАН УРСР,. № 7, 1968.
Кондратюк Є. М., Карпатська гірська ялина, Щорічник Укр. бот. т-ва, № 1, 1959.
Кондратьєв П. С. і Кондратюк Є. М., Сосни з широкою і вузькою кроною, Бот. журн. АН УРСР, т. IX, № 3, 1952.
Косець М. І., Нарис рослинності гірської частини Закарпатської області УРСР, Бот. журн., т. VI, № 1, 1949.
Котов М. І., Ботанико-географический очерк растительности меловнх обважений по р. Осколу и его притокам, Журн. Русск. бот. об-ва, т. 12 и 3, 1927.
Котов М. И., Основнеє чертьі развития флорьі и растительности Крьіма, Тез. научн. сессии Одесск. ун-та, посв. 100-летию Г. И. Тан-фильева, 1957.
Котов М. І., Гірські соснові бори як проблема історичної ботанічної географії, Бот. журн. АН УРСР; т. IV, № 1—2, 1947.
Кочкин М. А., Леса Крима, Крнмиздат, 1952.
К р и л о в а И. Л., Очері^ растительности верхней границьі леса в горах Крнма, Тр. Крьімск. филиала АН СССР, т. VIII, 1953.
Курди ани С. 3., Деление Ріпиз зііиезігіз Ь. на расьі, Лесопромьішл. вести., № 26, 1908.
Курди ани С. 3., Расьі обьїкновенной сосньї, Протокол заседаний кружка любителей естествознания с.-х. и лесн. Ново-Александровского ин-та, № 51.. 1909.
Курди ани С. 3., О расах обьїкновенной сосньї, Лесопромьішл. вести., № 4, 1913.
Лавренко Є., Нова знахідка сосни на крейді понад р. Донцем, в зб.: «Охорона пам’яток природи на Україні», в. II, Харків, 1928.
Лилиенштерн М. и Зайончковский М., Реликтовая сосна в польских Карпатах, «Сов. бот.», № 4—5, 1938.
Литви но в Д. И., Геоботанические заметки о флоре Европ. России, Бюлл. Московск. об-ва испьіт. природи, 1891.
Литвинов Д. И., Ріпиз зііїезігіз Б. уаг. Иатаіа Зіеу. (Зсіїесіе аб НегЬагіит Р1. Козз.), V, 1905.
Липа О. Л., Дендрофлора УРСР, Вид-во АН УРСР, 1939.
Л ьі п а А. Л., Дендрологические богатства Украинской ССР и их ис-пользование, в кн.: «Озеленение населенньїх мест», К., 1952.
Л ьі п а А. Л., Определитель деревьев и кустарников, К-, 1955.
Л ьі с е н к о Т. Д., Новое в науке о биологическом виде, «Агробиоло-гия», № 6, М., 1950.
Лялицкая С. Д., Можжевельники в Криму, «Природа», № 2, 1957.
М а л е е в В. П., Хвойньїе Черноморского побережья Кавказа и Южно-го Крьіма (тсуги, пихтьі и кипариси), Тр. по приклади, бот., т. 18, в. 2, 1928.
Малеев В. П., Можжевеловий лес на мисе Мартьян в Южном Криму, Бот. журн. АН СССР, т. 18, № 6, 1933.
М а ц енко А. Е., Ключ для определения пихт Старого Света, Бот. материалн гербария Бот. ин-та им. Комарова АН СССР, т. 18, 1957.
Медведев Я., К систематике кавказских можжевельников, Тр. Бот. сада Юрьевского ун-та, в. 2, 1901—1902.
Михайловская В. А., Флора Полесской низменности, Минск, 1953.
Мичурин И. В., Полное собрание сочинений, т. І—V, 1948.
Мойсеева М., Применение количественно-анатомического метода при подразделении рода Ріпиз Ь. на более мелкие таксономические единицнг ДАН СССР, т. XVII, № 5, 1937.
Молотков П. И., Реликтьі кедра в Закарпатье, «Природа», № 1, 1957.
Обновленский В. М., Об здафических изменениях сосньї обикно-венной, Тр. Брянск. лесохоз. ин-Та, т. 6,1953.
116
Обновленский В. М., Климатипьі сосньї обьїкновенной (Ріпиз зіі-иезігіз Б.) в культурах Европ. части СССР, Тр. Брянск. лесохоз. ин-та, № 4, Брянск, 1940.
Обновленский В. М., Географические изменения сосньї обьїкновенной, Тр. Брянск. лесохоз. ин-та, т. V, 1951.
Опперман и Гаух, Горная сосна, «Лесной журнал», 1907.
П а л и б и н И. В., Новая форма черной сосньї Р. пі§га А г п о 1 сі из .Малой Азии, Тр. по прикладной бот., ген. и сел., т. XVIII, в. 2, 1927—1928.
Паллас П. С., Описание растений Российского государства с их изображением, ч. 1, СПб., 1786.
Пачосский И. К., Флора Полесья и прилежащих местностей, Тр. Об-ва естествоисп., т. XXX, в. З, 1900.
Пачосский И. К., К флоре Крнма, Зап. Новороссийск. об-ва естествоисп., т. XV, в. 1, 1889.
Пачосский И. К., Херсонская флора, т. І, 1914.
Поварницнн В. А., Кедровьіе леса СССР, Красноярск, 1944.
Поварніцин В. О., Ліси Українського Полісся, К., 1959.
Пономарев Н. А., Лиственница СССР, Гослестехиздат, М., 1934.
Поплавская Г., О лиственнице в Европе и Сибири, по исследо-ваниям Шафера, «Лесной журнал», 1915.
Попов М. Г., Географо-морфологический метод систематики и гибри-дизационнне процессн в природе, Тр. по прикладной бот., ген. и сел., т. XVII, в. 1, 1927.
Попов М. Г., Очерк растительности и флорн Карпат, изд. Московск. об-ва испнт. природи, М., 1949.
Проблема вида в ботанике, Изд-во АН СССР, М.—Л., 1958.
Прунько Д. О., Тиссовнй заповедник, «Природа», № 11, 1954.
Рослинність Закарпатської області УРСР, К-, 1954.
Самофал С. М., Изменчивость обикновенной сосни в связи с кли-матом, в кн.: «Дневник Всесоюзного сьезда ботаников в Ленинграде в августе 1928 г.», Л., 1928.
Самофал С. М., Климатические раси обьїкновенной сосньї (Ріпиз зііїезігіз Б.) и их значение в организации семенного хозяйства, Тр. по лесн. опити, делу, в. 1 (65), 1925.
Семенов-Тянь-Шанский А., Таксономические границьі вида и его подразделений, Тр. Юрьевск. бот. сада, т. XII, в. 1, СПб., 1910.
Скоробогатнй А. Ф., К вопросу об изучении черной сосни, «Суб-тропики», в. 5—6, 1929.
Скоробогатий А., Первнй опит лесоразведения на Крнмской Яйле, Вести, русск. флорн, в. 4, 1916.
Смирнова А. Н., Новьіе даннне о можжевельниках Крнма, Бюлл. гербария Никитского бот. сада, в. 2, 1922.
Соколов П. Я., К вопросу о географических расах Ріпиз зііуезігіз Б., Некоторне даннне по анатомии хвои соснн из разннх районов СССР, Изв. Глави, бот. сада АН СССР, т. XXVII, в. 5—6, Л., 1928.
Сосновский Д. И., Зльдарская сосна, Вести. Тифлисск. бот. сада, в. 18, Тифлис, 1910.
Сочава В. Б., Лиственньїе леса, в кн. «Растительньїй покров СССР», т. І, 1956.
Сочава В. Б., Темнохвойньїе леса, в кн.: «Растительньїй покров СССР», т. І, М.—Л., 1956.
Станкевич В., Заметка о Ріпиз рііКуиза 8 і еV., Лесной журнал, 1911.
Станкевич, Из лесов горного Крнма, Изв. лесн. ин-та, т. XVII, 1908.
Станков С. С., К вопросу о синонимике Крнмской сосньї, Зап. Крнмск. об-ва естествоисп., т. VII, 1920.
Станков С. С., Крьімская сосна, ее распространение и техническое значение, 1917.
Станков С., Талиев В., Определитель внсших растений Европейской части СССР, М., 1957.
117
С т е в е н X., Леснне породи, покрнвающие Крьімские горн, «Сельское хозяйство и лесоводство», в. 6, 1841.
Стойко С. М., Про місцезростання та охорону тису ягідного в пралісах Закарпаття, Тези доповідей на нараді по охороні природи і раціональному використанню природних ресурсів західних областей УРСР, 14—16 листопада, Львів, 1957.
Стоянов Н., Стефанов Б., Флора на Болгарин, 3, перераб. и доп. изд., София, 1949.
Сукачев В. Н., Дендрология с основами лесной геоботаники, 1940.
Сукачев В. Н., К истории развития лиственниц, в сб.: «Лесное де-ло», М.—Л., 1924.
Сукачев В., О болотной сосне, «Лесной журнал», № 3, 1905.
Сукачев В., О новой для Крнма сосне, Бот. журн., № 1, 1906.
Талиев В., Определитель висших растений Европейской части СССР. 1927.
Талиев В.. Флора Крнма и роль человека в ее развитии, Тр. Харь-ковск. об-ва испьіт природи, 35, 1900.
Талиев В., Меловие бори’ Донецкого и Волжского бассейнов, Харь-ков, 1896.
Т а н ф и л ь е в Г. И., Глввнейшие черти растительности России (До-полнепие к «Распределению растений» Варминга), 1903.
Тахтаджян А. Л., «Висшие растения», М.—Л., 1956.
Т р о и ц к и й Н. А., О пицундской сосне в Южном Криму, «Природа», № 9, 1936.
Троицкий Н. А., Тисе в Делижанском районе Армянской ССР, Сб. трудов Бот. об-ва, Арм. ССР, 1939.
Тюбеф К., Хвойнне древеснне породи с более подробним обзором видов, зимующих в грунте в Средней Европе, СПб., 1902.
Федченко и Флеров, Флора Европейской России, 1910.
Флора СССР, т. І, 1934.
Флора Юго-Востока Европейской части СССР, в. 1, Л., 1927.
Фомин А. и Воронов Ю., Определитель растений Кавказа и Крнма, т. І, Тифлис, 1909.
Фомин А., К систематике крнмеко-кавказеких видов и подвидов р. Ріпиз Ь., Вестн. Тифлисск. бот. сада, в. XXXIV, 1914.
Фомин А., Обзор крнмеко-кавказеких видов можжевельников, Юбил. сб., посв. И. П. Бородину, Л., 1927.
Фомин А. В., Голонасінньові Кавказу та Криму, Вид-во АН УРСР, К. 1928.
Фомін О. В., Про рослинність найближчих околиць Манглісу, Вісн. Київськ. бот. саду, в. X, К., 1929.
Фомін О. В., Беззав’язкові України, Сутпозрегтае, Журнал біо-ботанічного циклу ВУАН, № 3—4, 1932.
Фомін О. В., Голонасінні, у кн.: «Флора УРСР», т. І, в. 2, Вид-во АН УРСР, 1938.
Чубатий О. В., Закономірності розповсюдження і росту соснового криволісся в Східних Карпатах, 36. наук, праць Карпатської лісової дослідної станції, 1958.
Ш а ф е р В., Основи общей географии растений, Изд-во иностр. лит., М., 1956.
Ш и ш к и н Б. К., О некоторнх таксономических понятиях в ботанике, «Сов. бот.», № 6, 1938.
Шмальгаузен И., Флора Средней и Южной России, Крьіма и Се-верйого Кавказа, т. І—II, 1895—1897.
Юзепчук С. В., Проблема вида в свете учення Дарвина, «Сов. бот.», в. 6-7, 1939.
Юзьків М. І., Тис у Княждвірській лісовій дачі на Прикарпатті, в зб.: «Мат. про охор. природи на Україні», в. 1, Вид-во АН УРСР, 1958.
Ярошенко П. Д., О флористическом составе карпатских соснових крнволесий в связи с их историей, ДАН СССР, нов. сер., т. XXI, № 5, 1951.
А п і о і п е, Піе Сопіїегеп, 1840.
118
АзсЬегзоп ипд ОгаеЬпег, Зупорзіз дег МіііеІеигореізсЬеп Ріога,. 1, 2, АиІІ., 1911.
Веіззпег-РіізсЬеп, НапдЬисЬ дег ИадеІЬоІгкипде, 8, АиІІ., 1930.
ВеіЬгегзІеіп МагзсЬаН, Ріога іаигісо-саисазіса, І—III, 1808— 1819.
В о і з з і е г Е., Ріога огіепіаііз, І, Зиррі., 1867.
В г а и п А., Уег^ІеісЬепде ипіегзисЬип£ йЬег діє Огдпип& дег ЗсЬио-реп ап бел Таппепгарїеп, 1830.
Випікіехуісг К-, Ьез теїегез (Ьагіх роїопіса КасіЬ.) іез Из еі Іез Ьеігез сіапз 1е дізігісі де Куріп. ОсЬгапа Рггугоду, 10, 1930.
Викохуіескі Н. і Рагсгехузкі А., Лаіохусе роїзкіе. Рагтас.’ Роїзка, К. IX, № 5, 1953.
Вйз£еп М. ипд МйпсЬ Е., Ваи ипд ЬеЬеп ипзегег АУаІдЬаите, 3. АиП., 1927.
С а г г і е г е, Тгаііе Оепегаї дез СопИегез, Рагіз, І, 1867.
С Ь г і з і, Веіігаяе гиг кеппіпізз еигораізсЬеп Ріпиз-Агіеп Уоп д. СЬгізі Ріога, 1864, N 10, Ке£ЄпзЬиг£, 1864.
Сііпіоп-Вакег, ПІизігаііопз о( СопИегз, V. І, III, 1909.
С о и 1 і е г д. апд СЬатЬегІаіп С., МогрЬоІо^у оі (Зутпозрегтз, 1910.
Ое Сапдоііе, Ргодготиз зузіетаііз паіигаїіз ге^пі уе^еіаЬіІіз, 1868.
Оотіп К., Сіутпозрегтае, РгаЬа, 1938.
Еп^еїтапп О., АЬіеііпае. Воіапу ої СаІіГогпіа, уо!4 2, 1879..
ЕпдІісЬег Зі., Зупорзіз СопИегагит, Зап&а11і, 1847.
Ріога Роїзка, І, Кгакоху, 1919.
Сі о г д о п, ТЬе Ріпеіит, 1875.
Не£і О., Ріога уоп Міііеі-Еигора, Вапд І, МйпсЬеп, 1906.
Непскеї а НосЬзіеііег, Зупорзіз СопИегагит, 1865.
Н і 11, ТЬе ВгііізЬ НегЬаІ, 1756.
Ледііпзкі АУ., Модггеху роїзкі (Ьагіх роїопіса), 1932.
Кііка д., Зітап К., Моуак Р., К а хук а В., ЛеЬІсаіе, РгаЬа, 1953,
КосЬ С., Вепдго1о£іе, 1875.
ЬедеЬоиг С., Ріога Коззіса, І—ІУ, 1841—1853.
Раї! аз Р., Ріога Коззіса, 1, 2, 1784—1788.
Рагіаіоге іп ВС, Ргодготиз, XVI, 2, 1868.
КасіЬогзкі М., КИка зіоху о тодггехуіи ху Оіізсе, Козтоз, 1890
Рахуіохузкі В.. Ріога Таіг, І, 1956.
Козііпу Роїзкіе, 1953.
З Ь а ху Сі. К., ТЬе Сіепиз Ріпиз. РиЬІ. Агпоїд АгЬогеіит, 5, 1914.
Зокоіохузкі М., Модггеху роїзкі. Ратіеіпік XV Хіагди Іекагху і рггуг. хує Ьхуохуіє, 1937.
З г о д о п А., Модггеху роїзкі ху Мапіахуіе ху Сог&апасЬ. ОсЬгапа рггугоду, XVII, 1927..
Зіеуеп СН., Ве РіпіЬиз (аигісо-саисазісіз. Виїї. де 1а Зос. дез Иаіи-гаї. де Мозк., XI, 1838.
• Згаїег АУ., Рггусгупек до гпаіотозсі тодггехуі еигуг]'аіускісЬ ге згсге^діпет ихуг^І^дпіепіет тодггехуіа ху Роїзсе, Козтоз, XXXVIII, 1913.
З г а І е г АУ., ЬІіесо о гогтіезгсгепіи &ео£га(ісгпет зхуіегка ху Роїзсе, «Зуіуа», 1921.
АУ и 1 ї Е., Уе&еіаііопзЬі1дег д Кгіт. Негаиз£е&. у. Кагзіеп и. ЗсЬепск КеісЬе, 17, Н. І, 1926.
ЗМІСТ
Вступ.................................................................   З
Відділ Голонасінні — Сутпозрегтае ...	............... 8
Клас Хвойні — Сопіїегае...........................................   8
Родина Тисові — Тахасеае Ілпсії..................................  8
Рід Тис — Тахиз Ь.............................................. 8
Т. ягідний, або європейський — Т. Ьассаіа Ь.	10
Родина Соснові — Ріпасеае Ілпсії..................................16
Рід Смерека — АЬіе'з Т о и г п. еі М і 11......................17
С. біла, або гребінчаста — А. аІЬа М і 11.................. 18
Рід Ялина — Ріоеа В і е і г....................................22
Я. європейська, або звичайна — Р. аЬіез (Ь.) Кагзіеп. 22
Я. гірська — Р. топіапа 8скнг. .	.	.	.	27
Рід Модрина — Ьагіх М і 11.................................... 32
М. європейська — Ь. сіесиіиа М і 11.........................33
М. польська — А. роїопіса К а с і Ь. ех 8 Ь а 1 е г. .	.	35
Рід Сосна — Ріпиз (Тонго.) Ь...................................41
С. кедрова європейська — Р. сетЬга Ь........................42
С. Палласова — Р. Раїїазіапа Е а тЬ.........................46
С. Станкевича — Р. 8іапкерісхі (8нк.) Роті о. .	56
С. звичайна — Р. зіірєзігіз Ь. з. зіг.......................73
С. Зерова — Р. Хегооіі К о о б г. зр. поуа..................77
С. крейдова — Р. сгеіасеа Каїепісгепко	.	78
С. Фоміна — Р. Ротіпіі Копдг................................81
С. носата — Р. гозіеііаіа К о п сі г. зр. поуа .	.	. • .	85
С. жереп — Р. тидіїиз 8 с о р...............................89
Порядок Кипарисоподібні — Снргеззаіез (N6 £ег.) К о п б г. 93
Родина Ялівцеві — Лнпірегасеае (РіІ£.) К о о сі г.................93
Рід Яловець — Іипірегиз Ь......................................94
Я. звичайний — 7. соттипіз Ь................................94
Я. сибірський — 7. зіЬігіса В н г & з сі....................97
Я. низькорослий — А сіергезза 8ієу..........................98
Я. Клокова — /. Кіокооіі Копсіг. зр. о.....................100
Я. червоний — А Охусеіїгиз Ь...............................104
Рід Сабінус — ЗаЬіпиз (8раск) Копсіг..........................106
С.	козачий	—	5.	заЬіпа	Ь.................................107
С. вонючий — 5. їоеіісііззіта XV і 11 сі...................108
С.	високий	—	5.	ехсеїза	МВ...............................111
-Література............................................................114