ЗА  ВОЛЮ  УКРАЇНИ
Історичний  Збірник  УСС

ANNALS  OF  THE  UKRAINIAN  SICH  RIFLEMEN
 (UKRAINSKI  SICHOVI  STRILTSI)
 FOR  A  FREE  UKRAINE
 HISTORICAL  ALMANAC
 On  the  50th  Anniversary  of  the  First
Armed  Rising  of  Ukrainian  Forces
Against  Moscow
 1914—1964
 NEW  YORK,  1967

ЛІТОПИС  УКРАЇНСЬКОГО  СІЧОВОГО  СТРІЛЕЦТВА
 3R  ВОЛЮ  УКРАЇНИ
 ІСТОРИЧНИЙ  ЗБІРНИК  УСС
 В  50-піття  збройного  виступу  Українських
Січових  Стрільців  проти  Москви
 1914-1964
 ВИДАННЯ
 ГОЛОВНОЇ  УПРАВИ  БРАТСТВА  УКРАЇНСЬКИХ  СІЧОВИХ  СТРІЛЬЦІВ
 НЮ  ИОРК  1967

Головний  Редактор  Збірника
СТЕПАН  РІПЕЦЬКИИ
 Члени  Редакційної  Колегії:
 ЛЕВ  ЛЕПКИИ,  ЛУКА  ЛУЦІВ
 Обкладинка
СВЯТОСЛАВА  ЯЦУШКА
 Видавнича  Комісія  Братства  УСС
 ЯРОСЛАВ  ГРИНЕВИЧ,  МИРОН  ЗАКЛИНСЬКИИ,
t  ВОЛОДИМИР  КАЛИНА,  РОМАН  КУПЧИНСЬКИИ,
ЛЕВ  ЛЕПКИИ,  ЛУКА  ЛУЦІВ,  САВА  НИКИФОРЯК,
МИХАЙЛО  ОСТРОВЕРХА,  ПЕТРО  ПОСТОЛЮК,
СТЕПАН  РІПЕЦЬКИИ.

ЗМІСТ
 Стор.:
 Вступне  слово  	 9
 ВИЗВОЛЬНА  ІДЕЯ  УСС
 Степан  Ріпецький.  Початок  нової  доби 	 21
 Богдан  Яепкий.  До  Українських  Січових  Стрільців 	 28
 Володимир  Старосольський.  Стрілецьким  шляхом 	 31
 Теофіль  Мелень.  Український  Леґіон 	 34
 Володимир  Дорошенко.  Всеукраїнське  значення  УСС 	 38
 Володимир  Темницький.  Українські  Січові  Стрільці 	 41
 Василь  Кучабський.  Розвиток  національно-державницької  думки
 УСС  	 48
 Володимир  Старосольський.  Віра  в  безсмертність  нації 	 57
 Володимир  Щуровський.  За  волю  України 	 58
 Богдан  Гнатевич.  Зберігаймо  леґенду  минулого! 	 61
 Теофіль  Мелень.  Промова  на  Шевченківськім  святі  : 	 64
 Осип  Назарук.  Невідхильна  трагедія  розшматованої  нації 	 66
 Микола  Опока.  Рік  тому 	 68
 Олександер  Доценко.  Невідома  сторінка  з  леґенди  про  Українських
 Січових  Стрільців 	 72
 ПІДГОТОВА  ДО  ПОХОДУ
 Кирило  Трильовський.  Гей!  там  на  горі  Січ  іде! 	 81
 Ів.  Ор.  Наші  завдання  під  сучасну  хвилю 	 84
 І.  Вихор.  Напередодні  іспиту 	 86
 Осип  Квас.  Військово-революційний  рух  серед  української  молоді  се¬
редніх  шкіл  в  Галичині  до  1-ої  світової  війни 	 89
 Товариство  „Січових  Стрільців”  у  Львові.  Обіжник  і  заклик  до  гро¬
мадянства  	 92
 Іван  Поритко.  Наше  жіноцтво  напередодні  нової  доби 	 95
 Кирило  Трильовський.  На  стрічу  свята 	 98
 Василь  Пачовський.  Хоругва  невмірущих 	 99
 Пам’ятний  рік  1914  	109
 СТРІЛЕЦЬКИИ  ШЛЯХ
 Роман  Купчинський.  Ніби  сниться 	115
 Богдан  Гнатевич.  Воєнне  хрищення 	116
 Жигмонт  Олексин.  Перша  сутичка  з  москалями 	119
 Іван  Коцур.  28  вересня  1914  року 	123
 Володимир  Береза.  Карпатська  стежа  сотні  Вітовського 	127
 Михайло  Гузар.  Перший  Свят-Вечір  на  фронті 	133
 Василь  Кучабський.  Спомин.  Пам’яті  хор.  Михайла  Суха 	136
 5

Стор.:
 Теодор  Мамчур.  УСС  в  бою  на  горі  Ключ 	139
 Ростислав  Заклинський.  Стрілецька  могила 	144
 Мирон  Нижанковський.  Пам’яті  сотника  УСС  Клима 	Ґутковського  149
 Олена  Степанів.  З  воєнних  усмішок 	158
 Зенон  Носковський.  До  історії  сотні  Зенона  Носковського 	161
 Осип  Навроцький.  Українське  село  і  Українські  Січові 	Стрільці  171
 Роман  Купчинський.  До  Галича! 	176
 Іван  Балюк.  Під  Галичем 	177
 Софія  Галечко.  Третя  чета 	180
 Франц  Мольнар.  Дівчата-бойовики  у  розстрільній 	185
 Осип  Назарук.  Похорон  одного  з  37-ох 	188
 Дмитро  Паліїв.  УСС  на  розпутті 	190
 Осип  Стеткевич.  З  побуту  УСС  на  Україні  1918  р. 	193
 Мирон  Заклинський.  Українське  Січове  Стрілецтво  над  Дніпром  і
 Чорним  морем  	195
 Фотій  Мелешко.  Українські  Січові  Стрільці  у  Єлисаветщині  198
 Михайло  Мінчак.  Наступ  на  Ляшки  Муровані 	210
 Володимир  Калина.  Українські  Січові  Стрільці  в  боях 	за  Купчинці  216
 Михайло  Савчин.  В  російському  полоні 	219
 Володимир  Старосольський.  „Rebus  in  arduis” 	228
 Володимир  Ласовський.  Генерал  Мирон  Тарнавський  так  оцінював
 УСС  	231
 Василь  Дзіковський.  Силюети  старшин  УСС 	235
 Юліян  Рабій.  Поборова  станиця  УСС  в  Станиславові 	240
 Михайло  Островерха.  УСС  поза  своєю  формацією 	245
 Михайло  Девосер.  Шляхами  вишколу  Українських  Січових  Стріль¬
ців  	249
 Андрій  Кігічак.  Що  про  Усусусів  розказують  ріки 	253
 ДМИТРО  ВІТОВСЬКИИ
 Олександер  Олесь.  Пам’яті  Д.  Вітовського 	259
 Михайло  Матчак.  Воїн  учитель 	260
 Никифор  Гірняк.  Дмитро  Вітовський 	262
 Дмитро  Вітовський.  Моя  сотня 	267
 Дмитро  Вітовський.  Похорон  стрільця 	271
 Дмитро  Вітовський.  Пам’яті  дорогого  товариша  четаря 	Івана  Балюка  273
 Дмитро  Вітовський.  Фонд  Українських  Січових 	Стрільців 	275
 Дмитро  Вітовський.  Звіт 	276
 Із  листів  сот.  Д.  Вітовського  до  проф.  І.  Боберського 	278
 МАКІВКА
 Олесь  Бабій.  Маківка  	283
 Андрій  Бабюк.  Герої  Маківки 	284
 Осип  Яримович.  Картини  з  боїв  за  Маківку 	287
 Звіт  чет.  Андрія  Мельника  про  участь  сотні  Дідушка  в  бою  на  Ма¬
ківці  	292
 Дмитро  Вітовський.  Маківка 	293
 Степан  Ріпецький.  Про  тих,  що  полягли  та  пролляли  кров  в  боях  на
 Маківці  	295
 а)  Джерела  про  поляглих  і  ранених  УСС  1914-1918 	295
 б)  Записник  сан.  дес.  УСС  Вол.  Ганьківського 	297
 6

Стор.:
 в)  УСС  поляглі  і  ранені  на  горі  Маківці 	302
 г)  Зіставлення  джерел  про  УСС  поляглих 	на 	Маківці 	31І
 Юрій  Старосольський.  На  Маківці 	314
 лисоня
 Василь  Дзіковський.  Лисоня 	317
 Звідомлення  хор.  Евгена  Ясеницького  про  участь  в  бою  на  Лисоні  324
 Листи  з  фронту  пхор.  Степана  Ріпецького  до  брата  Олекси 	326
 Осип  Навроцький.  Бій  УСС  на  Диких  Ланах 	328
 Осип  Навроцький.  Потутори 	332
 Степан  Ріпецький.  УСС  поляглі  в  боях  під  Потуторами  і  на  Лисоні  338
Лисонські  містерії 	347
 СТРІЛЕЦЬКА  ПІСНЯ
 Михайло  Гайворонський.  За  рідний  край 	351
 о.  Андрій  Григорій  Трух,  ЧСВВ.  Про  стрілецьку  пісню  „Червона
 Калина"  	352
 Василь  Витвицький.  Стрілецька  пісня 	356
 Лука  Луців.  Як  я  писав  стрілецькі  вірші 	368
 ДОКУМЕНТИ  І  МАТЕРІЯЛИ
 1914
 Засідання  Боєвої  Управи  —  Львів,  2.  VIII.  1914 	375
 До  громадської  думки  Европи!  СВУ  25.  VIII.  1914 	375
 Бойовий  приказ  кмдта  УСС  от.  Г.  Коссака 	377
 Листи  сот.  Івана  Коссака  до  проф.  Івана  Боберського 	378
 Протокол  з  наради  старшини  УСС  дня  7-го  грудня  1914 	379
 1915
 Полковий  приказ,  10  січня  1915 	382
 Полковий  приказ,  22  січня  1915 	383
 Звіт  сот.  О.  Будзиновського 	384
 Лист  сот.  Т.  Рожанковського  до  проф.  І.  Боберського 	384
 Звіт  звідуна  УСС  Осипа  Сроковського 	385
 Присвята  О.  Маковея  Українським  Січовим  Стрільцям 	386
 Український  Жіночий  Комітет  у  Відні  —  звернення  до  УСС 	388
 З  листа  д-ра  В.  Старосольського  до  УВУправи  у  Відні 	389
 Листи  чет.  Івана  Балюка  до  Дмитра  Донцова 	390
 Революційний  Український  Комітет  в  Америці  —  лист  до  УБУправи  394
 Полковий  приказ  ч.  1,  22  серпня  1915 	394
 Трифон  Янів.  Автобіографія 	395
 Загальна  Українська  Рада  у  Відні  до  Укр.  Сойму  в  Ню  Иорку  396
 Звіт  кмнди  2-го  куреня  про  бій  під  Семиківцями 	397
 Лист  чет.  П.  Дідушка  до  В.  Темницького  у  Відні 	398
 Проект  пам’ятника  УСС  у  Львові 	400
 1916
 Звернення  УБУправи  до  УСС  —  січень  1916 	402
 До  всіх  культурних  народів  світу!  Поклик  ЗУРади  15.  IX. 	1916 	403
 Із  щоденних  приказів  кмнди  полку  (Леґіону)  УСС  1916  р. 	406
 7

Стор.:
 1917
 Апель  старшин  УСС  до  ЗУРади  і  Укр.  Парл.  Репрезентації 	421
 В  справі  Укр.  Леґіону  УСС.  Звіт  з  наради  у  Відні  24. 	і 	25. 	VII.  1917  423
 Звернення  старшин  УСС  до  Парл.  Репрезентації, 	12. 	XII. 	1917 	424
 Прохання  старшин  до  ЦУ  УСС  про  полагодження  справ,  25.  XII.
 1917  	426
 1918
 Останній  леґіоновий  приказ  от.  М.  Тарнавського 	427
 Резолюції  наради  у  Відні  5,  6.  7-го  лютого  1918 	428
 Лист  В.  Дзіковського  з  Києва  до  ЦУ  УСС  у  Відні,  7.  IV.  1918 	431
 Лист  пхор.  Л.  Лепкого  до  проф.  І.  Боберського  у  Відні 	433
 Центральна  Управа  УСС  до  УССтрілецтва  —  звернення  12.  V.  1918  436
 Заява  старшин  УСС  з  нагоди  4-ліття  УСС 	437
 Лист  УСС  О.  Підвисоцької  до  ЦУ  УСС  у  Відні  —  31.  VIII.  1918 	438
 Із  листа  сот.  О.  Левицького  до  проф.  І.  Боберського  („Діти  наші../’)  439
 *  *  *
 Українські  руханкові,  стрілецькі  і  пластові  товариства  в  Австрії  440
 ПРИМІТКИ
 Визвольна  ідея  УСС 	445
 Підготова  до  походу 	448
 Стрілецький  шлях 	451
 Дмитро  Вітовський 	464
 Маківка 	466
 Лисоня  	469
 Стрілецька  пісня 	472
 Документи  і  матеріяли 	475
 ПОКАЗНИК  ІМЕН  	487
 Степан  Ріпецький.  БІБЛІОГРАФІЯ  ДО  ІСТОРІЇ  УКРАЇНСЬКИХ
 СІЧОВИХ  СТРІЛЬЦІВ 	499
 8

ВСТУПНЕ  СЛОВО
 Після  появи  між  двома  війнами  у  видавництві  „Червона  Ка¬
лина”  у  Львові  відомих  більших  публікацій  з  історії  У  піратського
Січового  Стрілецтва,  під  заг.:  Альбом  УСС”,  1935,  О.  Думін
,,Історія  Легіону  УСС”,  1936,  і  „<Золоті  Ворота”  —  Історія  Січових
Стрільців,  1937,  появилася  вже  тут  на  еміґрації,  з  нагоди  JfO-ліття
УСС,  найновіша  більша  праця  з  історії  УСС:  С.  Ріпецького  „Ук¬
раїнське  Січове  Стрілецтво”,  1956,  в  якій  ми  основніше  з’ясували
генезу  і  розвиток  визвольної  ідеології  У  ССтрілецтва,  подали  істо¬
рію  його  постання,  організації  і  бойових  дій  та  зобразили  його
значення  і  ролю  в  історії  визвольної  боротьби  українського  наро¬
ду.  Усі  згадані  праці  подавали  всебічний,  суцільний  і  ситематиг-
ний  образ  історичного  минулого  Українського  Сігового  Стрі¬
лецтва.
 Коли  оце  з  нагоди  50-літньої  річниці  постання  УСС  і  їх  ви¬
ступу  на  поле  збройної  боротьби  за  українську  державність  —
виринула  потреба  нової  публікації  з  історії  УСС,  то  цим  разом
оказалася  доцільною  конегність  доповнення  тих  всебічних  і  си¬
стематичних  праць  та  їх  удокументтовання  новими,  досі  опублі¬
кованими  або  невідомими  згл.  маловідомими  і  рідкісними  мате-
ріялами,  статтями  і  документами,  які  подавали  б  нові  факти  й  ви¬
яснювали  б  та  ілюстрували  важливіші  події  і  проблеми  історії
УСС,  доповнювали  б  їх  та  чіткіше  і  основніше  їх  висвітлювали.
 Йдучи  за  цією  вимогою,  ми  приступили  до  виготовлення  пля-
ну  публікації  цього  ювілейного  збірника.  Тому  ми  надали  йому
в  першій  мірі  характер  історично-наукового  та  документального
збірника,  статті  й  матеріяли  якого  відтворювали  б  вірний  образ
тої  історичної  дійсности  і  тих  подій  української  історії  з-перед
50-ти  років  і  пізніше,  яких  дієвою  спільнотою  і  рушійною  силою
було  Українське  Січове  Стрілецтво.
 Згідно  з  цим  в  двох  перших  частинах  збірника,  де  говориться
про  ідеологічні  основи  У  ССтрілецтва  та  його  ідейну  і  організа¬
ційну  підготову  до  збройного  виступу,  —  ми  дали  слово  передусім
авторам,  які  були  творцями  і  речниками  стрілецької  визвольної
ідеї.  Це  статті  і  документи,  які  вони  писали  в  1912,  1913  і  1914  і
наступних  роках  тієї  історичної  доби.  Це  не  спогади  сучасників
 9

про  давні  події  з-перед  50-ти  років.  Це  живе  свідоцтво,  неживих
вже  людей,  що  були  активними  учасниками  і  творцями  тих  істо¬
ричних  подій.  Ці  статті  є  найкращим  документом  та  найвірнішим
образом  тієї  доби  та  свідоцтвом  ідеї  і  гину  УССтрілецтва.  Цін¬
ність  тих  статтей  і  матеріялів  тим  більша,  що  вони  сучасному  по-
колінню  майже  не  відомі,  а  тодішні  журнали  і  часописи,  де  ці
статті  містилися,  сьогодні  рідкісні  упікати.  При  цьому  треба  до¬
дати,  що  це  тільки  частина  матеріялів  із  191Jf  і  наст.  років.  Вони
є  доповненням  до  тих  основних  документів  тієї  доби,  які  були  вже
публіковані  в  згаданій  вище  книзі  С.  Ріпецького  „УССтрілецтво”
(1956).
 Те  саме  треба  сказати  і  про  другі  частини  збірника,  що  мають
характер  спогадів  і  історичних  статтей,  які  зображують  бойові  дії
УСС  й  інші  сторінки  буття  УСС.  І  там  вміщено  ряд  статтей  і  спо¬
гадів,  писаних  учасниками  в  1911^-1917  pp.,  і  між  двома  світовими
війнами,  які  ще  взагалі  не  були  досі  публіковані,  або  друкувалися
в  недоступних  сьогодні  виданнях.  Є  це  в  значній  частині  цінні
статті  колишніх  неживих  вже  кращих  і  заслужених  представників
УССтрілецтва,  які,  на  жаль,  почали  западати  в  забуття.  Велику
частину  спогадів  написали  вже  тут  на  еміграції  живі  ще  кол.  УСС.
Кілька  авторів  цінних  статтей  не  належать  до  кол.  УСС-ів.
 Окрему  увагу  ми  звернули  на  виготовлення  і  устійнення  спи¬
сків  поляглих,  згл.  ранених  УСС-ів  в  двох  найбільших  боях,  на
Маківці  і  на  Лисоні,  та  в  деяких  інших  боях.  Крім  чисто  історіо¬
графічного  завдання,  нашою  спонукою  було  також  почуття  і  сві¬
домість  нашого  морального  обов’язку  віддати  пошану  і  закріпити
світлу  пам’ять  героїв  Маківки  і  Лисоні,  подаючи  їхні  точно  про-
вірені  імена  і  біографічні  дані,  які  ми  змогли  устійнити.  Поміщен¬
ня  таких  же  списків  поляглих  в  бою  під  Семиківцями  і  в  других
боях,  ми  відложили  до  наступного  тому  нашого  збірника.
 Цей  збірник  матеріялів  ми  старалися  відповідно  упорядку¬
вати,  зберігаючи  по  можливості  хронологію  та  тематичну  систему.
Зокрема  статті  і  матеріяли  розділу  „Стрілецький  шлях”  ми  упо¬
рядкували  за  хронологічним  порядком  від  перших  карпатських
боїв  до  участи  УСС  в  польсько-українській  війні.
 Придбання  Братством  УСС  архіву  кол.  Боєвої  Управи  у  Відні
і  його  упорядкування  дозволили  нам  знайти  згадані  вище  рідкісні
матеріяли  у  формі  непублікованих  ще  рукописів  та  журнальних
і  газетних  статтей  із  19Ц-1917  pp.  Але  що  важніше  —  вони  умож¬
ливили  нам  ввести  до  нашого  збірника  крім  авторських  статтей
окремий  цінний  розділ:  „Матеріяли  і  документиЗ  огляду  на
обмежений  об’єм  нашого  збірника  ми  змогли  подати  тільки  не¬
 10

великий  вибір  документальних  матергялів,  які  ми  уложили  в  хро-
нологігнім  порядку.
 При  кінці  головного  змісту  збірника  ми  виготовили  т.  зв.:
уДримітки”,  де  подано  основні  біографічні  відомості  про  авторів
статтей  та  про  інші  особи,  що  виступають  в  статтях  і  документах.
В  той  спосіб  зафіксовано  біографігні  дані  понад  200  кол.  УСС-ів,
які  в  значній  частині  досі  не  були  відомі.  Коли  до  цього  додати
біографігні  нотатки  з  інших  статтей,  про  поляглих  і  ранених  в
боях  на  Маківці,  Лисоні,  Ключі,  Кобилі  і  других  місцях,  —  то
можемо  говорити  про  започаткування  біографічного  словника
УСС,  що  творить  вже  коло  500  імен  та  більших  ги  коротших  біо¬
графічних  нотаток.  Цю  ділянку  історіографи  УСС  треба  продов¬
жувати  і  систематично  доповняти.  Вона  була  досі  занедбана,  а  її
можуть  ще  яко-тако  відтворити  в  першій  мірі  живі  ще  кол.  УСС-ці.
Ми  переконалися,  як  трудно  вже  сьогодні  здобути  не  раз  біогра¬
фічні  відомості  навіть  про  визначніших  представників  УССтрі-
лецтва.  І  в  цій  ділянці  ми  мусіли  обмежитися,  щоб  не  збільшувати
розмірів  збірника.
 В  примітках  ми  старалися  подати  також  основні  інформації
про  постання  даної  статті  чи  документу  і  їх  місце  збереження  та
пояснити  деякі  важливі  факти  і  проблеми,  порушені  в  статті.  Є  це
необхідні  відомості  не  тільки  для  сучасного  читача,  але  й  для
майбутнього  історика.
 В  наш  збірник  ми  включили  понад  160  світлин  із  кол.  багатої
стрілецької  фотографіки,  виконаним  в  pp.  191If-1918  Ю.  Буцманю-
ком,  І.  Іванцем,  Т.  Мойсейовичем>  М.  Угримом-Безгрішним,  В.
Оробцем,  В.  Розумовичем,  Т.  Яцурою  й  іншими  світливцями.  Ці
світлини  в  більшій  частині  є  репродуковані  перший  раз.  Всі  вони
походять  із  архівних  фондів  кол.  Боєвої  Управи  у  Відні,  що  їх
недавно  придбало  Братство  УСС  для  Історичного  Архіву  УСС.
Хоч  світлини  уложено  в  систематичнім  порядку,  то  вони,  очевид¬
ноу  не  можуть  дати  в  нашому  збірнику  суцільного  образу  історії
УСС,  як  це  вже  зроблено  у  відомому  ,уАльбомі  УСС”.  Ми  стара¬
лися  вибрати  передусім  непубліковані  досі  світлини.  Подаючи
світлини  окремих  осіб,  ми  могли  вибрати  тільки  невелику  частину,
поміщуючи  в  першій  мірі  світлини  неживих  авторів  та  визначніших
учасників  УС  Стрілецтва.
 Відзначаючи  виданням  цього  збірника  річницю  50-ліття  УСС,
—  ми  одночасно  виконуємо  важливе  завдання  загально-національ¬
ного  і  політичного  значення,  публікуючи  документальні  матерія-
ли,  що  увійшли  до  цього  збірника.  Братство  Украінських  Січових
Стрільців  у  вільнім  світі  включається  в  оборонну  боротьбу,  яку
 11

веде  сьогодні  на  наших  рідних  землях  український  народ  за  своє
існування.  Наш  ворог,  Москва,  проти  якої  50  років  тому  Україн¬
ське  Січове  Стрілецтво  розпочало  збройну  боротьбу  під  бойовим
гаслом:  „До  боротьби  проти  історичного  ворога  України,  проти
Москви!  За  розбиття  московської  імперії!  За  визволення  понево¬
леного  українського  народу!  За  вільну  українську  самостійну
державу  І”  —  цей  ворог  і  тепер  держить  наш  народ  в  тяжкій  не¬
волі  під  жорстоким  гнетом  і  терором.  В  своїх  злочинних  плянах
він  задумав  тотальну  загладу  українського  народу,  знищення  йо¬
го  духа.  Терором  вириває  із  його  душі  коріння  національної  сві-
домости,  затирає  насильно  сліди  його  традиції  та  пам’ять  про  ви¬
звольні  змагання,  палить  і  нищить  усі  документи  і  друковану  лі¬
тературу,  що  говорили  про  його  боротьбу  з  Московщиною.  А  вслід
за  тим  йде  в  маси  українського  народу  із  Москви  отруйлива  про¬
паганда  брехні,  обману  і  фальшування  історії  України,  зневага
найсвятіших  почувань  народу,  оплюгавлення  його  ідейних  зма¬
гань  до  волі.
 Тому  не  дивно,  що  в  останніх  роках,  зокрема  після  ювілею
JfO-ліття  УСС,  Москва  за  допомогою  своїх  слуг  українського  роду
спрямувала  надзвичайну  лють  ненависти  і  злоби  проти  Україн¬
ських  Січових  Стрільців,  які  перші  зважилися  в  новітній  історії
України,  підняти  збройну  боротьбу  проти  панування  Москви  над
українським  народом.
 Всіх  засобів  большевицької  пропаганди:  Інститут  Історії  Ака¬
демії  Наук  в  Києві,  Українська  Радянська  Енциклопедія,  совєт-
ська  публіцистика,  публікації  письменників,  радієві  авдицїї  (див.
м.  інш.  „Бібліографія  джерел  до  історії  УСС”,  розділ  16)  —  вжи¬
ває  совєтський  режим,  щоб  у  фальшивому  і  поганому  світлі  пред¬
ставити  сучасному  поколінню  боротьбу  УССстрілецтва  з  Москов¬
щиною  в  191If-1920  pp.  Наші  нещасливі  земляки  на  батьківщині
мусять  мовчки  вислухувати  всяку  брехню  і  обман  про  УССтрі-
лецтво  та  тяжкі  зневаги  його  пам’яті  і  знеславлювання  його  ге¬
роїзму.
 Большевицькі  історики,  письменники  і  автори  енциклопедій
пишуть:  „Леґіон  УСС  був  сформований  з  куркульських  синків  і
виконував  в  тилу  російських  військ  шпигунсько-диверсійні  зав¬
дання”  („Історія  УРСР”,  вид.  Академії  Наук  УРСР);  „Кілька  ти¬
сяч  юнаків  збаламучених  історією  Грушевського  дали  себе  споку¬
сити  політичним  юдам,  не  думаючи  про  це,  що  російський  народ
може  бути  найпершим  союзником  України  в  здобуттю  її  справж¬
ньої  незалежности”  („Львівська  правда”,  I.  VIII.196Jf);  ,JBci  спро¬
би  укр.  бурж.  націоналістів  посіяти  серед  трудящих  зах.  укр.  зе¬
мель  ворожнечу  до  російського  народу  успіху  не  мали.  „Добро-
 12

вольцг”  із  леґіону  УСС  здебільшого  розбігалися  по  домівках  або
здавалися  російським  військам”  (Укр.  Рад.  Енц.,  том  17,  ст.  117);
„Свою  зрадницьку  політику  організатори  УСС  прикривали  гасла¬
ми  боротьби  за  вільну  Україну,  але  насправді  це  була  боротьба  за
відрив  України  від  РосІі  з  метою  запродати  її  в  австро-німецьке
рабство”;  ,JCpueaeoi  пам’яті  австро-угорські  усусуси”;  „загід  яни¬
чарів”,  ітд.,  ітд.
 Нашим  обов’язком  є  відперти  отсей  обман  і  фальш  больше-
вицької  історіографії  та  показати  нашу  правду,  показати  чисту,
жертвенну  і  героїчну  збройну  боротьбу  українського  народу  за
волю,  такою,  як  її  почали  Українські  Січові  Стрільці  пам’ятного
літа  191^  року  і  як  вона  триває  посьогодні.
 Із  нашим  скромним  збірником,  що  його  допомогла  нам  видати
патріотична  українська  спільнота  у  вільнім  світі,  —  ми  стоїмо  на
фронті  боротьби  за  українську  правду,  за  збереження  славної  тра¬
диції  УС  Стрілецтва,  за  самобутність  української  нації,  за  нашу
повну  перемогу  в  боротьбі  проти  брехні  і  насильства  сучасних  мо¬
сковських  гнобителів  України.  Вони  посунулися  до  самого  краю
у  своїй  ненависті  і  відважилися  твердити,  що  УСС-ці,  —  це  не  бу¬
ли  добровольці,  а  тільки  збаламучені  юнаки,  які  не  хотіли  боро¬
тися  проти  Москви  і  розбігалися  по  домах  або  здавалися  росій¬
ським  військам...
 І  тому  в  світлі  оцеї  фальшивої  большевицької  пропаганди  ми
повинні  усвідомити  собі  значення  публікації  матеріялів  і  доку¬
ментів  історії  УСС,  їх  ідеології  і  політично-визвольної  програми,
бойових  подвигів  УСС,  характеристики  їх  провідних  людей,  їх  ідей¬
но-культурного  життя  та  документальних  списків  і  монографій
тих,  що  полягли  за  волю  України.
 Поскільки  нам  хоч  частинно  вдалося  це  зробити  публікацією
цього  збірника  —  ми  повинні  вважати  наш  обов’язок  і  наше  зав¬
дання  виконаними.
 Ми  вже  згадували,  що  не  всі  зібрані  нами  матеріяли  змогли
увійти  до  нашого  збірника:  не  поміщено  всіх  біографічних  при¬
міток  і  багатьох  цінних  світлин.  Неможливо  було  побільшувати
понад  первісний  плян  надто  об’ємистого  збірника.  Решта  статтей,
матеріялів,  документів,  приміток  і  світлин,  які  не  увійшли  до  цьо¬
го  збірника,  будуть  використані  в  наступних  збірниках,  як  дальші
томи  розпочатої  серії  публікацій  під  назвою:  „Літопис  Україн¬
ського  Січового  Стрілецтва”.  Тому  не  треба  вважати  наш  збірник,
як  закінчену  ювілейну  працю.  Чергові  томи  будуть  його  продов¬
женням.
 Не  виключаємо,  що  в  статтях  чи  примітках  могли  найтися  по¬
милки,  недостачі  і  неточності.  Це  доля  всякої  публікації  історич¬
 13

ного  характеру,  які  належить  кождочасно  спростовувати,  доповня¬
ти  і  критигно  інтерпретувати  для  осягнення  правди.  На  жаль,  в
давніших  історигних  працях,  що  появлялися  між  двома  війнами,
цю  історично-критичну  методу  рідко  стосовали.  Тому  есякі  кри¬
тичні  зауваження  і  спростування  будуть  тільки  корисні  для  устій¬
нення  об’єктивної  правди  і  історичної  дійсности.  В  давніх  статтях
і  в  документах  ми  залишили  мову  і  стиль  ориґіналу,  справляючи
тільки  правопис.
 Віддаючи  цю  книгу  до  рук  нашого  громадянства,  ми  мусимо
сердечно  подякувати  усім  тим,  що  допомагали  нам  в  складенні
цього  ювілейного  збірника  постачанням  матеріялів,  порадами  та
заохотою  в  нашій  редакційній  праці.
 Зокрема  щира  дяка  та  правдиве  признання  з  боку  Головної
Ради  Братства  УСС  належить  нашому  патріотичному  громадян¬
ству  в  ЗДА  і  Канаді,  яке  своїми  щедрими  матеріяльними  жертва¬
ми  та  активною  участю  в  святкуваннях  ювілею  50-ліття  УСС  умо¬
жливило  гідне  відзначення  цього  ювілею  і  видання  цього  збір¬
ника.
 СТЕПАН  РІПЕЦЬКИИ
 1І

PREFACE
 This  volume  is  being  published  to  commemorate  the  50th  anni¬
versary  of  the  first  armed  engagement  of  the  Legion  of  Ukrainian
Sich  Riflemen,  in  the  summer  of  19Ц,  and  their  active  part  in  the
struggle  of  Ukrainians  against  Russian  imperialism  in  World  War  I
(1911f-1918),  and  later  in  the  struggle  of  the  Ukrainian  people  for
independence  and  statehood  (1918-1919).  It  supplements  Stepan  Ri-
petsky’s  work  “Ukrains’ke  Sichove  Striletstvo”  (Ukrainian  Sich
Riflemen,  New  York,  1956),  which  was  published  on  the  IfOth  anni¬
versary  of  this  Legion.
 The  articles,  documents  and  material  in  this  symposium  were
written  by  leading  personalities  and  members  of  the  Ukrainian  Sich
Riflemen.  A  considerable  number  of  them  has  been  published  previ¬
ously  in  various  journals  and  newspapers  before  or  during  World
War  I  (1912-1918),  or  in  the  period  between  the  wars  (1922-1939).
For  the  most  part,  the  public  is  not  familiar  with  them,  for  the  pub¬
lications  in  which  these  articles  appeared  are  today  collectors’  items.
While  some  articles  appearing  here  were  first  written  in  19Ц-1918,
a  large  part  of  the  material  in  this  anthology  was  written  fairly  re¬
cently,  by  authors  living  in  the  Free  World.
 The  material  in  this  symposium  is  systematically  arranged  ac¬
cording  to  subject  matter  in  the  following  sections:
 (1)  The  liberation  concept  of  the  USRiflemen.  Ideology,  politi¬
cal  goal  and  historical  importance  of  the  armed  struggle  of  the  Legion
in  the  history  of  the  Ukrainian  people.
 (2)  Ideological  and  organizational  preparation  for  World  War  L
 (3)  Recollections  by  participants  of  battles  and  other  aspects
of  life  in  the  Legion.
 (If)  Chapter  dedicated  to  the  spiritual  leader  of  the  Legion  —
Dmytro  Vitovsky.
 (5)  The  Battle  of  Makivka.  Articles  about  the  famous  battle  of
the  USRiflemen  on  Makivka  hill  in  the  Carpathian  Mountains.  An
analysis  of  documents  regarding  those  killed  in  this  action.
 (6)  The  Battle  of  Lysonia.  Description  of  the  heavy  battles  of
the  Legion  on  Lysonia  hill  in  September,  1916.  List  of  Riflemen
killed  in  this  action.  Documents.
 15

(7)  USRiflemen’s  songs.  Articles  on  songs  and  'poems  created
by  Riflemen.  A  musicological  study.
 (8)  Documents  and  materials.  This  chapter  contains  a  selection
of  documents  on  the  history  of  the  Legion  which  were  preserved  in
the  Archives  of  the  former  Central  Office  of  the  USR  Legion  in  Vien¬
na,  and  which  now  constitute  the  core  of  the  Historical  Archives  of
the  USRiflemen.  Material  from  these  archives  was  used  in  previous
chapters,  and  most  of  the  photographs  in  this  volume  stem  from
this  collection.
 The  Appendix  contains  a  wealth  of  biographical  material  about
members  of  the  Legion.
 A  Bibliography  of  sources  on  the  history  of  the  USRiflemen
Legion  supplements  this  collection.
 Contemporary  Soviet  historiography  and  publicism  falsify  and
distort  the  history  of  the  recent  struggle  of  the  Ukrainian  people
for  independence  and  statehood  (191Jf-1920)  in  the  interests  of  the
ideology  of  Russian  imperialism.  By  deception  and  outright  lies,
Soviet  propaganda  has  directed  particular  hate  against  the  Corps  of
USRiflemen,  which  initiated  the  armed  struggle  for  independence
from  Moscow.
 For  this  reason,  our  symposium  is  an  important  documentary
source  of  factual  data  about  the  role  of  the  USRiflemen  Legion  in  the
Ukrainian  independence  movement.  It  has  political  significance  as
well,  presenting  original  evidence  and  documents  which  prove  con¬
clusively  the  misrepresentation  and  distortions  of  current  Soviet
historiography  in  its  evaluation  of  the  struggle  for  independence  of
nations  enslaved  by  Moscow.
 16

Емблема  УСС
Відзнака  на  шапці  191^-1918

Післявоєнний
мазепинський  хрест  УСС
 II

Визвольна  Іщея  УСС

Душу  тіло  ми  положим
За  нашу  свободу
І  покажем,  що  ми  браття
Козацького  роду!
 Національний  гимн
 Поховайте  та  вставайте,
 Кайдани  порвіте,
 І  вражою  злою  кров’ю
Волю  окропіте!
 Тарас  Шевченко
Переяслав,  25.  ХН.  1845
 Бо  пора  се  великая  єсть:
 У  завзятій,  важкій  боротьбі
Ми  поляжему  щоб  волю  і  щастя  і  гесть,
Рідний  краю,  здобути  тобі!
 Іван  Франко,  1880

Ой  у  лузі  гервона  калина  похилилася,
 Чогось  наша  славна  Україна  зажурилася...
 А  ми  тую  гервону  калину  підіймемо,
 А  ми  нашу  славну  Україну,  гей-гей  розвеселимо!
 Машерують  наші  добровольці  у  кривавий  тан,
Визволяти  братів  українців  з  московських  кайдан,
А  ми  наших  братів  українців  визволимо
А  ми  нашу  славну  Україну,  гей-гей  розвеселимо!
 Ой  у  полі  ярої  пшениці  золотистий  лан,
 Розпочали  наші  добровольці  з  москалями  тан;
 А  ми  тую  ярую  пшеницю  ізберемо,
 А  ми  нашу  славну  Україну,  гей-гей  розвеселимо!
 Як  повіє  буйнесенький  вітер  з  широких  степів,
 То  прославить  по  всій  Україні  Сігових  Стрільців;
А  ми  тую  стрілецькую  славу  збережемо,
 А  ми  нашу  славну  Україну,  гей-гей  розвеселимо!
 Пісня-гимн  Українських  Січових  Стрільців,  19Ц

Степан  РІПЕЦЬКИЙ
 ПОЧАТОК  НОВОЇ  ДОБИ
 У  50-РІЧЧЯ  УКРАЇНСЬКОГО  СІЧОВОГО  СТРІЛЕЦТВА
 1964-го  року  вся  українська  спільнота  у  вільнім  світі,
разом  із  поневоленим  на  рідних  землях  нашим  народом,  відзна¬
чали  150-річчя  народин  великого  сина,  пророка  і  духового  про¬
відника  українського  народу,  Тараса  Шевченка,  який  своїм  мо¬
гутнім  голосом  розбудив  з  глибокого  сну  українську  націю  та
влив  в  неї  нову  животворну  силу.  Шевченко  на  сторожі  сво¬
його  народу  поставив  невмируще,  бойове,  огненне  Слово,  яким
він  кликав  поневолених  земляків  до  боротьби  за  волю,  взивав
українські  маси  до  збройного  повстання,  казав  їм  рвати  кайда¬
ни  неволі  та  освятити  своє  визволення  кров’ю  гнобителів.
 І  тепер  можна  б  спитатися:  чи  український  народ  зрозумів
і  прийняв  до  серця  огненні  слова  свойого  пророка,  чи  знайшли¬
ся  на  всій  широкій  Україні  борці,  які  виросли  з  бойового  Шев-
ченкового  слова,  чи  найшлися  гідні  виконавці  Шевченкових  за¬
повітів?
 І  можна  б  далі  питатися:  коли  це  сталося,  хто  це  були  ті
перші  подвижники,  які  перетворили  Шевченкове  слово  в  діло
та  сповнили  його  святі  заповіти?  Хто  були  ті  борці,  які  перші
поставили  на  сторожі  української  нації  тверде,  залізне  діло  та
зі  зброєю  в  руках  зважилися  вражою  кров'ю  окропити  волю  своєї
батьківщини?  Коли  український  народ,  виконуючи  святі  запо¬
віти  Шевченка,  вперше  після  довгих  літ  неволі  розпочав  зброй¬
ну  боротьбу  за  своє  визволення,  за  свою  державну  незалежність?
 Сталося  це  50  років  тому,  в  літі  1914-го  року,  в  100-літню
річницю  народження  Тараса  Шевченка,  коли  над  українськими
землями  знялася  пожежа  світової  війни,  яку  підготовляла  і  роз¬
палила  своєю  довголітньою  загарбницькою  політикою  царська
Росія.  Впродовж  понад  двісті  років  намагався  цей  ворог  України
доконати  свій  злочинний  плян  знищення  українського  народу,
 21

як  самостійної  нації.  Жорстоко  поборювали  і  нищили  москов¬
ські  царі  всякі  спроби  українського  національного  відроджен¬
ня.  Вони  боялися  втратити  панування  над  Україною  і  тому  про¬
повідували  думку,  що  Москва  так  довго  не  зможе  зліквідувати
в  себе  мазепинську  небезпеку,  доки  поза  її  кордонами  буде  існу¬
вати  вічне  джерело  української  ідеї,  яка  все  буде  оживляти  укра¬
їнську  націю  в  Росії  та  загрожувати  імперіяльним  плянам  Москви.
 Цим  мазепинським  гніздом  була  в  очах  москалів  українська
Галичина,  де  українці  могли  яко-тако  вільно  розвивати  своє  на¬
ціональне  життя.  Тому  Москва  розпочала  війну,  щоб  здійснити
свої  давні  мрії  „собиранія  русских  земель”  і  зайняти  останній
клаптик  української  землі,  що  не  попав  ще  був  під  ,,ласкаву
руку  старшого  брата”.
 В  обличчі  великих  історичних  подій,  які  мали  відбуватися
на  українських  землях,  усі  розуміли,  що  в  грядучих  світових
змаганнях  буде  рішатися  наша  доля.  Одна,  єдина  думка  дикту¬
вала  тоді  українському  народові  під  обома  займанщинами  —
єдине  бойове  гасло:  „До  боротьби  проти  історичного  ворога  Ук¬
раїни,  проти  Росії,  за  визволення  українського  народу  з  москов¬
ської  неволі,  за  вільну,  самостійну  українську  державу!”
 Впродовж  одного  тільки  дня  постав  в  тому  історичному  мо¬
менті  єдиний  український  керуючий  політичний  центр,  єдина
національна  репрезентація,  Головна  Українська  Рада.  Не  було
ніяких  групово-партійних  амбіцій,  ані  боротьби  за  першенство.
Усі  стали  рівні  перед  небезпекою  заглади  нації.  Прийнято  за¬
саду  паритету.  Взаємна  терпимість,  льояльність  та  глибоке  пат¬
ріотичне  зрозуміння  спільного  національного  ідеалу  —  були  тою
силою,  що  об'єднала  всіх.  Усі  зрозуміли,  що  нація,  яка  хоче  жи¬
ти  і  перемогти  в  тій  тяжкій  хвилі,  мусить  бути  об’єднана.  Особа
голови  та  двох  заступників  голови  Головної  Української  Ради,
репрезентантів  трьох  діючих  тоді  українських  політичних  партій
—  були  символом-синтезою  української  політичної  думки  та  ма¬
ніфестацією  єдности  нації.
 Могутній  бойовий  клич  пролунав  по  українській  землі!  Увесь
об'єднаний  народ  станув  під  січово-мазепинським  прапором  до
боротьби  з  Москвою.  Була  це  незабутня,  радісна  хвилина  у  тій
грізній  добі.
 Головна  Українська  Рада  звернулася  до  українського  наб¬
роду  з  маніфестом,  що  проголошував:  „Історичний  і  найбільший
ворог  України,  що  грозить  їй  загладою,  мусить  бути  поражений
і  розбитий,  а  на  руїнах  царської  імперії  має  постати  вільна,  са¬
мостійна  Україна”.  Провідною  думкою  маніфесту  було  підкрес¬
лення  української  рації  в  тій  війні  та  власної  української  від-
повідальности  за  свою  долю.  Наша  орієнтація:  не  австрійська,  не

німецька,  а  тільки  українська.  Бо  нації  керуються  тільки  влас¬
ним  інтересом.  Треба  отже  вирвати  обставинами  право  і  обов'язок
самому  діяти  і  рішати  про  свою  долю.  Треба  власною  силою  та
власними  зусиллями  і  жертвами  творити  свою  історію  для  влас¬
ної  мети.
 Бо  війна  вибухла  по  волі  великих  держав,  і  кожна  з  них
мала  свої  власні  інтереси  і  пляни.  Ніхто  не  хотів  за  Україну  вою¬
вати.  Українське  питання  було  викреслене  з  світових  проблем.
Не  брали  нас  в  рахубу  міжнародніх  калькуляцій.  Ім'я  України
було  в  світі  невідоме.
 В  такій  ситуації  українці  не  могли  мовчати.  Україна  могла
вийти  з  пониження  неволі  тільки  за  допомогою  збройного  чину.
 По  всій  галицькій  Україні  пролунав  другий  маніфест  Голов¬
ної  Української  Ради,  який  закликав  українську  молодь  створи¬
ти  збройну  силу,  яка  репрезентувала  б  Україну  на  світовому  по¬
лі  бою.  Мала  це  бути  військова  формація  Українських  Січових
Стрільців,  яка  під  українським  прапором,  під  кличем  боротьби
за  державну  незалежність  України  та  під  українським  політич¬
ним  проводом  —  буде  боротися  проти  Москви.  Це  мала  бути  ре¬
презентація  народу  без  держави  і  влади,  —  у  формі  власного
війська.  Іншої  нашої  сили,  яка  маніфестувала  б  і  оправдувала  б
наші  політично-державницькі  постуляти  під  час  війни  —  не  мог¬
ло  бути.  Здійснити  це  велике  діло  організації  власного  україн¬
ського  війська  —  стало  для  нас  історичною  конечністю.  Перело-
мовий  історичний  момент  зажадав  від  нас  рішучого  чину  зі  збро¬
єю  в  руках.
 На  поклик  маніфесту  відгукнулися  багатотисячні  лави  укра¬
їнської  молоді.  Були  це  молоді  юнаки,  переважно  18-20  літні,
численні  з  них  ще  молодші.  Довголітня  довоєнна  національно-
виховна  праця  молоді  в  січових,  сокільських,  студентських,  се-
редньошкільних  та  пластових  організаціях  в  дусі  визвольних  ідей
Шевченка  і  Франка  та  січово-мазепинської  традиції  —  зродила
тепер  свій  чудовий  плід.  Добровільно,  без  особливої  пропаганди,
ведені  силою  свойого  патріотизму  —  з  радісним  і  гордим  оду-
шевленням  вирушили  вони  із  батьківських  хат  до  місць  збірки.
Пішли  на  перший  поклик,  неприготовані  в  далеку  дорогу,  з  якої
багато  з  них  не  вернулося.  Незодягнені  як  слід,  у  підраному
взутті,  непідготовані  до  воєнних  трудів,  деколи  проти  волі  бать¬
ків,  без  життьового  досвіду  —  але  сповнені  гарячою  любов’ю
до  своєї  поневоленої  батьківщини  та  глибокою  ненавистю  до  гно-
бительки-Москви.
 В  цій  воєнній  добі,  коли  Галичину  почали  вже  заливати  во¬
рожі  армії  —  впродовж  двох-трьох  тижнів  збирається  понад  25
тисяч  добровольців,  число  яких  обмежено  до  2  000.  З  тим  числом
 23

боєвиків  розпочали  УССтрільці  свій  похід  в  історію.  Українська
нація,  засуджена  на  довголітню  мовчанку  та  поставлена  в  ста¬
новище  племени  без  імени,  вступила  з  тим  невеликим  відділом
дня  10  вересня  1914  року  на  світове  побоєвшце  побіч  великих
мільйонових  армій,  щоб  показати,  що  вона  живе  та  буде  боро¬
тися  за  своє  право  на  вільне  життя.
 Погано  озброєні,  із  стародавніми  крісами,  без  відповідного
бойового  вишколу  —  вислано  перші  стрілецькі  сотні  на  карпат¬
ський  фронт,  які  вже  в  першому  місяці  своєї  боротьби  виявили
високі  бойові  цінності.  Доказали,  що  українці  можуть  мати  влас¬
ну  повновартну  бойову  формацію,  і  можуть  стати  рівновартними
партнерами  серед  воюючих  сил  світу.  І  найвище  командування
чужої  Австрійської  армії  це  ствердило.
 В  карпатських  боях  пролилася  кров  перших  воїнів  новіт¬
ньої  історії  України  —  не  за  кого  іншого  і  не  за  що  інше,  а  тіль¬
ки  і  єдино  за  Україну.  І  в  цьому  лежить  історичне  першенство
Українських  Січових  Стрільців.  В  їх  перших  боях  у  вересні  1914
року  вступив  український  народ  в  нову  добу  своєї  боротьби  за
волю.  Відродилася  лицарська  традиція  України.  Ми  стали  на
такий  шлях,  яким  ішли  інші  колись  поневолені  народи,  які  в  зброй¬
ній  боротьбі  творили  свої  держави.  Ствердився  ще  раз  со¬
ціологічний  закон,  що  „боротьба  є  матір’ю  нації”.  Свіжі  могили
УССтрільців  та  могили  українських  армій  і  всіх  повстанських
збройних  сил  стали  неоспоримим  доказом  нашого  права  на  дер¬
жавну  незалежність.
 Із  Карпатської  України  почався  бойовий  похід  Українських
Січових  Стрільців,  який  ішов  по  всьому  просторі  великої  україн¬
ської  землі:  крізь  засніжені  звори  і  хребти  Карпат,  широкі  лани
соняшного  Поділля,  понад  Чорне  море,  вгору  Дніпром,  через
Хортицю  і  запорізькі  степи.  Бачив  їх  і  золотоверхий  Київ,  на  ву¬
лицях  якого  Січові  Стрільці  значили  своєю  кров’ю  соборну  волю
української  нації.  А  в  листопаді  1918  р.  явилися  стрілецькі  ку¬
рені  у  Львові,  щоб  піднести  там  прапор  української  волі  і  після
завзятої  боротьби  знов  відійти  над  Дніпро,  де  закінчився  їх  ге-;
ройський  похід  до  волі.
 І  лишали  Українські  Січові  Стрільці  на  своєму  бойовому
шляху  найдорожчі  пам’ятки,  найцінніший  дарунок  для  майбут¬
ніх  поколінь:  стрілецькі  могили,  розсіяні  по  всій  Україні.  Культ
стрілецьких  могил  створив  величаву  національну  традицію.  Ба¬
гатотисячні  свята  в  пам’ять  УССтрільців,  поляглих  на  Маківці
і  Лисоні  та  інших  місцях,  були  всенароднім  плебісцитом  почу¬
вань  українського  народу  для  ідеї,  за  яку  поклали  голови  Ук¬
раїнські  Січові  Стрільці.
 П

Леґенда  і  слава  піднесли  УССтрільців  на  свої  крила  і  нес¬
ли  вперед.  А  разом  з  тим  йшло  те,  що  найкраще  в  людській  куль¬
турі  —  пішло  мистецтво,  поезія,  пісня.  Ці  сфери  духа  йдуть  в  парі
з  великими  людськими  зусиллями.  Нова,  немов  народна  твор¬
чість,  бухнула  живим  полум'ям  з  цього  нового  джерела  нашої
сили,  що  виросла  із  стрілецьких  лав.  Стрілецька  пісня  стала  на¬
бутком  цілого  нашого  народу  та  тривалим  огнищем,  що  запевняє
життя  УССтрілецтву  на  довгі,  довгі  літа.
 УССтрільці  не  були  військом  галицьким.  Від  першої  хви¬
лини  свойого  існування  вони  були  і  все  хотіли  бути  тільки  вій¬
ськом  українським.  Хоч  по  своєму  особовому  складі,  УССтріль¬
ці  це  сини  галицької  вітки  українського  народу,  але  по  своїй  ідеї,
політичному  світоглядові  та  меті  своєї  боротьби  були  висловом
української  соборности,  всеукраїнської  державности.  Столиця
України  Київ  і  могила  Шевченка  над  Дніпром  були  символом
найвищої  ідеї  УССтрільця.  Це  вперше  в  новітній  історії  України
УССтрілецтво  створило  соборний,  український  герб  в  об'єднано¬
му  виді  київського  Архистратига  Михайла  і  галицького  лева,  що
символізував  соборну  українську  національно-державну  ідею  та
був  на  прапорі  УСС.  І  в  цьому  також  першенство  і  новаторство
Українського  Січового  Стрілецтва.
 Уже  в  початках  української  державности  над  Дніпром
УССтрілецтво  цілою  душею  стануло  при  молодій  державній  вла¬
ді,  що  творилася  в  Києві.  Ті  УССтрільці,  які  перебували  в  росій¬
ськім  полоні,  створили  зразкову  формацію  соборної  української
армії,  т.  зв.  „Київських  Січових  Стрільців",  достойно  виконували
жертвенну  службу  для  України  та  стали  найвірнішою  підтрим¬
кою  влади  Української  Народної  Республіки  в  її  критичних  хви^
линах.  їх  могили  розсіяні  по  всій  Україні:  на  Аскольдовій  моги¬
лі  в  Києві,  і  на  Хортиці,  і  на  кордонах  Чернігівщини.  Вони  будуть
вічним  свідоцтвом  та  історичним  документом  світлої  ідеї  собор¬
ности  України,  закріпленої  геройською  кров'ю  Січових  Стрільців.
 Визвольна  ідея  У  ССтрілецтва  живе  посьогодні.  Вона  не  за¬
гинула,  вона  діє  далі  своєю  давньою  силою  та  жде  на  своє  здій¬
снення.  УССтрілецтво  —  це  не  тільки  минулий,  світлий  спомин
про  бойові  дії,  це  діюча  ідея.
 Український  народ  ще  перебуває  під  жорстоким  гнетом  і
терором  московської  тиранії.  Україна,  як  і  в  1914  році,  остає  ча¬
стиною  російської  імперії.  І  ті  самі  бойові  гасла:  ,,До  боротьби
проти  історичного  ворога  України,  проти  Росії!  За  розбиття  мос¬
ковської  імперрії!  За  визволення  поневоленого  українського  на¬
роду!  За  вільну,  самостійну  українську  державу!"  —  що  їх  під¬
няв  в  1914  році  український  народ  та  за  здійснення  яких  розпо¬
чали  УССтрільці  збройну  боротьбу,  ті  самі  гасла  і  тепер  є  єди¬
 25

ним  програмовим  кличем  усього  свідомого  українства.  Той  са¬
мий  клич  спрямовує  сьогодні  всі  зусилля  та  всю  боротьбу  укра¬
їнського  народу  до  тої  самої  мети,  за  яку  почалася  боротьба  50
років  тому.
 Дуже  актуальною  є  також  ця  загально-людська  мотивація
збройної  боротьби  УССтрільців  проти  Московщини,  яка  і  тепер
є  моральним  аргументом  українського  визвольного  руху  в  його
боротьбі  проти  московсько-большевицької  неволі.
 Після  бою  на  Маківці  ЗУРада  писала  до  УССтрільців:  „Ук¬
раїну  свободолюбну,  що  змагає  до  ідеалів  демократії,  правди  і
справедливости,  Ви  вивели  на  світову  арену.  Ви  доказали,  що
українці  не  хочуть  і  ніколи  не  можуть  бути  союзниками  темря¬
ви,  реакції  і  деспотизму,  що  до  останньої  краплі  крови  будуть
боронити  дорогоцінних  скарбів  вселюдського  поступу,  свободи  і
рівноправности  народів  перед  загарбуючою  рукою  російського
царату!”
 А  Союз  Визволення  України,  який  репрезентував  тодішню
українську  політичну  еміґрацію  з  Росії,  проголосив  тоді  ж  у  своїй
плятформі  таке:  „Об'єктивна  історична  конечність  вимагає,  щоб
між  західньою  Европою  і  Московщиною  постала  самостійна  ук¬
раїнська  держава.  Потрібно  це  для  осягнення  і  утривалення  євро¬
пейської  рівноваги.  Українська  справа  є  рівночасно  справою  євро¬
пейської  демократії  !”
 І  тепер,  як  і  перед  50-ти  роками,  черпає  український  народ
свою  моральну  силу  та  допомогу  в  своїй  боротьбі  проти  москов¬
ської  тиранії  з  того  самого  джерела  високих  універсальних  ідей
вселюдської  культури,  демокпатії  і  свободи  людини  та  рівно¬
правности  народів.  І  сьогодні  стоїть  український  народ  в  одному
фронті  з  усіма  народами  вільного  світу  в  тяжких  змаганнях  про¬
ти  загрози  того  ж  московського  імперіялізму  та  бореться  за  ті  ж
визвольні  національні  і  загально-людські  ідеали,  які  проголо¬
сив  перед  50-ти  роками  наш  політичний  провід  і  за  які  бороли¬
ся  і  вмирали  УССтрільці.
 Українські  Січові  Стрільці  ввели  Україну  в  нову  добу  її  істо¬
рії.  Вони  промостили  шлях  для  дальшої  збройної  боротьби  укра¬
їнського  народу  за  визволення  і  власну  державність.  Вони  її  по¬
чали  і  підготовили.  Цю  історичну  ролю  Українського  Січового
Стрілецтва  зобразив  прекрасно  наш  політичний  провідник,  сл.
п.  д-р  Володимир  Старосольський  у  своїй  святочній  промові  у
Львові  в  1934  році  з  нагоди  20-ліття  УСС,  де  він  сказав:  „Прий¬
шли  після  виходу  в  поле  УССтрільців  речі  і  події  великі,  що  за¬
кривають  собою  почин  УССтрільців,  що  виорали  в  свідомості  і
відчуванні  українського  народу  борозди  куди  глибші.  Але  одне
є  певне:  Українські  Січові  Стрільці  були  початком  лявіни.  Хоч

лявіна  яка  велика,  хоч  її  маса  куди  більша  від  малої  тільки
жмінки,  з  якої  вона  почалася  —  проте,  оця  жмінка,  про  що  слід
завжди  тямити,  була  початком  лявіни.  Та  цього  не  забудеться
і  тоді,  коли  згине  в  сірій  мряці  слід  по  журавлях  ..
 Коли  влітку  1915  року  сотня  Вітовського  відпочивала  після
переможного  бою  під  старинними  мурами  княжого  замку  Гали¬
ча,  тоді  Українське  Січове  Стрілецтво  устами  одного  зі  своїх  най¬
кращих  представників,  славного  четаря  Івана  Балюка,  який  зги¬
нув  ще  того  ж  року  геройською  смертю  в  приступі  на  московські
окопи  під  Заваловом  —  висловило  вже  тоді  свою  знаменну  дум¬
ку  про  історичне  значення  збройного  виступу  УСС  в  новітній
історії  українського  народу.
 Четар  Іван  Балюк  писав  тоді  в  своєму  листі  з  фронту:
 „Тихо  було  між  нами.  А  в  тій  тиші  чули  ми,  як  щось  незлом¬
не,  мов  залізо  і  Граніт  пронизує  ряди  наші,  як  лучить  нас  з  тим
давнім,  що  тут  дрімає,  як  концентрується,  велика,  елементарна,
сила,  що  вже  перейшла  Рубікон,  сказала  в  нас  своє  перше  сло¬
во  і  вже  ломить,  вже  прориває  собі  дорогу.  Ми  чули,  що  ми  мов
щілина,  через  яку  прорвалась  перша  струя  тієї  енергії,  яка  за
віки  назбиралася  і  незадовго  прорветься  щілиною,  мов  розбурха¬
не  море,  і  ніхто  не  покладе  їй  —  ні  запори,  ні  стриму..
 І  та  сила,  та  енергія  української  національної  стихії,  що  про¬
рвалася  тією  щілиною,  яку  прорубали  Українські  Січові  Стрільці,
ця  чудова  візія  нашого  незабутнього  товариша  Балюка,  двигну¬
лася  розбурханим  морем  в  українській  революції  та  величавим
і  несподіваним  розмахом  у  наших  визвольних  змаганнях.
 Із  нестримною  історичною  конечністю  вона  прямує  до  тієї  ж
мети,  яка  стояла  перед  першою  сотнею  Українських  Січових
Стрільців  в  дні  її  вимаршу  в  поле:  до  розбиття  московської  імпе¬
рії,  до  самостійної,  вільної,  щасливої  України!
 27

Богдан  ЛЕПКИИ
 ДО  УКРАЇНСЬКИХ  СІЧОВИХ  СТРІЛЬЦІВ
 Кінчилася  довга,  гнітуча,  невиносима  тяжка  тишина  перед
бурею.
 Численні  буйні  хмари,  що  довгий  час  не  давали  нам  спокою,
збилися  тепер  в  одну  велику,  темну  лаву,  яка  наступала  звільна,
але  невпинно  в  тім  несвідомім  тупім  розгоні,  котрому  немає  вороття.
 Над  зеленими,  рясним  овочем  покритими  садами,  над  нивами,
повними  небувалого  врожаю,  над  хатами,  в  котрих  гостила  нова
добра  надія,  повисло  марево  нещастя  —  тяжкого,  великого  й  гли¬
бокого,  мов  море.
 Ріки  смутно  течуть,  порохи  поля  прикривають,  земля  стого-
нить...  Щез  останній  клапоть  синього  неба,  невідгадана  темінь
світ  заступила.
 Дарма  впиваєш  свої  очі  в  темряву,  бачиш  одне:  надходить
небувала  туча;  дарма  ухо  посилаєш  на  звіди  —  чуєш  одне:  під¬
земний,  зловіщий  гук,  рев  страшних,  довго  здержуваних  сил,  кот¬
рі  ось-ось  розсадять  греблю  культури  і  почнуть  дике  діло  руїни.
 Щось  грізне,  довго  сподіване  а  невмолиме,  щось,  чого  ми  жда¬
ли  й  боялися,  кликали  й  здержували,  явиться  за  хвилину  перед
нашими  оторопілими  очима  у  всій  своїй  кривавій,  осліплюючій
величі.
 Ще  хвиля,  ще  хвилина  ...
 І  тоді,  як  в  темних,  бурливих  хмарах  літають  понад  морем  бі¬
лі  меви-чайки,  так  розлетілися  понад  нашим  краєм  відозви  Укра¬
їнської  Ради,  щоб  творити  відділи  Січових  Стрільців-добровольців.
 Ворог  іде  —  виходіть  на  стрічу!  Бороніть  свого  майна  і  духо¬
вих  придбань  народу  перед  заливом  дикого  моря.  Хоче  нас  спокон¬
вічний  ворог  знести  з  лиця  землі,  хоче  наш  край  затопити  в  пото¬
ках  сліз  і  крови  —  не  даймося!  Най  знає,  що  не  на  мерців  іде,  най
знає,  що  по  найбільші  скарби  нещасливого  народу  святотатською

рукою  сягнув,  най  знає,  що  цей  тяжкий  злочин  йому  безкарно
не  мине  —  най  знає!
 Ви  вчули  і  послухали  зазову  того.  Не  сотками,  а  тисячами
злетілися  з  усіх  сторін  краю,  в  одну  фалянґу  на  все  готових,  неуст-
рашимих  і,  дасть  Біг,  непобідимих  лицарів  святої  народньої  справи.
 Та  не  всім  припала  честь  остати  і  витривати  при  тім  великім
ділі.  Не  наша  вина  ...  Історія  прийме  намір  за  вчинок  —  побачите!
 Від  тої  незабутньої  хвилини  багато-багато,  тяжких  і  як  віч¬
ність  довгих  днів.
 Пожовкло  листя  на  зеленім  дубі  й  осипалося,  поникла  степо¬
ва  трава  і  перетліла,  впав  білий  сніг  на  червоні  поля  і  розтопився,
ледом  стялися  і  скривавленою  водою  наново  розплились  наші
гірські  потоки  —  а  вас  нема!
 І  знову  свіжа  ярь  наспіла,  і  знову  на  землі,  дорогим  погноєм
справленій,  нові,  пахучі  квіти  зацвіли,  і  знову  заспівали  пташки
і  зашуміли  вітри  з  далеких,  далеких  сторін  —  а  вас  нема!
 В  боях  стоїте  невгнуті.
 Дивився  на  вас  Довбуш  із  своїх  зачарованих  комор  і  кивав
головою;  Король  Гуцул  посеред  гуку  громів  і  реву  гармат  бла¬
гословив  вас  із  Сокільського  Верха  своєю  скам’янілою  деснницею;
старі  козацькі  могили,  розсіяні  по  широких  степах,  мов  зорі  по
небі,  збігалися  в  глуху  осінню  ніч  і  шепотом  розказували  одна  од¬
ній  велику  повість  про  ваші  бої,  зусилля  і  змагання,  а  Дніпрові
пороги  як  же  жадібно  ловили  кождий  відгук  вистрілу  з  ваших
рушниць,  і  кождий  приказ  ваших  провідників,  і  кождий  ваш  зойк,
і  кождий  передсмертний  стогін,  щоб  влучити  їх  до  тої  великої  пісні-
думи,  котру  шумів  колись  Дніпро-Словутиця  нашим  козацьким
предкам,  а  котрою  леліятиме  наших  свобідних  нащадків.
 Тисячі  сердець,  від  котрих  відірвалися  ви  в  благороднім  ли¬
царськім  пориві,  тисячі  сердець  скривавлених  болем  розпуки,  крив¬
дою  недолі,  страхіттями  війни  по  сто  разів  на  добу  зривалися  й  ле¬
тіли  вам  на  стрічу,  і  по  сто  разів  духи  наших  предків  безчислен-
ними  товпищами  збіралися  довкола  вас  там,  на  тих  кривавих  по¬
лях,  щоб  приглядатися  вашій  славній  роботі.  А  ви  —  за  гуком  гар¬
мат  і  за  блиском  куль,  за  нуждами  і  невигодами  вояцького  життя
навіть  не  запримітили  їх,  не  бачили,  не  чули.
 Билися  і  гинули  без  зайвого  шуму  і  лишнього  ефекту,  як  на
борців  пристало.  —  Честь  вам  за  це!  Честь,  —  бо  хіба  ж  нас  стати
на  дяку?
 Ви  погасаючу  ватру  предківської  слави  роз'ярили  і  роздмухали
наново  коштом  власного  життя.  Гинули,  щоб  Вона  не  вмерла.
 Ви  народові,  що  славу  хотів  за  вигоду  проміняти,  мечем  блис¬
нули  перед  очі,  щоб  пригадав  собі,  яких  батьків  ми  діти.
 29

Ви  наш  державний  прапор,  столочений  копитами  наїзника
і  оплюгавлений  слиною  перевертня,  підняли  з  велелюдного  шляху,
випрали  у  власній  крові,  освятили  жертвою  і  заткнули  на  шпи¬
лях  ідеалу,  щоб  бачили  його  свої  і  чужі,  далеко  й  далеко!
 Ви  цілому  світові  дали  доказ,  що  там,  де  рішається  доля  куль¬
тури,  Україна  не  стоїть  з  заложеними  руками,  що  в  боротьбі  за
визвіл  народів,  є  вона  не  видцем  постороннім,  а  союзником  вірним,
готовим  битися  до  останньої  краплі  крови,  як  билися  хоробрі  на¬
ші  предки,  обороняючи  Европу  перед  заливом  монгольського  моря.
 Ви  нікчемному  ворогові,  що  клеветою  поганив  нас  перед  сві¬
том,  дали  відповідь  великого  народу  гідну,  відповідь  гарним  ді¬
лом  на  погане  слово.
 Ви  надію,  що  відходила  від  нас,  завернули  з  калинового  моста,
бо  наша  справа  не  пропала  і  не  пропаде  ніколи,  поки  наша  широ¬
ка  земля  родить  таких  буйних  синів,  як  ви.  —  Честь  вам  за  це!
 Що  буде  завтра  —  не  знаю.  Але  в  будучності  бачу,  як  на  пер¬
ше  весняне  свято  хороводи  наших  дівчат  ідуть  з  вінками  зеленої
рути  і  синіх  незабудьків  до  стрілецьких  самотніх  могил,  як  в  на¬
ших  кедрових  хатах  поміж  святими  образами  висять  ваші  пощерб¬
лені  шаблі,  як  молоді  мами  учать  своїх  маленьких  дітей  разом  з
першою  молитвою  вимовляти  імена  ваші,  і  як  батьки,  з  пошаною
показуючи  на  вас,  говорять  до  синів:  „Дивіться:  це  борці  за  волю
України!”  —  Чи  хочете  ще  більшої  дяки?
 ЗО

Володимир  СТАРОСОЛЬСЬКИИ
 СТРІЛЕЦЬКИМ  ШЛЯХОМ
 ПРОМОВА  ВИГОЛОШЕНА  НА  СВЯТІ  СТРІЛЕЦЬКОЇ  ПІСНІ
У  ЛЬВОВІ  24-ГО  ЛЮТОГО  1935  Р.
 А  дежбо-то  ваші,  панове  молодці,  та  й  тії  рушниці?
 Наші  рушниці  в  царя  у  світлиці,  ми  самі  в  темниці.
 А  дежбо-то  ваші,  панове  молодці,  та  й  тії  пістолі?
 Наші  пістолі  у  царя  на  столі,  ми-ж  самі  в  неволі.
 А  дежбо-то  ваші  панове  молодці,  тай  тії  баскі  коні?
 Наші  баскі  коні  в  царя  на  припоні,  ми-ж  самі  в  полоні.
 А  дежбо-то  Ви  самі?
 Тисячі  не  відповідять,  бо  їх  не  стало.  Спалилися  у  святім
вогні,  згоріли,  як  згорів,  наче  відомий  символ,  наш  полковник
Вітовський.  І  вже  ніколи  не  стануть  вони  на  збірці.
 А  знову  тисячі  розкинені  далеко  по  своїй  і  чужій  землі  в
усіх  частинах  світу.  А  ті,  що  лишились,  несуть  на  собі  тягар  і
двох  десятків  літ  і  тягар  подій.
 Колишні  „чyмapики-чyбчики,,  похідних  сотень,  діти,  що  їм
непосильний  був  тягар  кріса,  перейшли  вже  сьогодні  „середину
пути  життя  людського".  Іншим  посивіли  голови.
 Оглядаємося  позад  себе.  Хто  ми  були?  Прийшли  після  ви¬
ходу  в  поле  УСС  речі  й  події  великі,  —  такі  великі,  що  закри¬
вають  собою  почин  УСС,  що  виорали  в  свідомості  та  відчуванні
мас  борозди  куди  глибші.  Але  одне  є  певне.  УСС  були  початком
лявіни.  Хоч  лявіна  яка  велика,  хоч  її  маса  куди  більша  від  —
бути  може,  —  малої  тільки  жмінки,  з  якої  вона  почалася  —  про¬
те:  оця  жмінка,  про  що  слід  завжди  тямити,  була  початком  ля¬
віни.  Та  цього  не  забудеться  і  тоді,  коли  „згине  в  сірій  мраці  слід
по  журавлях".
 Оглядаємося  на  пройдений  стрілецький  шлях.  Дивний  шлях!
Він  почався  відступом  на  південь,  за  Карпати.  Та  цей  відступ
завів  саме  на  ту  частину  України,  що,  здавалося,  була  пропаща,
що  майже  забувалася.  І  для  відродження  цієї  окраїни  цей  відво¬
рот  став  наступом,  бо  перебування  УСС  там,  за  Карпатами,  було
 31

животворною,  плідною  в  наслідки  подією.  З  тієї  власне  окраїни
почався  стрілецький  похід  зі  зброєю  в  руках,  похід  майже  по
всьому  просторі  України.  Крізь  звори  і  хребти  Карпат,  Підгір’я,
лани  і  яри  Поділля,  і  Чорне  „Руське”  море,  і  вгору  Дніпром,  Січ,
Великий  Луг  і  Запорізькі  степи.  І  Київ,  де  Січові  Стрільці,  кість
од  кости  і  плоть  од  плоти  УСС,  значили  своєю  кров’ю  однодуш¬
ну  і  одностайну  волю  усієї  Нації.  І  досягнув  цей  шлях  Волині,
де  значився  творенням  рідної  школи.
 На  межі  двох  діб  буття  нації  почався  цей  шлях.  Кінчається
одна  доба,  що  в  ній  усі  зусилля  були  звернені  на  збереження
існування  та  добуття  кращих  умовин  для  існування  в  межах  чу¬
жих  держав.  Тимто  й  розуміння  завдань  та  призначення  УСС
збоку  старших  поколінь  було  ще  зв’язане  з  тією  добою.  УСС  в
розумінні  того  старшого  покоління  мали  бути  доказом  льояль-
ности  відносно  Австро-Угорщини,  і  в  доказ  льояльности  вони  ма¬
ли  скріпити  наше  положення  в  чужій  державі.  І  в  цьому  було
джерело  трагічного  непорозуміння.  Бо  зовсім  інакше  розуміли
це  УСС.  Вона  вважали  себе  за  вияв  активности  Нації,  за  мані¬
фестацію  її  волі  творити  самій  свою  долю,  бути  співтворцями  по¬
дій,  що  тоді  йшли.  І  стрілецький  шлях  повів  нестримно  від  одно¬
го  розуміння  до  другого,  від  одної  доби  у  другу.
 Чи  тямите  відхід  перших  сотень  у  поле?  Чи  тямите  ті  гон-
ведські  вишивані  штани,  що  їх  мусіли  надягати  стрільці?  Чи  тя¬
мите  ті  сльози  стрілецькі,  що  полились  тоді  в  темну  ніч  при  світ¬
лі  смолоскипів?  А  далі:  змагання  зазначити  свою  окремішність,
своє  власне  обличчя  також  назовні.  І  появилися  спочатку  зеле¬
ні  галузки  на  стрілецьких  шапках,  далі  —  жовто-блакитні  ко¬
карди,  далі  —  шапки  мазепинки,  герб,  у  якому  зв’язані  були  в
одно  герби  Львова  і  Києва.  А  врешті  —  власні  однострої,  а  на
шапках  тризуб.  Це  був  шлях  у  просторі  і  в  часі,  шлях  з  одної
доби  в  другу.
 На  тому  шляху  родилася  і  —  вона,  пісня,  стрілецька  пісня.
Бо  це  йшли  ті,  що  „як  ідуть  в  бій,  то  співають  і  зі  співом  умира¬
ють”.  Народилася  стрілецька  пісня.
 Чи  є  у  ній  щось,  що  вирізняє  її,  що  призначає  їй  окреме  міс¬
це?  Чи  можна  найти  у  ній  якийсь  пануючий  тон,  мотив,  що  зав¬
жди  повертає  і  надає  їй  окремий,  власний  зміст?
 Вслухайтеся  у  стрілецькі  пісні,  а  найдете,  що  майже  всі  во¬
ни  зв’язані  з  ідеєю  походу.
 „Машерують  стрільці  добровольці”  —  у  пісні  про  червону
калину  —  „Гей  видно  село”,  а  там  „Ідуть  стрільці,  січовії  стріль¬
ці  до  бою”.  Навіть  особисті  переживання,  зв’язані  з  ходом,  ру¬
хом.  Хочби  пісня  про  любов  товариша  Федька  (Черника  —  прим.
 32

Д-р  Кирило  Трильовський,
голова  Укр.  Січового  Союзу
і  Боєвої  Управи  УСС
 Проф.  Іван  Боберський
голова  Сокола-Батька,
член  Боєвої  Управи  УСС
 Отаман  Теодор  Рожанковський 	Отаман 	Михайло 	Галущинський
 III

Володимир  Дорошенко 	Андрій 	Жук,
 член  Президії  Союзу  Визв.  України 	член 	Президії 	Союзу 	Визв. 	України

автора)  малює  його,  як  „тепер  він  десь  манджає  в  далекую  Си¬
бір  і  очі  все  здіймає  до  ясних-ясних  зір”.
 А  колективні  найглибші  переживання,  також  зв’язані  з  по¬
ходом.  „Ой  та  зажурились  стрільці  січовії,  як  Збруч  річку  прохо¬
дили”.  І  знову  „ми  йдем  вперед,  за  нами  вітер  віє  і  рідні  нам
кланяються  жита”.  Це-ж  два  епізоди  походу  і  з  ними  зв’язані
глибокі  переживання.  А  пісня,  що  безконечно  глибоко  лежала
в  стрілецькім  побуті,  „видиш  брате  мій”,  —  чи-ж  не  каже  вона,
що  „мерехтить  в  очах  безконечний  шлях”?  Це  просто  візіонер-
ське  відчуття  того,  як  „похід”  сильно  і  сутньо  зв’язаний  з  жит¬
тям  стрілецтва.  Похід  не  в  значінні  маршу,  тільки  фізичного  ру¬
ху,  але  похід,  як  ідея,  як  елемент  життя,  як  стихія.
 Цю  ідею  походу  я  стрічав  уже  висловлену  в  іншій  області
мистецтва  на  чужині.  Стоїть  на  Вацлавськім  Наместі  в  Празі
пам’ятник  св.  Вячеслава.  На  високому  цоколі  постать  св.  Вац-
лава  на  коні,  нижче  по  чотирьох  углах  чотири  постаті.  Всі  вони
в  русі.  Всі  йдуть.  А  коли  глядіти  на  пам’ятник,  маєш  вражіння,
що  вони  несуть  на  плечах  кивот  —  кивот  чеського  народу,  св.
Вячеслава.  Несуть  його  крізь  століття.
 Така  є  ідея  походу  „мерехтить  в  очах  безконечний  шлях”,
шлях  для  Нації.  Йдемо  ним.  Ідемо  і  несемо  на  плечах,  високо  над
головами  —  кивот.
 S3

Теофіль  МЕЛЕНЬ
 УКРАЇНСЬКИЙ  ЛЕГІОН
 Чорносотенні  націоналісти  московські  назвали  змагання  ук¬
раїнської  суспільности  до  самостійного  життя  „мазепинством”,  а
представників  цих  змагань  —  „мазепинцями”.  Цю  назву  подик¬
тувала  нашим  ворогам  сліпа  ненависть  до  всього,  що  українське,
—  ненависть,  якої  вислів  зв’язується  з  проклятим  для  них  іме¬
нем  вождя  послідної  збройної  боротьби  України  за  свободу.
 І  треба  признати,  що  ця  сліпа  ненависть  найшла  собі  дивно
влучний  вислів.
 Давно,  перед  двома  століттями,  повів  гетьман  Мазепа  до  кри¬
вавої  битви  озброєні  ряди  борців  за  незалежність,  за  волю  Укра¬
їни.  Козацькі  герої  підняли  тоді  впосліднє  меч  проти  гнобителя
своєї  вітчизни.  Бій  скінчився  перемогою  царя,  —  українські  боєві
ряди  були  розбиті.  Зайшло  сонце  вольної  України,  а  його  остан¬
ні  промені  осінили  полтавське  побоєвище,  обагрене  кров'ю  тих,
що  збройне  слово  сказали  в  обороні  свого  народу.
 Минули  довгі  роки  —  і  нині  з-поміж  тих,  яких  ненависть
ворога  назвала  ,,мазепинцями”,  висунулася  на  чоло  народу  мо¬
лодеча  громада  зі  зброєю  в  руках,  щоб  боронити  все  живе  право
українського  народу  до  свободи.  Замерехтіла  зірниця  волі  для
України,  а  її  перший  промінь  упав  на  карпатські  гори,  на  котрих
полилася  кров  молодих  українських  борців.  Зазвеніло  знов  зброй¬
не  слово  в  обороні  України.  Проголосили  його  Українські  Січові
Стрільці.  І  цей  факт  має  для  української  суспільности  незвичай¬
но  велике  значення,  є  фактом  незвичайної  історичної  ваги.
 Від  часу  послідніх  боїв  козацьких,  які  так  трагічно  скінчи¬
лися  для  нашого  народу,  переніс  цей  нарід  довгу  добу  тяжких
змагань  за  те,  щоб  зберегти  і  розвинути  свою  національно-куль¬
турну  окремішність.  Українське  слово,  яке  в  цілім  ряді  поетичних
і  взагалі  літературних  творів  висказало  своєрідні  почування,  дум¬
ки  і  змагання  поневоленого  народу,  стало  на  сторожі  права  Ук-
 Slf

раїни  до  життя.  Відродження  нашого  народу  по  страшних  уда¬
рах,  завданих  царським  деспотизмом,  зачалось  від  обновлення
літератури,  від  праці  на  ниві  рідньої  культури.  І  ця  праця,  ця
здібність  до  самостійної  культурної  творчости  була  довго  єдиною
легітимацією  життєвої  сили  України.  Та  розгін  цієї  сили,  хоч
обмеженої  довгі  роки  до  одної  тільки  области  культури,  був  та¬
кий  великий,  що  не  змогли  його  спинити  ніякі  переслідування
московських  володарів,  ніякі  царські  укази.
 Ширше  і  свобідніше  розвинутись  та  глибше  вкорінитись  в
народніх  масах  могли  ці  змагання  української  суспільности  в  тій
частині  українських  земель,  яка  дісталася  під  панування  австрій¬
ської  держави.  Тут  українці  завдяки  конституції,  завдяки  тому
дарункові,  який  їм  принесла  революційна  течія  західньо-европей-
ських  політичних  переворотів,  могли  свобідніше  посуватись  впе¬
ред  до  визвольної  цілі.  І  тут  під  впливом  новочасного  життя  за-
хідньої  Европи  почалося  також  політичне  відродження  нашого
народу,  яке  з  кінцем  минулого  століття  і  в  біжучім  дійшло  до
значних  результатів  під  оглядом  освідомлення  і  скристалізуван-
ня  політично-національних  змагань  та  під  оглядом  організацій¬
ним.  Найвизначнішим  проявом  зросту  політичної  свідомости  було
ясно  і  рішучо  піднесене  гасло  державної  незалежности  України,
як  ціль  нашої  національної  боротьби  і  праці.
 Колись  геніяльний  представник  відродження  нашої  літе¬
ратури,  Шевченко,  полум'яним  словом  своєї  безсмертної  поезії
проголосив  клич  вольної,  незалежної  України.  В  послідніх  ча¬
сах  гасло  державної  незалежности  України  стало  програмовим
постулятом  нашої  політичної  діяльности.
 Але  Шевченко  не  тільки  підняв  клич,  він  силою  геніяльної
інтуїції  і  творчого  далекого  погляду  відчув  також  і  побачив,  якою
дорогою  треба  йти  до  здійснення  цього  клича.  А  ця  дорога  —  це
знищення  найгрізнішого  ворога  України,  знищення  царату,  кот¬
рого  не  переможе  сама  тільки  сила  думки  і  слова,  сила  культу¬
ри.  І  тому  Шевченко  кличе  в  „Заповіті"  „Вставайте,  кайдани  по¬
рвіте  і  вражою  злою  кровю  волю  окропіте!",  —  тому  він  хоче,
щоб  прийшов  час,  коли  „зійдуть  і  виростуть  ножі  обоюдні",  як
зброя  до  боротьби  проти  царату,  —  тому  він  жде  хвилі,  коли
,,царя  до  ката  поведуть".
 Так  само  для  тих  українських  політичних  кол,  які  в  най¬
новішій  добі  підняли  програмове  гасло  незалежности  України,
було  ясне,  що  зломити  силу  нашого  найгіршого  гнобителя  мож¬
на  лишень  в  збройній  боротьбі.
 І  ось  в  половині  минулого  року,  серед  розгару  нашої  полі¬
тичної  праці  заскочила  нас  воєнна  буря.  Прийшло  до  війни  про¬
ти  царської  імперії.
 35

В  таку  хвилю  треба  було  кермуючим  колам  усіх  наших  по¬
літичних  партій,  які  за  ціль  своєї  діяльности  поклали  всесторон-
нє  визволення  нашого  народу,  витягнути  консеквенцію  з  прого¬
лошування  ними  кличів  незалежности.  Наші  політичні  партії  му-
сіли  показати,  чи  доросли  до  тяжкого  завдання  хвилі,  мусіли  да¬
ти  світові  свідоцтво  своєї  політичної  зрілости.  А  таким  свідоцт¬
вом  могла  стати  тільки  активна,  якнайбільше  енерґічна  і  жива
участь  в  збройній  боротьбі  проти  царату.
 Заскочив  нас  незвичайно  важний,  переломовий  момент  істо¬
ричний.  Не  було  часу  на  довгі  роздумування.  Треба  було  ріша¬
тися  скоро,  енерґічно.
 І  коли  б  ми  в  ту  важну  хвилю  були  захиталися  в  рішен¬
ню,  коли  б  ми  зараз  сміло  і  отверто  не  взялися  до  діла,  то  це
було  б  перед  цілим  світом  соромним  доказом  національно-полі-
тичної  незрілости.
 Треба  було  показати,  чи  наші  політичні  партії  мали  право
проголошувати  домагання  свободи,  домагання  національної  не¬
залежности.  Війна  проти  російського  царату  зажадала  від  нашо¬
го  народу  діла  зі  зброєю  в  руках.  Довершення  цього  діла  стало
для  нас  національною  конечністю.
 І  діло  було  довершене.
 Як  тільки  вибухла  війна,  українські  партії  в  Галичині  ство¬
рили  спільну  репрезентацію,  „Головну  Українську  Раду”,  а  ця
вважала  за  найважніше  своє  завдання  зорганізування  леґіону
українських  добровольців,  Українських  Січових  Стрільців,  для
збройної  боротьби  проти  царату.
 Пішла  горячкова  праця,  яку  треба  було  перевести  безпрово-
лочно,  з  поспіхом,  а  до  того  ще  й  у  дуже  трудних  обставинах,
бо  з  одного  боку  повінь  московської  орди  почала  заливати  наш
край,  а  з  другого,  вербування  і  організування  добровольців  стрі¬
чалося  з  перешкодами  з  інших  сторін.  Та  мимо  всіх  трудностей  і
перепон,  в  Стрию,  який  визначено  як  збірне  місце  для  наших
стрільців,  зібралося  їх  поверх  десять  тисяч.
 Постав  український  легіон,  згуртувався  до  боротьби  з  ца¬
ратом  десяти-тисячний  відділ  українського  війська,  добровольців.
І  хоч  цей  відділ  чисельно  не  великий,  хоч  навіть  не  довелося  йо¬
му  в  цілості  піти  в  бій,  бо  лишено  в  нього  тільки  меншу  часть,
а  решту  розпущено,  то  все  таки  факт  створення  українського
леґіону  зостається  незвичайно  важним  і  далекосяглим  в  історії
нашого  національного  життя,  в  історії  наших  змагань  до  само¬
стійносте  Через  цей  факт  ми  стали  як  активна  сила  в  ряді  на¬
родів,  що  їх  нині  захопила  воєнна  заверюха,  —  бо  коли  навкруги
нас  і  на  наших  землях  розгорілося  полум’я  війни,  то  нам  тільки
 36

воєнним  ділом  можна  було  успішно  упімнутися  про  право  до  са¬
мостійного  життя  також  для  нас.
 І  тому  кожний  українець,  який  слідить  хід  воєнних  подій,
з  гордістю  згадує,  що  й  наш  український  леґіон  станув  на  ви¬
соті  свого  завдання  і  здобув  собі  вже  чималу  славу.  Кожний
українець  з  вірою  глядить  в  будучність  свого  народу,  бо  бачить,
що  ті,  кого  нарід  післав,  щоб  вістрями  багнетів  писали  його  істо¬
рію,  своєю  відвагою,  завзяттям  і  пожертвуванням,  своїми  справді
геройськими  подвигами  дають  запоруку  грядучої  волі.
 Українська  справа  жива  —  бо  живе  в  таборі  Українських  Сі¬
чових  Стрільців.  їх  тяжкі  криваві  бої  є  доказом,  що  традиція
збройної  боротьби  українського  народу  за  незалежність  не  заги¬
нула.  Вони  нав'язали  цю  нитку,  яка  порвалася  перед  двома  сто¬
літтями  в  полтавській  битві  і  показали  себе  гідними  спадкоєм¬
цями  козацьких  лицарів.
 37

Володимир  ДОРОШЕНКО
 ВСЕУКРАЇНСЬКЕ  ЗНАЧЕННЯ  УСС
 „УСС”  —  скільки  змісту  в  цьому  скороченні,  скільки  з  цим
словом  зв’язано  спогадів,  почувань  і  переживань!  Щоб  зрозумі¬
ти  цілу  вагу  чину  УСС,  треба  перенестися  думкою  в  ті  обстави¬
ни,  що  панували  в  житті  української  Галичини  майже  сорок  ро¬
ків  тому.  Тиха,  забута  й  занедбана  провінція  „клаптикової”  імпе¬
рії,  з  її  спокійним,  безтурботним  життям  повітового  кута.  Цю  мо¬
нотонно  порушує  хіба  тільки  міжнаціональна  боротьба,  що  що¬
раз  більше  розгорялася  й  захоплювала  ширші  верстви  населен¬
ня.  Це  з  одного  боку  боротьба  українського  громадянства  з  своїм
внутрішнім  ворогом  —  москвофілами  чи  то  пак  „кацапами”,  а  з
другого  —  з  сусідами  —  поляками,  що  цупко  тримали  владу  в
своїх  руках  і  не  попускали  українцям  на  жадному  важнішому  від¬
тинку.  Боротьба  ця  йшла  що-раз  більшими  темпами  під  аком-
паніямент  обструкції  українських  послів  у  галицькому  соймі  й
віденському  парляменті.  Абсорбувала  вона  всю  увагу  одного  і
другого  громадянства  краю,  заслонюючи  перед  їх  очима  перспек¬
тиви  майбутнього.  А  поза  тим  життя  йшло  своєю  колією  й,  за-
няті  власними  повсякденними  клопотами,  працею,  службою,  дріб-
ною  провінціяльною  політикою,  мешканці  Галичини  не  чули
підземного  гуркоту  світового  землетрусу,  не  здавали  собі  спра¬
ви,  що  живуть  на  вулькані,  який  ось-ось  готов  вибухнути.  І  не
помічали,  що  їх  сини,  молоді  хлопці,  а  навіть  доньки  до  чогось
готуються,  тишком-нишком  учаться  воєнного  мистецтва,  муштру¬
ючись  по  дебрах  Кайзервальду.  А  якщо  й  зауважали  щось,  то
ставилися  до  цього  з  поблажливою  усмішкою.  Мовляв,  от  собі
юнаки  бавляться.  Було  в  цих  словах  трохи  правди,  але  не  вся.
Не  без  того,  щоб  у  муштрових  вправах  нашої  молоді  не  було
трохи,  а  то  й  чимало  з  гри,  забави,  захоплення  таємничістю  спра¬
ви,  її  романтичною  стороною,  далеким  від  сірої  щоденщини  не¬
буденним,  героїчним  чином  в  ім’я  великої  ідеї  української  дер-
 38

жавности.  Було  в  цім  і  не  без  впливу  сусідів.  Безперечно  був
вплив  польських  починань,  що  проходили  під  проводом  Піл-
судського.  Польська  акція  будила  серед  нашої  палкої  молоді  су¬
перництво,  змагання  не  відстати  від  поляків.
 Але  коли  українською  молоддю  водили  й  ці  сторонні  моти¬
ви,  —  суперництво  з  сусідами  й  мода  —  то  понад  усе  присвічу¬
вала  їм  благородна  ціль  —  здобути  кращу  долю  рідному  наро¬
дові,  вибороти  в  грядучому  конфлікті  українську  державність.
Вкінці  з  тих  малих  конспіративних  гуртків  виріс  великий,  по¬
тужний  рух.  І  коли  вдарив  грім  світової  бурі,  на  західньому  клап¬
тику  широкої  української  землі  повстав  український  леґіон,  пов¬
стало  власне  українське  регулярне  військо.  Факт  першорядної
ваги,  просто  нечуваний!  Правда,  леґіон  цей  входив  у  склад  армії
австро-угорського  цісарства,  але  ж  була  це  пуста  формальність
і  для  самих  Українських  Січових  Стрільців  і  для  українського
громадянства.  Всі  ми  це  однаково  розуміли.  Розуміли  це  й  сусі¬
ди  —  поляки,  бо  ж  вони  самі  творили  свій  леґіон  у  тій  думці,
що  стане  він  зав'язком  майбутньої  польської  армії.  Розуміли  це
й  провідні  урядові  кола  цісарства.  Розуміли  й  побоювалися  кон-
секвенцій,  які  можуть  виплисти  з  цього  факту.  Звідти  й  ті  труд¬
нощі,  що  стояли  на  шляху  творення  й  дальшої  акції  українсько¬
го  леґіону.  Полякам,  розуміється,  наш  леґіон  не  був  з  руки,  бо  ж
вони  мріяли  про  велику  Польщу  з  щонайменше  з  Галичиною  й
Холмщиною  й  знали,  що  українці  не  схочуть  піти  добровільно
в  польське  ярмо.  Австрія,  як  звичайно  крутила  на  всі  боки:  й  хо¬
тіла  й  не  хотіла.  Боялася  наразитися  й  полякам  і  москалям.  На¬
віть  москалям,  що  з  нею  воювали!  Бо,  мовляв,  хто  його  знає,  що
буде  краще  з  тими  рутенцями  не  дуже  —  то  афішуватися,  не
дражнити  росіян.  Тут  не  місце  переповідати  всі  перипетії  історії
УСС.  Досить  ствердити,  що  врешті  те,  до  чого  змагали  наші  юна¬
ки,  муштруючись  по  дебрах  Кайзервальду,  те,  що  мали  на  дум¬
ці  основники  Січей  і  Соколів,  покійні  Кирило  Трильовський  і  Іван
Боберський,  прибрало  реальну  форму.  Мрія  стала  дійсністю.
 По  довгих  роках  національного  летарґу,  повстала  зброй¬
на  сила,  своє  власне  українське  військо,  що  рушило  вибо¬
рювати  волю  й  долю  рідному  народові  в  кривавих  змаганнях  на
полі  бою.  Пішло  слідом  славних  прадідів,  що  билися  колись  під
Корсунем,  Жовтими  Водами,  Зборовом,  Збаражем,  Конотопом  і
Полтавою.  По  стільких  роках  бездержавного  веґетування  наше
мізерне  сучасне  зіткнулося  нарешті  з  величними  діями  славної
минувшини.  Нав'язалися  нитки  традицій,  раз-по-раз  брутально
розривані  чужою  насильницько  рукою.  Були  у  нас  відрухи,  але
згодом  і  тут  і  там  усе  замовкло.  Правда,  ще  до  самої  революції
1917  р.  існувало  в  межах  Росії  українське  козацтво  на  Кубані  й
 39

Чорноморщині,  але  взяте  в  московські  шори,  позбавлене  своєї
верхівки,  воно,  яко  таке  поза  окремими  одиницями,  не  грало  нія¬
кої  ролі  в  українському  національному  житті.  І  доля  судила,  що
славну  історичну  традицію  довелося  відновити  саме  малій  за¬
хідній  вітці  великого  українського  народу,  отим  галицьким  мо¬
лодим  учням-студентам  та  ремісникам,  селянським  та  міщанським
синам.  В  цьому  невмируще  всеукраїнське  значення  леґіону  Ук¬
раїнських  Січових  Стрільців.  Символічне  значення  його  для  цілої
України  виявилося  в  тому,  що  належало  до  нього  й  кілька  земля¬
ків  з  інших  земель  Соборної  України,  головно  Полтавщини.  І  що
ще  треба  піднести,  це  те,  що  був  він  батьком  усіх  дальших  на¬
ших  військових  формацій.  ,,Союз  Визволення  України”  —  само¬
стійницька  організація  наддніпрянської  політичної  еміграції,  що
за  часів  першої  світової  війни  підніс  прапор  вільної  самостійної
української  держави  та  організував  лави  борців  за  неї  з  полоне¬
них  українців-вояків  російської  армії,  йшов  рука  —  в  руку  з
УСС.  Зпоміж  УСС  брав  він  культурно-просвітних  робітників,  ор¬
ганізаторів  шкільної,  кооперативної,  суспільно-організаційної  й
політичної  праці  для  роботи  в  улаштованих  спеціяльних  таборах
полонених  салдатів-українців.  УССтрільців  притягав  Союз  і  до
організування  нарівні  з  наддніпрянцями  —  емігрантами  й  поло¬
неними,  українського  національного  війська  з  згаданих  полоне¬
них,  —  синьої  і  сірої  дивізії.  А  далі  слідом  УСС  —  пішли  УГА
Січові  Стрільці  на  Наддніпрянщині,  козаки  армії  УНР,  повстан¬
ці  20-тих  років.  Раз  відновлена  традиція  збройної  сили  і  збройно¬
го  чину  вже  не  переривається  і  до  наших  днів.  Виявляється  во¬
на  в  1-ій  Укр.  Дивізії  УНА,  нарешті  в  УПА,  й  ніякі  пекельні  си¬
ли  негодні  вже  її  нам  знищити.
 Живуть  ще  бійці  першого  покликання.  Доля  судила  їм  ве¬
лике  щастя  —  бачити  молоду  зміну,  що  пішла  їх  заступати  на
полі  бою  й  піде  ще,  як  надійде  пора.  Та  віддаючи  належ¬
ну  шану  УСС-ам  за  їх  безсмертні  для  української  нації  заслуги,
українське  громадянство  не  може  не  зазначити  ще  однієї  їх  гід¬
ної  прикмети,  невидної,  малопомітної,  проте  не  маловажної,  а  са¬
ме,  що  вони  все  служили  тільки  нації,  а  не  якійсь  одній  партії,
чи  групі.  Повернувшися  з  поля  кривавих  змагань,  вони  не  відо¬
кремилися  в  осібну  станову  групу,  не  намагалися  стати  понад
рештою  громадянства,  висунутися  на  чоло  нації.
 УСС-и  усією  своєю  благородною  поведінкою  по  повороті
з  воєнних  змагань  засвідчили  якнайкраще,  що  військо  служить
нації,  а  не  групі,  чи  особі,  що  воно  має  боротися  за  державу,  а  не
за  свої  матеріяльні  інтереси.  Нехай  же  українська  молодь,  коли
прийде  слушний  час,  піде  слідом  своїх  заслужених  попередників.
 Честь  і  Слава  Українським  Січовим  Стрільцям!
 *0

Володимир  ТЕМНИЦЬКИИ
 УКРАЇНСЬКІ  СІЧОВІ  СТРІЛЬЦІ
 Стрілецько-мілітарний  рух  серед  українського  народу  почи¬
нається  з  вибухом  балканської  війни.  Коли  на  балканськім  півост¬
рові  розшаліла  воєнна  заверуха  і  коли  здавалося,  що  ця  заверуха
може  щохвилі  довести  до  європейського  конфлікту,  а  зокрема  до
війни  між  Росією  і  Австрією,  —  українська  суспільність  почала  го¬
товитися  до  того,  щоб  у  майбутній  війні  проти  царату  не  бути  па¬
сивною,  несвідомою  своїх  цілей  та  завдань  масою,  але  щоб  зі  сво¬
його  боку  виступити  чинно  та  збройно  проти  найбільшого  свойо¬
го  ворога,  найзавзятішого  свойого  гнобителя.
 Централі  українських  гімнастичних  товариств  у  Львові  захо¬
дилися  зараз  же  творити  стрілецькі  товариства,  чи  то  в  лоні  існу¬
ючих  гімнастичних  товариств,  чи  то  як  окремі  товариства.  Але  з
одного  боку  галицька  польська  влада  робила  тим  заходам  уперті
перешкоди,  так  з  другого  —  це  треба  з  жалем  ствердити,  —  полі¬
тичні  сфери  української  суспільности  ставилися  цілком  байдуже
до  цього  нового  в  народі  руху  і  не  дали  йому  зі  свойого  боку  ніякої
підмоги.  Ця  байдужність  проявилася  переважно  повним  легкова-
женням  стрілецького  руху,  а  подекуди  вироджувалися  навіть  у
насмішки  та  зле  укривану  ворожість.
 Становище  самої  української  суспільности  до  стрілецько-мі¬
літарного  руху  було  аж  до  вибуху  теперішньої  європейської  вій¬
ни  поділене  і  то  дуже  нерівномірно.
 На  загал  більше  прихильно  ставилися  нижчі  верстви  українсь¬
кої  суспільности,  себто  ремісничі,  робітничі  і  селянські  кола.  Так
звана  інтелігенція  розпадалася  в  оцінці  згаданого  руху  на  два  да¬
леко  нерівні  табори.  Старше  покоління  не  могло  ніяким  чином  по¬
годитися  з  тією  новою  ідеєю.  Не  можна  дивуватися  цьому.  Часи
воєнної  боротьби  українського  народу  за  свої  права  на  волю  і  не¬
залежність  так  давно  минули!  Хмельницький,  Мазепа  й  інші  про¬
відники  збройної  боротьби  за  державну  незалежність  України  —

так  далекі  часово  від  сучасної  хвилі,  що  наша  суспільність  може
лише  так  покликуватися  на  них,  як  покликуються  на  пожовклі
старі  документи,  може  пишатися  ними,  як  пишався  нащадок  гер¬
бом  своїх  предків,  але  неспроможна  ані  відчувати  їх  усіми  фібрами
душі,  ані  переживати  їх  так  щиро  і  горяче,  як  переживається  те,
що  не  тільки  примістилося  десь  у  кутиках  мозку,  але  що  кружляє
ще  в  крові,  що  атакує  нерви.
 Яке  величезне  значення  має  тут  часове  віддалення,  з  якою  си¬
лою  впливає  воно  на  психологію  народу,  доказує  найкраще  по¬
рівняння  між  польською  і  українською  суспільностями,  зглядно
між  польськими  і  українськими  змаганнями  до  державної  самос¬
тійносте  Нікому  не  прийде  в  голову  перечити,  що  між  ірредентами
польською  і  українською  є  колосальні  різниці.
 Силу,  живучість  і  популярність  ідеї,  запал  польської  суспіль-
ности  до  збройної  боротьби  за  самостійність  Польщі  можна  вияс¬
нити  і  оправдати,  узгляднюючи  навіть  чисто  політичні  та  куль¬
турні  інтереси,  тільки  при  помочі  певних  законів  природи.  Коли  є
неоспоримою  природничою  правдою,  що  з  кров'ю  батька  перехо¬
дять  на  сина  певні  тілесні  і  психічні  прикмети  раси,  то  з  кров'ю,
котра  обризкувала  шаблі  і  багнети  російського  війська,  з  кров'ю,
з  котрою  мішалося  олово  російських  куль,  мусіло  перейти  на  си¬
нів  воєнне  завзяття,  жадоба  кривавої  розправи.  Майже  нема  поль¬
ської  родини,  в  котрій  не  було  б  жовнірів  з  31-го  і  63-го  року.  Бо¬
ротьба  за  самостійність  Польщі  —  це  для  польської  суспільности
не  спомини,  не  традиції,  записані  на  пожовклих  від  старости  доку¬
ментах,  —  але  щось  близьке  і  безпосереднє,  що  зачіпає  родинні
почування.  Нинішнє  покоління  поляків  на  власні  очі  бачило  ще
майже  свіжі  рани  на  живім  тілі  батьків  і  дідів  своїх.  Кілько  з  ни¬
нішніх  польських  леґіоністів,  бувши  малими  хлопчиками,  бавили¬
ся  зброєю,  вищербленою  на  кістках  російських  жовнірів,  кілько
разом  з  молоком  матері  ссало  її  гіркі  сльози,  якими  оплакувала
втрату  мужа,  батька  чи  брата,  що  поляг  у  кривавій  січі  з  моска¬
лями!  Тая  кров  і  тії  сльози,  тії  рани  і  каліцтва  найближчих  осіб  —
це  ті  безпосередні  чинники,  що  сливе  виключно  впливали  і  впли¬
вають  на  сучасне  покоління  поляків.  Вони  зродили  ідеї,  вони  дали
напрям  думці,  проявили  себе  з  елементарною,  майже  несвідомою
силою.  На  тій  основі,  а  не  на  основі  логічних  розумувань,  чи  па-
м’ятевих  споминів  виросла  польська  ірредентистична  література,
пішла  пропаганда  боротьби  за  самостійність  Польщі.
 Усього  того  якраз  не  доставало  українській  суспільності.  Часи,
коли  українська  кров  проливалася  за  волю  України,  такі  далекі,
що  сучасне  покоління  знає  про  них  лише  з  книжок.  Сучасне  поко¬
ління  треба  би  було  щойно  доцільною  роботою  виховати  до  того,
 42

щоб  зі  зброєю  в  руці  могло  стати  до  воєнної  боротьби  за  волю  Ук¬
раїни.
 Сама  ідея  державної  самостійности  України  —  це  у  нас,  ук¬
раїнців,  плід  політично-економічних  розважувань,  логічний  висно¬
вок  цілого  ряду  політичних,  суспільних  і  економічних  тез.  Цілком
противно  мається  річ  у  поляків.  Польська  ірредента  черпає  свою
живучість  передусім  з  недавної  минувшини  державного  існування
Польщі.  Змагання  до  відбудування  Польщі  опирається  на  свіжих
непередавнених  історичних  правах.  На  цих  основах  будовано  і
удержувано  змагання  до  відбудови  Польщі.  Ідею  державної  самос¬
тійности  України  пропагувалося  серед  нашої  суспільности  пере¬
дусім  тим  способом,  що  наводилося  цілий  ряд  аргументів,  зачерп-
нених  з  обсягу  географії,  політики,  суспільної  економії,  а  вкінці
політичної  структури  Европи.  Отеє  була  основа,  на  якій  в  кінцевих
роках  XIX  століття  виростала  і  поширювалася  ідея  державної  са¬
мостійности  України.
 Пригадати  годиться,  який  шум  викликала  поява  брошури
„Революційної  Української  Партії”  (Р.  У.  П.)  під  заголовком  „Са¬
мостійна  Україна”  саме  серед  тих  кол  української  суспільности,
котрі  були  рішучими  приклонниками  ідеї  державної  самостійности
України,  але  у  котрих  матір'ю  цієї  ідеї  були  власне  міркування
вище  вичислених  категорій.  Тимчасом  згадана  брошура  підходи¬
ла  до  того  ж  самого  питання  з  цілком  іншого  боку,  іменно  з  істо¬
ричного  боку,  покликаючися  на  непередавнені  права  України  до
самостійности  і  відгребуючи  призабуті  традиції.
 Таке  ставлення  питання  викликало,  і  це  треба  підкреслити,
навіть  в  колах  переконаних  „самостійників"  —  опозицію,  що  про¬
явилася  також  в  літературі,  іменно  статтями  та  рецензіями  у  наск¬
різь  самостійницькім  органі  української  молоді  „Молода  Україна’'.
Ця  обставина  доказує  між  іншим,  як  ґрунтовно  різниться  змаган¬
ня  до  державної  самостійности  серед  поляків  від  такого  ж  самого
змагання  серед  українців.
 Само  собою  розуміється,  що  така  основна  різниця  в  поняттю
і  в  генезі  ідеї  мусить  дуже  сильно  відбитися  і  на  тім,  як  дана  сус¬
пільність  ставиться  до  боротьби  за  цю  ідею.
 Відділена  таким  далеким  часом  від  тієї  доби,  коли  український
народ  брав  участь  у  війні  в  ім’я  своїх  власних  ідеалів,  сучасна  ук¬
раїнська  суспільність  піддалася  несвідомо  впливам  пацифістич-
них  ідей.  Скріпленню  впливів  пацифістичної  пропаґанди  допо¬
могли  серед  української  суспільности  в  значній  мірі  також  анти¬
мілітаристичні  ідеї.
 Загалом  треба  сказати,  що  певне  помішання  двох  зовсім  різ¬
них  ідей,  іменно  ідеї  пацифістів  та  ідеї  антимілітаристів,  дасться
помітити  не  тільки  серед  української  суспільности,  але  навіть  в

широких  сферах  європейського  населення  загалом,  іменно  в  тих
сферах,  до  яких  дійшли  ідеї  антимілітаризму,  як  інтегральна  час¬
тина  демократичного  світогляду.  Завдяки  цьому  навіть  члени  ре¬
волюційних  партій  були  подекуди  рівночасно  проповідниками  па-
цифістичних  ідей.
 Розуміється,  що  таке  помішання  двох  різних  ідей  могло  насту¬
пити  лише  завдяки  зовсім  поверховному  та  формалістичному  спо¬
собові  думання.  Хто  під  впливом  самого  звуку  слова  тратив  вгляд
в  суть  поняття,  у  того  мілітаризм  і  мілітарний  рух  зливалися  у  од¬
но.  А  мілітаризм  це  лише  певна  система  мілітарного  руху.  Система
пов'язана  тісно  з  теперішнім  устроєм  держав,  що  випливає  з  су¬
часного  капіталістичного  ладу.  Противенство  до  мілітаризму  —
це  не  пацифізм,  але  інша  система  мілітарного  руху,  приміром  на-
родня  міліція.  Пацифізм  перечить  всьому:  мілітаризмові,  народній
міліції,  а  навіть  революції.  Пацифізм  носить  в  собі  зародки  і  сус¬
пільного  і  національно-політичного  квієтизму.  У  своїй  найдаль¬
ше  доведеній  консеквенції  санкціонує  певний  суспільний  лад  і  пев¬
ні  державно-політичні  угрупування,  задля  зміни  яких  збройна
боротьба  являється  конечним  і  необхідним  засобом.
 Усі  ці  ясні  правди  попали  серед  української  суспільности  у  за¬
недбання.  Не  було  в  нас  ані  одної  серйозної  спроби  теоретично  їх
розглянути.  Цілі  покоління  нашої  молоді  виховувалися  в  такім  ту¬
маннім  помішанню  згаданих  двох  різних  ідей  —  а  це  довело  до
того,  що  на  мілітарний  рух  серед  поляків  з  нашого  боку  задивля¬
лися  з  посмішкою  „iдeйнoї,,  вищости  та  „програмової”  непороч-
ности.  Довели  до  того,  що  коли  в  нас  появилися  початки  мілітар¬
ного  руху,  то  заходи  ці  попали  на  цілком  непідготований,  а  на¬
віть  ворожий  ґрунт.  І  треба  було  вибуху  війни,  треба  цілого  скомп-
лікованого  апарату  різнородних  впливів,  щоб  становище  українсь¬
кої  суспільности  до  мілітарного  руху  змінилося.  Вправді  ця  зміна
була  більше  формальна,  бо  до  суттєвої  зміни  так  нагло  і  в  такім
короткім  часі  не  могло  дійти.  Але  сам  факт  зміни  становища,  факт
виставлення  полку  Українських  Січових  Стрільців,  мусить  мати
дуже  далекойдучі  і  глибоко  в  душу  народу  сягаючі  наслідки.
 Говориться  тепер  у  нас  про  переоцінку  цінностей,  іменно  у
відношенню  до  мілітарного  питання,  яка  мала  зайти  у  цілій  нашій
суспільності.  Ця  характеристика  не  зовсім  вірна.  Переоцінювати
цінності  можна  лише  тоді,  коли  ці  цінності  загалом  були  і  займали
якесь  місце  в  думках  суспільности.  Висловлюючися  конкретно  —
у  нас  можна  би  говорити  про  переоцінку,  якби  ми  були  перед  тим
програмові  пацифісти,  а  тепер  стали  прихильниками  війни,  або  з
антимілітаристів  перемінилися  у  мілітаристичну  суспільність.
 Тим  часом  програмового  пацифізму  у  нас  нема  і  не  було.  Ста¬
новище  величезної  більшости  до  цього  рода  питань  було  ніяке.
 U

Ціла  ця  категорія  дуже  важливих  питань  була  нашій  суспільності
цілком  чужа  і  далека.  Говорилося  вправді  в  різних  святочних  про¬
мовах,  що  наша  свобода  може  бути  здобута  лише  ,,кров’ю  і  залі¬
зом”,  фраза  ця  була  дуже  гучно  оплескувана  —  але  на  тім  і  кінець.
Ніхто  не  розбирав  цих  питань  теоретично,  ніхто  не  тягнув  прак¬
тичних  висновків.  Головна  причина  цьому  не  теоретично  від’ємне
відношення  до  цієї  справи,  —  а  якась  чисто  фізична  далекість.
У  нас  завмер  інстинкт  воєнної  боротьби  за  свої  права,  завмер  через
атрофію,  триваючу  століття.
 Ось  такий  більш-менш  був  стан  української  суспільности  в
Галичині,  якщо  схочемо  оцінити  його  зі  становища  збірної  пси¬
хології  та  політичних  програм  під  час  вибуху  сучасної  війни.
 Війна  поставила  всі  ці  питання  рубом,  приневолила  ними  зай¬
нятися  і  розігнала  той  мрачний  туман,  в  якім  наша  суспільність
куняла.  Спричинила  не  переоцінку  —  але  вияснення.
 Не  було  часу  на  теоретичне  розбирання  питань,  на  виясню¬
вання  дорогою  дискусій  —  вияснено  їх  практично  вчинком:  вис¬
тавлення  корпусу  наших  добровольців.  І  власне  виставлення  кор¬
пусу  Українських  Січових  Стрільців,  участь  того  корпусу  в  зброй¬
ній  боротьбі  проти  Росії  має  для  нас  колосальне  значення.  Про
значення  УСС  для  українського  народу  говориться  багато,  але,
на  жаль,  досить  плитко.  Підноситься  іменно  одну  сторону  справи,
а  то,  що  участь  УСС  у  боротьбі  проти  Росії,  а  в  союзі  з  середньо¬
європейськими  державами,  означила  ясно  наше  становище  у  су¬
часній  війні  і  розбила  в  пух  мистецькі  брехні,  придумані  і  поши¬
рені  на  це,  щоби  нас  в  Австрії  погубити.  Ваги  цієї  справи  не  пере¬
чу,  але  для  нас,  як  нації,  далеко  важніша  та  обставина,  що  у  кри¬
вавій  грі,  у  якій  рішається  доля  народів  Европи,  ми  беремо  актив¬
ну  участь  не  як  знаряддя  в  чужих  руках,  але  самі
як  народ  даємо  вислів  своїй  волі  бути  само¬
стійним  і  незалежним  народом;  перехиляємо  важку
судьби  у  той  бік,  з  котрого  сподіваємося  для  себе  кращої  будуч-
ности.  Робимо  цю  роботу  не  з  якоїсь  вірности  або  вдячности,  але
з  власного  розуміння  нашого  національного
інтересу.  І  важна  тут  ця  однозгідність  політичної  думки  цілої
української  суспільности  в  Австрії,  той  одностайний  похід  цілої
суспільности  до  ясно  визначеної  цілі
 Передусім  ідея  нашої  державної  самостійності!,  про  котру  ми
на  довгі  часи  були  призабули,  котру  ми  в  останній  добі  нашого
політичного  життя  вправді  знову  воскресили,  але  лише  в  сфері
теоретичних  ідеалів  і  душевних  бажань,  стає  для  нас  тепер  ціл¬
лю,  задля  якої  йдуть  наші  добровольці  у  бій.  Вирозумована  ідея
всякає  в  кров  народу,  стає  невіддільним  складником  народного
організму,  природною  частиною  його  душі.
 45

Кров,  пролита  на  полі  бою  добровільно  і  за  ясноосвідомлену
ціль,  підносить  нашу  суспільність  з  тих  низин,  де  невольник  хи¬
литься  під  ногами  свойого  пана  і  в  покорі  приймає  удари,  —  до
тих  вершин,  де  свідома  свойого  достоїнства  і  змагаюча  до  своєї
мети  суспільність  стає  до  отвертої  боротьби  проти  того,  хто  нево¬
лить  її.
 З  тою  хвилею,  коли  тисячі  галицьких  українців  зголосилися
добровольцями  до  боротьби  на  життя  і  смерть  за  визволення  Укра¬
їни,  ввійшла  нова  душа  в  тіло  нашого  народу.  Злетіли  з  нас  кай¬
дани,  правда  не  тії,  які  силою  факту,  що  над  українським  наро¬
дом  панує  наїзник,  вяжуть  свободу  наших  рухів,  але  ті  далеко
гірші,  тяжчі  і  соромніші  кайдани,  про  які  сказав  Франко:  „але  ум
мій  є  раб  і  душа  моя  раб”.  Жертва  крови  і  життя  принесена  Укра¬
їнськими  Січовими  Стрільцями  —  відроджує  нас,  дає  нам  силу,
дає  благородність  нашим  змаганням,  віру  в  себе,  пошану  у  посто-
ронніх.
 Які  не  були  б  реальні  зміни,  котрі  сучасна  війна  нам  принесе,
для  психології  нашого  народу  зостанеться  назавжди  значення  епо¬
хального  внутрішнього  перевороту.  Підйом  поваги  для  самих  себе
як  народу,  що  з  власної  волі  кладе  життя  і  проливає  кров  свою,
щоб  здійснити  свою  збірну  постанову,  —  зостанеться,  якби  там
не  було,  скарбом  нашої  національної  духовости,  скарбом,  якого
ніякий  ворог  нам  не  забере,  скарбом,  що  на  вік  зостанеться  гордо¬
щами  і  життєвою  іскрою  для  сучасних  і  грядучих  поколінь.  Сво¬
їми  добровольцями  український  народ  доказав,  що  його  ідея  по¬
літичної  незалежности  —  це  не  якась  високопарна  фраза,  але
клич,  що  сягає  у  глибину  народніх  мас  і  є  досить  сильний  до  то¬
го,  щоб  ці  маси  двигнути  у  вир  збройної  боротьби.
 В  серпні  1914  року  скінчився  період  української  історії,  якого
початком  був  упадок  останнього  народнього  повстання,  невдача
останньої  спроби  узискати  незалежність.  Леґіон  Українських  Січо¬
вих  Стрільців  уводить  нас  в  нову  епоху.  На  арені  європейських
подій  перестаємо  бути  пасивною  силою,  якої  рухами  кермує  чужа
рука.  Відзискуємо  назад  нашу  колишню  активність  і  самі  собі
визначуємо  шлях.  Стаємо  чинником,  що  має  власну  волю  і  змагає
до  власної  цілі.
 Через  Леґіон  Українських  Січових  Стрільців,  що  в  сучасній
європейській  війні  бере  активну  участь  і  під  національним  стягом
веде  криваву  боротьбу  проти  найбільшого  нашого  ворога,  —  вхо¬
димо  поміж  воюючі  європейські  народи  на  рівних  обов’язках  і  рів¬
них  правах.  Історична  доля  звела  нашу  участь  в  європейській  вій¬
ні  до  одного  легіону.  Але  хоч  цей  леґіон  не  багато  може  вплинути
на  вислід  війни,  то  все  таки  він  буде  нашою  легітимацією  там  і  то¬
ді,  коли  і  де  ліквідуватиметься  сучасну  війну.
 46

Ми  віримо,  що  сучасна  європейська  війна  принесе  визволення
українському  народові,  а  почуваємо,  що  визволення  це  окуплюємо
власною  нашою  кров’ю  і  життям  найкращих  наших  людей.  Ця
власне  обставина,  що  таке  почуття  в  нас  родиться,  і  що  родиться
на  твердій  основі  фактів,  дає  нам  друге  почуття  —  почуття,  що
ми  народ,  який  не  тільки  має  свою  минувшину,  але  народ,  що  має
волю  бути  народом  і  має  силу  бути  народом.
 Факт  участи  Українських  Січових  Стрільців  у  війні  мусить
мати  великий  вплив  і  на  відносини  других  народів  та  держав  суп¬
роти  українського  народу.  Наш  леґіон  добровольців  є  для  кож¬
ного  доказом,  що  український  народ  потрапить  за  свої  права  ста¬
ти  до  бою,  зі  зброєю,  що  не  зрезиґнував  зі  своїх  прав  до  незалеж¬
ного  існування,  що  готов  здійснення  цих  прав  силою  переперти.
 З  цією  обставиною  мусітиме  числитися  кожний,  хто  прийде
у  сяку-таку  стрічу  з  українським  народом.
 І  коли  до  вибуху  сучасної  війни  могло  декому  здаватися,  що
довголітнє  ярмо  поневолило  на  вік  цілий  український  народ,  і  що
народ  цей  став  нездатний  реагувати  навіть  на  найтяжчі  кривди,
то  цей  погляд  мусить  тепер  перейти  до  історії.  Цілий  світ,  ближчі
чи  дальші  сусіди,  мусять  числитися  з  тим,  що  завдяки  європейсь¬
кій  війні  український  народ  виступив  на  арену,  сказав,  чого  хоче
і  до  чого  стремить,  і  з  цієї  арени  незаспокоєний  у  своїх  політичних
змаганнях  не  дасть  себе  ані  усунути,  ані  силою  струтити:  місця
свойого  на  ній  боронитиме  кров’ю  і  залізом!
 47

Василь  КУЧАБСЬШИ
 РОЗВИТОК  НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЦЬКОЇ
ДУМКИ  УСС
 Розвиток  української  військової  національно-державницької
думки,  себто  думки,  що  державну  самостійність  може  принести
українському  народові  лише  збройне  зусилля,  в  якому  візьме
участь  ціле  українське,  здатне  до  зброї  громадянство,  —  найви¬
разніше  прослідкувати  можна  на  двох  українських  військових
частинах:  Українських  Січових  Стрільцяях,  збираних  у  Львові,
і  Січових  Стрільцях,  формованих  під  час  революції  1917  р.  в  Киє¬
ві.  Думки,  а  з  ними  і  характер,  обох  цих  Січово-Стрілецьких
організацій  глибоко  різнилися  одна  від  одної,  але  ця  різниця
полягала  радше  в  тому,  що  в  київському  Січовому  Стрілецтві  до
цілком  свідомого,  виразного  й  докінченого  виразу  прийшло  те,
що,  завдяки  обставинам,  в  яких  творилися,  лише  півсвідомо  від¬
чували  Українські  Січові  Стрільці  1914  року.
 Які  ж  були  ці  обставини?
 Українська  національно-військова  думка  зродилася  була  в
дуже  нечисленних  гуртах  української  молоді  в  Галичині  1912
року.  В  тому  часі  ще  далеко  непокінчений  був,  хоч  уже  століт¬
ній,  процес  національно  культурного  відродження  українського
народу.  Думка  про  національну  окремішність  України  вспіла
була  захопити  ще  лише  розмірно  дуже  незначні  кола  інтеліген¬
ції,  що  вийшла  з  української  етнографічної  маси,  а  в  саму  цю  ма¬
су  просякнула  ще,  на  загал  беручи,  дуже  плитко,  на  широких
областях  України  навіть  цілком  непомітно.
 Найгірше  було  з  цього  боку  в  російській  займанщині  ук¬
раїнських  земель  —  на  Наддніпрянщині.  Російський  уряд,  під¬
тримуваний  на  Україні  численною  бюрократичною  інтеліген¬
цією,  що  хоч  і  вийшла  з  українського  народу,  то  була  переко¬
нана,  що  він  лише  частина  московського  народу,  безоглядно  роз¬
давлював  прояви  українського  національного  життя.  Тому  слаб¬
ая

Чет.  д-р  В.  Старосольський
Фот.  Відень  1916.
 УСС  Теофіль  Мелень
Член  Загальної  Української  Ради
 „Дяківська  Бурса”  при  вулиці  Петра  Скарги  у  Львові,  де  стояла  1-ша  сотня
(Дідушка)  в  серпні  1914.  В  1915-1918  містився  там  „Захист  для  хворих  УСС”.
 У

>  гЛ1
 У  h
 fr  '
 ч-  «Згл  '■'■'п  v/  Samborze,
 ,#дш
 $ше<*  £  <$/Ш,  ff/<?/£
 ^?7?ушг4ш.
 *  г  г&
 \
 /ЛЛ.  М&«тщ><г
 *'Ш  n<£€6*W<H'J
 '  teevmej
 -€®М
 9С0Г  At!  tyf^
 mamz  w&Mfixeeetyttt
 ЩІЇ  ЇШ4Є£Н^  Щ
 *&1
 &/J
 ■f*  шт^ 	f 	<$&£
 Г
 //  л  /,
/%,  г  t€
 иЖ^с/
 Відмова  Повітового  Староства  в  Самборі  уділення  крісів  для  вправ  Товари¬
ству  „Січові  Стрільці”  в  Самборі.  Це  документ  ворожого  відношення  австро-
польської  адміністрації  до  українського  стрілецького  руху.  Після  семи  міся¬
ців  полагоджування  прохання,  Тов.  „Січ.  Стр.”  в  Самборі  не  змогло  одержати
три  кріси.  В  тім  же  самім  часі  польський  „Звйонзек  Стжелєцкі”  в  Самборі
диспонував  понад  100  крісами,  які  одержав  через  того  ж  пов.  старосту-поляка.
 VI

ко  могли  розвиватися  українські  видавництва  і  національно-осві-
домлююча  праця  „Просвіти”  і  кооператив.  Тому  мертвою  лежала
наддніпрянська  українська  селянська  маса,  здебільша  забувши
навіть  своє  національне  ім’я,  і  лише  іноді  щойно  загорювалася
іскра  української  національної  свідомости  на  наддніпрянських
селах.
 В  австрійській  займанщині,  в  Галичині,  державний  апарат
лише  слабко  перешкоджував  відродженню  українського  націо¬
нального  життя,  але  за  це  спинював  його  брак  економічно  неза¬
лежної  інтелігенції  й  економічно  нуждарське  положення  галиць¬
кого  українського  селянства  та  жива  й  рухлива  течія  русофілів,
що  ширили  серед  нього  погляд,  буцімто  українці  є  тільки  пле¬
менем  російського  народу.  До  того  ж  на  всіх  українських  зем¬
лях  розвиток  українського  життя  був  спинюваний  тим,  що  в  си¬
лу  історичного  розвитку  економічно  незалежні  верстви  грома¬
дянства  й  рухливе  населення  міст  і  промислових  центрів  ціл¬
ком  зрусифікувалося  і  спольонізувалося  і  стало  чуже  й  вороже
українській  національній  думці  та  її  відродженню.  На  загал  бе¬
ручи,  1912  рік  застав  український  народ  в  його  цілому  —  ще
сонною  етнографічною  масою.
 Свідомість  безсилля  і  духової  відсталости  українського  наро¬
ду  вплинула  на  його  політичну  думку.  Загал  українського  гро¬
мадянства  рішив,  що  українському  народові  судилося  на  віки  жи¬
ти  поневоленим  життям  у  межах  Росії  й  Австрії.  Тому  відкинув
думку  про  українську  незалежну  державність  і  обмежився  са¬
мими  лише  змаганнями  за  автономію  українських  земель  під
владою  займанницьких  держав.  Зі  своїм  політичним  рабством
українське  громадянство  настільки  погодилося,  що  вважало  шкід¬
ливою  для  національного  інтересу  національно-державницьку
думку,  бо  вона  могла  накликати  переслідування  всього  україн¬
ського  життя  з  боку  займанницьких  держав.  Тому  запевнювано
ці  держави  в  українській  льояльності  до  них,  повіривши,  що  ця
льояльність  є  найкориснішим  для  українського  народу  відношен¬
ням  до  Австрії  і  Росії.  Поділився  отож  український  народ  на
„австрійських”  і  „російських”  українців,  поміж  якими  не  було
потрібної  спільної  політичної  цілі  ні  думки.  Оце  розшматування
української  душі  поміж  Австрією  і  Росією  було  найганебнішим
проявом  рабства  української  нації.  І  хоч  дехто  признавався  до
думки  про  необхідність  для  України  здобути  державну  неза¬
лежність,  якщо  український  народ  хоче  жити  й  розвиватися,  то
ця  думка  не  була  й  не  могла  бути  популярна  серед  льояльних,
вірних,  українських  підданців  чужої  держави.  Зрештою,  коли  б
вона  й  поширювалася  на  масу,  то  й  тоді  не  мала  б  вона  практич¬
 49

ного  значення,  бо  ніхто  не  добачував  способів,  якими  можна
було  б  її  здійснити:  осягнути  українську  самостійну  державу.
 Такий  український  народ  зустрічав  1912  рік.  Це  був  рік
великого  воєнного  напруження  у  всій  Европі,  яке  кожної  хви¬
лі  могло  розладуватися  у  величезній  війні.  У  можливість  вій¬
ни,  правда,  загал  українського  громадянства  не  повірив.  Але
повірила  в  неї  деяка  частина  української  молоді  в  Галичині.
Раз  була  можливість  великої  війни  і  то  між  Австрією  і  Росією,
то  була  теж  можливість  зміни  існуючого  міжнародного  поло¬
ження  України,  можливість,  чи  пересунення  австро-російського
кордону  на  українських  землях,  чи  навіть  можливість  повного
розвалу  котроїсь  із  воюючих  держав.
 Коли  б  прийшло  до  розвалу  Росії,  то  перед  наддніпрянською
українською  суспільністю  появилися  б  можливості  будування
незалежного  національного  життя:  самостійної  української  дер¬
жави.  З  цього  виходило  б,  що  український  народ  не  сміє  па¬
сивно  приглядатися  воєнним  подіям,  а  мусить  у  них  взяти  ак¬
тивну  участь,  щоб  власною  своєю  силою  старатися  вплинути  на
таке  покінчення  війни,  яке  було  б  для  нього  корисне.  Якою  си¬
лою  впливати?  Очевидно  збройною,  бо  де  говорять  гармати,  там
інший  прояв  національної  сили  не  має  значення.  Треба  органі¬
зувати  українське  національне  військо  для  боротьби  проти  Ро¬
сії  за  українську  державність.  Ось  так  думала  деяка  частина,
дуже  здібна  зрештою,  галицької  української  молоді  під  час  воєн¬
ного  напруження  1912  року.
 Йдучи  за  такою  думкою,  частина  тієї  молоді  почала  вже  в
1912  році  творити  свої  тайні  українські  військові  товариства,  щоб
у  них  учитися  воєнного  діла.  Швидко  такі  товариства,  головно
серед  старшої  гімназійної  молоді,  постали  не  лише  у  Львові,
але  і  в  других  містах  української  Галичини.  Члени  цих  това¬
риств  і  були  першими  українськими  національними  вояками  від
півтораста  літ,  —  які  думали  зброєю  боротися  за  українську  дер¬
жавність.
 Подібний  рух  рівночасно  пішов  серед  польської  молоді  в
австрійській  займанщині.  На  цей  рух  австрійська  держава  звер¬
нула  увагу,  а  що  він  був  корисний  для  неї,  бо  звертався  проти
Росії,  а  Австрія  готувалася  до  війни  з  нею,  то  дозволила  ці  тай¬
ні  польські  військові  товариства  перетворити  в  явні.  З  цього  ско-
ристала  й  українська  молодь  і  в  1913  році  заснувала  у  Львові
між  університетськими  студентами  перше  явне  українське  вій¬
ськове  товариство:  Січових  Стрільців.
 Загал  галицького  українського  громадянства  спочатку  зу¬
стрів  цих  Січових  Стрільців  насмішками,  бо  все  ще  не  вірив  у
можливість  війни,  але  бачачи  швидкий  розвій  польського  вій¬
 50

ськового  руху,  швидко  „засмакував”  у  думці  творити  теж  і  своє
військо,  привикаючи  до  думки,  що  війна  таки  колись  прийде.
Швидко  за  почином  „Січей”  і  „Соколів”  „Стрілецькі”  товари¬
ства  почали  засновуватися  у  всій  Галичині,  притягаючи  в  свої
ряди  тисячі,  а  може  й  десятки  тисяч  української  молоді.
 Але  такий  швидкий  розріст  українського  військового  руху
мав  свої  поважні  темні  сторони.  Думки  про  українську  націо¬
нальну  державу  загал  галицького  українського  громадянства
все  ще  не  розумів  і  своє  спасення  все  ще  бачив  в  Австрії.  Стрі¬
лецькі  товариства  були  отже  для  нього  не  так  самостійним  укра¬
їнським  військом,  яке  самостійно  могло  б  боротися  проти  Росії,
як  доказом  української  льояльности  для  Австрії,  добровольця¬
ми,  що  пішли  б  у  поміч  австрійській  армії,  коли  б  прийшла  вій¬
на.  Що  „дасть”  за  це  Австрія  —  різно  люди  думали.  Дехто  ду¬
мав  лише,  щоб  відібрати  частину  Наддніпрянщини  від  Росії  й
„визволити”  її,  прилучивши  до  Австрії,  —  дехто  мріяв,  що  Ав¬
стрія  створить  якесь  „Велике  Князівство  Київське”  і  злучить
його  унією  з  Австро-Угорщиною.  Дехто  посувався  аж  так  дале¬
ко,  що  думав,  що  Австрія  на  відбитих  від  Росії  українських  зем¬
лях  збудує  навіть  самостійну  українську  державу  й  дасть  їй  на
монарха  Габсбурґа.  Перемішалися  ось  так  цілком  протилежні
ідеї  в  поглядах  загалу  галицького  українського  громадянства:
самостійно-державницька  ідея  й  австрофільсько-льоялістична.
Український  національний  інтерес  безнадійно  покрився  з  ав¬
стрійським  державним  інтересом,  не  лише  не  ослаблюючи,  а
навпаки  скріплюючи  галицьку  вірність  для  Австрії.  Нарешті  важ¬
ко  було  означити,  чи  даний  галицький  українець  є  свідомим  на¬
ціональним  державником,  для  якого  Австрія  є  тільки  засобом
здобуття  української  держави,  чи  вірним  австрійським  служа¬
кою,  для  якого  будуча  українська  держава  (створена  Австрією)
є  лише  засобом,  який  скріпив  би  його  властиву  „вітчину”  —
Австрію.  Так,  чи  сяк,  а  ввесь  галицький  український  загал  ста¬
нув  по  боці  Австрії  проти  Росії.
 Ось  так  застав  його  вибух  війни  1914  року.  Поляки  почали
збирати  свій  леґіон  для  боротьби  проти  Росії  й  за  їх  прикладом
пішла  теж  галицька  українська  суспільність,  збираючи  україн¬
ський  леґіон:  Українських  Січових  Стрільців.
 Нещастям  Українських  Січових  Стрільців  було  те,  що  ця
війна  зашвидко  заскочила  українське  галицьке  громадянство,
ще  поки  воно  вспіло  зрозуміти,  що  що  іншого  є  Австрія,  австрій¬
ське  військо  і  австрійський  державний  інтерес,  а  цілком  що  ін¬
шого  Україна,  українське  військо  й  український  національний
інтерес.  Себто:  що  хоч  покищо  немає  причини,  щоб  український
народ  мусів  підняти  свою  зброю  проти  Австрії,  то  одначе,  коли  б
 51

така  причина  явилася,  український  народ  повинен  би  і  мусів  би
це  зробити.  А  так,  українське  галицьке  громадянство  не  розумі¬
ло  тієї  ріжниці  й  мішанина  австрійської  льояльности  й  україн¬
ської  самостійно-державницької  думки  попала  і  в  ряди  Україн¬
ських  Січових  Стрільців.
 Вже  вся  ця  мішанина  поглядів  про  значення  і  ціль  Укра¬
їнських  Січових  Стрільців  робила  з  них  у  1914  році  щось  іще
недокінченого,  неприготованого,  недосказаного.  Тут  прийшли  ще
зовнішні  удари  на  Українських  Січових  Стрільців.  Австрійське
командування  наказало  розігнати  кільканадцять  тисяч  зібраних
УСС  додому  й  оставити  лише  2000  стрільців.  Так  австрійський
кулак  вперше  показав  свою  силу  й  здушив  той  порив,  із  яким
українські  юнаки  йшли  до  свого  війська.  Потім  присилував  їх
присягнути  на  вірність  Австрії  й  ось  так  у  серцях  тих  юнаків
зруйнував  мрію,  що  вони  не  австрійське,  а  українське  військо,
для  якого  не  Австрія,  а  Україна  повинна  бути  така  дорога,  щоб
за  неї  гинути.  Вкінці  австрійський  кулак  кинув  УСС  іще  у  ве¬
ресні  1914  року  на  фронт  у  Карпатах,  хоч  ці  „Стрільці”  не  бу¬
ли  ні  трохи  підмуштровані  так,  що  деякі  з  них  ідучи  у  свій  пер¬
ший  бій  не  вміли  стріляти,  не  були  боєво  вишколені.  Свідомість,
що  вони  лише  „гарматне  м’ясо”,  вигнане  на  очевидний  заріз,
му  сіл  а  цілком  роздавити  настрій  Українських  Січових  Стріль¬
ців  1914  року.  До  того  показали  ще  й  свій  „кулак”  деякі  „свої”
запасні  австрійські  офіцери,  команданти  УСС.  Для  них,  австрій¬
ських  офіцерів,  що  досі  мали  до  діла  з  підмуштрованим,  несві¬
домим  австрійським  вояком,  —  УСС,  невишколені  юнаки,  що  би¬
лися  думками,  не  розуміючи,  завіщо  Австрія  знущається  над  ни¬
ми,  були  лише  —  „бандою”.  Не  диво,  що  Українське  Січове  Стрі¬
лецтво  було  в  1914  році  живим  проявом  розчарування,  зневіри,
розпуки  й  непевности.
 Відроджуватися  й  виковувати  нову  свою  думку  почало  воно
в  карпатських  дебрах,  під  час  боїв  і  мандрівок  розвідчих  стеж.
Здалеку  воно  тоді  було  і  від  своїх  і  від  чужих  командантів  і  ук¬
раїнський  січово-стрілецький  рядовик  міг  спокійно  передумувати
своє  положення  і  завдання.  Почалося  воно  від  того,  що  в  сірій
масі  мужви  УСС,  між  якими  немало  було  студентів,  членів  перших
українських  тайних  військових  організацій  із  1912  p.,  відродило¬
ся  було  почуття  їхньої  особистої  гідности.  Бо  молодий,  інтелі-
ґентний  ідеаліст  українець  —  січово-стрілецький  юнак  дуже
швидко  набрав  воєнного  досвіду  і  став  кращим  вояком  ніж  ав¬
стрійський  сусід,  чи  мадярський.  До  нього  почали  з  пошаною  і
симпатією  ставитись  —  чужинці.  Оце  почуття  власної  вартості,
що  вийшло  з  порівняння  з  трусливим  „гонведом”,  як  погірдливо
Українські  Січові  Стрільці  почали  називати  австрійців,  викли¬
 52

кало  почуття  гордощів,  що  вони,  хоч  і  „банда”  на  погляд  „своїх”,
запасних  австрійських  старшин,  та  все  ж  краще  військо  від  ав¬
стрійського  „війська”.  Почали  почуватися  гордим  на  себе  укра¬
їнським  військом,  яке  гідно  вміє  заступити  честь  української
нації  перед  чужинцями.  Гордість  на  себе  швидко  переродилась
в  погорду  до  „гонведів”  і  ось  так  помалу  серед  боїв  Українське
Січове  Стрілецтво  в  масі  своїх  рядовиків  почало  перетворювати¬
ся  в  більш-менш  одностайне  тіло  —  одушевлене  одними  настро¬
ями,  думками  і  відношеннями  до  зовнішнього  світу.
 Таке  Українське  Січове  Стрілецтво  прийшло  нарешті  в  1915
році  до  переконання,  що  його  головне  завдання  ще  не  тепер  в
розгарі  австрійсько-російської  війни,  бо  покищо  йде  все  ще  не
за  українську  державу,  а  за  існування  австрійської  монархії,  а
що  головне  його  завдання  прийде  щойно  наприкінці  війни,  ко¬
ли  знесиляться  обі  ворожі  сторони  й  кинення  української  зброй¬
ної  сили  на  вагу  подій  зможе  поважніше  вплинути  на  майбут¬
ню  долю  України.  Тимто  не  рвалися  сліпо  в  бої.  Але  боролися
так,  що  викликували  подив  чужинців,  якщо  треба  було  рятува¬
ти  положення  на  фронті,  бо  тоді  гнало  їх  у  бій  їхнє  почуття
української  національної  чести.  Окремішність  Українських  Січо¬
вих  Стрільців  глухо  відчуло  австрійське  командування.  Воно  по¬
чало  відноситися  до  них  дуже  нерівно:  після  боїв,  у  яких  УСС
визначилися,  вихвалювало  їх  на  всі  лади,  під  час  же  затишшя
на  фронті  дошкулювало,  як  знало.  Боліло  це  й  обурювало  УСС,
і  ось  так  чимраз  глибша  зарисовувалася  прірва  в  їхніх  думках
поміж  Австрією  й  Україною.  Глибшала  ця  прірва  на  вид  кри¬
вавих  знущань  мадярського  і  австрійського  війська  над  україн¬
ським  селянством  —  батьками  Українських  Січових  Стрільців.
Осьтак  наприкінці  1916  року  розвиток  душі  Українського  Січо¬
вого  Стрілецтва  дійшов  аж  до  погірдливої,  хоч  лише  напів  сві¬
домої  ненависти  до  Австрії.  В  тому  часі  теж  Українське  Січове
Стрілецтво  стало  по  своїх  напів  свідомих  настроях  здібне  —  звер¬
нути  свій  багнет  навіть  проти  Австрії,  коли  б  така  потреба  яви¬
лася.
 Коли  тут  мова  про  розвиток  настроїв  і  думок  УСС,  то  річ
у  розвитку  їхніх  передових  елементів  зпоміж  самих  рядовиків
і  то  тих,  що  боролися  на  фронті  від  1914  року.  Поодинокі  сотні
УСС,  у  залежності  від  того,  чи  в  їхніх  рядах  було  більше,  чи
менше  ідейних  інтелігентів,  оставали  більше  чи  менше  по  заду
цього  розвою.  Найбільше  революційними  сотнями,  в  яких  най¬
виразніше  й  найдосконаліше  пройшов  увесь  цей  розвиток,  були
дві  сотні:  сотня  покійного  Дмитра  Вітовського  і  сотня  Андрія
Мельника.
 53

Зпоміж  осьтаких  рядовиків,  передових  в  Українському  Січо¬
вому  Стрілецтві,  із-за  своїх  боєвих  заслуг  і  військового  вміння  на
протязі  1915-1916  pp.  добився  ряд  студентів  до  старшинського
степеня,  між  якими  було  немало  членів  перших  тайних  україн¬
ських  військових  товариств.  Оці  старшини  були  всією  душею
своєю  зв’язані  з  сірою  мужвою  УСС,  бо  самі  з-поміж  неї  вий¬
шли,  вони  розуміли  її  й  уміли  вести.  Вони  й  були  справжніми
старшинами  УСС,  які,  не  служивши  ніколи  в  ніякій  займан-
щицькій  армії,  горді  були  на  те,  що  вони  перші  старшини  націо¬
нал  ьно-українського  війська.
 Але  ж  їхній  вплив  не  вспів  перетворити  Українського  Сі¬
чового  Стрілецтва  в  його  цілому,  себто  разом  із  його  команду¬
ванням,  в  горде  українське  національне  військо,  бо  раз-у-раз
на  вищі  командні  пости  в  Українськім  Січовім  Стрілецтві  австрій¬
ське  командування  насилало  австрійських  старшин,  іноді  й  не-
українців.  Лише  деякі  з  цих  „австріяків”  попавши  між  Січових
Стрільців  і  самі  ставали  всією  своєю  душею  стрільцями-старши-
нами  національно-українського  війська.  Здебільша  вони  прино¬
сили  з  собою  амбіції  „цісарсько-королівських”  австрійських  офі¬
церів,  уважаючи  січово-стрілецьких  старшин  за  „меншевартних”
від  себе.  Соромилися  навіть  окремішного  однострою  УСС,  що  різ¬
нився  від  австрійського,  й  носили  на  собі  „австрійщину”.
 Але  думка  УСС  знайшла  інший  ґрунт,  на  який  уже  не  могла
впливати  ні  Австрія,  ні  українські  „австріяки”:  Наддніпрянщину.
 На  протязі  1914-16  pp.  у  російський  полон  попало  було  не¬
мало  Українських  Січових  Стрільців  із  1914  року,  тих  рядови¬
ків  і  їхніх  старшин,  що  виковували  свої  думки  й  почування,  по¬
чинаючи  від  часів  мандрівок  Українського  Січового  Стрілецтва
по  карпатських  дебрах.  Були  це  найбільше  свідомі  й  революцій¬
ні  елементи  Українського  Січового  Стрілецтва.
 На  їхню  думку  тепер,  у  російському  полоні,  могутньо  впли¬
нула  російська  революція  1917  року.  Спочатку  привітали  вони
були  и  як  початок  кінця  Росії  й  реалізації  української  національ-
но-державної  думки  при  допомозі  Центральних  Держав  —  Ні¬
меччини  й  Австрії.  Бо  неймовірним  їм  видавалося,  щоб  роздавле¬
не  царським  режимом  українське  національне  життя  могло  від¬
родитися  так  швидко,  як  це  потім  сталося.
 Але  цей  погляд  швидко  в  них  змінився,  бо  в  Києві  постав
новий  український  національно-політичний  центр:  Центральна
Рада,  а  там  і  уряд  —  Генеральний  Секретаріят.  Усі  відомості  з
України  казали  про  несподіваний  і  дивно  швидкий  ріст  націо¬
нальної  свідомости  українських  мас,  про  будову  українського
державного  апарату  й  про  технічне  творення  власної,  україн¬
ської  національної  армії  —  „українізацію”  давних  російських  пол¬

ків.  Ставало  ясним,  що  реальна  сила,  Українська  Нація,  на  Над¬
дніпрянщині  така  могутня,  що  вже  не  треба  оглядатися  на  ніякі
Центральні  Держави  й  їхню  „ласку”.  Тому  злишною  їм  поча¬
ла  видаватися  „австрійська  орієнтація”:  й  без  неї  відорветься
Україна  від  Росії  до  самостійного  державного  життя,  якщо  цього
захоче.  Осьтак  полонені  Січові  Стрільці  розмежували  Україну  й
українську  національно-державну  думку  від  Австрії  й  австрій¬
ського  державного  інтересу.  Свідомо  зробили  це,  до  чого  напів
свідомо  були  здібні  ще  1916  року.
 Відсіль  ще  тільки  один  крок  був  до  того,  щоб  до  свідомого
слова  прийшла  інстинктивна  ненависть  УСС  до  Австрії  і,  щоб
проти  неї  звернувся  Січово-Стрілецький  багнет.  Приніс  цей  пе¬
релом  наступ  Керенського,  факт,  що  в  цьому  наступі  найкраще
бються  „зукраїнізовані”  полки  російської  армії  і,  що  Центральна
Рада  видала  заклик  своїм  військам,  щоб  хоробро  боролися.  Ви¬
далося  отже  полоненим  Українським  Січовим  Стрільцям,  що  з
Москвою,  яка  всупереч  до  зросту  організованої  української  сили
чимраз  глибше  розвалювалася,  що  покінчити  порахунки  Укра¬
їни  з  розваленою  Росією  буде  час  і  після  покінчення  війни  про¬
ти  Центральних  Держав,  і  що  завдання  української  держави,
яка  на  їхній  погляд  оце  твориться  на  Наддніпрянщині,  тепер
являється  відобрання  українських  земель,  що  остали  ще  під
Австрією.  Ось  так  прийшов  перелім:  полонені  УСС  здебільша
зразу  скинули  зі  своїх  одностроїв  свої  австрійські  відзнаки  й  по¬
чали  тікати  з  таборів  у  Київ,  щоб  хочби  рядовиками  вступати
в  „зукраїнізовану”  армію  й  піти  проти  Австрії.  Немало  старшин
УСС  тоді  таки  і  вступило  рядовиками  в  „зукраїнізовані”  полки,
якщо  такі  були  близько  їхнього  табору  і  з  ними  доїхали  були
1917  року  аж  на  фронт.
 Сьогодні  видавалося  б,  що  це  була  така  самозрозуміла  по¬
ведінка,  що  всякий  українець  повинен  би  був  так  зробити.  А
тимчасом  проти  полонених  УСС  і  дуже  дрібної  частини  інших
полонених  галичан,  колишніх  вояків  австрійської  армії,  що  при¬
лучилися  до  них,  —  скрізь  по  таборах  одностайним  фронтом
рушив  загал  полонених  галичан  —  „австрійців”.  Революційних
українських  стрільців  отой  загал  називав  „зрадниками”,  іноді
зриваючи  навіть  з  ними  товариські  зносини.  Ось  так  нарешті
показалася  різниця  поміж  українським  і  австрійським  патріотиз¬
мом,  який  так  безнадійно  переплутався  був  у  поглядах  галиць¬
кого  громадянства  в  1914  році  й  наглядно  виявилося,  яка  безод¬
ня  розділювала  найбільше  революційний  елемент  УСС-ів  іще  в
1916  році  від  решти  галицького  українського  громадянства.
 Звідсіль  потягли  на  Україну  1917  року  полонені  УСС,  а  за
ними  найбільше  рухливий  і  революційний  елемент  інших  по¬
 55

лонених  галичан,  щоб  піти  в  бої  проти  Австрії.  На  Україні,  в
Києві  вони  здебільша  вступили  в  ряди  Січових  Стрільців,  що  по¬
чали  були  при  кінці  1917  року  там  формуватися  для  виступу
проти  Австрії.
 Небагато  було  тих  галичан,  що  не  боялися  піти  проти  по¬
гляду  загалу.  В  Київськім  Січовім  Стрілецтві  їх  назбиралося  при
кінці  1917  року  всього  коло  600.  Але  був  це  одностайний  еле¬
мент,  вірний  лише  українській  державній  ідеї,  і  більш  нікому.
Провід  же  над  цим  елементом  попав  у  руки  найбільш  револю¬
ційних  і  безоглядних  у  свому  змаганню  за  українську  держав¬
ність  давніх  старшин  УСС.  Над  ними  не  стояв  ніякий  „австріяк”
і  вони  могли  організувати  Київських  Січових  Стрільців  так,  як
їм  наказувало  їхнє  січово-стрілецьке  розуміння  українського  на¬
ціонального  війська.  Не  диво,  що  в  перших  часах  Київських  Сі¬
чових  Стрільців  їм  удалося  виховати  такого  залізного  україн¬
ського  вояка,  якому  рівні,  здається,  даремно  шукати  у  всій  істо¬
рії  українського  війська.  Бо  їхньої  думки  й  їхньої  праці  не  зв’я¬
зувала  ніяка  Австрія,  ні  ,,австріяк”.
 Правда,  на  прикінці  1918  року,  коли  ряди  Київських  Сі¬
чових  Стрільців  поповнилися  були  десятками  тисяч  змобілізо-
ваних  селян,  їм  не  вистачало  ані  старшин,  ані  підстаршин,  щоб
ці  тисячі  мали  зразу  перетворитися  у  військо,  гідне  назви  Січо¬
вого  Стрілецтва.  Ці  маси  вдалося  їм  опанувати  аж  півроку  пізніше.
 І  так,  щойно  в  Київськім  Січовім  Стрілецтві  завдяки  обста¬
винам,  серед  яких  воно  повстало,  в  1917  році  до  свідомого  ви¬
сновку  прийшло  те  напів  свідоме,  яким  жили  галицькі  УСС.
А  вис  лід  цей  був  незвичайний  в  своїм  часі:  „Всеукраїнська  на-
ціонально-державна  думка  не  орієнтується  ні  на  кого  крім  ба¬
жань  і  збройної  сили  самої  української  нації.  Ця  думка  не  знає
ні  „австрійських”,  ні  „російських”  українців  і  незв’язана  з  ні¬
якою  чужою  державою.  Вона  знає  тільки  всеукраїнський  на¬
род,  для  якого  Збруч  є  лише  мутною  і  болотнистою  річкою.  І
знає  теж  лише  один  інтерес  —  національно-всеукраїнський,  яко¬
му  мусять  підчинитися  всі  інші  інтереси”.  Тому  не  галицькою,
і  не  наддніпрянською  частиною  військовою  стали  Київські  Сі¬
чові  Стрільці,  а  військом  усієї  України.  Боролися  вони  скрізь  на
всіх  фронтах,  де  тільки  Україна  вела  війну  в  1917-20  роках.  В
їхніх  рядах  були  сини  всіх  українських  земель:  і  тих,  що  над
Кубанню,  і  тих,  що  над  Доном,  і  тих,  що  були  давнім  Запоріж¬
жям  —  сини  Поділля,  Волині  й  навіть  Люблинщини,  Галичини,
Лемківщини  і  навіть  Угорської  України.  Всієї  України.
 56

Володимир  СТАРОСОЛЬСЬКИИ
 ВІРА  В  БЕЗСМЕРТНІСТЬ  НАЦІЇ
 Допущення  такої  можливости,  що  ми  могли  би  бути  ким  не-
будь  засуджені  на  національну  смерть,  стоїть  проти  погляду,  що
джерело  нашого  життя  безсмертне,  та,  що  наша  доля  лежить
передусім  у  наших  руках.
 Фіхте  в  найтяжчу  для  своєї  батьківщини  пору...  в  основу
своїх  означень  поклав  переконання  про  безсмертність  нації.  Це
переконання,  ця  віра,  вяже  народ  в  одну  велику  цілість,  вона
є  товчком  руху,  праці,  походу  вперед...  Нема  народу  без  віри
в  його  безсмертність.  З  вірою  цею  нація  родиться  і  з  утратою  її
мусіла  би  умерти.  Бо  не  тільки  віриться  в  це,  чого  бажається,
але  і  бажати,  хотіти  можна  лише  цего,  в  чого  здійснення  вірить¬
ся.  Нема  справжньої  волі  без  переконання  про  увінчання  її  успі¬
хом.  Діяльна,  жива  воля  нації,  родиться  з  віри  в  її  безсмертність,
в  це,  що  будуччина  належить  до  неї.
 В  круговороті  теперішніх  подій  більше  чим  коли  небудь  тре¬
ба  нам  вірити,  що  будучність  наша,  що  ніхто  не  в  силі  нам  її  ві¬
добрати.
 Йдеться  в  цій  війні  про  це,  коли  і  в  якій  мірі  здійсняться  на¬
ші  бажання  і  домагання.  Мусимо  зробити  усе,  щоб  вони  здійсни¬
лися  в  як  найбільшім  об'ємі  у  слушнім  відношенні  до  безмежних
жертв,  які  поклав  наш  нарід.  Не  сміємо  допустити  думки,  будь¬
те  би  йшла  справа  про  наше  життя.  Якщо  б  навіть  скривдила
нас  ще  раз  історія,  то  це  не  принесло  би  нам  загибелі.  Це  зна¬
чило  би  лишень,  що  хвилина  відпочинку,  спокійної  творчої  праці
для  нас  ще  не  прийшла,  що  шлях  до  перемоги  ще  далекий,  але
і  цей  шлях  ми  перейдемо  переможно.
 57

Володимир  ЩУРОВСЬКИИ
 ЗА  ВОЛЮ  УКРАЇНИ
 В  погідну  літню  днину  1914  р.  веселкою  до  сонця  грали  си-
ньо-жовті  стяги  понад  морем  молодечих  голов,  що  гнучким  ба¬
дьорим  кроком  проходили  вулицями  Львова,  маніфестували  фі¬
зичну  удатність  і  боеве  підготівля  молоді  відродженої  нації.  Тоді
голубий  овид  світового  обрію  роздерла  лискавка  та  впав  злові-
щий  грім.  Защеміло  серце,  стряслася  судорожно  душа  в  учас¬
ників  свята  і  всієї  країни.  Ширшала  грудь,  пружились  м'язи  у
вибраному  гуртку  молоді.  —  Цей  грім  віщун  світової  бурі  отви-
рав  широкі  вигляди,  мерехтів  заревом  кращої  майбутности,  кли¬
кав  порвати  з  дотеперішнім  безділлям  і  ставати  до  явної  бороть¬
би  до  визволення  з  пут  відвічної  неволі.  —  Із  леліяних  на  дні
душі  мрій  та  поривів  родився  чин.  Дзвоном  зимного  заліза,  бу¬
див  маловірів  зі  сну  й  втягав  у  вир  кривавого  весілля  Европи,
приспану  забуту  царівну.
 В  осередку  праці  в  змаганню  творення  збірної  душі  Січо¬
вого  Стрілецтва,  стає  новий  тип  людини.  Вже  в  останніх  мир¬
них  роках  родився  напрям,  що  піднімав  питання  фізичного  ви¬
ховання  як  рівноважну  цінність  у  розвитку  громадянина  модер¬
ної  нації.  Руханкові  і  пластові  організації,  —  це  школи,  що  в
дні  загального  зриву  дали  ряд  підготованих  одиниць,  здатних
станути  за  реальне  діло.
 І  стелиться  кривавий  шлях,  тканий  соняшними  проміння¬
ми  надій,  живої  плодючої  радости  чину  й  переплітаний  терня¬
ми  зневіри,  почуття  презирства  й  опустіння.  Львів,  Стрий,  Стра-
бичів,  шлях  від  Бескиду  по  болотисту  Стрипу  й  скелистий  Се¬
рет,  а  опісля  розлогі  степи,  Широкий  Луг,  Хортиця,  Дніпрові
Пороги  й  Золотоверхий  Київ,  —  це  роздоріжні  стовпи  на  тому
шляху.  —  Не  вгаває  творча  праця.  Сира  брила  народнього  ма¬
терика,  в  гарячому  полуміні  любови  і  самопосвяти,  перетоплю-
 58

ється  в  дорогоцінний  первоцвіт..  .  хрустально  чистий,  соняшно
ясний.
 Ширшають  завдання,  не  заскорузуються  в  мертву  жовняр-
щину.  Серед  тяжких  воєнних  невзгодин  квола  зразу  билина  ви¬
ростає  в  розкішне  зелене  дерево,  що  має  видати  в  майбутньості
соковиті  овочі.  Всі  прояви  творчого  життя  знаходять  відгомін  і
належний  культ  у  цьому  на  вигляд  припадковому  гуртку.  Серед
смертоносного  змагання,  на  тлі  безвихідного  суму  і  відірвано-
сти  від  рідної  землі,  не  вгаває  ніжно  струна  мистецької  вдачі.
Засипаними  снігом  верхами  і  проваллями  Карпат  лунає  стрілець¬
ка  пісня.  Голодне  і  босе  братство  червону  калину  піднімає  і  сі¬
рим  шнурком  журавлів  привіт  шле  рідному  краєві.  А  з  поди¬
хом  весни  в  сяйві  маєвого  сонця  сходять  закляті  лицарі  з  гори
Маківки.  Проходять  рвучі  потоки  Підгір’я  і  на  колосистих  ла¬
нах  Поділля,  зрошують  свіжою  кров’ю  засіяні  житом-пшеницею,
поля  своїх  батьків.  Орали  Гранати  землю,  взносились  і  запада¬
лися  окопи,  а  там  у  Вільхівці  творилась  містерія  стрілецького
кохання.  Шуміла  діброва,  сипали  ніжним  цвітом  вишневі  сади,
соловейко  заходився  в  ліщині,  а  стрілець  манив  дівчину  в  душ¬
ну  літню  ніч  і  заговорював,  що  місяць  хоть  світить,  він  не  помі¬
тить  ...  Білою,  місячним  сяєвом,  дорогою,  тягнули  скрипливі
обози.  Дрімав  на  сивому  коні  суворий  командант,  а  в  запашно¬
му  ароматом  вечірніх  квітів  повітрю  бриніла  дзвінка  Гітара  й
звучним  павутинням  лоскотала  відкриту  грудь  приспаної  по
денному  труді  й  допізному  гулянні  дівчини.  Крізь  сон  маячив  по¬
гонич  ...  або  не  дай  Боже  —  вісьта  вйо.  —  А  ранним  ранком
на  досвітку  розбудженим  селом  під  горою  вибивали  такти  би¬
тим  гостинцем  різкі  кроки  боєвої  сотні:  Дівчино,  рибчино,  щебе¬
тушко  моя  ...  вийди  ...  вийди  ...  чим  скорше  до  вікна  ...  а  в
уха  вихиленої  цікаво  головки  долітали  останні  слова  ...  „хлоп¬
ці  ж  бо  то  хлопці,  як  соколи!”
 Це  було  в  зеніті  боєвої  хвали.  А  тим  часом  у  далекій,  чужій
столиці,  сліпі-ограничені  дипломати  вирішували  долю,  на  глум
торгували  чужим  майном,  продавали  шкуру  на  живому  медведе-
ві.  І  впало  важке,  тупе  слово  ...  зрада.  Стає  наглядним,  що  шлях,
яким  брались  повести  визвольні  змагання  народу  офіціозні  про¬
відники,  не  сходиться  зі  загальним  українським  світоглядом.  Ва¬
жилася  доля  буття  Січового  Стрілецтва.  Йшла  бесіда  і  мірку¬
вання  про  доцільність  його  дальшого  існування.  Але  життя  й
творча  сила  зродженої  ходом  подій  енергії  говорить  сама  про
свою  живучість,  шукає  нових  шляхів  і  експанзії.  Збита  з  доро¬
ги  природної  воєнному  часові  і  первісному  завданню,  переходить
у  ширшу  фазу  культурно-суспільницької  праці.  Повстають  нові
змагання-ідеї.  Підготовляються  працівники,  що  небавом  зай¬
 59

мають  відповідальні  й  такі  важні  пости  народнього  шкільництва
на  Волині.
 Куда  лиш  прийшов  УСС  чи  з  крісом  у  руці,  чи  як  суспільно-
культурний  працівник,  скрізь  затверджується  національна  свідо¬
мість,  зростає  почування  громадянської  відповідальности  і  кар-
ности.  А  на  Великій  Україні  з  хвилею  революції  займається  ве¬
ликим  полум'ям  і  трискає  каскадою  нове  багате  життя.  Стають
борці  зразу  словом,  а  вже  небавом  зі  зброєю  в  руці,  за  волю.
Твориться  підбудову  до  державного  самостійного  життя.  У  пер¬
ші  ряди  стають  галицькі  Січові  Стрільці,  що  ціло  за  всю  добу
визвольних  змагань,  кров'ю  і  життям  засвідчували  загально  укра¬
їнські  стремління.  Чужим  їм  був  партикуляризм  і  далекі  від
партійної  ексклюзивности,  сектанства  та  пустомельства,  пря¬
мують  без  впину  до  далекої  цілі.  Дороги  розходяться  і  перехре¬
щуються.  Часть  їх  явно  з  піднесеним  чолом  зводить  боротьбу  з
накиненим  російщиною  старим  назадництвом  і  з  прозябаючим
лише  сміливим,  але  тупим  месіянізмом.  Часть  друга  поневолі
скована  ланцом  насилля  з  австрійським  імперіялізмом,  волочить¬
ся  слідами  окупантів  широкими  степами  України,  лагодить,  гоїть
рани,  заподіяні  бутним  наїзником  рідному  краєві...  Кидає  посів
у  зорану,  напоєну  кров'ю  і  страхіттям  землю,  а  сходить  гнів  і  по¬
чування  обиди,  що  пре  до  скинення  ярма,  кимнебудь  воно  на¬
ложене.
 Наповнилася  вщерть  чаша  народнього  терпіння.  Надходить
соняшна  хвиля.  Золотоверхий  Київ  займають  українські  народ¬
ні  полки,  а  Галицька  Волость  у  перше  видає  дих  своєрідного
життя.  Визвольна  пісня  могутніє  із  мрійливої  молитви  у  боєвий
гимн.  Доля  не  стелить  дороги  квітами,  посягає  по  прадідне  доб¬
ро  захланна  рука  сусідів.  Наростають  також  у  вні  творчого  про¬
цесу  противності.  Раз  визволена  струя  котиться  у  живловому
розгоні  вперед  ...
 Скільки  ясних  постатей,  що  сьогодні  немов  западають  у  тінь
небуття,  пересунулось  крізь  карту  останніх  історичних  подій.  Во¬
ни  клали  весь  труд  —  зусилля,  точили  зі  себе  кров  в  ім'я  одної
великої  ідеї:  Вільна,  Незалежна  Україна.  Родовід  їх  іде  по  пря¬
мій  історичній  еволюції,  котрої  передостаннім  звеном  стає  УСС.
Від  небосяжних  Карпат  по  Чорне  море  і  Дніпрові  притоки  роз¬
сіяні  могили  лицарів  за  кращу  долю  батьківщини.  Проходили
необнятими  степами.  Над  самотніми  запущеними  їх  могилами
лине  віщий  дух.  Вимовлює  для  обездолених  долі,  сліпим  про¬
зріння  ;  будить  сплячих,  накликає  до  чину.
 І  наростає  запас  крицевого  завзяття,  що  доведе  хоча  через
які  невзгодини  до  ясної  цілі.
 60

Богдан  ГНАТЕВИЧ
 ЗБЕРІГАЙМО  ЛЕГЕНДУ  МИНУЛОГО!
 СЛОВО  З  НАГОДИ  ВІДКРИТТЯ  ВИСТАВКИ  ВОЄННИХ  ПАМ’ЯТОК  УСС
 23-ГО  ГРУДНЯ  1934  Р.  В  НАЦІОНАЛЬНОМУ  МУЗЕЮ  У  ЛЬВОВІ
 Московська  навала  перекотилася  через  Галичину  й  спини¬
лася  на  зворах  Карпат.  Це  був  грудень  1914  р.  Верхи  й  долини
бойківського  Бескиду  завалені  снігом,  що  як  природна  перешко¬
да  спинював  похід  ворожих  військ.  Австрійська  армія  останками
своїх  людських  запасів  розпачливо  боронила  воріт  до  Мадярщини.
 В  той  час  на  верхах  Бескиду  появилися  Українські  Січові
Стрільці.
 Тисячі  молодих  воїнів,  що  в  боях  біля  Ужока,  Лужка,  Бо¬
рислава,  Дрогобича  та  Стрия  одержали  перше  воєнне  хршцення
та  добули  перший  воєнний  досвід,  стануло  тепер  обабіч  Верець-
ких,  щоб  виконати  своє  післанництво.
 Які  завдання  мала  виконати  ця  горстка  воєнних  доброволь¬
ців?  Що  могла  вдіяти  ця  жмінка  української  молоді,  кинена
між  сотки  тисяч  різнонаціонального  війська,  в  ряди  чужої  армії?
Чому  пішла  з  нею  в  нерівний  бій?  Які  бажання,  які  ідеї  та  спо¬
дівання  привели  її  сюди  ?
 У  хвилинах,  коли  рішається  доля  народу,  до  голосу  прихо¬
дить  його  молодь.  Це  хвилини,  які  вимагають  чину  та  посвяти.
Визвольні  змагання  всіх  поневолених  народів  були  ділом  мо¬
лоді.  Вона  живе  ідеями  будучого.  її  бажання  виходять  далеко
поза  вимоги  теперішности  та  її  чин  у  рішаючих  хвилинах  то-
рощить  перепони,  створені  привичкою,  пересудами  минулого  та
байдужністю.
 Такою  хвилиною,  що  важила  долю  народів,  був  1914  р.  і
світова  війна.  Цього  менту  вичікували  всі  поневолені  народи,  а
між  ними  і  наш,  український.  Ждала  його  і  бажала  головно  на¬
ша  молодь.  Вона  ж  леліяла  думку  про  волю  народу  та  про  влас¬
 ні

ну  державу.  Стрілецька  організація  була  твором  тої  молоді.  Во¬
на  створила  леґенду  визвольної  боротьби.
 Ця  леґенда  зродилася  з  молодечого  бажання  чину  та  зі  сві-
домости,  що  тільки  організований  та  збройний  чин  був  єдиним
засобом  вибороти  кращу  долю  для  народу.  Ці  бажання  офор¬
мились  спершу  в  січово-стрілецьких  організаціях,  де  відбулася
підготовка  до  збройного  виступу.  Тодішні  політичні  умовини,  за¬
гроза  світового  конфлікту,  пособляли  бажанням  молоді.  Зате
найбільше  перепон  стрінула  ідея  стрілецтва  таки  серед  власно¬
го  громадянства.  Пацифістичні  настрої  та  погорда  для  військо¬
вих  справ  спинювали  сильно  почини  молоді.
 Тодішнє  українське  громадянство  не  признавало  тих  ідей,
що  ними  жила  молодь,  бо  ці  ідеї  виходили  поза  межі  „реальної
можливости”.
 Все  ж  таки  ідея  молоді  перемогла,  і  коли  надійшла  хвили¬
на  виконання,  на  поклик  провідників  Стрілецтва  стануло  кіль¬
канадцять  тисяч  добровольців.
 Непереможне  бажання  чину,  що  жило  тоді  в  серцях  молоді,
і  кріпка  віра  у  свою  нову  ідею  та  величне  післанництво  стрілець¬
кої  організації  вдержало  її  в  перших  хвилинах  неуспіхів  та  зне¬
віри,  невдач  та  злиднів  під  час  карпатських  походів.  На  місце
романтизму,  що  привів  добровольців  у  ряди  стрілецтва,  зродився
вояцький  гарт  і  товариська  спільнота.  Півроку  воєнщини,  спіль¬
на  доля  і  недоля  та  кровні  жертви  товаришів  сціпили  Січове
Стрілецтво  ще  дужче.  Бої  за  Маківку  зродили  стрілецьку  славу,
яка  кріпшала  та  йшла  по  країні,  прикликуючи  в  ряди  Стрілец¬
тва  нових  добровольців.  Побідний  похід  через  Галичину  аж  до
Серету  підніс  духа  стрільців,  скріпив  їхню  віру  та  подав  нову
надію  на  сповнення  вимріяних  ідеалів.  Болехів-Галич-Завалів-
Семиківці-Лисоня  та  Дикі  Лани  були  свідками  неодного  герой¬
ства  стрілецьких  сотень,  окремих  стрільців  та  старшин.
 Російська  революція  та  національні  визвольні  змагання  при-
дніпрянців  застають  стрілецтво  гововим  до  співпраці  над  будо¬
вою  Української  Держави.  З  того  часу  українські  стрільці  жи¬
вуть  лише  бажанням  перейти  туди,  в  ряди  борців  за  власну  дер¬
жаву.  Але  інтереси  Рідної  Батьківщини  задержують  УСС  ще
більше  року  в  складі  австрійської  армії.  Зате  бажання  УСС-ів
в  Галичині  здійснювали  Січові  Стрільці  на  Наддніпрянщині.  Зма¬
гання  цих  обох  братніх  організацій,  хоч  вони  працювали  в  інших
умовах,  діяли  заєдно  концентрично  і  змагали  до  одної  мети.
 З  першими  признаками  розвалу  австрійської  держави  УСС
організують  боротьбу  за  волю  своєї  Батьківщини.  Як  їхні  брати
Січові  Стрільці  одні  з  перших  станули  на  службу  Українській
 62

Державі,  так  і  УСС,  перші  підіймають  прапор  визвольної  бо¬
ротьби  на  заході.
 Цей  чин  Січового  Стрілецтва  привів  до  акту  22-го  січня,  до
проголошення  соборности  українських  земель.  Ідея  Січового  Стрі¬
лецтва  була  сповнена  і  переведена  таки  його  зусиллям.
 З  того  часу  праця  і  доля  Січового  Стрілецтва  була  зв’язана
з  долею  Української  Армії  та  всього  народу.
 Нині,  в  20-літню  річницю  виступу  Січового  Війська,  минає
також  14  літ  після  останніх  боїв,  що  їх  звело  Стрілецтво.  В  1920
р.  діло  стрілецького  духа  й  зброї  припинено.  Українська  нація
не  змогла  закріпити  своєї  держави.  В  неї  було  замало  Стрілець¬
кого  Війська,  було  замало  таких  відданих  рідній  справі  боєви-
ків  та  робітників.  Відосередні  сили  в  народі  та  пасиви  в  рахун¬
ку  державного  будівництва  були  більші,  як  цього  вимагала
Справа.
 Нині  народ  переможений.  Змагається  далі  за  свою  долю.  В
цьому  змаганню  ясним  промінням,  що  кріпить  і  держить  надією,
є  леґенда  минулого:  традиція  визвольних  змагань.
 В  цій  леґенді  Січове  Стрілецтво  створило  свою  окрему  сто¬
рінку.  Час  і  події  після  програної  боротьби  затерли  образ  мину¬
лого.  Ідея  творців  стала  неясна.  Вправді  залишились  ще  живи¬
ми  учасники  тієї  леґенди,  збереглась  стрілецька  пісня,  є  писані
спомини  та  деякі  спроби  мистецького  історичного  та  літератур¬
ного  відтворення  ідеї  та  змагань  Стрілецтва.  Але  саме  в  тих  спро¬
бах  замічуємо  ще  великі  недостачі.
 Стрілецьке  діло  не  діждалося  ще  вірного  відтворення  у  на¬
шому  мистецтві,  а  цього  потребує  і  жде  молоде  покоління.
 Стрілецька  леґенда  прогомоніла.  Скінчились  діла  та  зма¬
гання  Січового  Стрілецтва.  Замовкла  його  зброя.  Але  залишила¬
ся  слава,  спомини  та  стрілецька  пісня  і  заповіт  Стрілецтва,  за¬
свідчений  кровною  печаттю  тих,  що  життя  віддали  за  святе  діло.
 63

Теофіль  МЕЛЕНЬ
 ПРОМОВА  НА  ШЕВЧЕНКІВСЬКІМ  СВЯТІ
 В  КОШІ  УКРАЇНСЬКИХ  СІЧОВИХ  СТРІЛЬЦІВ  29-ГО  КВІТНЯ  1915  Р.
 У  ВАРПАЛЯНЦІ  КОЛО  МУКАЧЕВА  НА  ЗАКАРПАТТІ,  НА  ЗАМКУ
КНЯЗІВ  КОРІЯТОВИЧІВ
 „Товариші!  Обходимо  Шевченкове  свято  в  хвилі,  коли  не¬
далеко  звідси,  в  Карпатських  горах  ревуть  гармати,  коли  там
іде  завзятий,  кривавий  бій  проти  московського  наїзника.  Святкує¬
мо  пам’ять  людини,  яка  цілим  серцем  ненавиділа  московський
царат  і  яку  царський  уряд  переслідував  безпощадним  способом.
Шевченко  мучився  у  в’язниці  і  довгі  роки  на  засланню,  в  солдат¬
ській  неволі,  за  те,  що  гаряче  любив  Україну,  що  бажав  для  неї
волі,  —  за  те,  що  з  ненавистю  і  проклонами  звертався  проти  її
катів,  що  наклеймив  злочини  царів,  які  розпинали  Україну  і  ко¬
зацькими  кістками  мостили  землю,  щоб  на  трупах  катованих
для  себе  столицю  поставити,  —  за  те,  що  підняв  палкий  протест
проти  неволених  царатом  кавказьких  племен,  яких  волю  зацько¬
вано  в  горах,  кров’ю  политих,  —  словом  за  те,  що  був  революцій¬
ним  речником  свободи.  Російський  царат  переслідував  Шевченка
за  його  життя,  а  по  смерти  поета-борця  змагався  не  допустити
до  поширення  його  думок  і  бажань  серед  українського  народу,  бо¬
ячись,  щоб  палке  слово  не  запалило  в  народніх  масах  полум’я
бунту.  Шевченкові  ідеали  поширилися  і  вкорінилися  широко  в
масах  українського  народу,  а  найкращим  доказом  цього  є  факт,
що  нині,  коли  ведеться  війна  проти  царської  імперії,  сповняєть¬
ся  одно  з  найгарячіших  бажань  Шевченка,  сповняється  його  за-
зив,  щоб  український  нарід  вражою,  злою  кров’ю  окропив  свою
волю.  Сьогодні  Ви,  Товариші  Стрільці,  переводите  в  життя,  в
діло,  слова  Шевченкового  заповіту,  бо  зі  зброєю  в  руках,  у  тяж¬
ких  кривавих  боях  боретеся  за  святе,  велике  діло,  яке  мусить
бути  увінчане  перемогою.  Колись  ненаситний  царський  деспо¬
тизм  стрінувся  з  завзятою  обороною  свободи  з  боку  кавказьких
 Ч

Сан.  \ор.  В.  Щуровський
Львів,  20.111.1917.  М.У.Б.
 Чет.  Василь  Кучабський,
червень  1915.
 Вправи  добровольців-УСС  у  Львові  на  „Кайзервальді”.  Серпень  19І4.
 VII

народів,  а  його  напір  довго  спинювався  об  гори-велитні,  боронені
лавами  сміливих  борців.  Оспівуючи  цю  геройську  оборону  в  пое¬
мі  „Кавказ”,  Шевченко  з  непохитною  вірою  кличе,  що  деспот
не  скує  душі  живої,  що  встане  правда  і  воля.  Сьогодні  монголь¬
ська  повінь  московських  наїзників  спинилась  об  наші  Карпати
і  царські  орди  розбиваються  в  наших  горах  також  під  Вашими
ударами,  Товариші  Стрільці.  І  прийде  хвиля,  коли  ослаблена
московська  армія  скотиться  з  гір,  коли  сила  ворога  буде  злома-
на  і  наїзник  буде  мусіти  пріч  піти  з  української  землі.  Ми  всі
віримо,  що  це  станеться,  що  наша  справа  переможе,  що  жертви,
які  з  рядів  стрілецьких  упали  на  полі  битви,  не  підуть  намарно.
І  тому  до  Вас,  Товариші  Стрільці,  можна  закликати  словами
Шевченка:
 „Борітеся,  поборете,  —
 Вам  Бог  помагає,
 За  Вас  сила,  за  Вас  воля
І  правда  святая!”
 65

Осип  НАЗАРУК
 НЕВІДХИЛЬНА  ТРАГЕДІЯ  РОЗШМАТОВАНОЇ
НАЦІЇ
 Є  такі  ночі,  в  котрих  сон  нікого  не  береться  і  нудьга  хо¬
дить  по  окопах  Українського  Війська  Січового.  ..  Сказати  вам,
чому  тут  годі  тоді  спати?  Відкрити  найбільш  болючої  думки
крайчик?  Ось  він:
 Це  думка.  Думка  про  війну  і  становище  Українського  Ле¬
гіону.  Вона  звичайно  так  починається:  Був  у  цій  війні  перший
вистріл,  буде  колись  і  останній.  І  прийде  отверезіння  і  прийде
обрахунок  з  власним  сумлінням  і  відповідальність  перед  цілим
українським  народом.  І  по  смерті  відповідатиме  ще  пам’ять  на¬
ша  і  імена  наші.  А  там  по  другім  боці  дротяних  кільців  „у  дві
лави  наддніпрянці  з  москалями  стали  —  аж  на  милю”  —  ні,
не  на  милю,  а  на  десятки  миль.  І  гомонить  там  українська  мо¬
ва  і  лунає  пісня  українська  —  сильніше,  дужче,  чим  тут  у  нас.
І  чиж  не  скажуть  нам  колись:  у  велику  годину  народів,  коли
весь  світ  стояв  в  полуменях,  пішли  ви  добровільно  в  рядах  жов¬
нірів  держави,  змішаної  як  вежа  вавилонська,  пішли  у  спілці
з  бісурманами  і  германцями,  котрих  довго-довго  пам’ятатиме  наш
народ,  пішли  проти  „слов’янської  держави”...  і  боролися  ви
так  завзято,  як  боролися  тільки  германські  машини.  Чому  ви
зробили  це?  Чому  були  ви  за  свідоцтвом  тих  чужинців  —  їх
очима  й  ушима  в  карпатських  дебрах  і  на  подільській  рівнині  ?  ...
 Що  ми  відповімо  їм?  Це  ми  в  тих  ночах,  коли  нудьга  ходить
по  темних  окопах  Українського  Легіону,  відповідаємо  наперед
собі,  —  з  тупим  болем,  але  щиро  відповідаємо  собі:  правда,  що
там  по  другім  боці  стоїть  більшість  українського  народу,  і  то
стоїть  та  більшість,  що  сотворила  українську  державу  і  золото¬
верхий  Київ  і  видала  Святослава  й  Володимира,  Січ  і  Богдана,
Тараса  і  Драгоманова.  Але  чи  ж  вона  стоїть  там  добровільно,  чи
прийшла  вона  тут  з  власної  волі  і  чи  їй  видавав  війну  цар  гер¬
бе

манський  або  чи  вона  йому  видавала?  Чи  ж  не  пригнав  її  тут
деспот  з  Петрограда,  побудованого  на  кістках  українського  ко¬
зацтва,  що  зломав  Переяславський  договір,  заключений  з  Украї¬
ною?  І  хто  ж  мститься  тепер  на  його  силі  —  ми,  незначна  ча¬
стина  українського  народу,  чи  потомки  тих,  що  їх  московський
цар  витопив  у  багнах  над  Невою?  Вони  прийшли  тут  у  кайда¬
нах.  А  ми  прийшли  з  власної  волі.  Вони  мусіли  тут  прийти.  А
ми  могли  розсіятися  по  полках  тої  держави,  що  подібна  до  ве¬
жі  Вавель  і  разом  з  ними  розсівати  свої  кості  по  берегах  соніш-
ного  Ізонца,  по  горах  Балкану,  де  стоять  Рогляв  і  Вардар,  Брдо
і  Ґрагово,  стрімка  Ораговиця  і  недоступний  Ловчин,  де  плеще
 0  береги  свої  трупами  заповнене  озеро  Дайран.  ..  Ми  там  могли
бути.  А  коли  ми  станули  тут,  то  привела  нас  тут  ідея  —  чиста
ідея  Тараса  і  Драгоманова.  І  в  наших  малих  окопах  вітав  над
нами  дух  Тараса  і  Богдана  й  Івана  Степановича.  І  наш  мужик
був  з  нами  і  наші  брати  з-над  Дністра,  котрі  могли  прибути.  Най-
свідоміша  частина  українського  народу  була  тут  з  нами.  Чи  чу¬
ли  ви,  як  молилися  перед  битвою  гуцульські  ряди,  що  покотом
ішли  на  смерть  поруч  інтелігентів  наших?  Ми  глибоко  переко¬
нані  про  те,  що  в  наших  малих  окопах  ідея  великої  України.
 1  ми  горді  на  це,  хоч  зовсім  не  зарозумілі.  Ми  знаємо  скромну
ціну  убогої  волости  нашої,  найубожчого  окравка  багатих  зе¬
мель  України.  І  як  прийде  слушний  час,  радо  уступимо  пер-
шенства  і  проводу  золотоверхому  Києву.  Але  тепер  ми  переко¬
нані,  що  ми  і  тільки  ми  стоїмо  на  сторожі  його  світлої,  тисячо¬
літньої  слави,  що  ми  живі  і  свобідні  в  рішеннях  наших.  І  поки
буде  ще  незалитий  царськими  невольниками  останній  скравок
землі  нашої,  поти  сини  його  протестуватимуть  при  кожній  на¬
годі  з  оружжям  в  руці  проти  поневолення  України.  І  ніколи  не
буде  для  нас  надто  чуже  ніяке  плем’я,  що  піде  війною  проти
гнобителів  України.
 67

Микола  ОПОКА
 РІК  ТОМУ
 СПОГАД
 Другий  рік  святкують  УССтрільці  свято  Різдва  в  полі.  Як
багато  часу  минуло!  Скільки  трагедій  пережилося,  скільки  ду¬
мок  передумалося.  Другий  раз  святкувати  те  саме  свято  в  полі.
Час  минув  та  як  глибоко  змінились  умовини!  На  щастя  зміни¬
лися  вони  на  краще,  та  чи  сподівався  хто  такого  рік  тому?  Чи
дивилися  стрільці  рік  тому  такими  самими  очима  на  це  свято
й  чи  такі  самі  веселі  мрії  снували  ?
 Чотири  місяці  товклися  в  Карпатах.  Зазнали  багато.  Декіль-
ко  разів  починали  похід  вперед,  врешті  опинилися  на  Угорщи¬
ні,  коло  Поляни.  Це  доводило  до  краю.  До  тепер  окривавлювали
тільки  крила,  збираючи  в  серці  щораз  більше  жовчі  і  зневіри.
 А  десь  далеко  там  на  півночі,  за  високими  снігом  окутани¬
ми  горами,  жила  рідня.  Що  з  нею  —  ніхто  не  знав.  Ах,  які  ми
були  діти  тоді,  як  зі  співом  покидали  рідні  сторони.  Думали,
що  за  декілька  днів,  чи  може  тижнів  знову  повернемося  як  горді
переможці  над  ворогом.  Спочатку  здавалося,  що  доля  сприяла.
Не  довго  бо  забавляли  на  угорській  рівнині,  й  одушевлені  перли
в  рідні  Карпати,  щоб  прогнати  ворога,  який  посмів  сягнути  по
наш  останній  куточок.
 І  врешті  зударилися  з  ворогом.  Та  судилося  знову  уступа¬
ти.  І  ми  знову  зірвалися  до  лету.  Тепер  пощастило.  Ми  виперли
москалів  з  останніх  вершків  карпатських,  зіпхали  на  рівнину  і
перли  в  нестримній  погоні.
 Перед  нами  була  широка  рівнина,  рідні  сторони,  далека  до¬
рога,  велика  праця,  широкі  перспективи,  далекосяжні  мрії  мо¬
лодечого  запалу.  Та  тут  знову  доля  гірко  закпила  собі  з  нас.
По  наших  важких  успіхах,  ми  впоєні  побідою  мусіли  завернути,
мусіли  добровільно,  не  примушені  до  того  ворогом,  опустити  ті
поля,  які  ми  видерли  йому  в  завзятім  і  славнім  бою,  мусіли  без
 68

безпосередньої  причини  податися  назад.  Ах,  як  прикро  це  нам
приходило,  як  болюче  та  соромно!  Наші  серця  були  переповне¬
ні  горем.  А  потім  нас  доля  зовсім  не  щадила.  Потім  ми  мусіли
подаватися  назад  і  недобровільно  і  то  щораз  далі  й  дальше.  Під
натовпом  тих  ударів  переповнилися  наші  серця  вщерть  болем.
 Ми  не  журилися  вже  тими  невдачами,  ми  вважали  їх  за
самозрозумілі.  Ми  отупіли  на  них.  Ми  могли  тільки  сміятися  над
тим  і  жартувати,  від  чого  краялися  наші  серця.  Ми  зжилися  з
ролею  тих,  що  засуджені  на  терпіння.  Ми  зрезиґнували  зі  своїх
надій,  мрій,  ми  не  вважали  за  можливе  дістатися  навіть  до  рід¬
них  сторін.  І  тільки  білими  круками  були  ті,  що  „контра  спем
сперабант”,  (сподівалися  проти  надії),  що  задержали  давній  за¬
пал  і  надії,  що  піддержували  тих,  котрі  впали  на  дусі,  й  жада¬
ли  видержати.
 А  боротьба  шаліла.  Минула  давно  осінь,  яка  одинока  мала
бути  свідком  великого  трагічного  видовища,  прийшла  сувора
зима,  що  своїми  глибокими  снігами  й  високими  морозами  наво¬
дила  страх  на  всіх,  а  боротьба  шаліла  дальше.  А  для  нас  не  бу¬
ло  ні  одного  проміння  надії.  Ми  перестали  вже  сливе  відчувати,
ми  перемінилися  більше  у  воєнні  машини.  І  серед  таких  обста¬
вин  прийшло  Різдво.  Серед  звичайного  ходу  обставин  звичай¬
ний  день,  який  назверх  нічим  не  різнився  від  інших.  Так  само
світило  сонце,  так  само  блестів  сніг,  так  само  шумів  потік  під
ледом,  такі  самі  сумні  вістки  доходили  до  нас.  —  Так  було  на
зверх,  але  що  діялося  в  наших  серцях?  Які  думки  пересували¬
ся  через  наші  голови?
 Недавно,  один  тільки  рік  тому  від  тої  хвилі  майже  всі  з  нас
сиділи  в  родинній  хаті,  серед  рідних,  дорогих  осіб:  батьків,  се¬
стер,  братів,  а  деякі  навіть  жінок  і  дітей,  овіяні  там  родинним
теплом  і  любов’ю.  Рік  тому  на  цю  хвилю  ми  ставали  дітьми,  за¬
бували  журбу,  клопоти,  а  віддавалися  вповні  безжурній  весе¬
лості.  Це  було  рік  тому.  А  тепер?  Замкнені  далеко  між  високі
гори,  глибокі  яри,  понурі  ліси,  далеко  від  родини.  Самітні,  а  до
того  весь  час  у  праці,  часом  у  величезнім  фізичнім  перемучен-
ню,  вічно  маючи  смерть  перед  очима,  ми  мали  святкувати  Різдво,
те  найбільше  дитяче,  родинне,  ніжне  свято.  Чи  не  було  це  бо¬
люче  бачити,  що  звичайно  щоденна  праця  й  напруження  не
уставали,  не  вважаючи  на  те,  що  надходило  таке  інтимне,  ясне
свято;  що  ми  примушені  дрижати  від  зимна  й  нервового  напру¬
ження  тоді,  як  десь  інші  дрижать  від  радости?  А  що  роблять
у  тій  хвилі  наші  рідні,  якщо  вони  живі,  чи  веселі,  чи  може  гри¬
зуться  так  за  нами,  як  ми  за  ними?  І  тоді  найболючіше  висту¬
пала  туга  за  родиною,  рідними,  туга,  якої  не  зналося  в  зви¬
чайні  воєнні  дні.
 69

Та  найбільш  боліла  нас  та  безвиглядність  у  наших  націо¬
нальних  справах.  Невже  нам  не  судилося  зазнати  хоч  дрібки  ща¬
стя,  радости,  невже  нас  вічно  переслідуватиме  невмолима  Ері-
нія?  Чи  так  понуро,  тяжко,  прикро  має  бути  й  на  будуче?  —
Серед  таких  думок  завітало  до  нас,  у  глухе  гірське  сільце  угор¬
ської  України  Різдво.  Доля  хотіла,  щоб  перевели  це  свято  між
своїми,  але  те,  що  ми  бачили  кругом  себе,  не  наповнювало  нас
веселими  думками.  .  .  Навпаки,  близька  присутність  страшної
нужди  й  темноти  угорських  українців  ще  збільшувала  нашу  роз¬
пуку.  Ми  й  наше  оточення,  не  могли  викресати  веселости,  мог¬
ла  вона  явитися  тільки  з  далеких  сторін.  І  вона  прийшла  аж  з
далекої  столиці  з-над  синього  Дунаю.  Прилетіли  розрадою  го¬
стинці  жіночого  комітету,  приїхали  відпоручники  Боєвої  Упра¬
ви  та  принесли  зі  собою  слова  розради,  надії.  Від  них  довідали¬
ся  ми,  що  не  одинокі  ми,  не  опущені,  що  крім  нас  є  ще  люди,
які  також  борються  за  волю  України,  що  вони  не  стратили  на¬
дії,  але  думають  енергійно  направляти  занедбані  справи.  Дові¬
далися  ми,  що  поважні  чинники  розуміють  вагу  нашої  справи  та
що  хочуть  нам  помогти,  тільки  треба  ще  дещо  пождати.  І  хоч
деякі  з  нас  у  той  великий  день  з  прибитими  серцями  йшли  на
звичайні  стежі,  то  ті  щасливці,  що  зосталися,  з  захопленням
слухали  слів  розради,  які  на  збірці  цілого  куреня,  а  потім  на
сходинах  старшини  вливали  відпоручники  Боєвої  Управи.  Тре¬
ба  було  набрати  надії  на  кращі  часи  —  й  ми  набрали  її.  У  нас
повстав  знову  великий  запал,  тим  більше,  що  надія,  хоч  малень¬
ка,  не  опускала  нас  ніколи  й  не  могла  опустити  молодечих  сер¬
дець.  Ми  могли  на  хвилину  бути  прибиті,  але  надії  та  мрії  не
могли  позбутися.  Коли  ж  ми  довідалися  ще,  що  ми  не  одинокі,
—  в  нас  вибухнув  ярким  полум'ям  молодечий  запал,  віра  в  кра¬
щі  часи  вернулася,  нам  знову  усміхнулася  будучність.
 Ми  привчилися  дивитися  сміло  в  очі,  не  зражуватися  чим-
небудь,  а  вперто,  просто  прямувати  до  остаточної  цілі.  Ми  вже
загартувалися  на  всі  дари  долі,  ми  навчилися  їх  терпеливо  зно¬
сити  та  ждати.  Цього  одного  дуже  важного  навчилися  ми,  а  са¬
ме  ждати,  ждати  навіть  дуже  довгий  час  і  ніколи  не  тратити  на¬
дії.  І  ми  її  вже  не  тратили,  але  снували  золоті  мрії.  І  ми  з  за¬
палом,  з  вогнем  у  душі  та  в  очах  йшли  у  дальший  бій,  кидалися
на  ворога  й  уперто,  безоглядно  вгризалися  в  нього,  примушую¬
чи  його  уступати.  Правда,  ми  полишали  по  собі  криваві  сліди,
свідків  нашої  слави,  але  ми  вже  не  уступали  ані  на  ступінь  пе¬
ред  ворогом.  Навіть,  як  він  ішов  на  нас  кількадесятькратною  пе¬
ревагою  й  хотів  за  всяку  ціну  відкинути  нас,  ми  на  Маківці  по¬
казали,  що  ми  можемо.  Серед  безнастанних  боїв,  стелячи  через
рідну  галицьку  Україну  криваву  стежку,  дійшли  стрільці  аж
 70

до  широких  подільських  степів,  перед  ворота  поневолених  бра¬
тів.  Стали  там,  де  думали  на  початку  стати;  й  там  їх  захоплює
друге  Різдво.  Друге  Різдво  в  полі!  Яка  велика  праця  за  собою!
Які  змінені  відносини,  обставини!  Тепер  стоять  стрільці  не  за¬
кинені  далеко  від  родини  в  карпатські  нетри,  але  серед  рідних
степів.  Тепер  їх  очі  не  напружені  на  верхи  Карпат,  але  в  сторо¬
ну  Дніпра,  Славути.  Тепер  у  них  не  слаба  надія  на  переміну
долі  й  щасливіше  завтра,  але  горда  певність  у  свої  сили  та  свя¬
ту  справу,  почуття  задоволення  по  відбутій  праці  увільнення  рід¬
них  сторін,  слава  серед  чужих  і  своїх,  а  також  докладні  вісті
про  тих  своїх  і  можливість  побачитися  з  ними!  О,  як  змінилися
часи,  скільки  пережилося,  як  багато  навчилося  на  будуче!  Ми
знаємо,  що  хоч  які  важкі  удари  завдавала  доля,  ми  їх  видер¬
жимо,  маючи  вже  потрібний  досвід.
 На  хвилину  ми  спинилися  над  Стрипою,  що  записалася  кри¬
вавими,  але  й  золотими  буквами.  Задержалися,  щоб  набрати  від¬
диху  до  далекого  лету,  до  далекої  дороги,  до  золотоверхого  Киє¬
ва.  Що  перед  роком  було  мрією,  —  стало  дійсністю.  Інакше  для
нас  цьогорічне  Різдво.  Не  понурі,  чорні,  але  ясні,  високі  найгар-
ніші  думи  вояка  України.
 Відень,  грудень  1915  р.
 11

Олександер  ДОЦЕНКО
 НЕВІДОМА  СТОРІНКА  З  ПЕҐЕНДИ  ПРО
УКРАЇНСЬКИХ  СІЧОВИХ  СТРІЛЬЦІВ
 26  липня  1914-го  року,  після  замордування  в  Сараєві  пре¬
сто  лонаслідника  Фердинанда  (Габсбурґа)  Австро-Угорщина  ви¬
повіла  війну  Сербії.  Чи  слушно,  чи  не  слушно,  але  дуже  скоро
почався  світовий  танець  смерти  —  світова  війна.  До  цієї  війни,  в
обороні  Сербії,  вмішалася  й  б.  царська  Росія.
 Ми  в  цьому  короткому  нарисі  не  будемо  спинятися  над  тим,
хто  саме  спричинив  цю  війну  —  чи  то  Німеччина  змусила  до  неї
й  без  того  розхитану  Австро-Угорщину,  чи  то  може  виникла  во¬
на  через  Багдадсько-Капштадські  комбінації,  чи  нарешті  викли¬
кав  її  світовий  капіталізм  у  свойому  безграничному  розгоні...
Фактом  доконаним  стало,  що  загриміли  гармати,  затріскотіли  ско-
ростріли,  полилася  кров  „за  вєру,  царя  і  атєчєство”  зі  сторони
Росії,  або  в  обороні  Габсбурґів  зі  сторони  Австро-Угорщини.  Одна
тільки  Німеччина  на  початку  війни  мала  певний  реальний  плян
щодо  її  цілі  й  вислідів.
 По  обох  боках  фронтів  билися  брат  проти  брата  —  україн¬
ці.  На  боці  Австро-Угорщини,  свідомі  своїх  конечних  завдань  —
створити  Україну,  вони  були  організовані  в  формацію  Україн¬
ських  Січових  Стрільців.  Але  таких  напочатку  було  мало;  решта
масово  змобілізованих  була  розкинена  по  всяких  полках  та  фор¬
маціях.  По  боці  Росії  це  була  несвідома,  аморфна  маса  україн¬
ського  людського  матеріялу  ...
 На  Великій  Україні  напочатку  війни  тільки  одиниці  спи¬
нялися  над  оцінкою  політичного  положення,  та  її  вислідів  для
нашої  справи;  решта  йшла  сліпо  виконувати  військові  накази.
Усіх  опанувала  якась  гіпноза  —  віддати  себе  на  службу  „Бать¬
ківщини”  —  Росії.  Коли  тепер  усе  це  пригадуєш,  то  огортає  со¬
ром  при  думці  про  нашу  неорганізованість  та  політичну  незрі¬
лість.  Все  розплилося  в  загально-московському  морі...
 72

Десятки  мільйонів  людей  воювали.  Долітали  вістки  про  ли¬
царську  оборону  своєї  країни  королевичем  сербським  Олексан¬
дром,  про  зломання  Німеччиною  невтральности  Бельгії  та  про  її
улюбленого  короля  Альберта  з  одного  боку,  а  з  другого  про  над¬
людські  знущання  мадярів  над  ,,русинами”  —  слов'янами.  Ці
останні  робили  відповідне  вражіння  в  російських  рядах.  З  бра-
вурою  й  навіть  очайдушністю  старшини  всяких  національностей,
з  орхестрами  музики  й  розгорненими  прапорами  вели  в  бій  мос¬
ковські  полки.  Найдалі  до  трьох  місяців  війна  мала  бути  закін¬
ченою.  І  справді  московський  вал  за  одним  ударом  докотився  до
Бережан,  Галича  й  Красного  в  Галичині.
 В  боях  бралися  й  полонені.  Серед  полонених  була  велика
кількість  українців.  На  одному  відтинку  фронту  чехи  в  білий  день
перейшли  на  московський  бік,  а  під  час  атаки  на  багнети  бага¬
то  людей  підносило  руки  до  гори  і  кричало:  —  Ми  русини,  здає¬
мося.
 Після  цього  випадку  на  Південно-Західньому  московському
фронті  аж  до  полків  включно  була  видана  диспозиція:  „В  остан¬
ніх  успішних  для  нас  боях  на  наш  бік  масово  переходили  „род-
ниє  нам  по  крові  братья  славянє  —  чєхі  і  русіни”.  Наказувало¬
ся  перепровадити  по  цілому  фронту  найдокладнішу  розвідку,  з
метою  встановити  на  Австро-Німецькому  фронті  місця,  де  є  че¬
хи  й  ,,русини”,  увійти  з  ними  в  контакт  і  все  зробити,  щоб  їх  в
найкоротший  час  без  бою  „переманити”  на  свій  бік,  а  в  бою  ма¬
ти  ці  місця  на  увазі.  Подавалося  також,  що  по  боці  Австро-Угор-
щини  багато  було  частин,  де  „русини”  й  чехи  були  в  більшості.
Ці  відомості  до  певної  міри  впливали  на  піднесення  настрою  в  ро¬
сійських  військах.
 На  Південно-Західньому  фронті  і  з  боку  московського  було
багато  українців.  З  полоненими  українцями,  річ  очевидна,  прова¬
дилися  ріжні  розмови.  І  ось  побачили  наші,  що  й  там  були  такі
самі  люди,  як  і  по  їх  боці,  а,  найважніше,  що  говорили  вони  од¬
наковісінько  з  ними  українською  мовою.  І  почали  вже  тоді  одні
голосно  говорити  про  боротьбу  брата  проти  брата,  а  свідоміші
нишком  звірятися  один  одному  про  це.  Один  прапорщик,  Шпун-
тенко,  родом  з  Ніжина,  мені  казав:  „Подумайте,  —  та  це  ж  наші
брати”.  А  пізніше,  стишивши  голос,  майже  шопотом  додав:  „Яка
сила,  а  так  по  дурному  марнується!”,  —  безнадійно  махнув  ру¬
кою  й  швидко  відійшов.  Уже  пізніше  я  довідався,  що  він  тими
словами  хотів  сказати:  в  півсвідомості  його  жевріли  думки  про
давню  славу  України,  але  тоді  він  із  своїми  думками  ховався  на¬
віть  передімною.
 78

Ті  директиви  командування  та  розмови  з  полоненими  зроди¬
ли  критицизм  серед  сірої  маси,  який  поволі  готував  багаті  хоч  і
на  короткий  час  жнива.
 Під  кінець  1914-го  року  в  Карпатах  на  Бескиді,  в  напрямку
на  Сянки-Борислав  та  Славсько-Сколє-Синевідсько,  появились
якісь  охотничі  загони,  що  продиралися  навіть  поза  лінії  росій¬
ського  фронту  й,  як  незрівнані  стежники  (патрулєри)  давалися
в  знаки  російським  частинам.  Тільки  в  наступних  боях  російські
частини  встановляли,  що  тут  стояли  якісь  частини,  що  звалися
Українськими  Січовими  Стрільцями.
 Прийшов  травень  місяць  1915-го  року.  Фронт  тягнувся  на
Бескиді  попід  Маківку,  а  на  фронті  стояли  оті  саме  „Усусуси”.
Москалі  мали  надію,  що  „УСС”  —  „русини”  перейдуть  на  їх  бік.
Розпочався  завзятий  бій.  Москалі  йшли  навалою.  УСС  по  ли-
царськи  боронили  свої  позиції,  переходячи  в  контрнаступ  і  відки-
даючи  ворога.  З  обох  боків  було  багато  забитих  і  ранених,  але
москалів  загинуло  декілька  разів  більше.  Рядові  старшини  тут  не
могли  зрозуміти  зміни  в  отих  „русинів”,  через  яких  заломалася
ціла  офензива.
 В  той  же  час  московське  командування  в  секретній  директи¬
ві  повідомляло  свої  довірені  органи,  що  „УСС”  —  це  „адборниє
войска,  називающія  сєбя  украінцамі  і  мєчтающія  о  возстановленії
самостоятельной  Малоросії”,  що  вони  зв’язані  з  „Союзом  Визво¬
лення  України”,  що  вони  по  складу  в  більшості  інтелігенти.  Під¬
носилося  їх  боєве  вишколення  й  тут  же  називалося  їх  зрадника¬
ми  „велікава  общава  дєла  асвабаждєнія  уґнєтьонних  славян”.
Москалі  лютували.  Свою  злість  вони  почали  зганяти  на  „москво¬
філах”,  не  вірячи  й  їм,  називаючи  їх  зрадниками  та  масово  ви¬
силаючи  їх  на  Сибір.  Само  собою  зрозуміло,  що  московські  части¬
ни  мали  завдання  за  всяку  ціну  знищити  „Усусусів”.
 З  цього  часу  „Усусуси”  були  пострахом  на  фронті  для  мос¬
калів.  Вони  бачили  їх  перевагу  в  бою  і  вважали  за  непереможе-
них.  Одже  народилася  вже  боєва  леґенда  про  Українських  Січо¬
вих  Стрільців.
 Всі  ті  згадані  директиви  та  оцінки  „ворога”,  натуральна  річ,
не  доводились  до  загального  відома  зі  зрозумілих  причин:  боя¬
лися,  певно,  перенесення  української  „пошести”  до  „стройних  рус-
кіх  рядов”.  Вони  відомі  були  тільки  вищим  начальникам,  а  від
чого  ж  були  ад’ютанти  та  „пантофляна”  пошта,  щоб  і  ті  менші
та  найменші  про  дещо  довідались,  а  свої  відомості  збільшили,  до¬
даючи  й  свою  буйну  фантацію.  І  українці  вже  це  робили.  Навіть
і  фантазія  перетворилася  в  дійсність.
 На  фронті  ми  ще  тоді  не  знали  та  й  знати  не  могли,  що  ду¬
мали,  та  що  робили  в  українській  справі  наші  політики  Бойові
 Чк

чини  Українських  Січових  Стрільців,  їх  політична  грамотність  і
насталення  —  війна  за  Україну  —  були  першими  ластівками,  що
занесли  „отрую  бунту”  в  голови  салдацької  маси  „самоотвєржен-
них  хахлов”,  —  свобода  й  вільність  в  глибокій  півсвідомості  ти-
сячів  душ  замаячили  невиразно,  нескристалізовано  як  оті  дале-
косяйні  зорі.  Замаячили  і  згасли.
 На  московському  фронті  вже  підготовлялася  відома  всім  Бру-
сіловська  операція.  Скільки  надій  на  неї  покладалося  москов¬
ським  урядом!  Сотки  тисяч  війська  кинулося  на  Луцьк-Ковель
на  Волині  й  стільки  ж  ішло  в  інших  напрямках  фронту.  Але  як
скоро  ця  директива  була  задумана,  так  скоро  й  заломалася.  Де¬
сятки  тисяч  забитих  залишилися  на  полі  борні.
 І  пішов  по  фронту  подих  невдоволення,  і  полетіли  перші
іскри  під  порохові  бочки  „вєлікой  російськой  революції”,  що  зві-
стувала  волю  Україні.  Але  безрезультатно:  ще  не  прийшов  час  ...
 Восени  1916-го  року  російські  війська  стояли  в  Галичині.
Бої  йшли  цілий  час  з  перемінним  успіхом.  В  жовтні  місяці  фронт
ішов  по  лінії  Дикі  Лани-Потутори-Лисоня.  3-го  вересня  1916  р.
УСС-ий  вславилися  атакою  на  гору  Лисоню  після  відбиття  кіль-
какратних  наступів  москалів.  Москалі  цю  свою  поразку  поясню¬
вали  тим,  що  „Усусусів”  під  кулеметами  австрійці  змушували  до
контрнаступного  бою.
 Як  там  було  в  дійсності  —  на  російському  фронті  не  знали.
Але  знали,  що  Українські  Січові  Стрільці,  —  а  в  мові  москалів
„Уісуси”  —  билися  завзято  та  виявили  одчайдушну  лицарськість.
І  виросла  бойова  леґенда  про  УСС-ів,  яка  світом  златосяйним  не
переставала  світити  цілий  час  у  визвольній  боротьбі.
 Як  ми  бачили  із  сказаного,  перевал  російських  корпусів  в
роках  1914-1916  з  Київщини,  Одещини,  Волині,  Поділля  і  т.  д.
відбувався  безпереривно  через  Галичину.  Українські  старшини
і  салдати  (малороси),  що  у  великій  кількості  були  в  цих  корпу¬
сах,  побачили  якби  свої  рідні  оселі:  своя  мова,  ті  ж  самі  хатки
із  садочками,  прикрашені  рушниками  та  ріжноманітники  вишив¬
ками,  портрети  Шевченка,  Франка  і  т.  д.  Скрізь  бачили  „Просві¬
ти”,  читальні,  кооперативи,  в  церквах  слухали  Службу  Божу  з
українською  вимовою.  А  на  кватирах  у  священика,  вчителя,  адво¬
ката  та  й  в  кожному  домі  провадилася  стихійна  агітація  серед
російського  війська.  Усі  оті  доми  були  кузнею  національного
усвідомлення  для  російського  старшинства  (малоросів)  та  во¬
яцтва.
 Російська  влада  відчувала  небезпеку  тієї  агітації.  Дуже  ско¬
ро  в  ролі  губернатора  Галичини  прибув  гр.  Бобринський,  а  при
цьому  вже  випробуваний  „обрусітєль”  —  єпископ  Евлогій.  І  по¬
чалася  типова  російська  вакханалія:  арешти,  висилки,  закрит¬
 75

тя  „Просвіт”  —  почалася  страшенна  нагінка  проти  українства.
Вояцтво  це  все  бачило  на  власні  очі,  бачило,  що  нищилося  „все
наше”,  „своє”  —  „малороси”  із  „сліпих”  стали  „видющими”.  Про¬
кидалася  зі  сну  українська  стихія!  ...
 В  бою  під  Лисонею  багато  УСС-ів  попало  до  московського
полону.  І  повезли  полонених  УСС-ів  з  етапу  на  етап  в  глибину
Московщини.  На  одному  з  таких  етапів  у  с.  Козовій  на  Терно¬
пільщині  біля  полонених  зібралося  багато  російських  старшин,
котрі  провадили  ріжні  розмови.  Поміж  старшинами  були  і  укра¬
їнці.  Коли  полонених  вишикували  до  вимаршу  й  вони  вже  ру¬
шили,  один  зі  старши  навздогін  кинув  таку  фразу:  „Ідіть,  ідіть
на  Україну,  буде  нас  там  більше”!  ...  Інтуїтивно  відчував  набли¬
ження  важних  політичних  змін  і  майбутню  ролю  в  них  отих  не¬
помітних  полонених,  що  на  війну  йшли  й  боролися  за  Україну.
 Багатьох  з  полонених  УСС-ів  перевезли  до  Симбірська,  дру¬
гу  партію  до  с.  Дубівки  на  Волзі,  а  декого  аж  до  Ташкенту.  До
м.  Симбірська  попали:  Ґорук,  Лисняк,  Петро  Дідушок,  Федь  Чер-
ник,  Суховерський,  В.  Коссак,  Будзиновський,  Носковський,  Осип
Навроцький,  Аґатон  Добрянський,  Роґульський  і  багато  інших.
 І  в  Симбірську  трапився  один  характеристичний  випадок.  Ко¬
ли  полонені  УСС-и  прибули  до  цього  міста,  то  для  них  почали
призначати  покої.  Через  те,  що  для  москалів  вони  були  всі  „ру¬
синами”,  то  до  прізвища  кожного  на  картці  добавили  ще  слово
„русин”.  І.  Рогульський  категорично  запротестував  проти  назви
„русин”,  заявивши,  що  він  українець.  Його  бажання  було  вволе¬
не:  на  дверях  його  кімнати  й  тільки  в  його  одного  було  написа¬
но:  Українець  Рогульський.
 Тимчасом  в  б.  Росії  оті  іскри,  про  які  ми  згадували  вище,
підгрівали  порохові  бочки  в  царській  імперії,  при  активній  участі
українців  Лейб-Ґвардії  Волинського  полку  —  зачиналася  „вели¬
ка  безкровна”  російська  революція,  що  звістувала  волю  й  для
України.
 У  мільйонів  українських  вояків  заговорила  українська  ду¬
ша  ...  Починалася  українізація  частин  та  організація  Україн¬
ських  Військових  З’їздів.  Російська  влада  бачила  в  цьому  небез¬
пеку  для  єдности  Росії  й  свою  централістичну  політику  оправду¬
вала  небезпекою  роз’єднання  єдиного  революційного  фронту.  На
початку  заборонялася  й  українізація  частин,  й  різні  військові
з’їзди.  Але  українська  стихія  перемогла  усі  ці  труднощі  та  пе¬
решкоди.
 У  Києві  1917-го  року  відбувається  перший  „Всеукраїнський
Військовий  З’їзд”,  пізніше  Центральна  Рада  (7  березня  1917),
організується  Військовий  Генеральний  Комітет,  пізніше  Генераль¬
 76

ний  Секретаріят  (15  липня  1917).  —  Офензива  „божка  револю¬
ції”,  фактично  нездалого  „диктатора”  А.  Керенського,  не  вдала¬
ся.  УСС-и  мали  тоді  бій  під  Конюхами.  Українці  з  більшим  зав¬
зяттям  почали  завойовувати  свої  права  й  обов'язки.  Відома  „ку¬
ца”  автономія  України,  яку  „давали”  нам  Керенський,  Церетелі
та  Терещенко,  вже  мільйонових  українських  мас  не  задовольня¬
ла.  Почалася  тиха,  але  завзята  боротьба  за  остаточне  визволен¬
ня  України.
 Українські  Січові  Стрільці,  що  свідомо  йшли  на  війну  —  за
Україну,  побачили  реалізацію  своїх  мрій  і  все  були  зразковою
частиною  на  фронті.
 Не  спали  й  полонені  УСС.  З  подувом  революції  вони,  ніби
ті  орли  з  далеких  країн,  почали  збиратися  різними  шляхами  та
при  різних  ризиковних  ситуаціях  на  Україну,  до  Києва.  Там  тво¬
рилося  нове  українське  життя  —  творилася  власна  держава.  Одні
з  УСС-ів  поїхали  до  різних  губерніяльних  міст  для  праці  в  зем¬
ствах,  а  другі  лишилися  в  Києві  й  приступили  негайно  до  орга¬
нізації  Галицько-Буковинського  куреня,  пізніше  корпусу  Січо¬
вих  Стрільців.
 9-го  лютого  1918-го  року  уряд  Центральної  Ради  підписує
Берестейський  мир  з  німцями.  З  жовтня  місяця  на  Московщині
прийшли  до  влади  вже  більшовики,  які  негайно  посунули  на
Україну,  прикриваючись  гаслом: 	„самоопредєлєніє 	народов
 вплоть  до  отдєлєнія”.  І  почалися  непосильні  бої  з  ними.  Бої  під
Гребінкою,  під  арсеналом  у  Києві,  під  Житомиром  —  скрізь  бра¬
ли  уділ  в  боях  б.  УСС-и.
 З  початком  1918-го  року  приходить  на  Україну  німецька  і
австрійська  армія  для  очищення  території  України  від  червоної
окупаційної  армії.
 В  її  складі  приходять  і  Українські  Січові  Стрільці.  їх  кидають
спочатку  на  Одесу,  звідки  негайно  перевозять  Дніпром  до  Мико¬
лаєва,  з  якого  вони  переходять  в  район  Олександрівська.  Тут
УСС  в  перший  раз  стикаються  в  бою  з  більшовиками  і  їх  роз¬
бивають.
 Розділені  по  хатах  УСС-и  й  тут  не  марнували  часу.  З  кож¬
ної  хати  вони  зробили  національно-освідомлюючу  формацію!  На¬
селення  напочатку  з  увагою  придивлялося  до  них.  В  щоденних
довгих  балачках  виявилося,  що  це  були  ті  самі  Українські  Січо¬
ві  Стрільці,  що  у  світовій  війні  боролися  за  Україну.  Коли  напо¬
чатку  населення  ставилося  до  них  без  причини  обережно,  то  піз¬
ніше  УСС-и  в  його  очах  виросли  прямо  на  леґендарних  героїв.
 Треба  було  бачити  пращальні  сцени  УСС-ів  з  селянами,  коли
вони  від'їздили  з  України  до  Чернівців  —  прощався  щиро  й  сер¬
дечно  брат  із  братом  ...
 77

Л.  Лепкий  оповідає,  що  й  з  Чернівців  з  його  кавалерійської
частини  та  й  з  інших  чоловік  по  кілька  одразу  тікало  на  Україну,
залишаючи  інших,  а  часом  і  родину.  І  далі  зростала  леґенда
про  Українських  Січових  Стрільців:  своєю  кров’ю  і  то  свідомо
окупали  мрії  багатьох  із  нас,  реалізуючи  факт  постання  само¬
стійної  України.
 В  польсько-українській  війні  в  час  проголошення  ЗОУНР
(1  листопада  1918)  УСС-и  являються  ядром  в  організації  Україн¬
сько-Галицької  Армії.  14  листопада  1918  гетьман  Скоропадський
підписав  федерацію  України  з  неіснуючою  Росією.  УСС-и,  на
чільних  становищах  в  майбутньому  корпусі  СС,  перші  повстають
проти  Скоропадського  на  чолі  з  Головним  Отаманом  Петлюрою.
Треба  тут  констатувати  історичну  справу,  що  невідомо,  якби  роз¬
винулися  події  без  участи  СС-ів.  Започатковане  в  Білій  Церкві
СС-ми  повстання  розгорнулося  у  всенаціональну,  величну  пов¬
станську  стихію.
 А  переломовий  бій  під  Мотовилівкою  на  користь  Директорії
УНР  з  відбірними  московсько-гетьманськими  військами  (Келлер,
Кірпічніков  і  др.)  —  там  Український  Січовий  Стрілець,  Федь  Чер-
ник  на  чолі  своєї  сотні  проти  переважаючого  ворога  нашої  са-
мостійности  переломив  фронт  і  нашу  перемогу  приплатив  влас-
ною  смертю  та  смертю  невідомих  героїв.  Загально  люблений,  то¬
вариський,  відважний  до  абсурду,  рішучий,  хоч  по  вдачі  трохи
й  мрійник,  улюбленець  покійного  Отамана  Петлюри  —  він  був
тим  героєм,  яких  імена  будуть  записані  в  безсмертну  книгу  укра¬
їнської  слави.
 Похорон  його  й  поляглих  з  ним  товаришів  у  Києві  обернувся
у  всенаціональну  жалобу  —  ховали  й  прощали  лицарів,  що  скла¬
ли  свої  голови  за  Україну.
 Я  твердо  переконаний,  що  вже  в  недалекому  майбутньому,
на  місці  пролому  під  Мотовилівкою  та  й  у  самому  Києві  стане
монумент  Федеві  Черникові,  з  кавалерійською  рушницею  в  руці,
з  піднесеною  головою  й  з  очами,  оберненими  до  золотих  Київ¬
ських  бань.  Хай  сплять  ці  безсмертні  герої,  дух  яких  кличе  до¬
конати  недокінчене!!!!  Прекрасна  леґенда  живе  і  жити  буде!!!
А  пісні,  що  зродилися  зараз  по  його  смерті,  перетворюватимуть
завжди  небуття  героїв  у  вічне  життя  народу.
 78

Піщготова  що  походу

Шевченківський  здвиг  у  Львові,  28.  червня  1914.  За  гімназійною  оркестрою
—  колони  Січових  Стрільців.
 Шевченківський  здвиг  у  Львові,  28.  червня  1914.  Похід  вулицями  Львова.
Кінець  відділу  сокільських  стрільців,  за  ним  провід  здвигу.

„Стрілецький  Пласт”  в  Самборі  1913/14.  Учні  гімназії  і  семинарії.  Між  ними
такі  старшини  УСС:  С.  Пеленський,  О.  Коберський,  JI.  Коберський,  Д.  Кравс,
М.  Савчин,  О.  Даньківський,  С.  Терлецький,  М.  Яворський  і  поляглі  УСС:
І.  Беч,  І.  Кульчицький,  М.  Павлів,  С.  Олійник.
 Студентський  Спортовий  Клюб  „Україна”  у  Львові  —  1913.  Зліва:  К.  Гуса-
ківський,  С.  Качмарський,  С.  Богонос,  С.  Королик,  А.  Зелений,  Ф.  Черник
3.  Дума,  Л.  Ліщинський,  П.  Ольховий,  Н.  Коваль,  А.  Могильницький  (сидить).
 X

Кирило  ТРИЛЬОВСЬКИЙ
 ГЕИ!  ТАМ  НА  ГОРІ  СІЧ  ІДЕ!
 УРИВОК  ЗІ  СПОГАДІВ
 31  травня  1909  року  відбулося  в  Коломиї  незвичайно  вели¬
чаво  Четверте  Січове  Свято  в  честь  славної  пам’яті  гетьмана  Іва¬
на  Мазепи  на  спогад  битви  під  Полтавою  1709  року,  отже  в  двох-
сотні  її  роковини.
 З  нагоди  цих  роковин  була  поміщена  у  „Хлопській  Правді”,
яку  я  видавав  тоді  в  Коломиї,  відповідна  стаття.  Подаю  її  остан¬
ній  уступ:
 „  ...  Там  у  Полтаві,  в  російській  Україні,  обходить  цього  ро¬
ку  царська  чорна  сотня  свято  двісталітньої  річниці  погрому  Ук¬
раїни.  Та  наші  гори  трясуться  і  в  наших  крісах  порох  ще  су¬
хий  !  ..  Нехай  пам’ятають  царські  посіпаки,  що  під  тими  гора¬
ми  гуртуються  нові  великі  сили,  нехай  пам’ятають,  що  воскресає
і  росте  в  силу  нова  Січ  на  Україні:
 Сурмач  трубить  з  верхів:
 Зруйнував  цар  нам  Січ!
 Ми  втекли  в  сині  гори  з  трубою  .  ..
 Двісті  літ  спали,  стрепенулася  ніч,  —
 Ми  зірвались  і  трубим  до  бою!
 Нині,  31  травня  1909  p.,  складаємо  ми,  славне  товариство
„Січ”,  іменем  цілої  України  великий  поклін  гетьманові  Іванові
Мазепі,  що  підняв  бій  проти  Москви  за  наші  кривди,  і  линемо
стотисячною  душею  над  його  могилу  в  Ґалацькому  соборі  в  Ру¬
мунії!  Кланяються  йому  найкращі  сини  України,  сам  її  цвіт,  но¬
ва  „Січ”  галицько-буковинська,  кланяється  іменем  цілої  Украї¬
ни,  кланяється  знаменами,  бунчуками  і  піснями  козацькими,  і
кличе:
 „Слава,  слава,  слава  Мазепо!
 ,.Січ”  іде,  „Січ”  іде,  ,,Січ”  іде  з  Чорногори!
 Україна  встає,  Україна  гуде  —
 ..Січ”  іде  і  клекоче  як  море!  ..  .”
 81

Статтю  цю,  як  і  цитовані  тут  вірші,  написав  Василь  Пачов-
ський.  Під  таким  кличем  ми  відзначували  200-літні  роковини  бит¬
ви  під  Полтавою!
 Січове  Свято  почалося  концертом  в  залі  міського  парку.  Ви¬
ступили  два  селянські  хори  з  Балинець  і  з  Печеніжина;  крім  то¬
го  хор  студентського  товариства  „Січ”  в  Чернівцях.  Грали  орке-
стра  „Січі”  з  Рогізної  на  Буковині  і  коломийська.  Славно  декля-
мували  Вінтоняки  (сестра  і  брат)  з  Печеніжина  й  один  січовик
з  Буковини.
 Готуючись  до  цього  свята,  звернувся  я  до  одного  україн¬
ського  патріота  в  Катеринодарі  на  Кубані  (здається  звався  Де-
восир)  з  проханням  прислати  ноти  до  поклику,  яким  колись  За¬
порозькі  Козаки  скликували  свою  військову  раду...  Ті  ноти  він
прислав,  а  я  передав  їх  диригентові  міської  оркестри  в  Коломиї,
щоб  їх  вивчила.
 З  початком  концерту  казав  я  згаданій  оркестрі  відограти  цей
поклик,  а  після  того  почав  я  свою  промову  так:
 „Дорогі  Сестри  і  Браття!  Тими  звуками,  які  ось  що  проне¬
слися  в  цій  залі,  скликувала  колись  Січова  Старшина  козаків-
запорожців  на  військову  раду  ...”
 І  нав'язуючи  до  цього  я  виголосив  короткий  реферат  про
гетьмана  Мазепу,  про  його  війну  з  Московщиною  за  самостійність
України  і  про  бій  під  Полтавою.  А  далі  говорив  я  про  відновлен¬
ня  козацьких  традицій  у  виді  нових  „Січей”,  привітав  гостей  і
подякував  їм  за  участь,  а  всіх  візвав  до  завзятої  праці  при  поши¬
ренні  січової  організації.
 Опісля  промовляли  посли  до  парляменту  Тимотей  Старух  і
Василь  Стефаник,  далі  представник  „Сокола-Батька”  зі  Львова
друг  Ігнат,  який  приїхав  на  це  свято  ще  з  кількома  делеґатами-
соколами.  Промовляв  теж  представник  молоді  з  Черновець  та
славний  селянський  бесідник,  Микола  Петрук  з  Іспаса  коло  Ко¬
ломиї.
 Прибули  на  це  Січове  Свято:  редактор  „Громадського  Голо¬
су”  зі  Львова,  Михайло  Павлик,  товариші-посли  д-р  Лев  Бачин-
ський,  д-р  Микола  Лагодинський,  д-р  Іван  Макух  й  один  слав¬
ний  письменник  зі  Східньої  України,  як  також  відомий  віденський
українофіл,  Луціян  Бруннер.
 Дальше  наводжу  тут  опис  цього  Січового  Свята,  що  був  в
одинадцятому  числі  „Хлопської  Правди”  з  1909  p.:
 „По  концерті  уставився  величезний  похід  „Січей”,  котрим
проводив  Наказний  Отаман,  соймовий  посол,  Іван  Сандуляк  на
коні  з  позолоченою  булавою  в  руці.  Також  отаман  буковинських
„Січей”,  кошовий  першої  „Січі”  на  Буковині,  в  Кіцмані,  ніс  позо¬
 82

лочену  булаву.  Отамани  повітових  ,,Січей”  їхали  на  конях  зі
срібними  пірначами  в  руках.
 „За  Наказним  Отаманом  ішов  Головний  Січовий  Комітет,  як
централя  галицьких  „Січей”,  посли,  старшина  Союзу  „Січей”  на
Буковині  з  головою  д-ром  Т.  Галіпом  на  чолі,  делегати  львівсько¬
го  „Сокола-Батька’  (чотири  други  в  одностроях),  визначні  гості,
а  потім  чвірками  „Січі”,  уставлені  повітами.  Під  подувом  легко¬
го  вітру  лопотіли  січові  прапори,  з  уст  тисяч  неслися  грімкі  сі¬
чові  пісні,  чути  було  сурми,  а  прегарні  народні  ноші,  головно  „Сі-
човичок”,  мінилися  в  сонці  красками  веселки.  .  .
 Своїм  спокоєм  і  порядком  похід  робив  величезне  враження,
що  мусіли  признати  поляки  і  жиди.  Українська  публіка  кидала
квіти  під  ноги  маршуючих  колон  .  .  .
 І  ось  похід  заходить  вже  брамою  на  великий  січовий  май¬
дан  над  Прутом.  Майдан  окружений  поруччям,  на  чотирьох  ви¬
соких  стовпах  повівають  синьо-жовті  прапори,  по  середині  три¬
буна,  за  нею  підвищення  для  керівника  вправ.  Коло  брами  ста¬
нула  січова  старшина  і  гості.  „Січі”,  одна  за  одною,  дефілюють
перед  ними,  жваво  вибиваючи  такт.  Отамани  віддають  честь  пір¬
начами  і  топірцями  .  ..
 А  потім  починаються  вправи..  .  На  майдан  вмаширувало
208  січовиків  .  ..  Бачимо  чотири  вправи  вільноруч  і  три  вправи
топірцями.  ..  Опісля  вправляли  славні  січовики  з  Ілинець,  Ба-
линець  і  з  Печеніжина.
 Вправи  викликали  у  глядачів  (а  було  їх  зо  шість  тисяч)  го¬
лоси  подиву  і  оплески.
 А  ось  знову  стає  великий  півкруг  жвавого  козацтва  і  гой¬
дається  великою  змією  то  в  цей,  то  в  той  бік,  присідає  до  землі,
всі  разом,  як  один,  б'ють  ногами  („прибивають”)  —  це  славний
гуцульський  танець  Аркан!.  Гетьман  Мазепа  з  прапору  Повіто¬
вої  Січі  в  Коломиї  здивовано  дивиться  на  це  козацьке  завзяття,
радується,  що  козацька  охота  і  по  200  роках  не  пропала...
 Січовики  і  січовички  з  Ілинець  готовляться  до  „Верховин¬
ця”  ..  .  Повагом  поступають  трійками  до  середини,  кланяються
оркестрі,  а  потім  пускаються  в  завзяту  „коломийку”.
 Та  й  це  ще  не  кінець!  Ось  грає  оркестра  січовий  марш  і  ряд
черновецьких  січовиків  в  гімнастичних  одностроях  виступає  і
ставить  прегарні  дзвіниці-піраміди  ...
 Темніє  .  ..  Всі  Січі  стають  в  чотирокутник.  Прощальне  слово
говорять  тов.  Трильовський  і  тов.  Іван  Сандуляк.  Чути  коман¬
ду:  Позір!  Оркестра  грає  і  всі  співають  національний  гимн.  І  зно¬
ву  чути  січові  пісні.  .  .  Це  „Січі”  маширують  домів.  .  .”.
 83

/в.  OP.
 НАШІ  ЗАВДАННЯ  ПІД  СУЧАСНУ  ХВИПЮ
 Питання  Самостійної  України  вставляємо  як  одну  з  найваж-
ніших  точок  виховання  молоді  —  як  провідне  сонце  її  життя.
 Мобілізація  умів,  звернення  всіх  наших  сил  проти  російсько¬
го  царату  —  отеє  наші  завдання  на  завтрішній  день.
 Колесо  історії  не  перейде  по  нас,  як  по  пасивнім  елементі.
Українське  питання  займає  всі  європейські  дипломатичні  уми.
Заверуха,  що  грозить  цілій  Европі,  йде  про  українську  терито¬
рію,  а  розправа  відбудеться  на  нашій  рідній  землі.
 І  чи  ж  ми,  сини  поневоленого  народу,  могли  би  і  сміли  те
приспати  і  бути  погноєм  для  історії?
 Російський  царат,  та  тюрма  народів,  той  некультурний  ди¬
кий  азіят,  що  вічно  загрожує  європейській  культурі,  що  своїх
найкращих  синів  помордував  по  тюрмах  і  Сибіри  або  вивішав
на  шибеницях,  —  чи  ж  він  сміє  сподіватися  мінімуму  нашої  сим¬
патії?
 Проч  з  царатом!  Хай  розпадеться  деспотична  Росія!
 Так  кличуть  всі  вороги  рабства  і  неволі  ї
 Проч  з  царатом!  —  так  повні  завзяття  і  пімсти,  свідомі  кривд,
яких  допускається  російський  деспот  на  Україні,  кличемо  і  ми.
Царат  не  діждеться  справляти  тризни  по  Україні.  Ніщо  йому
не  поможе  закривання  товариств,  гашення  усякого  національ¬
ного  українського  руху;  ситий  крови  народів,  —  він  в  ній  вто¬
питься.
 У  свідомім  собі  теперішню  ситуацію.  Здаймо  собі  докладно
справу,  чого  від  нас,  від  молоді,  домагається  Вітчина!
 Виметім  пустки  наших  сердець  і  душ!  Хай  запалиться  ціле
наше  єство  огнем  ідеалів,  які  лишили  нам  предки,  що  сміло  йшли
в  бій  за  Самостійність.
 8і

Самостійна  Україна  —  це  наші  бажання,  молитва,  пориви,
змагання.  Нашою  діяльністю,  в  тім  ясно  означенім  напрямі,  а
головно,  витворюванням  нових  суспільних  сил  на  Україні  по
обох  боках  кордону,  —  сил  боєвих,  животворних,  відроджуючих
суспільність,  свідомих  завдань,  в  тій  ясно  означеній  цілі,  має¬
мо  творити  такі  условини,  при  яких  наш  постулят  Самостійної
України  зістав  би  якнайскорше  зреалізований.
 Зреалізувати  маємо  його  ми  разом  із  українським  мужиком
і  робітником.
 Клич  самостійности  на  прапорі  широких  робучих  мас  на¬
бирає  властивих  собі  ціх.  Він  стається  програмою  не  лише  на¬
ціонального,  але  й  політично-суспільного  усвідомлення  тих  мас.
Мужицька  і  робітнича  кляса,  це  суспільна  верства  найбільш  здо¬
рова,  повна  енергії,  сили  й  посвяти.  Вона  свідома  своїх  великих
національних  і  суспільних  завдань,  не  перелякається  крови,  грю¬
коту  куль  й  запаху  пороху  та  сміло  гляне  смерті  в  очі.  І  з  її  на¬
строєм  числяться  займанницькі  уряди  більше,  чим  з  політиками,
які  не  мають  попертя  тих  мас.
 Вітчина  вимагає  діл!
 Ми  її  сини  маємо  стати  як  вояки  в  рядах.
 Уважаймо  на  цей  обов'язок,  з  любов'ю  возьмім  його  на  себе.
 Кров  пролита  піде  на  жертву  Вітчині  і  зродить  поборників.
Наш  клич:
 Проч  з  російським  царатом!  Хай  живе  Самостійна  Україна!
 85

/.  ВИХОР
 НАПЕРЕДОДНІ  ІСПИТУ
 Живемо  в  щоденному  напруженні.  Криза,  яку  переживаємо
сьогодні,  тягнеться  вже  кілька  місяців  і  ніяк  не  зменшується,
навпаки,  міжнародні  відносини  погіршуються.  Мобілізаційні  за¬
рядження  не  зменшуються,  а  навпаки,  збільшуються.  Скрізь  сип¬
лють  окопи,  а  давні  справляють.
 Чи  ж  це  вказує  на  мир-  На  приязні  міждержавні  відносини?
 Це  довго  триваюче  напруження,  удержання  вдвоє  збільшеної
армії,  все  те  коштує  колосальні  суми,  і  хто  як  хто,  але  австрій¬
ська  держава  на  такий  люксус  не  могла  б  собі  позволити  і  доб¬
ровільно  на  це  не  пристала  би.
 Справді!  Адже  ж  як  так  річ  мається,  то  на  віщо  ж  цього
коштовного  стану  і  як  довго  це  ще  тривати  буде  ?
 На  те  відповідь  така,  що  все  те,  що  діється  тепер,  то  не  при¬
падок,  але  справа  обдумана  і  з  певною  ціллю.
 Бо  що  ж  значать  мирові  конференції  в  Лондоні,  яких  ви-
слід  був  згори  до  передбачення?
 Що  значить  поїздка  австрійського  шефа  генерального  штабу
й  міністра  заграничних  справ  до  Букарешту?
 И  що  ж  значить  гостина  князя  Гогенлоге  у  Петербурзі?
 В  тому  хаосі  можна  загубитися!  Букарешт,  Відень,  Петер¬
бург,  Берлін...
 Дві  сусідні  держави,  суперечні  своїми  інтересами,  чинять  со¬
бі  чемності!  Тільки  звичайно  після  них  приходить  щось  зовсім
противне.  Нині  витаємося  пишно  в  палатах,  а  завтра  стрінемося
в  полі!
 Ми  дивимося  на  всі  ці  мирові  переговори,  взаємні  відвідини,
хоч  би  з  найбільшими  ввічливостями  й  сердечностями,  дуже  скеп¬
тично,  і  ніяк  їм  не  віримо.  Бо  як  би  там  не  було,  антагонізм  між
Австрією  а  Росією  існує  не  віднині.  І  він  не  меншає,  а  навпаки
росте  і  на  далі  може  тільки  кріпшати.  Інтереси  цих  обох  держав
 86

є  різні  і  ніякі  переговори  ані  конференції  війни  австрійсько-ро¬
сійської  не  усунуть.
 *  *  *
 Ціла  наша  мартирологія  від  1654  р.  говорить,  що  нам  від
Росії  не  надіятись  нічого,  якої  небудь  Росії,  нині  —  деспотичної,
завтра  —  революційної,  післязавтра  —  республіканської,  бо  до
нас  однаково  відносяться  всякі  Савенки,  Мєншікови,  Струве  і
інші.  Всякі  чорносотенці  і  поступовці  різних  відтінків.
 З  тим  ми  мусимо  рахуватися  та  ясно  здати  собі  справу,  що
тільки  та  одна  для  нас  орієнтація,  а  іншої  немає  і  бути  не  мо¬
же!  Якщо  всі  будемо  тієї  думки,  тоді  будемо  моральною  силою.
 На  разі  на  російській  Україні,  хоч  не  є  всюди  національна
свідомість  і  розуміння  справи,  але  панує  загальна  думка,  що
нам,  мовляв,  гірше  не  буде  й  під  турком.  Соціяльні  відносини,
крайна  нужда  безземельного  сільського  пролетаріяту,  витворю¬
ють  ненависть  до  сучасного  режиму  і  чиновництва.  Все  те,  як
революційний  матеріял,  буде  поміччю  в  австрійсько-російкій  вій¬
ні  для  нас  і  дасть  спромогу  відорвати  якнайбільшу  часть  України.
 Знищити  російську  деспотію  при  її  колосальних  просторах
на  разі  неможливо,  але  можна  її  ослабити,  здерти  авреолю  ве¬
личі  й  пієтизму  таки  наших  людей.
 У  всякім  випадку  мусимо  подбати  за  власну  силу  —  фізич¬
ну.  Бо  може  стрінути  нас  ця  трагедія,  що  робитимуть  на  нашій
землі,  казатимуть  про  нас,  але  —  без  нас!
 Лиш  пасивність  в  майбутнім  конфлікті  була  б  для  нас  най¬
гіршою  і  найсоромнішою;  вона  тільки  заохотить  ворогів  до  ви¬
користання  перемоги  в  спосіб  для  нас  некорисний;  чим  знов
дужче  боротись  будемо  самостійно,  розпоряджати  певною  силою,
тоді  матимемо  кращі  вигляди  і  над  нами  перейти  не  посміють!
 Але  це  хай  станеться  нашою  ціллю!  Мусимо  тямити,  що  Га¬
рантією  нашого  існування,  пристановищем  нашого  повного  роЗ-
вою,  може  бути  тільки  власна  держава.  Щоби  ж  її  створити  —
мусимо  все  бути  готові  до  бою.
 Австрійсько-російська  війна  буде  першою  нашою  пробою,
іспитом  зрілости  до  більшого  діла.
 И  тому,  коли  останні  місяці  і  тижні  висувають  і  полаго-
джують  великі  проблеми  політики  народів  і  держав,  коли  рік-
річно  чуємо  про  революцію  в  якійсь  державі,  про  кінець  одних
воєн  і  початок  других,  то  все  те  не  сміє  бути  для  нас  тільки  фак¬
том,  який  не  кличе  до  діла  й  до  нічого  не  зобов’язує.
 Зміняються  форми  й  кордони  держав,  постають  союзи,  пля-
ни  воєн,  оборони,  а  ми  ждемо,  що  з  нами  пічнуть  ,,власть  імущі”.
 87

Усміхається  перспектива  знищення  свойого  найбільшого  во¬
рога,  а  ми  преспокійно  читаємо  новинки  і...  лягаємо  спати.
 Така  дійсність!  Час  протиставити  опортунізмові  велику  ідею,
що  домагається  діла  і  жертв!
 Ех!  З  дужих  грудей  добувається  бажання  діла  і  сотворення
сили  для  діла.  Сила,  певність  себе  і  свідомість  цілі.  Бо  не  мир,
але  війна  жде  нас!  А  що  сумніше  і  найболючіше  то  те,  що  стрі¬
чаємо  нехіть,  а  то  й  ворожість  не  чужих,  а  таки  своїх  рідних  лю¬
дей.  Але  на  те  оглядатися  не  сміємо  і  це  нас  в  роботі  не  спинить!
 Нині  творім  мілітарну  силу,  готовість  й  рішучість  духа.
 Нині  до  зброї,  а  завтра  у  похід!
 88

Осип  КВАС
 ВІИСЬКОВО-РЕВОЛЮЦІИНИИ  РУХ  СЕРЕД
УКРАЇНСЬКОЇ  МОЛОДІ  СЕРЕДНІХ  ШКІЛ
В  ГАЛИЧИНІ  ДО  І.  СВІТОВОЇ  ВІЙНИ
 Я  працював  у  стрілецтві  від  його  оснування,  а  то  від  зими
1912  p.,  і  в  1913  р.  викладав  у  підстаршинській  школі  стрільців.
Я  викладав  про  поземелля.  Крім  цього  написав  під  псевдонімом
Зінко  Бурлак:  1)  Поземельство  (теренознавство)  часть  І  і  II;  2)
Австрійські  мапи,  пляни  і  шкіци;  3)  Підручник  для  техніки  і
укріпленя;  4)  Взір  на  рапорти  для  командантів,  що  ведуть  біль¬
ші  відділи.  Із  цього  опубліковано  1)  „Поземельство”,  сторін  48,
примірників  150  з  ілюстраціями,  2)  „Взір  на  рапорти”,  12  аркуше¬
вих  сторін,  також  150  прим.  Почав  літографувати  перед  самою
війною  „Основи  техніки  для  піонерів”  (ілюстроване).  Із  чужих
праць  я  видав  для  стрілецтва:  1.  Вука  (псевдонім  Василя  Ку-
чабського  тепер  четаря  УСС).  „Кріс  піхотного  війська  ч.  1”  з
українською  термінологією,  прийнятою  на  засіданнях  стрілець¬
кої  комісії.  2.  „Кріс  піхотного  війська,  часть  П”  з  ілюстрованими
таблицями.  3.  Вука  „Сигналізація”.  4.  Вука  „Розвідча  служба”.
5.  Вука  „Теорія  стріляння”.  6.  Вука  „Зберігання  зборї”.  7.  Іри-
ний  Дмитрак  (псевдонім  Василя  Клима)  „Таборування”.  8.  Вука
„Шифри”.  Всі  ці  видання  по  150  примірників.  Українську  термі¬
нологію  усіх  цих  видань  прийняла  стрілецька  комісія,  зложена
з  сімох  людей,  між  якими  були  і  студенти-філологи.  Ціна  цих
видань  виносила  від  10-ох  до  40  сотиків.
 До  цих  видань  дійшло  в  такий  спосіб:  Діяльність  офіціяль-
ної  організації  Січових  Стрільців  в  обох  товариствах  (1-ше  ре¬
презентували  самі  студенти,  а  2-ге  студенти  і  робітники)  ішла  ду¬
же  пиняво.  Тому  ми  три,  це  є  тов.  Кучабський,  тов.  Клим  і  я,
порозумілися  приватно,  щоб  оживити  роботу.  Ми  зорганізували:
„Мазепинський  Курс  Мілітарний”  серед  гімназистів  у  Львові,  до
якого  відразу  вступило  ЗО  українських  гімназистів,  а  опісля  це
 89

число  зросло  до  80.  Крім  цього  захопили  ми  під  свій  вплив  існую¬
чий  вже  від  початку  шкільного  року  1913,  —  „Пласт”,  органі¬
зацію,  визнану  офіційно  Краєвою  Радою  Шкільною.  В  „Пласті”
було  членів  120.  Я  став  його  головою.  Я  і  тов.  Клим  почали  ви¬
клади  в  цих  обох  молодечих  організаціях,  а  крім  нас  обох  ви¬
кладав  на  „Мазепинськім  курсі”  тов.  Кучабський.  Ми  виклада¬
ли  предмети,  обняті  вище  вичисленими  видавництвами.  Заінте-
ресування  викладами  було  величезне,  що  видно  було  з  числен¬
них  запитів  слухачів.  Крім  викладів  відбували  ми  з  учасниками
тих  курсів  практичні  польові  вправи  в  Стрийськім  парку,  на
стрільниці  на  Замарстинові  і  в  Брюховичах.  Виклади  і  практич¬
ні  вправи  відбувалися  не  разом  про  всі  вище  вичислені  предмети,
тільки  в  такім  порядку,  як  вище  вичислено.
 Перше  видання  про  кріс  вийшло  ЗО  січня  1914  р.  Прийшло
до  нього  тому,  бо  ми  зміркували,  що  усними  викладами  не  мож¬
на  добре  утривалити  знання.  Зараз  по  появі  першого  видання,
хоч  ми  його  поза  Львів  нікому  не  висилали,  прийшли  від  круж¬
ків  українських  гімназистів  зі  Стрия,  Самбора,  Яворова  і  Кіцма-
ня  прохання  про  висилку  видань.  Ці  кружки  довідалися  про
наш  рух  від  централі  Драгоманівської  Організації  учнів  середніх
шкіл  Галичини  і  Буковини.  Це  заохотило  нас  до  дальших  ви¬
дань.  За  взір  служили  нам  головно  німецькі  підручники.
 Весь  цей  підготовчий  мілітарний  рух  відбувався  на  основі
державно-самостійницької  української  ідеології,  про  яку  ми  да¬
вали  виклади,  викликуючі  дуже  гарячі  дебати,  головно  про  спо¬
соби  здобуття  самостійної  української  держави  та  про  будучий
устрій  в  ній.  Цій  самостійницькій  ідеології  присвячена  була  та¬
кож  спеціяльно  літографований  часопис,  якого  титул  „Вічний
Революціонер”  взяли  ми  з  відомої  поеми  Франка,  і  яка  була  при¬
свячена  Франкові.  Цього  часопису  вийшло  п'ять  чисел,  деякі  з
них  мали  по  два  і  по  три  наклади.
 Невеличкі  фонди,  потрібні  на  закупно  паперу  та  чорнила
для  літографування  часопису  і  видавництв,  мали  ми  з  член¬
ських  вкладок,  яких  висота  не  була  означена,  тільки  кождий
платив  місячно  по  змозі.  Найприкріші  були  для  нас  видатки  на
шапірографічну  масу,  один  звій  якої  коштував  8  корон.  Маши¬
нерію  виконав  я  сам  із  соснового  дерева.
 Приготовивши  в  той  спосіб  насамперед  „Мазепинський  курс”,
вийшли  ми  одної  неділі  рано  з  початком  травня  за  Львів  на  За-
марстинівську  стрільницю  і  по  цілоденних  вправах  (обід  варе¬
ний  в  наших  власних  двох  казанах  був  пізно  вечором)  —  роз¬
ставили  ми  на  50  кроків  польові  сторожі  в  квадрат.  Ішов  дощ.
Як  випогодилося,  тов.  Кучабський  провів  присягу,  якою  при¬
сутні  зобов'язалися  зі  зброєю  в  руці  здобувати  незалежність
 90

українському  народові.  Присутні  повторили  присягу  і  кождий
через  подання  руки  давав  зокрема  вислів,  що  погоджується  з
її  змістом.  На  основі  попередньої  ухвали  видав  тов.  Кучабський
приказ,  що  заприсяжені  мають  бути  з  собою  ,,на  ти”.  Присяга
ця  відбулася  над  якоюсь  річкою  на  Замарстинівській  площі.
 Заприсяження  ,,Пласту”  відбулося  в  червні  1914  р.  в  За-
марстинівськім  лісі  на  поляні  в  часі  нічних  вправ.  Сторожі  окру-
жали  табор,  освітлений  чотирьома  смолоскипами  та  ватрою.
 Настрій  в  часі  тих  святочних  хвилин  був  незвичайно  поваж¬
ний,  навіть  строгий.  На  вправи  приходили  хлопці  все  дуже  точно.
 Вже  в  травні  1914  р.  відбулися  перші  іспити  на  підофіцерів.
Ми  три  становили  іспитову  комісію,  до  якої  належали  також  два
делегати  організації  Січових  Стрільців.  Іспит  здало  20  хлопців.
Всім  виставлено  свідоцтва.
 Ще  в  лютім  1914  р.  оснував  ,,Мазепинський  Курс”  так  зв.
„Воєнний  Фонд”  в  цілі  закупна  зброї.  Гроші  збирано  серед  зага-
лу  української  молоді  середніх  шкіл,  а  не  лише  в  організації.
Збирано  в  той  спосіб,  що  наклеювано  жертвовані  10-сотикові  мар¬
ки  на  щадничо-поштові  картоники.  До  червня  зібрали  ми  90  ко¬
рон.  Крім  цього  один  з  українських  патріотів  обіцяв  дати  2000
корон  на  умундуровання  „Пласту”,  але  через  якусь  інтриґу  ми
тих  грошей  не  отримали.
 Ми  мали  плян  поширити  свою  мілітарну  організацію  на  всі
місцевості  Галичини  і  Буковини,  де  молодь  середніх  шкіл  була
зорганізована  в  так  званій  „Драгоманівській  Організації”.
 Вже  в  травні  1914  р.  їздив  я  з  рамени  організації  до  круж¬
ка  Драгоманівської  централі  в  Золочеві.  В  зборах  взяло  участь
коло  ЗО  українських  гімназистів,  які  були  справою  одушевлені.
Крім  того  мали  ми  в  пляні  заснувати  чотири  бюра:  1)  бюро  для
видання  брошур  про  самостійницьку  ідеологію,  2)  бюро  редак¬
ційне  для  видавання  часопису,  3)  бюро  для  видання  військових
підручників  в  українській  мові,  4)  секретаріят  для  ведення  пере-
писки  між  поодинокими  групами  в  різних  містах  та  для  нав’я-
зання  нових  взаємин.
 Щодо  технічних  приладів  нашою  мрією  був:  циклостиль  і
машина  до  писання,  а  в  фінансових  справах  поширення  збірки
воєнного  фонду  на  всі  місцевості  Галичини  і  Буковини.
 Ми  задумували  зробити  в  серпні  1915  року  маневри  всіх
наших  мілітарних  організацій  —  в  Чорногорі.
 Серед  тих  робіт  і  плянів  захопила  нас  війна.
 З  членів  вище  згаданих  молодечих  організацій  —  70%  є
при  УСС  згідно  з  обчисленням  тов.  В.  Клима,  з  них  тов.  В.  Ку¬
чабський  є  четарем,  а  тов.  Сушко  навіть  командантом  сотні.
 91

ТОВАРИСТВО  „СІЧОВИХ  СТРІЛЬЦІВ"  У  ЛЬВОВІ
 ОБІЖНИК  І  ЗАКЛИК  ДО  ГРОМАДЯНСТВА
 Львів  у  березні  1914  р.
 Останні  роки,  —  це  ряд  воєн,  стрясень  і  переворотів,  що  по¬
чався  російсько-японською  війною  та  російською  революцією.
Революція  перська,  турецька,  анексія  Босні  і  Герцеґовіни  та  її
наслідки  —  заострення  австрійсько-російської  ворожнечі,  порту¬
гальська  революція,  мароканський  конфлікт  і  марево  війни  між
Францією,  Англією  а  Німеччиною,  китайська  революція,  турець-
ко-італійська  війна,  а  вкінці  остання  балканська  і  нове  австрій-
сько-російське  непорозуміння  —  це  події,  які  кажуть  надіятись
чогось  більшого,  страшнішого,  загально-европейської  війни.
 Нерозв’язані,  спірні  квестії,  спільні  протилежні  інтереси  і
непорозуміння  поміж  державами  не  тільки  не  прояснюються,  але
ще  більш  замотуються  і  ведуть  до  неминучого  конфлікту.  По¬
стійні  величезні  зброєння  всіх  європейських  держав,  а  переду¬
сім  Австрії  і  Росії,  Німеччини  і  Франції  та  Англії  є  найкращими
доказами  на  це.  А  до  тих  міжнародніх  напружень  прилучається
ще  національна  проблема,  що  стане  розсаджуючим  елементом
одних  держав,  а  добиччю  других.  Ми  бачимо,  як  на  наших  очах,
як  деякі  поневолені  народи  добувають  собі  волю,  і  як  інші  по¬
неволені  будяться  з  просоння,  свідомі  того,  що  про  свою  долю
рішатимуть  вони  самі.  Та  свідомість  кличе  їх  до  великих  жертв
і  самовідречень.  Серед  поневолених  народів  починає  рости  но¬
ва  сила,  що  матиме  голос  у  хвилі,  коли  спиниться  органічна  пра¬
ця  і  коли  про  існування  нації  рішатиме  не  авторитет  вчених,  —
серед  тих  народів  росте  мілітарна  сила.  У  одних  в  кращих  обста¬
винах  явно,  у  других  тайно.  І  коли  прийде  година  „крови  і  за¬
ліза”,  вони  матимуть  голос.
 В  останніх  роках  були  ми  свідками  двох  можливостей  вій¬
ни  на  наших  землях:  перша  в  роках  1908-1909,  друга  1912-1913.
 92

В  обох  випадках  напруження  доходило  до  кризи,  але  до  війни
не  прийшло.  Перший  раз  відступила  Росія,  за  другим  Австрія.
Але  оба  ці  конфлікти,  хоч  полагоджені  мирно,  кажуть  ясно,  що
прийде  третій,  і  то  не  за  Балкан,  але  за  українську  територію,
або  за  українську  справу  в  Росії,  або  за  російський  рух  в  Гали¬
чині.  У  всякім  випадку  напруження  поміж  нашими  займанцями
з  кожним  днем  кріпшае  і  може  кожної  хвилі  наступити  вибух.
 Драма  розіграється  на  нашій  арені.
 Села  наші  стануть  одним  пожарищем,  земля  стане  пустинею
і  прийде  друга  Руїна!
 Станемо  добиччю  наїзників!
 Вже  більше  літ  двісті,  як  замовкли  останні  гармати  України...
 Вже  більпіе  літ  двісті,  як  заграли  останні  сурми  до  відво¬
роту  ...  на  Кубань  ...  за  Дунай  .  .  .
 Волю  України,  її  самостійність  повезено  разом  з  козацькими
клейнодами  у  Петербург  .  .  .  Завмерло  пишне,  голосне  життя  .  ..
З  України  стала  могила.  І,  як  звичайно,  на  козачих  могилах  яв¬
лявся  кобзар  і  співав  думу.  Співає  свої  думи,  тіртеєву  пісню.  І
зібрались  люди,  як  звичайно:  одні  плакали,  другі  в  тяжкій  за¬
думі  мовчали,  а  треті  саморуч  зривались  і  одинцем  ішли  на  жер¬
тву,  на  доказ,  що  ця  могила  —  вулькан!  І  як  підземний  грім,
як  предтечі  вибуху,  йшов  голос:  „Вставайте!  Кайдани  порвіте!”
Голос  Кобзаря  зразу  тихий,  підхоплювали  другі,  треті.  І  нині..  .
могила  трясеться!  Останні  демонстрації  на  російській  Україні,
це  той  підземний  гуркіт.
 Будяться  мертві  люди,  ворушаться  уми.  .  .  Україна  стоїть  на¬
передодні  нового  життя.  Треба  поставити  нову  програму,  приго¬
товити  силу,  щоб  в  хвилі,  коли  надійде  час  „заліза  і  крови”,
Україна  мала  голос!  .  .  .  Була  свідома  своєї  цілі  і  права  та  могла
на  сторожі  їх  поставити  —  силу!
 Витворити  ідеологію  Самостійної  України  і  її  запоруку  —
мілітарну  силу,  —  це  задача  найближчих  днів  ..  .  поки  ще  час  ...
 Велика  це  задача,  тяженна  праця,  але  її  велич  не  сміє  нас
спинити!
 Вже  один  рік  минає,  як  почали  в  нас  основуватись  стрілець¬
кі  товариства.  По  довгих  зусиллях  вдалось  одержати  затвер¬
дження  статута  „Січових  Стрільців”.  Але  тут  треба  підчеркнути,
що  стрілецький  рух  почався  у  нас  під  враженням  російсько-
австрійської  війни.  Рух  відруховий,  під  враженням  хвилі,  вскорі
припинився,  бо  не  було  вже  цілі.  Рух  не  обчислений  на  даль¬
шу  мету,  сьогодні  ведеться  під  враженням  Шевченківського  Свя¬
та.  В  однім  і  другім  випадку  схиблений.  Коли  до  конфлікту  не
прийшло  —  тим  краще  для  нас.  Він  показав  нам  нашу  неміч  і
дезорганізацію  і  повинен  бути  дороговказом  на  будуче.  Все  ж
 93

таки  хвиля  перелому  1912/13  pp.  видвигнула  потребу  мілітар¬
них  організацій  і  витворила  гурток  людей,  що  взявся  до  серйоз¬
ної  праці.  Ці  люди  гуртуються  в  Товаристві  „Січових  Стрільців”
у  Львові.  В  самій  основі  ми  поклали  собі  за  ціль  вишколити
інструкторів  для  стрілецьких  організацій  і  витворити  мілітарну
літературу.  Після  того  приступити  до  організації  краю  з  певною
і  ясно  очеркненою  програмою.  В  тій  цілі  Тов.  „Січових  Стріль¬
ців”  у  Львові  веде  школу  інструкторів.  22.  березня  ц.  р.  скінчив¬
ся  перший  курс,  що  обіймав  матеріял  австр.  підофіцера,  а  дру¬
гий  вищий  офіцерський  пічнеться  4  травня  ц.  р.  і  має  готові
скрипти  з  мілітарної  літератури  до  друку.  Саме  удержання  шко¬
ли,  її  виеквіпування,  відповідна  бібліотека,  кріси,  набої,  мапи,  до-
става  одностроїв  (конечних  до  вправ),  —  все  те  вимагає  суми,
на  яку  молоде  товариство,  удержуване  з  членських  вкладок,  не
стати.  Не  маємо  навіть  грошей  на  видання  підручників.  Крім
школи  в  році  шкільнім,  влаштовує  Товариство  вакаційні  впра¬
ви.  На  їх  заїжджається  наша  молодь  з  усіх  усюдів,  виконує  з  го¬
ри  уложену  задачу,  обговорює  спільно  працю  в  організаціях,
спільні  завдання  і  цілі,  а  що  найважніше  —  гуртує  нашу  молодь
з  різних  сторін.  Сьогорічні  вакаційні  вправи  відбудуться  в  Чор-
ногорі  від  20  липня  до  4-го  серпня.  Вони  також  вимагають  гро¬
шей.  Спільні  прилади,  як  шатра,  казани,  лопати  коштують  сот¬
ки  корон.  А  скільки  б  то  пішло,  коли  б  кошти  участи  у  вправах
знизити  до  половини,  а  навіть  зовсім  звільнити  від  вплати  18-ох
корон.  А  що  казати  про  висилку  кількох  людей  до  військових
академій,  за  границю  на  курси.  Якщо  рух  має  бути  серйозним
і  поважним,  мусимо  признати,  що  до  його  проводу  не  вистачать
капралі,  а  навіть  резервові  офіцери.  Треба  людей,  які  б  спеціяль-
но  зайнялись  справою  і  були  її  знавцями.  Вміли  пристосуватися
до  наших  обставин  і  були  зовсім  віддані  нашій  справі.  А  видав¬
ництва,  що  обговорювали  б  ідеологію?  Часописи,  брошури,  що
розходилися  б  тисячами  між  маси,  йшли  за  кордон.  На  все  те
треба,  і  то  чимало  фондів.  Без  грошей  не  зробимо  нічого  і  прий¬
де  нова  криза,  може  остання,  а  тоді  буде  пізно.  Не  вернеться  ми¬
нуле  1912/13  pp.,  сконстатування  своєї  несили,  але  тоді  може
навіть  гроші  не  поможуть.
 Товариство  „Січових  Стрільців”  у  Львові,  що  гуртує  в  собі
передусім  студентів  вищих  шкіл,  і  яке  взяло  на  себе  задачу  ви¬
творити  мілітарну  силу,  призначену  не  до  свят  і  здвигів,  звер¬
тається  отсим  до  Вас  і  просить  не  відмовити  матеріяльної  йому
підмоги.
 З  стрілецьким  привітом!
 Ф.  Королів,  писар 	Д-р 	В.  Старосольський,  кошовий
 П

Іван  ПОРИТКО
 НАШЕ  ЖІНОЦТВО  НАПЕРЕДОДНІ  НОВОЇ  ДОБИ
 Було  це  1912  року.  Визвольна  війна  балканських  народів
проти  турецької  неволі  викликала  живі  симпатії  усіх  поневоле¬
них  народів.  Після  її  переможного  закінчення  та  повного  визво¬
лення  болгарів,  сербів  і  греків  скріпилася  загальна  віра  в  зброй¬
ні  змагання  проти  всіх  гнобителів  та  віра  у  власні  сили.  Внаслі¬
док  балканської  війни  повстало  міждержавне  напруження  та
воєнна  гарячка  в  цілій  Европі,  зокрема  між  Австрією  і  Росією.
Тоді  вже  ідея  української  самостійної  державности,  як  реальна
політична  ідея,  не  позбавлена  ґрунту  і  можливости  свого  здій¬
снення,  почала  нуртувати  та  ставати  популярнішою.
 Частина  студентської  молоді  в  Галичині  стала  зовсім  одвер-
то  по  стороні  активної  визвольно-державницької  пропаґанди  та
організації  збройної  боротьби  серед  широких  народніх  мас,  як
єдиного  шляху  до  осягнення  національних  ідеалів.
 Проте  політичний  тодішній  провід  та  загал  громадянства  бу¬
ли  зайняті  акцією  за  український  університет,  виборчу  рефор¬
му  до  сойму  та  справою  національної  автономії  галицьких  укра¬
їнців.  Вони  були  тієї  думки,  що  справа  боротьби  за  самостійну
українську  державність  ще  не  актуальна,  а  творення  військової
організації  —  це  теж  нереальна  робота  молодих  недосвідчених
і  незрілих  людей.
 Ідея  творення  військової  сили,  пробудження  бойового  духа
в  народі  з  метою  визволення  України  скоро  зростала  і  то  не  тіль¬
ки  серед  студентської  молоді,  але  серед  загалу  української  мо¬
лоді,  зокрема  в  спортово-руханкових  товариствах  ,,Січей”  і  „Со¬
колів”.
 Українська  молодь,  зокрема  студентська,  брала  дуже  актив¬
ну  участь  в  таємних  товариствах.  Таємність  організації,  присяга
новоприйнятого  члена  не  зраджувати  тайни  діяння  гуртка,  ви¬
конувати  членські  обов'язки  організації  та  чесно  працювати  для
 95

здобуття  знання,  щоб  стати  вповні  підготованим  громадянином
до  суспільно-національного  життя  —  це  все  мало  незабутній
вплив  на  її  членів  та  витискало  незатертий  знак  в  духовості  кож¬
ного  члена  гуртка,  який  буде  діяти  в  житті  згідно  з  провідною
ідеєю  організації,  якою  є  вільна  Україна.  Все  це  назавжди  роби¬
ло  з  нього  активного  і  відповідального  члена  української  нації.
Так  вихована  молодь  цікавилася  всіми  проявами  українського
життя  та  живо  на  них  реаґувала.
 Членами  таємних  організацію  були  й  майбутні  січові  стріль¬
ці  —  жінки  Олена  Степанів,  Анна  Дмитерко  та  інші.
 Що  українське  жіноцтво  виявило  себе  рішучим  прихильни¬
ком  державницької  ідеї  та  активним  співтворцем  українських  вій¬
ськових  організацій  —  це  велика  заслуга  передусім  Олени  Степа¬
нівни,  яка  для  цього  багато  і  то  з  ентузіязмом  серед  жіноцтва
працювала.
 Великі  жіночі  збори  у  Львові,  що  відбулися  14  грудня  1912
року,  виказали  повне  зрозуміння  політичної  ситуації  та  після
виголошених  рефератів  тодішньої  провідниці  українського  жі¬
ноцтва  в  Галичині  Константини  Малицької  на  тему  „Політичне
положеня  під  теперішню  хвилю”  та  Олени  Степанівни  на  тему
„Завдання  жінки  на  випадок  війни”  —  винесли  дуже  основні  та
глибоко  продумані  політичні  й  організаційні  резолюції.  Кінце¬
ва  думка  політичної  резолюції  є  виразним  висловом  української
незалежницької  ідеї.  Вона  розв’язувала  понад  всякий  сумнів  ці
суперечності  української  політичної  думки  того  часу,  що  хита¬
лась  між  австрійським  льоялізмом  і  самостійною  українською
національною  ідеєю.
 В  майбутнім  виступі  УСС  проти  Росії  по  стороні  Австрії,  ідея
згаданої  резолюції  зовсім  влучно  мотивувала  нашу  політичну
орієнтацію.  А  саме:  українці  стануть  у  майбутній  війні  по  сто¬
роні  Австрії  не  як  її  формальні  громадяни,  лиш  як  добровільні
союзники  у  своїм,  добре  зрозумілім  інтересі,  і  то  не  по  всі  часи
та  за  всяку  ціну,  а  тільки  з  виразним  застереженням:  „як  довго
інтереси  Австрії  є  згідні  з  інтересами  українського  народу  і  з  йо¬
го  національним  достоїнством”.  А  цим  власним  національним
інтересом  була  тоді  у  програмі  стрілецьких  організацій  тільки  бо¬
ротьба  за  українську  державність  та  приготування  власних  зброй¬
них  сил  і  засобів  до  цієї  боротьби.  Українське  жіноцтво  відповід¬
но  до  повищих  резолюцій  переставило  усю  свою  діяльність  згід¬
но  з  ролею  жінки  під  час  війни  по  лінії,  яку  вказала  у  своїм  ре¬
фераті  Олена  Степанівна.  У  відозві  з  28  грудня  1912,  підписаній
поруч  К.  Малицької  Оленою  Степанівною,  Жіночий  Організацій¬
ний  Комітет  закликає  українське  жіноцтво  до  чуйности  та  гото-
 96

Хор.  Олена  Степанів
Фото  1917  р.
 Хор.  Софія  Галечко
Фот.  Відень  1916.
 Ст.  дес.  Павлина  Михайлишин 	Стр.  Анна  Дмитерко
 Кіш  УСС,  Пісочна  1917. 	Фот. 	Відень 	1917.
 XI

Адреса  листа  хор.  О.  Степанів  до  проф.  І.  Боберського  з  полону  в  Ташкенті.
 Лист  хор.  О.  Степанів  до  проф.  І.  Боберського  з  російського  полону
в  Ташкенті  з  дня  29.VII.1917.
 XII

вости  стрінути  велику  історичну  хвилину,  що  рішатиме  долю
українського  народу.  В  тій  відозві  говорилося:
 ,,Щонебудь  принесе  нам  будучність,  ми  мусимо  бути  гото¬
ві  на  кожну  найстрашнішу  евентуальність.  Послідні  дні  тривоги
і  непевности  навчили  нас,  як  мало  ми  всі  приготовані  до  рокової
хвилі,  як  слабими,  несвідомими,  нерішучими  застала  б  вона  ши¬
рокі  маси  нашого  народу.  І  тому,  хоч  на  європейськім  політичнім
небосклоні  дипломати  навісили  білу  хоругов  миру,  ми  далі  стої¬
мо  під  знаком  бойового  клича...  Ми  ждемо  такої  рокової  блис¬
кавки,  що  вкаже  нам  наш  власний  шлях,  до  власної  поведе  цілі”.
 Вслід  за  цим  частина  жіночої  молоді  вступила  як  рядовики
до  діючих  уже  стрілецьких  гуртків,  з  яких  пізніше  утворилась
окрема  жіноча  чота  під  проводом  Олени  Степанівни  при  това¬
ристві  Січові  Стрільці  у  Львові,  а  управа  жіночої  організації  при¬
ступила  до  великого  діла  —  збірки  матеріяльних  засобів  для  по¬
треб  стрілецького  руху,  як  бази  для  майбутньої  визвольної  бо¬
ротьби.
 18  лютого  1913  р.  у  львівських  часописах  появляється  дру¬
га  знаменна  відозва  Комітету  Жіночих  Організацій  за  підписом
К.  Малицької  і  Олени  Степанівни  із  закликом  до  громадянства
складати  грошові  датки  на  фонд  „Потреби  України”.
 У  своїй  третій  відозві  з  20  березня  1913  р.  Комітет  ЖО  ствер¬
джує  живий  відгук  загалу  на  попередній  заклик  і  тоді  перемі¬
нено  цей  фонд  „Потреби  України”  на  „Невгасаючий  Фонд  Ук¬
раїни”.  Українське  громадянство  з  особливим  піднесенням  від¬
гукнулося  на  ці  жіночі  заклики  і  зложило  багатотисячні  суми
на  бойовий  фонд.  В  цей  спосіб  положено  тверду  основу  для  здій¬
снення  великої  ідеї  власними  силами  без  чужої  допомоги,  влас¬
ними  матеріяльними  засобами,  зібраними  всім  свідомим  народом,
творити  своє  самостійне  життя  та  за  нього  боротися.  Ця  ідея
власних  сил  стала  в  майбутньому  провідним  дороговказом  нашої
визвольної  боротьби.
 Вслід  за  пропагандою  самостійницько-стрілецької  думки  та
творенням  матеріяльної  бази  і  засобів  боротьби  йшла  безпере-
ривна  виховно-військова  праця  внутрі  багатьох  таємних  військо¬
вих  гуртків,  що  постали  тоді  при  різних  молодечих  організаціях.
 В  цю  властиву  військову  роботу  включився  також  великий
гурт  дівчат.  Нарівні  зі  стрільцями  здобували  вони  військове  знан¬
ня  та  вправлялися  у  військовім  ремеслі.  А  коли  запалилася  во¬
єнна  пожежа  великої  війни  і  Головна  Українська  Рада  закли¬
кала  українську  молодь  ставати  в  ряди  Українських  Січових
Стрільців,  тоді  поспішив  на  цей  заклик  і  гурт  дівчат-доброволь-
ців  під  проводом  Олени  Степанівни,  яким  вже  вкоротці  довелося
станути  з  крісом  в  руці  віч-на-віч  із  ворогом  та  вкритися  лавра¬
ми  безсмертної  слави  на  полі  бою  за  Україну.
 97

Кирило  ТРИЛЬОВСЬКИЙ
 НА  СТРІЧУ  СВЯТА
 УРИВОК  СВЯТОЧНОЇ  ПРОМОВИ  НА  ПЕРЕДОДНІ  ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО
ЗДВИГУ  У  ЛЬВОВІ  В  ДНІ  27  ЧЕРВНЯ  1914
 Наша  задача:  це  —  всіми  силами  сприяти,  помагати  нашій
гімнастично-організаційній  і  мілітарній  роботі  —  і  то  тій  остан¬
ній  в  першім  ряді.  В  боротьбі  —  здобудеш  ти  право  своє.  І  міль¬
йони  резолюцій  не  вдіють  того,  що  зробить  жмінка  добре  наці¬
лених  і  добре  поведених  крісів.
 Треба  школи,  треба  піднесення  добробуту,  треба  читалень  і
крамниць,  але  без  кріса  —  не  визволиш  угнетених  братів,  а  вся
деклямація  про  поневолену  Неньку  понесеться  безслідно  із  віт¬
ром,  як  голос  брязкучої  міди!
 А  хоч  дев’ять  десятих  нашої  землі  стогне  в  безмірній  нево¬
лі,  а  кат  лютий  не  дозволяє  закордонним  нашим  братам  навіть
прощі  на  нашу  найбільшу  Святість,  на  Кобзареву  могилу,  —  то
пусті  його  старання  і  пусті  його  погрози!  Ми  бачимо  відсілля
цю  могилу!  Вона  вдень  і  вніч  перед  очима  душ  наших!
 І  перший  наш  заповіт:  визволити  цю  святу  могилу  з-під  ка¬
тівського  караула!
 Може  недалека  вже  хвиля  —  коли  ми  зможемо  шоломами
нашими  зачерпнути  води  з  Дніпра-Словутиці,  води  помішаної
з  кров’ю  наших  ворогів!  Може  недалека  вже  хвиля  —  коли  прий-
деться  нам  поострити  баґнети  крісів  наших  до  каміння  на  Тара¬
совій  могилі!  Добути,  або  дома  не  бути!  Сміло  вперед  до  праці,
боротьби  і  перемоги!
 98

Василь  ПАЧОВСЬКИИ
 ХОРУГВА  НЕВМІРУЩИХ
 КАЗКА  НАШИХ  ДНІВ
 Мотто:  Буду  день  і  ніч  і  зранку
Духом  вилітати  —
 На  могили  „тих,  що  впали”,
Квіти  устеляти!
 Буду  линути  над  вами
Хмарою  ясною  —
 І  гоїти  ваші  рани
Чистою  росою!
 Посвячую  Січовим  Стрільцям
 Буду  зорями  вінчати
Ваші  горді  чола  —
 Поки  вам  осяє  лиця
Вічна  ореола!
 А  на  себе  буду  плакать
Ревними  сльозами,  —
 З  жалю  —  чом  я,  був,  герої,
З  вами,  не  між  вами!
 І.
 Спить  Чорногора.  Зорі  світять.  Місяць  леліє  кругом  проміни-
стим.  Ялиці  грають  на  вершинах  дивним  шумом.  Річки  шумлять
по  вивертах  дикого  ліса  на  доли.  Маржина  дзвонить  дзвінками
на  стоці  узлісся  —  а  Максим  повідає  казку  Андрійкові.  Від  нені
чув  і  нині  повідає,  в  святу  полунічну  годину  Івана  Купайла!  —
А  Андрійко  вітворив  широко  великі  очі  і  слухає  ...
 —  Три  дні  була  битва  крівава.  Третього  дня  пав  кінь  під  ко¬
ролем  шведським  і  шведи  захиталися.  Та  наші  стояли  лавою  ко¬
ло  Мазепи.  І  вдарив  царь  приступним  боєм  на  наших.  Бились
наші  запорожці,  як  леви;  бились  день  і  бились  другий,  а  на  тре¬
тю  неділю  стало  з  наших  запорожців  тільки  триста  в  бою  ...
 Тай  сів  гетьман,  тай  сів  король  на  вороні  коні  тай  подався
з-під  Полтави  за  Дніпрові  гори.  Аж  схопиться  буйний  вітер  на
крівавім  полі  —  преться  Москва  на  хоругву  нашу  малинову!
Свищуть  кулі,  б'ють  гармати,  летять  голови  і  руки  —  збились
в  лаву  запорожці:
 —  Згинемо  до  одного!  А  не  дамо!  ...
 —  Не  дамо,  не  дамо!  —  заклекотіло  під  хоругвою.
 99

—  Урра,  урра!  —  кричить  Москва  і  приступом  наступає.  Як
схопляться  наші  з  ними,  пожаль  же  ся  Боже!  .  .  .
 Аж  ось  нараз  пав  сумерк,  тьма,  темрява  —  сонце  погаслої
Все  стихло,  тільки  чути  голос  сильний  та  дужий:
 —  Триста  Невмірущих  за  мною!
 Грім  ударив,  шум  піднявся,  вітер  свиснув  —  щезли  запо¬
рожці!  .  .  .
 Тої  ночі  бачили  люди  в  наших  горах  дивне  диво:  св.  Михай¬
ло  архистратиг,  білий  як  сніг,  ніс  малинову  хоругов  понад  го¬
ри,  а  за  ним  летіло  триста  невмірущих  запорожців  на  огнистих
конях!  Летіли  —  кажуть  —  ід  Говерлі  і  запали  там  у  проваллє.
Там  вони  і  сплять  до  нині.  І  будуть  спати  доти,  доки  не  прийде
час  іти  Москву  звоювати!  А  св.  Михайло  їх  сторожить.  А  інколи
в  місячну  ніч  пробудиться  той  або  цей  запорожець  тай  питає:
 —  Покровителю,  вже  час?
 —  Ні!  —  каже  архангел  —  я  затрублю  на  тую  трубу  золо¬
тую,  як  вас  там  буде  треба!
 І  запорожець  знов  засипляє.  Триста  їх  спить  біля  коней,  а
коні  їдять  в  срібних  жолобках  і  ухами  стрижуть  .  ..
 А  кождого  Йвана  Купайла,  як  загорить  папоротин  цвіт,  ви¬
ходить  св.  Михайло  Архистратиг  на  гору  з  малиновою  хоругвою
і  слухає,  що  діється  в  московськім  царстві.  .  .
 —  А  де  ж  вони  сплять  ?  не  знаєш  ?  .  .  .
 —  Бач,  Андрійку,  то  казка  така,  не  правда!
 —  І  в  казці  правда  буває!  —  відказав  Андрій  і  задивився  в
зоряне  небо  .  ..
 П.
 Заснув  Максим  коло  ватри;  заснула  в  зоряну  ніч  ціла  Чор-
ногора,  тільки  Андрій  не  спить,  дивиться  на  гори  та  грає  на  дуд¬
ку  сумовиту  пісню.  А  ялиці  грають  на  вершинах  дивним  шумої^
а  річки  шумлять  у  вивертах  дикого  ліса  на  доли,  а  мряка  сріб¬
листа  лине  на  гори,  а  зорі  так  світять,  гей  схиляються  до  нього,
а  з  місяця  леліє  проміниста  округа  на  його  очі!  Тихо-тихісенько
навколо,  тільки  його  сопілка  дуже  сумно  грає  ...
 Аж  ось  там  над  горою  з  імли  гей  виринає  постать.  Велика
біла  з  зоряними  очима,  а  з  обличчям  таким  ясним,  що  від  нього
леліє  проміниста  округа  на  ціле  небо.  Що  се?  Над  цілою  горою
виступає,  а  крила  має  такі  дужі,  цілі  ліси  на  горах  ними  покри¬
ває.
 —  Архангел  Михайло!  ...
 Має  меч  довгий,  діямантовий,  що  горить  без  світла,  а  трубу
золотую,  як  сонце.  А  в  правій  руці  дивну  хоругву  тримає.  Вона
 100

так  міниться,  раз  вона  синя,  раз  червона,  як  жар,  —  то  знов  ма¬
линова,  то  знов  синьо-золотая  ...
 —  То  хоругва  Мазепи!  .  ..
 Став  верх  гори  на  половину  неба  високий  і  дивиться  вдаль
зоряними  очима  та  слухає.
 А  ялиці  грають  на  вершинах  дивним  шумом,  а  річки  шум¬
лять  у  вивертах  дикого  ліса  на  доли,  а  мряка  сріблиста  лине  на
гори,  а  зорі  так  світять,  так  світять  ...  Тихо-тихісько  навколо...
 Архангел  слухає!  .  ..
 Ш.
 —  Максиме  —  шепче  Андрій  —  Максиме,  ти  спиш?
 —  Що,  Андрію?
 —  Дивися,  бачиш?  —  мовить  гей  зачарований,  дивиться  ши¬
рокими  очима,  —  стоїть  архангел  з  зоряними  очима!
 —  Який  архангел?
 —  А  той,  що  сторожить  наших  Невмірущих,  що  ти  казав,
—  вийшов  на  гору  з  хоругвою  і  слухає,  що  діється  в  московськім
царстві...
 —  То  казка,  Андрійчику!  —  засміявся  Максим.
 —  Та  цить!  то  не  казка,  то  правда!  Дивися  добре,  он  махає
хоругвою  до  нас,  кличе  нас,  кличе  нас!
 А  хоругва  —  мій  Боже!  Дивися,  дивися:  о!  —  щезла!  .  .  .
 —  Що  тобі  видиться?
 —  Я  йду,  я  йду,  мус  іти,  Максиме,  кликав  нас  під  хоругов!  ..
Я  піду,  —  ходи  зі  мною!  ...
 —  Куди  ж  бо,  мій  побратиме,  Андрійчику,  схаменися!
 —  Ходім  шукати,  де  сплять!  —  зірвався  на  ноги  —  приста¬
нем  до  них,  як  стануть  під  хоругву!  ..  .  Вона  така  гарна,  така
гарна!...
 —  Куди  ж  ти  хочеш?!  Адже  йдемо  на  полтавське  свято  у
місто!
 —  Ні,  я  сюди  просто,  де  стояв  ангел  —  говорив  Андрій,  як  в
пропасниці  махаючи  рукою  ід  Говерлі  —  там  сплять  Невміру-
щі!  Кликав  нас,  кликав,  Максиме!
 —  Хіба  я  не  знаю,  куди  він  кликав?  Кликав  на  свято  геть¬
мана  Мазепи,  ніс  хоругов  там  на  доли!  Не  будь  дитина,  ходи  зі
мною!  .  ..
 —  Ти  не  щируєш,  Максиме!
 —  Ходи,  побачиш,  там  її  стрінем,  ще  кращі  стрінем,  не  одну,
більше  —  скільки  в  нас  „Січей”,  то  всі  там  будуть,  а  з  хоруг¬
вами  всі  до  одної!
 —  То  не  такі,  та  за  всіх  найкраща,  —  я  ще  такої  не  видів!
 —  І  вона  буде,  стрібуй  —  підемо,  побачиш!
 101

А  як  не  буде,  піду  з  тобою,  мій  побратиме,  хоч  на  край  світа
за  хоругвою!
 —  Слово  святеє!  Дай  руку!  —
 Подали  собі  руки  і  йдуть  разом,  а  ялиці  грають  дивним  шу¬
мом  на  вершинах,  а  річки  шумлять  у  вивертах  дикого  ліса  на
доли,  а  мряка  рожевіє  на  горах  і  гаснуть  зорі...
 А  вони  йдуть  з  верха  на  верх  навпростець  осяяні  пурпорови-
ми  проміннями  великого  Сонця.  Лице  Андрія  таке  ясне,  така
ясне,  як  лице  святого  —  в  нім  збудилася  душа  народу,  цеї  ночі!
 IV.
 Горить  Львів-город  від  українських  стягів,  куди  не  глянеш.
І  ось  ступає  великий  здвиг  народу  на  вулицях  нашої  столиці.
Перед  ведуть  отамани  на  вороних  конях,  а  за  ними  музиченьки
грають,  а  за  ними  машерують  Стрільці  Січовії,  а  далі  рядами  Со¬
коли  та  Січі  з  хоругвами,  з  бунчуками,  з  курінними  отаманами  на
конях.  Полк  за  полком,  село  за  селом,  повіт  за  повітом  —  а  всі
з  лентами  на  грудях  і  з  музиками  своїми.  Що  хлопці,  що  дівчата,
що  мужі,  що  жінота,  все  йде  —  уся  сила  молодая  як  мак  про¬
цвітає!  Всі  крамниці,  всі  вікна,  всі  балькони  залягли  гурми  ці¬
кавих  —  хто  плеще  оплески,  хто  сипле  цвіти,  а  хто  кличе:  сла¬
ва,  слава,  слава!
 Залягли  велику  площу  цвітами  процвітану,  малиновими  хо¬
ругвами  мальовану,  синьо-жовтими  стягами  покровлену  тисячі-
тисячі  нашого  народу.
 Виступають  парні  під  такт  музики  на  вправи  на  середині
вольної  площі.
 І  ось  стоїть  між  гуцулами  Андрій  з  Максимом  побіч  себе.
Дивиться  великими  очима  на  близьку  малинову  хоругов,  а  очі
йому  грають,  як  орли  до  сонця.  Бо  на  ній  образ  дивний:  на  си¬
нім  полі  лев  золотом  шитий  іскрами  грає!
 —  Максиме,  що  то  за  образ  такий?
 —  То,  бач,  відзнака  нашого  царства!
 —  Відки  знаєш?!
 —  Адже  було  на  полтавськім  святі!
 —  Аз  другого  боку,  що  таке  за  образ  ?
 —  Мазепа,  сам  гетьман  України!
 —  Той,  що  під  Полтавою!
 —  А  той  же!  Се  гарна  хоругва,  не  правда  ж?
 Андрій  мовчав,  тільки  в  його  очі  горіли,  як  вуглі...
 —  Андрію,  не  знати  —  чия  се  хоругва?
 —  Архангела!  —  шепнув  ледви  чутно.
 102

—  Січових  Стрільців  —  гукнув  хтось  поза  плечі  —  хто  жи¬
вий,  ставайте  в  Стрільці  Січовії  —  під  сю  хоругву!  Хто  з  вас  пи¬
шеться?!
 —  Я  пишусь!  —  кличе  Максим  і  приступає.
 А  Андрій  дивиться  на  хоругов  великими  очима  збентежений,
неначе  щось  побачив  ..  .
 —  Архангел!  —  крикнув  і  припав  до  хоругви  як  до  матері
тай  загомонів:  —  Де  наші  сплять?  покажи  нам,  покровителю
наш!  ...
 Счинився  гамір  в  народі:
 —  Що  сталось?
 —  Що  сталось?!
 —  Божевільний!
 —  Нехай  Бог  помилує  всякого  хрещеного!  ...
 А  він  сяє,  як  сонце  і  дивиться  в  хоругву  розсяяними  очима.
Перед  ним  архангел  з  очима,  як  зорі,  з  діямантовим  мечем  і  тру¬
бою  золотою!  Крила  розпростер  над  хоругвою,  над  усім  народом
і  хитає  до  нього...
 —  Андрію,  що  тобі,  що  тобі?  —  кличе  Максим.
 —  Архангел,  покровитель  наш,  Архистратиг!  .  ..
 —  Так  йому  Бог  дав!  —  шепчуть  люди.
 —  Кличе,  Максиме,  нас.  Кличе  під  хоругву  Невмірущих...
на  гори!  ..  .
 А  на  площі  хлопці  копіями  граються  під  такт  музики,  а  тру¬
би  трублять,  оплески  лунають:  славно,  славно,  славно!
 Нараз  тихо.  Шепіт  піднявся,  котиться  далі  і  далі,  мов  гуде
рокіт  глухого  грому  на  безхмарнім  небі:
 —  Архикнязя  вбито  —  буде  війна  з  Москвою!
 V.
 Знова  ніч  св.  Івана  Купайла  на  горах.  Спить  Чорногора.  Зо¬
рі  світять.  Місяць  леліє  кругом  промінистим.  Ялиці  грають  на
вершинах  дивним  шумом.  Річки  шумлять  по  вивертах  дикого
ліса  на  доли.  Маржина  дзвонить  дзвінками  на  стоці  узлісся  —
тільки  Андрій  нічого  не  чує,  сидить  з  Максимом  коло  ватри  і  оба
іншу  собі  гадку  мають.
 —  Коли  вони  прийдуть  ?  —  питає  Максим.
 —  На  зорях!  —  шепче  Андрій.
 І  знов  тихо  між  ними.
 —  Коби  хоругву  де  добути,  то  б  мали  свою!
 —  Коби  добути!  ...
 —  Знов  тихо  між  ними.
 103

Максим  похнюпився  очима  в  огонь,  положився  на  мураву  і
повіки  клонить,  —  а  Андрій  ні!  Андрій  дивиться  в  гори  і  грає
на  сопілку  протяжно,  жалібно,  тужно.
 Попрощав  матір,  батька  й  брата,  як  навіки  —  може  й  на¬
віки  !  Йде  в  далеку  дорогу,  чи  верне  ?  Бог  знає!  ...
 —  Не  знати,  чи  вони  знають,  може  догадуються.  Неня  пла¬
кали  дуже.  Прочували...  А  може  знають!  ...  Відвели  його,  як
на  весілля  за  браму  ...
 Задумався.  Схаменувся  —  нині  св.  Івана  Купайла!  Дивиться
в  гори.  Тихо  всюди  та  ясно,  як  в  небі.  Тільки  ялиці  грають  на
вершинах  дивним  шумом  та  річки  шумлять  по  вивертах  дикого
ліса  на  доли.  А  зорі  світять,  схиляються  до  нього  промінням  ...
 Та  він  жде  чогось,  дивиться  в  гору  і  жде  чогось!  Заграв  ще
на  сопілку  раз  і  другий  —  скрізь  тихо,  тільки  маржина  дзвіноч¬
ками  дзвонить  в  долині..  .
 Північ.  Лине  мряка  сріблиста  на  гори,  хтось  трубить  дале¬
ко  на  трембіті,  а  голос  іде  верхами.  Перехрестився  і  став  моли¬
тися  до  Бога  під  зорями  ясними  щиро,  глибоко,  вітхненно,  а  сльо¬
зи  так  і  ринуть,  ринуть  по  лиці.  .  .
 Аж  гляне  —  протер  очі,  дивиться:  йде  архангел!  Білий,  бі¬
лий  як  сніг,  тільки  не  такий  великий,  як  перше,  —  а  такий,  як
він  сам,  несеться,  як  хмара  легіська  з  хоругвою  до  нього,  з  тою
самою  хоругвою  з  левом,  що  бачив  у  Львові!  Лине  просто  до  ньо¬
го  і  трубить  на  трубу  золотую,  як  на  трембіті.  Відняв  трубу,  став
над  корчем  біля  нього  і  каже  таким  солодким  голосом,  як  мати:
 —  Андрійку,  йдеш  на  Москву,  будь  благословенний!
 —  Нас  іде  триста,  Покровителю!
 —  Веди  їх  у  Стрільці  Січовії!
 —  Хоругви  не  маю  —  шепче  Андрійко.
 —  Я  прийшов  до  вас  і  йду  з  вами,  несу  хоругов  Мазепи  за
вами!  Буду  з  вами  все  і  день  і  вночі,  і  в  супочинку  і  в  битві,  бу¬
ду  з  вами.
 —  А  наші  Невмірущі  де  ?  —  сплять  ?
 —  Наші  Невмірущі  —  це  Ви,  найкращі  діти  України  —
Стрільці  Січовії!  Над  вами  линуть,  кружляють  благословлять
всі  князі  наші,  королі  наші,  замучені  гетьмани  наші,  як  духи,  ли¬
нуть  над  вами  і  падуть  на  вас  срібною  росою,  плачучи  сльозами
щастя!  ...
 —  А  там  є  ті  —  тут  насупив  брови  і  підняв  свій  меч  діяман-
товий,  показуючи  на  полунічний  схід  —  там  є  ті,  що  сплять  і
йдуть  до  бою  сонні,  брат  на  брата  —  не  за  Україну,  а  за  її  ката!...
 —  Але  до  нас  перейдуть!
 —  Ні,  не  перейдуть  ...  А  без  вас  не  проглянуть,  остануть  все
 10k

сліпцями,  бо  змінили  рідні  устави,  зломали  вічний  заповіт!  Тому
провадь,  промов  і  будь  благословенний  —  яз  вами!  ...
 Схилився  до  нього  і  доторкнув  оксамітною  рукою  його  уст
і  очей  .  .  .
 Андрій  впав  без  пам'яті.
 А  на  горах  зоріло,  небо  грало,  як  хоругов  малинова  над  йо¬
го  головою.
 VI.
 Стояли  рядом  у  чвірках  заквітчані  сини  Чорногори.  Кож¬
дий  мав  червону  ленту  на  грудях  —  знамено  Січі.  Хто  йшов  за-
відома  своїх,  хто  втік  без  прощання,  хто  попрощався  без  відома,
як  Андрій  —  а  всі  стали  на  росвіті  в  узліссі  під  верхами  Чорно¬
гори,  геть  всі  до  одного,  всі,  що  дали  собі  руки!  Навіть  малий
Іван  з  Ясеня,  майже  дитина.  Як  з-під  землі  виросла  сила  наша!
 Старий  Трохим,  що  провів  свого  онука  на  місце,  плакав  між
ніжками,  що  проводили  своїх.  Всі  плакали,  як  діти!  А  ті,  що  не
провели  своїх,  а  прочували,  плакали  дома.  А  хто  не  знав,  тому
розкажуть  ті,  що  виділи  —  і  всі  плакати  будуть,  згадувати  бу¬
дуть,  як  вставала  наша  сила  молодая!
 Кров'ю  і  потом  годована,  казками  століть  леліяна,  кривда¬
ми  поколінь  гартована,  духом  вічности  овіяна,  приспана  сила  на¬
ша  оружна  проти  кривд  і  неволі!  ..  .
 Став  Максим  на  переді  як  осаул,  а  Андрій  як  отаман  висту¬
пив  перед  ними  і  промовив.  Так  дивно  промовив,  гей  не  той  став!
Хоч  не  всі  його  розуміли,  та  чули,  що  то  не  слова  падуть,  а  іскри,
грань,  огонь  їм  кидає  на  душу.
 —  Браття,  дорогі  леґіні-побратими!  —  став  говорити  Андрій
дріжучими  словами  —  здоровлю  вас  під  велику  хвилю  іменем
нашого  покровителя,  архангела  архистратига,  як  нових  триста
Невмірущих  борців  за  волю!  Подайте  собі  руки:  —  один  за  всіх,
а  всі  за  одного!  Йдем  до  бою  з  Москвою  за  волю  України,  йдем
відібрати  собі  свою  землю,  йдем  до  нашого  престольного  город  а
Києва  свого  кріля  становити!  Від  нині  ми  не  вольні  сини  Чор¬
ногори  —  а  невольники  великого  Діла!  Ми  вступаєм  в  Стрільці
Січовії  під  стягом  гетьмана  Мазепи  з  піснею  стародавньою  на¬
ших  предків:
 Гей,  не  дивуйтесь,  добрії  люди,
 Що  на  Вкраїні  повстало  .  ..
 Від  часів  Мазепи  і  битви  під  Полтавою  ми  стратили  наше
військо,  ми  були  слугами  Москви,  проливали  кров  і  писали  кро¬
в'ю  історію  для  неї,  для  її  слави,  не  для  себе,  не  для  нашої  сла¬
ви.  Від  нині  станем  писати  кров'ю  історію  на  нашу  славу!
 105

Наші  батьки  повідали  собі,  що  триста  Січових  Запорожців
з-під  Полтави  впало  між  наші  гори  і  спить  до  Великого  Часу.  А
як  ударить  Велика  Година,  вийде  з  гір  славна  Січ,  вийде  три¬
ста  Невмірущих  з-під  землі  до  бою  з  Москвою!  І  от  тепер  спов¬
нилася  віра  наших  батьків:  з  наших  гір  вийшла  славна  Січ,  ви¬
ходить  триста  борців  за  правду  нашу,  погребану  Москвою,  —  а,
дасть  Бог,  вийде  з  нас  триста  Невмірущих,  яких  слава  не  вмре,
не  загине!
 Тямте,  браття-товариство,  що  незримий  св.  Михайло  архи¬
стратиг,  покровитель  наш,  несе  над  вами  хоругов  великого  Мазе¬
пи,  а  всі  гетьмани,  всі  владики,  всі  великі  князі  наші  від  Свято¬
слава,  Володимира  до  Богдана  і  Мазепи  дивляться  на  вас,  уно¬
сяться  над  вами,  і  між  вас  за  гості  приникають,  як  духи  старої
вільної  України!
 Не  посороміть  свого  імени,  перед  ними,  покажіться  гідними
синами  славних  предків,  несіть  гордо  і  сміло  свої  чола  на  град
куль  і  блиск  багнетів  —  вони  дивляться  на  вас  і  плачуть  з  ра-
дости,  вони  будуть  леліяти  ваші  рани,  вони  будуть  віятися,  як
та  ясна  мряка  над  вами,  вони  будуть  канути  на  ваші  душі  в  го¬
дині  зневіри,  муки,  смерти,  як  роса  на  погаслі  цвіти!  ...
 Знайте,  що  тільки  з  нашої  крови,  яка  проллється  —  встане
вольна  Україна  —  прозрять  очі  сліпих,  уші  глухим  отворяться
і  уста  невольничі  промовлять...  Але  наша  кров  мусить  бути  як
жертва,  —  хай  поляжем  всі  геть  до  одного,  але  наші  імена  горі¬
тимуть  віками  на  першій  карті!  Тая  міць,  що  веде  нас  до  бою,
увітхнеться  з  нашої  крови  в  душу  тих,  що  йдуть  за  ката  Украї¬
ни  на  рідного  брата.  І  тоді  в  їх  душах  повстане  одна  ціль,  одна
мисль,  одна  міць,  що  зродить  з  нас  другого  Богдана,  другого  Ро¬
мана  Великого,  другого  Володимира  Святого  —  Україні!
 Разом,  браття,  в  гору  руки  з  топірцями,  поки  нам  дадуть
кріси  та  рушниці,  разом  браття:  Добути  або  дома  не  бути!
 І  хоч  би  не  вернувся  ні  один  з  нас,  ми  —  Невмірущі,  ми  —
вічні,  ми  —  перша  карта  нової  України,  а  за  нею  зачнеться  —
нове  краще  життя  народу,  для  якого:
 Хоч  пропало  славне  Запоріжжя,
 Та  не  пропаде  слава!
 —  Слава,  слава,  слава!  —  залунав  оклик  з  грудей  трьох
сотень  гуцульських  леґінів,  а  гомін  пішов  по  горах.  Почули  го¬
ри,  почули  ліси,  почули  ріки  і  стеляться  їм  на  дорогу,  усі  горби
схиляються  перед  ними!
 І  ось  вони  йдуть  через  гори,  ліси  та  ріки,  а  Андрій  з  Мак¬
симом  попереду.  Максим  провадить,  дає  приказ,  зачинає  пісні,
а  Андрій  дивиться  в  небо,  —  перед  ним  летить  св.  Михайло,
 106

ясний,  білий,  як  сніг  і  несе  малинову  хоругву  великого  Мазепи
з  жовто-синіми  лентами.  Тільки  він  його  бачить  своїми  вітхнени-
ми  очима  і  сльози  спливають  йому  по  лиці.  А  товариство  маше-
рув  за  ним  і  співає  січової:
 Ой,  там  на  горі  Січ  іде!  Ой,  там  на  горі  Січ  іде!  ...  І  слухають
цього  співу  гори,  слухають  ліси,  слухають  села  і  кланяються  їм
старці,  жінки  і  діти.  Всі  знають,  що  хоч  той  спів  тихий  і  сумир¬
ний,  та  перед  ним  дріжить  великий  білий  царь,  дріжить  Петер¬
бург,  дріжить  Москва  —  бо  від  того  співу  земля  великої  Росії
роздирається  на  дві  половини...  І  розідреться!  ...
 УП.
 Кривава  битва  в  Карпатах.  Йдуть  лавою  наші,  йде  Андрій  з
Максимом  рука  в  руку,  а  за  ними  св.  Михайло,  високий,  білий
з  хоругвою  Мазепи.  Що  степенується  боротьба,  то  Андрій  огля¬
дається,  а  св.  Михайло  росте,  як  велитень  —  на  цілі  гори  підій¬
мається  ...
 Тріскають  картачі,  ревуть  гранати,  свищуть  кулі  —  та  не
б'ють  наших,  а  відбиваються  від  прапору  Мазепи,  що  тримає  ве¬
ликий  архангел  —  і  падуть  на  землю:
 Дивний  страх  впав  на  московське  військо.  Воно  лякається,
ломиться,  падає  і  виє  —  або  піддається,  ломлючи  боєву  лінію.
 А  бранці  сповідаються  перед  Стрільцями:
 —  Народ  чогось  страх  жахається  йти  вперед,  та  нас  ззаду
гонять  машиновими  крісами!  Всі  пропадем,  всі  згинем  в  тім  пек¬
лі!  Бо  за  вами,  браття  —  якийсь  велитень  своїть  на  всі  гори  і  на¬
ші  кулі  відбиває!  Я  сам  видів,  тисячі  народу  виділо  те  саме;  їй
Богу!...
 —  Чуєш,  Максиме,  вони  видять  його!  —  говорить  Андрій  до
побратима  і  виясняє  бранцям:  —  то  наш  покровитель  України,
архангел  архистратиг!
 —  Або  сумління  брата:  не  йти  на  брата,  —  додає  Максим.
 —  Мус  іти,  браття,  гонять  кулями  на  вас!  —  повідають  бран¬
ці  за  сльозами.
 Полягли  сотки  тисяч,  піддалося  ще  більше,  та  Москва  упер¬
то  преться  на  гори  України  —  московський  стяг  застромити!  Не
дають  наші,  як  можуть!  А  що  з  наших  впаде  цей  або  той  —  то
Максим  каже  до  Андрія:
 —  Ой,  Андрію,  Андрію,  знемагає  сила  наша!  Уже  нам  своєї
Чорногори  очима  не  взріти!  Уже  нам  не  добути  Галича  ні  Льво¬
ва,  ні  Перемишля,  що  Москва  забрала!  Вирубають  ліс  наш  у  пень,
як  дроворуби,  без  пощади,  без  спожаління  й  без  милосердя...
По  топчуть  синьо-жовто-малинові  наші  стяги  на  віки!
 107

—  Не  має  сили  на  світі,  Максиме  —  говорить  поважно  Ан¬
дрій  —  стоптати  нашого  стягу!  Наше  небо  —  синє,  наше  сонце
 —  ясне,  а  земля  —  кривава!  Той  стяг  все  нам  остане!  Як  не  ві¬
риш,  що  за  сила  за  нами  —  побачиш  аж  по  моїй  смерті!
 —  Не  смути,  Андрійку,  мого  серця!  —  молить  Максим  сво¬
го  побратима.  І  знов  борються,  сім  неділь  довгих  відбивають  на¬
пір  ворожої  сили,  аж  сьомого  тижня  піднялася  ще  лютіша  січа!
Бились  день  і  бились  другий,  на  третій  день  в  само  полуднє  в  не¬
ділю  впав  Андрій  коло  Максима,  свого  побратима...
 —  Андрійчику,  що  тобі?  Де  куля?  Я  тебе  візьму,  понесу  —
молить  Максим  і  до  Андрія  припадає.
 —  Уже  мені  не  поможеш,  Максиме  —  шептав  Андрій  блі¬
дими  устами  —  йди  там  і  провадь  наших  за  мене!  ...  Здорови
неню  і  дядя  тай  братіка  мого  ...  Хай  простять!  ...
 Схопив  його  Максим  як  дитину.  Повернувся  назад,  аж  це
нараз  —  під  якоюсь  силою  зісунулося  мертве  тіло  йому  з  рук!
 —  Він  зблід  і  клякнув  над  убитим  побратимом.  Дивиться  круг
себе  і  в  гору,  протер  очі  —  стоїть  білий  архангел  з  лицем  Андрія
перед  ним,  високий  високий,  як  тополя  і  говорить  громовим  го¬
лосом  пророка:
 —  Остав  мене,  а  йди  там!  Кров  моя  —  жертва  для  України,
тою  кров'ю  проглянуть  очі  тих,  що  б'ють  на  свого  брата  не  за
Україну,  а  за  її  ката!  ..  .
 Переміг  себе  і  вернувся  в  боєву  лінію  до  вечора.  А  вночі  в
місячнім  світлі  копає  багнетом  могилу,  засипає,  ставить  хрест  і
молиться  довго,  з  глибини  душі,  цілим  духом  своєї  самоти  на  сві¬
ті!  А  зорі  так  світять,  гей  схиляються  до  нього,  місяць  леліє  про-
мінистою  округою  над  його  головою,  ялиці  стогнуть  на  верши¬
нах  дивним  шумом,  річки  шумлять  по  вивертах  дикого  лісу  на
доли  і  несуть  пролиту  кров  на  Україну  —  і  він  плаче,  як  дити¬
на  на  могилі  свого  побратима,  а  над  головою  його  архангел  з
лицем  Андрія  схиляє  благовійну  руку...
 На  другий  день  Максим  іде  приступним  боєм,  а  за  ним  ли¬
не  дух  Андрія,  як  архангел  з  хоругвою  великого  Мазепи,  і  він
його  чує,  куди  ні  ступає.  І  з  кождим  днем  росте  його  віра  —  чує
за  собою  духа  упавшого  побратима,  великого  серцем  архангела
покровителя,  що  йде  з  ним  у  бій  за  правду,  за  волю,  за  велику
справу  України  й  пише  кров'ю  перший  листок  нової  історії.
 Так  іде  Максим  вперед,  так  ідуть  усі  Січові  Стрільці  —  з
тою  вірою,  що  поборять,  мусять  побороти,  бо  за  нами  стоїть  До-
вічня  Правда  світа.  Як  перед  колишніми  греками  перси,  так  пе¬
ред  ними  утікають  орди  азійської  Москви.
 А  над  головами  нових  борців  линуть  духи  всіх  князів,  вла¬
дик  і  гетьманів  старої  України  і  плачуть  зі  щастя  ...
 108

ПАМ'ЯТНИЙ  1914  РІК
 260  літ  під  московською  п’ятою!  260  літ  в  найлютішій  нево¬
лі,  в  єгипетській  кормизі,  ні,  в  російській  каторзі!  .  .  .
 260  літ  шарпає  хижий  чужинець  наше  тіло,  п’є  нашу  кров,
мозок  нам  смокче  ...
 260  літ  страшної,  бо  національної  панщини.
 Все  сливе,  що  утворимо  матеріяльно  або  духово,  —  все  йде
до  засіків  сусіда.  А  що  нам  зістається?  Що  ми  собі  заробимо?
Чим  ми  свою  силу  піддержимо?  Що  нам  лишиться  по  підра¬
хунку?
 Нам,  що  досі  позбавлені  навіть  рідної  народної  школи,  а  до¬
недавна  й  рідного  письменства,  нам,  чию  країну  так  безжалісно
й  брутально  визискує  хижий  північний  деспот,  висмоктує  і  еко¬
номічно  і  духово  ?
 —  Людина,  що  належить  до  нації,  яка  має  все  для  себе,  має
„в  своїй  хаті  свою  силу  і  правду  і  волю”,  кажучи  словами  не¬
забутнього  Тараса,  —  така  людина  певне  не  годна  би  з  дива
зійти:  „Чи  ви  ще  живі?”  питала  б  у  відповідь.
 І  тисячами  тисяч  голосів  ми  відповіли  б:  —  Так,  і  не  веґе-
туємо,  —  ні,  ми  повні  сил,  ми  ростемо  щогодина,  як  той  герой
у  казці,  а  йдемо  наперід  в  семимильних  його  чоботах.
 Сповнилися  слова  нашого  пророка:
 „Не  вмирає  душа  наша,  не  вмирає  воля”  ...  І  правду  сих
слів  наших  і  істину  пророкування  Тарасового  світ  цілий  побачив
і  відчув  саме  в  сім  1914  році,  сотнім  році  від  народження  світо¬
ча  України.
 Кожного  року  ми  підраховували  свої  здобутки,  мірили  свій
приріст,  важили  придбане  за  рік  національне  добро  й  раділи  без¬
краю,  коли  хоч  на  крок  добачили  в  чімсь  поступ.  Обережно  ми
міряли,  тільки  видне  рахували.  Так  здебільшого  було  досі.  Те¬
пер  же  не  сі  рік-річні  надбання  й  страти  маємо  підраховувати,
тепер  маємо  піднести  балянс  нашої  життєвости,  підрахувати  ті
потенціяльні  сили,  що  таїлися  в  нашім  народі,  що  їх  не  знищи¬
ли  всі  утиски  й  насильства,  всі  переслідування  й  муки,  яких
нарід  наш  зазнавав  від  Москви  протягом  сих  нещасливих  260-ти
літ  неволі!
 109

І  в  сотий  рік  від  народин  Шевченка  маємо  перший  політич¬
ний  виступ  української  нації  по  тім  ударі,  який  споводував  її
довгу  летаргію,  по  полтавськім  бою  1709  року,  —  перший  по
героїчнім  повстанню  Мазепи.  На  площах  і  вулицях  Києва,  сер¬
ця  України,  наново  родився  нарід  наш  як  нація,  голосно  заяв¬
ляючи  цілому  світові,  що  „він  жиє,  він  ще  не  вмер”.
 В  демонстраціях  проти  заборони  святкування  ювілею  Шев¬
ченка,  пророка  свойого  і  провозвісника  свойого  відродження,  під
кулями  і  нагайками  царських  посіпак  показав  український  нарід
у  Росії,  що  він  —  всі  муки  перебув  і  цілий  вийшов,  на  смерть
уже  засуджений  був  своїми  віковими  гнобителями  й  на  диво  усім
устав  як  фенікс  із  попелу.
 Київські  демонстрації  з  їх  кличами  „Геть  з  Росією”,  заво¬
рушення  в  Харкові  й  інших  містах,  тая  хвиля  електрична  обу¬
рення  й  зворушення,  що  прокотилася  по  всій  широкій  Україні
й  водою  живою  й  сцілющою  обмила  й  воскресила  до  нового
життя  навіть  те,  що  вже  почало  вмирати  під  рукою  ката,  —  се
подія,  перед  котрою  никнуть  й  на  дальший  плян  відходять  дріб¬
ні  буденні  придбання.
 Тихо,  непомітно,  майже  під  землею  текли  струмочки  націо¬
нального  відродження,  поки  не  злилися  в  многоводну  ріку.  Би¬
те,  але  не  забите  українське  письменство,  запашне  й  своєрідне,
—  молода  енергійна  преса,  що  не  зважаючи  на  всі  загати,  замки
й  заборони,  йшла  в  глибину  народу,  —  жваве  партійне  життя,
що  так  славно  виявилося  в  українських  громадах  1-ої  і  2-ої  Ду¬
ми,  —  живий  кооперативний  рух,  що  своє  власне  „я”  так  вираз¬
но  зазначив  на  останньому  з’їзді  в  Києві,  —  все  це  були  показ-
чики  того  підземного  життя,  що  нагло  вибухло  навіч  у  пам’ят¬
ні  березневі  дні  1914  року.
 Російська  Україна  прокинулась.
 А  що  ж  там,  за  кордоном,  під  покровом  австрійської  консти¬
туції,  в  українськім  П’ємонті  ?
 Який  балянс  зводить  австрійська  Україна?
 І  тут  не  щорічні  надбання  маємо  рахувати,  не  ті  успіхи  ши¬
рокого  національного  життя  —  на  полі  політики,  економіки,  нау¬
ки,  —  яких  так  багато  може  вписати  сей  щасливий  закуток  на¬
шої  землі  собі  у  дохід,  а  передусім  ту  соняшну  святкову  подію,
яка  зійшлася  волею  долі  майже  рівночасно  з  трагедією,  що  за¬
палила  всесвітню  пожежу.  Се  ювілейний  здвиг  українських  Сі¬
чей  і  Соколів  у  Львові.
 Ті  несчисленні  карні,  здисципліновані,  ряди  Січей  і  Соколів,
що  перейшли  струнким  і  барвним  походом  по  столиці  галицької
України,  той  величезний  здвиг  українського  громадянства  в  той
 ПО

день  з  цілого  краю,  вони  знаменували  широкість  національного
українського  життя  в  Австрії  і  готовість  місцевого  українського
громадянства  не  лише  до  дальшої  упертої  боротьби  зі  своїми  су-
сідами-суперниками,  а  й  до  завзятої  боротьби  за  волю  всієї  Украї¬
ни,  до  боротьби  з  кривавим  царем  ...
 Це  був  перегляд  збройної  сили  нації.  Оглядаючи  ряди  сво¬
його  молодого,  відважного  війська,  нарід  не  знав  краю  своєму
одушевленню  і  повний  був  великих  надій.
 Всякий  думав  —  ось  військо,  що  встане  незабаром  до  бою
за  волю  України  й  поможе  їй  вибитися  з  кормиги  московської.
І  не  свої  дрібні  місцеві  торги  й  сварки,  й  не  споконвічна,  щоден¬
на  боротьба  з  лихим  сусідом  були  на  думці  учасників  свята,  а
—  власне  та  боротьба  з  московським  варваром,  що  висіла  вже  в
повітрю,  готова  що  хвилі  вибухнути.
 Вперед,  вперед  сини  родини,
 Славутній  день  вже  наступив!
 Супроти  рідної  країни
Злий  ворог  прапор  розпустив.
 говорив  розум,  співала  душа,  тріпотіло  серце  в  кожного  в  той  зна¬
менний  день.
 То  не  звичайна  собі  була  радість,  це  великомовне  піднесен¬
ня  духа,  коли  на  здвизі  українська  громада,  так  буйно,  з  таким
захватом  вітала  відділи  Українських  Січових  Стрільців.  Чулося,
що  не  буденна  це  маніфестація,  а  передсмак  виправи  на  загаль¬
ного  ворога,  на  ворога  обох  частин  ,,нашої  несвоєї  землі”,  —
на  Росію.
 Так  є,  це  були  свого  роду  генеральні  маневри  австрійської
України,  що  говорили  про  перейдені  великі  зусилля  й  поступи
її  в  минулім  і  свідчили  про  незломну  постанову  —  мимо  ще  біль¬
ших  трудів  і  зусиль,  мимо  всіх  жертв  —  вперед!  Добути  або  до¬
ма  небути!
 І  це  одушевлення  цілого  народу  не  було  хвилеве,  не  було
показне.  Бухла  бомба  в  Сараєві,  здійнялася  всесвітня  заверу-
ха,  а  серед  української  суспільности  австрійської  України  пі¬
шов  поклик:  До  зброї!  Вставаймо  в  ряди  січового  товариства!
 І,  не  зважаючи  на  всі  перешкоди  і  труднощі,  —  сподівані
і  несподівані,  —  не  зважаючи  на  всі  прикрості,  яких  довелося
дізнати  українському  громадянству,  рушили  в  поле  тисячі  Укра¬
їнських  Січових  Стрільців,  щоб  не  дати  північному  наїзникові
заткнути  московський  прапор  на  Карпатах.
 Отся  боротьба  Українських  Січових  Стрільців  —  цих  новіт¬
ніх  наших  запорожців  —  друга  видатна  подія  в  українському
життю  австрійської  України,  а  разом  з  тим  і  в  життю  цілоукра-
їнському.
 111

В  життю  нашої  нації  це  факт  важніший  і  далекосягліший
за  найбільшу  обструкцію  за  виборчою  реформою,  за  саму  ту
куцу  реформу.  Це  увінчання  цієї  буденної  роботи,  яку  з  дня  на
день  велося  в  часі  миру  і  спокою.  І  коли  що  буде  згадувати  на¬
ша  історія  з  дій  австрійської  України  1914  року,  то  передусім  са¬
ме  цю  відважну,  повну  саможертви,  самозабуття  боротьбу  Укра¬
їнської  Молоді.  Велика  бо  їй  ціна!
 „Борітеся,  поборете!”  —  кличе  до  нас  Тарас  в  соті  свої  ро¬
ковини.
 І  всі  ми,  як  той  Остап,  кличемо:  „Чуємо  батьку”!
 І  йдемо  на  боротьбу.
 В  імені  російської  України  стає  до  неї  „Союз  Визволення
України”.
 112

Полковник  Мирон  Тарнавський
 Полковник  Гриць  Коссак
 Стежа  пхор.  Г.  Іваненка  перед  відходом  у  ворожий  терен.
Карпати,  січень  1915.
 XIII

Отам,  д-р  Степан  Шу\егич
 Отам.  Семен  Ґорук
 Старшини  2-ого  куреня.  Зліва:  сот.  Д.  Вітовський,  пхор.  А.  Зелений,  от.  С.
Шухевич,  пхор.  К.  Мацюрак,  пхор.  Р.  Гаванський,  лікар-чет.  А.  Беляй.
Славсько,  березень  1915.
 XIV

Стрілецький
 шлях

Роман  КУПЧИНСЬКИИ
 НІБИ  СНИТЬСЯ
 Ніби  сниться:  заквіт  гана  площа,
 Ріки  прапорів,  море  голов,
 І  та  пісня  —  з  усіх  найдорожга,
 І  те  серце,  роздзвонене  знов.
 І  нараз  —  все  затихло  як  камінь,
Тільки  сонце  на  кожнім  лиці,
 Перед  нами  —  не  вправи  вінками,
 Але  кріси,  баґнети...  Стрільці!
 Ніби  сниться:  на  сході  б’ють  громи,
Кров  пожеж  багрянить  небеса,
 В  попелищах  церкви  і  хороми,
 І  бездомний  народ  по  лісах.
 Та  не  згасло  у  грудях  завзяття...
Стрий,  присяга,  купований  кріс.
 І  забуте  старе  Закарпаття,
 І  сліди  ще  князівських  коліс.
 Ніби  сниться:  Бескид,  сніговії,
 Темні  звори,  розбиті  хати,
 І  розгублені  в  зворах  надії,
 І  хрести,  і  хрести,  і  хрести.
 Понад  ними  веселка  сторіг,
 І  негувана  пісня  бадьора
Про  гервону  калину  і  Сіг.
 А  там  —  наступ,  усміхнені  гори,
 Пшениці  і  вишневі  сади,
 І  країна,  далека,  широка,
 І  ряди,  і  ряди,  і  ряди...
 Ніби  сниться:  Збруг  —  рігка  глибока,
 115

Богдан  ГНАТЕВИЧ
 ВОЄННЕ  ХРИЩЕННЯ
 Наша  сотня,  друга  з  черги  похідна  сотня  Семенюка,  приїхала
до  Сянок  ніччю.  Була  плюта.  Дощ  і  болото  на  дорозі.  Ніч  тем¬
на.  Предовге  ждання  біля  команди  групи.  Голод.  Перемочені  но¬
ги.  Невеселий  настрій  команданта  сотні  Семенюка.  Кватира.  Бруд¬
но,  сопух,  але  тепло.
 Другий  день.  Ми  гуртками  на  дорозі.  Скрізь  багато  вояків
Краєвої  Оборони  так  званої  ляндштурми.  Біля  стації  Ужок  та
здовж  дороги  бойки  копають  окопи.  Від  самого  ранку  до  ночі
сунуть  валки  обозів  і  гуртки  розбитої  армії,  без  порядку,  без
крісів.  Користаємо  з  нагоди.  Купуємо  і  вижебруємо  манліхери,
тоді  кріси  модерної  системи.  Дві  до  дев'яти  корон  за  штуку.  Про¬
дають  радо  ще  й  набоїв  додають.  В  наших  людей  випрошуємо
торністри  і  набійниці.  Старшини  не  боронять.  Глядячи  на  нас
сумно  посміхаються:  ех,  молоді,  скоро  остигне  вам  воєнний  запал.
 Сотня,  розділена  на  малі  гуртки,  зайняла  всю  дорогу  від
стації  Сянки  до  Ужока.  До  вечірньої  збірки  станула  вся  озброє¬
на.  Тепер  можемо  воювати!  В  третій  день  ми  пішли  на  службу.
Пішли  старшинські  стежі  до  Беньови,  Буківця  та  Волосатого,
до  Ботелки,  Борині  та  Яворова.
 Протягом  дальших  кількох  днів  ми  ставили  польові  сторо¬
жі  в  Ботелці,  Волосатому,  і  самих  Сянках.
 26-го  вересня.  Перша  стріча  з  козацькою  розвідкою  на  шля¬
ху  до  Турки.  Наша  перша  воєнна  добич:  один  кінь,  кілька  ре¬
вольверів  і  якісь  прикраси  козацькі.  Того  дня  мала  козацька  ди¬
візія  зайняти  Бориню.
 27-го  вересня.  Зі  сотні  вийшли  дві  старшинські  стежі,  решта
остала  в  селі.
 Одна  стежа  пішла  в  напрямі  Ботелки,  друга  (я  з  нею)  до
Беньови.
 116

Був  погідний  ясний  день.  Настрій  був  бадьорий.  Ми  йшли
поспівуючи.  В  Беньові  на  приходстві  на  нас  ждало  добре  друге
снідання.  Нас  гостили  там  вже  нераз.  Старого  пароха  о.  Хтєя
забрали  до  Талергофу,  але  вдома  остались  син  і  дочка.
 В  половині  дороги  стрічаємо  гурт  переляканих  бойків.  Вті¬
кають  в  сторону  Сянок.  Розказують,  що  в  Буківці  є  вже  „маска-
лі”,  козаки.  Як  на  доказ  тієї  вістки  гримнуло  кілька  гарматніх
пострілів.  Стаємо  і  думаємо,  що  робити.  Йти  до  Беньови.  Крісо-
ві  стріля  позаду  нас.  З  Беньови  над’їжджає  мій  знайомий  моло¬
дий  Хтєй  зі  своїми  сестрами.  Втікають.  В  Беньові  козацькі  сте-
жі.  Стрілянина  позаду  нас  кріпшає.  Завертаємо  до  Сянок.
 Ледви  дійшли  до  перших  хат  села,  посипались  на  нас  крі-
сові  стріли.  Це  з  московського  скоростріла  десь  зі  стації.  Роз-
стрільною  злітаємо  з  дороги  і  біжимо  до  ужоцького  двірця,  де  є
наші  окопи.  Московські  оси  женуть  за  нами  до  самого  ліса.  Ми
в  лісі.  Є  всі.  Поглядаємо  на  село.  В  ньому  не  видно  ні  живої  ду¬
ші...  Де  ж  ворог?  Набравши  віддиху,  йдемо  до  окопів...  Там
була  одна  зі  сотень  львівської  30-ки.  Цілий  курінь  приїхав  по¬
переднього  дня.  Ми  займаємо  крайній,  лівий  відтинок  окопів...
Було  десь  біля  полудня.  За  Сянками  гуділи  гармати  і  було  чу¬
ти  крісовий  вогонь.  Там  ішов  бій...  Ми  виходимо  з  окопів  на
малу  полянку...  Де  шукати  нашого  сотника  й  других  чет  ?..
Висилаю  одного  стрільця  до  сотника  по  прикази.
 З  тунелю  виїжджає  повільно  обережно  поїзд.  На  ньому  гар¬
мати  ...  шість  ...  стягають  гармати  і  довгими  мотузками  тягнуть
на  недалекий  горбок.  Нараз  над  нашими  головами  тріскає  шрап¬
нель  ...  Цей  перший  шрапнель  викликав  у  нас  жах  і  повернув
нас  до  дійсности.  За  ним  летить  другий  і  третій.  Гарматні  стрі¬
ли  густішають.  В  долині  рвуться  ворожі  шрапнелі...  [Опис  гар-
матнього  бою]  ...  Напроти  нас,  там  між  хатами  села,  видно  гур¬
тки  москалів  в  довгих  шинелях,  в  чорних  папахах...  стріляємо
туди  між  хати.  Стрілянина  на  правому  крилі  сильнішає...  крик
„урія”!.  Сутеніє.  На  долині  біжать  темні  постаті...  Наші  гарма¬
ти  стріляють  завзято  ...  Нараз  крізь  тіні  сумерку  видно  довгі
чорні  шинелі  недалеко  гармат.  З  криком  „урія!”  кидаються  спе¬
реду,  боку  і  заду  до  нас.  Наші  кріси  звертаються  туди.  Гукнула
сальва.  Потім  скорий  вогонь.  Але  було  запізно.  Гармаші  остав¬
ляють  гармати  і  втікають  в  долину.  Ми  стріляємо  на  горбок,  де
стояли  наші  гармати.  Вже  руки  болять.  Чорні  постаті  сунуть.
Наших  стрілів  щораз  менше.  Окопи  на  право  порожні.  Вже  й  з
переду  ідуть  на  нас  довгі  постаті.  Стріляємо  далі.  Стрілець  Лах-
ман  відложив  гарячий  кріс  і  повною  пригорщою  пакує  бульбу
з  їдунки  ...
 111

В  лісі  темно.  До  нас  сунуть  звідтам  чорні  киреї;  певно  вже
близько.  „Австріяк,  брось  ружйо!”  —  скрикує  якийсь  бас  біля
нас.  На  п'ять  кроків  позаду  нас  стоїть  довжезна  постать  в  па¬
пасі  з  крісом  в  руці.
 Лахман  кидає  їдунку.  Ще  один  стріл  в  сторону  довгої  киреї
і  наша  п'ятка,  що  залишилася  досі  в  рові  —  немов  на  команду
зривається  з  місця  і  летить  стрімголов  у  долину.  Яром  почерез
каміння,  повалені  дерева,  кущі  женемо  в  долину.  Все  далі  і  да¬
лі  в  долину,  а  в  наших  вухах  гремить  басовий  голос  москаля  в
киреї:  „брось  ружйо!".
 118

Жигмонт  ОЛЕКСИН
 ПЕРША  СУТИЧКА  З  МОСКАЛЯМИ
 В  половині  вересня  1914  р.  я  захворів  на  червінку.  Спершу
мучився  на  кватирі,  а  проте  рештками  зусиль  вишколював  ще
свою  чоту.  Та  вкінці  недуга  змогла  і  мене  відвели  до  лікарні.
 Лікарня  в  Ґоронді,  біля  Мукачева,  де  ми  тоді  стояли,  була
переповнена  так,  що  мене  поклали  на  солом’яній  підстілці  на  до¬
лівці.  В  цій  кошовій  лікарні  не  було  ще  свого  лікаря,  а  був  мадяр
і  він  не  міг  нічого  зарадити;  те,  що  я  тоді  не  вмер,  завдячую
тільки  сестрі  доглядачці.
 Так  пролежав  я  декілька  днів,  аж  однієї  ночі  чую  сурму  на
збірку.  Довідуюся,  що  це  приїхав  австрійський  полковник  Молік
і  привіз  наказ,  що  сотня  Семенюка  має  негайно  відійти  на  фронт.
 Сотня  моя  відходить,  а  я  у  лікарні.  Мені  жаль  було  поки¬
дати  хлопшів,  що  їх  вишколював  і  зжився  з  ними.  Став  я  про¬
сити  лікаря,  щоб  відпустив  мене.  Він  урешті  погодився,  з  тим,
що  буду  мовчати  про  початок  моєї  недуги,  яка  почалася  вже  в
коші.  Відходячи  з  лікарні,  я  дістав  від  нього  деякі  ліки,  та  ще
доручення  держати  дієту,  бо  інакше  може  прийти  скручення  ки¬
шок.  І  так  ще  хворого,  обезсиленого  взяли  мене,  десятник  Гой-
диш  і  санітарний  вістун  Волосянський,  під  руки  й  завели
на  збірку.
 При  світлі  смолоскипів  сотня  уставилася  на  майдані;  до  неї
промовили  старшини,  потім  помаршувала  на  залізничу  стацію.
 На  ранок  20-го  вересня  ми  прибули  до  Ужока,  вивантажи¬
лись  і  пішком  відійшли  до  Сянок.  Там  приділено  нас  до  групи
австрійського  полковника  Дрекслера  —  збиранини  різних  від¬
ділів,  яка  мала  здержувати  москалів,  заки  підійдуть  кращі  боє¬
ві  сили,  бо  група  навіть  артилерії  не  мала.
 Полковник  Дрекслер  покликав  старшин  на  нараду  і  я  ді¬
став  наказ  боронити  залізничий  двірець,  а  покищо  вислати  сте-
жі  поза  двірець,  на  край  лісу.
 119

В  горах  осінні  ночі  бувають  холодні.  Мої  хлопці  в  легких
одягах  померзли,  бо  не  всі  мали  плащі.  І  настрій  у  них  був  не-
відрадний.  Вони  бачили,  як  ужоцьким  шляхом  тягнуть  винужді-
лі  австрійські  недобитки,  докладаючи  останніх  зусиль,  щоб  знай¬
ти  захист  за  верхами  Карпат,  на  Мадярщині.  Багато  їх  падало
по  дорозі,  інші  лежали  по  ровах.  Стрільці  підходили  до  них,  да¬
вали  їм  теплої  кави,  або  зупи  та  випитували,  що  діється  в  рід¬
них  сторонах,  зайнятих  москалями.  Старалися  теж  дістати  від
тих  мародерів  дещо  зі  зброї.  Найбільше  манили  їх  кріси-манліхе-
ри  на  п'ять  набоїв.  Хотіли  вже  раз  позбутися  своїх  важких  і  ста¬
ромодних,  однонабоєвих  верндлів,  що  при  кожному  вистрілі  бо¬
люче  штовхали  в  рам'я.  Пішли  торги,  вимінювання,  а  то  за  біг-
заплать,  бо  тим  нещасливцям  і  так  зброя  тяжіла  та  була  зайва.
 На  другий  день  заявив  на  старшинській  нараді  командант
Дрекслер,  що  москалі  наближаються  і  можуть  вночі  або  ранком
нас  заатакувати.  Я  дістав  наказ  стежити  в  лісі,  за  стацією,  і  як¬
що  москалі  заатакують,  відстрілюватися  і  відступити  на  гору,
що  над  селом.  Сказав  теж,  що  на  підмогу  нам  підходить  ціла
бригада,  хоч  не  має  певности,  чи  встигне  на  час.  Якщо  до  10-ої
год.  її  не  буде,  прийдеться  відступити.  Не  маючи  артилерії,  ми
не  в  силі  здержати  ворога.
 Сонце  клонилося  до  заходу;  стало  темніти.  Я  з  чотою  вий¬
шов  за  стацію  і  обсадив  край  лісу.  Не  можна  сказати,  щоб  це
було  приємно  стояти  в  полі,  ожидаючи,  коли  нас,  як  зайців  ви¬
стріляють  москалі,  сховані  за  деревами.  Та  трудно  —  наказ!
Врешті  ми  самі  дещо  змінили,  відступивши  на  більшу  віддаль
від  лісу  і  залишивши  тільки  стійки.  На  стежу  пішов  я  з  кілько¬
ма  хлопцями  самий,  щоб  додати  їм  відваги  в  пітьмі  ночі.
 Так  ми  діждалися  ранку  28-го  вересня.  Залишивши  заста¬
ву  на  стації,  перейшли  ми  на  передбачене  становище  на  горі,  над
селом,  та  наладнали  зв'язок  зі  сотнею  галичан,  австрійських  воя¬
ків  ополченців  та  сотнею  мадярів.  Командант  тих  мадярів  не
знав  загалом,  що  має  робити.  Він  бо  німецької  мови  не  знав,  щоб
порозумітися,  і  в  положенні  не  визнавався.  Передавши  команду
свому  підстаршині,  прийшов  до  мене  і  тут  таки  залишився.  Ко¬
ло  8  год.  ранку  я  побачив  через  далековид  цього  старшини,  що
на  шляху  з  Турки,  поміж  возами  втікачів,  їдуть  козаки.  їх  там
і  заскочили  наші  І  і  П  чоти,  кількох  поранили,  кількох  заби¬
ли,  а  одного  взяли  в  полон.  Майже  рівночасно  на  склоні  гори,
напроти  залізничої  стації,  показалася  ворожа  піхота.  Мов  на
вправах  ішли  вимуштровані  розстрільні.  Від  нас  було  ще  дале¬
ко,  тому  я  заборонив  стріляти,  хоч  стрільці  рвалися.  Зате  поси¬
пались  стріли  від  мадярів.  Кулі  їх  до  москалів  не  долітали,  на¬
 120

томість  нагнали  зі  стації  австрійську  кінну  стежу,  та  ще  ранили
одного  з  нашої  застави,  що,  відстрілюючись,  відступала  до  нас.
 Моя  чота  залягла  рострільною  по  середині  склону  гори,  на¬
проти  церкви.  Хто  зі  стрільців  мав  лопатку,  викопав  собі  кіп-
чик  перед  головою,  хто  не  мав,  застромив  галузку,  щоб  його  во¬
рог  не  бачив.  Назагал  становище  наше  було  невигідне,  бо  всі
лежали  майже  коміть  головою.  Москалі  досі  мало  стріляли,  зій¬
шли  вниз  і  зайняли  стацію.
 Але  небаром  показалася  їх  перша  розстрільна,  що  рушила
від  стації.  Я  дав  наказ  стріляти,  рівночасно  галицькі  ополченці
сипнули  зліва  і  москалі,  взяті  у  два  огні,  завернули  до  стації.
Знявся  радісний  вереск  серед  стрільців.  Та  ця  радість  недовго
тривала.  Неначе  грім  із  неба,  заревіла  перша  гарматня  сальва
московських  батерій.  Це  була  несподіванка  для  непривичних
стрільців.  Вже  само  стріляння  гострими  крісовими  набоями  бу¬
ло  великою  подією  для  них.  Деякі  перший  раз  стріляли  гостри¬
ми  кулями.  А  ще  зі  старосвітського  „верндля”,  що  давав  вели¬
кий  гук,  а  то  й  поштовх  у  рам’я.  Не  один  хлопець  аж  закляв.
Як  стали  рватися  шрапнелі  над  головами,  а  ще  гірше,  перед  на¬
ми  стали  розприскуватись  кулі,  то  було  це  справжнє  „воєнне  хри-
щення”;  в  додатку,  як  на  перший  раз  за  сильне,  бо  крім  сичіння
крісових  куль,  ще  й  рев  гарматніх  стрілен,  та  вюкання  лусок  зі
шрапнелів.
 Для  піддержання  на  дусі,  ми  почали  перекликуватись,  стрі¬
ляючи  без  упину.
 Нараз  нова  емоція.  Застогнав  перший  ранений  і  перед  очи¬
ма  станула  ця  жорстока  дійсність,  що  це  не  вправи.  Та  на  роз¬
думування  не  було  часу.  Артилерія  затихла,  мабуть  москалі  під¬
тягали  ближче  гармати.  Стрільці  відітхнули,  але  треба  було  спі¬
шитися,  бо  ворожа  піхота,  після  тієї  артилерійської  підготови,
рушила  в  наступ,  не  маючи  проти  себе  ані  гарматнього,  ані  на¬
віть  скорострільного  вогню.
 На  горі,  наліво  від  нас,  не  було  чути,  щоб  галицька  сотня
стріляла.  Зв’язковий  зголосив,  що  там  пустка.  Посилаю  десят¬
ника  Гойдиша  направо  довідатися,  чому  втекли  мадяри,  а  він,
вернувшись,  сказав,  що  не  тільки  мадяри  щезли,  але  за  горбком
щось  таке,  немов  би  козаки.  Дав  наказ  відступати  одинцем  на
шпиль  гори,  безупину  відстрілюючись,  а  сам  з  вістуном  іду  на¬
право.  Тут  з  мадярської  сотні  сліду  нема;  довгий  фронт  порож-
ніський.  Залишили  нас  самих.  А  мали  прислати  о  год.  10-ій  ві¬
стового.  Тепер  уже  пополудні.
 Далековида  не  маю,  але  голим  оком  бачу  в  далечині  пооди¬
нокі  відділи  вояків  і  не  знаю,  чи  це  наші  відступають,  чи  насту¬
 -  121

пають  москалі.  Десь  там  за  горбом  йде  бій.  Мабуть  при  головт
ному  шляху.  Наші  бороняться  на  Ужоцькому  переході.  Поси¬
лаю  стежу  на  розвідку.  Але  знову  несподіванка.  Чую  поза  нами
гук  гармат.  Що  це?  Невже  на  правому  крилі  москалі  аж  так
далеко  зайшли?  А  може  заповіджені  австрійські  війська  врешті
прибули?  Перед  нами  московська  розстрільна  чомусь  зрідла;  її
крісовий  вогонь  послаб.
 Вертається  наша  стежа  і  вияснює:  частина  москалів  обса¬
джує  гору  наліво,  де  було  галицька  сотня.  Наша  розвідка  з  пра¬
вого  боку  зголошує,  що  москалі  заходять  нас  ззаду  і  перестрі¬
люються  з  австрійцями,  що  залягли  на  хребті  Карпат,  на  гра¬
ниці.  Москалі  намагаються  нас  окружити  з  усіх  боків.
 Треба  діяти,  спасатись  поки  час.  Ділю  чоту  на  половину.
Тих  з  верндлями  висилаю  в  сторону  границі,  з  наказом  відби¬
вати  москалів,  що  намагаються  обійти  нас  з  правого  боку.  Це
їм  не  буде  важко,  бо  москалів  обстрілюють  австрійці  від  грани¬
ці.  З  другою  половиною  своєї  чоти  збігаю  в  долину,  в  сторону
ворога,  аж  до  самої  річки,  та  річкою,  яром,  прямую  туди  до  гра¬
ниці.  Москалі  спантеличились.  Обстрілюють  гору  і  далі,  а  ми
чвалаємо  річкою,  закриті  лісом  від  тих,  що  зайняли  гору,  де
була  галицька  сотня.  Врешті  скінчився  ліс,  а  до  границі  яких
два  кільометри.  Тимчасом  „вepндлiвцi,,  перестрілюються  з  воро¬
гом,  звернені  направо,  але  не  видять,  що  позаду  них,  з  лівого
боку,  ворожа  розстрільна.  Нам  до  неї  яких  500  кроків.  Команда:
„баґнет  на  кріс”!  —  пускаємось  в  атаку.  Москалі  заметушилися.
Частина  з  них  залягла,  решта  пішла  в  розтіч.  Нам  стільки  са¬
ме  треба  було  часу,  щоб  у  ярі  зрівнятися  з  „верндлівцями”.  А
в  ярі  був  добрий  захист.  Ми  сипнули  вогнем  направо  й  на  ліво,
„верндлівці”  бігом  пустились  до  границі.  Помогли  багато  і  опол¬
ченці,  своєю  стріляниною  здержуючи  ворога.  —  Так  то  нам,  на¬
віть  без  втрат,  пощастило  вийти  ціло.
 На  збірку  цілої  нашої  сотні  було  призначене  містечко  на
Закарпатті,  Велика  Березна  і  ми  туди  попрямували.
 Ми  відходили  до  місця  призначення  зголоднілі  і  знесилені
до  краю,  тому  великим  порятунком  для  нас  була  ненадійна  зу¬
стріч  з  австрійським  полковником-лікарем  д-ром  Косом,  що  з  ди¬
візійною  лікарнею  їхав  на  фронт.  Це  був  відомий  український
громадянин  і  він,  побачивши  нас,  утішився  нами  як  найрідні-
ший  батько.  Обдарував  стрільців,  чим  тільки  міг.  Хлопці  діста¬
ли  накривала,  білля,  всякої  всячини  з  харчів  та  ще  на  запас
сухарі  й  різні  консерви.
 При  помочі  телефону  тієї  лікарні  я  мав  змогу  нав’язати  зв’я¬
зок  з  цашою  сотнею  і  долучив  до  неї.  Що  це  була  за  радість
після  усіх  тих  переживань,  знайтися  знову  разом!
 122

Іван  КОЦУР
 28  ВЕРЕСНЯ  1914  POKY
 Ой  з-за  гори  чорна  хмара  стала,
 То  не  хмара  —  московська  навала!
 Попереду  їдуть  отамани,
 А  по  заду  б’ють  у  барабани!
 Ніякий  найкращий  спомин,  ні  мистецька  картина,  ні  поетич¬
ний  твір  —  не  можуть  краще  відтворити  в  нашій  душі  ці  неза¬
бутні  хвилини  пам'ятного  місяця  серпня  1914  року  у  Львові,
як  ця  похідна  пісня  нашої  1-ої  (Дідушкової)  сотні  УСС.  Із  ба¬
дьорою  маршовою  мелодією  тієї  давньої  козацької  пісні,  що  ши¬
роко  розливалася  вулицями  стародавнього  Львова  із  юнацьких
грудей  двох  соток  стрільців,  ми  вирушали  кожного  ранку  із  бу¬
динку  Дяківської  бурси  з-під  святоюрської  гори  на  військові
вправи  далеко  за  місто.  Я  певен,  що  кожний  із  живих  ще  учас¬
ників  з  радісним  почуттям  згадує  цей  неповторний  підйом  духа,
що  ми  його  переживали  в  тих  історичних  днях,  готуючись  до
збройної  боротьби  з  Москвою  та  визволення  братів-українців  з
московських  кайданів.
 Майже  весь  склад  сотні  —  це  були  середньошкільні  учні  і
університетські  студенти,  в  більшості  учасники  довоєнних  стрі¬
лецьких  і  пластових  організацій.  Серйозним  військовим  духом  та
високою  мораллю  і  політичною  свідомістю  вибилася  ця  сотня
серед  УСС,  як  їх  еліта  та  зразок  Стрілецького  Війська.
 Пам'ятаємо  і  згадуємо  багато  стрільців  Дідушкової  сотні,  ще
як  були  у  Львові.  Як  сьогодні  бачу  команданта  1-ої  чети  Михай¬
ла  Гнатюка,  першу  чвірку  сотні:  Андрій  Мельник,  у  вбранню
лісничого  професіонала,  Федь  Черник,  Лесь  Перфецький  і  Антін
Зелений  (ці  три  в  однострою  сокільських  стрільців).  За  ними  Ро¬
ман  Купчинський,  Михайло  Чичкевич,  Дмитро  Паліїв,  Микола
Голубець,  а  далі  Василь  Мицик,  Іван  Іванець,  Михайло  Сух,  Ро-
муальд  Луцик,  Михайло  Житинський  (три  останні  полягли  в
 123

Карпатах  на  стежах),  два  Меркуни,  Федь  Михайлів  (селянин
з-під  Львова)  і  інші,  прізвища  яких  призабув.  З  2-ої  чети  пам’я¬
таю  її  команданта  Осипа  Яримовича,  що  поліг  під  Конюхами
1917  p.,  Юна  Навроцького,  Романа  Сушка,  Василя  Семця  і  Сте¬
пана  Ріпецького  (ці  оба  в  стріл,  одностроях),  Михайла  Гайво-
ронського  і  Евгена  Якимова,  Осипа  Вудкевича,  Юліяна  Наза-
рака,  Михайла  Турка,  Семена  Лісовця.  Найбільше  прізвищ  то¬
варишів  залишилося  в  моїй  пам’яті  з  3-ої  чети,  до  якої  я  нале¬
жав.  Називали  її  „самбірською”,  бо  її  основу  творили  гімназисти
зі  Самбора.  Командантом  чети  був  17-літній  гімназійний  учень,
пластун  зі  Самбора,  Левко  Коберський.  Шанували  його  в  сотні,
та  тішився  надзвичайним  довір’ям  і  любовю  в  своїй  четі,  яка  бу¬
ла  зразком  бойової  постави  і  дисципліни.  Були  в  ній  такі  самбір-
ці:  Остап  Коберський  (брат  Левка),  Петро  Савдик  (поліг  в  Ди¬
візії  під  Бродами),  Микола  Павлів  (поліг  під  Болеховом),  Сте¬
пан  Олійник  (згинув  під  Лисонею),  Іван  Кульчицький,  Іван  Беч
(оба  останні  згинули  в  Карпатах),  Степан  Терлецький,  Олекса
Кишакевич,  Андрій  Партика  (згинув  під  Львовом),  Осип  Дань-
ківський  і  другі.  Крім  них,  пам’ятаю  ще  з  3-ої  чети:  Федя  Бобко-
ва,  Василя  Данилович,  Василя  Дзіковського,  Миколу  Опоку,
Людвика  Розенберґа,  Ярослава  Скопляка,  Витовта  Львівського,
Петра  Сагайдачного,  Антона  Батюка.  З  4-ої  чети  пригадую  собі
її  команданта  Василя  Кучабського,  Петра  Постолюка,  Степана
Небеша,  Василя  Клима,  Михайла  Петровича,  Юрка  Гладиловича.
 Багато  стрільців  першої  сотні  згинуло  в  боротьбі  за  Україну.
А  кості  двох  найкращих,  Федя  Черника  (поліг  під  Мотовилівкою)
і  Василя  Семця  (згинув  в  київських  боях  29-го  січня  1918)  —
покладені  в  Києві  на  Аскольдовій  могилі.  Хай  вічною  буде  слав¬
на  пам’ять  про  них!
 Скоро  минули  три  тижні  великої  збірки  УСС  у  Львові.  Ми
виїхали  до  Стрия,  а  звідтам  до  Страбичева  на  Закарпатті,  де  пе¬
ребули  тільки  п’ять  днів.  10  вересня  1914  р.  ми  перші  вирушими  в
Карпати  і  станули  постоєм  в  Нижніх  Верецьких,  як  оборона  того
карпатського  просмику.  її  командант,  полковник,  заявив  нам,  що
внедовзі  стрінемося  з  ворогом.  Ми  повнили  службу  польових
сторожей,  стеж  і  вправляли  в  терені.
 26  вересня  1-ша  і  3-тя  чети  відійшли  в  далекий  рейд  на  зади
ворога  в  околицю  Сянок-Борині,  де  ми  вперше  стрінулися  з  во¬
рогом.  Після  розбиття  більшої  амуніційної  валки  російської  арти¬
лерії  та  охоронного  відділу  кінноти  —  ми  вернулися  до  Верець¬
ких  після  форсовного  цілоденного  маршу  і  прибули  туди  вполуд-
не  28  вересня  1914  р.
 А  у  Верецьких,  оставші  тут  2-га  і  4-та  чети,  уже  від  ранніх
годин  вели  тяжкий  оборонний  бій  з  москалями.  Нам  зараз  ви-
 щ

дали  приказ:  1-ша  чета  лишиться  в  резерві,  наша  3-тя  чета  обса¬
дить  узбіччя  гори  Магура  наліво  від  дороги,  що  веде  до  Завадки.
Ми  відійшли  в  напрямі  Завадки  під  проводом  четаря  Л.  Кобер-
ського  і  розвинулись  в  бойову  лінію  на  приказаних  становищах.
Нашим  завданням  було  берегти  доступу  до  Верецьких  й  обстрі¬
лювати  ворога,  якщо  б  він  дорогою  з  Завадки  або  долиною  річ¬
ки,  що  плила  ріднобіжно  з  дорогою,  хотів  дістатися  до  Верець¬
ких.  Направо  від  дороги  і  річки  обсадили  становища  2-га  і  4-та
чети  і  сотня  галицьких  ополченців.
 Над  нашими  головами  почали  розриватися  шрапнелі,  які  ми
тут  вперше  побачили.  Ворожа  артилерія  почала  обстрілювати
нас  чимраз  сильніше.  Наша  чета  вступила  в  бій.  Густі  рої  кульок
свищуть  над  нами  несамовито,  гострі  відламки  ломлять  галуззя,
ґранати  рвуть  каміння,  експльозії  заглушують  бойові  прикази
і  розмову  бойовиків.  Ми  завзято  відстрілюємося,  хоч  ще  не  ба¬
чимо  добре  цілі.  Дехто  заклопотаний,  щойно  під  час  бою  вперше
вчиться  ладувати  кріса-манліхера,  якого  недавно  десь  роздобув.
Більшість  чети  стріляє  із  старомодних  „верндлів”,  що  сильним
гуком  і  густим  димом  нагадують  артилерію.  Чути  вже  зойки  пер¬
ших  ранених.
 Перед  нами  далеко  на  противній  горі  щось  рухається.  Якісь
чорні  точки  мелькають  між  півкіпками  збіж,  між  корчами,  то
десь  пропадають,  то  знов  виринають  з  трав  і  жовтої  стерні,  все
ближчі,  більші...  Вже  видно  їх  добре,  блистять  баґнети...
 Правобіч  нас  вгорі  сильний  крісовий  вогонь.  Це  чети  Яри-
мовича  і  Кучабського  взяли  наступаючих  москалів  під  невгаваю-
чий  вогонь.  Вони  спиняють  ворожий  наступ.  Ворог  падає  до  зем¬
лі,  ховається  поза  стіжки  збіжжя,  вже  й  не  видно  його.
 Минула  година.  Бачимо  маси  чорних  постатей,  що  заходять
нас  далеко  зліва.  Звідтам  падуть  на  нас  густі  сальви.  Від  четаря
приходить  приказ  змінити  частинно  фронт  та  обсадити  беріг  річ¬
ки.  Наш  вогонь  стримує  ворожий  напір.  В  цій  стадії  оборонного
бою  є  у  нас  убиті  і  ранені.  Ранені  м.  інш.  Кишакевич,  Савдик,
і  я  між  ними.  Перестрілена  шия  нижче  бороди  із  частинним  ушко¬
дженням  гортанки.  Я.  Скопляк  веде  мене  до  перев’язочного  пун¬
кту,  що  був  під  церквою  близько  мосту.  Ідемо  вздовж  високих
берегів  річки.  Коли  зблизилися  до  мосту,  почули  нагло  голос:
„пастой!”.  Під  церквою,  яких  десять  кроків  від  мосту,  стояли
козаки.  Ми  полетіли  під  міст,  а  звідси  до  найближчої  хати  по
другому  боці  річки.  Стріли  козаків  щасливо  нас  не  досягнули.
Коли  потемніло,  я  дістався  на  перев’язочний  пунт,  де  стрінув
раненого  в  ногу  Савдика.  Нас  перев’язали  та  відтранспортували
до  Мукачева,  а  звідси  через  Будапешт  ми  переїхали  до  Відня,  де
опинилися  у  військовому  шпиталі.
 125

Як  ми  опісля  довідалися,  наша  сотня  отримала  признання
від  команданта  оборони  Верецьких  за  зразкову  бойову  поставу
та  стримання  переважаючих  ворожих  сил  у  цілоденнім  бою  в  їх
поході  на  південь.  Героем  того  дня  став  славний  командант  тре¬
тьої  чети,  Левко  Коберський,  який  виявив  найбільше  ініціятиви
і  посвяти  в  тому  пам’ятному,  першому  більшому  бою  УСС,  в  дні
28  вересня  1914  року.  За  геройську  участь  в  бою  під  Верецькими,
був  він,  перший  в  УССтрілецтві,  відзначений  срібною  медалею  хо-
робрости.
 У  віденськім  шпиталі  ми  були  першими  раненими  УССтріль-
цями.  Таблички  над  нашими  ліжками  з  написом:  „УСС,  1-ша
сотня,  1-ий  курінь”  звертали  особливу  увагу  усіх  учасників:  лі¬
карів,  хворих,  відвідувачів.  Бо  вони  перший  раз  почули  слова:
Україна,  український.  Дехто  думав,  що  ми  мешканці  австрій¬
ського  коронного  краю  „Країна”,  —  інші  змішували  нас  з  руму¬
нами  ...  Ми  мусіли  вести  довгі  розмови  з  усіма,  щоб  освідомити
чужинців  про  історію  нашого  народу  та  його  боротьбу  за  волю.
 Ім'я  українського  народу  ставало  відоме  в  світі.  Його  прого¬
лосили  світові  Українські  Січові  Стрільці  в  боях  за  волю  України.
 126

Володимир  БЕРЕЗА
 КАРПАТСЬКА  СТЕША  СОТНІ  ВІТОВСЬКОГО
 В  Порошкові,  як  ми  явилися  —  на  наш  привіт  вийшов  пол¬
ковник.  Вислухав  рапорт  сотника  Вітовського  —  а  відтак  звер¬
нувся  до  нас  з  короткою  промовою,  що  скорше,  чим  ми,  дійшла
до  нього  слава  про  нас,  та  висказав  надію,  що  ми  під  його  ру¬
кою  сю  славу  збільшимо.  І  махаючи  рукою  на  привіт  всім  пока¬
зав  своє  вдоволення  з  нашого  приходу.
 Прийшли  ми  до  Поляни  (Тур’я  Мезе).  „Тут  закватеруємо  —
сказав  нам  сотник  Вітовський  —  будемо  повнити  польову  сто¬
рожу  і  висилати  стежі.  Товариші,  справляйтесь  добре!  Нас,  як
бачили  ви,  прийняли  з  отвертими  раменами.  Нас  жде  праця!”
 І  зараз  викликав  сталих  командантів  стеж.  Тов.  Трух  мав
визначену  найдальшу  туру.  На  чолі  20  товаришів  він  попрова¬
див  нас.  Компас  і  мапа  мали  кермувати  його  кроками.  Провід¬
ника  з  цієї  околиці  ми  не  мали.  Як  лишень  ми  вийшли  —  коло
11  перед  полуд,  почав  падати  дощ,  та  незадовго  мали  ми  нагоду
переконатися,  що  значить  зміна  температури.  На  горі  на  північ
від  Поляни  сік  нас  вже  не  дощ  —  а  сніг.  Сніг  падав  цілий  час
і  прикривав  лісну  дорогу  білою  лентою,  а  ми  обтяжені  набоя¬
ми,  хлібом  і  консервою,  мережали  на  ній  глибокими  слідами.
 Обережно,  ступаючи  крок  за  кроком,  зайшли  ми,  як  вже
смеркалося  —  до  двох  самітніх  хат,  може  лісничівки.  Господа¬
рів  не  було,  але  застали  ми  тут  мадярів.  Вони  натопили  вже  в
печі,  зварили  чай  —  і  весело  заїдали.  На  запит,  що  вони  тут
роблять  —  відповіли  по  німецьки,  що  прийшли  тут  з  фронтової
лінії  загрітись.  Та  де  була  ся  розстрільна?  Ми  не  бачили  її  і  не
знали.  Досить,  що  вони  по  нашім  закватированню  тут  довго  не
забавляли,  помінялися  з  нашими  стрільцями  консервою  і  салом
і  вибралися  в  свою  путь.
 Ми  заночували  тут.  Пускатися  в  дальшу  дорогу  не  було  як,
бо  темно,  ми  не  мали  провідника  —  ні  певної  стежки,  а  самі  орієн¬
тувалися  і  самі  шукали  дороги.  Ніч  була  темна,  а  ще  до  того
 127

дощ  падав  (в  долині,  в  ярі).  Цілу  ніч,  по  двох,  що  години  сто¬
рожили  ми,  а  решта  спала  на  долівці,  в  шапці  з  крісом  при  боці.
 Як  лишень  почало  розвиднятися,  поманджали  ми  далі
вздовж  вузького,  для  перевоження  дерева  тору.  Та  далі  треба
було  змінити  напрям  —  після  компаса  —  і  пнемося  до  гори,
входимо  в  корито,  яким  спускали  дерево  і  гейби  мостом  йдемо
вперед.  По  „мості”  добре  машерувати,  легко.  Та  ба!  Вже  скін¬
чилося  корито,  а  перед  нами  висока  гора.  Сюди  мусимо  перей¬
ти,  так  вказує  компас.  Підпираємося  крісами,  хапаємося  за  де¬
рева  і  поволеньки  пнемося  вгору.  Як  вийшли  на  вершок  —  на
кождім  сорочка  аж  мокра  була,  кождий  сапав-сапав.  Слабшим
ця  дорога  вже  надоїла.  Нарікають,  з  огірченням  питають:  „Ко¬
ли  ж  дійдемо  до  визначеного  місця.  Я  змучений,  я  далі  і  кроком
не  рушу”.  Та  як  лишатись  йому  самому  в  лісі:  до  своїх  прецінь
день  ходу,  а  ціль  може  вже  не  далека.  І  пішли  по  короткім  від¬
починку  далі,  змучені,  голодні,  бо  взяли  лишень  кусник  хліба
і  консерву  —  їду  на  один  день  —  та  й  то  вже  з’їли  в  лісничів-
ці.  Тепер  гризли  ще  деякі  цукор,  то  їх  послідні  запаси.
 Але  се  щастя  є,  що  стежка  веде  вже  рівна,  хід  вже  так  не
мучить.  Ноги  самі  несуть  легке  тіло;  а  очі  розглядають  довкру¬
ги,  чи  не  таїться  де  відділ  москалів:  вухами  ловиш  кождий  ше-
лест-стукіт,  чи  не  принесе  він  щось  нового.  Та  довкола  тихо!  Ні¬
кого  нема!  Виходимо  зі  здоровезного  букового  лісу  на  поляну.
Та  нім  перший  ступив  там  кроком,  затрималися  довгу  хвилину
серед  дерев  і  обсервували,  чи  не  криється  тут  хтось;  а  далі  пі¬
шов  один  через  поляну,  а  коли  безпечно  перейшов,  дав  тихо  знак
рукою,  щоб  ми  долучилися  до  нього.  Пішли  ми  далі  без  шуму,
обережно,  тепер  вже  без  стежки,  в  снігу  по  коліна.  Йшли  ми
по  склоні  гори,  а  там  вдолині,  у  стіп  гори,  як  кажуть  компас
і  мапа,  плила  річка  і  розстелилася  оселя  Збунє.  Зза  лісу  смерек
села  ми  ще  не  бачили,  але  вже  почули,  як  кілька  разів  гавкнув
пес.  Туди  в  село  вже  по  доріжці  спускаємося  по  спадистій  горі
майже  бігом,  але  все  обережно  зі  збільшеною  увагою.  Від  часу
затримуємося  і  бистрим  зором  і  далековидом  оглядаємо  довкру¬
ги  і  горбок,  який  з  другої  сторони  замикає  оселю,  чи  нема  там
розстрільної  або  полевої  сторожі  москалів.  Та  не  було.
 Ми  йдемо  вперед,  вже  видно  дві  хати  в  долині,  у  стіп  гори.
„Товариші,  сховатись  в  корчі,  а  я  і  ви  товаришу  —  йдемо  на  зві-
ди”!  —  каже  команд.  Трух.  Всі  присіли  коло  корчів  смереки,  два
пішло  до  хати,  а  один  —  зв’язковий,  слідив  їх  кождий  крок,  не
спускав  їх  з  ока,  щоб  в  разі  потреби  передати  приказ  командан¬
та  Труха.  Стар.  десятник  Трух  і  другий  товариш  розвідалися  в
хаті,  ми  самі  зза  корчів  бачили  кілька  жінок  перед  порогом  хи¬
жі,  і  зараз  т.  Трух  дав  знак  рукою.  Вперед!  повторив  приказ
 128

Стежа  УСС  вибирається  на  роз¬
відку.  Офензива  в  січні  1915.
 Пхор.  Семен  Король
 УСС  в  поході  з-під  Маківки  до  Болехова.  Травень  1915.  Фот.  І.  Іванець.
 XV

Четар  Петро  Франко
 Четар  Іван  Чмола
 Зліва:  отам.  Гриць  Коссак,  кмдт  Леґіону  УСС
чет.  В.  Паньчак,  адютант.  Соснів,  27.11.1916.
 XVI

зв’язковий  і  ми  спустилися  всі  в  село.  Та  зараз  побачили,  що  се
не  село,  а  просто  дві  „хижі”  —  а  до  села  ще  п’ять  мінут  ходу.
Деякі  хотіли  ввійти  в  хату,  та  т.  Трух  стримав:  „Не  вільно,  там
лежить  мерлець”!  Затрималися  всі  і  питають,  що  чули.  „Нічого
великого.  В  селі  є  сім  козаків,  переказує  т.  Трух,  обійдемо  їх.
А  може  там  більша  сила,  говорять  стрільці,  недовіряючи  селянам.
 Але  командант  закінчив  дискусію  і  дав  приказ:  „Вперед!
Око...  та  не  докінчив,  бо  побачив,  як  сею  самою  дорогою  що
ми,  сходив  верховинець-селянин,  а  за  ним  мадяри.  Глянули  ми
на  них  і  усміхнулися,  а  то  один  в  шапці,  інший  в  кашкеті,  в  ци¬
ліндрі,  капелюсі,  в  баранячій  шапці,  ціла  мішанина  —  як  зви¬
чайно  ляндштурмаки.  їх  20  провадить  хорунжий-юнак.  Пізнати
зараз,  що  то  велика  риба,  а  то  має  і  зірки  і  шаблю  з  портопе,
і,  що  найважніше,  за  ним  іде  ординанс-джура.  Джура  несе  на-
плечник  —  повний  всього.  Обережний  молодий  хорунжий,  знав,
що  треба  взяти  хліб,  шоколяду  і  т.  п.,  бо  певно  дивився  далеко
вперед  і  думав:  А  як  мене  зловить  „муска”,  що  я  буду  їсти!  Доб¬
ре  робив;  а  то  ми  наладували  хлібник  (наплечника  на  патрулю
ніколи  не  брали)  кулями,  а  тепер  були  невдоволені,  гірко,  бо
хотіли  їсти.  Терпи,  коли  не  знаєш,  що  треба  брати  з  собою!  Та
вернім  до  речі.
 Хорунжий  не  думав  тепер  про  свій  повний  наплечник,  а  слу¬
хав,  як  т.  Трух  „мельдує”  йому  се,  що  чув  від  селян.  Вислухав
хорунжий  і  готовить  своїх  до  „борби”.  „Байонет  авф.  М.  унд  К.
Шпіце!”  Роблять  се  мадяри,  роблять  і  стрільці.  Пішла  вперед
мадярська  „шпіце”,  пішло  ще  перед  ним  стрілецьке  „ОКО”  —
два  вояки.  За  „оком”  лучники  по  одному  а  з  заду  „головна  тру¬
па”  з  стар.  десятником  і  хорунжим  на  чолі.  Дійшло  „око”  до  скру¬
ту,  звідки  видно  було  село.  Затрималися.  Підійшов  хорунжий  і
т.  Трух  та  розглядають  далековидом.  Та  певно  нічого  більше  не
бачили,  як  хати.  Як  раз  в  часі  їх  „обсервації”  надійшла  з  села
баба  і  хлопчик.  Вони  згідно  сказали,  що  в  селі  лише  7  козаків,
більше  ні.  Коли  так,  то  вперед.  Розпустили  розстрільну  і  „до
стрілу  готов”  посуваємось  вперед.  Дійшли  до  першої  хати.  Є  в
вас  москалі?  ,,Ні  нема,  а  там  в  корчмі”!  „Де  корчма?”  „А  от  сей
дім  в  середині”  —  пояснює  господар.  Добре!  Товариші!  через
ріку  обійти  і  заступити  їм  дорогу  —  каже  т.  Трух.  Кинулись
кілька  товаришів  в  воду,  перейшли  вода  по  кістки)  закрилюють,
а  ту  нараз  „пу!  пу!  пу!”.  Мадяри  побачили  на  яких  500  кроків
козаків  і  сипнули  стрілами.  Плян  не  вдався  і  закрилювати  не¬
безпечно,  бо  мадяри  постріляють  нас,  тому  і  ми  зачали  стріля¬
ти  за  втікаючими  козаками.  Бачили,  як  один  козак  впав  з  коня,
а  другий  тріпнувся  і  перехилився.  Козаки  повтікали,  хотяй  не
 129

всі,  а  мадяри  зараз  по  перестрілці  поховалися  то  за  доми,  то  „за-
декувалися”  в  рові  при  дорозі  —  гей  би  в  окопі.
 А  стрільці?!  Ні  одного  стрільця  не  видно  коло  мадярів.
Стрільці  далі  під  командою  т.  Труха.  А  т.  Трух  повів  нас  в  село
оглянути  корчму,  переглянути  цілу  оселю.  Та  заздалегідь  треба
було  забезпечитися  перед  несподіваним  нападом.  Тому  більша
частина  товаришів  розпустила  розстрільну  на  горбку  побіч  села,
з  якого  видно  було  на  яких  1000  кроків  гостинець,  що  вів  до  су-
сідного  села.  Лежить  там  отже  одна  частина  як  охорона,  а  шість
пішли  поміж  хати.  Підходять  під  корчму  —  та  нараз  чують  —
,,В  середині  є  ще  москалі!  Товариші  обережної  За  мною  в  хату,
два  під  вікно!”  І  попровадив  т.  Трух  з  бравнінґом  в  руці.
 Неспостережені  ввійшли  в  сіни,  т.  Трух  в  одній  секунді  ство¬
рив  сильно  двері  і  „Піддайсь!”  крикнув  грозячи  при  тім  бравнін¬
ґом.  „Не  стріляй  паночку”  крикнув  москаль,  всі  заметушились
і  в  одній  хвилі  руки  до  гори.  Забрали  ми  їх  кріси,  а  на  приказ
„скоро  збирайтеся”!  почали  москалі  ладувати  свої  запаси.  А  ма¬
ли  і  конфітури  в  слоїках  і  повні  менажки  сала  топленого  і  хлі¬
ба  і  цукру  —  а  все  се,  як  ми  довідалися,  від  них,  з  Веречок.  Са¬
ло  побачили  там  в  склепі  через  вікно,  пішли  тай  „купили”.  А
конфітури  в  жида,  балакав  чистою  українською  мовою  „унтєр”
з  подільської  губернії.  Полонені  салдати  були  веселі:  Скінчили
воювать!  —  кажуть.  „О  шкода,  що  ви  нині  дісталися  в  полон.
А  то  завтра  Николая,  певно  дістали  б  дарунки  на  „іменини  ба-
ютшки-царя”  —  жартують  стрільці.
 „О  ми  знаємо,  які  дарунки  дістали  б  від  царя:  пулі.  Ви  хо¬
роші  салдати!  воюйте!  воюйте  добре!”  —  відказує  салдат.  Від¬
рікся  він  всяких  дарів,  а  щаслив,  що  жиє.  —  Провадьте  нас  ско¬
ро,  —  каже  —  а  то  наші  прийдуть  і  відіб’ють!  Та  ми  якось  не
боялись  нападу.  Два  стрільці  попровадило  шістьох  салдатів  і
одного  кубанського  козака  (він  впав  з  коня  і  не  міг  вже  втекти)
і  за  селом  на  горі  затримались,  чекаючи  на  товаришів.  Товари¬
ші  пішли  геть  за  село  і  почали  розглядатися  довкруги.  Дивлять¬
ся,  а  там  далеко  попри  ліс  москалі  чаляп,  чаляп,  посуваються
поволі.  їх  небагато  —  кількандцять.  Певно  патруля.  Та  зачекає¬
мо,  вони  прийдуть  проти  нас.  І  дійсно,  ми  затаїлися  і  чекаємо.
Москалі,  нічого  не  сподіваючися,  наблизилися  і  затрималися  на
краю  лісу,  яких  двіста  кроків  перед  нами.  Дивляться  в  село.  А
ту  нараз  „пу!”  і  „Піддайсь!  Кинь  ружо!”  крикнули  чотири  стріль¬
ці,  які  „гукнули  сальвою”,  не  міряючи,  щоб  лишень  настрашити.
Несподівано  заскочені  салдати  в  одній  хвилі  впали  долів  і  схо¬
вались  добре  за  насип.  Звідси  могли  легко  наших  стрільців  ви¬
стріляти,  та  вони  їх,  може,  і  не  виділи.
 130

А  стрільці  мали  їх  добре  на  оці.  Виділи  добре,  як  сховані
вели  коротеьнку  нараду,  що  робити.  Та  якось  не  підносять  рук
до  гори,  не  здаються.  Коли  так,  то  „огня”!  і  післали  ми  моска¬
лям  „дарунки-кармельки”  на  навечер’я  Миколая,  а  за  ним  і  ра¬
ду  „Піддайсь!”  Запороли  дарунки  в  землю  і  сипнули  нею  на
москалів  під  сам  ніс.  Бачать  вони,  що  не  на  жарти  заноситься,
кинули  кріси  перед  себе,  руки  до  гори  і  „не  стріляй,  земляк!”  —
заголосили.
 —  Не  бійтеся!  Ходіть  сюди!  —  крикнули  стрільці  до  моска¬
лів  за  рікою.  А  вони  як  лишень  на  наш  приказ  розоружились,
так  тепер  самі  йдуть  до  нас.  Бо  переправитися  через  ріку  і  їх
провадити,  було  б  для  нас  зле,  се  треба  б  скоро  робити  і  по  ко¬
ліна  в  воді  переправитися  на  другий  беріг.  По  що  сього  заходу,
коли  москалі  настрахані  самі  йдуть.  Ось  бачимо!  Вони  і  в  чо¬
ботах,  а  не  помогло;  води  налялося  повно  за  холяви.  Тому  вось¬
мий  і  дев’ятий,  які  послідні  йшли,  урядилися  мудро;  скинули
на  березі  чоботи,  а  коло  нас  взулися  в  сухі  і  сміялись  з  товари-
шів-земляків,  яким  грала  вода  до  маршу.
 —  Ви  развєд  ?  —  питаємо.
 —  Развєд!
 —  Йде  ще  другий  развєд  сюди?
 —  Ні,  більше  ніхто  не  йде!
 Ну  коли  так,  то  нема  вже  на  кого  чекати.  Товариші  до  своїх!
Вертаємося!  Два  провадять,  решта  всі  ззаду!  Минули  село  —
наближаємося  до  двох  хиж  —  чути  похоронний  спів;  на  подвір’ю
співав  дяк  над  домовиною  мерця.  Поскидали  москалі  шапки,
перехрестилися,  зробили  і  ми  се.  Зайшли  до  товаришів,  які  з  сі¬
мома  салдатами  нас  чекали.  Та  тут  зупинились  і  мадяри  з  хо¬
рунжим.  Товариш  розказує  нам:
 Мадяри  хотіли  відобрати  від  мене  салдатів,  щоб  самим  по¬
провадити  до  команданта  і  напевно  похвалитися,  що  вони  їх
зловили.
 —  Не  буде  сього!  Хочуть  похвалитися,  нехай  самі  зловлять!
А  полонених  ми  самі  зможемо  відставити!
 Та  мадяри,  ще  просили:  Дайте  нам  сімох,  а  самі  провадьте
дев’ятьох!
 —  Нема!
 І  пішли  ми  з  полоненими,  а  за  нами  мадяри.  В  середині  між
нами  йшов  хорунжий  з  т.  Трухом.  Зразу  бесідували  по  німець-
ки,  а  далі  чув  я,  що  мадяр  каже:  І  я  руснак!  —  підслухую,  а  во¬
ни  справді  вже  говорять  зі  собою  по  „руснацьки”.  Йшли  ми  дов¬
го,  нім  зайшли  до  Збуня,  довго  і  вертали  домів.  Та  вертати  вже
було  приємніше;  ми  були  вдоволені,  що  сповнили  свою  задачу;
заспокоїли  ми  по  часті  і  свій  голод;  від  москалів  попросили  по
 131

куснику  хліба  а  за  се  обіцяли  їм  на  місці  віддати.  Розвеселяла
нас  і  розмова  з  земляками  з  України.  Жартували  з  нагоди  іме¬
нин  царя  Миколюшки;  а  криваве,  дуже  криваве  —  добре  тямлю
—  було  небо  під  захід  сонця  на  навечер’я  іменин.  По  дорозі  за¬
пала  нас  ніч  темна,  що  ледве  на  два-три  кроки  видно.  Машерує-
мо  втомлені,  а  до  села  до  Поляни  ще  далеко  —  самі  знаємо.  Вже
і  москалі,  хлопи  як  дуби,  втомилися  та  ледве  тягнуть  ногами.
Поскидали  з  себе  і  шинелі,  бо  попріли  сильно.
 Наші  так  далеко  на  розвєд  не  ходять,  —  кажуть  москалі.
 Коло  10-ої  вночі  прийшли  ми  до  села.  Розкватирувалися
стрільці  з  земляками,  бо  пізно  було  вже  відсилати  їх  до  брига¬
ди.  Принесли  з  кухні  рижу,  земляки  насипали  смальцю,  аж  пла¬
вало,  покушали  їх  смачних  конфітур,  деякі  угостили  їх  горілкою,
словом  бавилися  як  рідня.  Рано  зібрали  ми  земляків  і  хочемо
відпровадити  до  бригади.  Та  мадяри  голосяться  до  нашого  ко¬
менданта  і  кажуть,  що  вони  мають  полонених  відпровадити.  „Нам
приказав  офіцер”.  Опираємося  —  але  дійсно  являється  мадяр¬
ський  офіцер  і  в  їх  руки  віддає  полонених.  Москалі  жалували,
що  ми  їх  покидаємо:  „Ми  думали,  що  нас  цілу  дорогу  будете
провадити”.  Та  ми  розлучилися  з  ними.  Мадяри  повели  —  гейби
вони  зловили,  а  з  собою  взяли  лишень  „мельдунґ”  т.  Труха,
який  певно  за  нас  говорив,  як  попав  в  доручені  руки.
 В  сій  стежі  брали  участь  між  іншими:  Кузів  Олекса,  Коно-
пада  Михайло,  Балюк  Іван,  Гузар  Михайло  —  з  Бучача,  Явор-
ський  Матвій  і  Левицький  Теодор  з  Дрогобича.
 132

Михайло  ГУЗАР
 ПЕРШИЙ  СВЯТ-ВЕЧІР  НА  ФРОНТІ
 Під  кінець  грудня  і  в  перших  днях  січня  1915  року  австрійсь¬
кий  фронт  в  Карпатах  вже  був  дещо  устабілізований.  Тому  наш  т.
зв.  півкурінь  отам.  С.  Шухевича,  в  склад  якого  входили  сотні  Ві¬
товського  і  Будзиновського,  дістав  кілька  днів  заслуженого  відпо¬
чинку  після  тяжкої  стежної  і  боєвої  служби  впродовж  місяця  груд¬
ня..  Можна  було  відсвяткувати  Різдво  Христове.
 Ясно,  що  ця  подія  нас  сильно  врадувала.  Тож  з  радісним  на¬
строєм  і  співом  рушили  ми,  сотня  Вітовського,  зі  села  Зденьової  в
запілля  і  прийшли  до  села  Оленева,  місця  нашого  відпочинку.
 Ще  з  місця  нашого  попереднього  постою  сот.  Вітовський  вис¬
лав  з  наказу  команди  бриґади  кілька  стеж  в  силі  по  8-10  стріль¬
ців  з  тим,  що  вони  мали  долучити  до  нас  в  Оленеві.
 Був  це  день  перед  нашим  Свят-Вечором.
 Висланий  попереду  кватирний  відділ  підшукав  і  приготовив
для  обох  сотень  кватири.  Прийшовши  до  Оленева  вже  під  вечір,
ми  по  кількох  хвилинах  позаймали  визначені  кватирии,  а  частина
нашої  сотні  примістилася  в  школі.
 Пізно  вночі  повернулися  щасливо  вислані  зі  сотні  стежі,  крім
одної  під  проводом  десятника  Єндрика,  лотиша  по  національності,
дуже  доброго  стежника.
 Хлопці  спершу  не  журилися  тим,  бо  не  раз  траплялося,  що
вислана  стежа  вертала  дуже  пізно.
 На  другий  день,  день  Свят-Вечора,  кипіла  в  сотні  гарячкова
робота,  бо  ж  треба  і  випрати  білля,  пообчищуватися,  підготовити¬
ся  і  т.  п.,  но  і  в  кухні  помогти.  І  хоч  стрільці  усе  відносилися  до
куховарського  діла  досить  зневажливо,  а  кухарів  називали  „шміра-
ками”,  та  в  цей  день  багато  з  них  стали  „шміраками”,  помагаючи
в  кухні  чистити  картоплі,  буряки,  ліпити  вареники,  терти  мак  до
куті  і  виконувати  багато  інших  допоміжних  робіт  при  кухні.
 133

Другі  ж  випрятували  і  впорядковували  шкільну  залю,  де  на¬
ша  сотня  мала  засісти  до  спільної  свят-вечері.  Роботи  гук!
 Коротка  січнева  днина  в  глибоких  горах  кудись  розплива¬
ється  звільна,  а  долинами  і  яругами  вже  підкрадаються  стиха  і  спо¬
кійно  вечірні  тіні.  Ще  якийсь  час  маячіють  в  підвечірніх  присмер¬
ках  засніжені  гори  і  ліси,  і  на  землю  сходить  ясний,  морозний  Свят¬
вечір.
 Далеко  на  обрію  блиснула  уже  якось  несміло  перша  зірка.
 А  нашої  стежі  ще  й  досі  нема.  Очевидно,  хлопці  пропали!
 Стрільці  починають  збиратися  в  шкільній  залі.  Сходяться  ти¬
хо  і  спокійно,  з  повагою  і  святочним  настроєм  на  свіжих,  виголених
обличчях.  (Небагато  там  того  голення!  От  так  для  святочного  фа¬
сону!).
 Прийшли  уже  старшини,  отам.  Шухевич,  сотн.  Вітовський  та
інші.
 Шміраки  тащуть  баняки  з  борщем,  вареники  зі  сливками  і  ку¬
тею.  В  кутку  дрімає  невеличка  бочівка  пива,  а  на  шкільних  ла¬
вах  (місто  столів)  нудиться  кілька  пляшок  з  горівкою.
 Стрільці,  кожен  з  їдункою  і  ложкою,  стиха  між  собою  пере¬
шіптуються:  у  всіх  на  думці  стежа  Єндрика,  що  мабуть  таки  про¬
пала.
 Паде  наказ  сідати.
 Перші  сідають  от.  Шухевич  і  сот.  Вітовський,  а  за  ними  стар¬
шини,  підстаршини  і  стрільці.  Кухарі  починають  наливати  борщ,
вже  і  пляшки  з  паленкою  (горівкою)  мандрують  від  стаканьчи-
ка  до  стаканьчика,  що  розставлені  на  лавках.
 Тихим,  набожним  шепотом  понеслася  свят-вечерня  молитва,
рідна  коляда  загомоніла  повним  голосом  із  сотки  стрілецьких  гру¬
дей.  Рушилися  стрільці,  затріщали  стільці  і  лавки,  забряжчали
ложки  і  їдунки  —  коли  це  ненадійно  в  шкільних  сінях  счинився
якийсь  незвичайний  рух,  гамір,  сміх,  тупотіння  ніг...!  З  розмахом
отвираються  двері  і  до  залі  вмашировує  шість  рослих  російських
солдатів,  а  за  ними  ціла  стежа  Єндрика.
 Усі  підвелися.  Крик,  радість,  вигуки,  привітання  понеслися
по  залі.  Повага  хвилі  і  святочний  настрій  немов  забулися.  Радість
більшає,  коли  під  час  звітування  Єндрика  показалося,  що  усі  по¬
лонені  —  це  українці,  наші  брати  з-над  Дніпра!
 Моментально  стрільці  роблять  для  них  місце  між  собою  і  наші
„вороги-полонені”,  добувши  котелки,  сідають  з  нами  до  спільної
вечері.
 Коли  стишилося,  підвівся  отам.  Шухевич  і  короткою  промо¬
вою  привітав  сотню  із  Свят-Вечором.  Після  нього  забрав  слово
сотн.  Вітовський.
 Щ

Склавши  коротко  привіт  і  побажання,  Вітовський  перейшов
відтак  на  історичні  події,  що  розгравалкся  довкола  нас,  на  нещас¬
не  положення  роздертої  на  частин  України  в  цьому  колосальному
змагу  світових  потуг,  на  невиразні  можливості  і  перспективи  бу-
дучности  нашого  народу.  Вказуючи  на  присутніх  між  нами  поло-
нених-українців,  неначе  в  якомусь  ясновидінні  закінчив:  Вірю,  що
так  як  сьогодні  ми  засіли  до  Свят-вечері  з  нашими  братами  з-над
Дніпра,  хай  в  цей  момент  полоненими,  —  так  колись,  може  вже
в  недалекій  будуччині,  засядемо  до  Свят-Вечері  як  Один,  Великий
Український  Народ  у  своїй  вільній  державі,  Соборній,  Самостій¬
ній  Україні!
 Вітовський  був  добрий  промовець,  вмів  підхопити  особливі  мо¬
менти  і  прекрасно,  по  мистецьки  рисував  думки  словамии.
 Довго  в  цю  пам’ятну  ніч  лунали  коляди  і  пісні,  гримів  і  роз¬
ливався  стрілецький  гумор  і  його  товариш  —  молодечий,  радіс¬
ний  сміх.
 Здрігалися  з  зачудовання  мури  шкільного  будинку  в  Оле¬
неві,  бо  він  мадярським  миром  помазаний  і  з  роду  не  чув  ані  та¬
кої  пісні,  ані  такого  гумору,  ані  таких  гостей.
 На  другий  день,  перший  день  Різдва,  приїхали  до  нас  пред¬
ставники  Української  Боєвої  Управи  з  Відня,  чет.  д-р  Володимир
Старосольський  і  проф.  Іван  Боберський.  Приїхали  з  привітом  і
дарунками  для  нас.
 Кожний  стрілець  дістав  шовкову  сорочку,  дві  пачки  австр.
тютюну,  шоколяду,  і  ще  там  щось.
 На  жаль,  по  кількох  тижнях  шовкові  сорочки,  набравшись
здібності  самим  уже  ходити,  помандрували  в  кущі  здовж  шляху
стрілецького  походу.
 Хто  зна?  Може  ще  й  досі  десь  там  мандрують!  ...
 135

Василь  КУЧАБСЬКИЙ
 СПОМИН
 ПАМ’ЯТІ  ХОРУНЖОГО  МИХАИЛА  СУХА,  ЩО  ПОЛЯГ
3-ГО  ЛЮТОГО  1915
 Довгими  зимовими  вечорами  роєм  тиснуться  до  голови  спо¬
мини  минулих  хвиль.
 Ці  грізні  бойові  переживання,  ці  голодні  й  холодні  хвилі,  ці
повні  вижидання  моменти  —  всі  вони  в  такій  красі  стають  перед
очима,  так  увійшли  в  кров  і  вросли  в  кість  людини,  що  не  має
більшого  вдоволення,  як  згадувати  їх.
 Тільки  тоді  звідкись  з  темряви  виходить  довгий,  довгий  ряд
тих,  що  лягли.
 Вони  кидають  тінь  смутку  на  найкращі  спомини.
 Іде  їх  довгий,  довгий  ряд.  а  кожний  з  них,  з  тих,  що  лягли,
також  колись  був  з  нами.
 Гей!  Світами  кинула  нас  війна,  а  їх  нема  вже.
 Було  рік  тому.
 Ми  перейшли  голі  верхи  Бескиду  і  пішли  назустріч  галиць¬
ким  смерековим  лісам.
 Сипкий,  глибокий  сніг,  що  в  ньому  протоптана  була  сотками
людей  одна  стежечка,  вкривав  землю.  Лютий  мороз  жарив  вог¬
нем.  Це  були  найтяжчі  хвилі  цілої  карпатської  кампанії.
 Січові  ряди  перейшли  спалене  до  тла  село  Жупанє  і  здержа¬
лися  на  винищенім  Вижлові.
 Пустка,  як  з  великанського  кладовища,  віяла  із  спаленого
села.
 Одна  лиш  церква  на  горбочку  над  селом  остала  ціла  і  збіль-
шала  ще  враження  завмерлої  країни  з  казки.
 До  кости  примерзлі  стрільці  ввалились  товпою  в  церкву.
 Клапті  відгребаного  з  під  снігу  сіна  вкрили  долівку.  На  під¬
логу  покотом  лягли  перемучені  люди.
 Тиша  залягла  церкву.
 136

Повалені  ікони,  кілька  свічок,  що  світились  по  кутках,  важ¬
кий  сумерк  великої  будівлі,  легкий  запах  давно  випалених  кадил,
що  пересяк  всю  церкву,  —  те  все  кинуло  дивно  поважний  настрій
на  всю  товпу  людей,  що  в  цім  моменті  рятувались  перед  морозною
люттю,  а  за  хвилину  могла  піти  приступом  на  котрий  небудь  з
верхів,  що  півкругом  обняли  ціле  село,  і  там  лягти  під  кулі.  Гово¬
рено  тільки  шепотом  і  лиш  тільки,  скільки  конечно  треба  було  ска¬
зати.
 Стихла  стрілянина,  що  шуміла  весь  день  верхами.  Зимова  ніч
западала  на  землю.
 Важкі  думи  роєм  тиснулися  до  голови.  Війна  кинула  нас  сві¬
тами,  відірвала  від  всього  рідного.  Хто  знає,  чи  доведеться  нам  ко¬
ли  в  життю  піти  поза  гірський  вал,  боронений  валом  людей.  Чи
доведеться  ще  нам  колись  сповнити  наші  мрії?  А  ніщо  не  давало
відповіді  на  питання,  які  нас  мучили.
 Гей!  По  всіх  нас  перейшло  колесо  війни.  І  по  спаленім  селі,
і  по  тих,  що  жили  в  ньому,  і  по  сільській  церковці,  і  по  нас.  Уперта
думка  гризе  мозок:
 „Який  кінець?  Який  кінець?”
 З  н^двору  долетів  різкий  голос  стрілецької  стійки.
 „Стій!  Хто  йде?”
 „Стрілець!”
 Що  він  несе  ?  —  шибнула  у  кожного  думка.  Чи  добру  вістку,
чи  лиху?
 Тихо,  обережно  переступаючи  сонних  товаришів,  ішов  стрі¬
лець  до  іконостасу,  де  розложилась  старшина.
 „Що  такого?”
 По  пояс  засніжений  стрілець  випрямився.
 „Пане  отамане!  Хорунжий  Сух  вже  погиб”.
 Тиша  упала  на  всіх.  Ні  один  запит,  ні  один  звук  не  скаламу¬
тив  її.
 Це  ж  неймовірне!  Михайло  Сух  ?
 Цей  кріпкий,  поставний,  чорнявий  хлопець?  Цей  веселий,  смі¬
ливий  вояк?  Цей  загально-люблений  товариш?
 Неможливе!
 Нова  думка  пливе.
 Але  ж  перед  нами  свідок!  Перемучений,  засніжений  стрілець,
що  з  натуги  ледви  віддих  захопити  може.  Він  прецінь  біг  сюди  із  ті¬
єю  тільки  вісткою!  Це  вже  не  може  бути  брехнею.
 „Сух  згинув”.  —  Шепотом  рознеслось  від  одного  кінця  церк¬
ви  до  другого.
 Нараз  відкись  від  хорів  понісся  голос,  потім  другий,  третій  і  в
мить  залунала  вся  церква:
 „Вічная  память!,,
 137

Хрестик  зроблений  з  двох  галузей,  перев’язаних  куснем  лика,
сокиркою  прорубана  кора  дерева  біля  гробу,  щоб  пізнати  місце,
ось  те  все,  що  могли  ми  дати  товаришеві.
 На  другий  день,  коли  довгий  ряд  стрільців  переходив  гору,
віддав  йому  кожний  останню  честь.
 Зникали  стрільці  за  верхом,  а  кожний  з  них  ішов  назустріч
перемозі,  або  смерті.
 Блукає  у  суспільності  пересуд  про  стрілецькі  похорони.
 Хотіло  б  ся  бачити  паради,  чути  промови,  повні  візвань  до
мести,  повні  пересади.
 Але  рідко  кому  судилось  мати  такі  похорони.
 Одинока  заплата,  —  це  спомин,  що  довго  зостається  про  тих,
що  лягли.
 Постій,  9.  П.  1916.
 138

Теодор  МАМЧУР
 УСС  В  БОЮ  НА  ГОРІ  КПЮЧ
 СПОГАД
 Бій  на  горі  Ключ,  висота  926,  3  листопада  1914  p.,  є  одним  з
більших  стрілецьких  боїв.
 Бій  цей  відзначався  небувалим  завзяттям,  коли  зважити,  що
одна  сотня,  160  стрільців,  переважно  молодь  гімназійна,  розби¬
ла  4  рази  сильнішу  московську  обсаду  окопів,  зайняла  окопи,
взяла  кількадесятьох  полонених  і  здобула  4  кулемети  „Максима”.
 Як  стверджено  під  час  бою  і  зі  слів  раненого  команданта
московського  батальйону,  він  мав  3  роти  (сотні)  піхоти  і  одну
роту  (сотню)  кулеметну.  Коли  візьмемо  до  уваги,  що  сотня  стрі¬
лецька  йшла  до  бою  без  кулеметів  і  в  великій  часті  з  однострі-
ловим  Верндлем,  то  бій  на  Ключі,  стане  нам  перед  очима  в  цілій
своїй  вартості.
 Знимка  могили  на  Ключі,  яку  я  недавно  одержав  від  тов.
Савчина  Мих.,  викликала  в  мені  цілий  ряд  живих  споминів.  Щоб
не  забулось,  що  пережила  сотня  Сроковського  і  як  билась,  я  хо¬
чу  описати  все,  що  я  не  тільки  бачив,  але  і  глибоко  себед  гущі
бою,  враз  зі  сотнею  пережив.
 Гора  Ключ  лежить  на  північний  схід  від  Сколього,  на  пів¬
ніч  від  села  Камінка.  Вона  тягнеться  не  правильним,  якби  роз-
лятим  півмісяцем,  від  полудневого  заходу,  на  північний  схід.  Під¬
хід  від  полудня,  є  лагідний,  покритий  корчами,  а  сама  гора,  по¬
крита  лісом  з  нерівно  густим  підшиттям.
 Сотня  160  стрільців,  при  трьох  старшинах,  під  командою
сотн.  Сроковського,  вийшла  з  Камінки  пізнім  ранком  в  напрямі
на  північ,  на  висоту  926.  Ідемо  не  обезпечено,  бо  в  переді  є  штаб
бригади,  від  котрого  сотня  має  дістати  бойову  задачу.  Посуває¬
мось  якоюсь  забутою  доріжкою  поміж  корчами.  Погода  осіння,
тепла,  настрій  добрий,  навіть  виринула  думка,  щоб  заспівати,
 139

але  Сроковський,  хочай  сам  був  не  від  того,  щоб  кивнути  бату¬
тою,  грізним  поглядом  заморозив  цю  думку.
 Близько  полудня,  на  доріжці,  ми  стрінули  австрійського  ге¬
нерала,  у  котрого  Сроковський  зголосився  по  приказ.  Направо
в  корчах  якась  компанія  діставала  обід,  а  кріси  їхні,  були  в  кіз-
лах,  ближче  доріжки.  Згадую  про  це,  не  тому,  що  один  козел
новісіньких,  манліхерів  сховався,  поміж  стрільцями,  але  тому,
щоб  ствердити,  що  в  тому  місці  під  фронтом  лежала  австрійська
компанія.  Яких  150  кроків  впереді,  мав  бути  капітан  ген.  штабу  і
той  мав  нам  дати  остаточний  приказ.  По  дорозі  до  капітана  ми
дістали  кілька  дуже  голосних  ворожих  сальв.  Сальви  москов¬
ські,  стрільці  прийняли  „скептично”,  а  Сроковський  закваліфіку-
вав  їх  навіть  як  недоброзичливий  ворожий  акт,  бо  приказав,  хоч
куль  не  було  чути,  розскочитись  і  розстрільною  рачки  підсува¬
тися  вперед.  Стрінули  капітана,  котрий  подав  напрям  наступу,
але  про  москалів,  яка  їх  сила,  о  кого  оперті  наші  крила,  та  чи
можемо  сподіватися  якоїсь  резерви  —  того  не  сказав.  Сказав  тіль¬
ки,  щоб  іти  осторожно,  бо  кождої  хвилі  можемо  стрінути  моска¬
лів.  Ми  рушили  вперед,  а  капітан  подався  взад.
 Ішли  ми  рідким  зарослим  лісом,  яких  100-150  кроків,  аж
зближились  до  глибокого  яру,  котрий  тягнувся  направо,  вздовж
розстрільної,  переходячи  в  провал,  перед  нашим  правим  крилом.
Щось  було  не  в  порядку,  або  напрям  був  зле  поданий,  або  ми
його  в  корчах  звихнули.  Топографічне  положення  диктувало
нам  звернути  наліво,  то  є,  на  захід  і,  минувши  яр,  знов  розстріль¬
ною  підсуватись  на  північ.  Сроковський  приказав  звернути  і  ру¬
шити  наліво.  Сотня  посувалась  на  захід  одинцем,  без  тісного
лучення  до  переду,  як  того  вимагав  би  гусак,  з  вище  поданої
причини.  Кожний  стрілець  ішов,  якби  підкрадався,  ухо  насторо¬
жене,  очі  спрямовані,  то  наперед,  то  вбік,  то  під  ноги,  щоб  не  ло-
мати  сухих  гіляк  і  не  зраджувати  своєї  присутности.
 Нагло  зашумів  ліс  від  стрілів  крісових  і  кулеметних.  Пе¬
кельна  стрілянина  зачиналася  від  місця,  де  знайшовся  початок
нашої  сотні  і  неслась  луком,  десь  на  північний  схід.  Перед  сот¬
ні  наткнувся  під  кутом  простим  на  початок  московських  окопів.
Положення  Носковського  з  кількома  хлопцями  на  переді  було
незвичайно  грізне.  Треба  було  під  градом  куль,  поривати  за  со¬
бою  стрільців  і  чим  скорше  лучити  до  переду.  Носковський  при¬
казав  якнайскорше  стріляти,  поки  дальші  хлопці  не  долучать.
Ті  що  мали  Верндлі,  стріляли,  хоч  не  скоро,  зато  голосно,  так
що  глушили  не  тільки  своїх,  але  напевно  і  москалів  в  окопах.
 Носковський  рішив  взяти  ситуацію  за  чуб  і  думав,  що  і  як
почати.
 ЦО

Коли  побачив,  що  коло  нього  є  вже  ладний  п’ястук  і  щораз
ближче  підсуваються  стрільці,  не  гаючи  часу,  дав  наказ,  на  баг¬
нети,  бігом  вперед  ...  на  окопи  ...  Урра  .  ..  Уррра  ...  повторяли
стрільці  і  як  гураґан  кинулися  на  окопи,  наїжені  лісом  штиків.
Перші  впали,  пробиті  московськими  штиками.  На  їхнє  місце  на¬
летіли,  як  би  на  крилах,  нові  стрільці,  хвиля  за  хвилею,  багне¬
тами,  чи  радше  кольбами,  б’ють  направо  й  ліво.  Другі  посува¬
ються  вздовж  окопів,  інші  знов  оперують,  перескочивши  через
окопи,  та  стріляють  вздовж,  щоб  не  допустити  підкріплення.  У
бій  включається  друга  чета  і  кидається  на  московські  штики,  не
зважаючи  на  жертви.  Москалі  вискакують  обабіч  на  окопи.  Тво¬
риться  пекло  ..  .  Чути  тільки  охриплі  голоси:  бий  ...  ураа  ...
слава...  і  брязкіт  зброї.  Москалі  не  видержують  того  гураґану
і  бігом  подаються  взад,  залишаючи  вбитих  і  ранених.
 Трагічні  підсумки  першої  фази  бою  такі:  15  убитих  стріль¬
ців,  переважно  середньо  і  високошкільників  (Безпалько  Василь
зі  Золочева,  Ґурнік  Іван  зі  Станиславова,  Волошин  Іван  з  Пере¬
мишля,  На  жаль,  імена  дальших  героїв,  затерлися  в  пам’яті).
Страти  ворога:  26  убитих,  кілька  ранених,  між  ними  командант
батальйону,  котрий  лежав  при  окопах.  Від  нього  ми  довідались,
що  він  має  три  роти  (сотні)  піші  і  одну  роту  кулеметну.  Штаб
полку  з  рештою  батальйонів  остав  в  Болехові  і  мав  коло  полуд¬
ня  бути  на  горі,  сказав  майже  через  плач,  ранений  командант
батальйону.  На  питання,  що  він  скаже  про  наш  штурм,  він  від¬
повів:  ,,Ето  бил  настоящий  шторм”  (шторм—  значить  буря,  бу¬
ря  з  громами,  або  гураґан).
 Не  було  часу  говорити,  треба  було  переслідувати  ворога,  не
дати  йому  опам’ятатися,  та  зайняти  дальшу  часть  окопів,  котра
тягнулася  легким  луком  направо.  На  ту  часть  окопів  підсува¬
лась  уже  3-тя  і  4-та  чети.  Перша  і  друга  чети  переслідували  мос¬
калів  окопами  і  обабіч  окопів,  бо  утікаючі  збитою  масою,  вже
не  містилися  і  без  того  в  густо  обсаджених  окопах,  вискакува¬
ли  з  них  наліво  і  продовжували  так  своє  праве  крило.  Ситуація
змушувала  нас  продовжати  своє  ліве  крило,  хоч  не  було  ким.
 Та  не  далеко  москалі  втікали,  бо  як  тільки  зрівнялися  зі
своїм  лівим  крилом  в  окопах,  на  догідній  лінії,  залягли  утвори¬
ли  фронт  і  засипали  нас  градом  куль.
 Кожда  хвиля  зволікання,  могла  передати  ініціятиву  моска¬
лям,  а  тоді,  хто  зна  чи  остав  би  хтось  в  живих.  Треба  було  з  ці¬
лим  імпетом,  рушити  до  нового  штурму.
 Декілька  незвичайно  бистрих  і  сміливих  скоків  і  розпочав¬
ся  новий  танець,  новий  „концерт”  баґнетів  чи  радше  кольб.  Тим
разом  Сроковський  (середина)  і  Артимович  (праве  крило),  ма¬
ли  твердий  оріх  до  згризення..  .,  бо  ,,їхні”  москалі  були  в  око¬
 Ш

пах,  а  „наші”,  це  є  чет.  Носковського,  лежали  на  вільному  те-
рені,  до  того,  багато  з  них  мали  вже  научку  з  першого  штур¬
му...  Багато  енергії,  поту  і  крови  коштувало,  поки  удалось  „ви-
чарувати”  москалів  з  окопів  і  рушити  з  місця,  а  хлопці  били,  як
довбнями,  сильно,  твердо,  смертельно,  як  описує  учасник  бою,
на  тім  відтинку,  А.  Домарацький.  Московська  обсада,  не  видер¬
жала  і,  лишаючи  убитих  і  ранених,  подалася  взад.  Всі  окопи  бу¬
ли  в  наших  руках..  .
 Виглядало,  що  ми  вже  позбулися  ворога.  Ми  тішились,  що
відпочинемо  і  успокоїмо  перенапружені  нерви.  Перемучені  стріль¬
ці  ще  поодиноко  стріляли  наздогін  москалям.
 На  жаль  наше  хвилеве  відпруження  не  тривало  довго...  бо
ото  гляди,  москалі,  утворили  наново  фронт  і  підняли  страшну
стрілянину.  Трудно  було  позбутися  вражіння,  що  певно  дідько
москалям  підмогу  надніс  ...  Але  нас  це  не  дуже  бентежило,  бо
ми  бачили,  що  скорим  кроком  від  Синевідська  схованого  за  мря¬
ку,  спішить  нам  на  допомогу,  наш  союзник  —  ніч.  З  уст  до  уст
передавано  приказ  Сроковського,  щоб  рушити  вперед.  Хлопці
забули  про  перемучення,  спрагу  і  голод  —  рушили  з  новою  енер-
гією  і  завзяттям  до  нового  наступу.
 Цей  кінцевий  наступ  коштував  нас  20  ранених.  Між  іншими
були  ранені  командант  сотні  Сроковський  і  четар  Артимович.
Команду  сотні  перебрав  четар  Носковський,  а  команду  першої
чети  передав  мені.
 Наша  рострільна  зрідла,  вибували  не  тільки  ранені,  але  і  ті,
котрі  відпроваджували  ранених,  по  одному,  чи  по  двох,  залежно
від  ступеня  поранення.
 Щоб  забезпечитись,  від  несподіванок,  вказаним  було  мати
бодай  малу,  але  випочату  резерву.  Тож  Носковський  післав  ме¬
не,  щоб  зібрати  тих,  що  відпроваджували  ранених  і  полонених,
доповнити  стрільно  і  кріси  Манліхери,  від  вибулих  з  рядів,  і  в
поготівлі  чекати  на  приказ.
 Вже  було  темно,  коли  я  зібрав  25  стрільців,  до  того  ще  чо¬
тирьох  стрільців,  котрі  притягнули  4  московські  кулемети  „Мак¬
сима”.
 Десь  взявся  австрійський  поручник  і  приказав  мені,  відіслати
кулемети  до  його  компанії.  Не  можна  було  не  послухати,  але
зате  треба  було  піти  з  кулеметами,  щоб  знати,  хто  забрав  і  що
з  ними  станеться.
 Оказалося,  що  не  дальше,  як  300  кроків,  на  полудневий  захід,
від  початку  окопів,  де  ми  мали  перший  штурм,  за  великим  каме¬
нем  (в  розмірах  около  25  м.  х  10  м.  х  5  м.)  лежав  австрійський
відділ  піхоти,  на  око  не  меньший,  250  люда.  Капітан,  від  тих
„лазіків”  казав  фельдфеблеві  знищити  все,  що  при  кулеметах
 Ц2

дасться  знищити  і  закопати  коло  каменя.  Коли  здалека  донеслись
стріли  нашої  сотні,  то  капітан  з  іронією  обізвався:  „Вас,  ді  Украі-
нер  шісен  нох  форт?...”
 Я  до  нині  не  позбувся  вражіння,  що  нашу  сотню  післали  на
поталу  москалям.  Компанія  в  корчах,  про  котру  я  згадував,  а  тут
знова  відділ  за  каменем  (інж.  Артимович  пригадав  мені,  що  це
був  батальйон  майора  Фляйшінґера),  приблизно  на  одній  лінії,
були  по  моєму,  призначенні  на  евентуальне  задержання  моска¬
лів,  після  проковтнення  нашої  сотні.  Трудно  припустити,  щоби,
австрійський  штаб,  думав,  що  одна  сотня  УСС  могла  краще  спра¬
витися  з  даною  боєвою  задачою,  чим  батальйон  Фляйшінґера,  а
з  другої  сторони,  тяжко  пояснити  собі,  як  міг  генерал  і  капітан
ген.  штабу,  позволити,  щоби  згаданий  батальйон,  не  кивнув  паль¬
цем,  коли  під  його  носом,  падали  наші  стрільці...
 Відповідний  рапорт,  я  післав  ком.  сотні  Носковському,  кот¬
рий,  тим  самим  післанцем  повідомив  мене,  що  по  бистрім  наступі
і  короткім  але  острім  стертю,  москалі  розскочились  в  лісі,  а  він,
під  прикриттям  темноти,  вирівняв  лінію,  наїжив  сотню  і  дав  хлоп¬
цям,  добре  заслужений  відпочинок.
 Мені,  із  зібраними  стрільцями,  приказав  удатись  до  поблизь¬
кої  гаївки,  де  ночуючи,  чекати  дальшого  приказу.  Рано,  був  на¬
казаний  загальний  відступ,  цілого  відтинка  і  наша  сотня  рушила
в  дорогу  на  Сколє.
 Ми  опускали  підніжжя  гори  Ключа,  горді  з  побіди,  але  го¬
рем  прибиті,  по  страті  друзів,  котрі  остали,  там  ..  .  що  раз  дальше
від  нас  ...  на  верху  гори.
 Попереднього  вечора,  ще  перед  відходом  на  гаївку,  з  кілько¬
ма  стрільцями,  ми  пішли  на  місце  першої  кривавої  стрічі,  щоби
в  посліднє,  попрощатися  з  друзями,  упавшими  в  бою.
 Пращаючись,  ми  прирекли  їм,  що  ті  котрі  остались  в  живих,
ніколи  не  забудуть,  про  їх  геройську  смерть,  та  що  пам’ять  про
них,  передадуть  грядучим  поколінням.
 Для  того  нині,  по  51-ти  літах,  я  лину  думками,  ген...  на
верх  гори  Ключ,  щоби  запевнити  Вас  Друзі,  що  пам’ять  про  Вас
живе  і  жити  буде  і  що  нема  між  живими,  більшого  бажання,  над
те,  щоби  час  нового  Зриву,  застав  нашу  молодь  узброєну  в  та¬
кий  вогонь  патріотизму,  посвяти  і  геройства,  який  провадив  Вас,
до  бою,  за  волю  українського  народу,  на  горі  Ключ.
 ЦЗ

Ростислав  ЗАКЛИНСЬКИЙ
 СТРІЛЕЦЬКА  МОГИЛА
 За  горами  гори  хмарами  повиті,
 Засіяні  горем,  кров’ю  политі.
 Камінка,  дня  15-го  серпня  1915  р.
 1
 На  горі  Ключі  коло  містечка  Сколе  боролися  восени  1914-го
року  Українські  Січові  Стрільці  з  москалями  і  відперли  їх  та
взяли  значну  добичу.  Кільканадцять  товаришів  полягло  там
головами.
 Цього  літа  усипали  Українські  Січові  Стрільці,  розкватиро-
вані  в  недалекім  селі  Камінці,  на  горі  могилу  поляглим  това¬
ришам.  Вона  буде  цими  днями  урочисто  посвячена  та  переда¬
на  для  охорони  місцевому  українському  населенню.
 Понад  потічок  в’ється  дорога,  зразу  попід  гарний  смереко¬
вий  ліс,  відтак  через  зруби,  малинники,  яфинники  —  під  гору
Ключ.  Довкола  буйна  ростинність.  На  дорозі  знаходимо  засні-
ділі,  темно-зелені  луски  набоїв  союзних  армій  —  та  заржавілі
пушки  від  консерв.
 Ідемо  горі  потоком.
 Він  щораз  менший,  щораз  слабше  журчить;  вкінці  зникає
серед  високої  полонинської  трави.
 Залягає  тиша,  яку  тільки  часом  перериває  сполошена  птичка.
 По  правій  руці  сторчать  високі  скали  із  землі,  порослої
травою.
 Вліво  треба  йти  до  могили.
 Ш

На  позиції  при  залізниці  в  Болехові.  2  червня  1915.
 Старшини  1-ого  куреня.  Болехів,  травень  1915.  Зліва  перший  ряд:  Р.  Дудин-
еький,  3.  Носковський,  Г.  Коссак,  М.  Стронський,  О.  Букшований,  Б.  Гарасимів.
Другий  ряд:  Н.Н.,  О.  Степанів,  Г.  Коссак,  С.  Ґорук.
 XVII

Виказка  сот.  К.  Ґутковського
Січові  Стрільці  II.  Львів,  9.VIII.  1914.
 Чет.  Володимир  Сроковський 	Чет. 	Богдан 	Гнатевич
 „Сокільські  Стрільці”  1914
 XVIII

Що  хвилі  бачимо  сліди  боїв.  Земля  перерита  окопами,  до¬
лами,  ровами.  Серед  них  висока  могила  на  щовбі  гори.  На  чо¬
тиригранній  підставі  стоїть  по  січовому  звичаю  висипана  мо¬
гила,  обложена  муравою.  На  ній  дерев’яний  хрест,  символ  тер¬
піння  і  воскресіння,  показує  раменами  на  схід  і  на  захід.  Збо¬
ку  сперта  до  могили  звичайна,  скромна,  як  і  само  стрілецтво,
кам’яна  плита,  а  на  ній  видніє  напис:  „Погибшим  Українським
Січовим  Стрільцям”.
 Могила  обведена  білим  поруччям.  Тут  видніють  стрілецькі
підписи  і  вирізані  в  дереві  перші  букви  прізвищ  та  імен.
 Коло  могили  лежить  подіравлена  кулями  жовнірська  бля¬
шанка.
 Все  свідчить  про  минулі,  гарячі,  завзяті  бої.
 А  тепер  царить  тут  глибока  тишина.  Спочивають  там  се¬
ред  цвинтарної  тиші  погибші  товариші-Стрільці  і  вояки  союз¬
них  армій  та  ворожої  армії.
 Земля,  вкрита  низькою  щетинястою  травою,  полонинською,
наче  взиває:
 —  „Злегка  ступайте  по  цій  горі.  Вона  вся  перепоєна  люд¬
ською  кров’ю:  нашою,  союзників  наших  і  ворожою.  Обережно
кладіть  стопи  ніг  своїх  на  природний  диван  густої  приземної
травички.  Не  наруште  святочної  тиші  широких  просторів.  Не
змутіть  спокою  поснувших  в  судорогах  фізичного  болю,  непо¬
винних  цьому  розливові  крови,  людей!”
 І  навіть  свобідний  вітер  слухає  того  зову  землі.  Віє  злег¬
ка,  наче  обережно.  І  сонце  не  пече,  тільки  гріє.  Серед  рідких  сме¬
рек  та  корчів  тихо  водить  косою  старенький  косар.  Ніколи  на¬
віть  об  камінь  не  черкне,  не  задзвенить  косою.  Плавно  і  тихо
летить  барвний  метелик  та  злегенька  сідає  на  блискучу  до  сон¬
ця  траву,  щоб  не  нарушити  тиші.
 Десь  дуже  далеко,  з  долини  долітає  гавкіт  собаки  і  цюкан¬
ня  сокири,  але  воно  таке  невиразне,  таке  слабе,  що  не  нару-
шує  загального  спокою;  воно  наче  сниться.  Навіть  хмарки  та
облаки  не  псують  спокійного  виразу  на  лиці  сіро-синього  неба.
 Розглядаємося  довкола.  Угорщину  заслонюють  дужими
грудьми  два  високі  хребти  гір.  Зате  на  північний  схід  видно  да¬
леко-далеко.  Здається,  що  добрий  зір  побачив  би  широкі  поля
соборної  України.  Гори  щораз  нижчі,  спливають  у  долину  і  рів¬
нину.  Ближче  зелені  ліси  смерекові  та  жовтаво-зелені  лисі  го¬
ри,  що  чим  дальше,  тим  більше  заходять  синявою  і  зливаються
із  чистою  глибиною  неба.
 Близько,  серед  зелено-синіх  гір  видно  село  Синевідсько  і  рі¬
ки  Опір  та  Стрий,  і  сірі  дороги  серед  горбів,  і  багато  сіл  серед
схвильованої  землі,  і  білі  мури  міста  Стрия  далеко  при  обрію.
 Ц5

и
 Дубина,  дня  19-го  серпня  1915  р.
 Вчора  віддано  через  посвячення  стрілецьку  могилу  на  горі
Ключ  коло  Сколого  —  до  береження  українському  населенню
Скілщини.
 О  3-ій  годині  по  полудні  стрінулися  при  дорозі  на  Ключ  два
стрілецькі  відділи:  третій  курінь  рекрутів  з  Дубини  і  стрілець¬
ка  кадра  з  Камінки  коло  Сколого.  Разом  пішли  вони  на  Ключ.
 На  переді  несли  вінки  на  могилу  і  хоругви.  Ішла  в  двійках
„стара  война”  (стрільці  прийняті  восени  минулого  року),  за  нею
маршував  невеличкий  стрілецький  хор,  що  заступає  нам  військо¬
ву  музику,  а  за  ним  ступали  чотири  сотні  свіжо  прийнятих  стріль¬
ців.  Приїхали  також  австрійські  старшини  зі  Сколого.
 Стрільці  уставилися  лавами  перед  могилою.  По  Службі  Бо¬
жій  і  посвяченню  могили  відспівав  стрілецький  хор  ,,Видиш  бра¬
те  мій”.
 Зворушлива  мелодія  цієї  найпопулярнішої  стрілецької  піс¬
ні,  співаної  на  розритім  окопами  боєвищі,  під  низькою  олив’я-
но-сірою  копулою  неба,  при  стрілецькій  свіжій  могилі,  робила
сильне  враження,  найсильніше  з  усіх  з  цієї  днини.  Це  ж  стріль¬
ці,  товариші  загинулих  (декотрі  були  в  бою  на  Ключі),  співають
борцям  за  волю  України  найкращу  стрілецьку  пісню;  співають
так,  як  співається  передчасно  померлому  найближчому  товари¬
шеві  ..  .
 Перед  могилою,  увінчаною  зеленню,  вкритою  смерековими
вінками,  переплітаними  червоною  калиною,  станув  начальник
Українських  Січових  Стрільців,  Гриць  Коссак.
 „Рік  тому  —  говорив  він  —  мусіли  ми  уступити  із  цієї  на¬
шої  рідної  землі  та  піти  на  Угорщину,  між  чужі  люди,  що  не
все  були  нам  прихильні.  Та  це  було  для  нас  гіркою  наукою.  Там
пізнали  ми,  що  значить  рідний  край;  там  зрозуміли  ми  це  вповні.
 Як  свіжо  опірені  орлята  до  свойого  гнізда,  так  верталися  ми,
Українські  Січові  Стрільці,  з-за  цих  високих  гір  на  низини  га¬
лицької  України  під  час  першого  наступу  на  Галичину.
 Перший  більший  бій  Українських  Січових  Стрільців  з  мос¬
калями  відбувся  восени  минулого  року  тут  на  горі  Ключі.  Тут
прийняли  Стрільці  перший  кривавий  хрест.
 Українське  Січове  Стрілецтво  лучить  нас  просто  зі  славни¬
ми  традиціями  геройських  часів  Богдана  Хмельницького;  на¬
в’язує  розірвану,  —  як  здавалося,  —  нитку  змагань  за  держав¬
ну  самостійність  України.  Нарід,  що  має  таких  синів,  котрі  го¬
тові  життя  своє  віддати  за  волю  свойого  народу,  —  такий  на¬
 Ц6

рід  має  перед  собою  будучність  і  може  бути  певний,  що  встане
Україна,  світ  правди  засвітить,  і  поневолений  нарід  буде  вільний^
 Є  в  Каневі  могила,  до  якої  мов  до  Мекки  сходяться  україн¬
ці  з  усіх  сторін  світа.  В  Карпатах  виросли  під  час  цієї  крива¬
вої  війни  стрілецькі  могили,  до  яких  будуть  сходитися  всі  укра¬
їнці  з  цілої,  —  дай  Боже,  —  вольної  України!  Пам’ять  погиб-
лих  перейде  од  рода  в  род;  вона  не  вмре,  не  загине”.
 Д-р  Володимир  Загайкевич,  посол,  говорив  так:  „Навіть  і
в  сні  ніколи  не  снилося  нам,  що  будемо  могли  з  мечем  в  руці
станути  до  боротьби  за  свободу  України.  Та  кривавий  цар  мос¬
ковський  запалив  всесвітню  пожежу  великої  війни  і  ми  почали
скородити  списами  московські  ребра  та  червоною  кров’ю  поли¬
вати  рідну  землю;  почали  слави  і  волі  добувати  українському
народові.  В  цих  горах,  що  заклекотіли  від  реву  гармат,  боро¬
лися  Українські  Січові  Стрільці.
 Стрільці!  Ця  могила,  це  документ,  що  ніколи  не  зникне,  що
все  буде  свідчити  про  непередавнені  змагання  наші  за  волю  і
свободу  українського  народу.
 3-го  листопада  1914-го  року  був  завзятий  приступ  на  цій  го¬
рі.  В  цій  могилі  спочивають  Українські  Січові  Стрільці,  що  по¬
клали  голови  свої  у  тім  бою  за  добру  будучність  України.  З-під
неї  повстануть  нові  сили,  що  доведуть  до  свободи  України.
 Огорни,  ти  високий  хресте  на  могилі,  цілу  Україну,  промін¬
ням  вказуй  все  дорогу  до  самостійности  і  волі  українського  на¬
роду!”
 Стрілецький  хор  підхопив  патріотичний  настрій  промови  і
відспівав  національний  гимн  „Ще  не  вмерла  Україна”.
 Перед  могилу  виступив  кореспондент  Української  Боєвої
Управи  і  голова  пресової  кватири  Українських  Січових  Стріль¬
ців,  д-р  Осип  Назарук  і  сказав  так:
 „В  даль,  незбагнуту,  нікому  незнану  пішли  ті  Українські
Січові  Стрільці,  яких  тіла  спочили  під  цією  могилою.  Вони  ста¬
нули  під  прапором  України,  під  стягом  державної  самостійности
та  волі  українського  народу.
 Дивні  чувства  родяться  в  нашім  умі,  коли  дивимося  на  цю
могилу.  Не  один  із  цих  молодих  хлопців  оставив  дома  старень¬
ких  батьків,  що  всю  свою  надію  поклали  були  на  нього!  Не  одна
мати  заплаче  за  своїм  одинаком.
 Та  побіч  цієї  сумної  думки  не  може  не  повстати  у  нас  дру¬
га  радісна:  Вже  скінчився  той  тяжкий  гнітучий  час,  в  якім  ви¬
ростали  тисячі  могил  українських  вояків,  що  боролися  в  чужих
арміях  за  незнані  їм  інтереси  і  справи,  нераз  за  справи  ворожі
Україні!  Багато  тисяч  таких  безіменних  могил  вкрило  нашу  зем¬
лю  і  чужі  краї.  Та  ось  тепер  зачинають  повставати  знов  ті  зна¬
 W

ні,  дорогі  нам,  шановані  могили,  що  кажуть  сподіватися  здій¬
снення  золотої  частини  наших  дум.
 Від  цих  могил  зачинається  наново  історія  боротьби  за  на¬
шу  справу,  зачинаються  походи  нашого  війська,  що  бореться  за
рідну  країну,  що  голови  свої  кладе  за  нашу  волю.
 Сучасні  люди  бояться  смерти,  жахаються  того  чогось  неві¬
домого  та  незбагнутого,  що  простяглося  по  тамтім  боці  гробу.
Але  не  все  так  само  дивилися  люди  на  смерть.  В  давніх  часах
представляли  собі  високо  розвинені  народи,  що  смерть,  це  дов¬
гий  сон,  що  походить  від  доброго  генія,  від  ясного  світляного
духа.  І  ми  повинні  виробити  собі  подібне  поняття  про  смерть
для  рідного  краю.  Смерть  за  вітчину,  за  рідну  землю,  це  добра
смерть,  від  величного  генія,  від  доброго  духа.
 Як  навіть  наймолодші  з  Вас,  товариші  Стрільці,  постаріють-
ся,  як  волос  Ваш  побіліє  і  Ви  не  зможете  вже  вхопити  зброю  в
обороні  України,  то  вийдіть  ще  раз  на  ці  гори,  вкриті  пам’ятни¬
ми  стрілецькими  могилами.  І  як  побачите,  що  ці  могили  цілі,
охоронені,  збережені  українським  народом,  то  спокійні  відійдіть
і  будьте  безпечні  за  майбутнє  України”.
 Хор  закінчив  свято:
 „Видиш,  брате  мій,  товаришу  мій,
 Відлітають  сірим  шнурком
Журавлі  в  вирій.
 Кличуть  кру,  кру,  кру
в  чужині  умру
Заки  море  перелечу
Крилонька  зітру.
 Мерехтить  в  очах  безконечний  шлях,
 Гине,  гине  в  сірій  мряці
Слід  по  журавлях...”
 Ц8

Мирон  НИЖАНКОВСЬКИИ
 ПАМ'ЯТІ  СОТНИКА  УКРАЇНСЬКИХ  СІЧОВИХ
СТРІЛЬЦІВ  КЛИМА  ҐУТКОВСЬКОГО
 ДО  ІСТОРІЇ  ГУЦУЛЬСЬКОЇ  СОТНІ
 Коли  до  Ґоронди  і  Страбичева,  восени  1914  р.  зачали  верта¬
тись  поранені,  виснажені  голодом  і  трудами,  обдерті  і  здесятко-
вані  так  звані  двадцятки  (деякі  з  них  взагалі  не  вернулися,  бо
їх  виловили  зараз  за  фронтовою  лінією  московські  війська),  по¬
ложення  наше  було  безнадійне.  Ми  не  тільки  втратили  свою
Батьківщину,  але  перед  нами,  УСС-ами,  була  неясна  будучність.
Нічого  доброго  ми  сподіватись  не  могли,  бо  в  штабі  корпусу,  до
якого  ми  були  приділені,  був  знаний  україножер-поляк,  пол¬
ковник  граф  Лямезан,  що  від  самого  початку  зовсім  явно  ро¬
бив  все  можливе,  щоб  нас  фізично  і  морально  знищити.  Це  була
його  ,,затія”,  що  ми  ще  в  Стрию  мусіли  тисячі  стрільців  відісла¬
ти  додому.  Правда,  сотник  М.  Галущинський,  який  репрезенту¬
вав  УСС  при  корпусі,  робив  усе  можливе  і  старався  підносити
нас  на  дусі,  але  що  ж  міг  зробити  сотник,  маючи  проти  себе  та¬
кого  Лямезана,  впливового  старшину  при  корпусі.
 Не  мали  ми  ніяких  вісток  про  фронт.  Зауважили  ми  це  і  в
австрійських  старшин,  які  були  в  страсі  й  непевності.  Ночами
було  чути  гук  московських  гармат.  Багатші  мадярські  родини
втікали  в  глиб  Мадярщини.
 Ситуація,  офіційно  признаних  УСС  —  була  прикра,  та  ще
гіршою  була  вона  для  наших  гуцулів,  які  в  числі  150  приїхали
,,на  чорно”  до  Страбичева,  не  мавши  вже  змоги  вертатися  зі
Стрия  на  Гуцульщину,  бо  там  вже  були  московські  війська.  Бід¬
ні  хлопці  крутились  від  одної  сотні  до  другої;  не  були  вони  ніде
зареєстровані;  фактично  не  мали  права  користуватися  ніякою
кухнею.  Очевидно,  що  ніяка  сотня  не  діставала  для  них  приді-
лу  харчів.  Мешкали  вони  з  нами.  Хтось  пустив  поголоску,  що
 Ц9

всіх  незареєстрованих  корпус  хоче  приділити  до  мадярського
полку.  Гуцули  попали  таки  в  розпуку.
 Одного  дня  стрінув  я  сотника  Ґутковського.  Він  попросив
мене  прийти  вечером  до  нього  на  кватиру  з  д-ром  Чумаком,  зва¬
ним  батьком,  адвокатом  з  Тернополя,  бо  мав  би  нам  щось  важ¬
ного  сказати.  Сот.  Ґутковський  сказав  нам  таке:  ,,Перед  п’яти
днями  була  в  мене  делегація  гуцулів,  які  сказали:
 ,,Чого  не  зробили  двадцятки,  те  зробимо  ми.  Нас  є  150  хлоп¬
ців.  Вишколіть  нас  боєво,  дайте  нам  добру  зброю,  дайте  нам  під-
старшин,  щоб  створили  з  нас  чети  або  сотні,  а  ми  разом  із  вами,
пане  сотнику,  перервемося  на  Гуцульщину,  а  там  кожна  стежка
є  нам  відома,  кожне  село  знане;  при  повній  підтримці  тамошніх
людей  зможемо  на  московськім  запіллі  цілими  місяцями  робити
москалям  бешкети”.
 Очевидно  цього  задуму  не  було  можна  виконати,  бо  ніхто  з
нас  не  знав,  скільки  московського  війська  є  в  Галичині.  В  очах
тодішньої  воєнної  стратегії  —  це  було  щось  очайдушне...
 Але  вертаюсь  до  розмови  з  сотн.  Ґутковським,  який  при¬
знав  неповажність  того  проекту,  але  щоб  вирватись  з  невеселої
атмосфери  в  Страбичеві,  і  щоб  рятувати  гуцулів,  він  поїхав  до
корпусу,  змалював  цілу  ту  справу,  і  корпус  згодився  на  гуцуль¬
ський  плян  ,  під  умовою,  що  гуцули  будуть  боєво  приготовля¬
тись  десь  в  дальшім  запіллі.
 Сотник  Гутковський  не  хотів  нам  зраджувати  ніяких  по¬
дробиць,  лише  попросив  нас,  щоб  ми  до  24-ох  годин  дали  йому
список  десятьох  стрільців,  можливо  підстаршин,  охочих  на  цьо¬
го  рода  вибрик.  При  тім  просив  нас  держати  це  в  тайні,  щоб
хтось  непотрібно  нам  не  зашкодив  в  наших  плянах.
 Я  знав  сотн.  Ґутковського  як  знаменитого  організатора,  лю¬
дину  надзвичайно  товариську  і  дотепну  і,  що  найважніше,  пев¬
ного  себе  в  кожнім  положенні.  І  я  не  міг  з  дива  зійти,  який  зна¬
менитий  нюх  мали  гуцули,  коли  зі  своєю  пропозицією  зверну¬
лись  до  нього.  Кращого  вибору  не  могли  зробити.
 Знайти  десять  охочих  стрільців-підстаршин  було  легко,  бо
кожний  хотів  вирватись  з  тої  душної  атмосфери.  Не  тямлю  вже
нині  усіх  назвиськ  —  знаю,  що  були:  д-р  Чумак,  д-р  Гриць  Сте-
цюк,  Маркович,  Могильницький,  Сохацький,  старший  десятник
австрійської  армії  Гавриш  і  я,  як  санітарний  підстаршина.  На
другий  день  я  приніс  бажаний  список  сотникові  Ґутковському.
Казав  нам  бути  приготованими,  а  на  прощання  сказав:  „Пано¬
ве,  майте  до  мене  повне  довір’я,  а  я  вас  напевно  не  заведу”!
 Чотири  дні  дні  пізніше  прийшов  до  мене  один  стрілець  з  на¬
шої  свіжозорганізованої  сотні  з  приказом,  прийти  о  год.  6-ій  ве¬
чером  на  залізничий  двірець,  бути  готовим  до  від’їзду.  Я  при¬
 150

йшов  в  означеному  часі  на  двірець.  Наших  140  гуцулів  сиділи  в
вагонах,  вистелених  соломою.  Точно  о  год.  7-ій  прийшов,  як
звичайно,  усміхнений,  сотник.  Ніхто  нас  не  прощав,  бо  майже
ніхто  не  знав  про  наш  виїзд.
 Було  це  25  жовтня  1914  р.
 Поїзд  їхав  повільно,  зупиняючись  на  кождім  перестанку,  бо
одні  поїзди  їхали  з  раненими  вояками  з  півночі  на  полуднє,  а
інші  з  полудня  на  північ,  на  фронт.  Нас  переслідувала  лиш  одна
думка:  —  Куди  їдемо,  чи  побачимо  ще  колись  нашу  Гали¬
чину,  чи  стрінемось  ще  з  нашими  товаришами,  яких  оставили  в
Страбичеві?  Додавало  відваги  нам  те,  що  з  нами  був  сотник.
Серед  таких  думок  ми  позасипляли.  Коло  год.  7-ої  врано  сот¬
ник  збудив  нас,  казав,  що  відходить  до  міста,  і  за  дві  години  вер¬
неться;  а  нам  не  позволив  виходити  з  вагонів,  аж  до  його  при¬
ходу.  Наш  поїзд  стояв  поза  стацією.
 Був  холодний,  мрачний  ранок,  нічого  не  було  видно,  а  так
хотілося  б  знати,  де  ми  були.  Годі  було  витримати  і  не  зорієн¬
туватись,  куди  ми  заїхали!
 Під  вимівкою,  що  мені  треба  ліків,  на  кожній  стації  були  від¬
діли  Червоного  Хреста,  підійшов  я  до  стації  і  прочитав  назву:
Хуст.  Це  ж  наша  Карпатська  Україна!
 Як  почули  стрільці  від  мене,  що  ми  в  Хусті,  поза  межами
національної  Мадярщини,  то  з  радости  плакали.
 Коло  9-ої  год.  приїхав  сотник  у  товаристві  трьох  мадярських
старшин,  представив  їм  нас,  під  старшин,  кожний  із  нас  знав  ні¬
мецьку  мову.  Видно  було,  що  зробили  ми  на  них  добре  вражен¬
ня.  Але  ще  краще  враження  зробили  на  них  наші  здорові,  мо¬
лоді  гуцулики.  Підходили  до  них,  стискали  руки  —  на  жаль  по¬
розумітись  не  могли,  бо  не  знали  ми  їх,  а  вони  нашої  мови.
 По  тій  формальності,  сотня  рушила  до  міста,  де  приділено
нам  три  порожні  шкільні  будинки,  а  нам  підстаршинам  дозволе¬
но  мешкати  приватно  в  найближчім  сусідстві  школи.  Наш  сот¬
ник  постарався  протягом  цих  кількох  годин  не  тільки  про  вигід¬
не  приміщення,  але  й  за  харчовий  магазин,  про  який  ми  ще
24  години  тому  не  мріяли.  Тому,  що  наша  сотня  була  єдиною
військовою  одиницею  в  Хусті,  бо  мадяри  ще  того  самого  дня
відійшли,  то  ми  мусіли  вислати  стійки  на  двірець,  на  залізничий
міст  і  на  стаційну  команду  та  тюрму,  а  також  стежу  по  місті.
 Впродовж  чотирьох  днів  організацію  сотні  закінчено.  З  Боє¬
вої  Управи  з  Відня  приїхав  до  нас  д-р  Іван  Сіяк  і  взявся  за  виш¬
кіл  сотні.  На  жаль,  він  захворів  і  мусів  виїхати  з  Хусту.  В  між-
часі  приїхав  до  нас  О.  Сорохтей,  Луць  Лісевич  (недавно  помер
в  ЗДА),  але  найбільш  цінним  був  для  нас  приїзд  Степана  Глуш¬
ка.  Був  це  студент  університету,  чоловік  енергійний,  товариський,
 151

в  службі  дуже  вимогливий  і  обов’язковий.  Він  боєво  вишколив  на¬
шу  сотню.  Сотн.  Ґутковський  часто  приходив  на  площу  вправ,  але
більшість  часу  мусів  він  посвячувати  стаційній  команді.  Впра¬
ви  відбувалися  щоденно,  крім  неділь,  від  рана  до  обіду,  і  мушу
підкреслити,  що  не  були  вони  легкі,  бо  як  я  вже  сказав,  хорун¬
жий  Глушко  був  дуже  суворий  і  прикладав  зовсім  правильно
дуже  велику  вагу  до  вишколу,  а  від  нас  вимагав  беззастереж¬
ного  послуху.  Ніхто  не  нарікав,  бо  кожний  здавав  собі  справу,
що  це  було  для  нашого  добра  і  тому  вишкіл  ішов  скорим  кро¬
ком  вперед.
 Тут  хотів  би  я  згадати,  які  зміни  зайшли  в  Хусті  і  дооко-
лишних  селах.  Наш  сотник  дипломатично  впровадив  нас  до  до¬
му  хустівського  пароха,  старшого  змадяризованого  чоловіка,  яко¬
го  спеціяльно  д-р  Сіяк  старався  всіми  способами  зукраїнізувати,
очевидно  без  успіху.  Але  його  син,  теж  священик,  дуже  скоро  пе¬
рейшов  на  нашу  сторону.  Теж  познайомилися  ми  з  кількома  вчи¬
телями  українцями.  Але  багато  кращими  пропагандистами  в  ук¬
раїнізації  були  наші  гуцули  в  дооколишніх  селах.  А  найбіль¬
ше  свідомими  були  хлопці  і  дівчата  в  селі  Сокиринки.  По  трьох
тижнях  нашого  побуту  в  Хусті,  зачала  панувати  в  місті,  зокре¬
ма  в  неділі,  українська  мова.  Хлопці  і  дівчата  з  синьо-жовтими
кокардами  на  грудях  приходили  цілими  гуртами  відвідувати  на¬
ших  стрільців.  Коли  наші  хлопці  ходили  у  відвідини  до  сіл,  це
трудно  було  сказати,  але  що  ходили  без  позволення,  то  кожному
з  нас  було  відоме.  Забув  я  згадати,  що  ще  першого  тижня  на
вершку  старинного,  хустівського  замку  вже  повівав  гордо  наш
синьо-жовтий  прапор.  З  великим  задоволенням,  а  то  і  пієтизмом
в  неділі  приходила  дивитись  на  нього  доокільна  молодь.
 Десь  при  кінці  листопада  прийшлося  нам  перший  раз  по¬
бачити  німецьке  військо.  Одного  пополудня  приїхала  на  наш
двірець  бриґада  баварців  із  артилерією.  Ми  були  просто  заско-
чені  зразковою  дисципліною,  організацією  і  вояцькою  поставою
німців.  В  протягу  5  годин,  без  крику  й  замішання  ціла  бриґада
виладувалась  і  вечором  спокійно  опустила  Хуст  в  північному
напрямі.  П’ять  днів  пізніше  прийшлось  мені  помагати,  на  нашій
стації,  перев’язувати  тих  самих  німців  ранених  на  фронті.
 Час  минав  скоро.  Різдвяні  свята  приємно  і  достойно  відсвят¬
кували  ми  завдяки  нашому  сотникові.  Хотів  би  я  підкреслити
його  небуденну  прикмету.  Я  згадав,  що  він  був  певний  себе.  Ча¬
сто  бачили  ми  його  в  товаристві  вищих  австрійських  старшин
і  подивляли,  як  він,  хоч  і  невисокого  старшинського  ступня,  був
завсіди  головною  особою  завдяки  своїй  певній  товариській  по¬
ведінці  і  вродженому  гуморові.  Ніколи  не  було  в  нього  комплек¬
су  меншевартости  супроти  вищих  австрійських  старшин.  Він
 152

завсіди  уважав  себе  за  щось  вищого  від  них  і  ту  прикмету  ста¬
рався  на  кожнім  кроці  вщепити  в  нас;  так  учив  наших  стріль¬
ців  і  нас,  підстаршин.
 Десь  в  половині  січня  1915  р.  хтось  пустив  поголоску,  що
німці  перервали  московський  фронт  і  побідно  увійшли  вже  в  на¬
ші  галицькі  села.  Ця  вістка  відразу  підмінувала  наших  гуцулів.
Спочатку  говорили  вони  про  це  між  собою,  але  згодом  давалось
відчувати,  що  фермент  кріпшає  з  кожним  днем.  Одного  вечора,
коли  дехто  з  нас  сидів  в  кімнаті  сотника,  хтось  застукав  до  две¬
рей,  і  до  кімнати  увійшли  чотири  стрільці,  ті  самі,  що  в  Стра-
бичеві  піддали  думку  сотн.  Ґутковському  про  зорганізування  гу¬
цульської  сотні.  З  постави  і  блискучих  їх  очей  було  можна  до¬
думатись,  що  прийшли  вони  з  важною  справою.  Коротко  сказа¬
ли.  —  „Пане  сотнику!  Ми  надзвичайно  вдячні  вам  за  вирвання
нас  зі  Страбичева,  за  вашу  правдиво  батьківську  опіку  над  нами,
за  можність  набути  боєвого  вишколу,  але  нині,  коли  німці  пер¬
ші  входять  до  наших  галицьких  сіл,  ми  не  можемо  сидіти  довше
в  запіллі.  Ми  послушно  просимо  відійти  з  нами  на  фронт;  ми
перші  маємо  входити  до  наших  сіл.  Якщо  ви  відмовите  нашій
просьбі,  хто  знає,  чи  ми  добровільно  не  будемо  просити,  щоб  пе¬
ренести  нас  до  якоїсь  німецької  частини”.
 Переконування  сотника,  що  ніякого  пролому  фронту  ще  не¬
ма,  що  наша  сотня  в  найближчих  тижнях  має  дістати  нове  озбро¬
єння  і  нові  однострої,  що  наш  боєвий  вишкіл  ще  не  зовсім  за¬
кінчений,  що  призначення  нашої  сотні  є  Гуцульщина,  —  усі  ці
аргументи  не  потрафили  змінити  постанови  гарячих  гуцулів.
Знаючи  добре  їх  психологію,  сотник  відповів,  що  вирушить  на
фронт  за  три  тижні,  і  остеріг  їх,  що  зробить  це  проти  своєї  волі,
а  вони  будуть  жалувати  за  свою  впертість.
 Хлопці  відійшли,  а  ми  з  сотником  зачали  думати,  як  би  в
тім  короткім  часі  найліпше  до  відходу  приготовитись,  бо  про
те,  щоб  завзяті  гуцули  виреклися  задуманого  пляну,  не  було
мови.
 Зачались  гарячкові  приготування.  Сотник  по  двох  днях  не-
присутности  привіз  нові  мундури,  білизну,  черевики,  кількаде-
сять  нових  крісів-манліхерів,  а  хорунжий  Глушко  в  приспішенім
темпі  практично  і  теоретично  вирівнував  браки  боєвого  вишко¬
лу.  З  початком  лютого  1915  p.,  одного  холодного,  але  прекрас¬
ного  ранку,  сотня  опускала  Хуст.
 І  тим  разом,  як  і  в  Страбичеві,  ніхто  нас  не  прощав,  люди
спали  в  своїх  теплих  хатах,  а  для  нас  добровольців  зачалась  но¬
ва,  найважніша  картина  суворого,  правдивого  вояцького  життя.
Але  неправдою  було  б  сказати,  що  ніхто  нас  не  прощав!  Коли
ми  переходили  попри  старий  замок  Хусту,  прощав  нас  синьо-
 158

жовтий  прапор,  що  ми  його  вивісили  на  замку»  немов  пригадую-
ючи  нам  наші  будучі  завдання.  Ішли  ми,  радше  бродили,  в  гли¬
бокім  снігу  дорогою  три  дні.  Хоч  стрільці  були  втомлені,  але
співали  весело  і  ніхто  не  відчував,  що  з  кожною  годиною  ми  все
ближче  фронту.  По  дорозі  минали  нас  вози  з  раненими  і  хво¬
рими  фронтовиками,  яким  було  незрозуміло,  чому  у  наших
стрільців  на  устах  весела  бадьора  пісня!
 Третього  дня  вечором  сотник,  як  звичайно  з  гумором,  зая¬
вив  нам,  що  наступного  дня  досвіта  зустрінем  москалів.  Радив
нам  добре  викупатись,  виспатись,  бо  не  знати,  коли  зможемо  со¬
бі  позволити  на  такі  забаганки.
 Переходили  ми  попри  рідко  розкинені  гірські  хати  селян,
які  щиро  й  сердечно  остерігали  нас  бути  обережними,  бо  моска¬
лі  дуже  близько.  Наша  сотня  дістала  приказ  іти  обережно  так
далеко,  доки  не  натрапимо  на  москалів.  За  нами  ішов  один  полк
австрійський  і  один  чеський,  та  гармати.  Команда  цієї  бригади
не  мала  ніяких  докладних  інформацій,  а  було  тільки  сказано,
про  що  знав  тільки  сотник,  —  що  маємо  здобути  висоту  840  —
так  було  на  військовій  мапі  —  але  що  по  дорозі  може  нам  тра¬
питись  і  що  собою  представляє  ця  „висота  840”,  ніхто  крім  сот¬
ника,  з  нас  нічого  не  знав.  Це  завдання  поручено  сотн.  Ґутков-
ському,  а  наша  сотня  була  розвідчою  одиницею.
 Ішли  ми  прекрасним,  густим  сосновим  лісом,  з  готовими  до
стрілу  крісами,  навіть  не  здаючи  собі  з  ваги  справи.  Ніхто  з  нас,
як  то  казали,  не  нюхав  пороху;  любителі  мисливства,  до  яких
і  я  належав,  мали  враження,  що  йдуть  на  лови.  По  двох  годи¬
нах  маршу,  наша  перша  розвідка  з  п’ятьох  стрільців  натрапила
на  москалів,  які  добре  укриті  за  грубі  сосни,  бачачи  такий  ма¬
лий  відділ,  навіть  не  стріляли,  а  тільки  намовляли  перейти  на
їх  сторону.  Та  коли  підійшла  в  розстрільній  ціла  сотня,  тоді  по¬
стріли  із  якої  сотні  крісів  несподівано  сипнули  на  нас.  Перестріл¬
ка  тривала  яких  15  хвилин  і  втихла.  Тоді  сотник  вислав  трьох
добровольців,  завданням  яких  було  обережно  йти  вперед  і  при¬
нести  можливо  докладні  інформації,  бо  було  враження,  що  мос¬
калі  з  тої  першої  лінії  відійшли.  З  неспокоєм  чекали  ми  на  по¬
ворот  нашої  розвідки.
 По  20  хвилинах  хлопці  щасливо  вернулися,  здавши  сотни¬
кові  звіт,  що  перед  нами  є  густий  ліс,  яких  400-500  метрів,  що
москалі  його  залишили,  а  за  тим  лісом  є  вирізаний  свіжо  і  очи¬
щений  із  дерева  лів,  із  досить  високими  грубими  пнями,  на  про¬
сторі  яких  300-400  метрів,  а  далі  на  самім  вершку  гори  є  дуже
добре  збудовані  окопи,  в  яких  є  москалі,  бо  дим  ішов  в  кількох
місцях  окопів;  москалі  не  бачили  нашої  стежі.
 т

З  тими  вістями  удався  сотник  до  команди  бригади,  де  ствер¬
дили  з  цілою  певністю,  що  це  є  саме  висота  840,  наша  найближ¬
ча  ціль.  Вернувшися  сотник  сказав  нам,  що  о  год.  1-ій  гармати
почнуть  обстрілювати  той  пункт,  а  о  год.  2-ій  точно  наша  сот¬
ня  має  ненадійним  наступом  взяти  ту  гору.  На  випадок  потреби
один  австрійський  полк  буде  в  поготівлі  з  лівої  сторони,  а  один
чеський  з  правої.
 Було  для  нас  незрозуміле,  що  значить  ,,на  випадок  потре¬
би”,  —  чому  не  наступати  на  гору  рівночасно  і  їм  з  нашою  сот¬
нею?!  —  Наш  сотник,  як  звичайно  був,  у  добрім  настрої,  але
можна  було  вичути,  що  здає  собі  справу  з  поваги  моменту.  Жу¬
рився  він.  По  стрільцях  же  не  можна  було  зауважити  якогось
неспокою.  Можна  було  зауважити  деякого  рода  напруження,
але  не  було  видно  страху;  може  то  повне  довір’я  до  сотника  і
віра  в  його  щасливу  зірку  були  причиною  цього  доброго  на¬
строю,  або  просто  молодість  і  незнання,  що  це  значить  іти  з  крі-
сом  у  руках  на  добре  збудовані  окопи,  проти  незнаної  скілько-
сти  ворога!
 Точно  о  першій  годині  шрапнелі  почали  розриватись  на  вер¬
шку  гір,  а  це  очевидно  ще  більше  додавало  відваги  нашим  стріль¬
цям.  О  годині  другій  сотник  розпустивши  сотню  в  розстрільну,
дав  наказ  іти  за  ним,  як  лише  можна  спокійно  аж  до  краю  ліса,
а  там,  використовуючи  кожен  пень,  і  не  зважаючи  на  ворожий
крісовий  вогонь,  в  одній  лінії  посуватись  вперед.  Коли  сотня  дій¬
шла  до  краю  лісу,  хлопці  з  нечуваною  бравурою  стали  посува¬
тись  вперед,  не  зважаючи  на  шалений  обстріл  з  московських  око¬
пів  і  на  ранених  товаришів.  Коли  сотня  серед  страшного  підсві¬
домого  крику  підійшла  на  яких  100  метрів  перед  окопи,  тоді  не¬
надійно  в  двох  пунктах  москалі  виставили  дві  білі  хоругви  на
знак  капітуляції.
 Стрілянина  втихла,  а  з  окопів  почали  гурмами  з  піднесе¬
ними  вгору  руками  вискакувати  москалі  і  на  приказ  сотника
кластися  на  сніг.  В  перших  хвилинах,  заки  всі  вони  повиходи¬
ли,  трудно  було  зорієнтуватись;  ще  кілька  хвилин  і  велика  сні¬
гом  покрита  смуга  поля  посіріла,  —  замість  снігу  було  видно
тільки  маси  сірих  московських  шинель.  В  міжчасі  почали  під¬
ходити  з  боків  австрійські  частини;  відразу  стали  рахувати  по¬
лонених  і  гуртами  відсилати  в  запілля.  Який  дивний  збіг  об¬
ставин:  Гора  була  висока  на  840  м,  а  число  полонених  480.  Ми
мали  6  убитих  і  18  ранених.  Ці  числа  вбились  в  мою  пам’ять
до  нинішнього  дня.  Московські  окопи  були  знаменито  збудовані,
були  широкі,  глибокі,  старанно  покриті,  вистелені  сіном;  лиш
там,  де  були  залізні  печі,  там  була  чиста  земля.  Рівнож  було
там  багато  теплих  коців  і  валянок  (фільцові  чоботи).
 155

Почало  смеркатись  і  холодніти.  Стрільці  хотіли  використати
ті  окопи  для  відпочинку  і  тяжко  заслуженого  сну  —  на  жаль,
командант  бриґади  нікому  не  позволив  там  оставатись.  Єдине
місце,  де  могли  стрільці  спати,  це  були  розкинені  стирти  сіна
і  обороги  з  сіном.  Сотня  змучена  тридневним  тяжким  маршом
і  недавнім  наступом  моментально  заснула  в  пахучім,  але  холод¬
нім  сіні.  Австрійським  частинам  поручено  держати  нічну  служ¬
бу,  бо  ніхто  не  знав,  як  далеко  від  нас,  і  скільки  є  москалів  у
нашому  сусідстві.  На  другий  день  „Ukrainische  Schutzen”  були  на
устах  цілої  бриґади.
 В  саме  полуднє  прийшов  до  нас  бригадир  зі  своїм  штабом.
Сотня  стала  на  ,Дозір”  і  бригадир  із  правдивим  зворушенням
відчитав  наказ,  в  якому  в  найбільшій  похвалі  підкреслив  над¬
звичайну  поставу  і  хоробрість  наших  стрільців;  зокрема  підкрес¬
лив  заслугу  сотника  Ґутковського  і  обіцяв,  що  в  найближчому
часі  надасть  йому  хрест  хоробрости,  а  також  20  стрільцям  і  під-
старшинам,  що  своєю  молодечою  вервою  і  відвагою  причинились
до  цього  геройського  подвигу.
 Але  вже  по  двох  днях  австрійці  перестали  говорити  про  нас:
німці  з  заздрости,  а  чехи  з  ненависти  до  нас.  Замість  признання,
стали  висилати  наших  стрільців,  які  здобули  собі  розголос  ліп¬
ших  розвідчиків,  на  найбільше  небезпечні  розвідки,  з  яких  деякі
взагалі  не  верталися,  або  вертались  ранені,  перестуджені,  що
треба  було  їх  відсилати  до  шпиталів.  А  на  їх  місце  ми  не  діста¬
вали  нікого.  Сотня  почала  зменшуватись  з  кожним  днем.  Харч
був  незадовільний.  Кава  з  цукром  в  кістках,  яку  треба  було  по¬
ливати  холодним  снігом,  —  і  сухарі.  Правда,  ,,батько”  Чумак
старався  щокілька  днів  привезти  дещо  ліпшого,  але  скільки  бу¬
ло  можна  нам  привезти  харчів  на  нашу  гору  тими  глибокими
снігами,  де  кінь  не  міг  до  нас  добрести.  Єдиним  способом  достав¬
ляти  харчі  —  були  плечі  вояків.  Прохання  нашого  сотника  в
команді  бриґади,  щоб  нам  позволити  хоч  два  дні  побути  в  за¬
піллі,  хочби  в  якійсь  стодолі  спокійно  переслатись,  обмитись  і
змінити  білизну  —  були  безуспішні.  Але  все  те  ми  зносили  тер¬
пеливо  і  з  посвятою,  як  довго  наш  сотник  своїм  гумором  піддер¬
жував  нас.  На  жаль,  внаслідок  перестуди  чи  вичерпання  сот¬
ник  нагло  зачав  занепадати.  Ноги  зачали  відмовляти  послуху,
кілька  днів  ходив  при  помочі  двох  палиць,  а  коли  прийшло  до
цілковитого  паралічу  ніг,  по  тяжких  арґументах  удалось  нам
його  переконати,  що  в  холоднім  оборозі  стан  його  не  може  по¬
правитись.  Хорунжий  Глушко  зголосив  це  в  бриґаді.  Прийшли
чотири  санітарі  із  ношами  і  просто  силою  вислали  нашого  улюб¬
леного  сотника  в  запілля.  Ніколи,  ані  перед  війною,  ані  під  час
війни  не  бачив  я  на  обличчі  сотника  ніякого  смутку,  таки  не  уяв¬
 156

ляв  я  собі  його  в  такому  стані.  Але  того,  для  нас  такого  тра¬
гічного  дня,  не  було  вже  видно  тих  усе  добрих,  усміхнених  очей.
Були  це  сумні  очі  надзвичайного  опікуна,  свідомі  цього,  що  остав¬
ляє  нас  саме  тоді,  коли  ми  так  дуже  потребували  його  помочі  і
розради.  Ті  сумні  очі  напевно  знали,  що  він  нас  вже  ніколи  не
побачить.
 Хорунжий  Степан  Глушко  робив  усе  можливе,  щоб  яко-
тако  рятувати  нашу  сотню  від  цілковитого,  фізичного  винищення,
але  ж  що  міг  бідний  хорунжий  зробити  у  високих  старшин  бри¬
гади?!
 Сотня  топніла  на  очах.  Ніхто  з  тих,  що  з  причини  хвороби
чи  ран  відійшли,  вже  до  нас  не  вертались.  Положення  наше  ста¬
ло  розпачливе.  Одного  дня  хорун.  Глушкові,  який  перебрав  на
себе  цілий  тягар  по  нашому  сотникові,  удалось  видістати  для
д-ра  Гриця  Стецюка  і  для  мене  потрібні  папери  до  нашого  кор¬
пусу,  який  тоді  вже  був  в  Тухлі.  Сотник  Галущинський  прийняв
нас  сердечно  і  приобіцяв  видістати  нашу  сотню  можливо  як-
найскорше.  А  нас  двох  відіслав  просто  до  куреня  отамана  Гриця
Коссака  в  Лавочнім.  Чи  не  по  12-ти  днях  хтось  дав  мені  знати,
що  на  залізничий  двірець  в  Лавочнім  прибули  останки  Гуцуль¬
ської  сотні  сотн.  Ґутковського.  Я  прийшов  на  двірець.  І  що  я
побачив?!  —  Тяжко  було  погодитись  з  думкою,  що  тих  виголод¬
нілих,  знужденнілих,  обдертих,  переважно  хворих  40  хлопців,
то  були  останки  тієї  самої  сотні,  що  ще  4  місяці  тому  хотіли  пе¬
редертись  через  московський  фронт  і  робити  партизанку  на  своїй
прекрасній  Гуцульщині!  А  ще  5  тижнів  тому  в  бравурнім  насту¬
пі  взяли  тяжку  гору  і  три  рази  стільки  полонених,  скільки  хлоп¬
ців  було  в  нашій  сотні.  Отаман  Коссак  щиро  зайнявся  нашими
стрільцями.  Призначив  великий  порожній  будинок,  дав  двотиж¬
невий  відпочинок  і  подвійну  кількість  харчів  через  два  тижні.
Це  був  останній  день  Гуцульської  сотні,  що  її  зорганізував  сот¬
ник  Клим  Ґутковський.
 Ціль  мого  спомину  була:  влучити  до  історії  УСС  прізвище
небуденного  старшини,  про  якого  досі  мало  хто  згадав;  друге,
—  щоб  не  пропала  для  історії  пам’ять  про  нашу  першу  Гуцуль¬
ську  сотню,  яка  своєю  хоробрістю  перша  гідно  заслужила  собі
на  окреме  признання  у  формі  офіційного  австрійського  воєнного
наказу.  Кілька  місяців  пізніше  був  другий  наказ  про  Маківку.
 Далі  хотів  би  я  підкреслити,  що  саме  в  часі  побуту  нашої
сотні  в  Хусті  на  короткий  час  Хуст  і  довколишні  села  живо  від¬
чули  свою  приналежність  до  нашої  української  спільноти.  Ніхто
з  нас  тоді  не  думав,  що  24  роки  пізніше,  в  р.  1938  той  Хуст  буде
столичним  містом  нашої,  для  нас  усіх  українців  такої  дорогої
Карпатської  України!
 157

Олена  СТЕПАНІВ
 З  ВОЄННИХ  УСМІШОК
 1. 	МОЯ  ТОРНІСТРА
 Була  руда,  аж  червона.
 Лошача  шерсть  міддю  вилискувалась  до  сонця.
 Ми  вибирали  її  спільно.  Я  і  Славко  Індишевський.
 Закупив  він  їх  тоді  багато  для  гаївської  сотні.  Торністри  ці
розкинені  лежали  на  долівці,  у  великій  кімнаті  „Повітової  Січі”  у
Львові.  Чи  моя  була  нова,  чи  стара,  не  тямлю.  Але  видавалась
найгарнішою  з  усіх.  Якось  щасливо  привезла  її  зі  Львова  до
Ґоронди.  Уміло  випхана  торністра  —  вояцька  гордість.  А  вже  ніх¬
то  не  вмів  так  солідно  по  припису  цього  зробити,  як  Іван  Чмола.
Мистець  був  у  тій  ділянці  і  мій  учитель.
 Дня  29  вересня  1914  дістаю  наказ  зголоситися  до  сотні  Барана.
 Стрічаю  його  в  дорозі  до  Ґоронди.
 —  Пане  сотнику,  мені  приказано  зголоситися  до  Вас  —  прий¬
мете  ?!
 —  Приймаю  —  відповів  сотник,  дивлячись  зичливо  карими
очима.
 —  Відходимо  в  поле!  —  додав  нервово.
 Торністра  зберігає  мої  скарби:  білля,  легкі  черевики  (найліп¬
ший  лік  на  всі  недуги),  щітки,  дві  запасові  консерви,  один  том
Ніцше  і  Коран.  На  горі  припнятий  ремінцями  плащ  і  їдунка,  під
сподом  звичайний  коц  і  в  малій  ташці  приписана  кількість  набоїв.
Набоями  наповнені  ще  усі  чотири  малі  набійниці,  насилені  з  пе¬
реду  на  ремінь.
 Кріс  М.90  завершує  поважну  вояцьку  поставу.
 Добре  ідеться  торністрі  залізницею  в  Карпати.  По  висадженню
сотні  у  Волівці  щойно  починається  лихо.
 Приходиться  іти  кільканадцять  кілометрів  на  нічліг  до  виз¬
наченого  приказом  села.
 158

—  Гарна  ти  моя  торністро  і  люба,  але  твій  милий  приписо-
вий  тягар  до  нині  чую  на  своїх  плечах!  Маю  відразу  до  ношення
тягарів!
 Западає  ніч  —  моє  щастя.  В’ється  дорога  битим  шляхом  і  під¬
носиться  легко  закрутом  угору.
 Хмариться  небо.  Сіріють  наші  постаті  і  лиш  з  трудом  відріз-
нюємо  себе.
 Кожна  придорожна  купа  набитого  каміння  тулить  мою  тор-
ністру  і  мої  нещасні  плечі.  Розігріта  лошача  скіра  в’їдається,  ті¬
ло  вогнем  парить.  А  дорога  тягнеться  в  безконечність  і  нічого  не
помагають  заціплені  зуби  й  уста.
 Проймає  мене  одно  бажання  —  дійти,  дійти  до  призначеного
міси  я  і  збутися  проклятого  тягару  ...
 Вкінці  визволення!
 Село.  Кватира.  Нічліг.
 Набої  опинюються  поза  хатою.  Половина  білля  і  лікувальні
черевики  залишаються  на  кватирі,  запасові  консерви  дають  смач¬
ну  вечерю,  а  моя  люба,  червона  торністра,  це  пухова  подушка  на
моїм  першім  нічлігу  по  виході  в  поле,  на  війну.
 2. 	ПЕРШИИ  СТРІЛ
 Понад  Свалявою,  стежиною,  вгору,  спинається  сотня  гусаком.
 —  Уважно!
 Верхи  обсаджені  москалями.  Збоку  сподіваний  наступ.
 —  Переглянути  крісиї
 —  Не  говорити!
 Скидаю  кріс.  Потягаю  замок.  Затявся.  Висувається  лиш  до
половини.  Відсуваю  цілий  ударом  ноги.  Вискакують  чотири  набої.
 —  Де  пятий?!
 Роздумую  —  мабуть  тільки  чотири  вложила  з  магазинком...
 Засуваю  й  знову  необережно  тягну  язичок  ...
 В  німу  тишину  грянув  стріл.  Куля  чахнула  попри  ліве  ухо
четаря  Наця  Гарасимова.
 —  Якто,  вистрілив  ненабитий  кріс?!
 П’ятий  набій  був  у  цівці.  .  .  ,Так  часто  приходило  до  нещастя.
Гинули  люди  від  своїх  стрілів.
 Якто  добре,  що  сталося  це  кілька  місяців  скорше.  Гарасимів
готов  був  думати  —  це  з  пімсти.
 Тоді  —  ми  ще  товаришували.
 3.  СТАРШИНСЬКА  ШАБЛЯ
 В  січні  1915  року  вертаю  з  Відня,  з  відпустки.
 На  мені  гарний,  блакитний  з  легенького  сукна  плащ.  Золоті
ґудзики  сяють  як  сонце.  Обміняла  його  з  хор.  Яремкевичем  за
мій  „комісьний”.
 159

З  боку  висить  новісінька  шабля.  Купив  мені  її  мій  тіточний
шваґер  о.  Гаврищак.
 Висідаю  ніччю  в  Сваляві.  Треба  перейти  село  і  дістатися  до
найближчого  ліса  —  до  стації  лісної  залізнички.
 Моя  сотня  відійшла,  мушу  здоганяти.
 НІХТО  крім  мене  не  ВИСІВ  3  потягу  .  .  с
 Глибока  ніч,  село  спить.
 Іду  відважно,  трохи  навмання.  Не  знаю  добре  дороги.
 Посеред  села  на  закруті  обсідають  мене  пси.  Більші,  менші,  ру¬
ді,  біляві,  чорні,  —  десятка  може.  Боюся  псів  від  дитини.  Холод¬
ний  жах  і  стид.  Яка  ж  неслава  —  посередині  села  загризли  во¬
яка  пси...
 Приходить  спасенна  думка  ратунку:
 —  Від  чого  ж  шабля  ?!
 Широким  розмахом  правиці  тягну  її.
 Ясна  сталь  блиснула  у  темну  ніч...
 Моїх  ворогів  охоплює  страх.  Розбігаються,  погаркують  злющо.
 Без  перешкод  доходжу  до  цілі.
 Стільки  було  й  пожитку  з  моєї  шаблі  на  світовій  війні.
 Пропала  десь  потім  при  обозі.
 Заболотці,  11.  УП.  1934
 160

Відзначені  срібними  медалями  хоробрости,  зліва:  хор.  С.  Яремкевич,  хор.  П.
Дідушок,  пхор.  Ф.  Черник,  пхор.  А.  Зелений.  Над  Золотою  Липою,  16.VIII.1915.
 Чет.  М.  Никорак  і  пор.  О.  Левицький.  Золота  Липа,  літо  1915.
 XIX

Сот.  Зенон  Носковський
 Сот.  Осип  Будзиновський
 Польова  сторожа  на  окопиську  в  Завалові.  Липень  1915.
 XX

Зенон  НОСКОВСЬКИИ
 ДО  ІСТОРІЇ  СОТНІ  ЗЕНОНА  носковського
 Сотня  спершу  рекрутувалася  із  добровольців  з  Чортківщини
і  Бучаччини,  які  до  22  серпня  1914  p.,  то  є  до  наступу  москалів
на  Поділля,  збиралися  і  відбували  вправи  в  обох  цих  містах  та
ждали  на  прикази  Боєвої  Управи  у  Львові.  Дня  22  серпня  1914
p.,  коли  москалі  були  вже  кілька  кілометрів  від  Чорткова,  опу¬
стили  беззбройні  добровольці  Чортків  о  год.  12  вполудне  під  про¬
водом  Івана  Коссака  та  рушили  в  дорогу  через  Білобожницю,
Джурин  і  Полівці  до  Бучача.  Переночувавши  в  Бучачі,  чорт-
ківські  добровольці  получилися  з  бучацькими,  які  тут  збиралися
під  проводом  Володимира  Гринева  і  разом  в  силі  152  осіб  пода¬
лися  23  серпня  о  год.  9-ій  рано  до  Зубрця,  а  звідсіля  фірами  до
Коропця  і  там  заночували.  24  серпня  відмаширували  всі  до  Ниж-
нева,  а  далі  залізницею  до  Станиславова.  Там  заночували  в  бур¬
сі.  25  серпня  після  тридневих  маршів  відпочивали  і  купалися.
26  серпня  алярм  в  Станиславові,  а  о  год.  3-ій  вимарш  до  Бодна-
рова.  В  Майдані  з  тяжким  трудом,  при  загальній  паніці,  бо  вже
було  чути  стріли,  удалося  добровольцям  знайти  місце  в  заліз-
ничім  транспорті,  яким  заїхали  аж  до  Стрия.
 В  Стрию  застали  вже  добровольців  із  сумежних  повітів.  До¬
теперішній  провідник  бучацьких  добровольців,  Гринів,  лишився
в  Станиславові.  27  серпня  вправи  на  майдані  в  Стрию  і  купіль.
Вечором  безрадна  нарада  в  Народнім  Домі.  Всі  були  збентеже¬
ні  скорим  наближуванням  москалів,  браком  фондів,  як  також
ізза  браку  порозуміння  із  центральною  управою  у  Львові.  Ви¬
слано  в  тій  справі  делегатів  до  Львова.  28  серпня  рано  богослу-
ження  в  церкві.  Приїжджає  д-р  Шухевич  зі  Львова,  іменований
Боєвою  Управою  курінним  для  стрільців  із  стрийського  району.
29  серпня  вправи  і  організування  куреня.  ЗО  серпня  приїздять  до
Стрия  два  курені  зі  Львова  і  один  зі  Станиславова.  31  серпня  і
1  вересня  вправи,  поділ  сотень  та  дальша  організація  куреня.
 161

Військова  команда  заявила  начальникові  Галущинському,  що
лише  2000  найінтеліґентніших  стрільців  можуть  бути  заприся-
жені  і  з  них  буде  утворений  український  корпус.  По  полудні  З
вересня  присяга  2000  стрільців.  Решта  була  полишена  сама  со¬
бі,  в  тому  майже  половина  тих  добровольців,  що  прибули  з  Бу¬
чача  і  Чорткова.  Вночі  фальшивий  алярм.  4  вересня  поготівля.
Москалі  віддалені  14  кілометрів  від  Стрия.  Відмарш  всіх  добро¬
вольців  на  залізницю,  а  о  год.  5-ій  по  пол.  від’їхав  окремий  поїзд
з  українськими  стрільцями  на  Угри.  По  довших  затримках  і  пе¬
решкодах  у  їзді  станув  поїзд  в  Лавочнім,  де  зварено  обід.  Опісля
від’їхав  поїзд  далі.  О  год.  8-ій  вечором  закватирували  стрільці
5  вересня  в  селах  Страбичеві  і  Ґоронді,  на  Закарпатті,  б  вересня
стрільці  в  церкві.  Моя  сотня  закватирувалася  в  Ґоронді.  Під  час
богослуження  співав  стрілецький  хор,  що  зробило  на  угорських
українців  велике  і  корисне  враження.  Цілий  день  відпочинок.
7,  8  і  9  вересня  вправи.
 СОТНЯ  ПІД  КОМАНДОЮ  ІВАНА  КОССАКА.
 ВЕРЕСЕНЬ  1914
 Дня  10  вересня  поділили  стрільців  на  курені  і  сотні.  Наша
сотня  увійшла  до  півкуреня  д-ра  Шухевича  під  командою  Івана
Коссака.  Другою  сотнею  в  тому  півкурені  була  сотня  Вітовсько¬
го.  11  і  12  вересня  вправи  та  заправлювання  стрільців  до  військо¬
вого  режиму.  13  вересня  обняв  хвилевий  провід  сотні  Вітовський.
14  і  15  вересня  дощ  і  студінь.  16  вересня  І.  Коссак  знов  обіймає
команду  сотні.  Наш  півкурінь  дістає  назву  третього,  дефінітивно
під  проводом  д-ра  Шухевича.  Курінним  адютантом  був  3.  Нос¬
ковський.  Сотником  нашої  сотні  був  Ів.  Коссак,  а  четарем  А.  Ар-
тимович.  19  вересня  виплата  воєнних  додатків  для  стрільців.
20,  21,  22  вересня  незмінена  програма  служби.  Надворі  слота  і
болото.  Старшина  журиться,  що  військова  команда,  а  передусім
полковник  Молік,  замало  цікавиться  стрільцями.  Стрільці  жу¬
ряться  браком  взуття.  23  вересня  одержування  мундурів,  плащів,
білля,  черевиків.  Все  те  наспіло  в  двох  ваґонах  для  стрільців.
24  вересня  збірка  всіх  сотень  під  лісом  в  Страбичеві.  25  вересня
полковник  Молік  переглядає  стрільців  та  дає  задачі.  Дефіляда.
Пополудні  пробний  алярм.  Фотографія  сотень.  27  і  28  вересня,
наша  сотня  на  стрільниці.  2-га  сотня,  зн.  Вітовського,  ділиться
на  приказ  кап.  ген.  штабу  Кватерніка  на  20-ки  і  від’їздить  до
Волівця.  Двадцятки  —  це  були  далекойдучі  стежі  зі  задачею
непокоїти  ворога  в  його  запіллю.  ЗО  вересня  о  12-ій  год.  алярм
і  від’їзд  о  год.  5-ій  зі  залізн.  двірця  в  Ґоронді  до  залізн.  стації
перед  Свалявою.  Після  нічлігу  в  тартаку  відмашировує  наша
 162

сотня  разом  зі  сотнею  Букшованого  1  жовтня  до  Сваляви,  де
обсаджує  позиції  і  готовиться  до  боротьби  з  ворогом,  який  за
Волівцем  проломав  нашу  оборонну  лінію.  2  жовтня  в  Сваляві
поготівля  цілий  день.  Із  двадцяток,  які  не  могли  передертися
через  ворожі  позиції,  формуються  знову  сотні.  Дня  З  жовтня
 0  год.  5-ій  відмарш  до  Чинадієва,  де  пробула  сотня  і  слідуючий
цілий  день  та  вислала  нову  20-ку  добровольців,  як  далекойдучу
стежу.
 ЖОВТЕНЬ  1914
 Дня  5  жовтня,  о  год.  3-ій  рано  почався  бойовий  похід  на¬
шої  сотні  після  наглого  відступу  москалів  з  Карпат.  Разом  зі
сотнею  Букшованого,  під  командою  курінного  отамана  Гр.  Кос-
сака  пройшла  сотня  форсовним  маршем  до  Підполоззя,  щоб  злу¬
читися  по  бою  під  Поляною  з  129-ою  бригадою,  до  якої  прилу¬
чено  обі  сотні.  По  причині  знищення  мосту  заночувала  сотня
під  голим  небом.  6  жовтня  прийшла  сотня  через  Верецьки  до
Вербяжа,  де  відпочивала  цілий  день  та  вислала  чотири  далеко-
йдучі  стежі  з  другої  чети,  Носковського,  на  протяг  одного  міся¬
ця  в  різних  напрямах.  Того  самого  дня  перша  чета,  Сроковсько¬
го  і  четверта,  Артимовича,  відійшли  через  Жупанє  і  Вижлів  до
Лавочного.  Падає  великий  сніг.  8  жовтня  виходить  25  людей  під
вечір  під  командою  3.  Носковського,  як  бойова  стежа  129-ої  бри¬
ґади,  щоб  провірити  становища  москалів  на  Лисій  Горі,  а  о  год.
5-ій  решта  сотні  разом  зі  сотнею  Букшованого  відходять  до  Клим-
ця,  а  на  другий  день  долиною  Стрия  до  Маткова.  В  той  спосіб
трьома  шляхами  обходить  сотня  ворога.  В  дорозі  дістає  похва¬
лу  від  команди  бриґади  за  успішну  стежну  службу.  Бойова  сте¬
жа  Носковського  стежить  серед  великого  снігу  і  заметілі  Лису
Гору  та  доходить  аж  до  Тухольки,  де  на  другий  день,  то  є  9  жов¬
тня  лучиться  з  129  бриґадою,  яка  зводить  успішний  бій  в  до¬
лині  Тухольки.  Решта  сотні  відходить  через  Феліцієнталь  і  Смор¬
же  до  Аннаберґу,  де  розкватировується.  В  тому  часі  бойова  сте¬
жа  дістається  аж  до  Орового.  На  приказ  кап.  ген.  штабу  Ква-
терніка  висилає  трьох  перебраних  стрільців  до  Козьови  і  Тухлі.
12  жовтня  ціла  сотня  збирається  разом  в  Аннаберґу.  13  жовтня
поготівля,  а  о  4  год.  рано  відходить  сотня  лісами  через  Погар
 1  Криве  на  гору  Звинін,  щоб  звідси  взяти  участь  в  наступі  на
Козьову.  По  кількагодиннім  відпочинку  в  Козьовій  відходить
сотня  до  Коростова,  а  на  другий  день,  як  перша  піхотня  части¬
на  приходить  до  Сколього,  де  на  ринку  вітає  і  гостить  її  місцеве
громадянство.
 Того  самого  дня  відділяється  сотня  від  решти  бриґади  і  від-
машировує  о  год.  7  рано  зі  Сколього  через  Дубину  і  Корчин  до
Крушельниці,  як  передовий  розвідчий  відділ  та  охорона  лівого
 163

крила  129-ої  бригади,  яка  посувається  в  напрямі  Дрогобича  че¬
рез  Крушельницю  і  Орове.  Перед  собою  проганяє  сотня  відділи
козаків,  що  охороняли  відворот  ворожої  армії.  16  жовтня  пере¬
правилася  сотня  через  ріку  Стрий,  перемашировує  через  Урич
і  Підгородці  і  приходить  до  Східниці,  де  її  оваційно  вітає  насе¬
лення.  Тут  сотня  заночовує.  17  жовтня  відмашировує  сотня  че¬
рез  Борислав,  Тустановичі  до  Трускавця,  а  її  передня  сторожа
того  самого  дня  дістається  до  Стебника,  звідки  проганяє  козаць¬
кий  відділ.  18  жовтня  відходить  сотня  полями  через  Стебник  і
Сілець  до  Гаїв  Вижних  та  обсаджує  залізничий  шлях  і  село.  її
передні  стежі  посуваються  далеко  поза  село,  де  приходить  до
гострої  стрілянини  із  задніми  сторожовими  відділами  російської
армії.  Сотенні  стежі  доходять  до  Дрогобича,  який  москалі  ева¬
куювали.  19  жовтня  острілюємо  ворожий  літак.  В  наслідок  на¬
шої  невдачі  під  Стриєм  дістаємо  наказ  відступити  до  Доброго-
стова.  20  жовтня  разом  з  батальйоном  загального  ополчення  кап.
Мусіля  посувається  сотня  через  Стебник,  Ковпець  і  Сілець  на
Дрогобич,  на  Гірці  під  Дрогобичем  розвиває  розстрільну  і  тут
зводить  бій  з  трьома  сотнями  козаків,  які,  як  передня  сторожа
рос.  армії  надтягаючої  від  Старого  Самбора,  знов  опанували  Дро¬
гобич.  Під  натиском  переваги  великих  ворожих  сил,  які  надхо¬
дили  з  Борислава,  дістає  сотня  наказ  відійти  до  Стебника  та  жда¬
ти  там  на  129-ту  бриґаду.  21  жовтня  обсаджує  сотня  гору  над
Дрогобичем,  а  рано  північні  горби  села  Губич  та  в  той  спосіб
дістається  в  середину  ворожих  сил,  майже  зовсім  відтята  від  го¬
ловних  сил  австр.  армії.  Майже  чудом  видістається  сотня  з  тієї
матні,  обсаджує  село  Модрич  і  лучиться  з  129-ою  бриґадою.  На
цілому  фронті  під  Дрогобичем  весь  день  кипить  бій.  Перед  пе¬
реважаючими  силами  завертає  129-та  бриґада  до  Доброгостова,
щоб  охороняти  ліве  крило  XI  корпусу.  Серед  ворожого  артиле¬
рійського  обстрілу  вертається  сотня  через  Трускавець,  Стебник
до  Доброгостова.  За  Доброгостовом  обсадила  знов  гору,  а  рано
22  жовтня  на  приказ  бриґади  пішла  сотня  до  Орового  заночува¬
ти.  23  жовтня  відмаширувала  разом  зі  сотнею  Букшованого  на¬
зад  через  Доброгостів  до  Уличного,  щоб  охороняти  там  відво¬
рот  129-ої  бриґади.  Опісля,  як  задня  сторожа  бриґади  йде  через
Орове.  24  жовтня  переходить  ріку  Стрий  вбрід  і  по  тяжкім,  фор-
совнім  марші  дістається  до  Корчина.  З  команди  бриґади  знов
прийшла  похвала  для  обох  сотень  за  знамениті  услуги,  які  ми
виконали  для  XI  корпусу.  25  жовтня  відходить  бриґада  до  Си-
невідська  Нижнього,  а  сотня  обсаджує  рівнину  між  Корчином
і  Синевідськом,  щоб  боронити  перед  ворогом  перехід  через  рі¬
ку  Стрий.
 щ

СОТНЯ  ПІД  КОМАНДОЮ  ВОЛОДИМИРА  СРОКОВСЬКОГО
 Того  ж  25  жовтня  по  причині  перенесення  сотника  Івана
Коссака  до  служби  при  штабі  бригади,  команду  сотні  обіймає
Володимир  Сроковський.  Дві  чети  призначені  як  охорона  арти¬
лерії.  26  жовтня  обсаджує  сотня  позиції  на  цвинтарі.  Цілий  день
видержує  сильний  ворожий  шрапнелевий  вогонь.  27  жовтня  ра¬
но  обсаджує  сотня  тартак  в  Синевідську  Нижнім,  а  опісля  перша
і  друга  чета  під  командою  3.  Носковського  творить  розстрільну
над  Опором,  з  завданням  боронити  переправи.  Третя  і  четверта
чети  відходять  до  Сколього.  Цілий  день  видержують  1-ша  і  2-га
чети  сильний  шрапнелевий  вогонь,  а  вночі  вогонь  крісовий.  28
і  29  жовтня  поготів  ля  в  Демні  під  Сколем  та  нічліг  під  голим
небом  на  площі  при  залізничім  шляху  разом  з  іншими  сотнями.
ЗО  жовтня  відходить  сотня  до  лісничівки  коло  Камінки  над  Клю¬
чем  і  замикає  долину  перед  евент.  нападом  ворога  зі  сторони
Брязи  та  виставляє  полеві  сторожі  31  жовтня,  1  і  2  листопада.
Дня  3  листопада  марш  з  19-им  полком  краєвої  оборони  на  гору
Ключ  над  Трухановом.  Приступ  сотні  і  одної  компанії  19  п.  об.
кр.  зліва  на  праве  крило  ворога  і  опановання  його  позицій  і  стрі¬
лецьких  ровів.  Три  батальйони  московські  були  відкинені  з  по¬
зицій,  залишивши  багато  убитих  і  ранених,  в  тому  числі  трьох
ранених  осЬіперів.  Сотня  здобула  4  машинові  кріси  і  полонила
90  москалів.  Втрати  сотні:  14  убитих  і  13  ранених,  (Відомий  бій
УСС  на  горі  Ключ!).  Командант  сотні  В.  Сроковський  і  четар
А.  Артимович  були  ранені  коло  1-ої  год.  вполудне.
 СОТНЯ  ПІД  КОМАНДОЮ  ЗЕНОНА  НОСКОВСЬКОГО
 ЛИСТОПАД  1914
 Команду  сотні  і  дальшу  акцію  обняв  Зенон  Носковський
З  листопада.  Тоді  ж  наспіла  вістка,  що  вислана  ще  з  Вербяжа
далекойдуча  стежа  під  командою  А.  Домарадського  дісталася
22  жовтня  під  огонь  машинового  кріса  в  бою  під  Стриєм  та  втра¬
тила  9  убитих  або  полонених.  4  листопада  сотня  переночувавши
серед  трупів  у  лісі  шшла  вперед  аж  до  Бубнища  і  там  заночу¬
вала  разом  з  19  п.  краєвої  оборони  під  командою  кап.  Фляйшін¬
ґера.  5  листопада  одержала  сотня  дозвіл  від  команди  бриґади
відійти  до  Сколього  щоб  зібрати  розпорошені  після  бою  сили,
куди  прибула  6  листопада.  Але  вже  того  самого  дня  на  приказ
кур.  отамана  відмаширувала  до  Синевідська  Нижнього,  де  зано¬
чувала  коло  приходства.  7  листопада  заряджено  загальний  від¬
ворот  наших  військ,  під  Синевідськом,  незважаючи  на  перемо¬
гу.  Сотня  відійшла  до  Демні  Вижної,  де  заночувала.  8  листопа-
 165

да  разом  з  5  іншими  сотнями  дійшла  до  Аннаберґу.  9  і  10  ли¬
стопада  відпочинок  в  Аннаберґу.  Там  відбулася  перша  лікар¬
ська  візита.  10  листопада  відбулася  рівнож  декорація  командан¬
та  сотні  3.  Носковського  та  десятниці  Софії  Галечко,  разом  з  де¬
корацією  членів  інших  сотень:  Степанівної  і  Струхманчука  —
ген.  Фляйшманом.
 11  листопада  рано  вийшла  сотня  разом  зі  сотнею  Дідушка
до  Мохнатого,  щоб  виставляти  стежі,  а  опісля  до  Висоцька  Виж-
ного.  12  і  13  листопада  стежна  служба  в  напрямі  Борині,  Ботел-
ки  Вижної  і  Нижної,  де  наші  стежі  здержували  нагальний  похід
москалів,  симулюючи  більші  сили.  14  листопада  посунулася  сот¬
ня  аж  до  Комарник,  де  ввійшла  в  безпосередній  контакт  з  воро¬
жими  силами.  14  листопада  вернула  сотня  назад  до  Висоцька
Вижного,  де  застала  відділ  патролюючої  кінноти  кап.  Фіца.  15
листопада  завернули  обі  сотні  до  Гусного,  де  заночували.  Після
змінення  обох  сотень  сотнями  Букшованого  і  Дудинського,  злу¬
чилися  в  Климці  дня  16  листопада  з  іншими  сотнями  УСС.  17
листопада  перейшла  сотня  галицьку  границю  та  обсадила  го¬
ру  коло  Козакової  Поляни,  коло  Нової  Розтоки.  Звідсіля  виси¬
лала  по  сусідніх  горах  стежі,  щоб  ворог  не  заскочив  нечайно
наших  військ,  зайнятих  фортифікацією  просмика  Верецьки.  20
листопада  зійшла  сотня  до  Вербяжа  та  виходила  на  противну
гору  разом  з  іншими  сотнями,  як  резерва  бриґади.  Від  21  ли-
стапада  відходила  сотня  щодругий  день  до  Карльсдорфу,  звідки
висилала  стежі,  щоб  провірити  сили  зближаючогося  ворога
і  симулювати  велику  силу.  Потім  три  рази  відходила  сотня  до
Жупаня  і  там  висилані  стежі  в  напрямі  Гутаря  все  входили  в  пе¬
рестрілки  з  ворожими  стежами.  В  тім  часі  втратила  сотня  одно¬
го  стрільця,  Смосяка,  якого  полонили  москалі  під  Гутарем.  За
знамениті  прислуги  для  оборони  Бескиду  через  стежну  службу,
як  також  за  полонення  багатьох  москалів,  дістає  сотня  на  руки
команданта  признання  зі  спеціяльною  похвалою  від  команди
129-ої  бриґади.
 ГРУДЕНЬ  1914
 З  грудня  замешкує  сотня  разом  з  іншими  сотнями  в  бара¬
ках  на  горі.  Того  ж  дня  бере  сотня  участь  в  цісарськім  ювілею
з  нагоди  вступлення  на  престол  цісаря  Франца-Йосифа  І.  Спі¬
вав  стрілецький  хор.  Того  ж  дня  дві  сотні  відходять  на  постійно
до  130-ої  бриґади.  4  грудня  розбиває  стежа  під  командою  Івана
Берегуляка  два  рази  сильнішу  московську  стежу  за  Жупанєм
і  бере  в  полон  8-ох  москалів.  Мешкання  в  бараках  вкопаних  в
землю  погано  відбивається  на  здоров’ю  стрільців.  Від  того  дня
почалося  інтензивне  острілювання  просмику  Верецьки  москаля¬
ми.  Коли  9  грудня  зловлено  головну  австр.  полеву  сторожу  в
 166

силі  одної  компанії,  сотня  повнить  її  службу  і  там  при  великім
зимні  видержує  24  години  вдень  гарматній,  а  вночі  крісовий
огонь.  При  тім  не  допустила  сотня  кілька  ворожих  стеж,  які  ста¬
ралися  перетяти  оборонні  дроти.  Зловлено  тут  двох  москалів.
Сотня  висилала  стежі  з  Карльсдорфу,  при  чім  визначився  Оме¬
лян  Білинський,  16-літній  стрілець,  родом  з  Мохнатого.  Він  у
перебранню  пішов  до  Мохнатого,  пробув  дві  години  у  своїх  бать¬
ків,  а  опісля  вернувся  з  дуже  важними  відомостями  про  стан
ворожих  сил  разом  зі  своїм  батьком,  який  провів  сина  певні¬
шою  дорогою  через  ліси  та  дебри  до  своєї  сотні.
 11  грудня  внаслідок  проломання  нашої  лінії  коло  Волівця
заряджено  відворот,  а  п’ять  наших  сотень  знов  посуваються  на
лівім  крилі  129-ої  бриґади,  щоб  хоронити  її  перед  нападом  збо¬
ку.  Вечором  приходить  сотня  до  Під  полоззя  і  там  ночує.  12  груд¬
ня  відмашировує  до  Грабільниці,  де  командант  сотні  3.  Носков-
ський  зміняє  двома  четами  сотню  Дудинського,  яка  цілий  день
стояла  в  бою  і  стримувала  напір  москалів.  Дві  другі  чети  під
командою  Теодора  Мамчура  і  Івана  Безпалка  палять  міст  на
Ляториці  і  в  той  спосіб  переривають  москалям  дорогу.  13  груд¬
ня  відійшла  сотня  до  Поляни,  а  опісля  завернула  до  Уклини
(Акльош)  разом  зі  сотнею  Дудинського  зі  задачею  здержува¬
ти  якнайдовше  напір  москалів.  15  грудня  відійшла  сотня  до  Сва-
ляви  на  приказ  бриґади,  а  звідти  до  Гукливого  (Зуґо).  18  груд¬
ня  рано  відходить  через  Березник  і  Лису  Гору,  як  передня  сто¬
рожа  129-ої  бриґади,  яка  виступила  до  бічного  наступу  на  Во-
лівець.  Після  нічлігу  під  голим  небом  на  Кінськім  рушила  сот¬
ня  на  Високий  Верх  1598  м.  (Великий  Верх?)  а  опісля  заночу¬
вала  в  колибі  під  горою  Стой  на  висоті  1679  м.  (найвища  гора
в  цілому  районі  середніх  Карпат).  20  грудня  марш  серед  мряки
і  страшного  вітру  попід  Високий  Верх  на  гору  Плай  над  Волів-
цем,  1334  м.  Вночі  фальшивий  алярм.  21  грудня  бере  сотня
участь  в  наступі  на  Гукливе,  де  поперднього  дня  сотня  Букшо-
ваного  стратила  ЗО  людей.  Більші  сили  москалів  були  приго¬
товані,  так,  що  цей  наступ  129-ої  бриґади  не  вдався,  а  сотня
втратила  в  ньому  11  людей  (вбитих  або  полонених).  Після  фор-
совного  маршу  назад  на  гору  Плай,  заночувала  там  сотня  в  шо-
пах  в  незвичайно  поганих  умовах.  22  грудня  цілий  день  були
ці  шопи  острілювані  московськими  ґранатами.  В  тім  місці  впав
ґранат  на  4  кроки  від  сот.  Носковського.  23  грудня  рано  стояла
сотня  на  Плаю,  як  резерва,  при  незвичайно  сильнім  вітрі,  а  опіс¬
ля  відійшла  до  лісничівки  на  горі  Темнатик  (1347  м.),  де  вистав¬
ляла  полеві  сторожі.  Там  через  труди,  холод  і  прямо  убійче  меш¬
кання  в  шопах,  багато  стрільців  захворіло.  їх  відіслано  до  Сва-
ляви.  Від  28  до  31  грудня  не  робила  сотня  ніякої  служби.
 167

СІЧЕНЬ  1915
 Дня  1  січня  1915  р.  складали  стрільці  новорічні  бажання
команді  бриґади  та  номінаційні  ґратуляції  ген.  Дирді.  Того  дня
відбулася  номінація  вістуна  Романа  Сушка  на  хорунжого.  Крім
команданта  сотні  3.  Носковського,  не  було  тоді  іншого  старшини
в  сотні.  Четами  командували  десятники  І.  Безпалко  і  Т.  Мам-
чур,  а  в  місце  полоненого  в  Гукливім  ст.  дес.  Івана  Кубова  —
Володимир  Франтик.  Того  дня  від’їхала  сотня  разом  з  іншими
сотнями  і  командою  бриґади,  яка  лишила  на  Плаю  залогу  —
до  Сваляви.  2  і  3  січня  відпочинок  в  Сваляві,  а  звідси  від’їзд
малою  залізницею  до  Поляни,  а  після  нічлігу  в  Поляні  —  до
Дицьковиці  (разом  зі  сотнею  Букшованого).  Дві  інші  сотні  Чмо-
ли  і  Дудинського  прийшли  також  до  Дицьковиці.  Звідсіля  ви¬
силає  сотня  патрулі  в  напрямі  Клини.  6  січня  справляє  сотня
Святий  Вечір  в  Дицьковиці  при  участі  делеґатів  Боєвої  Управи
з  Відня  Івана  Боберського  і  д-ра  Володимира  Старосольського.
Розділення  дарунків  від  Жіночого  Комітету  з  Відня.  7  січня  свят¬
кує  сотня  Різдво  Христове.  На  місце  уступившого  лікаря  д-ра
Бідера  приходить  новий,  д-р  Кнобльох.  8  січня  відходить  сотня
разом  зі  сотнею  Букшованого  до  Порошкова,  до  групи  полков¬
ника  Гійона.
 9  січня  закватировується  в  гарнім  селі  Туря-Мезе  зі  завдан¬
ням  повнити  розвідчу  службу  в  напрямі  сіл  Гавашки  і  Збунь.
Від  10  січня  до  21  січня  висилає  сотня  стежі  на  переміну  зі  сот¬
нею  Букшованого.  Тут  перший  раз  від  початку  воєнного  похо¬
ду  зазнали  стрільці,  перетомлені  тяжкими  трудами,  трохи  від¬
починку.  Сотня  числила  тоді  60  люда,  та  разом  зі  сотнею  Бук¬
шованого  творили  тоді  окремий  півкурінь.  21  січня  вирушає  цей
півкурінь  разом  з  румунським  батальйоном  пор.  Оренді  до  на¬
ступу  на  село  Збунь  та  крізь  величезні  сніги  добивається  о  3-ій
год.  вночі  до  лісничівки  Прилуки.  Незважаючи  на  це,  що  ба¬
тальйон  Оренді  завернув  з-під  Збуня  по  причині  недостачі  аму¬
ніції,  обі  сотні  наступають  на  Збунь,  який  москалі  тимчасом  опо-
рожнили,  та  доходять  аж  до  Зденьови,  де  застають  129-ту  бри-
ґаду  та  лучаться  з  рештою  куреня.  До  куреня  долучається  то¬
ді  нова  сотня  з  Варпалянки  сот.  Семенюка.  27  січня  рано  алярм
та  цілоденний  марш  до  Ялової  з  129-ою  бриґадою.  28  січня  о
3-ій  год.  рано  виходить  сотня  разом  зі  сотнею  Букшованого  на
Тисову  і  Високий  Верх,  щоб  промощувати  дорогу  бриґаді.  Ве¬
личезним  снігом,  наступаючи  на  п’яти  москалям,  переходить  по¬
при  цілий  Васильківський  російський  полк  та  дістається  до  Ти¬
сової.  Там  бере  в  полон  10  москалів.  Втікаючий  полк  попадає
майже  цілий  в  руки  німців,  які  йшли  з  Верецьких.  Коли  бриґа-
 16S

да  прибула  до  Тисової,  обі  сотні  відходять  до  Медвежої,  а  звідси
на  Високий  Верх  над  Козаковою  Полянкою  і  просмиком  Верець-
ки.  При  величезнім  снігу  і  морозі  проводить  сотня  ніч,  а  рано
добивається  з  129-ою  бригадою  до  Верецьких,  де  проводить  ніч
у  щойно  полишених  московських  окопах.  31  січня  сходить  на
долину  до  Нової  Розтоки,  після  24  годин  служби  на  морозі  у  ве¬
ликому  перемученню.
 ЛЮТИИ  1915
 1  лютого  виходить  сотня  разом  з  куренем  Ґорука  через  Жу¬
пане  великими  снігами  на  гору  Станещу  і  там  обсаджує  пози¬
ції  при  26  ступнях  морозу.  Звідси  висилає  стежі  в  напрямі  Ла-
вочного,  Гутаря  і  Яворника.  2  лютого  перебула  сотня  на  вер¬
ху  Станещої  серед  так  глибокого  снігу,  що  не  можна  було  на¬
віть  знайти  місця  на  розпалення  огню.  Там  була  обстрілювана
московськими  шрапнелями.  З  лютого  страшний  марш,  як  ліве
крило  і  розвідна  стежа  цілого  куреня  —  на  Тарнавку.  По  доро¬
зі  виминув  курінь  дві  ворожі  розстрільні.  Сотня  була  обстрілю¬
вана  кілька  разів,  бо  найшлася  майже  в  середині  ворожих  сил.
Тоді  пішла  сотня  попереду  та  промощувала  дорогу  для  куре¬
ня  серед  величезного  снігу.  4  лютого  станула  сотня  під  вечір
над  Лавочним,  бо  з  Тарнавки,  всупереч  відомостям  бригади,  мо¬
скалі  ще  не  відійшли,  а  навпаки,  вже  цілій  бриґаді  ставили  за¬
взятий  опір.  4  лютого  нічліг  у  Лавочнім.  5,  6,  7  і  8  відпочинок
в  Лавочнім.  Число  хворих  зростає  до  величезних  розмірів.  Зі
сотні  узнано  28  стрільців  неспосібними  до  дальших  маршів  че¬
рез  відмороження  ніг.  9  лютого  повільний  цілонічний  марш  го¬
рами  в  долину  між  Волосянкою  і  Славськом.  11  лютого  вимарш
в  долину  Рожанки  та  нічліг  під  голим  небом.  12  лютого  марш
на  верх  926.  Половина  сотні  зі  сотнею  Букшованого  дістають  на¬
каз  відійти  на  Маґуру,  зі  завданням  охороняти  праве  крило  129-ої
бриґади  та  вислати  стежі  в  напрямі  Вишкова.  13  лютого  нічліг
під  голим  небом  в  лісі  під  Середницею.  На  Середниці  острілю-
вання  шрапнелями,  бо  131  бриґада  стоїть  тут  в  бою.  14,  15  і  16
лютого  висилання  стеж.  Заразом  служба,  як  резерва  131-ої  бри¬
ґади.  На  цілому  фронті  кипить  завзятий  бій.  Москалі  обстрілю¬
ють  нас  густо  шрапнелями,  та  ранять  тільки  одного.  Крісові  ку¬
лі  літають  густо  над  головами.  17  лютого  невдалий  наступ  131-ої
бриґади.  Москалі  проломлюють  лінію  та  розбивають  іу2  баталь¬
йону.  Сотник  Букшований  сходить  хворий,  а  1|/2  сотні  остає  під
командою  Носковського.  Друга  половина  сотні  лежить  у  роз-
стрільній  на  Татарівці.  Крім  того  на  Маґурі  повнить  сотня  служ¬
бу  телефонічних  патруль.  По  невдалім  наступі  131-ої  бриґади
москалі  сильно  напирають  на  наші  становища.  80  людей  з  обох
сотень  обсаджує  місця  розбитого  батальйону  на  просторі  650  м.
 169

та  в  дняь  17  і  18  лютого  відбивають  наступи  москалів.  Незва¬
жаючи  на  приказ  129  бриґади  негайно  вертатися  до  неї,  коман¬
да  130-ої  бриґади  не  хоче  сотні  пустити.  Доперва  18  лютого  під
вечір  змінила  нас  компанія  із  250  людей,  яку  москалі  на  другий
день  цілковито  розбили  і  зайняли  обсаджувані  нами  дотепер  по¬
зиції.  Сотня  відмашировує  на  долину  і  ночує  в  долині  Рожан-
ки  та  висилає  перебраних  звідунів  до  Тухлі.  23  лютого  алярм,
рано  обсаджує  сотня  Кичерку,  а  решта  куреня  Татарівку  і  Ви¬
сокий  Верх.  На  Татарівці  сильна  пальба  з  крісів  і  гармат.  25
лютого  візитує  наші  позиції  дивізійний  штаб.  Москалів  відпер¬
то  з  Татарівки,  а  сотня  сходить  в  долину  ріки  Рожанки  та  зано¬
човує  в  лісі.  27  лютого  становить  сотня  охорону  артилерії  на
верху  926.  28  лютого  вечором  сходить  сотня  разом  з  куренем  до
стації  Рожанка  і  там  закватировується  на  дахах.  Звідсіля  на  пе¬
реміну  з  іншими  сотнями  висилає  охорону  гірської  артилерії  що
три  дні  і  стежі  перед  нашу  рострільну  зі  завданням  обсервуван-
ня  рухів  ворожої  розстрільної  та  алярмування  про  наступ  мо¬
скалів.  Така  робота  сотні  тривала  аж  до  7  березня.
 БЕРЕЗЕНЬ  1915
 1  березня  брав  сот.  Носковський  участь  в  похороні  убитого
на  Татарівці  стрільця  Амброзійчука.  8,  9  і  10  березня  кватирує
сотня  в  Славську,  на  горі  і  звідсіля  висилає  стежі  на  Середни-
цю,  Саніни  і  Багниковатий  Потік  між  нашу  і  ворожу  розстріл  ь-
ну  аж  до  19  березня.  19  березень  замітний  в  історії  УСС  тим,  що
того  дня  перевів  інспекцію  куреня  дивізіонер  генерал  Фляйш-
ман  із  кап.  Горватом.  Генерал  заявив  зібраним  старшинам,  що
Стрільці  творять  два  самостійні  курені,  пригадав  приписи  вій¬
ськові  і  заявив,  що  УССтрільці  не  підлягають  тепер  самоуправі
у  Відні,  але  через  бриґаду  і  дивізію  команді  армії.  Сотні  перено¬
сяться  до  бараків  на  кватири.  21  березня  відмарш  цілого  куреня
до  130  бриґади  в  Грабівці.
 Варпалянка,  27,  28,  29  квітня  1915
 170

Осип  НАВРОЦЬКИИ
 УКРАЇНСЬКЕ  СЕЛО  І  УКРАЇНСЬКІ
СІЧОВІ  СТРІЛЬЦІ
 СПОМИН  3  1915  РОКУ
 Весна  1915  р.  Кінець  травня.  Прекрасна  весняна  погода  й
прекрасний  настрій  стрілецького  товариства.  І  не  диво!  Цеж  по¬
відний  похід  слід  у  слід  за  втікаючими  москалями.  В  кілька  днів
по  побідній  битві  на  Маківці  москалі  розпочали  швидкий  відво¬
рот  з  Карпат.  Австрійці  й  німці  за  ними  в  погоню,  а  Українські
Січові  Стрільці,  завжди  в  передній  сторожі,  здоганяють  москалів.
 Пруть  нестримною  лавою  з  Маківки  до  Тухлі,  Гребенова  і
Сколого.  За  Сколем  звертають  у  бік  до  Болехова,  з  Болехова  бо¬
ком  від  Калуша  над  Лімницю  і  під  Галич  —  за  кілька  днів  це
добра  сотня  кілометрів.
 Я  командував  тоді  четою  в  ,,Сотні  Левицького”  (стрілецькі
сотні  брали  своє  ім’я  від  прізвища  команданта  сотні,  сотника).
День  у  день  треба  було  маршувати  і  то  все  в  передній  сторо¬
жі.  А  під  селом  Студійкою  коло  Войнилова  прийшлось  узяти
участь  у  короткім,  але  завзятім  бою  з  московською  задною  сто-
рожжю.
 Що  лише  під  вечір  затихли  останні  стріли  за  втікаючим  во¬
рогом  і  перші  сумерки  впали  на  землю,  а  вже  кличе  мене  до
себе  сотник  і  дає  приказ:  Скоро  світ  маю  іти  з  четою  спішно
попереду  цілої  бригади,  маю  провірити  терен  до  Лімниці,  а  в
селі  Перевозець  мушу  приготовити  все  до  будови  моста  через
Лімницю.  Потім  маю  дальше  гнати  зі  своєю  четою  за  москаля¬
ми  через  Боднарів,  Викторів  під  Галич.  Пригадав  собі  сотник,
як  то  я  кілька  днів  тому  розповідав,  що  знаю  добре  околиці  Лім¬
ниці  та  що  маю  там  знайомих  і  свояків.  Ти,  каже,  хвалився,  що
знаєш  терен,  то  й  лекше  тобі  буде  орієнтуватися.
 171

А  мені  що?  Як  приказ,  то  приказ!  А  ще  й  до  знайомих  сіл
у  побіднім  поході  з  четою.  Такий  приказ  виконується  радо  і  в
серці  росте  жага,  щоб  скоріш.
 Привезли  кухарі  харч,  і  на  дорозі  в  Студійці  роздають  стріль¬
цям  повні  їдунки,  бо  й  за  обід  і  за  вечерю  (була  битва,  то  й  обі¬
ду  не  було  коли  їсти).  Хлопці  змучені  й  проголоднілі.  Заїдають,
аж  їм  вуха  трясуться.  А  я  теж  не  від  того  й  собі  заїдаю.  Коло
мене  підстаршини  з  моєї  чети,  їмо  й  балакаємо.  А  я  і  кажу  їм,
що  рано  чекає  нас  робота.  ..  Досвітком  наша  чета  має  іти  в  пе¬
редній  сторожі  на  Перевозець.  Тут  десятник  Каправий  каже,  що
він  має  охоту  піти  вже  тепер  в  ночі  на  стежу  до  Перевізця,  а  на
рано  принесе  звідтіль  вістки  про  москалів.  Говорив  я  —  каже
 —  з  господарем  зі  сусідної  хати.  А  той  оповідав,  що  по  другім
боці  Лімниці  нема  російських  окопів  та  що  москалі  затримають¬
ся  певно  аж  під  Галичем.  Звідки  знає  —  питаю.  А  то  солдати,
що  стояли  в  нього  на  кватирі,  самі  йому  про  те  говорили.  Госпо¬
дар  зголосив  десятникові,  що  заведе  його  безпечно  зі  стежею  до
Перевізця  пільними  стежечками,  яких  у  літі  багато  поміж  збіж¬
жям.  Піде,  каже  десятник,  він  сам  з  господарем  і  візьме  зі  со¬
бою  лише  трьох  стрільців.
 Вояцька  вечеря  коротка.  З’їли  зупу  й  м’ясо,  попили  вели¬
кою  їдункою  кави  й  готові.  По  вечері  метнувся  я  до  сотника,  ка¬
жу  йому  —  так  і  так  —  дайте  згоду,  щоби  десятник  Каправий
пішов  зі  стежею  до  Перевізця,  а  там  дістанемо  на  рано  для  шта¬
бу  бригади  добрі  й  певні  вістки.  Пішли  ми  оба  до  курінного.  Той
згодився.
 Мав  я  сам  охоту  маршувати  з  Каправим,  але  сотник  не
погодився,  мовляв,  на  другий  день  чекає  мене  неабияка  задача
 —  йти  в  передній  сторожі  цілої  бригади.  Тому  треба  хоч  годи-
ну-дві  передріматися.  Мій  десятник  вибрав  собі  трьох  стрільців
з  чети,  закликав  господаря  і  пішов.
 Тимчасом  мої  хлопці  добули  десь  не  то  соломи,  не  то  сіна,
притрусили  трохи  вогку  від  роси  землю  і  кличуть  спати.  Зро¬
билася  пізна  година,  до  рана  недалечко.  Лізу  в  солому,  наверха
коц  разом  з  головою,  і  храплю,  аж  любо  ...
 Чи  снилося  мені  що,  чи  ні,  не  пам’ятаю.  Але  мов  крізь  сон
чую,  тягне  хтось  з  голови  моє  накривало.  Отвираю  очі  і  —  за¬
деревів  ..  .  надімною  російський  старшина  ,  а  коло  нього  група
солдатів.  Я  здурнів..  .  Лискавкою  пробігла  по  голові  думка,
що  певно  москалі  зробили  засідку  і  несподівано  вилапали  наші
нічні  стійки  та  взяли  нас  усіх  у  полон.  Дивлюся  я  на  нього,  ма¬
буть  широко  отвореними  очима  і  навіть  рухнутися  не  можу.  Аж
тут  чую  регіт.  Зриваюся,  дивлюся,  а  то  Каправий  і  його  стріль¬
ці  аж  заходяться  від  сміху,  аж  лягають.  То  Каправий  казав  ро¬
 172

сійському  старшині  мене  збудити.  Ще  хвилину  —  дві  не  знав
я,  що  думати,  аж  нарешті  опам’ятався,  що  ні  російський  стар¬
шина,  ні  його  солдати,  зовсім  не  мають  зброї.  То  вони  попали
в  наш  полон,  а  не  ми  в  їх!
 А  Каправий  оповідає:  „Йшли  ми  до  Перевізця  не  цілої  пів¬
години.  Під  селом  трохи  полягали,  слухаємо  —  тихо.  Йдемо  да¬
лі,  дивимося,  коло  першої  хати  хтось  стоїть.  Побачив  нас,  бі¬
жить  і  щось  кричить.  Сходимося  і  довідуємося,  що  це  війт  з  Пе¬
ревізця,  Онуфрій  Вінтоняк.  Чекає  нас  від  вечора.  Але  в  селі
по  хатах  залишилося  досить  солдатів,  між  ними  і  один  старши¬
на.  Не  хочуть  більше  воювати,  а  хочуть  іти  в  полон.  Вінто¬
няк  обійшов  ціле  село,  позбирав  їх  усіх  до  купи  в  громадській
канцелярії,  а  сам  ходить  —  чекає  австрійців.  Але  як  утішився,
коли  тими  першими  „австрійцями”  показалися  Українські  Січові
Стрільці!!!
 Десятник  Каправий  передав  йому  відразу  приказ  щодо  бу¬
дови  мосту,  а  разом  з  тим  розвідав  про  положення  на  другому
боці  ріки.
 От,  саме  й  тих  полонених  припровадив  Каправий.  По  тій  при¬
годі,  хоч  ще  ледви  сіріє,  йду  до  сотника,  буджу  його  і  разом  з
ним  та  Каправим  ідемо  до  курінної  команди.  Будимо  курінного
команданта,  сотника  Дідушка,  що  був  великим  мистцем  від  укла¬
дання  „мельдунків”  до  вищих  команд.  Зараз  при  нас  телефонує
він  до  команди  бригади,  що  ось  то  десятник  Каправий  з  його
куреня  полонив  цілу  задну  сторожу  москалів,  що  був  уже  в
Перевізці  над  Лімницею,  що  москалі  втікають  аж  до  Галича,  де
є  заложені  московські  фортифікації  і  т.  д.  і  т.  д.  Дальше  пові¬
домляє  сотник  Дідушок,  що  він  уже  посилає  до  Перевізця  і  че¬
рез  Лімницю  на  Боднарів  сильну  старшинську  чету.  Словом  роз¬
мальовує  успіх  десятника  Каправого  різними  красками.  Вміє  це
робити.  Не  забуває  прикінці  додати,  що  зараз  нині  подає  десят¬
ника  Каправого  до  відзначення  та  що  Каправий  відпровадить
полонених  москалів  до  команди  дивізії,  бо  належиться  йому  за
добре  діло  трохи  відпочинку  поза  фронтом.
 Сміялися  ми,  слухаючи  того  рапорту,  а  вже  найбільше  ті¬
шився  Каправий.
 Той  успіх  стрілецьких  стеж  саме  і  був  тайною  і  гордістю
та  славою  стрільців.  Цеж  по  рідній  землі  вони  йшли  у  побіднім
марші,  в  погоні  за  москалями.  А  вона  всюди  принимала  їх  радо.
Українському  населенню  надоїла  московська  окупація  і  воно
нетерпляче  очікувало  „своїх”  військ.  А  коли  надобавок  тими  пер¬
шими  військами  показалися  УСС,  то  радощам  не  було  границь.
Але  не  тільки  радощам.  Стрільці  вміли  для  стежної  служби  ви¬
користати  всі  вістки  від  населення.  Від  прихильного  населення
 173

можна  було  докладно  довідатися,  які  московські  частини  стоя¬
ли  на  фронті,  куди  прямували  і  т.  д.  Усі  такі  вістки  незвичай¬
но  важні  для  штабів.  Не  могли  їх  дістати  від  населення  ні  ма¬
дяри,  ні  німці.  Не  тому,  що,  може  не  найшовся  хтось  у  селі,  що
потрапив  би  порозумітися  по-німецьки  чи  як  там,  але  власне
тому,  що  мадяри  чи  німці  дивилися  на  українське  населення  зви¬
сока,  чи  навіть  згорда  і  відразу  зражували  собі  його  своїм  по-
веденням.
 Про  велику  користь  стежної  служби  УСС  переконалися  ми
наглядно  і  найбільше  саме  на  другий  день  під  Галичем.
 Зайшов  я  з  четою  до  Перевізця.  Чекало  на  нас  ціле  село,
війт  з  підводами  і  матеріялом  на  будову  моста,  жіноцтво  з  бань¬
ками,  а  навіть  з  коновками  молока,  з  усяким  вареним  і  печеним.
І  поки  я  поговорив  по  ділу  з  війтом,  мої  стрільці  здорово  посні¬
дали.  Бож  зі  Студінки  вигнав  нас  курінний  на  стежу  без  кави,
мовляв,  спішіть,  щоб  дати  бригаді  нові  вістки  і  приготовити  міст,
а  там  у  Перевізці  дадуть  вам  певно  їсти.  І  казав  правду.  Пого¬
стили  нас.  Та  ще  і  як!!
 Незабаром  надтягнув  за  нами  до  Перевізця  цілий  курінь
УСС,  який  ще  зрана  перейшов  у  брід  Лімницю  і  через  Бринь,
Сапогів  зайшов  спішним  маршом  аж  до  Викторова.  Тут,  подібно,
як  в  Перевізці,  чекало  на  нас  ціле  село  з  війтом  на  чолі.  (У  Вик-
торові,  як  я  знав  ще  зперед  війни,  були  війтами  все  люди  харак¬
терні).  І  знову  для  села  велика  несподіванка  —  що  не  австрій¬
ці  прийшли,  а  УСС!  Знову  гощення  стрільців  всяким  добром,
балачки  про  москалів,  про  війну  і  т.  д.  і  т.  д.
 А  курінний  зі  старшинами  зразу  до  війта:  „Кажіть,  пане  на¬
чальнику,  все,  що  знаєте,  про  москалів”.
 Показалося,  що  начальник  Салиґа,  дуже  розумний  селя¬
нин,  знав  аж  надто  багато.  Саме  він  доставляв  з  Викторова
на  приказ  російських  команд  робітників  до  роботи  при  нових
окопах  коло  Галича,  з  якого  москалі  наново  хотіли  зробити,
але  вже  свою,  твердиню.  А  був  той  наш  війт  чоловік  свідомий
і  колишній  військовий.  Як  сіли  оба  з  курінним  над  мапою  око¬
лиць  Галича,  то  за  півгодини  курінний  нарисував  для  штабу
бригади  точний  аж  до  найменших  подробиць  плян  галицької
твердині.  Бож  начальник,  старий  господар,  очевидно  знав  „на
пам’ять”  кожну  нивку,  кожний  ярок  чи  навіть  корчик  на  вик-
торівських  полях.  А  як  ходив  з  робітниками  на  роботу,  то  й  не¬
помітно  записував  дещо.
 Можна  уявити  собі,  як  облизувався  курінний,  коли  кінчив
рисувати  плян.  Такого  доброго  стрілецького  звіту  не  було  ще
від  початку  Карпатської  кампанії!  І  дійсно  плян  був  якнайвір-
ніший.  На  його  основі  пішли  на  другий  день  рано  стрілецькі
 т

стежі  для  провірки,  чи  виказані  в  пляні  московські  позиції  є
обсаджені  москалями  і  як  густо.  На  підставі  того  пляну  тверди¬
ні  била  пізніше  австрійська  артилерія  та  йшов  проти  неї  наступ
австрійських  військ.
 А  була  ще  одна  смішна  подія  при  передачі  звіту  команді
бригади.  Зі  звітом  від’їхав  спішно  взад  до  штабу  бригади  один
зі  стрілецьких  старшин,  щоб  при  передачі  письменного  звіту  ви¬
яснити  може  дещо  усно.  Бригада  маршувала  в  слід  за  стріль¬
цями  поволі,  так  що  старшина  найшов  штаб  бригади  аж  на  Бри-
ні.  Передав  він  звіт  начальникові  штабу,  сотникові  Штімпфле-
ві.  Той  його  студіює,  порівнює  зі  своєю  картою,  пише  свій  звіт
до  команди  дивізії,  а  разом  з  тим  вже  дає  диспозиції  до  полків
бригади.  Триває  то  може  годину,  може  півтора,  аж  тут  над’їз¬
дить  автом  командант  корпусу,  генерал  Гофман.  (Не  дуже  то
любив  він  УСС.  Але  як  то  доля  нераз  присудить!  У  листопаді
1918  р.  при  розброєнні  австрійських  військ  у  повороті  з  України
попав  той  генерал  саме  в  руки  УСС.  Але  вони  обійшлися  з  ним
по  джентелменськи).
 Коли  авто  стрималося  коло  штабу  бригади,  зараз  підбіг  до
авта  рітмайстер  Фаркаш,  командант  бригади  кавалерії,  який  та¬
кож  мав  обов’язок  висилати  кінні  стежі  і  давати  бригаді  відо¬
мості.  Підійшов  поволі  до  авта  також  сотник  Штімпфль.  Фар¬
каш,  мадяр,  умів  і  любив  дещо  блахманити  та  підлабузнювати¬
ся  вищим  командантам.  За  те  любив  його  генерал  Гофман.  От
зараз  генерал  і  питає,  що  там  його  улани,  чи  принесли  вже  якісь
звістки.  А  Фаркаш  каже,  що  ще  ні,  що  ще  зі  стеж  не  вернулися.
А  тут  Штімпфль  відзивається:  „А  мої  стрільці  вже  давно  і  без
коней  прислали  мені  звіт,  і  то  такий,  якого  я  ще  не  мав”.  І  роз¬
повідає  про  все  генералові.
 Не  було  ради,  мусів  генерал  похвалити  стрільців.  А  наш
старшина  стоїть  побіч,  слухає  і  гордий  за  свій  український  від¬
діл  як  пава.
 На  другий  день  після  цього  тяжко  ранений  погиб  незабут¬
ній  Теофіль  Мелень,  піонер  стрілецької  ідеї.  Він  ніс  звіт  Пресо¬
вої  Кватири  УСС  до  вищого  штабу.  У  Викторівських  лісах,  де
звичайно  людей  чіпається  блуд,  заблудив  і  він  і  наскочив  на
московські  патрулі.  Тяжко  раненого  відвезено  до  шпиталю,  де
він  помер.  Похоронено  його  в  Мед  усі  біля  Викторова.
 Швидко  впав  у  наші  руки  Галич.  Ніхто,  крім  стрільців,  не
знав,  що  перша  і  велика  заслуга  в  цьому  була  українських  се¬
лян,  які  в  співпраці  зі  своїм  рідним  військом  перехилили  побі-
ду  в  нашу  сторону.
 175

Роман  КУПЧИНСЬКИИ
 ДО  ГАПИЧА!...
 Гостили  ви  мури,  гостили  ви  брами
Могугі  дружини  Данила,
 Чоло  піднімали  перед  ворогами,
 Бо  була  в  вас  гордість  і  сила.
 Та  плили  —  минали  літа  за  літами,
 І  вас  вкінці  доля  стоптала  ногами,
 Ви  впали  до  долу,  скорилися  долі
І  довго  лежалияк  символ  неволі...
 Стоптали  вас  стопи  наїзників  лютих
У  різних  гасах  і  годинах,
 Сміялися  з  баштіві  з  замків  нездобутих
Що  нині  лежали  в  руїнах.
 Та  вибила  хвиля  кервавої  плати,
Здрігнулися  гори  і  бори,
 Схитнулися  сильні  ворожїі  рати  —
 І  впали  московські  запори.
 Загримали  кріси,  здрігнулися  гори,
Кров  плила  широко,  як  море  ...
 А  Військо  Сігове  —  Стрілецькії  Чети,
На  Галиг  ішли  на  багнети!...
 176

Бойовий  похід  УСС  на  Поділлю.  Серпень  1915.
 Чета  О.  Коберського  при  132  бриґ.  Больцано.  Червень  1915  —  квітень  1916.
 XXI

Чет.  І.  Чмола  і  чет.  О.  Яримович.  Над  Золотою  Липою,  літо  1915.
 Сотня  А.  Мельника.  Пановичі,  30.VI.1915.  Впереді  зліва:  Ф.  Черник,  В.
чабський,  А.  Мельник,  С.  Яремкевич.
 XXII

Іван  БАЛЮК
 ПЩ  ГАПИЧЕМ
 Було  це  28-го  червня  1915  року  в  неділю.
 До  схід  сонця  рушили  ми  в  похід.  „Ви  повинні  там  перші
бути!”  —  сказав  нам  шеф  штабу  бриґади.  Хто  не  скитався  з  на¬
ми  десять  місяців  по  горах,  далеко  від  усього,  що  рідне,  —  той
не  знає,  в  якім  почуванню  йдеться  вперед,  щоб  дальше  в  само
серце  рідньої  країни!
 А  ми  йшли  на  Галич!  .  .  .
 Сходяче  сонце  вітало  нас,  синів  землі  тої,  окупленої  кров’ю,
невідродних  внуків  Дажбога.
 Ясним  промінням  стелило  шлях  наш  по  лугах  і  нивах.  Ми
йшли  на  зустріч  сонцю  золотому.
 В  Галичі  були  ми  перед  півднем.  По  сотках  літ  станули  на
руїнах  давньої  слави,  горді  ряди  наші.
 Короткий  відпочинок  під  мурами  замку.
 Тихо  було  між  нами.  А  в  тій  тиші  чули  ми,  як  щось  незлом¬
не,  мов  залізо  й  ґраніт,  пронизує  наші  ряди,  як  лучить  нас  з  тим
давним,  що  тут  дрімає,  як  концентрується  велика,  елементарно
міцна  сила,  що  вже  перейшла  Рубікон,  сказала  в  нас  своє  пер¬
ше  слово  і  вже  ломить,  вже  прориває  собі  дорогу.  Ми  чули,  що
ми  мов  щілина,  через  яку  прорвалася  перша  струя  тої  енерґії,
яка  за  віки  назбиралася  і  незадовго  прорветься  тою  щілиною,
мов  розбурхане  море,  і  ніхто  не  покладе  її  ні  запори,  ні  стриму.
 Була  десята  рано.  Із  замку  сягав  зір  на  кілька  миль  довкола.
Горіли  мости  на  Дністрі  і  Лукві.  Останні  ворожі  відділи  вкопу¬
валися  за  Дністром  і  зникали  в  надбережних  лозах.
 Було  нас  чотири  сотні  під  командою  курінного  Дідушка.  Пер¬
ша  ввійшла  в  Галич  сотня  Левицького,  а  за  нею  інші.  Сотник
Вітовський  обняв  команду  над  містом  в  ратуші.  Незадовго  злеті¬
ла  стрімголов  з  ратуша  російська  хоругва,  а  на  її  місце  замаяла
гордо  наша.
 177

Між  нами  і  москалями  розпочалися  малі  перепалки,  що  дру¬
гого  дня  розвинулись  у  велику  й  криваву  битву.  За  нами  понад
Луквою  і  коло  св.  Станислава  над’їхала  кавалерія.  Кілька  го¬
дин  пізніше  ціла  бриґада.  Дрібні  перепалки  змінилися  в  інтен¬
сивну  стрілянину.  Перед  вечором  заграли  наші  батерії.
 Цей  бік  Дністра  був  наш,  а  другий  треба  було  здобути.  То¬
го  дня  підготовано  артилерійним  вогнем  і  упляновано  переправу
через  Дністер,  а  нас  стягнено  з  позиції  і  замінено  іншим  військом,
бо  ми  мали  ранком  другого  дня  повнити  свою  найважнішу  служ¬
бу,  як  передові  стежі.
 Над  веріч  бій  притих.  Вечірнє  сонце  озарило  півнеба  луною
багрового  світла.  Западав  сумерк.  По  світу  йшла  темна  ніч  і  свої¬
ми  цілющими  руками  сіяла  спокій  на  втомлену  і  скривавлену
землю.  Все  втихло.  На  зоряне  небо  сходив  срібноріг.  Святойван-
ські  хрущики  снувалися,  мов  сонна  мрія  в  яру,  де  ми  ночували.
За  вечірньою  росою  стелився  голос  перепелів.
 На  другий  день  були  роковини  пам’ятного  здвигу  у  Львові
та  події  в  Сараєві.  Зі  сходом  сонця  стояли  ми  готові.  Сотні  роз¬
ділено  на  відділи  по  14-15  люда.  За  ніч  направлено  сяк-так  за¬
лізний  міст,  що  його  москалі  висадили  були  в  самій  середині.
Частина  війська  перейшла  ще  вночі  і  досвіта,  одна  наша  сотня
перейшла  також  ціла.  Обсаджено  терен  за  мостом.  Тим  часом
москалі  спрямували  на  міст  кілька  гармат,  між  ними  і  дві  тяж¬
чого  поміру.
 На  той  час  ми  наспіли.  Переправлявся  останній  відділ  одно¬
го  куреня.  Вояк  за  вояком  бігцем  щосили,  у  відступах,  щокіль-
кадесять  кроків.
 А  москалі  били.  Граната  за  Гранатою,  розривник  за  розрив-
ником.  Шум,  свист,  клекіт  і  вібрування  у  повітрю  від  шаленого
розгону  гарматніх  куль.  А  що  вдарить  Граната  то  в  повітря  ви¬
літають  клуби  диму,  відламки  дерева,  заліза*  каміння,  землі,  то
знов  уцілить  Граната  в  Дністер  і  вгору  стріляє  на  кількадесять
метрів  стовб  води,  раз  до  разу,  ґраната  коло  Гранати,  за  міст,
перед  міст,  під  міст  ...  В  горі  тріскають  розривники,  січуть  оло¬
вом,  стрільна  виють,  фуркотять.  Від  Гранати  зайнялися  покине¬
ні  московські  човни.
 Ми  стоїмо  кількадесять  кроків  від  моста  і  церкви.  Ще  кілька
не  перебігло.  Завагалися.  Вперед!  Вперед!  Біжать,  один  упав,
черга  на  нас.  Вперед!  Вперед!  Руш!  Не  чуєш,  не  бачиш,  не  тя¬
миш  нічого.  Гострий  запах  екразиту,  живиці  в  розривниках,  ди¬
му  смоляного,  одурює.  Біжиш,  в  грудях  від  задихання  пече  вог¬
нем,  добуваєш  останніх  сил,  скорше,  скорше!  На  кінці  моста  ви¬
бита  Гранатою  діра,  а  з  боку  труп  з  потрісканою  головою.  Ще
кілька  кроків!  Вкінці!  За  нами!
 178

Збираємося!  Числимо:  всі!  Один  легко  ранений.  Дурниця!
Он  товариш  з  нашого  відділу.  Що  там?  Переправляються  вище
човнами.  Ага,  гаразд!  Не  спинять  нас,  не  спинять!  Дальше!  До¬
ганяймо  лінію!  Залізничий  шлях  обсаджений,  поперечні  насипи
обсаджені.  Другий  беріг  Дністра  був  наш  і  вже  обсаджений.  Га¬
лич  здобутий!
 Тепер  Гнила  Липа.  На  мості,  на  Гнилій  Липі  справили  нам
москалі  правдиве  пекло.  Та  через  два  дні  і  ця  запора  не  встоялась.
 Дня  5-го  липня  1915.
 179

Софія  ГАЛЕЧКО
 ТРЕТЯ  ЧЕТА
 ТОВАРИШАМ  ІЗ  МОЄЇ  ЧЕТИ  НА  СПОМИН  СПІЛЬНИХ
ТРУДІВ  І  БОЇВ
 Під  Соколовом  боротьба  в  повному  розгарі.
 Москалі  заатакували  праве  крило.  Стріляють  гонведи  і  моя
чета.  Від  часу-до-часу  беруть  участь  у  боротьбі  друга  і  перша  чета.
 Більша  московсьа  сила  підсунулася  вночі  й  лягла  в  ярі  пе¬
ред  нами.
 Часом  вузький  яр  порскне  люто  й  закидає  нас  градом  кульок.
Часом  зачорніють  козаки  на  далекій  рівнині.
 За  крісовим  іде  гарматній  вогонь.
 Відізвалися  наші  гармати.  Сірий  дим  заслонив  яр  перед  нами.
 —  Добре  б’ють!
 Що  хвилини  летить  у  гору  їздець  із  конем  —  сіра,  збита  маса
московських  плащів  і  крісів  ..  .
 Мої  хлопці  всміхаються  вдоволені...
 —  А  що,  ходіть  ближче,  відхочеться  вам  воювати  з  нами!  .  .
З-поміж  хат,  за  якими  крутилися  козаки,  блиснув  вогонь.
 Це  московська  гармата  прокинулася  і  зачала  балачку...
Перша  ґраната  впала  за  нами.
 З  картоплиння  біля  яру  підносяться  сірі  тіні,  йдуть  до  нас.
Кількадесять  кульок,  і  лягли  знову  на  землі.
 Тричі  посилаю  до  четаря  Каратницького  по  резервові  патрони
й  тричі  одержую  відмову.
 —  Це  тільки  мені  здається,  що  треба  більше  патронів.
 Стріли  щораз  густіші.  Біля  кожного  стрілвіконця  багато  лу¬
сок  із  патронів.
 Вже  не  жду  на  прикази.
 —  Двох  санітетів  бігцем  по  патрони  ї
 —  Муніційні  вози  вже  за  водою!  —  відповідають  мені.
 —  Хотяй  би  в  третьому  селі!
 180

Два  стрільці  з  червоним  хрестом  на  рукаві  біжать  ровом  на
ліво.
 Глухий  зойк  і  сірий  дим  над  нашими  окопами.
 Це  російська  ґраната  перевернула  один  із  наших  скорострі-
лів  і  —  з  чемности  —  не  експльодувала  ...
 З-під  розваленого  окопу  підносять  присипаного  землею,  блі¬
дого  на  смерть,  старого  румуна,  що  стояв  при  скорострілі.
 Стріли  щораз  слабші.  Втихають  поволі.
 —  Що  там,  Кривицький?
 —  Патронів  немає,  пане  четарю!
 —  Принести  їх!  —  приказую  другій  четі.
 Мої  хлопці  бліді,  пригноблені,  стоять  при  крісах.
 Збудовський  витягає  нотатку  й  дере  горячково  листи.  За  йо¬
го  прикладом  роблять  це  саме  й  інші.
 Тихо,  тихесенько  .  ..
 Тільки  часом  перелетить  понад  головою  шрапнеля,  або  зойк¬
не  жалібна  тонка  московська  кулька.
 Зі  сусідньої  чети,  ба,  навіть  зі  сотень  над  самою  Стрипою,  пе¬
редають  останні  патрони.
 Знають  усі,  що  коли  тепер  забракне  тут  муніції,  пропало  все  ...
 За  хвилю  прибігають  санітети  з  трьома  скриньками  патронів.
 Нам  здавалося,  що  принесли  найкращий  обід,  або  й  скриню  зі
золотом  .  .  .
 Не  кинулися  би  на  неї  з  такою  радістю,  як  на  ці  малі  лискучі
шматки  заліза  .  ..
 Стріляють  знову,  поволі,  спокійно!  —  Це  „стара  война”!  .  .
 Присилають  нам  допомогу,  тридцять  мадярських  новобран¬
ців,  із  якими  годі  розмовитися.
 Тягну  кожного  за  плащ  і  призначаю  йому  місце.
 Кладу  кріс  у  стрілвіконце  й  показую,  що  мають  уважати,  чи
не  йдуть  москалі  й  стріляти!
 Вони  вперше  в  розстрільній,  тому  й  невелика  це  поміч...
 Сірі  тіні  зближаються  щораз  до  нас...
 Наша  артилерія  починає  грати  знову...
 Перша  ґраната  паде  сливе  прямо  в  наші  окопи.
 Москалі  так  близько,  що  годі  вже  добре  ціляти.
 За  першою  ґранатою  йдуть  чотири  інші  й  порскають  на  нас
землею.
 —  Бігом  до  телефону!  —  кричу  до  першого  стрільця,  що  сто¬
їть  біля  мене.  —  Артилерія  бере  за  короткий  мірник!  Нехай  зараз
стріляють  дальше,  бо  повистрілюють  нас  усіх!
 Стрілець,  як  лискавка  перебігає  попри  мене  й  слідуюча  шрап¬
неля  розривається  уже  перед  нашими  окопами.
 181

—  Бондього  переломили!  —  голосить  хтось  тривожну  вістку
між  нами.
 Наче  б  у  відповідь  на  це  паде  з-заду,  зі  села  Соколова,  в  наші
окопи  російська  кналька.
 Вслід  за  нею  друга,  третя...
 —  „Юж”  є  в  Соколові!!  —  каже  ляконічно,  своїм  лемківсь
ким  говором,  вістун  Батейко.
 Всі  бліднуть.
 Посилаю  до  Каратницького  стрільця  із  донесенням,  що  моска¬
лі  нас  окружили,  вже  є  в  Соколові.  Дістаю  відповідь,  що  це,  „наша
розстрільна  закручена  в  підкову  і  це  певно  наші  кулі  перелітають”.
 —  Один  на  охотника  в  село,  подивитися,  чи  е  вже  москалі!
 Зривається  Калиняк.  Кинув  наплечник,  набив  кріс  і  вискочив
 на  окіп.
 Вслід  за  ним  посипались  московські  кулі.
 Обернувся  ще  раз,  глянув  на  нас  і  щез  між  хатами.
 В  окопах  наших  сусідів  мовкнуть  стріли,  цілком  втихають.
 —  Пане  хорунжий,  голошу  слухняно,  немає  муніції!  —  стоїть
передімною  блідий  зі  страху  мадяр  і  каже  по  німецьки.
 —  Тимощук,  Ґайоха!  Скринку  патронів  мадярам!
 Біжать  до  сусідніх  окопів  і  за  хвилину  починається  знову  го-
рячкова  безупинна  стрілянина.  Кулі  летять  зі  заду,  переду  й  з
правого  крила.
 —  Заслоняйтесь,  товаришко!  —  кричить  Фенюк.
 —  Пусте!  —  відповідаю  і  біжу  на  ліве  крило  чети,  щоби  ско-
ростріл  звернути  більше  направо.
 —  Пане  хорунжий,  доношу  слухняно,  не  маємо  муніції!
 —  Пане  четарю!  Куди  стріляти,  бо  б’ють  зі  всіх  боків?  —
питає  Ґайоха
 —  Вперед!  Про  інше  й  не  думайте!  Це  вже  пропало!
 Без  слова  протесту  звертається  до  стрільвіконця  і  байдуже,
з  резиґнацією,  стріляє  далі.
 Кров  палає  у  мене  в  жилах,  лице  пашить.
 Дуже  ясно  розумію  все...  Позиція  пропала,  моя  чета  окру-
жена,  в  потрійнім  вогні.
 Посилаю  „звідомлення”,  однак  і  на  це  дістаю  відповідь:
 —  Видержати!
 Біжу  на  ліве  крило  до  сусідньої  чети  й  кричу:
 —  Завертати!
 —  Ще  не  було  приказу!  —  блідий  як  смерть  відповідає  мені
Мамчур.
 Стріли  щораз  слабнуть.  Вкінці  втихають  цілком.
 Гробова,  страшна  тишина...  Кров  ударяє  мені  до  голови.
 182

Перебігаю  цілий  свій  відділ.  Мовчки,  з  понуреною  головою,
стоять  мої  хлопці.
 —  Чому  не  стріляєте  ?
 —  Поручник  гонведів  заборонив  стріляти.  Кажуть,  що  мос¬
калі  піддаються!
 Вискакую  на  окіп  і  бачу  щораз  ближче  сіру  лаву  москалів.
 Ідуть,  біжать,  а  зі  заду  за  собою  тягнуть  скоростріли.
 —  Бити,  хлопці,  стріляти!  Це  зрада!  Ідуть  наступом  на  нас!
-  -  кричу  що  сили.
 Кинулися  хлопці  до  крісів  і  б’ють,  стріляють  без  пам’яті.
 Малий  Білинський  вискочив  на  окіп  і  заломив  руки:
 —  Москалі  на  дротах,  все  пропало!
 З  нечуваним  і  страшним  завзяттям  та  одчаєм  прикладає  кріс
до  рамени  й  стріляє.
 За  ним  вискакують  на  окопи  інші  мої  хлопці,  бо  через  стріл-
віконце  годі  вже  стріляти,  дострілу  немає,
 —  Пане  четарю!  —  прибігає  стрілець  Моклович.  —  Наші
сусіди  піддаються!
 Одержую  знову  відповідь:
 —  Видержати!
 Якась  горячка  опановує  мене.  Беру  кріс  і  стріляю,  як  на
стрільниці.
 Набиваю,  ціляю  і  автоматично  потягаю  за  язичок.
 Біля  мене,  без  зойку,  тихо,  похилився  на  перегороду  Тимо-
щук.  Кров  бухає  йому  зі  шиї.
 Це  перша  жертва.
 В  селі  сальви  —  ці  відомі,  московські  сальви.
 Біжу  наліво.  Дивлюся  на  перегороду,  одну,  другу,  третю  ...
 Ні  живої  душі.
 Весь  курінь  відступив.  Мене  не  повідомили  про  це.  Оставили
зі  сусідами,  які  піддалися  москалям.
 —  Відворот  одинцем!  —  приказую  своїм  хлопцям.
 Зіскакують  із  окопів.  Бачу,  видовжується  гусак:  Семенюк,
 Кривицький,  Ґайоха...
 Рій  Батейка  і  Ґаврицького  ще  стріляє  ..  .
 Ці  вже  пропали  ...
 Біжу  дальше,  зіскакую  на  дорогу.
 Кілька  старих  ополченців,  які  ,,маркирували”  в  селі,  переді-
люють  мене  й  моїх  хлопців.
 Кулі,  як  рій  бжіл,  що  висипався  в  ясний,  соняшний  день,  бре-
нять  кругом  мене.
 Мені  це  чомусь  байдуже  ...
 Перебігаю  поміж  хатами  й  паду  на  дротяні  перешкоди,  які
ми  заложили,  як  охорону  перед  москалями.
 183

Обвивачі  зачепилися  за  дроти.  Не  всилі  витягнути  ноги.
 —  Еколе,  еколе!  —  кричать  два  мадяри,  які  люті  на  мене,
що  загородила  собою  одинокий  можливий  перехід.  Пхаються  на
мене.  Падають  на  мене.  Обвивачі  друться  на  шматки.  Котимося
в  долину,  в  окопи  ...  Рів  із  болотом.
 Встаю  і  біжу  далі.
 Ноги  щохвилини  западаються  в  болото,  плутаються  у  висо¬
кій  траві.
 Не  всилі  я  вже  бігти.  Іду  щораз  поволіше.
 Недалеко  від  мене  тріскає  шрапнеля,  не  ранить  мене.
 Хочеться  мені  сміятися,  кепкувати  з  неї...
 Шуварі  щораз  більші,  болото  глибше.
 Наді  мною  знову  глухий  зойк.  Яка  ж  я  утомлена...
 Якась  мряка  прислонює  мені  очі.
 Передімною  палі  зірваного  моста  й  каламутні,  зелені  филі
Стрипи...
 Збірка  на  битій  дорозі  зі  Соснова  до  Ваґи.
 Числю  своїх  людей  ...
 —  Один  —  два  —  три  ...
 Якийсь  жаль  давить  горло.
 —  Пане  сотнику,  голошу  слухняно,  трьох  людей!
 Перед  очима  стоять  мені  мої  хлопці,  на  окопах,  із  крісами
у  руках,  із  горячкою  та  завзяттям  в  очах  ...
 —  Ви  зі  своєю  четою  вирятували  цілий  курінь!  —  кажуть
мені  стрільці.
 —  Ми  вже  всіх  вас  до  одного  мали  за  вбитих  —  додав  Карат-
ницький.
 Дивно  чомусь  ...
 Ті  самі  люди,  що  недавно  мою  чету,  найменших  і  наймолод¬
ших  хлопців,  дітьми  називали  й  з  погордою  дивилися  на  них,  тепер
—  із  якоюсь  дивною  пошаною  дивляться  на  тих  трьох  із  моєї  чети,
які  вирятувалися  і  з  дивним  притиском  кажуть:
 —  Це  з  вашої  чети  ...
 Сонність  і  якась  смертельна  втома  оповивають  мене.
 Думаю,  де  я,  відкіля  я  взялася  тут...  Бажаю  пригадати  со¬
бі  слова  команди  та  не  всилі...
 Іду  до  хати  й  кидаюся  на  долівку.
 Хтось  приносить  мені  трохи  соломи  й  плащ  під  голову.
 Неначе  вже  у  сні  чую,  як  у  хаті  говорять:
 —  Третя  чета  ...
 т

Франц  МОЛЬНАР
 ДІВЧАТА-БОИОВИКИ  У  РОЗСТРІЛЬНІИ
 ЗВІТ  ВОЄННОГО  КОРЕСПОНДЕНТА  ІЗ  ГАЛИЦЬКОГО  ФРОНТУ
 Східня  Галичина,  13-го  серпня  1915.
 Разом  з  нашими  військами,  що  борються  під  командою  по¬
льового  маршал-ляйтенанта  Гофмана,  стоять  теж  тепер  в  пер¬
шій  вогневій  лінії  і  частини  формації  Українських  Добровольців.
Починаючи  уже  від  московського  осіннього  пролому,  ці  відважні
й  хоробрі  галицькі  добровольці  змагались  в  тяжких  боях  в  похо¬
ді  через  Карпати,  брали  участь  в  оборонних  діях  зимою,  а  коли
рванулась  вперед  наша  офензива,  вони  по  кривавих  днях  під
Болеховом  і  під  Галичем  пішли  також  на  схід.  Любов  і  пошана
йшла  на  зустріч  тим,  переважно  з  студентів  університету  зложе¬
ним  їх  частинам,  які  поклали  особливі  заслуги  своєю,  серед  не¬
звичайно  тажких  обставин  веденою,  розвідчо-стежною  діяльністю.
 їх  легко  розпізнати,  попри  їх  жертвенну  хоробрість,  ще  й
по  синьо-жовтій  кокарді,  яку  носять  на  своїх  шапках.
 Одною  з  особливостей  цих  відділів  є  надто  те,  що  в  склад
їх  входять  одягнені  в  регулярні,  польові  уніформи  дівчата,  які
виконують  польову  службу  під  кожним  оглядом  на  рівні  з  муж¬
чинами.  Вони  носять  кріси,  вони  склали  вояцьку  присягу,  їх  під¬
носять  у  військових  степенях,  вони  одержують  бойові  відзначен¬
ня.  За  міжнароднім  правом  вони  є  вояками  так  само,  як  і  муж¬
чини;  ми  також  визнаємо  за  регулярних  вояків  тих  російських
жінок,  що  воюють  в  правильних,  вояцьких  уніформах.
 Сьогодні  мав  я  довшу  розмову  з  одною  з  цих  українських
дівчат  —  панною  Софією  Галечко.  24-літня  п.  Галечко  є  сту¬
денткою  університету;  вона  блондинка,  незвичайно  дівоча,  з  де¬
лікатно  викроєними  чертами  лиця,  дуже  поважна  і  дуже  гарна.
Вона  одіта  в  простий,  дещо  уже  надшарпаний  польовий  стрій,
з  крісом  на  рамені,  має  на  ковнірі  відзнаки  старшого  десятника,
 185

на  грудях  медалю  хоробрости.  Від  початку  війни  в  полі,  була
на  протязі  року  всього  9  днів  хворою  і  почувається,  за  її  влас¬
ним  висловом,  зовсім  добре.  Молоде  дівча  є  родовитою  львов’ян-
кою,  студіювала  в  Грацу  німецьку  й  слов’янську  філологію,
а  з  вибухом  війни  пішла  враз  з  іншими  галицько-українськими
добровольцями  у  війну,  „бо  не  могла  залишитися  дома,  чуючи,
що  тепер  усі  мусять  виступити”.  —  Колись,  ще  й  у  вісімнадцято¬
му  столітті,  заборонено  було  під  загрозою  кари  смерти,  вступати
жінкам  до  українського  війська,  до  „Січі”,  назву  якої  ці  відділи
тепер  носять.  „Та  під  цю  пору  вже  ніщо  нас  не  здержує”  —  заяв¬
ляє  з  усмішкою  молода  дівчина.
 П-на  Галечко  була  піднесена  за  заслуги  в  стежній  службі
до  степеня  старшого  десятника  (підхорунжого!),  а  пізніше  від¬
значена  срібною  медалею  хоробрости.  Під  Гусним  продерлася
вона  зі  своїм  відділом,  яким  командувала,  аж  поза  лінію  росій¬
ських  окопів,  щоб  простежити  й  вияснити  ситуацію.  Під  Синевід-
ськом  теж  провадила  вона  стежу,  за  що  одержала  відзначення.
 Я  вже  стояла  на  порозі  до  докторату  —  каже  вона,  —  та
тепер  це  мусить  бути  відложене  на  час  пізніший.
 її  руки  залишилися  ніжними,  жіночими,  в  її  очах  проби¬
вається  незмінно  якесь  таємно-мрійливе  одушевлення.  І  хоч  вій¬
на  триває  вже  більше  року,  лице  її  не  змінилося  так,  як  по  біль¬
шій  часті  змінилися  очі  і  обличчя  інтелігентних  мужчин,  які
уже  по  місяцеві  війни  набирають  цілком  нового,  особливого
виразу.
 її  приятелька  Олена  Степанів,  яка  від  початку  війни  теж
стояла  в  перших  рядах,  є  в  російському  полоні.  Олена  також
студентка  Львівського  університету.  19-літньою  вона  не  тільки
кинулась  в  боротьбу  за  українську  справу,  але  була  теж  актив¬
ною  в  організуванні  добровольців.  Вона  була  провідником  стеж
і  незвичайно  хороброю  дівчиною,  відзначеною  за  хоробрість  ме¬
далею.  Під  Болеховом  прикривала  вона  зі  своїм  невеликим  від¬
ділом,  аж  до  останнього  моменту  відворот  інших  частин;  вкінці
окружена  москалями,  попала  в  полон.  Про  її  дальшу  судьбу  не¬
має  ще  й  досі  жодної  певної  вістки.
 В  рядах  тих  відділів  боролась  ще  панна  Ірина  Кузь,  що  теж
має  військовий  степень  старшого  десятника.  Вигляд  цеї  дівчи¬
ни  більш  мужеський;  вона  високого  й  сильного  росту,  гарна,
з  коротко  обтятим  волоссям  і  сміливим  зором.  Ірина  Кузь  була
аж  до  кінця  учасницею  дуже  тяжких  боїв  за  гору  Маківку  і  до¬
конала,  за  словами  команданта  її  сотні,  одної  з  найкращих  бра-
вур.  У  наступі  вона  прорвалась  аж  до  російського  скоростріла
і  одною,  однісінькою  ручною  Гранатою  розбила  цей  скоростріл
враз  з  його  обсадою.
 186

Анна  Дмитерко,  львівська  студентка,  Павлина  Михайли-
шин,  молода  вдова  і  17-літня  Ольга  Підвисоцька,  що  просто  з
семінарійної  лавки  пішла  в  поле,  —  усі  вони  борються  рам’я  об
рам’я  з  мужчинами.
 Про  ці  хоробрі  дівчата  знає  ворог  і  поважає  їх.  Російський
часопис  „Голос  Народа”  розніс  вістку  про  відзначення  пань  Га-
лечко  і  Степанів.  Вістка  ця  попала  до  російського  часопису  з
обсадженого  тоді  російськими  військами  Львова.  Наші  дівчата
інтересуються  теж  московськими  жінками,  які  воюють  по  тамтій
стороні.  З  якогось  російського  журналу  повитинали  вони  собі
фотографії  двох  таких  російських  жінок-вояків;  одна  з  них,  це
молода  дружина  російського  офіцера,  яка  пішла  у  війну  за  своїм
чоловіком  і  воює  при  його  боці.
 Українські  студенти  відносяться  до  цих  своїх  дівчат-борців
зі  зворушливою  ніжністю.  Вони  в  розмові  з  ними  поважні  і  прия¬
тельські  і  навіть  на  момент  не  дають  їм  відчути,  що  вони  є  дів¬
чатами.  Група,  з  якою  ми  зійшлися  у  лісі,  серед  здвигнених  нею
на  індіянський  лад  „віґвамів”  (вона  складається  зі  студентів:
Мельника,  Сушка,  Дідушка,  Черника,  Семирозума  і  Берегуля-
ка,  з  яких  кожний  має  одну  або  й  дві  медалі),  оцінює  ролю  цих
бойових  дівчат  з  незвичайною  увагою  і  повагою.
 Далека-далека  від  якоїнебудь  неповажної  думки,  увихаєть¬
ся  між  ними,  з  крісом  на  рамені  і  з  мрійним  виглядом,  ця  ясно¬
волоса  дівчина,  немов  би  вона  силою  ідеї,  за  яку  бореться,  ма¬
ла  свого  рода  лагідну  але  непоборну  над  ними  владу.
 Образ,  настрій,  дух  цього  невеличкого  відділу  є  того  рода,
що  зрозуміти  це  може  тільки  той,  хто  стрінеться  з  тим  віч-на-
віч.  Те,  що  комусь  дома  може  видатися  чимсь  романтично-чу¬
десним  у  війні,  тут  є  зимною  і  кривавою  дійсністю;  питання,  які
могли  би  комусь  насунутися  дома,  тут  нікому  не  приходять  на
думку.  Нестерпне  і  докучливе  почуття  огорнуло  би  кожного  на
думку,  що  в  присутності  цих  дівчат  могли  би  бути  порушені  інші
справи,  а  не  чисто  політичного  чи  мілітарного  характеру.  Один
погляд  очей  панни  Софії,  відсуває  літами  збирані  міщанські  жар¬
ти,  чи  дотепи.
 187

Осип  НАЗАРУК
 ПОХОРОН  ОДНОГО  З  37-ОХ
 ПО  БИТВІ  КОЛО  СОКОЛОВА
 Місце  постою  1-го  куреня  УСС,  18  вересня  1915  р.
 Нині  відбувся  похорон  стрільця  Михайла  Тимощука  родом
з  Корнича  в  Коломийськім  повіті.  Поховали  його  в  „Хатках”  ко¬
ло  Соколова  біля  хреста  при  великім  роздоріжжю  над  рікою
Стрипою,  при  співучасті  старшини  та  стрільців  І  куреня  й  міс¬
цевої  громади.
 Корницька  громада  в  Коломийщині  вислала  37  хлопців  до
УСС,  гарних,  молодих,  завзятих.  Зосталося  з  них  всього-на-всьо-
го  —  два.  А  з  тих  двох  упав  в  останній  битві  коло  Соколова  ще
один:  Михайло  Тимощук.  Як  наших  стрільців  обступили  моска¬
лі  з  усіх  сторін,  і  виходу  вже  не  було  видно,  зміркували  ті,  що
остали  при  життю,  що  тепер  можна  лише  або  піддатися,  або
дорого  „продати  життя”.  І  вони  рішилися  зробити  це  останнє.
Належав  до  них  і  покійний  Тимощук.  Він  довго  стріляв  закри¬
тий  у  своїм  окопі,  а  вкінці  досить  йому  було  тієї  криївки;  ви¬
скочив  з  неї  і  стріляв  ще  якийсь  час  цілком  відкритий,  поки  мос¬
ковська  куля  не  вцілила  його  в  саме  чоло.  Перешила  мозок  і
вийшла  другою  стороною  голови.  Він  мертвий  повалився  на  зем¬
лю.  Так  зостався  з  корницьких  січовиків  тільки  один.
 Він  вчора  пізним  вечором  знайшов  мертве  тіло  свойого  то¬
вариша  й  сусіда  та  дав  про  це  знати  курінному  лікареві,  який
вислав  зараз  же  санітарів  з  ношами.  Хоч  московські  стежі  сну¬
валися  ще  по  соколівських  полях,  та  санітарам  вдалося,  з  на-
раженням  життя,  принести  серед  темної  ночі  тіло  вбитого.
 Нині  від  рана  йшов  дощ.  А  товариші  з  Тимощукової  чети
копали  для  нього  гріб  —  біля  хреста  при  великому  роздоріж¬
жю.  І  сплели  вінець  і  збили  хрест  з  мальованого  дерева.  Моло¬
денький  священик  якогось  угорського  полку,  словак,  зголосив-
 188

ся  сам  ще  досвіта  до  нашої  полкової  управи,  що  відправить  мо¬
лебень.  І  терпеливо  ждав  увесь  час  на  дощі.  А  гріб  копали  гли¬
бокий.  Прийшов  начальник  УСС  Г.  Коссак  і  курінний  отаман
С.  Ґорук  і  сотник  Дудинський.  Старший  десятник  Берегуляк  при¬
вів  як  почесну  сторожу  останки  чети,  до  котрої  належав  Покій¬
ний,  —  в  повнім  уоруженню.  Зібралася  громада.  Почувся  плач
жінок.
 Священик  тихо  відправив  молебень.  Стрільці  принесли  су¬
хий,  повний  сніп  пшениці  і  постелили  його  своєму  товаришеві
під  голову  та  старанно  прикрили  його  золотим,  звенячим  колос¬
сям  пшениці.  Воно  зазвеніло,  як  у  жнива,  в  хвилі,  коли  посипа¬
лася  земля  на  спущене  в  могилу  тіло.  Домовини  не  було.
 На  прощання  промовив  начальник  УСС  Коссак,  починаючи
словами:  „Прощаємо  востаннє  одного  з  наших  товаришів,  котрий
мав  бодай  те  щастя,  що  хоронять  його  свої,  не  чужі  й  не  воро¬
жі  руки.  А  скільки  наших  упало  так,  що  навіть  ніхто  ніколи  не
знатиме  їх  роду,  де  лежать  їхні  кості!  Таких  жертв  вимагає  від
нас  велика  та  свята  справа  українського  народу...”
 Знов  посипалася  земля  і  залунав  плач  у  тяжкім,  дощем  на¬
повненім  повітрю.  А  стрільці  вбили  хрест  у  голови  свойого  това¬
риша,  простий,  мальований  хрест,  по  котрім,  як  сльози,  поли¬
лися  струї  дощу.
 Так  похоронили  УСС  одного  з  останніх  хлопців,  котрих  гро¬
мада  Корнич  вислала  боротися  за  долю  українського  народу.
 189

Дмитро  ПАЛІЇВ
 УСС  НА  РОЗПУТТІ
 Воюючі  армії,  а  враз  з  ними  й  Українські  Січові  Стрільці,
входили  в  4-ий  рік  війни.  Російський  фронт,  що  на  ньому  стояли
УСС,  —  занімів.  Осінню  1917  р.  російська  армія  вже  не  була  спо-
сібна  до  боротьби.  Збруч  розділив  два  світи:  старого  порядку  й
революції.
 За  Збручем  —  кипучий  котел.  Кожного  дня  нові  вістки,  як
не  з  газет,  то  від  російських  вояків  на  фронті,  які  інформаціями
не  скупили.  Вістки  щораз  відрадніші.  Оце  з  хаосу  всеросійської
революції  поволі  виколюються  зариси,  —  о  Боже!  —  Україн¬
ської  Держави!
 У  Києві  вже  своя  влада,  своє  військо!  Мрія,  яку  леліяли
стрільці  в  1914  p.,  ще  так  несміло,  —  здійснюється!  А  разом  з
тим  простіші  стають  хребти,  зухваліше  дивляться  очі,  ясніші
стають  стрілецькі  обличчя.
 А  очі  були  потемніли,  лиця  були  зблідли.  І  було  від  чого.  Бо
вітер  віяв  завжди  в  очі.  Австрія  й  Німеччина  примилювались  до
поляків,  уступками  для  них  хотіли  переліцитувати  Антанту  й  до¬
бути  для  себе  симпатії  поляків.  В  листопаді  1916  р.  німецький
і  австрійський  цісарі  проголосили  незалежність  Польщі.  А  ра¬
зом  з  тим  відношення  до  українців  і  зокрема  до  УСС  ставало
чимраз  терпкіше.  УСС  ставали  не  то  зайві,  але  невигідні  для
Австрії.  Стрільці  переживали  важкі  хвилини  упокорення.
 Деклярація  цісарів  з  1916  р.  не  вдоволила  поляків.  Вони
ставили  чимраз  нові  вимоги  й  домагалися  нових  деклярацій.  І
ось  з  початком  листопада  1917  р.  німецькі  газети  принесли  вістку,
що  ось-ось  має  появитися  нова  проклямація,  а  в  ній  має  бути  за¬
повідь,  що  ціла  Галичина  буде  належати  до  польської  держави.
 Серед  українського  населення  запанувало  сильне  обурення.
Тодішній  політичний  провід  ухвалив  протест  та  візвав  увесь
 190

край  до  ухвалювання  протестів.  В  краю  заворушилось.  Закипіло  й
серед  Українських  Січових  Стрільців.
 Перед  нами  ніби  фронт,  але  за  ним  Українська  Держава!
А  тут  торгують  нами  немов  худобою.  —  О,  ні!  Того  ми  не  стер¬
пимо!  —  йшло  від  сотні  до  сотні,  від  чети  до  чети,  від  стрільця
до  стрільця.  Ми  не  наймити,  щоб  служити  Австрії,  яка  нами
торгує  —  чулося  в  розмовах  між  стрільцями  й  старшинами.  Чи
не  час  вже  розстатися  зі  зрадливою  Австрією?  Серед  стрілецтва
кипіло.  І  в  наших  умах  зарисовувався  вже  зовсім  виразно  дру¬
гий  фронт.  Не  на  Схід  проти  своїх,  але  на  Захід.
 В  землянках  ґуштинського  ліса,  де  УСС  стояли  в  запасі,
йшли  палкі  і  безпереривні  розмови,  що  робити,  щоб  і  честь  вря¬
тувати  і  для  України  прислужитись.  В  один  понурий  вечір  груд¬
ня  (здається  5  грудня)  сотн.  Вітовський,  який  був  душею  стрі¬
лецтва,  запросив  гурт  старшин  і  підхорунжих  на  таємну  нара¬
ду.  Було  на  тій  нараді  душ  12-15.  Дискутовано  над  двома  ста¬
новищами:  моїм  і  пор.  Цьокана.
 Я  обстоював  думку,  що  УСС  не  повинні  довше  залишатися
при  Австрії.  Треба  з  Австрією  зірвати,  перейти  фронт  і  віддати¬
ся  до  послуг  Української  Центральної  Ради.  Там  допоможемо
закріпитись  Українській  Державі;  а  тоді  вже  інакшою  мовою  по¬
говоримо  з  Австрією.  Радив  я  під  різними  формами  стягнути  як¬
найбільше  стрільців  з  Вишколу  й  Кадри,  що  стояли  в  запіллі,  і
тоді  на  завжди  розпращатись  з  Австрією.  Такий  перехід  з  тех¬
нічного  боку  не  представляв  надто  великих  труднощів.  Ми  бу¬
ли  розташовані  всього  кільканадцять  кілометрів  від  лінії  фрон¬
ту.  Над  самим  фронтом  стояла  технічна  сотня  УСС.  На  її  від¬
тинку  ми  могли  перейти  фронт.  Сам  фронт  по  австрійському  бо¬
ці  був  слабо  обсаджений  і  сфорсувати  його  не  було  важко.
 Якщо  йде  про  настрої  стрілецтва,  то  вони  однодушно  —  про-
тиавстрійські.  Старшинський  корпус  однодушний,  2-3  старшин,
приділених  останньо  з  австрійської  армії  і  не  зжитих  ще  зі  стрі¬
лецтвом,  можна  буде  спараліжувати.  Команданта  УСС,  отама¬
на  Тарнавського,  можна  буде  втаємничити  в  цілу  справу,  і  по¬
ступити  з  ним,  як  він  рішить.
 Найважніше:  які  політичні  наслідки  матиме  наш  перехід.
Що  тратимо,  а  що  зискуємо?  Начнуться  репресії  супроти  укра¬
їнців,  а  зокрема  проти  стрільців,  що  залишаться  в  запіллі  —  це
правда.  Та  годі  —  жертви  мусять  бути.  Назвуть  українців  зрад¬
никами.  Так,  але  це  не  новина.  Від  початку  війни  аж  по  Коню¬
хи,  ми  в  очах  австрійської  команди  —  зрадники,  хоч  були  су¬
проти  Австрії  більш,  як  льояльні.  Чи  залишаючись  при  Австрії,
ми  зможемо  перешкодити  австрійсько-польській  концепції  ?  Ні!
 191

Куди  більшої  вартости  наберемо  ми  для  Австрії,  як  її  явні  во¬
роги.  Не  забуваймо,  що  за  Збручем  Українська  Держава.
 Зовсім  протилежну  думку  заступав  пор.  Цьокан.  Він  дока¬
зував,  що  наш  перехід  спричинив  би  більше  шкоди,  як  користи.
Переходячи  на  Велику  Україну,  ми  позбавили  б  Галичину  за¬
в’язку  власної  армії,  яка  вже  скоро  може  бути  дуже  потрібна.
 Вив’язалася  довга  і  основна  дискусія.  Одні  промовляли  за
перехід,  інші  проти.  Одні  й  другі  докидали  все  нові  й  нові  аргу¬
менти.  Було  вже  пізно  в  ночі.  Сотник  Вітовський,  який  досі  мов¬
чав,  —  промовив.  Не  був  проти  зірвання  з  Австрією  і  переходу
УСС  під  команду  Центральної  Ради,  але  твердив,  що  ще  на  те
не  час.  Треба  приготовлятись,  щоб  бути  готовим  на  всяку  евен-
туальність.
 Становище  сотника  Вітовського  рішило.  Більшість  учасни¬
ків  постановила  залишитись  УСС-ам  по  австрійському  боці  і  ви¬
чікувати  дальших  подій.
 192

Кінна  стежа  УСС  —  літо  1915.
 Могила  дес.  Михайла  Колодія  над  Стрипою  1915.

Могила  49  УСС-ів  в  Семиківцях,  поляглих  в  бою  2.  і  З.ХІ.1915.
 Чет.  А.  Добрянський  з  підстаршинами.  Другий  зліва  дес.  К.  Ващук.  „Весела”
над  Стрипою.  13.VI.1916.  Фот.  Т.  Мойсейович.
 XXIV

Отаман  Антін  Варивода
 Пор.  Роман  Камінський
кмдт  кінноти  УСС,  1916.
 Дефіляда  сотні  Мельника  перед  кмдою  Леґіону.  На  конях  зліва:  пполк.  А.
Варивода,  чет.  В.  Паньчак.  Соснів  14.IV.1916.  Фит.  І.  Іванець.
 XXV

Сотня  Будзиновського.  Соснів,  лютий  1916.  Зліва  внизу  хор.  Ю.  Соколов-
ський,  вище  сот.  Будзиновський,  зпереду  чет.  Гнатевич,  між  стрільцями
 стоїть  пхор.  І.  Тиктор.
 Під  старшини  сотні  Будзиновського.  Зліва  сидять:  Д.  Бочан,  І.  Поритко,  Ю.
Соколовський,  І.  Максимишин.  Стоять:  І.  Білоус,  Г.  Пачеха,  Н.  Чорненький,
П.  Лопадчак,  М.  Мокрий,  О.  Дяків.  Соснів  20.ІХ.1915.
 XXVI

Осип  СТЕТКЕВИЧ
 З  ПОБУТУ  УСС  НА  УКРАЇНІ  1918  Р.
 Хочу  розповісти,  на  які  труднощі  натрапляли  УСС-ці  в  своїй
освідомній  праці  на  Україні,  прийшовши  туди  після  Берестей¬
ського  миру.
 Я,  як  десятник,  мусів  обняти  команду  чети,  що  нею  коман¬
дував  підхорунжий  Дмитро  Паліїв,  який  кудись  був  відкомандо-
ваний.  Спочатку  стояли  ми  в  місті  Жмеринці  на  Поділлі,  а  піз¬
ніше  перейшли  до  містечка  Бар.  В  інших  місцевостях  працювали
інші  чети,  які  підлягали  полковникові  Миронові  Тарнавському,
який  був  при  австрійській  команді  в  Жмеринці  референтом  ук¬
раїнських  справ.
 По  кількох  тижнях  я  перейшов  з  четою  до  містечка  Ялтуш-
ків,  а  до  Бару  прийшов  з  четою  підхор.  Микола  Романюк.  У  Ярг
тушкові  ми  співпрацювали  з  Міською  Управою  і  освідомлювали
селян  в  поблизьких  селах.  По  кількох  тижнях  побуту  в  Ялтуш-
кові  —  одного  дня,  пізно  вночі,  викликав  телефонічно  мене  пхор.
Романюк,  наказуючи  негайно  прибути  з  четою  до  Бару.
 Коли  я  прибув  над  раном  у  Великодню  П’ятницю  з  четою  до
Бару,  застав  тільки  чету  пхор.  Романюка,  а  його  вже  не  було.
Аж  пізніше  виявилося,  що  пхор.  Романюк  був  таки  вночі  ареш¬
тований  і  кудись  вивезений.  Його  чета  лишилася  була  сама  без
жодного  підстаршини.  Ранком  прийшов  поручник,  командант
мадярської  сотні  і  зажадав,  щоби  я  привів  обі  чети  з  повним  на¬
бором  до  місця  закватирування  мадярської  сотні  в  будинку  гім¬
назії.  Коли  я  там  зголосився  з  обома  четами,  поручник  мадяр  на¬
казав  закомандувати  зложити  кріси  в  кізли,  відложити  наплеч-
ники  і  зложити  всі  набої,  ніби  для  обчислення,  скільки  ми  маємо
набоїв.  Коли  це  все  було  виконано,  нагло  з  укриття  вийшла  ціла
мадярська  сотня  і  обступила  подвір’я,  де  стояли  стрільці.  Поруч¬
ник  тоді  заявив,  що  всі  стрільці  є  арештовані  і  будуть  під  його
вартою  до  дальшого  зарядження.  Там  —  у  будинку  гімназії,  про¬
 193

була  півсотня  стрільців  20  днів.  Харчування  було  дуже  погане,
але,  коли  я  заявив  поручникові,  що  по  повороті  до  полку  внесу
скаргу  на  нього  за  погані  харчі,  зараз  харчі  значно  поправили¬
ся.  Мадярський  кухар  кожного  дня  приходив  питатися,  чого
стрільці  бажають  на  обід,  чи  на  вечерю.
 Як  сказано  вище,  арештування  відбулося  у  Великодню  П’ят¬
ницю.  Вістка  про  арешт  стрільців  розійшлася  миттю  по  місті  і  по
околичних  селах.  Населення  облягало  цілий  день  подвір’я,  де  бу¬
ли  стрільці,  співчуваючи  їм.  Весь  час  стрільці  співали,  що  ще
більше  злостило  мадярів.  Коли  на  Великдень  священик  у  церкві
проголосив,  що  УСС  сидять  арештовані  мадярами,  то  по  полудні
почали  з  міста  і  околичних  сіл  зносити  стрільцям  свячене  —
яйця,  ковбасу,  бабки,  що  прямо  не  було  куди  подівати  цих  хар¬
чів.  На  просьбу  одного  міщанина  позволено  мені  без  ескорги  пі¬
ти  до  його  дому  для  спожиття  з  його  родиною  спільно  свячено¬
го.  Постава  мешканців  міста  і  околичних  сіл  була  виявом  поша¬
ни  до  стрільців,  як  до  рідного  війська,  у  якому  бачило  населення
своїх  оборонців  перед  безправям  мадярських  частин.
 По  двадцятьох  днях  відставлено  під  ескортою  мене  разом
із  стрільцями  до  Вапнярки,  де  був  військовий  суд.  Там  було  вже
досить  багато  старшин  українців  з  ріжних  австрійських  полків,
арештованих  за  дії  противні  інтересам  окупантів,  а  на  користь  і
оборону  населення.  Пхор.  Романюк  і  дес.  Чубатий  були  десь  в
іншому  постою  військового  суду.
 По  кількох  днях  мене  покликано  перед  військового  суддю,
який  заявив  мені,  що  проти  мене  є  донесення,  що  я  мав  намовля¬
ти  населення  не  принимати  австрійських  грошей,  не  підчиняти-
ся  зарядженням  австрійських  військових  властей,  та,  що  я  не
хотів  арештувати  одного  цивільного  громадянина,  який  був  ви¬
словився  образливо  про  австрійського  цісаря.  По  кількох  днях,
без  дальших  доходжень,  на  інтервенцію  архикнязя  Вільгельма,
якому  були  підчинені  УСС,  відставлено  мене  враз  із  стрільцями
вже  тільки  в  супроводі  одного  підстаршини  з  австрійського  пол¬
ку,  до  міста  Олександрівська,  де  був  тоді  вже  полк  УСС.
 т

Мирон  ЗАКЛИНСЬКИЙ
 УКРАЇНСЬКЕ  СІЧОВЕ  СТРІЛЕЦТВО  НАД
ДНІПРОМ  І  ЧОРНИМ  МОРЕМ
 По  трьох  тижнях  спішного  походу  крізь  Поділля  в  березні
1918  р.  задержалися  ми  довше  в  однім  селі  під  Вапняркою.  У
Вапнярці  УССтрільці  завагонувалися  й  поїхали  на  Одесу.  Хоч
повільно  їхав  поїзд  і  постоював  на  стаціях,  все  ж  таки  за  добу
були  вже  на  безкраїх  рівнинах  Херсонщини.
 Який  чудовий  наш  рідний  край!  Яка  екзотична  Придніп-
рянщина  для  мешканця  Західніх  Земель,  що  вперше  її  бачить!
 До  Одеси  приїхали  ми  вечором.  Другого  дня  ранком  пе¬
рейшли  ми  кілька  вулиць,  аж  побачили  перед  собою  в  долині
необмежений  обрій  і  синю  поверхню.  Наше  море!  Ми  побігли
стрімкою  стежкою  в  долину.  На  березі  великі  каменюки,  а  пе¬
ред  нами  розколисана  темно-зелена  поверхня.  Море  мало  чу¬
дово  гарну  краску.  З  розмахом  і  шумом  вдаряло  воно  об  беріг.
Ми  поставали  на  краю  берега  на  камінню  і  любувалися  кар¬
тиною.
 Досить  бурливе  було  в  цей  день  наше  море.  Його  краса  і  мо¬
гутність  перевищала  всі  наші  сподівання.  Давні  часи  наводило
воно  на  думку  і  шуміло  про  нашу  ясну  будуччину.  Ця  непри¬
боркана  стихія,  сувора  і  невблаганна,  як  життя,  виховувала  най¬
кращі  прикмети  вдачі  в  наших  предків  і  виховуватиме  у  наших
вольних  нащадків.
 Я  тепер  зрозумів,  як  це  щасливо  трапилося,  що  наш  нарід
зайняв  і  вдержав  ціле  північне  побережжя  цього  моря.  Це  ж
вільна  дорога  в  широкий  світ,  на  далекі  безкраї  океани,  до  всіх
побереж.
 Були  ми  в  Одесі  один  тиждень  і  ненадійно,  діставши  наказ,
виїхали  на  Херсон.  Як  тільки  закватерували  стрільці  й  дістали
дозвіл  виходити  в  місто,  вирушили  цілими  гуртами  подивитися
на  Дніпро.  Поставали  на  березі.  Дніпро  був  широкий,  могутній.
 195

Цієї  ж  днини  був  я  в  херсонській  „Просвіті”.  На  стінах  обра¬
зи:  Коцюбинський,  Франко,  Грінченко,  наче  де  в  Галичині.  Цей
наявний  приклад  живучости  й  одностайности  нашої  культури
на  таких  широких  просторах  зробив  на  мене  сильне  враження.
 Сходилися  херсонські  просвітяни,  бо  скоро  мало  починати¬
ся  перше  засідання  „Просвіти”,  що  припинила  була  на  час  боль-
шевицької  інвазії  свою  діяльність.  Оповідали,  як  це  вони  хова¬
лися  перед  большевиками,  як  за  ними  шукали,  трусили.  Отво-
рили  засідання.  Голова  вів  нараду  вміло.  Торкалася  ця  нарада
найактуальніших  справ.  Видно  було,  що  під  цим  проводом  ке¬
руватиме  „Просвіта”  культурним  життям  херсонських  українців.
 За  кілька  днів  покинули  ми  Херсон.  Тепер  плили  на  двох
кораблях  горі  Дніпром.  Вночі  стояли  кораблі  на  якорі  по  сере¬
дині  ріки.
 Незабутні  були  для  нас  ті  дні,  коли  ми  плили  по  Дніпрі
колишніми  землями  запоріжців,  серединою  нашої  великої  бать¬
ківщини.  На  Лівобережжі  мало  було  осель.  Без  перерви  тягну¬
лися  тим  берегом  ліси,  славний  у  нашій  історії  Великий  Луг
Запорізький,  козацький  батько.  Проїздили  ми  попри  історичні
місцевості,  де  останніми  століттями  відбувалися  найважніші  по¬
дії  нашої  історії.  Не  раз  ми  про  них  читали  в  книжках  та  уяви¬
ли  їх  у  мріях.  Тут  була  Січ  за  часів  Мазепи,  там  ублизі  Сірко¬
ва  могила,  там  знову  була  Січ  за  часів  Хмельницького.
 До  берега  причалювали  ми  на  годину-дві.  Дуже  жаліли,
що  не  можемо  собою  розпоряжати,  щоб  побувати  на  тих  місцях,
де  стояла  Січ,  помчали  Дніпровими  протоками  й  допливами  в
глибину  Великого  Лугу,  надивитись  на  все.
 Плили  ми  попри  Кам’яний  Затон,  де  весною  1648  р.  при¬
єдналися  реєстрові  козаки,  що  їх  вислала  Польща  проти  Хмель¬
ницького,  до  повстанчих  військ.  Оживали  в  нашій  уяві  славні
події  бувальщини:  ми  плили  тією  течією,  що  бачила  княжі  ко¬
раблі  і  стільки  разів  носила  козацькі  чайки  проти  степових  ко¬
човиків  і  турків.  А  величина  і  краса  рідного  краю,  яку  ми  тут
вперше  відчули,  наповняла  гордістю  і  радістю.
 Зі  зброєю  в  руці  пройшли  ми  чималий  кусень  рідної  землі
від  Мукачева  до  Збруча.  Три  тижні  міряли  своїми  ногами  Поділ¬
ля;  їхали  цілими  днями  залізницею  —  і  це  все  тільки  південна
частина  Правобережжя.  Це  лише  кусень  величезної  нашої  бать¬
ківщини.
 Я  зрозумів,  як  важно  було  б,  щоб  видатніші  люди  з  австрій¬
ської  займанщини  часто  сюди  їздили.  Щоб  пройшли  і  проїхали
весь  наш  край  здовж  і  впоперек,  побували  в  далеких  рідних  міс¬
тах,  які  знають  лише  з  географії,  запізналися  з  людьми,  приві¬
талися  з  нашими  ріками,  горами  і  морем,  придивилися,  який
 196

однаковий,  який  рідний  нарід  живе  на  всіх  цих  землях.  Вони
виросли  б  і  високо  носили  б  голову.  Були  б  горді  на  цього  45-
мільйонового  велетня,  що  розлягся  над  Чорним  морем  на  міль¬
йоні  кілометрів  від  Татрів  і  Дунаю,  по  Кавказ  і  Каспій.
 Над  Дніпром,  у  самому  серці  нашої  землі,  було  й  населен¬
ня  інакше,  як  на  Поділлі.  Коли  ми  причалювали  до  берега  і  се¬
ляни  дізнавалися,  що  ми  українці,  та  що  воюємо  проти  больше-
виків,  вітали  й  гостили  нас,  як  рідних.
 В  селі  Тарасівці,  недалеко  вже  від  великого  лівобережного
міста  Олександрівська,  що  лежить  зараз  понижче  порогів,  —  да¬
ли  нам  селяни  жовто-блакитний  прапор.  Повідомили  нас,  що  ко¬
ло  сусіднього  села  Біленького  є  ватага  большевиків  і  готовиться
напасти  на  село.
 Сотник  Микитка  наказав  строге  поготівля.  Одна  чета  поїха¬
ла  на  малому  кораблику,  як  передня  сторожа.  Цілий  курінь,  що
їхав  другим  кораблем,  мав  лишити  у  випадку  битви  свої  наплеч-
ники  та  інший  наряд  на  кораблі.
 Одначе  ми  доплили  без  перешкод  до  села  Біленького.  На  бе¬
резі  стояла  чета,  що  поїхала  була,  як  передня  сторожа,  і  відділ
Вільного  Козацтва.  Народ  із  села  збігався  до  пристані.  Козацтво
привітало  нас  окликами:  „Слава!”
 Селяни  прийняли  нас  із  захопленням.  Вони  повели  були
вдачну  самооборону  села  перед  большевиками  і  декілька  разів
мали  з  ними  бої.  Набоїв  і  крісів  було  в  них  обмаль:  крісів  усього
50,  а  на  кожний  20-30  набоїв.
 Селяни  поприносили  на  беріг  хліба,  сала,  набілу  і  погостили
весь  курінь.  Сотник  згодився  залишити  одну  чету  для  забезпе-
ки  села.  Село  взяло  її  на  своє  харчування.  Коли  сотник  з  гуртом
стрільців  входив  в  село,  заграли  на  привітання  всі  дзвони.
 Молодь  розпитувала  про  політику.  Знала  вже,  що  німці  й
австрійці,  мали  бути  союзниками  Центральної  Ради.  Підозріва¬
ла,  що  ці  чужинці  захочуть  забрати  Україну  під  свою  владу.
 Аж  тут  над  Дніпром  стрінули  ми  дійсно  національно  свідо¬
мих  селян,  що  ділом  помагали  нашій  владі,  на  котрих  могла
наша  держава  спиратися.
 197

Фотій  МЕЛЕШКО
 УКРАЇНСЬКІ  СІЧОВІ  СТРІЛЬЦІ
У  ЄПИСАВЕТЩИНІ
 До  першої  світової  війни,  нечисленна  національно  свідома
українська  інтелігенція  під  російською  займанщиною  завсіди
пильно  слідкувала  за  тим,  що  діється  в  Галичині,  де  під  Австрією
була  доволі  велика  свобода.
 Прийшов  пам’ятний  1914  рік.  28-го  червня  відбувся  у  Львові
великий  здвиг  Січей  і  Соколів.  Виступили  тоді  і  узброєні  Січо¬
ві  Стрільці,  викликуючи  своєю  появою  небувалий  ентузіязм  на
вулицях  столиці  Галицької  Землі.  А  вже  за  місяць  після  того
вибухла  війна.
 Ця  подія  застала  мене  в  Єлисаветі,  і  я  зразу  подумав,  що
царській  Росії  може  прийти  кінець,  але  що  й  національний  рух
у  Галичині  може  бути  зліквідований.  Я  зайшов  до  кооператив¬
ного  батька,  Миколи  Левитського,  і  згадав  йому  про  це,  він  за¬
журено  притакував:  „Напевно  знищать,  але  ми  надалі  вже  бу¬
демо  разом”.  А  я  сказав  на  це:  „Мала  потіха!  Настане  соборне
поневолення”  .  .  .
 В  моїй  молодечій,  і  Левитського  старечій,  підсвідомості  бу¬
ло  спільне  те,  що  ми  вірили  в  могутність  Росії.  На  початку  вій¬
ни  воно  так  і  виглядало:  Московська  навала  покотилася  з  роз¬
гоном  на  Галичину,  почалося  нищення  українства.  Але  й  схід-
ню  Україну  загнали  в  повне  зовнішнє  небуття,  навіть  невелику
українську  пресу  закрито.
 Та  прийшов  березень  1917  року,  здійснилося  те,  про  що  я
думав  у  перший  день  війни.  Настав  розвал  царської  імперії,  а  з
перших  днів  революції,  події  так  швидко  розвинулися,  що  Украї¬
на  з  недавнього  небуття  стала  державою.
 Через  рік,  після  вибуху  революції  в  Петрограді,  і  після  під¬
писання  миру  в  Берестю,  появилися  на  східніх  просторах  Украї¬
ни  Українські  Січові  Стрільці,  промаршувавши  через  Поділь-
 198

ський  Кам’янець,  Жмеринку,  Вапнярку,  Херсон,  Олександрівськ,
опинилися  вони  на  Єлисаветщині  в  селах  —  Масляниківці,  Грузь¬
кім,  Іванівці  й  Карлівці.
 Були  це  вже  часи  нової  гетьманщини,  інакше  Протофісу,
безвідповідального  розгулу  адміністрації,  нібито  вже  в  мирних
умовах,  але  саме  тоді  виявилася  так  дуже  потрібна  приявність
Українських  Січових  Стрільців,  —  заборола  українства.
 Уже  під  час  війни  доходили  до  нас  радісні  вістки  з  Гали¬
чини  про  формування  Українських  Січових  Стрільців.  Та  за  вій¬
ни,  майже  чотири  роки,  ми  не  знали,  що  сталося  з  ними.  Прав¬
да,  ми  впродовж  одного  року  не  тільки  виринули  з  цього  „не¬
буття”,  але  мали  вже  і  своє  військо  —  Вільне  Козацтво  та  свою
державу.  Я  особисто  не  тільки  приймав  активну  участь  в  орга¬
нізуванні  Вільного  Козацтва,  але  й  очолював  одну  з  найсильні-
ших  козацьких  формацій.  Сам  ходив  та  інших  водив  у  бої  з  во¬
рогами  молодої  Української  Народної  Республіки  і  вільною  во¬
лею  людей  був  поставлений  на  відповідальне  адміністративне
становище.  Після  повалення  УНР  гетьманським  режимом,  укра¬
їнським  своєю  історичною  формою,  але  своїм  змістом  ворожим
українському  народові,  —  моє  життя  стало  більше  загрожене,
ніж  за  царату,  коли  я  був  молодим,  активним  революціонером.
 Вільне  Козацтво  зліквідовано,  або  воно  перейшло  в  стан  не¬
легальний.  Я  ще  залишився  головою  Волосної  Народгіої  Упра¬
ви  в  Глодосах  на  Херсонщині,  але  до  мого  кабінету  вже  почали
вриватися  якісь  золотопагонники,  разом  з  начальником  гетьман¬
ської  варти  й  не  тільки  робили  допити  московською  мовою,  але
ще  й  висмівали  українську,  якою  в  моїй  управі  адмініструвало¬
ся.  І  я  з  поведінки  цих  „гетьманців”  бачив  та  довідувався,  що
якщо  не  зникну,  то  мене  заарештують.
 Та  ось  одного  недільного  передполудня  мені  дали  знати,  що
їдуть  якісь  „австрійці”.  І  дійсно,  за  декілька  хвилин  коло  мого
дому  зупинився  фаєтон.  Увійшовши  в  хату  два  вояки,  чітко  від¬
салютували.  Я  запитав:
 —  Хто  ви  такі?
 —  Ми  Українські  Січові  Стрільці,  —  і  подали  свої  прізви¬
ща:  четар  Гриць  Голинський,  хорунжий  Михайло  Гальчак.
 Таким  робом  наче  саме  Провидіння  запровадило  до  мене
вже  не  отих  ще  романтичних  передвоєнних  Січових  Стрільців,  а
справжніх,  реальних,  що  впродовж  чотирьох  років  воєнних,  всла¬
вилися  в  боях,  і  ось  два  стояли  переді  мною.  Не  появилися  б  во¬
ни,  хто  зна,  що  було  б  сталося  зі  мною.
 —  Мило  мені  пізнати  —  привітав  я  їх.  Рад  довідатись,  в  якій
справі  загостили  до  мене?
 199

—  Нам  доручено  познайомитись  з  вами,  як  з  головою  Гло-
доської  Народної  Управи  і  бувшим  отаманом  Вільного  Козацт¬
ва.  Наш  командант,  отам.  Микитка,  просить  вас  загостити  в  Юрів-
ку,  де  ми  на  постою.
 Я  погодився.  Та  ще  взяв  зі  собою  вчителя  М.  Прядку  й  лі¬
совода  Т.  Березняка  —  обидва  бувші  члени  Козацької  Страте¬
гічної  Ради.
 Ми  їхали  разом  однією  повозкою  і  під  час  їзди  четар  Голин-
ський  дав  мені  прочитати  „Інструкцію”  Коша  УСС  до  стріль¬
ців  перед  походом  за  Збруч.
 —  Та  ж  це  знаменито!  —  сказав  я,  прочитавши.  —  Ви  справ¬
жні  державники.
 Невеликий  на  ріст  отаман  Микитка  прийняв  нас  дуже  ввіч¬
ливо,  а  „Інструкція”  допомогла  мені  в  розмові.  Ми  зразу  знай¬
шли  спільну  мову:  почувалися,  наче  не  були  довгі  сотні  років
розділені  Збручем.
 Отеє  повний  текст  тієї  „Інструкції”:
 ІНСТРУКЦІЯ  ДЛЯ  УСС,  ЩО  ЇДУТЬ  НА  УКРАЇНУ,
АПРОБОВАНА  КОМАНДОЮ  КОША  УСС.
 А)  ІНФОРМАТИВНА  ЧАСТЬ
 На  українських  землях  твориться  рівночасно  держава  і  нація.  Держава
полягає  на  1  —  війську,  2  —  адміністрації,  3  —  скарбовості,  4  —  судівництві;
нація  полягає  на  освідомленім  народі  і  зорганізованій  інтелігенції.  Чим  для
держави  вище  вичислені  підвалини,  тим  для  нації  1  —  школа,  2  —  преса,
З  —  бібліотеки,  4  —  культурні  товариства  (читальні,  клюби,  касина)  ведені
в  національному  дусі.
 В  усіх  тих  напрямах  мають  вислані  УСС  діяти  творчо  й  організувати
ті  основи  будівництва  української  нації  й  держави  під  фірмою  Української
Центральної  Ради  .  .  .  повинуючися  її  приказам,  а  коли  осягнення  порозумін¬
ня  з  органами  УЦРади  не  можливе,  то  на  власну  руку.
 На  те  треба  грошей  і  людей.
 Матеріяльних  засобів  муситься  добути  від  місцевого  населення  (з  бу-
джетів  городських  дум,  громад  і  т.  д.),  людей  також  відтам,  а  почасти  відси.
 Б)  СПОСОБИ
 1.  Перша  річ  по  приїзді  на  місце  діяльности  є  довідатися  про  місцеві
й  околичні  відносини,  то  значить  про  імена,  назвища  й  фах  визначніших
людей  (і  чужинців),  про  домагання  і  матеріяльний  стан  населення  в  пооди¬
ноких  громадах,  про  агітаційні  кличі,  які  там  ширяться  і  про  вислід  тих
кличів  (настрій).  Все  те  зараз  списати  собі,  (зокрема  назвища  і  стан  визнач¬
ніших  людей)  і  на  свою  пам’ять  рішуче  не  спускатися.  Інформацій  засяг¬
нути  щонайменше  від  трьох  осіб.
 2.  Списувати  тільки  при  інтелігентах,  бо  селяни  підозрівають  тих,  що
списують,  в  поганих  замірах.  При  селянах  списувати  тільки:  їх  кривди,  ра¬
зом  зі  свідками.
 3.  Старатися  поможности  скрізь  виступати  по  двох,  не  поодиноко.  Щой¬
но  по  здобуттю  знайомств  можна  виступати  по  одному.  Один  має  другому
переповідати  свої  замітки.  При  чужих  не  перечитися  між  собою  і  навіть  не
дебатувати,  бо  це  обнижує  повагу.
 4.  Міста  й  містечка  —  центри  державного  життя,  і  обсадження  їх  важ¬
ніше  ніж  обсадження  сіл.  Де  в  місті  є  український  комісар  (начальник  ци¬
вільної  влади),  там  піддати  йому  зараз  потребу  зукраїнізовання  городської
 200

ради  через  кооптацію  і  обсадження  важніших  місць  українцями  (також  ук¬
раїнською  службою).  Де  такого  комісара  немає,  постаратися  про  його  при¬
значення  й  подати  до  відома  найблизчій  владі  (евентуально  самому  при¬
значити  його).  В  разі  непослуху  думи,  розв’язати  її  та  іменувати  нову  зі
своїх  людей.
 5.  В  порозумінню  з  комісарем  визначити  з  буджету  потрібні  видатки  на
українську  школу  й  місцеву  міліцію  (сторожу).  Учитель  чи  учителька  не
мусять  бути  кваліфіковані.  Евентуально  вчити  самому.  Командант  сторожі
мусить  бути  безумовно  українець  (православний  як  там  кажуть),  склад  сто¬
рожі  по  можності  також.  Провадити  книги  видатків  порядно!
 6.  По  якімсь  часі  скликати  збір  начальників.  Бесіду  до  них  мати  добре
приготовану.  Зміст:  1)  Хто  є  УСС  і  чого  тут  прийшли?  За  дозволом  Україн¬
ської  Центральної  Ради  в  цілі  заведення  ладу.  2)  Лад  буде,  коли  всім  по¬
правиться  доля.  На  те  треба  перевести  приказ  Української  Центральної  Ра¬
ди  в  справі  поділу  земель  панів  і  царських  до  ужитку  селянам.  3)  Україн¬
ська  Центральна  Рада  пришле  в  тій  цілі  інженерів,  котрі  помірять  по  спра¬
ведливості,  щоб  ніякий  селянин  не  був  покривджений  і  щоб  колене  село  було
заспокоєне.  4)  Германці  й  австрійці  завізвані  Радою  на  поміч  проти  розби¬
шак  і  грабіжників,  не  проти  спокійних  людей.  Ті  чужі  війська  прийшли  тут
не  як  вороги  і  від  своїх  властей  мають  приказ  поводитись  добре  з  людьми.
Якби  де  лучилася  кривда  від  них,  зараз  донести  свому  українському  урядо¬
ві  по  правді  й  зо  свідками,  тоді  винні  будуть  покарані,  а  шкода  звернена.
5)  Хто  ширить  інакші  вісті,  той  хоче  заколоту,  щоб  у  мутній  воді  рибу  лови¬
ти.  6)  На  заведення  ладу  й  просвіту  народа  потребує  Українська  Централь¬
на  Рада  грошей,  для  того  хто  може  повинен  добровільно  і  скоро  заплатити
податок  своїй  власті.  7)  Ніяких  насильств  і  боротьби  не  зводити,  а  суперечки
полагоджувати  покищо  своїм  громадським  судом!  Кара  смерти  знесена.  Все
те  переповісти  селянам.
 7.  Більші  городські  думи  ділити  на  секції  (харчову,  провіянтову,  адміні-
страційну,  судівничу).  Всякі  вироки  перед  виконанням  переглядати.
 8.  Не  виступати  в  обороні  дворів,  не  хвалити  галичан,  ні  себе,  ані  чужих
військ,  бо  тим  способом  викликається  до  себе  недовір’я.  Не  виступати  гордо,
поведення  з  людьми  має  бути  чемне,  миле,  але  не  фамільярне.  Ніщо  так  не
підкопує  поваги  як  бігання  за  дівчатами  або  скандали  на  тлі  любовнім.
 9.  По  якімсь  часі  розвідатися  про  ворожих  агітаторів.  Будуть  се  голов¬
но  бувші  царські  чиновники  й  інші  чужинці.  їх  безумовно  вивезти  на  захід  і
інтернувати.  Своїх  людей  щадити,  боронити  та  старатися  з’єднувати  їх  пе¬
реконуванням.  Чужинцям  не  грозити  наперед,  тільки  ділом  робити  немож¬
ливою  їх  бунтівничу  акцію.
 10.  Свої  уваги  списувати  й  раз  на  місяць  при  нагоді  переслати  Команді
Коша  разом  зі  статистичними  даними  й  адресами  наших  певних  людей  та
ворожих  діячів.  Такі  звіти  слати  й  до  Києва  Українській  Центральній  Раді.
 11.  Становища  не  опускати  без  конечної  потреби  або  без  заступника.  За¬
писи  провадити  так,  щоб  свого  наступника  зараз  могти  поінформувати.
 12.  Давати  виклади  про  українську  історію,  Шевченка,  і  різниці  між
Україною  та  Москвою,  при  чому  не  лаяти  нікого.
 Не  вдаватися  в  ніякі  релігійні  справи.  Церкви  хоронити  й  ходити  до
церкви  правильно  та  хреститися  тричі.  Перед  хрестами  по  дорозі  здіймати
шапки.  В  той  спосіб  позискаєте  прихильність  населення.  Скрізь  переводити
українські  написи  (на  вивісках  і  т.  д.).
 Вимінюватися  книжками,  спроваджувати  часописи  зі  Львова,  Києва,  гур¬
тувати  молодь  у  ,,Січі”  і  давати  курси  української  мови;  говорити  тільки  по
українськи  до  населення,  без  огляду,  чи  це  жид  чи  польський  дідич.
 В  Глодоській  волості  дідича  не  було,  а  тому  могло  б  зда¬
ватися,  не  було  кому  знущатися  під  час  гетьманщини  над  се¬
лянством.  Та  частину  глодосян  не  минула  лиха  панська  напасть.
Деякі  селяни  Глодос  приймали  участь  у  грабуванні  дідича  І.
Ковальова,  що  його  земля,  4,000  десятин,  розлягалася  при  с.
 201

Юрівці,  Добровеличковської  волости.  Все  це  награбоване  відіб¬
рали  вільні  козаки  і  воно  переховувалося  як  народне  майно.
На  ліквідацію  його  чекалося  зверхнього  рішення  влади  УНР.
По  гетьманському  перевороті  це  майно,  —  живий  і  мертвий  інвен¬
тар  та  ріжне  збіжжя,  перестало  бути  народнім  і  його  повернено
Ковальову.  Та  цей  „гуманний”  власник,  бувший  земський  діяч,
одним  поверненням  розграбованого  не  задовольнився.  Рішив  ще
й  здерти  з  людей  контрибуцію.  Сам  же  він,  як  голова  Єлисавет-
ської  Земської  Управи  ,тим  ганебним  ділом  не  зайнявся,  а  дору¬
чив  свому  небожеві,  Максимові  Ковальови,  що  свої  добра  відпро¬
дав  дядькові,  а  гроші  протратив  в  Одесі  і  став  босяком.  Тепер
дядько  дав  йому  „работу”.  Величезний  на  зріст,  з  типовим  вигля¬
дом  алькоголіка,  з’явився  в  мене  в  Управі,  наче  пострах.  Я  по¬
просив  його  сісти  на  широке,  оббите  шкірою,  крісло,  що  було
таки  ж  його  дядька.  Домовилися  ми  дуже  скоро.  Я  подав  йому
один  із  трьох  запротоколованих  списків,  в  яких  і  перечислюва-
лося  пограбоване  майно  його  дядька  і  аж  на  те  крісло,  на  яко¬
му  він  сидів.  Він  дуже  зрадів  і,  перебравши  майно,  потім  ли¬
стовно  подякував  мені.
 Та  за  якийсь  час,  я  побачив  крізь  вікно  Ковальова  під  Упра¬
вою  з  двома  австрійськими  офіцерами.  Позирали  на  вулицю,  на¬
че  на  когось  чекали.  О  годині  четвертій  після  урядування  я  вий¬
шов  з  Управи  та  здивований  побачив  чоту  австрійських  вояків
з  двома  кулеметами.  За  хвилину  заметушилось.  Австрійці  гнали
гурму  людей:  чоловіків,  жінок,  деякі  з  них  із  немовлятами  на
руках.  Всі  вони  з  тієї  частини  Глодос,  з  якої  дехто  брав  участь
у  грабунках  економії  Ковальова.  Всі  струджені,  аж  чорні,  з  пе¬
рестрашеним  виглядом.  Я  ж,  —  ніби  волосний  начальник,  —
стою  і  не  можу  второпати,  що  це  таке?  Бідолашну  товпу  зігнали
під  Волосну  Управу,  вояки  відділили  від  чоловіків  жінок  і  ді¬
тей.  Піднявся  вереск,  а  Ковальов  дивився  і  посміхався.  Впала
команда  взятися  за  скоростріли,  чоті  приготовитися  до  стрілу,
а  Ковальов  видав  приказ:  впродовж  двох  годин  внести  сорок
тисяч  карбованців  на  покриття  награбованого  і  то  під  загрозою
розстрілу.  Жінки  й  діти  зверещали,  а  чоловіки  гукнули  в  один
голос:
 —  Заплатимо,  заплатимо,  скільки  захочете,  тільки  не  стрі¬
ляйте  !
 Тоді  Ковальов  шепнув  щось  командантові  чоти,  цей  скоман¬
дував  відставити  зброю,  а  люди  побігли  по  гроші.
 Моєю  повинністю  було,  шукати  якогось  порядку.  Та  не  в
гетьманської  адміністрації.  На  той  час  я  не  тільки  добре  знав,  де
розташовані  УСС-си,  але  й  побував  у  них  у  Масляниківці  під
Єлисаветом.

Увечері  зайшов  я  до  волосної  варти  і  тут  довідався,  що  пе¬
реведення  цієї  грабункової  акції  підготовив  начальник  волосної
варти,  Ардан  —  молдаван  з  походження,  і  його  писар,  москаль,
Філімонов.  Тут  я  побачив  списки  призначених  жертв  контрибу¬
ції.  Показалося,  що  в  списку  майже  не  було  тих,  що  грабували,
а  були  заможні  господарі,  що  з  них  було  що  стягнути.  Гроші
приймав  начальник  варти  Ардан.
 Мені  вдалося  нав’язати  тепер  зв’язок  з  колишнім  заступни¬
ком  австрійського  команданта  міста  Єлисавету  й  повіту,  пор.
Корнилом  Кізюком  і  я  маю  змогу  покористуватись  його  рукопис¬
ними  спогадами.  Він  пише:
 „Переглядаючи  акти,  впало  мені  в  очі  дві  замкнуті  шуфля¬
ди  в  бюрку.  В  одній  тисячі  прізвищ  селян  та  робітників,  повіша-
них  під  час  пацифікації,  а  в  другій  шуфлядці  50  штук  подань
різних  поміщиків  про  допомогу  прислати  військові  частини  до
стягнення  контрибуцій.  Цими  справами  я  найбільше  заінтересу¬
вався.  Був  австрійський  військовий  закон  відносно  екзекуцій  під
час  розрухів”.  Далі  пор.  Кізюк  подає,  які  для  переведення  того
були  інструкції  та  розпорядження.  І  ще:  „Це  очевидно  не  вдо¬
вольняло  поміщиків,  і  вони  це  робили  короткою  дорогою,  вдава¬
лися  до  австрійських  частин,  які  були  недалеко  приміщені,  і  стя¬
гали  при  їх  помочі  мільйонові  відшкодування,  в  більшості  ціл¬
ком  неоправдані.  За  те  діставали  деякі  австрійські  команди
20-25%  зі  стягненої  суми”.  (Із  рукопису  К.  Кізюка,  ст.  21,  22,  23).
 Другого  дня  рано  я  був  в  Єлисаветі  і  відшукав  глодосянина
проф.  Г.  Дахна,  що  був  повітовим  комісарем  перед  гетьманським
переворотом.  Ми  зайшли  разом  до  полковника  Вільчинського  і
сотника  М.  Вербицького,  та  по  короткій  нараді  вирішили  вибра¬
тися  у  Масляниківку,  до  штабу  УСС-ів.
 Моя  розповідь  у  Масляниківці  зробила  прикре  враження.
Зокрема  на  поруч,  д-ра  В.  Старосольського,  сот.  М.  Стронського
та  чет.  Г.  Голинського.  Вони  звернулися  зі  справою  впрост  до
архикнязя  Вільгельма  Габсбурґа  (Василя  Вишиваного).  Архи-
князь  прийняв  нас  негайно,  таки  на  вулиці.  З  вигляду  постав¬
ний,  молодий,  мав  тоді  яких  двадцять  три  роки  —  високий  і
стрункий,  чоло  високе,  синяві  очі,  волосся  біляве.  Адьютантом-
прибічником  був  якийсь  граф,  старшина  ген.  штабу.  Другим,
від  УСС-ів,  був  д-р  В.  Старосольський.  Саме  він  помагав  нам
при  звітуванні  архикнязеві.  Розмова  велася  українською  мовою.
Архикнязь  говорив  повільно,  але  цілком  правильно  по  україн-
ськи.  Він  сказав,  що  ми  не  перші  приходимо  в  такій  справі,  та
що  цьому  треба  врешті  покласти  кінець.
 А  проте  становище  архикнязя  не  було  легке.  В  Єлисаветі
стояв  тоді  штаб  7-ої  австрійської  дивізії,  а  командантом  тієї  ди¬
 203

візії  був  ген.  Маренці,  що  під  впливом  недобитків  московської
аристократії  ставився  ворожо  до  всього,  що  українське,  при  то¬
му  мав  коханку-дідичку,  яка  ним  керувала.  На  інтервенцію  архи-
князя  врешті  вдалося,  що  генерала  Маренці  перенесено  на  іта¬
лійський  фронт.  Як  згадує  у  своїх  споминах  архикнязь,  на  місце
ген.  Маренці  прийшов  не  кращий,  мадяр.
 Внаслідок  нашої  інтервенції,  М.  Ковальова  негайно  ареш¬
товано.  Арешт  виконали  ті  самі  два  австрійські  старшини,  що
помагали  йому  здирати  контрибуцію.  Мене  повідомив  пор.  д-р
В.  Старосольський,  „меценас”,  як  його  всі  січовики  величали,
що  Ковальова  привезено  до  Єлисавету  зі  скарбничкою  до  в’яз¬
ниці.  На  жаль,  довго  він  не  сидів,  бо  заходами  єдинонеділимсько-
го  „протофісу”,  до  якого  належав  й  дядько  заарештованого,  Іван
Ковальов,  —  арештованого  звільнено,  але  заборонено  йому  зди¬
рати  контрибуцію.
 За  допомогою  австрійського  хорунжого  Голейка  мені  поща¬
стило  роздобути  посвідку  про  мою  „недоторканість”  від  коман-
данта  7-ої  дивізії  ген.  Маренці.  Окрім  зв’язків  з  УСС-ми  я  мав
в  Єлисаветі  зв’язки  з  австрійськими  старшинами-українцями,  по¬
ручником  д-ром  Копцюхом,  заст.  команданта  етапної  команди,
та  з  пор.  К.  Кізюком  —  помічником  команданта  Єлисавету.  Та
в  цій  дійсності  різного  можна  було  сподіватися.  Я  бо  знав,  що
мене  мають  не  тільки  арештувати,  але  під  час  ескортування  і
застрелити,  виправдуючись  опісля,  що  ніби  я  хотів  втікати.  Єди¬
ною  надією  була  ще  посвідка  австрійської  команди  дивізії.  А  при
тому  я  був  і  неосторожний.  Не  скривався,  тільки  поладнував  різ¬
ні  справи.
 Після  різних  засідань  і  нарад,  я  ще  взявся  упорядковувати
вільнокозацький  архів  і  спати  пішов  пізно.  Вночі  лив  дощ,  спа¬
лося  твердо,  аж  досвіта  почув  я  вигуки:  ,,Нє  шевелісь,  вста¬
вай!  .  .”  Відчинивши  очі,  а  побачив  трьох  вартівників  з  націле¬
ними  до  мене  револьверами.  Я  піддався  арештові  тільки  після
приходу  начальника  варти,  Балицького,  від  якого  домігся  за¬
певнення,  що  в  Єлисавет  допровадять  мене  живим  та,  що  разом
зі  мною  поїдуть  два  свідки.  Ще  перед  нашим  виїздом  із  Глодос
повідомлено  в  Єлисаветі  голову  Національного  Союзу,  п.  Біла-
ненка,  про  мій  арешт.
 Другого  дня,  лежачи  на  голих  причах  поруч  мого  приятеля,
Грищенка,  бувшого  заступника  команданта  Єлисавету  і  повіту
за  Центральної  Ради,  почув  я  знайомий  голос:  ,,Є  тут  пан  Ме-
лешко?  Давайте  його  сюди!”  За  хвилину  я  вже  був  поруч  мого
знайомого  із  австрійської  військової  командантури,  дуже  симпа¬
тичного  галичанина,  а  з  ним  були  ще  три  жандарми.  Вони  до¬
провадили  мене  до  командантури,  де  побачив  я  другого  прияте¬

ля,  nop.  К.  Кізюка,  заступника  команданта.  Він  сказав:  „Звіль¬
нив  я  вас  з  власної  ініціятиви  і  на  власну  відповідальність”.
 А  в  рукописних  своїх  спогадах  пор.  Кізюк  згадує:  ,,В  по¬
віті  Єлисаветградськім  жив  учитель  (?)  Мелепіко  —  молодий
прекрасний  мужчина,  гарячий  патріот,  український  с.-р.  (соція-
ліст-революціонер).  Крім  краси  мав  ще  такий  великий  талант
бесідника,  що  тисячі  людей  поривав  за  собою.  Він  був  завзятий
ворог  гетьманського  ладу  і  сіллю  в  оці  старости  Верещаґіна,  чор¬
носотенного  москаля,  дідича  Масляниківки.  За  Мелешком  Вере-
щаґін  вганяв  довго,  аж  спіймав  його.  Після  арешту  Мелешка
явився  у  мене  старенький  М.  Левитський,  батько  української  коо¬
перації,  з  полковником  Вільчинським  і  Остапом  Луцьким,  та  ска¬
зали  мені,  щоб  я  доложив  усіх  зусиль  витягнути  Мелешка  з  тюр¬
ми,  бо  Верещаґін  його  напевно  розстріляє,  а  це  гарний  україн¬
ський  патріот.  Я  обіцяв,  що  буду  старатися  все  зробити.  Ще  то¬
го  самого  дня  я  покликав  поручника  від  дивізійної  жандармерії
і  дав  йому  наказ  взяти  4-ох  жандармів,  поїхати  автом  до  город-
ської  тюрми  і  привезти  Мелешка.  Але  що  далі?  Певно  з  того
вийде  авантура.  Пішов  я  до  дивізійного  шефа  штабу,  майора
Занґбурґа  і  сказав,  що  тут  є  чоловік  великих  впливів  і  нам  тре¬
ба  його  позискати  для  себе.  Він  ворог  старости  Верещаґіна,  який
його  замкнув,  а  я  казав  випустити  з  тюрми.  Прошу  виправдати
перед  генералом.  Занґбурґ  обіцяв  це  зробити  й  казав  виставити
для  Мелешка  посвідку,  що  він  у  нічому  не  обвинувачений.  А  на
другий  день  рано  влітає,  як  буря,  Верещаґін,  в  мундурі  ґроса-
старшини  до  ген.  Маренці  з  жалобою  на  мене.  Генерал  кличе
мене,  а  я  заявив,  що  можу  дати  вияснення  в  чотири  очі.  Вере¬
щаґін  вийшов,  а  я  пояснив  генералові,  що  це  сталося  в  порозу¬
мінні  з  шефом  штабу.  Генерал  закликав  майора  Занґбурґа,  який
виявився  джентельменом,  бо  сказав,  що  він  це  зарядив  для  доб¬
ра  справи.  Генерал  успокоївся,  а  Верещаґін  ще  більше  лютий
від’їхав  домів.  Мелешко  був  врятований.  Більше  в  життю  я  з  ним
не  бачився”.
 А  тепер  через  46  років  ми  знову  можемо  побачитись  у  Ню
Иорку  або  в  Честері,  Па.,  живе  пор.  К.  Кізюк,  і  я  маю  змогу  ви¬
користати  його  рукопис.
 Про  моє  перебування  під  захистом  УСС-ів  у  Масляниківці
є  згадка  в  моїх  споминах;  була  згадка  теж  про  д-ра  Старосоль-
ського  і  М.  Стронського  в  „Листах  до  Приятелів”.  Тож  бо  вони
вділили  мені  приміщення  в  тій  половині  селянської  хати,  де  са¬
мі  замешкували.  Добрий  же  господар  поручник  Іван  Нагайло
зарахував  мене  на  старшинський  харчовий  приділ.  Тепер  мені
залишалося  виходити  ще  на  муштру,  щоб  стати  справжнім
УССтрільцем.  Та  я  тільки  з  боку  придивлявся  до  цього  славно¬
 205

го  війська.  По  військовій  виправці,  чепурності  та  дисципліні  їм
не  могли  дорівнювати  не  то  австрійські  вояки,  але  й  німецькі.
Дисципліна  в  УСС-ів  була  тверда,  але  мудра,  а  тому  взаємо¬
відносини  між  старшинами  і  стрільцями  були  братські.  У  само¬
му  поводженні  їх  об’єднувала  головно  висока  національна  свідо¬
мість,  а  надзвичайно  ввічлива  поведінка  впливала  на  населен¬
ня,  де  були  розташовані  УССтрільці.  В  книжці  ,,Рідні  гості”  С.
Тобілевичева  дружина  Карпенка-Карого)  подає  таке:
 „Коли  в  неділю  стрілецький  хор  співав  в  церкві  під  час
Служби  Божої,  то  народу  було  так  багато,  як  на  Великдень,  —
або  коли  в  школі  відбувалися  реферати  з  історії  України,  то  бу¬
ло  повно  слухачів,  а  коли  ввечері  грали  якусь  комедію  чи  дра¬
му,  то  половина  людей  стояла  за  театром,  заглядаючи  через  шпа-
ри  в  дошках,  і  доспівуючи  собі  у  своїй  фантазії  те,  чого  око  не
добачило,  а  вухо  не  дочуло  ...  Не  кажучи  вже  про  те,  що  вкож-
ну  хату  такий  гість  вносив  зі  собою  частину  свого  світогляду,
своєї  душі...”  (стор.  38).
 При  цій  нагоді  пригадаю  ще  т.  зв.  Спільну  Кашу  на  Роз¬
ритій  Могилі  біля  Масляниківки.  Тоді  саме  відбувалися  в  Єли¬
саветі  курси  українознавства  для  учителів  повіту.  Відвідував  ча¬
сом  і  я  ті  курси  та  заходив  до  інтернату,  а  тому  деяких  учите¬
лів  і  учительок  добре  знав.  Не  обійшлося  там  і  без  провокато¬
ра.  Видно  на  його  донос  одного  разу  обставила  австрійська  варта
будинок,  шукаючи  мене,  щоб  арештувати.  Але  не  вдалося  і  я  на¬
далі  втримував  зв’язки  з  курсантами.  На  мою  долю  саме  й  ви¬
пало  в  приявності  пор.  І.  Нагайла  запрошувати  вчителів  та  вчи¬
тельок  на  товариську  стрічу-пікнік,  на  Розритій  Могилі.  Більше
учительок  ніж  учителів  прийняло  участь  у  тому  пікніку.  Разом
виїхало  туди  понад  сорок  осіб.
 Була  тоді  тиха,  літня,  степова  ніч.  Поки  не  зварилася  ка¬
ша  у  великому  казані,  всі  бігали,  жартували,  сміялися,  качали¬
ся  по  тирсі  та  рвали  пахучі,  степові  цвіти.  І  наддніпрянці  і  га¬
личани  були  як  одна  родина.  Засіли  всі  разом  до  спільного  ка¬
зана,  з  якого  несло  пахощами  добре  засмаженої  каші.  Неслися
співи  і  жарти.  Не  бракувало  й  вина.  Добрий  стрілецький  госпо¬
дар,  поручник  Нагайло  про  все  подбав.  Підіймалося  з  піснею  чар¬
ки  за  кращу  долю  України,  а  поручник  д-р  Старосольський  ви¬
голосив  патріотичну  промову.  Його  підхопили  стрілецькі  стар¬
шини  і  з  гучним  „слава”,  підкидали  догори.  Після  цього  гово¬
рив  теж  і  я.  Ніч,  щербатий  місяць  на  небі,  розрита  могила,  слав¬
не  товариство  —  все  це  надало  особливе  натхнення.  І  добре  то¬
ді  вже  розуміли  одні  одних.  Ніхто,  здається,  не  помічав  якогось
психологічного  поділу.  Згадав  я  тоді:  „Наша  Україна  сьогодні
ще  подібна  до  цього  щербатого  місяця.  Та  ми  знаємо,  що  він  не-
 206

баром  покажеться  у  повні  й  ми  мусимо  стреміти  й  боротися,  щоб
це  найскоріше  сталось”.  Вже  свитало,  як  ми  соборно  співаючи,
верталися  домів.  Так  було  надійно  і  радісно  тоді  на  душі.
 Та  довго  не  сиділося  мені  під  добрим  захистом  УСС-ів.  Не
задовольняло  мене  тільки  одне  читання  „Батюшків  та  Матуш-
ків”  І.  Нечуя-Левицького.  Треба  було  діяти,  не  зважаючи  на  не¬
безпеку.  Врешті  вірилося,  що  коли  знову  схоплять,  провідні  стар¬
шини  УСС  напевно  подбають  про  звільнення  мене,  тепер  уже  як
УССтрільця.
 На  цьому  місці  варто  спинитися  на  особі  архикнязя,  Василя
Вишиваного.  В  першу  чергу  мушу  сказати,  що  я  ні  від  одного
зі  старшин  УСС  не  чув  про  якусь  підготовчу  акцію,  щоб  він  очо¬
лив  Українську  Державу,  чи  як  гетьман,  чи  король.  Вели  цю
акцію  інші,  а  не  УССтрільці.  Я  певний  в  тому,  бо  самий  найкра¬
ще  обізнаний  з  тією  справою.  Та  якби  воно  не  було,  архикнязь
мав  тоді  велику  популярність.  Цілий  південь  України  був  за  ним,
—  свідома  національно  інтелігенція,  селянство,  робітництво,  без
різниці  партій,  навіть  і  найлівіші.
 Саме  тоді,  коли  я  перебував  у  Масляниківці,  Василь  Виши¬
ваний  від'їхав  був  до  Відня,  а  звідти  до  Німеччини.  Після  пово¬
роту  він  якось  прийняв  мене  та  заявив,  що  вжиє  всіх  заходів,
щоб  за  мною  староста  Верещаґін  не  „полював”.
 Під  осінь  гетьманське  військове  міністерство  оголосило  мобі¬
лізацію  старшин.  Зійшлися  тоді  два  ворожі  табори  старшин:  одні
нічого  не  хотіли  чути  про  Україну,  другі  —  в  меншості  —  були
свідомими  українцями,  переважно  сільські  учителі.  Вони  відмо¬
вилися  нести  службу  разом  з  росіянами,  а  тому  вирішено  сфор¬
мувати  Український  Січовий  Курінь.  Ініціятором  став  сотник  М.
Вербицький,  при  моїй  активній  участі.  Набралося  70  доброволь¬
ців,  а  більше  половини  були  глодосяни,  недавні  вільно-козацькі
старшини.  Сотник  Вербицький  звернувся  до  військово-мобіліза-
ційного  начальника,  щоб  для  його  куреня  відпущено  харчові  при¬
діли  та  все  необхідне.  Військовий  начальник  відмовив  і  цілий
курінь  зарахував  у  склад  Єлисаветського  пішого  полку.  Але  Сі¬
човики  цього  наказу  не  виконали,  а  разом  зі  своїм  командиром
захопили  приміщення  бувшого  кавалерійського  вишколу.  Ради¬
ли  собі,  як  могли.  Трохи  допомагав  Союз  Споживчих  Товариств,
а  добрий  господар  УСС-ів  пор.  Нагайло  достачав  цілі  підводи  з
набором.  Вербицький  вів  далі  переговори  з  мобілізаційним  на¬
чальством.  Нічого  не  помагало,  аж  поки  не  погрозив,  що  з  цілим
куренем  перейде  до  УСС-ів.  Після  цього  відпущено  для  куреня
харчі,  а  озброївся  курінь  теж  без  дозволу  військового  началь¬
ника,  захопивши  в  тій  же  кавалерійській  школі  кріси,  набої,  ку¬
лемети,  Гранати  і  що  було  потрібне  з  виряду.
 207

Таким  робом  почали  зростати  в  Єлисаветській  залозі  дві  во¬
рожі  сили.  Це  непокоїло  військового  начальника  і  він  випробу¬
вав  усі  способи,  як  би  зліквідувати  в  мирний  спосіб  цей  курінь.
Командант  куреня,  Вербицький,  скоро  зумів,  такиж  і  при  моїй
участі,  здобути  для  куреня  зарученя  та  підтримку  від  німців  і
австрійців.  А  все  це  вдавалося  не  тільки  за  допомогою  старшин¬
ства  УСС,  але  й  тих  старшин-галичан,  що  були  в  різних  австрій¬
ських  частинах.  Для  підтвердження  цього  подам  витяг  із  листа
пор.  К.  Кізюка,  тепер  інженера  в  Честері,  ЗДА:  „Вас,  прошу,  не
забудьте  згадати  за  мого  посереднього  тоді  шефа,  сотника  Федит-
ника.  Він  був  представником  у  національних  справах  до  укр.-
губер.  уряду  в  Херсоні,  йому  теж  підлягала  протикомуністична
розвідка  на  район  цілого  XVII  корпусу  та  саме  з  його  доручен¬
ня  були  по  всіх  полках  іменовані  старшини-українці  для  зв’яз¬
ків  з  населенням.  Такі  інформатори  робили  велику  роботу,  по¬
магаючи  населенню,  що  не  знало  німецької  мови,  не  раз  в  ду¬
же  важких  справах.  Кожне  прохання  сот.  Федитник  швидко  по-
лагоджував.  За  це  належиться  йому  честь  і  хвала,  він  бо  вико¬
нував  це  завдання  тихо,  і  в  тяжких  умовах”.
 Згадуваний  вже  стрілецький  літописець  у  своїй  „Золотій  Ле¬
генді  УСС-ів”  подає  і  таке:  „УСС  на  кожнім  кроці  боронили  ук¬
раїнське  населення  перед  кривдами  мадярських  та  інших  австрій¬
ських  частин.  Хоч  архикнязь  Вільгельм  Габсбурґ,  до  якого  гру¬
пи  належали  УСС,  боронив  УСС  від  усіх  доносів,  бо  був  їх  щи¬
рим  приятелем,  та  ці  постійні  доноси  проти  УСС  збоку  інших
австрійських  частин  довели  до  того,  що  УСС-ів  перевели  на  Бу¬
ковину.  Але  це  вийшло  на  користь  для  тодішньої  нашої  політич¬
ної  верхівки,  бо  мала  УСС  ближче  Львова”.
 Для  цього  переводу  була  ще  й  інша  причина.  Постій  УСС
у  Єлисаветщині  з  архикнязем  був  більмом  на  оці  гетьмана,  і  він
на  зустрічі  з  німецьким  цісарем  Вільгельмом,  6  вересня  у  Берлі¬
ні,  просив  забрати  УСС-ів.
 УССтрільці  виїхали  з  України  8  жовтня.  Напередодні  їх  ви¬
їзду,  в  помешканні  полковника  Вільчинського  відбувся  прощаль¬
ний  вечір  УСС-ів  і  архикнязя,  який  з’ясував  причину  виїзду  УСС.
 Прощалися  ми  з  УСС-ами,  наче  з  найріднішими  братами.
Та  найкраще  згадує  про  це  дружина  Карпенка  Карого  —  Со¬
фія  Віталівна  Тобілевич  у  своїх  спогадах  „Рідні  гості”  на  стор.
27-ій.
 „Засумувало  Стрілецтво,  поки  даючи  Україну  .  .  .  Засумував
народ.  Пережились  болючі  хвилини  прощання.  Події  останніх
проводів  не  можна  згадувати  без  сліз  ..  .  Провожали  їх  селяни
з  усіх  сіл:  верхами  й  пішки.  Отаманові,  якого  селяни  так  люби¬
ли,  зроблено  овацію  —  в  кількасот  верхових,  які  зі  своєї  власної
 208

У  стрілецьких  ровах  сотні  Мельника.  Над  Стрипою.  липень  1916.
 „Ловецька”  чета  хор.  М.  Мінчака.  Соснів-Весела,  червзнь  1916.
Фот.  І.  Іванець.
 XXVII

Відпочинок  в  стрілецьких  окопах.  „Весела”  над  Стрипою,  14.V.1916.
Фот.  Т.  Мойсейович.
 Чет.  І.  Цяпка  із  своєю  четою  над  Стрипою.  „Весела”  17.VI.1916.
Фот.  Т.  Мойсейович.
 XXVIII

В  стрілецьких  ровах  в  Куропатниках.  Зиереду  чет.  М.  Мареніїї.  Березень  1917.
 В  стрілецьких  ровах  під  Куропатниками.  Квітень  1917.  Фот.  В.  Оробець.
 XXIX

Старшини  і  підстаршини  4-ої  сотні  на  позиції  в  Конюхах,  20.VII.1917.  Зпереду
зліва:  пхор.  В.  Чубатий,  пхор.  І.  Коцур,  Н.Н.,  кмдт  сотні  пор.  В.  Орза,
 хор.  О.  Грабар.
 Великдень  на  фронті  в  Куропатниках  15.IV.1917.  Свячення  пасок.
Фот.  І.  Іванець.
 XXX

волі  виїхали  до  залізничої  станції.  Почулись  промови,  полились
сльози,  все  заглушив  гимн  УСС  „А  ми  тую  червону  калину”  і
пісня  „Слава,  слава”  та  гудки  паровозів.  Один  по  одному  поча¬
ли  довгою  стрічкою  котитись  військові  поїзди.  А  коли  вже  за¬
тихли  останні  відголоси  пісні  і  останній  поїзд  замаячив  стрічкою
сірого  диму,  то  зробилося  так  пусто  й  сумно,  як  тоді,  коли  на¬
вік  минає  щастя”  .  ..
 Цілий  той  здвиг  „прощальників’  розходився  і  роз’їздився  з
мовчазним  смутком.  По  відході  УСС-ів  усі  ми  почувалися  ніби
сироти.  Вже  більше  захисту  не  мали,  кожної  хвилини  могли  спо¬
діватися  ворожої  відплати.  Залишалася  самооборона  —  Січовий
Курінь,  сформований  теж  за  допомогою  УСС-ів,  як  вони  стояли
в  околиці  Єлисавету.  В  той  час  вишколювалася  і  друга  форма¬
ція  Січових  Стрільців,  у  Білій  Церкві.  При  виїзді  УСС  ми  мали
з  нею  вже  зв’язок.
 209

Михайло  МІНЧАК
 НАСТУП  НА  ЛЯШКИ  МУРОВАНІ
 УСС-и  відступили  зі  Львова  22  листопада  з  крайньою  неохо¬
тою.  Ніяк  не  вірили  в  конечність  такого  кроку.  Лиш  військова
карність  змусила  їх  урешті  виконати  наказ.  Коли  вся  обсада
Львова  відступила,  УСС-и  відійшли  тто  села  Підборець  та  Мик-
лашова.  Там  переорганізувалися  в  два  курені.  Перший  курінь
„Смерти”,  другий  „Червоної  Калини”.
 Раненько  22  листопада  приїхав  до  Винник  польський  пан¬
церний  поїзд.  Не  було  чим  проти  нього  боротися.  Він  обстріляв
тих,  що  відступили  зі  Львова.  По  винницьких  садах  лежали  тру¬
пи  і  повно  вояцьких  наплечників.  Решта  наших  вояків,  що  там
були,  розбіглися.
 Наше  становище  під  Львовом  уратували  тоді  УСС-и.  Вони
зараз  ранком,  без  наказу  вищих  команд,  утворили  й  обсадили
фронтову  лінію  від  Унтерберґен,  коло  Винник  через  Підбірці  до
брудної  львівської  річки  Полтви.  За  Полтву  їх  лінія  не  сягала,
бо  не  було  сил  для  обсади.  Тієї  ж  днини  зробили  УСС  наступ  на
обсаджену  поляками  Чортівську  Скалу,  що  приніс  успіх,  хоч
і  нетривкий.
 Село  Дубляни,  за  Полтвою,  осідок  знаної  вищої  рільничої
школи,  було  в  польських  руках.  Студенти  тієї  школи,  самі  поля¬
ки,  озброїлися.  Інші  заполтвянські  села,  як  Львівські  Сороки,
Пруси,  Ляшки  Муровані,  Збоїська,  в  перших  днях  були  без
обсади.
 Команда  полку  УСС  висилала  щодня  до  тих  сіл  пробоєву
сотню,  що  була  під  моєю  командою,  щоб  знати,  що  там  діється.
Ввечері  сотня  верталася  до  Миклашова.  Була  це  зима,  день  ко¬
роткий.
 Заставали  ми  там,  у  декотрих  селах  поляків,  що  вночі  туди
приходили,  і  ми  їх  проганяли.  До  Збоїськ  і  Дублян  ми  не  до¬
ходили,  бо  не  було  часу.  Інколи,  перед  вечором,  наступали  на
 210

нас  поляки,  але  все  кінчалося  на  перестрілці  і  до  більшого  бою
не  доходило.
 Одного  дня  команда  II  куреня  УСС  перенеслася  за  Полтву,
до  села  Пруси.  Моя  пробоєва  сотня  дістала  наказ  лишитись  у
Сороках  і  більше  не  приходити  на  ніч  до  Миклашова.  Мої  чото¬
ві  порозставляли  стійки.  Я  закватирувався  у  тамошнього  нашого
священика.
 Поручник  Чичкевич,  курінний  адютант,  привіз  із  полкової
команди  для  мене  наказ  негайно  зайняти  село  Ляшки  Муровані,
обсаджене  поляками.  Я  саме  тоді  сидів  при  обіді  і  з  уваги  на  мож¬
ливий  близький  бій,  не  їв  уже  другої  страви,  хоч  мене  задержу¬
вали,  та  й  Чичкевич  дораджував  докінчити  обід.
 Фронтальний  наступ  міг  був  принести  моїй  сотні  великі
втрати  від  огню  польської  обсади,  тому  я  пересунув  сотню  до
залізничої  стації,  мабуть  Дубляни-Ляшки,  щоб  наступати  на  село
збоку  і  ззаду.
 Начальник  стації,  жид,  здивувався  і  перестрашився,  коли
нас  побачив,  бо,  мовляв,  тількищо  від’їхала  зі  стації  польська
кіннота.  Вдень  було  в  Ляшках,  казав  він,  коло  сто  польських
вояків,  а  ввечері  прийшло  щераз  стільки;  сотня,  що  була  цілий
день,  кватирувала  у  фільварку,  а  ті,  що  недавно  прийшли,  роз¬
містилися  в  околиці  школи.
 Зі  стації,  з-поміж  вагонів,  бачили  ми,  як  їхала  дорогою  зі
Львова  польська  обозна  валка.  Конвоювали  її  вояки.  Нас  вони
не  помітили  і  ми  не  займали  їх,  бо  мали  своє,  важне  завдання.
 Я  поділив  сотню  так,  що  на  фільварок  наступав  хор.  Тарас
Пристай  з  своєю  чотою,  а  дві  чоті  пішли  під  моїм  проводом  се¬
лом,  із  одним  скорострілом,  також  у  напрямі  фільварку.  Зади
забезпечував  перед  несподіванками  своєю  чотою  бунчужний
Штайнер.
 Вечір  був  темний.  Обережно  посуваючися  селом,  не  нака¬
зав  я  ще  розвинутися  в  розстрільну,  бо  ворога  ніде  не  було  вид¬
но,  а  на  полі  лежали  глибокі  сніги.
 Нараз  серед  темряви  задержав  мене  польським  запитом  вар¬
товий.  Ми  опинились  коло  школи.  На  його  голос  вийшли  стар¬
шини,  що  були  в  школі.  Вони  негайно  заалярмували  своїх  воя¬
ків.  Я  не  міг  тепер  видати  наказу  моїм  стрільцям:  ,,У  розстріль¬
ну  !”  —  бо  вартовий  тримав  мене  під  крісом,  і  до  моїх  стрільців
було  дальше,  як  до  нього.  А  мій  чотовий  тому  не  видав  тепер
такого  наказу,  бо  вже  нераз  бувало,  що  я,  йдучи  попереду  сот¬
ні,  ставав  на  розмову  з  селянами,  нераз  польськими,  і  він  ду¬
мав,  що  це  подібний  випадок.
 Польські  старшини,  що  вийшли  зі  школи,  прийшли  до  вар¬
тового.  Він  зголосив  їм,  що  йде  якийсь  відділ  і  його  командант,
 211

Соколовський,  каже,  що  свої.  Вони  завізвали  мене  до  себе  і  мені
не  лишилося  зробити  нічого  іншого,  як  підійти.  Якщо  я  був  би
побіг  тоді  до  мого  відділу,  поляки  були  б  мали  час  обстріляти
його,  заки  він  розсипався  б  в  бойову  лінію.  Вони  були  дуже
обережні.  Цівки  наставлених  крісів  пустили  попри  мене  і  диви¬
лись  на  мене.  Старшина,  що  стояв  напроти,  помітив  у  темряві
мою  стрілецьку  шапку.  Ніколи  не  забуду  того  переляканого  ви¬
разу  обличчя  і  гробового  низького  голосу,  яким  він  кликнув:
,,Паль!  То  yкpaїнєц!,,
 Кругом  лоскіт  крісів,  я  впав  у  сніг  і  почув  біль  у  животі.
Не  пам'ятаю  навіть,  як  я  вистрілив.
 Мій  чотовий  миттю  зрозумів  ситуацію.  Я  почув  за  собою  різь-
кі  накази:  „Перший  батальйон,  швармлінія  направо,  другий
швармлінія  наліво!  Форвертс!”  —  і  негайно  почав  стріляти  наш
скоростріл.  Цих  німецьких  слів  ужив  чотовий,  щоб  поляки  зро¬
зуміли  їх  і  налякалися.  Тому  й  говорив  про  батальйон.
 Осягнув  своє.  Не  знаю,  як  і  куди  втікали  поляки.  Мене  по¬
раненого  забрав  наш  санітар  Попадюк.  Коли  він,  ще  з  одним
стрільцем,  ніс  мене  до  хати,  рана  так  боліла,  що  здавалося  мені,
що  мене  несли  милями.
 Я  здивувався,  коли  побачив  у  хаті  при  світлі  лиш  одну  ра¬
ну  в  животі.  Я  був  певний,  що  є  їх  кілька.  Санітар  негайно  за-
бандажував  її  та  відійшов  за  обома  чотами,  що  пішли  вперед.
Я  просив  його  подати  вістку  до  курінної  команди,  поручникові
Чичкевичові,  щоб  післав  по  мене  санки.
 Мій  револьвер  висів  на  шнурі  через  шию.  Не  пригадую  со¬
бі,  як  я  в  поляків  тоді  стріляв,  але  в  хаті  оглянув  його  і  помі¬
тив,  що  один  набій  був  вистрілений,  луска  з  нього  затрималася
і  другий  набій  задержався,  затявшись  на  тій  лусці.
 Господарі  хати,  українці,  боялися,  що  поляки  будуть  зну¬
щатися  над  ними  за  переховування  українського  старшини  і  спа¬
лять  їм  хату.  Я  й  сам  не  хотів  тут  залишатися,  щоб  серед  неяс¬
ної  ситуації  не  попасти  в  руки  полякам.  Був  це  початок  грудня.
 Зайшов  до  хати  мій  бунчужний  Штайнер,  командант  чоти,
що  забезпечувала  зади  нашого  наступу,  довідатись  яка  ситуа¬
ція,  бо  він  чув  стрілянину  тут  і  на  фільварку.  Його  чота  стояла
на  перехресті  залізничого  тору  і  дороги  до  Дублян.  Я  сказав
йому,  що  не  знаю  ситуації  та  порадив  піти  за  тими  двома  чотами,
що  досі  були  під  моєю  командою.
 Про  наступ  Пристаєвої  чоти  я  довідався  згодом.  Хорунжий
наскочив  був  зі  своєю  чотою  на  фільварок  непомітно,  збоку,  та
розоружив  стійки.  Тоді  вбіг  з  кількома  стрільцями  без  вистрілу
до  кімнат  мешкального  будинку.  Там  спали  польські  вояки  в
бойовому  поготівлі,  з  крісами  в  руках,  на  долівці  та  на  кріслах

при  столі.  Котрі  з  них  не  послухали  наказу:  „Руки  в  гору!”,
лиш  бралися  за  кріси,  тих  наші  хлопці  постріляли.  Назагал  ча¬
стина  польської  обсади  забудувань  фільварку  попала  в  неволю,
решта  втекла.  Якийсь  відділ  ставив  там  хвилинний  опір,  тому  й
була  стрілянина  і  крики  „ура!”
 Ані  на  фільварку,  ані  в  селі  не  мала  моя  сотня  ніяких  біль¬
ше  втрат.  У  поляків  були  вбиті,  ранені  й  полонені.
 Незабаром  над'їхав  саньми  санітар  Попадюк  і  забрав  мене
на  станицю  Першої  Помочі,  а  звідтіль  на  залізничу  стацію  в  Ку-
ровичах.  Там  у  мешканні  начальника  примістилася  більша  ста¬
ниця  Першої  Помочі,  з  лікарем  хорватом.
 Лікар  був  п'яний.  Він  хотів  негайно  робити  операцію,  але
сестра-українка,  що  там  працювала,  поважна,  енергійна  люди¬
на,  рішуче  була  проти  тої  операції,  відводила  його  й  заговорю¬
вала  —  і  вдалося  їй,  що  він  покинув  свій  плян.
 Надворі  була  тоді  заверюха  і  було  дуже  холодно.  Коло  2  го¬
дини  вночі  приїхав  з  Миклашова  священик,  щоб  мене  виспові¬
дати.  Мене  так  схвилювало  його  бажання  сповідати  мене  на
смерть,  що  я  відповів:  „Не  треба!”  На  це  він  сказав,  що  як  я
справді  добре  почуваюся,  то,  очевидно,  не  треба.  Пізніше  я  жа¬
лував  того,  бо  думав,  що  з  цієї  рани  не  вилікуюся.
 Згодом,  уже  в  шпиталі  в  Золочеві,  привіз  мені  хтось  із  УСС-ів
кілька  чисел  польських  львівських  часописів,  де  був  описаний
випадок  коло  школи  в  Ляшках  Мурованих.  Там  у  посмертній
згадці  про  капітана  польського  війська,  Штарка,  було  подано,
що  він  стрінувся  в  тому  селі  віч  на  віч  з  капітаном  Мінчаком,
який  провадив  свій  батальйон.  Штарк  дістав  тоді  важку  рану  в
ногу,  втікав  полями,  здовж  Полтви  і  там,  виснажений,  упав  та
від  упливу  крови  й  від  морозу  помер.  Мене  дивувало,  звідки  во¬
ни  знають  моє  прізвище,  і  що  між  ними  настала  по  тій  стрічі
та  стрілянині  така  розтіч,  що  ніхто  зі  старшин  ані  з  вояків  не
додержав  товариства  свому  пораненому  командантові,  ані  не
поцікавився  впору  його  долею.
 З  Золочева  прислали  до  Курович  товаровий  вагон  з  маши¬
ною.  Мене  завантажили  туди  на  ношах  і  привезли  над  раном  до
Золочева.  Та  сама  сестра  провожала  мене  туди.  У  шпиталі  не¬
гайно  перейняв  мене  дижурний  з  місцевою  сестрою.
 Та  сестра,  що  зі  мною  приїхала,  телефонувала  по  шпиталь¬
ного  лікаря,  жида,  єдиного  тут  хірурга.  Коли  він  не  прийшов,
сама  пішла  до  нього  з  докором,  що  важко  поранений  старшина
чекає  на  операцію.  Це  було  ранком.  Він  відповів,  що  попердньої
днини,  від  5  год.  ранку  до  11  год.  вночі  він  безперерви  оперу¬
вав  поранених,  навіть  обідав  стоячи,  тому  тепер  такий  утомле¬
ний,  що  не  годен  оперувати,  бо  за  вислід  не  ручається.  Сестра
 213

вернулася  з  нічим.  Місцева  санітарка,  чешка,  перевинула  мою
рану  з  обох  сторін,  бо  куля  пройшла  наскрізь,  та  заліпила  її
плястром.
 За  кілька  годин,  ранком  коло  9  години,  прийшов  той  лі-
кар-оператор.  На  його  лиці  видко  було  перевтому.  Прослідив
пульс,  сказав,  що  високої  гарячки  не  маю,  що  небезпеки  нема
і  що  тепер  оперувати  він  не  буде,  бо  має  ще  важніші  операції.
І  справді,  за  стіною  лежав  поранений  під  Львовом  старший  де¬
сятник  з  чотирма  кулями  в  животі.  Амбітний  оператор  старав¬
ся  вирятувати  його  і  мав  трохи  надії.  Цей  важко  поранений  силь¬
но  гарячкував,  здирав  бандажі  та  кидав  у  санітарів,  що  мав
під  руками.  Лікар  наказав  пильно  стерегти  його,  і,  якщо  було  б
щось  небезпечне,  негайно  його  повідомляти.
 Мене  не  оперував,  бо  не  було  потреби.  Що  я  не  помер,  ви¬
рішила  та  обставина,  що  перед  тим  наступом  я,  за  моїм  давнім
звичаєм,  не  їв.
 Дуже  докучав  мені  бруд  на  руках,  а  не  вільно  було  піти  об¬
митися,  ані  навіть  рушатися.  Треба  було  спокійно  лежати  на
хребті,  хоч  як  пекла  від  лежання  шкіра  на  плечах.
 Лікар  приходив  аж  коло  9  години,  а  санітарі  коло  8  з  виїм¬
ком  дижурних  санітарів,  що  інколи  навідувалися  з  канцелярії
та  з  тих  кімнат,  де  були  небезпечно  поранені.  Раз  раненько,  ко¬
ли  я  сподівався,  що  всі  сплять,  я  зісунувся  з  ліжка,  пішов  до
мидниці  з  водою  і  намилив  руки.  В  тій  хвилині  відчинились  две¬
рі.  В  них  показався  лікар-оператор.  Він  спокійно  сказав  мені  не
рушатися  з  місця,  покликав  санітарів  і  вони  занесли  мене  обе¬
режно  на  ліжко.  Тоді  вилаяв  мене  здорово,  що  я,  старшина,  роб¬
лю  такі,  небезпечні  життю,  дурниці.  Казав,  що  такого  другого
пацієнта  мав  у  сусідній  кімнаті,  він  кидався  і  зривав  бандажі,
але  робив  це  в  високій  гарячці.  Саме  тепер  той  пацієнт  помер,
від  нього  йде  він  так  рано.
 Мені  обмили  руки  й  наказали  лежати  без  руху.  Лікар  ще
спитав,  як  смакує  мені  те  гаряче  вино  з  жовтками  і  сухарики,
що  він  приписав.  Це  було  кілька  днів  після  того,  як  мене  по¬
ранили.  Я  відповів,  що  досі  нічого  не  пив  і  не  їв.  Він  остеріг  ме¬
не,  що  організм  виснажиться  від  довгого  посту  та  не  зможе  лі¬
куватися.
 Від  тоді  я  вже  їв  ті  страви,  бо  їх  люблю.  Постив  я  довго
навмисно.  Це,  очевидно,  також  причинилося  до  виздоровлення
моєї  рани.
 В  тій  самій  кімнаті  лежав  тоді  Володимир  Береза,  втретє
під  час  війни  поранений  у  голову,  бойовий,  товариський  і  дуже
люблений  стрілецький  старшина,  знаний  у  цілому  полку  під  наз¬
виськом  Влодзєнтий.  Він  оповідав  такі  дотепні  жарти*  що  мертвий
 2Ц

сміявся  би.  До  нашої  кімнати  приходили  часто  легше  поранені
вояки  і  санітарки.  Він  їх  забавляв.  Хоч  я  дуже  люблю  жарти,
терпів  я  муки,  сміючись,  бо  від  сміху  боліла  моя  рана.  Я  тоді
кидав  у  нього,  чим  попало,  а  він  у  відповідь  оповідав  нову,  ще
смішнішу  історію,  з  якої  я  не  міг  не  сміятися.
 Шпитальний  лікар,  той  оператор,  мав  увесь  час  повні  руки
праці.  З  фронту  все  наново  доставляли  важко  поранених,  що  ви¬
магали  операції.
 Частину  з  них  перевозили  до  Станиславова.  Начальником
санітарного  поїзду  був  лікар  УСС  Гаванський.  Тим  поїздом  та¬
кож  я  виїхав  разом  з  батьком  і  сестрою,  що  налякані  вісткою,
приїхали  мене  відвідати.
 Потім  перевезли  мене  до  Станиславова,  але  там  шпитальні
порядки  мені  не  сподобалися,  і  я  перенісся  за  кілька  днів  до
Коша  УСС,  який  також  був  у  Станиславові.  Там  зараз  дістав  я
відпустку  і  поїхав  на  два  тижні  додому.  Коли  вернувся,  не  дов¬
го  побув  у  Коші.  Я  зголосився  в  поле,  бо  сонне  кадрове  живо¬
тіння  не  подобалося  мені.
 У  полі  сотник  д-р  Щуровський,  полковий  лікар  УСС,  якось
не  вірив,  що  я  так  скоро  вилікувався  з  такої  поважної  рани  та
велів  показати  собі  її.  Коли  він  віддер  плястер,  почала  текти
кров.  Він  зараз  відіслав  мене  до  шпиталю,  заявивши,  що  з  від¬
критою  раною  не  вільно  нікому  йти  на  фронт.  Я  повернувся  ту¬
ди  аж  значно  пізніше.
 215

Володимир  КАЛИНА
 УКРАЇНСЬКІ  СІЧОВІ  СТРІЛЬЦІ  В  БОЯХ
ЗА  КУПЧИНЦІ
 ФРАГМЕНТ  З  БОЇВ  УСС-ІВ  У  ВИРІШАЛЬНИХ  БИТВАХ  УГА
 Під  час  Чортківської  офензиви  наші  корпуси  переводили  свої
початкові  операції  на  таких  призначених  їм  фронтах:  1-ий  кор¬
пус  між  Збручем  і  Серетом,  ІІ-ий  між  Серетом  і  Стрипою,  а  ІІІ-ій
між  Стрипою  та  Дністром.  Бриґада  УСС  по  здобутті  Чортків-
схід  —  Вигнанка  8  червня  була  під  командою  ІІ-го  корпусу  й
наступала  на  його  правому  крилі.  З  того  часу  входила  вона  в
склад  то  ІІ-го  то  1-го  корпусу,  відповідно  до  того,  як  вимагала
ситуація.
 Коли  шеф  штабу  П-го  корпусу  пполк.  А.  Шаманек  зорієн¬
тувався,  що  проти  П-го  корпусу  діють  слабші  ворожі  сили,  він
на  власну  руку  передав  1-му  корпусові  3-тю  і  7-му  бриґади.  На¬
шу  бриґаду  УСС  (1-шу)  все  держав  між  II.  і  І.  корпусом,  пере¬
кидаючи  її  тут  то  там.  Виявилося,  що  він  правильно  оцінював
ситуацію,  бо  передбачив  події.  Поляки  з  початком  червня  спря¬
мували  свої  більші  сили  проти  1-го  корпусу  з  очевидною  метою
розбити  його  й  відрізати  УГА  від  Збруча,  замкнути  її  та  зни¬
щити.  їх  штаб  був  в  той  час  переконаний,  що  УГА  розбита  й  як
армія  вже  не  існує.  Думали,  що  легко  їм  буде  розправитися  із
розбитками.
 Як  побачили,  що  помилялися,  бо  зміцнений  двома  бриґада-
ми  наш  1-ий  корпус  не  тільки  здержав  їх  удари,  а  здобув  Тере-
бовлю  (туди  післано  й  УСС-ів),  та  направився  на  Тернопіль,  во¬
ни  заплянували  скорий  сильний  удар  в  наш  фронт  по  Стрипі,
з  Купчинець  на  південь.  Глибоким  клином  вирішили  розділити
УГА  на  дві  части,  рештки  ІІІ-го  корпусу  і  ІІ-го  відрізати  від  1-го
й  так  всіми  дивізіями  Галлера,  що  їх  поспішно  стягали  назад
проти  нас,  знищити  наші  корпуси  ще  на  території  Галичини.  На
це  вони  кинули  через  Денисів-Купчинці  одну  дивізію  Галлера.
 216

Але  саме  відтинок  Купчинці-Ходачків  вел.  наказано  було
в  тогочасній  ситуації  розвитку  Чортківської  офензиви,  взяти  на¬
ступаючій  бриґаді  УСС.  І  так  на  фронті  Купчинці-Ходачків  вел.
зустрілися  в  половині  червня  1919  р.  два  противні  удари:  Зна¬
менито  озброєна  й  добре  технічно  заосмотрена  познанська  ди¬
візія  Галл  ера  з  півночі  —  із  Бригадою  УСС  з  півдня.
 Ми  розпоряджали  трьома  куренями  піхоти,  одним  куренем
скорострілів,  одним  полком  гармат  та  сотнею  кінноти.  Значить
—  з  нашої  сторони  було  коло  1300  стрільців,  120  шабель,  40  ско¬
рострілів  та  20  гармат.  Проти  нас  йшла  три  рази  сильніша  атака.
 Зранку  15-го  червня  ІІ-ий  і  ІІІ-ій  курені  УСС  вдарили  на
Купчинці.  їх  піддержували  вогнем  три  батерії  з-за  Стрипи.  В  той
час,  як  наші  гармати  посилили  свій  обстріл,  1-ий  курінь  УСС,
поспішно  стягнений  з-під  Теребовлі,  розгортався  проти  міжпілля
Купчинці-Ходачків.  Нам  додано  6  гармат,  якими  керував  от.  Я.
Воєвідка,  командант  гарматнього  полку.  Я  командував  тоді  сот¬
нями.  Біля  полудня  почав  змагатися  вогонь  всіх  родів  зброї,  як
1-ий  курінь  підійшов  з  боєм  на  відповідну  віддаль  і  готувався
до  остаточної  атаки  на  ворожі  окопи.  Ми  мали  вже  прикрі  втра¬
ти,  бо  польські  рови  тягнулися  вигідними  для  них  піднесенням
терену,  горбами,  й  мали  нас  на  рівному  чистому  полі.  Зразу  та¬
ки  був  ранений  командант  третьої  сотні  В.  Кривоус.  Підходячи
блискавичними  скоками,  ми  старалися  якнайскоріше  зблизити¬
ся  на  віддаль  приступу.  Прецизний  обстріл  ворожих  позицій  на¬
шими  гарматами  значно  допоміг  нам.  Саме  в  тому  моменті  пу¬
стився  зливний  дощ,  а  ми,  користаючи  з  нагоди,  великими  ско¬
рими  скоками  підійшли  несподівано  на  критичний  терен.  Та  на¬
ші  гармати  не  сподівалися  нас  вже  на  тому  місці  й  зміцнили
свій  обстріл,  що  засягав  і  нас.  Я  наказав  вистрілити  зелені  раке¬
ти.  Це  не  помагало,  бо  їх  з  дощу  не  було  видно.  Не  оставало  ні¬
чого  іншого,  як  дати  наказ:  ,,Багнет  на  кріс!  Вперед!  Урра!”
По  наказу  сотні  кинулися  вперед  і  першим  нагальним  ударом
прорвали  фронт.  Але  тому,  що  на  рови  та  поле  за  ними  даль¬
ше  сипалися  наші  шрапнелі  й  гранати,  ми  були  змушені  скорим
бігом  вперед  вирватися  з-під  опіки  наших  гармат.  От.  Воєвідка
лютував,  та  не  міг  здержати  вогню,  бо  задалеко  віддалився  від
обсерваційного  пункту.  Він  мав  звичку  все  йти  разом  з  піхотою.
 За  здобутими  позиціями  впереді  збиралися  наші  сотні.  Одно¬
часно,  як  дощ  перестав,  ми  почули  на  відтинку  П-го  і  ІІІ-го  ку¬
реня  від  Купчинців,  за  горбом,  що  закривав  нам  вид,  одностай¬
ний  клекіт  крісів,  скорострілів  та  гармат.  Зближалася  критична
хвилина,  коли  сильніший  натиск  з  котроїсь  сторони  мав  вирі¬
шити  вис  лід  великого  бою.  Ми  знайшлися  вже  глибоко  за  воро¬
жими  ровами.  Бойові  наші  стежі  пішли  за  розбитим  ворогом.  Не
 217

тратячи  часу,  я  дав  наказ  3-ій  сотні  завернути  якнайскоріш  на
південний  захід  і  заатакувати  ліве  крило  поляків  ззаду,  2-ій  сот¬
ні  вийти  бігом  на  захід,  на  Денисів.  1-ша  сотня  мала  підходити
в  запасі  за  3-ою.
 Коли  розстрільні  3-ої  сотні  виринули  на  горбі  за  лівим  кри¬
лом  польської  оборони  Купчинців,  наші  батерії  з-за  Стрипи  взя¬
ли  їх  за  ворожу  резерву  й  спрямували  на  нас  вогонь  гармат.
Щоб  дати  себе  пізнати,  я  наказав  знову  скорим  бігом  підійти
на  віддаль  стрілу  й  почати  наш  обстріл.  Саме  в  останній  момент,
коли  вогонь  ІІ-го  і  ІІІ-го  куреня  почав  ослабати,  бо  по  стороні
поляків  з  Денисова  вступили  в  бій  свіжі  сотні  познанців,  кріси
й  скоростріли  нашої  3-ої  сотні  заграли  з-за  їх  крила  ззаду,  а  2-га
сотня,  вийшовши  на  горби,  взяла  під  скорий  несподіваний  обстріл
дальший  полк  познанців,  що  чвірками  маршував  до  Денисова-
Купчинець.  Під  серіями  наших  скорострілів,  зразу  заломилися
лінії  ворога  в  Купчинцях,  бо  дістали  нагло  вогонь  ззаду,  та  се¬
ред  паніки  розлетілися  курені  польської  резерви,  що  маршували
чвірками,  нічого  не  передчуваючи,  до  Денисова.
 Зорієнтовані  ІІ-ий  і  ІП-ій  курені  наші,  якстій  рушили  до  но¬
вої  атаки  з  фронту.  Всі  наші  батерії  спрямували  свій  вогонь  на
розбиті  ворожі  маси.  1-ий  курінь  УСС  зайняв  Городище.  Безлад¬
ні  маси  познанців  вбрід  через  Стрипу  розсипалися  на  Таурів.
Ми  зайняли  Плотичу.
 Завдяки  рішучому  рейдові  1-го  куреня  УСС  грізна  ситуація
була  врятована.  За  „  хоробре  поведення  перед  ворогом”,  курінь
і  6  старшин  дістали  відзначення  від  Диктатора  ЗОУНР.
 218

Михайло  САВЧИН
 в  російському  полоні
 СПОГАД  УСС
 У  знаному  бою  на  Лисоні  біля  Бережан,  3  вересня  1916  р.
в  російський  полон  попала  більша  група  стрільців  і  старшин  ле¬
гіону  УСС.  Через  Бучач,  Тернопіль,  Житомир,  Київ,  Вороніж,
Пензу,  Оренбург,  Уфу,  Саратов,  нас  довезли  аж  до  Царицина
н/Волгою,  і  примістили  тут  у  великому  таборі  для  полонених
старшин,  на  передмістю  „Дарґара”.  Тут  стрінули  ми  багато  зна¬
йомих,  між  ними  й  Євгена  Коновальця.  —  Табір  цей  складався
з  численних  дерев'яних  бараків,  непридатних  на  мешкання  в  них
зимою,  де  морози  сягали  до  40  ступенів  Цельзія.  Барак  мав  ви¬
гляд  шопи,  з  величезною  піччю  посередині,  та  вміщав  30-40  лі¬
жок.  Огріти  такий  барак  було  неможливо.  Вода  в  відрі  ніччю
замерзала.  Під  легкими  коцами  ми  трусилися  і  трудно  було
заснути.
 З  ініціятиви  Івана  Чмоли,  заслуженого  піонера  пластової
організації  в  рідному  краю,  засновано  товариство,  якого  завдан¬
ням  було  загартувати  себе  до  тамошнього  твердого  клімату.  Що¬
дня,  перед  сніданком,  ми  робили  вправи,  найчастіше  шведську
руханку  на  вільному  повітрі.  Одного  ранку,  по  5-хвилинних  впра¬
вах,  більшість  з  нас  відморозила  вуха,  носи,  обличчя,  а  то  й  ру¬
ки.  В  дальшому  ми  були  дещо  обережнішими  та  руханки  ми  не
понехали.  Завзяття,  піддержуване  І.  Чмолою,  взяло  верх.
 Ми  постійно  вносили  зажалення  і  домагалися  примістити  нас
в  людяніших  мешканнях.  Мабуть  це  помогло.  Правдоподібно,  на
інтервенцію  „Червоного  Хреста",  нас  усіх  „слов'ян"  старшин,
перевезено  пароплавом  до  малого  містечка  Дубовки  н/В.,  від¬
даленого  на  50  верстов  від  Царицина.  Це  було  під  весну  1917  р.
Тут  ми  вже  мешкали  у  приватних  будинках.  Всі  старшини  УСС:
Андрій  Мельник,  Роман  Сушко,  Василь  Кучабський,  Михайло
Матчак,  Петро  Пасіка,  Іван  Чмола,  Іван  Андрух,  Микола  Загає-
 219

вич,  Дмитро  Герчанівський,  Петро  Рондяк,  Федір  Микуляк,  Ми¬
хайло  Дорошенко,  Михайло  Савчин,  (прізвища  14-го  не  прига¬
дую  собі),  були  приміщені  в  будинку  одного  купця,  на  першому
поверсі  в  ринку.
 Одержували  ми  по  50  рублів  вмісяць.  За  ці  гроші  забезпе¬
чували  себе  харчами,  тощо.  Кухня  була  організована  нами  і  бу¬
ла  в  нашому  заряді.  Якийсь  час  харчовим  нашим  референтом
був  Є.  Коновалець.  Тоді  кухарем  був  чех  з  Відня,  тому  часто  ми
мали  „кнедлічкі”  найрізнороднішого  ґатунку.  Згодом  кухар
навчився  варити  наш  український  борщ  і  наші  вареники,  які  гру¬
пами,  за  чергою  —  ми  самі  ліпили.
 З  нами  були  ще  там:  поляки,  чехи,  болгари  і  хорвати.  Особ¬
ливо  з  тими  останніми  ми  жили  в  сердечних  відносинах.  Вони,
як  члени  теж  поневоленої  нації,  з  захопленням  цікавилися  ле¬
гіоном  УСС,  про  все  розпитували,  й  загалом  цікавилися  нашим
визвольним  і  культурним  рухом.
 Москалі  не  втручалися  в  наше  внутрішнє  життя.  Скоро  був
в  нас  організований  гарний  хор  з  60  співаків,  під  орудою  Іллі
Гриневецького  та  його  „ад’ютанта”,  Василя  Різника.  Величезне
враження  зробив  цей  хор  на  мешканцях  міста,  в  часі  похорону
хорунжого  УСС  Михайла  Дорошенка,  що  мабуть  в  травні  1917
р.  згинув  трагічно,  під  час  купелі  в  ріці  Волзі.  Безсмертне  „Свя¬
тий  Боже”  —  Матюка  і  „Со  святими”,  заворожили  масу  наро¬
ду,  що  мовчазно  посувалася  вулицями  за  труною.  Православні
священики  які  провадили  похорон,  постійно  просили  дириґента,
щоб  хор  співав  „Святий  Боже”.  Зворушливу  промову,  над  від¬
критою  могилою,  сказав  тоді  Андрій  Мельник.  На  пам’ятнику,
що  його  коштами  УСС  і  з  допомогою  всіх  українців,  на  право¬
славному  цвинтарі  в  Дубовці  побудовано,  була  вмурована  мета¬
лева  таблиця  з  написом:  „Тут  спочиває  хорунжий  Українських
Січових  Стрільців  сл.  п.  Михайло  Дорошенко”...  та  після  кіль¬
кох  днів  цю  таблицю  зірвала  російська  рука.  .  .
 В  Дубовці,  організували  ми  нашу  бібліотеку,  якою  завіду¬
вав  М.  Матчак.  Між  цінними  книжками,  що  їх  спроваджено  з
Києва,  Полтави,  Москви  і  т.  д.  були  всі  річники  журналу  „Укра-
инская  Жизнь”,  видаваного  російською  мовою  в  Москві,  під  ре¬
дакцією  Симона  Петлюри,  були  цінні  „Етнографічні  Записки
Югозападного  Краю”  під  редакцією  Чужбинського  та  інші  тво¬
ри,  що  в  більшості  торкалися  території  і  населення  України.  У
цю  бібліотеку  ми  вкладали  усі  наші  заощадження  і  думали,  що
у  поворотній  дорозі  зможемо  забрати  її  з  собою  та  зложити  в
подарунку  одній  із  наших  книгозбірень  у  Львові  чи  іншому  мі¬
сті  в  Україні,  однак  не  довелося.  Ці  книжки,  в  двох  паках,  ми  з
трудом  змогли  передати  в  переховання  до  книгарні  українця  Сна-

гівського  в  Царицині.  Сьогодні,  вже  цілком  певне,  що  ця  доро¬
га  нам  і  цінна  бібліотека,  пропала.
 Для  розваги  —  зорганізовано  оркестру  (квінтет),  під  упра¬
вою  талановитого  нашого  скрипака  Осипа  Гурка,  а  далі  нашою
розвагою  була  книжка  і  шахи,  що  майстерно  вистругав  Ромко
Колтунюк.
 Дуже  часто  вечорами  відбувалися  реферати  на  різні  теми.
На  одному  з  таких  вечорів,  може  в  квітні  1917  р.  В.  Кучабський
висунув  думку  організувати  систематичні  виклади  з  різних  ді¬
лянок  науки.  „Нас  бо  жде  праця  в  Україні,  тому  не  вільно  нам
марнувати  часу”.  —  Цю  думку  підхоплено  і  так  почали  діяти
курси  —  з  досить  високим  рівнем,  що  їх  організували  і  вели
УСС-и.  Викладачами  були:  А.  Мельник  —  політична  економія,
І.  Чмола  —  географія  України,  В.  Кучабський  —  історія  Украї¬
ни  та  під  опікою  Р.  Сушка  окремі  групи  вивчали  кооперацію.
Майже  всі  курсанти  простудіювали  велику  працю  французько¬
го  економіста,  Андре  Жіда  —  „Політична  Економія”.  Цікавий  і
легкий  спосіб  подачі  матеріялу  А.  Мельником,  з'єднував  собі
найбільше  слухачів  різного  віку  і  різної  освіти  —  щонайменше
середньої.  —  Треба  при  тому  згадати,  що  цілий  штаб  УСС-ів,
виготовив  тоді  цінну  з  військового  боку  і  таку  дуже  потрібну  на
той  час  працю,  а  саме,  „Муштровий  впоряд  для  піхоти”.  —  Спер¬
шу,  цим  впорядом  користувався  корпус  СС-ів  Е.  Коновальця,  а
згодом,  за  Директорії,  був  затверджений  і  виданий  друком  для
вжитку  української  армії.  Один  ппимірник  цього  впоряду  збері¬
гається  в  приватній  бібліотеці  д-ра  В.  Ґалана  в  Філядельфії  —
колишнього  старшини  УГА.
 Березнева  революція  1917  р.  в  Росії  пройшла  тоді,  коли  ми
були  в  Дубовці.  Мале  провінціональне  місто  не  відчувало  тих
глибоких  потрясень,  що  відбувалися  по  великих  містах.  Малі  гру¬
пи  демонстрантів  нікого  не  зворушували.  Місцева  людність  всьо¬
му  приглядалася  наскрізь  пасивно,  наче  ждала  „карательних
отрядов”,  коли  вже  не  самого  царя,  то  якогось  іншого  сіятель-
ства,  чи  високого  благородія...  —  Інакше  ми  переживали  ці  по¬
дії.  Революція  не  могла  не  відбитися  на  наших  настроях.  Вона
несла  нам  надію  на  сповнення  нашої  мрії,  на  визволення  Украї¬
ни,  за  яку  УСС-и  пішли  в  бій.
 Вістки  про  події  в  Україні,  що  їх  подавала  нам  преса,
наповнювали  наші  груди  радістю  і  гарячим  бажанням  вирвати¬
ся  на  волю.  Це  ж  бо  валилася  тюрма  народів  —  зненавиджена
царська  Росія.  Заговорили  гноблені  народи.  Несподіваною  для
ворога  силою  заговорила  і  наша  Україна  і  своїм  спонтанним  ви¬
ступом  здивувала  тодішній  світ.  —  Попри  науку,  щовечора,  ми
перебігали  сторінки  часописів  і  передискутовували  кожну  вістку
 221

про  наш  рідний  край.  І  кожний  думав  про  втечу  на  Україну.
Одним  із  перших  втікає  Е.  Коновалець,  а  за  ним  І.  Чмола.  Сто¬
рожа,  що  нас  пильнувала,  щовечора  провірювала,  чи  всі  вдома.
Неприявність  згаданих  ми  довго  маскували  куклами  на  їхніх
порожніх  ліжках.  Вкінці,  наші  добрі  салдати  (з  Чернігівщини)
відкрили  це  і  ми  мали  чимало  неприємних  „приємностей"...
Нас  краще  пильнували,  але,  згодом,  ми  знову  „дружньо"  з  ни¬
ми  жили  і  все  забулося.  —  По  втечі  І.  Чмоли,  на  інспекцію  при¬
їхав  обласний  командант  таборів  полонених,  якийсь  полковник,
що  його  ім'я  кінчилося  на  ...  енко.  Він  зібрав  нас  до  одної  біль¬
шої  кімнати  і  почав  повчати  і  грозити  загостренням,  як  що  повто¬
риться  ще  один  випадок  втечі.
 Коли  ж  побачив,  що  дехто  не  стоїть  на  струнко,  він  скипів...
„Смірно!"  —  закричав.  —  Але  ніхто  не  ворухнувся  і  його  нака¬
зу  не  виконав.  Тоді  трохи  лагіднішим  голосом  запитав  В.  Ку-
чабського,  що  зігнутий  як  дуга,  байдуже  дивився  на  кремезного
полковника  —  „Ви  чому  не  стоїте  на  струнко?"  —  „Я  українець
і  російської  мови  не  розумію"  —  спокійно  відповів  Кучабський.
 —  Полковник  був  цим  заскочений  і  незвичайно  збентежений.  Хви¬
лину  він  наче  шукав  якоїсь  спасенної  думки,  водив  по  нас  свої¬
ми  допитливими  очима  і  —  вже  не  повчав,  не  лютився,  але  при¬
тишеним  голосом  говорив  як  людина,  що  її  впіймано  на  якомусь
гарячому  вчинку.  —  „Я  теж  українець,  але  я  полковник  на  рус-
кій  службі"  ..  .
 —  А  хтось  завважив:  „Приємно  почути,  п.  полковнику,  що
ви  українець,  а  ще  приємніше  буде,  коли  ви  зоговорите  україн¬
ською  мовою,  щоб  ми  могли  вас  добре  розуміти"  .  .  .  Та,  полков¬
ник  розвів  руками  і  вже  на  відході  тільки  промимрив:  „К  со-
жалєнію  ..."  —  Чи  боявся  говорити,  чи  не  знав  своєї  рідної  мо¬
ви?  —  хто  може  знати.  Нам  тільки  здавалося,  що  по  тій  зустрічі
з  нами,  полковник  відійшов  з  тяжким  серцем,  яке  вже  в  той  час
могла  палити  полумінь  української  революції...
 Тимчасом,  в  жовтні  1917  p.,  до  влади  прийшли  московські
большевики.  І  якось  дивно  поводилася  тоді  російська  інтеліген¬
ція.  Ніби  не  здібна  до  якогонебудь  спротиву,  безрадно  дивилася
на  це  насильство,  щоб  пізніше,  майже  добровільно  віддати  себе
на  заріз...  Не  цікавий  був  большевицький  переворот  і  в  Дубов-
ці.  З  балькону  нашого  дому  ми  приглядалися,  як  демонстранти
 —  не  більш  ЗО  салдатів  —  перемашерували  містом  і  біля  дер¬
жавних  установ  задержувалися  та  співали  „марсиліянку".  Ні¬
хто  їм  в  тому  не  перешкаджав  і  ніхто  до  них  не  приєднувався,
хіба  цікаві  вихиляли  голови  з  вікон,  щоб  послухати,  як  „поют"
салдати.

Із  зміною  режиму,  змінилося  і  наше  положення.  Для  його
вияснення,  у  посадника  міста  були:  А.  Мельник  і  Р.  Сушко,  од¬
нак  посадник  ніяких  інструкцій  у  цій  справі  не  мав  і  як  успо-
коював,  то  тільки  від  самого  себе.  —  Хоч  большевики  до  нас  не
заходили  і  навіть  не  змінили  нашої  сторожі,  ми  все  ж  таки  від¬
чували  в  них  нового  небезпечного  господаря.  Нам  вже  не  випла¬
чували  місячної  платні  по  50  рублів,  ані  не  давали  ніяких  хар¬
чів.  Ми  жили  з  наших  заощаджень,  що  не  могли  на  довго  виста¬
чити.  —  Політична  ситуація  вказувала  на  те,  що  збройний  зу-
дар  між  большевиками  і  визвольним  рухом  в  Україні  немину¬
чий  і  що  кожний  вояк  для  України  цінний.  Усі  УСС-и  рішили
втікати  в  Україну  цілою  групою.  Це  вдалося  щойно  в  січні,  на
другий  день  Різдвяних  Свят  1918  року.  Вечором,  —  на  прощан¬
ня,  —  квінтет  О.  Гурка,  мав  особливу,  настроєву  хвилину  і  пре¬
красно  виконав  кілька  наших  коляд  і  пісень.  Здавалося,  що  ні¬
коли  перед  тим  ми  і  нечули  кращої  і  більш  зворушливої  музи¬
ки.  Мелодія  рідної  пісні,  що  так  піддержує  на  чужині,  глибоко
падала  в  серце  і  душу  і  робила  з  ними,  що  хотіла...  дарма,  що
ми  були  вояками  .  .  .  Оте  приємно-зворушливе  прощання,  закін¬
чив  квінтет  чудовою  маршовою  піснею:  „Засвистали  козачень¬
ки”  ...  і  ми  одинцем  почали  виходити  за  місто  .  ..  До  нас  прилу¬
чилися  ще  інші  старшини.  Ми,  двійками,  гострим  маршом  руши¬
ли  у  незнаний  нам  степ,  в  напрямі  Царицина.  Був  догідний,  мо¬
розний  вечір.  Одним  ритмом  скрипів  під  ногами  сніг.  Якийсь  час
ми  йшли  мовчки  і  нічого  з  собою  не  говорили.  Кожний  думав
свою  думу...  В  ухах  приємно  дзвеніли  свіжі  акорди  залишеної
пісні.  .  .  Живіше,  як  колись,  калатало  в  грудях  серце.  ..  Подвій¬
но  працювала  уява  .  ..  Ввижалася  наша  прекрасна  Україна  ...
Та  це  тривало  не  довго.  Десь  на  15-му  кілометрі  знялася  неба¬
чена  ще  нами  степова  завірюха  з  снігом.  Степовий  вітер  з  го¬
стрим  морозом  і  снігом  сильно  дошкулював.  Ми,  легко  одіті,  від¬
чули  ледяний  холод  на  всьому  тілі.  Темрява.  Слід  степової  до¬
ріжки  зник  під  снігом.  Ми  стали  блудити.  Щоб  хтось  з  нас  не
згубився  в  якійсь  балці,  ми  рішили  йти  розстрільною  і  ввесь  час
з  сусідами  перекликатися.  Йшла  боротьба  людини  з  невмоли¬
мим  явищем  природи.  Три  старшини  переморожені  і  перевтом¬
лені,  відмовляюються  від  дальшого  маршу.  Ще  й  досі  в  моїй  па¬
м’яті,  живий  образ  цього  маршу  і  голос  усіми  любленого  і  ша¬
нованого  А.  М.:  „Лишіть  мене!  Не  хочу  бути  для  вас  тягарем!
Лишіть  мене!...”  —  „Так!  Це  теж  геройство!  Але  лишити  на
певну  смерть?!  Ніколи!”  Ми  тягнемо  їх  з  собою.  Щоб  влекши-
ти  собі  тягар,  викидаємо  з  наплечників  менше  потрібні  речі.  На
наших  плечах  їде  ціла  наша  бібліотека.  Книжок  не  викидаємо.
Змагаємося  дальше...  І  щойно  десь  біля  години  12-ої,  чи  мо¬

же  пізніше  вночі,  ми  щасливо  потрапили  до  одинокого  села,  що
лежить  між  Дубовкою  і  Царицином.  Ми  врятовані.  —  Стукає¬
мо  до  вікна  першої  хати.  Нам  не  відчиняють  та  ще  грозять,  що
будуть  стріляти,  коли  не  винесемося  геть.  —  У  другій  хаті  відчи¬
нили.  В  переконанні,  що  нас,  полонених,  у  такий  лютий  час  же¬
нуть  на  якусь  роботу,  селяни  з  співчуттям  приймають  нас  і  уго-
щують  усім  святковим.  Коли  ми  прийшли  до  себе,  ми  хором  ко¬
лядували  і  тим  ще  більше  потрапили  до  їх  серця.
 Наступного  дня  нам  вдалося  дістати  від  сільського  старши¬
ни  троє  саней  (очевидно  за  оплатою)  і  —  приїхавши  біля  30-ти
верстов,  на  годину  15-ту  добрили  до  Царицина.  Висіли  напроти
фабрики  гарматніх  стрілен,  уставилися  ,,по-чотири”  і  рушили
в  місто.  Ніхто  не  завдавав  собі  труду  відповісти  на  питання:  Ку¬
ди?  —  Ми  йшли,  щоб  йти  і  не  звертати  на  себе  уваги.  Думали
плентатися  по  вулицях  до  вечора,  а  ніччю  їхати  поїздом  далі,
очевидно  ,,зайцем”,  бо  грошей  на  квитки  у  нас  не  було.  І,  —  не¬
відомо  чим  би  цей  наш  марш  закінчився,  коли  б  не  цікава  при¬
года.  Напроти  нас  йшов  присадкуватий,  старший  віком  полков¬
ник,  на  диво  ще  з  еполетами.  Він  пристанув,  задержав  нас  і  за¬
питав  російською  мовою:
 —  Куди  йдете?
 —  На  „Дарґору”  —  відповідаємо  без  надуми.
 —  Є  між  вами  русіни  ?
 —  Є.
 —  Скільки?
 —  Три.
 —  Ідіть  сюди!
 А.  Мельник  і  Р.  Сушко  підійшли  до  нього.  —  Виявилося,
що  це  був  полковник  Адамс  (англієць  з  походження),  який  очо¬
лював  запасний  кіш  172-го  чернигівського  полку.  Цей  полков¬
ник  Адамс  почав  українізувати  полк  і  з  усім  його  майном  —  вар-
тости  багатьох  соток  тисячів  рублів  —  думав  переїхати  в  Украї¬
ну.  До  цього  потрібно  було  відданих  і  певних  людей,  а  за  таких,
між  іншими,  він  уважав  також  „русинів”  —  полонених  з  Гали¬
чини.
 —  ,,Там  в  Україні  дисципліна,  там  не  грабують,  не  вбивають,
а  тут,  чорт  його  знає,  що  твориться”  —  говорив  полковник.  Чи
уявляв  він  собі,  чому  там  дисципліна,  чому  там  не  вбивають,  чо¬
му  не  грабують,  трудно  було  збагнути.  Пропозицію  вступити  воя¬
ками  до  цього  полку,  ми  охотно  прийняли.  За  хвилю  ми  були
вже  в  військових  бараках,  переодяглися  в  салдатські  уніформи
та  продали  свої  австрійські  і  стрілецькі  лахи  на  місцевому  база¬
рі.  —  Того  ж  таки  дня  М.  Матчак  був  приділений  до  командан-

Вишкіл  УСС.  1-ша  чета  33-ої  сотні.  Всередині  кмдт  сотні  хор.  М.  Девосер.
Зліва  дес.  Г.  Щепанкевич,  зправа  дес.  В.  Касиян.  Миколаїв,  бараки  26.VI.1917.
 Вишкіл  УСС.  Вправи  в  киданню  ручними  Гранатами.  Зліва:  пхор.  В.  Буц-
манюк,  пхор  С.  Ріпецький.  Дроговиже,  2.VIII.1917.
 XXXI

Перегляд  сотні  у  Вишколі  УСС,  літо  1917.  Сидять  зліва:  от.  Г.  Коссак,  от.  М.
Тарнавський,  чет.  В.  Старосольський,  Н.Н.  Стоять:  Н.Н.,  пхор.  С.  Ріпецький,
сот.  Д.  Вітовський,  пхор.  І.  Дигдалевич,  пхор.  В.  Черевко,  бул.  М.  Коник,
 пор.  І.  Коссак.
 Перегляд  сотень  у  Вишколі  УСС,  весна  1918.
Зліва:  от.  Г.  Коссак,  чет.  І.  Нагайло,  чет.  М.  Баґан.
 XXXII

Польове  Богослуження  Вишколу  УСС  перед  виїздом  на  Україну.
Веринь  7.VI.1918.
 Похідна  колона  Вишколу  УСС  з  Верині  на  залізницю  до  виїзду  на  Україну.
 7.VI.1918.
 XXXIII

Зліва  сот.  Осип  Микитка  і  хор  Петро  Постолюк.
Олександрівськ,  1918.

Відхід  Вишколу  УСС  на  Україну.  Розвадів,  1918.  На  переді  зліва:  пхор.
Касіян,  пхор.  С.  Ріпецький  (прапороносець),  пхор.  Д.  Жовнірчук.
 XXXIV

тури  міста,  як  телефоніст.  Він  то  і  відібрав  телефонограму  з  Ду-
бовки  про  нашу  втечу  та  сховав  її  до  кишені...
 В  полку  усі  ми  зголосилися  під  іншими  прізвищами,  як  ук¬
раїнці  з  східної  України,  звичайними  рядовими.  Цього  ми  самі
хотіли,  бо  в  такому  характері  легше  було  робити  якусь  роботу.
—  Кілька  старшин  цього  полку,  що  їх  ми  там  застали,  слабо,
а  то  й  зовсім  українською  мовою  не  говорили  і  нічим  не  вирізня¬
лися.  Зразу  ж  звернув  на  себе  нашу  увагу  молодий  підстарши-
на,  Харченко  (студент),  родом  з  Ялти.  Він  поправно  говорив  ук¬
раїнською  мовою,  був  найактивніший,  ввічливий  та  поважно
брався  за  українізацію  полку.  Обговорював  з  нами  різні  пляни,
нав’язав  контакт  з  Юнкерською  школою  в  Ростові  н/Д.  —  Ка¬
дети  тої  школи  мали  приїхати  до  Царицина  нам  на  поміч,  —
при  заладовуванню  майна  до  поїзду,  коли  б  можливо  було  з  ним
виїхати  в  Україну.  В  дальшому  був  плян  вербувати  вояків  до
полку  з-поміж  українців-колоністів  з  околиць  Царицина.  Були
там  села,  де  ще  говорили  українською  мовою.
 З  перших  днів  нашої  „служби”  в  полку  ми  старалися  нав’я¬
зати  контакт  з  українською  колонією  міста  Царицина.  Допоміг
нам  в  цьому  свідомий  українець,  власник  великої  книгарні,  Сна-
гівський  та  його  доня  Надя,  абсольвентка  тамошньої  гімназії.  —
Саме  у  тому  часі,  місцевий  драматичний  український  гурток  (бу¬
ли  в  ньому  поважні  театральні  сили  та  їхніх  прізвищ,  я  —  на
жаль  собі  не  пригадую),  приготовляв  виставу  „Ой  не  ходи  Гри¬
цю”.  —  Ми  договорилися  з  ними,  що  по  виставі,  бійці  172-го  пол¬
ку  —  додатково  —  організують  „Вечір  танку,  слова  і  пісні”.  —
Сама  вистава,  як  і  „вечір”,  пройшли  тоді  з  великим  успіхом.  Всі
квитки  були  розпродані.  Велика  театральна  заля  була  заповне¬
на.  Кожний  наш  виступ  нагороджували  бурею  оплесків.  Я  де-
клямував  тоді  „До  живих  і  мертвих”  .  .  .  Шевченка.  І  —  хоч  де-
клямація  на  такий  вечір,  та  ще  й  по  виставі,  була  надто  довга,
то  публіка  зберігала  таку  тишу,  що  я  й  досі  її  відчуваю...  —
По  тому,  як  реагувала  публіка,  можна  було  догадуватися,  що
на  залі  було  чимало  українців.  —  По  наших  виступах,  деякі  ук¬
раїнці  і  українки  з  залі,  прийшли  до  нас  за  куліси  сцени  і  сер¬
дечно  нам  дякували.
 Окрім  запасного  коша  172-го  полку  в  Царицині  були  ще
три  інші  запасні  коші  з  етнографічної  російської  території,  та  їхні
вояки  пограбували  свої  багаті  магазини  і  пішли  додому.  На¬
ші  ж  магазини  були  нерушені.  Салдати  не  грабували  і  не  втіка¬
ли  додому,  а  ще  з  дня-на-день  їхнє  число  побільшувалося.  І  са¬
ме  на  це  звернули  увагу  большевики.  (Царицин  був  тоді  другим
большевицьким  центром  по  Москві).  Одного  дня,  від  большевиць-
кого  комітету,  прийшла  до  нас  делеґація  в  складі  двох  людей:
 225

полковника  (колишнього  кухара)  і  його  адьютанта,  та  заявили,
що  маємо  опустити  полк  і  виїхати  додому.  Коли  ж  усі  ми  спроти¬
вилися  тому,  вони  погрозили,  що  мають  гармати  і  кулемети.  Не
було  іншого  виходу,  тимбільше,  що  старшини  цього  полку  з  полк.
Адамсом  вже  не  з'являлися  і  мабуть  вивтікали.  В  тому  часі  йшла
гостра  кампанія  проти  старшин.  їх  всюди  винищували,  тому  во¬
ни  втікали  в  Україну,  де  під  керівництвом  Центральної  Ради  був
лад  і  особиста  забезпека  кожної  людини.  Як  знаємо,  ті  моска-
лі-старшини,  що  їх  Україна  захистила,  чорно  їй  потім  відплати¬
лися,  розсаджуючи  її  знутра.
 На  другий  день,  після  візити  большевиків  у  нас,  кожний  з
нас  одержав  звільнення  з  війська,  по  три  рублі  на  дорогу,  без¬
платний  квиток  та  кожний  міг  забрати  собі  з  магазину,  що  хо¬
тів  і  скільки  хотів.  —  Так  ми  по  двох  тижнях  служби  в  полку
з  різними  пригодами,  виїхали  в  Україну.  їхали  в  вагоні  вантаж¬
ного  поїзду  цілий  тиждень,  поки  не  добрили  до  кордонів  Украї¬
ни.  І  тут  стрінули  ми  перші  большевицькі  банди,  що  сунули  на
нашу  землю.  На  одній  станції  присівся  до  нас  старший  віком
мужчина.  В  його  поведінці  слідний  був  неспокій  і  схвилювання.
Він  пізнав  в  нас  галичан,  тому  в  розмові  був  щиріший.  Пред¬
ставився  нам  —  як  полковник  Удовиченко.  —  Відділи  його  роз¬
биті,  і  він  сам  продіставався  до  регулярної  української  армії,  що
ще  боронила  Києва.  —  Переїжджаючи  територію  України  нам
нераз  важко  було  зорієнтуватися,  хто  в  даному  повіті  панує:
московські  большевики,  чи  українці.  Тому  ми  прагнули  передов¬
сім  зв'язатися  з  головними  нашими  військовими  частинами.  —
Тимчасом,  на  одній  станції  на  шляху  Полтава-Київ,  большевики
забрали  паровіз  і  відправили  в  невідомому  напрямку,  а  до  нас
причепилася  група  большевиків.  До  нас  приєдналися  сотки  ін¬
ших  салдатів,  пішли  до  завідуючого  станції  і  хоч  він  грозив  нам
кулеметом,  то  за  півгодини  паровіз  був.  —  Нас  відправили  вже
не  на  Київ,  а  на  Черкаси.
 Пізним  вечором  ми  прибули  до  Білої  Церкви.  Тут  довідали¬
ся,  що  в  місті  діє  ще  команда  українського  полку.  Ми  пішли  до
міста,  відшукали  команду  полку,  що  містилася  в  палаті  якогось
маґната  поляка.  З  вигляду  меткий  полковник  прийняв  нас  при¬
хильно,  та  коли  довідався,  що  ми  галичани,  та  ще  інженери,  сту¬
денти,  учителі  і  т.  д.,  зрадів  дуже.  Скоро  ми  поклалися  спати,
бо  втома  і  невиспані  ночі  валили  нас  з  ніг.  Та  не  спали  ми  й  го¬
дини,  як  сам  полковник  власноручно  стягнув  нас  за  ноги.  „Вста¬
вайте!  Большевики  на  передмістю!"  —  „А  де  ж  козаки?  —  пи¬
таємо.  —  „Ах,  бачите,  вони  всі  сплять  по  домах,  а  тут  вже  тре¬
ба  людей!".  —  Ми  взяли  кріси  і  пішли  вулицями  зовсім  не  зна¬
ного  нам  міста.  На  передмістю  ми  відкрили  не  большевиків,  а

таки  наших  хлопців-гайдамаків,  може  з  сотню  кінноти.  На  дру¬
гий  день  ми  мусіли  податися  на  захід.
 Майже  всі  УСС-си  тої  групи  включилися  потім  вряди  корпу¬
су  СС-ів  Е.  Коновальця.
 Одна  група  старшин,  з  Кучабським  і  Пасікою,  виїхала  з  Ца¬
рицина  на  один  тиждень  скоріше.  Тоді  в  характері  інспекційно¬
го,  в  уніформі  прапорщика,  я  мав  допильнувати  на  станції,  щоб
всі  поїхали.  Коли  я  зайшов  на  двірець,  побачив  таку  картину:
усі  наші  друзі  сиділи  на  долівці  разом  з  іншими  салдатами  і  по¬
водилися  як  звичайні  неграмотні  московські  Ваньки,  тільки  мен¬
ше  говорили,  а  більше  слухали...  Клопіт  мав  Р.  Колтунюк.  На
свою  досить  велику  голову,  не  міг  підшукати  шапки,  тому  взяв,
яку  попало,  розрізав  ножем  і  так  вложив  на  голову.  Цікаві  сал-
дати  питали:  „Федя!  (—  так  себе  представив)  —  чому  в  тебе
така  шапка?”  —  А.  Р.  Колтунюк  відповідав:  —  „Єрунда”  ...  В.
Кучабський  стояв  самітно  під  вікном  і  лузав  насіння,  кидаючи
його  в  рот  так,  як  це  робили  москалі.  Та  біда,  що  ні  одне  зерно
не  попало  в  рот,  але  неслухняне  летіло  поза  голову.  Тоді  він  сер¬
дився  і  бурмотів  під  носом:  „До  чорта  рогатого!...”  Прощаю¬
чись  зі  мною,  він  тихо  сказав:  „Коли  б  хотіли  мене  провірити,
то  єдиним  доказом,  що  я  не  „здєшний”,  було  б  саме  те,  що  не
вмію  потрапити  насінням  в  рот.  З  усім  іншим  я  дав  би  собі  ра¬
ду”.  —  Коли  всі  вже  сіли  до  поїзду  і  він  зашипів  і  рушив,  я  по¬
чув  кілька  голосів:  „До  побачення  в  Києві!  ...”
 Згадуючи  те  все,  що  діялося  тоді  —  треба  підкреслити,  що
УСС-и  пройшли  виїмково  корисну  з  національного  і  державниць¬
кого  боку  школу,  якою  й  був  саме  леґіон  УСС-ів.  І  де  тільки  зла,
чи  добра,  доля  їх  не  кидала,  всюди  вміли  себе  відшукати  і  бра¬
тися  за  якусь  корисну  для  свого  народу  працю.  Така  військова
формація  правдоподібно  вже  не  повториться.  Тут  було  найглиб¬
ше  єднання  молодих  душ,  там  гартувався  стійкий  характер  УСС,
гартувалася  єдино-правильна  самостійницька  думка.  Під  прово¬
дом  визначних  індивідуальностей,  що  служили  при  УСС-ах,  в
серцях  стрілецької  громади  виростали  шляхетні  пориви  до  висо¬
ких  ідеалів.  В  численних  боях  гартувався  новітній  український
вояк,  мужнів  у  відданості,  любові  і  посвяті,  аж  до  жертви  кро-
ви  і  життя  для  одної  великої  ІДЕЇ.
 227

Володимир  СТАРОСОЛЬСЬКИЙ
 „REBUS  IN  ARDUIS"
 ПАМ’ЯТІ  ГЕНЕРАЛА  МИРОНА  ТАРНАВСЬКОГО
 Була  зима  1915  на  1916  p.,  коли  в  Свистільниках  у  Коші
УСС  з'явився  сотник  австрійської  армії  Мирон  Тарнавський.  Не
знали  тоді  ми,  що  це  була  одна  з  тих  подій,  які  записуються  на
сторінках  історії.  В  рядах  тих,  що  мали  стати  і  стали  початком
Української  Армії,  найшовся  той,  що  мав  стати  начальним  тої
Армії  вождом  ?
 Ніхто  не  знав  тоді,  що  це  така  далекосягла  в  своїх  наслід¬
ках  подія.  Зате  дуже  скоро  зрозуміли  ми  і  відчули,  що  між  осо¬
бою  Мирона  Тарнавського  та  Легіоном  УСС  зав'язуються  нитки,
про  які  не  снилося  тим,  що  його  призначували.  Ті  нитки  зв'я¬
зали  Мирона  Тарнавського  з  українським  військом  на  долю  і
недолю,  на  ціле  його  життя,  і  на  все.
 Був  же  він  приділений  до  УСС  австрійською  корпусною  ко¬
мандою  з  нею  окресленою  метою  —  формально  мав  він  вести  в
Коші  військовий  вишкіл,  фактично  австрійська  команда  доручи¬
ла  йому  „завести  порядок"  у  Легіоні,  себто,  зробити  кінець  де¬
чому,  що  виходило  поза  рямці  виключно  військової  формації,  по¬
кінчити  з  „політикою"  УСС.  Про  ті  доручення  ми  знали.  А  ста¬
лось  так,  що  вже  слідуючого  дня  після  приїзду  сотник,  відтак
отаман  Тарнавський,  був  членом  стрілецької  сім'ї,  своїм  між  свої¬
ми,  Українським  Січовим  Стрільцем.
 Він  пристав  до  стихії,  бо  вона  була  йому  рідна.  Заговорили
до  його  голос  крови,  спогади  дитинства,  юнацькі  мрії,  родинні
традиції.  Найшов  те,  чого  не  ставало  йому  в  рядах  австрійської
армії,  де,  не  зважаючи  на  чималі  заслуги  та  спосібності,  усе  від¬
чував  якесь  невповні  щире  відношення  до  себе  як  до  українця.
Та  найважніше  те:  він  найшов  тут  ідею,  що  одушевляла  стрі¬
лецькі  ряди.  Військове  діло,  з  яким  він  зрісся  від  молодости,  яке
 228

любив,  отримало  тепер  повніший  зміст,  нову  властиву  цінність.
Він  став  на  службу  тієї  ідеї.  За  те,  два  роки  пізніше,  йому  відіб¬
рали  команду  Леґіону,  коли  він  як  командант  дієвої  формації
УСС  зсолідаризувався  з  політичною  загально  українською  мані¬
фестацією  своєї  частини.  Він  мусів  покинути  Леґіон,  щоб  відтак
повернути  знову  вже  до  державної  Української  Армії,  остати  у
ній  до  кінця  і  перейти  в  історію  і  традицію  як  Вожд  Начальний
галицької  її  частини.
 Чи  можна  одним  висловом,  нехай  дуже  бистроумним,  сха¬
рактеризувати  людину?  Небезпечна  є  така  спроба.  Характери¬
стика  така  легко  може  бути  помилкова,  а  все  буде  неповна.  Але
бувають  вислови,  якими  людина  скаже,  несвідомо,  одним  якимсь
висловом  видвигає  на  верх  і  підкреслює,  що  в  ній  найглибше,
найсильніше  зв'язане  з  її  істотою.
 В  моментах  „проби",  у  найбільш  важких,  здавалося  б  без¬
надійних  ситуаціях,  якими  таке  багате  було  життя  Української
Армії,  починаючи  від  1914  року  і  життя  українських  вояків,  —
скільки  ж  то  разів  падали  з  уст  генерала  Мирона  Тарнавського
слова,  що  треба  “rebus  in  arduis,  aequam  servare  mentem  (у  труднім
положенні  пам'ятай  заховати  рівновагу  духа).
 Чи  була  це  тільки  розумом  подиктована  засада?  Чи  вири¬
валась  ота  лаконічна  римського  мислителя  фраза  стихійно  з  уст
генерала?  Так,  чи  сяк,  чи  розум  чи  серце  їх  диктували,  були  ті
слова  тією  начальною,  тією  ніколи  непорушеною  засадою,  що
кермувала  його  почуванням  і  вчинками.  Як  у  хвилину  успіхів  і
тріюмфів  умів  він  бути  собою,  так  умів  задержати  спокій  духа
в  моментах  найвищого  горя  —  особистого  чи  загального.  І  тоді,
коли  мусів  покинути  Леґіон  УСС  і  коли  з  Армією  Збруч  річку
переходив,  і  коли  безпосередньо  після  найбільшого  тріюмфу  му¬
сів  покинути  Золотоверхий,  і  коли  знову  стрінувся  з  частиною
Армії  в  тухольському  таборі,  і  стільки,  стільки  разів  чули  ми
з  його  уст  спокійне  і  тверде:  а  я  вам  кажу,  що  буде  ще  інакше.
 Яка  сила  важка  і  неодолима  била  з  тієї  засади  генерала!
Де  джерело  її  сили  ?
 Здається,  складалися  на  неї  струї,  що  з  не  одного  тільки
плили  джерела.  Це  була  ота,  віками  лихоліття  витворена  прак¬
тична  життєва  філософія,  що  казала  українській  народній  ма¬
сі  в  час  кожної  зими  ждати  на  весну,  і  помогла  тій  масі  перетри-
вати  і  жити.
 Але  цю  філософію,  пасивну  по  своїй  суті  і  фаталістичну,
скріпили  особисті  цінності  генерала,  цінності  його  характеру  і
культури  його  духа.  Не  тільки  треба  пасивно  сподіватися,  що
лихо  мине.  Треба  ще  не  піддатися,  треба  до  кінця  виконати
прийнятий  на  себе  обов'язок,  треба  і  самому  боротися,  щоб  „бу-

ло  інакше”,  треба  заховати  також  у  добу  невдачі  дієздатність  і
здатність  до  бою.
 Оце  теж  староримська  засада,  що  її  так  часто  пригадував  ге¬
нерал  Мирон  Тарнавський.  Треба  у  важких  подіях  зберегти  спо¬
кій  духа.  Бо  „дух”,  це  джерело  руху,  діяльности,  це  можність
відповісти  ділом,  вчинком  на  кожну  ситуацію.  Тому  треба,  щоб
дух  не  падав  ніколи,  також,  і  головно,  щоб  не  падав  він  “rebus
in  ardius”
 Якось  так  дуже  просто  і  природно  йшли  ті  слова  з  уст  гене¬
рала.  їх  сила  так  погоджувалась  з  високою,  лицарською  його
постаттю,  в  таку  гармонійну  зливалась  з  нею  єдність.  Здається,
якби  запитати  його,  що  він  хоче  залишити  тим,  кого  покинув,
то  з  його  уст  поплили  би  дужі,  лицарські,  самопевні  слова,  на¬
каз,  що  треба  “rebus  in  arduus  aequam  servare  mentem”.
 230

Володимир  ЛАСОВСЬКИИ
 ГЕНЕРАЛ  МИРОН  ТАРНАВСЬКИЙ  ТАК
ОЦІНЮВАВ  УСС
 В  Завалові  я  вперше  стрінувся  з  УСС.
 Вправді  ще  перед  тим  довелося  читати  в  часописах  про  Ук¬
раїнський  Леґіон,  але  коли  маю  бути  щирий,  ніколи  не  думав
я,  що  це  справді  серйозне  військо.  От  штучка  Австрії,  подумана
на  те,  щоб  мати  пропаґандивний  матеріял  посеред  мас  Великої
України,  коли  доведеться  переступити  Збруч.  Але  вже  в  Боле-
хові,  на  підставі  різних  оповідань,  прийшлося  мені  трохи  зміни¬
ти  думку  про  українську  формацію.  Все  таки  не  було  змоги,  на¬
віть  при  ближчому  зіткненні  з  УСС  у  Завалові,  краще  придиви¬
тися  їм  та  фахово  оцінити  їх  боєздатність.
 Тямлю  лише,  що  приглянувся  я  тоді  зблизька  нашим  леґіо-
ністкам.  —  Бідні  дівчата!  Сиділо  би  то  в  хаті,  не  сіпалося  (думав
я  тоді).  Та  ж  ні  кріс,  ні  наплечник,  речі  неподумані  на  жіночі
ніжні  раменця.  Що  вже  казати  про  всі  невигоди,  маршу,  бігу,
нічлігів  ...  І  пощо  то  тільки  завзяття  і  посвяти,  коли  тут  йдеть¬
ся  про  такі  далекі  справи  для  наших  національних  інтересів,
Повторяю,  що  це  були  мої  тодішні  міркування,  що  їх  я  потім
основно  змінив.
 Одної  ночі,  саме  тоді,  коли  на  нашому  правому  крилі  йшли
бої  над  Золотою  Липою,  в  якій  значно  потерпіли  й  УСС,  невда-
леки  бойової  лінії,  під  якимось  придорожним  хрестом  я  познайо¬
мився  з  сотн.  Дмитром  Вітовським.
 Ніч  була  літня,  тепла.  Здалеку  доходила  метушня  бою:  по¬
одинокі  постріли,  тріскіт  скорострілів,  крики.  Коло  нас  була  від¬
носна  тиша.*
 Нічна,  приспана  природа,  запах  вогкої  розпареної  за  дня
гарячим  сонцем  землі  всуміш  з  відгомонами  недалекого  бою,
створювали  несамовитий  настрій.  Ми  з  Вітовським  довго  сиді¬
ли  мовчки,  прислухуючися  цим  звукам  та  снуючи  думку  за
 231

думкою.  Потім  нав'язалася  між  нами  розмова,  в  якій  я  ближче
пізнав  цього  милого  старшину.
 Вітовський  був  чоловік  наскрізь  ідейний,  запальний.  Вже
з  тону  його  бесіди  можна  було  пізнати  людину,  яка  про  себе
мало  думає,  лише  підпорядковує  свої  думки,  амбіції  та  особисті
інтереси,  якійсь  вищій  ідеї.  Наша  балачка  тривала  до  самого  сві¬
танку.  Вранці  ми  розпращалися.
 Мої  очі  з  приємністю  проводили  його  гожу  мужеську  стать,
що  бадьорим,  військовим  кроком  зникала  у  ранній  імлі.
 До  нині  залишилася  в  тямці  темна  ніч,  проведена  на  курен-
ні  папіросок  і  розмові  з  Дмитром  Вітовським.
 Від  того  дня  доводилось  частіш  приглядатися  УСС.
 **
 *
 Фронт  перенісся  над  Стрипу.  Тут  зладжено  постійні  окопи  з
очевидним  наміром  на  довшу  задержку.  Москалі  докладали  ве¬
ликих  зусиль,  щоб  викинути  нас  зі  становищ.  Вони  часто  робили
несподівані  випади,  в  яких  тратили  багато  вояцтва,  зовсім  безус¬
пішно.  Або  засипували  нас  барабанним  вогнем,  що  тривав  ча¬
сом  і  по  три  дні.
 УСС  понесли  тоді  значні  втрати.  Пригадую  собі  геройську
поставу  нашого  леґіону  при  однім  з  таких  випадів  ворога.  Без¬
надійне  положення,  що  витворилося  на  тому  відтинку  й  грозило
прорванням  фронту,  врятували  УСС  своїм  завзяттям  і  безприк¬
ладною  відвагою.
 Було  це  під  Семиківцями  над  Стрипою.  Москалі  значною  си¬
лою  відкинули  мадярську  частину,  що  кинулася  у  паніці  до  вте¬
чі.  Відворот  сумежних  частин  потягнув  за  собою  і  мою  частину.
Вона  поквапно  вилізла  з  окопів,  щоб  погрозити  москалям  за¬
п'ятками.  Я  навіть  не  намагався  задержати  втечі,  бо  ситуація  бу¬
ла  доволі  безвиразна  й  не  хотілось  попасти  у  полон,  або  губити
даремно  людей.
 Тимчасом  УСС  непорушно  сиділи  в  своїх  окопах,  при  чому
кропили  ворога  рясним  вогнем  і  не  виявили  найменшої  охоти
послідувати  за  прикладом  сусідних  відділів.  Пробігаючи  повз  них,
я  крикнув:
 —  Що,  ви  побожеволіли,  хлопці?  —  Втікай  до  лиха  один  з
другим,  бо  москалі  вас  видушать  як  рудих  мишей.  —  Та  мої
слова  були  горохом  до  стіни.
 Особливо  вбилась  мені  в  тямку  одна  сценка,  що  застановила
мене  зовсім  іншими  очима  глядіти  на  Український  Леґіон.
 Щоб  здержати  навалу  москалів,  що  лявіною  котилася  на
наші  окопи,  два  стрільці  схопили  скоростріл  і  вискочили  з  око¬

пу,  щоб  бічним  вогнем  перетяти  ворогові  дорогу.  Але,  що  на  лінії
стрілу  терен  легко  підносився,  а  добігти  до  вигіднішого  місця
було  неможливо,  то  стрільці  без  хвилі  вагання  спорудили  інстру¬
мент,  що  аж  здивував  мене  своєю  дотепністю.  Один  із  них  злег¬
ка  нагнувся  і  при  допомозі  другого  насадив  на  свої  плечі  ско-
ростріл.  Другий  якстій  наложив  ленту  і  як  затріскотить  пер¬
шому  над  головою!  Не  знаю,  чи  цільно  стріляв  той  прилад,  але
признаюся,  що  тоді  вперше  доводилось  бачити  таке  дивовижжя
та  подивляти  стрілецьку  вигадливість.
 З  кінцем  січня  1916  р.  мене  приділено  до  Коша  УСС.  Не¬
має  сумніву,  що  це  сталося  завдяки  старанням  Галущинського
в  Боєвій  Управі.  Я  спинився  у  Свистільниках,  рогатинського  по¬
віту,  де  тоді  стояв  Кіш  і  Вишкіл  УСС,  що  їх  я  згідно  з  наказом
мав  перебрати  під  свою  команду.  Після  4-5  місяців  Вишкіл  пе¬
ренесли  до  Розвадова.  Тут  я  пробув  решту  року  до  половини  1917.
Факт  перенесення,  мене  невимовно  врадував.  Знайомі  обличчя,
рідна  мова,  пісня,  змога  обмінятися  гадками  створювали  атмо¬
сферу,  до  якої  я  давно  вже  тужив.
 Вишкіл  починався  від  школення  новобранців.  Було  тут  ба¬
гато  таких,  що  не  оглядаючись  на  те,  що  при  бранці  комісія
признала  їх  неспосібними  до  служби,  зголошувались  доброволь¬
цями  до  Леґіону,  бажаючи  за  всяку  ціну  стати  українськими
стрільцями.  Були  юнаки,  що  не  переступили  18-го  року  життя
і  нераз,  хоч  і  вгиналися  під  крісом  і  наплечником,  силкувалися
на  бадьорі  настрої.
 Знову  ж  Боєва  Управа  зі  свого  боку  всіми  силами  намагала¬
ся  втягнути  у  склад  УСС  стрілецтво,  записане  сюди  ще  1914  р.
(Як  відомо,  в  1914  р.  зі  Стрия  відпущено  домів  кільканадцять
тисяч  хлопців,  що  зголосилися  до  УСС).  Багато  з  них  голосило-
ся  тепер  до  Коша  УСС,  а  деякі  тікали  просто  з  австрійських  від¬
ділів.  Великі  заслуги  для  збільшення  чисельности  Леґіону  по¬
клав  сот.  Гірняк,  котрий  моментально  приймав  втікачів  з  австрій¬
ських  відділів  для  УСС  і  тим  самим  трохи  не  вдвоє  збільшив
чисельність  Леґіону  понад  континґент.
 Словом,  рух  у  вишкільних  відділах  був  великий.  Слава  Ук¬
раїнського  Леґіону  розходилася  широко  по  краю:  розносили  її
преса,  виздоровці  та  геройські  подвиги  на  фронті.
 На  перших  порах  свого  побуту  при  Вишколі  УСС  я  мало
вглядав  у  вишкільні  праці  старшин.  І  без  мойого  надмірного
догляду,  праця  над  новобранцями  йшла  добре  і  вповні  задо¬
вільно.

Зате  в  Розвадові  треба  було  темп  праці  збільшити,  бо  тут
загальний  нагляд  над  Вишколом  мав  принц  Оскар,  син  Віль-
гельма  П.  Тож  зрозуміле,  що  мені  хотілося  представити  нашого
вояка  у  якнайкориснішому  світлі.  І  треба  признати,  що  це  мені
вдалося.
 Досить  часто  приїздив  до  нас  на  візитацію  сам  принц  Оскар.
Він  любив  справджувати  вишкіл  вояцтва.  Часом  вишукував  зу-
мисна  якесь  болото,  казав  туди  лягати  стрільцеві  і  відти  при¬
цілюватися.  Коли  стрілець  мимоволі  показував  нехіть  намокати
брудною  баюрою,  принц  Оскар  лягав  поруч  нього  і  спокійно
поправляв  позицію,  вияснював  йому  дещо,  аж  поки  сам  не  ви¬
мастився  так,  що  ледви  можна  було  його  пізнати.
 Очевидно,  такі  жести  могли  бути  виховним  прикладом  для
стрільця  та  інструкторів.  Але  все  таки  наш  стрілець  болота  не
любив.
 До  кожної  вишкільної  сотні  приділено  німецьких  підстаршин
на  те,  щоб  впоювати  у  нашого  стрілецтва  німецький  мілітарний
дух.  Приділ  німців  до  нашого  Вишколу  став  подією.
 Тямлю,  як  дуже  неохоче  прийняло  цю  зміну  стрілецтво.
Це  ж  було  явне  вкорочення  автономії  УСС.  І  старшини  і  стрільці
бойкотували  інтрузів.  Одні  та  другі  вдавали,  що  не  розуміють
німецької  мови.
 Та  ось  сталося  диво.  До  двох  тижнів  німецькі  інструктори
замість  вивчити  стрільців  німецької  команди,  самі  вивчили  пре¬
красно  українську  та  нею  стало  від  цеї  пори  послугувалися.
 Різно  міркувалося,  маючи  перед  очима  український  боєвий
матеріял.  Одного  я  лиш  певний.  Вмілий  вишкіл,  не  стереотипний,
засвоєний  від  чужих  армій,  але  примінений  до  національних  при¬
кмет,  гостра  дисципліна,  були  б  в  спромозі  замінити  його  у  во¬
яцтво,  що  випередило  б  своєю  боєздатністю  навіть  німців.
 Та  годі,  недоставало  до  того  часу,  інтелігентних  начальних
сил,  гроша,  ну  і...  державности.  Годі  ж  бо  думати  про  раціо¬
нальний  вишкіл  вояка  у  тих  умовинах,  які  створювала  нам  пе¬
ред  і  під  час  визвольних  змагань  наша  мачошина  доля.
 УСС  мали  велику  перевагу  над  іншими  формаціями.  Ту  пе¬
ревагу  давала  ідейність  наших  стрільців,  а  в  зв’язку  з  тим  амбі¬
ція.  Приналежність  до  УСС  сповнювала  грудь  кожного  україн¬
ця  гордістю.  Жовто-блакитна  відзнака  на  боці  шапки  мазепинки
була  для  нього  знаком  якоїсь  вищости  над  тими,  хто  її  не  мав.
Думки  про  вирізнення  частин  УСС  були  їх  мрією.
 28If

Василь  ДЗІКОВСЬКИИ
 СИЛЮЕТИ  СТАРШИН  YCC
 Отаман  СЕНЬ  ГОРУК  не  відступив  би  від  приказу,  або  раз
сказаного  слова,  взагалі  чогонебудь,  що  обнизило  б  його  сот-
никівську  гідність.  Вимагав  все  карности,  словности  і  порядку
і  на  цій  основі  цінив  і  нагороджував  людей.
 Цілу  зимову  кампанію  1914-15  pp.  перебував  в  Карпатах  і
брав  участь  мало  не  в  усіх  походах  першого  куреня,  як  сотник,
або  заступник  отамана  Гриця  Коссака.
 Як  старшині  УСС  прикметні  йому  хоробрість,  холоднокров¬
ність  і  розвага  —  самі  найкращі  прикмети  старшини.
 Кожний  важніший  крок,  кожну  постанову  заздалегідь  обду¬
має  і  коли  рішиться  на  щось,  то  все  з  глибоким  переконанням,
що  сповнить  задумане  завдання.
 В  бою  щадить  людей,  але  коли  справа  вимагає  жертв,  —
не  жалує  нікого,  навіть  себе,  і  тоді  йде  перший  і  своїм  прикла¬
дом  веде  людей.  І  за  це  його  найбільше  люблять  і  шанують.
 Заки  вишле  одну  стежу,  то  двічі  або  й  тричі  навчає  про¬
відника,  як  і  що  має  робити  і  доти  не  вспокоїться,  аж  вернуть
здорові  всі  хлопці.
 А  в  щоденнім  життю  трудящий,  як  муравель,  майже  все
запрацьований.  Сам  переглядає  і  полагоджує  всі  письма,  навіть
найменші,  пояснює  їх  і  старанно  переховує.  Сам  переводить  пе¬
регляди  районів,  провірює  канцелярії  —  одним  словом  він  є
всюди,  знає  про  все  і  все  має  щось  поправити,  порадити,  зміни¬
ти.  А  все  на  краще.
 В  серпні  1915  р.  по  приказу  кмди  армії  обняв  провід  пер¬
шого  куреня  замість  отамана  Г.  Коссака,  який  по  приказу  НКА
обняв  управу  1-го  полку  УСС.
 Велику  заслугу  для  УСС  поклав  отаман  Ґорук  в  праці  над
адміністративним  устроєм  зразу  першого,  опісля  другого  куре¬
ня.  Він  перший  запровадив  повне  і  солідне  книго-  і  діловодство,
дав  куреням  цілу  адміністративну  машину  і  напрям  праці.
 235

Стрілецький  загал  схарактеризував  отамана,  як  людину  без
найменшого  гріха  на  совісті:  ,,Один  Ґорук,  що  без  гріха.  Ніко¬
го  не  скривдив,  не  зневажив,  нікому  не  пошкодив  і  на  нікого  не
гнівається”.  Визначається  щирим  товариським  і  лицарським  по-
веденням.  Якщо  має  до  кого  жаль  або  нехіть,  то  скаже  прямо
увічі,  а  ніколи  поза  очі,  коли  посуджений,  не  міг  би  оправдатися.
 *  *  *
 А  другий  отаман,  ОМЕЛЯН  ЛЕСНЯК.  Гарячий,  щирий  пат¬
ріот,  сотник  з  24  австрійського  полку,  в  якому  служили  україн¬
ці.  Прийшов  з  полк.  Вариводою.  Зразу  не  мав  приділення,  за¬
ступав  полковника  і  був  його  правою  рукую  і  посередником  між
ним  і  стрільцями.
 Високий,  кріпкий,  все  веселий  і  гордий,  нагадував  вдячний
тип  наших  козацьких  сотників  —  рішучих,  гордих,  призвичає¬
ний  до  приказування.
 Вдачі  живої,  але  сердешний,  любить  веселе  товариство,  але
неменше  знатний  в  раді.  Є  в  нім  буйність,  сила,  розцвіт  мужесь-
кої  краси,  живих  стремлінь  і  незаспокоєних  бажань.  Це  люди¬
на  діла,  поступовець,  з  переконання  самостійник.  Не  можна  ска¬
зати,  що  лагідний,  але  ласкавий  і  щирий,  любить  спалахнути
пристрастями  гарячої  вдачі,  розбурхатись,  якщо  не  по  його  дум¬
ці  щось  станеться.  Іноді  є  навіть  прикрий,  докірливий.
 Числиться  до  найскрайнішої  партії,  —  один  з  перших  вбрав¬
ся  в  стрілецький  однострій,  займається  пильно  справами  стрі¬
лецьких  фондів,  головно  фонду  інвалідів  і  пресовим  фондом,
цікавиться  культурною  працею  артистичної  горстки  і  скільки
може  помагає  їй  і  влегшує  працю  своїм  впливом  і  прихильністю.
 *  *  *
 Є  в  нас  окрема  чисельна  група  старшин,  які  творять  свій
гурт,  такий  цікавий  і  відмінний  від  інших.
 Маю  на  думці  наше  новочасне  лицарство,  людей  твердих
жовнярських  характерів,  наче  вроджених  до  меча,  щоб  воювати,
людей,  які  в  бою  находять  себе,  своє  живло  і  які  творять  історію.
 Це  вже  не  ті  сантиментальні  стрільці,  офіцери,  але  поваж¬
ні  строгі  вояки,  провідні  стовпи  відродженого  нашого  війська,
люди,  які  творять  характери,  які  вчать  своїм  прикладом  і  на  со¬
бі  будують  храм  будучности.  Батьком  тої  плеяди  я  назвав  би
Ґорука,  найпершого  з-поміж  усіх  наших  старшин,  його  учнів...
 Багацько  їх!  Це  найпопулярніші  і  найбільше  люблені  стрі¬
лецькі  старшини,  це  ті,  які  одним  рухом,  одним  словом  ведуть
 236

лави  за  собою  і  перемагають.  Це  Мельники,  Сушки,  Сіяки,  Яри-
мовичі,  це  Кучабський,  Черник,  а  за  ними  цілий  ряд  молодших
четарів  і  хорунжих  —  Пасіка  і  Матчак,  Домарадський,  Соколов-
ський  і  Максимишин,  Коберський,  Мінчак,  Глушко,  Квас...  і
тільки  інших,  яким  бій  забавкою,  а  смерть  ...  Що  смерть...
Коли  ніхто  з  них  навіть  не  думає  про  неї,  бо  що  ж  вона  власти¬
во  ?...  Вони  гордять  нею  і  сміються  їй  у  вічі  під  час  сичачих
куль,  свисту  і  реву  громів,  шуткують,  коли  кругом  них  валить¬
ся  покотом  смертне  жниво  і  маками  кріпне  кров...
 *  *  *
 Я  бачив  АНДРІЯ  МЕЛЬНИКА,  коли  йшов  до  приступу
усміхнений  і  спокійний,  наче  б  на  прохід  і  крутив  паличкою  .  ..
 Ішов  в  середині  розстрільної,  а  довгі  крила  вирівнювалися
до  нього  лінією  і  шумним  вихром  спали  на  ворожі  рови...  і  то¬
ді  переважили  хитку  терезку  в  нашу  користь.
 Це  було  під  Семиківцями,  при  довгім  підгаєцькім  шляху,
коли  жива  лента  огортала  ворожі  ряди,  а  тисячі  гострих  кульок
сичали  і  земля  рвалася  густими  бовванами  експльозій,  а  над
головами  в’язались  ланцюхи  шрапнелевого  диму...  Ішов  спо¬
кійний,  усміхнений,  в  промінні  пополудневого  сонця  з  вірною  дру-
жиною-сотнею  .  .  .
 І  хай  так  іде  все,  до  кінця  днів  наших  і  в  пам’яті  наших
унуків  —  він,  спокійний  і  бистрий  сотник,  лагідний  і  найхороб-
ріший.  Він  і  його  хлопці.  ..  Хай  іде  в  споминах  тих  великих
днів,  у  филі  наших  змагань  і  боїв  і  живе  вічним  спомином!  ..  .
 Чи  є  що  кращого  і  ціннішого  над  любов  і  пошану  за  відва¬
гу  і  примірний  провід  у  бою  ?  .  .  .
 *  *  ♦
 А  з  ним  нарівні  йде  наш  другий  молоденький  сотник  ОСИП
ЯРИМОВИЧ,  хлопець  майже,  в  цвіті  20-ої  весни  і  в  славі.
 Все,  скільки  разів  не  нагадаю  його,  насуваються  мені  на
очі  питомці  київської  академії,  молодики,  які  кинувши  школу,
доходили  великих  урядів  на  Запоріжжі...
 Щось  ніжного,  жіночого  є  в  того  сотника,  в  його  лагідних,
синіх  очах,  в  ніжній  мові  і  рухах  дівочих..  .  Рожа  в  пишнім
зільнику,  самоцвіт  в  перстені  коралів  в  золотій,  дорогій  опра¬
ві!  ..  .  Гарний,  повнолиций  з  виду,  опалений  сонцем  і  вітром
—  наймолодший  сотник  стрілецький!  .  .  .  Але  перший  в  бою,  все
на  чолі  розгорнених  крил  розстрільної,  з  палаючими  дівочими
зчима,  жадний  побіди..  .  Що  мені  страх,  що  біль,  що  смерть,
 237

коли  я  веду  хлопців  і  журюся  ними  ?...  Той  молодий  хлопець
ніколи  за  весь  час  служби  не  почув  страху,  не  завагався,  не  за-
дрожав  ніколи!  Визначився  в  карпатських  боях,  на  Маківці  особ¬
ливо,  а  славу  здобув  під  Семиківцями!  ..
 Молодий  сотник  —  в  цвіті  20-ої  весни  і  в  славі!  ..
 *  *  *
 Або  РОМАН  СУШКО,  найвірніша  копія  отамана  Ґорука,
трудящий,  вічно  зайнятий  і  холодний,  а  чемний  і  товариський,
добрий  товариш,  а  ще  кращий  сотник.
 Пригадую  собі  один  гарний  момент  про  нього,  один  обра-
зок  із  семиковецьких  боїв  1915  р.  Це  було  2  листопада.  Стріль¬
ці  сиділи  в  других  ровах  над  Стрипою,  а  його  сотня  на  самім
лівім  крилі,  де  лучила  з  баварцями.  Від  ранку  шаліла  ворожа
артилерія  і  розбивалась  по  усім  полі  тисячами  шрапнелів.  Тяж¬
кі  „Івани”  розбивали  рови,  вбивали  і  засипували  обсаду.  Нім¬
ці,  про  яких  ми  мали  якнайкраще  поняття,  почали  в  найбіль¬
ший  гураґан  вогню  висмикуватися  на  зади  і  по  якій  півгодині
лишилося  з  баварської  сотні  всього  кільканадцять  рядовиків  і
офіцер.  Зате  з  Стрільців  не  втік  ні  один.  Хлопці  поприпадали
до  стіни  окопу  і,  зрезиґнувавши  з  життя,  ждали  якогонебудь
кінця,  але  не  поступилися,  щоб  показати  німоті  свою  силу  і  ви¬
тривалість  ...  Один  Сушко  ходив  ще  по  рові  і  оглядав  відтинок,
розраджував  і  втихомирював  розхвильованих,  сам  спокійний,
зрівноважений,  погідний!  .  ..  Його  холодний,  певний  спокій  впли¬
вав  відрадою  на  хлопців  і  лагодив  страшну  дійсність  знищен¬
ня.  Поведення  стрільців,  а  сотника  особливо,  заімпонували  ні¬
мецькому  офіцерови  і  поважання  його  до  УССтрільців  зросло
ще  більше,  коли  з  останньої  його  горстки  лишилося  всього  кіль¬
ка  вояків.  Коли  вогонь  ослаб,  прийшла  друга  німецька  сотня
на  зміну.
 —  Які  це  люди,  питав  офіцер,  що  припровадив  сотню,  того,
що  остав  в  ровах,  чи  певні?
 —  Певніші  від  твоїх  і  від  тебе  самого!  Вони  всі  видержали
гураґанний  вогонь,  а  з  моїх  ось  що  осталося!  ...  Це  доброволь-
ці-українці,  а  це  їх  старшина!  Я  ще  не  бачив  відважнішого  над
нього!
 *  *  *
 Четвертим  таким  є  Сіяк.  Д-р  ІВАН  СІЯК,  командант  техніч¬
ної  сотні  Легіону.  З  переконання  соціяліст,  але  перший  між
стрільцями,  один  з  тих,  що  не  знають,  не  можуть  навіть  зрозу¬
міти,  що  це  значить  боятися,  не  витривати,  доки  можна,  не  вмі¬
ти  заскочити  ворога  несподіванкою.  Так  сотник,  як  і  його  сот¬
 238

ня,  це  маленька  собі  ,,еліта”.  —  Він  старий  бувалий  УСС,  схо¬
див  всі  діри  і  яруги  карпатські.  Його  хлопці  —  збір  найбільших
шибайголов,  очайдушних  авантурників,  найвеселіших  сміхунів
і  збиточників,  з  якими  жодний  сотник  не  міг  собі  дати  раду  і
дякував  Богові,  коли  вони  забралися  до  новоутвореної  техніч¬
ної  сотні.
 А  сотник  Сіяк  зумів  легко  дати  собі  раду  з  тими  всіма  хлоп¬
цями,  зумів  зорганізувати  їх,  вишколити  і  прив'язати  до  себе...
І  сам  полюбив  їх,  з'єднався  з  ними  у  взаємнім  довір’ю  і  співжит¬
тю  і  тепер  не  випустив  би  ані  одного  з  них,  ба  що  більше,  рад  би
зібрати  всіх  інших  авантурників  і  творити  нові  відділи...
 Сам  сотник  приписаного  росту,  в  тридцятці  віку,  вічно  зай¬
нятий,  ніколи  не  має  часу,  ні  вільної  хвилини.  То  виготовлює
якісь  пляни,  то  греблі  будує,  то  вимірює  нові  дороги  і  т.  п.  Пра¬
цює  сумлінно,  з  любов'ю  і  знанням  предмету.  Він,  що  ніколи  не
вчився  на  землеміра,  ніколи  нічого  не  будував,  не  ставив,  він
нині  перший  технічний  старшина  в  цілому  корпусі.  Його  сотня
взором  для  інших  технічних  сотень!
 Має  дар  з'єднувати  собі  людей.  В  службі  строгий  і  не  подат¬
ливий,  вимагає  багато,  але  й  сам  працює  і  не  жалує  себе  ніко¬
ли.  Він  все  задуманий,  поважний,  але  й  веселий  і  дотепний  в
забаві  і  розмові,  знаменитий  бесідник.
 Але  є  завзятий.  Завзятий  і  холодний,  цілий  перемінений  в
око  і  ухо  в  бою,  веде  знаменито  відділ  і  одним  поглядом  орієн¬
тується  в  положенню  На  нерухомо  супокійнім  лиці  не  пробіжить
тоді  в  нього  найменша  дрож,  ні  одно  вагання  в  погляді  або  рухах.
 *  *  *
 А  той,  про  котрого  тепер  говорю,  сміється  з  війни,  шуткує
зі  смерти  і,  здається,  що  в  огні  гарматніх  громів  почувається
щойно  в  своїй  стихії,  в  своїм  середовищі.  Це  сотник  ВАСИЛЬ
КУЧАБСЬКИИ  —  командант  5-ої  сотні,  давніх  Вітовців,  тих,  що
під  Заваловом  добували  слави  і  з  Балюком  гнались  жмінкою  на
гострі  штики  ворожі!  ..  .  Шумний,  бурливий,  дивиться  на  світ
очима  старого  філософа  і  молодого  юнака.
 Любить  війну,  хоч  і  проклинає  її,  її  монотонність  і  неціка-
вість:  смерть  в  нього  забуттям,  проминаючою  стадією  життя...
Сміється  з  усього  і  з  себе  самого.  В  бою  перший,  страшний,  за¬
взятий,  силою  своєї  волі,  своєю  безпримірністю  потягає  това¬
риство  за  собою...  Не  журиться  і  не  думає  про  те,  що  один  мо¬
мент,  мала  хвилина  і  вже  по  життю,  по  бажаннях  і  замислах...
 Великими,  семимилевими  кроками  гонить  вперед,  пориваючи
за  собою  хлопців,  бо  ось,  ось  ворог,  а  ми  ж  мусимо  бути  горою,
перемогти!  ..  .
 239

Юліян  РАБІИ
 ПОБОРОВА  СТАНИЦЯ  УСС  В  СТАНИСПАВОВІ
 Поборова  Станиця  УСС  увійшла  до  стрілецької  літератури
як  „Поборова  Станиця  в  Станиславові”.  Це  не  є  правильне,  бо
вона  ніколи  не  мала  свого  сталого  місця  осідку,  а  міняла  його
зі  зміною  осідку  Австрійського  Кватерункового  Відділу  число
9,  до  якого  вона  була  приділена.  Але  тому,  що  були  ще  інші
Станиці  УСС,  я  у  тому  нарисі,  буду  уживати  назви  „Поборова
Станиця  УСС  в  Станис  лавові”.
 На  основі  розпорядження  Австрійського  Міністерства  Краєвої
Оборони  з  січня  1915  р.  із  колишньої  так  званої  „Кадри”  себто
із  збірного  осідку  УСС  який  був  в  Ґоронді  і  в  Замковій  Паланці
коло  Мукачева,  постав  в  половині  березня  1915  р.  Кіш  УСС,
що  формально  звався  „Запасною  Сотнею  УСС\  по  німецьки  „Ер-
зацкомпані  дер  Украінішен  Легіон”  —  під  командою  сот.  д-р
Никифора  Гірняка.  Давня  „Кадра”  не  мала  права  рекрутації,
новий  Кіш  УСС,  чи  Запасна  Сотня  УСС,  одержала  частинне  пра¬
во  набору  добровольців,  але  про  цю  рекрутацію  у  згаданому  роз¬
порядженні,  говорилося  неточно,  загальниково  і  дуже  неясно,
при  чому  стан  Коша  обмежено  до  250  осіб,  разом  зі  старшинами
і  рядовиками.  Команда  Коша  на  власну  руку  переводила  набір
добровольців,  і  Легіон  мав  постійне  доповнення.
 Восени  1914  р.  повстала  у  Відні,  при  вул.  Ґольдшляґштрасе
ч.  115  Збірна  Станиця  УСС  під  командою  четара  Дмитра  Ката-
мая,  яка,  користаючи  з  того,  що  багато  українського  населення
з  початком  війни  опинилося  поза  межами  Галичини  по  таборах
в  Ґмінді  та  інших  місцевостях,  повела  працю  в  напрямі  рекру¬
тації  добровольців  до  УСС.  Так  зорганізовано  т.  зв.  Віденську
Сотню,  яка  під  командою  сот.  д-ра  Н.  Гірняка  12  лютого  1915  p.,
від’їхала  до  Кадри,  вбрана  в  стрілецькі  шапки,  т.  зв.  катамайки,
подібні  до  пізніших  наших  стрілецьких  шапок.
 ПО

Пробоєвий  відділ  Гуцульської  сотні.  Кірлібаба  травень  1917.
 Пор.  Ом.  Левнцький  в  домовині
Кірлібаба  23.111.1917.
 Фото  Ф.  Яцура.
 Стрілець  в  окопах
під  Куропатниками.  1917.
 XXXV

Землянка  кмнди  Гуцульської  сотні.  Кірлібаба,  14.V.1917.
 Російські  салдати-українці  на  відвідинах  в  гуцульській  сотні  на  Великдень.
 Кірлібаба,  15.IV.1917.
 XXXVI

Внаслідок  тяжких  втрат  на  фронті  ряди  сотень  УСС  постій¬
но  проріджувалися,  доповнення  їх  були  замалі,  а  австрійські
власті  далі  неприхильно  відносилися  до  організації  поборової
станиці  УСС.  УССтрільці  мали  своїх  ворогів  в  Начальній  Коман¬
ді  Австрійської  Армії  і  в  Міністерстві  Краєвої  Оборони,  які  по¬
стійно  не  дозволяли  збільшувати  число  добровольців.
 Набір  добровольців  був  життєвим  питанням  дальшого  існу¬
вання  Легіону,  і  це  було  одною  з  найбільших  турбот  ЗУРади,
УБУправи  та  Команди  Коша  УСС.  На  весні  1915  р.  виготовлено
„Проект  реорганізації  УСС”,  в  якому  був  пункт  про  утворення
сталої  Поборової  Станиці  УСС.  По  довших  заходах  Австрійське
Міністерство  Краєвої  Оборони  зізволило  на  утворення  у  Львові
„Збірної  Станиці  УСС”,  яку  в  липні  1915  р.  зорганізував  четар
д-р  В.  Старосольський,  і  командантом  якої  був  сот.  д-р  Михайло
Волошин.  На  основі  того  самого  розпорядження  Міністерство
Краєвої  Оборони  зізволило  в  січні  1916  р.  на  утворення  на  Во¬
лині  трьох  Комісаріятів  УСС  (сот.  Дм.  Вітовський,  чет.  Саєвич
і  чет.  Гаврилко),  формально  для  ведення  рекрутації  доброволь¬
ців  для  Легіону,  а  в  дійсності  для  ведення  культурно-освітньої
праці  серед  українського  населення  на  Волині  і  для  організації
українських  народних  шкіл.  Рекрутаційна  акція  на  Волині  була
безуспішна.  В  квітні  1916  р.  зорганізував  четар  Юліян  Буцма-
нюк  Збірну  Станицю  УСС  в  Мармароському  Сиготі,  на  Закар¬
паттю,  яка  не  багато  дала  добровольців  для  Легіону,  і  її  в  квітні
1917  р.  розв’язано.
 ЗУРада  і  УБУправа,  не  занедбували  заходів  для  організації
постійної  поборової  станиці.  Вкінці  в  квітні  1917  р.  Начальна
Команда  Австрійської  Армії  зізволила  на  утворення  „Поборової
Станиці  УСС”.  Приказом  Начальної  Команди  Австрійської  Армії
з  8-го  квітня  1917  р.  покликано  до  життя  „Поборову  Станицю
УСС”,  а  командантом  її  був  призначений  четар  д-р  Михайло  Но-
ваківський.  Приказом  Команди  Коша  УСС  з  10-го  травня  1917
р.  сот.  д-р  Н.  Гірняк  приділив  до  неї  підхорунжих  Володимира
Мосору  і  Юліяна  Рабія,  десятників  Квасницю  і  Михайла  Рабія,
та  вістунів  Цимбалістого,  Винничука  і  Юліяна  Мосору.  Поборо-
ва  Станиця  приділена  була  до  Австрійського  Кватерункового
Відділу  No.  9  при  Австрійській  Верховній  Команді  Південної  Ар¬
мії  і  розпочала  в  травні  1917  р.  свою  діяльність  в  Стрию.
 Нова  „Поборова  Станиця”  одержала  тепер  повні  права  до
набору  добровольців,  з  правом  висилання  своїх  поборових  комі¬
сій  в  терен  замешкалий  українським  населенням  з  правом  вести
явно  рекрутацію  добровольців  до  Легіону,  зі  застереженням,  що
не  вільно  було  принимати  зголошень  від  мужчин,  які  були  зо¬
бов’язані  до  служби  при  австрійському  війську,  а  саме  від  муж¬
 Ш

чин  від  18-го  до  50-го  року.  Та  цю  заборону  Станиця  „по  ти-
хоньки”  „обходила”  і  приймала  всіх  здорових  мужчин,  які  зго¬
лосилися  як  добровольці  перед  нашими  комісіями,  вписуючи
в  списках  невірні  дати  їх  уродження,  або  нижче  18-ти  літ,  або
вище  50-ти  літ  і  все  якось  гладко  переходило,  бо  з  цієї  причини
не  було  ні  одного  зажалення  ні  доносу  до  австрійської  військо¬
вої  влади.  Станиця  дістала  право  користати  з  власних  „Поборо-
вих  карт”  в  українській  і  німецькій  мові,  та  мати  власну  урядо¬
ву  печатку  округлу  і  подовгасту.
 Округла  печатка  була  лише  німецькою  мовою,  а  подовгаста
печатка  була  окремо  німецькою  і  українською  мовами.  Урядова
назва  Станиці  в  українській  мові  звучала:  Ц.  і.  К.  Рекрутуючий
Уряд  УСС.  Цієї  печатки  Станиць  рідко  вживала  з  огляду  на  ту
причіпку  „ц.  і  к.”  (цісарська  і  королівська),  чого  ми  соромились.
Четар  д-р  М.  Новаківський  приніс  всі  ці  печатки  з  Команди  Ква-
терового  Відділу  No.  9.  Канцелярія  Станиці  провадила  уряду¬
вання  і  всі  книги  українською  мовою,  листування  з  австрійськи¬
ми  властями  було  німецькою  мовою.  Кожного  місяця  Команда
Станиці  звітувала  Австрійській  Команді  Кватер.  Відділу  No.  9
про  свою  діяльність,  виготовляла  поіменні  списки  добровольців,
їх  дати  уродження  і  замешкання,  дати  зголошення  і  прийняття,
та  список  всіх  поборових  комісій,  які  працювали  в  терені.  Добро¬
вольці,  прийняті  нашими  комісіями  виїздили  групами  до  Коша
УСС.  Команда  Коша  після  лікарських  оглядин,  відсилала  всіх
до  Вишколу  УСС.
 З  вибухом  революції  в  Росії  і  на  Україні,  коли  восени  1917
р.  боєвий  австрійський  фронт  в  Галичині  і  на  Волині  скоро  по¬
сувався  на  Схід,  звільняючи  українські  терени  від  ворога,  По-
борова  Станиця  висилала  свої  комісії  в  нові  терени.  Треба  було
збільшити  персонал  Станиці.  Заходами  нашого  представництва
у  Відні  Начальна  Команда  Австрійської  Армії  у  вересні  1917  р.
збільшила  тоді  персонал  Станиці  на  дальших  десять  підстаршин.
 В  міжчасі  в  другій  половині  вересня  1917  р.  Команда  Ква-
терункового  Відділу  No.  9  перенеслася  до  Станиславова,  а  з  нею
і  Поборова  Станиця  прибула  туди  ж  до  дому  при  вул.  Ґолухов-
ського,  а  персонал  був  приміщений  при  вул.  Монюшки.  Сот.  д-р
Н.  Гірняк  приказом  Коша  з  вересня  1917  р.  приділив  до  Стани¬
ці  дальших  10  стрільців:  підхорунжі  Іван  Тиктор  і  І.  Романків,
стар.  дес.  Олекса  Кишакевич,  вістуни  Целевич,  Саєвич,  Бійов-
ський,  Матусяк,  Омелян  Весоловський,  та  ще  двох  вістунів  і
одного  стрільця.  Від  тоді  стан  Станиці  в  Станиславові  мав  ра¬
зом  з  четарем  Новаківським  і  з  двома  ординансами  20  УСС.  Ста¬
ниця  дістала  право  виставляти  власні  військові  подорожні  і  транс¬
портові  документи,  що  було  догідне.
 №

Службово  Станиця  була  дальше  підчинена  Команді  Ква-
терункового  Відділу  No.  9,  де  для  справ  Станиці  урядував  австрій¬
ський  хорунжий  Качмар  —  українець,  який  був  зв’язковим  стар¬
шиною  зі  Станиці.  По  збільшенню  персоналу  Станиці  набір  доб¬
ровольців  зачав  постепенно  збільшатися,  добровольців  не  раз
було  так  багато,  що  для  них  хвилево  не  було  місця  в  Коші  і
сот.  Гірняк  кілька  разів  телефонував,  щоб  здержати  всі  транс-
порти  новобранців  до  Коша  аж  до  дальшого  зарядження.
 З  кінцем  березня  1918  р.  Начальна  Команда  Австрійської
Армії  розв’язала  частинно  Кватерункавий  Відділ  No.  9,  а  нашу
Станицю  перенесено  2  квітня  1918  р.  до  Львова,  де  її  приділено
до  4-ої  Австрійської  Армії.  Для  Станиці  приділено  дім  при  вул.
Міцкевіча,  власність  церкви  св.  Юра,  де  була  перед  війною  дя¬
ківська  бурса,  куди  Станиця  перенесла  всі  свої  бюра  і  поміщен¬
ня  для  свого  персоналу,  і  де  продовжувала  поборову  працю,  ви¬
силаючи  вже  свої  комісії  поза  межі  Галичини.
 Командантом  Станиці  був  чет.  д-р  Михайло  Новаківський,
заступником  був  підхор.  Володимир  Мосора,  поборовим  старши¬
ною  підхорунжий  Юліян  Рабій,  в  канцелярії  працював  дес.  Квас¬
ниця,  а  персонал  працював  в  терені.  Перед  виїздом  поборових
комісій  в  терен  канцелярія  Станиці  повідомляла  гр.-кат.  паро-
хіяльні  Уряди  і  війтів  по  селах  про  день  приїзду.  За  час  існу¬
вання  Станиці  не  було  жадних  перепон  від  австрійських  військо¬
вих  і  цивільних  властей,  а  всі  австрійські  команди  залізничих
стацій,  радо  помагали  нашим  поборовим  комісіям  у  перевезенню
транспортів  рекрутів  до  Коша  УСС.  Станиця  своєю  працею  з’єд¬
нала  собі  прихильність  громадянства,  зосібна  наших  отців  паро-
хів  та  українських  війтів.  Історики  нашого  стрілецтва  у  своїх
працях  пишуть  із  признаням  про  діяльність  Станиці.  Згадаю
слова  отамана  Гірняка  в  його  статті  ,,Кіш  УСС”  у  ювілейному
виданні,  Львів,  1936  p.:  „Від  кінця  1916  р.  багато  новобранців,
яких  3,000  достарчила  рухлива  Поборова  Станиця  в  Станис  ла¬
вові,  в  ній  працювало  кільканадцять  людей”....  Іван  Тиктор  в
„Історії  Українського  Війська”,  та  д-р  Степан  Ріпецький  у  праці
„Українське  Січове  Стрілецтво”  пише:  „при  досить  складній  і
енергічній  роботі  набору  новобранців  за  один  рік  звербовано  в
одній  тільки  Поборовій  Станиці  в  Станиславові  понад  2,300  добро¬
вольців”.
 Вище  наведені  слова,  є  доказом,  що  Поборова  Станиця  за
час  короткого  свого  існування  від  10-го  травня  1917  р.  до  17-го
серпня  1918  р.  виконала  вповні  свої  завдання.
 17-го  серпня  1918  р.  увесь  персонал  Станиці  від’їхав  зі  Льво¬
ва  до  Коша  УСС,  до  сіл  Іванівка-Грузьке  коло  Єлисавету  на
Україні.  Я  зголосив  особисто  приїзд  тоді  урядуючому  в  Коші
 2J/.3

сот.  Дмитрові  Вітовському,  (здається  він  тоді  заступав  кошово¬
го)  і  сот.  Вітовський  велів  мені  всі  акти  Станиці  передати  до
Евіденційної  канцелярії  пхор.  Григорові  Грицаєві.
 В  дні  ліквідації  Станиці  обі  реєстраційні  книги  обіймали  наз¬
виська  3,626  зголошених  рекрутів,  одну  реєстрову  книгу,  ча¬
стину  документів  і  листування,  та  дві  урядові  печатки  Станиці,
я  передав  пхор.  Григорові  Грицаєві,  другу  реєстрову  книгу,  деякі
документи  і  три  печатки,  одну  округлу  і  дві  подовгасті,  з  обе-
режности,  з  огляду  на  воєнні  події,  передав  я  одному  Україн¬
ському  музеєві  в  Галичині,  й  у  р.  1944  я  ті  експонати  ще  огля¬
дав  при  оглядинах  цього  Музею,  де  вони  певно  досі  зберігають¬
ся,  бо  інші  документи,  чи  їх  частина,  пропали  при  ліквідації
большевиками  Коша  УСС  у  квітні  1920  р.  в  Києві.
 т

Михайло  ОСТРОВЕРХА
 УСС  ПОЗА  СВОЄЮ  ФОРМАЦІЄЮ
 Наш  Леґіон  Українських  Січових  Стрільців  був  символом  та
найідеальнішим,  найчеснішим  і  найзнеслішим  змістом,  висловом
стремлінь  усього  українського  народу  на  початках  XX  століт¬
тя;  Леґіон  —  це  вже  було  нестримне  бажання  нашого  народу:
бути  самостійним  у  сім'ї  інших  народів.
 Леґіон  УСС  став  рушійною,  духовою  силою  у  всіх  ділян¬
ках  нашого  життя:  під  час  війни,  як  вояки,  а  по  війні  УСС  піш¬
ли  в  лави  робітників  нашої  культури,  економії,  політики.
 В  цій  же  короткій  статті  триматисяму  теми:  чим  були,  що
приносили,  що  давали  УСС,  служачи  в  Українській  Армії,  1917-
1921,  поза  своєю  формацією.  Розуміється,  спогадово,  зупинюсь
тільки  на  формаціях  нашої  Армії,  в  яких  мені,  як  УСС,  при-
йшлось  було  служити  з  іншими  УСС.
 Приявність  УСС  у  не-своїй  формації,  їх  моральна,  етична
вартість,  їх  вплив  на  оточення,  —  хоч  були  вони  й  у  непоказній
меншині,  —  був  усюди  й  завсіди  позитивний,  будуючий,  довір¬
ливий.  На  це  даю  хоча  б  ось  такі  приклади.  Перший:  Київські
Січові  Стрільці  —  була  це  найкраща  боєва  формація  усієї  Ук¬
раїнської  Армії.  Складалась  вона  з  вояків,  що  походили  з  усіх
областей  широкої  України.  Командний  же  склад  —  крім  полк.
0.  Коновальця,  що  не  був  УСС  —  був  переважно  з  УСС.
 Другий  приклад:  Відомо  є,  що  перший  голова  уряду  Цент¬
ральної  Ради  в  Києві,  Михайло  Грушевський,  лиш  тоді  був  пев¬
ний  за  свій  спокій  у  праці  чи  у  відпочинку,  коли  варту  біля  бу¬
динку  Центральної  Ради  виконували  СС.  Далі,  Корпус  СС  був
осадним.  При  відході  уряду  Центральної  Ради,  на  коротко,  з  Киє¬
ва  на  захід  —  при  кінці  січня  1918  —  СС  були  єдиною  й  голов¬
ною  охороною  його.  —  Третій:  У  бою  під  Крутами  —  останні
дні  січня  1918  —  була  сотня,  що  звалась:  Перша  Студентська
Сотня  Січових  Стрільців.  І  хоч  складалась  ця  сотня  з  молоді
 245

Києва,  то  дала  собі  назву  СС,  у  якій  були  й  УСС.  —  Четвертий
приклад:  Шефом  Штабу  Дієвої  Армії  УНР  у  1919  був  полков¬
ник  Андрій  Мельник,  УСС.  —  Врешті,  після  нашої  програної  на
фронтах,  коли  мала  початись  нова  форма  боротьби  з  ворогами
України,  в  першому,  основному  зав’язку  УВО,  в  1921  р.  був  сот.
Осип  На/фоцький,  УСС.
 **
 *
 Перший  Листопад  1918  застав  Легіон  УСС  у  Чернівцях,  а
Кіш  у  Вижниці  й  у  Виженці,  на  Буковині.  З  хвилиною  прибуття
Леґіону  до  Львова,  він  зайняв  тут  із  боями  свої  становища.  Ку¬
рінь  же  поворотців  із  полону,  —  що,  під  командою  поруч.  Ми¬
хайла  Девосера  стояв  у  Виженці,  був  розділений  на  менші  від¬
діли,  що  стояли  під  Львовом  у  боях;  ці  відділи,  під  наказами  по¬
руч.  М.  Девосера  обсадили  Львів  із  сходу:  Перзенківка,  Сокіль-
ники,  Кадетська  Школа,  Перзенківка-Стрийський  Парк,  і  стежі
в  найближче  запілля.  І  вже  ці  відділи,  що  облягали  Львів  із  схо¬
ду,  якими  командували  УСС,  не  були  чисто  усусуські,  бо  з  дня
на  день  вони  все  більше  мішалися  з  вояками  кол.  австрійської
армії  й  новими,  молодими,  ще  невишколеними  охотниками,  що
постійно  все  напливали.  Отож,  уже  в  перших  днях  боїв  за  Львів,
УСС,  що  були  поза  Легіоном,  стали  входити  в  нові,  тоді  лиш  у
зав’язках,  формації  Української  Армії.
 В  Старшинській  Школі  в  Золочеві,  в  другому  випусті,  лю-
тень-березень-квітень  1919,  усіх  учнів  на  старшин  було  150.  Ці
учні,  це  були  підстаршини,  декілька  хорунжих,  що  ще  не  мали
старшинської  школи,  а  ступінь  хорунжого  дістали  на  фронті  за
боєві  заслуги.  Командантом  Школи  був  суворий,  вимогливий,  рі¬
шучий,  поважний  і  вельми  тактовний  старшина  —  отаман  Фе-
щур.  Були  в  цій  школі,  у  цьому  випусті,  деякі  молоді  вояки,  сту¬
денти  університету  Києва  й  Харкова;  з  усіх  пригадую  собі  ще
два  прізвища:  Василь  Руденко  і  Ткаченко;  їх  не  забув  я,  бо  з
ними  приятелював  я,  а  зав’язком  нашої  приязни  був  спів,  Ру¬
денко  ж  був  вельми  басистий.  Із  УСС  у  цій  школі  були  тоді:  хо-
рун.  Степан  Терлецький,  підхор.  Мілько  Левицький,  десятники
Василь  Солодкий  і  Осип  Тимкевич,  вістун  Михайло  Островерха.
 Вже  в  перших  днях  побуту  в  цій  школі,  УСС  разом  із  бра¬
тами  з  над  Дніпра,  при  своїй  молодій  непосидючості,  стали  ду¬
шею  цілої  школи.  У  вільних  від  науки  і  вправ  годинах  ми  ство¬
рили  хор,  театральний  гурток  —  із  великим  успіхом  дали  ми
„Повернувся  із  Сибіру”,  драму  Яновської,  —  улаштовували  гу-
тірки  на  всякі  культурні  теми,  а  то  й  товариські  забави.
 П6

Проте,  нас,  УСС,  увесь  час  мозолило:  вертатись  до  своєї  бра¬
тії,  до  Леґіону.  В  цій  справі  ми  були  зголосились  до  звіту.  Ота¬
ман  Фещур,  затиснувши  свої  тонкі  губи,  пересвідрував  нас  своїм
зором  „штрамака”  і  сказав:
 —  Тепер  не  є  час  на  сантименти.  Скінчиться  війна,  тоді  змо¬
жете  собі  вертатись  до  Леґіону...  Може  і  я  піду  туди.  А  в  цей
час,  ви,  УСС,  служіть  у  тій  частині,  до  якої  вас  приділять,  і  будь¬
те  там  тим,  чим  ви  повинні  бути:  добрим  дріжджам!  Відійти!
 Ми  вдарили  закаблуками  ще  дзвінкіше,  як  перед  звітом,  так
нас  ця  похвала  штабового  старшини  колиш.  австрійської  армії
піднесла  до  юнацької  гордости.
 Несподіваний  пролом  большевиків  на  фронті  у  Підволочись-
ках,  —  20-го  квітня  1919,  —  спричинив,  що  половина  нашої  зо-
лочівської  старшинської  школи  негайно  виїхала  на  фронт;  і  то¬
го  ж  дня,  20  квітня,  увечері,  ми  вже  були  на  фронті.  Тут  розді¬
лили  нас  по  тих  частинах  і  відділах,  що  ми  їх  застали.  Кожен
з  нас,  молодий  і  вишколений  старшина,  став  командантом  відді¬
лу  чи  й  підвідділу.  Мене  назначили  командантом  чети  кулеметів.
 Цей  фронт  був  оживлений:  постійні  бої,  наступи  большеви¬
ків,  бої  за  міст  у  Старомішинці,  постійні  стежі  до  с.  Мислова,  наші
нічні  випади,  охорона  залізничого  мосту.  Але  й  це  не  перешко¬
джало  нам  знайти,  бодай  інколи  час  і  на  площі  школи  —  разом
із  чет.  Матвієм  Яворським  —  (що,  згодом,  у  1920  р.  став  боль-
шевицьким  комісаром,  а  ще  згодом,  опинився  на  засланні,  де  й
загинув),  і  з  хорун.  Іваном  Кучмаком  УСС,  яких  ми  застали  вже
тут  на  фронті,  —  заспівати  голосненької  пісні.
 *  *
 *
 В  останніх  днях  травня,  ЗО  або  31,  1919,  наша  „Група  Схід”,
що  її  командантом  був  добрий,  сумлінний,  чесний  і  твердий  вояк
отаман  Ляєр,  опустила  Підволочинька  й  через  с.  Оріхівці,  Гри-
малів,  Красне,  Вікно  дійшли  ми  до  с.  Сидорова,  біля  Гусятина.
В  цім  трикутнику:  Дністер,  Збруч,  Серет,  уся  наша  Армія,  із
стисненим  серцем,  діждалась  8-го  червня  1919  Чортківського  про¬
лому,  нашої  офензиви  проти  поляків.  Перший  бій  нашої  „Групи
Схід”  був  за  с.  Іванівку  й  за  Теребовлю;  наступали  ми  з  с.  Мшан-
ця.  Тут,  —  таки  треба  згадати!  —  найкраще  й  „цільно”  пописав¬
ся  поруч.  Іван  Балешта,  командант  батерії  гармат,  що  ще  з  Під-
волочиськ  скривалась  під  ім’ям  „Гаврило”.
 В  Теребовлі,  10  червня  1919,  ранком,  „Група  Схід”  та  інші
сотні,  не  нашої  Групи,  мали  збірку  на  просторій  толоці  біля  за¬
лізничого  мосту,  над  річкою  Гнізна.  Тут?  і  сформували  тоді  10-ту
Бриґаду,  а  її  командантом  став  сот.  Гнат  Кондрацький.
 П  7

У  цій  Бригаді,  що  складалась  із  п'ятьох  куренів,  —  а,  для
прикладу,  наш  5-ий  курінь  поруч.  Михайла  Дацкова  мав  понад
700  вояків  боевого  складу,  —  було  чимало  УСС.  Іще  пригадую
собі  такі  прізвища:  Осип  Конол,  Іван  Кучмак,  Степан  Михаськів,
Антін  Неґрин,  Михайло  Островерха,  Лев  Савойка,  Василь  Солод¬
кий,  Віктор  Стрільчук,  Осип  Типкевич,  Юлько  Цьонка,  Іван  Чер-
ник,  Михайло  Шикета,  Матвій  Яворський.
 Безперечно,  що  не  всі  прізвища  я  тут  подав,  бо  й  усіх  не
спам’ятав  я.  Але  й  ціль  моя  не  могла  бути  та,  щоб  усіх  УСС,
що  служили  в  не-своїй  формації,  згадати,  назвавши  їх,  а  лиш
пригадати  на  той  світлий  приклад:  що  УСС  були  в  Українській
Армії  отим  „добрим  дріжджам"  визвольної  ідеї:  самостійність  Ук¬
раїни!  За  цю  ідею  почали  вони  бій  ще  в  1914  році  на  горі  Ключ-
Комарницьке  у  Карпатах.
 2І8

Михайло  ДЕВОССЕР
 ШЛЯХАМИ  ВИШКОЛУ  УКРАЇНСЬКИХ
СІЧОВИХ  СТРІЛЬЦІВ
 Кожна  самостійна  бойова  одиниця  мусить  мати  забезпече¬
не  безперебійне  доповнення  людського  матеріялу  конечне  внас¬
лідок  убутку  під  час  воєнних  дій,  чи  то  для  звичайної  зміни  в
мирний  час.
 Українські  Січові  Стрільці  мали  великі  труднощі  в  ділянці
доповнення  вже  від  самого  початку  їх  вимаршу  в  поле.  Не  маючи
майже  зовсім  українців  старшин  ген-штабу  у  австрійській  армії,
ми  були  залежні  від  чужих  старшин  ген-штабу,  які  були  нам
неприхильні  і  тільки  ждали,  коли  то  Леґіон  скривавиться,  і,  не
маючи  правильного  доповнення,  буде  зліквідований.  Пригадую,
що  в  Стрию  зголосились  тисячі  добровольців,  а  дозволено  на  мі¬
зерні  дві  і  півтисячі;  намагання  поляків  зліквідувати  і  ту  малу
горстку,  висилаючи  600  стрільців  на  горезвісні  двадцятки,  в  яких
я,  як  свідок,  спостерігав  тільки  одну  ціль  —  ліквідацію.  Та  ці
всі  задуми  поляків  у  мундурах  ген-штаблерів  Австрійської  Армії
лиш  частинно  їм  вдались.
 Стрільці,  овіяні  ідеєю  боротьби  з  Москвою,  відроджувались,
мов  той  Фенікс  і  продовжували  боротьбу  та  здобували  вінці  сла¬
ви  і  популярности  серед  населення  цілої  України.
 Не  можу  не  спімнути  тих  с.  п.  старшин  УСС,  які  зорганізу¬
вали  Вишкіл  і  вели  його  в  дуже  невідрадних  і  примітивних  умо-
винах,  але  все  ж  таки  зуміли  безперебійно  доповняти  фронт  та
вдержати  Вишкіл  до  часу  постання  Української  Народної  Рес¬
публіки.
 Організаторові  Коша  с.  п.  отаманові  д-рові  Никифорові  Гір¬
някові  віддаймо  шану,  що  нас  кількох  запряг  до  дуже  мозоль¬
ної  праці  при  Вишколі,  де  почали  працю  четар  С.  Краснопера,
четар  М.  Гаврилко,  хор.  М.  Девоссер  та  інші.  З  часом  Кіш  почав
виконувати  свою  звичайну  працю,  а  вишкіл  зорганізовано  окре-
 2Ь9

мо,  спершу  у  Верені  і  Пісочній,  опісля  в  Розвадові  під  командою
с.  п.  генерала  М.  Тарнавського.
 Я  прийшов  до  вишколу  після  втрати  ока  на  фронті  під  Гу-
зієвом  (недалеко  Болехова)  в  1915  році  в  місяці  серпні  і  весь
час  аж  до  листопадового  перевороту  був  занятий  вишколом  ново¬
бранців  УСС.  Можу  пригадати,  що  через  мої  руки  перейшло  коло
трьох  тисяч  новобранців  і  поворотців  з  полону  за  два  і  півроки.
Я  згадував  повище,  що  ми  не  мали  українців  старшин  ген-шта-
бу  у  Західній  Україні,  а  треба  додати,  що  не  було  і  вишкільних
старшин.  Щойно  по  приході  на  команданта  Вишколу  майора
Тарнавського  (пізніший  генерал)  нас  почали  висилати  на  ін¬
структорські  курси  до  вишкільних  груп  (пригадую  групу  прин¬
ца  Оскара  Гогенцолерна),  де  ми  засвоювали  нові  методи  воєнно¬
го  вишколу.  Я  відбув  перевишкіл  під  командою  поручника  актив¬
ної  німецької  служби  Дабіса  в  групі  принца  Оскара,  який  не¬
звичайно  точно  й  детально  втаємничував  мене  в  нові  методи  виш¬
колу  новобранців,  кожного  зокрема.  В  тому  часі  я  вже  мав  прак¬
тику  з  вишколом  новобранців  і  виздоровців  у  Коші  і  зрозумів,
що  тієї  методи,  вельми  розповсюдженої  серед  німецької  армії,
а  це  безоглядної  суворости  і  пруського  „дрилю”,  не  можливо
примінювати  до  молодих  добровольців,  якими  були  рекрути  УСС.
 Ми  старалися  впоїти  серед  нашої  молоді  послух  і  карність
конечні  у  війську,  але  підхід  до  цього  був,  і  мусів  бути,  товарись¬
кий.  Наша  стрілецька  пісня,  що  гомоніла  перед  і  після  вправ,
була  тим  звеном,  що  нас  старшин  об’єднувала  з  новобранцями.
Також  контакти  після  зайнять  зі  стрільцями  цьому  допомагали.
З  гордістю  треба  признати,  що  стрільці  полюбили  своїх  старшин,
які  після  служби  прислухувались  до  їх  потреб,  і  завдяки  такому
відношенні  перебіг  вишколу  був  облегшений  і  успішніший.  Крім
цього  прихід  фахового  старшини  отамана  М.  Тарнавського,  піз¬
нішого  генерала  і  команданта  армії,  дуже  підвищив  вишкільні
методи  і  техніку  вишколу.  Після  приходу  на  площу  вправ,  ми
розпочинали  зайняття  півгодинною  руханкою,  після  чого  ділили
сотню  на  рої,  та  починали  одиничний  вишкіл.  По  вправах  відма-
шеровували  скупчено  з  піснею.  По  обіді  від  год.  2-ої  до  5-ої  про¬
довжували  вишкіл  на  площі.
 Великим  недоліком  нашого  Вишколу  був  брак  загального
вишколу  новобранців  у  різних  родах  вогнепальної  зброї,  такої,
як  міномети,  гранатомети,  вогнемети,  кулемети,  тощо.  Щоправда,
в  прифронтовій  полосі  у  с.  Свистільниках  був  допоміжний  виш¬
кіл  австрійської  армії  в  ділянці  кулеметів  і  мінометів,  але  кори-
стали  з  нього  тільки  деякі  старшини  і  підстаршини,  які  щойно
згодом  добре  вивчили  це  діло.  До  таких  належав  наш  леґендар-
ний  хор.  Черник  Федь,  який  у  Свистільниках  провадив  курс  ку-
 250

леметчиків  для  УСС,  а  користали  з  нього  тов.  Соломчак,  Талпаш,
Лозовський,  Турок,  Купранець,  Гладун  й  інші.  Згодом  постала
перша  сотня  скорострілів  під  проводом  хор.  Черника,  яка  заня-
ла  бойові  становища  в  Соснові  над  Стрипою.
 Пізніший  досвід  під  час  першої  світової  війни,  а  ще  більше
під  час  2-ої,  поставив  руба  питання  конечности  вишколу  бійців
в  орудуванні  різними  родами  вогнепальної  зброї,  включно  з  лег¬
кою  артилерією,  протипанцерною  і  протилетунською  зброєю,  те¬
лефонним  зв’язком  та  радієвою  сигналізацією.
 Чим  більше  модернізується  ведення  війни  і  примінюється
нові,  щораз  небезпечніші  роди  зброї,  включно  з  безвонними  га¬
зами  і  бактеорологічною  війною,  кожний  стрілець  мусить  бути  в
загальному  обзнайомлений  з  цими  складними  речами.  Зрозуміло,
що  старшинський  корпус  від  хорунжого  вгору  мусить  бути  зло¬
жений  з  самих  спеціялістів  військового  діла  в  численних  ділян¬
ках  та  родах  зброї.  Підстаршини,  як  помічники  старшин  у  вишко¬
лі  новобранців,  мають  на  своїх  плечах  весь  тягар  одиничного
вишколу.
 Вишкіл  УСС,  завдяки  інтелігентним  підстаршинам,  поборю¬
вав  ті  великі  недостачі  і  короткий  вишкільний  період,  за  що  їм
в  першу  чергу  треба  зложити  велике  признання.  Особливо  весь
старшинський  і  підстаршинський  та  стрілецький  склад  славної
Гуцульської  сотні  був  зразком  тісної  співдії  всіх  боєвиків,  без
огляду  на  їх  походження,  чи  освіту.  Ударна  сила  цієї  сотні,  бра-
вура  кожного  стрільця  і  кожного  підстаршини,  може  бути  кля-
сичним  прикладом  в  історії  нашої  боротьби  за  незалежність.
 Приховані  задуми  наших  приятелів  —  сусідів,  щоб  Україн¬
ські  Січові  Стрільці  без  доброго  вишколу  скоро  на  фронті  „ви¬
кінчилися”,  не  сповнились.  УСС  з  самого  початку  доказали,  що
вони  є  народом  покликана  армія  і  на  злість  ворогам  спершу  ви¬
мінювали  свої  перестарілі  однострільні  „Верндлі”  на  модерні
„Манліхери”,  а  опісля  на  фронті  чи  за  фронтом  в  короткому  ча¬
сі  навчились  орудувати  всіма  родами  вогнепальної  зброї  і  в  ско¬
рому  часі  довели,  що  вони  є  добрими  бійцями.
 Молодість,  дух  та  ідея  були  тими  вартостями,  що  переборю¬
вали  навіть  недомагання  у  вишколі,  дуже  короткім  і,  на  жаль,
неповнім.  Поки  ми,  інструктори  вивчились  як  слід  вишколювати
наших  новобранців,  минуло  добрих  два  роки  нашої  власної  прак¬
тики,  а  там  скоро  прийшов  листопад  1918  року,  проклямація  Ук¬
раїнської  Держави  і  тяжкі  бої  з  ворогами  на  двох  фронтах,  що
вимагали  скорого  і  якнайкращого  вишколу  новобранців  вже  для
бриґад  стотисячної  Української  Армії.
 251

СИЛЬВЕТКИ  ВИШКІЛЬНИХ  СТАРШИН
 В  роках  1915-1918  перейшли  через  Вишкіл  УСС  у  Верені,
Черниці,  Розвадові  н/Д.  і  Вижниці  на  Буковині  такі  старшини:
 Тарнавський  Мирон,  —  кадровий  старшина,  отаман  австрій¬
ської  армії,  людина  незвичайно  зрівноважена,  з  воєнним  досві¬
дом,  з  великим  умінням  щадити  життя  бійців  на  фронті,  знавець
вишколу  новобранців,  для  старшин  вирозумілий,  але  точний  в
службі,  ворог  усяких  маркерантів.
 Полк.  К.  Слюсарчук,  —  активний  старшина  австрійської  ар¬
мії,  дуже  здисциплінований,  строгий  у  службі,  але  справедливий,
точний,  але  товариський  і  жартівливий  поза  службою.  Він  залюб¬
ки  любив  давати  стратегічні  задачі,  а  за  добре  виконання  з  міс¬
ця  давав  аванс.
 Сотник  австрійської  армії  В.  Стафіняк,  добрий  вишкільник,
низького  росту,  на  вигляд  строгий,  знавець  воєнного  діла  і  карний
старшина.  Попав  в  неласку  в  австрійській  армії  і  через  те  УСС
зискали  доброго  вишкільника.
 Четар  С.  Краснопера,  один  з  перших  вишкільних  старшин,  ду¬
же  серйозний,  що  впертою  працею  причинився  до  доброго  вишко¬
лу  новобранців.
 Четар  М.  Гаврилко,  різбар,  помагав  у  вишколі  при  Коші.  Лю¬
дина  авлетичної  будови,  але  лагідної  вдачі.
 Хорунжий,  опісля  четар  Михайло  Девоссер,  після  повороту
з  фронту  в  1915  році,  по  втраті  правого  ока,  був  увесь  час  у  вишко¬
лі  аж  до  виїзду  на  Буковину  до  Вижниці  в  1918  році.  Кілька  ра¬
зів  відпроваджував  сотні  до  фронтових  полос.
 Хорунжий  Степан  Навроцький,  був  короткий  час  при  вишко¬
лі  в  Розвадові  після  тяжких  поранень  на  фронті  і  втрати  лівого
ока.
 Хорунжий  Микола  Салдан,  дуже  спокійний  і  лагідної  вдачі
старшина,  теж  вклав  свою  цеголку  у  вишкіл  новобранців.
 Поручник  Мечислав  Баґан,  доброї  вдачі  старшина,  загально
люблений  всіма  стрільцями  тих  сотень,  які  він  вишколював,  бо
по  батьківськи  поводився  зі  стрільцями.
 Хорунжий  Антін  Калинець  зі  Станиславова,  вимагаючий  в
службі,  добрий  інструктор  і  справедливий  та  поважаний  стрі¬
лецтвом.
 Я  свідомий  цього,  що  в  цих  споминах  я  міг  пропустити  чис¬
ленні  прізвища,  але  не  маючи  записок,  пишу  з  пам’яті.
 Згадати  б  і  те,  що  при  вишколі  в  Розвадові  був  підстаршин-
ський  курс  під  командою  фельдфебля  німецької  армії,  який  впов¬
ні  опанував  українську  мову  і  тільки  нею  користувався  під  час
команди.  В  службі  був  дуже  вимагаючий,  строгий,  але  поза  служ¬
бою  людяний.
 252

Андрій  КІГІЧАК
 ЩО  ПРО  YCYCYСІВ  РОЗКАЗУЮТЬ  РІКИ
 У  вечірню  тишину  після  маєвого  дощу  шумлять  про  щось
карпатські  ліси.  В  липневу  спеку  вполудне  шепочуть  якусь  ле¬
генду  доспілі  збіжжя.  В  пізню  осінь  виспівує  з  вітром  свою  скар¬
гу  суха,  зів'яла  тирса.  Пригадують  собі  минуле  і  ріки,  які  на
своєму  віку  багато  дечого  бачили.  Це  діється  вночі,  коли  після
вечірньої  молитви  стихне  вся  природа.
 З  приводу  покінчення  ювілеїв  п’ятдесятліття  збройного  ви¬
ступу  УСС  почала  пригадувати  давноминуле  скромна,  дарма  що
княжого  роду  —  Ляториця.  Вона  горда  з  того,  що  від  неї  поча¬
лася  стрілецька  епопея,  бо  вона  перша  з  наших  рік  побачила  від
часу  полтавського  бою  українське  військо.  Правда,  це  військо
мало  чужі  однострої,  тільки  на  шапці  з  боку  носило  синьо-жов¬
ту  відзнаку.  Але  воно  співало  пісню  про  „Червону  калину”  і  про
визволення  України.  Вона  їх  добре  пам'ятає,  коли  то  вони  взимі
1914  р.  переходили  через  неї,  коли  брили  на  стежі,  або  пряму¬
вали  на  передні  сторожі  на  гордих  карпатських  верхах,  на  Мен-
чілі  і  Пікуї.  Ляториця  пригадала  собі,  як  восени  1914  року  з  по¬
близького  Волівця  відходили  УСС  на  „двадцятки”,  а  згодом  в
Поляні  і  Ченадієві  формувалися  знову  в  сотні,  щоб  під  Свалявою
загородити  дорогу  москалям  на  Мукачів,  де  в  Палянці  стояли
Вишкіл  і  Кіш  УСС.
 По  другому  боці  Бескиду  слухав  тих  спогадів  Ляториці  —
Стрий.  Він  не  княжого  роду,  це  загартований  карпатськими  мо¬
розами  бойко.  І  Стрий  пам'ятає,  як  при  його  джерелах  в  Климці
не  тільки  вмивалися  на  морозі  по  пояс,  але  як  в  його  руслі  поїв
коні  зав’язок  стрілецької  кінноти.  Всіх  прізвищ  то  він  не  пам’я¬
тає,  але  вбилося  йому  в  пам’ять  прострілене  лице  кіннотчика  од-
чайдуха,  Миколи  Коника.  Стрий  поніс  вістку  про  УСС  до  Дні¬
стра,  що  над  його  джерелами  зимує  нове  українське  військо,  яке
збирається  на  весну  1915  року  звільнити  Галичину  від  москалів.
 253

Почала  згадувати  УСС  і  ріка  Опір.  Вона  бачила  тяжкі  смер¬
тоносні  42-центиметрові  гармати,  „мерзери”,  які  з-над  її  берегів
біля  Лавочного  били  по  московських  землянках  на  горі  Кливі.
Від  стрілів  того  велетня  дрижали,  немов  осиковий  лист,  бой¬
ківські  хижі  і  вилітали  з  коренем  зі  землі  столітні  ялиці.  Опір
чув  гомін  триденної  переможної  битви  за  Маківку,  а  згодом  ба¬
чив,  як  УСС  переможним  маршем  йшли  на  доли.
 Згадувала  УСС  і  підкарпатська  Свіча,  бо  бачила  їх  під  час
маршу  на  Галич,  на  Дністер.  А  Дністер  багато  знав  про  україн¬
ських  січовиків.  Пригадував  собі,  як  він  тішився  тим,  що  УСС
здобули  міст  під  Галичем.  Дністер  втягав  московські  стрільна
на  своє  дно  і  так  помагав  українському  війську  ввійти  до  давньої
столиці.  І  дрижали  під  час  того  запеклого  бою  старі  мури  кня¬
жого  замку,  Дністер  з  гордістю  пригадував,  як  за  наказом  сот¬
ника  Вітовського  в  червні  1915  року  в  Галичі  на  ратуші  замаяв
синьо-жовтий  прапор.  Дністер-літописець  пам’ятає,  що  з  того
приводу  злостилися  мадяри  в  своїм  соймі  в  Будапешті.
 Та  найбільше  може  оповісти  про  УСС  Золота  Липа.  Вона  при¬
гадувала  собі  землянки  тих  новітніх  запорожців  під  Заваловом
та  в  Пановицькому  лісі,  які  дуже  нагадували  давні  січові  курені.
Золота  Липа  прошуміла  свою  скорбну  думу,  коли  згадала,  що
те  молоде  братство  залишило  над  її  берегами  багато  могил,  між
ними  і  дорогу  могилу  славного  четаря  Івана  Балюка.
 Підгаєцький  Коропець  пригадує  собі  тих  „хлопців  як  соко¬
лів”,  тільки  мов  крізь  сон,  коли  вони  в  погоні  за  ворогом  пере¬
літали  через  нього.  Зате  прекрасно  їх  пізнала  повільна  Стрипа,
над  водами  якої  вони  побували  майже  цілий  рік.  Вона  пам’я¬
тає  їх  тяжкі-криваві  бої  під  Семиківцями  і  Буркановом.  Вона  ба¬
чила  також  бойову  муштру  цього  українського  війська.  Було  це
якесь  дивне  військо,  бо  коли  воно  не  воювало,  то  творило  пісні,
писало  вірші  й  оповідання  та  компонувало  в  її  честь  „Марш
Стрипи”.  А  створив  цей  популярний  стрілецький  марш,  боян
УСС,  Михайло  Гайворонський.
 Тут  над  берегами  Стрипи  редагували  стрілецький  журнал
„Шляхи”,  тут  стрілецтво  виладовувало  свій  буйний  гумор  в  са¬
тиричній  „Бомбі”.
 З-над  Стрипи  відійшло  кільканадцять  стрільців  під  проводом
сотника  Вітовського  на  Волинь,  щоб  підняти  освіту,  шкільниц¬
тво  і  національну  свідомість  тієї  занедбаної  частини  України.
Не  забула  Стрипа  і  того,  як  в  ній  січовики  святили  воду  на  Йор¬
данському  святі  1916  року.
 Знають  багато  про  УСС  і  менші  річки,  Ценівка  та  Нараїв-
ка,  над  якими  українське  військо  перемагало  ворога.  А  коли
після  кривавих  боїв  під  Потуторами  і  на  Лисоні  УСС  „приман-
 254

джали  з  Бережан  до  кадри”,  то  там  знову  стрінулися  зі  старим
знайомим  з-під  Галича  —  Дністром.
 А  Дністер  багато  знав  про  УСС  і  про  історію  України.  Слав¬
ний  Вишкіл  УСС  примістився  тоді  в  кількох  селах  над  Дністром:
у  Верині,  Розвадові  і  Надітичах,  а  Кіш  УСС  стояв  у  Пісочній.
Давній  переказ  розказує,  що  під  старезним  дубом  у  Верині  від¬
почивав  гетьман  Богдан  Хмельницький  зі  своєю  старшиною  слу¬
хав  Службу  Божу  в  старій  церковці  у  Верині.  Він  знав,  що  час¬
тина  містечка  Розвадова  називається  ,,Табір”  тому,  бо  там  стояв
колись  табір  Хмельницького.  Він  пам’ятає  ще  дещо:  такої  го¬
строї  вишкільної  муштри  Дністер  ще  не  бачив.  А  про  те,  що  дія¬
лось  у  вишкільних  бараках  під  Миколаєвом,  яке  там  кипіло  жит¬
тя,  то  Дністер  знав  із  оповідання  тих  стрільців,  що  приходили
до  нього  на  дозвіллі  купатися,  чи  ловити  рибу.  Він  знає  багато
таємниць.  На  весні  1917  року  він  довідався,  що  в  житті  yCG
настало  щось  важне  і  нове:  на  Україні  революція,  впали  москов¬
ські  кайдани,  воскресло  українське  військо,  в  Києві  Центральна
Рада  з  М.  Грушевським  на  чолі...
 Тепер  Дністрові  стало  ясно,  чому  молоді  січовики  хвилю¬
валися:  „Нам  немає  чого  тут  сидіти,  наше  місце  там,  над  Дніп¬
ром!”.
 І  прийшла  пора,  що  опустило  УССтрілецтво  наддністрянські
села,  і  Дністер  вже  не  бачив  УСС.  З  подивом  побачили  їх  Чор¬
не  море  і  Дніпро-Славутиця.  Могутній  Дніпро,  свята  ріка  Украї¬
ни,  що  був  свідком  великих  подій  тисячолітньої  історії  україн¬
ського  народу,  побачив  тепер  цю  найдорожчу  пам’ятку,  що  її
залишило  УССтрілецтво  на  його  берегах:  стрілецькі  могили.  У
вічному  сні  спочивають  на  Аскольдовій  могилі  герої,  Українські
Січові  Стрільці:  Федь  Черник,  Микола  Загаєвич,  Василь  Семець
і  багато,  багато  їх  товаришів,  а  у  високій  могилі  на  славній  Хор¬
тиці  сторожать  духи  Михайла  Яреми,  січовика  зі  Самбора  та  йо¬
го  вірних  побратимів  і  всі  вони  в  щастю  і  гордості  після  спов¬
неного  січового  обов’язку  розмовляють  з  Батьком-Дніпром  про
майбутнє  визволення  України.
 255

Сотник  Дмитро  Вітовський  на  обсерваційному  становищі.
Славсько  8.ІІІ.1915.
 XXXVII

Хор.  Михайло  Матчак
 Чет.  Іван  Балюк
 Старшини  сотні  Вітовського.  Славсько,  лютий  1915.  Зліва:  чет.  Г.  Трух,
сот.  Д.  Вітовський,  чет.  О.  Левицький,  пхор.  Г.  Іваиенко.
 XXXVIII

Дмитро  Вітовський

Олександер  ОЛЕСЬ
 ПАМ'ЯТІ  Д.  ВІТОВСЬКОГО
 Схилімо  голови  ...  Нова  труна,
 Нова  тяжка,  безмірна  втрата  ..  .
Розбитий  келих  без  вина,
 Народ  без  сина  і  без  брата.
 Схилімо  голови  ...  Новий  удар,
 Нова  стріла  в  розбиті  груди  ...
 Упав  орел,  упав  з-під  хмар;
 І  вже  його  нема  й  не  буде  ...
 Упав  орел  ..  .  Високі  небеса
Орлягих  крил  уже  не  багуть,
 Умерла  гордість  і  краса,
 Душа  і  огі  плагуть  ...
 О,  не  хиліть  голов  своїх  в  журбі,
Найдіть  на  рани  ліки;
 Хто  умирає  в  боротьбі,
 В  серцях  живе  вовіки!
 Живе!  Хай  Чайка-Мати  над  Орлом
Не  в’ється  і  не  квилить;
 Хай  ворог  сам  віддасть  голом
І  голову  похилить!

Михайло  МАТЧАК
 ВОЇН  УЧИТЕЛЬ
 Найширше  відомий,  найбільше  люблений  старшина  Україн¬
ських  Січових  Стрільців  був  без  сумніву  наш  сотенний  коман¬
дант  Дмитро  Вітовський.  Вже  від  початку  формування  перших
відділів  нового  українського  війська  став  він  на  ділі  його  ідей¬
ним  провідником.  Для  нас,  молодих  стрільців,  які  мали  щастя
попасти  до  його  сотні,  особа  нашого  команданта  окутана  була
романтичною  таємничістю.  Ми  чували  про  нього,  що  він  поет
і  письменник,  що  він  один  із  найбільше  діяльних  провідників
українського  поступового  студентства,  але  найбільше  цікавила
нас  справа  його  участи  в  організації  такої  романтичної  для  нас
усіх  утечі  зі  станіславівської  тюрми  Мирослава  Січинського.  Все
те  притягало  нас  до  Вітовського.
 Дмитро  Вітовський,  селянський  син,  не  намагався  ніколи
втекти  від  села,  а  навпаки  вже  як  гімназійний  учень,  а  потім  як
студент  університету,  постійно  і  з  запалом  працював  для  села  і
на  селі.  Освідомляв,  агітував,  а  передусім  любив  село.  Австрій¬
ську  військову  службу  покинув,  позбавлений  старшинського  сте¬
пеня  за  революційну  діяльність,  але,  коли  явилася  можливість
організувати  українське  військо  для  боротьби  за  волю  україн¬
ського  народу,  то  Дмитро  Вітовський  став  як  один  із  перших  йо¬
го  організаторів.  Від  перших  днів  своєї  праці  серед  Українських
Січових  Стрільців  дбав  Вітовський  про  те,  щоб  його  сотня  мала
не  лише  чисто  військовий  вишкіл,  але,  щоб  вона  дістала  і  ідео¬
логічне  виховання.  Це  ж  з  його  сотні  і  за  його  особистим  впли¬
вом  родиться  серед  УСС-ів  клич,  що  Українські  Січові  Стрільці,
—  це  не  австрійське  льояльне  військо,  але  українське  визволь¬
ницьке  військо,  яке  має  боротися  за  волю  України  зі  всіми  її  во¬
рогами  і  всіми  способами.  Це  ж  з  його  почину  і  в  його  сотні  по¬
чинається  збірка  на  Український  Визвольний  Фонд,  який  має
уможливити  незалежну  від  ніякого,  в  першу  чергу  незалежну
 260

від  Австрії,  а  може  навіть  проти  Австрії,  ведену  пропаганду  не-
залежницьких  українських  змагань.
 Вітовський  був  на  ділі  ідейним  провідником  УСС-ів,  неза¬
лежно  від  того,  які  сповняв  обов’язки,  сотенного  команданта,  або
організатора  українського  культурного  життя  на  освободженій
від  москалів  Волині.  Тому,  коли  прийшли  листопадові  дні  1918
року  на  західньо-українських  землях,  Дмитро  Вітовський  став
на  чолі  Військового  Комітету,  який  переводив  переворот,  а  потім
першим  Начальним  Вождом  Української  Армії  і  Міністром  Вій¬
ськових  Справ  в  Уряді  Західньо-Української  Народної  Республіки.
 А  трагічна,  але  славна  смерть  Дмитра  Вітовського  у  вогні
горіючого  літака,  коли  він  вертав  із  Мирової  Конференції  в  Па¬
рижі  на  Україну  в  дні  4-го  серпня  1919  р.  —  буде  вічним  симво¬
лом  і  світлим  прикладом  для  майбутніх  поколінь  української  мо¬
лоді,  як  треба  боротися,  працювати  і  виконувати  свої  обов’яз¬
ки  для  добра,  щастя  і  волі  своєї  батьківщини  —  України.
 261

Никифор  ГІРНЯК
 ДМИТРО  ВІТОВСЬКИЙ
 СПОМИН  З  НАГОДИ  30-ИХ  РОКОВИН  СМЕРТИ
 Полковник  УСС,  Державний  Секретар  Військових  Справ
ЗУНР  —  Дмитро  Вітовський  трагічно  згинув  разом  з  своїм  адю-
тантом,  четарем  УГА  Чучманом,  у  катастрофі  біля  м.  Ратібору
на  Горішньому  Шлеську,  коли  перелітав  з  Парижу  до  Кам’янця
Подільського,  місця  перебування  Диктатора  д-ра  Евгена  Петру-
шевича  після  переходу  УГА  за  Збруч.  Обі  жертви  катастрофи
поховано  в  спільній  могилі  на  цвинтарі  св.  Ядвиги  в  Берліні,  де
вони  й  досі  спочивають.
 Вважаю  моїм  обов’язком  присвятити  кілька  слів  згадки  сво¬
йому  другові  й  товаришеві  зброї,  наймаркантнішій  постаті  між
УСС,  —  людині,  яка  без  формального  вибору  була  провідником
Стрілецтва  й  користувалася  серед  його  найбільшим  авторите¬
том.  В  30-их  роках  писали  про  його  деякі  наші  мемуаристи  як:
проф.  д-р  Іван  Крипякевич,  отаман  УГА  д-р  Степан  Шухевич
та  хор.  УСС  Дмитро  Паліїв.  Але  кожний  з  них  інакше  характе¬
ризував  Дм.  Вітовського.
 Історик  УСС,  Осип  Думін,  збирав  матеріяли  до  повної
характеристики  Дм.  Вітовського  й  тому  листувався  з  деякими
старшинами  УСС.  У  висліді  мого  листування  з  О.  Думіном  в  цій
справі  я  надрукував  був  в  1937  р.  в  „Літописі  Червоної  Калини”
листи  Вітовського  до  мене  з  pp.  1916-1919,  подаючи  при  цьому
свої  коментарі.
 В  цій  згадці  неможливо  мені  дати  повну  характеристику  на¬
шого  першого  Державного  Секретаря  Військових  Справ,  бо  й
рямці  невеликої  статті  на  це  не  позволяють,  ні  потрібних  мате-
ріялів  не  маю  під  рукою.  Я  бажав  би  тільки  подати  коротко  те,
що  залишилося  в  моїй  пам’яті  з  гарячих  років  1914-1919.
 До  вибуху  першої  світової  війни  я  не  знав  особисто  Дм.  Ві¬
товського,  а  тільки  чув,  що  він  належав  до  гуртка  наших  сту-

дентів,  які  визволили  зі  станиславівської  тюрми  й  помогли  втек¬
ти  за  кордон  до  ЗДА  Мирославові  Січинському,  який  по  вбитті
гр.  Андрія  Потоцького  відсиджував  кару  20-річної  тюрми.  По¬
тім,  вже  у  вересні  1918  p.,  я  дізнався,  що  Дм.  Вітовський  був
уплутаний  в  публічний  процес,  у  висліді  якого  він  втратив  був
право  до  ступня  старшини  запасу  австрійської  армії.  З  вибухом
війни  це  право  йому  автоматично  повернено  й  на  внесок  Укра¬
їнської  Боєвої  Управи  приділено  до  служби  леґіону  УСС.  Моє
познайомлення  з  Вітовським  випало  на  першу  половину  вересня
1914  p.,  тобто  на  час,  коли  УСС  на  Карпатській  Україні  пере¬
живали  чи  не  найтяжчі  часи.  Вітовський  був  тоді  командантом
сотні  УСС  в  курені  Ст.  Шухевича,  а  я  командантом  3-ої  сотні  в
курені  М.  Волошина.  Ми  часто  стрічалися  тоді  при  службових
зайняттях.  Темою  наших  розмов  були  різні  питання,  зв'язані
зі  становищем  Леґіону  УСС.  Ми  пережили  були  недавно  дуже
важку  хвилину  насильної  редукції  стану  Леґіону  до  одної  де¬
сятої  частини  зголошених  добровольців  і  замість  корпусу  мали
невеличкий  полк  УСС.  Нашу  вужчу  батьківщину,  Галичину,  за¬
валила  московська  навала,  а  мадярські  й  тирольські  полки  ав¬
стрійської  армії,  відступаючи  перед  ворогом,  масово  вішали  й  роз¬
стрілювали  наших  неповинних  селян  і  сільських  інтелігентів  на
доноси  польських  урядовців  адміністрації  —  як  зрадників.  Бу¬
вали  випадки,  що  за  здогадну  зраду  повішено  селянина,  якого
син  служив  як  доброволець  в  Легіоні  УСС.
 Оці  сумні  події  спричинили  були  те,  що  серед  стрілецтва
запанували  на  деякий  час  настрої  зневіри  й  резиґнації.  Тоді  як¬
раз  Дм.  Вітовський  зумів  своїм  словом  піддержати  на  дусі  УСС
і  переконати  їх,  що  для  тієї  високої  мети,  для  якої  вони  зібрали¬
ся  під  національним  прапором  і  зо  зброєю  в  руках  виступили
на  бій  з  катом  України,  треба  мужньо  перенести  не  один  удар,
які  з  ласки  наших  сусідів  падали  на  наш  народ.  Отака  моральна
піддержка  робила  великий  вплив  на  молодих,  16-18  літніх  юнаків.
 Як  командант  сотні  Дм.  Вітовський  увів  у  себе  своєрідний
козацький  демократизм,  неподібний  до  того  духа,  який  панував
в  австрійських  полках.  Він  ніколи  не  карав  стрільця  за  пору¬
шення  обов'язків,  не  відкликавшись  перед  тим  до  опінії  сотні.
Ці  козацькі  суди  не  викликували  в  душах  покараних  жалю  до
свого  команданта,  але  навпаки  мали  великий  вплив  на  цілу  сот¬
ню.  Вона  була  елітою  Леґіону.  Характеристичне  світло  на  ре¬
жим  Вітовського  кидає  ось  яка  подія  1917  р.  Вітовський  був  то¬
ді  у  Вишколі  УСС.  Раз  верталася  його  сотня  з  тяжких  вправ
елітного  осіннього  дня.  Недалеко  квартири  сотні  хтось  зачав
співати  сороміцьку  вояцьку  пісню.  Вітовський  моментально  спи¬
нив  сотню  і  наказав  їй  виконати  вправу  „наступу  на  ворога"  по
 263

мокрім  чорноземі  на  просторі  одного  кілометра.  Потім  зібрав  за¬
болочених  по  вуха  стрільців  і  скартав  їх  за  те,  що  вони,  маючи
гарні  стрілецькі  пісні,  посміли  затягнути  непристойну  пісню  ав¬
стрійських  вояків.  Ніодин  стрілець  не  відчував  гніву  до  свого
команданта  за  цю  кару,  бо  всі  відчули,  що  він  був  у  праві.
 В  березні  1915  р.  прийшла  т.  зв.  реорганізація  Леґіону.  Во¬
на  була  на  ділі  нічим  іншим,  як  розбиттям  його  на  кілька  орга¬
нізаційних  незалежних  частин,  підпорядкованих  іншим  коман¬
дам.  Для  контролі  організації  Леґіону  накинено  всім  формаціям
дорогу  службового  листування  через  австрійські  військові  ко¬
манди.  Ця  обставина,  а  до  того  амбіціонерство  деяких  старшин
привели  були  до  того,  що  не  тільки  організаційні,  але  й  ідейні
зв’язки  між  УСС-ами  були  пірвані.  Зокрема  відчував  це  Кіш
УСС,  на  який  дивилися  стрільці  як  на  якесь  чуже  тіло  в  Легіо¬
ні,  потрібне  хіба  тільки  для  „маркирантів”.  А  був  це  саме  час,
коли  команді  Коша  приходилося  всіми  засобами  боротися  за
існування  Леґіону,  що  в  тяжких  боях  від  Карпат  до  подільських
ланів  поносив  великі  втрати  в  людях.  З  одного  боку  безсиль¬
ність  нашого  політичного  проводу,  з  другого  неґативне  відно¬
шення  до  Коша  фронтових  команд  УСС,  ніяк  не  сприяли  тому,
щоб  справу  поповнення  рядів  стрілецьких  сотень  наладнати.
Весь  тягар  того  обов’язку  прийшлося  нести  команді  Коша  на
власний  риск.
 Осінню  1915  р.  прибув  Вітовський  до  постою  Коша  на  дов¬
ше  лікування  ноги.  Це  був  його  перший  відпочинок  по  цілоріч¬
ному  побуті  на  фронті.  Він  мав  тоді  нагоду  докладно  пригля¬
нутися  роботі  Коша,  всім  труднощам  і  турботам,  а  з  другої  сто¬
рони  успіхам  праці  стрільців  Коша  і  в  громадській  справі.  Він
зрозумів  тоді,  що  наша  військова  формація  має  великі  можли¬
вості  коли  ходить  про  наше  не  так  військове,  як  громадське  жит¬
тя.  Треба  тільки  взаїмного  зрозуміння  і  спільної  акції.  Бо  ж  ча¬
си  це  були,  коли  цивільні  установи  завмерли  серед  гуку  гармат,
а  люди  не  могли  свобідно  порушуватись.  Військовики  мали  ні¬
чим  необмежені  можливості.  Тоді  Вітовський  змінив  основно  свої
погляди  на  ролю  Коша  в  Легіоні  УСС  і  відчув  потребу  спільного
порозуміня  з  ним  боєвих  формацій  для  важливих  завдань.  З  та¬
кими  думками  вернувся  Вітовський  під  кінець  грудня  до  своєї
сотні.  Там  він  у  своєму  гуртку  переповів  наші  розмови  і  під  йо¬
го  впливом  зачинається  нова  фаза  в  житті  Стрілецтва.  Нав’я¬
зується  живе  листування  й  обмін  думок  між  кошовиками  й  гурт¬
ком  2  куреня.  Саме  тоді  зачинається  видавання  „Шляхів”  —  ор¬
гану  стрілецької  думки,  започаткованого  гуртком  Вітовського;
в  адмініструванні  його  Кіш  дав  видатну  поміч.

В  лютому  1916  р.  Вітовського  призначено  до  праці  в  луць¬
кому  Комісаріаті  УСС,  поруч  чет.  М.  Саєвича  й  хор.  М.  Гаврил-
ка.  Перший  з  них  осів  у  Володимирі  Волинському,  другий  в  Ков-
лі.  Офіційним  призначенням  Комісаріятів  був  набір  доброволь¬
ців  до  Леґіону,  а  неофіційно  вони  мали  вести  освідомну  працю
серед  українського  населення  Волині  й  закласти  народні  школи
для  нашої  дітвори.  Труднощів  мали  наші  Комісаріяти  дуже  ба¬
гато,  головно  із-за  ворожого  відношення  до  австрійських  штабів,
в  яких  сиділи  наші  національні  вороги.  Вітовський  показався  то¬
ді  незлим  „дипломатом”  супроти  чужинців-старшин,  а  його  до¬
свід  у  громадській  праці  серед  селян,  набутий  перед  війною,  те¬
пер  йому  дуже  пригодився.  На  загал  наші  Комісаріяти  на  Во¬
лині  зорганізували  були  85  шкіл,  з  яких  75  були  вже  чинні;  се¬
лянство  досі  тероризоване  чужинецькими  старшинами,  тепер  під
опікою  Комісаріятів,  зачало  горнутися  до  організіваного  куль¬
турного  життя,  на  зразок  галицьких  селян.  УСС  започаткували
національне  пробудження  Волині.  Тому,  поляки,  які  вважали
її  своєю  історичною  землею,  вживали  всіх  засобів,  щоб  злікві¬
дувати  Комісаріяти.  Це,  на  жаль,  їм  удалося  і  в  квітні  1917  р.
вернулися  до  Коша  УСС  стрільці  й  старшини  всіх  комісаріятів.
 Вітовський  перебував  деякий  час  у  Коші,  потім  обняв  ко¬
манду  сотні  у  Вишколі,  який  стояв  недалеко  Коша.  Тоді  Стрі¬
лецтво  переживало  знову  затяжну  ідеологічну  кризу  в  зв’язку
з  подіями  на  Наддніпрянській  Україні.  Там  у  розгарі  революції,
на  руїнах  царату,  пробуджувався  український  Велетень  до  віль¬
ного  життя.  Недавня  ще  мрія  УСС  ставалася  дійсністю,  набира¬
ла  тіла  й  крови.  Становище  УСС,  звернених  крісами  проти  від¬
роджуваної  України,  було  справді  нестерпне.  Після  палких  де-
бат  над  проблемою  ролі  Леґіону  в  новій  ситуації  команда  Коша
скликала  нараду  всіх  формацій  Леґіону.  Вона  відбувалася  в  трав¬
ні  1917  р.  в  постою  Коша.  Проводив  Дм.  Вітовський.  Темпера¬
тура  наради  була  дуже  висока.  Велика  більшість  заявилася  за
негайним  розформуванням  Леґіону.  Проти  цього  меншість  зго-
лосила  відклик  до  нашого  політичного  проводу;  до  неї  належа¬
ли  Дм.  Вітовський,  В.  Старосольський  і  я.  В  липні  відбувся  з’їзд
нотаблів,  у  Відні,  на  який  всі  формації  Леґіону  вислали  своїх
делеґатів.  Цей  з’їзд  признав  позиції  меншости  правильними,  Ле-
ґіон  УСС  врятовано  для  оборони  західньо-українських  земель.
 По  заключенні  мирного  довогору  центральних  держав  Евро-
пи  з  Україною,  Легіон  УСС  рушив  на  Україну  разом  з  арміями
Австрії  та  Німеччини.  Тоді  УСС  відіграли  важну  ролю,  обороня¬
ючи  українське  населення  перед  зловживаннями  чужих  військо¬
вих  команд  та  помагаючи  молодій  Українській  Державі  в  налад-
нанні  адміністраційного  апарату.  Дм.  Вітовський  був  деякий  час
 265

командантом  Жмеринки.  На  цьому  становищі  він  з'єднав  собі
великі  симпатії  місцевого  населення  своїм  повним  прихильности
відношенням  до  нього.  Я  тоді  часто  бував  у  Жмеринці,  де  стояв
також  штаб  корпусу  Гофмана  й  за  моїм  побутом  стрічався  з  Ві-
товським.
 По  листопадовім  зриві  1918  р.  Вітовський  піднесений  нашим
Урядом  до  ступня  полковника  УСС,  декілька  днів  був  коман¬
дантом  УГА,  а  потім  став  Державним  Секретарем  Військових
Справ  ЗУНР.  В  грудні  він  покликав  мене  до  ДСВС  на  станови¬
ще  начальника  Мобілізаційного  Відділу  і  ми  від  того  часу  пра¬
цювали  в  тісному  порозумінні:  Вітовський  часто  розказував  ме¬
ні  про  настрої  й  різниці  поглядів  між  членами  Уряду.  Тоді  саме
була  дуже  актуальна  справа  об’єднання  обох  наших  Республік
в  Соборну  Українську  Державу.  Бачачи  розбіжність  думок  між
деякими  Секретарями  в  цій  справі  і  недвозначну  опозицію  одно¬
го  чи  двох  членів  Уряду,  Вітовський  не  завагався  кинути  карту
на  нашу  військову  силу,  щоб  примусити  Уряд  внести  на  Націо¬
нальну  Раду  законопроект  про  з  луку.  Він  занадто  добре  знав,
що  не  тільки  УСС,  але  й  уся  УГА  стояла  на  позиції  соборности
і  мав  моральне  право  й  обов’язок  числитися  з  цими  настроями.
 В  травні  1919  р.  Уряд  вислав  Вітовського  до  Парижу,  де  то¬
ді  відбувалася  мирова  конференція,  щоб  він  захищав  нашу  спра¬
ву.  Але  не  довго  побув  Вітовський  у  Парижі.  Він  бачив  негатив¬
не  відношення  західніх  альянтів  до  України  й  нездарність  дію¬
чих  у  Парижі  наших  дипломатичних  місій,  які  радше  шкодили,
чим  помагали  справі  України.  Тому  він  постановив  вертати  до
УГА,  що  між  тим  перейшла  вже  була  Збруч  і  наступала  на  Київ.
Але  доля  не  дала  йому  до  кінця  виконати  свій  вояцький  обов’я¬
зок.  На  вістку  про  його  трагічну  смерть  нестерпний  біль  стис¬
нув  горла  всіх  УСС  і  тих,  що  знали  Дм.  Вітовського  як  людину
і  українського  вояка.  Він  живе  в  серцях  не  тільки  товаришів
зброї.
 Полк.  Дм.  Вітовський  був  великим  ідеалістом  у  доброму  ро¬
зумінні  слова  й  людиною  незвичайно  обов’язковою.  Він  умів  пе¬
реливати  в  душі  товаришів  любов  до  всього  високого  й  шляхет¬
ного,  а  в  тяжких  хвилинах  піддержати  їх  на  дусі.  Був  знамени¬
тим  промовцем  з  літературним  талантом.  Коли  деякі  наші  стар¬
шини  й  політики  воліли  залишатися  в  безпечному  місці  в  різних
містах  Европи,  а  то  й  Америки,  Вітовський  у  почутті  вояцького
обов’язку  летить  в  чотирокутник  смерти  УГА,  де  його  товариші
зброї  склали  тисячні  гекатомби  на  жертівнику  Волі  України.
 266

Дмитро  ВІТОВСЬКИИ
 МОЯ  сотня
 Мою  сотню  приділено  в  жовтні  1914  р.  до  кінної  дивізії,  яка
мала  стримати  ворога  в  горах  від  Ужока  до  Старого  Самбора.
Це  пов'язання  з  кіннотою  не  було  щасливе.  Важко  наздігнат*і
її,  та  ще  нами,  як  єдиною  піхотною  частиною,  затикано  всякі
діри.  Приказ  доручено  нам  тоді,  коли  кінна  дивізія  вже  від  24
годин  була  в  поході  і  як  же  дігнати.  Непроглядна  валка  возів
дивізійного  обозу  утрудняла  нам  похід.  Ми  радили  собі  в  той
спосіб,  що  найшли  провідника  та  йшли  верхами.  Кождий  по¬
неволі  став  туристом,  бродив  снігом,  обвантажений  кількадеся¬
ти  кілограмами:  тайстра  на  плечах,  хлібники  по  боках,  ладівни¬
ці  при  поясі  спереду  і  ззаду,  намет,  плащ,  лопата,  кріс.  Вітер
з  морозом  прошибав  наскрізь.  В  дивізійнім  обозі  згинуло  вночі
около  70  коней.
 Перший  великий  марш  відбувся  із  стації  залізничої  Чон-
тож  через  Ужок,  Сянки  до  Ботелки  Нижньої.  Тут  перший  „фа-
сунок”  харчів,  досить  обильний,  бо  в  сотні  був  знаменитий  хор,
що  заспівав  кілька  пісень,  між  ними  пісню  про  Валькірію.  З
манліхерами  в  руках  співали  ми.  Офіцери,  що  слухали  співу,
були  заскочені  цією  несподіванкою.  Між  ними  був  князь  Він-
дішґрец,  захоплений  співом.
 З  Ботелки  йшли  ми  горами  дальше  до  Турки.  Нічліг.  З  Тур¬
ки  мали  ми  йти  через  Ісаї  до  Туря,  та  в  Ісаях  дістали  ми  пи¬
семний  приказ,  щоби  через  Свидник  шукати  злуки  з  розвідчим
відділом  в  Кропивнику  Старім.  З  провідником  пішли  ми  через
гори  до  Свидника.  Уланська  стежа  перестрілювалася  тут  з  ко¬
зацькою  стежею  і  зловила  одного  козака.
 Рано  зі  Свидника  перейшли  ми  за  провідником  верхами  до
Кропивника.  Як  простежа  армії  увійшли  ми  туди  перші.  Наш
військовий  харч  вичерпався,  і  з  правдивою  вдячністю  прийняли
ми  гостинність  селян.  З  Кропивника  Старого  перейшли  ми  до
 267

Бистриці.  Цілий  день  тривала  битва  коло  Заліктя.  Ми  повнили
службу  резерви.  Опісля  перейшли  ми  до  Східниці,  щоби  зайти
москалів  ззаду,  а  зі  Східниці  передісталися  ніччю  до  Борисла¬
ва.  Були  ми  незвичайно  втомлені,  а  поживу  діставали  від  лю¬
дей,  попри  яких  ми  переходили.  В  Бориславі  дають  нам  знати,
що  на  Волянку  прийшло  з  Дрогобича  2000  москалів  з  гармата¬
ми.  Подаємося  до  Бані  Котівської,  діставши  приказ  злучитися  зі
сотнею  кінноти  на  горі  коло  Попелів.  Ночуємо  в  Бориславі  в  ко¬
пальні.  Рано  відшукали  ми  цей  кінний  відділ  і  через  цілий  день
держимо  в  своїх  руках  гору.  Під  вечір  приносить  кінна  стежа
відомість,  що  з  Дрогобича  йде  на  нас  московська  дивізія.  Нам
приказано  з  ескадроном  драгонів  перейти  до  Опаки.  Ідемо  вно¬
чі,  під  гору,  лісом.  Дорога  з  вибоями,  як  звичайно  наші  доро¬
ги  в  Галичвні  в  горах,  просто  страшна.  До  Опаки  прийшли  ми
на  ll-ту  год.  вночі,  дістали  однак  зараз  приказ  перейти  до  По¬
пелів.  В  Опаці  остав  при  одній  частині  курінний  отаман  Шухе¬
вич,  а  я  з  одною  стежею  пішов  до  Попелів.  Ми  побороли  утому
і  голод  і  виконали  точно  даний  приказ.  По  горах  над  Попеля-
ми  і  Бориславом  патролював  я  цілий  день  і  стратив  сполуку  зі
сотнею,  яка  мала  зібратися  коло  Попелів.  Вернувся  над  вечір
знову  до  Опаки,  нікого  там  не  застав,  тому  подався  вночі  ще
раз  до  Попелів.  Дві  ночі  і  два  дні  ми  не  спали,  весь  час  на  но¬
гах  та  майже  нічого  не  їли.
 В  Попелях  сотні  не  застав,  тут  переночував  і  дігнав  її  в  Ясе-
ниці.  З  нею  пішли  ми  до  Нагуєвич.
 На  другий  день  частина  сотні  пішла  на  стежі  до  поблизь¬
ких  сіл,  а  решта  охороняла  праве  крило  боєвої  лінії  в  лісі.  Ми
зайняли  своє  становище  і  обганялися  від  козаків  і  московської
піхоти,  що  заходила  нас  з  боку  і  ззаду.  На  нашу  боєву  лінію
і  нас  сипнули  москалі  машиновими  крісами  і  шрапнелями.  Боє-
ва  лінія  цофнулася  о  12:30  по  полудні,  не  повідомивши  нас  про
це.  Ми  самі  залишилися,  шукаючи  получення  з  боєвою  лінією.
Москалі  не  переставали  стрілянини,  але  не  рушили  в  наступ.
Мої  стрільці  щадили  набої  і  стріляли  розважно  та  влучно.  Мо¬
скалі  не  знали,  хто  в  лісі,  і  скільки  нас.  Щойно  пів  шостої  вечо¬
ром,  вже  в  сумерку  подалися  ми  за  боєвою  лінією,  яка  була  в
той  час  вже  в  Ясениці.
 Ми  прилучилися  після  приказу  до  уланських  піхотинців
і  обсадили  гору  в  Попелях,  щоб  стримати  москалів  так  довго,
аж  8-ий  полк  уланів  не  перейде  на  вказане  йому  місце.  Вико¬
нано.  Москалі  сильно  сипали  шрапнелями.  Улани  безпечно  пе¬
реїхали,  після  чого  ми  пустилися  горами  до  Опаки.  Два  дні
знов  нічого  вже  не  їли.  В  Опаці  прийшов  приказ  обсадити  го¬
ру  і  держати  її  так  довго,  доки  38-ма  дивізія  кавалерії  не  пе-
 268

редістанеться  в  потрібнім  для  неї  напрямі.  Обіцюють  достачити
харчі.  Урґенси  не  помагають.  їди  нема.  Командант  уланських
піхотинців,  пор.  Рідль,  відобрав  від  своїх  людей  кількадесять
консерв  і  дав  нам.  Одна  консерва  припала  на  трьох  або  чоти¬
рьох  стрільців.  Це  їда  за  цілі  два  дні.
 Ночуємо  на  горі.  Кажуть  нам  висилати  стежі.  Хлопці  ідуть,
бо  вітер,  мороз  і  мряка  не  дають  на  місці  лежати.  Вкритися  ні¬
чим,  постелити  нічого,  вогню  розложити  не  вільно.  Рано  не  пи¬
таються  вже  навіть,  чи  ми  їли.  Дістаємо  приказ:  „Українські
стрільці  обсадять  гору  Кобилу”!  Після  такої  ночі  йдемо  на  Ко¬
билу.  Мряка  така,  що  видно  землю  лише  три  кроки  перед  со¬
бою.  Кладемося  в  розстрільну  і  ждемо  на  ворога,  який  десь  там
за  заслоною  мряки  зближається  до  нас.  По  кількох  годинах  при¬
ходить  звістка,  що  нижче  від  нас,  але  в  продовженню  нашої  роз¬
стріл  ьної  обсадив  гору  полк  драгунів.
 Висилаємо  чотири  стежі  на  боки,  щоби  провірити,  де  є  во¬
рог  і  як  він  до  нас  присувається.  Під  вечір  прийшли  до  нас  хар-
чівники  з  хлібом,  сухарами,  тютюном.  Розхопили  стрільці  при¬
несені  припаси  в  одну  мить.
 Ночуємо  знов  на  горі  в  мряці,  студені  і  дощі.  Рано  стала
мряка  ще  густіша,  але  піднялася  о  7-ій  годині,  неначе  би  її  по¬
тягнула  в  гору  якась  великанська  рука.  Видимо,  що  москалі  під¬
ступають  до  нас  від  Опаки.  Починається  стрілянина  від  право¬
го  крила,  де  драгуни.  Мряка  по  якійсь  чверті  години  спливає
знов  до  землі  і  закриває  нам  весь  вид.  Московські  стріли  чим
раз  ближчі  і  сильніші.  Видно,  що  ворог  підходить.
 Ділю  розстрільну  на  три  части.  Сам  стаю  на  лівому  крилі.
Починається  правильний  огонь.  Приходить  приказ  з  команди
дивізії:  „Держати  гору  якнайдовше”!  Командант  драгунів  по¬
відомляє,  що  довго  не  втримається  на  позиції  та  зачне  відступа¬
ти  своїм  правим  крилом.  Я  маю  зробити  рівночасно  малу  зміну
фронту.  Огонь  інтенсивніший.  Небавом  приходить  вістка,  що
полковник  драгунів  погиб  від  кулі.  Чую  крики  з  долини.  Це
москалі  йдуть  приступом  на  драгунів.  Драгуни  з  карабінками
без  багнетів  приступу  не  видержують  і  починають  відступати.
Наші  також.  Приходить  приказ:  „Стрільці  мають  стримувати
ворога  і  крити  відворот  драгунів!”  Вертаємо  на  своє  станови¬
ще.  На  горі  вже  москалі,  які  напирають  з  переду  і  з  правого
боку,  звідки  виперли  драгунів.  Мої  хлопці  відбивають  приступ
москалів,  як  старі  вояки.  Вже  стріляють  не  лежачи,  але  стоять,
випружені  вперед  і  пражуть  з  крісів  в  москалів,  які  вже  збли¬
зилися  на  10-15  кроків.  Йдуть  на  багнети,  сміло,  безстрашно.
Бачу,  на  одного  мойого  гуцула  напали  два  москалі.  Стріляти
не  мав  часу.  Замахнувся  крісом  як  довбнею  і  засягнув  москалів
 269

по  головах.  Це  врятувало  йому  життя.  Ця  стадія  бою,  безлад¬
ного  вже,  без  проводу  —  бо  він  тут  виключений  —  забрала  най¬
більше  жертв.  Лягло  моїх  хлопців  до  п’ятнадцять.  Дальше  встоя¬
тися  було  неможливо.  Нас  безумовно  замало.  Подаємося  вділ.
По  дорозі  стрічаю  нашого  санітета-медика  Бровка.  Рятує  по-
стріленого  товариша.  В  тій  хвилі  паде  сам  прошитий  кулею.
Москалі  стріляють  на  нас  сальвами  з  карабінів,  а  опісля  ча¬
стують  нас  також  шрапнелями.
 Збираються  мої  хлопці  в  долині  і  через  Залокіть  ідемо  до
Смільної.  Тут  через  півтора  години  становимо  після  приказу
„ослону”  скорострілів,  а  опісля  ще  ослону  гармат.  Дістаю  кар¬
тку  від  старшини  на  теплу  вечеру  для  цілого  мойого  відділу
при  цій  батерії,  до  котрої  будемо  приділені.  Страшне  болото.  Гар¬
мати  западають  по  осі.  Витягаємо  цілу  батерію,  що  ні  взад,  ні
вперед  не  може  рушитися.  До  теплої  вечері  не  могли  ми  однак
добитися  і  пішли  негайно  до  Туря.  Знову  прилучено  нас  до  улан¬
ських  піхотинців.  Направляємо  дорогу  у  Турю  до  Ісаїв.  В  Ісаях
ставимо  полеві  сторожі.  Роздобуваємо  трохи  м’яса.  О  10-ій  вночі
починаємо  варити,  о  3-ій  год.  їмо  і  йдемо  зараз  на  збірку.  По
збірці  копаємо  ще  бульбу,  печемо  і  споживаємо  хапчиво.  Десь
коло  полудня  прямує  головна  військова  команда  до  Турки.  Ми
дістаємо  знову  приказ  тримати  ворога  в  приличній  віддалі,  обса¬
дити  одну  гору  і  як  звичайно  —  крити  відворот.  Виконуємо  це,
поскільки  позваляє  терен.  По  болоті,  в  якім  бродимо  майже  по
коліна,  дістаємося  до  Турки.  Звідти  переїхали  ми  відтак  заліз¬
ницею  до  Ґоронди.  Тут  доповнимо  наш  набір,  наше  білля  і  піде¬
мо  знову  на  ворога.
 Подав  я  тут  цілком  сухий  начерк  наших  обов’язків  з  по¬
верх  3  тижнів.  Скільки  подій,  скільки  вражінь,  скільки  думок,
скільки  досвідів  пережили  ми  за  цей  час!  У  чужинців-військо-
вих  здобули  собі  Українські  Січові  Стрільці  лише  признання  і
похвалу,  що  є  витривалі,  хоробрі  і  бойові.  Відношення  військо¬
вих  достойників  до  нас  під  час  походу  вперед  —  знамените.
 270

Дмитро  ВІТОВСЬКИИ
 ПОХОРОН  СТРІЛЬЦЯ
 і
 Ясениця  Сільна  горіла  ...
 Ворог  подався  по  триденній  завзятій  боротьбі  взад  і  своїм  вар¬
варським  звичаєм  палив  села  ..  .
 Село  горіло  ...
 Але  не  чути  гамору,  голосінь,  зойку..  .
 І  не  чути  трубки  січової  сторожі  огневої...  І  не  чути  реву
худоби,  брехання  собак  .  ..
 Село  горіло  .  .  .
 Спокійно  горіло  .  ..  тихо,  супокійно  горіло  ...
 *  *
 Яць  Олексовський  стояв  у  стіп  Кобили.
 Перед  ним  просторі  долини,  перед  ним  горючі  села,  перед  ним
горюче  його  село,  Ясениця  Сільна.  ..
 Стояв  сумно  задуманий  .  .  .  От,  от  горить  церков  свята  .  .  .
 От,  от  горить  школа  ім.  Тараса  Шевченка,  величавий  будинок,
гордість  і  слава  ясеничан..  .
 От,  от  вже  палахкотить  крамниця,  читальня  „Просвіти”,  шпіх-
лір  громадський  ...
 Йому  серце  рвалось  на  кусні.  .  .
 Довголітній  сердешній  труд,  довголітня  його  праця,  його  і
других  свідомих  громадян  праця  ..  .
 Усе  горіло  ...
 Усе  добро  горіло  .  ..
 **
 *
 Обтирав  сльози  спрацьованими  руками  .  .  .
 Раз  ще  глянув  на  своє  рідне  село,  в  якому  так  гірко  трудився
для  своїх  братів,  глянув  на  обійстя  своє,  що  вже  спопеліло,  підніс
невеличкий  клунок,  пішов  вгору  і  шепотів  тихенько:  „Це  за  волю
твою  святу,  мій  бідний  Український  Народе”  .  .  .
 271

п
 Йшов  далі...
 Що  крок  надибував  сліди  бою  ...
 От  порита  Гранатами  землиця  ...
 От  торністер  ...  тут  калюжа  крови  ...  там  кріс  ...  там  знов
калюжа  крови  ...
 Дійшов  до  вершка  гори  Кобили.  .  .
 Йому  зморозило  серце  ...
 Ось  один  труп,  ось  другий  .  .  .  третій  .  .  .
 Ось  знов  труп  ...
 Стояв  наче  без  тямки
 Такий  страх,  такий  дикий  страх  обвіяв  його  душу...
 Переміг  себе  ...
 Наблизився  до  трупів.
 Ось  лежить  молоденький  вояк...  на  грудях  кровця  заки¬
піла  ...
 Його  мертве  молоденьке  лице  таке  супокійне,  таке  погідне.  ..
 Так  вмирають  лише  молоді  герої..  .
 Ось  другий,  і  цей  молоденький,  ось  третій...
 А  ось  ...  Боже  ...  Боже  ...  ось-ось  ...  це  його  син,  це  син  ...
його  розрада.  .  .  його  надія...  це  рідний  син  його,  Гринько  —
 Український  Січовий  Стрілець  .  ..
 *  *
 *
 Копав  могину  ...
 Спрацьованими  руками  копав  могилу.  ..
 Ген,  ген  на  високій  горі,  копав  січовим  стрільцям  могилу  .  .  .
 Копав  синові  свойому,  одинакові,  могилу...
 *  *
 *
 Такий  сердешний,  такий  болісний  плач,  ген,  ген  на  горі,  на
свіжій  могилі.  ..
 Так  гірко,  так  гіренько  ридає  батько-селянин  на  гробі  свойого
сина...
 ...  ,,Соколе  ясний  ...  сину  єдиний  ...  одного  я  тебе  мав,  одно¬
го  однісінького,  і  в  школу  тебе  давав,  і  вчив  я  тебе,  не  для  себе,
не  для  свого  добра  ...  я  вчив  тебе  у  хосен  народа  бідного  мойого...”
 І  такий  зойк,  такий  болісний  зойк.  .  .  такий  пекельний  біль
у  хлопських  грудях  .  .  .
 **
 *
 На  свіжій  могилі  молився  старий  батько  .  ..
 Душа  його  успокоювалась  .  ..
 Притулився  раз  ще  до  рідної  землі,  що  сина  його  прикрила,  і
цілуючи  землицю,  шепотів  крізь  сльози:  „ЦЕ  ЗА  ВОЛЮ  ТВОЮ
СВЯТУ,  МІЙ  БІДНИЙ  УКРАЇНСЬКИЙ  НАРОДЕ  .  ..”
 Карпати,  29  листопада  1914.
 272

Вхід  сотні  Вітовського  до  його  рідного  села  Медухи,  к.  Галича
Початок  липня  1915.
 Старшини  і  підстаршини  сотні  Вітовського.  Соснів,  січень,  1916.  Зпереду  злі¬
ва:  пхор.  М.  Матчак,  чет.  О.  Навроцький,  сот.  Д.  Вітовський,  пхор.  П.  Пасіка.
П’ятий  зправа:  дес.  Михайло  Савчик.
 XXXIX

Управа  „Стрілецького  Фонду”,  січень  1916.  Зліва:  чет.  П.  Дідушок,  чет.  О.
Навроцький,  сот.  Д.  Вітовський,  хор.  І.  Роґульський,  пхор.  М.  Матчак.
 Комісарі  УСС  на  Волині  1916-1917.  Сот.  Д.  Вітовський,  чет.  М.  Саевич,
 чет.  М.  Гаврилко.
 XL

Дмитро  ВІТОВСЬКИЙ
 ПАМ'ЯТІ  ДОРОГОГО  ТОВАРИША
ЧЕТАРЯ  ІВАНА  БАЛЮКА
 КАРТКА
 Ще  сонце  не  розігнало  мряки,  не  спило  роси,  ще  земля  не
очунялась  зі  сну,  як  стежі  попрямували  далі.
 Осталися  при  нім  лиш  кілька,  щоб  могилу  копати.  Йому
молодому  —  могилу.  А  його  сині  очі  всміхалися  й  по  смерті,  зда¬
валось,  питає:  ,,Що  це  ви  робите?  Я  ж  сильний  як  дуб,  поду¬
жаю  все,  передімною  —  робота.  Тай  рідний  дім  вже  близенько...”
 А  вони  все  глибше  яму  копали.
 Того  дня  прийшла  пошта.  А  в  ній  була  картка  для  нього.
Я  читав  адресу.  Пізнав,  що  те  письмо  писала  тверда  й  тяжка
мужицька  рука.
 Мене  пройшла  дрож.  Боже,  невже  ж  це  від  батька?  Перша
картка  до  сина  і  ця  прийшла  запізно.  Один  день  запізно.  Я  бо¬
явся  читати  те  письмо  батька  до  вмерлого  вже  сина.  Носив  я  ту
картку  цілий  день  при  собі,  вона  тяжіла  мені  мов  невиносимий
тягар  —  та  читати  її  я  боявся.
 Вкінці  зважився.
 Батьку,  батьку!  Пощо  писав  Ти  цю  картку?  Пощо  кличеш
свого  коханого,  єдиного  сина  Івана  додому,  щоб  спочив  хоч  хви¬
лину?  Пощо  пишеш,  що  його  мама  старенька  очі  свої  видивила,
виглядаючи  Иванчика  свого?  Батьку  мого  четаря  дорогого,  як
я  Тобі  писати  буду,  що  Твій  одинак,  Твоя  надія  вже  не  прийде
спочивати  до  Тебе,  бо  спочив  тут  на  віки?  Що  казати  я  маю  йо¬
го  мамі  старенькій?  Вона  ж  бачить  море  людей,  вона  не  повірить,
що  її  заплакані  очі  вже  його  не  побачуть.
 Батьку!  Пощо  Ти  писав  цю  картку?
 273

ПО  ЛІТАХ
 Я  бачу:  Широке  безмежне  Поділля  —  та  якесь  мов  ширше.
Віє  лагідний  вітер  —  якийсь  лагідніший.  Клониться  жито,  пше¬
ниця  —  та  якось  нижче.  Шумить  якусь  пісню  —  та  веселішу.
Світить  ясне  сонце,  та  якось  ясніше.  Гей!  —  як  у  вольній  Ук¬
раїні  ...  А  доріжкою  поміж  житами  веде  за  руку  батько  свого
сина,  малого  хлопчину.
 —  Куди  йдемо,  тату?
 —  Ген,  на  могилу  ...
 Клониться  жито-пшениця,  синіють  волошки,  червоніють  ма¬
ки...
 Між  морем  збіжжя  сховалася  могила.  Лиш  здалека  видно
великий  хрест  дубовий.
 —  Татусю,  що  то  за  могила?
 —  Читай,  дитино,  он  на  хресті.  ..
 ,,Тут  сплять  і  мріють  про  волю  України”  —  читає  хлоп¬
чина.
 —  Татусю,  хто  тут  спить?  —  в  землі?
 —  Так,  синку,  вони  до  сну  клались  і  мріяли  про  волю  рід¬
ного  краю.  їх  кров  річкою  плила,  молоде  життя  з  вітром  уліта¬
ло,  а  вони  клались  до  вічного  сну  і  всміхались  до  мрії,  і  вона
—  мрія  про  волю  —  сповнилась.  На  їх  могилі  зродилась  наша
воля.
 —  Татку,  то  в  цій  могилі  спочиває  Січове  Військо,  що  про
нього  мені  мама  казали?
 —  Так,  моя  дитино.  Тут  спить  їх  більше  півсотні,  що  в  однім
дні  наложили  головами.
 Я  бачу:  Сині  мов  волошки  очі  хлопчини  заходять  сльоза¬
ми.  Він  здіймає  свою  капелюшину.  Подільський  лагідний  вітер
грається  його  кучериками.  Довго-довго  дивиться  на  хрест,  на
могилу.
 Сині  волошки  і  червоні  маки  розсипав  вітер  по  могилі.  А
вона  на  зеленій  мураві  грала  барвами  дорогих  каменів.
 Чи  бажали  Вони  кращої  дяки,  як  цвіти  і  сльози  дитини?
 27k

Дмитро  ВІТОВСЬКИЙ
 ФОНД  УКРАЇНСЬКИХ  СІЧОВИХ  СТРІЛЬЦІВ
 Питаєтеся,  що  то  за  фонд?  Стрілецький  фонд  пресовий.  Во¬
ни  прийшли  до  переконання,  що  їх  задача  не  кінчиться  з  війною.
Що  який  би  не  був  вислід  війни,  на  них,  і  лише  на  них,  спаде  весь
тягар  національної  роботи.  Вони  від  тепер  приготовляються  до  неї.
Складають  свої  лепти,  щоб  мати  свій  орган,  свій  власний,  щоб
гуртувати  коло  нього  людей  діла,  а  не  лише  слова.  Вони  перей¬
шли  і  переходять  тяжку  школу  життя  і  бачать,  що  не  в  них,  але
у  нас  всіх  брак  дисципліни,  карности,  брак  почуття  обов’язку,  брак
почуття  відповідальности!  І  вони  кажуть  —  вірте  їм,  що  вони  бу¬
дуть  тими  відродженцями,  які  нарід  відродять,  будуть  корчувати
те,  що  нас  нищить,  а  насаджувати  те,  чого  нам  треба,  щоб  стати
народом  „залізним”.
 Смієтеся  з  того?  Так,  бо  ви  їх  не  знаєте.  Ох!  як  ви  їх  не  знає¬
те!  Ви  глядите  на  них  так  поверховно,  так  побіжно,  що  й  ніколи
вам  ліпше  їм  приглянутися.  У  всіх  ваших  листах  жадаєте,  щоб
писати  вам  про  „подвиги”  стрільців.  Вам  хочеться  бачити  стріль¬
ців  тільки  серед  шрапнелів,  гранат,  куль,  цілого  пекла  війни.  А
ніколи,  ніколи  не  завдали  собі  труду  глянути  в  душу  тої  маси,  піз¬
нати,  що  вона  думає,  яке  її  духове  життя.  Ви  ніколи  навіть  не  за¬
питали  про  те.  А  там  правдиві  скарби  потворились.  Чи  ж  се  не  под¬
виг,  що  люди,  яким  смерть  в  очі  заглядає,  думають  про  будуччи-
ну  повну  праці,  не  відпочинку.  Що  люди,  які  мерзнуть  і  голодують
часом,  складають  свої  лепти  так  радо,  що  з  тих  лепт  уже  тисячі
корон  виросли!
 Але  ви  їх  не  знаєте  .  ..  Вам  все  здається,  що  се  та  сама  громада
всіляких  людей,  яку  ви  бачили  у  Львові,  Стрию.  Ви  не  знаєте,  що
ся  громада  сталася  одною,  що  в  неї  зникли  різниці  віку,  суспіль¬
ного  становища  і  всіх  тих  давних  відграничень.  Якби  ви  їх  таки¬
ми  знали,  ви  би  їх  любили,  а  так  ви  ними  тільки  —  гордитеся.
 275

Дмитро  ВІТОВСЬКИИ
 ЗВІТ
 Маєва  ніч.  Місяць  озолотив  безкраї  подільські  поля.  Тихо,  лі¬
ниво  пливе  Стрипа.  її  води  блищать  у  місячному  світлі,  мов  живе
срібло.
 Соромливо  зашамотить  очерет,  і  знов  тихо  ...
 Тихо  дрімає  над  Стрипою  на  горбі  могила...  Утоптана  стеж¬
ка  до  неї  —  знать,  не  забувають  про  тих,  що  лежать  у  ній  ..  .
 Тишина,  така  тишина,  що  в  ній  чуєш  биття  твойого  серця,  та¬
ка  тиша,  що  ти  певний,  що  мусить  якийсь  голос  одізватися,  щоб
природа  мертвою  не  видалася  ...
 Із  сходу  подув  легенький  вітрець.  Зашамотів  очерет.  Задри¬
жала  вода  Стрипи  й  повстали  малесенькі  хвилі.  Імлою  сповилася
могила.  Перестали  мерехкотіти  зорі,  зупинився  місяць  ...
 Поволі  отворилася  могила...  І  почали  з  неї  виходити  самі
молоді,  самі  гарні  молодці...  зі  здивуванням  розглядалися  дов¬
кола...  Що  це?  Коли  клалися  у  цю  могилу,  була  сіра  осінь,  а
тепер?  ...  Зеленіють  поля,  віє  теплий  вітрець.  Так  довго  спали?  ..  .
І  почали  згадувати:  їх  ряди  по  цей  бік  ріки  —  по  той  бік  —  хто
був  по  той  бік?  ...  Ах,  згадали!  Так  що  це?  Не  чути  гармат,  ні  крі-
сів...
 І  всі  звертаються  до  того,  який  поволі,  повагом,  останній  вий¬
шов  із  могили.  А  він  так  само  кинув  оком  по  полях  і  його  лице
мов  зраділо  від  якоїсь  таємної  радости.  Спокійно  кинув  у  громаду
одне  слово:  Збірка!
 Заметушилася  громада,  стаючи  в  ряд.  Леготом  понеслася  над
Золоту  Липу:  Збірка!  Вітром  засвистало  над  Дністер:  Збірка!  Бу¬
рею  загуділо  по  карпатських  дебрах:  Збірка!  Гураґаном  завило
по  мадярських  полях:  Збірка!
 Замерехкотіли  зорі  до  місяця.  Зашуміли  наддністрянські  ло¬
зи.  Заговорили  столітні  смереки...  Заклекотіли  по  цілій  країні,
і  над  Сяном,  і  над  Доном,  і  в  Карпатах,  і  на  Кавказі...
 276

Збірка!  Збірка!  Збірка!
 І  дивнії  дива  почали  творитися  в  ясну  майову  ніч...  На  за-
зив  із  подільських  ланів  почали  отвиратися  могили.  І  над  Дніст¬
ром,  і  в  Карпатах,  ген  усюди,  де  тільки  зложили  колись  до  неї  того,
що  мав  на  шапці  рідну  відзнаку,  що  мав  „мазепинку”,  а  в  серці
віру.  А  з  них  почали  виходити  самі  молоді,  самі  гарні...  І  всі  спі¬
шили  на  безмежні,  подільські  лани,  над  тихо,  ліниво  пливучу
Стрипу.  І  з-під  Галича,  і  з  Карпат,  і  з-над  Дону,  і  з  Кавказу...
 Спішили,  то  роями,  то  одинцем,  то  четами  цілими.  Спішили
 всі.
 Ослаб  гураґан,  злагідніла  буря,  притих  вітер,  занімів  легіт.
Тишина  настала  ...
 Все  заніміло,  все  заслухалося.  Уставилося  ряди,  —  а  їх  ти¬
сячі.  Все  заніміло  —  бо  це  мертві  звіти  складали  ...
 І  спитав  старшина  першого:  3  чим  приходиш,  Товаришу?
 А  він  відповів:  Приходжу  з  Карпат.  На  найвищім  шпилі  наш
стяг  повіває!
 І  спитав  другого:  —  Аз  чим  Ти  явився,  Товаришу?
 А  той  сказав:  —  Я  з-над  Дону  прибув  на  збірку.  Над  водами
Дону  наш  прапор  має!
 І  спитав  третього:  —  А  що  Ти  скажеш,  Брате  ?
 —  Я  спішу  з-над  Сяну.  На  землях  Володимирка  наш  прапор
пишається!
 —  Чи  маєш  що  нового,  Товаришу?  —  звернувся  до  четвертого.
 —  Мене  буря  пригнала  з  Кавказу.  На  його  верхах  наш  пра¬
пор  із  вітром  грається!
 Перестали  мерехкотіти  зорі.  Німо  стояли  ряди.  Тихо  плили
води  Стрипи  ...
 Ціла  природа  заслухалася  —  у  стрілецький,  січовий  звіт...
 277

Із  пистів  сотника  Дмитра  Вітовського  —  з  попя
до  члена  УБУправи  проф.  Івана  Боберського
у  Відні
 6  березня  1915
 До  Вп.  П.  Івана  Боберського  у  Відні.
 Вчора  я  зробив  собі  балачку  в  сотні.  Говорили  і  це,  і  те.  Між
іншим  рішили  ми  звернутися  до  Головної  Української  Ради  згл.
Боєвої  Управи  з  таким  представленням,  а  то  й  жаданням:  Вида¬
ти  негайно  брошуру  про  воєнні  відшкодовання  (реквізиція  з  по¬
лишенням  квіта,  без  квіта,  шкоди  по  москалях  і  т.  д.).  Ці  бро¬
шури  мали  б  ще  до  кінця  цього  місяця  найтися  в  торністрі  кож-
дого  стрільця.  Приходимо  до  якогось  села,  мужик  питається,
що  має  робити  в  такім  і  такім  випадку.  Ніхто  з  нас  не  дасть  йо¬
му  поради,  бо  ніхто  тих  приписів  і  тої  процедури  не  знає.  За¬
мість  балачки  тицьне  йому  стрілець  брошуру  в  руку:  читай!
Крім  таких  випадків,  мала  би  ця  брошура  ще  і  ту  добру  сторону,
що  громадські  уряди,  зглядно  громадські  ради  могли  б  зараз
по  нашім  приході  оцінити  шкоди,  і  поки  цивільні  власті  прий¬
дуть  на  свої  місця,  громади  мали  б  вже  готовий  матеріял.  Брошу¬
ра  ця  віддала  б  ще  й  цю  прислугу,  що  нашому  селянству  дали  б
ми  відразу  доказ,  що  і  ми,  і  ті,  що  у  Відні  сидять,  таки  про  них
думали.  На  Мадярщині  таке  вже  робиться.  Можливо,  що  у  Від¬
ні  вже  про  таку  брошуру  думали,  а  може  вже  й  дещо  зробили
в  тім  напрямі,  —  в  такім  випадку  наше  жадання,  як  спізнене
піде  до  коша.  Думку  про  брошуру  піддав  четар  д-р  Ом.  Левиць-
кий.
 Друга  справа.  Ми  досі  не  маємо  свого  прапора.  Має  його
сотня  віденська,  але  він,  признавшись,  є  занадто  сімплекс  для
цілого  корпусу.  Він  має  чейже  бути  колись  в  нашім  музею.  Пе¬
реважає  думка,  що  краска  його  повинна  бути  малинова,  стяж¬
ки  синьо-жовті.  На  однім  засіданню  Боєвої  Управи  була  гутір-
ка  про  прапор,  і  виконання  його  відложено  напізніше.  Думаємо,
що  вже  час.
 Третя  справа,  вже  більше  приватна,  але  згадую  про  неї,  щоб
похвалитися.  Чи  вірите,  що  можна  залюбитися  в  більшій  скіль-
 278

кості  людей?  Я  залюбився  в  моїй  сотні.  Як  би  ви  знали,  що  то
за  хлопці!  Ані  сліду  зольдатески,  ані  сліду  якоїнебудь  тривіяль-
ности.  Одним  словом:  в  моїй  сотні  є  самі  стрільці.  Бо  прошу  ува¬
жати:  Цілком  слушно  прийшли  до  переконання,  що  робота
стрільців  не  кінчається  з  війною,  що  по  війні  жде  їх,  і  лишень
їх,  ще  більша  робота.  Щоб  гуртуватись  разом,  думають,  потрібно
свойого  власного  стрілецького  органу,  який  би  по  війні  був  ви¬
димим  знаком  стрілецької  спільноти.  І  ті  хлопці,  що  часом  дня¬
ми  цілими  голодують,  ті  люди,  які  знають,  що  вернувшися  до¬
дому,  не  будуть  мати  чим  грішного  тіла  накрити,  ті  люди  зі  своєї
нужденної  платні  роблять  складку  на  свій  орган,  яка  перевищи¬
ла  вже  суму  700  К  (сімсот  корон).  Тими  думками  заражуються
інші  сотні  і  заряджують  збірку  у  себе.  При  цьому  чудова  агіта¬
ція,  чудова  дискусія.  Я  гордий,  що  маю  таку  сотню!  По  утраті
першого  хору  (всі  12  дісталися  в  полон),  уже  зорганізовано  в
сотні  другий  хор.  Лучить  їх  utile  cum  dulce.
 Спитаєтесь  може,  по  що  я  Вам  це  пишу.  От,  як  на  початку
я  сказав,  щоб  похвалитися.  Усе  вже  в  сотні  маю:  доброго  куха¬
ря,  кравця,  шевця,  хор,  бракує  лишень  ще  кілька  гарних  стріль¬
ців  жіночої  статі.  Але  в  цій  справі  ще  не  запало  в  сотні  остаточ¬
не  рішення,  нема  ще  згоди.  Одні  тримають  мою  сторону,  анти-
феміністичну,  інші  бажали  б  вже  мати  між  собою  ту  красну  по¬
ловину.  Поки  не  буде  згоди,  доти  не  прийму  до  сотні  ніякої,  на¬
віть  найгарнішої  стрілиці.
 І  досі  дармо  жду  на  мої  фотографії  віденські.
 Здорові  були!
 Дмитро  Вітовський,  сотник
 Розстрільна,  1/9  1915,  4:30  по  пол.  Полева  пошта  ч.  350.
 Вп.  П.  Проф.!
 ,,...  При  хвилині  спокою  напишу  про  завалівський  пролом,
де  мої  ґренадири  штурмом  врятували  ситуацію.  Моя  сотня,  82
люда,  на  батальйон  москалів  (1000  душ).  4  вбиті,  17  ранених,
З  ранені  полонені.  Нова  слава,  нові  ґратуляції  і  подяки  —  а  кров
плила-плила.  І  це  мало  б  бути  надармо?
 Здоров'ю  сердечно
 Вітовський
 279

Полева  пошта  ч.  350,  пошт,  стамп.  6/9  1915.
 Вп.  Пане  Професор!
 „  ...  Від  Золотої  Липи  почавши,  вступили  ми  на  Поділля.
На  таких  рівнинах  просторих  я  перший  раз  в  життю.  Москаля
ніде  не  видно,  бо  мав  час  окопатися  і  сховатися,  за  те  він  ба¬
чить  найменший  рух  на  десятки  кілометрів.  Мимо  безмежного
простору  чуєшся  несвобідно,  чуєш,  що  щось  тебе  притискає,
відчуваєш,  що  на  тебе  хтось  здалека  дивиться  і  жде  лишень,
щоб  ти  ближче  підійшов.  Так  вдень,  а  ночами  ...
 Ціле  Поділля  горить.  Десь  далеко,  де  земля  з  небом  сти¬
кається,  видно  зорю  пожежі,  одну,  другу,  десяту,  двадцяту.  Го¬
рять  села.  А  між  тими  багровими  платками  на  овиді  і  тобою
тисячі  огників.  Палахкотять,  пригасають,  тліють,  і  знов  палах¬
котять,  —  рядами  довгими  і  поодиноко  —  це  горять  копи  збіж¬
жя,  цілорічна  праця  і  майно  мужика.  Образ  страшний!  Нічого
крім  огнів  не  бачиш,  але  відчуваєш,  так  наглядно,  майже  фізич¬
но,  що  тут  дужаються  якісь  дві  сили  і  одна  з  них  освічує  собі
дорогу  —  утечі.  Нічого  не  бачиш,  тільки  огні,  нічого  не  чуєш
в  пітьмі  ночі,  прорізуваній  огнями,  тільки  глухе  ступання  ціло¬
го  відділу.  Тишина  любить,  щоб  її  шановано.  Мимоволі  і  люди
і  звірята  замовкають  і  глухо  та  німо  пливе  маса  вперед.  Лиш
деколи  прогомонить  постріл  один,  два,  кілька.  І  знов  тихо.  —
Десь  далеко  перед  нами  чути  постріли.  Наші  стежі  наткнулись
на  ворога.  Стріли  не  вмовкають,  лиш  стають  чим  раз  інтенсивні-
ші.  Наша  передня  сторожа  перейшла  вже  в  боєву  лінію.  Ворог
окопався  за  селом.  По  стрілах  пізнати,  що  його  сила  досить
значна.
 „Сотня  В.  Л.  Б.  в  розстрільну,  сотня  М.  резерва!  В.  Л.  ліво
від  дороги,  Б.  право  від  дороги!”  Тихо,  без  гамору,  мов  духи
розтягались  сотні,  чети,  рої,  —  команда  шепотом.  За  нами  і  пе¬
ред  нами  горіли  огні,  небо  блимало  звіздами,  подільський  ві¬
тер  шумів  між  кукурудзою,  а  стрілецькі  чети  довгими  рядами
посувались  мовчки  вперед  ...
 Здоровлю  щиро
 Ваш
 Вітовський
 280

Маківка

Олесь  БАБІИ
 МАКІВКА
 Верхів’я  гір,  верхів’я  слави
Шумить,  шумить,  шепоче  ліс:
 По  битві  на  полях  Полтави
Тут  вперше  український  кріс
Спиняв  московських  полчищ  лави,
І  вперше  по  літах  недолі
Слова  упали  тут  стрільцеві:
 Ми  не  поклонимся  цареві!
 Ми  прагнем  волі!”
 Мандрівнику!  Йди  до  верхів,
Вклонися  тіням  тих  борців,
 Що  прагнули  у  люту  днину
Підняти  схилену  калину
Розвеселити  Україну!

Андрій  БАБЮК
 ГЕРОЇ  МАКІВКИ
 Понурі  та  сумні  стоять  Карпати,  а  між  ними  одна  невелич¬
ка  гора  у  скільських  горах  —  Маківка.  У  стіп  її  притулилося
село  Грабовець,  а  низом  тихо  —  журливо  підмулюе  сильне  під¬
ніжжя  гірський  потічок.  З  гори,  як  щирі  сльози  з  очей  старень¬
кої  матері,  спливають  струї  води  з  ростаяного  снігу,  що  падає
жертвою  перших  променів  весняного  сонця.  А  смерекові  ліси
шумлять  тужно,  співаючи  німу,  притишену  пісеньку,  повну  жа¬
лю,  розпуки  й  болю.  Темний  бір  глухо  постогнує,  жалісно  виє-
ридає.  Лиш  потічок  безжурно,  весело  котить  свої  чисті,  прозорі
хвилі  вперед,  перескакує  через  камінчики  й  як  дитина  щебече
тихо  свою  незрозумілу  пісеньку.  І  люди,  що  живуть  близько
гори,  а  більше  подобають  на  людські  тіні,  зітхають  гірко,  як
глянуть  на  понуру  Маківку  і  відвертають  чомусь  свої  очі  від  неї
і  нишком,  крадьком  утирають  гіркі  сльози...
 Чому  ж  то?  Чому  такий  важкий  сум  довкола,  чому  такі
глибокі,  розпучливі  зітхання,  чому  плач  і  стони  кругом?  Чому?
 То  спогад  болючий,  гіркий  спогад  розлягся  довкруги  і  сушить
мізки,  як  теплу  кров  зі  сердець,  так  ссе,  так  ссе...
 Два  роки  рівно,  як  на  онтій  горі  в  смертельних  змаганнях
борикалися  життя  і  смерть,  правда  і  неправда,  самопосвята  і  на¬
сильство,  воля  і  неволя.  Повні  два  роки!  Кожна  п’ядь  землі  на
Маківці  полита  молодою  кров’ю  синів  України,  зрошена  потом
і  сльозами  розпуки  і  ненависти,  кожна  щілина  криє  в  собі  дав¬
ню  завзятість.  Нема  маленького  кусника  землі,  де  не  була  б
стрілецька  нога.  Немає  місця,  де  б  не  зорала  тверду  мураву  го¬
стра  куля,  нема  деревини,  в  котрої  не  було  б  поломаних  вітей,
повищерблюваної  кори  ...
 Тепер  тихо,  понуро  і  сумно  на  Маківці.  А  два  роки  тому?
Вона  дрижала,  тряслася  на  своїх  основах,  на  ній  кипіло  пекло.
Летіли  люди  на  людей,  убивали  себе,  шаліли,  кричали,  вмира-
 284

ли...  Два  роки  тому.  А  сьогодні  сотки  зітхань  матерей,  сестер,
братчиків  і  милих  лине  сьогодні  на  Маківку,  зі  соток  очей  ко¬
тяться  сльози  жалю,  що  летять  на  ніжних  хвилях  весняного  ле¬
готу  на  Маківку.  Зі  соток  грудей  виривається  голос  прокляття
і  несеться  на  далеку  північ,  як  дарунок  кривавому  цареві.
 Забуті,  самітні  в  хмарах  суму  і  зітхань  стоять  невисокі  хре¬
сти  на  узбіччю  гори.  І  здається,  вони  колишуться,  заводять,  зой¬
кають,  як  сирітка  над  могилою  матінки.  Під  ними  могилки,  ма¬
лі,  запалі,  порослі  жовтою  травою,  темні  від  моху,  кучеряві  від
хрещатого  барвінку.  А  в  них  щось  стогне,  плаче  і  хлипає  важ¬
ко...  Це  духи  тих  героїв,  що  сплять  у  сні  вічному  і  ждуть  про¬
будження.  Сьогодні  вони  будяться,  ворушаться  у  своїх  темних,
холодних  палатках  і  згадують  минуле  .  .  .
 І  видається,  що  Маківка  не  спить,  не  кам'яніє,  але  важко
дихає,  плаче  і  ридає.  А  смерековий  ліс  шепоче  жалісно  і  вго¬
ворює  щирими  словами  вокруг  себе,  проганяє  жаль  і  сум.
 А  високо  у  хмарах  вітає  таємний  дух.  І  його  дужий  голос
відбивається  луною  по  широких  просторах,  громом  паде  між
дикі  бори  й  ліси  Маківки,  несеться  у  бідні  села-руїни,  несеться
на  далеку  північ  за  сильні  кордони.
 Він  лунає  і  тривожить  серця,  наливає  в  них  надію  й  одчай,
радість  і  смуток...
 „У  два  роки,  злинув  я  знов  над  сю  землю  —  несеться  з
хмар.  В  два  роки  гляджу  знов  на  полонини,  гори,  рівнини  і  се¬
ла,  политі  кров'ю  і  сльозами,  закидані  трупом  і  зруйновані,  ограб-
лені.  І  бачу  те  саме,  що  колись.  Не  засохли  річки  крови  і  сліз,
не  поржавіли  гострі  ножі  у  застою,  не  усміхаються  мило  люд¬
ські  обличчя...
 І  я  два  роки  гляджу  на  отсю  гору,  що  ховається  в  мряці
смутку,  жалю  і  зітхань.
 Чого  ж  плачете,  нещасні  матері-батьки?  Чого  виплакуєте
очі  зі  сльозами,  чого  сохнете  з  журби?  Що  немає  між  живими
вашого  найдорожчого,  рідного?  Що  його  молоденьке  тіло  да¬
вить  уже  два  роки  тяжка  земля?  Чи  того  ж?
 Рідні!  Хто  хоче  жити,  той  мусить  зважитися  на  непевний
крок,  мусить  кинутися  у  вир,  посвятити  себе.  Сьогодні  ніщо  не
обійдеться  без  жертв!  Де  боротьбою  добувають  собі  життя,  там
ллється  кров,  там  падають  жертви,  там  конає  життя.  Не  плачте,
матері,  не  вдавайтеся  в  тугу,  піднесіть  високо  свої  зажурені  го¬
лови  і  гордо  погляньте  на  світ!  Тіштеся,  радійте,  будьте  горді
тим,  що  ви  віддали  радо  своїх  найдорожчих  синів  на  святе  діло,
післали  їх,  добувати  собі  це  пишне,  розквітле,  правдиве,  вольне
життя!  І  будете  горді  тим,  що  ваші  рідні  не  засоромили  вас,  що
радо  принесли  в  жертві  своє  молоденьке  життя  для  вольного,
 285

кращого  життя  мільйонів!  З  тої  землі  политої  кров’ю,  заскоро¬
дженої  людськими  кістками,  виросте  тривке  насіння,  що  корми¬
тиме  собою  цілі  покоління.  І  всі,  весь  люд  склонить  поважно
свої  голови  перед  тими  чорними  могилами,  а  їх  мешканців  з  ша¬
нобою  спом’яне  і  впише  у  велику  книгу  мучеників  і  борців.  Про¬
паде  тьма  і  неволя,  встане  світ  і  усміхнеться,  облитий  сяйвом  зо¬
лотого  сонця  волі!  Вірні  сини  України,  що  сплять  вічним  сном
у  тих  могилах,  вказали  шлях,  прояснили  його  і  підуть  ним  гря¬
дучі  покоління  до  здійснення  своїх  мрій-надій!”
 І  затих  голос,  уступилися  хмари  і  показалося  весняне-теп-
ле  сонічко,  ніби  надія  змарнілого  життя...
 Січовий  Кіш,  15.  ПІ.  1917.

Осип  ЯРИМОВИЧ
 КАРТИНИ  З  БОЇВ  ЗА  МАКІВКУ
 Гора  Маківка  лежить  на  схід  від  села  Головецька.  Має  три
верхи.  Вершок  від  Головецька  є  найнижчий,  середній  найвищий,
а  східній  є  нижчий  від  середнього,  а  вищий  від  того  при  Голо-
вецьку.  Найвищий  має  958  м.  На  східній  половині  північного  спа¬
ду  находиться  зруб,  зрештою  ціла  гора  поросла  смерековим  лі¬
сом.
 Як  німецькі  відділи  побили  москалів  коло  Славська  на  горі
Кичерці,  в  половині  лютого  1915  p.,  тоді  москалі  відступили  на
північ,  на  лівий  беріг  потока  Головчанки,  на  гору  Погар,  але  за¬
тримали  в  своїх  руках  ще  східній  вершок  гори  Маківки,  яка  сто¬
їть  на  правім  березі  Головчанки.  Затримали  також  на  правім  бе¬
резі,  це  є  на  полуднє  від  Головчанки,  найближчий  північний  вер¬
шок  гори  Клива,  яка  лежить  на  схід  від  Маківки.
 Дня  22  березня  1915  р.  вперше  зайняли  сотні  1-го  куреня
УСС  під  командою  сот.  С.  Ґорука  становища  на  західньому  схилі
Маківки,  відбиваючи  спроби  москалів  проломитися  на  станови¬
щах  УСС.
 На  Великдень  4-го  квітня  1915  року  був  спокій,  але  вночі  з
7-го  на  8-го  квітня  зійшли  москалі  з  Погару,  перейшли  місток
на  Головчанці,  підсунулися  яром  до  половини  північного  спаду
Маківки  під  стрілецькі  становища  і  ранили  кількох  стрільців  руч¬
ними  Гранатами.  Ніч  була  темна,  без  місяця.  Пішла  стрілянина
на  цілій  лінії  Маківки,  тріскали  світляні  ракети.  Москалі  відсту¬
пили.  Рано  було  видно  сліди  ворога  і  погублені  шапки.  Цілий
напад  москалів  звернений  був  на  відтинок,  обсаджений  стріль¬
цями,  тому  стрільці  дістали  того  дня  від  бригадира  Вітошинсько-
го  похвалу  за  оборону  Маківки.  Сотня  сот.  Дудинського  стояла
під  проводом  хорунжих  Свидерського,  Никорака  і  Ковалика,  сот¬
ню  3.  Носковського  провадив  четар  Сушко,  в  сотні  Семенюка
провадили  під  той  час  чети  четар  Чмола,  я  і  хорунжа  Степанів-
 287

на.  Сотник  Семенюк  був  хорий,  а  заступав  його  Чмола,  —  піз¬
ніше  я.
 Стрільці  стояли  на  західній  часті  північного  спаду  Маків¬
ки.  Направо  від  них,  на  східній  часті,  стояв  австрійський  баталь¬
йон  капітана  Дрозда.  Гора  була  обведена  кільчастим  дротом,
прибитим  до  дерев,  три  дроти,  один  над  другим.  Де  були  легко
доступні  місця,  там  стояли  і  дві  і  чотири  такі  обгорожі.  На  по¬
валені  дерева  прибили  стрільці  кільчастий  дріт.  Щоби  утрудни¬
ти  нічні  напади  москалів,  понакидували  стрільці  багато  пушок  з
консерв,  які  потручені,  дзвонили  і  звертали  увагу  стрільців.
 На  другий  тиждень  москалі  підходили  вночі  і  перетинали
дроти,  але  стрільці  відганяли  їх  на  своїм  відтинку,  а  австрійські
відділи  на  своїм.
 26-го  квітня  прийшли  нові  австрійські  сили,  дещо  прибуло
вояків  з  Татарівки  і  рішено  здобути  третій  верх  Маківки,  дійти
до  вамого  потока,  та  присилувати  москалів  уступити  також  з  Кли-
ви.  Приступ  на  Кливу  був  тяжкий.  Клива  з  полудня  мала  зруб,
підступати  було  ненаручно.  На  Маківці  був  ліс  і  підсуватися  мож¬
на  було  легко.  Клива  була  одним  з  найвищих  верхів,  де  нахо¬
дилася  російська  розглядня  —  обсерваційний  пункт,  який  давав
вказівки  тяжким  гарматам  про  становища  в  Славську,  Грабівці,
Головецьку.  Якщо  б  австрійці  здобули  цілу  Маківку,  то  моска¬
лі  мусіли  б  залишити  Кливу,  де  посідали  також  лише  один  вер¬
шок.  Якщо  б  москалі  дістали  цілу  Маківку  і  Кливу,  тоді  австрій¬
ці  уступили  б  цілком  з  Татарівки  і  мусли  б  податися  взад  на  по¬
луднє.
 26-го  квітня  зачався  приступ,  в  котрім  стрільці  не  брали
участи.  Австрійські  відділи  здобули  два  ряди  московських  за-
копів,  але  цілого  вершка  не  здобули,  бо  артилерії  не  вдалося
підперти  приступ  в  відповіднім  місці.
 Від  того  дня  зачинають  москалі  звертати  свою  увагу  на  Ма¬
ківку  і  роблять  раз  за  разом  нічні  приступи.  Австрійські  відділи
побивають  їх  і  відпирають.  Стрілецькі  сотні  закватировані  в  Го¬
ловецьку,  бо  змінено  їх  17-го  квітня,  приходять  одна  по  другій
на  становища  як  резерва  і  беруть  участь  в  боях.
 Вночі  з  28-го  на  29  квітня  підсунулися  москалі  з  великою
перевагою  яром  під  становища,  полонили  значне  число  вояків,
забрали  три  машинові  кріси  і  підходили  далі  в  гору.  Капітан
Дрозд,  як  командант  Маківки,  жадає  від  команданта  групи,  під¬
полковника  Альтмана,  телефонічно  підмоги  і  той  висилає  як  оди¬
ноку  резерву  стрільців  з  Головецька.  Зі  села  вийшла  о  год.  3:40
рано  півсотня  Р.  Дудинського  під  проводом  хорунжого  Свидер-
ського  і  сотня  3.  Носковського,  ведена  четарем  Сушком.  Ці  обі
сотні  вийшли  на  гору,  щоб  оборонити  загрожені  місця.  Після
 288

В  Карпатах  на  стежі.  Рисунок  І.  Іваїщя.
 Чет.  Антін  Артимович
Татарівка,  лютий  1915.
 Чет.  Андрій  Мельник
Фот  1915.
 XLI

Вістун  Андрій  Бабюк
Пісочна,  лютий  1917.
 Дес.  Володимир  Ганьківський
 1-ий  курінь  УСС.  Славсько,  березень  1915.  Старшини  зліва:  пор.  3.  Носков¬
ський,  сот.  Р.  Дудинський,  сот.  О.  Букшований,  чет.  І.  Чмола,  от.  С.  Ґорук,
 хор.  В.  Коссак.
 XLII

того  приходить  від  капітана  Дрозда  до  мене  стрілець  з  усним
приказом,  щоб  зараз  з  цілою  сотнею  зійти  зі  становища  і  при¬
йти  до  нього,  де  він  дасть  дальші  прикази.  Коли  я  зайшов  до
нього  зі  сотнею,  приказав  він  йти  в  боєвій  розставці  на  західній,
найнижчий  вершок  і  зазначив,  що  хвиля  дуже  поважна:  „Не¬
гайно  маршувати  в  бойовій  лінії  вгору!”
 Як  провідник  сотні  післав  я  по  амуніцію  до  складу  баталь¬
йону  Дрозда  і  два  стрільці  принесли  набої,  які  сотня  зараз  ро¬
зібрала.  Я  йшов  у  вказанім  напрямі  лісом  в  гору  і  стрітив  чета¬
ря  Сушка  з  своєю  сотнею  вже  в  розстрільній,  в  лісі,  при  стеж¬
ці.  Він  коротко  пояснив,  що  москалі  є  найбільше  на  ЗО  кроків
в  долині  від  нас  і  окопуються.  З  початку  я  не  вірив,  а  було  тем¬
но  і  нічого  не  можна  було  видіти,  але  стрільці  Сушка  пильно
стріляли.  Я  приказав  своїм  стрільцям  продовжити  розстрільну
на  право  і  скріпити  її,  бо  була  зарідка.  Стрільці  положилися  на
землю,  але  неокопувалися,  бо  терен  не  надавався  до  того.  Ранок
сірів.  Коло  5-ої  години  розвиднювалося.  Видно  було  кашкети,
кучми  і  кріси.  Москалі  були  від  стрільців  на  60  до  70  кроків.
Було  видно,  що  окопуються  далі,  що  їх  є  дуже  много,  а  стріль¬
ців  мало.  Старі  австрійські  вояки  вже  говорили:  „Шкода  стрі¬
ляти.  Се  надурно,  бо  москалів  велика  сила”!  Я  з  Сушком  поро¬
зумівся  і  ми  дійшли  до  висновку,  що  нема  іншого  виходу,  як
лише  якнайскорше  прогнати  москалів  приступом.  Ми  оба  вида¬
ли  приказ:  „Здержи  огонь!  Баґнет  на  кріс!  —  Приступ’’!  —
Стрільці  перестали  стріляти,  залочили  баґнети  на  кріси,  зірва¬
лися  з  землі  і  кинулися  з  гори  на  москалів,  що  лежали  вже  в
викопаних  глибках.  Вони  привітали  стрільців  сильним  огнем  і
кілька  стрільців  повалилося.  Але  стрілецька  розстрільна  бігла
далі.  Москалі  не  мали  часу  подумати,  як  вирватися  з  своїх  зако-
пів,  і  вже  стрілецькі  баґнети  були  при  їх  грудях.  Покидали  свої
кріси  і  віддалися  в  полон.  Москалі,  що  находилися  ззаду  за  за-
копами,  пустилися  в  утечу.  Стрільці  бігли  за  ними  і  стріляли.
Кількох  москалів  впало  вбитих,  много  попадало  ранених,  якесь
число  утікло,  ранені  полишали  ктшваві  сліди  за  собою  по  пень¬
ках  і  бельках,  обдертих  з  кори.  Стрільці  бігли  вперед,  за  ними
лишалися  полонені.  Стрільці  добігли  аж  до  становищ,  які  австрій¬
ське  військо  стратило  було  вночі  під  напором  російської  пере¬
ваги.  Ще  там  думали  москалі  ставити  опір,  але  не  вдалося  їм.
Впали  в  полон,  або  му  сіли  утікати.  Втікачі  падали  від  кульок.
Пізніше  йшли  стрільці  в  долину  і  поприводили  або  поприноси¬
ли  ранених  на  гору.  О  пів  до  сьомої  години  становища  були  від¬
биті.  Велика  втіха  у  стрільців,  бо  вони  ці  укріплення  перші  ко¬
пали  і  уважали  їх  неначе  за  свою  власність.  Стрілець  Зітинюк
відобрав  навіть  один  з  трьох  машинових  крісів,  які  забрали  бу¬
 289

ли  москалі  з  австрійських  становищ.  Надійшли  австрійські  офі¬
цери  і  не  могли  з  дива  зійти,  що  стрільці  дали  собі  раду  з  ве¬
ликою,  ворожою  перевагою.  Москалі  подалися  до  річки  Голов-
чанки.  Під  час  сього  бою  стріляли  австрійські  гармати  так,  щоб
російські  резерви  не  могли  підійти  на  поміч.
 30-го  квітня  не  було  боїв.  Сотня,  яку  я  провадив,  була  в
поготівлю  в  Головецьку,  інші  дві  сотні  були  резервою  на  захід¬
нім,  найнижчім  верху.
 1-го  травня  приніс  о  11-ій  годині  рано  стрілецький  старшина
приказ  від  отамана  Гр.  Коссака  до  мене,  щоб  я  пішов  з  сотнею
по  прикази  до  підполковника  Альтмана.  Москалі  обстрілювали
дорогу  з  гори  Погар  і  сотня  мусіла  йти  одинцем,  кількома  до¬
рогами,  в  великих  відступах,  щоб  не  давати  російським  артиле¬
ристам  доброї  цілі.  Альтман  сказав,  що  якщо  б  сотня  стрінула
по  дорозі  москалів,  має  зачати  з  ними  зараз  бій.  Якщо  їх  не  стрі¬
не,  маю  зажадати  дальших  приказів  від  капітана  Дрозда.  Стріль¬
ці  дійшли  лісом,  який  москалі  обстрілювали  шрапнелями,  до  зем¬
лянки,  де  мешкав  капітан  Дрозд.  Тут  дістав  я  приказ  йти  в  на¬
прямі  на  схід  від  найвищого,  середнього  вершка  Маківки.  Сот¬
ня  розвинула  зараз  розстрільну,  посувалася  вперед  і  наткнула
на  московські  кашкети  і  кріси.  Москалі  лежали  і  стріляли.  Де¬
які  бігали  позаду  розстрільної.  Се  були  офіцери  або  ті,  що  роз¬
носили  набої.  Стріляли  одинцем.  Вони  були  віддалені  на  70-80
кроків  в  лісі.  їх  становища  були  кращі,  бо  були  на  горі.  Вони
вдерлися  були  вже  на  верх  і  хотіли  зійти  другим  боком  в  діл,
щоб  виперти  австрійські  відділи  з  цілої  гори.  Стрільці  полягали
за  смереками  і  стріляли.  Під  напором  того  вогню  подавалися
москалі  взад.  То  праве,  то  ліве  крило  стрільців  посувалося  впе¬
ред.
 Провідниками  поодиноких  чет  були  Артимович,  Я.  Рудниць-
кий,  Степанівна.  Я  мав  нагляд  над  цілою  сотнею.  (Ще  дві  сот¬
ні  під  проводом  четарів  провадило  бій  на  других  місцях,  але  я
можу  говорити  лише  про  стрільців,  яких  я  провадив).  Стрільці
посунулися  вперед,  москалі  зірвалися  з  землі,  щоб  податися  взад.
Пішли  взад  лише  з  200  кроків  і  найшли  собі  догідне  становище
в  австрійських  землянках  для  резерви.  З  того  становища  було
тяжко  їх  виперти  і  вони  пішли  до  протинаступу  вперед,  а  стріль¬
ці  подалися  взад  до  своїх  попередніх  становищ.  Москалі  пішли
за  стрільцями,  але  стрільці  приневолили  їх  знов  відступити.  Від
влучних  стрілів  багато  москалів  впало.  Стрільці  посунулися  впе¬
ред,  москалі  вертають  взад.  Тепер  вже  стрільці  не  дають  їм  зай¬
няти  укріплених  становищ  на  склоні  гори,  лише  виганяють  їх
на  сам  хребет  гори  в  сей  спосіб,  що  посуваються  за  ними,  але
не  всі  нараз,  лише  поодиноко,  як  се  звичайно  робиться.  Вкінці
 290

відступили  москалі  на  сам  хребет  найвищого,  середнього  вер¬
шка.  Звідти  почали  відстрілюватися  сильно  з  крісів  і  стримали
наступ  стрільців.  Я  зійшов  на  яких  200  кроків  в  долину  до  отама¬
на  Гр.  Коссака,  щоб  жадати  помочі.  Отаман  каже  видержати,  бо
поміч  небавом  прийде.  В  тій  самій  хвилі  надходить  півтора  ком¬
панії  мадярів  з  кадетами  на  чолі.  Отаман  передає  мені  тих  лю¬
дей  до  розпорядимости.  Мадяри  скріпили  стрілецьку  розстріль-
ну  і  продовжили  її  наліво.  Німецькі  гармати  зачинають  дуже
влучно  бити  на  хребет,  де  стояли  москалі.  Стрільці  вдираються
на  гору,  москалі  лежать  на  верху  австрійських  землянок.  Стріль¬
ці  вдираються  до  землянок,  нападають  багнетами  і  кольбами.
Москалі  бороняться  таким  самим  способом,  бачать  однак,  що  ря¬
ди  їх  ріднуть  від  стрілів.  Стрільці  проломили  російську  лінію
на  правім  крилі,  заскочили  москалів  ззаду  і  беруть  їх  в  полон.
Ліве  стрілецьке  крило  не  могло  посунутися,  бо  було  б  зайшло
на  огонь  німецьких  гармат.  Я  післав  одного  стрільця  до  отамана
з  вісткою,  що  ліве  крило  не  може  посунутися  наперед,  бо  нішло
б  під  огонь  артилерії.  Тоді  отаман  Коссак  зателефонував  до  ко¬
манди  німецьких  гармат,  щоб  зарядив  стріляння  на  сто  кроків
далі.  Коли  стрільці  побачили,  що  шрапнелі  експлодують  дальше,
посунулися  і  зайняли  московські  становища.  Москалі  кинули
кріси.  Відпроваджено  їх  в  долину.  Надійшла  чета  І.  Каратниць-
кого  з  сотні  Носковського  і  продовжила  боєву  лінію  наліво.
 Бій  поступає,  але  доперва  о  4-ій  годині  всі  страчені  стано¬
вища  опинилися  в  руках  стрільців.  Побоєвище  було  страшне.
Лягло  много  стрільців  і  много  москалів.

ЗВІТ  ЧЕТ.  АНДРІЯ  МЕЛЬНИКА
 ПРО  УЧАСТЬ  СОТНІ  ДІДУШКА  В  БОЮ  ДНЯ  1-ГО  ТРАВНЯ  1915
НА  ГОРІ  МАКІВЦІ
 Грабовець  Скільський,  2  травня  1915,  год.  4:15  по  пол.
 На  приказ  батальйон,  команданта,  пор.  Ляхніта,  виставив  я,
як  командант  сотні  Дідушка  в  силі  58  людей,  дня  ЗО  квітня  1915
р.  вечором,  полеві  сторожі  ч.  1  і  ч.  2  на  відтинку  пор.  Рабана.
Після  відносно  спокійної  ночі  отримав  я  дня  1-го  травня  коло
год.  9:30  перед  пол.  повідомлення,  що  москалі  проломили  наші
позиції  направо  від  мене,  на  східньому  верху  та  загрожують  нам
окруженням.  Я  наказав  кинути  половину  моєї  сотні  на  праве
крило,  щоб  протидіяти  зближаючомуся  ворожому  відділові  в  си¬
лі  однієї  сотні,  що  наступала.  Впродовж  півгодини  стримав  я
ворога,  в  приступі  відпер  я  його  аж  до  полевої  сторожі  1-ої  ком¬
панії,  а  при  поновленім  ворожім  наступі  тільки  із-за  браку  аму¬
ніції  відсунено  мене  на  лівому  крилі.  Наслідок  цього  був  по¬
стільки  фатальний,  що  частина  полевої  сторожі  ч.  2,  яка  оста-
вала  в  окопах  в  силі  12  людей,  була  оточена  і  полонена.  З  реш¬
тою  стрільців,  скріпленими  підмогою  в  силі  10  людей,  коли  я
отримав  амуніцію,  викинув  я  в  протинаступі  сильно  ослабле¬
ного  ворога  із  наших  становищ  та  взяв  при  цьому  27  полонених.
 Прибула  підмога  14-го  батальйону  ополченців  і  сотень  Ук¬
раїнських  Січових  Стрільців  і  вони  здобули  назад  наші  стано¬
вища  направо  від  мене  і  скріпили  мою  сотню,  якої  сила  впала
до  половини  із-за  втрат  убитими,  раненими  і  полоненими.  Сот¬
ня  оставала  на  становищах  до  2-го  травня  і  того  ж  дня  була
відкликана  до  Грабівця  Скільського.
 Андрій  Мельник,  четар,
командант  сотні.

Дмитро  ВІТОВСЬКИИ
 МАКІВКА
 З  КАРПАТСЬКИХ  БОЇВ
 Дим  з  наших  і  московських  шрапнелів  сповив  гору  туманом,
зносився  над  нею  мов  над  вульканом.  Щохвилини  прошибали
той  дим  блискавиці  —  то  рвалися  шрапнелі.  Не  поодиноко,  а  так
як  пащі  цілих  батерій  плювали  ними  по  чотири,  по  шість,  по
десять.  А  їм  відповідала  гора,  вибухами  землі.
 В  цих  вибухах  столітні  поторощені  смереки,  фонтанни  ка¬
міння,  а  в  суміж  людські  руки,  голови,  ноги  і  людське  м'ясо.
Робота  наших  і  московських  Гранатів,  попис  наших  мерзерів  та
московських  ,,дурних  Іванів".
 Клекотіли  по  обох  боках  скоростріли,  при  землі  гупали  руч¬
ні  Гранати  —  здавалося  гора  рухається,  дихає  —  пеклом.
 Так  минала  година  за  годиною.  Це  був  третій  пам’ятний
день  московського  наступу  на  Маківку.
 Змагались  дві  сили.  Одна  сказала:  за  всяку  ціну  возьму,
а  друга  відповіла:  за  всяку  ціну  не  віддам.
 Цілий  перший  курінь  і  сотні  Мельника  та  Будзиновського
з  другого  куреня  були  там  на  горі.  Моя  сотня  і  сотня  д-ра  Ле-
вицького  були  ще  в  Грабівці  в  резерві.  Свіжа  московська  бате-
рія  уставилась  за  Кливою,  почала  нагально  бомбардувати  се¬
ло.  її  ціль  —  не  допустити  резерви  на  Маківку.  Приказ:  3  хат!
Збірка  в  соснині!  —  виконаний  в  кількох  хвилинах.  Перед  ха¬
тою,  де  містилась  курінна  команда,  вибух  Гранат,  а  другий  ще
ближче,  перед  порогом.  А  в  хаті  скрині  муніції  і  ручних  Грана¬
тів.  Курінний  прибічник  телефонує  до  бригади:  ,,Ми  в  огні  во¬
рожої  артилерії”.  Третій  Гранат.  „Усунутися  далі”  —  ледви  чу¬
ти  з  телефону:  Над  хатою  розірвався  шрапнель.  За  хвилину  уже
телефонічна  касета  під  сосною,  дроти  получені,  телефон  функ¬
ціонує.  А  в  соснині  дві  сотні.  Старі  ветерани  Вітовського  і  молоді
рекрути  Левицького  стоять,  і  дивляться,  як  Маківка  горить  огнем.
 293

Гуртом  при  телефоні  старшини.  А  в  телефоні  чути:  „Моска¬
лі  кинули  свіжий  батальйон,  наші  на  правім  крилі  відступають”.
Держатися  —  відповідає  бригада,  на  праве  крило  піде  зараз
„Берта”.  І  знову  хвилини  вижидання.  Всі  вп'ялили  очі  у  шпиль
гори,  на  праве  крило.  Там  наші  стріли  щораз  рідші;  слабнуть.
Понад  Менчіль,  там  десь  під  хмарами,  щось  несамовито  завило.
Нараз  шпиль  Маківки  немов  піднявся.  Страшенний  гук,  земля
дрижить  —  „Берта”  помагає.  „Цільно”  —  чути  з  телефону.  І
знову,  тріскітня  крісів,  гупіт  ручних  Гранатів,  клекіт  скорострілів.
 Нагло  той,  що  при  телефоні,  зблід..  .
 „Що  сталося?”
 —  „Нашим  недостає  муніції  —  доносить  Маківка”.
 Той,  що  не  був  у  битві,  не  зрозуміє,  що  це  значить.  Ні  очай-
душна  відвага,  ні  холоднокровність,  ніщо  не  поможе,  як  забрак¬
не  муніції.  А  москаль  бомбардує  село:  одиноку  дорогу  на  Ма¬
ківку.
 „Доставити  негайно  15  скринь  муніції”  —  телефонічний  при¬
каз  бригади.
 Доставити  —  але  як?
 А  наші  стріли  рідші,  слабші.
 —  Стрільці!  Нашим  забракло  муніції.  Хто  голоситься  доб¬
ровільно  ?
 Я,  я,  я,  я  ...
 Пішло  їх  тридцять  молоденьких  —  гуцулів-рекрутів.  Спо¬
кійно  мовби  московські  стрільна  не  для  них  призначені  —  по¬
несли  той  скарб.
 Не  одну,  але  три  батерії  спрямував  ворог  на  цю  дорогу.
 Живими  їх  пустять?  Заклекотіло  в  повітрі,  дороги  вже  не
було  видно.  Хіба  по  стовпах  землі  викидуваної  можна  було  до¬
думатися,  що  туди  веде  дорога  ...
 Стрільці  вдержали  Маківку.
 Відбили  десять  разів  сильнішого  ворога.  Гордо  оповідає  кож¬
ний:  Я  був  на  Маківці,  але  якби  наші  рекрути  не  були  достави¬
ли  нам  муніції,  не  знаю,  що  було  б  сталося.
 2Н

Степан  РІПЕЦЬКИИ
 ПРО  ТИХ,  ЩО  ПОЛЯГЛИ  ТА  ПРОЛЛЯЛИ
КРОВ  В  БОЯХ  НА  МАКІВЦІ
 ДЖЕРЕЛА  ПРО  ПОЛЯГЛИХ  І  РАНЕНИХ  УСС
В  ЧАСІ  ВІД  10.  IX.  1914  ДО  31.  X.  1918
 1.  СПИС  ПОЛЯГЛИХ  УКРАЇНСЬКИХ  СІЧОВИХ  СТРІЛЬ¬
ЦІВ  ЗА  ЧАС  ВІД  ІО-ГО  ВЕРЕСНЯ  1914  ДО  ІО-ГО  ВЕРЕСНЯ
1917.  Виготовив  Евіденційний  Відділ  Коша  Українських  Січо¬
вих  Стрільців  для  Центральної  Управи  УСС  у  Відні.  Дата:  Етап¬
на  пошта  445,  дня  8-го  жовтня  1917.  Підписи:  Д-р  Н.  Гірняк,
Гринько  Грицай,  підх.  УСС.  Вплинуло  до  ЦУ  УСС  10.  X.  1917,
 ч. 	прот.  3631.
 Всього  11  аркуш,  сторін.  Виготовлено  дуже  старанно,  чор¬
нилом.  Загальне  число  вбитих  устійнено  на  359.  Відомості  по¬
дано  на  основі  Головної  Книги  Коша  УСС.  Про  кожного  вбитого
подано  такі  дані:  степень,  ім’я  і  прізвище,  рік  народження,  село,
повіт,  дата  смерти,  місце  смерти  і  рід  смерти.  Зберігається  в  Істор.
Архіві  УСС,  ч.  80.
 2.  ЛИСТА  ВТРАТ  І.  ПОЛКУ  ВІД  25.  VI.  ДО  31.  ХП.  1915.
Виготовила  Команда  І.  полку  УСС  для  Президії  Загальної  Укра¬
їнської  Ради  у  Відні,  ч.  283/16.  Підпис:  Гриць  Коссак,  полков.
Вплинуло  до  Укр.  Боєвої  Управи  25.  П.  1916,  ч.  прот.  1703.
 Всього  12  аркуш,  сторін.  Виготовлено  олівцем.  Втрати  ви-
специфіковано:  поляглі,  ранені,  полонені,  загублені.  Загальне
число  втрат:  516.  Про  кожну  особу  подано  такі  дані:  степень,
ім’я  і  прізвище,  сотня,  місцевість  і  повіт,  рік  народження,  в  якому
бою.  Істор.  Архів  УСС,  ч.  77.
 Ця  сама  листа  втрат  була  в  цілості  друкована  у  „Вістнику
СВУ”,  Відень,  1916,  чч.  77/78,  ст.  142,  143,  і  чч.  79/80,  ст.  158,
159.,  без  рубрики:  „в  якому  бою”,  під  заг.:  ,,Спис  утрат  першого
полку  Українського  Січоволо  Війська”.  Про  ближчі  обставини
виготовлювання  тієї  листи  втрат  та  про  занедбання  курінних
 295

команд  УСС  присилати  такі  листи,  диви:  письма  М.  Галущин-
ського,  д-ра  Н.  Гірняка  і  Гр.  Коссака,  публіковані  в  праці  д-ра
К.  Левицького  „Історія  визвольних  змагань  галицьких  україн¬
ців  з  часу  світової  війни  1914-1918”,  перша  часть,  Львів,  1928,
ст.  275-277.
 3.  ЛИСТА  ВТРАТ  ЛЕПОНУ  УСС.  СПИС  РАНЕНИХ,  ПО-
ЛЯГЛИХ  І  ТИХ,  ЩО  ПОМЕРЛИ  ВІД  РАН  ТА  НЕДУГ  1914-
1918  PP.  (Цю  листу  втрат  зложено  на  основі  документів,  що
збереглись  в  Музею  НТШ  у  Львові).  Друкована  в  книзі:  Осип
Думін.  „Історія  Леґіону  Українських  Січових  Стрільців”,  Львів,
1936,  ст.  ст.  237-265.
 Спис  зладив  УСС  Володимир  Огоновський.  Не  подано  ближ¬
чого  означення,  характеру  і  дати  документів,  на  основі  яких
зладжено  спис.  Загальне  число  втрат:  1261.  Про  кожну  особу  по¬
дано:  ім’я  і  прізвище,  степень,  поляг  чи  ранений,  місце  і  дата
смерти  чи  зранення.
 4.  АНДРІЙ  БАБЮК.  ГЕРОЇ  МАКІВКИ.  1.  Убиті  на  Маків¬
ці.  2.  Ранені  на  Маківці.  Стаття  в  збірнику  „Маківка”,  Львів,  29
квітня  1917,  стор.  11-16.
 При  кінці  подана  дата  виготовлення  статті:  Січовий  Кіш,
 15. 	ПІ.  1917.  Автор  працював  в  Евіденційнім  відділі  Коша  УСС
і  згадану  статтю  опрацював  на  основі  матеріялів  Головної  Кни¬
ги  УСС.  На  це  вказують  досить  докладні  дані  про  військову  служ¬
бу  кожного  поляглого,  які  подає  А.  Бабюк.  Все  ж  таки  є  в  Ба-
бюка  пропущення,  як  це  видно  із  урядового  списка  Коша.  По¬
дано  поляглих  34,  ранених  77.
 5.  ЗАПИСНИК  ДЕСЯТНИКА  ГАНЬКІВСЬКОГО  З  БОЇВ  ПІД
МАКІВКОЮ.  Зложений  в  Боєвій  Управі  у  Відні  5-го  липня  1916.
Зберігається  в  Іст.  Архіві  УСС.
 Це  недавно  знайдений  дуже  цінний  документ,  в  якому  по¬
дано  імена  і  прізвища  25  поляглих  і  36  ранених  УСС-ів  в  боях  на
Маківці,  яких  ідентичність  ствердив  дес.  Ганьківський,  коли  їх
сам  хоронив  згл.  бандажував  їхні  рани.  Подано  також  рік  і  міс¬
це  народження,  сотню,  якість  поранення  та  інші  обставини  смер¬
ти.  Записник  значно  доповнює  листу  втрат  з  боїв  на  Маківці  та
відомості  про  ранених  і  поляглих.
 Докладний  опис  цього  записника  подано  в  наступнім  роз¬
ділі.
 6.  ВАСИЛЬ  ДЗІКОВСЬКИИ.  МАКІВКА.  „Календар  Черво¬
ної  Калини”  на  1930  p.,  ст.  1-10.
 Поданий  в  статті  список  поляглих  і  ранених  на  Маківці  —
в  цілості  списаний  із  згад.  вище  статті  Андрія  Бабюка  з  1917  р.
 7.  О.  МИКОЛА  ЇЖАК,  ДУХОВНИК  УСС.  ЗІ  СТРІЛЕЦЬКОЇ
СЛАВИ.  Спис  УСС-ів,  що  в  місяцях  серпні  і  вересні  1916  р.  ляг¬
 296

ли  головами  на  полі  слави.  „Українське  Слово”,  Львів,  17  жов¬
тня,  ч.  254,  ст.  2,  3.
 Є  це  „неурядовий”,  але  вірний  і  точний  виказ  поляглих  в
боях  під  Потуторами  14.  УІП.  і  3,  4.  IX.  1916  на  Лисоні.  Пода¬
но  степень,  місцевість  і  повіт  походження.  Редакція  „У.  С.”  ви¬
яснює,  що  цей  список  о.  їжака  є  доповненням  поданих  вже  в
„У.  С.”  двох  урядових  списків  в  чч.  250  і  251.
 8.  СПИС  СТРАТ  УКРАЇНСЬКИХ  СІЧОВИХ  СТРІЛЬЦІВ.
„Вістник  СВУ”,  Відень,  1915,  ч.  19-20,  ст.  21-23.
 Спис  страт  „Українських  Стрільців”.  „Діло”,  1915,  ч.  19,
 ч. 	20,  ч.  25.
 Спис  втрат  УСС.  І.  Виказ  убитих  і  померших  УСС.  „Діло”,
1916,  ч.  68.
 Спис  втрат  УСС.  II.  Виказ  ранених.  ,,Діло”,  1916,  ч.  74.
 Спис  втрат  УСС.  II.  Виказ  ранених  (далі).  „Діло”,  1916,  ч.  79.
 Спис  втрат  УСС.  П.  Виказ  ранених.  ІП.  Виказ  полонених.
„Українське  Слово”,  Львів,  1916,  чч.  91,  92.
 Офіційні  несистематичні  та  неповні  списки,  без  ближчих  пер¬
сональних  даних,  можуть  служити  тільки  як  доповнення  до  по-
вищих  джерел.
 9.  ВСЯКІ  ІНШІ  ДОКУМЕНТИ,  архівні  і  публіковані  мате¬
ріяли,  спогади,  нариси,  історичні  розвідки  і  інші  публікації,  де
находимо  чимало  відомостей  про  поляглих  і  ранених  УССтріль¬
ців.
 ЗАПИСНИК  САН.  ДЕСЯТНИКА  УСС  ВОЛОДИМИРА  ГАНЬКІВСЬКОГО
З  БОЇВ  НА  МАКІВЦІ  В  КВІТНІ  І  ТРАВНІ  1915  РОКУ
 Цей  записник  знайшли  ми  в  кол.  архіві  Боєвої  Управи  УСС,
який  був  пересланий  в  1963-1965  pp.  до  диспозиції  Братства  УСС
в  ЗДА.  Є  це  дуже  знищена  невеличка  нотатка  величини  17  х  11
сантиметрів,  з  чорними  витертими  обкладинками,  має  20  нуме¬
рованих  сторінок,  із  яких  деякі  є  записані  тільки  частинно.  При
записнику  найдено  окремо  долучену  пояснюючу  записку,  писа¬
ну  чорнилом  на  5-ти  малих  сторінках  величини  записника,  в  якій
дес.  Ганьківський,  перебуваючий  тоді  у  Відні  в  1915-16  році,  з'я¬
сував  історію  і  зміст  згаданого  записника,  передаючи  його  на
збереження  Боєвій  Управі  у  Відні  5.  VII.  1916  р.  до  ч.  прот.  2558,
як  свідчить  аднотація  на  окремім  аркуші  паперу,  у  який  вло-
жено  тоді  цей  тоненький  записник.
 Десятки  літ  пролежав  записник  з  цілим  архівом  Боєвої  Упра¬
ви  у  вогкій  пивниці  у  Відні,  і  його  цератові  обкладинки  цілкови¬
то  зліпилися  зі  згаданою  вище  запискою  і  з  папером,  у  який  він
 297

був  вложений.  Цю,  приложену  при  обкладинці  пояснюючу  за¬
писку  трудно  було  відліпити  від  обкладинки  і  вона  навіть  дещо
при  цьому  ушкодилася,  хоч  сам  її  зміст  остав  ненарушений.
 Як  згадано,  цей  записник  лиш  частинно  заповнений  запис¬
ками  дес.  Ганьківського.  Він  робив  в  ньому  потрібні  вписи  зви¬
чайним  олівцем,  точний  зміст  яких  ми  в  цілості  нижче  подаємо.
 З  огляду  на  історичну  цінність  згаданих  документів:  запис¬
ника  і  пояснюючої  записки,  та  з  огляду  на  небезпеку  можли-
вости  затертя  і  знищення  їх  тексту,  який  уже  сьогодні  не  легко
відшифрувати,  ми  подаємо  їх  повний  опис.  Деякі  слова  в  пря¬
мих  дужках  [  ]  ми  вставили  тепер.
 І. 	ЗОВНІШНЯ  ОБГОРТКА:  аркуш  канцелярійного  паперу
з  таким  змістом  на  першій  сторінці:
 „[Печатка]:  Боєва  Управа  Українських  Січових  Стрільців
у  Відні.  Е.  Н-р.  2558,  д.  5.  УП.  1916.  Записник  десятника  Гань¬
ківського  з  боїв  під  Маківкою”.
 П.  ТЕКСТ  ПОЯСНЮЮЧОЇ  ЗАПИСКИ  ДЕС.  ГАНЬКІВ¬
СЬКОГО:
 „Записник  сей  дістав  я  від  одного  тяжко  раненого  в  обі  но¬
ги  москаля  29  квітня  1915  р.  на  Маківці.
 Від  курінного  лікаря  д-ра  Рихла  дістав  я  приказ  записува¬
ти  імена,  назвиська,  рік  уродження,  село,  ім’я  батька-матері,  ку¬
рінь,  сотню,  евент.  полк,  батальйон,  рід  і  місце  пострілу  кождо-
го  раненого.  Маючи  цю  нотатку  під  рукою,  вписував  я  в  неї,
оскільки  мені  час  позволяв,  вище  згадані  точки.
 На  2-ій  стороні  —  є  записані  лише  імена  чотирьох  стрільців
сотні  під  тодішнім  проводом  четаря  Яримовича,  до  котрої  і  я  на¬
лежав,  ранених  відломками  ґранату  в  землянці  (від  цвинтаря
дещо  в  гору  наліво)  28  квітня  1915  р.  коло  6-ої  години  увечір.
Москаль,  приготовляючи  наступ,  острілював  був  сильно  по  по¬
лудні  наш  склін  Маківки  тяжкими  гарматами.  Підвечір  заблу-
каний  ґранат,  поцілив  ялицю  коло  нашої  землянки,  вломив  її,
а  відломки  поцілили  нашу  землянку  і  цих  чотирьох  стрільців.
Я  перев’язав  їх  та  відвів  до  Головецька  на  місце  першої  помочі,
а  д-р  Рихло  по  перев’язанню  і  вичищенню  ран  відіслав  їх  до  ди¬
візійного  санітарного  заведення  у  Славську.  Погребенний  Іван,
є  вже  від  січня  1916  р.  в  полі,  Федорчак  Онуфрій,  як  я  дізнав¬
ся  від  Погребенного,  помер  при  ампутації  ноги  в  шпиталі.
 На  3-ій  сторінці  є  спис  стрільців,  які  були  ранені  при  пер¬
шім  приступі  29  квітня.  Між  ними  Семен  Петрів  мав  5  ран  на  ру¬
ці  від  ручної  ґранати  —  Федь  Бельмеґа  був  смертельно  ранений
 298

в  черево.  Болю  великого,  як  сам  говорив,  не  відчував  —  хотів
сильно  пити.  Коли  я  йому  не  дав  води,  —  плакав.  В  дорозі  до
Головецька  помер.
 На  5-ій  стор.  є  списані  стрільці,  вбиті  при  цім  наступі  [29
квітня].  Усіх  7-ох  поховали  ми  слідуючого  дня  у  спільнім  гро¬
бі  на  цвинтарі  на  Маківці.
 На  7,  8,  9  і  10-ій  сторінці  —  є  спис  стрільців-жовнярів  з  ін¬
ших  полків,  також  мадярів,  ранених  при  другім  приступі  на
шпиль  Маківки,  який  були  москалі  зайняли  1-го  травня.  Не  був
я  в  силі  всіх  ранених  записати,  бо  і  сам  був  сильно  зденервова-
ний,  та  на  вписування  не  було  часу.  Оскільки  ставало  мені  часу
вільного,  майже  відрухово  вписував  я,  що  потрібне.  Сторінки  по-
плямлені  кров’ю,  бо  я  перев’язував  і  вписував.  [Видно  виразні
плями  з  крови].
 На  9-ій  сторінці  —  вписував  був  мій  помічник  —  санітар
Ґондурак  (4  травня  попав  в  полон)  назвиська  Гниди  Івана,  Ма-
тійчука  і  Максимюка  Амбр.
 На  11-ій  сторінці  є  стрільці  ранені  при  відбиванню  наступу
москалів  4  травня.
 На  13  і  14-ій  стороні  є  перший  спис  вбитих  стрільців  1-го
травня,  котрий  я  сам  зробив  при  огляненню  і  сконстатованню
кождого.  Усіх  є  17-ох,  з  сього  3-ох  (Н.  Н.)  незнаних,  бо  лиця
їх  були  сильно  здеформовані,  а  мало  пощастило  мені  і  товари¬
шам  знати  їх,  бо  недавно  прийшли  були  з  польовим  запасним
курінем  з  коша.
 На  15-ій  сторінці  є  цей  самий  спис,  але  поправлений,  який
я  зладив  для  зложення  звіту  четареві  Яримовичеві.  Від  кур.  ота¬
мана  дістав  я  був  приказ  поховати  стрільців.  2  травня  вигреба-
ли  були  наші  ополченці  спільний  гріб,  де  я  й  поховав  усіх  17.
І  ццх  трьох  незнаних  лягло  разом  у  спільний  гріб.
 На  17-ій  стор.  є  спис  санітарів  сотні  Дудинського  і  Букшо-
ваного.
 На  20-ій  стор.  є  спис  річей  (нотесів,  пуляресів,  ножиків  і  т  д.)
...  в  цих  наступах  стрільці.
 У  Відні  [дата  знищена].
 В.  Ганьківський  вр.”
 Ш.  ЗМІСТ  ЗАПИСНИКА:
 „Стор.  1.:  Нотес  сей  переховайте  добре.  Володимир  Ганьків¬
ський,  УСС  десяти,  саніт.
 Стор.  2.:  Ранені  28.  IV.  1915  під  Маківкою  ґранатом:  Петрук
Петро,  ран.  в  рам’я,  Федорчак  Онуфрій,  ран.  в  ногу,  Беблюк  Ан¬
тін,  ран.  в  пальці,  Погребенний  Іван  —  ран.  в  коліно.
 299

Стор.  3.:  Ранені  29.  IV.  на  Маківці  кулею:  Зітинюк  Іван,  ра¬
на  від  потовчення  лівої  руки,  сотня  Семенюка,  І  чета,  нар.  1888,
Жаб’є,  пов.  Косів.  Петрів  Лукин,  нар.  1897,  Брустури,  пов.  Косів,
ранений  в  праву  руку,  лівий  бік  і  в  лице,  сотня  Семенюка,  3.  че¬
та.  Бельмеґа  Федір,  нар.  Стебно,  пов.  Косів,  ранений  в  правий  бік
жолудка  (живота),  помер,  нар.  1898,  сот.  Семенюка.  Ґайоха,  Со-
рич,  Копчук,  ранений  від  шрапнеля  в  груди  в  Головецьку,  Бум-
бук.
 Стор.  5.  Убиті  стрільці  на  Маківці  в  штурмі:  [29  квітня]:
Ткачук  Михайло  [Федь?]  в  серце.  Білачук  Михайло  з  Жаб’я,  в
голову.  Палійчук  Василь  в  груди.  Шевчук  Іван  [Юліян?],  Іли-
чук  Михайло  [Василь?].
 Стор.  7.:  Ранені  1.  V.  на  Маківці:  Ґаба  Іван,  сот.  Левицько-
го,  в  ліву  руку,  зломана  кість.  Явний  Осип  в  живіт  на  скрізь,
сот.  Будзиновського.  Савюк  Василь  з  Криворівні,  пов.  Косів,  сот.
Семенюка,  вирвало  йому  середину...  Маґорюк  Юра  в  твар  і  но¬
гу.  Сидорук  Михайло,  сот.  Семенюка,  ран.  в  праве  рам’я,  Тем-
чишин,  в  гортанку  (понище),  сот.  Будзиновського.  Саган  Ми¬
хайло,  сот.  Семенюка,  ран.  в  ліву  руку.  Грицук  Юрко  —  Семе¬
нюка.  [Німецьке  прізвище  австр.  вояка].
 Стор.  8.:  Петрованчук  Микола,  сот.  Букшованого,  рука  і  бед-
ро.  Мельничук  Михайло,  сот.  Будзиновського,  ран.  в  груди,  Друч-
ків  Микола,  сот.  Будзинов.  Павловський  Антін,  ран.  в  лице  і  па¬
лець,  сот.  Дідушка,  5  москалів,  [3  мадярські  прізвища].
 Стор.  9.:  Савюк  Дмитро,  вістун,  сот.  Семенюка,  ран.  в  рам’я.
Гнида  Іван  [Василь?)],  сот.  Семенюка,  ран.  в  праве  рам’я,  вер¬
шок  рамени.  Матійчук  Ілько,  ранений  двома  дулями  в  груди  по-
нижче  лопаток.  Максимюк  Амброзій,  сот.  Дудинського,  ран.  в
праве  рам’я.  [З  прізвища  австр.  вояків].
 Стор.  10.:  Забольський  Петро,  потовчення  лівої  ноги,  сот.
Дідушка.  Зітинюк  Василь,  сот.  Семенюка,  ран.  в  руку  і  в  чере¬
во.  Ребеньчук  Федь,  Яворів,  п.  Косів,  сот.  Семенюка,  тяжко  ра¬
нений.  Калинич  Дмитро  в  ліву  грудь.  Соколяк  Семен,  Балинці,
пов.  Коломия,  нар.  1893,  ран.  в  плечі  і  шию,  сот.  Дідушка.
 Стор.  11.:  Ранені  4  травня:  Копчук  Микола,  ран.  в  твар,  сот.
Будзиновського.  Сорук  Іван  в  руку.  Шумський  Осип,  сот.  Ду¬
динського.  Борис  Іван,  сот.  Носков.,  ран.  в  руку.  Порайко  Іван
в  чоло.  Федорак  Микола,  сот.  Дудин.,  ран.  в  ліву  руку,  локіть.
 Стор.  12.:  Гарасимюк  Павло,  сот.  Букшованого.  Калиняк
Іван.
 Стор.  13  і  14.:  Убиті  1.  V.  1915:  Сумарук,  сот.  Дудинського,
поцілений  в  голову.  Попинюк  Кость,  поцілений  кулею  в  голову.
Курендаш  Олекса  з  Гриняви,  п.  Косів.  Данищук  Петро,  Бру¬
стури,  п.  Косів,  в  голову.  Петрів  Дмитро,  Крехівці,  п.  Станисла-
 300

вів,  нар.  1895.  Ребеньчук  Іван,  нар.  3.  ПІ.  1894,  Яворів,  п.  Косів,
в  черево,  сот.  Семенюка.  Карпин,  поцілений  в  черево,  сот.  Семе-
нюка.  Цвілинюк  Дмитро,  нар.  1897,  Ясенів,  пов.  Косів.  Дуприй-
чук  Танас,  нар.  1894.  Максимюк  Іван  [Михайло?],  Стратійчук,
Формусяк,  Стефурак  Гриць,  сот.  Дудинського,  Стефанський  Ми¬
хайло,  с.  Василя,  Балинці,  ран.  в  правий  бік  і  полові  части.  НН.
НН.  НН.  17  стрільців.  Матійчук,  Рудницький.  [Одно  прізв.  ма¬
дярського  вояка-українця].
 Стор.  15.:  Сумарук,  сот.  Дудинського,  поцілений  в  голову.
Попинюк  Кость,  поціл.  в  голову.  Курендаш  Олекса  з  Гриняви,
пов.  Косів.  Данищук  Петро,  Брустури,  пов.  Косів,  поціл.  в  голо¬
ву.  Петрів  Дмитро,  вістун,  з  Креховець,  п.  Станиславів,  нар.  1895.
Ребеньчук  Іван,  нар.  3.  III.  1894,  Яворів,  п.  Косів,  сот.  Семеню¬
ка.  Карпин,  поціл.  в  черево.  Цвілинюк  Дмитро,  Ясенів,  п.  Косів,
нар.  1897,  Бль.  Нр.  415.  Дупрійчук  Танасій,  нар.  1894,  Бль.  Нр.
259.  Максимюк  Іван.
 Стор.  16.:  Стратійчук  Омелян  з  Буковини.  Формусяк  Дмит¬
ро.  Стефурак  Гриць,  сот.  Дудинського.  Стефанський  Михайло
Василя,  Балинці,  поціл.  в  часті  полові  і  правий  бік.  3-ох  незна¬
них.  Усіх  17.  Матійчук  помер  в  дорозі  до  приюту.
 Стор.  17.:  [Спис  санітарів  сотні  Дудинського  і  Букшовано¬
го]  :  Яворський,  Дунець  Олекса,  Томкевич  Евген,  Вівчарик  Пав¬
ло,  Ткачук  Андрій,  Вишиван  Василь,  Бутин  Василь,  Паньчак
Володимир.
 Стор.  20.:  2  пуляреси,  44  сот.,  2.  К.  2  бритви,  пулярес,  95
сот.  2.  ножики,  1  зеркало,  пулярес  8  К.  50  сот.,  пулярес,  40  сот.,
2  нотеси,  6  нотесів  і  картки,  пулярес,  8  К.,  сцизорик  і  інші  дрібні
речі.
 Головецько,  4.  V.  1915.”
 Дес.  Ганьківський,  як  санітарний  підстаршина,  не  обслуго¬
вував  цілого  поля  бою  на  Маківці,  а  тільки  його  частину  в  ра¬
йоні  третього,  західного  верха  Маківки,  що  простягається  ближ¬
че  до  Головецька.  Тому  він  мав  можливість  зідентифікувати  і  за¬
писати  прізвища  тільки  частини  поляглих  і  ранених  УСС-ів,  як
це  зрештою  видно  із  його  записок.  Ранені  ним  обслуговувані,  бу¬
ли  відправлювані  до  найближчого  місця  першої  помочі,  що  на¬
ходилося  в  Головецьку  під  управою  д-ра  Рихла.
 Більша  частина  ранених  відходила  із  головного  огнища  бою,
що  було  на  середньому  верху  Маківки  —  до  безпосередно  сусі¬
дуючого  села  Грабовець  Скільський,  де  також  находився  саніт.
осередок  першої  помочі,  або  прямо  до  дивізійного  шпиталя  у
Славську,  і  тому  про  тих  ранених,  чи  вбитих  в  тому  районі  УСС-ів
—  дес.  Ганьківський  не  міг  мати  ніяких  відомостей.  Тому  його
 S01

список  не  претендує  на  повність,  та  все  таки  є  він  дуже  цінним
і  авторитетним  доповненням  до  існуючих  списків  про  поляглих  і
ранених  на  Маківці.
 Записник  дес.  В.  Ганьківського  це  одна  з  найцінніших  па¬
м’яток  історії  УССтрілецтва.  Він  зберігає  дорогий  скарб:  стрі¬
лецьку  кров  пролляту  у  славних  боях  на  горі  Маківці.  Після
упливу  50-років  бачимо  виразні  плями  крови  на  сторінках:  6,
7,  9,  10,  12,  13  і  14-ій.  Дес.  Ганьківський  свідчить:  „Сторінки  по-
плямлені  кров’ю,  бо  я  перев’язував  і  вписував”  ..  .
 УКРАЇНСЬКІ  СІЧОВІ  СТРІЛЬЦІ,  ПОЛЯГЛІ  І  РАНЕНІ  НА  ГОРІ
МАКІВЦІ  В  БОЯХ  В  КВІТНІ  І  ТРАВНІ  1915  РОКУ
 ПОЛЯГЛІ
 1.  БЕЛЬМЕҐА  ФЕДІР,  нар.  1898  р.  в  Довгополі,  пов.  Косів,
стрілець,  сотня  Семенюка,  ранений  29  квітня  в  правий  бік  живо¬
та,  помер.
 2.  БЕХМЕТЮК  ІЛЬКО,  нар.  1893  р.  в  Сідлиськах,  пов.  Над¬
вірна,  рільник.  До  УСС  вступив  1  вересня  1914.  Відбув  усі  по¬
ходи  в  Карпатах  з  1-ою  сотнею  2-го  куреня.  Поляг  вбитий  арти¬
лерійським  Гранатом  9  квітня  у  підніжжя  Маківки  в  Грабівці.
 3.  ГАВРИЛЮК  СТЕПАН,  нар.  1895  р.  в  Іспасі,  пов.  Коло¬
мия,  стрілець.  Ранений  на  Маківці  ЗО  квітня,  помер  в  шпиталі
в  Лавочнім.
 4.  ГАНУЩАК  ІЛЬКО,  нар.  1896  р.  в  Корничі,  пов.  Коломия,
стрілець,  рільник.  Служив  в  1-ій  сотні,  2-го  куреня.  Один  з  трид¬
цятьох  УСС-ів  із  села  Корнич,  з  яких  тільки  один  остав  при  жит¬
тю.  Ранений  відломком  ґраната  в  праву  грудь  на  Маківці  14  бе¬
резня  і  того  самого  дня  помер  в  страшних  муках  в  дорозі  до  шпи-
таля  в  Опірці.
 5.  БІЛЯЧУК  МИХАЙЛО,  нар.  1897  р.  в  Жаб’ю,  пов.  Косів,
стрілець,  зарібник.  До  УСС  вступив  2  березня,  6  квітня  вийшов
на  Рожанку,  Славсько,  Головецько,  Грабовець,  Маківку.  Поляг
29  квітня  в  приступі  на  Маківці,  ранений  в  голову.
 6.  ГІЛЬТАИЧУК  ІВАН,  стрілець,  поляг  на  Маківці  28  квітня.
 7.  ГРИГОРЧУК  ОЛЕКСА,  нар.  1897,  в  Річці,  пов.  Косів,  стрі¬
лець,  зарібник.  Вступив  до  УСС  2  березня,  6  квітня  вийшов  в
похід  на  Головецько,  Рожанку,  Грабовець,  Маківку.  Поляг  в  при¬
ступі  на  Маківці  1  травня.
 8.  ГРИГОРЧУК  ЮРКО,  нар.  1895  р.  в  Корничі,  пов.  Коло¬
мия,  стрілець,  рільник.  Вступив  до  УСС  20  серпня  1914.  Відбув
усі  карпатські  походи  з  1-ою  сотнею  2-го  куреня.  Поляг  в  при¬
ступі  на  Маківці  1  травня.
 302

9.  ГРИЦЮК  ІЛЬКО,  нар.  1895  р.  в  Балинцях,  пов.  Коломия,
стрілець.  Вийшов  в  поле  6  квітня  на  Головецько,  Маківку  з  3-ою
сотнею  1-го  куреня.  Поляг  в  приступі  на  Маківці,  ранений  1  трав¬
ня,  помер  в  страшних  муках  в  шпиталі  7-го  травня.
 10.  ҐЕНИК  ВАСИЛЬ,  нар.  1894  р.  в  Березові  Нижнім,  пов.
Печеніжин,  стрілець.  Поляг  в  Грабівці  Скільськім  у  підніжжя  Ма¬
ківки  9-го  квітня,  вбитий  тяжким  Гранатом.
 11.  ДАНИЩУК  ПЕТРО,  нар.  в  Брустурах,  пов.  Косів,  стрі¬
лець.  Поляг  на  Маківці  1-го  травня,  тяжко  ранений  в  голову.
 12.  ДУПРЕИЧУК  ТАНАС,  нар.  1894  р.  в  Полянці,  пов.  Ко¬
сів,  стрілець,  зарібник.  До  УСС  вступив  2-го  березня.  Вийшов
в  поле  з  3-ою  сотнею  1-го  куреня  дня  6  квітня.  Поляг  1  травня
в  приступі  на  Маківці.
 13.  ДЯЧУК  МИХАЙЛО,  нар.  в  Любичі,  пов.  Рава  Руська,
стрілець.  Поляг  на  Маківці  1-го  травня.
 14.  ЗІТЕНЮК  ВАСИЛЬ,  нар.  1886  р.  в  Жаб’ю,  пов.  Косів,
стрілець.  До  УСС  вступив  2  вересня  1914.  Був  в  4-ій  сотні  2-го
куреня.  Відбув  походи  на  Сваляву,  Вербяж,  Дрогобич,  Бескид,
Хуст,  Головецько,  Грабівець,  Маківку.  Ранений  тяжко  в  живіт
і  ліве  рам’я  1-го  травня  в  приступі  на  Маківці,  помер  по  довгих
страшних  терпіннях  8  травня  в  шпиталі  в  Лавочнім.
 15.  ІЛИЧУК  ВАСИЛЬ,  стрілець,  нар.  1897  р.  в  Красноїлі,
пов.  Косів,  рільник.  Вийшов  в  похід  6  квітня  на  Головецько,  Гра-
бовець,  Маківку.  Поляг  в  приступі  на  Маківці  29  квітня.
 16.  КАРПИН  ФЕДІР,  нар.  1893  р.  в  Звенигороді,  пов.  Бібрка,
стрілець,  швець.  До  УСС  вступив  18  серпня  1914.  Відбув  похо¬
ди  з  2-ою  сотнею  2-го  куреня  на  Сянки,  Бескид,  Татарівку,  Слав¬
сько,  Головецько,  Маківку.  Поляг  в  приступі  на  Маківці  1  травня.
 17.  КПТТКА  ІВАН,  нар.  1896  р.  в  Дахнові,  пов.  Чесанів,  стрі¬
лець,  учень  VI  кляси  гімназії.  Вступив  до  УСС  18  вересня  1914.
Був  в  2-ій  сотні  1-го  куреня.  Відбув  походи  на  Сянки,  Старий
Самбір,  Славсько,  Рожанку,  Грабовець,  Маківку.  Поляг  7-го  трав¬
ня  на  стежі  у  підніжжя  Маківки.
 18.  КОНЮШЕВСЬКИИ  ОСИП,  нар.  1890  р.  в  Зарваниці,  пов.
Підгайці,  стрілець,  зарібник.  3-тя  сотня  2-го  курінь.  Поляг  на
Маківці  в  приступі  4-го  травня.
 19.  КУРЕНДАШ  ОЛЕКСА,  нар.  1896  р.  в  Гриняві,  пов.  Ко¬
сів,  стрілець,  зарібник.  До  УСС  вступив  15  лютого,  вийшов  в  по¬
хід  6  квітня  на  Головецько,  Маківку.  Поляг  на  Маківці  1  травня.
 20.  ЛАВРУК  ІВАН,  нар.  1896  р.  в  Княждворі,  пов.  Печені¬
жин,  стрілець,  зарібник.  До  УСС  вступив  10  березня.  8-ма  сотня
2-го  куреня.  Вийшов  в  похід  16-го  квітня  зі  сотнею  кінноти  УСС.
Поляг  1-го  травня  в  приступі  на  Маківці.
 303

21.  МАКСИМЮК  МИКОЛА,  нар.  1897  р.  в  Прокураві,  пов.
Косів,  стрілець,  рільник.  До  УСС  вступив  ЗО  серпня  1914.  Від¬
був  походи  на  Густ,  Торунь,  Головецько,  Грабовець,  Маківку.
Поляг  в  приступі  на  Маківці  1-го  травня.
 22.  МАТИЩУК  ФЕДЬ,  стрілець,  поляг  на  Маківці  1  травня.
 23.  МАТІЙЧУК  ІЛЬКО,  стрілець,  поляг  на  Маківці  1  травня,
ранений  двома  кулями  в  груди,  помер  в  дорозі  до  приюту.
 24.  МАТКОВСЬКИИ  ОСИП,  нар.  1893  р.  в  Висоцьку  Вижнім,
пов.  Турка,  стрілець,  зарібник.  До  УСС  вступив  20  лютого,  вий¬
шов  в  похід  6  квітня  на  Рожанку,  Головецько,  Маківку.  Поляг
на  Маківці  в  приступі  1  травня.
 25.  МИХАИЛЮК  МИКОЛА,  стрілець,  поляг  на  Маківці  1-го
травня.
 26.  МИЦКАНЮК  МИХАИЛО,  нар.  1892  р.  в  Яворові,  пов.  Ко¬
сів,  стрілець,  зарібник.  До  УСС  вступив  24  лютого.  Був  в  сотні
Семенюка.  6  квітня  вийшов  в  похід  на  Грабовець,  Головецько,
Маківку.  Поляг  в  приступі  на  Маківці  29  квітня,  ранений  в  го¬
лову.
 27.  МИЦКАНЮК  ДМИТРО,  нар.  1893  р.  в  Яворові,  пов.  Ко¬
сів,  стрілець,  зарібник.  До  УСС  зголосився  2  березня.  8-ма  сотня
2-го  куреня.  6  квітня  вийшов  в  похід  на  Рожанку,  Головецько,
Грабовець,  Маківку.  Поляг  в  приступі  на  Маківці  1  травня.
 28.  МИЦКАНЮК  МИКОЛА,  нар.  1894  р.  в  Річці,  пов.  Косів,
стрілець,  зарібник.  До  УСС  вступив  2  березня.  Вийшов  в  поле  6
квітня  на  Грабовець,  Головецько,  Маківку.  Поляг  1  травня  на
Маківці.
 29.  ПАЛІИЧУК  ВАСИЛЬ,  нар.  1895  р.  в  Брустурах,  пов.  Ко¬
сів,  стрілець,  зарібник.  До  УСС  вступив  2  березня.  Відійшов  в  по¬
хід  на  Рожанку,  Славсько,  Головецько  6  квітня.  Поляг  в  приступі
на  Маківці  29  квітня,  ранений  в  груди.
 30.  ПЕТРІВ  ДМИТРО,  нар.  1895  р.  в  Крехівцях,  пов.  Стани-
славів,  вістун.  Був  в  сотні  Семенюка.  1  травня  поляг  в  приступі
на  Маківці.  Чет.  Яримович  О.,  що  командував  сотнею,  пише  в
своїм  спогаді:  ,,Вістун  Петрів  усе  з  приємним  успіхненим  лицем,
дістав  в  серце  ...”
 31.  ПИК  ФЕДІР,  нар.  в  Бикові,  пов.  Самбір,  1895  p.,  стрілець,
зарібник.  До  УСС  вступив  29  серпня  1914.  Був  в  1-ій  сотні  3-го
куреня.  Відбув  походи  на  Воловець,  Бескид,  Дрогобич,  Турка,
гору  Кобилу,  Борислав,  Жупанє,  Маківку.  Убитий  9  квітня  воро¬
жим  Гранатом,  що  поцілив  в  хату,  де  лежав  хворий  стр.  Пик,  в
Грабівці,  у  підніжжя  Маківки.
 32.  ПІТИЛЯК  ЮРА,  нар.  1895,  в  Корничі,  пов.  Коломия,
стрілець,  поляг  на  Маківці  1  травня.
 304

На  становищі  на  Татарівці.  Лютий  1915.  Зправа:  хор.  Петро  Прокопів.
 Зліва:  чет.  І.  Цьокан,  пор.  О.  Яримович,  сот.  Р.  Дудинський.
Відень,  листопад  1916.
 XLIII

•"s
 Хор.  М.  Матчак,  хор.  Ф.  Черник,  чет.  О.  Навроцький  і
Четар  Іван  Цяпка 	хор. 	М. 	Чичкевич 	в 	окопах  на  „Веселій”,  літо  1916.

33.  ПОПЕНЮК  КОСТЬ,  нар.  1889  p.,  в  Рибнім,  пов.  Косів,
стрілець,  рільник.  Вступив  до  УСС  10  вересня  1914.  Вийшов  в  по¬
хід  з  сотнею  Ґутковського  на  Хуст,  Торунь,  Вишків.  Був  в  1-ій
сотні  3-го  куреня.  По  короткім  відпочинку  вийшов  вдруге  в  поле
на  Грабовець,  Маківку  6  квітня.  Поляг  в  приступі  на  Маківці  1-го
травня,  ранений  в  голову.
 34.  РЕБЕНЬЧУК  ІВАН,  нар.  1895  р.  в  Яворові,  пов.  Косів,
стрілець,  зарібник.  До  УСС  вступив  2  березня.  Вийшов  в  поле  6
квітня,  на  Грабовець,  Головецько,  Маківку.  Сотня  Семенюка.  По¬
ляг  в  приступі  на  Маківці  1  травня,  ранений  в  черево.
 35.  САВЧУК  ДМИТРО,  нар.  1896  р.  в  Отинії,  пов.  Товмач,
стрілець,  швець.  До  УСС  вступив  2  вересня  1914.  Відбув  походи
на  Торунь,  Вишків,  Рожанку,  Головецько,  Маківку.  Поляг  в  при¬
ступі  на  Маківці  29  квітня,  ранений  в  голову.
 36.  СНІТОВИЧ  ДМИТРО,  нар.  1897  р.  в  Красноїлі,  пов.  Ко¬
сів,  стрілець.  Ранений  в  приступі  на  Маківці  29  квітня,  помер  в
Лавочнім  в  шпиталі  10  травня.
 37.  СТЕФАНСЬКИИ  МИХАИЛО  ВАСИЛЯ,  нар.  в  Балинцях,
пов.  Коломия,  стрілець.  Поляг  в  приступі  на  Маківці  1-го  травня,
ранений  в  полові  части  і  правий  бік.
 38.  СТЕФУРАК  ГРИЦЬ,  стрілець,  сотня  Дудинського.  По¬
ляг  в  приступі  на  Маківці  1-го  травня.
 39.  СТРАТІИЧУК  МИХАИЛО,  стрілець,  поляг  на  Маківці  в
приступі  1  травня.
 40.  СТРАТІИЧУК  ОМЕЛЯН,  нар.  1898  р.  в  Станівцях  Дол.,
пов.  Вашківці,  Буковина,  стрілець,  учень  учит.  семінарії.  До  УСС
вступив  19  березня,  вийшов  в  поле  6  квітня.  Поляг  в  приступі  на
Маківці  1  травня.
 41.  СУМАРУК  (?),  стрілець,  сотня  Дудинського.  Поляг  в
приступі  на  Маківці  1  травня,  ранений  в  голову.
 42.  ТИМЧИШИН  ІВАН,  нар.  1894  р.  в  Тарновиці,  пов.  Тов¬
мач,  стрілець,  рільник.  До  УСС  вступив  20  серпня  1914,  1-ша  сот¬
ня  2-ий  курінь.  Брав  участь  у  всіх  карпатських  походах.  Поляг
в  приступі  на  Маківці  1  травня.
 43.  ТИМЧИШИН  ПИЛИП,  нар.  1889  p.,  в  Трудовачі,  пов.  Зо-
лочів,  стрілець,  зарібник.  Вступив  до  УСС  18  серпня  1914.  Брав
участь  у  всіх  карпатських  походах.  Поляг  в  приступі  на  Маків¬
ці  1-го  травня.
 44.  ТКАЧУК  БОРИС,  нар.  1892,  в  Річці,  пов.  Косів,  стрілець,
рільник.  Вступив  до  УСС  24  лютого,  вийшов  в  поле  6  квітня.
Тяжко  ранений  в  бою  на  Маківці  1  травня,  помер  в  страшних
муках  4  травня.
 45.  ТКАЧУК  ФЕДЬ,  нар.  1894  р.  в  Красноїлі,  пов.  Косів,  стрі¬
лець,  рільник.  Вступив  до  УСС  10  вересня  1914.  Вийшов  в  похід
 305

з  2-ою  сотнею  3-го  куреня  на  Бескид.  20.  ХП  захворів,  лічився
в  Темешварі  на  Угорщині.  Звідси  був  відісланий  через  станицю
польського  леґіону  до  польських  стрільців  в  Коломиї.  28  березня
повернув  назад  до  УСС  і  6  квітня  відійшов  в  похід  на  Маківку.
Поляг  29  квітня  в  приступі  на  Маківці.
 46.  ЦВІЛИНЮК  ДМИТРО,  нар.  1896  р.  в  Ясенові,  гор.  пов.
Косів,  стрілець,  рільник.  Вступив  до  УСС  24  лютого.  Був  в  сот¬
ні  Букшованого.  6  квітня  вийшов  в  похід  на  Грабовець,  Головець¬
ко,  Маківку.  Поляг  на  Маківці  1  травня.
 47.  ФЕДОРЧАК  ОНУФРІЙ,  стрілець.  Тяжко  ранений  на  Ма¬
ківці  в  ночі  28-29  травня.  Помер  в  шпиталі  після  ампутації  ноги.
 48.  ФОРМУСЯК  ДМИТРО,  нар.  1893  р.  в  Балинцях,  пов.  Ко¬
ломия,  стрілець,  рільник.  До  УСС  вступив  2  вересня  1914.  Від¬
був  карпатські  походи  всі  з  3-ою  сотнею  2-го  куреня.  Поляг  на
Маківці  1  травня.
 49.  ШЕВЧУК  ЮЛІЯН,  нар.  1896  р.  в  Чернівцях,  стрілець,
ситкар.  До  УСС  вступив  16  листопада  1914.  Вийшов  в  похід  в
Карпати  4  березня.  Поляг  на  Маківці  29  квітня.
 50.  ЮЗЬВЯК  МИКОЛА,  нар.  1897  р.  в  Стрілківцях,  пов.  Бор¬
щів,  стрілець,  учень  реальної  гімназії  6-ої  кляси.  До  УСС  всту¬
пив  2  вересня  1914.  Був  в  1-ій  сотні  3-го  куреня.  Відбув  всі  похо¬
ди  в  Карпатах.  Дуже  люблений  в  сотні,  ніколи  не  відмовлявся
від  служби.  Поляг  на  Маківці  9  квітня.  Носив  для  фронту  скринь¬
ки  з  набоями.  Третій  раз  поніс  і  згинув.
 РАНЕНІ
 1.  АДАМІВ  ІВАН,  нар.  1891  в  Жилиборах,  пов.  Рогатин,
стрілець,  рільник,  ран.  29  квітня  Гранатом  в  ліву  ногу.
 2.  АНТОНЯК  ЮРКО  старший,  стрілець,  ран.  29  квітня.
 3.  АНТОНЯК  ЮРКО  молодший,  нар.  1897  в  Головах,  пов.
Косів,  десятник,  рільник,  ран.  29  квітня  кулею  дум-дум  в  плечі
і  ґран.  в  коліно  прав.  ноги.
 4.  БАКАИ  ЮРКО,  нар.  1895  в  Княждворі,  пов.  Печеніжин,
стрілець,  зарібник,  ран.  кріс.  кулею  в  праве  рам’я.
 5.  БАТЕИКО  МИХАИЛО,  нар.  1895  в  Медиці,  пов.  Пере¬
мишль,  вістун,  помічн.  торгов.,  ран.  29  квітня.
 6.  БИБЛЮК  АНТІН,  стрілець,  сот.  Яримовича,  ран.  28  квіт¬
ня  в  пальці  відл.  ґраната.
 7.  БІЛОУС  ІВАН,  нар.  1893  в  Рогатині,  стрілець,  рільник,
ран.  29  квітня  кріс.  кулею  в  груди  і  праву  руку.
 8.  БОРИС  ІВАН,  нар.  1895  в  Сідім,  пов.  Самбір,  вістун,  робіт¬
ник,  сот.  Носковського,  ран.  в  ліву  руку  4  травня.
 306

9.  БРАТУС  ВАСИЛЬ,  нар.  1892  в  Овсиниці,  пов.  Рогатин,
стрілець,  кухар,  ран.  багнетом  в  ліву  руку  1  травня.
 10.  БУМБУК  МИКОЛА,  нар.  1890  в  Жаб’ю,  пов.  Косів,  стрі¬
лець,  рільник,  ран.  29  квітня.
 11.  БУТИН  СЕВЕРИН,  нар.  1891  в  Загір’ю,  пов.  Зборів,  ві¬
стун,  стельмах,  ран.  4  травня  кріс.  кулею  в  черево.
 12.  ГАИДАЧ  ДМИТРО,  стрілець,  ран.  29  квітня.
 13.  ГАРАСИМЮК  ПАВЛО,  нар.  Пилип’є,  пов.  Коломия,  стрі¬
лець,  сот.  Букшованого,  ран.  4  травня.
 14.  ГНИДА  ВАСИЛЬ,  нар.  1895  в  Залучі,  пов.  Рогатин,  стрі¬
лець,  учень  гімн.,  ран.  кріс.  кулею  в  пр.  рам’я  1  травня.
 15.  ГОШОВСЬКИИ  СЕМЕН,  вістун,  ран.  18  березня  в  Гра-
бівці  Ск.
 16.  ГРИГОРЧУК  ГРИЦЬ,  нар.  1895  в  Соколівці,  пов.  Косів,
стрілець,  рільник,  ран.  1  травня.
 17.  ГРИЦУК  ЮРКО,  стрілець,  сот.  Семенюка,  ран.  1  травня.
 18.  ҐАБА  ІВАН,  нар.  1892  в  Кутах,  пов.  Золочів,  вістун,  сот.
Левицького,  рільник,  ран.  1  травня  кулею  дум-дум  в  правий  лі¬
коть.
 19.  ҐАЙОХА  РОМАН,  стрілець,  ран.  29  квітня.
 20.  ҐЕДЗУН  ФЕДЬ,  нар.  1894  в  Кудерявцях,  пов.  Камінка
Струм.,  вістун,  рільник,  ран.  1  травня  в  ліву  руку.
 21.  ҐЕМБУСЬ  ІВАН,  стрілець,  ран.  29  березня  в  Головецьку.
 22.  ҐОЇВ  ВОЛОДИМИР  ЮЛІЯН,  нар.  1894  в  Снятині,  хорун¬
жий,  студ.  політехн.,  ран.  4  травня  і  полонений.
 23.  ҐУЛКА  ІВАН,  нар.  1889  в  Сторонибабах,  пов.  Золочів,
вістун,  нар.  учитель,  ран.  1  травня.
 24.  ДЗВІНЧУК  МИХАИЛО,  нар.  1891  в  Космачі,  пов.  Пече-
ніжин,  стрілець,  рільник,  ран.  8  травня  кріс.  кулею  в  ліву  руку.
 25.  ДРУЧКІВ  МИКОЛА,  нар.  1897  в  Брустурах,  пов.  Косів,
стрілець,  рільник,  сот.  Будзиновського,  ран.  1  травня  кріс.  кулею
в  праву  руку.
 26.  ДЯЧУК  ІВАН,  нар.  1894  в  Ясенові  Горішнім,  пов.  Косів,
стрілець,  рільник,  ран.  29  квітня.
 27.  ДЯЧУК  МИХАИЛО,  нар.  в  Татарові,  пов.  Надвірна,  стрі¬
лець,  ран.  20  березня  в  Головецьку.
 28.  ЗАБОЛЬСЬКИИ  ПЕТРО,  стрілець,  сот.  Дідушка,  ран.  1
травня.
 29.  ЗІТЕНЮК  ІВАН,  нар.  1888  в  Жаб’ю,  пов.  Косів,  стрілець,
сотня  Семенюка,  ран.  29  квітня  в  ліву  руку.
 30.  КАЛИНИЧ  ДМИТРО,  нар.  1897  в  Довгополю,  пов.  Ко¬
сів,  стрілець,  рільник,  ран.  1  травня  кулею  дум-дум  в  лівий  бік.
 31.  КИСІЛЬ  ГРИЦЬ,  нар.  1893  в  Цеперові,  пов.  Львів,  вістун,
учень  гімн.,  ран.  1  травня  і  полонений.
 307

32.  КІНАЛЬ  ЗЕНОН,  стрілець,  ран.  4  травня.
 33.  КОБЕРСЬКИИ  ОСТАП,  нар.  1895  в  Сяноці,  хорунжий,
учень  гімназ.,  ран.  1  травня  в  ліву  руку.
 34.  КОЗЩЬКИИ  МИКОЛА,  нар.  1895  в  Чернівцях,  стрілець,
муляр,  ран.  1  травня  кріс.  кулею  в  ліву  руку.
 35.  КОПЧУК  МИКОЛА,  стрілець,  сотня  Будзиновського,  ран.
4  травня  в  лице.
 36.  КОПЧУК  ЮРКО,  нар.  1895  в  Річці,  пов.  Косів,  стрілець,
рільник,  ран.  29  квітня  кріс.  кулею  в  груди.
 37.  КОСАР  МИХАЙЛО,  ст.  стрілець,  ран.  1  травня.
 38.  КОСЩЬКИИ  МИХАЙЛО,  стрілець,  ран.  1  травня.
 39.  КОТІВ  РОМАН,  стрілець,  ран.  З  квітня  в  Грабівці.
 40.  КУЗИК  ТЕОДОР,  нар.  1895  в  Поморянах,  пов.  Золочів,
вістун,  студ.  унів.,  ран.  1  травня  ручним  гран,  в  ліву  руку  і  ліву
ногу.
 41.  КУЗЬМОВИЧ  СТЕПАН,  нар.  1896  в  Тернополі,  десятник,
абіт.  гімназ.,  ран.  1  травня  кріс.  кулею  в  ліву  ногу.
 42.  ЛІСКОВАЦЬКИЙ  ВОЛОДИМИР,  нар.  1896  в  Калуші,  де¬
сятник,  учень  гімназ.,  ранений  в  протинаступі  1-го  травня  в  ліву
ногу.
 43.  МАҐОРЮК  ЮРІЙ,  нар.  1895  в  Криворівні,  пов.  Косів,
стрілець,  рільник,  ран.  1  травня  в  ноги  і  лице.
 44.  МАКСИМЮК  АМБРОЗІИ,  нар.  1894  в  Ясенові,  пов.  Ко¬
сів,  стрілець,  сот.  Дудинського,  рільник,  ран.  29  квітня  кулею
дум-дум  в  праве  рам’я.
 45.  МЕЛЬНИЧЕНКО  ПЕТРО,  нар.  1893  в  Поточинськах,  пов.
Городенка,  стрілець,  рільник,  ран.  1  травня.
 46.  МЕЛЬНИЧУК  МИХАЙЛО,  нар.  1897  в  Любківцях,  пов.
Снятин,  стрілець,  сот.  Будзиновського,  рільник,  ран.  1  травня  ку¬
лею  в  праву  грудь  і  баґнетом  в  ліве  рам’я.
 47.  МОРОЗ  ВАСИЛЬ,  нар.  1896  в  Пісочній,  пов.  Жидачів,
десятник,  уч.  гімн.,  ран.  29  квітня.
 48.  МУХАР  ВАСИЛЬ,  стрілець,  ран.  29  квітня.
 49.  НАГІРНЯК  ЕВГЕН,  нар.  1895  в  Залучу,  пов.  Снятин,
стрілець,  коваль,  ран.  4  травня.
 50.  НАЗАРАК  ЮЛІЯН,  нар.  1893  в  Черкащині,  пов.  Чорт-
ків,  десятник,  студ.  акад.  мистецтва,  ран.  4  травня  відл.  ґраната
в  голову.
 51.  ОРЛЕВИЧ  МИКОЛА,  нар.  1894  в  Романові,  пов.  Бібрка,
стрілець,  коваль,  ран.  1  травня.
 52.  ПАВЛОВСЬКИИ  АНТІН,  нар.  1897  в  Коломиї,  стрілець,
боднар,  ран.  шрапн.  в  праве  рам’я  і  лице.
 53.  ПЕТРАЩУК  ПЕТРО,  нар.  1890  в  Брустурах,  пов.  Косів,
стрілець,  зарібник,  ран.  29  квітня.
 308

54.  ПЕТРИШАК  ПАКТЕЛА,  нар.  1893  в  Хлібичині  Ліснім,
пов.  Коломия,  стрілець,  рільник,  ран.  кріс.  кулею  в  ліву  долоню.
 55.  ПЕТРІВ  ЛУКА,  нар.  1897  в  Брустурах,  пов.  Косів,  стрі¬
лець,  рільник,  ран.  кріс.  кулею  в  праву  руку  29  квітня.
 56.  ПЕТРОВАНЧУК  МИКОЛА,  нар.  1889  в  Космачі,  пов.  Пе-
ченіжин,  стрілець,  рільник,  ран.  1  травня  дум-дум  кулею  в  праву
ногу  і  праву  руку.
 57.  ПЕТРУК  ПЕТРО,  нар.  1897  в  Устєріках,  пов.  Косів,  стрі¬
лець,  рільник,  ран.  Гранат.  28  квітня  в  рам'я.
 58.  ПОГРЕБЕННИИ  (ПОГРЕБНИК)  ІВАН,  стрілець,  ран.
28  квітня  Гранатом  в  коліно.
 59.  ПОЛЯНСЬКИИ  ІВАН,  нар.  1895  в  Старій  Солі,  пов.  Ста¬
рий  Самбір,  вістун,  матурист,  ран.  8  травня  в  Головецьку  кулею
в  ліву  ногу.
 60.  ПОРАИКО  ІВАН,  нар.  1893  в  Тулові,  пов.  Снятин,  під¬
хорунжий,  студ.  прав.,  ран.  4  травня  відламком  ґран.  в  голову
і  лице.
 61.  ПРОЦІВ  ПЕТРО,  нар.  1896  в  Стрільчу,  пов.  Городенка,
стрілець,  рільник,  ран.  1  травня  кулею  в  праве  рам'я.
 62.  РЕБЕНЬЧУК  ФЕДЬ,  нар.  1892  в  Яворові,  пов.  Косів,  стрі¬
лець  сотні  Семенюка,  рільник,  1  травня  тяжко  ранений.
 63.  РЕВЮК  МИКИТА,  нар.  1895  в  Станиславові,  стрілець,
рільник,  ран.  2  травня  кріс.  кулею  в  шию.
 64.  САВИЧ  ВАСИЛЬ,  нар.  1897  в  Пониківцях,  пов.  Броди,
стрілець,  рільник,  ран.  29  квітня  шрапнелем  в  ліве  лице  і  уста.
 65.  САВЮК  ВАСИЛЬ,  нар.  1897  в  Криворівні,  пов.  Косів,
стрілець  сот.  Семенюка,  рільник,  ран.  1  травня  кріс.  кулею  в  ліву
руку.
 66.  САВЮК  ДМИТРО,  нар.  1893  в  Кобаках,  пов.  Косів,  ві¬
стун  сот.  Семенюка,  учень  гімн.,  ран.  1  травня  ґранат.  в  ліве
плече.
 67.  САГАН  МИАХИЛО,  нар.  1894  в  Пилипах,  пов.  Коло¬
мия,  стрілець,  столяр,  сот.  Семенюка,  ран.  1  травня  ручним  ґран.
в  ліву  руку.
 68.  СИДОРУК  МИХАИЛО,  нар.  1896  в  Східниці,  пов.  Дро¬
гобич,  стрілець,  учень  семин.,  сотня  Семенюка,  ран.  1  травня  в
праве  рам'я.
 69.  СІДЕЛЬНИК  ВАСИЛЬ,  нар.  1875  в  Раві  Руській,  ст.  де¬
сятник,  власт.  дібр,  ран.  1  травня  ґранат.  в  плече.
 70.  СКАПОВИЧ  МИХАЙЛО,  нар.  1893  в  Гніздичеві,  пов.
Жидачів,  стрілець,  зарібник,  ран.  1  травня  кріс.  кулею  в  ліве  ли¬
це  j  шию.
 309

71.  СОКОЛЯК  СЕМЕН,  нар.  1893  в  Балинцях,  пов.  Коломия,
стрілець,  рільник,  сот.  Дідушка,  ран.  1  травня  ручною  ґран.  в
шию,  плече  і  ліве  лице.
 72.  СОРИЧ  ДМИТРО,  нар.  1897  в  Мишині,  пов.  Печеніжин,
стрілець,  рільник,  ран.  29  квітня  в  ліву  ногу.
 73.  СОРУК  ІВАН,  нар.  1883  в  Жаб’ю,  пов.  Косів,  десятник,
рільник,  ран.  4  травня  кріс.  кул.  в  праве  плече  і  руку.
 74.  СТАВНИЧИИ  ДМИТРО,  стрілець,  ран.  1  травня.
 75.  СТАРЕЦЬКИИ  МИХАИЛО,  нар.  1892  в  Станимирі,  пов.
Перемишляни,  стрілець,  зарібник,  ран.  1  травня  і  полонений.
 76.  СТЕФАНІВ  ПЕТРО,  стрілець,  ран.  1  травня  і  полонений.
 77.  ТВЕРДОХЛІБ  ІВАН,  нар.  1895  в  Коломиї,  вістун,  робіт¬
ник,  ран.  1  травня  ґран.,  відірвання  лівої  ноги.
 78.  ТЕРПЕЛЮК  МИКОЛА,  нар.  1893  в  Княждворі,  пов.  Пе¬
ченіжин,  стрілець,  зарібник,  ран.  1  травня  кулею  дум-дум  в  лі¬
вий  бік.
 79.  ТИМЧИШИН  МИКОЛА,  нар.  1896  в  Торговиці,  пов.  Тов¬
мач,  стрілець,  рільник,  ран.  2  травня  кріс.  кулею  в  ліву  ногу.
 80.  ТУТУЛУИЧУК  АНДРІЙ,  стрілець,  ран.  1  травня.
 81.  ФЕДОРАК  МИКОЛА,  нар.  1896  в  Лючі,  пов.  Печеніжин,
стрілець,  рільник,  ран.  4  травня,  в  ліву  руку  і  локіть,  сотня  Ду¬
динського.
 82.  ФОТОЛУЙЧУК  АДАМ,  нар.  1897  в  Княждворі,  пов.  Пе¬
ченіжин,  стрілець,  рільник,  ран.  1  травня  кріс.  кулею  в  праву
руку.
 83.  ЧАБАН  ІВАН,  стрілець,  ран.  27  квітня.
 84.  ЧЕРКАЛЮК  МИХАИЛО,  нар.  1896  в  Жаб’ю,  пов.  Косів,
вістун,  рільник,  ран.  1  травня  шрапн.  в  ліве  плече.
 85.  ЧУМБРІИЧУК  АМБРОЗІИ,  нар.  1896  в  Ясенові  Гор.,  пов.
Косів,  стрілець,  рільник,  ран.  1  травня  кріс.  кулею  в  дол.  щоку.
 86.  ШЕВЧУК  СТЕПАН,  стрілець,  ран.  12  квітня  в  Грабівці
Скільському.
 87.  ШИИКА  ІЛЬКО,  нар.  1893  в  Лісниках,  пов.  Бережани,
вістун,  моряк,  нар.  8  травня  в  палець  лів.  руки  і  в  ногу.
 88.  ШКРІБЛЯК  ІЛЬКО,  нар.  1889  в  Яворові,  пов.  Косів,  стрі¬
лець,  рільник,  ран.  29  квітня  кулею  дум-дум  в  ліве  бедро.
 89.  ШКРІБЛЯК  ОЛЕКСА,  нар.  1893  в  Перехреснім,  пов.  Ко¬
сів,  стрілець,  рільник,  ран.  29  квітня  кулею  кріс.  в  праву  ногу.
 90.  ШУМСЬКИИ  ОСИП,  нар.  1896  в  Боднарові,  пов.  Стани-
славів,  десятник  сот.  Дудинського,  учень  гімн.,  ран.  29  квітня
кулею  дум-дум  в  ліву  руку  (утрата  двох  пальців).
 91.  ЯВНИИ  ОСИП,  нар.  1896  в  Ланах,  пов.  Львів,  вістун  сот.
Будзиновського,  прив.  уряд.,  ран.  1  травня  кулею  дум-дум  в  ліву
руку  і  в  живіт  настрізь.  Відзначений  срібною  медалею  хоробрости.
 310

92. 	ЯКИБЧУК  ІВАН,  нар.  1889  в  Шешорах,  пов.  Косів,  ві¬
стун,  рільник,  ран.  5  травня  шрапн.  в  ліву  ногу.
 ЗІСТАВЛЕННЯ  ДЖЕРЕЛ  ПРО  УКРАЇНСЬКИХ  СІЧОВИХ  СТРІЛЬЦІВ
ПОЛЯГЛИХ  В  БОЯХ  НА  МАКІВЦІ
 Прізвище  і  ім’я
 Спис  Коша
 Істор.  УСС
 Ганьків.
 Бабюк
 1.  Бельмеґа  Федір
 р*
 п*
 п
 2.  Бехметюк  Ілько
 П
 п
 п
 3.  Білячук  Михайло
 П
 п
 п
 п
 4. 	Гаврилюк  Степан
 5. 	Ганущак  Ілько
 П
 п
 п
 п
 п
 6. 	Гільтайчук  Іван
 7. 	Григорчук  Олекса
 п
 п
 п
 п
 8.  Григорчук  Юрко
 п
 п
 п
 9.  Грицюк  Ілько
 п
 п
 п
 10. 	Ґеник  Василь
 11. 	Данищук  Петро
 12. 	Дупрійчук  Танас
 п
 п
 п
 р
 п
 п
 п
 13. 	Дячук  Михайло
 14. 	Зітенюк  Василь
 п
 п
 п
 п
 п
 15.  Іличук  Василь
 п
 п
 п
 п
 16.  Карпин  Федь
 п
 п
 п
 п
 17.  Кішка  Іван
 п
 п
 п
 18.  Конюшевський  Осип
 п
 п
 п
 19.  Курендаш  Олекса
 п
 п
 п
 п
 20.  Лаврук  Іван
 п
 п
 п
 21.  Максимюк  Микола
 п
 п
 п
 п
 22. 	Матищук  Федь
 23. 	Матійчук  Ілько
 24. 	Матковський  Осип
 п
 п
 п
 п
 п
 п
 25. 	Михайлюк  Микола
 26. 	Мицканюк  Михайло
 п
 п
 п
 п
 п
 27.  Мицканюк  Дмитро
 ІГ
 п
 п
 28.  Мицканюк  Микола
 п
 п
 п
 29.  Палійчук  Василь
 п
 п
 п
 п
 ЗО.  Петрів  Дмитро
 п
 п
 п
 п
 31. 	Пітиляк  Юра
 32. 	Пик  Федір
 п
 п
 п
 п
 п
 33.  Попенюк  Кость
 п
 п
 п
 п
 34.  Ребеньчук  Іван
 п
 п
 п
 п
 311

Прізвище  і  ім’я  Спис
 Коша
 Істор.  УСС
 Ганьків.
 Бабюк
 35.  Савчук  Дмитро
 п
 п
 П
 П
 36.  Снітович  Дмитро
 п
 п
 37.  Стефанський  Михайло
 р
 П
 38.  Стефурак  Гриць
 П
 39.  Стратійчук  Омелян
 п
 п
 п
 П
 40.  Стратійчук  Михайло
 п
 41.  Сумарук
 п
 42.  Тимчишин  Іван
 п
 п
 П
 43.  Тимчишин  Пилип
 п
 п
 П
 44.  Ткачук  Борис
 п
 п
 П
 45.  Ткачук  Федь
 п
 п
 п
 П
 46.  Цвілинюк  Дмитро
 п
 п
 п
 П
 47.  Федорчак  Онуфрій
 р
 п
 48.  Формусяк  Дмитро
 п
 п
 п
 П
 49.  Шевчук  Юліян
 п
 п
 п
 п
 50.  Юзвяк  Микола
 п
 п
 п
 38
 48  (44  п.,  4
 р.)  25
 34
 ВІК  І  ПОХОДЖЕННЯ  ПОЛЯГЛИХ  НА  МАКІВЦІ
 17  років,  народж,
 1898
 2
 23  років,
 народж.  1892
 2
 18  ,,  ,,
 1897
 6
 25
 11
 1890
 1
 19  „  „
 1896
 8
 26
 11
 1889
 2
 29
 1886
 1
 20
 1895
 8
 —  ”  77  7  7  ——
 Бракує  відомості  про  вік
 10
 21
 1894
 5
 22  „
 1893
 5
 Разом
 50
 ПОВІТИ:
 Косів
 19
 Бібрка
 1
 Самбір
 1
 Коломия
 7
 Борщів
 1
 Станиславів
 1
 Печеніжин
 2
 Вашківці
 1
 Товмач
 2
 Надвірна
 1
 Золочів
 1
 Турка
 1
 Підгайці
 1
 Цішанів
 1
 Гуцульщина
 29
 Рава  Руська
 1
 Брак  даних
 8
 Прізвища  8-ох  поляглих,  про  походження  яких  нема  відо¬
мостей,  вказують  без  сумніву  на  їх  гуцульське  походження,  то¬
му  можемо  прийняти  число  поляглих  на  Маківці  стрільців-гу-
цулів:  37,  то  є  74%.
 *)  Буква  „п”  означає:  поляглий,  „р”  —  ранений.
 312

Це  є  перше  зіставлення,  яке  подає  джерельні  відомості  про
поляглих  УСС-ів  на  Маківці  у  формі  наглядної  порівнюючої  таб¬
лиці.  Ми  описали  на  вступі  доступні  нам  джерельні  матеріяли
про  загальні  втрати  УССтрілецтва  в  поляглих  і  ранених  за  весь
час  його  існування.  Із  тих  матеріялів  ми  черпали  відомості  про
поляглих  на  Маківці.  Але  до  боїв  на  Макінці  відносяться  тільки
джерела,  подані  там  під  1.,  3.,  4.  і  5.  Ми  подали  їх  в  чотирьох  ко¬
лонах  під  новим  скороченим  означенням:
 Спис  Коша  —  це  спис  з  8.  X.  1917.,  описаний  під  1.
 Істор.  УСС  —  це  список  втрат  в  „Історії  УСС’  Думіна,  опис,
під  3.
 Ганьків.  —  це  записник  дес.  Ганьківського,  опис,  під  5.
 Бабюк  —  це  стаття  Бабюка  „Герої  Маківки”,  опис,  під  4.
 Як  видно  з  повищого  зіставлення,  наведені  джерельні  мате¬
ріяли  доповняють  себе  взаємно.  Відсутність  прізвища  поляглого
на  якомусь  списку  оправдати  можна  браком  відомости  тих,  які
виготовляли  даний  список,  але  його  доповняють  відомості  іншого
списка.
 Звертаємо  увагу,  як  це  уже  на  іншому  місці  сказано,  що  ві¬
домості  про  поляглих  і  ранених  не  надходили  все  правильно  до
Евіденційного  Відділу  Коша  УСС,  так,  що  не  раз  треба  було  ко¬
ристуватися  інформаціями  від  стрільців,  що  приїздили  з  фрон¬
ту  до  Коша.  Тому  могла  трапитися  нераз  відсутність  прізвища
поляглого  в  списку  Коша.
 Також  траплялися  в  загальних  списках  втрат  випадки,  на¬
віть  досить  часто,  що  перша  отримана  відомість  була  нотована
про  раненого  в  списку  без  поправки,  що  цей  ранений  помер  після
поранення.
 В  нашім  випадку  бракує  в  списках  Коша  прізвищ  таких
поляглих  УСС:  Ф.  Бельмеґа,  П.  Данищук,  М.  Стефанський,  О.
Федорчак.  В  „Історії  УСС”  Думіна  всі  вони  є  зазначені  як  ра¬
нені.  Зате  на  підставі  даних  записника  Ганьківського  можемо
без  найменшого  сумніву  вважати  їх  за  поляглих.  Не  маємо  та¬
кож  достаточної  підстави  сумніватися  про  правдивість  даних,
поданих  в  списках  збережених  в  Музею  НТШ  у  Львові,  якими
користувався  в  своїй  книзі  Думін.
 313

Юрій  СТАРОСОЛЬСЬКИЙ
 НА  МАКІВЦІ
 ІЗ  ПЛАСТОВОЇ  ПРОГУЛЯНКИ  „ЛІСОВИХ  ЧОРТІВ"
 Гнало  нас  у  гору  сонце,  а  додавало  сили  це  дивне  вражен¬
ня,  яке  на  кожного  робить  чарівне  слово:  „Маківка”.
 Скоро  ми  станули  на  місці.  На  тому  місці,  де  колись  шу¬
мів  спокійно  старий  ліс,  де  пізніше  шалів  танок  смерти,  де  те¬
пер,  як  пам'ятник  великого  минулого,  хиляться  сірі,  дерев'яні
хрести.
 Ми  станули  мовчки  межи  ними.  І  не  знаю  чому,  ми  стоя¬
ли  так  довго-довго,  не  промовивши  слова.  Та  знаю,  що  причи¬
ною  тієї  мовчанки  не  був  отсей  звичайний  цвинтарний  настрій.
Бо  наші  гадки  не  бігли  в  минуле;  вони  полинули  кудись  дале¬
ко-далеко  вперед.  А  там,  у  майбутньому  найшли  вони  щось  ве¬
лике,  могутнє.  І  захоплення  стиснуло  наші  горла.  А  в  очах  на¬
ших  не  було  смутку,  в  них  горів  дивний  вогонь  і  вони  ясно  гля¬
діли  на  понурі  хрести.
 Яке  чудове  місце  на  цвинтар!  Яке  інше  від  усіх,  усіх  на
цілому  світі!
 Сонце  гаряче  сміялося  із  чистого  синього  неба,  гралося  свої¬
ми  проміннями  на  хрестах  та  поторощених  смереках.  Чудово
було!  Та  надто  довго  тривала  вже  наша  гостина  у  братів-героїв.
Нам  треба  було  відійти:  наш  шлях  проводив  нас  на  доли,  у  се¬
ла,  міста,  між  недобрих  людей.  Там  ми  за  кілька  днів  святку¬
ватимемо  Різдво.  А  наші  герої  і  хрести  і  постріляні  смереки  оста-
нуть  самі.  Та  ні!  Коли  різдвяна  зірка  принесе  свою  вістку,  коли
понесеться  голосне  „Христос  Родився”,  тоді  враз  з  цею  піснею
полинуть  наші  серця  на  самітній  цвинтар  і  тут  святкуватимуть
це  свято  ...
 Сонце  сильно  похилилося  над  близьку  гору,  коли  ми  верта¬
ли  на  доли.  На  наших  душах  так  радісно,  так  легко  було,  а  про¬
те  йшли  ми  мовчки  і  пісня  чомусь  не  співалася.  Поволі  ступали
ми  по  засніженому  хребті,  а  за  нами  клалися  на  лискучий  сніг
довгі,  сині  тіни.
 ЗЦ

Лисоия

Василь  ДЗІКОВСЬКИИ
 лисоня
 Головні  бої  коло  Потутор  над  річкою  Ценівкою,  відомі  за¬
гально  як  бої  на  Лисоні,  в  яких  боролися  і  визначилися  Укра¬
їнські  Січові  Стрільці,  відбулися  2-го,  3-го  і  4-го  вересня  1916
року.
 Тоді  наступали  москалі  на  цілім  галицькім  фронті.  До  про¬
лому  вибрали  що  найважніші  комунікаційні  і  стратегічні  міс¬
цевості.
 На  відтинку  XXV  корпусу  Гофмана  вибрали  малий,  малощо
більший  як  кілометровий  простір.  До  пролому  стягнули  найкра¬
щі  війська.  Це  й  показалося  в  бою.  Наступала  повна  дивізія.
Битва  почалася  2-го  вересня  перед  вечором  о  4-ій  год.  по  полуд¬
ні.  Після  сильного  артилерійного  підготовлення  кинулася  воро¬
жа  піхота  на  становища  35-го  (золочівського)  полку  кр.  обор.,
добула  їх  і  відсунула  полк  поза  перші  резервові  рови,  на  рівне
поле.  Це  сталося  в  тім  самім  місці,  де  14  серпня  стояв  перший
курінь  УСС.
 Саме  це  місце  було  ворогові  найпотрібніше.
 Долина  річки  Ценівки  в  тім  місці  найвужча  і  найлегша  до
переходу;  крім  того  ворог  забрав  два  високі  горби  348  і  327  і  ліс,
де  міг  збирати  резерви.  Одночасно  відтинав  і  займав  Потутори,
місцевість  дуже  важну  з  огляду  на  операції  проти  Бережан  і  даль¬
шого  фронту  над  Золотою  Липою.
 Відсунений  35-ий  полк  намагався  кількома  приступами  відби¬
ти  становища,  але  безуспішно.  Ворог  стягнув  до  ліса  великі  ре¬
зерви,  скріпився  скорострілами  і  готовився  до  дальшого  походу.
Австрійські  вояки  обмежилися  до  оборони  і  окопалися  під  лі¬
сом  на  Лисоні.
 Таке  було  положення  під  ніч  з  2-го  на  3-го  вересня.  Ле¬
гіон  УСС  стояв  в  селі  Посухові  на  відпочинку.  Стрільці  щойно
зійшли  зі  становищ  на  Милівці  і  відпочивали,  а  властиво  пра¬
 317

цювали  при  ровах,  бо  копання  охоронних  і  прохідних  ровів,  но¬
шення  цапків  і  іншу  працю  коло  укріплень  не  можна  вважати
відпочинком.
 Коло  год.  6-ої  вечора  в  дні  ворожого  пролому  затривожено
Леґіон  і  УСС  почали  збиратися  до  відходу.
 Перші  відійшли  сотні  Сушка  і  Мельника.  „Ми  йдемо  до  бою
—  сказав  сотник  Сушко  своїм  хлопцям,  ми  знаємо  ворога  і  йде¬
мо  вперед.  Ми  не  знаємо,  не  повинні  знати,  що  то  є  обернись!  ..”
 Перша  сотня,  Сушка,  відійшла  на  становища  під  ліс  і  скрі¬
пила  35-ий  полк.
 Друга  сотня,  Мельника,  пішла  в  резерву  і  обсадила  прохід¬
ні  рови  на  північ  від  дороги  Потутори-Бережани.
 Цілу  ніч  з  2-го  на  3-го,  а  найбільше  над  раном  3-го  тривав
бій  між  наступаючим  ворогом  і  відділами  35-го  полку  і  сотні
Сушка.  Ворог  пхався,  де  міг,  рвав  стрілецьку  лінію,  вічно  насту¬
пав  і  подавався.  Видко,  пробував  сил,  бо  боявся  наступати  ніч¬
чю  на  непевнім  і  незнанім  терені.
 Під  час  тих  боїв  змаліла  перша  сотня  від  боротьби  від  досві¬
та  —  до  половини,  понайбільше  полонив  ворог.  Москалі  поло¬
нили  тоді  сотника  Сушка,  хорунжого  Дорошенка  і  ще  кількох
зі  стрілецької  старшини.
 Ранок  застав  стрілецьку  розстрільну  під  горбом  348;  сотня
 2-га  стояла  ще  в  прохідних  ровах  при  дорозі,  а  дві  інші  сотні
першого  куреня  і  курінь  2-ий  були  в  Посухові.
 Коло  6-ої  год.  ранку  дістав  отаман  Лесняк  приказ  відійти
з  рештою  першого  куреня  на  становище.  Коли  прийшов  на  міс¬
це,  вже  і  друга  сотня  йшла  розстрільною  до  бою.  Йшла  на  пів¬
ніч  і  північний  схід  до  лісу  лівобіч  гори  348.  На  наступаючих
мельниківців  спрямувала  ворожа  артилерія  пекольний  вогонь.
 Під  градом  шрапнелевих  куль  (москалі  стріляли  найбільше
шрапнелями),  клалися  стрільці  як  кошені  квіти;  хто  не  впав,
йшов  дальше  витривало  ...  Була  година  7-ма,  коли  перша  роз¬
стрільна  допала  лісу,  пірвала  за  собою  рештки  першої  сотні  і
часть  35-го  полку  і  вдарила  на  ворога.
 Ворог  сипав  сильним  крісовим  і  скорострільним  огнем  —
але  не  видержав.
 В  рукопашнім  бою  добули  УСС  першу  резервову  лінію  і  там
окопалися.
 Добуття  тих  становищ  було  дуже  важке  і  коштувало  бага¬
то  молодого  життя.  В  лісі,  перед  згаданими  становищами,  росла
низенька  густа  смеречина.  Ворог  скривався  за  нею,  стріляв  до¬
ти  на  стрільців,  поки  вони  не  добули  її  в  завзятім  рукопашнім
бою.
 318

На  правім  крилі  лісу  і  на  горбах  327  і  348  держиться  ще  во¬
рог,  та  що  більше,  сам  напирає  і  намагається  відтяти  тих,  що  є
в  лісі,  від  цілої  розстрільної.
 Отаман  Лесняк  розвиває  проти  нього  третю  сотню  (Кучаб-
ського).  Сотня  скріплена  частиною  куреня  310-го  гонведського
полку  і  недобитками  35-ки  здержує  москалів  і  сама  переходить
до  протинаступу.  Під  сильним  вогнем  ворожої  артилерії  і  скоро¬
стрілів  випирає  ворога,  добуває  шматок  становищ  в  лісі,  де  лу-
читься  з  мельниківцями  і  там  окопується.
 В  часі  від  під  до  8-ої  до  пів  до  9-ої  год.  сотні  відбивають  кіль¬
ка  ворожих  протинаступів,  місцями  напирають  самі  і  крок  за
кроком  .відбивають  забраний  терен.
 Тимчасом  ворог  напер  на  полуднє  від  горба  348,  прорвався
і  загрозив  з  права:  почав  заходити  долиною  під  тою  горою.
 Тоді  курінний  отаман  Лесняк  кинув  туди  4-ту  сотню  пер¬
шого  куреня  —  сотню  Будзиновського.
 Одночасно  курінь  курінного  Ґорука,  що  також  стояв  в  По-
сухові,  дістав  приказ  йти  в  злуці  з  одним  куренем  угорського
полку  до  протинаступу  на  свіжо  загрожене  місце,  почавши  від
горба  327-348  —  і  дальше  на  полуднє  в  напрямі  Потутор  і  ря¬
тувати  4-ту  сотню.
 Четверта  сотня  боронилася  по  геройськи,  а  вкінці  рушила
сама  на  ворога.  Перед  стрілецькою  йшла  старшинська  розстріль-
на:  усі  четарі  і  підстаршини.  До  помочі  наспіли  два  скоростріли
хор.  Черника,  який  уставив  їх  на  голім  полі  і  понад  головами
наступаючої  сотні  ,,сипав  пекольним  вогнем  на  ворога”,  як  на¬
писано  в  урядовім  звідомленню  про  перебіг  цієї  битви.
 В  завзятім  бою  УСС  добули  склін  гори  і  часть  південно-
східньої  лінії.  Вороги  боролися  завзято.  Котрий  втратив  кріс,
—  боровся  камінням,  різав  ножем,  а  не  піддавався.
 Ціле  поле  встелилося  нашими  і  ворожими  трупами.  З  на¬
ших  впали  хорунжі  Соколовський  і  Максимишин,  підхорунжі
Романишин,  Мальований,  Алексевич  і  чимало  старших,  —  що¬
найкращих  стрільців.
 Коло  9-ої  год.  почався  наново  ще  сильніший  ворожий  напір.
Ярком  попід  гору  348  втиснулося  на  зад  нашої  розстрільної  кіль-
кадесять  москалів.  Туди  зайшли  майже  на  зади  1-го  куреня,  по¬
пали  на  курінню  управу,  полонили  отамана  Лесняка,  його  при¬
бічника,  сотника  Будзиновського  та  ще  кількох  стрільців.  Один
стрілець  утік.  По  дорозі  зустрів  чету  Ясеницького  з  2-го  куреня,
оповів  що  сталося.  Командант  чети  хор.  Є.  Ясеницький  поспішив
зараз  з  відсіччю.  Ворог,  бачачи,  що  зле,  лишив  полонених  і  хо¬
тів  тікати,  та  по  дорозі  наскочив  на  один  стрілецький  скоростріл
і  майже  вигинув  ...
 319

Тимчасом  прибув  курінь  курінного  Ґорука  і  розвинувся  в
розстрільну  проти  горба  348  і  дальше  на  півд.-захід  від  тої  го¬
ри.  Ліве  крило  куреня  становила  5-та  сотня  Дудинського,  осе¬
редок  7-ма  сотня  Яримовича,  праве  крило  6-та  сотня  Носков¬
ського.
 Згідно  з  приказом  полкової  управи  розпочав  курінь  приступ
на  простір  від  горба  327  по  горб  348  і  далі  на  захід  від  того
горба.
 Показалося,  що  тут  ворог  сильніший,  як  в  котрімнебудь  ін¬
шім  місці.  Стрілецька  лінія  була  там  слабша,  а  місцями  навіть
необсаджена.  Тут  саме  напирав  ворог  найсильніше,  —  хотів  про¬
ломити  стрілецьку  лінію,  розірвати  і  виловити.
 Внаслідок  того  курінний  Ґорук  пересунув  сотні  більше  на¬
ліво  і  заступив  дорогу  напираючій  ворожій  масі.  Сотня  5-та  пе¬
ресунулася  під  горб  327,  аж  під  самі  становища  москалів,  що  на¬
ходилися  в  тій  самій  лінії.
 Відтак  зайняв  становища  під  Лисонею  курінь  отамана  Лес-
няка,  сотня  Яримовича  і  Носковського  зайняла  становища  проти
гори  348,  а  чета  Ясеницького  (6-ої  сотні)  у  злуці  з  двома  че¬
тами  35-го  полку  обсадила  долинку  лівобіч  гори  348.
 Розвинений  в  цей  спосіб  курінь  підсунувся  аж  під  самі  рови
ворожих  становищ  на  Лисоні  і  на  горі  327  і  348.  Як  це  опісля
показалося,  курінь  курінного  Ґорука  переважив  того  дня  пере¬
могу  в  нашу  користь.
 Сотні  Дудинського  і  Яримовича  оперували  на  горі  під  лісом.
В  енергійнім  приступі  пірвали  з  собою  цілий  мадярський  курінь,
відкинули  ворогів  аж  на  полудневий  край  лісу  на  Лисоні  і  кри-
ловим  огнем  (окрилювала  сотня  Яримовича)  приневолили  їх  до
утечі.  Стрільці  тих  сотень  вибороли  тоді  важне  операційне  ста¬
новище  для  наших  скорострілів  і  відбили  втрачений  мадярами
скоростріл.
 В  тім  бою  ранений  сотник  Дудинський;  команду  сотні  об¬
няв  четар  Нагайло.
 Часть  сотні  Носковського  боролася  на  горбі  348.  Там  про¬
водив  хор.  Кузьмич.  З  півтори  четою  тої  сотні  держав  більше  як
годину  становища  на  цій  горі.  Стрільці  стріляють,  навколішки,
або  таки  настоячки,  бо  лежачи  не  мали  дострілу.  З  погордою
смерти  і  одчайдушним  завзяттям  боронила  та  мала  горстка  ста¬
новище  і  гинула,  —  але  не  уступала.  Згинув  там  хор.  Кузьмич,
геройський  оборонець  становища.
 Чета  В.  Коссака  сотні  Носковського  (тут  брав  участь  в  бо¬
ротьбі  курінний  Ґорук)  відбиває  і  проганяє  москалів,  які  поту-
торським  гостинцем  загналися  аж  на  долинку  проти  Посухова.

Вістун  Василь  Дзіковський.  Над  Золотою  Липою,  літо  1915.
 Хор.  Ф.  Черник  з  відділом  скорострілів.  Соснів-Весела,  літо  1916.
 XLV

Гора  Лисоня  к.  Бережан.  Місце  боїв  УСС  в  серпні  і  вересні  1916.
 Санітарний  відділ  2-го  куреня.  Соснів,  лютий  1916.  Сидять  зліва:  хор.  М.  Ґі-
лецький,  чет.  д-р  В.  Білозор,  пхор.  О.  Перфецький.
 XLVI

Командант  скорострілів  підхорунжий  Д.  Кліщ,  який  підняв
двобій  з  ворожим  скорострілом,  поляг  поцілений  противником  в
чоло.  Він  підпомагав  сотню  Дудинського  і  причинився  дуже  до
добуття  і  витримання  того  становища.
 Нижче  на  горбах,  напроти  горба  348  стріляли  стрільці  зі
скорострілів  під  приказами  хор.  Ф.  Черника.
 Як  я  згадав  вище,  цілий  другий  курінь  підсунувся  аж  під
самі  ворожі  становища,  а  місцями  (на  Лисоні)  добув  їх  і  прогнав
ворога  з  великими  для  нього  втратами.
 Вершка  348  не  могли  стрільці  здобути.  Раз,  що  був  дуже
сильно  обсаджений,  що  60-100  кроків  мали  москалі  один  скоро-
стріл,  друге,  що  в  приступі  на  гору  діставали  сильний  огонь  злі¬
ва  з-під  ліса  і  зправа  з  потуторського  поля.
 Супроти  того  приступ  здержано.
 По  годині  на  новий  приказ  леґіонової  управи  почав  курінь
Ґорука  вдруге  приступ  на  горби  327  і  348.  Праве  крило  куреня
скріпила  одна  чета  35-го  полку.  Але  приступ  не  вдався.  Курінь
відступив  на  добуті  першим  разом  становища.
 По  полудні  надійшла  підмога.  Правобіч  стрільців  долучив
310-ий  полк  мадярів  і  зайняв  необсаджені  досі  становища  про¬
ти  Потутор.
 Сотня  5-та  лучиться  з  сотнями  1-го  куреня,  а  четар  Нагай-
ло,  заст.  сот.  Дудинського,  обіймає  команду  над  тою  сотнею.
 В  лісі  на  становищах  1-го  куреня  лютував  завзятий  бій.
 Ворог  намагався  кілька  разів  перейти  до  приступу.  Стріль¬
ці  відпирають  його,  двічі  навіть  заганяються  аж  під  перші  рови.
 В  розгарі  боротьби  пропадає  сотник  А.  Мельник,  ранений
попався  в  полон  в  часі  вічної  тяганини  вперед  то  взяд.  Незаба¬
ром  по  нім  тяжко  ранені  четарі  його  сотні  О.  Коберський,  Т.  Ко¬
валик  і  С.  Безпалко.
 Третю  сотню  (Кучабського)  окружають  москалі,  полонять
сотника  і  двох  четарів  —  хорунжого  М.  Матчака.  Хор.  М.  Мін-
чак  ранений.  Провід  сотень  обіймають  четар  Б.  Гнатевич  і  хор.
М.  Чичкевич.
 На  підмогу  першому  куреневі  приходить  коло  полудня  тех¬
нічна  сотня  І.  Сіяка  і  окопується  в  лісі  в  запасних  ровах  за  стрі¬
лецькою  розстрільною.
 По  полудні  бій  втихає.  Обі  сторони  приготовляються  до  роз¬
прави  на  вечір.  Стрільці  впорядковуються.
 Розстрільною  в  лісі  проводять  тепер  четар  А.  Добрянський,
хор.  М.  Чичкевич,  і  хор.  О.  Черкавський  —  під  командою  сот¬
ника  Будзиновського  і  курінного  Лесняка.
 Ніч  минає  на  менших  і  більших  перестрілках.  Перед  вечо¬
ром  прийшло  нове  підкріплення,  —  один  курінь  4-го  баварсько¬
 321

го  полку,  дещо  пізніше  3  сотні  35-го  полку  і  один  курінь  ма¬
дярських  гонведів.
 У  вечір  пів  до  9-ої  перегруповано  відділи  в  такий  спосіб:
праве  крило  від  Потутор  зайняв  курінь  гонведів.  Відтак  сотня
Носковського  і  сотня  Дудинського  (заст.  гет.  І.  Нагайло),  даль¬
ше  три  сотні  22-го  полку  гонведів.  Цілий  відтинок  від  Потутор
до  горба  327  включно,  стояв  під  приказом  курінного  С.  Ґорука.
Простір  від  горба  327  і  Лисоня  зайняли  четарі  А.  Добрянський
з  хор.  Є.  Ясеницьким  і  М.  Чичкевичем,  четар  Б.  Гнатевич,  хор.
Черкавський  і  технічна  сотня,  ця  остання  в  резерві,  під  прово¬
дом  четаря  І.  Сіяка  і  хор.  О.  Кваса.  Команду  тих  відділів  обняв
О.  Будзиновський  як  сотник,  а  отаман  О.  Лесняк  як  курінний.
 Над  ранком  4.  IX  частина  баварців  в  силі  одного  куреня
скріпила  ліве  стрілецьке  крило.
 Скоросвіт  мала  вся  розстрільна  рушити  проти  ворожих  ста¬
новищ.
 Приступ  почався  між  5-ою  а  6-ою  год.  рано.  Після  корот¬
кого,  дуже  кривавого  бою  УСС  добули  перші  становища  і  взяли
два  скоростріли,  з  того  один  у  спілці  з  баварцями.  Стрільці  йшли
з  небувалим  завзяттям  і  погордою  смерти.
 „Ми  були  на  французькім  фронті,  —  говорили  німецькі  офі¬
цери,  —  там  були  дуже  завзяті  бої,  не  менші  від  цих,  але  там  ми
йшли  муж  проти  мужа,  а  тут  бються  чорти  проти  чортів.  З  ва¬
ми  варто  йти  до  бою”.
 Другий  курінь  робив  приступ  пізніше  о  год.  6-ій  рано.  На¬
прям  мав  горб  348,  точніше,  місце,  де  стояв  перший  курінь  в  дні
14-го  серпня.
 Одночасно  справа  йшли  гонведи,  а  зліва  81-ий  полк,  бавар¬
ці  і  перший  курінь.  Та  цей  приступ  не  вдався,  а  на  невдачу  скла¬
лося  багато,  причин:
 Так,  ніччю  з  3-го  на  4-го  москалі  дістали  сильне  підкріп¬
лення.  Москалі  побудували  рови,  зглядно  поглибили  їх  і  скрі¬
пили  дротяними  перешкодами,  що  сто  кроків  мали  скоростріли;
що  найважніше,  мали  в  своїх  руках  сильно  укріплений  горб  348
і  сам  вершок  327,  звідки  панували  над  цілим  правим  крилом  роз¬
стрільної.
 Крім  того  москалі  відбили  знов,  добуті  ранком,  становища.
 Як  лиш  об’єднані  війська  рушили  до  приступу,  москалі  пішли
на  цілім  крилі  протинаступом,  розбили  сотню  81-го  полку,  а  з
лівого  крила  загрозили  другому  куреневі  окруженням.  Курінь
мусів  податися,  незважаючи  на  те,  що  перша  розстрільна  добу¬
ла  навіть  вороже  становище.  Курінь  відступив,  втративши  поло¬
вину  в  убитих  і  ранених.
 і  >
 822

Цілий  день  тривала  сильна  артилерійна  стрілянина.  Ворогх
як  лиш  міг,  сипав  гураґанним  вогнем  на  наші  становища.  Най¬
більше  обстрілював  становище  першого  куреня.  Гарматні  стрі¬
ли  нарвали  цілі  зломи  вапняку,  білий  пил  і  дим  стелилися  клу¬
бами  над  лісом,  здовж  цілого  поля  аж  до  Потутор.
 Ще  раз  по  полудні  пробували  УСС  вигнати  москалів  зі  ста¬
новищ,  але  й  сим  разом  безуспішно.
 Треба  було  братися  до  них  з  іншого  боку!  О  год.  1:25  по  пол.,
а  пізніше  о  год.  6:12  вечером  прийшов  телефонічний  приказ:
„Наша  артилерія  робитиме  т.  зв.  нагальний  огонь,  зараз  після
цього  має  ціла  наша  розстрільна  йти  вперед”.  Точно  о  год.  6:50
почався  наш  барабанний  вогонь.  Наші  взяли  цілу  ворожу  лінію
в  трикутний  гарматній  огонь.  Артилерія  била  так  сильно,  що
від  диму  і  полумени  вибухів  не  було  видко  ні  клаптика  ворожо¬
го  становища.  Земля  тряслася  від  страшних  вибухів.  Стріляли
найважчі  австрійські  гармати,  так  звані  „мерзери”,  які  стояли
в  Бережанах.  Гарматня  стрілялина  тривала  півгодини.  Із  ворожої
обсади,  —  лишилося  по  5  до  10  людей  зі  сотні.  Все  проче  зги¬
нуло,  як  це  можна  було  ствердити  по  закінченні  боїв.
 А  потім  Леґіон  УСС  і  всі  інші  відділи  військ  пішли  до  при¬
ступу.  По  короткім,  але  ще  завзятім  опорі  добули  цілу  втрачену
лінію.  Всі  становища  втрачені  3-го  вересня  були  назад  в  наших
руках.
 Так  переможно  закінчилася  велика  триденна  кривава  битва
за  Бережани  у  своїй  першій  дії,  до  якої  москалі  післали  повну
дивізію  піхоти  і  вжили  масу  воєнного  матеріялу.  До  тієї  перемо¬
ги  причинилися  в  першій  мірі  УСС.  Вони  спинили  розгін  моска¬
лів  у  хвилині  найбільшого  ослаблення  фронту,  держали  його
майже  цілий  день  проти  переваги  ворога  і  скрізь  перші  виривали
йому  добуті  становища.
 Тому  Українське  Січове  Стрілецтво  вважало  і  уважає  лисон-
ську  битву  своєю  битвою.  І  справедливо  гордиться  тим,  що  його
вчинки  в  цих  трьох  пропам’ятних  днях  зробили  незнану  досі  ні¬
кому  гору  історичною.
 323

ЗВЩОМПЕННЯ  ХОР.  ЕВГЕНА  ЯСЕНИЦЬКОГО
 ПРО  УЧАСТЬ  ЙОГО  ЧЕТИ  В  БОЮ  НА  ЛИСОНІ  3-ГО  ВЕРЕСНЯ  1916  РОКУ
—  ЗОКРЕМА,  ПРО  ВИЗВОЛЕННЯ  ЙОГО  ЧЕТОЮ  ШТАБУ  1-ГО  КУРЕНЯ
З  СОТ.  О.  ЛЕСНЯКОМ  НА  ЧОЛІ  ТА  СОТ.  О.  БУДЗИНОВСЬКОГО  ІЗ
РОСІЙСЬКОГО  ПОЛОНУ
 З  вересня  1916,  год.  9-та  рано.
 Ми  вийшли  з  Посухова  розстрільною  в  напрямі  шляху  По-
тутори-Бережани.  Москалі  майже  доходили  вже  до  дороги.  Ці¬
ла  перша  лінія  австрійських  військ  відступила  в  неладі.
 Год.  10-та  рано.
 Погідний  осінній  день,  сонце  всміхалось,  жалко  було  поду¬
мати,  що  кождої  хвилі  можна  покинути  цей  гарний  світ.  Так
щож  —  якась  байдужість  огортає  душу,  хоч  мимо  всієї  резиґна¬
ції  хвилями  таки  мурашки  страху  поза  шкуру  лазять.
 Ми  дійшли  серед  гарматнього  вогню  до  дороги.  Лягли  в  рів,
щоб  припочити.  Я  також  присів  на  часок,  щоб  ще  раз  пожалува¬
ти  за  життям,  що  втікало  й  .  ..  трохи  нагніватися  на  війну.
 У  цю  хвилю  прибіг  до  мене  стрілець  і  повідомив,  що  тут  в
долинці  (передо  мною  на  яких  800-1000  кроків)  взяли  москалі
цілий  курінний  штаб  в  полон.  ,,Як  скоро  прийдете,  то  може  іще
відіб’єте!”
 Я  ні  хвилі  не  вагався,  хоч  жаль  було  хлопчиськів,  що  ви¬
гідно  в  рові  розкватирувалися.
 Коротко  пояснив  річ  і  вибрався  на  облаву.  Від  цього  місця,
де  я  лежав  аж  до  долини,  де  москалі  робили  кишеневу  ревізію
у  сотн.  Лесняка,  вів  дуже  вигідний  яр.  Ми  посувалися  тим  яром.
Як  я  вже  припускав,  що  критичне  місце  недалеко,  поділив  хлоп¬
ців  на  три  часті:  одна  йшла  далі  яром  вперед,  друга  вийшла
на  горбок  направо,  третя  наліво.  Ми  зробили  півколесо,  що  ста¬
 324

вало  щораз  то  вужче.  Вкінці  ми  побачили  москалів,  що  товпи¬
лися  коло  наших.  Як  тільки  завважили  нас,  стали  до  нас  фрон¬
том  й  почали  стріляти.  Та  вже  було  запізно.  Ми  були  заблизько.
Скоренько  збігли  ми  в  долину  й  почали  працювати  багнетами.
Стріляти  ми  не  могли,  бо  були  б  постріляли  своїх.  Москалі  по¬
чали  втікати,  ті  що  ще  в  живих  осталися,  під  горбок.  Тоді  щой¬
но  почали  ми  стріляти.  Вони  припинилися,  покидали  кріси  й
піднесл  руки  в  гору.  Живих  було  їх  сім,  а  було  всього  може  30-35.
 В  ярі,  де  був  курінний  штаб,  я  побачив  ось  який  образ:
 Під  лівим  склоном  яру  стояв  в  розіпнятій  куртці  сотн.  Лес-
няк,  побіч  нього  в  плащі  й  трохи  завеликій  шапці,  сотн.  Будзи-
новський,  за  ними  в  плащі,  блідий  д-р  Суховерський  і  побіч  ньо¬
го  підхор.  Дяків.  Ніхто  з  них  не  мав  вже  ні  ременя,  ні  револь¬
вера.  їх  майном  поділилися  вже  москалі.  Напроти  сотн.  Лесняка
стояв  російський  прапорщик.  Лице  червоне,  без  проблиску  най¬
меншої  інтелігенції,  очі  скісні,  татарські,  голова  на  взір  стіжка,
довга  бльонд  чуприна  вилазила  з-під  шапки  на  взір  т.  зв.  „бай-
ришу”  у  бориславських  робітників.  На  лиці  вираз  звірського
тріюмфу.  Розправляв  щось  з  сотн.  Лесняком,  у  котрого  вираз
лиця  був  цілком  зрівноважений.  Довкруги  них  колесом  стріль¬
ці  й  москалі  торгувалися.  Кілька  москалів  крутилося  коло  на¬
ших  ранених,  що  лежали  в  ярі.  Між  ними  на  ношах,  уставлених
півперек  яру,  лежав  підхор.  Розенберґ.  Як  лише  москалі  завва¬
жили  нашу  присутність,  деякі  зараз  почали  стріляти,  а  інші,  між
ними  й  прапорщик,  втікати.  Так  не  довелося.  Прапорщик  ране¬
ний  в  ногу  впав,  а  за  хвилю  всі  інші  москалі  кинули  зброю.  Вті¬
кали  вони  на  право-скіс  від  яру  в  гору.
 325

Листи  з  фронту  підхор.  Степана  Ріпецького
до  брата,  д-ра  Олекси  Ріпецького  в  Самборі
 За  Стрипою,  14  травня  1916
 Вчора  під  ніч  опустили  ми  Соснів,  перейшли  наші  головні
позиції  та  усадовилися  в  однім  із  мостових  причілків  за  Стри¬
пою.  Весело  йшлося,  хлопці  співали.  Звідси  уже  і  пишу  цю  кар¬
тку.  Наші  позиції  —  це  рід  малого  форту,  ми  з  усіх  боків  обдро-
товані,  на  усі  сторони  стріляємо.  Стрілецькі  рови  знамениті,  чи¬
сті,  вигідні.  Гарно  жиється  при  чудовій  погоді.  Гріємося  до  сонця
та  одушевляємося  безкраїм  подільським  степом,  на  якого  краю
видніють  російські  позиції.  Дуже  приємно  на  лоні  природи  в  то¬
варистві  бузьків  і  жайворонків.  Вночі  концерти  жаб.  Москалі  си¬
дять  тихо,  лиш  їхня  артилерія  посилає  від  часу  до  часу  Грана¬
ти  в  наші  окопи.  —  Степан.
 Весела,  15  червня  1916
 З  часописів  знаєш,  що  в  нас  чувати.  На  право  від  нас  коло
Бурканова  завзяті  бої.  Ми  покищо  стоїмо  на  місці.  Москалі  не
тикали  ще  нас,  певно  в  надії,  що  проломивши  фронт  наліво  і  на¬
право  від  нас,  будемо  змушені  з  конечности  відступити.  Про  си¬
туацію  нема  що  писати,  бо  вона  міняється  кілька  разів  протягом
дня.  —  Здоров  був!  Степан.
 Потутори,  15  серпня  1916
 Кілька  минувших  днів  не  писав  до  Тебе,  бо  не  мав  часу.  Цю
картку  пишу  вже  не  з-над  Стрипи.  Невесело  було  без  вистрілу
опускати  гарний  шмат  Поділля.  Та  се  був  стратегічний  „мус”.
Покищо  коло  нас  усе  добре.  Вчора  мав  тут  з  москалями  добру
забаву  наш  перший  курінь.  Шлю  привіт  з-над  Золотої  Липи.  —
Степан.
 Потутори,  18  серпня  1916
 Весь  нинішній  день  сидимо  на  нових  позиціях,  а  зглядно  в
кепськім  рові,  скулені  в  четверо.  Ніби  маємо  спати,  бо  вночі  тут
робота.  Від  відвороту  з-над  Стрипи  ми  у  колосальнім  руху.  По
передвчорашнім  бою  під  Потуторами,  який  скінчився  для  нас  з
 326

втратами,  в  нашім  Легіоні  переведено  реорганізацію.  Кожній  сот¬
ні  приділено  ще  одну  чету  і  т.  п.  Я  тепер  є  у  1-ім  курені.  Число
моєї  сотні  подам  опісля.  —  Цілую  усіх  —  Степан.
 Над  Золотою  Липою,  25  серпня  1916
 У  мене  на  разі  нічого  нового.  Москалі  тут  уже  десятий  день
спинилися  та  покищо  сидять  тихо.  Тут  багато  турків,  які  при¬
тикають  безпосередньо  до  нашого  правого  крила.  Коло  вибудо-
вання  наших  нових  становищ  колосальна  праця.  Днесь  покін-
чилисьмо  будувати  позиції,  а  завтра  відходимо  до  села  Посухо-
ва,  де  дещо  відпічнемо.  Ми  стоїмо  три  кілометри  від  Бережан.
Цілую  усіх  —  Степан.
 Посухів,  1  вересня  1916
 По  двотижневім  побуті  на  нових  позиціях,  вибудувавши  із
нічого  (по  відвороті  з-над  Стрипи  ми  прийшли  на  чисте  поле,
хоч  мали  тут  бути  т.  зв.  „приготовані  позиції”)  два  відтинки  по¬
зицій,  довжини  регулярного  полку,  на  незвичайно  недогіднім  те-
рені:  одні  на  твердій  опоці,  інші  на  багні!  ми  опинилися  в  резерві
в  селі  Посухові,  змінені  мадярами  і  чехами.  Як  під  час  побуту  на
неприготованих  позиціях  мав  наш  Леґіон  досить  втрат,  так  і  в
резерві  найшов  нас  москаль.  Вчора  потурбували  тут  шрапнелі
декого,  м.  інш.  тяжко  ранений  вістун  Степан  Олійник  з  Гумен-
ця  (гімназист)  відламком  шрапнеля  в  чоло.  В  безнадійнім  стані
відвезений  до  шпиталя.  І  знов  один  самбірянин  менше  в  нас.  Ду¬
же  гарний  був  хлопець,  усе  веселий,  повний  надій,  товариський
і  загально  люблений.  Які  тепер  відносини  в  Самборі?  Чи  маєте
страха  з  Румунії?  Степан.
 Лисоня,  6  вересня  1916
 У  нас  гарячо!  Від  3-го  ц.  м.  ми  в  боях.  Аж  тепер  таки  на
правду  похилилася  червона  калина.  Є  і  нам  чого  журитися.  Наш
Леґіон  переживає  бої,  яких  ще  не  мав.  Із  самбірян  ранені:  О.
Коберський,  С.  Терлецький,  О.  Пліш,  М.  Савчин  —  полонений,
Б.  Нечипор  —  убитий.  (Лиш  не  говори  наразі  про  Нечипора  ро¬
дині,  я  там  пишу,  що  є  полонений).  Із  самої  тільки  моєї  чети  21
ранених  і  вбитих.  Коли  воно  покінчиться  —  не  знати.  Горстка
лишилася  із  Леґіону.  Остало  всего  два  сотники.  У  сій  хвилі  ле¬
жимо  в  полі.  Днесь  знов  сподіваємося  зновлення  наступів.  Кру¬
то  було  коло  мене,  смертельне  умучення  гнітило.  Чудом  вийшов
я  з  пекла.  Чекаю  спокійно  дальшої  судьби.  —  Цілую  Вас  усіх
—  Степан.
 327

Осип  НАВРОЦЬКИИ
 БІЙ  УСС  НА  ДИКИХ  ПАНАХ
 По  бою  на  Лисоні  в  днях  3  і  4  вересня  1916  р.  наступила  пов¬
на  реорганізація  полку  УСС.  Чисельний  стан  полку  був  такий
низький,  що  зформовано  тільки  шість  слабих  сотень  по  100
стрільців.  У  1-ім  курені  були  сотні  —  перша,  друга  й  третя,  у
2-ім  курені  —  п’ята,  шоста  й  сьома.  Командантом  1-го  куреня  був
отаман  О.  Лесняк,  2-го  куреня  отаман  С.  Ґорук.  Команда  полку
призначила  мене  командантом  7-ої  сотні.  На  жаль,  пригадую
лише  двох  командантів  чет  моєї  сотні  —  хор.  В.  Мицика  й  Бод-
нарука.  Обидва  курені  були  в  запасі  команди  бриґади  й  кватиру-
вали  в  селі  Посухові.  Новоіменовані  команданти  сотень  і  чет  за¬
знайомлювалися  зі  стрільцями  й  відбували  щоденно  польові  впра¬
ви.  Майже  півроку  був  я  командантом  полкового  бойового  обозу
й  дещо  відійшов  від  фронтового  життя  у  сотні,  та  з  дня  на  день
зживався  зі  стрільцями  й  щоденним  життям  сотні.  Стрільці  сот¬
ні  були  це  переважно  молоді  гуцули,  що  прибули  з  Коша  УСС,
як  доповнення,  уже  після  бою  на  Лисоні.
 Частини  австрійської  армії  задержали  ті  самі  позиції,  що  бу¬
ли  перед  битвою  на  Лисоні:  від  лісу  на  Лисоні,  вздовж  хребта,
аж  до  дороги  Потутори-Бережани  стояв  мадярський  310-ий  полк
піхоти,  а  від  дороги,  на  узбіччі  над  Ценівкою,  перед  хатами  се¬
ла  Потутори,  здається,  галицький  35-ий  полк  піхоти,  а  на  самому
крайньому  крилі  до  Золотої  Липи  —  турецька  сотня.  По  другій
стороні  Золотої  Липи,  від  Милівки,  почерез  Дикі  Лани,  аж  до
Вільхівця,  частини  турецької  дивізії.
 Дня  15-го  вересня  почали  москалі  нову  офензиву  над  Золо¬
тою  Липою.  Команда  бриґади  заалярмувала  полк  УСС.  Моска¬
лі  почали  наступ  на  турецькі  позиції  на  Диких  Ланах.  Коли  сот¬
ні  УСС,  спішним  маршом,  прибули  до  лісу  над  Вільхівцем,  то
наткнулися  у  лісі  на  розбитків  турецьких  частин.  Москалі  виби¬
ли  їх  спершу  з  висуненої  наперед,  у  ліску  на  склоні  Диких  Ла-

нів,  позиції,  опісля  зайняли  турецькі  окопи  на  вершку  Диких
Ланів.
 Команда  бриґади  видала  полкові  УСС  і  35-му  австрійському
полкові  наказ  до  протинаступу,  з  завданням  відбити  втрачені
турками  позиції.  Курінь  35-го  полку  був  на  лівому  крилі,  в  на¬
прямку  на  Милівку,  обидва  курені  УСС  на  самім  вершку  Диких
Ланів  і  лучили  направо  до  турків.  Стрілецькі  сотні  розвинулися
на  краю  посухівського  лісу  в  розстрільну  й  чекали  на  остаточ¬
ний  наказ  до  протинаступу.  А  в  міжчасі  австрійська  артилерія
гураґанним  вогнем  обстрілювала  здобуті  москалями  турецькі  око¬
пи.  Часто  й  густо  стріляли  мерзери  (важкі  гармати).  В  певнім
моменті  я  побачив  наліво  від  моєї  сотні,  перед  сотнею  35-го  пол¬
ку,  що  притикав  до  моєї  сотні,  полевого  духовника  35-го  полку
 о. 	Гаврищака.  Він  ішов,  з  хрестом  у  руці,  поперед  сотенні  лави,
щось  коротко  говорив  і  хрестив  сотні  хрестом.  Мої  хлопці  спо¬
важніли,  насторожився  і  я.  Знав  я  дуже  добре,  що  це  таке  проти-
наступ.  Під  час  битви  на  Лисоні  я  був  при  штабі  полку,  що  роз¬
ташувався  поміж  кількома  хатами  села  Посухова,  над  самою
Золотою  Липою.  Через  далековид  обсервував  я  протинаступ  УСС,
угору  до  вершка  Лисоні.  Безперестанними  сальвами  з  багатьох
батерій  била  на  них  російська  артилерія,  густо  стріляли  машино-
ві  й  звичайні  кріси,  згори  із  здобутих  від  мадярів  позицій.  Ясно,
що  в  цій  битві  було  так  багато  вбитих  і  ранених.
 Моторошно  ставало,  коли  я  бачив,  що  нам  прийдеться  вести
протинаступ,  по  виході  з  лісу,  чистим  полем,  на  яке  москалі  були
„встріляні”.  Та  я  відітхнув  і  відпружилися  лиця  молоденьких  гу-
цуликів,  коли  о.  Гаврищак  промовив  лише  кілька  слів:  „Прий¬
шов  наказ  до  протинаступу,  треба  його  виконати.  Та  він  не  буде
тяжкий,  бо  наші  мерзери  перевернули  російські  окопи  горі  коре¬
нем.  З  Богом!”
 У  кілька  хвилин  потім  отаман  С.  Ґорук  дав  наказ  „Вперед!”.
Стоячи  в  лісі,  ми  й  не  завважали,  що  почав  накрапати  дощ.  Ко¬
ли  сотні  вийшли  з  лісу  на  чисте  поле,  то  дощ  став  густіший  і  весь
вершок  Диких  Ланів  затягнувся  мрякою.  На  стрілецькі  розстріль-
ні  не  впав  ні  один  гарматній  стріл,  бо  почерез  мряку  москалі  ні¬
чого  не  бачили.  Перейшли  ми  в  розстрільній  перший  вершок,
спустилися  в  ярок  і  вийшли  на  другий  вершок.  Правильною
розстрільною,  мов  на  вправах  —  я  напереді  сотні  з  четарями,  що
час  до  часу  накликували  вирівняти  розстрільну.  Коли  ми  вид¬
ряпалися  на  другий  вершок,  почали  зрідка  бзикати  російські  ку¬
лі,  але  за  хвилю  ми  попали  під  сильний  обстріл  ворожої  піхо¬
ти.  В  моїй  сотні  було  кількох  ранених.  Тимчасом  настала  ніч
і  то  хмарна,  темна.  Стрілецькі  сотні  дійшли  до  окопів,  що  їх  пе¬
ред  наступом  москалів  займали  турецькі  частини,  але  не  застали
 329

ні  „живого  духа”.  Я  дав  наказ  зайняти  окопи,  а  самий  пішов  шу¬
кати  штабу  куреня.
 Я  знав,  що  штаб  куреня  буде  направо  від  моєї  сотні  й  швид¬
ко  його  найшов.  Тут  довідався,  що  всі  давні  турецькі  позиції  від¬
биті  аж  вдолину  до  Милівки,  та  що  стрілецькі  сотні  забрали  в
Милівці  гурму  москалів  у  полон.  Ми  не  мали  того  щастя,  видно
австрійська  артилерія  і  головно  мерзери,  та  й  турки,  відбиваючи
наступ,  завдали  їм  великих  втрат.  То  рештки  москалів  вивтікали
й  моя  сотня  не  захопила  ані  одного  москаля.
 Біля  отамана  С.  Ґорука  застав  я  уже  всіх  інших  сотенних
командантів.  Отаман  з'ясував  ситуацію:  що  мусимо  ще  відбити
лісок,  в  якому  була  висунена  турецька  позиція  („брікенкопф”).
На  щастя,  був  між  нами  сотник  О.  Будзиновський,  завжди  спо¬
кійний  і  обережний.  Він  звернув  увагу  отаманові  на  те,  що  за¬
лишилися,  хоч  може  неповні,  турецькі  частини,  а  вони,  прецінь,
знають  добре  свою  позицію  в  ліску,  то  хай  вони  самі  йдуть  її
відбивати.  Не  лише  команданти  сотень,  але  й  отаман,  прийняли,
з  полегшою,  думку  обережного  сотника.  Отаман  С.  Ґорук,  зав¬
жди  надзвичайно  обов'язковий  і  готовий  виконати  кожний  на¬
каз  без  найменшого  спротиву  (стрілецька  пісня  „Всяка  власть
дана  є  від  Бога”),  зараз  же  пішов  з  ад'ютантом  шукати  коман¬
данта  турецьких  частин.  Швидко  повернулись  і  сказали,  що  від¬
бивати  лісок  підуть  турки.  Ми  маємо  лише  дати  їм  ручні  Гранати,
бо  вони  їх  не  мають,  коли  їх  розстрільна  буде  переходити  поче-
рез  зайняті  нами  окопи.  Теж  швидко,  мов  духи  у  мряці,  з'явилася
турецька  розстрільна,  турецькі  вояки  хапали  з  рук  стрільців  руч¬
ні  Гранати  й  зникали  в  нічній  тьмі.  За  кілька  хвилин  почувся
з  напрямку  ліска  гуркіт  розриваних  Гранатів  і  швидко  затих.  І
знов  же,  за  кілька  хвилин  з'явився  турецький  старшина  і  сказав
нам,  що  давня  позиція  в  цілості  відбита.  До  пізньої  ночі  куняли
ми  в  окопах  і  аж  перед  світанком  прийшов  наказ  повертати  до
лісу,  а  звідтам  до  Посухова.
 У  Посухові  були  перед  хатами,  на  горбку,  запасові  окопи  й
одна,  чи  дві,  стрілецькі  сотні  їх  обсадили.  Стрільці  понатягали
сіна  й  снопів  та  розложилися  до  спання.  Вділили  й  мені  в'язку  сі¬
на  і  я  теж  положився  спати  та  швидко  заснув.  Нагло  збудив  ме¬
не,  неспокійного  по  цілоденній  біганині,  страшний  гук.  Не  здавав
я  собі  з  просоння  справи,  що  це  таке,  і  в  страсі,  викликанім  не¬
сподіванкою,  почав  рачки  лізти  чомусь  до  сусіднього  стрілецько¬
го  рова.  Та  коли  там  побачив  сплячих  стрільців,  опам'ятався,
встав  на  рівні  ноги  й  спокійною  ходою  почав  обходити  рови.
Виявилося,  що  один  стрілець  виліз  з  рова,  розложив  маленьку
ватру  й  почав  варити  каву.  Московський  артилерійський  обсер¬
ватор  пустив  у  напрямку  вогню  шрапнелю.  То  саме  вона  трісла
 330

над  моїм  ровом,  але  вгорі  й  кулі  розсипалися  далеко  поза  ровом.
Надармо  наївся  я  страху...
 За  кілька  днів,  чи  не  19-го  вересня,  бриґада  дала  наказ  змі¬
нити  турків  на  позиціях  у  Потуторах.  Мені  припало  праве  крило,
яке  сягало  до  Золотої  Липи.  Інші  сотні  обидвох  куренів  обсадили
окопи  наліво  аж  до  дороги  Потутори-Бережани.  На  цій  саме  по¬
зиції  стрінула  УСС  незавидна  вояцька  доля  —  попасти  в  москов¬
ський  полон.
 Уже  по  повороті  з  полону,  в  березні  1918  p.,  я  довідався  та¬
ке:  По  битві  на  Диких  Ланах  команда  турецької  дивізії  подала
до  Анкари  командантів  стрілецьких  сотень  до  турецького  відзна¬
чення  —  півмісяця.  Ті  відзначення  прийшли  в  деякий  час  потім,
коли  УСС  попали  в  полон.  Та  команда  корпусу  Гофмана  роздала
ті  турецькі  відзначення  старшинам  штабу  корпусу.  В  кілька  ро¬
ків  по  війні  написав  я  до  військового  міністра  в  Анкарі  листа,  з
проханням  про  присилку  відзначення.  Відповіді  не  отримав.  Інак¬
ше  було,  коли  я  просив  міністерство  військових  справ  у  Білгоро-
ді  подати  „Червоній  Калині”  адресу  капітана  Кватерніка,  стар¬
шини  австрійського  генерального  штабу,  що  був  шефом  штабу
бриґади,  в  якої  складі  були  УСС.  Просив  я  теж  посла  В.  Целе-
вича  про  інтервенцію  у  турецькім  посольстві  у  Варшаві,  але  теж
безуспішно.  А  то  була  б  гарна  воєнна  пам’ятка...
 331

Осип  НАВРОЦЬКИИ
 ПОТУТОРИ
 Бій  на  Диких  Ланах  закінчився  світлою  перемогою  над  мос¬
калями,  без  більших  втрат.  Стрільці  раділи  з  того,  що  Коман¬
да  Корпусу  у  своїм  наказі  відзначила  участь  УСС  в  цьому  бою.
Сталося  це,  за  спонукою  команди  турецької  дивізії.
 Та  не  довго  довелось  УСС-ам  спочивати  на  лаврах  перемо¬
ги  й  відпочивати  по  протинаступі,  по  трудах  і  недоспаних  ночах.
Уже  за  три,  чи  чотири  дні,  17-го,  або  18-го  вересня  1916  року,
наказала  команда  бриґади  змінити  на  фронті  частини  310-го
мадярського  полку  і  турецької  дивізії  та  зайняти  позиції  в  око¬
пах  на  схід  перед  Потуторами.  Полк  УСС  мав  зайняти  станови¬
ща  від  шляху  Потутори-Бережани  до  берегів  Золотої  Липи.
 Моїй,  7-ій  сотні,  припала  обсада  окопів  на  самому  правому
крилі,  на  узбіччю  до  Золотої  Липи.  На  лівому  крилі  УСС  лучи-
ли  до  310-го  мадярського  полку,  на  правому  крилі,  від  Милівки
по  другому  боці  Золової  Липи  почерез  Дикі  Лани  до  с.  Вільхі-
вець  була  турецька  дивізія.
 Команда  полку  УСС  і  команди  обидвох  куренів  примістилит
ся  на  проходстві,  в  якому  мешкав  парох  Потутор  о.  Левинський
з  родиною,  у  тому  з  трьома  молоденькими  донечками,  що  про
них  опісля  мило  згадували  стрілецькі  пісні.  Населення  Поту¬
тор  було  вже  передтим  частинно  евакуйоване  до  Вільхівця,  з
приходом  до  Потутор  полку  УСС  евакуйовано  й  решту  населен¬
ня,  у  тому  й  родину  о.  Левинського.
 Турецькі  вояки  презентувалися  прекрасно,  майже  виключно
молоді  хлопці,  на  подобу  УСС-ів.  Відомо  було,  що  це  були  доб¬
ровольці,  або  спеціяльно  вибрані  з-поміж  інших  частин  турецької
армії  вишколені  добре  вояки,  що  мали  на  австрійському  фронті
репрезентувати  турецьку  армію.
 Уже  був  вечір,  коли  я,  у  супроводі  турецького  підстаршини-
зв’язкового,  йшов  з  команди  куреня  лучбовим  ровом  до  окопів.
 332

Зв’язковий  запровадив  мене  до  команданта  сотні,  поручника,  в
критій  землянці,  побіч  якої  була  друга,  теж  крита,  землянка,  в
якій  був  приміщений  полевий  телефон.  Приписово,  я  четар,  хоч
командант  сотні,  зголосив  старшому  за  мене  ранґою  турецькому
поручникові  мій  прихід.  Міркуючи,  що  турецькі  старшини,  при¬
значені  на  цей  фронт,  розуміють  німецьку  мову,  я  говорив  по
німецьки.  Він  відсалютував  і  сказав  щось  по  турецьки.  Питаю
його  —  „шпрехен  зі  дойч?”.  Він  мотнув  головою  і  каже  „нема”.
Я  засміявся,  а  він  у  свою  чергу  питає  мене  —  „парле  ву  фран-
се?”.  На  це  я  відповів  його  ж  словами  —  „нема”.  На  цім  наша
розмова  увірвалася,  стоїмо,  дивимося  на  себе  й  усміхаємося.  У
певнім  менті  він  сягнув  до  кишені  й  витягнув  папіросницю.  Зра¬
дів  я,  курити  хотілося,  а  тут  ще  нагода  закурити  правдивого  ту¬
рецького  папіроса.  Моцно  я  розчарувався,  він  простягнув  до  ме¬
не..  .  мадярського  „гельґа”.  Ясно,  що  турецькі  частини  діста¬
вали  всякий  приділ  з  австрійської  інтендантури.
 Мовчанка  тривала  не  довго.  Поручник,  молодий,  пристійний,
з  бистрими  інтелігентними  очима,  лопнув  себе  долонею  по  чолі  і
крикнув  „Альбан”.  На  це  зв’язковий  миттю  скочив  до  сусідньої
землянки  й  припровадив  з  собою  телефоніста.  Поручник  сказав
до  нього  кілька  слів  по  турецьки,  а  тоді  той  „Альбан”  заговорив
до  мене  котроюсь  із  полуднево-слов’янських  мов,  правдоподібно
словінською,  якої  я  зовсім  не  знав  і  навіть  ніколи  не  мав  нагоди
чути.  Все  ж  таки,  хоч  з  трудом,  я  з  ним  розмовився  і  почерез  ньо¬
го  дістав  від  поручника  потрібні  інформації  щодо  обсади  власних
окопів,  становищ  москалів  і  висуненої  наперед  стійки.  Той  же  са¬
мий  вояк  пішов  зі  мною  ровом  у  праву  сторону  й  берегом  Золо-
вої  Липи  запровадив  до  стійки.  Там,  у  віддалі  кількадесятьох
кроків  від  берегів  Ценівки  був  викопаний  неглибокий  рів,  в  яко¬
му  сидів  постійно  один  вояк  і  мав  пильно  стежити,  чи  припад¬
ком  не  пробує  перелізти  через  Ценівку  московська  стежа,  щоб
захопити  нашу  стійку.  Так  уже  передтим  трапилося  два  рази
мадярським  стійкам,  тишком-нишком  захопили  їх  москалі.  По
моїм  повороті  до  землянки  турецького  поручника  швидко  прой¬
шла  зміна  обсади  окопів  і  ще  перед  північчю  зголосив  я  коман¬
ді  куреня,  що  наказ  виконаний.
 Упродовж  перших  кількох  днів,  на  цілім  довгім  фронті,  від
ліска  за  Лисонею,  попід  Потутори  до  Золотої  Липи  й  від  неї  по¬
через  Дикі  Лани  до  Вільхівця,  де  були  становища  турецької  ди¬
візії,  панував  повний  спокій.  Пригадувалися  дні  побуту  УСС  на
„Веселій”  над  Стрипою,  осінні  дні  були  соняшні  й  теплі.  Лише
час  до  часу,  то  з  одної,  то  з  другої  сторони,  залунав  гарматній
постріл,  або  затарахкотав  скоростріл,  чи  затріскотіли  кріси,  ко¬
 333

ли  по  московськім,  чи  нашім  боці,  хтось  необережно  висунув  го¬
лову  зі  стрілецького  рова.
 Однієї  ночі  трапився  у  моїй  сотні  прикрий  випадок,  на  вису-
неній  наперед  стійці  згинув  від  московських  куль  молодий  стрі-
лець-гуцул.  Правдоподібно  виліз  із  рова,  може  тому,  щоби  не
задрімати.  Москалі  були  встріляні  в  це  місце  й  серед  ночі  часто
засипували  його  густими  стрілами.  Це  повторялося  майже  кож¬
ної  ночі  й  тому  в  сотні  не  звертали  на  це  уваги.  Коли  над  досвіт¬
ком  прийшла  на  стійку  зміна,  над  ровом  лежав  вбитий  стрілець.
 Та  незадовго,  може  по  тижневі,  стрілянина  з  обидвох  боків
посилилася,  а  з  команди  куреня  прийшла  вістка,  що,  як  повідом¬
ляє  команда  бриґади,  москалі  приготовляються  знову  до  черго¬
вого  наступу.  Команда  полку  й  команди  куренів  наказали  стро¬
ге  поготівля.
 Передбачуваний  наступ  москалів  почався  раннім  ранком
30-го  вересня.  Розпочала  його  московська  артилерія  гураґанним
вогнем  на  позиції  мадярського  полку,  наліво  від  позицій  полку
УСС,  й  на  позиції  турецької  дивізії  на  Диких  Ланах.  Що  діяло¬
ся  наліво  від  нас,  ми  не  могли  бачити  з  наших  ровів,  а  лише
щораз  питали  про  це  полевим  телефоном  команду  куреня.  За¬
те,  як  на  долоні,  було  видно  вибухи  московських  гранат  на  Ди¬
ких  Ланах.  На  позиції  під  Потуторами  падали  лише  зрідка  мос¬
ковські  стрільна,  москалі  били  з  гармат  на  село,  очевидно,  щоб
порвати  сполуку  й  не  допустити  підкріплень.  При  тому  дуже  ча¬
сто  переривали  телефонічну  сполуку  сотні  з  командою  куреня  і
сотенні  телефоністи  мали  неабияку  мороку  з  направою  пошко¬
джень.
 Біля  полудня  гарматня  стрілянина  на  Диких  Ланах  нагло
втихла  й  ми  могли  навіть  голим  оком  бачити  й  обсервувати,  як
московська  розстрільна  бігом  наступала  на  турецькі  позиції.  Тро¬
хи  дивно  було  спостерігати,  як  на  сонці,  час  до  часу,  вилиску¬
вали  шаблі  московських  старшин,  бо  ж  по  австрійськім  боці  стар¬
шини  не  носили  вже  на  фронті  шабель,  а  держали  в  руках  ре¬
вольвер,  чи  кріс.
 Я  негайно  зголосив  команді  куреня  про  московський  наступ
на  Диких  Ланах  і  почув  у  відповідь,  що  команда  полку  слідкує
теж  за  положенням  на  Диких  Ланах,  а  водночас  отаман  С.  Ґо¬
рук  кількома  словами  поінформував  мене  про  ситуацію  на  лівім
крилі  полку  УСС,  на  позиціях  мадярського  полку.  А  саме:  мо¬
скалі  наступають  на  Лисоню,  в  тому  самому  місці,  в  якому  йшов
бій  на  Лисоні  передтим.  Можна  й  цим  разом  боятися,  що  мадяри
не  видержать.  Дав  мені  теж  наказ  пересунути  два  скоростріли,
приділені  до  моєї  сотні,  до  бічного  скісного  рова,  в  напрямі  Ди¬
ких  Ланів  і  таким  способом  забезпечити  праве  крило  сотні,  як
 334

теж,  по  можливості,  скорострільним  вогнем  допомогти  туркам.
Наказ  умить  виконано  й  скорострільчики  пробували,  кількома
чергами,  встрянути  в  бій  на  Диких  Ланах.  Та  віддаль  була  за
велика  й  вони  стрілянину  припинили.
 Ситуація  мінялася  блискавично.  Отаман  С.  Ґорук  зателефо¬
нував,  що  москалі  здобули  позиції  мадярського  полку  й  їх  роз-
стрільна  посувається  з  Лисоні  вділ  до  дороги.  Полк.  Варивода,
разом  з  ад’ютантом  четарем  Панчаком,  організували  протиакцію.
 Майже  одночасно  з  тією  вісткою  ми  побачили,  що  москалі
здобули  турецькі  становища  на  Диких  Ланах  та  що  їх  розстріль-
на  йде  в  напрямі  Посухова,  відтинаючи  таким  чином  дорогу  від¬
ступу  на  Бережани  полкові  УСС.
 Ця  телефонічна  розмова  з  командою  куреня  була  вже  остан¬
ня.  Московські  гранати  черговий  раз  перервали  телефонічну  спо¬
луку  і  я  щораз  посилав  телефоністів  направляти  лінію  та  вісто¬
вих  до  команди  куреня  для  зв’язку.  Вони  зголошували,  що  від
полк.  Вариводи  нема  ніякої  вістки.
 Така  ситуація  тривала  деякий  час,  може  годину-дві.  В  пев¬
нім  менті  влетів  до  землянки  висланий  до  команди  куреня  вісто¬
вий,  якщо  не  помиляюся,  вістун  Подюк,  задиханий  і  блідий.  По¬
ки  він  почав  говорити,  до  землянки  вбіг  четар  Василь  Мицик  з
криком  —  „москалі  беруть  уже  мою  чету”.  Мигом  вибігли  ми  всі
з  землянки  і  я  крикнув  наліво  й  направо  —  швидко  бігти  ровом
у  долину  до  ріки,  міркуючи,  що  може  вдасться  пролізти  шува-
ром  до  Посухова.  Та  ледве  кількадесять  кроків  пробігли  ми  в
тому  напрямі,  коли  згори,  з  узбіччя,  ззаду  над  нашими  окопами,
почув  я  голосні  викрики  —  стримався  у  бігу,  глипнув  угору  і
побачив  густу  московську  розстрільну,  що  з  крісами  в  руках,
з  насадженими  на  них  довжелезними  багнетами,  бігом  спуска¬
лася  з  гори  узбіччя  з  криком  ,,здавайсь!”  Стрілецькі  окопи  були
викопані  в  половині  узбіччя,  а  викопувана  земля  була  розкине¬
на  догори.  Я  мигом  зорієнтувався,  що  ніяк  неможливо  вилазити
з  окопів  догори,  по  землі,  що  усувалася  з-під  рук  і  ніг,  та,  як
міг,  найголосніше,  почав  кричати  до  своїх  і  до  москалів  ,,не  стрі¬
ляти,  здаємось!”.  Лише  один  стрілець,  Друк,  учень  семінарії,  чи
не  почув  мого  крику,  пробував  видряпатися  з  рова  догори  та  не
вспів  стати  на  ноги,  москаль,  ударом  кріса,  звалив  його  вбитого
в  рів.
 Перший  з  краю  москаль,  що  опинився  разом  з  другим  над
ровом  напроти  мене,  видко  побачив,  що  я  старшина  й  крикнув
до  мене  „давай  часи”.  Смішним  припадком  я  вирятував  годинник
—  носив  я  його  на  лівій  руці,  але  саме  того  дня  спряжка  розір¬
валася  і  я  у  поспіху  кинув  годинник  у  чобіт  за  холяву.  То  сміло
відповів  москалеві,  що  не  маю  „часів”.  Характеристичне,  що  вже
 335

в  часі  першої  війни  москалі  полювали  на  „часи”.  Декому  з  на¬
ших  старшин  таки  пограбували  годинники,  а  пор.  Носковського,
що  проти  цього  протестував,  навіть  поштуркували.
 З’явилися  незадовго  московські  старшини  й  з  подібним  кри¬
ком  казали  стрільцям  кидати  на  землю  кріси,  вилазити  з  ровів
і  йти  вдолину  над  Ценівку.  Не  було  ради  й  я  дав  такий  наказ.
Гуртками  почали  ми  сходити  над  Ценівку.  В  тім  менті,  як  ми
зробили  щолише  кілька  кроків,  розірвалися  над  нашими  голо¬
вами  шрапнелі  з  австрійських  гармат.  То  певно  „приятелі”  з  ма¬
дярської  артилерії  так  прощали  нелюблених  ними  стрільців.  І
ми  й  москалі  прилягли  до  землі  й  перечекали,  поки  шрапнелі
не  перестали  тріскотіти.  На  щастя,  не  поцілили  нікого  з  нас.
 Почерез  Ценівку,  що  в  тому  місці  була  досить  вузька,  мос¬
калі,  певно  ночами,  підготовляючись  до  наступу  на  наші  пози¬
ції,  поробили  кладки  з  верб  і  ми  ними  перейшли  на  другий  бе¬
ріг,  а  опісля  подряпалися  нагору  до  московських  окопів.  Пер¬
ший  москаль,  якого  я  побачив,  коли  зліз  до  московського  ро-
ва,  вхопив  з  землі  здорову  каменюку  й  замахнувся  нею  на  мене.
Спокійно  кажу  йому  —  ти  не  бачиш,  що  я  без  зброї?!  Він  зніяко¬
вів,  коли  почув  українську  мову,  а  думав,  що  то  мадяри.  Може
це  був  українець,  кинув  камінь  на  землю.
 З  прикрим  почуттям  —  попасти  по  двох  роках  фронту  в
московський  полон,  не  знаючи  нічого,  що  сталося  з  іншими  стрі¬
лецькими  сотнями  та  що  чекає  нас  по  другому  таємничому  боці,
як  стрінуть  москалі  Українських  Січових  Стрільців,  дряпалися
ми  вгору  до  залізничого  насипу.  Поволі  лізли  стрільці,  обван-
тажені  наплечниками.  Коли  ранком  того  дня  прийшов  з  коман¬
ди  куреня  наказ  гострого  поготівля,  я  дав  наказ,  що  стрільці
мають  взяти  наплечники  на  плечі  й  так  стояти  в  окопах.  Не  ду¬
же  то  розумний  наказ,  бо  ж  на  випадок  протинаступу  було  б
стрільцям  незручно  в  розстрільній,  але  в  цім  випадку  виявився
корисним,  бо,  здається,  що  лише  стрільці  моєї  сотні  вирятували
свої  вояцькі  манатки.  Насміхалися  опісля  з  мене  мої  приятелі,
що  я  запровадив  у  полон  сотню  у  повнім  виряді.
 Коли  ми  видряпалися  нарешті  на  залізничий  насип,  то  по¬
бачили  по  другім  боці  насипу,  на  великій  сіножаті,  за  славним
довжелезним  залізничим  мостом,  масу  австрійських  вояків,  та
окрему  гурму  стрільців  і  напереді  старшин,  на  чолі  з  обидвома
курінними  командантами  —  отаманом  Омеляном  Лесняком  й  ота¬
маном  Сенем  Горуком.  Відлягло  на  душі...  Значить,  не  тільки
наша  сотня  попала  в  халепу.  Знов  же,  вони  всі  теж  зраділи,  що
й  моя  сотня  теж  з  ними.
 Почалася  на  швидку  руку  виміна  вісток  і  я  довідався,  що
попав  у  полон  цілий  полк,  а  вирятувався  тільки  полк.  Варпво-
 336

Микола  їжак,  пол.  духовник
Фот.  Відень  1916.
 Хор.  Є.  Ясеницький
Вівсє  1915.
 Чета  хор.  Ю.  Соколовського.  Соснів,  березень  1916.
 XLVII

Старшини  сотні  Носковського.  Зліва:  чет.  І.  Каратницький,  пор.  3.  Носков¬
ський,  хор.  І.  Роґульський,  хор.  Я.  Кузьмич.  Соснів,  березень  1916.
 Могили  УСС-ів,  поляглих  в  боях  на  Лисоні,  на  цвинтарі  в  Посухові.
 Вересень  1916.
 XLVIII

да  і  четар  Панчак  та  четар  Гриць  Трух.  А  хтось  злосливий  каже
—  „шкода,  що  нема  з  нами  Цьокана  і  Свістля”.  Вони  обидва  за¬
повіли  поперднього  дня,  що  прийдуть  до  Потутор  з  грішми  на
платню  старшинам  і  стрільцям.  Це  ж  був  кінець  місяця.  Та  ко¬
ли  ранком  почули  в  Бережанах  гуркіт  гармат  і  відгомін  боїв  на
Лисоні,  під  Потуторами  й  на  Диких  Ланах,  певно  прийшли  до
слушного  переконання,  що  краще  їм  туди  „не  пхатися”  ...
 Пригноблений  настрій,  з  приходом  моєї  сотні,  покращав  і
всі  почали  навипередки  переповідати  пережите.  В  певнім  менті
приступив  до  мене  вістун  Подюк  і  каже:  „Як  ви  мене  вислали
до  команди  куреня  і  я  підходив  лучбовим  ровом  до  дому  коман¬
ди  куріня,  то  нагло  побачив  гурму  москалів.  Вони  обставили  бу¬
ли  довкола  дім  і  стояли  з  наїженими  в  бік  дому  крісами.  Я  так
остовпів  з  несподіванки,  що  втратив  голову  і  як  мога  швидше
біг  ровом  назад  до  вашої  землянки.  Я  був  такий  задиханий,  що
й  не  міг  промовити  слова.  І,  можливо,  стримувала  мене  від  зго-
лошення  того,  що  я  побачив,  думка,  що  ви,  перебуваючи  деякий
час  поза  фронтом  при  бойовім  обозі,  не  зорієнтуєтесь  у  безвигляд-
ній  ситуації  і  дасьте  наказ  до  протинаступу”.
 Розумний  стрілець,  не  було  за  що  його  лаяти,  остаточно  все
скінчилося,  правда,  не  дуже  то  щасливо,  але  все  таки  не  дуже
зле...
 337

Степан  РІПЕЦЬКИЙ
 УКРАЇНСЬКІ  СІЧОВІ  СТРІЛЬЦІ  ПОЛЯГЛІ  В  БОЯХ
ПІД  ПОТУТОРАМИ  І  НА  ЛИСОНІ
 (В  СЕРПНІ  І  ВЕРЕСНІ  1916  Р.)
 X  АБЕРДАН  ОСИП,  нар.  1898  р.  у  Львові,  стрілець,  сотня
Мельника,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 2.  АЛЕКСЕВИЧ  ТАДЕИ,  нар.  1891  в  Наварії,  п.  Львів,  при-
нал.  Батятичі,  п.  Жовква,  підхорунжий,  технічна  сотня,  поляг
на  Лисоні  4.  IX.  Командт  чети.
 3.  АНДРЕАС  МИХАИЛО,  нар.  1892  в  Перемишлі,  вістун,  сот¬
ня  Дудинського,  поляг  в  Потуторах  14.  УПІ.
 4.  БАБІИЧУК  АНДРІЙ,  нар.  1894  р.  в  Вербіжі,  п.  Коломия,
стрілець,  сотня  Будзиновського,  ранений  на  Лисоні  3.  IX.  Помер
в  шпиталі  в  Бережанах.
 5.  БАНАХ  ПЕТРО,  нар.  1894  р.  в  Підберізцях,  п.  Львів,  ст.
стрілець,  сотня  Будзиновського,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 6.  БЕЗПАЛКО  ІЛЬКО,  нар.  1894  р.  в  Зазулях,  п.  Золочів,
вістун,  сотня  Сушка,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 7.  БЕРЕСЬКИЙ  МИХАИЛО,  нар.  1894  р.  в  Купновичах  Ста¬
рих,  п.  Рудки,  стрілець,  сотня  Будзиновського,  поляг  на  Лисо¬
ні  3.  IX.
 8.  БІДУНЬ  МИХАИЛО,  нар.  1897  р.  в  Вибудові,  п.  Бережа¬
ни,  ст.  стрілець,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 9.  БЛАЖКІВ  ВАСИЛЬ,  нар.  1899  р.  в  Підмихайлівцях,  п.
Рогатин,  стрілець,  поляг  в  Потуторах  28.  IX.
 10.  БОИЧУК  ІВАН,  нар.  1897  р.  в  Задові,  п.  Сторожинець
(Буковина),  вістун,  сотня  Левицького,  поляг  в  Потуторах  17.
 УІІІ.
 11.  БОИЧУК  ІВАН,  нар.  1895  р.  в  Винниках,  п.  Львів,  стрі¬
лець,  сотня  Будзиновського,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 12.  БОИЧУК  МИХАИЛО,  нар.  1895  в  Жаб’ю,  п.  Косів,  стрі¬
лець,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 338

13.  БОЙЧУК  ФЕДІР,  нар.  1893  р.  в  Печеніжині,  стрілець,
ранений  на  Лисоні  4.  IX.,  помер  в  Дивіз.  шпиталі  в  Бережанах
 6. 	IX.
 14.  БОРЩ  АНТІН,  нар.  1894  р.  в  Подусівній,  п.  Перемишля-
ни,  ст.  стрілець,  сотня  Дудинського,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 15.  БОЧАН  ІЛЬКО,  нар.  1897  р.  в  Гайворонці,  п.  Підгайці,
стрілець,  сотня  Будзиновського,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 16.  БУКЕДА  ДМИТРО,  нар.  1895  р.  в  Краснім,  п.  Золочів,
стрілець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 17.  ВИННИК  ПАВЛО,  нар.  1894  р.  в  Лядськім,  п.  Товмач,
ст.  стрілець,  сотня  Носковського,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 18.  ВІНТОНЮК  АНДРІЙ,  нар.  1892  р.  у  Вербіжі  Вижнім,
п.  Коломия,  стрілець,  сотня  Яримовича,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 19.  ВОЛОШИН  ПЕТРО,  нар.  1893  р.  в  Костільниках,  п.  Руд-
ки,  стрілець,  ранений  на  Лисоні  4.  IX.,  помер  в  шпиталі  в  Ко-
шицях  17.  IX.
 20.  ВОНСУЛЬ  ІВАН,  нар.  1894  р.  в  Іваню  Золотів,  п.  Залі-
щики,  вістун,  сотня  Дудинського,  поляг  під  Потуторами  20.  IX.
 21.  ВОРОБЧАК  ОСИП,  нар.  1893  р.  в  Підгородю,  п.  Стани-
славів,  стрілець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 22.  ВУЛЬЧАК  СТЕФАН,  нар.  1894  р.  в  Шпиколосах,  п.  Зо¬
лочів,  стрілець,  сотня  Яримовича,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 23.  ГАДУПЯК  ПЕТРО,  нар.  1895  р.  в  Бачеві,  п.  Перемишля-
ни,  стрілець,  сотня  Мельника,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 24.  ГАЛАК  ІЛЬКО,  нар.  1881  р.  в  Коцюбинцях,  п.  Гусятин,
стрілець,  технічна  сотня,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 25.  ГОЛОД  МИКОЛА,  нар.  1893  р.  в  Сернках  Середніх,  п.
Рогатин,  ст.  стрілець,  поляг  під  Потуторами  14.  VILL.
 26.  ГОЛОДРИЦЬКИИ  МИКОЛА,  нар.  1897  р.  в  Микулин-
цях,  п.  Снятин,  стрілець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 27.  ГОЛУБ  СТЕФАН,  нар.  1898  р.  в  Раківці,  п.  Підгайці,
стрілець,  сотня  Дудинського,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 28.  ГРЕЧУХ  ВАСИЛЬ,  нар.  1898  р.  в  Острівці,  п.  Теребов-
ля,  стрілець,  ранений  під  Потуторами  14.  УШ.,  помер  в  шпита¬
лі  в  Бережанах.
 29.  ГУПАЛО  ІВАН,  нар.  1895  р.  в  Рісній  Польській,  п.  Львів,
стрілець,  сотня  Будзиновського,  поляг  16.  IX.,  на  Диких  Ланах.
 30.  ГУРКАЛО  ІВАН,  нар.  в  Словіті,  п.  Перемишляни,  стрі¬
лець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 31.  ГУРМАН  ТАДЕИ,  нар.  1898  р.  в  Бертишеві,  п.  Бібрка,
стрілець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 32.  ҐАВДИНИК  ПЕТРО,  нар.  1898  р.  в  Волчківцях,  п.  Сня¬
тин,  стрілець,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 339

33.  ҐАЛЬНОВСЬКИИ  МИХАИЛО,  нар.  1895  р.  в  Свистіль¬
никах,  п.  Рогатин,  стрілець,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 34.  ҐУЗОВСЬКИИ  ОСИП,  нар.  1897  р.  в  Журові,  п.  Рогатин,
стрілець,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 35.  ДАНИЛОВИЧ  СИДІР,  нар.  1897  р.  в  Радівцях,  Буковина,
десятник,  сотня  Сушка,  поляг  на  Лисоні.  3.  IX.
 36.  ДАСКАЛЮК  ДАВИД,  нар.  1895  р.  в  Барбівцях,  п.  Ваш-
ківці,  Буковина,  десятник,  сотня  Мельника,  ранений  на  Лисоні
 3. 	IX.,  помер  в  шпиталі  в  Бережанах.
 37.  ДЕМЯНЧУК  ЄВГЕН,  нар.  1897  р.  в  Гвіздці,  п.  Коломия,
стрілець,  сотня  Сушка,  поляг  під  Потуторами  14.  УПІ.
 38.  ДЕМЯНЧУК  ЮЛІЯН,  нар.  1899  р.  в  Пістині,  п.  Косів,
стрілець,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 39.  ДЕЦИК  ІВАН,  нар.  1899  р.  в  Берегах,  п.  Самбір,  стрі¬
лець,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 40.  ДРУЧКІВ  АНДРІЙ,  нар.  1897  р.  в  Брустурах,  п.  Косів,
стрілець,  сотня  Кучабського,  ранений  на  Лисоні  3.  IX.  помер  в
шпиталі  в  Бережанах.
 41.  ДУНАЙ  АНДРІЙ,  нар.  1898  р.  в  Буйковичах,  п.  Пере¬
мишль,  стрілець,  сотня  Кучабського,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 42.  ДЯКІВ  МИХАИЛО,  нар.  1895  р.  в  Болщівцях,  п.  Рога¬
тин,  стрілець,  технічна  сотня,  ранений  на  Лисоні  4.  IX.,  помер
в  шпиталі  в  Бережанах.
 43.  ЖОВКІВСЬКИИ  МИХАИЛО,  нар.  1899  р.  в  Підгайцях,
стрілець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 44.  ЗАБОЛОТНИЙ  СТЕПАН,  нар.  1895  р.  в  Суботові,  п.  Ста-
ниславів,  стрілець,  сотня  Левицького,  ранений  під  Потуторами
14.  VIII.,  помер  в  дивіз.  шпиталі  в  Бережанах  18.  УІП.
 45.  ЗАХАРУК  МИХАИЛО,  нар.  1896  р.  в  Задубрівцях,  п.
Снятин,  ст.  стрілець,  поляг  під  Потуторами  29.  IX.
 46.  ІВАНЮК  ВОЛОДИМИР,  нар.  1897  р.  в  Отинії,  п.  Тов¬
мач,  ст.  стрілець,  ранений  на  Лисоні  3.  IX.,  помер  в  шпиталі  в
Бережанах.
 47.  ІСТЕРОВИЧ  ФРАНЦ,  нар.  1892  р.  в  Любачеві,  п.  Чеса-
нів  9.  XII.,  підхорунжий,  сотня  Сушка,  давніше  сотня  Букшова-
ного,  поляг  під  Потуторами  14.  УІП.
 48.  КАЛИН  ВАСИЛЬ,  нар.  1895  р.  в  Милятині  Старім,  п.  Ка-
мінка  Струм.,  стрілець,  сотня  Дудинського,  поляг  на  Диких  Ла¬
нах  16.  гх.
 49.  КАРАТНИЦЬКИИ  ІВАН  СВЯТОСЛАВ,  нар.  1889  р.  в
Чернівцях,  четар,  сотня  Носковського,  студент  прав,  скінчив
Акад.  гімназію  у  Львові.  Вийшов  в  поле  28.  IX.  1914  як  коман¬
дант  двадцятки.  Учасник  карпатської  кампанії  і  боїв  на  Поділ¬
 340

лі.  Ранений  під  Потуторами  14.  VIII,  в  черево,  помер  в  дивізій¬
нім  шпиталі  в  Лісниках  15.  VIII.  і  там  похоронений.
 50.  КАЧАЛАБА  ІВАН,  нар.  1894  р.  в  Задвірю,  п.  Перемиш-
ляни,  стрілець,  технічна  сотня,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 51.  КАЧУЛЯК  ВАСИЛЬ,  нар.  1894  р.  в  Трофанівці,  п.  Ко¬
ломия,  стрілець,  сотня  Левицького  (7-ма),  поляг  на  Лисоні  4.  IX,
 52.  КЕРМОЩУК  ІВАН,  нар.  1898  р.  в  Жаб’ю-Ільца,  п.  Ко¬
сів,  вістун,  поляг  під  Потуторами  14.  VIII.
 53.  КЛІЩ  ДЕНИС,  нар.  24  травня  1897  р.  в  Сулятичах,  п.
Жидачів,  підхорунжий,  абсольв.  гімназії  в  Стрию,  від  20.  II.  до
 13.  V.  1916  відбув  курс  машинових  крісів,  відзначений  срібною
медалею  ІІ-ої  кляси,  в  бою  на  Лисоні  3.  IX.  командтом  маш.  крі¬
сів,  де  і  поляг,  після  смерти  відзнач,  срібною  медалею  1-ої  кля¬
си.  Похоронений  в  Посухові.  В  1914  р.  був  в  сотні  І.  Коссака.
 54.  КОВАЛЬЧУК  СТЕФАН,  нар.  1894  р.  в  Мозолівці,  п.  Під-
гайці,  стрілець,  сотня  Мельника,  поляг  на  Лисоні  з.  IX.
 55.  КОЗАК  ДМИТРО,  нар.  1895  р.  в  Рудні,  п.  Львів,  стрілець,
поляг  на  Лисоні  3.  IX.  ранений  в  голову.
 56.  КОНДРАТЧУК  ВАСИЛЬ,  нар.  1894  р.  в  Іваниківці,  п.
Богородчани,  вістун,  сотня  Дудинського,  поляг  під  Потуторами
 14.  VIII.
 57.  КОНЧАКІВСЬКИИ  ВАСИЛЬ,  нар.  1896  р.  в  Рудниках,
п.  Жидачів,  стрілець,  сотня  Мельника.  Вирушив  в  поле  зі  сот¬
нею  Дідушка  10.  IX.  1914.  Поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 58.  КОТІВ  ОНУФРІЙ,  нар.  1894  р.  в  Печеніжині,  стрілець,
поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 59.  КРУЦИК  ІВАН,  нар.  1896  р.  в  Яблонові,  п.  Рогатин,  стрі¬
лець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 60.  КУЗЬМИЧ  ЯРОСЛАВ,  нар.  1895  p.,  26  лютого  в  Покрів¬
цях,  п.  Жидачів,  принал.  Пісочна,  п.  Жидачів,  син  тамошн.  па-
роха.  Абсольв.  гімназії.  Вийшов  в  поле  зі  сотнею  І.  Коссака  28.
 IX. 	1914.  Участь  в  карпат.  боях,  на  горі  Ключ  і  ін.  та  над  Стри-
пою.  Іменований  вістуном  27.  IX.  1914,  десятником  10.  Vin.  1915,
підхор.  19.  VIII.  1915,  хорунжим  3.  І.  1916.  Відзначення:  бронзо¬
ва,  мала  срібна  і  велика  срібна  медалі.  Поляг  на  Лисоні  3.  IX.
як  командант  чети.
 61.  КУХТЯК  ОСТАП,  нар.  1898  р.  в  Гайворонці,  п.  Підгайці,
стрілець,  сотня  Мельника,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 62.  КУЦІЙ  МИХАИЛО,  нар.  1895  р.  в  Болшівцях,  п.  Рога¬
тин,  стрілець,  сотня  Дудинського,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.  1916.
 63.  КУРАБА  ФРАНЦ,  нар.  1900  р.  в  Милятичах,  п.  Льв;в,
стрілець,  поляг  під  Потуторами  14.  Vm.
 ЦІ

64.  ЛЕВИЦЬКИИ  ТЕОДОР,  нар.  1890  р.  в  Рихтичах  Русь¬
ких,  п.  Дрогобич,  вістун,  сотня  Кучабського,  поляг  на  Лисоні
 3.  IX.
 65.  ЛИСАК  ВАСИЛЬ,  нар.  1896  р.  в  Залукві,  п.  Станиславів,
стрілець,  сотня  Носковського,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 66.  ЛОЗИНСЬКИИ  МИХАИЛО,  нар.  1894  р.  в  Передмістю
Язлов.,  п.  Бучач,  стрілець,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 67.  ЛОПАТЧУК  ЯКІВ,  нар.  1891  р.  в  Зеленій,  п.  Надвірна,
стрілець,  ранений  під  Потуторами  17.  УПІ,  помер  в  шпиталі
 23. 	VIII.
 68.  МАКАРОВСЬКИИ  АНДРІЙ,  нар.  1893  р.  в  Бужку,  п.  Зо-
лочів,  стрілець,  сотня  Носковського,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 69.  МАКСИМИШИН  ІВАН,  нар.  23.  ХП.  1895  р.  в  Ремено-
ві,  п.  Львів,  хорунжий,  абсольвент  Академ.  гімназії  у  Львові,  вий¬
шов  в  поле  25.  IX.  1914  зі  сотнею  Будзиновського  і  з  тою  сотнею
брав  участь  у  всіх  походах  і  боях.  Поляг  на  Лисоні  3.  IX.  Похо¬
ронений  в  Посухові.  Після  смерти  відзначений  срібною  медалею
1-ої  кляси.
 70.  МАКСИМЧУК  ІВАН,  нар.  1895  р.  в  Балинцях,  п.  Коло¬
мия,  стрілець,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 71.  МАЛЬОВАНИИ  ВАСИЛЬ,  нар.  20  серпня  1894  р.  в  Дзви-
нячі,  п.  Чортків,  підхор.,  сотня  Яримовича,  абсольв.  гімназії  в
Станиславові.  Вийшов  в  поле  18.  IX.  1914  зі  сотнею  І.  Коссака.
Служив  в  сотнях:  Чмоли,  Яримовича  і  Носковського.  Відзна¬
чений  бронзовою  і  срібною  медал.  П-ої  кляси.  Поляг  на  Лисо¬
ні  3.  ЕХ.  Похоронений  у  Вільхівці.
 72.  МАРЦІНКОВСЬКИИ  МИХАИЛО,  нар.  1896  р.  в  Зала-
нові,  п.  Рогатин,  стрілець,  сотня  Кучабського,  поляг  на  Лисоні
 4.  IX.
 73.  МЕТРИПУЛА  СЕМЕН,  нар.  1896  р.  в  Ульвівку,  п.  Со-
каль,  стрілець,  сотня  Мельника,  абітурієнт  гімназії  в  Сокалі,  по¬
ляг  на  Лисоні  3.  IX.,  згл.  помер  того  дня  від  ран  в  шпиталі  в
Бережанах.
 74.  МИХАИЛІВ  ОСИП,  нар.  1892  р.  в  Гологорах,  п.  Золо-
чів,  вістун,  сотня  Носковського,  поляг  під  Потуторами  14.  УШ.
 75.  МОТА  ІВАН,  нар.  1891  р.  в  Лісневичах,  п.  Львів,  ст.  стрі¬
лець,  сотня  Будзиновського,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 76.  НАГІРНИИ  СТЕПАН,  нар.  1897  р.  в  Яблонові,  п.  Рога¬
тин,  сотня  Левицького,  стрілець,  поляг  під  Потуторами  27.  IX.
 77.  НАДРІЧНИЙ  ГРИЦЬ,  нар.  1898  р.  в  Дичках,  п.  Рога¬
тин,  стрілець,  поляг  на  Лисоні  4.  ГХ.
 78.  НАКЕЛЬСЬКИИ  ПЕТРО,  нар.  1895  р.  в  Яйківцях,  п.  Жи-
дачів,  ст.  стрілець,  сотня  Будзиновського,  ранений  на  Лисоні  3.
IX,  помер  в  шпиталі  в  Стрию.
 342

79.  НЕСТОР  СТЕПАН,  нар.  1893  р.  в  Звижені,  п.  Броди,  ст.
стрілець,  сотня  Будзиновського,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 80.  НЕЧИПОР  БОГДАН,  нар.  1899  р.  в  Самборі,  стрілець,
сотня  Мельника,  гімназ.  учень,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 81.  ОЛІИНИК  СТЕПАН,  нар.  1895  р.  в  Гуменці,  п.  Самбір,
вістун  при  відділі  скорострілів,  абсольвент  гімназії  в  Самборі.
Тяжко  ранений  шрапнелевою  кулею  в  чоло,  в  Посухові  28.  УЕП,
помер  в  шпиталі  в  Бережанах.  В  поле  вийшов  зі  сотнею  Дідушка
 10. 	IX.  1914.
 82.  ОСТАП  МИКОЛА,  нар.  1896  р.  в  Лядськім  Шлях.,  п.  Тов¬
мач,  стрілець,  ранений  на  Лисоні  4.  IX.,  помер  в  дивіз.  шпиталі
в  Бережанах  18.  IX.
 83.  ПАЛАГНЮК  ГРИЦЬ,  нар.  1890  р.  в  Любинцях,  п.  Стрий,
вістун,  сотня  Кучабського,  поляг  під  Потуторами  17.  УШ.
 84.  ПАРТИКА  МИКОЛА,  нар.  1898  р.  в  Кореличах,  п.  Пере¬
мишль,  стрілець,  ранений  на  Лисоні,  помер  10.  IX.  в  пол.  шпи¬
талі.
 85.  ПОЛЯНСЬКИИ  ІВАН,  нар.  1895  р.  в  Старій  Солі,  п.  Ста¬
рий  Самбір,  десятник,  поляг  під  Потуторами  16.  УШ.
 86.  РИБАК  ФЕДЬ,  нар.  1897  р.  в  Черчу,  п.  Рогатин,  стрілець,
сотня  Яримовича,  ранений  на  Лисоні  3.  IX.,  помер  в  шпиталі  в
Бережанах.
 87.  РОМАНИШИН  БОГДАН,  нар.  1894  р.  в  Княжолуці,  п.
Долина,  підхорунжий,  командант  чети  в  сотні  Будзиновського,
абсольв.  гімназії,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 88.  РУПА  ТИМКО,  нар.  1899  р.  в  Торках,  п.  Сокаль,  стрілець,
сотня  Носковського,  поляг  під  Потуторами  14.  УПІ.
 89.  САВЧУК  ФЕДЬ,  нар.  1895  р.  в  Джурові,  п.  Снятин,  стрі¬
лець,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 90.  САЙКО  ВАСИЛЬ,  нар.  1897  р.  в  Кореличах,  п.  Пере¬
мишль,  стрілець,  сотня  Кучабського,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 91.  САЛАБАИ  ЯКІВ,  нар.  1895  р.  в  Печенії,  п.  Перемишля-
ни,  стрілець,  сотня  Яримовича,  поляг  під  Потуторами  14.  УШ.
 92.  САЧИК  ІВАН,  нар.  1897  р.  в  Мозолівці,  п.  Підгайці,  стрі¬
лець,  сотня  Мельника,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 93.  СЕНЬЧУК  МИХАИЛО,  нар.  1895  р.  в  Річці,  п.  Косів,
стрілець,  ранений  під  Потуторами  18.  IX.,  помер  в  шпиталі  в  Бе¬
режанах.
 94.  СИСАК  МАКСИМ,  нар.  1898  р.  в  Волощині,  п.  Підгай¬
ці,  стрілець,  поляг  під  Потуторами  17.  УШ.
 95.  СІРКЕВИЧ  ВОЛОДИМИР,  нар.  1895  р.  в  Вишнівчику,  п.
Підгайці,  ст.  стрілець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 96.  СКОБЕЛЬ  ОСИП,  нар.  1893  р.  в  Липиці  Долішній,  п.
Рогатин,  стрілець,  сотня  Дудинського,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 343

97.  СЛУКА  ВАСИЛЬ,  нар.  1899  р.  в  Любелі,  п.  Жовква,  стрі¬
лець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 98.  СОКОЛОВСЬКИИ  ЮЛІЯН,  нар.  29  червня  1895  р.  в  Стра-
тині,  п.  Рогатин,  хорунжий,  командант  чети  сотні  Будзиновсько¬
го,  в  якій  служив  від  вимаршу  в  поле  25.  IX.  1914,  абсольвент
укр.  гімназії  в  Рогатині,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.,  відзначений  ме¬
далями:  бронзовою,  малою  срібною  і  після  смерти  великою  сріб¬
ною.  Похоронений  в  Посухові.
 99.  СОРИЧ  ФЕДЬ,  нар.  1894  р.  в  Іспасі,  п.  Коломия,  вістун,
технічна  сотня,  поляг  під  Потуторами  23.  IX.
 100.  СОРИЧ  ЮРА,  нар.  1897  р.  в  Мишині,  п.  Печеніжин,  стрі¬
лець,  сотня  Левицького,  поляг  під  Потуторами  14.  VIII.
 101.  СТАНОВСЬКИИ  КАЗИМИР,  нар.  1899  р.  в  Стрию,  стрі¬
лець,  поляг  під  Потуторами  14.  VIII.
 102.  СТАРЧУК  РОМАН,  нар.  1897  р.  в  Бабині,  п.  Кіцмань,
вістун,  сотня  Сушка,  поляг  під  Потуторами  14.  Vin.
 103.  СТОЛАЩУК  ІЛЬКО,  нар.  1897  р.  в  Яворові,  п.  Косів,
ст.  стрілець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 104.  СТОРОЖУК  ОЛЕКСА,  нар.  1894  р.  в  Желдці,  п.  Жов¬
ква,  підхорунжий,  командант  чети,  ранений  на  Лисоні  4.  IX.,  по¬
мер  в  Ужгороді  в  шпиталі  18.  IX.
 105.  СТРУГАНІВ  ФЕДЬ,  нар.  1897  р.  в  Синевідську  Вижнім,
п.  Сколе,  стрілець,  сотня  Будзиновського,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 106.  СЮТРИК  МИХАИЛО,  нар.  1895  р.  в  Хильчицях,  п.  Зо¬
лочів,  ст.  стрілець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 107.  ТЕЛЕПКО  МИХАИЛО,  нар.  1895  р.  в  Бачеві,  п.  Пере-
мишляни,  стрілець,  сотня  Левицького,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 108.  ТИМОЧКО  ЛУКА,  нар.  1892  р.  в  Чернихові,  п.  Терно¬
піль,  ст.  стрілець,  поляг  під  Потуторами  14.  VIH.
 109.  ТУЗ  ОЛЕКСА,  нар.  1899  р.  в  Гижнім,  п.  Ряшів,  стрі¬
лець,  сотня  Носковського,  поляг  під  Потуторами  14.  Vm.
 110.  ТУР  РОМАН,  нар.  1899  р.  в  Соснові,  п.  Підгайці,  стрі¬
лець,  ранений  на  Лисоні  3.  IX.,  помер  в  шпиталі  4.  IX.  від  рани
постр.  в  черево.
 111.  ФЕДОРИК  МИХАИЛО,  нар.  1895  р.  в  Тростянці,  п.  Жи¬
дачів,  стрілець,  ранений  на  Лисоні  3.  IX.,  помер  в  пол.  шпиталі
в  Стрию.
 112.  ФЕДОРНЯК  ВАСИЛЬ,  нар.  1895  р.  в  Підгороддю,  п.
Станиславів,  стрілець,  сотня  Мельника,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 113.  ФІЛЯК  ДМИТРО,  нар.  1895  р.  в  Микуличині,  п.  Деля-
тин,  стрілець,  сотня  Будзиновського,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 114.  ХИБІНЬ  СЕМЕН,  нар.  1895  р.  в  Хохоневі,  п.  Рогатин,
стрілець,  сотня  Левицького,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.

115.  ХОЛОДНЯК  АНДРІЙ,  нар.  1896  р.  в  Підгайцях,  стрі¬
лець,  сотня  Носковського,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 116.  ХОРКО  ПАНТЕЛЕЙМОН,  нар.  1899  р.  в  Глинську,  п.
Жовква,  стрілець,  поляг  під  Потуторами  14.  VIII,
 117.  ХРАНОВСЬКИЙ  ІВАН,  нар.  1894  р.  в  Липиці  Долішній,
п.  Рогатин,  стрілець,  ранений  під  Потуторами  17.  VIII.,  помер
в  шпиталі  в  Дебречині  ЗО.  IX.
 118.  ЧАБАН  МИХАИЛО,  нар.  1894  р.  в  Стрілиськах  Нових,
п.  Бібрка,  стрілець,  поляг  під  Потуторами  14.  Vin.
 119.  ЧЕРВІНЧАК  ІВАН,  нар.  1898  р.  в  Потиличі,  п.  Рава
Руська,  стрілець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 120.  ЧМІЛЬ  ДМИТРО,  нар.  1898  р.  в  Дитятині,  п.  Рогатин,
стрілець,  поляг  під  Потуторами  23.  VIII.
 121.  ЧУБАТИЙ  ІВАН,  нар.  1897  р.  в  Сенькові,  п.  Заліщики,
стрілець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 122.  ШВЕД  ГРИЦЬ,  нар.  1898  р.  в  Любичі  Княжій,  п.  Ра¬
ва  Руська,  стрілець,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 123.  ШЕВЧУК  АНДРІЙ,  нар.  1894  р.  в  Сороках  Львівських,
п.  Львів,  стрілець,  ранений  під  Семиківцями  2.  XI.  1915  p.,  по¬
ляг  на  Лисоні  3.  IX.  1916.
 124.  ШЕВЧУК  ПЕТРО,  нар.  1897  р.  в  Видинові,  п.  Снятин,
стрілець,  сотня  Левицького,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 125.  ШЕВЧУК  ПЕТРО,  нар.  1891  р.  в  Сенькові,  п.  Заліщики,
стрілець,  сотня  Будзиновського,  поляг  під  Потуторами  18.  УШ„
 126.  ШЕВЧИШИН  ПЕТРО,  нар.  1896  р.  в  Двірцях,  п.  Бере¬
жани,  стрілець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 127.  ШЕРЕМЕТА  ОЛЕКСА,  нар.  1893  р.  в  Шумлянах,  п.
Підгайці,  стрілець,  поляг  в  Потуторах  20.  IX.
 128.  ШИМКО  ІВАН,  нар.  1897  р.  в  Вербіжі,  п.  Сокаль,  стрі¬
лець,  технічна  сотня,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 129.  ШКРЕДКА  ІВАН,  нар.  1893  р.  в  Маріямполі,  п.  Стани-
славів,  стрілець,  поляг  на  Лисоні.
 130.  ШТАНҐУРСЬКИИ  МИКОЛА,  нар.  1898  р.  в  Скоморо¬
хах  Старих,  п.  Рогатин,  стрілець,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.
 131.  ШТЕПОВАНИИ  МИКОЛА,  нар.  1897  р.  в  Вербіжі,  п.
Бережани,  стрілець,  ранений  на  Лисоні  3.  IX.,  помер  в  пол.  шпи¬
талі  в  Курянах.
 132.  ЮРЧИШИН  ГНАТ,  нар.  1896  р.  в  Білобожниці,  п.  Чорт-
ків,  десятник,  сотня  Дудинського,  поляг  на  Лисоні  4.  IX.
 133.  ЯЦУЛЬЧАК  ІВАН,  нар.  ЗО.  XII.  1895  р.  в  Синевідську
Вижнім,  п.  Сколе,  стрілець,  сотня  Будзиновського,  відбув  усю
карпатську  кампанію,  полонений  на  стежі  в  Гнилій  в  грудні
1914  р.  утік  по  дорозі  з  полону,  в  Болехові  в  травні  1915  р.  вер¬
нув  до  сотні,  з  якою  відбув  дальші  походи  і  бої.  Ранений  під  За-
 Slf5

валовом  14.  УПІ.  1915.  Після  тримісячного  лікування  в  шпита¬
лях  вернув  до  Коша  а  звідси  в  поле  до  своєї  сотні.  Поляг  в  бою
на  Лисоні  3.  IX.  1916.
 ВІК  І  ПОХОДЖЕННЯ  ПОЛЯГЛИХ  ПІД  ПОТУТОРАМИ
І  НА  ЛИСОНІ  В  СЕРПНІ  І  ВЕРЕСНІ  1916  Р.
 16
 літ  народж.
 1900
 2
 23
 літ
 народж.
 1893
 17
 УУ  УУ
 1899
 10
 24
 УУ
 УУ
 1892
 18
 УУ  УУ
 1898
 16
 25
 УУ
 УУ
 1891
 19
 УУ  »»
 1897
 23
 20
 УУ  УУ
 1896
 10
 26
 У  У
 1890
 21
 уу  уу
 1895
 ЗО
 27
 УУ
 УУ
 1889
 22
 УУ  9У
 1894
 21
 36
 УУ
 >»
 1881
 ПОВІТИ
 Рогатин
 17
 Заліщики
 3
 Камінка  Струм.
 Підгайці
 11
 Самбір
 3
 Бучач
 Львів
 10
 Сокаль
 3
 Гусятин
 Перемишляни
 8
 Товмач
 3
 Теребовля
 Коломия
 7
 Перемишль
 2
 Чесанів
 Золочів
 6
 Рава  Руська
 2
 Броди
 Косів
 6
 Бібрка
 2
 Богородчани
 Буковина
 5
 Рудки
 2
 Надвірна
 Жидачів
 5
 Чортків
 2
 Долина
 Снятин
 5
 Печеніжин
 2
 Старий  Самбір
 Станиславів
 5
 Стрий
 2
 Тернопіль
 Бережани
 3
 Сколе
 2
 Ряшів
 Жовква
 3
 Дрогобич
 1
 Делятин
 31,6

ЛИСОНСЬКІ  МІСТЕРІЇ
 Бережани,  в  грудні  1932  року
 Лисоня!  ...  Яке  відоме  й  дороге  нашому  загалові  слово!  Л  и-
соня  —  свідок  українського  завзяття  і  хоробрости.  Нема  закути-
ни  на  українських  землях,  де  не  знали  б  про  це  місце  завзятих
боїв  Українських  Січових  Стрільців  з  москалями,  геройської  по¬
стави  та  важких  і  болючих  втрат.  Але  й  широко  у  світ  понесла
вона  славу  українського  імени  —  бо  на  протязі  довшого  часу
говорили  про  Лисоню  військові  комунікати.  Для  бережанської
землі  гора  ця  являється  дорогим  скарбом  —  доказом  Великого
Чину.  Тому  відноситься  до  неї  Бережанщина  з  незвичайним  піє¬
тизмом  та  піклується  нею.
 Бажаючи  передати  й  наступним  поколінням  шанування  на¬
шої  недавньої  традиції  —  рішила  Філія  Товариства  Охорони  Во¬
єнних  Могил  висипати  на  Лисоні  могилу  та  поставити  пам'ятник.
 Делеґати  Філії  явились  13-го  травня  1928  р.  на  засідання
громадської  ради  в  Потуторах,  що  є  власником  тієї  гори  й  пре-
дявили  зібраним  радним  прохання  Виділу  дарувати  шмат  зем¬
лі,  необхідний  на  місце  для  висипання  могили.  Рада  пішла  на
зустріч  ідейним  намірам  і  проханню  Товариства  та  однозгідно
дарувала  Товариству  100  кв.  метрів  ґрунту,  дозволивши  крім  цьо¬
го  видобути  з  громадського  каміньолому  потрібну  кількість  ка¬
міння.  Ухвалу  громадської  ради  предложено  Повітовому  Виді¬
лові  в  Бережанах,  а  цей  письмом  з  дати  15-го  червня  1928  р.  ч.
вп.  1718/28  повідомив  громаду,  що  на  засідання  Виділу  ухвалу
громадської  ради  затверджено  до  ч.  18/28.
 Протягом  1928  і  1929  р.  виросла  на  Лисоні  трудом  і  працею
пластунів  могила,  а  на  могилі  хрест  з  відповідним  написом.  Що¬
річно  влаштовувано  на  могилі  святкування,  що  стягали  великі
маси  народу.  Але  вже  в  1929  році  приходить  до  першого  конфлік¬
ту  з  владою.  Справа  відбивається  відгомоном  аж  у  соймі.  А  во¬
сени  1930  р.  в  розгарі  відомої  пацифікації  —  уряд  громадський
на  приказ  влади  та  вимогу  війська  зняв  хрест,  а  могилу  зрівняв
з  землею.
 34  7

В  листопаді  1932  р.  Виділ  Філії  рішив  зладити  контракт  да¬
ровизни.  Віднісся  до  громадського  уряду  з  проханням  делегува¬
ти  представників  громади  з  повновластю  для  піписання  контрак¬
ту.  І  тут  починається  цікава  історія.  Поліція  починає  21  листо¬
пада  1932  р.  переслухувати  бувшого  начальника  громади  Степа¬
на  Віятика  та  бувшого  громадського  секретаря  Василя  Гайово¬
го  й  радних,  докоряючи  їм,  як  вони  могли  перевести  тоді  таку
ухвалу  та  дарувати  громадське  майно  зі  шкодою  для  громади,
а  ще  й  на  таку  ціль,  закидуючи  їм  при  цьому,  що  війт  та  секре¬
тар  надужили  влади,  вміщуючи  ухвалу  громадської  ради  в  про¬
токолі  нижче  підписів  приявних  тоді  на  засіданню  членів  ради
(делегати  Філії  явились  вже  при  кінці  засідання  —  але  рада
перевела  цю  ухвалу  і  її  запротоколовано  з  відома  і  за  згодою  усіх
приявних  на  засіданні,  хоч  попередні  ухвали  вже  були  підпи¬
сані)  .  На  другий  тиждень  поліція  відставляє  до  тюрми  при
Окружному  Суді  в  Бережанах  Степана  Віятика  й  Василя  Гайо¬
вого.
 А  вміжчасі  на  Лисоні  діється  таке.  В  ніч  з  21  на  22  листо¬
пада  являється  на  місці  давньої  могили  хрест.  На  приказ  полі¬
ції  громадський  поліціянт  йде  на  Лисоню,  забирає  хреста,  при¬
носить  до  села  на  т.  зв.  Загумінки,  а  звідси  фірою  відвозять  на
постерунок,  де  його  каже  вкопати  поліція  на  цвинтарі,  що  біля
постерунку.
 25  листопада  ранком  побачили  громадяни  другий  хрест  на
Лисоні.  Йде  вдруге  на  Лисоню  громадський  поліцист,  приносить
хрест  до  села  й  відвозить  фірою  на  постерунок.
 Та  28  листопада  появився  на  Лисоні  хрест  втретє.  І  цим  ра¬
зам  усунено  його  на  приказ  поліції.  Постерунковий  Ковальскі  за¬
явив,  що  як  Потутори  ще  так  будуть  поступати  —  в  село  прийде
військо.
 Появу  хреста  на  Лисоні  широко  й  всяко  коментує  загал.
 А  Степанові  Віятикові  і  Василеві  Гайовому  доручено  2  груд¬
ня  постанову  слідчого  судді  при  Окружному  Суді  в  Бережанах,
що  проти  них  почато  слідство  о  провину  з  арт.  286  к.  к.,  доко¬
нану  тим,  що  безправно  вписали  до  протоколу  ухвалу  ради  про
дарування  100  кв.  метрів  землі,  чим  переступили  обсяг  своєї  вла¬
ди  та  ділали  на  шкоду  публічного  інтересу.  Справа  набирає  шир¬
шого  розголосу.
 348

Стрілецька  пісня

ЗА  РІДНИЙ  КРАЙ
 Слова:  Роман  КУПЧИНСЬКИИ
Музика:  Михайло  ГАИВОРОНСЬКИИ
 if  А  „І  А/  ;і  =
 &
 /т^*  За  р/дяии^раи.
І  к  к  >І
 frPf
 за  нарід  свій,
 за  долі>
 т-  т~^
 о  У  —  І|ра  —
 м=Н
 -ї  —  ни,
 ltr~'  У  Г
 2^  ■----=]
 J_jUU 	J
 /їй  иде/іо  вБіи,
 JV1H  йде/іо  В  бій,
 r^Mvr-
 Jfp)  зь  згаях  їда  яу-
 -  ї  —  ни
 FrHr
 №.k  ?-.рР..ЕУ^
 /viи  идр;мо  8  6»*
 _4—ґ:~
 /їй  иде/»о  а  б  ж
 ҐІ  г
 -t-WA 	'г  и  1  г
 Гіи  ИДР/ІО  8б»И 	/їй 	иде/іо 	в 	Бій 	і
  і
 -Ми  ИДЄГ0  8  Bin 	3PJV1J1J1  ДУДМИГЬ 	Pd-ДІ-ЮГЬ 	ГО 	- 	ЯИ
 — 	Q
 .Яи  ЦДЄГ10  ВБІИ 	3*/ЇДО 	ДУДНИТЬ 	радіють 	ГО 	— 	РИ
 стель,  бо  мас  ь  бій  благословить  /ю  -  гу.  чий  ду*  J4a  ,se—  пи  !
 551

о.  Андрій  Григорій  ТРУХ,  ЧСВВ
 ПРО  СТРІЛЕЦЬКУ  ПІСНЮ  „ЧЕРВОНА  КАЛИНА"
 Коли  дня  28  липня  1914  року  проголосила  Австрія  війну
Сербії,  а  з  тим  і  загальну  мобілізацію,  я  не  думав,  що  незаба-
бом  і  я  стоятиму  у  військових  рядах.  Та  як  із  мойого  села  Гар¬
ного  відійшли  чоловіки  й  юнаки  на  війну  й  наше  село  опустіло,
я  став  почувати  себе  так  самітньо  і  ніяково,  що  я  не  втерпів  і
одного  дня  вибрався  до  Стрия,  щоб  вступити  добровольцем  до
австрійської  армії.  Як  я  став  просити  австрійського  старшину,
що  коло  нього  збиралися  покликані  вояки,  щоб  він  сповнив  ба¬
жання  хороброго  Гриця,  то  він  тільки  сказав  мені:  ,,Ой  не  хо¬
ди  Грицю,  на  ту  зарваницю!”  —  і  я  не  покушавши  навіть  вій¬
ськового  „цвібаку”,  вернувся  додому  —  опихати  кашу  з  моло¬
ком  ...  І  хто  зна,  доки  я  був  би  забавлявся  в  „кашоїда”  й  ,,ци-
вільбранжу”,  якщо  у  Львові  не  була  б  розпочала  своєї  діяль-
ности  Головна  Українська  Рада  й  Боєва  Управа.  Та  вони  в  са¬
му  пору  вистрілили  з  великої  гармати  своїм  маніфестом.
 На  їхній  спільний  маніфест,  щоб  українська  молодь  голо-
силась  під  жовто-блакитний  прапор  Українського  Січового  Стрі¬
лецтва  для  збройної  розправи  з  москалями,  відгукнулась  не
тільки  молодь,  а  й  усе  українське  національно-свідоме  грома¬
дянство  Галичини.  Справою  організації  Українського  Леґіону
захопилось  не  тільки  юнацтво,  але  й  старше  громадянство,  ввесь
народ,  без  різниці  стану  й  політичних  переконань.  На  вдержан¬
ня  добровольців  посипались  із  усіх  сторін  щедрі  жертви.  По¬
силали  поодиноко  й  громадно,  навіть  цілі  села.  Напр.  Гаї  ко¬
ло  Львова  харчували  даром  увесь  місяць  цілу  сотню  УСС.  За
місяць  серпень  український  народ,  здебільша  малоземельний,
селянський,  склав  кілька  тисяч  корон  грішми,  дорогоцінностя¬
ми  й  натураліями.  Жертви  складали  всі:  багаті  й  убогі,  профе¬
сіоналісти,  робітники  й  селяни.  Навіть  австрійські  вояки,  україн¬
ці,  що  стояли  вже  під  крісом,  посилали  свої  дрібні  лепти.
 352

Стрілецька  пісня.  Графіка  І.  Іванця.
 Оркестра  УСС.  Соснів,  1916.
 Перший  зліва,  пхор.  Р.  Лесик,  заст.  диригента.
 XLIX

Хор.  Роман  Купчинський
 ІІхор.  Михайло  Гайворонський
і  пхор.  Лесь  Гринішак  (зліва).
 Свято  Шевченка  в  Коші  УСС  в  Свистільниках.  Промова  сот.  Н.  Гірняка.
 2.IV.1916.
 L

Для  принимання  добровольців  покликано  повітові  й  гро¬
мадські  комітети.  Добровольці  прибували  просто  до  Львова  або
до  своїх  повітових  міст.  Молодь  Галичини  заворушилась  і  ма¬
сами  плила  в  ряди  українського  війська,  захоплена  довго  не-
чуваним  гаслом:  „Війна  за  волю  України!”
 Хоч  до  УСС  могли  вступати  самі  юнаки,  нижче  21  літ,  що
не  були  покликані  до  австрійського  війська,  або  такі,  що  були
колись  звільнені  від  військової  фронтової  служби,  все  таки  на
поклик  українського  національного  проводу  зголосилось  понад
20,000  національно  свідомого  українського  квіту,  що  хотів  здо¬
бути  рідній  українській  нації  кращу  долю.  Перед  у  цім  воєн¬
нім  ділі  провадив  Львів.  Там,  як  це  годилось  українській  сто¬
лиці,  найкраще  поступала  організація  УСС.  Перша  воєнна  сот¬
ня  УСС  виступила  у  Львові  під  проводом  Івана  Чмоли;  пер¬
шим  куренем  командував  Дмитро  Вітовський.  Першим  головним
командантом  УСС  став  Теодор  Рожанковський.
 Коли  на  поклик  Головної  Української  Ради  й  Боєвої  Упра¬
ви  почали  діяти  по  повітах  Повітові  Ради,  до  мене  одного  по¬
полудня  прибули  зо  Стрия  директор  Павлюк  і  інженер  Боби-
кевич  із  зазивом,  щоб  і  я  для  загального  добра  української  на¬
ції  вступив  до  Українських  Січових  Стрільців.  Це  було  для  ме¬
не  таке  самозрозуміле,  що  вже  наступного  дня  я  вибрався  до
Стрия,  щоб  станути  в  ряди  УСС.  Мав  я  тоді  вже  скінчених  20
років.
 В  Стрию  незабаром  зароїлось  від  „добровольців”,  як  тоді
називали  УСС.  Збірною  станицею  стала  для  нас  бурса  Педа¬
гогічного  Товариства  на  передмістю  на  Ланах,  що  нею  управ¬
ляв  п.  Шепарович.  У  тій  бурсі  я  мешкав  якийсь  час,  як  ходив
у  Стрию  до  школи.  Тепер  вона  стала  нашим  стрілецьким  табо¬
ром.  Там  ми  збирались  і  харчувались,  а  на  військові  вправи  ви¬
ходили  за  місто.  Ночували  стрільці,  де  хто  міг,  а  вранці  зби¬
рались  на  площі  бурси.  Я  ночував  у  свого  шкільного  товариша
Федорика.
 Патріотичні  і  трудолюбні  стрийські  пані  натрудились  ба¬
гато,  щоб  нагодувати  те  своє  рідне  військо.  Це  певне,  що  що-
крок,  то  щось  рвалось,  бо  нітхо  не  був  до  цього  приготований,  а
добровольців  прибувало  щораз  більше  з  усіх  сторін.  Згодом  на¬
збиралось  їх  у  Стрию  коло  10,000.
 Розуміється,  що  ми  не  мали  ще  тоді  ні  уніформів,  ні  зброї.
Я  ходив  на  вправи  в  сокільськім  однострою,  що  його  я  роздо¬
був  від  знайомого  члена  стрийського  „Сокола”.
 Хоч  ми  тоді  були  ще  мало  подібні  до  дійсних  вояків,  та  все
таки  не  без  враження  й  захоплення  відбувались  наші  походи
чвірками  через  місто  з  бадьорою  піснею  на  устах.  Котра  тільки
 358

пісня  була  нам  знана  й  відповідна  до  співу  під  час  маршуван-
ня,  вона  лунала  на  стрийських  вулицях.
 ІСТОРІЯ  ПІСШ  „ЧЕРВОНА  КАЛИНА”
 В  тім  часі  постав  наш  стрілецький  славень  „Червона  ка¬
лина”.  Історія  її  ось  така:
 Коли  одного  дня  в  серпні  1914  року  ми  мали  збірку  на  пло¬
щі  згаданої  бурси  в  Стрию,  я  почув,  як  мій  сусід  у  ряді,  уряд¬
ник  української  каси  в  Стрию,  Іваницький,  підспівував  собі  гар¬
ну  пісню,  що  мені  дуже  сподобалася.  її  він  навчився  від  арти¬
стів  львівського  театру  „Української  Бесіди”.  На  мою  просьбу
він  переспівав  мені  кілька  разів  одну  строфку  тієї  пісні,  я  на¬
вчився  її  напам’ять.  Слова  тієї  пісні,  що  мене  так  захопила,  бу¬
ли  перші  її  слова:
 „Ой  у  лузі  червона  калина  похилилася,
 Чогось  наша  славна  Україна  зажурилася  ...”
 Оці  слова  так  дуже  підходили  до  тодішнього  нашого  по¬
ложення  й  так  живо  висказували  всю  нашу  стрілецьку  ідею,
що  я  повторяв  собі  ту  чарівну  строфку  раз-у-раз,  а  як  наступ¬
ного  дня  ми  вийшли  знову  на  вправи,  я  сів  перед  бурсою  коло
столика  й  склав  іще  три  нові  додаткові  строфки,  що  разом  ство¬
рили  ту  славну  „Червону  калину”.
 Ціла  та  пісня  звучала  ось  так:
 Ой  у  лузі  червона  калина  похилилася,
 Чогось  наша  славна  Україна  зажурилася  ..  .
 А  ми  тую  червону  калину  підіймемо,
 А  ми  нашу  славну  Україну  гей-гей  розвеселимо!
 Машерують  наші  добровольці  у  кривавий  тан,
 Визволяти  братів  українців  з  московських  кайдан;
 А  ми  наших  братів  українців  визволимо,
 А  ми  нашу  славну  Україну  гей-гей  розвеселимо!
 Ой  у  полі  ярої  пшениці  золотистий  лан
Розпочали  наші  добровольці  з  москалями  тан;
 А  ми  тую  ярую  пшеницю  ізберемо,
 А  ми  нашу  славну  Україну  гей-гей  розвеселимо!
 Як  повіє  буйнесенький  вітер  з  широких  степів,
 То  прославить  по  всій  Україні  Січових  Стрільців;
 А  ми  тую  стрілецькую  славу  збережемо,
 А  ми  нашу  славну  Україну  гей-гей  розвеселимо!
 Мабуть  іще  таки  того  самого  вечора  після  вправ  я  уставив
стрільців  на  площі  бурси  в  чотирикутник  і  почав  учити  їх  спі¬
вати  „Червону  калину”.  Так  було  кілька  вечерів.  А  що  „Черво¬
на  калина”  захопила  стрільців  так  само  як  і  мене,  то  незаба¬
 354

ром  по  Стрию  розходився  гомін  першої  стрілецької  пісні:  „Ой
у  лузі  червона  калина  похилилася..Слова  „Машерують  на¬
ші  добровольці  у  кривавий  тан,  визволяти  братів  українців  з
московських  кайдан”  пригадували  нам  щодня  ту  найближчу  ме¬
ту  нашого  стрілецького  здвигу,  а  бадьорий,  тріюмфальний  ре¬
френ:  „А  ми  нашу  славну  Україну  гей-гей  розвеселимо!”  під¬
носив  нас  на  дусі,  розігрівав  нам  молоде  серце  любов’ю  до  Ук¬
раїни  й  рвав  до  жертви  за  її  волю.
 Тієї  „Червоної  калини”,  яка  так  захопила  була  моє  серце
й  що  її  від  мене  перебрали,  як  дорогоцінний  скарб,  мої  побрати-
ми-стрільці  в  Стрию,  ми  вже  не  забули,  ніколи  не  переставали
співати.  Ми  співали  її  в  Стрию,  ми  співали  її  в  Карпатській  Ук¬
раїні,  ми  взяли  її  з  собою  в  похід  на  Велику  Україну.  З  літа¬
ми  її  почали  співати  в  Галичині  й  по  всій  українській  землі,
а  з  колишніми  УСС-ами  й  іншими  переселенцями  „Червона  ка¬
лина”  прибула  до  Канади  й  Америки,  Бразилії,  Аргентини  й
до  всіх  країн  усього  світу,  куди  залітали  „українські  журавлі”  ...
за  хлібом,  за  волею,  за  кращою  долею  ...
 Сьогодні  нема  мабуть  в  світі  ні  одної  української  громади,
де  не  співали  б  тієї  славної  стрілецької  „Червоної  калини!”
 355

Василь  ВИТВИЦЬКИИ
 СТРІЛЕЦЬКА  ПІСНЯ
 За  першим  підґрунтям  стрілецьких  пісень  треба  шукати  в
гімнастичних  організаціях  і  напіввійськових  формаціях  молоді,
що  існували  в  Галичині  до  1914  р.  У  численних  гуртках  ,,Січей”,
„Соколів”,  стрілецько-пожарних  товариствах  і,  напередодні  вій¬
ни  створеного,  Пласту  одним  з  основних  завдань  було  плекати
знання  і  прив'язання  до  історичних  традицій  українського  наро¬
ду.  Там  назрівали  ідеї  відродження  української  державної  само¬
стійносте  і,  як  її  передумови,  створення  свого  власного  війська.
В  цих  осередках  вироблялось  і  звідти  поширювалося  замилуван¬
ня  до  історичних,  походових  та  бойових  пісень.
 Згадуючи  той  час  і  замилування  до  пісень,  в  яких  „чути
було  запах  стрільного  пороху”,  Михайло  Гайворонський  писав:
„Такі  тексти  я  вибирав  і  писав  до  них  музику.  Мою  увагу  при¬
ковували  образи,  які  пізнішше  під  час  війни  і  революції  ми  бачи¬
ли.  Не  дивуюся  тепер,  бо  всі,  такі  як  і  я,  були  одної  думки,  усі
були  вже  готові  до  світової  завірюхи.  Бойову  пісню  творило  са¬
ме  життя:  такої  саме  пісні  треба  було  тоді,  за  нею  питали,  її
найрадше  співали”1.
 Пісня  стала  невідлучною  товаришкою  стрілецького  життя
від  самого  початку.  У  Львові,  літом  1914  p.,  і  скоро  після  того
в  Стрию  стрілецькі  чоти  маршували  під  звуки  пригідних  до  по¬
ходу  народних  пісень.  Найбільш  улюбленими  були:  „Ой,  зза  го¬
ри  чорна  хмара  встала”,  „Стоїть  явір  над  водою”,  „Гей,  на  горі
там  женці  жнуть”,  „Ой,  там  за  Дунаєм”,  „Ой,  любив  та  кохав”
та  інші.
 Першим  кроком  до  створення  свого  власного  поетично-му-
зичного  надбання  було  приспособлювання  текстів  народних  пі¬
сень  до  нових  обставин.  Стрільці  актуалізували  ці  тексти  і,  за
висловом  Миколи  Голубця  —  „мілітаризували”.  При  тому  не  об¬
ходилося  без  жартів.  їдучи  відкритими  вагонами  з  Стрия  на  За-
 356

карпаття,  що  було  тоді  під  Мадярщиною,  стрільці  співали  пісню
про  своїх  старшин  „Гей,  ви  хлопці  молодії”),  вживаючи  до  неї
розмашисту  мадярську  мелодію.
 Молоде  військо  зараз  таки  від  моменту  свого  засновання  му-
сіло  переносити  удари  з  боку  неприязно  наставленої  австрій¬
ської  влади.  Обмеження  числа  стрільців,  труднощі  з  текстом
присяги,  що  її  дня  3-го  вересня  1914  р.  приймав  у  Стрию  о.  Остап
Нижанківський,  погане  трактування  при  видачі  зброї  й  уніфор^
мів,  —  це  й  були  деякі  з  прикрощів.  Не  одну  з  них  стрільці  пе¬
реносили  з  питомим  собі  гумором.  Маршуючи  закарпатським  се¬
лом  Страбичевом,  вони  співали  самі  про  себе,  що  з  їх  напів-вій-
ськового  вигляду  важко  було  розібрати  „чи  то  військо,  чи  то  бан¬
да”.  Цю  пісню  вони  співали  на  мелодію  народної  пісні  „Ой,  за-
цвила  черемшина”,  але  текст  був  їхній,  стрілецький,  і  відносився
до  їхнього  побуту.
 До  передісторії  стрілецьких  пісень  належать  три  з-поміж  них,
що  їх  слід  згадати  окремо.  Вони  постали  ще  перед  створенням
Леґіону  УСС,  але  згодом  не  тільки  утвердилися  в  його  репертуа¬
рі,  але,  особливо  дві  з-поміж  них,  зайняли  в  ньому  вийняткове
місце.  Це  були:  „Ой,  у  лузі  червона  калина”,  „Видиш,  брате
мій”  і  „Ой,  нагнувся  дуб  високий”.  Щодо  походження  першої
з  них  були  різні  версії.  У  збірнику  „Сурма”  (Львів  1922)  пода¬
но:  „Записана  між  стрільцями”.  На  основі  пізніше  опублікова¬
них  матеріялів  приписується  її  створення  Степанові  Чарнецько-
му.  Текст  довіршовував  Григорій  Трух.  Посвоячення  її  тексту  і
мелодії  з  народними  піснями  незаперечне  (частина  тексту  пря¬
мо  перенесена  з  історичної  пісні  „Розлилися  круті  бережечки”,
а  в  мелодії  є  деякі  спільні  риси  з  піснею  „Ой,  зацвіла  червона
калина”).  Власне  народно-пісенні  риси  причинилися  до  її  не¬
звичайної  популярности.  По  словам  Дмитра  Палієва  в  цій  пісні
скристалізувалася  була  уся  програма  Українських  Січових
Стрільців.2  Цю  пісню  прийняли  стрільці  за  свій  гимн.  В  добі  пер¬
шої  світової  війни  вона  стала  піснею-символом  визвольної  бо¬
ротьби.
 Вірш  „Журавлі”  написав  Богдан  Лепкий  у  1910-му  році.
Музику  до  нього  створив  його  брат  Лев  напередодні  першої  сві¬
тової  війни.  Пісня  досить  скоро,  бо  вже  під  час  Карпатської  кам¬
панії  (1915  р.)  поширилася  між  стрільцями  і  стала  одною  з  їх
найбільше  улюблених  пісень.  Вона  спопуляризувалася  по  всіх
частинах  української  землі,  її  співали  й  на  Кубані  і  навіть  на  Зе¬
леному  Клині.  Вона  замандрувала  була  згодом  аж  на  Соловки
і  стала  одною  з  найулюбленіших  пісень  соловецьких  українських
засланців.  З  малими  змінами  в  тексті  й  мелодії  пісню  про  журав¬
лів  залюбки  виконують  досьогодні.  Останнім  часом  наспівав  її
 357

на  грамофонній  платівці  відомий  оперовий  співак  Іван  Козлов-
ський  з  вокальним  квартетом  без  інструментального  супроводу.3
 Третю  з  згаданих  вгорі  пісень,  не  можна  ставити  поруч  з
двома  попередніми,  ні  щодо  тематики,  ні  щодо  значення.  Все
таки  треба  згадати,  що,  створена  напередодні  війни  (слова  Ми¬
коли  Голубця,  музика  Михайла  Гайворонського),  вона  вросла
в  стрілецький  побут  і  свого  часу  на  Західньо-Українських  землях
стала  популярною  піснею  з  циклу  сумовитих  любовних  пісень.
 Заки  станемо  придивлятись  стрілецькій  музичній  творчості,
варто  поставити  питання  про  середовище,  в  якому  вона  поста¬
ла:  хто  були  січові  стрільці,  які  були  їх  культурні  зацікавлен¬
ня,  яке  було  їх  духове  обличчя.
 Була  це  передусім  молодь.  Склад  УСС  за  віком  був  чи  не
наймолодшою  військовою  формацією  в  добі  першої  світової  вій¬
ни.  її  членами  були  студенти  університетів  і  навіть  учні  вищих
гімназійних  кляс.  Не  один  з  них  співав  до  того  часу  в  хорах,
дехто  мав  і  музично-теоретичну  підготовку  і  вміння  гри  на  ін¬
струментах,  головно  ж  на  досить  популярній  тоді  Гітарі.  Існува¬
ла  досить  велика  стрілецька  духова  оркестра,  яка  під  кінець
1915  р.  мала  у  свому  складі  ЗО  членів.  У  1916  році  у  відносно
спокійному  часі  був  зорганізований  навіть  камерний  ансамбль,
струнний  квартет,  у  складі  якого  були  Антін  Баландюк,  Яро¬
слав  Барнич,  Михайло  Гайворонський  і  Роман  Лесик.  У  стрі¬
лецькому  товаристві  знайшлися  й  добрі  дириґенти,  з  яких  не-
один  мав  уже  за  собою  досвід  у  веденні  хорів  і  оркестр:  Лесь
Гринішак,  Михайло  Гайворонський,  Роман  Лесик.  Стрільців  з
поетично-письменницьким  хистом  було  ще  більше,  і  саме  їх  твор¬
чість  була  головним  джерелом  натхнення  для  стрілецької  музи.
Творчу  атмосферу  збагачували  образотворчі  мистці  з  іменами,
які  згодом  увійшли  в  історію  українського  мистецтва.  Коли  ж
згадати  ще  таких  членів  УСС,  як  Дмитро  Вітовський,  Федір  Чер-
ник,  Андрій  Мельник,  Дмитро  Паліїв,  то  буде  ясно,  якими  ідея¬
ми  жило  і  якими  настановами  керувалося  стрілецьке  товариство.
 Осередком,  свого  роду  кузнею  мистецької  творчости,  була
Пресова  Кватира.  У  ній,  як  і  в  т.  зв.  Артистичній  Горстці,  ство¬
рювалася  сприятлива  атмосфера,  в  якій  з  сірих  стрілецьких  ря¬
дів  добувалися  талановиті  сили  і  проявляли  себе  як  поети,  ком¬
позитори,  малярі,  фотографи,  тощо.  Яке  велике  значення  ма¬
ла  ця  авмосфера  свідчить  факт,  що  деякі  мистці  втратили  твор¬
чу  наснагу  з  тим  днем,  коли  опинилися  без  свого  стрілецького
середовища.
 Спочатку  стрілецька  муза  користала  не  тільки  з  народних
мелодій,  але  й  з  деяких  готових  текстів  (Богдана  Лепкого,  Петра
Карманського  та  ін.).  Все  таки  власна  поетична,  а  за  нею  й  му¬
 358

зична  творчість  стрільців  почала  з’являтися  досить  скоро.  Ха¬
рактеристичне,  що  часто  поетичний  хист  сплітався  з  музичним,
що  спливало  на  тіснішу  сполуку  музики  з  текстом.  Деякі  стрі¬
лецькі  пісні  мають  характер  колективної  творчости,  де  не  один,
а  кілька  авторів  прикладало  своїх  рук  до  складення  тексту,  чи
виспівання  мелодій.  У  деяких  піснях  взагалі  годі  було  уточни¬
ти  автора.  У  збірнику  „Сурма”,  виданому  у  Львові  1922-го  p.,
при  не  одній  пісні  стоїть  характеристична  інформація:  „Слова
УСС”,  або  й  „Слова  і  музика  УСС”.  Збірна  колективна  творчість
залишила  свій  слід  і  на  тих  піснях,  що  були  витвором  відомих
авторів.  Від  зародження  теми  і  перших  мотивів  пісень  стрілець¬
ке  товариство  сприймало  їх  і  переформовувало  на  свій  лад.  Та¬
ким  способом  стрілецькі  пісні  проходили  той  самий  процес  ви¬
гладжування  і  узагальнювання,  що  його  проходять  народні  піс¬
ні.  Різниця  була  в  тому,  що  стрілецькі  пісні  проходили  цей  про¬
цес  набагато  скорше.  Товариство  сповняло  ролю  мистецької  цен¬
зури.  Роман  Купчинський  згадує  про  одну  з  своїх  пісень  з  1918
р.  („За  Збруч,  за  Збруч”),  яка  не  прийнялася  між  стрілецтвом,
бо  вона,  як  щиро  писав  сам  автор,  не  була  придатна  ні  до  мар¬
шу,  ні  до  хорового  співу.4
 Головними  творцями  стрілецьких  пісень  були  три  автори:
Михайло  Гайворонський,  Роман  Купчинський  і  Лев  Лепкий.  Гай-
воронський  приніс  з  собою  досить  значну  музичну  підготовку,
добуту  в  заліщицькій  семінарії  і  в  Музичному  Інституті  у  Льво¬
ві  та  деякий  композиторський  доробок.  Між  стрільцями  скоро
зайняв  місце  капельника  оркестри,  він  теж  клав  на  ноти  наспі¬
вані  своїми  товаришами  мелодії,  а  деякі  з  них  гармонізував.
Купчинський  і  Лепкий  вийшли  з  давних  священичих  родин,  в
яких  здавна  культивувалося  замилування  до  музики.  Обом,  особ¬
ливо  Лепкому,  не  чужа  була  Гітара,  інструмент,  який  ще  не¬
давно  сповняв  таку  важливу  й  універсальну  ролю  у  галицько¬
му  домашньому  музикуванні.  Співпраця  цих  трьох  авторів  да¬
тується  з  осени  1915  p.,  коли  Лев  Лепкий  перейшов  з  австрій¬
ської  армії  до  стрільців.  Як  і  решта  товариства,  це  були  в  тому
часі  молоді,  повні  запалу  люди.  У  рядах  стрілецтва  вони  відзна¬
чалися  своїм  мистецьким  обдаруванням,  смаком  і  —  дотепом.
На  кількох  стрілецьких  піснях  видніють  теж  імена  колишнього
семінариста  Антона  Баландюка  та  гімназійного  абітурієнта  Гри¬
горія  Труха,  якого  головна  заслуга  була  не  в  творчій  праці,  а
радше  в  збуджуванні  зацікавлення  й  ентузіязму  для  пісні  в  ря¬
дах  стрілецтва.
 Придивляючись  повній  збірщ  стрілецьких  пісень,  бачимо,
що  в  них,  неначе  в  літописі,  записано  багато  фактів,  дат  і  місце¬
востей  зв’язаних  з  історією  УСС.  Записані  й  імена  популярних
 359

старшин  і  стрільців  (Федір  Черник,  Осип  Теліщак)  та  їхні  воєн¬
ні  й  любовні  переживання.  Прощання  й  виїзд  на  війну  передані
в  пісні  „їхав  стрілець  на  війноньку”,  а  також  у  позиченій  з  Лем-
ківщини,  але  сильно  вкоріненій  між  стрільцями  пісні  „Кедь  ми
прийшла  карта  нарукувать”.  Перші,  не  дуже  ще  серйозні  уяв¬
лення  про  війну  відбиті  у  піснях  з  жартівливої  п'єси  Юліяна
Назарака  „Штурм  на  полукіпки”:  „Слава,  слава,  отамане”,
„Хлопці,  алярм”,  „Нема  в  світі  кращих  хлопців”  (музика  Гай-
воронського).  Спочатку  пісні-жарти  втратили  згодом  своє  пер¬
вісне  значення  і  виконувалися  як  бойові  пісні,  а  перша  з  трьох
згаданих  як  привітальна  пісня  кожночасного  начального  стар¬
шини  УСС.  Цікаво,  що  стичність  з  мадярськими  піснями  й  тан¬
цями  з  часу  побуту  на  Закарпатті  залишила  свій  слід  в  ужитті
жвавіших  ритмічних  фігур  у  формі  синкопованих  ритмів,  що
їх  подибуємо  в  кількох  стрілецьких  піснях.
 Карпатська  кампаніь  1915  р.  і  бої  в  1916  заставили  стрі¬
лецьку  музу  споважніти.  Поставали  пісні:  „Ой,  впав  стрілець”,
„Питається  вітер  смерти”.  Знову  ж  пізніші  довші  постої  при  фрон¬
тових  лініях  давали  притоку  до  створення  більшої  кількости  пі¬
сень,  в  тому  й  великого  числа  любовних.  У  стрілецькому  пісен¬
ному  літописі  записаний  і  виїзд  на  центрально-українські  землі
1918  („Зажурились  галичанки”)  і  побут  „на  тих  широких,  на
тих  розлогих  степах”,  як  про  це  співається  в  пісні  Купчинсько-
го  „Як  стрільці  йшли  з  України”.  Замітно,  що  в  останній  пісні,
однаково  в  її  тексті  („город  Єлисавет”,  „призабутий  Запад”),
як  і  в  її  мелодії  є  сліди  місцевих  впливів.  Годиться  згадати,  що
свої  пісні  мали  й  різні  роди  стрілецького  війська,  як  кіннота,
обозні  частини  а  стрілецький  Кіш  мав  свій  власний  гимн.6
 У  піснях  відзеркалені  різні  події,  обставини  і  настрої.  За
змістом  і  призначенням  стрілецькі  пісні  можна  поділити  на  чо¬
тири  групи:  бойово-патріотичні,  жалібні,  любовні  і  жартівливі.
Коли  взяти  до  уваги  самі  оригінальні  стрілецькі  пісні  і  такі,  що
виразно  вкладаються  в  цей  поділ,  то  згадані  групи  представля¬
тимуться  чисельно  так:  бойово-патріотичні  —  15.  жалібні  —  5,
любовні  —  20,  жартівливі  —  6.  До  останньої  групи  тут  не  зара¬
ховано  пісень-жартів,  в  яких  нові  тексти  були  підкладені  до  по¬
зичених  чужих  мелодій,  таких,  як  „Стрілець  то  в  світі  велий
пан”  на  мелодію  давної  німецької  колядки,  або  „Сусідка”  на  ме¬
лодію  мадярського  танцю.
 Окремо  варто  розглянути  згадані  типи  пісень  з  уваги  на  їх
авторів.  Гайворонський  дав  переважно  пісні  бойово-патріотичні
і  жалібні.  Пісні  Купчинського  й  Лепкого  є  в  більшості  в  групі
любовних  пісень,  все  таки  є  вони  і  в  інших  групах,  до  того  ж
ці  пісні  належать  до  найбільш  вартісних  у  цілому  пісенно-стрі¬
 360

лецькому  фонді:  Купчинського  „Ой,  та  зажурились”,  „Засумуй,
трембіто”,  Лепкого  „Ой,  видно  село”,  „Журавлі”.
 В  музиці  стрілецьких  пісень  відзеркалюється  вплив  різних
течій.  Головною  з  них  була  народна  пісня,  особливо  західно¬
українського  типу.  Другою,  не  менш  важливою  була  хорова  лі¬
тература  давної  галицької  пісні,  для  якої  власне  таким  прикмет¬
ним  був  склад  чоловічого  квартету.  На  цій  літературі,  на  творах
Михайла  Вербицького,  Івана  Лаврівського,  Сидора  Воробкеви-
ча,  Віктора  Матюка,  Остапа  Нижанківського  та  інших  компози¬
торів  великою  мірою  вироблявся  мистецький  смак  і  замилуван¬
ня  тих,  що  під  час  війни  стали  творити  нові  пісні,  як  і  тих,  що
ті  пісні  співали  й  популяризували.
 Впливи  західньо-европейської  танцювальної  музики,  особли¬
во  ритму  і  мелодичних  рис  вальса  позначилися  у  деяких  піснях
розвагово-любовної  групи.
 Відношення  до  народної  пісні  проходило  в  стрілецькій  твор¬
чості  двома  шляхами.  З  одного  боку  народні  пісні  від  самого  по¬
чатку  війни  до  її  кінця  становили  невід’ємну  частину  стрілець¬
кого  побуту.  Крім  згаданих  тгорі,  органічно  вросли  були  в  стрі¬
лецький  репертуар  такі  пісні,  як  „А  хто  хоче  війну  знати”,  „Ле¬
тіла  куля  через  гору”,  „Пасла  дівка  лебеді”,  „Коло  млина  яво¬
рина”  та  інші.  З  другого  боку  деякі  стрілецькі  пісні  до  тієї  мі¬
ри  уподібнювалися  до  народніх  пісень,  що  самі  широко  популя¬
ризувалися  і  їх  стали  вважати  за  народні  пісні.
 Зв’язок  з  народним  мелосом  істотний  для  значного  числа
стрілецьких  пісень.  У  деяких  бачимо  небагато  змінений  рису¬
нок  мелодії,  напр.  у  пісні  „Ой,  шумить,  шумить”  і  в  народній
колисковій  „Ой,  ти  поїхав”.  Найчастіше  ця  спільність  виявля¬
ється  мотивічною  подібністю.  Багато  спільного  є  в  ритмічно-мет¬
ричній  структурі  стрілецьких  пісень.  Як  відомо,  для  української
народної  музики  типовий  є  брак  т.  зв.  затакту,  відбитки,  це  зна¬
чить,  що  панівним  є  розпочинання  мотиву  на  сильній,  тобто  на¬
голошеній  частині  такту.  Так  саме  зачинається  велика  кількість
стрілецьких  пісень,  в  тому  й  найбільше  типові  і  найбільш  вар¬
тісні  з-поміж  них,  Купчинського  „Заквітчали  дівчатоська”,  „Ой,
шумить,  шумить”,  „Засумуй,  трембіто”,  „Ой,  та  зажурились”,
Гайворонського  „їхав  стрілець  на  війноньку”,  „За  рідний  край”,
„Сповнилась  міра”,  Лепкого  „Журавлі”,  „Ой,  видно  село”  та
інші.  Подібно  є  й  з  гармонічно-модуляційною  тенденцією,  яка
виявляється  в  переходах  з  основної  тонації  до  рівнобіжної.  Це
й  є  той  „оригінальний  сумішок  мажора  з  мінором”,  яким  захоп¬
лювався  колись  Микола  Лисенко  і  про  який  писав  у  своїх  ли¬
стах  до  Філярета  Колесси.6  Між  стрілецькими  піснями  такий  пе¬
рехід  з  мажору  до  мінору  і  навпаки  бачимо  в  наступних  піснях:
 361

„Гей,  у  лузі  червона  калина”,  „їхав  стрілець  на  війноньку”,  „За¬
квітчали  дівчатонька”,  „Ой,  видно  село”,  „Ой,  чого  ж  ти  зажу¬
рився”  та  інших.
 У  парі  з  своїм  поширенням  деякі  стрілецькі  пісні  проходи¬
ли  цілий  процес  перетворювання,  тобто  фолкльоризації.  У  піс¬
ні  Гайворонського  „їхав  стрілець  на  війноньку”  у  передостан¬
ньому  такті  в  оригіналі  є  скок  мелодії  на  септіму  вгору.  Цей
скок  згодом  перетворився  у  набагато  легший  для  інтонації  інтер¬
вал  октави.
 ffij  Н  Q  е  Н  Q  і
 я 	йду  в  чу  -  жу 	Я 	ЙДУ 	в 	чу 	- 	жу
 Іншого  роду  приклад  бачимо  в  пісні  Купчинського  „За  твої,
дівчино”.  Первісний  початок  виразно  інструментального  харак-
теру,  де  мелодія  напротязі  двох  тактів  підноситься  вгору  на  окта¬
ву  і  сексту,  вокалізувався,  тобто  перемінився  у  плиннішу  і  ближ¬
чу  своїми  точками  віддалення  мелодію.
 ffijjJUrc?!  ftjJJlJrgl
 за  тво  -  ї,  дів  -  чи  -  но, 	за  тво  -  ї,  дів  -  чи  -  но.
 Цікава  зміна  зайшла  у  пісні  „Журавлі”  Лепкого.  В  оригіна¬
лі  надрукованому  у  збірнику  „Сурма”  мелодія  другого  такту
спирається  на  розкладеному  тонічному  тризвуці;  з  роками  це
місце  змінилося  так,  що  була  можливість  гармонізувати  його
двома  різними  акордами,  субдомінантним  і  тонічним.  В  такому
вигляді  вжив  цю  мелодію  Лев  Ревуцький  у  своїй  обробці,  що
її  наспівав  Іван  Козловський  в  супроводі  вокального  ансамблю.
 (у  Р  ?т  .pf-гщ
 то  -  ва  -  ри  -  шу  мій 	то 	- 	ва 	- 	ри 	- 	шу 	мій
 362

Поширення  і  популярізація  стрілецьких  пісень  відбулися
незвичайно  скоро.  У  стоїх  примітках  до  „Галицьких  пісень”  Ле¬
ва  Ревуцького  (Київ  1928)  брат  композитора  Дмитро  Ревуцький
писав  про  пісні  „Ой,  та  зажурились”  Купчинського  і  „їхав  стрі¬
лець  на  війноньку”  Гайворонського,  що  вони  вже  під  час  війни
поширились  були  по  всій  території  України.  Другу  з  них  Ми¬
кола  Леонтович  опрацював  був  вже  восени  1917  p.,  уважаючи  її
за  народну  пісню.  Щойно  два  роки  пізніше  довелося  цьому  ком¬
позиторові  зустріти  автора  пісні  в  Кам’янці  Подільському,  де  й
питання  авторства  вияснилося.  На  основі  широкої  фолкльориза-
ції  стрілецьких  пісень  Антін  Рудницький  просто  зараховує  їх  до
свого  роду  „імітацій”  народних  пісень,  все  таки  сам  він  засте¬
рігається,  що  таке  включення  з  стисло  наукового  погляду  ви¬
кликало  б  застереження.7
 Стрілецькі  пісні  як  одне  ціле  є  якоюсь  мірою  явище  льо-
кальне,  зв’язане  з  культурними  й  побутовими  традиціями  Захід-
ньо-Українських  Земель.  У  їх  мелодиці,  яка  часто  спирається  на
розложених  тризвуках,  видно  не  раз  брак  ширшого  розмаху.
Стрільці  залюбки  співали  походові  й  історичні  пісні  перейняті
з  „Великої  України”  з  їх  широкою  мелодикою  і  оригінальним
хоровим  розкладом,  все  таки  повністю  перейняти  їх  духа  і  їхніх
найбільше  типових  рис  не  змогли.  Наслідків  століттями  наки¬
неного  відділення  Галичини  від  материка  та  діяння  посторон-
ніх  впливів  з  ближчого  і  дальшого  Заходу  не  можливо  було  змі¬
нити  напротязі  кількох  років,  та  ще  років  воєнної  хуртовини.  Та
саме  Українські  Січові  Стрільці  своєю  громадсько-політичною
настановою  і  в  великій  мірі  своєю  піснею  причинювалися  до  тво¬
рення  помостів  між  різними  частинами  української  землі.
 Літом  1918  р.  під  час  побуту  стрільців  на  Наддніпрянщині
їхня  пісня  розвіювала  серед  місцевого  населення  недовір’я  до
одягненого  в  чужі  уніформи  війська.  З  того  і  пізнішого  часу
(Київ,  1919  р.)  залишилося  багато  свідчень  про  велике  вражен¬
ня,  яке  збуджувала  стрілецька  пісня:  її  любили  й  приймали  за
свою  рідну.  Софія  Тобілевич  згадувала  ті  часи  з  зворушенням
і,  звертаючись  до  стрільців,  писала:  „Знайте,  що  стрілецька  ва¬
ша  пісня  не  забулась  і  досі  лунає  в  душах  наших”.8
 Український  музичний  світ  поставився  з  великою  увагою
до  стрілецьких  пісень,  починаючи  від  ранніх  років  їх  постання
і  від  перших  друкованих  видань  1915  і  1916  років.  У  творчості
багатьох  композиторів  вони  стали  основою  численних  обробок
у  різних  видах,  головно  ж  хорових  творів  і  сольових  пісень  з
фортепіяном.  До  найранших  належать  обробки  Філярета  Колес-
си,  Олександра  Кошиця,  Кирила  Стеценка,  Михайла  Гайворон¬
ського  та  ін.  У  другій  частині  „Нарисів  з  історії  української  му¬
 363

зики”  (Київ  1964)  надрукована  Стеценкова  обробка  „Журавлів”
як  новний  приклад.  У  своїх  поясненнях  автори  (Л.  Архімович*
Т.  Каришева,  Т.  Шеффер,  О.  Шреєр-Ткаченко)  пишуть,  що  з
обробок  галицьких  пісень  К.  Стеценка  „особливо  виділяється  об¬
робка  пісні  „Чуєш,  брате  мій”  глибиною  проникнення  у  скорбот¬
ний  образ,  переданий  просто  і  з  великою  силою  художньої  пе-
реконливости”.  Цінну  пам’ятку  залишив  Микола  Леонтович  у
своїх  обробках  пісень  „їхав  стрілець  на  війноньку”  (у  його  за¬
писі  „Ішо$  стрілець  на  війноньку”)  та  „Зажурились  галичанки”.
Замітною  і  наскрізь  новою  появою  були  „Галицькі  пісні”  Лева
Ревуцького  (Київ  1928),  між  якими  знайшлися  „Ох,  і  зажури¬
лись  стрільці  січовії”  та  „їхав  стрілець”.  Новість  була  у  багацтві
та  новочасному  кольориті  гармоніки  і  в  строфічно-варіяційному
принципі  будови  пісень  Ревуцького  призначених  для  сольового
голосу  з  фортепіяном.  У  свому  нарисі  про  життя  і  творчість  ком¬
позитора  Тамара  Шеффер  приділяє  цим  пісням  багато  уваги.
Вона  пише:  „Багацтво  музично-виражальних  засобів,  велика
насиченість  музичної  мови  виразними  й  цікавими  деталями  ро¬
бить  ці  обробки  витонченими  творами  камерного  пляну.  Досить
легко  сприймаючись,  вони  все  ж  вимагають  великої  зосередже-
ности  слухача  і  високої  культури  виконавця”.9  Подібними  вар¬
тостями  відзначається  й  сольова  пісня  Нестора  Нижанківського
„Засумуй,  требліто”  написана  на  основі  мелодії  Купчинського.
Вона  добула  незвичайну  популярність.
 З  величезної  кількости  обробок  і  видань  стрілецьких  пісень
на  окрему  згадку  заслуговує  „Великий  співаник  Червоної  Ка¬
лини”,  що  появився  у  Львові  1937  р.  Це  був  найповніший  і  най¬
більш  вартісний  кодекс  хорових  обробок  стрілецьких  пісень.  У
ньому  були  вміщені  давніші  й  нові  обробки  композиторів:  Мико¬
ли  Леонтовича,  Станислава  Людкевича,  Василя  Барвінського,
Михайла  Гайворонського,  Нестора  Нижанківського,  Зиновія  Лись-
ка,  Антона  Рудницького,  Миколи  Колесси,  Бориса  Кудрика  і  Ро¬
мана  Сімовича.  Особливістю  збірника  була  не  тільки  співпраця
багатьох  визначних  композиторів.  При  його  підготовці,  якою  ке¬
рував  редактор  збірника  д-р  Зиновій  Лисько,  велася  свого  роду
колективна  співпраця  авторів  над  найкращим  добором  матерія-
лу  і  найбільш  відповідною  мистецькою  обробкою.  З  чисто  музич¬
ного  боку  Співаник  Червоної  Калини  замітний  своїм  подихом
новітньої  гармоніки  і  поліфонії.
 Стрілецькі  пісні  притягають  до  себе  увагу  композиторів  і
виконавців  до  останнього  часу.  Про  нову  обробку  пісні  про  жу¬
равлів  Лева  Ревуцького  була  згадка  вгорі.  Зовсім  недавно  дві
пісні  Романа  Купчинського  зацікавили  були  композитора  Мико¬
лу  Фоменка  („Як  стрільці  йшли  з  України”  і  „Мав  я  раз  дівчи¬
 364

ноньку”).  Так  постали  дві  гарні  й  оригінальні  обробки  для  со¬
льового  співу  з  фортепіяном.  Михайло  Мінський  наспівав  їх  на
грамофонних  платівках.
 Окремо  заторкнемо  інструментальні  твори  більших  форм,
для  яких  стрілецькі  пісні  стали  тематичним  матеріялом.  Це  „Стрі¬
лецька  рапсодія”  Станислава  Людкевича  і  „Фортепіянова  сона¬
та”  Антона  Рудницького.  В  обох  випадках,  незалежно  одни  від
одного,  композитори  вибрали  ті  самі  дві  пісні:  Лепкого  „Ой,  вид¬
но  село”  і  Купчинського  „Ой,  та  зажурились  стрільці  січовії”.
Замітне  тут  те,  що  вжиті  без  слів  обі  стрілецькі  мелодії  виказа¬
ли  свою  чисто-музичну  і  формотворчу  вартість.  Цікаво,  що  со¬
ната  Рудницького  написана  саме  на  таку  тему,  була  нагороджег
на  на  міжнародному  композиторському  конкурсі  у  Вараші  (1937
рік).10
 Пієтизм  до  доби  визвольних  змагань  і  до  їх  співучасників
справив,  що  стрілецькі  пісні  назагал  не  піддавалися  критиці.  До
рідкісних  критичних  голосів  треба  зарахувати  статтю  Бориса  Куд-
рика,  в  якій  автор  звертав  увагу  на  впливи  австрійської  і  —  зо¬
крема  —  мадярської  вояцької  музики  в  деяких  стрілецьких  піс¬
нях.11  За  один  з  прикладів  послужила  Кудрикові  т.  зв.  „Пісня
про  підхорунжих”.  Тимчасом  ця  пісня  один  з  прикладів  згада¬
них  вгорі  пісень-жартів,  в  яких  стрільці  не  раз  насміхалися  са¬
мі  з  себе.  Мова  в  цій  пісні  про  трьох  бабусиних  синів,  що  з  них
„найдурніший  пішов  в  Усусуси”.  У  всякому  разі  ця  пісня,  по¬
дібно  як  і  позичена  з  Мадярщини,  а  така  популярна  у  пізнійшій
хоровій  обробці  „Сусідка”  не  типові  для  стрілецької  творчости
і  не  можуть  становити  основи  для  її  оцінки.
 Досить  широко  розвинулася  була  дискусія  на  тему  стрілець¬
ких  пісень  в  еміграційній  пресі  з  приводу  критичних  завваг  про
стрілецькі  пісні  в  листах  Олександра  Кошиця  до  Павла  Мацен-
ка  („Відгуки  минулого”,  Вінніпег,  1954).
 В  обороні  стрілецьких  пісень  виступив  д-р  Зиновій  Лисько
в  газеті  „Український  Самостійник”  (Мюнхен,  12  грудня,  1954).
В  обґрунтованій  статті  автор,  м.  ін.,  писав:  „Кошиць  працював
у  кількох  ділянках:  дириґентській,  композиторській,  музично-
етнографічній  і  музично-письменницькій  і  помилково  є  перено¬
сити  його  заслуги  і  досягнення  автоматично  з  одної  ділянки  на
другу.  Він  був  великий,  феноменальний  дириґент,  але  в  своїх
писаннях  був  необ'єктивний  і  часто  помилявся”.
 У  дискусії  забрав  слово  д-р  Павло  Маценко  на  сторінках
„Нового  Шляху”  (Вінніпеґ,  ч.  9,  1955).  Він  звернув  увагу  на
два  факти:  1)  квестіоновані  вислови  Кошиця  були  в  його  при¬
ватних  листах,  2)  на  основі  опублікованих  і  рукописних  мате¬
ріялів  можна  доказати,  що  Олександер  Кошиць  брав  під  осуд
 365

тільки  ту  частину  стрілецького  репертуару,  що  мала  на  собі  над¬
то  виразні  чужі  впливи,  зате  досить  багато  стрілецьких  пісень
він  уважав  за  гарні  й  вартісні.
 У  ході  полеміки  піднесено  питання,  чи  взагалі  варто  було
публікувати  листування  Кошиця  з  уваги  на  наявність  в  ньому
гострих,  а  то  й  принизливих  висловів  не  тільки  про  стрілецьку
творчість,  але  й  про  неодного  з  музичних  діячів.  У  відповіді  на
це  питання  скажемо,  що  подібні  матеріяли  вповні  заслуговують
на  публікацію,  зате  суть  справи  є  в  тому,  як  їх  використовувати
і  інтерпретувати.  Згадані  листи  повинні  служити  нам  не  як  під¬
става  до  оцінки  стрілецьких  пісень,  але  як  матеріяли  для  харак¬
теристики  поглядів,  естетичного  смаку  і  темпераменту  самого  їх
автора.  Якоюсь  мірою  подібне  питання  про  відношення  Коши¬
ця  до  композитора  Кирила  Стеценка.  У  свому  листуванні,  на¬
приклад  у  листі  до  Олександра  Чехівського  з  28  серпня  1938  р.
(„Українське  Слово”,  Париж  з  9  листопада  1952),  Кошиць  пи¬
ше  про  Стеценка,  як  про  людину,  з  крайною  ворожістю.  Варто
посягнути  й  по  інший  приклад.  Ігор  Стравінський  висловлював¬
ся  дуже  неприхильно  про  музику  Ріхарда  Ваґнера.  Все  таки  ні¬
хто  не  брав  його  слів  за  підставу  до  оцінки  Ваґнера,  тільки  за
причинок  до  характеристики  самого  Стравінського.  В  цілому  зга¬
дана  вгорі  полеміка  була  не  без  користи,  бо  вона  причинилася
до  вияснення  не  одного  питання,  зв’язаного  з  історією  і  оцінкою
стрілецьких  пісень.
 Приглядаючись  цим  пісням  з  півстолітньої  перспективи,  ба¬
чимо,  що  вони  були  своєрідним,  неповторним  явищем.  Вони  свід¬
чать  про  розвинений  мистецький  смак  і  про  значний  рівень  то¬
вариської  культури  не  тільки  самих  їхніх  авторів,  але  й  усього
стрілецького  середовища,  в  якому  вони  поставали.  Угорі  була
згадка  про  чотири  головні  групи  стрілецьких  пісень.  Варто  під¬
креслити,  що  ні  одна  з  тих  груп  не  доходила  до  крайностей,  ні
своїм  змістом,  ні  засобами.  У  маршових  піснях  немає  рубашно-
сти  прикметної  для  неодної  вояцької  пісні.  Жалібні  пісні  УСС
тужливі  й  сумовиті,  та  радше  задумливі  (,,Видиш,  брате  мій”),
ніж  безнадійно  залісливі.  Любовні  пісні  зарисовані  тонкими,  не¬
наче  шовковими  лініями.  Жартівливі  —  дотепні,  але  ніколи  не
грубіянські.
 Найважнішим  і  найбільш  почесним  завданням  стрілецьких
пісень  було  вирівнювати  й  улегшувати  крок  молодому  повному
ідейного  наснаження  українському  вояцтву.  Вони  стали  невід’єм¬
ною  частиною  відроджених  військових  традицій  нашого  народу.
Започатковані  у  найдальше  на  заході  положеній  частині  україн¬
ських  земель,  на  Закарпатті,  стрілецькі  пісні  проломили  кордони
і  стали  загально-національним  добром.  Вони  внесли  новий  цін¬
 366

ний  вклад  у  товариське  й  домашнє  музикування,  ті  ділянки,
що  мають  немалий  вплив  на  музичну  культуру  в  цілому.  Влас¬
не  в  перших  десятиліттях  20-го  століття  в  наш  побут  сильно
втискалися  російські  розвагові  пісні,  т.  зв.  циганські  романси.
Стрілецькі  пісні  своєю  мовою,  змістом  і  духом  стали  сильною
греблею  проти  цього  та  проти  інших  чужих  впливів.  Ці  пісні
притягали  до  себе  увагу  численних  українських  композиторів
і  не  в  одному  випадку  збуджували  їх  творчу  силу.  Звуки  цих
пісень  виповняли  концертові  залі  під  час  виступів  хорів,  солі-
стів-співаків  та  інструментальних  ансамблів.  Починаючи  від  Ми¬
хайла  Голинського,  першого  виконавця  пісні  „Ой,  нагнувся  дуб
високий”,  і  Василя  Тисяка  довгий  ряд  визначних  виконавців  мав
їх  у  свому  репертуарі.  В  українську  культуру  стрілецькі  пісні
внесли  вклад  тривалого  значення.
 367

Лука  ЛУЦІВ
 ЯК  Я  ПИСАВ  СТРІЛЕЦЬКІ  ВІРШІ
 —  Ти  писав  поезії?
 —  А  скажи  мені,  будь  ласка,  чи  є  де  українець,  що  не  пи¬
сав  би  їх?  Заглянь  тільки  до  якої-будь  антології  укранїської  пое¬
зії  і  там  знайдеш  прізвища  вчених  професорів  і  кооператорів,  які
зачинали  свою  працю  від  поезії...
 —  Та  чи  їхні  вірші  були  справжньою  поезією?
 —  Деколи  навіть  були.  А  як  не  вірш,  то  заглянь  до  двото-
мової  антології  нашої  поезії  під  заголовком  „Струни”  і  переко¬
наєшся.  Видав  цю  антологію  поет  Богдан  Лепкий.
 —  Але  тебе  там  немає!
 —  Немає.  Але  зате  прочитаєш  моє  ім’я  між  поетами,  що  на¬
лежали  до  „стрілецького  Парнасу”  в  „Нарисі  історії  української
літератури”  професора  Володимира  Радзикевича.
 —  Дивно.  При  нагоді  загляну  до  Радзикевича.  Та  розказуй,
як  воно  було  з  твоїм  поетизуванням.
 —  Тоді,  як  я  складав  вірші,  був  такий  час,  що  годі  було  не
писати  поезій.  Здавалось,  що  те,  про  що  ми  мріяли  на  шкільній
лавці  в  гімназії  чи  в  учительській  семінарії,  читали  „Українську
Хату”  М.  Шаповала,  „Літературно-Науковий  Вістник”  М.  Гру-
шевського  і  І.  Франка  та  захоплюючися  „Сном  української  ночі”
Василя  Пачовського,  —  здійснюється  на  наших  очах.  Це  вперше
від  часів  гетьмана  Івана  Мазепи  „вийшла  в  поле  українська  си¬
ла”  з  крісами  в  руках,  щоб  боротися  з  тими,  що  замучили  Полу¬
ботка  і  Кальнишевського,  що  мучили  Тараса  Шевченка  і  всіх
тих,  хто  бажав  волі  українському  народові.  Ми  мали  щастя  стоя¬
ти  в  боротьбі  проти  тих,  які  нечуваним  у  світі  „указом”  закува¬
ли  українське  слово.  Ми  вірили,  що  настає  хвиля,  коли  зброєю
треба  боротися  за  українську  державу,  бо  тільки  „в  своїй  хаті
своя  правда  і  сила  і  воля”,  —  як  твердив  Шевченко.
 368

Проф.  І.  Боберський  в  Пресовій  Кватирі  УСС.  Соснів,  8.ІІ.1916.  Зліва:  О.  Ку-
рилас,  Л.  Лепкий,  М.  Гайворонський,  Р.  Купчинський,  І.  Боберський,!.  Іванець.
 Чегар  Іван  Іванець 	Четар 	Гриць 	Трух
 LI

Четар  Юліян  Буцманюк
 Пхор.  Лев  Лепкий
 Пресова  Кватира  в  Коші  УСС.  Перший  зліва  віст.  А.  Бабюк,
перший  справа  підх.  М.  Угрин-Безгрішний.
 НІ

Сот.  д-р  Никифор  Гірняк
 Пхор.  М.  Голубець  і  чет.  М.  Гав-
рилко.  Пісочна  1917.
 Учительський  збір  етапної  Гімназії  УСС.  Гнильче,  8.Х.1915.  Стоять  зліва:
К.  Воєвідка,  Ю.  Гірняк,  Н.  Гірняк.  Зправа:  JI.  Смулка,  М.Галущинський,
С.  Никифоряк.  Сидить  посередині  от.  Г.  Коссак.
 LIII

Сільська  хата  в  Пісочній  —  Кіш  УСС.  Кватира  старшин.
 Мист.  маляр  О.  Курилас  і  пхор.  Л.  Розенберґ.  Пісочна,  літо  1917.
 LIV

—  Пожди  трішки,  я  ж  бажаю  почути  щось  про  твої  пое¬
зії,  а  не  патріотичну  промову.
 —  Вибач,  я  розігнався  задалеко.  Між  стрільцями  був  цілий
ряд  людей,  які  писали  поезії,  і  проф.  Радзикевич  говорить  про
„стрілецький  Парнас”.  Між  стрілецькими  поетами  найбільшу  сла¬
ву  здобув  був  Р.  Купчинський,  який  відомий  і  як  стрілецький
композитор.  Як  композитор  вславився  і  Л.  Лепкий.  Вірші  писали
Ю.  Назарак,  М.  Голубець,  Юра  Шкрумеляк,  В.  Бобинський,  А.
Лотоцький,  А.  Баландюк,  М.  Угрин-Безгрішний  та  інші.  Крім
цих  стрільців  писали  поезії  на  воєнні  теми  і  давніші  відомі  пое¬
ти  з  „Молодої  Музи”:  Б.  Лепкий,  Василь  Пачовський,  Степан
Чарнецький;  Осип  Маковей  не  належав  до  молодомузівців.  До
поетів,  які  друкувалися  у  „Вістнику  Союза  Визволення  України”,
належав  і  О.  Кобець  —  псевдонім  полоненого  українця  з  росій¬
ської  армії.
 Тому  не  диво,  що  й  мені  закортіло  лавровий  вінок  поета  і  я
зачав,  стоячи  на  стійці,  або  лежачи  на  соломі  в  подількій  стодо¬
лі,  —  складати  вірші.  Тема:  Гордість  українського  січового  стріль¬
ця,  який  із  крісом  в  руці  бореться  за  рідний  край.  Або:  Опис  по¬
ходу  П-го  Куреня  УСС  подільськими  степами.  А  то  ще  й  таке:
Війна  знищила  вздовж  річки  Стрипи  цілі  села,  а  населення  ви¬
везли  в  тил,  а  деколи  далеко  на  чужину,  аж  до  далекого  Ґмін-
ду  в  Австрії.  В  одному  вірші  описав  я,  як  по  галицьки  бузько
(а  по  українськи  лелека!)  вернувся  з  теплих  країн  і  не  застав
свого  гнізда  на  Максимовій  хаті,  бо  її  зовсім  не  було...
 —  Цікава  тематика!  Де  ти  друкував  ті  свої  вірші?
 —  Найбільше  стрілецьких  віршів  друкувалося  у  згаданім
„Вістнику  Союзу  Визволення  України”,  який  виходив  у  Відні,  то¬
му  і  я  вислав  свої  вірші  польовою  поштою  УСС,  що  мене  нічого
не  коштувало.  „Вістник  Союзу  ВУ”  приходив  до  нас  на  фронт
і  кілька  тижнів  пізніше,  десь  влітку  11915-го  року  прийшло  до
мене  дороге  число  цього  видання,  а  в  ньому  три  мої  поезії  з  моїм
ніби  підписом.  А  підпис  був  неабиякий:  У.  С.  С.  Лу.  Лу.  Не  мав
я  відваги  підписатися  повним  ім’ям  і  прізвищем,  тому  узяв  тіль¬
ки  початкові  дві  букви  з  обидвох.
 —  Но,  це  не  був  такий  дуже  секретний  псевдонім!
 —  Але  не  всякий  його  пізнав!
 —  Дістав  ти  який-будь  гонорар  за  те?
 —  Я  навіть  не  думав  тоді  про  це!  Чи  ж  я  воював  за  гроші?
А  писання  стрілецьких  віршів  також  було  війною!  А  втім  мав
я  також  моральну  нагороду.  Мій  криптонім  був  аж  надто  прозо¬
рий,  і  мої  шкільні  товариші,  що  їх  було  повно  в  сотні  Вітовсько¬
го,  —  зараз  пізнали,  що  це  мої  вірші,  —  і  моя  повага  простого
 369

стрільця  зросла  не  тільки  між  стрільцями,  але  й  між  старшинами
в  цілому  П-му  Курені,  славу  якого  я  співав.
 Та  щоб  правду  сказати,  мав  я  і  матеріяльну  нагороду.  Шеф
сотенної  кухні  старий  вусач  Мірчук,  мусів  довідатися  від  когось
із  моїх  товаришів  про  мої  поетичні  успіхи  і  прижмурював  око,
як  я  брав  по  дві  або  і  по  три  порції  з  сотенної  кухні,  що  оспівана
в  стрілецькій  пісні  про  Цяпку-Скоропада.
 Апетит  був  тоді  в  мене  величезний.  Я  з’їдав  стільки,  що  те¬
пер  напевно  тріс  би,  якби  відважився  стільки  з’їсти  м’ясива,  кар¬
топлі  з  фасолею  або  з  логазою.  Тоді  було  мені  20  років  життя  і
24  години  перебував  я  на  повітрі  і  то  у  вічному  русі.  Польова
кухня  могла  під  час  боїв  приїздити  на  фронт  тільки  раз  на  до¬
бу  під  час  боїв.  Тому  треба  було  добре  наїстися  раз  на  24  години.
 —  Дивні  це  були  часи,  і  ще  дивніші  авторські  гонорари  за
складані  вірші.
 —  Так!  Славні  це  були  часи  тоді!  Та  ще  цікавіше,  що  мої
вірші  удостоїлися  побачити  світ  у  Золотоверхому  Києві!
 —  Та  не  вже?
 —  Одного  дня,  вже  на  весні  1918-го  року,  сказав  мені  тоді
вістун  УСС,  Василь  Бобинський,  що  він  має  збірку  поезій  під  за¬
головком  ,,Війна  в  поезії  австрійських  українців”,  яка  вийшла
в  Києві  1918-го  року.  В  цій  збірці  були  передруковані  і  два  мої
вірші.  Пізніше  я  бачив  цю  книжечку,  в  якій  були  поезії  Б.  Леп-
кого,  В.  Пачовського,  О.  Кобця,  —  і  поруч  них  і  мої  „твори”  з
гордим  підписом  У.  С.  С.  Лу.  Лу.
 —  Чи  маєш  щось  із  цих  віршів  ?
 —  На  жаль  —  нічого.  Я  залишив  все  своє  добро,  коли  мусів
втікати  перед  московськими  „визволителями”  з  рідної  землі.
 —  А  може  пам’ятаєш  дещо  з  тих  віршів?  Та  ж  деякі  поети
з  пам’яті  відтворюють  цілі  свої  книги.
 —  Яз  цікавости  пробував  це 	робити, 	але 	воно 	не 	легко
 йшло.  Але  один  вірш,  що  звався  „Заспів”, 	таки 	собі 	пригадав.
 Ось  він:
 Під  голос  труб,  під  гук  гармат
Мій  спів  іде  з  передніх  чат
І  в  світ  несміло  входить.
 В  царство  краси,  в  книгу  життя,
 В  таємні  сторони  буття
Мене  за  руку  вводить.
 І  я  живу  уже  не  сам!
 Мені  цікавий  „хлоп”  і  пан
І  різна  їхня  доля.
 Мене  цікавить  їх  добро
І  те,  що  в  зло  людей  ввело  .  .  .
 Та  найлюбіша  —  Воля!
 370

—  Чи  ти  пізніше  писав  поезії?
 —  Так.  Один  мій  вірш,  і  то  у  формі  сонета,  написав  я  в  поль¬
ськім  таборі  полонених  в  Тухолі  на  Помор'ю.  Він  був  друкова¬
ний  у  львівськім  щоденнику  „Діло”,  яке  тоді,  в  1921-му  році  з
огляду  на  цензуру  звалося,  здається  „Українська  Думка”  (наз¬
ва  його  часто  змінялася).  Цей  сонет  був  написаний  з  нагоди
трагічної  смерти  поручника  Гарасевича,  якого  застрелив  під  час
спроби  втечі  польський  вояк  вартовий.
 Пізніше  друкував  я  ще  вірші  в  „Календарі  Червоної  Кали¬
ни”,  в  перших  роках  20  р.  р.  Якісь  із  цих  віршів  були  передру¬
ковані  в  „Календарі  УНСоюзу”  в  ЗДА,  один  вірш  знайшов  я  в
американській  „Свободі”,  коли  студіював  в  Празі.
 —  І  це  все  ?
 —  Так!  Пригадую  собі  ще,  що  один  гумористичний  вірш
надрукував  мені  львівський  гумористичний  часопис  в  1921-му
році.  Як  цей  часопис  звався,  не  пам'ятаю  (,Будяк”,  чи  якось
інакше).  Та  найцікавіше  тут  те,  що  мої  вірші,  хоч  і  не  багато
їх,  друкувалися  у  Відні,  Києві,  Львові  і  Ню  Иорку.  Успіх  вели¬
кий!  Поетична  Муза  завітала  була  до  мене  в  стрілецьких  роках.
Пізніше  вона  мене  покинула.  Минуло  з  того  часу  більше,  як  50
років.  Золотого  ювілею  ніхто  не  здогадався  відзначити.  Та  спа¬
сибі  всім  за  це,  бо  це  могло  б  мене  коштувати  деяке  число  до-
лярів,  залежно  від  того,  яке  число  осіб  зволили  б  мене  вшано¬
вувати  ...
 Навіть  рідна  жінка  мало  знає  про  ці  мої  гріхи  молодости.  ..
 Та  приємно  згадати  за  ті  давні  славні  часи,  в  яких  УСС  бу¬
ли  творцями....
 Хочеться  повторити  за  Шевченком:
 Було  колись  в  Україні  —
 Ревіли  гармати  ...
 371

Щокумепти  і  матеріали

19  14
 Засідання  Боєвої  Управи
 У  ЛЬВОВІ,  ДНЯ  2-го  СЕПНЯ  1914  Р.
 Присутні:  Ґеник,  Катамай,  Рожанковський,  Стефан  Шухе-
вич,  Боберський.
 По  короткій  дебаті  рішено,  щоб  добровольці  називалися:
Українські  Січові  Стрільці.  Це  тому  так,  щоб  всякі  партійні  від¬
тінки  зникнули.  Не  Сокільські  Стрільці,  не  Січові  Стрільці,  але
Українські  Січові  Стрільці.  І.  Боберський  жадав,  щоб  звалися
„Українські  Стрільці”,  бо  „Січові”  нічого  не  говорять  чужим  на¬
родам.  Що  це  є:  Січовер  Шютцен?  Украініше  Шютцен  розумі¬
ти  можна  зараз.  Жадання  це  упало.
 Рішено,  щоб  прикази  до  впоряду  давати  після  правильника
для  піхотинців,  який  видав  Укр.  Січовий  Союз  на  час  під  час
формування  добровольців.  Опісля  може  Укр.  Січовий  Союз  і
Сокіл-Батько  не  узглядняти  цієї  ухвали.
 Крій  шапки  прийнято  такий,  як  є  крій  шапки  Укр.  Січово¬
го  Союза,  тому,  що  хоч  вона  не  є  легка  своїм  виглядом  і  кроєм,
але  має  обшивку  до  закладання  взимі  на  уха.  Як  відзнаку  на
переді  шапки  прийнято  „левика”  з  шапок  Сокільських  Стрільців.
 Організація  має  обнимати  цілий  нарід  і  всякі  політичні  від¬
тінки  мають  відпасти.
 До  громадської  думки  Европи!
 Безпримірна  визиваюча  політика  Росії  спровадила  на  цілий
світ  катастрофу,  рівної  якій  історія  майже  не  знає.  Ми  українці,
сини  великого  народу,  поділеного  між  Австро-Угорщиною  і  Ро¬
сією,  і  нечувано  гнобленого  царизмом,  —  ми  свідомі,  за  що  зма¬
 375

гаються  в  сій  війні.  Зовсім  не  за  якусь  геґемонію  „германства”
чи  „слов’янства”.  Війну  веде  культура  з  варварством.  Війну  ве¬
деться  тому,  щоб  остаточно  зламати  силу  ідеї  всемосковства,  що
принесла  необчислимі  шкоди  цілій  Европі  та  загрозила  її  добро¬
бут  і  культуру.
 Використовуючи  зі  злою  волею  політичну  сліпоту  слов’ян¬
ських  народів,  зробила  Росія  ідею,  знану  під  фальшивою  назвою
„панславізму”,  знаряддям  своїх  аґресивних  плянів.  Ся  ідея  роз-
торощила  вже  Україну  як  самостійну  державу,  розбила  Поль¬
щу,  ослабила  Туреччину,  а  в  останніх  роках  кинула  свої  сіті
навіть  на  Австро-Угорщину.  Брамою,  через  яку  мав  увійти  тріюм-
фуючий  панмосковітизм  до  Австро-Угорщини,  щоб  її  розторо-
щити,  мала  бути  Галичина.  Наш  народ,  розділений  між  дві  дер¬
жави,  мав  служити  Росії  до  того,  щоб  уможливити  царизмові
опанування  Дарданелів  та  Константинополя,  куди  дорога  про¬
вадить  по  рецепті  російських  дипломатів  через  Відень.
 В  тій  цілі  Росія  вже  від  літ  провадила  свою  кертичну  робо¬
ту  між  нашим  народом  в  Галичині.  Рахунок  був  ясний:  коли
наш  нарід,  що  в  Росії  є  брутально  поневолений,  в  Галичині  буде
прихильний  Росії,  тоді  буде  незвичайно  улегшена  задача  заткну¬
ти  царський  прапор  на  Карпатах.  Зате,  коли  б  ЗО  мільйонів  укра¬
їнців  в  цараті  під  впливом  галицьких  братів  прийшли  до  власти¬
вої  оцінки  своїх  національних  і  політичних  інтересів,  тоді  збан¬
кротували  б  всі  експанзивні  пляни  Росії.
 Без  відділення  українських  провінцій  від  Росії  був  би  й  най¬
більший  погром  тої  держави  в  теперішній  війні  лише  слабим
ударом,  з  якого  царизм  в  кількох  літах  вилічився  б,  щоб  далі
провадити  свою  давню  ролю  бурителя  європейського  миру.  Ли¬
ше  свобідна  Україна,  зв’язана  з  тридержавним  союзом,  могла  б
своєю  довгою  територією  від  Карпат  аж  до  Дону  і  Чорного  мо¬
ря  творити  забороло  для  Европи  проти  Росії,  яке  раз  на  все  зро¬
било  б  нешкідливою  експанзію  царизму  та  увільнило  б  слов’ян¬
ський  світ  від  згубного  впливу  панмосковітизму.
 В  повній  свідомості  своєї  історичної  місії  боронити  свою  ста¬
ру  культуру  перед  азійським  варварством  москалів,  завжди  була
Україна  ворогом  Росії,  причім  вона  в  своїх  визвольних  змаган¬
нях  шукала  помочі  Заходу,  а  особливо  Німеччини.  Гетьмани
Богдан  Хмельницький,  Виговський,  Дорошенко,  Мазепа  та  Орлик
зверталися  до  німців  та  шведів.  Навіть  за  Катерини  II  шукала
українська  шляхта  на  пруськім  дворі  помочі  проти  „московської
тиранії”.  Шевченківські  демонстрації  в  Києві  сього  року,  під  час
яких  лунали  оклики:  „Нехай  живе  Австрія!  Геть  з  Росією!”  —
свідчать,  що  українська  політична  думка  знову  йде  дорогою  ста¬
рих  історичних  традицій.
 376

Ми  —  українці  з  Росії,  що  злучилися  в  „Союз  Визволення
України”  —  уживемо  всіх  наших  сил  для  остаточного  обрахун¬
ку  з  Росією.  В  сих  важких  часах,  в  котрих  наша  нація  по  обох
боках  кордону  готується  до  остаточної  боротьби  з  нашим  смер¬
тельним  ворогом,  —  звертаємося  з  сим  покликом  до  цілого  ци¬
вілізованого  світу!  Нехай  світ  поможе  нашій  слушній  справі!
Ми  звертаємося  з  тим  глибоким  переконанням,  що  українська
справа  є  рівночасно  справою  європейської  демократії.  Европа  до¬
ти  не  прийде  до  сили,  доки  не  буде  вільна  від  грози  інвазії  ца¬
ризму,  доки  не  буде  певна  своїх  культурних  надбань,  доки  на
широких  степах  України  не  повстане  забороло  проти  Росії!
 Великі  жертви,  які  наш  нарід  поніс  в  своїй  боротьбі  з  Ро¬
сією  в  протягу  соток  літ,  дають  нам  моральне  право  жадати  ува¬
ги  та  зрозуміння  цивілізованого  світу  для  нашої  справи,  для  не¬
залежности  України!
 Щоби  в  часах  —  коли  на  побоєвищах,  що  на  них  проли¬
вають  свою  кров  тисячі  українців,  рішається  доля  народів  Евро-
пи,  не  зісталося  чужим  для  Европи  повне  зрозуміння  нашої  спра¬
ви,  —  звертаємося  з  цим  покликом  до  громадської  думки  всіх
народів,  яких  політичні  інтереси  в  цій  великій  хвилі  спільні  з
інтепесами  свободи  і  цивілізації.
 25-го  серпня  1914.
 За  „СОЮЗ  ВИЗВОЛЕННЯ  УКРАЇНИ”:
 Д.  Донцов,  В.  Дорошенко,  М.  Меленевський,  О.  Скоропис-
Иолтуховський,  М.  Залізняк,  А.  Жук.
 Бойовий  приказ  кмдта  УСС  от.  Г.  Коссака
 Постій,  дня  23.  XI.  1914
 До  П.  П.  Сотників  Ґорука  і  Барана  в  Ракочі  Шаляс  (Завадка).
 Завтра  24.  XI.  1914  на  приказ  55-ої  І.  Т.  Дивізії  переведуть
чотири  сотні  Українських  Січових  Стрільців  в  злуці  з  групою
полковника  Плявеца  —  напад  на  ворога,  який  має  находитися  в
Тухольці.  До  цього  нападу  призначую  сотні  Ґорука,  Барана,  Ду¬
динського  і  Букшованого.
 24. 	XI.  о  год.  4:30  рано  стоять  сотні  коло  команди  129  бри¬
ґади  готові  до  відмаршу.  Стрільцям  належить  роздати  по  одній
порції  хліба  і  по  одній  консерві.  Стрільці  беруть  зі  собою  один
хлібник,  по  80  набоїв  і  кріс.
 Інші  речі  лишають  при  обозі. 	Коссак, 	кмдт.
 577

Листи  сот.  Івана  Коссака  до  проф.  Івана
Боберського  (Боєва  Управа)  у  Відні
 На  горі  коло  Н.  Верецьких,  1-го  грудня  1914
 Вашу  ласкаву  картку  і  дарунки  для  відзначених  я  вже  одер¬
жав  —  на  жаль  Струхманчукові  не  годен  доручити,  бо  від  кіль¬
кох  днів  нема  його  —  пішов  з  патрулею  і  до  днесь  вістки  про
нього  нема.  Всі  стрільці  зібрані  разом  при  129-ій  Бриґаді.  Два
повні  курені.  Командант:  Гриць  Коссак  (вже  давніше  пішла
пропозиція  на  відзначення  його,  але  се  високе  відзначення  при¬
знає  сам  монарх,  тому  почекати  мусить).
 Курінні  отамани:  1-ий  курінь  Шухевич  Стефан,  2-ий  —  Ґо-
рук  Сень.  Сотники:  І.  Іван  Коссак  (приділений  до  штабу  129  Бри¬
ґади),  2.  Вітовський  Дмитро,  3.  Баран  Михайло,  4.  Букшований
Осип,  5.  Дудинський  Роман,  6.  Дідушок  Василь,  7.  Будзинов-
ський  Осип,  8  Заст.  сотника:  1.  Носковський,  2.  Коник.  Полко¬
вий  адьютант  Стронський  Микола.  Ми  на  верхах  Карпат  в  зи-
мівках,  пишу,  хвилинку  вільну  маю  —  а  гармати  ревуть.  До
всього  чоловік  звикає.  Відзначені  стрільці  дістали  срібну  медалю
хоробрости.
 Стрільці  —  се  без  пересади  цвіт  нації.  Добули  слави  —  гід¬
но  заробили  на  сю  славу  і  пошану.  Хоть  воєнне  життя  прямо
страшне  —  радію,  що  в  наших  січових  рядах  —  тих,  що  тут  на
полі  бою  кровцю  молоду  проливають,  витворився  гарний  і  ми¬
лий  настрій,  гармонія,  якої  давніше  не  було.  Се  вже  не  діти,  се
правдиві  потомки  славного  Запорожжя,  се  правдиві  лицарі-воя-
ки,  а  генерали  не  мають  слів  признання  для  їх  геройських  по¬
двигів.
 Від  часу  до  часу  подам  Вам  до  відома  те,  що  замітніше.  Одно
сумне,  даруйте  за  правду,  —  наша  управа  (Нац.  Рада  і  Боєвий
Комітет)  не  старається  бути  з  нами  в  контакті.  Се  не  годиться.
Є  багато  справ,  про  котрі  і  нам  треба  б  знати,  є  багато  у  нас
справ,  котрі  б  Ви  повинні  знати.  Ми  стоїмо  і  стояти  хочемо  на
тім,  що  ми  є  Українська  Армія,  своя  автономна  армія  —  тож
годилося  б,  щоб  Управа  знайшла  способи  скомунікуватись  з  на¬
шою  командою.
 Прошу  помістити  в  „Ділі”,  щоб  всякі  запити  про  стрільців
слати  до  мене  —  я  маю  спромогу  через  адьютантів,  чи  ординан-
сів  з  кождою  сотнею,  де  б  вона  не  була,  скомунікуватись.  І  ось
не  можу  довше  писати,  кличуть.
 їду  з  приказами,  сердечно  здоров'ю  Вас  і  громаду,  дай  Бо¬
же  волю  Україні  і  побіди  над  ворогом.
 Сотник  І.  Коссак
 378

22  січня  1915
 На  прощання,  бо  вночі  похід  у  свою  країну.  Така  велика  ві¬
ра  у  нас,  що  у  побідний  похід  вибираємось.
 23  січня  1915
 Пересилаю  Вам  відпис  рішення  військових  властей  в  справі
команди  над  УСС.  Треба,  щоб  Головна  Рада  зі  своєї  сторони  при¬
слала  іменовання  на  команданта.  Я  щиро  переконаний,  що  доб¬
ре  сталось,  а  ще  краще  буде,  як  Гол.  Рада  скріпить  своїм  сло¬
вом  лад  і  порядок,  який  мусить  бути  між  стрільцями  в  інтересі
великих  і  святих  наших  ідеалів.
 Завтра  йдемо  вперед  —  волі  добувати.  Добрий  знак,  що  пе¬
ред  походом  справи  вияснені.  Щиро  Вас  здоровлю.  Дай,  Боже,
добро  радити  нам  у  себе  у  Вольній  Україні.
 25  січня  1915
 Вчора  по  завзятім  бою  ворог  з  великими  втратами  мусів  вно¬
чі  втікати.  Ми  ближче  до  своєї  цілі.  Ніч  переспали  на  верху  на
білім  снігу.  Днесь  відпочиваємо  під  дахом.  Стрільці,  як  все,  від¬
важно  і  сміло  йдуть  на  москаля.
 29  січня  1915
 Побідно  йдемо  вперед.  По  запеклім  бою,  —  20  годин  маршу
на  сніжних  верхах  в  погоні  за  ворогом,  утома  велика.  Це,  що  пе¬
ред  тим  було,  це  прогулька  в  порівнанню  з  теперішнім  штрапа-
цом.  Віра  в  побіду,  віра,  що  незадовго  ворога  з  Галичини  проже¬
немо  —  додає  сил.  Я  дуже,  дуже  змучений,  а  щож  доперва
стрільці.
 30  січня  1915
 На  сніговому  полі  пишу  отсю  картку  Вам.  Пишу  її  на  на¬
шій  вже,  галицькій  землі.  Січові  відділи  перші  мали  щастя  пе¬
ребитись  у  свою  рідну  країну.  Ворога  б’ємо,  постійно  втікає.  Ві¬
рю  я  і  всі,  що  недалека  хвилина  великої  нашої  волі.
 Гаразд!
 І.  Коссак
 Протокол  з  наради  старшини  YCC  на  горі
копо  Н.  Верецьких  дня  7-го  грудня  1914
 Предсідник  Гриць  Коссак  (як  начальник).  Присутні:  Семен
Ґорук  —  (курінний  отаман),  Дмитро  Вітовський  (сотник),  Осип
 379

Букшований  (сотник),  Зенон  Носковський  (сотник),  д-р  Омелян
Левицький  (четар),  Іван  Коссак  (сотник),  Дмитро  Катамай  (че¬
тар),  Микола  Стронський  (нач.  адют.).  Інші  сотники  не  явились
з  причин  службових  і  так:  сотня  Барана,  зглядно  Чмоли,  є  на
службі  в  Жупаню,  сотня  Ґорука  (Коника)  в  Карльсдорфі,  кур.
отаман  д-р  Шухевич  з  двома  сотнями  Будзиновського  і  Дідуш¬
ка  позиції  в  Лятурці  при  130  бриґаді  (полковник  Вітошинський).
Кур.  отаман  д-р  Шухевич  був  на  попередній  нараді  в  тій  справі
і  одержав  припоручення  передане  Цьоканом,  щоб  свої  бажання
предложив  сюди  до  8  год.  рано  7  грудня  1914.  Іван  Коссак  про¬
понує  порядок  денний:
 1. 	Відношення  і  постуляти  стрільців  до  Боєвої  Управи  і  Го¬
ловної  Ради  і  навпаки.  2.  Святий  Вечір  і  подарунки  стрільцям.
 3. 	Вибір  делегатів.  4.  Внесення.  Перед  приступленням  до  диску¬
сії  квестіонує  Вітовський  компетенцію  присутніх  рішати  про  пер¬
шу  точку.  Це  належить  до  ширшого  кола  стрільців,  а  не  самих
сотників.  До  порядку  денного  говорять  Ів.  Коссак:  Контакт  му¬
сить  бути  між  нами  і  Гол.  Радою  і  Боєвою  Управою.  В  справах,
котрі  нас  дотикають,  ми  повинні  рішати,  а  не  противно;  а  в  спра¬
вах  загальнішої  натури,  вони  рішають,  а  ми  виконуємо.  Зберегти
автономію  нашу,  коли  будемо  в  контакті  з  тими  чинниками.  Нос¬
ковський:  Навіть  в  справах  національних  належиться  і  нам  де¬
який  голос,  бо  і  ми  частина  нації,  що  правда,  досі  ті  чинники  на¬
ми  зовсім  не  занималися.  Треба  знати,  які  прероґативи  і  права
має  Б.  У.  Треба,  щоб  Гол.  Рада  і  Боєва  Управа  відписи  (прото¬
колів)  своїх  важніших  засідань  предкладали  нам  також.
 Вітовський  (опісля).
 Катамай:  або  є  Б.  У.,  або  є  начальний  вожд,  або  вона  іменує
офіцерів  і  вождя  —  або  ні.  Або  признаємо  її  власть  над  нами,
або  ні.  Справа  нового  організування  стрільців  нам  не  звісна.  Хто
там  є,  що  за  люди  ?
 Стронський:  Контакт  а  відношення  до  Б.  У.  або  Г.  P.,  —  це
зовсім  щось  іншого.  Пр.  справа  виїзду  на  Україну  важна,  перед
її  виконанням  треба  конче  порозумітися  з  Г.  Р.  і  Б.  У.  і  знати
її  думку  про  це.
 Коссак  Іван:  Чи  ми  зірвали  контакт  з  Б.  У.,  чи  вона  з  нами,
не  знає.  Фактом  є,  що  військовість  узнає  Б.  У.
 Коссак  Гр.:  Як  предсідник  взиває,  щоб  скорочуватись,  бо
над  головами  грають  гармати  і  кождої  хвилі  можуть  нас  зааляр-
мувати.  Взагалі  становисько  Б.  У.  є  нам  незвісне.  Треба  нам  йо¬
го  пізнати.  Б.  У.  не  може  нам  старшин  іменувати,  бо  людей  не
знає.  Що  Б.  У.  відповість  нашим  делеґатам,  хай  це  відповість  та¬
кож  військовим  властям  .
 380

Точка  2:  Катамай:  Підтримує  висказане  бажання  д-ра  О.
Левицького,  щоб  видати  пам'ятну  книгу,  але  не  тепер,  лише
пізніше,  —  по  війні.  Вносить:  стрільцям  сталеві  перстені  пам'ят-
кові,  полк.  Дрді  і  капітанові  Кватернікові  пам'яткові  шаблі  від
Б.  У.
 Стронський:  Будьмо  практичні.  Даймо  на  щось,  що  мало  б
практичну  вартість.  Жертвуймо  ті  гроші  на  якусь  загальну  ціль.
 Коссак  Іван:  Справа  пам'ятної  книги  важна.  Уже  давно  по¬
винен  бути  тут  в  полі  при  команді  окремий  чоловік  (навіть  з  апа¬
ратом  фотогр.),  щоб  всі  події  описав  і  передав  історії.  Вношу:  За¬
лізний  перстень  з  відповідним  написом.  Крім  того  в  міру  можно-
сти:  годинники,  бусолі,  льорнети.  Полк.  Дрді  і  капіт.  Кватерні¬
кові,  які  є  незвичайно  прихильні  до  наших  стрільців,  треба  до¬
конче  якусь  пам'ятку.
 Дудинський:  Противлюся  всяким  подарункам,  і  стрільцям,
і  чужим.  На  Святий  Вечір  кутя  і  т.  д.
 Голосування,  чи  купити  перстені,  дає  результат,  щоб  купи¬
ти.  На  це  теперішній  командант  дає  10000  кор.,  які  збереться
зі  сотенних  ощадностей.
 Точка  3:  їдуть  Ів.  Коссак  і  Дм.  Катамай.
 Внесення:  Д-р  Левицький  в  справі  подарунків  для  коман-
дантів.  Радить  не  рухати  цієї  справи,  щоб  когось  не  діткнути.
До  делегатів  дезідерат,  щоб  привезли  щось  проти  вошей  і  золь¬
ники.
 Носковський  вносить,  щоб  делегати  зайнялися  приготуван¬
ням  теплих  черевиків.
 Нач.  Коссак  Гриць  взиває  Г.  Р.  і  Б.  У.  щоб:
 1)  Постаралися  щонайменше  про  14-денну  відпустку  для
обох  куренів,  констатує,  що  стрільці  хворі  і  втомлені,  а  повнять
добре  службу,
 2)  Принайменше  на  свята  і  Св.  Вечір  мусять  мати  вільне.
 3)  Б.  У.  має  старатися  зібрати  стрільців  в  один  корпус.
 4)  Щоб  зліквідувати  команду  в  Ґоронді,
 5)  Установити  польовий  шпиталь  виключно  для  стрільців
близько  боєвої  лінії,
 6)  Постаратися  про  приділення  2-3  лікарів  українців,
 7)  Постаратися  про  приділення  капеляна,
 8)  Провід  віддати  на  випадок  резиґнації  Галущинського  оди¬
ниці,  яка  має  прикмети  вождя  і  вояка,
 9)  Коли  потрібно,  то  новозорганізовані  стрільці  мають  до¬
повнити  вибраковані  сотні,
 10)  Коли  Б.  У.  існує,  то  нехай  більше  займеться  стрільцями,
 11)  Нехай  постарається  про  два  апарати  фотографічні  з  за¬
пасом  приладів,
 381

12) 	Крім  того,  нехай  приділить  одного  члена  Б.  У.,  котрий
належав  би  до  штабу  команданта  в  полі,  як  референт  і  хроні¬
кар,  зв’язковим  між  нами  і  Б.  У.  Досі  ст.  десятник  Іванець  був
фотографом  і  четар  Гарасимів.
 Прочі  бажання  висловлять  обидва  делегати  усно.  На  тім
наради  закінчено  і  підписано.  Год.  1:30  по  полудні.
 Н. 	Верецьки  7/12  1914.
 Писар  Стронський  Микола
Дм.  Вітовський
Яр.  Індишевський
Дм.  Катамай
Ів.  Коссак
 Гриць  Коссак,  комд.
Дудинський  Роман
Носковський
Семен  Ґорук
Букшований
Д-р  Левицький
 19  15
 Полкова  Управа  УСС  в  Лавочнім.
 До  Курінної  Управи  д-ра  Шухевича  в  Тарнавці
 Полковий  приказ
 Лавочне,  10  січня  1915.
 Відповідно  до  внесення  Курінної  Управи  іменую  Константина
Мацюрака  старшим  десятником  з  днем  10-го  лютого  ц.  р.  Рівно¬
часно  предкладаю  його  до  дальшого  авансу.
 Висказую  своє  повне  вдоволення  і  подяку  Старшині  і  Стріль¬
цям  Вашого  куреня  за  їх  дотеперішню  працю  і  труди.  При  пе¬
реході  границь  галицької  України  бажаю  з  повного  серця  як¬
найбільших  успіхів.
 Дорога  нам  усім  пам’ять  поляглих  товаришів,  що  поклали
на  угорській  Україні  свої  кості  нехай  провадить  вас  до  герой¬
ських  вчинків.
 Цей  приказ  має  бути  відчитаний  в  кожній  сотні.
 Прошу  прислати  мені  виказ  старшин,  що  на  відпустці.
 Гриць  Коссак,  кмдт.  полку
 382

Команда  Українських  Січових  Стрільців
 Полковий  приказ
 Береґфоррас,  22  січня  1915
 Рішенням  Корпусної  Команди  з  21  січня  1915,  ч.  94  зістав  я
іменований  командантом  усіх  Українських  Січових  Стрільців.
Вслід  за  тим  приказую  слідуюче:
 Цілий  відділ  Українських  Січових  Стрільців  буде  поділений
на  2  і  пів  куреня:  курінь  д-ра  Шухевича,  курінь  Ґорука  і  наразі
півкурінь  Букшованого.  Сотню  по  курінному  Ґорукові  обійме  че¬
тар  Чмола.
 Стан  сотень  лишається  дотеперішній.  Не  вільно  під  ніякою
умовою  приймати  збігців  з  одного  куреня  до  іншого,  згл.  з  одної
сотні  до  іншої.  Того,  що  просить  про  прийняття,  відсилає  сотник
зі  службовим  листком  до  його  сотні.
 Пп.  сотники  і  курінні  ведуть  точно  дневник,  листу  страт,  кни¬
гу  хворих,  книгу  наборів,  мають  мати  докладний  спис  сотень  по
четам.  Що  10  днів  пп.  курінні  предкладають  мені  докладний
спис  сотень  після  військових  формулярів,  що  не  виключає  пред-
кладання  стану  куреня,  також  і  командам  бриґад.
 Іменовання.  Тих  стрільців,  що  надаються  до  іменовання,  з
відповідним  умотивованням  предкладають  пп.  сотники  пп.  ку¬
рінним,  а  пп.  курінні  мені  до  іменовання.  Се  відноситься  також  до
іменовання  офіцерів.  Не  вільно  іменувати  нікого  без  мойого  доз¬
волу,  а  так  само  не  вільно  уділювати  старшинам  і  стрільцям  від¬
пусток.
 Відзначення.  Пп.  курінні  і  сотники  подають  мені  стрільців
до  відзначення,  описуючи  точно  випадок,  при  якім  вони  відзна¬
чилися.
 Пп.  курінні  і  сотники,  взагалі  старшина,  доложать  всяких
старань,  щоб  стрільці  діставали  щодня  кілька  разів  теплу  і  доб¬
ру  страву,  щоб  стрільці  мали  при  собі  чай  або  каву.  Звернути
увагу  на  зверхній  вигляд  стрільців.
 Пп.  старшина  добрим  прикладом  карности  і  хоробрости  бу¬
де  впливати  на  стрільців,  щоб  вони  достойно  і  чесно  виповня¬
ли  свої  обов’язки.  Непослушних  стрільців  на  будуче,  звільняти
зі  стрілецької  організації,  передаючи  рівночавно  військовим
властям  до  диспозиції.
 Пп.  сотники  мають  подбати,  щоб  вози  в  їх  обозах  мали  де¬
рев’яні  таблички  з  українськими  і  німепькими  написами  з  озна¬
ченням  полку,  куреня  і  сотні.
 383

Пп.  курінні  прикажуть  стрільцям,  щоб  вони,  подаючи  свої
адреси  кревним  і  знайомим,  подавали  крім  числа  полевої  пош¬
ти  —  бриґаду,  курінь  і  сотню.
 Відзначені  зістали:  сотник  Дмитро  Вітовський,  четар  Воло¬
димир  Сроковський,  ст.  десятник  Олекса  Сторожук,  стрілець  Федь
Яцуляк  і  стрілець  Король.
 Приказую  видавані  мною  прикази  відчитувати  стрільцям.
 Аж  до  дальшого  відкликання  перебуваю  при  129  бриґаді  і
там  належить  відноситися  до  мене  із  всякими  справами.
 Гриць  Коссак
полковник
 Звіт  сот.  О.  Будзиновського
 До  Кур.  отам,  д-ра  С.  Шухевича
27.  І.  1915.  10:30
 Високоповажаний  Пане  Отамане!
 Повідомляю,  що  Абрамка  зайнята  ворогом.  Вночі  був  ,,ґе-
фехт”  на  тих  ,,котах”,  що  через  них  мали  іти  наші  патрулі.  Ка¬
пітана  Зденічка  прогнали  москалі  і  забрали  йому  2  четі  до  не¬
волі.  Компанія  22  Л.  І.  Р.  зробила  „рікцуґ”  з  Абрамки  до  Везер-
шалляс  і  має  долучитись  до  Зденічка.  Я  післав  вже  2  мельдун-
ки  до  бригади.  Відомості  добрі.  Дуже  хотів  би,  щоб  хоч  одна
патруля  дійшла  до  Кічери,  але  то,  здається,  буде  неможливо.
Я  сиджу  в  лісі,  як  до  Абрамки.  Зміну  нехай  приведе  Гнатевич,
але  нехай  вибере  добрих  патрулерів.  Може  би  мене  хто  змінив,
бо  я  цілу  ніч  і  день  на  дворі  —  страшно  перемерз.
 З  високим  поважанням
 О. 	Будзиновський
 Лист  сот.  Теодора  Рожанковського,  нмдта
Коша  УСС,  до  проф.  Івана  Боберського
(Боєва  Управа)  у  Відні
 Варпалянка,  лютий  1915
 Високоповажаний  Пане  Професор!
 Пересилаю  Вам  першу  листу  втрат  та  знимку  про  вручен¬
ня  великої  золотої  медалі  „патрулєрові”  сиріч  розвідчикові  Семе¬
нові  Королеві.
 384

Старшини  і  шдстаршини  сотні  січових  Стрільців  сот.  к*.  Сушка.
Київ,  січень  1918.
 Духовна  Семинарія  —  Київ,  де  кватирували  Січові  Стрільці
18  -  28.1.1918.
 LV

Аскольдова  Могила  над  Дніпром  і  цвинтар  героїв  Крут  і  Січових  Стрільців,
поляглих  у  вуличних  боях  в  Києві  і  під  Мотовилівкою.
 Постій  команди  Вишколу  УСС  в  Слисаветі.  Дім  Ельворта.  Літо  1918.
 LVI

„Житє”  —  орган  централі  драгома- 	„Відгуки” 	—  орган  перших
 нівських  середньошкільних  кружків, 	стрілецьких 	організацій,  1913.
 1912-1914.
 Перше  число  „Українського  Само- 	„Червона 	Калина”  —  місячник
 котника”,  Камінка,  21.VII.1915.  Ви- 	Кіш 	УСС,  1917,  ч.  4.
 йшло  всього  8  примірників.
 LVII

Пхор.  Микола  Угрин-Безгрішний
 Пхор.  д-р  Осип  Назарук
 „Вістник  Прес.  Кватири  УСС” 	„Бомба”, 	гуморист.-сатир. 	журнал.
 Кіш  УСС,  1916,  ч.  2-3. 	Над 	Стрипою, 	1916.
 LVIII

Для  інформації  подаю,  що,  на  жаль,  його  заслуги  не  можу
докладно  описати  ані  друкувати  —  він,  зв’язаний  тайною,  дещо
лиш  оповів,  як  вертали  наші  з-під  Стрия  в  перших  днях  листо¬
пада  —  його  полишено  навмисно  в  Синевідську  Вижнім  при  схо¬
ванім  в  одній  хаті  телефоні,  котрого  получення  з  усіми  телефо¬
нічними  дротами  старанно  укрито.  Москалі  зачали  телефонувати
і  йому  за  три  дні  служби  серед  величезної  небезпеки,  бо  штаб
був  мабуть  в  тій  самій  чи  сусідній  хаті  —  вдалось  переловити
і  на  час  переслати  приказ  московський  на  головний  наступ  на
Верецьки  —  се  мало  наслідок,  що  в  час  можна  було  видати  на¬
каз  військам  і  наступ  відперти.
 Семен  Король  род.  1892  в  Черневі,  пов.  рогатинського,  студ.
прав.
 Вручення  відзначення  наступило  27  січня,  —  а  в  стаційнім
приказі  з  26  січня  1915  ч.  26  —  заміщено  ось  що:  „Стр.  Семен
Король  зістав  відзначений  великою  золотою  медалею  хоробрости
за  повну  посвяти,  серед  найбільшої  небезпеки  життя  службу  в
таборі  ворога.  Честь,  яка  через  заслугу  того  товариша  спадає  на
стрілецтво  і  цілий  український  народ  тим  більша,  що  се  взагалі
досі  другий  випадок  такого  високого  відзначення  у  цілім  львів¬
ськім  корпусі  за  час  цілої  війни.  Честь  і  подяку  заслуженому  то¬
варишеві  віддасть  стрілецтво  участю  в  торжественнім  врученню
медалі,  котре  відбудеться  завтра  о  10  рана  на  площі  вправ.  По
врученню  перейдуть  усі  відділи  почесним  походом  перед  відзна¬
ченим.  Подвиг  тов.  Короля  вписується  до  золотої  книги  стрі¬
лецтва”.
 Стр.  Семен  Король  іменований  старшим  десятником.
 ПС.  Прошу  постаратися,  щоб  листа  втрат  була  поміщена  в
міністеріяльній  „Ферлюстлісті”  та  в  „Ділі”.
 Здоров’ю  щиро
 Рожанковський  вр.
 Звіт  звідуна  УСС  Осипа  Сроковсюкого
 Стрілець  Осип  Сроковський,  —  із  сотні  УСС  К.  Ґутковсько¬
го  —  вийшов  із  Хусту  дня  5-го  грудня  1914  року  як  звідун  до
Галичини  через  фронт  в  Жаб’ю.  В  Галичині  перебував  понад
два  і  пів  місяця,  переважно  у  Львові,  звідки  повернув  також  че¬
рез  Жаб’є  до  Хусту  21-го  лютого  1915  р.  а  звідси  до  Відня.  Тут
зголосився  у  члена  УБУправи  проф.  Івана  Боберського,  якому
24-го  лютого  і  в  наступних  днях  здав  докладний  звіт  із  своєї
 385

подорожі  і  побуту  в  Галичині.  Зі  собою  привіз  оригінальний  ру-
копис-письмо  від  д-ра  Володимира  Охримовича  зі  Львова  до  пре¬
зидії  Народного  Комітету  у  Відні  із  інформаціями  про  відносини
і  політичне  положення  українців  під  російською  окупацією,  яке
передав  йому  д-р  О.  22-го  січня  1915  р.
 Подаємо  докладний  відпис  цього  документу,  писаного  влас¬
норучно  д-ром  В.  Охримовичем.
 КРИВДИ  ГАЛИЦЬКИХ  УКРАЇНЦІВ  ВІД  МОСКАЛІВ
 1)  Москалі  позволили  видавати  польські  дневники  і  часо¬
писи  (і  фактично  виходить  у  Львові  5  дневників  польських)  —
за  те  заборонили  видавати  „Діло”  і  загалом  не  дозволили  вида¬
вати  жадної  української  часописи.
 2)  Розпорядком  генерал-губернатора  Галичини  заборонено
продавати,  купувати  і  позичати  українські  книжки,  друковані  в
Галичині  і  загалом  поза  межами  Росії,  натомість  польські  книж¬
ки  вільно  продавати,  купувати  і  позичати  без  обмежень.
 3)  Одиноку  українську  книгарню  (Наук.  Тов.  ім.  Шевченка)
замкнено  і  опечатано,  натомість  польські  і  жидівські  книгарні
функціонують  без  обмеження.
 4)  Українське  товариство  „Просвіту”  опечатано,  натомість
не  відомо,  щоб  щось  подібного  зроблено  з  польськими  або  жи¬
дівськими  просвітніми  товариствами.
 5)  Воєнна  російська  цензура  позволяє  друкувати  польські
плякати,  оголошення  і  анонси,  натомість  в  українській  мові  не
дозволяє  навіть  найневинніших  оголошень,  анонсів  і  плякатів.
 6)  Російські  власті  відібрали  парохії  кількасот  українським
священикам,  а  кільканадцять  вивезли  до  Росії;  польське  духо¬
венство  не  є  в  такій  мірі  переслідуване.
 7)  Багато  свідомих  українців  інтелігентів  і  селян  москалі
арештували  або  вивезли  до  Росії;  про  того  рода  арештовання  і
вивоження  серед  поляків  не  відомо.
 8)  Польські  приватні  школи  мають  бути  отворені,  за  те  ук¬
раїнські  приватні  школи  не  будуть  допущені.
 Присвята  О.  Маковея  Українським  Січовим
Стрільцям
 До  Команди  Полку  УСС
 19  березня  1915
 Посилаю  нашим  Стрільцям  новий  марш.  Слова  мої,  мелодія
народна,  з  лемківської  пісні:  „Я  до  ліса  не  пуйду”.  Рефрен  до¬
роблений  мною,  але  я  не  композитор  і  тому  поправки  або  й  змі¬
ни  можливі.  Ви,  при  піхоті,  скорше  найдете  капельмайстра,  кот¬
 386

рий  би  розложив  пісню  на  голоси,  поправив  і  навіть  для  своєї
оркестри  зложив  марш,  бо  для  оркестри,  на  мою  думку,  ця  піс¬
ня  дуже  надається.  Мені  при  кавалерії,  трудно  найти  фахового
музика,  а  у  Відні,  куди  я  також  цей  марш  вислав,  можуть  заба¬
витися  з  тим,  або  й  забути.
 Буду  тішитися,  коли  марш  сподобається.
 З  високим  поважанням
 Д-р  О.  Маковей
 Стрілецький  марш
 В  горах  грім  гуде,  хоч  зима  паде,
 Землю  спороли  гармати,
 Гремить  війна,  дуднить  луна,
 Дрожать  ранені  Карпати.
 Хто  живий,  вставай,  боронити  край,
Вкритий  огнем  і  мерцями!
 Не  буде  тобі  сумно  у  борбі
Між  Січовими  Стрільцями!
 Лютий  кат  прийшов,  проливати  кров,
Взяти  народ  наш  в  неволю,
 І  море  сліз  у  край  приніс,
 Розбій  і  смерть  і  недолю.
 Та  вступиться  кат  із  верхів  Карпат,
Втік,  наче  вовк  манівцями,
 Або  тут  і  впав,  як  у  бій  попав
Із  Січовими  Стрільцями.
 Січові  Стрільці  за  свій  край  борці,
 За  всю  рідню  і  свободу,
 В  них  боротьба  —  се  їх  судьба
І  дорогого  народу.
 І  ряди  могил  не  возьмуть  їм  сил,
Ворог  тут  б’ється  з  серцями,
 Лицаря  уб'є,  думка  ожиє
Між  Січовими  Стрільцями.
 Хто  ж  там  іде  і  перед  веде  ?
 Диво!  Се  наші  дівчата!
 Личко,  як  мак!  Кругом  козак!
 Душа  стрілецька  завзята!
 387

Не  цілюйте  їх!  На  війні  се  гріх!
 Ви  уберіть  їх  вінцями!*
 Слава  тим  дочкам,  щирим  козачкам
Між  Січовими  Стрільцями!
 Посвячую  УСС.
 З  березня  1915 	Осип 	Маковей
 Український  Жіночий  Комітет  у  Відні:
До  спавних  наших  „Січових  Стрільців''!
 У  Відні  4  квітня  1915
 „Христос  Воскрес!”
 Вітаємо  Вас,  Дорогі  Борці,  сими  повними  радости  словами,  які
і  в  найтяжчих,  найчорніших  хвилях  підбадьорюють  духа,  піддер¬
жують  віру,  скріпляють  надію  та  потішають  перемучені  серця.
 Тяжким  горем  прибите  серце  українського  народу  якраз  в
сій  торжественній  хвилі  „Воскресення  Христового”!
 Свята  наша  Україна  кров'ю  сплила,  трупами  покрилася:  зой¬
ки  та  стони,  нужда  та  горе  в  ній,  як  вона  довга  та  широка.
 А  в  послідній  хвилі  з  тріюмфом  станув  наш  віковічний  во¬
рог  на  ненарушеній  досі  землі.
 Впав  Перемишль!
 Рветься  душа  українського  народу  в  кусні,  гнеться  з  превели¬
кого  болю,  завмирає  із  надмірного  терпіння  ...
 Але  через  чорну  зневіру,  яка  наслідком  ударів  суне  на  овид  на¬
ших  думок  грубою,  непривітною  хмарою  та  зловіщий  сумерк  у
серця  наші  кинути  бажає  —  передирається  насильно  ясний  луч
надії,  всміхається  до  нас  потіхою  віщих  Тарасових  слів:
 ,,Встане  правда,  встане  воля!,,
 Встане!  як  встав  Христос  з  гробу,  Найвища  Правда...  хоч
вороги  вже  тріюмфували  над  Ним.  О  коби  скінчився  як  найскор-
ше  тріюмф  нашого  ворога  лютого,  москаля  клятого!
 Се  бажання  гарячою  молитвою  пливе  нині  із  мільйонів  сердець
до  Того,  який  так  світло  побідив  тьму.
 ,,Розбий,  розбий  Всесильний  темні  сили”,  а  покищо,  кріпи  на¬
ших  завзятих  борців,  Славних  Січових  Стрільців,  у  важкій  бо¬
ротьбі.
 „Силу  рукам  дай,  щоб  пута  ломати.
 *  Тут  нарочно  крихітка  жарту  для  настрою,  бо  зараз  кінчу  поважно.
 388

Ясність  думкам,  в  серце  кривді  влучати”  і  повалити  и,  роз¬
бити  ...  А  на  руїнах  її  вивісити  стяг  Вольної  України!
 За  „  „Український  Жіночий  Комітет”
голова:  Ольга  Ціпановська  секретарка:  Северина  Кабаровська
 З  писта  д-ра  В.  Старосопьського  до
Української  Боєвої  Управи  у  Відні
 Варпалянка,  10  травня  1915
 І. 	Загальний  настрій  піднісся  у  стрільців,  як  думаю,  наслідком
зміни  воєнного  положення,  нових  надій  і  кінця  тим  невисказа-
но  тяжким  трудам,  які  приносила  зима,  —  але  передусім  під¬
нісся  настрій  наслідком  внутрішньої  еволюції  стрільців.  Вони
перейшли  цілий  ряд  огненних  проб  і  в  цім  вогні  вони  дозріли
внутрішньо,  набрали  гарту,  душевної  рівноваги.  Стрільці,  особ¬
ливо  стрільці  ,,з  поля”,  відзначаються  тепер  внутрішнім  супо¬
коєм,  будять  пошану  своєю  скромністю,  а  разом  з  тим  переко¬
нання,  що  робота,  яку  роблять,  непропаща,  і  на  всякий  випадок
стане  вихідною  точкою  в  нашій  будучій  історії.  Підношу  це  з
натиском  тому,  що  внутрішній  зміст  стрілецького  життя  ува¬
жаю  справою  не  менше  важною,  як  зовнішні  виступи  стрільців.
 IX.  Печатки  „Воєнного  Музея”  і  „референта”,  які  побачив
я  на  письмах  п.  тов.  Боберського  є  (виключно!)  німецькі.  За¬
питую  Б.  У.,  чи  це  сталося  з  її  відома,  а  коли  так,  то  чи  Б.  У.
не  думає,  що  нам  крихітка  пошани  самих  себе  таки  не  завадить?
 X.  АЛЬБОМ.  Я  переглядав  програму,  що  має  мати  стрілець¬
кий  альбом.  Від  себе  і  стрільців,  які  бачили  цю  програму,  під¬
ношу  слідуюче:  Це  є  програма  австрійського,  а  не  українсько¬
го  видання.  Вона  не  дасться  ніяким  чином  погодити  з  ідеєю
Стрілецтва,  бо  Стрілецтво  не  сміє  бути  повторенням  1848  року.
Альбом  мусить  бути  настільною  книжкою  для  грядучих  поко¬
лінь  і  для  усієї  України.  Питаюся,  чим  може  бути  проектований
альбом  в  формі  для  закордонної  України?  —  не  скаже  там  ні¬
чого  більше,  як  тільки  се,  що  в  австр.  армії  творили  українці
окремий  відділ.  А  Стрільці,  це  прецінь  Українська  Армія  і  аль¬
бом  мусить  бути  альбомом  Української  Армії,  а  не  інакше.
 Друга  річ:  де  самі  стрільці?  Для  них  нема  місця  в  альбо¬
мі,  а  прецінь  вони  повинні  бути  там  передусім.  По  можності  кож¬
дий  стрілець,  не  лишень  поляглі,  з  назвиськом.  Вони  ж  є  в  біль¬
 389

шій  мірі  стрільцями,  як  старшина,  яка  переважно  складається
з  офіцерів  Армії,  а  не  добровольців.  Побутові  сцени  можуть  бу¬
ти  і  цікаві  і  гарні,  а  на  першім  місці  повинні  стояти  портрети
стрільців,  тоді  альбом  буде  тим,  чим  він  повинен  бути.
 Листи  чет.  Івана  Балюка  до  Дмитра  Донцова
 23  червня  1915.
 Боєва  лінія  в  Галичині.
 Самі  стрільці  багато  змінилися  за  час  війни.  Багато  дово¬
дилося  їм  переживати.  Не  пора  тепер  і  не  місце  в  листі  писати,
як  ми  збиралися,  втікаючи  перед  ворогом,  як  нас  розігнали  зі
Стрия,  як  останки  тих,  що  їм  нікуди  вже  було  вертатися.
 І  так  пішли  ми  в  поле.  Зразу  розбито  всі  сотні  і  ще  нераз
опісля  нас  розбивали.  З  перших  стрільців  вже  малощо  лишилося.
Багато  впало,  а  ще  більше  ранених,  хворих,  звільнених  внаслі¬
док  недуги,  чимало  в  полоні.  Але  число  не  зменшилося,  бо  все
заповнюєтьсь  новим  матеріялом.
 За  тих  кілька  місяців  від  осени  до  весни  перебули  стрільці
цілу  психічну  еволюцію.  Від  найглибшого  духового  упадку,  огір-
чення  і  пригноблення,  коли  здавалося,  що  вже  все  пропало,  аж
до  того  часу,  коли  стрільці  почули  власну  вартість,  зрозуміли
своє  значення  для  народу,  виробилися  і  зміцніли.  Війна  навчи¬
ла  стрільців  дуже  багато  і  це  озветься  в  громадському  життю,
о  скільки  не  вигинуть  ті,  що  творять  стрілецьку  думку.  З  весною
цього  року  стала  творитися  між  стрільцями  група  людей,  що
пильно  слідять  за  українським  громадським  життям,  здають  собі
цілком  і  вповні  справу  з  діяльности  нашої  еміграції,  зайняли  вже
становище  щодо  всіх  проявів  і  доріг  на  будуче.  Ми  далеко  не
такі,  як  собі  нас  представляє  суспільність.
 Говориться:  Виступлення  стрілецтва  є  початком  нової  епо¬
хи  в  народнім  життю.  Як  стане  сил  здійснити  те,  чого  нас  на¬
вчила  війна,  і  що  ми  за  той  час  зрозуміли,  то  не  лиш  сам  факт
існування  стрілецтва,  але  в  деякій  мірі  і  стрільці  самі  оправдають
сей  висказ.
 Кінчаю  вже.  Прошу  дарувати,  що  сей  і  попередній  лист  писа¬
ні  нашвидко,  не  основно  продуманий  та  неповний,  але  чомусь  не¬
можливо  тепер  писати.  Майже  цілорічна  воєнна  гіпноза  не  по-
зваляє  на  концентрацію,  порядок  і  ясність  в  думках.  З  тої  при¬
чини  я  досі  не  писав.  Але  трудно  мені.  Буду  писати  щонебудь.
 390

11  липня  1915.
 „Заки  море  перелечу,  крилонька  зітру”  ...  А  знаєте  ви  цю
нашу  пісеньку?  В  ній  вся  наша  душа,  вся  туга  наша...  І  нині
співали  ми  її  над  гробом  товаришів,  що  вчора  впали...
 Вчора  перед  вечором  шрапнелі  їх  убили.  На  тім  місці,  де
впали  й  поховані.  Вночі  поховали  санітети,  а  ми  аж  добу  пізні¬
ше  зійшлися  над  їх  гробом.  Не  можна  було  скорше.  Разом  їх  по¬
ховано  в  одну  могилу,  сирою  землею  присипано,  зложено  як
скарб  дорогий  в  лоно  тій  рідній  землі,  тій  землі  бездольній,  так
дорого  окупленій  .  .  .
 Не  могли  всі  стрільці  ховати,  бо  кожної  хвилі  міг  упасти
тяжкий  шрапнель  і  масово  нас  вибити.  Стали  довкола  могили,
а  на  ній  травою  виложений  хрест  дубовий,  і  вінок  зелений,  і  кві¬
ти  лісові.  А  в  рогах  могили  вкопано  гільзи  від  тяжкого  калібру
шрапнелів,  що  вчора  нас  били.
 Поставали  рядами.  Кріс  цівкою  в  діл.  Познімали  шапки.
 Кілько  то  думок  важких  і  важних  озветься  у  кожного.  Нас
багато  було,  а  тепер  з  давніх  лиш  мала  горстка  остала...
 Не  всім  журавлям  долетіти  у  той  зелений  вирій,  в  ту  обіця¬
ну  країну  волі  і  свободи  ...
 Заки  море  перелечу  крилонька  зітру  .  .  .
 Мерехтить  в  очах  безконечний  шлях...
 Ні  кінця  йому  не  видно  ...
 А  жертви  падуть  густо  по  тому  кривавому  шляху,  по  тому
безконечному  шляху,  що  мерехтить  і  губиться  в  безмежній  далі...
 Ах,  ви  не  знаєте  суворого  смутку  смерти  вояка...
 Нам  не  страшно  вмерти;  адже  може  за  кілька  годин  знов
упадуть  ще  численніші  жертви.  Не  життя  жаль...  Але  на  душу
тінь  падає  від  того,  що  ми  мов  острів  відірваний,  відірваний  від
своїх,  від  рідних,  до  кого  байдуже  тим,  за  яких  долю  ми  стали,
за  яких  порвали  ми  мости  за  собою,  і  за  яких  падаємо  один  за
одним...
 Падає  тінь  від  того,  що  суспільности  бажається  подвигів  і
бравур  і  гурра  нашого.  Та  киньмо  їх,  шкода  говорити.
 Падає  сумерк  на  землю.  Треба  скоро  кінчати  цей  лист.  Нині
неділя.  А  сонце  заходило  так  криваво.  І  як  прогомоніли  у  ве¬
чірній  тиші  останні  звуки  журавлиної  пісні,  то  звіявся  по  лісі
шум  вітровий.  Ні,  ні,  я  не  романтик  ...
 Але  в  тому  шумі  вчувається  так  багато  .  .  .  Сповив  він  могилу
своїм  смутком,  своєю  тугою.  Бо  ж  над  їх  могилою  ні  ненька,  ні
сестра  не  тужили,  і  не  побивалися,  ні  батьківська  голова  не  схи¬
лилася  під  вагою  болю  ...
 891

Кінчаю  вже.  Я  нині  дістав  від  ва»:  лист.  Чому  ви  так  довго
не  озивалися?  Адже  я  багато  писав  би,  але  не  знаю  вас,  а  уря¬
дово,  офіціяльно  писати  мені  не  хочеться.
 Ви  вгадали,  що  ми  дещо  і  про  будуче  думаємо.  Вірте  мені,
як  живі  будемо,  як  лишуться  такі,  що  зуміють  заговорити  про
те,  що  накипіло  в  наших  серцях,  то  ще  багато  почуєте.  Здеґене-
ровані  елементи  зжахнуться  може,  але  ми  переросли  їх  не  тіль¬
ки  самим  фактом  нашого  існування,  але  і  думками  все  дотепе¬
рішнє.  Ми  чуємо,  що  наші  думки  годні  перетворити  нарід,  але
і  чуємо,  що  слабіємо,  один  за  одним  сходимо  зі  світу.  І  тому  су¬
ворий  смуток  в  душі  родиться,  тому  тінь  лягає  на  неї.
 Без  дати.  Поштова  стампіля:  13  липня  1915.
 ...  Ще  взимі  скристалізувалася  наша  думка  на  стільки,
що  ми  відразу  стали  на  відрубнім  становищі,  а  розглядаючи  кри¬
тично  наше  життя  і  всі  його  прояви,  стали  ми  на  тім,  що  в  ук¬
раїнське  життя  мусять  вступити  нові  елементи  і  скермувати  його
на  нові  дороги.
 Ті  нові  елементи  будуть  мусіти  передусім  добути  собі  зна¬
чення  і  голос  в  народі,  а  це  можливе  лиш  тоді,  як  та  молода
організація  буде  давати  запоруку  сили  і  тривкої  діяльности.  Зда¬
ється,  стрільці  мають  свою  марку  в  народі.  Це  сильно  заважить
на  користь  тої  молодої  струї  в  боротьбі  зі  старими.
 Стрілецтво  дасть  кільканадцять  одиниць,  з  решти  суспіль¬
ности  виділиться  така  сама,  або  може  і  вдвоє  більша  скількість.
Це  будуть  передові.  А  за  ними  піде  все,  що  живе,  що  молоде,  що
ще  не  зґангреноване.
 Подумали  ми  і  за  головну  зброю:  пресу.  З  вояцьких  „ле-
нунґів”  зібрали  ми  стільки,  що  надовго  вистане.  Нікому  в  ласку
не  стоятимемо,  матеріяльної  залежности  не  боїмося,  а  духово  ми
вже  давно  вільні,  давно  виросли  з-під  опіки.
 От,  знаєте,  війна  нас  трохи  „зіпсувала”.  Кров  стала  більше
бурлива  і  гостра,  дух  непокірний,  бунтівничий.  Ми  „виродні”
сини  тої  суспільности,  що  хотіла  нас  втиснути  в  свою  форму,  по¬
робити  з  нас  короткозорих  і  безсилих  калік,  що  лиш  зітхати
знали  б,  справляючи  дилетантську  роботу,  ми  без  жалю  і  мило¬
сердя  звернемося  проти  неї.  Та  це  справи  домашні.  Плятформи,
очевидно,  ніякої  тепер  не  може  бути.  Не  знаємо,  як  уложаться
відносини  по  війні.  Впрочім  головне  мати  зорганізовану  силу,
а  серед  яких  умовин,  і  в  якій  формі  виступить  її  діяльність  —
це  вже  річ  пристосування.  Ціль  наша  ясна:  Українська  держава
 392

в  етнографічних  границях  і  уможливленії  нею  інтенсивний  куль¬
турний  розвій.  Такий  постулят  дуже  ясний,  дуже  природний,  ду¬
же  зрозумілий.  Але  це  шкодить,  що  одні  вповні  раюють,  бо  мос¬
калі  втекли  вже  з  Кіцманя  за  „границі”  Буковини,  і  їм  вже  до¬
сить,  другі  сягають  думками  найдалі  по  Раву  Руську  і  Гусятин,
а  як  би  вже  дуже  зле  було,  то  бодай,  щоб  їх  власний  повіт  був
вільний,  щоб  до  хати  заглянути.
 Нам  не  вільно  вдоволятися  навіть  тим,  якби  до  Дніпра  при¬
лучено  Україну,  що  мабуть  виключене  в  цій  війні.  Це  проста  і
зрозуміла  думка,  але  те  важне,  щоб  люди  привикли  до  неї.  Ви  ж
самі  кажете,  що  не  достає  повітря,  що  дусимося  в  тих  відносинах.
Простору  треба!  Наше  дотеперішнє  життя  то  так,  як  вічно  підпи¬
рана,  підліплювана  і  латана  стара  хата,  в  якій  люди  живуть  у
вічній  тривозі,  щоб  дряхла  будова  не  запалася  над  ними,  а  в  ха¬
ті  задуха,  глітно,  невиносимо  і  тісно.  Брак  простору..  .
 Пишіть  до  нас,  поінформуйте  нас,  чи  є  можливість  якогось
виступу  на  Україні,  чи  є  спроби  порозуміння  молодих  сил  в  ці¬
лі  організації  на  будуче.  Пишіть  так  само  щонебудь  і  колине-
будь,  як  це  від  мене  жадаєте.  Для  вас  стрілецтво  цікаве,  а  нам
цікаве,  що  в  нашім  життю  поза  нами.  На  нас  не  можете  дивити¬
ся,  як  вчений  на  історичний  об’єкт,  але  як  сучасник,  на  потен-
ціяльну  суспільну  енергію,  з  якої  струєю  він  згодиться,  або  ні,
піде  з  нею,  або  проти  неї,  або  з  боку  стане  ,..
 Без  дати.  Картка.  Поштова  стампіля:  14  липня  1915.
 Ще  насувається  мені  порівняння  з  поляками.  Правда  у  них
численніші  леґіони,  сила  в  них  оперта  на  більших  матеріяльних
засобах.  Трудно,  ми  бідна  нація...  У  них  були  підготовлення
перед  війною  на  цілі  літа,  а  у  нас  робилося  на  борзі,  в  послід-
нім  моменті.  ..  Польських  леґіоністів  виправляла  суспільність  зі
зрозумінням,  з  оваціями,  забезпечивши  матеріяльно  й  даючи  за¬
поруку  тривалої  моральної  підмоги.  А  більшість  нашої  братії  до¬
бивалася  до  стрільців  здебільшого,  втікаючи  від  москалів,  нераз
без  убрання  і  гроша  в  кишені,  в  біді  і  нужді,  з  самого  почтаку
прибита  розігнанням  зі  Стрия,  придавлена  п’ятном,  яке  на  націю
кинено.  Ми  все  перебули,  ми  в  собі  найшли  моральну  підмогу
і  ще  народові  її  дали,  ми  свідомі  цього.  В  старій  суспільності,  за¬
сміченій  і  в  розкладі,  зібралося  коло  стрілецької  ідеї  те,  що  ще
здорове,  молоде,  міцне,  і,  перебувши  огневий  гарт,  стане  воно
зав’язком  нової  суспільности,  творчої  і  здібної  до  посвяти  і  запа¬
лу  до  діла  і  бою  з  далекосяглим  зором  і  розмахом  вірлиним.
 393

Український  Революційний  Комітет  в  Америці
до  Української  Боєвої  Управи  у  Відні
 Ню  Иорк,  20  серпня  1915.
 Український  Революційний  Комітет  в  Америці,  який  пов¬
став  минулого  року  з  початком  Европейської  війни  при  запомо-
говій  „Українській  Поступовій  Робітничій  Організації  Гайдама¬
ки”  на  ґрунті  національного  питання  нашого  народу  з  ціллю:
обзцайомлювати  загал  українського  робітництва  в  Америці  з  са¬
мостійницькими  змаганнями  нашого  народу  і  збирати  жертви  на
визвольні  українські  цілі.  На  свому  засіданні  25  липня  ц.  р.  ухва¬
лив  з  фонду  „Укр.  Рев.  Ком.”  вислати  як  дарунок  $100.—  на
потреби  „Січових  Стрільців”,  які  були  вислані  з  початком  сього
місяця  на  адресу  „Свободи”.
 Прийміть,  брати-товариші,  сей  убогий  наш  дарунок,  як  ки¬
тицю  цвітів  від  своїх  заморських  братів,  котрі  високо,  високо  ці¬
нять  Ваші  труди  і  Ваше  самопожертвовання  за  волю,  за  само¬
стійність  поневоленого  сорокмільйонового  народу.
 Вам,  народні  борці-герої!  Вам,  вірні  сини  України!  Ми,  ук¬
раїнські  робітники  в  Америці,  висказуємо  свою  глибоку  поша¬
ну  за  Ваші  ідейні  труди.  А  погиблим  братам  „Січовим  Стріль¬
цям”  на  їх  могили  поклін  кладемо.
 Хай  же,  сей  великий  історичний  момент,  в  котрім  найідейні-
ші  сини  України  віддали  себе  на  жертвенник  самостійних  зма¬
гань  нашого  народу,  буде  сим  великим  актом,  котрий  зреалізує
давно  нами  очікувану  та  леліяну  Вільну  Незалежну  Україну!
 За  Український  Революційний  Комітет
 Печатка: 	Яків 	Корнат,  предсідатель
 „Український  Революційний  Комі¬
тет  до 	збирання  жертв 	на 	боєвий 	Стефан  Гладкий,  секретар
 фонд 	відбудовання  Самостійної 	х 	^
 України”. 	Іван 	Луцик,  касієр
 Управа  І.  полку  УСС.
 Полковий  приказ  ч.  1.
 Пановичі,  дня  22  серпня  1915.
 На  приказ  ц.  к.  Найвищої  Команди  Армії  з  дня  9.  УІП.  с.
р.  ч.  12511.,  оголошений  в  корпуснім  приказі  з  дня  21.  VIII.  1915
 ч. 	222.,  обіймаю  з  нинішнім  днем  управу  1-го  полку  УСС.  Ця  по¬
честь,  якою  наділюють  мене  верховні  військові  власті  є  внаслі¬
 394

док  дотеперішніх  світлих  подвигів  нашого  Стрілецтва  на  полях
бою.  Відзначення  мене  титулом  полководця  УСС  є  відзначенням
цілої  нашої  стрілецької  організації,  яка  через  цю  подію  стає  ви-
щевартною  одиницею  Народа.
 Новий  уряд  Полкової  Управи  є  символом  єдности  в  нашім
Стрілецтві,  тої  єдности,  що  жиє  одною  думкою,  стремить  до  тих
самих  цілей  і  одушевляється  тими  самими  ідеалами  всієї  укра¬
їнської  Суспільности.  І  якщо  клич  ,,В  єдності  сила”  має  загаль¬
но  признане  примінення,  то  в  цім  випадку  є  він  для  нас  безпе¬
речно  високого  і  тривкого  значення.
 Цю  хвилю  з'єднання  обох  куренів  повітають  стрільці  з  не-
таєною  радістю  та  вдоволенням  і  докажуть  ділом,  що  утворення
вищої  полкової  організації  стрілецької  узнають  національним
здобутком.
 В  цій  важкій  хвилі  розвитку  і  вивищення  організації  УСС
пригадую  Українському  Стрілецтву  його  заприсяжені  обов'язки
супроти  держави  і  незаприсяжені  супроти  свойого  Народа.
 Сповнюванням  виданих  поручень  засвідчаєте  почуття  до
взятих  на  себе  добровільно  обов'язків  і  визволяєте  рідних  Бра¬
тів  з-під  московського  ярма.
 В  єдності  і  карності  ступайте  вперед  і  здобувайте  нові  лав¬
ри  на  полі  хвали  на  славу  і  честь  України.
 Приказ  цей  відчитає  Старшина  всім  УСС  і  впише  до  книги
приказів  курінних  і  сотенних.
 Гаразд!
 Гриць  Коссак,  полковник  1-го  полку  УСС
 Трифон  ЯНІВ
 Автобіографія
 Я  народився  5-го  лютого  1888  року  в  селі  Демня,  повіт  Жи-
дачів.  Мій  батько  селянин.  Маючи  чотири  роки,  я  втратив  бать¬
ків,  а  моїм  вихованням  зайнялися  свояки.  В  шестім  році  мене
віддали  за  ініціятивою  пароха  Демні  до  інституту  графа  Стани-
слава  Скарбка,  де  я  покінчив  6-ту  клясу  народної  школи  і  про¬
мислову  школу.  Користаючи  з  вільного  часу,  я  приготовлявся  до
екзамену  на  третій  курс  учительської  семінарії.  В  19-ім  році  жит¬
тя  я  покинув  інститут,  щоб  станути  до  боротьби  за  кращу  долю
та  за  своє  існування.  Я  переїхав  до  Станиславова,  де  працював
як  коваль  при  залізничім  варстаті.
 395

Зі  Станиславова  виїхав  я  до  Відня,  щоб  набути  практику
у  своїм  ремеслі.  У  Відні  жив  я  три  роки.  З  Відня  переїхав  я  до
Варшави,  де  працював  у  фабриці  куль  і  залізничих  возів.  Ця
фабрика  мала  до  2000  робітників  і  була  власністю  фірми  Ліль-
поп  Бав  Левенштайн.  Мої  обставини,  як  австрійського  громадя¬
нина  не  позваляли  мені  довше  працювати  в  цій  фабриці  куль  і
тому  я  перенісся  на  передмістя  Варшави  —  Прагу  до  фабрики
телефонічних  приладів.  Через  нагінку  царських  жандармів  я  ви¬
їхав  до  Кракова,  а  потім  через  Львів  до  Борислава.  Тут  прий¬
няв  мене  на  працю  інж.  Ф.  Левицький,  де  я  працював  в  шибі
„Мелянія”  аж  до  вибуху  війни  1914  р.
 В  Бориславі  вступив  я  до  Січових  Стрільців,  частину  яких
із  робітників  я  сам  зорганізував.  З  покійним  сотником  Климом
Ґутковським  я  виїхав  до  Українських  Січових  Стрільців.  В  Стрию
зложив  я  присягу  3  вересня  1914  р.  27  вересня  я  виїхав  з  Му-
качева  як  звідун  та  передерся  через  бойову  ліную  до  Львова,
звідав  Стрий,  Миколаїв,  московську  оборонну  лінію  Дністра,
був  в  Бориславі  і  щасливо  дістався  до  Сколього,  де  була  наша
корпусна  команда.
 Від  жовтня  1914  р.  до  нинішнього  дня,  то  є  до  1-го  жовтня
1915  р.  перебуваю  в  полі  10  місяців,  був  в  сотні  Вітовського,  а
два  місяці  в  сотні  д-ра  Левицького.  Довгий  час  був  я  командан¬
том  патруль.  Був  у  всіх  боях,  що  відбувалися  цього  року.  Стар¬
шим  десятником  був  я  іменований  в  Грабівці  Скільськім.  Від
лютого  ц.  р.  я  є  сотенним  справником.
 Соснів,  дня  1.  X.  1915.
 Загальна  Українська  Рада  у  Відні  до
Українського  Сойму  в  Ню  йорку
 ЩО  ВІДБУВСЯ  ЗО.  І  31  ЖОВТНЯ  1915  Р.
 Відень,  5  жовтня  1915.
 (Уривок)
 Коли  ходить  про  орієнтацію,  то  тут  шукати  за  аргументами
довго  не  треба.  Наша  орієнтація  була,  є  і  буде  українсь¬
ка.  І  саме  те,  що  вона  є  українська,  казало  нам  станути  в  світо¬
вім  конфлікті  по  стороні  центральних  держав,  як  це  вже  кілька
разів  мотивовано  в  рішеннях  українських  мужів  довір’я  та  у  ві¬
дозвах  ЗУРади.
 Конституційний  лад  в  Австрії  дає  можність  нашому  народові
політично  розвиватися.  Те,  що  наше  положення  в  державі  є  часом
 396

ліпше  а  часом  гірше,  залежить  від  різних  обставин  зовнішніх,  а
таки  багато  від  нас  самих,  та  все  таки  конституція  дає  нам  прав-
ну  форму.  Дає  можність  законної,  не  безвиглядної  боротьби  за
повну  рівність.  Аж  до  національно-територіяльної  автономії  в  ме¬
жах  держави,  до  якої  чим  раз  ближче  підходимо.  Маючи  до  вибо¬
ру  самодержавну  Росію,  яка  не  тільки  здавила  наше  життя  на  ро¬
сійській  Україні,  але  простягнула  свою  лапу  нахабно  і  на  огнище
нашого  життя  в  Галичині  і  на  Буковині,  мусить  кожний  українець
зрозуміти,  що  для  нашого  народу  будучність  лишень  при  лучбі  з
центральними  державами.  Розширення  конституційних  свобід  на
чимраз  більшу  українську  територію  стає  одночасно  й  наближу¬
ванням  до  нашої  повної  самоуправности,  до  того  ідеалу,  який  мо¬
же  і  повинен  бути  пропагований  нашими  братами  в  своїй  оконеч-
ній  формі  на  вільній  землі  Вашингтона  .  .  .
 Печатка:  Загальна  Українська  Рада
 Д-р  Кость  Левицький
 Ярослав  Весоловський
 Переклад  з  німецької  мови
 Звіт  Команди  2-го  Куреня  про  бій  під
Семиківцями,  що  відбувся  1.  і  2.  XI.  1915
 Дня  1  листопада  1915  p.,  коло  години  7-ої  рано  одержав  я
наказ  обсадити  своїм  куренем  хребет  горбовини  Раковець  при
височині  349  від  дороги  Семиківці-Раковець  до  річки  Студинки,
—  відбити  усякий  ворожий  наступ  і  протинаступом  захопити  на¬
ші  становища  здовж  дороги  Семиківці-Раковець,  —  приверну¬
ти  таким  чином  зв'язок  з  батальйоном  майора  Лінде  з  35-го  пол¬
ку  ляндрверів,  та  ударемнити  усяке  дальше  намагання  ворога
просунутися  вперед.
 Курінь  зараз  розвинувся  в  боєвий  лад  і  по  короткому,  силь¬
ному  вогні  рушив  на  північ,  в  напрямі  височини  345,  при  чому
захопив  перших  60  полонених.  Височина  345  була  здобута  коло
8:30  год.  ранком,  а  крайня  на  лівому  крилі  сотня  нав'язала  спо¬
луку  з  батальйоном  майора  Лінде.  Наші  становища  здовж  до¬
роги  Семиківці-Раковець  були  сильно  обсаджені  ворогом.  По  пів¬
годинному  вогні  перейшов  я  з  куренем  до  наступу  і  відбив  наші
становища,  при  чому  знов  захопили  ми  коло  40  полонених,  між
ними  двох  офіцерів.  На  цих  становищах  здовж  дороги  держав¬
ся  я  з  куренем  до  год.  2-ої  по  полудні,  цілий  час  під  незвичай¬
 397

но  сильним,  барабанним  вогнем  ворожої  артилерії.  По  цій  арти¬
лерійській  підготові  ворог  з  переважаючими  силами  перейшов  до
протинаступу  і  нас  викинено  зі  становищ  багнетами.  Я  відступив
з  куренем  на  яких  150-200  кроків  на  захід.  Привівши  в  коротко¬
му  часі  сотні  до  ладу,  рушив  я  з  куренем  знов  вперед  в  напрямі
дороги.  Не  зважаючи  на  сильний  вогонь  ворожої  артилерії,  ку¬
рінь  перейшов  в  наступ  і  викинув  знов  ворога  багнетами  з  зай¬
нятих  ним  становищ,  при  чому  більший  ворожий  відділ  в  силі
коло  150  людей,  що  рушив  був  на  наше  ліве  крило,  взяли  ми  до
неволі.  Під  сильним  вогнем  ворожої  піхоти  і  артилерії  курінь
вдержався  на  відбитих  становищах  до  години  4-ої  ранку  2-го
листопада.  О  годині  4:30  досвітком  ворог  знов  рушив  до  насту¬
пу,  та  наступ  цей  ми  легко  відбили,  а  одна  чота  6-ої  сотні,  під¬
кріплена  окрилюючим  вогнем  машинового  кріса,  захопила  в  по¬
лон  майже  цілу  ворожу  сотню.  Зараз  після  того  курінь  рушив
в  наступ  і  нам  вдалося  захопити  ворожі  становища  біля  церкви
в  Семиківцях,  але  дальше  наше  просування  вперед  було  вже
неможливе.  Тому,  що  курінь  був  сильно  загрожений  наступом
ворога  на  ліве  наше  крило  від  сторони  лісничівки  Семиківці,  був
я  за  слабий,  щоб  втримати  захоплені  позиції  і  був  змушений  за¬
кріпитися  в  перших  хатах  під  селом  Семиківці  своїм  лівим  кри¬
лом,  а  праве  наше  крило  тримало  наші  становища  на  березі  р.
Стрипи.  На  цих  позиціях  остали  сотні  аж  до  часу,  коли  надій¬
шов  на  підкріплення  2-ий  батальйон  35-го  полку  ляндверів,  який
і  пробував  зайняти  в  наступі  село  Семиківці,  але  безуспішно.
 За  увесь  цей  час  курінь  захопив  понад  400  полонених.  Влас¬
ні  страти:  37  убитих,  58  ранених,  120-130  розпорошених  і  про¬
павших  без  вісти.
 В.  Дідушок,  курінний  к-мдт
 Лист  чет.  Петра  Ці  душка  цо  Володимира
Темницького  у  Відні
 Семиківці  над  Стрипою,  16.  XI.  1915.
 Дорогий  Товаришу!
 .  .  .  Як  може  Вам  відомо  ми  стоїмо  вже  2  місяці  коло  Семи-
ковець  над  Стрипою,  славних  з  останніх  звідомлень  нашої  воєн¬
ної  пресової  кватири.  Як  вже  Вам  відомо  31  жовтня  до  4  листопа¬
да  1915,  москалі  напирали  на  нас  з  незвичайно  великою  силою.
Для  загального  образу  подам  Вам  слідуючі  сконстатовані  дані.
На  просторі  пів  кілометра  працювало  безнастанно  на  чисто  фран¬
цузький  спосіб  140  московських  гармат,  наших  72.  Уявіть  собі
 398

пекло,  серед  якого  приходилося  нам  працювати.  Москалі  висла¬
ли  проти  нас  цілу  дивізію  коло  12,000  людей.  Це  все  з  відповід¬
ною  скількістю  машинових  крісів,  мінометів,  бомб  із  трійливими
газами  —  отеє  все,  проти  чого  приходилося  працювати.  Пережи¬
вали  ми  отже  повних  п’ять  днів  пекло,  якого  досі  ще  не  бачи¬
ли.  Тож  втрати  наші  застрашаючі.  В  тім  самім  часі  дістали  ми
були  нових  хлопців  рекрутів  так,  що  оба  курені  числили  1069
стрільців.  По  цій  забаві  остало  нас  около  700  стр.  Найбільші
втрати  є  в  нашім  курені.  Маємо  номінально  поданих  досі  43  за¬
битих,  72  ранених,  понад  100  загублених,  зглядно  тих,  що  діста¬
лися  в  московську  неволю.  А  наслідок  цього,  очевидно  „ситуа¬
цію  вратували  мадяри”,  яких  зовсім  майже  не  було,  бо  всі  під¬
далися.  Ми  мали  дні,  що  по  чотири  рази  йшли  до  штурму.  І  фак¬
тично  ми  ситуацію  врятували.  Це  признав  нам  зараз  на  місці
кап.  ген.  штабу  з  дивізії,  Горват,  який  сказав:  „Ви  вирятували
ситуацію”,  але  каже,  про  це  не  можемо  згадати  публічно,  бо  має¬
мо  такий  наказ.  Кожде  наше  слово  про  вас  коштуватиме  Австрію
новий  університет  і  інші  концесії.  Чудові  звідомлення  давали  про
нас  до  своїх  команд  німці.  З  них  виходило,  що  ми  одинокі  ситуа¬
цію  врятували.  Тепер  вже  в  нас  спокій,  хоч  коло  20  ц.  м.  сподіє¬
мося  знов  дуже  поважного  нападу  москалів.  Якби  так  було,  во¬
но  зовсім  вже  нас  знищить.  Самих  трупів  і  ранених  зносили  са-
нітетські  стежі  три  дні.  На  просторі  цього  славного  пролому
не  найдете  ні  одного  кроку  вільного.  Все  зрите,  яма  на  ямі.  Із
села  нічогісінько  не  стало,  так  само  до  тла  знищена  Бенева  —
родинне  село  Содомори.  Москалі  йдуть  все  в  великих  масах,  тож
і  не  диво,  що  полонили  ми  6,000,  ранених  і  вбитих  ще  більше.
Просто  цілі  купи  лежали.  Тут  фактично  йшла  боротьба  за  кож-
ду  п’ядь  землі.  Хлопці  списувалися  по  геройськи.  Ми  полонили
(самі  УСС)  6-ох  офіцерів  і  понад  600  солдатів.
 Що  до  інших  наших  справ  так  подаю  Вам  до  відома  слідую¬
че:  видаємо  стрілецький  альманах  і  видаємо  також  наш  стрілець¬
кий  орган.  Його  перше  число  появиться  з  початком  грудня.  Гро¬
ші  на  це  призбирали  ми  між  собою  і  розпоряджаємо  нині  квотою
16,000  к.  Нам  годі  було  дістати  концесію  на  нове  видавництво,
отже  виходити  він  буде  під  давнім  видавництвом  „Шляхи”.  Ви
певно  дістали  вже  запрошення  до  співробітництва  в  нім.  Були
би  дуже  вдячні,  коли  би  часом  дещо  написали.
 Така  отже  серед  наших  відносин  праця.
 Петро  Дідушок
 399

Проект  пам'ятника  УСС  у  Львові
 КОМІТЕТ  ДЛЯ  ЗВЕЛИЧАННЯ  ВОЄННИХ  ПОДВИГІВ  УСС
У  ЛЬВОВІ  —  ДО  БОЄВОЇ  УПРАВИ  У  ВІДНІ
 До  Світлої  Президії  Боєвої  Управи  у  Відні.
 Підписаний  Комітет  звертається  з  уклінною  просьбою  до
Світлої  Президії  про  ласкаве  підписання  долучених  петицій  до
Управи  міста  Львова  і  Адміністрації  столових  дібр  гр.  кат.  Митро¬
полії  у  Львові  в  справі  здвигнення  пам'ятника  для  Українських
Січових  Стрільців  на  середині  площі  св.  Юра.  Тому,  що  в  тій
справі  розходиться  про  поспіх,  тож  Світла  Президія  зволять
ласкаво  петиції  підписати,  не  чекаючи  на  засідання  Управи,  а
опісля  на  засіданню  відписи  петицій,  які  тут  долучаємо,  подати
до  відома  членам.
 У  Львові,  дня  9-го  грудня  1915
 Комітет  для  звеличання  воєнних  подвигів
Українських  Січових  Стрільців:
 Евгенія  Макарушкова,  заступниця  голови
Степан  Чарнецький,  писар
 ПЕТИЦІЯ  КОМІТЕТУ  ДЛЯ  ЗВЕЛИЧАННЯ  ВОЄННИХ  ПОДВИГІВ
УСС  У  ЛЬВОВІ  ДО  УПРАВИ  МІСТА  ЛЬВОВА
 Світла  Управо!
 Коли  воля  нашого  монарха  покликала  під  зброю  проти  во¬
рогів  держави  всі  воєнні  сили,  виступили  у  кривавий  бій  тисячі
наших  добровольців,  Українських  Січових  Стрільців.
 їх  надзвичайні,  дійсно  геройські  подвиги  дізнали  кілька-
кратного,  загально  відомого  найвищого  признання,  та  виклика¬
ли  в  нашій  суспільності  гарячі  бажання,  яких  підписані  являють¬
ся  управненими  речниками,  —  піднести  ці  заслуги  для  держа¬
ви  і  нації  і  увіковічнити  їх  у  гідний  спосіб.
 А  найгіднішим  і  найвідповіднішим  способом  звеличання  сих
патріотичних  зусиль,  здвигнути  пам'ятник,  достойний  воєнних
подвигів  і  з  ними  невідлучних,  значних  жертв.  Нехай  Граніт  і
бронз  передають  грядучим  поколінням  пам'ять  про  заслуги  жи¬
вих  і  поляглих  героїв  та  учать  їх  правдивої  любови  і  прив'язан¬
ня  для  народу  і  держави.
 По  зрілім  і  розважнім  перегляді  всіх  площ  у  Львові,  узнає
підписаний  комітет,  вибраний  для  цієї  цілі  нашою  суспільністю,
середину  площі  св.  Юра  найбільше  пригожим  місцем  для  по-
 kOO

Поштова  листівка  пхор.  С.  Ріпецького.  Стрілецька  марка  перепечатана
штампілею.  Над  Стрипою,  7.VIII.1916.
 Привіт  старшин  для  голови  ГУРади  д-ра  К.  Левицького.  Поштова  листівка
з  30.Х.1914.  Ґоронда,  Закарпаття.
 LIX

Виказка  чет.  Івана  Боберського,  як  референта  Секретаря  Військових  Справ.
 $
 г.?  п-
 < 	1 	^
 ?  і  £  °
 Г  JS
<*>  0  •*
 Я)
 о? 	-
 5
і
 2Ґ
І:
 V
4
 К
 W  чо
 -*І  У
 }■*-  к
 0*<£  Ks
 'х  -  f*\f
*  2
"  ” 	£ 	9
 *  <  «  *
£  І  Г  *
 *  ІМ
 о  _  .  о
Г
 - 	Є 	Я)
 * 	: 	_Г 	*
 1  г'/
 0 	4
 *3 	0 	S
 * 	?
 »  <* 	о 	S
 сО 	х
 sk  \
 sO
 6
 -
■*
 >£*•*
 а
 *"  *  І  1
 "  -ї  „м
 І  'і  ^
 в  »  я)
 *>  <Х  <а>
 V  $>  І  і  .
 ^  2
 і  о  'О  ^
 ЗО
 І
 W  «Гч
 і’?
 З
 ї
 ■;  >-
 V  >Г
 fv
 s-o'
 £  <r
 <Г>  Л
 f
 0  «/
 4Г
 t*0
 o
 - 	* 	3
 <У 	5
 ^ 	^
 *  £•
 і  «
 f-r
 *  *
 OS
 *  r  -
X
 f
 V
 N
*
 •  X
 <s
X
У
 <5\D
*  ><
 «  n 	"
 "  і  £  чз  j
 ^ 	ft 	Д»
 4
 Автограф  вірша  Кирила  Студинського,  присвяченого  Українським
Січовим  Стрільцям.
 LX

Іван  Франко  серед  Українських  Січових  Стрільців  —  в  „Стрілецьким
Захисті”  у  Львові,  1916.
 Підхорунжі  УСС  в  старшинській  школі  в  Сґерндорфі.  Травень-липень  1917.
Сидять  зліва:  Д.  Жовнірук,  К,  Ващук,  пор.  Тарнавський,  JI.  Гринішак,  В.  Ка¬
лина.  Стоять  1-ий  ряд:  А.  Шумило,  Н.Н.,  В.  Лятишевський,  О.  Білинський,
І.  Старчук,  Г.  Сеньків,  В.  Дзюбак,  О.  Мінів,  В.  Верхомий,  О.  Федаків,  І.  Біляч,
М.  Елиїв.  2-ий  ряд:  В.  Кашуба,  О.  Кисіль,  В.  Кривоус,  В.  Качзіарчук,  В.  Сте-
фанишин,  Б.  Збудовський,  С.  Волинець,  Я.  Кобилянський,  Н.Н.
 LXI

Підхор.  Дмитро  Паліїв
 Чет.  Жигмонт  Олексин
 Зліва:  віст.  О.  Левицький,  пхор.  О.  Теліщак,  пхор.  Т.  Мойсейович.  1916.
LXII

ставлення  там  згаданого,  по  можності,  як  найбільше  величаво¬
го  пам'ятника,  який  би  на  тлі  храму  св.  Юра  творив  з  ним  гар¬
монійну,  естетичну  цілість.
 Щоб  задумане  діло  якнайскорше  довершити,  а  передусім
могти  розписати  конкурс  на  проект  сього  пам'ятника,  звертаєть¬
ся  підписаний  комітет  до  Світлої  Управи  міста  Львова,  як  до  ад-
міністраційної  власти  цієї  площі  з  просьбою  про  якнайкорше  зі-
зволення  здвигнути  на  середині  площі  св.  Юра  задуманий  па¬
м'ятник.
 Підписані  можуть  впевнити  Світлу  Управу  міста,  що  пам'ят¬
ник  буде  виконаний  по  всяким  правилам  мистецтва,  так,  що  він
буде  заразом  і  величавою  прикрасою  площі,  тому  і  мають  повну
надію,  що  Світла  Управа  зволить  ласкаво  якнайскоріше  пола¬
годити  цю  справу.
 У  Львові,  дня  9-го  грудня  1915.
 Комітет  для  звеличання  воєнних  подвигів
Українських  Січових  Стрільців:
 Іван  Труш
 Евгенія  Макарушкова
 о. 	Т.  Лежогубський
Ст.  Чарнецький
 ЩОДЕННИК  І.  ВОБЕРСЬКОГО  ПРО  ПАМ’ЯТНИК  УСС
 Під  датою  9-го  лютого  1916,  Боберський  пише:
 „Артист  Труш  поясняє  мені  справу  „Комітету  звеличання
подвигів  УСС”.  Кружок  Ганни  Барвінок  дав  почин  до  заснуван¬
ня  такого  Комітету.  Головою  Комітету  є  Труш,  заступницею  па¬
ні  Макарушкова,  секретарем  Чарнецький.  Труш  висказується,  що,
по  запевненню  площі  під  пам'ятник,  хоче,  щоб  хтось  інший  став
головою,  бо  бажає  стати  до  конкурсу  на  пам'ятник.  Тоді  треба
Комітет  поширити  і  дібрати  голову.
 Стрільці  не  можуть  собі  самі  ставити  пам'ятника,  і  для  того
потрібний  є  осібний  Комітет.  Боєва  Управа  є  також  затісно  зв'я¬
зана  зі  стрільцями.
 Комітет  вніс  письмо  до  Управи  міста,  до  адміністрації  метро¬
полії  і  до  ЗУРади.  ЗУРада  і  УБУправа  могли  б  написати  пись¬
мо  від  себе  і  передати  Комітетові,  а  соей  пішле  се  письмо  до  Упра¬
ви  міста  і  до  Митрополії.
 Арт.  Труш  пропонує,  щоб  УБУправа  замовила  в  нього  образ
про  Маківку.  Інакше  ціла  війна  не  лишить  в  мистецтві  ані  слі¬
ду.  Він  хоче  переїхати  в  околиці  Маківки  на  червень  і  липень...”
 401

19  16
 Звернення  Української  Боєвої  Управи
до  Українських  Січових  Стрільців
 Січень  1916
 Товариші!
 Уже  другі  Різдвяні  Свята  і  другий  Новий  Рік  переживаєте
Ви  під  зброєю  в  боротьбі  з  найтяжчим  ворогом  нашої  національ¬
ної  самостійности.
 Нечисленні  Ваші  ряди  —  та  не  Ви  тому  винні,  ані  наш  на¬
род,  ані  його  центральні  організації.  Ворожий  вітер  і  тепер,  в  ча¬
сі  цієї  всесвітньої  заверухи  —  віє  нам  в  очі,  і  треба  лише  подив¬
ляти,  що,  незважаючи  на  це  і  на  численні  бої  і  страти,  які  Ви  в
них  понесли,  —  ряди  Ваші  майже  не  рідшають,  а  пороблені  в
них  ворожими  кулями  прогалини  —  виповняються  новими  доб¬
ровольцями.
 І  це  вже  доказ  великої  жизненности  ідеї,  за  яку  Ви  вийня¬
ли  з  піхви  меч  Богдана  і  пішли  у  криваві  бої!
 А  бої  ті  принесли  славу  і  Вам  і  цілому  українському  наро¬
дові  та  справі  його  остаточного  визволення.  Бої  ці  доказали  ці¬
лому  світові,  а  передусім  тим  із  наших  земляків,  що  притиснені
ворожою  силою  попали  в  зневіру  і  втратили  надію  на  кращу  бу¬
дучність,  —  що  кров  Богдана,  Богуна  і  Виговського  пливе  в  жи¬
лах  нашого  народу  і  що  треба  лише  іскри,  як  та,  що  упала  під
час  теперішньої  всесвітньої  пожежі,  щоб  любов  до  Вітчини  і  її
Свободи  проявилися  в  чиннім  і  геройськім  виступленню  зі  зброєю
в  руках.
 Ваш  виступ,  Ваша  боротьба  —  це  перший  світовий  чинний
об’яв  збройної  боротьби  за  нашу  національну  самостійність  від
славного,  хоч  нещасного  полтавського  бою  і  золотими  буквами
запише  історія  на  своїх  скрижалях  імена  тих,  що  брали  участь
у  Ваших  боях  і  подвигах.
 Українська  Боєва  Управа  пильно  слідить  за  тою  дорогою
слави,  що  Ви  нею  ідете,  дорогою,  що  значена  кров’ю  найкращих
синів  України.
 Ми  твердо  пересвідчені,  що  та  кров  не  надармо  пролита  і  що
Ваші  геройські  діла  так,  як  вже  тепер  принесли  велику  користь
нашому  народові  в  надзвичайно  тяжкій  порі,  —  так  ще  більше
принесуть  її  в  нашій  найближчій  і  дальшій  будучності.
 З  нагоди  Різдвяних  Свят  —  вислали  ми  спільно  з  віденським
Жіночим  Комітетом  —  через  нашого  делегата  проф.  Боберського
 №

—  наші  святочні  дарунки.  Нехай  мале  стане  за  велике  і  буде
доказом  тої  любови,  якою  оточує  Вас  і  Ваше  Ім'я  український
народ.
 Українська  Боєва  Управа,  —  засилаючи  Вам  на  вступі  у
Новий  Рік,  що  так  много  може  заважити  для  нашої  будучности,
 —  свій  щирий  привіт,  бажає  Вам  і  дальших  щасливих  успіхів,
бажає  Вам  завзяття,  витривалости  і  єдности,  та  кличе:
 Слава  воскресителям  української  воєнної  слави!
 За  Українську  Боєву  Управу:
 Вол.  Сінґалевич 	Д-р 	Кирило  Трильовський
 Вол.  Темницький
 До  всіх  культурних  народів  світа!
 ПОКЛИК  ЗАГАЛЬНОЇ  УКРАЇНСЬКОЇ  РАДИ
 За  всяку  ціну  завзялася  російська  імперія  підбити  українські
землі  Австро-Угорщини:  Галичину,  Буковину  й  північно-східню
Угорщину  та  від  довшого  часу  приготовляла  ці  свої  завойовниць¬
кі  пляни.
 В  1911  р.  Столипін  відкрито  заявив,  що  Росія,  починаючи  від
17-го  століття,  завсіди  боролася  з  українським  рухом  і  буде  з  ним
дальше  боротися,  бо  він  загрожує  єдності  й  неподільності  держа¬
ви.  При  тому  він  зазначив,  що  український  рух  в  Росії  має  своє
джерело  в  австрійській  Галичині.  Цей  погляд  Столипіна  потвер¬
див  також  Сазонов  перед  війною  і  кілька  разів  у  часі  війни.
 Дійсно!  Гноблена  в  Росії  українська  національна  думка  й
культурна  праця  мусіли  шукати  захисту  поза  межами  тієї  дер¬
жави  та  найшли  його  в  двох  австрійських  провінціях:  Галичині
й  Буковині,  де  живе  чотири  мільйони  українського  населення  й
де  завдяки  конституційним  свободам  могло  розвиватися  україн¬
ське  національне  життя.  В  цім  життю  брали  участь  і  російські
українці  і  дорожили  Галичиною,  як  своїм  Пємонтом.  Але  чим
більший  поступ  робили  українці  в  Австрії,  тим  явніше  висту¬
пали  наміри  російського  уряду  дістати  у  свої  руки  австрійську
Україну,  щоб  і  тут  здавити  українське  національне  життя.
 Вже  другий  раз  у  часі  цієї  війни  насувається  на  україн¬
ські  землі  Австро-Угорщини  російська  інвазія.  Другий  раз  укра¬
їнське  населення  Галичини,  Буковини  і  північно-східньої  Угор¬
щини  попадає  в  огонь  національного  і  релігійного  переслідуван¬
ня  збоку  Росії.
 403

В  часі  першої  інвазії  Росія  з  найбільшою  брутальністю  зма¬
гала  до  повного  здавлення  українського  життя:  заборонено  ужи¬
вати  українську  мову  —  мову  научання  в  школах,  мову  церков¬
ної  проповіді,  мову  публічного  життя,  розговірну,  рідну  мову
населення;  замкнено  українські  школи,  товариства  й  інститу¬
ції;  заборонено  пресу  й  українську  літературу;  нищено  бібліо¬
теки  й  архіви;  арештовано  і  вивожено  на  Сибір  українських  дія¬
чів;  забирано  малих  дітей  і  вивожено  масово  в  глибину  росій¬
ської  держави  для  виховання  з  них  яничарів;  греко-католицькі
церкви  перемінювано  на  православні;  насильно  запроваджува¬
но  православіє;  митрополита  гр.-кат.  церкви  графа  Андрія  Шеп-
тицького  арештовано,  вивезено  до  Росії  та  віддано  під  суд.
 І  тепер  в  часі  другої  інвазії  всі  ті  вчинки  повторюються!  Що
гірше!  Українське  населення  масово  вивозиться  в  глибину  Ро¬
сії  з  наміром,  на  випадок  забору  Галичини  й  Буковини,  сколо-
нізувати  ці  краї  родовитими  москалями.
 І  робиться  це  в  той  час,  коли  Росія  та  її  союзники  ведуть
війну  буцім  то  під  гаслом  оборони  й  визволення  поневолених  на¬
родів!  А  Росія  голосить  світові,  мов  би  вона  визволяла  „під’ярем¬
них  русских”  з-під  австро-угорського  ярма.
 В  дійсності  в  Галичині  й  на  Буковині,  ані  в  північно-схід-
ній  Угорщині  ніяких  „русских”  (москалів)  ніколи  не  було  й  не¬
ма,  а  були  та  є  тільки  українці.  Росія  хоче  забрати  їх  під  своє
панування,  щоб  поступити  з  ними  так,  як  поступає  з  українця¬
ми  в  російській  імперії.
 А  в  Росії  йде,  починаючи  від  17-го  століття,  нечуване  в  сві¬
ті  давлення  всіх  проявів  національного  життя  українського  на¬
роду,  тої  цілком  окремішньої  галузи  слов’янських  народів,  що
заселює  південний  захід  російської  імперії,  від  холмської  землі
на  заході  починаючи,  на  Доні  на  сході  кінчаючи,  на  полуднє  від
ріки  Нарева  й  Прип’яті  та  через  Дніпро  по  береги  Чорного  моря
й  верхи  Кавказу.
 Ставши  на  становищі,  що  окремого  українського  народу  не¬
ма  й  не  може  бути,  російське  правительство  указами  з  1863  і
1876  р.  заборонило  навіть  уживання  в  письмі  та  слові  україн¬
ської  мови!  Ці  варварські  розпорядки  тривали  аж  до  1906  p.,
поки  велика  російська  революція  не  повалила  їх.
 Але  по  революції  з  поворотом  реакції  вернуло  давлення  й
переслідування  українсства  в  Росії;  заборонювали  часописи,  кон¬
фіскували  найневинніші  книжки,  тюрмою  карано  передплатни¬
ків  українських  видань,  українські,  навіть  просвітні  товариства,
розв’язувано,  українська  мова  не  мала  ніяких  прав  ні  в  школі,
ні  в  церкві,  ні  в  уряді,  —  ані  на  публічних  зборах,  ані  на  засі¬
 №

даннях  міських  і  земських  рад,  ані  на  з'їздах  учених  не  вільно
було  послуговуватися  українською  мовою!
 З  проголошенням  війни  знищено  брутально  і  безпощадно
й  ті  останки  культурних  придбань,  які  заховалися  в  тяжкі  часи
реакції.  Одним  почерком  пера  закрито  всю  українську  пресу,
розв'язано  всі  просвітні  українські  товариства,  заборонено  навіть
український  правопис!
 Українська  справа  мусить  бути  справою  всіх  культурних
народів  світу  й  тому  українці  виносять  свою  справу  перед  суд
цивілізованого  світу.
 Всі  українці  без  огляду  на  державні  кордони  стоять  на  ста¬
новищі  своєї  окремішности  від  сусідніх  народів  і  змагають  до
визволення,  опираючи  ці  свої  змагання  не  тільки  на  внутрішній
потребі  національного  розвитку,  але  також  на  історичнім  праві
й  незабутній  традиції  своєї  визвольної  боротьби.
 Знаменем  цих  традицій  є  український  леґіон  добровольців
у  рядах  армій  центральних  держав.
 Осередком  національних  змагань  українців  є  українські  про¬
вінції  Австрії  з  їх  розмірно  свобідним  українським  національ¬
ним  життям.  До  цього  осередку  звернені  думки  й  надії  україн¬
ців  і  тому  українці  по  обох  боках  боєвої  лінії  не  хочуть,  аби  ук¬
раїнські  землі  Австро-Угорщини  забрала  Росія.  Навпаки!  В  роз¬
биттю  Росії  бачуть  українці  спромогу  зберегти  своє  національ¬
не  існування,  якому  загрожує  імперія  царів.
 Загальна  Українська  Рада,  зложена  з  австрійських  і  росій¬
ських  українців,  в  ім'я  культури  і  цивілізації,  в  ім'я  людськости
й  поступу,  в  ім'я  природного  й  історичного  права  українського
народу  на  своє  вільне  життя  й  розвиток  своєї  національної  окре¬
мішности  найрішучіше  протестує  проти  явного  змагання  Росії:
підчинити  царській  тиранії  Галичину  й  Буковину  та  проти  пере¬
слідування  українського  життя!
 Війна  на  східнім  фронті  ведеться  на  українській  етногра¬
фічній  території,  так,  що  всі  страхіття  війни  на  сході  двигає  пе¬
редусім  український  народ  і  його  прадідна  земля.  Цілу  область
української  етнографічної  території  в  приближенню  150  000  кв.
клм.  перерито  і  перекопано  стрілецькими  ровами,  збито  Граната¬
ми  і  скупано  в  крові!  Людські  оселі  зруйновані,  мільйони  укра¬
їнського  населення  зосталися  без  даху.  Ця  матеріяльна  руїна
української  землі,  фізичне  нищення  українського  населення,  про¬
лита  тепер  і  в  минулому  кров  найкращих  синів  нашого  народу
в  боротьбі  за  кращу  національну  будучність  —  дають  нам  право
жадати  від  культурного  світу  уваги  до  нашого  положення  й  до
наших  змагань.
 405

Хай  буде  вільний  кожний  народ,  але  хай  же  й  український
народ,  що  на  суцільній  території  числить  35  мільйонів  голов  і  за¬
селює  простір  850  000  кв.  клм.,  не  буде  погноєм  для  чужих  куль¬
тур  пануючих  над  ним  народів!
 Бажанням  і  домаганням  українців  є  таке  уладнання  відно¬
син  у  східній  і  середній  Европі,  яке  давало  б  українському  на¬
родові  повну  спромогу  свобідного  національно-політичного  роз¬
витку,  вільного  від  верховодства  сусідніх  народів.
 Хочемо  бути  самостійним  господарем  своєї  землі,  в  сім’ї  віль¬
них  і  рівних  народів,  мати  повну  спромогу  розвивати  свої  духо¬
ві  сили  й  матеріяльні  багацтва  свойого  краю  для  себе  та  для
людства!
 Відень,  15  вересня  1916  р.
 ЗА  ЗАГАЛЬНУ  УКРАЇНСЬКУ  РАДУ
 Голова:  Д-р  Кость  Левицький
Заступники  голови:  Николай  Василько,  Д-р  Лев  Бачинський,
 Микола  Ганкевич
Делегат  ,,Союзу  Визволення  України”:  Маріян  Меленевський
Секретарі:  Ярослав  Весоловський,  Володимир  Темницький.
 Із  щоденних  приказів  команди  попку  (Леґіону)
YCC  1916-го  року
 Полковий  приказ  ч.  136
Тудинка,  дня  28-го  січня  1916.
 В  імені  Його  Величества  німецького  цісаря  наділено  десят¬
ника  Білинського  —  цісарською  воєнною  медалею  заслуги.  (При¬
каз  кмнди  корпусу  ч.  26).
 Полковий  приказ  ч.  157
Тудинка,  дня  18-го  лютого  1916
 Вчора  приїхав  був  до  осідку  нашого  корпусу  п.  посол  Ки¬
рило  Трильовський,  голова  Боєвої  Управи  УСС  з  наміром  від¬
відати  всіх  стрільців.  Високі  власті  не  позволили  йому  удатися
до  осідку  полку  УСС,  тому  отсею  дорогою  посилає  всім  п.  офіце¬
рам  і  всьому  стрілецтву  щирі  поздоровлення,  бажання  перемоги
та  щасливого  повороту  домів.
 Нині  відійшли  до  офіцерської  школи  до  Славятина:  з  1-го
куреня  підхор.  Степан  Глушко,  Михайло  Дорошенко,  Осип  Квас,
Данило  Грималюк,  —  з  2-го  кур.  хор.  Юліян  Соколовський,  Пет¬
ро  Пасіка,  підхор.  Осип  Даньківський,  Роман  Каратницький.
 т

Полковий  приказ  ч.  182.
 Тудинка,  дня  15-го  березня  1916.
 З  нинішнім  днем  передаю  управу  полку  п.  майорові  Антоно¬
ві  Вариводі,  іменованому  дефінітивним  командантом  полку  УСС.
 При  цій  нагоді  почуваюся  до  милого  обов'язку  подякува¬
ти  пп.  офіцерам  і  всім  стрільцям  полку  за  довір'я  до  мене  на
дотеперішнім  відповідальнім  становищі.
 Доля  зв'язала  нас  разом  і  вложила  на  мене  нелегкі  обо¬
в'язки  довгомісячного  проводу  УСС,  спершу  як  команданта  Ле¬
ґіону,  а  від  сімох  місяців,  як  команданта  1-го  полку  УСС.  Това¬
риші,  як  очевидці,  є  свідомі  того,  серед  яких  обставин  доводи¬
лося  мені  сповняти  вложені  на  мене  обов'язки.  Розраду  і  щастя
бачив  я  у  Вашій  знаменитій  стежній-розвідній  службі  та  у  Ва¬
ших  світлих  перемогах  під  Верецькими,  на  Ключі,  під  Синевід-
ськом,  Стриєм,  Дрогобичем,  на  Маківці,  під  Лісовичами,  Гали¬
чем,  над  Гнилою  Липою,  Золотою  Липою,  над  Стрипою,  під  Бур-
кановом  та  під  Семиківцями,  а  втрати  наших  Товаришів,  були
для  мене  невимовним  терпінням  і  мукою.  І  на  дальше  наша  ціль
однакова,  остаточно  і  дальше  разом  будемо  працювати  для  добра
і  на  славу  нашої  Батьківщини.  Передаю  команду  полку  наслід-
никові  і  бажаю  Вам,  щоб  Ви  по  всім  силам  і  знанню  якнайточні¬
ше  могли  виконати  те,  чого  вимагає  Найвища  служба  і  Рідний
Нарід.
 Бажаю  Вам  щиро,  щоб  Ви,  Товариші,  під  новою  командою
здобували  дальше  лаври  перемоги  над  ворогом,  щоб  Вам  все
щастилося,  як  досі,  щоб  власна  суспільність  Вас  любила  і  ша¬
нувала,  а  чужі  подивляли  Ваші  геройські  подвиги.
 Сердечно  вітаю  нового  команданта  полку  ц.  к.  майора  Ан¬
тона  Вариводу  і  віддаю  в  опіку  всіх  Стрільців  його  патріотичному
і  батьківському  серцю.
 Гаразд!
 Гриць  Коссак
 Полковий  приказ  ч.  183.
 Тудинка,  дня  16  березня  1916.
 1. 	З  нинішнім  днем  обняв  я  Управу  полку.  З  тої  нагоди  як-
найщиріше  здоровлю  всіх  п.  п.  офіцерів,  офіцерських  аспірантів
і  всю  мужву  полку.  Ваші  лави  випробовані  в  боях  і  Ви  знані
із  славного  поведення  перед  ворогом.  Завданням  полку  буде  і  на
долі  удержати  всіми  силами  цю  голосну  славу  і  її  поширити.
Лише  у  спільних  діях  усіх  лежить  сила,  тож  і  на  будуче  повин¬
но  бути  нашою  ціллю,  в  чеснім  стремлінню  помагати  до  цілко¬
 407

витого  знищення  ворога,  для  добра  нашої  вітчини  і  українсько¬
го  народу.
 Пану  Отаманові  Грицеві  Коссакові  дякую  в  імені  Найви¬
щої  Служби  за  дотеперішній  гідний  наслідування  провід  полку
перед  ворогом  і  серед  найтяжчих  відносин  і  маю  цю  певну  на¬
дію,  що  йому  буде  ще  даним  брати  участь  в  успіхах  і  тішити¬
ся  ними,  в  яких  він  побачить  часть  своєї  трудолюбивої  роботи.
 2.  Отаман  Гриць  Коссак  має  перейняти  управу  1-го  куреня.
 Варивода,  майор
 УВАГА.  Усі  дальші  полкові  згл.  легіонові  прикази  підписував  майор  А.
Варивода,  від  дня  2.  IX.  1916  підполк.  А.  Варивода.  З  днем  13.  X.  1916  під¬
писував  леґіонові  прикази  майор  М.  Тарнавський  до  кінця  листопада  1916  р.
 Полковий  приказ  ч.  241.
 Тудинка,  13  травня  1916.
 5.  В  цілі  виобразовання  в  службі  кидання  мінами  (Міненвер-
фердінст)  призначую  хор.  Івана  Роґульського.  Кожний  курінь
має  визначити  по  1-му  підофіцерові  і  по  4-ох  стрільців.  Хор.  Ро-
ґульський  має  зголоситися  дня  15  с.  м.  в  полк,  управі  310  пол¬
ку  гонв.  о  год.  8-ій  перед  пол.
 Полковий  приказ  ч.  251.
 Соснів,  дня  23  травня  1916.
 3.  Нині  відійшло  під  проводом  хор.  Черника  і  підхор.  Кліща
—  23  стрільців  до  Мужилова  до  науки  в  стрілянню  машиновими
крісами.
 Полковий  приказ  ч.  253.
 Соснів,  25  травня  1916.
 2.  Дня  25  травня  прибула  похідна  сотня  із  Запасної  сотні
в  Свистільниках  до  місця  постою  1-го  полку  УСС,  в  числі  341
мужви  і  2  підхорунжих.
 З  того  приділено:  48  стр.  до  1  сотні;  40  стр.  до  2  сотні;  45
стр.  до  3  сотні;  34  стр.  до  4  сотні;  45  стр.  до  5  сотні;  45  стр.  до
6  сотні;  27  стр.  до  7  сотні;  36  стр.  до  8  сотні;  22  стр.  до  сотні
піонерів.
 3.  Нині  відійшли  на  офіцерський  курс:  хор.  Євген  Ясениць-
кий,  підх.  Волод.  Іванчук,  Клим  Коник,  Федь  Микуляк,  Богдан
Романишин,  Волод.  Стефанишин,  Ілько  Лопадчак,  Олекса  Бий,
Тадей  Алексевич  —  з  2-ма  стрільцями  до  обслуги.
 №

Український  Леґіон.
 Соснів,  дня  ЗО  травня  1916
Приказ  Команди  Леґіону  УСС  ч.  1.
 1. 	Ц.  і  к.  Вища  Команда  Армії  (АОК)  видала  розпорядок
К.  No.  554611  в.  11.  ц.  м.,  на  основі  котрого  полк  УСС  має  від
тепер  носити  назву  УКРАЇНСЬКИЙ  ЛЕҐІОН  (Украініше  Ле¬
ґіон).
 4.  Вчора  наспіла  сумна  вістка,  що  наш  найбільший  під  цю
хвилю  поет  і  народний  діяч,  Іван  Франко,  помер.  З  тої  нагоди
вислано  до  Родини  Покійного  депешу  від  УССтрільців,  що  сто¬
ять  в  полі,  такого  змісту:
 „Тронуті  жалем  по  неоціненій  втраті  народного  поета  і  твор¬
ця,  що  виплекав  в  наших  серцях  вищі  ідеали  і  засталив  душі
наші  до  боротьби  за  святе  діло,  —  вірні  до  загину  Його  запові¬
там,  осміляємося  переслати  наші  глибокі  співчуття”.
 Крім  цього  вислано  делегатів  на  похорон:  сот.  3.  Носков¬
ського  і  чет.  О.  Навроцького.
 Український  Леґіон.
 Соснів,  дня  4.  червня  1916.
 Приказ  ч.  6
 5.  До  Дивіз.  Прик.  ч.  144  заряджую:
 Під  час  зближення  ворожого  літака  мають  на  нього  стріля¬
ти  1-ші  чети  5-ої  і  8-ої  сотні  під  командою  одного  офіцера,  від¬
так  обидва  машинові  кріси  —  аж  на  приказ  от.  Ґорука,  якому
треба  в  час  донести  про  появу  літака.
 Обстрілювати  можна  лише  у  висоті  800  м.,  докладно  скон-
статувати,  чи  це  дійсно  ворожий  літак.  Рівнож  є  обов'язком  че-
тарів  і  команданта  маш.  крісів  повчити  мужву  про  мірник,  при¬
клад,  і  далекість  виміру  і  робити  частіше  вправи  в  цій  цілі.
 Інші  відділи,  крім  наведених,  не  сміють  стріляти  до  літаків.
 Леґіон  УСС
 Соснів,  дня  7  червня  1916
Приказ  ч.  9
 При  нинішнім  перегляді  висказав  пан  полковник-бриґадир
своє  вдоволення  з  поступу  робіт  на  позиціяї  ,,Весела”  і  висло¬
вив  командантови  робіт  п.  отаманові  Ґорукові  і  всім  п.  п.  офі¬
церам  і  стрільцям,  що  спричинили  такий  успіх  робіт  —  своє  при¬
знання.  Це  належить  оголосити  всім  УСС.
 409

Леґіон  УСС
 Соснів,  дня  14  червня  1916
Приказ  ч.  15
 Вчора  відбулася  коло  Управи  Леґіону  в  присутності  біль¬
шого  числа  офіцерів  декорація  отамана  Семена  Ґорука  хрестом
заслуги  ІІІ-ої  кляси  з  воєнною  відзнакою.  Декорував  п.  полков-
ник-бриґадир  Бавковач.
 Нині  обсадили  2  і  4  сотні  позиції  на  примістку  Бенява  і  оста-
ють  під  командою  п.  полковника  Альтмана.
 Леґіон  УСС
 Соснів,  дня  17  червня  1916
Приказ  ч.  18
 До  обслуги  4-ох  машинових  крісів  прибув  вчора  з  Мужило-
ва  відділ  машинових  крісів  УСС  в  складі  54  стрільців  під  упра¬
вою  хор.  Черника.  Стрільців  цього  відділу  приділено  на  харч
і  платню  до  поодиноких  сотень.  Хор.  Черник  остає  на  харчі  в
6  сотні.
 Леґіон  УСС
 Соснів,  дня  21  червня  1916
Приказ  ч.  22
 П.  сотник  д-р  Омелян  Левицький  відходить,  а  управу  7-ої
сотні  обнимає  тимчасово  чет.  Богдан  Гнатевич.
 П.  Додаток:
 Сотник  д-р  Омелян  Левицький  опускає  на  підставі  оречен-
ня  лікарської  комісії  —  по  22  місячнім  побутті  —  ряди  УСС.
 В  році  1914  в  часі  вибуху  війни  зголосився  на  перший  по¬
клик  до  УСС,  щоб  разом  з  іншими,  захоплений  ідеєю  визволь¬
ної  боротьби,  зложити  на  жертвеннику  вітчини  навіть  життя,
оскільки  би  дана  хвиля  цього  вимагала.  Спочатку  як  рядовик,
опісля  четар,  а  вкінці  як  сотник,  брав  участь  в  тяжких  завзя¬
тих  боях  в  Карпатах,  в  поході  в  роках  1914-15,  дальше  в  бит¬
вах  під  Болеховом,  Гузієвом,  Галичем,  над  Гнилою  Липою,  Зо¬
лотою  Липою,  Стрипою  і  Серетом.
 У  всіх  цих  битвах  визначився  незвичайною  відвагою,  хороб¬
рістю,  енергією,  спритом  і  інціятивою  доброго  вояка  і  команданта.
 За  все  це  здобув  собі  довір’я  своїх  командантів  і  повагу  у
стрільців.
 Все  Стрілецтво  прощає  сот.  д-ра  Омеляна  Левицького  і  ба¬
жає  йому  на  будуче  як  найкращих  успіхів.
 kio

Я  зі  свого  боку  дякую  сот.  д-рові  Левицькому  в  імені  Най¬
вищої  Служби  за  точне  і  совісне  сповнювання  приказів  і  за  за¬
слуги,  які  положив  коло  розвою  організації  УСС.
 ІП.  Додаток:
 Хор.  Софія  Галечко  опускає  на  підставі  оречення  лікарської
комісії  —  по  22  місячнім  побуті  —  ряди  УСС.
 В  році  1914,  як  звіялася  світова  заверуха,  зголосилася  во¬
на  на  перший  поклик  до  УСС,  щоб  разом  з  іншими,  що  чули  в
собі  покликання,  кинутися  у  визвольний  бій  за  кращу  долю
України.
 Вона  жінка,  не  жахалася  наразитися  на  труди  і  на  небез¬
пеки  воєнні  і  перебула  зразу  як  рядовик,  пізніше,  як  командант
чети,  цілий  воєнний  похід  від  Карпат  аж  до  Стрипи.
 Своєю  хоробрістю  і  відвагою  заслужила  собі  довір’я  коман-
дантів  і  поважання  стрільців.
 Дякую  їй  в  імені  Найвищої  Служби  і  бажаю  якнайкращих
успіхів  в  її  дальшім  життю.
 Легіон  УСС
 Соснів,  дня  28  червня  1916
Приказ  ч.  29
 З  нинішнім  днем  отвираю  при  Українськім  Легіоні  „Пресо¬
ву  Кватиру”,  якої  завданням  збирання  матеріялів,  що  відносять¬
ся  до  історії  Легіону.
 Склад  „Пресової  Кватири”:  командант:  чет.  Іван  Іванець,
 —  дописувач  і  хронікар  1-го  куреня:  підхор.  Роман  Купчинський,
 —  дописувач  і  хронікар  ІІ-го  куреня:  віст.  Василь  Дзіковський,
 —  світливець:  підхор.  Теофіль  Мойсейович,  —  видавець  і  ком¬
позитор:  підхор.  Лев  Лепкий,  —  маґазинер:  стр.  Василь  Оробець.
 Осідок  „Пресової  Кватири”  є  при  команді  Легіону,  зглядно
при  обозі  Легіону,  а  під  час  боїв  при  боєвім  обозі.  Членів  звіль¬
няється  від  обов’язків  в  сотнях,  при  яких  вписані  на  харчован-
ня  і  виплату.
 Легіон  УСС
 Соснів,  дня  5  липня  1916
Приказ  ч.  33
 Завтра  о  год.  9  рано  відбудеться  для  стрільців,  призначе¬
них  до  боротьби  зблизька,  практична  лекція  кидання  крісових
і  ручних  ґранатів,  закладання  світляних  ведет  та  міновання  по¬
ля  крісовими  і  ручними  Гранатами.  Збірка  понижче  землянки
хор.  Роґульського  на  позиції  „Весела”.
 Ш

Леґіон  УСС
 Соснів,  дня  8  липня  1916
Приказ  ч.  36
 До  Ц.  і  к.  АОК.  Но.  12833  з  дня  20.  VI.  1916.  Команда  Ук¬
раїнського  Леґіону  має  офіційну  назву:  Ц.  і  к.  Команда  Укра¬
їнського  Леґіону  (К.  у.  к.  Коммандо  дер  Украінішен  Леґіон).
Зрештою  мається  уживати  „Український  Леґіон”  —  „Украіні-
ше  Леґіон”.  Мужву  належить  означати  „леґіонер”,  а  не  ,,шютце”.
 Український  Леґіон.
 Соснів,  дня  10  липня  1916
Приказ  ч.  38
 Заряджую  слідуючий  порядок  алярмовання  на  позиціях  під
час  газового  наступу  і  барабанного  вогню.
 Під  час  сподіваного  газового  наступу  або  перед  починаю¬
чим  барабанним  вогнем  треба  насамперед  повідомити  телефоніч¬
но  всі  сотні.  Коли  вже  пічнеться  дійсний  газовий  наступ,  то  крім
цього  треба  дзвонити  дзвінками,  зробленими  з  вистрілених  гільз.
На  цей  знак  треба  зараз  накладати  газові  маски.
 Початок  ворожого  барабанного  вогню  заповідається  труб¬
ленням  в  сиґналові  трубки  і  свиставками.  В  боєвій  лінії  лиша¬
ється  12  людей,  як  обсерваторів  в  кожній  сотні,  а  решта  мужви
криється  в  лисячих  ямах.  При  виходах  з  лисячих  ям  стоять  офі¬
цери,  яких  повідомляють  сейчас  обсервуючі  стійки  з  хвилею,  як
барабанний  вогонь  не  є  уже  більше  звернений  на  боєву  лінію.
 До  негайної  обсади  боєвої  лінії  дається  знов  знак  сиґнало-
вими  трубками,  свиставками  і  сиґналовими  дзвінками  та  о  скіль¬
ки  можливо,  також  телефоном.  На  це  стрільці  виходять  і  обса¬
джують  рови.
 Цю  точку  приказу  належить  подати  до  відома  усій  мужві
і  поучити  її  докладно  про  поведінку  у  випадках  наступів  газа¬
ми  і  барабанного  вогню.
 Український  Леґіон.
 Соснів,  дня  11  липня  1916
Приказ  ч.  39
 3. 	Як  довго  нема  офіційного  зізволення  ношення  шапок  ін¬
шого  крою  від  військового,  заборонюю  носити  неприписані  шап¬
ки.
 412

Український  Леґіон.
 Соснів,  дня  14  липня  1916
Приказ  ч.  42
 2. 	З  огляду  на  те,  що  ворожа  артилерія  стріляє  між  год.  11
а  1  вполудне  на  дорогу,  де  заїжджають  кухні  на  позицію  „Ве¬
села”,  мається  довозити  обід  о  год.  2  по  пол.,  бо  в  тім  часі  устає
звичайно  ворожий  артилерійський  вогонь.
 Український  Леґіон.
 Соснів,  дня  16  липня  1916
Приказ  ч.  44
 2. 	Дня  17  ц.  м.  буде  їх  Ексцеленція  п.  Корпусний  Коман¬
дант  правдоподібно  перед  полуднем  оглядати  позиції  „Весела”.
 В  тій  цілі  заряджую:  курінний  отаман  зі  своїм  осаулом  і
курінним  інспекційним  офіцером  мають  ждати  перед  першим
закопом.  Голоситься  курінний  отаман  і  інспекційний  офіцер.  На
початку  району  кожної  сотні  стоїть  дотичний  командант  сотні,
наліво  від  нього  оба  денні  вістуни.  Всі  мають  голоситися  у  їх
Ексцеленції.  Команданти  чет  стоять  на  початку  районів  своїх
чет  і  голосяться  як  такі.  В  самій  позиції  мають  стояти:  на  чету
4  стрільці,  —  як  обсерватори  при  визірних.  Всяку  роботу  треба
застановити.  Мужва  має  бути  в  землянках.
 Покликані  до  голошення  перед  їх  Ексцеленцією  мають  „го¬
лоситися”  а  не  „представлятися”.  Зголошення  має  відбуватися,
о  скільки  хто  плавно  говорить  німецькою  мовою,  зрештою  по
українськи.
 5.  Нині 	прибула 	сотня 	в  силі  235  стрільців,  котру 	розділе¬
но  між  поодинокі  сотні,  як 	слідує:  1.  сотня  —  ЗО  стріл., 	2. 	сотня
 —  11  стріл., 	3.  сотня 	—  27 	стріл.,  4.  сотня  —  21  стріл., 	5. 	сотня
 —  33  стріл., 	6.  сотня 	—  13 	стріл.,  7.  сотня  —  41  стріл., 	8. 	сотня
 —  38  стріл.,  сотня  піонерів  —  21  стріл.
 Український  Леґіон.
 Соснів,  дня  17  липня  1916
Приказ  ч.  45
 1. 	Нині  зробив  перегляд  їх  Ексцеленція  п.  Корпскомандант
 —  ІІ-го  куреня  на  позиції  „Веселка”  і  при  тій  нагоді  висказав
своє  особливе  вдоволення  і  признання  за  поведення  офіцерів  і
поведінку  мужви  і  за  всі  труди  в  переведенню  робіт  при  викін¬
чуванню  будови  цеї  позиції.  При  тій  нагоді  виразив  їх  Ексцелен¬
ція  перед  мною  своє  спостереження  про  поступи  у  військовім
вишколенню  Українського  Леґіону.
 41S

Подаючи  це  признання  Корпскоманданта  до  відома,  чуюся
спонуканим  висказати  мою  особливу  подяку  командантові  П.  ку¬
реня,  його  офіцерам  і  мужві,  як  рівнож  всім,  що  належать  до  Ук¬
раїнського  Леґіону,  котрі  через  неутомну  ревність  в  сповнюван¬
ню  обов’язків  причинилися  до  піднесення  поваги,  і  маю  надію,
що  також  на  будуче  не  заскочить  нас  неприготованими  який-
небудь  спосіб  перегляду,  що  кожний  наставник  буде  вдоволе¬
ний  трудами  і  хоробрим  поведенням  Українського  Леґіону  пе¬
ред  ворогом.
 Український  Леґіон
Соснів,  дня  18  липня  1916
Приказ  ч.  46
 5. 	До  Дивіз.  прик.  Но.  194  з  17  липня  1916,  Леґіон  дістав
800  штук  ножів  (дольхмессер),  з  чого  кожна  сотня  крім  сотні  піо¬
нерів  дістане  по  100  штук.  По  роздачі  курені  донесуть,  скільки
ще  ножів  буде  бракувати,  щоб  кожний  стрілець,  що  належить
до  боєвого  стану,  міг  мати  такий  ніж.
 Український  Леґіон
Соснів,  дня  7  серпня  1916
Приказ  ч.  66
 Ад  Ц.  п.  і  к.  АОК,  К.  Но.  15461  з  29  липня  1916.  В  допов¬
ненню  приказу  К.  Но.  9913-1  з  6  липня  1916  дотично  дистинкцій
і  одностроїв  (Адюстірунґ)  нормується,  як  слідує:
 Як  характеристична  відзнака  на  ковнірі  для  офіцерів  і  муж¬
ви  Українського  Леґіону  є  на  кінці  ясносиніх  вилог,  зглядно
1  цм.  широкого  паска  пароль  —  поперечний  пасок  на  1  цм.  ши¬
рокий  з  жовтого  сукна.
 Український  Леґіон
Посухів,  дня  18  серпня  1916
Приказ  ч.  70
 1.  На  основі  дивізійного  приказу  з  дня  16  серпня  с.  р.  Рез.
Но.  3052  —  сформовано  два  курені:  І.  курінь  от.  Лесняк,  П.  ку¬
рінь  от.  Ґорук.
 1.  курінь  (от.  Лесняка)  складається  з  4  сотень  і  так:  1.  сот¬
ня  —  сотник  Роман  Сушко  з  харч,  станом  8  офіцерів  і  198  муж¬
ви,  з  чого  припадає  на  бойовий  стан  6  оф.  і  166  мужви.
 2.  сотня  —  сот.  Андрій  Мельник,  4  оф.  і  178,  —  4  оф.  і  163  м.
 3.  сотня  —  сот.  Василь  Кучабський,  3  оф.  і  167,  —  3  оф.
153  м.
 Ш

4.  сотня  —  сот.  Осип  Будзиновський,  6  оф.  і  221,  —  5  оф.  і
165  м.
 П.  курінь  (от.  Ґорука):
 5.  сотня  —  сот.  Роман  Дудинський,  9  оф.  і  155,  —  7  оф.  і
119  м.
 6.  сотня  —  сот.  Зенон  Носковський,  4  оф.  і  171,  —  4  оф.  і
152  м.
 7.  сотня  —  сот.  Осип  Семенюк,  4  оф.  і  138,  —  4  оф.  і  123  м.
Сотня  піонерів  —  чет.  д-р  Іван  Сіяк,  2  оф.  і  127  м.
 3.  Всякий  рух  возів  в  селі  Посухові  може  відбуватися  тільки
між  год.  7  по  полудні,  і  год.  6  перед  пол.  В  іншім  часі  не  сміє
жаден  віз  переїздити  через  село.  Рівнож  їхати  по  воду  з  польо¬
вими  кухнями  є  також  в  тім  часі  заборонено.  Взагалі  треба  уни¬
кати  якогонебудь  впадаючого  в  око  руху  в  забороненім  часі.
 Український  Леґіон
Приказ  ч.  80
 Посухів,  дня  2  вересня  1916.
 4.  На  час  слабости  сот.  Семенюка  управу  7-ої  сотні  має  пе¬
рейняти  сот.  Яримович.
 Варивода,  підполк.
 Команда  Укр.  Леґіону.
 Приказ  ч.  81.
 Місце  постою,  дня  6-го  вересня  1916.
 1.  Внаслідок  тяжких  боїв  в  послідніх  днях,  а  вслід  за  тим
і  великих  страт,  формується  в  Леґіоні:
 1-ий  курінь  —  командант  п.  от.  Лесняк,  —  2-ий  курінь  —
командант  п.  от.  Ґорук.  На  сотників  призначується  до  1-ої  сотні
п.  сот.  Будзиновського,  до  2-ої  сотні  п.  чет.  Добрянського,  до  5-ої
сотні  п.  чет.  Коссака  Василя,  до  6-ої  сотні  п.  сот.  Носковського.
Четарів-офіцерів  мають  п.  отамани  рівномірно  поприділювати  —
евентуально  підхорунжих  або  десятників  призначити  на  четарів.
Сотні  мають  мати  стан  із  пересічним  числом  100  людей.
 Український  Леґіон
Приказ  ч.  82.
 Місце  постою,  дня  10-го  вересня  1916.
 1. 	З  нинішнім  днем  твориться  сотню  3-тю  і  7-му.  Командан¬
том  3-ої  сотні  є  п.  чет.  Нестайко,  а  командантом  7-ої  сотні  п.  чет.
Навроцький  (до  покінчення  рахунків  веде  сю  сотню  чет.  Діду-
шок).
 415

З  похідної  сотні,  яка  нині  прибула  в  поле,  приділюється  до
1-го  куреня  чет.  Нестайка  як  команданта  3-ої  сотні  і  80  людей,
а  до  2-го  куреня  118  людей.
 Курені  в  своїм  крузі  ділання  так  мають  зорганізувати  сот¬
ні,  щоби  до  3-ої,  евентуально  до  7-ої  сотні  увійшла  мужва  з  со¬
тень,  що  стоять  в  полі.
 Приказ  ч.  84.
 Місце  постою,  13-го  вересня  1916.
 3. 	Тих  всіх  п.  четарів,  що  є  командантами  сотень,  мається
титулувати  в  службі  сотниками.
 Додаток  до  леґіонового  приказу  ч.  85  з  дня  14  вересня.
 Місце  постою,  дня  14-го  вересня  1916.
 На  згадку  тяжких  і  завзятих  боїв  в  днях  3-го  і  4-го  вересня
коло  Потутор  чуюся  спонуканим  з  особлившою  гордістю  сер¬
дечно  подякувати  всім  панам  офіцерам  і  стрільцям  за  їх  великі
труди  і  прегарні  висліди  тих  боїв,  які  вибороли  всі  офіцери  і
стрільці  Українського  Леґіону,  і  які,  як  звісно,  вищі  команди
оцінили  з  похвальним  признанням.
 Сподіваюся,  що  також  і  на  будуче,  як  сього  будуть  вима¬
гати  обставини,  кождий  з  офіцерів  і  стрільців  буде  стояти  не¬
похитно  на  своїм  становищі  і  добуде  всіх  своїх  сил,  щоб  побі¬
дити  нашого  відвічнаго  ворога  і  не  позволити,  щоб  він  посунув¬
ся  дальше  в  глиб  нашої  вітчини,  якої  кождий  з  нас  буде  до  по-
сліднього  боронити,  і  в  той  спосіб  докажемо  ділами,  що  вірно
боронимо  своїх  національних  і  стрілецьких  ідеалів.  Кождий  зосіб¬
на  мусить  мати  то  сильне  переконання,  що  ворог  не  сміє  вже
ані  на  крок  посунутися  вперед.
 При  тій  нагоді  мусимо  всі  з  глибокою  вдячністю  згадати
про  тих  всіх  героїв,  котрі  вже  не  стоять  більше  в  наших  рядах,
а  лягли  на  полі  Слави,  і  котрі  пожертвували  своє  життя,  спов¬
нивши  свій  святий  обов'язок  супроти  Бога,  Вітчини  і  свого  На¬
роду.
 Честь  і  Слава  їх  пам'яті!
 Варивода,  підполк.
 Український  Леґіон.
 Приказ  ч.  88.
 Місце  постою,  дня  18-го  вересня  1916.
 Згідно  з  дивізійним  приказом  з  дня  18-го  вересня  Оп.  ч.
262/7  має  обсадити  Леґіон  відтинок  в  Потуторах.
 416

LXIII
 З’ЇЗД  KOJI.  УСС  В  ПРАЗІ  1921  Р.  Зліва  сидять:  Г.  Грлцай  С.  Ріпецький,  3.  Носковський,  В.  Старосольський,
М.  Чичкевич,  Я.  Індишевський,  Л.  Розенберґ  (В.  Чорній).  Стоять  в  1-ім  ряді:  П.  Демчук,  С.  Індишевський,
О.  Волосянський,  Ф.  Бей,  В.  Верхомий,  Н.  Селянський,  В.  Коссак.  2-ий  ряд:  М.  Талпаш,  К.  Третяк,  О.  Кисіль,
Р.  Стахура,  Д.  Яцушко,  Р.  Роздольський,  М.  Мінчан.  3-ий  ряд:  Н.  Леонтович,  М.  Струтинський,  Я.  Крицун,
 А.  Артимович.  Із  них  6  живих  —  в  ЗДА.

я  є  я
 КОЛ.  УСС,  ІНТЕРНОВАНІ  В  ТАБОРІ  В  ИОЗЕФОВІ,  ЧСР.  Серпень  1921.  Зліва  1-ий  ряд:  М.  Пачовський,
Н.,  С.  Мацькевич,  В.  Кипріян,  Н.Н.,  Н.Н.,  О.  Сєцінський,  І.  Сембай.  2-ий  ряд:  К.  Ващук,  Н.Н.,  М.  Кулай,
Мамчур,  Б.  Гнатевич,  О.  Черкавський,  В.  Кліпко,  К.  Третяк,  Н.  Солодкий.  3-ий  ряд:  Н.Н.,  Т.  Шухевич,
Н.,  Н.Н.,  Н.  Франтик,  В.  Підсонський,  В.  Бас,  Н.  Білецький.  4-ий  ряд:  Н.Н.,  Н.Н.,  Н.  Дзидз,  І.  Мандзій,
Н.Н.,  Е.  Ґавалко,  С.  Смольницький,  Н.  Воло  лин.  5-ий  ряд:  І.  Скоропада,  Н.  Варган,  Н.Н.

В  приказах  корпуснім  і  дивізійнім  того  самого  дня  виска-
зують  обі  вищі  команди  своє  признання  за  хоробре  поведення
нашого  Леґіону  в  тяжких  боях  3,  4,  і  16  ц.  м.  В  тих  боях  здо¬
був  собі  на  Леґіон  особливше  довір’я  і  з  тим  довір’ям  поручено
нам  станути  в  першій  лінії.
 Я  маю  повну  надію,  що  відповімо  цілковито  тим  надіям,  які
покладають  на  нас  вищі  команди  і  будемо  боронити  приділено¬
го  нам  відтинка  до  посліднього.
 Цей  приказ  належить  всім  п.  п.  офіцерам  і  стрільцям  оголо¬
сити  і  заявити,  що  кождий  з  офіцерів,  так  і  стрільців  за  кіль¬
кох  стоїть,  і  коли  буде  про  це  переконаний,  службу  буде  повни¬
ти  щонайменше  за  4-ох  з  огляду  на  малий  стан  наших  сотень  і
на  безвиглядність  скорого  доповнення,  то  тоді  нічого  не  може
статися,  що  могло  б  підкопати  добру  славу,  яку  ми  собі  криваво
здобули.
 Укр.  Леґіон.
 Леґіоновий  приказ,  ч.  89.
 Місце  постою,  дня  19-го  вересня  1916.
 Службу  в  районах  куренів  визначують  курінні  управи.  Звер¬
таю  увагу,  що  служба  в  ровах  має  бути  якнайточніша,  щоб  в
кождій  хвилі  можна  було  відперти  ворожий  наступ.  Вночі  поло¬
вина  обсади  має  оставати  в  строгій  поготові.  П.  п.  сотники  мають
часто  провірювати  чуйність  служби.  Полеві  сторожі  стоять  вно¬
чі  і  рано  так  довго,  доки  ще  є  мряка,  виставляють  по  дві  ведети,
удержують  лучбу  направо  і  ліво  і  остають  в  строгій  поготові.
Службу  на  полевих  сторожах  повнять  стало  ті  самі  стрільці.  Со¬
тенні  управи  здають  щогодини  ситуаційний  звіт  до  своїх  куре¬
нів,  а  курені  передають  Управі  Леґіону.  Сотенні  управи  подбають,
щоб  все  була  під  рукою  потрібна  скількість  крісових  набоїв,  руч¬
них  гранатів,  світляних  набоїв  і  т.  п.
 Рови  мають  бути  все  чисті  і  заметені,  лятрини  в  порядку.
В  сотні  мусить  бути  відповідна  скількість  лятрин.  Рови  нале¬
жить  розширити,  поглибити  і  вирівняти.  Сотні  одержать  рівну
скількість  охоронних  щитів  (шуцшільд),  які  належить  відпо¬
відно  уставити  для  глядачів.  Передня  стіна  (бруствер)  має  бути
так  уладжена  і  вигладжена,  щоб  був  достріл  до  долини  дротя¬
них  перепон.  Над  визірними  не  вільно  нічого  накладати.  Накри-
ви  з  дощок  і  соломи,  що  находяться  в  кутах  траверз,  усунути.
До  накривання  крісів  можна  уживати  лиш  цельтів.
 Заржавілу  муніцію,  знайдену  в  ровах,  належить  вичисти¬
ти,  в  потребі  ужити,  луски  з  вистріляних  набоїв  збирати  і  від¬
ставляти  до  муніційного  обозу.
 W

Сотні  визначують  здібних  підофіцерів,  що  мають  слідити
рухи  ворога  вдень  і  вислід  його  робіт  коло  ровів  вночі,  і  те  все
рано  і  вечором  доносити  Леґіоновій  Управі.
 Безцільне  стріляння  є  недопускаєме.  Стрілець  повинен  стрі¬
ляти  лиш  тоді,  якщо  переконається,  що  ворог  надходить.  Те
саме  відноситься  й  до  ручних  гранат.
 Леґіоновий  приказ  ч.  90.
 Місце  постою,  дня  20-го  вересня  1916.
 1.  Ад.  к.  к.  В.  ч.  251  з  19.  IX.:  одержав  срібну  медалю  2-ої
кляси  підх.  Семен  Безпалко,  —  бронзову  медалю  одержали:  під-
хор.  Осип  Бабяк,  ст.  стр.  Василь  Космина,  стр.  Василь  Солом-
чак  і  вістун  Василь  Крупа.
 2.  Першу  точку  леґіонового  приказу  з  дня  19-го  вересня
зміняється  в  тім  напрямі,  що  полеві  сторожі  треба  зміняти  о  год.
12-ій  вночі.
 3.  Панове  сотники  мають  поучити  і  наказати  людей,  що
стоять  на  полевій  сторожі,  що  вони  не  сміють  втікати  перед  во¬
рогом  —  головно,  коли  він  не  є  у  великій  силі,  але  їх  святим
обов'язком  є  видержати  до  посліднього  і  відперти  ворога,  бо  від
цього  залежить  також  вдержання  1-ої  лінії,  яка  є  слабо  обса¬
джена,  а  в  додатку  не  розпоряджаємо  великими  резервами.
 4  Світляні  патрони  треба  щадити,  бо  доповнення  дуже  труд¬
ні.  Не  вільно  стріляти  перед  позиціями.  Робота  на  позиціях  має
відбуватися  так,  щоб  ворог  цього  не  запримітив,  і  щоб  бути  як¬
найменше  виставленим  на  небезпеку.
 5. 	Звертаю  увагу  на  особлившу  чуйність  вночі,  з  огляду  на
слабу  обсаду  і  панове  сотники  мають  дати  мужві  вдень  нагоду
відпочати  і  виспатися.
 Звертаю  увагу,  що  московські  наступи  є  сподівані  найскор-
ше  між  3-ою  і  6-ою  год.  рано,  тому  в  сім  часі  особливша  увага!
 На  цю  точку  приказу  звертаю  особлившу  вагу,  її  мають  п.
сотники  і  четарі  всім  стрільцям  частіше  проголошувати.
 Український  Леґіон.
 Приказ  ч.  91.
 Місце  постою,  дня  21-го  вересня  1916.
 1. 	Нині  оглядав  корпусний  командант  наші  становища  (по¬
зиції)  і  при  тій  нагоді  ще  раз  особисто  дякував  і  ґратулював
всім  п.  п.  офіцерам  і  стрільцям  за  хоробре  їх  поведення  перед
ворогом  в  послідніх  боях  3,  4  і  16  с.  м.
 З  великою  приємністю  подаю  до  відома  всім  панам  офіце¬
рам  і  стрільцям  і  маю  надію,  що  та  добра  слава  нашого  Леґіону
 418

додасть  нам  сили  витривати  навіть  в  найтяжчих  обставинах,  щоб
лише  її  не  стратити.  Про  се  признання  і  ґратуляції  пана  корпс-
команданта  має  знати  кождий  стрілець  зосібна.
 2. 	Від  дня  18-го  вересня  лучається  вже  другий  случай  пі¬
дозріння  про  червінку.  Заразки  находяться  в  людських  відходах,
тому  належить  звертати  якнайбільшу  увагу  на  чистоту  лятрин...
Заряджую  також,  що  легко  ранені  мають  відходити  самі  на  пер¬
шу  поміч  з  повною  зброєю.  Тяжко  ранених  мають  відпрова¬
джувати  і  відносити  лише  сан.  патрулі,  людей  з  боєвого  стану
не  вільно  уживати  до  відпроваджування  ранених,  бо  через  се
ослаблюється  боєвий  стан  ...
 Український  Леґіон.
 Приказ  ч.  93.
 Потутори,  дня  23-го  вересня  1916.
 4.  Курінні  і  сотенні  інспекційні  мають  сейчас  повідомити  ку¬
рінні  Управи,  коли  до  ровів  приходять  якісь  чужі  офіцери  на
інспекцію,  або  в  якій  іншій  цілі,  при  тім  належить  подати  на¬
прям  куди  відійти.  П.  п.  сотники  мають  при  стрічі  з  чужими  і
незнакомими  їм  офіцерами  —  представлятися  їм  і  просити  про
легітимацію,  мотивуючи  се  тим,  що  перегляд  не  є  заповіджений.
 5.  При  вході  всіх  прохідних  ровів  мають  бути  таблички  з
написами  в  українській  і  німецькій  мові  —  куди  сі  рови  прова¬
дять,  крім  того  мають  бути  позазначувані  границі  районів  ку¬
ренів,  сотень  і  чет.
 Український  Леґіон.
 Приказ  ч.  95.
 Потутори,  дня  26-го  вересня  1916.
 1. 	Заряджую,  щоби  для  приміру  і  заохоти  рядовиків  також
і  підофіцери,  почавши  від  десятника,  брали  участь  при  копан¬
ню  і  виправленню  першої  лінії.  Таке  переконання,  що  брати
участь  в  роботі  підкопує  повагу,  є  цілком  фальшиве,  бо  робота
в  першій  лінії  є  того  рода,  що  радше  підносить  повагу  кождого,
хто  до  сеї  праці  прикладається,  чим  підкопує.
 Варивода,  підполк.
 Леґіоновий  приказ  ч.  98.
 Розвадів,  13-го  жовтня  1916.
 В  тяжких  боях,  які  наші  Українські  Січові  Стрільці  звели
в  днях  14-го  серпня,  2,  3,  4  і  16  вересня,  а  вкінці  внаслідок  ве¬
ликих  страт  з  дня  30-го  вересня,  —  став  наш  Леґіон  нездібною
 І19

одиницею  до  бою  із-за  малого  боєвого  стану.  Тому  на  заряджен¬
ня  корпусної  команди  стягнено  рештки  Леґіону,  крім  сотні  піо¬
нерів,  на  відпочинок  і  зорганізовання  нових  стрілецьких  сил.
І  нині  вже  стоїть  знов  Леґіон  з  6-ма  сотнями,  яких  пересічний
стан  є  так  великий,  що  по  відпочинку  і  відповіднім  підготован¬
ий)  може  станути  в  короткім  часі  знов  проти  ворога  як  боєва
одиниця.
 З  нинішнім  днем  зорганізовано  6  полевих  сотень  і  обозний
відділ.  Командантом  1-ої  сотні  —  п.  сотник  д-р  Омелян  Левиць-
кий,  2-ої  сотні  —  п.  четар  Гриць  Трух,  3-ої  сотні  —  п.  четар  Іван
Іванець,  4-ої  сотні  —  хор.  Осип  Теліщак,  5-ої  сотні  —  п.  сот.  Ни-
кола  Стронський,  6-ої  сотні  —  хор.  Никола  Никорак.
 Нині  о  год.  2-ій  відходять  сотні  до  Вереня  і  там  будуть  ква-
тирувати.  На  інструктора  до  вишколювання  тих  сотень  призна¬
чується  п.  от.  Вол.  Стафіняка.
 Тарнавський,  майор
 Леґіоновий  приказ  ч.  106.
 Розвадів,  дня  22-го  жовтня  1916.
 П.  чет.  Орзу  Волод.  відкомандировано  з  ц.  к.  41-го  полку
до  Укр.  Леґіону,  приділюю  до  2-ої  сотні  як  команданта  тої  сот¬
ні.  П.  чет.  Трух  Гриць  обійме  наразі  чету  в  тій  самій  сотні.  П.
чет.  Бужора  Івана,  рівнож  з  41-го  полку,  приділюю  до  3-ої  сотні
як  команданта  сеї  сотні,  а  п.  четар  Іванець  Іван  обійме  аж  до
дальшого  зарядження  чету  в  тій  сотні.  П.  четара  Баґана  Ме-
числава  з  ц.  і.  к.  9-го  полку,  приділюю  до  4-ої  сотні  як  коман¬
данта  сеї  сотні,  а  п.  хор.  Теліщак  Осип  обійме  чету  в  тій  самій
сотні.  П.  хор.  Щуровський  Евген  обійме  сотню  6-ту,  рівнож  з
ц.  і  к.  9-го  полку,  а  п.  хор.  Никорак  Никола  веде  дальше  сот¬
ню  гуцулів.
 Тарнавський
 Леґіоновий  приказ  ч.  117.
 Розвадів,  дня  3-го  листопада  1916.
 З  нинішнім  днем  має  Управу  5-ої  сотні  перебрати  від  сот.
Стронського  Ник.,  п.  хор.  Ник.  Никорак,  а  п.  сотник  Стронський
команду  над  обозом  від  п.  чет.  Ілька  Цьокана.  Начального  ліка¬
ря  п.  д-ра  Вол.  Білозора  приділюю  до  відділу  штабового.
 Леґіоновий  приказ  ч.  118.
 Розвадів,  4-го  листопада  1916.
 На  основі  лікарського  оречення  п.  хор.  Теліщак  Осип  ві¬
дійшов  до  запасної  сотні.
 420

З  нинішнім  днем  обіймає  надзір  над  4  сотнями,  що  квати-
рують  у  Верині,  п.  майор  Гриць  Коссак.  П.  от.  Стафіняк  повнить
дальше  службу  інструктора  згідно  з  виданими  йому  вказівка¬
ми,  а  потрібне  зарядження  звертається  до  п.  майора  Гриця  Кос¬
сака.
 Старосольський 	Тарнавський, 	майор
 19  17
 Апепь  старшин  УСС  до  Загальної  Української
Ради  і  Української  Парпяментарної
Репрезентації
 (Березень,  1917  р.)
 За  весь  час  істновання  У.  С.  Стрільців  звертаємося  перший
раз  до  суспільности  з  домаганням,  яке  не  відноситься  тільки  до
справ  нашої  організації,  але  цілого  народа.  Спонукує  нас  до  сьо¬
го  почуття  ваги  справи,  яку  порушуємо,  почуття  відвічально-
сти,  яку  живуще  покоління  поносить  перед  грядучими  за  свої
поступки  і  поведінку,  —  глибоко  передумане  пересвідчення,  що
не  вільно  нам  допускатися  гріхів,  за  які  будучі  покоління  ма¬
ли  б  право  проклинати  своїх  батьків.
 Побіч  кривавого  збройного  змагання  йде  рівночасно  полі¬
тична  боротьба  —  не  менше  завзята  та  могутня.  В  обох  бороть-
бах  учасником  є  Український  Нарід.  —  В  оружній  боротьбі  він
єсть,  як  частина  Союзних  Армій,  під  приказами  Найвищої  Ко¬
манди  цих  Армій.  —  В  політичній  боротьбі  лежить  провід  і  кер¬
ма  в  руках  нас  самих.  І  відвічальність  за  політичний  провід  ле¬
жить  на  самій  нашій  Нації.
 Ми  глибоко  і  болюче  вражені  сим  проявом,  що  в  пору,  яка
на  цілі  століття  рішає  про  нашу  судьбу,  на  вершках  політичного
життя  Нації  роз’єднання  і  роздор.  Запанували  відносини,  які  ви¬
ключають  можність  одноцільної  політичної  акції,  уводять  за¬
колот  в  політичне  наше  життя,  підтинають  до  решти  політичну
силу,  повагу  і  престиж  Нації.  —  Дві  інституції  взаїмно  оспорю¬
ють  собі  право  до  політичного  проводу  і  заступництва  україн¬
ської  суспільности.  —  Ведеться  компетенційна  боротьба,  яку  ані
через  її  зміст  ані  через  її  тон  не  можна  назвати  політичною.  Усе
те  находить  свій  відгомін  у  пресі  і  відзивається  болючою  луною
серед  суспільности.
 №

Особливо  болюче  вражають  ці  нестерпні  відносини  нас,  Ук¬
раїнських  Січових  Стрільців.  Вступаючи  в  ряди  Українського
Війська,  ми  зреклися  можности  брати  безпосередно  участь  в  по¬
літичнім  житті  України.  Та  через  те  ми  ще  не  відреклися  на¬
ціонального  чуття  ані  думки  про  нашу  національну  будучність!
Противно!  Коли  не  можемо  ані  не  приписуємо  собі  права  впли¬
вати  прямо  на  хід  нашої  політики  —  то  тим  горячіше  бажаємо
і  домагаємося  запоруки,  що  на  політичному  полі  зроблять  дру¬
гі,  покликані  до  цього,  усе,  що  під  цю  пору  мусить  бути  зробле¬
не.  Згадана  компетенційна  боротьба  відбирає  нам  цю  запоруку.
Тому  уважаємо  своїм  обов'язком  від  озватися  в  імені  стрілецтва
до  легітимованих  політичних  провідників  нації.  Не  сміє  наш  На¬
рід  бути  під  цю  пору  як  судно,  на  якому  суперники  виривають
собі  взаємно  керму  з  рук.  Домагаємося  покінчення  недостойних
Великого  Народу  компетенційних  спорів.
 Домагаємося  від  наших  провідників  негайного  порозумін¬
ня  і  поставлення  на  чолі  Нації  органу  з  неоспоримим  правом
проводу  і  заступництва.
 Домагаємося  переведення  організації  серед  усієї  суспіль¬
ности,  бо  тільки  справді  зорганізована  суспільність  може  вести
сильну  політику,  постояти  за  себе  і  за  свою  будучність.  Спов¬
нення  цих  домагань  уважаємо  великим  і  святим  обов'язком  на¬
ших  політичних  провідників.
 Се  наше  домагання,  рішуче  і  непохитне,  просимо  подати  до
відома  Загальної  Української  Ради  та  Української  Парляментар-
ної  Репрезентації.
 Власноручні  підписи:
 Гриць  Коссак,  д-р  Н.  Гірняк,  кошовий  отаман  УСС,  Роман  Ду-
динський,  сотник  УСС,  Василь  Дідушок,  сотник  УСС,  о.  Юліян
Фацієвич,  польовий  духовник,  Іван  Коссак,  Василь  Панчак,  оса¬
вул,  четар  УСС,  Ілько  Цьокан,  четар  УСС,  Володимир  Орза,  по¬
ручник  УСС,  д-р  Свістель,  четар,  Микола  Стронський,  поручник,
Семенюк,  поручник  УСС,  Яримович  Осип,  поручник,  Маренін,  че¬
тар,  Василь  Клим,  хорунжий,  М.  Баґан,  четар,  В.  Ґлова,  підх.
УСС,  Грабар,  хор.  УСС,  В.  Соловчук,  хор.  УСС,  Л.  Главач,  підх.
УСС,  П.  Деркач,  хор.  УСС,  Роман  Купчинський,  хор.  УСС,  С.
Король,  хор.  УСС,  Мирон  Талпаш,  підх.  УСС,  Т.  Мельник,  хор.
УСС,  Гнат  Загребний,  хор.  УСС,  Волосянський,  М.  Єлиїв,  підх.
УСС,  Ігор  Федів,  підх.  УСС,  Дмитро  Жовнірук,  підх.  УСС,  М.  Ґі-
лецький,  сан.  чет.,  Козак  Гаврилко,  четар  УСС,  Евген  Ясениць-
кий,  хор.  УСС,  Л.  Лепкий,  підх.,  А.  Перфецький,  сан.  хор.  УСС,
М.  Лабій,  підх.  УСС,  Михайло  Іваничук,  підх.  УСС,  Андрій  Ка¬

лина,  підх.,  д-р  В.  Білозор,  курінний  лікар  УСС,  М.  Нижанков-
ський,  хор.  УСС,  д-р  В.  Старосольський,  Мих.  Девосер,  хор,  А.
Пшепюрський,  польовий  духовник,  О.  Теліщак,  хор.  УСС,  Родіон
Сліпий,  сан.  хор.,  Евген  Бородієвич,  хор.  УСС,  Р.  Гаванський,
сан.  хор.  УСС,  Ст.  Прідун,  хор.  УСС,  Іван  Біляч,  підх.,  К.  Ващук,
підх.  УСС,  Ріпецький  Степан,  підхорунжий,  Лесик  Роман,  підх.,
О.  Білинський,  підх.  УСС,  д-р  Михайло  Новаковський,  четар,
Цяпка,  четар,  УСВ,  Черкавський,  Салдан,  хор,  Джулинський,
Долинський,  Каправий,  Фр.  Борис,  підх.,  Гарасимів,  четар,  Мі-
нів  Лесько,  підх.,  Гриць  Трух,  четар,  Волинець,  Степан  Кіржець-
кий,  підх.,  Дмитрук,  підх.,  Ярослав  Індишевський,  четар,  Мосо-
ра,  В.  Верхомий,  підх.  УСС.  (71  підписів  читких,  —  надто  6  не-
 читких  підписів).
 В  справі  Українського  Леґіону  УСС
Звіт  з  наради  у  Відні  24.  і  25.  пипня  1917  р.
 З  почину  Української  Боєвої  Управи  й  Української  Парля-
ментарної  Репрезентації  відбулася  у  Відні  24  і  25  липня  1917  р.
під  проводом  посла  Романчука  довірочна  нарада  українських
парляментарних  послів  і  членів  Палати  Панів,  членів  Україн¬
ської  Боєвої  Управи,  представників  Українського  Січового  Стрі¬
лецтва,  висланців  українських  політичних  партій  (нац.  дем.,  ра¬
дикальної  і  соц.  дем.),  представника  Союзу  визволення  України
та  представників  української  академічної  молоді.  Цей  збір  ствер¬
див,  що  Загальна  Українська  Рада  не  існує,  супроти  того  узнав
себе  компетентним  рішати  про  справи  Українського  Леґіону.  В
основній  і  дуже  оживленій  дебаті  стверджено  однодушно,  щр
незважаючи  на  страшні  жертви  крови,  принесені  українськими
жовнірами  на  всіх  полях  бою  та  не  менше  страшні  жертви  здо¬
ров'я,  життя  і  майна,  понесені  українським  цивільним  населен¬
ням  у  цій  війні  в  обороні  цілости  й  ненарушености  монархії,  ав¬
стрійське  правительство  постійно  нехтує  права  українського  на¬
роду:  1.  по  від  воюванню  східньої  Галичини  віддано  український
народ  поновно  під  ненависну  польську  адміністрацію;  2.  зайня¬
ті  українські  землі  —  часть  холмської  губернії  влучено  до  Поль¬
ського  Королівства  проти  волі  місцевого  українського  населення
і  цілого  українського  народу  взагалі,  а  зайняту  часть  Волині
трактується  як  домену  польської  державности,  позволяючи  під
авторитетом  військової  управи  переводити  тут  насильну  польо-
нізацію  цілого  українського  життя;  3.  Українських  Січових
Стрільців  не  трактувалося  і  не  трактується  ні  відповідно  до  їх
первісного  призначення,  умовленого  в  серпні  1914  р.  поміж  пра-
вительством  і  Головною  Українською  Радою,  ні  відповідно  до  їх
 №

заслуг,  патріотичного  самопожертвовання  та  національно-полі¬
тичного  значіння;  4.  в  цій  хвилі  вступають  на  цю  часть  україн¬
ської  галицької  землі,  на  котрій  вже  заведена  була  українська
адміністрація,  союзні  війська  й  австрійська  адміністрація  —  та
разом  з  тим  заходить  небезпека,  що  знову  буде  привернена  не¬
українська,  українському  народові  ворожа  адміністрація.  Після
цього  збір  ствердив,  що  справа  Леґіону  Українських  Січових
Стрільців  в'яжеться  тісно  з  цілою  низкою  важних  політичних
питань  і  з  огляду  на  це  прийняв  ряд  ухвал,  передаючи  їх  Ук¬
раїнській  Парляментарній  Репрезентації  до  негайного  переве¬
дення.  Вкінці  збір  перевів  реорганізацію  Української  Боєвої  Упра¬
ви,  зміняючи  назву  на:  „Центральна  Управа  Українських  Січо¬
вих  Стрільців",  та  іменуючи  нових  членів  цієї  інституції.  У  Від¬
ні,  дня  ЗО  липня  1917  року.  За  президію  збору:  Юліян  Романчук,
 в. 	p.,  голова;  д-р  Володимир  Загайкевич,  в.  p.,  писар.
 До  ЦУ  УСС  вибрано:  пп.  Івана  Боберського,  д-ра  В.  Загай-
кевича,  Р.  Заклинського,  А.  Жука,  д-ра  І.  Макуха,  д-ра  С.  Руд¬
ницького,  д-ра  Степана  Смаль-Стоцького,  Вол.  Темницького.  Цен¬
тральна  Управа  УСС  уконституувалася  таким  способом:  д-р  С.
Смаль-Стоцький  —  голова,  д-р  В.  Загайкевич  і  В.  Темницький
—  заступники  голови,  д-р  С.  Рудницький  і  Р.  Заклинський  —
секретарі,  І.  Боберський  —  скарбник,  А.  Жук  —  референт  видав¬
ництв,  д-р  І.  Макух  —  референт  комісаріятів  УСС  в  краю.  ЦУ
УСС  іменувала  четаря  д-ра  В.  Старосольського  своїм  відпоруч-
ником  до  УСС.  На  першім  засіданню  Центральної  Управи  обго¬
ворено  принципіяльні  і  біжучі  справи  стрілецтва,  вислухано  зві-
домлення  відпоручника  про  бажання  і  потреби  стрільців,  на-
черкнено  плян  роботи  й  ще  розділено  між  членів  ЦУправи  по¬
одинокі  реферати.
 Звернення  старшин  УСС  до  Української
Парляментарної  Репрезентації  у  Відні
 Постій,  дня  12-го  грудня  1917.
 На  припоручення  збору  офіцерів  УСС,  зібраного  на  нараді
дня  11-го  грудня  1917  в  місці  постою,  пересилаємо  Хвальній  Пар¬
ляментарній  Репрезентації  резолюції,  ухвалені  в  справі  дальшо¬
го  існування,  зглядно  розв'язання  УСС.
 Одна  резолюція,  за  дальше  існування  УСС,  є  резолюцією
більшости,  друга,  за  розв'язання  —  належить  до  меншости.  Одну
і  другу  уважати  належить,  як  заяви,  як  вислід  думок  і  почу-
 т

вань,  що  нуртують  серед  УСС,  а  подаємо  їх  для  орієнтації.  Ре¬
золюція,  якою  віддано  оконечне  рішення  справи  дальшого  існу¬
вання  УСС,  зглядно  їх  розв'язання  в  руки  Парляментарної  Ре¬
презентації  —  прийнята  всіми  голосами.
 Пересилаючи  ці  резолюції,  позваляємо  собі  якнайсильніше
підчеркнути  цю  послідню,  і  звернути  увагу  на  це,  що  ці  люди,
які  іі  ухвалили,  ждуть  на  її  виконання.  Ми  здаємо  собі  справу  з
цього,  що  стрілецтво  за  цілий  час  свойого  існування  ухвалюва¬
ло  може  більше  резолюцій,  чим  це  чинити  було  повинно  і  тим
самим  зменшувало  їх  вартість.  Але  тепер,  серед  сьогоднішніх
обставин,  просимо  зрозуміти  нас,  вичути  цю  невиносиму  атмо-
сферу,  серед  якої  нам  приходиться  жити.  Ми  просимо  і  взиває¬
мо:  рішайте  цю  справу  Ви,  це  ж  справа  не  наша  особиста,  а  за¬
гальна.  Коли  станете  по  стороні  нашої  більшости  і  скажете  нам,
що  ціль  цілого  українського  народу  ще  не  осягнена,  що  нас,  хоч
би  лишень  задля  самої  демонстрації  на  акти,  які  ще  можуть  на¬
дійти,  що  нас  ще  потрібно,  щоб  тоді  активно  задемонструвати
—  так  скажіть  це  нам,  скажіть  це  нашій  суспільності.  Увільніть
нас  від  цього  вічного  питання:  бути  —  не  бути.
 Якщо  ж  станете  по  стороні  нашої  меншости  і  скажете,  що
ціль  УСС  за  їх,  чи  без  їх  помочі  вже  осягнено,  —  що  ми  даль¬
шим  своїм  існуванням  шкодимо  нашій  загальній  справі,  що  дає¬
мо  в  руки  австро-угорського  правительства  шкідливий  для  нас
атут  —  так  скажіть  це  нам,  дайте  вказівку,  дайте  приказ.
 Ми  уважали  себе  завсіди  за  військо  національне,  а  ніколи
за  тирольців  сходу,  і  як  таке,  не  хочемо  рішати  справи  політич¬
ної,  бо  її  рішати  не  можемо.
 Ми  просимо  і  взиваємо  Вас:  Використайте  наше  існування
теперішнє,  зглядно  дальше  існування,  чи  розв'язання  —  як  атут,
як  аргумент  за  чимсь,  чи  проти  чогось.  Але  заанектуйте  нас,  не
вирікайтеся  одинокої  зорганізованої  під  цю  пору  одиниці  на  ав-
стро-угорській  Україні.  Не  позвольте,  щоб  поодинокі  члени  Пар¬
ляментарної  Репрезентації  публічно,  але  приватно  питали  пооди¬
ноких  стрільців,  для  чого  УСС  ще  існують.  На  це  питання  ми
відповіді  від  Вас  жадаємо.
 Поставтеся  в  положення  тих  молодих  людей,  яким  ще  цієї
ночі  можуть  приказати  вийти  з  землянок  в  окопи.  Хто  має  дати
їм  відповідь  на  питання:  що  робити?  Ці  люди  готові  піти  за  го¬
лосом  почування,  а  чи  така  розв'язка  в  данім,  може  найменше
відповіднім  моменті  —  корисна  буде  для  справи?  Вони  ждуть
вказівки  і  відповіді  на  це  питання  від  людей,  що  керуються  не
почуванням,  але  холодним,  політичним  розумуванням,  ждуть
відповіді  від  своєї  компетентної  влади.
 425

Для  більшости  серед  нас  саме  проголошення  Української
Республіки  ще  не  є  рівнозначне  вже  з  уґрунтованим  існуванням
цієї  республіки,  а  поголоски  про  намір  прилучення  Східньої  Га¬
личини  до  Польщі,  вже  з  самим  прилученням  її.  Для  меншости
серед  нас  вже  оба  ці  факти  вичерпують  рацію  існування  даль¬
шого  УСС.
 І  одні,  і  другі  звертаються  до  Вас  із  спільним  домаганням:
Рішайте!  Не  відкладайте  справи  цієї,  бо  вона  для  нас  пекуча.
Не  тільки  ми,  офіцери,  але  усе  стрілецтво  жадає  негайного  рі¬
шення.
 За  збір  офіцерів  в  полі:
 Дмитро  Вітовський  —  сотник,  Грицько  Трух  —  пор.  УСС
Александер  Перфецький  —  хор.,  Микола  Романюк  —  підхор.
 За  збір  офіцерів  в  Січовім  Коші:
 Д-р  Н.  Гірняк,  Мих.  Девосер  —  чет.,  Ст.  Аліман  —  підхор.,
 Т.  Рожанковський  —  сот.,  Евген  Ясеницький  —  хор.  УСС,
Микитюк  —  підх.
 РЕЗОЛЮЦІЇ  ВИШКОЛУ  УСС
 Збори  Старшини  Вишколу  УСВ,  що  відбулися  дня  26  ц.  м.
при  участі  всіх  присутніх  під  цю  хвилю  офіцерів  і  підхорунжих
—  більшістю  голосів  вирішили,  щоб  з  огляду  на  теперішні  відно¬
сини  не  розв’язувати  Леґіон,  але  противно  дбати  про  його  по¬
ширення.
 Веринь,  дня  29-го  грудня  1917  р.
 Гриць  Коссак,  от.  УСС
 Від  себе  додаю,  що  під  цю  пору  не  можна  розв’язувати  УСС.
Добре  було  б  скликати  в  тій  справі  анкету.  В  анкеті  брали  б
участь  крім  Центральної  Управи  УСС  і  Парляментарної  Репре¬
зентації  ще  делеґати  всіх  груп  УСС.  Анкету  таку  належало  б
скликати  якнайскоріше.
 Коссак,  от.  УСС
 Прохання  старшин  до  Центральної  Управи
УСС  про  полагодження  пильних  справ
Леґіону  УСС
 Постій,  25/12  1917
 У  відписі  залучаю  депешу,  якою  заповіджено  зміну  коман¬
данта  Леґіону  УСС.  Причина  нам  незвісна,  додумуємося  тільки,

що  цю  зміну  спричинило  письмо,  яким  офіцери  і  мужва  Леґіону
просили  про  дозвіл  Корпусної  Команди  —  в  дні  через  неї  озна¬
ченім,  святкувати  проголошення  Української  Республіки.  Тому
мабуть,  що  отаман  Тарнавський  під  цю  пору  стояв  більше  на
українськім,  чим  австрійськім  становиську,  рішено  заміняти  йо¬
го  нікому  незвісним  капітаном  Микиткою.  Накинення  нового,
нижчого  ранґою  команданта,  а  відкомандування  єдиного  чоло¬
віка,  що  має  повне  довір’я  всіх  стрільців,  викликало  між  стрі¬
лецтвом  зовсім  оправданий  фермент.
 З  огляду  на  те,  що  на  відсвяткування  проголошення  Укра¬
їнської  Республіки  нам  недозволено,  це  було  до  предвидження,  —  і
з  огляду  на  зміну  команданта,  позволю  собі  в  імені  всіх  това¬
ришів  просити  Хвальну  Управу  про  приспішення  полагоджен¬
ня  нашого  останнього  письма  в  справі  існування  згл.  розв’я¬
зання  Леґіону.  Якщо  рішено  розв’язання,  то  справа  зміни  ко¬
манданта  є  безпредметова,  —  якщо  рішено,  що  Леґіон  має  далі
існувати,  то  прошу  про  ласкаве  повідомлення  нас,  чи  ця  зміна
сталася  з  відомістю  ЦУ  УСС,  а  може  її  старанням,  —  якщо  ні,
то  чи  ЦУ  УСС  поробить  які  заходи,  щоб  через  таку  зміну  ко¬
манданта  не  упадав  престиж  стрілецтва,  та  щоб  от.  Тарнавський,
який  має  повне  довір’я  стрілецтва,  а  думаємо,  що  і  ЦУ  УСС  —
остав  на  далі  командантом  Леґіону.
 З  повним  поважанням
 М.  Стронський,  пор.  УСС 	Дм. 	Вітовський, 	сотник
 19  18
 Останній  приказ  от.  М.  Тарнавського
 Леґіоновий  приказ  ч.  8
Лосяч,  дня  8-го  січня  1918
 З  нинішнім  днем  передаю  Кмду  Леґіону  УСС  п.  сотн.  Оси¬
пові  Микитці.
 Відходячи  з-поміж  січового  стрілецького  товариства,  —  дя¬
кую  всім  в  імені  власнім  і  в  імені  загальної  нашої  Справи  за  со¬
вісне  сповнювання  тих  обов’язків,  які  на  кождого  з  нас  нало¬
жила  отся  важна  хвиля,  коли  постає  і  твориться  українська  дер¬
жава,  під  якої  будову  клало  свої  кості  і  буйні  голови  стільки
 427

наших  товаришів.  Хвиля  велика  і  святочна,  на  яку  народ  цілий,
століттями  ждав!  —  і  я  вірю,  що  так,  як  досі,  так  і  на  будуче
окажеться  стрілецтво  гідним  тої  хвилі,  гідним  носителем  тої  ідеї,
яка  його  покликала  до  життя.  Я  вірю  в  це  і  тому  зі  спокійним
серцем  покидаю  стрілецькі  ряди.
 Дякую  всім  разом  і  кождому  з  окрема  за  ту  прихильність
і  довір'я,  яким  мене  всі  наділяли.  Той  образ  гарного  співжиття
задержу  в  пам'яті  на  завсіди,  а  почувався  б  я  щасливим,  якщо  б
серед  Українського  Січового  Стрілецтва  задержалася  добра  і  щи¬
ра  згадка  про  бувшого  отамана.
 Прощаючи  всіх,  кличу:  При  спільній  роботі,  може  серед
кращих  обставин  —  до  побачення!
 Провірив!
 Вітовський,  сотник 	Тарнавський,  отаман
 РЕЗОЛЮЦІЇ
 НАРАДИ  У  ВІДНІ  5,  6  І  7-ГО  ЛЮТОГО  1918  В  СПРАВІ  ІСНУВАННЯ
І  ПРИЗНАЧЕННЯ  ЛЕҐІОНУ  УСС
 Нарада  зложена  з  членів  Української  Парляментарної  Ре¬
презентації,  Центральної  Управи  Українських  Січових  Стрільців
і  відпоручників  всіх  формацій  Українського  Січового  Війська  з
поля,  вишколу,  коша  і  збірних  станиць,  скликана  Центральною
Управою  УСС,  на  своїх  засіданнях  в  днях  5,  6  і  7-го  лютого
1918  застановлялася  між  іншим  над  справою  політичного  зна¬
чення,  дальшого  існування  і  призначення  Леґіону  УСС,  та  по
переведеній  основній  дискусії  над  загальним  політичним  поло¬
женням  українського  народу  прийшла  до  таких  вислідів:
 1) 	Передусім  нарада  сконстатувала,  що  остаточні  рішення
в  справі  існування  УСС  може  приймати  тільки  політичний  збір,
зложений  з  Української  Парляментарної  Репрезентації,  Централь¬
ної  Управи  УСС,  відпоручників  всіх  українських  політичних  пар¬
тій,  організації  академічної  молоді  і  відпоручників  всіх  форма¬
цій  УСС,  який  мав  місце  в  днях  24  до  26  липня  1917  p.,  та  який
застеріг  собі  це  право  рішати  про  існування  Леґіону  УСС.  З  огля¬
ду  на  те,  що  нинішня  нарада  не  має  в  своїм  складі  всіх  тих  чин¬
ників,  які  брали  участь  на  зборах  24-26  липня  1917  p.,  ниніш¬
ня  нарада  узнає,  що  постанови  її  в  справі  дальшої  долі  УСС  не
можуть  мати  ні  для  кого  обов'язуючої  сили.  Натомість  в  усіх
інших  стрілецьких  справах  може  нарада  приймати  рішення,  обо-
в'язуючі  для  тих  організацій,  що  беруть  в  нараді  участь.
 428

2) 	В  справі  політичного  значення  дальшого  існування  та
призначення  Леґіону  УСС,  нарада  формул  у  є  своє  становище  в
такий  спосіб:
 а)  Приймається,  що  в  цій  хвилі  нема  причин,  які  б  спону¬
кували  розважувати  питання  про  потребу  існування  Леґіону
УСС.
 б)  Українських  Січових  Стрільців  покликано  до  життя  во¬
лею  народу,  як  добровільну  військову  формацію,  в  ім'я  ідеї  дер¬
жавної  самостійности  народу  та  для  його  визволення  з  чужи¬
нецької  неволі.  Цієї  ідеї  держалися  досі  Українські  Січові  Стріль¬
ці  і  непохитно  при  ній  будуть  стояти  аж  до  повного  її  здійснен¬
ня  на  всіх  землях,  які  український  народ  заселює.
 в)  Коли  ж  тепер  на  руїнах  царату  постала  самостійна  укра¬
їнська  держава,  проти  котрої  збройний  виступ  УСС  є  виключе¬
ний,  а  з'єдинення  всіх  українських  земель,  до  якого  український
народ  стреміти  ніколи  не  перестане,  —  під  цю  пору  може  й  не
здійснитися,  нарада  уважає,  що  в  цім  моменті  політичним  по-
стулятом  українського  народу  в  Австро-Угорщині  має  бути  спо¬
лука  всіх  українських  земель  Австрії  і  Угорщини  та  зорганізу-
вання  їх  в  одну  самостійну  правно-державну  одиницю.
 г)  Маючи  повне  зрозуміння  для  побоювань  УСС,  щоб  існу¬
вання  або  мілітарне  ужиття  Леґіону  не  попало  в  конфлікт  з
українськими  національними  інтересами,  нарада  уважає  можли¬
вим  ставити  існування  Леґіону  в  залежність  від  хвилевих  полі¬
тичних  констеляцій,  або  від  відносин  австрійської  держави  до
українського  народу,  та  бачачи  в  Леґіоні  інкорпорацію  ідеї  дер¬
жавної  самостійности,  —  констатує,  що  досі  все  зверталося  пиль¬
ну  увагу  на  те,  щоб  ужиття,  або  і  саме  існування  Леґіону  не  по¬
пало  в  суперечність  з  тою  ідеєю.  Так  само  на  будуче  Централь¬
на  Управа  УСС  і  Українська  Парляментарна  Репрезентація  бу¬
дуть  на  це  уважати,  а  на  випадок,  якби  Леґіон  мав  своїм  існу¬
ванням  або  мілітарним  ужиттям  попасти  в  суперечність  з  укра¬
їнськими  національними  інтересами  і  служити  чужим  політич¬
ним  інтересам  —  Центральна  Управа  УСС  в  порозумінні  з  Укра¬
їнською  Парляментарною  Репрезентацією  ставить  безпроволоч-
но  внесок  на  розв'язання  Леґіону  і  скличе  покликане  до  цього
політичне  тіло,  згідно  з  першою  резолюцією.
 ґ)  Нарада  висловлює  свою  солідарність  з  тими  УСС  і  воя-
ками-українцями  австро-угорської  армії,  які,  діставшися  в  по¬
лон  та  найшовшися  на  території  Української  Народньої  Респуб¬
ліки,  взяли  активну  участь  в  боротьбі  українського  народу  про¬
ти  російського  централізму  та  за  здійснення  національного  ідеалу.
 д)  Нарада  уважає  вказаним,  щоб  були  пороблені  всі  можли¬
ві  заходи  до  найбільшого  поширення  Леґіону.
 429

е)  Нарада  висказує  бажання,  що,  якщо  б  влада  Української
Народньої  Республіки  в  дорозі  порозуміння  з  владою  Австро-
Угорщини  того  зажадала,  —  щоб  Леґіон  УСС  був  поставлений
до  диспозиції  влади  Української  Народньої  Республіки.
 ж)  Потверджуючи  постанову  політичного  збору  з  дня  24  і
26  липня  1917  р.  щодо  ужиття  УСС  по  цей  бік  фронту,  нарада
уважає  потрібним,  щоби  Центральна  Управа  УСС  разом  з  пре¬
зидією  Української  Парляментарної  Репрезентації  поробила  всі
можливі  заходи  у  військових  колах,  щоб  Леґіон  УСС,  а  при¬
наймні  його  частини  були  ужиті  згідно  зі  згаданою  постановою
з  дня  24-26  липня  1917  р.
 з)  В  справах  внутрішнього  життя  і  організації  Леґіону  УСС
нарада  вислухала  і  прийняла  точні  побажання:
 а)  Четар  Іл.  Цьокан  і  тов.  в  імені  делегації  УСС  з  поля  в
справі  команди  українського  Леґіону  висловив  такі  бажання:
 1)  Маючи  повне  довір’я  до  теперішнього  команданта  УСС,
сот.  Микитки,  уважаємо,  що  ранґа  сотника  є  за  низька  для  ко¬
манданта  українського  Леґіону  і  через  те  наше  становисько  се¬
ред  армії  є  понижене,  а  наша  служба  утруднена  —  Українські
Січові  Стрільці  з  поля  домагаються  від  Центральної  Управи  УСС
енергійних  заходів,  щоб  або  теперішній  наш  командант  був  під¬
несений  до  степеня  вищого  штабового  стрілецького  офіцера,  або,
якщо  б  це  було  неможливе,  щоб  командантом  УСС  був  імено¬
ваний  вищий  штабовий  офіцер,  якого  запропонує  Центральна
Управа  УСС  з  порозумінням  з  Українськими  Січовими  Стріль¬
цями  в  полі.  2)  Тому,  що  попередній  наш  командант  п.  отаман
Тарнавський  був  серед  УСС  загально  люблений  і  поважаний  та
відповідав  всім  нашим  вимогам,  делегати  УСС  з  поля  домага¬
ються  від  Центральної  Управи  УСС  енергійних  заходів,  щоб  п.
отаман  Тарнавський  був  іменований  командантом  Українського
Леґіону  з  ранґою  стрілецького  полковника.
 б)  В  різних  справах  внутрішньої  організації,  зосібна  в  спра¬
ві  формально-правного  положення  Леґіону  УСС  в  ц.  к.  армії,  сот¬
ник  д-р  Н.  Гірняк  предложить  Центральній  Управі  УСС  рефе¬
рат,  який  послужить  матеріялом  для  заходів  Центральної  Упра¬
ви  в  тих  справах  згідно  з  бажаннями,  висловленими  в  дискусії.
 в)  Нарада  уважає,  що  зорганізування  стрілецьких  рад  є  ду¬
же  важною  справою,  з  тим,  що  вони  мали  б  зайнятися  чисто
культурними  і  національними  потребами  стрільців.  Перед  вве¬
денням  таких  організацій  в  життя,  належить  предл  ожити  проект
організаційного  статуту  Центральній  Управі  УСС  до  одобрення.
 г)  Постановлено  якнайскорше  ввести  в  життя  товариство
для  опіки  над  інвалідами  УСС.
 №0

ґ)  3  огляду  на  хибні  поняття,  які  ширяться  серед  суспіль¬
ности  про  Леґіон  УСС,  Центральна  Управа  УСС  має  подбати,
щоб  в  періодичній  українській  пресі  в  відповідний  спосіб  була
освітлена  справа  стрілецтва.
 4)  3  огляду  на  те,  що  розміщення  польського  Леґіону  в
українській  частині  Галичини  є  з  одного  боку  провокуюче  супро¬
ти  австрійських  українців,  а  з  другого  боку  наражує  наших  се¬
лян  на  тяжкі  кривди  з  боку  нездисциплінованих  польських  ле¬
гіонерів,  Українська  Парляментарна  Репрезентація  безпроволоч¬
но  поробить  всі  можливі  заходи,  щоб  польський  Леґіон  усунено
з  укранїської  части  Галичини.
 5)  Вислухано  і  прийнято  до  відома  касовий  звіт  за  1917  p.,
при  чім  нарада  висловила  найбільшу  подяку  проф.  І.  Боберсько-
му  за  безкорисну,  повну  посвяти  і  плідну  працю  при  веденню
господарських  справ  Центральної  Управи  УСС.
 Закінчилися  наради  подякою  Голови  Центральної  Управи
проф.  д-ра  Смаль-Стоцького  всім  учасникам  наради  за  працю
і  запевненням,  що  Центральна  Управа  при  помочі  Української
Парляментарної  Репрезентації  в  міру  своїх  сил  буде  старатися,
аби  існування  УСС  і  їх  бойові  труди  не  були  марними,  для  рід¬
ного  народу.  На  це  зі  сторони  стрільців  були  висловлені  слова
довір'я  і  подяки  для  ЦУ  УСС  і  УПР.
 Пист  чет.  Васипя  Дзіковського
до  Центральної  Управи  УСС
 Київ  7  квітня  1918.
 ЦЕНТРАЛЬНІЙ  УПРАВІ  УСС  У  ВІДНІ
 Користаючи  з  нагоди  шлю  Вп.  Панам  другого  листа  з  корот¬
ким  звітом  тутешніх  подій  і  деякими  проханнями.
 Перш  всього  повідомляю  ЦУ,  що  тутешній  полк  зріс  до  си¬
ли  2.000  людей  і  є  одинокою  збройною  силою  українців  при  ЦР.
Полк  стоїть  в  Києві,  але  деякі  сотні  роз'їжджаються  по  провін¬
ції  робити  лад  і  переводити  роззброєння.  Так  пр.  сьогодні  виїз¬
дить  1-ша  сотня  до  Канева,  і  буде  там  яких  2  тижні.  Поїду  й  я
туди  десь  за  кілька  днів  зробити  кілька  світлин.
 На  загал  полк  розвивається  дуже  гарно  і  до  Січовиків  всту¬
пає  багато  тутешніх  українців:  тепер  є  їх  до  500  в  нас.
 Тими  днями  (від  п'ятого  квітня  до  сьогодні)  була  тут  де¬
легація  з  нашого  Коша  (Гірняк,  Рожанковський  і  Грицай)  і  з
ними  відбулась  тут  спільна  нарада  над  переведенням  всього
 4S1

УСС-тва  на  Україну.  Ходили  в  тій  справі  до  міністерства  і  зда¬
ється,  що  справа  переведеться  добре,  тим  більше,  що  австрій¬
ський  консул  вислав  з  Києва  звідомлення  про  поганий  настрій
українців  до  австрійців  і  писав,  що  є  конечним  змінити  австрій¬
ські  війська  чисто  українськими  полками,  а  в  першій  мірі  пере¬
вести  УСС  на  Україну  і  віддати  в  розпорядження  Ц.  Раді.  Тут
кипить  завзята  суперечка  між  Австрією  і  Німеччиною  за  впли¬
ви  на  Україні  і  власне  з  того  хочуть  наші  скористати  і  переве¬
сти  Стрільців  на  Україну.  Розходиться  про  те,  щоб  у  Відні  наші
провідники  цю  справу  добре  вияснили.
 Що  до  поведінки,  то  німці  поводяться  далеко  краще,  чим
австрійці,  а  тутешній  австрійський  консул  то  прямо,  як  опові¬
дають  стрільці,  приділені  до  консуляту  —  відпихає  своїми  австрій¬
ськими  анексійними  поглядами!  Поводиться  так,  якби  то  він
був  у  здобутім,  а  не  приятельськім  краю.
 Я  маю  до  Вас  велике  прохання:  Присилайте  тут  усі  видан¬
ня  ЦУ.  Не  повірите,  який  тут  страшний  попит  на  українські
книжки,  ще  до  того  про  стрільців.  Рівночасно  присилайте  всі
відзнаки,  головно  „Україна  1918”,  картки,  листівки,  тощо.  Ноти
також.
 Карток  можете  вислати  силу-силенну,  —  вони  тут  в  мент
розійдуться.
 Посилаю  Вам  кілька  світлин  мого  світливця,  якого  я  вишу¬
кав  і  стягнув  до  пресової  кватири.  Апарат  є  13-18  Ґерца,  дуже
добрий,  але  плит  обмаль.  Конечно  пришліть  до  нього  плити,  а
також  всі  хемікалії  і  папір,  бо  тут  їх  за  жадні  гроші  не  діста¬
нете.  Рівночасно  присилайте  ще  два  другі,  менші  апарати  і,
оскільки  можна,  двох  світливців,  які  б  їздили  з  деташованими
сотнями.  Конечно  пришліть;  так  пр.  часть  одної  сотні  виїхала  як
охорона  воєнного  міністра  на  поїздку  по  Україні.  Міністер  огля¬
дає  і  провірює  воєнне  майно.  З  ними  варто  було  вислати  фотогр.,
були  б  цікаві  знимки,  так  щож,  коли  нема  нікого,  а  тутешні  ук¬
раїнці  навіть  не  думають  про  такі  речі.
 Той  фотограф,  який  є  в  мене,  називається  Шалаповка  Ми¬
хайло  —  вивезений  з  Турки.  З  ним  разом  є  й  родина,  стара  ма¬
ти  і  жінка,  сирота,  з  якою  тут  одружився.  Живе  в  біді  і  я  про¬
хаю  Вас  виплачувати  йому  зі  скарбу  ЦУ  по  50  корон  місячно.
Я  відступаю  на  його  користь  свої  гроші,  які  від  Вас  дістаю,  тим
більше,  що  мене  йменували  тут  четарем  і  я  дістаю  ґажу.  Отже
мою  належність  висилайте  тепер  Шалаповці.  Він  почав  службу
в  марті  і  пришліть  йому  тепер  за  март  і  квітень.  Що  до  тої  збі¬
рочки  „На  Веселій”,  то  коли  Ви  її  друкувати  будете,  то  будьте
ласка  той  гонорар,  який  признає  мені  скарбник,  вислати  на  адре¬
 432

су  мого  батька  В.  Дзіковський,  с.  Дахнів,  п.  Чесанів;  дуже  про
це  прохаю,  бо  дома  потребують  грошей.
 Ще  одну  дуже  важну  справу  маю  до  Ц.  Управи,  а  іменно
таку:  На  Великодні  Свята  влаштовують  тут  великий  концерт
виключно  для  нашої  найпершої  інтелігенції  і  то  лиш  за  довіроч-
ним  запрошення,  бо  бояться,  щоб  не  вдерся  між  гостей  якийсь
провокатор  і  не  зробив  якого  атентату!  (Тут  аж  так  справа
стоїть,  пр.  на  такого  Петлюру,  який  з  одної  сторони  стоїть  пря¬
мо  на  великій  висоті,  з  другої  боїться  про  своє  життя.  Так  само
Грушевський,  який  має  свою  особисту  ляйбґвардію  „Залізну  бри¬
гаду”,  зложену  викл.  з  Січових  Стрільців).  Отже  по  концерті  бу¬
де  американська  льотерія.  Мені  поручено  постаратися  про  речі,
про  Стрілецтво  і  я  прохаю  Вас  прислати  в  найскорішому  часі
кілька  альбомів  з  стрілецькими  світлинами,  кілька  збірок  усіх
наших  відзнак,  кілька  медаль  Шептицького,  тощо..  .  Комітет
заплатить,  що  тільки  зажадаєте  і  ті  гроші  я  перешлю  Вам  до
Відня.  Чистий  дохід  йде  для  родин  убитих  в  київських  боях  УСС
і  Гайдамаків.
 До  комітету  належать:  Петлюра,  генерал  Кирій  та  ще  кіль¬
ка  гром.  Прохаю  Вас  постарайтесь,  щоб  стрілецький  відділ  за-
презентувався,  як  належить.
 Прошу  конечно  про  світливні  прибори,  двох  світливців  і  па¬
пір  до  писання  і  будьте  ласка  зробіть  мені  печать  для  пресової
кватири.  Рівнож  прошу  про  листа.
 З  глибоким  поважанням
 В.  Дзіковський,  чет.
 Київ,  Львівська  24.  Кіш  Січових  Стрільців.
 Листи  пхор.  Лева  Пепкого  до  проф.  Івана
Боберського  у  Відні
 і.
 Польова  пошта  649.  28.  IV.  1917.
 Високоповажаний  Пане  Професоре!
 Сьогодні  дістав  я  картку,  негайно  відписую.  До  Оробця  пої¬
ду  в  тих  днях,  бо  він  при  обозі,  а  туди  з  огляду  на  розбиті  до¬
роги  важко  дістатись.  Знаю,  що  Оробець  мав  багато  праці,  викли¬
куючи  маси  знимок,  пороблених  під  час  свят  і  останніх  днів.
Дуже  гарно  вийшли,  цікаві.  Збір  офіцерів  годі  зняти  разом.  Хі¬
ба  гуртками,  бо  кожний  прив’язаний  до  свого  місця  постою,  не
може  відійти  зі  служби.  Бажаний  спис  інвентаря  і  т.  д.  пола¬
годжу.
 433

Здавалося,  що  з  останнього  нашого  постою  у  Розвадові  вий¬
де  бодай  така  користь,  що  заведеться  одностайність  одягу.  Було
досить  нарад  і  т.  д.  Зорганізовано  варстат  шапок  і  ті  справи,  як
делеґат  Б.  У.  взяв  на  себе  д-р  Старосольський.  Головно  ходило
про  шапки.  Тут  є  маленький  відділ  кінноти,  для  неї  мав  д-р  Ста¬
росольський  прислати  16  шапок.  Минуло  півтора  місяця  і  шапки
не  прийшли,  так  що  з  огляду  на  Великдень,  коли  мала  кіннота
святочно  виступати,  на  галай  балай  ледви  вдалося  протягом  ночі
склеїти  для  них  якісь  шапки.  До  того  прийшла  похідна  сотня,
зодягнена  теж  всіляко;  навіть  для  одностайности  мала  цілу  ґа-
лерію  левиків!  Здається,  що  й  такої  дрібниші  не  хотілося  для
нас  зробити.  Тому  прошу  Вас,  Пане  Професоре,  зайнятися  тією
справою  та  надіслати  нам  ще  400  штук,  бо  тамтих  не  стало.  Гро¬
ші  кожний  командант  сотні  разом  надішле.
 Друга  давня  справа,  це  пам’яткові  медальйони  учасництва.
Війна  поки  що  є,  але  багато  з  наших  уже  не  має.  Бодай  рідня
мала  б  по  них  пам’ятку.  Здалися  б  і  окремі  грамоти  учасництва
для  всіх,  а  за  тих,  що  погинули,  —  видалося  б  рідні;  на  грамо¬
тах  і  медалях  повинен  бути  стрілецький  Архангел  (рішений  в
Розвадові  збором  УСС),  з  розвиненими  крилами,  зі  щитом  (лев)
піднесеним  на  лівому  рамені  й  мечем  у  правій  руці..  .  Може  би
цей  проект  виконав  Новаківський  ?
 П.
 Травень,  1918.
 Високоповажаний  Пане  Професоре!
 Хочу  написати  дещо  про  наші  новини  і  культурну  працю  в
Коші  та  Вишколі.
 З  огляду  на  те,  що  маємо  вже  наказ  готовитися  до  виїзду  на
Україну,  братство  заворушилося.  Пробудилося  врешті  з  оспало-
сти  й  рішило  взятися  до  купи,  бо  ніде  правди  діти,  пізнало,  що
рівень  національної  свідомости  тих  УССтрільців,  які  зголосили¬
ся  в  двох  останніх  роках,  не  відповідає  славі  УСС-ів,  яка  так
шумно  лунає  по  Україні.
 Зійшлися  старшини  на  перші  цього  року  симпатичні  сходи¬
ни  (вищих  командантів,  через  неприявність  на  місці  не  було).
Вибрано  комісію  просвітню,  музичну  і  театральну.  Комісії  взяли¬
ся  зараз  до  діла  тому,  що  час  короткий,  а  праці  багато.  Хоче¬
мо  забрати  з  собою  усі  театральні  сили  УСС  і  зорганізувати  у
Єлисаветграді  (80,000  мешканців),  осідку  нашої  головної  ко¬
манди,  постійний  польовий  театр  УСС-ів.  Біда  з  музикою,  що  ві¬
дійшла  до  групи  у  Олександрівську.  Мусимо  формувати  нову.
 m

Брак  капельника.  здався  б  якийсь  вислужений  підстаршина  від
музики.  Не  маємо  і  всіх  інструментів,  а  ті  що  є,  не  на  один  лад
строєні.  Будь  ласка  довідатися  в  якомусь  музичному  складі,  чи
не  вдалося  б  виміняти  і  доповнити  інструменти  для  дутої  оркест¬
ри.  На  доплату  гроші  в  нас  найдуться.
 Просвітня  комісія  взялася  за  комплетування  підручних  біб¬
ліотек  по  сотнях,  бо  сотні  будуть  розміщені  на  Україні  по  селах,
тому  такі  бібліотеки  конечні.  Проектуємо  ще  і  книгарню  в  Єли-
саветі  з  нашими  виданнями  для  поширення  українства  в  місті.
Можна  б  видавати  і  польовий  листок,  газетку  з  узглядненням
місцевих  справ.
 Ще  одна  справа  до  Пана  Професора:
 Прошу  від  себе,  або  від  ЦУ  УСС  звернутися  до  от.  Косса¬
ка  і  сот.  Гірняка  та  подати  їм  ці  проекти  як  свої  з  тим,  щоб  вони
перевели  їх  негайно  в  життя.
 Пану  Професорові  певно  відомо,  що  19-го  квітня  завершено
і  посвячено  в  нас  пам'ятник  з  нагоди  свободи  України  і  тих,  що
полягли  за  її  волю.  Пам'ятник  у  виді  дикого  облому  камінистої
руїни  (воєнне  знищення  нашого  краю),  на  високому  підмурова¬
ному  насипі,  в  формі  оборонного  бастіону.  Повздовж  колони  з
двобічним  фронтом  вибиті  два  великі  хрести  в  виді  стариних
мечів.  На  головній  таблиці  герб  соборної  України  (Володимирів
знак)  з  написом:  ,,На  вічну  пам'ять  свободи  України  і  всіх,  що
полягли  за  її  волю".  На  другій  таблиці  монограм  УСС,  і  дата
проголошення  самостійности  України.  Проект  робив  я  сам,  і  я
наглядав  над  будовою,  виконував  працю  вістун  Іван  Беркий  і
стр.  Пресович.
 Вже  місяць  тому  мав  написати  до  преси  про  це  письменник
Михайло  Яцків  і  донині  мовчанка.  Може  би  Пан  Професор  на
підставі  моїх  інформацій  подали  від  себе  згадку  до  преси.  Уголь-
ний  камінь  посвятив  Митр.  Шептицький  28-го  листопада  1917
при  параді  цілої  групи  УСС,  а  тепер  при  завершенні  була  теж
велика  парада,  був  полк.  Ґужковський  і  того  ж  дня  відбувся
в  Рудниках  концерт  в  честь  Шевченка  під  голим  небом  для  всіх
УСС.
 П.  С.  Конечно  було  б,  доки  ми  тут  (до  15-го  червня)  влаш¬
тувати  проектовану  виставку  УСС  у  Львові.  Може  б  по  тім  пе¬
ревести  її  до  Єлисавету.  Що  є  з  картками  Куриласа,  останньою
відзнакою  Буцманюка  (Архангел)  і  співаником.
 Кланяюсь  —  Лев  Лепкий
 435

Центральна  Управа  УСС  до  Українського
Січового  Стрілецтва
 Відень,  дня  12  травня  1918
 В  хвилі,  коли  і  Вишкіл  і  Кіш  Українських  Січових  Стрільців
вибирається  на  Україну,  де  Українські  Січові  Стрільці  своїм  зав¬
зяттям,  хоробрістю  і  іншими  гарними  військовими  прикметами
в  сій  історичній  добі  будови  української  держави  уміли  здобути
собі  славу,  честь  і  загальну  пошану,  Центральна  Управа  Укра¬
їнських  Січових  Стрільців,  провожаючи  славне  Стрілецтво  най-
щирішими  думками  і  бажаннями  найкращих  успіхів,  уважає
своїм  обов’язком  ще  зокрема  звернути  увагу  на  деякі  завдання,
виконання  яких  ще  більше  причинилося  б  до  загального  по¬
глиблення  переконання,  що  Стрілецтво  серед  українського  на¬
роду  покликане  сповнити  важне  післанництво.
 Не  станемо  тут  говорити  про  се,  що  вже  сама,  військова
добра  карність,  гарний  лад  і  порядок,  знаменитий  послух  і  охо¬
че  сповнювання  своїх  військових  обов’язків  робить  безперечно
на  населення  якнайкраще  враження.  Про  се  дбає  Старшина  Стрі¬
лецтва,  і  Стрілецтво  завдяки  тому  відзначається  дуже  корисно
в  складі  нашої  армії.  Вірність  прапорові  Українських  Січових
Стрільців  серед  усяких  і  найтяжчих  обставин  робить  в  теперіш¬
ніх  нераз  скрутних  часах  найглибше  враження  на  народ  і  для
того  висказуємо  переконання,  що  як  досі  так  і  до  самого  кінця
ніхто  з  Українських  Січових  Стрільців  ніколи  не  спроневірить-
ся  свому  прапорові,  —  прапорові  Українських  Січових  Стріль¬
ців.  Се  ж  найважніший  обов’язок  доброго  оборонця  народу,  вір¬
ного  і  щирого  сина  свого  народу.
 Але  для  населення,  серед  якого  приходиться  Стрілецтву  по-
стоями  стояти,  не  менше  важним,  —  як  добрий  примір  карно-
сти  солідарности  і  вірности  —  є  також  і  вплив  культурний  який
скрізь  повинно  Стрілецво  мати  на  населення.
 Стрілецтво,  як  рідне  українське  національне  військо,  повне
національної  свідомости  і  національних  ідеалів,  —  (  якби  в  цій
справі  показалися  серед  Стрілецтва  якісь  недостачі,  то  очевид¬
но  треба  подбати,  аби  ті  хиби  усунути  якнайскорше)  —  повин¬
но  ширити  скрізь  серед  українського  населення  національну  сві¬
домість,  знання  історії,  літератури,  краю  і  людей,  пісні  і  музи¬
ки,  пошановання  і  культу  всього  ріднього,  своїх  національних
пам’яток,  своєї  минувшини.  До  того  можуть  причинитися  роз¬
мови,  виклади,  музичні  і  співацькі  виступи,  театральні  виста¬
ви,  основування  просвітних  і  культурних  товариств,  заохота  —
на  спомин  великих  днів  будови  української  держави,  напр.  са¬

дити  пам'яткові  дерева,  заводити  публічні  сади,  ставити  пам'ят¬
ники,  основувати  бібліотеки  і  т.  п.  Так  само  важне  є  дбати  скрізь
по  селах  чи  містах,  де  не  прийшлось  би  Стрілецтву  побувати,
про  гарний  і  охайний  вигляд  своїх  кватир,  своїх  збірних  місць,
кватир  для  начальних  канцелярій,  кухонь,  про  добре  удержан¬
ня  доріг,  стежок,  мостів,  огорожі,  про  здоровність  криниць,  про
українські  гарні  написи,  яких  порядок  вимагає.  Добрий  при-
мір  має  великий  вплив,  а  поле  діяльности  тут  для  Стрілецтва
і  велике  і  незвичайно  відвічальне.
 Центральна  Управа  Укранїських  Січових  Стрільців  глибо¬
ко  переконана,  що  Старшина  усіх  частин  Стрілецтва,  не  тільки
дасть  почин  і  вкаже,  належний  напрям  усій  тій  діяльності  Стрі¬
лецтва,  але  також  підпиратиме  все  всі  культурні  і  цивілізацій-
ні  заходи  Стрілецтва  і  допоможе  своєю  властю  і  своїм  впливом
Стрілецтву  полишити  по  собі  серед  українського  народу  із  днів
світової  війни  пам'ятку  не  тільки  гарного,  добре  вишколеного
і  карного,  але  і  в  найвищім  степені  культурного  війська.  Стрі¬
лецтво  вкаже  своїм  поступованням  і  своєю  діяльністю,  які  при¬
кмети  і  які  роботи  підносять  вартість  одиниць  і  значення  громади.
 Тоді  сповняться  всі  надії,  які  покладала  українська  сус¬
пільність  на  Українських  Січових  Стрільців,  покликуючи  їх  до
життя,  а  Стрілецтво,  як  се  йому  з  давної  давнини  предками  за¬
порожцями  передано,  добуде  Українському  Народові  нової  слави.
 Від  Центральної  Управи  Українських  Січових  Стрільців:
 Д-р  Смаль-Стоцький,  т.  ч.  голова
 Заява  старшин  УСС  з  нагоди  4-піття  УСС
 Полева  пошта  ч.  377,  дня  1-го  серпня  1918.
 Чотири  роки  минає  від  хвилі,  коли  нарід  покликав  під  кріс
Українське  Січове  Стрілецтво.  Зібрана  в  роковини  постання  Ле¬
ґіону  старшина  всіх  його  частин  пересилає  Центральній  Управі
Січових  Стрільців  привіт  від  себе  і  всього  стрілецтва.  На  порозі
п'ятого  року  нашого  існування  перечисляємо  в  думці  втрачених
Товаришів,  згадуємо  перебуті  бої  і  труди,  передумуємо  хвилі  під¬
йому  і  зневіри  та  кріпимось  вірою,  що  не  помилявся  голос  сус¬
пільности,  який  покликав  нас  до  життя.  Перед  чотирома  рока¬
ми  проголосила  Галицька  Україна  клич  державної  самостійно¬
сти  і  вислала  нас  на  криваве  поле  бою,  як  його  подвижників.
Тоді  самі  тільки  слабі  числом  стрільці  боролись  під  жовто-си-
нім  прапором  за  сковані  мільйони  свойого  народу.
 487

Сьогодні  святкуємо  наші  роковини  в  межах  української  са¬
мостійної  Держави.  Дякуємо  долі  і  народові,  що  дали  нам  змо¬
гу  доложити  свойого  труду  для  здійснення  наших  ідеалів.
 На  святій,  перепоєній  кров'ю  українській  землі  стоїмо  сьо¬
годні  з  незломною  постановою  бути  сторожами  української  Дер¬
жавносте,  згідно  з  силами  нашими  поглиблювати  національну
свідомість  українських  мас  і  скувати  їх  незломною,  сильнішою
від  партійних  різниць  волею  удержати  серед  днів  світової  хур¬
товини  прапор  самостійної  України.
 Прохаємо  Центральну  Управу  передати  наш  поклін  і  чо-
лобитню  Українській  Державі  на  руки  її  представника  у  Відні
і  нашій  Парляментарній  Репрезентації.
 Гриць  Коссак,  от.  УСС
команд.  Вишколу
 Пор.  д-р  Старосольський 	Д-р  Н.  Гірняк
 відпор.  з  поля 	Кошовий  УСС
 Лист  кол.  УСС  Ольги  Підвисоцької  до  члена
Ц.  У.  УСС  у  Відні,  І.  Боберського
 (ПРО  СМЕРТЬ  ХОР.  С.  ГАЛЕЧКО)
 Пасічна,  31/VIII  1918.
 Високоповажний  Пане!
 Прошу  вибачити,  що  так  пізно  відповідаю  на  Ваш  лист,  при¬
чина  така,  що  від  похорону  покійної  Зоні  перебувала  я  на  по¬
лонинах,  щоб  там  випочали  мої  нерви.
 Покійна  приїхала  до  мене  в  гостину,  котру  вже  давно  за¬
повідала,  20-го  липня  по  виїзді  з  Відня.  По  обіді,  випочавши
пару  годин  по  подорожі,  забажала  покійна  іти  відсвіжитися  ку¬
піллю  в  гірській  ;^ці.  Покійна  була  в  найліпшім  настрою,  бала¬
кала  про  всякі  спгг.'зя  та  про  свою  майбутню  посаду.
 Так  оповідаючи,  пустилися  ми  обі  плавати  на  поверхні  во¬
ди  широкої,  глибокої,  прозрачної,  чистої  ріки.  По  пару  секун¬
дах  запримітила  я  конвульсійне  і  скоре  змагання  покійної,  щоб
видобутися  з  води,  яка  її  тіло  обливала  филями  на  однім  місці,
то  втягаючи,  то  викидаючи  її  на  поверхню.  Я  рішилася  туди  пли¬
сти,  але  приплила  запізно.  Покійну  втягнула  смоком  вода  на
дно,  де  виробила  собі  отвір  в  скалі,  куди  випливала.  Поверхня
води  запінилася,  глина  закаламутила  мені  всякий  слід  за  тілом
покійної.  По  15  або  ЗО  мінутах  побачила  я  на  дні  води  в  гли¬
 438

бині  6  м.,  у  віддалі  від  берега  на  два  і  півметра  мертве  тіло  по¬
кійниці,  яке  все  ще  було  в  крутіжі  води.  Видобувши  тіло  гаком
з  дна  води,  не  удалося  нам  привести  його  до  життя.
 Як  відбувся  похорон  читали  Ви  Вп.  П.  певно  в  „Ділі”,  де
була  стаття  д-ра  Романа  Стефановича.  З  родини  покійної  був
тілько  батько  Зоні.  Мати  вспіла  тільки  до  Львова  доїхати  з  ку¬
пелів.
 Прикре  і  дивне  було  се  для  публіки,  що  ні  одного  представ¬
ника  стрілецтва  не  було  видно.  Я  старалася,  що  в  моїй  силі,
щоб  якнайкраще  все  влаштувати.
 Напроти  її  гробу  є  насип  і  високий  хрест  на  могилі  поль¬
ських  легіонерів.  Сподіваюся,  що  і  українська  суспільність  по¬
ставить  пам’ятник  гідний  Укр.  Січовички,  діяльної  людини,  жін¬
ки  героя.
 Прошу  збирати  складки  Б.  У.  при  УСС  у  Львові  і,  де  зможе¬
те,  я  тут  буду  старатися  також  про  те,  а  як  що  вже  буде  то  я
і  сама  готова  тим  зайнятися,  щоб  впосліднє  віддати  честь  своє¬
му  командантові  чети,  примірниці  жінкам  і  дорогій  приятельці.
 Остаю  з  глибоким  поважанням
 Ольга  Підвисоцька
 Діти  наші  будуть  нести  наш  стяг
усе  дальше  і  вище!
 „  ...  Все  надіюся,  що  війна  як  вогонь  випалить  все  нечисте,
що  таки  багато  золота  чистого,  непорочного  вийде  на  верх,  віль¬
ного  від  грязі,  що  тільки  пролитої  крови  відкупить  душу  наро-
да.  Я  вже  старий,  змучений,  будучність  належить  до  других,
от  коби  наші  діти  кращу  знайшли  будучність.  Навчити  їх  з  по¬
честю  дивитися  на  розсіяні  могили,  на  ті  місця,  де  лилась  кров
борців,  а  вони,  ті  діти  наші  певно  наш  стяг  будуть  нести  даль¬
ше  і  дальше,  все  вище  і  вище  —  аж  там,  де  стане  наша  правда
і  воля.”
 (Із  листа  сотника  д-ра  Омеляна  Левицького  до  проф.  Івана  Воберсько-
го  у  Відні  із  становищ  Гуцульської  сотні  на  Кірлібабі  дня  12.  VIII.  1917  —
на  один  тиждень  до  його  смерти  на  фронті.)
 439

УКРАЇНСЬКІ  РУХАНКОВІ,  СТРІЛЕЦЬКІ
І  ПЛАСТОВІ  ТОВАРИСТВА  В  АВСТРІЇ
 Серпень  1914
 РУХАНКОВО-СТРІЛЕЦЬКЕ  ТОВАРИСТВО
„СОКІЛ-БАТЬКО”,  ЛЬВІВ
Рік  основання  1894
 „Сокіл-Батько” 	 1
 Окружні  Товариства  „Сокіл”  	 48
 Окружні  Товариства  „Січ”  	 6
 Товариства  „Сокіл” 	 310
 Товариства  „Січ” 	 602
 Число  всіх  товариств  	 967
 Число  членів  	 58 	627
 УКРАЇНСЬКИЙ  СІЧОВИИ  СОЮЗ,  ЛЬВІВ
 Товариства  „Січ” 	„Січові  Стрільці”
 Рік  основання  1900 	Рік 	основання 	1913
 Повітові  Т-ва  „Січ”  .... 	29 	Курені 	  4
 Товариства  „Січ”  	 915 	„Січові 	Стрільці”  	 96
 Число  всіх  товариств  .  . 	944
 Число  членів 	 60 	000 	Число 	членів 	 8 	200
 союз  січей  на  Буковині,  Чернівці
 Рік  основання  1903
 Окружні  товариства  	 6
 Товариства  „Січ”  	 106
 Число  всіх  товариств  	 112
 Число  членів  	 6 	000
 Ш

ПЛАСТОВИЙ  УЛАД,  ЛЬВІВ
Рік  основання  1911
 Гуртки  „Пласт” 	 34
 Число  членів 	 1 	700
 Загальне  число  українських  руханкових,  стрілецьких  і
 пластових  товариств  в  Австрії 	 2 	166
 Загальне  число  членів  	 120177
 УКРАЇНСЬКИЙ  ЛЕҐІОН  „УКРАЇНСЬКІ  СІЧОВІ  СТРІЛЬЦІ”
 Рік  основання  1914
 Число  добровольців,  які  зголосилися  в  серпні  1914  р.  в  Ук¬
раїнській  Боевій  Управі  	 27 	682

Примітки

ВИЗВОЛЬНА  ЩЕЯ  УСС
 СТЕПАН  РШЕЦЬКИИ.  ПОЧАТОК  НОВОЇ  ДОБИ
 РШЕЦЬКИИ  СТЕПАН,  підхор.  згодом  четар,  нар.  22.  XII.  1894  в  Сам¬
борі,  де  скінчив  гімназію  1912,  секретар  таємн.  драгоман.  кружка.  Студ.  прав
львів.  унів.  Член  управи  Тов.  ,,Січ.  Стрільці”  в  Самборі,  1913-1914.  Від  сер¬
пня  1914  при  УСС  в  сотні  Дідушка  (Мельника)  відбув  всі  походи  і  бої  від
Карпат  до  Лисоні.  На  польськім  фронті  при  кмнді  групи  Крукеничі.  В  Празі
викладач  на  Вис.  Педаг.  Інстит.  1924-1926.  Член  Гол.  Упр.  УСРПартії  у  Льво¬
ві  1926-1939.  Адвокат  в  Сокалі.  Член  УНРади  на  еміґр.  1948-49.  Публіцист.
Автор  праць  з  визв.  змагань,  головна:  „Укр.  Січ.  Стрілецтво”  (1956).  Стаття
друкується  вперше.  Це  промова  автора  на  ювіл.  святах  50-ліття  УСС  1964-65
в  Монтреалі,  Вашингтоні  і  Ню  Иорку.
 БОГДАН  ЛЕПКИЙ.  ДО  УКРАЇНСЬКИХ  СІЧОВИХ  СТРІЛЬЦІВ
 ЛЕПКИИ  БОГДАН,  письменник  і  літературознавець,  нар.  1872  в  Кри¬
венькім,  п.  Копичинці.  Учитель  гімн,  в  Бережанах  і  Кракові  (1895-1914).
Член  „Молодої  Музи”.  В  багатьох  поетичних  і  прозових  творах  відтворював
січово-мазепинську  тематику  і  традицію.  Трилогія  „Мазепа”.  Автор  пісні  „Ви-
диш  брате  мій”.  Прихильник  січового  і  стріл,  руху.  Від  1926  професор  укр.
літер,  на  краків.  університеті.  Помер  в  Кракові  1941  р.  Звернення  до  УСС
друковане  у  „Вістнику  СВУ”,  Відень,  1915,  ч.  19-20,  звідки  передруковуємо.
 ВОЛОДИМИР  СТАРОСОЛЬСЬКИИ.  СТРІЛЕЦЬКИМ  шляхом
 СТАРОСОЛЬСЬКИИ  ВОЛОДИМИР,  четар,  згодом  поручник,  нар.  8.  І.
1878  в  Ярославі,  де  скінчив  гімназію.  Університ.  студії  (право)  в  Кракові,
Львові  і  Відні,  потім  в  Ґрацу,  Берліні  і  Гайдельберґу.  1899  один  із  основни-
ків  „Молодої  України”  і  ініц.  з’їзду  укр.  студ.  в  1900,  де  проголошено  постул.
укр.  державности.  Член  Зак.  Ком.  РУП  і  Гол.  Упр.  УСДП.  1913  перший  го¬
лова  тов.  „Січ.  Стрільці”  у  Львові.  В  серпні  1914  член  Гол.  Укр.  Ради  і  Боє¬
вої  Упр.  Від  1915-1918  постійним  відпор.  Боєвої  Управи  при  Леґіоні  УСС.
Побіч  сот.  Д.  Вітовського  політ,  провідник  і  ідеолог  У  ССтрілецтва.  В  листоп.
1918  член  Укр.  Ген.  Військ.  Ком.  у  Львові.  1919  інтерн,  на  Домбю.  1920  тов.
міністра  закорд.  справ  УНР.  1921  проф.  УВУ  в  Празі.  Від  1925  у  Львові.  Обо¬
ронець  в  укр.  політ,  процесах.  Від  1933  голова  УСДПартії.  В  осені  1939  ви¬
везений  большевиками  з  родиною  до  Казахстану,  де  помер  в  Маріїнську  25.
II.  1942.  Блискучий  публіцист.  Автор  багатьох  наукових  і  публіцист,  праць
і  статтей.  Головні:  „Принцип  більшості”,  „Теорія  нації”,  „Держава  і  політ,
право”.  Стаття  друкована  в  щод.  „Нов.  Час”,  Львів  1935,  ч.  41,  як  промова,
на  „Святі  стріл,  пісні”  у  20-ліття  УСС,  звідки  й  передруковуємо.
 ТЕОФІЛЬ  МЕЛЕНЬ.  УКРАЇНСЬКИЙ  ЛЕПОН
 МЕЛЕНЬ  ТЕОФІЛЬ,  публіцист,  нар.  1879.  Скінчив  Акад.  гімназію  і  філос.
факульт.  у  Львові  і  Відні.  Один  з  провідників  „Молодої  України”  (1900-1904).
 U5

Віддався  праці  серед  укр.  робітн.  в  рядах  УСДП,  як  член  її  Гол.  Управи  і
співредактор  її  органів.  Знаменитий  промовець.  З  вибухом  війни  членом  Гол.
Укр.  Ради,  згодом  Заг.  Укр.  Ради.  В  квітні  1915  виїхав  на  фронт  в  Карпатах
для  праці  в  ,,Прес.  Кват.  УСС”.  Поляг  10.  VI.  1915  під  Викторовом  к.  Галича.
Стаття  друкована  у  ,,Вістнику  СВУ”,  Відень,  1915,  24.  IV.  ч.  15-16,  звідки  її
передруковуємо.
 ВОЛОДИМИР  ДОРОШЕНКО.  ВСЕУКРАЇНСЬКЕ  ЗНАЧЕННЯ
УСС
 ДОРОШЕНКО  ВОЛОДИМИР,  письменник,  вчений  бібліограф,  політ,
громад,  діяч,  нар.  1879  в  Петербурзі,  студії  істор.  і  філології  в  Москві.  Один
з  основ.  РУП-у  і  Укр.  Соц.  Дем.  Роб.  Партії.  1907  емігрує  до  Львова,  працює
як  директор  бібліот.  НТШ.  З  вибухом  війни  член  президії  СВУ  і  редактор
,,Вістника  СВУ”  у  Відні.  Автор  багатьох  наук,  і  публіцистичних  праць.  Дій¬
сний  член  НТШ.  Почесний  член  Братства  УСС.  Помер  у  Філядельфії  25.
 VIII. 	1963.  Стаття  написана  1948  p.,  друкується  вперше.
 ТРИЛЬОВСЬКИИ  КИРИЛО,  адвокат,  посол  до  сойму  і  парляменту,  нар.
 6. 	V.  1864  в  Богутині,  п.  Золочів.  Гімназія  в  Золочеві  і  Коломиї,  правн.  студії
у  Львові  і  Чернівцях.  Співосновник  Укр.  Рад.  Партії.  Творець,  „батько”,  ве¬
личавого  січового  руху  і  ген.  отам.  Укр.  Січ.  Союзу.  Основник  Тов.  „Січові
Стрільці”  1913.  Голова  Боєвої  Управи  1914-1917,  член  Гол.  і  Заг.  Укр.  Ра¬
ди.  Публіцист,  автор  політ,  публікацій.  Редактор  час.  „Хлопська  Правда”.
„Січові  Вісті”  і  календ.  „Запорожець”.  Основує  перші  Січі  на  Закарпаттю
1920.  Член  Укр.  Нан.  Ради  1918-19.  Помер  в  Коломиї  19.  X.  1941.
 БОБЕРСЬКИИ  ІВАН,  нар.  4.  VIII.  1873  в  Доброгостові,  п.  Дрогобич.
Студіював  філологію  і  руханку  на  унів.  у  Львові,  Ґрацу  і  Відні.  Учитель
Акад.  гімн,  у  Львові  1900-1914,  голова  Сокола-Батька  1908-1914,  знавець  тіло-
виховної  справи  та  заслужений  організатор  сокільського  руху.  Редактор
„Вістей  з  Запорожжя”  1910-1914.  Член  Боєвої  Управи  1914-1918  (скарбник,
праця  для  збереження  історії  УСС,  видавничі  справи  і  організ.  вистав  УСС).
Праця  в  ДСВС  в  Станиславові  1919.  Виїзд  до  ЗДА  і  Канади  1920  з  рамені
уряду  ЗУНР.  Вернув  1932  і  до  кінця  життя  жив  в  Тиржічі,  Югославія,  де
помер  1947  р.  Написав  ряд  підручників  для  тіловиховання  і  сокільського  руху.
 ВОЛОДИМИР  ТЕМНИЦЬКИИ.  УКРАЇНСЬКІ  СІЧОВІ  СТРІЛЬЦІ
 ТЕМНИЦЬКИИ  ВОЛОДИМИР,  нар.  1880,  в  Устю  Зеленім,  закінчив
правн.  факульт.  львів.  універс.,  один  з  провідн.  і  основопол.  організ.  „Моло¬
да  Україна”  (1900-1904),  голова  Укр.  Соц.  Дем.  Партії  (1914-1921),  член  Гол.
Укр.  Ради,  Укр.  Боєв.  Упр.  і  Заг.  Укр.  Ради  та  співроб.  Союзу  Визв.  Укр.
(1914-1918),  член  УНРади  в  Галич.  (1918-1919),  віцемін.,  згодом  міністер
закорд.  справ  УНР  (1919-20),  визначний  публіцист,  помер  у  Львові  26  січня
1938  р.  Стаття  друкована  у  „Вістнику  СВУ”,  Відень,  1915,  ч.  7-8,  звідки  й
передруковується  зі  скороченням.  До  статті  додано  уступ  з  брошури  того  ж
автора:  „Укр.  Січ.  Стрільці”,  Відень,  1915,  ст.  13,  14.
 ВАСИЛЬ  КУЧАБСЬКИИ.  РОЗВИТОК  НАЦІОНАЛЬНО-ДЕР¬
ЖАВНИЦЬКОЇ  ДУМКИ  УСС
 КУЧАБСЬКИИ  ВАСИЛЬ,  нар.  1895,  Волиця,  п.  Львів,  четар,  студ.  філос.
львів.  університету.  Один  з  провід.  „Мазеп,  курсу  мілітар.”  та  автор  перших
підручн.  стріл.  (1913-14).  Від  1914  кмдт  чети  в  сотні  Дідушка,  опісля  кмдт
кол.  сотні  Вітовського.  При  СС  кмдт  сотні,  потім  кмдт  2-го  полку.  Член  Стріл.
 т

Ради.  Автор  цінних  розвідок  про  УСС  і  СС,  та  більшої  праці  в  нім.  мові:
„Зах.  Україна  в  боротьбі  з  Польщею  і  большев.  в  1918-23  pp.”,  та  інш.  пуб¬
лікацій.  Історик-науковець,  прихильник  ідеології  Липинського.  Стаття  дру¬
кована  в  кал.  „Черв.  Кал.”  на  1924  p.,  ст.  68-78,  під  заг.:  Бой.  „Українські
Січові  Стрільці  і  Січові  Стрільці”,  звідки  її  передруковуємо.
 ВОЛОДИМИР  СТАРОСОЛЬСЬКИИ.  БЕЗСМЕРТНІСТЬ  НАЦІЇ
 Уривок  зі  статті:  „Ще  в  справі  орієнтації”,  журн.  „Шляхи”,  Львів,  1916,
ЗО.  IV.,  ч.  9-10.  Полеміка  зі  статтею  Д.  Донцова  „Катова  вечеря”,  „Шля¬
хи”,  Львів,  1916,  31.  І.,  ч.  3-4.,  де  Донцов  під  впливом  неприхильного  відно¬
шення  Центр.  Держав  до  постулятів  укр.  політ,  проводу  суґерував  песимі¬
стичні  настрої  і  зневіру,  будьто  би  рішалася  справа  самого  нашого  існуван¬
ня.  Старосольський  не  допускає  думки  будьто  би  хтонебудь  серед  якихне-
будь  обставин  міг  справити  нам,  живій  нації,  „катову  вечеру”  (страва,  що
її  подають  засудженому  на  смерть  перед  його  страченням).
 ВОЛОДИМИР  ЩУРОВСЬКИИ.  ЗА  ВОЛЮ  УКРАЇНИ
 ЩУРОВСЬКИИ  ВОЛОДИМИР,  четар,  згодом  сотник,  нар.  1891  в  Мар¬
ковій,  пов.  Підгайці,  д-р  медицини,  лікар  Стріл.  Захисту  у  Львові  (1915-
 1917),  пізніше  лікар  Коша  УСС  і  Бриґади  УСС.  По  війні  лікарем  у  Львові.
Автор  праці  про  санітарно-лікарську  організацію  Леґ.  і  Бриґ.  УСС.  Живе
за  залізною  заслоною.  Стаття  друкована  в  „Кал.  Черв.  Кал.”  („Приятель
Укр.  Жовніра)  на  1923  p.,  Львів,  ст.  109-112,  під  заг.:  „Непом’янутим  без¬
іменним  Борцям  за  кращу  долю  України”,  звідки  й  передруковується.
 БОГДАН  ГНАТЕВИЧ.  ЗБЕРІГАЙМО  ЛЕГЕНДУ  МИНУЛОГО.
 ГНАТЕВИЧ  БОГДАН,  четар,  згодом  поручник  і  сотник,  нар.  4.  ПІ.  1894
в  Кольбушовій  (Зах.  Гал.).  Гімназію  закінчив  в  Станиславові  1912.  Студ.
філософ,  факульт.  у  Львові.  Акт.  член  тов.  „Січ.  Стрільці”  від  1913.  В  поле
вийшов  зі  сотнею  Семенюка.  Ранений  на  горбі  „Залярський”  21.  X.  1914.
Як  кмдт  чети,  участь  в  боях  на  Маківці,  під  Семиківцями.  Відзначився  на
Лисоні,  де  був  ранений.  У  Вишколі  одним  з  кращих  інструкторів.  Участь  в
листопад,  перевороті.  Пізніше  нач.  операт.  відділу  1-го  Корпусу  УГА.  Автор
статтей  і  розвідок  з  історі  УСС,  та  підручника  про  боротьбу  ручними  Грана¬
тами.  Участь  в  підпольнім  руху  УВО  і  ОУН.  Стаття  була  друкована,  як  сло¬
во  з  нагоди  відкриття  виставки  воєнних  пам’яток  УСС  23.  XII.  1934  в  На¬
ціональному  Музеї  у  Львові  в  час.  „Новий  Час”,  Львів,  1934,  ч.  287,  звідки
й  передруковуємо.  Виставка  стріл,  пам’яток  була  улаштована  з  нагоди  20-
ліття  УСС  в  1934-35  в  різних  містах  Галичини.
 ТЕОФІЛЬ  МЕЛЕНЬ.  СВЯТОЧНА  ПРОМОВА  НА
ШЕВЧЕНКІВСЬКОМУ  СВЯТІ
 Промова  була  друкована  у  „Вістнику  СВУ”,  Відень,  1915,  травень-чер-
вень,  ч.  19-20,  ст.  13.,  звідки  її  передруковуємо.  На  тому  ж  святі  промов¬
ляв  також  делегат  Боєвої  Управи  д-р  В.  Старосольський.
 ОСИП  НАЗАРУК.  НЕВІДХИЛЬНА  ТРАГЕДІЯ
РОЗШМАТОВАНОЇ  НАЦІЇ
 НАЗАРУК  ОСИП,  підхор.,  нар.  31.  VIII,  1883  в  Бучачі.  Організ.  серед-
ньозк.  драгом.  кружків  (1899-1904)  і  студ.  руху.  Член  Гол.  Упр.  Укр.  Рад.
 Ш

Партії  (1905-1919).  Голова  Прес.  Кват.  УСС  (1915)  і  культ,  освіт,  комісар
на  Поділлі  (1918).  Публіцист,  автор  багатьох  публікацій  і  статтей  з  життя
УСС.  Член  УНРади  (1918),  член  Стріл.  Ради  СС,  міністер  УНР.  Редактор
час.  ,,Стрілець”.  1919-20  при  Диктатурі  ЗУНР.  В  ЗДА  і  Канаді  організ.  геть¬
ман.  руху  і  ред.  „Америки  (1921-1923).  Від  1926  ред.  „Нової  Зорі”  у  Львові,
де  був  адвокатом.  Помер  в  Кракові  31.  III.  1940.  Стаття  друкується  вперше.
Написана  1916  р.  Рукопис  в  Іст.  Арх.  УСС.  Заголовок  статті  —  новий.  (Голов¬
ні  публікації  з  історії  УСС:  „Над  Золотою  Липою”,  1916,  „Слідами  УСС”,
1916).
 МИКОЛА  ОПОКА.  РІК  ТОМУ
 ОПОКА  МИКОЛА,  підхорунжий,  нар.  1896  р.  в  львів.  пов.,  абсольв.  ака-
дем.  гімн,  у  Львові,  член  централі  гімназ.  драгоман.  кружків.  При  УСС  від
1914  в  сотні  Дідушка,  потім  Мельника,  відзначився  як  кращий  провід,  стеж
та  як  учасник  бою  на  Маківці.  Кмдт  чети,  ранений  під  Галичем  28.  VI.  1915.
Член  Прес.  Кват.  і  сотник  київських  СС.  Розстріляний  большевиками  в  Киє¬
ві  28.  VIII.  1921  разом  з  Іваном  Андрухом,  як  член  Центр.  Повст.  Комітету.
Автор  цінних  статтей,  споминів  і  нарисів.  Спогад  був  друкований  у  „Вістни¬
ку  СВУ”,  Відень,  1916,  ч.  1-2,  ст.  2-4,  звідки  передруковуємо  з  незначним
скороченням.
 ОЛЕКСАНДЕР  ДОЦЕНКО.  СТОРІНКА  З  ЛЕГЕНДИ  ПРО  УСС
 ДОЦЕНКО  ОЛЕКСАНДЕР  (1897-1941),  підполк.  армії  УНР,  адютант
гол.  отамана  С.  Петлюри,  історик  визв.  змагань.  Автор  і  впорядчик  „Літо¬
писі  Укр.  Революції”  —  2  томи.  Стаття  друкована  в  кал.  „Черв.  Калини”
на  1933  p.,  звідки  й  передруковується.  Про  полон  УСС  в  Дубівці  див.  стаття
М.  Савчина  „В  рос.  полоні”,  ст.  210.  —  (Автор  праці  про  „Зимовий  Похід”).
 ПІДГОТОВА  ДО  ПОХОДУ
 КИРИЛО  ТРИЛЬОВСЬКИИ.  ГЕЙ!  ТАМ  НА  ГОРІ  СІЧ  ІДЕ!
 Цей  уривок  передруковуємо  із  спогадів  автора  „З  мого  життя”  у  збір¬
нику  „Гей,  там  на  горі  Січ  іде!”,  Вінніпеґ-Едмонтон,  1965,  стор.  43-47.  Це
січове  свято  було  головною  маніфестацією  в  Галичині  з  нагоди  200-ліття
бою  під  Полтавою.
 „ХЛОПСЬКА  ПРАВДА”,  півмісяч.,  ред.  і  вид.  К.  Трильовський  в  Ко¬
ломиї  1903  і  1909  pp.
 Павлик  Михайло,  Бачинський  Лев,  Лагодинський  Микола,  Макух  Іван,
Сандуляк  Іван,  Петрук  Микола,  Стефаник  Василь  —  діячі  Укр.  Рад.  Партії.
СТАРУХ  ТИМОТЕИ,  парлямент.  посол  з  Нац.  Дем.  Партії.
 IB.  OP.  НАШІ  ЗАВДАННЯ  ПІД  СУЧАСНУ  ХВИЛЮ
 Стаття  друкована  в  журналі  „Житє”,  Львів,  1912,  4  вип.,  ст.  145-148,  звід¬
ки  й  передруковується.  Є  це  друга  частина  статті.  Перша  її  частина  була
сконфіскована  австро-польською  цензурою.  „Житє”  (1912-1914),  —  це  орган
таємних  середньошкільних  драгоманівських  кружків  в  Галичині  і  Буковині.
 т

В  цій  організації  працювало  і  виховалося  багато  майбутніх  УСС-ів.  Уже  в
перших  місяцях  війни  її  члени,  що  перебували  в  рядах  УСС,  підготовляли
відновлення  цього  журналу,  про  що  свідчить  лист  УСС  В.  Даниловича  до
УСС  М.  Опоки  з  9.ХІ.1914.  Див.  С.  Ріпецький  „Укр.  Січ.  Стрілецтво”,  ст.  349.
 І.  ВИХОР.  НАПЕРЕДОДНІ  ІСПИТУ.
 ВИХОР  І.  (псевдо  Івана  Чмоли).  Стаття  друкована  в  стріл,  журналі
„Відгуки”,  Львів,  1913,  ч.  2,  звідки  в  скороченню  передруковуємо  її.
 „ВІДГУКИ”  —  журнал  стріл,  думки  у  Львові,  місячник,  почав  виходити
в  лютім  1913  р.  Вийшли  чотири  числа.  Редактори:  Іван  Чмола  і  Омелян  Ку-
черішка,  члени  студ.  стріл,  організації,  потім  тов.  „Січові  Стрільці”  у  Львові.
Омелян  Кучерішка,  родом  з  Тернополя,  студ.  Політехніки  у  Львові,  служив
при  УСС,  потім  при  СС,  арештований  большевиками  в  1920  р.  поповнив  само-
бійство  в  тюрмі  в  Харкові.
 Савенко,  Меншіков,  Струве  —  російськи  політики,  націоналісти,  різних
ідеологічних  напрямків.
 ОСИП  КВАС.  ВІИСЬКОВО-РЕВОЛЮЦІИНИИ  РУХ  СЕРЕД  УК¬
РАЇНСЬКОЇ  МОЛОДІ  СЕРЕДНІХ  ШКІЛ  В  ГАЛИЧИШ  ДО  ПЕР¬
ШОЇ  СВІТОВОЇ  ВІИНИ.
 КВАС  ОСИП,  нар.  15.  V.  1893  у  Львові.  Студент  політехніки.  Організа¬
тор  стрілецького  руху  до  війни.  Хорунжий  буковинських  стрільців  в  зимі
 1914-15.  При  УСС  четар,  командант  чети  в  технічній  сотні.  Від  1917  кмдт  че¬
ти,  пізніше  сотні  скорострілів.
 Статтю  виготовив  у  формі  інтерв’ю  з  О.  Квасом  голова  Прес.  Кват.  УСС
 О. 	Назарук  3.  IX.  1915  і  в  тім  характері  вона  була  друкована  в  щоден.  „Ді¬
ло”,  1915,  чч.  65,  66.  Ми  передруковуємо  нашу  статтю  із  копії  цього  інтер¬
в’ю,  спорядженої  і  завіреної  Прес.  Кватирою,  яка  зберігається  в  Іст.  Арх.
УСС  ч.  75.
 КЛИМ  ВАСИЛЬ,  нар.  1896  в  Батятичах,  п.  Жовква,  четар,  абсольвент
Академ.  гімназії  у  Львові.  Від  1914  при  УСС,  кмдт  чети,  згодом  кмдт  тех¬
нічної  сотні.
 Огляд  усіх  видань  „Бібліот.  Вічн.  Революц.”  подано  в  статті  М.  А.  „Лі¬
тографовані  рукописні  стрілецькі  підручники  з  1914  р.”  в  Літоп.  Черв.  Кал.,
1934,  ч.  7-8,  ст.  35.
 ТОВАРИСТВО  „СІЧОВІ  СТРІЛЬЦІ”  У  ЛЬВОВІ  —  ОБІЖНИК
 Перше  українське  стрілецьке  товариство  „Січові  Стрільці”  було  основане
у  Львові  18.  III.  1913.  Головою  обрано  д-ра  Володимира  Старосольського,
заст.  голови  Дмитра  Катамая.  Пізніше  заст.  голови  став  Іван  Чмола.  Секре¬
тарем  обрано  Федора  Короліва,  емігранта  з  України.
 КОРОЛІВ  ФЕДІР,  родом  з  Ромнів  на  Полтавщині,  студ.  петербур.  уні¬
верситету,  член  петерб.  групи  соціял.-революціонерів,  засуджений  за  револ.
діяльність  в  1908  р.  на  доживітнє  заслання  на  Сибір,  втік  до  Галичини.  Пра¬
цював  в  стріл,  організаціях  з  пляном  використати  їх  для  револ.  роботи  своєї
групи.  Добрий  організатор  і  пропагандист.  Під  час  війни  належав  до  групи
укр.  соц.-революц.  Миколи  Залізняка.
 W

ІВАН  ПОРИТКО.  НАШЕ  ЖІНОЦТВО  НАГЕРЕДОДНІ  НОВОЇ
ДОБИ.
 ПОРИТКО  ІВАН,  підхор.,  згодом  четар,  нар.  15.  IX.  1895  в  Княгиничах,
абсольв.  гімн.  укр.  в  Рогатині.  При  УСС  від  1914  в  сотні  Будзиновського  від¬
був  всі  походи  і  кампанію  1914-1915  pp.  Провідник  карпатських  стеж.  Виш-
кільний  інструктор  в  Коші  1916-1918.  Скінчив  одноріч.  курс  експорт,  академії.
Директор  Окр.  Союзу  Кооперат.  в  Рогатині.  Член  виділу  повіт,  і  голова  клю-
бу  укр.  радних  м.  Рогатина.  Член  управ  кооперат.  централь  у  Львові.  Голо¬
ва  Братства  УСС  1963-66.  Тепер  в  ЗДА.  —  Стаття  написана  1965  p.,  була
друкована  в  „Бюлетеню  СФУЖО”,  звідки  з  доповненням  передруковується.
 МАЛИЦЬКА  КОНСТАНТИНА  (1872-1947),  громадська  діячка,  педагог,
письменниця,  директ.  шкіл  „Рідної  Школи"  у  Львові.  Авторка  поезій,  опо¬
відань  та  багатьох  січових  пісень  під  псевдом  Віра  Лебедова.  Голова  „Жі¬
ночого  Комітету”  у  Львові  1912-1914,  що  співпрацював  зі  стрілецьким  рухом,
збирав  грошеві  жертви  на  організ.  Січ.  Стрільців.  Після  1914  вивезена  моска¬
лями  на  Сибір.  До  кінця  життя  працювала  над  вихованням  укр.  молоді.
 ДМИТЕРКО  АННА  (зам.  Ратич),  нар.  9.  П.  1893  в  Підберізцях,  п.  Львів,
абсольв.  учит.  семін.,  член  стріл,  пласту  і  Тов.  „Січ.  Стрільці”  у  Львові  1913-
1914.  В  серпні  1914  при  УСС  в  сотні  в  Гаях.  Від  травня  до  вересня  1915  на
фронті.  Потім  при  інтендантурі  в  Коші.  1918-1920  при  допоміжній  службі  в
бриґаді  УСС.  По  війні  на  вчительській  праці.  Тепер  в  ЗДА.
 КИРИЛО  ТРИЛЬОВСЬКИИ.  НА  СТРІЧУ  СВЯТА.
 Уривок  промови  на  ювілейнім  святі  Шевченківськім  у  Львові  27.  VI.
1914.  Промова  друкована  в  збірнику:  „Вставайте,  кайдани  порвіте!”.  На  спо¬
мин  краєвого  Шевченк.  Свята  у  Львові  28.  VI.  1914,  Львів,  1914,  звідки  й
передруковуємо.
 ВАСИЛЬ  ПАЧОВСЬКИИ.  ХОРУГВА  НЕВМІРУЩИХ.
 ПАЧОВСЬКИИ  ВАСИЛЬ,  письменник,  нар.  12.  І.  1878  в  Жуличах,  п.
Золочів.  Член  проводу  „Молодої  України”.  Його  мета:  воскресити  славну
трад.  укр.  народу.  Пише  „Сон  укр.  ночі”  (1902),  де  зобразив  ідею  самост.
України.  Такаж  тенденція  в  його  драмах:  „Сонце  руїни”  і  „Сфінкс  Европи”.
При  народинах  стріл,  руху  (1912-1914)  готує  публікації  для  пропаганди
зброй,  боротьби  проти  Москви.  В  1918-19  співроб.  полк.  Вітовського  у  відділі
пропаганди  ДСВС.  На  еміграції  працював  на  Закарпатті  як  педагог.  Помер
у  Львові  1942  р.
 Оповідання  було  друковане  у  „Вістнику  СВУ”,  Відень,  1915,  ч.  29-30,
ст.  3-7,  і  в  „Стрілецькім  кал.-альман.”  на  1917  p.,  Львів,  ст.  15-21,  звідки  й
передруковуємо.  „Триста  невмірущих”  —  легенда  про  300  запорожців,  які
після  бою  під  Полтавою  залягли  спати  в  гуцульських  горах  до  часу  ново¬
го  збройного  зриву  проти  Москви.  „Горить  Львів-город  від  українських  стя-
гіс...”  —  мова  про  величавий  ювілейний  шевченківський  здвиг  у  Львові  28
червня  1914  р.
 ПАМ’ЯТНИЙ  РІК.
 Передруковується  із  „Вістника  СВУ”,  Відень,  1915,  січень,  ч.  7-8.  В  стат¬
ті  з’ясовано  погляд  „Союзу  Визв.  Укр.”  на  ролю  УССтрілецтва.
 450

СТРІЛЕЦЬКИЙ  ШЛЯХ
 РОМАН  купчинський.  шви  сниться
 КУПЧИНСЬКИИ  РОМАН,  підхор.,  згодом  поручник,  нар.  24.  IX.  1894
в  Розгадові,  п.  Зборів,  абсольв.  гімназії  в  Перемишлі,  студ.  унів.  у  Львові.
При  УСС  від  1914  в  сотні  Дідушка  на  фронті  в  Карпатах.  Член  Прес.  Кват.
УСС  1915-1917.  Згодом  кмдт  чети  і  сотні.  Участь  у  львівських  боях.  Автор
текстів  і  мелодій  багатьох  стріл,  пісень,  статтей  і  репортажів  із  життя  УСС.
Письменник  і  журналіст,  фейлетоніст  „Галактіон  Чіпка”  (1924-1939),  голо¬
ва  „Тов.  Письменників  і  Журн.”  у  Львові  (1933-1939).  Автор  багатьох  поезій,
драм,  поеми  „Великий  День”  і  три  том.  повісті  „Заметіль”.  Тепер  живе  в  ЗДА.
 Вірш  друкований  в  журн.  „Зустріч”,  Реґенсбурґ,  1948,  19.  VI.,  в  журн.
„Голос  Комбатанта”,  Ню  Иорк,  1958,  ч.  1  (7),  часоп.  „Свобода",  1964,  31.  X.,
звідки  й  передруковується.
 БОГДАН  ГНАТЕВИЧ.  ВОЄННЕ  ХРШЦЕННЯ
 Спомин  про  перший  бій  сотні  Семенюка,  друкований  в  час.  „Новий  Час”,
Львів,  1934,  ч.  203,  під  ініціялом  „БЕГА”.  Передруковуємо  зі  скороченням.
Сотня  Семенюка  відійшла  на  фронт  18.  ЕХ.  1914.  —  Талергоф  —  концентрацій¬
ний  табір  в  Стирії,  де  австр.  влада  інтернувала  москвофілів,  в  тому  також  ба¬
гато  свідомих  українців.
 ЖИГМОНТ  ОЛЕКСИН.  ПЕРША  СУТИЧКА  З  МОСКАЛЯМИ
 ОЛЕКСИН  ЖИГМОНТ,  четар,  згодом  сотник,  нар.  12.  V.  1883  в  Опіль-
ську,  п.  Сокаль,  учитель,  семінар  в  Сокалі,  учителював  в  пов.  Рава  Русь¬
ка  1904-1914.  Від  серпня  1914  при  УСС  в  сотні  Семенюка.  1915-1918  старши¬
на  при  кмнді  XXV  корпусу.  Учасник  листопад,  перевороту  в  Бережанах.  1919
військ,  кмдт  в  Жидачеві  і  Проскурові.  1920  кмдт  відділу  охор.  залізн.  Одеса-
Тираспіль.  Праця  в  шкільництві  1924-1941,  1945-50.  Тепер  в  ЗДА.  —  Спомин
написаний  1964  р.  Друкується  вперше.
 СЕМЕНЮК  ОСИП,  сотник,  нар.  1887  в  Сокалі.  Гімназію  скінчив  в  Пе¬
ремишлі,  правн.  факультет  у  Львові.  Організатор  січового  і  стріл,  руху  в  Со-
кальщині,  співавтор  першого  військ,  підручника  „Правильник  піхотинця”
(1914),  член  Стріл.  Секції  при  Укр.  Січ.  Союзі.  Член  Гол.  Упр.  Укр.  Рад.
Партії.  Від  1914  при  УСС,  кмдт  сотні.  1918  повіт,  військ,  кмдт  в  Сокалі.  1920
остав  на  Україні,  де  працював  в  кооперації.  В  1930-их  pp.  зліквідований  боль-
шевиками.
 ІВАН  КОЦУР.  28  ВЕРЕСНЯ  1914  РОКУ
 КОЦУР  ІВАН,  підхор.  згодом  четар,  нар.  18.  XII.  1895  в  Якимчицях,  пов.
Рудки,  як  гімназист  вступив  до  УСС  в  1914  р.  до  сотні  Дідушка.  Ранений
під  Верецькими.  Скінчив  старшин,  курс.  В  бою  під  Конюхами  1.  VII.  1917
полонений.  На  польському  фронті  кмдт  сотні  в  боях  під  Руською  Равою  і  Бел-
зом.  Потім  кмдт  технічної  сотні  УСС.  На  Україні  перейшов  тиф.  Працював
у  Вищ.  Військ.  Суді  Армії  УНР.  Скінчив  Вищі  Торгов.  Студії.  Гол.  Реф.  Ра¬
хівництва  Рев.  Союзу  Укр.  Кооператив.  Живе  в  ЗДА.  —  Стаття-спогад  напи¬
сана  в  1964  р.  Друкується  вперше.
 КОБЕРСЬКИИ  ЛЕВ,  четар,  нар.  10.  IV.  1897  в  Самборі,  учень  гімназії
в  Самборі,  член  драгоман.  кружка,  провідник  стріл,  пласту  1913-1914.  При
 451

УСС  від  серпня  1914.  В  жовтні-листопаді  відбув  офенз.  кампанію  на  Стрий.
Хоч  тяжко  хворий  не  опустив  фронту,  внаслідок  чого  перевезений  до  шпи-
таля  у  Волівці  на  Закарпаттю  помер  там  на  запал,  легенів  і  тиф  29.  XI.  1914.
Високоідейний  і  здібний  юнак,  один  з  найкращих  репрезентантів  УССтрілец¬
тва.
 ГНАТЮК  МИХАИЛО,  четар,  згодом  сотник,  нар.  29.  IX.  1883  в  Сасові,
п.  Золочів.  Абсольв.  філос.  львів.  університету.  При  УСС  від  1914,  як  кмдт
чети,  потім  в  Коші,  згодом  кмдт  будівельної  сотні.  Педагог,  гімназ.  учитель.
Живе  в  ЗДА.
 САВДИК  ПЕТРО,  підхор.,  нар.  1895  в  Берегах,  п.  Самбір.  Студ.  прав
львів.  університ.,  член  гімназ.  драгоман.  кружка,  член  управи  Тов.  ,,Січ.
Стрільці”  в  Самборі  1913-14.  При  УСС  від  1914  в  сотні  Дідушка.  Ранений,
після  вилікування  вернув  на  фронт  до  сотні  Дудинського.  Полонений  під
Лісовичами  28.  V.  1915.  —  Скінчив  гірничу  акад.  і  за  Польщі  був  гірн.  інже¬
нером.  Вступив  до  Дивізії  УНА,  як  старшина  брав  участь  в  бою  під  Брода¬
ми  і  там  загинув.
 ПАВЛІВ  МИКОЛА,  вістун,  нар.  1.  І.  1894  в  Самборі,  абсольв.  гімназії
в  Самборі,  член  драгоман.  кружка  і  пласту.  При  УСС  від  1914,  відбув  усю
карпатську  кампанію  в  сотні  Дідушка.  Поляг  під  Гузієвом  28.  V.  1915.  Люб¬
лений  в  стрілецтві,  знаменитий  співак-тенор.
 ПОСТОЛЮК  ПЕТРО,  хор.  згодом  четар,  нар.  10.  VII.  1894  в  Сторониба-
бах,  пов.  Золочів.  Абсолв.  гімн,  в  Золочеві.  При  УСС  від  1914  спершу  в  сотні
Дідушка.  Від  січня  1918  адютант  кмдта  Леґіону  сот.  Микитки.  Ранений  в
боях  у  Львові  3.  XI.  1918.  Після  повороту  на  фронт  адют.  кмнди  Бригади
УСС.  Пізніше  служив  в  повст.  загоні  от.  Волинця,  згодом  в  Армії  УНР.  За¬
кінчив  вищі  торгов.  студії  у  Відні.  Один  з  основи,  кооперат.  „Червона  Кал.”
і  її  директор  (1922-39)  та  співробітник  видавн.  концерну  І.  Тиктора.  Член
управи  „Укр.  В-ва”  в  Кракові  (1941-45).  Тепер  в  ЗДА.
 НЕБЕШ  СТЕПАН,  десятник,  згодом  пор.  СС.,  нар.  в  Добромірці,  пов.
Збараж,  абсольв.  гімн,  в  Тернополі.  При  УСС  від  1914  в  Дідушковій  сотні.
Полонений  під  Конюхами.  Від  1918  при  СС,  кмдт  чети,  потім  поруч,  при
вишк.  скоростр.  За  Польщі  —  суддя.  Автор  непублік.  спогадів  про  УСС.  Те¬
пер  в  ЗДА.
 Поляглі  в  бою  під  Н.  Верецьками  дня  28.  IX.  1914:  Абрисовський  Ва¬
силь,  студ.  прав.,  Беч  Іван,  учень  гімн.,  Богданович  Роман,  прив.  уряд.,  Ва-
цик  Іван,  учень  гімн.,  Вовк  Микола,  учень  гімн.,  Завадович  Петро,  студ.  фі¬
лос.,  Коваль  Іван,  купець,  Мазяр  Франц,  учень  гімн.,  Петрович  Михайло,
студ.  гірн.  академії.
 ВОЛОДИМИР  БЕРЕЗА.  КАРПАТСЬКА  СТЕЖА  СОТНІ
ВІТОВСЬКОГО
 БЕРЕЗА  ВОЛОДИМИР,  нар.  5.  IX.  1895  в  Бучачі,  абсольв.  гімназії,  під¬
хор.,  згодом  четар.  При  УСС  від  1914  в  сотні  Вітовського.  Ранений  в  Посу-
хові  28.  Vni.  1916,  вдруге  під  Львовом  1919.  (Див.  стаття  М.  Мінчака  ст.  210).
1920  в  Києві  арештов.  большевиками  і  вивезений  до  Кожухова,  звідтам  на  Бі¬
ле  море,  де  загинув.  —  Оповідання  друкується  вперше,  написане  в  Камінці
 3. 	VIII.  1915,  оригінал  зберігається  в  Іст.  Арх.  УСС  ч.  92.  Друкуємо  без  змін,
задержуючи  оригінальний  стиль  оповідання.
 452

КУЗІВ  ОЛЕКСА,  нар.  1895,  абсольв.  гімназії  в  Бучачі.
 КОНОПАДА  МИХАИЛО,  нар.  1895,  абсольв.  гімназії  в  Бучачі.
 ЯВОРСЬКИИ  МАТВІЙ,  нар.  1897,  уч.  гімназ.  в  Самборі.
 ЛЕВИЦЬКИИ  ТЕОДОР,  нар.  1890  в  Рихтичах  Руських,  п.  Дрогобич,
учитель,  поляг  на  Лисоні  3.  IX.  1916,  вістун.
 МИХАИЛО  ГУЗАР.  ПЕРШИЙ  СВЯТ-ВЕЧІР  НА  ФРОНТІ
 ГУЗАР  МИХАИЛО,  підхор.,  нар.  1.  IV.  1892  в  Бучачі.  Гімназію  кінчив
в  Бучачі,  був  членом  таємн.  гімназ.  кружка.  Правн.  факультет  львів.  універс.
При  УСС  від  1914  в  сотні  Вітовського,  з  якою  відбув  всі  походи  і  бої.  По  війні
адвокат  в  Перемишлянах.  Тепер  в  ЗДА.  —  Один  із  нарисів  із  більшого  збір¬
ника  з  життя  УСС,  під  заг.  „Обривки  буднів”,  який  автор  написав  в  1961  р.
Збірник  обіймає  32  нариси,  не  був  досі  публікований.  —  Зденьова  і  Оленів  —
села  на  Закарпатті  під  галицьким  кордоном.
 ВАСИЛЬ  КУЧАБСЬКИЙ.  СПОМИН
 Спомин  друкований  в  журналі  „Шляхи",  Львів,  1916,  ст.  151,  153,  звідки
й  передруковується.
 СУХ  МИХАИЛО,  нар.  1894  в  Чижикові,  п.  Львів,  абсольв.  Акад.  гімназії
у  Львові.  Вступив  до  УСС  в  серпні  1914  до  Дідушкової  сотні,  де  став  хо¬
рунжим,  кмдтом  чети.  Перебув  усі  карпат.  походи  і  бої.  Поляг,  як  кмднт  біль¬
шої  бойової  стежі  3.  II.  1915,  під  Явірником  на  Бескиді,  на  гал.-угор.  кордоні.
—  Жупанє  і  Вижлів  —  села  пов.  Сколе,  спалені  в  грудні  1914  на  приказ
австр.  команди  із  стратег,  міркувань.
 ТЕОДОР  МАМЧУР.  УСС  В  БОЮ  НА  ГОРІ  КЛЮЧ
 МАМЧУР  ТЕОДОР,  нар.  8.  III.  1895  в  Закомарю,  п.  Золочів,  хорунжий.
Абсольв.  гімн,  в  Золочеві.  Провідник  Пласту.  Як  кмдт  Чети  брав  участь  в  боях
на  Ключі,  на  Маківці,  —  в  поході  на  Поділлі  попав  в  полон.  Участь  в  київ¬
ських  боях  СС  в  січні  1918.  Згодом  кмдт  сотні,  куреня  і  заст.  комдта  полку
СС.  В  1921-27  студіює  в  ЧСР.  В  1927-43  pp.  ветеринар  в  Польщі  і  Галичині.
Як  старшина  Див.  „Галичина”  ранений  під  Бродами  23.  VII.  1944  попав  в  по¬
лон.  В  1951  перевезений  до  Польщі,  від  1958  в  ЗДА.  —  Стаття  друкується
вперше.  Написана  1964  р.  —  Ключ  —  гора,  висота  927  мтр.  положена  3  клм.
на  південь  від  села  Труханів,  п.  Сколе.
 Поляглі  в  бою  на  горі  Ключ  3.  XI.  1914:  Безпалко  Василь,  нар.  1895,  Го-
родилів,  п.  Золочів,  вістун,  —  Волошин  Іван,  1897,  Перемишль,  учень  гімн.,  —
Гаврилів  Федь,  1892,  Трудовач,  п.  Золочів,  —  Гавришкевич  Михайло,  1896,
Гринів,  п.  Бібрка,  —  Ґурнік  Іван,  1895,  Миколаїв,  п.  Жидачів,  —  Дидко  Ан¬
тін,  1889,  Розділ,  п.  Жидачів,  —  Кітюк  Юра,  1895,  Річка,  п.  Косів,  —  Марод-
чак  Михайло,  1896,  Красноїля,  п.  Косів,  —  Марущак  Роман,  —  Старик  Олек¬
са,  1896,  Білобожниця,  п.  Чортків,  —  Степанчак  Іван,  1894,  Бобрівка,  п.  Ярос¬
лав.  Прізвища  трьох  поляглих  невідомі.  Ранені  в  тім  же  бою:  сотник  Сроков-
ський  Володимир,  четар  Артимович  Антін,  стрільці:  Бас  Василь,  Василик
Дмитро,  Воронюк  Василь,  Колодій  Юлій,  Копій  Петро,  Малецький  Василь,
Негрин  Антін,  Скальський  Павло,  Стратійчук  Петро,  Шевчук  Василь,  Штай-
нер  Іван.
 453

РОСТИСЛАВ  ЗАКЛИНСЬКИИ.  СТРІЛЕЦЬКА  МОГИЛА
 ЗАКЛИНСЬКИИ  РОСТИСЛАВ,  нар.  1887  в  Станиславові,  де  закінчив
гімназію.  Організ.  середньошкільних  драгоман.  кружків.  Актив,  в  студ.  жит¬
тю.  Член  Гол.  Упр.  Укр.  Рад.  Партії.  Співробіт.  „Прес.  Кват.  УСС”  та  її
кореспондент.  Автор  багатьох  статтей  і  репорт.  з  життя  УСС,  зокрема  в  „Сво¬
боді”  (Джерзі  Ситі).  1919  редак.  щоден.  „Народ”  в  Станиславові.  В  1920-их
pp.  професором  ІНО  в  Кам’янці  Под.  і  Києві.  —  Стаття  друкована  в  кал.
„Укр.  Нар.  Союзу”  на  1916  р.  Джерзі  Ситі,  ст.  49-55,  звідки  й  передруковуєть¬
ся.  —  Камінка  і  Дубина  —  села  на  погран.  повітів  Сколе  і  Долина,  в  яких  пе¬
ребував  Кіш  УСС  в  літі  1915.
 ЗАГАИКЕВИЧ  ВОЛОДИМИР  (1876-1949),  адвокат,  посол  до  віден.  пар-
ляменту  (1912-1918),  член  Центр.  Упр.  УСС  (1917-18),  голова  укр.  установ
в  Перемишлі.  За  Польщі  посол  до  варш.  сойму  з  рамені  УНДО.
 МИРОН  НИЖАНКОВСЬКИИ.  ПАМ'ЯТІ  СОТНИКА  УСС
КЛИМА  ҐУТКОВСЬКОГО
 НИЖАНКОВСЬКИИ  МИРОН,  нар.  3.  VIII.  1894  в  Семигинові,  п.  Стрий.
Студ.  медицини,  закінчив  студії  після  війни.  При  УСС  від  1914  санітарний
медик,  з  авансом  від  вістуна  (1915)  до  саніт.  поручника  (1918).  Після  війни
лікарем  на  Волині.  1943  в  дивізії  „Галичина”  курінним,  згодом  полковим  лі¬
карем.  Від  1952  в  ЗДА  працює  як  лікар.  —  Стаття  написана  в  1963  р.  Дру¬
кується  вперше.
 ҐУТКОВСЬКИИ  КЛИМ,  нар.  1881  в  Тернополі,  де  закінчив  реальну  шко¬
лу  1901.  Абсольв.  політехн.  у  Львові.  Організатор  січ.  сокіл,  руху.  1910  в  Бра¬
зилії  редак.  часоп.  „Праця”.  Відкрив  печери  в  Кривчу.  1913  організує  в  Бо¬
риславі  тов.  „Січ.  Стрільці”.  На  Шевчен.  здвизі  у  Львові  1914  очолює  стріл,
вправи.  Від  1914  при  УСС,  кмдт.  „кадри”,  опісля  кмдт  Гуцульської  сотні,
якою  командує  в  бою  під  Вишковом,  в  групі  полк.  Ганнака.  Помер  в  лічниці
в  Будапешті  29.  V.  1915.
 ГЛУШКО  СТЕПАН,  нар.  1893  в  Джурові,  п.  Снятин.  Студент  універс.  в
Чернівцях.  Від  1914  при  УСС,  відбув  всі  походи  і  бої  від  Карпат  до  Лисоні
як  кмдт  чети,  хорунж.  згодом  четар.  Відзн.  медал.  хороб.  Ранений  на  Диких
Ланах  16.  IX.  1916.  Член  Комісаріяту  УСС  на  Поділлі  1918.  В  Армії  УНР
підполк.  Після  війни  учителем,  згодом  директором  укр.  прив.  жіноч.  гімназії
в  Станиславові.  Тепер  в  ЗДА.
 В  осені  1916  сформовано  у  Вишколі  УСС  нову  „Гуцульську  сотню”  під
командою  чет.  М.  Никорака,  яка  відійшла  на  буков.  фронт  під  Кірлібабу.
Дня  23.  ПІ.  1917  згинув  там  її  кмдт  сот.  д-р  О.  Левицький.  В  червні  1917
вернула  Гуц.  сотня  назад  до  Леґ.  УСС  під  Конюхи.
 ОЛЕНА  СТЕПАНІВ.  З  ВОЄННИХ  УСМІШОК
 СТЕПАНІВ  ОЛЕНА,  хорунжий,  нар.  7.  XII.  1892  у  Вишнівчику,  пов.  Пе-
ремишляни.  Закінч,  учит.  семін.,  потім  студ.  універс.  у  Львові.  Актив,  член
середньошк.  драгоманів.  організ.  і  стріл,  пласту.  Провідн.  жіночої  чети  „Січ.
Стрільці”  у  Львові.  В  серпні  1914  в  сотні  УСС  в  Гаях.  Відбуває,  як  кмдт  че¬
ти,  цілу  карпатську  кампанію,  здобуваючи  срібну  мед.  хоробрости.  Участь
в  бою  на  Маківці.  В  полон  попадає  ЗО.  V.  1915,  звідки  повертає  в  квітні  1917.
Служить  в  УГА,  як  четар.  Кінчає  студії  у  Відні,  вертає  до  Львова,  де  працює
як  учителька  жіноч.  гімназії.  В  грудні  1949  заслана  большевиками  на  Сибір,
 т

звідки  вертає  зі  зломаним  здоров’ям  до  Львова  в  червні  1956,  де  померла
11.  XI.  1963.  Похоронена  на  личаків,  цвинтарі.  Автор  споминів:  „На  пере¬
додні  великих  подій”.  —  Спогад  написаний  11.  VII.  1934,  друкований  в  кал.
„Черв.  Кал.”  на  1935  р.  звідки  й  передруковується.  —  Свалява  —  містечко
на  Закарпатті  на  лінії  Волівець-Мукачів.
 ЧМОЛА  ІВАН,  четар,  нар.  6.  III.  1892  в  Солотвині,  пов.  Богородчани,
студ.  філос.  львів.  універс.,  голова  драгоман.  кружка  в  Перемишлі,  провід¬
ник  таємн.  пласту  у  Львові  (1912)  і  студ.  стріл,  організації  (1912-13)  .Кмдт
першої  змобілізованої  сотні  УСС  в  Гаях  (серпень  1914).  Відбув  походи  і  бої
УСС  спершу  як  кмдт  чети,  потім  кмдт.  сотні.  Полонений  під  Соколовом  14.
IX.  1915.  Сотник  С.  С.  Організ.  куреня  Січ.  Стрільці  в  Києві  та  кмдт  сотні,  в
березні  1918  кмдт  куреня,  згодом  кмдт  Коша  СС.  Член  Стріл.  Ради.  За  Поль¬
щі  один  з  чолових  провідн.  Пласту,  учитель  гімназії  в  Дрогобичі.  Арепггов.
большевиками  в  1939,  вивезений,  пропав  без  вісти.
 БАРАН  МИХАИЛО,  сотник,  нар.  1887  в  Скалі  н/Збр.,  правник,  при  УСС
від  серпня  1914,  рез.  кадет.,  відзнач,  медал.  хоробрости,  полонений  як  кмдт
стежі  ЗО.  X.  1914.  В  1920  кмдт  бриґади  УСС  після  злуки  УГА  з  большевика¬
ми.  Став  комуністом.
 ГАРАСИМІВ  ПЕТРО  БОГДАН,  четар,  згодом  поручник,  нар.  1890  в  Чор-
ткові,  гімназ.  закінчив  в  Стрию,  студ.  медиц.  у  Відні.  Від  1914  при  УСС,  участь
в  карпат.  кампанії,  як  кмдт  чети  і  кур.  адютант.  У  Вишколі  від  1915  кмдт
сотні.  В  1918  заст.  кмдта  Коша,  сотник.  В  1920  кр.  кмдт  УВО.  Від  1928  ліка¬
рем  в  Болехові,  тепер  в  ЗДА.
 ЯРЕМКЕВИЧ  СЕВЕРИН,  хорунжий,  нар.  1896  у  Львові,  де  закінчив  гім¬
назію,  участь  в  пласт.-стріл.  руху.  Від  серпня  1914  кмдтом  чети  в  Дідушковій
сотні.  Участь  у  всіх  походах  і  боях  УСС  в  сотнях  Мельника  і  Вітовського.
Відзнач,  сріб.  медал.  1-ої  кл.  Поляг  під  Семиківцями  12.  X.  1915.
 ЗЕНОН  НОСКОВСЬКИИ.  ДО  ІСТОРІЇ  СОТШ  ЗЕНОНА
НОСКОВСЬКОГО
 НОСКОВСЬКИИ  ЗЕНОН,  сотник,  нар.  31.  X.  1889  в  Мушкатівці,  п.  Бор¬
щів.  Закінчив  гімн,  академ.  у  Львові  і  правн.  факульт.  львів.  універс.  Кан-
дид.  адвокат.  Організатор  Соколів.  Спершу  кмдт  чети,  від  бою  на  Ключі  кмдт
сотні,  з  якою  відбув  усі  походи  і  бої  до  ЗО.  IX.  1916,  коли  попав  в  полон  під
Потуторами.  Відзначений  старш.  медалею  хоробрости.  В  1918  кмдтом  полку
УСС.  Від  1920  на  еміґрації  в  ЧСР,  де  довгі  літа  працював  на  Словаччині  як
суддя  і  там  помер  дня  3.  XII.  1962  р.  —  Ця  стаття,  це  звіт  сот.  3.  Носковсько¬
го,  який  він  зложив  в  „Прес.  Кватирі  УСС”  в  Варпалянці  в  днях  27,  28  і  29
 IV. 	1915,  записаний  членом  Прес.  Кват.  Романом  Купчинським.  Завірена  ко¬
пія  цього  звіту  була  переслана  до  Боєвої  Управи  у  Відні  і  тепер  зберігається
в  Іст.  Арх.  УСС  ч.  103.  Обнимає  16  аркушевих  сторінок,  писаних  чорнилом.
Друкуємо  її  вперше,  без  змін,  крім  деяких  правописних  поправок.
 СРОКОВСЬКИИ  ВОЛОДИМИР,  четар,  кмдт  сотні,  нар.  27.  X.  1879  в  Коз¬
лові,  п.  Бережани,  дирек.  банку.  В  серпні  1914  привів  до  Львова  сотню  доб¬
ровольців  зі  Золочева.  Спершу  кмдт  чети  в  сотні  І.  Коссака,  від  25.  X.  кмдтом
сотні,  3.  XI.  1914  ранений  в  бою  на  Ключі.  Потім  старшина  інтендантури.
Захворів  і  помер  в  лічниці  в  Мерані  (Тироль)  5.  IV.  1916.
 АРТИМОВИЧ  АНТІН,  нар.  24.  II.  1894  в  Бруснім  Старім,  п.  Чесанів,
четар,  абсольв.  укр.  гімназії  в  Перемишні.  В  серпні  1914  організ.  УСС  в  Пе-
 *55

ремишні.  Кмдт  чети  в  сотні  І.  Коссака.  Ранений  в  бою  на  Ключі.  Потім  про¬
ходить  зимову  кампанію  в  сотні  Дудинського.  Відзначився  в  бою  на  Ма¬
ківці.  Полонений  під  Лісовичами  29.  V.  1915.  В  1919-20  кмдт  сотні  і  куреня.
По  війні  студіює  в  Празі,  вертає  до  Перемишля,  працює  як  дир.  кредит,
кооперат.  установ.  Тепер  перебуває  в  ЗДА.
 ДОМАРАДСЬКИИ  АНДРІЙ,  нар.  1893  в  Журавиці,  п.  Перемишль.  Аб¬
сольв.  укр.  гімназії  в  Перемишлі.  Від  1914  при  УСС.  Фронтовий  вояк,  кмдт
чети,  хорунжий,  полонений  під  Потуторами.  1918-1920  сотник  київських  СС.
 БІЛИНСЬКИИ  ОМЕЛЯН,  нар.  9.  V.  1898  в  Мохнатім,  п.  Турка,  учень
гімназ.,  від  грудня  1914  при  УСС.  За  хоробрість  відзначений  двома  австр.
і  одною  нім.  медалями.  Кмдт  чети,  хорунжий.  Ранений  в  боях  у  Львові  1918
і  полонений.  Після  війни  управителем  школи  на  Закарпаттю.  Помер  на  емі¬
грації  в  ЗДА,  6.  XII.  1963  в  Лос  Анджелес,  Каліфорнія.  (Див.  стаття  С.  Га-
лечко  і  полк,  приказ  від  28.  І.  1916,  ч.  136,  стор.  180,  406).
 БУКШОВАНИИ  ОСИП,  сотник,  згодом  отаман,  нар.  1.  VI.  1890  в  Жаб’ю,
п.  Косів,  гімназ.  в  Коломиї,  студ.  техн.  у  Львові.  Резерв,  хор.  австр.  армії.
Від  серпня  1914  при  УСС,  кмдт  сотні,  участь  в  цілій  карпат.  кампанії.  Поло¬
нений  29.  V.  1915  в  Лісовичах.  З  полону  втік  через  Персію,  воював  в  Мезопо-
тамії  по  стороні  Центр.  Держав.  Відзначений  нім.  зал.  хрестом  і  турець.  пів¬
місяцем.  1917  кмдт  сотні,  1918  кмдт  Леґіону  УСС.  1919  кмдт  бриґади  УСС.
Перейшов  до  большевиків  на  Україні  і  там  зліквідований  1933  р.
 ГАЛУЩИНСЬКИИ  МИХАИЛО,  д-р  (1878-1931),  отаман,  політ,  і  освіт,
діяч,  один  із  провідників  „Молодої  України”  (1899-1902),  директор  укр.  гімн,
в  Рогатині  (1910-14),  з  початку  війни  нач.  кмдт  Леґіону  УСС,  потім  референт
УСС  при  XXV  корпусі.  Професор  Укр.  Тайн.  Унів.  у  Львові.  Голова  Тов.
„Просвіта”  (1923-31),  сенатор  від  УНДО  і  віце-през.  польськ.  сенату  (1923-
30).  Автор  багатьох  праць  на  педагог,  теми  та  споминів:  ,,3  Укр.  Січ.  Стріль¬
цями”  (1934).
 ОСИП  НАВРОЦЬКИИ.  УКРАЇНСЬКЕ  СЕЛО  І  УКРАЇНСЬКІ
СІЧОВІ  СТРІЛЬЦІ
 НАВРОЦЬКИИ  ОСИП,  нар.  24.  III.  1890  в  Голгочах,  п.  Підгайці.  Гімна¬
зія  в  Бережанах  1900-1908,  правн.  факульт.  львів.  універ.  1908-1913.  Голова
Укр.  Студ.  Союзу  1912-13.  Від  1914  при  УСС  в  сотні  Дідушка  відбув  карпат¬
ські  походи  і  бої.  В  травні  1915  хорунжим,  в  липні  четарем.  Кмдт  чети  в  сотні
Левицького  і  Вітовського.  Відзнач,  медал.  хоробрости.  Від  10.  IX.  1916  кмдт
сотні,  полонений  під  Потуторами.  В  УГА  поручником,  потім  сотником  на  ста¬
новищі  інтенданта  бригади.  У  вересні  1920  член  Нач.  Кол.  УВО  і  член  Нач.
Ком.  УВО  до  1926.  Генер.  секр.  Укр.  Рад.  Партії.  Директор  коопер.  „Черв.
Калина”.  1943-45  нач.  канц.  Укр.  Військ.  Управи  —  Укр.  Дивізії.  Автор  ба¬
гатьох  статтей  і  спогадів  із  доби  визв.  змагань.  Тепер  живе  в  Канаді.  —
Стаття  була  друкована  в  місячн.  „Каменярі”,  Львів,  1936,  ч.  9,  звідки  пере¬
друковується.  Подія  відбувалася  з  початком  червня  1915  р.
 КАПРАВИИ  АНДРІЙ,  ст.  десятник,  нар.  1895,  Біла,  п.  Тернопіль.  Один
з  кращих  підстаршин  УСС.  Помер  в  1964  р.  в  ЗДА.
 Перевозець,  Студійка,  Викторів,  Боднарів,  Бринь,  Сапогів  —  це  села  кол.
калуського  і  станиславівського  повітів,  через  які  переходили  УСС  в  першій
половині  червня  1915  в  поході  на  Галич.  —  Генерал  Гофман,  рітмайстер
Фаркаш,  сотник  Штімпфль  —  це  вищі  австр.  старшини  корпусного  і  бриґад-
 456

ного  штабів,  в  складі  яких  находився  ще  від  зими  1914-15  Леґіон  УСС.  Ге¬
нерал  полевий-маршал-поручник  Петро  Гофманн  був  командантом  XXV
австр.  корпусу  і  під  його  командою  находився  Леґіон  УСС  до  розвалу  Ав¬
стрії.
 РОМАН  КУПЧИНСЬКИЙ.  ДО  ГАЛИЧА!  .  .  .
 Вірш  був  друкований  в  „Стрілецькім  Календарі-Альманаху”  на  1917  p.,
Львів,  1917,  стор.  54,  звідки  й  передруковюється.
 ІВАН  БАЛЮК.  ПІД  ГАЛИЧЕМ
 БАЛЮК  ІВАН,  четар,  нар.  15.  III.  1894  в  Трибухівцях,  п.  Бучач,  абсолв.
гімназії  в  Бучачі,  голова  драгоманів.  кружка.  Знаменитий  провідник  стеж,
згодом  кмдт  чети  в  сотні  Вітовського.  Один  з  найкращих  старшин  УСС.  Від¬
був  карпатську  кампанію,  бої  над  Дністром  і  Золотою  Липою.  Побіч  Вітов¬
ського  ініціятор  і  організатор  „Стрілецького  Фонду”.  Визначний  ідеолог
УССтрілецтва.  Поет  та  видатний  автор  нарисів  і  воєнних  листів.  Відзнач,
сріб.  медал.  2-ої  кляси.  Поляг  в  бою  під  Заваловом  27.  VII.  1915.  —  Нарис
був  друкований  в  „Стріл,  календ.-альманаху”  на  1917  p.,  Львів  і  у  „Вістнику
СВУ”,  Відень,  1915,  ч.  21-22,  звідки  передруковуємо.  Ближчі  відомості  про
І.  Балюка:  Заклинський  Мирон.  Спомини  про  Івана  Балюка.  —  „Літ.  Наук.
Віст.”,  Львів,  1929,  IV,  ст.  315-327.  —  Ріпецький  Степан.  Укр.  Січ.  Стрілецтво,
Ню  Иорк,  1956,  ст.  122-127.
 СОФІЯ  ГАЛЕЧКО.  ТРЕТЯ  ЧЕТА
 ГАЛЕЧКО  СОФІЯ,  хорунжий,  нар.  8.  IX.  1891  в  Новім  Санчі.  Абсольв.
філософ,  факульт.  універс.  в  Ґрацу.  Діяльна  в  студ.  життю.  До  УСС  вступи¬
ла  у  вересні  1914.  Відбула  на  фронті  карпатську  кампанію  і  походи  та  бої
на  Поділлі.  Кмдтом  чети  в  сотні  Носковського.  Відзначена  10.  XI.  1914  сріб.
медал.  хоробрости  2-ої  кл.  Відійшла  з  рядів  УСС  на  основі  леґ.  приказу  з
21.  VI.  1916.  Згинула  трагічно  під  час  купелі  20.  VII.  1918.  Див.:  лист  О.  Під-
висоцької,  ст.  438.  —  Спомин  друкований  в  „Літ.  Черв.  Ка.”,  1931,  ч.  5,  звідки
й  передруковуємо  Змальований  фраґмент  оборони  мост.  причілка  в  Соколові
над  Стр.,  пов.  Підгайці  в  дні  14.  IX.  1915.  Рукопис  дістав  від  С.  Галечко
М.  Угрин-Безгрішний  2.  II.  1916.
 КАРАТНИЦЬКИИ  ІВАН,  четар,  нар.  1889  в  Чернівцях,  академ.  гімназія
у  Львові,  абсольв.  прав.  При  УСС  від  серпня  1914,  вийшов  в  поле  28.  IX.  як
кмдт  „двадцятки”.  В  бою  під  Соколовом  заступав  кмдта  сотні  Носковського.
Ранений  під  Потуторами  14.  VIII.  1916  в  черево,  помер  в  лічниці  в  Лісниках
і  там  похоронений.
 ҐАИОХА  РОМАН,  нар.  1894  в  Довжневі,  п.  Сокаль,  ранений  на  Маківці.
В  тім  же  бою  під  Соколовом  утонув  в  Стрипі.
 БАТЕИКО  МИХАИЛО,  нар.  1895  в  Медиці,  п.  Перемишль,  вістун,  помічн.
торгов.,  ранений  на  Маківці.
 ЗБУДОВСЬКИИ  БОГДАН,  нар.  1898  в  Новосілці  Язл.,  п.  Бучач,  згодом
підхор.  у  відділі  скорострілів.  Служив  при  київських  СС  як  старшина  у  відді¬
лі  скоростр.  Інженер  гірничий.  Помер  1964  р.  в  Польщі.
 457

ФРАНЦ  МОЛЬНАР.  ДІВЧАТА-БОЄВИКИ  В  РОЗСТРІЛЬШИ
 Репортаж  відомого  австр.  журналіста,  друкований  у  віденськім  щоден¬
нику  “Neue  Freie  Presse”,  Відень,  1915,  19.  VIII.,  ч.  18316,  під  загол.:  Franz
Molnar.  „Kaempfende  Maedchen  in  der  Schwarmlinie”.  Передруковуємо,  як  пе¬
реклад  з  нім.  мови.
 ОСИП  НАЗАРУК.  ПОХОРОН  ОДНОГО  З  37-ОХ
 Стаття  була  друкована  у  „Вістнику  СВУ”,  Відень,  1915,  ч.  37-38,  ст.  4.
звідки  й  передруковується.
 ТИМОЩУК  МИХАИЛО,  нар.  1896  в  Корничі,  п.  Коломия,  поляг  під  Со-
коловом  14  вересня  1915.
 БЕРЕГУЛЯК  ІВАН,  підхорунжий,  нар.  1895  в  Добрівлянах,  п.  Дрогобич,
абсольв.  гімназ.  в  Стрию.  При  УСС  від  1914.  Визначний  старшина.  Відбув  усі
бої  і  походи  1-го  куреня  від  Карпат  по  Семиківці.  Поляг  в  бою  під  Семиків-
цями  1.  XI.  1915,  як  заст.  сотника.  Відзнач,  бронз,  і  срібною  медал.  хоробрости.
 ДМИТРО  ПАЛІЇВ.  УСС  НА  РОЗПУТТІ
 ПАЛІЇВ  ДМИТРО,  підхор.,  згодом  четар,  нар.  1896  р.  в  Перевізці,  п.  Ка¬
луш.  Абсольв.  гімназії  в  Коломиї.  При  УСС  від  серпня  1914  р.  Організац.  ре¬
ферент  Укр.  Ген.  Військ.  Ком.  в  листопад,  перевороті.  Адютант  полк.  Вітов¬
ського,  згодом  ген.  Тарнавського.  Провідний  член  УВО  і  політ,  групи  „За¬
грава".  Редактор  щоден.  „Новий  Час”,  „Укр.  Вісті”.  Посол  до  варшав.  сойму
від  УНДО.  Провідник  „Фронту  Нац.  Єдности”.  Політ,  ідеолог  і  один  з  твор¬
ців  дивізії  „Галичина".  Поляг  в  бою  під  Бродами.  Автор  цінних  спогадів  з
визвол.  змагань.  —  Стаття  була  друкована  в  кал.  „Батьківщина”  на  1937
p.,  Львів,  ст.  61-62,  звідки  й  передруковуємо.
 ЦЬОКАН  ІЛЬКО,  четар,  згодом  сотник,  нар.  1887  в  Сторонибабах,  п.  Зо-
лочів,  абсольв.  гімн,  в  Золочеві,  д-р  прав  львів.  універс.,  від  1914  при  УСС,
старш.  інтендант,  в  листопад,  боях  у  Львові  кмдт  сотні,  відзнач,  на  відтин¬
ку  сойму,  потім  кмдт  військ,  округи  Тернопіль  (1918),  кмдт  18-ої  гал.  бри¬
ґади  (1919),  начальник  інтенд.  УГА  (1919-1920).  Арешт,  большев.  на  Украї¬
ні  (1930).  Загинув  на  засланні  в  Семипалятинську  1940  р.
 Автор  не  зясовує  точного  перебігу  нарад  в  гуштин.  лісі  та  вірного  змісту
винесених  тоді  постанов.  Як  свідчать  документи,  згадана  нарада  старшин
УСС  відбулася  дійсно  11  грудня  1917  р.  і  на  ній  видвигнено  дві  концепції:
одну  за  дальшим  існуванням  УСС,  за  якою  заявилася  більшість,  включно  зі
сот.  Вітовським,  і  другу  (Палієва)  за  розв’язанням  УСС,  яка  остала  в  мен-
шости.  Але  на  цьому  спірна  проблема,  як  це  помилково  твердить  Паліїв,  не
була  остаточно  вирішена.  Одночасно  із  резолюціями  більшосте  і  меншости,
була  прийнята  обома  сторонами  спільна  резолюція:  передати  остаточне  ви¬
рішення  справи  розв’язання,  згл.  дальшого  існування  Леґіону  УСС  —  Пар-
лям.  Репрезентації.  Вслід  за  тим  на  домагання  усіх  формацій  УСС  відбулася
у  Відні  в  днях  5,  6  і  7-го  лютого  1918  р.  ширша  нарада  при  участі  Парлям.
Репрезент.,  Центр.  Упр.  УСС  і  відпоручників  усіх  формацій  УСС,  на  яких
винесено  резолюції,  стверджуючі  потребу  дальшого  існування  Леґіону  УСС.
Повний  текст  домагань  УСС  та  винесених  резолюцій  —  поданий  в  „Докумен¬
тах”,  ст.  424-426,  428-431.
 !>58

ОСИП  СТЕТКЕВИЧ.  З  ПОБУТУ  УСС  НА  УКРАЇНІ  1918  р.
 СТЕТКЕВИЧ  ОСИП,  дес.,  згодом  хор.,  нар  П.VIII.1895  в  Плотичі,  п.  Тер¬
нопіль,  абсоль.  учит.  семин.  в  Тернополі.  При  УСС  від  1914,  карпатська  кам¬
панія,  1916-17  в  Гуцульській  сотні,  1918  в  сотні  Вітовського.  Після  війни  учи¬
телем.  —  Спогад  написаний  1964,  друкується  вперше.  —  Леґіон  УСС  ввійшов
на  Україну  27  лютого  1918.
 ЧУБАТИИ  ЛЕВ,  підхор.,  згодом  четар,  нар.  З.ІИ.1895  в  Колоколині,  п.  Ро¬
гатин,  при  УСС  від  1914.  За  Польщі  в  управі  в-ва  Тиктора  у  Львові.  Помер  у
Філядельфії  14  липня  1966.
 Про  Романюка  М.  і  Чубато  Л.  див.:  С.  Ріпецький  „УССтрілецтво”,  ст.  188.
 МИРОН  ЗАКЛИНСЬКИИ.  УСС  НАД  ДНІСТРОМ  І  ЧОРНИМ
МОРЕМ.
 ЗАКЛИНСЬКИИ  МИРОН,  пхор.,  згодом  четар,  нар.  1.1.1894  в  Станисла-
вові,  абсольв.  гімн.,  при  УСС  від  1914  в  сотні  Вітовського,  відбув  карп.  кам¬
панію,  полонений,  втік  з  полону,  від  літа  1915  в  сотні  Вітовського,  потім  в
технічній  сотні  і  відділі  міном.  Учасник  листоп.  перевороту  і  боїв  у  Львові.
1919  кмдт  міном.  чети.  1924-27  скінчив  студії  унів.  в  Празі.  Автор  багатьох
споминів  і  статтей  з  історії  УСС.  Публікації:  „Дмитро  Вітовський”,  „А  ми
тую  стріл,  славу  збережемо”.  Тепер  в  ЗДА.  —  Стаття  друкована  в  кал.  „Черв.
Кал.”  на  1931  p.,  звідки  в  скороченню  передруковується.
 ФОТШ  МЕЛЕШКО.  УСС  У  ЄЛИВАВЕТІЦИШ
 МЕЛЕПІКО  ФОТІИ,  нар.  25.VIII.1889  в  м.  Глодоси  на  Херсонщині.  Участь
в  укр.  револ.  руху  від  юнацьких  літ.  1907  засланий  в  Архангел,  губ.  на  три
роки.  1917  участь  в  організ.  укр.  війська.  Від  1921-1926  в  Празі  на  студіях
університ.  Письменник.  Автор  багатьох  творів  прозових,  м.  інш.  тритомової
повісті  „Три  покоління”  відзнач,  літерат.  нагор.  у  Львові  1943.  Тепер  в  ЗДА.
—  Стаття  написана  1965  p.,  друкується  вперше.  —  Глодоси  —  велике  село
на  Єлисаветщині,  за  переписом  1917  р.  коло  14  000  душ.  Одно  з  найсвід.  сіл
на  Херсонщині.  1918  держ.  гімназія.  Багато  патріот,  інтелігенції.
 ТОБІЛЕВИЧ  СОФІЯ  (1859-1953),  дружина  Івана  Тобілевича  (Карпенко
Карий).  Вітала  УСС  1918  на  своїм  хуторі  „Надія”.  Авторка  спогадів  про  УСС:
„Рідні  гості”.
 НАГАИЛО  ІВАН,  четар,  згодом  поручник,  нар.  1893  в  Тернопільці  п.  Бе¬
режани,  студ.  прав  львів.  універс.,  при  УСС  від  1914.  Кмдт  чети  в  сотні  Бу¬
дзиновського  і  Семенюка.  1916/17  у  Вишколі.  Старшина-  інтендат  бриґади
УСС.  Помер  на  тиф  на  Україні  1920  р.
 ГАБСБУРҐ  ВІЛЬГЕЛЬМ  (1895-1945),  рітмайстер,  австр.  архикнязь,  1918
на  Україні  кмдт  групи,  до  якої  належали  УСС.  За  Директорії  полковник  УНР.
Відомий  як:  Василь  Вишиваний.  Ставився  дуже  прихильно  до  УСС.  1945
схоплений  у  Відні  большевиками,  пропав  без  вісті.
 ЛЕВИТСЬКИИ  МИКОЛА  (1859-1936),  відомий  гром.  діяч  і  кооператор,
організ.  сільських  артілів  на  Херсонщині,  званий:  „артільний  батько”.  Бував
у  Львові  на  укр.  з’їздах.
 КІЗЮК  КОРНЕЛЬ,  нар.  24.ІХ.1892,  в  Трибухівцях,  пов.  Бучач,  зак.  гім¬
назію  в  Бучачі  1913.  В  австр.  армії  від  1913  до  1918,  поручник,  кмдт  техніч.
сотні,  згодом  батальйону.  Від  1919  при  УГА.  Кмдт  кадри  і  вишколу  техн.  ча¬
 459

стин  в  Чорткові  з  рамени  Нач.  Ком.  Потім  в  14-ій  бриґаді  УГА,  кмдт  куреня,
пізніше  в  дивізії  от.  Тютюника.  1928  скінчив  студії  інж.  хемії  в  Данціґу.  Від
1929  інжен.  на  Шлеську  до  1945.  Тепер  в  ЗДА.
 МИХАИЛО  МІНЧАК.  НАСТУП  НА  ЛЯШКИ  МУРОВАШ.
 МІНЧАН  МИХАИЛО,  нар.  8.  XI.  1894  в  Солці,  п.  Дрогобич.  Гімназію
закінчив  в  Дрогобичі,  де  провадив  Пласт.  В  сотні  Вітовського  від  1914  р.
цілу  воєнну  кампанію  на  фронті,  згодом  як  хорунжий.  На  „Веселій”  команд.
„Мисливської  чети”.  В  боях  на  Лисоні  ранений,  відзначений  медал.  хороб¬
рости  1-ої  кляси.  Полонений  під  Конюхами.  В  1918  р.  участь  в  львівських
боях.  Як  поручник  і  кмдт  сотні  бере  участь  в  чортківській  офензиві.  На  Ук¬
раїні  три  рази  хворий  на  тиф.  В  ЧСР  закінчує  студії.  По  фаху  лісовий  інже¬
нер.  Тепер  в  ЗДА.  —Спогад  написаний  в  1953  р.  Літературно  оформив  Мирон
Заклинський.  Друкується  вперше.
 ЧИЧКЕВИЧ  МИХАИЛО,  нар.  1896  в  Малинівці,  п.  Львів,  четар,  абсольв.
Акад.  гімназії  у  Львові,  від  1914  в  сотні  Дідушка  (Мельника).  Як  кмдт  сот¬
ні  полонений  в  Потуторах.  Участь  на  командних  становищах  в  Бриґ.  УСС.
Командував  І.  куренем  в  останнім  в  історії  УСС  бою  під  Махнівкою  ЗО.  IV.
1920.  Після  студій  у  Відні  виїжджає  на  Україну  1924  p.,  де  був  зліквідова¬
ний  за  режиму  Постишева.
 ВОЛОДИМИР  КАЛИНА.  УСС  В  БОЯХ  ЗА  КУПЧИНЦІ
 КАЛИНА  ВОЛОДИМИР,  хор.,  згодом  поручник,  нар.  18.VIII.1896  в  Ко-
локолині,  пов.  Рогатин.  Абсольв.  гімн,  в  Станиславові.  Від  1914  при  УСС.
1918-19  кмдт  сотні,  потім  адютант  1-ого  куреня.  Учасник  боїв  за  Вовчухи.
Університетські  студії  в  Ґрацу  1924-28.  Праця  у  В-ві  І  Тиктора.  Директор
табор.  гімн,  в  Зальцбурґу.  Дійсний  член  НТШ.  Дир.  Наук.  Істор.  Інституту.
Автор  споминів  „Курінь  смерти  УСС”  і  статтей  з  історії  УСС.  Помер  в  Ню
Иорку  5-ого  листопада  1965  р.  —  Стаття  написана  1965  p.,  друкується  вперше.
 ВОЄВІДКА  ЯРОСЛАВ,  отаман,  нар.  5.ИІ.1882  в  Петранцях,  пов.  Калуш.
Кандидат  адвокат.  В  світ,  війні  при  австр.  армії.  Від  грудня  1918  кмдт  гар¬
мат.  полку  бриґади  УСС.  Згинув  з  рук  большев.  комісаря  1920  р.  Один  з  най¬
кращих  старшин  Укр.  Армії.
 КРИВОУС  ВАСИЛЬ,  хор.,  згодом  поручник,  нар.  3.1.1893  в  Стегниківцях,
пов.  Тернопіль,  учитель.  При  УСС  від  1914,  учасник  перших  боїв  сотні  Семе¬
нюка  і  дальших  походів  і  боїв.  Кмдт  чети.  На  протипольськім  фронті  кмдт
сотні.  Автор  спогадів  з  історії  УСС.  Тепер  в  Канаді,  діяльний  в  укр.  шкіль¬
ництві,  дирек.  школи  в  Торонто.
 Купчинці  —  село  над  Стрипою,  пов.  Тернопіль.
 МИХАИЛО  САВЧИН.  В  РОСІЙСЬКОМУ  ПОЛОНІ
 САВЧИН  МИХАИЛО,  підхор.,  нар.  13.11.1895  в  Татарах,  пов.  Самбір,
абсольв.  учит.  семинарії,  пластовий  провідник  в  Самборі,  від  серпня  1914  при
УСС  в  сотні  Вітовського,  з  якою  відбув  всі  походи  і  бої.  Ранений  під  Завало-
вом.  На  Лисоні  ранений  вдруге  і  полонений.  В  1918  один  з  провідн.  листоп.
перевороту  в  Самборі,  потім  кмдт  сотні  під  Мостиськами  і  там  ранений.  Після
війни  учителем.  Автор  багатьох  спогадів  із  бойового  шляху  УСС.  Помер  у
Філядельфії  в  жовтні  1964  р.
 №

Спогад  був  друкований  в  час.  „Свобода",  1952,  чч.  31,  32,  33,  35,  звідки
й  передруковується.
 КОНОВАЛЕЦЬ  ЄВГЕН,  нар.  14.VI.1891  в  Зашкові,  пов.  Львів.  Гімназія
і  правн.  факультет  у  Львові.  В  1915  полонений  як  австр.  старшина.  1918  ор¬
ганізує  в  Києві  курінь  С.С.  1918-1920  командантом  корпусу  Січ.  Стрільців.
Пізніше  кмдт  УВО  і  голова  Проводу  ОУН.  Вбитий  большев.  аґентом  в  Рот¬
тердамі  23.V.1937.
 ВОЛОДИМИР  СТАРОСОЛЬСЬКИИ.  REBUS  IN  ARDUIS
 Стаття  друкована  в  збірнику  „Пам’яті  Начального  Вождя  УГА".  Львів,
 1939,  звідки  й  передруковується.
 ТАРНАВСЬКИИ  МИРОН,  генерал-четар  УГА,  нар.  29.VII.1869  в  Бари¬
лові,  пов.  Радехів.  Закінчив  гімназію  в  Бродах.  Кадр,  старшина  австр.  армії.
Командант  Вишколу  УСС  від  січня  1916  до  жовтня  1917,  після  чого  був  при¬
значений  кмдтом  польової  формації  УСС,  якою  проводив  до  січня  1918.  Від¬
кликаний  до  служби  в  австр.  армії,  працював  в  Жмеринці  і  Дарниці  на  Ук¬
раїні,  а  згодом  аж  до  розпаду  Австрії  був  кмдтом  16  австр.  полку  стрільців.
Інтернований  поляками  на  Домбю.  1919  кмдтом  ІІ-го  корпусу  УГА.  Від  лип¬
ня  до  листопада  1919  нач.  вождем  УГА  (похід  на  Київ).  1920  вертає  до  Га¬
личини,  де  його  арештують  поляки  і  інтернують  в  Тухолі.  Осідає  в  Черниці,
пов.  Броди  на  постійне,  як  адміністратор  посілости.  Помер  29.VI.1938  у  Льво¬
ві,  похоронений  при  величавій  участі  укр.  громадянства  і  кол.  вояків  УГА
на  Янівськім  цвинтарі.
 ВОЛОДИМИР  ЛАСОВСЬКИИ.  ГЕНЕРАЛ  М.  ТАРНАВСЬКИИ
ТАК  ОЦІНЮВАВ  СІЧОВИХ  СТРІЛЬЦІВ
 ЛАСОВСЬКИИ  ВОЛОДИМИР  (нар.  1907),  відомий  укр.  мистець-маляр.
Організатор  літерат.-мистецьких  середовищ.  Учасник  міжнар.  виставок.  Учень
школи  Новаківського.  Тепер  в  ЗДА.  Автор  книжки-репортажу  „Генерал  Тар¬
навський”,  Львів,  1935,  звідки  передруковуємо  частину,  ст.  68-80,  під  повищим
заголовком.
 ОСКАР,  принц,  наймолодший  син  цісаря  Вільгельма  II,  кмдт  вишкіл,
групи  Південної  армії,  до  якої  належали  УСС.  З  початком  1917  р.  УСС  пе¬
рейшли  на  німецький  військовий  вишкіл.
 СЕМИКІВЦІ,  село  в  пов.  Підгайці,  над  Стрипою,  де  УСС  вели  тяжкі
бої  в  днях  1-ого  і  2-ого  ХІ.1915.
 ВАСИЛЬ  ДЗІКОВСЬКИИ.  СИЛЮЕТИ  СТАРШИН  УСС
 Фрагменти  із  більшої  непублікованої  праці  В.  Дзіковського,  під  заг.:  „На
Веселій",  написаної  1917  p.,  які  зберігаються  в  манускрипті  в  Іст.  Арх.  УСС,
ч.  107.
 ҐОРУК  СЕМЕН,  отаман,  нар.  13.ІХ.1873  в  Снятині  Студії:  гімназія  в  Ко¬
ломиї,  університет  у  Львові,  актив,  член  „Молодої  України".  Редак.  час.
,,Руслан”,  член  Христ.-Сусп.  Партії.  Член  Гол.  Упр.  Тов.  „Сокіл-Батько"  і
провідн.  „Сокільських  Стрільців".  В  серпні  1914  членом  Боєвої  Упрваи.  Кмдт
сотні,  потім  куреня,  з  яким  бере  участь  у  всіх  походах  і  боях,  зокрема  від¬
значився  в  боях  під  Семиківцями  і  на  Лисоні.  Полонений  під  Потуторами.
 іві

В  листопадовім  перевороті  1918  нач.  штабу  Укр.  Ген.  Команди,  потім  обо¬
в’язки  в  ДСВС  і  Нач.  Кмнді  УГА.  В  літі  1919  обнимає  кмнду  3-ої  бриґ.,  опісля
при  штабі  Н-ого  корпусу.  Арештований  большевиками  в  Києві  в  квітні  1920,
вивезений  до  табору  в  Кожухові,  а  звідгам  в  червні  на  Соловецькі  острови,
звідки  не  дав  уже  знаку  життя.  Оставив  пам’ять  одного  з  найкращих  стрі¬
лецьких  старшин.
 ЛЕСНЯК  ОМЕЛЯН,  отаман,  нар.  1882  в  Стецевій,  пов.  Снятин.  До  УСС
приділений  як  кадр,  австр.  старшина-капітан  в  березні  1916.  Спершу  при  ко¬
манді  Леґіону,  потім  обняв  команду  1-ого  куреня,  яким  командував  в  бою
на  Лисоні.  Полонений  під  Потуторами  30.ІХ.1916.  В  1919  кмднт  Золочівської
Військ.  Округи,  потім  в  штабі  при  Нач.  Команді.  1946  захоплений  в  Австрії
большевиками.
 СІЯК  ІВАН,  четар,  нар.  9.1  V.1887  в  Ляшках  Мурованих,  пов.  Львів,  канд.
адвокат.  Кошовий  Січей  в  Богородчанщині  1905-1907,  член  управи  УСДПар-
тії  1911-1914.  При  УСС  від  1914,  від  18.V.1915  кмдт  чети  в  сотні  Левицького.
Участь  у  всіх  боях  сотні.  Від  грудня  1915  командантом  технічної  сотні.  Після
визв.  змагань  остав  на  Україні,  перейшов  в  комуніст,  табір  та  був  за  доби
Єжовщини  зліквідований  в  1930-их  pp.
 СУШКО  РОМАН,  поручник  УСС,  полковник  СС,  нар.  1894  в  Ременові,
пов.  Львів.  Від  1914  при  УСС  —  відзначився  в  карпат.  стежах,  спершу  кмдт
чети,  від  осені  1915  кмдт  сотні.  Відзнач,  медалею  хоробрости.  Ввесь  час  на
фронті.  Полонений  в  бою  на  Лисоні  2.ІХ.1916.  В  1918  кмдт  2-ої  сотні  куреня
Січових  Стрільців  в  Києві,  участь  в  здобуттю  арсеналу.  Член  Стріл.  Ради  С.С.
Згодом  кмдт  куреня,  потім  полку  і  дивізії  С.С.  Учасник  2-ого  Зимового  По¬
ходу.  Один  з  провідників  УВО,  згодом  ОУН.  Згинув  трагічно  у  Львові  1944  р.
 ЮЛІЯН  РАБІИ.  ПОБОРОВА  СТАНИЦЯ  УСС
 РАБІИ  ЮЛІЯН,  підхор.,  згодом  четар,  нар.  5.1.1894  в  Самборі.  Гімназія
в  Самборі,  правн.  факульт.  у  Львові.  При  УСС  зорганізував  в  Коші  1915
духову  оркестру.  1917  поборовим  старшиною  в  різних  містах  Галичини.  1918
участь  в  боях  на  протипольсь.  фронті,  ранений  під  Бережанами.  Після  війни
адвокатом  в  Самборі,  оборонець  в  політ,  процесах.  Тепер  в  ЗДА.  Стаття  на¬
писана  1965  p.,  друкується  вперше.
 ВОЛОШИН  МИХАИЛО  (1878-1943),  сотник,  член  управи  „Сокола-Бать-
ка”,  член  Боєвої  Управи,  від  серпня  1914  при  УСС,  запас,  австр.  старшина,
кмдт  куреня,  потім  кмдт  станиці  УСС  у  Львові  (1915-18),  адвокат,  оборонець
в  політ,  процесах,  член  ЦК  УНДО,  визначний  гром.-політичний  діяч.
 НОВАКІВСЬКИИ  МИХАИЛО,  четар,  нар.  1872,  адвокат  в  Богородча-
нах,  посол  до  гал.  сойму,  від  серпня  1914  при  УСС  в  службі  при  кмнді  полку
УСС,  від  1917  начал,  „рекрутуючого  відділу”  УСС.  1918  член  Виділу  УНРа-
ди,  1919  член  дипломат,  місії  УНР  до  Варшави.  Потім  жив  і  працював  на
Закарпаттю.
 МОСОРА  ВОЛОДИМИР  (1887-1944),  підхор.,  інженер,  згодом  учит.  укр.
гімн,  в  Рогатині.  При  УСС  від  1914.  Адютант  сот.  М.  Галущинського,  потім
заст.  нач.  рекрут,  відділу.  1918  в  ДСВС.  1920  нач.  постачання  3-ої  Див.  УНР.
По  війні  інженером-мірником.
 ТИКТОР  Іван,  підхор.  згодом  четар,  нар.  6.  УП.  1896  в  Краснім,  пов.  Зо¬
лочів.  Гімназ.  закінч,  в  Рогатині.  При  УСС  від  1914  в  сотні  Будзиновського
 462

і  других  частинах.  По  війні  закінч,  вищі  торгов.  студії.  Від  1923  розгорнув
у  Львові  з  гуртом  к.  УСС-ів  видавн.  діяльність,  від  1932  як  керівник  і  влас¬
ник  концерну  „Укр.  Преса"  (6  часописів  накладу  понад  100.000  прим.).  Ви¬
давн.  діяльн.  на  Волині  (1941-43),  на  еміграції  в  Австрії  (1945-48)  і  від  1949
в  Канаді,  де  досі  перебуває.
 МИХАИЛО  ОСТРОВЕРХА.  УСС  ПОЗА  СВОЄЮ  ФОРМАЦІЄЮ
 ОСТРОВЕРХА  МИХАИЛО,  хор.,  нар.  7.Х.1897  в  Бучачі,  учень  гімн.,  при
УСС  від  вересня  1915.  Над  Стрипою  в  сотні  Сушка.  Полонений  під  Потутора¬
ми  2.ІХ.1916,  вернувся  з  полону  в  літі  1918.  Спершу  був  в  бригаді  УСС  під
Львовом,  потім  при  10-ій  янівській  бригаді.  Участь  в  чортківській  офензиві
і  поході  на  Київ.  Вкінці  в  Запорізькій  дивізії.  По  війні  публіцист  і  літератор.
Автор  багатьох  статтей  із  життя  УСС.  Окремі  публікації:  „Грозна  Калини”
і  „Блиски  і  темряви".  —  Спомин  написаний  1965  p.,  друкується  вперше.
 ТЕРЛЕЦЬКИИ  СТЕПАН,  хор.,  нар.  1897  в  Самборі,  учень  гімн.,  діяльний
член  Пласту  і  драгом.  кружка.  Від  1914  при  УСС  в  Дідушковій  (Мельника)
сотні,  відбув  всі  походи  і  бої.  Ранений  З.ІХ.1916  на  Лисоні.  В  боях  за  Львів
кмднт  чети  скорострілів.  По  війні  член  УВО  і  організатор  молоді.  Помер  в
Самборі  в  січні  1935  р.
 МИХАИЛО  ДЕВОСЕР.  ШЛЯХАМИ  ВИШКОЛУ  УСС
 ДЕВОСЕР  МИХАИЛО,  хор.,  згодом  поруч.,  нар.  21.  VII.  1895  в  Пізнанці,
п.  Скалат,  абсольв.  гімн,  в  Станиславові,  при  УСС  від  1914  в  сотні  Вітовсько¬
го,  відбув  карпат.  кампанію,  як  кмдт  чети.  Ранений  під  Болеховом  ЗО.  V.  1915.
Потім  у  Вишколі  УСС  від  серпня  1915  до  1.ХІ.1918,  як  один  з  кращих  стар-
шин-вишкільників.  Як  кмндт  сотні  бере  участь  в  боях  за  Львів.  Після  закін¬
чення  студій  працює  в  сільсько-госп.  шкільництві  і  в  укр.  кооперації,  як  учи¬
тель  і  інструктор-аґроном.  Тепер  живе  в  Канаді.  —  Стаття  написана  в  1965  p.,
друкується  вперше.
 НАВРОЦЬКИИ  СТЕПАН,  хор.,  згодом  поручник,  нар.  8.ІХ.1893  у  Львові,
студ.  прав.  Як  інвалід  австр.  армії  вступив  1916  до  УСС,  приділений  до  Ви¬
школу.  Після  1.ХІ.1918  в  рядах  УГА.  Кінчить  правн.  студії,  стає  адвокатом
в  Перемишлі.  Послом  до  варш.  сойму  з  рамені  УНДО.  Помер  у  Вінніпегу
(Канада)  24.Х.1960.
 ГАВРИЛКО  МИХАИЛО  —  ширша  біографія,  див.:  С.  Ріпецький  „УС-
Стрілецтво”,  ст.  350.
 АНДРІЙ  КІПЧАК.  ЩО  ПРО  УСУ  СУ  СІВ  РОЗКАЗУЮТЬ  РІКИ?
 КІГІЧАК  АНДРІЙ,  підхор.,  згодом  хор.,  нар.  16.  XI.  1896  в  Перемишлі,
де  закінчив  гімназію.  Від  1914  при  УСС,  в  рядах  яких  служив  до  1918  р.
Потім  був  інструктором  у  вишколі  сотень  УГА  в  Стрию.  Пізніше  був  лікві¬
дуючим  старшиною  в  7-ій  львів.  бри.аді.  Автор  багатьох  спогадів  і  статтей
з  життя  УСС.  Тепер  в  ЗДА.  —  Стаття  під  повищим  заголов.  була  друкова¬
на  в  „Свободі”,  ЗДА.  Тепер  перероблена  і  доповнена.
 СЕМЕЦЬ  ВАСИЛЬ,  нар.  1890  в  Шумячі,  п.  Турка.  Вчився  в  гімназії  в
Самборі,  закінчив  в  Академ.  гімн,  у  Львові  1910  р.  Був  головою  драгоман.
кружка.  Студ.  львів.  університету.  Виїздив  на  Україну  для  зв’язку  з  соц.  ре-
 №

волюц.  організаціями.  Був  членом-основн.  Тов.  „Січ.  Стрільці”  у  Львові  1913.
Від  1914  при  УСС  в  Дідушковій  сотні.  Відбув  усю  карпат.  кампанію.  Пе¬
рейшов  на  другу  сторону  для  підпільної  роботи.  При  Центр.  Раді  став  актив¬
ним  членом  УПСР  та  співробіт.  проф.  Грушевського.  Вступив  в  ряди  куреня
Січ.  Стр.  в  Києві  і  поляг  в  боротьбі  з  большевиками  на  вулицях  Києва  28.
 І. 	1918  р.  Похоронений  на  Аскольдовій  могилі  з  героями  Крутів.
 ЯРЕМА  МИХАИЛО,  нар.  коло  1900  р.  в  Старім  Самборі,  при  УСС  від
1917  р.  Поляг  в  наступі  на  Олександрівськ  проти  большевиків  13.  IV.  1918.
Похоронений  на  могилі  над  Дніпровою  кручею  коло  села  Біленьке.
 ЗАГАЄВИЧ  МИКОЛА,  четар  УСС,  родом  з  Яворова,  потім  сотник  київ.
СС-ів,  поляг  в  бою  під  Мотовилівкою  18.  XI.  1918  разом  зі  сот.  Ф.  Черни-
ком.  Похоронені  на  Аскольдовій  могилі  над  Дніпром  19.  І.  1919  р.
 ДМИТРО  ВІТОВСЬКИЙ
 ОЛЕКСАНДЕР  ОЛЕСЬ.  ПАМ’ЯТІ  Д.  ВІТОВСЬКОГО
 ОЛЕСЬ  ОЛЕКСАНДЕР,  вл.  Кандиба  Олександер  (1878-1944),  поет,  ав¬
тор  багатьох  збірок  поезій.  Найбільша  ,,3  журбою  радість  обнялась”  та  інш.
—  Цей  вірш  був  вперше  друкований  в  жури.  „Воля”,  Відень,  1919,  2.  VIII,
т.  2,  ч.  2,  ст.  49.
 МИХАИЛО  МАТЧАК.  ВОЇН  УЧИТЕЛЬ
 МАТЧАК  МИХАИЛО,  нар.  6.  II.  1895  в  Волі  Якубовій,  п.  Дрогобич,  аб¬
сольв.  гімназ.  в  Дрогобичі.  Від  1914  при  УСС,  хорунжий,  кмдт  чети  в  сотні
Вітовського.  Один  з  організ.  „Стріл.  Фонду”.  Брав  участь  у  всіх  походах
і  боях  сотні  Вітовського.  Полонений  на  Лисоні.  Участь  в  організ.  куреня  СС
в  Києві,  1918  сотник  СС,  член  Стріл.  Ради,  ранений  під  Бердичевом.  Член
нач.  ком.  УВО  в  Галичині  (1920-1923).  Член  Гол.  Секр.  Укр.  Соц.  Рад.  Пар¬
ті  і  посол  до  варш.  сойму.  Схоплений  большев.  у  Відні  1945,  засланий  на
Сибір  на  10  років.  Звільнений,  помер  там  в  грудні  1957.  —  Стаття  була  дру¬
кована  в  час.  „Каменярі”,  Львів,  1936,  ч.  8,  звідки  й  передруковується.  —
Про  „Стріл.  Фонд”  див.  стаття  Д.  Вітовського:  „Фонд  Укр.  Січ.  Стр.”  ст.  275.
 НИКИФОР  ГІРНЯК.  ДМИТРО  ВІТОВСЬКИИ
 ГІРНЯК  НИКИФОР,  д-р,  отаман,  нар.  23.  VII.  1885  в  Струсові,  п.  Те-
ребовля.  Гімназію  кінчив  в  Коломиї  1905,  університет  у  Львові  і  Відні.  Учи¬
тель  гімн,  в  Рогатині.  Від  1914  при  УСС,  кмдт  Коша  УСС,  1915-1918.  За¬
служений  для  збереж.  чисельн.  стану  УСС.  1918  кмдт  Військ.  Окр.  Тернопіль,
1919  мобіліз.  рефер.  при  ДСВС.  Активна  участь  1920  при  об’єдн.  УГА  з  Черв.
Арм.  За  Польщі  учитель  гімн,  в  згодом  її  дирек.  в  Тернополі.  На  еміграції
ініціят.  Братства  УСС  і  його  головою  до  смерти.  Від  1949  в  ЗДА,  де  публі¬
кує  ряд  статтей  і  публікацій  з  історії  визвольних  змагань.  Найбільша:  Остан¬
ній  акт  трагедії  УГА”,  1959.  Помер  у  Клифтоні  4.  II.  1962.  Похоронений  у
Філядельфії.  —  Стаття  написана  1949  р.  для  збірника  з  нагоди  35-річчя
УСС.  Друкується  вперше  із  копії,  збереженої  в  Іст.  Арх.  УСС.

ВІТОВСЬКИИ  ДМИТРО,  сотник,  згодом  полковник  УГА.  Нар.  8.  XI.
1887  в  селянській  родині  в  Медусі,  п.  Станиславів.  Гімназію  закінчив  в  Ста-
нисл.  1898-1906,  голова  драгоман.  таємної  організації.  Абсольв.  прав,  львів.
університ.,  засуджений  в  процесі  101,  за  політ,  діяльність  позбавл.  старшин,
степеня  в  австр.  армії.  Член  Гол.  Упр.  Укр.  Рад.  Партії,  організ.  Січей.  Кан¬
дидат  адвокат.  Від  серпня  1914  при  УСС,  кмдт  одної  з  найкращих  сотень.
Ідеолог,  політ,  думки  УСС,  духовий  провідник  УСС,  ініціятор  стріл,  фонду.
1916-17  організ.  укр.  шкільництва  на  Волині  (Ковель).  Провідник  листопадо¬
вого  перевороту  у  Львові  1918,  кмдт  збройних  сил  ЗУНР,  пізніше  Держ.
Секр.  Військ.  Справ  ЗУНР,  член  УНРади  від  Укр.  Радик.  Партії.  У  травні
1919  член  мирової  делегації  УНР  в  Парижі,  де  заступав  соборн.  позицію.  В
поворотній  дорозі  на  Україну  згинув  в  летунській  катастрофі  під  Ратибо-
ром  на  Шлезьку  дня  4.  VIII.  1919,  похоронений  в  Берліні  14.  VIII.  1919  на
цвинтарі  Гуґенотів.  —  Про  позбавлення  Вітовського  старшин,  степеня  в
австр.  армії,  він  пише  в  своїх  записках,  так:  „Я  був  кадетом  55  п.  піх.  При¬
йшло  мені  письмо,  що  Мін.  Війни  здеґрадувало  мене  на  простого,  звичайно¬
го  фельфебля  і  перенесло  до  9  п.  п.  (Стрий),  як  ,,Оффіцірсшарже  унвірдіґ”.
Причина:  місяць  криміналу  за  101  [криваві  демонстрації  на  львів.  універси¬
теті  в  1910  р.].  Сего  року  я  приватно  довідався,  що  деградація  наступила
наслідком  донесення  Намісництва,  що  проваджу  революційну  пропаганду.
(За  101  була  амнестія)”.  Іст.  Арх.  УСС.
 ДМИТРО  ВІТОВСЬКИИ.  моя  сотня
 Стаття  вперше  друкована  в  час.  „Діло”,  Відень,  1914,  ч.  201,  під  заг.:
Дм.  Друга  сотня  другого  куреня.  Автограф  статті  зберігається  в  Іст.  Арх.
УСС,  ч.  118,  звідки  й  передруковується.  —  Бій  на  горі  Кобила,  820  мтр.,  під
с.  Опака,  п.  Дрогобич  —  відбувся  24.  X.  1914.  До  Борислава  прибула  сотня
 14. 	X.,  до  Нагуєвич  19.  X.  1914.  Місцевості:  Ужок,  Чонтож,  Ґоронда  —  на
Закарпатті.  Інші  місцевості  в  повітах  Турка  і  Дрогобич.  —  Відомі  прізвища
поляглих  на  горі  Кобила:  Бровко  Ілярий,  нар.  1894,  Заліщики,  студ.  меди¬
цини,  вістун,  —  Ґурникевич  Гриць,  нар.  1895,  Чернів,  п.  Рогатин,  абсольв.
гімн.,  десятник,  —  Кайдан  Осип,  стрілець,  —  Лешків  Тимко,  нар.  1893,  Ліш-
ня,  п.  Дрогобич,  стр.  —  Олексовський  Гриць,  нар.  1896,  Ясениця  Сільна,  стр.
—  Палійчук  Микола,  нар.  1895,  Гвіздець,  п.  Коломия,  стр.
 ДМИТРО  ВІТОВСЬКИИ.  ПОХОРОН  СТРІЛЬЦЯ
 Стаття  була  друкована  в  час.  „Діло”,  Відень,  1914,  14.  ХП,  ч.  206,  звід¬
ки  й  передруковується.
 ОЛЕКСОВСЬКИИ  ЯЦЬ,  батько  Гриця,  відомий  селянський  діяч  Дрого-
биччини,  кошовий  Повіт.  Січі,  кандидат  на  сойм,  посла  від  УРПартії.  Прия¬
тель  І.  Франка.
 ДМИТРО  ВІТОВСЬКИИ.  ПАМ’ЯТІ  ЧЕТ.  І.  БАЛЮКА
 Нарис  друкований  під  заг.:  „Із  сумно-ясних  настроїв”  в  журналі  „Шля¬
хи”,  Львів,  1915,  ч.  2,  ст.  23,  звідки  й  передруковуємо.  Один  з  кращих  на¬
рисів  Вітовського,  написаний  з  нагоди  смерти  чет.  І.  Балюка,  що  поляг
27.  VIII.  1915  р.  під  Заваловом.
 ДМИТРО  ВІТОВСЬКИИ.  ФОНД  УКРАЇНСЬКИХ  СІЧОВИХ
СТРІЛЬЦІВ
 Стаття  друкована  в  „Свободі”,  Дж.  Ситі,  1915,  ч.  65,  звідки  передруко¬
вуємо.  —  Ідея  „Стріл.  Фонду”  зродилася  в  сотні  Вітовського  в  березні  1915
 465

р.  Впродовж  семи  місяців  фонд,  осягнув  квоту  16,000  корон.  За  гроші  фонду
виходив  під  час  війни  журнал  „Шляхи”,  44  числа  до  1918  р.  Про  пляни  іні-
ціяторів  фонду  див.  „Листи  Балюка”,  стор.  390.
 ДМИТРО  ВІТОВСЬКИИ.  ЗВІТ
 Нарис  написаний  1916  p.,  друкований  вперше  в  Літерат.  Збірн.  УСС
„Червона  Калина”,  Львів,  1918,  ст.  143,  звідки  й  передруковуємо.
 ІЗ  ЛИСТІВ  СОТ.  Д.  ВІТОВСЬКОГО  ДО  ПРОФЕСОРА
І.  БОБЕРСЬКОГО
 Наведені  три  листи  Вітовського  зберігаються  в  Іст.  Арх.  УСС,  звідки  їх
передруковуємо.  —  Лист  з  6.  III.  1915  писаний  з  Грабівця  Скіл.  (під  Маків¬
кою).  Мова  про  „Стрілецький  фонд”.  В  листі  з  1.  IX.  1915  мова  про  бій  під
Заваловом  над  Зол.  Липою,  де  поляг  чет.  І.  Балюк.  Лист  з  6.  IX.  1915  зма¬
льовує  похід  2-го  куреня  УСС  між  Стрипою  і  Серетом.  Сотні  В.  Л.  Б.  М.,  це
сотні  Вітовського,  Левицького,  Будзиновського  і  Мельника.
 МАКІВКА
 ОЛЕСЬ  БАБІЙ.  МАКІВКА
 БАБІИ  ОЛЕСЬ,  поет,  нар.  1897  в  Середнім,  пов.  Калуш.  Старшина  УГА
і  київських  С.С.  Закінчив  вищі  студії  в  Празі.  Засуджений  польським  судом
на  4  роки  тюрми  за  участь  в  ОУН.  Публіцист  і  педагог.  Автор  багатьох  збі¬
рок  поезій  і  прозових  творів,  м.  інш.  відомої  поеми  „Гуцульський  Курінь”  і
інш.  Живе  в  ЗДА.  —  Вірш  „Маківка”  був  друкований  в  Літ.  Черв.  Калини,
1930,  ч.  9,  звідки  передруковуємо  в  скороченню.
 АНДРІЙ  БАБЮК.  ГЕРОЇ  МАКІВКИ
 БАБЮК  АНДРІЙ,  (Ірчан  Мирослав),  нар.  1896  в  П’ядиках,  п.  Коломия,
абсольв.  учит.  семинарії.  Від  серпня  1914  при  УСС,  ранений  в  перших  Кар¬
пат.  боях.  Член  „Прес.  Кват.  УСС”  в  Коші.  Редак.  „Самохотника”  і  інших
видань  УСС.  Автор  статтей  в  час.  „Вістник  СВУ”,  „Діло”,  „Укр.  Слово”  і  в
різних  збірниках  (1915-1918).  Співроб.  органу  УГА  „Стрілець”  1919.  Після
переходу  УГА  на  бік  комуністів,  захопився  ідеями  комунізму,  не  зрікаючись
укр.  самостійницьких  позицій.  Виїхав  за  кордон  до  ЧСР,  перебував  в  Канаді
і  1929  р.  вернув  на  Україну.  За  часів  Єжовщини  був  зліквідований  1937  р.
з  іншими  укр.  самостійниками.  —  Стаття  написана  15,  III.  1917  була  друко¬
вана  в  збірнику  „Маківка”,  Львів,  1918,  звідки  й  передруковується.
 ОСИП  ЯРИМОВИЧ.  КАРТИНИ  З  БОЇВ  ЗА  МАКІВКУ
 ЯРИМОВИЧ  ОСИП,  поручник,  нар.  1897  у  Львові.  1914  закінчив  VII  кл.
академ.  гімн,  у  Львові.  Матура  у  Відні  1915.  Актив,  пластун  до  війни.  Кмдт
чети  в  Дідушковій  сотні  в  її  першім  бою  під  Верецькими  28.  IX.  1914.  Від¬
був  всі  карпатські  походи  і  бої.  В  бою  на  Маківці  командував  сотнею  Семе¬
нюка.  Від  осені  1915  самост.  командантом  сотні.  Ранений  в  бою  на  Лисоні.
 466

Відзначений  старш.  медалею  „сіґнум  ляудіс”.  В  березні  1917  вертає  на  фронт.
Поляг  під  Конюхами  1.  VII.  1917.  —  Цей  нарис  виготовив  І.  Боберський  на
основі  інтервю  із  чет.  О.  Яримовичем  під  час  його  відпустки  у  Відні  в  чер¬
вні  1915.  Оригінал  зберігається  в  Іст.  Арх.  УСС,  звідки  передруковується
вперше.
 ДУДИНСЬКИИ  РОМАН,  сотник,  згодом  отаман,  нар.  18.  Ш.  1880  в  Лу-
бянках  Ниж.,  п.  Збараж.  Закінчив  у  Львові  нім.  гімназію  1899  і  політехніку
1906.  Служив  інженером  в  Босні  1907-1908,  потім  в  Мін.  Публ.  Робіт  у  Відні.
При  УСС  від  вересня  1914,  приділ.  як  старшина  австр.  армії.  Як  кмдт  сотні
відбув  походи  і  бої  УСС  1914-1916.  Ранений  на  Лисоні  3.  IX.  1916.  Кмдт  Ко¬
ша  УСС  1919  і  на  Україні  в  1920  р.  (в  Києві),  де  був  арештований  больше-
виками  і  вивезений  до  Москви.  Там  помер.
 СВИДЕРСЬКИИ  ВОЛОДИМИР,  нар.  1890  в  Білім  Камені,  п.  Золочів.
Закінчив  гімназ.  в  Золочеві,  медицину  студіював  у  Відні.  При  УСС  від  1914,
як  санітар,  медик,  згодом  як  фронт,  старшина,  хорунжий.  Брав  участь  в  бою
на  Маківці.  Полонений  під  Лісовичами  29.  V.  1915.  З  полону  втік  зі  сот.  Бук-
шованим  через  Персію,  попав  на  воєнний  фронт  в  Мезопотамії,  де  брав
участь  в  боях  по  стороні  Центр.  Держав.  1917-1918  член  підпільної  орган,
укр.  старшин  у  Відні.  1918-1919  четар-лікар  Бриг.  УСС.  По  війні  лікарем  в  Біл.
Камені.  Помер  на  еміґр.  в  ЗДА  4.  XI.  1952.
 РУДНИЦЬКИИ  ЯКІВ,  діяльний  член  довоєн.  Тов.  ,,Січові  Стрільці”  у
Львові.  При  УСС  від  серпня  1914.  Був  в  сотні  Ґутковського  в  бою  під  Виш-
ковом  (лютий  1915).  Полонений  як  кмдт  чети  в  бою  на  Маківці.
 АЛЬТМАН,  австр.  підполк.,  кмдт  лівого  крила  оборони  Маківки.  Згодом
кмдт  35-го  полку  стрільців,  з  яким  в  1915-1916  сусідував  Леґіон  УСС,  зокре¬
ма  в  бою  на  Лисоні.
 ДРОЗД  ҐЕОРҐ,  австр.  сотник,  поляк  зі  Шлезька  („шльонзак”),  кмдт
правого  верха  Маківки.  Він  і  його  адютант,  австр.  четар  Ванічек,  високо  ці¬
нили  та  дуже  прихильно  відносилися  до  УСС-ів.  Усе  були  раді,  коли  сотні
УСС  являлися  до  служби  під  їх  накази.
 ЗВІТ  ЧЕТ.  А.  МЕЛЬНИКА  ПРО  БІЙ  НА  МАКІВЦІ
 Переклад  з  німецького  ориґіналу,  що  находиться  в  Іст.  Арх.  УСС,  ч.
102.  Друкується  вперше.  Четар  А.  Мельник  обняв  команду  сотні  Дідушка
в  дні  10.  IV.  1915,  в  три  тижні  перед  боєм  на  Маківці.
 МЕЛЬНИК  АНДРІЙ,  нар.  12.  XII.  1890  в  Волі  Якубовій,  п.  Дрогобич,
гімназію  скінчив  в  Стрию  1910.  1911-1914  студіював  у  Відні  вис.  лісову  шко¬
лу.  Від  серпня  1914  при  УСС,  як  кмдт  чети,  участь  в  карпат.  стежах.  1915-
1916  кмдт  сотні,  участь  в  боях  на  Маківці,  над  Дністром,  під  Семиківцями.
Полонений  на  Лисоні.  В  січні  1918  прибуває  до  Києва,  стає  кмдтом  куреня  Сі¬
чових  Стрільців.  Потім  помічн.  кмдта  полку,  нач.  булави  Загону  СС,  нач.  бу¬
лави  Осад.  Корпусу  СС,  в  1919  нач.  штабу  Дієвої  Армії  УНР.  1920  військо¬
вий  аташе  УНР  в  Празі.  1922  крайовий  кмдт  УВО  у  Львові.  1924-1928  політ¬
в’язень.  Від  1938  за  кордоном  головою  проводу  ОУН  до  смерти.  Помер  1.
XI.  1964  в  Кельні  (Німеччина),  похоронений  в  Люксембурґу.
 ДМИТРО  ВІТОВСЬКИИ.  МАКІВКА
 Нарис  цей  був  друкований  вперше  в  журналі  „Шляхи’',  Львів,  1916,  ст.
195,  196.  Мова  йде  про  бій  в  дні  1.  V.  1915.  —  Сотня  О.  Левицького,  створена
 467

щойно  два  тижні  перед  боєм  (17.  IV)  із  новоприбулих  з  Коша  новобранців
з  Гуцульщини,  як  четверта  сотня  2-го  куреня.  —  „Берта”  —  це  популярна
тоді  назва  т.  зв.  „мерзера”,  найбільшої,  30.5  цмтр  австр.  гармати.  Під  час
боїв  на  Маківці  стріляли  дві  „Берти”  із  позицій  при  залізн.  шляху  в  Слав-
ську.  —  „Дурні  Івани”  —  це  насмішкувата  назва  тяжких  рос.  Гранатів.  —
Менчіль  —  гора  на  південь  від  Грабівця  і  Головецька.  —  Клива  —  гора  на
схід  від  Маківки,  якої  верх  був  у  моск.  руках.
 СТЕПАН  РІПЕЦЬКИИ.  ТІ,  ЩО  ПОЛЯГЛИ  ТА  ПРОЛЛЯЛИ
КРОВ  НА  МАКІВЦІ
 ДЖЕРЕЛА  ПРО  ПОЛЯГЛИХ  І  РАНЕНИХ  УСС.  В  цьому  уступі  пода¬
но  усі  існуючі  і  відомі  нам  джерела  про  втрати  УСС  в  часі  1914-1918  та  їх
докладний  опис.  Але  ці  джерела  не  подають  повного  і  вичерпного  стану
втрат  УСС.  Зокрема  за  період  карпатської  кампанії  (вересень  1914  —  тра¬
вень  1915),  є  в  них  багато  пропущень,  бо  Головну  Книгу  УСС  заложено  в
Коші  щойно  в  лютім  1915,  після  чого  зв’язок  між  сотнями  і  куренями  на
фронті  і  Кошем  ще  довго  не  був  як  слід  наладнаний,  а  відомості  доповнюва¬
но  часто  шляхом  приватних  інформацій,  які  опісля  були  провірювані  і  ус-
тійнювані  Евіденційним  відділом  Коша  УСС.  Найобширніші  відомості  про
стан  втрат  в  поляглих  і  ранених  УСС  подає  список  ад  3.  (О.  Думін.  Історія
Леґ.  УСС),  який  однакож  не  є  повний  і  має  значні  пропущення  і  не  доклад¬
ності.  Подане  в  ньому  число  втрат  1261  є  значно  менше  від  дійсного  стану
втрат.  Його  укладчик  користувався  неповними  та  невикінченими  списками,
які  згодом  були  доповнювані  Евіден.  відділом.  Напр.  в  Історії  УСС  Думіна
подано  16  стрільців  як  ранених  в  боях  на  Лисоні,  які  в  дійсності  полягли
або  померли  після  зранення  в  дорозі  до  лічниці,  чи  в  лічниці.  Те  саме  ста¬
лося  з  чотирьома  стрільцями  поляглими  на  Маківці  (Бельмеґа,  Дупрейчук,
Стефанський,  Федорчак),  які  у  Думіна  подані  як  ранені.  —  Хоч  в  поодино¬
ких  джерелах  є  деякі  пропущення,  то  все  таки  всі  вони,  після  нашого  основ¬
ного  провірення  і  доповнення,  себе  доповняють  і  дають  зближений  до  дійсно¬
го  стану  —  вірний  образ  втрат  УСС.
 ГАНЬКІВСЬКИИ  ВОЛОДИМИР,  нар.  1894  в  Терепчі,  пов.  Сянік,  студ.
медицини.  При  УСС  від  серпня  1914,  ранений  під  Синевідським  26.  X.  1914.
Відзначився  в  боях  на  Маківці,  як  сан.  десятник.  1915-1918  при  станиці  УСС
у  Відні,  співробіт.  Боєвої  Управи  при  улаштовуванні  виставок  УСС.  1920
актив,  в  студ.  життю  у  Відні.  Згодом  лікарем  в  Коломиї.  Помер  на  еміграції
в  Німеччині.
 ДУМІН  ОСИП,  сотник  СС,  нар.  1893  в  Грушові,  п.  Дрогобич.  Абсольв.
гімназії  в  Дрогобичі.  Під  час  війни  старш.  австр.  армії.  Полонений.  1917
один  з  організ.  куреня  Січ.  Стр.  в  Києві.  Кмдт  сотні,  участь  в  бою  під  Мото-
вилівкою.  Кмдт  групи  СС.  Член  Центр.  Повст.  Ком.  в  Києві  в  літі  1921.  Пе¬
реїздить  до  Німеччини.  Пише  ряд  цінних  праць  і  статтей  з  історії  УСС  і
СС,  головна  ,,Історія  Леґіону  УСС”,  Львів,  1936.  Загинув  без  вісти  1945  р.
 ЇЖАК  МИКОЛА,  о.  нар.  1886,  висвячений  1911,  польовий  духовник  Леґ.
УСС  1915-1917.  Полонений  під  Куропатниками  I.  VII.  1917.  Начальний  ду¬
ховник  УГА  1918-1919.  Помер  на  тиф  в  Жмеринці  в  грудні  1919.
 ЮРІЙ  СТАРОСОЛЬСЬКИИ.  НА  МАКІВЦІ
 ЮРІЙ  СТАРОСОЛЬСЬКИИ,  нар.  28.  П.  1907  у  Львові,  абсольв.  гімн.  1925
1  правн.  факульт.  університ.  у  Львові  1931;  тут  діяльний  в  студ.  життю  і  як
 №

провідний  пласт,  діяч  і  журналіст.  Автор  пласт,  підручників  та  ряду  науко¬
вих  праць.  Професор  УВУніверсит.  Дійсний  член  НТШ.  Згодом  абсольв.  фі-
лос.  унів.  у  Вашингтоні  і  тамже  референт  в  Конґрес.  Бібліотеці.
 писоня
 ВАСИЛЬ  ДЗІКОВСЬКИИ.  лисоня
 ДЗІКОВСЬКИИ  ВАСИЛЬ,  підхорунжий,  нар.  1893,  в  Дахнові,  пов.  Че-
санів.  Гімназію  закінч,  в  Перемишлі,  де  був  членом  драгоман.  кружка.  Сту¬
діює  історію  на  львів.  універс.  1912-1914.  Від  серпня  1914  при  УСС.  Участь
у  всіх  походах  і  боях  Дідушкової  сотні  від  Карпат  до  Стрипи.  Член  Пресо¬
вої  Кватири  УСС,  літописець,  1916-1918.  Ранений  над  Збручем  26.  IX.  1917.
Автор  багатьох  статтей,  спогадів,  істор.  описів,  розвідок  із  бойового  шляху
УСС.  Воєнний  дописувач  Боєвої  Управи.  Автор  окремої  публікації  ,,Коло
Потутор”,  Відень,  1917,  із  якої  передруковуємо  цей  опис  бою  на  Лисоні,  стор.
8-26.  Поляг  під  час  вуличних  боїв  у  Львові  в  листопаді  1918.
 БЕЗПАЛКО  СЕМЕН,  хорунжий,  нар.  1890  в  Зарічі,  п.  Золочів,  провідник
драгоман.  гімназ.  організації  в  Золочені,  стд.  прав  львів.  університету,  ране¬
ний  3.  IX.  1916,  член  старшин,  таєм.  протиавстр.  організації  у  Відні  1917-18,
зліквідований  большевиками  на  Україні  1920  р.
 КОБЕРСЬКИИ  ОСТАП,  четар,  нар.  1895  в  Сяноці,  абсол.  гімназії  в  Сам¬
борі,  провідник  гімназ.  драгом.  організації  і  член  стрілецького  пласту.  В  по¬
ле  вийшов  зі  сотнею  Дідушка,  брав  участь  в  першім  її  бою  під  Верецькими,
де  3-ою  четою  командував  його  молод.  брат  Лев.  Ранений  на  Маківці.  В
 1915-16  pp.  командував  самост.  четою  при  132  бриґ.  Больцано.  В  бою  на  Ли¬
соні,  як  кмдт  чети,  ранений  вдруге.  В  1920-21  член  УВО.  1922-25  на  студіях
в  Празі.  1925-1939  член.  Гол.  Упр.  Укр.  Соц.  Рад.  Партії,  тоді  ж  працює  в
кооперації  в  Самборі  і  Зборові.  Помер  19.  XI.  1944  в  Тірново  на  Словаччині.
 КОВАЛИК  ТАДЕИ,  четар,  нар.  1895  в  Делешеві,  п.  Городенка.  По  про¬
фесії  фаховий  механік,  актив,  член  довоєн.  тов.  „Січ.  Стрільці”  у  Львові.
Від  1914  до  осени  1916  весь  час  на  фронті.  Ранений  3.  IX.  1916,  як  кмдт  4-ої
чети  сотні  Мельника.
 ЧЕРКАВСЬКИИ  ОЛЕКСА,  четар,  нар.  1888  в  Сасові,  п.  Золочів,  абсольв.
права  львів.  університ.,  учасник  боротьби  за  укр.  універс.  у  Львові.  1914-1915
служба  при  інтендантурі,  від  1916  кмдт  чети,  ранений  на  Лисоні.  Потім  в
Коші  УСС.  Після  визв.  змагань  участь  в  політ,  організ.  УНДО,  з  рамени
якого  був  обраний  сенатором  до  варш.  сенату.
 ДОРОШЕНКО  МИХАИЛО,  хорунжий,  нар.  28.  X.  1894  в  Руді,  п.  Рога¬
тин,  абсольв.  гімназії  в  Рогатині,  від  1914  в  сотні  Будзиновського,  відбув  всі
походи  і  бої,  як  кмдт  чети.  Полонений  на  Лисоні  3.  IX.  1916.  Згинув  трагічно
в  таборі  полонених  в  Дубовці,  в  травні  1917  під  час  купелі  у  Волзі.  Див.:  М.
Савчин  „В  російському  полоні”,  ст.  219.
 ДОБРЯНСЬКИИ  АҐАТОН,  четар,  нар.  1892  у  Львові,  абсольв.  гімназії,
від  осені  1914  кмдт  чети  в  сотні  Будзиновського.  Як  кмдт  сотні  полонений
під  Потуторами  ЗО.  IX.  1916.  З  полону  втік  до  Петербурга,  де  в  перших  днях
революції  брав  участь  в  організ.  укр.  війська.  Організатор  і  провідний  діяч
в  організації  українців  м.  Львова.  Помер  1945  р.
 469

КОССАК  ВАСИЛЬ,  четар,  нар.  1895  в  Дрогобичі,  абсольв.  гімназії  в  Дро¬
гобичі,  від  1914  при  УСС,  кмдт  чети.  Полонений  під  Потуторами.  1921-1924
студії  університ.  у  Відні.  Вернув  на  Україну,  де  в  1930-их  pp.  був  зліквідо¬
ваний  большевиками.
 ЧЕРНИК  ФЕДЬ,  хорунжий,  згодом  сотник,  нар.  1894  в  Якимчицях,  п.
Рудки,  закінчив  гімн,  в  Перемишлі,  участь  в  спорті,  студ.  прав  у  Львові.  Від
серпня  1914  в  Дідушковій  сотні,  карпатська  кампанія,  від  червня  1916  кмдт
сотні  скорострілів.  Полонений  під  Потуторами.  При  київських  Січ.  Стріль¬
цях  кмдтом  сотні  скорострілів,  яка  відзначилася  при  ліквідації  большев.
повстання  в  Києві  29.  І.  1918.  Своєю  знаменитою  вояцькою  і  ідейно-мораль¬
ною  поставою  —  здобув  рішальний  авторитет  серед  Січового  Стрілецтва,
був  його  ,,душею”.  Зокрема  при  організації  протигетьм.  повстання  та  в  бою
під  Мотовилівкою  тільки  сот.  Черникови  треба  приписати  повний  успіх.  По¬
ляг  в  бою  під  Мотовилівкою  18.  XI.  1918.
 ЗВІДОМЛЕННЯ  ХОР.  Є.  ЯСЕНИЦЬКОГО
 ЯСЕНИЦЬКИИ  ЄВГЕН,  нар.  1892  в  Дрогобичі,  четар,  студент  прав  львів.
університету.  Від  1914  при  УСС.  Відзначився  в  бою  на  Лисоні,  відбиваючи
зі  своєю  четою  полонених  москалями:  штаб  1-го  куреня  і  сотника  О.  Будзи¬
новського.  Був  при  цьому  ранений.  Опісля  служив  при  команді  Вишколу.  На
Україні  1920  р.  забраний  большевиками  з  Кошем  УСС  в  Києві  і  вивезений
на  Соловки,  де  загинув.  —  Отеє  звідомлення,  якого  автограф  зберігається
в  Іст.  Арх.  УСС,  ч.  108,  написав  автор  як  матеріял  для  мистця-маляра  УСС
Осипа  Куриласа,  який  опісля  відтворив  цю  знамениту  подію  в  мистецькім
образі,  що  був  згодом  репродукований  наклад.  Боєвої  Упр.  у  формі  листівки.
 СУХОВЕРСЬКИИ  ОСИП,  д-р  прав,  четар.  Народж.  9.  І.  1888  в  Чернів¬
цях,  де  закінчив  гімназію  і  правничі  студії  1910  р.  До  війни  кандидат  адво¬
кат.  Від  серпня  1914  при  УСС,  спершу  як  сотенний  писар,  опісля  адютант
 1-го  куреня  від  17.  VIII.  1915.  Участь  в  боях  між  Стрипою  і  Серетом  у  вересні
1915,  зокрема  під  Соколовом.  По  війні  адвокатом  у  Львові,  де  помер  24-го
лютого  1962.
 РОЗЕНБЕРҐ  ЛЮДВІК  (псевдо:  Чорній  Володимир),  підхорунжий,  на¬
родж.  1895  у  Львові,  жид  по  національності,  абсольв.  гімназії  у  Львові.  Від
1914  при  УСС  в  сотні  Дідушка.  Ранений  на  Лисоні.  Від  1917  у  Вишколі  УСС
належав  до  найкращих  фахівців  вишкільної  справи.  Від  осені  1918  прова¬
див  вишкіл  в  Загоні  Січ.  Стр.  в  Білій  Церкві,  як  сотник  СС.  На  еміграції  в
Празі  включився  в  Ком.  Парт.  Зах.  Укр.,  звідки  згодом  був  виключений  за
„націоналістичні  ухили”.  Після  приходу  большев.  до  Львова  в  1939  р.  був
заарештований  і  зліквідований.
 ДЯКІВ  ОЛЕКСА,  підхор.,  нар.  1895,  Князівське,  п.  Долина,  абсольв.
гімн.,  в  сотні  Будзиновського  від  1914,  ранений  на  Лисоні.  Згодом  абсольв.
торгов.  акад.  в  Празі.  Кооперативний  діяч  в  Галичині.
 ЛИСТИ  З  ФРОНТУ  ПХОР.  С.  РІПЕЦЬКОГО  ДО  БРАТА  ОЛЕКСИ.
 Вибір  із  збірки  листів  пхор.  УСС  С.  Ріпецького  до  брата  Олекси,  що
находяться  в  Іст.  Арх.  УСС.  Усіх  листів  є  73.  Писані  від  перших  днів  збірки
УСС  в  Стрию  в  1914  p.,  Н.  Верецьки  (два  листи  з  вересня  1914),  карпатська
кампанія,  бої  на  Маківці  і  під  Гузієвом,  Дністер,  Золота  Липа,  Стрипа,  Бур-
 470

канів,  Весела,  Лисоня,  Вишкіл  УСС,  сторш.  школа  в  Єґерндорфі,  Куропат-
ники,  побут  на  Україні  1918.
 РІПЕЦЬКИИ  ОЛЕКСА,  нар.  17.  III.  1888  в  Самборі.  Зак.  гімназію  в
Самборі  1906,  універс.  у  Львові.  Канд.  адвокат.,  згодом  адвокат.  Громад,  і  по¬
літ.  діяч.  Організатор  націон.-громад,  життя  в  Самборі  і  Сокалі.  Помер  7.  IX.
1929  в  Сокалі.
 ОСИП  НАВРОЦЬКИИ.  БШ  УСС  НА  ДИКИХ  ЛАНАХ
 Спогад  написаний  1964  р.  Друкується  вперше.  „Дикі  Лани”  —  ряд  гор¬
бів  на  південь  від  Посухова.  —  Посухів,  Потутори,  Вільхівець  —  села  в  су¬
сідстві  боїв  УСС  у  вересні  1916  р.  —  Милівка  —  фільварк.  господ,  забудо-
вання  на  захід  від  Потутор.  —  XV  турецький  корпус  (19.  і  20-та  дивізії)
займав  позиції  на  Диких  Ланах  аж  до  Мечищева.
 КВАТЕРНШ  ПЕТРО,  сотник  ген.  штабу  при  кмді  130-ої  бриґ.  Диспону¬
вав  УСС-ми  в  осені  1914.  Ініціятор  і  автор  пляну  ославлених  „двадцяток”
в  Карпатах.  Після  війни  —  полковник  югославянської,  згодом  генерал  хор¬
ватської  армії.
 ОСИП  НАВРОЦЬКИИ.  ПОТУТОРИ
 Спогад  написаний  в  1964  р.  Друкується  вперше.  Є  це  взагалі  перший  опис
подій  на  фронті  УСС  під  Потуторами  в  часі  від  19-го  до  30-го  IX.  1916.
 МИЦИК  ВАСИЛЬ,  хорунжий,  нар.  1893  в  Синевідську  Вижнім.  Абсольв.
гімназії.  Перебував  в  сотні  Дідушка-Мельника  на  фронті  цілу  карпатську
кампанію,  походи  на  Поділля,  бої  під  Семиківцями  і  на  Лисоні.  Згинув  тра¬
гічно  у  Варшаві  25.  ЛГПІ.  1943.
 СТЕПАН  РІПЕЦЬКИИ.  УСС  ПОЛЯГЛІ  В  БОЯХ  ПІД
ПОТУТОРАМИ  І  НА  ЛИСОНІ
 Список  зладжено  на  основі  згаданих  вище  джерел:  1)  списка  Коша  УСС
з  8.  X.  1917,  2)  списка  в  „Історії  УСС”  О.  Думіна,  3)  списка  о.  М.  їжака  з
17.  X.  1916  і  4)  інших  документів  і  матеріялів.  Друкується  вперше.  Згадані
джерела  обнимають:  ад  1)  126  прізвищ,  ад  2)  112  прізв.,  ад  3)  113  прізв.
Доповняють  себе  взаємно.  В  списку  Думіна  подано  помилково  16  стрільців
як  „ранених"  на  Лисоні,  які  в  дійсності  полягли  (переважно  ті,  що  померли
від  ран  в  лічниці).  Список  о.  їжака  неповний,  бо  він  подає  тільки  прізвища
тих,  яких  смерть  ствердив  на  місці  бою,  або  в  лічницях  в  Бережанах.  В  спис¬
ку  Коша  поданий  помилково  стр.  Василь  Кічула,  як  вбитий  5.  IX.,  однакож
лист,  із  Резерв.  Лічниці  у  Відні  з  24.  XII.  1916  показує,  що  він  був  там  чо¬
тири  рази  оперований.  —  Із  числа  133-ох  поданих  в  нашім  списку,  полягли:
26  в  бою  під  Потуторами  14-15.  VTII.  1916,  один  в  Посухові  28.  ЛГЕП,  98  в  бою
на  Лисоні  3-4.  IX,  2  на  Диких  Ланах  16.  IX.  і  6  в  Потуторах  19-ЗО.ГХ.  1916.
Відомості  про  персональні  дані  зібрано  із  різних  матеріялів.
 ЛИСОНСЬКІ  МІСТЕРІЇ
 Стаття  була  друкована  в  час.  „Новий  Час”,  Львів,  1932,  8  грудня,  ч.  271,
ст.  4.,  звідки  й  передруковується.
 т

СТРІЛЕЦЬКА  ПІСНЯ
 ЗА  РІДНИЙ  КРАЙ
 Стрілецька  пісня,  слова  Р.  Купчинського,  музика  М.  Гайворонського.  Піс¬
ня  постала  в  1917  р.  Була  вміщена  в  тій  формі  в  „Стріл.  Календарі-Альмана¬
ху”  на  1917  р.  ст.  148,  звідки  репродукується.
 ГАИВОРОНСЬКИИ  МИХАИЛО,  нар.  15.  IX.  1892  в  Заліщиках.  Тут  за¬
кінчив  учит.  семінарію  і  вищий  музич,  інститут  у  Львові.  До  війни  почав
композит,  творчість.  В  серпні  1914  вступив  до  УСС,  до  сотні  Дідушка,  з  якою
відбув  карпат.  кампанію  від  Верецьких  (вересень  1914)  до  Маківки  (кві¬
тень  1915).  В  Коші  УСС  стає  диригентом  новооснованої  дух.  орхестри,  яку
провадив  до  1918.  Учасник  „Прес.  Кват.  УСС”.  Творить  і  компонує  багато
стріл,  пісень.  Був  інспектором  військ,  оркестр  УГА.,  а  потім  нач.  капельни-
ком  військ  УНР.  Від  осені  1923  в  ЗДА  творить  і  організує  музич,  життя.  —
(Велика  монографія  про  М.  Гайворонського  —  див.:  В.  Витвицький  „Михай¬
ло  Гайворонський.  Життя  і  творчість”,  Ню  Иорк  1954,  207  ст.).
 ВАСИЛЬ  ВИТВИЦЬКИИ.  СТРІЛЕЦЬКА  ПІСНЯ
 ВИТВИЦЬКИИ  ВАСИЛЬ,  нар.  16.  X.  1905,  в  Коломиї,  там  зак.  середню
школу,  університет,  студії  в  Кракові,  доктор  музикології  1932.  Учитель,  зго¬
дом  директор  Муз.  Інстит.  в  Перемишлі  1933-37,  учитель  муз.  шкіл  у  Львові
1937-1944.  Від  1949  в  ЗДА.  Редактор  муз.  част.  Екц.  Українознавства.  Дій¬
сний  член  НТШ  і  УВАН  Праці:  Укр.  впливи  у  Шопена,  фортеп.  муз.  В.
Барвінського,  співавтор  „Дириґен.  порадник”,  монографія  „Михайло  Гайво¬
ронський”  1954,  та  ін.  —  Стаття  написана  1965  р.  Друкується  вперше.
 Примітки  автора:
 1.  М.  Гайворонський:  „Моя  воєнно-стрілецька  пісня  1913-1923”,  рукопис,
над  яким  автор  працював  у  роках  1938-1943.
 2.  Д.  Паліїв:  „Тридцятьліття  УСС”,  Календар  „За  народ”,  Львів,  1944,
стор.  38.
 3.  Пісня  „Журавлі”  має  свою  цікаву,  можна  сказати,  фантастичну  істо¬
рію.  Скоро  після  появи  вірша  Богдана  Лепкого  написав  до  нього  музику
популярний  згодом  між  стрільцями  Лесь  Новіна-Розлуцький.  Появилася  бу¬
ла  навіть  грамофонна  платівка  з  його  піснею.  Як  згадує  Лев  Лепкий  (лист
з  1952  р.  до  автора  цієї  статті),  йому  прийшло  на  думку  підкласти  до  вірша
іншу  мелодію:  „Я  підспівував  при  Гітарі  і  хотів,  щоб  мелодія  віддавала  крик
журавлів  і  змальовувала  їх  лет”.  Пісню  з  новою  мелодією  перебрав  від  її
автора  Степан  Чарнецький,  у  тому  часі  (перед  1914  р.)  мистецький  керів¬
ник  театральної  групи.  Він  залюбки  співав  її  і  —  мандруючи  з  театральною
групою  —  у  досить  скорому  часі  спопуляризував  по  всій  Галичині.  Цікаво
що  під  час  карпатської  воєнної  кампанії  принесли  цю  пісню  з  собою  поло¬
нені  кубанські  козаки.  Деякий  час  вона  поширювалася  під  назвою  „кубан¬
ської”  пісні.  Вже  після  війни  у  справі  її  авторства  Степан  Чарнецький  за¬
бирав  голос  на  сторінках  щоденника  „Діло”  (Львів).  „Журавлі”  є  в  пе¬
рекладі  на  різні  мови,  включаючи  англійську,  жидівську,  німецьку,  польську
і  —  навіть  —  японську.  Про  поширення  цієї  пісні  на  Соловецьких  островах
писав  Семен  Підгайний  („Недостріляні”,  1949,  ч.  2,  стор.  44-45).
 4.  Р.  Купчинський:  „Стрілецька  пісня”,  Календар  „Червоної  Калини”,
Львів,  1934,  стор.  14.
 №

5.  Коли  мова  про  усталення  точних  дат  і  обставин  постання  стрілець¬
ких  пісень,  треба  ствердити,  що  доволі  обширний  матеріял  про  ці  пісні  має
здебільшого  розповідно-анекдотичний  характер,  або  є  у  формі  святкових
промов  (В.  Старосольський  „Стрілецьким  шляхом”,  Микола  Голубець  „Стрі¬
лецька  пісня”  та  ін.).  У  цьому  матеріялі  є  досить  багато  неточностей  в  пи¬
таннях  дат,  назв,  авторства  та  обставин  постання  цілого  ряду  пісень.  Деякі
суперечності  подибуємо  теж  у  статтях  і  спогадах  самих  співтворців  стрілець¬
ких  пісень,  як  і  в  друкованих  нотних  збірниках.
 6.  Ф.  Колесса:  „Як  розумів  Микола  Лисенко  проблему  гармонізації  ук¬
раїнських  народніх  пісень”,  „Українська  музика”,  Львів,  1937,  ч.  9-10.
 7.  А.  Рудницький:  „Українська  музика”  —  Історично-критичний  огляд,
Мюнхен,  1963,  стор.  35.
 8.  С.  Тобілевич:  „Рідні  гості”,  Ню  Иорк,  1954.
 9.  Т.  Шеффер:  „Л.  М.  Ревуцький”,  Київ,  1958,  стор.  52.
 10.  У  сьогочасних  музикознавчих  працях,  що  появляються  в  Україні
назву  твору  Людкевича  змінено  на  „Галицька  рапсодія”.  Так  називає  його
м.  ін.  Марія  Загайкевич  у  своїй  монографії  „С.  П.  Людкевич  —  Нарис  жит¬
тя  і  творчости”  (Київ,  1957).  Авторка  називає  використані  в  рапсодії  пісні,
але  не  згадує,  що  це  стрілецькі  пісні.  У  своїй  аналізі  твору  вона  підкреслює
уміння  композитора  перетворювати  дані  мелодії,  давати  їх  у  різних  емо¬
ційних  забарвленнях  і  використовувати  їх  складові  мотиви.
 11.  Б.  Кудрик:  „Чужі  впливи  в  українській  музичній  культурі”,  „Укра¬
їнська  Музика”,  Львів,  1937,  ч.  5-6.
 Крім  згаданих  вгорі  використано  наступні  праці  й  статті:
 М.  Гайворонський:  „Стрілецькі  пісні  і  труби”,  Календар  „Свободи”,  1956,
стаття  передрукована  з  щод.  „Діло”,  Львів,  1916  р.
 В.  Витвицький:  „Стрілецька  пісня”,  Календар  „За  народ”,  Львів,  1944.
 І. 	Соневицький:  „Роман  Купчинський  —  співтворець  стрілецької  пісні”,
„Свобода”,  10  березня  1951.
 A.  Кігічак:  „Про  тих,  що  співали  про  Січ  та  Червону  Калину”,  „Свобо¬
да”,  3  вересня  1952.
 О. 	Залеський:  „До  історії  пісень  Українських  Січових  Стрільців”,  „Сво¬
бода”,  13  жовтня  1954.
 B.  Витвицький:  „Михайло  Гайворонський  —  життя  і  творчість”,  Ню
Иорк,  1954.
 C.  Ріпецький:  „Українське  Січове  Стрілецтво”,  Ню  Иорк,  1956.
 Л.  Р.  Лепкий:  „Правда  про  „Журавлі”,  „Свобода”,  1  листопада  1953.
 О. 	АНДРІЙ  ГРИГОРІИ  ТРУХ,  ЧСВВ.  ПРО  СТРІЛЕЦЬКУ  ПІСНЮ
„ЧЕРВОНА  КАЛИНА”
 ТРУХ  ГРИЦЬ,  нар.  19.  II.  1894  в  Гірнім,  пов.  Стрий.  Абсольв.  гімназії
в  Стрию.  Від  1914  при  УСС  в  сотні  Вітовського,  четар,  кмдт.  чети.  Провідник
стеж  в  Карпатах.  Ранений  в  Болехові  ЗО.  V.  1915.  В  бою  під  Потуторами  ЗО.
 IX. 	1916  вирятувався  з  одною  четою  з  моск.  оточення.  В  осені  1917  вийшов
в  поле,  як  поручник,  кмдт  сотні.  Участь  в  листопад,  перевороті  у  Львові,  як
член  Укр.  Ген.  Військ.  Ком.  Полонений  і  інтерн,  в  Домбю.  В  1920  р.  ступив
в  монаший  чин  оо.  Василіян.  До  1933  р.  працював  в  Галичині,  від  1933  до
1959  в  Канаді  і  ЗДА  як  місіонар  .  Автор  багатьох  статтей,  оповідань,  спога¬
дів,  також  пісень,  поезій.  Автор  4-томової  праці  „Життя  Святих”.  Помер  в
Ґримсбі  (Канада)  9.  V.  1959  p.,  похоронений  в  Вінніпегу.  —  Стаття  була  дру¬
кована  в  журналі  „Світло”,  Торонто,  1954,  ч.  19,  звідки  й  передруковуємо  з
опущенням  останнього  уступу.
 hi  З

Ґенеза  пісні  була  довший  час  невідома.  Слова  першої  строфи  належать
до  одної  із  дальших  строф  історичної  пісні  з  часів  Хмельниччини:  „Розлили¬
ся  круті  бережечки”,  яка  мала  свою  давню,  оригінальну  мелодію.  Нову  ме¬
лодію  пісні  створив  Степан  Чарнецький  до  вистави  драми  В.  Пачовського
„Сонце  руїни”,  яку  вперше  ставив  укр.  театр  в  Самборі  в  січні  1914  р.  Про
це  писав  С.  Чарнецький  в  час.  „Новий  Час”,  Львів,  16.  ХП.  1933,  ч.  279,  в
статті  „Моя  мандрівка  з  мельпоменою”:
 „Самбір  доволі  дописав.  Ми  стали  викінчувати  драму  В.  Пачовського
„Сонце  руїни”.  Автор  дав  мені  свобідну  руку  скоротити  предовгу,  але  пре¬
красну  свою  драму.  Я  це  зробив,  обтинаючи  її  більш  як  на  одну  третину  та
заступаючи  пісню  „Ой  не  дивуйтесь  добрії  люди”  новою  піснею  „Ой  у  лузі
червона  калина”,  до  котрої  мелодію  доробив  я  сам,  а  Михайло  Коссак  роз-
ложив  її  на  дуті  інструменти...”  (Чарнецький  Степан,  (1881-1944),  письменник,
член  „Молодої  Музи”,  театральний  референт,  опісля  від  1913  директор  теат¬
ру  „Руської  Бесіди”,  фейлетоніст  „Тиберій  Горобець”).
 Іншу  версію  про  засвоєння  тієї  пісні  УССстрільцями  подав  сотник  УСС
 І. 	Коссак  в  нотатці  в  часоп.  „Діло”,  Львів,  24.  ІП.  1916,  ч.  79,  під  заг.:  „Ще
до  історії  стрілецьких  пісень”.  Він  писав  там:  „Червона  Калина”  співав  хор
театральної  дружини  під  проводом  капельника  Михайла  Коссака  в  Чврт-
кові  в  часі  походу  з  нагоди  сокільсько-січового  здвигу  в  червні  1914  р.  Піс¬
ня  захопила  всіх.  Відділи  УСС,  що  творилися  в  Чорткові,  ходили  з  піснею  на
вправи,  вирушили  потім  до  Стрия,  а  опісля  на  Угорщину.  В  Ґоронді  співала
цю  пісню  моя  сотня,  від  неї  переняли  її  інші  сотні.  Новий  зміст,  стрілець¬
кий,  витворили  самі  стрільці  протягом  двох  перших  тижнів  побуту  в  Ґорон¬
ді”.
 Можна  прийняти  як  правду,  також  це  твердження  сот.  І.  Коссака,  що
чортківська  сотня  ще  в  Чорткові  засвоїла  першу  строфу  пісні  з  мелодією  С.
Чарнецького  та  привезла  її  до  Стрия,  де  однако  ж  цю  пісню  з  новим  стрі¬
лецьким  змістом  уже  перед  тим  розучував  УСС-ів  Гриць  Трух.  Не  може  бу¬
ти  однак  сумніву,  що  дальші  стрілецькі  строфи  пісні,  від  2-ої  до  останньої,
створив  Гриць  Трух  ще  в  Стрию,  а  не  якісь  невідомі  стрільці  в  Ґоронді,  як
це  помилково  твердить  І.  Коссак.  Цей,  зложений  Г.  Трухом  (крім  першої  стро¬
фи),  новий  текст  пісні  „Ой  у  лузі  червона  калина”  з  мелодією  С.  Чарнець¬
кого  —  прийняло  УССтрілецтво,  як  свій  гимн.
 ЛУКА  ЛУЦІВ.  ЯК  Я  ПИСАВ  СТРІЛЕЦЬКІ  ВІРПП
 ЛУЦІВ  ЛУКА,  д-р,  нар.  ЗО.  X.  1895  в  Грушові,  п.  Дрогобич.  Абсольв.  гімн,
в  Дрогобичі.  Від  1914  при  УСС  в  сотні  Вітовського,  з  якою  пройшов  карпат¬
ську  кампанію  та  походи  і  бої  через  Болехів,  Золоту  Липу,  Семиківці  до  Ли¬
соні.  Ранений  на  Диких  Ланах  16.  IX.  1916.  1918-19  на  фронті  під  Львовом.
Участь  в  поході  на  Київ.  Універс.  студії  закінчив  в  Празі  1926.  Учитель  се¬
ред.  шкіл  в  Галичині.  Дійсний  член  НТШ.  Літературознавець  і  критик.  Автор
статтей  і  спогадів  з  життя  УСС  та  праць  про  О.  Кобилянську,  М.  Шашке-
вича,  Т.  Шевченка,  В.  Стефаника,  І.  Франка.  Співред.  „Свободи”  в  ЗДА.  —
Стаття  друкована  в  „Свободі”  ЗДА,  I.  XI.  1951,  ч.  255,  звідки  передруковуємо.
 ЦЯПКА  ІВАН,  зв.  Скоропад,  четар,  згодом  сотник,  нар.  1884  в  Хишеви-
чах,  п.  Рудки.  Гімназ.  в  Перемишлі,  абсольв.  прав  львів.  універ.  Провідний
учасник  боротьби  за  укр.  унів.  у  Львові  1907,  обвинник  в  суд.  справі  проти
Г.  Сєнкевича  за  зневагу  укр.  студ.  1908,  провід,  розгрому  москвоф.  маніфе¬
стації  з  участю  посла  рос.  думи,  Стаховича,  в  Коропужі  1910.  При  УСС  від
1914,  відбув  карп.  кампанію  і  походи  на  Поділлю,  як  кмдт  чети  і  будів.  сот¬
 І74

ні.  В  1920  р.  вивезений  большевиками  з  Києва,  загинув  в  дорозі  на  Солов.
острови.
 ДОКУМЕНТИ  І  МАТЕРІЯЛИ
 1914
ЗАСІДАННЯ  БОЄВОЇ  УПРАВИ
 Протокол-записка  виготовлена  проф.  І.  Боберським,  учасником  засідан¬
ня.  Друкується  вперше.  Ориґінал  в  Іст.  Арх.  УСС  ч.  124.
 Про  це  засідання  пише  д-р  С.  Шухевич  в  споминах  ,,Видиш  брате  мій”,
Львів,  1930,  ст.  33,  таке:  „Одним  з  перших  питань  було,  як  назвати  наших
стрільців.  Проф.  Боберський  домагався,  аби  в  назві  доконче  було  зазначе¬
не,  що  головну  часть  стрілецтва  творять  „Соколи”,  а  проте  в  назві  мусить
бути  слово  „Сокіл”  або  „сокільські”.  Знов  д-р  Трильовський  жадав  того  са¬
мого  щодо  „Січей”.  Повстав  був  проект,  аби  стрільців  назвати  „Січові  Соко¬
ли”  або  „Сокільські  Січи”,  але  на  це  не  годився  д-р  Трильовський.  Тоді  ви-
двигнено,  що  ще  перед  1.  серпня  1914  утворилася  була  стріл,  організація  під
назвою  „Січові  Стрільці”  і  тоді  запроектовано,  аби  наші  частини  названо
„Українські  Січові  Стрільці”.  Проти  цього  висунено  навіть  такий  арґумент,
що  по-німецьки,  ця  назва  буде  смішна  і  тяжка  до  вимовлення:  Украініше
Сітшен  Шіцен,  що  німці  будуть  вимовляти  „Укр.  Січен  Січен”.  Остаточно
погодженося  на  цю  назву  і  її  прийнято”.
 ШУХЕВИЧ  СТЕПАН,  д-р,  отаман,  нар.  1.  І.  1878  в  Серафинцях,  пов.  Го-
роденка,  адвокат,  старшина  Сокіл.  Стрільців  у  Львові  1913-14,  член  Боєвої
Управи  1914-15.  Запас,  австр.  старшина,  від  серпня  1914  при  УСС,  кмдт
 2-го  куреня,  відбув  цілу  карпатську  кампанію.  В  квітні  1915  перенесений  до
австр.  війська.  1918-19  кмдт  4-ої  золочів.  бриґади,  потім  персонал,  референт
при  Нач.  Кмді  УГА.  За  Польщі  у  Львові  оборонець  в  політ,  процесах.  Автор
творів:  „Видиш  брате  мій”  із  побуту  при  УСС  і  „Спомини”,  п’ять  частей.
Помер  6.  VI.  1945  в  Амберґу,  Німеччина.
 ДО  ГРОМАДСЬКОЇ  ДУМКИ  В  ЕВРОПІ
 Друковано  у  „Вістнику  СВУ”,  Відень,  1914,  5.  X.,  ч.  1,  звідки  й  пере¬
друковується.
 ДОНЦОВ  ДМИТРО,  нар.  1883,  член  УСДРП,  виступив  із  „Союзу  Визв.
Укр.”,  провадив  в  Берліні  інформаційне  бюро  під  час  війни.  За  гетьманату
голова  УТА.  Згодом  теоретик  укр.  націоналізму.  Від  1922  у  Львові  редак¬
тор  „ЛНВістника”.  Автор  ряду  публіцист,  творів.
 ЖУК  Андрій,  нар.  1880,  один  з  основи.  РУП  і  УСДРП.  1907  еміґр.  до
Галичини,  де  працював  в  кооперації.  Публіцист  і  редактор.  Основник  і  член
президії  СВУ  (1914-1918).  Член  Гол.  Укр.  Ради,  Заг.  Укр.  Ради  і  Боєвої  Упра¬
ви.  З  1930  працює  в  кооперації  у  Львові.  З  1940  у  Відні.  Почесний  член  Брат¬
ства  УСС.  Автор  численних  статтей  і  публіцист,  творів.
 ЗАЛІЗНЯК  МИКОЛА  (1888-1950),  укр.  соц.  револ.,  1907  еміґр.  до  Гали¬
чини.  Діяльний  в  студ.  руху.  Публіцист,  автор  політ  брошур.  Організ.  висил¬
 47  5

ки  революц.  літератури  на  Україну  під  час  війни.  Посол  УНР  до  Фінляндії.
1945  арештов.  большевиками  у  Відні.
 МЕЛЕНЕВСЬКИИ  МАРІЯН,  нар.  1878,  член  РУТІ  і  „Спілки".  Член  пре¬
зидії  СВУ.
 СКОРОПИС  —  Иолтуховський  Олександер,  нар.  1880,  член  РУП  і  „Спіл¬
ки",  засланий  на  Сибір,  утік  за  кордон,  член  президії  СВУ,  1918  губерн.  ко¬
місар  Холмщини,  один  з  ідеологів  гетьманства.
 БОИОВИИ  ПРИКАЗ  ОТ.  Г.  КОССАКА  —  23.  XI.  1914.
 Оригінал  приказу  в  Іст.  Арх.  УСС,  ч.  120.
 КОССАК  ГРИЦЬ,  полковник,  нар.  7.  ІП.  1882  в  Дрогобичі,  до  війни  упра-
вит.  народ,  школи.  Організатор  тов.  „Січові  Стрільці"  в  Дрогобиччині.  Від
серпня  1914  при  УСС,  як  запас,  австр.  старшина.  Від  листоп.  1914  до  січня
1915  виконував  обов’язки  кмдта  полевої  формації  УСС.  Від  22.  І.  1915  став
формально  кмдтом  полку  УСС  до  14.  III.  1915.  Тоді  скасовано  на  приказ  Нач.
Кмнди  Арм.  кмнду  УСС,  установлено  два  самостійні  курені,  Г.  Коссак  став
кмдтом  І.  куреня.  Дня  22.  VIII.  1915  обняв  знова  кмнду  1-го  полку  УСС  до
16.  III.  1916,  змінений  майором  А.  Вариводою.  В  1917-18  заст.  кмдта,  а  зго¬
дом  кмдтом  Вишколу  УСС.  В  листопаді  1918  був  у  Львові  коротко  кмдтом
укр.  військ,  опісля  кмдтом  ІП.  корпусу  в  Стрию,  а  пізніше  кмдтом  запілля
УГА.  Після  4-літнього  побуту  на  еміграції  в  ЧСР,  переїхав  в  1924  на  Украї¬
ну,  там  був  1931  арештований  за  націоналізм  і  зліквідований.
 ЛИСТИ  COT.  І.  КОССАКА  ДО  ПРОФ.  І.  БОБЕРСЬКОГО
 Автографи  листів  зберігаються  в  Іст.  Арх.  УСС.  Друкуються  вперше.
 КОССАК  ІВАН,  сотник,  нар.  11.  IX.  1876  в  Дрогобичі,  проф.  учит.  селін,
в  Чорткові,  голова  „Сокола"  обл.  Чортків,  організ.  добровальців  Чортківщи-
ни.  Від  1.  X.  1914  зі  сотнею  на  фронті  в  Карпатах.  (Дальше  див.  стаття  про
сотню  Носковського  ст.  162-164).  1917-18  зв’язковий  старш.  при  Сірій  Дивізії.
В  січні  1919  тяжко  ранений  під  Жовквою,  як  кмдт  відтинку  в  1-му  корпусі.
1920  військовий  аташе  УНР  в  Римі.  В  осені  1925  переїхав  на  Рад.  Україну,  де
працював  в  банк,  кооперації.  Помер  в  Києві  15.1.  1927.
 До  листа  з  1.  XII.  1914:  В  дні  7.  XII.  відбулася  там  же  нарада  старшин
УСС,  на  якій  постановлено  вислати  сот.  І.  Коссака  і  чет.  Д.  Катамая,  як  деле¬
гатів  до  Боєвої  Управи  у  Відні.  Див.  ст.  379-382.  До  листів  з  22-30.  І.  1915:
Йде  мова  про  австр.-нім.  офензиву  в  Карпатах  на  фронті  корпусу  Гофмана,
що  почалася  в  дні  23.1.  1915.
 ПРОТОКОЛ  З  НАРАДИ  СТАРШИН  НА  ГОРІ  КОЛО
 Н. 	ВЕРЕЦЬКИХ
 Ориґінал  документу  зберігається  в  Іст.  Арх.  УСС,  ч.  100,  звідки  й  пере¬
друковується.
 Причиною  скликання  наради  був  брак  контакту  Гол.  Укр.  Ради  і  Боєвої
Управи  з  УССтрілецтвом  та  потреба  його  нав’язання  в  тяжкій  добі  карпат¬
ської  кампанії  в  зимі  1914-15  pp.  Крім  двох  вибраних  делегатів  від  старшин,
виїхав  до  Відня  чет.  Я.  Індишевський,  як  делегат  Стрілецтва.  У  Відні  відбу¬
лося  засідання  Боєвої  Управи  в  днях  16,  17  і  18.  ХП,  на  якому  обговорено
 476

і  вирішено  актуальні  проблеми  УСС.  Для  зв’язку  з  УСС  в  полі  призначено
відпоруч.  Б.  Управи  д-ра  В.  Старосольського.
 КАТАМАЙ  ДМИТРО  (1886-1935),  четар,  генер.  писар  Січов.  Союзу,  го¬
лова  Стріл.  Секції  при  Січ.  Союзі,  секретар  Боєвої  Упр.,  член  Гол.  Упр.
УРПартії,  кмдт  станиці  УСС  у  Відні,  публіцист  і  редактор.
 ІНДИШЕВСЬКИИ  ЯРОСЛАВ  (1895-1935),  четар,  згодом  сотник,  студ.
політехніки  у  Львові,  провід,  діяч  серед  студентства,  при  УСС  від  1914  як  ін¬
тендант,  військ,  відпоруч.  при  посол.  ЗУНР  у  Відні  (1919),  закінч,  студії  в
Празі,  як  інженер.  Кмдт  краєвий  УВО  на  зах.  укр.  землях  1924-1926.  Вер¬
нув  до  Праги,  де  і  помер.
 СТРОНСЬКИИ  МИКОЛА,  поручник,  родом  з  Дрогобиччини,  абсольвент
права,  організатор  робітництва  в  Дрогобиччині,  член  УСДП,  при  УСС  від
1914,  кмдт  чети,  курін.  адютант,  кмдт  обозу.  Став  комуністом,  як  урядовець
сов.  консуляту  у  Львові  поповнив  самогубство  в  серпні  1933  р.
 1915
ПОЛКОВІ  ПРИКАЗИ  —  СІЧЕНЬ  1915
 Оригінали  двох  приказів  з  10-го  і  22-го  січня  1915  зберігаються  в  Іст.
Арх.  УСС,  звідки  й  передруковується.
 Лавочне  —  село,  повіт  Сколе.  Береґфоррас  —  мадярська  назва  села  Уз-
вір  на  Закарпатті.
 ЗВІТ  СОТ.  О.  БУДЗИНОВСЬКОГО
 Оригінал  документу  зберігається  в  Іст.  Арх.  УСС,  ч.  42.
 Абрамка  —  мадярська  назва  села  Кузниця  на  Закарпатті.  Везершаляс
 —  мадяр,  назва  сел  Підполозє  на  Закарпатті.  Кічера  —  гора  734  м.  висока,
на  полуднє  від  згаданих  сіл.  „Ґефехт”  —  бій,  ,,Кота”  —  височина,  верх,  „Рік-
цуґ”  —  відворот,  —  ці  військові  назви  були  в  початках  із  привички  вживані
деякими  старшинами,  що  були  приділені  до  УСС  із  австрійської  армії.  Л.  І.  Р.
 —  Ляндвер  Інфантері  Реґімент,  полк  краєвої  оборони.  Деякі  звіти,  службові
письма  і  голошення,  не  були  формуловані  часом  в  стисло  урядовім  і  фор¬
мальнім  стилю.
 ЛИСТ  СОТ.  Т.  РОЖАНКОВСЬКОГО  ДО  ПРОФ.
 І. 	БОБЕРСЬКОГО
 РОЖАНКОВСЬКИИ  ТЕОДОР,  отаман,  нар.  14.  II.  1875  в  Сокалі,  суддя,
посол  до  гал.  сойму  з  нац.  дем.  партії,  член  Боєвої  Управи,  перший  кмдт  Ле¬
ґіону  УСС  в  серпні  1914,  кмдт  Коша  УСС  жовтень  1914  —  лютий  1915,  потім
заст.  кмдта  Коша,  кмдт  Військ.  Округи  Станиславів  1918,  військ,  аташе  мі¬
сії  УНР  в  Празі  1919-1920.  За  Польщі  адвокат  у  Львові.  Тепер  в  ЗДА.  Авто¬
граф  листа  зберігається  а  Іст.  Арх.  УСС,  ч.  121,  звідки  передруковуємо.
 КОРОЛЬ  СЕМЕН,  хорунжий,  нар.  1892  в  Черневі,  п.  Рогатин,  абсольв.
укр.  гімназ.  в  Рогатині.  При  УСС  від  1914,  відзначений  як  звідун  золотою  ме¬
далей)  хоробрости.  Це  найвище  відзначення  для  рядовиків  і  підстаршин.  В
1920  р.  симпатик  боротьбістів  під  час  большев.  окупації  Галичини,  арешто¬
ваний  і  розстріляний  в  Тернополі  в  липні  1920  р.
 Синевідсько  Вижне  —  село  повіту  Сколе.
 477

ЗВІТ  ЗВЩУНА  УСС  О.  СРОКОВСЬКОГО
 Оригінал  звіту  находиться  в  Іст.  Арх.  УСС,  звідки  й  передруковується.
 ОХРИМОВИЧ  ВОЛОДИМИР,  д-р,  (1870-1931),  адвокат,  гром.  політ,  і  нау¬
ковий  діяч,  посол  австр.  парляменту,  член  Гол.  Упр.  Нац.  Дем.  Партії.  Ав¬
тор  наукових  праць.
 ПРИСВЯТА  О.  МАКОВЕЯ  УССТРІЛЬЦЯМ
 МАКОВЕИ  ОСИП  (1867-1925),  письменник,  публіцист,  гімн,  і  університ.
закінчив  у  Львові.  Від  1900  учитель  учит.  семінарії  в  Чернівцях.  1904-1914
директор  учит.  семін.  в  Заліщиках.  Автор  багатьох  оповідань,  сатир,  поезій
і  статтей.  Під  час  війни  був  австр.  запас,  старшиною  при  кінноті.
 Автограф  письма  і  пісні  збережені  в  Іст.  Арх.  УСС.  Філярет  Колесса
згармонізував  пісню  на  чоловічий  хор.
 УКР.  ЖІН.  КОМІТЕТ  У  ВІДНІ  ДО  УССТРІЛЬЦІВ
 Автограф  в  Іст.  Арх.  УСС,  звідки  й  передруковуємо.  Укр.  Жін.  Комітет
у  Відні  опікувався  УССтрільцями,  організуючи  допомогу  в  біллю  і  одежі  та
дарунках  святочних.
 ЦШАНОВСЬКА  ОЛЬГА  (1866-1919),  визначна  укр.  громадська  діячка,
педагог,  учителька  жіноч.  інституту  в  Перемишлі.
 КАБАРОВСЬКА  СЕВЕРИНА  (1880-1929),  громад,  діячка,  вчителька  у
Львові  і  письменниця.  Збірка  „Україні  служи”.
 Після  упадку  Перемишля,  найсильн.  твердині  в  Гал.  18.  ІП.  1915,  наста¬
ла  велика  депресія  і  зневіра  серед  укр.  гром.  по  австр.  боці.
 З  ЛИСТА  Д-РА  В.  СТАРОСОЛЬСЬКОГО  ДО  УБУПРАВИ
У  ВІДНІ
 Уривок  довшого  листа,  що  зберігається  в  Іст.  Арх.  УСС.  Друкується
вперше.  Зміст  листа  —  це  звіт  д-ра  В.  Старосольського,  як  відпоручника  Боє¬
вої  Управи,  з  місця  постою  Коша  УСС.
 ЛИСТИ  ЧЕТ.  ІВАНА  БАЛЮКА  ДО  ДМИТРА  ДОНЦОВА
 Листи  були  друковані  в  жур.  „Шляхи”,  Львів,  1915,  15.  XII,  ч.  1.,  ст.
15-20,  під  заг.:  „З  листів  одного  героя”.  Декілька  з  них  передруковуємо.  Усі
писані  над  Золотою  Липою.
 РЕВОЛЮЦІЙНИЙ  КОМІТЕТ  В  АМЕРИЦІ  ДО  БОЄВОЇ
УПРАВИ
 Автограф  листа  в  Іст.  Арх.  УСС,  звідки  передруковується.  „Укр.  Поступ.
Робітнича  Організація  „Гайдамаки”  об’єднувала  українських  робітників  ра¬
дикал  ьно-соціялістичних  поглядів.
 ПОЛКОВИИ  ПРИКАЗ  Ч.  1  —  22.  VIII.  1915
 Оригінал  приказу  зберігається  в  Іст.  Арх.  УСС,  звідки  передруковуємо.
—  От.  Г.  Коссак  виконував  обов’язки  кмдта  полку  УСС  до  16.  ІП.  1916.
Пановичі  —  село  в  повіті  Підгайці,  близько  Зол.  Липи.
 47  8

ТРИФОН  ЯШВ.  АВТОБІОГРАФІЯ
 ЯШВ  ТРИФОН,  бориславський  робітник.  В  1916  р.  повнив  службу  при
команді  Леґіону  УСС.  Полонений  в  осені  1916.  З  вибухом  рос.  револ.  пере¬
бував  в  Одесі  і  тут  організував  укр.  військові  частини.  В  1919  р.  команду¬
вав  військовою  групою  при  облозі  Одеси  і  там  поляг.  Оригінал  в  Іст.  Арх.
УСС,  ч.  119,  звідки  передруковуємо.
 ЗУРАДА  У  ВІДНІ  ДО  УКР.  СОИМУ  В  НЮ  ИОРКУ
 Друковано  в  „Свободі",  Дж.  Ситі,  1915,  ч.  139,  звідки  передруковуємо.
Укр.  сойм  в  Ню  Иорку  —  величава  всеукр.  політ,  маніфестація  під  час  війни,
де  з’ясовано  політ,  програму  і  цілі  ЗУРади  і  зброй,  вист.  УСС  і  прийнято
резолюції  згідні  з  позицією  ЗУРади.
 ЛЕВИЦЬКИИ  КОСТЬ,  д-р  (18.  XI.  1859  —  12.  XI.  1941),  адвокат,  дов¬
голітній  провідний  укр.  політ,  діяч  в  Галичині,  голова  сойм.  і  парлям.  клю-
бів,  голова  ГУРади  і  ЗУРади  у  Відні,  Держ.  Секр.  ЗУНР  1919-1920.  Декля-
рація  ЗУРади,  див.:  С.  Ріпецький  „УССтрілецтво”,  ст.  118,  119.
 ВЕСОЛОВСЬКИИ  ЯРОСЛАВ  (1881-1917),  член  ЗУРади,  журналіст,  член
Гол.  Січ.  Ком.  у  Львові,  член  Упр.  Укр.  Рад.  Партії.
 ЗВІТ  ПРО  БІЙ  під  СЕМИКІВЦЯМИ
 Переклад  з  копії  в  німецькій  мові.  Звіт  до  кмнди  130  бриґади.  Зберіга¬
ється  в  Іст.  Арх.  УСС,  звідки  й  передруковується.
 ДЩУШОК  ВАСИЛЬ,  сотник,  згодом  кур.  командант,  нар.  1889  в  Кня¬
жу,  п.  Золочів.  Австр.  запас,  старшина.  Кмдт  сотні,  що  10.  IX.  1914  перша
вийшла  на  фронт.  Правник.
 ЛИСТ  ЧЕТ.  ПЕТРА  ДІДУШКА  ДО  ВОЛОДИМИРА
ТЕМНИЦЬКОГО  У  ВІДНІ
 ДІДУШОК  ПЕТРО,  нар.  1889,  Княже,  п.  Золочів,  четар,  студент  львів.
унів.  Від  1914  при  УСС.  Адютант  2-го  куреня.  Відзнач,  срібн.  медал.  1-ої
кл.  Полонений  під  Потуторами  ЗО.  IX.  1916.  Член  УСДП.  В  1930-их  pp.  злік¬
відований  большевиками.
 Лист  друкуємо  з  ориґіналу  в  скороченню.  Іст.  Арх.  УСС.  —  Бій  під  Се-
миківцями  тривав  від  31.  X.  до  4.  XI.  1915.  Втрати  УСС  виносили:  49  поляг-
лих,  138  ранених.
 ПРОЄКТ  ПАМ’ЯТНИКА  УСС  У  ЛЬВОВІ
 Копії  згл.  ориґінали  наведених  документів  зберігаються  в  Іст.  Арх.  УСС,
звідки  й  передруковується.
 МАКАРУШКОВА  ЄВГЕНІЯ,  гром.  діячка,  голова  Кружка  ім.  Ганни  Бар¬
вінок  у  Львові  1915-1918,  тепер  в  ЗДА.
 ТРУПІ  ІВАН,  видатний  мистець-маляр  (1869-1941).
 ЛЕЖОГУБСЬКИИ  ТЕОДОЗІИ,  о.,  гр.-кат.  священик  (1869-1918),  гром.
діяч,  публіцист  і  педагог,  визначний  промовець.
 ЗВЕРНЕННЯ  УБУПРАВИ  ДО  УСС
 Передруковується  з  офіційної  копії,  що  зберігається  в  Іст.  Арх.  УСС.
 і  79

СІНҐАЛЕВИЧ  ВОЛОДИМИР,  нар.  1880,  гром.-політ.  діяч,  посол  сойм.
і  австр.  парлям  (1911-1918),  член  Гол.  Упр.  Нац.  Дем.  Партії,  предст.  ЗУНР
у  Відні  (1919-1923),  дир.  Зем.  Банку  у  Львові.
 1916
ДО  ВСІХ  КУЛЬТУРНИХ  НАРОДІВ  СВІТА
 Друковано  у  „Вістнику  СВУ”,  Відень,  1916,  I.  X.,  звідки  передруковуємо.
Це  звернення  до  опінії  европ.  народів  видано  з  нагоди  офензиви  Брусілова
в  літі  1916  р.  в  зв’язку  з  оманливими  обіцянками  російської  влади  змінити
дотеперішній  курс  рос.  політики  в  Галичині.
 САЗОНОВ  СЕРПИ  (1861-1927),  рос.  міністер  закорд.  справ  (1910-1916),
один  з  винуватців  світової  війни.
 СТОЛИПІН  ПЕТРО  (1862-1911),  рос.  міністр  внутр.  справ,  опісля  пре¬
м’єр  міністр  (1906-1911),  убитий  в  атентаті  в  Києві.
 ВАСИЛЬКО  МИКОЛА  (1868-1924),  видатний  політ,  діяч  з  Буковини,
сойм.  і  парлям.  посол,  член  Заг.  Укр.  Ради,  дипломат  УНР.
 ГАНКЕВИЧ  МИКОЛА  (1869-1931),  визначний  громадсько-політичний
діяч,  один  з  основників  і  провідний  діяч  Укр.  Соц.  Дем.  Партії,  заст.  голови
Гол.  Укр.  Ради  і  Заг.  Укр.  Ради,  публіцист.
 БАЧИНСЬКИИ  ЛЕВ,  (1872-1930),  адвокат,  провідник  УРПартії  (1907-
 1918),  член  віден.  парляменту,  мгол.  Заг.  Укр.  Ради.  В  ЗУНР  віце-презид.
УНРади  і  автор  проектів  констит.  і  земел.  законів.  Від  1918  до  1930  голова
УСРПартії,  посол  до  варш.  сойму.
 ІЗ  ЩОДЕННИХ  ПРИКАЗІВ  КОМАНДИ  ПОЛКУ  УСС  —  1916
 Проф.  І.  Боберський,  відвідуючи  в  листопаді  1916  команду  Леґіону  УСС
в  Розвадові,  переглянув  три  книги  щоденних  приказів  Полку  згл.  Леґіону
УСС  —  за  час  від  22.  VIII.  1915  до  9.  XI.  1916.  Полкові  прикази  були  озна¬
чені  числами  від  ч.  1  (22.  VIII.  1915)  до  ч.  257  (29.  V.  1916),  а  леґіонові  но¬
вим  означенням  від  ч.  1  (ЗО.  V.  1916)  до  ч.  123  (9.  XI.  1916),  разом  380  при¬
казів.  Із  цих  трьох  книг  виготовив  проф.  Боберський  випис  із  важливіших
приказів  з  часу  від  25.  І.  до  9.  XI.  1916  р.  і  вписав  їх  текств  чорнилом  у  два
зшитки,  які  становлять  разом  111  стор.  Із  багатьох  приказів  не  вписано  ні¬
чого,  з  інших  відписано  тільки  деякі  уступи,  а  деякі  прикази  відписано  в
цілости.  Із  цього  матеріялу  ми  передруковуємо  цікавіші  прикази  згл.  їх  ча¬
стини,  не  зміняємо  їх  стилю,  ні  мови  та  задержуємо  цифрове  означення  усту¬
пів  приказу.  Справлено  правопис.  Згадані  зшитки  зберігаються  в  Іст.  Арх.
УСС,  чч.  97,  98.
 ВАРИВОДА  АНТІН,  майор,  згодом  підполковник,  нар.  10.  І.  1869  в  Се¬
реті  (Буковина).  Кадр,  австр.  старшина,  приділений  як  кмдт  Леґіону  УСС
 15. 	III.  до  13.  X.  1916.  Кмдт  Укр.  Бриґади  в  нім.  Яблоннім,  ЧСР,  1919-1920.
Помер  у  Відні  12.  ПІ.  1936
 ЛЕВИЦЬКИИ  ОМЕЛЯН,  д-р,  поручник,  нар.  31.  VII.  1875  в  Коломиї.
1907-1912  адвокат  в  Турці,  політ,  організатор  повіту.  Від  1912  адвокат  в  До¬
лині,  член  Нар.  Комітету  Нац.  Дем.  Партії.  В  серпні  зорганізував  250  доб-
ров.  до  УСС.  Кмдт  „двадцятки”.  Зимову  карпат.  кампанію  відбув  як  кмдт
 480

чети,  від  17.  IV.  1915  кмдт  сотні.  Участь  у  походах  і  боях  УСС  від  Карпат  до
Стрипи.  Відзначився  в  боях  між  Стрипою  і  Серетом  у  вересні  1915.  В  грудні
1916  обняв  команду  Гуцульської  сотні,  що  стояла  на  Кірлібабі.  Тут  поляг
23.  Ш.  1917.
 ІВАНЕЦЬ  ІВАН,  четар,  нар.  1893  в  Новосілках  Гостинних,  п.  Рудки,
студ.  права  львів.  унів.  Від  серпня  1914  при  УСС,  кмдт  чети,  один  з  перших
організ.  пресово-мистецької  справи,  світливець  і  маляр,  голова  „Прес.  Квати-
ри”  в  полі,  згодом  при  штабі  Леґіону  УСС  рефер.  протигазової  служби.  По¬
лонений  під  Конюхами.  В  бриґаді  УСС  веде  прес.-мистецьку  роботу.  В  бою
під  Махнівкою  в  квітні  1920  пропадає  весь  його  мистецько-світливний  дорі-
бок  визв.  війни.  На  еміґрації  в  Празі  здобуває  докторат  прав.  Маляр  і  Гра¬
фік  та  ілюстратор  стріл,  видань.  1942-44  голова  „Спілки  образ,  мистців”  у
Львові.  Автор  числ.  статтей  на  мистецькі  теми  і  цінних  спогадів.  Арешто¬
ваний  в  Кракові  1945  p.,  депортований  большевиками  до  м.  Солікамска,  моло-
товської  області,  де  помер  10.  III.  1946  р.
 РОҐУЛЬСЬКИИ  ІВАН,  хорунжий,  нар.  1892  в  Голобутові,  п.  Стрий,  аб¬
сольв.  гімназ.  в  Стрию.  Від  1914  при  УСС,  спершу  звідун,  потім  кмдт  чети,  в
1916  кмдт  відділу  мінометів.  Участь  в  походах  і  боях.  Полонений  під  Потуто¬
рами.  В  1918-1919  кмдтом  чети,  потім  сотні,  куреня,  згодом  полку  і  дивізії
київських  Січових  Стрільців.  Один  з  найкращих  старшин  тієї  формації.  Особ¬
ливо  відзначився  у  великій  битві  під  Бердичевом,  як  кмдт  1-го  полку  СС.
Ранений  під  Шепетівкою.  Остав  на  Україні,  де  був  арештований  і  зліквідо¬
ваний  большевиками  в  1930-их  pp.
 ПАСІКА  ПЕТРО,  хорунжий,  нар.  1893  в  Луці  Малій,  п.  Скалат,  абсольв.
гімназії,  від  1914  при  УСС  в  сотні  Вітовського,  кмдт  чети,  відбув  всі  похо¬
ди  і  бої  сотні.  Полонений  під  Потуторами.  При  київ.  СС  кмдт  чети,  потім  сот¬
ні,  ранений  у  вуличних  боях  в  Києві  29.1.  1918.
 БІЛОЗОР  ВОЛОДИМИР,  четар,  згодом  сотник-лікар,  нар.  24.  XI.  1890
у  Львові,  де  кінчив  гімнаію  і  медицину.  Активна  участь  в  студ.  життю  і  бо¬
ротьбі  за  укр.  університет,  за  що  був  усунений  на  деякий  час  із  студій.  При
УСС  від  жовтня  1914.  Від  червня  1915  на  фронті  як  курінний,  згодом  як  пол¬
ковий  лікар  до  жовтня  1916.  До  листопада  нач.  лікар  в  Коші  УСС.  1918-1920
на  різних  керівних  лікар,  становищах  при  УГА.  Після  війни  лікарем  в  Ко¬
ломиї,  організує  санітарну  службу.  1943-1944  член  Військ.  Управи  Укр.  Ди¬
візії.  Тепер  в  ЗДА.
 Приказ  ч.  253.  Стан  полку  УСС  в  дні  25.  V.  1916  був  такий:  Харчовий
стан  —  47  старшин,  1683  стрільців;  бойовий  стан  —  37  старшин,  1361  стр.
(О.  Думін.  Історія  Леґіону  УСС,  ст.  289).
 Приказ  ч.  1.  Похорон  Івана  Франка,  який  помер  28.  V.  1916,  відбувся  у
Львові  31.  V.  1916.  Над  могилою  на  личак,  цвинтарі  промовляв  від  УССтрі-
лецтва  сот.  3.  Носковський,  а  від  УБУправи  її  голова  д-р  К.  Трильовський.
УСС  зложили  на  могилі  срібний  вінок.
 Приказ  ч.  36.  Не  зважаючи  на  цей  приказ,  ніхто  з  українців  не  називав
УСС-ів  „легіонерами”,  чи  „леґіоністами”,  а  тільки  „стрільцями”.
 Приказ  ч.  70.  Після  бою  під  Потуторами  14.  VUI.  1916  і  реорганізації
Леґіону  —  бойовий  стан  Леґіону,  з  яким  УССтрілецтво  виступило  до  бою
на  Лисоні  3.  і  4.  IX.  1916,  виносив  35  старшин,  1168  підстарш.  і  стрільців.
 Приказ  ч.  81.  Після  бою  на  Лисоні  3.  і  4.  IX.  Леґіон  поніс  втрати  в  чис¬
лі  коло  700  люда.  Остало  коло  400,  з  яких  створено  чотири  сотні.
 І81

1917
 АПЕЛЬ  СТАРШИН  УСС  ДО  ЗУРАДИ  І  УПРЕПРЕЗЕНТАЦІЇ
 Друкується  вперше  із  оригіналу  документу,  що  зберігається  в  Іст.  Арх.
УСС,  ч.  113.  —  Звернення  викликане  компетенційним  спором  між  Укр.  Парл.
Репрезентацією  і  Загальною  Укр.  Радою  згл.  Народ.  Коміт.  УНДПартії,  го¬
строю  полемікою  між  „Ділом”  і  „Укр.  Словом”  та  агітаційною  акцією  посла
д-ра  Л.  Цегельського  серед  УССтрілецтва  (грудень  1916).  Дата  звернення
не  подана.  Доручено  його  на  руки  Боєвої  Управи  9.  IV.  1917.  Підписані  стар¬
шини  усіх  формацій  УСС.
 В  СПРАВІ  УКРАЇНСЬКОГО  ЛЕҐІОНУ  УСС
 Друковано  у  „Вістнику  СВУ”,  Відень,  15.  VIII.  1917,  ч.  32,  п.  заг.  ,,В
справі  Українського  Леґіону  УСС”,  звідки  й  передруковується.
 В  зв’язку  з  упадком  царату  і  створенням  Центр.  Ради  в  Києві  виступили
серед  УСС  сильні  протиавстр.  настрої.  На  зборах  старшин,  що  відбулися  в
Коші  27.  V.  1917  під  проводом  сот.  Вітовського,  вирішено  розформування  Ле¬
ґіону  УСС.  Тоді  збори  на  внесок  д-ра  В.  Старосольського  і  сот.  Н.  Гірняка,
погодилися  передати  справу  дальшого  існування  УСС  до  остаточного  вирі¬
шення  Укр.  Парлям.  Репрезентації.  Вслід  за  тим  відбулася  у  Відні  отся  на¬
рада  24.  1  25.  VII.  1917,  на  якій  м.  інш.  вирішено,  що  Леґіон  УСС  повинен
дальше  існувати.
 ЗВЕРНЕННЯ  СТАРШИН  ДО  УКР.  ПАРЛ.  РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ
—  12.  ХП.  1917
 Оригінал  цього  звернення  збережений  в  Іст.  Арх.  УСС.  —  Про  цю  саму
справу  див.  стаття  Д.  Палієва  „УСС  на  розпутті”.  Нарада,  на  якій  винесено
це  домагання  і  звернення  відбулася  в  гуштинськім  лісі  недалеко  Збруча,
її  викликали  відомості  з  України  після  проголош.  ІП  Універсаму  Центр.  Ра¬
ди.  В  наслідок  цього  звернення  відбулася  у  Відні  широка  нарада  5-7.  II.
1918.  Ухвалені  постанови-резолюції,  див.  стор.  428-431.
 ПРОХАННЯ  СТАРШИН  ДО  ЦЕНТР.  УПР.  УСС
 Оригінал  в  Істр.  Арх.  УСС,  ч.  122.  В  справі  дальшого  існування  УСС.
скликано  нараду  до  Відня  на  день  5.  II.  1918.  Див.  стор.  428.  На  щастя,  по¬
боювання  щодо  особи  сот.  Микитки  оказалися  передвчасні,  бо  сот.  Микитка
показав  себе  на  пості  кмдта  Леґіону  УСС  знаменитим  старшиною  та  добрим
укр.  патріотом.
 1918
ОСТАНШИ  ПРИКАЗ  ОТ.  ТАРНАВСЬКОГО
 Копія  приказу  збережена  в  Іст.  Арх.  УСС,  ч.  111,  звідки  передруковується.
МИКИТКА  ОСИП,  сотник,  згодом  генерал  УГА,  нар.  21.  лютого  1878
в  Заланові,  пов.  Рогатин.  Від  1902  актив,  старшина  австр.  армії,  як  сотник
став  від  січня  1918  кмдтом  Леґіону  УСС.  В  грудні  1918  обняв  команду  гру¬
пи  Старе  Село  під  Львовом,  від  січня  1919  кмдтом  1-го  корпусу  УГА,  а  від
листопада  1919  до  10  лютого  1920  Нач.  Вождом  УГА.  Тоді  ж  арештований
 №

і  вивезений  большевиками  до  Москви,  потім  до  концентр,  табору  в  Кожухо¬
ві.  Відкинув  пропозиції  служби  в  Черв.  Армії,  вслід  за  чим  був  розстріляний
большевиками  в  серпні  1920  р.  в  Москві.  Один  з  найкращих  старшин  УГА.
 РЕЗОЛЮІЦЇ  НАРАДИ  У  ВІДНІ  —  ЛЮТИИ  1918
 Оригінал  протоколу  нарад  і  резолюцій  зберігається  в  Іст.  Арх.  УСС,  звід¬
ки  й  передруковується.  —  Наради  скликала  президія  ЦК  УСС  на  домаган¬
ня  У  ССтрілецтва  усіх  формацій.  Див.  письма  до  Парл.  Репр.  і  ЦУ  УСС  з
 12. 	і  25.  ХП.  1917.,  стор.  424,  426.
 ЛИСТ  В.  ДЗІКОВСЬКОГО  ДО  ЦЕНТР.  УПР.  УСС
 Оригінал  листа  в  Іст.  Арх.  УСС.  Друкується  вперше.  —  В.  Дзіковський
виїздив  до  команди  полку  СС  в  Києві,  як  зв’язковий  УСС  в  організ.  і  політ,
справах.  —  Збірочка  Дзіковського  „На  Веселій”  не  була  друкована.  Рештки
манускрипту  зберігаються  в  Іст.  Арх.  УСС.
 ЛИСТИ  ПХОР.  Л.  ЛЕПКОГО  ДО  ПРОФ.  І.  БОБЕРСЬКОГО
 Автографи  листів  зберігаються  в  Іст.  Арх.  УСС.
 ЛЕПКИИ  ЛЕВ,  пхор.  згодом  четар,  нар.  1889  в  Поручині,  п.  Бережани,
студ.  львів.  університет.  Організатор  тов.  „Січ.  Стрільці”  в  Бориславщині.
При  УСС  від  осені  1915,  оживляє  мистецьке  життя.  Участь  в  „Артист.  Гор¬
стці”  і  „Прес.  Кватирі”  1916-1918.  Компонує  і  творить  багато  стріл,  пісень,
проектує  однострої,  стріл,  могили.  Після  1.  XI.  1918  кмдт  сотні  кінноти.  За
Польщі  журналіст,  редактор  і  видавець  (журн.  „Зиз”),  ред.  в-ва  „Черв.  Кал.”,
директор  живця  „Черче”.  Тепер  в  ЗДА.
 Згадана  медаля  учасництва  з  Архангелом  не  була  виконана.  Щойно  на
весну  1918  виготовила  її  Центр.  Упр.  УСС  у  формі  стилізов.  гуцуль.  хреста
за  проектом  інж.  Лушпинського.  Проект  грамоти  учасництва  роботи  О.  Ку-
риласа  находиться  в  Іст.  Арх.  УСС.
 КУРИЛАС  ОСИП,  нар.  1870  в  Щирці,  п.  Львів,  студіював  в  Крак.  Ака¬
демії  Мист.  (1895-1901),  маляр,  Графік.  При  УСС  1915-1918.  Автор  багатьох
рисунків,  портретів,  образів  із  життя  УСС.  Помер  у  Львові  1951  р.
 БУЦМАНЮК  ЮЛІЯН,  поручник,  згодом  сотник,  нар.  3.  УП.  1885  в  Смор¬
жеві,  п.  Радехів.  Закінчив  Крак.  Акад.  Мистецтв  1914.  При  УСС  від  від  серпня
1914.  Перший  організатор  Прес.  Кват.  в  полі,  світливець  і  маляр.  1918  рефе¬
рентом  в  ДСВС.  На  еміграції  у  Відні  і  ЧСР.  Розмалював  кілька  церков  в
Галичині  (м.  інш.  церкву  оо.  Василіян  в  Жовкві).  Тепер  в  Едмонтоні,  Кана¬
да,  де  розмалював  катедр.  церкву.  Створив  багато  образів  і  портретів.
 ЦЕНТРАЛЬНА  УПРАВА  УСС  ДО  УССТРІЛЕЦТВА
 Копія  в  Іст.  Арх.  УСС,  звідки  й  передруковується  вперше.  —  Звернення
видано  напередодні  виїзду  Вишколу  і  Коша  УСС  на  Україну,  який  відбувся  в
днях  7-13.  VI.  1918  в  район  Єлисавету.
 СМАЛЬ-СТОЦЬКИИ  СТЕПАН  (1859-1938),  гром.  політ,  діяч,  вчений
лінґвіст,  проф.  універс.  в  Чернівцях  (1884-1918)  та  УВУ  в  Празі.  Провідник
укр.  націон.  життя  на  Буковині,  посол  до  сойму  і  парляменту,  посол  ЗУНР  в
Празі  в  1919,  автор  багатьох  наукових  праць.
 483

ЗАЯВА  СТАРШИН  УСС  З  НАГОДИ  4-ЛІТТЯ  УСС
 ДРУкУється  вперше.  Оригінал  зберігається  в  Іст.  Арх.  УСС,  ч.  109.  —
В  супровідному  письмі  до  цього  звернення  пише  пор.  д-р  В.  Старосольський:
„Не  могли  ми  ніяким  чином  поминути  України,  за  яку  боролися  і  вибрали
форму,  яка  на  нашу  думку  найвідповідніша”.
 ЛИСТ  О.  ПІДВИСОЦЬКОЇ  ДО  ЦЕНТР.  УПР.  УСС  У  ВІДШ
 ПІДВИСОЦЬКА  ОЛЬГА,  нар.  1898  в  Чорткові.  Учен.  учит.  семінаря.  Від
початку  1915  при  УСС.  Служба  в  полі  від  1.  V.  (Болехів)  до  31.  VII.  1915
(Пановичі).  Потім  в  Коші  УСС.  Згодом  супровітована.
 Автограф  листа  зберігається  в  Іст.  Арх.  УСС,  ч.  110,  звідки  передруко¬
вуємо.  —  Пасічна  —  село  в  повіті  Надвірна.  —  Річка,  про  яку  мова:  Бистри¬
ця  Надвірнянська.
 НИКИФОРЯК  САВА,  четар,  нар.  1887  в  Рожнові,  пов.  Снятин.  Абсольв.
гімн,  в  Коломиї,  унів.  студії  у  Львові.  Учитель  гімназії.  У  світ,  війні  спершу
старш.  при  36.  п.  стр.,  згодом  у  Вишколі  УСС.  При  УГА  кмдт  сотні  в  10.
колом,  бриґ.  На  Україні  перебув  два  рази  тиф.  Полонений  під  Махнівкою  2.
 V. 	1919,  в’язнений  цілий  рік  в  Тухолі.  Потім  учитель  гімназії  в  Станиславові.
Тепер  в  ЗДА.
 №

Пошшаник  імеп

Абердам  Осип  338
Абрисовський  Василь  452
Адамів  Іван  306
Адамс,  полк.  224,  226
Алексевич  Тадей  319,  338,  408
Аліман  Степан  426
Альтман,  полк.  288,  290,  410,  467
Амброзійчук  Павло  170
Андреас  Михайло  338
Андрух  Іван  219,  448
Антоняк  Юрко,  старш.  306
Антоняк  Юрко,  молод.  306
Артимович  Антін  141,  142,  143,  162,
163,  290,  453,  455
Архімович  Лев  364
 Бабій  Олесь  283,  466
Бабійчук  Андрій  338
Бабюк  Андрій  284,  296,  311,  312,  313.
466
 Бабяк  Осип  418
Бавковач,  полк.  410
Баґан  Мечислав  252,  420,  422
Бакай  Юрко  306
Баландюк  Антін  358,  359,  369
Балешта  Іван  247
 Балюк  Іван  27,  132,  177,  254,  273,  390,
457,  465,  466,  478
Банах  Петро  338
 Баран  Михайло  158,  377,  378,  380,  455
Барвінський  Василь  364,  472
Барнич  Ярослав  358
Бас  Василь  453
 Батейко  Михайло  182,  183,  306,  457
Батюк  Антін  124
Бачинський  Лев  82,  406,  448,  480
Беблюк  Антін  299,  306
Безпалко  Василь  141,  453
Безпалко  Іван  167,  168
Безпалко  Ілько  338
Безпалко  Семен  321,  418,  469
Бельмеґа  Федь  298,  300,  302,  311,  313,
468
 Берегуляк  Іван  166,  187,  189,  458
Береза  Володимир  127,  214,  452
 Березняк  Т.  200
Береський  Михайло  338
Беркий  Іван  435
Бехметюк  Ілько  302,  311
Беч  Іван  124,  452
Библюк  Антін  306
Бий  Олекса  408
Бідер,  д-р  168
Бідунь  Михайло  338
Бійовський  Осип  242
Білинський  Омелян  167,  183,  406,  423,
456
 Білозор  Володимир  420.  423,  481
Білоус  Іван  306
Біляч  Іван  423
 Білячук  Михайло  300,  302,  311
Блажків  Василь  338
Боберський  Іван  39,  135,  168,  278,  375,
378,  384,  385,  389,  401,  424,  431,
433,  438,  446,  466,  467,  475,  476,
477,  480,  483
Бобикевич,  інж.  353
Бобинський  Василь  369,  370
Бобків  Федь  124
Бобринський,  граф  75
Богданович  Роман  452
Богун  Іван  402
Боднарук  328
 Бойчук  Іван  (Буковина)  338
Бойчук  Іван  (Винники)  338
Бойчук  Михайло  338
Бойчук  Федір  339
Бонді,  кмдт  групи  182
Борис  Іван  300,  306
Борис  Франц  423
Бородієвич  Евген  423
Борщ  Антін  339
Бочан  Ілько  339
Братус  Василь  307
Бровко  Ілярий  270,  465
Бруннер  Луціян  82
 Будзиновський  Осип  76,  133,  293,  319,
321,  322,  324,  325,  330,  378,  380,
383,  415,  450,  459,  462,  466,  469,
470,  477
 487

Бужор  Іван  420
Букеда  Дмитро  339
Букшований  Осип  163-169,  299,  301,
377,  378,  380,  382,  383,  456,  467
Бумбук  Микола  300,  307
Бурлак  Зінко  89
Бутин  Василь  301
Бутин  Северин  307
Буцманюк  Юліян  241,  435,  483
 Ваґнер  Ріхард  366
Ванічек,  австр.  четар  467
Варивода  Антін  236,  335,  336,  407,  408,
415,  419,  476,  480
Василик  Дмитро  453
Василько  Микола  406,  480
Вацик  Іван  452
Ващук  Корнило  423
Вербицький  Михайло  361
Вербицький  М.,  сотник  203,  207,  208
Верещаґін  Василь  205,  207
Верхомий  Володимир  423
Весоловський  Омелян  242
Весоловський  Ярослав  397,  406,  479
Виговський  Іван,  гетьм.  376,  402
Винник  Павло  339
Витвицький  Василь  356,  472,  473
Вихор  І.  (Чмола  І.)  86,  449
Вишиван  Василь  301
Вівчарик  Павло  301
Вільчинський,  полк.  203,  205,  208
Віндішґрец,  князь  267
Вінтоняк  Андрій  339
Вінтоняк  Онуфрий  173
Вітовський  Дмитро  31,  53,  127,  133-
135,  162,  191,  192,  231,  232,  241,
244,  254,  257,  259-267,  271,  273,  275,
276,  278-280,  293,  353,  358,  369,
378-380,  382,  384,  396,  426-428,
445,  446,  450,  452,  453,  455-460,
463-467,  473,  474,  481
Вітошинський  Йосип  287,  380
Віятик  Степан  348
Вовк  Микола  452
Волинець  Степан  423
Володимир  Вел.,  князь  66,  106
Володимирко,  князь  277
Волосянський  Омелян  119,  422
Волошин  Іван  141,  453
Волошин  Михайло  241,  263,  462
Волошин  Петро  339
Вонсуль  Іван  339
 №
 Воробкевич  Сидір  361
Воробчак  Осип  339
Воронюк  Василь  453
Воєвідка  Ярослав  217,  460
Вудкевич  Осип  124
Вульчак  Стефан  339
 Габсбурґ  Вільгельм  (Василь  Вишива¬
ний)  194,  203,  207,  459
Габсбурґ  Фердинанд  72
Гаванський  Роман  215,  423
Гаврилів  Федь  453
 Гаврилко  Михайло  241,  249,  252,  265,
422,  463
Гаврилюк  Степан  302,  311
Гавриш  150
 Гавришкевич  Михайло  453
Гаврищак,  о.  160,  329
Гадупяк  Петро  339
Гайворонський  Михайло  124,  254,  356.
 358-364,  472,  473
Гайдач  Дмитро  307
Гайовий  Василь  348
Галак  Ілько  339
 Галечко  Софія  166,  180,  185,  187,  411,
438,  456,  457
Галіп  Теодор  82
Галл  ер  Йосип  216
 Галущинський  Михайло  149,  157,  162,
233,  296,  456,  462
Гальчак  Михайло  199
Ганкевич  Микола  406,  480
Ганнак,  полк.  453
 Ганьківський  Володимир  296-299,  301,
302,  311,  312,  313,  468
Ганущак  Ілько  302,  311
Гарасевич,  пор.  371
Гарасимів  Петро  Богдан  159,  382,  423,
455
 Гарасимюк  Павло  300,  307
Герчанівський  Дмитро  220
Гільтайчук  Іван  302,  311
Гірняк  Никифор  233,  240-243,  249,  262,
295,  296,  422,  426,  430,  431,  435,
438,  464,  482
Главач  Л.  422
Гладилович  Юрко  124
Гладкий  Стефан  394
Гладун  251
 Глушко  Степан  151,  152,  156,  157,  237,
406,  454
 Гнатевич  Богдан  61,  116,  321,  322,  383,
410,  447,  451

Гнатюк  Михайло  123,  452
Гнида  Василь  299,  300,  307
Гогенцолерн  Оскар  233,  250,  461
Голейко,  хор.  204
Голинський  Гриць  199,  200,  203
Голинський  Михайло  367
Голод  Михайло  339
Голодрицький  Микола  339
Голуб  Стефан  339
 Голубець  Микола  123,  356,  358,  369,
473
 Горват,  капіт.  170,  399
Гофман  Петро,  ген.  175,  185,  266,  317,
331,  456,  457
Гошовський  Семен  307
Грабар  Олекса  422
Гречух  Василь  339
Григорчук  Гриць  307
Григорчук  Олекса  302,  311
Григорчук  Юрко  302,  311
Грималкж  Данило  406
Гриневецький  Ілля  220
Гринів  Володимир  161
Гринішак  Лесь  358
Грицай  Грицько  244,  295,  431
Грицюк  Ілько  303,  311
Грінченко  Борис  196
Грушевський  Михайло  245,  255,  368,
433,  464
Гузар  Михайло  132,  133,  453
Гупало  Іван  339
Гуркало  Іван  339
Гурко  Осип  221,  223
Гурман  Тадей  339
 Ґаба  Іван  300,  307
Ґавдиник  Петро  339
Ґаврицький  183
 Ґайоха  Роман  182,  183,  300,  307,  457
 Ґалан  Володимир  221
 Ґальновський  Михайло  340
 Ґедзун  Федь  307
 Ґембусь  Іван  307
 Ґеник  Василь  303,  311
 Ґеник  Михайло  375
 Ґійом  Арпад,  кмдт  групи  168
 Ґілецький  Микола  422
 Ґлова  В.  422
 Ґоїв  Володимир  Юліян  307
Ґондурак,  саніт.  299
Ґорук  Семен  76,  169,  189,  235,  236,  287,
319-322,  328-330,  334-336,  377-380,
 382,  383,  409,  410,  414,  415,  426,
461
 Ґузовський  Осип  340
Ґулка  Іван  307
 Ґутковський  Клим  149,  150,  152,  153,
156,  157,  385,  396,  454,  467
Ґурнік  Іван  141,  453
Ґурникевич  Гриць  465
 Дабіс,  пор.  250
Данилович  Василь  124,  449
Данилович  Сидір  340
Данищук  Петро  300,  301,  303,  311,  313
Даньківський  Осип  124,  406
Даскалюк  Давид  340
Дацків  Михайло  248
Дахно,  проф.  203
Джулинський  423
Дзвінчук  Михайло  307
Дзіковський  Василь  124,  235,  296,  317,
411,  431,  433,  461,  469,  483
Девосер  Михайло  246,  249,  252,  423,
426,  463
Демянчук  Евген  340
Демянчук  Юліян  340
Деркач  Пилип  422
Децик  Іван  340
Дидко  Антін  452
 Дідушок  Василь 	123, 	166, 	173, 	177,
 292,  378, 	380, 	398, 	422, 	445, 	446,
 448,  451, 	452, 	453, 	455, 	456, 	460,
 463,  464, 	466, 	467, 	469-472,  479
 Дідушок  Петро  76,  187,  398,  399,  415,
479
 Дмитерко  Анна  96,  187,  450
Дмитрак  Іриней  89
Дмитрук  423
 Добрянський  Аґатон  76,  321,  322,  415,
469
 Долинський  423
 Домарадський  Андрій  142,  165,  237,
456
 Донцов  Дмитро  377,  390,  447,  475,  478
Дорошенко  Володимир  38,  377,  446
Дорошенко  Михайло  220,  318,  406,  469
Дорошенко  Петро,  гетьм.  376
Доценко  Олександер  72,  448
Драгоманів  Михайло  66,  67
Дрда,  приґад.  168,  381
Дрекслер,  кмдт  групи  119
Дрозд,  капіт.  288,  289,  290,  467
Друк  335
 489

Дручків  Андрій  340
Дручків  Микола  300,  307
Дудинський  Роман  166-168,  189,  287,
288,  299,  301,  320-322,  377,  378,
381,  382,  415,  422,  452,  456,  467
Думін  Осип  262,  296,  313,  468,  471,
481
 Дунай  Андрій  340
Дунець  Олекса  301
 Дупрейчук  Танас  301,  303,  311,  468
 Дяків  Михайло  340
 Дяків  Олекса  325
 Дячук  Іван  307
 Дячук  Михайло  303,  307,  311
 Елиїв  Михайло  422
 Євлогій,  єпископ  75
Єндрик  Осип  133,  134
 Житинський  Михайло  123
Жід  Андре  221
Жовківський  Михайло  340
Жовнірук  Дмитро  422
Жук  Андрій  377,  424,  475
 Заболотний  Степан  340
Забольський  Петро  300,  307
Завадович  Петро  452
Загайкевич  Володимир  147,  424,  454
Загайкевич  Марія  473
Загаєвич  Микола  219,  255,  464
Загребний  Гнат  422
Заклинський  Мирон  195,  457,  459,  460
Заклинський  Ростислав  144,  424,  454
Залеський  Осип  473
Залізняк  Микола  377,  449,  475
Занґбурґ,  майор  205
Захарук  Михайло  340
Збудовський  Богдан  181,  457
Зденічек,  капіт.  383
Зелений  Антін  123
Зітенкж  Василь  300,  303,  311
Зітенюк  Іван  289,  300,  307
 Іванець  Іван  123,  382,  411,  420,  481
Іваницький,  уряд,  каси  354
Іваничук  Михайло  422
 Іванчук  Володимир  408
Іванюк  Володимир  340
Ігнат,  пре  де.  „Сокола”  82
Іличук  Василь  300,  303,  311
Індишевський  Ярослав  158,  382,  423,
476,  477
Істерович  Франц  340
 їжак  Микола,  о.  296,  297,  468,  471
 Кабаровська  Северина  389,  478
Кайдан  Осип  465
Калин  Василь  340
Калина  Володимир  216,  460
Калинець  Антін  252
Калинич  Дмитро  300,  307
Калиняк  Іван  182,  300
Кальнишевський  Петро  368
Кандиба  Олександер  259,  464
Каправий  Андрій  172,  423,  456
Каратницький  Іван  180,  182,  184,  291,
340,  457
Каратницький  Роман  406
Каришева  Т.  364
Карманський  Петро  358
Карпин  Федір  301,  303,  311
Катамай  Дмитро  240,  375,  380,  381,
382,  449,  476,  477
Качалаба  Іван  341
Качмар,  австр.  хор.  242
Качуляк  Василь  341
Квас  Осип  89,  237,  322,  406,  449
Квасниця  Дмитро  241
Кватернік  Петер,  капіт.  162,  163,  331,
381,  471
Келлер,  генер.  78
Керенський  Александер  55,  77
Кермощук  Іван  341
Кирей,  генер.  433
Кисіль  Гриць  307
Кишакевич  Олекса  124,  125,  242
Кігічак  Андрій  253,  462,  473
Кізюк  Корнило  203,  204,  205,  208,  459
Кіналь  Зенон  308
Кіржецький  Степан  423
Кірпічніков,  генер.  78
Кітюк  Юра  453
Кічула  Василь  471
Кішка  Іван  303,  311
Клим  Василь  89,  90,  91,  124,  422,  449
Кліщ  Денис  321,  341,  408
 490

Кнобльох,  д-р  168
Коберський  Лев  124,  125,  126,  451
Коберський  Остап  124,  237,  308,  321,
327,  469
Кобець  О.  369,  370
Ковалик  Тадей  287,  321,  469
Коваль  Іван  452
Ковальов  І.  201,  202,  204
Ковальов  Максим  202,  204
Ковальчук  Стефан  341
Козак  Дмитро  341
Козіцький  Микола  308
Козловський  Іван  358,  362
Колесса  Микола  364
Колесса  Філярет  361,  363,  473,  478
Колодій  Юрій  453
Колтунюк  Роман  221,  227
Кондрачук  Василь  341
Коник  Ераст  378,  380
Коник  Клим  408
Коник  Микола  253
Кондрацький  Гнат  247
Коновалець  Евген  219-222,  227,  243,
461
 Конол  Осип  248
Конопада  Михайло  132,  453
Кончаківський  Василь  341
Конюшевський  Осип  303,  311
Копій  Петро  453
Копцюх,  д-р  204
Копчук  Микола  300,  308
Копчук  Юрко  300,  308
Корбутяк,  січовик  82
Корнат  Янів  394
Королів  Федір  94,  449
Король  Семен  384,  385,  422,  477
Кос,  д-р  122
Косар  Михайло  308
Косіцький  Михайло  308
Космина  Василь  418,  470
Коссак  Василь  76,  320,  415,  469
Коссак  Гриць  146, 	157, 	163,  189, 	235,
 290,  291, 	295, 	296, 	377-382, 	384,
 395,  407, 	408, 	421, 	422,  426, 	435,
 438,  476
 Коссак  Іван 	161, 	162, 	165,  378-382,
 422,  455,  456,  474,  476,  478
Коссак  Михайло  474
Котів  Онуфрій  341
Котів  Роман  308
Юоцур  Іван  123,  450
Коцюбинський  Михайло  196
Кошиць  Олександер  363,  365,  366
 Краснопера  Северин  249,  252
Кривицький  180,  183
Кривоус  Василь  217,  460
Крипякевич  Іван  262
Крупа  Василь  418
Круцик  Іван  341
Кубів  Іван  168
Кудрик  Борис  364,  365,  473
Кузик  Теодор  308
Кузів  Олекса  132,  453
Кузь  Ірина  186
Кузьмич  Ярослав  320,  341
Кузьмович  Степан  308
Кульчицький  Іван  124
Купранець  251
 Купчинський  Роман  115,  123,  176,  359-
365,  369,  411,  422,  450,  455,  457,
472,  473
Кураба  Франц  341
 Курендаш  Олекса  300,  301,  303,  311
Курилас  Осип  435,  470,  483
Кучабський  Василь  48,  89,  90,  91,  124,
125,  136,  219,  221,  222,  227,  237,
239,  319,  321,  414,  446,  453
Кухтяк  Остан  341
Куцій  Михайло  341
Кучерішка  Омелян  449
Кучмак  Іван  247
 Лабій  М.  422
Лаврівський  Іван  361
Лаврук  Іван  303,  311
Лагодинський  Микола  82,  448
Ласовський  Володимир  231,  461
Лахман  118
Левинський,  о.  332
Левитський  Микола  198,  459
Левицький  Нечуй  Іван  207
Левицький  Кость  296,  397,  406,  478
Левицький  Омелян,  сотник  171,  177,
278,  293,  380,  381,  382,  396,  410,
411,  420,  454,  456,  462,  466,  467,
480
 Левицький  Омелян,  молод.  246
Левицький  Пилип,  інж.  396
Левицький  Теодор  132,  342,  453
Лежогубський  Теодозій,  о.  401,  479
Леонтович  Микола  363-365
Лепкий  Богдан  28,  357,  358,  368,  369,
370,  445,  472
Лепкий  Лев  78,  357,  359-362,  369,  411,
422,  472,  483
 №

Лепкий  Лев  Р.  473
Лесик  Роман  358,  423
Лесняк  Омелян  76,  236,  318-322,  324,
325,  328,  336,  414,  415,  462
Лешків  Тимко  465
Липинський  Вячеслав  447
Лисак  Василь  342
Лисенко  Микола  361,  473
Лисько  Зиновій  364
Лінде,  майор  397
Лісевич  Луць  151
Лісковацький  Володимир  308
Лісовець  Семен  124
Лозинський  Михайло  342
Лозовський  Петро  251
Лопадчак  Ілько  408
Лопатчук  Яків  342
Луцик  Іван  394
Луцик  Ромуальд  123
Луців  Лука  368,  474
Луцький  Остан  205
Лушпинський,  інж.  483
Людкевич  Станислав  364,  365,  473
Ляєр,  отаман  247
Лямезан  Роберт  149
Ляхніт,  пор.  292
Львівський  Витовд  124
 Маґорюк  Юрій  300,  308
Мазепа  Іван,  гетьман  34,  41,  67,  81,
105-108,  110,  196,  368,  376
Мазяр  Франц  452
Макаровський  Андрій  342
Макарушка  Евгенія  400,  401,  479
Маковей  Осип  369,  386-388,  478
Максимишин  Іван  237,  319,  342
Максимчук  Іван  342
Максимюк  Амброзій  299,  300,  308
Максимюк  Микола  301,  304
Макух  Іван  82,  424,  448
Малецький  Василь  453
Малицька  Константина  96,  97,  450
Мальований  Василь  319,  342
Мамчур  Теодор  139,  167,  168,  182,  453
Маренін  Мирон  422
Маренці,  ген.  204,  205
Маркевич  150
Мародчак  Михайло  453
Марущак  Роман  453
Марцінковський  Михайло  342
Матищук  Федь  304
Матійчук  Ілько  299,  300,  301,  304
 Матусяк  242
 Матковський  Осип  304,  311
Матчак  Михайло  219,  220,  224,  237,
260,  321,  464
Матюк  Віктор,  о.  220,  361
Маценко  Павло  365
Мацюрак  Кость  382
Меленевський  Маріян  377,  406,  476
Мелень  Теофіль  34,  64,  175,  445,  447
Мелешко  Фотій  198,  204,  205,  459
Мельник  Андрій  53,  123,  187,  219-224,
237,  246,  292,  293,  318,  321,  358,
414,  445,  448,  455,  460,  463,  466,
467,  469,  471
Мельник  Федь  422
Мельниченко  Петро  308
Мельничук  Михайло  300,  308
Меркун  124
Метрипула  Семен  342
Микитка  Осип  197,  200,  427,  430,  452,
482
 Микитюк  426
Микуляк  Федір  220,  408
Михайлишин  Павлина  187
Михайлів  Осип  342
Михайлів  Федь  124
Михайлюк  Микола  304,  311
Михаськів  Степан  248
Мицик  Василь  123,  328,  335,  471
Мицканюк  Дмитро  304,  311
Мицканюк  Микола  304,  311
Мицканюк  Михайло  304,  311
Мінів  Олекса  423
Мінський  Михайло  365
Мінчак  Михайло  210,  213,  237,  321,
452,  460
Могильницький  150
Мойсейович  Теофіль  411
Моклович  183
Молік,  полк.  118,  162
Мольнар  Франц  185,  458
Мороз  Василь  308
 Мосора  Володимир  241,  243,  423,  462
 Мосора  Юліян  241
 Мота  Іван  342
 Мусіль,  капіт.  164
 Мухар  Василь  308
 Навроцький  Осип  124,  171,  246,  328,
332,  409,  415,  456,  471
Навроцький  Степан  252,  462
Нагайло  Іван  205-207,  320-322,  459
 №

Нагірний  Степан  342
Нагірняк  Евген  308
Надрічний  Гриць  342
Назарак  Юліян  124,  308
Назарук  Осип  64,  147,  188,  447,  449,
458
 Накельський  Петро  342
Небеш  Степан  124,  452
Неґрин  Антін  248,  453
Нестайко  Юліян  415,  416
Нестор  Степан  343
Нечипор  Богдан  327,  343
Нижанківський  Мирон  149,  423,  454
Нижанківський  Нестор  364
Нижанківський  Остап  357,  361
Никифоряк  Сава  483
Никорак  Микола  287,  454
Новаківський  Михайло  241-243,  423,
462
 Новаківський  Олекса  434,  461
Носковський  Зенон  76,  140,  142,  143,
161-170,  287,  288,  291,  320,  322,
335,  378,  380,  381,  382,  409,  415,
455,  457,  476,  481
 Огоновський  Володимир  296
Олександер,  серб,  королевич  73
Олексин  Жигмонт  119,  451
Олексовський  Гриць  272,  465
Олексовський  Яць  271,  465
Олесь  Олександер  259,  464
Олійник  Степан  124,  343
Опока  Микола  68,  124,  448,  449
Орза  Володимир  420,  422
Оренді,  пор.  168
Орлевич  Микола  308
Орлик  Пилип,  полк.  376
Оробець  (Залуцький)  Василь  411,  433
Остап  Микола  343
Островерха  Михайло  245,  246,  463
Охримович  Володимир  386,  478
 Пав  лик  Михайло  82,  448
Павлів  Микола  124,  452
Павловський  Антін  300,  308
Павлюк,  дир.  353
Палагннж  Гриць  343
Паліїв  Дмитро  123,  190,  193,  262,  357,
358,  458,  472
Палійчук  Василь  300,  304,  311
Палійчук  Микола  465
Паньчак  Василь  335,  337
 Паньчак  Володимир  301
Партика  Андрій  124
Партика  Микола  343
Пасіка  Петро  219,  227,  237,  406,  48J
Пачовський  Василь  82,  99,  368,  369,
370,  450,  474
Перфецький  Олександер  123,  422,  426
Петлюра  Симон  78,  220,  433,  448
Петращук  Петро  308
Петришак  Пактела  309
Петрів  Дмитро  300,  301,  304,  311
Петрів  Лука  300,  309
Петрів  Семен  298
Петрованчук  Микола  300,  309
Петрович  Михайло  124,  452
Петрук  Микола  82,  448
Петрук  Петро  299,  309
Петрушевич  Евген  262,  424
Пик  Федір  304,  311
 Підвисоцька  Ольга  187,  438,  439,  457,
484
 Підгайний  Семен  472
Пітиляк  Юра  304,  311
Плавец,  полк.  377
Пліш  Олекса  327
Погребенний  Іван  298,  309
Подюк  Іван  335,  337
Полуботок  Павло,  гетьм.  368
Полянський  Іван  309,  343
Попадюк  212,  213
Попенюк  Кость  300,  301,  305,  311
Порайко  Іван  300,  309
Поритко  Іван  95,  450
Постолюк  Петро  124,  452
Потоцький  Андрій,  263
Прасович  435
Пристай  Тарас  211,  212
Прідун  Степан  423
Проців  Петро  309
Прядка  М.  200
 Пшепюрський  Андрій,  о.  423
 Рабан,  пор.  292
Рабій  Михайло  241
Рабій  Юліян  240,  241,  243,  462
Радзікевич  Володимир  368,  369
Ребеньчук  Іван  301,  305,  311
Ребеньчук  Федь  300,  309
Ревуцький  Дмитро  363
Ревуцький  Лев  362-364
Ревюк  Микита  309
Рибак  Федь  343
 493

Рихло  Іван  298
Рідль,  пор.  269
Різник  Василь  220
Ріпецький  Олекса  326,  470,  471
Ріпецький  Степан  21,  124,  243,  295,
326,  423,  445,  449,  457,  459,  468,
470,  471,  473
Роґульський  Іван  76,  408,  411,  481
Рожанковський  Теодор  353,  375,  384,
385,  431,  426,  477
Розенберґ  Людвік  (Чорній  Вол.)  124,
325
 Розлуцький  Лесь  472
Роман,  князь  106
Романишин  Богдан  319,  343,  408
Романків  Іван  242
Романчук  Юліян  423,  424
Романюк  Микола  193,  194,  426,  459
Рондяк  Петро  220
Руденко  Василь  246
Рудницький  Антін  363-365,  473
Рудницький  Степан  424
Рудницький  Яків  290,  467
Рупа  Тимко  343
 Савдик  Петро  124,  125,  452
Савич  Василь  309
Савойка  Лев  248
 Савчин  Михайло  139,  219,  220,  327,
448,  460,  469
Савчук  Дмитро  305,  311
Савчук  Федь  343
Савюк  Василь  300,  309
Савюк  Дмитро  300,  309
Сагайдачний  Петро  124
Саган  Михайло  300,  309
Саєвич  Микола  241,  265
Сазонов  Сергій  403,  480
Сайко  Василь  343
Салабай  Яків  343
Салдан  Микола  252,  423
Салиґа,  війт  174
Сандуляк  Іван  82,  83,  448
Сачик  Іван  343
 Свидерський  Володимир  287,  288,  467
Свістель  Франц  337,  422
Святослав,  князь  66
Семенюк  Осип  116,  119,  168,  287,  288.
 415,  422,  447,  451,  459,  466
Семець  Василь  124,  255,  463
Семирозум  Павло  187
Сеньчук  Михайло  343
 Сидорук  Михайло  300,  309
Сисак  Максим  343
Сідельник  Василь  309
Сімович  Роман  364
Сінґалевич  Володимир  403,  480
Сіркевич  Володимир  343
Січинський  Мирослав  260,  263
Сіяк  Іван  151,  152,  237,  238,  321,  322,
415,  462
Скальський  Павло  453
Скаповий  Михайло  309
Скобель  Осип  343
Скопляк  Ярослав  124,  125
Скоропадський  Павло  78
Скоропис-Иолтуховський  Олександер
377,  476
Сліпий  Родіон  423
Слука  Василь  344
Слюсарчук  Кость  252
Смаль-Стоцький  Степан  424,  431,  437,
483
Смосяк  166
Снагівська  Надя  225
Снагівський  220,  221,  225
Снітович  Дмитро  305,  311
Содомора,  посол  399
Соколовський  Юліян  237,  319,  344,
406
 Соколяк  Семен  300,  310
Соловчук  Василь  422
Солодкий  Василь  246,  248
Соломчак  Василь  251,  418
Соневицький  Ігор  473
Сорич  Дмитро  300,  310
Сорич  Федь  344
Сорич  Юра  344
Сорохтей  Осип  151
Сорук  Іван  300,  310
Сохацький  150
 Сроковський  Володимир  139-142,  163,
165,  384,  453,  455
Сроковський  Осип  385,  478
Ставничий  Дмитро  310
Становський  Казимир  344
Старець  кий  Михайло  310
Старик  Олекса  453
 Старосольський  Володимир  26,  31,  57,
94,  135,  168,  203-206,  228,  241,  265,
389,  421,  423,  424,  434,  438,  445
447,  449,  461,  468,  473,  477,  478.
482,  484
Старосольський  Юрій  314,  468
 т

Старух  Тимотей  82,  448
Старчук  Роман  344
Стафіняк  Володимир  252,  420,  421
Стахович,  посол  до  Думи  474
Степанівна  Олена  96,  97,  158,  166,  186,
187,  287,  290,  454
Степанчак  Іван  453
Стеткевич  Осип  193,  459
Стефаник  Василь  82,  448,  474
Стефанишин  Володимир  408
Стефанів  Петро  310
Стефанович  Роман  439
Стефанський  Михайло  301,  305,  311,
313,  468
Стефурак  Гриць  301,  305,  311
Стеценко  Кирило  364,  366
Стецюк  Гриць  150,  157
Столащук  Ілько  344
Столипін  Петро  403,  480
Сторожук  Олекса  344,  384
Стратійчук  Михайло  305,  311
Стратійчук  Омелян  301,  305,  311
Стратійчук  Петро  453
Стрільчук  Віктор  248
Стронський  Микола  203,  205,  378,  380,
381,  382,  420,  422,  427,  477
Струганів  Федь  344
Струхманчук  Яків  166,  378
Сумарук  300, 	301, 	305, 	311
 Сух  Михайло 	123, 	136, 	137,  453
 Суховерський  Осип  76,  325,  470
Сушко  Роман 	91, 	124, 	168, 	187, 	219,
 221,  223, 	224, 	237,  238, 	287-289
 318,  414,  462,  463
Сютрик  Михайло  344
 Талпаш  Мирослав  251,  422
Тарнавський  Мирон  191,  193,  228-231,
250,  252,  421,  427,  428,  430,  461,
482
 Твердохліб  Іван  310
Телепко  Михайло  344
Теліщак  Осип  360,  420,  423
Темницький  Володимир  41,  398,  403,
406,  424,  446,  479
Терещенко  Михайло  77
Терлецький  Степан  124,  246,  327,  463
Терпелнж  Микола  310
Тиктор  Іван  242,  452,  459,  460,  462
Тимкевич  Осип  246
Тимочко  Лука  344
 Тимощук  Михайло  182,  183,  188,  458
 Тимчишин  Іван  305,  311
Тимчишин  Микола  300,  310
Тимчишин  Пилип  305,  311
Тисяк  Василь  367
Ткачук  Андрій  301
Ткачук  Борис  305,  311
Ткачук  Федь  300,  305,  311
Тобілевич  Софія  206,  208,  363,  459,
473
 Томкевич  Евген  301
Трильовський  Кирило  39,  81,  83,  98,
403,  406,  446,  448,  450,  475,  481
Трух  Гриць  127-132,  337,  352,  357,  359,
420,  423,  426,  473
Труш  Іван  401,  479
Туз  Олекса  344
Тур  Роман  344
Турок  Михайло  124,  251
Тутулуйчук  Андрій  310
 Удовиченко  Олександер  226
Угрин-Безгрішний  Микола  369,  457
 Фаркаш  Елемер  175,  456
Фацієвич  Юліян,  о.  422
Федитник  208
Федів  Ігор  422
Федорак  Микола  300,  310
Федорик  Михайло  344,  353
Федорняк  Василь  344
Федорчак  Онуфрій  298,  299,  306,  311,
313,  468
Фенюк  182
 Фещур,  отам.  246,  247
Філяк  Дмитро  344
Фіхте  Иоган  55
Фіц,  рітмайстер  166
Фляйшінґер,  капіт.  143,  165
Фляйшман  Іґнац,  ген.  166,  170
Фоменко  Микола  364
Формусяк  Дмитро  301,  306,  311
Фотолуйчук  Адам  310
Франко  Іван  19,  23,  75,  90,  196,  368,
409,  465,  474,  481
Франтик  Володимир  168
Франц  Иосиф  1166
 Хибінь  Семен  344
 Хмельницький  Богдан  41,  66,  67,  106,
146,  196,  255,  376,  402
Холодняк  Андрій  345
Хорко  Пантелеймон  345
 495

Храновський  Іван  346
Хтєй  Олекса  117
 Цегельський  Лонгин  482
Цвілинюк  Дмитро  301,  306,  311
Целевич  Володимир  331
Церетелі  Іраклій  77
Цимбалістий  241
Ціпановська  Ольга  388,  478
Цяпка  Іван  370,  423,  474
Цьокан  Ілько  191,  192,  337,  380,  420,
422,  430,  458
Цьонка  Юліян  248
 Чабан  Іван  310
Чабан  Михайло  345
Чарнецький  Степан  357,  369,  400,  401,
472,  474
Червінчак  Іван  345
Черкавський  Олекса  321,  322,  423,  469
Черкалюк  Михайло  310
Черник  Іван  248
 Черник  Федь  29,  76,  78,  123,  124,  187,
237,  251,  255,  319,  321,  408,  410,
464,  470
Чехівський  Олександер  366
Чичкевич  Михайло  123,  211,  212,  321,
321,  322,  460
Чміль  Дмитро  345
 Чмола  Іван  86,  158,  168,  219,  221,  222,
287,  288,  353,  380,  383,  449,  455
Чубатий  Іван  345
Чубатий  Лев  194,  459
Чужбинський  220
Чумак  Степан  150
Чумбрійчук  Амброзій  310
Чучман  262
 Шаповка  Михайло  432
Шаманек  Альфред  216
Шаповал  Микита  368
Шашкевич  Маркіян  474
Швед  Гриць  345
 Шевченко  Тарас  19,  21,  23,  25,  35,  64-
67,  75,  98,  109,  110,  112,  368,  474
Шевчишин  Петро  345
Шевчук  Андрій  345
Шевчук  Василь  452
 Шевчук  Петро  (Видинів)  345
Шевчук  Петро  (Сеньків)  345
Шевчук  Степан  310
Шевчук  Юліян  300,  306,  311
Шепарович  ,упр.  бурси  353
Шептицький  Андрей,  митроп.  404,  435
Шеремета  Олекса  345
Шеффер  Тамара  364,  473
Шийка  Ілько  310
Шикета  Михайло  248
Шимко  Іван  345
Шкредка  Іван  345
Шкрібляк  Ілько  310
Шкрібляк  Олекса  310
Шкрумеляк  Юра  369
Шпутенко,  прапор.  73
Шреєр-Ткаченко  364
Штайнер  Іван,  бунч.  211,  212,  453
Штанґурський  Микола  345
Штарк,  пол.  капітан  213
Штепований  Микола  345
Штімпфель,  капітан  175,  456
Шумський  Осип  300,  310
Шухевич  Степан  133,  134,  161,  162,
262,  263,  268,  278,  375,  378,  380,
382,  383,  475
 Щуровський  Володимир  58,  215,  447
Щуровський  Евген  420
 Юзьвяк  Микола  306,  311
Юрчишин  Гнат  345
 Явний  Осип  300,  310
Яворський,  санітар  301
Яворський  Матвій,  УГА  247
Яворський  Матвій,  УСС  132,  248,  453
Якибчук  Іван  311
Якимів  Евген  124
Янів  Трифон  395,  479
Ярема  Михайло  255,  464
Яремкевич  Северин  159,  455
Яримович  Осип  124,  125,  237,  287,  298,
299,  320,  415,  422,  466,  467
Ясеницький  Евген  319,  320,  322,  324,
408,  422,  426,  470
Яцків  Михайло  435
Яцуляк  Федь  384
Яцульчак  Іван  345
 т

LXV
 Учасники  Ювілейного  З’їзду  Українських  Січових  Стрільців  для  відзначення  50-ліття  УСС  —  в  Ню  Иорку,
 в  днях  15  і  16  травня  1965  року.

Відкриття  Ювілейного  З’їзду  УСС  в  Ню  Иорку,  16.V.1965.  Промовляє  І.  По-
ритко.  Сидять  зліва:  П.  Постолюк,  А.  Кігічак.  Почесна  президія:  президент
д-р  С.  Витвицький,  д-р  В.  Ґалан,  Г.  Дмитерко-Ратич,  Ж.  Олексин,  О.  Нав-
роцький.  Неприявний  от.  Т.  Рожанківський.
 Учасники  З’їзду  Українських  Січових  Стрільців  з  нагоди  45-ліття  УСС  в  Сен
Кетеренс,  Канада,  1-2  серпня  1959  р.  Зліва:  Т.  Стрілець,  І.  Дурбак,  Е.  Дра-
ґінда,  Н.Н.,  П.  Лозовський,  В.  Марянський,  М.  Хархаліс,  М.  Луцький,  П.  Бе¬
реза,  Ж.  Олексин,  І.  Богач,  І.  Коцур,  І.  Особа.  В.  Дикий,  Я.  Солтикевич,  о.  С.
Хабурський,  А.  Моспанюк,  М.  Девоссер,  І.  Цибульський,  О.  Левицький,  С.  Він-
дик,  В.  Віра,  В.  Тисяк,  С.  Бріль,  О.  Навроцький,  І.  Голубець,  Н.Н.
 LXVI

Ювілейна  вистава  історичних  пам’яток  в  Ню  Иорку,  травень  1965.  Відділ
мистецьких  образів.  Мал.  Е.  Козак.  Зправа  портрет  кол.  УСС,  президента
д-ра  Степана  Витвицького.  Мал.  М.  Мороз.
 Ювілейна  вистава  пам’яток  УСС  в  Ню  Иорку.  травень  1965.  Відділ  світлин
 і  документів.
 LXVII

ЧЛЕНИ  КЕРІВНИХ  ОРГАНІВ  БРАТСТВА  УСС  —  1964
 Іван  Поритко
 Степан  Ріпецький
 Петро  Постолюк
 Лев  Лепкий
 Сава  Никифоряк
LXVIII
 Михайло  Савчин

ЧЛЕНИ  КЕРІВНИХ  ОРГАНІВ  БРАТСТВА  УСС  —  1964
 Володимир  Калина
 Остап  Котик
 Андрій  Кігічак
 Юрій  Шепарович
 Лука  Луців 	Володимир 	Гірняк 	Осип 	Стеткевич
 LXIX

Члени  Станиці  Братства  УСС  в  Клівленді,  Огайо,  ЗДА.  Вгорі:  І.  Зварун,  зліва:
Ж.  Олексин,  С.  Небеш,  Р.  Стахура,  о.  В.  Кармазин,  Р.  Лесик,  о.  С.  Городець-
кий,  Я.  Барнич,  Р.  Чучкевич,  І.  Гурко,  М.  Хроновят,  В.  Флюнт,  М.  Курах,
І.  Мурин,  К.  Єзєрський,  В.  Коць,  І.  Палка.
 Історично-Архівна  Комісія  Братства  УСС.  Зліва:  Я.  Гриневич,  С.  Ріпецький,
 С.  Никифоряк.
 LXX

LXXI
 Власноручна  нотатка  сот.  Дмитра  Вітовського  про  його
деґрадацію,  як  австрійського  старшини.
 Члени  Станиці  Братства  УСС  у  Вінніпегу  (1963).  Зліва,
1-ий  ряд:  Д.  Микитюк,  С.  Волинець,  І.  Тиктор,  М.  Пого-
рецький,  Т,  Пушкар;  2-ий  ряд:  П.  Ґаба,  С.  Мотало,  І.
Байдак,  В.  Стадник;  3-ій  ряд:  Д.  Кокот,  П.  Курієвич,
 О. 	Навроцький.  Г.  Яки  мів,  І.  Судейко.

ДЕЩО  ІЗ  СФРАГІСТИКИ  УСС.  Печатки:  1.  Товариства  „Січ”  в  Рогатині,
1912-1914;  2.  Української  Боєвої  Управи  у  Відні,  1914-1917;  3.  Товариства
„Повітова  Січ”  в  Мостиськах,  1913-1914;  4.  Загальної  Української  Ради  у  Від¬
ні,  1915-1917;  5.  Центральної  Управи  Українських  Січових  Стрільців  у  Відні.
 1917-1918;  6.  Збірної  Станиці  Українських  Січових  Стрільців  у  Відні,  1914-
1918;  7.  Української  Боєвої  Управи  у  Відні  (двомовна),  1914-1918.  —  8.  Наліп¬
ка  на  ціли  УСС.  9.  Поштова  марка  УСС  (світлина  О.  Степанів),  1916-1918.
 10. 	Ювілейна  марка  в  40-ліття  УСС  (робота  С.  Яцушка),  Ню  Иорк,  1954.
 LXXII

Д-р  Степан  РШЕЦЬКИИ
 Бібліографія  щшерел
що  історії  УСС

ВСТУП
 Майбутній  дослідник  історії  Українського  Січового  Стрілецтва  і  нашої
збройної  боротьби  за  державність  буде  стояти  перед  тяжким  завданням  здо¬
бути  і  зібрати  джерельний  матеріял,  потрібний  для  дослідження  і  наукового
зображення  тієї  доби  української  історії.  Відомо,  що  найцінніші  джерельні
матеріяли  до  історії  наших  визвольних  змагань,  це  в  першій  мірі  оригінальні
документи,  численні  архівні  фонди,  як  рівнож  багато  давніх  опублікованих
матеріялів  —  були  у  переважній  частині  знищені  внаслідок  воєнних  подій,
революцій  та  плянової  акції  московських  большевиків,  які  весь  час  свойого
панування  в  Україні  старалися  затерти  і  знищити  сліди  і  документи  визволь¬
ної  боротьби  українського  народу.
 Тому  головним,  а  часто  мабуть  єдиним  джерелом  науково-дослідної  праці
для  сучасного  і  майбутнього  історика  буде  все  таки  в  першій  мірі  багата  лі¬
тература,  мемуари^  більші  чи  менші  історичні  праці  і  розвідки  та  всякі  інші
друковані  матеріяли,  що  відносяться  до  цього  пероду  нашої  історії.  Але  ці  ма¬
теріяли,  що  були  публіковані  впродовж  останніх  п’ятдесяти  років,  тільки  в
невеликій  частині  появлялися  як  окремі  видання.  Вони  є  розкинені  серед  ма¬
си  українських  періодиків  і  збірників,  що  появлялися  в  різних  країнах  віль¬
ного  світу  впродовж  десяток  років  як  статті,  документи,  переписка,  спогади,
розвідки,  нариси,  описи#  рецензії,  біографічні  матеріяли,  а  часто  також  як
більші  історичні  праці,  що  з  браку  фінансових  моясливостей  не  могли  появи¬
тися  як  окремі  публікації  і  тому  були  друковані  в  часописах  чи  журналах.
Розшукати  ці  величезні  матеріяли,  зібрати  їх,  описати  і  проаналізувати  їх
зміст  та  закріпити  і  зберегти  для  пам’яті  як  цінне  історичне  джерело  —  це
завдання  бібліографії  джерел  до  історії  Українського  Січового  Стрілецтва,  на¬
ших  визвольних  змагань  і  новітнього  українського  війська.  Як  дуже  мало
зроблено  в  нас  досі  в  цій  ділянці  історичної  науки!  А  час  минає,  багато  із
опублікованих  матеріялів  пропадає  і  забувається  та  все  трудніше  стає  розшу¬
кувати  потрібну  літературу.
 Одинокими  поважнішими  спробами  заповнити  повищу  прогалину  є  пра¬
ця  Івана  Калиновича  п.з.  „Українська  мемуаристика  1914-1924”,  видана  1925
року  та  її  продовження,  що  почало  появлятися  в  журналі  ^Літопис  Червоної
Калини”  в  1929-1939  pp.  під  заг.:  „Список  джерел  до  історії  української  виз¬
вольної  війни  1914-1921”,  який  складали  спершу  А.  К.  і  К.  Купчанко,  а  від
1932  року  І.  Шендрик.  Обі  ці  публікації  не  претендують  на  повність,  і  з  ма¬
лими  вийнятками  не  подають  пояснень  до  заголовків  статтей.  Цей  другий  спи¬
сок  був  ведений  несистематично,  матеріял  продовжувано  в  альфабетичнім
порядку  в  міру  появи  журналу  тільки  як  реєстр  заголовків,  щоб  „дати  змогу
познайомитись  принайменше  з  заголовками  дотепер  опублікованого  матері-
ялу”.  Ця  публікація  була  перервана  в  1939  році,  і  від  того  часу  її  ніхто  не
продовжував  навіть  в  колишній  дуже  упрощеній  формі.
 Дещо  кращий  є  стан  спеціяльних  бібліографічних  праць  про  деякі  зна¬
менні  події  з  історії  визвольних  змагань  та  про  окремі  військові  формації.
 499

Про  бій  під  Крутами  зладив  Атан.  Фіґоль  солідну  працю  в  журналі  „Сту¬
дентський  Шлях”,  Львів,  1933,  ч.  1,  ст.  7-11;  1934,  ч.  1-2,  ст.15-23,  під  заг.:
„Бібліографічні  джерела  до  історії  бою  під  Крутами”.  До  кожної  позиції  (усіх
90),  виготовленої  на  основі  пресових  матеріялів  1918  і  наступних  pp.,  упоряд¬
ник  подав  докладні  описові  анотації.  З  огляду  на  знищення  большевиками
майже  всієї  історичної  літератури  з  pp.  1917-1921  про  наші  визвольні  змаган¬
ня,  згадані  вище  анотації  є  сьогодні  поважним  джерелом  автентичних  відо¬
мостей  про  згадану  історичну  подію.
 Якщо  йдеться  про  спеціяльну  бібліографію  джерел  до  історії  різних  укра¬
їнських  військових  формацій  з  доби  1914-1921  ррч  то  найкращою  і,  мабуть,
єдиною  є  бібліографія  київських  Січових  Стрільців,  яку  зладив  Іван  Шендрик.
Була  вона  поміщена  в  збірнику  „Золоті  Ворота”  вид.  „Червона  Калина”,
Львів,  1937,  ст.  321-380,  під  заг.  „Матеріяли  до  бібліографії  Січових  Стріль¬
ців”  (280  позицій,  індекси  авторів,  осіб,  місцевостей,  частин  і  широкі  та  основ¬
ні  анотації).  Видана  була  одночасно  окремою  відбиткою.
 Серед  формацій  Українського  Війська  звернено  більшу  увагу  на  зладжен-
ня  бібліографії  джерел  до  історії  Українського  Січового  Стрілецтва.  Історичне
значення  УСС  як  першої  української  військової  формації  новітньої  доби  істо¬
рії  України,  її  політичний  характер,  передова  роля  у  визвольній  війні^  велика
історична  література  про  УСС,  цінна  духово-культурна  і  мистецька  спадщина,
глибоко  сприйнята  молодшими  поколіннями  українського  народу  стрілецька
традиція,  всеукраїнська,  соборницька  ідеологія  та  бойові  чини  Українських
Січових  Стрільців  —  ус  з  те  спонукало  істориків  і  бібліографів  зберегти  відо¬
мості  про  джерела  до  історії  цієї  політично-військової  формації.
 Першу  спробу  бібліографії  Українських  Січових  Стрільців  зробив  Іван
Калинович  в  статті:  „Важніші  джерела  до  історії  Українських  Січових  Стріль¬
ців  (Бібліографічний  причинок)”,  опублікованій  в  збірнику  NСтрілецький  Ка¬
лендар-Альманах”  на  рік  1917,  Львів  1917,  ст.  152-157.  Упорядник  зробив  тіль¬
ки  невеликий  вибір  матеріялів,  подаючи  65  позицій.  Зокрема  подано  в  ній
цінні  відомості  про  статті  чужими  мовами  та  про  світлини-листівки,  видані
Боєвою  Управою  у  Відні.  Брак  анотацій.
 Великим  кроком  вперед  в  бібліографічних  студіях  історії  УСС  є  праця
Петра  Зленка:  „Українські  Січові  Стрільці  (Матеріяли  для  бібліографічного
покажчика)”,  друкована  в  історичнім  журналі  ,в3а  Державність”,  Каліш-Вар-
шава,  в  збірниках  чч.  5  (1935),  6  (1936),  і  7  (1937).  яка  охоплює  на  64  сто¬
рінках  матеріяли,  що  появлялися  до  1935  р.  включно.  Усіх  позицій  988.  Є  це
перша  основна  бібліографія  УСС  до  1935  року.  Праця  неповна.  Брак  публі¬
кацій  і  статтей  про  стрілецький  рух  та  мілітарну  підготову  до  1914  року  і  мо¬
білізацію  УСС  в  1914  році.  Також  не  подано  статтей,  друкованих  в  україн¬
ській  пресі  в  ЗДА  і  Канаді  та  пропущено  немало  матеріялів  із  української
преси  в  Галичині  і  Відні.  Немає  також  анотацій  і  додаткових  пояснень  при
поодиноких  позиціях.  Систематизація  і  угрупування  матеріялу  надто  упро-
щені  та  не  впорядковані  якслід.
 Незважаючи  на  це,  треба  підкреслити  велику  заслугу  проф.  Петра  Злен¬
ка,  емігранта  з  Придніпрянщини  та  учасника  визвольних  змагань,  щоч  ду¬
маючи  про  майбутнє,  в  міру  сил  і  можливостей  зробив  добре  діло  та  в  значній
мірі  причинився  до  зібрання  і  зареєстровання  джерел  історії  У  ССтрілецтва.
Працю  Зленка  плянуємо  перевидати.  Надаємо  їй  назву  „Бібліографія  УСС  —
частина  І”.
 Наша  публікація  творить  ІІ-гу  частину  „Бібліографії  УСС”.  Вона  охоп¬
лює  джерела,  що  появилися  до  1964  року  включно  і  подає  багато  матеріялів
друкованих  від  1912  до  1935  pp.  —  в  числі  357  нових  позицій,  що  не  увійшли
до  1-ої  частини.  Поширено  при  цьому  її  предмет  на  історію  довоєнного  стрі¬
 500

лецького  руху  і  мобілізації  УСС  вліті  1914  р.  За  період  від  1936  до  1964  р.
включно  ми  внесли  нові  974  позиції,  що  появилися  в  тому  часі.  Але  із  цих  29
років  тільки  чотири  роки  (1936-1939)  до  совєтської  окупації  Галичини  і  Буко¬
вини  і  17  років  (1948-1964)  нової  еміграції  за  океаном,  були  більш  ефектовним
періодом  праць  про  Українське  Січове  Стрілецтво,  бо  роки  1940-1947  (совєт-
ська  і  гітлерівська  окупації  і  три  перші  роки  еміграції)  дали  мінімальний
вклад  нових  матеріялів  про  УСС.
 Опис  окремих  публікацій  і  статтей  виготовлено  в  основі  згідно  із  сучас¬
ними  вимогами  бібліографічної  практики.  При  описі  окремих  публікацій  по¬
дано  такі  основні  відомості:  прізвище  і  ім’я  автора,  назва  книжки,  місце  ви¬
дання,  видавництво,  рік  видання,  число  сторінок,  довжина  книги  в  сантимет¬
рах  і  інше  (обкладинка,  ілюстрації).  При  описі  ,,статтей”  (цією  загальною
назвою  охоплюємо  статті,  розвідки,  документи.  мистецьку  літературу  й  інші
матеріяли  до  історії  УСС)  подаємо  такі  дані:  прізвище  і  ім’я  автора  (псевдо¬
нім,  ініціяли,  установа),  заголовок  і  підзаголовок  статті,  назва  видання  (ча¬
сопису,  журналу),  в  якому  опублікована  стаття,  рік  його  виходу,  дата  (день
і  місяць)  або  число,  сторінки  в  журналах,  зайняті  статтею  (також  в  часопи¬
сах  в  більшій  частині),  примітки.  До  бібліографічного  опису  майже  всюди  по¬
дано  т.  зв.  анотацію  —  короткий  зміст  статті,  чи  іншу  інформацію,  згл.  по¬
яснення.  Частини  опису  в  прямих  [ 	] 	дужках  —  є  додані  автором  цієї  пра¬
ці.  Дужки  округлі  ( 	) 	—  це  ті  дужки,  що  їх  поставив  автор  відповідної  статті.
 При  плянуванню  і  виконанню  нашого  завдання  ми  керувалися  бажанням
здобути  і  призбирати  якнайбільше  матеріялів,  що  подавали  б  в  цілості,  чи
частинно,  або  вияснювали  б  істотні  факти  з  історії  УСС,  або  які  хоч  би  в  дея¬
кій  мірі  могли  причинитися  до  пізнання  і  зрозуміння  побуту,  організації,  по¬
літично-ідейних  основ,  духового  життя  і  бойових  дій  УССтрілецтва.  Сюди
належать  також  традиція  і  культ  ідеї  УСС.  Також  контровеірсійні  та  ворожі
УССтрілецтву  статті  і  матеріяли  подано  в  окремих  розділах  та  частинно  ха¬
рактеризовано  в  анотаціях  їх  тенденційний  зміст.
 У  виконанні  задуманого  пляну  були  великі  труднощі  істотного  і  техніч¬
ного  характеру.  Усе  треба  було  виконати  самому  без  якогонебудь  допоміж¬
ного  апарату  співробітників.  Брак  центральних  книгосховищ  та  комплетів
цавніх  річників  часописів  і  журналів,  що  появлялися  між  двома  світовими
війнами,  унеможливлював  повне  виконання  пляну.  Вслід  за  тим  не  можна
було  систематично  переглянути  та  точно  провірити  зміст  усіх  українських
часописів  і  журналів,  що  появлялися  впродовж  останніх  п’ятидесяти  років.
А  значні  опущення  в  праці  П.  Зленка  вимагали  поновної  перевірки  преси  і
літератури  з  pp.  1912  до  1935,  що  дало  нам  в  ефекті  357  позицій.  Ми  обмежи¬
ли  свої  розшуки  тільки  до  частини  річників.  Тому  оця  праця  не  претендує
на  повність.  її  треба  буде  ще  доповнювати.  Не  виключаємо  також  і  те,  що  £
деякі  пропущення  і  помилки.  Все  ж  таки  ми  переглянули  в  останніх  п’яти
роках  тисячі  сторінок  всяких  доступних  нам  часописів,  журналів  і  збірників
та  зазнайомилися  зі  змістом  відповідних  статтей,  щоб  по  можливості  якнай¬
краще  виконати  своє  завдання.  Очевидно,  не  могло  бути  мови  про  викори¬
стання  публікацій,  що  появились  на  Радянській  Україні,  поза  небагатьома
випадками.
 Наші  матеріяли  описано  після  автопсії  і  тільки  деякі  позиції  подано  на
основі  чужих  друкованих  відомостей,  після  узасадненого  прийняття  їх  прав-
дивости.  Так  м.  ін.  уведено  на  основі  згаданої  вище  статті  І.  Калиновича  деякі
матеріяли  про  УСС  в  чужих  мовах,  зазначуючи  в  анотації  „І.  К”,  та  інші.
 Деякі  матеріяли  не  вміщено  через  брак  стислих  даних,  потрібних  для  опи¬
су  даної  статті.  Вони  будуть  узгляднені  при  дальших  виданнях  бібліогра¬
фії  УСС.  Замість  індексів  (речевих,  особових  і  т.п.)  ми  виготовили  система¬
 501

тичну  специфікацію  усього  матеріялу,  який  поділено  за  змістом  на  32  групи,
що  достаточно  уможливить  кращу  орієнтацію  в  обширнім  матеріялі.
 В  цю  систему  і  клясифікацію  матеріялів  до  історії  УССтрілецтва  не  вклю¬
чено  статтей  про  київських  Січових  Стрільців  тому,  що  основна  бібліографія
Січових  Стрільців  (І-ша  частина),  виготовлена  І.  Шендриком^  появилася  як
окрема  публікація,  незалежно  від  праці  П.  Зленка  про  УССтрілецтво.  Не  було
доцільним  змішувати  нових  бібліографічних  матеріялів  про  київських  Січо*
вих  Стрільців  із  нашою  бібліографією  УССтрілецтва,  для  яких  належитх
присвятити  при  найближчій  нагоді  окреме  видання.
 Основні  частини  цієї  праці  були  прочитані  на  науковому  засіданню  Кни¬
гознавчої  секції  Української  Вільної  Академії  Наку  в  Ню  Йорку  у  доповіді:
„Українське  Січове  Стрілецтво,  література  про  нього  і  спроба  її  бібліографії”,
в  січні  1965  року.
 Наша  публікація  появляється  з  нагоди  ювілею  50-ліття  Українських  Сі¬
чових  Стрільців.  Ми  вважали  своїм  обов’язком  виготовити  з  цієї  нагоди  цей
спис  всіх  друкованих  матеріялів  про  минуле  УССтрілецтва,  щоб  зберегти  цей
матеріял,  як  важливе  джерело  для  пізнання  історії  УСС  для  тих,  що  в  май¬
бутньому  будуть  цікавитися  цією  добою  нашої  новітньої  історії.
 Було  б  дуже  побажаним^  щоб  і  про  інші  формації  Українського  Війська
та  про  окремі  важливі  події  чи  періоди  нашої  визвольної  боротьби  зладжено
також  відповідні  бібліографічні  покажчики.  Багата  література  з  кількох  де¬
сятків  років,  тисячі  цінних  публікацій  і  статтей-матеріялів  розкинених  серед
маси  періодиків  ждуть  на  людей,  охочих  до  тієї  важливої  і  корисної  праці.
До  історії  УПА  зроблено  вже  поважні  спроби.
 Дуже  дякую  п.  проф.  В.  Міяковському  за  цінні  поради  при  виготовлюван-
ню  цього  видання,  та  усім,  що  помагали  мені  використати  деякі  матеріяли,
а  зокрема  п.  проф.  О.  Залеському  (ноти),  п.  дир.  П.  Постолюкові  і  редакції
щоденника  „Свобода”  (користування  річниками  того  щоденника),  як  рівнож
тим  кол.  УССтрільцям,  що  заохочували  мене  до  зладження  тієї  праці.
 Д-р  Степан  Ріпецький
 502

PREFACE
 This  chapter  is  a  bibliographical  compilation  of  source  material  on  the  his¬
tory  of  the  Ukrainian  Sich  Riflemen  (Ukraininski  Sichovi  Striltsi,  or  USS  for
short).  Organized  in  1914  to  fight  against  the  forces  of  Russian  imperialism,
this  Legion  became  the  first  Ukrainian  military  unit  in  modern  history.  It  was
composed  of  volunteers,  mainly  students  and  patriotic  peasants  and  workers,
who  went  into  battle  with  but  one  objective  in  mind—to  liberate  the  Ukrainian
people  from  Russian  domination  and  establish  an  independent  Ukrainian  demo¬
cratic  state.  After  the  downfall  of  the  Russian  and  Austrian  empires  in  1917
and  1918,  the  Legion  of  the  Ukrainian  Sich  Riflemen  continued  their  struggle
against  Poland  and  Soviet  Russia  in  defense  of  the  Ukrainian  Democratic
Republic.  In  this  and  other  respects,  the  Legion  was  one  of  the  finest  units  of
the  Ukrainian  Armed  Forces.
 Actually,  this  publication  is  the  second  part  of  the  Bibliography  on  the
History  of  the  Ukrainian  Sich  Riflemen.  The  first  part,  compiled  by  P.  Zlenko,
was  published  in  the  historical  journal  Za  Derzhavnist  (For  the  Statehood)
in  1935,  1936,  and  1937  in  Warsaw.
 This  bibliography  embraces  all  material  brought  out  since  1912  up  to
1964,  including  press  of  the  USS,  books  and  other  publications  about  the  Legion,
articles,  documents,  memoirs,  biographies,  surveys,  fiction,  and  other  material
on  the  history  of  the  USS  published  in  newspapers,  magazines,  and  other
periodicals.
 The  material  is  arranged  topically  and  subdivided  into  thirty-two  chap¬
ters  (Preparation  of  the  Military  Movement  in  Galicia  prior  to  1914,  Organiza¬
tion  and  Military  Operations  in  1914-20,  Spiritual  Life  and  Cultural  Work,
Biographies  and  Obituaries,  Political  Ideology,  Tradition,  Fiction,  Anniversary
Commemorations,  Reviews,  Articles  in  Foreign  Languages,  Controversial  Issues,
Songs  of  the  USS,  etc.)  Each  of  the  chapters  contains  bibliographical  entries
arranged  in  alphabetical  order.
 Articles  published  in  periodicals  constitute  a  major  portion  of  the  book’s
compiled  material.  They  are  described  in  accordance  with  all  requirements
of  modern  bibliography  (name  of  the  author,  title  of  the  article,  name,  place,
date,  and  issue  of  the  publication,  pages,  and  special  remarks).  Descriptions
are  supplemented  with  annotations  explaining  the  content  of  the  article  in
question.  Entries  of  books  and  collections  also  include  annotations  describing
the  nature  and  content  of  the  publication.
 503

ПОЯСНЕННЯ  СКОРОЧЕНИХ  НАЗВ
ЧАСОПИСІВ,  ЖУРНАЛІВ  І  ЗБІРНИКІВ  ТА  ПОДАННЯ  МІСЦЕВОСТИ
ЇХ  ПУБЛІКАЦІЇ,  ЯКЩО  її  НЕ  ЗГАДАНО  В  ТЕКСТІ:
 „Америка”  —  Філадельфія
„Батьківщина”  —  Торонто
„Відгуки”  —  Львів
„Вільне  Слово”  —  Торонто
„Вісті”  —  Мюнхен
 „Вісті  Комб.”  —  „Вісті  Комбтанта”,  Ню  Иорк
 „ВСВУ”,  „Вісник  СВУ”  —  „Вістник  Союза  Визволення  України”,  Відень
 „Голос  Комб.”  —  „Голос  Комбатанта”,  Ню  Иорк
 „Гомін  Укр.”  —  „Гомін  України”,  Торонто
 „Гром.  Голос”  —  „Громадський  Голос”,  Львів
 „Діло”  —  Львів
 „Кал.  Черв.  Калини”  —  „Календар  Червоної  Калини”,  Львів
„Каменярі”  —  Львів
 „Канад.  Фарм.”  —  „Канадійський  Фармер”,  Вінніпег
„Лис  Микита”  —  Дітройт
 „Листи  до  Прият.”  —  ,,Листи  до  Приятелів”,  Ню  Иорк
 „Літ.  Черв.  Калини”  —  „Літопис  Червоної  Калини”,  Львів
 „Нар.  Воля”  —  „Народна  Воля”,  Скрентон
 „Наш  Клич”  —  Буенос  Айрес
 „Наша  Мета”  —  Торонто
 „Наше  Життя”  —  Філядельфія
 „Новий  Час”  —  Львів
 „Нов.  Шлях”  —  „Новий  Шлях”,  Вінніпег
 „Прият.  Укр.  Жовн.”  —  Приятель  Українського  Жовніра”,  Львів
„Світло”  —  Торонто
„Свобода”  —  Джерзі  Ситі
 „Укр.  у  Франції”  —  „Українець  у  Франції”,  Париж
„Укр.  Вісті”  —  „Українські  Вісті”,  Едмонтон
 „Укр.  Заг.  Енциклопедія”  —  „Українська  Загальна  Енциклопедія”,  Львів
 „Укр.  Нар.  Слово”  —  „Українське  Народне  Слово”,  Пітсбурґ
 „Укр.  Нар.  Союз”,  „УНСоюз”  —  „Український  Народний  Союз”,  Джерзі  Ситі
 „Укр.  Пром.”  —  „Український  Прометей”,  Дітройт
 „Укр.  Слово”  —  „Українське  Слово”,  Париж
 „Укр.  Філят.  Бібліот.”  —  „Українська  Філятелістична  Бібліотека”,  Шикаґо
„Шляхи”  —  Львів
 „Шлях  Перем.”  —  „Шлях  Перемоги”,  Мюнхен
 504

СПИСОК  СКОРОЧЕНЬ
 альм.
 альманах
 був.
 бувший
 Бр.,  Брат.
 Братство
 В-во
 Видавництво
 вид.
 видання
 визв.
 визвольний
 гром.
 громадський
 гумор.
 гумористичний
 див.
 дивись
 держ.
 державний
 І.  к.
 Іван  Калинович
 ілюстр.
 ілюстрації
 істор.
 історичний
 кал.
 календар
 кол.
 колишній
 колір.
 коліровий
 крипт.
 криптонім
 кур.  отам.
 курінний  отаман
 накл.
 наклад
 н.н.ст.
 ненумеровані
 сторінки
 п.з.,  під  заг.
 під  заголовком
 політ.
 політичний
 порт.
 портрет
 Пост.  Роб.  Укр.
 Поступова  Робітни¬
 Орган,  в  Амер.
 ча  Українська  Ор¬
ганізація  в  Америці
 Прес.  Кват.
 Пресова  Кватира
 прізв.
 прізвище
 псевд.
 псевдонім
 P-
 рік
 pp.
 роки
 світл.
 світлина
 свят.
 святочний
 CM.
 сантиметр
 стріл.
 стрілецький
 ст.,  стор.
 сторінка
 ст.  ст.
 сторінки
 укр.
 український
 Укр.  Жін.  Ком.
 Український  Жіно¬
чий  Комітет
 Укр.  Січ.  Союз
 Український  Січо¬
вий  Союз
 ч.
 число
 чч.
 числа
 ЧСВВ
 Чин  св.  Василія  Ве¬
ликого
 ювіл.
 ювілейний
 505

І.  ПРЕСА  УСС
 Вістник  Пресової  Кватири  УСС.  Юві¬
лейний  журнал-альманах.  1918/19-
1953/54.  Зредагували  Микола  Угрин-
Безгрішний  і  Володимир  Боярин.
[Ульм-Мюнхен],  грудень  1953  —  сі¬
чень  1954,  ст.  36,  см.  29,  обклад.,  4
н.  н.  ст.
 Зміст:  На  зустріч  сонцю  золотому.
Усусус-Державник:  Мотовилівка  (Укра¬
їнський  Маратон.  Низка  спогадів  про
СС).  Михайло  Думеїв.  Підбірці.  Іван
Стахів:  І.  УСС  в  боях  під  Семиківцями,
над  Стрипою,  Підгаєччина,  II.  Спогад
про  Листопадові  дні.  Др.  Володимир
Мурович:  На  спомин  сл.  п.  сотника  УСС
Івана  Цяпки-Скоропада.  Василь  Тер-
лецький:  Клич,  вірш.  Михайло  Думеїв:
Степи  розлогі,  вірш.  Князь  Усу  су:  Прий¬
де  Яр!,  вірш.  Іван  Стахів:  Перший  ви-
марш  УСС-ів  ізо  Львова,  вірш.  Козак
Нмтка,  В.  Боярин,  В.  Чуйко:  Три  листи.
Дещо  з  хроніки  „Пресової  Кватири  У.
С.С.”  Переписна  редакції. 	1
 Зустріч,  часопис  присвячений  з’їздови
Українських  Січових  Стрільців.  Зе¬
лені  Свята  19  і  20  червня  1948.  Ре-
ґенсбурґ-Ґ  анґгоферзідлюнґ  [1948],
ст.  12,  29  см.
 Зміст:  Д-р  Никифор  Гірняк.  Привіт
З’їздові  Українських  Січових  Стрільців.
Відлітають  сірим  шнурком...  І.  Поритко.
Союз  Українських  Січових  Стрільців.
Роман  Купчинський.  Ніби  сниться...  Ми_
 хайло  Островерха.  Народини  нової  доби.
Микола  Угрин-Безгрішний.  Самохотник.
Яр.  Гриневич.  Дві  вистави.  Привіт  ізза
океану.  Дітвора  для  з’їзду.  З  діяльности
Союзу  УСС.  З  останньої  перед  з’їздом
хвилини.  М.  О.  УСС  у  1917-1920  роках.
Вшанування  народин  нової  доби.  Зі  стрі¬
лецького  гумору.  За  редакцією  Михайла
Островерхи. 	2
 Шляхи  —  ілюстрований  півмісячник
[місячник]  літератури  і  громадського
життя  [від  1.  XII.  1915  до  31.  XII.  1916
—  півмісячник;  від  1.  І.  1917  до  ЗО.
VI.  1918  —  місячник],  Львів,  1915-
1918.  Редактор-видавець  Федь  Федор-
ців.  Виходив  зшитками  по  4-6  арку¬
шів  друку  кожного  півмісяця  [міся¬
ця],  29.5  см.
 Орган  У  ССтрілецтва,  виходив  за  гро¬
ші  „Стрілецького  Фонду”.  Ф.  Федорців
тільки  підписував  журнал.  Дійсним  ре¬
дактором  був  пхор.  УСС  Микола  Голу¬
бець.  Виходив  до  липня  1918,  разом  по¬
явилось  44  числа.  Багато  цінного  мате¬
рія  лу  про  події  і  життя  У  ССтрілецтва.
Статті  зі  стрілецької  тематики  писали
м.  ін.:  В.  Дзіковський,  Д.  Вітовський,  І.
Балюк,  В.  Старосольський,  І.  Цьокан,
П.  Дідушок,  О.  Назарук,  Р.  Заклинсь,
кий  В.  Кучабський,  Л.  Н.  Розлуцький
і  інші,  —  поезії  Р.  Купчинський,  М.  Го¬
лубець,  І.  Балюк  і  інші,  —  ілюстрації
Л.  Ґеца  і  ін.  Обкладинка  журналу  О.
Куриласа. 	$
 507

п.  книги
 а) 	Збірники,  календарі,
альманахи
 „Золоті  Ворота”.  Історія  Січових
Стрільців  1917-1919.  Історія  визволь¬
ної  боротьби  України  в  монографі¬
ях.  II.  том.  Видавнича  Кооператива
..Червона  Калина”,  Львів,  1937.  З
198  світлинами  і  11  схемами.  XV,  395
ст.  Обгортка  та  ілюстраційна  частина
—  Іван  Іванець.  Колірова  обгортка  —
Павла  Ковжуна.  24  см.
 Зміст:  І.  Кедрин:  Вступне  слово.  І.
частина:  Василь  Кучабський:  Від  пер-
вопочинів  до  проскурівського  періоду.
Передісторія  Січового  Стрілецтва.  По-
чатки  Січового  Стрілецтва.  Перші  бої
Січового  Стрілецтва  за  Київ.  Перший
відврот  Січового  Стрілецтва  з  Києва  і
друге  здобуття  столиці.  Січове  Стрілец¬
тво  підчас  гетьманського  перевороту.
Біла  Церква.  Повстання  Січових  Стріль¬
ців  проти  гетьманщини.  Мотовилівський
бій.  Облога  Києва.  Спроби  відродження
Січового  Стрілецтва.  —  II  частина:  Ґен.
штабу  ґен.  Марко  Безручко:  Реорґаніза-
ція  Корпусу  Січових  Стрільців.  Бої  за
Бердичів,  Полонне  і  Шепетівку.  Наступ
на  Проскурів  і  Старокостянтинів.  Нас¬
туп  в  напрямку  на  Новгород  Волинсь¬
кий.  Січові  Стрільці  на  фронті  проти  Де-
нікіна.  Саморозв’язання  Групи  Січових
Стрільців.  —  [III.  частина:  Автор  Ев-
ген  Коновалець  —  стаття  сконфіскована
польською  прокуратурою.  В  місци  за-
плянованого  матеріялу,  ст.  262-320,  за¬
значено:  „пропущено  з  технічних  при¬
чин”.  Сконфіскована  стаття  була  дру¬
кована  окремою  публікацією  п.  заг.
„Причинки  до  історії  української  рево¬
люції”.]  IV.  частина:  Бібліографія,  зла¬
див  Іван  Шендрик:  Бібліографічні  ма¬
теріяли  до  Січових  Стрільців.  —  Дода¬
ток: 	Покажчик  назвиськ.  Покажчик
 назв  місцевостей.  Схеми  і  діяґрами.
 k
 Калєндарець  Маківка  в  40-ліття  бою
УСС  на  горі  Маківці  —  1955.  Зреда-
ґував  о.  С.  Хабурський.  [Торонто,
1954],  н.  н.  ст.  56,  12  см.,  кол.  обклад.
 Зміст:  Календаріюм.  о.  С.  Хабурський.
Маківка.  Оголошення. 	5
 Калєндарець  Червоної  Калини  на
1964  рік.  Виданий  з  нагоди  50-ліття
УСС.  В-во  „Червона  Калина”.  Ню
Иорк  [1963],  ст  59,  14  см.,  кол.  обкл.
 Зміст:  Календаріюм.  Укр.  Січ.  Стріль¬
ці  в  50-річчя  їх  збройного  виступу.  Іс¬
торичний  календар.  Список  УСС  пись¬
менників,  науковців,  публіцистів  і  мист-
ців.  Оголошення. 	в
 Лис  Микита.  50  ліття  УСС.  Дітройт,
1964,  листопад,  ч.  11,  ст.  8,  28  см.  [Ці¬
ле  число  присвячене  тільки  УССтрі-
лецтву].
 Дещо  із  змісту:  Ілюстр.:  „Стрілецька
шапка”.  Бо  війна  війною.  Ікер.  А  геро¬
ям  слава!  Стрілецький  гумор.  Усусуси
сьогодні.  І.  Новосілецький.  Кінь  отама¬
на.  Сорока  на  плоті.  Гриць  Зазуля.  Чес¬
на  Єліто!  Думки.  Плечі  його  болять.
Московська  бомба  на  Михайла  Остро-
верху.  Папай.  Співи  і  переспіви.  Еміґ-
раційний  листопад.  Ілюстрації-карика-
тури. 	7
 Самохотник  —  календарик  на  1919  р.
Зладив  Антін  Лотоцький.  Кіш  УСС.
1918.  Львів,  1918,  ст.  86,  н.н.  ст.  10,  12
см.
 Календаріюм.  Історичні  події  останніх
років,  бої  з  участю  УСС  та  інформації
про  них. 	S
 Українські  Січові  Стрільці  1914-1920.
 В-во  Ігора  Федіва.  Третій  наклад.
Монтреаль,  1955,  стор.  208  [І],  45
 508

см.  [Перший  наклад*  Чьвів,  1935;
другий  наклад:  Львів,  1936].  Матері¬
яли  до  альбому  зібрали  д-р  Іван  Іва¬
нець  і  Василь  Софронів-Левицький.
Текст  зредагував  д-р  Богдан  Гнате-
вич  при  співпраці  Льва  Лепкого  і
д-ра  Івана  Німчука.  [Нові  матеріяли
для  3-ого  накладу  зібрав  і  зредагу¬
вав  д-р  Ігор  Фе  дів].  Ілюстрації.
 Зміст:  Д-р  Никифор  Гірняк.  Вступне
слово.  Д-р  І.  Іванець.  Напередодні  сві¬
тової  війни.  —  В.  С.  Левицький.  Укра¬
їнські  Січові  Стрільці.  Перші  бої.  На
Бескидах.  Маківка.  —  Д-р  Б.  Гнатевич.
Від  Карпат  до  Серету.  Семиківці.  Соснів.
Лисоня.  Вишкіл  УСС.  —  М.  Горбовий.
Гуцульська  сотня.  Д-р  І.  Іванець.  Куро-
патники  та  Конюхи.  —  Д-р  Б.  Гнатевич.
Похід  на  Україну.  Д-р  Н.  Гірняк.  Кіш
УСС.  —  В.  С.  Левицький.  УСС  на  Воли¬
ні.  —  Г.  Гладкий.  Січові  Стрільці.  —  Др.
 І. 	Іванець.  Стрілецька  творчість.  —  Поі¬
менний  список  боєв.  відділів  І.  полку
УСС.  —  Спис  старшин  УСС.  —  Портрети
старшин,  під  старшин  і  стрільців  УСС.  —
Відзнаки,  печатки,  марки  УСС.  —  Листа
втрат  Леґіону  УСС  (на  основі  О.  Думі-
на  „Історія  Лєґіону  УСС”).  —  Д-р  І.
Федів.  Стрілецька  традиція.  —  Р.  Куп_
чинський.  40-річчя  УСС.  —  А.  Кігічак.
При  стрілецьких  ватрах.  І.  Федів.  Від
видавництва.  Нові  світлини  поодиноких
УСС-ів  і  груп. 	9
 Червона  Калина  —  літературно-істо¬
ричний  збірник  Українського  Січово¬
го  Війська,  під  редакцією  Миколи  Уг_
рина-Безгрішного.  „Пресова  Кватира
УСС”  [Ульм],  1954.  Видання  „Черво¬
ної  Калини”  ч.  2.,  ст.  74.  [Машино¬
пис]. 	10
 Червона  Калина  —  УСС  —1914-1949.
 Літературно-історична  збірка.  З  наго¬
ди  35-річчя  виступу  УСС  1914-1949.
—  В-во  „Червона  Калина”,  [Реґенс-
бурґ]  1949.
 Зміст:  Частина  І.  Календаріюм,  ін¬
формації.  —  Частина  II.  Віночок  ,.Чер¬
воної  Калини”:  1914-1949  —  від  редак¬
тора  —  вірш.  Микола  Угрин-Безгрішний.
Хто  це  Українські  Січові  Стрільці  у  Ки_
єві  (Ес-еси).  Усусуси  мовлять.  Пресова
Кватира  УСС.  Йосип  Мошура.  Світлина
комбатантів,  вірш.  Преса  УСС  до  1-го
листопада  1918.  Братство  УСС  Козар
Льонгин.  Базар,  вірш.  Марш  Українсь¬
ких  Військовиків,  вірш  Дрібні  жарти.
 11
 Ювілейний  Календарець  в  40-ліття
УСС,  —  1954.  —  Зредагував  о.  С.  Ха-
бурський.  [Торонто,  1953],  ст.  н.  н.
64,  12  см.,  обклад,  кол.:  „40-ліття
УСС  1914-1954”.
 Календаріюм.  Цитати.  Шляхом  слави
УСС.  А.  Курдидик.  В  останніх  етапах.
Оголошення. 	12
 Ювілейний  календарець  в  50-ліття
виступу  Українських  Січових  Стріль¬
ців  —  1964.  —  Зредагував  о.  Степан
Хабурський.  Торонто,  1964,  н.н.  ст.  64,
13  см.,  кол.  обклад.  І.  Кучмака.  Світ¬
лини.
 Календаріюм.  Цитати  до  історії  УСС.
Історія  Леґіону  Українських  Січових
Стрільців  в  датах.  Привіти.  Оголошен¬
ня. 	13
 б) 	Публікації  окремих  авторів.
Історичні  праці,  спомини,
нариси
 Брут,  Роман.  Січові  Стрільці.  —  В-во
„Проміні”,  Львів,  1937,  ст.  32,  18  см.
 Настрої,  серед  яких  зродилося  УС
Стрілецтво  і  його  роля  у  визвольних
змаганнях  укр.  народу. 	Ц
 Взличко,  Микола.  Маківка.  З  карпат¬
ських  боїв  УСС-ів.  —  Накл.  Станиці
УСС  в  Ню  Иорку.  Ню  Иорк,  1951,  ст.
32,  18  см.
 Ґенеза  УСС.  Вимарш  на  фронт  і  пер¬
ші  бої.  Ситуація  перед  боєм  на  Маківці.
Опис  бою.  Традиція  Маківки.  Список
вбитих  в  бою  на  Маківці. 	і5
 Гірняк,  Никифор.  Організація  і  духо¬
вий  ріст  Українських  Січових  Стріль¬
ців.  —  В-во  „Америка”,  Філядельфія,
1955,  ст.  84,  21  см.,  18  ілюстр.,  кол.
обклад.  П.  Андрусева.
 Зміст:  Ментальність  гал.  молоді  на
гіоч.  20  стол.  Стріл,  рух  напередодні
світ,  війни.  Заходи  політ,  проводу  в
справах  УСС.  Перші  удари  по  УСС.  Во¬
єнні  дії  УСС-ів  до  весни  1915.  Реорга¬
нізація  Леґіону  УСС.  Духове  життя  У.
С.С.  Громадянська  праця  УСС-ів  Коша.
УСС  в  1915.  Внутрішнє  життя  Леґіону
УСС.  УСС  в  1916  і  1917  pp.  Культ  поляг-
 509

лих.  Політ,  життя  УСС.  —  Відбитка  із
що  ден.  „Америка*'. 	ІЬ*
 	Полк. 	Василь  Вишиваний.  —
 Додаток:  Останнє  листування  автора
з  В.  Вишиваним,  ст.  40-44.  [Василь
Вишиваний.]  Українські  Січові
Стрільці  з  весни  1918  р.  до  переворо¬
ту  в  Австрії,  ст.  45-56.  Володимир  До¬
рошенко.  Українські  Січові  Стрільці
в  діях  України,  ст.  63-70.  —  Видав
Дм.  Микитюк.  Вінніпег  [1956],  ст.  70,
21  см.,  кол.  обклад.,  ілюстрації.  Тит.
стор.  також  англ.  мовою  :Dr  N.  Ніг-
niak.  Colonel  Vasil  Vyshywany
 Монографія  архикн.  Вільгельма  Габс-
бурґа,  життєпис,  зокрема,  участь  в  іс¬
торії  УСС.  Відбитка  із  часоп.  „Новий
Шлях”. 	27
 Демидчук,  Семен.  Не  скує  душі  жи¬
вої!...  Накл.  Бюра  Делєґ.  „Гол.  Укр.
Ради”  з  Відня.  Ню  Иорк,  1915,  ст.  ЗО
21  см.
 Укр.  справа  напередодні  першої  світ,
війни  та  становище  амер.  українців.  Іс¬
торичне  значення  УСС-ів. 	J8
 Думін,  Осип.  Історія  Леґіону  Україн¬
ських  Січових  Стрільців  1914-1918.
Історія  визвольної  боротьби  України
в  моноґрофіях.  І.  том.  З  99  світлина¬
ми  і  23  схемами.  Видавнича  Коопера-
тива  „Червона  Калина”,  Львів,  1936.
Обгортку  проектував  Володимир  Ла-
совський,  ст.  XI,  375,  24  см.
 Із  змісту:  Вступне  слово.  І.  Галичина
—  український  Піємонт.  Українство  в
царській  Росії.  Европа  та  українська
справа  на  початку  XX.  в.  Українські  вій¬
ськові  формації.  II.  Український  лєґіон
стає  дійсністю.  Стрийські  дні.  У.  С.  С.
,,на  Закарпатті.  Віденське  запілля.  Пер¬
ші  боєві  дії  У.  С.  С.
 III.  Польські  заходи  Австрійське  „так”
і  „ні”.  Німецькі  проекти.  IV.  Карпатські
походи  У.  С.  С.  Жовтнева  офензива  со¬
юзних  військ  1914  р.  Випад  У.  С.  С.
на  доли.  Корпус  ґен.  Гофмана.  Походи
і  бої  УСС  в  часі  офензиви.  Маківка.
V.  З  Карпат  до  Серету.  Горлицький  про¬
рив.  Боєвий  шлях  У.  С.  С.  від  Болехова
до  Серету.  Бій  У.  С.  С.  над  Стрипою
1915  р.  Внутрішнє  життя  лєґіону.  VI.
Лисоня.  Події  14  серпня.  Кривавий  та¬
нець  2-4  вересня.  Розбиття  лєґіону  У.
С.  С.  VII.  В  пам’ятний  —  1917  рік.  Гу¬
 цульська  сотня.  Російська  революція  й
початки  української  державности.  Офен¬
зива  Керенського.  Конюхи.  VIII.  Укра-
їнсько-галицька  політика  в  1915-1918  pp.
Торги  Галичиною.  Українські  постуля¬
ти.  Реакція  У.  С.  С.  IX.  У.  С.  С.  на  над¬
дніпрянській  Україні  та  на  Буковині.
Від  Жванця  до  Запорожжя.  Побут  в
Олександрівську.  Довкола  Єлисавету.  X.
Організаційна  еволюція  лєґіону  У.  С.  С.
Організаційний  статут  У.  С.  С.  Польова
формація.  Запільні  формації  та  устано¬
ви.  Діяльність  У.  С.  С.  на  Волині.  Боє-
ва  Управа  У.  С.  С.  Однострій  і  прапор.
XI.  Творчість,  преса  і  видання  УСС.  За¬
гальна  характеристика  стрілецької  твор-
чости.  Поезія  і  проза.  Мистецтво.  Пуб¬
лікації  У.  С.  С.  і  про  У.  С.  С.  —  Спис
старшин.  Листа  втрат  У.  С.  С.  Показник
імен. 	ід
 Заклинський,  Мирон.  Дмитро  Вітов¬
ський  —  спроба  життєписи  і  характе¬
ристики.  В-во  „Всесвіт”,  Львів,  1936,
32  ст.  Див.  Д.  Вітовський.
 Кедрину  Іван.  Викривлена  правда.
Події  в  Україні  у  1918  р.  у  кривому
дзеркалі  споминів  д-ра  Лонгина  Це-
гельського.  —  Вид.  Братства  Укр.  Січ.
Стрільців.  Ню  Йорк,  1963,  ст.  35,  23
см.
 Поширена  відбитка  статей  у  „Свобо¬
ді”,  1962,  чч.  25-39.  Критика  Л.  Цегель-
ського  „Від  леґенд  до  правди”.  Спросту¬
вання  і  виясн.  невірних  тверджень  ав¬
тора  споминів  про  участь  і  ролю  УСС  в
листопад,  перевороті  1918  та  відповідь
на  статті  д-ра  Богачевського  в  „Аме¬
риці”.  Див.  „Рецензії” 	20
 Коновалець,  Євген.  Причинки  до  істо¬
рії  української  революції.  —  Накл.
Проводу  Укр.  Націоналістів.  [Не  по¬
дано  місця  видання],  1948,  ст.  48,  21
см.
 Зміст: 	Початки 	Січових  Стрільців.
 Довкола  розгону  Центр.  Ради.  Про  ле-
ґенду  валєнродизму  СС.  „Зрада  Гали¬
чині”.  „Руїнники”.  „Отаманія”.  „Реак¬
ційність  СС”.  Похід  на  Київ,  денікінія-
да  й  остання  катастрофа.  СС.  в  польсь¬
кому  інтернуванні  й  нові  пляни.  Центр
СС  на  чужині.  Кампанія  Гал.  Уряду
проти  СС. 	21
 Островерха,  Михайло.  Грозна  Калини
 —  В  Українських  Січових  Стрільців.
 —  Накл.  автора.  Ню  Иорк,  1962,  ст
 510

132,  21  см.,  ілюстрації,  обклад,  і  ри¬
сунки  Е.  Козака.
 Переживання  в  Коші  УСС  і  на  фронті
до  1.  IX.  1916.  В  московській  неволі.
Поворот  з  неволі  і  листопад,  переворот.
 22
 Паліїв,  Дмитро.  Листопадова  револю-
люція.  З  моїх  споминів.  —  В-во  „Но¬
вий  Час”,  Львів,  1929,  ст.  44,  18  см.
 Підготова  і  виконання  листопад,  пе¬
ревороту  у  Львові.  Відбитка  статей  в
„Новім  Часі”,  1928,  чч.  134  і  наст.
 23
 Ріпецький,  Степан.  Листопад  1918  ро¬
ку.  Листопадовий  зрив,  Українські  Сі¬
чові  Стрільці,  полковник  Дмитро  Ві¬
товський  —  в  кривому  дзеркалі  спо¬
минів  Лонгина  Цегельського.  —  Вид.
Братства  УСС,  Ню  Иорк-Дітройт,  1961
ст.  48,  21  см.
 Зі  змісту:  Істор.  джерела  про  листоп.
зрив.  Злобний  напад  на  пам’ять  полк.
Д.  Вітовського.  Чи  УСС  охороняли  кон-
ституанту  19.  X.  1918?  Роля  полк.  Ві¬
товського  у  листопад,  перевороті.  Чи
була  пропозиція  відложення  переворо¬
ту?  Для  чого  покликано  полк.  Вітовсь¬
кого  до  Львова?  Сплетня  про  „бунт-кра-
молу”  УСС  на  Буковині.  Ідейно-політ.
становище  УСС-ів  напередодні  перево¬
роту.  Чому  УСС  не  прибули  до  Львова
на  1.  XI.  Полк.  Вітовський  як  командир
укр.  військ  у  Львові,  та  як  держ.  сек¬
рет.  військ,  справ.  Політ,  кредо  Вітовсь¬
кого  і  його  гром.  світогляд.  (Спросту¬
вання  і  вияснення  невірних  тверджень
Л.  Цегельського  в  його  споминах  „Від
леґенд  до  правди”.  Відбитка  статей  в
журналі  „Вільна  Україна”,  Дітройт,  1960
чч.  26,  27у  28). 	2Jf
 	Українське  Січове  Стрі¬
лецтво.  Визвольна  ідея  і  збройний
чин.  В-во  „Червона  Калина”,  Нью
Иорк  1956,  VII,  360  ст.  24.5  см.  Обкла¬
динка  Святослава  Яцушка.  Тит.  стор.
також  англ.  мовою:  Stepan  Ripetsky.
Ukrainian  Legion  —  Ukrainski  Sitcho-
vi  Striltsi.  1914-1920.  New  York  1956.
 Із  змісту:  Передмова.  І.  Генеза  і  ріст
укр.  визвольної  ідеї:  Під  моск.  корми¬
гою.  Австр.  займанщина.  Самостійна
Україна  —  всеукр.  визв.  ідея.  „Молода
Україна”.  Січовий  і  сокільський  рух.  Та¬
ємні  середньошкільні  кружки.  II.  Січове
 Стрілецтво  до  світової  війни:  Перший
військ,  гурток.  Ідея  збройної  боротьби
і  укр.  громадянство.  Укр.  жіноцтво  на¬
передодні  війни.  Організ.  і  ідеолог,  під¬
готова  стріл,  руху.  Тов.  „Січові  Стріль¬
ці”.  Шевченківське  свято  у  Львові.  На-
ціон.  проблема  —  одна  з  головних  при¬
чин  світ,  війни.  Пляни  моск.  імперіяліз-
му  на  знищення  укр.  нації.  Передвоєнні
Січ.  Стрільці  —  перша  укр.  військова
формація  новітньої  доби.  ПІ.  Українські
Січові  Стрільці:  Похід  рос.  царату  на
ліквідацію  „мазепин.  гнізда”.  Укр.  гро¬
мадянство  в  Росії  і  війна.  Велика  збірка
УСС  у  Львові.  Протест  УСС  проти  при¬
сяги  займан.  державі.  На  Закарпатсь¬
кій  Україні.  Вимарш  на  фронт,  бойове
хрещення  і  перші  жертви.  Карпатська
зима.  —  Націон.  військо  без  держави  і
держ.  влади.  Боротьба  за  існування.  Ма¬
ківка.  УССтрілецтво  за  всеукр.  по  лід.
провід.  Геройська  смерть  чет.  І.  Балю¬
ка.  Походи  і  бої  на  Поділлі.  Духова
творчість  УСС:  а)  Націон.  політ,  думка
УСС,  б)  Сатира  і  гумор,  в)  Стрілецька
пісня.  Оформлення  націон.  характеру  У.
С.С.  Ідейно-політ.  зв’язок  між  УСС  і
СВУ.  На  позиції  „Весела”.  Лисоня.  Укр.
політ,  думка  після  двох  років  війни.  Но¬
вітній  військ,  вишкіл  УСС.  Революція  в
Україні  і  УСС.  Похід  на  Україну.  В  о-
бороні  укр.  селянства.  Гром.  сусп.  праця
УСС  на  Херсонщині  і  Поділлі.  УСС  в
боротьбі  проти  Польщі:  Листопад,  зрив
і  львівські  бої.  Облога  Львова,  Вовчу-
хи  і  Чортк.  офензива.  Епілог  епопеї
УСС  на  Вел.  Україні.  IV.  Київські  Сі¬
чові  Стрільці:  Утворення  в  Києві  Куре¬
ня  Січ.  Стрільців.  Ідеолог,  та  організ.
принципи  Січ.  Стрільців.  Бої  СС  на  ву¬
лицях  Києва.  Відворот  з  Києва  і  понов-
не  здобуття  столиці.  СС  вірні  УНРеспуб-
лиці.  Націонал,  політика  гетьм.  влади.
Соціяльно-політ.  світогляд  СС.  СС  на
чолі  всенарод.  революції.  Мотовилівка.
СС  і  С.  Петлюра.  Облога  столиці  і  орга¬
нізація  її  здобуття.  СС  співгосподарі
визвол.  столиці.  Оборона  Києва.  Проску-
рівська  Деклярація.  Стрілецька  Рада.
Обнова  Корпусу  СС.  Бої  за  Бердичів  і
оборона  Шепетівка.  Тяжкі  змагання  на
Волині  і  Поділлі.  Останні  місяці  бороть¬
би  СС.  Роля  СС  в  Укр.  Революції.  V.
Люди  і  проблеми:  До  питання:  1914,  чи
1917  рік?  Традиція  лицарів  Червоної
Калини.  Символ  живої  ідеї.  —  О.  Олесь:
Пам’яті  Д.  Вітовського.  Пісня  про  Пет¬
люру.  Р.  Купчинський:  Дума  про  Хве-
дора  Черника.  —  Примітки  і  бібліогра¬
фія. 	25
 Солтикевич,  Ярослав.  Привороття.  За¬
писки  лікаря  УСС  про  один  фрагмент
трагедії  УГА  в  1919-20  pp.  —  В-во
 511

,.Наша  Слава”,  Торонто,  1955,  ст.  29,
17  см.
 Перехід  УГА  за  Збруч.  Організація
лічниці  Вишколу  УСС.  Тиф.  —  Відбитка
з  часоп.  ,,Гомін  України”,  Торонто,  1954,
чч.  51,  52;  1955,  чч.  1-2,  3,  4,  5. 	26
 	Салют  останньої  сотні  в  50-ті
 роковини  збройного  чину  Українсь¬
ких  Січових  Стрільців.  —  Вид.  Коша
1964,  ст.  64,  23  см.,  ілюстр.  Загол.  та¬
кож  англ.  мовою:  Salute  of  the  Last
Company,  by  Dr.  J.  Soltykewych.
 Зміст:  Василь  Мудрий.  Вступне  слово.
Від  автора.  Салют  останньої  сотні.  Пер¬
ші  та  чергові  бої  УСС.  Значення  зброй¬
ного  виступу  УСС  і  їхніх  переможних
боїв  та  впливи  на  укр.  народ.  Список
членів  Братства  УСС.  Резюме  англ.  мо¬
вою. 	27
 	Шлях 	до 	Маківки.  —  [Вид-ва
 не  подано].  Торонто,  1952,  13  ст.,  16
см.
 Стрілецький  рух  і  УСС  до  бою  на  Ма¬
ківці.  Значення  бою. 	28
 Стефанів,  Зенон.  Оборона  України.
Коротка  історія  українського  війська.
II  частина.  З  образками.  —  Вид.  Са¬
моосвіта”,  Львів,  1937,  травень,  ч.  90,
ст.  40,  18  см.
 Зміст:  Українське  Січове  Стрілецтво.
Укр.  військ,  організ.  перед  війною.  По¬
чаток  світ,  війни.  Творення  Леґіону  У.
С.  С.  Перші  бої.  УСС  в  боях  1915-1918.
Організація  Укр.  Січ.  Стрілецтва.  Кон¬
трольні  питання. 	29
 Темницький,  Володимир.  Українські
Січові  Стрільці  (Думки  й  уваги  з  при¬
воду  українського  мілітарного  руху).
—  Вид.  ,,Союза  Визвол.  України”.
Відень,  1915,  40  ст.,  18  см.
 Зміст:  Початки  стріл,  руху  і  його  зна¬
чення.  Істор.  розвій  стріл,  ідеї.  Творен¬
ня  полку  УСС  та  його  верховна  управа.
УСС  на  полі  бою.  Організація  і  склад
УСС.  Участь  жіноцтва.  Майбутні  задачі.
Суспільна  вартість  УСС.
 Тобілевич,  Софія.  Рідні  гості.  —  В-во
„Червона  Калина”,  Ню  Йорк,  1954,
46  ст.,  20  см.
 Зміст:  Д-р  Н.  Гірняк.  Вступне  слово
про  авторку  та  її  відношення  до  УСС
 1918-1921.  Спогади  про  побут  УСС  на
 Херсонщині  1918.  Відношення  УСС  до
населення.  Стрілецька  пісня.  Характе¬
ристика  УСС. 	зо
 Ярий,  Р.  [псевд.].  В  21-ші  роковини
боїв  за  Маківку  на  пошану  поляглих
героїв.  На  підставі  споминів  учасни¬
ків  і  друкованих  матеріялів.  [Заголо¬
вок  на  обкладинці]:  Бої  за  Маківку.
—  В-во  „Всесвіт”,  Масова  історично-
освітня  бібліотека,  ч.  2.  Львів,  1936,
ст.  ЗО,  н.  н.  ст.  2,  18  см.
 Зміст:  Вступне  слово.  Перед  війною.
1914  р.  Перші  бої  з  москалями.  Бої  за
Маківку.  Наступ.  Другий  наступ.  Тре¬
тій  наступ.  Д.  Вітовський  і  Ю.  Соколов-
ський  про  бій  на  Маківці.  Дивізійний
приказ. 	31
 в) 	Белетристика
 Купчинський,  Роман.  Великий  день
(Драматична  поема).  —  Вид.  Бібліо-
т?ка  „Живе  Минуле”,  Львів,  1921.
 В  роковини  листоп.  ночі  1918.  Висту¬
пають:  Дух  Вітовського  і  духи  УСС-ів.
Друковано  опісля  в  часоп  ,,Новий
Шлях”,  1953,  чч.  85,  86,  87. 	32
 	Заметіль,  цикль  історичних
 романів:  Курилася  доріженька.  По¬
вість  зі  стрілецького  життя.  —  В-во
Кооп.  „Червона  Калина”,  Львів,  1928,
ст.  208,  17  см.
 Діється  в  літі  1914  року  в  Галичині.
 33
 	Перед  навалою.  —  В-во  Кооп.
 „Червона  Калина”,  Львів,  1928,  192
ст.,  17  см.
 Друга  частина  циклю  романів  зі  стріл,
життя  „Заметіль”,  продовження  повісті
„Курилася  доріженька”.  Настрої  в  Га¬
личині  в  часі  московської  навали.  34
 	У  зворах  Бескиду.  —  В-во
 Кооп.  „Червона  Калина”,  Львів,  1933,
171  ст.,  17  см.
 Третя  частина  циклю  „Заметіль”.  Дії
Дідушкової  сотні  УСС  в  Карпатах.
 35
 Пирятинський,  Б.  О.  їхав  стрілець  на
війноньку!...  п’єса  на  5  дій,  з  режі-
серськими  заввагами.  —  В-во  Івана
Тиктора,  Львів,  1935.  Аматорський  те¬
атр  „Нашого  Прапору”.  Вип.  2.
 З  побуту  УСС  під  час  боїв  на  фронті
1914-1916  в  галицькому  селі. 	36
 512

III.  СТАТТІ  І  ПУБЛІКАЦІЇ  В  ЖУРНАЛАХ,
ГАЗЕТАХ  І  ЗБІРНИКАХ
 1. 	ПІДГОТОВА  ВИЗВОЛЬНО  -  МІЛІТАРНОГО  РУХУ.  СІЧОВІ,
СОКІЛЬСЬКІ  І  СТРІЛЕЦЬКІ  ОРГАНІЗАЦІЇ  В  ГАЛИЧИНІ  І
БУКОВИНІ  ДО  СВІТОВОЇ  ВІИНИ
 Боберський,  Іван.  Шапка  Мазепинка.
„Америка”,  1947,  14,  17,  21,  24,  27
червня,  1,  4,  8  липня,  чч.  46-53.
 Стрілецький  рух  до  світ,  війни.  Ство¬
рення  форми  шапки  і  однострою  дово¬
єнних  стріл,  товариств,  їх  краска  і  мате-
ріял.  Переведені  зміни  до  1919  p.  S7
 Витанович,  Ілля.  До  історії  початків
пласту  в  Західній  Україні.  Українська
приватна  гімназія  в  Рогатині.  —  „Сво¬
бода”,  1964,  28  січня,  ст.  4.
 „Молода  Січ”  і  „Пласт”  в  рогат.  гім¬
назії  до  війни.  їх  члени  —  майбутні
 38
 Витриваленко,  Ю.  В  п  ’ятьдесятьріччя
УСС.  —  „Укр.  Слово”,  Буенос  Айрес,
1964,  16  серпня,  ч.  26,  ст.  4.
 Січовий  рух  в  Галичині,  як  підготова
УСС.  Роля  К.  Трильовського. 	S9
 Вихор,  І.  [псевд.]  В  передодні  іспиту.
„Відгуки”,  1913,  лютий,  ч.  2,  ст.  2-6.
 Ідеологія  збройної  боротьби  проти  МО¬
СКВИ  за  власну  державу.  Потреба  тво¬
рення  власної  укр.  збройної  сили.
 	На  стрічу  великим  подіям.  —
 „Відгуки”,  1913,  лютий,  ч.  І.,  ст.  4-6.
 Державницька  ідея.  Потреба  готуван¬
ня  укр.  фізичної  сили  на  випадок
збройного  конфлікту.
 Вюн.  Наша  політична  орієнтація.  —
 „Житє”,  Львів,  1912,  4  випуск,  ст.
149-155.
 Україна,  а  Росія  і  Австрія.  Постулят
самостійної  держави.  Потреба  організо¬
вано'^  ВІЙСЬКОВОЇ  сили. 	]}2
 Гайдучок,  С.  Наше  Сокільство  і  Стрі¬
лецтво.  —  „Сокільські  Вісти”,  Львів,
1934,  ч.  6.
 Участь  сокільства  в  стрілецькім  руху
до  війни. 	]}$
 Ганкевич,  Лев.  З  минулого  нашої  пар.
тії  (Матеріяли  до  історії  УСДП).  —
Кал.  „Впереду”  на  1920  p.,  Львів,
1919,  ст.  17.
 V.  конгрес  УСДП,  1-2  березня  1914.
Реферат  і  резолюції  М.  Ганкевича.  Наш
найбільший  ворог,  рос.  царат.  Проти
рос.  імперії  мусить  постати  укр.  проле-
таріят.  Наближається  розбиття  цар.  ім¬
перії  і  день  політ,  самост.  укр.  народу.
 и
 Г.  К.  Стефанія  Пашкевич  (Ті  шо  віл
нас  відійшли).  —  „Свобода”,  1958,  21
лютого,  ч.  35,  ст.  4.  ,,Пласт.  Ватра”,
ч.  2.
 Біограф,  нарис.  Член  військ,  гуртка
Чмоли  1912/13. 	45
 Гр.  Голіян.  На  службі  Богові  і  Ук¬
раїні.  —  ,,Укр.  Слово”,  Буенос  Айрес,
1964,  5  липня,  ч.  21,  ст.  1.
 Про  довоєнний  стріл,  рух  в  Галичині.
Заслуги  д-ра  К.  Трильовського.
 Голубець,  Микола.  Рік  грози  і  надій
1914.  —  „Укр.  Бібліот.”,  Львів,  1934.
Накл.  І.  Тиктора,  128  ст.
 513

Постання  і  розвій  стріл,  руху  в  Гали¬
чині  до  війни.
 Гриневич,  Ярослав.  Дві  вистави.  —
„Зустріч”,  Реґенсбурґ,  1948,  19  черв¬
ня.
 Спогад  про  І.  Боберського.  Вистави
 УСС  у  Відні  і  у  Львові. 	у/
 	28 	червня  1914  р.  у  Львові
 (Спомин).  —  „Наш  Львів”,  ювіл.  збір¬
ник,Ню  Иорк,  1953,  вид.  „Черв.  Ка-
лина”?  ст.  133-136.
 Опис  січово-сокільської  і  стріл,  мані,
фестації.  Стріл,  вправи.
 Грушевський,  Михайло.  Перед  осін¬
німи  зборами  академічної  молодіжи.
„Шляхи”,  Львів,  1913,  1  листопада,  ч.
 8-9,  ст.  98.
 Погляди  Грушевського  на  евент.  між¬
народній  конфлікт.
 Ґеник-Березовський,  Мих.  Пам’яті
Др-а  Кирила  Трильовського.  —  „Нов.
Шлях”,  1955,  17  жовтня,  ч.  83.
 Роля  Трильовського  в  січовім  і  стріл,
рухах. 	50
 Дашкевич,  Роман.  Початки  Українсь¬
ких  Січових  Стрільців.  У  40-річчя  ви-
маршу  УСС  на  війну.  —  ,,Нар.  Воля”,
1954,  24  червня  до  9  вересня,  чч.  25-
35.
 Студ.  стріл,  товариство.  Тов.  Січ.  Стр.
 II  у  Львові.  Стріл.  Секція  при  Укр.  Січ.
Союзі.  Сокіл.  Стрільці.  Маневри  Січ.
Стр.  Правильник  піхотинця.  Протирос.
демонстр.  у  Львові.  Свято  28  червня
 1914. 	ГУРада.  Мобілізація  УСС.  Трудно¬
щі  і  успіхи.  Трагедія  УСС  в  Стрию.
Правильник  піхотинця.  Протирос.  де¬
монстр.  у  Львові.  Свято  28  червня  1914.
 51
 Державна  Рада.  —  „Діло”,  Львів,
 1913. 	7  березня,  ч.  51,  ст.  2.
 Зміст  промови  посла  Сінгалевича  у
від.  парляменті  6.  Ш.  1913  проти  під¬
тримки  владою  польських  стріл,  орга¬
ніз.,  яких  метою  є  загарб.  укр.  території,
та  проти  відкинення  статутів  укр.  стріл,
товариств. 	52
 Дмитерко-Ратич,  Аяна.  Перед  вимар-
шем.  —  „Наше  Життя”,  Філядельфія,
1954,  ч.  8,  ст.  З,  4,  6.
 Довоєнні  Січ.  Стрільці.  Служба  при
УСС  в  1914  у  Львові  і  в  Гаях. 	53
 Життя  йде  без  впину...  „Відгуки”,
Львів,  1913,  ч.  І,  ст.  1-3.
 Передовиця.  Плятформа  журналу.  Го¬
тування  до  історичних  подій. 	54
 Ів-Ор.  Наші  завдання  під  сучасну  хви_
 лю.  —  „Житє”,  Львів,  1912,  4  випуск,
ст.  145-148.
 Питання  Самостійної  України.  Під  го¬
това  до  боротьби  проти  рос.  царату.  Бо¬
єві  кличі.  Організація  середньошкільни-
ків. 	55
 Із  спорту.  —  „Діло’\  Львів,  1913,  11
квітня,  ч.  80.
 Звіт  про  перший  з’їзд  впорядчиків
 ,.Пласту”  6.  IV  у  Львові. 	56
 1.  С.  До  історії  першої  української
стрілецької  організації.  —  „Новий
Шлях”,  1963  ЗО  березня,  ч.  13  ст.
 2,  3.
 Затвердження  статуту  першого  стріл,
тов-а.  Два  стріл,  тов.  у  Львові.  Перші
маневри.  Однострій.  Термінологія.  Січ.
Стр.  на  Шевченк.  святі  у  Львові.  57
 Катамай,  Д.  Січові  Стрільці.  —  „Вста¬
вайте,  кайдани  порвіте!”  На  спомин
Шевченк.  свята  у  Львові  28.  6.  1914.
 Накл.  Укп.  Січ.  Союза.  [Збірник.
Львів  1914].  ст.  16.
 Ідеологічні  і  програмові  основи  стрі¬
лецького  руху  до  війни. 	58
 Кейван,  Іван.  Січовий  батько  —  Ки¬
рило  Трильовський  (У  20-ти  річчя
смерти  д-ра  К.  Трильовського).  —
„Нов.  Шлях”,  1962,  6  січня,  ст.  19,  20.
 Роля  і  заслуги  К.  Т  в  січовім  русі
 59
 К.  Л.  „Гей  там  на  горі  „Січ”  іде...”
У  100-річчя  народження  організатора
„Січей”  Д-ра  Кирила  Трильовського
(6  травня  1864-1964).  —  „Новий
 5Ц

Шлях”,  1964,  6,  13  червня,  чч.  23,  24
ст.  9.
 Огляд  праці  К.  Трильовського,  як  ор¬
ганізатора  Січей. 	60
 Кобзей,  Т.  Головний  організатор  Січо¬
вого  Стрілецтва.  У  сторіччя  народ¬
ження  д-ра  Кирила  Трильовського.  —
„Нар.  Воля”,  1964,  11,  16  червня,  2,
9  липня,  чч.  24,  25,  27,  28.
 Нарис  діяльности  і  заслуг  К.  Т.,  як
організатора  січового  і  стрілецького  ру¬
хів  ДО  першої  СВІТ.  ВІЙНИ. 	61
 	У 	справі 	50-річчя 	Українсько¬
го  Січового  Стрілецтва.  —  „Новий
 Шлях”,  1963.  16  березня,  ч.  11.  ст.  3.
 Оснування  тов.  „Січ.  Стрільців”  18.
III.  1913  і  довоєнні  стріл,  товариства.
 62
 Коли  почали  організуватися  Україн¬
ські  Січові  Стрільці?  „Нар.  Воля”,
1963,  14  березня,  ч.  11,  ст.  5.
 Про  основуючі  збори  тов.  „Січ.  Стріль¬
ці”  у  Львові  18.  III.  1913. 	63
 Комітет  Жіночої  Організації.  Україн¬
ці!  —  „Діло”,  Львів,  1913,  18  лютого,
ч.  36,  ст.  3;  „Відгуки”,  Львів,  1913,
лютий,  ч.  2.
 Відозва  з  зазивом  складати  грошеві
жертви  на  потреби  оборони  України  се¬
ред  можливого  воєнного  конфлікту.
 	Українці! 	—  „Діло”,  Львів,
 1913,  20  березня,  ч.  62,  ст.  1.
 Остання  відозва  К.  Ж.  О.  в  справі
переміни  фонду  „Потреб  України”,  на
.,Невгасаючий  Фонд  України”.  Підго-
това  для  майбутнього  збройного  кон¬
флікту. 	65
 Королів-Старий  Василь.  —  „Кал.  Укр.
 Видави.”  на  1942  p.,  Краків,  ст.  130.
 Некролог.  Член  основник  тов.  „Січ.
Стр.”  у  Львові,  березень  1913  р. 	66
 КР.  До  початків  Українського  Плас¬
ту.  —  „Свобода”,  1954,  23  квітня,  ч.  78,
„Пластова  Ватра”  ч.  4  ст.  4.
 Перший  з’їзд  впорядчиків  пласту  у
Львові,  6  квітня  1913  р.  П.  Франко  Львів,
 Н. 	Гірняк  Рогатин,  М.  Мінчак  Дрого¬
бич,  С.  Пеленський  Самбір,  С.  Лениць-
 кий  Львів  і  ін. 	67
 Курах,  Михайло.  Олена  Степанівна.
,,Шлях  Перемоги”,  1963,  8  і  15  верес¬
ня,  чч.  36,  37,  ст.  4.
 Біограф,  причинок.  Тов.  „Січ”  у  Льво¬
ві,  1912/13  pp. 	68
 Лімницький,  М.  Батько  українського
сокільства.  (З  нагоди  свята  в  честь
проф.  Івана  Боберського).  —  ,,Новий
Час”,  1934,  18  лютого,  ч.  35,  ст.  2,  3.
 Громад,  діяльність  члена  УБУправи.
Роля  і  значення  сокільського  руху.
 69
 Л.  Л.  Д-р  Кирило  Трильовський.  —
„Кал.  Укр.  Вид.”  на  1942  p.,  Краків,
ст.  126,  127.
 Біографія-некролог.  Гром.  діяльність.
Голова  УБУправи. 	70
 Масник,  Василь.  У  40-ву  річницю  Ук¬
раїнських  Січових  Стрільців.  —  „Сво¬
бода”,  1954,  23  квітня,  ч.  78.  ст.  3.
 „Січ”  в  Золочеві.  Вправи  крісами  1914
р.  Сроковський.  Прізвища  добровольців
до  УСС. 	71
 М.  А.  Літографовані  рукописні  стрі¬
лецькі  підручники  з  1914  року.  —
„Літ.  Черв.  Кал.”,  1934,  ч.  7-8,  ст.  35.
 Подано  огляд  усіх  видань  „Бібл.  Вічн.
Револ.”  з  1914  р. 	72
 Наш  З’їзд.  Резолюції.  —  „Шляхи”,
 Львів,  1913,  15  липня,  ч.  7,  ст.  81.
 Резолюції  Д.  Донцова  на  студ.  з'їзді
у  Львові  2-4  липня  1913:  „конечною  є
боротьба  за  програму  політ,  сепаратизму
від  Росії  та  мілітарне  виховання  моло¬
ді”. 	73
 Ольгин,  Степан.  Мазепинський  курс
мілітарний.  (Забута  сторінка  до  істо¬
рії  Січового  Стрілецтва).  —  „Стрі¬
лецька  Думка”,  Староконстантинів,
1919,  вересень  ч.  44.
 515

Курс  середньошкільників  у  Львові
1913/14,  О.  Квас,  В.  Клим,  В.  Кучабсь-
кий. 	7Jf
 Пам’яті  „Батька  Січей”.  Інтерв’ю  з
донькою  Кирила  Трильовського.  (Го¬
лос  Канади).  —  „Новий  Шлях”,  1955,
17  січня,  ч.  5,  ст.  7;  „Нар.  Воля”,  1955,
ч.  10.
 Матеріяли  до  січового  і  стріл,  рухів
до  війни.  Роля  К.  Трильовського.  75
 Пеленський,  Дамян.  Спомини  про  ос-
нування  пласту  в  Стрию.  —  „Дружнє
послання”,  Загін  Черв.  Кал.,  Стрий-
Київ,  1961/62,  ч.  1/13,  ст.  63-73.
 Пласт  в  Стрию  до  1914.  Чет.  УСС  Сте¬
пан  Пеленський,  кошов.  самбір.  пласту,
ініціят.  організ.  пласту  в  Стрию.  Підго¬
това  до  УСС.  Учасники  УСС  зі  Стрий-
щини. 	76
 Перші  українські  полеві  вправи.  —
„Гром.  Голос”,  1914,  28  січня,  ч.  4  ст.
8,9.
 Стрілецькі  вправи-маневри  Повіт.  Січі
в  Сокалі  28.  XII.  1913.  871  учасників  під
пров.  О.  Демчука  і  О.  Семенюка.  Мілі¬
тарна  підготова  Сокальщини. 	77
 П.  К-ич.  50-річчя  воскресіння  зброй¬
ної  сили  України.  (18  березня  1913-
1963).  —  „Укр.  Вісті”,  1963,  5-12  трав¬
ня  ч.  18-19  ст.  З,  11,  12.
 Постання  і  розвиток  довоєнних  стріл,
товариств  в  Галичині. 	78
 П.  К-ко.  „Січі”.  У  100-річчя  народ¬
ження  д-ра  К.  Трильовського  6.  трав¬
ня  1864-1964.  —  „Укр.  Вісті”,  Ульм,
1964,  25  жовтня,  ч.  43,  ст.  2-5.
 Огляд  історії  січового  руху  в  Галичині
і  Буковині. 	79
 П.  К  .Т.  До  історії  передвоєнного  стрі¬
лецького  руху.  —  „Канад.  Фармер”,
1963,  24  червня,  ст.  5.
 Постання,  розвиток  і  істор.  значення
стріл,  організацій  в  Галичині. 	80
 Польське  „військо”,  Австрія  і  ми.  —
 ,,Діло”,  Львів,  1913,  8  березня,  ч.  52
ст.  1.
 Промова  посла  Сінґалевича  в  парля-
менті  6.  III.  проти  протеґовання  владою
польських  стріл,  організацій  та  заборо¬
ни  укр.  стріл,  товариств  викликала
некультурні  лайки  в  польській  шовініст,
пресі  проти  укр.  народу. 	81
 Признання  заслуг  для  організації
УСС.  —  „Нар.  Воля”,  1955,16  червня.
 Заслуги  Р.  Дашкевича  для  січового
і  стріл,  рухів  у  Галичині. 	82
 Про  вправи  в  стрілянню  і  вправи  по¬
леві.  —  „Діло”,  Львів,  1913,  26  люто¬
го,  ч.  43,  ст.  4.
 Фахові  вказівки.  Проти  депресії  і  а-
патії  після  відкинення  владою  статутів
стріл,  товариств. 	83
 П.  С.  „Дух  Січи”.  —  Кал.  „Громада”
на  1926  p.,  Львів,  ст.  64-68.
 Ідейні  основи  січового  руху.  Практич¬
ні  завдання. 	8  If
 П.  Т.  До  50-ліття  першого  Тов.  У.  С.
С.  —  „Укр.  Голос”,  1963,  20  березня,
ст.  2;  „Свобода”,  1963  19  березня,  ч.
51,  ст.  4.
 Оснування  першого  тов.  „Січ.  Стр.”
у  Львові.  Довоєнні  стріл,  товариства.
 85
 П.  Ч.  Ціль  і  завдання  молоді.  —  „Від¬
гуки”,  Львів,  1913,  ч.  І,  ст.  7-9.
 Підняти  гасло  Самост.  України.  Акту
альність  укр.  справи  у  воєннім  koh<Jwt*
ті. 	86
 50  років  УСС-ів  —  18  б^'  ^ня  1913-
1963.  —  „Вільне  Слово”,  1963,11  трги
ня,  ч.  19,  ст.  З,  8.
 Постання  довоєнних  стріл,  товариств
у  Галичині  і  їх  розвиток. 	87
 Ріпецький  Степан.  Слово  з  нагоди  60-
річчя  оснування  першої  новітньої  Січі.
„Ювіл.  Збірник”,  60-річчя  організ.
„Січ”  в  краю,  35-річчя  „Чорноморсь¬
кої  Січі”  і  5-річчя  „Спорт.  Клюбу”  в
Нюарку.  Нюарк,  1960.  [ст.  2-6,  не-
нум.].
 Запорізька  Січ,  січовий  рух  в  Галичи¬
ні,  УССтрілецтво  до  світ,  війни.  88
 516

P.  C.  „Січовий  Батько”  Д-р  Кирило
Трильовський.  У  сторіччя  народження
 —  6  травня  1964.  —  „Новий  Шлях”,
1964,  9  травня,  ч.  19,  ст.  3.
 К.  Трильовський,  як  організатор  і  про¬
відник  січового  руху. 	89
 Сасс,  С.  С.  Д-р  Кирило  Трильовський
(Під  ювілейний  рік  УСС).  —  „Новий
Шлях”,  1954,  15,  19  листопада,  чч.
90,  91,  ст.  3.
 Монографія  про  політ,  гром.  діяль¬
ність  і  провід,  участь  в  січов.  і  стріл,
рухах  до  перш.  світ,  війни. 	90
 Степаненко,  О.  На  тему  військового
образовання.  —  „Відгуки”,  1913,  лю¬
тий,  ч.  2,  ст.  12-15.
 Методичні  вказівки  для  праці  в  стріл,
товариствах  і  бібліографія. 	91
 Темницький,  Володимир.  Українські
Січові  Стрільці.  —  „Вістник  СВУ”,
1915,  січень,  ч.  7-8,  ст.  14-17.
 Початки  стрілецького  руху  і  його  зна¬
чення.  Це  є  1-ша  част.  книжки  того  ж
автора  під  тим  же  заголовком,  Відень
 1915. 	ст.  3-16. 	92
 Трильовський,  Кирило.  Про  первісний
січовий  рух  в  Галичині  та  про  завдан¬
ня  американських  незалежних  „Сі-
чий”.  —  „Кал.  Укр.  Нар.  Союза”  на
1927  p.,  Джерзі  Ситі,  ст.  94-99.
 Ґенеза  козакофільства.  Перші  Січи.
Завдання  Січей  та  їх  ідеологія.  Січові
Стрільці. 	93
 	В  справі  Товариств  „Січові
 Стрільці”.  —  „Запорожець”  кал.  на
рік  1914,  Коломия,  ст.  142-152.
 Постання,  завдання  і  організ.  основи
довоєнних  Тов.  ,,Січові  Стрільці”.
 	Дещо  про  вагу  січового  руху.
 —  „Кал.  Укр.  Нар.  Союза”  на  рік
1929,  Джерзі  Ситі,  ст.  94-97.
 Відомості  про  організ.  початки  січово¬
го  руху  в  Галичині  і  Буковині. 	95
 [ 	]Про  січовий  рух.  —  „Запо¬
 рожець”  кал.  на  рік  1921,  Відень,  ст.
14-54.  Світлини.
 Ґенеза,  ідейні  основи,  істор.  значення
січов.  руху.  Початки  УССтрілецтва.  УСС
 як  воєнна  формація  і  її  перші  дії.  96
 	На  стрічу  свята.  —  „Вставай¬
те,  кайдани  порвіте!”  На  спомин  кра-
євого  Шевченкового  свята  у  Львові
 28. 	6.  1914.  Накл.  „Укр.  Січ.  Союза”.
[Львів,  1914],  ст.  3-5.
 Промова  напередодні  Шевч.  свята  у
Львові,  виголош.  27.  VI.  1914.  Передба¬
чено  істор.  ролю  Січ.  Стрільців. 	97
 Т.  Ф.  Іван  Боберський  (Спомин).  —
„Свобода”,  1957,  22  січня,  ч.  14,  ст.  4.
 Спогад  учня  проф.  Боберського.  Со¬
кіл.  Спортовий  рух  в  Гал.  до  війни.
 97а
 Українська  сила  з  поклоном  Тарасо-
ви.  Великий  ювилейний  здвиг  Січей
і  Соколів  у  Львові.  —  „Свобода”,  1914,
16  липня,  ч.  29,  ст.  2.
 Опис  маніфест,  походу  і  всенарод.  свя¬
та  у  Львові  в  дні  28  червня  1914. 	98
 Учасник.  Збори  львівського  українсь¬
кого  студентства.  —  „Шляхи”,  Львів,
1913,  15  квітня,  ч.  2,  ст.  31,  32.
 Звіт  із  зборів  3.  IV.  1913.  М.  інш.  до¬
повідь  І.  Чмоли  про  потребу  організації
стріл,  товариств  та  ширення  самостій¬
ницьких  кличів  між  народом,  щоб  ідеа-
лови  Самост.  України  надати  реальний
зміст  та  бути  приготованим  на  всякий
випадок  евент.  міжнарод.  конфлікту.
Жива  дискусія  над  цим  рефер.  За  і  про¬
ти. 	99
 Чайковський  Андрій.  Як  нам  повести
січову  організацію.  —  „Діло”,  1912,
16  грудня,  ч.  282,  ст.  6,  7.
 За  єдність  січового  руху. 	100
 Чупрей  Іван.  —  „Кал.  Просвіти”  на
рік  1926,  Львів,  ст.  281,  282.
 Кол.  ген.  секретар  Укр.  Січ.  Союзу  і
 УБУправи.  Некролог,  біографія.  101
 517

Юревич-Кнігинецький,  Є.  Українські
мілітарні  організації  у  Східній  Гали¬
чині  перед  світовою  війною  (Вступ  до
„Історії  леґіону  У.  С.  С.).  —  „За  Дер¬
жавність”,  Каліш  1936,  збірник  6,  ст.
155-161.
 Ґенеза  і  розвиток  укр.  стріл,  това¬
риств  до  1914  р. 	Ю2
 Я.  Д.  Орган  українського  закордон¬
ного  студентства  („Український  Сту¬
 дент”.  Збірник  2.  Петербург,  1913).
„Шляхи”,  Львів,  1914,  січень,  ч.  11,  ст
159.
 Рецензія  статті  М.  Кушніра  „Програм
на  справа  (модерне  австрофільство)”,
в  якій  автор  виступає  проти  пропаганди
політ,  сепаратизму  України  від  Росії  на
випадок  війни.  Рецензент  відкидає  цю
тезу,  вважаючи  Австрію  „конечним  со¬
юзником”.  Нашим  політ,  ідеалом  не  є
ні  Австрія,  ні  Росія,  лиш  самост.  укр.
соціялістична  республіка. 	ЮЗ
 2.  МАНІФЕСТИ  ГУРАДИ  І  УПРАВИ.  МОБІЛІЗАЦІЯ  УСС
 Баран,  Степан.  До  історії  створення
Усусусів.  —  „Наша  Мета”,  Торонто,
1957,  чч.  42,  43,  44.
 Укр.  антимілітаризм  до  війни.  Добро¬
вольчі  формації  1848-1851.  Січово-со-
кільський  рух.  Роля  ,,Молодої  Украї¬
ни”.  Довоєнні  стріл,  організації.  ГУР
і  мобілізація  УСС.  Спростування  леґен.
ди  про  кандидатуру  ґен.  С.  Шептицько-
го,  як  команданта  УСС. 	10If
 Венґжин,  Микола  [М.  Угрин-Без-
грішний].  —  Живі  картини...  „Діло”.
Відень,  19.  XII.  1914,  ч.  206,  ст.  6,  7.
 Мобілізація  УСС  в  Рогатинщині.  Сер¬
пень,  1914. 	Ю5
 Віднова  українського  війська  (До  50-
 річчя  виступу  УСС).  —  „Нар.  Воля”,
1964,  13  серпня,  ч.  31,  ст.  6.
 Маніфест  про  організ.  Леґіону  УСС  в
серпні  1914.  Мобілізація  УСС. 	106
 Відозва  Головної  Української  Ради  в
 справі  творення  Українських  Січових
Стрільців.  —  Кал.  „Нов.  Шляху”  на
1964  p.,  ст.  97,  98. 	107
 Галактіон  Чіпка.  3.  вересея  1914.  —
„Свобода”,  6.  IX.  1952,  ч.  235,  ст.  3.
 Згадка  про  збірку  УСС  в  Стрию,  то¬
дішні  настрої  і  від’їзд  на  Закарпаття.
 108
 Ганкевич,  Лев.  „Іванові  без  імені”.  —
„Кал.  Черв.  Калини”  на  1936  p.,  ст.
90,  91.
 Спогад  про  побут  в  Ґоронді  у  вересні
1914  р.  з  Меленем  і  Старосольським.
 109
 Демидчук,  Семен,  Австрійська  Укра¬
їна  від  1914  р.  до  найновішого  часу.  —
„Кал.  Укр.  Нар.  Союзу”  на  1916  p.,
Джерзі  Ситі,  ст.  66-80;  „Свобода”,
1915,  23  листопада,  ч.  138,  ст.  2.
 Доповідь  делегата  ЗУРади  у  Відні  на
Укр.  Соймі  амер.  українців  в  Ню  Иорку
 ЗО. 	X.  1915.  Ґенеза  УССтрілецтва,  УБУп_
рави,  ГУРади  та  їх  завдання. 	ПО
 Демянчук,  М.  Добровольці  з  Надвір¬
ної  до  УСС.  —  „Америка”,  1964,  25
лютого,  ч.  38,  ст.  3.
 Спогад  про  мобілізацію  УСС  в  серпні
1914.  Деякі  прізвища. 	Щ
 Драґан,  А.  Український  Народний  Со¬
юз  в  минулому  і  сучасному.  „Укра¬
їнці  у  вільному  світі”,  ювіл.  книга
УНСоюзу,  Джерзі  Ситі,  1954,  ст.  65-
69.
 Проголошення  УНРади  з  дня  10.  IX.
1914  про  відношення  амер.  українців  до
війни.  Створення  „Фонду  Визволення
України”. 	112
 Дух  Богдана  нас  поведе.  —  „Вісті
Комб.”,  1964,  ч.  3/15,  ст.  61.
 Передрук  статті  із  час.  „Вісті  з  Запо-
рожа”,  Львів,  8.  VIII.  1914.  Заклик  ста¬
вати  в  ряди  УСС. 	113
 518

Заклинський,  Ростислав.  За  волю  Ук¬
раїни!  —  „Свобода”,  1916,  10  лютого,
ч.  18,  ст.  2.
 Виїзд  добровольців  зі  Станиславова
при  кінці  серпня  1914  p. 	llJf
 Кігічак,  Андрій.  „Вирушали  добро¬
вольці”...  Коли  3  вересня  1914  р.  чути
було  в  Стрию  вже  гук  гармат.  (Спо¬
гад  кол.  Усусуса).  —  „Українець-
Час”,  1955,  ч.  37,  ст.  4;  „Християнсь¬
кий  Голос”,  1955,  11  вересня,  ч.  37,
п.  з.  Стрий  —  3  вересня  1914  р.;  „Сво¬
бода”,  1952  3  вересня,  ч.  232,  п.  з.  Про
тих,  що  співали  про  Січ  та  Червону
Калину;  „Свобода”,  1959,  2  вересня,
ч.  169,  ст.  З,  п.  з.  УСС  в  Стриї  в  літі
1914  р.  —  В  різних  ред.  варіянтах.
 Збірка  УСС  в  Стрию  в  перших  днях
вересня  1914  р. 	115
 Левицький,  Кость.  Історія  політичної
думки  галицьких  Українців  1848-
 1914. 	Львів.  1926.  Накл.  власним,  ст.
X,  736.
 Події  і  документи  напередодні  світ,
війни.  Маніфест  ГУРади  3.  VIII.  1914.
ст.  715-724. 	116
 Маніфест  Головної  Української  Ради
до  всего  українського  народу.  Львів
6.  серпня  1914  р.  —  „Гомін  Укр.”,
1954,  ч.  37,  ст.  5.;  „Новий  Шлях”,
1954,  ч.  71,  ст.  2.;  „Наша  Мета”,  1954,
ч.  33,  ст.  4.  —  Світл. 	117
 Микитей,  Гриць.  Митрополит.  —
„Свобода”,  1915,  19  червня,  ч.  71,  ст.
 2.
 Митроп.  Шептицький  в  серпні  1914  у
Львові,  УСС  і  УБУправа. 	Ц8
 Наливайко,  Н.  Український  націо¬
нальний  провід  і  війна  в  1914  р.  —
„Нар.  Воля”,  1964,  10  вересня,  ч.  35,
ст.  6.
 Маніф.  ГУРади.  Укр.  провід  не  бажав
війни.  У  провідн.  в  1914  р.  не  було  австр.
патріотизму.  Становище  Мих.  Павлика.
 119
 Паліїв,  Дмитро.  Двадцять  п’ять  літ
(Спомин).  —  „Кал.  Батьківщина”  на
1939  p.,  Львів,  ст.  84-86.
 Літо  1914.  Відозва  ГУРади.  Відхід  на
збірку  в  Калуші.  В  Станиславові.  Від¬
'їзд  до  Стрия.  В  Дідушковій  сотні.  Стра-
бичів.  На  фронті  в  Верецьких.  Перший
бій. 	120
 Ріпецький,  Степан.  Третій  маніфест
Головної  Української  Ради.  —  „Вісті
Комб.”,  1964,  ч.  З  (15),  ст.  23-25.
 Про  невідомий  досі  маніф.  ГУРади.
Подання  частини  його  тексту. 	121
 Савчин,  Михайло.  Українські  Січові
Стрільці  на  „Срібній  Землі”.  —  „Сво¬
бода”,  1951,  16,  17  листопада,  чч.  268,
269,  ст.  2;  „Новий  Шлях”,  1954,  10
вересня,  ч.  71,  ст.  3;  „Канад.  Фарм.”,
1954,  11  жовтня,  ст.  4.
 Виїзд  зі  Стрия  на  Закарпаття.  Побут
УСС  на  Закарп.  Україні.  Відношення
УСС  до  народу.  Вересень  1914. 	122
 Туринський,  Іван.  Організація  Укра¬
їнських  Січових  Стрільців  на  Покут¬
тю.  —  „Свобода”,  1955,  18  серпня,  ч.
158,  ст.  3.
 Мобілізація  УСС  в  Коломиї  в  серпні
1914. 	123
 Хабурський,  Ст.,  о.  Значення  Мані¬
фесту  ГУРади.  —  „Гомін  Укр.”,  1954,
11  вересня,  ч.  37,  ст.  5;  „Наша  Мета”,
1954,  ч.  33,  ст.  4;  „Новий  Шлях”,
1954,  10  вересня,  ч.  71,  ст.  2;  кал.  „Но¬
вого  Шляну”  на  1964  p.,  ст.  99. 	124
 Хроновят,  Михайло.  Організація  Ук¬
раїнських  Січових  Стрільців  у  Пере¬
мишлі.  —  „Вісті”,  Мюнхен,  1961,  гру¬
день,  ч.  104,  ст.  106,  108.
 Формування  добровольців  в  серпні
 1914. 	Обставини,  вишкіл,  імена  і  пріз¬
вища. 	125
 Чорногірський,  Ор.  В  ряди  Українсь¬
ких  Січових  Стрільців  (3  циклю:
„Шляхами  Українських  Січових
Стрільців”).  —  „Новий  Шлях”,  1954,
ч.  74,  ст.  2.
 Мобілізація  УСС  на  Покутті  в  серпні
1914,  Яблонів,  Березів,  Стопчатів,  Кос-
мач  іінші. 	126
 519

	Історичне  оповіщення  Укра¬
їнської  Головної  Ради.  —  „Наша  Ме¬
та”,  1954,  ч.  37,  ст.  4.
 Спогад  про  оповіщення  Маніфесту
ГУРади  з  6.  VIII.  1914. 	127
 	Московська  навала  (В  40-ову
 річницю  виступу  УСС).  (Уривок  з
циклю  „Шляхами  УСС”).  —  „Новий
Шлях”,  1954,  ч.  71,  ст.  3;  „Свобода",
1954,  ч.  174,  ст.  4,  під  заг..:  Серпень
1914  року  в  Галичині.
 Настрої  в  Галичині  напередодні  війни
1914  р. 	128
 Юркевич,  Осип.  Спомини  колишнього
поручника  УГА.  Від  серпня  1914  до
1-го  листопада  1918.  —  „Вісті”,  Мюн¬
хен,  1962,  грудень,  ч.  108,  ст.  117-118.
 Доля  укр.  добровольця  арештованого
в  Золочеві  в  серпні  1914,  як  підозрілого
в  москвофільстві.  Замість  до  УСС  —  по¬
пав  до  концтабору  в  Талєргофі. 	129
 3. 	ОРГАНІЗАЦІЯ  І  ПОБУТ  ТА  ІСТОРІЯ  БОНОВИХ  ДШ  УСС.
СПОМИНИ,  ОПИСИ  І  ДОКУМЕНТИ
 а) 	Від  10.ХІ.1914  до  1.ХІ.1918  р.
Світова  війна
 Андрусяк  ,Микола.  Київ  і  Львів  за
останніх  100  років.  —  „Гомін  Укр.”,
1954,  ч.  17,  ст.  15.
 Побут  УСС  на  фронті  під  Потутора¬
ми.  Невірна  версія  про  сфінґований  на¬
ступ  УСС  на  весні  1917  та  пляновий  пе¬
рехід  на  сторону  рос.  револ.  армії.  ISO
 Бабюк,  А.  Боєві  хрестини.  З  дневни-
ка.  —  „Діло,  Львів,  1916,  26  травня,
ч.  131. 	131
 	З 	перших  стрілецьких  боїв  в
 Карпатах.  —  „Діло”,  1916,  22  січня,
ч.  20.
 Бій  на  горі  Кобила  24  жовтня  1914.
 132
 	Нічний  напад  на  Синевідсько.
 „Діло”,  1916,  29  січня,  ч.  27. 	133
 Бб.  [І.  Боберський].  З  літописи  укра¬
їнських  боїв.  Третя  сотня  першого  ку-
ріня.  —  Кал.  „Укр.  Пост.  Роб.  Орг.  в
Амар.”  на  1916  p.,  Трентон,  ст.  146-
 157.
 Історія  сотні  Дудинського  від  8.  IX.  до
кінця  грудня  1914.  Хроніка.  Передрук
з  ,,Діла”,  1915,  ч.  ЗО. 	Щ
 Бега.  [Богдан  Гнатевич].  Воєнне  хре¬
щення.  Спомин.  —  „Новий  Час”,  1934,
10  вересня,  ч.  203,  ст.  2,  3.
 Спогад  команданта  чети  про  бій  під
Сянками  27.  IX.  1914. 	135
 Білоус,  Іван.  УСС-и  над  Стрипою.
Світлій  пам’яті  моїх  б.  Курінного  і
Сотенного  —  Командантів  Українсь¬
ких  Січових  Стрільців.  —  „Свобода’  ,
1954,  12  серпня,  ч.  154,  ст.  3.
 Сотня  Будзиновського  над  Стрипою
 1916. 	Службова  пригода  з  кур.  отам.  С.
Ґоруком. 	136
 БК.  Під  Гошевом.  —  „Свобода”,  1915,
2  листопада,  ч.  129,  ст.  2.
 Наступ  запасної  сотні.  Смерть  дес.
М.  Гарасимовича.  Гузіїв,  травень  1915.
 137
 Брилинський,  Макним.  УСС-ам  в  аль¬
бом  (Пам’яті  мого  брата  Леоніда,  хо¬
рунжого  УСС).  —  „Батьківщина”,
1964,  4  липня,  ч.  10,  ст.  5.
 Спогади  кол.  австр.  старшини  про
спільні  бої  з  УСС-ми  на  Поділлю.  138
 Буковина,  її  минуле  і  сучасне.  В-во
,,Зелена  Буков.”,  Париж,  Філядель-
фія,  Дітройт,  1956.  Редакція:  Д.  Квіт-
ковський,  Т.  Бриндзан,  А.  Жуковсь¬
кий.
 УСС  на  Буковині  1918,  ст.  306,  309,
310,  317,  839,  організація  листоп.  пере,
вороту  в  Заставній,  студенти-буковинці
при  УСС,  ст.  793,  794,  925. 	139
 520

Буцманюк,  Юліян.  Маківка  була  від¬
повіддю  на  Полтаву.  —  ,,Укр.  Вісті”,
Едмонтон,  1962,  7  травня,  ч.  19.  ЦО
 Ванчицький,  Степан.  Історія,  ідеоло¬
гія  і  шлях  УСС.  —  ,,Вільна  Думка”,
Ровз  Бай,  Австралія,  1955,  27  березня,
10,  17  квітня,  чч.  13-17. 	ЦІ
 В  боротьбі  з  москалями  (Лист  Січово¬
го  Стрільця).  —  „Свобода”,  11  лютого
1915,  ч.  17,  ст.  2.
 Реляція  про  участь  в  Карпатських  бо¬
ях. 	142
 Витвицький,  Ст.  З  оповідання  Укра¬
їнського  Стрільця  Федора  Бобкова.  —
,,Діло”,  Львів,  1.  січня  1916,  ч.  1.
 Переказ  про  бій  під  Верецькими,  ра_
нення  і  полон. 	ЦЗ
 Війна  на  наших  землях.  —  Кал.  ,,Укр.
Інвалід”  на  1937  p.,  Львів,  ст.  107,
108.
 УСС  в  1917  р.  Похід  і  бої  від  Куро-
патник  до  Бурдяковець.
 Вільшина,  М.  [псевд.].  В  роковини
вимаршу  першої  стрілецької  сотні  в
поле  (10.ІХ.  1914  —  10.  IX.  1934).  —
,,Новий  Час",  10  вересня  1934,  ч.  203,
ст.  З,  4.
 Склад  сотні  Дідушка.  Умови  вимаршу,
зброя,  виряд.  Служба  в  Карпатах.  Пер¬
ший  бій  сотні  на  фронті  Гусне-Верецьки.
 Ц5
 Волинець,  Степан.  Стрілецький  рейд
по  Чорному  Морі  (Уривки  зі  спомину
 з-перед  20-ти  літ).  —  Кал.  „Батьків¬
щина”  на  1938  p.,  Львів,  ст.  48-52.
 Липень  1918  р.  Спогад  про  службову
поїздку  трьох  УСС  на  Крим. 	Цв
 Волинець,  С.  Українські  Січові
Стрільці  (В  50-ліття  вимаршу  на  поле
бою).  —  Кал.  ,,Укр.  Голосу”  на  1964
рік,  Вінніпег,  ст.  56-77.  Світлини.
 Історія,  духова  творчість  і  історичне
значення  УСС. 	ЦУ
 Волосянський,  Омелян.  11  вересня
1914  року.  У  сорокліття  першого  бою
УСС  під  Сянками  (Спомин  учасни¬
ка).  —  „Америка”,  1954,  ч.  170.
 Дата  в  заголовку  неправильна.  Йде
мова  про  сотню  Семенюка,  яка  відійш¬
ла  в  поле  18.  IX.  1914.  Стежна  служба.
Бій  під  Сянками.  Відступ. 	1^$
 Ганчарик,  Тимко.  Бої  УСС  на  відтин¬
ку  Ужока  в  pp.  1914  і  1915.  (Уривок
зі  споминів).  —  ,,Літ.  Черв.  Калини”,
1936,  ч.  І,  ст.  20,  23.
 Сотня  Будзиновського  в  боях  коло
Ужока  при  кінці  грудня  1914.  Либухора,
Висоцько,  Гнила,  гора  Пікуй.  Бій  коло
с.  Гоязд  (Волосянка)  1.  І.  1915.  Смерть
полк.  Чермака.  Четар  Гаас  ранений,  в
рос.  полоні.
 	Бої  УСС  на  горі  Кобилі  1914
 року.  Уривки  зі  споминів.  —  ,,Літ.
Черв.  Калини”,  1937,  ч.  10,  ст.  9-12.
 Вимарш  півкуреня  Шухевича  8.  X.
1914  на  Турку.  Похід  на  Борислав,  На-
гуєвичі,  Попелі.  Бій  сотень  Будзин.  і
Вітов.  на  горі  Кобила  25.  X.  1914  р.
 150
 Гірняк,  Никифор.  Австрійські  та  ні¬
мецькі  генерали  й  дипломати  проти
Василя  Вишиваного.  —  „Вісті”,  Мюн¬
хен,  1961,  червень,  вересень,  грудень,
1962,  березень,  червень,  вересень,  чч.
102-107.
 Публікація  документів  в  нім.  і  укр.
мовах  —  в  справі  перебування,  діяль-
ности  і  політики  арх.  Вільгельма  Габс-
бурґа  на  Україні  в  1918  р. 	151
 	Боротьба  Коша  УСС  за  існу¬
вання  Леґіону.  —  Кал.  „Провидіння”
на  1954  p.,  Філядельфія,  ст.  62-70.
 Заходи  для  доповнення  Леґіону  УСС.
Рекрутація.  Ворожі  перешкоди.  152
 	Кіш  УСС-ів.  Схема  органі¬
зації  і  засяг  праці  Коша  Українських
Січових  Стрільців.  —  „Вісті”,  Мюн¬
хен,  1955,  ч.  5-6,  ст.  4-7,  ч.  7-8,  ст.
 9-13,  19.
 Передісторія  Коша.  Початкові  труд¬
нощі.  Праця  установ  Коша.  Громадські
і  культурні  установи  Коша. 	153
 521

	Львів  у  воєнних  роках  1914-
 1918.  —  ,,Наш  Львів”,  Ню  Иорк,  1953,
В-во  „Черв.  Калини”,  ст.  134-143.
 Пляни  ЗУРади  поширити  УСС.  Сус¬
пільна  праця  УСС  по  селах.  Приятелі
УСС,  полк.  Ґужковський  і  Вільгельм
Габсбурґ.  Його  поміч  при  мирових  пере¬
говорах  в  Берестю  лит.  УСС  з  В.  Ви¬
шиваним  на  Буковині. 	25^
 Гнатевич,  Богдан.  Бій  за  Маківку.  —
Кал.  „Укр.  Голосу”  на  1964  p.,  Вінні¬
пег,  ст.  103-105.  Із  кн.  С.  Ріпецького
„УССтрілецтво”  ст.  106-108.
 Розповідь  автора,  учасника  бою.  255
 	Лисоня  1916  вересень  1936.
 „Кал.  Черв.  Калини”  на  1936  p.,  ст.
30-32.  Уривок  тієї  статті:  „Батьків¬
щина”.  6.  X.  1956,  ч.  26.
 Короткий  нарис  бою  на  Лисоні.  256
 	Геройська  смерть  хорунжих
 УСС  І.  Максимишина  і  Ю.  Соколовсь-
кого.  —  „Кал.  Черв.  Калини”  на  1936
рік,  календаріюм-вересень.
 Бій  на  Лисоні  3.  IX.  1916.  Протинас-
туп  сотні  Будзиновського. 	257
 	Хор.  УСС  Пеленський  напа¬
дає  козаків.  —  „Кал.  Черв.  Калини”
на  1936  p.,  калєндаріюм-жовтень.
 Засідка  чети  хор.  Степана  Пеленсько-
го  із  сотні  Семенюка  в  дні  26.  IX.  1914
і  успішний  бій  під  Сянками  з  передною
сторожю  козацької  дивізії. 	258
 Гнатевич,  Богдан.  Українські  Січові
Стрільці.  —  „Історія  укр.  війська”.
Вид.  І.  Тиктора,  Львів,  1936.  Друге
допов.  вид.,  Вінніпег,  1953,  ст.  293-
356,  446-450.
 Початки  стріл,  організації.  УСС  в
Стрию  і  на  Закарпатті.  Перші  бої.  Два-
цятки.  Офензива  в  жовтні  1914.  Зимо¬
вий  похід  в  Карпатах.  Стежна  служба.
Сотня  Ґутковського.  Реорганізація  ле¬
ґіону.  Бої  за  Маківку,  за  Болехів,  за
Галич,  під  Заваловом,  над  Стрипою,  під
Семиківцями.  В  Соснові  і  на  Веселій.
Бої  на  Лисоні  і  в  Потуторах.  Гуцульська
сотня.  Бій  під  Конюхами.  Похід  до  Збру¬
ча.  Організація  УСС.  Боєві  і  помічні
 формації.  Вишкіл  УСС.  Кіш  УСС.  Пре¬
сова  Кватира  і  Боєва  Управа.  УСС  в
Україні.  В  боротьбі  з  большевиками.  В
Олександрівську  і  на  Херсонщині.  За¬
гальна  характеристика. 	259
 Голубець,  Микола.  Двадцять  літ  то¬
му.  —  „Новий  Час”,  1934,  4  липня  до
19  вересня,  чч.  147-210.  [Означено
черг.  числ.  від  1  до  35.  Передрук  окр.
книжкою:  „Рік  грози  і  надій  1914”,
Львів,  1934,  вид.  Тиктора.]
 Довоєнні  стріл,  організації.  Мобіліза¬
ція  УСС.  Сотня  Дідушка  і  її  дії  до  кін¬
ця  1914. 	Ів0
 Горбач,  О.  Українські  Січові  Стрільці
(УСС).  —  „Енциклоп.  українознав.”
Вид.  НТШ.  Мюнхен-Ню  Иорк,  1949,
том  перший,  III,  ст.  1175-1176.
 Короткий  огляд  організації  і  дій  УСС
від  1913  до  1919. 	161
 Горбовий,  Михайло.  Гуцульська  сот¬
ня  УСС  здобуває  перехід  через  Збруч.
„Кал.  Черв.  Калини”  на  1936  p.,  ст.
48-54.
 Бої  в  липні  1917  р.  на  Поділлі,  під
Бурдяківцями. 	162
 	Один  спомин.  —  „Каменярі”,
 1936,  ч.  11,  ст.  З,  4.
 Побут  УСС  в  Єлисаветі  і  Грузькім  в
літі  1918  р. 	163
 	Переглядаючи  альбом  УСС.
 —  „Літ.  Черв.  Калини”,  1935,  ч.  10,
ст.  2.
 Спогад  про  перший  день  бою  на  Ма¬
ківці.  Сотня  Дудинського. 	16If.
 	Стежа  на  Побук.  —  „Каме¬
нярі,”  І,  15  вересня  1937,  чч.  17,  18.
 Дії  стежі  дес.  І.  Ступницького,  осінь
 1914. 	Бій  з  рос.  артилеристами.  265
 	У.С.Стрільці  на  лещатах.  —
 „Каменярі”,  1936,  ч.  З,  ст.  9,  10.
 Дії  лещетар.  відділу  УСС  в  Карпатах
в  зимі  1914-15  рр 	166

Грушевський,  М.  Ілюстрована  історія
України.  Київ,  1918,  576  ст.
 Бажання  Укр.  Центр.  Ради  дістати
частини  УСС  з  Австрії  для  береження
молодої  держави  „з  огляду  на  велику
цінність,  яка  виявилась  за  відділами
галицьких  Січових  Стрільців,  що  орга¬
нізувались  на  Україні”,  ст.  563. 	167
 Дмитерко,  Ганна.  Під  Лісовичами.  —
„Наше  Життя”,  1964,  листопад,  ч.  10,
ст.  5.
 Епізод  із  бою  під  Лісовичами.  168
 Добрянський,  Аґатон.  Царська  імпе¬
рія  впала,  Рік  1917.  (Уривки  зі  спо¬
минів).  —  ,,Кал.  Черв.  Калини”  на
1937  p.,  ст.  13-17.
 Спомини  старшини  УСС,  про  його  у-
часть,  як  австр.  полоненого,  в  підготов¬
чій  акції  револ.  перевороту  в  Петербур¬
 зі. 	169
 Дорошенко,  Вол.  СВУ  й  УСС-и.  (При¬
свячую  дорогому  приятелеві,  отамано¬
ві  Никифорові  Гірнякові).  —  „Свобо¬
да”,  1954,  10  вересня,  ч.  174,  ст.  5.
 Взаємини  Наддніпр.  з  Галичиною  до
1914  р.  СВУ  в  опозиції  до  офіційної  по¬
літики  галиц.  проводу.  СВУ  ідейним
проводом  УСС-ів. 	170
 	Союз 	Визволення 	України  (З
 нагоди  40-ліття  заснування).  —  „Сво¬
бода”,  1954,  5-14  серпня,  чч.  149-156,
ст.  2.
 УСС  щирі  прихильники  СВУ.  УСС
літерат.  співроб.  ВСВУ.  Співпраця  УСС
з  СВУ  на  культ,  осв.  полі  на  Волині.
 171
 Дорошенко,  Дмитро.  Історія  України
 1917-1923  pp.  Том  І.  Доба  Централь¬
ної  Ради.  Вид.  друге,  в-во  „Булава”,
Ню  Иорк,  1954.  [Розділ:  „Українство
в  часі  світової  війни”,  ст.  4-39].
 Репресії  рос.  влади.  Спротив  ТУПу  і
револ.  молоді.  ГУРада  у  Львові.  Ство¬
рення  Леґіону  УСС  та  його  бойова  ді¬
яльність.  ЗУРада.  Укр.  державна  думка
в  Гал.  і  на  Вел.  Україні.  Союз  Визв.
України  і  його  роля. 	172
 Думін,  Осип.  Політичні  мотиви  і  стра¬
тегічні  ціли  офензиви  ґен.  Брусілова
—  літом  1916  р.  —  „Кал.  Черв.  Кали¬
ни”  на  1936  p.,  ст.  21-30.
 Роля  УСС  в  офензиві  Брусілова,  Ли_
соня,  Дикі  Лани,  ст.  ЗО. 	173
 Заклинський,  Мирон.  Січові  Стрільці
на  Херсонщині.  —  „Кал.  Черв.  Кали¬
ни”  на  1933  p.,  ст.  54-67.
 УСС  в  Олександрівську.  Праця  УСС
серед  місц.  громадянства.  Гетьман,  пе¬
реворот  і  В.  Вишиваний.  Карні  експе¬
диції  УСС.  Редаґування  час.  „Січ”.  Хор¬
тиця. 	174
 	Українські  Січові  Стрільці  в
 Східній  Україні.  —  „Свобода”,  1951,
27,  ЗО  січня,  чч.  22,  24.
 Похід  УСС  на  Україну  на  весні  1918.
Кам’янець  под.,  Жмеринка,  Вапнярка,
Одеса,  Херсон,  Олександрівськ.  175
 Заклинський,  Ростислав.  „Важного”
зловили.  (Від  власного  воєнного  ко¬
респондента.).  „Свобода”,  1915, 	4
 грудня,  ч.  143,  ст.  2.
 Переживання  УСС-ця  під  рос.  окупа¬
цією. 	176
 	Велика  побіда  Українських
 Січових  Стрільців.  Бій  на  Маківці
(Від  власн.  воєн,  коресп.).  —  „Свобо¬
да”,  1915,  4  червня,  ч.  64,  ст.  2. 	177
 	Від  жовтня  до  грудня.  (Від
 власн.  воєн,  коресп.).  —  „Свобода”,
1916,  8  лютого,  ч.  17,  ст.  2.
 Лист  від  брата  Мирона  з  фронту.  О-
пис  боїв  УСС  над  Стрипою  в  жовтні  і
листопаді  1915.  Смерть  чет.  Яремкеви-
ча  і  дес.  Вілинського. 	178
 	В  окопах.  (Від  вл.  воєн,  ко¬
респ.).  —  „Свобода”,  1915,  2  грудня,
ч.  142,  ст.  3.
 Під  Буркановом  в  четі  чет.  М.  За-
гаєвича. 	179
 	В  першій  битві  (Від  вл.  воєн.
 кор.).  —  „Свобода”,  1915,  8  червня,
ч.  66,  ст.  2.
 Сотня  Ґутковського  під  Вишковом.
 180
 523

	В 	сніжних  окопах.  (Від  вл.
 воєн.  кор.).  —  „Свобода”,  1915,  18
грудня,  ч.  149,  ст.  2.
 Спогад  про  бій  сотні  Гутковського  під
Вишковом. 	181
 	Звідунча  стежа.  (Від  вл.  воєн.
 кор.).  —  „Свобода”,  1915,  10  червня,
ч.  67,  ст.  2.
 УСС  у  відділі  кінноти  рітм.  Фаркаша.
 182
 	З 	недавних  боїв.  (Від  вл.  во¬
єн.  кор.).  —  „Свобода”,  1915,  7  груд¬
ня,  ч.  144,  ст.  2.
 Бої  І.  кур.  13-14.  IX.  1915  в  обор.  мост.
причілка  на  Стрипі  Полон  сот.  Чмоли.
 183
 	З  побід  Українських  Січових
 Стрільців.  (Від  вл.  воєн.  кор.).  —
„Свобода”,  1916,  1  січня,  ч.  І,  ст.  2.
 Бої  під  Семиківцями  1-5.  XI.  1915.
Приказ  команди  рос.  армії  та  її  приго¬
тування  до  пролому  фронту.  Участь  У.
С.  С.  в  боях.  Власні  і  ворожі  втрати.
 Щ
 	Лист  з  поля.  (Від  вл.  воєн.
 кор.).  —  „Свобода”,  1915,  14  грудня,
ч.  147,  ст.  2.
 Бої  над  Стрипою.  Дії  сотні  Вітовсько¬
го. 	185
 	Над  Стрипою.  (Від  вл.  воєн.
 кор.).  —  „Свобода”,  1915,  12  жовтня,
ч.  120,  ст.  3.
 Похід  УСС  з-над  Зол.  Липи  на  Стрипу
і  Серет.  Опис  боїв. 	186
 	Наймолодший  стрілець  (Від
 вл.  воєн.  кор.).  —  „Свобода”,  1916,
6  січня,  ч.  З,  ст.  2.
 Лист  брата  автора.  Омелька,  уч.  3.
кл.  гімн.,  про  побут  в  окопах  над  Стри¬
пою. 	187
 	Обоз.  (Від  вл.  воєн.  кор.).  —
 „Свобода”,  1915,  21  грудня,  ч.  150,
ст.  2.
 Спогад  про  карпат.  походи.  Тухля.
Над  р.  Опором. 	188
 	Останні  настрої.  Від  вл.  воєн.
 кор.).  —  „Свобода”,  1915,  18  листоп.,
ч.  136,  ст.  2.
 Гнильче.  Вишкіл.  Вправи.  Наука  стрі¬
ляння.  Рекрути  і  „стара  война”.  189
 	Охорона  відвороту.  (Від  вл.
 воєн.  кор.).  —  „Свобода”,  1916,  11
листопада,  ч.  133,  ст.  3.
 Сотня  Чмоли,  початок  вересня  1915,
Пантелиха,  Соколів,  натиск  козаків.
 190
 	Перед  лицем  сфінкса.  (Від
 вл.  воєн.  кор.).  —  „Свобода”,  1915,
25  грудня,  ч.  152,  ст.  3.
 Політична  роля  УСС.  Дії  польського
леґіону  на  Волині.  Терор  і  грабунки.
УСС  охороняють  відворот  австр.  армії
над  Стрипою.  Сумні  рефлексії.  191
 	Під  огнем  Москалів  в  селі
 Грабівци  Скільськім.  (Від  вл.  воєн,
кор.).  —  „Свобода”,  1915,  15  червня,
ч.  69,  ст.  2.
 Обстріл  тяжкою  рос.  артилерією.  Віст.
Борис  описує  бій  на  Макінці. 	192
 	Побідний  похід.  (Від  вл.  воєн.
 кор.).  —  „Свобода”,  1915,  19  жовтя,
ч.  123,  ст.  2.
 Похід  І.  кур.  на  Стрипу.  Сотні  Чмо¬
ли,  Дудинського,  Сушка  і  Носковського.
 193
 	Пошесть  тифу.  (Від  вл.  воєн.
 кор.).  —  „Свобода”,  1915,  12  червня,
ч.  68,  ст.  2.
 На  позиції  на  Татарівці.  Морози,  за-
хворіння  тифом,  лічниця  в  Славську.
 Щ
 	Стрільці  виїздять  в  поле.  (Від
 вл.  воєн.  кор.).  —  „Свобода”,  1916,
6  січня,  ч.  З,  ст.  3.
 Вимарш  сотень  Вітовського  і  Будзи¬
новського  з  Ґоронди.  Промова  Галущин.
ського. 	195
 52k

	Українські  Січові  Стрільці
 перші  увійшли  до  давньої  галицької
столиці.  (Від  вл.  воєн.  кор.).  —  „Сво¬
бода”,  1915,  7  серпня,  ч.  92,  ст.  2.
 Перехід  через  Дністер  сотні  Вітовсь¬
кого,  зайняття  Галича,  виставлення  укр.
прапору  на  ратуші. 	196
 	Як  живеться  тепер  УССтріль-
 цям?  (Від  вл.  воєн.  кор.).  —  „Свобо¬
да”,  1916,  1  лютого,  ч.  14,  ст.  2.
 Після  бою  під  Семиківцями.  Катаст-
рофальна  снігова  заметіль  15,  16.  XI.
 1915. 	В  бараках,  опісля  в  селі.  Копання
резерв,  окопів.  Культ,  осв.  життя  серед
УСС. 	197
 Залізняк,  Микола.  Українська  армія  і
Генерал  Граф.  Ст.  Шептицький.  —
„Неділя”,  Львів,  1928,  ч.  15.
 Невдалий  плян  німець.  Нач.  Коман¬
ди  організувати  укр.  армію  з  кінцем
1914  під  командою  ген.  С.  Шептицько-
го  для  походу  через  Туреччину  на  Ку¬
бань,  який  відкинуло  австр.  мініст.  вій¬
ни.  УСС  мали  бути  основою  тієї  армії.
(Думін,  ст.  72). 	198
 Залуцький,  Василь  [Оробець].  Як  ми
гартувалися.  —  „Канад.  Фармер”,
1964,  3,  10  жовтня,  чч.  40,  41,  ст.  9.
 Спогад  учасника  ,  двадцятки”  під
пров.  віст.  Біленького.  Бряза. 	19[)
 Збірна  станиця  УСС  у  Відні.  —  „ВС
ВУ”,  ЗО.  IV.  1916,  ч.  95-96,  ст.  295.
 Інформація  про  нову  установу  УСС
і  п  завдання. 	200
 З  життя  українських  стрільців  в
 скільських  горах.  (Опис  Січового
Стрільця).  —  „Свобода”,  13.  V.  1915,
ч.  55,  ст.  2.
 На  верху  гори  поза  ворожим  фрон¬
том.  Смерть  стр.  Павла  Амброзійчука.
 201
 Зінь,  О.  Гуцульська  сотня  УСС  (Во¬
єнний  спомин).  —  Кал.  „Канад.  Фар-
мера”  на  1964  p.,  Вінніпег,  ст.  40-47.
 Створення  Гуцульської  сотні.  Приго¬
ди  автора,  як  розвідчика. 	202
 3  Січовими  Стрільцями  (Оповідання
Січового  Стрільця).  —  „Свобода”,  16.
 І. 	1915,  ч.  6,  ст.  2.
 УСС  в  Карпатах.  2  сотня,  другого  ку¬
реня.  Полонені  українці. 	203
 Кадра  У.  С.  С.  —  „Діло”,  Львів,  1916,
2  серпня,  ч.  188.
 Інформація  про  Кіш  УСС. 	204
 Калинович,  Іван.  З  нагоди  50-річчя
УСС.  —  „Батьківщина”,  1964,  14  бе¬
резня,  ч.  5,  ст.  7;  „Свобода”,  1964,
 4  листопада,  ч.  206,  ст.  3.
 Кол.  рос.  старшина  оповідає  про  свою
участь  по  рос.  боці  в  боях  проти  УСС
на  Лисоні  і  коло  Потутор  в  серпні  і
вересні  1916.  Те  саме  друковано  в  „Сво¬
боді”  12  жовтня  1954,  ч.  196,  під  псев-
дом  Іван  Кожушко,  п.  з.  „На  Стрипі  і
Ценівці”. 	205
 Кігічак  ,Андрій.  Карпатська  стежа
під  Свят-Вечір  1915  р.  —  ,,Укр.  Сло¬
во”,  Буенос  Айрес,  1953,  11  січня,  ч.
1-2;  „Гомін  Укр.”,  1963,  7  січня,  ч.
 1-2,  ст.  13,  15,  під  загл.  Свят-Вечір
у  сотні  УСС  Д.  Вітовського;  „Укр.
Роб.”,  Торонто,  1952,  ч.  2,  під  загл.:
Це  було  на  фронті.  В  різних  ред.  ва-
ріянтах. 	206
 	Машерують  добровольці.
 Стрілецькі  „двадцятки”  причинок  до
історії  УСС.  —  „Українець-Час”.  1954
20  вересня,  ч.  40,  ст.  З,  4;  „Новий
Світ”,  1954,  ч.  7,  ст.  2,  під  заг.:  Подз-
вінне  усусуським  двадцяткам;  „Но¬
вий  Шлях”,  1954,  20  вересня,  ч.  74.
ст.  2,  під  заг.:  Сорок  років  тому.  В
різних  ред.  варіянтах. 	207
 Кожушко,  Іван.  На  Стрипі  і  Ценівці
—  з  „другого  боку”.  (Майже  40  років
тому).  —  „Свобода”,  1954,  12  жовтня,
ч.  196,  ст.  3.
 Спогад  кол.  рос.  старшини-українця,
який  стояв  на  фронті  проти  УСС  в  бою
на  Лисоні.  Фактичні  дані  про  рос.  сили
та  про  перебіг  бою. 	208
 525

Кордуба,  Ф.  У  50-річчя  організації  Ле¬
ґіону  УСС.  —  „Вісті”,  Мюнхен,  1964,
грудень,  ч.  116,  ст.  119-122.
 Політ,  стан  укр.  народу  в  Галичині
до  світ,  війни.  Військова  підготова  укр.
молоді.  Тов.  „Січові  Стрільці”.  ГУРада,
УБУправа,  організація  і  мобілізація  У.
С.  С.  Збірка  УСС  в  Стрию.  Переоргані¬
зація  леґіону  УСС  на  Закарпатті.  Полк
УСС.  Істор.  значення  леґ.  УСС.  209
 Кривоус,  Василь.  Перший  бій  УСС-ів
у  1914  р.  (Спомини  з  нагоди  43-річ-
чя).  —  „Вільне  Слово”,  Торонто,  1957,
ч.  38.
 Вимарш  сотні  Семенюка  на  ужоцький
провал.  Терен  бою.  Бойовий  марш  сотні.
Бій  першої  чети  Степана  Пеленського.
 210
 Крипякевич,  Іван  і  Голубець,  Микола.
Велика  історія  України.  Вид.  І.  Тик-
тор,  Друге  вид.,  Львів-Вінніпеґ,  1948.
 Розділ  XXXVII.:  В  огні  світ,  пожежі.
Укр.  справа  й  воєнна  орієнтація.  Укр.
Січ.  Стрільці.  Бій  на  Маківці,  під  Семи.
ківцями,  на  Лисоні.  СВУ.  Галичина  під
моск.  окупацією  ст.  748-762. 	211
 Крипякевич,  І.  —  Дольницький,  М.
 Нова  історія  України.  Детройт,  1954.
 Україна  на  передодні  світ,  війни.  УСС
в  боротьбі  проти  Росії,  Ст.  111-113. 	212
 Купчинський,  Роман.  Бій  орлів.  —
„Діло”,  1916,  12  серпня,  ч.  197.
 Бій  нім.  і  рос.  літаків  над  станови¬
щами  УСС  в  літі  1916. 	213
 	Над  Ценівкою  (Спомин  з
 фронту).  —  „Свобода”,  1954,  10  ве¬
ресня,  ч.  174,  ст.  3.
 Братання  УСС  з  рос.  салдатами-ук-
раїнцями  на  фронті  1917. 	2Ц
 	Перші 	бранці 	Українських
 Січових  Стрільців.  —  „Гром.  Голос’\
1916,  1  травня,  ч.  7,  ст.  1,  2.
 Пізною  осінню  1914  р.  на  Бескиді.
 215
 	Весна  на  становищах.  —  „Ді¬
ло”,  1916,  28  квітня,  ч.  107.
 На  позиції  „Весела”. 	216
 	Стрілецькі  відзнаки.  —  „Ді¬
ло”  1916,  20  лютого,  ч.  49. 	217
 Бурах,  Михайло.  Нові  причинки  до
історії  УГА.  —  „Вісті  Комб.”  1961,  ч.
 3,  ст.  74-77.
 Спростування  і  вияснення  деяких
фактів  з  історії  УСС. 	218
 	Січово-стрілецькі  формації  в
 українських  арміях.  (Інформаційний
нарис).  —  „Вісті  Комб.”,  1962,  ч.  3-4,
ст.  21-32.
 Передісторія  УССтрілецтва  і  його  дії.
Формація  СС,  її  історія.  Інші  „січово-
стріл.”  формації. 	219
 Левицький-Софронів,  Василь.  Маків¬
ка  —  лавровий  листок  Стрілецької
Слави.  Фрагменти  з  епохальної  книж-
ки-альбому  „УСС”.  —  „Неділя”,  1935,
 4.  34,  ст.  З,  4.
 Історичний  нарис. 	220
 Левицький,  Кость.  Історія  визвольних
змагань  галицьких  Українців  з  часу
світової  війни  1914-1918.  Перша  часть.
Львів,  1928.  Накладом  власним.  Ілю¬
страції.  285,  III.  ст.
 Із  змісту:  Наша  діяльність  орієнта-
ційна  і  оборонна  з  початку  війни  до
кінця  року  1914.  Чого  ми  сподівались  з
війни,  ст.  10-12.  Головна  Українська
Рада  у  Львові  1914  p.,  її  засновання  і
завдання,  ст.  13-15.  За  волю  України,
ст.  15-17.  Почин  організації  українсь¬
кого  лєґіону  1914  p.,  ст.  17-23.  Мої  за¬
ходи  в  Берліні,  ст.  27-30.  Останнє  засі¬
дання  ГУРади  у  Львові,  ст.  30-33.  Союз
Визволення  України  в  початках  діяль.
ности,  ст.  33-36.  Українські  Січові
Стрільці  в  Стриї,  з  кінцем  місяця  серп¬
ня  1914  p.,  ст.  36-38.  ГУРада  у  Львові,
ст.  38-40.  Конференція  в  міністерстві  вій¬
ни  у  Відні  в  справі  УСС,  ст.  45.  УСС
на  угорськім  Закарпаттю,  ст.  66-70.
Справа  УСС  в  ГУРаді  і  реконструкція
УБУправи,  ст.  70-71.  Перші  відзначення
УСС,  ст.  88-89.  Українська  академічна
молодь  в  справі  УСС,  ст.  98-100.  За.
присяження  доповняючої  сотні  у  Відні,
ст.  118-121.  Американські  українці  під
 526

час  війни,  ст.  121-124.  Непорозуміння  в
команді  УСС  і  Головна  воєнна  кватира,
ст.  132-138.  Маківка,  ст.  138-141.  Ство¬
рення  Загальної  Української  Ради  у  Від¬
ні  і  її  програмова  деклярація,  ст.  151-
 158. 	УСС  про  перебудову  УБУправи,  ст.
158-162.  Запасна  сотня  УСС,  Звіт  сот.
 Н. 	Гірняка,  ст.  177-182.  Збірна  станиця
УСС  у  Львові,  ст.  210-212.  Утворення
першого  полку  УСС,  ст.  220.  З  нагоди
річниці  вимаршу  УСС,  ст.  244-245.  УС
Стрілецтво  до  ЗУРади,  ст.  256-257.  ЗУ
Рада  у  Відні  до  УССтрільців,  ст.  257-
259.  УСС  пишуть  з  постою,  ст.  263-264.
Звіт  полк.  Г.  Коссака  з  9.  XII.  1915,
до  ЗУРади,  ст.  265-268.  Полковий  при¬
каз  Г.  Коссака,  ч.  87,  ст.  270-271.  Ре¬
ферент  УСС  при  команді  Корпусу  Гоф_
мана  про  листи  страт  УСС,  ст.  275-277.
 221
 	Історія  визвольних  змагань
 галицьких  Українців  з  часу  світової
війни  1914-1918.  З  ілюстраціями,  на
підставі  споминів  і  документів.  —
Друга  часть.  Львів,  1929,  ст.  289-496,
IV;  Третя  часть.  Львів,  1930,  ст.  497-
776,  IV.
 Багато  матеріялів  до  історії  УСС  1916-
1918  pp. 	222
 Лещій,  Микола.  Бій  за  гору  Ключ.  —
,,Вільна  Думка”,  Ровз  Бай,  Австралія.
1955,  ч.  12,  ст.  4.
 Опис  бою  на  Ключі  його  учасником.
 Липа,  Юрій.  Галичани  над  морем  (О-
деса  1917-1918).  —  „Літ.  Черв.  Кали¬
ни”,  1936,  ч.  З,  ст.  7-11.
 Відомости  про  УСС  в  Одесі  підчас
війни.  Ст.  дес.  УСС  Т.  Янів  і  його  ді¬
яльність  в  Одесі.  Сот.  Цяпка,  от.  С.  Шу-
хевич.  Сотня  Янова  за  Директорії.  22Jf
 Липецький,  Ф.  Усусуси  в  Нагуєвичах
(Спогад).  —  „Укр.  Пром.”,  1953,  ч.
22,  ст.  3.
 Перестрілка  з  москалями  в  лісі  в
Нагуєв.  в  листоп.  1914.  Чета  Стронсь.
кого.
 Листи  з  рідного  краю.  Лист  Січового
Стрільця.  —  „Свобода”,  1915,  28  січ
ня,  ч.  II,  ст.  2.
 Лист  УСС  Мих.  Піся  до  рідні  в  ЗДА.
Участь  в  поході  сотні  Вітовського.  226
 Листи  з  рідного  краю.  Лист  УСС  Дор-
ка  Демкова.  —  „Свобода”,  1915,  22
травня,  ч.  59,  ст.  2,  3.
 Лист  з  18.  III.  1915  зі  Славська  до
рідні  в  ЗДА.  Опис  побуту  УСС  в  Кар¬
патах  в  сотні  Букшованого. 	227
 Луців,  Лука.  Слідами  стрілецької  сла¬
ви.  „Календар  Укр.  Нар.  Союзу”  на
1965  р.  Джерзі  Ситі  —  Ню  Йорк,  ст.
83-106,  ілюстр.
 Студія  про  історію  УСС,  ґенезу,  ідео¬
логію,  боєві  дії  УСС  та  стрілецьку  піс¬
ню. 	228
 Луцький,,  Остап.  На  „Великім  Лузі”.
—  „Кал.  Тов.  Просвіта”  на  1926  p.,
Львів,  ст.  108-112.
 Стріча  УСС  із  Запоріжцями  в  травні
1918  р. 	229
 Макух,  Іван.  На  народній  службі.
Вид.  „Укр.  Вільн.  Гром.  Амер.”,  Ді¬
тройт,  1958.
 Початки  УСС  в  1914.  Бойовий  похід
УСС.  Автор  учасник  Свят-Вечора  в  Ко-
ші  УСС,  де  промовляв  проти  опінії  дея¬
ких  УСС  про  розв’язання  леґіону  УСС.
Заслуги  кооп.  „Червона  Калина"  для
збереж.  нашої  визв.  традиції,  ст.  203-
204. 	230
 Мацьків,  Вол.  Маківка.  —  „Крилаті”,
Ню  Йорк,  1963,  травень,  ч.  5,  ст.  6.
Стаття  для  молоді  про  бій  на  Маківці.
 231
 М.  Г.  Незабутній  спомин  зі  Закарпат¬
тя.  —  „Каменярі”,  1938,  1  грудня,  ч.
15,  ст.  4.
 Про  побут  УСС  в  1914-16  pp.  на  За¬
карпатті. 	232
 Мелень,  Теофіль.  Український  Легі¬
он.  —  „Свобода”,  1915,  29  травня,  ч.
62,  ст.  2. 	233
 МикитнЖ;  Дм.  Короткий  нарис  історії
У.С.С.  —  „Кал.  Канад.  Фарм.”  на
1964  p.,  Вінніпег,  ст.  20-39.  Світлини.
Те  саме:  „Кал.  Канад.  Фарм.”  на  1936
р.  Вінніпег,  ст.  52-64.
 527

„Нов.  Шлях”,  1964,  17,  24,  31  жовтня.
7,  14,  21,  28  листопада,  5,  12,  19,  26
грудня,  чч.  42-52.  (1965  продовжен¬
ня). 	234
 Михалюсь,  В.  В  дорозі  на  схід.  —
„Вісті  Комб.”,  1964,  ч.  З  (15),  ст.  37-
39.
 Полон  під  Конюхами.  Через  Київ  до
табору  полонених  на  Поліссю.  235
 Мірчук,  Петро.  Перший  листопад.  —
„Політ.  Бібліот.  Ліґи  Визв.  України”
ч.  18,  Торонто,  1958,  ст.  59.
 Передвоєнні  стріл,  організ.  в  Галичи¬
ні,  створення  УСС  в  серпні  1914,  збір¬
ка  УСС  в  Стрию,  бойові  дії  УСС  в  Кар¬
патах  і  на  Поділлі,  політична  роля  УСС,
ст.  8-18,  29-30. 	236
 М.  Н.  Друга  віденська  сотня.  —  „Ді¬
ло”,  1916,  16,  17  травня,  чч.  122,  123.
 Сотня  виїхала  з  Відня  27.  IV.  1916.
Новина:  усі  стрільці  в  „мазепинках”.
 237
 М.  О.  УСС  у  1917-1920  роках.  —  ,,Зу¬
стріч”,  Реґенсбурґ,  1948,  19  чгрвня,
ст.  11,  12.
 Аналогія  УСС  і  Гарібальдійці.  Роля
УСС  в  1917-1920  pp. 	238
 М.  О-ка  [псевд.  Микола  Опока].  З
моїх  звідів.  —  „Діло”,  1916,  16,  17,
18  листопада,  чч.  279,  280,  281.
 Відворот  Дідушкової  сотні  з-під  Сине-
відська  на  Бескид.  Жовтень  1914. 	239
 Монкевич,  Борис.  Слідами  новітніх
запорожців.  Похід  Болбочана  на
Крим.  —  Ню  Йорк,  1956,  вид.  друге.
Перше  вид.;  Львів  1928.
 Зустріч  запоріжців  з  УСС  в  Олек¬
сандрівську.  Парада  17  IV.  1918.  Ст.
110-113. 	240
 Навроцький,  Осип.  Українське  село  і
Українські  Січові  Стрільці.  Спомин  з
1915  року.  —  „Каменярі”,  1936,  ч.
9,  ст.  4-6.
 Похід  УСС  на  Галич  1915.  Сотня  Ле-
вицького. 	241
 	Українські  Січові  Стрільці  під
 Болеховом  (Спомин).  —  „Каменярі”,
1937,  15  січня,  ч.  2,  ст.  4,  5.
 Сотня  Левицького  під  Гузієвом.  Боє-
ва  постава  новобранців-гуцулів.  Смерть
М.  Гарасимовича  і  М.  Павлова.  242
 Назарук,  О.  Лист  про  переїзд  УСС  з
України  на  Буковину.  —  „Віст,  пол.,
літ.  й  життя”,  Відень,  1918,  13  жовтня,
ч.  41.
 Причини  переїзду  УСС  на  Буковину
з  поч.  жовтня  1918. 	243
 	Три  оповідання  з  табора  Ук¬
раїнських  Січових  Стрільців.  —  „Кал.
Укр.  Пост.  Роб.  Орган,  в  Амер.”  на
1916  p.,  Трентон,  ст.  118-136.  Світл.
 Зміст:  І.  Золочівець  в  битві  під  Сине-
відском.  II.  Гуцульська  відвага  і  любов
гарного  оружжя.  III.  Оповідання  мого
16-літного  орденанса. 	244
 Назарук,  Осип.  Як  тепер  відбуваєть¬
ся  рекрутація  Українських  Січових
Стрільців.  „Гром.  Голос”,  1916,  1  бе¬
резня,  ч.  І,  ст.  1-3.
 Опис  рекрутації  УСС  в  1916  р.  в  Сам-
бірщині. 	245
 Налисник,  Юліян.  З  перших  стрі¬
лецьких  виступів  (Про  події  1-ої  чоти,
 2-ої  сотні  Семенюка).  —  „Америка”,
1954,  10  вересня.
 Бої  під  Сянками  і  на  Білій  горі  к.
Стар.  Самбора. 	246
 	Перше  посольство  України  в
 Софії.  —  „Свобода”,  1953,  6-22  квітня,
чч.  88-92.
 Шістьдесять  УСС  в  полоні  на  Сибі¬
рі.  Утеча  з  полону  в  грудні  1917  до
Києва.  Служба  в  Мін.  Зак.  Справ  УНР.
 24  7
 Начальний  Командант  УСС.  —  „Ді¬
ло”,  1916,  8  березня,  ч.  65,  ст.  1-3.
 Редакційна  стаття  про  нов.  команд.
УСС,  штаб,  старш.  А.  Вариводу.  248
 Наша  кіннота.  —  „Прият.  Укр.  Жов.”
кал.  на  1923  p.,  В-во  „Черв.  Калини”
ст.  53-57.
 528

Нарис  історії  кінноти  УСС.  В  загоні
Фаркаша.  Пор.  Камінський.  Бій  під  Бри-
кулею.  Кіннота  УГА  і  Дієвої  Армії  УНР.
 2If9
 Німчук,  Іван.  Українська  військова
організація  у  Відні  в  днях  перевороту.
(Причинок  до  історії  будови  україн¬
ської  держави  в  Галичині).  —  В-во
„Укр.  Прапор”,  Відень,  1922;  „Вісті
Комб.”,  1963,  ч.  2,  ст.  60-63.
 Участь  УСС-ів  в  революц.  військовім
гуртку  у  Відні  в  1917  і  в  Коші  УСС.
 250
 Новий  командант  УСС.  —  „Діло”,
1916,  2  квітня,  ч.  87.
 Інформ.  про  нового  команданта,  майо¬
ра  А.  Вариводу. 	251
 ОБИ  [Іван  Боберський].  Гора  Маків¬
ка.  —  „Кал.  Укр.  Пост.  Роб.  Орган,
в  Амер.”  на  1916  p.,  Трентон,  ст.  137-
146.
 Фрагменти  боїв  на  Маківці.  Свідерсь-
кий.  Д-р  Рихло.  Яримович  Каратниць.
кий. 	252
 Ол.  Г-а.  Збіглець  з  російської  неволі.
—  „ВСВУ”,  1915,  31  жовтня,  7,  14,  21,
листопада,  чч.  43-44,  45-46,  47-48,  49-
50.
 УСС  Василь  Байдак  з  Дідушк.  сотні
полон,  під  Верецькими  28.  IX.  1914.  Ско_
ле,  Львів,  Київ,  Оренбург,  Ташкент.
Життя  в  полоні.  Асхабад.  Утеча  з  по¬
лону.  Персія,  Тегеран,  Туреччина,  Бол¬
гарія,  Румунія. 	253
 Останній  наказ  от.  М.  Тарнавського
 перед  відходом  його  назад  до  австр.
армії.  —  „Вісті  Комб.,,,  1964,  ч.  3.
(15),  ст.  60.
 Леґіон.  приказ  ч.  8.  з  дати:  Лосяч
8.  І.  1918.  Істор.  документ. 	251}
 Островерха,  Михайло.  У  московсько¬
му  полоні  (1916-1918).  —  „ЛІТ.  Черв.
Калини”,  1936,  ч.  4,  ст.  15-18;  „Сво-
бада”,  1952,  7  червня,  ч.  146,  ст.  З,
під  заг.:  В  московському  ясирі.
 Бої  сотні  Сушка  на  Лисоні.  Полон.
Переживання  в  полоні.  За  ворож  фрон-
'том. 	255
 	Між  Стрипою  і  Серетом.  —
 „Свобода”,  1954,  28  липня,  ч.  143.
 На  позиції  „Весела”  1916  р. 	256
 	Мой,  бра,  не  прослези  си!  —
 „Свобода”,  1953,  6  січня,  ч.  5,  ст.  6.
 УСС  в  Соснові,  зима  1915-1916,  Свят,
вечір  стрілецький. 	257
 	Наспіла 	сумна  вістка.  —  „Но¬
вий  Час”,  1933,  29  травня,  ч.  117.
 Смерть  І.  Франка.  Соснів. 	258
 	Обніжками  на  битий  шлях.
 —  Ню  Йорк,  1957,  накл.  автора.
 Спомини  з  молод.  літ.  Спогад  про
побут  в  Коші  УСС  в  Боднарові  восені
1915,  вишкіл  і  відмарш  в  поле,  стор.
112-118.  259
 Паліїв,  Дмитро.  У.  С.  С.  на  розстайній
дорозі.  Спомин  з-перед  20  літ.  —
„Кал.  Батьківщина”  на  1937  p.,  Львів,
ст.  61-62.
 Нарада  в  гупггинськім  лісі  в  грудні
 1917. 	Проект  ІІалієва  про  перехід  УСС
на  бік  Центр.  Ради.  Станов.  Вітовського
рішило  залишитись  до  слушного  часу.
 260
 Перший  бій.  —  „Каменярі”^  1937,  1
вересня,  ч.  17,  ст.  1.
 Виступ  1-ої  сотні  УСС  10.  IX.  1914  в
Карпати  і  бій  під  Верецькими.  261
 Перший  бій.  —  „Нар.  Воля”,  1964,  З
червня,  ч.  34.
 Світлина  перших  ранених  Дідушкової
сотні  і  відомости  про  перший  бій.  262
 Петлюра,  Симон.  Лист  до  Д-ра  О.  На-
зарука.  —  „Симон  Петлюра.  Статті,
листи,  документи,  Ню  Йорк,  1956,  В-
во  УВАН,  ст.  188-190.
 Лист  з  18.  XII.  1914  до  О.  Н.,  як
представн.  СВУ  в  Стокгольмі,  з’ясову¬
ючий  політичну  опінію  рос.  українців
в  перших  місяцях  світ,  війни. 	263
 Полковий  приказ.  —  „Діло”,  1916,  21
квітня,  ч.  87.
 529

Приказ  от.  Коссака  ч.  182  з  15  березня
1916  про  передачу  команди  полку  УСС
майор  А.  Вариводі. 	261f
 Початки  пластового  руху  на  Карпат¬
ській  Україні.  —  „Свобода”,  1954,  10
квітня.  [Передрук  із  „Сеніорської  Ват
ри”].
 Національно-виховна  роля  УСС  на
Закарп.  Україні  в  1914  р. 	265
 Правильник  сотника.  Перед  початком
воєнної  операції.  —  [Укр.  Боєва  Уп¬
рава,  Львів-Відень,  1914?],  ст.  4,  18
см.
 В-во,  рік,  місце  —  не  подано.  На
4-ій  стор.  „Денна  програма  сотні”.  266
 Правильник  четара.  Перед  початком
воєнної  операції.  —  [Укр.  Боєва  Уп¬
рава,  Львів-Відень,  1914?],  ст.  4,  18
см.
 В-во,  рік,  місце  —  не  подано.  267
 Престолонаслідник  серед  Українських
Січових  Стрільців.  —  „Діло”,  Відень,
1915,  9  січня,  ч.  209,  ст.  5.
 Декорація  стрільців  сотні  Дідушка
архикн.  Карлом  в  Карпатах. 	268
 Про  Українських  Січових  Стрільців.
 —  „Гром.  Голос”,  1916,  1  березня,  ч.
І,  ст.  5.
 Інформаційна  стаття. 	269
 Рада  Народніх  Міністрів  УНР.  До
 всієї  людности  Української  Народньої
Республіки.  —  „Вістник  пол.,  літ.  й
життя”,  Відень,  1918,  ч.  12.
 Відозва  дати  10-13  лютого  1918,  з  по¬
відомленням,  що  на  Україну  йдуть  УСС.
 270
 Рахальський,  Іван.  Зустріч  УСС-ів  із
Запоріжцями.  —  „Свобода”,  1955,  8
квітня,  ч.  67,  ст.  4.
 Зустріч  в  Олександрівську  16.  IV.
1918.  Дефіляда.  Вражіння. 	271
 Рен,  Євген.  Моя  перша  зустріч  із  Усу-
сусом.  (Рік  Божий  1916).  —  „Червона
 530
 Калина”,  1954,  Ульм,  ч.  2,  ст.  55,  56.
Вражіння  про  стрічу  з  першими  УСС.
 272
 Ріпецький,  Степан.  Про  сотню,  що
почала  визвольні  змагання.  —  „Сво¬
бода”,  1954,  10  вересня,  ч.  174,  ст.  З,  4.
 Дідушкова  сотня  у  Львові,  Стрию,
Страбичеві  і  Нижніх  Верецьках,  сер-
пень.вересень  1914.  Імена  і  прізвища  ба_
гатьох  учасників. 	273
 	Наступ 	другої  сотні  У.  С.  С.
 на  Лисоню.  —  „Каменярі”,  1936,  ч.  9,
ст.  6,  7,  10.
 Спогад  учасника  боїв  сотні  Мельника
в  дні  3  вересня  1916. 	271}
 	Українська  Армія  відразу  бу¬
ла  соборна.  (Уривок  із  доповіді  на  а-
кадемії  для  вшанування  40-річчя  від¬
новлення  Української  Армії,  виголо¬
шеної  в  Ню  Йорку  14-го  грудня  1957
року).  —  „Свобода”,  1958,  ЗО  січня,
ч.  20.  „Бюлетень  ОбВУА”,  ст.  1.
 УСС  в  1917  p.,  соборницькі  настрої,
братання  з  револ.  армією,  створення  із
УСС-ів  курення  СС  в  Києві,  виступ  А.
Добрянського  в  Петербурзі  і  Т.  Янова
в  Одесі. 	275
 [Ріпецький],  Степан.  Стрілецькі  лис¬
ти.  З  листів  українського  стрільця
Степана  Ріпецького  до  брата  Олекси.
—  „Діло”,  Відень,  1915,  ч.  26,  ст.  1-3;
„Свобода”,  ЗДА,  1915,  19  серпня,  ч.
97,  ст.  2.
 Три  листи  з  дати  9,  14,  31  травня
1915  про  службу  в  сотні  Дідушка  (Мель¬
ника),  побут  в  Грабівці,  бої  на  Маківці,
Болехів,  бій  під  Гузієвом,  смерть  вісту¬
на  УСС  Миколи  Павлова. 	276
 [Ріпецький,  Степан].  У  славне  50-річ-
чя.  „През  шаблі  маєм  права.”  Виступ
на  поле  бою  Українських  Січових
Стрільців.  —  „Шлях  Перемоги”,  1964,
6,  13  вересня,  чч.  36,  37.
 Уривки  з  кн.  „Укр.  Січ.  Стрілецтво",
ст.ст.  41-43,  50,  51)  54,  55,  71-76. 	277
 Рудий,  Євген.  На  передодні  50-річчя
Українських  Січових  Стрільців  (При¬

свячую  посестрам  з  рядів  УСС-в).  —
„Укр.  Нар.  Слово”,  1963,  27  червня,
ч.  22,  ст.  2.
 Участь  жінок  в  УСС. 	278
 	Початки  УСС.  (45-річчя  пер¬
шого  збройного  виступу  УСС-ів  проти
Москви).  —  „Свобода”,  1959,  7  серп¬
ня,  ч.  151,  ст.  3.
 Перші  організаційні  і  бойові  дії  УСС.
 279
 	УСС-и  та  Берестейський  мир.
 —  „Вільне  Слово”,  1962,  7-14  липня,
 ч. 	27-28;  „Укр.  Нар.  Слово”,  1962,
26  квітня,  ч.  16. 	280
 Савчин,  Михайло.  В  російському  по¬
лоні  (Спогад  УСС).  —  „Свобода”,
 1952,  7,  8,  9,  12  лютого,  чч.  31,  32,  33,
35,  ст.  2.
 Втеча  полонених  УСС  із  табору  Ду-
бовка  над  Волгою.  Смерть  хор.  Доро¬
шенка.  Самоосв.  праця  і  бібліотека.  В
Царицині.  їзда  на  Україну. 	281
 	Лисоня.  —  „Свобода”,  1962,
 6  вересня,  ч.  170,  ст.  2.
 Нарис-спогад  учасника  бою.  Відомос-
ти  про  сотню  Кучабського. 	282
 	Ой  радуйся  земле...  (Спогад
 Українського  Січового  Стрільця).  —
„Свобода”,  1958,  4  січня,  ч.  З,  ст.  3.
 Рейд  стежі  сотні  Вітовського  із  Бес¬
киду  в  запілля  ворога  до  села  Мохна¬
те  на  Різдво  1915. 	283
 	„Під  білою  березою  козачень¬
ка  вбито...”  (Спогад).  —  „Свобода”,
 1953,  3  січня,  ч.  2,  ст.  2.
 Стежа  в  Карпатах  із  сотні  Вітовсько¬
го.  Зустріч  з  полоненими  кубанськими
козаками. 	28If
 	Під  Заваловом.  —  „Свобода”,
 1954,  2  листопада,  ч.  211,  ст.  4.
 Нарис  про  побут  сотні  Вітовського  в
лісі  під  Заваловом  в  липні  1915.  Смерть
стрільців  П.  Рудого  і  М.  Кукутаря.  Сло¬
во  Вітовського  на  похороні. 	285
 Секела,  Р.  Йорданське  свято  на  фрон¬
ті  У.  С.  С.  —  „Діло”,  1916,  12  люто¬
го,  ч.  41.
 Над  Стрипою  1916  р. 	286
 Семенів,  Іван.  Сон  на  морозі.  Різдв’я.
ний  спомин  УССа  з  московського  по¬
лону  1916  р.  —  „Укр.  Слово”,  Париж,
1934,  ч.  89,  ст.  3. 	287
 Січові  Вісти.  —  „Гром.  Голос”,  1916,
20  березня,  ч.  З,  ст.  5,  6.
 Інформації  про  УСС.  Гімназ.  курс.
Нові  втрати  УСС.  Альманах.  Відзна¬
чення  УСС.  Українці  в  польських  ле¬
гіонах. 	288
 Січові  Стрільці.  —  „Свобода”,  1915,
ЗО  січня,  ч.  12,  ст.  2.
 Відомости  про  УСС  —  цитати  із  ні¬
мецьких  часописів  „Франкфуртер  Цай-
тунґ”,  „Нойес  Вінер  Журналь”,  „Цайт”.
 289
 Січові  Стрільці  під  московським  ог¬
нем.  (З  оповідань  сотника  про  битви
в  Старосамбірщині).  —  „Свобода”,
1915,  18  травня,  ч.  57,  ст.  2.
 Похід  сотні  Семенюка  на  Лужок.  Бої
на  Лисім  Верху  і  Залярськім.  Смерть
стрільців  Фірчука,  Чехута  і  Закалика
17.  X.  1914. 	290
 Солтикевич,  Ярослав.  У  41-і  роковини
боїв  на  Маківці.  —  „Гомін  Укр.”  1956,
26  травня,  2  червня,  чч.  22,  23,  ст.
З,  5.
 Опис  бою  на  Маківці. 	291
 Сотворення  1-ого  полку  У.  С.  С.  —
 „Діло”,  1915,  16  вересня,  ч.  35.
 Розпорядок  нач.  команди  австр.  ар¬
мії.  Об’єднання  обох  куренів.  Г.  Коссак
командантом  полку. 	292
 Старосольський,  В.  Стріча  з  українсь¬
кими  бранцями  з  російської  армії.  —
„Свобода”,  1915,  27  квітня,  ч.  48,  ст.
 2.
 531

Полонені  УССтрільцями.  Рефлексії
про  єдність  укр.  народу  і  надія  на  виз¬
волення. 	293
 Старосольський,  Юрій.  Стрілець  на
варті.  —  „Свобода”,  1955,  6  травня,
ч.  86,  ст.  3.
 Привіт  на  зустрічі  УСС  з  пластунами
в  літі  1954.  Рефлєксії-спогад  про  УС
Стрільця  на  варті  перед  табором  Виш¬
колу  УСС  в  Розвадові  в  літі  1917. 	29Jf
 Стахів,  Іван.  УСС  в  боях  під  Семи-
ківцями,  над  Стрипою,  Підгаєччина.
—  „Вістник  Прес.  Кват.  УСС”,  гру¬
день,  січень  1953-54,  Ульм,  ст.  20,  21.
 Участь  сотні  Вітовського  (5-ої)  в  бою
ЗО.  X.  1915.  Опис  бою. 	295
 	Незавидна  доля  Усусусів.  —
 „Червона  Калина”,  Ульм,  1954,  ч.  2.
ст.  57-64.
 Полонений  після  бою  на  Лисоні.  Вте¬
ча  з  полону.  Пригоди. 	296
 Стахів,  Матвій.  Західня  Україна  та
політика  Польщі,  Росії  і  Заходу.  Том
І.  Скрентон,  1958.  В-во  Укр.  Роб.  Со¬
юзу.
 Становище  укр.  політ,  проводу  і  УС
Стрілецтво  в  1914  p.,  ст.  160-164. 	297
 Темницький,  Володимир.  Українські
Січові  Стрільці.  —  „Пам’яткова  книж¬
ка  СВУ  і  Калєндарець  на  1917  р.”
Відень  1917,  ст.  178-203.  Світлини.
 Істор.  розвій  стріл,  ідеї  та  її  поширен¬
ня  серед  укр.  суспільности.  Творення
відділів  УСС  і  їхня  верх,  управа.  УСС
на  полі  бою.  Організація  і  склад  УСС.
Участь  жіноцтва.  Майбутні  задачі.  Ця
стаття  є  передруком  II-V-ої  частин
книжки  того  ж  автора  під  тим  же  загол.,
Відень,  1915,  ст.  16-32. 	298
 	Українські  Січові  Стрільці.  —
 „Свобода”,  ЗДА,  1915,  10  квітня,  ч.
41,  ст.  2;  „Кал.  Пост.  Роб.  Укр.  Орган,
в  Амер.”  на  1916  p.,  Трентон  ст.  106-
117.
 Передрук  частини  книжки  тої  ж  наз¬
ви. 	299
 Т.  М.  [Теофіль  Мелень].  Із  днів  крі-
вавої  слави.  —  „Вістник  СВУ”,  1915,
травень-червень,  ч.  19-20,  ст.  8-10.
 Карпатські  бої  і  на  горі  Маківка.  300
 Третяк,  Кость.  Наша  слава  (лист  Ук¬
раїнського  Січового  Стрільця).  —
„Свобода”,  1916,  6  січня,  ч.  З,  ст.  2.
 Лист  із  боєвої  лінії  з  16.  XI.  1915  до
товариша  в  ЗДА.  Нарис  походів  і  боїв
УСС  та  відомости  про  УСС-ів  із  Золо-
чівщини. 	301
 Угрин-Безгрішний,  Микола.  Доповідь
з  нагоди  свята  Маківки,  виголошена
в  санаторії  Гавтінґ,  ЗО.  IV.  1953.  —
„Вільне  Слово”,  1961,  17  червня,  ч.
24.
 Опис  бою  на  Маківці  і  його  значіння.
 302
 Українські  Січові  Стрільці.  —  ,,Укр.
Загальна  Енцикльоп.”,  Львів-Станис-
лавів-Коломия,  Том  III,  1934,  ст.  1012-
1013.  Світлини.
 Енциклоп.  гасло.  Основи  організації
УСС. 	303
 У.С.  військо  на  землях  Української
Республики.  —  „Укр.  Слово”,  Львів,
1918,  10  мая,  ч.  104,  ст.  2.
 Перехід  УСС  на  Україну  28.  лютого
 1918. 	Кам’янець  под.,  Дунаївці,  Жмерин¬
ка,  Кислицьке,  Вапнярка,  Одеса.  Несвід.
укр.  селян,  на  Поділлі.  Пароплавом  до
Херсону,  Дніпром  до  Олександрівська.
Бій  з  большев.  Нац.  гром.  праця  УСС.
 304
 Хабурський,  Ст  .о.  Шляхом  слави
УССтрільців.  —  „Вільне  Слово”,
1964,  7,  14,  березня,  чч.  10,  11,  ст.  11.
 Коротка  історія  боєвих  дій  УСС  від
1914  до  1920  р. 	305
 Феденко,  Панас.  Український  рух  у
20  столітті.  В-во  „Наше  Слово”,  Лон¬
дон,  1959,  ст.  286.
 І-ша  світ,  війна  і  укр.  справа,  ст.  90-
106.  Рос.  пляни  щодо  австр.  українців
 532

ст.  91-94,  політика  австр.  укр.,  УССтріль-
ці,  ст.  94,  95,  СВУ  країни,  ст.  96-99. 	306
 Фостун,  С.  М.  Салют  останній  сотні.—
„Сурмач”,  Лондон,  1964,  ч.  1-2,  сі-
чень-травень,  ст.  4-5.
 Стаття  з  нагоди  50-ліття  УСС.  Хро¬
ніка  стрілецького  походу. 	307
 Франко,  П.  Бій  в  Олександрівську.
Бої  3-ої  сотні  У.  С.  С.  —  „Літ.  Черв.
Калини”,  1939,  ч.  7,  ст.  17,  18.
 Формування  сотні.  Похід  на  Україну.
Подорож  Дніпром.  Смерть  чет.  Нико-
рака.  Бої  в  місті  Олександрівську  і  на
залізн.  станції.  Відступ.  Смерть  стр.  Я-
реми.  На  пароході.  Чет.  Голинський,
кмндт.  сотні. 	308
 Цьокан,  Ілько.  Великдень  Українсь¬
ких  Стрільців  в  гірських  селах.  (Лист
Січового  Стрільця  до  товариша  у  Від-
ни).  —  „Свобода”,  1915,  25  травня,  ч.
60,  ст.  2. 	309
 Чужі  про  Українських  Стрільців.  —
 „Свобода”,  1915,  4  лютого,  ч.  14.
 Голос  часоп.  „Пестер  Льойд”  (Буда¬
пешт),  25.  XII.  1914  про  знамениту  ролю
УСС  як  звідунів,  що  були  „очима  нашої
армії". 	310
 Шанковський,  Лев.  Перший  полк  У.
С.  С.  у  1916  році.  —  Альманах  Кал.
,,Провидіння”  на  рік  1965.  Філядель-
фія  1965,  ст.  51-66.
 Статист,  студія  на  основі  статті  „По¬
іменний  список  боєвих  відділів  І  полку
Українських  Січових  Стрільців  з  дня  1.
червня  1916  р.”  в  альбомі  „УСС  1914-
1920м,  Львів,  1936. 	311
 Шерш,  В.  П.  Пласт  в  минулому  і  су¬
часному.  —  „Українці  у  вільному  сві¬
ті.”  Вид.  УНСоюзу.  Джерзі  Ситі,  1954,
ст.  171-181.
 Революц.  характер  пласту.  Творці
пласту  це  головно  творці  УСС.  Роля
пластунів  у  формації  УСС. 	312
 Щуровський^  Володимир.  Медична  і
санітарна  служба.  —  „Укр.  Гал.  Ар¬
 мія”.  Вид.  Д.  Микитюк.  Вінніпег,  1958.
Ст.  271-292.
 Саніт.  служба  при  Лєґ.  УСС  1914-
1918,  ст.  272,  273,  —  в  Бриґаді  УСС,  ст.
283,  284. 	313
 Щуровський,  В.  Нарис  санітарної
служби  Українських  Січових  Стріль¬
ців  і  І.  Бриґади  У.  С.  С.  —  „Літ.
Черв.  Калини”,  1936,  ч.  І,  ст.  11-15.
Світлини.
 Історія  саніт.  служби  УСС.  Щойно  в
грудні  приділені  перші  медики  і  лікарі.
В  лютім  1915  перший  укр.  лікар,  д-р  І.
Рихло.  Персональні  зміни.  Огляд  праці
лікарів  і  медиків  УСС  до  березня  1920  р.
 ЗЦ
 Яворський^  Зенон.  Зв’язок  1-ої  Бриґа¬
ди  УСС.  —  „Укр.  Гал.  Армія”,  том  2.,
вид.  Микитюка,  Вінніпег,  1960,  ст.  79-
90;  ,,Батьківщина”,  Торонто,  1960,  чч.
 19-20,  21-22,  23124,  27-28,  29-30,  31-32,
під  заг.  „Зв’язок  1-ої  бриґади  УГА”.
 315
 б) 	Від  1.ХІ.1918  до  15.УП.1919  р.
Польсько-українська  війна
 Баран,  Степан.  Українські  Січові
Стрільці  і  австрійські  військовики  ук¬
раїнці  в  подіях  1.  листопада  1918.  —
„Тридцяті  роковини  листопадового
зриву  1918-1948”.  В-во  „Черв.  Кали¬
на”,  Реґенсбурґ,  1948. 	316
 Берест,  Осип.  УСС  в  боях  за  Львів-
Підзамче  (Листопадовий  спогад).  —
„Свобода”,  1956,  1  листопада,  ч.  210,
ст.  3.
 Опис  боїв  куреня  УСС  на  Підзамчу.
 317
 БілинкевиЧ;  Богдан.  Пор.  Мінчак  до¬
буває  укріплену  позицію.  —  „Кал.
Черв.  Калини”  на  1928  p.,  календа¬
ріюм  —  листопад.
 Здобуття  польських  становищ  в  Ляш¬
ках  мур.  Смертельний  двобій  двох  ко-
мандантів. 	31$
 5М

Будз,  Петро.  Гуцули  в  боях  під  Го¬
родком  у  марті  1919  р.  (З  дневника
учасника).  —  „Укр.  Скиталець”,  Ио-
зефів,  1922,  лютий-март,  ч.  12,  ст.  8,
9.
 Протинаступ  „1-го  гуцул,  проб,  ку¬
реня”,  кмндт.  чет.  Г.  Голинський  —  на
Долиняни  та  здобуття  Вовчухів  7.  і  8.
 III. 	1919.  Участь  Бриґади  УСС  в  тих
боях. 	S19
 Галактіон  Чіпка.  Події  і  люди.  —
„Свобода”,  1952,  8  листопада,  ч.  298,
ст.  3.
 Фейлетон  про  листопадовий  зрив.  Д.
Паліїв,  Мерешко,  Кумошек,  Волинюк.
 320
 Галушка,  Іван.  Спомини  про  мої  пере,
живання.  Від  28  жовтня  1918  до  се¬
редини  січня  1921  року.  —  „Вісті”,
Мюнхен,  1962,  червень,  ч.  105,  ст.  6-8.
 Кмднт  7-ої  сотні,  III.  куреня  УСС,
від  грудня  1918.  Чортківська  скала,
Скнилів,  офензива  на  Вовчухи,  Братко-
вичі,  Городок,  усмирення  бунту  в  Дрого¬
бичі.  Побут  на  Україні. 	$21
 Гнатевич,  Богдан.  Українська  Га¬
лицька  Армія.  Бої  за  Львів  і  Пере¬
мишль.  Українсько-польська  війна.
Чортківська  офензива.  —  „Істор.  укр.
війська”,  вид.  І.  Тиктора,  Львів,  1936.
Друге  вид.:  Вінніпег,  1953,  ст.  462-
514.
 Протиавстр.  настрої  УСС  в  1916  і  1917
pp.,  ст.  464,  старшини  УСС  в  УҐВКо-
місаріяті  згл.  в  УҐКоманді,  ст.  465,  466,
469,  роля  Вітовського  в  листоп.  перево¬
роті,  ст.  468-470,  участь  УСС  в  львівсь¬
ких  боях,  ст.  475-480,  участь  УСС  в  бо¬
ях  під  Львовом  та  у  вовчухівській  і
чортківській  офензивах,  ст.  481-514.  322
 Горбай,  Василь.  Останні  дні  у  Львові
1918  р.  (В  15-ліття).  —  „Новий  Час”,
1933,  24  листопада,  ч.  261.
 Відступ  зі  Львова.  Роля  УСС.  323
 Дивнич,  Антін.  Під  Бережанами
(Лисоня,  пролом,  похід  вперед,  18
до  22  червня  1919).  —  „Прият.  укр.
жовн.”  Кал.  на  1923  p.,  Львів,  ст.  49-
53.
 Наступ  частин  УГА  на  Лисоню.  Стрі¬
ча  з  куренем  УСС,  що  здобув  Гиновичі.
 32k
 Д.  М.  І-ша  Бригада  У.  С.  С.  —  „Укр.
Гал.  Армія”,  вид.  Д.  Микитюк,  Він-
ніпеґ,  1958,  ст.  85-87.
 Короткий  істор.  нарис. 	$25
 Дольницький,  Мирон.  Військова  під¬
готова  Листопадового  Зриву  та  її
здійснення.  —  „Укр.  Гал.  Армія”,  вид.
Д.  Микитюк,  Вінніпег,  1958,  ст.  49-
59.
 УСС  на  Буковині  напередодні  лист,
зриву.  Революц.  настанова  УСС  проти
архкн.  Вільгельма.  Старшинські  збори
рішають  передати  команду  УГВК-ту
сот.  Д.  Вітовському,  а  команду  леґіону
УСС  сот.  Букшованому,  ст.  53.  Рішаль-
на  роля  сот.  Вітовського  у  перевороті,
ст.  53. 	326
 Думеїв,  Михайло  [псевд.  Дуда  Ми¬
хайло].  —  ,,Вістник  Прес.  Кват.  У.
С.  С.”,  Ульм,  1953-54,  ст.  18-20.
 Великий  оборонний  бій  під  Підбірцями
 5. 	і  6  грудня  1918  та  дії  2-ої  сотні  1-ого
куреня  УСС  під  ком.  пор.  С.  Іваницько-
го.  Перемога  і  усталення  фронту  під
Львовом. 	32  7
 Заклинський,  Мирон.  Бої  у  Львові  в
листопаді  1918  року.  —  „Укр.  Гал.
Арм.”,  Вінніпег,  1958,  ст.  370-392.
 Участь  УСС  в  львівських  боях:  на
гол.  двірці,  на  Підзамчу,  вул.  Бема,
Єзуїтськім  городі,  на  Замарстинові  і
Гицлівській  горі  і  інш.  От.  Коссак  і  УСС.
УСС  проти  евакуації  Львова. 	328
 	До  передісторії  листопаду.  —
 „Свобода”,  1955,  8,  9  листопада,  чч.
215,  216.
 Гром.  суспільні  і  організаційні  перед¬
умови  листопадового  перевороту.  Роля
стріл,  організацій.  Єдність  політична.
Роля  Вітовського. 	329
 	Оборона  казарми  Фердинанда
 (Фрагмент  з  львівських  боїв).  —  „Ка¬
лендар  Черв.  Калини”  на  1936  p.,
ст.  67-77. 	330
 53k

	Роззброєння  львівської  казар¬
ми  1.  XI.  1918  р.  —  „Свобода”,  1953,
31  жовтня,  ч.  227,  ст.  3.
 Казарма  при  вул.  Зиблікевича.  Пор.
Мартинець.  Обсадження  ратуша  і  виві-
шення  укр.  прапору. 	331
 	Старшинська  нарада  31.
 жовтня  1918  р.  (З  воєнних  споминів).
—  „Свобода”,  1952,  3  листопада,  ч.
293,  ст.  4.
 Виїзд  до  Станиславова  з  наказом  під_
готови  перевороту.  Нарада  в  Нар.  До¬
мі.  Обговорення  детайлів  перевороту.
Енергійне  керівництво  Вітовського.  При-
явні  старш.  УСС:  Трух,  Цьокан,  Крен-
жаловський  і  інші.
 Законне  започаткування  творення
УГА.  Перша  постанова  Української
Національної  Ради  про  організацію
збройних  сил  Української  Держави.—
„Голос  Комб.”,  Ню  Йорк,  1958,  лис-
топ.-грудень,  ч.  І,  ст.  32.
 Признання  лєґіону  УСС  за  основу  і
зав’язок  нац.  збр.  сили.  З  книги  О.
Кузьми  „Листопадові  Дні”,  Львів,  ст.
38.
 Чет.  УСС  В.  Кривоус  держався  зі  сво¬
єю  сотнею  в  окруженню  в  боях  в  берез¬
ні  1919  р.  до  підходу  скріплень.  S31
 	З  листопадових  боїв  на  Під-
 замчі.  —  „Наш  Львів”,  Ню  Йорк,
1953,  ювіл.  збірн.,  ст.  151-154.
 Бої  2-ої  сотні  УСС  і  інш.  частин  від
6-21.  XI.  1918.
 	Прорив  під  Вовчухами  (Спо¬
мин).  —  „Свобода”,  1954,  ч.  34.
 Акція  Бриґ.  УСС  у  прориві  під  Вовч.
в  днях  8  і  9  III.  1919. 	S39
 	Українські  Січові  Стрільці  в
 українсько-польській  війні.  —  „Вісті
Комб.”,  1964,  ч.  З  (15),  ст.  9-14.
 Критичний  огляд  українсько-польської
кампанії. 	sif  0
 	Українсько-польська  війна.—
 „Укр.  Гал.  Арм.”,  Вінніпег,  1958,  ст.
393-425.
 УСС  під  Львовом  ст.  394,  під  Вовчуха.
ми  ст.  406-409,  в  Чортківській  офенз.,
ст.  420-422. 	3^1
 Зінь,  Олекса.  Під  „Маланчин  Вечір”
1919  р.  —  „Кал.  Канад.  Фарм.”  на
1964  р.  Вінніпег,  ст.  151-154.
 Бій  одної  чети  УСС  під  Козельниками
під  Львовом,  13  січня  1919. 	33^
 Іванець,  І.  На  границі  Галичини  і  Бу¬
ковини.  —  „Новий  Час”,  1933,  4  лис¬
топада,  ч.  246.
 Перебрання  влади  в  Кутах  і  Вижниці
за  ініціятивою  і  участю  УСС-ів.  335
 Калина,  Володимир.  Замкнення  Льво¬
ва.  —  „Свобода”,  1954,  8  січня,  ч.  4,
ст.  3.
 Бій  І.  кур.  УСС  за  Бурґталь  і  зам¬
кнення  Львова  зі  заходу.
 	З 	боїв 	під 	Городком 	Яг. 	—
 „Кал.  Черв.  Калини”  на  1936  p.,  ка¬
лендаріюм  —  березень.
 	УСС-и  в  боях  за  Бережани.—
 „Свобода”,  1954,  24  квітня,  ч.  79,  ст.  5.
 Акція  Бриґ.  УСС  в  чортк.  офензиві.
Опис  боїв  УСС  за  Бережани. 	342
 	УСС-и  під  Дунаєвом.  —  „Сво¬
бода”,  1954,  23  липня,  ч.  140,  ст.  3.
 Бій  І.  кур.  УСС  23.  VI.  1919.  Здобуття
Дунаєва. 	343
 	Чортківська  офензива.  —
 „Свобода”,  1953,  19  червня,  ч.  133.
 Спростування  фактів  невірно  пред_
ставлених  в  кн.  „Чортківська  Офензи¬
ва”,  ст.  З,  вид.  Бр.  к.  вояк.  І.  У.  Див.,
Мюнхен.  Бій  під  Купчинцями  і  Бережа¬
нами. 	зщ
 Ковальський,  Михайло.  Творці  лис¬
топадового  зриву  1918  року.  З  нагоди
золотого  ювілею  УСС.  —  ,,Укр.  Вісті”,
Едмонтон,  1964,  29  жовтня,  5  листо¬
пада,  чч.  43,  44.
 535

Роля  УСС  в  листопадовім  перевороті. 	1-8  листопада  1918.  Дм.  Вітовський,  Г.
 31}5  Коссак,  О.  Букшований. 	S51
 Кривоус,  Василь.  Бій  за  Підбірці
(Спомини  з  нагоди  40-ліття).  —
,,Вільне  Слово”,  1958,  чч.  27,  28,  29.
 2-га  сотня  УСС  під  кмдою  пор.  С.
Іваницького  при  допомозі  6-ої  сотні  роз¬
громлює  випад  переваж,  польсь.  сил
зі  Львова  після  завзятого  оборонного
бою. 	3^6
 [Кренжаловський,  Дмитро].  Львів  в
перших  днях  листопада  1918  р.  З
дневника  УСС  Дмитра  Кренжаловсь-
кого.  —  „Стрілець”,  Камянець  под.,
1919,  ч.  89,  ст.  1-3. 	3k7
 Купчинський,  Роман.  За  рідну  землю
(Зі  споминів  з  Визвольної  Війни).  На
Львів.  —  ,,Кал.  Укр.  Нар.  Союза”  на
рік  1929,  Джерзі  Ситі,  ст.  48-54.
 Австроф.  деяких  укр.  політиків.  УСС
в  жовтні  1918  на  Буковині.  Політичні
причини  виїзду  УСС  з  України.  5-та
сотня  УСС  під  Хотином.  Таємні  збори
старшин  УСС  в  Чернівцях  і  призначен¬
ня  сот.  Букшованого  команд.  УСС  на  ви¬
падок  розвалу  Австрії.  Від’їзд  5-ої  сотні
на  Львів. 	3^8
 Кузьма,  Олекса.  Листопадові  дні  1918
р.  —  В-во  Кооп.  „Червона  Калина”,
Ню  Иорк  1960,  видання  друге,  ст.  448.
Перше  вид.  Львів  1931.
 УСС  зав’язком  збройних  сил  Укр.
Держави,  ст.  38.  УСС  члени  Центр.  Вій-
ськов.  Ком.,  ст.  41,  42.  Вітовський  при¬
значений  команд.  ЦВК-ту,  ст.  46.  При¬
їзд  УСС  до  Львова,  причини  їх  опізнен¬
ня,  наступ  на  гол.  двірець,  ст.  129-147.
Участь  УСС  у  львівських  боях.  З^д
 Курилюк,  Ярослав.  1-ий  Гарматній
Полк  УГА.  —  „Укр.  Гал.  Армія”,  Він¬
ніпег,  1958,  ст.  181-183.
 Ґенеза  й  історія  „1-ого  Гарм.  Полку
1-ої  Бриґади  УСС”.  Кмдт.  сот.  Н.  Воє-
відка. 	350
 Левицький,  Кость.  Перші  дні  нашої
державности.  (Спомини).  —  „Укр.
Прапор”,  Відень,  1923,  ч.  44.
 Любусько,  Іван.  Спомин  з  минулого.
„Батьківщина”,  1957,  ч.  18-19,  ст.  2,  3.
 Виїзд  УСС  з  Черновець  до  Львова.
Наступ  на  Стрийський  парк  через  Пер-
сенківку.  Обсадження  цитаделі.  Бої  на
головній  пошті. 	352
 Макарушка,  Любомир.  Маланка  1919
р.  під  Львовом.  —  „Кал.  Черв.  Кали¬
ни”  на  1928  p.,  ст.  132-139.
 Чета  УСС  під  кмндою  чет.  М.  Опоки
в  боях  під  Львовом,  ст.  137. 	353
 Микитюк,  Дмитро.  І-ша  Бриґада  Ук¬
раїнських  Січових  Стрільців.  —  „Укр.
Гал.  Армія”,  том  II.  Вінніпег,  1960,
ст.  67-77.
 Організація  і  боєві  дії  після  відвороту
зі  Львова.  Командний  склад.  Піхот.  і
гармат,  полки.  Вишкіл  і  Кіш.  Офензива
під  Городком.  Чортк.  пролом. 	35k
 Мінчак,  Михайло.  Спогади  про  Лис¬
топадові  дні.  —  „Свобода”,  1950,  1
листопада,  ч.  254,  ст.  2,  5.
 Вимарш  з  Вижниці.  Роззброєння  ма¬
дярського  полку.  Обсада  сотнею  УСС
школи  Чацького  на  янів.  передмістю.
Бойові  дії  сотні. 	355
 На  цитаделі.  (Записав  від  Олекси  Му-
шія  з  III.  куріня  7.  сотні  УСС  М.  Кар-
пишин,  уч.  VIII.  кляси  зі  Станиславо¬
ва).  „Кал.  Черв.  Калини”  на  1930  p.,
ст.  151-154. 	356
 Островерха,  Михайло.  До  Першого
Листопада.  —  „Свобода”,  1958,  4  лис¬
топада,  ч.  212.
 Спогад  про  приготування  до  листоп.
перевороту  в  Бучачі. 	357
 	Незабутня  осінь.  Українські
 Січові  Стрільці  ідуть  на  Львів.  —  „На¬
ша  Мета”,  1954,  ч.  40,  ст.  3;  „Свобо¬
да”,  1952,  1  листоп.,  ч.  291,  ст.  2.
 Поворотці  УСС  з  полону  в  Вижниці.
Вимарш  зі  Снятина  1.  XI.  1918  на  Львів.
Прибуття  до  Старого  Села.  Зайняття
Перзенківки. 	358
 536

Павленко-Омелянович,  М.  Українсь-
ко-польська  війна  1918-1919.  Прага
1929,  71  ст.  Накл.  Меркур-Фільму.
 Характеристика  УСС,  як  військової
формації,  ст.  12. 	359
 Пачовський,  Микола.  Вивішення  пра¬
пору  (Опис  очевидця).  —  „Наш
Львів”,  Ню  Иорк,  1953,  ст.  149,  150.
 Опис  вивішення  УСС-ами  прапору  на
львів.  ратуші  1.  XI.  1918. 	360
 Рабій,  Юліян.  Дрогобицька  револьта
у  1919  р.  —  „Свобода”,  1962,  18,  19
травня,  чч.  94,  95,  ст.  2.
 Спогад  про  бунт  в  Дрогобичі  14-15
квітня  1919  та  його  ліквідацію  3-ім  ку¬
ренем  УСС. 	361
 P.  К.  З  боїв  Бриґади  УСС  під  Бере¬
жанами  22.  VI.  1919.  —  „Стрілець”,
1919,  Борців,  ч.  41-43. 	362
 Ріпецький,  Степан.  Листопад  1918  ро¬
ку,  листопадовий  зрив,  Українські  Сі¬
чові  Стрільці,  полковник  Дмитро  Ві¬
товський  —  в  кривому  дзеркалі  спо¬
минів  Лонгина  Цегельського.  —  Вид.
Братства  УСС.  Ню  Иорк  —  Дітройт,
1961.
 Відпертя  і  спростування  тенденційних
і  невірних  тверджень  Л.  Цегельського
про  участь  УСС  в  підготові  і  в  переве¬
денні  листоп.  перевороту.  Див.  „Вітов.
ський”.
 	Українські  Січові  Стрільці  в
 боротьбі  проти  Польщі  .(3  книги
„Українське  Січове  Стрілецтво”).  —
„Нар.  Слово”,  Пітсбурґ,  1957,  ч.  41.
 Уривки  із  згаданої  книги,  ст.  201-203.
Відпертя  фальшивих  тверджень  польсь¬
ких  публіц.  і  істор.  про  допомогу  Ав¬
стрії  українцям  при  листоп.  перевороті.
 363
 Савчин,  Михайло.  Перший  листопад
1918  р.  в  Самборі.  —  „Свобода”,  1957,
1,  2  листопада,  чч.  211,  212,  ст.  2.
 Провідна  участь  автора  в  переведен_
ні  перевороту.  Учасники  акції.  Опис  під-
готови  і  її  виконання. 	36If
 Сайкевич,  Петро.  Події  на  Замарсти-
нові  дня  21.  XI.  1918  р.  —  „Літ.  Черв.
Калини”  1936,  ч.  9,  ст.  2-4.
 Критичні  доповнення  до  „Листопадо¬
вих  Днів”  О.  Кузьми.  Розположення  бо-
євих  відділів  під  командою  сот.  УСС
3.  Носковського.  Перебіг  наступу.  365
 Станимір,  Осип.  Як  здержано  фронт
(Фраґмент  з  визвольних  боїв  у  Гали¬
чині).  —  „Свобода”,  1956,  1  листопа¬
да,  ч.  210.
 Згадка  про  IV.  курінь  УСС  пор.  Стру_
ця  в  Угерцях  в  дні  15.V.  1919. 	366
 Стахів,  Іван.  Спогад  про  Листопадові
дні.  —  „Вістник  Прес.  Кват.  УСС”,
1953-54,  Ульм-Мюнхен,  ст.  21,  22.
 В  спогаді  подано  імена  і  прізвища
вбитих  УСС  у  львівських  боях,  їхнє  по¬
ходження  та  обставини  смерти.  Деякі
факти  подано  невірно. 	367
 Сєцінський,  Осип.  Фраґмент  з  бою  за
Львів  у  листопаді  1918  р.  (Спогад  у-
часника).  —  „Гомін  України”,  1954,
ЗО  жовтня,  6,  13  листоп.,  чч.  44,  45,
46.
 Виїзд  з  Буковини  на  Львів.  Бої  гу¬
цульської  сотні  за  гол.  двірець,  в  Єзу¬
їтськім  городі,  за  палату  Ґолуховських
і  Дирекцію  залізниць. 	368
 Теребуш,  Степан.  Листопад  1918.  —
„Новий  Шлях”,  1961,  4  листопада,  ч.
44.
 Спогад  про  бої  у  Львові.  Оборона
соймового  будинку. 	369
 	Листопадові 	бої 	у 	Львові 	(Із
 записок  Усусуса).  —  „Наша  Мета”,
1964,  21  листопада,  ч.  47,  ст.  6.
 Бої  УСС  у  Львові,  Персенківка,  сой-
мовий  будинок. 	370
 1918  рік  у  Галичині.  —  Кал.  „Бать¬
ківщина”  на  1936  p.,  Львів,  ст.  54,  55.
 Автент.  відомости  про  підгот.  і  вико¬
нання  листопад,  перевороту  та  участь
УСС. 	371
 537

Фодчук,  С.  1.  Листопад  1918  у  стар¬
шинській  школі.  —  „Вільне  Слово”,
1962,  3  листопада,  ч.  44,  ст.  10,  11.
 УСС  в  старшин,  школі  львів.  корпусу
в  Камінці  струм.,  як  еліта  школи.  У-
часть  УСС  в  листопад,  перевороті.  372
 Ф.  Ш.  [Франц  Штик].  З  пробоєвою
сотнею  УСС  під  Львовом.  Спомин.  —
„Літ.  Черв.  Калини”,  1937,  ч.  7-8,  ст.
25-28,  ч.  9,  ст.  17-18,  ч.  10,  ст.  20,  21.
 Утворення  й  історія  пробоєвої  сотні
УСС,  кмдт.  хор.  М.  Мінчак  та  його  дво¬
бій  з  пол.  капіт.  ПІтарком.  Бій  під  Дуб-
лянами-Ляшками.  Смерть  пхор.  Є.  Чай-
ківського.  Наступ  на  Львів  11.  І.  1919.
Вбиті.  Ліквід.  сотні.  Характеристика  ко¬
мандного  складу. 	373
 Штик,  Ф.  Кривавий  кадриль.  —  „Но¬
вий  Шлях”,  1960,  25,  29  січня,  1  лю¬
того,  чч.  8,  9,10,  ст.  2.
 Бої  ІІ-ого  куреня  УСС  під  Львовом
в  1919  р. 	374
 Хабурський,  Степан,  о.  Поляглим  за
велику  ідею.  (Друзям  УСС  в  Листо¬
падові  Роковини).  —  „Свобода”,  1953,
ч.  227.
 УСС  і  1  листопад.  Слово-звернення.
 375
 Хабурський,  Степан,  о.,  Дмитрів,  Т.,
Кучмак,  І.  Листопад  1918  р.  в  Підво-
лочиськах.  —  „Вільне  Слово”,  1962,
З  листопада,  ч.  44,  ст.  4,  8.
 Участь  УСС  в  перевороті  в  Підволо-
чиськах. 	376
 Харамбура,  Семен.  Яворів  на  1.  лис¬
топада  1918  р.  —  „Яворівщина,  з  її
минулого  і  сучасного”.  Яворів,  1931,
ст.  29-32.
 УСС  в  перевороті  листоп.  в  Явороні.
 577
 Юркевич,  Осип.  Перша  робітнича
сотня  УСС.  —  „Кал.  Нового  Шляху”
на  1964  p.,  Вінніпег,  ст.  125-130.
 Технічно-військова  діяльність  від  квіт,
ня  до  липня  1919  р. 	378
 Яворський,  Зенон.  Зв’язок  1-ої  Бри¬
ґади  УСС.  —  „Укр.  Гал.  Армія”,  том
II,  Вінніпег,  1960,  ст.  79-90;  „Батьків¬
щина”,  1960,  чч.  19-32.
 Історія  зв’язкової  служби  в  лєґіоні
УСС  і  Бриґаді  УСС.  Організація  і  ви-
ряд  зв’язку.  Важніші  події.  Доля  деяких
зв’язківців. 	379
 в) 	Від  15.VII.1919  до  ліквідації
Леґіону  УСС.  На  Великій
Україні
 Андрусяк,  Микола.  Із  стрілецьких
споминів.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,
1930,  ч.  5,  ст.  9-10.
 III  курінь  УСС,  березень  1920,  Чуднів,
польська  офензива  на  Київ,  відворот  23.
 IV.,  ліквідація  куреня. 	380
 Білозор,  Володимир.  Катастрофа  ти¬
фу  в  УГА.  —  „Голос  Комбатанта”,
Ню  Йорк,  1958,  ч.  1  (7),  ст.  7-9.
 Лікар  УСС  про  катастрофу  тифу,  його
наслідки  та  боротьбу  з  ним. 	381
 Бородиєвич,  Євген.  В  чотирокутнику
смерти.  Причинки  до  трагедії  УГА
на  Великій  Україні.  (Із  воєнного  за¬
писника  3-ої  бригади).  —  Львів,  1921,
В-во  „Нове  Життя”,  ст.  86.
 Відомости  про  дії  УСС  на  Україні
 1919-20.  Характеристика  ґен.  Тарнавсь-
кого,  як  старшини  УСС,  ст.  36,  37.  Жни¬
во  тифу  серед  УСС,  ст.  63.  Створення
 1-ої  Бриґади  ЧУСС.  Переміна  часопису
„Стріл.  Думка”  на  „Червоний  УСС”,
ст.  64-68. 	382
 В.  К.  1-ша  Бриґада  УСС  у  складі
ЧУГА.  —  „Укр.  Гал.  Армія”,  Вінні¬
пег,  1958,  ст.  549-552.  [Частина  стат¬
ті:  Сумерк  УГА].
 Дії  бриґади  в  складі  44-ої  большев.
дивізії  в  часі  від  24  квітня  до  2  травня
1920  р.  Ліквідація  бриґади. 	З83
 Гірняк,  Володимир.  Лебедина  пісня
орхестри  УСС  (Спомин).  —  „Голос
Комб.”,  1958,  листоп.-грудень,  ч.  І,
ст.  23.
 Весна  1920.  Бриґада  УСС  після  її  роз¬
грому  поляками  під  Бердичевом.  Зло-
 538

ження  зброї  і  останнє  „Видиш,  брате 	тинівкою.  Зайняття  Уманя.  Стріча  з
 мій”  орхестри  УСС. 	384 	махнівцями. 	390
 Гірняк,  Никифор.  Останній  акт  траге¬
дії  Української  Галицької  Армії.  Вид.
Укр.  Військ.-Істор.  Інст.  в  США,  ст.
XVI,  285.  [Рік  вид.  не  подано.]
 Участь  і  роля  автора  і  інш.  УСС  при
переході  УГА  до  большевиків,  і  після
того  —  в  часі  від  січня  до  квітня  1920
р.  Акція  Ревкому  у  Вінниці. 	385
 Дуда,  І.  З  от.  Цяпкою  на  кораблі
смерти.  Уривок  зі  споминів.  „Літ.  Чер¬
воної  Калини”,  1937,  ч.  6,  ст.  14-17,
ілюстр.
 Розброєння  большевиками  Коша  УСС
в  Києві  в  квітні  1920.  Транспорт  кораб¬
лем  в  гору  Дніпром.  Сот.  Дудинський,
от.  Цяпка.  Втеча  автора  з  корабля  з
трьома  іншими  УСС-ми. 	386
 Д.  М.  1-ша  Бриґада  ЧУГА.  Союз  УГА
з  Червоною  Армією.  —  „Укр.  Гал.
Армія”,  том  II,  Вінніпег,  I960,  1960,
ст.  223-226.
 Організація,  бої  і  доля  поодиноких
частин.  І.  курінь  це  кол.  1-ша  Бриґ.  УСС.
 387
 Запутович,  Фр.  Останній  салют  Бри¬
ґади  УСС-ів.  —  ,,Вільне  Слово”,  1964,
12,  19  вересня,  чч.  37,  38,  ст.  7.
 Істор.  1-ої  Бриґ.  ЧУСС  та  її  ліквіда¬
ція.  Весна  1920. 	388
 Ірчан,  М.  [псевд.  Андрій  Бабюк].
Махно  і  махнівці  (Вражіння  очевид¬
ця).  —  ,,Кал.  Черв.  Калини”  на  1936
p.,  ст.  115-122.
 Стаття  писана  на  фронті  під  Уманем
у  вересні  1919.  Стріча  УСС  з  махнівця¬
ми  в  Умані.  Відомости  про  Махна  та
організацію  і  дії  його  групи. 	389
 Калина.  В.  На  Одесу.  —  ,,Свобода”,
1952,  26  вересня,  ч.  255,  ст.  3.
 Участь  Бриґ.  УСС  в  боях  проти  боль_
шев.  і  денікін.  на  півден.  напрям,  під¬
час  походу  укр.  армій  на  Київ.  Бої  І.  і
 II. 	куренів  УСС  в  Вержівці-Ободівці,
під  селом  Буди,  під  Тростянцем,  Хрис-
 Каровець,  М.  о.  ЧСВВ.  Зі  записок  по-
левого  духовника  Бриґади  УСС.  —
„Кал.  Черв.  Калини”  на  1936  p.,  ст.
125-132.
 Спогади  про  побут  на  Україні  від  1.
XI.  1919  до  29.  І.  1920.  Свято  1.  листопа¬
да  в  Станіславчику,  в  Бриґаді  УСС.
Промова  М.  Ірчана  на  реліг.  мотив  та
його  характеристика.  Від  Браїлова  до
Бершаді. 	391
 Лсвицький,  Іван.  о.  Український  га¬
лицький  полк  в  роках  1920-1922-
1923  на  Великій  Україні.  Спомин.  —
„Літ.  Черв.  Калини”,  1938,  ч.  5,  ст.
6-8,  ч.  6,  ст.  19-21,  ч.  7-8,  ст.  19-21,
ч.  9,  ст.  15-16.
 Участь  і  роля  УСС  в  цьому  полку,
зложеному  із  решток  УГА.  УСС  Петро
ІПеремета  і  Мельничук  і  їх  роля  в  рейді
в  Гал.  в  1922  p.,  ч.  7-8,  ст.  19. 	392
 Марітчак,  Теодор.  Останні  дні  II.  кор¬
пусу.  „Літ.  Черв.  Калини”,  1936,  ч.  З,
ст.  4-6.
 Останні  дні  1.  Бриґ.  УСС.  Чуднів.
Польський  наступ.  Відступ  на  Берди¬
чів.  Лобачівка.  Капітуляція  10.  V.  1920
під  Райгородком. 	393
 Мигович,  П.  При  1-ій  Бриґаді  Черво¬
них  Українських  Січових  Стрільців.
„Літ.  Черв.  Калини”,  1938,  чч.  10,  11,
12,  —  1939,  чч.  1,  2,  3.
 Джерельна  праця,  основана  на  доку¬
ментах  і  свідченнях  автора  і  інших  у-
часників  про  історію  червоних  УСС-ів.
 394
 Німилович,  Осип.  Спомини  про  остан¬
ні  дні  3-ого  полку  1-ої  Бриґади  УСС.
„Літ.  Черв.  Калини”,  1936,  ч.  5,  ст.
 20-21.
 Бій  з  поляками  під  Бабушками  26.  IV.
1920  і  смерть  пор.  М.  Німиловича.  395
 Прибитківський,  Петро.  3:11  курінь
Української  Галицької  Атзмії  у  над¬
звичайній  місії.  —  „Наша  Мета”,  1958,
15  лютого,  ч.  8.
 539

УСС  в  опозиції  до  політики  дикт.
Петрушевича  на  Україні  в  осені  1919.
Старш.  нарада  в  бюрі  Диктатури  в  Кам.
Под.  і  заява  команд.  Бриґади  УСС  отам.
О.  Букшованого  про  льояльність  УСС
до  уряду  УНР. 	396
 Солтикевич,  Ярослав.  Привороття
(Записки  лікаря  УСС  про  один  фраг¬
мент  із  трагедії  УГА  на  Україні).  —
„Гомін  України”,  1954,  18,  25  грудня,
чч.  51,  52.  1955,  7,  14,  22,  29  січня,
чч.  1,  2,  3,  4,  5.
 Деякі  події  із  перебув.  УСС  на  Ук¬
раїні  під  больш.  і  денікін.  режимами.
Видано  окремою  відбиткою.
 Цьокан,  Іл.  Від  Денікіна  до  больше-
виків.  Фраґмент  споминів  з  Радянсь¬
кої  України.  —  Вид.  „Укр.  Прапору”,
Відень,  1921,  19  ст.
 Думки  старш.  УСС  про  союз  УГА  з
Денік.  і  про  „перехід"  до  большевиків.
Гал.  Ревком  у  Вінниці.  Роля  ґен.  Ціріца
і  Микитки.  Події  в  Одесі. 	397
 4. 	ЖИТТЄПИСИ.  НЕКРОЛОГИ,  ПЕРСОНАЛИ,
БІОГРАФІЧНІ  ПРИЧИНКИ
 (АК).  Вояк,  громадянин,  людина.  —
„Вільне  Слово”,  1959,  2,  травня,  ч.  18.
 Біографія,  некролог,  похорон  УСС  Іва¬
на  Озаркевича  в  Торонто  Світлина.
 398
 А. 	С.  Роля  жіноцтва  в  леґенді  УСС.  —
„Жіночий  Світ”,  1964,  листоп.-гру-
день,  ч.  11-12,  ст.  3.
 Жінки,  які  брали  участь  в  УСС,  а
яких  поминено. 	399
 Бабій,  Михайло.  Українські  Січові
Стрільці  у  Відні.  :—  „Свобода”,  1954,
17,  18  грудня,  чч.  243,  244,  ст.  2;  „Чер¬
вона  Калина”,  1954,  Ульм,  ч.  2,  ст.
70-74.
 Хор.  С.  Галєчко  у  Відні,  —  чехи  і
УСС. 	400
 Бабій,  Ол.  Василь  Бобинський  (Одна
з  жертв  большевицького  терору).  —
„Свобода”,  1951,  6,  7  березня,  чч.  53,
54,  ст.  3.
 Поетична  діяльність  б.  УСС  Бобинсь.
кого  від  1920  р.  Біографічні  дані.  Смерть
на  Соловках. 	401
 Бабюк,  Андрій.  На  могилі  товариша
(Пам’яти  УСС  Степана  Кухарського).
—  „Свобода”,  1916,  11  квітня,  ч.  44,
ст.  3.
 Нарис.  На  могилі  поляглого  в  Викто-
рові  в  червні  1915. 	402
 Балтро,  сот.,  прориває  батерією  заліз¬
ний  перстень  денікінців.  —  „Кал.  Чер¬
 воної  Калини”,  на  1926  p.,  калєнда-
ріюм-вересень.
 Гарм.  полк  УСС,  герой,  чин,  Ладижин
 1919. 	403
 Баран,  Михайло  (Допис  з  Шікаґо).
—  „Свобода”,  1961,  21  березня,  ч.  52.
 Некролог-біографія  кол.  УСС.  404
 Березовський,  Михайло.  Д-р.  Іван  Ту-
рянський  (спомин  в  першу  річницю
смерти).  —  „Свобода”,  1957,  10  груд¬
ня,  ч.  237. 	405
 Білозор,  Володимир.  На  службі  бать¬
ківщини  (3  нагоди  40-ліття  створен¬
ня  Української  Галицької  Армії  та  її
участи  у  визвольних  змаганнях).  Спо¬
мин  лікаря.  —  „Лікар.  Вісник”,  Ню
Иорк,  1958  грудень  —  1959  березень,
ч.  12-13,  ст.  17-21,  ч.  14,  ст.  10-16.
Світлина.
 До  біографії  сот.  лік.  Д-ра  Білозора
 1918-1920.  Праця  в  УГА. 	406
 	„Чуєш 	,брате  мій...”  (Жмут
 споминів  замість  квітів  на  могилу  бл.
п.  Отамана  УСС  Д-ра  Никифора  Гір¬
няка).  —  „Свобода”,  1962,  17  берез¬
ня,  ч.  51,  ст.  2. 	407
 Білоус,  Іван.  Наші  могили.  Інж.  Єв¬
ген  Ґоїв,  Дітройт.  —  ,,Нар.  Воля”,
1953,  17  грудня.
 Некролог  кол.  УСС  і  сот.  СС.  408
 540

Боберський,  І.  Смерть  сотника  Укра¬
їнських  Січових  Стрільців.  —  „Свобо¬
да”,  1915,  15  липня,  ч.  82,  ст.  2.
 Некролог-біографія  сот.  Клима  Ґут¬
ковського. 	409
 Брилинський,  Максим.  На  марґінесі
книжки  „Генерал  Тарнавський”.  —
„Літ.  Черв.  Калини”,  1936,  ч.  З,  ст.
 11-14.  Світлини.
 Доповнення  до  біографії  ген.  Тарнав-
ського.  Служба  в  австр.  армії.  Бій  під
Семиківцями.  Характеристика  ген.  Тарн.
На  Україні. 	4±о
 Варивода,  Антін,  б.  полк.  УГА.  —
„Літ.  Черв.  Кал.”,  1936,  ч.  5,  ст.  23.
 Посмертна  згадка  про  кол.  кмдта.
Леґіону  УСС. 	4±±
 Вербяний,  Іван  проф.,  педагог  і  лек¬
сикограф,  помер  в  Нюарку.  —  „Сво¬
бода”,  1964,  7  жовтня,  ч.  188,  ст.  1.
 Посмертна  згадка.  (1896-1964).  Кол.
УСС.  " 	412
 Верган,  В.  М.  Працею  вписав  своє
ім’я  в  історію  пласту.  —  „Нар.  Воля”.
1962,  22,  29  лютого.  Світлина.
 Широка  біографія-некролог  кол.  чет.
УСС  Северина  Левицького. 	413
 Вишиваний,  Василь.  Жмуток  споми¬
нів  на  могилу  д-ра  Михайла  Рабія.
„Свобода”,  1959,  18  вересня,  ч.  180,
ст.  3.
 Некролог-біографія  кол.  УСС.  414
 В.  Л  .Др.  Юліян  Написник  (Посмерт¬
на  згадка).  —  „Свобода”,  1960,  4
травня,  ч.  84.
 Біографія-некролог. 	415
 „Вмерлим  свобода,  живих  під  арешт”.
 Ще  про  „регабілітацію”  письменника
Ірчана  і  його  товаришів.  „Нар.  Воля”,
1957,  ч.  15.
 Причинок  до  трагедії  кол.  УСС  Ан¬
дрія  Бабюка  і  Івана  Сембая  після  їх
повороту  на  Україну. 	4±Q
 Волинець,  С.  Китиця  стрілецьких  кві¬
тів  на  могилу  покійного  Усусуса.  —
„Новий  Шлях”,  1964,  8  серпня,  ч.  31,
ст.  І.
 Промова  на  похороні  УСС  Михайла
Погорецького  у  Вінніпеґу. 	417
 Гайський,  О.  Пам’яті  Івана  Гірняка.
„Гомін  України”,  1957,  ч.  34,  ст.  10.
 Посмертна  згадка  про  кол.  УСС.  4І8
 Галактіон  Чіпка.  Лицар  і  людина
(Лист  до  бл.  п.  Д-ра  Володимира  Сві-
дерського).  —  „Свобода”,  1952,  15
листопада,  ч.  305.
 Фейлєтон-некролог  про  В.  Свідерсько-
го,  кол.  пор.  УСС,  помер  4.  XI.  1952.
 419
 Гірняк,  Никифор.  Василь  Вишива¬
ний.  —  „Новий  Шлях”,  1956,  6,  10,
13,  17,  20,  24,  27  лютого,  чч.  11-17,  ст.
4.
 Біографія  архикн.  Вільгельма  Габс-
бурґа,  його  побут  на  Україні  1918  та  від¬
ношення  до  УСС.  Доля  після  визв.  зма¬
гань.  Передруковано  окремою  книжкою.
 419а
 Гірняк,  Осип.  На  вічну  пам’ять  про
„Паню  Ірену  Домбчевську”.  —  „Сво¬
бода”,  1964,  13  серпня,  ч.  150,  ст.
2,  4.
 Невиголошене  слово  біля  відкритої  ДО¬
МОВИНИ.  Нарис  громадської  праці.  420
 Гнатевич  [Богдан].  Поручник  УСС
Олекса  Українець.  —  „Літ.  Черв.  Ка¬
лини”,  1936,  ч.  2,  ст.  23.  Світл.
 Посмертна  згадка. 	421
 Ґаландзій,  Лев.  Слово  над  могилою
Андрія  Каправого,  бувшого  Українсь.
кого  Січового  Стрільця.  —  „Нар.  Во¬
ля”,  1965,  4  лютого,  ч.  5,  ст.  5. 	4^2
 Дмитерко-Ратич,  Ганна.  Зі  зброєю  в
руках  (Пам’яті  Софії  Галєчко).  —
„Наше  Життя”,  Філядельфія,  1958,
листопад,  ч.  10,  ст.  3-5.  Світл.
 Біографічний  нарис. 	423
 541

Донцова,  Марійка.  З  листів  одного  ге¬
роя  (3  письм  четаря  Івана  Балюка  до
Дмитра  Донцова).  —  „Шляхи”,  1915,
15  грудня,  ч.  І,  ст.  15-20.
 13  листів,  скорочені,  травень-серпень
 1915. 	424
 Дудинський  Роман,  отаман  УСС.  —
„Кал.  Прият.  Жовн.”,  на  1923  p.,  ст.
119.
 Посмертна  згадка.
 425
 Енциклопедія  Українознавства.  Сло¬
вникова  частина.  —  „Наукове  Това¬
риство  ім.  Шевченка”.  Гол.  редактор
проф.  д-р  Володимир  Кубійович.  В-во
„Молоде  Життя”,  Париж-Ню  Йорк,
1955-1964.
 [Короткі  біографічні  замітки].
 Том  ІІ/1:  Боберський  Іван,  ст.  141,
портр.
 Букшований  Йосип,  ст.  192.
Буцманюк  Юліян,  ст.  199,  портр.
Варивода  Антін,  ст.  208,  портр.
Вітовський  Дмитро,  ст.  289,  290,  портр
Вітошинський-Доброволя  Йосип,  Ми¬
хайло,  ст.  290.
 Воєвідка  Ярослав,  ст.  300.
 Волошин  Михайло,  ст.  319,  портр.
Гайворонський  Михайло,  ст.  335,  по¬
ртрет.
 Галечко  Софія,  ст.  340,  портр.
Галущинський  Михайло,  ст.  352,  по¬
ртрет.
 Гірняк  Никифор,  ст.  384,  портр.
Гнатевич  Богдан,  ст.  389.
 Том  ІІ/2:  Ґорук  Семен,  ст.  478,  портр.
Дашкевич  Роман,  ст.  490,  портр.
Дмитерко  Ганна,  ст.  527,  портр.
Добрянський  Аґатон,  ст.  554,  портр.
Дудинський  Роман,  ст.  603,  портр.
Думін  Осип,  ст.  605,  портр.
 Том  ІІ/З:  Іванець  Іван,  ст.  852.
 Ірчан  Мирослав  (псевдо  Андрія  Ба-
бюка),  ст.  885.
 Калина  Володимир,  ст.  924.
 Кікаль  Франц,  ст.  1036.
 Коберський  Остап,  ст.  1056.
 426
 Женецький,  Ст.  Прощання  голови  О.
ОЛ  Д-ра  Юліяна  Налисника.  —
„Лемк.  Вісті”,  1960,  травень,  ч.  5.  ст.
 2.
 Промова  на  похороні  УСС  Ю.  Налис¬
ника. 	427
 За  що  розстріляли  Конара-Палащу-
 ка?  —  „Новий  Час”,  1933,  1  травня,
ч.  94.
 Причинок  до  біографії  УСС  Палащу-
ка. 	428
 З  історії  дипломатії  УНР.  —  „Нар.
Воля”,  1963,  19  грудня,  ч.  49,  ст.  6.
 Петро  Дідушок,  кол.  УСС  на  диплом,
службі  УНР. 	429
 І.  В.  Д-р  Ігор  Фе  дів,  заслужений  пра¬
цівник  на  полі  культури.  —  „Свобо¬
да”,  19  грудня,  ч.  240,  ст.  2.
 Некролог-біографія,  огляд  гром.-культ
праці  кол.  УСС. 	430
 І.  Ко.  Незабутній  пам’яти  Степана
Терлецького  б.  УСС.  Замість  некроло¬
гу.  —  „Новий  Час”,  1935,  31  січня,  ч.
20.  4$1
 И.  С.  Спогад  про  д-ра  Осипа  Назару-
ка.  —  „Америка”,  1951,  9  січня,  ч.  5.
 Спогад  про  побут  і  працю  кол  УСС
 0.  Н.  в  ЗДА. 	432
 Карманський,  П.  З  ґалєрії  ідеалістів  і
фантастів.  Василь  Вишиваний.  —„Но¬
вий  Час”,  1934,  31  серпня,  ч.  194,  ст.  2.
 В. 	Вишиваний  в  Тернополі  на  весну
 1918. 	Відношення  до  УСС. 	433
 Качор,  Андрій.  Д-р  Ігор  Федів  —  лю¬
дина  праці  (Замість  грудки  рідної
землі  на  могилу  визначного  громад¬
ського  діяча  від  „Братства  Маслосо-
юзииків”);  „Наша  Мета”,  1963,  19
січня,  ч.  З,  ст.  6;  „Нов.  Шлях”,  1963,
2  лютого,  ч.  5.
 Огляд  гром.-культ.  праці  кол.  УСС
 1.  Ф. 	434
 Кипріян,  Володимир,  четар  УГА.  По¬
смертні  згадки.  —  „Літ.  Черв.  Кали*
ни”,  1934,  ч.  4,  ст.  23,  24.  Світл.
 542

Некролог,  біографія,  УСС  від  1914  р.
 435
 Кисілевський,  Кость.  Василь  Ратич.—
„Свобода”,  1953,  22  травня,  ч.  114,  ст.
 3.
 Некролог  кол.  УСС. 	436
 Кігічак,  Андрій.  Побратимська  згад¬
ка  про  УСС  Івана  Сухара.  —  „Свобо¬
да”,  1961,  12  липня,  ч.  129;  „Укр.
Слово”,  Буенос  Айрес,  1961,  23  липня,
 4.  29. 	437
 	А  за  нічку  стрільця  січового
 вкрили  цвіти  (У  сороковий  день  смер-
ти  проф.  О.  Волосянського).  —  „А-
мерика”,  1959,  15  травня,  ч.  90.
 Біографічний  нарис.  Похорон.
 438
 	Забіліли 	сніги 	на  Поділлі
 (Пам’яті  УСС  Михайла  Дуди).  —
„Свобода”,  1962,  21  вересня,  ч.  181,
ст.  3.;  „Укр.  Слово”,  Буенос  Айрес,
1962,  11  листопада,  ч.  45.
 Некролог.
 439
 	Із  життя  УСС-ів.  Якто  колись
 пполк.  Константина  Слюсарчука  „па¬
сували”  на  австрійського  старшину.
—  „Вільне  Слово”,  1961,  ЗО  вересня,
ч.  39),  ст.  9,11.
 Сильветка  команданта  Вишколу  УСС.
 цо
 	Михайло 	Савчин.  Відійшов  ще
 один  комбатант.  —  „Новий  Шлях”,
1964,  24  жовтня,  ч.  43,  ст.  12;  „Аме¬
рика”,  1964,  16  жовтня,  ст.  3.
 Посмертна  згадка.
 441
 Ключенко,  Олег.  Генералітет  УГА.  —
„Літ.  Черв.  Калини”,  1931,  ч.  10,  ст.
 4-7.
 Ґен.  Тарнавський,  ґен.  Микитка  —  ха¬
рактеристика,  ст.  6.
 Про  діяльність  кол.  УСС  А.  Бабюка
в  1927-1933  pp.  та  його  загибіль  в  добі
Постишева. 	44^
 	Повчальна  доля  двох  україн¬
ських  комуністів.  —  „Нар.  Воля”,
1961,  26  червня,  6,  21  липня,  чч.  26,
27,  28.
 Кол.  УСС  А.  Бабнж  і  І.  Сембай  жерт¬
вою  чекістів  в  наслідок  своєї  легкодуш-
ности. 	444
 Козак,  Іван.  Ірена  Домбчевська  (З
приводу  40-ого  дня  після  смерти).  —
„Свобода”,  1964,  22  вересня,  ст.  3.
 Некролог.  Огляд  громадської  діяль¬
носте. 	445
 Кордуба,  Фелікс.  Полковник  Андрій
Мельник  (12.  12.  1890  —  1.  11.  1964).
—  „Вісті”,  Мюнхен,  1964,  грудень,  ч.
116,  ст.  115-117.
 Некролог.  Перегляд  військової  служ¬
би  при  УСС.  Полон.  При  київських  С.  С.
і  Армії  УНР.
 Коць,  Василь.  —  ,,Свобода”,  1954,  14
грудня,  ч.  240,  ст.  4.
 Посмертна  згадка,  кол.  УСС.  447
 Кравець,  Микола.  Отаман  УГА,  д-р
Ярослав  Воєвідка  (Посмертна  згад¬
ка).  „Свобода”,  1960,  9  квітня,  ч.  68,
ст.  3.
 Спогад  про  побут  от.  Воєвідки  між
УСС.
 Кобзей,  Т.  „Ірчанівщина”.  —  ,Нар.
Воля”,  1954,  ч.  5.
 Купчииський,  Роман.  Мої  добрі  зна¬
йомі.  —  „Вісті  Комб.”,  1964,  ч.  3-15,
ст.  28-36.
 Сильветки  старшин  УСС  і  деякі  біо¬
графічні  дані:  Ф.  Черник,  В.  Свидерсь-
кий,  В.  Загульський,  О.  Сорохтей,  О.
Розлуцький,  І.  Іванець,  Т.  Мойсейович,
М.  Луцький,  О.  Теліщак,  С.  Навроцький,
 О. 	Яримович,  Б.  Білинкевич. 	449
 	Від  юнака  до  полководця.  У-
 ривки  зі  споминів.  —  „Новий  Шлях”,
1964,  12  грудня,  ч.  50,  ст.  9.
 543

Фраґменти  із  бойового  шляху  А.  Мель¬
ника.  В  серпні  1914  в  сотні  Дідушка.
Вправи  на  Кайзервальді.  Сутичка  в
Мішкаровиці  з  москалями.  На  Лисоні.
В  штабі  Дієвої  Армії. 	^50
 Старшини  УСС  —  ґен.  О.  Микитка,
от.  Сень  Ґорук,  от.  Р.  Дудинський,  сот.
 І. 	Цяпка,  пор.  Є.  Ясеницький  в  больше-
вицькому  концтаборі  1920  р.  і  їх  дальша
Доля. 	457
 Курах,  Михайло.  Отаман  УСС  д-р  Ни¬
кифор  Гірняк  (Замість  некрологу).  —
,,Вісті”,  Мюнхен,  1962,  червень,  ч.
 106,  ст.  78,  79.
 Спогади.  Біографічний  матеріял  про
діяльність  Н.  Гірняка. 	451
 Лавріненко,  Юрій.  Отаман-виховник-
друг.  (До  першої  річниці  смерти  Ни-
кифора  Гірняка).  —  „Вільне  Слово”,
1963,  23  березня,  ч.  12,  ст.  5.
 Спогади.  Зауваження  і  полеміка  з
критиками  книжки  ,,Останній  акт  траге¬
дії  УГА” 	452
 Ласовський,  В.  „Генерал  Тарнавсь¬
кий”.  Репортаж.  —  В-во  „Черв.  Кали¬
на”,  Львів,  1935,  ст.  192,  17  цм.  Світ¬
лини.
 Біограф,  нарис  у  формі  інтерв’ю.  У-
часть  при  УСС,  ст.  68-94. 	453
 Лесняк,  Володимир.  Отаман  УГА,  О-
мелян  Лесняк,  у  80-ту  річницю  наро-
дин.  —  „Свобода”,  1962,  7  червня,  ч.
 107.
 Біографія  кур.  отам.  УСС. 	454
 Лотоцький  В.  Б.  Як  освободився  Ми¬
рослав  Січинський.  —  „Кал.  Укр.
Нар.  Союза”  на  1916  p.,  ст.  36-43.
 Згадка,  як  М.  С  старався  вступити  в
1914  р.  до  УСС. 	455
 Макар,  В.  Як  то  було  в  Березі  (Спо¬
мин  з-перед  20  років).  „Гомін  Укр.”,
1955,  ч.  19.  [Видано  окремою  публі¬
кацією].
 Відомості  про  Людвіка  Розенберґа
(Вол.  Чорнія)  хор.  УСС  і  сот.  СС,  його
побут  в  Бер.  Карт,  в  1935  р. 	45в
 Мацях,  Степан.  На  службі  нації.  —
„Новий  Шлях”,  1964,  14,  21,  28  лис¬
топада,  5  грудня,  чч.  46-49,  ст.  2.
 Огляд  військової  і  громадсько.політ.
діяльности  кол.  сот.  УСС  А.  Мельника.
 458
 М.  Ґ.  Пам’яті  незабутнього  вчителя
сл.  п.  д-ра  Никифора  Гірняка.  —
„Свобода”,  1962,  24  квітня,  ч.  77,  ст.  3.
 459
 Мелень  Теофіль.  Некролог.  —  „Кал.
Просвіти”  на  1916  p.,  Львів,  ст.  161,
162.  460
 Мельник,  Андрій,  о.  Микола  Угрин-
Безгрішний  (Дружній  спогад  із  на¬
годи  70-ліття).  —  „Свобода”,  1954,
З  березня,  ч.  41,  ст.  4.
 Огляд  громадської  і  літературної  ді¬
яльности. 	4в1
 Микитюк,  Дм.  Д-р  Никифор  Гірняк
отаман  УСС.  —  „Новий  Шлях”,  1962,
 24  березня,  ч.  12.;  „Вільне  Слово”,
1962,  17  березня,  ч.  II.
 Некролог-життєпис.  Огляд  гром.  ді¬
яльности. 	462
 	Як  згинув  отаман  УГА  Яро¬
слав  Воєвідка.  —  „Свобода”,  1960,  З
травня,  ч.  83,  ст.  3.
 Життєпис  і  обставини  смерти  кмдта.
гарм.  полку  УСС. 	463
 	Помер  Мирон  Луцький  сот*
 ник  УГА.  —  „Свобода”,  1961,  22  бе¬
резня,  ч.  53.;  „Новий  Шлях”,  1961,
 25  березня,  ч.  12,  Світл.
 Біографія  шефа  штабу  Бригади  УСС.
 464
 Максимчук,  Іван.  Кожухів.  В-во  „Чер- 	Спис  старшин  Українських
 вона  Калина”,  Львів,  1930. 	Січових 	Стрільців  (від  1914-1920).  —
 544

,,Кал.  Канад.  Фарм.”  на  1936  p.,  Він¬
ніпег,  ст.  64-69.
 Основні  біограф,  дані.  Місце  побуту.
 465
 Моклович,  Володимир.  Пам’яті  вели¬
кого  УСС  і  революціонера.  —  „Черв.
Калина”,  Ульм,  1954,  ч.  2,  ст.  65-69.
[Копія  машинопису].
 Біографія  кол.  старш.  УСС  і  СС,  полк.
Р.  Сушка.  Вояцький  шлях  від  Карпат
до  2-ого  Зим.  Походу. 	466
 Моспанюк,  Антін.  В  пам’ять  Севери-
на  Віндика.  Стрілецьке  надгробне
слово.  Торонто,  Онт.  —  „Новий
Шлях”,  1963,  26  жовтня,  ч.  43,  ст.  2.;
„Наша  Мета”,  1963,  26  жовтня,  ч.  44.
 467
 МР.  Андрій  Байрак.  Посмертна  згад¬
ка.  —  ,Укр.  Вісті”,  Едмонтон,  1958,  20
листоп.,  ч.  42. 	468
 М.  Р.  Пам’яті  о.  Андрія  Труха  січово¬
го  стрільця  і  ченця.  —  „Свобода”,
1959,  16  червня,  ч.  112.
 Біограф,  нарис.  Стрий.  Проповідник.
патріот. 	469
 М.  С.  Небіжчик  ходить.  Кілька  замі¬
ток  про  „регабілітацію”  М.  Ірчана.  —
„Нар.  Воля”,  1957,  ч.  6. 	470
 М.  С.  Останній  поздоров  сл.  п.  Севе-
ринові  Віндикові.  —  „Новий  Шлях”,
1963,  19  жовтня,  ч.  42,  ст.  14;  „Наш
Клич”,  Буенос  Айрес,  1963,  24  жовт¬
ня,  ч.  39,  ст.  З,  під  заг.:  Чуєш  брате
мій,  товаришу  мій...
 Некролог.  Похорон. 	441
 М.  С.  Сильветка  незабутнього  С.  Він¬
дика.  —  „Новий  Шлях”,  1963,  23
листоп.,  ч.  47,  ст.  12.
 Біографія. 	47  2
 Мудрий,  Василь.  Володимир  Гірняк
(1897-1964).  —  „Свобода”,  1964,  23
липня,  ч.  135,  ст.  3.
 Некролог-біографія. 	473
 Мурович,  Володимир.  На  спомин  сл.
п.  сотника  УСС  Івана  Цяпки-Скоро-
пада.  —  „Вістник  Прес.  Кват.  УСС”,
Ульм,  1953,  грудень-1954,  січень,  ст.
 23-25.
 Сотня  Цяпки  в  Залісцях  коло  Дуна-
ївців  на  Поділлі  в  літі  1918,  надужиття
окупантів.  Цяпка  перед  дивіз.  звітом,
зустріч  в  Станислав.  8.  II.  1919. 	474
 Мушин  Олекса,  б.  вістун  УСС,  Лисий
Павло,  УСС.  Посмертні  згадки.  —
„Літ.  Черв.  Калини”,  1936,  ч.  6.  Світл.
 475
 Н. 	Н.  Відійшов  УСС.  —  „Свобода”,
1964,  25  вересня,  ч.  180,  ст.  3.
 Посмертна  згадка  про  хор.  УСС  Оме¬
ляна  Білинського. 	476
 Навроцький,  Осип.  З  Андрієм  Мель¬
ником  у  стрілецьких  окопах.  —  „Но¬
вий  Шлях”,  1964,  12  грудня,  ч.  50,
ст.  10,  12.
 В  сотні  Дідушка.  Комдт.  чети.  Карпат¬
ські  бої  і  стежі.  Під  Синевідськом.  Ко¬
мандант  сотні.  На  Лисоні.  В  полоні.
 477
 Навроцький  Степан,  д-р,  пор.  УСС  і
кол.  посол  до  польськ.  сойму.  —  „Но¬
вий  Шлях”,  1960,  12  листопада,  ч.  81.
 Некролог-біографія. 	47  8
 Над  свіжою  могилою  сотника  УСС
Д-ра  Богдана  Білинкевича.  —  „Шлях
Перем.”,  1963,  26  травня,  ч.  21.
 Некролог,  біографія,  обставини  траг.
смерти,  похорон. 	479
 Назарук,  Осип,  Др.  —  „Кал.  Укр.
Вид.”  на  1942  p.,  Краків,  ст.  120.
 Некролог.  Помер  в  Кракові.  Кол.  член
Прес.  Кват.  УСС. 	480
 Налисник,  Юліян,  Др.  —  „Лемк.  Віс¬
ті”,  Ню  Иорк,  1960,  травень,  ч.  5.
Некролог.  Світл. 	481
 Никорак  Микола,,  четар  УСС.  —  „Літ.
Черв.  Калини”,  1938,  ч.  7-8,  ст.  9.
Некролог.  Двічі  ранений.  Світл.  482
 545

Німилович  Микола,  пор.  УГА.  —„Літ.
Черв.  Калини”,  1936,  ч.5  ст.  23.
 Некролог.  Перечислення  старшин  У.
 С.С.  з  Дрогобича.  Світл 	483
 Нова  героїня  серед  Українських  Сі¬
чових  Стрільців.  —  „Свобода”,  Ві¬
день,  1915,  23  липня,  ч.  24,  ст.  4,  5.
 Про  Ірину  Кузь. 	£84
 Новаківський  Дмитро,  УСС.  Посмерт¬
на  згадка.  —  „Наш  Клич”,  Буенос
Айрес,  1958,  31  липня,  ч.  26. 	^85
 Новий  полковник  Українських  Січо¬
вих  Стрільців.  —  „ВСВУ”,  1916,  19
березня,  ч.  83-84,  ст.  195.
 Нотатка  про  полк.  А.  Вариводу  з
біогр.  даними. 	486
 Онацький,  Євген.  Полк.  Василь  Ви¬
шиваний.  —  „Кал.  Альманах”  на  1955
рік.  В-во  Тов.  Відродження,  Буенос
Айрес,  ст.  29-52.
 В. 	Вишиваний  і  УСС,  ст.  29-38,  46.
 487
 ОНМС.  І  знову  червона  калина  по¬
хилилася.  Пам’яті  о.  Андрія  Григорія
Труха,  ЧСВВ,  б.  старшини  Українсь¬
ких  Січових  Стрільців.  —  „Світло”,
Торонто.  1959,  червень,  ч.  6,  ст.  262,
263.
 Некролог,  біографія. 	488
 Островерха,  Михайло.  Відлітають  сі¬
рим  шнурком.  —  „Свобода”,  1959,  29
травня,  ч.  103.
 Посмертна  згадка-нарис  про  УСС  Г.
Труха. 	489
 О. 	У.  [Осип  Утриско].  Пам’яті  інж.  Я-
рослава  Гузара  (Посмертна  згадка).
—  „Свобода”,  1964,  3  червня,  ст.  3.
 490
 П.  В.  В.  Наука  з  лісу.  —  „Америка”,
1950,  13  січня.
 Командант  УСС  М.  Галущинський
проти  творення  вл.  війська.  Відсилав
додому  молодих  новобранці. 	491
 Після  смерти  М.  Стронського.  —  „Но¬
вий  Час”,  1933,  6  серпня,  ч.  173.
 Кол.  старш.  УСС  поповнив  самогуб¬
ство  як  урядов.  совєтського  консуляту.
 492
 Побратим,  Андрій  [псевд.  Андрій  Кі-
гічак].  І  знов  відійшов  один  УСС.
Пам’яті  Олекси  Катамая.  —  „Свобо¬
да”,  1963,  10  грудня,  ч.  232,  ст.  3.;
„Новий  Шлях”,  1963,  16  листопада,
ч.  46,  ст.  11,  під  заг.:  У  безконечній
черзі.  Олекса  Катамай  УСС.  Автор:
Андрій  Кігічак.
 Некролог.  Похорон  у  Філядельфії
 ‘493
 Поляг  головою.  —  „Свобода”,  1915,
16  березня,  ч.  31,  ст.  3.
 Некролог  чет.  УСС  Степана  Пелен¬
ського.  Помер  в  Сатмар  Неметі  19.  XII.
1914. 	№4
 Помер  Михайло  Матчак.  —  „Нар.  Во¬
ля”,  1958,  11.  грудня,  ч.  48,  ст.  1.
 Хор.  УСС,  некролог,  біографія  Світл.
 495
 Помер  Никифор  Гірняк.  —  „Нар.  Во¬
ля”,  1962,  15  березня,  ч.  11.
 Некролог 	49  в
 Помер  о.  Андрій  Гр.  Й.  Трух.  ЧСВВ.—
 „Свобода”,  1959,  13  травня,  ч.  91,  ст.
 1.
 Нотатка  про  смерть  і  коротка  біогра¬
фія. 	497
 П.  О.  Пл.  сен.  Анні  Ратич  сповняєть¬
ся  70  років.  —  „Свобода”,  1963,  2  лю¬
того,  ч.  22.  „Пластова  Ватра”  ч.  І,  ст.
4.
 Біографія.  Світл. 	498
 Полковник  Андрій  Мельник  помер  у
Німеччині  1-го  листопада.  —  „Сво-
 546

бода”,  1964,  4  листопада,  ч.  206,  ст.  1.
Некролог-біографія. 	^99
 Полковник  відійшов.  —  „Свобода”,
1964,  5  листопада,  ч.  207,  ст.  2.
 Життєвий  шлях  вояка  і  громадянина,
полк.  А.  Мельника. 	500
 Посмертна  згадка  про  смерть  УСС
кіннотчика  Стаха  Космину.  „Літ.
Черв.  Калини”,  1937,  ч.  З,  ст.  19.
 501
 Похорон  сл.  п.  полк.  Андрія  Мельни¬
ка.  —  „Свобода”,  1964,  13  листопада,
ч.  212,  ст.  1,  4;  „Новий  Шлях”,  1964,
14  листопада,  ч.  46,  ст.  2.
 Некролог-біографія. 	502
 Прудиус,  Петро.  В  першу  річницю
смерти  сл.  п.  сотника  Ярослава  Кури-
люка.  „Свобода”,  1961,  21  вересня,  ч.
179,  ст.  3.
 Некролог.  Командант  батерії  Гарм.
Полку  УСС. 	503
 Рак,  Я.  Полк.  Іван  Чмола.  „Альма¬
нах”  пласт,  кур.  в  Шікаґо,  1957,  ст.
 11-13.
 Життєпис.  Громад,  діяльність.  Участь
при  УСС  і  СС. 	50ІІ
 Ратич  Василь,  УСС.  Некролог.  „Віст-
ник  Прес.  Кват.  УСС”,  1953-1954,  ст.
 35. 	505
 Редактор  Михайло  Погорецький.  „Но¬
вий  Шлях”,  1964,  8  і  15  серпня,  ч.
32-33,  ст.  1.
 Кол.  УСС.  Некролог. 	506
 Росоха,  Степан.  45  років  на  службі
народу  (Посмертна  згадка).  „Свобо¬
да”,  1959,  13  лютого,  ч.  ЗО.
 Некролог-біографія  УСС  Степана  Ми.
колина. 	507
 Світлій  пам’яті  Дмитра  Галичина  го¬
ловного  предсідника  УНСоюзу.  „Кал.
 Укр.  Нар.  Союзу”  на  1962  p.,  Джер¬
зі  Ситі,  ст.  23-30.
 Кол  УСС.  Огляд  гром.  діяльности.
 508
 Семиґен  Олекса.  Посмертна  згадка.
„Укр.  Вістник”,  Львів,  1921,  ч.  14.
 509
 Семець  Василь.  Посмертна  згадка.
„Літ.  Черв.  Калини”,  1936,  ч.  6,  ст.
 23. 	Світл.
 Некролог.  УСС,  сотня  Дідушка.  СС.  в
Києві.  Поляг  29  січня  1919  в  Києві.  5Ю
 Скидан,  М.  Шлях  1-го  Гал.  Корпусу
по  поході  на  Київ.  „Літ.  Черв.  Кали¬
ни”,  1936,  чч.  2,  3,  4,  5.
 Автор,  держ.  інспектор  Армії  УНР  при
 І. 	корпусі  УГА,  подає  незвичайно  чітко
характеристику  ґен.  О.  Микитки  та  йо¬
го  ролю  в  поході  на  Київ  і  київських
подіях  в  кінці  серпня  1919  р. 	511
 Сміх  Степан,  хор.  УСС.  „Літ.  Черв.
Калини”,  1936,  ч.  2,  ст.  23.  Світлина.
 Посмертна  згадка.  Ранений  під  Семи.
ківцями  1915  р.  і  під  Городком  1919  р.
Помер  в  лічниці  в  Станиславові.  512
 Совєтська  „справедливість”.  Лист
дружини  розстріляного  Ірчанового  то¬
вариша  Івана  Сембея,  до  його  рідня-
ка,  Юлія.  „Нар.  Воля”,  1957,  чч.  15,
 17.
 Кол.  УСС  І.  Сембай  виїхав  з  ЧСР  на
Україну.  Розстріл,  большевиками  19.  VI.
1933.  Лист  описує  тяжкі  обставини  жит¬
тя  І.  С.  в  СССР,  його  заарештування  і
розстріл. 	513
 Сорохтей,  Осип,  Роман.  „Кал.  Укр.
Видавн.”  на  1942  p.,  Краків,  ст.  129.
 Некролог.  Кол.  УСС,  маляр-мистець.
Помер  в  грудні  1940  в  Станиславові.
 5Ц
 Сотник  Черник.  —  „Слідами  героїв”.
Серія  випусків  для  молоді  ч.  4.  1948.
4  ст.,  21  см.  [Обкладинка  з  двобарв¬
ним  портретом  Федора  Черника.  На
 5k  7

останній  стор.:  „З  друкарні  ім.  Ло-
латинського  в  Стрию.].
 Життєпис  сот.  Ф.  Черника  на  тлі  до¬
би.  Публікація  УПА. 	515
 С. 	Р.  Бл.  п.  Іван  Гірняк  (Посмертна
згадка).  „Свобода”,  1957,  18  липня,
ч.  136,  ст.  3.
 Кол.  УСС,  померший  в  Торонто,  Ка¬
нада. 	516
 Стахів,  Матвій.  Вшануймо  пам’ять  не¬
зломного  борця  за  УНРеспубліку.  Ми.
хайло  Матчак  і  його  боротьба.  —
„Нар.  Воля”,  1961,  ч.  23.  Світлина.
 Біографія  кол.  хор.  УСС  і  зазив  до
склад,  жертв  на  стипенд.  фонд  ім.  по-
мершого  на  большев.  засланні.  517
 Степанів,  Олена.  Софія  Галечко,  в  25
річницю  смерти.  Кал.  „За  Народ”,  на
рік  1944,  Львів,  Укр.  В-во,  ст.  40-42.
 Перша  зустріч.  Закарпаття,  Страби-
чів  1914.  Остання  зустріч  1917.  Пісочна.
 518
 Тарнавський  Василь,  хорунжий  УГА.
„Літ.  Черв.  Калини”,  1934,  ч.  6,  ст.
22,  23.
 Посмертна  згадка,  біографія,  УСС  від
1914  р. 	519
 Тарнавський  Мирон,  ґен.  Начальний
вожд  Українськог  Галицької  Армії.
 29. 	VIII.  1869  —  29.  VI.  1938.  „Кал.
Укр.  Інвалід”  на  1939  p.,  Львів,  ст.
 24-28
 Образ  життя  і  діяльности.
 520
 Тиктор,  Іван.  Надгробне  слово  (на
цвинтарі).  „Новий  Шлях”,  1964,  15
серпня,  ч.  33,  ст.  2.
 Слово  на  могилі  кол.  УСС.  Михайла
Погорецького  в  Вінніпеґу. 	521
 ТІ;  що  відійшли...
 „Вісті  Комбатанта”,  Ню  Иорк:
Северин  Левицький,  1962,  ч.  1  (5),
ст.  58.
 Д-р  Никифор  Гірняк,  1962,  ч.  1  (5),
ст.  76-77.
 Інж.  Михайло  Курах,  1962,  ч.  3-4
(7-8),  ст.  102,  103.
 Д-р  Теодозій  Яворський,  1962,  ч.  3-4
(7-8),  ст.  104.
 Інж.  Михайло  Дуда,  1962,  ч.  3-4  (7-8),
ст.  105.
 Євген  Цегельський,  1963,  ч.  2  (10),  ст.
56,  57.
 Д-р  Василь  Богдан  Білинкевич,  1963,
ч.  З  (11),  ст.  62,  63.
 Д-р  Олена  Степанів,  1963,  ч.  4  (12),
ст.  73,  74.
 Олекса  Катамай,  1963,  ч.  4  (12),  ст.
76,  77.
 Ірина  з  Рибчаків  Домбчевська,  1964,
ч.  З  (15),  ст.  57.
 Володимир  Гірняк,  1964,  ч.  З  (15),
ст.  58.
 „Голос  Комбатанта”,  Ню  Йорк:
Ярослав  Чиж,  1959,  ч.  2  (8),  ст.  29.
Михайло  Матчак,  1959,  ч.  2  (8),  ст.
29,  ЗО.
 Омелян  Волосянський,  1959,  ч.  2  (8),
ст.  ЗО.
 Іван  Кичун,  1959,  ч.  З  (9),  ст.  32.
Микола  Угрин-Безгрішний,  1960,  ч.
5  (11),  ст.  29.
 Юліян  Налисник,  1960,  ч.  6  (12),  ст.
 29.
 Ярослав  Курилюк,  1960,  ч.  7  (13),  ст.
 30.
 Степан  Ярема  Навроцький,  1960,  ч.  8
(14),  ст.  32.
 Дмитро  Галичин,  1961,  ч.  9  (15),  ст.
 32.
 Мирон  Луцький,  1961,  ч.  9  (15),  ст.
 32. 	523
 Кал.  „За  Народ”  на  рік  1944,  Львів,
Укр.  В-во,  ст.  96-100.
 Короткі  посмертні  згадки  про  помер-
ших  в  1942  і  1943  pp.  кол.  УСС-ів:  Осип
Демчук,  Франц  Борис,  Д-р  Микола  Стру-
тинський,  Д-р  Михайло  Волошин,  Ва¬
силь  Мицик. 	524
 Т.  М.  Інж.  Кость  Котецький,  б.  підхор.
УСС.  „Літ.  Черв.  Калини”,  1935,  ч.  6,
ст.  21.
 Посмертв?  згадка.
 525
 548

Тотоєскул  Нестор,  хор.  УСС.  „Літ. 	Угрин-Безгрішний,  Микола.  Мій  жи*
 Черв.  Калини”,  1935,  ч.  9,  ст.  21. 	ттепис.  —  „Свобода”,  1960,  26,  27  лю-
 Посмертна  згадка. 	526 	того,  чч.  37,  38,  ст.  2.
 Траґедія  пролетарського  письменни¬
ка,  що  повірив  у  большевицький  рай.
Як  арештовано  і  заслано  на  Сибір  М.
Ірчана.  „Новий  Час”,  1937,  ч.  95,  ст.  8.
 527
 Трофимчук,  Степан.  Василь  Бобинсь-
кий.  „Жовтень”,  Львів,  1958,  ч.  З,  ст.
101-110.
 Біографія.  Характеристика  літерат.
творчості  із  комуніст,  погляду.  Фаль¬
шиві  міркування  про  участь  Б,  при  УСС.
 528
 Трусевич,  Семен.  „Службовик”,  Львів,
1936,  ч.  II,  ст.  175.
 Кол.  УСС.  Кмндт.  сотні  УРА.  Некро¬
лог. 	529
 Трух,  А.  Г.  о.  „На  фронті”.  Спомини
з  власного  життя.  —  „Америка”,  1944,
15  листопада. 	530
 Трух,  [Гриць].  В  боротьбі  за  волю
України.  Володимир  Білинський.
„Свобода”,  1915,  27  листопада,  ч.  140,
ст.  2.
 Некролог-згадка  про  В.  Б.  зі  сотні  Ві¬
товського,  що  поляг  над  Стрипою  восені
1915  р. 	531
 Трух  Андрій  Григорій,  о.  ЧСВВ.  —
 „Життя  Святих”.  А.  И.  Трух,  четверта
книжка.  В-во  оо.  Василіян,  Торонто,
1960,  ст.  357-379.
 Біографія  і  літературно-наукова  ді¬
яльність. 	532
 Турянський  Осип.  Некролог.  „Новий
Час”,  1933,  31  березня,  ч.  71.  Кол.  У.
С.С. 	533
 Угрин-Безгрішний,  Микола.  —  „Віль¬
не  Слово”,  1960,  6  лютого;  „Нар.  Во¬
ля”,  1960,  4  лютого,  ч.  5;  „Свобода”,
1960,  26  січня,  ч.  16.
 Посмертні  згадки,  некрологи.  534
 Широка  автобіографія  кол.  голови
Прес.  Кват.  УСС,  (1883-1960). 	535
 Українська  Галицька  Армія.  У  сорок.
річчя  її  участи  у  визвольних  змаган¬
нях.  (Матеріяли  до  історії).  Вид.  Д.
Микитюк.  Вінніпег,  1958.
 Розділ: 	„Життєписи”,  ст.  629-652:
 Дмитро  Вітовський,  Гриць  Коссак,  Ми-
рон  Тарнавський,  Осип  Микитка,  Сень
Ґорук,  Ярослав  Воєвідка.
 Розділ:  „Життєписи  авторів,  співав¬
торів  і  творців  листопадового  зриву",
ст.  652-661:  Юліян  Курилюк,  Мирон
Луцький,  Петро  Постолюк,  Михайло  Ос¬
троверха,  Михайло  Хроновят,  Дмитро
Паліїв.
 Розділ:  „Короткі  пояснення  до  світ-
лин”  [короткі  біографії],  ст.  661-670:
Іван  Балтро,  Володимир  Білозор,  Сте¬
пан  Бріль,  Антін  Варивода,  Степан  Во¬
линець,  Михайло  Гайворонський,  Ізидор
Голубець,  Степан  Городецький,  Анна
Дмитерко-Ратич,  Сократ  Іваницький,
Андрій  Кігічак,  Степан  Кіржецький,  I-
ван  Кучмак,  Антін  Маланяк,  Сава  Ни-
кифоряк,  Іван  Онишкевич,  Роман  Ониш-
кевич,  Василь  Пачовський,  Микола  Па-
човський.  Евген  Рудий,  Михайло  Сав¬
чин,  Теодозій  Сеньківський,  Петро  Фран-
ко,  Степан  Федак,  Юліян  Чучман,  Сте¬
пан  Шухевич,  Федір  Яцура. 	536
 Українська  Галицька  Армія.  У  сорок-
річчя  її  участи  у  визвольних  змаган¬
нях  в  1918-1920  pp.  Матеріяли  до  іс¬
торії.  Том  II.  Вид.  Д.  Микитюк.  Він¬
ніпег,  1960.
 Розділ:  „Життєписи  авторів",  ст.  359-
364:  Андрій  Кігічак,  Мирон  Луцький,
Дмитро  Микитюк,  Петро  Прудиус,  Ілько
Цьокан,  Зенон  Яворський.
 Розділ: 	„Докладніші  пояснення  до
 світлин"  [біографії],  ст.  365-374:  Ва¬
силь  Бобинський,  Гриць  Бобинський,
Франц  Борис,  Осип  Букшований,  Ілля
Варчак,  Іван  Гурко,  Іван  Коцур,  Мико¬
ла  Кравець,  Евген  Рибак,  Норберт  Ри¬
бак.  Мануїл  Рибак. 	557
 Українська  Загальна  Енцикльопедія
—  Книга  Знання.  Львів-Станиславів-
 51f9

Коломия.  1930-1934.  Ред.  Д-р.  Іван
Раковський.
 [Короткі  біографічні  замітки].
 І  том:  Боберський  Іван,  ст.  345,  портр.
Будзиновський  Осип,  ст.  409,  портр.
Варивода  Антін,  ст.  465,  портр.
Букшований  Осип,  ст.  414.
 Вітовський  Дмитро,  ст.  612,  портр.
Вітошинський-Добраволя  Йосип  Ми¬
хайло,  ст.  613,  порт.
 Воєвідка  Ярослав,  ст.  633,  портр.
Габсбурґ  Вільгельм,  ст.  690.
Гайворонський  Михайло,  ст.  698.
Галечко  Софія,  ст.  705,  портр.
Галущинський  Михайло,  ст.  719,
портр.
 Гірняк  Никифор,  ст.  789,  портр.
Гнатевич  Богдан,  ст.  798.
 Ґорук  Семен  ,ст.  962,  портр.
Дашкевич  Роман,  ст.  1018,  портр.
Дмитерко  Ганна,  ст.  1105,  портр.
Дудинський  Роман,  ст.  1164,  портр.
Думін  Осип,  ст.  1167.
 II. 	том:  Іванець  Іван,  ст.  81.
 Кікаль  Франц,  ст.  267.
 Коссак  Гриць,  ст.  363,  портр.
 Коссак  Іван,  ст.  363.
 Купчинський  Роман,  ст.  419.
 Курилас  Осип,  ст.  422.
 Кучабський  Василь,  ст.  428.
Левицький  Омелян,  ст.  449.
 Лепкий  Лев,  ст.  455.
 Матчак  Михайло,  ст.  662.
 Мелень  Теофіль,  ст.  675.
 Мельник  Андрій,  ст.  677,  портр.
Навроцький  Осип,  ст.  796.
 Назарук  Осип,  ст.  799.
 Рихло  Іван,  ст.  1241.
 Роґульський  Іван,  ст.  1257.
Рожанковський  Теодор,  ст.  1260.
 ПІ.  том:  Саєвич  Микола,  ст.  7.
Слюсарчук  Кость,  ст.  131.
Старосольський  Володимир,  ст.  186,
портр.
 Степанівна  Олена,  ст.  193,  портр.
Струхманчук  Яків,  ст.  210.
 Сушко  Роман,  ст.  227.
 Тарнавський  Мирон,  ст.  246,  портр.
Угрин-Безгрішний,  вл.  Венґжин  Ми¬
кола,  ст.  356.
 Франко  Петро,  ст.  1975.
 Цьокан  Ілля,  ст.  1158,  портр.
 Черник  Федір,  ст.  1174.
 Чмола  Іван,  ст.  1189.
 Шкрумеляк  Юра,  ст.  1227.
 Шухевич  Степан,  ст.  1248,  портр.
Голубець  Микола,  ст.  1331. 	538
 Українські  Січові  Стрільці  —  Праців¬
ники  культури.  —  „Вісті  Комбатан¬
та”,  1964,  ч.  З  (15),  ст.  25-27.
 Імена  і  прізвища,  країна  побуту  згл.
життьова  доля  УСС-ів:  письменників,
композиторів  і  авторів  мелодій  стрілець¬
ких  пісень,  малярів  і  різьбарів,  публі¬
цистів  і  журналістів  та  артистів  театру.
 539
 Українські  соціалісти  в  Українському
Січовому  Стрілецтві.  —  „Каменярі’'.
1936,  ч.  9,  ст.  8,  9.  Світлини.
 Імена  і  прізв.  укр.  соціялістів,  що
брали  участь  в  УСС. 	5^0
 Усусус.  В  обороні  пам’яти  УСС  Васи¬
ля  Дзіковського.  —  „Голос  Комб.”,
1960,  зима,  ч.  8,  ст.  31.
 Спростування  інсинуації  3.  Яворсь-
кого. 	5Ц
 Фодчук,  С.  Сотник  Василь  Богдан  Бі-
линкевич.  —  „Наша  Мета”,  1964,  4
січня,  ч.  1-2.
 Спогад-некролог. 	51^2
 Франко,  Петро.  Летунський  відділ
УГА.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,  1937,
ч.  10,  ст.  3-5,  ч.  11,  ст.  9-12.
 Причинок  до  біографії  автора.  5If3
 Шкрумеляк,  Юра.  Вона  перша.  Віч¬
ній  пам’яти  незабутнього  Товариша
хорунжого  УСС  Петра  Гайворонсько¬
го.  —  „Прият.  Укр.  Жовн.”  кал.  на
1923  p.,  Львів,  ст.  39-41,  світлина;
,.Іл.  Кал.  Сиріт.  Дому”  на  1924  p.,
Філядельфія,  ст.  151-152.
 Нарис-посмертна  стаття.  Поляг  у  на¬
ступі  на  Чорт.  Скалу  під  Львовом  15.
IV.  1919. 	5Ц
 Шумський  Осип,  був.  старш.  дес.  У.
С.  С.  „Літ.  Черв.  Калини”,  1939,  ч.  7,
ст.  23.
 Некролог.  Ранений  на  Маківці.  5^5
 550

Ю.  Д.  Ч.  Про  бл.  п.  Василя  Данило¬
вича.  „Діло”,  Відень,  1914,  31  грудня,
ч.  208,  ст.  4.
 Причинок  до  біографії.  Провід,  член
Центр.  Ком.  таємн.  середньошк.  громад
в  Галичині  до  1914  р.  УСС  Діду  пікової
сотні. 	5^6
 Ясеницький  Евген,  хор.,  рятує  коман¬
ду  свого  куреня.  „Кал.  Черв.  Кали¬
ни”,  на  1931  p.,  калєндаріюм-жовтень,
ілюстр.
 Геройський  чин  на  Лисоні  1916  р.
 54  7
 Яворівський,  Евген.  Вождь  100000-ної
армії.  Пам’яті  начального  вождя  Ук¬
раїнської  Галицької  Армії  генерала-
четаря  Мирона  Тарнавського.  З  при¬
воду  20-річчя  смерти.  —  Вінніпег,
1958.  Видавець  І.  Тиктор.  ,,Клюб  при¬
ятелів  укр.  книжки”,  ч.  22.  Стор.  136.
 Монографія  про  ген.  Тарнавського.
Перебування  і  праця  серед  УСС.  Виш¬
кіл  УСС,  команда  Леґіону  УСС,  на  Ук¬
раїні  з  УСС-ями  1918  p.,  ст.  19-27. 	548
 5. 	ДМИТРО  ВІТОВСЬКИИ
 Borschak  ftlie.  L’Ukraine  a  la  conferen¬
ce  de  la  paix.  —  “Le  Monde  Slave”,
Paris,  1937,  September,  401.  pp.
 Участь  полк.  Д.  Вітовського  в  Мир.
Конференції  в  Парижі  1919  і  його  заяви.
 549
 Вергун,  Василь.  „Летів  повинність
ісправлять”.  —  „Каменярі”,  1937,  15
липня,  ч.  14-15,  ст.  2-3.
 Біографічний  нарис  у  формі  опові¬
дання. 	550
 Вітовський,  Дмитро.  —  „Енциклопе¬
дія  Українознавства”,  Словникова
частина.  Париж-Ню  Йорк,  1955,  том
II,  ст.  289,  290,  ілюстр.
 Біографічне  гасло. 	551
 Вітовський,  Дмитро.  —  „Народний
Кал.”  на  1920  p.,  Станиславів,  ст.  52-
 54.
 Посмертна  згадка.  Передрук  із  львів.
щоден.  „Вперед”. 	552
 Вітовський,  Дмитро.  —  „Укр.  Заг.  Ен-
цикльопедія”,  Львів,  1930-34,  том  Т,
ст.  612,  ілюстр.
 Біограф,  гасло. 	553
 Вітовський,  Дмитро.  Звіт.  —  Кал.
„Нового  Шляху”  на  1964  p.,  Вінніпег,
ст.  115,  116.
 Картина.візія  про  УССтрілецтво.
 	З  карпатських  боїв.  Епізод:
 Боротьба  за  Маківку.  —  „Шляхи”,
Львів,  1916,  лютий,  ч.  6.  ст.  195,  196;
„Стріл.  Кал.  Альманах”  на  1917  p.,
Львів,  ст.  47,  48;  „Каменярі”,  1936,
ч.  9,  ст.  З,  4;  „Кал.  Батьківщина”  на
1939  p.,  Львів,  ст.  50,  51.
 	Із  смутно-ясних  настроїв.
 (Пам’яти  дорогого  Товариша  четаря
І.  Балюка  присвячую).  І.  Картка.  II.
По  літах.  —  „Шляхи”,  Львів,  1915,
31  грудня,  ч.  2,  ст.  63;  „Кал.  Батьків¬
щина”  на  1939  p.,  Львів,  ст.  33.
 Поетичні  картини  в  прозі,  рефлексії
про  смерть  І.  Балюка.
 [Вітовський,  Дмитро].  Похорон
стрільця.  —  „Діло”,  Відень,  1914,  19
грудня,  ч.  206,  ст.  5.
 Картина  після  бою  на  горі  Кобила,  де
поляг  УСС  Г.  Олексовський.  Трагедія
батька,  відом.  селян,  діяча,  Яця  Олек-
совського,  що  находить  вбитого  сина.
 554
 	Страшна  пора.  —  „Народна
 Воля”,  1950,  3  серпня,  ч.  31;  „Каменя¬
рі”,  1936,  ч.  8.
 Вірш  з  юнацьких  літ. 	555
 	Фонд  Українських  Січових
 Стрільців.  —  „Свобода”,  1915,  5  черв¬
ня,  ч.  65,  ст.  2.
 Про  „стрілецький  фонд”  та  його  ціль.
 556
 551

В  4-літні  роковини  смерти  полк.  УГА
Дмитра  Вітовського,  першого  Мініс¬
тра  Війни  ЗУНР.  —  ,,Укр.  Скита-
лець”,  Відень,  1923,  1  серпня,  ч.  15,
ст.  3.
 Згадка.  Огляд  гром.  діяльности  і  за¬
слуг. 	557
 Гірняк,  Никифор.  [подав].  З  листів
полк.  Дмитра  Вітовського.  Матеріяли
до  історії  Лєґіону  УСС.  —  ,,Літ.  Черв.
Калини”,  1937,  ч.  2,  ст.  4-7,  ч.  З,  ст.
9-11,  ч.  4,  ст.  15-17,  ч.  5,  ст.  13-16.
 Листування  Д.  Вітовського  з  Н.  Гірня¬
ком  від  15.  XII.  1915  до  15.  III.  1917,
усего  24  листи.  В  ч.  5-ім  ст.  15,  16  при¬
чинки  до  біографії  і  характеристики  Ві¬
товського.  Наведених  8  листів  були  вже
друковані  в  ,,Новім  Часі”  з  10.  IX  1934.
 558
 	Сотник  УСС  Дмитро  Вітовсь¬
кий  на  Волині.  (У  світлі  його  листів
до  Кошового  УСС).  —  „Новий  Час”,
1934,  10  вересня,  ч.  203,  ст.  4-6.
 Вісім  листів  із  Волині  від  10.  П.  1916
до  12.  І.  1917. 	559
 	48  днів  на  чолі  тернопільсь¬
кої  військової  округи.  —  „Кал.  Черв.
Калини”  на  1938  p.,  ст.  130-141.
 Від  12.  XI.  до  кінця  грудня  1918  Зв’я¬
зок  з  полк.  Вітовським. 	560
 Граничка,  Лука  [псевд.  Лука  Луців].
Стрілецька  двадцятка.  —  „Кал.  Черв.
Калини”  на  1935  p.,  ст.  19-34.
 Промова  Вітовського  на  похороні
стрільця. 	561
 Гнатевич,  Богдан.  Українська  Га¬
лицька  Армія.  „Істор.  укр.  війська”,
1953,  вид.  Тиктора.
 Роля  Вітовського  в  листопад,  перево¬
роті,  ст.  468-470.
 Генеральний  Секретар  Військових
Справ  Галицького  Уряду,  полковник
УСС,  Дмитро  Вітовський.  —  „Прият.
Укр.  Жовн.”  кал.  на  1923  p.,  Львів,
ст.  117,  портр.
 Біографія  і  характеристика.  562
 Данчицький,  Б.  Полк.  Дмитро  Вітов¬
ський.  —  „Кал.  Тов.  „Просвіта”  на
1920  p.,  Львів,  ст.  333-335.
 Некролог.  Життя  і  гром.  діяльність.
 563
 Денний  наказ  полк.  Дмитра  Вітовсь¬
кого,  державного  секретаря  військ,
справ  ЗУНР  до  УГАрмії  з  приводу
закону  УНРади  про  об’єднання  ЗУНР
і  УНР  дня  3  січня  1919  р.  —  „Укр.
Скиталець”,  Відень,  1923;  „Голос
Комб.”,  1958,  листоп.-грудень,  ч.  і,
ст.  ЗО,  31. 	564
 ДМ.  [Дмитро  Вітовський].  Друга  сот¬
ня  другого  куреня.  Оповідання  укра¬
їнського  офіцира.  —  „Діло”,  Відень,
1914,  14  падолиста,  ч.  201,  ст.  1-3.
 Дії  сотні  Вітовського  впродовж  жовт¬
ня  1914.  Походи:  Ботелка  нижня,  Ісаі,
Свидник,  Борислав,  Опака,  Ясениця.
Стежі.  Бій  на  горі  Кобила. 	565
 Дмитро  Вітовський.  —  „Укр.  Пра¬
пор”,  1920,  20  серпня,  ч.  3.
 Широка  посмертна  згадка-стаття,  біо¬
графія  і  характеристика  діяльности.  Ав¬
тор  —  д-р  С.  Баран. 	566
 Дмитро  Вітовський.  —  „Жіночий  Го¬
лос”,  Львів,  1937,  листопад,  ч.  11  (37),
ст.  1.
 Вітовський  як  народній  працівник.
 567
 Дмитро  Вітовський  в  світлі  історії.
 „Каменярі”,  1936,  ч.  8,  ст.  6-8.
 Фраґменти  із  спогадів  сучасників  і
істориків: 	ґен.  Тарнавський,  сот.  О.
 Кузьма. 	568
 Думін,  Осип.  Історія  Лєґіону  Україн¬
ських  Січових  Стрільців  1914-1918.
В-во  „Черв.  Калина”,  Львів,  1936.
 Про  Вітовського  говорить  автор  на
ст.ст.:  27,  31,  32,  43,  45,  49,  56,  57,  59,
80,  87,  88,  92,  93,  97, 	98, 	99, 	117, 	119,
 130,  132,  134, 	135, 	136, 	140, 	145, 	146, 	150,
 151,  155,  240, 	242, 	243, 	249, 	250, 	251, 	266,
 267,  271,  281, 	284, 	286, 	301, 	306, 	307, 	308,
 316.
 552

	Полк. 	Дм. 	Вітовський 	у 	спо¬
гадах  (кілька  заміток  і  побажань).  —
„Літ.  Черв.  Калини”,  1936,  ч.  11,  ст.
4-6,  світлини.
 Бібліографія  про  Вітовського.  Крит,
завваги  до  біографії  Вітовського,  автора
М.  Заклинського.  Потреба  монографії
про  Вітовського  та  з’ясування  його  пос¬
таті  та  повної  характеристики. 	569
 Ж[ук],  А[ндрій].  Волинський  запис¬
ник  Дм.  Вітовського.  —  „Укр.  Пра¬
пор”,  Берлін,  1927,  1  листопада,  ч.  21.
 Історія  і  короткий  зміст  записника.
 570
 Заклинський,  Мирон.  „А  ми  тую  стрі¬
лецькую  славу  збережемо”.  Спомини
з  визвольної  війни.  —  В-во  „Всесвіт”,
Львів,  1936,  ч.  І,  ст.  142  (2),  ч.  2.  ст.
111.
 Про  сотню  Вітовського,  її  життя,  по¬
ходи  і  боєві  дії.  Багато  відомостей  про
Вітовського. 	571
 	Вітовський,  як  політичний
 провідник  Стрілецтва  в  1917  р.  —
„Кал.  Черв.  Калини”  на  1936  p.,  ст.
64-67. 	572
 	Дмитро  Вітовський  —  спроба
 життєпису  і  характеристики.  —  В-во
„Всесвіт”,  Львів,  1936,  32  ст.
 Зміст:  І.  Вступ.  До  світ,  війни,  ст.  1-6,
 2.  Віт.  як  сотенний  командант,  ст,  7-13,
 3.  Віт.  на  Волині  до  весни  1917  p.,  ст.
14-21,  4.  Листопадовий  переворот,  ст.
22-28,  5.  Міністер  війни.  Організ.  УГА,
ст.  29,  ЗО.  6.  Смерть  і  похорони,  ст.  31  32.
 573
 	Полковник  Вітовський  і  лис¬
топадовий  переворот.  —  „Новий  Час”,
1929,  ч.  122. 	574
 	Роля  Вітовського  в  листопа¬
довому  перевороті.  —  „Свобода”,  1952,
1,  4  листопада,  чч.  291,  294.
 Автор,  як  очевидець,  подає  факти  про
ролю  сот.  Вітовського  як  головного  іні-
ціятора  і  виконавця  перевороту.  575
 	Спомини  про  Івана  Балюка.
 „ЛНВістник”,  1929,  IV,  ст.  315-327.
 Про  сотню  Вітовського  та  її  коман¬
данта.
 	Старшинська  нарада  31  жовт¬
ня  1918  р.  (З  воєнних  споминів).—
„Свобода”,  1952,  3  листопада,  ч.  293,
ст.  4.
 Енергійне  керівництво  Вітовського  на¬
радою  та  її  перебіг. 	576
 Зореславич,  Марян.  [псевд.].  Дмитро
Вітовський  в  історії  великого  листо¬
пада.  —  „Нар.  Воля”,  1953,  5,  12  лис¬
топада. 	576а
 І.  П.  Пам’яти  полковника  УГА  Дмит¬
ра  Вітовського.  —  „Укр.  Прапор”,  Ві¬
день,  1923,  11  серпня,  ч.  32.
 Згадка  в  4-ту  річницю  смерти.  При¬
чинок  до  біографії. 	577
 Карпенко,  О.  Ю.  До  питання  про  ха¬
рактер  революційного  руху  в  Східній
Галичині  в  1918  році.  —  „З  історії
західньо-українських  земель”,  вип.  І.
В-во  АН  УРСР,  Київ,  1957,  ст.  59-90.
 Зах.  укр.  держава  була  створена  в
наслідок  ,,загально-національного  пов¬
стання”,  якого  провідником  був  „син  се¬
лянина  Вітовський",  а  Центр.  Військ.
Ком.  називає  „революційним  комітетом".
Автор  був  за  це  гостро  осуджений  офі¬
ційними  сов.  істориками. 	578
 Костюк,  П.  „Вірлиний  лет”  —  нарис.
„Каменярі”,  1936,  ч.  9,  ст.  5.
 Про  геройську  і  трагічну  смерть  Ві¬
товського. 	57  9
 Кузьма,  Олекса.  Листопадові  Дні  1918
р.  Львів,  1931,  Ню  Йорк  1960.
 Автор  говорить  про  Вітовського  на  ст.
ст.:  46,  47,  48,  51,  58,  59,  60,  61.  68,  72,
80,  99,  104,  105,  106,  119,  120,  121,  128,
150,  154,  155,  258,  259,  318,  373,  395.
 Купчинський,  Роман.  Сяому  полков-
никови  (Поклін  від  УСС).  —  „Стрі¬
 553

лець”,  Кам’янець  Под.,  1919,  ч.  61,
ст.  (1)-2.
 Вірш  з  нагоди  смерти  полк.  Д.  Вітов¬
ського. 	580
 Матчак,  Михайло.  Воїн  учитель.  —
„Каменярі”,  1936,  ч.  8,  ст.  6.
 Спогад  хорунжого  сотні  Вітовського
про  свойого  сотника. 	586
 Ласовський,  В.  Генерал  Тарнавський.
Репортаж.  Львів,  1935.  В-во  „Черв.
Калина”,  192  ст.
 Взаємовідносини  між  ґен.  Тарн.  а
полк.  Вітовським.  Характеристика  Ві¬
товського.  ст.  ст.  69,  86,  87,  94,  115,  116.
 Левицький,  Кость.  Розпад  Австрії  і
українська  справа.  —  „Воля”,  Відень,
1920,  чч.  2  і  3.
 Рішальна  участь  Вітовського  на  на¬
раді  УНРади  напередодні  1.  листопада
і  його  спротив  проти  відкладання  пе¬
ревороту. 	581
 	Великий  зрив  (від  березня  до
 листопада  1918).  —  Львів,  1931,  в-во
„Черв.  Калина”.
 Про  участь  Вітовського  в  листоп.  пе¬
ревороті  та  його  резиґнація  як  коман¬
данта  Львова. 	582
 Л[епкий],  Богдан.  У  Дмитра  Вітовсь¬
кого.  —  „Кал.  Укр.  Нар.  Союза”  на
1925  p.,  Джерзі  Ситі,  ст.  60-63.  Світ¬
лина.
 Рефлексії  з  нагоди  відвідин  могили
полк.  Д.  Вітовського  в  Берліні.  583
 Лозинський,  Михайло.  Галичина  в
рр.1918-1920.  Відень,  1922.  В-во  „Укр.
Соціолог.  Інституту”,  228  ст.
 Роля  Вітовського  в  листоп.  перев.,  ст.
40.  Вітов.  організатор  Гал.  Армії,  ст.
65.  Демісія  Віт-ого  як  держ.  секр.,  ст.
64.  Участь  В-ого  на  Мир.  Конферен.  в
Парижі:  ст.  122-125,  131-132,  143-146.
 584
 	Спомини 	про 	Дмитра  Вітовсь¬
кого.  —  „Воля”,  Відень,  1919,  т.  З,
ст.  106-110;  „Вільна  Україна”,  Діт-
ройт,  1960,  ч.  24,  ст.  56-60.
 Гімназійні  часи  Вітовського.  Питання
аґрарного  терору.  Участь  на  Мир.  Кон-
фер.  в  Парижі. 	585
 Начальний  Вожд  Української  Га¬
лицької  Армії  Дмитро  Вітовський.  —
„Новий  Час”,  1932,  ч.  243,  ст.  1.
 Світлина  з  1916  р.  ніде  досі  нерепроду-
кована. 	587
 Наші  герої-лицарі.  —  „Україна”,  Ка¬
м’янець  Под.,  1919,  ч.  15.
 Дмитро  Вітовський,  некролог.  588
 Олесь,  О.  Пам’яті  Дмитра  Вітовсько¬
го.  —  „Воля”,  Відень,  1919,  9  серпня,
т.  2,  ч.  2,  ст.  (49);  „Кал.  Укр.  Нар.
Союза”  на  1920  p.,  ст.  57;  „Нар.  Во¬
ля”,  1950,  3  серпня,  ч.  31;  С.  Ріпець¬
кий  „Укр.  Січ.  Стрілецтво”,  Ню  Йорк,
1956,  ст.  337.
 Вірш  з  нагоди  смерти  Вітовського.
 589
 Онищук,  Денис.  На  могилі  полк.  Дм.
Вітовського.  —  „Літ.  Черв.  Калини”
1936,  ч.  II,  ст.  3.  Світлина.
 Буковинці  складають  вінець  на  мо¬
гилі  Вітовського. 	5  до
 ОПБ.  [Остап  Павлів-Білозерський].
Дмитро  Вітовський  (Шляхом  його
життя).  —  „Каменярі”,  1936,  ч.  8,  ст.
2-4.
 Біографічний  нарис. 	591
 Паліїв,  Дмитро.  Жмут  споминів.  —
„Кал.  Черв.  Калини”  на  1935  p.,  ст.
40-43.
 Становище  Вітовського  в  справі  со-
борности  УНР.  Плян  диктатури  Вітов¬
ського. 	592
 	Листопадова  революція.  З  мо¬
їх  споминів.  —  „Новий  Час”,  1928,
чч.  134-141.  [Окрема  відбитка,  той  же
загол.,  Львів,  1929,  44  ст.].

Участь  і  роля  Вітовського  в  підготові
і  переведенні  листоп.  перевороту.  595
 Пачовський,  Василь.  Дмитро  Вітов¬
ський.  —  „Стрілець”,  Станиславів,
1919,  ч.  8,  ст.  2-3. 	59k
 Полковник  Дмитро  Вітовський.  —
 „Трудова  Громада”,  Кам’янець  под.,
1919,  ЗО  серпня,  ч.  49. 	595
 Похорон  українських  героїв.  —  Кал.
„Укр.  Нар.  Союза”  на  1920  p.,  Джерзі
Ситі,  ст.  55,  56.  Світлини.
 Опис  похорону  Д.  Вітовського  і  Ю.
Чучмана  в  Берліні  14.  УІП.  1919. 	596
 Ріпецький,  Степан.  Українське  Січове
Стрілецтво,  Ню  Иорк,  1956.
 Про  Д.  Вітовського  говориться  на  ст.
ст.:  58,  79,  86,  87,  88,  102,  103,  104,  105,
121,  122,  123,  126,  138,  152,  154,  179,
183,  187,  204,  205,  206,  213,  263,  273,
321,  328,  334.
 	Листопад  1918  року.  Листо¬
падовий  зрив,  Українські  Січові
Стрільці,  полковник  Дмитро  Вітовсь¬
кий  —  в  кривому  дзеркалі  споминів
Лонгина  Цегельського.  —  Видання
„Братства  УСС”,  Ню  Иорк,  Дітройт,
1961,  48  ст.
 Спростування  і  вияснення  невірних
і  вигаданих  тверджень  JI.  Цегельського
про  полк.  Д.  Вітовського  і  УССтрілецт¬
во  в  його  споминах  п.  заг.  „Від  леґенд
до  правди”.
 	Дата  смерти  полк.  Дмитюа
 Вітовського.  —  „Вільна  Україна”,  Ді¬
тройт,  1960,  ч.  26,  ст.  51-53.
 Усталення  спірної  дати  смерти  Д.  Ві¬
товського. 	597
 Рудницький,  І.,  сот.  Спомини  львівсь¬
ких  листопадових  днів  1918  року.  —
..Укр.  Скиталець”,  Ліберець,  1920,  ч.
 1.
 Як  і  коли  УҐВК  покликав  Вітовського
до  Львова. 	598
 Сохоцький,  Ізидор,  о.  Полк.  Дмитро
Вітовський.  —  „Історичні  постаті  Га¬
личини  ХІХ-ХХ  ст.”,  II.  часть:  „Бу¬
дівничі  новітньої  укр.  державности  в
Галичині”  Наук.  Тов.  ім.  Шевченка,
Ню  Иорк,  1961,  ст.  220-230.
 Монографічний  нарис.  Діяльність  і
роля  Вітовського  при  УСС,  в  листоп.
перевороті  і  як  Держ.  Секрет.  Військо¬
вих  Справ. 	599
 Творчиий  борець  (На  поминки  творця
Листопад.  Чину  Дмитра  Вітовського).
„Нар.  Воля”,  1950,  ч.  31.
 Біографія  і  характеристика  громадсь¬
кої  діяльности. 	600
 Цегельський,  Лонгин.  Від  леґенд  до
правди.  —  В-во  „Булава”,  Ню  Иорк,
Філядельфія,  1960.
 Невірне  і  тенденційне  змалювання  ро¬
лі  і  заслуг  Д.  Вітовського  як  провідни¬
ка  листопадового  перевероту  та  Держ.
Секр.  Військових  Справ.
 	Як 	то 	справді 	було 	на 	Першо¬
го  Листопада.  Спогади  очевидця  і  у-
часника.  —  „Америка”,  1947,  4,  7  лис¬
топада,  чч.  86,  87,  ст.  ст.  2,  3.
 Заперечення  заслуг  Вітовського,  як
організатора  і  провідника  перевороту  1.
листопада  1918. 	601
 Чернецький,  Антін.  До  історії  актів
соборности.  Ще  10.  листопада  1918
було  ухвалене  соборне  з’єднання.  —
„Нар.  Воля”,  1953,  8  січня,  ч.  2.
 Д.  Вітовський  і  автор  увійшли  до
Держ.  Секретаріяту  під  умовою  об'єд¬
нання  з  Вел.  Україною,  що  постановлено
10.ХІ.  1918  одноголосною  ухвалою  Держ.
Секр. 	602
 Чернова,  Олександра.  Лине  птах  ста¬
левий  (Пам’яти  Д.  Вітовського).  —
..Жіночий  Голос”,  Львів,  1937,  листо¬
пад,  ч.ІІ,  ст.  1.
 Вірш. 	60S
 Шаповал,  М.  Ю.  Зі  споминів  Мирос¬
лава  Січинського.  —  В-во  „Вільна
Спілка”,  Подєбради,  ЧСР.,  1928.
 555

Участь  Вітовського  у  визволенні  М.
Січинського  з  тюрми  в  літі  1911,  ст.
22,  23. 	604
 Шах,  Степан.  Львів  —  місто  моєї  мо-
лодости.  Частини  І.  і  II.  —  В-во
„Христ.  Голос”,  Мюнхен,  1955.
 Позитивна  оцінка  заслуг  Вітовського
в  історії  укр.  Львова.  Автор  твердить:
„Без  Дмитра  Вітовського  не  було  б  1.
Листопада  1918  р.”  Вважає  Вітовського
одною  з  чотирьох  постатей  в  історії
Львова,  яких  заслуги  для  Львова  є  ві¬
ковічні,  ст.  св.  80,  81,  86,  88. 	605
 Ще  про  смерть  бл.  п.  Вітовського  і
тов.  —  ,,Укр.  Голос”,  Перемишль,
1919,  ч.  22. 	606
 Юріїв,  Іван.  Акт  22  січня  1919  р.  —
„Літ.  Черв.  Калини”,  1938,  ч.  І.
 Участь  Вітовського  в  акті  соборности
в  Києві  22  січня  1919. 	607
 Ярославин,  Сидір,  [псевд.  о.  І.  Сохо-
цький].  Визвольна  боротьба  на  за-
хідньо-українських  землях  в  1918-
1923  pp.  —  Філядельфія,  1956.
 Полк.  Д.  Вітовський  і  його  роля  в  пе_
ревороті  1.  XI.  1918.,  ст.  ЗО,  88,  92,  126,
128,  132,  135,  141,  144,  —  автор  повто¬
ряє  здуману  версію  про  недопущення
Стан.  Шептицького  укр.  політ,  прово¬
дом  на  команданта  Леґіону  УСС,  ст.
120,  121,  —  роля  УСС  в  підготові  листо¬
пад.  перевороту  та  їх  участь  у  львівсь¬
ких  боях  ,ст.  125,  126,  128,  129,  133,  134,
біографічні  нотатки  про  Д.  Вітовського,
С.  Ґорука,  Г.  Коссака,  О.  Микитку,  М.
Тарнавського. 	608
 6. 	ОЛЕНА  СТЕПАНІВ
 Бойків,  Ол.  Сл.  пам.  Олена  Степанів¬
на.  —  „Наш  Клич”,  Буенос  Айрес,
1963,  5  вересня,  ч.  32.
 Посмертна  згадка.  Фраґменти  із  по¬
буту  УСС. 	609
 Вшанування  пам’яті  Олени  Степа¬
нівни.  —  „Шлях  Перемоги”,  1963,  27
жовтня,  ч.  43.
 Святочні  сходини  Укр.  Жін.  Союзу  на
Австрію  у  Відні  7.  X.  1963. 	610
 Г.  К.  Пам'яті  нашої  зв’язкової  д-р
Олени  Степанів.  —  „Свобода”,  1963,
19  жовтня,  ч.  200,  „Пласт.  Ватра”,
ч.  5,  ст.  4.
 Причинок  до  біографії.  Степанівна,
як  вчителька-виховниця. 	611
 Д.  Вечір  у  шану  Олени  Степанів.  —
„Нов.  Шлях”,  1963,  14  грудня,  ч.  50,
ст.  5.
 Репортаж  про  святочні  сходини  в  Він¬
ніпегу  8.  ХІД.  1963. 	612
 Д[митерко]-Ратич,  Ганна.  Жмут  спо¬
гадів  про  Олену  Степанівну.  —  „Наш
Клич”,  1963,  12  вересня,  ч.  33,  ст.  5.
 Біографія.  УСС  та  суспільно-гром.  і
наукова  діяльність. 	613
 	Відлітають  сірим  шнурком
 журавлі  у  вирій...  (Жмут  спогадів
про  Олену  Степанівну).  —  „Свобода”,
1963,  2  серпня,  ч.  145,  ст.  2.
 Некролог-біографія  О.  С.,  помершої
у  Львові  11.  VII.  1963. 	6Ц
 Ільчишин,  Д.  М.  Без  минулого  нема
майбутнього.  —  „Канад.  Фармер”,
1963,  23  грудня,  ч.  51,  ст.  8.
 Звіт  про  вечір  для  вшанув.  пам’яті
 О. 	Степанів  у  Вінніпеґу  8  XII.  1963.
 615
 Кер,  Оксана.  До  ювілейної  зустрічі
Василіянок.  —  ,Свобода”,  1964,  29
серпня,  ч.  162.
 Спогад  про  О.  Степанівну,  як  вихов-
ницю  і  громадянку. 	616
 Кігічак,  Андрій.  Поминки  по  сл.  п.
хор.  УСС  Олені  Степанівні  у  Філя-
дельфії.  —  „Америка”,  1963,  5  лис¬
топада,  ч.  210;  „Нов.  Шлях”,  1963,
9  листопада,  ч.  45,  ст.  11.
 Репортаж  про  святочні  сходини  20.  X.
 1963. 	617
 	Олена  Степанівна  (Степанів¬
на,  Пілсудський,  Д-р  Кирило  Три-
 556

льовський).  —  „Вільне  Слово”,  1963,
2,  9  истопада,  чч.  44,  45.
 Виступ  Степанівно!  в  дискусіях  на
львів.  Повіт.  Січі  в  1912-13  pp. 	618
 Книш,  Ірена.  Останній  салют  Олени
Степанів.  —  „Канад.  Фарм.”,  1964,
13,  20,  27  січня,  3.  лютого,  чч.  2,  З,
4,  5,  ст.  11.
 Біографія,  огляд  стрілецької  та  гро¬
мадської  діяльности. 	619
 Курах,  Михайло.  Олена  Степанівна.
„Шлях  Перемоги”,  1963,  8,  15  верес¬
ня,  чч.  36,  37,  ст.  4.
 Біограф,  причинок:  в  тов.  „Повітова
Січ”  у  Львові  1912-13  pp.
 Кущинський,  Ант.  „Засумуй,  трембі¬
то,  по  цілому  світу!”  (Репортаж  з  уро¬
чистих  зборів  в  Чікаґо  в  пам’ять  О.
Степанівни).  —  „Вісті”,  Мюнхен,
1963,  грудень,  ч.  112,  ст.  136,  137.
 Звіт  із  уроч.  зборів  стан.  Бр.  УСС  і
Пласту  14.  IX.  1963.  Зміст  доповідей:
пластунки  Л.  Чайковської  та  кол.  УСС-
ів  Т.  Урбана,  Н.  Рибака  і  А.  Артимови-
ча. 	620
 Лугова,  Лідія.  Жмуток  спогадів  про
 О. 	Степанівну-Дашкевич.  —  „Кал.
Нов  Шляху”  на  1964  p.,  Вінніпег,  ст.
121-124.
 Життєпис,  гром  .ДІЯЛЬНІСТЬ. 	621
 Навроцький,  Осип.  Українське  жіноц¬
тво  в  боротьбі  за  волю  України.  (З
нагоди  40-ліття  вимаршу  УСС).  —
„Жіноч.  Світ”,  Вінніпег,  1954,  ч.  9.
 Участь  дівчат  в  УСС.  Степанівна  в
полоні  і  її  поворот  через  Швецію  1917.
 622
 Померла  Олена  Степанів-Дашкевич.
 —  „Нов.  Шлях”,  1963,  14  серпня,  ч.
 33.
 Посмертна  згадка. 	623
 С.  В.  Вшанували  пам’ять  Олени  Сте¬
панівно!'.  —  „Укр.  Голос”,  1963,  18
грудня,  ч.  51-52,  ст.  8.
 Святочний  вечір  у  Вінніпегу  8.  XII.
 1963. 	624
 Степанів,  Олена.  З  воєнних  усмішок.
1.  Моя  торністра,  2.  Перший  стріл,  3.
Старшинська  шабля.  —  Кал.  „Черв.
Калини”  на  1935  p.,  ст.  17-19.
 Автобіографічні  оповідання  зі  стрі¬
лецького  життя. 	625
 	Софія  Галечко  —  в  річницю
 смерти.  —  Кал.  „За  Народ”  на  рік
1944,  Львів,  Укр.  В-во.,  ст.  40-42.
 Перша  зустріч.  Закарпаття,  Страби-
чів  1914.  Остання  зустріч  1917.  Пісочна.
 626
 Степанівна,  Олена.  —  „Укр.  Заг.  Ен-
цикльопедія”.  Книга  знання.  Львів,
Станиславів,  Коломия,  1930-1934,  ст.
193,  ілюстр.
 Біографічне  гасло. 	627
 Ті,  що  відійшли...  Д-р  Олена  Степанів.
„Вісті  Комб.”,  1963,  ч.  4  /12/,  ст.  73,
74.
 Некролог. 	628
 Українська  дівчина  кадетом.  —  „Сво¬
бода”,  1915,  20,  23  лютого,  чч.  21,  22,
ст.  2.
 Про  Олену  Степанівну.  Боєва  служба.
Відзначення.  Передрук  з  „Ноєс  Вінер
Таґблят”. 	629
 7. 	ДУХОВЕ  ЖИТТЯ  УСС.  КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ  ПРАЦЯ.
ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКА  ТВОРЧІСТЬ.  ПРЕСОВА
КВАТИРА.  ТЕАТР
 Бабюк,  А.  Стрільці  Шевченкові.  —
„Укр.  Голос”,  Вінніпег,  1962,  7  берез¬
ня,  ст.  10.
 Свято  Шевченка  в  Коші  УСС  в  Свис-
тільниках  2.  IV.  1916.  Передрук  із  ВСВУ
з  2.  IV.  1916,  чч.  275-276. 	630
 Вайда,  Микола.  Від  Українських  Сі¬
чових  Стрільців  до  Карпатської  Січі.
„Америка”,  1964,  ЗО,  31  жовтня,  чч.
206,  207  ст.  2.
 Роля  УСС  в  національному  освідом-
ленні  закарп.  українців  1914  р.  та  після
 557

першої  світ,  війни.  Культ  УСС  на  За¬
карпатті. 	631
 В  десяті  роковини  основання  Леґіо¬
ну  Українських  Січових  Стрільців.
 (Допись  з  Відня).  ,Свобода”,  1924,  6
вересня,  ч.  208,  ст.  2.
 Святочне  засідання  ЦУ  УСС  у  Відні
6.  VIII.  1924.  Повідомлення  про  осну¬
вання  Музею-Архіву  для  збирання  і
збереження  пам’яток  з  історії  УСС.
 632
 Войценко,  Ольга.  Літопис  українсько¬
го  життя  в  Канаді.  Рік  1925.  —  „Укр.
Голос”,  Вінніпег,  1963,  ЗО  жовтня.
 Під  датою  28.  І.  є  відомість  про  ор¬
ганізацію  музею.архіву  у  Відні  захо¬
дами  ЦУ  УСС. 	633
 Волинець,  О.  45  років  мистецької  ді¬
яльности  Л.  Ґеца.  —  „Наша  Культу¬
ра”,  Варшава,  1960,  лютий,  ч.  2.  Ілю¬
строване.
 Життя  і  мистецька  діяльність  кол.
УСС  Л.  Ґеца. 	634
 Волинець,  Степан.  Жмут  спогадів  про
стрілецький  театр.  —  „Укр.  Голос”,
Вінніпег,  1964,  7  жовтня,  ч.  41,  ст.
10,  11.
 Фрагменти  із  діяльности  стріл,  театру.
 635
 	Стрілецький  театр.  —  „Укр.
 Голос”,  Вінніпег,  1964,  7  жовтня,  ч.
41,  стор.  9.
 Постання  стріл,  театру.  Меценати.
Ґалерія  стріл,  лицедіїв.  Жіночі  постаті.
Репертуар.  Місця  де  виступав  стр.  те¬
атр.  Заслуги  театру.  Ілюстр. 	636
 Волянська-Гардецька,  Ц.  З  Усусуса-
ми  на  Волині.  (З  приводу  ювілейного
року  1914-1954).  —  „Свобода”,  1954,
20,  23  березня,  чч.  54,  55  ст.  3.
 Спогад  учасниці  про  культ,  -освітню
працю  УСС  в  1916/1917  pp. 	637
 Вюник  А.  Осип  Петрович  Курилас.  —
„Держ.  Вид.  Образотв.  Мист.  і  Муз.
Літер.  УРСР”.  Київ,  1963,  стор.  33,
 21  см.,  23  ілюстр.-репродукції.  Обкл.
 0.  Куриласа.
 Життя  і  творчість  О.  Куриласа.  М.
ін.  мист.  творчість  серед  УСС  підчас
 1.  світ,  війни  до  1919.  Злобний  пашквіль
на  УСС.  Профанація  пам’яті  О.  К.,  мов¬
ляв,  йому  „була  глибоко  чужа  бурж.
націоналіст,  ідея  „самостійності”  і  „не¬
залежності”  України”. 	638
 Галактіон  Чіпка  [псевд.  Роман  Куп¬
чинський].  Два  прапори.  —  „Свобо¬
да”,  1953,  2  травня,  ч.  100.  ст.  3.
 Посвячення  прапору  УСС  в  Розвадо¬
ві  в  1917  р. 	639
 Голубець,  Микола.  Лев  Ґец  (3  приво¬
ду  збірної  вистави  творів).  —  „Новий
Час”,  1934,  11  лютого,  ч.  32,  ст.  6.
Характеристика  мистецької  творчості.
 6^0
 Горняткевич,  Дамян.  Лев  Ґец.  З  при¬
воду  виставки  його  праць  в  Ню  Нор¬
ку.  —  „Свобода”,  1962,  ЗО  січня,  ч.
19.
 Мистецька  творчість.  Опис  і  аналіза.
 641
 Граничка,  Лука  [псевд.  Лука  Луців].
Як  писався  літопис  проф.  Боберсько-
го.  —  „Літ.  Черв.  Кал.”,  1929,  бере¬
зень,  ч.  З,  ст.  2. 	642
 Гриневич,  Ярослав.  Віденські  мату-
ристи.  —  „Літ.  Черв.  Кал.”,  1937,  ч.
6,  ст.  10-13.
 Курсанти-матуристи  УСС  у  Відні  в
1916  р.  Учасники.  Збірна  станиця.  643
 	Стрільці  на  сцені.  —  „Літ.
 Черв.  Кал.”,  1936,  ч.  9,  ст.  4-6;  „Укр.
Голос”,  Вінніпег,  1964,  7  жовтня,  ч.
41,  ст.  10,  під  заг.:  „Стрільці  під  скип-
тром  Мельпомени”.
 Нарис  про  діяльність  стріл,  театру
1917/18  pp. 	644
 Домбчевська  Ірина.  Фрайштадський
табір  очима  жінки  (Уривок  з  книги:
„Фрайштадтська  республіка”.).  —
„Свобода”,  1958,  27  вересня,  ч.  186,
ст.  2.
 558

Участь  авторки  в  організації  і  праці  Матеріяли  із  гуморист,  журналу  УСС
Захисту  УСС  у  Львові. 	645 	„Бомба”. 	652
 Животко,  Аркадій.  Історія  української
преси.  —  Вид.  УТГІ,  Реґенсбурґ,  1946.
Розділ:  Преса  Українських  Січових
Стрільців  (УСС),  ст.  142,  143.  Цикл.
 Перелік,  опис,  зміст  і  характеристика
преси  УСС. 	646
 	Крізь 	життя 	зі  стрілецьким
 гумором  (В  30-річчя  Українських  Сі¬
чових  Стрільців).  —  „Краківські  Віс¬
ті”,  1945,  9  лютого,  ч.  29,  ст.  3.
 Спогад  про  товариське  життя  серед
УСС. 	653
 Заклинський,  Ростислав.  Різдво  на
чужині  (Від  вл.  воєн.  коре.).  —  „Сво¬
бода”,  1916,  17  лютого,  ч.  21,  ст.  3.
 Свят-вечір  УСС  у  Відні  6.  І.  1916  за¬
ходом  Укр.  Жін.  Ком.  Промови.  647
 	Чорна  рада  (Від  вл.  воєн.
 кор.)  —  „Свобода”,  1915,  2  вересня,
ч.  103,  ст.  2.
 Стрілецьке  віче  в  Камінці  2.  VIII.  1915
в  справі  стріл,  фонду  і  організації  по¬
мочі  селянам  в  рільних  роботах.  648
 Іванець,  І.  Великодня  „Бомба”.  —
„Літ.  Черв.  Кал.”,  1936,  ч.  4,  ст.  7-9.
 В  осідку  кмнд.  бриґ.  УСС  в  Красові
к.  Щирця  видано  3-тє  ч.  сат.  журн.
,,Бомба”  за  ред.  Лепкого  і  Іванця.  16
стор.  друку.  Зміст  тексту.  5.  фото-кари-
катур. 	в49
 Іванець,  Іван.  Дещо  про  Пресову  Ква-
тиру  УСС.  —  „Новий  Час”,  1934,  10
вересня,  ч.  203,  ст.  6.
 Історія  Прес.  Кват.,  її  пляни,  співро¬
бітники  і  траґічна  доля.  Рефлексії  ізза
втрати  історичних  матеріялів  і  пам’я¬
ток. 	650
 	Українське  батальне  й  істо¬
ричне  малярство.  —  ,,Літ.  Черв.  Ка¬
лини”,  1938,  ч.  І,  ст.  7-9.
 Істор.  огляд  укр.  батального  і  істо¬
ричного  малярства.  Курилас.  Іванець.
 651
 Кігічак,  Андрій.  Гумор  в  стрілецьких
рядах.  —  „Свобода”,  1954,  21  серпня,
ч.  161,  ст.  3;  „Укр.  Слово”,  Буенос
Айрес  1954,  7  вересня,  ч.  37.
 	Мельпомена 	серед 	Усусусів.
 (Пам’яті  мистців:  Ів.  Коссака,  Мик.
Бенцаля  та  Ів.  Рубчака).  —  „Новий
Шлях”,  1953,  4  квітня,  ч.  26-27,  ст.  18.
 Театр  серед  УСС,  1914-1918,  Галичина,
Олександрівськ,  Єлисавет. 	654
 	Чому  в  рядах  Усусусів  було
 таке  сердечне  співжиття?  (В  їхні  40-
ові  роковини).  —  „Новий  Шлях”,
1954,  6  серпня,  ч.  61,  ст.  2.
 Характеристика  товариського  життя
серед  УСС. 	655
 	Як  УСС  святили  воду  над
 Стрипою.  —  „Свобода”,  1962,  23  січ¬
ня,  ч.  14.
 Спогад  із  Соснова  1916  р. 	656
 Коринт,  Б.  Військова  преса  УСС.  —
„Віст.  Комб.”,  1962,  ч.  І,  ст.  32,  33.
 Свобода  слова  в  пресі  УСС.  Перелік
часописів  УСС  і  їх  характеристика.
 657
 Лев  Василь.  Літературна  Муза  Укра¬
їнських  Січових  Стрільців.  —  „Кал.
Провидіння”,  на  1963  p.,  Філядельфія,
ст.  83-89.
 Синтетичний  огляд  поетичної  і  пісен¬
ної  творчості  УССтрілецтва.  Тематика
і  жанри.  Автори.  Прозові  твори.  Зна¬
чення  ідеї  УСС. 	658
 Лепкий,  Л.  Осінь  1918  р.  —  „Кал.
Черв.  Калини”  на  1927  p.,  ст.  85-98.
 Виїзд  УСС  з  України  в  жовтні  1918.
Участь  УСС  у  відкритті  університету
в  Кам’янці  Под. 	659
 559

	Пресова  Кватира  УСС.  —
 „Ювіл.  Альманах  Свободи”,  1952,  вид.
УНСоюзу,  ст.  182-184.
 Початки  преси  УСС.  О.  Назарук,  як
пресовий  інструктор.  Діяльність  Прес.
Кват.  „Шляхи”.  Театр  УСС.  Проф.  І.
Боберський. 	660
 Лепкий,  Левко.  Про  однострій  нашої
армії.  „Прият.  Укр.  Жовн.”  кал.  на
1923  р.  В-во  „Черв.  Калина”,  ст.  137-
145.  Ілюстр.
 Про  однострій  УСС,  ст.  137,  138.
 661
 Лотоцький,  Антін.  Як  дійсно  було  з
проводом  пресової  кватири  У.С.С.  ?  —
„Літ.  Черв.  Калини”,  1937,  ч.  4,  ст.  7.
 Автор,  як  член  Прес.  Кв.  в  pp.  1916-
1918  спростовує  і  доповнює  твердження
О.  Думіна  і  О.  Назарука  про  Прес.  Ква-
тиру.  її  провідником  був  М.  Угрин-Без-
грішний. 	662
 Луців,  Л.  Як  я  писав  стрілецькі  вір¬
ші.  —  „Свобода”,  1951,  1  листопада,
ч.  255.
 Розповідь  автора  про  його  зацікав¬
лення  літерат.  творчістю,  про  стрілецьку
поезію  та  про  власну  поетичну  твор¬
чість  в  рядах  УСС. 	663
 1958,  листоп.  —  грудень,  ч.  І  (7),  ст.
23-25.
 Початок  стріл,  видавн.  серед  УСС  в
1915  р.  Стріл,  фонд.  Кооп.  Черв.  Ка¬
лина”  у  Львові  1921.  Діяльність  і  нац.
виховне  значення. 	667
 Нигрицький,  Л.  Стрілецький  неоро¬
мантизм  в  українській  літературі.  —
„Америка”,  1964,  25  лютого,  ч.  38,
ст.  2;  „Новий  Шлях”,  1964,  11  квітня,
ч.  15,  ст.  8,  п.  заг.:  „Як  стрільці  йшли
з  України”.
 Літературна  і  пісенна  творчість  УСС.
 668
 Олесіюк,  Т.  Кам’янець-золотий  вінець
(Спомини  з  1918  року).  —  „Листи  до
Приятелів”,  1964,  кн.  5-6,  ст.  23-28.
 Участь  К.  Єзєрського,  Ф.  Палащука
(Конара)  та  інших  УСС-ів  в  культур¬
но-громадській  праці  в  Бересті  Лит.  в
1918  р. 	669
 О. 	Н.  [крипт.  Осип  Назарук].  Інсрук-
ція  для  УСС,  що  їдуть  на  Україну,
апробована  Командою  Коша  УСС.  —
„Літ.  Черв.  Калини”,  1934,  ч.  7-8,  ст.
7-8.
 Дванадцять  параграфів  націон-політ.
і  гром.-моральної  поведінки  УСС.  670
 	Роман 	Купчинський 	(В
 тридцятьп’ятиріччя  літературної  пра¬
ці).  —  „Свобода”,  1950,  2  вересня,  ч.
204,  ст.  3. 	664
 Маляр  Лев  Ґец  в  Кракові.  —  „Вільне
Слово”,  1957,  ч.  13.
 Біографічні  дані  про  сучасне  життя
мистця  в  Польщі. 	665
 На  волинські  школи.  —  „Вістник
СВУ”,  1916,  23  квітня,  ч.  33-34,  ст.
265.
 Про  освіт.-культ.  ролю  УСС.  Зазив
йти  за  прикладом  УСС,  складати  жерт¬
ви  на  волинські  школи. 	666
 Навроцький,  Осип.  На  службі  культу
вояцької  традиції.  —  „Голос  Комб.”,
 Пластові  літературні  вечори  у  Сира-
кюзах.  —  „Свобода”,  1960,  3  травня,
ч.  77.  „Пласт.  Ватра”  ч.  3.
 Звіт  про  вечір  стрілецької  творчості
присвячений  УСС,  20.  XII.  1959. 	671
 Пресова  Кватира  УСС.  —  „Кал.  Бать¬
ківщина”  на  1939  p.,  Львів,  ст.  31.
 Нарис  праці  Прес.  Кват.  і  її  правиль¬
ник. 	672
 Прідун,  Степан.  Стрілецька  гімназій-
ка.  —  „Діло”,  1916,  26,  27  квітня,
чч.  105,  106.
 Гімназія  в  Коші  УСС. 	673
 Радзикевич  Володимир.  Поезія  стрі¬
лецького  життя.  —  „Історія  українсь¬
 560

кої  культури”  під  заг.  редакц.  д-ра
І.  Крипякевича,  розділ  II.  „Письмен¬
ство”.  Вид.  І.  Тиктора,  Львів,  1937.
Стор.  449-451.
 Короткий  огляд  поетичної  і  прозової
творчости  УСС. 	674
 Старосольський,  В.  Промова.  Див.  Т.
М.  Шевченкове  свято.
 Стефанів,  Зенон.  Культ  Шевченка  у
війську.  —  „Свобода”,  1964,  16  квітня,
ч.  72,  ст.  2.
 Культ  Шевченка  серед  УСС.  Промова
Т.  Меленя  з  29  IV.  1915. 	675
 Т.  М.  [Теофіль  Мелень].  Шевченко¬
ве  свято  в  Варпалянці.  —  „Вістник
СВУ”,  1915,  травень-червень,  ч.  19-20,
ст.  12-13.
 Репортаж  про  Шевч.  свято  серед  УСС
19.  IV.  1915.  Зміст  промов  В.  Старо-
сольського  і  Т.  Меленя. 	676
 Угрин-Безгріпший,  Микола.  З  листів
до  редакції.  —  „Новий  Час”,  1934,
15  квітня,  ч.  81,  ст.  5.
 Лист  з  дати  Рогатин  10.  IV.  1934,  як
відповідь  на  лист  д-ра  О.  Марітчака  та
вияснення  в  справі  авторства  п’єси  „За¬
лізна  Острога”,  на  яке  претендує  Луць
Лісевич. 	677
 	Пресова 	Кватира 	УСС 	1914-
 1949. 	Спогадне  звідомлення.  —  1949,
Байройд-Мюнхен  -  Фрайман.  Реґенс-
бурґ,  ст.  13,  машинопис.
 Огляд  діяльности  від  1914.  Доклад¬
ніше  про  працю  на  еміграції. 	678
 	Самохотник,  —  „Зустріч”,
 Реґенсбурґ,  1948,  ст.  6-10.
 Історія  преси  УСС.  Характеристика
поодиноких  журналів. 	679
 Український  Буквар.  —  Вид.  Комісар.
УСС  в  Володимирі  Вол.,  Володимир
Волинський,  1917,  ст.  60.  Карта  Ук¬
раїни. 	680
 Українські  школи  на  Волині.  —  „Віс¬
тник  СВУ”,  1916,  9  липня,  ч.  106,  ст.
441-444,  —  16  липня,  ч.  107,  ст.  464,
465.  Ілюстр.
 Участь  УСС  в  організації  і  веденні
укр.  шкільництва  на  Волині.  Саєвич,
Гаврилко,  Вітовський. 	681
 У.С.С.  з  карикатур  та  дотепу  „Само-
охотника”.  У  20-літню  річницю  УСС.
 Комар”,  1934,  Львів,  14  вересня,  ч.
І8,  ст.  4,  5.
 Винятки  із  журналу  „Самохотник”.
 682
 (ЮК).  Творчий  шлях  Романа  Куп¬
чинського.  —  „За  синім  океаном”,  Ню
Иорк,  1963,  квітень-травень,  ч.  3-4,
ст.  7-8.
 Ідеалістичне  спрямування  укр.  молоді
в  1914  р.  в  рядах  УСС.  Літературна
творчість  Купчинського. 	683
 8. 	СТРІЛЕЦЬКА  ПІСНЯ
 а) 	Нариси,  розвідки,  репортажі
 АК.  Концерт  стрілецької  пісні.  —
„Новий  Шлях”,  1960,  12  листопада,
ч.  81.
 Концерт  в  Торонто  9.  X.  1960  в  45-
річчя  бою  на  Маківці. 	684
 Бажанський,  Микола.  Червона  Кали¬
на  січової  слави  (Слово  про  січову
пісню,  при  нагоді  свята  40-ліття  Ук¬
раїнських  Січових  Стрільців).  —  „Ук¬
раїнський  Прометей”,  1955,  ч.  З,  ст.  3.
 Аналіза  ідейного  змісту  січової  пісні
та  її  зв’язок  із  УССтрілецтвом.  685
 Буцманюк,  Юліян.  В  сорокліття  УСС.
Стрілецька  пісня.  —  „Новий  Шлях”,
1953,  28  вересня,  ч.  75,  ст.  З,  7.
 Постання  УСС  і  їх  боєві  дії.  Характе¬
ристика  стріл,  пісень,  їх  назви,  час  і  об¬
ставини  постання  та  їх  автори.  686
 Витвицький,  Василь.  Стрілецька  піс¬
ня.  —  Кал.  „За  Народ”  на  1944  p.,
Львів,  Укр.  В-во,  ст.  42-45.
 Тематична  і  музикологічна  аналіза  і
опис  стріл,  пісень.  їх  клясифікація.  Ав¬
тори  та  процес  їх  творення.  Народний
характер  та  їх  роля,  як  основи  нашої
музичної  культури.  Обрібки  стріл,  пі¬
сень. 	687
 561

В.  Л.  На  крилах  пісень  і  гумору.  Опе¬
рета  Я.  Барнича  „Шаріка”  на  сцені
в  Торонто.  —  „Вільне  Слово”,  1957,
ч.  20,  ст.  10.
 Репортаж  про  премієру  „Шаріки”  з
життя  УСС,  в  Торонто  5  травня  1957.
 688
 B.  Л.  Стрілецькі  пісні  на  фортеп’ян
зі  словами  уложив  —  Я.  Ярославенко.
Муз.  накладня  „Торбан”.  64  ст.  „Літ.
Черв.  Калини”,  1931,  ч.  6,  ст.  21.
 Рецензія. 	689
 Волиняк,  П.  Як  же  ми  зустрічались?
„Нові  Дні”,  Торонто,  1954,  ч.  55.
 Неґативна  критика  стріл,  пісень  з  на¬
годи  ювіл.  свята-концерту  УСС  в  Торон¬
то. 	690
 	Вір’ю  що  не  дуже  довго,  док¬
торе  С.  С.  Сассе!...  „Нові  Дні’',  1954,
жовтень,  ч.  57,  ст.  27-29.
 Полемічна  відповідь  на  статтю  Д-ра
 C.  Сасса  „Квоускве  тандем  громадя¬
нине  Волиняк?”  в  „Новім  Шляху”  з
 3. 	IX.  1954,  ч.  68.  Неґативна  оцінка  стріл,
пісень. 	691
 Г.  Стрілецька  орхестра.  „Вістник
СВУ”,  1916,  23  січня,  ч.  67-68,  ст.  59.
 Створення  орхестри  УСС  та  її  початк.
праця.  Боднарів.  Гнильче. 	692
 Горбачевський,  Л.  До  історії  поход¬
ження  пісні  „Ой  у  лузі  червона  ка¬
лина”.  —  „Свобода”,  1954,  2  листо¬
пада,  ч.  211,  ст.  3.
 Нав’язання  до  статті  О.  Залеського
про  історію  стріл,  пісень.  („Свобода”,
 13. 	X.  1954).  Мелодія  С.  Чарнецького.
Вперше  співав  u  Укр.  Театр  в  Борщеві,
Чорткові  й  інш.  містах  в  літі  1914  р.
 693
 Залеський,  Осип.  В  справі  духової  ор¬
хестри  УСС.  [„Нотатник  Шпарґаля-
ра”].  —  „Америка”,  1964,  18  січня,
ч.  12,  ст.  2.
 Вияснення  до  статей  Ст.  Гевака  і  С.
Микитки  в  уіАмериці”  з  4.  І.  1964. 	694
 	До  історії  пісень  Українських
 Січових  Стрільців.  —  „Свобода’’,  1954,
13  жовтня,  ч.  197,  ст.  2,  3.
 До  історії  пісень  „Видиш,  брате  мій”
і  „Гей  у  лузі  червона  калина”.  695
 Кігічак  ,Андрій.  До  статті  „Духова
орхестра  УСС”.  —  „Америка”,  1964,
12  вересня,  ст.  3.
 Спростування  і  доповнення  статті  Ю.
Рабія  „Америка”  4.  VHI.  1964,  чч.  146
і  дальші. 	696
 	Міражі  на  канві  стрілецької
 пісні.  —  „Америка”,  1960,  26  жовтня,
ст.  3;  „Наша  Мета”,  1960,  29  жовтня,
ч.  44;  —  „Новий  Шлях”,  1960,  5  лис¬
топада,  ч.  80,  п.  заг.:  На  канві  стрі¬
лецької  пісні.
 Рефлексії-спогади  про  стрілецьку  ПІС¬
НЮ  з  нагоди  концерту  хору  дивізійників
з  Боффало  в  Торонто  9.  X.  1960. 	697
 	Стрілецька  пісня  (3  приводу
 ювілейного  року  УСС).  —  „Свобо¬
да”,  1954,  27  липня,  ч.  142;  „Новий
Шлях”,  1954,  10  вересня,  ч.  71.
 Перелік  52  стріл,  пісень  із  поданням
автора  і  часу  та  місця  постання  і  обста¬
вин  їх  творення. 	698
 	Як  творилася  стрілецька  піс¬
ня  (У  40-ові  роковини).  —  „Нар.  Во¬
ля”,  1954,  17  червня,  ч.  23,  ст.  3.
 Загальні  умови  стріл,  життя,  серед
яких  творилася  стріл,  пісня. 	699
 Коссак,,  Іван.  Ще  до  історії  стрілець¬
ких  пісень.  —  „Діло”,  Львів,  1916,  24
березня,  ч.  79,  ст.  3.
 Причинок  до  ґенези  пісні  „Ой  у  лузі
червона  калина”.  Першу  строфу  пісні
співав  хор  Укр.  Театру  в  Чорткові  в
червні  1914  на  січовім  святі. 	700
 Кужіль,  Ярослав.  На  крилах  стрілець¬
кої  пісні  (3  приводу  вечора  стрілець¬
кої  пісні).  —  „Час”,  Нюрнберґ-Фюрт,
1948,  31  грудня,  ч.  53.
 Національно-виховне  значення  стрі¬
лецької  пісні.  Вечір  стріл,  пісні  в  Ре-
ґенсбурґу  ЗО.  XI.  1948. 	701
 562

Еупчинський,  Роман.  Військові  пісні.
 —  „Голос  Комб.”,  1959,  весна,  ч.  2,
ст.  15.
 Згадка  про  деякі  пісні  УСС.  702
 Ласовський,  В.  Поминки  чи  осиковий
кіл.  —  „Свобода”,  1961,  3  жовтня,  ч.
187.
 Стріча  автора  з  мистцем  Довженком
в  Києві.  Захоплення  Довженка  стріл,
піснею  „Ой  у  лузі  червона  калина”.
 7  03
 Лев,  Василь.  Літературна  Муза  Укра¬
їнських  Січових  Стрільців.  —  Кал.
„Провидіння”  на  1963  p.,  Філядель-
фія,  ст.  83-89.
 Синтетичний  огляд  поетичної  і  пісен¬
ної  творчості  УССтрілецтва.  Тематика
і  жанри.  Автори.  Прозові  твори.  Значен¬
ня  ідеї  УСС. 	7Olf
 Лепкий,  Лев,  Р.  Правда  про  „Журав¬
лі”.  —  „Свобода”,  1963,  1  листопада,
ч.  209,  ст.  2.
 Про  авторство  тексту  і  мелодії  пісні
„Видиш  брате  мій”. 	705
 Лисько,  Зиновій.  В  обороні  стрілець¬
ких  пісень.  —  „Укр.  Самостійник”,
Мюнхен,  1954,  12  грудня,  ч.  50,  ст.
З,  5.
 Спростування  та  критика  статей  П.
Волиняка  в  журн.  „Нові  Дні”  1954,  чч.
55,  і  57,  в  яких  злобно  схарактеризова¬
но  стріл,  пісні.
 Луців,  Л.  Ще  один  зі  Стрілецької  Му¬
зи  (Кілька  слів  про  Льва  Лепкого).
„Свобода”,  1950,  1  листопада,  ч.  254,
ст.  4,  5.
 Про  діяльність  JI.  Лепкого  в  січовім
і  стріл,  руху  до  війни  та  його  мистець¬
ку,  головно  музичну  творчість  серед
УСС  і  після  війни. 	707
 Маценко,  Павло.  Про  стрілецькі  пісні.
 —  „Новий  Шлях”,  1955,  31  січня.
 708
 Микитка,  Степан.  Листи  до  „Нотат-
ника  Шпарґаляра”.  —  „Америка”,
1964,  4  січня,  ч.  З  ст.  2-3.
 Доля  орхестри 	УСС 	і 	її  музичної  біб¬
ліотеки. 	7  09
 „Ой  там  зажурились  стрільці  січовії
як  іст  рівер  проходили...”.  —  „Лис”,
Ню  Иорк,  1950,  ч.  13,  ст.  8.
 Ілюстрація-карикатура. 	710
 Палій,  Андрій.  Відкритий  лист  до  п.
Андрія  Кігічака.  —  ,,Наша  Мета”,
1960,19  листопада.
 Закид,  що  адресат  поминув  у  своїй
промові  на  святі  стріл,  пісні  в  Торонто
назвати  деяких  визначних  творців  стріл,
пісні. 	7  Ц
 Паяццо,  Аполінарій.  [псевд.].  Маши-
рують  добровольці.  —  „Гомін  Украї¬
ни”,  1954,  ч.  40,  ст.  4.
 Фейлетон-гумор.,  довші  цитати  із  са-
тири-пісні  „Як  Европа  розпочала  той
завзятий  бій...” 	712
 Пеленський,  Є.  Ю.  Стрілецька  пісня.
—  Кал.  „Укр.  Голосу”  на  1964  p.,
Вінніпег,  ст.  81,  82.
 Ріст  стріл,  пісні  та  її  зміст. 	713
 Петрівський,  Володимир,  до  питання
про  постання  пісні-гимну  УСС.  —
„Свобода”,  1954,  2  листопада,  ч.  211,
ст.  3.
 Пісня  про  „Червону  Калину”  постала
в  добі  Хмельниччини. 	714
 Рабій,  Юліян.  Духова  оркестра  УСС.
(Причинки  до  історії  організації  ор¬
кестри  Українських  Січових  Стріль¬
ців).  —  „Америка”,  1964,  4-15  серпня,
чч.  146,  147,  149,  150,  151,  152,  154,
155.
 Зміст: 	Дубина-Камінка.  Боднарів,
 Гнильче,  Вівсє.  На  фронті  над  Стрипою,
Маловоди,  Семиківці,  Соснів,  Тудинка.
Поворот  оркестри  до  Коша,  дальша  її
історія  та  ліквідація.  Загальні  замітки,
доля  музикантів  і  муз.  інструментів.
 715
 Ріпецький,  Степан.  Українське  Січове
Стрілецтво.  Ню  Йорк,  1956.  Розділ:
„Стрілецька  пісня”,  ст.  140-148.
 563

Стріл,  пісня  —  вислів  ідейного  спря¬
мування  і  політично-визвольної  програ¬
ми  УСС.  Батьківщина,  честь,  слава  —
основний  зміст  темат.  стріл,  пісень.
 Рудий,  Євген.  В  справі  духової  ор-
хестри  УСС  [„Нотатник  Шпарґаля-
ра”].  —  ,,Америка”,  1964,  18  січня,
ч.  12,  ст.  2.
 Вияснення  до  статті  Ст.  Ревака  в  „А-
мериці”  з  4.  І.  1964. 	уіб
 Рудницький,  Антін.  Українська  музи¬
ка.  Історично-критичний  огляд.
 В-во  ,,Дніпр.  Хвиля”,  Мюнхен,  1963,
408  ст.  Ілюстр.
 Стрілецька  пісня,  як  імітація  народніх
пісень.  Характеристика  муз.  творчости
УСС  та  фахової  кваліфікації  її  авторів,
ст.  ст.  35,  36,  142-144. 	727
 Cacc,  С.  С.  “Quousque  tandem”  грома¬
дянине  Волиняк?  „Новий  Шлях”,
1954,  3  вересня,  ч.  69,  ст.  7.
 Полемічна  стаття  в  обороні  стріл,  пі¬
сень  у  відповідь  на  статтю  П.  Волиняка
„Як  же  ми  зустрічались”  в  журн.  „Но¬
ні  Дні”,  1954,  ч.  55. 	У18
 	Логіка  ред.  Волиняка  й  юві¬
лей  УСС.  —  „Новий  Шлях”,  1954,
25  жовтня,  ч.  84,  ст.  7.
 Відповідь  на  статтю  про  стріл,  пісні
в  „Нових  Днях”,  ч.  57,  1944. 	729
 Свято  стрілецьких  пісень  в  Скольо-
 му.  —  „Новий  Час”,  Львів,  5  грудня
1934,  ч.  271,  ст.  5.
 З  нагоди  20-ліття  УСС  заходом  Союзу
Українок  —  18  листопада  1934. 	720
 Соневицький,  Ігор.  Роман  Купчинсь¬
кий  (Співтворець  стрілецької  пісні).
„Свобода”,  1951,  10  березня,  ч.  51,  ст.
3.
 Огляд  і  аналіза  музичної  творчости
Купчинського. 	7  21
 Ставничий,  Іван.  Концерт  стрілецьких
пісень  в  Станиславові.  —  „Новий
Час”,  1933,  20  грудня,  ч.  282.
 Концерт  хору  „Думка”  2.  XII.  1933.
Пісні  в  обробітці  Недільського.  722
 Стрілецька  пісня.  Рисунки  В.  Мазепи.
В-во  „Базар”,  Монтреаль.  [Рік?],  ст.
 24.
 Рисунки  із  життя  УСС  до  малювання
для  дітей.  Текст  стріл,  пісень. 	723
 Стрілецькі  пісні  в  нинішній  ілюстра¬
ції.  У  20-ту  річницю  УСС.  —  „Комар”,
Львів,  1934,  15  вересня,  ч.  18,  ст.  8.
 Пародії-карикатури  на  стрілецькі  піс¬
ні. 	12k
 Стрілецькі  пісні  на  новий  лад.  —
 „Лис  Микита”,  Дітройт,  1958,  ч.  11.,
ст.  4,  5.
 Дванадцять  сатир,  віршів  на  стрілець,
кі  теми.  Ілюстр.,  карикатури. 	125
 Трух,  Андрій,  Григорій,  о.  ЧСВВ.  „А
 ми  тую  Червону  Калину...”  (До  ґе-
нези  стрілецького  гимну).  —  „Аме¬
рика”,  1954,  25  серпня,  ч.  159.
 Уривок  зі  статті  „На  фронті”  в  журн.
^Світло”,  15.  XI.  1944. 	726
 	Червона 	Калина  (Зі  споминів
 Українського  Січового  Стрільця).  —
„Світло”,  Торонто,  1954,  ч.  19,  ст.  24,
 25.
 Ґенеза  пісні  „Ой  у  лузі  червона  ка¬
лина”. 	121
 Чарнецький,  Степан.  До  історії  стрі¬
лецьких  пісень.  —  „Діло”,  1916,  18
березня,  ч.  74,  ст.  3.
 Ґенеза  мелодії  стрілецького  гимну-
пісні  „Ой  у  лузі  червона  калина”,  яку
створив  автор. 	128
 	Моя 	мандрівка 	з 	Мельпоме-
 ною  (Спогади).  В  поворотній  дорозі.
—  „Новий  Час”,  1933,  16  грудня,  ч.
279.
 Ґенеза  мелодії  пісні  „Ой  у  лузі  чер¬
вона  калина”.  Укр.  театр  в  Самборі,
„Сонце  Руїни”  Пачовського. 	129
 56k

(ЮК).  Творчий  шлях  Романа  Куп-
чинського.  —  „За  синім  океаном”,
Ню  Йорк,  1963,  квіт.-трав.,  ч.  3-4,  ст.
7-8.
 Літературна  і  музична  творчість  P.  К.,
УСС.,  Галактіон  Чіпка.
 Ювілят  —  Ювілятові.  „Лис  Микита”,
Дітройт,  1954,  ч.  13.
 Зміст  присвячений  40-літтю  УСС.  I-
люстрації.  Стрілецькі  пісні  на  новий
ла^*.  Карикатури  з  текстом. 	7SO
 б) 	Михайло  Гайворонський
 Витвицький,  Василь.  Михайло  Гай¬
воронський.  Життя  і  творчість.  —  Ню
Иорк,  1954.  Накл.  Д-р  Н.  Гайворон-
ської,  ст.  207,18  світлин.
 Біографія.  Воєнні  роки  1914-1920  при
УСС.  Історія  стріл,  муз.  творчости  Г-ого.
Стрілецька  орхестра,  ст.  20-40.  Стрілець¬
кі  пісні.  Ґенеза  та  обставини  постання
стрілецьких  пісень  Г-ого,  та  їх  аналіза
і  музикологічна  характеристика,  ст.  86-
101.  Орхестрові  твори.  Репертуар  стріл,
орхестри,  ст.  163,  164.  Бібліографія  твор¬
чости  Г-го.  із  стріл,  воєнного  періоду,
ст.  189,  190. 	731
 	Спадщина  М.  Гайворонсько-
 го.  —  „Свобода”,  1952,  28  травня,
ч.  137.
 Опис  муз.  спадщини  М.  Гайворонсько-
го.  Нотний  рукописний  відділ.  Не  дру¬
ковані  твори.  Записки  у  формі  щоден¬
ника.  Збережені  рукописи  стріл,  пісень
з  1914-1919.  Оригінальні  світлини.  Лис¬
тування.  Бібліотека. 	732
 Гайворонський,  М.  Перша  орхестра
У.С.С.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,  1935,
ч.  12,  ст.  12-14,  дві  світл.
 Три  орхестри  УСС.  Перша:  дириґ.
М.  Гайворонський  і  Р.  Лесик.  Друга:
Крижанівський.  Третя:  О.  Кухтин.
Історія,  особовий  склад  і  характеристи¬
ка  членів  першої  орхестри. 	7S3
 	Одна  пісонька.  —  „Новий
 Шлях”,  Саскатун,  1941,  6  січня.
 Про  ґенезу,  композицію  та  історію
пісні  „їхав  стрілець  на  війноньку”.
 7  3k
 Гайворонський,  Михайло.  Стрілецькі
пісні  і  труби  (Розмова  Михайла  Гай-
воронського  з  Іваном  Боберським,
друкована  у  львівському  „Ділі”  в  бе¬
резні  1916  .).  —  Кал.  „Свободи”  на
1956  p.,  Джерзі  Ситі,  ст.  70-76;  „Го¬
мін  України”,  1964,  5,  12,  19  вересня,
чч.  37  38,  39,  під  заг.  Дещо  про  стрі¬
лецькі  пісні.
 В  „Ділі”  поданий  автор:  Бб.  [Бобер-
ський].  Дідушкова  сотня  та  її  співаки.
Дяківська  бурса.  3-тя  самбірська  чета.
Страбичів.  Верецьки,  карпатська  зима,
Маківка.  Організація  орхестри  УСС  і  її
склад.  Вівсє.
 	Стрілецька 	пісня. 	— 	„Кал.
 Альм..  УНСоюзу”  на  1949  р.  Джерзі
Ситі,  ст.  124-127.
 Традиція  вояцької  пісні.  Січова  і  стріл,
пісні.  Ідейний  і  побутовий  зміст  стріл,
пісень.  Автори  текстів  і  мелодій  стріл,
пісень. 	735
 Галактіон  Чіпка.  Під  вечір.  (В  дво¬
річчя  смерти  М.  Гайворонського).  —
„Свобода”,  1951,  22  вересня,  ч.  221,
ст.  3.
 Фейлєтон.спомин  про  муз.  творчість
Гайворонського.  Карпати  1914,  Гусне,
Маківка,  Тудинка  1916,  пісні  там  тво¬
рені. 	736
 Демидчук,  С.  Михайло  О.  Гайворонсь¬
кий.  —  Кал.  книг.  „Сурма”  на  1945
рік.  Ню  Иорк,  ст.  46-49.
 Біографія  і  музична  діяльність.  7S7
 Домбчевська,  Ірена.  Пам’яті  Михайла
Гайворонського.  —  „Свобода”,  1954,
10  вересня,  ч.  174,  ст.  4.
 Спомини  про  знайомство  з  М.  Гай-
воронським. 	7S8
 Калина,  Володимир.  Ще  про  „Залізну
Острогу”.  —  „Новий  Час”,  Львів,
1934,  15  жовтня,  ч.  231,  ст.  8.
 565

Репортаж  про  успіх  оперети  М.  Гай- 	Пюрко,  Богдан.  Пам’яті  Михайла
 веронського  в  укр.  театрі  у  Львові. 	Гайворонського.  —  „Гомін  Укр.”,
 1951,  3  лютого,  ч.  90. 	7^7
 Кий.  В  першу  річницю  смерти  Ми¬
хайла  Гайворонського.  —  „Нар.  Сло¬
во”,  1950,  ч.  36.
 Заслуги  Гайворонського  як  співця  сі¬
чового  війська. 	7 	40
 Кігічак,  Андрій.  Гуцульщина  в  ре¬
пертуарі  стрілецької  орхестри  (3  при¬
воду  ювілейного  року  Усусусів  1914-
1954).  —  „Новий  Шлях”,  1954,  22  січ¬
ня,  ч.  7,  ст.  2;  „Америка”,  1954,  15
січня.
 Огляд  музичного  репертуару  орхестри
УСС  компонованого  М.  Гайворонським,
а  зокрема,  розбір  його  симфонії  „З  Гу-
цульщини. 	141
 	Призабуті  твори  М.  Гайво¬
ронського.  —  „Свобода”,  1952,  3  серп¬
ня,  ч.  23. 	742
 Луців,  Л.  Михайло  Гайворонський  (В
п’яті  роковини  його  смерти).  —  „Сво¬
бода”,  1954,  11  вересня,  ч.  175,  ст.  2.
 Рецензія  на  книжку  В.  Витвицького
М.  Гайворонський”. 	743
 М.  Н.  Співець  Стрілецтва.  —  „Гомін
Укр.”,  1950,  9  грудня,  ч.  48.
 Репортаж  з  концерту  в  Торонто  1.  XII.
1950,  присвяч.  пам’яті  М.  Гайворонсь¬
кого  і  його  творчості  в  річн.  смерти.
 т
 На  Союзівці  відбувся  концерт  в  по¬
шану  Михайла  Гайворонського.  —
 „Свобода”,  1962,  31  липня,  ч.  144,  ст.
1.
 Репортаж  з  концерту  пісень  і  арій  М.
Гайворонського  з  28.  УП.  1962. 	745
 Островерха,  Михайло.  Друзі.  І.  Ми¬
хайло  Гайворонський.  —  Кал.  „УН-
Союзу”  на  1951  p.,  Джерзі  Ситі,  ст.
88,  89.
 Рік  1915.  Пресова  Кват.  УСС  в  Сос¬
нові  над  Стрипою. 	746
 Сапрун,  Северин,  о.  Михайло  Гайво¬
ронський.  —  „Україн.  у  Франції”,
1947,  ч.  10-12. 	748
 Хомнн,  Петро,  о.  Світлій  пам’яті  стрі¬
лецького  бояна.  —  „Наша  Мета”,
1950,  грудень,  ст.  3. 	749
 Фодчук,  С.  Гайворонський  —  стрі¬
лецький  бард.  —  „Новий  Шлях”,
1964,  21  листопада,  ч.  47,  ст.  8,  9.
 Біографія  і  мистецька  діяльність.
 750
 Фодчук,  Семен.  Михайло  Гайворонсь¬
кий  як  композитор  і  педагог.  —  „Но¬
вий  Шлях”,  1959,  16,  19,  23  жовтня,
 чч. 	79,  80,  81. 	751
 Ф.  С.  Військова  музика.  „Бюлет.  Об
ВУА”,  Філядельфія,  1954,  ст.  17-19.
 Характерист.  і  музиколог.  оцінка  двох
перевиданих  творів  М.  Гайворонського:
„Стріл.  Шляхом”  і  „Стріл.  Похід’  ’.  752
 Чарнецький,  Степан.  Лист  до-  і  про
Михайла  Гайворонського.  —  „Новий
Час”,  Львів,  1934,  3  червня,  ч.  121,
ст.  4.
 Характеристика  особи  і  творчости  М.
Г.  на  основі  власних  вражінь  і  спогадів.
 753
 в) 	Ноти
 Хори
 Вахнянин,  Богдан.  Музична  Бібліоте¬
ка  „Нашого  Прапору”,  Львів.  [Рік  ви¬
дання  неозначений].  Серія  „Стрілець¬
кі  пісні”  уложив  Богдан  Вахнянин.
Мішаний,  чоловічий  і  дитячий  хори.
[Випуски  по  2.  стор.].  А  хто  хоче
війну  знати  —  народня  пісня,  ч.  І.
 754
 	Бо 	війна 	війною. 	Слова  і  ме-
 льодія  Льва  Лепкого,  ч.  3.
 566

	Гей,  там  у  Віліхівці.  Слова-
 мельодія  Романа  Купчинського  і  Льва
Лепкого,  ч.  7. 	756
 	Гей,  там  у  полі.  Народня  піс¬
ня  з  Великої  України,  ч.  8. 	757
 	Зелений  дубочку.  Волинська
 народня  пісня  записана  УСС-ом  Ос¬
тапом  Вахнянином,  ч.  14. 	758
 	їдуть,  їдуть  чорноморці  —
 народня  пісня,  ч.  15. 	759
 	Кладочка.  Слова  Богдана
 Лепкого.  Мельодія  Льва  Лепкого,  ч.
 19. 	7 	60
 	Ой  зза  гори.  Народня  пісня,
 ч. 	29. 	761
 	Ой  сяду  я  край  віконця.  На¬
родня  пісня,  ч.  34. 	762
 	Ой  у  полі  нивка.  Народня
 пісня,  ч.  38. 	763
 	Маєва  нічка.  Слова  і  мельодія
 Льва  Лепкого,  ч.  54. 	764
 	Грай  музико.  Мішаний  хор.
 Слова  і  мельодія  УСС-ів.  [4  стор.],  ч.
 59. 	765
 Великий  Співаник  „Червоної  Кали¬
ни”.  Збірник  пісень  стрілецьких,  іс¬
торичних  (козацьких),  побутових,
обрядових,  жартівливих,  в  опрацьо¬
вані  для  хорів  —  мішаного,  му-
жеського  й  жіночого  а  капелля.  За
редакцією  д-ра  3.  Лиська.  Видавни¬
ча  Кооператива  „Червона  Калина”.
Львів,  1937.  Колір,  обгортка  М.  Бу-
товича.  Стор.  319,  XXII.  —  Тех.  ред.
Л.  Лепкого.  Стрілецькі  пісні  —  ст.
7-80  [ноти].  [Тексти  стрілецьких  пі¬
сень  при  кінці  співанника]:  ст.  ст.
 І-УП.
 Зміст  стрілецьких  пісень  з  прізви¬
щем  композитора,  що  аранжував  да¬
ну  пісню.
 1. 	3.  Лисько.  Ой  у  лузі  червона  ка¬
лина,  муж.  хор.
 2.  М.  Колесса.  Гей,  видно  село,  міш.
хор.
 3.  М.  Колесса.  Ми  йдемо  в  бій,  муж.
хор.
 4.  М.  Гайворонський.  За  рідний  край,
муж.  хор.
 5.  3.  Лисько.  Слава,  слава,  отамане,
муж.  хор.
 6.  М.  Гайворонський.  Нема  в  світі,
муж.  хор.
 7.  М.  Гайворонський.  Хлопці,  алярм!
муж.  хор.
 8.  М.  Гайворонський.  Йде  січове  вій¬
сько,  муж.  хор.
 9.  М.  Колесса.  Ой  зза  гори,  муж.  хор.
 10.  М.  Колесса.  Коби  скорше  з  гір
карпатських,  муж.  хор.
 11.  Б.  Кудрик,  Група  Схід,  муж.  хор.
 12.  М.  Гайворонський.  Сповнилась
міра,  муж.  хор.
 13.  3.  Лисько.  Не  сміє  бути  в  нас
страху,  муж.  хор.
 14.  3.  Лисько.  Вдаряй  мечем,  муж.
хор.
 15.  Н.  Нижанківський.  Хай  живе,
муж.  хор.
 16.  3.  Лисько.  Ми  йдем  вперед,  муж.
хор.
 17.  3.  Лисько.  Поспішають  галичани,
муж.  хор.
 18.  Н.  Нижанківський.  Ми  сміло  в  бій
підем,  муж.  хор.
 19.  М.  Колесса.  Готуй  мені  збрую,
муж.  хор.
 20.  3.  Лисько.  Ой  у  полі  верба,  міш.
хор.
 21.  М.  Колесса.  Бистра  вода,  міш.
хор.
 22.  3.  Лисько.  Коло  млина  яворина,
муж.  хор.
 23.  Ст.  Людкевич.  їхав  стрілець,  міш.
хор.
 24.  М.  Колесса.  Журавлі,  муж.  хор.
 25.  3.  Лисько.  Ой  впав  стрілець,  муж.
хор.
 26.  3.  Лисько.  Питається  вітер,  муж.
хор.
 27.  3.  Лисько.  Летіла  куля,  муж.  хор.
 28.  В.  Барвінський.  Ой  там  при  доли¬
ні,  міш.  хор.
 29.  3.  Лисько.  Ізза  гори  високої,  міш.
хор.
 567

30.  3.  Лисько.  Як  я,  браття,  раз  ско¬
наю,  муж.  хор.
 31.  Н.  Нижанківський.  Ой  зацвила
черемха,  муж.  хор.
 32.  Б.  Кудрик.  Заквітчали  дівчатонь¬
ка,  міш.  хор.
 33.  Н.  Нижанківський.  Пише  стара
мати,  муж.  хор.
 34.  Н.  Нижанківський.  Засумуй  трем¬
біто,  міш.  хор.
 35.  М.  Гайворонський.  Ой  нагнувся
дуб  високий,  муж.  хор.
 36.  3.  Лисько.  Гей,  там  у  полі,  муж.
хор.
 37.  3.  Лисько.  Ой,  у  полі  нивка,  міш.
хор.
 38.  В.  Барвінський.  Ой  любив,  та  ко¬
хав,  муж.  хор.
 39.  М.  Колесса.  Накрила  нічка,  міш.
хор.
 40.  М.  Колесса.  За  твої  дівчино,  муж.
хор.
 41.  М.  Колесса.  Пиймо  друзі,  муж.
хор.
 42.  Н.  Нижанківський.  Як  стрільці
йшли  з  України,  міш.  хор.
 43.  3.  Лисько.  Ой,  казала  мати,  міш.
хор.
 44.  3.  Лисько.  І  снилося...,  міш.  хор.
 45.  В.  Барвінський.  Колись  дівчино
мила,  міш.  хор.
 46.  Н.  Нижанківський.  Човник  хита¬
ється,  міш.  хор.
 47.  А.  Рудницький.  Гей  там  у  Віль-
хівці,  міш.  хор.
 48.  3.  Лисько.  Як  з  Бережан  до  кад¬
ри,  міш.  хор.
 49.  Б.  Кудрик.  Маєва  нічка,  міш.  хор.
 50.  3.  Лисько.  Ой,  шумить,  шумить,
міш.  хор.
 51.  М.  Леонтович.  Зажурились  гали¬
чанки,  міш.  хор.
 52.  М.  Колесса.  Ой,  чогож  ти  зажу¬
рився,  міш.  хор.
 53.  3.  Лисько.  Мав  я  раз  дівчиноньку,
муж.  хор.
 54.  Б.  Кудрик.  Гимн  Коша,  муж.  хор.
 55.  М.  Колесса.  Бо  війна  війною,  міш.
хор.
 56.  М.  Колесса.  Пісня  підхорунжих,
муж.  хор.
 57.  М.  Колесса.  Ой  їхав  я  коло  млина,
муж.  хор.
 58.  Н.  Нижанківський.  Казала  дів¬
чина,  муж.  хор.
 59.  3.  Лисько.  Ірчик,  міш.  хор.
 60.  3.  Лисько.  Кладочка,  міш.  хор.
 766
 Гайворонський,  М.  їхав  стрілець.  Піс¬
ня  Укр.  Січ.  Стрільців  на  мішаний
хор.  —  Кал.  ,,Укр.  Нар.  Союза”  на
рік  1929.  Джерзі  Ситі,  1928,  ст.  129-
131. 	767
 	Ой 	та 	зажурились  Стрільці
 Січовії.  Стрілецька  пісня.  Слова  і  ме-
льодія  Р.  Купчинського.  Кал.  „Укр.
Нар.  Союза”,  на  1933  p.,  Джерзі  Ситі,
1932,  ст.  122,  123.
 Партитура  на  мішаний  хор. 	768
 Гайворонський,  Михайло.  Стрілець¬
ким  шляхом  1914-1916.  Стрілецькі  бо¬
єві  пісні  на  мужеський  хор.  Накладом
станиці  УСС  —  Ню  Иорк  1954,  ст.  7.
[Передрук:  Липськ,  1916]. 	769
 Гайворонський,  М.  О.  Три  пісні  на  мі¬
шаний  хор.  —  1.  Слава  Вкраїні,  2.  Ук¬
раїно,  3.  їхав  стрілець  —  пісня  УСС.
 770
 [Гайворонський,  М.]  Співаник  для  ді¬
тей  [без  подання  автора].  Ню  Иорк,
 1950. 	Вид.  Говерля.  Ч.  24.  Як  Збруч
річку  проходили  [два  голоси],  ст.  12
Ч.  49.  Ой  там  при  долині  [три  голо¬
си],  ст.  25
 Ч.  54.  Летіла  куля  [три  голоси],  ст.
28
 Ч.  56.  Йде  січове  військо  [три  голоси],
ст.  29
 Ч.  57.  Ой  впав  стрілець  [три  голоси],
ст.  ЗО. 	771
 Залеський,  Осип.  Пісні  Українських
Січових  Стрільців,  в’язка  І-ша,  для
чоловічого  хору,  склав  Осип  Залесь¬
кий.  Українське  Музичне  Видавниц¬
тво,  ч.  5.  Боффало,  Н.  И.  [1954].  З
стор.  нот  і  обкладинка.  Зміст  в’язки:
1.  Кедь  ми  пришва  карта,  2.  Ой  видно
село,  3.  їхав  стрілець,  4.  Ой  там  при
долині,  5.  Сповнилась  міра.  Пояснен¬
ня  пісень. 	772
 568

 — 	Пісні 	Українських 	Січових
 Стрільців,  в’язка  ІІ-га,  для  мішаного
хору,  склав  Осип  Залеський.  Укра¬
їнське  Музичне  Видавництво,  ч.  6.
Бофало,  Н.  И.  [1954].  Стор.  10.  Зміст:
і.  Йде  Січове  військо,  2.  Як  з  Бере¬
жан  до  Кадри,  3.  Накрила  нічка,  4.
Мовник  хитається,  5.  Зажурились  Га¬
личанки.  Пояснення  до  пісень.  773
  	Пісні 	Українських 	Січових
 Стрільців,  в’язка  ІІІ-тя,  для  чоловічо¬
го  хору,  склав  Осип  Залеський.  Укра¬
їнське  Музичне  Видавництво,  ч.  7.  Бо.
фало,  Н.  И.  [1957],  стор.  5.  Зміст:
1.  Коби  скорше,  згір  Карпатів,  2.  Від
Сяну  аж  до  гір  Кавказу,  3.  Ми  йдем
вперід,  4.  Ой  та  зажурились.  Пояснен¬
ня  до  пісень. 	774
  — 	Ой  та 	зажурились, 	слова  і
 мел.  Р.  Купчинського,  для  мішаного
хору  опрацював  Осип  Залеський.  Під¬
ручне  видання  хору  УККА  в  Бофало,
1952,  ст.  2.  [шапірогр.]. 	775
 Купчинський,  Р.  —  Вахнянин,  Б.  Ой
 чого  ж  ти  зажурився.  Мішаний  хор.
Народне  Муз.  В-во  Тов.  „Просвіта”
у  Львові,  Серія:  „Стрілецькі  пісні,  2,
стор.,  ч.  51. 	776
 Леонтович,  М.  Гей,  ви,  стрільці  січовії
(Галицька  стрілецька  пісня).  —  Му¬
зичні  твори.  Вид.  „Книгоспілка”,  збір¬
ник  4.  Київ,  1930,  ст.  13-15.  [Мішаний
хор]. 	777
 	Зажурились  галичанки.  Пар¬
титура  на  мішаний  хор.  —  Музичні
твори.  Вид.  „Книгоспілка”,  збірник
 3. 	Київ,  1930,  ст.  22,  23,  IV.  [Примітка
про  знахідку  пісні]. 	778
 	Ішов  стрілець  на  війноньку.
 —  Музичні  твори.  Вид.  „Книгоспіл-
ка”,  збірник  5.  Київ,  1930,  ст.  5,  6.
[Жіночий  (дитячий)  хор,  на  ст.  17
примітка  про  знахідку  пісні].  779
 	Повний  збірник  народних  пі¬
сень.  Накладом  Української  Книгар¬
ні,  Саскатун,  Саск.  Канада  [Рік  ви¬
дання  ?].
 Ч.  70.  Зажурились  галичанки,  міша¬
ний  хор,  ст.  70.
 Ч.  89.  Гей,  ви  Стрільці  Січовії  (га¬
лицька  стрілецька  пісня),  мішаний
хор,  ст.  92-94.
 Ч.  97.  Ішов  стрілець  на  війноньку,  жі¬
ночий  хор,  ст.  106.
 [При  кінці  збірника  пояснення  Я.
Юрмаса  про  походження  пісень:  Гей
ви  стрільці,  Зажурились  галичанки].
 780
 	Хорові  твори,  упорядкував  М.
 Вериківський.  Державне  Видавництво
образотв.  мистец.  і  музич,  літератури
УРСР,  Київ,  1961.
 Ч.  ЗО.  Гей  ви  стрільці  січовії,  міша¬
ний  хор,  ст.  74-76
 Ч.  52.  Зажурились  галичанки,  міша¬
ний  хор,  ст.  101-102
Ч.  121.  їхав  козак  на  війноньку,  жіно¬
чий  хор,  ст.  154.
 7  81
 Малий  співаник  Карпатської  Січи.  —
В-во  Пропаганд.  Відділу  О.Н.О.К.С.,
Прага,  1939,  18  стор.  [18  партитур
на  чоловічий  і  2  на  жіночі  хори.  В  то¬
му  9  стріл,  пісень]. 	782
 Маршові  пісні  —  Вперед!  Збірка  мар¬
шових  пісень  для  чоловічого  хору  під
редакцією  д-ра  Б.  Кудрика.  Ч.  1.  Ню
Иорк,  1954,  В-во  „Говерля”.
 Група  Схід  (Слова  і  мел.  Л.  Лепкого)
гарм.  Б.  Кудрик,  ст.  20,  21.
їхав  стрілець  на  війноньку,  пісня  У.
 С.С.,  мел.  М.  Гайворонського,  гарм.
В.  Кудрик,  ст.  21
 Ми  йдем  вперід,  мел.  з  кол.  УГА,
гарм.  Б.  Кудрик,  ст.  22.
 Ой  у  лузі  червона  калина,  мел.  від
УСС,  гарм.  Б.  Кудрик,  ст.  25.
 Слава,  слава  отамане  (сл.  Ю.  Назара-
ка,  мел.  М.  Гайворонського)  гарм.
Б.  Кудрик,  ст.  26
 Сповнилась  міра  (сл.  П.  Кармансько-
го)  муз.  М.  Гайворонського,  ст.  29.
 783
 Похідні  пісні  для  2-3  голос,  співаць¬
ких  гуртків.  Вид.  Укр.  Центр.  Коміте¬
ту.  Відділ  культ,  праці.  „Музична  Біб¬
ліотека”,  Інст.  Нар.  Творчости,  ч.  48,
 569

Львів,  1944.  [Обклад,  колір.].  Ой  у
лузі  червона  калина,  Нема  в  світі,
Слава,  слава  отамане!  Ой  з-за  гори,
Не  сміє  бути  в  нас  страху,  Ой  видно
село,  їхав  стрілець  на  війноньку,  Ой
у  полі  верба,  Пасла  дівка  лебеді,  Бо
війна  війною,  ст.  3-13. 	784
 Співаник  для  молоді  —  Жайворонок,
зібрав  М.  Кумка.  Накладом  „Україн¬
ського  Голосу”,  Вінніпег,  1952.
 Ч.  86.  Як  Збруч  річку  проходили,  для
 2-ох  голосів,  ст.  76
 Ч.  129.  Ой  у  лузі,  для  3-ох  голосів,
ст.  118,119
 Ч.  133.  Летіла  куля,  для  3-ох  голосів,
ст.  122-123. 	785
 Стеценко,  К.  Хорові  твори.  Том  І,  час¬
тина  друга.  Музична  редакція  Ф.  М.
Надененка.  Літературна  редакція  П.
Г.  Тичини.  Держ.  В-во  УРСР  „Мис¬
тецтво”.  Київ,  1963.  Обробка  народних
пісень:  Гей  видно  село,  ст.  59-61,  Чу¬
єш  брате  мій,  ст.  61-62. 	786
 Ярославенко,  Я.  Стрілецькі  пісні  на
мішаний  хор.  —  Музична  накладня
„Торбан”,  Львів,  1932. 	787
 Сольоспіви  з  фортепіяном
 Ревуцький,  Л.  Галицькі  пісні.  Оброб¬
ка  українських  народних  пісень  для
голосу  з  ф-но.  Ч.  6.  Як  ми  прийшла
карта,  7.  Ой  і  зажурились,  8.  їхав
стрілець  на  війноньку.  Київ-Харків,
„Книгоспілка”.  [Рік  публ.  не  подано].
 788
 	їхав 	козак 	на 	війноньку. 	Ук¬
раїнська  народна  пісня  в  обробці  для
голосу  і  фортепіяно...  „Держ.  Вид.  об.
разотв.  мист.  і  муз.  літератури”,  Київ,
1956,  ст.  5. 	789
 	Чуєш,  брате  мій.  Українська
 народна  пісня  в  обробці  для  голосу
і  фортепіяно...  „Держ.  Вид.  образотв.
мист.  і  муз.  літер.”,  Київ,  1958,  ст.  6.
 790
 Гайворонський,  М.  Синя  чічка,  —
слова  В.  Бобинського,  на  голос  і  фор-
тепіян.  В-во  „Черв.  Калина”,  Львів.
 791
 Пісні  на  один  голос
 Українські  народні  романси.  Упоряд¬
кування,  передмова  і  примітки  Л.  Я-
шенко.  В-во  Академії  Наук  УРСР,
Київ,  1961,  стор.  411.  [Стрілецькі  пісні
з  нотами  на  один  голос  і  пояснення¬
ми  при  кінці  збірника  про  знахідку
кожної  пісні].  —їхав  стрілець  на  вій¬
ноньку,  ст.  62.  Ой  покрились  білим
снігом  полонини,  ст.  102,  103.  Чуєш
брате  мій,  ст.  106.  Човен  хитається,
ст.  136,  137.  І  снилося  в  ночі  дівчині,
ст.  259.  Колись  дівчина  мила,  ст.  244,
245. 	792
 Фортепіянові  твори
 Безкоровайний,  В.  Фортепіянові  твори
для  молоді:  Човник  хитається,  На¬
крила  нічка,  Гей  там  у  Вільхівці,  Ой
видно  село.  —  Циклост.  вид.  на  поо¬
диноких  картках.  Боффало,  [рік?].
 793
 Беркович,  І.  25  легких  фортепіянових
п’єс.  Советский  композитор,  Київ,
1962.  Ч.  12.  їхав  козак  на  війноньку
(українська  народна  пісня),  ст.  8.
 7  94
 Гайворонський,  Михайло.  Стрілець¬
кий  похід  (на  фортепіян).  —  Додаток
до  місячника  „Шляхи”  ч.  19-22,
Львів,  1916.  В-во  „Шляхи”.  2  стор.
 795
 Ревуцький  ,Л.  їхав  козак  на  війнонь¬
ку,  транскрипція  для  фортеп.  А.  Ко-
ломійця.  Фотост.  вид.  Укр.  Музич.  Ін¬
ститут  в  Ню  Йорку,  ст.  1-3. 	796
 Рудницький,  А.  Варіяційні  студії  для
фортеп.  оп.  (опус)  4,  на  тему  „Ой
видно  село”  [рукопис]. 	797
 Rudnicki,  Antoni.  Sonata  па  fortepian
op.  10,  Towarzystwo  wydawnicze  muzy-
 570

ki  polskiej,  Warszawa,  1937,  стор.  20,
окладника.
 У  творі  використано  теми  пісень:  „Ой,
видно  село”  і  „Ой  та  зажурились”.
 798
 Rudnytsky,  Antin.  27  Piano  Pieces  on
Ukrainian  Folksongs,  op.  21.  Musicart
Edition.  New  York-Philadelphia,  1963.
 9. 	Marche  Melancholique  [їхав  стрі¬
лець],  ст.  21.  —  17.  Andante  elegiaco
[Ой,  у  лузі],  ст.  42.  —  20.  Marcia  ener-
gico  [Ой  видно  село],  ст.  50.
 799
 Савицький,  Р.  (Дитячий  репертуар):
їхав  стрілець  на  війноньку,  —  Фото¬
стат.  Вид.  Укр.  Музич.  Інституту  в
Ню  Иорку,  ст.  1. 	800
 Соневицький,  І.  (Дитячий  pen.):  Ой
у  лузі,  фотост.  Вид.  УМІ  в  Ню  Иорку,
ст.  1. 	801
 Фоменко,  М.  Марсіяле  (Ой  видно  се¬
ло)  для  форт.,  Ню  Иорк,  1954.  —  Фо¬
токопія  з  манускрипту  автора.  802
 	Марш  (їхав  стрілець),  для
 форт,  в  4  руки,  Ню  Иорк,  1955.  —
Фотокопія  з  манускр.  автора.  80S
 9. 	ІДЕОЛОГІЯ  УССТРІЛЕЦТВА.  ЙОГО  ІСТОРИЧНЕ  ЗНАЧЕННЯ.
 ЮВІЛЕЙНІ  СТАТТІ
 Батюк,  Антін.  УСС  на  переломі  істо¬
ричної  доби.  —  ,,Вільна  Україна”,  Ді-
тройт,  1955,  ч.  4,  ст.  15-17. 	80k
 Бойків,  О.  ,,Гей,  у  лузі  червона  кали¬
на”.  —  „Наш  Клич”,  1964,  1  жовтня,
ч.  35,  ст.  1;  „Укр.  Слово”,  1964,  20
вересня,  ч.  1193,  ст.  1.
 Передовиця  з  нагоди  50-річчя  УСС.
УСС  як  основа  української  армії.  805
 Ваврик,  В.  о.  ЧСВВ.  У  50-ліття  УСС-
дв.  —  „Світло”,  1964,  листопад,  ч.  11,
ст.  445,  446.
 Ідея  УСС-ів  і  їх  всеукраїнська  дієва
програма. 	806
 Ващенко,  Ол.  Носії  золотого  серця
(До  сорокліття  Українських  Січових
Стрільців).  —  „Хлібороб”,  Курітіба,
Враз.,  1954,  5  вересня,  ч.  37,  ст.  1.
 807
 Витанович,  І.  Зах.  Україна  в  часи
першої  світової  війни.  Українські  Сі¬
чові  Стрільці.  —  „Енциклопедія  Ук¬
раїнознавства”,  Вид.  НТШ,  Мюнхен-
Ню  Иорк,  1949,  том  перший,  П,  ст.
492-494.  Ілюстр.
 ГУРада  і  УБУправа.  УСС  на  Волині.
Ідеологія,  політична  мета  й  істор.  роля
УСС  як  „політичного  війська”.  808
 В. 	К.  З  приводу  сорокліття  УСС.  —
„Новий  Світ”,  Ню  Иорк,  1955,  ч.  5,
ст.  14. 	809
 Волинець,  С.  Українські  Січові
Стрільці  на  „Калиновому  Мості”.  —
Кал.  „Укр.  Голосу”,  на  1954  р.  Вінні¬
пег,  ст.  52-55. 	810
 В. 	С.  Стрілецька  Слава.  —  „Сучасна
Україна”,  1954,  24  жовтня,  ч.  21,  ст.
.1  811
 В  40-ліття  вимаршу.  „Укр.  Слово”,
Париж,  1954,  12  вересня,  ч.  670,  ст.  1.
 812
 Вступна  промова  Голови  Союзу  Ук¬
раїнських  Комбатантів  на  Ювілейній
Академії  УСС  в  Сіднеї,  Австралія,  5
березня  1955.  —  „Вільна  Думка”,
Ровз  Бай,  Австралія,  1955,  17  квітня,
ч.  16-17,  ст.  6. 	813
 Гірняк,  Никифор.  На  передодні  40-
ліття  УСС.  —  „Свобода”,  1953,  1  жов¬
тня,  ч.  205,  ст.  3. 	8Ц
 	Сорок 	років  тому.  —  „Амери¬
ка”,  1954,  ч.  170;  „Гомін  України”,
1954,  ч.  37,  ст.  5;  „Канад.  Фармер”,
1954,  4  жовтня,  ч.  40,  ст.  4;  „Нар.
Воля”,  1954,  16  вересня,  ч.  36,  ст.  2;
„Новий  Шлях”,  1954,  10  вересня,  ч.
 571

71  ст.  2;  „Свобода”,  1954,  10  вересня,
ч.  174,  ст.  3. 	815
 Голіян  Гр.  Незабутні  лицарі  Червоної
Калини.  —  „Укр.  Слово”,  Буенос  Ай¬
рес,  1964,  4  жовтня,  ч.  33,  ст.  1.
 Ювілейна  передовиця  про  ідеологічні
основи,  постання,  бойовий  шлях  та  іс¬
торичну  ролю  УСС-ів. 	816
 Девосер,  Михайло.  Пер  аспера  ад  аст-
ра.  До  40-ліття  вимаршу  в  поле  пер¬
шої  сотні  УСС.  —  „Гомін  України”,
1954,  ч.  34. 	817
 Дмитренко,  М.  „Нехай  вічна  буде
слава,  що  през  шаблі  маєм  права”.  —
„Повстанець”,  1945,  квітень-травень,
ч.  5-6.
 Нав’язання  до  чину  УСС.  Підпільне
видання  У  ПА. 	818
 Дорошенко,  Володимир.  Українські
Січові  Стрільці  в  діях  України.  —
[Збірник]:  Д-р  Н.  Гірняк.  Полк.  Ва¬
силь  Вишиваний.  Вінніпег  [1956?],
ст.  63-70.
 Промова  виголошена  на  ювілейній  а-
кадемії  в  40-ліття  УСС  в  Ню  Иорку  10.
квітня  1955  р. 	819
 До  ювілею  УСС.  Люди  старіються  —
ідеї  молодіють.  —  „Новий  Шлях”,
1964,  12  вересня,  ч.  37,  ст.  7,  8.
 Ідея  У  ССтрілецтва  та  її  актуальність.
 820
 Думін,  Осип.  Леґіон  Українських  Сі¬
чових  Стрільців  (У  25-ліття  його  ство¬
рення).  Кал.  „Батьківщина”  на  1939
p.,  Львів,  ст.  22-31.
 Ідейні  джерела  укр.  націон.  руху.  Вій¬
на  за  Україну.  Стрілецький  гарт.  Лисо-
ня.  УСС  в  Наддніпр.  Україні.  Сонце  з-
поза  чорних  хмар. 	821
 Жива  традиція  1914-1934.  —  „Новий
Час”,  1934,  10  вересня,  ч.  203,  ст.  2.
 821а
 За  волю  України.  —  „Свобода”,  1954,
10  вересня,  ч.  174,  ст.  1;  „Укр.  Слово”,
Париж,  1954,  ч.  675.
 Передовиця  з  нагоди  20-ліття  УСС.
 822
 І. 	Д.  У  ювілейному  році  УСС.  —  „Го¬
мін  України”,  1964,  25  січня,  ч.  5,  ст.
 3,  4.
 Передовиця  про  історичне  значення
УСС. 	823
 Ікер.  В  одне  сорокліття.  —  „Свобода”,
1954,  25  вересня,  ч.  185,  ст.  3. 	824
 Калина,  Володимир.  Український  Сі¬
човий  Стрілець.  —  „Канад.  Фармер”,
1954,  20  вересня,  ст.  4;  „Америка”,
1954,  ч.  170. 	825
 Кедрин,  Іван.  Шлях  думки  і  чину  (З
нагоди  50-их  роковин  створення  Ле¬
ґіону  УСС).  —  „Вісті  Комб.”,  1964,  ч.
З  (15),  ст.  4-8.
 Розвій  укр.  політ,  думки  і  УСС.  826
 Кігічак,  Андрій.  У  45-ті  роковини  пе¬
ремоги  УСС  на  Маківці  (1915-1960).—
„Новий  Шлях”,  1960,  25  квітня,  ч.
34,  ст.  2.
 Історичне  значення  бою  на  Маківці.
 827
 Кривоус,  Василь.  Правда  про  Усусу-
сів.  —  „Наша  Мета”,  1964,  5  грудня,
 4.  49,  ст.  3.
 З'ясування  в  11-ти  тезах  ідейно-полі¬
тичних  основ,  історичного  значення  та
заслуг  УССтрілецтва. 	828
 Лаба,  В.,  о.  Здійснився  дивний  сон
поета-генія.  Промова  Всесв.  о.  Мітра-
та  д-ра  Василя  Лаби,  виголошена  на
святочній  академії  в  Едмонтоні  21
листопада  1954,  в  40-річчя  вимаршу
перших  сотень  Українських  Січових
Стрільців  на  поле  бою.  —  ,,Укр.  Віс¬
ті”,  1954,  ЗО  листопада. 	829
 Липецький,  Фр.  Слово  про  Усусусів
(До  40-ліття  бойових  чинів  Українсь¬
ких  Січових  Стрільців).  —  „Укр.  Про_
метей”,  1955,  5  травня,  ч.  18. 	830
 На  зустріч  сонцю  золотому.  „Вістник
Прес.  Кват.  УСС”,  Ульм-Мюнхен,
1953-54,  ст.  1-4.
 572

Ювілейна  стаття  про  розвиток  стрі¬
лецької  ідеї  і  етапи  збройного  чину  УСС
і  СС. 	831
 Національний  закон  у  1914  році  і  в
1964  році  той  самий.  —  ,,Нар.  Воля”.
1964,  24  вересня,  ч.  37,  ст.  2.
 Боротьба  з  московським  імперіялізмом
єдиним  фронтом  в  1914  —  актуальна
сьогодні.  Потреба  консолідації  коло
Держ.  Центру  УНР.
 Огляд  істор.  ролі  УСС  і  плян  відзна¬
чення  50-ліття  УСС. 	839
 50-річчя  збройного  виступу  УСС.  —
 „Укр.  Голос",  Вінніпег,  1964,  26  серп¬
ня,  ст.  4.
 Історична  роля  УСС-ів.
 8^0
 Наші  Стрільці  —  наша  слава.  —
 „Свобода”,  1915,  ЗО  жовтня,  ч.  128,
ст.  2.
 Із  черновецького  „Народного  Голосу”,
ч.  25  В  першу  річницю  виступу  УСС.
 833
 (О  .3.)  У  50-ліття  УСС.  —  „Шлях
Перемоги”,  1964,  ЗО  серпня,  ч.  345,
ст.  1.
 Ювілейна  стаття  про  істор.  значення
УСС. 	834
 ОР.  До  одного  „ювілею”.  —  „За  си¬
нім  океаном”,  Ню  Йорк,  1963,  квітень-
травень,  ч.  3-4,  ст.  19-21.
 Аналогія  УСС  1914-1916  із  Дивізією
„Галичина”. 	835
 Островерха,  Михайло.  Народини  но¬
вої  доби.  —  „Зустріч”,  Реґенсбурґ,
1948,  19-20  червня,  ст.  3-5.
 Ґенеза  й  істор  значення  ідеї  і  чину
УСС. 	836
 	Коли 	сурми 	пролунали. 	—
 „Свобода”,  1954,  2  листопада,  ч.  211,
ст.  3.
 Святочна  промова  на  ювіл.  святі  40-
річчя  УСС  у  Філядельфії. 	837
 Паліїв,  Дмитро.  Тридцятьліття  УСС
1914-1944.  —  Кал.  „За  Народ”  на
1944  p.,  Львів,  Укр.  В-во,  ст.  34-39.
 838
 Рихтицький,  Любомир.  Братерство
зброї.  —  „Вісті”,  1964,  листопад,  ч.
115,  ст.  67-68.
 Про  значення  УССтрілецтва.  Аналогія
із  Дивізією  УНА. 	841
 Росляк,  Михайло.  Історична  і  повсяк¬
часна  вартість  Українських  Січових
Стрільців.  —  „Укр.  Вісті”,  Едмонтон,
1954,  6  грудня,  ч.  48.
 З  промови  виголошеної  21.  XI.  1954
на  святочній  академії  в  Едмонтоні  в
40-річчя  вимаршу  УСС  на  поле  бою.
 842
 Рудий,  Євген.  У  боротьбі  за  українсь¬
ку  державність  (У  45-річчя  першого
збройного  виступу  УСС-ів  проти  Мос¬
кви).  —  „Гомін  Укр.”,  1959,  12  верес¬
ня,  ч.  38. 	843
 	Шляхами 	Українських 	Січо¬
вих  Стрільців.  —  „Свобода”,  1954,  26
серпня,  ч.  164,  ст.  3;  „Гомін  Укр.”,
1954,  11  вересня,  ч.  37,  ст.  5,  6. 	844
 Савич,  І.  Історична  роля  і  значення
УСС  (3  приводу  50-річчя  вимаршу
в  бій  за  Україну  Леґіону  Українських
Січових  Стрільців).  —  „Вістник”,
1964,  грудень,  ч.  11,  ст.  13-15;  „Пос¬
туп”,  Вінніпег,  1965,  16  серпня,  ч.  31,
ст.  6. 	845
 Савчин,  Михайло.  Маківка.  —  „Сво¬
бода”,  1953,  24  квітня,  ч.  94,  ст.  3.
 Історичне  і  націон.-виховне  значення
бою  на  Маківці. 	846
 Поритко,  Іван.  Перед  золотими  роко¬
винами  Українських  Січових  Стріль¬
ців.  —  „Свобода”,  1964,  27  і  28  квітня,
чч.  79,  80,  ст.  2,  3.  —
 	Схилімо  голови  перед  їх  ті¬
нями  (У  45-річчя  бою  УСС  на  Маків¬
ці).  —  „Свобода”,  1960,  5  травня,  ч.
86,  ст.  3. 	847
 573

Спадщина  геройської  боротьби  (У  40-
 річчя  битви  на  Лисоні).  —  ,,Свобода’’,
1956,  8  вересня,  ч.  172,  ст.  2.
 Роля  УСС  і  значення  бою  на  Яисоні.
 81}8
 Стара  война.  „Свобода”,  1955,  9  квіт¬
ня,  ч.  68,  ст.  2.
 Передовиця  про  УСС,  їх  ролю  і  зна¬
чення. 	SIf9
 Станимір,  Осип.  Сорокліття  визволь
ного  здвигу  Українських  Січових
Стрільців  (10.  IX.  1914  р.  —  10.  IX.
1954  p.).  —  „Новий  Шлях”,  1954,  10
вересня,  ч.  71,  ст.  2;  „Наша  Мета”,
1954,  ч.  33,  ст.  4. 	850
 Старосольський,  Володимир.  Ще  в
 справі  „орієнтації”.  —  „Шляхи”,
1916,  ЗО  квітня,  ч.  9-10,  ст.  336-338.
 До  ідеології  УСС.  Неповодження  укр.
політ,  на  зовні  не  може  бути  причиною
зневіри  і  розпуки.  Полеміка  з  Д.  Донцо.
вом. 	851
 Т.  Наука  з  40-річного  ювілею  УСС.  —
„Свобода”,  1954,  17  вересня,  ч.  170,
ст.  2.
 УСС  як  рам’я  укр.  політ,  проводу.
Націон.-держ.  характер  УСС. 	852
 У  40-ліття  лицарів  червоної  калини
 (Редакційна  стаття).  —  „Наша  Мета”,
1954,  ч.  33,  ст.  1. 	853
 У  сорокові  роковини.  „Наше  Життя”,
Філядельфія,  1954,  ч.  8,  ст.  1. 	85k
 УЕСЕС.  Шляхами  української  дер¬
жавносте  (3  приводу  20-літнього  ю-
вилею  Уесесів).  —  „Січ”,  Прага,  1935,
ч.  3-4,  ст.  2-4. 	855
 Український  збройний  виступ  50  ро¬
ків  тому.  —  „Нар.  Воля”,  1964,  6
серпня,  ч.  ЗО,  ст.  2.
 Утворення  Леґіону  УСС.  Перешкоди
й  успіхи  в  діяльн.  УСС. 	856
 Українські  Січові  Стрільці  Шевченко.
 ві.  Святочні  промови  Д-ра  Володими¬
 ра  Старосольського  і  Теофіля  Меленя
на  Шевченківському  святі  в  Коші
УСС  в  Варплянці  на  Закарпатській
Україні  дня  29  квітня  1915  р.  —  „Віс¬
ті  Комб.”,  1961,  ч.  1-2,  ст.  64-66.
 Передрук  з  „Вістника  СВУ”,  Відень,
1915,  чч.  19-20. 	857
 Фостун,  С.  М.  50-річчя  Лицарів  „Чер¬
воної  Калини”.  —  „Укр.  Думка”,  Лон¬
дон,  1964,  10  вересня,  ч.  37,  ст.  1,  5.
 Огляд  історії  УССтрілецтва  та  його
історичне  значення. 	858
 Хабурський,  Ст.  о.  Сорокріччя  висту¬
пу  Українських  Січових  Стрільців.  —
„Наша  Мета”,  1954,  ч.  33,  ст.  4;  „Но¬
вий  Шлях”,  1954,  10  вересня,  ч.  71,
ст.  3. 	859
 Хрептовський  Дмитро.  50-річний  юві¬
лей  УСС.  —  „Укр.  Життя”,  Чікаґо,
1964,  29  лютого,  ч.  9,  ст.  1.
 Істор.  роля  УСС. 	860
 Цегельський,  Л.  Новітня  Січ.  —  „Укр.
Січ.  Стрільці  в  Карпатах”,  Відень,
1915,  ст.  7-13.
 Націон.-політичне  значення  УСС.
 861
 Чернецький  Антін.  До  історії  актів
соборности.  —  „Нар.  Воля”,  1952,  ч.
1,  ст.  2.
 Програма  УСС  в  1914  p.:  самостійна,
соборна  укр.  державність.  УСС  на  збо¬
рах  конституанти  18,  19.  X.  1918  у
Яьвові  за  негайною  злукою  Галич,  і
Придніпрянщини.  Активна  роля  д-ра
 В. 	Старосольського  в  цій  справі.  862
 Шандрук,  П.  „300  —  40  —  15”  (Про¬
мова  виголошена  на  національній  ма¬
ніфестації  14  липня  1957  р.)  —  „Віст¬
ник”,  Ню  Иорк,  1957,  ч.  9,  ст.  11.
 УСС,  як  зав’язок  укр.  мілітар.  сили  і
основа  традиції  збр.  боротьби. 	863
 Шанковський,  Лев.  З  приводу  декля-
рації  ЗП  УГВР.  —  „Свобода”,  1964,
15  вересня,  ч.  193,  ст.  3.
 57Jf

З’ясовуючи  укр.  визвольні  програми,
автор  твердить,  м.  ін.:  „50  років  тому
вийшли  в  поле  УСС  з  ясною  й  чітко
оформленою  програмою  національного  і
соціального  визвол.  укр.  народу.  Ніхто
досі  не  дав  кращої  програми,  як  її  мали
 усс”. 	864
 Шлемкевич,  М.  Верхи  життя  і  твор-
чости.  Промови-Доповіді.  В-во  „Клю¬
чі”.  Ню  Йорк-Торонто,  1958,  ст.  158.
 Промова:  „1.  листопада”  —  Укр.  Січ.
Стрілецтво  репрезентантом  політ,  ідеа.
лізму  напередодні.  1.  листопада  1918  p.,
ст.  33,  38,  39. 	865
 	Загублена 	українська  люди¬
на.  В-во  „Ключі”.  Ню  Иорк.  1954,
ст.  159.
 Світогляд  УСС,  це  світогляд  молодо¬
го  доросту  провід,  верстви  українства,
світогляд  укр.  революціонерів,  що  при¬
готовили  револ.  1917  p.,  ст.  27.  УСС  —
ідеал  борця-воїна,  людини  діла  й  подви.
гу,  новий  ідеал:  лицаря  Укр.  Січового
Стрільця,  ст.  63. 	866
 	Галичанство.  В-во  „Ключі”.
 Ню  Иорк.  1956,  ст.  110.
 УСС  носієм  соборницького  духа  напе¬
редодні  1.  XI.  1918  p.,  ст.  63. 	867
 Ш-к  Ю.  В  четверту  річницю  боїв  на
Маківці.  —  „Стрілець”,  Кам’янець
Под.,  1919,  ч.  26.,  ст.  1. 	868
 Щуровський,  В.  Непом’янутим  безі-
іменним  Борцям  за  кращу  долю  Ук¬
раїни.  —  „Прият.  Укр.  Жовніра”,  кал.
на  1923  р.  В-во  „Черв.  Калина”,  Львів,
ст.  109-112.
 Істор.  дії  УССтрілецтва  зображені  у
мистецькій  формі.  Розвиток  ідейно-по-
літ.  обличчя  УСС. 	869
 Юзик,  Павло.  Безсмертний  чин  УСС.
Промова  на  концерті  з  нагоди  50-  річ-
чя  УСС  1914-1964  в  Торонті.  —  „Но¬
вий  Шлях”,  1964,  3  і  10  жовтня,  чч.
40,  41,  ст.  8;  „Вільне  Слово”,  1964,
26  вересня,  10,  24  жовтня,  чч.  39,  41,
43,  ст.  9.
 Ідейний  і  бойовий  шлях  УСС.  870
 10. 	ТРАДИЦІЯ
 а) 	Стрілецькі  могили
 Білостоцький,  Тиміш.  Мої  юнацькі  зу¬
стрічі  з  Дротом.  —  „Свобода”,  1957,
27  липня,  ч.  143,  ст.  4.  „Пластова  Ват¬
ра”,  ч.  6.
 Спогад  про  першу  пластову  прогульку
під  проводом  Дрота  на  Маківку  в  1922  р.
 871
 Боєслав,  М.  До  проблеми  виховання
доросту.  —  „Пропагандист”,  1945,
серпень,  ч.  3.  —
 Нав’язує  до  передвоєнних  прощ  на
Маківку  і  Лисоню.  Звертає  увагу  на  су¬
часні  Маківки  і  Лисоні.  Підпільне  ви¬
дання  УПА. 	872
 Гребеняк,  Іван.  Пам’яті  о.  Михайла
Мосори.  —  „Свобода”,  1957,  13  груд¬
ня,  ст.  2.
 Голова  Т-ва  „Охорони  воєн,  могил”  в
Сколім.  Впорядкував  могили  УСС  на
 І  КУЛЬТ  УСС
 Маківці  та  організував  Свята  Героїв.  В
1936  р.  понад  ЗО  тисяч  учасників.  873
 Громадянство  Вівся  —  могилі  УСС.  —
 „Новий  Час”,  1934,  14  червня,  ч.  130,
ст.  5.
 Побудова  дубових  штахетів  і  брами
на  могилі  УСС. 	874
 Дм.  П.  Н.  Могила  Українських  Січо¬
вих  Стрільців  біля  села  Викторів  коло
Галича.  —  „Вісті  Комб.”,  1964,  ч.  І
(13),  ст.  14-18.
 Відомости  про  могилу  поляглих  УСС
в  червні  1915.  Цит.  стаття  о.  Ю.  Гірняка
 про  історію  сипання  могили  із  щоден.
„Америка”,  13.  IX.  1954,  ч.  168. 	875
 Козак,  Альф.  Стрілецьке  свято  в
Стрию.  Стрий  у  20-ту  річницю  вимар¬
шу  УСС.  —  „Новий  Час”,  1934,  20
грудня,  ч.  283,  ст.  2.
 575

Ювілейна  академія,  вмурування  па-
м'яткової  таблиці  в  Нар.  Домі.  876
 Заклинський,  Ростислав.  Стрілецька
могила.  —  Кал.  „Укр.  Нар.  Союза”
на  1916  р.  Джерзі  Ситі,  ст.  49-55.
 Посвячення  стріл,  могили  на  горі
Ключ  дня  18  серпня  1915.  Зміст  промов
полк.  Г.  Коссака,  посла  д-ра  В.  Загайке.
вича  і  д-ра  О.  Назарука. 	877
 Кігічак,  Андрій.  Як  врятовано  могили
на  Маківці?  Цікавий  епізод  з  історії
українців  у  Польщі.  —  „Вільне  Сло¬
во”,  1957,  27  липня,  чч.  ЗО,  31,  ст.  3.
 Успішні  заходи  о.  Н.  Притуляка  проти
ексгумації  поляглих  на  Маківці  та  ін¬
тервенція  митроп.  А.  Шептицького  у
власника  Маківки,  барона  Р.  Ґредля.
 878
 Культ  стрілецьких  могил.  „Новий
Час”,  1932,  29  жовтня,  ч.  240.
 Розкопання  польською  владою  в  1930
р.  п’ять  могил  УСС  на  лінії  Конюхи-
Куропатники,  поляглих  в  1917  р.  та  пе¬
ренесення  на  цвинтар  в  Гиновичах.  За¬
борона  сипати  могилу  на  цвинтарі  та
ставити  хрест.  Поліційні  переслідування
та  суд.  розправа. 	879
 Лисонські  містерії.  „Новий  Час”,  1932,
8  грудня,  ч.  271,  ст.  4.
 Перешкоди  польської  влади  утриму¬
вати  могилу  і  хрест  на  Лисоні.  Восені
1930  знято  хрест  і  розсипано  могилу.
Хрест  знова  появляється,  який  влада
три  рази  знимає.  Суд.  переслід.  гром.
влади  в  Потуторах,  за  відступлення
100  кв.  метрів  на  могилу.
 Маківка  і  її  легенда.  „Новий  Час”,
1935,  16  червня,  ч.  132,  ст.  3.
 Про  культ  і  традицію  Маківки.  Про
книжечку  д-ра  Є.  Калитовського  „Про_
гулька  на  Маківку”  1920  p.,  який  пер¬
ший  відвідав  тоді  Маківку  та  описав
цвинтар.  Прогульки  пластунів  на  М.
Опіка  стрийського  куреня  пласт.  „Черв.
Калини”  над  могилами.  Поширення
культу.  15000  учасників.  Леґенда  Ма¬
ківки. 	880
 Панахида  за  УСС  на  Ключі.  „Новий
Час”,  1935,  25  червня,  ч.  138.
 Репортаж  про  величаве  народне  свято
на  горі  Ключ  коло  Труханова.  Присут¬
ніх  5000  учасників. 	881
 Свято  могил  УСС  в  Семиківцях.  „Но¬
вий  Час”,  1933,  24  липня,  ч.  187.
 Репортаж.  4000  учасників.  74  вінки.
 882
 Старосольський,  Юрко.  На  Маківці.
„Кал.  Черв.  Калини”  на  1930  p.,  ст.
 10.
 Пластова  прогулька  „Лісових  Чортів”
на  стріл,  цвинтарі  на  Маківці  в  1929  р.
Враження  і  рефлексії. 	883
 Чекалинівець.  Маківка  в  1930  році  і
розв’язання  пласту.  —  „Свобода”,
1963,  23,  24,  25,  26,  29  січня,  чч.  14-
18,  ст.  2.
 Курінь  стрийських  пластунів  „Чер¬
воної  Калини”  на  стріл,  могилах  на
Маківці. 	884
 Ч-кий.  Маківка.  (З  нагоди  свята  Ма¬
ківки  4-ого  серпня  1935  p.).  —  „Літ.
Черв.  Калини”,  1939,  ч.  9,  ст.  2-3.
 Опис  свята  на  Маківці. 	885
 Фіґоль,  І.,  о.  Поминки  за  Українських
Січових  Стрільців  (Станиславів,  8
грудня  1915).  Проповіди.  Додаток  до
„Ниви”,  Львів,  1928,  ч.  8-9,  ст.  135-
136,  ч.  10,  ст.  137-138.
 Проповідь  на  могилах  УСС-ів.  886
 б) 	Вистави  УСС
 Відділ  воєнно-історичних  пам’яток  у
 музею  НТШ  у  Львові,  зорганізований
старанням  „Молодої  Громади”.  „Літ.
Черв.  Калини”,  1936,  ч.  12,  ст.  1.
 Світлина  з  поясненням.  Фраґмент  го¬
ловної  стіни  другої  залі  з  портр.  Д.  Ві¬
товського  й  інші. 	887
 Виставка  Льва  Ґеца  у  Львові  4.  люто¬
го  1934.  „Новий  Час”,  1934,  5  лютого,
ч.  27,  ст.  5.  Світлини.
 П’ять  заль  Около  270  експонатів.
 888
 576

Виставка  пам’яток  УСС  в  Станисла-
вові.  „Новий  Час”,  1935,  21  березня,
 Репортаж.  Відкриття  3.  III.  1935.  Ве¬
ликий  успіх.  Впродовж  перших  ДВОХ!
тижнів  відвідало  2000  осіб. 	889
 Відкриття  вистави  УСС  в  Коломиї.
 „Новий  Час”,  1935,  11  квітня,  ч.  79.
 Виставу  відкрив  7.  IV.  1935  д-р  В.
Білозор.  Упорядник  д-р  І  Іванець.
 890
 „Війна  українців  з  Польщею  від  1914-
го  р.  до  1934-го.”  Краківський  „Ілю¬
стр.  Куріер  Цодзєнни”  в  приступі  шо¬
віністичної  дурійки.  —  „Новий  Час”,
1934,  31  грудня,  ч.  291,  ст.  9.
 Полеміка  із  статтею  І.К.Ц.  з  ЗО.  XII.
1934,  про  львівську  виставку  УСС.
 891
 Wojna  Ukraincow  z  Polskq,  od  1914-go
roku  do  1934-go.  —  „Ilustr.  Kurjer  Co-
dzienny”,  Krakow,  1934,  30  grudnia,
No.  360.
 Автор  називає  виставку  УСС  з  наго¬
ди  20-ліття:  „провокацією  і  символом
українського  шовінізму  в  Сх  Галичи¬
ні...” 	892
 Гнатевич,  Богдан.  Слово  з  нагоди  від¬
криття  виставки  воєнних  пам’яток
УСС  дня  23  грудня  1934  р.  в  Націо¬
нальному  Музею  у  Львові.  —  „Новий
Час”,  1934,  27  грудня,  ч.  287,  ст.  4.
 893
 Гриневич,  Ярослав.  Дві  вистави.  —
„Зустріч”,  Реґенсбурґ,  1948,  19  черв¬
ня.
 Спогад  про  вистави  УСС  у  Відні  і  у
Львові.  Див.  „Життєписи”.
 Заборона  виставки  УСС  в  Тернополі.
 „Нов.  Час”,  1935,  12  травня,  ч.  103.
 Заборона  польської  воєвідської  влади.
 891f
 Іванець,  Іван.  Почин  великого  діла.
(Відкриття  відділу  істор.  воєнних  па¬
м’яток  при  Музею  Н.  Т.  ПІ.  у  Львові
 1. 	XI.  1936  p.).  —  „Літ.  Черв.  Кали¬
ни”,  1936,  ч.  12,  ст.  3-4.
 Інформаційна  стаття  та  заклик  ~о  збе¬
рігання  історичних  воєнних  пам’яток.
 895
 Світла  сторінка  історії.  Відкриття
Пропам’ятної  Вистави  Українських
Січових  Стрільців.  —  „Новий  Час*’,
1934,  26  грудня,  ч.  286,  ст.  2.
 Відкриття  вистави  у  Львові  23.  XII.
1934  з  нагоди  20-ліття  УСС.  Слово  д-ра
Б.  Гнатевича.  В  трьох  залях  Нац.  Му¬
зею.  Мистецькі  образи.  За  мало  зверну¬
ли  наші  мистці  увагу  на  баталістику.
 896
 УСС.  1914-1934.  Пропам’ятна  Вистава.
 Станиславів,  березень  1935,  ст.  32.
 Каталог  вистави  пам’яток  по  УСС.
 897
 в) 	Філятелія  УСС
 Корчинський,  І.  Марки  Українських
Січових  Стрільців.  —  „Укр.  Філяте-
ліст”.  Відень,  1935,  ч.  5-6. 	898
 Максимчук,  Юліян.  Бібліографічний
показник  української  філятелії,  гер¬
бових  марок  і  банкнотів.  —  Шикаґо,
 1958. 	В-во  „Укр.  Філятел.  Бібліотека”.
 Між  інш.  бібліографія  статей  про  мор-
ки  УСС. 	899
 	Каталог  українських  пошто¬
вих  марок  —  1950.  II  частина.  Недер¬
жавні  випуски  під  загал,  ред.  Ю.  М.
В-во  М.  Бігус  і  С-ка.  Ульм-Донау,
1950,  ст.  160.
 Марки  Українських  Січових  Стрільців,
серія  видана  Боєвою  Управою  на  ко¬
ристь  Скарбу  УСС.  В  п’яти  барвах,  де¬
сять  образків,  разом  50  штук,  ст.  22.  —
1934,  вересень,  Львів.  Пропам’ятна  мар¬
ка  в  20-річчя  створення  Леґіону  УСС,
видана  тов-ом  комбатантів  УСС,  ст.  23.
1949,  червень,  Мюнхен.  Ювіл.  марка  в
35-річчя  створення  Лєґ.  УСС.  В-во  Брат¬
ства  УСС  в  Німеччині,  ст.  23.  —  Свіг~ли-
ни:  полева  листівка  і  10  марок  УСС  вид.
Боєвої  Управи. 	900
 577

	Каталог  українських  недер¬
жавних  марок.  Доповнення  ч.  І.  1957.
В-во  „Укр.  Філят.  Бібліот.”  Шикаґо.
 Випуски  військових  формацій.  А.  Мар¬
ки  Українських  Січових  Стрільців.  Но¬
вий  поправлений  зміст.  1915,  Відень.
Пропам'ятна  серія,  ст.  25-29. 	901
 	Каталог  українських  недер¬
жавних  марок.  Доповнення  ч.  2.  I960.
В-во  „Укр.  Філят.  Бібліот.”  Шика¬
ґо.  стр.  74.
 Випуски  військ,  формацій.  А.  Укр.  Січ.
Стрільці.  1915,  Відень.  Новий  доповне¬
ний  зміст.  Польові  листівки,  опис,  27
Гатунків  листівок,  штемплі  УСС  круглої
форми  8,  подовгасті  32,  опис  штемплів,
ст.  12-20. 	902
 	Пропам’ятні  марки  та  польо¬
ві  листівки  Боєвої  Управи  Українсь¬
ких  Січових  Стрільців,  1915-1918.  —
„Овид”,  Шикаґо,  1957,  ч.  4,  ст.  32.
Ілюстр.
 Історія  марок  УСС  та  їх  позиція  в
загальній  філятелістиці. 	90S
 Трембіцький,  В.  Поштові  видання  Ле¬
ґіону  УСС.  „Вісті  Поштов.  Відділу
УНРади”,  Мюнхен,  1955,  ч.  17. 	904
 	Поштові  марки  Леґіону  УСС.
 „Америка”,  1956,  ч.  19. 	904а
 Шрамченко,  С.  Предтечі  українських
поштових  марок.  Марки  УСС.  —  „Ук¬
раїнський  Філятеліст”,  Відень,  1925,
ч.  І. 	905
 г) 	Ювілейні  святкування
40-річчя  УСС
 „А  ми  тую  стрілецькую  славу  збере¬
жемо!  (Пластова  стріча  в  Вінніпеґу).
„Наша  Мета”,  1954,  ч.  40,  ст.  3.
 Репортаж  з  Пластової  Ватри  3,  4  ве¬
ресня  1954  в  40-річчя  УСС. 	906
 Апель  УСС-ів  в  Ню  Иорку.  —  „Гомін
Укр.”,  1954,  ч.  40,  ст.  3.
 Апель  станиці  Братства  УСС  дня  11
вересня  1954. 	907
 Апель  УСС  у  40-ліття  вимаршу  Ук¬
раїнських  Січових  Стрільців.  —  „Укр.
Голос”,  Едмонтон,  1954,  ч.  42,  ст.  6.
 Опис  апелю  в  Вінніпеґу. 	908
 Ванчицький,  Степан.  Ювілейне  свято
УСС-ів  у  Сіднеї.  —  „Вільна  Думка”,
Ровз  Бай,  Австралія,  1955,  ч.  12,  ст.  4.
 Академія  з  нагоди  40-ліття  УСС  в
Сіднеї  3  березня  1955. 	909
 Велика  подія  з-перед  40  років  (3  на¬
годи  виступу  Українських  Січових
Стрільців).  —  „Свобода”,  1954,  13  січ¬
ня,  ч.  7.
 Відозва  Всеамериканськ.  Коміт.  про
відзначення  40-ліття  УСС. 	910
 Відзначення  40-річчя  УСС  у  Філя-
дельфії.  —  „Нар.  Воля”,  1954,  16  ве¬
ресня.
 Допис  про  свят,  академію  4  вересня
 1954. 	911
 Вісті  з  пластової  оселі.  Підкреслення
40-річчя  вимаршу  в  поле  УСС.  —
„Свобода”,  1954,  21  серпня,  ч.  161,
ст.  3.
 Табори  Пласт.  Оселі  в  Іст  Четгем  від-
значують  ювілей  УСС. 	912
 Волинець,  С.  Ювілейне  свято  УСС  у
Вінніпеґу.  —  „Новий  Шлях”,  1955,
11  липня.
 Свято  улаштоване  комітетом  Укр.  Вет.
Організацій  26  червня  1955. 	91$
 В  40-ліття  виступу  Українських  Січо¬
вих  Стрільців.  —  „Канад.  Фармер”,
 1954,  10  травня.
 Маніфест  Комітету  Українців  Канади
в  справі  40-ліття  УСС. 	914
 Громадянство  Ню  Иорку  вшанувало
40-річчя  виступу  Усусусів.  —  „Свобо¬
да”,  1955,  12  квітня,  ч.  69,  ст.  1.
 Звіт  з  ювілейної  академії  10  квітня
 1955. 	915
 578

Дан.  Пластове  свято  весни  в  Сіднеї.  —
„Вільна  Думка”,  Ровз  Бай,  Австралія,
1955,  ч.  26,  ст.  5.
 Стріча  пластунів  з  УСС-ами  15  травня
1955.  Передання  пластові  трад.  УСС.
 916
 Головна  Рада  Братства  УСС.  Заклик
до  усіх  УСС.  —  „Укр.  Голос”,  1954,
ч.  36,  ст.  5;  „Новий  Шлях”,  1954,  ч.
71,  ст.  3;  „Хлібороб”,  Курітіба,  Бра¬
зилія,  1954,  ч.  37,  ст.  4;  „Канад.  Го¬
рож.”  Торонто,  1954,  ч.  27,  ст.  6;  „Сво¬
бода”,  1954,  21  серпня,  ч.  161,  ст.  3.
 З  дати  Ню  Иорк,  4  серпня  1954.  За¬
клик  і  інструкції  в  справі  Ювіл.  Апелю.
 917
 3  наказів  1-ої  юнацької  стрічі  в  ЗДА.
 Наказ  ч.  1  і  ч.  2.  Крайової  Пластової
Старшини  в  ЗДА.  —  ,Свобода”,  1954,
14  серпня,  ч.  156,  ст.  4.  („Пластова
Ватра”  ч.  8).
 Накази  пластової  стрічі  в  Іст  Четгем,
якою  відзначено  40-ліття  УСС. 	918
 Козак,  Іван.  Святкування  40-их  роко¬
вин  виступу  УСС.  —  „Свобода”,  1955,
8  квітня,  ч.  67,  ст.  4.
 Свято  в  Ню  Иорку. 	919
 Купчинський,  Р.  Ювілейні  квіти.  —
„Свобода”,  1954,  10  вересня,  ч.  174,  ст.
4.
 Картина  із  Стріл.  Ватри  в  Черчі.  Не¬
відомий  пільот  скинув  підчас  збірки
УСС-ів  і  Ліс.  Чортів  та  інш.,  китицю
квітів  з  написом:  Слава  УСС-ям!
 920
 	Лист 	до  пластунів-юнаків.  —
 „Свобода”,  1954,  14  серпня,  ч.  156,  ст.
 4  („Пластова  Ватра”,  ч.  8).
 Звернення  з  нагоди  Пласт.  Ватри  в
Іст  Четгем  24.  липня  1954. 	921
 Листопадове  свято  і  сороклітній  юві¬
лей  УСС.  —  ,Свобода”,  1954,  1  груд¬
ня,  ч.  231,  ст.  2.
 Святкування  ювілею  УСС  в  Геммонд,
Інд.,  31  жовтня  1954. 	922
 Листопадові  роковини,  Бостон,  Масс.
„Свобода”,  1954,  24  листопада,  ч.  227,
ст.  3.
 Відзначення  40-ліття  УСС  відділом
УККА. 	923
 Микитюк,  Д.  40-літній  Ювілей  УСС  —
 Вінніпег,  Канада.  —  „Канад.  Фармер”,
1955,  7  березня,  ст.  6.
 Зустріч  громадянства  з  УСС-ями  20
січня  1955. 	924
 М.  С.  Честь  Мазепинцям  20-ого  віку!
—  „Новий  Шлях”,  1960,  2  травня,  ч.
 36.
 Бенкет-академія  в  честь  УСС  в  То¬
ронто  26  березня  1960  заходом  Стріл.
Громади.  Тексти  привітів. 	925
 Мудрий,  Василь.  Свято  з  приводу  40-
ліття  вимаршу  УСС  на  фронт.  —
„Свобода”,  1955,  27  квітня,  ч.  79,  ст.  3.
 Опис  святкування  в  Ню  Иорку  10
квітня  1955. 	926
 Наші  світла  і  тіні.  —  „Свобода”,  1954,
9  листопада,  ч.  216,  ст.  2.
 Нотатка  про  свято  40-ліття  УСС  в
Бофалло. 	927
 Німчук,  І.  В  40-річчя  вимаршу  УСС
на  поле  бою.  —  „Укр.  Вісті”,  Едмон¬
тон,  1954,  ч.  47.
 Зустріч  гром.  в  Едмонт.  і  свят,  ака¬
демія  20.  і  21.  XI.  1954. 	928
 Н. 	Н.  Листопадове  свято.  —  „Свобо¬
да”,  1954,  ЗО  листопада,  ч.  230,  ст.  3.
 Концерт  в  пам’ять  40-річчя  УСС  в
Клівленді  7.  XI.  1954. 	929
 О-ка.  Ми  були  перші.  —  „Свобода”.
1954,  14  серпня,  ч.  156,  ст.  4.  („Плас¬
това  Ватра”,  ч.  8).
 Вражіння  із  Пласт.  Стрічі  в  Іст  Чет¬
гем  24  липня  1954  з  нагоди  40-ліття
УСС.  Участь  і  промови  УСС. 	930
 О. 	Л.  40-ліття  УСС-ів.  —  „Новий
Світ”,  Джерзі  Ситі,  1955,  ч.  2,  ст.  1,
3.
 579

Звіт  з  академії  в  Ню  Иорку  10  квітня
1955. 	931
 Привіт  з  нагоди  40-літнього  ювілею.
 Від  управи  Т-ва  Запорожців  ім.  полк.
Болбочана.  —  „Свобода”,  1955,  8  квіт¬
ня,  ч.  67,  ст.  4. 	932
 Радіоавдиція  в  честь  УСС.  —  „Укр.
Вісті”,  Едмонтон,  1955,  ч.  6.
 Радіоавд.  Центр.  Укр.  Катол.  Маніто-
би  в  Ст.  Боніфас  25  січня  1955.  Промова
 0.  Лаби  присвяч.  40-літтю  УСС.  933
 Рочестер,  Н.  И.,  Під  вражінням  юві¬
лейного  року  Українських  Січових
Стрільців.  —  „Нар.  Воля”,  1954,  ч.  41,
 1,  8.
 Ювіл.  апель  УСС.  Пластова  ватра  в
честь  УСС  і  ювіл.  концерти  в  Роч.,  дня
11,  19  вересня  і  3  жовтня  1954. 	93^
 Святочна  академія  21  листопада  1954.
Едмонтон,  Канада.  —  „Укр.  Голос”,
Він.,  1954,  ч.  48,  ст.  2.
 Ювілейне  свято  УСС  заходами  місц.
громадянства. 	935
 Сорока  на  плоті.  —  „Лис  Микита”,
1955,  ч.  7,  ст.  4.
 Три  сатиричні  нотатки,  одна  ілюстро¬
вана,  з  нагоди  ювіл.  свята  УСС  в  Ню
Иорку,  що  відбулося  при  малій  участи
громадянства. 	93  Q
 40-річчя  УСС  у  Вінніпегу.  „Укр.  Віс¬
ті”,  Едм.,  1955,  ч.  6.
 Свято-зустріч  УСС  з  громадянством
20  січня  1920. 	937
 Станимір,  Осип.  Привіт  Українським
Січовим  Стрільцям.  —  „Свобода”,
1954,  10  вересня,  ч.  174,  ст.  3.
 Ювілейна  стаття.
 938
 Старий  Вояк.  Мельборнські  українці
Усусусам.  —  „Наша  Мета”,  1955,  ч.
1-2.
 Ювіл.  академія  в  честь  УСС  в  Мель-
борні,  Австралія,  5.  XII.  1954. 	939
 Т.  Л.  Ювілей  Усусусів.  —  „Свобода”,
1955,  10  лютого,  ч.  27.
 Опис  ювілейного  свята  в  Дітройті  9.  І.
 1955. 	940
 У  великі  роковини  (Заклик  Ювілей¬
ного  Ділового  Комітету  в  Торонто).
„Гомін  Укр.”,  1954,  ч.  37,  ст.  5;  „На¬
ша  Мета”,  1954,  ч.  33,  ст.  4. 	941
 Український  Конгресовий  Комітет  А-
мерики  Українським  Січовим  Стріль¬
цям  (1914-10.ІХ.-1954).  —  „Свобода”,
1954,  10  вересня,  ч.  174,  ст.  5;  „Аме¬
рика”,  1954,  ч.  170;  „Укр.  Прометей”,
1954,  9  вересня,  ч.  36;  „Нар  Слово”,
1954  16  вересня,  ч.  31,  і  інші  часописи.
 Відозва  УККА  з  дати  Ню  Иорк,  10.
IX.  1954  і  зазив  відзначити  40-річчя
УСС. 	9^2
 УСС  приготовляються  до  40-річчя.  —
 „Свобода”,  1953,  22  вересня,  ч.  108,  ст.
 3.
 Комунікат  Інформ.  Комісії  Ювіл.  Ком.
Братства  УСС. 	943
 Хабурський,  Ст.  о.  Апель  УСС  в  То-
ронті.  —  „Свобода”,  1954,  2  жовтня.
 4.  190,  ст.  3;  „Наша  Мета”,  1954,  ч.
36,  ст.  6.
 Звіт  із  апелю  УСС  11  вересня  1954.
 т
 Чорногірський,  Ор.  Святкування  лис¬
топадового  зриву  та  40-ої  річниці  вис¬
тупу  УСС  в  Гемилтоні,  Канада.  —
„Наша  Держава”,  Тор.,  1954,  ч.  40,
ст.  3;  „Новий  Шлях”,  1954,  26  листо¬
пада.
 Репортаж  про  ювіл.  свято  7.  XI.  1954.
 945
 Ювілейна  академія  у  40-ліття  УСС
у  Філадельфії.  —  „Гомін  Укр.,,,  1954,
ч.  40,  ст.  3.
 Допис  про  свято  з  дня  4  вересня  1954.
 946
 Юко.  Карпатська  ватра  Усусусів.  —
„Гомін  Укр.”,  1954,  8  вересня,  ч.  38,
ст.  10.
 Ювіл.  зустріч  УСС  з  Лісов.  Чортами
в  Черчі  28  серпня  1954. 	947
 580

д) 	Ювілейні  святкування
50  річчя  УСС
 Амврозій,  Митрополит.  Привіт  Висо-
копреосвященного  Архиєпископа  Кир
Амврозія  Сенишина,  ЧСВВ,  Митропо¬
лита  Українських  Католиків  у  ЗДА,
для  Українських  Січових  Стрільців  з
Золотим  Ювілеєм.  —  „Свобода”,  1964,
4  листопада,  ч.  206,  ст.  2;  „Америка”,
1964,  3  листопада,  ч.  208,  ст.  2. 	948
 Б.  Вояки  1-ої  Дивізії  УНА  в  50-ліття
УСС.  —  „Свобода”,  1964,  3  червня,
ч.  104.
 Звіт  про  ювіл.  бенкет  в  Дітройті  25.
IV.  1964  з  нагоди  50-ліття  УСС.  949
 В. 	Ґ.  Свято  УССів  у  Філядельфії.  50-ті
роковини  УСС  у  Філядельфії.  —  „Сво¬
бода”,  1964,  15  грудня,  ч.  233,  ст.  5.
 Академія  31.  X.  і  бенкет  1.  XI.  1964.
 950
 Відзначення  ювілею  УСС  і  вистава
стрілецьких  картин.  —  „Свобода”,
1964,  5  грудня,  ч.  227,  ст.  3.
 Академія  з  нагоди  50-річчя  УСС  в
Гемпстед,  ЗДА.  Виставка  картин  І.  Куч_
мака.  [Репортаж  в  англ.  мові].  951
 В  50-річчя  Українських  Січових
Стрільців.  —  „Вільне  Слово”,  1964,  12
вересня,  ч.  37,  ст.  3.
 Ювілейна  передовиця. 	952
 Гайський,  О.  „Ще  живе  стрілецька
слава...”  (Репортаж  із  пластових  та¬
борів).  —  „Свобода”,  1964,  25  серпня,
ч.  158,  ст.  3.
 День  пластуна  під  гаслом  50-ліття
УСС  на  оселі  „Новий  Сокіл”.  Табір  нова¬
ків  „Малі  Усусуси”.  Наступ  на  моска¬
лів  і  здобуття  „Маківки”.  Пісня  „Хочу
стати  У  су  су  сом”. 	953
 Головна  Управа  Об’єднання  б.  Вояків
Українців  в  Америці.  Пропам’ятна
відзнака  УСС.  —  „Сноботта”.  1964,  15
грудня,  ч.  233,  ст.  3.
 Оголошення  про  установлення  відзна¬
ки  з  нагоди  50-річчя  УСС. 	954
 До  ювілею  УСС-ів.  —  „Наша  Мета”,
1964,  15  лютого,  ч.  7,  ст.  3.
 Подяка  Арх.  Івана  Бучка  за  прислан-
ня  книжки  д-ра  Солтикевича  і  привіт
для  УСС-ів  з  нагоди  ювілею. 	955
 Звернення  УККА  в  справі  50-річчя
збройного  виступу  Леґіону  Українсь¬
ких  Січових  Стрільців.  —  „Свобода”,
1964,  17  вересня,  ч.  174,  ст.  3.
 Зазив  до  святкування  50-річчя  УСС.
 956
 Зубрицький,  Петро.  50-річчя  УСС  і
20-річчя  Української  Дивізії.  —  „Сво¬
бода”,  1964,  9  грудня,  ч.  229,  ст.  3.
 Ювіл.  свято  в  Рочестер  15.  XI.  1964.
 957
 ІКБР  [Іван  Керницький].  Нашим  У-
сусусам.  —  „Свобода”,  1964,  10  жовт¬
ня,  ч.  191,  ст.  3.
 Фейлетон-гумореска  про  50-ліття  УСС.
 958
 І. 	О.  Листопадова  академія  в  Бостоні.
—  „Свобода”,  1964,  9  грудня,  ч.  229,
ст.  3.
 Відзначення  50-річчя  УСС  1.  XI.  1964.
 959
 Кігічак,  Андрій.  У  чому  головна  вага
ювілею  УСС?  У  50-річчя  виступу  Усу-
сусів  в  1914  р.  —  „Америка”,  1964,  10
липня,  ч.  129,  ст.  2.
 Актуальність  традиції  УСС. 	960
  Філядельфійська  громада  вша¬
нувала  УСС-ів.  —  „Новий  Шлях”,
1964,  19  грудня,  ч.  51,  ст.  11;  „Аме¬
рика”,  1964,  24  листопада,  ч.  223,  ст.
З,  п.  з.  „Усусуси  на  склоні  літ  таки
прослезилися”.  —
 Відзначення  50-річчя  УСС  у  Філя¬
дельфії  31.  X.  і  1.  XI.  1964.  Панахида,
академія,  бенкет. 	961
 	Що  діє  Головна  Рада  Усусу-
 сів  в  підготовці  ювілею  50-річчя.  —
„Новий  Шлях”,  1964.
 581

Прес,  рефер.  інформує  про  пляни  Гол.
Ради  Братства  УСС. 	962
 Колтунюк,  Любомир.  Денверський  ка_
лейдоскоп.  —  „Свобода”,  1964,  17
грудня,  ч.  235,  ст.  3.
 50-річчя  УСС  в  Денвері.  Пластова
ватра  14.  VI.,  свято  відділу  СУА  8.  XI.,
академія  для  відзначення  50-річчя  22.
XI.  1964. 	963
 Комітет  Українців  Канади.  Ювілей
Українських  Січових  Стрільців.  —
,,Новий  Шлях”,  1964,  6  червня,  ч.  23,
ст.  1;  „Вільне  Слово”,  1964,  20  черв¬
ня,  ч.  25,  ст.  7;  „Наша  Мета”,  1964,
11  червня,  ч.  28,  ст.  6;  „Поступ”,  1964,
14  чещвня,  ч.  24,  ст.  3;  „Гомін  Укр.”,
1964,  4  липня,  ч.  28,  ст.  2;  „Канад.
Фармер”,  1964,  15  червня,  ст.  2;  „Укр.
Голос”,  1964,  10  червня,  ч.  24,  ст.  4.
 Заклик  до  укр.  громад,  в  Канаді  від¬
значити  50-річчя  УСС. 	964
 Крайовий  ювілейний  комітет  50-річчя
Українських  Січових  Стрільців.  У  50-
 річчя  леґіону  Українських  Січових
Стрільців.  Заклик  Крайового  Ювілей,
ного  Комітету.  —  „Свобода”,  1964,
20  серпня,  ч.  155,  ст.  1,  3;  „Нар.  Во¬
ля”,  1964,  ч.  36;  „Укр.  Нар.  Слово”,
1964,  27  серпня,  ст.  3;  „Америка”,
1964,  22  серпня,  ч.  159.
 Заклик  до  укр.  громад,  в  ЗДА  відзна¬
чити  ювілей  УСС. 	965
 Кущинський,  Ант.  Сумівський  злет
в  Шикаґо.  —  „Свобода”,  1964,  14
вересня,  ч.  173,  ст.  4.
 Злет  в  лісовій  околиці.  ЗО.  V.  1964  —
267  юнаків  і  юначок,  з  нагоди  50-річчя
УСС  і  150-річчя  народ.  Шевченка.
 966
 	Свято 	української 	зброї  в  Чі-
 каґо.  —  „Вісті”,  Мюнхен,  1964,  гру¬
день,  ч.  116,  ст.  140-142.
 Відзначення  50-річчя  УСС  ЗО.  VIII.
1964  місц.  стан  Брат,  дивізії  УНА.
 967
 К.  Ф.  У  50-річчя  вимаршу  Українсь¬
ких  Січових  Стрільців.  —  „Новий
 Шлях”,  1964,  21  листопада,  ч.  47,  ст.
 11.
 Звіт  про  святкування  в  Ст.  Кетеринс
(Канада)  17,  18.  X.  1964.  Бенкет  і  кон¬
церт. 	968
 Ларка.  „А  хто  там  іде  і  перід  веде...”
—  „Свобода”,  1964,  24  жовтня,  ч.  200,
ст.  4.  „Пластова  Ватра”,  ч.  4.
 Оповідання  для  пласт,  молоді  з  наго¬
ди  50-ліття  УСС.  Згадка  про  стрілкині
УСС. 	969
 Л.  Б.  Вотервліт  і  Трой,  Н.  И.  відзна¬
чили  ювілей  УСС  і  Листопадові  Ро¬
ковини.  —  „Свобода”,  1964,  19  листо¬
пада,  ч.  216,  ст.  3.
 Свято  50-річчя  УСС  1.  XI.  1964. 	970
 Листопадова  академія  в  Ню  Иорку.  —
 „Свобода”,  1964,  4  листопада,  ч.  206,
ст.  1.
 Відзначення  50-річчя  УСС  1.  XI.  1964.
при  участі  през.  УНР  д-ра  С.  Витвиць.
кого  і  кол.  кмдта  УСС  от.  Т.  Рожан-
ковського 	971
 Листопадове  свято  в  Джерзі  Ситі.  —
 „Свобода”,  1964,  4  листопада,  ч.  206,
ст.  1.
 Відзначення  ювілею  УСС  1  XI.  1964.
 972
 Листопадові  роковини  і  50-річчя  УСС.
 Тимминс,  Онт.,  Канада.  —  „Новий
Шлях”,  1965,  20  лютого,  ч.  8,  ст.  12.
 Відзначення  ювіл.  УСС  академією  22.
 XI. 	1964. 	973
 Л.  Р.  Дивізійний  з’їзд  та  відзначення
Золотого  Ювілею  УСС  і  20-річчя  боїв
під  Бродами.  —  „Свобода”,  1964,  28
жовтня,  ч.  202,  ст.  4.
 З’їзд  і  свято  в  Дітройті  —  5,  6  і  7  ве¬
ресня  1964. 	974
 Липецький,  Франц.  Дітройт  відзначив
50-річчя  УСС-ів.  —  „Свобода”,  1964,
23  грудня,  ч.  239,  ст.  3.
 Звідомлення  про  свято  в  дні  1.  XI.
1964  в  Дітройті. 	975
 582

(МР).  Золотий  ювілей  УСС  в  Едмон¬
тоні.  —  „Новий  Шлях”,  1964,  26  ве¬
ресня,  ч.  38,  ст.  3;  „Укр.  Вісті”,  Ед¬
монтон,  1964,  17  вересня,  ч.  38,  ст.
 3,  під  заг.  „Відзначення  50-річчя  УС
Стрільців”.
 Ювілейні  святкування  в  Едмонтоні
 10. 	IX.  1964.  Панахида,  ювіл.  апель.
 976
 М.  С.  Ювілей  50-річчя  виступу  УСС.
„Новий  Шлях”,  1964,  26  вересня,  ч.
39,  ст.  6.
 Святкування  в  Торонто:  ювіл.  бенкет
12  IX.,  ювіл.  концерт  13.  IX.  1964.
 977
 Н. 	Р.  Золотий  Ювілей  УСС  в  Шика¬
ґо.  —  „Свобода”,  1964,  15  жовтня,  ч.
193,  ст.  3.
 Звіт  про  святочний  бенкет  26.  IX.  1964.
 978
 Олексин,  Жигмонт.  Золотий  ювілей
УСС  і  „Рідна  Школа”.  —  „Свобода”,
1963,  24  серпня,  ч.  161,  ст.  3.
 Виховне  значення  УССтрілещ'ва.
 979
 Остапяк,  Б.  Напередодні  золотого  ю-
вілею  Українських  Січових  Стрільців.
—  „Свобода”,  1963,  8  жовтня,  ст.  3.
 Проекти  і  пляни  в  справі  відзначен¬
ня  50-річчя  УСС. 	980
 Підготова  до  ювілею  УСС.  —  „Новий
Шлях”,  1964,  15  серпня,  ч.  33,  ст.  6;
„Канад.  Фармер”,  1964,  17  серпень,
ст.  6.
 Повідомлення  коміт.  комб.  організа¬
цій  Торонта  про  відзнач  50-ліття  УСС.
 981
 Пластові  табори  під  знаком  50-річчя
УСС.  —  „Свобода”,  1964,  24  жовтня,
 4.  200,  ст.  4.  „Пластова  Ватра”,  ч.  4.
 27  пластових  таборів  в  ЗДА  в  літі
1964  під  знаком  50-річчя  УСС.  Світлини
пластових  відзнак  з  тієї  нагоди.  982
 Поритко,  Іван.  Перед  золотими  роко¬
винами  Українських  Січових  Стріль¬
 ців.  —  „Свобода”,  1964,  27,  28,  квітня,
чч.  79,  80,  ст.  2,  3.
 Плян  відзначення  50-річчя  УСС.
 983
 Присутній.  Ювілейний  бенкет  УСС-ів
у  Едмонтоні.  —  „Нов.  Шлях”,  1965,
20  лютого,  ч.  8,  ст.  12.
 Заходом  укр.  організацій  в  дні  22.  XI.
1964. 	984
 (Пяк).  Ювілейний  бенкет  в  50-річчя
УСС-ів  в  Пасейку.  —  „Свобода”  ,1965,
13  лютого,  ч.  29,  ст.  3.
 Репортаж  про  бенкет  з  19  січня  1965.
 985
 50-ліття  УСС.  —  „Вісті  Комб.”  1964,
ч.  3(15),  ст.  3.
 Ювілейна  передовиця. 	986
 (Р.  Б.).  Український  Лондон  —  лица¬
рям  „Червоної  Калини”.  —  „Укр.
Думка”,  Лондон,  1964,  17  вересня,
ч.  38.
 Репорт.  ювіл.  академії  10.  IX.  1964,
заходом  Укр.  Кобат.  Ради. 	987
 Резолюції  делегатського  з’їзду  Брат¬
ства  кол.  вояків  1-ої  Укр.  Див.  Укр.
Нац.  Армії  з  дня  5-ого  вересня  1964
p.,  у  Дрейтон  Плейсі,  Миш.,  ЗДА.  —
„Свобода”,  1964,  5  жовтня,  ч.  187,  ст.
3.
 3-тя  точка  резолюції  привіт  для  УСС
з  нагоди  50-ліття. 	988
 С. 	К.  50-ліття  УСС-ів  відзначають  в
Ню  Бронсвіку,  Н.  Дж.  —  „Свобода”,
1964,  15  грудня,  ч.  233,  ст.  3.
 Концерт  і  бенкет  15.  XI.  1964  заходом
Окр.  Ради  СУА,  місц.  від.  СУА  і  УККА.
 989
 Сокальчанський,  М.І.  Відправи  з  на¬
годи  золотого  ювілею  УСС.  Концерт
на  золотий  ювілей  УСС.  —  „Новий
Шлях”,  1965,  23  січня,  ч.  4.
 Калґар,  Алта,  Канада.  Служба  Божа
і  Панахида  13.  IX.  1964  Концерт  29.  XI.
1964. 	990
 583

Спілка  Української  Молоді  Америки
 відбула  в  своїй  оселі  в  Елленвіл  ба-
гадолюдну  маніфестацію  в  150-річчя
Т.  Шевченка  та  50-річчя  УСС-ів.  —
„Свобода”,  1964,  9  вересня,  ч.  168,
ст.  1.
 Репортаж  маніфест.  СУМ-у.  Приявних
10000  осіб.  Виступ  322  уніформ,  сумівок
і  сумівців. 	991
 Степовий,  Ю.  Вісті  з  Шикаґа.  Через
місяць  на  Равнд  Лейку.  —  „Амери¬
ка”,  1964,  15  серпня,  ст.  3.
 Шикаґ.  оселя  відзначила  50-ліття
УСС.  Апель  25.  VII.  Ювіл.  монтаж,  ре¬
цитації,  доповідь.  Найменування  дит.
табору  в  Равнд  Лейку:  табором  УСС.
 992
 Стечишин,  В.  50-річний  ювілей  УСС
в  Мюнхені.  —  „Вісті”,  Мюнхен,  1964,
грудень,  ч.  116,  ст.  140.
 Ювілейні  доповіді  заходом  „Об'єд¬
нання  Ветеран.  УГАрмії”  у  Мюнхені  в
днях  12.  IX.  і  3.  XI.  1964:  Ф.  Кордуба
,,50-річчя  організації  УСС”,  М.  Британ¬
ський  „Спомин  про  Леґіон  УСС”,  Б.
Питлик  „Лазарет  1-ої  Бриґади  ЧУГА”,
Р.  Дашкевич  „Як  постав  Леґіон  УСС”.
 993
 СУЖА  і  ЛМКлюб  в  Ню  Иорку  вша¬
нували  50-ліття  УСС-ів  вечором  „50
років  тому”.  —  „Свобода”,  1964,  4
листопада,  ч.  206,  ст.  1.
 Союз  Укр.  Журналістів  і  Літер.  Мист.
Клюб,  спогади,  мист.  виступи. 	994
 Табір  юначок-сумівок  у  Барабу,  Вис.,
 видав  журнал  „Червона  Калина”.  —
„Свобода”,  1964,  9  вересня,  ч.  168,  ст.
3.
 Циклост.  журнал  14  стор.  Відзначен¬
ня  50-ліття  УСС.  Звернення  до  Гол.
Упр.  Братства  УСС. 	995
 Тис,  П.  У  50-ліття  УСС  в  Лондоні.  —
„Укр.  Слово”,  Париж,  1964,  20  верес¬
ня,  ч.  1193,  ст.  3.
 Академія  заходом  Укр.  Комбат  Ра¬
ди  6.  IX.  1964. 	996
 Українська  громада  в  Ню  Иорку  ве¬
личаво  і  врочисто  відзначить  листо¬
 падові  роковини  і  ювілей  УСС.  —
„Свобода”,  1964,  28  жовтня,  ч.  202,
ст.  1.
 Стаття-заклик  до  участі  в  святі  1.  XI.
 1964. 	997
 Усусуси  святкують  50-ліття  роковин
вимаршу  у  бій.  —  „Наш  Клич”,  1963,
4  квітня,  ст.  5.
 Комунікат  станиці  Брат.  УСС  в  Ар-
ґентині  про  плян  святкування.  998
 Футала-Лагідний,  Лев.  Наслідники
зброї  —  вшанували  УСС-ів.  —  „Шлях
Перемоги”,  1965,  24  січня,  ч.  4,  ст.  5.
 Стріча  кол.  вояків  УПА  із  членами
станиці  Бр.  УСС  в  Ню  Иорку  26.  XII.
 1964. 	999
 Хабурський,  С.,  о.  Перша  ластівка  зо¬
лотого  ювілею  УСС.  —  „Новий
Шлях”,  1964,  5  жовтня,  ч.  40.
 Ювілейна  стаття  і  оголошення  про
появу  ювіл.  календаря  на  1964  р
 ■  1000
 	У 	50-річчя 	виступу 	Українсь¬
ких  Січових  Стрільців.  —  Кал.  „Ново¬
го  Шляху”  на  1964  р.  Вінніпеґ,  ст.
101-106.
 Маніфест  ГУРади.  Ми  йдем  за  Вкра¬
їну  воювати.  Великий  апель.  Значення
святкування.  Заклик  до  суч  молоді.
 1001
 Хомичів,  Я.  Про  ювілей  Усусусів.  —
„Укр.  Слово”,  Буенос  Айрес.  1964,  5
липня,  ч.  21,  ст.  4.
 Істор.  значення  УСС.  Плян  святк.  в
Арґентині. 	1002
 Храплива,  Леся.  „Там  на  горі,  на  Ма¬
ківці...”  —  „Свобода”,  1964,  ч.  166,
ст.  3.
 Репортаж  із  пластової  оселі  в  Іст  Чет¬
гем  в  літі  1964  під  знаком  50-річчя  УСС.
Табір  юнаків  „Малі  Усусуси”.  Підтабір
новачок  „Червона  Калина”. 	1003
 Цебрій,  Г.  Сумівські  табори  в  Еллен-
вілі.  —  „Свобода”,  1964,  5  вересня,  ч.
167,  ст.  4.  [„Шлях  Молоді”!.
 584

Звіт  про  відпоч.-виховний  табір  „Чер¬
вона  Калина”,  присвяч.  50-річчю  УСС.
 1004
 Ювілейний  комітет.  Підготова  до  Юві¬
лею  УСС  в  Канаді.  Повідомлення  Ко¬
мітету  Комбатантських  Організацій
Торонта  для  відзначення  50-річчя
збройного  виступу  Українських  Січо¬
вих  Стрільців.  —  „Вісті  Комб.”,  1964,
ч.  З  (15),  ст.  41,  42. 	1005
 Ювілей  Усусусів  у  Торонті.  —  „Віль¬
не  Слово”,  1964,  19  вересня,  ч.  38,
ст.  1.
 Репорт.  бенкет  12.  IX  і  концерт-ака-
демія  13.  IX.  1964. 	1006
 ЮСТ.  Листопадове  свято  у  Вашинг¬
тоні.  —  „Свобода”,  1964,  16  грудня,
ч.  234,  ст.  3.
 Відзначення  50-річчя  УСС:  зложення
вінка  б.  УСС  під  пам’ятн.  Шевченка,
панахида  в  церквах  і  академія.  1007
 е) 	Програми  концертів
і  свят  УСС
 Братство  Українських  Січових  Стріль¬
ців  —  Станиця  в  Дітройті.  В  45-ті  ро¬
ковини  Листопадового  Чину.  Святко¬
ва  Академія,  неділя,  3  листопада  1963
року.  [Дітройт,  1963],  н.  н.  ст.  4,  24
см.
 Програма  академії.  Символи  україн¬
ської  визвольної  боротьби  (цитати):  І.
Мазепа,  Д.  Вітовський,  С.  Петлюра,  Є.
Коновалець,  Т.  Чупринка  Оголошення.
 1008
 Вечір  Стрілецької  Пісні.  У  45-ліття
бою  Леґіону  УСС-ів  на  Маківці.  —
„Братство  кол.  Вояків  І.  Укр.  Див.
УНА”.  Станиця  Боффало.  Чоловічий
хор  „Бурлаки”.  Боффало,  21  травня
1960,  н.  н.  ст.  12,  21  см.
 Почесний  комітет  вечора.  Програма.
Оголошення. 	1009
 Комітет  Українців  Канади  —  Відділ
Монтреал.  Програма  академії  50-ліття
збройного  виступу  Українських  Січо¬
 вих  Стрільців  та  роковин  Листопадо¬
вого  Зриву  1918  р.  дня  1-ого  листопа¬
да  1964  р.  Монтреал  [1964],  н.  н.  ст.
4,  22  см.
 Програма.  Склад  комітету  ділового.
Члени  стан.  Бр  УСС  в  Монтреалі.
 1010
 Концерт  Стрілецької  Пісні.  У  45-ліття
бою  Леґіону  УСС-ів  на  Маківці.  —
„Братство  кол.  Вояків  І.  Див.  УНА”,
Станиця  Торонто.  Чоловічий  хор
„Бурлаки”,  Станиця  Боффало.  Торон¬
то,  9-ого  жовтня  1960.  20  н.  н.  ст.,  22
см.
 Програма.  Почесний  комітет.  Зі  стрі¬
лецького  гумору.  Спис  УСС-ів  в  Торон¬
то  і  околиці.  Важніші  події  з  історії  УСС.
Оголошення. 	1011
 Концерт  Українських  Січових  Стріль¬
ців.  Станиславів,  в  цьвітни  1916.  На
дохід  Червоного  Хреста.  [Також  в  ні¬
мецькій  мові].  Н.  н.  ст.  12,  21  см.
 Програма.  Тексти  пісень: 	В’язанка
 стрілецьких  пісень,  Косар,  3  воєнних
пісень,  Похорон  стрільця.  Програма  і
тексти  в  укр.  і  нім.  мовах. 	1012
 Концерт  Української  Вояцької  Пісні
 1914-1949.  Буенос  Айрес.  —  „Україн¬
ський  Клюб”  в  Буенос  Айрес  [1949],
7  н.  н.  ст.,  23  см.
 Програма  концерту  з  нагоди  35-ліття
УСС  —  11  вересня  1949,  вступне  слово
Михайла  Грегоращука  УСС.  В  укр.  і
еспан.  мовах. 	1013
 Перший  З’їзд  Українських  Січових
Стрільців  США  і  Канади  для  відзна¬
чення  45-ліття  вимаршу  в  поле  1914-
1969,  Сен  Кетеринс,  Онтаріо,  в  днях
1-2  серпня  1959.  Влаштовує  Братство
УСС  —  Станиця  Торонто.  [Торонто,
1959],  21  н.  н.  ст.,  21  см.  Обкл.  колір.
 Програма  з’зїду.  М.  Савчин  „Другови”
вірш.  Оголошення. 	1014
 Програма  свята  50-літнього  Ювілею
Українських  Січових  Стрільців.  Свя¬
то  уряджує  Коміт.  Укр.  Канади,  Від¬
діл  у  Ванкувері,  1964.  [Ванкувер,
1964],  12  н,  н,  ст.,  колір,  обкладинка.
 585

Звернення  Укр.  Стріл.  Гром.  у  Ванкув.
з  нагоди  50-ття  УСС.  Привітання.  Світ¬
лини  4-ох  кол.  УСС  у  Ванкув.  Програма
концерту.  Оголошення. 	1015
 50-ліття  УСС  1914-1964.  Торонто,  13
вересня  1964.  [Торонто,  1964].  32  н.  н.
ст.,  21  см.
 Ювіл.  відозва  КУКу.  Маніфест  ГУР¬
ади.  О.  Ст.  Хабурський.  Значення  мані-
фесту  ГУР.  о  С.  Хабурський.  У  50-річчя
виступу  Укр.  Січ.  Стрільців.  Програма
концерту. 	Ю16
 50-ліття  УСС-ів  1914-1964.  УККА  мет-
рополіт.  відділ  і  УККА  Дітройт-Схід
і  Гемтремк.  Дітройт,  неділя,  1  листо¬
 пада  1964.  [Дітройт,  1964].  16  н.  н.  ст.,
24  см.,  Обкл.  Е.  Козака.
 Програма  свята.  Почес.  і  ділов.  комі¬
тети.  Члени  станиці  Бр.  УСС  в  Дітройті.
Маніфест  ГУРади.  Із  заклику  край,  ю-
віл.  коміт.  50-ліття.  Спонзори.  Привіти.
Оголошення.  О.  Олесь  „Нас  ждуть”
вірш. 	Ю17
 Ювілейний  бенкет  у  50-ліття  Україн¬
ських  Січових  Стрільців.  —  „Братство
кол.  Вояків  І  УД  У  НА”  —  Станиця  в
Дітройті.  Дітройт,  25  квітня  1964.  12
н.  н.  ст.,  24  см.  Обклад.  Е.  Козака.
 Програма  концерту-бенкету.  Вступне
слово:  „50  літ”,  світлина  і  спис  УСС
стан,  в  Дітройті,  оголошення. 	1018
 11. 	БЕЛЕТРИСТИКА
 а) 	Вірші,  присвячені  УСС
 В  річницю  виступу  У.  С.  С.  —  „Ко¬
мар”,  Львів,  1934,  15  вересня,  ч.  18,
ст.  2.
 У  20-ліття  УСС. 	1019
 Гетьман,  М.  Маківка.  (Бій  УСС-ів  по
Великодні  1915  в  Карпатах).—„Бать¬
ківщина^,  1960,  ч.  15-16. 	1020
 Девоссер,  М.  Спомин  Усусуса.  —  „На¬
ша  Мета”,  1954,  ч.  37,  ст.  3.
 Вірш-спомин  гуцула-боєвика  сотні  Ві¬
товського. 	1021
 Думеїв,  Михайло.  Степи  розлогі.  —
„Вістник  Прес.  Кват.  УСС”,  Ульм-
Мюкхс-н,  1953  грудень  —  Ї954  січень,
ст.  26. 	1022
 Завадович,  Роман.  Червона  Калина.
Присвячую  всім  пластовим  куреням  і
гурткам  „Червоної  Калини”.  —  „Аль¬
манах  з  нагоди  посвяч.  пласт,  прап.”,
Шікаґо,  1957,ст.  8-11;  „Загін  Червона
Калина”,  Ювіл.  видання  у  50-ліття
Укр.  Пл.  Уладу.  Ню  Иорк  —  Стрий,
1961-62,  ст.  13-15. 	1023
 Захарчук,  Дмитро.  Січові  Стрільці  (В
Листопадові  Дні).  —  „Америка”,  1947
ч.  86,  ст.  1. 	1021f
 Князь  Усусус.  Прийде  Яр!  —  „Віст¬
ник  Прес.  Кв.  УСС”,  1953-54,  Ульм-
Мюнхен,  ст.  27. 	1025
 Коковський,  Франц.  Листопад  на  Ли¬
соні.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,  1937,
ч.  12,  ст.  10. 	1026
 	Прольоґ  —  виголошений  на
 святі  Стрілецької  Пісні  в  Бережанах
у  1936  р.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,  1937,
ч.  6,  ст.  2.
 Цикль  поетичних  строф  про  стрілець¬
ку  пісню. 	1027
 Кравчук,  Дмитро.  Нові  Січові  Стріль¬
ці.  —  „Америка”,  1947,  ч.  86,  ст.  1.
 1028
 Купчинський,  Роман.  Великий  День
(Драматична  поема).  —  „Новий
Шлях”,  1953,  чч.  85,  86,  87.
 Ніч  в  роковини  1.  листопада  1918.  Дух
Вітовського,  духи  стрільців. 	1029
 	Дума  про  Хведора  Черника.
 —  Ст.  Ріпецький  „Укр.  Січ.  Стрілецт¬
во”,  ст.  339-342;  Кал.  Тов.  „Просвіта”
на  1928,  Львів,  ст.  134-137;  Кал.  „Укр.
Роб.  Союзу”  на  1928,  Скрентон,  ст.
119-121. 	1030
 	В  листопадову  ніч.  —  „Голос
 Комб.”,  1958,  ч.  1  (7),  ст.  2;  „Свобо¬
 586

да”,  1963,  1  листопада,  ч.  209,  ст.  1,
під  заг.  „Перший  Листопад”.  1031
 	Марш  Загону  Червона  Кали¬
на.  —  „Загін  Черв.  Кал.”,  Ювіл.  ви¬
дання  у  50-ліття  Укр.  Пл.  Уладу,  Ню
Иорк-Стрий,  1961-62,  ст.  10. 	1032
 	Ніби 	сниться. 	— 	„Свобода”,
 1964,  31  жовтня,  ч.  205,  ст.  2;  „Зуст¬
річ”,  Реґенсбурґ,  1948,  19,  20  червня,
ст.  3;  „Голос  Комб.”,  1958,  листопад-
грудень,  ч.  1  (7),  ст.  2. 	1033
 Курдидик,  Анатоль:  Поема  про  стрі¬
лецьку  шапку.  —  Кал.  Альманах
„Нового  Шляху”  на  1949  p.,  Винни-
пег,  ст.  98. 	1034
 	Мазепинка.  —  Кал.  „Укр.  Го¬
лосу”  на  1964  рік.  Вінніпег,  ст.  80.
 1035
 Лепкий,  Богдан.  Напись  на  стрілець¬
ких  гробах.  —  „Вістник  СВУ”,  1916,
9  січня,  ч.  63-64,  ст.  24;  Кал.  „Укр.
Нар.  Союза”  на  1916  р.  Джерзі  Ситі,
ст.  92;  „Свобода”,  1963,  1  листопада,
ч.  209,  ст.  2. 	1036
 Лу.  Лу.  Мій  спів.  На  чатах.  —  „Віст¬
ник  СВУ”,  1916,  26  березня,  ч.  85-86,
ст.  207-208. 	1037
 Маковей,  Осип.  Марш  Українських
Січових  Стрільців.  —  Кал.  „Укр.  Нар.
Союза”  на  1916  p.,  Джерзі  Ситі,  ст.
48;  Кал.  „Укр.  Пост.  Роб.  Орґаніз.  в
Америці”  на  рік  1916,  Трентон,  ст.
105. 	1038
 Масляк,  Вол.  Із  днів  кровавого  бенке¬
ту  (посвячено  Українським  Січовим
Стрільцям).  Ідем  Ід  Сонцю  Золотому.
—  Кал.  „Січовий  Стрілець”  (Прия¬
тель  Жовніра)  на  1921  р.  Вінніпег.
Вид.  „Укр.  книгарня”,  ст.  65. 	1039
 Невестюк,  Ф.  У.  С.  С.  —  „Літ.  Черв.
Калини”,  1936,  ч.  3.  ст.  3. 	1040
 Нижанківський,  Богдан.  Ґренадир.  —
„Літ.  Черв.  Калини”,  1935,  ч.  4,  ст.  6.
 Вірш  з  циклю  літерат.  групи  12.
 1041
 Перебендя  з  Правобережжа.  Дума  про
козацьку  раду  в  Коші  Українського
Січового  Війська,  Р.  Б.  1916,  місяця
мая  7.  дня  в  другу  неділю  по  Великод¬
ні.  —  Кал.  „Батьківщини”  на  1939  p.,
Львів,  ст.  43,  44;  „Самопал”,  1916,
червень,  ч.  2.  Кіш  УСС. 	1042
 Полон  Олени  Степанівни  (3  жовняр-
ських  пісень).  —  Кал.  „Укр.  Нар.  Со¬
юза”  на  1916  p.,  Джерзі  Ситі,  ст.  46,
 47. 	1043
 Смик,  С.  Стрілецька  дума.  —  „Гром.
Голос”,  1916,  20  березня,  ч.  З,  ст.  4,  5.
 Сатира  із  життя  в  Коші  УСС.  Пере¬
друк  із  „Самохотника”  з  поясненнями.
 1044
 Стахів,  Іван.  Перший  вимарш  УСС-ів
ізо  Львова.  —  „Вістник  Прес.  Кв.  У.
 С.С.”,  1953,  груд.  —  1954,  січ.,  ст.  27.
 1045
 Студинський,  К.  Українським  Січовим
Стрільцям.  —  Кал.  „Укр.  Пост.  Роб.
Орг.  в  Амер.”  на  рік  1916,  Трентон,
ст.  124. 	1046
 Терлецький,  Василь.  Клич.  —  „Віст.
Прес.  Кв.  УСС”,  1953-54,  груд.,  січ.,
ст.  26. 	1047
 Трух,  Грицько.  Стрілецька  думка
(Другови  Дмитрови  Палійовому).  —
Кал.  „Просвіти”  на  1921  p.,  Львів,
ст.  36. 	1048
 	Ви  знали  їх!  Квітка  на  шля¬
ху  УСС.  —  Кал.  „Укр.  Нар.  Помочі
Любов”  на  1932  p.,  Піттсбурґ,  ст.
252. 	1049
 Шкрумеляк,  Юра.  Передновок.  Січо¬
вий  похід.  —  „Вістник  СВУ”,  1916,
ЗО  липня,  ч.  109,  ст.  498. 	1050
 	Світло  серед  ночі.  —  „Новий
 Час”,  1934,  10  вересня,  ч.  203,  ст.  1.
 1051
 587

	Явір  і  берізка  (Стрілецька
 балляда).  —  Кал.  „Укр.  Голосу”  на
1964  рік,  Вінніпег,  ст.  83-86. 	1052
 Ярема,  Степан.  Стрілецька  казка.  —
„Новий  Шлях”,  1954,  ч.  39. 	1053
 б) 	Оповідання  і  літературні
нариси  з  життя  УСС
 Антонович-Давиденко,  Б.  Лицарі  аб¬
сурду,  драма  на  4  дії.  —  В-во  „Черв.
Шлях”,  Харків,  1924.
 Згадка  про  січову  пісню  в  Галичині
і  про  геройську  поставу  УСС-ів,  полоне¬
них  царською  армією,  ст.  15,  16. 	105\\
 Бабюк,  Андрій.  Сирітські  сльози  (Із
записок  УСС).  —  „Укр.  Слово”,  Львів
1916,  5  березня,  ч.  62,  ст.  1,  2. 	1055
 Білозерський,  О.  П.  [псевд.  Остап
Павлів].  У  час  бурі,  оповідання.  —
„Каменярі”,  Львів,  1.  березня  1937,
ч.  5,  ст.  2,  3. 	1056
 	Вона  перемогла.  —  Календ.
 „Приятель  Народу”,  на  1939  рік.
Львів,  1938,  В-во  „Громадський  Го¬
лос”,  ст.  22-27.
 Оповідання  про  вступлення  в  ряди
УСС  і  смерть  брата  автора.  Миколи  Пав-
лова,  що  впав  в  бою  під  Гузієвом  28.
травня  1915  р. 	1057
 Ганко,  Т.  Дороги.  —  „Літ.  Черв.  Ка¬
лини”,  Львів,  1935,  ч.  4,  ст.  4.
 Нарис.  „Літературна  група  12”.  1058
 Гірний,  Василь.  Березневе  повітря.  —
„Літ.  Черв.  Калини”,  Львів,  1935,  ч.
4,  ст.  3.
 Нарис.  „Літературна  група  12”.  1059
 Гнатевич,  Богдан.  Таке  щастя.  Опо¬
відання  чури  Михаська  про  те,  як
його  пан  четар  тричі  вирятувався  від
смерті.  —  „Новий  Час”,  Львів,  1935,
 28. 	квітня,  ч.  93,  ст.  2,  3. 	1060
 Гриневич,  Ярослав.  Лесева  стійка.  —
„Шлях  Перемоги”,  1961,  29  жовтня.
 Оповідання  з  часу  листопад,  боїв  у
Львові  1918. 	1061
 	Під  українським,  тихим  не¬
бом.  —  „Вісті  Укр.  Інф.  Служби  Ком.
Об.  Укр.  Орган,  м.  Ню  Иорку,  Відділу
УККА”,  1959,  січень,  ч.  1.
 Настроєвий  спомин  про  виїзд  УСС  на
Україну  1918. 	1062
 Іваненко,  Василь.  У  степах  Пантали-
хи.  Слідами  УСС  (3  подорожнього
блокнота).  „Дорога”,  Львів,  липень
1943,  ч.  7,  ст.  102.
 Побут  УСС  в  Тудинці.  Народини  стрі¬
лецьких  пісень.  Весна  1916  р.  1063
 Кігічак,  Андрій.  А  що  про  Усусусів
розказують  ріки?  „Свобода”,  1955,  8
квітня,  ч.  6,  ст.  4;  „Укр.  Робітник”.
Торонто,  1956,  9  березня,  ч.  8;  „Новий
Шлях”,  1955,  22  квітня,  ч.  32,  ст.  2,
під  заг.:  Внукам  Усусусів  в  альбом;
„Свобода”,  1954,  21  травня,  ч.  97,  ст.
 3.
 Згадка  про  Ляторицю,  Опір,  Свічу,
Дністер,  Золоту  Липу,  Стрипу,  Ценівку,
Нараївку,  Дніпро  і  інш.,  де  відбувалися
дії  УСС. 	Ю6І/.
 	Подільські  маки  (Під  Зелені
 Свята).  —  „Свобода”,  1952,  7  червня,
 4.  146,  ст.  3. 	1065
 	Русин,  „ляндштурмак”  львів¬
ської  19-ки,  розповідає  про  Усусусів  в
Карпатах  „ляндверським”  жарґоном.
(Шарж  в  ювілейний  рік).  —  „Новий
Шлях”,  1964,  27  червня,  ч.  26,  ст.  З
 1066
 Купчинський,  Роман.  їхав  стрілець  на
війноньку  (Монтаж  із  повісті  Романа
Купчинського  під  наголовком  „Ку¬
рилася  доріженька”.)  —  „Кал..  Альм.
Укр.  Голосу”  на  1964  p.,  Вінніпег,  ст.
97-102. 	1067
 	Стрілецька  стежа  (Уривок  з
 повісті  зі  стрілецького  життя  „У  зво-
рах  Бескиду”.)  —  „Кал.  Альм.  Укр.
Гол.”  на  1964  p.,  Вінніп.,  ст.  87-96.
 1068
 588

	Такий 	приказ  (Світлина  з
 минулого).  Світлій  пам’яті  двох  ге¬
роїв  самовбийників.  —  „Прият.  Укр.
Жовн.”  кал.  на  1923  p.,  Львів,  ст.  83-
89.
 Кам’янець  под.  Шпиталь  5-та  сотня
УСС. 	1069
 Курдидик,  Ярослав.  Фрагменти:  Дів¬
чата  й  мальви.  Медаля.  Китиці  квітів.
Знимка  матері.  —  „Літ.  Черв.  Кали¬
ни”,  1935,  ч.  4,  ст.  20.
 „Літературна  група  12”.
 1070
 Лисак,  Степан.  Ніч  після  бою.  (Мойо-
му  Ком-ові  сот.  УСС  Грицеві  Голинсь.
кому  присвячую).  —  „Літ.  Черв.  Ка¬
лини”,  1938,  ч.  7-8,  ст.  10.
 Згадка  про  ніч  8.  червня  1919  р.  після
першого  бою  Чортківської  офензиви.
 1071
 	Мазепинка.  —  „Літ.  Черв.  Ка_
 лини”,  1938,  ч.  2, 	ст.  2. 	1072
 М.  Б.  „Воскресе  із  мертвих”.  —  „Літ.
Черв.  Калини”,  1938,  ч.  4,  ст.  9.
 Згадка  про  Семиківці,  Соснів,  Тудинку
 1915-1916  pp. 	Ю73
 Молоді  письменники  у  20-ліття  висту¬
пу  УСС.  Літературна  Група  12.  Слово
від  нас.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,  1935,
ч.  4,  ст.  2.
 Заява  про  бажання  звеличити  річницю
УССтрілецтва. 	107  4
 Моменти  (3  життя  Січових  Стріль¬
ців).  —  „Свобода”,  1915,  16  березня,
ч.  31,  ст.  2.
 Анекдотичні  нариси.  Передрук  із  ві¬
денського  „Діла”. 	1075
 Несторович,  Володимир.  Коли  смерть
скалила  зуби...  „Свобода”,  1958,  1-18
жовтня,  чч.  188-291,  ст.  2.
 Фронт  під  Бережанами,  Лисоня,  Це-
нівк,а,  вересень  1916.  Мистецьке  відтво¬
рення  воєнної  дійсности,  яку  пережива¬
ли  та  серед  якої  боролися  УСС-ці.  Автор
тоді  старшина  35.  австр.  полку,  що  сусі¬
дував  із  УСС. 	Ю76
 ОПБ  [Остап  Павлів-Білозерський].  У
22-літню  річницю  вимаршу  УСС.  І.
Напередодні  зриву.  2.  У  кровавий  тан.
—  „Каменярі”,  1936,  ч.  9,  ст.  1-3.
 Короткий  нарис  істор.  чину  УСС  у
формі  оповідання. 	1077
 Островерха,  Михайло.  З  днів  крива¬
вих  змагань  1914-1934.  —  „Новий
Час”,  Львів,  1934,  10  вересня,  ч.  203,
ст.  3.
 Рефлексії  з  нагоди  20-ліття  УСС.  1078
 Послідний  лист  січового  стрільця  до
матері.  —  Кал.  „Укр.  Нар.  Союза"
на  рік  1916,  Джерзі  Ситі,  ст.  89-91.
 1079
 Ріпецький,  Нестор.  Галузка  Червоної
Калини  (Із  циклю  „Европа  з  політи¬
кою  і  без”).  —  „Наша  Мета”,  1957,
13  липня. 	1080
 Рудий,  Євген.  „Цястечко”  з  записни¬
ка  УСС-а.  —  „Голос  Комб.”,  1960,
осінь,  ч.  З  (13),  ст.  15,  16.
 Оповідання  про  популярного  львовя-
нина-УСС-а. 	1081
 Стахів,  Іван.  Незавидна  доля  Усусу¬
сів.  —  „Червона  Калина”,  збірник
Прес.  Кват.  УСС,  Ульм,  1954,  ч.  2.
 Згадка  про  полон  на  Лисоні  і  дво¬
кратну  втечу  з  рос.  полону. 	1082
 Тарнавський,  Зенон.  Собака  стрільця
Артура  Коса.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,
1935,  ч.  4,  ст.  21.  „Літературна  група
12”. 	1083
 Триндик,  Федь  [псевд.].  Червона  Ка¬
лина.  —  „Новий  Час”,  1934,  10  верес¬
ня,  ч.  203,  ст.  7. 	1084
 Угрин-Безгрішний,  Микола.  Воля  або
смерть  (Українські  Січові  Стрільці  у
слові,  дії  і  пісні).  Драматичні  карти¬
ни  в  п’яти  відслонах  зі  співами  і  тан¬
цями.  „Черв.  Калина”,  збірн.  Прес.
Кват.  УСС,  Ульм,  1954,  ч.  2,  ст.  8-44.
 589

Відслони:  1.  В  Горонді  і  Страбичеві,
 2. 	В  Карпатах,  відвідини  проф.  І.  Бо-
берського,  3.  В  січовім  базарі,  4  .На
Маківці,  5.  „Залізна  Острога”.  1085
 Хожденіє  Усусуса  за  посадою.  „Ко¬
мар”,  1934,  15  вересня,  ч.  18,  ст.  3.
 1086
 Шкрумеляк,  Юра.  Хрести.  —  „Віст-
ник  СВУ”,  1916,  26  березня,  ч.  85-
86,  ст.  205-207. 	1087
 Юрченко,  В.  Стрілецькі  маки.  —  „Літ.
Черв.  Калини”,  1935,  ч.  4,  ст.  7,  8.
„Літературна  група  12”. 	1088
 12. 	СТАТТІ  ПРО  УСС  НА  РІЗШ  ТЕМИ
 Боберський,  Іван.  Заява.  Відень,  7.
 III. 	1916.  —  „Діло”,  1916,  15  березня,
ч.  71,  ст.  4.
 УСС  Лесь  Новіна-Розлуцький  друкує
під  своїм  іменем  стрілецький  літопис  від
 3. 	VIII.  до  31.  XII.  1914,  який  зладив
автор  заяви. 	1089
 Будзиновський,  В’ячеслав  і  Панейко,
Василь.  Заява.  До  Високоповажаного
Пана  ц.  і  к.  полковника  Генерального
Штабу  Роберта  ґрафа  Лямезана-Са-
ліюса.  —  „Діло”,  Львів,  1916,  8  бе¬
резня,  ч.  65,  ст.  3.
 Відкликання  змісту  статті  в  „Ukraini-
sches  Korrespondenzblatt”,  в  якій  крити¬
ковано  відношення  Лямезана  до  Леґіону
УСС. 	1090
 Всім  бувшим  Українським  Січовим
Стрільцям.  —  „Діло”,  1915,  21  жовт¬
ня,  ч.  72.
 Оголошення  про  обов’язок  перегляду
супровітованих  УСС-ів. 	1091
 В  справі  рекрутації  Українських  Сі¬
чових  Стрільців.  —  „Діло”,  1915,  21
жовтня,  ч.  72.
 Оголошення  команди  Запасного  Ко¬
ша  УСС  в  Гнильчу. 	1092
 Гірняк,  Никифор.  Не  збіднюймо  тра¬
диції.  —  „Листи  до  прият.”,  1958,  ч.
1,  ст.  9.
 Заувага  проти  промовчування  пам’яті
УСС  на  святочних  імпрезах. 	1093
 Дар  для  Українських  Січових  Стріль¬
ців.  „Свобода”,  1915,  2,  7,  16  грудня,
 чч. 	142,  144,  148,  —  1916,  1  січня,  ч.  1.
Виказ  грошевих  жертв. 	109If
 Дідушок,  Василь.  В  справі  „Маківки”.
Лист  до  редакції  „Діла”.  —  „Діло”,
1917,13  квітня.
 Критика  кооперативи  „Маківка”.  Не¬
гативне  відношення  УСС  до  цеї  коопе¬
ративи. 	1095
 Для  Українських  Січових  Стрільців!
 —  „Свобода”,  1915,  31  серпня,  ч.  102,
ст.  2.
 Зазив  до  складання  жертв  для  УСС.
У  відозві  говориться:  „УСС-ів  не  кли¬
кав  австр.  цісар.  їх  кликала  закована
Україна!  їхкликав  увесь  укр.  нарід!
Хто  ті  УССтрільці?  Це  наше  військо,
українське!” 	1096
 Довкруги  СС  Стрілецької  Дивізії  Га¬
личина.  —  „Сучасність”,  1963,  ч.  10,
ст.  106-110.
 Автор  доказує  брак  істор.-ідейної  ана¬
логії  з  УСС,  ст.  109,  110. 	1097
 Заклинський,  Мирон.  Мої  зустрічі  з
Франком.  —  Кал.  Тов.  „Відродження”
на  1956  p.,  Буенос  Айрес,  ст.  89-92.
 Автор,  як  полонений  УСС  втік  з  рос.
полону  та  описує  свою  стрічу  з  Франком
у  Львові  на  весні  1915  підчас  рос.  оку¬
пації. 	1098
 Заклинський,  Мирон.  Українські  Січо¬
ві  Стрільці  і  Дивізія  „Галичина”.  —
„Америка”,  1954,  10  вересня,  ч.  170.
 Розгляд  аналогічних  моментів  між  о-
бома  формаціями. 	1099
 590

XXI.  Засідання  Загальної  Української
Ради.  —  „Вістник  СВУ”,  1916,  28
травня,  ч.  100,  ст.  358.
 Із  протоколу  засідання  ЗУР  з  19.  V.
1916.  М.  інш.:  звіт  президії  про  виєд-
нання  в  АОК  утворення  єдиної  головної
команди  Леґіону  УСС  і  іменування  ко¬
мандантом  от.  А.  Вариводи. 	1100
 XXII.  Засідання  Загальної  Українсь¬
кої  Ради.  —  „Вістник  СВУ”,  1916,  6
серпня,  ч.  110,  ст.  516.
 Із  протоколу  засід.  ЗУР.,  4.  і  8.  VII.
1916.  Полагоджено  і  вирішено  багато
справ  із  діяльности  УСС.,  видавництва,
тов.  опіки  над  УСС  і  ін. 	1101
 З’їзд  Українських  Стрільців  Інвалі¬
дів.  „Діло”,  1918,  23  січня,  ч.  15,  ст.
1,  2.
 Звіт  із  з’їзду  інвалідів  УСС  у  Львові
 12. 	І.  1918.  Резолюції. 	1102
 З  Комісаріату  УСС  у  Львові.  „Діло”,
1916,  24  березня,  ч.  79,  ст.  4  .
 Заклик  до  складання  великодніх
жертв  для  УСС. 	1103
 Зленко,  Петро.  Українські  Січові
Стрільці.  (Матеріяли  для  бібліогра¬
фічного  показчика).  —  „За  Держав¬
ність”.  Матеріяли  до  історії  війська
українського.  Видає  Укр.  Воєнно-Істо¬
ричне  Тов.,  Варшава,  —  1935,  Збірник
5,  ст.  243-273,  —  1936,  Збірник  6,  ст.
238-252,  —  1937,  Збірник  7,  ст.  231-
249.
 Зміст:  Вступ.  І.  Преса  УСС.  II.  Кни¬
ги.  а)  Збірники,  календарі,  альманахи,
 б) 	Публікації  окремих  авторів.  Споми¬
ни,  нариси,  описи,  в)  Белетристика,  г)
Літоґрафовані  підручники  УСС.  ПІ.
Статті  в  журналах  і  ґазетах.  а)  Споми¬
ни,  нариси,  описи,  б)  Про  культурну
чинність  УСС  на  Волині,  в)  Відзначення
УСС.  г)  Персоналія,  некрологи,  життє¬
писи,  культ  стрілецьких  могил,  ґ)  Звіти,
накази,  комунікати,  заклики,  оголошен.
ня.  д)  Пожертви  на  УСС,  вистави  УСС.
е)  Мішані  ґазетні  інформації.  IV.  Статті
в  німецькій  пресі.  V.  Вірші  присвячені
УСС,  пісні  УСС.  VI.  Стрілецькі  пісні  з
нотами.  VII.  Повісти  і  оповідання  з  жит¬
тя  УСС.  VIII.  Доповнення  з  літератури,
що  вийшла  підчас  друку  показчика  та
дещо  з  пропущеного. 	110If
 Кігічак,  Андрій.  Альбом  УСС  і...  слід¬
чий  суддя.  —  „Новий  Шлях”,  1956,
16  березня,  ч.  22,  ст.  2.
 Автор,  як  урядовець  на  польській  дер¬
жавній  службі,  мав  неприємности  з  при¬
чини  затаєння  своєї  участи  в  УСС.
 1105
 	Українські  Січові  Стрільці
 в  спогадах  Андрія  Кігічака.  Перед
ювілеєм  50-ліття  УСС  в  1964.  —
„Шлях  Перемоги”,  1964,  14  червня,
ч.  24,  ст.  4.
 Список  статей  опублік.  автором  в  pp.
1952-1964. 	U06
 	„Україніше  Лєґіон,  Фельд-
 пост  350”.  —  Вільне  Слово,  1960,  6
серпня,  ч.  32;  „Новий  Шлях”,  1960,
12  вересня,  ст.  2,  п.  з.  Коли  до  УСС
писала  „Дівчина  Рибчина”.
 Поштовий  зв’язок  УСС  на  фронті  із
запіллям.  Листи  і  пакунки. 	1107
 Листи  втрат.  Зі  стрілецької  слави.  —
„Укр.  Слово”,  Львів,  1916,  17  жовтня,
ч.  254,  ст.  2,  3.
 Список  поляглих  УСС  в  боях  під  По¬
туторами  і  на  Лисоні  в  серпні  і  вересні
1916.  Подав  духовник  УСС  о.  Микола
їжак. 	1108
 Листи  з  рідного  краю.  —  „Свобода”,
1915,  1  червня,  ч.  63,  ст.  2.
 Лист  УСС-ця  до  брата  в  ЗДА.  Пише
про  завдання  УСС. 	1109
 Лотоцький,  Володимир.  Становище  а-
мериканських  українців  до  війни.  —
„Свобода”,  1915,  25  листопада,  ч.  139,
ст.  3.
 Реферат  на  Укр.  Соймі  в  Ню  Иорку
ЗО.  X.  1915.  Ідеал  америк.  укр.:  вільна
укр.  республіка,  —  об’єднання  усіх  укр.
земель.  Ні  Австрія,  ні  Росія  не  є  закон¬
ними  господарями  укр.  землі.  Наші  сим¬
патії  по  боці  Австрії,  яка  є  заборолом
проти  Росії. 	1110
 Місцева  Команда  Українських  Січо¬
вих  Стрільців  у  Львові.  Приказ  ч.  50,
Львів,  25  квітня  1916.  Гостина  проф.
 591

Єнзена  у  УСС  у  Львові.  —  ,,Вісті  Ком¬
батанта”,  1964,  ч.  з  (15),  ст.  62.
 Документ  з  Архіву  УСС.  Признання
шведського  вченого  для  УСС.  1111
 Наше  політичне  положення.  Письмо
ЗУРади  у  Відні  для  Українського
Сойму  в  Ню  Йорку.  —  „Свобода”,
1915,  25  листопада,  ч.  139,  ст.  2.
 Дата  письма:  Відень,  5  жовтеня  1915,
—  за  підписом  Дра  К.  Левицького  і  Я.
Весоловського.  Узасаднення  укр.  орієн_
тації  в  світовій  війні  та  становища  по
боці  центр,  держав. 	1112
 Нова  стипендія  в  НТШ.  „Нар.  Воля”.
1961,  ч.  23.
 Заклик  управи  НТШ  складати  жертви
на  стипенд.  фонд  ім.  М.  Матчака,  кол.
хор.  УСС  і  сот.  СС,  для  кандид.  істор.
студій  про  наші  визв.  змагання.  1113
 О. 	Г-а.  З  англійської  неволі  до  У.  С.
Стрільців.  —  „Вістник  СВУ”,  1916,  21
травня,  ч.  99,  ст.  342,  343.
 Пригоди  амер.  українця,  Максима
Бурлака,  добровол.  до  австр.  армії.  А-
решт.  в  Англії,  та  1  %  року  в  англ.
неволі.  Виїзд  до  кадри  УСС. 	1114
 Полонені  українці  одного  з  таборів  до
Українських  Січових  Стрільців.  —
„Вістник  СВУ”,  1916,  26  березня,  ч.
 25-26,  ст.  216.
 Відповідь-подяка  за  різдв’яний  при¬
віт. 	1U5
 Проколюй,  Андрій.  50  років  тому.  Ці¬
сарські  імянини  і  Усусуси.  —  „Свобо¬
да”,  1964,  14  серпня,  ч.  151,  ст.  2.
 Фейлетон-гумореска. 	1116
 [Ріпецький,  Степан.]  Фінські  Усусу¬
си.  „Свобода”,  1954,  2  листопада,  ч.
211,  ст.  5.
 Зміст  доповіді  в  Ню  Иорку  на  про¬
грамі  „Живої  газети"  24.  X.  1954.  Фін¬
ський  леґіон  на  німецькім  боці  підчас
першої  світ,  війни  і  аналогія  з  УСС.
 1117
 Роковини  українського  оружного  чи¬
ну.  —  „Вістник  СВУ”,  1916,  17  верес¬
ня,  ч.  116,  ст.  601.
 Признання  і  подяка  УССтрілецтву  за
його  геройську  боротьбу  з  нагоди  другої
річниці  воєнного  хрещення  першої  СОТ¬
НІ  УСС. 	1118
 Самутин,  Петро.  Організація  україн¬
ських  збройних  сил  та  роля  нашого
старшинства.  —  „Свобода”,  1952,  31
липня,  1,  2  серпня,  чч.  199,  200,  201.
 УСС  початок  організ.  укр.  збр.  сил.
УСС  в  Києві  як  організ.  укр.  війська.
Побут  з  деякими  УСС  в  таборі  в  Лан-
цуті  в  1923  p. 	1U9
 Свято  визволення  в  Стрию.  —  „Віст¬
ник  СВУ”,  1916,  25  червня,  ч.  104,  ст.
419.
 Участь  УСС  в  маніфест,  святкуванні
роковин  визвол.  міста  Стрия,  трав.  1916.
 1120
 Сідельник^  В.  Оселі  для  інвалідів  У.
 С.С.  —  „Діло”,  1916,  12  листопада  ч.
276.
 Проект  купна  оселі. 	1121
 Скарб  Українських  Січових  Стріль¬
ців.  Виказ  датків  на  стрілецькі  ціли.
ч.  7.  Львів,  1916,  4.  ст.  [Газетний  фор¬
мат].  —
 Спис  жертв  на  УСС  по  кінець  лютого
1916  на  адресу  скарбу  УСС  у  Відні.
 1122
 Спис  втрат  УСС.  І.  Виказ  убитих  і  по-
мерших  УСС  (дальше).  —  „Діло”,
1916,  11  березня,  ч.  68,  ст.  3. 	1123
 Спис  втрат  УСС.  II.  Виказ  ранених
(дальше).  —  „Діло”,  1916,  18  березня,
ч.  74,  ст.  3. 	1124
 Спис  втрат  УСС.  II.  Виказ  ранених
(дальше).  —  „Діло”,  1916,  24  берез¬
ня,  ч.  79,  ст.  3. 	1125
 Сторінки  із  „Альманаху  Українських
Січових  Стрільців”.  —  „Літ.  Черв.  Ка¬
лини”,  1935,  ч.  5,  ст.  14,  —  ч.  6,  ст.
13,  —  ч.  7-8,  ст.  13.
 592

Ілюстрації  з  текстом,  фрагменти  з
Альманаху  УСС,  Львів,  1935. 	1126
 Страти  Українських  Січових  Стріль¬
ців.  —  „Свобода”,  1915,  8  червня,  ч.
66,  ст.  3.
 Список  убитих,  ранених  і  пропавших
від  24.  IX.  1914  до  1.  II.  1915. 	1127
 Устав  Товариства  Опіки  над  Неміч-
никами  Українських  Січових  Стріль¬
ців.  —  [Вид.  ЦУ  УСС.  Львів,  1917],
8  ст.,  19  см.
 Рішення  ц.  к.  Намісництва  з  15  верес¬
ня  1917. 	U28
 Франко,  В.  Останній  рік  життя  Івана
Франка  (Зі  спогадів  братанича  По¬
ета).  —  Кал.  „Укр.  Нар.  Союзу”  на
рік  1961.  Джерзі  Ситі,  ст.  111-115.
 Автор,  як  молодий  юнак  довідується
в  1915  р.  про  УСС  і  бій  на  Маківці.  І.
 Франко  в  приюті  УСС  у  Львові  в  1915-
16  pp.  Різдво  з  УСС-ями.  Відвідини  УСС
у  І.  Франка  в  приюті.  І.  Ф.  проектує
машину-віз,  що  помагалаби  УСС  в  їх
боях. 	1129
 Франко,  Василь.  З  останніх  днів  Ве¬
ликого  Каменяря.  Спомини  про  мойо¬
го  стрийка  І.  Франка.  —  „Нар.  Воля*',
1957,  4  липня,  ч.  24.
 І. 	Франко  і  УСС  в  приюті  у  Львові  в
1915  p.  І.  Домбчевська.  Розмови  І.  Ф.  з
УСС-ями.  І.  Ф.  радить  авторови  всту¬
пити  в  ряди  УСС  Автор  в  Коші  УСС
в  Липиці. 	1130
 Чи  ви  вже  дали  даток  на  Українських
Січових  Стрільців?  „Свобода”,  1915,
ЗО  листопада,  ч.  141,  ст.  2.
 Заклик  до  складок.  Вияснення,  щоб
канад.  українці  не  боялися  відповідаль»
ности,  що  підтримують  Австрію,  бо  зіб¬
рані  фонди  йдуть  на  допомогу  раненим,
вдовам  і  воєнним  сиротам. 	1131
 13. 	СТАТТІ  ПРО  УСС  ЧУЖИМИ  МОВАМИ
 Black  Deeds  of  the  Kremlin.  A.  White
Book.  Vol.  I.  Book  of  Testimonies.
Edit.  “Ukr.  Assoc,  of  Victims  of  Russ.
Commun.  Terror”.  Toronto,  1953,  545
 pp.
 Відомости  про  кол  УСС  Андрія  Бабю-
ка  (М.  Ірчана),  про  його  арешт,  тюрму
і  смерть,  ст.  10,  363,  364,  396,  —  та  про
кол.  УСС  Василя  Бобивського.  1132
 Borschak,  Elie.  L’Ukraine  a  la  confer¬
ence  de  la  paix.  —  „Le  Monde  Slave”,
Paris,  1937,  September,  401  pp.
 Участь  полк.  Д.  Вітовського  в  Мир.
Конференції  в  Парижі  1919  і  його  зая¬
ви. 	пзз
 Blumenthal,  Herman.  Der  Wall  im  Os-
ten.  Kriegserzaehlungen.  Muenchen,
1915.
 В  оповіданню  „Die  Schlacht  bei  Lem¬
berg”,  автор  говорить  про  подвиги  УС
Стрільців.  (І.  К.) 	113^
 Boberskyj,  Ivan.  Az  ukran  legional.
Kepek,  epizodok.  —  „Ukrania”,  Buda¬
pest,  1916,  Nr.  9-10,  158-174  pp.
 Епізоди  з  життя  і  боїв  УСС  в  мадяр,
мові.  (І.  К.) 	Ц35
 Buchynskyj,  Dmytro.  Fisileros  ucra-
nianos  de  „Sich”.  Madrid  Filatelico”,
Madrid,  1955,  Nr.  564-7,  565-8,  174  p.
 Інформ.  стаття  про  УСС  в  еспанській
мові.  Світлини  марок  підпільної  пошти
України,  присвячених  УСС. 	1136
 Dallin,  Alexander.  German  Rule  in
Russia  1941-1945.  London,  1957.
 Помилкова  інформ.,  що  полк.  Бізанц
був  командантом  Леґіону  УСС  під  Габс-
бурґами,  ст.  121. 	1137
 Е.  В.  [Евген  Бачинський].  La  legion
ukranienne  de  volontaires  en  Galicie.
—  „La  Revue  Ukranienne”,  Lausanne,
1915,  Nr.  2,  83-90  pp.
 Постання,  ідея  і  боротьба  УСС.  Ілюс-
тр.  (І.  К.)  . 	Ц38
 593

Ein©  Heldin  der  Ukrainischen  Legion.
 —  „Neue  Freie  Presse”,  Wien,  1915,
10  Juli,  Nr.  18276.
 Про  геройські  подвиги  стрілиці  Я.
Кузь. 	1139
 Ein  weibliches  Kadettaspirant  in  Wien.
 —  „Neue  Freie  Presse”,  Wien,  1915,
12  Januar.
 Про  О.  Степанівну  та  її  бойову  участь
при  УСС. 	1Ц0
 G.  Jarema  Kuz  kisasszony  kadet  a
 4-es  ulanus-oknal.  „Az  Est”,  Budapest,
1915,  3.  IX,  6-7  pp.
 Ірина  Кузь,  підхор.  кінноти  УСС.  Ха¬
рактеристика  і  воєнні  подвиги.  (І  К.).
 '  1Ц1
 Henriot,  Eduard.  La  legion  ukranienne.
 —  „Petit  Treyen”,  Paris,  1915,  3.  IX.
 Інформ.  стаття  про  УСС.  (I  К.).
 1Ц2
 Hoefer,  v.  Звіт  воєнної  пресової  ква-
тири  з  9  жовтня  1914.  —  „Pester
Lloyd”,  Budapest,  1914,  10  October,  Nr.
257.
 У  зв’язку  з  боями  під  Ужоком  і  Ве¬
рецькими  говориться:  „В  цих  боях  від¬
значився  корпус  українських  доброволь¬
ців.” 	іцз
 H.  P.  Sur  les  legionaires  ukraniens  en
Galicie.  —  „La  Guerre  Mondiale”,  Ge¬
neve,  1915,  Nr.  410.
 Інформ.  стаття  про  УСС.  (I  К.).
 Ukk
 Die  Kaempfe  am  Uzsoker  Pass.  Schil-
derung  eines  Beteiligten.  —  „Pester
Llloyd”,  Budapest,  12  October,  Nr.  259.
 Про  бої  сотні  Семенюка  в  дні  24.  IX.
1914  під  Сянками  Признання  для  УСС.
 1Ц5
 Kostiuk,  Hryhory.  Stalinist  Rule  in  the
Ukraine.  A  Study  of  the  Decade  of
Mass  Terror.  Publ.  „The  Institute  for
the  Study  of  the  USSR.  London,  1960,
 162  pp.
 Біограф,  дані  про  долю  перебуваючих
на  Україні  в  1930-их  pp.  кол.  УСС-ів:
Михайло  Баран  ст.  103,  Василь  Бобинсь_
кий  ст.  59,  Осип  Букшований  ст  42,  69,
93,  Михайло  Чичкевич  ст.  51,  105,  Пет¬
ро  Демчук  ст.  51,  54,  59,  103,  Йосип  Гір¬
няк  ст.  49,  58,  Петро  Дідушок  ст.  98,  99,
100,  Федь  Паладцук-Конар  ст.  46,  85,  110,
Микола  Романюк  ст.  51,  59,  Гриць  Ко¬
ссак  ст.  51f  69,  89. 	1Ц6
 L.  R.  Les  femmes  soldates.  —  „L’Ec-
lair”,  Paris,  1915,  23.  X.
 Жінки  при  УСС.  (I.  K.). 	llJfl
 M.  Za  obranu  Ukrajinaca.  —  „Hrvats-
ka”,  Zahreb,  1915,  Nr.  1129.
 Інформ.  стаття  в  хорват,  щоденнику:
„В  обороні  України”.  (І.  К.). 	1Ц8
 Manning,  A.  Clarence.  The  Story  of  the
Ukraine.  New  York,  1947.  “Philosophic¬
al  Library”,  326  pp.
 Становище  укр.  народу  напередодні  і
підчас  І.  світ,  війни.  Москов.  імперія-
лізм.  ст.  203-212.  ЗУРада,  СВУ  і  УСС,
ст.  213,  214.  УСС  як  зав’язок  укр.  армії
в  Галичині,  ст.  240. 	1Ц9
 Molnar,  Franz.  Kaempfende  Maedchen
in  der  Schwarmlinie.  —  „Neue  Freie
Presse”,  Wien,  1915,  19  August,  Nr.
18316.
 Про  дівчат  УСС,  Галечко,  Степанівну,
Кузь,  Михайлишин,  Дмитерко  і  О.  Під-
висоцьку  та  їх  участь  в  бойових  діях
УСС. 	U50
 Nazaruk,  Osyp.  Az  ukran  legio  a  vilag-
haruban.  —  „Ukrania”,  Budapest,  1916,
Nr.  15-16,  236-241  pp.
 Загол.  в  мадярській  мові:  УСС  і  світо¬
ва  війна.  (I.  К.). 	U51
 Raffalovich,  G.  The  War  in  Galicia.  —
„New  Age”,  London,  1914,  17  Decem¬
ber.
 Згадка  про  участь  УСС  в  обороні  Га¬
личини.  (ВСВУ). 	1152
 	Woman  Bears  Sword  in  Army
 of  Austria.  “The  New  York  Evening
Post”,  New  York.  1915,  13  March.
 594

Мова  про  хор.  УСС  Олену  Степанівну.
(I.  К.). 	U53
 Rauch,  Georg.  A  History  of  Soviet
Russia.  New  York,  1957.
 Відношення  Австрії  і  Нім.  до  укр.
справи.  Леґіон  УСС  по  стороні  Центр.
Держав,  ст.  72. 	115k
 Die  Russen  in  den  Karpaten.  Die  Ver-
treibung  des  Feindes  aus  dem  Ungar
und  dem  Bereger  Komitate.  —  „Neues
Pester  Journal”,  Budapest,  1914,  16
Oktober,  Nr.  257.
 Про  дії  сотні  Семенюка  на  ужоцькім
просмику  в  кінці  вересня  1914  р.  1155
 Sardo,  A.  Vilar.  Pueblos  subyugados,
Ukrania  у  Polonia.  —  „La  voz  de
Austria”,  Wien,  1915,  Nr.  6.
 Стаття  в  еспанській  мові:  „Поневоле¬
ні  народи,  Україна  і  Польща.  Мова  про
УСС.  Десять  світлин  з  життя  УСС  (І.
К.,  ВСВУ). 	Ц56
 Stepankovsky,  V.  Les  legionaires  ukra-
niens.  —  „L’Ukraine”,  Lausanne,  1915,
Nr.  1.
 Інформ.  стаття  про  УСС.  (I.  К.).
 1157
 Tanner,  Major.  Frontberichte  eines
Neutralen.  Vom  schweizerischen  Major.
 II. 	Galizien  und  Bukowina.  Berlin,  1916,
110-113  pp.
 Згадка  про  УСС  в  Карпатах.  (І.  К.).
 1158
 Т.  В.  Ukrainische  Freischuetzen.  —
„Pester  Lloyd”.  Budapest,  1914,  25.
 XII.
 Інформ  стаття  про  УСС.  (І.  К.).
 1159
 Ucrainicus.  50th  Anniversary  of  Re¬
birth  of  Ukrainian  Armed  Forces.  —
“The  Ukrainian  Quarterly”,  New  York,
1964/65,  winter,  Nr.  4,  pp.  301-304.
 Постання,  мета,  ідеологія,  організація
і  бойові  дії  УСС.  Обклад,  символ,  ілю¬
стр.  Б.  Титли:  УСС  і  черв,  калина.
 1160
 Ukrainische  Legion.  Wien  1917.  Verl.
der  Zentralleitung  der  Ukr.  Legion,  16
pp.  Pavilion  der  Ukr.  Legion  (Kriegs-
ausstellung  Wien  1916,  1917);  Karl
Franz  Josef  bei  der  ukrain.  Legion
(Eine  Erinnerung).
 Про  виставу  УСС  у  Відні  в  1916-17  pp.,
ст.  3-11,  та  про  відвідини  насл.  престола
Карла  серед  УСС,  ст.  12-15.  Світлини.
 1161
 Varga,  J.  Az  ukran  legio.  —  „Pesti  Hlr-
lap”,  Budapest,  1916,  Nr.  74.
 Стаття  в  мадярській  мові  про  Леґіон
УСС.  (І.  К.). 	U62
 Vytanovych,  Е.  Western  Ukraine  dur¬
ing  World  War.  The  Ukrainian  Rifle¬
men  of  Sich.  —  „Ukraine.  A  Concise
Encyclopedia.”  Prep,  by  Shevchenko
Scient.  Soc.  Edited  by  V.  Kubijovych.
Vol.  I.  Univ.  Toronto  Press.  Toronto,
1964.
 ГУР,  УБУ,  СВУ,  ЗУР,  їх  завдання.
Ідея  і  дії  УСС.  УСС  як  політично-вій¬
ськова  формація  та  їх  вплив  на  неком-
промісну  політику  укр.  політ,  проводу.
УСС  як  зав’язок  укр.  армії  Бібліогра¬
фія. 	1163
 Der  Weltkrieg  1914.  Illustrierte  Kriegs-
zeitung.  3.  Bande.  Augsburg.  1914-
1918.
 Маніф.  ГУРади,  становище  австр.  і
рос.  укр.  до  Центр.  Держав.  Звідомлення
нім.  ґен.  штабу  про  бої  на  Маківці,  ст.
422,  над  Стрипою  і  Серетом  ст.  504,  під
Семиківцями  ст.  576.  Світлини  з  укр.
терену  війни.  Світл.  Степанівно!  на  ко¬
раблі  підчас  повороту  з  полону  ст.  1346.
 116k
 Wytwycky,  Wasyl.  М.  Hayvoronsky  —
The  Bard  of  the  Ukrainian  Army.  —
“Ukrainian  Quarterly”,  New  York,
1950,  Nr.  2.
 Монографія  про  музичну  творчість  М.
Гайворонського. 	1165
 595

14. 	РЕЦЕНЗІЇ  ПУБЛІКАЦІЙ  ПРО  УСС
 Бачинський,  Леонід.  Нові  видання.
Д-р  Ярослав  Солтикевич:  „Салют  ос¬
танньої  сотні”,  Торонто,  1964.  —  „На¬
ша  Мета”,  1964,  1  лютого,  ч.  5,  ст.  6;
„Новий  Шлях”,  1964,  15  лютого,  ч.  7,
ст.  4. 	1166
 Богачевський,  Данило.  Рецензія  на
рецензії.  Л.  Цегельський:  „Від  леґенд
до  правди”.  —  „Америка”,  1962,  8.  VI-
 2. 	VII,  чч.  108-127.
 Рецензія  книжки  С.  Ріпецького:  „Лис¬
топад  1918  р.„  та  статей  І.  Кедрина  в
„Свободі”,  1962,  лютий:  „Викривлена
Правда”. 	1167
 Бойків,  О.  Листопад  1918  року.  —
„Укр.  Слово”,  Париж,  1961,  7  травня,
ч.  1017.
 Рецензія  книжки  д-ра  С.  Ріпецького
„Листопад  1918”  та  полеміка  з  твер¬
дженнями  Л.  Цегельського  про  листоп.
переворот  в  книжці  „Від  леґенд  до
правди”. 	Ц68
 Бородайко  В.  Рецензія.  Степан  Рі¬
пецький:  Українське  Січове  Стрілецт¬
во.  Визвольна  ідея  і  збройний  чин.  Ню
Иорк,  1956.  —  „Наш  Клич”,  Буенос
Айрес,  1956,  13  грудня,  ч.  45,  ст.  5.
 1169
 Бучинський,  Д.  Грозна  Калини.  —
„Укр.  Думка”,  Лондон,  1963,  14  лю¬
того,  ч.  7,  ст.  7.
 Рецензія  книжки-спогадів  М.  Остро-
верхи  „Грозна  Калини”,  Ню  Иорк,  1962.
 то
 В.  М.  Нові  книжки.  —  ,Новий  Світ”,
Ню  Йорк,  1956,  ч.  5,  ст.  15.
 Рецензія  С.  Ріпецького  „Українське
Січове  Стрілецтво”. 	1171
 В.  С-ко.  Про  тих,  що  Червону  Калину
піднімали.  —  „Вістник”,  Ню  Иорк,
1956,  ч.  11,  ст.  31,  32.
 Рецензія  С.  Ріпецького  „Українське
Січове  Стрілецтво”. 	1172
 Горбовий,  М.  Про  п’єси  зі  стрілець¬
кого  життя.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,
1935,  ч.  II,  ст.  6.
 Стаття-критика  п’єс  Б.  О.  Пирятинсь-
кого:  „їхав  стрілець  на  війноньку”,  „Де¬
сятник  Люлька”  і  „Бо  війна  війною”.
 1173
 Граничка,  Л.  [псевд.]  .Роман  Куп-
чинський  „У  зворах  Бескиду”.  —  „Ві¬
стник”,  Львів,  1934,  травень,  ст.  393,
394. 	117k
 	Володимир  Калина  „Курінь
 смерти  УСС”,  Львів,  1936.  —  „Віст¬
ник”,  Львів,  1936,  квітень  ст.  317.
 1175
 	Микола  Голубець  „Рік  грози
 і  надій”.  Львів,  1934.  —  „Вістник”,
Львів,  1935,  березень,  ст.  234,  235.
 1176
 Демидчук,  Семен.  Документи  для  ут-
ривалення  рідної  традиції.  —  „Сво¬
бода”,  1955,  21  липня,  ч.  138,  ст.  2.
 Рецензія  книжки  д-ра  Н.  Гірняка  „Ор¬
ганізація  і  духовий  ріст  УСС”,  Філя-
дельфія,  1954. 	1177
 Дідух,  Роман  [псевд.].  Це  було  вчо¬
ра.  —  „Укр.  Слово”,  Париж,  1956,  21
жовтня,  ч.  780,  ст.  ст.  2,  3.
 Рецензія  книжки  С.  Ріпецького  „Ук¬
раїнське  Січове  Стрілецтво”. 	1178
 Думін,  О.  Мирон  Заклинський  „А  ми
тую  стрілецькую  славу  збережемо”,
часть  І.,  Львів,  1936.  —  „Вістник”,
Львів,  1936,  вересень,  ст.  695. 	1179
 	Перша 	„Історія 	Українського
 Війська”.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,
1937,  ч.  І,  ст.  19-23.
 Помилки  і  неточности  статті  д-ра  Б.
Гнатевича  про  історію  УСС.  Брак  до-
статочних  матеріялів  про  бої  на  Маків¬
ці  і  під  Семиківцями.  Занедбання  жию.
чих  учасників  тих  боїв. 	1180
 596

	Чому 	мовчите? 	„Літ. 	Черв.
 Калини”,  1936,  ч.  12,  ст.  17,  18.
 Рецензія  В.  Калини  „Курінь  смерти
УСС”  та  заклик  до  писання  солідних
споминів. 	1181
 Заїкин,  В.  Роман  Купчинський  „У
зворах  Бескиду”,  Львів.  —  „Дзвони”,
Львів,  1933,  ч.  6-7. 	1182
 Кедрин  ,1.  Д-р  Ярослав  Солтикевич
„Салют  останньої  сотні”,  Торонто,
1964.  —  „Вісті  Комб.”,  1964,  ч.  І,  ст.
56-58. 	1183
 Кисілевський,  К.  Маківка.  —  „Сво¬
бода”,  1951,  23  березня.
 Рецензія  Миколи  Величка  „Маківка”,
Ню  Иорк,  1951. 	1184
 Кігічак,  Андрій.  В  обороні  пам’яті
полк.  Вітовського  та  УСС.  —  „Новий
Шлях”,  1961,  20  травня,  ч.  20;  „Нар.
Воля”,  1961,  23  червня,  ч.  26.
 Рецензія  С.  Ріпецького  „Листопад
1918”. 	U85
 Курах,  Михайло.  Книжка  про  духо¬
вий  ріст  української  збройної  сили.  —
„Америка”,  1956,  чч.  234,  235,  ст.  3.
 Рецензія  Д-ра  Н.  Гірняка  „Організа¬
ція  і  духовий  ріст  УСС”,  Філядельфія.
 1186
 Лівобережець.  „Салют  останньої  сот¬
ні”  Д-р  Ярослав  Солтикевич,  Торонто.
 „Вільне  Слово”,  1963,  14  грудня,  ч.
50,  ст.  8. 	1187
 М.  Л.  Нова  повість  зі  стрілецького
життя  (Микола  Голубець  „Гей  видно
село...”,  Львів,  1934).  —  „Новий  Час”,
1934,  6  серпня,  ч.  174,  ст.  6. 	1190
 Мох,  Олександер.  До  джерел  наших
поразок.  Михайло  Галущинський  „З
Українськими  Січовими  Стрільцями”,
Львів,  1934.  —  „Америка”,  1955,  28
вересня,  ч.  175,  ст.  2,  3. 	1191
 Мудрий,  Василь.  Нова  книга  про
УСС-ів.  —  „Свобода”,  1956,  1  листо¬
пада,  ч.  210,  ст.  3.
 Рецензія  С.  Ріпецького  „Українське
Січове  Стрілецтво”. 	1192
 Ор.  Ст.  Д.  Дорошенко  „З  історії  укра¬
їнської  політичної  думки  за  часів  пер¬
шої  світової  війни”.  Прага,  1936.  —
„Вістник”,  Львів,  1936,  квітень,  ст.
319.
 Критична  оцінка  статті  „Війна  і  Укра¬
їнці”  в  „Укр.  Жизні”,  Москва,  1914,  ч.  7.
 1193
 Ортинський,  Любомир,  О.  Дуже  цін¬
ний  вклад  в  мемуаристику.  —  „Сучас¬
на  Україна”,  Мюнхен,  1959,  15  лис¬
топада,  ч.  23.
 Рецензія  Н.  Гірняка  „Останній  акт
трагедії  УГА”. 	1194
 Паньківський,  Кость.  Книга  про  УСС.
„Листи  до  Прият.”,  Ню  Йорк,  1956,
ч.  10,  ст.  5.
 Рецензія  С.  Ріпецького  „Українське
Січове  Стрілецтво”. 	1195
 Л.  О.  [Любомир  Ортинський].  Добре
відзначення  ювілею.  —  „Сучасна  Ук¬
раїна”,  1956,  21  жовтня,  ч.  21,  ст.  7.
 Рецензія  С.  Ріпецького  „Українське
Січове  Стрілецтво”. 	1188
 Луців,  Л.  Книжка  про  виївольну  ідею
і  збройний  чин  УСС.  —  „Вільне  Сло¬
во”,  1957,  19  січня,  ч.  3.
 Рецензія  С.  Ріпецького  „Українське
Січове  Стрілецтво”. 	1189
 Перша  ластівка  золотого  ювілею.  —
„Новий  Шлях”,  1963,  5  жовтня,  ч.
 40.
 Замітка  про  появу  ювілейного  ка-
лендарця  на  1964  р.  за  ред.  о.  С.  Хабур-
ського. 	Ц96
 Петлюра,  С.  Січові  Стрільці  в  літера¬
турі.  —  „Книгарь”,  Київ,  1918.  Кн.  9.
 Рецензія  різних  статей  і  публікацій
про  УСС. 	1197
 597

	Д-р 	О. 	Назарук 	„Над 	Золо¬
тою  Липою”,  Відень,  1917.  —  „Кни-
гарь”,  Київ,  1918,  ч.  12-13. 	1198
 	„Червона  Калина”  літератур¬
ний  збірник  УСС,  Львів,  1918.  —
„Книгарь”,  Київ,  1918,  ч.  10. 	1199
 Рецензія.  Роман  Брут  „Січові  Стріль¬
ці”,  Львів,  1937.  —  „Вістник”,  Львів,
1937,  червень,  ст.  32. 	1200
 [Рецензія]:  Д-р  Ярослав  Солтикевич
„Салют  останньої  сотні”,  Торонто,
1964.  —  „Вісті”,  Мюнхен,  1964,  бере¬
зень,  ч.  113. 	1201
 Рецензія-Бібліографія.  Д-р  Осип  На¬
зарук  „Слідами  Українських  Січових
Стрільців”,  Львів,  1916.  —  „Вістник
СВУ”,  1916,  7  травня,  ч.  97,  ст.  312.
 1202
 Роси.  З  славного  минулого.  —  „Шлях
Перемоги”,  1956,  4  листопада,  ч.  45,
ст.  3.
 Рецензія  С.  Ріпецького  „Українське
Січове  Стрілецтво”. 	1203
 Серед  книжок.  С.  Ріпецький  „Укра¬
їнське  Січове  Стрілецтво”,  Ню  Иорк,
1956.  —  „Овид”,  Шікаґо,  1957,  кві¬
тень,  ч.  4,  ст.  29. 	1204
 Смолій,  Ів.  Чому  калина  похилилася  ?
„Свобода”,  1964,  8  серпня,  ст.  2  .
 Стаття.рецензія  про  книжку  М.  Остро-
верхи  „Грозна  Калини”. 	1205
 Станимір,  Осип.  „Салют  Останньої
Сотні”.  —  „Наша  Мета”,  Торонто,
1964,  ЗО  травня,  ч.  22,  ст.  5. 	1206
 Старосольський,  Юрій.  Історія  бать¬
ків  наших.  —  „Свобода”,  1957,  13
листопада,  ч.  219,  ст.  2.
 Стаття-рецензія  книги  С.  Ріпецького
„Укр.  Січ.  Стрілецтво”. 	1207
 Стечишин,  Володишф.  З  книжок  і
преси.  Степан  Ріпецький  „Українське
Січове  Стрілецтво”,  Ню  Иорк,  1956.  —
 598
 „Вісті”,  Мюнхен,  1962,  березень,  ч.
105,  ст.  27,  28. 	1208
 	З  книжок  і  преси.  Степан  Рі¬
пецький  „Листопад  1918  року”,  Ню
Иорк-Дітройт,  1961.  —  „Вісті”,  Мюн¬
хен,  1961,  грудень,  ч.  104,  ст.  129-131.
 1209
 Стефанів,  Зенон.  Вінницький  Ревком.
„Голос  Комб.”,  1960,  ч.  6,  ст.  17,  18.
 Критика-полєміка  із  деякими  твер¬
дженнями  в  книжці  Н.  Гірняка  „Остан¬
ній  акт  трагедії  УГА”. 	1210
 	Чи  справді  союзний  договір?
 (З  приводу  книжки  Д-ра  Н.  Гірняка)
„Голос  Комб.”,  1960,  ч.  5,  ст.  19-21.
 Критика  деяких  тверджень  Н.  Гірняка
в  книжці  „Остан.  акт  трагедії  УГА”.
 1211
 Тис-Ерохмалюк,  Юрій.  Два  видання.
У  справі  спогадів  Л.  Цегельського.  —
„Шлях  Перемоги”,  1961,  29  жовтня  і
5  листопада,  чч.  44,  45.
 Рецензія  споминів  Л.  Цегельського
„Від  леґенд  до  правди”  і  критики  цих
споминів  —  С.  Ріпецького  „Листопад
1918  року”. 	1212
 Т.  К.  „Великий  День”.  Драматична
поема  Романа  Купчинського.  —  „Літ.
Черв.  Калини”,  1933,  ч.  З,  ст.  22,  23.
 1213
 Усусуси  на  сцені.  Виставка  п'єси  „За¬
лізна  Острога”  в  Горо  денці.  —  „Но¬
вий  Час”,  1934,  21  червня,  ч.  136,  ст.
 Репортаж  вистави  театру  Тобілевича.
5  . 	12Ц
 Читач.  Ювілейний  Календарець  в  40-
ліття  УСС.  Торонто.  1953.  —  „Сво¬
бода”,  1953,  18  грудня,  ч.  260,  ст.  4.
 1215
 Ювілейна  стрілецька  бібліографія.
 Михайло  Галущинський  „З  Українсь¬
кими  Січовими  Стрільцями”,  Львів,
1934.  —  О.  Думін  „Початки  організа¬
ції  Українських  Січових  Стрільців”

(В  20-ліття  роковин).  „Вістник”,
Львів,  1934,  кн.  7-8.  —  „Новий  Чав”,
1934,  23  липня,  ч.  162,  ст.  6. 	1216
 Ювілейний  календарець  УСС.  „Но¬
вий  Шлях”,  1963,  23  листопада,  ч.  47,
ст.  6.  Вид.  і  ред.  о.  С.  Хабурський.
Торонто.  В  50-ліття  УСС.
 Ювіл.  календарець  під  ред.  о.  С.  Ха-
бурського  на  1964  р.  Торонто.  1217
 Юнак,  Роман  [псевд.].  „Українські
Січові  Стрільці  1914-1920”,  Львів.
 „Вістник”,  1935,  вересень,  ст.  692,  693.
 1218
 Яворівський,  Євген.  „Гей,  видно  се¬
ло”.  —  „Новий  Час”,  1934,  13  серпня,
ч.  180,  ст.  6.
 Рецензія  повісти  М.  Голубця  „Гей,
видно  село”. 	1219
 	Залізна 	Острога. 	Музика
 М.  Гайворонського,  лібретто  Лісевича
і  А.  Курдидика.  —  „Новий  Час”,  1934,
14  жовтня,  ч.  230,  ст.  6. 	1220
 15. 	КОНТРОВЕРСІНШ  ПРОБЛЕМИ.  ПОЛЕМІКА.  ПАСКВІЛІ
 Артюшенко,  Юрій.  Проблема  україн¬
ських  збройних  сил.  —  „Самост.  Ук¬
раїна”,  Шікаґо,  1955,  чч.  2-3,  ст.  16-
 20.
 Питання  доцільности  леґіонів  у  скла¬
ді  чужих  збройних  сил.  Брат  на  брата.
Посилка  на  історію  УСС. 	1221
 Боберський,  Іван.  Кириня,  чи  хліб.  —
Вінніпег,  1921.  [Летючка].
 Відповідь  на  наклеп  в  „Укр.  Роб.  Віс¬
тях”,  9.  IV.  1921,  ч.  29,  який  автор  на¬
звав  „безвстидною  ложею”. 	1222
 Богачевський,  Данило.  Рецензія  на
рецензії.  Л.  Цегельський:  „Від  леґенд
до  правди”.  —  „Америка”,  1962,  від
8  червня  до  2  липня,  чч.  108-127.
 Рецензія  книжки  Степана  Ріпецького:
„Листопад  1918  р.”  та  статей  Івана
Кедрина  в  „Свободі”,  1962,  лютий:  „Ви¬
кривлена  правда”.  Автор  боронить  Л.
Цегельського,  автора  пасквільних  спо_
минів,  при  помочі  невірно  подаваних
цитатів. 	1223
 Відповідь  „Пресової  Кватири  УСС”
 противникам  святкування  Маківки.—
„Вістник  Прес.  Кват.  УСС”,  1953-1954,
Ульм-Мюнхен,  ст.  35,  36.
 Подано  як  хроніку:  Постій  „Пр.  Кв.
УСС”  20  вересня  1953.  В  полеміці  назва¬
но  статтю  Степового  в  час.  „Укр  Пром.”
1953,  ч.  21. 	1224
 Горбовий,  М.  З  листів  до  редакції.  —
„Літ.  Черв.  Калини”,  1937,  ч.  9,  ст.
 21.
 Полемічна  відповідь  на  статтю  Ст.
Гайдучка  в  „Сокіл.  Вістях”,  ч.  І,  1937,
,,Без  кадила”. 	1225
 Гриневич,  Ярослав.  На  чий  млин  во¬
да?...  „Шлях  Перемоги”,  1960,  27
березня,  ч.  13.
 Рецензія  споминів  Л.  Цегельського
„Від  леґенд  до  правди”.*  Автор  запере¬
чує  правдомовність  JI.  Ц.  та  вважає  їх
шкідливими  для  укр.  справи.  1226
 Гудовський,  А.  Про  батьківські  турбо.
ти  і  трохи  критики.  —  „Укр.  Проме-
тей”,  1954,  23  вересня,  ч.  38,  ст.  2.
 Критика  пластової  ватри  в  Іст  Четгем
з  нагоди  40-ліття  УСС  за  її  вузько-га¬
лицький  характер.  Висловлює  застере¬
ження  щодо  всенаціонального  святку-
тання  бою  на  Маківці. 	1227
 Дивнич,  Ю.  Визвольний  зрив  у  Га¬
личині  на  загальному  тлі  Української
Революції  в  1917-1923  роках.  —  „Укр.
Прометей”,  1947,  ч.  82,  ст.  2-4.
 Критика  лєґіонової  концепції  УСС.
Брат  проти  брата.  Пролята  кров  УСС
„без  жадної  користи  для  себе”.  Проти
прославлювання  Маківки  без  застере¬
жень. 	±228
 Іванис,  І.  Від  вигадок  до  фактів.  Лон-
гин  Цегельський.  „Від  легенди  до
 599

правди”.  В-во  „Булава”.  Ню  Иорк-
Філядзльфія,  1960.  —  „Нар.  Воля”,
1961,  13,  20,  27  липня,  3  серпня.
 Спростування  і  вияснення  багатьох
невірних  тверджень  Л.  Цегельського.
 1229
 Кедрин,  Іван.  Викривлена  правда.  —
„Свобода”,  1962,  від  7  лютого  до  1
березня,  чч.  25-39.  [Окрема  відбитка:
Вид.  Братства  УСС,  Ню  Иорк,  1963].
 Критика  споминів  Цегельського  Л.
„Від  леґенд  до  правди”.  Спростування
невірних  і  вигаданих  тверджень  автора
споминів  щодо  участи  і  ролі  полк.  Ві¬
товського  і  УСС  в  листоп.  перевороті
1918  та  відповідь  на  статті  Д.  Богачев-
ського  в  „Америці”,  1962.
 	Військо,  комбатанти  й  ідеоло.
 гія.  —  „Овид”,  Шікаґо,  1958,  березень,
ч.  2,  ст.  9;  „Свобода”,  1958,  29  травня,
ч.  102.  Бюлетень  ОбВУА,  ст.  3.
 Критика  ідеології  УСС  в  періоді  їх
включення  в  УГА. 	1230
 	„Окупанти  України”.  —„Сво¬
бода”,  1954,  10  вересня,  ч.  174,  ст.  4.
 Полемічна  стаття-відповідь  на  опінію
одного  громадянина,  немов  би  УСС  не
були  визвольним  військом,  бо  прийшли
на  Україну  як  її  окупанти. 	1231
 Бігічак,  Андрій.  Чому  було  тільки
2500  УСС-ів  в  1914  p.?  „Новий  Світ”,
Ню  Иорк,  1954,  літо,  ч.  6,  ст.  2;  „Но¬
вий  Шлях”,  1954,  ЗО  серпня,  ч.  68,  ст.
2,  під  заг.:  Прогавлена  нагода.
 Автор  повторює  давно  спростовану
версію  про  відкинення  укр.  політичним
проводом  пропозиції  запросити  на  ко¬
манд.  лєґіону  УСС  —  полк.  Станислава
Шептицького. 	1232
 Коваленко,  Василь.  Про  участь  укра¬
їнців  у  першій  світовій  війні.  —  „Впе¬
ред”,  Мюнхен,  1956,  вересень,  ч.  9,
ст.  7,  8.
 Неприхильне  для  УСС  і  невірне  на¬
світлення  їх  визвольної  ролі  в  першій
світовій  війні.  Ред.  „Впереду”  не  погод¬
жується  з  твердженням  автора.  1233
 Копач,  Осип.  Як  ставився  генерал
Станислав  Шептицький  до  Україн¬
ців?  „Новий  Світ”,  1952,  ч.  7,  ст.  4.
 Факти  з  життя  С.  Шептицького,  із
1938-39  pp.,  які  мали  б  бути  доказами
його  прихильносте  до  укр  народу.
 1234
 Козюберда,  О.  Лист  до  редакції.  Лис¬
тування  з  читачами.  —  „Укр.  Вісті”,
Ульм,  1956,  23  лютого,  ч.  14,  ст.  12.
 Лист  викликаний  полемікою  про  УСС
між  Ю.  Мовчаном  і  Д-ром  Д.  К-цьким
в  час.  „Укр.  Вісті”.  Автор  проти  УСС  і
проти  святкування  бою  на  Маківці.  Ре¬
дакція  не  погоджується  з  поглядами  ав_
тора. 	1235
 Леґіони  чи  армія.  —  „Свобода”,  1954,
28  жовтня,  ч.  208,  ст.  2.
 Полеміка  зі  статтею  В.  Підгайного  в
„Свободі”,  26.  X.  1957,  ч.  206,  у  якій
сказано  про  недоцільність  твор.  укр.
леґіонів.  Автор  боронить  леґіонову  кон¬
цепцію  умовно.  Приклад:  УСС  та  їх
позитивна  роля  у  визвольних  змаган¬
нях. 	1236
 Мельник,  Петро.  „А  ми  тую  славну
Україну,  гей,  гей,  розвеселимо.”  —
„Новий  Шлях”,  1955,  ч.  97,  ст.  7.
 Критика  статті  Ю.  Мовчана  „Не  геро¬
їзм,  а  трагедія  укр.  народу”,  в  час.  „Но¬
вий  Шлях”,  1955,  ч.  93,  у  якій  автор
твердить,  що  УСС  вели  братовбивчу  вій¬
ну  і  то  не  в  інтересі  укр.  народу.
 1237
 Мироненко,  Г.  Редактору  Кедрину  й
ще  декому  до  відома.  —  „Укр.  Про-
метей”,  1954,  23  вересня,  ч.  38,  ст.  3.
 Полеміка  зі  статтею  І.  Кедрина  „Оку¬
панти  України”. 	1238
 Мірчук,  І.  Спомини  про  недавнє  мину,
ле.  „Укр.  Роб.”,  Торонто,  1948,  12
грудня,  ч.  45,  ст.  2.
 Автор  подає  невірну  версію  про  за¬
ходи  митр.  Шептицького  в  серпні  1914
іменув.  його  брата  полк.  С.  Шепт.  ко¬
мандантом  УСС.  Обвинув.  К.  Трильов¬
ського  і  К.  Левицького  за  невдачу  тієї
справи. 	1239
 600

Мовчан,  Ю.  Лист  до  редакції  „Впере-
ду”.  —  „Вперед”,  Мюнхен,  1956,  ч.
4,  ст.  7,  8.
 Відповідь  і  завваги  до  статті  Івана
Ульянця  „Про  ролю  УСС-ів  в  укр.  визв.
боротьбі”,  „Вперед”,  1956,  ч.  2. 	1240
 	Не  героїзм,  а  трагедія  україн¬
ського  народу.  —  „Новий  Шлях”,
1955,  ч.  93.
 Негативне  зображення  істор.  ролі  У.
 С.С.  Братовбивство. 	1241
 	Щоб  було  ясно  і  зрозуміло...
 (Ще  про  ролю  УСС-ів  —  додаток  до
дискусії).  —  „Укр.  Вісті”,  Ульм,  1956,
ч.  4,  ст.  З,  4.
 Продовження  полеміки  про  ролю  УСС
—  з  П.  Мельником  „Нов.  Шлях”,  1955,
ч.  97,  —  Н.  Рибаком  „Нов.  Шлях”,  1955,
ч.  86,  —  і  С.  Сассом  „Нов.  Шлях”,  1955,
 ч. 	97. 	121f2
 Рецензія  чи  атака?  „Вісті  Комб.”,
1963,  ч.  І,  ст.  62.
 Гол.  Рада  Братства  УСС  спростовує
невірні  твердження  статті  Д.  Богачевсь-
кого  „Рецензія  на  рецензії”  в  час.  ,,А-
мерика”,  1962,  чч.  108-125,  в  якій  автор
цитуючи  уривки  з  книжки  Н.  Гірняка
„Василь  Вишиваний”,  свідомо  пропус¬
тив  цілий  уступ,  вияснюючий  вияви  за¬
цікавлення  політичними  справами  серед
УССтрілецтва. 	1243
 Рибак,,  Н.  В  ім’я  правди  і  чести  Укра¬
їнських  Січових  Стрільців.  —  „Новий
Шлях”,  1955,  ч.  86,  ст.  7.
 Полемічна  стаття,  оспорююча  тези
Ю.  Артюшенка  „Проблема  укр.  зброй¬
них  сил”,  в  „Самост.  Укр.”  1955,  ч.  2-3
та  Л.  Ребета  в  „Суч.  Укр.”  1954,  ч.  24.
Проблема:  „брат  проти  брата”  і  полі¬
тична  роля  УСС”. 	1244
 Ріпецький,  Степан.  Листопад  1918.
Див.  „Вітовський”.
 Сасс,  С.  С.  Усусуси  честю  і  кров’ю
вписалися  в  історію  України.  —  „Но¬
вий  Шлях”,  1955,  ч.  97,  ст.  7.
 Полем,  відповідь  на  статтю  Ю.  Мов¬
чана  „Не  героїзм  а  трагедія”  в  „Нов.
Шляху”,  1955,  ч.  93,  який  висловив  де¬
які  застереження  щодо  ролі  УСС.
 Щ5
 Степовий,  Ю.  Моя  відповідь  П.  Воли-
някові.  —  „Нар.  Воля”,  1953,  17  груд,
ня.
 Причинок  до  полеміки  про  святкуван¬
ня  Маківки. 	1246
 Степовий,  Юрко.  Свято  української
зброї  чи  трагедія?  „Укр.  Прометей”,
1953,  21  травня,  ч.  21.
 Автор  вважає,  що  бій  на  Маківці  це
наша  трагедія,  бо  там  гинули  УСС  за
чужі  нам  імпер.  інтереси. 	1247
 Угрин-Безгрішний,  Микола.  Сапієнті
сат!  (З  приводу  статті  Ю.  Степового).
„Укр.  Прометей”,  1953,  2  липня,  ч.
27,  ст.  З,  4.
 Вичерпна  відповідь  на  статтю  Ю.  Сте¬
пового  в  „Укр.  Пром.”  з  21.  V.  1953.
 1248
 Український  Січовий  Стрілець.  Що
 зробив  І.  Боберський  з  майном  Цент¬
ральної  Управи  Українських  Січових
Стрільців?  „Укр.  Робітничі  Вісті”,
Вінніпег,  1921,  9  квітня,  ч.  29.
 Наклеп  на  І.  Б.  в  комуністичній  га¬
зеті. 	1249
 Ульянець,  Іван.  Відповідь  Ю.  Мовча-
ну.  Лист  до  редакції  „Впереду”.  —
„Вперед”,  Мюнхен,  1956,  ч.  4,  ст.  8.
 Відповідь  на  листа  до  ред.  „Впере¬
ду”  поміщ.  в  тім  же  числі.  Істор  роля
УСС. 	’ 	1250
 	Про 	ролю 	УСС-ів 	в 	українсь¬
кій  визвольній  боротьбі.  —  „Вперед”,
Мюнхен,  1956,  лютий,  ч.  2,  ст.  5-6.
 Відповідь  на  статтю  Ю.  Мовчана
„Щоб  було  ясно...”  в  „Укр.  Вістях”  1956,
12  січня.  Автор  оцінює  позитивно  істор.
ролю  УССтрілецтва. 	1251
 Усусуси  і  С.  Петлюра  (3  нагоди  40-
ліття  виступу  Українських  Січових
Стрільців).  —  „Бюлет.  Укр.  Нац.
Держ.  Союзу  в  ЗДА,  Ню  Йорк,  1955,
травень,  ч.  11,  ст.  11-14.
 Злобний  і  нерічевий  пасквіль  про  УСС
і  СС. 	1252
 601

Чернецький,  Антін.  Як  воно  справді
було.  —  „Вільна  Україна,  Дітройт,
1955,  ч.  5,  ст.  49-52.
 Спростування  сплетні  про  проект  на-
значення  ґр.  С.  Шептицького  коман¬
дантом  УСС  в  1914  р.  Автор  полемізує
з  невірними  твердженнями  д-ра  І.  Мір¬
чука,  д-ра  Л.  Цегельського,  І.  С.  і  А.
Кігічака  та  доказує  правдивість  запо-
дань  д-ра  К.  Левицького,  д-ра  С.  Барана,
 О. 	Думіна  і  д-ра  Н.  Гірняка. 	1253
 Чи  і  чому  святкувати  Маківку?  „Сво¬
бода”,  1953,  22  вересня,  ч.  178,  ст.  3.
 Автор,  І.  Кедрин-Рудницький,  у  відпо¬
відь  деяким  авторам  доказує,  що  бою
на  Маківці  не  можна  виключити  з  істо¬
рії  укр.  визв.  змагань. 	1254
 Цегельський,  Лонгин.  Від  леґенд  до
правди.  Спомини  про  події  в  Україні
зв’язані  з  Першим  Листопадом  1918
 р.  —  В-во  „Булава”.  Ню  Иорк-Філя-
дельфія,  1960,  ст.  313,  21  см.
 Автор  незгідно  з  правдою  оповідає
про  підготову  листоп.  перевороту  1918
p.,  а  зокрема  невірно  змальовує  ролю
Д.  Вітовського  в  листоп.  подіях.  Під  ад¬
ресою  УСС-ів  кидає  ряд  неправдивих  і
злобних  обвинувачень  без  доказів.  Спо¬
мини  ці  крайно  тенденційні.  Невірні
твердження  автора  були  відперті  і
спростовані  статтями  і  публікаціями:  С.
Ріпецького,  І.  Кедрина,  І.  Іваниса,  Я.
Гриневича  і  інш.  та  науково-істор.  допо-
віддями  на  форумі  НТШ  в  Ню  Иорку.
 1255
 	Помер 	генерал 	Станислав
 граф  Шептицький.  —  „Америка”,
1956,  27  листопада,  ч.  152.
 Повторення  сплетні  про  відкинення
пропозиції  іменування  С.  Шептицького
командантом  УСС  в  серпні  1914  р.
 1256
 16. 	БОЛЬШЕВИЦЬКІ  І  РОСІЙСЬКІ  ПУБЛІКАЦІЇ  ПРО  УСС
 Беляєв,  В.,  Рудницький,  М.  Під  чужи_
ми  прапорами.  —  В-во  „Радянський
письменник”.  Київ.  1956,  ст.  244.
 Большевицький  пасквіль.  1914  рік,  —
леґіон  УСС  зорганізовано  для  шпигун-
сько.диверсійної  роботи  в  Росії,  роля
д-ра  Трильовського,  Донцова,  Грушев-
ського,  СВУ  і  ГУРади  —  усі  німецькі
аґенти,  ст.  7-10,  19.  Роля  СВУ  в  табо¬
рах  полонених,  ст.  23-25.  От.  УСС  Н.
Гірняк  і  В.  Вишиваний,  ст.  39,  46.
 1257
 Беляев,  Владимир.  Разоблачение.  До¬
кументальнеє  очерки  и  повести.  —
,,  Книго-жу  рна  льное 	издательство”.
 Львов.  1960.
 Згадка  про  УСС  та  їх  бої  „против
русской  армии  на  горе  Макивке,  под
Потуторами...”  за  інтереси  Центр.  Дер¬
жав.  Згадка  про  леґіон  „Нахтіґаль”,  я-
кий  „со  дзвонкими  песнями  усусусов
Зажурились  Галичанки...”  проходить  під
св.  Юром,  ст.  293. 	1258
 Братунь,  Ростислав.  Крапка  без  і.
Памфлети.  —  „Радянський  письмен¬
ник”.  Київ.  1959.
 Збірка  статей  „проти  підлих  запро¬
данців  —  українських  буржуазних  наці¬
оналістів”.  Під  повищим  заголовком
стаття-лайка  проти  УСС,  „кривавої  па_
м’яти  австро-угорських  усусусів”.  Згад¬
ка  про  ювілей  40-ліття  УСС,  ст.  3-7.
 1259
 Вюник,  А.  Осип  Петрович  Курилас.—
„Держ.  Вид.  Обр.  Мист.  і  Муз.  Літ.
УРСР”.  Київ.  1963.
 Злобний  пасквіль  на  УСС.  Створення
УССтрілецтва  „було  актом  підлої  зради
гал.  національної  буржуазії.  Бурж.  на¬
ціоналісти  погнали  обдурену  ними  га¬
лицьку  молодь  на  злочинну  війну  проти
її  ж  рідних  братів-українців  та  росіян,
щоб  відорвати  Україну  від  Росії...”
 Галан,  Ярослав.  Світло  зі  Сходу.  —
Літерат.  альманах  „На  віки  з  тобою,
Росія”.  Львів.  1954.  Книжк.-журнал.
 Одна  зі  статей.  Зневажливе  змалю¬
вання  ролі  УСС,  які,  мовляв,  воювали
за  славу  нім.  і  австр.  держав,  як  „загін
яничарів”. 	1260
 Герасименко,  М.  П.,  Кравець,  М.  М.,
Ковальчак,  Г.  І.  До  питання  про  ха¬
 602

рактер  подій  у  Східній  Галичині  на
початку  листопада  1918  р.  —  „Укр.
Істор.  Журнал”,  Київ,  1956,  ч.  З,  ст.
86-94.
 Автори  атакують  О.  Карпенка  [Див.
„Вітовський”]  за  його  оцінку  листопадо¬
вого  перевороту  на  чолі  з  Вітовським,
який  був  антинарод.  акцією  укр.  контр-
рев.  бурж.,  яка  завжди  була  „найлюті¬
шим  ворогом  укр.  народу”. 	1261
 Гермайзе,  Осип.  Матеріяли  до  історії
українського  руху  за  світової  війни.
—  ,,Укр.  Археограф.  Збірник”,  т.  І.,
Київ,  1926,  ст.  271-354.
 Інформації  Департ.  Поліції  в  Києві
про  УСС-ів  та  проф.  М.  Грушевського,
як  їх  виховника,  про  СВУ,  чет.  УСС  М.
Гаврилка  та  про  поширювання  видань
Боєвої  Упр.  і  СВУ  на  Україні.  1262
 Дубина,  Микола.  Громадський  діяч
і  редактор.  —  „Вітчизна”,  Київ,  1964,
лютий,  ч.  2,  ст.  157-163.
 Про  кол.  УСС  Андрія  Бабюка  (М.  Ір-
чана).  Фальшиві  твердження  про  ідейно-
політичне  обличчя  А.  Б.,  як  УССтріль-
ця.  Бібліографія  про  М.  Ірчана.  1263
 Єфремов,  С.  До  історії  „Галицької
Руїни”  1914-1915  pp.  (В  жандармсь¬
кому  освітлені).  —  „Україна”,  Київ,
1924,  т.  4,  ст.  124-144.
 Автор  цитує  таємний  рапорт  Нач.
Жандарм.  Управи  Ген.  Губ.  Галичини,
полк.  Мезенцева  з  дня  17.  І.  1915,  в
якому  є  ширша  згадка  про  січовий  рух
в  Гал.  та  про  УСС  та  їх  участь  у  війні
проти  Росії  в  числі  20  тисяч  люда,  ст.
136. 	1264
 Історія  Української  РСР,  Том  І.  Київ,
1953.  Видання  Академії  Наук  УРСР.
Інститут  Історії.  Розділ  XV.  пар.  3.
Автор  І.  І.  Компанієць,  ст.  762.
 Неґативна  згадка  про  леґіон  УСС,  йо¬
го  склад  „  із  куркульських  синків”  і
його  диверсійно-шпигунські  завдання.
 1265
 Мірчук,  І.  „Братання”  слов’янських
народів  на  тлі  большевицької  дійснос.
ти.  (З  нагоди  300-ліття  Переяславсь¬
 кого  договору).  —  „Український  Збір,
ник”,  Мюнхен,  1955,  книга  3,  ст.  181.
 Критика  статті  Я.  Галана  „Світло  зі
Сходу”  в  альман.  „На  віки  з  тобою,
Росіє”,  в  якій  зневажливо  представлено
УСС. 	1266
 М.  Т.  Щ.  Ювілеї  всенародні  та  юві¬
леї  антинародні.  —  „Наша  Культура”,
Варшава,  1964,  жовтень,  ч.  10  (78),
ст.  8-10.
 Комуністична  критика  виступу  УСС-
ів:  помічники  і  оборонці  німецького  ім-
періялізму.  Полеміка  із  твердженнями
праці  С.  Ріпецького  „Українське  Січове
Стрілецтво”,  які  автор  статті  цитує.
 1267
 Повість  -  пасквіль  Юрія  Смолича
 „Вільне  Слово,  1958,  5  квітня,  ч.  14;
„Укр.  Голос”,  1958,  5  березня,  ч.  10;
—  „Нар.  Воля”,  1958,  ч.  15.
 Рецензія  повісти  „Мир  хатам  —  війна
палацам”.  Пасквіль  на  хор.  УСС  С.  Га-
лєчко,  як  ніби  секретарку  М.  Грушевсь¬
кого. 	1268
 Рафес,  М.  Два  года  революции  на  Ук-
раине.  Москва,  1920.
 Галицькі  Січові  Стрільці  вірне  заборо-
ло  куркульської  Директорії,  ст.  110.
 1269
 Смолич,  Юрій.  Реве  та  стогне  Дніпр
широкий.  Роман.  —  Київ,  1960.  „Ра¬
дянський  письменник”.
 Пасквіль-аґітка.  Січовий  Стрілець  на
варті  у  М.  Грушевського,  ст.  692.  Студ.
курінь  усусусів  в  поході  на  Крути  та  в
бою,  ст.  707,  738.  Київські  бої  Січ.  Стр.,
сот.  Черник,  Галєчко  нач.  штабу  усусу¬
сів,  ст.  783,  784. 	1270
 Українська  Радянська  Енциклопедія.
 13  том.  Вид.  Акад.  Наук  УРСР,  Київ,
1963,  ст.  194.  [Гасло]:  „Січові  Стріль¬
ці”.
 Большевицька  оцінка.  Окремо  гово¬
рить  про  формацію:  „Українські  Січові
Стрільці”,  „УСС”,  —  а  окремо  про  київ¬
ських  Січових  Стрільців. 	1271
 603

Шлепаков,  А.  М.  Українська  трудова
еміграція  в  США.  В-во  Акад.  Наук
УРСР,  Київ,  1960.
 Критика  прихильного  відношення  укр.
еміграції  в  ЗДА  до  УСС.  Делегат  ЗУ-
Ради  —  це,  мовляв,  австр.  аґент.  Лайка
на  рішення  укр.  організацій  в  ЗДА  за
їх  протиросійське  становище. 	1272
 „Що  їх  найбільше  болить...”  „Свобо¬
да”,  1955,  17  серпня,  ч.  157,  ст.  2.
 Полемічний  коментар  до  проти-УСС-ої
авдиції  київської  радіовисильні  з  2.
серпня  1955,  де  читано  Р.  Братуня
„Крапка  без  І”. 	1273
 Юрій,  Л.  Потомки  Запорожців?  „Но-
вое  Время”,  СПетербург,  1915,  5  ве¬
ресня.
 Стаття  в  рос.  мові  про  УСС  з  нега¬
тивною  ошінкою. 	127 	4
 Шкрумеляк,  Юрій.  Лихі  примари  ми¬
нулого.  —  „Львівська  Правда”,  Львів,
1964,  1  серпня.
 Вимушений  пасквіль  на  УСС  з  наго¬
ди  їх  50-  ліття,  мовляв:  УСС  збаламу¬
чені  історією  Грушевського  дали  себе
спокусити  боротися  по  стороні  Австрії
і  не  думали,  що  „російський  народ  може
бути  найпершим  союзником  України  у
здобутті  її  справжньої  незалежності...”
 1275
 17. 	БРАТСТВО  УСС
 А.  К.  Перший  документальний  фільм
у  Канаді.  В  поклоні  тим,  що  впали
на  Маківці.  —  „Свобода”,  1952,  25
червня,  ч.  164,  ст.  3.
 Свято  Маківки  стан.  Бр.  УСС  в  То¬
ронто  18.  V.  1952.  Висвітлення  фільму:
„Шлях  УСС  до  Маківки”. 	1276
 А. 	П.  Стріча  УСС-ів.  З  нагоди  Мазе-
пинських  роковин  і  45-літнього  юві¬
лею  вимаршу  перших  сотень  в  бій  з
відвічним  ворогом  —  Москвою.  —
„Наш  Клич”,  Буенос  Айрес,  1959,  27
серпня.
 Свято  станиці  Братства  УСС  в  Арген¬
тині,  2  серпня  1959. 	1277
 Білоус,  Іван.  Станиця  УСС.  —  „Віль¬
не  Слово”,  1963,  2  листопада,  ч.  44,
ст.  5.
 Організаційне  життя  стан.  Братства
УСС  в  Дітройті. 	1278
 Братство  Українських  Січових  Стріль¬
ців.  —  „Наша  Мета”,  1950,  ч.  41.
 Організаційна  відозва  станиці  Брат.
УСС  в  Торонто. 	1279
 	Нові 	керівні  органи  Братства
 (Комунікат).  —  „Вісті  Комб.”,  1962,
ч.  2  (6),  ст.  64. 	1280
 604
 	З  діяльности  Головної  Ради
 Братства  УСС.  —  „Вісті  Комб.”,  1962,
ч  .3-4  (7-8),  ст.  91. 	1281
 	Створення  Ювілейного  Комі¬
тету  50-річчя  Українських  Січових
Стрільців.  —  „Вісті  Комб.”,  1964,  ч.
1  (13),  ст.  52. 	1282
 Відзначення  46-річчя  боїв  на  Маківці
 станицею  Братства  УСС-ів  у  Філя-
дельфії.  —  „Вісті  Комб.”,  1961,  ч.
 1-2,  ст.  107-108.
 Доповіді  про  бій  на  Маківці  в  трьох
радіо-авдиціях  у  Філядельфії.  1283
 Вісті  Головної  Ради  Братства  УСС.  —
 „Вісті  Комб.”,  1964,  ч.  1  (13),  ст.  53,
54. 	1284
 В  Канаді  відбувся  мазепинський  з’їзд
УСС.  —  „Свобода”,  1959,  7  серпня,
ч.  151,  ст.  4.
 Звіт  про  ювіл.  з’їзд  в  Ст.  Кетеринс,
1  серпня  1959  з  нагоди  45-річчя  УСС.
 1285
 В. 	Тк.  В  роковини  Маківки.  —  ,,Укр.
Робітник”,  Торонто,  1956,  ч.  15,  ст.  7.
 Святочні  збори  в  45-річчя  бою  на
Маківці,  улапгг  стан.  УСС  в  Торонто.
 1286

Галів,  Микола.  Забава  „Червоної  Ка¬
лини”  атракцією  карнавалу.  —  „Сво¬
бода”,  1964,  6  березня,  ч.  44,  ст.  3.
 Репортаж  про  баль  в  Ню  Иорку.  Іні¬
ціатива  УСС.  Присутніх  1200  осіб.
 1287
 Гірняк,  Никифор.  Відкритий  лист  до
генерала  Владислава  Андерса.  —
„Свобода”,  1950,  7  жовтня,  ч.  233,  ст.
 2.
 Протест  голови  Братства  УСС  проти
змісту  промови  Андерса  на  бенкеті  А-
мер.  Полонії  1.  жовтя  1950  р.  в  Ню  Иор_
ку,  в  якій  він  обстоював  право  Польщі
до  Львова  і  Вильна. 	1288
 	Українські  Січові  Стрільці  на
 еміграції.  В  40-ліття  УСС.  —  Кал.
„Нов.  Шляху”  на  1954  р.  Вінніпег,
ст.  75-89.
 Ювіл.  з’їзди  УСС  у  Львові  в  1924  і
1934  pp.  З’їзд  в  Реґенсбурзі  1948.  (іс¬
нування  Союзу  УСС.  Організ.  праця.
Привіт  УСС  воякам  УПА.  Привіт  голо¬
ви  СУСС  конгрес.  Пласту  в  квітні  1948.
Другий  з’їзд  УСС  в  Реґенсбурзі  в  черв¬
ні  1948.  Зміна  статуту  організації  і  при-
няття  назви  „Братство  УСС”.  Третій
з’їзд  в  Міттенвальді  в  листоп.  1948.  У-
рочисте  передання  пластовому  юнацтву
традицій  УСС. 	1289
 Головна  Рада  Братства  УСС.  Заклик
до  усіх  членів.  —  „Час”.  Нюрнберг,
1948,  28  листопада,  ч.  48,  ст.  10.
 1290
 Заклик  до  відзначення  35-річчя  УСС.
Дещо  з  хроніки  „Пресової  Еватири”
УСС.  —  „Вістник  Прес.  Кват.  УСС”.
Ульм,  грудень  1953  —  січень  1954,
ст.  30-36.  [Машинопис].
 Хронікальні  нотатки,  листи,  проекти
в  справі  історії  УСС  і  СС,  долі  політ,
емігрантів  УСС  від  1944-1954,  діяльнос-
ти  ,,Прес.  Кват.  УСС”,  споминів  з-перед
1914  p.,  ідеології  УСС.  Некрологи.  1291
 З  життя  Братства  Українських  Січо¬
вих  Стрільців.  —  „Свобода”,  1953,  2
травня,  ч.  100;  „Америка”,  1953,  5
травня.
 Про  IV  Делеґат.  З’їзд  Братства  УСС,
вибори  Гол.  Ради  і  плян  праці.  1293
 Любчинський,  О.  З  діяльности  Т-ва
Українських  Січових  Стрільців  у  Він¬
ніпегу.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,  1934,
ч.  6,  ст.  19,  20.
 Звіт  праці  за  1933  рік. 	1294
 Кущинський,  Антін.  „Гей  у  лузі  чер¬
вона  калина”  в  Шикаґо.  —  „Свобо¬
да”,  1963,  1  травня,  ст.  8;  „Шлях  Пе¬
ремоги”,  1963,  7  квітня,  ч.  14,  п.  заг.
„Напередодні  50-річчя  УСС.
 Звіт  про  заг.  збори  станиці  Бр.  УСС
в  Шикаґо  з  17.  III.  1963. 	1295
 Луців,  Л.  Відновлення  видавництва
„Червона  Калина”.  —  „Свобода”,  1950
28  вересня,  ч.  225,  ст.  3.
 Про  діяльність  „Черв.  Калини”  у
Львові. 	1296
 О. 	А.  Вшанування  народин  нової  до¬
би.  —  „Зустріч”,  Реґенсбурґ,  1948,  ст.
 12.
 Свято  33-их  роковин  Маківки  у  Мюн¬
хені  на  Фраймані  6.  VI.  1948. 	1297
 	З  діяльности  Союзу  УСС.  Ко¬
роткий  огляд.  —  „Зустріч”,  Реґенс¬
бурґ,  1948,  ст.  10.
 Огляд  діяльности  за  час  від  31.  І.
до  19.  VI.  1948  р. 	1298
 ОПХ.  Відзначення  роковин  Маківки.
—  „Наша  Мета”,  1957,  ч.  20  (346),
ст.  7.
 Звіт  із  свят  вечора  стан.  Бр.  УСС  в
Торонто  4.  травня  1957. 	1299
 З  діяльности  братства  Українських  Сі¬
чових  Стрільців.  —  „Вісті  Комб.”,
1963,  ч.  1  (9),  ст.  56;  ч.  2  (10),  ст.
50-52;  ч.  З  (11),  ст.  56-59;  ч.  4  (12),
ст.  61-63. 	1292
 Перший  З’їзд  Українських  Січових
Стрільців  ЗДА  і  Канади.  —  „Голос
Комб.”,  1959,  літо,  ч.  З  (9),  ст.  33;
„Укр.  Слово”,  Париж,  1959,  16  серп¬
ня,  ч.  927.
 605

Про  з’їзд  УСС  з  нагоди  45-річчя  в  Ст.
Кетеринс^  1  і  2  березня  1959. 	1300
 КігічаК;  Андрій.  Сильветки  з  вечер-
ниць  „Червоної  Калини”  у  Ню  Нор¬
ку.  Замість  фейлетону.  —  „Свобода”,
1954,  6  березня,  ч.  44,  ст.  3.
 Вечерниці  Ч.  К.  27  лютого  1954.
 1301
 	Усусуська 	ватра.  —  „Новий
 Світ”,  1955,  ч.  1  (56),  ст.  7,  8.
 Враження  і  рефлексії  із  „Стрілецької
Ватри”  в  Черчі,  ЗДА. 	1302
 Поритко,  Іван.  Братство  Українських
Січових  Стрільців.  В  50-річчя  УСС.  —
„Вісті  Комб.”,  1964,  ч.  З  (15),  ст.  15-
 23.
 Огляд  нац.  громадської  діяльности
УСС  після  визвольних  змагань  і  праця
Братства  УСС. 	1303
 	Союз 	Українських  Січових
 Стрільців.  —  „Зустріч”,  Реґенсбурґ,
1948,  19,  20  червня,  ст.  2,  3.
 Оснування  Союзу  УСС  31.1.  1948,  його
мета  і  діяльність. 	1301}
 Президія  Головної  Ради  Братства
УСС.  Заклик  до  Братів  Українських
Січових  Стрільців  у  Европі,  Америці,
Канаді  і  по  всьому  світу  сущих.  —
„Час”,  Нюрнберг,  1948,  5  вересня,  ч.
35,  ст.  7.
 Заклик  до  організації. 	1305
 Пришляк,  Лев.  Святкові  сходини  у
49-  річчя  бою  Українських  Січових
Стрільців  на  Маківці.  —  „Гомін  Укра.
їни”,  1964,  4  серпня,  ч.  28.
 Збори  23.  V.  1964  з  ініціятиви  ООЧСУ
в  Ню  Иорку.  Участь  і  доповіді  членів
станиці  Бр.  УСС  в  Ню  Иорку.  1306
 Протест  Українських  Січових  Стріль¬
ців.  —  ,,Овид”,  Буенос  Айрес,  1952,
 ч. 	5-6  (34-35),  ст.  12.
 Звернення  Гол.  Ради  Бр.  УСС  до  Пре¬
зидії  УККА  і  зазив  боротися  проти  на¬
магань  поляків,  виявлених  на  конгресі
Амер.  Полонії  в  травні  1952  забезпечити
 606
 Польщі  кол.  кордони  устійнені  в  миро¬
вому  договорі  в  Ризі. 	1307
 Рудий,  Євген.  Відзначення  46-ліття
боїв  на  Маківці  станицею  Братства
УСС  у  Філядельфії.  —  „Вісті  Комб.”,
1961,  ч.  1-2,  ст.  107-108.
 Репортаж  про  три  радіо-авдиції,  до¬
повіді  і  список  поляглих  на  Маківці.
 1308
 Свято  Маківки  на  Фраймані.  —  „Віст¬
ник  Прес.  Кват.  УСС”,  Ульм,  1953-
 54.
 Опис  свята  в  таборі  ДП  в  Мюнхені
 6. 	VI.  1948,  улашт.  місцев.  стан.  УСС.
 1309
 Справа  признання  воєнного  хреста.
 Наказ  Міністра  Військових  Справ  Ук_
раїнської  Народньої  Республіки,  ч.  12,
15  березня  1961  року,  м.  постою.  „Го¬
лос  Комб.”,  1961,  весна,  ч.  9,  ст.  5.
Доповнення  наказу  МВС  від  25.  VI.
 1958,  ч.  5,  що  за  учасників  укр.  визв.
змагань  уважається  також  вояків  леґі¬
ону  УСС,  як  брали  участь  у  визв.  бо¬
ротьбі  проти  москов.  імперіялізму  від
 3. 	VIII.  1914  до  3.  XI.  1918  р.  1310
 Союз  Українських  Січових  Стрільців
на  скитальщині.  —  „Америка”,  1948,
6  квітня,  ч.  28,  ст.  3.
 Оснування  Союзу  УСС  31.  І.  і  1.  II.
в  Реґенсбурґу.  Резолюції  і  привіти.
 1311
 Тернопільський,  І.  Ювілейний  з’їзд
УСС.  —  „Гомін  України”,  15  серпня
 1959,  ч.  33,  34,  22  серпня,  ч.  35.
Репортаж  зі  з'їзду  в  Ст.  Кетеринс  з
 нагоди  45-річчя  УСС,  1.  і  2.  VIXL.  1959.
 1312
 УСС  плянують  з’їзд  в  Ст.  Кетеринс  у
 своє  45-річчя.  —  „Свобода”,  1959,  23
липня,  ч.  140,  ст.  4.
 Інформація  і  програма  з’їзду  1.  ЛПИ.
 1959. 	1313
 Чорномаз,  Степан.  Роковини  бою  на
Маківці.  —  „Вільне  Слово”,  1963,  11
травня,  ч.  19,  ст.  7;  „Наша  Мета”,
1963,  11  травня,  ч.  20,  ст.  3.
 Церковне  свято  станиці  Бр.  УСС  в  То_
ронто  для  вшанування  героїв  Маківки,
5  травня  1963. 	131Jf

18. 	ОКРЕМІ  СВІТЛИНИ  З  ЖИТТЯ  УСС  (БЕЗ  СТАТТЕЙ)
 Бувші  УСС  з  села  Трофанівка,  пов.
Коломия.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,
1937,  ч.  4,  ст.  5. 	1315
 Було  колись  на  Вкраїні.  (Діти  чита¬
ють  альбом  УСС).  —  „Літ.  Черв.  Ка¬
лини,  1935,  ч.  9,  ст.  1. 	1316
 Великдень  УСС  у  Головецьку  1915  р.
—  „Літ.  Черв.  Калини”,  1935,  ч.  4,
ст.  1. 	1317
 Група  колишніх  УСС  в  Семиківцях
над  Стрипою.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,
 1935,  ч.  6,  ст.  15. 	1318
 Диктатор  Петрушевич  серед  УСС,  Ка-
м’янець  под.,  вересень  1919  р.  —  „Літ.
Черв.  Калини”,  1935,  ч.  7-8,  ст.  5.
 1319
 Запасні  становища  УСС  в  ярі  під  Ко¬
нюхами.  —  Гурток  УСС  артистів  ук¬
раїнського  театру.  „Літ.  Черв.  Кали¬
ни”,  1935,  ч.  10,  ст.  3. 	1320
 Пор.  УСС  І.  Іванець  на  коні.  —  „Літ.
Черв.  Калини”,  1936,  ч.  2,  ст.  9.
 1321
 Могила  УСС  Осипа  Назаркевича  в
Ярославі.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,
 1936,  ч.  4,  ст.  13. 	1322
 На  позиції  під  Городком:  кмдт.  І  п.
п.  УСС  сот.  3.  Носковський,  кмдт.  III-
 ого  куреня  УСС  пор.  С.  Іваницький,
кур.  адют.  чет.  І.  Біляч.  —  „Літ.  Черв.
Калини”,  1936,  ч.  2,  ст.  15. 	1323
 Обоз  Коша  УСС  в  поході  на  Ушицю.
 —  „Літ.  Черв.  Калини”,  1936,  ч.  2,
ст.  9. 	1324
 Осип  Кисіль,  хор.  УСС.  —  „Літ.  Черв.
Калини”,  1936,  ч.  9,  ст.  17. 	1325
 Колишні  УСС  з  села  Корнича  коло
Коломиї.  „Літ.  Черв.  Калини”,  1937,
 ч. 	9,  ст.  17. 	1326
 15  колишніх  УСС  з  Печеніжинщини.
 —  „Літ.  Черв.  Калини”,  1937,  ч.  9,  ст.
 15. 	1327
 Сот.  А.  Степанів  зі  своєю  сестрою  хор.
УСС  Оленою  Степанів.  —  „Літ.  Черв.
Калини”,  1937,  ч.  7-8,  ст.  19. 	1328
 Петро  Стратійчук,  хор.  УСС,  Петро
Кузик,  сот.  СС.  Михайло  Кузик,  хор.
УСС.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,  1938,
 ч. 	5,  ст.  16. 	1329
 Стрілецьке  весілля,  Грузьке  на  Хер¬
сонщині.  —  „Літ.  Черв.  Калини”,  1935
 ч. 	5  ,ст.  1. 	1330
 Сот.  І.  Пяпка  —  „Літ.  Черв.  Калини’*
1938,  ч.  З,  ст.  7. 	1331
 607

ЗМІСТ  БІБЛІОГРАФІЇ  ДЖЕРЕЛ
ДО  ІСТОРІЇ  УСС:
 Стор.:
 ВСТУП  	499
 Пояснення  скорочених 	назв  	504
 Список  скорочень 	505
 І. 	ПРЕСА  УСС 	  507
 П.  КНИГИ
 а)  Збірники,  календарі, 	альманахи 	508
 б)  Публікації  окремих 	авторів. 	Історичні  праці,  спомини,  нариси 	509
 в)  Белетристика 	512
 ІП.  СТАТТІ  І  ПУБЛІКАЦІЇ  В  ЖУРНАЛАХ,  ГАЗЕТАХ  І  ЗБІРНИКАХ
 1.  Підготова  визвольно-мілітарного  руху.  Січові,  сокільські  і  стрілецькі
організації  в  Галичині  і  Буковині  до  світової  війни 	513
 2.  Маніфести  ГУРади  і  УБУправи.  Мобілізація  УСС. 	518
 3.  Організація  і  побут  та  історія  бойових  дій  УСС.  Спомини,  описи  і  до¬
кументи  :
 а)  Від  10.  IX.  1914  до  1.  XI.  1918  р.  Світова  війна. 	520
 б)  Від  1.  XI.  1918  до  15.  УП.  1919.  Польсько-українська  війна 	533
 в)  Від  15.  УП.  1919  до  ліквідації  Леґіону  УСС.
 На  Великій  Україні 	538
 4.  Життєписи,  некрологи,  персоналія,  біографічні  причинки 	540
 5.  Дмитро  Вітовський 	551
 6.  Олена  Степанів  	556
 7.  Духове  життя  УСС.  Культурно-освітня  праця.  Літературно-мистецька
творчість.  Пресова  Кватира.  Театр 	557
 8.  Стрілецька  Пісня:
 а)  Нариси,  розвідки,  репортажі 	561
 б)  Михайло  Гайворонський 	565
 в)  Ноти 	566
 9.  Ідеологія  УССтрілецтва.  Його  історичне  значення.  Ювілейні  статті  571
 10.  Традиція  і  культ  УСС:
 а)  Стрілецькі  могили 	575
 б)  Виставки  УСС  	576
 в)  Філятелія  УСС 	577
 г)  Ювілейні  святкування  40-річчя  УСС 	578
 д)  Ювілейні  вяткування  50-річчя  УСС 	581
 е)  Програми  концертів  і  свят  УСС 	585
 11.  Белетристика:
 а)  Вірші  присвячені  УСС 	586
 б)  Оповідання  і  літературні  нариси  з  життя  УСС 	588
 12.  Статті  про  УСС  на  різні  теми 	590
 13.  Статті  про  УСС  чужими  мовами 	593
 14.  Рецензії  публікацій  про  УСС 	596
 15.  Контроверсійні  проблеми.  Полеміка.  Пасквілі. 	599
 16.  Большевицькі  і  російські  публікації  і  статті  про  УСС 	602
 17.  Братство  УСС 	604
 18.  Окремі  світлини  з  життя  УСС  (без  статтей)  	607
 Загальне  технічне  керівництво:  Анатоль  Домарацький.
Склад  і  верстка:  Ярослав  Сидоряк,  Роман  Ференцевич.
Переплет:  Ярослав  Щербанюк.  Наклад:  1  500  прим.
Друковано  в  друкарні  „Свобода”,  81-83  Гренд  вул.,
Джерзі  Ситі,  Н.  Дж.,  07303,  ЗДА. 	1967 	р.
 60S