Міністерство аграрної політики України Львівський державний аграрний університет
Павло Казьмір, Любомир Казьмір
ЗЕМЛЕВПОРЯДНЕ ПРОЕКТУВАННЯ
ОРГАНІЗАЦІЯ УГІДЬ І СІВОЗМІН ТА ВПОРЯДКУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ СІВОЗМІН
Курс лекцій
Львів 2007
ББК 65.9 / 2 / 32 - 511.3я7
К -14
УДК 332.154:631.4 (042.3)
Автори:
П.Г.Казьмір, Л.П.Казьмір
Рецензенти:
М.Г. Ступень, д. е. н., професор, (Львівський державний аграрний університет)
Б.І. Пархупь, к. е. н„ ( ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою )
Рекомендовано до друку вченою радою Львівського державного аграрного університету
Протокол № 8 від 12 липня 2006р.
К - 14 Казьмір П.Г., Казьмір Л.П. Землевпорядне проектування: Організація угідь і сівозмін та впорядкування території сівозмін: Курс лекцій. - Львів: ЛДАУ, 2007. - 97 с.
Курс лекцій підготовлений відповідно до програми навчальної дисципліни „Землевпорядне проектування”, затвердженої департаментом кадрової політики, аграрної освіти та науки Міністерства аграрної політики України 17.06.2004р. У ньому висвітлені основні положення з організації угідь і сівозмін і впорядкування території сівозмін.
Для студентів вищих навчальних закладів ІП-ІУ рівнів акредитації спеціальності 7.07.0904 „Землевпорядкування та кадастр”, а також для студентів вищих навчальних закладів І і II рівнів акредитації спеціальності 7.070900 „Землевпорядкування”.
ББК65.9 / 2 / 32 - 511.3я7
© Казьмір П.Г., Казьмір Л.П., 2007 © Львівський державний аграрний університет, 2007
Зміст
Вступ	4
1.	Земельні ресурси України та їх природно-ландшафтна 6 характеристика.
1.1.	Земельні ресурси У країни	6
1.2.	Природні зони України та їх характеристика	7
2.	Організація угідь	15
2.1.	Завдання та зміст організації угідь	15
2.2.	Проектування складу та співвідношення угідь	20
2.2.1.	Трансформація та поліпшення земель	22
2.2.2.	Еколого-економічне обґрунтування заходів з трансформації та поліпшення земель	24
2.2.3.	Розміщення сільськогосподарських угідь	25
2.3.	Проектування використання сільськогосподарських угідь	26
2.3.1.	Проектування використання ріллі	26
2.3.2.	Проектування використання кормових угідь	29
3.	Організація системи сівозмін	34
3.1.	Сівозміна як невід’ємна ланка науково організованої системи 34 землеробства
3.2.	Визначення типу й кількості сівозмін	40
4.	Економічне обґрунтування системи сівозмін	48
5.	Організація системи динамічних сівозмін	53
5.1	Динамічна сівозміна: поняття і суть	53
5.2	Методика організації системи динамічних сівозмін	56
5.3	Технологія ведення динамічних сівозмін	61
6.	Упорядкування території сівозмін	65
6.1.	Завдання та зміст впорядкування території сівозмін	65
6.2.	Проектування полів сівозмін	67
6.3.	Розміщення польових доріг	76
6.4.	Розміщення полезахисних лісових смуг	79
6.5.	Розмчіщення лінійних протиерозійних гідротехнічних споруд 83
6.6.	Розміщення польових станів і джерел польового 85
водопостачання
6.7.	Аналіз і оцінка варіантів проекту впорядкування території 87
СІВОЗМІН
7.	Комплексне обґрунтування проектів землевпорядкування 90 сільськогосподарських підприємств
Бібліографічний список	96
ВСТУП
Курс „Землевпорядне проектування” займає особливе місце в навчальному плані і в усій підготовці спеціалістів із землеустрою. Він складає основу професійної освіти із спеціальності 7.070900 -землевпорядкування та кадастр.
Землевпорядне проектування як навчальна дисципліна вивчає теоретичні основи і практичні методи організації використання земель в окремих господарствах, у сільському господарстві та народному господарстві загалом. Воно стає більш багатогранним, розширюється і ускладнюється змістом проектних розробок. Поряд із завданням збільшення виходу продукції, важливого значення набувають питання охорони земель, ландшафтної основи організації вгідь, поліпшення екологічних умов.
Кожен землевпорядник, який хоче успішно складати якісні проекти, повинен комплексно бачити територію, вміти оцінити її стан, тенденції розвитку, спрямовувати її формування на шлях удосконалення і на цій основі розв’язувати конкретні задачі організації раціонального використання і впорядкування земель.
Отже, курс „Землевпорядне проектування” вчить, як раціонально використовувати землю, як упорядковувати територію з її неповторними особливостями в кожному господарстві, як у процесі використання захистити землю від несприятливого впливу різних природних чинників та нерозумної господарської діяльності, як одержати із землі більше продукції, не виснажуючи її продуктивної сили, при економії затрат засобів і праці.
Для того щоб успішно складати якісні проекти впорядкування та подальшого використання земель сільськогосподарського призначення, необхідно вміти комплексно оцінювати результати запропонованих організаційно-господарських заходів, спрямованих на формування високопродуктивних екологічно стійких агроландшафтів і, зокрема, на створення сприятливих просторових передумов не лише для вирощування
4
високих урожаїв сільськогосподарських культур при мінімальних матеріально-фінансових і трудових затратах, а й для забезпечення надійного захисту вгідь та прилеглих територій від деградаційних процесів (ерозії, дефляції, забруднення тощо).
На жаль, сьогодні, в умовах проведення в Україні земельної реформи, питанням, що стосуються організації угідь й упорядкування території сівозмін, у землевпорядній практиці приділяється недостатня увага.
5
ТЕМА 1. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ ТА ЇХ ПРИРОДНО -ЛАНДШАФТНА ХАРАКТЕРИСТИКА
1.1. Земельні ресурси України
1.2. Природні зони України та їх характеристика
1.1.	Земельні ресурси України
Україна займас територію площею 60,3 млн. га, з них продуктивних земель - 42,5 млн. га, або 70,4% від загальної площі. Ці дані свідчать про високу сільськогосподарську освоєність території. У більшості країн Європи цей показник сягає 50-60%, у США - 45,8%, а в Канаді - 6,7%. У структурі ґрунтового покриву 56% займають чорноземи. У результаті інтенсифікації виробництва розораність земель в Україні досягла 81,1%, а в окремих областях - 90%, понад 30% руйнується ерозією.
Згідно із Земельним кодексом України вся земля належать до єдиного державного земельного фонду, який використовується для різних цілей, виходячи із соціальних та господарських потреб України, і має таку структуру, % (станом на 1.01.2005 р.):
1.	Сільськогосподарські землі — 35,0
2.	Забудовані землі — 29,5
3.	Заклади, установи, організації - 1,3
4.	Промислові підприємства, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення — 3,0
5.	Землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення - 0,7
6.	Лісогосподарські підприємства - 14,1
7.	Водоохоронні підприємства — 0,7
8.	Спільні підприємства, міжнародні об’єднання — 0,1
9.	Землі запасу - 15,6
б
Виділені категорії земель є основою для встановлення правового режиму землекористування, а також у загальних рисах відображають характер використання відповідних територій земельного фонду України.
1.2.	Природні зони України та їх характеристика
Територія України різноманітна в природно-ландшафтному аспекті. Відомо, що поверхня Землі є цілісною глобальною системою, складові частини (природні компоненти) якої - геологічна будова, рельєф, клімат, води, рослинність, ґрунти, тваринний світ - перебувають у тісних закономірних зв’язках, утворюючи нову природну якість - географічну оболонку Землі. Серед незліченної кількості природних систем на суші виділяють природно-територіальні комплекси - ландшафти, які утворюють взаємопов’язану єдність.
Життя і свідома діяльність людини відбуваються в умовах тих чи інших ландшафтів. Господарський вплив на природу — це вплив її на ландшафти. При цьому, впливаючи на один або два компоненти ландшафту, людина, звичайно, сама того не усвідомлюючи, впливає на весь ландшафт у цілому, змінюючи його структуру та функціонування. Так на зміну природному ландшафту приходить антропогенний (рукотворний).
Ландшафт — поняття географічне, і під цим терміном слід розуміти ділянки суші, в межах яких усі взаємопов’язані природні компоненти (гірські породи, рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ) утворюють взаємозумовлену єдність. Відповідно до фізико-географічного районування територія України входить у три фізико-географічні зони: Східноєвропейську рівнину, включаючи зону змішаних лісів; Лісостеп і Степ; Українські Карпахи та Гірський Крим. Перелічені зони, а також Карпати та Гірський Крим називають природними регіонами (природними зонами). Агрогрунтове районування території України передбачає поділ
7
Степу на дві самостійні зони, виділення п’яти зон в Українських Карпатах іа п’яти зон Гірського Криму.
Крім згаданих, у літературі і на практиці прийнято й інші принципи поділу території країни (за спеціалізацією народного господарства в цілому, виробничою спеціалізацією сільського господарства, за природними та економічними умовами тощо).
За сукупністю різних фізико-географічних та економічних умов земельний фонд України в системі земельного кадастру поділяється на сім зон.
Полісся охоплює північні райони Волинської, Рівненської, Львівської, Житомирської, Київської, Чернігівської й Сумської областей.
Лісостеп об’єднує південні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської областей; східні райони Івано-Франківської і Чернівецької областей; центральні райони Львівської області. Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку, Черкаську і Полтавську області; північні райони Кіровоградської й Харківської областей.
У зону Середнього і Центрального Степу входять південні райони Харківської та Кіровоградської областей, Луганська, Донецька та Дніпропетровська області, центральні райони Одеської, північні райони Миколаївської, Херсонської й Запорізької областей.
Південний Степ включає південні райони Одеської, Миколаївської, Херсонської й Запорізької областей, а також північну, передгірну частини Кримської області.
Гірські райони Криму охоплюють південну частину Кримської області.
Гірські й передгірні райони Карпат охоплюють західну частину Львівської, Івано-Франківської й Чернівецької областей, а також північно-східну частину Закарпатської області.
Низинна зона Карпат включає південно-західні райони Закарпатської області.
8
Зональні особливості в рельєфі, кліматі, гідрології, ґрунтах зумовили особливості як у територіальному розподілі земель, так і в структурі земельного фонду (табл.1). Тут в графу „Площа ріллі” к' включено 5,9 тис. га перелогів; до „Інших угідь” хх/ віднесено болота, землі під водою, будівлями, дорогами, а також піски, яри, порушені та інші невикористані землі. Характеризуючи виділені зони, слід зазначити, що Полісся займає майже 20% території України, характеризується рівнинним рельєфом, позитивним балансом вологи. У зоні багато широких заболочених долин річок. За рік тут випадає 600-700 мм опадів, переважно в теплий період року. Ґрунтовий покрив представлений складними комплексами, яким властиві високий ступінь диференціації ґрунтових відмін, дрібноконтурність і контрастність. Найбільш розповсюджені дерново-слабопідзолисті й дерново-середньопідзолисті ґрунти, з незначним вмістом гумусу, в основному піщані й супіщані за механічним складом. Значні площі займають лугові й дернові ґрунти, торф’яники й торфоболотні. Полісся характеризується досить низькою питомою вагою земель, залучених до сільськогосподарського обробітку, тут висока питома вага лісів і кормових угідь. Оскільки ліси розкидані по території сільськогосподарських угідь, тут спостерігається найбільша контурність (мозаїчність) території.
Лісостеп — найбільша зона країни. Вона простягається із заходу на схід на 1100 км, характеризується переважно рівнинним рельєфом, місцями доволі розчленованим гідрографічною мережею, різноманітними агрокліматичними умовами, складним ґрунтовим покривом, тут різноманітний температурний режим. Так, із заходу на схід зменшуються тривалість безморозного періоду й кількість опадів. Якщо в західній частині Лісостепу за рік випадає 500-600 мм, то в східній - 350-400 мм опадів. Ґрунтовий покрив представлений 160 ґрунтовими відмінами. Основними ґрунтами тут є чорноземи типові опідзолені, деградовані й галогенні (солонцюваті й солончакові). У Лісостепу досить сприятливі
9
Таблиця 1
Розподіл земельного фонду України за зонами, тис.га
Зона	Загальна площа	У тому числі						
		сільськогосподарські вгіддя					ЛІСОВІ площі й деревно-чагарникові насадження	ІНШІ* угіддя
		всього	3 них					
			рілля*7	багаторічні насадження	сіножаті	пасовища		
Полісся	11762,2	6413,2	4443,7	93,4	1010,2	865,9	3978,4	1370,6
% до площі України	19,5	15,1	12,9	8,2	46,1	18,0	39,8	17,4
%до площі зони	100,0	54,6	37,8	0,8	8,6	7,4	33,8	11,6
Лісостеп	20110,2	15288,2	13247,9	342,6	742,8	954,9	2561,1	2260,9
% до площі України	33,3	36,0	38,6	29,9	33,9	19,8	25,6	28,8
% до площі зони	100,0	76,0	65,9	1,7	3,7	4,7	12,7	11,3
Північний і Центральний Степ	16111,1	12964,5	10779,0	276,2	154,4	1754,9	1122,2	2024,4
% до площі України	26,7	30,4	31,4	24,1	7,1	36,4	11,2	25,8
% до площі зони	100,0	80,5	66,9	1.7	1,0	10,9	6.9	12,6
Південний Степ	8259,7	6164,4	5045,7	291,9	31,4	795,4	303,5	1791,8
% до площі України	13,7	14,5	14,7	25,5	1,4	16,5	3,0	22,8
% до площі зони	100,0	74,6	61,1	3,5	0,4	9,6	3,7	21,7
Гірські райони Криму	789,9	366,0	171,7	78,4	3,1	112,8	284,4	139,5
% до площі України	1,3	0,9	0,5	6,8	0.1	2,3	2,8	1,8
% до площі зони	100,0	46,3	21,7	9,9	0,4	14,3	26.0	17,7
Гірські і передгірні райони Карпат	2994,6	1090,5	522,9	39,2	233,6	294,8	1679,3	224,8
% до площі України	5,0	2,6	1,5	3,4	10.7	6,1	16,8	2,9
% до площі зони	100,0	36,4	17,5	1,3	9,8	9.8	56,1	7,5
Низинна зона Карпат	327,3	208,0	128,1	23,7	14,9	41,3	77,1	42,2
% до площі України	0,5	0,5	0,4	2,1	0,7	0,9	0,8	0,5
% до площі зони	100,0	63,5	39,1	7,2	4,6 і	12,6	23,6	12.9
Україна	60355,0	42494,8	34339,0	1145,4	2190,4 |	4820,0 1	10006,0	1	7854,2 1
кліматичні умови для ведення сільського господарства, що підтверджується даними табл. 1. Тут розораність сягає 66%, а сільськогосподарська освоєність — 76%, що призвело до досить високої еродованості.
Північний й Центральний Степ має рівнинний, розчленований рельєф, характеризується недостатньою кількістю опадів (350-475мм), великим випаровуванням. Ґрунтовий покрив представлений чорноземними й дерновими ґрунтами. У цій зоні найбільша освоєність земель (80,5%) та висока розораність (67%), дуже мало природних сіножатей (1%), незначна лісистість, проте досить багато низькопродуктивних пасовищ. Тут зосереджено майже 25% багаторічних насаджень України.
Південний Степ займає 13,7% території і представлений рівниною з численними пониженнями (подами). Клімат зони — засушливий. Середньорічна кількість опадів - 300-420 мм. Ґрунтовий покрив - чорноземи південні й каштанові ґрунти. Сільськогосподарські угіддя займають майже 75%, а рілля — 60% території зони. Тут зосереджено 25% багаторічних насаджень України. У Південному Степу - найнижча в країні лісистість. Тут найменше природних кормових угідь, низька їх продуктивність.
Гірські райони Криму займають тільки 1,3% території, тут невисоке сільськогосподарське освоєння земель (46,3%) і низька розораність (21,7%), проте найбільша питома вага багаторічних насаджень (9,9%) у структурі земельних угідь, чому сприяють кліматичні умови, інтенсивна сонячна радіація, достатня кількість атмосферних опадів - 500-600 мм, буроземні й коричневі грунти. Тут досить висока питома вага лісів (36% від площі усіх земель).
Гірські й передгірні райони Карпат - доволі складний регіон, що характеризується ще й вертикальною зональністю ґрунтового покриву й кліматичних умов, надмірним зволоженням. Середньорічна кількість опадів ~ 700-800 мм у передгір’ї, до 1300-1500мм у горах. Основними грунтами тут є буроземи, підзолисто-буроземні й бурувато-підзолисті поверхнево-оглеєні
її
ірунти. У цій зоні найбільше лісів (56,1% території), найнижча сільськогосподарська освоєність (36,4%), а розораність сягає лише 17,5%. Ділянки ріллі невеликі, розміщені серед інших угідь. Тут найвища питома вага природних кормових угідь.
Низинна зона Карпат (Закарпатська низовина) є найменшою серед зон займає всього 0,5% території України, характеризується низинним рельєфом. Середньорічна кількість опадів — 620-700 мм, дерново-глейові грунти, зустрічаються дерново-підзолисті й дерново-опідзолені. Майже 67% земель залучено в сільськогосподарський обіг, а 40% - розорано. Значну частину території (23,6%) займають лісові й деревно-чагарникові насадження, 17% -кормові угіддя, 7,2% — багаторічні насадження. Характеристика земельного фонду України подана в табл. 1. З наведеної характеристики видно, що кожна зона має свої особливості у використанні земель, зумовлені природними умовами. Розподіл земель у розрізі адміністративних областей відображено в табл. 2.
Контрольні питання
1.	Структура земельного фонду України.
2.	Природні зони України та їх розташування.
3.	Коротка характеристика Полісся.
4.	Коротка характеристика Лісостепу.
5.	Коротка характеристика Північного Степу.
6.	Коротка характеристика Степу.
12
Таблиця 2
Розподіл території України між областями (станом на 1.01.2005 р.), тис. га
Адміністративна, одиниця	Загальна плоша		Земельна площа с.- г. підпр.		Площа с.-г. угідь		У тому числі			
							рілля		сін. і пасов.	
	тис.га	% ДО суми	тис. га	% до заг. суми	тис.га	% до заг. суми	тис.га	% ДО площі с.-г. угідь	тис. га	% до площі с.-г. угідь
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Автономна Республіка Крим	2608,1	4,3	1860.0	71,3	1802,0	69,1	1261.0	70,0	444,9	24,7
Області: Вінницька	2649,2	4,4	2068,3	78,1	2017,8	76,2	1730,0	85,7	238,0	і 11,8
Волинська	2014,4	з,з	1087,5	54,0	1054,7	52,4	674,0	63,9	369,3	35,0
Дніпропетровська	3192,3	5,3	2582,4	80,9	2512,5	78,7	2123,5	84,5	334,0	13,3
Донецька	2651,7	4,4	2097,6	79,1	2047,0	77,2	1655,4	80,9	331,9	16,2
Житомирська	2982,7	4,9	1655,6	55,5	1580,7	53,0	1084,3	68,6	349,2	22,1
Закарпатська	1275,3	2,1	473,9	37,2	455,9	35,7	200,6	44,0	228,1	50,0
Запорізька	2718,3	4,5	2305,0	84,8	2248,4	82,7	1905,1	84,7	303,2	13,5
Івано-Франківська	1392,7	2,3	648,0	46,5	633,7	45,5	379,2	59,8	213,7	33,7
Київська	2812,1	4,7	1806,2	64,2	1675,9	59,6	1369,7	81,7	251,8	15,0
Продовження табл. 2
1	2	3	4	5	6	7	8	9~	10	11
Кіровоградська	2458,8	4,1	2091,3	85,0	2041,6	83,0	1764,1	86,4	251,0	12,3
Луганська	2668,3	4,4	1962,4	73,5	1915,7	71,8	1321,0	69,0	545,8	28,5
Львівська	2183,1	3,6	1299,4	59,5	1270,2	58,2	799,1	62,9	447,4	35,2
Миколаївська	2458,5	4,1	2060,2	83,8	2010,7	81,8	1696,3	84,4	274,4	13,6
Одеська	3331,3	5,5	2663,6	80,0	2595,1	77,9	2070,3	79,8	407,1	15,7
Полтавська	2875,0	4,8	2239,9	77,9	2182,2	75,9	1760,0	80,6	347,0	15,9
Рівненська	2005’, 1	з,з	969,4	48,3	937,1	46,7	647,5	69,1	264,1	28,2
Сумська	2383,2	3,9	1746,2	73,3	1705,2	71,6	1236,5	72,5	444,1	26,0
Тернопільська	1382,4	2,3	1079,1	78,0	1053,7	76,2	846,7	80,4	172,8	16,4
Харківська	3141,8	5,2	2480,6	78,9	2419,9	77,0	1928,6	79,7	428,0	17,7
Херсонська	2846,1	4,7	2033,8	71,4	1970,5	69,2	1778,4	90,2	164,9	8,4
Хмельницька	2062,9	3,4	1606,4	77,9	1570,1	76,1	1254,2	79,9	273,0	17,4
Черкаська	2091,6	3,5	1491,0	71,3	1454,8	69,6	1273,6	87,5	145,5	10,0
Чернівецька	809,6	1,3	484,3	59,8	472,9	58,4	338,1	71,5	108,9	23,0
Чернігівська	3190,3	5,3	2159,7	67,7	2103,4	65,9	1372,8	65,3	624,1	29,7
Разом в Україні	60184,8	100	42951,8	-	41731,7	-	32470,0	-	7962,2	
% до суми	100,00	*	71,4	-	69,3	-	77,8 		1	19,1	
ТЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЯ УГІДЬ
2.1.	Завдання та зміст організації угідь
2.2.	Проектування складу та співвідношення угідь
2.3.	Проектування використання сільськогосподарських угідь
2.1.	Завдання та зміст організації угідь
Під земельними угіддями розуміють землі, які систематично використовуються для конкретних господарських цілей і відрізняються за природно-історичними ознаками.
Сільськогосподарські угіддя - це земельні угіддя, які систематично використовуються для отримання сільськогосподарської продукції. До сільськогосподарських угідь належать рілля, багаторічні плодово-ягідні насадження, перелоги, сіножаті та пасовища.
Ріллею називаються землі, які систематично використовуються для вирощування сільськогосподарських культур, у тому числі пари.
Багаторічні плодово-ягідні насадження - це ділянки, які зайняті культурними деревними, чагарниковими та трав’янистими багаторічними насадженнями, що здатні давати плодово-ягідну, лікарську або технічну продукцію. До них належать сади, виноградники, ягідники, тутові насадження.
Перелогами називають землі, які використовувалися під ріллю, більше як один рік не зайняті посівами сільськогосподарських культур і не підготовлені під пар.
Сіножатями називають землі, які систематично використовуються переважно для сінокосіння. За умовами зволоження вони бувають заливні, суходільні та заболочені.
Пасовища - землі, вкриті трав’янистою рослинністю, які систематично використовуються переважно для випасання худоби. Вони бувають заливними, суходільними та заболоченими.
15
Крім сільськогосподарських угідь, виділяють несільськогосподарські які умовно можна поділити на дві групи:
-	до першої входять угіддя, які тією чи іншою мірою можуть слугувати резервом для розширення сільськогосподарських угідь: чагарники, болота, засолені землі, яружно-балкові комплекси, піски тощо;
-	до другої входять землі, зайняті будівлями, спорудами, захисними лісонасадженнями, під водою, вкриті лісом, під дорогами тощо, тобто угіддя, які вибули на тривалий час або назавжди із сільськогосподарського обігу.
Структура земельних та сільськогосподарських угідь, у розрізі областей, як видно з табл. 2, різко відрізняється між собою, що зумовлено природними умовами. Проте існуючий склад угідь не завжди оптимальний і відповідає вимогам раціонального природокористування.
Завдання організації угідь полягає в обґрунтуванні такого рівня використання землі як головного засобу виробництва в сільському господарстві, за якого будуть створені сприятливі умови для раціонального природокористування, у тому числі й оптимального співвідношення угідь з метою розширеного способу виробництва.
Сінокоси використовуються в системі сінокосозмін. Вони поділяються на сінокоси культурні, поліпшені та природні. На кормових угіддях зі сприятливим водним режимом застосовується система лукопасовищної сівозміни, в якій передбачається дво-трирічний польовий період.
Система використання угідь обґрунтовується в проекті внутрігосподарського землевпорядкування і після його реалізації набуває реального територіального розміщення.
Отже, організація угідь - це процес розробки проектного рішення ЩОДО ВДОСКОПаЛЄІІІІЯ СИСТСМИ ВИКОрИСТіїННЯ ЗСМСЛЬ 3 урахуВЗННЯМ ВйМмі раціонального природокористування та оптимального їх співвідношення, які забезпечують повне їх використання.
Змістом організації угідь є:
іб
-	визначення складу і структури сільськогосподарських угідь;
-	проектування систем використання сільськогосподарських угідь;
-	проектування заходів щодо освоєння, поліпшення та охорони земель.
При вирішенні питань організації угідь враховується просторовий чинник, який характеризується такими поняттями, як розмір ділянки, його геометрична форма, конфігурація меж, розміщення відносно рельєфу місцевості, ґрунтів та інших елементів проекту, з якими запроектована ділянка має виробничі, транспортні зв’язки. Тому вирішення питань використання та просторового розміщення угідь не можна розривати, оскільки вони взаємопов’язані.
Організацію угідь можна подати у вигляді такої логічної схеми: аналіз існуючого стану — розробка проектних пропозицій щодо встановлення складу та співвідношення угідь з урахуванням вимог раціонального природокористування, збереження та підвищення родючості ґрунтів, підтримання та поліпшення здорових екологічних умов, підтримка та розвиток різноманітного, стійкого (не деградуючого) привабливого ландшафту на території господарства. Адже завдання землевпорядкування -це не лише створення оптимальної структури для сільськогосподарського виробництва, але й культурних ландшафтів, бо культурний ландшафт мусить відповідати технічним вимогам сільськогосподарського виробництва і слугувати місцем для відпочинку трудівників полів, милувати око своїм зовнішнім виглядом.
Оскільки територія, залучена в сільськогосподарський обіг, сприяє навантаженню сільськогосподарського використання, то вона повинна містити відповідну площу природних територій для підтримки екологічно стабільної рівноваги в природі та відтворення природних ресурсів. Площа компенсаційних ділянок, за підрахунками деяких вчених |2], становить 5% корисної площі сільськогосподарських угідь.
17
На наш погляд, усі елементи древньої гідрографічної мережі - днища балок, лощин і суходолів незначної ширини (до 100 м) - доцільно використовувати під постійним травостоєм (сіножаті). Якщо вони зараз розорюються, то слід провести залуження, щоб досягти рівноваги між полем, лугом і лісом.
Для захисту земель від ерозії крутосхили (крутіше 7°) повинні бути вилучені з інтенсивного обробітку й законсервовані. Дуже важливо, аналізуючи існуючий стан використання земель, вивчити наявність, розміщення і використання низькопродуктивних, порушених ерозією земель. Ці масиви, а також загаслі яри повинні бути заліснені, чим створюватимуться умови для раціонального використання земель на території сільської ради.
При організації угідь слід переглянути їх існуючу структуру, оскільки вона не завжди задовольняє вимоги охорони природи. Крім того, повинні вирішуватися питання розміщення об’єктів інфраструктури, які забезпечуватимуть виробництво, бо від правильного їх обґрунтування на етапі організації угідь залежатиме подальше успішне їх використання та функціонування.
Щоб досягти збалансованості в агроландшафті, необхідно враховувати науково обґрунтовані пропозиції щодо його формування. Повинні виконуватися такі вимоги:
1)	врахування природних та інших умов середовища (аналітична оцінка ландшафту);
2)	оцінка сучасного та майбутнього стану території (діагностика ландшафту);
3)	окреслення заходів, спрямованих на оптимальну організацію території (санацію, тобто оздоровлення, ландшафту).
У процесі проектних розробок із землевпорядкування доцільно дотримуватись такого порядку при розв’язанні цієї задачі:
1)	врахування та оцінка елементів існуючих ландшафтів. При цьому
18
слід дотримуватися такого поділу елементів ландшафту за їх значущістю:
а)	елементи ландшафту, що підлягають обов'язковому збереженню;
б)	елементи ландшафту, збереження яких бажане;
в)	неістотні елементи ландшафту;
2)	виділення елементів ландшафту, які варто враховувати у подальшому землевпорядкуванні та не пошкоджувати їх в процесі робіт у майбутньому;
3)	перевірка запроектованих змін (розширення доріг, водойм, дренаж, планування території, впорядкування території) та їх післядії на структуру ландшафтів і рівновагу в природі (перевірка на сумісність);
4)	розробка пропозицій щодо унеможливлений шкідливих наслідків від втручання в структуру ландшафту;
5)	визначення заходів, які компенсують вимушені втручання в структуру ландшафту під час землевпорядкування;
6)	визначення заходів щодо формування ландшафту з метою поліпшення його естетичного вигляду та можливості використання як місця відпочинку.
Проблемним у формуванні здорових агроландшафтів є створення максимального екологічного розмаїття на інтенсивно використовуваній сільськогосподарській території, яке б забезпечило її достатню економічну стабільність. При цьому повинна вестися мова про створення структури ландшафту, про заходи, спрямовані на збереження ґрунту та поліпшення мікроклімату, підвищення родючості сільськогосподарських земель тя збереження місць проживання диких тварин. Здоровий агроландшафт - це науково обґрунтований, добре збалансований сільськогосподарський ландшафт, що вписаний в екологічно однорідне середовище, відповідає всім
19
екологічним вимогам його експлуатації. У ньому немає тієї гігантоманії, ЯКа свого часу створювалася.
Оскільки все перелічене мусить бути вирішено в процесі землевпорядкування, то проект землевпорядкування стає моделлю майбутнього ландшафту, в якому на стадії організації угідь науково обгрунтовується диференційоване використання різних за рельєфом, якістю та розташуванням земель у системі різних угідь та сівозмін, які б забезпечили вирощування культур, що найповніше відповідають агровиробничим властивостям земель і сприяють підвищенню їх родючості.
Забезпечення такого біологічного співвідношення між культурами та середовищем, в якому їх вирощують, є технологічною основою організації всіх галузей рослинництва.
2.2. Проектування складу та співвідношення угідь
Склад і співвідношення угідь у господарстві залежать від природних умов та його спеціалізації.
Проектування складу та співвідношення угідь полягає в тому, щоб встановити доцільний склад сільськогосподарських угідь, їх площу та розміщення на території господарства. Основними характеристиками співвідношення угідь є питома вага сільськогосподарських угідь в структурі земель господарства, питома вага ріллі у структурі сільськогосподарських угідь. Аналіз земель України за цими ознаками (див. табл. 2) показує, що сільськогосподарські угіддя займають 86,8% у структурі земель сільськогосподарських підприємств, а рілля - 81,2% у структурі сільськогосподарських угідь. Окремі області України мають деякі відхилення (див. табл.2).
Тому в процесі внутрігосподарського землевпорядкування слід вивчити існуючий склад і намітити план удосконалення цієї структури. Проектування складу та співвідношення угідь передбачає вирішення таких
20
питань:
-	аналіз і оцінка фактичного складу та співвідношення угідь у господарстві;
-	виявлення можливого розширення продуктивних земель за рахунок освоєння ділянок несільськогосподарських угідь та рекультивації порушених земель;
-	вивчення доцільності закладання плантацій нових або додаткових площ багаторічних плодово-ягідних насаджень, трансформації земель;
-	визначення необхідної площі для закладання захисних лісонасаджень, розширення або нове будівництво агроінженерного обладнання території.
Остаточний склад та співвідношення площі окремих угідь визначаються після проведення детального польового обстеження, при якому використовуються матеріали грунтових, геоботанічних, ерозійного, ландшафтно-екологічного та інших видів попередніх обстежень території господарства. Після глибокого вивчення всіх матеріалів приймається кінцеве рішення щодо використання земель на перспективу. Слід домагатися, щоб усі ділянки землі використовувалися за призначенням з дотриманням законів раціонального природокористування.
Оскільки з ландшафтного погляду територія господарства неоднорідна, то ця неоднорідність повинна враховуватися під час визначення перспективи використання кожної ділянки. Останнім часом у господарствах ведуться роботи щодо реалізації земельної реформи, проводиться роздержавлення та приватизація земель колгоспів і радгоспів, створюються селянські и фермерські господарства. Слід чекати не лише перерозподілу земель, але й зміни їх виробничих функцій, способу використання.
Під час землевпорядкування на сучасному етапі слід максимально
21
зберегти існуючі агроландшафти і сформувати нові при реконструкції території та реалізації земельної реформи.
Зміна виду та площі угідь досягається шляхом трансформації.
2.2.1.	Трансформація та поліпшення земель
Трансформація вгідь - це переведення земель з одного виду в інший, з менш продуктивних у більш продуктивні (пряма трансформація - чагарник у пасовище, хоч можлива й зворотна - рілля під лісосмуги, дороги, пасовище).
З трансформацією угідь тісно пов'язані поліпшення та можлива зміна розташування угідь на території, хоч не завжди поліпшені угіддя можуть трансформуватися. Поліпшення може бути докорінним та поверхневим. Так, при докорінному поліпшенні передбачається заміна травостою: угіддя розорюються, проводиться посів травосумішок, ведеться скошування (спасування) і догляд за ними. Проводячи поверхневе поліпшення, обмежуються підсівом травосумішок, підживленням, нормованим скошуванням (спасуванням) і доглядом.
У теперішніх господарствах склад і співвідношення угідь уже визначені, хоч не завжди з дотриманням правил раціонального природокористування. Тому, плануючи трансформацію, слід насамперед провести детальний аналіз фактичного використання та розміщення угідь на території господарства. Виявлені недоліки мусять бути враховані у складанні плану (обсягу) трансформації. Враховуються також проектні пропозиції, прийняті на рівні допроектних розробок (схем) щодо розміщення об’єктів інженерної інфраструктури загального призначення - доріг, лісосмуг, водозахисних валів, водоскидних споруд, масивів суцільного заліснення, залуження крутосхилів, днищ балок, як елементів древньої гідрографічної мережі, залучення в сільськогосподарський обіг виположених ярів, засипаних промоїн, вирівняних видолинків та виярків.
Попри те, що на теренах Західного регіону немає можливостей для
22
розширення сільськогосподарських угідь, існує потреба в перегляді їх фактичного використання. Серед існуючих вгідь багато площі зайнято господарськими дворами, дорогами тощо, які внаслідок трансформації можуть бути освоєні в сільськогосподарські угіддя. Є потреба досконало вивчити існуючий стан угідь, оскільки значна частина їх еродована або заболочена.
Інтенсифікація використання земель з урахуванням правил раціонального природокористування вимагає часом ліквідації їх роздробленості та поліпшення просторових умов. Тому трансформацію угідь передбачають і тоді, коли треба поліпшити їх розташування: зменшити контурність, ліквідувати вкраплені контури, удосконалити форми ділянок, існуючі їх межі.
Остаточні зміни в складі угідь встановлюють на підставі всебічних розрахунків.
Трансформація показує кількісні зміни, які сталися в складі угідь за проектом. Але вона не дає уяви про якісний їх склад за проектом та заходи, які слід здійснити, щоб досягти запланованого використання, а також кошти, які для цього потрібні. Тому, складаючи проект, необхідно визначити затрати на трансформацію і на поліпшення земель.
Можна виділити два способи впливу на грунт і підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Перший полягає в запровадженні передової (наукової) системи землеробства з урахуванням природних та економічних умов господарства. Другий - у поліпшенні та “переробці” самого грунту.
До першого способу належать доброякісний обробіток земель та своєчасне виконання всіх видів механізованих робіт, внесення добрив, знищення шкідників, правильне розміщення культур у сівозміні, їх чергування з урахуванням якості, механічного складу, крутизни схилів, їх експозиції.
23
Способи, що сприяють поліпшенню грунтового покриву, різні. Серед них - гіпсування солончаків, вапнування кислих грунтів, підбирання каміння, комплекс протиерозійних та протидефляційних заходів.
2.2.2.	Еколого-економічне обгрунтування заходів з трансформації та поліпшення земель
Трансформація та поліпшення земель передбачає використання ділянки за новим призначенням. Для здійснення всіх заходів потрібні кошти, а тому слід дати еколого-економічну оцінку, щоб визначити доцільність витрат. Доцільність витрат характеризується терміном окупності, який розраховується за формулою
Чд
деТ — термін окупності капітальних затрат, років;
К - капітальні затрати, грн.;
Чд - додатковий чистий дохід, грн., який визначається як різниця між фактичним (Чф) та за проектом (Чпр).
У наведеній формулі, яка пропонується типовою методикою, не враховано терміну, протягом якого виконуватимуться меліоративні та інші підготовчі роботи при здійсненні проекту трансформації та поліпшення земель. Враховуючи даний чинник, формула матиме такий вигляд:
Т = —— + 0,5(п + 1), ф-д,
де п - період, протягом якого проводиться підготовка та безпосередньо виконуються роботи, років.
Екологічна ефективність запроектованих заходів залежить від стану ділянки, в якому вона була та в якому буде, тобто від витрат поживних речовин на формування врожаю при фактичному та запроектованому використанні цієї ділянки.
Але природоохоронну (екологічну) функцію землевпорядкування не
24
слід зводити тільки до охорони земель, а суть землевпорядкування - лише до системи заходів щодо раціонального використання та охорони меж земель. Адже вплив на землю - це вплив на живу та неживу природу, яка пов'язана із землею.
2.2.3.	Розміщення сільськогосподарських угідь
Розміщення угідь на території господарства за проектом здійснюється з урахуванням існуючого стану. Змінити розташування того чи іншого угіддя на території - завдання комплексне. Практично в господарствах вже встановився відповідний склад угідь, усі вони розміщені на території, і немає особливої (необгрунтованої) потреби змінювати цей стан. Зараз може ставитися питання про вибір місця під нові масиви плодово-ягідних насаджень, нову організацію угідь у селянських і фермерських господарствах.
Для закладання масивів плодово-ягідних багаторічних насаджень найбільш придатними є схили південної, південно-західної та західної експозицій, які добре обігріваються, де не спостерігається різкого перепаду нічної та денної температур. Для цього найбільш придатні середні частини схилів, крутизна яких для садів - 3-6° і для виноградників - до 18°.
Створюючи сади промислового типу, доцільно використовувати рівнинні ділянки ріллі, що розміщені біля магістральних доріг та водойм.
Велике значення у виборі ділянки під багаторічні насадження мають ґрунти. Вони повинні бути добре дренованими. Глинисті, глеюваті та заболочені ґрунти під сади непридатні. Глибина залягання ґрунтових вод впливає на етан і розвиток садів. Придатними за цією ознакою для закладання насаджень вважають ділянки, на яких ґрунтові води залягають на глибині 1,2-1,5 м - для ягідників, 2-2,5 - для садів і 2,5-3,0 м - для виноградників.
Для зручності механізації виробничих процесів доцільно розміщувати
25
багаторічні насадження в одному компактному масиві правильної геометричної форми.
2.3. Проектування використання сільськогосподарських угідь
Згідно з даними державного земельного кадастру виділяють такі землі щодо придатності для використання в сільському господарстві:
-	придатні під ріллю;
-	придатні переважно під сіножаті;
-	придатні під пасовища, після поліпшення можуть бути використані під інші сільськогосподарські угіддя;
-	придатні під сільськогосподарські угіддя після докорінної меліорації (меліоративний фонд);
-	малопридатні під сільськогосподарські угіддя;
-	непридатні під сільськогосподарські угіддя;
-	порушені землі.
Вирішуючи питання подальшого використання ділянок під те чи інше угіддя, крім ґрунтів і рельєфу, враховують просторові умови: площу, конфігурацію ділянки, розташування ділянок відносно господарських дворів, основних масивів відповідних сільськогосподарських угідь тощо.
2.3.1.	Проектування використання ріллі
Рілля в умовах України є найціннішим сільськогосподарським угіддям і займає найбільшу площу (81,2%). Тому ефективність використання земель дуже залежить від ефективності використання ріллі. Водночас орні землі залежно від різних чинників (родючості, рельєфу, зволоження) не є і не можуть бути однорідними, шо треба враховувати, проектуючи системи їх використання.
Середній бал економічної оцінки земель за окупністю затрат У Західному регіоні становить 54, що на 7 балів нижче середньоукраїнського.
26
Ще більші відхилення в оцінці ріллі спостерігаються в окремих господарствах та окремих масивах. У господарствах, як правило, є землі з високою та низькою родючістю, тому їх використання повинно бути диференційованим. Щодо інтенсивності використання ріллі, можна виділити чотири класи:
1	клас - рілля, придатна для інтенсивного використання, тобто допускає вирощування всіх культур, що культивуються в даній місцевості;
2	клас - рілля, малопридатна для вирощування овочевих і технічних культур за якістю ґрунтів;
З	клас - рілля обмеженого використання, що лімітується крутизною схилів або непридатністю ґрунту на схилах більше 3°;
4	клас - рілля дуже обмеженого використання, коли умови рельєфу не дозволяють вирощувати деякі культури. Це переважно рілля, яка розміщується на схилах більше 5° з малородючими, сильнозмитими ґрунтами.
Критерієм наведеної класифікації є окупність затрат. Ця класифікація може бути покладена в основу проектування сівозмін, оскільки кожному класу повинна відповідати "своя" система використання земель, певний тип сівозмін.
При підготовці до визначення рівня використання земель необхідно встановити:
-	на якій площі ріллі буде застосовуватися зрошення та для яких культур;
-	яка площа ріллі може використовуватися в системі інтенсивних сівозмін з розміщенням у них технічних та інших культур;
-	на якій площі слід застосовувати ґрунтозахисну систему землеробства;
-	яку площу слід виділити для інтенсивного кормовиробництва.
У господарствах Західного регіону зрошення не практикується, але
27
воно поширене в південно-східних областях. Зрошувані землі використовуються під рисові, овочеві сівозміни, зрошують Посіви багаторічних трав, призначені для спасування або сінокосіння. Розмір зрошуваних земель визначається потужністю джерела зрошення, дощувальних (поливних) машин і установок тощо. Для зрошення придатні ділянки з рівнинним рельєфом, які розміщені поблизу водного джерела. Нахил поверхні ділянки, вибраної для зрошення, не повинен перевищувати 0,010-0,020 (0,5-1,0°).
До технічних культур, які вирощуються в Україні, належать льон, цукрові буряки, тютюн, соняшник, конопля тошо. Усі вони ВИМОГЛИВІ до ґрунту, а за умов повернення на те ж поле — вимагають тривалого часу. Для льону він складає 6-7 років, для тютюну - 7-8 років, для цукрових буряків -3-4 роки. Чим більша тривалість цього періоду, тим меншу питому вагу займатимуть ці культури в сівозміні. Площа земель, придатних для вирощування технічних культур, і допустима питома вага їх у структурі посівів обмежують максимально допустиму площу посіву культури в господарстві.
В Україні 30% території пошкоджено водною ерозією. Тому подальше використання таких земель у системі інтенсивних сівозмін строго обмежене. Отже, всі середньо-, сильнозмиті землі та ерозійно небезпечні, які розміщуються на крутих схилах, мусять бути вилучені з інтенсивного використання.
При встановленні системи використання ріллі визначають площі, що непридатні для інтенсивного використання через низьку родючість ґрунтів, незадовільний повітряний режим тощо.
У господарствах з розвинутим тваринництвом і невеликими площами кормових угідь частину ріллі включають у систему культурних зрошуваних або богарних (незрошуваних) пасовищ. їх площа встановлюється розрахунковим шляхом, виходячи з потреби в кормах і проектної
28
продуктивності (врожайності) пасовищ. Враховуючи те, що трави маловимогливі до ґрунту, під пасовиша відводять гірші землі. Для створення пасовищ непридатні піщані ґрунти.
Розподіл ріллі таким чином є попереднім і уточнюється при організації системи сівозмін, а кінцево - при впорядкуванні їх території. Однак попереднє визначення площі ріллі потрібне, оскільки необхідно встановити розподіл площі за інтенсивністю використання, а отже, й попередню структуру посівів сільськогосподарських культур.
2.3.2.	Проектування використання кормових угідь
Склад кормових угідь у структурі земельного фонду України різноманітний і корелює з природними умовами.
У господарствах зони Лісостепу вони займають 8-10% від площі сільськогосподарських угідь. Кормові угіддя тут розташовані в понижених місцях, у днишах балок, на крутих схилах та інших місцях, непридатних для використання під ріллю.
Більш висока питома вага кормових угідь у західній частині Лісостепу та на Поліссі. Тут вони займають 25-30% у структурі сільськогосподарських угідь. їх територія часто перезволожена.
У господарствах гірської та передгірної зони Карпат кормові вгіддя займають 40-60% від усієї площі вирощуваних сільськогосподарських культур. В окремих господарствах їх площі сягають 80-90%. Площі сіножатей, тобто суто сінокісного використання, переважно тут витягнуті вузькими смужками вздовж річок. Основна площа кормових угідь у більшості випадків використовується за сінокісно-пасовищною системою. З весни на цих угіддях випасають худобу. Після виходу худоби на полонини на цих площах відростає травостій і скошується на сіно. А у вересні повертається худоба з полонин, і на цих площах проводять випасання по отаві.
29
У гірських господарствах Карпат значну площу займають літні пасовиша - полонини.
Продуктивність природних пасовищ невисока, хоч Досвід передових господарств свідчить, що за використання їх у системі культурного ведення лукопасовищного господарства вони можуть давати до 2500-3000, а в окремих випадках і 4000 к. од. з гектара.
Культурне пасовище як угіддя невіддільне від системи ведення лукопасовищного господарства, де передбачаються правильне, строго регульоване випасання худоби, періодичне чергування випасання із сінокосінням, систематичне підживлення та догляд. Без якогось із перелічених елементів травостій не може тривалий час перебувати в доброму стані, тобто пасовище не можна вважати культурним. Для використання пасовищ за вказаною схемою необхідно відповідно впорядкувати та обладнати їх територію, що пов’язано з певними капітальними затратами.
У господарствах Західного регіону сприятливі умови для створення культурних пасовищ високої продуктивності, оскільки тут помірний вологий клімат з достатньою кількістю опадів у літній період, великі площі кормових угідь. Однак для використання повного кліматичного потенціалу та біологічних можливостей багаторічних трав, природних опадів недостатньо, трави мають високий коефіцієнт транспірації. Наприклад, для отримання Іт сухої маси потрібно в середньому 600-81 Ом3 води. Цю кількість можна отримати тільки при випаданні 1200-1400 мм опадів за рік. Отже, для повного забезпечення трав вологою необхідне штучне зрошення.,.
Відомо, що використання пасовищної площі у системі культурного зрошуваного пасовища може забезпечити вихід кормів у кількості 7000-8000 к. од. з 1 га. Травостій на зрошуваних культурних пасовищах створюється переважно за допомогою посіву сумішок багаторічних трав. За правильного суворого дотримання регульованого випасання худоби і догляду він може використовуватися тривалий час.
зо
На практиці травостій на таких угіддях часто використовується не для випасання, а для сінокосіння. У цьому випадку такі угіддя можна розглядати як зрошувані сіножаті.
Зрошувані культурні пасовища й сіножаті слід у першу чергу організовувати на природних кормових угіддях, які займають рівнинні ділянки. При нестачі площі кормових угідь під зрошувані культурні пасовища використовують також масиви орних земель.
Площа культурних пасовищ (як зрошуваних, так і незрошуваних) встановлюється розрахунковим шляхом, виходячи з потреби в пасовищному кормі тієї групи худоби, яка тут випасатиметься.
На одну умовну голову худоби потрібно 0,3 га зрошуваних пасовищ. Розміщувати їх слід неподалік від тваринницьких ферм для зменшення витрат на перегін худоби та створення кращих умов при їх обслуговуванні.
Поліпшене пасовище характеризується тим, що на ньому періодично проводять певні заходи. Але комплексна система використання таких пасовищ переважно відсутня - територія їх невпорядкована, випасання ведеться безсистемно, тому продуктивність їх нижча порівняно з культурними. Як правило, такі пасовища створюються на базі природних кормових угідь.
Природні пасовища - це ділянки, на яких проводиться тільки випасання худоби, а заходи щодо поліпшення травостою не проводяться. Такі пасовища низькопродуктивні, у вигляді невеликих ділянок розкидані на території господарства, через що не можуть включатися в системне використання. Вони переважно використовуються для випасання худоби селян.
Сінокісне використання кормових угідь, враховуючи сприятливі природно-кліматичні умови окремих регіонів, може забезпечити високу продуктивність. У передових господарствах за інтенсивного використання із сіножатей отримують по 80-100 ц/га сіна.
зі
Способи підвищення інтенсивності сінокісного використання кормових угідь різні. Основними серед них є:
-	створення на природних сіножатях нового травостою внаслідок їх переорювання та посіву травосумішок (докорінне поліпшення);
-	систематичне внесення органічних і мінеральних добрив;
-	знищення бур’янів та догляд за травостоєм і поверхнею.
Суттєве значення в підтримці високої продуктивності травостою має раціональне його використання. Основну роль у цьому відіграє чергування термінів сінокосіння за роками скошування з випасанням, тобто використання за системою сінокосопасовищезміни. При несприятливому водно-повітряному режимі проводиться осушувальна меліорація чи іригація.
У вигляді природних сіножатей можуть залишатися невеликі за площею ділянки, розташовані серед ріллі, лісів, а також перезволожені, які не можуть бути осушені найближчим часом.
З викладеного видно, що:
1)	територія України різноманітна за природно-ландшафтними умовами. За сукупністю різних фізико-географічних та економічних умов вона поділяється на сім зон, кожна з яких має свої особливості у використанні земель;
2)	на сучасному етапі землевпорядні дії сконцентровані на формуванні нової системи землеволодінь і землекористувань, оскільки триває процес реорганізації АПК, змінюються форми власності на землю та форми господарств, які приходять на зміну колгоспам і радгоспам. Це важливе завдання, але ним не можна обмежуватись, не менш важливим завданням землеустрою є організація і впорядкування земель у кожному господарстві;
3)	завдання організації угідь полягає в тому, щоб розробити і обгрунтувати таку модель використання всіх земель, за якої створюватимуться сприятливі умови для раціонального природокористування, оптимального
32
співвідношення сільськогосподарських угідь, раціональної системи їх використання;
4)	основною системою використання ріллі є сівозміна, в межах якої залежно від умов застосовуються різні системи землеробства: інтенсивне з концентрацією високопродуктивних культур, грунтозахисне з контурно-меліоративною організацією території. Але сівозміну не слід розглядати як раз і назавжди встановлене чергування культур. Воно може бути динамічним. Чергування культур може поліпшуватися агротехнічними заходами, запровадженням нових сортів і культур, а часом - і зміною схеми чергування культур та площі посіву кожної з них;
5)	усім вимогам ведення лукопасовищного господарства відповідає використання пасовищної площі в системі культурного пасовища, де передбачаються строго регульоване випасання, систематичне удобрення й догляд, внаслідок чого забезпечується висока продуктивність пасовищ;
6)	сіножаті використовуються в системі сінокосозмін, якою передбачено чергування строків сінокосіння, систематичне удобрення та догляд за поверхнею. На кормових угіддях зі сприятливим водним режимом може застосовуватись система лукопасовищної сівозміни, в якій передбачається короткий (дво-трирічний) польовий період;
7)	система використання земель розробляється і обгрунтовується в процесі внутрігосподарського землевпорядкування.
Контрольні питання
1.	Поняття земельного та сільськогосподарського угіддя.
2.	Види сільськогосподарських угідь.
3.	Поняття агроландшафту.
4.	Вимоги до проектування складу та співвідношення угідь.
5.	Трансформація та поліпшення земель.
6.	Ефективність трансформації та поліпшення земель.
7.	Способи використання ріллі.
8.	Способи використання кормових угідь.
33
ТЕМА 3. ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ СІВОЗМІН
3.1.	Сівозміна як невід’ємна ланка науково організованої системи землеробства
3.2.	Визначення типу й кількості сівозмін
3.1.	Сівозміна як невід’ємна ланка науково організованої системи землеробства
Система сівозмін - головна ланка землеробства, яка охоплює низку взаємопов’язаних підсистем: обробіток ґрунту, підживлення, насінництво, полезахисне лісорозведення, меліорація земель тощо. Вона повинна задовольняти такі вимоги: використання кожної земельної ділянки з урахуванням природних властивостей та біологічних особливостей сільськогосподарських культур, їх потенційної продуктивності та екологічної стійкості; здійснення заходів, спрямованих на захист земель від ерозії та інших несприятливих явищ природи; систематичне відновлення та підвищення родючості ґрунту; створення умов для повного та ефективного використання сільськогосподарської техніки, транспортних засобів та інших механізмів.
Сівозміна - науково обгрунтоване чергування сільськогосподарських культур і пару в просторі і часі або лише в часі.
Протилежністю сівозміни є беззмінна культура, тобто беззмінне вирощування однієї і тієї ж культури на одному і тому ж місці протягом тривалого часу.
Беззмінне вирощування культур негативно впливає на рослини і грунт, що призводить до зниження врожаю культури, і ця закономірність у землеробстві відома давно. Розвиток науки й історія землеробства дозволили виявити причини зниження врожаїв при беззмінному вирощуванні культури на одному місці, пізнати закономірності цього явища.
34
Узагальнюючи та синтезуючи все, що було зроблено до нього, Д.М.Прянишников розвинув теорію чергування культур, об’єднав усі причини, які зумовлюють необхідність чергування, у чотири групи: хімічного, фізичного, біологічного та економічного порядку.
Причини хімічного характеру. Хімічні основи необхідності чергування культур випливають з біології вирощування рослин, їх властивості по-різному використовувати поживні речовини ґрунту. Про це свідчить винесення поживних речовин рослинами. Зернові, наприклад, за врожайності ЗО ц/га виносять з грунту 55-90 кг азоту, 33-35 кг фосфору, 70-85 кг калію, а картопля за врожайності 250 ц/га використовує таку ж кількість фосфору, як зернові, проте в 1,5 раза більше азоту та в три рази більше калію. Якщо на полі сіяти культури, які використовують велику кількість одного й того ж елемента, то через деякий час його бракуватиме в ґрунті.
З іншого боку, є культури, що не виснажують ґрунт, а, навпаки, збагачують його. Це. наприклад, бобові, які хоч і споживають певну кількість азоту, проте нагромаджують його в ґрунті за допомогою бульбочкових бактерій, котрі фіксують азот з повітря. Конюшина за 2-3 роки нагромаджує в ґрунті 160 кг, люцерна - 200, люпин - 40-60 кг азоту на гектар.
Чергування культур потрібне й тому, що деякі з них (люпин, гречка та ін.) здатні використовувати фосфор важкодоступних форм. Після відмирання вони залишають для наступних культур краще розчинні форми фосфору.
Корисно чергувати культури з різною кореневою системою (проникає в ґрунт на різну глибину), що дає змогу ефективніше використовувати поживні речовини орного та підорного шарів.
Причини фізичного характеру. Рослини та прийом їх вирощування змінюють не лише вміст поживних речовин у ґрунті, але й фізичні його властивості. Особливо це позначається на структурній будові та щільності ґрунту, що значною мірою визначає його технологічні властивості, здатність
35
поглинати та зберігати вологу, нагромаджувати поживні речовини в доступній формі, захищати грунт від ерозії та дефляції.
Різні культури, залежно від їх особливостей і тривалості вегетації, технології вирощування, кількості та якості коріння і пожнивних решток, неоднаково впливають на фізичні властивості ґрунту.
Чим щільніший рослинний покрив, тим краще захищає він ґрунт від руйнівної сили води, вітру (ерозії та дефляції). Чим більше кореневих і пожнивних решток, тим більше нагромаджується перегною в ґрунті, поліпшується його структура. Водночас за всіх рівних умов у посівах просапних культур фізичні властивості ґрунту можуть погіршуватися, особливо його структура, оскільки після багаторазових проходів агрегатів по полю ґрунт ущільнюється, руйнуються грудочки ґрунту ходовою частиною машинно-тракторних агрегатів.
Схематично основні польові культури в порядку зниження здатності структуроутворення можна розмістити в такий ряд: багаторічні трави, однорічні бобово-злакові сумішки, озимі, кукурудза, ярі зернові, льон-довгунець, картопля, коренеплоди.
Сільськогосподарські культури мають різну ґрунтозахисну здатність. Вона залежить від розвитку й розташування коріння в ґрунті, тривалості покриття поверхні рослинністю. За ґрунтозахисною здатністю культури поділяють на три групи: ті, що слабо захищають (просапні, чисті пари), ті, що середньо захищають ґрунт (однорічні трави, зернові), і ґрунтозахисні (багаторічні трави).
Причини біологічного характеру. Біологічна потреба в чергуванні культур зумовлена їх різним відношенням до бур’янів, шкідників та хвороб. Більшість сільськогосподарських культур має свої спеціалізовані бур’яни. При беззмінних посівах культур створюються сприятливі умови для росту бур’янів. Наприклад, зимуючі та озимі бур’яни пристосовані до озимих і багаторічних трав. Ярі ранні та ярі пізні бур’яни пристосовані до ярих ранніх
36
та ярих пізніх культур. Повторні посіви, особливо культури суцільного посіву, швидко засмічуються, що призводить до значного зниження врожаю та його якості.
Під час міжрядних обробітків грунту на посівах просапних культур знищуються бур’яни, їх вегетативні органи, тому поля після просапних культур бувають доволі чистими. Підвищена засміченість спостерігається в культурах з недостатньою конкурентною здатністю. Вона неоднакова для різних культур. Переважно культури, які володіють доброю конкурентною здатністю, відрізняються добрим ростом, займають всю площу. Умовно польові культури за цією ознакою можна поділити на три групи: з високою конкурентною здатністю (озимі зернові, багаторічні трави, конопля та інші); із середньою конкурентною здатністю (ячмінь, овес, соняшник, кукурудза, люпин та інші); з низькою конкурентною здатністю (яра пшениця, просо, льон-довгунець, картопля, овочеві, цукрові буряки).
Ступінь засміченості поля залежить від часу збирання врожаю. Культури, які дозрівають у різні періоди або збираються на зелений корм чи сіно в той час, коли багато бур’янів ще не встигли дозріти та обсипатися, сприяють зменшенню засміченості полів.
Чергування в сівозміні суцільного посіву з чистими та зайнятими парами, просапними культурами — надійний спосіб боротьби з бур’янами.
Не менш важливу роль відіграє сівозміна в боротьбі зі шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур. Багато шкідників і хвороб пошкоджують тільки певну культуру. Наприклад, зернівка пошкоджує лише зернові культури, а на інші не звертає уваги. У повторних посівах створюються сприятливі умови для розмноження шкідників. Дротяник дуже розмножується за частих повторень посівів конюшини. Посіви цукрових буряків за вирощування на одному місці пошкоджуються довгоносиком, а корені - нематодами. При беззмінних посівах розмножуються на посівах зернових зернова совка, жужелиця; на посівах бобових - довгоносик; льону-
37
довгунцю й капусти - блішка тошо. Дуже небезпечні для беззмінних посівів різні хвороби, які спричинюються грибами, бактеріями, вірусами. Наприклад, зернові пошкоджуються кореневими гнилями, льон-довгунець -фузаріозом, картопля - паршею, фітофторозом, соняшник - несправжньою борошнистою росою, бавовна - вілтом, капуста - килою тощо.
Отже, чергування сільськогосподарських культур певною мірою знижує фітосанітарний потенціал, тобто зменшує чисельність бур’янів, шкідників та хвороб. З цього приводу Д.М.Прянишников писав, що з виснажливістю ґрунту можна боротися внесенням добрив, з втратою необхідної будови — внесенням органічної речовини, вапна та правильним обробітком ґрунту, а з розмноженням паразитів дуже часто неможливо впоратися без належної сівозміни.
Беззмінне вирощування одних і тих самих культур на одному місці призводить до нагромадження токсичних речовин, які виділяють бактерії, рослини, мікроорганізми, гриби. Це явище отримало назву грунтовтоми. Правильне чергування культур - надійний захист від ґрунтовтоми.
Причини економічного характеру. Ці причини, як зазначав Д.М.Прянишников, пов’язані з різницею в кількості та розподілі праці, якого вимагають культури для їх вирощування. Спеціалізація господарства визначає склад і співвідношення вирощуваних культур.
Особливість сучасного землеробства - різке підвищення родючості інтенсивно використовуваних земель. Родючий ґрунт сприяє більш ефективному засвоєнню добрив у високих дозах при застосуванні нових методів обробітку ґрунту.
Роль сільськогосподарських культур у балансі органічної речовини ґрунту визначається їх біологічними особливостями. За кількістю органічної речовини, яка залишається в ґрунті, рослини поділяються на три групи: багаторічні трави, однорічні зернові та зернобобові, однорічні просапні культури. Вирощування більшості з них призводить до зменшення вмісту
38
органічної речовини. Винятком є багаторічні трави. Великі втрати спостерігаються в сівозмінах з просапними культурами.
Підтримання бездефіцитного балансу органічної речовини тільки за рахунок співвідношення культур можна домогтися при 40% багаторічних трав у структурі посівних площ та відсутності просапних культур. При цьому створюються умови для позитивного гумусового балансу навіть без застосування добрив. Використання органічних і мінеральних добрив у сівозмінах з багаторічними травами дозволяє забезпечити позитивний баланс органічної речовини та сприяє відновленню родючості ґрунту.
В умовах інтенсивного землеробства сівозміну необхідно розглядати як провідний елемент системи землеробства, тому що певною мірою підвищується її агротехнічне й організаційно-господарське значення. Агротехнічна роль повинна бути спрямована на створення та підвищення родючості ґрунту.
Освоєння системи землеробства розпочинається з освоєння системи сівозмін. Це центральна і незамінна ланка системи землеробства. У сівозмінах найбільш вдало поєднуються розміщення культур, система застосування добрив, обробітку ґрунту, меліоративні та культуртехнічні заходи. Вирощування різних культур у правильній сівозміні забезпечує їм кращі фітосанітарні умови, захищає грунт від ерозії, дозволяє збільшити запас органічної речовини.
У сівозміні вирощуються різні за біологічними властивостями та технологією вирощування сільськогосподарські культури (озимі, ярі, багаторічні трави, просапні тощо), ярі чергуються в певній послідовності.
Перелік сільськогосподарських культур (і пару) в порядку їх вирощування в сівозміні називають схемою сівозміни.
Період, протягом якого сільськогосподарські культури проходять через поле в послідовності, встановленій схемою сівозміни, називають ротацією сівозміни. Площа, що входить в систему сівозміни, ділиться на кількість
39
полів, рівну періоду її ротації. І тоді кожна культура протягом ротації сівозміни проходить через всі поля.
Важливе агротехнічне значення в сівозміні має послідовність вирощування культур у кожному полі. При агротехнічно правильному чергуванні кожна культура повинна розміщуватися в кращих умовах для росту й розвитку, створювати сприятливі умови для вирощування наступної після неї культури, що підвищує родючість ґрунтів. Беззмінний посів не ідентичний з поняттям повторної культури. Повторна культура — сільськогосподарська культура, яка вирощується на одному місці 2-3 роки поспіль. За наслідком беззмінного та повторного вирощування виділяють три групи культур:
-	дуже знижують свою врожайність при повторному їх розміщенні на тому ж місці (льон-довгунець, цукрові буряки, конюшина, соя, горох, люпин, соняшник тощо);
-	можуть за доброго удобрення, обробітку грунту та боротьби зі шкідниками забезпечити при двох і трьох повторних посівах високі врожаї (жито, ячмінь, пшениця, овес, рис, картопля, тютюн тощо);
-	здатні давати високі та стійкі врожаї при повторних посівах протягом багатьох років (бавовна, кукурудза, картопля тощо).
Повторні посіви культури застосовують як у схемах сівозмін, так і на окремих ділянках.
3.2.	Визначення типу й кількості сівозмін
Проектування системи сівозмін полягає у визначенні доцільності типів, видів і кількості сівозмін у господарстві, обґрунтуванні їх площі, складанні науково обґрунтованих схем чергування культур для кожної сівозміни.
Основна мета проектування системи сівозмін - встановлення такої системи сівозмін, яка б в умовах конкретного господарства забезпечила
40
досягнення раціонального використання земель і постійне підвищення родючості грунту, економію затрат праці та матеріально-технічних засобів,
З точки зору організації виробництва бажана мала кількість сівозмін у господарстві: досягається концентрація посівів, створюються крупні поля, поліпшуються умови застосування техніки. Але неоднорідність грунтового покриву, рельєфу, територіальних умов вимагає запровадження в господарстві або на окремій території (бригади) різних типів і видів сівозмін, які б краще враховували природні умови конкретних масивів, біологічні властивості культур, вимоги територіальної організації виробництва.
У кожному конкретному випадку проектне рішення повинно всебічно обґрунтовуватися. Для цього в складних умовах розробляють не один, а декілька варіантів і внаслідок їх порівняння знаходять найкращий.
При застосуванні ЕОМ та математичного моделювання можна знайти оптимальний варіант.
Визначальними чинниками для встановлення виду і кількості сівозмін є:
-	кількість виробничих підрозділів та їх спеціалізація;
-	кількість і розміщення населених пунктів;
-	кількість і розміщення виробничих центрів;
-	умови ґрунтового покриву й рельєфу місцевості;
-	наявність і розміщення меліоративних земель;
-	існуючий склад, співвідношення і розміщення угідь.
З урахуванням умов у кожному господарстві визначають найбільш доцільну систему сівозмін.
Визначення (обґрунтування) типу і площі сівозміни розпочинають з найбільш специфічних (трудомістких) сівозмін у такому порядку:
овочеві — кормові — польові.
41
Овочеві сівозміни. Кількість і види овочевих сівозмін зумовлюються площею посіву овочевих культур. Основними овочевими культурами є капуста, морква, помідори, огірки, буряки столові тощо.
Овочеві сівозміни проектуються тоді, коли площі посіву овочевих культур складають декілька десятків гектарів. У більшості випадків у господарстві проектують одну овочеву сівозміну, площу якої розраховують за формулою
де Пс — площа овочевої сівозміни, га;
Пов — площа посіву овочів у господарстві, га;
Ков — кількість полів, зайнятих овочевими культурами в прийнятій схемі чергування культур;
Кс — загальна кількість полів у прийнятій овочевій сівозміні.
Вимогливість більшості овочевих культур до грунтів, рельєфу, водного режиму дуже висока, а тому цим чинникам треба віддавати перевагу. Найбільш придатним для овочевих сівозмін є рихлі Грунти легкого механічного складу, достатньо забезпечені вологою. Цим вимогам найповніше відповідають грунти річкових долин і заплав. За рельєфом овочеві культури можуть розміщуватися і на нижніх частинах схилу, де є намиті грунти.
Непридатними для овочевих сівозмін є верхні підвітряні частини схилів, замкнуті пониження, підвищені ділянки місцевості. Якщо в господарстві декілька рівних ділянок, придатних для організації овочевих сівозмін, то вибирають ті, які ближче до господарських центрів, доріг, водних джерел.
У господарствах з невеликою площею посіву овочів (до 10 га) виділяють овочеві ділянки, де чергування культур відбувається лише в часі.
42
Часом практикують запровадження овочево-кормових сівозмін або розміщують посіви овочів у прилеглих до населених пунктів полях кормових або польових сівозмін.
Кормові сівозміни. В основі проектування кормових сівозмін лежать економічні вимоги: зменшення затрат на доставку кормів до ферм, оскільки при цьому знижуються затрати на перевезення кормів. Проектування кормових сівозмін (кількість, склад культур, площа та розташування на території) нерозривно пов'язане з організацією тваринництва і використанням природних кормових угідь та проектуванням інших сівозмін. Доцільність запровадження в господарстві кормових прифермських сівозмін найбільш очевидна в господарствах зі значною віддаленістю полів польових сівозмін від ферм. У цьому випадку економія затрат на доставку кормів з кормових сівозмін перевищує затрати на холості переїзди та інші транспортні затрати.
Площу кормових сівозмін розраховують за формулою
г, Кск-Ксі
Пкс = ~—---
уп
де Пкс — площа кормової сівозміни, га;
Кск - потреба в соковитих кормах для громадської худоби, т;
Кс, - кількість соковитих кормів, яка надійде з інших джерел (сівозмін), т;
у - середня урожайність соковитих кормів, потреба в яких записана для визначення, ц/га;
п - питома вага площі кормових культур у сівозміні.
У кормових сівозмінах переважно розміщують не менше 50% кормових культур.
Проектування прифермської кормової сівозміни проводять у тому випадку, коли в господарстві недостатньо пасовищ. На полях прифермської сівозміни забезпечують і необхідний раціон, а в період затяжних дощів — своєчасну доставку кормів з прилеглих полів. Таке рішення виправдане в
43
тому випадку, коли поблизу ферм є придатні ділянки, що не використовуються в полях польових сівозмін.
У деяких господарствах практикують виділення прифермських ділянок замість прифермських сівозмін. Вони не діляться на поля, хоч чергування культур витримують у часі.
У господарствах, де є кормові вгіддя, на яких організовано пасовищезміну, що неповністю забезпечують потребу в зелених кормах, проектують притабірні сівозміни. У тих господарствах, де є достатня кількість кормових угідь, запроваджується сінокосопасовищезміна. У таких сівозмінах створюються високопродуктивні сіножаті з тривалістю сінокісного періоду 4-6 років, а польового — 3-5 років, протягом якого розкладається пласт багаторічних трав.
Польові сівозміни. Під польові сівозміни, які проектуються в кожному господарстві, відводяться основні площі орних земель, що залишилися після розміщення овочевих, кормових та інших сівозмін. Це кращі за рельєфом і ґрунтами площі, розміщені великими і компактними, якщо можливо, масивами, що сприяє створенню добрих умов для роботи машинно-тракторних агрегатів.
Масиви ріллі часто відрізняються один від одного як за властивістю рельєфу, так і за віддаленістю від населених пунктів, а відповідно й за умовами вирощування тих чи інших культур і виконання польових робіт. Усі ці умови треба враховувати під час проектування сівозмін, а за потреби диференційовано розміщувати культури в них, щоб найбільшою мірою забезпечити екологічну та економічну їх обґрунтованість.
Кількість польових сівозмін. На орних землях одного виробничого підрозділу, як правило, запроваджують одну сівозміну. Але за наявності земель, які різко відрізняються між собою за рельєфом, ґрунтом та ерозійною небезпекою, на території виробничого підрозділу можуть
44
запроваджуватися дві або більше польових сівозмін. Це залежить від віддаленості орних земель від господарського центру.
В умовах складного рельєфу орні землі мають різний ґрунтовий покрив і можуть бути порушені водною ерозією. Вирощування в цих умовах інтенсивних просапних культур вимагає диференційованого підходу. У господарствах зі складним рельєфом та розвинутою водною ерозією запроваджують не менше двох сівозмін, одна з яких розміщується на плато та пологих схилах, друга - ґрунтозахисна на схилах. Така диференціація території сприяє підвищенню рівня використання земель.
Дві польові сівозміни запроваджують і в тому випадку, коли масиви орних земель розділені масивами інших угідь, що стримує застосування однакових технологічних процесів на всій території.
За часів існування великих господарств, де в одній бригаді було декілька населених пунктів, для кожного населеного пункту запроваджували сівозміну. Зараз, коли взято курс на роздержавлення колективних господарств, новостворена територія формується за принципом село — господарство, формування сівозміни відбувається за дещо зміненим принципом, а саме: село - сівозміна.
Вирощуючи культури у сівозміні, необхідно знаходити такий склад культур і таке їх чергування, які забезпечували б високі економічні показники роботи господарства, отримання стабільних урожаїв при високій якості продукції та створення умов для підвищення родючості ґрунту. Правильне чергування культур багатогранне. Згідно з Держстандартом сівозміни діляться на типи і види. Тип сівозміни визначає її виробниче призначення, основну продукцію, яка виробляється, а вид — співвідношення різних груп сільськогосподарських культур і пару.
Є гри типи сівозмін: польові, кормові та спеціальні.
Польові сівозміни можуть бути таких видів: зерно-парові, зерно-паро-просапні, просапні, соняшникові, травопільні, зерно-трав’яні, травопільно-
45
просапні, сидеральні. Сівозміни, в яких склад, розміщення та чергування сільськогосподарських культур забезпечує захист ґрунту від ерозії, називають ґрунтозахисними. Залежно від співвідношення зернових і кормових культур ґрунтозахисні сівозміни можуть бути польові чи кормові. Сівозміни, в яких на одному або двох полях вирощують сільськогосподарські культури для заорювання в ґрунт зеленої маси рослин, називають сидеральними.
Кормова сівозміна - сівозміна, в якій вирощується більше ніж 50% кормових культур.
Кормові сівозміни бувають прифермські та сінокосопасовищні (табірні). Прифермські сівозміни розміщують поблизу ферм і вирощують па них соковиті та зелені корми. У сінокосопасовищних сівозмінах вирощують в основному однорічні та багаторічні трави на сіно та для спасування.
Сівозміни, в яких вирощують культури, що вимагають спеціальних умов і прийомів агротехніки, називають спеціальними. Серед них овочеві, тютюнові, конопляні, рисові тощо.
На схилах проектуються ґрунтозахисні сівозміни, наповнені травами та густопокривними культурами, які захищають ґрунт від руйнування поверхневим стоком. На бідних гумусом піщаних та супіщаних ґрунтах в поліських районах проектують сидеральні сівозміни, де в якості сидератів використовують такі культури, як люпин та інші. Ці культури при певному підживленні і на бідних піщаних ґрунтах дають високий урожай зеленої маси, багатої азотом. При заорюванні вони збагачують ґрунт органічними добривами та азотом.
В останнє десятиріччя велика увага приділяється проектуванню ґрунтозахисних сівозмін, що пояснюється потребою раціонального використання землі як основного засобу виробництва в сільському господарстві, а відповідно й потребою її захисту від ерозії.
46
В умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва ґрунтово-кліматичні умови є важливим чинником встановлення типів, кількості та розміру сівозмін у господарствах. Висока ефективність рослинництва передбачає максимально повну відповідність ґрунтово-кліматичним умовам місцевості, біологічним вимогам вирощування культур. Досягнення такої відповідності вимагає диференційованого використання земельних ділянок різної якості та подальшого індивідуального підбору культур для кожного поля або агротехнічно (екологічно) однорідних масивів.
Контрольні питання
1.	Поняття сівозмін, типи і види сівозмін.
2.	Поняття ротації сівозмін.
З.	Від чого залежить кількість сівозмін?
4.	Методика обґрунтування площі сівозмін.
5.	Методика оцінки проекту розміщення сівозмін
47
ТЕМА 4. ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ
СИСТЕМИ СІВОЗМІН
При проектуванні системи сівозмін, особливо в складних ґрунтово-кліматичних умовах, виникають різні варіанти вирішення питання про типи, види та кількість сівозмін. Щоб визначити кращий зі складених варіантів, слід виявити позитивні та негативні сторони кожного і дати їм об’єктивну економічну оцінку.
Для оцінки можливих варіантів використовують різні економічні показники: вихід валової продукції, який залежить від попередників і розміщення посівів на ґрунтах з різними оцінними балами; втрати продукції при розміщенні посівів на ґрунтах з різними оціночними балами; втрати продукції при розміщенні посівів сільськогосподарських культур на еродованих ґрунтах; транспортні витрати: на перевезення вантажів; на перевезення робочої сили; на холості переїзди машинно-тракторних агрегатів між полями сівозмін; втрати продукції у зв’язку з продовженням строків виконання польових сільськогосподарських робіт.
Ступінь впливу перелічених показників на вибір кращого проектного рішення залежить від конкретних умов організації сівозмін. У господарствах, де є значні площі ріллі, які відрізняються своєю родючістю й агровиробничими властивостями ґрунтів, основним показником оцінки варіантів проектного рішення виступає кількість продукції, що її отримує господарство, або величина чистого доходу.
Найчастіше виникають варіанти, коли на всій площі ріллі проектують одну сівозміну, за другим варіантом - на кращих землях проектують сівозміну, насичену цінними і вимогливими до ґрунту культурами, а на гірших - сівозміни з набором культур, які дають задовільні врожаї на цих землях.
48
Оскільки певний вплив на врожайність культур мас родючість ґрунту, то в різних варіантах слід диференціювати врожайність залежно від родючості ґрунту в кожній сівозміні. Для цього використовують часткову оцінку земель щодо окремих культур. Середньозважені бали урожайності культур у сівозміні обчислюють за формулою
де Р, —	площа ґрунтової відміни в сівозміні,	га;
Б, —	бал економічної оцінки за врожайністю
культури на ґрунтовій відміні;
п —	кількість ґрунтових відмін;
і -	індекс ґрунтових відмін.
1.	Вартість валової продукції кожної сівозміни можна обчислити за формулою
ВП = ^Р,БкБаЩЦк,
де Р, — площа посіву культури в сівозміні, га;
Цв -	ціна бала;
Цк —	кадастрова ціна культур.
2.	Вартість продукції , недобраної внаслідок розміщення посівів сільськогосподарських культур на еродованих ґрунтах, обчислюють за формулою
В = 0,0001 *ПехЦ х^РУСК,
де //е- площа еродованих земель, приведена до середньозмитих. При переведенні використовують коефіцієнти: для слабозмитих ґрунтів - 0,6, для середньозмитих - 1,0, для сильнозмитих - 1,4;
Ц ціна 1ц пшениці;
Р - питома вага кожної культури, що вирощується на цій території, %;
49
У - урожайність кожної культури - фактична чи за проектом, ц/га;
С - зниження врожайності кожної культури, яка вирощується на цій території за умови, що вона розміщуватиметься на середньозмитих ґрунтах, %;
К - коефіцієнт переведення кожної культури в умовне зерно (пшеницю).
3.	Затрати на перевезення вантажів обчислюють за формулою
Зв = 0 х і х Ц,
де О кількість вантажів, приведених до першого класу, т;
£ - середньозважена відстань перевезень, км;
Ц - вартість перевезення 1т вантажів з урахуванням середньозваженої відстані.
4.	Затрати на перевезення робочої сили обчислюють за формулою
О„
•зр -	-	.
Па'а
Де Сг ~ затрати праці на виконання польових робіт, люд. дні;
п„ - кількість переїздів, які здійснює одна людина за день;
Ьср - середньозважена відстань до масиву земель, км;
- вартість за 1 км переїзду автомобіля;
па -	місткість автомобіля, людей;
/а -	коефіцієнт наповнювання автомобіля.
5.	Затрати часу на холості переходи обчислюють за формулою
Зхп =
ЮОпЬ уто ’
де п - кількість переходів, які здійснює одна людина
в день;
50
£ - середньозважена відстань від місця проживання до сівозміни, км;
V -	швидкість руху, км/год;
Тд —	тривалість робочого дня, год.
6.	Затрати на холості переміщення техніки з метою заміни знарядь обчислюють за формулою
<5 А 3 —------------------
V
де пет— кількість еталонних тракторів, які обслуговують сівозмінний масив; число механізованих робіт, які виконуються різними знаряддями;
кср - середньозважена відстань від господарського двору (польового стану) до сівозмінного масиву, км;
кі — середня частка тракторів, зайнятих на виконанні однієї операції (к= 0,7);
к? - коефіцієнт, який враховує затрати часу на переагрегатування 1,5-2,0);
Ц - вартість роботи одного еталонного трактора за годину;
V — середня швидкість руху трактора при перегонах техніки, км/год.
7. Затрати часу на обслуговування агрегатів та культурно-побутове обслуговування трактористів обчислюють за формулою
10Устх(2ксо+0,5Ь„,Хпп}><Ц
оХа =
де Уст — запланований виробіток на 1 еталонний трактор в рік, ет. га;
IVйн ~ затрати на обслуговування агрегату, днів.
51
Інші позначення наведені в попередніх формулах.
На підставі проведених розрахунків за поданими формулами роблять кінцевий висновок щодо оцінки складених варіантів проекту.
За основний приймається той варіант, де менші сумарні затрати. При цьому окремі з них сумуються, а окремі залишаються в обчисленому вигляді. Отже, групи показників, які використовуються при оцінці варіантів проекту організації системи сівозмін, такі:
1)	вартість валової продукції;
2)	вартість продукції, недобраної внаслідок розміщення посівів сільськогосподарських культур на еродованих грунтах;
3)	транспортні затрати (3в+3р+3т+3,і1+3ха').
Контрольні питання
1.	Поняття валової продукції рослинництва та методика її визначення.
2.	Методика визначення вартості валової рослинницької продукції.
3.	Методика визначення вартості недобраної продукції рослинництва внаслідок розміщення посівів сільськогосподарських культур на еродованих грунтах.
4.	Методика визначення транспортних затрат.
52
ТЕМА 5. ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДИНАМІЧНИХ СІВОЗМІН
5.1.	Динамічна сівозміна: поняття і суть
5.2.	Методика організації системи динамічних сівозмін
5.3.	Технологія ведення динамічних сівозмін
5.1.	Динамічна сівозміна: поняття і суть
Теорія і практика організації сівозмін у традиційному розумінні орієнтувалися на те, щоб забезпечити територіальні умови для високопродуктивного використання сільськогосподарської техніки на польових роботах і піднесення на цій основі продуктивності праці в рільництві. Для цього створювалися крупні поля з метою концентрації посівів, поля проектувалися з прямолінійними межами та переважно прямокутної форми. Менше уваги надавалось вимогам однорідності полів, ретельному врахуванню ґрунтових та інших природних умов, узгодженню меж полів з рельєфом місцевості. При впровадженні сівозмін і впорядкуванні їх територій у землевпорядній практиці виробилася така послідовність вирішення цієї складної проектної задачі: визначення кількості, типу і площі сівозмін, розміщення сівозмінних масивів, розміщення (проектування) полів сівозмін, розміщення польових доріг, лісосмуг та інших елементів обладнання території. Тобто вихідним при такому порядку проектування є сівозміни, а кінцевим - розміщення полів. Якщо з часом зміниться тип сівозміни, то зміняться й поля (їх площа, межі, склад ґрунтів у межах поля), що переважно відбувалося при кожному внутрігосподарському землевпорядкуванні. Все це призводило до нестабільності полів як первинної територіальної організації.
Вимога щодо рівновеликості ПОЛІВ не ДОЗВОЛЯЄ ДОМОГТИСЯ однорідності поля, тобто ця вимога вступає в нерозв’язне протиріччя з фактичною структурою грунтового покриву, бо чим крупніші поля, тим важче досягти їх агротехнічної однорідності.
53
В умовах динамічності виробничої ситуації, яка зараз проявилася при переході до багатоукладних форм господарювання, при щорічному пошуку доцільної структури посівних площ, при потребі підвищення рівня використання землі з меншими енергозатратами більше підходять гнучкіші сівозміни (динамічні).
Головне агротехнічне значення в сівозміні має послідовність культур у кожному полі. При агротехнічно правильному чергуванні кожна культура, розміщуючись у кращих умовах для росту і розвитку, благотворно впливає на умови вирощування наступної за нею культури і тим самим сприяє підвищенню продуктивності сівозміни. Правильне чергування -багатоваріантне. Тому сівозміну не слід розглядати як раз і назавжди встановлене чергування культур на полях і за роками. Вона може мати динамічний характер з пошуком все кращих прийомів агротехніки, втіленням нових сортів і культур, зі зміною в разі необхідності прийнятого раніше порядку чергування культур, а також площі, яку вони займають. До цього спонукають і динамічність економічної ситуації, погодних умов року тощо.1
Під динамічною ми розуміємо сівозміну, в якій чергування культур не є строго визначене наперед. Така сівозміна може краще адаптуватися до умов, що склалися, особливо економічних, це дає змогу максимально врахувати ґрунтово-кліматичні і біологічні умови кожної ділянки землі. Це не суперечить принципам побудови агротехнічно правильної сівозміни, адже основним у сівозміні, як відомо, є правильна послідовність зміни кульзур за роками. Водночас не існує однієї єдино правильної послідовності чергування культур. Сільськогосподарська наука визнає, дуже широкий спектр добрих, посередніх і поганих (недопустимих) попередників для кожної культури. Отже, на кожному екологічно однорідному полі, які формуються під час
1 Ідея динамічних сівозмін висунута, теоретично обгрунтована колективом вчених кафедри землевпорядного проектування Львівського ДЛУ.
54
запровадження системи динамічних сівозмін, можна забезпечити агротехнічно правильні схеми чергування культур.
На цьому базується другий підхід в організації сівозміни, де за вихідну одиницю організації сівозміни береться поле, яке формується з урахуванням постійно діючих чинників (умов території, вимог технології вирощування культур, охорони грунту). Кількість, площа полів диктуються не структурою посівних площ і періодом ротації сівозміни, а природними і територіальними умовами. Рівновеликість полів не має принципового значення.
З урахуванням оцінки полів за придатністю для вирощування культур вони поєднуються у групи, які близькі за умовами рельєфу, ґрунту, зволоження. Визначається доцільне їх використання - схема сівозміни. Але це не строго визначене чергування культур за роками, а принципова схема послідовності зміни основних культур для умов полів певної групи. Конкретне розміщення посівів на полях проводиться щорічно з урахуванням попередників, кліматичних умов року, стану полів та виробничо-економічних умов. У результаті в кожному полі складається чергування культур, яке в рамках доцільності може відрізнятись від принципової схеми.
У цьому випадку чергування культур не жорстке (не статичне), воно динамічне, схема не має замкнутої ротації, вона в часі не обмежена. Відсутнє строге чергування культур на території. З року в рік культура переходить на інше поле, але не в строго визначеній послідовності, як при статичних сівозмінах.
Завдання щорічного розміщення культур на полях може вирішуватись шляхом логічного висновку, на основі інформації: план посіву культур у даному році, дані про попередники в полях, його стан. Як показала практика, задача оптимального розміщення посівів культур з урахуванням побудови правильних схем чергування на полях (у господарстві, бригаді) успішно вирішується за допомогою ЕОМ (комп’ютера).
55
У цьому випадку послідовність проектування системи сівозмін іде за принципом «від поля до сівозміни», а не «від сівозміни до поля», як традиційно розв’язується дана проектна задача.
Сівозміни, побудовані на цих засадах, називають динамічними, на відміну від сівозмін, які проектуються на традиційних засадах і передбачають стале, наперед визначене чергування культур у полях протягом ротації. Тобто такі сівозміни можна назвати статичними.
Практика освоєння сівозмін показує, що на території господарств Західного регіону, де горбистий рельєф місцевості, сильна розчленованість території гідрографічною мережею, дуже строкатий ґрунтовий покрив, а також висока щільність об’єктів інфраструктури, вони майже не освоєні. Унеможливлює, впровадження статичних сівозмін сучасна ситуація та розпочата земельна реформа, в процесі якої проводиться перерозподіл земель між власниками і користувачами.
Експериментальні розробки організації системи динамічних сівозмін, опрацьовані кафедрою землевпорядного проектування ЛДАУ, перевірялися в багатьох господарствах Львівщини та інших західних областей. З боку спеціалістів господарств виражено позитивне ставлення до викладених принципів організації і ведення сівозмін, оскільки вони відповідають господарській практиці. У Жовківському районі Львівської області ведення системи динамічних сівозмін у колишніх колгоспах району було покладено на “плечі” комп’ютера, для якого розроблено спеціальну програму. На базі використання ЕОМ реалізується можливість вибору оптимального варіанта розміщення посівів сільськогосподарських культур у полях з урахуванням багатьох чинників.
5.2.	Методика організації системи динамічних сівозмін
Організація системи динамічних сівозмін передбачає вирішення таких питань (задач):
56
-	формування системи полів;
-	оцінка полів за ступенем придатності їх для вирощування різних сільськогосподарських культур;
-	визначення обмежень структури посівних площ за природними і сівозмінними умовами;
-	розробка рекомендованих схем сівозмін для окремих полів або їх груп.
Формування системи полів. При впровадженні динамічних сівозмін під полем розуміють не рівновелику частину сівозміни, як це передбачається в статичній сівозміні, а екологічно однорідну ділянку з фіксованими посівними межами, яка вписана в ландшафт території. Межі такого поля не змінюються зі зміною типу сівозмін чи економічної ситуації. Стабільність поля дозволяє організувати моніторинг, облік технологічних процесів, виду і кількості внесених добрив, отрутохімікатів, засобів боротьби з хворобами та шкідниками, чого неможливо досягти протягом тривалого періоду на полях статичних сівозмін. Це вимагає застосування іншої послідовності проектування і ведення його за принципом “від поля до сівозміни”. Сформовані таким чином поля приймаються за первинний елемент впорядкування території ріллі і організації системи сівозмін. У полях, сформованих (запроектованих) на ландшафтно-екологічних засадах, розміщуються посіви сільськогосподарських культур.
Формування (проектування) полів на ландшафтно-екологічних засадах - складне завдання для проектанта і вимагає не тільки глибоких теоретичних знань, але й тривалих проектних навичок.
Основними виробничими характеристиками полів є їх агротехнічна однорідність і придатність для вирощування сільськогосподарських культур. Для використання цієї вимоги проектування полів слід вести з урахуванням рельєфу місцевості, ступеня змитості, механічного складу і родючості грунтів, режиму зволоження, тобто тих постійних характеристик, за якими і
57
визначається агротехнічна однорідність поля. Для цього використовують схему ландшафтно-екологічного зонування території, картограму крутизни схилів, матеріали ґрунтового обстеження та бонітування ґрунтів, картограми економічної оцінки земель, матеріали агрономічних обстежень та інші матеріали, які мають інформацію про використання земель.
При формуванні полів доцільно керуватися такими вимогами. Не слід включати в одне поле схилові землі різних еколого-технологічних груп, тобто схили різної крутизни (0-3°, 3-5°, 5-7° і понад 7°). В окремі поля необхідно виділяти ділянки із середньо- та сильнозмитими ґрунтами. Не бажано об’єднувати ґрунти зі значною різницею в їх родючості, не бажано включати в одне поле ґрунти з різним механічним складом.
Оскільки поверхневий стік формується на схилах і зростає від вододілу до тальвегу, то поля тут слід проектувати у вигляді смуг, які розміщуються перпендикулярно до лінії стоку, але паралельно до бровок гідрографічної мережі, що сприятиме зменшенню руйнівної сили потоку, який тут формується під час зливи.
В умовах, де переважають дрібногорбисті форми рельєфу і розмістити (запроектувати) поля у вигляді смуг не вдається, поля проектуються окремими контурами, які обмежені природними рубежами. Використання сформованих полів доповнюється вимогами ґрунтозахисного землеробства.
На рівних територіях з різноманітними ґрунтами або сильно розчленованими штучними межами (канавами, дорогами, лісосмугами) поля формуються за принципом “окремий контур - поле”. Межами полів тут можуть слугувати як існуючі, так і запроектовані рубежі, які формують екологічно однорідні ділянки, зручні для обробітку механізованим способом, придатні для застосування передових технологій вирощування сільськогосподарських культур.
Поля-смуги, поля-контури, виділені з урахуванням екологічних умов в натурі, є робочим місцем для ведення найбільш ефективного землеробства. У
58
таких полях в єдиній узгодженій системі поєднуються природні комплекси і господарська діяльність, що дозволяє постійно розвивати і вдосконалювати основи адаптивного землеробства, резерви якого необхідно використовувати для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.
Кількість, розміри і форма (конфігурація) полів залежать перш за все від ландшафтних умов місцевості, території. Мінімальний розмір поля зумовлюється фактичною площею ділянки, яка за своїми агротехнічними умовами різко відрізняється від суміжних ділянок, тобто на ній не може вирощуватися однаковий з довколишніми ділянками набір культур, застосовуватися однакова технологія тощо.
У тому випадку, коли масив (ділянка) агротехнічно однорідний, але розділений на дрібні частини штучними рубежами (канавами, дорогами), що заважають використовувати їх як однорідне поле, він може вважатися одним полем. Дрібні контури (3-5 га) виділяються в окремі поля у виняткових випадках. За потреби можна намічати комплекс заходів, який дозволить вирівняти специфічні особливості таких контурів з характеристиками прилеглих, більш крупних.
Максимальний розмір поля зумовлюється необхідністю розміщення польових доріг, лісосмуг та інших лінійних елементів упорядкування території. Тобто, коли зустрічаються крупні однорідні масиви ріллі, розмір і форму поля визначають з урахуванням доцільності побутової мережі польових доріг та інших елементів, які необхідні на цій території, а також технологічних вимог.
Попередньо сформовані поля обстежують в натурі, уточнюють їх межі, які відображені на проектному плані, і приймають оптимальне рішення щодо їх розміщення. Сформовані таким чином поля нумеруються наскрізною нумерацією і складається паспорт кожного поля.
Оцінка полів. Ефективне використання системи полів, які відрізняються родючістю ґрунтів, умовами рельєфу, ступенем змитості,
59
зволоженням тощо, вимагає комплексної оцінки їх придатності для вирощування культур з різними біологічними вимогами.
Комплексним показником такої оцінки може бути прийнята кадастрова оцінка ґрунту за врожайністю або за окупністю затрат у розрізі окремих культур. Для уточнення цих показників слід врахувати особливості умов конкретного поля: рельєф, змитість ґрунту, забезпеченість рухомими формами поживних речовин 1ЧРК, а також реакцію окремих культур на ці умови.
Враховуючи недостатню повноту інформації щодо кожного поля, можна обмежитися виділенням трьох ступенів їх придатності: придатні, малопридатні і непридатні для вирощування окремих культур.
Придатні - означає, що умови поля дозволяють одержувати добрі врожаї певної культури, забезпечують згідно з економічною оцінкою земель окупність затрат не нижче 1,6.
Непридатні - поля, на яких вирощування даної культури недопустиме з урахування вимог захисту ґрунтів від ерозії або інших умов.
До мало (обмежено) придатних належать поля з малородючими ґрунтами, що не дозволяють отримувати високі врожаї культури. Наприклад, бідні на гумус кислі ґрунти малопридатні для вирощування цукрових буряків. Отже, ступінь придатності поля визначається для кожної культури, яка вирощується або може вирощуватися в господарстві. І оскільки вимоги культур різні, то одне і те ж поле для однієї культури може бути придатне, а для іншої — непридатне.
З урахуванням такої оцінки формуються групи полів, однакові або близькі за оцінкою їх придатності. Для кожної окремої групи полів визначається система їх використання. Наявність оцінки полів дозволяє, виходячи з конкретних ґрунтово-кліматичних вимог даної території, визначити максимально допустиму насиченість посівами окремих культур,
60
підібрати раціональну схему чергування культур на кожному полі з урахуванням екологічних та економічних умов.
Обгрунтування структури посівних площ і схеми чергування культур у сівозмінах. Організація системи сівозмін нерозривно пов’язана зі структурою посівних площ. У свою чергу визначення структури посівних площ вимагає врахування природних умов земель, економічних вимог господарства та біологічних вимог вирощування сільськогосподарських культур у сівозмінах.
Враховуючи дані оцінки полів за придатністю їх до вирощування окремих культур, грунтозахисні та сівозмінні вимоги вирощування сільськогосподарських культур, визначають максимально можливі площі посіву тієї чи іншої культури. Наприклад, після проведення оцінки полів виявлено, що в господарстві є п’ять полів, які займають площу 100 га, придатних для вирощування цукрових буряків. Якщо взяти до уваги, що посіви цукрових буряків на одному й тому ж полі можливі через 5 років, то максимальна щорічна площа їх у господарстві становитиме 20 га. Так само можна визначити площі інших культур, які обмежуються умовами сівозміни.
На основі даних оцінки земель формуються поля, близькі за комплексом і придатністю для використання. Для кожної групи полів складають орієнтовну схему чергування культур, яка може і не збігатися зі щорічним чергуванням культур у кожному полі. Фактичне щорічне розміщення посівів сільськогосподарських культур у кожному полі фіксується в спеціальній таблиці, яка при цьому ведеться.
5.3.	Технологія ведення динамічних сівозмін
Успішне впровадження системи сівозмін залежить не лише від рівня проектного рішення, але й від щорічної оперативної роботи щодо ведення сівозмін. Інакше кажучи, можна уявити собі запровадження системи таким чином:	скласти проект запровадження сівозмін (у проекті
бі
внутрігосподарського землевпорядкування), затвердити його, виготовити проектну документацію і передати господарству для користування. Спеціалісти ж будуть щорічно строго дотримуватися запроектованих рекомендацій, і успіху буде досягнуто. Досвід показує, що в силу динамічності економічних ситуацій і погодних умов за роки ротації виникає потреба внесення змін у прийняті схеми чергування культур.
У зв’язку з цим незалежно від того, на яких засадах запроваджуватиметься сівозміна (статичності чи динамічності), потрібен чіткий план ведення запроектованих сівозмін. Для оперативного ведення динамічних сівозмін необхідна підготовча робота, пов’язана з виготовленням відповідної документації, паспортів полів. Ведення сівозміни в господарстві може здійснюватися “вручну”, коли записи ведуться у відповідних таблицях (книгах) або з допомогою ЕОМ (за спеціальною програмою).
До документів, з яких черпають інформацію при веденні сівозмін, належать:
план землекористування, на якому показано розміщення запроектованих полів, записано їх номер і площу. При цьому зручніше, коли нумерація полів наскрізна в межах всього господарства. Це полегшує роботу диспетчерської служби у великих господарствах, немає потреби кожен раз змінювати нумерацію полів у тому випадку, коли якесь поле буде переведено в інші види виробництва;
таблиця оцінки полів за ступенем придатності для вирощування окремих культур;
таблиця оцінки попередників. У табличній формі наводяться зональні особливості щодо оцінки попередників з прив’язкою до конкретних умов господарства. Виділяють три ступені придатності (оцінки) попередників: добрий, допустимий (але небажаний) і поганий (недопустимий), тобто розміщення культури після певного попередника, виходячи з умов сівозміни - недопустиме. Для наглядності таблиця може ілюмінуватися. При цьому
62
дотримуються таких кольорів: зелений - добрий попередник, жовтий -допустимий, але небажаний і червоний - недопустимий.
Ведення сівозміни фіксується в окремій таблиці - технологічній карті, яка складається на кожний рік.
Для аналізу схеми чергування культур у кожному полі і їх оцінки ведеться підсумкова таблиця, в якій відображається послідовність зміни культур у кожному полі в часі. У результаті можна дати оцінку розміщення культур і схеми їх чергування, тобто культуру ведення сівозмін у господарстві.
Розв’язання задачі щодо ведення сівозмін значно спрощується, коли цю роботу вести з допомогою ЕОМ;
книга використання полів. Організація і ведення динамічних сівозмін вимагає більш повної і достовірної інформації про стан кожного поля, для чого слід щороку вести облік використання поля.
Основним документом цієї книги є паспорт поля, який містить повну інформацію про поле: рисунок поля, площу, розміри сторін (довжина, ширина), технологічна характеристика - середня довжина гонів, ухил в робочому напрямі, характеристика ґрунтового покриву, включаючи вміст гумусу і рухомих форм поживних речовин (азоту, фосфору, калію), кислотність, умови зволоження тощо. На рисунку поля показуються стрілкою рекомендований напрям обробітку ґрунту.
У книзі передбачені табличні форми для характеристики використання полів кожного року. В окремій таблиці ведеться розрахунок норм мінеральних добрив на запланований урожай сільськогосподарських культур, в іншій таблиці - облік основних технологічних операцій вирощування сільськогосподарських культур.
Окремо ведеться розрахунок балансу гумусу в розрізі полів. Він проводиться щорічно на основі даних про використання полів і врахування факторів, що впливають на утворення гумусу в ґрунті. Це дозволяє
63
спостерігати за динамікою гумусу в грунті і своєчасно вживати заходів щодо збереження позитивного балансу.
Використання викладеного підходу щодо ведення динамічних сівозмін дає змогу:
за допомогою ведення оперативної роботи забезпечувати використання всієї системи полів з урахуванням екологічних особливостей кожного поля;
вийти з вузьких, незбалансованих параметрів статичних сівозмін, вчасно реагувати на всі наукові досягнення в галузі удосконалення технології вирощування сільськогосподарських культур;
знаходити найкращі агротехнічні можливості для вирощування сільськогосподарських культур;
враховувати динамічність ситуації, умови ринку;
оперативно реагувати на будь-які зміни в агрохімічній характеристиці ґрунтів окремих полів.
Контрольні питання
1.	Поняття динамічної сівозміни.
2.	Формування динамічної сівозміни.
3.	Формування полів динамічної сівозміни.
4.	Спільність і відмінність між статичною і динамічною сівозмінами.
5.	Технологія ведення динамічних сівозмін.
64
ТЕМА 6. УПОРЯДКУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ СІВОЗМІН
6.1.	Завдання та зміст упорядкування території сівозмін
6.2.	Проектування полів сівозміни
6.3.	Розміщення польових доріг
6.4.	Розміщення полезахисних лісових смуг
6.5.	Розміщення лінійних протиерозійних гідротехнічних споруд
6.6.	Розміщення польових станів і джерел польового водопостачання
6.7.	Аналіз і опінка варіантів проекту впорядкування території сівозмін
6.1.	Завдання та зміст упорядкування території сівозмін
Територія сівозміни є виробничою площею, і для узгодженого й чіткого здійснення всіх виробничих процесів, пов’язаних з її використанням, вона вимагає певного впорядкування.
Для збереження чергування культур, планування та здійснення всіх агротехнічних заходів територія сівозміни ділиться на рівновеликі частини, кількість яких відповідає числу років ротації сівозмін. Така частина сівозмінної території називається полем.
Поле сівозміни має фіксовані межі. Площі полів та розміщення їх меж залишаються постійними на весь час існування сівозміни. У полях відповідно до схеми сівозміни здійснюється чергування культур за роками. Одночасно поле засівається однією чи декількома культурами.
Коли неможливо досягти однорідності поля за ґрунтовим покривом, рельєфом, його можна поділити на окремі частини, які називаються робочими ділянками. У цьому випадку первинною територіальною одиницею виступає не поле, а робоча ділянка. У межах робочої ділянки ведуться всі польові роботи, відбувається чергування культур тощо.
Між полями (робочими ділянками) та іншими об’єктами господарства здійснюється інтенсивний вантажообмін, рух машин, людей. Для зручного транспортного сполучення до кожного поля проектуються польові дороги.
65
На території сівозміни можуть розміщуватися різні елементи, пов’язані з використанням та охороною земель. До них належать лісосмуги, лінійні інженерно-технічні споруди, гідротехнічні споруди (вали-тераси, вали-дороги, розпилювачі стоку, водовідвідні вали тошо). їх розташування, конфігурація формують просторову структуру території, і тому розміщувати їх необхідно узгоджено з площинними елементами сівозмінного масиву.
Для особливо великих сівозмін необхідно проектувати польові стани та джерела водопостачання.
Отже, процес упорядкування території сівозмін передбачає:
•	проектування (розміщення) системи полів сівозмін (робочих ділянок);
•	проектування польових доріг;
•	розміщення полезахисних лісосмуг;
•	розміщення лінійних протиерозійних гідротехнічних споруд;
•	розміщення польових станів і джерел польового водопостачання.
Поля сівозмін, робочі ділянки та польові дороги є безпосередніми елементами упорядкування території сівозмін. їх проектують незалежно від умов території. Необхідність інших елементів залежить від умов зони та конкретного господарства.
У Західному регіоні, де висока лісистість і незначна віддаленість полів від виробничих центрів, немає потреби проектувати польові стани, джерела польового водопостачання та полезахисні лісосмуги. Однак, тут слід проектувати систему водорегулювальних лісосмуг.
У багатьох господарствах зі складним рельєфом місцевості виникає потреба в проектуванні лінійних протиерозійних споруд. Оскільки в проектах упорядкування території сівозмін визначається лише місце розташування таких споруд, то детальне їх проектування здійснюється в робочих проектах закладки лісосмуг, створення водозатримувальних валів тощо.
66
Інтенсифікація землеробства, комплексна механізація виробничих процесів у рільництві, нові високоврожайні сорти культур, удосконалення агротехнічних заходів обробітку грунтів і догляду за рослинами підвищують вимоги до впорядкування території сівозмін. Завдання упорядкування території сівозмін — створення найкращих умов для організації та виконання польових робіт, високопродуктивного використання сільськогосподарської техніки та запровадження передової системи землеробства з урахуванням місцевих природних умов і виробничих вимог.
Упорядкування території сівозмін повинно сприяти:
•	створенню умов для застосування диференційованої агротехніки, систематичному підвищенню родючості грунту, запобіганню ерозії та ліквідації наслідків ерозії;
•	створенню територіальних умов для високопродуктивного використання сільськогосподарської техніки і транспортних засобів;
•	зниженню капітальних затрат, пов’язаних з обладнанням території.
Все це вимагає врахування ландшафтних особливостей сівозмінної території при її впорядкуванні та при розміщенні мережі існуючих лісових насаджень, постійних доріг, каналів та інших елементів інфраструктури.
6.2.	Проектування полів сівозміни
Поле - основний елемент упорядкування території сівозміни. Кількісні та якісні характеристики розміщення полів впливають на умови вирощування культур, охорону грунтів від ерозії та дефляції, виконання польових робіт. Тому при проектуванні полів повинні бути створені сприятливі територіальні умови для отримання високих урожаїв тих культур, які тут вирощуються за весь термін ротації, можливість виконання механізованих польових робіт при високій продуктивності машинно-тракторних агрегатів, правильної організації праці та мінімальних транспортних затрат.
67
Основними характеристиками поля, що мають виробниче значення, є: площа, форма, розмір і співвідношення сторін, розміщення щодо рельєфу місцевості, однорідність ґрунтового покриву, умов зволоження ТОНГО.
Абсолютний розмір поля - це певного мірою вихідна ознака, орієнтація на яку вирішує більшість питань просторового розміщення. Середній розмір поля  величина, яку отримують у результаті ділення загальної площі сівозміни на кількість полів. У процесі розміщення полів не завжди вдається запроектувати рівновеликі поля.
Рівновеликість полів сівозмін за площею орних земель має відповідне виробниче значення, а саме: забезпечує постійність посівних площ сільськогосподарських культур, а також рівномірне завантаження робочої сили, сільськогосподарської техніки і транспортних засобів у кожному році ротації сівозміни.
Однак значення рівновеликості полів не слід переоцінювати й абсолютизувати. Воно було суттєвим у той час, коли в господарстві запроваджувалася одна сівозміна і деяка частина робіт виконувалася вручну. Зараз, коли одна і та ж культура розміщується в декількох сівозмінах, а виробничі процеси механізовані, доцільно, щоб поля були цільними, компактними, хоч і не рівновеликими за площею земельної ділянки. Крім того, коли в основу оцінки покласти якість, то, очевидно, фізична рівновеликість тратить свій зміст, бо на перше місце виступає якість ґрунтового покриву. З організаційної точки зору незручно, коли до поля, з метою досягнення рівновеликості, дорізають незначні площі (5-10га).
Тому при проектуванні полів слід уважно вивчити площу й розміщення окремо оброблюваних масивів ріллі, Щоб уникнути невеликих дорізок до полів, домагаючись збереження цілісності існуючих масивів.
В умовах розчленування орних земель балками, ярами, дорогами, лісосмугами тощо нерівновеликість може сягати 10-15%, а часом і більшого відхилення від середнього розміру поля.
68
При проектуванні полів на агротехнічно однорідних масивах ріллі, їх рівновеликість, якщо це не суперечить іншим важливим вимогам, доцільно забезпечувати.
Форма поля, його довжина й ширина визначають умови переміщення машинно-тракторних агрегатів під час виконання польових механізованих робіт. Оптимальними за формою вважаються прямокутні поля (зокрема, у випадку великих площ оптимальною формою поля є квадрат). При раціональних розмірах сторін у полях прямокутної форми забезпечується найбільша продуктивність машинно-тракторних агрегатів на польових роботах і добра якість виконання останніх. Менше відповідає цим вимогам трапеція або інша подібна до неї форма з паралельними довгими сторонами. Прямолінійність і паралельність довгих сторін полів, вздовж яких виконується основний обсяг польових механізованих робіт, завжди має важливе значення.
Під час виконання польових механізованих робіт у полях з непаралельними довгими сторонами залишаються клини (необроблювані частини території). На їх обробіток витрачається багато часу й матеріальних ресурсів (через велику частку непродуктивних холостих заїздів). Непродуктивні затрати часу будуть і в полях з криволінійними межами. Тому поля оцінюють, вимірюючи натуральні величини (довжину та ширину) або розраховуючи їх умовні значення за формулами:
для полів трапецієподібної форми:
Зк + с + її в . —------2
для полів трикутної форми:
к + с + сі В«=~Г~'
69
де Вс - умовна ширина, м;
£„ - умовна довжина, м;
А - висота фігури, м;
с, сі— скошені сторони, м;
Р - площа поля, м2.
Якщо запроектовані поля мають складну форму, то їх ділять на прості геометричні фігури (трапеції, трикутники) лініями, паралельними до напряму основного обробітку, та розраховують їх умовні величини.
За необхідності визначають середні значення довжини та ширини.
Середню довжину поля сівозміни розраховують за формулою
а середню ширину поля сівозміни - за формулою
в
ІД ’
де Ц - умовна довжина ї-го поля сівозміни, м;
В, - умовна ширина ї-го поля сівозміни, м;
Р, - площа г-го поля сівозміни, га, і = 1, п.
Якщо ділянка має неправильну геометричну форму, то довжину загону можна обчислити за формулою
8=8 хК,
де 8 — довжина ділянки в напрямі основного обробітку, м;
К - коефіцієнт, який залежить від конфігурації ділянки. Для витягнутої ділянки з паралельними довгими непрямолінійними сторонами його можна прийняти в межах 0,70-0,97.
Якщо поля мають неправильну геометричну форму, то, визначаючи умовні розміри, можна скористатися формулою для обчислення умовної довжини в трапеції, але замість скошених сторін потрібно брати короткі сторони. Обчислені таким чином розміри матимуть доволі невисоку
70
достовірність, тому для більш точних розрахунків потрібно розбивати поля на робочі ділянки.
Відомо, що довжина поля визначає довжину робочого ходу машинно-тракторного агрегату. Чим більша довжина, тим менші затрати на холості заїзди та повороти.
Залежність продуктивності використання машинно-тракторних агрегатів і довжини робочих гонів характеризується коефіцієнтом використання шляху або відсотком холостих заїздів, які обчислюються за формулами:
А
ьг +і,
/ = — 100;
де Кш - коефіцієнт використання шляху;
/ - відсоток холостих заїздів;
Ьр- довжина робочих гонів, м;
4 - довжина холостих проходів у розрахунку на один прохід робочого ходу, м, які залежать від складу агрегату (трактор, причіпний агрегат), методу виконання розвороту (петльовий, безпетльовий, простий тощо) і розраховуються окремо за формулами, наведеними нижче.
Формули для обчислення довжини холостого ходу залежно від способу розвороту (з урахуванням кінематики руху агрегату):
1)	безпетльовий:
а)	круговий	Іх = 13,2-^4,0/хКп+2с;
б)	безпетльовий з прямолінійним рухом на повороті
їх = /1,4+2,0/хПо+Хп+2с;
2) кутовий: а) круговий	їх = /1,6+1,8/хК„+2с;
б) на кут 77/6	1х = /1,3+1,5/хКо+2с;
в) на кут /7/4	їх = /1,6+1,8/хВ.„+2с;
3) петльовий: а) грушоподібний	їх = /6,/і+8,0/хКо+2с;
71
б) односторонній
в) грибоподібний
г) перехресно-петльовий
Іх = /б,0+7.5/хКо+2с;
1x^/5,0+5,5/хКв+2с, їх = /5,5 +6,5/хВо+2с.
У наведених формулах прийнято такі позначення:
4 - довжина холостого (неробочого) ходу тракторного агрегату, м;
Ко - радіус повороту агрегату, м;
Хп - ширина робочої загінки, м;
с - довжина виїзду агрегату (після виходу трактора в робочу загінку),м.
Знаючи непродуктивні затрати на холості заїзди та повороти, допускаючи, що близько 80% польових механізованих робіт виконується вздовж поля і лише 10-20% - впоперек, визначають їх середнє значення за формулою
’	100
де ГТХ - середнє значення затрат на холості заїзди та повороти, %;
От > Оц - обсяг польових механізованих робіт, які виконуються вздовж (Ої) та впоперек (Ов) поля, %;
Пі, Пв — непродуктивні затрати на холості заїзди та повороти, які виконуються відповідно вздовж та впоперек поля, %.
Знаючи площу сівозміни, щільність польових механізованих робіт (гектарів м’якої оранки) та вартість їх виконання, можна розрахувати вартість щорічних (непродуктивних) затрат на холості заїзди та повороти за формулою
Р-ЩВ-П
В =————р-—
100
де Вх - вартість щорічних непродуктивних затрат на холості заїзди та
повороти, грн.;
Рс - площа сівозміни, га;
Щ — щільність польових механізованих робіт у сівозміні, ет. га;
Вр — вартість обробітку 1 ет. га, грн.;
72
Пх - середнє значення затрат на холості заїзди та повороти, %.
Дещо іншу формулу для обчислення затрат на холості заїзди і повороти запропонував професор В.Я.Заплетін [2]:
X = — + Ь,
І
де X— непродуктивні затрати на холості заїзди та повороти;
£ — довжина (умовна довжина) поля, м;
а, Ь — коефіцієнти рівняння, які залежать від типу трактора та виду польових механізованих робіт. Для трактора типу Т-75 приймаються такі значення коефіцієнтів: а = 57,33; Ь = 1,38.
Розміщення полів з урахуванням рельєфу місцевості. Рельєф місцевості впливає на ґрунтовий покрив, водно-повітряний та тепловий режими ґрунту, його механічний склад, а також агротехнічні властивості та родючість. Водночас рельєф впливає і на розмір стоку поверхневих вод, розвиток процесів ерозії, продуктивність роботи сільськогосподарських машин.
Несприятливий вплив рельєфу на сільськогосподарське виробництво посилюється чи послаблюється залежно від того, як будуть виконуватися польові роботи на схилах. Якщо, наприклад, оранка чи посів проводяться впоперек схилу, тобто в напрямі горизонталей, то поверхневий стік і змив грунту на таких схилах значно зменшиться.
Тому на схилових землях в умовах нормального й достатнього зволоження бажаним буде розміщення довгих сторін полів впоперек схилу. У цьому випадку основні роботи, які проводяться вздовж довгої сторони поля, будуть виконуватися вздовж горизонталей. Цим самим зменшується небезпека прояву ерозії, оскільки поверхневий стік буде затримано й переведено у внутріґрунтовий, що сприятиме підвищенню врожайності сільськогосподарських культур.
Якщо в умовах хвилястого й розчленованого рельєфу місцевості немає можливостей запроектувати те чи інше поле однорідним, а характер рельєфу вимагає обробітку ґрунту або захисту земель від ерозії на кожному схилі чи
73
групі схилів, то проектують внутріпольові робочі ділянки. Вимоги щодо проектування внутріпольових робочих ділянок залишаються такими ж, як і при проектуванні полів.
У запроектованих полях і робочих ділянках обчислюють значення ухилу місцевості в межах поля за формулою
Г 0,0175 Р
де С — довжина горизонталей в межах поля чи робочої ділянки, м;
к — висота перерізу рельєфу місцевості горизонталями, м;
Р — площа поля (ділянки), м~;
0,0175 — значення тангенса кута 1°.
Ухил у робочому напрямі обробітку поля (робочої ділянки) обчислюють за формулою
, 0/ Д-й-100
де А - кількість закладань на лініях палетки Г.В.Чешихіна;
к - висота перерізу рельєфу місцевості горизонталями, м;
-- довжина ліній палетки, на яких підраховувалася кількість закладань, м.
У складних ерозійних умовах зараз широко застосовується контурно-меліоративна організація території, всі елементи якої строго ув’язуються з рельєфом місцевості [1; 4; 8].
Розміщення полів сівозмін з урахуванням Грунтів має істотне значення. Адже від властивостей ґрунту залежать урожайність сільськогосподарських культур, терміни і прийоми обробітку' полів, проведення посіву, збирання, види та норми добрив, продуктивність машинно-тракторних агрегатів.
Одна з основних вимог агротехніки полягає в тому, щоб усі польові роботи виконувалися в найкращі агротехнічні терміни й одночасно на всій площі. Це забезпечує добру якість і найменшу собівартість робіт. Звідси
74
випливає, що поля сівозмін, якщо можливо, повинні бути однорідними за складом і якістю ґрунту, умовами зволоження та витратами вологи. Зокрема, цього можна досягти, розміщуючи поля на схилах однієї експозиції та за можливістю однієї крутизни.
Найкращим буде таке рішення, коли поле розміщене на території однорідного масиву. Якщо через складність рельєфу та ґрунту не вдається досягти однорідності поля, то в його межах виділяють агротехнічно однорідні ділянки, що дозволяє диференціювати агротехніку в межах виділених ділянок і полів. У цьому випадку слід вважати правомірним такий порядок, коли виділяють агротехнічно однорідні масиви до початку проектування сівозмін та полів. Кількість, розміщення та розмір полів буде визначатися залежно від розміщення агротехнічно однорідних ділянок, межі яких зумовлені існуючими елементами організації території, рельєфом та іншими постійно діючими чинниками.
На розміщення полів у всіх регіонах України відповідний вплив мають існуючі елементи організації території, які збереглися як елементи проекту попереднього внутрігосподарського землевпорядкування. До таких елементів можна зарахувати польові дороги, меліоративні канали, лісосмуги, межі полів, різні споруди та господарські об’єкти.
З одного боку, розміщення полів повинно вирішуватися з урахуванням елементів існуючої організації території, з іншого — при запровадженні інтенсивних технологій у полях, межі яких не ув’язані з рельєфом місцевості, обробіток може спричинити виникнення та ріст процесів ерозії, тому такі поля повинні обов’язково підлягати реконструкції. Отже, кожна ділянка існуючого елемента проекту повинна бути оцінена з позицій її ерозійної небезпеки. Нами встановлено, що межі, які відхиляються від горизонталей на кут 25-50°, повинні бути вдосконалені (змінені), оскільки вони є найбільш ерозійно небезпечні і характеризуються коефіцієнтом ерозійної небезпеки -0,96. Хоч не менш небезпечними є межі, які відхиляються від горизонталей
75
на кут 10-25° та 50-70° і характеризуються коефіцієнтом ерозійної небезпеки 0,73. Тому розширення таких лінійних рубежів вимагає вдосконалення. Найбільш сприятливим з точки зору уникнення ерозії буде близьке до горизонтального розміщення меж, коли кут відхилення знаходиться в проміжку 0-10° і характеризується коефіцієнтом ерозійної небезпеки 0,25 та близьке до перпендикулярного розміщення меж, коли кут відхилення становить 70-90°, а відповідний коефіцієнт - 0,26.
Багато існуючих елементів упорядкування, що запроектовані при попередній організації території, не відповідають сучасним вимогам, а тому повинні вдосконалюватися.
У багатьох господарствах з метою проектування крупних рівновеликих полів прямокутної форми було знищено значну кількість елементів ландшафту. Часто в межах одного поля є декілька ґрунтових відмін, що суперечить вимозі щодо їх однорідності. Все це вимагає від проектанта належної оцінки та осмислення, бо неправильне розміщення меж полів, доріг і невиконання вимог протиерозійного обробітку ґрунту сприяє активізації ерозійних процесів.
У нинішніх умовах ставляться підвищені вимоги до агротехнічного обґрунтування заходів, спрямованих на вдосконалення організації території. Зокрема необхідно домагатися формування найбільш однорідних в екологічному аспекті полів. Межами таких полів можуть слугувати постійні чинники: елементи рельєфу, межі ґрунтових відмін, елементи інженерно-меліоративної інфраструктури території.
6.3.	Розміщення польових доріг
За своїм призначенням і технічним рівнем польові дороги поділяються на основні, допоміжні та лінії обслуговування.
Основні польові дороги забезпечують транспортні зв’язки сівозмін і масивів угідь з господарськими центрами й дорогами загального
76
призначення, через які здійснюється зв’язок господарства із зовнішніми пунктами. Цими дорогами вивозять урожай з полів, перевозять вантажі і сільськогосподарську техніку, а також здійснюють переїзди, пов’язані з господарським керівництвом, обслуговуванням людей і техніки. Вони проектуються шириною 5-6м.
Рух цими дорогами в польовий період доволі інтенсивний, що вимагає поліпшення проїжджої частини, обладнання переїздів на водотоках тощо. Вони постійні, а щодо меж полів - є визначальними елементами впорядкування території. їх розміщення вирішується в комплексі з формуванням усієї мережі внутрігосподарських доріг.
Допоміжні польові дороги забезпечують вивезення врожаю, органічних та мінеральних добрив, вимагають доїзду транспортних засобів практично до будь-якої точки поля. Оскільки затрати на транспортування вантажів ріллею у 2,5-4 рази, а стернею - в 1,5-2 рази вищі, ніж польовою дорогою, яка є в задовільному стані, то необхідне проектування й будівництво допоміжних доріг. Допоміжні польові дороги розміщуються переважно вздовж довгих сторін полів. При цьому досягається повна транспортна доступність до кожної точки поля. Ширина допоміжних доріг -3-4м.
У полях неправильної геометричної форми з викривленими межами полів неможливо запроектувати таку дорогу вздовж межі поля. У цьому випадку варто запроектувати дорогу на середині поля (бажано на вододілі) вздовж основного напряму обробітку.
У полях на місцевості зі складним рельєфом слід також проектувати допоміжну дорогу на вододілі, оскільки положення такої дороги по межі між полями польової тя грунтозахисної сівозмін часто дуже хвилясте і не забезпечить доброго зв’язку. Запроектовані на вододілі польові дороги добре Провітрюються, швидко висихають, мають умови для проїзду транспортних засобів.
77
Поздовжній ухил не повинен перевищувати 7-8° (0,122-0,140), оскільки для автомобільного транспорту подолання такої крутизни схилів на глинистих і суглинкових ґрунтах є доволі проблематичним.
Лінії обслуговування - це польові дороги, що використовуються для проїзду та розвороту машинно-тракторних агрегатів в кінці загінки, заправлення тракторів паливно-мастильними матеріалами, завантаження бункерів висівних агрегатів та іншого обслуговування. їх також використовують для вивезення вантажів з полів. Вони здебільшого проектуються на короткій стороні поля, ближчій до господарського двору. На протилежній стороні може й не бути постійної дороги. У цих випадках влаштовуються тимчасові (на час виконання польових робіт) лінії обслуговування. їх ширина 4-5 метрів.
Істотне значення в забезпеченні сівозмінної площі польовими дорогами має їх щільність. Чим густіша мережа польових доріг, тим більша доступність полів, тим кращі умови для вивезення вантажів, але більша площа ріллі зайнята під дорогами.
Одним із критеріїв оцінки мережі польових доріг є середня віддаленість поля від доріг, що визначається так. Площу поля умовно розділяють на елементарні ділянки (наприклад, розміром 1 га) і визначають відстань від центра кожної елементарної ділянки до найближчої точки дороги. Середнє арифметичне усіх цих відстаней і буде середньою віддаленістю поля від дороги. При цьому в розрахунок беруться всі дороги, до яких прилягає поле.
Раціональна віддаленість поля від доріг залежить від вантажомісткості сівозміни. Так, для овочевих і кормових сівозмін, в яких висока вантажомісткість, середня віддаленість поля від дорії не повинна перевищувати 200-250 метрів, а в сівозмінах з невеликою вантажомісткістю вона може сягати 400-500 метрів.
78
Якщо дороги проходять по двох (трьох чи чотирьох) сторонах, то територія поля ділиться на зони тяжіння до кожної з прилеглих доріг.
Межею зон тяжіння є лінія, яка рівновіддалена від доріг, що проходять на протилежних сторонах. Нею буде лінія, яка ділить поле на дві рівні за площею частини. Якщо дороги проходять на суміжних сторонах поля, то цією лінією є бісектриса кута, що утворений дорогами, а якщо дороги проходять вздовж довгої сторони поля - середня лінія. Для кожної зони визначається своя середня віддаленість від дороги, а для цілого поля — розраховується середньозважена відстань.
Середня віддаленість полів від доріг може розраховуватися в цілому для сівозміни, бригади чи господарства. Ця величина характеризує транспортну доступність полів і є важливим показником порівняння варіантів розміщення мережі польових доріг.
Якщо поля сильно віддалені від доріг, то це знижує економічну ефективність роботи транспортних засобів і машинно-тракторних агрегатів. Упорядкована й доволі густа мережа польових доріг, при якій забезпечується добра транспортна доступність до кожного поля, створює сприятливіші умови для роботи транспорту, скорочує відстань перевезення вантажів, знижує щільність слідів проїзду транспортних засобів полем.
6.4.	Розміщення полезахисних лісових смуг
Полезахисні лісові смуги створюють сприятливі мікрокліматичні умови для виробництва сільськогосподарських культур, сприяють захисту полів від дефляції, рівномірному розміщенню снігу на полях тощо.
За призначенням та розміщенням на території лісосмуги поділяються на:
•	полезахисні;
•	водорегулювальні;
•	прибалкові;
79
•	прияружні;
•	довкола водойм і господарських дворів.
За конструкцією лісосмуги поділяються на:
•	щільні;
•	продувні;
•	ажурні.
У лісостепових районах лісосмуги створюють двома-трьома рядами, шириною 5-6м з шириною міжрядь 2,5-Зм. У степових районах, де бувають пилові бурі, лісосмуги проектують в 4-5 рядів. Тут їх ширина сягає від 10-12,5м до 15м.
Відстань між лісосмугами залежить від висоти дерев і встановлюється рівною 25-30-кратній висоті дерев, хоч захисна дія спостерігається і при 40-кратній висоті.
Лісосмуги, які розміщуються вздовж довгих сторін полів, називаються поздовжніми, а вздовж коротких - поперечними. Незалежно від назви їх ширина однакова. У рівнинній місцевості оптимальним вважається варіант розміщення лісосмуг перпендикулярно до пануючих вітрів, хоч може бути й незначне відхилення. Поздовжні лісосмуги, як правило, суміщають з довгими сторонами полів, хоч можуть вони розміщуватися і посередині поля.
З урахуванням рекомендацій науково-дослідних установ відстань між лісосмугами в різних регіонах України не однакова (табл.З) [7].
80
Таблиця З
Рекомендовані відстані між поздовжніми лісосмугами при розміщенні їх у
різних природних зонах
—   Зона розміщення лісосмуг	Відстань між поздовжніми лісосмугами, м	
	рекомендовано	найбільші
Лісостеп	з	переважанням вилугуваних і глибоких чорноземів	450-500	600-700
Степ з переважанням звичайних чорноземів	350-400	500-600
Південний Степ з переважанням південних чорноземів	300-350	400-500
Сухий Степ з переважанням темно-каштанових грунтів	250-300	300-400
При оцінці проекту розміщення системи лісосмуг ширину смуги захищеного поля визначають за формулою
В3 - НхК-, хКт:,
де Вз - ширина смуги захищеного поля, м;
Н - середня висота дерев у лісосмузі, м;
К1№ - кратність (кількість середніх висот лісосмуги, які вкладаються в ширині захищеного поля);
Кас — середній коефіцієнт захисного впливу, який залежить від Повторності вітрів з чотирьох парних кутів набігання вітру (кутів атаки), що утворює напрям вітру та запроектована лісосмуга. Значення його визначається як середньозважене за формулою
к - к* '	+ Кл • Л, + Каі  /н + К„4  /и X Ка,  /„,.
Ум+Лг+Уи+Ум	Ел,
де Лі - відсоток повторності вітру протилежних напрямів.
81
Суцільне заліснення малопродуктивних, сильноеродованих і порушених, непридатних для сільськогосподарського використання земель. Такі насадження дозволяють не лише захистити землі від ерозії, але й суттєво сприяють активізації процесів саморегуляції в місцевих екосистемах та загальному оздоровленню екологічної ситуації. Крім того, такі насадження дозволяють дешо збільшити в перспективі запаси деревини в державі.
Ефективність полезахисного лісорозведення характеризують терміном окупності затрат, який обчислюється за формулою
де Т- число років окупності затрат;
(З - зональний коефіцієнт, значення якого змінюється в межах від 0,8 до 2,0 залежно від зони, складу насаджень, швидкості їх росту та ін., зокрема, для зони Лісостепу він приймається -- 0,8-1,2; а для Південного Степу - 1,5-2,0. Менші значення беруть р£ наявності в смугах швидкоростучих порід (тополя, береза);
К- затрати на створення лісосмуг (капіталовкладення), грн.;
сі — чистий додатковий дохід за рахунок додаткової продукції, отриманої з площі, захищеної лісосмугами, грн./рік;
втрачений чистий дохід (вибуття з обороту орних земель, відведених під лісосмуги, зниження врожайності на розворотних і затінених смугах, зниження продуктивності агрегатів тощо), грн.
Загальний економічний аналіз і оцінку варіантів проекту розміщення лісосмуг слід робити на підставі зведених даних.
82
6.5.	Розміщення лінійних протиерозійних гідротехнічних споруд
В умовах складного рельєфу та розвинутої ерозії ґрунтів проводять протиерозійну контурно-меліоративну організацію території, при якій лінійні елементи проекту (лісосмуги, водозатримувальні вали, дороги та межі полів і угідь) розміщуються паралельно до горизонталей.
У лісостепових районах агроландшафти, сформовані на схилах, розміщуються у вигляді смуг, паралельних до горизонталей. Тому тут найбільш ефективна • контурно-смугова або контурно-меліоративна організація території, яка найповніше враховує грунтові та рельєфні особливості кожного водозбірного басейну.
Отже, якщо контурна (криволінійна) організація території доповнюється меліоративними спорудами (водозатримувальними валами, валами-терасами), то її називають контурно-меліоративною.
Контурна організація території найповніше відповідає вимогам формування в межах цілого водозбору агроекосистем, в процесі чого створюються сприятливі екологічні умови, що забезпечують охорону та раціональне використання природних ресурсів. Вона є планово-організаційною основою, що об’єднує та взаємопов’язує всі варіанти ґрунтозахисного комплексу в єдину систему.
В основі контурної організації території, що передбачає водорегулювальне впорядкування з розміщенням на схилах валів, валів-терас, каналів, канав, заповнених мульчею (соломою, хмизом), лежить ландшафтний підхід, тобто в ландшафт схилу «вписуються» водорегулювальні елементи, які регулюють поверхневий стік і цим самим запобігають поверхневому змиву (ерозії).
При впорядкуванні території схилових земель враховують розміщення трьох еколого-технологічних груп, які виділяються на плані з горизонталями і мають чітко визначений допустимий рівень використання. Межі цих груп земель враховуються при організації території сівозмін. Усі вони
83
здебільшого служать лінійними рубежами першого порядку і в натурі закріплюються валами-терасами, лісосмугами, лісосмугами в комплексі з водозатриму вальними канавами.
Для відведення води, яка затримується цими спорудами, у гідрографічну мережу застосовують залужені водотоки та інші водоскидні споруди (лотки-швидкотоки, труби тощо). Створені таким чином лінійні рубежі слугують напрямними лініями основного обробітку ґрунту - межами полів та робочих ділянок. У районах недостатнього зволоження такі рубежі проектуються на повне затримання поверхневого стоку, тобто строго паралельно до горизонталей, а в умовах нормального та надмірного зволоження - під деяким (до 1°) кутом до горизонталей, що дозволяє тимчасово акумульовані (під час атмосферних опадів) лишки води відвести в понижені місця, не допускаючи перезволоження та заболочення схилів.
Важливим етапом проектування лінійних водорегулювальних рубежів при контурно-меліоративній організації території є інженерно-меліоративне й економічне обґрунтування їх розміщення.
Виділяють такі варіанти проектування лінійних рубежів на схилах: прямолінійний, контурно-прямолінійний, контурно-паралельний та контурний. Незалежно від вибраного варіанта проектування важливо обґрунтувати запроектовану ширину полів, тобто відстань між двома рубежами, яка залежить від крутизни схилу, механічного складу ґрунту та агрофону. Для спрощення розрахунків при проектуванні на схилах користуються графіками, запропонованими в [3.4].
Виділені з урахуванням екологічних умов агротехнічні однорідні ґрунтозахисні та меліоративно обладнані поля-смуги є основними та подільними територіальними одиницями сівозміни - полями.
Поля-смуги, чи поля-контури, виділені з урахуванням екологічних умов, є робочим місцем для ведення екологічно збалансованого землеробства. У таких полях в єдиній узгоджувальній системі поєднуються
84
природні комплекси та господарська діяльність, що дозволяє постійно розвивати й удосконалювати основи адаптивного землеробства, резерви якого необхідно використовувати для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.
Кількість, розміри та форма (конфігурація) полів залежать перш за все від ландшафтних умов місцевості, поєднання природних чинників, які зумовлюють агротехнічну й екологічну однорідність полів.
Якщо в господарстві запроваджується динамічна сівозміна [8], то сформовані екологічно однорідні поля нумеруються і встановлюється система їх використання. Якщо в господарстві запроваджується статична сівозміна, то сформовані екологічно однорідні поля об’єднуються у вигляді робочих ділянок в поля різних типів сівозмін.
Контурно-меліоративна організація території забезпечує високу еколого-економічну ефективність комплексу ґрунтозахисних заходів. Основу еколого-економічної оцінки результатів виконання таких заходів складають:
•	показник протиерозійного ефекту - водорегулювальна, водозатримувальна та грунтозахисна здатність;
•	показник економічного ефекту — приріст додаткової продукції або чистого доходу за рахунок меліорації еродованих (ерозійно небезпечних) земель, запобігання щорічних збитків від ерозії.
Після визначення кожного з цих показників визначають загальну еколого-економічну ефективність запроектованих заходів.
6.6.	Розміщення польових станів і джерел польового водопостачання
Якщо територія сівозмін значно віддалена від населених пунктів Постійного проживання, то проектують польові стани. Польові стани слугують для концентрації та обслуговування техніки, проживання й В1Дпочинку механізаторів, поточного та профілактичного ремонту техніки,
85
обслуговування й заміни знарядь тощо. Будівництво польових станів сприяє зменшенню затрат на перевезення робочої сили до місць праці - полів.
Польові стани можуть бути як капітальними (стаціонарними) так і пересувними (мобільними).
Капітальні польові стани будуються при віддаленості полів більше ніж 10км від населеного пункту. В усіх інших випадках будуються пересувні (мобільні) польові стани.
Принципові питання будівництва польових станів вирішуються під час розміщення виробничих та господарських центрів. При впорядкуванні території сівозмін обґрунтовується лише місце розташування польових станів, площа та зв’язок з польовою дорожньою мережею.
Економічну ефективність створення польового стану обчислюють за такою формулою:
е ЗКп-К^-Іа
де Е - економія засобів на перевезення робочої сили, грн.;
З - затрати праці на виконання польових робіт, люд.-днів;
К - коефіцієнт використання польового стану, днів;
п - кількість переїздів, яку здійснює одна людина за день;
п4- місткість автомобіля, осіб;
КСІір- середньозважена відстань до обслуговуваного масиву, км;
а - вартість проїзду, ірн..км;
/авт- коефіцієнт завантаженості автомобіля.
Одночасно з розміщенням польового стану вирішуються питання організації польового водопостачання.
Економічна ефективність будівництва джерел польового водопостачання визначається тривалістю періоду окупності затрат на будівництво запроектованих джерел та економією витрат на перевезення води до місця її споживання. Часто дешевше обходиться підвезення води, ніж будівництво капітальної споруди.
86
Якщо джерела польового водопостачання розміщують на території польового стану, то тут обов’язково дотримуватися санітарно-гігієнічних, екологічних та архітектурно-планувальних вимог щодо їх розміщення.
6.7.	Аналіз і оцінка варіантів проекту впорядкування території сівозмін
Для вибору кращого варіанта впорядкування території сівозмін слід оцінювати їх за єдиним критерієм. Найтісніше взаємопов’язані три елементи проекту впорядкування сівозмін: розміщення полів і робочих ділянок, полезахисних лісосмуг і польових доріг. Економічні показники, які використовуються для оцінки проекту, групуються, і на підставі отриманих сумарних результатів роблять висновки.
Отже, оцінку проводять за такими показниками:
•	вартість щорічних затрат на холості заїзди та повороти машинно-тракторних агрегатів, що виникають при обробітку полів різної форми;
•	зміна вартості механізованих робіт внаслідок різного розміщення полів відносно рельєфу місцевості;
•	вартість додаткової продукції, отриманої за рахунок поліпшеного зволоження схилів при зменшенні ухилу в робочому напрямі працюючих машинно-тракторних агрегатів;
•	розмір додаткового чистого доходу від агрокліматичного впливу лісосмуг.
Вартість непродуктивних затрат машинно-тракторних агрегатів на холості заїзди і повороти обчислюється за формулою
Вх = ЩхЦх^ьхКьхРіхЕХпХКпХР^),
де Щ - щільність польових механізованих робіт (еталонних гектарів), Що виконуються на 1га сівозмінної площі. Обчислюється як середньозважена величина, ет.га/га;
Ц— вартість обробітку 1 еталонного гектара, грн. /ет.га;
87
Хь, Х„ - непродуктивні затрати на холості заїзди та повороти, що виконуються вздовж (Хь) та впоперек (Хг) поля, %. Беруться з графіка;
А?*, К„ - питома вага польових механізованих робіт, що виконуються вздовж поля (Кь), їх близько 80%, та в поперек поля (Кп), яких близько 20%;
Рі — площа г-го поля (ділянки), га.
Збільшення вартості польових механізованих робіт при розміщенні полів і ділянок на схилах обчислюється за формулою
Зм = ЩхЦх£РіхКм,
де Км — зміна вартості польових механізованих робіт, які залежать від ухилу місцевості. Всі інші позначення такі ж, як і в попередній формулі.
Збільшення вартості механізованих робіт, які виконуються в полях з робочим ухилом , обчислюємо за формулою
Зм = ЩхЦхХРіхКр,
це Кр — зміна вартості польових механізованих робіт, які виконуються на полі (ділянці) з робочим ухилом. Усі інші позначення такі ж, як і в попередніх формулах.
Методика обчислення терміну окупності затрат на створення системи полезахисних лісосмуг наведена в и.6.4.
Висновок щодо кращого варіанта проекту дається на підставі сумарних показників, обчислених за наведеними формулами.
Контрольні питання
1.	Завдання та зміст упорядкування території сівозмін.
2.	Проектування полів сівозмін: поняття поля, вимоги до форми та розміру полів.
3.	Виробничі значення рівновеликості полів. Пози тивні і негативні сторони дотримання встановлених вимог.
4.	Оцінка форми запроектованих полів.
5.	Розрахунок непродуктивних затрат на холості заїзди і повороти.
88
6.	Методика розрахунку вартості непродуктивних затрат на холості заїзди і повороти.
7.	Оцінка рельєфних умов при проектуванні полів.
8.	Особливості проектування полів різних типів сівозмін.
9.	Проектування польових доріг при впорядкуванні території сівозмін.
10.	Проектування (розміщення) системи полезахисних лісосмуг у рівнинних умовах.
11.	Економічне обґрунтування проекту розміщення системи лісосмуг у рівнинних умовах.
12.	Екологічне обґрунтування проекту розміщення системи захисних лісонасаджень.
13.	Обґрунтування проекту розміщення польових станів і джерел польового водопостачання.
14.	Суть варіантного методу проектування елементів впорядкування території сівозмін.
15.	Комплексна оцінка проекту впорядкування території сівозмін.
16.	Технологічна характеристика запроектованих полів.
89
ТЕМА 7. КОМПЛЕКСНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОЕКТІВ ЗЕМЛЕВПОРЯДКУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ
ПІДПРИЄМСТВ
У проектах землевпорядкування сільськогосподарських підприємств обґрунтовуються такі організація території і використання землі, які забезпечують оптимальні темпи розширеного відтворення, раціональну побудову і ведення господарства з метою повного використання внутрішніх ресурсів і підвищення ефективності виробництва.
Третяков А.М. [13] вважає, що економічна ефективність проектів землевпорядкування повинна оцінюватися, виходячи із системи економічних законів суспільства, враховувати умови відтворення родючості ґрунту та поліпшення навколишнього природного середовища й ландшафтів і включати екологічну, економічну та соціальну ефективність.
Екологічна ефективність проекту землевпорядкування
сільськогосподарських підприємств випливає з потреби охорони природи, відновлення і раціонального використання природних ресурсів і проявляється, передусім, у впливі землевпорядкування на навколишнє середовище через реалізацію заходів з поліпшення земель, захист земель від ерозії, здійснення природоохоронних заходів.
До основних показників екологічної ефективності проекту землевпорядкування належать:
- комплексна оцінка впливу землевпорядкування на якісний стан земель, у розрізі сформованих земельних ділянок (полів, кварталів саду і виноградників, сінокосів і пасовищ), до яких зараховують: баланс гумусу, вміст рухомих форм макро- і мікроелементів, важких металів, радіонуклідів, залишкових пестицидів; категорію, клас земель за сільськогосподарською придатністю, бал оцінки землі продуктивністю; кислотність; режим зволоження і рівень ґрунтових
90
вод, вологоємкість, запас продуктивної вологи; однорідність за ґрунтовим покривом, рельєфом та ін.) для чого використовують:
- відомості щодо зниження водної ерозії та дефляції (залишковий змив ґрунту, зниження зволоженості місцевості, залуження та заліснення еродованих земель, коефіцієнт ерозійної небезпеки культур і проективного покриття ґрунту рослинами в ерозійно небезпечні періоди, об’єми регульованого стоку води, зміна мікрокліматичних умов);
— інформацію щодо природоохоронного обладнання земель (наявність водоохоронних зон і прибережних смуг, санітарно-захисних смуг, охоронних ландшафтів, земельних ділянок, які перебувають у стані консервації, санітарних і зооветеринарних розривів, захисних, заборонних і охоронних зон);
— дані, які характеризують екологічну упорядкованість території (площі біоцентрів і біокоридорів, екологічних, мікрозаповідників, індекси екологічного різноманіття території, екологічної стабільності території, продуктивності агроландшафтів з урахуванням “крайового ефекту”, довжина екотопів та ін).
Економічна ефективність проекту землевпорядкування
сільськогосподарського підприємства визначається:
-	при розміщенні виробничих підрозділів, господарських дворів і магістральних доріг - зниженням щорічних витрат виробництва та різних витрат (під забудову, будівництво тощо);
-	при організації угідь і сівозмін - приростом чистого доходу;
—	при впорядкуванні території сівозмін, багаторічних насаджень, кормових угідь — у зменшенні затрат на виконання виробничих процесів та уникнення втрат виробництва (за рахунок зниження непродуктивних затрат на холості заїзди і повороти, спричинені формою полів).
91
Комплекс заходів внутрігосподарського землевпорядкування з метою визначення їх економічної ефективності поділяють на дві групи: перша -заходи, здійснення яких не вимагає капітальних затрат; друга - заходи, здійснення яких вимагає капітальних затрат.
До першої групи належать усі організаційно-господарські заходи: запровадження сівозмін, більш раціональне розміщення посівів відносно ґрунтів і рельєфу; здійснення агротехнічних протиерозійних заходів, створення територіальних умов для реалізації індустріальних технологій.
До другої групи належать: освоєння нових земель під сільськогосподарські угіддя, здійснення меліоративних робіт (осушення, зрошення), рекультивація і поліпшення земель, закладення багаторічних плодово-ягідних насаджень, створення культурних пасовищ, закладення захисних лісосмуг, будівництво гідротехнічних протиерозійних споруд, доріг, мостів та інші заходи.
При визначенні економічної ефективності заходів до першої групи, визначальним є збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, що сприяє отриманню чистого прибутку, запобігання або зниження негативного впливу господарського використання земель на зниження їх продуктивності.
Збільшення виходу продукції становить собою різницю вартості продукції рослинництва, отриманої при існуючій організації використання земель та за проектом. Обчислюється вона в порівнянних цінах. При цьому враховується продукція, отримана зі всієї площі сільськогосподарських угідь і посівів.
Вартість додаткової продукції від окремих заходів розраховується. В розрахунок включають тільки ту площу, на якій вони здійснюються.
Умовний додатковий чистий дохід від запровадження запроектованих заходів розраховують за формулою
Д=В-3,
92
де В — вартість додаткової продукції рослинництва, отриманої після запровадження запроектованих заходів, грн.;
З - додаткові затрати виробництва, пов’язані з виробництвом додаткової продукції, які розраховуються за формулою:
З = В:КО,
де Ко - коефіцієнт окупності затрат, який є відношенням фактичної вартості валової продукції рослинництва (у порівнянних цінах) до фактичних затрат на її виробництво (береться з річнйх звітів).
Визначення економічної ефективності капіталовкладень. Показником економічної ефективності капіталовкладень є строк окупності затрат (Т) та приведені затрати (П), які розраховуються за формулами:
Т-К:Д;
П=Е+еК,
де К - сумарні капітальні затрати на здійснення запроектованих заходів, грн.;
Д-умовний додатковий чистий дохід, отриманий у результаті здійснення запроектованих заходів, грн.;
Е - щорічні затрати, грн.;
е — нормативний коефіцієнт капіталовкладень, у сільському господарстві він приймається 1,5.
Соціальна ефективність проекту землевпорядкування диференціюється за складовими частинами і елементами проекту.
При розміщенні виробничих підрозділів і господарських дворів вона полягає у:
— забезпеченні соціальної справедливості при розподілі земельних та майнових паїв, формуванні земельних масивів виробничих підрозділів чи окремих землекористувачів;
93
-поліпшенні умов управління виробництвом, правильній організації виробництва в підрозділах, що сприятиме підвищенню продуктивності праці;
-поліпшенні умов життя і роботи населення за рахунок правильного розміщення господарських дворів, визначення перспектив розвитку житлового, культурно-побутового і виробничого будівництва, цільової зміни міграційних процесів.
Соціальна ефективність проекту при розміщенні магістральних доріг, дорожніх споруд, інших об’єктів інженерного обладнання території сприяє скороченню часу і засобів на непродуктивні переходи і переїзди людей до місця роботи, і переїзди сільськогосподарської техніки, ліквідації зустрічних переходів і переїздів, поліпшенню роботи транспортних засобів, зміні умов праці за рахунок організації правильного водопостачання, тепло-забезпечення, зв’язку, енергозабезпечення.
Соціальне обґрунтування організації угідь і сівозмін полягає у створенні культурних агроландшафтів, задоволенні естетичних і рекреаційних потреб населення, оздоровленні навколишнього природного середовища та його захисті.
Соціальна ефективність упорядкування території угідь і сівозмін полягає в проектуванні оптимальних полів з раціональними довжиною і шириною, правильної форми, що створює нормальні умови для здійснення робочих процесів у полі, поліпшує умови праці, зменшує затрати на холості заїзди і повороти машинно-тракторних агрегатів та стомлюваність механізаторів, оптимізує строки виконання польових робіт, підвищує продуктивність праці.
За рахунок концентрованого розміщення посівів є можливість зосередити техніку, ремонтну службу, організувати культурно-побутове обслуговування механізаторів, забезпечити належне транспортне обслуговування.
94
При впорядкуванні території багаторічних насаджень і кормових угідь соціальна ефективність проекту виражається в підвищенні естетичних властивостей агроландшафту, поліпшенні умов праці садівників, тваринників, механізаторів.
Хоч оцінити кількісно соціальну ефективність проекту землевпорядкування досить складно, та з впевненістю можна сказати, що соціальна ефективність сприяє:
-	економії часу за рахунок уникнення непродуктивних затрат при переїздах/ холостих поворотах і заїздах, транспортних перевезеннях людей, вантажів, перегонах худоби і т.д.;
-	підвищенню зайнятості робітників, уникненню сезонності і піків у роботі, простоїв, поліпшенню умов праці;
-	підвищенню зацікавленості власників паїв та інших засобів виробництва.
Все перелічене, на наш погляд, сприятиме підвищенню продуктивності праці, збільшенню обсягів виробництва продукції та зниженню її собівартості. За таких умов можна очікувати суттєвого поліпшення соціального стану життя на селі.
У кінцевому результаті всі перелічені ефективності позначаються на економічних результатах діяльності сільськогосподарського підприємства.
Контрольні питання
1.	Поняття ефективності.
2.	Показники екологічної ефективності.
3.	Показники економічної ефективності.
4.	Методика визначення економічної ефективності.
5.	Поняття та показники соціальної ефективності.
95
Бібліографічний список
1.	Вологцук М„ Третяк А., Юзефацюк У. Противозрозионная мелиорация еродированмх земель в Прут-Днестровском междуречье. — Львов; Черновцьі: ЧОУС, 1995.
2.	Заплетин В.Я. Организация территории колхоза. Воронеж: Центр, кн. изд-во. 1973.
3.	Землеустроительнос проектирование / Под ред. проф. М.А.Гендельмана,-М.: Агроиздат, 1986.
4.	Казьмир П.И. Противозрозионная организация территории: Учеб. пособие.-Львов, 1985.
5.	Казьмір II., Мицай М., Казьмір Л. Організація сільськогосподарських угідь і системи сівозмін: Курс лекцій. - Львів: ЛДАУ, 2000.
6	Кирюхин В.Д. Противозрозионная организация территории. - М: Колос, 1973.
7.	Комплекс мероприятий по борьбе с зрозией почв в УССР: Учеб. пособие. - Харьков: ХСХИ, 1972.
8.	Методичні рекомендації з організації і ведення системи динамічних сівозмін в умовах ґрунтозахисного землеробства і контурно-меліоративної організації території / Укл.: М.В. Дроздяк, П.Г.Казьмір, В.Г.Кисіль. - Львів: ЛСГІ, 1989.
9.	Мьіцай М.А., Лютий Я.И., Дроздяк М.В. Внутрихозяйственное землеустройство в условиях западньїх районов УССР: Учеб. пособие. -Дубляньї, 1989.
10.	Моргун Ф.Т., Шикула Н.К., Тарарико Л.Г. Почвозащитное земледелие. -К.: Урожай, 1983.
Н.Остапенко Б.Ф., Величко Б.Л., Вервейко А.П. Комплекс противозрозионньїх мероприятий: Учеб. пособие. - Харьков: ХСХИ, 1983.
12. Сенкевич А.А. Зкономика защитного лесоразведения. - М.: Лесная пром.-сть, 1969.
13. Третяк А.М. Економіка землекористування та землевпорядкування: Навч. посібник. - К.: ТОЗ ЦЗРУ, 2004. - 542с.
96
Навчальне видання
Казьмір Павло Гиатович, Казьмір Любомир Павлович
ЗЕМЛЕВПОРЯДНЕ ПРОЕКТУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЯ УГІДЬ І СІВОЗМІН ТА ВПОРЯДКУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ СІВОЗМІН
Курс лекцій
Редактор Д.Б.Дончак
Видавець
Львівський державний аграрний університет 80381, Львівська обл., Жовківський р-н, м. Дубляни.
вул.. Володимира Великого, 1
Свідоцтво ДК №1380 від 3.06.2003р.
Підписано до друку // '2 ^/Формат 16x84/16. Папір офсетний. Друк на різографі. ГарнітураТайме”.
Ум. друк. арк.АбТ. Обл,-вид. арк. ч'.чС.
Наклад .прим. Зам. 395
Віддруковано у видавничому центрі Львівського державного аграрного університету 80381, Львівська обл., Жовківський р-н, м. Дубляни, вул. Студентська, 2
Свідоцтво ДК №1380 від 3.06.2003р.
97