/
Автор: Варварцев М.
Теги: історія історія україни український націоналізм суспільство україна історія націоналізму
Год: 1975
Текст
М. М. ВАРВАРЦЕВ,
кандидат історичних наук
ТАВРОВАНІ
СВАСТИКОЮ
(Українські буржуазні націоналісти знаряддя
гітлерівської «п'ятої колони» в США)
ТОВАРИСТВО «УКРАЇНА»
Київ — 1975
ЗМІСТ
Вступ 5
Вороги миру і міжнародного співробітництва 5
Центри шпигунства та диверсій ... 9
На послугах у нацистської пропаганди . 13
Готуючись до антиурядового путчу . . 16
Спілка фашистських змовників ... 22
Під гаслами антирадянської кампанії 27
У боротьбі проти «п’ятої колони» . 31
За «американізованими» вивісками . . 34
Примари минулого 37
Микола Миколайович ВАРВАРЦЕВ
ТАВРОВАНІ СВАСТИКОЮ
Редактор О. Задорожня
Художник В. Березовий
Технічний редактор В. Остапе нко
Коректор Л. Бєльська
Товариство «Україна», Київ-34, Золоті Ворота, 6.
Зам. 448. Друкарня «Радянська Україна», Київ. Ціна 15 коп.
Вступ
Знаменні зрушення відбуваються нині в світі: при
^ всій складності міжнародних відносин в останні
роки досягнуто прогресу у розвитку розрядки і мирного спів¬
робітництва між державами, незалежно від різниці в їх соці¬
альних системах.
Потепління політичного клімату на нашій планеті спра¬
ведливо пов’язують з ленінським зовнішньополітичним курсом
Радянського Союзу, з успішною реалізацією Програми миру,
розробленої і схваленої в 1971 році XXIV з’їздом Комуністич¬
ної партії Радянського Союзу. Цілком природно, що ця полі¬
тика, яка відбиває корінні життєві інтереси не тільки радян¬
ських людей, а й.всіх народів земної кулі, знаходить палку
підтримку на всіх континентах.
Радянська політика миру не є чимось «скороминущим» або
«кон’юнктурним», як твердять противники розрядки. Вона є
органічною для соціалістичного суспільства, котре вбачає своє
історичне покликання, зокрема, в тому, щоб звільнити люд¬
ство від воєн та їх загрози. В Радянській країні — країні тру¬
дящих — немає класів і соціальних груп, зацікавлених у вій¬
нах, що й зумовлює послідовність та непохитність політики со¬
ціалістичної держави як політики миру.
Вже в першому законодавчому акті Радянської держави,
«Декреті про мир», написаному В. І. Леніним 8 листопада
1917 року, було закладено засади її міжнародної діяльності,
оголошено імперіалістичну війну «найбільшим злочином проти
людства».
Тож проголошення конкретної щодо нового, сучасного ета¬
пу історичного розвитку зовнішньополітичної програми на
XXIV з’їзді КПРС означало, що вона є продовженням ленін¬
ського курсу боротьби проти агресивних сил, лінією на побу¬
дову відносин з капіталістичними державами на принципах
мирного співіснування. Переговори між Генеральним секре¬
тарем Центрального Комітету КПРС Л. І. Брежнєвим і керів¬
никами США, Франції, ФРН та інших країн показують, що
З
розрядка міжнародної напруженості набуває дедалі стійкішо¬
го характеру.
Особливо важливе значення для зміцнення миру має по¬
ліпшення радянсько-американських відносин, розвиток яких
сповнює оптимізмом тих, хто щиро зацікавлений у припинен¬
ні гонки озброєнь і розширенні виробництва в мирних цілях.
Підсумки радянсько-американських зустрічей на вищому рівні
переконливо доводять, що розв’язання назрілих міжнародних
проблем є цілком реальним і залежить від спільних цілеспря¬
мованих зусиль держав з різним соціальним ладом. Вони свід¬
чать, що є широкі можливості для безперервного прогресу
у відносинах між СРСР та США, а, отже, для відвернення
загрози ядерної війни.
Братні народи СРСР добре усвідомлюють, яким великим
щастям є те, що ось уже три десятиліття вони живуть і пра¬
цюють в умовах миру, користуються його благами. «Трудящі
України, як і всі радянські люди, — зазначає член Політ-
бюро ЦК КПРС, перший секретар ЦК Компартії України
В. В. Щербицький, — повністю схвалюють діяльність ЦК
КПРС і Радянського уряду в цьому напрямі, виходячи з того,
що взаємовигідні зв’язки відповідають інтересам радянського
і американського народів, сприяють зміцненню справи миру
і міжнародної безпеки».
Політика мирного співіснування здобуває підтримку і в
Сполучених Штатах Америки. Своє недвозначне «за» вислов¬
люють багато політичних і громадських діячів, представників
ділових кіл, трудящі країни. Характерним в цьому відношенні
є висловлювання одного з керівників Центру дослідження де¬
мократичних інститутів професора Ф. Ніла, який відзначив,
що мир в усьому світі «залежить насамперед від стану від¬
носин між Сполученими Штатами і Радянським Союзом. Все,
що сприяє поліпшенню цих відносин, сприяє мирові. Все, що
загрожує цим відносинам, загрожує мирові».
Поворот, який стався за останній час у відносинах між
СРСР і США, справляє великий вплив на зміцнення загаль¬
ного миру. Утвердження принципів мирного співіснування
держав з різним соціальним ладом протистоїть політиці агре¬
сії і диктату, є важливим стимулом згуртування миролюбних
сил у світі.
Вороги миру
і міжнародного співробітництва
'Здобутки мирного співіснування незаперечні, але
^ шлях до них нелегкий. Поворот до розрядки на¬
пруженості відбувається в гострій боротьбі з агресивними ре¬
акційними силами імперіалізму, які намагаються всіляко галь¬
ванізувати збанкрутовані догми «холодної війни». Це—Мілі¬
таристи, фабриканти зброї та їхні різномасті апологети, яким
гонка озброєнь і атмосфера воєнного психозу забезпечують
шалені прибутки. Щоб повернути людстйо до часів політичних
та воєнних конфронтацій, вони прагнуть створити обстановку
напруженості в різних куточках світу, вдаючись як дб демон¬
страції воєнної сили, так і до підривних дій проти народів і
країн. Сили реакції гарячково збирають під свої чорні штан-
дарти усі примари минулого, широко вдаються до послуґ фа-
шиствуючого наброду — різного роду кримінальних злочийців,
політичних банкрутів, авантюристів, зрадників, демагогів.
У цьому зловісному зборищі перебувають і буржуазно-на¬
ціоналістичні найманці. Кожен крок до пом’якшення міжна¬
родної обстановки, до зміцнення ділових контактів Між Дер¬
жавами вони зустрічають «застереженнями», «залякуючими»
просторікуваннями, повторенням нісенітниць з брудних уль¬
трареакційних «джерел». Коли скінчилася війна у В’єтнамі
і народи світу, в тому числі мільйони американців, вітали її
припинення як перемогу розуму, любителі кривавих оргій пи¬
сали 27 січня 1973 року в реакційній нью-йоркській «Свободі»:
«Для нас ясно, що... не буде й не може бути тривкого Миру
в світі».
І так в усьому. Світова громадськість схвально зустрічає
поворот до поліпшення відносин між СРСР і США, а націо¬
налісти лишаються, як і раніше, підспівувачами босів воєнно-
промислового комплексу та мілітаристської верхівки НАТО.
«Наш обов’язок,— галасували вони в «Свободі» 3 лютого
1973 р.,—■ показати й доказати, що всі намагання до злагоди
з СРСР — це самообман, що всі торговельні концесії для
СРСР — акт самогубства».
2. М. М. Вярварцев.
5
Важко збагнути, чого більше в цих заявах — неуцтва
чи злоби. Адже широкі американські кола дедалі глибше усві¬
домлюють потребу для США встановлення ділових зв’язків
з Радянським Союзом в різних галузях — економічній, торго¬
вельній, науковій, культурній. І опір, який чинять цьому про¬
тивники рівноправного співробітництва, зокрема, в конгресі,
завдає шкоди, на думку самих американських бізнесменів і
державних діячів, національним інтересам Сполучених
Штатів.
Характерно, що в той час, коли свободівські ворожки сіяли
жахи щодо «самогубства», багато американських газет висло¬
вили цілком протилежні думки і почуття. Так, «Чікаго дейлі
ньюс» писала 25 травня 1973 року: «Зараз виробляється струк¬
тура торгівлі, і США не можуть дозволити собі відставати
і ризикувати залишитися за бортом... Для комерційного успі¬
ху потрібне чіткіше взаєморозуміння між двома урядами».
На думку представників американського ділового світу,
«самогубство» для США полягає саме в тому, що з такою
впертістю вихваляють свободівські та інші політикани,— у во¬
єнних конфліктах. Так, на одному з переслуховувань в аме¬
риканському конгресі президент чікагської компанії «Мідас
інтернешнл» Г. Шерман заявив: «Війна була колись розкіш¬
шю, яку світ міг собі дозволити... Розміри конфлікту тепер
такі, що він може поглинути всіх нас».
Як свідчать факти, широкі ділові кола США виступають
за розвиток торговельно-економічних зв’язків із СРСР, добре
усвідомлюючи їх перспективність.
У нових умовах миру і співробітництва націоналістичні
оракули вважають одним із своїх завдань навішування нали-
чок на тих американських діячів, які виступають за розвиток
відносин між США і СРСР. За їх «залізною логікою», кожен,
хто відкидає політику «холодної війни», не інакше, як «кому¬
ніст». Подібна «метода» в націоналістичній «полеміці» не нова.
Вона є спробою будь-що оживити практику маккартизму, за¬
судженого самою американською громадськістю.
Цькування, залякування, шантаж, дезінформація — прийо¬
ми, до яких завжди вдаються апологети воєнних диктатур,—
розкривають фашистське нутро прихильників міжнародної во¬
рожнечі. Не менш виразно про це свідчать й «позитивні» гасла
підспівувачів реакції, зміст яких зводиться до вихваляння
існуючих військово-фашистських режимів. За зразок можна
взяти одну з публікацій філадельфійської греко-католицької
газети «Америка» від 20 лютого 1973 року, сповнену безсо¬
ромного вихваляння не так давно скинутої тиранічної дикта¬
тури в Греції. Замовчуючи відомі факти терору і пересліду¬
вань, редакція газети запевняла читачів, що за режиму чор¬
них полковників «ніхто не тужить за виборами й, за малою
6
групою афінських інтелектуалістів, мешканці Греції вдово¬
лені... Військова влада привернула лад і порядок» (!).
Випадкове твердження? Непоінформованість греко-като-
лицьких редакторів? Аж ніяк. Про те, що це є свідомим рів¬
нянням на фашизм, свідчить дике захоплення тієї ж «Амери¬
ки» фашистським путчем у Чілі, кривавим «ладом і порядком»,
які встановили в цій країні заколотники на чолі з Піночетом.
Всі ці пропагандистські вихватки — вияв залежності «ек-
зильної» верхівки від найбільш реакційних сил. Взяти хоча б
так званий «український конгресовий комітет Америки», неофі¬
ційними рупорами якого, до речі, є згадувані «Свобода» та
«Америка». УККА — головна штаб-квартира націоналістич¬
них «груп ненависті», що виступають проти миру та міжна¬
родної безпеки. «Американізований» фасад «комітету» є
ширмою для підступів міжнародних профашистських ор¬
ганізацій, чиї центри знаходяться як у самих Сполучених
Штатах, так і за їх межами. Саме тут сходяться для здійс¬
нення інтриг проти розрядки напруженості члени фашист-
вуючого «товариства Берча» і колишні гітлерівські прислуж¬
ники з мюнхенського «антибільшовицького блоку народів»
(АБН), фальсифікатори-«радянознавці» і греко-католицькі
верховоди, невдоволені «східною політикою» Ватікану, й, зви¬
чайно, різні «фюрери» оунівських сект.
Тож недарма діячі УККА всіляко рекламують саме ці
організації та їх збанкрутованих ватажків, які регулярно кур¬
сують між Західною Європою і Америкою, Америкою і Пів¬
денно-Східною Азією і т. д. Більше того, націоналістичні по¬
літикани в США водночас виступають експонентами зарубіж¬
них реакційних організацій. Так, з мюнхенського АБН вони
регулярно одержують тексти готових «статей», в яких пропа¬
гується безоглядний екстремізм. Приклад такої писанини, зо¬
крема, «прикрасив» шпальти «побожної» «Америки». 20 січня
1973 року вона вмістила статтю «прес-бюро» АБН з вихвалян¬
ням неонацистського розгулу, під час якого хулігани здійснили
підпал музею Ф. Енгельса в м. Вупперталі (ФРН).
Подібні факти не є випадковими. Адже цілий ряд націо¬
налістичних ділків та клерикалів є членами правоекстреміст¬
ської організації «Пр иятелі АБН в Америці» (ПАБНА), яка
за наказами мюнхенського «фюрера» АБН Ярослава Стецька
здійснює підривні акції в Нью-Йорку, Філадельфії та інших
американських містах.
«Американізований» фасад не заважає УККА «гармоній¬
но» співпрацювати і з такою організацією міжнародних уль¬
тра, як горезвісна «всесвітня антикомуністична ліга». На кон¬
ференції цієї «ліги» в квітні 1974 року у Вашінгтоні представ¬
ники прогнилого сайгонського режиму, емісари чілійської
хунти, колишні гітлерівці, в тому числі поплічники фашист¬
7
ських загарбників за часів окупації України істерично гала¬
сували проти нормалізації відносин між країнами з різним
соціальним ладом, закликали політичних діячів Заходу повер¬
нутися до «холодної війни».
Головна мета діяльності всіх цих правоекстремістських
центрів — посіяти недовір’я до народів соціалістичних країн,
до їх миролюбної політики, до ідей миру і демократії, зашко¬
дити насамперед розвитку відносин між двома великими наро¬
дами — американським і радянським.
Центри шпигунства
та диверсій
Оласне, тактика нападок на американо-радянські
^ відносини є продовженням дій, з якими буржу¬
азні націоналісти виступають ось уже протягом багатьох де¬
сятиліть, перебуваючи на службі у агресивних сил міжнарод¬
ного імперіалізму. Саме про це нагадують події, які розгор¬
талися на американському та європейському континентах на¬
передодні і під час другої світової війни, що закінчилась
тридцять років тому нищівним розгромом німецького фа¬
шизму.
1933 року, як відомо, владу в Німеччині захопила гітле¬
рівська кліка. Розгул терору і воєнні готування в цій країні
вже тоді наочно показали, яку загрозу для людства становить
фашизм. Перекроюючи карту Європи, нацисти хижо позирали
на заокеанські країни і розгортали проти них всілякі підступи.
Особливе місце в агресивних планах третього рейху, як по¬
бачимо далі, посідали Сполучені Штати Америки. З метою
здійснення своїх замірів нацистські верховоди робили ставку
на використання всередині США різних реакційних сил, з яких
було утворено так звану «п’яту колону» фашистської Німеч¬
чини. У цій «колоні» брали активну участь і групи, які скла¬
далися з петлюрівських головорізів, монархістів-гетьманців та
інших контрреволюціонерів, викинутих народом з Радянської
України в ході громадянської війни. Слід зазначити, що націо¬
налістичні вигнанці порозумілися з німецькими фашистами
ще на початку двадцятих років, тобто задовго до захоплення
останніми влади в Німеччині.
Однією з організацій, що мали тісні контакти з таємними
службами німецьких імперіалістів, був «союз гетьманців-дер-
жавників», очолюваний колишнім царським генералом — кай¬
зерівським ставлеником Павлом Скоропадським, який знайшов
притулок у Берліні. Отаборившись в еіміграції, зокрема в Аме¬
риці, гетьманські недобитки зв’язували здійснення своїх маяч¬
них планів з агресивними замірами німецького Імперіалізму.
Яка роль відводилась їм, видно з виявлених після другої сві¬
тової війни в архівах третього рейху таємних документів, які
9
свідчать, що першим безпосереднім шефом і фінансовим до¬
нором монархістів була розвідувальна служба міністерства
закордонних справ Німеччини. Подібні зв’язки з роками роз¬
ширювалися. За відповідні субсидії заокеанські гетьманці ви¬
конували таємні завдання гестапо й абверу (військової розвід¬
ки), видавали та поширювали пронацистську літературу і
пресу, займалися військовою підготовкою.
Не обмежуючись використанням поплічників Скоропад¬
ського, гітлерівці тримали під контролем й інші націоналіс¬
тичні організації в США і, насамперед, так звану «організа¬
цію державного відродження України» (ОДВУ), яка стала
одним з головних опорних пунктів німецького фашизму в США.
Саме її поява на американському континенті була тісно по¬
в’язана з реалізацією підступних планів агресивних сил
Німеччини. Організаторами ОДВУ виступили їх агенти, на¬
самперед Євген Коновалець — «фюрер» ОУН, яка перебувала
на фінансовому утриманні німецької військової розвідки. Ці
субсидії постійно зростали і в 1931 році становили сім тисяч
рейхсмарок на місяць. Не дивно, що після встановлення фа¬
шистської диктатури в Берліні на кошти нацистів було від¬
крито «центральну академію» для оунівців, яких німецькі
інструктори навчали диверсій, терору, збирання шпигунських
відомостей. Подібні вишколи, звідки оунівців направляли
в країни, що підлягали загарбанню рейхом, були засновані
і в інших місцях.
Започатковуючи ОДВУ, фашисти розглядали її як відга¬
луження ОУН з керівним центром у Берліні. Навіть у «Нарисі
історії ОУН», виданому 1968 року в Мюнхені коштом колиш¬
ніх прислужників третього рейху, відзначається, що поїздка
Коновальця до США і Канади мала на меті «створити в тих
країнах своєрідне, під психологічно-політичним і фінансовим
оглядом, запілля». Все це й визначило те, що оунівці в Аме¬
риці діяли здебільшого таємно, «клітини» ОДВУ були, як
правило, законспіровані, а посланці з Берліна приїздили до
них під прибраними іменами.
Процес створення ОДВУ провадився безпосередньо за
участю і під контролем емісарів німецької розвідки. Відря¬
джаючи їх до Америки, гітлерівці давали їм відповідні ін¬
струкції. Так, одного з оунівських верховодів Омеляна Сени-
ка-Грибівського перед його від’їздом до США «готував»
співробітник абверу майор фон Фосс.
Новий етап в активізації діяльності оунівців настав у
1933 році, коли нацисти в Німеччині, захопивши владу, гаряч¬
ково приступили до реалізації своїх підступних планів, а в
США внутрішня реакція розпочала підготовку до фашист¬
ського перевороту, орієнтуючись на гітлерівську практику.
Одну з перших спроб такого путчу встановила 1935 року ко¬
10
місія конгресу США, яка констатувала, що генералові С. Бат-
леру було запропоновано очолити таємну фашистську армію
для повалення уряду. На фашистський заколот у Сполучених
Штатах асигнувалось 3 мільйони доларів.
Саме на початку 30-х років оунівці та інші націоналісти
дістають наказ про посилення підривної діяльності. Вже
1933 року до США прибувають згадуваний Сеник-Грибівський
(вдруге) та інші представники берлінського центру. Вони за¬
сновують нові філії ОДВУ, розробляють та здійснюють різні
акції проти прогресивних кіл країни.
Особливо наголошувалося на проведенні мілітаристської
пропаганди і військового вишколу одвістів. При цьому ставка
робилася на залучення молоді шляхом обману та різних дріб¬
них подачок. 1933 року під егідою ОДВУ створюється воєні¬
зована організація «молоді українські націоналісти» (МУН)
і водночас відкриваються «школи», зокрема радіотелеграфіч-
на і літунська, в яких гітлерівські агенти навчають слухачів
шпигунсько-розвідувального ремесла. Вся діяльність МУН, як
писала вже по війні мюнхенська «енциклопедія українознав¬
ства», «концентрувалася» навколо цих «шкіл». Звертає на себе
увагу той факт, що в умовах тодішньої великої економічної
кризи, нечуваного зубожіння мас, банкрутства численних фірм
оунівські «школи» купували апаратуру, літаки, різне облад¬
нання, пальне тощо: фашистська розвідка не шкодувала на
це грошей.
Після завершення курсу випускники проникали на воєнні
підприємства та в армію США. Як зазначали 1942 року в своїй
документальній книзі американські журналісти М. Сейєрс та
А. Кан («ЗаЬоіаде! ТНе Зесгеї "\Уаг Адаіпзі Ашегіса»), той,
хто закінчував авіашколу, мав змогу влаштуватися на авіа¬
ційні заводи й бази, де займався виконанням таємних завдань
своїх зверхників. До речі, головним інструктором авіаційної
школи був інженер Бертон Гілліган, тісно зв’язаний з нацист¬
ською шпигунсько-диверсійною організацією «німецько-аме¬
риканський бунд» та з офіційними фашистськими службами
в самій Німеччині.
Серед українських націоналістів поширювалася спеціальна
інструкція, складена Сеником-Грибівським. В ній перерахову¬
валися ті методи шпигунства, які мали застосовувати одвісти
в Америці. Документ містив настанови щодо поведінки шпи¬
гуна в США, подавав прийоми запису розвідувальної інфор¬
мації, влаштування зустрічей та встановлення зв’язків з інши¬
ми агентами.
Створена в тридцятих роках під виглядом «кінокомпанії»
шпигунська організація на чолі з колишнім петлюрівцем Ва¬
силем Авраменком спеціалізувалася на проведенні розвідки
з допомогою фотографування. У письмовому свідченні, зроб-
П
леному під присягою і переданому федеральним властям, фо¬
тограф, який служив у «фірмі» Авраменка, розповів, що її
співробітники провадили зйомку авіаційних заводів у Калі¬
форнії, військових аеродромів і шляхів, мостів, залізниць, най¬
важливіших промислових підприємств у Пітсбурзі, Детройті,
Скрентоні та інших містах.
ОДВУ була одним із тих «мостів», через який гітлерівці
інспірували дії своєї мережі в інших країнах американського
континенту, здійснювали передавання для них директив та
надсилання звідти розвідувальної інформації до Німеччини.
Як згадував один з оунівських резидентів у Канаді М. Шарик
у своїй книзі «З віддалі 50 літ», виданій 1969 року в Торонто,
вони тримали зв’язок з Берліном «через наших в Нью-Йорку»,
додержуючись «строгої дисципліни і повної мовчанки».
Прикриттям мілітаристсько-шпигунської діяльності слу¬
жило і націоналістичне «об’єднання українських організацій».
Так, у звіті виконавчому комітетові цього «об’єднання» від
26 жовтня 1935 року, опублікованому в газеті «Свобода»
8 листопада того ж року, відзначалося: «Вправді на минулім
річнім засіданні присвячено багато уваги справі військового
вишколювання, військовій науці, організації летунських шкіл
й створенню одного центрального проводу для скоординуван-
ня праці військово-атлетичних і гімнастичних організацій
в Америці... Ми далі маємо ріжні летунські школи, ріжні ле-
тунські з’їзди, але не маємо громадського вирішення цієї
справи... Саме тому ми просили п. генерала Капустянського
(фашистського емісара з Німеччини. — М. В.), щоб дав док¬
лад на цю тему».
На послугах
у нацистської пропаганди
утворюючи організації «п’ятої колони», гітле-
рівці особливу роль відводили пропаганді
за кордоном. На членів цих організацій покладалося завдання
поширювати дезінформацію і чутки, провадити демагогічну
агітацію та інші операції психологічної війни. Вже з перших
днів встановлення фашистського режиму в Німеччині гітле¬
рівці заходилися посилювати свій зарубіжний апарат. Як вид¬
но з опублікованих у листопаді 1933 року французькою газе¬
тою «Пті паріз’єн» таємних німецьких документів, існував
досить детальний план нацистської пропаганди в країнах аме¬
риканського континенту.
В організації та здійсненні цієї пропаганди брали активну
участь різні офіційні органи та концерни рейху. Як з’ясувало,
наприклад, переслуховування свідків у конгресі СІЛА від
7 жовтня 1938 року, серед основних учасників ідеологічних
диверсій було гестапо. В його складі функціонував окремий
відділ, що займався організацією психологічної війни в Аме¬
риці.
У спеціальній брошурі № 7, підготовленій цим відділом
«для внутрішнього користування», було вміщено докладні
інструкції щодо напряму та методів підривної діяльності в
США. В ній наголошувалося на вимозі «перебільшувати силу
фашистської Німеччини», протиставляючи їй «слабкість демо¬
кратій».
Видана 1939 року палатою представників конгресу спе¬
ціальна доповідь констатувала наявність у США досить ши¬
рокої фашистської пропагандистської мережі. Для підтримки
існуючих та заснування нових пресових органів гітлерівська
верхівка асигнувала величезні кошти. Так, вже 1937 року
Геббельс витратив 100 мільйонів доларів на пропаганду в ін¬
ших країнах. На ці гроші, як зазначала 23 березня 1938 року
газета «Нью-Йорк тайме», субсидувалося близько 300 газет..
Розенберг, Гіммлер і Геббельс, за авторитетним свідченням
американського посла в Німеччині Уїльяма Додда, фінанс.у-
3. М. М. Варварцев
13;
вали свою іноземну агентуру не тільки з фондів, офіційно ви¬
ділених на це, але й постійно уривали великі суми з інших
статей німецького державного бюджету. Велика частина цих
асигнувань призначалася на підтримку фашизму в Америці.
Згідно із заявою члена палати представників конгресу Семюе-
ля Дікштейна, зробленою в травні 1939 р., за попередні п’ять
років Німеччина витратила на свою пропаганду в США біль¬
ше 500 мільйонів доларів («БаіІуЛУогкег» від 3 травня 1939 р.).
Гітлерівська 'Німеччина ставила за мету використати в пси¬
хологічній війні реакційні кола етнічних груп СІІІА. Це випли¬
вало з її тактики розпалювання національної ворожнечі між
окремими групами населення, а також робилося з розрахунку
шантажувати як самі США, так і уряди та населення тих
країн, звідки походили різні національні меншості Сполуче¬
них Штатів.
Підручні нацизму докладали зусиль для захоплення керів¬
них посад в емігрантських страхових та деяких інших «безпар¬
тійних» організаціях, особливо в їхніх друкованих органах.
Так, 1933 року на посаду редактора нью-йоркської «Свобо¬
ди»— видання страхового товариства «Український народний
союз» — було просунуто колишнього служаку кайзерівської
армії, німецького шпигуна Луку Мишугу. Особи профашист¬
ської орієнтації очолили і ряд інших періодичних органів.
Зокрема, газету «Націоналіст» почав редагувати Володимир
(Вальтер) Душник, найближчий співробітник Коновальця.
15 жовтня 1939 року «Українські щоденні вісті» та інші газе¬
ти вказували, що під час перебування в Бельгії він був ареш¬
тований тамтешньою поліцією як німецький шпигун.
Діяльність націоналістичних видань велася за директивами,
які систематично надходили з Берліна. Римський «кореспон¬
дент» «Свободи» Євген Онацький, який виконував роль зв’яз¬
кового між оунівцями в США та їх берлінськими хазяями,
в листі від 10 жовтня 1939 року нагадував Мишузі про вка¬
зівки «всіляко вихваляти Німеччину». «Ці директиви,— зазна¬
чай він,— відправлено вам безпосередньо відділом пропаганди
німецького міністерства».
Для пропаганди расизму і фашизму націоналісти користу¬
валися матеріалами, підготовленими в Німеччині спеціально
для націоналістичних видань, що виходили українською мо¬
вою. У своїх свідченнях американським властям 28 березня
1939 року співредактор «Свободи» Омелян (Еміль) Рев’юк
Змушений був підтвердити, що націоналістична преса в США
регулярно одержує з Берліна, зокрема з геббельсівського
міністерства пропаганди, готові для публікації статті. Як ді¬
йшли тоді ж висновку представники Вашінгтона, «Свобода» та
інші подібні видання «імпортують» до Америки фашистську
ідеологію.
14
Одним з фашистських джерел інформації була так звана
«українська пресова служба» (УПС), що являла собою відділ
штаб-квартири ОУН. Ця «служба» містилася в Берліні в бу¬
динку № 73 на Макленбургешештрассе разом з резиденцією
абверівського зв’язкового в ОУН Ріхарда Ярого. Як писав
пізніше, у вересні 1961 року, в мюнхенській «Сучасності» один
із тодішніх співробітників УПС, навіть мешканці сусідніх
будинків називали цей шпигунсько-пропагандистський центр
«темним замком лицарів-грабіжників».
Крім інструкцій та матеріалів для публікацій, з Німеччини
надходили кошти, про що інколи ставало відомо громадсько¬
сті. Як передавало в червні 1939 року агентство Гавас з Вар¬
шави, гітлерівський уряд почав чергову кампанію підтримки
«самостійницького руху» і в зв’язку з цим виділив україн¬
ським націоналістам в Америці велику суму грошей.
Певний час прихильники гітлеризму намагалися заперечу¬
вати подібні факти. Ватажок ОДВУ Олександр Грановський
на запити державного департаменту США запевняв, що його
організація не одержує жодних фондів і розпоряджень з-за
кордону. Але документи, які потрапили невдовзі до американ¬
ських слідчих органів, свідчили про інше. Так, частина гро¬
шей на утримання двох бюро «української пресової служби»
в Нью-Йорку і Вашінгтоні, якими керував одвіст Євген Скоць-
ко, надходила з Німеччини. Завдання обох бюро полягало
в тому, щоб постачати матеріалами фашистського характеру
під виглядом «громадської думки українців» впливові амери¬
канські кола — політичних діячів, видавців, університетських
професорів тощо.
Врешті-решт прогітлерівська діяльність українських бур¬
жуазних націоналістів стала настільки очевидною для держав¬
них органів США, що Грановський змушений був відповідно
до закону зареєструватися в державному департаменті як
«агент іноземної пропаганди». В січні 1940 року він заявив
слідчому комісії конгресу, що негайно порадить зробити це
своєму спільникові Скоцькові.
Крім нацистських публікацій в періодичній пресі США,
значну частину фашистської ідеологічної отрути ставленики
Берліна поширювали у вигляді брошур і книжок, виданих
в Європі.
Опікуючись націоналістичною пресою в США, берлінський
центр пильно стежив за її напрямом. У спеціальних «політич¬
них школах», організованих у Західній Європі, з метою поши¬
рення «досвіду» провадилося «вивчення» методів дезінфор¬
мації, що їх застосовували буржуазні націоналісти в Америці.
Все це свідчило про те, що націоналістична пропаганда пов¬
ністю спрямовувалася з третього рейху і не мала нічого спіль¬
ного з інтересами української трудової еміграції в Америці.
Г отуючись
до антиурядового путчу
аклавши мережу націоналістичних центрів на
^ американському континенті, німецькі фашисти
широко залучали їх до участі в конкретних акціях психологіч¬
ної війни, спрямованої на підтримку агресивних планів Гітле-
ра. Це особливо виразно засвідчили події, що розгорнулися
напередодні розчленування Чехословаччини. Влітку 1938 року
берлінський центр викликав до Європи Мишугу та інших аген¬
тів. З приводу цього вояжу, який націоналісти намагалися
тримати в таємниці, американська газета «Українські щоденні
вісті» 4 серпня 1938 року влучно зазначила, що Мишуга «по¬
їхав у таких важливих справах, що ще відтепер шкіра терпне
в українських націоналістів... Привезе він від зверхників
з Європи нові плани, як саме розгортати наці-одвістську робо¬
ту в Америці».
В Європі — Берліні, Відні та інших містах — відбулися
наради, де Мишуга, Грановський та інші прибулі із США аген¬
ти дістали вказівки щодо участі в кампанії наклепів проти
Чехословаччини. Проведення цього шантажу було однією
з важливих складових частин таємного плану «Грюн», що
передбачав напад Німеччини на Чехословаччину. Відповідно
до цього плану, затвердженого Гітлером наприкінці травня
1938 року, висувалася вимога надати «автономію» Карпат¬
ській Україні. Механіку цієї афери розкрили невдовзі самі
націоналісти. Один із фашистських емісарів із числа україн¬
ських націоналістів, який у вересні 1938 року був направлений
до Ужгорода, заявив своїм спільникам: «Німеччина будує
самостійну Карпатську Україну, а ваше діло поагітувати, щоб
це домагання вийшло від населення».
Ця провокаційна ідея, розрахована на загарбання в май¬
бутньому Радянської України, була висунута з метою розрек¬
ламувати її як таку, що нібито схвалюється українським на¬
селенням у різних країнах. Характерно, що в цей період
німецько-фашистська пропаганда, як відзначив 19 листопада
1938 року американський посол у Франції У. Булліт у своїй
16
бесіді з польським послом у США Єжі Потоцьким, «повністю
провадиться в українсько-націоналістичному напрямі».
Фашистські хазяї не обмежилися інструктуванням заокеан¬
ських агентів, вони ще й залучили їх до участі в акціях
античехословацької кампанії в самій Європі. Мишуга, зокре¬
ма, практикувався у виголошенні інсинуацій на нацистській
радіостанції у Відні і невдовзі після цього виїхав за океан для
розгортання такої ж кампанії в США. У телеграмі, яку
12 червня 1938 року надіслав міністр закордонних справ Чехо¬
словаччини місіям своєї країни в Європі, Туреччині й США,
відзначалося, що Німеччина розв’язала проти Чехословаччини
«шалену кампанію в пресі та по радіо» і, спекулюючи навколо
питання про національні меншості в Чехословаччині, «оперує...
і на Заході».
Для підсилення цієї діяльності берлінський центр відрядив
до США верховодів ОУН Романа Сушка, Віктора Курманови-
ча, Ярослава Барановського— агентів абверу, котрі, як писав
канадський публіцист Марко Терлиця у своїй книзі «Націо¬
налістичні скорпіони», на території рейху займалися вишко¬
люванням диверсантів і терористів у таємних таборах. Вони
прибули до Нью-Йорка на фашистському пароплаві з німець¬
кими паспортами в кишенях і по документах іменувалися
«представниками комерційних фірм». У США удавані «комер¬
санти» розгорнули звичну для себе роботу — організацію
провокацій. У вересні 1938 року вони зібрали в Нью-Йорку
«маніфестацію» націоналістів-штурмовиків, на якій зачитали
підготовлені в Берліні «резолюції» із схваленням гітлерів¬
ських домагань до Чехословаччини. Це зборище супроводжу¬
валося виконанням нацистських салютів, вигуками в фашист¬
ському дусі.
І в інших містах США подібні збіговиська відбувалися
також за берлінськими сценаріями. На них ватажки всіляко
прославляли особу Гітлера. Як повідомляла націоналістична
преса, у телеграмі з Клівленда ЗО жовтня 1938 року вони, на¬
приклад, висловлювали «свою найглибшу вдячність» фюре-
рові.
Гітлерівське охвістя спробувало виступати з дезінформа¬
цією не тільки перед американськими українцями, а й перед
громадськістю США в цілому. З цією метою воно опублікувало
в газеті «Нью-Йорк тайме» «декларацію», що містила твер¬
дження, нібито всі американські українці підтримують гітле¬
рівську політику щодо Чехословаччини. Тим часом переважна
більшість емігрантів, навпаки, виступала з рішучим засуджен¬
ням агресивних намірів німецького фашизму. Від імені тру¬
дової еміграції газета «Українські щоденні вісті» в номері від
1 січня 1939 року викрила націоналістичну «декларацію» як
таку, що має «допомогти гітлерівській дипломатії, моралізу¬
17
вати гітлерівську політику агресії і в такий спосіб звітувати
Берліну про свою роботу в Америці».
Слід підкреслити, що акції українських буржуазних націо¬
налістів відбувалися в рамках загального плану рейху по
здійсненню античехословацької кампанії в США. Одночасно,
наприклад, активізували свої підступи агенти хортистської
Угорщини, якій Гітлер обіцяв віддати Закарпаття. З метою
підриву цілісності Чехословаччини хортистський уряд дав спе¬
ціальні вказівки своїм консулам у США посилити античехо-
словацьку діяльність, а у вересні 1938 року — використати
10 тисяч доларів на потреби своїх ставлеників в Америці, на
відправку телеграм урядам різних країн з вимогами відторг¬
нення Закарпаття.
Своїм вістрям згадана кампанія була спрямована не лише
проти Чехословаччини, а й проти миру в Європі, проти всіх
держав, на території яких вона провадилася. Гітлерівці вико¬
ристали її, зокрема, для посилення своїх позицій в США.
У зв’язку з цим фашистська діяльність та пропаганда агре¬
сії набули великого розмаху. Прикриваючись фальшивими
гаслами «допомоги» Карпатській Україні, прибічники третього
рейху почали відкрито — на зборищах і в пресі — агітувати
за озброєння своїх організацій. Так, у жовтні 1938 року «ко¬
мерсант» (насправді ж референт розвідки ОУН) Сушко на
«віче» у Філадельфії відверто закликав формувати в США на¬
ціоналістичні військові загони.
Створення подібного роду збройних підрозділів суперечило
американським законам, бо йшлося про організацію на тери¬
торії країни нелегального війська, яке перебувало б під кон¬
тролем та керівництвом іноземної держави — Німеччини.
Тоді ж гітлерівські шпигуни висунули план придбання 20 ти¬
сяч гвинтівок для своїх загонів, а також організували при¬
йняття військової присяги від американських «січовиків»,
в якій, зокрема, зазначалося, що останні «тілом і душею» від¬
даються в розпорядження «головної команди» в Європі.
Замаскований зміст мали також заклики щодо збирання
грошових фондів для Карпатської України. Це було нічим
іншим, як заходом, спрямованим насамперед на фінансування
найманців рейху та їх апарату психологічної війни. Влітку
1939 року газета «Наш стяг» — орган гетьманців, які конкуру¬
вали на службі у гітлерівців з оунівцями,— повідомляла, що
із зібраних доларів «тільки невеличка частина була пересла¬
на... до Хусту. Решта опинилася в руках «організації україн¬
ських націоналістів» і здепонована в кантональному банку
в Ст. Галлен в Швейцарії. Фінансовий відділ ОУН, який ря¬
дить цими грішми, міститься в Бреславлі (Вроцлаві.— М. В.)
в Німеччині». Далі зазначалися суми, які пішли на оплату
фашистського апарату ОУН. Із зібраних коштів сотні доларів
18
одержував щомісяця керівник оунівського «бюро» в Лондоні.
З фондів «допомоги» він вніс на свій приватний рахунок у бан¬
ку 700 фунтів стерлінгів. З цього ж фонду було виділено
близько 4000 доларів на утримання в Парижі фашистської
газети «Українське слово», яка була одним із осередків під¬
ривної діяльності проти Франції.
Слід зазначити, що вся фінансова діяльність оунівців
у США перебувала під повним контролем Берліна. Як змушені
були визнати 28 вересня 1939 року перед вашінгтонськими
властями націоналістичні верховоди, лише через агента Оме¬
ляна Рев’юка протягом року було переказано для ОУН на
рахунки в Данцігу, Лондоні та Амстердамі 20 тисяч доларів.
Ці кошти витрачалися, зокрема, на оплату вояжів фашист¬
ських кур’єрів до Америки, друкування пронацистської літе¬
ратури тощо.
Справжня мета закликів до створення збройних загонів та
збирання «фондів» стає зрозумілою в світлі подій того часу
в Америці. Адже 1937 року, як було встановлено згодом під
час розслідування, за таємною директивою, що її передав міс¬
цевим підривним центрам гітлерівський генеральний консул
у Сан-Франціско барон Манфред фон Кіллінгер, почалася
інтенсивна підготовка до нового фашистського перевороту. На
роль військового диктатора США було висунуто відставного
генерал-майора Джорджа Мозлі.
Передбачалося також формування генерального штабу за¬
колотників із 13 осіб. За нормами представництва, які встано¬
вив Кіллінгер, до штабу передбачалося ввести трьох білоемі¬
грантів антирадянської орієнтації. Всі члени штабу, як зазна¬
чалося, «мали бути місцевими уродженцями або особами, що
прийняли американське громадянство». При цьому реакціо¬
нери вживали заходів до консолідації різних пронацистських
груп у країні з метою створення на їх базі єдиної фашист¬
ської партії.
Ця підривна діяльність активно заохочувалася експансіо¬
ністськими силами іззовні. Як видно з промови «наці номер
два» — Герінга, яку він виголосив 8 червня 1938 року, вже
тоді загальний план гітлерівців включав агресивну війну проти
США. В документі США-160, який фігурував на Нюрнбер¬
зькому процесі над головними воєнними німецькими злочин¬
цями, наводилася така заява Герінга: «Я все ще не маю бом¬
бардувальників, які, несучи 10 тонн вибухових речовин, могли б
пролетіти до Нью-Йорка і назад. Я був би надзвичайно щас¬
ливий мати такі бомбардувальники для того, щоб врешті-решт
я міг би заткнути рота пихатим людям, які живуть за океа¬
ном...». Восьмого березня 1939 року на нараді представників
військових, економічних і партійних кіл Німеччини Гітлер ви¬
клав план поступового винищення «ворогів» у Європі, після
19
чого, як заявив він, «Німеччина розпочне найбільшу за всю
історію операцію», щоб «звести рахунки» з США (Рогеі^п
Неіаііопз о! Ше Ііпііесі Зіаіез. Оіріотаііс Рарегз. 1939, уоі. 1.
ШазНіп^іоп, 1956, р. 673).
За таких умов особлива роль відводилася «п’ятій колоні».
З неї формувалася таємна армія, головними організаторами
якої були «німецько-американський бунд», «срібні сорочки»,
«ку-клукс-клан» та інші профашистські організації. В їх скла¬
ді існували штурмові загони на зразок гітлерівських. Такі
підрозділи було створено й в ОДВУ та гетьманській організа¬
ції. Націоналістичні штурмовики відпрацьовували у своїх та¬
борах методи розправ над людьми, тренувалися в стрільбі та
інших військово-терористичних вправах.
Відповідно до настанов з Берліна українські націоналісти
нагромаджували зброю, боєприпаси, різне військове споря¬
дження. В їх таємних арсеналах, на які неодноразово натрап¬
ляла поліція, зберігалися кулемети, гвинтівки, гранати тощо.
Це, наприклад, засвідчило сенсаційне викриття восени
1938 року банди гангстерів у складі Дениса Гули, йосифа
Сакоди та інших членів ОДВУ. В підвалі нью-йоркської рези¬
денції, яка для маскування злочинної діяльності іменувалася
«українським народним домом», поліція виявила кулемет та
іншу зброю, боєприпаси.
На той час у берлінських канцеляріях рейху відбувалися
наради фашистських функціонерів, на яких обговорювалися
плани максимального використання нацистської агентури в
підступах проти Сполучених Штатів та інших країн. 21 грудня
1938 року в Берліні рейхсляйтер Розенберг провів таємну на¬
раду за участю заступника керівника зовнішньополітичного
відділу націонал-соціалістської партії А. Шікеданца, шефа
абверу адмірала В. Канаріса, керівника II диверсійного від¬
ділу абверу підполковника Е. Лахузена та його заступника
майора Е. Штольце. Виступаючи тут, Розенберг звернув увагу
Канаріса на необхідність широкого використання воєнною роз¬
відкою гетьманців, які мали розгалужену мережу своїх осе¬
редків саме за океаном.
Після наради за дорученням шефа абверу Штольце зуст¬
рівся із Скоропадським, щоб з’ясувати його зв’язки з іншими
країнами і накреслити план їх використання для потреб воєн¬
ної розвідки. На наступній зустрічі, де був присутній Канаріс,
Скоропадський доповів про діяльність монархістів у різних
країнах, зокрема в США.
Слід зазначити, що доповідь Скоропадського відбулася
після вояжу, який здійснив у 1937—-1938 роках його син Дани¬
ло з метою проведення в США і Канаді зборів тамтешніх
гетьманців на підтримку агресивних планів фашистької Ні¬
меччини.
20
Свідченням того, що гітлерівці й надалі розглядали геть¬
манську організацію як свою «п’яту колону» в Америці, є та¬
кож виявлений в німецьких архівах лист (датований 8 червня
1940 року) представника міністерства закордонних справ Ні¬
меччини фон Рінтелена протекторові Чехії і Моравії фон Ней-
рату. В ньому підкреслювалося, що Скоропадський перебуває
на утриманні міністерства і має за межами рейху, зокрема
в США та Канаді, кілька тисяч своїх прихильників і що «мі¬
ністерство закордонних справ рейху та гестапо перебувають
у постійному контакті з гетьманом, який завжди виявляє ло¬
яльне ставлення до Німеччини».
Спілка фашистських
змовників
У своїх воєнних готуваннях українські націоналісти
діяли не ізольовано, а в тісному контакті з ін¬
шими підривними групами і організаціями. Однією з них був
згаданий «німецько-американський бунд». На зловісний союз
фашистських змовників американська громадськість звернула
особливу увагу у вересні 1940 року, коли в Кенвілі (штат
Нью-Джерсі) внаслідок диверсії на пороховому заводі було
вбито 50 і поранено 200 робітників. Саме неподалік Кенвіла
містився таємний табір українських націоналістів і бундис-
тів. Зодягнені у форму нацистських штурмовиків вони прова¬
дили тут спільні військові тренування. Тоді ж один із вищих
представників вашінгтонської адміністрації заявив журналіс¬
там, що згаданий табір — один із чотирьох, відомих властям,
де спільно готуються підрозділи штурмовиків з числа україн¬
ських націоналістів і членів «бунду».
Водночас оунівці і гетьманці зміцнювали зв’язки з «хри¬
стиянським фронтом», керівником якого був католицький піп
Чарльз Кофлін. Ця організація поряд з «бундом» являла
собою одну з найбільш небезпечних у складі гітлерівської
«п’ятої колони». Вона нараховувала кілька десятків тисяч
членів, з яких у кожному великому місті було сформовано
озброєні загони.
Керівник «християнського фронту» Кофлін підтримував фа¬
шизм і антисемітизм у своїх проповідях, виступах по радіо та
на шпальтах газети «Сошіал джастіс». Матеріали, якими він
користувався, надходили з того ж брудного джерела, що і для
українських націоналістів,— геббельсівського міністерства
пропаганди. Гроші на підривну діяльність Кофлін одержував
через німецького консула в Детройті.
Слідство над заарештованими в січні 1940 року вісімна¬
дцятьма членами однієї з груп «християнського фронту» пока¬
зало, що їхнім завданням було чинити терористичні акти,
взяти участь в антиурядовому заколоті. Мета групи пов¬
ністю збігалася з пропагандистською лінією «Сошіал джастіс»,
закликами Кофліна встановити диктатуру в США за «мето¬
дом Франко» — ката Іспанської республіки.
22
Знайшовши спільну мову з представниками «християн¬
ського фронту», націоналісти всіляко вихваляли діяльність
цієї організації. В той час як багато католицьких діячів і час¬
тина католицької преси в США засуджували Кофліна, газета
«Америка», навпаки, захоплено писала про нього, рекомен¬
дуючи читачам слухати його людиноненависницькі радіопро-
повіді. Безпосередні контакти з цим мракобісом націоналісти
здійснювали в Детройті, де містилася штаб-квартира Кофліна.
Вони запрошували його на свої націоналістичні зборища для
виголошення нацистських промов. Довіреними особами Коф¬
ліна, як зафіксували американські слідчі органи, були націо¬
налістичні ватажки, зокрема редактор їх детройтської газети
Стефан Фік.
Водночас націоналістичні послідовники Гітлера розширяли
співпрацю та координували свої дії з рядом контрреволюцій¬
них емігрантських груп, в тому числі з білогвардійцями. Нитки
цих зв’язків вели до одного з фашистських фюрерів в Амери¬
ці — колишнього царського офіцера Анастасія Вонсяцького.
Як установила Американська рада боротьби проти нацистської
пропаганди, в тридцятих роках у маєтку своєї дружини в
м. Томпсон (штат Коннектікут) Вонсяцький «тренував уні-
формовані банди» разом з фюрером «бунду» Фріцем Куном,
який інспектував військові табори американських штурмови¬
ків («Баііу АУогкег» від 4 серпня 1939 року).
Серед тих, кого готували там, були й українські націона¬
лісти. На це, зокрема, звертає увагу один з американських
дослідників Л. Фараго у своїй книзі «ТЬе (Зате ої ІЬе Рохез»,
виданій 1971 року в Нью-Йорку. Слід зазначити, що прикла¬
ди, наведені в ній,— лише частина спільних інтриг націоналіс¬
тів і білогвардійців. Наприкінці тридцятих років оунівські
ідеологи прилюдно схвалювали цю співпрацю.
Спілка ворогів миру і міжнародної безпеки, незважаючи
на їх взаємні претензії, що мали показний характер, зако¬
номірно виходила з того, що як білогвардійці, так і оунівці
та інше націоналістичне охвістя перебували на службі у одно¬
го й того ж хазяїна — третього рейху.
На підступну роль найманців, яку виконували українські
націоналісти, вказувало й те, що їх покровителями в коорди¬
нації з іншими підривними центрами виступали американські
фашисти. Одним з них був Едвард Саллівен — особа з кри¬
мінальною біографією (мав кілька приводів у поліцію за шах¬
райство і крадіжки), расист і антисеміт за переконанням. Ще
на початку тридцятих років він встановив контакти з німець¬
кими нацистами, був одним із заспівувачів наклепницької
кампанії в Америці проти Радянської України. На зборищі
фашистів у Нью-Йорку 5 червня 1934 року Саллівен заявив:
«Я повертаюсь до Бостона, щоб боротися за Гітлера. В Босто¬
23
ні ми організуємо нацистську групу, і ви почуєте про нашу
діяльність. Хайль Гітлер!». Документальний запис цієї про¬
мови навела 19 вересня 1939 року, зокрема, газета «Оаііу
АУогкег». Гітлерівські консули в Сполучених Штатах Америки
неодноразово радили українським націоналістам співробітни¬
чати з Саллівеном, який керував діяльністю різних фашист¬
ських груп.
На той час фашистські змовники не тільки готували власні
загони, а й намагалися використати для антиурядових цілей
армію та інші військові формування США, проникаючи в їх
ряди. В червні 1938 року в Нью-Йорку поліцією було затри¬
мано особу, яка накинулася на людей в Юніон-сквер з нацист¬
ськими вигуками: «Вбивай євреїв! Рузвельт єврей і ми діста¬
немо його також!». Ендрю Гімлен, котрий числився у 1-му ба¬
тальйоні 244-ої батареї берегової артилерії, що входила до
національної гвардії, відверто заявив у поліції про свою при¬
належність до фашистської організації і додав при цьому, що
там, де він служить, налічується близько 600 нацистів. Саме
у вказаній та інших батареях перебували й українські націо¬
налісти. Це за кілька місяців до випадку на Юніон-сквер
хвалькувато стверджував, як писала тодішня американська
преса, один із націоналістичних ватажків у США Дмитро Су-
лима.
Курс на збройний путч, який готували послідовники рейху
в США, накладав відбиток на всю націоналістичну пропаган¬
ду, повністю підпорядковану вихвалянню мілітаризму. Через
свою пресу в США оунівці поширювали практичні відомості й
вказівки для терористів і диверсантів.
На засіданні головної ради «українського народного сою¬
зу» 1939 року Мишуга висловив задоволення з того, що він
і його спільники мають можливість підтримувати в Америці
«політичний рух», який сприяє тероризму. Про те, що це були
не лише слова, свідчить діяльність редагованої ним «Свободи».
Так, на початку лютого 1941 року газета опублікувала до¬
кладні інструкції щодо способів саморобного виготовлення
вибухових речовин та бомб. Коли ці «поради» з’явилися дру¬
ком, американські журналісти подзвонили до редакції і запи¬
тали у її шефа, з якою метою поширюються подібні «знання».
Мишуга зміг лише відповісти, що згадані публікації — курс
заочного навчання по виготовленню бомб. Тож невипадково,
говорячи про підривну діяльність українських націоналістів
у СІІІА, тодішня американська преса відзначила, що це — не
ізольоване явище, а складова частина терористичного руху
в країні.
Під диригуванням верховодів фашистської Німеччини ре¬
акційними силами провадилась і кампанія нападок на прези¬
дента Ф. Рузвельта, що була приурочена до президентських
24
виборів 1940 року і мала на меті провалити його кандидатуру.
Як встановив у 1946 році помічник генерального прокурора
США О. Рогге під час свого перебування в Німеччині у зв’яз¬
ку із судом над німецькими воєнними злочинцями, 1940 року
Герінг підготував план антирузвельтівської кампанії в США,
на здійснення якої виділив 50 мільйонів доларів. Щоб замас¬
кувати, для чого призначалися гроші, Герінг, за його визнан¬
ням, запропонував передати їх фашистським агентам у США
під виглядом «німецьких інвестицій» в американську промис¬
ловість.
Відповідно до фашистських планів участь у цій антируз-
вельтівській кампанії брали і націоналісти. Проводячи під¬
ступи проти внутрішньої і зовнішньої політики уряду, вони
проповідували необхідність заміни в Америці парламентарної
форми правління фашистською диктатурою. «Те, що нині ро¬
бить уряд, є ступеневим впровадженням соціалізму»,— гала¬
сувала, наприклад, «Свобода». Подібні трюки являли собою
типовий приклад звичайної фашистської демагогії. Адже «но¬
вий курс» Рузвельта являв собою спробу подолати кризу
в країні шляхом буржуазних реформ і мав своєю кінцевою
метою посилення державно-монополістичного капіталізму.
Водночас він передбачав деякі поступки трудящим з боку ка¬
піталу.
«Критикуючи» політику Рузвельта, націоналістичні дема¬
гоги за зразок «суспільного порядку» брали третій рейх. Це
виявлялося, зокрема, в глорифікації «українського життя» на
загарбаних німецькими фашистами територіях Польщі та Че¬
хословаччини. Замовчуючи страхітливі злочини нацистського
режиму, гітлерівські маріонетки змальовували його якимсь
«благом».
Так, говорячи про «генерал-губернаторство» на території
окупованої Польщі, вони облудно запевняли, що саме тут
«українське життя розвивається». Цю вигадку німецькі на¬
цисти поширювали через «кореспондента» Онацького. В такий
спосіб у Америці подавалися «вістки» про утворення «ні¬
мецької України» в карпатських горах із «столицею» в поль¬
ському містечку Криниця. Насправді ж на цій території було
влаштовано табори, де гітлерівці вишколювали з націоналістів
поліцаїв, диверсантів та інших прислужників третього рейху.
Гітлерівські агенти в США дійшли до того, що почали
зображувати кривавий нацистський режим як «мецената»
української культури. До такого безсоромного твердження
вдалася, наприклад, редагована прихильниками рейху пітс-
бурзька газета «Народне слово». В жовтні 1940 року в ній
було вміщено статтю про так званий «український вільний
університет» (УВУ) в окупованій німецькими військами Празі.
Насправді він являв собою звичайне збіговисько фашистських
25
«докторів», котрі не мали нічого спільного ні з українською
наукою, ні з культурою взагалі, а здійснювали підготовку для
рейху «спеців» по поневоленню українського народу.
Викриваючи гітлерівську дезінформацію, нью-йоркські
«Українські щоденні вісті» тоді ж слушно зауважували:
«І де ж там взявся вільний український університет?.. Всі
американські українці вже знають, що гітлерівці знищили
волю чеського народу і змагають знищити народ. Знають та¬
кож, що гітлеризм знищив юнії робітничі, а також коопера¬
тивні і всі народні організації чеські, а також ставить пере¬
шкоди релігійним організаціям, то як може під тим гітлериз-
мом бути український вільний університет?
Тепер ясно, що українські націоналісти називають волею.
Але ми можемо певно сказати, що українці в Сполучених
Державах такої «волі» не хочуть».
Під гаслами
антирадянської кампанії
розв’язавши війну в Європі, верховоди третього
* рейху ставили своїм завданням поодинці поне¬
волити народи, не допустити утворення об’єднаного антифа¬
шистського фронту. Цим цілям служив і пронацистський апарат
в Америці. Його зусилля, спрямовані на ізоляцію американ¬
ського народу, набули особливого розмаху, коли перед США
постала пряма воєнна загроза з боку держав осі. Восени
1940 року Гітлер виношував конкретні плани збройного
нападу на Сполучені Штати. У документах його ставки зазна¬
чалося, що «фюрер, маючи на увазі у майбутньому ведення
війни проти Америки, займається питанням окупації Атлан¬
тичних островів» з метою створення на них повітряних баз для
бомбардувань США.
В умовах розширення фашистської експансії вибір союзни¬
ків став питанням життя і смерті для США. Адже вже 1941 ро¬
ку воєнна промисловість Німеччини випускала в чотири рази
більше озброєння, ніж Сполучені Штати. Німецький імперіа¬
лізм під керівництвом націонал-соціалістської кліки створив
величезний потенціал агресії, якому не могла протистояти
жодна капіталістична держава, свідченням чого було захоп¬
лення гітлерівськими військами Польщі, Франції та інших
країн Європи. Міжнародна обстановка диктувала Сполученим
Штатам потребу йти на зближення з Радянським Союзом —
послідовним борцем за мир, проти фашистської загрози. На¬
вколо вирішення цього питання всередині американських уря¬
дових кіл точилася гостра боротьба, і саме лінія Рузвельта
допускала можливість співробітництва США із СРСР.
З огляду на ці тенденції реакційна пропагандистська ма¬
шина в Америці при підтримці Німеччини розгортала шалену
антирадянську кампанію. Подібно до інших прогітлерівських
центрів, націоналістичні організації підхоплювали геббельсів-
ські фальшивки, розраховані на те, щоб перешкодити поліп¬
шенню відносин між США і СРСР, приписати Радянській
країні «агресивні» наміри. Так, у липні 1940 року вони поши¬
рили вигадку про «підготовку» радянської авіації до нападу
27
на США... через Аляску. У світлі згаданих вище даних про
гітлерівський план бомбардувань Америки з боку Атлантики
стає очевидним фашистське походження і мета фальшивки —
відвернути увагу державних органів США від таємних загарб¬
ницьких готувань Німеччини, приспати пильність американ¬
ської громадськості.
З метою посіяти серед американців підозру щодо цілей
Радянського Союзу, зашкодити налагодженню ділових кон¬
тактів між США і СРСР прислужники Гітлера нагнітали
антирадянську істерію, поширювали наклепи, що штампува¬
лися в Берліні і надсилалися у вигляді «інформації» в одвіст-
ські та інші «екзильні» газети в США.
Щоб не допустити поширення симпатій до Радянської краї¬
ни, геббельсівські послідовники в Америці спробували очор¬
нити видатну історичну подію в житті українського та всіх
інших братніх народів СРСР — возз’єднання у 1939 році за¬
хідноукраїнських земель з Радянською Україною. Вони вдали¬
ся до вигадок про «виселення» жителів визволених областей...
у Сибір, про «голод» у Львові тощо.
Ця кампанія була спланована і провадилася під керівни¬
цтвом берлінських організаторів психологічної війни проти
американського народу й мала на меті приховати справжні
факти депортації та розправ гітлерівців над українським насе¬
ленням, яке перебувало на території рейху, факти пограбуван¬
ня природних багатств поневолених країн і переведення їх
населення на голодний раціон.
Фальшиві «відомості» про західні області України фабри¬
кували і надсилали за океан націоналістичні найманці, які
знаходилися в рейху. Та ця пропаганда була приречена на
провал. Адже саме із західноукраїнських земель, що здобули
свободу завдяки Радянській Армії-визволительці, до Америки
пішли сотні й тисячі листів. їх писали своїм родичам селяни,
робітники, представники інтелігенції. Майже щодня ці листи
друкувалися в американській прогресивній пресі. В них наво¬
дилися красномовні факти про нове, вільне життя, що настало
після возз’єднання. Хвилюючі людські свідчення вщерть роз¬
бивали ворожі наклепи. Дійшло до того, що деякі «меценати»
відмовлялися надалі фінансувати націоналістичні рупори
з огляду на їх повну компрометацію перед загалом. Таке став¬
лення викликала, зокрема, антирадянська «радіогодина» у Фі¬
ладельфії, де біля мікрофонів вовтузилися націоналістичні
політикани.
Неспроможні заглушити потік правди, націоналісти почали
акцію проти зв’язків американських українців з їх родичами,
котрі мешкали на західноукраїнських землях. «Свобода», на¬
приклад, намагаючись залякати читачів, закликала їх припи¬
нити листування з рідними і знайомими на Україні. Листи ж,
28
що надсилали на адресу цієї газети жителі західноукраїнських
міст і сіл, сподіваючись поділитися своїми радісними почут¬
тями із заокеанськими читачами, її редактори на вимогу бер¬
лінських патронів замовчували або відсилали назад.
Водночас, намагаючись ввести в оману громадські кола,
гітлерівські агенти поширювали твердження про те, що, мов¬
ляв, ніякої загрози з боку фашизму для США не існує. А щоб
відволікти увагу громадськості від підривної діяльності на
користь Німеччини та Італії, вони роздували істерію про «чер¬
вону небезпеку». Це був характерний прийом, яким користу¬
валася нацистська верхівка для прикриття своєї агресії проти
народів і який охоче взяли на озброєння її послідовники
в Америці.
«П’ята колона» силкувалася зобразити кривавий фашизм
мов якийсь «порятунок» для людства. Так, у статті «Епохальна
лекція, добра і для українців», опублікованій 29 червня
1940 року в «Свободі», співчутливо наводилися слова од¬
ного з французьких колабораціоністів, який, вітаючи ні¬
мецько-фашистську окупацію своєї батьківщини, заявив: «По¬
разка — це наше спасіння». Прагнучи наголосити на «життє¬
вості» нацистської диктатури, газета цитувала далі: «Довгими
роками ми бачили, що наша парламентарна система є пагуб-
на». При цьому націоналістичні коментатори висловлювали
«жаль», що ліквідація парламентаризму внаслідок окупації
відбулася у Франції із «запізненням».
Фашистські агенти хотіли привчити читача до думки,
що навіть сама руйнація фашистськими загарбниками міст і
сіл, знищення здобутків культури поневолених ними наро¬
дів — «корисна» справа, завдяки якій нібито вирішуються су¬
спільні проблеми. Ось в який спосіб вихваляла згадувана
«Свобода» режим брунатних з приводу загарбання ними
Бельгії:
«Коли зникнуть міста і фабрики, пропаде половина євро¬
пейського населення, люди дістануть нагоду будувати нові
міста, нові фабрики. А понад усе — не будуть душитись з бра¬
ку території і життєвих просторів...
Європа занурилась в кров. Тепер при помочі куль, бомб,
газів і пошестей вона зменшуватиме своє населення. Також
при помочі вибухових матеріалів розв’язуватиме питання без¬
робіття...».
Схвалюючи винищення цивілізації, «п’ята колона» всіляко
рекламувала ті організації США, котрі зробили змістом своєї
діяльності запеклий антикомунізм і цим намагалися створити
для себе в країні обстановку безкарності. Ситуація набувала
особливої гостроти у зв’язку з тим, що в ряді державних орга¬
нів, які мали стояти на сторожі безпеки країни, діяли замас¬
ковані ставленики внутрішньої реакції і рейху. Вони потурали
29
пронацистським елементам, приховували або применшували
масштаби фашистської діяльності в США. Помічник генераль¬
ного прокурора О. Рогге, який у складі групи міністерства
юстиції вивчав 1946 року питання про активність гітлерівців
у країні, в своєму звіті («ТЬе Оїїісіаі Сегтап Керогі». Ие^
Уогк, 1961, р. 130) змушений був констатувати: «До нашого
розслідування в більшості офіційних заяв з приводу нацист¬
ського проникнення в Сполучені Штати масштаби і значення
нацистської діяльності недооцінювалися».
Взяти хоча б історію так званого комітету Дайса по роз¬
слідуванню антиамериканської діяльності. Після його утво¬
рення на посаду головного слідчого було призначено зга¬
дуваного вище Саллівена, який скористався новим висо¬
ким становищем для розгортання переслідувань прогресив¬
них організацій і осіб та приховування гітлерівських шпигунів,
котрі викрадали воєнні таємниці США й передавали їх у рейх.
Будучи в комітеті Дайса, він спробував прикривати й ворожу
діяльність своїх прямих підопічних — оунівців та інших ма¬
ріонеток гітлерівської Німеччини.
«Авторитетними свідками» у наклепницькій кампанії проти
прогресивних організацій в комітеті були агенти абверу, гес¬
тапо та інших підривних служб Німеччини. В такій ролі, на¬
приклад, виступав один з активних учасників фашистської
«п’ятої колони» гетьманець Джон Кузь, який не приховував
своїх симпатій до терористичних режимів. ЗО вересня 1938 ро¬
ку ця нацистська маріонетка надіслала Гітлерові поздоровну
телеграму з вихвалянням агресивних планів фюрера — його
«історичних заходів», як безсоромно іменував Кузь фашист¬
ський розбій.
З приводу багатьох «розслідувань», які спрямовувалися
Дайсом, по суті, на підрив основ американської конституції,
навіть офіційний орган католицької єпархії «Нью уорлд»
писав: «Якщо це справді комітет розслідування антиамери¬
канської діяльності, то йому слід було б почати свою роботу
з розслідування власної діяльності». Недаремно, як відзна¬
чала в своїй доповіді про короткохвильове мовлення фашист¬
ських країн на Америку федеральна комісія по електрозв’язку,
«член конгресу Дайс дістав більше схвальних відзивів в ра-
діопропаганді держав осі на Америку, ніж будь-який з ниніш¬
ніх державних діячів США. Цитуючи висловлювання Дайса,
фашистське радіо ніколи їх не критикує».
У боротьбі
проти «п’ятої колони»
Спроба спрямувати удар проти прогресивних ор¬
ганізацій США диктувалася тактикою фашизму.
Адже вони своєю самовідданою боротьбою за мир І демокра¬
тію, проти воєнної небезпеки заступали йому шлях. Саме
прогресивні сили були активними захисниками американо-ра-
дянського співробітництва. Вони виступали, зокрема, за нор¬
малізацію торговельних відносин з країною соціалізму, на
конкретних прикладах доводили, яких великих втрат зазнає
економіка США внаслідок перешкод у торговельних взаєми¬
нах. Висловлюючи думку української трудової еміграції, га¬
зета «Українські щоденні вісті», приміром, писала 29 вересня
1940 року: «Чи будуть підпринятІ певні кроки уряду Сполу¬
чених Держав в напрямі нав’язати порозуміння з Радянським
Союзом?
Цього вимагають інтереси американського народу! Коопе¬
рація цих двох країн, Сполучених Держав і Радянського Сою¬
зу, в даному моменті може дуже багато заважити».
Разом з тим американська демократична громадськість
активно викривала ворожу діяльність і пропаганду прибічни¬
ків фашизму. В цій битві проти фашизму та агресії активну
участь брали Комуністична партія США, її преса та Інші про¬
гресивні кола, в тому числі організації української трудової
еміграції. Вони викривали плани реакціонерів, їх зв’язки з ні¬
мецькими нацистами, влаштовували мітинги протесту і демон¬
страції проти фашистської небезпеки.
ПлІч-о-плІч з усіма антифашистами згуртовано виступали
американські українці в Нью-Йорку, Чікаго, Пітсбурзі, Клів¬
ленді, Акроні та інших містах. Так, учасники зборів Союзу
українських робітничих організацій та української секції Між¬
народного робітничого ордену в Пітсбурзі 22 січня 1939 року
в своїй резолюції записали: «Заявляємо, що будемо боронити
американську демократію перед нападом на неї німецького й
іншого фашизму, включно з його слугами українського похо¬
дження».
На масовій маніфестації в Нью-Йорку 4 вересня 1938 року
31
трудящі української еміграції заявили, що вони й надалі ви¬
ступатимуть «складовою частиною демократичних сил амери¬
канського народу», що вони «п’ятнують агентів Гітлера» —
українських націоналістів. У резолюції містився заклик до
американських громадян українського походження «піддер¬
жувати змагання американського народу до поступу і особли¬
во виявити максимум енергії і організованості у виборчій
кампанії під кличем: ані одного голосу на реакційних канди¬
датів», бо підтримка останніх сприяла б «безпосередньому
посилюванню фашизму — як внутрі країни, так і фашист¬
ських агресорів поза кордонами Америки».
Ідеї інтернаціонального обов’язку щодо захисту миру де¬
далі глибше укорінювалися в свідомості трудящих. Рішучість
народних мас перепинити шлях фашистській навалі яскраво
проявилася у їх солідарності з республіканською Іспанією,
яка стала жертвою заколоту та інтервенції з боку німецьких
та італійських фашистів і перетворилася на арену першої
великої битви демократичних сил світу проти міжнародної
фашистської змови. Це виявилося в поданні матеріальної
і грошової допомоги, надсиланні одягу, ліків та медичного
обладнання.
Вже в серпні 1938 року в іспанське посольство у Вашінгто-
ні звернулося 300 тисяч американських громадян, які висло¬
вили бажання вступити добровольцями в республіканську
армію. Незважаючи на перешкоди, 3800 американців брали
особисту участь у боях проти фашизму, що було дійовою під¬
тримкою справедливої боротьби іспанського народу за свобо¬
ду і незалежність. Серед цих добровольців знаходилися і пос¬
ланці прогресивних сил української еміграції. В той час як
націоналісти надсилали з США вітальні телеграми із схвален¬
ням дій Гітлера, Муссоліні, Ріббентропа, Чіано, представники
трудових мас української еміграції в складі славетної інтер¬
національної бригади Авраама Лінкольна із зброєю в руках
билися на Піренейському півострові проти агресорів, на ділі
доводячи свою відданість справі демократії і миру.
Рух солідарності в США об’єднував трудящих, підносив їх
бойовий, наступальний дух. Ворожа мілітаристська діяльність
і пропаганда нацистів, в тому числі українських націоналістів,
зустрічали зростаючий бойкот з боку широких верств амери¬
канського суспільства. Відомі численні факти, коли американ¬
ці гнали геть з трибун націоналістичних агітаторів, з обурен¬
ням викидали наклепницькі листівки, що їх намагалися нав’я¬
зати їм одвісти та інші агенти Берліна. Профашистські філь¬
ми, призначені для показу американським українцям, демон¬
струвалися в майже порожніх залах, з приводу чого націона¬
лістичні верховоди змушені були відкрито ремствувати.
Втім, вороги американського народу не склали зброї і ро¬
32
били нові відчайдушні спроби насадити нацизм у країні.
Використовуючи свої зв’язки в комітеті Дайса та деяких інших
організаціях, вони посилювали нападки на активістів антифа¬
шистського руху. Об’єктом терору стали, зокрема, Міжнарод¬
ний робітничий орден (МРО), Союз українських робітничих
організацій, преса трудової еміграції. Гітлерівське охвістя
не гребувало залучати до вчинення провокацій представників
релігійних культів. Деякі греко-католицькі священики у своїх
проповідях почали погрожувати, що відмовлятимуться прова¬
дити обряди, зокрема обряд поховання тих, хто належить до
МРО.
У Пітсбурзі кампанію цькування і терору очолив звіль¬
нений «за скороченням штатів» з комітету Дайса після викрит¬
тя демократичною громадськістю фашист Саллівен. Він спи¬
рався на підтримку місцевих націоналістичних ватажків і
реакційних клерикалів, використовуючи при цьому гангстер¬
ські методи. Самочинно іменуючи себе «федеральним аген¬
том», Саллівен з’являвся до власників залів і «іменем влади»
погрожував їм покаранням, якщо вони надаватимуть про¬
гресивним організаціям свої приміщення для проведення
зборів.
Знайшовши притулок у парафіяльному будинку, Саллівен
організував на зібрані націоналістами кошти видання англо¬
мовних брошур з наклепами на МРО, інспірував провокаційні
арешти робітників, які поширювали антинацистські листівки.
Таємним диригентом цих акцій виступали консули та інші офі¬
ційні представники гітлерівської Німеччини в США.
Проте реакції, незважаючи на всі її зусилля, не вдалося
придушити боротьбу американського народу проти фашизму.
В Америці міцнів рух за допомогу країнам, які зазнали на¬
цистської агресії, за дружбу і співробітництво з Радянським
Союзом, за приборкання гітлерівської «п’ятої колони».
За «американізованими»
вивісками
П ід тиском численних фактів найбільш далеко-
глядні діячі американської політики, хоча й на¬
штовхувалися на сильний опір внутрішньої реакції, яка діяла
в урядових органах і поза їх межами на догоду, а то й за
прямими директивами Берліна, змушені були вживати деяких
заходів проти гітлерівської агентури. Перед лицем викриваль¬
них матеріалів, що їх було зібрано, офіційні органи розпочали
розслідування діяльності окремих пронацистських груп, в тому
числі ОДВУ і гетьманців.
Це примусило «п’ятиколоників» терміново замінити фа¬
сади і зайнятись корегуванням своєї тактики. Заходи оунівців
були спрямовані на те, щоб зберегти свої «клітини» і засоби
пропаганди для продовження нацистської діяльності в нових
умовах. Виступи з позиції відвертого вихваляння гітлерів¬
ської Німеччини і фашизму взагалі тепер вважалися найменш
доцільними. Тому постало питання про більш ретельне маску¬
вання цілей гітлерівської агресивної політики щодо інших
країн, зокрема США.
«Перебудова» мала явно бутафорський характер. Так, один
з одіозних рупорів фашизму на американській території —
нью-йоркська газета ОДВУ «Націоналіст» змінила назву на
іншу, зовні нейтральну — «Україна», хоча на редакторських
посадах продовжували сидіти ті ж самі нацисти. Аналогічна
метаморфоза відбувалася і в інших пронацистських осеред¬
ках. Наприклад, офіційний орган «бунду» «Дойчер векруф унд
беобахтер» почав видаватися під удавано «патріотичною» наз¬
вою— «Фрі америкен» («Вільний американець»).
Націоналісти також вживали певних заходів, щоб вибілити
скомпрометованих оунівців перед американською громадськіс¬
тю. До цього нацистські диригенти залучили реакційну цер¬
ковну верхівку. Оскільки представники її в США з числа
греко-католицького кліру зарекомендували себе скандальними
зв’язками з фашиствуючими елементами, до Америки закли¬
кали адвокатів з-за кордону. В такий спосіб відбулася «релі¬
гійна місія» епіскопа Івана Бучка. її мету досить точно роз¬
34
крили тоді ж прогресивні кола, підкреслюючи, що Бучко «за¬
мість займатися релігійними справами вмішався в політику,
щоб допомогти українським націоналістам». Прибувши в США,
він правив молебні на честь німецьких фашистів, поширював
через американську пресу «свідчення» на користь ОУН. У сво¬
їх інтерв’ю він намагався приховати злочинні дії й характер
гітлерівської агентури та нового фюрера ОУН А. Мельника,
брехливо запевняв, що нібито оунівці — «національна сила».
Ці та інші факти ворожої діяльності примусили американські
власті зажадати від Бучка залишити територію США.
До речі, методи, розраховані на підтримку крайньої реак¬
ції, Бучко застосовував і в подальшій своїй «релігійній» ді¬
яльності. Вже далеко по війні, перебуваючи в Римі, він пере¬
дав у грудні 1971 року своє «благословення» західнонімецькій
газеті «Дойче національцайтунг», широко відомій своєю неона¬
цистською пропагандою, що викликало переполох навіть серед
деяких націоналістичних зверхників.
Здійснюючи заходи, спрямовані на дезорієнтацію громад¬
ськості, одвісти та інші «п’ятиколоники» вдалися до спроб
приховати свої злочинні дії проти американського народу за
спиною української етнічної групи, ототожнити себе з її ма¬
сами, переважну більшість яких становили трударі, котрі
палко ненавиділи фашизм і активно боролися проти його за¬
грози.
Виходячи із своїх підступних намірів, нацистські агенти
заходилися з ідеєю «конгресу американських українців», що
мав би замінити так зване «об’єднання українських організа¬
цій», викрите як експозитура Берліна. Одна з конкуруючих
націоналістичних груп з гучномовною назвою «оборона Украї¬
ни» в своїх «організаційних вістях», що призначалися лише
для вузького кола членів, 1940 року відверто писала: «Не за¬
буваймо, що Об’єднання було тим знаряддям, при помочі якого
групка європейських фашистів з ОУН дістала була доступ до
тутешньої нашої еміграції, повернула частину її собі на служ¬
бу, використовувала її безоглядно... Під опікою Об’єднання,
що стало з часом тільки іншою назвою для ОДВУ, всякі «де¬
легати з краю» нав’язували деяким нашим людям симпатії до
«вождівства» та інших ідей фашизму і нацизму». Характерно,
що «резолюції» цієї «самостійної» організації складалися в
Берліні німецькою мовою і передавалися для перекладу і
«схвалення» послідовниками фюрера в США.
Директиву про створення нового «безпартійного» фасаду
націоналісти одержали від своїх берлінських опікунів. Це не¬
двозначно підтвердили й газети, які видавалися в Європі ні¬
мецькими фашистами. Одними з перших вони почали доводити
необхідність змінити вивіски, вказуючи, що це дасть змогу,
зокрема, одвістам без перешкод підтримувати зв’язки з
35
центрами в Європі, продовжувати, як писала оунівська газета
в Парижі «Українське слово» від 20 січня 1940 року, «без уся¬
кої реєстрації» в офіційних органах США свою діяльність,
а також «висилати фонди».
Щоб позбутися будь-яких форм контролю з боку амери¬
канського уряду, націоналістам у США пропонувався шлях
«американізації». Тому й «конгрес», що мав замінити «об’єд¬
нання», афішувався як «чисто американський». Для цього на
роль головних промовців було запрошено «стопроцентних»
американців з числа реакціонерів. З метою приховати своє
фашистське нутро організатори «конгресу» «наважилися» на¬
віть на заяви про «лояльність» щодо американської демо¬
кратії.
Показово, що саме в цей період до подібних маніпуляцій
вдалися й інші організації «п’ятої колони» — білогвардійці,
«християнський фронт», «срібні сорочки» тощо. Але зміст їх
акцій лишився незмінним. Так, діячі «конгресового комі¬
тету» з перших днів його існування ставили своїм завданням
провести замасковану програму допомоги німецьким фашис¬
там в їхній агресії. Невипадково справжніми заводіями «кон¬
гресу» були гітлерівські агенти. Зокрема, створювати паблі¬
ситі йому взялося вашінгтонське бюро «Коламбіа прес сервіс»,
на чолі якого стояв Прескотт Деннетт. Коли згодом федераль¬
ні урядовці почали розслідування діяльності цього агентства,
виявилося, що його керівник був підставною особою, за спи¬
ною якої стояв Джордж Сільвестр Вірек — німецький найма¬
нець, арештований і засуджений пізніше, 13 березня
1942 року, американським судом до тюремного ув’язнення на
кілька років.
Примари минулого
Таким чином, в один із драматичних періодів істо-
* рії Сполучених Штатів Америки українські на¬
ціоналісти виступили складовою частиною гітлерівської «п’я¬
тої колони». Вони активно виконували завдання берлінських
хазяїв — готували штурмові загони для путчу в країні, сіяли
настрої пораженства, підривали довір’я до уряду і, зокрема,
до політики президента Ф. Рузвельта, вели антирадянську
пропаганду, спрямовану на ізоляцію США від їх потенціаль¬
ного союзника в боротьбі проти фашизму — Радянської краї¬
ни. Для цього націоналістичні найманці широко використо¬
вували терор, шпигунство, дезінформацію, шантаж та інші під¬
ступні методи.
Вступ Сполучених Штатів у війну проти гітлерівської Ні¬
меччини прискорив провал фашистських планів щодо амери¬
канського народу. Ряд активних нацистів, зокрема тих, з яки¬
ми співробітничали українські націоналісти, було заарешто¬
вано і засуджено. Деякі санкції (замороження коштів в бан¬
ках тощо) було застосовано і проти націоналістичних органі¬
зацій. Фашистські дії одвістів та інших ворогів американського
народу стали об’єктом офіційних розслідувань, які, проте, не
завжди доводилися до кінця.
Тож нацистська агентура не була повністю викорінена.
В той час, коли мільйони чесних американців, в тому числі
широкі кола української трудової еміграції, працювали на
заводах і фабриках, воювали на фронтах в ім’я перемоги над
рейхом, націоналістичні прислужники фашизму в США про¬
довжували діяти в глибокому підпіллі. Підтримуючи зв’язки
з берлінськими патронами різними обхідними шляхами, зо¬
крема через нейтральні країни Європи й Америки, вони влаш¬
товували диверсії на американських оборонних підприємствах,
а також на кораблях, які перевозили воєнні вантажі з Амери¬
ки в Англію.
У 1944 році, коли стало очевидним, що фашистська Німеч¬
чина доживає свої останні місяці, а реакційні сили на Заході
заходилися запобігати цьому, націоналістичні прислужники
37
Гітлера знову вдалися до публічної діяльності. Вони зібрали
розпущений ними ж самими ще 1942 року «конгресовий комі¬
тет». Мета цієї акції полягала в тому, щоб розгорнути ворожу
пропаганду проти Радянського Союзу, який переможно гро¬
мив на фронтах війни фашистські полчища, І тим самим до¬
помогти реакції внести розлад в антигітлерівську коаліцію.
Це відповідало намірам верховодів реакційних кіл за океа¬
ном— врятувати потопаючий корабель фашизму.
Відновлення діяльності «українського конгресового комі¬
тету», власне, спричинилося до активізації гітлерівських аген¬
тів, які почали, зокрема, поширювати нацистські фальшивки,
запозичені з фашистських окупаційних видань. Одним із «дже¬
рел» їх пропаганди стала газета «Краківські вісті», що систе¬
матично публікувала антирадянські Інсинуації, які передру¬
ковувалися спочатку в АргентІнІ в націоналістичній пресі,
а звідти вже надсилалися для поширення в США і Канаду.
Чим ближчим був крах рейху, тим гучнішими ставали го¬
лоси його прислужників в Америці. Так, за кілька місяців до
остаточного розгрому гітлеризму вони розгорнули кампанію
за врятування від справедливого покарання воєнних злочин¬
ців — своїх спільників та хазяїв, які тікали на Захід разом
з рештками відступаючих фашистських військ.
І не встигли вщухнути останні залпи війни, як націоналісти
остаточно скинули маску. Спираючись на підтримку реакцій¬
них сил в Америці, вони включилися в організований наступ
на демократичні права американських трудящих, заходилися
з маячними планами нової світової війни. У зв’язку з цим на
поверхню почали випливати різні профашистські організації,
деякі з них — ОДВУ та інші — навіть не змінювали своїх ста¬
рих вивісок.
«Холодна війна», яку розпочали агресивні сили, мала на
меті, зокрема, придушити антифашистські настрої, які зросли
серед американського населення США, Канади та інших країн
в результаті титанічного вкладу Радянського Союзу в розгром
гітлерівської Німеччини. Зброєносці «холодної війни» вдава¬
лися до запозичення методів, якими користувалися фашист¬
ські агресори та їхні трубадури. Досить відверто заявив про
це 1951 року відставний генерал Ч. Джексон, посівши крісло
керівника одного з форпостів «холодної війни» — радіостанції
«Вільна Європа»: «В минулому ми сміялися над діями Геб-
бельса, ГІтлера і МуссолІні, тепер настав час і нам зайнятися
тим же».
Для виконання підступних замірів прихильники «холодної
війни» вдалися до послуг колишніх гітлерівських «спеців».
Історія багато в чому повторювалася. Територія Америки, як
І в недавньому минулому, стала місцем «гастролей» націона¬
лістичних авантюристів та інших адептів міжнародних ультра.
38
Говорячи про один із таких вояжів, орган відновленої ОДВУ -—
журнал «Самостійна Україна» — писав 1952 року в номері за
липень—серпень: «Старим слідом, слідом полковника Євгена
Коновальця, генерала М. Капустянського, Сеника-Грибів-
ського... приїхав до Злучених Держав Америки член проводу
українських націоналістів... Осип Байдуник». Цим «слідом»
посунули Я- Стецько, М. Лівицький та інші гітлерівські лакеї.
Вони прибували в США з однією метою — сіяти ненависть до
Радянського Союзу, країни, яка розгромила їхніх хазяїв в ми¬
нулій війні.
З особливою люттю колишні найманці абверу і гестапо
прагнули помститися тим американським діячам, які свого
часу підтримували і схвалювали рузвельтівську лінію кон¬
структивного співробітництва з Радянським Союзом. Потай же
вони плекали надію, що фашизм, якому вони служили в тре¬
тьому рейху, таки запанує в Америці. В хід пускалися вигадки
про «комуністичну інфільтрацію», «червону небезпеку», запо¬
зичені з отруйного арсеналу Гітлера, Геббельса, Муссоліні.
Нині, як і в минулому, спадкоємці нацистської свастики
виконують роль найманців усіх тих сил, для яких засобом
існування стали інтервенція, проповідь ненависті і ворожнечі
між народами, переслідування інакодумаючих. Тож невипад¬
ково вже з часів розпалу «холодної війни» серед хазяїв
колишніх гестапівських агентів числяться шефи з ЦРУ —
організації, яка (і це засвідчило розслідування 1974—
1975 рр. в конгресі США) провадить всередині та за межами
країни операції «плаща і кинджала».
Те, що цілі групи націоналістів утримуються коштом роз¬
відки, в самих Сполучених Штатах нині становить таємницю
полішенеля. Ще 1964 року націоналістичний збірник «Вільна
Україна», який видається в Нью-Йорку, зазначав, що в устано¬
вах Закордонного представництва УГВР «працює багато плат¬
них людей. їхні домівки знаходяться в репрезентативних діль¬
ницях міст... Все коштує грубі тисячі доларів... Закордонне
представництво УГВР з його багатьма установами — це орга¬
нізація на еміграції, яка не звітує перед українським грома¬
дянством про джерела своїх прибутків, про евентуальні внески
своїх членів чи прихильників, про їхні пожертви чи взагалі
дари своїх добродіїв. Хто ж ці добродії? Чому вони закриті
таємницею? Вони ж бо визначають політичну лінію цього
«представництва».
Недвозначна відповідь на подібні запитання пролунала,
зокрема, на одній з «дискусій» 1970 року в Нью-Йорку. Як
констатував звітодавець М. Галів у чікагській газеті «Україн¬
ське життя» від 19 травня 1970 року, промовець від бандерів¬
ців Б. Футала заявив, що видавництво «Пролог» та інші осе¬
редки ЗП УГВР перебувають на утриманні «Сі-Ай-Ей» (ЦРУ).
39
Це й проливає світло на те, для кого виконує підривну роботу,
зокрема, «директор» «Пролога» Микола Лебедь, той самий,
який за гітлерівської окупації України очолював оунівську
«службу безпеки» — відділ гестапівського типу, що чинив те¬
рор проти мирного населення. Таємними субсидіями живляться
й мельниківські маріонетки, що скупчилися в ОДВУ, «Смоло¬
скипі» та інших «споріднених» організаціях. Гучність їх
антирадянської істерії прямо залежить від розмірів доларових
ін’єкцій, що їх періодично вливають анонімні «добродії» у за¬
тавроване свастикою ще з часів третього рейху націоналістичне
«тіло». Саме з ласки останніх плетуть інтриги і провокації
проти безпеки народів особи типу Я. Гайваса, О. Зінкевича
та інших патентованих «спеців» ганебного ремесла.
І це дедалі важче приховати ватажкам націоналістичних
організацій, до яких облудно втягнуто деяких американських
українців. Недаремно під тиском численних фактів згадувана
вище газета «Українське життя» в номері від 11 жовтня
1970 року змушена була констатувати, що «уряди (Америки,
Англії і Франції, а згодом і Західної Німеччини) підійшли до
української справи в інтересі своїх розвідок, для — в першій
мірі — диверсійно-розвідовної роботи проти СРСР».
Таким чином, історичні факти показують, що діяльність
різномастих загонів українського буржуазного націоналіз¬
му не має нічого спільного з інтересами України та українців,
котрі живуть за кордоном. Вона, як свідчить історія, спрямо¬
вується і підтримується агонізуючими силами міжнародної
реакції, які заради своїх корисливих цілей ладні запровадити
в країнах найжорстокіші терористичні режими, фашистську
диктатуру. Саме з цією метою вони використовують різні ан-
тирадянські наклепи. Досвід останніх десятиліть нагадує, що
антирадянщина є прапором чорносотенців. Призводячи до
активізації реакційних, агресивних сил, антирадянські підсту¬
пи неминуче обертаються загрозою для свободи того народу,
в країні якого знаходять притулок їх зброєносці.
Історія вчить, що тільки пильність, згуртованість і солі¬
дарність широких народних мас спроможні перепинити шлях
чорним силам війни та реакції, захистити мир, демократію і
соціальний поступ.
^«ї£-1(}75