Е.М. ЛИТВИНЕЦЬ
ЧАРІВНІ
ВІЗЕРУНКИ
КОЛИ ЗРОБЛЕНО УРОКИ
київ
«РАДЯНСЬКА ШКОЛА
1985
37.248
Л64
ЛИТВИНЕЦ 3. Н. Волшебньїе узорьі.— К.: Рад. шк., 1985.—-
48 с. + вкл.— (Когда сделаньї уроки). 50 к. 90 000 зкз.
В книге. кратко излагается история развития бисерного рукоде-
лия: возникновение и распространение бнсера и стекляруса, их прн-
менение в одежде и украшеииях. Описана техника изготовления гср-
данов, силянок, воротничков, цепочек.
Книга иллюстрирована. Узорьі украшений зарисованьї в музеях
и селах отдельннх областей, а также создаин на осново народних
мотивов автором — народним мастером декоративно-прикладного ис-
кусства.
Рассчитана на учащихся ередней школи. Может бить использо-
вана учителями трудового обучения, руководителями кружков народ-
ного творчества.
Рукопис рецензували: інспектор МО УРСР Т. В. Хілько, учитель
трудового навчання середньої школи № 80 м. Львова 3. Р. Крако-
вецька.
КОГДА СДЕЛАНЬЇ УРОКИ
ЗНГЕЛИСА НИКИТИЧНА ЛИТВИНЕЦ
ВОЛШЕБНЬЇЕ УЗОРЬІ
(на украинском язьіке)
Киев, «Радянська школа»
Зав. редакцією трудового навчання Л. /. Воловиченко. Редактор Г. В. Кузь-
мєнко. Літредактор К. М. Рибалко. Художній редактор Г. Ю. Поліщук. Об-
кладинка художника Б. О. Волобуєва. Технічний редактор В. М. Зайцева.
Коректор Т. Ю. Яремчук.
Інформ. бланк № 4761
Здано до набору 15.06.84. Підписано до друку 21.06.85. БФ 04615. Формат
бОХОО'/ід. Папір офестн. № 2. Гарнітура літературна. Спосіб друку офсетн.
Умови, арк. 3+2,5 вкл. Умови, фарбо-відб. 13,56. Обл.-вид. арк. 3,31+2,57 вкл.
Тираж 90 000 пр. Видави. № 28267. Зам. № 4—1465. Ціна 50 к.
Видавництво «Радянська школа», 252053. Київ, Ю. Коцюбинського, 5.
Київська фабрика друкованої реклами їм. XXVI з’їзду КПРС, 252067, Київ-67.
Виборзька, 84.
„ 4802020000—354
Л---------------
М210(04)~ 85
353—85
Видавництво «Радянська школа»
1985
ВІД АВТОРА
Дедалі частіше ми згадуємо про домашнє рукоділля та художні
промисли, звертаємося до виробів безіменних майстрів — селян,
міських ремісників, які створювали чудові предмети домашнього
вжитку та одягу. Ми милуємося красою таких витворів, захоплює-
мося майстерністю і талантом народних умільців.
Мистецтво виготовлення прикрас із бісеру, як і вишивка та інше
жіноче рукоділля, прийшло до нас із глибин історії. З покоління
в покоління передавалася техніка виготовлення оздоб, узори та
народні орнаменти. Завдяки своїй різноманітності, барвистості, са-
мобутнім народним мотивам, витонченості селянські бісерні при-
краси здобули визнання не тільки на батьківщині, а й за кордоном.
Вироби сільських майстринь створені понад 100 років тому, і
тепер чарують своєю красою, вражають оригінальністю форм та
кольорових поєднань; чудово пасують до сучасного одягу.
Мета книжки — на основі узагальнення літературних джерел та
вивчення зразків прикрас розповісти читачам про художню цін-
ність одного з маловідомих видів народного прикладного мистецт-
ва— нанизування бісеру — і повернути йому заслужену славу.
Вивчати, популяризувати народне мистецтво, зберігати для май-
бутніх поколінь його кращі зразки — почесний обов’язок не тільки
етнографів, краєзнавців і мистецтвознавців, а й усіх тих, кому до-
рогі надбання духовної культури рідного краю.
У постанові ЦК КПРС «Про народні художні промисли»
(1975 р.), а також у постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР
«Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і
поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи» (1984 р.) на-
голошується на актуальності й необхідності вивчення народного
мистецтва, яке сприятиме естетичному, художньому та трудовому
вихованню підростаючого покоління.
Особливого значення вивчення творчої спадщини народу набу-
ває в період здійснення реформи загальноосвітньої та професійної
школи, оскільки воно не лише розвиває в учнів трудові уміння та
павички, а й збагачує їхні знання, піднімає культурний рівень.
«Щоб радянське суспільство впевнено йшло вперед, до наших
великих цілей,— зазначалось на квітневому (1984 р.) Пленумі ЦК
КПРС — кожне нове покоління повинно підніматись на більш ви-
сокий рівень освіченості й загальної культури, професійної кваліфі-
кації і громадянської активності» '.
Саме цьому завданню підпорядковане і вивчення основ мистецт-
ва нанизування бісеру, яке ввібрало в себе багатовікову історію
народу, його традиції, уявлення про красу і гармонію.
1 Матеріали Пленуму Центрального Комітету КПРС: 10 квітня 1984 р. К.:
Політвидав України, 1984, с. 15.
З
ТРОХИ ІСТОРІЇ
Багато часу минуло з тих пір, коли,на зміну примітивним при-
красам людини — таким, як різноманітні мушлі, зуби та хребці
тварин, камінці, кульки з глини, насіння рослин — прийшло скляне
намисто. Великі намистини з непрозорого скла завдяки вдоскона-
ленню технології виготовлення з часом ставали дедалі дрібнішими.
Так з’явився бісер — дрібні круглі або гранчасті намистинки зі
скла, фарфору або металу з наскрізними отворами для нанизуван-
ня. Разом з намистом і перлами бісер використовували для виго-
товлення прикрас та в різних художніх рукоділлях—вишивці,
плетінні, інкрустації. Оздоби з бісеру посідали значне місце у свят-
ковому та буденному одязі багатьох народів світу.
Походження бісеру. Виробництво його та застосування
Батьківщина бісеру — Стародавній Єгипет, де з непрозорого
скла виготовляли штучні перлинки, які по-арабському називалися
«бусра» (у множині «бусер»), звідки й пішла його назва. Там він
був прикрасою і предметом мінової торгівлі.
Виготовлення бісеру є одним з процесів обробки скла. Майстер-
склодув з краплі розплавленої скляної маси видував трубочку ма-
лого діаметра, яку дрібно нарізали й висипали на сито для вилу-
чення осипу (брухту). Потім скляні зерна закладали в барабан із
зволоженою сумішшю вугілля, вапна та вогнетривкої глини. Бара-
бан обертався, а суміш заповнювала отвори скляних зерняток.
Щоб згладити нерівності скляної поверхні та надати зернам круг-
лястої форми, їх ставили в піч і розжарювали. Після охолодження
бісер відсівали від суміші й за допомогою полірувального порошку
повертали йому блиск, втрачений під час розжарювання. Так виго-
товляли і стеклярус, який на відміну від бісеру являє собою відріз-
ки скляної трубочки завдовжки три і більше міліметрів.
З часом виробництво бісеру поширилося у багато країн Захід-
ної Європи і Сходу.
Найбільшого розквіту виготовлення скляних виробів і бісеру
досягло у Венеції, і це давало величезні прибутки республіці про-
тягом кількох століть.
Скломайстерні, які спочатку знаходилися в самій Венеції, у
першій чверті XIII ст. винесли за межі міста на острів Мурано. З ча-
сом там було створено кілька груп майстрів-бісерників, відповідно
до виготовлення різноманітних гатунків намиста та бісеру. Тут ви-
робляли намисто лите й дуте, масивне й легке, однотонне й барвис-
те, а також різноколірний стеклярус та бісер. Венеціанський бісер
4
фарбували ще в сировині, чим досягали міцності фарб та різнома-
нітності кольорів і відтінків.
Венеція постачала бісер на схід і захід, особливо в Європу, де
влаштовувалися ярмарки продажу бісеру. Він був предметом
мінової торгівлі з народами Африки та Азії. За бісер вимінювали
прянощі, золото, тканини, хутра. Особливого піднесення виготов-
лення бісеру у Венеції досягло наприкінці XV — на початку XVI ст.,
коли розпочалася торгівля з туземцями Америки. Американські
індійці оздоблювали вишивкою з венеціанського бісеру святковий
одяг. В основі візерунків лежали геометричні або стилізовані рос-
линні мотиви. У наш час різноманітні прикраси, виготовлені руками
американських індійців, виконані в народних традиціях і су-
часних формах, мають великий попит серед місцевого населення й
туристів.
Венеціанська республіка суворо оберігала секрети виготовлення
скла, забороняючи вивозити за межі країни не тільки необроблене
< кло та сировину, а й битий посуд, щоб не дати змоги аналізувати
його склад. Передання рецепта скла іншій країні вважалося дер-
жавною зрадою. Та ні виняткові привілеї, надані майстрам, ні су-
ворі заходи, прийняті республікою, не перешкодили поширенню
скломайстерень в інших містах Італії, а згодом у Німеччині та
Франції.
Суперницею Венеції стала Німеччина, де наприкінці XVII ст.
в області Фіхтельгебірге почали виготовляти намисто й великий
бісер з непрозорого скла й фарфору, які експортували до Росії,
країн Азії, Америки. На початку XVIII ст. в Тюрінгії було заснова-
но виробництво легких дутих намистин із скла, яке з часом пере-
творилося на виробництво ялинкових прикрас. Тут виготовляли
також штучні перли — скляні намистинки, які вкривали перламут-
ром, добутим з луски рибки верховодки. Прикраси з бісеру та пер-
лів носили і аристократи, і прості люди. Чепці, суцільно зашиті
бісером і стеклярусом, були обов’язковою прикрасою баварських
жінок. Бісер шліфували в Богемії (Чехії), де здавна виготовляли
кришталеве намисто та «гранати» — намистини з гранованою по-
верхнею.
На відміну від круглястого венеціанського бісеру, богемський
здебільшого був коротко нарізаним, гранчастим. Зверху або
зсередини його вкривали кольоровими емалями, які надавали бі-
серу блиску.
Як свідчать археологічні розкопки, початок скловиробництва в
Чехії сягає середніх віків. Технологія виготовлення скла була за-
позичена з сусідніх країн, але швидко виняткова прозорість, чисто-
та й міцність його принесли чеським майстрам славу, яка зберегла-
ся і до нашого часу. Вони створили технологію виготовлення туго-
плавкого скла, у якому замість соди використовували деревний
попіл. Наприкінці XVII — початку XVIII ст. чеське скло мало ве-
лику популярність не тільки в Європі, а й у далеких заморських
країнах. Найбільшого розквіту виробництво-бісеру досягло в пер-
шій чверті XIX ст., коли завдяки конкуренції Венеції та Чехії ринок
5
наповнився бісером найрізноманітніших форм, кольорів, розмірі^
(від 0,5 до 5 мм) та прозорості. У другій половині XIX ст. богем-
ський бісер починають виготовляти машинним способом, він стає
дешевшим за венеціанський і користується більшим попитом. Та
поступово виробництво бісеру зменшується у зв’язку з занепадом?
різних рукоділь, які були дуже популярні в багатьох країнах світу
протягом кількох століть. Бісер стає грубішим, зовсім зникають
намистинки дрібних розмірів, збіднюються барви та відтінки.
На території нашої країни бісер був відомий ще за часів Київ-
ської Русі, про що свідчать археологічні дані і письмові джерела.
Наші предки знали скляне намисто й бісер не тільки завдяки тор-
говим відносинам з країнами Близького Сходу та Візантією. Чис-
ленні вироби й прикраси із скла, знайдені в похованнях VIII—|
XII ст., свідчать про широкий розвиток склоробної справи на Русі.
Тут із скла виготовляли предмети побуту й прикраси, ним оздоб-
лювали одяг. Скляне намисто, персні й браслети з непрозорого, на-
півпрозорого та прозорого скла різноманітних кольорів (переважне
зеленого, жовтого, синього, фіалкового та чорного) і найрізнома
нітніших форм виготовляли в невеликих місцевих скломайстернях
Внаслідок навали ханських завойовників виробництво скла на Рус
надовго припинилося.
До застосування бісеру в шитті та різних оздобах повернулися)
знову тільки в XV ст. Його привозили з-за кордону, з Венеції. Вії
був набагато дорожчим від вітчизняних морських та річкових пер-
лин, і тому ним оздоблювали переважно предмети релігійного куль
ту, речі для царського двору та для аристократів. З нього плелг
різноманітні сітки, низали торочки й рясна до головних уборів, ви-
готовляли гудзики й сережки, ним вишивали, оздоблювали одяг ті
всілякі предмети.
Поступово бісер дедалі більше поширюється в Росії. З XVIII ст
його використовують вже для вишивання та оздоблення одягу, різ-
номанітних побутових предметів у поміщицьких садибах, у мона-
стирських майстернях і серед простого населення. Бісер завозили
з Венеції, Німеччини та Франції. Крім привізного, у Росії викори-
стовували також і місцевий бісер, який виготовляли на деяких при-
ватних та казенних заводах в дуже обмеженій кількості. Для
навчання бісерній справі на початку XVIII ст. (1724 р.) Петро І
звелів послати за кордон російських майстрів. У середині XVIII ст.
виробництво бісеру й стеклярусу намагався налагодити М. В. Ло-
моносов, діставши на це в 1752 році дозвіл Сенату. На жаль, май-
стерня в Усть-Рудиці під Оранієнбаумом (нині м. Ломопосов)
проіснувала лише 10 років і була закрита невдовзі після смерті вче-
ного. У своєму вірші «Лист про користь від скла» М. В. Ломоносов
присвятив кілька рядків виробам з бісеру:
У бісері так скло, подібне до перлини,
Улюблене всіма, по всій планеті лине.
І носить люд його на півночі в степах,
Так само, як арап на півдні у гаях ".
1 Л о м о носо в М. В. Вибране. К-: Рад. письменник, 1961, с. 44.
6
Час найширшого застосування бісеру в Росії — це кінець
XVIII — перша чверть XIX ст. Вишивали, в’язали, ткали, плели,
оздоблювали найрізноманітніші предмети побуту — панно, подуш-
ки й подушечки, гаманці, кисети, підстаканники, чохли для окуля-
рів, ножиць і олівців, кільця для серветок, підв’язки, шнурки.
Бісером оплітали пляшки, флакони для парфумів; нитки бісеру
налітали в пряжу тощо (див. кольорові вклейки 8, 9).
Наприкінці першої половини XIX ст. бісерне рукоділля занепа-
дає майже в усіх країнах. Знижується попит на бісер, зменшуєть-
ся його виробництво, гіршою стає якість, зникає бісер дуже дрібних
гатунків, не випускаються спеціальні голки та гачки для виготов-
лення оздоб.
У Росії бісерне рукоділля залишається подекуди в провінції.
У другій половині минулого століття бісер знаходить прихильників
серед сільського населення багатьох районів Росії та України.
Його застосовують у виготовленні всіляких прикрас. З часом ви-
готовлення виробів з бісеру стає народним художнім промислом.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. кустарні майстерні Київ-
ської, Московської, Казанської та деяких інших губерній виготов-
ляли бісер для потреб місцевих ремісників та рукодільниць, але
основну масу його, як і раніше, ввозили з-за кордону.
Мистецтво виготовлення прикрас з намиста, бісеру й стеклярусу
збереглося в деяких країнах світу до нашого часу. Бісер застосо-
вується в костюмах народів Болгарії, Румунії, деяких штатів
Індії, в країнах Америки та Океанії. Тепер основним постачальни-
ком бісеру в країни Європи та Азії є Чехословаччина.
Заснування музеїв. Збирання колекцій
Після скасування кріпацтва багато народних промислів вихо-
дять за межі «хатніх» і набувають форми кустарної промисловості.
Вироби народного мистецтва скуповували за безцінь торговці-пере-
купники, чим доводили майстра до крайнього зубожіння. Це при-
зводило до зниження якості художніх виробів, а таке становище
в народному декоративно-прикладному мистецтві викликало зане-
покоєння прогресивних кіл громадськості Росії. На захист та під-
тримку художньої творчості народу в другій половині минулого
століття підняли свій голос видатні діячі культури й науки.
Велику увагу збереженню народного мистецтва приділяли ви-
датні російські мистецтвознавці В. Стасов, Ф. Буслаєв, І. Забєлін,
а також письменники та художники—М. Горький, І. Рєпін, В. Вас-
нецов, В. Сєров. Вони першими оцінили високий художній рівень
робіт сільських і посадських майстрів.
Видатні діячі української культури, такі як Т. Шевченко,
І. Франко, М. Коцюбинський, М. Лисенко, Олена Пчілка, художни-
ки С. Васильківський, В. Кричевський, М. Самокиш, О. Кульчицька,
глибоко цікавились і вивчали художню спадщину народу.
Для врятування кращих зразків народного мистецтва було ши-
роко розгорнуто роботу по їх збиранню, колекціонуванню та ви-
вченню. Були засновані промислово-кустарні музеї, які сталі,
осередками популяризації творчості народних майстрів.
Збереженню чудових зразків народного мистецтва ми завдячує-
мо багатьом етнографам-аматорам, які збирали їх по селах та
містах і популяризували, влаштовуючи виставки не тільки на бать-
ківщині, а й далеко за її межами. Ці колекції поповнили фондів
етнографічних музеїв нашої країни.
Збереженню й розвитку кустарних художніх промислів сприяли
губернські земства. Вони досліджували художньо-промислові цент-
ри, створювали промислово-кустарні майстерні, навчально-інструк-
торські школи, художньо-промислові училища та кустарні склади,
які постачали промислам потрібний матеріал, та реалізували готові
вироби. Усе це сприяло відродженню традицій та поліпшенню
якості художніх виробів народних майстрів. Розвиткові селянських
кустарних промислів сприяло також «Товариство допомоги ручній
праці», яке організувало склади і магазини в багатьох губерніях
Росії та за кордоном. Було відроджено багато народних художніх
промислів, зокрема бісерний. Оздоби з бісеру почали виготовляти
в окремих кустарних майстернях і школах художнього рукоділля.
Виникнення майстерень, артілей, шкіл
Перша артіль бісерниць була заснована в 1891 р. в с. Воропцов-
ка колишньої Тульської губернії. Не дуже складна техніка на-
низування розповсюдилась у навколишні села—Бибінка, Іва-
новське та ін. Сільські жінки й дівчата нанизували ланцюжки з
бісеру — «ожєрелки». Виготовляючи прикраси, використовували
візерунки старовинних вишивок, мережив, шиття, тканих поясів,
відтворюючи в бісері ті ж самі орнаменти: «лапи», «хрести», «кру-
ги», «віконечка», «ялинки» тощо.
Того ж 1891 р. було створено вишивально-ткацьку майстерню
в с. Солом’янка колишньої Тамбовської губернії, де відродилося
мистецтво вишивання бісером та нанизування ланцюжків. Осеред-
ки бісерних робіт були також подекуди у Тульській губернії.
У м. Усмані Воронезької губернії в 1902 р. засновано вишивальну
майстерню, де займалися і бісерним шитвом. У Сергієвому Посаді
(тепер м. Загорськ Московської області) в 1911 р. почала працю-
вати артіль «кустарих-одягальниць», які в одязі для ляльок застосо-
вували бісерні прикраси за зразками селянських. Багато осередків
виготовлення прикрас з бісеру було також у Поволжі та Приураллі.
Такі промислові артілі та майстерні відкривалися й на Україні.
У 1906 р. в містечку Зозові колишньої Київської губернії за-
сновано кустарний осередок, де, крім килимів і вишивок, виго-
товляли бісерні кольє, ланцюжки та інші оздоби. Існували бісерні
промисли у Чернігівській та інших губерніях.
На початку XX ст. було створено вишивальні майстерні на те-
риторії Галичини (теперішні Івано-Франківська та Львівська об-
ласті) й Буковини (Чернівецька область), де поряд з тканням тг
вишиванням виготовляли прикраси з бісеру. Особливо були роз-
8
ви пені художні ремесла на Поділлі, Покутті, Гуцульщині: в Тер-
нополі, Чорткові, Борщеві, Городенці, Коломиї, Косові, Чернівцях,
І Перинах, Хусті та ін.
Велику творчу роботу, спрямовану на відродження народних
художніх промислів в Росії та на Україні, провели російські ху-
дожниці Н. Давидова, Є. Прибильська, О. Полєнова.
Узорів, спеціально призначених для плетіння бісером, не було,
іому використовували рисунки місцевих художників, узори виши-
вок або тканих виробів.
Збували вироби на місцях або надсилали до Москви, Петербур-
га, Полтави, Києва та інших міст, де магазини кустарного вироб-
ництва перетворилися на своєрідні музеї народного мистецтва. Бі-
серні прикраси народів нашої країни користувалися великим успі-
хом та попитом.
На кустарних та етнографічних виставках, які відбулися в дру-
гій половині XIX та на початку XX ст. у багатьох містах Росії та
України, експонувалися різноманітні жіночі прикраси, серед яких
піачне місце займали російські гайтаии та українські гердани.
У радянський період художні вироби з бісеру експонувалися на
численних виставках народного мистецтва. В останні роки ці при-
краси в різних куточках Радянського Союзу створюють народні
майстри та рукодільниці. їхні вироби експонуються на обласних,
республіканських та всесоюзних виставках і викликають захоп-
лення.
НАРОДНІ ПРИКРАСИ З БІСЕРУ
Народні вироби з бісеру — чудова сторінка національної кулн
тури багатьох народів нашої країни. У художніх виробах, різно,
манітних за формою, орнаментальними мотивами, колоритом, наз
вами, технікою виготовлення, розкривається неповторний талан'
народу, його потяг до прекрасного.
Прикраси робили вузькі й широкі, короткі й довгі, рівні і зуб
чиками, прямі й заокруглені, плоскі й об’ємні, суцільні й ажурні
барвисті або однобарвні. У деяких селах нижній край виробів при
крашали торочками, петельками з бісеру та стеклярусу, підвішува
ли намистинки, монети, хрестики тощо.
Селянські прикраси з бісеру, залежно від їх призначення, події
ляються на кілька груп: оздоби головних уборів, скронь, волосся!
шийні, нагрудні, спинні, поясні та наручні.
Прикраси селянок Росії, Поволжя й Сибіру
У Росії прикраси з бісеру найбільш цікаві й численні були й
Рязанській, Тамбовській, Тульській, Воронезькій, Калузькій тг
Орловській губерніях.
Такі дівочі й жіночі головні убори, як: «очельє», абс
«налобень» (невисокий обруч з лубу або картону, обшитий шовком
парчею), «кокошник», «сорока», або «кічка» різних форм, та інші
вишивали бісером, оздоблювали намистом, лелітками, а зниз)
прикрашали бісерними торочками, сіткою — «подниззю», «позати
ленями», «ряснами» тощо (дис. кольорові вклейки 1, 2).
«Поднизі», «налобники» — найбільш поширені прикраси у ви
гляді ажурної сітки з перлів або бісеру, які закривали лоб, а інод
й брови.	<
«Позатилень», «позатильник» — частина кічкоподібного голов
ного убору, яка покривала шию (потилицю) і волосся жінки ззаду
інколи спускаючись по спині аж до лопаток. У різних місцевостям
вони мали свій узор, колір, розмір. «Позатилень» складається :
кількох частин. Починається він смужкою кумачевої чи шовково
тканини, нашитої на полотно й оздобленої вишивкою, галуном, чор
ним шнуром, лелітками. Від неї звисає винизана з крупного бісер'
прямокутна сітка або разки бісеру, стеклярусу, шовкові кручені чі
металеві прядені нитки, до яких принизували кайму з бісеру. «По
затильні» були широкі — до 40 см і завдовжки 35—50 см, а такоя
короткі, довжиною 5—10 см, з каймою знизу та з боків завширшкі
7—10 см. У деяких селах сітку зверху вкривали ще рядом торочої
з бісеру, які називалися «ножки» або «закрилки».
Орнамент широких «позатильників» геометричний. Це переваж-
но комбінації різнобарвних ромбів (блакитних, чорних, жовтих
вишневих, коричневих кольорів) на однотонному тлі з окантовкок
із зигзагоподібних білих ліній. Вузькі окрайки винизані рядамг
ромбів, які інколи чергуються з Х-подібними фігурами.
До «височних» належать прикраси, які спускаються ві/
скронь у вигляді ниток або китиць бісеру чи стеклярусу: «рясна»,
10
«пислюги», «кишки», «заушники», «подзаушиики», «накосники»
ницо. їх прикріплювали до головних уборів або «позатильників».
«Рясна» були різної форми. Так, на території сучасних Пен-
кчіської і Тамбовської областей носили довгі китиці з різнобарв-
них разків бісеру завдовжки до ЗО см, у Брянській області рясна
нанизували з різноколірних разків стеклярусу, які з’єднували ко-
льоровими квадратами-розетами. Рясна Орловської області — це
китиці з бісеру або прозорого стеклярусу з кульками із вовни
яскравих кольорів. У Калузькій області ці прикраси виплітали з
її 8 разків бісеру довжиною понад 1 м, їх називали «кишками».
На Смолеищині з різноколірного бісеру низали підвіски — «вислю-
ги» — геометричних узорів завдовжки 70—80 см і завширшки 2—
'І см. Закінчувалися стрічки підвісок китицями з бісеру.
Найпоширенішими в жіночому вбранні були шийні та н а-
і рудні прикраси. У деяких селах їх носили змалку до старості.
.V різних місцевостях називали їх неоднаково: у нинішніх Калузь-
кій області — «борода», «ожерелок», «подшейник», «подгорлок»,
в Орловській — «жерелок», «сєтка», «ошейник»; у Воронезькій —
«зажельник», «монисто», «манжет» тощо.
«Ошейник», «ожерельє» — шийна прикраса у вигляді ажурного
напівкруглого коміра, винизаного з бісеру, його прикріплювали
до смужки полотна чи кумачу, іноді прикрашеної вишивкою, стек-
лярусом, бісером, лелітками й гудзиками. Бісерну сітку низали
вузькою, до 5 см, або широкою до 25 см завширшки, на лляній
питці чи кінському волосі. Знизу комір закінчувався зубчиками —
писульками чи довгими петлями з бісеру та стеклярусу. Ззаду
«ожерельє» зав’язували або застібали на гудзик.
«Размьотка» являє собою напівкруглу сітку у вигляді широкого
коміра, винизаного великими вічками з грубого бісеру. Сітка знизу
прикрашена довгими петлями світлого кольору. Темне тло її оздоб-
лене яскравими розетами. Ця прикраса характерна для багатьох
сіл нинішніх Рязанської та Воронезької областей.
На півночі Росії — в Архангельській, Вологодській, Тверській
і а деяких інших губерніях — носили «ожерелья», які ще мали
назву «наборушники», це комір з тканини, винизаний перлами, схо-
жий на князівське «ожерельє» Стародавньої Русі.
До нагрудних прикрас належать різноманітні ланцюжки —
«цепочки», «гайтани», «ітани», «чопки», «королеска», «чапочки»,
«ночопки», «решітки», «жгути» тощо. Носили їх по одному або по
кілька зразу (до двадцяти).
«Цепочка»— це ажурна або суцільна плоска смужка завширш-
ки 2—4 см і завдовжки від 70 до 150 см, винизана з бісеру на
лляній нитці. Ланцюжки одягали через голову на шию великою
петлею, яка звисала на груди до пояса і нижче. Кінці петлі з’єдну-
вали спереду за допомогою чотирикутника з полотна, обтягнутого
кольоровою тканиною, або низаним п’ятикутником. Знизу ланцю-
жок прикрашали висульками, торочками з бісеру (тоді його нази-
вали «махра»). «Цепочка» інколи мала й другу половину, яка
спускалася по спині.
11
Узори «цепочок» нескладні, вони утворені різними композиція!
ми геометричних фігур — ромбів, трикутників, хрестиків, ламаниі
ліній — з притаманним їм місцевим колоритом.
«Круглою цепочкою», «жгутом» називали нагрудні прикрасі
у вигляді круглого шнурка, нанизаного з бісеру, з навскісним!
смужками або геометричними фігурами (Тульська, Симбірські
губернії).
До нагрудних прикрас належать і бісерні нагрудники — дуж(
широкі коміри з підвісками з бісеру й намиста.
Дівочі наспинні прикраси «косники» та «косопльоти» на
нпзували з бісеру і прикрашали бісерними торочками. «Косники
мали тверду трикутну форму з китицею з ЗО—40 разків бісер}
«Косопльоти» виготовляли у вигляді тасьми з бісеру.
Наспинний «гайт.ан» схожий на нагрудну прикрасу «цепочку;
але одягали його кінцями на спину. Гайтан у XIX ст. був такої
святковою прикрасою чоловіків Алтаю, які носили їх, одягаючи
правого плеча попід ліву руку.
Поясні прикраси — пояси — виготовляли цілком з бісер)
або оздоблювали ним готові вироби, нанизуючи бісерні китиці ті
різнобарвні розети.
Наручні прикраси — «заруч’я» та «браслети» носили па обоі
руках однакові: 10—15 паралельних разків бісеру, з’єднаних мід
собою разками намиста, стеклярусу або нитками.
Північні губернії Росії здавна славилися оздобами з перлій
Святкові та весільні жіночі й дівочі головні убори розшивали на
туральними або штучними перлами, з них плели підпизки й рясні
Наприкінці XIX ст. в багатьох селянських сім’ях середнього да
статку перли почали замінювати білим перламутром та прозория
'бісером.
На середньому Поволжі та Приураллі бісером оздоблювали дії
вочі й жіночі головні убори: шапочку дівчини-чувашки «тух’я»
«хушпу», яку носили заміжні чувашки, та ін. Передній край голова
них уборів прикрашали торочками з намиста, коралів чи бісеру
нанизували бісерний налобник, обплітали бісерною сіткою верз
убору. Багато поволзьких народів використовували бісер длі
нагрудних прикрас, таких, як «ширкама», «почкама»— у ма
рійок, «шулкеме» й «сурпан сакі» — у дівчат і жінок Чуваші
тощо.
Особливо мальовничі й різноманітні прикраси в народном
одязі мордви-мокші та мордви-ерзі. Бісером у мордовському націє
пальному вбранні оздоблювали головні убори, з нього виготовлялі
шийні, нагрудні й поясні прикраси. Нанизували його на суров;
нитку, кінську волосінь або тоненький дріт. Свої головні уборі
мордвинки оздоблювали вишивкою, «поднизями» та «позатильня
ми» з бісеру.
У Тамбовській та Пензенській губерніях мокшанки носили велик
коміри й нагрудні сітки з різнобарвного бісеру, які мали місцев
назви «цифкс», «тифкс», «к’ргане», «комбоне», «кирганьпірф» тощс
12
Мал. 1
«Цифкс», «ярмак-пількс» (мал. 1)—нагрудна прикраса у ви-
іляді напівкруглої сітки завширшки 10—12 см, нанизаної з бісеру
або стеклярусу чорних, жовтих, синіх і зелених барв, яка знизу
прикрашена мідними ланцюжками і жетонами. У деяких селах це
був широкий (до 25 см) заокруглений комір на полотняній підклад-
ці, винизаний з грубого бісеру зеленого, жовтого, червоного та бі-
лого кольорів. Ззаду він мав підвіски із шнурів, прикрашені муш-
лями «каурі», мідними гудзиками й жетонами, мереживом і тороч-
ками з бісеру.
«К’ргане» — прикраса у вигляді напівкруглої смуги, нанизаної
.і бісеру та стеклярусу, прикрашеної підвісками з мідних монет і
жетонів, що спускаються низько на груди. Одягали «к’ргане» по дві
і більше одночасно, пов’язуючи їх на різній висоті.
«Комбоне»— нагрудна прикраса мордвинок південних районів
республіки, яка ніби круглий комір-пелерина покривала плечі, гру-
тіі, спину. Вона являє собою широку сітку з бордового, зеленого,
•пнього та жовтого бісеру, яка прикрашена по нижньому краю
дрібними монетами. «Комбоне» одягала наречена, а молоді жінки
носили його в свята.
Дуже поширеною прикрасою серед мордвинок був нагрудний
іайтан— «крьос-кольне»—плеската суцільна або ажурна смужка
' різнобарвного бісеру, винизана геометричним орнаментом. Виго-
говляли гайтани вузенькими (1—3) й широкими (6—7 см) смуж-
ками, кінці їх з’єднували й прикріплювали мідний або залізний
хрестик, інколи два-три хрести, срібні монети, жетони, бубонці, різ-
ні амулети. Виготовляли також круглі гайтани — «жгути» у вигля-
ді цепок, виплетених з разків бісеру різних кольорів.
13
Мал. 2
У південно-західних райс
нах Мордовії мокшанки носил|
«кирганьпірф» (мал. 2) — на
грудник овальної форми із за
в’язками ззаду, який вкриваї
плечі та груди. Різнобарвній
бісер, нанизаний у певному по
рядку, створював геометричнії!
узор з ромбів, хрестів, зигзагії
тощо. До нагрудника прикріп
лювали сітку з кольорових на
мистин, винизаних великим
вічками, вовняних китиць т
дрібних монет.
Носили в Мордовії вуїин
підвіски «пілекс ергя» — довг
нитки з нанизаним бісером, як
закріплювали на сережках аб<
навколо вуха. Накісні та на
спинні прикраси мордвинок тд
кож оздоблювали китицям)
або торочками з бісеру.
Жіночі поясні прикрасі
мордви-ерзі «пулай», або «пу
лагай», «мукороцьок», «лап
кат» — вузькі пояси, оздоблей
бісерною вишивкою, мідними |
порцеляновими гудзиками, то
рочками з разків кольоровоп
намиста, бісеру й стеклярус’
та бісерною сіткою.
Прикраси з бісеру булі
також у татар та інших наро
дів Поволжя.	1
Мистецтво оздоблення бісе|
ром і намистом одягу та пред
метів побуту збереглося й у місцевого населення Сибіру, Крайньо'
Півночі, Далекого Сходу. Кольоровий непрозорий бісер використо
вують евенки, ханти, мансі, долгани, евени, юкагири, нівхи, нанайці
прикрашаючи ним різноманітні вироби з оленячого хутра і дерева
виготовляючи з нього нагрудні прикраси.
Українські бісерні прикраси
На Україні прикраси з бісеру, як і корали, дукачі, згарди, дужі
популярні у населення Карпат та прилеглих до них передгірські»
районів.
Виготовлені з бісеру вироби мали притаманні лише їм ор-
намент, колорит, місцеві назви. На відміну від селянських при
14
крас Росії, винизаних з великого бісеру, українські прикраси на-
низували з дуже дрібного круглого бісеру, який завозили з Чехії.
Яскраві бісеринки («пацьорки» або «коралики»—на Прикарпатті,
«цятки» — на Буковині, «дьондятка» — на Закарпатті та ін.) нани-
іували на сурову або шовкову нитку чи кінську волосінь і переплі-
іали між собою, складаючи яскравий рисунок геометричного
>рнаменту з чергуванням ромбів, хрестиків, цяток, рівних або лама-
ніх ліній, дуже близький до орнаментальних мотивів вишивок і
тканих виробів. Згодом у деяких районах з’явилися рослинні орна-
менти із стилізованих квіточок, гілок та листочків.
Прикрасами з бісеру на Україні оздоблювали головні убори,
вилітали в коси, носили їх на шиї, руках, грудях. 'Носили при-
краси по-різному: в одних селах тільки жінки, в інших— і моло-
вші, і дівчата; одягали їх кожний день або тільки в свята; ними
ірикрашали чоловічі капелюхи, дівочі весільні головні убори.
Найпоширенішими були шийні та нагрудні жіночі прикраси у
іпгляді вузеньких смужок, плескатих ланцюжків та заокруглених
і журних комірців.
У назвах цих прикрас немає чіткого розмежування: одну й ту
аму прикрасу в різних областях, районах і навіть селах називають
•(•однаково. Так, заокруглений комірець з різнобарвного бісеру
і селі Космач називають «силєнка», у селах Шепіт, Брустурів, Вер-
ювець — «гердан», у селі Яворів — «решітка», у селі В. Ключів —
«лапки» та інші (Івано-Франківська область).
Найбільш поширена назва «гердан» означає плетений шнурок
чи тасьма, а також прикраса у вигляді плескатого ланцюжка або
ажурного комірця з різноколірного бісеру, якими жінки прикраша-
ли шию або голову, а чоловіки — капелюхи.
Різноманітні назви прикрас виникли залежно від способів ви-
готовлення їх, орнаментальних мотивів, місця, яке займав цей виріб
п одязі тощо.
Від техніки виготовлення прикрас походять назви: силянка, си-
лснка, силка, сильованка (від «силити», «иасилювати», тобто «ни-
,іаги», «нанизувати»); плетінка, плетянка, плетеник, монисто пле-
цчіе, тканий гердан; від форми вічок — решітка, ліхтарик. Назви
«рядки», «пупчики», «ружки», «очка» походять від назв орнамен-
тальних мотивів; «крайка», «драбинка» — від назв частин одягу або
предметів побуту; «ліци», «шлейки» — від назв ремінної кінської
упряжі, яка складалася з двох з’єднаних ремінців тощо.
Для зручності ми будемо користуватися найбільш вживаними
назвами бісерних прикрас, розподіляючи їх за формою та призна-
ченням на гердани, силянки, комірці, крученики, ланцюжки.
Гердан—нагрудна прикраса у вигляді петлі з суцільної або
ажурної смужки різної ширини, яка одягається через голову на
нню, з’єднані спереду медальйоном кінці прикрашають груди (див.
шльорову вклейку 4). Ці прикраси за формою нагадують російські
іаіітани та цепочки і мають безліч місцевих назв: «висьорки»,
«плесканки», «басми», «коральки» тощо.
15
Смужки герданів низали завширшки 1—4 см і завдовжки р.
1 м й більше, кінці ланцюжка з’єднували чотири- або п’ятикутнії
медальйоном, прикрашеним торочками з бісеру. На Буковині кінь
стрічки гердана з’єднували підвішеним до них дзеркальцем.
До нагрудних прикрас належали «ліци», «дармовиси», «шлей
ки», які мали вигляд двох недовгих стрічок, винизаних з бісеру
з’єднаних спереду медальйоном, з зав’язками ззаду, на шиї.
Силянка — рівна суцільна чи ажурна смужка. Плели її з різно
барвного бісеру на волосяній або нитяній основі, завширшки ві
0,5 до 4 см, геометричним орнаментом. Коротка силянка, яка щілі
но прилягає до шиї, а ззаду зав’язується або застібається на гудзи
чи гачок, належить до шийних прикрас (див. кольорову вклейку 3)
Щоб силянка краще зберігалася, її нашивали на гарасовк
(шерстяну тасьму червоного та чорного кольору) або смужку пс
лотна, кінці яких правили за зав’язку. Інколи силянку прикрашал
вузеньким ланцюжком з дрібного білого бісеру, винизаного «
хрестик», який нашивали на гарасовку по обидва боки силянкг
Силянки носили на шиї по одній смужці або зразу по дві-тр
вузеньких смужки різних узорів, поєднували їх з кількома разкамі
скляного намиста, коралів, згардами тощо.
Місцеві назви таких прикрас — силка, силянка, гирдан, гирдя
ник, драбинка, ланка, очко, лучка, монисто плетене, галочка, край
ка, ширинка, гарда, ланцок, аркан, рядки, пупчики тощо.
Комірець—шийна прикраса у вигляді заокругленої ажурної
мов мереживо, сітки різної ширини, рівної зверху і прикрашено
знизу зубцями або підвісками — висульками, які мають свої місце
ві назви — «цомплики», «памплики», «кутасики», «бомблики» тощо
Застібкою, як і у силянок, правлять зав’язки, сплетені з кінців ни
ток основи, гудзики і гачки. Комірці називають «силєнка», «гер
дай», «решітка», «лапки», «зубок» тощо. Різною буває ширина
довжина комірців.
У багатьох районах українських Карпат виготовляли широй
круглі коміри — кризи (див. кольорову вклейку 3). Найбільш поши
реними вони були серед бойків (населення гірських районів нині п
ніх Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей) т
лемків (населення Бескидів). За своєю формою кризи скидалис
на російські мониста з Воронезької губернії та мордовські «кир
ганьпірф».
Найширшими (до 20 см) були лемківські кризи, що вкривал
плечі й груди жінок, з розкиданими на червоному тлі жовтими, бла
китними, білими й зеленими ромбоподібними фігурами. Кризи склй
даються з трьох частин, різних за шириною та орнаментом. Перш;
(верхню) смужку кризи завширшки 1,5—2 см, яка щільно приля
гала до шиї, винизували «у хрестик» дрібним ромбоподібним орна
ментом. Другу (середню) частину нанизували «в косу клітку
завширшки 8—12 см з великими ромбоподібними фігурами — «ве
ликі саморіжки» з чергуванням «малих саморіжків» та ромбиків
Закінчувалася прикраса нижньою смужкою з кількох кольоровій
кривульок, до яких прикріплювали підвіски довжиною 1—2 см.
16
У бойківських кризах завширшки 10—14 см великий ромбопо-
дібний орнамент, розміщений на середній частині виробу, підкрес-
лював біле тло. Верхня смужка завширшки 2 см, прикріплена до
середньої й оздоблена дрібним, переважно ромбоподібним, орна-
ментом. Знизу прикрасу доповнюють кривульки та підвіски.
Ширина подільських криз дорівнює не більше 10 см. Орнамент
геометричних фігур розміщували на двох смужках. Найширшу
смужку (1,5—2 см) прикрашав дрібний орнамент, а нижню — ве-
ликі многокутники червоного, зеленого, жовтого, синього і білого
кольорів з Х-подібними фігурами. Закінчувалася прикраса підвіс-
ками, нанизаними в два-три рядки. У нинішньому Городенківсько-
му районі Івано-Франківської області широкий ажурний комір
шався «фіранок». Він складався з двох частин. Першу, шийну,
іавширшки 2 см, прикрашали орнаментом з восьмипелюсткових
розет або «ружками». До неї кріпили другу частину, виконану з
кількох рядків різнобарвних кривульок «косою сіткою». Закінчува-
'іп прикрасу підвісками з кольорових петельок.
Широкі коміри, до 8—10 см, виготовляли на Гуцульщині. Вели-
кі ромбоподібні фігури, трикутники, перехрестя створювали наси-
чену контрастну кольорову гаму.
Подекуди на свята жінки й дівчата одягали зразу по кілька
різнобарвних комірів різної довжини і ширини, що прикрашали
перед сорочки, спускаючись до пояса.
Крученики — об’ємні шинні та нагрудні прикраси у вигляді тов-
1 сих, пустих всередині шнурків (див. кольорову вклейку 16) *.
Ажурні круглі плетінки з різнобарвного бісеру на Прикарпатті
називали «гердан кручений», «бруштини», «хробак», «черв’як»,
«шульчик», в долині річки Тересви на Закарпатті — «ланпок». Ці
прикраси схожі на російські «круглі цепочки» та «жгути».
На Покутті (нині східна частина Івано-Франківської області)
ііііготовляли намисто з дерев’яних кульок, обплетених ажурною
і іскою з кольорового бісеру.
Ланцюжки — вузенькі смужечки з бісеру, винизані різноманіт-
ним н квіточками чи геометричними фігурами. Ними оздоблювали
краї силянок або носили з намистом, іншими прикрасами.
До жіночих прикрас належить також «монисто» — нанизані бі-
сером нитки, прикрашені пупчиками (петельками) або квіточками
І з’єднані в кілька разків одного намиста. На Буковині дівчата но-
сили браслети з бісеру («бодзики»). На початку XX ст. носили
такі прикраси і в селах нинішніх Житомирської, Хмельницької,
Вінницької областей, де їх називали лучка» або «згарда».
Описуючи одяг та головні убори українців, які жили в Галичині
1.1 Угорщині в другій половині XIX ст., відомий дослідник україн-
ського народного мистецтва Я. Головацький писав, шо жінки на
Коломийському підгір’ї та Покутті в неділю й свята обв’язували
)‘іюї коси герданом-стрічкою завширшки 4,4 см з різноколірних
Гіісеринок, нашитим на солом’яну плетінку у вигляді обруча, який
1 На кольорових вклейках 8—20 подані фото робіт, виконаних автором.
17
прикріплювали до кіс вузькою бісерною силянкою довжиною по-
над 1 м.
Дівчата й жінки гірських та передгірських районів прикрашали
голову герданами, нашитими на червону вовняну стрічку—гара-
совку.
Буковинські гуцулки носили вінки із стеклярусу і стьожок гер-
данів, штучних квітів, павиних пер — «карабулі».
Весільний головний убір дівчипи-буковипки «капелюшина»,
«капілюшня» (див. кольорову вклейку 4) являє собою високий
картонний обруч, обтягнутий червоною тканиною. Його оздоблюють
кількома бісерними стрічками герданів різних узорів, штучними
квітами, пір’ям, скляними намистинками та шовковою тасьмою
Капелюшина схожа на російські дівочі головні убори «налобень»
та «очсльє».
Чоловічі солом’яні капелюхи — «брилі», «солом'яники», «сітни-
ки» (див. кольорову вклейку 4) також прикрашали однією або
кількома стрічками герданів, павиними перами, паперовими квіта-
ми, а па Буковині ще й невеличким дзеркальцем. Тепер подекуди
вузенькою стрічкою гердана прикрашають вовняні (фетрові) ка-
пелюхи юнаків.
Білоруські та литовські прикраси
На території Білорусії жіночі прикраси з бісеру у вигляді ажур-
ної стрічки — «пляцьонки», яка щільно прилягала до шиї, трапля-
лися наприкінці XIX—на початку XX ст. в Гродненській губернії,
подекуди в південно-східних районах, які межували з Брянщиною,
1 тепер можна побачити їх у Гродненській області, а на Гомельщині
у Вєтковському районі носять шийні прикраси у вигляді заокругле-
ного коміра, який називається «горлянка».
У Литві бісером прикрашали рукави та подоли сорочок, гаман-
ці, плели комірці та вузькі смужки «каролінес», якими оздоблювали
головні убори. Орнамент «каролінес» складається з геометричних
фігур, нанизаних з різноколірного бісеру. Жінки смужками «каро-
лінес» прикрашали налобники шапочок та хустки, а дівчата одяга-
ли їх на голову.
ОСНОВИ НАНИЗУВАННЯ
Навчитися виготовляти прикраси з бісеру нескладно. Сам про-
цес не потребує особливих пристосувань. Ажурні й суцільні вироби
виготовляють за допомогою голки з ниткою. Залежно від призна-
чення оздоби — комірець, намисто, пояс, браслет, гаманець тощо —
різні бувають її форма, довжина і ширина, складність узору та
спосіб виготовлення. Сучасні прийоми нанизування перейняли кра-
щі традиції старовинного народного художнього промислу. З’явля-
ються й нові зразки, форми та узори.
Орнаментика і колорит прикрас
Орнамент — узор, побудований на ритмічному повторенні
її симетричному розміщенні геометричних елементів або стилізова-
них рослинно-тваринних мотивів — створювався протягом століть
разом з історією та культурою того чи іншого народу, відображаю-
чи самобутні національні риси, місцеві особливості, художні тра-
диції.
Геометричний орнамент, що виник у давнину,— це своєрідні
умовні знаки, за допомогою яких людина виражала своє світо-
сприймання. Так, горизонтальна лінія означала землю; хвиляста —
воду; вогонь зображували у вигляді хреста; ромб, коло або квад-
рат символізували сонце і т. д. Деякі орнаментальні знаки відігра-
вали роль оберега, їх наносили на одежу і на предмети вжитку.
З часом геометричні фігури втратили своє магічне значення і пере-
творилися на декоративні елементи з тими чи іншими типами узо-
рів у різних місцевостях.
Геометричний орнамент найлегший, композиційно він складаєть-
ся з простого чергування фігур та рядів, розміщених по горизон-
талі, вертикалі або діагоналі. Тут можуть переважати ромби,
квадрати, трикутники, прямі та ламані лінії, зигзаги, крапки, хрес-
тики. Найпоширенішою фігурою є ромб з різноманітними варіа-
ціями: подовжені сторони, перехрещування діагоналей, приєднання
до вершин великого ромба маленьких ромбиків або ріжкоподібних
фігур (мал. 3: 1 — ромб, 2 — очко, віконце; 3—6 — ромби з подов-
женими сторонами; 7 — саморіжок малий; 8 — ромб з ріжками;
9— баранячі роги; 10—саморіжок великий; 11—12—павуки;
13—14 — поєднання ромбів; 15 — барани; 16—17 — мотовило;
18— човники, скриньки; 19 — драбинка; 20—21 — голови; 22 —
лапки; 23 — решітка; 24 — рожа, ружка; 25— конюшина). Най-
частіше, як бачимо, ромб створює основу композиції, але він може
бути і доповненням до інших мотивів.
Основний орнаментальний мотив можуть доповнювати лінії —
прямі, ламані, схрещені (мал. 4: 1 — кривулька, пилка; 2 — зубці,
вуж; 3 — кутики; 4—5 — топірці; 6—7 — межиочка; 8—9 — ріжки;
10— підкова; 11 — бесаги; 12— баранячі ріжки; 13 — оленячі ріж-
ки; 14 — гребінка; 15 — грабельки; 16—17 — хрестики, хрещики;
18— раки; 19—20 — кражик, крижик, перелазок; 21 — сосонка;
19
Мал. З
22—смерічка; 23— гілочка; 24 — ружка; 25— дзвоник; 26 — лис-
точок; 27 — вівсик, овес; 28 — в’юни; 29—ЗО — безконешник; 31—
32 — кучері; 33 — головкате). Досить часто проміжки між окреми-
ми фігурами одного орнаменту заповнюють іншими фігурами, які
створюють не тільки тло, а й складають новий узор.
Велику роль в різних варіаціях геометричного орнаменту віді-
грають розміри узорів та пропорційні співвідношення його частин.
В одних районах орнамент великий і нескладний, в інших — дріб-
ний і густий; подекуди його колорит суворіш та скупий, а в інших
місцевостях насичений веселковими барвами. Інколи в узорі поєд-
20
32	33
Мал. 4
куються кілька геометричних фігур, які утворюють один багатопла-
новий орнамент (мал. 5). Нерідко один і той самий орнамент змі-
нюється залежно від кольорових поєднань, притаманних різним
районам (див. кольорові вклейки 21—24).
Деіцо пізніше виникли стилізовані рослинно-тваринні орнамен-
ти; умовні й лаконічні, вони досить .точно характеризують зображе-
ний предмет.
Орнамент прикрас з бісеру в західних областях України в основ-
21
Мал. 5
йому геометричний. Складається він з різних фігур, які мають свої
місцеві назви: качела, кочіл, кочіла, віконця (ромб), саморіжок
(ромб з подовженими сторонами), кривуля, кривулька (зигзаг або
ламана лінія), клинці, кутики, дашок, трійка (трикутники), лапки
(три-чотири рисочки або ромбики, з’єднані в одній точці), рожі,
ружі, ружки (квітки), зірки, купки, звіздки (квіткові розети), ріж-
ки, кучері (гачкоподібні подовження сторін), зубчики, безконешни-
ки тощо.
22
Досить часто трапляються орнаменти, назви яких пов’язані з
рослинним світом — листочки, квіточки, травка, колосся, огіроч-
ки, виноград, смерічка, овес, пшеничка, дубове листя, барвінок, со-
сонка та ін. Серед назв тваринного походження відомі баранчики,
курячі та воронячі лапки, оленячі ріжки, рачки, павучки, вуж тощо.
Назви деяких орнаментальних фігур походять від господарських
споруд, предметів побуту, інструментів і реманенту: дашок, дзвіноч-
ки, паркан, сокирки, топірці, грабельки, драбинка, підківка, гре-
бінці, човник та багато інших (див. мал. З, 4, 5).
Місцеві назви домінуючого елемента, розміщеного в центрі, пе-
рейшли на той чи інший орнамент: скринькове — ромби або квад-
рати, що утворюють прямокутники; головкате— ромби або трикут-
ники з маленькими ромбиками на вершинах; хрестате, кучеряве,
очкате, ріжкате, безконечне, підківки, ружкове, княгинькове, пет-
рушкове тощо.
Кожній місцевості властиві свої не тільки орнаментальні
традиції, а й кольорові поєднання. Колорит узору може бути своє-
рідною візитною карткою області, району і навіть окремого села
та присілка. Так, для північних районів Росії характерні холодні
біло-блакитні барви, що нагадують про сувору зиму, засніжені поля
й ліси, розмальовані морозом вікна. Районам середньої смуги при-
таманні м’які, теплі кольори — рожеві, золотисті; Рязанщина сла-
виться червоною гамою; у Воронезькій області — чорно-білі барви
з кольоровими розетами і т. д.
Жителі західних областей України віддають перевагу яскравим,
насиченим барвам, мов перенесеним з лісів, полонин, потоків та
водограїв. Як і у вишивці, в орнаментах бісерних прикрас панують
різні відтінки червоного кольору, який колись був оберегом. Май-
же в кожному селі в малюнки додають сині та фіалкові відтінки.
Чорним тлом або обрамленням виробу вирізняються прикраси окре-
мих сіл Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької облас-
тей. Для Рахівщппи характерна чорно-синя гама, для Верховини —
темні, фіолетово-сині кольори, які нагадують красу карпатської
ночі.
Особливо виразні за колоритом гуцульські орнаменти Косівщи-
ни. Тло старовинних герданів нанизували з білого бісеру, який
підкреслював барвистість окремих елементів узору — ромбів, ру-
жок, очок, хрестиків тощо.
Блакитні кольори трапляються в прикрасах с. Шешори, яке сла-
виться своїми водоспадами — «гуками». Ні з чим не зрівняти при-
крас с. Космач, відомого своїми вишивками, різьбленням по дереву.
Усі барви золотої осені — червоно-жовта, оранжева й зелена, біла
й коричнево-вишнева — зібрані в силянках та герданах.
Прикраси Снятинського району Івано-Франківської області ха-
рактеризуються поєднанням білого, жовтого, зеленого та блакитно-
го кольорів.
Особливою витонченістю вирізняються прикраси Наддністрян-
щини. Виготовлені вони з дрібненького круглого бісеру переважно
чотирьох кольорів — брусниці, жовтоглиняного, білого й зеленого.
23
Нашиті на червону вовняну гарасовку, яка надавала їм темного
відтінку червоного кольору, ці гердани прикрашали дівочі коси та
головні убори.
Сучасні вироби з бісеру мають спрощені форми, візерунки та
кольорові поєднання, але як і старовинні, вони чудово пасують до
сучасного одягу.
Способи виготовлення прикрас
У давнину для виготовлення прикрас бісер купували на вагу,
або петлями, тобто нанизаним на нитки, штучні дорогоцінні камін-
ці — поштучно. Під час роботи бісер розкладали в блюдця, висипа-
ли на сито або шорстку тканину. Насилювали бісер на питки,
зволожуючи кінець їх слиною, або користувалися спеціальними
дуже тонкими голками та шовковими нитками з прикріпленою сріб-
ною голкою (схожими на теперішні круглі спиці). Замість голки в
селах використовували кінський волос або тоненький дротик. Інко-
ли голку замінювали щетинкою, кінець якої розщеплювали і вкла-
дали нитку.
Вироби з бісеру завжди двобічні, тобто мають однаковий з
лиця і зі споду узор.
Залежно від кількості голок з ниткою, потрібних для роботи,
розрізняють нанизування «в одну голку» — бісеринка до бісеринки,
«у дві голки» — нанизування бісеринок на нитку з голками на обох
кінцях, які перехрещуються в місцях з’єднання.
Є кілька способів виготовлення прикрас, які виконуються за
точною лічбою намистинок. Для кожного з цих способів характерне
своє розташування бісеринок при нанизуванні.
«М о з а ї к а», або «в шахмат» — нанизування бісеринок вруч-
ну в шаховому порядку (через одну). Цим способом нанизували
різноманітні ланцюжки, кільця для серветок, пояси, гаманці, круглі
шнурки тощо.
«У х р е с т», або «хрестик» — нанизування ланцюжків та густої
сітки з хрестоподібним розміщенням бісеринок.
«П е р е п л і т а н н я», або «плетіння» — нанизування бісеринок
на кілька ниток, з’єднаних на одному кінці вузлом, і переплітання
їх між собою під прямим або гострим кутом за задуманим узором.
Переплетені нитки бісеру створювали ажурні сітки з вічками у ви-
гляді ромбів, квадратів, ліхтариків.
Переплітання — найпоширеніший спосіб виготовлення селян-
ських прикрас. Плели вироби вузенькі — на 4—5 нитках і широ-
кі — на 20—25 нитках.
«С и л я н н я» — нанизування ажурних прикрас на зразок в’я-
зання мережив гачком повітряними петлями; виконується косою
сіткою — «ромбом», прямою клітинкою — «решіткою», у вигляді
бджолиних сот, або «ліхтариком».
Нанизування виконують рядами зліва направо (або зверху до-
низу), потім справа наліво (знизу до верху), і так до кінця виробу.
Нижуть однією або двома голками (по одній на кожному кінці).
24
Мал. 6
Способом «нанизування» можна виготовляти прикраси різної дов-
жини і ширини, різної форми.
«У стовпчик» — нанизування виробів у вигляді круглих або
квадратних шнурів.
«Т к а н н я» — виготовлення виробів на верстаті з нитяною
основою, де роль човника виконує голка з ниткою, з нанизаними
на неї бісеринками. Для цього користувалися невеликим верстатом
(мал. 6, а), який складався з дощечки-підставки, завдовжки 25 см
і завширшки 13 см, з дерев’яними рейками на кінцях, з’єднаними
поздовжньою штангою. Під рейками є валики з гвинтами для за-
кріплення ниток основи. На одному кінці нитки зв’язували вузлом,
намотували на валик, закріплюючи гвинтами. Потім нитки основи
протягували крізь насічки на рейках і закріплювали кінці на дру-
гому валику. Ткали зліва направо за допомогою голки з ниткою,
на яку набирали бісеринки відповідно до узору.
У домашніх умовах виготовляли простіші верстати (мал. 6, б)
у вигляді рами або дощечки-підставки 1 завдовжки 40—150 см і
завширшки 10—15 см з двома дерев’яними «порогами» на краях
заввишки до 5 см. Нитки основи 3 насновували в насічки на поро-
гах або ж на забиті цвяшки 2. У такий спосіб виготовляли смужки
силянок, герданів, пояси та інші прикраси як геометричних, так і
рослинних орнаментів.
Виготовляючи ажурні прикраси, використовували зразки виши-
вок, ткання, мережив; багато народних майстринь свої узори ство-
рювали «з голови». Для тканих прикрас використовували узори
вишивок хрестиком.
25
Інструменти та матеріали
Для нанизування прикрас крім бісеру, стеклярусу та дрібного
намиста, потрібні голки, нитки, ножиці, віск, а також узори.
Голки беруть тонкі (№ 0 або № 1), довгі, з великими вушками,
щоб не перетиралася нитка. Зберігати голки слід в спеціальній по-
душечці. Якщо немає тонкої голки, нанизувати можна ниткою,
змастивши її кінець клеєм або лаком для нігтів.
Нитки беруть звичайні котушкові (№ 40) або швейні капронові
завдовжки 50—80 см. Воском навощують нитки, щоб надати їм
пружності. Кінець капронової нитки припалюють сірником, кінець
звичайної — зав’язують вузликом.
Закінчивши роботу, кінець нитки закріплюють, пропускаючи
голку з ниткою кілька разів крізь нанизані намистинки.
Якщо для виготовлення ажурних та мозаїчних прикрас потрібні
тільки голки з нитками, то для ткання потрібний верстат, який
можна зробити власними руками (див. мал. 6). Ниток має
бути на одну більше, ніж намистинок по ширині узору. Спочатку
готуємо узор, насновуємо нетуго нитки основи на раму й починаємо
нанизувати бісер. Якщо прикрасу виготовляємо на довгій рамі,
довжина смужки має бути не менша, ніж один метр.
Тканий виріб можна виготовити і на короткому станку, почи-
наючи роботу з ткання медальйона, а потім нанизуючи бокові
смужки. Бісер і стеклярус краще зберігати за кольорами в закри-
тих пляшечках і коробочках. Під час роботи бісер висипають на
блюдця чи розетку або м’яку ворсову тканину (байку, фланель,,
сукно), щоб було зручніше набирати намистинки на голку з нит-
кою. Не варто змішувати намистинки різних кольорів — це утруд-
нює роботу.
Мал. 7.
Складання узорів. Узори для
прикрас слід підготувати заздале-
гідь, хоч багато майстринь скла-
дають їх «з голови» у процесі на-
низування. Ажурним прикрасам
більш притаманні геометричні ор>
наменти, запозичені з вишивок і
тканих виробів та пристосовані
для нанизування." Для мозаїчних
і тканих прикрас використовують
узори рослинних орнаментів. Для
складання та перезнімання узо*
рів заготовляють «канву»: для
вигляді косої сітки, для тканих — у вигляді
ажурних прикрас у
дрібних клітинок. На «канву» переносять зразок, взятий з альбому
або готового виробу.
Узор герданів складають з двох смужок стрічки й медальйона —
чотири, п’яти- або шестикутника (мал. 7), який роблять на одне
вічко (для ажурних) або на одну клітинку (для тканих) ширшим
для з’єднання кінців смужки гердана (мал. 8). Узори малюють зни-
зу вгору. У такій самій послідовності слід нанизувати бісер.
26
Мал. 8
ВИГОТОВЛЕННЯ ПРИКРАС
Прикраси можна виготовити кількома способами, залежно від
розміщення бісеринок під час роботи. Ми пропонуємо нескладні
способи: «сітка» або «решітка» з вічками «ромб» і «соти» («ліхта-
рик») (мал. 9), мозаїка й ткання.
Мал. 9
Вічка «ромб» можуть мати такі сторони: 3X3, 5X5 або 7X7 на-
мистинок (мал. 9, а). Чим дрібніший бісер і більша кількість бісе-
ринок у вічку, тим ажурнішою буде прикраса. Вічка «соти» відріз-
няються від «ромба» тим, що кожна з його сторін майже завжди
має парну кількість намистинок (мал. 9,6). Вироби можуть бути
завширшки піввічка, одне, два вічка і т. п. (мал. 9, в).
Цими способами можна виготовити безліч прикрас з бісеру,
стеклярусу, штучних перлів і дрібного намиста.
Ланцюжки та намисто
Найпоширеніші й найпростіші щодо виготовлення різноманітні
разки намиста й ланцюжки. Якщо однобарвні разки намиста оздо-
бити «пупчиками», «петельками», «хрестиками», або «квіточками»
з кольорових бісеринок, виготовити їх у вигляді «кривульок» чи
ланцюжка, з’єднати кілька різноколірних разків бісеру за допомо-
гою великих намистин (мал. 10),
то вийде сучасне, модне намисто.
Виготовляють ці прикраси за до-
помогою нитки з однією або дво-
ма голками.
«Пупчики» (мал. 11). На
вощену нитку набираємо ряд з
кількох однобарвних бісеринок і
від однієї до шести бісеринок ін-
шого кольору. Голку з ниткою
пропускаємо через останню бісе-
ринку основного ряду (мал. 11, а)
або через першу кольорову (мал.
11, б). Утворюється пупчик (з од-
нієї бісеринки), хрестик (з чоти-
рьох) або петелька (більш ніж з
чотирьох) (мал. 11, в), що є оз-
добою разка намиста. Знову на-
Мал. 10
28
Мал. 11
Мал. 12
бираємо кілька однобарвних бісеринок і робимо «пупчик» або
«петельку», нанизуючи разок потрібної довжини.
«Кривулька», або «зигзаг» (мал. 12). Щоб виготовити
кривульку, на голку набираємо кілька намистинок (три — п’ять),
пропускаємо голку крізь передостанню намистинку ряду, натягуючи
нитку (мал. 12, а). Знову набираємо таку саму кількість бісеринок
і повторюємо операцію (мал. 12, б, в). Залишаючи на кінці не од-
ну, а три намистинки, матимемо фігурну петельку (мал. 12, а), яка
прикрасить «кривульку». Таким способом можна виготовити брас-
лет або разок намиста будь-якої довжини.
«К в і т о ч к и», які прикрашають разок намиста або створюють
суцільну смужку, можна виготовити кількома способами. Один з
них показаний на мал. 13. Нанизуємо на нитку певну кількість
однобарвних намистин (п’ять—десять—тридцять), а для квіточки
з шести пелюсток — чотири кольорових і одну білу для серединки
(мал. 13, а). Пропускаємо нитку крізь першу, другу, третю, четвер-
ту бісеринки-пелюстки (мал. 13, б), притягуємо нитку й набираємо
ще дві кольорові бісеринки-пелюстки, а голку з ниткою протягуємо
крізь першу пелюстку, серединку і четверту пелюстку (мал. 13, в).
Притягуємо нитку (мал. ІЗ, а).
Для квіточки з восьми пелюсток (мал. 14) зразу набирають не
чотири, а п’ять маленьких кольорових бісеринок і одну більшу бі-
серинку або намистинку для серединки. Голку з ниткою протягує-
мо крізь усі п’ять бісеринок-пелюсток (мал. 14, а). Потім набираємо
ще три кольорові бісеринки-пелюстки й протягуємо нитку крізь
першу, середню і п’яту бісеринки квіточки (мал. 14, б). На
однотонному разку намиста краще робити квіточки різнобарвні,
яскраві.
29
Мал. 15
З квіточок можна зробити
ланцюжок або смужку (мал.
15). Для цього набираємо на
нитку чотири намистинки одно-
го кольору або дві намистинки
темного і дві світлого кольору
(мал. 15, а). Голку з ниткою
пропускаємо крізь першу і
а І	6
Мал. 16.
другу бісеринки, притягуємо нитку і дістаємо два ряди з двох на-
мистинок кожний (мал. 15, б). Потім набираємо одну (п’яту) бі-
серинку для серединки квіточки й три кольорові бісеринки (шосту,
сьому і восьму) для пелюсток. Голку з ниткою протягуємо крізь
третю й другу бісеринки (мал. 15, в), набираємо ще три бісеринки
(дев’яту, десяту й одинадцяту) для пелюсток і пропускаємо нитку
крізь шосту бісеринку (мал. 15, а). Для другої квіточки набираєм''
дві бісеринки (дванадцяту й тринадцяту) іншого кольору і протя-
гуємо нитку крізь дві верхні (одинадцяту й шосту) бісеринки-пе-
30
люстки першої квіточки та дванадцяту (мал. 15, д), притягуючи
нитку (мал. 15, е). Потім набираємо одну бісеринку для серединки
й три бісеринки для пелюсток квітки і повторюємо весь процес, як
показано раніше. Ланцюжок з різнобарвних квіточок показано на
мал. 15, ж.
Квіточки можна виготовити також за допомогою трьох ниток
(мал. 16). Для цього три довгі нитки з’єднуємо в одну і нанизуємо
кілька бісеринок (дві — тридцять штук) одного кольору і одну
іншого для пелюстки квіточки (мал. 16, а). Потім розділяємо
нитки: па середню нанизуємо одну велику намистинку для середин-
ки квіточки, а на дві інші (бокові) набираємо кольорові бісеринки
на пелюстки, щоб вони щільно облягали середину (три—чотири—
п’ять штук) (мал. 16,6). Знову з’єднуємо три нитки в одну і на-
бираємо одну кольорову намистинку для верхньої пелюстки й кіль-
ка однобарвних для разка намиста (мал. 16,в). Таким чином
нанизуємо прикрасу до потрібної довжини. Щоб вийшла суцільна
смужка з квіточок, одноколірних проміжків не робимо.
«Кільця» (мал. 17). Ланцюжок з яскравих бісеринок чи на-
мистин або стеклярусу можна виготовити й за допомогою питки
з двома голками. На середину вощеної питки набираємо парну
кількість намистинок, наприклад, чотири (мал. 17, а), і протягуємо
Мал. 17.
голку II крізь першу бісеринку ряду (мал. 17, б). Голки знахо-
дяться обабіч намистинки (мал. 17, в). Притягнувши нитку, наби-
раємо на голку І парну кількість намистинок (дві), а на голку II —
непарну (одну) і протягуємо голку II крізь останню намистинку на
голці І (мал. 17, г, д), притягуючи нитку. Кільця такого ланцюж-
ка можна виготовити із більшої кількості намистин (мал. 17, е).
На мал. 17, є показано ланцюжок з кольорових кілець, де середина
нижеться не з однієї, а з двох намистинок. У такий спосіб, комбіну-
ючи яскраві бісеринки, намистинки й стеклярус, можна винизати
31
ланцюжки різних орнаментів, які будуть чудовою прикрасою до
блузки чи сукні (мал. 17, ж). Якщо нанизати довгий ланцюжок і
оздобити його па кінцях торочками, то буде гарний поясок або за-
в’язка.
«Ромбик и». Щоб виготовити ланцюжок з ромбиків, потрібна
нитка з голками на кінцях. Бісер нанизуємо рядами, як показано на
мал. 18, оздобивши серединки кольоровими намистинками. Таку
прикрасу можна носити на шиї та як браслет.
Пояс до сукні можна зробити з намиста або штучних перлів
(мал. 19). Спочатку виготовляємо із кілець два ланцюжки завдовж-
ки не менш як 1 м (мал. 19, а). Потім до одного ланцюжка прини-
зуємо збоку ряд петельок з п’яти намистин кожна, пропускаючи
голку з ниткою у кожну третю намистинку ланцюжка (мал. 19,6)
по всій його довжині. Другий ланцюжок приєднуємо до першого
так: дві намистини з’єднуємо з середньою намистинкою петельки
на першому ланцюжку. Потім на голку набираємо ще дві намис-
тинки і протягуємо нитку в четверту намистинку другого ланцюжка
(мал. 19, в) і т. д. Кінець пояска можна оздобити однією або кіль-
кома торочками.
Ажурні оздоби
Ажурні ланцюжки можна виготовити за допомогою нитки, з
однією або двома голками кількома способами: «сітки» з вічками,
«ромби» або «соти».
Ажурний ланцю-
жок «драбинка» (мал.
20). Нанизуємо перший ряд
з дванадцяти бісеринок, про-
пускаємо голку в першу з
них у зворотному напря-
мі, натягуючи нитку (мал.
20, а). Потім набираємо сім
намистинок, а голку пропус-
каємо у дев’яту бісеринку
першого ряду (мал. 20, б).
Знову набираємо сім намис-
тинок і пропускаємо нитку
крізь середню (четверту)	Мал- 20
бісеринку попереднього ряду (мал. 20, в). Далі нанизуємо до кінця
виробу, набираючи на голку щоразу сім намистинок (мал. 20, г).
Ланцюжок «вісімка» (мал. 21). Для першого ряду на-
бираємо на нитку одинадцять бісеринок і протягуємо голку з нит-
кою через п’яту від початку в зворотному напрямі. Притягуємо
нитку й набираємо три бісеринки другого ряду, пропускаючи голку
в першу бісеринку першого ряду (мал. 21, а). Третій ряд починає-
мо, набираючи на нитку чотири бісеринки й протягуємо нитку
крізь другу (середню) бісеринку другого ряду (мал. 21,6). На за-
Мал. 21
кінчення третього ряду набираємо ще три бісеринки і протягуємо
нитку через десяту бісеринку першого ряду (мал. 21, в). Нанизуємо
четвертий і всі наступні рядки до потрібної довжини виробу. Щоб
кінці смужки були рівні, кожний ряд починаємо завжди з чотирьох
бісеринок (мал. 21,г). Закінчивши нанизувати ланцюжок, приши-
ваємо застібку. Ланцюжок у процесі роботи можна прикрасити
узором з кольорових бісеринок і висульками (мал. 21, д).
Таким способом з великого бісеру можна виготовити браслет
33
Мал. 22
або пояс. Смужку на шию
краще нанизувати з дрібного
бісеру, як показано па
мал. 22.
Ланцюжок «зубчи-
ки» (мал. 23). Нанизуємо
перший ряд з восьми намис-
тинок і протягуємо голку
крізь передостанню (сьому)
намистинку в зворотному
напрямі (мал. 23, а). Потім
нанизуємо на нитку три на-
мистинки другого ряду І
пропускаємо нитку крізь четверту намистинку першого ряду (мал.
23, б). Знову набираємо три намистинки і пропускаємо нитку крізь
першу намистинку першого ряду (мал. 23, в). На закінчення дру-
гого ряду набираємо ще три намистинки, а голку пропускаємо в
передостанню намистинку (мал. 23, г). Притягуємо нитку і почи-
наємо нанизувати третій (мал. 23, д) і всі наступні ряди, повто-
рюючи ту ж саму операцію (мал. 23, е, є, ж).
Смужку без зубчиків виконуємо за допомогою нитки і
двох голок (мал. 24). Спочатку набираємо на середину нитки
п’ятнадцять бісеринок першого ряду. Голка І залишається зліва,
а голкою II справа наліво починаємо нанизувати другий ряд. Для
цього пропускаємо голку II в десяту намистинку першого ряду
(мал. 24, а). Притягуємо нитку і набираємо по три бісеринки, про-
пускаючи голку в сьому від початку ряду (мал. 24, б), потім у чет-
верту намистину. У кінці ряду набираємо на голку II тільки дві
34
Мал. 24
бісеринки, пропускаємо голку І
крізь останню (другу) з них (мал.
24, в). Нижемо третій ряд зліва
направо голкою І, набираючи по
три намистинки і протягуючи гол-
ку з ниткою крізь кожну середню
(другу) намистинку попереднього
ряду (мал. 24, г, д). Четвертий
ряд нижемо знову зліва направо,
набравши на голку II, яка зали-
шалася зліва, спочатку чотири, а
потім по три намистинки, протя-
гуючи нитку крізь кожну середню
намистинку попереднього ряду	Мал 25
(мал. 24, е). Закінчуємо четвер-
тий ряд, нанизуючи на голку II
тільки дві намистинки. На голку І також набираємо дві бісеринки
й протягуємо нитку в останню бісеринку четвертого ряду. Голка II
залишається справа, а голкою І нанизуємо п’ятий ряд (мал.
24, є, ж, з) і т. д. Можна урізноманітнити смужку узором з кольоро-
вих намистинок або прикрасити в місцях з’єднання «хрестиком», як
показано на мал. 25.
Техніка нанизування ажурних комірців схожа на техніку виго-
товлення ажурних ланцюжків з тією різницею, що в комірцях верх-
ній край рівний, а нижній — трохи розширений і прикрашений
висульками або торочками.
35
Мал. 26
Мал. 27
Мал. 28
п’ятий і наступні ряди (мал. 26, е, є)
Ажурний комірець
«р о м б» (мал. 26). Перший
ряд виробу набираємо з се-
ми або десяти намистин (за-
лежно від ширини виробу)
і кількох намистинок на ви-
сульку (мал. 26, а). Пропус-
каємо голку в останню на-
мистину першого ряду, при-
тягуємо нитку і починаємо
нанизувати другий ряд (мал.
26, б). Для цього два рази
набираємо на нитку по три
намистинки, пропускаючи
голку відповідно крізь чет-
верту і першу намистинки
першого ряду (мал. 26, в).
Нанизуючи третій ряд, наби-
раємо на нитку по три на-
мистинки, а голку протягує-
мо крізь кожну середню
(другу) намистинку другого
ряду (мал. 26, г). У кінці
кожного непарного ряду на-
бираємо лише по дві намис-
тинки (мал. 26, д) і кілька
намистинок на висульку, яка
може бути різної форми
(мал. 27). Далі таким самим
способом нижуть четвертий,
Закінчивши нанизувати ко-
мірець, пришивають застібку.
«С о т и» або «ліхтарик» (мал. 28). Такий комірець нижемо
з вічок, сторони яких складаються з парної кількості намистинок.
36
Мал. 29
Дві середні виконуватимуть роль серединок — місць з’єднання
вічок.
Комірець «зубок» нижемо, як показано на мал. 29. Для
першого ряду набираємо десять бісеринок і пропускаємо голку з
ниткою в п’яту від початку бісеринку. Потім набираємо три бісе-
37
ринки для другого ряду і протягуємо нитку крізь першу бісеринку
першого ряду (мал. 29, а). Для третього ряду нанизуємо двічі по
три бісеринки, а нитку протягуємо крізь другу бісеринку другого
ряду і сьому бісеринку першого ряду. Закінчуємо третій ряд, на-
бравши сім намистинок (на зубок) і протягуємо голку з ниткою
крізь другу від початку бісеринку (мал. 29,6). Потім нижемо чет-
вертий ряд знизу догори (мал. 29, в), набираючи по три бісеринки.
П’ятий ряд нанизують згори донизу (мал. 29, а). Закінчуємо п’ятий
ряд петелькою з п’яти бісеринок (мал. 29, д), яка буде серединкою
зубка. Далі комірець нижемо, як показано на мал. 29, е, є. Такий
комірець можна виготовити однобарвний або прикрасити візерун-
ком (мал. 29, ж) чи висульками (мал. 29, з).
Нитку з двома голками застосовують при виготовленні комір-
ців з 2,5; 3,5 і т. д. вічок (мал. ЗО). Спочатку на середину
нитки набираємо тринадцять бісеринок першого ряду (якщо комі-
рець складається з 2,5 вічок, а сторона ромба — три бісеринки) і
непарну кількість бісеринок на висульку. Голку І разом з ниткою
протягуємо через останню (тринадцяту) бісеринку першого ряду
в зворотному напрямі (мал. ЗО, а) і починаємо низати другий ряд
знизу догори, набираючи двічі по три бісеринки й протягуючи гол-
ку І через дев’яту та п’яту бісеринки першого ряду (мал. 30,6). За-
кінчуємо другий ряд, набравши тільки одну бісеринку, і протягує-
мо голку І крізь першу бісеринку першого ряду (мал. ЗО, в). Тепер
голка І залишається вгорі, а голкою II нанизуємо згори донизу і
знизу догори третій та четвертий рядки комірця. Закінчуємо чет-
вертий ряд однією бісеринкою, а на голку І, яка знаходиться вгорі,
набираємо дві бісеринки для верхнього краю. Голку II протягуємо
в останню (другу) бісеринку на голці І, притягуючи нитки
(мал. ЗО, а). Тепер голка II залишається вгорі, а голкою І нижемо
п’ятий і шостий ряди. Вгорі голки знову міняють місцями. У такій
послідовності нанизуємо виріб потрібної довжини (мал. 30,6).
Нанизуючи комірець двома голками, не забувайте в кінці кож-
ного непарного ряду, який нижеться згори донизу, набирати тільки
дві бісеринки ряду і кілька — на висульку.
Мозаїчні вироби
Бісерні прикраси можна
виготовляти також суціль-
ними технікою «мозаїка».
Ланцюжок «м о з а ї к а»
(мал. 31). Нанизують лан-
цюжок таким способом вруч-
ну за допомогою однієї гол-
ки з ниткою. На довгу во-
щену нитку набираємо ра-
зом непарну кількість ’ на-
мистинок (п’ять, сім, дев’ять)
першого ряду, залежно від
потрібної ширини виробу.
Мал. 31
Нанизавши перший ряд, голку
з ниткою протягуємо в третю від кінця бісеринку першого ряду
(мал. 31, а). Притягуємо нитку і починаємо нанизувати другий
рядок. Для цього набираємо на нитку по одній бісеринці й пропус-
каємо голку з ниткою в кожну непарну бісеринку першого ряду,
притягуючи нитку (мал. 31, б). Закінчивши нанизувати другий ряд,
перевертаємо виріб на другий бік і починаємо нанизувати третій
ряд, набираючи на нитку по одній бісеринці й протягуючи нитку
крізь кожну бісеринку другого ряду (мал. 31, в). Так нанизуємо
всі наступні ряди до потрібної довжини виробу (мал. 31, г, д).
«Мозаїкою» можна виготовити смужку на шию, браслет, пояс,
гердан, прикрасивши їх узором з кольорових бісеринок.
«Ромашки» (мал. 32)—смужка, прикрашена квіточками.
Набираємо п’ять однобарвних бісеринок, протягуємо голку крізь
третю і першу намистинки, притягуючи нитку (мал. 32, а, б). Так
нанизуємо чотири рядки (мал. 32, в, г). Для п’ятого рядка беремо
одну кольорову (мал. 32, д) і одну однобарвну намистинку, для
шостого — спочатку одну однобарвну, потім одну кольорову
Мал. 32
39
(мал. 32, е). Сьомий ряд нанизуємо з кольорової бісеринки — для
серединки квіточки — і однієї одобарвної (мал. 32, є). У восьмому
рядку спочатку нанизуємо однобарвну намистинку, а потім кольо-
рову. У дев’ятому навпаки — спочатку кольорову, а потім одно-
барвну (мал. 32,ж). Десятий рядок нижемо тільки з однобарвних
намистинок, а на нитку, пропущену крізь останню кольорову на-
мистинку, набираємо три або чотири кольорові бісеринки для пелю-
сток квіточки (мал. 32, з). Протягуємо нитку крізь нанизані раніше
кольорові бісеринки-пелюстки. На кінець нитки набираємо одно-
барвні намистинки одинадцятого ряду, а дванадцятий починаємо
кольоровою (мал. 32, і). Повторюємо весь процес спочатку, нани-
зуючи ромашки з обох боків комірця (мал. 32, к).
Об’ємні плетінки
Прикраси у вигляді круглих шнурків можна зробити ажурні або
суцільні, тобто виготовити способом «мозаїка» чи «у стовпчик».
Оздоблюють їх хвилястою лінією або узорами — ромбами, хрести-
ками з різнобарвних бісеринок.
Круглий шнурок (мал. 33). Шийну прикрасу у вигляді
туго сплетеного круглого шнурка виготовляють способом «мозаїка».
На нитку набираємо непарну кількість бісеринок (сім, дев’ять) і
протягуємо голку з ниткою крізь перші дві намистинки ряду в тому
Мал. 33
ж напрямі, щоб вийшло кільце (мал. 33, а). Можна протягнути
нитку й крізь усі бісеринки ряду. Потім починаємо нанизувати
другий ряд, набираючи по одній бісеринці й пропускаючи голку
крізь парні намистинки першого ряду (мал. 33, б, в). Так само ни-
жемо третій (мал. 33, г, д) і всі наступні ряди, щоразу міцно при-
тягуючи нитку. Прикрасу можна оздобити орнаментом з кольоро-
вих бісеринок, закінчити застібкою або з’єднати кінці.
«Черв’ячок» (мал. 34), або ажурний шнурок, виконуємо’
однією голкою в кілька прийомів або кількома голками одночасно.
Для зразка на голку І набираємо дві — шість білих бісери-
нок, які будуть початком виробу. Потім нанизуємо разок потрібної
довжини, чергуючи кольорові і білі бісеринки.
Закінчуємо разок такою самою кількістю білих бісеринок, як і
на початку нанизування.
40
Другий ряд починаємо, протягу-
ючи голку II з ниткою крізь білі
бісеринки початку і першу кольоро-
ву бісеринку першого ряду, набира-
ючи потім на нитку по три намис-
тинки— білу, кольорову і білу. Гол-
ку II пропускаємо крізь третю —
вона буде п’ята від початку першого
ряду — кольорову намистинку. Зно-
ву набираємо намистинки й протя-
гуємо нитку крізь дев’яту бісеринку
і т. д. Закінчуємо другий рядок, про-
пускаємо голку з ниткою крізь ос-
танню кольорову та кінцеві бісерин-
ки першого рядка.
Третій разок починаємо нанизу-
вати, як і перший, з двох — шести
білих бісеринок, однієї кольорової та
однієї білої. Голку III пропускаємо
Мал. 34
в середню (другу) намистинку другого рядка (мал. 34, а). Потім
нанизуємо три бісеринки — дві білі з кольоровою посередині, а
голку пропускаємо крізь середню (другу) бісеринку попереднього
ряду. Закінчуємо разок однією білою намистинкою й однією кольо-
ровою та кількома кінцевими бісеринками. Так нижемо четвертий
і п ятии рядки.
З одержаного різнобарвного ажурного полотна робимо круглий
шнурок, який може бути шийною прикрасою або пояском. Для
цього пропускаємо голку VI крізь початкові й першу кольорову на-
мистинки п’ятого рядка. Набираємо одну білу намистинку і протя-
гуємо нитку крізь другу кольорову (третю від початку) бісеринку
першого рядка. Знову набираємо білу бісеринку і пропускаємо гол-
ку VI в середню (кольорову) намистинку п’ятого рядка. Наступну
білу намистинку з’єднуємо з четвертою кольоровою (сьомою від
початку) бісеринокою першого рядка, і так до закінчення виробу.
Закінчуємо ряд білою бісеринкою,
а нитку протягуємо крізь кінцеві
бісеринки п’ятого рядка (мал.
34, б).
За бажанням «черв’ячок» мож-
на нанизати вужчим або шир-
шим, набираючи бісер не на
шість, а на менше чи більше ни-
ток. Закінчити шнурок можна
китицею з бісерних торочок, пе-
тельок або застібкою, до якої
прикріплюють кінці.
«П л е т і н к а» (мал. 35). Цей
обплетений шнурок можна зро-
бити, комбінуючи намистинки з
Мал. 35
41
бісером або великі і дрібні штучні перли. Спочатку робимо ланцю-
жок з кілець (мал. 35, а). Потім обплітаємо його однобарвним чи
кольоровим бісером або дрібними перлами знизу вгору, навскіс
(справа наліво), як показано на мал. 35, б. Дійшовши до кінця
виробу, повертаємо ланцюжок і обплітаємо' його з другого боку
(мал. 35, в). Намисто, виготовлене таким способом, прикрасить
сукню й надасть їй святковості.
«С п і р а л ь» (мал. 36) — круглий шнур, винизаний «у стовп-
чик», виготовляють з бісеру або з бісеру та стеклярусу. Для цього
набираємо на нитку певну кількість намистинок, наприклад: одна
бісеринка.— стеклярус, дві бісеринки — стеклярус, дві бісеринки —
стеклярус — одна бісеринка (мал. 36, а). Потім з’єднуємо нанизані
намистинки в кільце, протягуючи голку з ниткою крізь першу бісе-
ринку (мал. 36, б). Другий ряд починаємо, набираючи стеклярус і
Мал. 36
дві бісеринки, які з’єднуємо з першою (за стеклярусом) бісеринкою
першого кільця (мал. 36, в). Знову набираємо стеклярус і дві бісе-
ринки, протягуємо нитку крізь першу бісеринку за другим стекля-
русом першого кільця. Так робимо до кінця виробу (мал. 36, г).
Послідовність виготовлення спіралі з бісеру подано на мал. 36, д.
Залежно від довжини оздоба може бути нашийною або нагруд-
ною. Узор створюється чергуванням бісеринок із стеклярусом. Ви-
готовляючи шнур із самого бісеру, можна оздобити його кольоро-
вими ромбами, хрестиками, ріжками.
Квадратний шнур «у стовпчик» (мал. 37). Наби-
раємо на нитку чотири намистинки (1—4). Пропускаємо голку з
ниткою крізь першу намистинку й притягуємо нитку. Утворюється
кільце з чотирьох намистинок (мал. 37, а, б). Для другого ряду на-
бйраємо на нитку три намистинки (5—7) і протягуємо нитку крізь
третю намистинку (мал. 37, в). Знову набираємо три намистинки
(8—10), а голку з ниткою протягуємо крізь намистинки 1 і 5
(мал. 37, г). Притягуємо нитку, утворюється другий ряд стовпчика
з двох петельок над намистинками 2 і 4. Третій ряд починаємо з
однієї намистинки (11), нанизаної на нитку, яку пропускаємо крізь
дев’яту намистинку (мал. 37,6), а нитку з намистинкою 12 протя-
гуємо крізь намистинку 6. Знову утворюється кільце з чотирьох
намистинок (11, 9, 12 і 6), як і в першому ряду (мал. 37, е).
12
Мал. 37
Четвертий ряд утворюється з двох петельок по три намистинки:
спочатку нитку з намистинками 13—15 протягуємо крізь намистин-
ку 9, а нитку з намистинками 16—18 — крізь намистинки 6 і 13
(мал. 37, є). П’ятий ряд закінчуємо, набираючи дві намистинки:
19 (нитку протягуємо крізь намистинку 17) і намистинку 20 (нит-
ку протягуємо крізь намистинку 14), як показано на мал. 37, ж.
Таким способом продовжуємо роботу до потрібної довжини виробу.
Ткані прикраси
Такі вироби виготовляють на верстаті з нитковою основою. Ста-
нок може бути коротким, довжиною 50—60 см, для виготовлення
смужок на шию та чоловічих краваток, і довгим — для стрічок
герданів та поясів. Олівцем на дошці або рамі станка помічаємо
середину, яка буде й серединою виробу.
Ланцюжок (мал. 38) виготовляють на верстаті довжиною
Мал. 38
43
50—60 см. Початок виробу буде за
8—12 см від цвяшків нижнього краю
рами. Зліва вузликом закріплюємо
робочу нитку, а на голку набираємо
таку кількість бісеринок, яка відпо-
відає узору виробу. Нитку з бісе-
ринками пропускаємо зліва направо
під основою так, щоб кожна бісе-
ринка проходила між двома нитка-
ми основи (мал. 38, а). Потім голку
з ниткою, яка виконує роль човника,
протягуємо поверх ниток основи
крізь дірочку кожної бісеринки
справа наліво (мал. 38, б). Так са-
мо нанизуємо всі інші ряди, стежа-
чи, щоб не було пропусків (мал.
38, в).
Для симетрії узор ланцюжка від
середини повторюємо в зворотному
Мал. 39	напрямі. Закінчивши ланцюжок, об-
різуємо кінці ниток основи біля
цвяшків і закріплюємо їх вузликами, сплітаємо у косичку або при-
шиваємо застібку.
Краватку (мал. 39) також можна виготовити на верстаті 1.
Спочатку нанизуємо на нитки основи 4 певну кількість бісеринок
для торочок (окремо на кожну нитку або на дві). Кінці ниток осно-
ви 3 закріплюємо зверху верстата, а середину петелькою зачеплю-
ють за цвяшок 2 з нижнього краю. Увесь процес нанизування по-
вторює виготовлення тканого ланцюжка. Закінчивши виріб, верхні
кінці ниток основи закріплюємо і пришиваємо до стрічки з застіб-
кою.
Гердани
Нагрудні прикраси — гердани — можна виготовити вручну і
на рамі: з прямокутним, п’яти-, шестикутним медальйоном; ажурні,
суцільні, комбіновані; довгі, короткі; суцільні, із застібкою або за-
в’язкою ззаду. їх можна прикрасити торочками або петельками —
висульками різної форми.
Ажурний гердан з прямокутним медальйоном
(мал. 40) нижуть способом косої сітки за допомогою нитки з голка-
ми на обох кінцях, його виготовляють так само, як і ажурний лан-
цюжок, з тією різницею, що, нанизуючи перший ряд гердана, одра-
зу ж нижуть і торочки (мал. 40, а).
Для прикраси завширшки в п’ять вічок «ромбів» набирають на
нитку вісімнадцять намистин і певну кількість для торочок, які на-
низують голкою II через кожні три бісеринки. Другий ряд почи-
нають чотирма бісеринками, які утворюють петельку, а голку II
протягуємо в передостанню намистинку першого ряду (мал. 40,6).
44
Мал. 40
Потім нанизуємо другий ряд, набираючи на голку II по три намис-
тинки і протягуючи нитку крізь кожну середню (другу) намистинку
першого ряду. Закінчуємо другий ряд однією бісеринкою, а голку II
пропускаємо крізь першу намистинку першого ряду (мал. 40, в).
Голка II залишається зліва, а третій ряд нижемо голкою І. У тако-
му порядку нанизуємо весь медальйон прикраси (мал. 40, г, д).
Потім починаємо нанизувати бокові смужки гердана, кожну з яких
нижемо окремо двома голками (мал. 40, е). Кінці смужок з’єд-
нуємо, коли прикраса досягне потрібної довжини.
45
Мал. 41
Медальйон-п’ятикутник зробити складніше. Своєю
технікою виготовлення він схожий на комірець «зубок». На мал. 41
показано спосіб виготовлення медальйона завширшки сім вічок із
стороною ромба три бісеринки.
46
6
Мал. 42
Щоб виготовити ажурний гердан з п’ятикутним
медальйоном, набираємо на нитку сім бісеринок першого ря-
ду і кілька намистинок на висульку (мал. 41, а). Винизуємо висуль-
ку і набираємо на голку II дві (8, 9) бісеринки (мал. 41,6). Про-
тягуємо голку II у третю (від початку першого ряду) бісеринку,
притягуючи нитку (мал. 41, в). Набираємо ще дві (10, 11) бісеринки
ряду та кілька намистинок на другу висульку. Винизуємо висульку
і знову набираємо дві (12, 13) бісеринки, протягуючи голку II крізь
першу від початку ряду бісеринку. Дістаємо «вісімку» з двох пе-
тельок з висульками — мисок медальйона (мал. 41, г).
Голка II залишається з лівого боку виробу, а другий ряд нани-
зуємо голкою І, набираючи на неї три бісеринки і протягуючи
нитку крізь п’яту бісеринку першого ряду (мал. 41,6). Потім на-
бираємо шість бісеринок (17—22) на бокову петельку і кілька бісе-
ринок на третю висульку, якою закінчується другий і починається
третій ряд; винизуємо висуль^уД набираємо дві бісеринки (23, 24),
а голку І з ниткою пропускаєіЛа^друяу (18) бісеринку від початку
петельки (мал. 41, е).
Набираючи-на^нитку двічі по т^ибіоерицки, нанизуємо третій
ряд (мал. 4й,є), якиїНгеж закінчуєтеся петелькою з висулькою.
Для цього на голку І н^би^ає^ю дві бТс^ринкцЛшду й кілька бісе-
ринок на висуХьку. Винизуємо йи^ульку,'притягаючи нитку, і наби-
раємо ще три бшеринки. На гКтку ГДяка залцшилЬся з лівого боку,
набираємо одну бісеринку і працуск^кмо голку II в\рстанню бісе-
ринку на голці І (мал. 41\жД Тейдр таДа І залишається з лівого
боку, а четвертий рядЧанцзуємо го.ш^ю ІД^н^отраючи дїо три бісе-
ринки і протягуючи. голкуЛі крізь кодкн^уерЬдню (другу) бісеринку
попереднього ряду (мал. 4дз). Здкїнчуєішьиет^ертий ряд, винизую-
чи з правого боку петельку з\п>йтою висулькрюдмал. 41, і). П’ятий
ряд нижемо справа наліво гсргкоі^ II і закінчу&мо шостою висуль-
кою. Таким чином нанизуємо В£Іч.ряди медальйона, поперемінно
голками І і II (мал. 41, к).	\\ \
Закінчивши медальйон, нанизу^мДДбкові смужки, як і в попе-
редньому гердані. Таким способом мшкна виготовити також чоло-
вічу краватку.
Комбінований ажурний гердан і техніка виготое
лення його показані на мал. 42. Нанизавши медальйон, нанизуємо
бокові смужки гердана з ніжок-проміжків та розет. Для цього на
одну з голок набираємо кілька бісеринок ніжки-проміжка (де-
сять— двадцять штук) та вісімнадцять бісеринок на перший ряд
розети (при ширині розети три вічка). Голку І з ниткою протягує-
мо у восьму від кінця бісеринку. Двічі набираємо по три бісеринки
для другого ряду й чотири—на закінчення його (мал. 42, а). Голку
протягуємо крізь усі бісеринки першої ніжки, чотири намистинки
останнього ряду медальйона і починаємо нанизувати другу ніжку,
з’єднуючи її вгорі з п’ятою намистинкою першого ряду розети. Так
само нанизуємо третю ніжку. Нанизавши четверту ніжку, голку І
залишаємо вгорі й протягуємо крізь бісеринки ніжки голку II, яка
залишилася з лівого боку (мал. 42,6). Далі нанизуємо розету, як
1
Бісерна поднизь. Внслюїи. Позатнлень.
2
Головний убір-роіата кічка. Рясна. Ожере-іок
з
Склянка та
криза.
4
Чоловічий головний убір—сітник та гердан. Дівоча капелюшина та комірець '*Вубок".
5
5—7. Вироби з бісеру XIX — початку XX ст.
6
7
8
8—10. Комірці з бісеру
9
10
11
11—13. Силянки
12
13
14
14—15. Гердани
15
16
16—17. Вироби, присвячені 1500-річчю Києва
17
18
18. Російські мотиви
19
19—20. Ланцюжки й пояси з бісеру
20
21
Зразки візерунків ажурних герданів:
І-Икривулька“. 2-„кривулька подвійна", 3-.,кривулька зубчаста", 4-8—„хрестатий” або ..хрестиковий”.
22
хрестатий*’, Ю-,,раки", II - „купчистий ', і2-„купки“, ІЗ 14-„очкатийм, 15 16„ріжкатий", 17 18-„півружевий*
23
19-20-„ружевий“ або „ружковий". 21 „кавулистий’1, 22-„ключевий“, 23-„гребінчистий~
24
24-25-,. гребін чистий'*, 26-„бсзконсипіик", 27-„вуставковс“, 28-„княгинькове“.
25
№29-34 Зразки склянок. Івано-Франківська обл. Кінець XIX ст.
26
№35_40 Зразки герданів. Івано-Франківська обл. Початок XX ст.
27
№41-44 Зразки герданів. Львівська обл. Початок XX ст.
28
№4.5 4 7 Склянки. Івано-Франківська обл. Початок XX ст.
29
№48^49 Гердан. Склянка. Івано-Франківська обл. Початок XX ст.
зо
№50-52 Гердани. Івано-Франківська обл. Початок першої половини XX ст.
31
№53 54 Гердани. Івано-Франківська обл. Початок XX ст.
32
№55^59 Монисто плетене. Закарпаття. Кінець XIX ст.-початок XX ст.
33
№60-62 Лапки. Івано-Франківська обл. Початок XX ст.
34
№63_64 Силянки. Закарпатська обл. Початок XX ст.
65
36
№68-71 Узори тканих герданів. Автор Е. Литвинець.
37
№72-75 Узори тканих герданів. Автор її. Ли пишеш»
Е. Литви нень.
№76-78 Ажурні комірці з бісеру. Автор
39
№79-80 Гердани ажурні. Автори О. Бирюкова, А. Бондаренко.
40
№81-82 Узори чоловічих краваток (галстуків). Буковина та Прикарпаття.