Текст
                    ЕЛВІН  ТОФФЛЕР
 МІЖНАРОДНИЙ  ФУТУРОЛОГІЧНИЙ  БЕСТСЕЛЕР


МІЖНАРОДНІ БЕСТСЕЛЕРИ ВСЕСВІТНЮ ВІДОМОГО ВЧЕНОГО Й ФУТУРИСТА ЕЛВІНА ТОФФЛЕРА: «ЗМІНА ЕНЕРГІЇ» «ЗМІНА ЕНЕРГІЇ» — книжка про енергію на початку XXI сторіччя. Вона розповідає про насильство, багатство та знання і про роль, яку во¬ ни відіграють у нашому житті. Вона — про нові дороги до енергії, відкритої світом, у якому відбуваються дивовижні перетворення. Тому, що нині — світанок переходу до нових видів енергії. Ми живемо в час, коли розпадається вся структура енергії, на якій стоїть світ. «ТРЕТЯ ХВИЛЯ» пропонує переконливий вихід із сьогоднішнього розпачу... в ній ми знайдемо підбадьорливий, оптимістичний погляд на наші нові можливості. Вона наділяє нас разючим відчуттям великих змін, які сьогодні нако¬ чуються на наш світ, вона осяває новим світлом сьогоднішні драматичні зміни у бізнесі й економіці, а також пояснює роль культів, дає нові виз¬ начення праці, гри, кохання та успіху. «МАЙБУТНЄ ПОТРЯСІННЯ» показує завтрашній світ, спростовую¬ чи незліченні штампи про день сьогоднішній. Даючи яскравий опис гло¬ бальної цивілізації, що виникає,— завтрашнього сімейного життя, ви¬ никнення нових бізнесів, субкультур та людських відносин,— вона заін¬ тригує, схвилює, злякає, заохотить і, насамперед, змінить кожного, хто її прочитає. «ТРЕТЯ ХВИЛЯ» «МАЙБУТНЄ ПОТРЯСІННЯ» «Третя Хвиля» перекладена мовами: арабською болгарською грецькою данською іврит індонезійською іспанською китайською корейською нідерландською німецькою перською французькою шведською японською російською румунською таї турецькою українською УРДУ польською португальською і видавалася в багатьох країнах.
«ТРЕТЯ ХВИЛЯ» ЕЛВІНА ТОФФЛЕРА пропонує переконливий вихід із сьогоднішнього розпачу, в ній ми знайде¬ мо підбадьорливий, оптимістичний погляд на наші нові можливості. «Третя Хвиля» наділяє нас разючим відчуттям великих змін, які сьо¬ годні накочуються на наш світ. її всеохопний синтез осяває новим світлом наші нові форми шлюбу й сім’ї, сьогоднішні драматичні зміни у бізнесі й економіці. Вона пояснює роль культів, дає нові визначення праці, гри, ко¬ хання та успіху. Вона показує, якими будуть нові форми демократії двад¬ цять першого сторіччя. «Третя Хвиля» — це надзвичайно глибоке класичне вивчення завтраш¬ нього дня. Охоплюючи історію й майбутнє, вона відкриває приховані зв’язки сьогоднішніх змін — у бізнесі, родинному житті, техніці, ринко¬ вих відносинах, політиці й особистому житті. Простежуючи напрямки цих змін, вона привела американські корпорації до переорієнтації їхніх стратегій, японських лідерів — до заохочення стрибка своєї країни за межі індустріалізму, китайських інтелектуалів спонукала тиснути на здійснен¬ ня кампанії за демократичну реформу. «Третя Хвиля» змальовує разючу всеохопну картину цивілізації двад¬ цять першого сторіччя, що виникає на нашій планеті. СВІТ ВІТАЄ «ТРЕТЮ ХВИЛЮ»: «Просто чудова праця ... Тоффлер охоплює космічний простір і час, щоб інтегрувати дивовижну лавину інформації,— від сімейного життя до мікро¬ біології,— та історичної теорії... Комусь це може видатися маячнею, але це справді так». „ «Вашингтон пост» «Бачення Тоффлера дивовижно свіже ... цс — необхідна людям карта шляхів від теперішнього до майбутнього». «Бізнес вік» «Екстраординарний синтез.... Тоффлер далекий від усіх ідеологічних та наукових пророцтв, що робить його точку зору незвичайною ... Читайте цю книжку: вона хвилює й наднхає». ,. _ «Фігаро», Париж «Моїугній твір ... Елвін Тоффлер написав ще одну книжку-сенсацію». «Ґардіан», Лондон «Безперечно вагома праця — і надзвичайно цікава... Сила книжки в її ши¬ роких обріях, спроможності синтезувати, в її переконливій аргументації, в її гострому погляді на нові обставини та в її сміливих гіпотезах». «Нойс Цюрихер цайтупг», Цюрих «Тоффлер мас уяву та здібність подумати про різноманітні майбутні мож¬ ливості, переступаючи за межі популярних цінностей, припущень та міфів». Ассошіейтед Пресс
«Багата, стимулююча й глибоко оптимістична книжка ... безперечно, до¬ поможе багатьом краще зрозуміти [сьогоднішні] складні соціальні зміни». «Глоб енд мейл», Торонто «Книга покликана стати ще однією сучасною класикою, як її попередни¬ ця — «Майбутнє потрясіння»... Тоффлер знову довів, що він майстер ... унікальний автор, який менш як за десять років випустив дві книжки, що стануть класичними, обидві із свіжими й чітко поясненими ідеями». Юнайтед Пресс Інтернейшнл «Тоффлер має ... авторитет і голос. Він подає гострі, однозначні думки про сьогоднішній світ і пропонує людству не менш як бачення завтрашньо¬ го дня, «нової цивілізації».... «Третя Хвиля» зачарує читача — і заслужено». «Вот» «Обов’язково читати інвесторам ... Розуміти концепцію та бачення цієї екстраординарної книжки так само важливо... в 1980 році, як було важливо розуміти попередню плідну працю Тоффлера «Майбутнє потрясіння» в 1970-х». л - \ «Фаиненшл ворчо» «Деталізована, захоплива, смілива, перспективна оцінка соціальних змін, необхідних, якщо ми хочемо вижити ... Демократична, самодостатня утопія Тоффлера — це смілива альтернатива сучасним грізним застереженням». «Космополітен» «Плідна праця, гідна зайняти своє місце поряд із перлинами фантастич¬ ної художньої літератури — «1984» Орвелла та «Сміливий новий світ» Ол- доса Гакслі... Тоффлер — мислитель не меншого масштабу ... його книжка переповнена ідеями». „ .- П г v «Рецензії Джона Беркгема» «Як тільки ви увійдете в його версію майбутнього, ви ніколи вже не змо¬ жете виправдати деякі вади, притаманні сьогоднішній дійсності». «Фаиненшл пост», Торонто «Вчені оглядачі... називають його синтез «оригінальним», «яскравим» і «сміливим» ... [серед] професіоналів інформаційної галузі... ми не бачимо нікого, хто зайшов би так далеко чи охопив би так багато нових технологій та їхній вплив». , , •, «Інформеишен ворло» «Не дуже часто з'являється книжка, яка порушує все ваше сприйняття світу і того, як він функціонує. «ТретяХвиля» Елвіна Тоффлера є саме такою книжкою ... образною і... блискучою». , г «Інваиронментел екшн» «Чудове твердження ... жодна з досі відомих мені книжок не дала хрис¬ тиянинові таких можливостей для пізнання світу». «Черчтаим»
Elvin TOFFLER THE THIRD WAVE % Bantam Books New York • Toronto • London • Sydney • Aucland
Елвін ТОФФЛЕР ТРЕТЯ ХВИЛЯ Переклад з англійської Видавничий дім «ВСІСВІТ» Київ — 2000
ББК 60.5 Т63 У своєму розвитку людство пережило аграрну й індустріальну хвилі; нині, ламаючи в усьому світі усталені уявлення, звичаї, традиції, їм на зміну прихо¬ дить третя — інформативна. її аналізові присвячена всесвітньо відома книга американського соціолога Елвіна Тоффлера. Видана 1980 р., сьогодні ця праця звучить іще гостріше, оскільки минулі роки яскраво довели справедливість пе¬ редбачень автора і зробили ще злободеннішими його прогнози майбутнього людської цивілізації. Українською мовою видається вперше. Переклад з англійської Андрія ЄВСИ за редакцією Віктора ШОВКУНА Це видання підтримане Фондом OSI-Zug спільно з Центром видавничого роз¬ витку Інституту відкритого суспільства (Будапешт) та Міжнародним фондом «Від¬ родження» (Київ). Sponsorcd by the OSI-Zug Foundation with the contribution of the Center for Publi- shing Development of the Open Society Institut — Budapest and International Renaissan- ce Foundation — Kyiv. Видавничий дім «Всесвіт» висловлює подяку Відділові преси, освіти й культури Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні за допомогу у виданні цієї книги. Перекладено за виданням: Alvin Toffler. The Third Wave. Bantam books. New York * Toronto * London * Sydney * Auckland (1980). Copyright © 1980 by Alvin Toffler. Право на видання книжки було отримано за угодою з Curtis Brown, Ltd. та літе¬ ратурним агентством «Мстлок». © Андрій Євса, 2000, переклад. ISBN 966-95607-2-1
Присвячується Гейді, чиї переконливі аргументи надихнули мене на рішення написати «Третю Хвилю». її на¬ полеглива, переконлива критика моїх ідей та її професіоналізм як редактора віддзер¬ калені на кожній сторінці. fi внесок у цю книжку далеко більший, ніж можна було б сподіватися від колеш, інтелектуального компаньйона, друга, ко¬ ханої та дружини.
ЗМІСТ Передмова 13 ЗІТКНЕННЯ ХВИЛЬ Розділ 1. СУПЕРБОРОТЬБА 19 Революційна передумова 20 Головний гребінь хвилі 22 Хвилі майбутнього 23 Золоті жуки й убивці 25 ДРУГА ХВИЛЯ Розділ 2. АРХІТЕКТУРА ЦИВІЛІЗАЦІЇ 29 Насильницьке рішення 30 Батареї живлення 32 Технологічна матка 33 Яскраво-червона пагода 33 Модернізована сім’я 34 Прихований курс навчання 35 Безсмертні 36 Фабрика музики 37 Паперова завірюха 38 Розділ 3. НЕВИДИМИЙ КЛИН 42 Значення ринку 44 Статевий розкол 46 Розділ 4. ПОРУШЕННЯ КОДЕКСУ 49 Стандартизація 49 Спеціалізація 51 Синхронізація 53 Концентрація 55 Максимілізація 56 Централізація 58 Розділ 5. ІНЖЕНЕРИ ВЛАДИ 62 Інтегратори 62 Двигун інтеграції 64 Піраміди влади 66 Супереліти 66 Розділ 6. ПРИХОВАНИЙ ПЛАН 68 Механоманія 69 Представницьке спорядження 70 Всесвітня фабрика законів 71 Ритуал запевнення 72 Розділ 7. БОЖЕВІЛЛЯ НАЦІЙ 76 Заміна коней 77 Золотий костиль 79 9
Розділ 8. ІМПЕРСЬКА ГОНИТВА 81 Бензоколонки на городі 83 Маргаринова плантація 85 Інтеграція на американський взірець 86 Соціалістичний імперіалізм 88 Розділ 9. ШДУСТ-РЕАЛЬНІСТЬ 92 Принцип прогресу 93 Програмне забезпечення часу 96 Перепакування простору 98 «Матеріал» реальності 101 Остаточне «чому» 103 Розділ 10. КОДА: МИТТЄВИЙ СПАЛАХ 107 ТРЕТЯ ХВИЛЯ Розділ 11. НОВИЙ СИНТЕЗ 117 Розділ 12. КОМАНДНІ ВИСОТИ 120 Сонце і не тільки 120 Завтрашні інструментальні засоби 126 Машини на орбіті 129 У глибини 131 Генна індустрія 133 Технобунтарі 135 Розділ 13. ДЕМАСИФПСАЩЯ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ 141 Сукупність образів 142 Немасові засоби масової комунікації 144 Відображена на екрані культура 149 Розділ 14. РОЗУМОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ 152 Підсилення мозку 155 Суспільна пам’ять 158 Розділ 15. ПОЗА МАСОВИМ ВИРОБНИЦТВОМ 161 Мишаче молоко й теніски 162 Presto-ефект 166 Смерть секретаря? 167 Розділ 16. ЕЛЕКТРОННИЙ КОТЕДЖ 174 Виконання домашніх завдань 175 Мандрівники на велику відстань 179 Зосереджене вдома суспільство 182 Розділ 17. СІМ’Я МАЙБУТНЬОГО 186 Пронуклеарна кампанія 187 Ненуклеарні стилі життя 189 Культура, вільна від дітей 190 «Гарячі» взаємини 193 Кохання-плюс 195 10
Кампанія за дитячу працю 196 Розширена електронна сім ’я 197 Протизаконні дії батьків 198 Вхід у завтра 199 Розділ 18. КРИЗА ІДЕНТИЧНОСТІ КОРПОРАЦІЇ 202 Валюта Кабукі 202 Інерційна економіка 205 Демасифіковане суспільство 206 Перевизначення корпорації 208 П’ятикутник тиску 210 Багатоцільова корпорація 213 Багато практичних наслідків 214 Розділ 19. ДЕШИФРУВАННЯ НОВИХ ПРАВИЛ 218 Кінець режиму від дев’ятої до п’ятої 219 Неспляча Горгона 221 Графік — друг 223 Комп’ютери та марихуана 224 Постстандаргизований розум 227 Нова матриця 229 Мале у великому — прекрасне 233 Організація майбутнього 235 Розділ 20. ПОЯВА ВИРОБНИКА-СПОЖИВАЧА 237 Невидима економіка 238 Любителі добре попоїсти і вдови 239 Зроби сам 241 Аутсайдери та інсайдери 244 Виробничо-споживацький стиль життя 246 Економіка третьої хвилі 249 Кінець маркетизації 253 Розділ 21. РОЗУМОВИЙ ВИР 258 Новий образ природи 258 Проектування еволюції 260 Дерево прогресу 262 Майбутнє часу 264 Мандрівники в просторі 265 Погляд цілісний і погляд половинчастий 268 Космічна кімната для ігор 270 Термітний урок 273 Розділ 22. РОЗКОЛ НАЦІЇ 277 Абхазці й техасці 277 Згори вниз 282 Глобальна корпорація 284 Виникнення «Т-мережі» 286 Планетарна свідомість 288 Міфи та винаходи 290 Розділ 23. ҐАНДІ ТА СУПУТНИКИ 292 Стратегія Другої Хвилі 293 11
Розбита модель успіху 294 Стратегія Першої Хвилі 296 Проблема Третьої Хвилі 299 Сонце, креветки та чипси 300 Первісні виробники-споживачі 306 Стартова лінія 309 Розділ 24. КОДА: ВЕЛИКЕ ЗЛИТТЯ 310 Завтрашні основи 311 Концепція пракгопії 317 Хибне запитання 318 ЗАКЛЮЧНІ МІРКУВАННЯ Розділ 25. НОВА ПСИХОСФЕРА 323 Наступ на самотність 325 Телеспільнота 329 Структура героїну 330 Таємниця культів 331 Організатори житія і напівкульти 333 Розділ 26. ОСОБИСТІСТЬ МАЙБУТНЬОГО 336 Рости за інших умов 338 Новий працівник 340 Етика виробництва-для-споживання 342 Конфіґуративне «Я» 344 Розділ 27. ПОЛІТИЧНИЙ МАВЗОЛЕЙ 347 Чорна діра 347 Приватні армії 351 Комплекс месії 353 Світова павутина 358 Проблема взаємодії 359 Прискорення рішень 359 Крах загальної думки 361 Вибухове зростання кількості рішень 363 Розділ 28. ДЕМОКРАТІЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОГО СТОРІЧЧЯ ... .368 Батькам-засновникам 368 Влада меншості 371 Напівпряма демократія 378 Розподіл сфери рішень 381 Розширення еліт 384 Суперборотьба наближається 386 Доля творити 389 Від автора 393 Примітки 394 Бібліографія 432 Алфавітний покажчик 453 Кілька слів про автора 477 12
Чи ми прийшли сюди для сміху, чи для сліз? Чи ми вмираємо, чи тільки в світ ідемо? 4 Карлос Фуентес. «Terra nostra» ПЕРЕДМОВА У той час коли терористи граються в смертельні ігри із заручниками, ко¬ ли курси валют обвалюються на тлі чуток про неминучість третьої світової війни, коли палають посольства, а бійці штурмових загонів залишають сліди своїх черевиків на землях багатьох країн, ми з жахом вдивляємося в газетні заголовки. Ціна на золото — цей чутливий барометр страху — б’є всі рекор¬ ди. Банки лихоманить. Інфляція виходить із-під контролю. Уряди світових держав перебувають у стані цілковитої безпорадності й ні на що не здатні. Дивлячись на все це, численні Кассандри хором пророкують фатальний кінець. Пересічній «людині з вулиці» здається, що світ «збожеволів», а екс¬ перти вказують на безліч ознак неминучої катастрофи. Ця книжка пропонує протилежний погляд на всі ці явища. У ній говориться, що насправді світ не збожеволів і що, за калейдоскопом подій, які здаються безглуздими, ховається напрочуд логічна система, що обіцяє надію. Ця книжка про цю систему й про цю надію. «Третя Хвиля» для тих, хто вважає, що історія людства ще далека від сво¬ го закінчення,— навпаки, вона лише почалася. Сьогодні висока й потужна хвиля накотилася на більшу частину світу, ут¬ ворюючи нове, часто дивне, навколишнє середовище, в якому доводиться працювати, розважатися, одружуватися, виховувати дітей або йти на пенсію. У цій заплутаній ситуації бізнесмени пливуть проти вкрай нестабільної еко¬ номічної течії; політики переживають карколомні падіння й злети своїх рей¬ тингів; університети, лікарні та інші установи ведуть майже безнадійну війну з інфляцією. З гуркотом розпадаються системи цінностей, а рятувальні човни сім’ї, церкви й держави ось-ось потонуть, закручені в бурхливому вирі подій. Дивлячись на ці разючі зміни, можна сприймати їх як такі собі ізольовані ознаки нестабільності, розвалу та катастроф. Та якщо ми придивимося пиль¬ ніше, то помітимо багато такого, чого спершу не помічали. Почати з того, що багато сьогоднішніх змін не відбуваються незалежно одна від одної. Не можна їх вважати і випадковими. Наприклад, розпад ядер¬ ної співдружності, глобальна енергетична криза, широке розповсюдження релігійних культів і кабельного телебачення, поява гнучкого робочого графіка та додаткових пільг, виникнення сепаратистських рухів від Квебеку до Кор¬ сики можуть, на перший погляд, видатися ізольованими явищами. Але істина в протилежному. Ці та багато інших начебто незалежних подій чи тенденцій взаємопов’язані. Вони є насправді аспектами значно ширшого феномена: смерті індустріалізму й народження нової цивілізації. Приймаючи їх за ізольовані зміни й не помічаючи їхнього ширшого значен¬ ня, ми не спроможні реагувати на них логічно, ефективно. Як індивіди ми ух¬ валюємо рішення, що не мають певної мети або самі себе анулюють. Коли ж ми опрацьовуємо стратегію урядів, ми перекидаємося від кризових програм до програм банкрутства, рухаючись у майбутнє без плану, без надії, без бачення. Не маючи систематичної моделі для розуміння суті зіткнення сил у сьо¬ годнішньому світі, ми виглядаємо, як та команда корабля, що потрапив у 13
шторм і намагається пройти між небезпечними рифами без компасу й мапи. В культурі суперечливої спеціалізації, що завалена незв’язними клаптями інформації та дріб’язкового аналізу, синтез — не просто корисний, він має вирішальне значення. Саме тому «Третя Хвиля» — це книжка великомасштабного синтезу. Во¬ на описує стару цивілізацію, у якій багато з нас виросли, і дає ретельно випи¬ сану, всеосяжну картину цивілізації нової, що визріває серед нас. Ця нова цивілізація настільки глибоко революційна, що ставить під сумнів усі наші колишні уявлення. Всі старі способи мислення, старі формули, дог¬ ми й ідеології незалежно від того, як високо їх цінували та якими корисними вони були в минулому, більше не відповідають обставинам. Світ, який швид¬ ко утворюється від зіткнення нових цінностей і технологій, нових геополітич- них відносин, нових стилів життя й засобів сполучення, вимагає абсолютно нових ідей і аналогій, класифікацій і концепцій. Ми не можемо втиснути за¬ родковий завтрашній світ у вчорашнє традиційне, затишне житло. Не годять¬ ся вже й ані ортодоксальні напрями думок, ані ортодоксальні настрої. Таким чином, описуючи на цих сторінках нову, дивовижну цивілізацію, ми знайдемо й підстави кинути виклик песимізмові, такому сьогодні пошире¬ ному. Розпач, що має попит і хизується собою, визначав нашу культуру про¬ тягом останнього десятиріччя, а то й довше. «Третя Хвиля» доходить виснов¬ ку, що розпач не тільки гріх, а й що він цілком необгрунтований. Я не маю ніяких ілюзій Полліани*. Звичайно ж, не слід цілком нехтувати реальну небезпеку, яка сьогодні нависла над нами,— від ядерного знищення та екологічної катастрофи до расового фанатизму чи регіонального насильст¬ ва. Я вже писав про цю небезпеку й, безперечно, писатиму знову. Війна, еко¬ номічна криза, широкомасштабна технологічна катастрофа — будь-яке з цих явищ може згубно вплинути на нашу майбутню історію. Та попри все цс, коли ми досліджуємо нові співвідношення, які виника¬ ють у великій кількості — між енергетичними структурами, що безперервно змінюються, та новими формами сімейного життя, між удосконаленими ме¬ тодами виробництва й рухами самодопомоги, якщо назвати лише деякі, — ми несподівано відкриваємо, що багато з тих самих обставин, які являють сьо¬ годні найбільшу небезпеку, відкривають також нові принадні можливості. «Третя Хвиля» описує нам ці нові потенційні можливості. Вона ствер¬ джує, що посеред деструкції та занепаду ми можемо знайти сьогодні разючі ознаки народжуваного життя. Вона ясно і, гадаю, незаперечно доводать, що, діючи помірковано й маючи крихту везіння, народжувану цивілізацію можна зробити здоровішою, розумнішою, пристойнішою й демократичнішою, ніж будь-яка з досі нам відомих. За умови, що головна аргументація цієї книжки слушна, є вагомі причини для перспективного оптимізму, навіть якщо наступні перехідні роки будуть бурхливими й охопленими кризою. Протягом останніх кількох років, поки я працював над «Третьою Хви¬ лею», мене постійно запитували на лекціях, чим вона відрізняється від моєї попередньої праці «Майбутнє потрясіння». Автор і читач ніколи не бачать у книжці одне й тс саме. Я розглядаю «Тре¬ тю Хвилю» як радикально відмінну від «Майбутнього потрясіння» і за фор¬ мою, і за методом аналізу. Почати з того, що вона охоплює значно більший проміжок часу — як минулого, так і майбутнього. Вона більш рецептурна. Іншою є її структура. (Уважний читач помітить, що структура книжки від¬ дзеркалює її головну метафору — зіткнення хвиль.) * Див. примітки до книжки. 14
По суті ж, різниця виражена навіть чіткіше. Тоді як книжка «Майбутнє по¬ трясіння» закликала до певних змін і разом з тим наголошувала на їхній ви¬ сокій персональній та соціальній вартості, «Третя Хвиля», вказуючи на труд¬ нощі адаптації, одночасно наголошує на не менш істотних втратах, яких ми зазнйємо, якщо певні зміни не здійснити достатньо швидко. Більше того, коли в попередній книжці я писав про «передчасний прихід майбутнього», я не намагався всебічно й систематично накреслити обриси за¬ втрашнього суспільства. Увага книжки була звернена на процеси, а не на на¬ прям змін. У цій книжці лінза перевернута. Я менше концентрую увагу на приско¬ ренні як такому, а більше думаю про те, куди саме переміна нас веде. Таким чином, одна праця більше уваги приділяє процесу, а друга — структурі. Отже, дві книжки задумані не як джерело та продовження, а як взаємодоповнювані частини багато більшого цілого. Воїш дуже різні, але кожна відкидає світло на другу. Плануючи такий великомасштабний синтез, доводиться спрощувати, уза¬ гальнювати й стискати. (Без цього було б неможливо охопити таку кількість тем у одному томі.) В результаті, деякі історики можуть заперечити проти то¬ го, що в цій книжці я поділив цивілізацію лише на три частини: сільськогос¬ подарську фазу Першої Хвилі, індустріальну фазу Другої Хвилі та фазу Тре¬ тьої Хвилі, яка оце починається. Неважко переконатися, що сільськогосподарська цивілізація складалася з дуже різних культур, а індустріалізм реально відбув багато послідовних стадій розвитку. Звичайно ж, можна поділити минуле (та й майбутнє) на 12, або 38, або 157 періодів. Але, зробивши так, ми в хаосі субперіодів не розгледіли б найважливіші періоди. Або, щоб описати стільки дрібних періодів, нам замість однієї книжки знадобилася б ціла бібліотека. Для нашої мети більше годиться простіший поділ, навіть якщо він надто грубий і до певної міри приблизний. Широкий діапазон цієї книжки вимагав і інших скорочень. Тому я іноді конкретизую цивілізацію, кажучи, що цивілізація Першої або Другої Хвилі «зробила» те чи те. Звичайно, я знаю, і читачі знають, що цивілізації не роб¬ лять нічого, роблять люди. Але приписування тих або інших дій цивілізації дозволяє зберегти час і слова. Розумні читачі також розуміють, що ніхто — ані історик, ані футуролог, ані плановик, ані астролог, ані євангеліст — не «знає» і не може «знати» май¬ бутнього. Коли я кажу, що станеться те або те, я припускаю, що читач зробить відповідну скидку на необов’язковість. Зробити інакше означало б напхати в книжку безліч незручних для читаній і непотрібних пояснень. До того ж, суспільні прогнози ніколи не вільні від оціночних міркувань і ненаукові, не¬ залежно від того, наскільки комп’ютеризована використана інформація. «Тре¬ тя Хвиля» — не об’єктивний прогноз і не претендує на наукову доведеність. Цим я аж ніяк не хотів сказати, що ідеї, викладені в цій книжці, фантас¬ тичні або безсистемні. Насправді, як скоро стане очевидно, ця праця опира¬ ється на тверде підгрунтя й на те, що можна назвати напівсистематизованою моделлю цивілізації та наших зв’язків із нею. Вона описує вмирущу індустріальну цивілізацію в термінах «техносфери», «соціосфсри», «інфосфери» та «енергосфери», а далі показує, як кожна з них зазнає революційних змій у сьогоднішньому світі. Вона намагається показати, в якому відношенні перебувають між собою ці сфери, а також «біосфера» та «психосфсра», які формують структуру психологічних та особистих відносин, через які зміни зовнішнього світу впливають вони на наше приватне життя. «Третя Хвиля» виходить із припущення, що цивілізація також користу¬ 15
ється певними процесами та принципами й розвиває свою власну «суперіде- ологію», щоб пояснити дійсність і виправдати власне існування. Коли ми зрозуміємо, як ці сфери, процеси та принципи взаємодіють та як вони перетворюють одне одного, спричиняючи потужні течії перемін, ми на¬ багато ясніше осмислимо гігантську хвилю переміни, яка сьогодні нако¬ чується на наше життя. Головна метафора даної праці, як, мабуть, уже очевидно,— це зіткнення хвиль переміни. Цей образ не оригінальний. Норберт Еліас у своїй праці «Цивілізаційний процес» пише про «хвилю, що рухає інтеграцію вперед про¬ тягом кількох століть». У 1837 р. один письменник описував колонізацію аме¬ риканського Заходу в термінах послідовних «хвиль» — першопроходці, фер¬ мери, інтереси бізнесу, «третя хвиля» міграції. У 1893р. Фредерік Джексон Тернер процитував і використав цю ж таки аналогію у своєму класичному есе «Значення Кордону в американській Історії». Отже, свіжою є не сама метафо¬ ра хвилі, а її застосування до зрушень сьогоднішньої цивілізації. Це застосування дало надзвичайно плідні результати. Ідея хвилі — не ли¬ ше спосіб організувати великі масиви найрізноманітнішої інформації. Вона також допомагає нам заглянути під бурхливу поверхню змін. Коли ми вжи¬ ваємо метафору хвилі, багато заплутаного стає зрозумілим. Знайоме часто по¬ стає в сліпучому новому світлі. Коли я почав мислити термінами хвиль переміни, що зіштовхуються та набігають одна на одну, утворюючи навкруг нас конфлікти й напругу, це змінило моє сприйняття самої переміни. У кожній сфері, від освіти та охоро¬ ни здоров’я до технології, від особистого життя до політики, стало можливим відрізнити ті нововведення, що є лише косметичними або продовженням на¬ шого індустріального минулого, від справді революційних. Проте навіть найвагоміша метафора здатна виразити лише часткову прав¬ ду. Ніяка метафора не освітить усю історію всебічно, а тому ніяке бачення су¬ часності, не кажучи вже про майбутнє, не може бути остаточним. Будучи по¬ над чверть століття тому, коли мені було трохи менше і трохи більше двадця¬ ти років, марксистом, я, як і багато молодих людей, вважав, що маю відповіді на всі запитання. Та скоро я зрозумів, що мої «відповіді» були частковими, од¬ нобічними й застарілими. Висловлюючись точніше, я прийшов до розуміння, що слушне запитання, як правило, має більшу цінність, ніж слушна відповідь на неслушне запитання. Я сподіваюся, що «Третя Хвиля», даючи відповіді, водночас ставить багато нових запитань. Саме визнання, що ніяке знання не є абсолютним, ніяка метафора — но¬ вою, має глибоке гуманістичне значення. Воно протидіє фанатизму. Воно на¬ дає навіть опонентам право на володіння частковою істиною, а собі — мож¬ ливість помилитися. Ця можливість особливо реальна у великомасштабному синтезі. І все ж, як писав критик Джордж Стсйнер: «Ставлячи запитання шир¬ ше, ризикуєш одержати неправильну відповідь. Не ставити їх узагалі означає обмежувати своє розуміння життя». У час вибухових змін, коли розпадається все особисте, розвалюється уста¬ лений суспільний лад, а на обрії вже маячить фантастичний новий спосіб життя, ставити дуже широкі запитання про наше майбутнє — це не лише про¬ блема інтелектуальної допитливості. Це проблема виживання. Усвідомлюємо ми це чи ні, але більшість із нас уже або чинять опір новій цивілізації, або беруть участь у її побудові. Сподіваюся, що «Третя Хвиля» допоможе кожному з нас зробити 'свій вибір. 16
ЗІТКНЕННЯ ХВИЛЬ
Розділ 1 СУПЕРБОРОТЬБА Нова цивілізація народжується в нашому житті, а сліпці повсюди намагаються придушувати її паростки. Ця нова цивілізація несе в собі нові форми сімейного побуту, інші стилі роботи, кохання і життя, но¬ ву економіку, нові політичні конфлікти; і, крім усього, іншу свідомість. Фрагменти цієї нової цивілізації вже існують сьогодні. Мільйони вже пристосували своє життя до ритму завтрашнього дня. Інші, налякані майбутнім, вдаються до розпачливих, безнадійних спроб утекти в ми¬ нуле й намагаються реставрувати старий світ, що їх породив. Світанок нової цивілізації — це найприкметніша, найвибуховіша подія з тих, що відбуваються за нашого життя. Це головна подія — ключ до розуміння наступних років. Вона так само складна, як і давня Перша Хвиля змін, яка накотилася на людст¬ во десять тисяч років тому з появою сільського господарства, як і мо¬ гутня Друга Хвиля змін, спричинена промисловою революцією. Ми діти нової трансформації — Третьої Хвилі. Нам нелегко знайти слова, щоб описати всю силу та всеосяжність карколомної переміни. Ми чує¬ мо розмови про невиразні обрії Космічної доби, Інформаційної доби, Ери електроніки або Глобального села. Збіґнєв Бжезінський сказав, що ми входимо в «технотронну добу», соціолог Деніел Белл пише про на¬ ближення «постіндустріального суспільства», радянські футурологи говорять про Н.Т.Р. — «науково-технічну революцію». Сам я багато писав про «суперіндустріальне суспільство». А проте, жоден із цих термінів, зокрема й мій, не є адекватним. Деякі з цих висловів, фокусуючись на одному моменті, більше зву¬ жують, ніж розширюють наше розуміння. Інші є надто статичними, вони припускають, що нове суспільство може прийти в наше життя плавно, без конфліктів і стресів. Жоден з цих термінів навіть не нама¬ гається передати всю силу, обсяг та динаміку змін, що навалюються на нас, чи тиску та конфліктів, які вони приводять у дію. Людство готується до великого стрибка вперед. Воно стоїть перед найглибшими за всі часи суспільними зрушеннями й творчою перебудо¬ вою. Навіть не усвідомлюючи собі цього, ми закладаємо підвалини ди¬ вовижної нової цивілізації. Саме цей процес символізує Третя Хвиля. Досі людський рід пережив дві великі хвилі змін, кожна з яких у ве¬ ликій мірі знищувала попередні культури чи цивілізації й приносила їм на зміну своє життя, незбагненне для тих, хто прийшов раніше. Першій Хвилі зміни, сільськогосподарській революції, знадобилися тисячі років. Другій Хвилі, що знаменувала прихід індустріальної цивіліза¬ 19
ції,— якихось три століття. Сьогодні історія має набагато більше при¬ скорення й цілком можливо, що Третя Хвиля прокотиться по історії й спаде вже через декілька десятиліть. Тому ми, кому жити на планеті в цей вибухонебезпечний час, ще за нашого життя відчуємо всю силу уца- ру Третьої Хвилі. Руйнуючи наші сім’ї, розхитуючи нашу економіку, паралізуючи на¬ шу політичну систему, розбиваючи наші цінності, Третя Хвиля зачіпає кожного. Вона змінює всі колишні співвідношення сил, привілеї й пре¬ рогативи сьогоднішньої еліти, чиє становище стало вкрай хистке, і ство¬ рює тло, на якому завтра відбуватимуться визначальні битви. Багато в цивілізації, що народжується, суперечить старій традицій¬ ній індустріальній цивілізації. Вона є водночас високотехнологічною й антиіндустріальною. Третя Хвиля приносить із собою істинно новий спосіб життя, опер¬ тий на різноманітні, здатні відновлюватися, джерела енергії, на методи виробництва, що зроблять непотрібними більшість заводських конвеєр¬ них ліній, на нові, без’ядерні, співдружності, на нову інституцію, яку можна назвати «електронний котедж», і на радикально перебудовані школи та корпорації майбутнього. Цивілізація, що народжується, пише нам нові правила поведінки й виносить нас поза межі стандартизації, синхронізації та централізації, поза межі концентрації енергії, грошей і влади. Ця нова цивілізація, кидаючи виклик старій, знизить роль національ¬ них держав і дасть поштовх розвитку напівавггономних економік у пост- імперіалістинному світі. їй потрібні простіші, ефективніші, і при тому демократичніші уряди, аніж будь-які з відомих нам сьогодні. Це циві¬ лізація з власним виразним поглядом на майбутнє світу, зі своїм власним відношенням до часу, простору, логіки й причинних зв’язків. Крім того, як ми побачимо, цивілізація Третьої Хвилі починає усува¬ ти історично зумовлені розбіжності між виробником і споживачем, сприяючи розвитку «виробничо-споживацької» економіки завтрашньо¬ го дня. З цієї та з інших подібних причин вона могла б, із деякою нашою допомогою, стати першою справді гуманною цивілізацією, які знало людство протягом відомої нам історії. РЕВОЛЮЦІЙНА ПЕРЕДУМОВА Два начебто контрастні образи майбутнього володіють сьогодні на¬ родною уявою. Більшість людей, якщо вони взагалі задають собі клопо¬ ту думати про майбутнє, вважають, що світ, який вони знають, існувати¬ ме вічно. їм важко уявити справді новий спосіб свого життя, не кажучи про нову цивілізацію. Вони, звичайно, визнають, що обставини зміню¬ ються, але вважають, що сьогоднішні зміни якось обминуть їх завтра й ніщо не похитне звичної економічної та політичної структури. Вони в душі очікують, що майбутнє буде продовженням теперішнього. Це прямолінійне мислення подається в різному оформленні. На од¬ ному рівні воно проявляється як неперевірені припущення, на яких бу¬ 20
дують свої рішення бізнесмени, вчителі, батьки та політики. На більш науковоподібному рівні воно з’являється вбране в статистику, ком¬ п’ютерні дані та жаргон провидців. У обох цих випадках до майбутньо¬ го бачення світу додається елемент принципової «однаковості» з учо¬ рашнім — це, мовляв, така собі Друга Хвиля індустріалізму, що здій¬ мається вище, ніж Перша, й накочується на більшу частину планети. Недавні події сильно похитнули цей образ сподіваного майбутньо¬ го. В той час коли газетні заголовки кричать про кризу за кризою, ко¬ ли вибухнув Іран, коли Мао перестав бути богом, коли підскочили до неба ціни на нафту й розкрутилася божевільна інфляція, коли поши¬ рюється тероризм, а уряди виглядають безпорадними, щоб його зупи¬ нити, усе популярнішим стає безрадісно похмуре видіння майбутньо¬ го. Дедалі більше й більше людей, які були на постійній дієті поганих новин, поганих фільмів, апокаліптичних біблійних історій та жахли¬ вих сценаріїв, написаних престижними поп-авторами, явно прийшли до висновку, що сьогоднішнє суспільство не може бути спроектоване в майбутнє, тому що майбутнього взагалі не буде. Вони вважають, що до Армагеддону залишилися лічені хвилини й Земля невтримно ле¬ тить до свого кінцевого катаклізму. На перший погляд, ці два бачення майбутнього здаються дуже різни¬ ми. А проте вони створюють дуже схожі психологічні й політичні ефек¬ ти. Обидва ведуть до паралічу уяви й волі. Якщо завтрашнє суспільство — це лише збільшення, синерама сьо¬ годнішнього, нам мало що треба робити, аби до нього приготуватися. З другого боку, якщо суспільство неминуче самозруйнується ще за нашо¬ го життя, ми не можемо нічого зробити. Одне слово, обидва ці погляди на майбутнє генерують замкненість у собі й пасивність. Обидва заморо¬ жують нас у стан бездіяльності. І все ж, коли ми намагаємося зрозуміти, що з нами відбувається, ми не обмежені цим спрощеним вибором між Армагеддоном і Більш або Менш Тим Самим. Існують багато інших прозорих і конструктивних способів думати про наше завтра — способів підготуватися до майбут¬ нього і — а це ще важливіше — допомогти нам змінити сучасне. Ця книжка ґрунтується на тому, що я називаю «революційною пере¬ думовою». В ній припускається, що, хоча перші десятиліття, мабуть, бу¬ дуть заповнені потрясіннями, тривогами, а може, навіть широко розпов¬ сюдженою жорстокістю, ми зруйнуємо себе не до кінця. В ній припус¬ кається, що всі зміни, які ми переживаємо, не хаотичні й не свавільні, а утворюють насправді чітку, ясно видиму модель. У ній припускається, що ці зміни кумулятивні, що вони складаються в гігантську трансфор¬ мацію нашого життя, праці, розваг і мислення і що нормальне й бажане майбутнє — можливе. Одне слово, те, що ви прочитаєте далі, почина¬ ється з передумови, що все, що нині відбувається,— це не менш як гло¬ бальна революція, потужний стрибок в історії. Інакше кажучи, ця книжка виходить із припущення, що ми — ос¬ таннє покоління старої цивілізації і перше покоління нової й що бага¬ то наших особистих тривог, душевних страждань і помилок можуть 21
бути віднесені до конфліктів, які вибухають у нас самих та в наших політичних інституціях, між умирущою цивілізацією Другої Хвилі та цивілізацією Третьої Хвилі, що невтримно на нас накочується. Коли ми нарешті це збагнемо, багато подій, що здавалися беззміс¬ товними, відразу стануть зрозумілими. Широка картина змін почне проступати видимо. Боротися за виживання знову стане можливим і сповненим смислу. Одне слово, передумова революційна вивільняє наш інтелект і нашу волю. ГОЛОВНИЙ ГРЕБІНЬ ХВИЛІ Проте, сказати, що зміни, перед якими ми стоїмо, будуть револю¬ ційні, не досить. Перш ніж ми зможемо контролювати чи спрямову¬ вати їх у потрібне річище, ми повинні знайти новий спосіб, щоб їх визначити й проаналізувати. Без цього ми опинимося в безнадійному глухому куті. Один важливий новий підхід можна назвати соціальним аналізом «фронту хвилі». Він розглядає історію як послідовне накочування хвиль перемін і намагається з’ясувати, куди несе нас головний гребінь кожної хвилі. Він звертає нашу увагу не так на нерозривність історії (що теж важливо), як на її розриви — нововведення й переломні мо¬ менти. Він визначає ключові моделі перемін, коли вони з’являються, щоб ми могли на них впливати. Відштовхуючись від дуже простої ідеї, що обробіток землі став першим поворотним пунктом розвитку людського суспільства, а промислова революція стала другим важли¬ вим проривом, він розглядає кожен з них не як дискретне явище в ми¬ нулому, а як хвилі перемін, що накочуються з певною швидкістю. До Першої Хвилі перемін більша частина людства жила невеликими групами, що часто мігрували й годувалися збиранням їстівних рослин, рибною ловлею, полюванням або випасом тварин. В якийсь момент, приблизно десять тисячоліть тому, поширилася сільськогосподарська революція, яка з плином часу розповсюдилася по всій планеті — з’яви¬ лися села, поселення, оброблена земля й новий спосіб життя. Ця Перша Хвиля перемін ще не спала на кінець сімнадцятого сторіччя, коли в Європі почалася промислова революція, й по планеті покотилася Друга велика хвиля перемін. Цей новий процес, індуст¬ ріалізація, поширився по країнах і континентах значно швидше. Та¬ ким чином, два окремі й чітко виражені процеси перемін відбувалися на земній кулі одночасно, але з різною швидкістю. Сьогодні Перша Хвиля практично пройшла. Лише кілька невелич¬ ких племен у Південній Америці чи, наприклад, папуаси в Новій Гвінеї досі не навчилися обробляти землю. Але сила цієї великої Пер¬ шої Хвилі загалом уже вичерпалася. Тим часом Друга Хвиля, докорінно змінивши життя в Європі, Пів¬ нічній Америці та в деяких інших регіонах земної кулі протягом кіль¬ кох коротких століть, котиться й далі, й багато країн, які до сьогодні практично залишаються сільськогосподарськими, теж почали будува¬ 22
ти сталеплавильні й автомобільні заводи, залізниці, харчові переробні підприємства. Інерція індустріалізації все ще відчувається. Друга Хви¬ ля не втратила цілком своєї сили. Але поки цей процес триває, розпо¬ чався інший, важливіший. Бо саме тоді, коли через кілька десятків ро¬ ків після Другої світової війни хвиля індустріалізації досягпа свого піку, по планеті почала котитися ще невиразно окреслена Третя Хвиля, перетворюючи все, до чого вона торкалася. На багато країн, таким чином, одночасно нагачуються дві або й три різні хвилі перемін, що рухаються з різною швидкістю й несуть у собі різні сили. Для прояснення головної теми цієї книжки ми вважатимемо, що ера Першої Хвилі розпочалася приблизно за 8000 років до Р. X. й доміну¬ вала на земній кулі десь до 1650 — 1750 років після Р. X. Далі Перша Хвиля почала втрачати свою інерцію, тоді як Друга Хвиля набирала си¬ ли. Індустріальна цивілізація, продукт Другої Хвилі, у свою чергу домінувала на планеті, поки теж не досягла свого піку. Цей останній поворотний момент історії розпочався в Сполучених Штатах приблиз¬ но з 1955 року, коли протягом одного десятиріччя кількість білих ко¬ мірців та працівників обслуги вперше перевищила кількість робітників заводів та фабрик. У те ж таки десятиріччя дістали широке розповсюд¬ ження комп’ютери, комерційні польоти на реактивних літаках, проти¬ заплідні піґулки та багато інших новинок, які впливали на весь стиль життя людей. Саме в те десятиліття Третя Хвиля почала здійматися в Сполучених Штатах. Після того вона накотилася, з невеликою різни¬ цею в часі, на більшість промислово розвинених країн, включаючи Ве¬ лику Британію, Францію, Швецію, Німеччину, Радянський Союз і Япо¬ нію. Сьогодні всі високотехнологічні держави хитаються від зіткнення Третьої Хвилі з застарілою, покритою іржею економікою Другої. Розуміння цього факту допоможе нам збагнути зміст більшості полі¬ тичних та соціальних конфліктів, які ми бачимо навколо себе. ХВИЛІ МАЙБУТНЬОГО У всіх тих випадках, коли в тому або в тому суспільстві домінує од¬ на хвиля змін, розпізнати модель майбутнього розвитку відносно легко. Письменники, художники, журналісти й інші мають змогу розгледіти наближення «хвилі майбутнього». Тому в Європі дев’ятнадцятого сто¬ річчя багато мислителів, політиків та простих людей мали чітке, загалом правильне уявлення про майбутнє. Вони відчували, що історія ру¬ хається до остаточної перемоги індустріалізації над немеханізованим сільським господарством і досить точно передбачали багато змін, які принесе з собою Друга Хвиля — потужніші технології, більші міста, швидші види транспорту, масову освіту і таке інше. Ця ясність бачення мала безпосередні політичні результати. Пар¬ тії та політичні рухи мали змогу планувати своє майбутнє. Доін- дустріальні аграрні інтереси організовували ар’єргардні битви проти вторгнення індустріалізму, проти «великого бізнесу», проти «проф¬ 23
спілкових босів», проти «гріховних міст». Робітничі організації боро¬ лися з адміністрацією підприємств за контроль над головними важе¬ лями індустріального суспільства, що народжувалося. Етнічні й ра¬ сові меншини визначали свої права з погляду більшої ролі в промис¬ ловому світі, вимагаючи доступу до робочих місць, керівних посад, міського житла, державної освіти і так далі. Індустріальне бачення майбутнього мало також важливий психо¬ логічний вплив. Люди мали право на різні погляди, вони втягувалися в гострі, іноді навіть у криваві конфлікти. Економічні спади та пожвавлен¬ ня безпосередньо впливали на їхнє життя. Та попри все загальне уявлен¬ ня про індустріальне майбутнє допомагало зробити вибір, воно давало індивідам не тільки відчуття, які вони є, а й якими вони, можливо, ста¬ нуть. Воно забезпечувало певний рівень стабільності й допомагало лю¬ дям зберегти своє «Я» навіть посеред екстремальних перемін. І навпаки, коли суспільство опиняється під ударами двох чи більше гігантських хвиль переміни й жодна з них ще чітко не домінує, уявлен¬ ня про майбутнє є фрагментарним. Стає надзвичайно важко розібратися в значенні змін і конфліктів, які при цьому виникають. Зіткнення хвиль утворює бурхливий океан, у якому вирують течії та водоверті, за якими більш важливих історичних припливів не видно. У сьогоднішніх Сполучених Штатах, як і в багатьох інших країнах, зіткнення Другої й Третьої Хвиль спричиняє соціальну напругу, небез¬ печні конфлікти й утворення нових політичних хвиль, що розривають звичні категорії класу, раси, статі чи партії. Це зіткнення перекочується через політичні словники і, як наслідок, стає дуже важко відокремити прогресивне від реакційного, друзів від ворогів. Всі колишні поляри¬ зації та коаліції розпадаються. Професійні спілки й підприємці, попри свої розбіжності, об’єднуються для боротьби проти захисників навко¬ лишнього середовища; негри та євреї, колись об’єднані боротьбою про¬ ти дискримінації, стають ворогами. В багатьох країнах профспілкові організації, колись такі прихильні до «прогресивної» політики, такої, як перерозподіл прибутку, сьогодні часто займають «реакційні» позиції у відношенні до прав жінок, сімейного кодексу, імміграції, тарифів чи регіоналізму. Традиційно «лівий» тепер часто виступає як процентрист, крайній націоналіст або ворог захисників навколишнього середовища. Водночас ми бачимо політиків, від Валері Жіскар д’Естена до Джим- мі Картера або Джеррі Брауна, які підгримують «консервативні» погля¬ ди на економіку й «ліберальні» погляди на мистецтво, сексуальну мо¬ раль, права жінок чи екологічний контроль. Не дивно, що люди почува¬ ються розгубленими й навіть не намагаються зрозуміти світ, у якому живуть. А тим часом засоби масової інформації повідомляють про, здається, безконечну низку нововведень, цілковитих змін, дивних подій, терорис¬ тичних актів, викрадання людей, урядових криз, диверсійних нападів і скандалів — і все це начебто не пов’язане між собою. Явна нестабільність політичного життя віддзеркалюється в розпаді особистості. Психотерапевти й гуру захопилися бізнесом, а люди марно 24
шукають допомоги в лікарів, що конкурують між собою, і так триває від першого пронизливого крику при народженні до самого кінця. Вони прихиляються до різних культових груп, або, навпаки, пори¬ нають у патологічне усамітнення, переконані, що реальність — це аб¬ сурд, божевілля або щось позбавлене смислу. Життя справді може бути абсурдним у якомусь широкому космічному значенні. Та це зовсім не доводить, що не існує ніякої моделі сьогоднішніх подій. Насправді існує чіткий прихований порядок, що відкриється нам, як тільки ми навчимо¬ ся відрізняти зміни Третьої Хвилі від того, що належить до Другої Хви¬ лі, яка йде на спад. Розуміння конфліктів, спричинених зіткненням цих хвиль, дає нам не лише чіткий образ альтернативного майбутнього, але й рентгенів¬ ський знімок політичних та суспільних сил, які на нас впливають. Воно також допомагає нам зрозуміти свою особисту роль в історії. Бо кожен з нас — це жива часточка історії, незважаючи на те, хоч яким би незна¬ чущим ти собі здавався. Перехресні течії, утворені цими хвилями змін, відбиваються на нашій праці, нашому сімейному житті, нашій сексуальній поведінці й особистій моралі. Вони проявляються в нашому стилі життя й у тому, як ми голо¬ суємо на виборах. Тому що як у своєму особистому житті, так і в нашій політичній діяльності, розуміємо ми це чи ні, більшість із нас у багатих країнах є по суті або людьми Другої Хвилі, які підгримують приречений умерти порядок, або людьми Третьої Хвилі, які будують абсолютно інше завтра, або розгубленою, опертою на суперечність мішаниною обох. ЗОЛОТІ ЖУКИ Й УБИВЦІ Конфлікт між угрупованнями Другої й Третьої Хвиль реально утво¬ рює головну політичну напругу, яка розколює наше суспільство сьо¬ годні. Незалежно від того, що проповідують сьогоднішні партії й канди¬ дати, боротьба між ними навряд чи заходить далі, аніж змагання в тому, хто витисне більше вигоди з решток занепалої індустріальної системи. Інакше кажучи, вони б’ються, як кажуть, за крісла на палубі тонучого «Титаніка», що увійшли в прислів’я. Більш фундаментальне політичне питання, як ми далі побачимо, по¬ лягає не в тому, хто контролює останні дні індустріального суспільства, а в тому, хто формує нову цивілізацію, що швидко приходить йому на зміну. Поки дрібні політичні сутички виснажують нашу енергію та ува¬ гу, під поверхнею відбувається набагато важливіша боротьба. З одного боку прибічники індустріального минулого, а з другого — мільйони лю¬ дей, які ростуть і починають розуміти, що найнагальніші світові пробле¬ ми, такі як харчові продукти, енергія, контроль над озброєннями, бід¬ ність, ресурси, екологія, клімат, проблеми людей похилого віку, розпад урбаністичних спільнот, необхідність продуктивної, корисної праці,— не можуть більше бути розв’язані в рамках індустріального ладу. Цей конфлікт є «суперборотьбою» завтрашнього дня. Ця конфронтація між законними інтересами Другої Хвилі й людьми 25
Третьої Хвилі вже біжить, мов електричний струм, по політичних ліні¬ ях напруги в кожній країні. Навіть у непромислових державах світу всі колишні фронтальні лінії боротьби силоміць перекреслені появою Тре¬ тьої Хвилі. Колишня війна аграрних, часто феодальних, інтересів про¬ ти індустріальної еліти, соціалістичної чи капіталістичної, набуває но¬ вих вимірів у світлі застарілого індустріалізму. Чи може швидка індуст¬ ріалізація тепер, з появою цивілізації Третьої Хвилі, визволити народи від неоколоніалізму та бідності, чи насправді вона гарантує їм перма¬ нентну залежність? Лише на цьому широкому тлі ми можемо почати розуміти смисл газетних заголовків, визначити наші пріоритети, виробити розумну стратегію контролю змін у нашому житті. Коли я це пишу, перші сторінки газет повідомляють про істерію та заручників у Ірані, про вбивства у Південній Кореї, про невтримну спекуляцію золотом, про тертя між неграми та євреями в Сполучених Штатах, про велике збільшення військових витрат у Західній Німеч¬ чині, про підпал хреста в Лонг-Айленді, про гігантський вилив нафти в Мексиканській затоці, про наймасштабніший в історії антиядерний рух, про війну між багатими й бідними державами за контроль над радіочастотами. Хвилі відродженого «євангелізму» прокотилися по Лівії, Сирії та США, неофашистські фанатики вимагають розв’язати політичний терор у Парижі. А «Дженерал моторе» повідомляє про технологічний прорив у виробництві електричних автомобілів. Такі не зв’язані між собою кліпи новин вимагають інтеграції або синтезу. Зрозумівши, що між тими, хто намагається зберегти індустріалізм, і тими, хто намагається витіснити його, нині відбувається жорстока війна, ми маємо новий важливий ключ до розуміння світу. Ще важ¬ ливіше — чи виробляємо ми політику держави, чи стратегію корпо¬ рації, чи мету свого власного життя, — що тепер ми маємо новий інструмент для переміни світу. Але щоб застосувати цей інструмент, ми повинні навчитися чітко відрізняти ті зміни, що продовжують колишню індустріальну цивілі¬ зацію, від тих, які сприяють появі нової. Коротко кажучи, ми повинні розуміти обидві системи, колишню індустріальну систему Другої Хвилі, що в ній багато з нас народилися, й цивілізацію Третьої Хвилі, в якій ми й наші діти будемо жити. У наступних розділах ми повернемося до уважнішого розгляду пер¬ ших двох хвиль переміни й цим підготуємося до нашого дослідження третьої. Ми побачимо, що цивілізація Другої Хвилі була не випадковою сумішшю компонентів, а системою з частинами, які взаємодіяли між собою в більш або менш передбачений спосіб, і що фундаментальні мо¬ делі індустріального житія були однакові в усіх країнах, незалежно від їхньої культурної спадщини чи політичних відмінностей. Це цивілізація, за збереження якої борються сьогоднішні «реакціонери» як «лівого», так і «правого» крила. Це той світ, якому історія загрожує Тре¬ тьою Хвилею зміни цивілізацій. 26
ДРУГА ХВИЛЯ
Розділ 2 АРХІТЕКТУРА ЦИВІЛІЗАЦІЇ Триста років тому (з точністю до півстоліття) відбувся вибух, удар¬ на хвиля якого прокотилася по землі, руйнуючи старі суспільства та утворюючи зовсім нову цивілізацію. Цим вибухом була, звичайно, промислова революція. Вивільнилася гігантська сила, Друга Хвиля, яка увійшла в суперечність із усіма інституціями минулого й змінила спосіб життя мільйонів. Протягом довгих тисячоліть, коли домінувала цивілізація Першої Хвилі, населення планети можна було поділити на дві категорії — «первісне» і «цивілізоване». Так звані первісні люди — це ті, що жи¬ ли малими групами й племенами, годуючись збиранням їстівних рос¬ лин, полюванням та риболовлею, і були обійдені сільськогосподарсь¬ кою революцією. «Цивілізованим» світом, навпаки, була та частина планети, де більшість людей обробляли землю. Отже, там, де виникало сільське господарство, виникала й цивілізація. Від Китаю та Індії до Беніну й Мексики, в Греції та в Римі — цивілізації в безконечному колоритно¬ му калейдоскопі набирали сили й занепадали, боролися між собою або об’єднувалися. Проте, за їхніми відмінностями лежали фундаментальні подіб¬ ності. У всіх тих цивілізаціях основою економіки, життя, культури, сімейного устрою та політики була земля. У всіх життя було організо¬ ване навколо села. У всіх переважав простий розподіл праці, й виник¬ ло кілька чітко виражених каст та класів: дворянство, духівництво, військова аристократія і лоти, раби або кріпаки. У всіх була жорстока авторитарна влада, а становище кожного індивіда в суспільстві було визначене з дня його народження. І в усіх економіка була децент¬ ралізованою, тому кожна громада виробляла для себе більшість пред¬ метів першої необхідності самостійно. Мали місце й винятки — нічого простого в історії не буває. Були громади, що жили з торгівлі, чиї моряки плавали за моря, і високо централізовані монархічні держави, організовані навколо величезних зрошувальних систем. Але, попри такі відмінності, ми маємо всі під¬ стави розглядати ці, здавалося б, різні цивілізації як окремі випадки одного явища — сільськогосподарської цивілізації, цивілізації, яку принесла із собою Перша Хвиля. Уже під час домінації Першої Хвилі мали місце рідкі натяки на те, що настане після неї. Зародкові фабрики масового виробництва існу¬ вали в Стародавніх Греції та в Римі. У 400 році до Р. X., на одному з 29
грецьких островів, і в 100 році після Р. X., в Бірмі, добували нафту. У Вавилоні та в Єгипті процвітала бюрократія. В Азії та Південній Америці виростали великі міста. Існували гроші та їх обмін. Торго¬ вельні шляхи пролягли через пустелі, океани й гори від Китаю до Ка¬ ле. Існували корпорації й зародкові держави. В стародавній Алек- сандрії навіть винайшли дивовижний найдавніший варіант парового двигуна. Але чогось бодай приблизно схожого на індустріальну цивілізацію не існувало ніде. Ці проблиски майбутнього були, так би мовити, ли¬ ше раритетами історії, розкиданими в різних місцях і періодах. Вони ніколи не були об’єднані в систему та й не могли нею бути. Отже, про період до 1650 — 1750 років ми можемо говорити як про світ Першої Хвилі. Незважаючи на уламки примітивізму та натяки на індустріаль¬ не майбутнє, на планеті домінувала сільськогосподарська цивілізація і здавалося, що так буде завжди. Таким був світ, у якому вибухнула промислова революція, запо¬ чаткувавши Другу Хвилю й утворюючи зовсім нову, потужну, не- терпляче-енергійну контрцивілізацію. Індустріалізм був чимось біль¬ шим, ніж фабричний димар та складальний конвеєр. Це була багата, багатогранна соціальна система, що торкалася кожного аспекту люд¬ ського життя й намагалася стерти кожну рису минулого Першої Хвилі. Вона створила великий завод Віллоу Ран біля Детройта, але вона також дала трактор на ферму, друкарську машинку в контору й поставила холодильник у кухні. Вона принесла кіно й щоденні газе¬ ти, метрополітен і ДЦ-3 (DC-3). Вона дала нам кубізм і дванадцяти- тональну музику. Вона дала нам будівлі в стилі Bauhaus і барсе¬ лонські стільці, сидячі страйки, вітамінні таблетки і більшу трива¬ лість життя. Вона уніфікувала модель наручного годинника та вибор¬ чу урну. Але важливіше те, що вона звела все це докупи, зібрала, мов механізм, щоб утворити надзвичайно потужну, міцно спаяну й екс¬ пансивну соціальну систему, якої світ ніколи раніш не знав: цивіліза¬ цію Другої Хвилі. НАСИЛЬНИЦЬКЕ РІШЕННЯ Накочуючись на різні суспільства, Друга Хвиля спричинила кри¬ ваву, тривалу війну між захисниками сільськогосподарського мину¬ лого й поборниками майбутнього. Сили Першої та Другої Хвиль, зіштовхуючись, часто змітали з лиця Землі «первісні» народи, які трап¬ лялися на їхньому шляху. У Сполучених Штатах це зіткнення почалося з приходом євро¬ пейських методів обробітку землі — цивілізації Першої Хвилі. Біла сільськогосподарська хвиля потужно котилася на захід, далі й далі до Тихого океану, відбираючи власність у тубільних жителів (індіанців), утворюючи ферми й сільськогосподарські поселення. Але відразу за фермерами йшла також рання індустріалізація, провіщаючи прихід майбутньої Другої Хвилі. У Новій Англії й Се- 30
редньоатлантичних штатах почали з’являтися міста й заводи. В сере¬ дині дев’ятнадцятого сторіччя промисловість Північного Сходу бурхливо розвивалася, виробляючи вогнепальну зброю, годинники, сільськогосподарське знаряддя, тканини, швацькі машинки та інші товари, тоді як на решті континенту все ще панували сільськогоспо¬ дарські методи виробництва. Економічна й соціальна напруга між Першою й Другою Хвилями інтенсивно наростала до 1861 року, ко¬ ли вилилась у збройне насильство. Громадянська війна не велася, як здається багатьом, за розв’язан¬ ня моральної проблеми рабства чи такого вузькоекономічного питан¬ ня, як тарифи. Вона велася за розв’язання значно серйознішої про¬ блеми: хто керуватиме багатим новим континентом — фермери чи промисловці, сили Першої Хвилі чи сили Другої? Буце майбутнє аме¬ риканське суспільство переважно сільськогосподарським чи промис¬ ловим? Коли північні армії перемогли, жереб був кинутий. Індустрі¬ алізація Сполучених Штатів була забезпечена. Відтоді в економіці, в політиці, в суспільному й культурному житті сільське господарство відступало, промисловість переважала. Перша Хвиля спадала, а Дру¬ га потужно накочувалася. Подібне зіткнення цивілізацій відбувалося і в інших місцях. В Японії, в добу реставрації Мейдзі, починаючи з 1868 року, в суто японських умовах, велася боротьба між сільськогосподарським ми¬ нулим і промисловим майбутнім. Скасування феодалізму в 1876 році, повстання клану Сатсуми в 1877 році, ухвалення конституції захід¬ ного зразка в 1889 році відображали зіткнення Першої та Другої хвиль у Японії — крок на шляху до перетворення Японії в передову промислову державу. В Росії теж відбулося таке саме зіткнення між силами Першої й Другої Хвиль. Революція 1917 року була російською версією амери¬ канської громадянської війни. Вона велася не за комунізм, як здається на перший погляд, а, знову ж таки, за впровадження індуст¬ ріалізації. Коли більшовики знищили останні залишки кріпосного права та феодальної монархії, вони відсунули сільське господарство на задній план і свідомо прискорили індустріалізацію. Вони стали партією Другої Хвилі. В країні за країною відбувалося однакове зіткнення між Першою й Другою Хвилями, приводячи до політичних криз та крахів, страй¬ ків, повстань, державних переворотів і воєн. Десь на середину двад¬ цятого сторіччя, проте, сили Першої Хвилі були переможені й на землі запанувала цивілізація Другої Хвилі. Сьогодні пояс індустріалізацій охоплює планету між двадцять п’ятою та шістдесят п’ятою паралелями північної півкулі. У Пів¬ нічній Америці індустріальним способом життя живуть близько 250 мільйонів людей. У Західній Європі, від Скандинавії до півдня Італії, в індустріальному суспільстві живуть ще чверть мільярда людей. На сході маємо «Євроросійський» індустріальний район — Східну Європу й західну частину Радянського Союзу, і там знаходимо ще 31
чверть мільярда людей, що живуть у індустріальному суспільстві. Далі ми бачимо азіатську індустріальну зону, включаючи Японію, Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Австралію, Нову Зеландію й частини Південної Кореї та Китайського материка — це ще чверть мільярда людей. Всього промислова цивілізація охоплює приблизно мільярд людей. Одну чверть населення земної кулі*. Незважаючи на разючі відмінності мов, культур, історій і політи¬ ки, — відмінності настільки великі, що вони спричиняли війни, — всі ці суспільства Другої Хвилі мають спільні риси. За добре відоми¬ ми відмінностями насправді ховаються фундаментальні принципи схожості. І щоб осмислити хвилі змін, що зіткнулися сьогодні, ми повинні вміти чітко визначити паралельні структури всіх індустріальних країн — неявні структури цивілізації Другої Хвилі. Тому що це саме ті індустріальні структури, які нині розвалюються. БАТАРЕЇ ЖИВЛЕННЯ Передумовою існування будь-якої цивілізації, старої чи нової, є енергія. Суспільства Першої Хвилі черпали свою енергію з «акуму¬ ляторів життя» — сили м’язів людини чи тварин або брали її від сон¬ ця, вітру й води. Для приготування їжі та опалення жител вирубува¬ ли ліси. Водяні колеса, причому деякі з них використовуючи силу припливів та відпливів, крутили жорна. В полях скрипіли вітряні млини. Тварини тягли плуг. Підраховано, що до Французької рево¬ люції Європа використовувала енергію 14 мільйонів коней і 24 міль¬ йонів биків. Усі суспільства Першої Хвилі, таким чином, експлуату¬ вали джерела енергії, що були відновлюваними. Природа могла з ча¬ сом відновити вирубані ліси, вітер, що наповнював їхні вітрила, річ¬ ки, що крутили їм водяні колеса. Навіть тварини й люди були замін¬ ними «енергетичними рабами». Всі суспільства Другої Хвилі, навпаки, почали черпати енергію з вугілля, газу й нафти — з незамінних (викопних) видів палива. Після того як у 1712 році Ньюкомен винайшов спроможний працювати па¬ ровий двигун, відбулася революційна зміна, яка означала, що цивілі¬ зація вперше почала проїдати накопичений природою капітал, а не задовольнятися лише відсотками з нього. Це заглиблення в енергетичні запаси землі забезпечило індуст¬ ріальній цивілізації приховані дотації, значно прискорюючи її еконо¬ мічний розвиток. Відтоді скрізь, де прокотилася Друга Хвиля, країни будували потужні технологічні та економічні структури на тому припу¬ щенні, що запаси дешевого викопного палива ніколи не вичерпаються. І в капіталістичному, і в комуністичному суспільстві, на Сході й на За¬ ході, ми бачимо однакові зміни — від розсіяної до концентрованої енергії, від відновлюваної до невідновлюваної, від багатьох різних дже¬ рел та видів палива до кількох. Викопне паливо формувало енергетич¬ ну базу суспільств Другої Хвилі. 32
ТЕХНОЛОГІЧНА МАТКА Стрибок до нової енергетичної системи відбувся одночасно з ве¬ летенським стрибком уперед у розвитку технології. Суспільства Пер¬ шої Хвилі залежали від того, що Вітрувій дві тисячі років тому на¬ звав «необхідними винаходами». Але ці ранні корби та клинки, ката¬ пульти, давильні преси, важелі та блоки використовувалися голо¬ вним чином для підсилення м’язів людини або тварин. Друга Хвиля піднесла технологію на новий рівень. Вона породи¬ ла велетенські електромеханічні машини, рухомі деталі, приводні па¬ си, шланги, підшипники та болти — все гуло й ляскало. І ці нові ма¬ шини робили більше, ніж підсилений м’яз. Індустріальна цивілізація дала технології чутливі органи, створюючи машини, які могли чути, бачити й доторкатися з більшою акуратністю й точністю, ніж люди¬ на. Вона дала технології матку, винаходячи машини, які народжува¬ ли нові машини в нескінченній прогресії — тобто верстати. Ще важ¬ ливіше те, що вона зібрала машини у взаємопов’язані системи під од¬ ним дахом, створивши спочатку завод, а потім і складальний конвеєр усередині заводу. На цій технологічній основі головні галузі промисловості швидко виросли, щоб дати цивілізації Другої Хвилі її визначальну ознаку. Спочатку було вугілля, тканини й залізниці, потім сталь, випуск ав¬ томобілів, алюміній, хімікати й прилади. Виникли величезні промис¬ лові міста: Лілль і Манчестер (тканини), Детройт (автомобілі), Ессен, а пізніше Магнітогорськ (сталь) і десятки та сотні інших. Від цих індустріальних центрів потекли нескінченні мільйони од¬ накових видів продукції — сорочки, черевики, автомобілі, годинни¬ ки, іграшки, мило, шампуні, фотоапарати, кулемети й електричні двигуни. Нова технологія, підсилена новою енергосистемою, відкри¬ ла двері до серійного виробництва. ЯСКРАВО-ЧЕРВОНА ПАГОДА Серійне виробництво, проте, не мало глузду без паралельних змін у системі розподілу. У суспільствах Першої Хвилі товари, як прави¬ ло, виготовлялися ручним способом, поштучно, на замовлення. Те саме, значною мірою, стосувалося й розподілу. Правда, на Заході, у щілинах старого феодального ладу, що става¬ ли дедалі ширшими, купці утворювали великі торговельні компанії. Ці компанії відкривали кругосвітні торговельні шляхи, організовува¬ ли каравани пароплавів і верблюдів. Вони продавали скло, папір, шовк, мускатний горіх, чай, вино й вовну, індиго й спеції. Більшість із цих продуктів, одначе, доходили до споживача через маленькі крамниці або на спинах та візках дрібних торговців, що з’явилися в сільській місцевості. Погані інформаційні зв’язки та при¬ мітивний транспорт дуже обмежували ринок. Власники крамниць і 2 Е. Тоффлер 33
мандрівні торгівці могли запропонувати лише незначний вибір то¬ варів, а часто бувало, що якогось і часто того чи іншого виробу вони не мали місяцями, навіть роками. Друга Хвиля принесла зміни в цю скрипучу, перевантажену систе¬ му розподілу, що стало таким самим радикальним переворотом, як і більш розрекламовані успіхи у виробництві. Залізниці, шосейні доро¬ ги й канали зробили доступними віддалені райони; з індустріа¬ лізацією прийшли «палаци торгівлі» — перші універмаги. З’явилися мережі маклерів, оптових торговців, комісіонерів і представників фа¬ брик, а в 1871 році Джордж Гантінгтон Гартфорд, чий перший мага¬ зин у Нью-Йорку був пофарбований у яскраво-червоний колір, а буд¬ ка касира мала форму китайської пагоди, зробив для розподілу те, що Генрі Форд пізніше зробив для заводу. Він підняв його на цілком но¬ вий ступінь, створивши першу в світі величезну систему — ланцюг однотипних магазинів — «Велику Атлантичну й Тихоокеанську чай¬ ну компанію». Розподіл по замовленню відкрив шлях масовому розподілу і масо¬ вому комерційному плануванню виробництва, що став таким же звичним і важливим компонентом усіх індустріальних суспільств, як і сама машина. Отже, те, що ми побачимо, об’єднавши ці зміни, — перетворення того, що могли б назвати «техносферою». Всі суспільства, первісне, сільськогосподарське чи індустріальне, використовують енергію, ви¬ робляють товари, розподіляють їх. У всіх суспільствах енергетична система, система виробництва й система розподілу є взаємодіючими частинами чогось більшого. Цією більшою системою є техносфера, і вона має характерні ознаки на кожній стадії соціального розвитку. Тоді як Друга Хвиля котилася по планеті, сільськогосподарська техносфера замінювалася індустріальною техносферою: невіднов¬ лювані джерела енергії були безпосередньо спрямовані в систему се¬ рійного виробництва, яка у свою чергу постачала товари у високо- розвинену масову систему розподілу. МОДЕРНІЗОВАНА СІМ’Я Ця техносфера Другої Хвилі, проте, потребувала не менш рево¬ люційної «соціосфери», в яку вона могла б адаптуватися. їй були потрібні радикально нові форми суспільної організації. До промислової революції, наприклад, в різних місцях існували різні форми сім’ї. Але скрізь, де переважало сільське господарство, люди мали тенденцію жити під одним дахом великими родинами,— від «об’єднаної сім’ї»* в Індії до «задруги» на Балканах і «розшире¬ ної сім’ї» в Західній Європі,— що складайся з кількох поколінь, дядьків, тіток, рідні з боку дружини, дідусів і бабусь чи двоюрідних братів. Така велика сім’я і виконувала всю роботу разом як еко¬ номічна виробнича одиниця, й була вона стабільною, прив’язаною до землі. 34
Коли Друга хвиля накотилася на суспільства Першої Хвилі, сім’ї відчули тиск перемін. Усередині кожної родини зіткнення фронтів хвиль набувало форми конфлікту, нападок на патріархальні основи, вносило зміни в стосунки між дітьми й батьками, нові уявлення про мораль. Коли економічне виробництво перемістилося з поля на за¬ вод, сім’я більше не працювала разом як екологічна одиниця. Щоб вивільнити робітників для заводської праці, ключові функції сім’ї пе¬ рейшли до нових, спеціалізованих утворень. Освіта дітей відійшла до школи, піклування про старих людей — до робітних домів, бу¬ динків для старих або притулків. Новому суспільству була потрібна над усе мобільність. Йому були потрібні робітники, які моши б швидко переселитися туди, де для них були нові робочі місця. Обтяжена старою ріднею, хворою, фізично або розумово непо¬ вноцінною, та великою купою дітей, розширена сім’я не була мобіль¬ ною. Тому поступово, болісно, структура сім’ї почала змінюватися. Розірвані міграцією до міст, зруйновані економічними бурями, сім’ї позбувалися небажаних родичів, ставали меншими, мобільнішими й більш відповідали потребам нової техносфери. Так звана нуклеарна сім’я — батько, мати й кілька дітей, не обтя¬ жена родичами, стала стандартною, схваленою суспільством, «сучас¬ ною» моделлю у всіх індустріальних суспільствах, капіталістичному чи соціалістичному. Навіть у Японії, де пошана до предків відводила немолодим людям важливу роль, велика, міцно спаяна родина, що складається з кількох поколінь, почала розпадатися з наступом Другої Хвилі. Дедалі більше ставало нуклеарних сімей. Коротко кажучи, ядерна сім’я стала прикметною ознакою всіх суспільств Другої Хвилі, відокремлюючи їх від суспільств Першої Хвилі так само чітко, як ви¬ копне паливо, сталеплавильні заводи чи ланцюгові мережі магазинів. ПРИХОВАНИЙ КУРС НАВЧАННЯ Оскільки праця переміщувалася з полів та дому на фабрики, не¬ обхідно було, крім усього іншого, підготувати до нових умов життя дітей. Як писав Ендрю Ур у 1835 році, перші власники шахт, заводів і фабрик індустріальної Англії побачили, що «було майже неможли¬ во перетворити на корисні фабричні руки підлітків, які досягни ста¬ тевої зрілості, відірваних від сільського життя чи від заняття ремес¬ лом». Якби молодь можна було пристосувати до індустріальної сис¬ теми, це значно полегшило б пізніше розв’язання проблеми промис¬ лової дисципліни. Наслідком стала ще одна з головних структур усіх суспільств Другої Хвилі — загальна освіта. Організована на фабричний зразок, загальна освіта давала навич¬ ки читати й писати, навчала початків арифметики, історії та інших предметів. Це був «відкритий курс навчання». Але під ним лежав не¬ видимий, або «прихований курс навчання», що був набагато го¬ ловнішим. Він складався, і таким залишається й тепер у більшості індустріальних держав, з трьох курсів: пунктуальності, вміння підко¬ 2' 35
рятися й уміння виконувати механічну, одноманітну працю. Для за¬ водської праці — а надто на складальному конвеєрі — були потрібні вправні робітники, причому такі, які виконували б накази керів¬ ництва без запитань. Потрібні були чоловіки й жінки, готові бути ра¬ бами біля машин чи в конторах, люди, які ретельно виконували б тяжкі, одноманітні операції. Отже, починаючи від середини дев’ятнадцятого сторіччя, коли Друга Хвиля гатилася з країни в країну, відбувався безперервний прогрес освіти: діти починали ходити до школи дедалі в молодшому й молодшому віці, навчальний рік ставав довшим і довшим (у Спо¬ лучених Штатах у 1956 році він був на 35 відсотків довший супроти 1878 року), збільшувалася кількість років обов’язкового навчання. Загальна державна освіта була, безперечно, гуманним кроком упе¬ ред. Як заявила група механіків і робітників Нью-Йорка в 1829 році, «Після життя та свободи ми вважаємо освіту найбільшим благосло¬ венням, яке дароване людству». Проте школи Другої Хвилі з по¬ коління в покоління формували з молодих людей податливу, керова¬ ну робочу силу того типу, який був потрібен електромеханічній тех¬ нології та складальному конвеєру. Взяті разом, ядерна сім’я та школа фабричного типу утворили ча¬ стину єдиної інтегрованої системи для підготовки молодих людей на ролі в індустріальному суспільстві. В цьому відношенні суспільства Другої Хвилі, капіталістичне чи комуністичне, на півночі чи на півдні, були також однакові. БЕЗСМЕРТНІ У всіх суспільствах Другої Хвилі з’явилося третє утворення, яке розширило суспільний контроль двох перших. Це був винахід, відо¬ мий як корпорація. До того типовим комерційним підприємством во¬ лоділи індивід, сім’я або партнери. Корпорації існували, але були явищем надзвичайно рідкісним. До Американської революції, як свідчить історик розвитку біз¬ несу Артур Дьюінґ, «ніхто не міг подумати», що корпорація, а не партнерство чи індивідуальна власність стануть головною організа¬ ційною формою. В 1800 році в Сполучених Штатах було лише 335 корпорацій, більшість із яких були зайняті такими квазі-громадсь- кими видами діяльності, як побудова каналів або швидкісних магі¬ стралей. Поява серійного виробництва все змінила. Технології Другої Хвилі були потрібні величезні суми капіталу, більші, ніж їх могли надати індивід чи навіть невелика група. А що окремі власники чи партнери, вкладаючи капітал, завжди ризикували всім своїм достатком, то вони були несхильні вкладати гроші у великі або ризиковані підприємства. Щоб заохотити їх, запровадили поняття обмеженої відповідальності. Якщо корпорація терпіла крах, інвестор втрачав лише вкладену суму, не більше. Це нововведення відкрило шлях інвестиціям. 36
Більше того, суди розглядали корпорацію як «безсмертне буття», маючи на увазі, що вона може пережити перших інвесторів. Це, в свою чергу, означало, що вона могла мати дуже далекоглядні плани й братися за набагато більші проекти, ніж будь-коли в минулому. В 1901 році з’явилася перша в світі корпорація з капіталом у мільярд доларів — «Юнайтед стейтс стіл», з концентрацією активів, неймовірних у будь-якому з попередніх періодів. На 1919 рік таких монстрів було вже з півдесятка. І справді, великі корпорації стали вбу¬ дованою ознакою економічного життя всіх індустріальних країн, як соціалістичних, так і комуністичних, де форма змінювалася, але суть (основа організації) майже не змінилася. Разом ці три складові: нук- леарна сім’я, школа фабричного типу та велетенська корпорація — стали визначальними інституціями суспільств Другої Хвилі. Ось так у світі Другої Хвилі — в Японії, і в Швейцарії, у Великій Британії, Польщі, у США, й СРСР — більшість людей ішли од¬ наковим життєвим шляхом: виростали в ядерній сім’ї, навчалися у школах заводського типу, а потім ішли служити великій корпорації, приватній чи державній. ФАБРИКА МУЗИКИ Навколо цих трьох основних інституцій з’явилися ще тисячі. Уря¬ дові міністерства, спортивні клуби, церкви, торгові палати, проф¬ спілки, професійні організації, політичні партії, бібліотеки, етнічні об’єднання, рекреаційні групи та багато інших виринали в кільватері Другої Хвилі, створюючи складну організаційну екологію, коли кож¬ на група обслуговує, координує іншу або є її противагою. На перший погляд розмаїття цих груп свідчить про випадковість або хаос. Але при ближчому розгляді назовні проступає прихована модель. В одній за одною країнах Другої Хвилі громадські винахід¬ ники, вважаючи, що завод є найпередовішою й найефективнішою ви¬ робничою організацією, намагалися втілити її принципи й у інші ор¬ ганізації. Школи, лікарні, в’язниці, урядова бюрократія тощо набули, таким чином, багато характерних фабричних ознак — розподіл пра¬ ці, ієрархічну структуру та залізну імперсональність. Ми знаходимо деякі фабричні принципи навіть у мистецтві. Замість праці на патрона, як було протягом довгого панування сіль¬ ськогосподарської цивілізації, музиканти, художники, композитори й письменники дедалі більше починали залежати від милосердя ринку, дедалі більше «продукції» виробляли для анонімних споживачів. А що ці зміни мали місце в усіх країнах Другої Хвилі, то змінилася са¬ ма структура виробництва продукції мистецтва. Разючим прикладом є музика. Коли накотилася Друга Хвиля, по¬ чали з’являтися концертні зали в Лондоні, Відні, Парижі та інших містах. З ними прийшли каси й імпресаріо — бізнесмен, який фінан¬ сував виробництво, а потім продавав квитки споживачам культури. Природно, що, чим більше він продасть квитків, тим більше зможе 37
отримати грошей. Як наслідок, додавалося все більше й більше місць. У свою чергу, більшим концертним залам був потрібен гучні¬ ший звук — музика, яку можна було б виразно чути в найостаннішо- му ряду. В результаті мав місце перехід від камерної музики до сим¬ фонічних форм. Курт Захс у своєму відомому творі «Історія музичних інструмен¬ тів» пише: «Перехід від аристократичної до демократичної культури у вісімнадцятому сторіччі замінив маленькі салони на велетенські концертні зали, які вимагали гучнішого звуку». Оскільки ще не існу¬ вало технології, щоб зробити це можливим, збільшувалася кількість інструментів та музикантів. Результатом став сучасний симфонічний оркестр, і саме для цієї індустріальної організації писали свої чудові симфонії Бетховен, Мендельсон, Шуберт і Брамс. Оркестр навіть у своїй внутрішній структурі відбив певні фаб¬ ричні ознаки. Спочатку він існував без керівника або керівництво часом розподілялося між виконавцями. Пізніше музиканти, подібно до фабричних робітників або бюрократичної контори, були розбиті на відділи (інструментальні групи), кожен із яких робив свій внесок у кінцевий продукт (музику), дії кожного такого відділу координував управитель (диригент) або іноді навіть хтось нижчий за ієрархією (перший скрипаль або керівник відділу). Організація продавала свою продукцію на масовому ринку, додаючи іноді до основної про¬ дукції фонографічні записи. Ось так виникло фабричне виробниц¬ тво музики. Історія оркестру — це лише одна ілюстрація того, як виникала соціосфера Другої Хвилі, з трьома головними інституціями і тисяча¬ ми різноманітних організацій, які всі пристосувалися до потреб та стилю індустріальної тсхносфсри. Але цивілізація — це більше, ніж тсхносфсра і відповідна їй соціосфера. Всім цивілізаціям потрібна також «інфосфера» для підготовки та розповсюдження інформації, й тут Друга Хвиля також принесла помітні зміни. ПАПЕРОВА ЗАВІРЮХА Всі групи людей, від первісних часів до сьогоднішнього дня, зале¬ жать від спілкування між собою безпосередньо, віч-на-віч. Але потрібні були також засоби передачі інформації в просторі й часі. Ка¬ жуть, що стародавні перси будували так звані «вежі вигуків», у які садовили людей з пронизливими, гучними голосами, щоб вони кри¬ ком передавали повідомлення від вежі до вежі. Римляни оперували добре розвиненою службою повідомлень, що називалася cursus pub¬ licus. Між 1305 роком і початком 1800-х, компанія «Гауз оф тексіс» запровадила у всій Європі форму швидкої поштової служби з вико¬ ристанням поні. На 1628 рік у ній працювали двадцять тисяч людей, її кур’єри в синіх і сріблястих уніформах снували по континенту, пе¬ ревозячи послання від принців до генералів, від купців до кредиторів і навпаки. 38
У цивілізації Першої Хвилі ці канали зв’язку обслуговували лише багатих і можновладців. Прості люди доступу до них не мали. Як стверджує історик Лаврін Зілліакус, навіть «спроби посилати листи якимись іншими засобами вважалися підозрілими або... були заборо¬ нені» органами влади. Одне слово, в той час як обмін інформацією віч-на-віч був відкритий для всіх, новіші системи передачі інфор¬ мації за межі сім’ї або села були, по суті, закриті й використовували¬ ся з метою суспільного або політичного контролю. Фактично вони були зброєю еліти. Друга Хвиля, котячись із країни в країну, розбила цю монополію на зв’язок ущент. Це відбулося не тому, що багатий і могутній раптом став альтруїстом, а тому, що технологіям Другої Хвилі та фабрично¬ му серійному виробництву потрібен був масовий інформаційний обмін, із чим колишні канали зв’язку просто не могли більше впора¬ тися. Інформація, потрібна для економічного виробництва в первісних суспільствах і суспільствах Першої Хвилі, була порівняно простою і, як правило, могла бути отримана від когось, хто перебував поруч. Во¬ на була здебільшого усною або вираженою жестом. Економіка Дру¬ гої Хвилі, навпаки, вимагала постійної координації роботи, яка вико¬ нувалася в багатьох місцях. Стало необхідно виробляти й розподіля¬ ти не лише сировину, але й велику кількість інформації. З цієї причини, коли Друга Хвиля набрала інерцію, всі країни ки¬ нулися будувати поштову службу. Пошта була не менш великим і суспільно корисним винаходом, аніж веретено або ткацький верстат, винаходом, який, до речі, колись викликав бурхливе захоплення, хоч сьогодні ми вже про це забули. Американський лектор Едвард Еве- ретт казав: «Я схильний вважати Пошту, слідом за християнством, правою рукою нашої сучасної цивілізації». Пошта забезпечила перший широко відкритий канал зв’язку індустріальної доби. На 1837 рік пошта Великої Британії перевозила не лише послання еліти, але й близько 88 мільйонів листів щороку — то був справжній бурхливий потік обміну інформацією тієї епохи. На 1960 рік, приблизно тоді, коли індустріальна доба досягла свого апо¬ гею, а Третя Хвиля розпочала свій рух, ця кількість досягла 10 мільярдів. У тому ж таки році пошта США розіслала всередині країни 355 листів на кожного громадянина, рахуючи чоловіків, жінок і дітей*. Велика хвиля поштових послань, що супроводжували промисло¬ ву революцію, одначе, дає лише приблизне уявлення про той потік інформації, що котився у кільватері Другої Хвилі. Ще більше число всіляких повідомлень пройшло каналами, які можна назвати «мікро- поштовими системами» всередині великих організацій. Таємницею є та кількість листів, які ніколи не пересилалися громадськими канала¬ ми зв’язку. У 1955 році, коли Друга Хвиля досягла піку в Сполучених Штатах, комісія Гувера заглянула в теки трьох головних корпорацій. Вона виявила, відповідно, тридцять чотири тисячі, п’ятдесят шість 39
тисяч і шістдесят чотири тисячі документів та службових записок на кожного з тих, хто там працював! Потреби промислових суспільств, які швидко зростали, не могли бути задоволені лише інформацією в письмовій формі. Тому в дев’ят¬ надцятому сторіччі було винайдено телефон і телеграф, які взяли на себе свою частку дедалі більшого навантаження на зв’язок. У 1960 році американці робили близько 256 мільйонів телефонних дзвінків щодня, понад 93 мільярди — за рік, і навіть найпередовіші в світі те¬ лефонні системи й мережі часто були перевантажені. Всі вони були, по суті, системами для разової доставки послання від одного відправника до одного адресата. Але суспільству, в якому розвивається серійне виробництво і масове споживання, потрібні бу¬ ли також засоби, щоб посилати масові повідомлення, послання від одного відправника до багатьох адресатів одночасно. На відміну від доіндустріального підприємця, який міг, у разі потреби, особисто відвідати вдома кожного з його небагатьох працівників, підприємець індустріального суспільства не зміг би спілкуватися з кожним із ти¬ сяч його працівників особисто. Ще менше могли торгівці серійною продукцією чи агенти з продажу спілкуватися особисто з кожним зі своїх покупців. Суспільству Другої Хвилі потрібні були,— і не див¬ но, що вони винайдені! — потужні засоби для того, щоб послати од¬ не повідомлення багатьом людям водночас дешево, швидко й надійно. Поштова служба могла доставити одне й те саме послання до мільйонів, але не швидко. Телефони могли передати повідомлення швидко, але не до мільйонів людей водночас. Ця прогалина зрештою була заповнена засобами масової комунікації. Сьогодні, звичайно, всім очевидно, що масове розповсюдження газет і журналів є нормою повсякденного життя всіх індустріальних країн. І все ж, підняття цих публікацій на державний рівень є резуль¬ татом розвитку багатьох нових індустріальних технологій та суспільних форм. Тобто, як пише Джін Луїс Серван-Шрайбер, це ста¬ ло можливим завдяки тому, що «поїзди доставляють публікації у всі (європейські) країни за один день, ротаційні машини здатні випусти¬ ти десятки мільйонів примірників за кілька годин; існує мережа те¬ леграфу й телефонів ... а головне, громадськість навчена обов’язко¬ вою освітою читати, а промисловість має потребу в масовому роз¬ повсюдженні своєї продукції». У засобах масової комунікації, від газет і радіо до кіно й телеба¬ чення, ми знову знаходимо втілення основного принципу фабрики. Всі вони штампують для мільйонів однакові повідомлення, достоту так, як завод штампує однакові вироби для використання в мільйонах домівок. Стандартизовані, вироблені масовим тиражем «факти», до¬ повнення до стандартизованої, масової продукції, кілька заводів ви¬ пускають для мільйонів споживачів. Без цієї величезної, потужної системи розповсюдження інформації промислова цивілізація не мог¬ ла б сформуватися чи функціонувати надійно. 40
Таким чином, у всіх індустріальних суспільствах, капіталістичних і соціалістичних, з’явилися детально опрацьовані канали зв’язку інфосфери, якими індивідуальні й масові повідомлення могли бути розповсюджені так само ефективно, як і товари чи сировина. Ця ін- фосфера переплітається з техносферою і соціосферою, які вона об¬ слуговує, допомагаючи інтегрувати економічне виробництво з особи¬ стою поведінкою. Кожна з цих сфер виконувала ключову функцію в більшій системі і не могла б існувати без інших. Техносфера виробляла й розподіля¬ ла багатство, соціосфера, з її тисячами взаємопов’язаних організацій, наділяла ролями індивідів у системі. А інфосфера розповсюджувала інформацію, необхідну, щоб зробити систему цілком ефективною. Разом вони утворили основу архітектури суспільства. Отже, ми бачимо тут контури структур, спільних для всіх країн Другої Хвилі, незалежно від їхніх культурних чи кліматичних відмінностей, незалежно від їхньої етнічної й релігійної спадщини, незалежно від того, як вони називаються, капіталістичними чи ко¬ муністичними. Ці паралельні струюгури, що є фундаментальними як у Радянсько¬ му Союзі та Угорщині, так і в Західній Німеччині, Франції чи Канаді, визначають межі, в яких можуть знаходити свій вираз політичні, со¬ ціальні й культурні відмінності. Вони повсюди виникли лише після жорстоких політичних, культурних та економічних битв між тими, хто намагався зберегти давні структури Першої Хвилі, й тими, хто зрозумів, що лише нова цивілізація може розв’язати болючі пробле¬ ми старої. Друга Хвиля сприяла фантастичному зростанню людської надії. Вперше чоловіки й жінки наважилися повірити, що бідність, голод, хвороба й тиранія можуть бути переможені. Письменники-утопісти й філософи, від Аббе Мореллі й Роберта Оуена до Сен-Сімона, Фур’є, Прудона, Луї Бланка, Едварда Белламі й десятків інших, побачили в індустріальній цивілізації, що народжується, можливість миру, гар¬ монії, праці для всіх, рівності багатства або можливостей, кінець привілеям, що грунтувалися на праві народження, кінець умов, які здавалися незмінними або вічними протягом сотень тисяч років первісної й тисяч років сільськогосподарської цивілізації. Якщо сьогодні індустріальна цивілізація здається нам чимось меншим, аніж Утопія, якщо вона виявилася в дійсності гнітючою, похмурою, екологічно ненадійною, схильною до війни й психологіч¬ но репресивною, нам треба зрозуміти, чому так сталося. Ми зможе¬ мо відповісти на це запитання лише тоді, коли подивимося на веле¬ тенський клин, який розколов душу Другої Хвилі на дві неприми¬ ренні частини. 41
Розділ З НЕВИДИМИЙ КЛИН Друга Хвиля, подібно до ядерної ланцюгової реакції, рішуче роз¬ колола наше життя на два аспекти, які раніше завжди були одним. Цим вона вбила величезний невидимий клин у нашу економіку, нашу психіку і навіть у нашу сексуальність. На одному рівні промислова революція створила чудову ком¬ плексну суспільну систему з власною характерною технологією, вла¬ сними громадськими інститутами й власними інформаційними кана¬ лами, які глибоко проникли один в один. А проте, на другому рівні, вона розколола раніш єдине суспільство, створивши спосіб життя, наповнений економічною напругою, соціальними конфліктами й пси¬ хологічними захворюваннями. Лише зрозумівши, як цей невидимий клин формував наші життя під час доби Другої Хвилі, ми зможемо реально оцінити дію Третьої Хвилі, яка починає наново формувати нас сьогодні. Дві половини людського життя, на які розділила його Друга Хви¬ ля,— це виробництво і споживання. Ми звикли, наприклад, уявляти себе або тільки виробниками, або тільки споживачами. Це було не завжди так. До індустріальної революції велика частка продуктів харчування, товарів і послуг, що вироблялися людством, споживала¬ ся самими виробниками, їхніми сім’ями або нечисленною елітою, якій удавалося зішкрябувати надлишкову вартість для свого власно¬ го користування. У більшості сільськогосподарських суспільств переважна біль¬ шість людей були селянами, які гуртувалися в невеликі, напівізольо- вані громади. Вони жили на вельми скромній дієті засобів існування, вирощуючи якраз стільки, щоб жити самим і щоб був задоволений їхній господар. Не маючи засобів зберігання продуктів харчування протягом тривалого часу, не маючи доріг для перевезення своєї про¬ дукції до далеких ринків і добре розуміючи, що будь-яке збільшення виробництва продукції може привести до її конфіскації рабовласни¬ ком чи феодалом, вони не мали також ніякого стимулу ані удоскона¬ лювати технологію, ані збільшувати випуск продукції. Торгівля, звичайно, існувала. Ми знаємо, що невелика кількість відважних купців перевозили свої товари на тисячі миль верблюда¬ ми, возами або човнами. Нам відомо, що швидке зростання міст не можливе без постачання продуктами харчування із сільської місце¬ вості. В 1515 році, коли іспанці прибули до Мексики, вони були зди¬ вовані тим, що тисячі людей у Ілателолко займалися купівлею та 42
продажем коштовностей, дорогоцінних металів, рабів і сандалового дерева, одяїу, шоколаду, канатів, шкір, індиків, овочів, кролів, собак і тисячі видів гончарних виробів. Інформаційний бюлетень «Фуїтер Нюзлеттер», приватне видання для німецьких банкірів у шістнадця¬ тому й сімнадцятому століттях, дає яскраві свідчення масштабів торгівлі того часу. Лист від Кохіна, з Індії, в подробицях описує по¬ невіряння європейського торговця, який прибув на п’яти кораблях, Щоб купити перець для доставки в Європу. «Торгівля перцем — хо¬ роше діло,— пише він, — але воно вимагає великої ретельності й наполегливості». Той купець перевозив на європейський ринок та¬ кож прянощі, мускатний горіх, борошно, корицю, спеції та всілякі ліки. І все ж таки, та торгівля була лише незначним моментом в історії, порівняно з тим обсягом продукції, який вироблявся сільськогоспо¬ дарським рабом чи кріпаком для негайного споживання. Навіть у шістнадцятому сторіччі, за свідченням Фернана Броделя, чиє істо¬ ричне дослідження цього періоду залишається неперевершеним, увесь Середземноморський регіон, від Франції й Іспанії в одному кінці до Туреччини в другому, утримував населення від шістдесяти до сімдесяти мільйонів, дев’яносто відсотків якого жили на землі, що давала лише малу частку продовольчих товарів на продаж. Бродель пише: «60 чи, може, 70 відсотків загальної продукції Середземно¬ мор’я ніколи не потрапляли на ринок». І якщо таким було становище в Середземноморському регіоні, чого можна було чекати від Північної Європи, де ґрунти кам’янисті, а зими довгі й холодні, тому селянам значно важче одержати з ґрунту якісь надлишки. Нам легше буде зрозуміти Третю Хвилю, якщо ми умовно поділи¬ мо економіку Першої Хвилі, до індустріальної революції, на два сек¬ тори. У секторі «А» люди виробляли продукцію для свого власного споживання. У секторі «Б» вони виробляли для торгівлі або обміну. Сектор «Б» був невеликим. Тому для більшості людей виробництво й споживання було злите в одну життєдайну функцію. Ця єдність бу¬ ла такою повною, що греки, римляни та європейці середніх віків не відрізняли їх теж. У них не було навіть слова, що означало споживан¬ ня. В період ери Першої Хвилі лише крихітна частка населення зале¬ жала від ринку, більшість людей жили поза ним. За словами істори¬ ка Р.Г. Тоуні, «грошові оборуцки були винятком у світі натурального господарства». Друга Хвиля різко змінила цю ситуацію. Замість по суті незалеж¬ них індивідів та громад, вона вперше в історії створила ситуацію, ко¬ ли величезна маса продовольчих продуктів, товарів і послуг виробля¬ лася на продаж, для бартеру або обміну. Вона практично ліквідувала ті продукти, які вироблялися для власного споживання, для спожи¬ вання безпосередньо виробником та його чи її сім’єю, і створила цивілізацію, в якій майже ніхто, навіть фермер, більше не був неза¬ лежним. Кожен потрапив майже в цілковиту залежність від продо¬ вольчих продуктів, товарів і послуг, вироблених кимось іншим. 43
Одне слово, індустріалізація порушила єдність виробництва й споживання й відокремила виробника від споживача. Єдине госпо¬ дарство Першої Хвилі було перетворене на два господарства Другої Хвилі. ЗНАЧЕННЯ РИНКУ Наслідки цього поділу мали велике значення. Навіть тепер ми лед¬ ве чи його розуміємо. По-перше, ринок, раніш одне з незначних, дру¬ горядних явищ, перемістився в самий вир життя. Економіка стала «ринковою». І це відбулося як у капіталістичній, так і в соціалістич¬ ній системах господарювання. Західні економісти воліли вважати ринок суто капіталістичним явищем і часто використовували цей термін так, наче він був си¬ нонімом поняття «прибуткова економіка». А проте, як нам відомо з історії, обмін, а отже й ринок, з’явився раніше від прибутку й неза¬ лежно від нього. Тому що ринок є по суті нічим більшим, як мережею обміну, так би мовити, розподільним щитом, через який товари й по¬ слуги, як і листи, направляються за своїм призначенням. Це не влас¬ тиво тільки капіталізму. Подібний розподільний щит є таким же істотним для соціалістичного індустріального суспільства, як і для індустріалізму прибуткової мотивації*. Одне слово, хоч би куди вдарила Друга Хвиля і хоч би де мета ви¬ робництва змінилася від споживання на обмін, скрізь мав бути ме¬ ханізм, через який би відбувався обмін. Це мав бути ринок. Але ри¬ нок не залишався пасивним. Історик економіки Карл Поланий пока¬ зав, як ринок, раніше підпорядкований соціальним або релігійно- культурним цілям ранніх суспільств, став визначати цілі індустріаль¬ них суспільств. Більшість людей втягайся в систему обміну через гроші. Комерційні цінності стали головними, економічне зростання (коли міряти мірками ринку) стало першорядною метою урядів, як капіталістичних, так і соціалістичних. Ринок був інституцією, яка розширювалася й набирала сили. Як ото найдавніший розподіл праці посприяв передусім розвитку торгівлі, так тепер саме існування ринку, цього розподільного щита, сприяло подальшому розподілу праці й вело до різкого підвищення її продуктивності. Процес самопідсилення почав діяти. Це невтримне розширення ринку сприяло швидкому зростанню рівня життя, якого світ раніше не знав. Проте політично уряди Другої Хвилі виявилися розділені новими видами конфліктів, спричинених поділом на виробництво й спожи¬ вання. Наголошуючи на класовій боротьбі, марксисти систематично приховували більші, глибші конфлікти, що виникали між вимогами виробників (і робітників, і управлінців) збільшити платню, прибутки й пенсії і зустрічної вимоги споживачів (включаючи й тих самих лю¬ дей) знизити ціни. Гойдалка економічної політики балансувала на цій точці. Ріст споживацького руху в Сполучених Штатах, недавнє по¬ 44
встання в Польщі проти державного підвищення цін, нескінченні палкі дискусії у Великій Британії про цінову політику й прибутки, смертельна ідеологічна боротьба в Радянському Союзі на предмет того, що має бути пріоритетним — важка промисловість чи товари споживання, все це аспекти глибокого конфлікту, що виникає в суспільстві, капіталістичному чи соціалістичному, внаслідок розколу між виробництвом і споживанням. Не лише політика, а й культура формувалася цим розколом, тому Що він утворював таку цивілізацію, яка багато думала про гроші й була найбільш тверезомислячою та комерціалізованою в історії. Можна й не бути марксистом, але погодитися з відомим звинувачен¬ ням у «Комуністичному маніфесті», що в новому суспільстві «не за¬ лишилося ніяких відносин між людьми, крім голого особистого інте¬ ресу^ крім бездушного «оплата готівкою». Особисті відносини, сімейні обов’язки, кохання, дружба, сусідські й громадські стосунки набули відтінку або присмаку комерційного егоїзму. Слушно визначаючи ці антигуманні міжперсональні зв’язки, Маркс, одначе, помилявся, приписуючи їх капіталізму. Адже, зрештою, він пи¬ сав у ті часи, коли єдине індустріальне суспільство, доступне його спо¬ стереженню, було капіталістичним по формі. Сьогодні, після більш як півстолітнього досвіду з індустріальними суспільствами, що грунту¬ ються на соціалізмі або принаймні державному соціалізмі, ми знаємо, Що агресивне користолюбство, комерційна корупція та зведення людських стосунків до холодних міркувань економічної вигоди не є монополією прибуткової системи. Бо всеохопний інтерес до грошей, товарів і речей є визначальною характеристикою не капіталізму чи соціалізму, а індустріалізму. Він віддзеркалює головну роль, яку ринок відіграє в усіх суспільствах, де виробництво розлучене зі споживанням, де кожний залежить більше від ринку, ніж від його чи її навичок виробництва, необхідного для життя. В такому суспільстві, незалежно від його політичної структури, купуються, продаються, виторговуються та обмінюються не тільки продукти, а й праця, ідеї, мистецтво й душі. Західний агент по за¬ купівлі, який привласнює незаконні комісійні, нічим не відрізняється від радянського редактора, який бере хабарі з авторів за схвалення їхніх праць до друку, або слюсар-сантехнік, який вимагає пляшку горілки, щоб зробити те, за що він одержує заробітну платню. Фран¬ цузький, британський або американський митець, який пише або ма¬ лює лише за гроші, не відрізняється від польського, чеського чи ра¬ дянського письменника, живописця або драматурга, які продають свою творчу свободу за такі економічні вигоди, як дача, премії, мож¬ ливість мати новий автомобіль або інші дефіцитні товари. Така корупція виникає внаслідок розлучення виробництва зі спо¬ живанням. Суть потреби в ринкові як розподільному щиті полягає в тому, щоб знову з’єднати споживача та виробника, перемістити това¬ ри від виробника до споживача, але це неминуче надає тим, хто кон¬ 45
тролює ринок, надмірну владу, незважаючи на ту риторику, яку вони використовують, щоб цю владу виправдати. Це розлучення виробництва й споживання, що стало визначаль¬ ною ознакою усіх індустріальних (Другої Хвилі) суспільств, вплину¬ ло навіть на наше розуміння особистості. Поведінка стала розглядати¬ ся як сукупність угод. Замість суспільства, яке ґрунтується на дружбі, доброті або родовій чи феодальній вірності, слідом за Другою Хви¬ лею прийшла цивілізація, яка ґрунтується на договірних зв’язках, фактичних чи передбачуваних. Навіть чоловіки й жінки сьогодні заго¬ ворили про шлюбні контракти. Тріщина між цими двома ролями — виробником і споживачем, створила роздвоєну особистість. Ту саму особу (виробника), яку ро¬ дина, школа й начальство вчили відкладати задоволення, бути дис¬ циплінованою, врівноваженою, стриманою, слухняною, бути гравцем команди, водночас (як споживача) навчали шукати миттєвої втіхи бу¬ ти радше гедоністом, ніж рахівником, відмовитися від дисципліни, прагнути до особистого задоволення, одне слово, бути зовсім іншою людиною. На Заході, передусім, уся сила реклами була спрямована на споживача, умовляючи його (або її) купувати як за готівку, так і в кре¬ дит, і, роблячи так, виконати свою патріотичну місію, допомагаючи колесові економіки крутитись. СТАТЕВИЙ РОЗКОЛ І нарешті, той самий велетенський клин, який відокремив вироб¬ ника від споживача в суспільствах Другої Хвилі, розколов на два ви¬ ди і працю. Це мало величезний вплив на життя родини, статеві ролі й на наше внутрішнє життя як особистостей. Один з найбільш загальних статевих стереотипів в індустріально¬ му суспільстві визначає чоловіка як «об’єктивного» в орієнтації, а жінку — як «суб’єктивну». Якщо в цьому є зерно правди, воно, мож¬ ливо, лежить не в якійсь незмінній біологічній реальності, а в психо¬ логічному впливі невидимого клина. В суспільствах Першої Хвилі більша частина праці виконувалася на полях або вдома, вся родина тяжко трудилась, як економічна оди¬ ниця, а більшість продукції призначалося для споживання в селі або в маєтку. Робоче життя й домашнє життя були поєднані й змішані. А що кожне село значною мірою було автономне, то успіх селян в од¬ ному місці не залежав від того, що робилося в іншому. Навіть усере¬ дині виробничої одиниці більшість працівників виконували різно¬ манітні завдання, змінюючись і міняючись ролями, залежно від сезо¬ ну, хвороби чи вибору. Доіндустріальний розподіл праці був дуже примітивним. В результаті, працю в сільськогосподарських суспільствах Першої Хвилі характеризували низькі рівні взаємоза¬ лежності. Друга Хвиля, котячись по Великій Британії, Франції, Німеччині та інших країнах, перемістила місце праці з поля й дому на завод і вне¬ 46
сла значно вищий рівень взаємозалежності. Робота тепер вимагала колективних зусиль, розподілу праці, координації та інтеграції бага¬ тьох рівнів майстерності. Її успіх залежав від старанно спланованої сумісної поведінки тисяч людей на великій території, багато з яких ніколи не бачили одне одного. Неспроможність сталеплавильного за¬ воду чи заводу скловиробів поставити необхідні вироби автозаводу могла, за певних обставин, вплинути на всю галузь промисловості або на всю регіональну економіку. Суперечність між працею низького й працею високого рівня взаємозалежності спричиняла запеклі суперечки щодо ролей, від- повідальностей та винагород. Власники перших заводів, наприклад, нарікали, що їхні робітники безвідповідальні, мало піклуються про виробничу ефективність їхньої фабрики, йдуть ловити рибу, коли в них найбільша потреба, непристойно розважаються або пиячать. Справді, більшість перших промислових робітників були вихідцями з селян, які звикли до низької взаємозалежності й мало або й зовсім не розуміли свою роль у всьому виробничому процесі чи в невдачах або аваріях, які мали місце завдяки їхній «безвідповідальності». Крім того, одержуючи жалюгідну заробітну платню, вони й не мали вели¬ кого стимулу про це дбати. Під час зіткнення цих двох систем праці перемогу, як здається, відсвяткували нові форми. Виробництво все більше й більше пе¬ реміщалося на завод та в контору. Сільська місцевість була оголена від населення. Мільйони робітників стали частиною мережі високо¬ го взаємного зв’язку. Праця Другої Хвилі затьмарила стару, відсталу форму, пов’язану з Першою Хвилею. Ця перемога взаємної залежності над самостійністю, проте, ніко¬ ли не була повною. В одному місці стара форма праці уперто трима¬ лася. Цим місцем була сім’я. Кожна сім’я залишалася децентралізованою одиницею, яка біологічно відтворювала, виховувала дітей та передавала їм культуру. Якщо одна сім’я не була спроможна відтворити або погано виховува¬ ла й готувала дітей до життя в системі праці, ця невдача не обов’яз¬ ково піддавала небезпеці виконання цих завдань близькими сусіда¬ ми. Тобто домашня праця залишалася діяльністю низької взаємної залежності. Домашня господиня, як і раніше, виконувала певну сукупність вирішальних економічних функцій. Вона «виробляла». Але виробля¬ ла вона продукцію, призначену для сектора «А», для споживання її власною сім’єю, а не для ринку. Тоді як чоловік здебільшого йшов виконувати безпосередню еко¬ номічну роботу, жінка звичайно залишалася виконувати непряму економічну роботу. Чоловік брав на себе відповідальність за історич¬ но більш передову форму праці; жінці залишалося дбати про давню, більш відсталу форму. Таким чином, він рухався в майбутнє, вона за¬ лишалася в минулому. Цей розподіл призвів до розколу особистості та внутрішнього 47
життя. Громадська або колективна природа заводу й контори, потре¬ би координації та інтеграції принесли із собою наголоси на об’єктивні аналізи й об’єктивні стосунки. Чоловіки, яких змалку го¬ тували на роль у цеху, де вони мали увійти у світ взаємної залеж¬ ності, заохочувалися бути «об’єктивними». Жінки, яких від народ¬ ження готували для завдань відтворення роду, виховання дітей та важкої домашньої праці, яка робиться значною мірою в соціальній ізоляції, були навчені дивитися на світ «суб’єктивно» й часто вважа¬ лися нездатними до раціонального, аналітичного мислення, яке від¬ повідало б об’єктивній реальності. Не дивно, що жінки, які покидали відносну ізоляцію сім’ї, йдучи працювати у взаємозалежному виробництві, часто звинувачувалися в тому, що вони втратили жіночість, стали холодними, грубими й... об’єктивнішими. Статеві відмінності й стереотипи статевої ролі, крім того, були за¬ гострені хибним ототожненням чоловіків із виробництвом, а жінок зі споживанням, хоча чоловіки також споживали, а жінки теж виробля¬ ли. Одне слово, хоча жінки й були пригноблені задовго до того, як Друга Хвиля почала котитися по землі, сучасна «боротьба статей» легко простежується до конфлікту між двома робочими стилями і, крім того, до розриву між виробництвом і споживанням. Розколена економіка поглибила й розкол статей. Таким чином, ми бачимо, що коли забитий невидимий клин відо¬ кремив виробника від споживача, відбулася низка глибоких змін. Мав бути сформований ринок сектора «А», щоб об’єднати обидва. Виникли нові політичні та соціальні конфлікти. Були визначені нові ролі статей. Але розкол означав далеко більше, ніж це. Він означав також, що суспільства Другої Хвилі мусили діяти в однаковому стилі, що вони мусили відповідати певним базовим вимогам. І не мало зна¬ чення, чи був метою виробництва прибуток, чи ні, чи громадськими були «засоби виробництва», чи приватними, «вільним» був ринок чи «плановим», чи капіталістичною була риторика, чи соціалістичною. Поки виробництво працювало на обмін, а не на споживання, поки воно управлялося через розподільний щит, тобто ринок, треба було притримуватися певних принципів Другої Хвилі. Як тільки ми ідентифікуємо ці принципи, ми відкриємо прихова¬ ну динаміку всіх індустріальних суспільств. Більше того, ми зможе¬ мо передбачити, як думатимуть люди Другої Хвилі. Тому що ці прин¬ ципи додані до основних правил, до кодексу поведінки цивілізації Другої Хвилі.
Розділ 4 ПОРУШЕННЯ КОДЕКСУ Кожна цивілізація має неявний кодекс — сукупність правил або принципів, які охоплюють усі сфери її діяльності. Коли індустріалізм поширився на планеті, цей унікальний, неявний кодекс став види¬ мим. Він складався з шістьох взаємопов’язаних принципів, які про¬ грамували поведінку мільйонів. Виникши внаслідок розриву вироб¬ ництва зі споживанням, ці принципи впливали на всі аспекти життя, від сексу й спорту до праці й війни. Більшість наших сьогоднішніх шкільних, ділових та урядових кон¬ фліктів насправді ґрунтуються на півдюжині принципів, оскільки лю¬ ди Другої Хвилі інстинктивно застосовують і захищають їх, а люди Третьої Хвилі піддають сумніву й критикують. Але ми забігаємо на¬ перед. СТАНДАРТИЗАЦІЯ Найбільш знайомий з цих принципів Другої Хвилі — стандарти¬ зація. Всім відомо, що індустріальні суспільства виробляють мільйо¬ ни однакових видів продукції. Проте менше людей помітили, що ко¬ ли ринок став важливим, ми зробили більше, ніж просто стандарти¬ зували пляшки кока-коли, електричні лампочки та передачі швид¬ кості для авто. Ми застосували ті ж таки принципи до багатьох інших речей. Серед перших, хто збагнув важливість цієї ідеї, був Теодор Вейл, який наприкінці століття перетворив «Американську телефон¬ но-телеграфну компанію» (ATT) в гігант*. Працюючи в кінці 1860-х років залізничним поштовим службов¬ цем, Вейл помітив, що два листи не обов’язково ішли до одного й то¬ го самого місця одним маршрутом. Мішки пошти мандрували туди- сюди часто тижнями або й місяцями, поки потрапляли за призначен¬ ням. Вейл запропонував ідею стандартизації маршрутів — всі листи, які йдуть до одного місця, мають іти одним і тим самим шляхом, і Допоміг революціонізувати пошту. Створивши пізніше ATT, він уста¬ новив однаковий телефон у кожному американському домі. Вейл стандартизував не лише телефон та всі його компоненти, а й робочі процеси ATT та її адміністрації. У 1908 році, в рекламі, він ви¬ правдовувався за те, що поглинув малі телефонні компанії, виступа¬ ючи за «розрахунковий центр стандартизації», який би гарантував економіку при «виробництві обладнання, ліній і комунікацій, а також методи керівництва та правове забезпечення», не кажучи вже про 49
«однорідну систему обслуговування й обліку». Вейл визнавав, що в середовищі Другої Хвилі «програмне забезпечення» — тобто мето¬ дика й адміністративна практика — мають бути стандартизовані од¬ ночасно з обладнанням. Вейл був лише одним з великих стандартизаторів, які сформува¬ ли індустріальне суспільство. Ще одним був Фредерік Вінслоу Тей- лор, машиніст, який став учасником громадської кампанії. Він вва¬ жав, що робота може здійснюватися науково через стандартизацію дій, які виконує кожен робітник. В перших десятиліттях цього сто¬ річчя Тейлор дійшов висновку, що існує один найкращий (стандарт¬ ний) спосіб виконання кожної роботи, один найкращий (стандарт¬ ний) інструмент для її виконання й зумовлений (стандартний) час, протягом якого її можна виконати. Озброєний цією філософією, він став провідним фахівцем світу з проблем управління. В його час і пізніше його порівнювали з Фрой- дом, Марксом і Франкліном. І не лише капіталісти-роботодавці, які прагнули витиснути останню унцію продуктивності з їхніх робіт¬ ників, були в захваті від тейлоризму, з його дієвими експертами, схе¬ мами поштучної роботи й чуцо-розцінками. Комуністи теж розділи¬ ли їхній ентузіазм. Насправді Ленін наполягав, щоб методи Тейлора були пристосовані для використання в соціалістичному виробництві. В першу чергу індустріаліст і комуніст — у другу, Ленін також пал¬ ко вірував у стандартизацію. У суспільствах Другої Хвилі процедури найму, як і праці, дедалі більше стандартизувалися. Стандартизовані тести використовували¬ ся для визначення й вилучення непридатних, а надто серед держав¬ них службовців. Шкала оплати праці була стандартизована в усіх га¬ лузях промисловості, як і додаткові виплати, години обіду, свята й процедури залагодження трудових конфліктів. Щоб підготувати мо¬ лодь до робочого ринку, педагоги розробили стандартизовані курси навчання. Такі люди, як Бінет і Терман, придумали стандартизовані тести на інтелект. Курси шкільної освіти, процедура вступу до навчальних закладів і правила прийому теж були стандартизовані. Увійшли в моду письмові тести, коли з кількох відповідей треба ви¬ брати правильну. Засоби масової інформації, тим часом, розповсюджували стандар¬ тизовані мовні звороти, отож мільйони читали ті самі заяви, новини, ті самі короткі оповідання. Придушення мов меншин центральними урядами, разом із впливом масових систем зв’язку, призвело до того, що майже зникли місцеві й регіональні діалекти або навіть мови, такі як валлійська та ельзаська. «Стандартні» американська, англійська, французька чи, в деяких випадках, російська замінили «нестандарт¬ ні» мови. Різні регіони країн стали виглядати однаково, скрізь виника¬ ли однакові бензозаправочні станції, рекламні щити й будинки. Прин¬ цип стандартизації проник у всі аспекти повсякденного життя. Навіть на більш глибокому рівні індустріальній цивілізації була потрібна система стандартизованих ваг і вимірів. Не випадково, що 50
одним із перших актів Французької революції, яка започаткувала у Франції добу індустріалізму, була спроба замінити строкату стьобану ковдру одиниць виміру, використовувану в усій доіндустріальній Єв¬ ропі, метричною системою і новим календарем. Подібні заходи були здійснені в більшій частині світу Другої Хвилі. Крім того, в той час як серійне виробництво вимагало стандарти¬ зації машин, продуктів і процесів, ринок, що постійно розширював¬ ся, вимагав відповідної стандартизації грошей і навіть цін. Історич¬ но, гроші випускалися банками й приватними особами, а також мо¬ нархами. Навіть у дев’ятнадцятому сторіччі приватно надруковані гроші все ще були в обігу в деяких частинах Сполучених Штатів, і така практика існувала в Канаді до 1935 року. Поступово, однак, про¬ мислові країни заборонили обіг неурядових грошей і спромоглися за¬ провадити замість них єдину стандартну валюту. До дев’ятнадцятого сторіччя, крім того, було загальним правилом Для покупців і продавців індустріальних країн торгуватися під час кожної продажі за віками освяченою звичкою каїрського базару. У 1825 році молодий північноірландський іммігрант А.Т. Стюарт, при¬ бувши до Нью-Йорка, відкрив галантерейний магазин і приголом¬ шив як покупців, так і конкурентів незмінними цінами на кожен то¬ вар. Ця політика однієї ціни, стандартизація цін, зробила Стюарта од¬ ним з торгових принців його доби і усунула одну з головних пере¬ шкод на шляху до розвитку масового розподілу. Попри інші свої розбіжності, передові мислителі Другої Хвилі поділяли погляд, що стандартизація була доцільною. На багатьох рівнях, таким чином, Друга Хвиля звела нанівець відмінності шля¬ хом наполегливого запровадження принципу стандартизації. СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ Другим важливим принципом, принесеним суспільствам Дру¬ гою Хвилею, була спеціалізація. Що більше Друга Хвиля ліквідува¬ ла несхожість у мові, дозвіллі й стилі життя, то більше вона потре¬ бувала розмаїття у сфері праці. Прискорюючи розподіл праці, Друга Хвиля замінила випадкового селянина, який виконував усі види ро¬ біт, робітником, який виконував лише одне завдання,— знову тейло¬ ризм. Ще в 1720 році британський звіт про «Переваги східноіндійської торгівлі» вказував, що спеціалізація сприяла виконанню роботи з «меншими затратами часу й зусиль». У 1776 році Адам Сміт почав свою працю «Багатство націй» твердженням, що «найбільшим удос¬ коналенням продуктивності трудових сил були ... здається , наслідки розподілу праці». Сміт у класичному стилі описав виробництво шпильки. Він пи¬ сав, що один робітник колишнього стилю праці, виконуючи всі не¬ обхідні операції самостійно, міг би виробити щодня лише невелику кількість шпильок, не більше двадцяти, а може, навіть жодної. Для 51
контрасту Сміт описав «виробництво», яке він відвідав і в якому вісімнадцять різних операцій, потрібних, щоб виготувати шпильку, виконувалися десятьма окремими робітниками, кожен з яких викону¬ вав лише одну або кілька операцій. Разом вони могли виробити по¬ над сорок вісім тисяч шпильок за день, більше чотирьох тисяч вось¬ мисот штук на одного робітника. У дев’ятнадцятому сторіччі, коли все більше робіт переміщалося на завод, історія шпильок повторювалася знову й знову, щоразу в більшому масштабі. І людські затрати на спеціалізацію відповідно зростали. Критики індустріалізації стверджували, що вкрай спеціалізована одноманітна праця поступово дегуманізує робітника. На той час коли Генрі Форд почав виробляти «Модель Т», в 1908 році, дім виготовлення однієї одиниці продукції треба було здійсни¬ ти не вісімнадцять окремих операцій, а 7882. У своїй автобіографії Форд відзначав, що з цих 7882 спеціалізованих робіт 949 могли вико¬ нуватися «сильними, працездатними й фізично досконалими чо¬ ловіками», 3338 — чоловіками «звичайної» фізичної сили, решту операцій могли виконувати «жінки або діти старшого віку», а далі він холоднокровно писав: «Ми виявили, що 670 операцій могли викону¬ вати люди безногі, 2637 — одноногі, дві — безрукі, 715 — однорукі й 10 — сліпі». Одне слово, спеціалізованій роботі була потрібна не всю людина, а лише її частина. Більш очевидне свідчення того, що надспеціалізація може бути жорстокою, важко собі уявити. Практика, яку критики приписували капіталізму, стала, проте, і внутрішньою ознакою соціалізму. Надзвичайна спеціалізація праці, що була загальною для всіх суспільств Другої Хвилі, коренилася в розриві між виробництвом і споживанням. В СРСР, Польщі, Східній Німеччині чи Угорщині заводи не можуть працювати без детально розробленої спеціалізації, як і в Японії чи Сполучених Штатах, де міністерство праці в 1977 році опублікувало список двадцяти тисяч різних трудових операцій, які піддаються обліку. Крім того, і в капіталістичних, і в соціалістичних індустріальних державах спеціалізацію супроводжував дедалі бурхливіший потік професіоналізації. Кожного разу, коли для якоїсь групи фахівців ви¬ никала можливість монополізувати таємницю того чи того знання і тримати новоприбулого за межами їхньої галузі, народжувалися про¬ фесії. Поки котилася Друга Хвиля, ринок став між тим, хто мав знан¬ ня, і клієнтом, чітко розділивши їх на виробника та споживача. Отже, навіть здоров’я в суспільствах Другої Хвилі почало розглядатися більше як продукція, що виробляється лікарем та чиновниками зі сфери охорони здоров’я, аніж як наслідок розумного піклування про себе (виробництво для споживання) самого хворого. Також вважало¬ ся, що освіта «виробляється» вчителем і «споживається» учнем. Всі види професійних груп, від бібліотекарів до продавців, поча¬ ли висувати вимоги за право називатися професіоналами і за право встановлювати стандарти, ціни та умови прийняття до їхніх спе¬ ціальностей. На даний момент, згідно із Майклом Перчуком, голо¬ 52
вою Федерального комітету торгівлі США, «В нашій культурі домі¬ нують професіонали, які називають нас «клієнтами» й говорять нам про наші «потреби». У суспільствах Другої Хвилі навіть політична агітація розгляда¬ лась як професія. Так, Ленін стверджував, що народні маси не мо¬ жуть бути приведені до революції без професійної допомоги. Він за¬ являв, що була потрібна «організація революціонерів», тобто обме¬ жена кількість «людей, чия професія — революціонер». В середови¬ щах комуністів, капіталістів, чиновників, педагогів, священнослу¬ жителів і політиків Друга Хвиля виробила стандарт розумових здібностей і привела навіть до більш рафінованого поділу праці. Як сказав принц Альберт на Великій виставці у Кришталевому палаці* в 1851 році, вони вірили, що спеціалізація — це «рушійна сила цивілізації». Великі Стандартизатори й Великі Спеціалізатори йшли пліч-о-пліч. СИНХРОНІЗАЦІЯ Розширення розколу між виробництвом і споживанням спричини¬ ло також зміни у стосунках людей Другої Хвилі з часом. У залежній від ринку системі, плановий ринок чи вільний, час — це гроші. До¬ рогим машинам не можна дозволити бути бездіяльними, і вони пра¬ цюють, кожна в своєму ритмі. Це виробило третій принцип індуст¬ ріальної цивілізації — синхронізацію. Навіть у стародавніх суспільствах праця ретельно організовувала¬ ся в часі. Мисливцям часто треба було діяти одностайно, щоб заць¬ кувати свою здобич. Рибалкам треба було координувати свої зусилля при веслуванні або щоб вибрати сіті. Джордж Томсон багато років тому показав, як різні пісні відбивали вимоги роботи. Для веслярів час відмічався за допомогою простого двоскладового звука, подібно¬ го до «О-оп!» Другий склад відмічав момент максимального зусилля, тоді як перший позначав час підготовки. Тягти човен, відзначав Том¬ сон, було важче, ніж веслувати, «тому між моментами напруження були довші інтервали», і ми бачимо, що в ірландському крикові «Го- лі-го-гап!» довша підготовка до кінцевого зусилля. Поки Друга Хвиля не привела за собою машини й не заглушила співу робітника, більша частина такої синхронізації зусиль була ор¬ ганічною або природною. Вона залежала від ритму сезонів і від біологічних процесів, від обертання Землі і пульсації серця. Суспіль¬ ства Другої Хвилі, навпаки, пристосувалися до пульсації машини. Мірою того як поширювалося заводське виробництво, висока вар¬ тість машин і велика взаємна залежність роботи вимагала далеко більшої синхронізації. Якщо одна група робітників на заводі запіз¬ нювалася з виконанням завдання, інші на лінії теж затримувалися. Таким чином, пунктуальність, що ніколи не була дуже важливою в сільськогосподарських громадах, стала соціальною необхідністю, знайшли широке розповсюдження кімнатні й наручні годинники. 53
В 1790-і роки вони вже стали звичними у Великій Британії. їхнє роз¬ повсюдження відбулося, за словами британського історика І. П. Томп- сона, «якраз тоді, коли індустріальній революції знадобилася більша синхронізація праці». Не за випадковим збігом обставин, діти в індустріальних культу¬ рах навчалися визначити час уже в ранньому віці. Учні повинні були прибувати до школи, коли дзвонив дзвоник, а пізніше — на завод або до контори, коли гудів гудок. Види праці були розраховані за часом і розділені на послідовності, які вимірювалися частками секунди. Го¬ дини «з дев’ятої до п’ятої» утворювали часові рамки для мільйонів робітників. Синхронізованою була не лише праця. У всіх суспільствах Другої Хвилі, орієнтованих як на прибуток, так і на політичні принципи, соціальне життя також стало визначатися годинником і пристосову¬ валося до вимог машини. Конкретні години були виділені для дозвіл¬ ля. Свята стандартної тривалості або перерви на каву були вписані в робочі графіки. Діти починали й закінчували навчальний рік одночасно. Лікарні будили всіх своїх хворих до сніданку одночасно. Транспортні систе¬ ми хиталися під натиском годин пік. Диктори вставляли розважальні програми в спеціальні проміжки часу — наприклад, «кращий ефір¬ ний час». Кожна справа мала свої години пік або сезони, синхронізо¬ вані з годинами, або сезонами постачальників і розповсюджувачів. З’явилися спеціалісти синхронізації — від фабричних диспетчерів та складальників графіків до дорожньої поліції і нормувальників. Дехто, навпаки, чинив опір новій індустріальній системі часу. 1 тут знову знайшли вияв статеві відмінності. Ті, хто брав участь у ро¬ боті Другої Хвилі, переважно чоловіки, стали найбільш залежними від часу, який показував годинник. Чоловіки Другої Хвилі постійно нарікали, що їхні дружини приму¬ шують їх чекати, що вони не дбають про час, що вони цілу вічність одягаються, що вони завжди спізнюються на домовлену зустріч. Жінки, головним чином зайняті не у взаємозалежній домашній роботі, працювали в менш механічних ритмах. З цих же таки причин, міські жителі здебільшого дивилися на селян як на людей забарних і не¬ надійних». Вони не приходять учасно! Ви ніколи не знаєте, чи прий¬ дуть вони у призначений час». Такі нарікання мали безпосередній зв’язок із різницею між умовами праці в суспільстві Другої Хвилі, опертому на взаємний зв’язок, що постійно розширювався, і праці в суспільстві Першої Хвилі, що була сконцентрована в полі та вдома. Коли Друга Хвиля стала домінуючою, навіть найінтимніші сторо¬ ни життя були втиснуті в індустріальну часову систему. У Сполуче¬ них Штатах і Радянському Союзі, в Сінгапурі і Швеції, у Франції й Данії, Німеччині й Японії сім’ї стали подібними, їли одночасно, їха¬ ли працювати, працювали, поверталися додому, лягали спати, спали й навіть займалися любов’ю приблизно водночас, як і вся цивілізація. До стандартизації й спеціалізації додався принцип синхронізації. 54
КОНЦЕНТРАЦІЯ Виникнення ринку породило ще одне правило цивілізації Другої Хвилі — принцип концентрації. Суспільства Першої Хвилі жили коштом широко розсіяних дже¬ рел енергії. Суспільства Другої Хвилі стали майже повністю залеж¬ ними від зосереджених десь у певних місцях родовищ викопного па¬ лива. Але Друга Хвиля сконцентрувала не лише енергію. Вона сконцен¬ трувала й населення, оголюючи сільську місцевість від людей і пере¬ селяючи їх до гігантських міських центрів. Вона сконцентрувала навіть працю. Тоді як у суспільствах Першої Хвилі працювали всю¬ ди — вдома, в селі, в полях, більшість роботи в суспільствах Другої Хвилі виконувалася на заводах, де тисячі працівників були зібрані під одним дахом. Сконцентровані були не лише енергія і праця. Стен Коген у британському суспільно-науковому журналі «Нью сосаиті» вказу¬ вав, що, за незначними винятками, до індустріалізму «бідні були вдома або десь у родичів, злочинців карали, шмагали й часто ви¬ ганяли з одного поселення, й вони йшли до іншого, психічнохворі перебували у своїх сім’ях або утримувалися громадою, якщо бу¬ ли бідні». Всі ці групи були, коротко кажучи, розсіяні по всій гро¬ маді. Індустріалізм революціонізував ситуацію. Початок дев ятнадця- того сторіччя, наприклад, називався часом Великих Ув язнень, коли злочинців зганяли в одне місце й утримували у в’язницях, розумо- вохворі зосереджувалися в «притулках для психічно неповноцін¬ них», а діти були сконцентровані в школах, достоту як робітники бу¬ ли сконцентровані на заводах і фабриках. ... Концентрація відбулася також і в потоках капіталу, цивілізація Другої Хвилі породила гігантську корпорацію і, крім того, трест та монополію. До середини 1960-х «велика трійка» автомобільних ком¬ паній у Сполучених Штатах випускала 94 проценти всіх американсь¬ ких автомобілів. У Німеччині чотири компанії: «Фольксваґен», «Даймлер-Бенц», «Опсль» та «Форд-Верке» разом виробляли 91 відсоток від усього обсягу виробництва. У Франції «Рено», «Сітро- ен», «Сімка» й «Пежо» фактично випускали всі 100 відсотків авто¬ мобілів. У Італії один «Фіат» випускав 90 відсотків усіх авто. Так само в Сполучених Штатах 80 відсотків або й більше алюмі¬ нію, пива, цигарок і продуктів для сніданку вироблялося чотирма чи п’ятьма компаніями в кожній галузі. У Німеччині 92 відсотки всіх плит сухої штукатурки і фарб, 98 відсотків фотоплівок, 91 відсоток промислових швацьких машин вироблялися чотирма або менше ком¬ паніями відповідно в кожній галузі. Список надзвичайно сконцент¬ рованих галузей промисловості росте й росте. Соціалістичні менеджери теж були переконані, що концентрація 55
виробництва — «ефективна». Так, багато марксистських ідеологів у капіталістичних країнах вітали зростання концентрації промисло¬ вості як необхідний крок на шляху до завершальної абсолютної кон¬ центрації промисловості під державним наглядом. Ленін говорив про «перетворення всіх громадян на робітників і службовців єдиного ве¬ личезного «синдикату» — всієї держави». Через півстоліття радянсь¬ кий економіст Н. Лелюхіна в журналі «Вопросьі зкономики» могла повідомити, що «СРСР має найбільш сконцентровану промисловість у світі». Принцип концентрації Другої Хвилі глибоко проник в енергію, населення, працю, освіту та організацію економіки й важив набага¬ то глибше, аніж будь-які ідеологічні відмінності між Москвою і За¬ ходом. МАКСИМАЛІЗАЦІЯ Розрив між виробництвом і споживанням створив також у всіх суспільствах Другої Хвилі ситуацію всеохопної «макрофілії», щось на зразок техаського захоплення величчю і зростанням. Якщо справді ба¬ гатосерійне виробництво на заводі знижує собівартість одиниці виро¬ бу, то, за аналогією, зростання масштабів в інших видах діяльності теж мало давати економію. «Велике» стало синонімом «ефективне», а максималізація стала п’ятим ключовим принципом. Міста й держави хизувалися найвищими хмарочосами, найбіль¬ шою греблею або найбільшим у світі майданчиком для гри в гольф. А що велике, крім того, було результатом розвитку, уряди найбільш індустріальних країн, корпорації та інші організації шалено гналися за ідеалом розвитку. Японські робітники й управлінці «Мацушита електрик компані» спільно хором щодня повторювали: «... Робимо все від нас залежне, щоб підвищити виробництво, Надсилаємо наші товари народам усього світу, Нескінченно і безперервно. Як ото бризкає вода з фонтану. Рости, індустрія, рости, рости, рости! Гармонія і щирість! Мацушита Електрик!» У 1960 році, коли Сполучені Штати завершили стадію традицій¬ ного індустріалізму й почали відчувати на собі перший вплив Третьої Хвилі, їхні п’ятдесят найбільших індустріальних корпорацій мали в середньому по 80 тисяч робітників кожна. У компанії «Дженерал моторе» працювали 595 000, а у Вейловій «ATT» — 736 000 жінок і чоловіків. Цс означало, що при середньому розмірі сім’ї, 3,3 на той рік, понад 2 мільйони людей залежали від заробітної платні лише в одній цій компанії, що дорівнювало половині населення всієї країни, коли Гамілтон і Вашингтон зшивали її в одну державу. (Відтоді «ATT» виросла до ще більш колосальних розмірів. У 1970 році в ній 56
було зайнято 956 тисяч чоловіків та жінок, 136 тисяч осіб додалося до загальної кількості лише за один рік.) «ATT» — випадок особливий і, звичайно ж, американці захоплю¬ валися гігантоманією. Але схильність до гігантоманії не була лише їхньою монополією. У Франції в 1963 році тисяча чотириста фірм, тобто лише одна четверта відсотка всіх компаній, мали 38 відсотків від усієї робочої сили. Уряди Німеччини, Великої Британії та інших країн активно сприяли злиттю, щоб створити навіть більші монополії в надії, що більші масштаби допоможуть їм успішно конкурувати з американськими гігантами. Цей масштаб максималізації не був простим віддзеркаленням максималізації прибутку. Маркс пов’язував «збільшення масштабу індустріальних підприємств» із «ширшим розвитком їхніх матеріаль¬ них потужностей». Ленін, у свою чергу, ствердясував, що «величезні підприємства, трести й синдикати піднесли техніку серійного вироб¬ ництва до найвищого рівня розвитку». Його перше розпорядження після Радянської революції, яке стосувалось господарської діяль¬ ності, було — звести російське економічне життя до найменшого можливого числа найбільших можливих одиниць. Сталін ще сильніше підштовхнув економіку до максимальних масштабів і побу¬ дував величезні нові об’єкти — металургійний комплекс у Магніто¬ горську, ще один у Запоріжжі, Балхашський мідеплавильний завод, тракторні заводи в Харкові й Сталінграді. Він запитував, яку по¬ тужність мало те чи те американське підприємство, й потім наказу¬ вав проектувати підприємство ще більшої потужності. У праці «Культ гігантоманії в радянському економічному плану¬ ванні» доктор Леон М. Герман пише: «У різних регіонах СРСР міс¬ цеві політики були фактично втягнуті в гонитву за «найбільшими у світі проектами». В 1938 році Комуністична партія застерігала від «гігантоманії», але з малим ефектом. Навіть сьогодні комуністичні лідери Радянського Союзу й Східної Європи є жертвами того, що Герман називає «схильність до гігантоманії». Така віра в масштаб ґрунтується на застарілих припущеннях Дру¬ гої Хвилі про природу «продуктивності». Але схильність індустріа- лізму до гігантоманії вийшла за межі заводу. Вона відбилася у зби¬ ранні багатьох видів даних у статистичний інструмент, відомий як Валовий Національний Продукт, який міряв «масштаб» економіки, підсумовуючи вартість вироблених у ній товарів та послуг. Цей інструмент економістів Другої Хвилі мав багато вад. З погляду ВНП, не мало значення, якою була ця продукція — у формі продуктів хар¬ чування, освіти, оздоровчих послуг чи озброєнь. Наймання бригади і Для будівництва дому, і для його знищення додавалося до ВНП, хоча одна діяльність збільшувала забезпеченість людей житлом, в друга зменшувала. ВНП, міряючи лише ринкову діяльність чи обмін, май¬ же нехтував весь широкий сектор економіки, яка базувалася на нео- плачуваному виробництві, наприклад виховання дітей і домашню працю. 57
Незважаючи на ці вади, уряди Другої Хвилі в усьому світі вклю¬ чилися в сліпу гонитву за збільшення ВНП за будь-яку ціну, макси- малізуючи «зростання» навіть коштом ризику спричинити екологіч¬ не або соціальне лихо. Принцип схильності до гігантоманії так гли¬ боко захопив індустріальний менталітет, що ніщо інше не здавалося розумнішим. Максималізація йшла разом зі стандартизацією, спеціалізацією та іншими основними правилами індустріалізації. ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ І нарешті, всі індустріальні держави перетворили централізацію на високе мистецтво. Хоча церква й багато правителів Першої Хвилі добре знали, як централізувати владу, вони мали справу з далеко менш складними суспільствами й були аматорами-початківцями су¬ проти чоловіків та жінок, які централізували індустріальні суспіль¬ ства знизу доверху. Всі складні суспільства вимагають як централізованих, так і де¬ централізованих дій. Але перехід від по суті децентралізованої еко¬ номіки Першої Хвилі, коли в кожній місцевості вироблялося біль¬ шість товарів для власних потреб, до інтегрованих державних госпо¬ дарств Другої Хвилі, вів до зовсім нових методів централізації влади. Вони вступили в гру на рівні окремих компаній, галузей промисло¬ вості й економіки в цілому. Класичний приклад — перші залізниці. Порівняно з іншими під¬ приємствами, вони свого часу були гігантами. У Сполучених Штатах у 1850 році капітали лише сорок одного заводу досягали 250 тисяч доларів або більше. Для порівняння, компанія «Нью-Йорк сентрал рейлроуд» у 1860 році мала капітал 30 мільйонів доларів. Щоб керу¬ вати таким грандіозним підприємством, потрібні були нові методи управління. Таким чином, перші керівники залізниці, подібно до керівників космічних програм нашої власної ери, мусили винайти нову техніку. Вони стандартизували технології, тарифи й графіки. Вони синхроні¬ зували дії на сотнях миль дороги. Вони створили спеціалізовані нові види занять і відділи. Вони централізували капітал, енергію і людей. Вони боролися за збільшення масштабу їхніх мереж. І, щоб досягти цього, вони створили нову форму організації, засновану на центра¬ лізації інформації та влади. Працівники були розділені на «лінійних» і «штабних». Були за¬ проваджені щоденні звіти про рух вагонів, завантаження, втрачений фрахт, ремонти, скільки миль наїздили паровози й так далі. Вся ця інформація текла вгору по централізованому ланцюгу, поки досягала головного керівника, який ухвалював рішення і посилав накази по лінії. Залізниці, як показав історик бізнесу Алфред Д. Чандлер-молод- ший, скоро стали зразком для інших великих організацій, і центра¬ лізоване управління почали вважати передовим, вивіреним інстру¬ 58
ментом у всіх державах Другої Хвилі. У політиці Друга Хвиля також сприяла централізації. У Сполучених Штатах ще в 1780 році це бу¬ ло проілюстровано боротьбою за заміну розпливчатих, децентралі¬ зованих законів Конфедерації на більш централізовану Конститу¬ цію. Взагалі сільські інтереси Першої Хвилі чинили опір концент¬ рації влади в державному уряді, тоді як комерційні інтереси Другої Хвилі, представлені Гамілтоном, доводили у «Федералісті» та в ін¬ ших виданнях, що сильний центральний уряд був потрібним не ли¬ ше з причин воєнної та зовнішньої політики, а й для економічного розвитку. Конституція 1787 року була винахідливим компромісом. Оскільки сили Першої Хвилі були ще значні, Конституція зберігала більше важливих владних функцій за штатами, ніж за центральним урядом. Щоб запобігти надмірно сильній центральній владі, вона також пе¬ редбачала унікальний розподіл законодавчої, виконавчої й судової влади. Але Конституція була так написана, щоб у майбутньому доз¬ волити федеральному урядові радикально розширити радіус своїх повноважень. Оскільки індустріалізація штовхала політичну систему в напрям¬ ку до більшої централізації, уряд у Вашингтоні брав на себе дедалі більше й більше повноважень та відповідальності, все більше й біль¬ ше монополізував ухвалення рішень у центрі. В самому федерально¬ му^ уряді тим часом влада переходить від Конгресу й судів до найбільш централізованої з трьох гілок — Виконавчої влади. В роки Ніксона історик Артур Шлезінгер (сам колись переконаний цент- раліст), критикував «імперське президентство». Тиск у напрямі до політичної централізації був ще сильнішим не в Сполучених Штатах. А швидкого погляду на Швецію, Японію, Вели¬ ку Британію або Францію досить, щоб, у порівнянні з їхніми, систе¬ ма Сполучених Штатів здавалася децентралізованою. Джін-Франсуа Ревел, автор праці «Без Маркса або Ісуса», говорить про це, описую¬ чи, як уряди реагують на політичний протест: «Коли демонстрацію забороняють у Франції, не виникає жодного сумніву щодо джерела за¬ борони. Якщо питання стосується великої політичної демонстрації, ним є [центральний] уряд, — говорить він. — Проте в Сполучених Штатах коли демонстрацію забороняють, то передусім запитують, хто Це зробив». Ревел підкреслює, що, як правило, це самостійні рішення місцевої влади. Крайнощі політичної централізації були, звичайно, доведені до свого апогею в марксистських індустріальних державах. У 1850 році Маркс закликав до «рішучої централізації влади в руках держави». Енгельс, як до нього Гамілтон, нападав на децентралізовані конфеде¬ рації як на «величезний крок назад». Пізніше Радянський Союз, пра¬ гнучи прискорити індустріалізацію, в кінцевому підсумку створив високоцентралізовану політичну та економічну структуру, передаю¬ чи навіть найменші виробничі рішення на перевірку центральним плановикам. 59
Поступовій централізації раніше децентралізованої економіки до¬ поміг, крім того, важливий винахід, сама назва якого говорить про йо¬ го призначення: центральний банк. У 1694 році, на самому світанку індустріальної доби, в той час як Ньюкамен винаходив свій паровоз, Вільям Патерсон організував «Бенк оф Інгленд», який став зразком для подібних централіст- ських установ у всіх країнах Другої Хвилі. Жодна країна не могла завершити свою фазу Другої Хвилі без створення власного еквіва¬ лента цієї машини для центрального управління грошима й кре¬ дитом. Банк Петерсона продавав облігації уряду, випускав гарантовану урядом валюту, а пізніше почав регулювати кредитну практику інших банків. Зрештою, він узяв на себе головну функцію всіх банків сьо¬ годнішнього дня: централізований контроль за випуском грошової маси. У 1800 році з подібною метою був утворений Банк де Франс. Потім, у 1875 році, — Райхсбанк. У Сполучених Штатах зіткнення сил Першої й Другої Хвиль при¬ вело до великої боротьби за центральну банківську справу незабаром після прийняття Конституції. Гамілтон, найблискучіший адвокат по¬ літики Другої Хвилі, виступав за національний банк англійського зразка. Південь і прикордонний Захід, досі відданий сільському гос¬ подарству, чинили опір. Проте, за підтримки Північного Сходу, де ак¬ тивно відбувалася індустріалізація, йому вдалося провести через за¬ конодавство створення Бенк оф Юнайтед Стейтс — передвісника сьогоднішньої Федеральної резервної системи. Використовувані урядами, щоб регулювати рівень і ступінь ринко¬ вої діяльності, центральні банки запроваджували в капіталістичну економіку, як то кажуть, через задні двері, в якійсь мірі короткочасне планування. Гроші текли всіма артеріями суспільств Другої Хвилі — і капіталістичних, і соціалістичних. Була потрібна, а тому й створена централізована насосна станція для перекачки грошей. Центральна банківська справа і централізований уряд ішли пліч-о-пліч. Цент¬ ралізація була ще одним домінантним принципом цивілізації Другої Хвилі. Отже, те, що ми бачимо, є сукупністю шістьох провідних прин¬ ципів, «програмою», яка діяла в тій чи тій мірі в усіх країнах Дру¬ гої Хвилі. Ці шість принципів — стандартизація, спеціалізація, син¬ хронізація, концентрація, максималізація і централізація — засто¬ совувались як у капіталістичних, так і в соціалістичних суспіль¬ ствах індустріального світу, тому що вони неминуче виникали вна¬ слідок того, що відстань між виробником і ринком постійно зро¬ стала. Ці принципи у свою чергу, підсилюючи один одного, невідворот¬ но вели до зростання впливу бюрократії. Вони утворювали найжор- стокіші, наймогутніші з досі відомих організацій, примушуючи інди¬ віда блукати у світі, схожому на світ маячних мега-організацій Каф- ки. Якщо сьогодні ми відчуваємо на собі їхній тиск і владу, то ми мо¬ 60
жемо простежити їх до прихованого кодексу, який програмував цивілізацію Другої Хвилі. Шість принципів, які сформували цей кодекс, надали характерно¬ го відтінку цивілізації Другої Хвилі. Сьогодні, як ми скоро побачимо, кожен із цих основних принципів є під ударом сил Третьої Хвилі. Досі існує еліта Другої Хвилі, яка й сьогодні застосовує ці прави¬ ла — в бізнесі, в банківській справі, в трудових відносинах, в уряді, в освіті, в засобах масової інформації. Але прихід нової цивілізації кидає виклик усім законним інтересам цивілізації колишньої. У зрушеннях, які невідворотно чекають нас попереду, еліти всіх індустріальних суспільств, які так звикли виробляти правила, цілком імовірно підуть шляхом феодальних лордів минулого. Одні будуть скинуті з трону, інші зведені на рівень убогого дворянства. Ще інші, більш розумні й здатні пристосуватися, трансформуються і виступ¬ лять у ролі лідерів цивілізації Третьої Хвилі. Щоб зрозуміти, хто керуватиме справами, коли Третя Хвиля стане домінантною, ми повинні спершу точно знати, хто керує ними сьо¬ годні.
Розділ 5 ІНЖЕНЕРИ ВЛАДИ Питання «Хто керує справами?» — типове для Другої Хвилі. До індустріальної революції причин запитувати про це було небагато. Люди рідко мали сумнів у тих, хто мав над ними владу, були це ко¬ ролі чи шамани, військові диктатори, боги сонця чи святі. Селянин у лахмітті, дивлячись зі свого поля, бачив палац або монастир, що бов¬ ванів на обрії. Йому не потрібен політолог чи брамін, який би до¬ поміг йому розгадати загадку влади. Кожен знав, хто керує. А проте, скрізь, куди докотилася Друга Хвиля, виникав новий вид влади, розпливчастий і безликий. Ті, у кого була влада, стали анонім¬ ними «вони». Хто були ці «вони»? ІНТЕГРАТОРИ Індустріалізм, як ми бачили, розбив суспільство на тисячі взаємо¬ пов’язаних між собою частин — фабрики, церкви, школи, проф¬ спілки, в’язниці, лікарні й так далі. Він поламав лінію панування, що поєднувала церкву, державу та індивіда. Він поділив знання на спеці¬ алізовані дисципліни, а працю на фрагменти. Він розбив сім’ї на мен¬ ші одиниці. Роблячи так, він дощенту розвалив суспільне життя й культуру. Хтось мусив усе це скласти в новій формі. Ця потреба призвела до появи багатьох нових видів фахівців, чиїм головним завданням стала інтеграція. Називаючи себе виконавцями, або адміністраторами, комісарами, координаторами, президентами, віце-президентами, бюрократами або управителями, вони проникли у всі види діяльності, у всі уряди, у всі прошарки суспільства. І вони виявилися необхідними. Цс були інтегратори. Вони визначали ролі й розподіляли місця праці. Вони вирішува¬ ли, хто і яку має отримати винагороду. Вони складали плани, визна¬ чали критерії й давали або відбирали вірчі грамоти. Вони об’єднали виробництво, розподіл, транспорт і види зв’язку. Вони запроваджу¬ вали правила, за якими взаємодіяли організації. Одне слово, вони зібрали докупи уламки суспільства. Без них система Другої Хвилі ніколи б не могла працювати. В середині дев’ятнадцятого сторіччя Маркс вважав, що управляти¬ ме суспільством той, хто володіє інструментами й технологією — «за¬ собами виробництва». Він запевняв, що, оскільки праця взаємозалеж¬ на, робітники можуть зупинити виробництво й відібрати у хазяїв засо¬ би виробництва. Заволодівши ними, вони стануть керувати суспільством. 62
Але історія з ним пожартувала. Тому що та ж таки взаємоза¬ лежність дала навіть більше важелів новій групі — тим, хто оркестру¬ вав та інтеїрував систему. І в кінцевому підсумку до влади не прийш¬ ли ані хазяї, ані робітники. І в соціалістичних, і в капіталістичних країнах на вершину піднялися інтегратори. Владу дало не володіння «засобами виробництва». Її дав контроль над «засобами інтеграції». Розгляньмо, що це означало. У бізнесі першими інтеграторами були власники фабршс, діловики, власники металургійних та інших підприємств. Власник і кілька його помічників звичайно могли координувати працю великої кількості не- кваліфікованих робочих «рук» та інтегрувати фірму в ширшу еко¬ номіку. Оскільки на той період власник і інтегратор були однією особою, то й не дивно, що Маркс змішав обох і так сильно наголошував на праві власності. Проте виробництво ставало дедалі складнішим, а розподіл праці — все більш спеціалізованим, і в бізнесі стало ^пос¬ терігатися швидке розмноження виконавців та експертів, які зайняли місце між хазяїном та його робітниками. Більше ставало роботи з па¬ перами. Згодом у великих фірмах ніхто, зокрема й власник чи голо¬ вний акціонер, не міг навіть приблизно зрозуміти весь процес. Рі¬ шення власника формувалися, а потім і контролювалися фахівцями, чиїм обов’язком було координувати систему. Таким чином, з’явилася нова виконавча еліта, чия влада ґрунтувалася вже не на власності, а радше на управлінні інтеграційним процесом. Тоді як влада управителя міцніла, акціонер ставав менш важливим. Коли компанія зростала, сім’ї власників продавали все численнішим і численнішим групам різних акціонерів, з яких мало кому було щось відомо про фактичний стан справи. Збільшуючись у кількості, акціонери змушені були залежати від управителів, найнятих ними не лише керувати повсякденними справами компанії, а й визначати її віддалену мету та стратегію. Ради директорів, які теоретично пред¬ ставляли власників, дедалі більше відходили від діяльності, що нею, як вважалося, вони керували. А коли все більше інвестицій стало ро¬ битися не приватними особами, а непрямо через такі інституції, як пенсійні фонди, взаємні фонди та кредитні відділення банків, справж¬ ні «власники» індустрії все більше вилучалися з управління. Про нову владу інтеграторів, можливо, найбільш ясно сказав В. Майкл Блументаль, колишній державний секретар Скарбниці Спо¬ лучених Штатів. Перед тим як увійти до уряду, Блументаль очолював «Бендікс корпорейшен». Одного разу на запитання, чи не бажав би він одного дня стати власником «Бендікса», Блументаль відповів: «Голо¬ вне не володіння, а влада, і, як головний виконавець, я іі маю. Наступ¬ ного тижня збори акціонерів, і я матиму дев’яносто сім відсотків го¬ лосів. Мені одному належать вісім тисяч акцій. Контроль ось що Для мене головне ... Мати владу над цим великим звіром і використа¬ ти його в конструктивний спосіб — ось чого я бажаю більше, аніж ро¬ бити дурниці, які ви хочете, щоб я робив». 63
Ділова політика, таким чином, усе більше здійснювалася управи¬ телями, найнятими фірмою, або тими, хто вкладав гроші інших лю¬ дей, але ніяк не фактичними власниками, а тим більше робітниками. Інтегратори набирали силу. Все це мало певні паралелі в соціалістичних країнах. Ще в 1921 році Ленін звинувачував свою власну радянську бюрократію. Троць- кий на вигнанні писав у 1930 році, що клас радянських чиновників мав уже п’ять чи шість мільйонів людей, які «не займаються безпосе¬ редньо продуктивною працею, а керують, наказують, командують, милують і карають». Він писав, що, можливо, засоби виробництва й належать державі, «але держава ... «належить» бюрократії». В 1950 році Мілован Джілас у своїй праці «Новий клас» писав про необме¬ жену владу правлячої еліти в Югославії. Тіто, який посадив до в’яз¬ ниці Джіласа, сам скаржився на «технократію, бюрократію, класово¬ го ворога». Страх перед менеджеризмом був також центральною те¬ мою в маоїстському Китаї*. Тому при соціалізмі, як і при капіталізмі, інтеїратори заволоділи реальною владою. Без них частини системи не могли б працювати разом. «Машина» б не крутилася. ДВИГУН ІНТЕГРАЦІЇ Об’єднання одного бізнесу або навіть усієї індустрії — лише не¬ велика частина того, що треба було зробити. Сучасне промислове суспільство, як ми бачили, розвинуло масу організацій, від трудових спілок та торговельних асоціацій до церкви, шкіл, оздоровчих за¬ кладів та оздоровчих груп, і всім їм треба було працювати в рамках передбачуваних правил. Потрібні були закони. А в першу чергу, ма¬ ли бути приведені у відповідність між собою інфосфера, соціосфера й техносфера. З цієї нагальної потреби інтеграції в лоні цивілізації Другої Хвилі виник найбільший координатор — головний двигун інтеграції систе¬ ми: впливовий уряд. Крайня необхідність інтеграції пояснює невід¬ воротну появу уряду в кожному суспільстві Другої Хвилі. Раз у раз політичні демагоги здіймали крик, що треба мати мен¬ ший уряд. Але вже тим, що й самі були в конторі, ті ж таки лідери радше побільшували, ніж поменшували розмір уряду. Ця супереч¬ ність між риторикою й реальним життям стане зрозумілою з того мо¬ менту, коли ми усвідомимо, що трансцендентною метою всіх урядів Другої Хвилі було створити й підтримувати індустріальну цивілі¬ зацію. Поруч із цією метою здавалися незначущими всі інші розбіж¬ ності. Партії й політики могли сваритися через дрібниці, але в цьому випадку вони були в тактичній згоді. А впливовий уряд був частиною їхньої невисловленої програми, незважаючи на пісню, якої вони співали, тому що індустріальним суспільствам потрібен уряд для ви¬ конання головних інтеграційних завдань. За словами політичного оглядача Клейтона Фрітчі, федеральний 64
УРЯД Сполучених Штатів ніколи не переставав зростати, навіть при трьох останніх республіканських адміністраціях, «з тієї простої при¬ чини, що навіть Гудіні не міг демонтувати його без серйозних і боліс¬ них наслідків». Вільні риночники стверджували, що уряди втручаються в бізнес. Але залишена лише приватному підприємництву, індустріалізація проходила б значно повільніше, якби відбулася взагалі. Уряди при¬ скорили розвиток залізниць. Вони побудували порти, шляхи, канали й швидкісні дороги. Вони здійснювали управління поштовими по¬ слугами й будували та регулювали телеграфну й телефонну комуні¬ каційні системи. Вони створили комерційні закони і стандартизували ринки. Вони використовували тиски й тарифи в зовнішній політиці, Щоб допомогти промисловості. Вони відірвали фермерів від землі, Щоб забезпечити промисловість робочою силою. Вони субсидували енергію та передову технологію, часто через військові канали. На ти¬ сячі рівнів уряди взяли на себе інтеграційні завдання, за які ніхто б не взявся або не зміг би їх виконати. Отже, уряд був великим прискорювачем. Маючи владу примусу та право на стягування податків, він міг робити те, за що приватне підприємництво не могло взятися. Уряди могли «розігріти» процес індустріалізації, заповнюючи прогалини, які утворювалися в сис¬ темі, перш ніж це стало можливим або прибутковим для приватних компаній. Уряди могли виконувати «завчасну інтеїрацію». Організуючи системи загальної освіти, уряди не лише допомага¬ ли машинізувати юнаків для їхніх майбутніх ролей в індустріальній Діяльності (що стало такою собі індустрією субсидування), а й вод¬ ночас підтримували утворення нуклеарних родин. Позбавляючи сім ю освітніх та інших традиційних функцій, уряди прискорили при¬ стосування її структури до потреб фабричної системи. На багатьох різних рівнях уряди, таким чином, оркестрували цивілізацію Другої •Хвилі. Не дивно, що, мірою того як важливість інтеграції зростала, міня¬ лися також стиль і суть уряду. Президенти та прем’єр-міністри, на¬ приклад, побачили себе передусім управителями, а не творчими соціальними й політичними лідерами. Як особистості, наділені пев¬ ними властивостями, вони стали майже взаємозамінними у відно¬ шенні до людей, які керували великими компаніями та виробничими п,дпРиємствами. Пропонуючи на словах обов’язково служити демо¬ кратії та соціальній справедливості, Ніксони, Картери, Тетчери, Бреж¬ нєви, Жіскари та інші державні лідери індустріального світу в’їзди¬ ли до своїх кабінетів, майже не обіцяючи конкретно чогось більшо¬ го, ніж ефективне управління промисловістю. . Таким чином, як у соціалістичних, так і в капіталістичних індуст¬ ріальних суспільствах виникла однакова модель — великі компанії або виробничі організації й величезна машина управління. І замість робітника, котрий, як передбачав Маркс, захопить засоби виробниц¬ тва, або капіталіста, що зосередить владу в своїх руках,— так вважа- 3 Е Тоффлер , -
ли послідовники Адама Сміта,—з’явилася цілком нова сила, щоб кинута виклик їм обом. Інженери влади захопили «засоби інте¬ грації», а з нею й віжки соціального, культурного, політичного й еко¬ номічного управління. Суспільствами Другої Хвилі керували інтеїра- тори. ПІРАМІДИ ВЛАДИ Ці інженери влади самі були організовані в ієрархію еліт та суб- еліт. Кожна галузь промисловості й гілка уряду скоро породили свій власний істеблішмент, власне владне «Вони». Спорт... релігія... освіта... — все мало свою піраміду влади. Ви¬ никли науковий істеблішмент, військовий істеблішмент, культурний істеблішмент. Влада в цивілізації Другої Хвилі була поділена між де¬ сятками, сотнями, навіть тисячами таких спеціалізованих еліт. У свою чергу ці спеціалізовані еліти були інтегровані в загальні еліти, члени яких охоплювали всі спеціалізації. Наприклад, у Ра¬ дянському Союзі та Східній Європі Комуністична партія мала своїх членів у кожній галузі, від авіації до музики й виробництва сталі. Члени Комуністичної партії правили за виноградну лозу, пов’язавши між собою різні субеліти. Оскільки ж Комуністична партія мала до¬ ступ до повної інформації, вона мала величезну владу, потрібну, щоб управляти спеціалістами субеліт. У капіталістичних країнах провідні бізнесмени та юристи перебували на службі в громадських комітетах або радах, виконували подібні функції менш формальним способом. Отже, ми бачимо, що у всіх країнах Другої Хвилі є спеціальні групи інтеграторів, бюрократів, або виконавців, самі інтегровані інтеграто¬ рами вищого порядку. СУПЕРЕЛІТИ І нарешті, на ще вищому рівні, інтеграція нав’язувалася «супер- елітами», які відповідали за розміщення інвестицій. У фінансах чи промисловості, в Пентагоні чи в радянській бюрократії планування, ті, хто займався основним розподілом інвестицій в індустріальному суспільстві, визначали ліміти, в межах яких зобов’язані були функціонувати самі інтегратори. Коли в Міннеаполісі чи в Москві ух¬ валювалося рішення про справді великомасштабні інвестиції, воно обмежувало майбутній вибір. Той, хто одержав недостатню кількість ресурсів, не міг так просто модернізувати старі домни, застарілі за¬ води чи складальні конвеєри, поки затрати на них не були амортизо¬ вані. Тому, будучи вкладеним, акціонерний капітал фіксував параме¬ три, які обмежували самодіяльність майбутніх управителів або інтеграторів. Ці групи безликих людей, які ухвалювали рішення та контролювали рівень інвестицій, і сформували супереліту в усіх про¬ мислових суспільствах. 66
Отже, в кожному суспільстві Другої Хвилі виникла паралельна архітектура еліт. І, з варіантами на місцях, ця прихована ієрархія вла¬ ди відновлювалася після кожної кризи або політичного зрушення. Могли мінятися імена, гасла, партійні значки й кандидати. Могли ви¬ бухати й гаснути революції. Нові обличчя могли з’являтися за вели¬ кими столами з червоного дерева. Але основна архітектура влади за¬ лишалася. Протягом минулих трьохсот років неодноразово, то в одній, то в іншій країні, бунтівники й реформатори намагалися скинути стару владу, щоб побудувати нове суспільство, засноване на соціальній справедливості й політичній рівності. Такі люди на певний час при¬ ваблювали до себе мільйони обіцянками свободи. Революціонерам •ноді навіть щастило обвалювати режими. А проте щоразу кінцевий наслідок був одним. Щоразу бунтівники поновлювали, уже під власним прапором, дуже схожу структуру суб- еліт, еліт, супереліт. Тому що ця структура інтеграції та інженери вла¬ ди, які нею керували, були так само необхідні цивілізації Другої Хви¬ лі, як і заводи, викопне паливо чи нуклеарні сім’ї. Індустріалізм і по¬ вна демократія, яку він обіцяв, були насправді несумісними. Індустріальні країни іноді мусили під тиском революційних чи протилежних рухів пересуватися по спектру від вільного ринку до Централізованого планування або навпаки. Вони могли йти від ка¬ піталізму до соціалізму або в протилежному напрямку. Але, подібно До відомого леопарда в суці, вони не могли відійти від себе самих. Во¬ ни не могли функціонувати без владної ієрархії інтеграторів. Сьогодні, мірою того як Третя Хвиля починає штурмувати форте¬ цю менеджерської влади, в мурах цієї фортеці з’являються перші тріщини. Претензії на участь в управлінні, на спільне ухвалення рі¬ шення, на робітничий, споживацький та громадський контроль і на передчасну демократію зростають від країни до країни. Нові шляхи організації в менш ієрархічні й більш самостійні (ad hocratic)* групи виникають у найпередовіших галузях. Тиск за децентралізацію вла¬ ди посилюється. І менеджери стають усе більш залежними від інфор¬ мації знизу. Самі еліти, таким чином, стають менш постійними й ста¬ лими. Все це лише перші застереження — показники майбутніх зру¬ шень у політичній системі. Третя Хвиля вже накочується на ці індустріальні структури, відкриваючи фантастичні можливості для соціального й політичного оновлення. У найближчі роки небачені нові інституції замінять наші непрацездатні, несправедливі й застарілі інтеграційні структури. Перед тим як ми перейдемо до розгляду цих нових можливостей, нам треба завершити свій аналіз умирущої системи. Нам треба просвітити рентгеном нашу застарілу політичну структуру, щоб по¬ бачити, як вона пристосовувалася до рамок цивілізації Другої Хвилі, як вона служила індустріальному порядку та своїм елітам. Лише тоді ми зрозуміємо, чому вона більше не годиться й далі терпіти її не можна. з* 67
Розділ 6 ПРИХОВАНИЙ ПЛАН Ніщо так не збиває з пантелику француза, як видовище амери¬ канської президентської виборчої кампанії: бутерброди з гарячою со¬ сискою, ляскання по спині, цілування дітей, сором’язлива відмова пустити капелюх по колу, первинні вибори, укладання всіляких до¬ мовленостей, а далі — гарячкові пошуки фондів, засвистування, ви¬ голошення промов, комерційна реклама по телебаченню — все в ім’я демократії. В свою чергу, американцям важко зрозуміти той спосіб, яким вибирають своїх лідерів французи. Ще менше вони розуміють спокійні британські вибори, голландське звалище з двох десятків партій, австралійську преференційну виборчу систему чи японське лавірування між фракціями. Всі ці політичні системи, на перший по¬ гляд, радикально відрізняються одна від одної. Ще більш незбагнен¬ ними є однопартійні вибори чи псевдовибори, що мають місце в СРСР та Східній Європі. Що стосується політики, не існує навіть двох схожих між собою індустріальних держав. А проте, позбувшися провінційних шорів, ми раптом відкриваємо, що під поверхнею відмінностей лежить ряд істотних подібностей. Насправді схоже, що політичні системи всіх держав Другої Хвилі бу¬ дувалися за одним прихованим планом. Коли революціонерам Другої Хвилі вдалося подолати еліти Пер¬ шої Хвилі у Франції, Сполучених Штатах, Росії, Японії та в інших країнах, вони опинилися перед необхідністю написати конституції, встановити нові уряди й розробити майже з самого початку нові політичні інституції. У творчому збудженні вони обговорювали нові ідеї й нові структури. Всюди вони билися над природою представ¬ ництва. Хто кого повинен представляти? Чи повинні люди вказувати представникам, як голосувати, чи ті можуть робити це на власний розсуд? Довгі чи короткі мають бути терміни повноважень? Яку роль повинні відігравати партії? Внаслідок цих конфліктів і дискусій, у кожній країні виникла но¬ ва політична архітектура. При ближчому розгляді цих структур вияв¬ ляється, що вони побудовані на комбінації засновків старої Першої Хвилі й новіших ідей, народжених індустріальною добою. Після тисячоліть сільського господарства засновникам політич¬ них систем Другої Хвилі було важко уявити економіку, оперту на пра¬ цю, капітал, енергію та сировину більше, ніж на землю. Земля завжди була в самому центрі життя, а тому не дивно, що географія глибоко увійшла в наші такі різні системи голосування. Сенатори й конґрес- 68
мени в Америці, їхні колеги у Великій Британії та багатьох інших індустріальних країнах і досі обираються не як представники якогось соціального класу чи професійного, етнічного, сексуального угрупо¬ вання або угруповання за стилем життя, а як представники жителів певної місцевості — географічного регіону. Люди Першої Хвилі були традиційно немобільні, а тому для архі¬ текторів політичних систем індустріальної ери було природно допус¬ тити, що люди повинні залишатися в одній місцевості все своє жит¬ тя. Звідси, навіть сьогодні, правила вимагають голосувати переважно за місцем проживання. Ритм життя Першої Хвилі був повільним. Засоби зв’язку були такі примітивні, що послання континентального Конгресу Філадельфії могло дійти до Нью-Йорка через тиждень. Промова Джорджа Ва¬ шингтона могла йти до глибинних районів кілька тижнів. В 1865 році Лондон дізнався про вбивство Лінкольна через дванадцять днів. На невисловленому припущенні, що все відбувається повільно, пред¬ ставницькі органи влади, такі, як Конгрес чи Британський парламент, вважалися «повільними», такими, що мають досить часу для обмір¬ кування своїх проблем. Більшість людей Першої Хвилі були неписьменними й темними. Отже, вважалося, що їхні представники — передусім люди з освіче¬ них класів —неминуче прийматимуть розумніші рішення, аніж маса виборців. Але навіть внісши ці засновки Першої Хвилі в наші політичні інституції, революціонери Другої Хвилі дивилися й у майбутнє. А то¬ му архітектура, за якою вони будували, відображала деякі найпізніші технологічні досягнення того часу. МЕХАНОМАНІЯ Бізнесмени, інтелектуали й революціонери раннього індустріаль¬ ного періоду були фактично загіпнотизовані машинами. Вони були зачаровані паровозами, годинниками, ткацькими верстатами, насоса¬ ми й поршнями, а також створювали безліч аналогій, основаних на простих механічних технологіях того часу. Не випадково такі люди, як Бенджамін Франклін і Томас Джефферсон були й ученими та ви¬ нахідниками, крім того, що були також і політичними революціоне¬ рами. Вони виросли з шумовиння культурного кільватеру великих від¬ криттів Ньютона. Ньютон дослідив небеса й дійшов висновку, що всесвіт — це велетенський годинниковий механізм, який працює з точною механічною регулярністю. Ля Метрі, французький лікар і фі¬ лософ, 1748 р. заявив, що людина — це машина. Згодом Адам Сміт застосував цю аналогію машини до економіки, доводячи, що еконо¬ міка — це система і що системи «в багатьох відношеннях схожі з ма¬ шинами». Джеймс Медісон, описуючи дебати перед прийняттям Консти¬ 69
туції Сполучених Штатів, указував на необхідність «реконструкції» «системи», щоб змінити «структуру» політичної влади й вибирати службових осіб способом «послідовної фільтрації». Сама Консти¬ туція була заповнена «запобіжниками й балансирами», подібно до механізму гігантського годинника. Джефферсон говорив про «урядо¬ вий апарат». Американське політичне мислення й далі відлунювало звуками махових коліс, ланцюгів, механізмів, запобіжників і балансирів. Так, Мартін Ван Берен винайшов «політичний механізм» і, як наслідок, Нью-Йорк мав свою твід-машину, Теннессі — свою ударну машину, Нью-Джерсі — гаагську машину. Генерації американських політиків, аж до теперішніх, готували політичні «креслення» «винайдених ви¬ борів» і «проштовхнутих» або «прокочених» через Конгрес та зако¬ нодавчі органи штатів законопроектів. У дев’ятнадцятому сторіччі у Великій Британії лорд Кромер твердив, що імперський уряд «забез¬ печує гармонійну роботу різних частин машини». Цей механістичний менталітет не був продуктом капіталізму. Ленін, наприклад, описував державу як «таку собі машину, якою ко¬ ристуються капіталісти, щоб пригноблювати робітників». Троцький говорив про «колеса й гвинтики соціального механізму буржуазії» й описував також діяльність революційної партії подібними ме¬ ханістичними фразами. Називаючи її потужним «апаратом», він на¬ голошував, що, «як і будь-який механізм, він статичний ... а тому рух народних мас повинен ... подолати мертву інерцію. ... Достоту така жива сила пари долає інерцію машини перед тим, як вона зможе роз¬ крутити свій маховик». Не дивно, що, маючи таке механістичне мислення, майже сліпо вірячи в потужність і дієвість машин, революційні засновники су¬ спільств Другої Хвилі, капіталістичних чи соціалістичних, винайшли політичні інституції, які багато в чому були схожі на перші індуст¬ ріальні машини. ПРЕДСТАВНИЦЬКЕ СПОРЯДЖЕННЯ Структури, які вони збили та скріпили болтами, базувалися на елементарному понятті представництва. І в кожній країні вони вико¬ ристали певні стандартні частини. Ці компоненти входили до того, що можна напівіронічно назвати універсальним представницьким спорядженням. Цими компонентами були: 1. Індивіди, наділені правом голосу. 2. Партії для збирання голосів. 3. Кандидати, які, набравши більшість голосів, відразу ставали «представниками» виборців. 4. Законодавчі органи (парламенти, з’їзди, конгреси, бундестаги чи асамблеї), в яких, за допомогою голосування, представники ви¬ робляли закони. 70
5. Виконавці (президенти, прем’єр-міністри, партійні секретарі), які забезпечували законотворчу машину сировиною у формі політи¬ ків, а потім підсилювали результативність законів. Голоси виборців були «атомами» цього ньютонівського механізму. Вони об’єднувалися партіями, які служили «розподільним ме¬ ханізмом» системи. Партії збирали голоси виборців з багатьох дже¬ рел і подавали їх у виборчу машину, яка змішувала їх у пропорції до сили партій, виробляючи продукцію,— «волю народу»,— основне паливо, що, як вважалося, приводить у дію механізми урядування. Частини цього спорядження об’єднували й маніпулювали ними по-різному в різних місцях. У деяких місцях голосувати дозволялося кожному віком більше двадцяти одного року, в інших виборче право мали лише білі чоловіки; в одній країні увесь процес був лише фаса¬ дом диктаторського правління, в іншій обрані службові особи справді мали значну владу. Тут були дві партії, там — багатопартій¬ ність, там тільки одна партія. Проте історична структура є очевид¬ ною. Як частини модифікувалися чи розташовувалися при створенні формальної політичної машини всіх промислових країн, скрізь вико¬ ристовували те саме основне спорядження. Хоча комуністи часто нападали на «буржуазну демократію» і «парламентаризм» як на маску привілеїв, твердячи, що цим ме¬ ханізмом звичайно маніпулює клас капіталістів для власної особис¬ тої вигоди, всі соціалістичні індустріальні країни напрочуд швидко встановили в себе такі самі представницькі машини. Обіцяючи «пряму демократію» в якійсь віддаленій пострепрезен- таційній ері, вони, тим часом, дуже покладалися на «соціалістичні представницькі інституції». Угорський комуніст Отто Бігарі, вивчаю¬ чи ці інституції, писав: «У процесі виборів воля робітників впливає на урядові органи, створювані голосуванням». Редактор «Правди» В- Афанасьєв у своїй книжці «Наукове управління суспільством» дає визначення «демократичному централізму» як такому, що включає в себе «суверенну владу трудящих ... вибори урядових органів, керівників та їхню відповідальність перед людьми». Як ото завод символізував усю індустріальну техносферу, так і представницький уряд (хоч би яким він був неприродним) став сим¬ волом кожної з «передових» країн. Навіть багато неіндустріальних •фаїн, під тиском колонізаторів або сліпо наслідуючи, поквапилися встановити ті ж таки формальні механізми й використати те саме представницьке спорядження. ВСЕСВІТНЯ ФАБРИКА ЗАКОНІВ Ці «машини демократії» не обмежувалися державним рівнем. Во¬ ни діяли також на рівні штатів і провінцій, на периферійному та місцевому рівнях — аж до міських та сільських органів влади. Сьогодні лише в Сполучених Штатах близько п’ятисот тисяч ви¬ борних посадових осіб і 25 869 місцевих урядових одиниць у метро¬ 71
полії, кожна з власними виборами, представницькими органами й ви¬ борчими процедурами. Тисячі цих представницьких машин риплять і брязкають поза ме¬ жами метрополії і ще десятки тисяч у всьому світі. У швейцарських кантонах і французьких департаментах, у країнах Британії і провін¬ ціях Канади, у воєводствах Польщі і республіках Радянського Союзу, в Сінгапурі й Хайфі, Осаці й Осло кандидати балотуються на вибо¬ рах і магічно перетворюються на «представників». Можна сміло ска¬ зати, що сьогодні лише в країнах Другої Хвилі більше ста тисяч цих машин виробляють закони, декрети, правила і норми*. Теоретично, так само як кожна особа й кожен виборець вважалися окремим атомом, кожна з цих політичних одиниць, державних, провінційних або місцевих, вважалася окремим атомом. Кожна з них мала власні, чітко визначені повноваження, власні права й обов’язки. Ці одиниці були об’єднані ієрархічним порядком згори донизу, від державної до обласної, районної чи місцевої влади. Але мірою того як індустріалізм ставав зрілим, а економіка все більш інтегрованою, рішення, ухвалені кожною з цих політичних одиниць, виходили за межі їхніх власних повноважень, а тому створювали ситуацію, за якої інші політичні органи мусили ухвалювати у відповідь власні рішення. Рішення якогось законодавчого органу, що стосувалося японської текстильної промисловості, могло вплинути на кількість робочих місць у Північній Кароліні та на побутове обслуговування в Чикаго. Голосування в Конгресі стосовно запровадження квоти на іноземні автомобілі могло завдати додаткової роботи місцевим урядовим орга¬ нам Нагої чи Турина. Таким чином, якщо колись політики могли ух¬ валювати рішення, що не впливали на умови життя за межами їхніх ретельно визначених повноважень, то тепер це ставало дедалі менш і менш можливим. У середині двадцятого сторіччя десятки тисяч цілком суверенних або незалежних політичних органів влади, що діяли на планеті, були об’єднані між собою сферами економіки, значно більшою кількістю подорожей, міграцією, а отже, постійно активували й стимулювали один одного. Тисячі представницьких механізмів, побудованих із компонентів представницького спорядження, таким чином, все більше підходили до формування єдиної, невидимої супермашини: всесвітньої фабри¬ ки законів. Далі нам лишається лише побачити, як і хто маніпулював важелями та ведучими колесами цієї всесвітньої системи. РИТУАЛ ЗАПЕВНЕННЯ Народжений вільнолюбними мріями революціонерів Другої Хвилі, репрезентативний уряд був, порівняно з ранніми системами влади, величезним кроком уперед, технологічним тріумфом, який, по-своєму, вражає більше, ніж паровоз чи аероплан. Представницький уряд зробив можливою впорядковану передачу 72
влади без спадкової династії. Він відкрив канали зворотного зв’язку між вершиною і дном суспільства. Він забезпечив арену, на якій мог¬ ли бути примирені відмінності між різними групами. Прив’язаний до волевиявлення більшості та ідеї «одна людина — Один голос», він допоміг бідному і слабкому здобувати користь від інженерів влади, які керували двигуном інтеграції суспільства. З цих причин поширення представницького уряду було загалом у історії гуманістичним проривом. Проте, від самого початку, уряд був далекий від виконання своїх обіцянок. Ніякого злету фантазії не досить, аби твердити, що він був завжди під контролем людей, хоч би як ми визначали цей контроль. Ніде він реально не змінив головну структуру влади в індустріальних країнах — структуру еліт, субеліт та супереліт. Насправді формальна машина представництва не тільки не послабила контролю правлячих еліт, а й стала одним з ключових засобів інтеграції, яким вони підтри¬ мували себе при владі. Таким чином, вибори, цілком незалежно від того, хто їх вигравав, виконували могутню культурну функцію для еліт. Оскільки кожен мав право голосувати, вибори створювали ілюзію рівності. Голосу¬ вання було мовби масовим ритуалом запевнення, переконуючи лю¬ дей у тому, що вибір робиться систематично, з механічною регу¬ лярністю, а отже, й раціонально. Вибори символічно запевняли гро¬ мадян, що вони в команді, що вони можуть, бодай теоретично, як ви¬ бирати, так і переобирати лідера. Як у капіталістичних, так і в соціа¬ лістичних країнах ці ритуальні запевнення часто виявлялися більш важливими, ніж справжні наслідки багатьох виборів. Інтеграційні еліти програмували політичні машини по-різному в кожному місці, контролюючи кількість партій або маніпулюючи пра¬ вом на вибори. Одначе, виборчий ритуал, можна сказати, фарс, засто¬ совувався всюди. Той факт, що вибори в Радянському Союзі чи у вхідній Європі постійно давали більшість — від 99 до 100 відсотків ' ^переконував, що потреба в замилюванні очей залишалася при¬ наймні не менш сильною в суспільствах центрального планування, ніж у «вільному світі». Вибори випускали пару протестів знизу. Більше того, незважаючи на зусилля демократичних реформа¬ тів і радикалів, інтеграційні еліти зберігали фактично постійний контроль за системами представницького уряду. Багато теорій вису¬ валося, щоб пояснити, чому це так. Більшість, проте, не помічала ме¬ ханічної природи цієї системи. Якщо ми подивимося на політичні системи Другої Хвилі очима інженера, а не політичного вченого, ми будемо раптом приголомшені тим ключовим фактом, який взагалі залишається непоміченим. Індустріальні інженери легко відрізняють два основні класи ма¬ шин: ті, що функціонують уривчасто й відомі як машини «пакетно¬ го обробітку», й ті, що функціонують безперебійно і називаються ма¬ шинами «безперервного потоку». Прикладом перших є банальний Штампувальний прес. Робітник приносить пакет металевих пластин 73
і подає їх у машину, одну або декілька одночасно, щоб штампувати їх у бажані форми. Коли пакет закінчується, машина зупиняється, поки не буде принесено новий пакет. Приклад другої — нафтопере¬ робний завод, який, почавши працювати, ніколи не зупиняється. Двад¬ цять чотири години на добу нафта тече його трубами, трубками та каналами. Якщо ми подивимося на всесвітню фабрику законів, із її періо¬ дичним голосуванням, то побачимо, що перебуваємо віч-на-віч із класичним пакетним процесом. Громадськості дозволяється обирати між кандидатами в певний час, після чого формальна «машина демо¬ кратії» знову відключається. Порівняйте це з безперервним потоком впливу різних організова¬ них інтересів, груп тиску і торговців владою. Рої лобістів від корпо¬ рацій та від урядових агенцій, департаментів і міністерств свідчать перед комітетами, служать впливовим групам спеціалістів, відвіду¬ ють прийоми й банкети, п’ють один за одного коктейлі у Вашингтоні або горілку в Москві, розносять туди-сюди інформацію та вплив і та¬ ким чином впливають на процес ухвалення рішення по суті безпе¬ рервно. Одне слово, еліти створили потужну машину безперервного пото¬ ку, щоб управляти разом (а часто і з протилежним наміром) з демо¬ кратичним процесором пакетного обробітку. Тільки подивившись на ці дві машини одночасно, ми зможемо зрозуміти, як державна влада реально брала участь у роботі всесвітньої фабрики законів. Граючи в представницьку гру, люди, в кращому випадку, лише періодично мали змогу, через голосування, висловити свою згоду або незгоду з урядом та його діями. Інженери влади, навпаки, впливали на ті дії постійно. І нарешті, ще потужніший інструмент соціального контролю був вставлений у самий принцип представництва. Бо той же таки відбір одних людей представляти інших створював нових членів еліти. Коли робітники, наприклад, починали боротися за право організо¬ вувати спілки, в них було мало сил, їх переслідували за конспірацію, за ними ходив натовп шпигунів, їх била поліція і команди голо¬ ворізів. Вони були людьми сторонніми, не представленими або не¬ адекватно представленими в системі. Як тільки виникли профспілки, вони поклали початок появі нової групи інтеграторів — тред-юніоністського істеблішменту, члени яко¬ го не лише представляли робітників, а були посередниками між ни¬ ми й елітами в бізнесі та в урядових структурах. Джорджі міні та жоржі сеґі* в усьому світі, незважаючи на їхню риторику, самі стали провідними членами інтеграційної еліти. Лідери облудних проф¬ спілок у СРСР та Східній Європі ніколи не були кимось іншим, як інженерами влади. Теоретично, необхідність кандидатуватися на переобрання гаран¬ тувала, що представники залишаться чесними й обстоюватимуть інтереси тих, кого вони представляють. Та це ніде не перешкодило 74
приєднанню представників народу до архітектури влади. Всюди ут¬ ворювалася дедалі ширша розколина між представником і представ- Представницький уряд, те, що нас учили називати демократією, був, одне слово, індустріальною технологією забезпечення нерівнос¬ ті. Представницький уряд був псевдопредставницьким. Отже, те, що ми бачимо, кидаючи погляд назад, щоб зробити під¬ сумок, є цивілізація, дуже залежна від викопного палива, фабрично¬ го виробництва, нуклеарної сім’ї, корпорації, загальної освіти і за¬ собів масової інформації — всього, що ґрунтується на утворенні роз¬ колини між виробництвом та споживанням, і цим керувала група еліт, чиїм завданням було все це інтегрувати. Представницький уряд у цій системі був політичним еквівалентом фабрики. Насправді він і був фабрикою з виробництва колективних інтеграційних рішень. Подібно до більшості фабрик, ним керували згори. І, подібно до більшості фабрик, він тепер дедалі більше стає застарілим, стає жертвою Третьої Хвилі, що вже накочується. Отже, політичні структури Другої Хвилі стають чимдалі більш за¬ старілими, неспроможними впоратися із проблемами сьогодення, але почасти причина занепокоєння, як ми побачимо, лежить у іншій важ¬ ливій інституції Другої Хвилі — національній державі.
Розділ 7 БОЖЕВІЛЛЯ НАЦІЙ Абако — це острів. Він має шість із половиною тисяч жителів і входить до складу Багамських островів, що лежать біля узбереж¬ жя Флориди. Кілька років тому група американських бізнесменів, торговців зброєю, ідеологів вільного підприємництва, один з аген¬ тів чорної розвідки та один із членів британської палати лордів вирішили, що для Абако настав час оголосити про свою незалеж¬ ність. їхній план був — узяти на себе керівництво островом й вивести його з-під влади уряду Багамських островів, обіцяючи дати кожно¬ му з тубільних жителів острова безкоштовно один акр землі після революції. (Після цього, за задумом, мало залишитися понад чверть мільйона акрів для використання розробниками та інвесторами пла¬ ну.) Кінцевою мрією було заснування на Абако безподаткової утопії, до якої могли б утекти налякані соціалістичним апокаліпсисом ба¬ гаті бізнесмени. На превеликий жаль для вільного підприємництва, корінні абакіанці виявилися не дуже схильними скинути свої ланцюги, і пе¬ редбачувана нова незалежна держава так і не народилася. Проте у світі, в якому націоналістичні рухи борються за владу і в якому близько 152 країн претендують на членство в тому комер¬ ційному об’єднанні націй, яке ми називаємо ООН, такі парадок¬ сальні випадки служать на користь. Вони дають підстави постави¬ ти під знак питання саме поняття державної незалежності. Чи міг Абако, маючи шість із половиною тисяч жителів, фінан¬ сований диваками-бізнесменами, бути незалежною державою, чи ні? Якщо Сінгапур з його 2,3 мільйона жителів — незалежна країна, чому нею не є Нью-Йорк із його 8 мільйонами? Якби Бруклін мав реактивні бомбардувальники, чи був би він незалежною країною? Хоч би як абсурдно це звучало, такі питання матимуть нову вагу, ко¬ ли Третя Хвиля вдарить у самі основи цивілізації Другої Хвилі. Однією з цих основ є національна держава. Не пробившись крізь туман риторики, що огортає проблему націоналізму, ми не зможемо збагнути змісту заголовків і не змо¬ жемо зрозуміти конфлікту між цивілізаціями Першої й Другої Хвиль, що не втихає, тоді як на обидві вже накочується Третя Хвиля. 76
ЗАМША КОНЕЙ До того як Друга Хвиля покотилася по Європі, більшість регіонів світу ще не були об’єднані в нації, а були радше мішаниною племен, кланів, герцогств, князівств, королівств та інших більш або менш ло¬ кальних утворень. «Королі й принци,— пише політик і вчений Файнер,— утримували рештки влади». Кордони не були чітко виз¬ начені, права урядів розпливчасті. Влада держави ще не була стан¬ дартизована. Як говорить професор Файнер, у одному селі вона мала право лише збирати мито за вітряний млин, в іншому — стягувати податки, ще в іншому — призначити абата. Особи, що мали власність У кількох різних регіонах, могли бути підданими кількох володарів. Навіть найбільші з імператорів, як правило, керували мозаїкою неве¬ ликих громад із місцевим самоуправлінням. Політичний контроль ще не був однорідним. Все це підсумував Вольтер. Мандруючи по Європі, він нарікав, що йому доводилося міняти закони не менш ча- сто, ніж коней. У цьому саркастичному зауваженні, звичайно, була подвійна суть, о потреба часто міняти коней віддзеркалювала примітивний рівень транспорту та зв’язку, що, у свою чергу, скорочувало відстань, на яку навіть наймогутніший монарх міг поширювати ефективне уп¬ равління. Чим далі від столиці, тим слабкішими були повноваження Держави. Проте, економічна інтеграція була неможлива без інтеграції політичної. Дорогі нові технології Другої Хвилі могли окупитися ли¬ ше за умови, що товарів вироблялося більше, ніж їх потребував Місцевий ринок. Але як могли бізнесмени купувати й продавати на великій території, якщо за межами їхніх власних громад вони по¬ трапляли в лабіринт різних митних зборів, податків, виробничих за¬ конів і валют? Щоб нові технології окупилися, місцеві економіки му¬ сили об’єднатися в єдину національну економіку. Це означало націо¬ нальний розподіл праці і національний ринок для предметів широко¬ го вжитку та капіталу, що, в свою чергу, вимагало національного політичного об’єднання. Простіше кажучи, потрібно було політичне утворення Другої *вилі, яке відповідало б зростанню економічних утворень Другої Хвилі. . Не дивно, що, коли суспільства Другої Хвилі почали будувати на¬ ціональні економіки, став очевидним головний зсув у громадській свідомості. Маломасштабне місцеве виробництво в суспільствах Першої Хвилі виховало тип надзвичайно провінційного населення, більшість якого спілкувалося виключно зі своїми сусідами або одно¬ сельцями. Лише жменька людей (кілька поміщиків та служителів Церкви, торговці та периферія суспільства — митці, вчені й най- манці) мали якісь інтереси за межами свого села. Друга Хвиля швидко збільшила кількість людей, що мали інтере- 77
си в ширшому світі. З опертими на пару й вугілля технологіями, а пізніше з появою електрики, стало можливим виробляти одяг у Франкфурті, годинники в Женеві та тканини в Манчестері в набага¬ то більшій кількості, ніж міг поглинути місцевий ринок. Потрібна бу¬ ла й сировина здалеку. На фабричного робітника впливали також і фінансові події, що відбувалися за тисячу миль: наявність робочих місць залежала від далеких ринків. Тому поступово розширялися психологічні обрії. Нові засоби ма¬ сової комунікації збільшили кількість інформації й відеоматеріалів здалеку. Під впливом цих змін місцеві інтереси відступали. Націо¬ нальна свідомість просиналася. Починаючи з Американської й Французької революцій, упро¬ довж дев’ятнадцятого сторіччя божевілля націоналізму промчало по індустріальних регіонах світу. Триста п’ятдесятьом дрібним, різнорідним німецьким міні-країнам, що ворогували між собою, треба було об’єднатися в єдиний національний ринок — Фатерланд. Треба було об’єднатися Італії, покраяній на клапті, якими по-різно- му керували Савойська династія, Ватикан, австрійські Габсбурґи та іспанські Бурбони. Угорці, серби, хорвати, французи та інші — всі раптом виявили містичну близькість до своїх співвітчизників. По¬ ети прославляли національний дух. Історики відкривали давно за¬ бутих героїв, літературу та фольклор. Композитори писали націо¬ нальні гімни. Все це сталося саме тоді, коли стало потрібне індуст¬ ріалізації. Коли ми осмислимо індустріальну потребу інтеграції, стане оче¬ видним і смисл поняття національної держави. Нації — це не «ду¬ ховні утворення», як назвав їх Шпенглер, чи «ментальні спільноти» або «соціальні душі». Не є нація і «багатою спадщиною пам’яток», якщо використати вислів Ренана, або «загальним баченням майбут¬ нього», як стверджував Ортеґа. Те, що ми називаємо новітньою нацією,— це феномен Другої Хвилі: єдина інтегрована політична влада, яка наклалася на єдину інтегровану економіку або сплавилася з нею. Зібрані докупи залиш¬ ки місцевих, економічно самостійних, слабко об’єднаних економік не можуть перерости і не переростають у націю. Не є новітньою нацією й сильно уніфікована політична система, якщо вона опи¬ рається на слабкий конгломерат місцевих економік. Новітня нація — це сплав двох складових: уніфікованої політичної системи та уні¬ фікованої економіки. Націоналістичний бунт, спричинений промисловою революцією в Сполучених Штатах, Франції, Німеччині та в решті Європи, можна розглядати як спробу підняти рівень політичної інтеграції до дедалі вищого рівня економічної інтеграції, що супроводжувала Другу Хви¬ лю. І саме ці зусилля, а не поезія чи містичні впливи, вели до поділу світу на чітко виокремлені національні утворення. 78
ЗОЛОТИЙ КОСТИЛЬ У пошуках можливості розширити свій ринок і свій політичний авторитет, кожен уряд наштовхувався на зовнішні обмеження — мовні, культурні, соціальні, географічні й стратегічні бар’єри. Наяв¬ ний транспорт, зв’язок, енергопостачання, продуктивність технології все це визначало, якою територією могла ефективно керувати єди¬ на політична структура. Складність процедур обліку, контролю за бюджетами й техніки управління також визначали, як далеко могла сягнути політична інтеграція. ч В рамках цих обмежень, інтеграційні еліти, як корпоративні, так і Урядові, боролися за експансію. Чим більшою була територія під їхнім контролем і зона економічного ринку, тим більшими ставали їхні багатство та влада. Оскільки кожна держава розтягувала свої економічні й політичні кордони до можливого, вона наштовхувалася не лише на ці внутрішні обмеження, а й на держави-конкуренти. Щоб вирватися з цих обмежень, інтеграційні еліти використовува¬ ли передову технологію. Вони включилися, наприклад, у «космічну гонитву» дев’ятнадцятого сторіччя — будівництво залізниць. . У вересні 1825 року залізнична лінія з’єднала Стоктон із Дар- лінґтоном у Великій Британії. У травні 1835 року, на континенті, Брюссель був зв’язаний з Малінесом. Того ж таки року, у вересні, бу¬ ло прокладено залізницю в Баварії: Нюрнберг — Фурт. Потім побу¬ дували лінію Париж — Сен-Жермен. Далі на схід, у квітні 1838 року, Царське Село було з’єднане із Санкт-Петербургом. Протягом наступ¬ них трьох чи більше десятиліть будівельники залізниць зшивали до¬ купи дедалі більше й більше регіонів. Французький історик Шарль Моразе пояснює: «Території, близькі До об’єднання, були об’єднані появою залізниці в 1830 році.... Ті, що Досі були не готові, спостерігали, як стягуються довкола них сталеві стрічки. ... Здавалося, кожна нація квапилася проголосити право на своє існування, перш ніж будуть побудовані залізниці, щоб бути виз¬ наною як незалежна держава, транспортною мережею, яка визначи¬ ла політичні кордони Європи більш як на століття». У Сполучених Штатах уряд нагородив приватні залізничні ком¬ панії величезними наділами землі, натхнений, як писав історик Брюс Мезліш, «переконаністю, що трансконтинентальні дороги зміцнять Узи єдності між Атлантичним і Тихоокеанським узбережжями». Удар по золотому костилю, який завершив прокладку першої трансконти¬ нентальної залізничної лінії, відкрив двері до справді національного ринку, інтегрованого в континентальному масштабі. І це розширило фактичне, на відміну від номінального, управління національного Уряду. Вашингтон міг тепер швидко пересувати війська через увесь континент для підсилення своєї влади. Таким чином, в одному регіоні за одним виникали нові могутні ут¬ ворення національної держави, вкриваючи мапу світу плямами чер¬ 79
воного, рожевого, оранжевого, жовтого чи зеленого кольору, які не накладалися один на один, а система національних держав стала однією з ключових структур цивілізації Другої Хвилі. Основою національної держави був знайомий імператив індуст- ріалізму: прагнення до інтеграції. Але прагнення до інтеїрації не закінчувалося на кордонах тієї чи тієї національної держави. Щоб вижити, індустріальна цивілізація мала постачатися ззовні. Вона не вижила б, якби не інтегрувала реш¬ ту світу в одну грошову систему і не контролювала цієї системи для власної вигоди. Лк вона це зробила — важливо для розуміння світу, який буде створено Третьою Хвилею.
Розділ 8 ІМПЕРСЬКА ГОНИТВА Ні одна цивілізація не поширюється без конфлікту. Цивілізація Другої Хвилі дуже скоро розпочала масову атаку на світ Першої *вилі, перемоша й нав’язала себе мільйонам, а в кінцевому підсумку, и мільярдам людей. Звичайно, задовго до Другої Хвилі, з шістнадцятого століття, європейські правителі вже почали будувати великі колоніальні імперії. Іспанські жерці й конкістадори, французькі трапери, бри- анські, голландські й португальські та італійські авантюристи гаса¬ ли по всій планеті, поневолюючи або знищуючи цілі поселення, вста¬ новлюючи контроль над великими територіями, стягуючи данину Для своїх монархів. І все ж, порівняно з тим, що наступило пізніше, це не мало вели¬ кого значення. Тому що скарби, які ці перші авантюристи й конкістадори посила- и додому, були лише приватною здобиччю. Вони витрачалися на фінансування війн та особистої розкоші — зимових палаців, коло¬ ритних видовищ, неквапливого бездіяльного стилю життя КО¬ РОЛІВСЬКОГО двору. Але вони не мали великого стосунку до все ще, го- овним чином, замкнутої в собі економіки країни-колонізатора. Перебуваючи майже за межами грошової системи ринкової еко- °міки, кріпаки, які добували собі засоби на вбоге існування з вису¬ шених сонцем земель Іспанії або туманних пустирищ Англії, не ма¬ ли чого експортувати за кордон. Вони ледве чи досить вирощували Для місцевого споживання. Не залежали вони й від сировини, вкра¬ деної або купленої в інших країнах. Вони жили собі, як і раніше, їлоди заморських завоювань радше збагачували панівний клас і уІста. а не масу простих селян. З цього погляду, імперіалізм Першої илі був незначним, ще не інтегрованим в економіку. Друга Хвиля перетворила цю відносно маломасштабну дрібну крадіжку на великий бізнес. Вона перетворила Дріб’язковий Імперіа- ізм на Грандіозний Імперіалізм. Це був новий імперіалізм, який не ставив собі на меті привезти кілька скринь золота чи смарагдів, прянощів або шовку. Цей імперіа- ізм привозив, пароплав за пароплавом, нітрати, бавовну, пальмове масло, олово, гуму, боксити й вольфрам. Це був імперіалізм, який роз¬ копував мідні поклади Конго й насаджував бурові вишки на Ара¬ бському півострові. Це був імперіалізм, який висмоктував сировину 3 колоній, переробляв її й дуже часто вивозив виготовлені промислові 81
товари назад у колонії з величезним прибутком. Одне слово, цей імперіалізм був уже не периферійним, а настільки інтегрованим у го¬ ловну економічну структуру індустріальної країни, що від нього стала залежати наявність робочих місць для простих робітників. І не лише робочих місць. Окрім сировини, Європі треба було все більше продуктів споживання. Коли країни Другої Хвилі почали роз¬ вивати виробництво, переманюючи селян у міста на заводи, їм дове¬ лося імпортувати більше своїх продуктів харчування із-за кордону — яловичину, баранину, зерно, каву, чай і цукор з Індії, Китаю, Африки, Вест-Індії і Центральної Америки. А що масове виробництво зростало, то новим індустріальним елітам у свою чергу потрібні були більші ринки та нові можливості для інвестицій. У 1880-х і 1890-х роках європейські державці були безсоромно відвертими щодо своїх намірів. «Імперія — це торгівля», — проголошував британський політик Джозеф Чемберлен. Фран¬ цузький прем’єр Жюль Феррі був ще відвертіший. Він казав, що Франції потрібні «можливості для нашої промисловості, експорту й капіталу». Приголомшені циклами злетів і невдач, перед перспекти¬ вою хронічного безробіття, цілі покоління європейських лідерів були опановані страхом, що, коли припиниться колоніальна експансія, безробіття призведе до збройної революції вдома. Корені Грандіозного імперіалізму були, проте, більш ніж еко¬ номічні. Тут усе відігравало свою роль — стратегічні рішення, релі¬ гійний запал, ідеалізм і авантюра, як і расизм, із властивою йому пе¬ реконаністю про перевагу білих чи європейців. Багато людей вважа¬ ли імперські завоювання за свій святий обов’язок. Вислів Кіплінга «Ноша білої людини» підсумував місіонерську ме¬ ту європейців — поширювати християнство та «цивілізацію», маючи на увазі, звичайно, цивілізацію Другої Хвилі. Тому що колонізатори вважали цивілізації Першої Хвилі відсталими й недорозвиненими, не¬ залежно від того, якими вони буїш витонченими й досконалими. Сільські люди, особливо темношкірі, вважалися малими дітьми. Вони були «хитрі й нечесні». Вони були «лінивими». Вони «не цінували життя». Такий менталітет полегшував силам Другої Хвилі виправдати знищення тих, хто стояв на їхньому шляху. У своїй праці «Соціальна історія кулемета» Джон Елліс описує, як цю нову, фантастично смертоносну зброю, вдосконалену в дев’ят¬ надцятому сторіччі, спочатку систематично використовували проти «тубільного» населення, а не проти білих європейців, тому що вбива¬ ти такою зброєю собі рівного вважалося неспортивним. Стрільба по жителях колоній, проте, вважалася не так війною, як полюванням, а тому там застосовувалися інші стандарти. «Винищення матабельців, дервішів чи тибетців,— пише Елліс, — вважалося радше досить ри¬ зикованим «полюванням», ніж справді військовою операцією». В Омдурмані, через Ніл від Хартума, ця вища технологія була згубно продемонстрована в 1898 році, коли воїни-дервіші, очолювані Магді, були розбиті британськими загонами, озброєними шістьма ку¬ 82
леметами «максим». Очевидець писав: «Це був останній і найвелич- ніший день магдизму... То був не бій, а винищення». В тому бою за¬ гинули двадцять вісім британців і одинадцять тисяч дервішів — 392 вбитих жителів колонії на одного англійця. Елліс пише: «Це стало ще одним прикладом тріумфу британського духу й загальної переваги білої людини». За расистським напрямом думок, релігійними та іншими виправ¬ даннями, які британці, французи, німці, данці та інші європейці по¬ ширювали у світі, стояла одна сувора реальність. Цивілізація Другої Хвилі не могла існувати в ізоляції. Вона вкрай потребувала прихова¬ них субсидій дешевих ресурсів іззовні. А понад усе їй був потрібен єдиний інтегрований світовий ринок, щоб через нього перекачувати ті субсидії. БЕНЗОКОЛОНКИ НА ГОРОДІ Прагнення до створення такого інтегрованого світового ринку опиралося на ідею, найкраще висловлену Давідом Рікардо, що роз¬ поділ праці має бути застосований як до країн, так і до фабричних робітників. У своєму класичному фрагменті він писав, що, коли Ве¬ лика Британія спеціалізуватиметься на виробництві тканин, а Порту¬ галія — вина, виграють обидві країни. Кожен повинен робити те, що він робить краще. Таким чином, «міжнародний поділ праці», надаю¬ чи спеціалізовані ролі різним країнам, збагатить усіх. Ця віра в наступних поколіннях переросла в догму і все ще пере¬ важає сьогодні, хоча її вплив часто залишається непоміченим. Як і простий поділ праці в будь-якій економіці створив могутню потребу в інтеграції і таким чином призвів до появи інтеграційної еліти, так і Міжнародний розподіл праці вимагав інтеграції в глобальному мас¬ штабі і призвів до появи світової еліти — невеликої групи країн Дру¬ гої Хвилі, які розв’язували свої практичні проблеми, домінуючи по черзі у великих регіонах решти світу. Успіх гонки за створення єдиного інтегрованого світового ринку можна виміряти фантастичним зростанням світової торгівлі, коли Друга Хвиля прокотилася по Європі. Між 1750 і 1914 роками обсяг світової торгівлі, за приблизними підрахунками, збільшився більш як У п’ятдесят разів, від 700 мільйонів до майже 40 мільярдів доларів. ІІ'кардо помилявся, вважаючи, що користь від цієї всесвітньої торгівлі оула більш-менш однаковою для всіх. Насправді ж, самозаспокійлива віра в те, що спеціалізація корисна для всіх, грунтується на фантазії про чесну конкуренцію. Вона передбачала повне ефективне використання робочої сили й ресурсів. Вона передбачала угоди, не забруднені загрозами застосу¬ вання політичної або військової сили. Вона передбачала комерційні операції між більш-менш рівноправними торговцями. Одне слово, ця теорія взяла до уваги все, окрім реального життя. Насправді переговори між торговцями Другої й Першої Хвиль про 83
цукор, мідь, какао чи інші ресурси часто були далеко не рівними. По один бік столу сиділи грошовиті європейські або американські комер¬ санти, підтримувані величезними компаніями, широкими мережами банків, могутніми технологіями й сильними національними урядами. По другий бік сидів місцевий власник або ватажок племені, чиї люди тільки-но почали входити в грошову систему і чия економіка базува¬ лася на маломасштабному сільському господарстві або сільських ре¬ меслах. По один бік сиділи агенти агресивної, чужої, механічно пере¬ дової цивілізації, переконані у власній перевазі й готові скористатися багнетами або кулеметами, щоб це довести. По другий бік сиділи представники малих кланів додержавних племен або князівств, озб¬ роєних стрілами й списами. Часто місцеві правителі або підприємці просто купувалися пред¬ ставниками Заходу, які пропонували їм хабарі чи особисту вигоду за робочий піт їхніх співвітчизників, припинення опору або зміни місцевих законів на користь чужинців. Захопивши колонію, імперсь¬ ка влада часто встановлювала пільгові ціни на сировину для власних бізнесменів і жорсткі бар’єри, щоб не дати можливості підняти ціни торговцям країн-конкурентів. За цих обставин навряд чи слід дивуватися, що індустріальний світ міг одержувати сировину чи енергетичні ресурси за цінами, ниж¬ чими від ринкових. Крім того, ціни часто знижувалися на користь покупців тим, що можна назвати «Законом першої ціни». Багато сировини, потрібної країнам Другої Хвилі, не мало фактично ніякої вартості для населен¬ ня Першої Хвилі, яке нею володіло. Африканським селянам не потрі¬ бен був хром. Арабські шейхи не користувалися чорним золотом, що залягало під пісками їхніх пустель. Там, де раніше цим товаром не торгували, ціна, встановлена при першій угоді, була визначальною. І ця ціна часто опиралася не так на економічні фактори — вартість, прибуток або конкуренцію — як на відповідну військову й політичну силу. Звичайно ж, установлена за відсутності активної конкуренції, майже будь-яка ціна була прийнят¬ на для власника або вождя племені, які вважали свої ресурси нічого не вартими й бачили перед собою полк війська, озброєного кулеме¬ тами «ґатлінг». І ця Перша ціна, один раз установлена на низькому рівні, знижувала всі наступні ціни. Як тільки ця сировина відвантажувалася до індустріальних країн і перероблялася на кінцевий продукт, низька початкова ціна практич¬ но заморожувалася*. Зрештою, оскільки світова ціна поступово вста¬ новлювалася для кожного товару, всі промислові держави мали ко¬ ристь із того факту, що Перша ціна була встановлена на «конкурент¬ но» низькому рівні. З багатьох різних причин, таким чином, незважа¬ ючи на багату імперіалістичну риторику про перевагу безмитної торгівлі та вільного підприємництва, країни Другої Хвилі дуже на¬ живалися від того, що евфемістично називалося «недосконалою (мо¬ нополістичною) конкуренцією». 84
Попри цю риторику й погляди Рікардо, переваги від поширення торгівлі не були розподілені рівномірно. Вони текли, переважно, від світу Першої Хвилі до світу Другої. МАРГАРИНОВА ПЛАНТАЦІЯ Індустріальні держави наполегливо працювали, щоб розширити й інтегрувати світовий ринок. Оскільки торгівля вийшла за державні кордони, кожен національний ринок увійшов до більшого об’єднання взаємопов’язаних регіональних або континентальних ринків і став, зрештою, складовою частиною єдиної уніфікованої системи обміну, передбаченої інтеграційними елітами, які керували цивілізацією Дру¬ гої Хвилі. Єдина павутина грошей снувалася навколо світу. Поводячись із рештою світу, як зі своєю бензоколонкою, насосом, городом, рудником, кар’єром, дешевим джерелом робочої сили, світ Другої Хвилі зробив глибокі зміни в суспільному житті неіндуст- Ріального населення землі. Культури, які існували протягом тисяч років, до певної міри самостійно, виробляючи свої власні продукти харчування, були втягнуті, хоч-не-хоч, у світову комерційну систему і змушені торгувати або гинути. Несподівано способи життя болівійців або малайців прив’язувалися до вимог індустріальних економік на Другій половині планети, оскільки олив’яні рудники та каучукові плантації почали годувати ненажерливу індустріальну утробу. Безневинний домашній продукт маргарин — ось приклад, який вражає. Маргарин спочатку виготовлявся в Європі з місцевих ма¬ теріалів. Але згодом він став таким популярним, що цих матеріалів «явилося не досить. У 1907 році дослідники відкрили, що маргарин можна виготовляти з олії кокосового горіха та пальмової серцевини. в Результаті цього європейського відкриття змінився стиль життя жителів Західної Африки. «В головних регіонах Західної Африки, — пише Магнус Пайк, ко¬ лишній президент Британського дослідного інституту харчових про- ДУКГН| і технології,—де пальмова олія вироблялася традиційно, землею володіла вся громада». Складні місцеві звичаї та правила регулювали використання пальмових дерев. Іноді чоловік, який посадив дерево, до кінця свого життя мав право користуватися з продукту. В деяких місцях жін.ки мали особливі права. Згідно з Пайком, західні бізнесмени, які ор¬ ганізовували «великомасштабне виробництво пальмової олії для виго¬ товлення маргарину як продукту споживання, «популярного» серед ін¬ дустріальних громадян Європи й Америки, знищили тендітну й склад¬ ну соціальну систему неіндустріальних африканців». Величезні план¬ тації були розбиті в Бельгійському Конго, в Нігерії, Камеруні, Золотому ьерезі. Захід отримав маргарин. Африканці стали напіврабами на вели¬ чезних плантаціях. Інший приклад — каучук. У кінці сторіччя, коли автомобільне ви¬ робництво в Сполучених Штатах виявило раптову потребу в гумі для автопокришок та камер, торговці, таємно домовляючись із місцеви¬ 85
ми властями, поневолювали амазонських індіанців, які мали вирощу¬ вати для них каучук. Роджер Кейсмент, британський консул в Ріо-де- Жанейро, повідомляв, що виробництво чотирьох тисяч тонн путу- майської ґуми між 1900 і 1911 роками призвело до смерті тридцяти тисяч індіанців. Можна, звичайно, твердити, що то були «крайнощі», не типові для Грандіозного імперіалізму. Звичайно, колоніальні власті не обов’яз¬ ково були жорстокими або злими. В деяких місцях вони будували для підвладного їм населення школи та елементарні оздоровчі заклади, вдосконалювали санітарію і водопостачання. Там вони, безперечно, підняли рівень життя. Було б неправильно романтизувати доколоніальні суспільства чи звинувачувати виключно імперіалізм за вбогість сьогоднішнього не- індустріального населення. Свій внесок зробили клімат, місцева ко¬ рупція й тиранія, неуцтво і ксенофобія. Убозтва та гноблення тут ви¬ стачало й до приходу європейців. Проте, коли населення країн Першої Хвилі було відірване від само¬ достатнього виробництва й змушене виробляти продукти на продаж або на обмін, заохочене або примушене реорганізувати свою соціальну структуру навколо, наприклад, гірничої промисловості або плантації, воно було втягнуте в економічну залежність від ринку, на який воно ледве чи могло вплинути. Часто його вожді були підкуплені, його куль¬ тури — висміювалися, його мови — придушувалися. Більше того, ко¬ лоніальні власті втовкмачили в голови підкорених людей глибоке по¬ чуття психологічної залежності, що навіть сьогодні лишається пере¬ шкодою на шляху до їхнього економічного й соціального розвитку. Проте у світі Другої Хвилі Грандіозний імперіалізм чудово себе окупив. Як писав історик-економіст Вільям Вудраф: «Саме експлуа¬ тація цих територій і зростання торгівлі принесли європейським сім’ям багатство, ніколи не бачене раніше». Глибоко вбудований у са¬ му структуру економіки Другої Хвилі, задовольняючи свої грабіж¬ ницькі потреби в ресурсах, імперіалізм марширував по планеті. У 1492 році, коли Колумб уперше ступив ногою в Новому Світі, європейці контролювали лише 9 відсотків земної кулі. В 1801 році во¬ ни правили третиною. В 1880 році — двома третинами. А на 1935 рік європейці, з політичного погляду, контролювали 85 відсотків поверхні земної кулі і 70 відсотків її населення. Як і саме суспільство Другої Хвилі, світ був поділений на інтеграторів та інтегрованих. ІНТЕГРАЦІЯ НА АМЕРИКАНСЬКИЙ ВЗІРЕЦЬ Проте, не всі інтегратори були однакові. Країни Другої Хвилі роз¬ в’язали між собою криваву війну за контроль над системою світової еко¬ номіки, яка виникала. Англійському й французькому пануванню кинула виклик під час Першої світової війни німецька індустріальна могутність. Руїни війни, спустошливий цикл інфляції та депресія, які прийшли за нею, революція в Росії,— все це трясло ринок індустріального світу. 86
Ці потрясіння істотно уповільнили зростання світової торгівлі, й навіть незважаючи на те, що більшість країн були втягнуті в торгову систему, фактичний обсяг товарів у міжнародній торгівлі знизився. Друга світова війна, крім того, уповільнила розширення інтегровано¬ го світового ринку. По закінченні Другої світової війни Західна Європа лежала в ди- мучих руїнах. Територія Німеччини нагадувала місячний ландшафт. Радянський Союз зазнав фізичних і людських втрат, які годі описати. Промисловість Японії була вщент зруйнована. Із головних індуст- Р!альних держав лише Сполучені Штати залишилися неушкоджени- Ми економічно. У 1946 — 1950 роках світова економіка була в тако¬ му безладі, що зовнішня торгівля опустилася на найнижчий рівень за період від 1913 року. Більше того, слабість розхитаних війною європейських держав за¬ охочувала одну колонію за одною вимагати політичної незалежності. 1 анді, Хо Ші Мін, Джомо Кеньята та інші лідери антиколоніального РУХУ почали кампанії за вигнання колонізаторів. Отже, навіть до того, як перестала стріляти зброя війни, було оче¬ видно, що вся світова індустріальна економіка має бути створена після війни заново. Дві держави взяли на себе завдання реорганізації и реінтеграції системи Другої Хвилі — Сполучені Штати і Союз Ра¬ дянських Соціалістичних Республік. Сполучені Штати доти грали обмежену роль у Грандіозній імпер¬ ській кампанії. Розширяючи свої власні кордони, вони, знищивши кожного десятого, загнали корінних американців до резервацій. У Мексиці й на Кубі, в Пуерто-Ріко й на Філіппінах американці повто¬ рювали тактику Великої Британії, Франції або Німеччини. У Латин¬ ській Америці в перші десятиліття цього сторіччя американська «до¬ ларова дипломатія» допомогла «Юнайтед фрут» та іншим корпо¬ раціям зберегти низькі ціни на цукор, банани, каву, мідь та інші това¬ ри. Проте, порівняно з європейцями, Сполучені Штати були молод¬ шим партнером у ірандіозній імперській кампанії. Після Другої світової війни, навпаки, Сполучені Штати стали ви¬ ступати як головна держава-кредитор світу. Вони мали найпередові- ШУ технологію, найстабільнішу політичну структуру й спокусливу нагоду заповнити вакуум влади, залишений їй розбитими вщент кон¬ курентами, оскільки вони були змушені піти з колоній. Ще в 1941 році американські фінансові стратеги почали плану¬ вати післявоєнну реінтеграцію світової економіки в напрямку, більш сприятливому для Сполучених Штатів. На конференції в Бреттон “УД у 1944 році, проведеній під керівництвом Сполучених Штатів, С°Р°К чотири країни погодилися заснувати дві ключові інте¬ граційні структури — Міжнародний валютний фонд і Світовий оанк. МВФ зобов’язав країни, які до нього увійшли, прив’язати свої валюти до американського долара або до золота, більшістю якого володіли Сполучені Штати. (В 1948 році Сполучені Штати во¬ 87
лоділи 72 відсотками всього світового золотого запасу.) МВФ, та¬ ким чином, зафіксував реальні відношення між головними валюта¬ ми світу. Тим часом Світовий банк, заснований спочатку, щоб забезпечити країни Європи післявоєнними фондами реконструкції, згодом почав надавати кредити й неіндустріальним країнам. Часто це були креди¬ ти для будівництва доріг, портів та інших «об’єктів інфраструктури», щоб полегшити рух сировини і сільськогосподарського експорту в країни Другої Хвилі. Незабаром до системи був доданий третій компонент — Загальна угода про тарифи й торгівлю — ЗУТТ. Ця угода, з самого початку підтримана Сполученими Штатами, мала на меті лібералізувати тор¬ гівлю, внаслідок чого біднішим, менш технологічно розвиненим кра¬ їнам стало важче захистити свою слабку, молоду індустрію. Ці три структури були об’єднані правилом, яке забороняло Світо¬ вому банку давати кредити будь-якій країні, яка відмовилася приєд¬ натися до МВФ чи бути членом ЗУТТ. За цієї системи боржникам Сполучених Штатів було важче ухили¬ тися від своїх обов’язків, маніпулюючи валютами чи тарифами. Це підсилило конкурентоспроможність індустрії Сполучених Штатів на світовому ринку. І це дало індустріальним державам, а надто Сполу¬ ченим Штатам, можливість вирішально впливати на економічне пла¬ нування в багатьох країнах Першої Хвилі навіть після того, як вони досягли політичної незалежності. Ці три взаємопов’язані агенції сформували єдину інтеграційну структуру для світової торгівлі. І з 1944 року до початку 1970-х Спо¬ лучені Штати, по суті, домінували в цій системі. Тобто, вони інтегру¬ вали інтеграторів. СОЦІАЛІСТИЧНИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ Проте американське лідерство у світі Другої Хвилі все більш ус¬ кладнювалося посиленням Радянського Союзу. СРСР та інші соціа¬ лістичні держави виставляли себе як антиімперіалістичних друзів ко¬ лоніальних народів світу. В 1916 році, за рік до приходу до влади, Ленін різко критикував капіталістичні країни за їхню колоніальну політику. Його «Імперіалізм» став однією з найвпливовіших праць сторіччя і все ще формує мислення сотень мільйонів людей у всьому світі. Але Ленін бачив імперіалізм як виключно капіталістичне явище. Він стверджував, що капіталістичні держави пригноблювали й ко¬ лонізували інші країни не з вибору, а з необхідності. Сумнівний залізний закон, висунутий Марксом, опирався на те, що прибутки в капіталістичних економіках показували загальну, невідворотну тенденцію зменшуватися з плином часу. Виходячи з цього, Ленін твердив, що капіталістичні країни в кінцевій стадії їхнього існу¬ вання вели пошуки «надприбутків» за кордоном, щоб компенсува¬ 88
ти зменшення прибутків удома. Він запевняв, що тільки соціалізм звільнить колоніальні народи від гніту й убогості, оскільки соціа¬ лізмові не властива динамічна потреба їхньої економічної експлуа¬ тації. Але Ленін не передбачив, що багато з тих самих імперативів, які властиві капіталістичним індустріальним країнам, діятимуть і в соціалістичних індустріальних країнах. Вони теж стали частиною світової грошової системи. Вони теж будували свої економіки на роз¬ риві між виробництвом і споживанням. їм також був потрібен ринок {.хоча й не обов’язково орієнтований на прибуток), щоб знову поєдна¬ ти виробника та споживача. їм також була потрібна сировина із-за коРДону, щоб годувати свої індустріальні машини. І з цих же таки причин, їм була потрібна й інтегрована світова економічна система, Щоб через неї одержувати те, чого потребували вони й продавати воіо продукцію за кордоном. Сам же таки Ленін, критикуючи імперіалізм, говорив, що така ме- а соціалізму «не тільки зблизити країни а й інтегрувати їх». Як пи- ав радянський аналітик М. Сенін у «Соціалістичній інтеграції», Ле- ін у 1920 році «вважав зближення країн об’єктивним процесом, е~ИИ зрештою, остаточно приведе до створення єдиної світової кономіки, яка буде регулюватися ... загальним планом». Це, власне, уло по суті індустріальне бачення. Взагалі, соціалістичні індустріальні країни мали ті самі потреби в ресурсах, що й капіталістичні. їм теж була потрібна бавовна, кава, ікель, цукор, пшениця та інші товари, щоб забезпечити сировиною оі заводи й фабрики, кількість яких збільшувалася, і харчовими Родуктами населення своїх міст. Радянський Союз мав (і має тепер) еличезні резерви природних ресурсів. Це марганець, олово, цинк, У гілля, фосфати й золото. Сполучені Штати також мали свої при¬ родні ресурси, але це не зупинило жодну з цих країн від пошуку мож- ивості купити сировину в інших країнах — і за якомога нижчу ціну. j самого початку Радянський Союз став частиною світової грошо¬ ві системи. Щойно будь-яка країна входила до цієї системи і погод¬ жувалася «нормально» робити бізнес, вона тут же застосовувала за- альноприйняті визначення ефективності й продуктивності, визна¬ чення, сліди яких вели до раннього капіталізму. їй доводилося прий¬ няти, майже несвідомо, загальноприйняті економічні поняття, кате- Р”> дефініції, бухгалтерські системи та одиниці вимірювання. Соціалістичні менеджери й економісти, як і їхні капіталістичні ко¬ леги, підраховували вартість виробництва своєї власної сировини су¬ проти вартості її придбання. Вони зустрілися віч-на-віч із проблемою «робити чи купити», перед якою капіталістичні корпорації стоять Щодня. І незабаром для них стало очевидним, що купувати ту або ту провину на світовому ринку буде дешевше, ніж добувати її вдома. Як тільки таке рішення ухвалювалося, енергійні радянські торгові агенти розсилалися у світовий ринок і купували сировину за цінами, встановленими раніше на штучно низькому рівні імперіалістичними 89
торговцями. Радянські вантажні машини котилися на гумі, купленій за цінами, що були, певно, встановлені ab initio (з самого початку) британськими торговцями в Малайї. Більше того, в останні роки Ра¬ дянський Союз платив Гвінеї (він тримав там війська) по шість до¬ ларів за тонну бокситів, тоді як американці платили по двадцять три. Індія заявляла, що росіяни беруть з них на ЗО відсотків більше при імпорті й платять на ЗО відсотків менше за індійський експорт. Іран і Афганістан отримували нижчу нормальної плату від Радянського Со¬ юзу за природний газ. Отже, Радянський Союз, як і його капіталіс¬ тичні конкуренти, мав вигоду за рахунок колоній. Зробити інакше оз¬ начало б уповільнити свій власний процес індустріалізації. Стратегічні міркування також підштовхували Радянський Союз до імперіалістичних методів. Поставши перед військовою потугою нацистської Німеччини, Радянський Союз спочатку колонізував При¬ балтійські країни і розв’язав війну з Фінляндією. Після Другої світо¬ вої війни військовою окупацією та загрозою вторгнення він допома¬ гав установити або підтримував «дружні» режими в більшості країн Східної Європи. Ці країни, більш індустріально розвинені, ніж сам СРСР, періодично «доїлися» Радянським Союзом, підтверджуючи цим свою роль колоній або «сателітів». «Не може бути сумніву, — пише неомарксистський економіст Го- вард Шерман,— що в роки відразу після Другої світової війни Ра¬ дянський Союз вивіз певну кількість ресурсів із Східної Європи, не давши відповідної кількості ресурсів як плату... Мали місце прямий грабунок і військові репарації... Були також сумісні компанії, утво¬ рені з радянською більшістю в управлінні і радянською експлуа¬ тацією прибутків від цих країн. Були також надзвичайно нерівні тор¬ говельні угоди, прибутки яких додавалися до подальших відшкоду- вань». Сьогодні, безперечно, явного грабунку немає і сумісні компанії зникли, але, як додає Шерман, «є багато свідчень, що більшість обмі¬ нів між СРСР і більшістю східноєвропейських країн — все ще нерівні, вигідніші для СРСР». Який «прибуток» видавлюється цими засобами, визначити важко із-за неадекватності опублікованої ра¬ дянської статистики. Цілком можливо, що витрати на утримання ра¬ дянських військ у Східній Європі справді переважують економічні вигоди. Але один факт не викликає сумніву. Поки американці засновували світову банківську структуру МВФ — ЗУТТ, Радянський Союз рухався до здійснення мрії Леніна про єдину інтегровану світову економічну систему, заснувавши Раду Еко¬ номічної Взаємодопомоги (РЕВ) і примусивши країни Східної Євро¬ пи приєднатися до нього. Москва примусила країни РЕВ не лише торгувати одна з одною і з Радянським Союзом, але й подавати свої плани економічного розвитку Москві для затвердження. Москва, на¬ полягаючи на перевагах спеціалізації по Рікардо, діючи достоту так, як старі імперіалістичні держави діяли у відношенні до економік Аф¬ рики, Азії чи Латинської Америки, визначала спеціалізовані функції 90
кожній економіці країн Східної Європи. Відверто й стійко чинила опір цій системі лише Румунія. Нарікаючи, що Москва спробувала перетворити її на «бензоко¬ лонку й сад» Радянського Союзу, Румунія вирішила досягти того, що називається багатостороннім розвитком, тобто повністю замкнутої в собі індустріалізації. Вона чинила опір «соціалістичній інтеграції», незважаючи на радянський тиск. Загалом, у той самий час, коли Спо¬ лучені Штати брали на себе лідерство серед капіталістичних ін¬ дустріальних країн і будували свої власні механізми самообслуги для відновлення інтеграції світової економічної системи після Другої сві¬ тової війни, Радянський Союз будував дублікат цієї системи в тій ча¬ стині світу, де він домінував. Жодне явище, таке, як широкий, складний і мінливий імперіалізм, не може бути описане просто. Його вплив на релігію, освіту, здо- Р°в я, на теми в літературі й мистецтві, на расові стосунки, на психо- структури всіх народів, як і — більш безпосередньо — на економіку, се ще відкривається істориками. Він, безперечно, мав певні пози¬ тивні успіхи, але й був жорстоким. Проте його роль у появі цивілі- аци Другої Хвилі важко переоцінити. Немає сумніву, що імперіалізм стимулював і прискорював індуст¬ ріальний розвиток світу Другої Хвилі. Чи могли б так швидко стати ндустріальними країнами Сполучені Штати, Західна Європа, Японія оо СРСР без завезення ззовні продуктів споживання, енергії й сиро- ини? А що, якби ціни на десятки таких товарів, як боксит, марга- сць, олово, ванадій або мідь були на ЗО — 50 відсотків вищими про¬ тягом десятиліть? Ціна тисяч видів кінцевої продукції була б відповідно вищою, а в Деяких випадках, безперечно, такою високою, що зробила б масове споживання неможливим. Потрясіння, викликане підвищенням ціни на нафту на початку 1970-х років,— лише слабкий натяк на можливі наслідки. Навіть якщо знайшлися домашні замінники, економічне зростан- 1151 країн Другої Хвилі було б, цілком імовірно, низьким. Без прихова¬ них субсидій, які зробив можливими імперіалізм, капіталістична й соціалістична цивілізації Другої Хвилі могли бути сьогодні там, де вони були в 1920-х або 1930-х роках. Великий проект тепер має бути нам зрозумілим. Цивілізація Дру- 14)1 Хвилі перекроїла й організувала світ у окремі національні держа- ви. Потребуючи ресурсів решти світу, вона втягла суспільства Пер¬ шої Хвилі й рештки первісних народів світу в грошову систему. Во¬ на створила всесвітньо інтегрований ринок. Але індустріалізм, який невтримно розвивався, був чимось більшим, ніж економічна, полі- ™Чна чи соціальна система. Це був також спосіб життя і спосіб мис- Лення.Він виробляв менталітет Другої Хвилі. Цей менталітет виступає сьогодні як головна перешкода утворен¬ ню реальної цивілізації Третьої Хвилі. 91
Розділ 9 ІНДУСТ-РЕАЛЬШСТЬ Мірою того як цивілізація Другої Хвилі просувала свої щупальці по планеті, перетворюючи все, до чого доторкалася, вона принесла з собою більше ніж технологію та торгівлю. Зіткнувшись із цивілі¬ зацією Першої Хвилі, Друга Хвиля створила не лише нову реаль¬ ність для мільйонів, але й новий спосіб мислення про реальність. Стикаючись у тисячі точок із цінностями, концепціями, міфами й мораллю сільськогосподарського суспільства, Друга Хвиля принесла новий погляд на Бога, справедливість, кохання, владу, красу. Вона розбудила нові ідеї, відношення й аналогії. Вона відкинула й заміни¬ ла старі гіпотези про час, простір, матерію і причинність. З’явився вагомий, послідовний світогляд, що не лише пояснював, а й виправ¬ довував реальність Другої Хвилі. Цей світогляд індустріального су¬ спільства не мав назви. Краще всього буде назвати його «індуст-ре- альність». Індуст-реальність була всеохопною сукупністю ідей та гіпотез, че¬ рез засвоєння яких дітей індустріалізму навчали розуміти світ. Це був пакет передумов, прийнятих цивілізацією Другої Хвилі, її вченими, лідерами бізнесу, державними діячами, філософами й пропагандис¬ тами. Були, звичайно, зустрічні голоси людей, які кидали виклик домінантним ідеям індуст-реальності, але зараз нас цікавлять не біч¬ ні течії, а головне річище думки Другої Хвилі. На перший погляд зда¬ валося, що головного річища взагалі немає. Радше виникало вражен¬ ня, що має місце зіткнення двох потужних ідеологічних течій. У се¬ редині дев’ятнадцятого сторіччя кожна індустріальна країна мала свої чітко визначені ліве й праве крило, своїх адвокатів індустріа¬ лізму й вільного підприємництва, своїх адвокатів колективізму й со¬ ціалізму. Ця боротьба ідеологій, що спершу відбувалася тільки в індуст¬ ріалізованих країнах, незабаром поширилася на всю планету. Після радянської революції 1917 року і організації керованої з центру все¬ світньої пропагандистської машини, ідеологічна боротьба стала ще більш запеклою. А на кінець Другої світової війни, коли Сполучені Штати й Радянський Союз намагалися повторно інтегрувати світо¬ вий ринок або більшу його частину, на своїх власних умовах, кожна сторона витрачала величезні суми, щоб поширити свої доктрини се¬ ред неіндустріальних народів світу. З одного боку, були тоталітарні режими, з другого — так звані 92
ліберальні демократії. Вогнепальна зброя і бомби були напоготові, Щоб використати їх там, де закінчувалися логічні аргументи. Рідко, від часів великого зіткнення католицизму і протестантства під час Ре¬ формації, була так чітко проведена догматична лінія між двома тео¬ логічними таборами. Проте в гарячці цієї пропагандистської війни мало хто помітив, Що в той час як кожна сторона підтримувала іншу ідеологію, обидві вони, по суті, поширювали ту саму суперідеологію. їхні висновки, їхні економічні програми й політичні догми відрізнялися радикаль¬ но. але багато їхніх початкових гіпотез були однакові. Подібно до протестантських і католицьких місіонерів, які хапалися за різні версії Ьіблії, в той же час прославляючи Христа, марксисти й антимаркси- сти, капіталісти й антикапіталісти, американці й росіяни просували¬ ся далі в Африку, Азію та Латинську Америку, у неіндустріальні Регіони світу, сліпо несучи ту саму сукупність основних гіпотез. Ті й Т1 проповідували перевагу індустріалізму над усіма іншими Цивілізаціями. Ті й ті були палкими апостолами індуст-реальності. ПРИНЦИП ПРОГРЕСУ Світогляд, який вони поширювали, ґрунтувався на трьох тісно ереплетсних «індуст-реальних» переконаннях, на трьох концеп- світу ЯК' з єднали всі країни Другої Хвилі й протиставили їх решті Перша з цих стрижневих концепцій стосувалася природи. У той ас як соціалісти й капіталісти могли дуже розходитися в тому, як оДілити її плоди, ті й ті дивилися на природу однаково. Для тих і тих рирода була об’єктом, що чекав, коли його використають. Концепцію, що люди повинні домогтися панування над приро¬ дою, можна простежити аж до Книги Буття. Проте до індустріальної Революції вона безумовно була поглядом меншості. Найдавніші культури наголошували замість цього на необхідності жити бідно й у армонії з навколишнім природним середовищем. . Ці найдавніші ранні культури були з природою не особливо ла- ГіДні. Вони рубали й палили, надмірно випасали й пустошили ліси, Добуваючи дрова. Але їхні руйнівні можливості були обмежені. °ни не мали великого впливу на природні земні процеси й не ма- ^нотреби в концепції, щоб виправдати шкоду, якої вони їм завда- 3 появою цивілізації Другої хвилі капіталістичні індустріалісти стали добувати ресурси у великому обсязі, викидаючи в повітря ба¬ гато отрути, вирубуючи ліси в цілих регіонах у пошуках прибутку, не Дуже думаючи про побічні ефекти або довготермінові наслідки. Кон¬ цепція, що природу слід експлуатувати, була зручною для короткозо¬ рості й егоїзму. Та навряд чи капіталісти були одні. Марксистські індустріалісти, х°ч би де приходили вони до влади (попри їхню переконаність, що 93
прибуток — корінь усього лиха), діяли точно в такий же спосіб. Власне вони навіть вбудували конфлікт із природою безпосередньо в свою догматику. На думку марксистів, первісні народи не гармонійно співіснували з природою, а нещадно воювали з нею не на життя, а на смерть. А з появою класового суспільства, стверджували вони, війна «людини з природою» перетворилася, на жаль, на війну «людини з людиною». Настання комуністичного безкласового суспільства дозволить люд¬ ству знову повернутися до колишнього порядку речей — війни лю¬ дини з природою. По обидва боки ідеологічного поділу, таким чином, знаходимо од¬ наковий образ людства, що стоїть в опозиції до природи й панує над нею. Цей образ був ключовим компонентом індуст-реальності, су- перідеології, що з неї як марксисти, так і антимарксисти черпали свої засновки. Друга взаємозв’язана концепція розвивала цю аргументацію далі. Люди не лише панують над природою, вони — вершина тривалого процесу еволюції. Теорії еволюції існували й раніше, але в середині дев’ятнадцятого сторіччя Дарвін, вихований у найпередовішій інду¬ стріальній країні того часу, висунув наукове обірунтування цього по¬ гляду. Він говорив про сліпу діяльність «природного добору», неми¬ нучого процесу, що немилосердно викорчовував слабкі й непродук¬ тивні форми життя. Ті види, які вижили, були, за його теорією, най- придатнішими. Дарвін, головним чином, говорив про біологічну еволюцію, але його ідеї мали чіткі соціальні та політичні обертони, які всі дуже швидко розпізнали. Так, соціальні дарвіністи доводили, що принцип природного добору працював також і всередині суспільства й що найбагатші та найвпливовіші люди, виходячи з цього міркування, є найпридатнішими та найзаслуженішими. Звідси було вже недалеко й до концепції, згідно з якою всі суспільства розвиваються за тими ж таки законами природного добо¬ ру. Виходячи з цієї аргументації, індустріалізм був вищою стадією еволюції супроти неіндустріальних культур, які його оточували. Тоб¬ то цивілізація Другої Хвилі, якщо говорити прямо, була вищою за всі інші. Як соціальний дарвінізм раціоналізував капіталізм, так і ця культурна пиха раціоналізувала імперіалізм. Поширення індуст¬ ріального ладу потребувало виходу до дешевих ресурсів, і це ство¬ рило моральні підстави для добування їх за низькими цінами, навіть коштом знищення сільськогосподарських і так званих при¬ мітивних суспільств. Ідея соціальної еволюції створила передумо¬ ви для інтелектуальної й моральної підтримки ставлення до неін¬ дустріальних народів як до нижчих і тому не придатних для вижи¬ вання. Дарвін сам бездушно писав про винищення аборигенів Тасманії і, в запалі геноцидного ентузіазму, пророкував, що «Колись у майбут- 94
ьому ... цивілізовані раси майже напевно зітруть із лиця землі дикі раси в усьому світі». Інтелектуальні проповідники Другої Хвилі не али сумніву щодо того, хто не повинен, а хто повинен вижити. гідко критикуючи капіталізм та імперіалізм, Маркс водночас поділяв той погляд, що індустріалізм був найбільш передовою фор¬ мою суспільства, стадією, до якої, в свою чергу, неминуче прийдуть Усі інші суспільства. Третьою стрижневою концепцією індуст-реальності, яка об’єдну¬ вала природу й еволюцію, був принцип прогресу, концепція, згідно з якою історія невідворотно тече до кращого життя для людства. Ця ея також мала досить доіндустріальних прецедентів. Але тільки з Розвитком Другої Хвилі концепція Прогресу з великої літери Розквітла повністю. В той час коли Друга Хвиля котилася по Європі, тисячоголосий °Р раптом заспівав того самого алілуя. Лейбніц, Тюрґо, Кондорсе, Г~нт, Лессінг, Джон Стюарт Мілл, Гегель, Маркс, Дарвін і незліченні ислителі нижчого ґатунку — всі знаходили причини для космічно- о оптимізму. Вони сперечалися про те, чи проґрес справді немину- ии, чи йому потрібна рука допомоги людства, про те, що є кращим иттям для людства, про те, чи повинен і чи може проґрес тривати езконечно. Але вони всі згідно кивали головами на згадку про сам прогрес. Атеїсти й богослови, студенти й професори, політики і вчені про- овідували нову віру. Ділові люди й комісари в один голос повідо¬ мляли про кожен новий завод, про кожен новий вид продукції, про ОЖНе нове досягнення в будівництві житла, шосейної дороги чи Т^олі як доказ цього непереможного просування від поганого до до¬ рого, від доброго до ще кращого. Поети, драматурги й живописці важали проґрес доведеним. Ідея прогресу виправдовувала дегра¬ дацію природи й підкорення «менш розвинених» цивілізацій. І знову та ж таки концепція паралельно сформувала праці Адама м,та і Карла Маркса. Як відзначив Роберт Гейлбронер: «Сміт вірив У прогрес... У праці «Багатство націй» проґрес уже не був ідеалістич¬ ною метою людства, а ... місцем призначення, до якого воно немину¬ че йшло ... побічним продуктом приватних економічних намірів». 'Дно з Марксом, звичайно, ці приватні наміри виробляли лише ка¬ піталізм і сіяли зерна власного знищення. Але само по собі це явище °Уло часткою тривалого історичного руху, що штовхав людство впе- РеД до соціалізму, комунізму і навіть до ще кращого майбутнього. . Таким чином у цивілізації Другої Хвилі три ключові концепції — війна з природою, важливість еволюції та принцип проґресу — нада¬ ли агентам індустріалізму ті аргументи, якими вони пояснювали й виправдовували його перед світом. . Під цими переконаннями лежать ще глибші уявлення про реаль¬ ність — певна сукупність нсвисловлених вірувань про елементарні основи людського досвіду. Кожна людина має справу з цими елемен¬ 95
тами і кожна цивілізація описує їх по-різному. Кожна цивілізація по¬ винна навчати своїх дітей змагатися з часом і простором. Вона му¬ сить пояснити їм, через міф, метафору чи наукову теорію, як працює природа. І вона мусить запропонувати якийсь доказ, чому все відбу¬ вається саме так. Отже, цивілізація Другої Хвилі, досягши своєї зрілості, створила цілком новий образ реальності, який ґрунтується на власних харак¬ терних поняттях часу і простору, матерії й причини. Підбираючи фрагменти минулого, складаючи їх по-новому, застосовуючи експе¬ риментальні й емпіричні випробування, вона рішуче змінила спосіб сприймання людством довколишнього світу і їхньої повсякденної по¬ ведінки. ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЧАСУ У попередньому розділі ми познайомилися з тим, як поширення індустріалізму залежало від синхронізації людської поведінки з рит¬ мами машини. Синхронізація була одним з провідних принципів ци¬ вілізації Другої Хвилі і всюди, де з’являлися люди індустріалізму, стороннім здавалося, що вони вічно кудись поспішають, знову й зно¬ ву кидаючи нервові погляди на свої годинники. Проте, щоб привести людей до цього уявлення про час і досягти синхронізації, треба було змінити їхні основні концепції часу, їхні ментальні образи часу. Потрібне було нове «програмне забезпечення часу». У сільськогосподарського населення потреба знати, коли сіяти, а коли збирати врожай, розвинула досконалу точність при вимірі три¬ валих відрізків часу. Та оскільки селянам не потрібна була чітка син¬ хронізація людської праці, вони рідко вдавалися до точних одиниць вимірювання коротких відрізків. Вони, як правило, ділили час не на фіксовані одиниці, такі як години або хвилини, а на розмиті, нечітко окреслені фрагменти, які були відрізками часу, потрібними для того, щоб виконати якусь домашню роботу. Скажімо, фермер може говори¬ ти про «час доїння корови». На острові Мадагаскар усталена одини¬ ця часу називалася «варіння рису», була також відома одиниця «сма¬ ження сарани». Англійці говорили — про час «прочитання молитви» («pater noster wyle») — або, більш приземлено, про «час пісяння» («pissing while»). Подібним чином, оскільки мало було обміну між громадами чи се¬ лами, а праця цього не вимагала, одиниці, якими мислено визначався час, різнилися від місця до місця, від сезону до сезону. У середньо¬ вічній північній Європі, наприклад, світла частина доби була розділе¬ на на рівну кількість годин. Та оскільки інтервал між сходом і захо¬ дом сонця міняється з кожним днем, «година» в грудні була коротша, ніж «година» в березні або червні. Замість нечітко окреслених інтервалів, подібних до «часу прочи¬ тання молитви», індустріальним суспільствам були потрібні надзви¬ 96
чайно точні одиниці, такі як година, хвилина або секунда. І ці оди¬ ниці мали бути стандартизовані, так щоб вони стали незалежними від конкретного сезону або суспільства. Сьогодні увесь світ чітко поділений на часові пояси. Ми говоримо про «стандартний» час. Пілоти всієї планети посилаються на «зу¬ луський» час, тобто на середній Гринвіцький час. Згідно з міжнарод¬ ною конвенцією Гринвіч (Англія) став тією точкою, від якої мають відлічуватися всі відмінності в часі. Періодично й одностайно, в Унісон, немов підкоряючись одній волі, мільйони людей виставляють свої годинники на годину вперед або назад. І хоч би що казало нам наше внутрішнє, суб’єктивне почуття, коли час тягнеться вкрай по¬ вільно або навпаки, коли він, здається, мчить зі свистом, година те- ПеР ^ єдиним, взаємозамінним, стандартизованим відрізком часу. Цивілізація Другої Хвилі зробила більше, аніж просто порізала час на точніші, стандартні відтинки. Вона також розмістила ці від¬ тинки на прямій лінії, продовживши її неозначено назад у минуле і перед у майбутнє. Вона зробила час лінійним. І справді, уявлення про те, що час — лінійний, так глибоко уві- Ціло в нашу свідомість, що тим із нас, хто виріс у суспільствах Дру- ^°і Хвилі, важко осмислити будь-яку альтернативу. Але багато ^індустріальних суспільств і деякі суспільства Першої Хвилі навіть ьогодні сприймають час як коло, а не як пряму лінію. Від індіанців аия до буддистів та індусів існувало уявлення, що час круглий і по¬ вторюється, тобто історія повторювалася безконечно, а життя, мож¬ ливо, теж повторюється через перевтілення. Ідею, що час подібний до великого кола, знаходимо в індуїстській онцепції періодичних кальп, кожна по чотири тисячі мільйонів Років, причому кожна з них дорівнює одному дневі Брахми, який по- инається з відновлення й закінчується смертю, а далі — знову по- аток. Поняття круглого часу знаходимо у Платона й Арістотеля, Дин з учнів якого, Евдем, уявляв, що знову й знову проживає той са¬ мий період, мірою того як замикається коло. Так навчав і Піфагор. У Раці «Час і східна людина» Джозеф Нідгем стверджує, що «Для ндо-греків ... час циклічний і вічний». Більше того, тоді як у Китаї панівним було уявлення про лінійний час, згідно з Нідгемом, «цик¬ лічний час, напевно, визначав мислення давніх даосистських філо¬ софів». У Європі в доіндустріальних сторіччях також співіснували ці аль- сРнативні погляди на час. «Протягом усього середньовічного пері- — пише математик Ґ. Вітроу,— циклічні й лінійні поняття часу Ули в конфлікті. Лінійне поняття заохочувалося класом торговців і Розвитком грошової економіки. Тому що, поки влада була зосередже¬ на У власників землі, існувало відчуття, що часу багато, й він асоціювався з незмінним циклом ґрунту». Коли ж Друга Хвиля на¬ орала сили, цей віковий конфлікт був розв’язаний. Лінійний час свят¬ кував перемогу. Лінійний час став панівною точкою зору в кожному •ндустріальному суспільстві. На Сході й на Заході. Час став уявля- 4 Е Тоффлер Q7
тись, як магістраль, що йшла від далекого минулого через теперішнє до майбутнього, і ця концепція часу, чужа для мільярдів людей, які жили в допромисловій цивілізації, стала основою всього економічно¬ го, наукового і політичного планування — чи то у виконавчому штабі компанії ІБМ, чи то в японській агенції економічного планування, чи в радянській Академії наук. Варто, проте, відзначити, що лінійний час був передумовою для індуст-реальних поглядів на еволюцію та проґрес. Лінійний час зробив еволюцію і проґрес переконливим. Бо якби час був круглим, а не лінійним, якби події поверталися назад, а не просу¬ валися вперед у одному напрямку, це означало б, що історія повто¬ рюється і що еволюція й проґрес — не більше ніж ілюзії, тіні на стіні часу. Синхронізація. Стандартизація. Лінеаризація. Вони вплинули на головні концепції цивілізації і внесли великі зміни в стиль ставлення простих людей до часу в їхньому житті. Але не тільки час був пов¬ ністю трансформований, простір теж треба було перепакувати, щоб він відповідав новій індуст-реальності. ПЕРЕПАКУВАННЯ ПРОСТОРУ Задовго до світанку цивілізації Першої Хвилі, коли наші най¬ дальші предки годувалися полюванням або скотарством, рибною ловлею чи їстівними рослинами, вони постійно перебували в русі. Гнані голодом, холодом чи екологічними катастрофами, пересліду¬ вані погодою або ворогом, вони були від самого початку «високо- мобільними», легко переходили, уникаючи накопичення громіздкого майна чи власності, з одного місця на інше. Групі з п’ятдесятьох осіб — чоловіків, жінок і дітей,— щоб прогодуватися, треба було в шість разів більше землі, аніж територія острова Мангеттен, або, якщо ви¬ магали обставини, вони могли щороку мігрувати на сотні миль від¬ стані. Вони вели, як це називають сьогоднішні географи, «екстенсив¬ не існування в плані простору». Цивілізація Першої Хвилі, навпаки, виховала расу «просторових скнар». Оскільки кочовий спосіб життя був замінений сільським гос¬ подарством, міграційні шляхи поступилися обробленим полям та місцям постійного проживання. Замість невтомного блукання по ши¬ рокій території, фермер і його родина тепер залишалися на одному місці, інтенсивно працюючи на своєму малому клаптику посеред мо¬ ря простору — моря такого безмежного, що воно перетворювало лю¬ дину на карлика. В період, що передував виникненню індустріальної цивілізації, неозорі відкриті поля оточували кожну купку селянських осель. Крім жмені торговців, учених та солдатів, більшість людей жили своїм життям на кінці дуже короткої прив’язі. Вони виходили в поле зі схо¬ дом сонця й поверталися увечері. Вони прокладали стежку до церк¬ ви. В рідкісних випадках вони відвідували сусіднє село на відстані 98
шести-сеші миль. Звичайно, умови мінялися залежно від клімату й Місцевості, але, як пише історик Дж. Гейл, «Ми, можливо, не дуже помилимося, якщо візьмемо за середню найдовшу подорож, яку ро¬ били більшість людей протягом свого життя, відстань у п’ятнадцять миль. Сільське господарство виробило цивілізацію «обмеженого про- ІВДустріальна буря, яка промчала по Європі у вісімнадцятому сторіччі^ знову створила культуру «широкого простору», але на цей Раз У майже планетарному масштабі. Товари, люди й ідеї перевозили¬ ся на тисячі миль, і велика кількість населення мігрувала в пошуках пРаці. Замість виробництва, розпорошеного на полях, воно тепер зо¬ середилося в містах. Величезна кількість людей була щільно запако- Вана в кілька туго набитих конгломератів. Старі села знікчемніли й померли; виникли гуркотливі промислові центри, облямовані фаб¬ ричними димарями та вогнем заводських печей. Ця радикальна переміна ландшафту вимагала багато більшої ком¬ плексної координації між містом і селом. Таким чином, продукти споживання, енергія, люди й сировина перетікали в міські вузли, тоді як промислові товари, моди, ідеї та фінансові рішення витікали звідти. Два потоки були ретельно інтеїровані й скоординовані в часі просторі. В самих містах, крім того, були потрібні багато ширші ви¬ ди просторових форм. У давній сільськогосподарській системі ос¬ новними фізичними структурами були церква, великий дім поміщи¬ ка. кілька жалюгідних халуп, іноді ще шинок або монастир. Цивілі- ациі Другої Хвилі, через її багато детальніший поділ праці, вимага¬ ла багато більше спеціалізованих видів простору. Архітектори, з цієї причини, незабаром почали проектувати кон- *°Ри, банки, поліційні відділки, фабрики, залізничні станції, супер¬ маркети, в’язниці, пожежні станцій — притулки й театри. Ці багато Різних видів простору мали бути логічно поєднані для сумісного Функціонування. Місцезнаходження фабрик, стежок, що вели від до- МУ До крамниць, зв’язок під’їзних залізничних колій із доками чи складами, розміщення шкіл і лікарень, водогонів, електростанцій, трубопроводів, газопроводів, телефонних станцій — все це треба бу¬ ло скоординувати в просторі. Простір мав бути так само старанно ор¬ ганізований, як фуга Баха. Ця досконала координація спеціалізованих просторів, необхідна Для того, щоб мати потрібних людей у місцях, де вони могли знадо¬ битися в слушний момент, була точною просторовою аналогією ча¬ сової синхронізації. Це, власне, й була синхронізація у просторі. Бо й ?вс * простір мали бути більш старанно організовані, бо інакше 1НдУ?тріапьні суспільства просто не могли б функціонувати. „ Тією самою мірою як люди мали бути забезпечені більш точними и стандартизованими одиницями часу, їм також були потрібні більш точні й взаємозамінні одиниці простору. До індустріальної рево¬ люції, коли час ще був порізаний на приблизні відрізки, такі як «час Потрібний для молитви», одиниці виміру простору також були різни¬
ми. У середньовічній Англії, наприклад, «руц»* землі міг бути малим (шістнадцять з половиною квадратних футів) і великим (двадцять чо¬ тири квадратні фути). У шістнадцятому сторіччі «руд» радили відмі¬ рювати так: довільно відібрати шістнадцять чоловік при виході з церкви, поставити їх у ряд, щоб «ліва нога кожного була позаду пра¬ вої», й відміряти одержану в результаті довжину. Використовувалися навіть ще невизначеніші терміни: «день верхової їзди», «година пі¬ шого ходу» або «півгодини скакання вчвал». Така неточність стала нетерпимою, коли Друга Хвиля почала змі¬ нювати стиль праці й невидимий клин створив ринок, що постійно розширювався. Точна навігація, наприклад, ставала дедалі важли¬ вішою з розширенням торгівлі, й уряди пропонували величезні вина¬ городи тому, хто вигадає найліпший спосіб утримувати торгові ко¬ раблі на курсі. На суходолі також вводилися все більш і більш удос¬ коналені й точні одиниці виміру. Заплутане, суперечливе й хаотичне розмаїття місцевих звичаїв, законів і способів торгівлі, які переважали в цивілізації Першої Хви¬ лі, треба було вдосконалити й раціоналізувати. Відсутність точного і стандартного вимірювання щодня відчували виробники та все більший клас торговців. Це пояснює ентузіазм, з яким французькі ре¬ волюціонери, на світанку індустріальної ери, взялися за стандарти¬ зацію відстані через запровадження метричної системи, а часу — че¬ рез запровадження нового календаря. На їхню думку, ці проблеми бу¬ ли настільки важливими, що вони стали одними з перших питань, порушених, коли Національний конвент уперше зібрався, щоб прого¬ лосити республіку. Друга Хвиля принесла з собою також збільшення кількості й уточнення просторових кордонів. До вісімнадцятого сторіччя кордо¬ ни імперій часто бували неточними. Позаяк величезні території були незаселені, точність була непотрібна. Та мірою того як населення зростало, зростала торгівля і в Європі почали виникати перші заво¬ ди, багато урядів почали чітко наносити на мали свої кордони. Чіт¬ кіше стали визначені митні зони. Стали точніше визначати, помічати, захищати й описувати місцеву й навіть приватну власність. Мали ставали детальнішими, вмістимішими й стандартизованішими. Виникло нове уявлення про простір, яке цілком відповідало ново¬ му уявленню про час. Мірою того як пунктуальність і планування встановлювали більше обмежень і кінцевих термінів у часі, все біль¬ ше виникало кордонів, що встановлювали обмеження в просторі. Навіть лінеаризація часу мала свій просторовий дублікат. У доіндустріальних суспільствах прямолінійне пересування, по суходолу чи морем, було аномалією. Стежка селянина, корови чи слід індіанця петляли залежно від конфігурації ландшафту відповідно з поверхнею землі. Багато стін вигиналися, випинали або йшли під не¬ правильними кутами. Вулиці середньовічних міст завертали одна в одну, вигиналися, випручувалися, звивалися. Суспільства Другої Хвилі не лише пустили кораблі за точним і 100
прямим курсом, вони також побудували залізниці, чиї блискучі пара¬ лельні рейки тяглися, скільки бачило око. Як відзначив американсь¬ кий плановик Ґреді Клей, ці лінії залізниць (термін сам себе зраджує) стали тією віссю, на якій виникали нові міста, побудовані у вигляді решітки. Вигляд решітки або мережі, схрещення прямих ліній під ку¬ тами в дев’яносто градусів, надали ландшафтові характерної ме¬ ханічної схожості та лінійності. Навіть сьогодні у старих районах міст можна бачити плутанку ву¬ лиць, майданів, околиць і складних перехресть. Вони часто відступа¬ ють перед мережею, що виникла в пізніше забудованих частинах міста в більш індустріальні періоди. Все це відбувалося в усіх реґіо- НаХтІ в .усіх країнах. Навіть земля ферми почала набувати з механізацією лінійної фор¬ ми- Допромислові фермери орали поле волами, робили криві, непра¬ вильної форми борозни. Як тільки віл рушав, фермер не хотів його зупиняти і тварина вигинала борозни, утворюючи на землі криву на зразок літери S. Сьогодні кожен, дивлячись із вікна літака, бачить квадрати полів з прямими слідами від плуга. , Схрещення прямих ліній і кутів під дев’яносто градусів мало місце не лише на орній землі та на вулицях, а й у приватному про¬ сторі більшості чоловіків і жінок — у кімнатах, у яких вони мешка¬ ли. Вигнуті стіни та неправильні кути рідко зустрічаються в архітек¬ турі індустріальної доби. Акуратні прямокутні куби прийшли, щоб замінити кімнати неправильної форми, високі будівлі також пря¬ молінійно здіймаються в небо, з вікнами, що утворюють решітки на великих стінах, звернених до прямих вулиць. . Отже, наше уявлення про простір відбило процес лінеаризації, яка відбувалася паралельно з лінеаризацією часу. У всіх індустріальних суспільствах, капіталістичних чи соціалістичних, східних чи захід¬ них, спеціалізація архітектурних просторів, детальна мапа, викорис¬ тання уніфікованих, точних одиниць виміру і, над усе, лінія стали культурною константою, що ґрунтується на новій індуст-реальності. «МАТЕРІАЛ» РЕАЛЬНОСТІ Цивілізація Другої Хвилі не лише створила нові образи часу й простору та використала їх для формування повсякденної поведінки, вона дала власну відповідь на одвічне запитання: «З чого все зробле¬ не.» Кожна культура винаходить власні міфи й метафори, намагаю¬ чись відповісти на це запитання. Для декого всесвіт уявляється як Розвихрена «єдність». Люди бачаться як частина природи, інтеграль¬ но ув’язана в життя їхніх предків і нащадків, вшита в природний світ настільки, що вона зливається з реальною «життєвістю» тварин, де- Рев, каменів і річок. Більше того, у багатьох суспільствах індивід по¬ чувається не так автономною істотою, як частиною більшого ор¬ ганізму — родини, клану, племені або громади. Інші суспільства наголошували не на цілісності чи єдності все¬ 101
світу, а на його ділимості. Вони розглядали реальність не як злиту ка¬ тегорію, а як структуру, побудовану з багатьох окремих частин. Приблизно за дві тисячі років до появи індустріалізму Демокріт висунув на той час незвичайну ідею, що всесвіт не безшовне ціле, а що він складається з окремих невидимих часток, які не руйнуються, не зменшуються і не діляться. Він назвав ці частки атомами. У на¬ ступних сторіччях ідея, що всесвіт побудований із блоків матерії, які не можна зменшити, то з’являлася, то зникала. У Китаї, незабаром після часів Демокріта, в «Мо Чін» «точка» визначалась як лінія, по¬ краяна на такі короткі відрізки, які більше не могли бути поділеними. На початку нашої ери теорія атома або одиниці реальності, що не мо¬ же бути зменшена, виникла й у Індії. У Стародавньому Римі поет Jly- крецій дав пояснення атомістичної філософії. Проте цей образ ма¬ терії залишався точкою зору меншості, часто висміюваною або не- хтуваною. Лише на світанку ери Другої Хвилі атомізм став панівною ідеєю, коли декілька потоків злилися, щоб революціонізувати наше поняття матерії. У середині сімнадцятого сторіччя французький абат П’єр Ґасенді, астроном і філософ Королівського коледжу в Парижі, почав доводи¬ ти, що матерія складається з надмаленьких корпускул. Під впливом Лукреція Ґасенді став таким дійовим адвокатом атомістичного погля¬ ду на матерію, що його ідеї незабаром перетнули Ла-Манш і дійшли до Роберта Бойля, молодого вченого, який вивчав стискуваність газу. Бойль переніс ідею атомізму з умоглядної теорії в лабораторію і дійшов висновку, що навіть повітря складається з дуже малих часток. Через шість років по смерті Ґасенді, Бойль опублікував трактат, до¬ водячи, що будь-яка субстанція,— земля, наприклад,— яка може бу¬ ти розбита на простіші субстанції, не є і не може бути елементом. У той самий час Рене Декарт, вихований єзуїтами математик, яко¬ го Ґасенді критикував, виступив із твердженням, що реальність мож¬ на зрозуміти лише в тому випадку, коли розбивати її на все менші й менші частки. За його власними словами, «кожну проблему при дослідженні треба ділити на стільки частин, на скільки можливо». Отже, одночасно з виникненням Другої Хвилі філософський атомізм наблизився до фізичного атомізму. Це був добре обміркований напад на поняття єдності, напад, до якого швидко приєднувалися, хвиля за хвилею, багато вчених, мате¬ матиків і філософів, які й далі розбивали всесвіт на все менші фраг¬ менти із подиву гідними наслідками. «Як тільки Декарт опублікував свою «Розправу про метод»,— пише мікробіолог Рене Дюбо, — незлі¬ ченні відкриття відразу ж з’явилися внаслідок застосування його в ме¬ дицині». У хімії та в інших галузях поєднання атомної теорії й атом¬ ного методу Декарта дали приголомшливі результати. В середині 1700-х років поняття, що всесвіт складається з незалежних субчасток, які можна відокремити одна від одної, теж було усталеною мудрістю — частиною індуст-реальності, яка народжувалася. 102
Кожна нова цивілізація бере ідеї з минулого й переформовує їх у той спосіб, який допомагає їй зрозуміти себе в стосунках зі світом. Для індустріального суспільства — суспільства, яке ще перебувало у своєму зародку й лише почало свій рух до серійного виробництва ма¬ шин, що збиралися з окремих деталей, ідея складного всесвіту, сама Утворена з окремих компонентів, була, мабуть, неоціненною. Існували також політичні й соціальні причини для прийняття атомної моделі реальності. Коли Друга Хвиля вдарила в старі інсти¬ туції попередньої Першої Хвилі, їй треба було відірвати людей від Розширеної сім’ї, всемогутньої церкви, монархії. Індустріальному капіталізму треба було дати логічне обірунтування індустріалізмові. Коли давня сільськогосподарська цивілізація схилилася до занепаду, коли поширювалася торгівля й множилися міста за сторіччя або два перед світанком індустріалізму, зростання класу торговців, які вима¬ гали свободи торгувати, позичати й розширювати свої ринки, призве¬ ло до нового поняття індивіда — особи як атома. Особа більше не була лише пасивним додатком до племені, касти чи клану, а ставала автономним індивідом. Кожний індивід мав пра- в° на власність, мав право купувати товари, займатися справами, процвітати або голодувати відповідно до його або її власних актив¬ них зусиль, з відповідним правом обирати собі релігію й домагатися особистого щастя. Одне слово, індуст-реальність призвела до понят¬ тя шдивіда, дуже схожого на атом — такого, що не зменшується, не Руйнується, а є базовою часткою суспільства. Атомна тема виникла, як ми бачили, навіть у політиці, де вибор¬ чий голос став елементарною часткою. Вона виникла в нашому уяв¬ ленні про міжнародні справи як такі, що складаються з ізольованих, елементарних, незалежних часток, які називаються країнами. Не ли¬ ше фізична матерія, а й соціальна та політична матерії розумілися в термінах «цеглин» — самостійних одиниць або атомів. Атомна тема пРоникла в усі сфери життя. Цей погляд на реальність як складену зі структурно організованих окремих шматків, у свою чергу, чудово збігся з новим образом часу и простору, що діляться на менші й менші частини, які піддаються визначенню. Цивілізація Другої Хвилі, поширюючись і беручи гору ** над «первісними» цивілізаціями, так і над цивілізаціями Першої виді, поширювала й цей усе зрозуміліший і послідовніший погляд на людей, політику та суспільство. Проте випадала одна частина, без якої не можна було завершити °оудову досконалої логічної системи. ОСТАТОЧНЕ «ЧОМУ» Поки цивілізація не знайде якесь пояснення, чому все відбува¬ вся (навіть якщо її пояснення — це дев’яносто відсотків таємниці пР°ти Десяти відсотків-аналізу), вона не зможе програмувати життя ефективно. Людям, у здійсненні імперативів їхньої культури, по¬ 103
трібна якась запевність, що їхня поведінка даватиме наслідки. А це передбачає якусь відповідь на вічне «чому». Цивілізація Другої Хви¬ лі прийшла з такою могутньою теорією, яка, здавалося, могла пояс¬ нити все. Камінь падає на водну поверхню. Від одного центра по воді швид¬ ко розходяться хвилі. Чому? Що спричинило цю подію? Можливо, діти індустріалізму сказали: «Тому, що хтось його кинув». Освічений європейський дворянин дванадцятого або тринадцято¬ го сторіччя, намагаючись відповісти на це запитання, певно, мав ідеї, геть відмінні від наших. Він, мабуть, послався б на Арістотеля й до¬ шукувався б матеріальної причини, формальної причини, ефективної причини й кінцевої причини, жодна з яких сама по собі не була б до¬ статньою, аби пояснити будь-що. Середньовічний китайський муд¬ рець, певно, заговорив би про інь і ян* та силове поле впливу, в яко¬ му нібито відбуваються всі явища. Цивілізація Другої Хвилі знайшла свою відповідь на таємницю причинності в незвичайно переконливому, відкритому Ньютоном, універсальному законі тяжіння. За Ньютоном, причинами є «сили, прикладені до тіла, що приводять його в рух». Простим прикладом причини й наслідку, згідно з Ньютоном, є більярдні кулі, які вдаря¬ ють одна одну і внаслідок цього передають одна одній рух. Це понят¬ тя переміни, яке сфокусувалося виключно на зовнішніх силах, що їх можна виміряти й легко визначити, було надзвичайно ефективним, тому що воно чудово узгоджувалося з новими індуст-реальними по¬ няттями лінійного простору й часу. В реальній дійсності ньютонів- ська або механістична каузальність, яка утвердилася, коли в Європі стала поширюватися індустріальна революція, заштовхнула індуст- реальність у герметично запечатане коло. Якщо світ складається з окремих часток, мініатюрних більярдних куль, тоді всі причини виникають від взаємодії цих куль. Одна част¬ ка, чи атом, ударялася в іншу. Перша була причиною руху другої. Той рух був наслідком руху першої. Не було дії без руху в просторі, і жо¬ ден атом міг бути одночасно лише в одному місці. Несподівано всесвіт, який здавався складним, безладним, непе¬ редбаченим, переповненим людьми, таємничим і неохайним, почав виглядати акуратним, чітким і впорядкованим. Кожне явище, від ато¬ ма всередині людської клітини до найхолоднішої зірки в далекому нічному небі, могло розумітись як рух матерії, де кожна частка ак¬ тивізує іншу, примушуючи її рухатися в нескінченному танку існу¬ вання. Атеїстові ця точка зору давала пояснення життя, в якому, як пізніше писав Лаплас, гіпотеза Бога була непотрібна. Проте для віру¬ ючого вона залишала місце для Бога, оскільки Ного можна було вва¬ жати за первісного рушія, який завдав першого удару києм, щоб при¬ вести в рух більярдні кулі, а потім, можливо, вийшов із гри. Ця метафора реальності стала наче впорскуванням інтелектуаль¬ ного адреналіну в індуст-реальну культуру, що народжувалася. Один з радикальних філософів, який допомагав визначити атмосферу 104
ранцузької революції, барон де Гольбах, торжествував: «Усесвіт — Це величезне скупчення всього, що існує,— є лише матерією і рухом: усе суще — це тільки безперервна послідовність причин і наслідків». Усе вкладено в цю одну, коротку переможну заяву: всесвіт — це нготовлена й «змонтована» з окремих частин реальність. Матерію можна зрозуміти лише в умовах руху, тобто руху в просторі. Події Збуваються в [лінійній] послідовності, низка подій іде лінією часу. «Людські пристрасті, такі як ненависть, егоїзм чи любов, — говорив Далі де Гольбах, — можуть бути порівняні з такими фізичними сила¬ ми, як відштовхування, інерція чи тяжіння, і країна з мудрою політи¬ кою може маніпулювати ними для суспільного добра, подібно до того як и^ука може маніпулювати фізичним світом для добра загального. Саме від цього індуст-реального зображення всесвіту, від кон¬ цепцій, на яких воно ґрунтується в ньому, походять деякі найдієвіші Разки нашої особистої, соціальної й політичної поведінки. Під ним ховається висновок, що не лише космос і природа, а й суспільство та люди поводять себе згідно з певними незмінними законами, які мож¬ на передбачити. Справді найбільшими мислителями Другої Хвилі Ули ті, хто найбільш логічно й переконливо доводив реальність Усесвіту, побудованого на законах. Ньютон, здавалося, відкрив закони, що програмували небеса. Дарвін визначив закони, що програмували соціальну еволюцію. А Ройд, ца загальну думку, відкрив закони, що програмували душу, нші — вчені, інженери, соціологи, психологи — наполягали на по¬ дальших дослідженнях цих або на пошуку інших законів. .Цивілізація Другої Хвилі тепер мала в своєму розпорядженні те- Рно причинних зв’язків, яка здавалася досконалою за своєю силою й Широтою використання. Багато з того, що досі здавалося складним, могло бути зведене до простих пояснювальних формул. Ці закони чи правила приймалися не лише тому, що їх відкрив Ньютон, або Маркс, аоо ще хтось. Вони були піддані експериментальній і емпіричній пе¬ ревірці. Вони моти бути обґрунтовані. Використовуючи їх, ми могли будувати мости, посилати радіохвилі, передбачати й гальмувати біологічні зміни; ми могли маніпулювати економікою, організовувати політичні рухи або механізми і навіть — як стверджувалося — перед¬ бачати й формувати поведінку окремого індивіда. Все це було потрібне, щоб знайти критичну змінну, щоб пояснити будь-яке явище. Ми могли досягти чого завгодно — треба було лише знайти відповідну «більярдну кулю» і вдарити по ній під найкращим кутом. „ Ця нова каузальність, поєднана з новими образами часу, простору и матерії, звільняла більшість людства від тиранії стародавньої беззмістовності. Вона робила можливими переможні досягнення в науці й технології, чудеса концептуалізації й практичних досягнень. °на кинула виклик авторитаризмові і звільнила розум від тися¬ чолітнього ув’язнення. Але індуст-реальність створила також свою власну нову в’язни- 105
цю, індустріальний менталітет, який принижував, ігнорував те, чого не міг виміряти, який часто вихваляв критичну строгість і карав уяву, який зводив людей до надто спрощених протоплазмових одиниць, який, зрештою, шукав технічного вирішення будь-якої проблеми. Індуст-реальність не була морально нейтральною, як вона намага¬ лася вдати. Вона була, як ми вже переконалися, войовничою су- перідеологією цивілізації Другої Хвилі, само-виправдальним джере¬ лом, із якого вийшли всі характерні ідеології лівого й правого крила індустріальної доби. Як і кожна культура, цивілізація Другої Хвилі виробила фільтри, через які люди бачили себе і всесвіт. Ця су¬ купність ідей, образів, концепцій і аналогій, що випливали з них, формувала найпотужнішу культурну систему в історії. І нарешті, індуст-реальність, це культурне обличчя індустріалізму, відповідала суспільству, яке вона допомагала будувати. Вона допома¬ гала створювати суспільство великих організацій, великих міст, цент¬ ралізованої бюрократії та всеохопного ринку, капіталістичного чи соціалістичного. Вона чудово узгоджувалася з новими системами енергії, системами сім’ї, технологічними, економічними, політичними й ціновими системами, що разом утворили цивілізацію Другої Хвилі. Саме ця цивілізація, разом з її інституціями, технологіями та її культурою, нині розкладається під натиском перемін, коли Третя Хвиля уже потужно котиться по планеті. Ми живемо в час останньої, невідновної кризи індустріалізму. І тоді як індустріальна доба відхо¬ дить у історію, народжується нова доба.
Розділ 10 КОДА: МИТТЄВИЙ СПАЛАХ Залишається одна таємниця. Індустріалізм був лише миттєвим спалахом у історії — короткі три століття, що губляться в безмірі ча- СУ- Що ж спричинило індустріальну революцію? Що послало Другу шію котитися по планеті? Багато потоків переміни текли разом, щоб сформувати велику за¬ гальну течію. Відкриття Нового Світу послало імпульс енергії в куль- ^РУ й економіку Європи напередодні індустріальної революції. Зро¬ стання людності сприяло переселенню до міст. Винищення лісів Ве¬ ликої Британії дало поштовх до використання вугілля. У свою чергу, Це примусило поглиблювати шахти до тієї глибини, з якої старі насо¬ си, що приводилися в дію кіньми, не могли більше відкачувати воду, вдосконалення парового двигуна, з метою розв’язати цю проблему, привело до фантастичної кількості нових технологічних можливос- еи. Поступове розповсюдження ідей індуст-реальності кинуло вик¬ лик церкві й політичній владі. Поширення письменності, вдоскона¬ лення шляхів і транспорту — все збіглося в часі, примушуючи від¬ крити шлюзи перемін. Будь-який пошук причини, з якої відбулася індустріальна рево¬ люція,— марний. Не було єдиної головної причини. Сама по собі тех¬ нологія не є рушійною силою історії. Не являються нею й самі ідеї, або цінності, або класова боротьба. Історія — це не тільки конста¬ тація екологічних змін, демографічних тенденцій чи винаходів за¬ собів зв’язку. Сама по собі економіка не може пояснити ту чи ту істо- рнчну подію. Не існує «незалежної змінної», від якої залежать усі ІНЩ1 змінні. Існують лише змінні, що взаємодіють, безмежні у своїй складності. Поставлені перед цією плутаниною причинних впливів, неспро¬ можні навіть простежити всі їхні взаємодії, найбільше, що ми може¬ мо зробити, це зосередитися на тих, що, як здається, найбільше про¬ яснюють наші цілі, і визнати обмеженість цього вибору. З цього по¬ гляду ясно, що з усіх багатьох сил, які разом формували цивілізацію Другої Хвилі, небагато спричинили більш помітні наслідки, аніж побільшення розриву між виробником та споживачем і зростання тієї фантастичної мережі обміну, яку ми сьогодні називаємо ринком, капіталістичним чи соціалістичним за своєю формою. Чим далі відходив виробник від споживача в часі або просторі, На соціальну або психологічну відстань, тим більше ринок, у всій своїй складності, зі своїм ланцюгом цінностей, із властивими йому 107
метафорами й прихованими концепціями, домінував у суспільній реальності. Як ми вже переконалися, цей невидимий клин створив усю сучас¬ ну грошову систему з її центральними банківськими закладами, з ЇЇ фондовими біржами, світовою торгівлею, бюрократичним плануван¬ ням, кількісним і обчислювальним характером, договірною етикою, матеріалістичною схильністю, вузьким виміром успіху, жорсткими системами винагород і потужним обліковим апаратом, систему, куль¬ турне значення якої ми, за звичкою, недооцінюємо. Від цього розлу¬ чення виробника зі споживачем виникла більшість тисків, які штов¬ хали людство до стандартизації, спеціалізації, синхронізації й цент¬ ралізації. Від нього ж таки виникли відмінності в сексуальних ролях і сексуальному темпераменті. Хоч би як ми оцінювали багато інших сил, що спричинили Другу Хвилю, це розщеплення стародавнього атома, на виробництво^споживання, безперечно займає серед них визначне місце. Ударні хвилі того розщеплення котяться ще й сьо¬ годні. Цивілізація Другої Хвилі не лише змінила технологію, природу й культуру. Вона змінила особистість, допомогла виробити новий соціальний характер. Звичайно, жінки та діти теж формували ци¬ вілізацію Другої Хвилі й самі формувалися нею. Але через те, що чо¬ ловіки були більш безпосередньо втягнуті в ринкову форму й нові методи праці, вони набули виразніших індустріальних рис, аніж жін¬ ки, і читачі-жінки, можливо, пробачать мені використання терміна «індустріальний чоловік» для узагальнення цих нових характерис¬ тик. Індустріальний чоловік відрізнявся від усіх своїх попередників. Він був хазяїном «енергетичних рабів», що надзвичайно підсилюва¬ ли його власну кволу снагу. Він проводив більшу частину свого жит¬ тя в фабричному середовищі, в контакті з машинами й організаціями, які пригнічували особистість. Він майже з дитинства знав, що вижи¬ вання, як ніколи раніше, залежить від грошей. Він, звичайно ж, наро¬ дився в нуклеарній сім’ї й ходив до школи фабричного типу. Своє ос¬ новне уявлення про світ він отримав від засобів масової інформації. Він працював для великих корпорацій або громадських установ, що належали союзам, церквам або іншим великим організаціям, кожній з яких він віддавав частку себе. Він усе менше й менше ототожнював себе зі своїм селом або містом, і все більше — зі своєю країною. Він бачив себе в опозиції до природи, бо щодня експлуатував її, викону¬ ючи свою роботу. Але парадоксальне те, що кожного вихідного дня він прагнув бути на природі. (Чим безжальніше ставився він до при¬ роди, тим більше романтизував її й цінував на словах.) Він навчився бачити себе частиною величезних, економічно взаємозалежних соці¬ альних і політичних систем, складність яких губилася за межами йо¬ го розуміння. Опинившись перед лицем цієї реальності, він бунтував — але марно. Він боровся, щоб заробити собі на життя. Він навчався грати 108
!гри, які накидало йому суспільство, освоювався з визначеними для ього ролями, часто ненавидячи їх і почуваючи себе жертвою тієї са- оі системи, яка так високо підняла його життєвий рівень. Він відчу- ав прямолінійність часу, який безжально ніс його в майбутнє, де на нього чекала могила. І тоді як його годинник відраховував хвилини, кожна з них наближала його до смерті, й він знав, що земля й кожна особистість на ній, включаючи його самого, була лише частиною п=° більшої космічної машини, яка працювала ритмічно й безу- Індустріальний чоловік жив у навколишньому середовищі, яке в агатьох відношеннях було б невпізнанним для його предків. Навіть зиелементарніші сенсорні сигнали стали іншими. Друга Хвиля змінила звукове оточення, замінивши крик півня за¬ водським гудком, цвіркуна — вищанням автомобільних шин. Вона світила ночі, збільшила кількість годин свідомої діяльності. Вона ринесла із собою візуальні зображення, небачені раніше,— фото¬ графії землі з неба, сюрреалістичні монтажі в місцевому кінотеатрі JJO біологічні форми, відкриті вперше за допомогою потужного мі¬ кроскопа. Запах нічної землі поступився запахові бензину й смороду фенолів. Змінився смак м’яса й овочів. Змінився увесь довколишній краєвид. Змінилася й людина, виросши до розмірів, які ми сьогодні вва- аємо за нормальні, але кожне покоління дітей було вищим, ніж їхні атькн- Ставлення до людського тіла також змінилося. Норберт Еліас У своїй праці «Цивілізаційний процес» говорить, що, тоді як до шіст- адцятого сторіччя в Німеччині й усюди «бачити голе тіло було по- сякденною нормою», після поширення Другої Хвилі голизна стала важатися безсоромною. З появою нічного одягу змінилися манери пальні. З поширенням виделок та інших столових приборів процес став механізованим. Культура, при якій вигляд мертвої тварини на толі викликав велике задоволення, змінилася культурою, за якої ^Уникали натяків, що м’ясна страва на столі має якесь відношення до °ивства тварини». Шлюб став чимось більшим, ніж економічною зручністю. Війна Ула розширена й поставлена на складальний конвеєр. Зміни у сто- Унках батьки — діти, у можливості вибратися нагору, у кожному ас- екті людських відносин радикально змінили ставлення мільйонів до самих себе. Перед лицем цих багатьох змін — психологічних, економічних, олітичних і соціальних — розум вагається дати їм оцінку. Який кри- ерш прийняти для оцінки всієї цивілізації? Життєвий рівень, який °на забезпечує масам, що в ній живуть? Чи вплив на тих, хто живе а п межами? Чи її вплив на біосферу? Чи досконалість її мистецтв? Чи Довготу життя її людей? Чи її наукові досягнення? Чи свободу її особистості? У своїх межах, незважаючи на глибокі економічні депресії та мо- °Р°шне марнування людського життя, цивілізація Другої Хвилі 109
помітно покращила матеріальний рівень життя простої людини. Кри¬ тики індустріалізму, описуючи масову вбогість робітничого класу у вісімнадцятому та дев’ятнадцятому сторіччях у Великій Британії, ча¬ сто романтизують минулу Першу Хвилю. Вони зображують те сільське минуле затишним, громадським, сталим, природним, опер¬ тим радше на духовні, ніж на суто матеріалістичні цінності. Але істо¬ ричні дослідження показують, що ці, на загальну думку, чудесні сільські суспільства були фактично стічними ямами недоїдання, хво¬ роб, бідності, безпритульності й тиранії, з людьми, безпорадними проти голоду, холоду та хазяйського батога. Багато говорилося про бридкі нетрі, що з’являлися у великих містах або навколо них, неякісні продукти харчування, погане водо¬ постачання, що спричиняло тяжкі хвороби, погані житла, повсякден¬ ну вбогість. І все ж, хоч би якими жахливими були ці умови, вони, безперечно, принесли із собою величезний ріст життєвих стандартів. Британський автор Джон Вейзі писав, що «картина пастельної сіль¬ ськогосподарської Англії була перебільшенням» і для значної кількості дрібних фермерів міські нетрі «насправді істотно покращи¬ ли рівень життя, продовжили його тривалість і збільшили кількість та розмаїття продуктів харчування». Що стосується здоров’я, то досить лише прочитати «Вік агонії» Ґая Вільямса або «Смерть, хвороба і голод у доіндустріальній Анг¬ лії» Л. Кларксона, щоб заперечити тим, хто прославляє цивілізацію Першої Хвилі коштом Другої. Крістіна Лернер у своїй рецензії на ці книжки пише: «Праці соціальних істориків та демографів висвітли¬ ли, скільки хвороб, болю та смертей було тоді як у сільській місцево¬ сті, так і в отруйних містах. Середня тривалість життя була такою: близько сорока років у шістнадцятому сторіччі, скоротилася до трид¬ цяти п’ятьох років у сімнадцятому й наблизилася до сорока років у вісімнадцятому... Рідко коли якесь подружжя довго жило разом... діти завжди народжувалися випадково». Хоч би як слушно критикували ми сьогодні охоплені кризою оздоровчі системи, варто згадати, що до індустріальної революції офіційна медицина була вбивча, оперта на кровопускання, а хірургія — без анестезії. Головними причинами смерті були чума, тиф, грип, дизентерія, віспа й сухоти. «Мудреці часто кажуть, — неупереджено пише Лер¬ нер, — що ми лише замінили ті хвороби іншою сукупністю вбив¬ чих недуг, але ці вбивають нас трохи пізніше. Причому доіндуст- ріальні епідемічні хвороби без розбору вбивали як старих, так і мо¬ лодих». Переходячи від здоров’я та економіки до мистецтва й ідеології, запитаймо: чи був індустріалізм, зі своїм вузьким матеріалізмом, без¬ глуздішим, ніж феодальні суспільства, які йому передували? Чи були механістична ментальність або індуст-реальність менш відкритими для нових ідей, навіть єресі, аніж середньовічна церква або монархії минулого? Хоч ми й ненавидимо наші гігантські бюрократичні маши¬ ни, але чи є вони жорсткішими, ніж китайське чиновництво минулих 110
століть або ієрархії Стародавнього Єгипту? А що стосується мис¬ тецтва, то хіба романи, вірші й картини, що з’явилися на Заході за ос¬ анні триста років, менш живі, глибокі, виразні чи складні, аніж тво¬ ри давніших періодів або інших регіонів світу? й r 6iR, проте, теж присутній. Хоча цивілізація Другої Хвилі багато зробила, щоб покращити умови життя наших батьків і ма- ерів, вона також привела в дію сильні зовнішні наслідки — непе¬ редбачені побічні ефекти. Серед них слід назвати все більшу й біль- Земл^0ЖЛИВ°’ ВЖЄ непопРавнУ ШК°ДУ> завдану вразливій біосфері Своїм індуст-реальним упередженням проти природи, зростан- "ям населення, грубою технологією і невтримною потребою в екс- ансії, цивілізація Другої Хвилі завдала більших екологічних спусто¬ шень, аніж будь-яка попередня історична доба. Я читав звіти про енський гній на вулицях доіндустріальних міст (цей факт звичайно зводять як заспокійливий доказ, що забруднення — не щось нове). знаю про стічні води на вулицях стародавніх міст. Проте індустрі¬ альне суспільство підняло проблеми екологічного забруднення та ви- тРистання ресурсів на радикально новий рівень, роблячи теперіш- Іи і минулий часи несумірними. ^Ніколи раніше жодна цивілізація не створювала засобів, які мо¬ жуть знищити не одне якесь місто, а буквально всю планету. Ніколи ® стояли перед небезпекою зараження цілі океани, не зникали про¬ тягом однієї ночі цілі види живих істот унаслідок людської скнарості 00 неуважності; ніколи ще рудники не спотворювали поверхню емлі так безжально, ніколи аерозолі для волосся не руйнували озо- ового шару, а термозабруднення не загрожувало всьому клімату планети. Подібним, але ще складнішим є питання про імперіалізм. Понево- ення індіанців на рудниках Південної Америки, запровадження хлїборобства на великих територіях Африки й Азії, навмисне спотво¬ рення колоніальних економік, щоб вони відповідали вимогам ДУстріальних країн,— все це залишало після себе агонію, голод, вороби й знищення культури. Расизм, що проступає в цивілізації ДРУГОЇ Хвилі, примусова інтеграція маломасштабних самодостатніх кономік у систему світової торгівлі залишили гнійні виразки, які ще Не почали гоїтися. Проте, знову ж таки було б помилкою вихваляти економіки, що снували раніше. Сумнівно, щоб населення навіть неіндустріальних Регіонів землі жило гірше сьогодні, аніж триста років тому. З погля- ДУ на тривалість життя, продукти харчування, дитячу смертність, письменність, а також людську гідність, сотні мільйонів людей, від ^лжиру до Центральної Америки, терплять від убогості, яку важко *п*сати. І все ж, ми зробили б їм погану послугу, якби в своєму не¬ втримному бажанні осудити теперішнє, вигадали фальшиве, роман¬ сне минуле. Шлях у майбутнє пролягає не через повернення до ми¬ нулого, навіть ще більш убогого. 111
Як не існує однієї причини появи цивілізації Другої Хвилі, так не може бути і єдиної оцінки. Я спробував намалювати картину циві¬ лізації Другої Хвилі разом із її вадами. Якщо комусь здається, ніби я, з одного боку, засуджую, а з другого — схвалюю її, то це тому, що прості судження заводять у оману. Я ненавиджу спосіб, яким індустріалізм нищив Першу Хвилю й первісні народи. Я не можу за¬ бута того, що саме вона розв’язала війну, винайшла Освенцім і вивільнила атом, щоб спопелити Хіросіму. Мені соромно за її куль¬ турну бундючність і спустошення решти світу. Мені стає погано, ко¬ ли я думаю про марнування людської енергії, творчої уяви й особис¬ тості в наших гетто і латинських кварталах. Але безпричинна ненависть до свого власного часу та його людей — навряд чи найкраща основа для побудови майбутнього. Чи був індустріалізм лише кошмаром із кондиційованим повітрям, спусто¬ шеною землею й постійним жахом? Чи був він світом «єдиного ба¬ чення», як стверджують противники науки й технології? Безперечно. Але він був також чимось далеко більшим, ніж це. Він був, як і саме життя, однією солодко-гіркою миттю вічності. Хоч би як ми оцінювали в’ялу сучасність, що відходить у небуття, важливо зрозуміти, що індустріальну гру закінчено, її енергію роз¬ трачено, сила Другої Хвилі повсюди зменшується, а наступна хвиля вже накочується. Дві переміни, самі по собі, роблять далі неможли¬ вим «нормальний» плин індустріальної цивілізації. По-перше, ми досягли поворотного пункту у своїй «війні з приро¬ дою». Біосфера просто не зможе більше терпіти індустріальний на¬ тиск. По-друге, ми не можемо далі покладатися на запаси невіднов¬ люваної енергії, досі головної дотації в індустріальний розвиток. Ці факти не свідчать про те, що настав кінець технологічного суспільства або кінець енергії. Але вони означають, що весь подаль¬ ший технологічний розвиток формуватиметься під тиском нового на¬ вколишнього середовища. Вони також означають, що, поки не з’являться нові джерела енергії, індустріальні держави терпітимуть від періодичних і, можли¬ во, дуже сильних криз відставання і, шукаючи нові форми енергії, самі прискорюватимуть процеси соціального та політичного пере¬ творення. Одне уявляється очевидним: дешева енергія скоро закінчиться, принаймні через кілька десятиліть. Отже цивілізація Другої Хвилі втратила одне із двох своїх найважливіших джерел існування. Водночас вичерпується й інше приховане джерело існування — дешева сировина. Поставлені перед фактом кінця ери колоніалізму та неоімперіалізму, країни з високорозвиненими технологіями або звернуться до нових замінників та ресурсів, купуючи їх одна в одної і поступово зменшуючи свої економічні зв’язки з неіндустріальними країнами, або й далі купуватимуть сировину в неіндустріальних країн, але на цілком нових умовах торгівлі. В обох випадках ціни 112
начно виростуть і вся база ресурсів цивілізації трансформувати- тгЯ 3 111 енергетичною базою. Ці зовнішні тиски на індустріальне суспільство відповідають Дезінтеграційним тискам всередині системи. Чи візьмемо ми для прикладу сімейну систему в Сполучених Штатах, чи телефонну сис- ®му Франції (яка сьогодні гірша, ніж у деяких бананових рес¬ публіках), чи систему продажу квитків на приміські поїзди в Токіо £а*У погану, що пасажири брали приступом станції й, на знак проте¬ зу. заручників — працівників залізниць), ідеться про одне й те саме: ЛЮДИ й системи дійшли до своєї критичної точки. Системи Другої Хвилі перебувають у кризовому стані. Ми бачи¬ мо» Що кризу терплять системи соціального забезпечення, поштова, шкільна й оздоровча, системи міського господарства й міжнародна фінансова система. В кризовому стані перебуває сама національна Держава. В кризовому стані — уся система цінностей Другої Хвилі. кризовому стані перебуває навіть система розподілу ролей, яка о єднувала індустріальну цивілізацію. Це виявляється найбільш Драматично в боротьбі за нове визначення статевих ролей. У жіночих DVYov ,, .... г у вимогах легалізації гомосексуалізму, в поширенні однаково¬ го стилю чоловічого й жіночого одягу ми бачимо подальше стирання традиційних статевих відмінностей. Напрями професійної зайня- ості також розмиваються. Медсестри й хворі перевизначають свої Ролі у відношенні до лікарів. Поліцаї та вчителі виходять за межі виз- ачених їм ролей і проводять незаконні страйки. Середні юридичні Рацівники перевизначають роль адвоката. Робітники все наполег- ивіше посягають на традиційні ролі в управлінні виробництвом. І Цей крах структури ролей у суспільстві, від якої залежав індустріа- Зм, є далеко більш революційним за своїми наслідками, ніж усі олітичні протести й марші, якими автори заголовків вимірюють пРоцес перемін. сп НаРеШт*> Це злиття тисків, втрата головних джерел існування, не- працювання головних систем підтримки життя суспільства, розкол труктури ролі — все веде до кризи найпростішої і найвразливішої структури — особистості. Руйнування цивілізації Другої Хвилі вин¬ икало епідемію кризи особистості. Сьогодні ми бачимо мільйони, які відчайдушно ганяються за в°іми власними тінями, поглинаючи фільми, п’єси, романи й ПОСІб- ИКИ, хоч би якими слабкими вони були, що обіцяють їм допомогти 'Днайти свою втрачену ідентичність. У Сполучених Штатах, як ми ХарЧИМ°’ вияви КРИЗИ особистості набувають особливо химерного Жертви цієї кризи вдаються до групової терапії, містицизму або ексуальних ігор. Вони відчувають непереборне бажання перемін, але бояться їх. Вони терміново бажають покінчити зі своїм теперіш- м Снуванням і якось перескочити в нове життя, щоб стати тими, им вони не є. Вони бажають змінити своє місце роботи, свого сімей- °ГО партнера, свою роль і відповідальність. 113
Навіть, на загальну думку, зрілі й упевнені в собі американські бізнесмени не позбавлені цього невдоволення теперішнім часом. Американська асоціація менеджерів повідомляє в недавньому огляді, що всі сорок відсотків середніх менеджерів невдоволені своєю служ¬ бою і більш як третина мріють про альтернативні види діяльності, що, як вони вважають, принесуть їм більше радості. Деякі з них вис¬ ловлюють своє невдоволення тим, що роблять. Вони кидають свою працю, стають фермерами або бродягами, шукають новий стиль жит¬ тя, звертаються до навчання або просто все швидше й швидше біга¬ ють по колу, що зменшується, і зрештою, не витримавши тиску, роз¬ колюються. Перевернувши в собі все в пошуках причини свого дискомфорту, вони терплять муки невиправданого відчуття провини. Вони, зда¬ ється, й не підозрюють, що їхнє власне внутрішнє відчуття є суб’єк¬ тивним віддзеркаленням багато об’ємнішої об’єктивної кризи: вони розігрують свою мікродраму в драмі. Можна твердити, що кожна з цих різних криз є ізольованим яви¬ щем. Ми можемо ігнорувати зв’язки між кризою енергії й кризою особистості, між новими технологіями й новими статевими ролями та іншими подібними прихованими внутрішніми взаємовідносина¬ ми. Але ми робимо так на власний ризик. Те, що відбувається,— більше, ніж будь-що з названого. Як тільки ми починаємо думати про наступні хвилі взаємопов’язаних змін, про зіткнення цих хвиль, ми осягаємо розумом істотний для нашого покоління факт, що індуст- ріалізм помирає й ми можемо почати пошуки серед ознак переміни того, що є справді новим, того, що вже не індустріальне. Ми можемо ідентифікувати Третю Хвилю. Саме ця Третя Хвиля перемін обрамить решту нашого життя. Як¬ що нам випало згладити процес переходу від старої, вмирущої цивілізації до нової, яка набуває форму, якщо ми хочемо зберегти власне «Я» і здатність пройти крізь глибоку кризу, що чекає на нас попереду, ми повинні навчитись розпізнавати (і створювати) ново¬ введення Третьої Хвилі. Бо якщо ми уважніше подивимося довкруг себе, ми побачимо безліч ознак кризи та руйнування, побачимо й перші ознаки зростан¬ ня та нових можливостей. Уважно дослухавшись, ми зможемо почути, що Третя Хвиля вже накочується на не дуже далекі від нас береги.
ТРЕТЯ ХВИЛЯ
Розділ 11 НОВИЙ СИНТЕЗ У січні 1950 року, коли якраз почалася друга половина двадцято¬ го сторіччя, довготелесий, двадцятидвохрічний юнак із новим Університетським дипломом здійснив довгу нічну автобусну поїздку ТУДИ» де, як він вважав, була центральна реальність нашого часу. Ма¬ ючи поруч себе свою дівчину, а під сидінням картонну коробку з книжками, він спостерігав, як народжується сталевого кольору світа- 0К’ і заводи американського Середнього Заходу нескінченною вер¬ ткою пробігають повз вимите дощем вікно. Америка була центром світу. Регіон навколо Великих озер був ін¬ дустріальним центром Америки. А комплекс заводів — пульсуючим ^Дром цього серця сердець: сталеливарні та алюмінієплавильні заво¬ ди, інструментальні цехи, нафтопереробні заводи, автозаводи, брудні УДівлі, що тягайся на багато миль і вібрували від величезних машин, і Штампували, пробивали, свердлили, згинали, зварювали, кували відливали метал. Завод був символом всієї індустріальної ери й для хлопця, який виріс у середнього достатку родині нижче середнього *™асУ, після чотирьох років вивчення Платона та Т. С. Еліота, історії »<*ецтва й абстрактної соціальної теорії, завод був таким самим ек- ичним світом, як Ташкент або Вогняна Земля, аб Я провів п’ять років на тих заводах не як конторський працівник 0 помічник начальника відділу кадрів, а як складач, слюсар-мон- Р» зварювач, водій автонавантажувача, оператор штампувального Реса, що штампував лопасті вентиляторів, наладчик у ливарному ХУ, я будував там велетенські пилевловлюючі машини для афри- Нських рудників, полірував метал легких вантажних машин, поки ни пропливали повз мене на конвеєрі, який гримів і скрипів. Я пі- ав на собі, як у індустріальну добу заводські робітники трудилися, і. заробити собі на життя. -Я ковтав пилюку, піт і дим ливарні. Мої вуха боліли від свисту пари, док*аННЯ ланцюг'в, реву глином’ялок. Я відчував тепло розплавленої мітГ0™ сталі, коли вона текла мимо. Ацетиленові іскри залишали тки-опіки на моїх ногах. Я перевертав тисячі деталей за зміну на по*’ П0ВТ0РЮЮЧИ однакові рухи, поки мій розум і м’язи не починали Ротестувати. Я спостерігав за менеджерами, які керували робітника- с ’33 людьми в білих сорочках, що самі перебували під постійним ти- згори. Я допоміг підняти жінку шістдесяти п’ятьох років, якій j^ra машина щойно відірвала чотири пальці на руці. Я й досі чую її ач: «Ісус і Марія, я не зможу більше працювати!» 117
Завод. Хай живе завод! Але сьогодні хоч і будуються нові заво¬ ди, проте цивілізація, яка перетворила завод на храм, помирає. І десь, прямо тепер, інші молоді люди їдуть уночі до центру цивіліза¬ ції Третьої Хвилі, яка народжується. Віднині нашим завданням бу¬ де, як то кажуть, приєднатися до них у їхньому пошуці завтрашньо¬ го дня. Якщо ми підемо за ними туди, куди вони прямують, куди ми прий¬ демо? На станції, що запускають вогнедишні ракети та фрагменти людської свідомості у відкритий космос? До океанографічних лабо¬ раторій? У комунальні сім’ї? До наукових команд, які працюють над створенням штучного інтелекту? У палкі релігійні секти? А може, ту¬ ди, де вони живуть у добровільно обраній простоті? Чи підіймають¬ ся вони щаблями корпоративної драбини? Чи поставляють вогне¬ пальну зброю терористам? Де ж виковується майбутнє? Якби ми планували подібну експедицію в майбутнє, звідки б ми вирушили? Легко сказати, що майбутнє починається в теперішньо¬ му. Але в якому теперішньому? Наш теперішній час вибухає пара¬ доксами. Наші діти надто обізнані в наркотиках, сексі та в космічних запу¬ сках. Дехто з них знає про комп’ютери набагато більше, ніж їхні батьки. Зростає кількість розлучень, але разом з тим зростає й кількість повторних шлюбів. Антифеміністи посилюють свою ак¬ тивність саме в той час, коли жінки завойовують права, що їх схва¬ люють навіть ті ж таки антифеміністи. Гомосексуалісти теж домага¬ ються своїх прав і виходять з дір нагору, де їх вже чекає Аніта Браян. Невтримна інфляція душить усі країни Другої Хвилі, постійно зростає безробіття, спростовуючи всі наші класичні теорії. Водно¬ час, усупереч логіці постачання й попиту, мільйони вимагають не просто роботи, а роботи творчої, яка б психологічно задовольняла їх і була суспільно відповідальною. Економічні суперечності зрос¬ тають. У політиці партії втрачають своїх прихильників саме тоді, коли ключові проблеми, наприклад технологія, стають більше політизо- вані, аніж будь-коли. Тим часом на безкраїх просторах землі набира¬ ють силу націоналістичні рухи, якраз тоді коли національні держави зазнають гострої критики в ім’я глобалізму чи планетарної свідомості. Стоячи перед такими суперечностями, як можемо ми побачити, що ховається за тенденціями й антитенденціями? Ніхто, на жаль, не має магічної відповіді на це запитання. Незважаючи на всі комп’ютерні роздруківки, кластерні діаграми, математичні моделі та форми, якими користуються дослідники майбутнього, наші спроби проникнути в за¬ втра або навіть зрозуміти сьогодні залишаються, як і має бути, більше мистецтвом, аніж наукою. Систематичне дослідження може навчити нас багато чому. Але в результаті, ми повинні зрозуміти, а не спростувати, парадокс і супе¬ речність, передбачення, уяву, тобто здійснити сміливий (хай і експе¬ риментальний) синтез. 118
Отже, досліджуючи майбутнє на наступних сторінках цієї книж¬ ки, ми повинні зробити більше, ніж розпізнати головні напрями. Хоч як це важко, ми не повинні піддатися спокусі прямих ліній. Більшість лк>дей, серед них і багато футуристів, уявляють собі завтра як просте продовження нашого сьогодні, забуваючи, що тенденції, хоч би яки¬ ми сильними вони здавалися, не просто продовжуються в лінійній формі. Вони досягають певних пунктів, де вибухають новими явища¬ ми. Вони змінюють напрям. Вони то зупиняються, то знов розвива¬ ються. Немає ніякої гарантії, що те, що відбувається сьогодні або відбувалося протягом останніх трьохсот років, відбуватиметься й Далі. На подальших сторінках ми ознайомимося саме з тими супереч¬ ностями, конфліктами, поворотами та пунктами розриву, які роблять майбутнє постійною несподіванкою. Більш важливо, що ми відшукаємо приховані зв’язки між поді¬ ями, які на поверхні начебто нічим між собою не зв’язані. Мало ко¬ ристі в тому, щоб передбачити майбутнє напівпровідників, енергії чи сім ї (навіть своєї власної), якщо цей прогноз виходить із передумо¬ ви, що все інше залишиться без змін. Тому що незмінним не зали¬ шиться нічого. Майбутнє плинне, не заморожене. Воно створюється Мірою того, як ми змінюємося і постійно змінюємо наші рішення, й кожне з явищ впливає на всі інші. Цивілізація Другої Хвилі передусім вимагала від нас спромож¬ ності розбирати проблеми на їхні складові; вона рідше винагороджу¬ вала нас за нашу здатність знову збирати складові докупи. В нашій культурі більшість людей є більш кваліфікованими як аналітики, ніж синтезатори. Це одна з причин, чому наші уявлення про майбутнє (і про себе в тому майбутньому) такі фрагментарні, випадкові й хибні. ащим завданням тут буде узагальнювати, а не мислити як спеціалісти. Я вважаю, що сьогодні ми стоїмо на порозі нової доби синтезу. в Усіх інтелектуальних галузях діяльності, від точних наук до СОЦІОЛОГІЇ, психології й економіки, особливо економіки, ми, ймо- ірно, побачимо повернення до великомасштабного мислення, до агальної теорії, до складання частин докупи. Ми починаємо ро- УМіти, що постійно наголошуючи на кількісній деталізації без змісту, на прогресивно точнішому й точнішому вимірі все менших І Менших проблем, ми знаємо все більше й більше про менше й Менше. Таким чином, наш подальший підхід до майбутнього буде пошу- °М ТИХ потоків переміни, які підхоплюють наше життя, і виявлен¬ ням прихованих зв’язків між ними, не просто тому, що кожен з них є ажливим сам по собі, а тому, що ці потоки переміни течуть разом, Шоб утворити ще більші, глибші, швидші річки перемін, які, у свою еР£у, впадають у щось іще більше — в Третю Хвилю. Як той юнак, що вирушив у середині сторіччя на пошуки центру еперішнього часу, ми вирушаємо на пошук майбутнього. Цей по¬ шук. можливо, стане найважливішою справою нашого життя. 119
Розділ 12 КОМАНДНІ ВИСОТИ 8 серпня 1960 року, уродженець Західної Вірджинії, інженер-хімік Монро Ратбон, сидячи в своєму кабінеті на Рокфеллер-плац в Ман- гетгені, ухвалив рішення, яке майбутні історики, можливо, визнають за таке, яке символізувало кінець ери Другої Хвилі. Мало хто звернув увагу в той день, що Ратбон, виконавчий дирек¬ тор гігантської «Екскон корпорейшен», зробив перший крок до змен¬ шення подапеів, які «Екскон» виплачувала країнам, у яких видобува¬ лася нафта. Його рішення, хоч і проігнороване західною пресою, ста¬ ло громом серед ясного неба для урядів тих країн, бо практично всі свої прибутки вони отримували як виплати від нафтових компаній. Протягом кількох наступних днів шляхом керівництва «Екскон корпорейшен» пішли й інші нафтові компанії. А через місяць, 9 ве¬ ресня, в казковому місті Багдаді делегати найбільш потерпілих країн зібралися на надзвичайну конференцію. Приперті до стіни, вони ут¬ ворили комітет урядів країн — експортерів нафти. Цілих тринадцять років діяльність цього комітету і навіть його назва згадувалися лише на сторінках кількох журналів, що писали про нафтову промис¬ ловість. Так було до 1973 року, тобто до початі^ війни Йом Кіппур, коли Організація країн-експортерів нафти раптом вийшла з тіні: ско¬ ротивши світове постачання сирої нафти, вона штовхнула всю еко¬ номіку Другої Хвилі в бурхливу круговерть. ОПЕК тоді не тільки збільшила свої прибутки з продажу нафти в чотири рази, а й прискорила революцію, яка вже зароджувалася в техносфері Другої Хвилі. СОНЦЕ І НЕ ТІЛЬКИ... У розпалі енергетичної кризи, яка за цим настала, на нас звалило¬ ся так багато планів, пропозицій, аргументів і контраргументів, що важко було зробити розумний вибір. Уряди були не менш спантели¬ чені, ніж пересічна людина з вулиці. Одним зі способів пробитися крізь цей морок — це розглянути принципи, на яких ґрунтуються окремі технології та види політики. Зробивши так, ми побачимо, що певні пропозиції прагнули підтрима¬ ти або розширити енергетичну базу Другої Хвилі, якою ми її знали, тоді як інші опиралися на нові принципи. Наслідком є радикальне висвітлення всього енергетичного питання. Друга Хвиля, як ми бачили раніше, мала невідновлювані джерела 120
енергетичної бази. Вона черпала енергію з надзвичайно концентрова¬ них родовищ, які поступово виснажувалися. Енергія залежала від до¬ рогих, дуже централізованих технологій і базувалася на відносно не¬ великій кількості джерел і методів. Головні ознаки енергетичної бази в.усіх країнах Другої Хвилі протягом індустріальної ери були по- Якщо ми, пам’ятаючи це, подивимося сьогодні на різні плани й пропозиції, спричинені нафтовою кризою, то зможемо відразу сказа¬ ти» які з них є просто продовженням старих принципів, а які є пе¬ редвісниками чогось фундаментально нового. І головним питанням є не те, чи можна продавати нафту по сорок доларів за барель або чи треба будувати ядерний реактор у Сібруку або Ґронде. Важливішим питанням є: чи зможе вижити будь-яка енергетична база, розробле¬ на для індустріального суспільства й оперта на принципи Другої Лвилі. На поставлене в такій формі запитання відповідь може бути лише одна. .Протягом останнього півстоліття джерелами двох третин всієї світової енергії були нафта й газ. Сьогодні більшість оглядачів, від наифанатичніших консерваторів до усуненого шаха Ірану, від шейхів '-аудівської Аравії до застебнутих на всі гуцзики експертів з портфе¬ лями різних урядів, згодні, що ця залежність від викопного палива не може продовжуватися безконечно, хоч би як багато було відкрито но¬ вих нафтових родовищ. Статистичні дані розбігаються. Точаться суперечки про те, як дов- ^ Ще протримається світ. Дати точний прогноз дуже складно, й бага¬ то минулих передбачень сьогодні виглядають абсурдними. І все ж, одне ясно: ніхто не закачує газ і нафту назад у землю, щоб поповни¬ ти запаси. Чи кінець настане з якимсь клімактеричним бульканням, чи, ймо- •рніше, прийде з низкою катастрофічних, дестабілізуючих недостач, тимчасових затоварень, а потім іще більших недостач, епоха нафти закінчується. Іран, Кувейт, Нігерія, Венесуела й Саудівська Аравія про це знають. Саме тому вони поспішають побудувати економіку, «перту на щось інше, а не тільки на прибутки від продажу нафти. афтові компанії теж про це знають. Саме тому вони прагнуть сьо¬ годні викачати якомога більше нафти. (Президент однієї нафтової компанії сказав мені недавно на одному з обідів у Токіо, що, на його дУмку, нафтовим гігантам судилася доля індустріальних динозаврів, як стали ними залізниці. Його термін вимирання був надзвичайно ко¬ роткий — роки, а не десятиліття.) Проте дискусії про фізичне виснаження нафтових родовищ майже не мають значення. В сьогоднішньому світі найбільше важить не ЧНзична кількість нафти, а її ціна. В усякому разі, факти підводять до такого висновку. Що стосується десятиліть, то енергії знову може бути багато й во¬ на може значно здешевитися внаслідок якогось технологічного про- Риву або економічних коливань. Та хай там як, а відносна ціна наф¬ 121
ти, ймовірно, й далі зростатиме, оскільки ми змушені добувати її з усе більших глибин і в усе дальших місцях, за великої конкуренції серед дедалі більшої кількості покупців. Крім діяльності ОПЕК, ми¬ нулі п’ять років дали й інші докази того, що ми переживаємо пово¬ ротний момент історії: незважаючи на чимало нових відкритих родо¬ вищ, подібних до мексиканських, незважаючи на карколомні стриб¬ ки цін, фактична кількість підтверджених, комерційно вигідних ре¬ зервів сирої нафти скоротилася, а не зросла, міняючи тенденцію, яка панувала протягом десятиліть. Це ще один доказ, якщо потрібно, що ера нафти зі скрипом наближається до зупинки. Тим часом, вугілля, яке забезпечувало більшу частку нафтової третини всієї світової енергії, ми маємо в достатній кількості, хоча його запаси теж коли-небудь вичерпаються. Проте будь-яке масове збільшення використаного вугілля призводить до більшого забруд¬ нення повітря і становить небезпеку для земного клімату (через зро¬ стання вуглекислоти в атмосфері), тобто загрожує спустошенням землі. Навіть якщо ми все це приймемо як неминучий ризик на кіль¬ ка наступних десятиріч, вугіллям не можна заправити бак автомобіля чи використати його для виконання багатьох інших завдань, які зараз виконуються за допомогою нафти або газу. Заводи, які переробляли б вугілля на газ або рідке паливо, потребують величезних капіталов¬ кладень і багато води (так потрібної для сільського господарства). Вони такі непродуктивні й дорогі, що їх також треба розглядати ли¬ ше як надзвичайно дорогі й дуже тимчасові засоби порятунку. Ядерна технологія, на її теперішній стадії розвитку, становить навіть більш грізну проблему. Звичайні реактори розраховані на уран,— це ще один різновид палива, яке рано чи пізно виснажиться — і несуть у собі небезпеку, для подолання наслідків якої, якщо це взагалі можливо, потрібні надзвичайно великі кошти. Ніхто перекон¬ ливо не розв’язав проблему захоронення ядерних відходів, а витрати на ядерну енергетику такі високі, що досі лише значні урядові дотації робили атомну енергію більш-менш конкурентоспроможною у відно¬ шенні до інших джерел. Реактори на швидких нейтронах належать до особливого розряду. Але хоч їх часто й подають непоінформованій публіці як вічні двигу¬ ни, оскільки плутоній, який вони виділяють, може бути використа¬ ний як паливо, ці реактори також, зрештою, залежать від малих і невідновлюваних світових запасів урану. Вони не тільки надзвичай¬ но централізовані, неймовірно дорогі, легколетючі й небезпечні, а й побільшують ризик атомної війни та захоплення ядерних матеріалів терористами. Це зовсім не означає, що ми незабаром будемо відкинуті назад у середні віки або що подальший економічний розвиток неможливий. Але це, поза всяким сумнівом, означає, що ми досягли кінця однієї стадії розвитку й мусимо тепер починати іншу. Це означає, що енергетична база Другої Хвилі — нестійка. Звичайно, є й інша, навіть більш істотна причина, чому світ пови¬ 122
нен перейти і перейде на радикально нову енергетичну базу. Тому що йудь-яка енергетична база, чи в сільській, чи в індустріальній еко¬ номіці, має відповідати рівню технології суспільства, характеру ви¬ робництва, розташуванню ринків і населення, а також багатьом ін¬ шим факторам. Зростання енергетичної бази Другої Хвилі було пов’язане з вихо¬ дом суспільства на цілком нову стадію технологічного розвитку. І в той час як викопне паливо, звичайно ж, прискорило технологічне зростання, мало місце цілком зворотне явище. Винахід жадібної на енергію, грубої технології індустріальної ери побільшив і так велике використання цього самого викопного палива. Наприклад, розвиток автомобільної промисловості спричинив таке радикальне розширен¬ ня нафтового бізнесу, що колись від нього, по суті, цілком залежав Детройт. За словами Дональда Е. Карра, колишнього керівника на- Уково-дослідницьких робіт однієї нафтодобувної компанії, автора праці «Енергія і механіка Землі», нафтова промисловість стала «ра- °м двигуна внутрішнього згоряння». Сьогодні ми знову перебуваємо на початку історичного техно¬ логічного стрибка, а нова система виробництва, що тепер формуєть¬ ся, вимагатиме радикальної перебудови всього енергетичного бізне- СУ> навіть якщо ОПЕК доведеться згорнути свої намети й тихо зникнути. Важливим непоміченим фактом є те, що енергетична проблема — Це не лише проблема кількості; вона є також проблемою структури. ам потрібна не лише певна кількість енергії, але й енергії в багатьох Р*зних формах, у різних (і таких, що міняються) місцях, в різні часи Дня, ночі й року і часто для зовсім несподіваних цілей. Саме це, а не рішення ОПЕК стосовно цін, пояснює, чому світ по¬ винен шукати альтернативу старій енергосистемі. Цей пошук при¬ скорився, і для розв’язання цієї проблеми ми тепер витрачаємо бага- То грошей і багато творчої уяви. Як наслідок, ми пильно придив¬ ляємося до багатьох найнеймовірніших можливостей. У той час як Перехід від однієї енергетичної бази до наступної, безперечно, буде затьмарений економічними та іншими потрясіннями, тут існує ще °Дин, більш позитивний аспект. Ніколи ще в історії так багато людей не були охоплені таким ентузіазмом у пошуках енергії й ніколи ми не мали так багато нових і цікавих можливостей. На цій стадії, звичайно, неможливо знати, яка комбінація техно¬ логій виявиться найбільш корисною для виконання тих або тих за- вдань, але сукупність наявних у нас засобів і видів палива буде, без¬ перечно, великою й усе більш екзотичних варіантів ставатимуть ко¬ мерційно вигідними, коли ціни на нафту поповзуть угору. Ці можливості лежать у широкому діапазоні від фотогальванічних елементів, які перетворюють сонячне світло на електрику (техно¬ логія, що тепер досліджується «Тексес інстраментс», «Соларекс», «Енерджі конвершен дівайсіз» і багатьма іншими компаніями, до ра¬ дянського плану розміщення в тропопаузі аеростатів із вітряками й 121
передачі електроенергії на землю по кабелю. Місто Нью-Йорк підпи¬ сало контракт із приватними фірмами на використання сміття як па¬ лива, а Філіппінські острови буцують електростанції, де паливом бу¬ дуть шкаралупи кокосових горіхів. Італія, Ісландія й Нова Зеландія вже генерують електрику від геотермальних джерел, беручи тепло самої землі, а п’ятисоттонна плавуча платформа біля острова Хонсю в Японії генерує електрику з енергії хвиль. Сонячні теплові установ¬ ки з’являються на дахах у всьому світі, а «Саузерн Каліфорнія Едісон компані» будує «енергетичну вежу», яка братиме сонячну енергію за допомогою контрольованих комп’ютерами дзеркал, фокусуватиме її на вежу, яка має паровий котел, і генеруватиме електрику для своїх постійних клієнтів. У Штутгарті (Німеччина), на вулицях міста з’я¬ вився автобус на водні, побудований компанією «Даймлер-Бенц», а інженери компанії «Локхід» у Каліфорнії працюють над створенням літака на водні. Отже, розглядається багато нових засобів вироб¬ ництва електроенергії, які неможливо перелічити в кількох рядках. А коли ми об’єднуємо нові технології генерування енергії з новими за¬ собами її зберігання та передачі, то можливості стають навіть більше неосяжними. «Дженерал моторе» повідомила про нову, більш ефек¬ тивну автомобільну батарею для використання в електричних авто¬ мобілях. Дослідники НАСА пропонують «Редокс», акумуляторну си¬ стему, що, як вважають вони, може бути виготовлена за третину вар¬ тості звичайних свинцево-кислотних батарей. З перспективою на майбутнє ми досліджуємо надпровідність і навіть, виходячи за рам¬ ки «респектабельної» науки, хвилі Тесла, як хвилі пучкової енергії з мінімальними втратами. Тоді як більшість цих технологій перебувають на ранніх етапах розвитку і багато з них, без сумніву, виявляться абсолютно непрак¬ тичними, інші стоять на порозі комерційного використання або бу¬ дуть такими через одне-два десятиліття. Найбільш важливим фак¬ том, який нехтується, є те, що великий прорив часто відбувається не внаслідок застосування якоїсь однієї ізольованої технології, а від поєднання кількох. Так, сонячний фотогальванічний ефект викорис¬ товується для вироблення електрики, яка, в свою чергу, буде викори¬ стана для одержання водню з води, щоб він міг бути використаний як пальне в автомобілях. Сьогодні ми все ще перебуваємо на експери¬ ментальному етапі. Коли ми почнемо об’єднувати ці нові технології, кількість можливих варіантів відповідно зросте і ми помітно приско¬ римо побудову енергетичної бази Третьої Хвилі. Ця нова база матиме характеристики, які кардинально відрізняти¬ муться від характеристик періоду Другої Хвилі. Тому що постачати- меться вона передусім із відновлюваних джерел, а не з тих, що вис¬ нажуються. Замість того щоб залежати від сконцентрованих запасів палива, вона черпатиме енергію з різноманітних, широко розповсю¬ джених джерел. Замість того щоб залежати від централізованих тех¬ нологій, вона комбінуватиме як централізоване, так і децентралізова¬ не виробництво енергії. І замість того щоб небезпечно покладатися 124
на жменьку методів або джерел, вона буде радикально розмаїтою у своїх формах. Це саме розмаїття сприятиме меншим витратам, доз¬ воляючи нам підігнати типи та кількість виробленої енергії до все більш різноманітних потреб. Одне слово, зараз ми можемо вперше виразно побачити контури енергетичної бази, що функціонує на принципах, майже діаметраль¬ но протилежних тим, що діяли протягом останніх трьохсот років. Яс¬ но також, що енергетична база Третьої Хвилі не утвориться без жор¬ стокої боротьби. У цій війні ідей і грошей, що вже лютує в усіх країнах високої технології, можна розрізнити не два, а три антагонізми. Почати з то- Го> Що існує багато підприємців, які вклали капітали в стару енергетичну базу Другої Хвилі. Вони виступають за подальше вико¬ ристання традиційних джерел енергії й технології — вугілля, нафти, і ядерної енергії в їхніх різних формах. Вони фактично борють¬ ся за продовження статусу-кво Другої Хвилі. І через те, що ці сили Другої Хвилі мають міцні позиції в нафтодобувних компаніях, під¬ приємствах, ядерних комісіях, гірничих корпораціях і своїх об’єдна¬ них профспілках, вони начебто, безперечно, мають незаперечну пе¬ ревагу. І навпаки, ті, хто підтримує перехід до енергетичної бази Третьої Авилі — об’єднання споживачів, екологів, учених і підприємців про- в,Дних галузей промисловості, разом зі своїми різними спільника- Миг— здаються розкиданими, часто недостатньо сильними фінансо- Во й політично. Пропагандисти Другої Хвилі постійно зображують їх як людей наївних, не зацікавлених доларовими реальностями і за¬ сліплених технологією рожевих мрій. Гірше того, прихильників Третьої Хвилі умисне плутають із тими, Кого можна назвати силами Першої Хвилі, людьми, які закликають не До нової, більш розумної, сталої й науково обгрунтованої енерґосис- т?ми, а до повернення в доіндустріальне минуле. Висловлені в край¬ ній формі, їхні стратегії закликають до ліквідації більшості техно¬ логій, що обмежило б мобільність, призвело б до збезлюднення й за- ^белі міст і нав’язало б аскетичну культуру в ім’я консервації мину- . Змішуючи ці дві групи, лобісти Другої Хвилі, експерти суспільних ВіДносин і політики поглиблюють громадську розгубленість і приму- щУють сили Третьої Хвилі захищатися. Проте прибічники політик як Першої, так і Другої Хвиль виграти Не можуть. Перші — надто захоплюються фантазіями, а другі — на¬ магаються зберегти енергетичну базу, проблеми якої важко, а фактич- Но й неможливо розв’язати. Невблаганне зростання цін на паливо Другої Хвилі сильно підри¬ ве інтереси Другої Хвилі. Різке підвищення капітальних витрат на еНергетичні технології Другої Хвилі працює проти них. Те, що мето- ди Другої Хвилі часто вимагають великих витрат енергії, щоб попов¬ нитися відносно малим приростом нової енергетичної «мережі», пра¬ 125
цює проти них. Проблема посилення забруднення працює проти них. Ядерний ризик працює проти них. Готовність тисяч людей у багатьох країнах битися з поліцією за зупинку ядерних реакторів, закриття рудників чи демонтаж гігантської електростанції працює проти них. Дедалі сильніше бажання непромислового світу мати власну енергію і встановлювати вищі ціни за свої ресурси працює проти них.. Одне слово, хоча ядерні реактори, заводи, які переробляють вугіЛ' ля на газ чи рідинні фракції, та інші подібні до них технології й мо¬ жуть здатися передовими або футуристичними й тому прогресивни¬ ми, вони насправді є артефактами минулої Другої Хвилі, спійманими у пастку власних смертельних суперечностей. Деякі з них можуть бу¬ ти необхідні як тимчасові засоби для досягнення певної мети, але во¬ ни, по суті, символізують реірес. Так само, хоча сили Другої Хвилі можуть здатися могутніми, а сили Третьої Хвилі кволими, було б не¬ розумно ставити за минуле надто багато фішок. Фактично, питання не в тому, чи буде енергетична база Другої Хвилі переможена, а в тому, як швидко це станеться. Тому що боротьба за енергію тісно пе¬ реплітається з іншою, не менш важливою за своїм значенням пе¬ реміною: поразкою технології Другої Хвилі. ЗАВТРАШНІ ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ ЗАСОБИ Добування вугілля та виробництво рейок, тканин, сталі, авто, гу¬ ми, верстатів були класичними галузями промисловості Другої Хви¬ лі. Оперті на, по суті, прості електромеханічні принципи, вони вико¬ ристовували багато енергії, випльовували величезні відходи й бруд і характеризувалися довгими періодами експлуатації, низькими вимо¬ гами до майстерності, одноманітною працею, стандартизованими ви¬ робами й сильно централізованим управлінням. Від середини 1950-х років ставало все більше й більше очевидно, що ці галузі почали відставати й слабнути в індустріальних країнах. У Сполучених Штатах, наприклад, в той час як робоча сила зросла на 21 відсоток між 1965 і 1974 роками, зайнятість у текстильній промис¬ ловості зросла лише на 6 відсотків, а в металургійній промисловості фактично знизилася на 10 відсотків. Подібні явища мали місце у Швеції, Чехословаччині, Японії та інших країнах Другої Хвилі. В той час як ці старомодні галузі стали переміщатися до так зва¬ них «країн, що розвиваються», де робоча сила була дешевшою, а тех¬ нологія менш розвинутою, їхній соціальний вплив почав також слаб¬ нути, а чимало нових галузей динамічно розвивалися, щоб зайняти їхнє місце. Ці нові галузі помітно відрізнялися від своїх попередників у кількох аспектах, вони більше не були від самого початку електроме¬ ханічними і більше не опиралися на класичну науку ери Другої Хвилі. Навпаки, вони виникали внаслідок прискореного розвитку в суміші наукових дисциплін, які були зародковими або навіть не існу¬ вали ще двадцять п’ять років тому, таких як квантова електроніка, те- 126
°рія інформації, молекулярна біологія, океанологія, ядерна фізика й механіка, екологія та космічні науки. Саме вони дозволили нам вий¬ ти за загальні характеристики часу й простору, до яких мала стосу¬ нок індустрія Другої Хвилі, маніпулювати, як відзначив радянський фізик Б. Кузнецов, «з дуже малими зонами простору (скажімо, з раді¬ усом атомного ядра, тобто 10'18 сантиметра) та з інтервалами часу по¬ рядку Ю'28 секунди. Саме з цих нових наук та наших радикально вдосконалених здіб¬ ностей маніпулювати виникли нові галузі промисловості — ком- п ютери та обробка даних, аерокосмонавтика, складна нафтохімія, напівпровідники, передовий зв’язок та десятки інших. . У Сполучених Штатах, де цей перехід від технологій Другої Хви¬ лі До технологій Третьої почався раніше, десь у середині 1950-х ро- Ків, старі регіони, такі як Меррімак Веллі в штаті Нова Англія, опус-, тилися до статусу районів економічного лиха, тоді як Рут 128 біля Ьостона чи Сілікон Веллі в Каліфорнії стали раптом широковідомі, !хні приміські будинки заселялися фахівцями з фізики напівпровід¬ ників, системного проектування, штучного інтелекту або хімії полі¬ мерів. . Більше того, можна простежити й за переміщенням робочих Місць та достатку, а за ними й переміщенням технології, так що так звані штати «сонячного пояса», підгодовувані великими оборонни¬ ми контрактами, створювали передову технологічну основу, тоді як старі промислові регіони на Північному Сході й навколо Великих озер впали в апатію і були близькі до банкрутства. Довготермінова фінансова криза міста Нью-Йорк чітко віддзеркалювала це техно¬ логічне зрушення. Можна вказати також на застій Лотарингії, центру сталеваріння Франції. З цим же таки, хоча й на іншому рівні, пов’яза¬ на поразка британського соціалізму. Так, у кінці Другої світової війни лейбористський уряд багато говорив про захоплення «командних ви¬ сот» індустрії й зробив це. Але командними висотами, які він на¬ ціоналізував, виявилися вугілля, рейки й сталь, саме ті галузі, що бу¬ ли обійдені технологічною революцією,—тобто командні висоти вчо¬ рашнього дня. Регіони або сектори економіки, які ґрунтувалися на виробництві * Ретьої Хвилі, підіймалися, а оперті на виробництво Другої Хвилі за¬ непадали. Але цей перехід лише починається. Сьогодні багато урядів свідомо шукають, як прискорити це структурне зрушення, поменшу¬ ючи муки переходу. Японські плановики в міністерстві міжнародної торгівлі й промисловості вивчають нові технології, щоб підтримати сфери обслуговування майбутнього. Канцлер Західної Німеччини * ельмут Шмідт та його радники говорять про структурну політику й Розраховують на допомогу Європейського інвестиційного банку, щоб Полегшити для своєї країни вихід із галузей традиційного серійного виробництва. Сьогодні чотири групи споріднених галузей збалансовані для значного зростання і, ймовірно, стануть головними галузями ери 127
Третьої Хвилі й ще раз спричинять значні зрушення в економічній потужності, а також у соціальному та політичному розкладі сил. Електроніка та комп’ютери виразно формують одну таку взаємо¬ пов’язану групу. Електронна промисловість, відносно нова на сві¬ товій сцені, нині має понад 100 мільярдів доларів CILLA від продажу за рік і сподівається, що ця сума зросте до 325-ти або навіть до 400 мільярдів доларів на кінець 1980-х років. Це зробить її четвертою се¬ ред найбільших світових галузей після сталеплавильної, авто¬ мобільної та хімічної. Швидкість, із якою поширилися комп’ютери, настільки відома, що навряд чи потребує уточнення. Витрати впали так різко, а виробництво піднялося так швидко, що, як пише журнал «Комп’ютерний світ» («Computerworld»), «якби автомобільна про¬ мисловість зробила те, що зробила комп’ютерна промисловість за ос¬ танні 30 років, «Ролс-Ройс» коштував би два з половиною долари, проїжджав би 2 мільйони миль на одному галоні бензину». Скоро дешеві міні-комп’ютери увійдуть у кожну американську родину. На червень 1979 року близько ста компаній уже виготовляли персональні комп’ютери. Такі гіганти, як «Тексес інстраментс» уві¬ йшли до галузі, а такі мережі магазинів, як «Сірз енд Монтгомері Ворд» були готові внести комп’ютери до списку своїх побутових то¬ варів. «Незабаром, — жартував один далласький торговець мікро- комп’ютерами, — кожна сім’я матиме комп’ютер. Це буде так само звично, як мати туалет». З’єднуючи людей з банками, складами, урядовими установами, сусідськими буцинками, а також із місцем роботи, такі комп’ютери нададуть нової форми не лише бізнесу, від виробництва до роз¬ дрібного продажу, а й змінять саму природу праці й навіть структуру сім’ї. Як і комп’ютерна промисловість, до якої вона прив’язана пупови¬ ною, розквітає електронна промисловість, і споживачів затопили портативні калькулятори, електронні годинники, телеекранні ігри. Все це, одначе, лише блідий натяк на те, що є в запасі: мініатюрний, дешевий аналізатор погоди й стану землі для сільського господарст¬ ва, безконечно малі медичні прилади, які вбудовуються в звичайний одяг, щоб контролювати биття серця чи стреси власника, та безліч інших можливих застосувань електроніки ховаються по той бік те¬ перішнього часу. Крім того, перехід до галузей Третьої Хвилі буде радикально при¬ скорений енергетичною кризою, оскільки багато з них підводять нас до процесів і товарів, які потребують мінімуму енергії. Наприклад, телефонним системам Другої Хвилі необхідні фактично мідні рудни¬ ки під вулицями міст — нескінченні милі кабелю, трубопроводів, ре¬ ле й вимикачів. Сьогодні ж ми перебуваємо на підході до волоконно- оптичних систем, коли для передачі послань використовується оп¬ тичне волокно з волосину завтовшки. Енергетичні наслідки цього пе¬ реходу вражають: для виготовлення оптичного волокна потрібна од¬ на тисячна частка тієї енергії, яку треба затратити, щоб здійснити всі 128
технологічні процеси, потрібні для виготовлення мідного дроту еквівалентної довжини. Однієї тонни вугілля, яка потрібна, щоб ви¬ готовити 90 миль мідного дроту, досить, щоб виробити 80 тисяч миль волокна! Перехід до фізики напівпровідників у електроніці має той же на¬ прямок, з кожним кроком уперед виробляються компоненти при все менших і менших затратах енергії. Останнім досягненням ком¬ панії ІБМ у технології великомасштабної інтеграції є використання компонентів, для активізації яких досить лише п’ятдесяти мікроватів енергії. .Ця особливість електронної революції передбачає, що однією з найдієвіших стратегій зберігання енергії для жадібних на енергію ви- сокотехнологічних економік може бути швидка заміна спустошливо- енергетичних галузей Другої Хвилі на низькоенерґетичні галузі Тре¬ тьої Хвилі. У більш загальному плані, журнал «Science» («Наука») має рацію, коли заявляє, що «економічна діяльність країни може бути істотно змінена» бурхливим розвитком електроніки. «Цілком можливо, що Реальність випередить вигадку в інтенсивності нового й часто непе¬ редбаченого впровадження електроніки». Проте бурхливий розвиток електроніки є лише одним кроком у Напрямку до цілком нової техносфери. МАШИНИ НА ОРБІТІ Майже те саме можна сказати про наші досягнення в освоєнні Космічного простору та в океанах, де наш стрибок за межі класичних технологій Другої Хвилі вражає ще більше. Космічна промисловість формує ще один пучок технологій у тех- Носфері, яка з’являється. Незважаючи на затримку в програмі, п’ять космічних кораблів багаторазового використання зможуть незабаром Перевозити вантаж і людей туди й сюди між Землею та космічним простором за тижневим розкладом. Можливість цього поки що недо¬ оцінена громадськістю, але багато компаній у Сполучених Штатах і Європі вважають подолання «висотного рубежу» початком наступної Революції у високих технологіях і діють відповідно. «Ґруммен» і «Боїнг» проектують супутники та космічні платфор¬ ми для вироблення енергії. Як пише «Бізнес вік», «ще одна група га¬ лузей лише тепер починає розуміти, що може дати для них вихід на орбіту,— це виробники, чия продукція сягає від напівпровідників до ліків. ... Багато високотехнологічних матеріалів вимагають обереж¬ ного, контрольованого обробітку, й сила тяжіння може цьому пере¬ шкоджати. ... В космосі немає тяжіння, немає потреби в контейнерах ‘Немає проблеми при роботі з отруйними чи високореактивними ре¬ човинами. І є безмежний вакуум, а також надвисокі і наднизькі тем¬ ператури». Як наслідок «космічне виробництво» стало гарячою темою для 5 Е Тоффлер i 9Q
вчених, інженерів та керівників високотехнологічних галузей. MaKj донелл Дуґлас пропонує фармацевтичним компаніям космічний прилад багаторазового користування, що виділить рідкісні фермен¬ ти людських клітин. Виробники розглядають способи виготовлення в космосі матеріалів для лазерів та оптичного волокна. У порів¬ нянні з виробленими в космосі монокристаловими напівпровідни¬ ками, вироблені на землі зразки здаються примітивними. Урокіна- за, розчинник згустків крові, потрібний для хворих на деякі форми хвороби крові, зараз коштує $2500 за одну дозу. Як говорить Джес- ко фон Путткамер, керівник досліджень космічної індустріалізації НАСА, він може бути виготовлений у космосі менш як за одну п’яту цієї суми. Ще більш важливими є цілком нові продукти, які просто не мо¬ жуть бути виготовлені на Землі за будь-яку ціну. ТРВ, аерокосмічна й електронна компанія, визначила чотириста різних сплавів, які ми не спроможні виробити на Землі, через вплив земного тяжіння. «Джене- рал електрик», тим часом, почала працювати над проектом космічної печі. Компанії «Даймлер-Бенц» і МАН у Західній Німеччині зацікав¬ лені у виробництві в космічному просторі шарикопідшипників, а Європейське космічне агентство та деякі компанії, такі як «Бритіш Еаркрафт корпорейшен» також проектують обладнання й вироби, на¬ цілені зробити космос корисним комерційно. «Бізнес вік» повідомляє своїх читачів, що «такі перспективи — не наукова фантастика, і все більше компаній розглядають їх надзвичайно серйозно». Не менш серйозними й навіть більш завзятими є прибічники плану доктора Джерарда О’Нейла—йдеться про утворення косміч¬ них міст. О’Нейл, фізик із Принстона, знову й знову заявляє про можливість оселення великих спільнот у космосі — платформ або островів, на яких житимуть тисячі людей,— і йому пощастило здо¬ бути палку підтримку НАСА, губернатора Каліфорнії (штату, еко¬ номіка якого дуже залежить від космосу) і навіть вокальної групи екс-хіпі, керівником якої є Стюард Бренд, що створив «Каталог усієї Землі». О’Нейл пропонує побудувати місто в космосі поступово, з ма¬ теріалів, добутих на Місяці або десь-інде в космосі. Його колега, док¬ тор Браян О’Лірі, вивчав можливості виконання гірничих робіт на ас¬ тероїдах Аполлон і Амур. Регулярні конференції в Принстоні зводять докупи експертів НАСА, «Дженерал електрик», енергетичні агенції США та інші зацікавлені сторони, де вони обмінюються технічною документацією з хімічного обробітку місячних та інших неземних мінералів і з проектування й виготовлення космічних жител та закри¬ тих екологічних систем. Комбінація передової електроніки й космічної програми, яка ви¬ ходить за межі земних виробничих можливостей, підносить техно- сфсру на новий ступінь, більше не обмежений поглядами Другої Хвилі. 130
У ГЛИБИНИ Проникнення в глибини моря є дзеркальним відображенням про¬ никнення в космічний простір і закладає основу для третього пучка технологій, що, ймовірно, утворять більшу частину нової техносфери. Перша історична хвиля соціальної переміни на землі накотилася тоді, коли наші предки перестали покладати надії на їстівні рослини та по¬ лювання й, замість цього, почали приручати тварин та обробляти зем¬ лю. Ми тепер у такій самій стадії нашого ставлення до морів. У голод¬ ному світі океан допоможе ліквідувати харчову проблему. Належним чином оброблений, він пропонує нам фактично необмежену кількість надзвичайно потрібних білків. Сучасне комерційне, високоіндустріалі- зоване риболовство, коли японські й радянські кораблі-заводи тралять МоРя, призводить до безжального винищення й загрожує цілковитим припиненням існування багатьох форм морського життя. І навпаки, ро¬ зумне рибне «сільське господарство», вирощування й випас риби, в поєднанні з механізованим способом збирання «врожаю», могло б по¬ класти край усесвітній продовольчій кризі без пошкодження крихкої •осфери, від якої залежить наше життя. А тим часом поспіх морсько¬ го видобутку нафти затьмарив можливість «виростити» нафту в морі. Доктор Лоуренс Реймонд у Меморіальному інституті в Бателлі демон- ^Рував можливість виростити морські водорості з високим вмістом ®ФТИ- Докладаються зусилля, щоб зробити цей процес економічно ефективним. Океани пропонують також величезну кількість мінералів, від міді, цинку й олова, до срібла, золота, платини й навіть більш важливої фо¬ сфатної руди, з якої можна виробляти добрива для сільського госпо¬ дарства. Гірничі компанії поглядають на теплі води Червоного моря, з Якого, за підрахунками, можна видобути на 3,4 мільярда доларів цин- ку, срібла, міді, свинцю й золота. Близько 100 компаній, в тому числі й Деякі з найбільших у світі, зараз готуються підіймати з морського дна картоплеподібні марганцеві рудні конкреції. (Ці конкреції є відновлю- аним ресурсом в межах від шести до десяти мільйонів тонн за рік в єдиній, добре визначеній смузі, на південь від Гавайських островів.) Сьогодні чотири дійсно міжнародні консорціуми готуються почати океанські гірничі роботи на багато мільярдів доларів у середині 1980-х Років. Один такий консорціум об’єднує двадцять три японські компанії, східнонімецьку групу «Ей-Ем-Ар» і дочірнє американське підпри- Мство «Канадас інтернейшнл нікел». Другий об’єднує бельгійську ком- анію «Юніон Міньєр» з «Юнайтед стейтс стіл енд Сан компані». Третє ІДприємство об’єднує інтереси «Канадас Норанда», японської /Міцубісі», «Ріо Тінто цинк» та «Консолідейтід Ґолд Філдз» Сполучено¬ го Королівства. Останній консорціум об’єднує «Локхід» з групою «Роял Дач/Шелл». Очікується, що ці зусилля, як пише лондонська «Файненшл аимс», «революціонізують світову гірничу діяльность із видобутку пев¬ них мінералів». 5* 131
Крім того, фармацевтична компанія «Гоффман —Ля Рош» ретель¬ но досліджує моря, шукаючи в них сировину для таких препаратів, які мають протигрибкові або знеболювальні властивості чи допома¬ гають ставити діагноз, а також медикаментів, які зупиняють кровоте¬ чу. Мірою того як розвиваються ці технології, ми, ймовірно, станемо очевидцями спорудження напів- або й повністю підводних «селиш» та плавучих заводів. Комбінація нульової вартості нерухомого майна (принаймні тепер) плюс дешева енергія, вироблена на місці з оке¬ анських джерел (вітер, теплові потоки чи припливи й відпливи), мо¬ же зробити цей вид виробництва конкурентом подібному виробниц¬ тву на суходолі. Технічний журнал «Марій полісі» робить висновок, що «техно¬ логія океанської плавучої платформи виявляється досить недорогою й простою, аби бути в межах можливостей більшості країн світу, як і численних компаній та приватних груп. Сьогодні здається ймовір¬ ним, що перші плавучі міста будуть збудовані перенаселеними ін¬ дустріальними суспільствами з метою офшорного забезпечення жит¬ лом... Багатонаціональні корпорації можуть розглядати їх як рухливі термінали для торгової діяльності або як кораблі-заводи. Харчові компанії можуть будувати плавучі міста для видобутку продуктів мо¬ ря... Корпорації, які ховаються від податку, та авантюристи, що шу¬ кають собі нового життя, можуть будувати плавучі міста й оголошу¬ вати їх новими державами. Плавучі міста можуть домогтися фор¬ мального дипломатичного визнання ... або етнічних меншин, стати засобом проголошення своєї незалежності». Технологічний прогрес, поєднаний з побудовою тисяч офшорних бурових веж, деяких прикріплених до дна, а також багатьох рухомих, з гребними гвинтами, баластом і контролем плавучості, розвивається дуже швидко й закладає основу для плавучого міста і величезної кількості нових, допоміжних галузей. Загалом, кількість комерційних причин для виходу в море зрос¬ тає так швидко, що, згідно з економістом Д. Ляйпціґером, багато ве¬ ликих корпорацій сьогодні, «подібно до власників садиб на Старому Заході, стоять у черзі, чекаючи на постріл стартового пістолета, щоб позначити своїми віхами великі площі океанського дна». Це також пояснює, чому неіндустріальні країни борються за гарантію, щоб ре¬ сурси океанів стали спадщиною всього людства, а не лише багатих країн. Якщо ми розглянемо ці різні напрями розвитку не як незалежні один від одного, а як тісно пов’язані й такі, що взаємопідсилюють- ся, тобто кожне технологічне чи наукове досягнення прискорює інші, стає ясно, що ми маємо справу вже з іншим рівнем технології, аніж той, на якому базувалася Друга Хвиля. Ми на шляху до ради¬ кально нової енергетичної системи й радикально нової техно¬ логічної системи. Але навіть ці приклади малозначущі супроти того техноземлетрусу, що нині двигтить у наших лабораторіях молекулярної біології. Біологічна 132
промисловість утворить четвертий пучок галузей у завтрашній еко¬ номіці й може мати найсильніший, порівняно з іншими, вплив*. ГЕННА ІНДУСТРІЯ Ми сьогодні бачимо, як інформація про генетику збільшується УДвічі кожні два роки, як генна механіка працює понаднормово, а журнал «Нью саєнтист» повідомляє, що «генетична інженерія Пройшла важливу підготовчу фазу і в даний момент готова увійти в бізнес». Відомий науковий коментатор лорд Рітчі-Калдер пояс- нК)є, що «як раніше ми маніпулювали пластмасами й металами, так сьогодні ми виробляємо живі матеріали». Найбільші компанії вже Докладають зусиль до комерційного застосування нової біології. °ни мріють застосувати ферменти в автомобілі для контролю за вихлопом і передачі даних про забруднення на мікропроцесор, gwfi потім регулюватиме двигун. Вони говорять про те, що «Нью- Йорк тайме» називає «голодними на метал мікробами, які можна використати для пошуку цінних металів у океанській воді». Вони ®*е Домагалися права патентувати нові форми життя і здобули йо- J/0- «Елай Ліллі», «Гофманн — Ля Рош», «Ґ. Д. Сірл», «Апджон і Мерк», не кажучи про «Дженерал електрик» — усі включилися в Що гонитву. Занепокоєні критики, серед яких багато вчених, виправдано хви- Юються, що ця гонитва відбувається взагалі. Вони уявляють собі Же не розливи нафти, а «розливи мікробів», які можуть стати роз¬ повсюдниками хвороб і знищити все населення. Створення і не- УМисне вивільнення смертоносних мікробів є, проте, лиш однією Ричиною для тривоги. Цілком тверезі й поважні вчені говорять про °*ливості, які вражають уяву. Чи варто нам вивести породу людей з шлунками, подібними до оров’ячих, щоб вони могли перетравлювати траву й сіно, полег¬ шивши в такий спосіб харчову проблему, видозмінивши себе, щоб ти щось простіше й доступніше? Чи варто нам біологічно змінити Робітників, щоб вони відповідали вимогам місця роботи, наприклад, творити пілотів зі швидшою реакцією на час або робітників скла¬ дального конвеєра, нервова система яких буде пристосована для то- > Щоб виконувати замість нас монотонну роботу? Чи варто нам Пробувати ліквідувати «нижчу» людську расу й виростити «супер- Р*су»? (Гітлер намагався це зробити, але без генетичного озброєння, ке може незабаром вийти з наших лабораторій.) Чи варто нам кло- «Увати солдатів, щоб вони замість нас воювали? Чи варто нам кори- « атися генетичним прогнозуванням, щоб завчасно ліквідовувати непридатних» немовлят? Чи варто нам виростити для себе запасні РГани> Щоб у кожного був, так би мовити, «ощадний банк», де збе- алися б запасні нирки, печінка або легені? Хоч би якими дикими видавалися ці запитання, кожне з них має оіх прихильників (і противників) у науковому суспільстві, а також 133
своє ефектне комерційне застосування. Як заявляють критики гене¬ тичної інженерії Джеремі Рифкін і Тед Говард у своїй книжці «Хто повинен грати Бога?»: «Генетична інженерія великого масштабу бу¬ де, можливо, запроваджена в Америці майже таким самим способом, як складальні конвеєри, автомобілі, вакцини, комп’ютери та всі інші технології. Оскільки кожен новий поступ у генетиці стає комерційно практичним, експлуатуватимуться ... нові споживацькі потреби й бу¬ де створений ринок нової технології. Потенційних можливостей за¬ стосування — міріади». Нова біологія, наприклад, могла б потенційно допомогти розв’яза¬ ти проблему енергії. Вчені тепер вивчають ідею використання бак¬ терій, здатних перетворювати сонячне світло на електрохімічну енергію. Вони говорять про «біологічні сонячні елементи». Могли б ми виростити життєві форми, які замінили б ядерні енергетичні уста¬ новки? А якщо так, то чи не замінить небезпека біоакгивного вивіль¬ нення небезпеку радіоактивного вивільнення? В галузі здоров’я, звичайно ж, багато теперішніх невиліковних хвороб будуть виліковуватись чи запобігатися, але з’являться й нові, можливо, ще гірші через нашу необачність або навіть злий умисел. (Уявіть собі, як жадібна до прибутку компанія могла б збагатитись, якби вона розробила й таємно поширила якусь нову хворобу, проти якої вона одна має ліки. Навіть у випадку легкого, схожого на нежить захворювання вона могла б створити масовий ринок відповідних, мо¬ нополістично контрольованих ліків.) За словами президента каліфорнійської компанії «Цетус», із якою мають комерційні зв’язки багато всесвітньовідомих генетиків, у на¬ ступні тридцять років «біологія замінить хімію за своєю важливіс¬ тю». А в Москві офіційна політична заява закликає «ширше викори¬ стовувати мікроорганізми в народному господарстві...». Біологія зменшить або усуне потребу нафти у виробництві пласт¬ мас, добрив, одягу, фарби, пестицидів і тисяч інших товарів. Вона круто змінить виробництво дерев’яних, вовняних та інших «нату¬ ральних» товарів. Такі компанії, як «Юнайтед стейтс стіл», «Фіат», «Хітакі», АСЕА або ІБМ, безперечно, матимуть свої власні біоло¬ гічні відділи, оскільки ми переходимо з плином часу від мануфак¬ турного виробництва до «біофактурного виробництва», виготовля¬ ючи такий асортимент продукції, про який раніше й не мріяли. Те- одор Дж. Гордон, голова «Фючерс груп» каже: «В біології нам спо¬ чатку треба буде подумати про такі речі, як, наприклад ... чи змо¬ жемо ми виготовити сумісну зі шкірою сорочку» або «м’яку про¬ кладку для грудної залози» з того самого матеріалу, що й людські груди». Але набагато раніше, в сільському господарстві, генетична інже¬ нерія допоможе збільшити світові запаси продуктів харчування. Широко розголошена Зелена революція 1960-х років стала у значній мірі колосальною пасткою для фермерів світу Першої Хвилі, бо ж вона вимагала величезної кількості основаних на структурно-хі- 134
Річних компонентах нафти добрив, які треба було купувати за кор¬ доном. Наступна біосільськогосподарська революція прагне до зменшення цієї залежності фермера від штучних добрив. Генетична механіка допоможе вибрати високоврожайні культури, які добре Ростуть на піщаних або солончакових грунтах, культури, які відганя¬ тимуть шкідників. Вона також намагається створити цілком нові пРодукти харчування й волокна, а також простіші, дешевші, енерго- ощадливі способи зберігання й переробки продуктів харчування. *ііби щоб урівноважити жахливу небезпеку, генетична техніка про- =уе нам ще одну можливість покінчити з дуже поширеним голо- Слід залишатися скептиком у відношенні до цих щедрих обіця¬ нок. І все ж, навіть якщо прихильники генетичного хліборобства ма¬ ють рацію лише наполовину його, вплив на сільське господарство Міг би бути надзвичайним, що зрештою змінило б, окрім усього ін¬ шого, відносини між бідними країнами й багатими. Зелена револю¬ ція зробила бідних більше, а не менше залежними від багатих. Біо- с,льськогосподарська революція могла б зробити навпаки. Надто рано говорити напевно, як розвиватиметься біотехнологія. ^ле вже надто пізно, щоб повернутися назад до нуля. Ми не можемо не відкрити того, що ми вже знаємо. Ми можемо тільки подбати про контроль за його застосуванням, запобігти поспішній експлуатації, тРанснаціоналізувати його й звести до мінімуму корпоративне, національне й міжнаукове суперництво у всій галузі, поки не надто пізно. Одна річ безумовно ясна: ми більше не замкнені в старі трьох¬ сотрічні електромеханічні рамки традиційної технології Другої Лв«лі й лише починаємо розуміти справжнє значення цього історич¬ ного факту. Так само як Друга Хвиля об’єднала вугілля, сталь, електрику й залізничний транспорт, щоб виробити автомобілі й тисячу інших то- аРів, які змінили наше життя, справжній вплив нових змін буде ма- ° відчутним, поки ми не досягнемо стадії об’єднання нових техно¬ логій, поєднуючи комп’ютери, електроніку, нові матеріали з відкри- 0г° космосу й океанів із генетикою, а все це, в свою чергу, з новою енергетичною базою. Звівши ці елементи докупи, ми відкриємо греб- лк> й випустимо на волю бурхливий потік нововведень, не схожих ні На Що, бачене раніше в історії людства. Ми створимо драматично но- ВУ техносфсру для цивілізації Третьої Хвилі. ТЕХНОБУНТАРІ Важливість цього поступу, його значення для самої майбутньої еволюції людства, робить конче потрібним, щоб ми навчилися ним Управляти. Ризикове фінансування й поквапність можуть призвести До фатального кінця для нас і для наших дітей. Тому що сила, мас¬ штаб і швидкість перемін є такими, яких раніше історія не знала, а в Нас іще й досі не стерлися в пам’яті повідомлення про близьку до ка¬ 135
тастрофи ситуацію на острові Трьох Миль, катастрофу з ДЦ-10, ве¬ ликий вилив нафти біля узбережжя Мексики, з яким дуже важко бу¬ ло боротися, та сотню інших технологічних жахіть. Знаючи про ці ка- таклізми, чи можемо ми дозволити, щоб розвиток та об’єднання на¬ багато потужніших технологій завтрашнього дня оцінювалися тими ж короткозорими й егоїстичними критеріями, якими ми користували¬ ся в добу Другої Хвилі? Основні запитання, які ставилися до нових технологій протягом минулих трьохсот років як у капіталістичних, так і в соціалістичних країнах, були прості: чи сприяють вони економічній вигоді або вій¬ ськовій потузі? Ці критерії-близнята сьогодні вже не адекватні. Но¬ вим технологіям доведеться пройти набагато більше випробувань — екологічних і соціальних, економічних і стратегічних. Коли ми пильніше подивимося на те, що в доповіді американській «Нейшнл сайєнс фаундейшн» («Національній науковій фундації») на¬ звано «технологічним і соціальним потрясінням», — на каталог техно¬ логічних катастроф, які сталися за останні роки,— ми відкриємо, що більшість із них пов’язані з технологіями Другої, а не Третьої Хвилі. Причина очевидна: технології Третьої Хвилі ще не були розгорнені у великих масштабах. Багато з них ще перебувають у дитячому віці. Проте ми вже помічаємо проблиски небезпеки електронного смогу, інформаційного забруднення, війни в космічному просторі, генетич¬ ного витікання, кліматичної інтервенції й того, що можна було б на¬ звати «екологічною війною» — умисну індукцію землетрусів, напри¬ клад, через спричинення вібрації на відстані. За цим ховається безліч інших небезпек, пов’язаних із поступом до нової технологічної бази. За цих обставин не дивно, що недавні роки були свідками сильно¬ го, майже хаотичного, громадського опору новій технології. Ранній період Другої Хвилі також бачив спроби блокувати нову технологію. У 1663 році робітники Лондона зруйнували нові механічні лісопилки, які загрожували їм безробіттям. У 1676 році робітники вщент розби¬ ли свої машини для виготовлення тасьми. У 1710 році бунтівники протестували проти нововведених верстатів для плетіння панчіх. Пізніше Джон Кей, винахідник човника ткацького верстата, який ви¬ користовується на текстильних фабриках, став свідком того, як роз¬ лючений натовп зруйнував його дім, йому довелося, зрештою, втікати з Англії. Найбільш відомий приклад мав місце в 1811 році, коли по¬ громники машин, називаючи себе луддитами, зруйнували свої ткаць¬ кі верстати в Ноттинґемі. Але цей ранній спротив машинам був поодиноким і стихійним. Як зазначає один історик, багато з цих випадків «були не так результа¬ том ненависті до самих машин, як спосіб дати вихід своєму гніву проти роботодавця». Неосвічені робітники й робітниці, бідні, голодні й доведені до розпачу, бачили в машинах загрозу їхньому особисто¬ му виживанню. Сьогоднішній бунт проти швидкого розвитку технології має інший характер. Він охоплює цілу армію людей, яка швидко зростає, 136
ніяк не бідних або неосвічених людей, які не обов’язково висту¬ пають проти нових технологій або економічного розвитку, але вбача¬ ють у безконтрольному технологічному натиску загрозу собі та все¬ світньому виживанню. Деякі фанатики серед них залюбки б використали тактику луц- Дитів, якби мали таку можливість. Неважко уявити собі бомбарду¬ вання комп’ютерних установок, або генетичної лабораторії, або по¬ части збудованого ядерного реактора. Ще легше уявити собі, як якесь особливо страшне технологічне лихо дає привід до «полювання на відьом» — учених у білих халатах, які «все це накоїли». Який-небудь Демагог-політик майбутнього цілком може прославитися розсліду¬ ванням діяльності, скажімо, «кембридзької десятки» або «оук-рі- Джської сімки». Проте більшість сьогоднішніх технобунтарів — ні бомбометальники, ні луддити. Тисячі з них — це ті ж таки науковці: «Дерні інженери, біохіміки, лікарі, працівники служби охорони здо¬ ров я й генетики, а також мільйони простих громадян. Знову ж, на 'Дміну від луддитів, вони добре організовані й чітко виражають свої Думки. Вони видають власні технічні журнали й публікують про- агандистські матеріали. Вони пишуть клопотання й проекти за- °Нт?’ 3 також організують пікети, марші й демонстрації. Цей рух, який часто називають реакційним, насправді є життєво ажливою частиною Третьої Хвилі, яка народжується. Його члени — ^т<л,°ди майбутнього, що беруть участь у політичній та економіч- и боротьбі, яка відбувається в галузі технології, аналогічній бо¬ ротьбі в галузі енергії, яку ми описали раніше. с; Vх .ми також бачимо сили Другої Хвилі — з одного боку, ревер- оністів Першої Хвилі — з другого, а сили Третьої Хвилі борються xjO™ обох. Сили Другої Хвилі підтримують старий, бездумний під- Д До технології: «Якщо це працює, виробляй його. Якщо це про- Рі ється, виробляй його. Якщо це робить нас сильними, будуй його». Росякнуті застарілими, індуст-реальними поняттями прогресу, ба- v 1° 3 Них прихильників минулого Другої Хвилі вклали свій капітал ^^відповідальне використання технології. Вони нехтують небез- 3 Другого боку, ми знову бачимо незначні випади романтичних ек- тремістів, вороже настроєних до всього, крім найпримітивнішої ехнології Першої Хвилі, котрі, як здається, закликають повернутися О середньовічних ремесел і ручної праці. Здебільшого опір техно- гічному прогресу з боку середнього класу, що виступає з погляду овного шлунка, такий же сліпо невибагливий, як і підтримка техно- гц людьми Другої Хвилі. Вони фантазують про повернення до 'ту, який більшості із нас — і більшості з них — здався б огидним. ц кожній країні зростає кількість тих, хто виступає проти обох го Х кРаниостсй, вони й утворюють ядро технобунту. Не знаючи цьо- з йЯВ0Ни є агснтами Третьої Хвилі. Вони починають не з технології, а важкого питання: якого майбутнього суспільства нам хочеться. Во- визнають, що в даний момент ми маємо так багато технологічних 137
можливостей, що не в спромозі всі їх фінансувати, розвивати й засто¬ совувати. Вони, отже, виступають за необхідність старанніше обира¬ ти й обрати саме ті технології, які обслуговують далекобійні соці¬ альні й екологічні цілі. Перш ніж дозволити технології формувати наші цілі, вони хочуть запровадити суспільний контроль за головни¬ ми напрямками технологічного поступу. Технобунтарі поки що не сформували чіткої, всебічної програми. Але, якщо ми екстраполюємося від їхніх численних маніфестів, пе¬ тицій, заяв і досліджень, то зможемо розпізнати кілька потоків дум¬ ки, що складаються в новий погляд на технологію,— позитивну політику управління перехідним періодом до майбутнього Третьої Хвилі. Технобунтарі виходять із передумови, що біосфера Землі дуже вразлива і чим потужнішими стають наші нові технології, тим більший ризик завдати непоправну шкоду нашій планеті. Тому вони вимагають, щоб усі нові технології були технологічно перевірені на можливі негативні наслідки, щоб небезпечні були наново опрацьо¬ вані або практично заблоковані, одне слово, щоб завтрашні техно¬ логії були піддані більшим екологічним обмеженням, ніж технології ери Другої Хвилі. Технобунтарі запевняють, що або ми контролюватимемо техно¬ логію, або вона контролюватиме нас, і що «ми» не можемо більше бути просто звичайною, дуже малою елітою вчених, інженерів, політиків і бізнесменів. Хоч би якими були наслідки антиядерних кампаній у Західній Німеччині, Франції, Швеції, Японії та Сполуче¬ них Штатах, боротьби проти «Конкорда» або за підвищення вимог до регулювання генетичних досліджень, усі вони віддзеркалюють де¬ далі наполегливішу вимогу демократизації ухвалення рішень у галузі технології. Технобунтарі запевняють, що технологія не має бути великою, до¬ рогою або комплексною, аби давати великий ефект. Важкі технології Другої Хвилі здавалися більш ефективними, ніж вони справді були, тому що корпорації й соціалістичні підприємства екстерналізували — перекладали на все суспільство — величезні витрати на боротьбу із забрудненням, піклування про безробітних або з проблемами відчуження праці. Коли їх розглядати з погляду витрат на їхню ек¬ сплуатацію, багато начебто ефективних машин виявляться вкрай не¬ ефективними. Отже, технобунтарі підтримують створення цілого діапазону «відповідних технологій», що мають на меті забезпечити гуманні умови праці, уникнути забруднення, зберегти навколишнє середови¬ ще й виробляти радше для особистого або місцевого використання, ніж тільки для національних та світових ринків. Технобунт сприяв тисячам експериментів у всьому світі саме з такими маломасштабни- ми технологіями, в галузях від розведення риби й виробництва про¬ дуктів харчування до рециркуляції відходів, дешевого будівництва і простих систем транспорту. 138
У той час як багато з цих експериментів є наївними й спрямовани¬ ми в міфічне минуле, інші з них — більш практичні. Деякі зверта¬ ються до найпізніших матеріалів та наукових інструментальних за¬ собів і об’єднують їх по-новому зі старим устаткуванням. Джін Джім- пель, історик середньовічної технології, побудувала, наприклад, еле¬ гантні моделі простих інструментальних засобів, які могли б бути ко¬ рисними в неіндустріальних країнах. Деякі з них об’єднують нові ма¬ теріали зі старими методами. Велика хвиля зацікавлення в дирижаб¬ лях є ще одним прикладом використання давньої технології за мож¬ ливості використати сьогодні сучасні тканини або матеріали, що за¬ безпечать підняття набагато більшого корисного вантажу. Дирижаблі апарати екологічно надійні, і їх можна використати для повільно¬ го, але дешевого й безпечного транспорту в регіонах, де немає доріг, можливо, в Бразилії чи в Нігерії. Експерименти з відповідними або зльтернативними технологіями, а надто в галузі енергії, передбача¬ ють, що деякі прості, маломасштабні технології можуть бути такими ж «складними», як і комплексні, великомасштабні, коли брати до ува¬ ги всю низку побічних ефектів і коли машина належним чином відповідає своєму призначенню. Технобунтарів турбує також радикальний дисбаланс науки й тех¬ нології на нашій планеті, де в країнах, населення яких складає сімде¬ сят п’ять відсотків світового населення, проживають лише три відсотки вчених світу. Вони закликають до більшої технологічної Уваги на потреби бідних і до більш справедливого розподілу ресурсів Космічного простору й океанів. Вони усвідомлюють не лише те, що океани й небеса входять до спільної спадщини наших нащадків, а й те, що найпередовіша технологія не могла б існувати без історично¬ го внеску багатьох народів, від індійців та арабів до стародавніх ки¬ тайців. І нарешті, вони запевняють, що, прямуючи в еру Третьої Хвилі, ми повинні просуватися вперед, крок за кроком, від ресурсозатрат- них систем виробництва, які виробляють забруднення і які викорис¬ товувалися в еру Другої Хвилі, до більш «метаболічної» системи, яка ліквідує відходи й забруднення в такий спосіб, щоб головний і побічний продукт кожної галузі був сировиною для наступної. Ме¬ тою є така система, коли не вироблятиметься продукту, що не буде сировиною для іншого виробничого процесу вниз за течією. Така система не тільки більш ефективна у виробничому значенні, вона зводить до мінімуму або повністю ліквідує небезпеку пошкодження біосфери. В цілому, ця програма технобунтаря забезпечує основу для гу¬ манізації технологічного поступу. Технобунтарі, розуміють вони це чи ні, є представниками Третьої Хвилі. У наступні роки вони не зникнуть, їхня кількість збільшить¬ ся. Бо вони є такою ж частиною переходу до нової стадії розвитку Цивілізації, як і наші польоти на Венеру, наші чудові комп’ютери, наші біологічні відкриття або наші дослідження океанських глибин. 139
Від їхнього конфлікту з фантазерами Першої Хвилі та затятими при¬ хильниками технологій Другої Хвилі виникнуть розумні технології, які відповідатимуть новій, сталій енергосистемі, яку ми починаємо створювати. Прив’язка нових технологій до нової енергетичної бази підніме на абсолютно новий рівень усю нашу цивілізацію. В її ocej редді ми знайдемо сплав складних, науково обґрунтованих галузей «високого потоку», що діятимуть під значно сильнішим екологічним та суспільним контролем, з не менш складними галузями «низького потоку», що працюватимуть у меншому, наближенішому до людини масштабі. Обидва ці потоки ґрунтуватимуться на принципах, ради¬ кально відмінних від тих, на яких стояла техносфера Другої Хвилі. Разом ці два шари індустрії сформують завтрашні «командні висо¬ ти». Але це тільки деталь багато ширшої картини. Тому що, ви¬ дозмінюючи техносферу, ми також революціонізуємо інфосферу.
Розділ 13 ДЕМАСИФІКАЦІЯ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ Агент розвідки — одна з найяскравіших метафор нашого часу. Жодна інша постать не брала так успішно в полон уяву сучасника. Сотні фільмів вихваляють агента 007 та його зухвалих вигаданих Двійників. Телебачення й дешеві книжки без кінця зображують шпи¬ гуна як сміливого, романтичного, аморального. Уряди, тим часом, витрачають на шпигунство мільярди. Агенти КҐБ, ЦРУ й багатьох інших розвідувальних служб підставляють один одному підніжку від Берліна до Бейрута, від Макао до Мехіко-Сіті. У Москві звинувачують у шпигуванні західних кореспондентів. * Бонні канцлери падають через те, що їхні міністерства кишать Шпигунами. У Вашингтоні комісії Конгресу одночасно виявляють здочини секретних агентів, американця й корейця, в той час як небо заповнене супутниками-шпигунами, які фотографують кожен дюйм землі. Шпигун — ледве чи щось нове для історії. Тому варто запитати, чому саме в цей момент тема шпигунства заполонила народну уяву, відтіснивши в тінь навіть приватних детективів, поліцаїв і ковбоїв. Поставивши це запитання, ми відразу помічаємо одну важливу різ¬ ницю між шпигуном і цими іншими героями культури. Тоді як вига¬ дані полісмени й ковбої покладаються лише на пістолети або свої ку¬ лаки, вигаданий шпигун виходить на сцену спорядженим найос- таннішими, найекзотичнішими технологіями — електронними «жуч¬ ками», комп’ютерними банками даних, апаратами для фотографуван¬ ня в інфрачервоних променях, летючими або плавучими автомобіля¬ ми, вертольотами, одномісними підводними човнами, смертельними Променями й тому подібним. Існує, проте, глибша причина звеличення шпигуна. Ковбої, полісмени, приватні детективи, авантюристи й дослідни¬ ки» — традиційні герої друку та екрана, — як правило, переслідують Матеріальні інтереси: вони намагаються заволодіти землею для випа¬ сання великої рогатої худоби або грошима; вони прагнуть спіймати на гарячому шахрая або завоювати дівчину. Шпигунові потрібне інше. Головне для шпигуна — інформація, а інформація, либонь, стала найуспішнішим і найважливішим бізнесом. Шпигун — це живий символ революції, яка тепер відбувається в інфосфері. 141
СУКУПНІСТЬ ОБРАЗІВ Вибухнувши серед нас, інформаційна бомба засипає нас шрапнел¬ лю образів і рішуче змінює наші відчуття та особисту поведінку. Пе¬ реходячи з інфосфери Другої Хвилі в інфосферу Третьої Хвилі, ми змінюємо свої душі. Кожен із нас створює у своїй черепній коробці розумову модель ре¬ альності — таку собі сукупність образів. Деякі з них візуальні, інші ■— слухові або навіть відчутні на дотик. Деякі — лише «перцепції» — зблиски інформації про наше оточення, такі, як клапоть синього неба, побачений кутиком ока. Інші можна назвати «зв’язками» — вони виз¬ начають відношення, як, наприклад, слова «мати» й «дитина». Деякі з них — прості, інші — складні й умоглядні, на зразок думки, що «при¬ чиною інфляції є підвищення заробітної плати». Взяті разом, такі по¬ няття додаються до нашого уявлення про світ, визначаючи наше місце в часі, просторі й мережі навколишніх особистих стосунків. Ці образи не виникають із нічого. Вони формуються способами, яких ми не розуміємо, сигналами або інформацією, які доходять до нас із навколишнього середовища. І коли наше оточення потрясають зміни, коли наші заняття, домашні вогнища, церкви, школи й полі¬ тичні устрої відчувають на собі вплив Третьої Хвилі, море інформа¬ ції навколо нас також змінюється. До появи засобів масової комунікації, дитина Першої Хвилі, виро¬ стаючи в селі, яке змінювалося повільно, будувала свою модель ре¬ альності, користуючись образами, отриманими з дуже малої кіль¬ кості джерел інформації — учителя, священика, керівника або служ¬ бової особи і, над усе, від сім’ї. Як зазначив психолог-футуролог Гер- берт Джерджой: «Удома не було ані телебачення, ані радіо, отож ди¬ тина не мала змоги зустрічати всіляких незнайомців із різних про¬ шарків життя і навіть із різних країн.... Дуже мало людей узагалі ба¬ чили якесь чуже місто... Результат [був той], що люди мали перед со¬ бою лише небагатьох із тих, кого вони могли наслідувати або брати собі за зразок. їхній вибір був ще більше обмежений тим фактом, що ті, за чиїм зразком вони могли б формувати себе, самі мали обмежений досвід спілкування з іншими людьми». Отже, діапазон образів, за якими бу¬ дувався світ сільської дитини, був надзвичайно вузьким. Крім того, інформація, яку він або вона отримували, була дуже надлишковою, принаймні в двох значеннях: вона надходила, як пра¬ вило, з буденної балачки, багатої на паузи та повтори, а також у формі з’єднаних «ланцюжків» понять, які підтверджувалися різними людь- ми-інформаторами. Дитина чула те саме «ти не повинна» і в церкві, і в школі. Обидві ці інституції підтверджували інформацію, яка виси- лалася сім’єю й державою. Консенсус у суспільстві й сильний тиск до конформізму діяли на дитину від народження, звужуючи й надалі діапазон прийнятних образів та поведінки. 142
Друга Хвиля збільшила кількість каналів, із яких індивід форму¬ вав свою картину реальності. Дитина стала отримувати образи не ли¬ ше від природи або людей, а й з газет, масових журналів, радіо, а потім і телебачення. Церква, держава, сім’я та школа переважно й Далі говорили в унісон, тобто, по суті, одне й те саме. Але тепер за¬ соби масової комунікації стали мовби гігантським гучномовцем. І їхня потужність використовувалася в регіональних, етнічних, родо¬ вих та лінгвістичних напрямках, щоб стандартизувати образи, які пливли в розумовому потоці суспільства. Деякі візуальні образи, наприклад, були так широко розповсюд¬ жені і вкорінені в пам’ять мільйонів, що фактично перетворювалися на ікони. Образ Леніна з переможно випнутою вперед щелепою під Розгорнутим червоним прапором став для мільйонів людей такою са¬ мою іконою, як і образ Ісуса, розп’ятого на хресті. Образ Чарлі Чап- ліна в капелюсі та з ціпком або Гітлера, що лютує в Нюрнберзі, людські трупи в Бухенвальді, складені, мов дрова, Черчілль, який ро¬ бить знак «V», або Рузвельт у чорній пелерині, розмаяна вітром спід¬ ниця Мерилін Монро, сотні зірок мас-медіа й тисячі різних комер¬ ційних товарів, які всюди можна було впізнати,— брусок мила коль¬ ору слонової кістки в Сполучених Штатах, шоколад «морінага» в Японії, пляшка грушевого сидру у Франції — все це увійшло до стандартного універсального каталогу образів. Ця центрально вироблена образність, що впорскується в «розум мас» засобами масової комунікації, допомагає виробити стандарти поведінки, яких вимагає індустріальна система виробництва. Сьогодні Третя Хвиля все це рішуче змінює. Прискорюючись у суспільстві, переміна спричиняє паралельне прискорення в нас са¬ мих. До нас доходить нова інформація, і ми мусимо переглядати наш каталог образів усе швидше й швидше. Давні образи, оперті на ми¬ нулу реальність, доводиться замінювати, бо якщо ми їх не поновимо, наші дії відірвуться від реальності, а ми ставатимемо все менш і Менш компетентними. Інакше жити просто неможливо. Це прискорення обробітку нами образів означає, що вони стають Усе більш і більш тимчасовими. Одноманітне мистецтво, стандарти¬ зовані комедійні ситуації, моментальні поляроїдні знімки, ксерокопі¬ ювання й доступна графічна наглядність виникають і зникають. Ідеї, ВіРУвання й думки швидко виникають у свідомості й відразу відкида¬ ються, нехтуються, блякнуть і відходять у небуття. Наукові й ПСИХО¬ ЛОГІЧНІ теорії засуджуються й замінюються щодня. Ідеології розпада¬ ються. Знаменитості швидкими піруетами пролітають через нашу обізнаність. Нас безперервно атакують суперечливі політичні й мо¬ ральні заклики. Важко розібратися в цій круговерті, щоб зрозуміти, як саме змі¬ нюється процес виробництва образів. Тому що Третя Хвиля робить більше, ніж просто прискорює наші інформаційні потоки; вона пере¬ творює глибинну структуру інформації, від якої залежать наші по- всякденні дії. 143
НЕМАСОВІ ЗАСОБИ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ У добу Другої Хвилі засоби масової комунікації ставали дедалі мо¬ гутнішими. Сьогодні відбувається разюча зміна. Тоді як Третя Хвиля стукає в двері, засоби масової комунікації мусять відкочуватися під її натиском. Вони відразу відкинуті назад на багатьох фронтах тим, що я називаю «демасифікація засобів масової комунікації». Газети — перший приклад. Ці найдавніші засоби масової кому¬ нікації Другої Хвилі втрачають своїх читачів. У 1973 році в Сполученій Штатах загальний щоденний тираж газет досягав 63 мільйонів примірників. Проте після 1973 року цей тираж, замість того щоб збільшитися, почав падати. В 1978 році він знизився до 62 мільйонів примірників, а гірше було попереду. Відсоток американців, які читають щодня газету, теж упав від 69 відсотків у 1972 році до 62 у 1977-му й деякі з найголовніших газет країни зазнали найбільшого удару. В Нью-Йорку, між 1970 і 1976 роками, три головні щоденні газети втра¬ тили загалом 550 тисяч читачів. «Лос-Анджелес тайме», досяглій піку в 1973 році, дійшла до втрати 80 тисяч читачів у 1976 році. Дві великі газети Філадельфії втратили 150 тисяч читачів, дві великі газети Клівленда — 90 тисяч і дві газети Сан-Франциско — понад 80 тисяч. У той час як у багатьох регіонах країни з’являлися менші газети, го¬ ловні щоденні газети Сполучених Штатів, такі як «Клівленд ньюс», «Гартфорд тайме», «Детройт тайме», «Чикаго тудей» або «Лонг-Ай¬ ленд прес», опинилися на узбіччі. Подібне мало місце також у Ве¬ ликій Британії, де між 1965 і 1975 роками тираж національних щоден¬ них газет знизився аж на вісім процентів. Ці втрати пояснюються не лише поширенням телебачення. Кож¬ на з сьогоднішніх щоденних масових газет стоїть перед дедалі біль¬ шою конкуренцією з боку все успішнішої сім’ї малотиражних тиж¬ невиків, двотижневиків і так званих «купців», які обслуговують не масовий ринок метрополії, а досить вузькі спільноти, забезпечуючи їх далеко більш локалізованою рекламою та новинами. Досягши сво¬ го піку, багатотиражна щоденна газета великого міста сьогодні глибо¬ ко занепокоєна. Демасифікація мас-медіа наступає їй на п’яти*. Масові журнали — ще один приклад. Від середини 1950-х ледве чи минав рік, коли б у Сполучених Штатах не помирав якийсь із ве¬ ликих журналів: «Лайф», «Лук», «Сетердей івнінґ пост» — кожен ліг у могилу, щоб пізніше воскреснути малотиражною подобою себе ко¬ лишнього. Між 1970 і 1977 роками, попри те що населення Сполучених Шта¬ тів збільшилося на 14 мільйонів, загальний тираж двадцяти п’яти ве¬ ликих журналів, які ще видавалися, зменшився на 4 мільйони при¬ мірників. Одночасно в Сполучених Штатах різко зросла кількість міні-жур- налів — тисячі зовсім нових журналів, націлених на задоволення вузьких, особистих інтересів, регіональних або навіть місцевих рин- 144
ків. Пілоти й любителі авіації сьогодні можуть обирати між букваль¬ но нескінченним числом періодичних видань, які видаються тільки Для них. Підлітки, любителі-водолази, пенсіонери, жінки-спортсмен- Ки> колекціонери старих фотоапаратів або тенісних м’ячів, лижники, любителі кататися на роликовій дошуі, всі мають свою власну пресу. Регіональні журнали, такі як «Нью-Йорк», «Нью-Вест», «Д» в Дал¬ ласі або «Пітсбургер», швидко розмножуються. Деякі навіть приму¬ дряються представляти і регіон, і якийсь особистий інтерес, напри¬ клад «Кентаккі бізнес леджер» або «Вестерн фармер» («Книга бізне¬ су Кентуккі», «Західний фермер»). З появою нових, зручних і дешевих, друкарських машинок кожна організація, спільнота, політична або релігійна група чи групка сьо¬ годні можуть дозволити собі друкувати власну продукцію. Навіть менші групи штампують наші періодичні видання на копіювальних машинах, які стали обов’язковими в американських конторах. Масо¬ вий журнал втратив свій колись могутній вплив на життя країни. Не- масовий журнал, міні-журнал, швидко займає своє місце. Але вплив Третьої Хвилі на зв’язок не обмежується друкованими засобами інформації. Між 1950 і 1970 роками кількість радіостанцій У Сполучених Штатах зросла з 2336 до 5359. У період, коли населен¬ ня збільшилося лише на 35 відсотків, кількість радіостанцій збіль¬ шилася на 129 відсотків. Це означає, що замість однієї станції на кож¬ них 65 тисяч американців тепер одна радіостанція припадає на кожні 3° тисяч американців, тобто середній слухач має сьогодні більший вибір програм. Масова аудиторія ділиться між більшою кількістю станцій. Розмаїття передач також різко зросло, коли різні радіостанції по¬ чали звертатися до спеціалізованих груп, а не до однієї неподільної масової аудиторії, як було досі. Станції загального мовлення орієнту¬ ються на середній клас освічених дорослих людей. Станції важкого Р°ку, м’якого року, панк-року, кантрі-року, фолк-року орієнтуються на різні групи молодіжної аудиторії. Станції негритянської музики орієнтуються на темношкірих слухачів. Станції класичної музики об¬ слуговують дорослих людей з високим прибутком, станції на інозем¬ них мовах — етнічні групи, від португальців у Новій Англії до їталійців, іспанців, японців та євреїв. Політичний оглядач Річард Рівес пише; «В Ньюпорті, штат Род-Айленд, я переглянув діапазон серед¬ ніх хвиль шкали радіоприймача й піймав 38 станцій, три з них були Релігійні, дві передавали програми для негрів і одна вела передачу португальською мовою». Найновіші форми звукової комунікації безжально скорочують решт¬ ки масової аудиторії. Протягом 1960-х років маленькі, дешеві магні¬ тофони й касетні плеєри поширилися серед молоді, як вогонь у прерії. Незважаючи на популярне хибне уявлення, сьогоднішні підлітки про¬ водять менше, а не більше часу з приклеєними до радіо вухами, ніж це було в шістдесятих роках. Від середньої величини 4,8 години на день у 1967 році, час радіо слухання різко знизився до 2,8 години у 1977 році. 145
Потім з’явився діапазон приватних частот (ДПЧ). На відміну від звичайного одностороннього радіомовлення (слухач не може говори¬ ти з диктором), ДПЧ дають можливість водіям автомобілів розмовля¬ ти між собою в радіусі від п’яти до п’ятнадцяти миль. З 1959-го по 1974 рік в Америці користувалися лише одним мільйоном приладів ДПЧ. За словами офіційного представника Фе¬ деральної комісії зв’язку: «Для появи другого мільйона знадобилося лише вісім місяців і три — для появи третього». Потім прорвало. В 1977 році використовувалося вже приблизно 25 мільйонів приладів ДПЧ, і радіохвилі були заповнені колоритною балаканиною, від по¬ переджень, що «копи» (полісмени) налаштовують пастки для тих, хто перевищує швидкість, до молитв і настирливих закликів повій. Мода минулась, але її наслідки відчуваються досі. Радіомовні компанії, хвилюючись за свої прибутки від реклами, рішуче заперечують, що ДПЧ вклинилася в радіослухання. Але рек¬ ламні агентства в цьому так не впевнені. Одне з них, «Марстеллер інкорпорейтід», провело опитування в Нью-Йорку й виявило, що 45 відсотків користувачів приладами ДПЧ на 10 — 15 відсотків часу менше слухають своє звичайне автомобільне радіо. Дослідження та¬ кож виявило, що більша половина користувачів приладами ДПЧ слу¬ хають своє автомобільне радіо й ДПЧ одночасно. У всякому разі, зміщення в напрямку до розмаїття в друкованій пресі відбувається паралельно й на радіо. Демасифікація звукової й друкованої продукції відбувається одночасно. Проте тільки після 1977 року засоби масової комунікації Другої Хвилі пережили свою найбільшу й найсерйознішу поразку. Для ціло¬ го покоління найпотужнішим і «наймасовішим» засобом масової ко¬ мунікації було, звичайно, телебачення. В 1977 році трубка з картин¬ кою почала блимати. Журнал «Тайм» писав: «Усе валиться, керівники телевізійних і рекламних компаній нервово дивились на цифри ... во¬ ни не могли повірити тому, що бачили... Вперше в історії знизився пе¬ регляд телепередач». «Ніхто,— нарікав один приголомшений рекламодавець,— ніколи не чекав, що кількість телеглядачів знизиться». Навіть сьогодні пояснення цьому різні. Нам говорять, шо пере¬ дачі стали гіршими, ніж були раніше. Що в них забагато цього й не досить того. Виконавчі керівники стали міряти кроками коридори компаній. Нам обіцяли такий чи інший новий тип передачі. Але глибша правда лише починає з’являтися з хмари телеокозамилю- вання. Доба всемогутньої централізованої мережі, яка контролює виробництво образу, наближається до кінця. Справді, колишній пре¬ зидент Ен-Бі-Сі, звинувачуючи три головні телевізійні мережі Сполу¬ чених Штатів у стратегічній «дурості», передбачив, що їхня частка громадського перегляду в кращі години знизиться на кінець 1980-х до 50 відсотків. Тому що засоби зв’язку Третьої Хвилі на широко¬ му фронті виходять із-під впливу королів засобів зв’язку Другої Хвилі. 146
Кабельне телебачення сьогодні вже прийшло в 14,5 мільйона аме¬ риканських родин і, ймовірно, пошириться з ураганною силою на початку 1980-х років. Експерти індустрії сподіваються мати від 20 До 26 мільйонів абонентів кабельного телебачення на кінець 1981 року з укладанням кабелю до 50 відсотків помешкань Сполуче¬ них Штатів. Все відбудеться навіть швидше, якщо замість дроту прокладатимуть дешеві скловолоконні системи, які посилають світ¬ лові імпульси по волокнах завтовшки з волосину. І, подібно до Швидкісних друкарських або ксерокопіювальних машин, кабель де- масифікує аудиторію, ріжучи її на численні міні-аудиторії. Більше Tofo, кабельні системи можуть бути розроблені для двостороннього зв язку, так що абоненти не лише можуть дивитись різні програми, а й активно їх замовляти. У Японії на початок 1980-х усі міста будуть приєднані до світлох- вильового кабелю, що дасть можливість споживачам замовляти не тільки програми, а й нерухомі фотографії, дані, замовляти місця в те¬ атрі або покази газетних чи журнальних матеріалів. Сигнали про гра¬ бунки або пожежі передаватимуться через ту саму систему. В Айкомі, спальному передмісті Осаки, у мене брали інтерв’ю по експериментальній системі телепередач компанії «Хай-Овіс», яка поміщає мікрофон і телевізійну камеру на кожному телевізорі в кож¬ ного абонента й отже глядачі можуть бути й передавачами. Інтерв’ю У. мене взяла господар програми пані Сакамото. Ведучи програму з вітальні власної квартири, вона включилася й почала розмову з нами ламаною англійською. Я й глядачі бачили її на екрані й спостерігали, як її маленький син весело гасає по кімнаті, коли вона вітала мене з приїздом до міста Айкома. «Хай-Овіс» також має банк касет з усім — від музики до приготу¬ вання їжі й освіти. Глядачі можуть набрати кодовий номер і попроси¬ ти комп’ютер показати на їхньому екрані індивідуально ту чи ту ка- ЄтУ 0 будь-якій годині, коли захочуть її побачити. Хоча система «Хай-Овіс» охоплює лише близько 160 родин, екс¬ перимент підтримується японським урядом і внесками таких корпо¬ рацій, як «Фуджіцу», «Сумітомо електрик», «Мацушита» й «Кінте- „ Екперимент надзвичайно передовий і вже базується на техно¬ логії скловолокна. У місті Коламбас штату Огайо тижнем раніше я відвідав «Варнер еибл корпорейшенс К’юб систем». «К’юб» забезпечує абонента трид¬ цятьма ТВ-каналами (супроти чотирьох регулярних станцій передач) організує спеціалізовані передачі для кожного — від дошкільнят до ікарів, юристів або «лише дорослих». «К’юб» — найбільш розвине- «.комерційно ефективна двобічна кабельна система у світі. Забезпе¬ чуючи кожного абонента тим, що виглядає як ручний калькулятор, °на надає можливість йому чи їй з’єднатися зі станцією, натиснув¬ ши кнопку. Глядач, користуючись так званими «гарячими кнопками», може з’єднатися зі студією «К’юб» та її комп’ютером. «Тайм», опи- УЮчи систему й висловлюючись пишномовно, звертає увагу на те, 147
що абонент може «висловити свою думку в місцевих політичних де¬ батах, продати свій гараж або спробувати придбати предмет мис¬ тецтва на добродійному аукціоні... Натиснувши кнопку, Джо або Джейн Коламбас може пожартувати над політиком або показати ве¬ ликим електронним пальцем униз чи вгору під час програми показу місцевих аматорських талантів. Споживачі можуть «порівнювати ці¬ ни й товари в місцевих супермаркетах або замовити столик у роз¬ кішному ресторані. Проте, не тільки кабель турбує сьогодні центральні мережі. Відеоігри стали важливим «гарячим питанням». Мільйони амери¬ канців виявили в собі пристрасть до пристосування, яке перетворює екран телевізора на стіл для гри в пінг-понг, хокейне поле або теніс¬ ний корт. Ортодоксальним політичним або соціальним аналітикам це може здатися тривіальним або іррелевантним. І все ж, це така собі хвиля соціального навчання, так би мовити, попереднім тренуванням для життя, якщо хочете, в електронному середовищі завтрашнього дня. Відеоігри не тільки є причиною подальшої демасифікації ауди¬ торії і зменшення числа тих, хто постійно дивиться програми, але такі з вигляду невинні розваги навчають мільйони людей грати з те¬ левізійним приймачем, говорити до нього і взаємодіяти з ним. У про¬ цесі гри вони змінюються також із пасивних одержувачів до відправ¬ ників повідомлення. Вони радше самі маніпулюють телевізором, ніж дозволяють йому маніпулювати ними. Інформаційні служби, що працюють через телеекран, вже є у Ве¬ ликій Британії, де глядач з адаптерним пристроєм може натиснути кнопку й вибрати, котра з приблизно десятка різних передач йому або їй потрібна — новини, погода, фінанси, спорт і так далі. Ці дані потім проходять через телеекран, мов на телеграфній стрічці. Неза¬ баром споживачі, безперечно, зможуть вмонтувати в телевізор ко¬ піювальний пристрій, щоб перевести на папір будь-які зображення, які вони бажають зберегти. Знову ж таки, маємо широкий вибір там, де його було мало раніше. Відеопрогравачі й відеомагнітофони також швидко поширюють¬ ся. Торговці сподіваються, що в 1981 році в Сполучених Штатах буде у використанні мільйон одиниць. Ці прилади не тільки дозволяють глядачам записати футбольний матч понеділка для показу, скажімо, в суботу (в такий спосіб руйнуючи синхронізацію образності, якій сприяють мережі), але й закладають основу для розпродажу фільмів та записаних на магнітну стрічку спортивних змагань. (Араби не дрімають, як це помилково увійшло в приказку: фільм «Посланець» про життя Магомета вже є на касетах, упакованих у коробки з напи¬ сом позолоченими арабськими літерами.) Відеомагнітофони й про¬ гравачі також уможливлюють розпродаж надзвичайно спеціалізова¬ них касет із, наприклад, медичним інструктивним матеріалом для персоналу лікарень або стрічок, де показано споживачам, як скласти збірно-розбірні меблі чи замінити електричний шнур тостера. Ще більше значення має те, що відеомагнітофони роблять можливим для 148
кожного покупця стати, на додачу, виробником свого власного образу. 1 знову маємо демасифікацію аудиторії. І нарешті, власні супутники роблять можливим для окремих те¬ левізійних станцій формувати тимчасові міні-мережі для спеціалізо¬ ваного програмування, віддзеркалюючи сигнали звідки завгодно й куди завгодно за мінімальну ціну з ефективним використанням наяв¬ ної мережі. На кінець 1980 року оператори кабельного телебачення матимуть тисячу наземних станцій для прийому сигналів із супут¬ ників. «У цьому випадку,— пише «Ера телебачення й радіо»,— роз¬ повсюджувачеві програм треба лише купити час на супутнику... він має загальнонаціональну мережу кабельного телебачення... й може селективно підсилювати будь-яку сукупність систем за своїм вибо¬ ром». Вільям Дж. Доннеллі, віце-президент електронних засобів ін¬ формації гігантської рекламної агенції «Янґ енд Рубікем», заявляє: «Супутник — це менша аудиторія і більше розмаїття національно Розподілених програм». Всі ці різні досягнення мають одну спільну характеристику: вони Розбивають телевізійну публіку на частини, й кожна така частина не •льки збільшує нашу культурну несхожість, вона руйнує всю силу програм, які досі повністю домінували над нашою уявою. Джон u Коннор, проникливий критик «Нью-Йорк тайме», підсумовує це просто. «В одному не випадає сумніватися,— пише він, — комер¬ ційне телебачення не зможе більше диктувати ні що нам дивитися, ні КОЛИ дивитися». Те, що на поверхні видається лише сукупністю не зв’язаних між ооою подій, насправді є хвилею тісно взаємопов’язаних перемін, ка накочується на інформаційний простір від газет і радіо в одному інці до журналів і телебачення в другому. Засоби масової комуні¬ сті , які панували в усіх суспільствах Другої Хвилі, опинилися під УДаром. Нові, демасифіковані, засоби розмножуються, кидаючи їм иклик, а інколи навіть їх заміняючи. Третя Хвиля, таким чином, розпочинає справді нову еру, еру нема¬ лих засобів масової комунікації. Нова інфосфера з’являється поруч новою техносферою. І це матиме далекосяжний вплив на найваж- Нвіщі сфери всього того, що ми маємо всередині наших черепних оробок. Тому що, взяті разом, ці зміни революціонізували наші об- Рази світу і нашу здатність їх розуміти. ВІДОБРАЖЕНА НА ЕКРАНІ КУЛЬТУРА Демасифікація засоби масової комунікації демасифікує також аиц думки. В добу Другої Хвилі безперервне нагнітання засобами асової комунікації стандартизованої образності створило те, що |фитики називають «загальною думкою». Сьогодні замість народ¬ ах мас, що одержують однакову інформацію, менші, немасові гру- н отримують і надсилають одна одній велику кількість своєї влас- 1 образності. Оскільки все суспільство переміщається в напрямку 149
до розмаїття Третьої Хвилі, нові засоби віддзеркалюють і прискорю¬ ють цей процес. Це почасти пояснює, чому погляди на все — від поп-музики до політики — стають менш загальними. Узгодженість розбивається вщент. На особистому рівні ми повністю оточені й бомбардовані фраг¬ ментами образності, несумісними або взаємопов’язаними, які розхи¬ тують наші колишні уявлення й стріляють у нас розірваними або не- систематизованими «екранними зображеннями». Ми живемо фак¬ тично у «відображеній від екрана» культурі. «Художня література панує на все меншій території»,— нарікає критик Джофрі Вулф, додаючи, що кожен письменник-романіст «охоплює все менше й менше з будь-якого великого цілого». Деніел Ласкін, рецензуючи такі феноменально популярні довідкові праці, як «Народний календар» і «Книга списків», пише: «Ідея будь-якого ви¬ черпного синтезу здається необгрунтованою. Альтернатива — зібра¬ ти світ із окремих, а надто з найзабавніших його фрагментів». Але розпад наших образів на фрагменти навряд чи обмежується книжка¬ ми чи літературою. Він ще більш очевидний у пресі та в електронних засобах масової комунікації. У цьому новому виді культури, з розірваними, швидкоплинними, скороминущими зображеннями, ми вже розрізняємо розкол між спо¬ живачами засобів інформації Другої й Третьої Хвилі — розкол, який дедалі поглиблюється. Людей Другої Хвилі, що жалкують за готовими до використан¬ ня моральними й ідеологічними певностями минулого, дратують і дезорієнтують інформаційні шматочки. Вони жалкують за радіоп¬ рограмами тридцятих років та за фільмами сорокових. Вони почу¬ вають себе відтятими від нового інформаційного оточення не тіль¬ ки тому, що багато з того, що вони чують,— загрозливе або гнітю¬ че, а й тому, що самі упаковки, в яких подається інформація, їм не знайомі. Замість довгої, зв’язної «низки» ідей, організованих або синтезо¬ ваних для нас, нам усе частіше пропонують короткі, модульні обра¬ зи інформації — реклами, команди, теорії, уривки новин, урізані шматки й краплі, які годі втиснути в наші розумові каталоги, що вже давно існують. Нова образність чинить опір класифікації, почасти через те, що вона часто випадає з наших давніх умоглядних кате¬ горій, але й через те, що вона надходить в упаковках, які дуже химер¬ но сформовані, швидкоплинні й роз’єднані. Атаковані тим, що вони сприймають як божевілля відображеної від екрана культури, люди Другої Хвилі відчувають у собі притлумлений гнів на засоби ко¬ мунікації. Люди Третьої Хвилі, навпаки, почуваються спокійніше під цим бомбардуванням образами, коли дев’яносто дві секунди кліпів новин уриваються тридцятьма секундами реклами, фрагментами пісень і лірики, заголовком, карикатурою, колажем, інформаційним бюлете¬ нем, комп’ютерним роздруком. Ненаситні читачі легкодоступних 150
книг у м’якій палітурці та журналів спеціального інтересу давляться, ковтаючи величезну кількість коротких фрагментів інформації. Але вони також тримають око й на тих нових поняттях або метафорах, які підсумовують або організовують екранні зображення в більше ціле. адш®> н*ж намагатися втиснути нові модулі даних у стандартні ка¬ тегорії або рамки Другої Хвилі, вони навчаються робити й формува¬ ти свої власні «ланцюги» із матеріалу, яким стріляють у них нові за¬ соби комунікації. . Замість того щоб тільки отримувати ментальну модель реальнос- T!. ми в даний момент мусимо винаходити й перевинаходити її зано- ®?- Це накладає на нас величезний тягар. Але й веде в напрямку більшої індивідуальності, демасифікації як особистості, так і культу- Ри; Декотрі з нас не витримують нового тиску, впадають в апатію або ГНІВ- З’являються інші — і їх стає все більше й більше — компетентні •ндивіди, спроможні діяти, як кажуть, на вищому рівні. (У будь-яко- му випадку, надто великою була напруга чи ні, результат дуже від- Р'зняється від одноманітних, стандартизованих, легко керованих ро¬ ботів, які передбачалися стількома соціологами й письменниками на¬ укової фантастики ери Другої Хвилі.) Та над усім цим демасифікація цивілізації, яку засоби комунікації як відображають, так і інтенсифікують, приносить із собою величез¬ не зростання кількості інформації, якою ми обмінюємося одне з од¬ ним. І це зростання пояснює, чому ми стаємо «інформаційним суспільством». Чим різноманітнішими будуть фрагменти цивілізації, її техно¬ логії, форми енергії та її люди, тим більший інформаційний обмін має відбуватися між її складовими частинами, якщо ми хочемо збе¬ регти її цілість, а надто під тиском великої переміни. Організація, на¬ приклад, має бути спроможна передбачити (більшою або меншою Мфою), як реагуватимуть інші організації на процес перемін, якщо ?°_на хоче спланувати свої власні дії розсудливо. Те саме стосується н індивідів. Чим ми однаковіші, тим менше треба кожному з нас зна¬ ти про іншого, щоб передбачити його поведінку. Оскільки люди на¬ вколо нас стають дедалі більш індивідуалізованими, або демасифіко- ваними, нам потрібно більше інформації — сигналів і натяків, щоб передбачити, хай навіть грубо, як вони збираються поводитись у відношенні до нас. І якщо ми не зможемо робити такі прогнози, ми Не зможемо працювати чи навіть жити разом. . Як наслідок людям і організаціям постійно треба буде мати більше •нформації, а тому вся система починає пульсувати потужнішими й Потужнішими інформаційними потоками. Створюючи умови, за яких Для координації спільної системи треба мати більшу кількість інфор¬ мації й більшу швидкість її обміну, Третя Хвиля вщент руйнує струк- туру застарілої, перевантаженої інфосфери Другої Хвилі й створює Нову, яка прийде на її місце. 151
Розділ 14 РОЗУМОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ Багато різних людей у всьому світі вважали, а дехто й досі вважає, що за безпосередньою фізичною реальністю речей ховається дух, що навіть неживі об’єкти, камені або земля, мають у собі живу силу: «ма¬ на». Індіанці північноамериканського племені сіу називали це «ва- кан», алґонкіни — «манітоу», ірокези — «оренда». Для таких людей все, що їх оточує,— живе. Сьогодні, будуючи нову інфосферу для цивілізації Третьої Хви¬ лі, ми наділяємо «мертве» навколишнє середовище не життям, а ро¬ зумом. Ключем до такого революційного розуміння є, звичайно, комп’ю¬ тер. Являючи собою комбінацію електронної пам’яті з програмами, що говорять машині, як обробити збережену інформацію даних, комп’ютери на початку п’ятдесятих років усе ще залишалися науко¬ вим дивом. Проте, між 1955 та 1965 роками, тобто в десятиліття, ко¬ ли Третя Хвиля стала накочуватися на Сполучені Штати, комп’юте¬ ри почали повільно проникати в діловий світ. Спочатку вони були ок¬ ремими одиницями скромної потужності, зайнятими здебільшого у фінансовій сфері. Невдовзі машини величезної потужності почали з’являтися у штабах корпорацій і стали використовуватися для вико¬ нання різноманітних завдань. З 1965 до 1977 року, за словами Гарві Поппела, першого віце-президента компанії «Буз Аллен і Гамілтон», ми перебували в «ері великого центрального комп’ютера.... Він являє собою втілення, найвищий вияв мислення машинної доби. Це її най¬ вище досягнення — великий суперкомп’ютер, захований на глибині сотень футів під центром [у центрі], недосяжний для бомб ... в анти¬ септичному середовищі ... обслуговуваний групою супертехно- кратів...» Ці централізовані гіганти так вражали уяву, що незабаром стали невід’ємною частиною суспільної міфології. Творці фільмів, карика¬ туристи й наукові фантасти описували комп’ютер як символ майбут¬ нього, постійно зображували його як потужний мозок — масивну концентрацію надлюдського розуму. Проте в 1970-ті роки дійсність випередила вигадку, залишивши позаду застаріле уявлення. Коли з блискавичною швидкістю поши¬ рилася мініатюризація, коли продуктивність комп’ютера зросла, а ціни на обчислювальні машини пішли вниз, всюди почали з’являти¬ ся невеликі за розміром, дешеві, потужні міні-комп’ютери. Кожен за¬ водський відділ, лабораторія, відділ збуту чи технічний відділ пре¬ 152
тендували на свій власний комп’ютер. Фактично комп’ютерів стало Так багато, що компанії інколи збивалися з ліку, скільки їх вони ма¬ ють- «Розумова потужність» комп’ютера не була більше сконцентро¬ вана в одному місці, вона була «розподілена». Це розсіяння комп’ютерного розуму зараз рухається вперед із ве¬ ликою швидкістю. В 1977 році витрати на те, що ми тепер називаємо «Розподіленим обробітком даних», або РОД, досягай в Сполучених Штатах 300 мільйонів доларів. За свідченням Міжнародної корпо- Рації даних, провідної фірми в галузі дослідження ринку, ця цифра Досягне в 1982 році трьох мільярдів доларів США. Невеликі, дешеві Машини, що більше не вимагають спеціально підготовлених комп'ю¬ терних священнослужителів, будуть незабаром такими ж усюдису¬ щими, як і друкарські машинки. Ми «інтелектуалізуємо» наше робо¬ че середовище. Більше того, за межами індустрії та урядових інституцій відбу¬ вається паралельний процес, опертий на те, що скоро стане всюдису¬ щою дрібницею,—домашній комп’ютер. П’ять років тому домашніх, а°о персональних, комп’ютерів було небагато. Сьогодні вважається, Що 300 тисяч комп’ютерів гудуть і дзижчать у вітальнях, кухнях та к>мнатах від одного кінця Америки до другого. І це тоді, коли такі го¬ ловні виробники, як «ІБМ» і «Тексес інструменте», ще не розпочали кампанії розпродажу за зниженими цінами. Домашні комп’ютери скоро продаватимуться лише трохи дорожче, ніж телевізори. Ці розумні машини вже використовуються в родині, від нараху¬ вання податків до регулювання використання енергії, ігор, зберігання Картотеки рецептів, нагадування їхнім власникам про заплановані зустрічі, а також служать як «розумні друкарські машинки». Це, од¬ наче, лише дуже побіжний погляд на їхні потенційні можливості. «Телекомп’ютінг корпорейшен ов Америка» пропонує послугу, яка має просту назву «Джерело», забезпечуючи користувачам ком- н ютерів за невелику плату негайний доступ до телеграфних новин ‘Онайтед Пресс Інтернейшнл, до даних про наявність та асортимент товарів на ринку, до навчальних програм для дітей з арифметики, Правопису, французької, німецької або італійської мови, членство в комп’ютеризованому клубі покупців за зниженими цінами, швидке замовлення подорожі або готелю та багато інших послуг. «Джерело» також робить можливим для будь-кого за допомогою Дешевого комп’ютерного терміналу встановити зв’язок із будь-ким •ншим у системі. Гравці в бридж, шахи або нарди при бажанні мо¬ жуть грати з кимось, хто перебуває на відстані тисячі миль. Користу¬ вачі можуть послати приватні повідомлення комусь одному або ве¬ ликій кількості людей одночасно й зберігати всю кореспонденцію в електронній пам’яті. «Джерело» навіть полегшить створення того, Щ° в майбутньому може бути назване «електронними спільнотами» групами людей з однаковими інтересами. З десяток фотоаматорів У Десятку міст, об’єднані «Джерелом» електронно, можуть захоплено Розповідати одне одному про фотоапарати, устаткування, техніку 153
темної кімнати, освітлення чи кольорову плівку. Через багато місяців вони можуть знайти в електронній пам’яті «Джерела» свої коментарі за темою, датою або за іншою ознакою. Розповсюдження домашніх комп’ютерів, не кажучи про їхнє об’єднання в розгалужені мережі, є ще одним кроком у створенні ро¬ зумового середовища. Але й це ще не все. Розповсюдження машинного розуму виходить на інший рівень ра¬ зом з появою мікропроцесорів та мікрокомп ’ ютерів, цих крихітних мікросхем спресованого розуму, які скоро, здається, стануть части¬ ною всього, що ми виробляємо і чим користуємося. Крім використання їх у процесі виробництва та в бізнесі взагалі, вони вже проникли, або скоро проникнуть, скрізь, від кондиціонерів повітря й автомобілів до швацьких машин і терезів. Вони регулюва¬ тимуть і зводитимуть до мінімуму витрати енергії в житла. Вони виз¬ начатимуть кількість прального порошку й температуру води кожної завантаженої пральної машини. Вони чудово відрегулюють систему подачі палива в двигун автомобіля. Вони подадуть нам сигнал, коли щось треба буде ремонтувати. Вранці вони включать нам сигнали ча¬ су по радіо, тостер, кавоварку й душ. Вони зігріватимуть гараж, за¬ микатимуть двері та виконуватимуть запаморочливе розмаїття інших простих і не дуже простих завдань. Алан П. Галд, провідний розповсюждувач мікрокомп’ютерів, у кумедному сценарії «Будинок Фред» міркує про те, як далеко просу¬ нуться справи за кілька десятиліть. За словами Галда, «домашні комп’ютери уже вміють розмовляти, можуть тлумачити повідомлення та контролювати пристрої. Додайте кілька чутливих елементів, скромний словничок, систему телефон¬ ного дзвінка, й ваш будинок зможе розмовляти ... з будь-ким і будь- чим у світі». Багато перешкод усе ще попереду, але напрям переміни очевидний. «Уявіть собі, — пише Галд, — що ви на службі й дзвонить теле¬ фон. Це Фред, ваш будинок. Переглядаючи ранкові новини про ос¬ танні крадіжки зі зламом, Фред натрапив на бюлетень погоди з попе¬ редженням, що очікується сильний довготривалий дощ. Це переклю¬ чило пам’ять Фреда на режим перевірки стану даху. Була виявлена можливість протікання. Перед тим як зателефонувати вам, Фред за¬ телефонував Слімові, щоб порадитися. Слім — це фермерський бу¬ динок кварталом нижче... Фред і Слім часто діляться банками даних, і кожен знає, що вони запрограмовані на ефективну техніку пошуку обслуговування домашнього господарства... Ви звикли довіряти вис¬ новкам Фреда і схвалюєте необхідність ремонту. Все інше відбу¬ вається просто — Фред викликає покрівельника». Забавна фантазія. І все ж, вона дивовижно передає відчуття того, як житимуть люди в розумному середовищі. Проживання в такому середовищі ставить тривожні філософські питання. Чи не захоплять машини владу? Чи не зможуть розумні машини, а надто об’єднані в мережку внутрішнього зв’язку, випередити нашу здатність розуміти й 154
контролювати їх? Чи не зможе Великий Брат одного дня підключити- Ся не тільки до нашого телефону, а й до тостерів і телевізорів, стежа¬ чи за кожним нашим рухом і за тим, який у нас настрій? Яку за¬ лежність від комп’ютерів та мікросхем ми можемо собі дозволити? Нагнітаючи все більше й більше розуму в матеріальне середовище, чи не притупимо ми власний розум? І що буде, якщо хтось або щось висмикне вилку з розетки? Чи збережемо ми ще здатність до вижи¬ вання? На кожне таке запитання є багато зустрічних запитань. Чи зможе великий Брат справді стежити за кожним тостером і телевізором, кожним автомобільним двигуном і кухонним приладом? Коли розум Широко розповсюдиться в усьому навколишньому середовищі, коли В,Н зможе бути приведений у дію користувачами в тисячі міст одно¬ часно, коли користувачі комп’ютерів зможуть спілкуватися між со¬ бою без допомоги центрального комп’ютера (як вони роблять це в багатьох розгалужених мережах), чи зможе Великий Брат усе ще кон¬ тролювати стан справ? Замість того щоб зміцнити владу тоталітарної країни, децентралізація розуму радше послабить її. В той же час, чи будемо ми досить кмітливі, щоб перехитрувати уряд? У чудовому за¬ плутаному романі Джона Бруннера «Вершник ударної хвилі» голо¬ вний герой успішно саботує зусилля уряду контролювати думки че¬ рез комп’ютерну мережу. Чи притупиться наш власний розум? Як ми незабаром побачимо, утворення розумового середовища могло б ма¬ ти цілком протилежний ефект. Чи зможемо ми, винаходячи машини, які б виконували наші накази, програмувати їх, щоб вони, подібно до “оббі в класичному оповіданні Айзека Азімова, «Я, Робот», ніколи не завдавали шкоди людям? Відповіді на це ще навіть немає і, хоч було о безвідповідально знехтувати ці питання, наївно вважати, що карти підтасовані проти людства. Ми маємо розум і уяву, якими ще не по¬ чали користуватися. Проте абсолютно ясно, хай там як би уявляли собі майбутнє, ми сьогодні фундаментально змінюємо нашу інфосферу. Ми не просто Робимо немасовими мас-медіа Другої Хвилі, ми додаємо до суспіль¬ ної системи новий прошарок комунікації. Інфосфера Третьої Хвилі показує, що інфосфера Другої Хвилі, з її засобами масової комуні¬ кації, поштою й телефоном, здається супроти неї безнадійно примі¬ тивною. ПІДСИЛЕННЯ МОЗКУ Так глибоко змінюючи інфосферу, ми мусимо також змінювати наш власний розум — те, як ми думаємо про свої проблеми, як син¬ тезуємо інформацію, як передбачаємо наслідки наших дій. Ми, мож¬ ливо, змінимо роль письменності в нашому житті. Ми можемо навіть змінити хімію нашого мозку. Зауваження Галда про здатність комп’ютерів та приладів на мікросхемах розмовляти з нами не є такою вигадкою, як це може зда¬ 155
тися. Термінали «Вхід голосових даних», що існують сьогодні, уже спроможні розпізнавати й використовувати словниковий запас близь* ко тисячі слів, а багато компаній, від таких гігантів, як «ІБМ» або «Ніппон електронік» до середніх «Евристікс іннорпорейтід» або «Сен- тіґрам корпорейшен», шукають можливості розширити цей словни¬ ковий запас, спростити технологію та радикально скоротити витрати. Прогнози стосовно того, коли комп’ютери опанують природну мову, коливаються в межах від двадцяти до лише п’яти років, а наслідки за¬ стосування цього досягнення можуть бути грандіозними як в еко¬ номіці, так і в культурі. Сьогодні мільйони людей викинуті з ринку праці, тому що вони функціонально неписьменні. Навіть найпростіші види праці вимага¬ ють уміння читати формуляри, кнопки «включено» — «виключено», банківські чеки, робочі інструкції та інше. У світі Другої Хвилі вміння читати було найголовнішою майстерністю, володіти якою ви¬ магав відділ найму. Проте неписьменність — це не одне й те саме, що тупість. Ми знаємо, що неписьменні люди в усьому світі здатні набувати високої майстерності в таких різних видах діяльності, як сільське господар¬ ство, будівництво, мисливство та музика. Багато неписьменних лю¬ дей мають чудову пам’ять і можуть вільно розмовляти кількома мо¬ вами— те, чого більшість американців із університетською освітою робити не можуть. Проте в суспільствах Другої Хвилі неписьменна людина була економічно приречена. Письменність— це, звичайно ж, більше ніж майстерна праця. Це двері до фантастичного світу уяви та втіхи. І все ж, у розумовому се¬ редовищі, де машини, прилади й навіть стіни запрограмовані розмов¬ ляти, вміння писати й читати може менше впливати на оплату праці, ніж це було протягом минулих трьохсот років. Службовці бронюван¬ ня авіаквитків, персонал складів, оператори машин та майстри по ре¬ монту можуть виконувати свої функції досить адекватно, слухаючи, замість того щоб читати, оскільки голос із машини говорить їм, по¬ етапно, що робити далі або як замінити пошкоджену частину. Комп’ютери — це не щось надприродне. Вони виходять із ладу. Вони роблять помилки, інколи небезпечні. В них немає нічого ча¬ родійного, і вони не «духи» й не «душі» в нашому середовищі. І все ж, попри всі ці застереження, вони залишаються серед найдиво- вижніших людських досягнень, тому що побільшують силу нашого розуму, як технологія Другої Хвилі побільшувала силу наших м’язів, і ми не знаємо, куди зрештою приведуть нас наші власні розумові здібності. Мірою того як ми все більше ознайомлюватимемося з нашим ро¬ зумним оточенням і навчатимемося спілкуватися з ним, щойно поки¬ нувши колиску, ми почнемо користуватися комп’ютерами так легко й природно, як сьогодні нам навіть не снилося. А вони допоможуть усім нам, а не тільки кільком «супертехнократам», глибше осмислю¬ вати себе та світ. 156
Сьогодні, коли виникає якась проблема, ми відразу ж намагаємо¬ ся знайти її причини. Проте досі навіть наймуцріші мислителі зви¬ чайно намагалися пояснити нам суть подій, посилаючись на віднос¬ но невелику кількість причин. Тому що навіть найкращому людсько¬ му розумові важко мати справу — не кажучи вже маніпулювати — з більше ніж із кількома змінними величинами водночас*. Як наслідок, зустрічаючись із справді складною проблемою,— скажімо, чому ди¬ тина скоїла злочин, чому інфляція руйнує економіку або як ур¬ банізація впливає на екологію річки, що протікає неподалік,— ми маємо тенденцію зосередитися на двох або трьох чинниках знехтува¬ ти чимало інших, один із яких або й усі можуть бути набагато важ¬ ливішими. Більше того, кожна група експертів, як правило, наполягає на першорядній важливості «її власних» причин, виключаючи інші. Поставлені перед разючим фактом занепаду міста, фахівці з житло¬ вих проблем пов’язують його зі скупченістю населення та зменшен¬ ням кількості житла; фахівці з транспорту вказують на вади масових перевезень; фахівці з соціального забезпечення підкреслюють не¬ адекватність бюджету для денних дитячих садків та ясел; експерти- криміналісти показують пальцем на недостатню частоту поліційно- г° патрулювання, фахівці-економісти стверджують, що високі по¬ датки відбивають бажання вкладати гроші в бізнес і так далі. Кожен великодушно погоджується, що всі ці проблеми якось взаємо¬ пов’язані, що всі вони утворюють систему, яка сама себе підсилює. Але ніхто не спроможний утримати в голові багато складностей, на¬ магаючись дійти до суті справи при розв’язанні тієї чи тієї конкрет¬ ної проблеми. Занепад міста — лише одна з великої кількості «переплетених проблем», як висловився Пітер Рітнер у своїй праці «Суспільство космосу». Він попереджав, що ми все частіше зустрічатимемося з кризами, які «не піддаються аналізу з урахуванням причин і на¬ слідків, а вимагатимуть «аналізу взаємної залежності», кризами, які Розкладатимуться на елементи, а виникатимуть із сотень впливів, Що діятимуть від незалежних джерел, які взаємно перекривати¬ муться». А що комп’ютер має велику пам’ять і може взаємопов’язати вели¬ ку кількість причинних сил, він може допомогти дати раду таким Проблемам на більш глибокому, ніж звичайно, рівні. Він може про¬ сіяти велику масу даних, щоб знайти майже невловні моделі. Він мо¬ же Допомогти зібрати «частинки» в більш значущі утворення. Одер¬ жавши сукупність припущень або зразків, він накреслить варіанти альтернативних рішень і зробить це більш систематично й повно, аніж будь-хто зміг би це зробити взагалі. Він може навіть запропону¬ вати уявне розв’язання певної проблеми, розпізнаючи нові або досі непомічені відношення між людьми та ресурсами. Людський розум, уява та інтуїція в найближчих десятиліттях і Далі будуть далеко більш важливими, ніж машина. І все-таки, можна 157
чекати, що комп’ютери поглиблять наш погляд на причинність, сфор¬ мований усією культурою, підвищуючи наше розуміння взаємозв’яз¬ ку речей та допоможуть нам синтезувати «значущі цілі» з непов’яза- них даних, що вирують навколо нас. Комп’ютер — це засіб віднов¬ лення розбитої на уламки культури. В той же час, розумове середовище може зрештою змінити не лише наш метод аналізу проблем та інтегрування інформації, з навіть хімію нашого мозку. Досліди Девіда Креча, Меріан Даймонд, Марка Розенцвейґа та Едварда Бенетта та інших учених показали, що тварини в «збагаченому» середовищі мають більшу кору голо¬ вного мозку, більше нейроглічних клітин, більші нейрони, актив¬ ніші нейротрансмітери та більше постачання крові до мозку, ніж тварини у контрольному гурті. Чи не може бути, що, ускладнюючи середовище, роблячи його більш розумним, ми зробимо себе ро¬ зумнішими теж? Доктор Доналд Ф. Клайн, керівник досліджень Нью-Йорксько- го психіатричного інституту, один із провідних нейропсихіатрів світу, міркує: «Праця Креча наводить на думку, що серед змінних величин, які впливають на розум, є також багатство та реак¬ тивність попереднього середовища. Діти, виховані в бідному на стимули, нечутливому середовищі, яке можна назвати «тупим», ду¬ же скоро зрозуміють, що в них не багато шансів. В такому середо¬ вищі мало місця для помилок. Воно фактично спонукає до обереж¬ ності, консервативності, недопитливості або цілковитої пасив¬ ності, й ніщо з цього не сприяє розвиткові мозку. З другого боку, діти, які виросли в інтелектуальному, чутливому середовищі, склад¬ ному й наповненому стимулами, легко розвивають у собі різні види вміння. Якщо діти можуть просити щось у середовища, вони в мо¬ лодшому віці стають менш залежними від батьків. Вони набувають відчуття впевненості або компетентності. Вони можуть дозволити собі бути допитливими, цікавими, багатими на уяву й засвоїти та¬ кий підхід до життя, який сприяє розв’язанню проблем. Все це ак¬ тивує зміни в нашому мозку. В даний момент ми можемо тільки здо¬ гадуватися. Але цілком можливо, що розумне середовище приведе нас до розвитку нових синапсів і побільшить кору нашого головно¬ го мозку. Розумніше середовище може зробити розумнішими лю¬ дей». Все це, проте, лише натяк на значніші зміни, які несе із собою но¬ ва інфосфера. Демасифікація засобів масової комунікації разом із по¬ явою комп’ютера змінюють нашу суспільну пам’ять. СУСПІЛЬНА ПАМ’ЯТЬ Пам’ять може бути суто особистою або приватною і загальною або суспільною. Незагальна приватна пам’ять помирає зі смертю особистості. Суспільна пам’ять живе. Наша надзвичайна спромож¬ ність зберігати та знаходити спільну пам’ять є еволюційним досяг¬ 158
ненням нашого виду. Й тому все, що помітно змінює спосіб, за допо¬ могою якого ми створюємо, зберігаємо та використовуємо суспільну пам ять, торкається самих джерел нашої долі. Двічі раніше в історії людство революціонізувало свою суспільну пам ять. Сьогодні, утворюючи нову інфосферу, ми балансуємо на грані ще однієї такої трансформації. Спочатку людські групи мусили зберігати спільну пам’ять там, де вони зберігали й приватну пам’ять,— в умах індивідів. Старійшини племен, мудреці та інші носили із собою цю пам’ять у вигляді історії, Міфу, фольклору та легенд і передавали її своїм дітям через розмову, Пісню, молитву або своїм прикладом. Як розпалити багаття, як кра- Ще зловити пташку, як спорудити пліт, як нагострити плуга або до¬ глянути волів — увесь акумульований досвід групи зберігався в ней¬ ронах, нервовій тканині та синапсах людини. Поки було так, обсяг суспільної пам’яті був обмежений. Незалеж¬ но від того, наскільки доброю була пам’ять старійшин, наскільки до¬ оре запам’ятовування пісні або практичний досвід, будь-яке населен¬ ня мало місце для зберігання всього цього лише у своїх головах. Цивілізація Другої Хвилі знищила бар’єр пам’яті. Вона розповсю¬ дила масову письменність. Вона вела систематичні ділові записи. Во¬ на побудувала тисячі бібліотек і музеїв. Вона винайшла картотечну щафу. Одне слово, вона перемістила суспільну пам’ять із черепної КоРобки, знайшла новий спосіб її зберігання й таким чином вивела її За колишні межі. Збільшуючи місце зберігання нагромадженого знаїщя, вона прискорила всі процеси нововведень та суспільних пе¬ ремін, давши цивілізації Другої Хвилі культуру, яка змінювалася й Розвивалася швидше, ніж будь-яка з тих, що існували раніше. Сьогодні ми стоїмо перед стрибком на цілком новий рівень су¬ дної пам’яті. Радикальна демасифікація засобів масової кому¬ нікації, винахід нових засобів, фотографування Землі штучними су¬ путниками, перевірка стану хворих у лікарні за допомогою електрон¬ них датчиків, комп’ютеризація корпоративних архівів — усе це озна- ає, що ми записуємо діяльність цивілізації до найменших подро- иць. Якщо ми не перетворимо планету на попіл, а з нею й нашу су¬ спільну пам’ять, ми невдовзі матимемо цивілізацію з майже абсо¬ лютною пам’яттю. Цивілізація Третьої Хвилі матиме в своєму розпо¬ рядженні все більше й більше організованої інформації про себе, значно більше, ніж ми могли собі уявити ще чверть століття тому. Зміна в напрямку до суспільної пам’яті Третьої Хвилі, однак, не ільки кількісна. Ми також, як говориться, наділяємо нашу пам’ять Життям. Коли суспільна пам’ять зберігалася в людському мозку, вона Постійно стиралася, освіжалася, розбуркувалася, збагачувалася та Щось втрачала. Вона була активною або динамічною. У найбільш Уквальному значенні, вона була живою. Коли індустріальна цивілізація вийняла значну кількість суспіль¬ ної пам’яті з черепної коробки, вона стала предметною, зануреною в 159
артефакти, книжки, платіжні відомості, газети, фотографії та плівки. Але символ, зафіксований на сторінці, фотокартці, на плівці чи над* рукований у газеті, залишався пасивним або статичним. І лише коли ці символи знову подавалися в людський мозок, вони оживали знову, щоб ми потім ними маніпулювали або комбінували їх по-новому; Цивілізація Другої Хвилі радикально розширила суспільну пам’ять і в той же час її заморозила. Те саме, що робить стрибок у інфосферу Третьої Хвилі такою історично безпрецедентною подією, робить суспільну пам’ять екс¬ тенсивною й активною. І ця комбінація виявиться рушійною. Активізація цієї знову розширеної пам’яті вивільнить свіжу куль¬ турну енергію. Комп’ютер не тільки допомагає нам організувати або синтезувати «фрагменти» в когерентну модель дійсності, він також розтягує далі межі можливостей. Жодна бібліотека чи картотека не могла думати, тим більше нестандартно. Комп’ютер, навпаки, може, за нашим проханням, «думати неправдоподібно» — і про те, про нЮ ми раніше не думали. Він робить можливим потік нових теорій, ідей, ідеологій, мистецького прозріння, технічного розвитку, економічних та політичних нововведень, про які люди раніше не думали й не ма¬ ли найменшого уявлення. У такий спосіб він прискорює історичну зміну й наповнює джерела енергії, які підштовхують нас до суспіль¬ ного розмаїття Третьої Хвилі. У всіх попередніх суспільствах інфосфера забезпечувала засоби комунікації між людьми. Третя Хвиля примножує ці засоби. Але во¬ на також створює потужні можливості для першого в історії спілку¬ вання машини з машиною і навіть, що вражає ще більше, для спілку¬ вання між людьми й розумним оточенням. Коли ми відступимо й по¬ дивимося на картину ширше, стане ясно, що революція в інфосфер* є не менш драматичною, ніж у техносфері — енергетичній системі й технологічній основі суспільства. Будівництво нової цивілізації відбувається на багатьох рівнях вод¬ ночас.
Розділ 15 ПОЗА МАСОВИМ ВИРОБНИЦТВОМ Якось не так давно я їхав у взятому напрокат автомобілі від засніжених вершин Скелястих гір звивистою гірською дорогою, а потім високогірною рівниною нижче й нижче, поки не доїхав до східного передгір’я цього величного гірського кряжу. Там, у Колора- Д0-Спрінґс, під ясним небом, я під’їхав до комплексу ДОВГИХ, низень¬ ких будівель, розташованих понад шосе й, здавалося, карликових у порівнянні з гірськими вершинами, які нечітко вимальовувалися в Мене позаду. . Увійшовши до будинку, я згадав заводи, на яких колись працював, 13 усім їхнім грюкотом та ревом, брудом, димом, і придушеним гнівом. Уже багато років, відколи я та моя дружина перестали працю¬ вати фізично, ми були такими собі «заводськими туристами». Подо¬ рожуючи по світу, ми завжди, замість того щоб відвідувати зруйно¬ вні собори та туристичні комплекси, вважали за свій обов’язок по¬ бачити, як люди працюють. Ніщо інше не може сказати нам більше Про їхню культуру. І ось тепер, у Колорадо-Спрінґс, я знову відвіду¬ вав завод. Мені казали, що він належить до найрозвиненіших вироб¬ ничих підприємств світу. Незабаром ми зрозуміємо чому це так. На подібних заводах мож¬ на ознайомитися з останніми досягненнями технології, найпере- Довішими інформаційними системами та практичними наслідками 'Хньої конвергенції. Ця компанія «Гевлет — Паккард» щороку виробляє електронне Устаткування на суму 100 мільйонів доларів США — елекгропроме- Неві трубки для телевізорів та медичне устаткування: осцилоскопи, «логічні аналізатори» і навіть ще більш загадкову продукцію. Із 1700 Працівників 40 відсотків тут — інженери, програмісти, техніки, кан¬ целярський або менеджерський персонал. Вони працюють у величез¬ них приміщеннях із високими стелями. Одна стіна — це величезне вікно, з прегарним видом на вершину Пайкс. Інші стіни пофарбовані в яскраво-жовтий та білий кольори. Підлога — вініл світлого кольо- РУ блискуча й чиста, мов у лікарні. Працівники «Г—П», від конторських службовців до фахівців- Комп’ютерників, від керівника заводу до монтажників та контроле¬ рів, не відокремлені просторово, а працюють разом у відкритих відсіках. Замість того щоб, спілкуючись, перекрикувати гуркіт ма- Шин, вони розмовляють нормальними голосами. Всі одягнені у зви¬ чайний вуличний одяг, а тому не помітно різниці в тому, хто яке 6 Е Тоффлер і £ і
посідає становище або яке завдання виконує. Кожен працює за окре¬ мим верстатом або за столом, багато з яких прикрашені плющем, квітами та іншою рослинністю, і складається враження, ніби ти пе¬ ребуваєш у саду. Переходячи це виробниче приміщення, я подумав, як би було пікантно, коли б я був чарівником і зміг перенести декого зі своїх ко¬ лишніх товаришів по ливарному та складальному конвеєрові авто¬ мобільного заводу з гамору, бруду, від важкої виснажливої фізичної праці й жорсткої авторитарної дисципліни в це робоче середовише нового зразка. Вони б подивувалися тому, що бачать. Я маю великий сумнів, шо «Г—П» — це рай для робітників і мої друзі, сині комірці, не дозво¬ лили б себе так легко одурити. Вони б зажадали знати, пункт за пунк¬ том, який тут порядок оплати, які додаткові пільги, які процедури ос¬ карження, якщо такі існують. Вони б запитали, чи нові екзотичні ма¬ теріали, з якими мають справу на цьому заводі, справді безпечні й чи безпечне для здоров’я робоче середовище. Вони б слушно припусти¬ ли, що навіть у, здавалося б, випадкових розмовах одні дають накази, а другі їх одержують. Але уважні очі моїх старих друзів побачили б тут багато нового й дуже відмінного від класичних заводів, які вони знали. Вони поміти¬ ли б, наприклад, що працівники «Г—П» замість того, щоб з’являти¬ ся одночасно, відмічати час приходу й поспішати на свої робочі місця, мають змогу, в певних межах, обрати собі індивідуально ро¬ бочі години. Замість того щоб перебувати в одному виробничому приміщенні, вони мають змогу міняти місце за своїм бажанням. Мої старі друзі подивувалися б із того, як вільно працівники «Г—П», зно¬ ву ж таки в певних межах, визначають свій власний робочий ритм, розмовляють із менеджерами або інженерами, не турбуючись про статус чи ієрархію, одягаються так, як їм подобається. Одне слово, вони можуть бути особистостями. Власне, моїм старим друзям У їхніх важких, окантованих сталлю черевиках, брудних халатах та ро¬ бочих кашкетах було б, гадаю, важко взагалі подумати про це місце як про завод. І якщо ми розглядаємо завод як місце масового виробництва, во¬ ни мали б рацію. Тому що це приміщення не для масового виробниц¬ тва. Ми вийшли поза масове виробництво. МИШАЧЕ МОЛОКО Й ТЕНІСКИ Нині загальновідомо, що в «розвинених» країнах за останні двад¬ цять років процент зайнятих у виробництві робітників знизився. (У Сполучених Штатах сьогодні тільки 9 відсотків від усього населен¬ ня, тобто 20 мільйонів робітників, виробляють товари для приблизно 220 мільйонів людей. Решта 65 мільйонів тих, хто працює, забезпе¬ чують обслуговування та маніпулюють символами.) І тоді як у ін¬ дустріальному світі скорочення виробництва прискорювалося, типо- 162
Ве виробництво все більше переміщувалося до так званих країн, що Розвиваються, від Алжиру до Мексики й Таїланду. Найбільш відсталі галузі промисловості Другої Хвилі, таким чином, подібно до іржа- Ви*,уже використаних автомобілів, експортувалися з багатих країн ДО бідних. Як зі стратегічних, так і з економічних причин багаті країни не мо¬ жуть собі дозволити відмовитися від виробництва взагалі й не мо- стати чистими прикладами «суспільств обслуговування» або «інформаційної економіки». Образ багатого світу, який живе коштом нематеріального виробництва, тоді як решта світу займається випус¬ ком матеріальних товарів, надто спрощений. Навпаки, ми побачимо, Що багаті країни й далі виробляють ключові товари, але їм потрібна Для Цього менша кількість робітників. Ми змінюємо сам спосіб виго¬ товлення продукції. . Суть виробництва Другої Хвилі полягала у великих «партіях» Мільйонів одиниць ідентичної, стандартизованої продукції. І навпаки, суть виробництва Третьої Хвилі — це невеликі партії продукції, поча¬ сти або повністю виготовленої за технічними умовами замовника. Суспільство все ще має тенденцію думати про виробництво як Ро довготерміновий цикл, і ми, звичайно ж, і далі виробляємо си- арети мільярдами штук, тканини — мільйонами ярдів, електричні ампочки, сірники, цеглу чи свічки запалення в астрономічних кіль- остях. Немає жодного сумніву, що ми й далі робитимемо це протя¬ гом певного часу. І все ж, все це товари радше відсталої, ніж передо- оі промисловості й сьогодні вони займають приблизно лише 5 від- отків від усіх наших вироблених товарів. Один аналітик у «Критиці», журналі радянських учених, відзна- є* тоді як «менш розвинені країни, які мають річний ВНП (ва- вий національний продукт) від 1000 до 2000 доларів США на ду- У населення, зосереджують свою увагу на товарах масового вироб- то^™’ ®*льш високорозвинені країни ... здебільшого експортують вари, вироблені в одному екземплярі або невеликими партіями за- Дяки високій робочій кваліфікації та ... високим затратам на прове- сння досліджень: комп’ютери, спеціалізоване обладнання, літаки, томатизовані виробничі системи, високотехнологічні фарби, фар- ацевтичну продукцію, високотехнологічні полімери й пластмаси. У Японії, Західній Німеччині, Сполучених Штатах, навіть у Ра¬ йському Союзі в таких галузях, як електротехнічна, хімічна, аеро- смічна, електронна, транспорт, зв’язок та інших, ми спостерігаємо Розвинену тенденцію демасифікації. На суперновітньому заводі ком- аніі «Вестерн електрикс» в Північному Іллінойсі, наприклад, ро- •тники випускають понад чотириста різних «серійних виробів» у ількості від максимум двохсот до лише двох на місяць. На «Гевлет — аккард» у Колорадо-Спрінґс обсяг виробленої продукції від п’ятде- яти до ста одиниць є звичайним. У компаніях «ІБМ», «Полароїд», «Макдоннел Дуґлас», «Вестінґ- аУз» та «Дженерал електрик» у Сполучених Штатах, «Прессі» та
«ITT» у Великій Британії, «Сіменс» у Німеччині або «Еріксон» У Швеції, відбувається такий же перехід до виготовлення продукції не¬ великими партіями та за технічними умовами замовника. У Норвегії «Акер груп», яка раніше будувала 45 відсотків пароплавів цієї країни, перейшла на виготовлення офшорного нафтового устаткування. Наслідок: перехід від «серійного будівництва» пароплавів до виго¬ товленої на замовлення «нестандартної» продукції. Тим часом і в хімічному виробництві, за словами губернатора штату Нью-Джерсі Р. Лі, «Екскон» «переходить до виготовлення про¬ дукції маленькими партіями: поліпропілену та поліетилену для пре¬ сованих пластмас для труб, зовнішньої обшивки, панельної обшивки тощо. У Парамінсі ми все більше продукції виробляємо на замовлен¬ ня. Деякі з партій такі малі,— додає Лі,— що ми називаємо їх «ми¬ шачим молоком»». Військове виробництво більшість людей вважає масовим, але ре¬ альністю є його демасифікація. Ми уявляємо собі мільйони однако¬ вих мундирів, шоломів, гвинтівок. Насправді ж, багато з того, шо потрібне сьогодні військовому господарству,— це зовсім не масова продукція. Реактивні винищувачі, як правило, виготовляються мали¬ ми партіями, від десяти до п’ятдесяти одиниць. Продукція кожної партії може злегка відрізнятися від іншої, залежно від поставленого завдання та роду військ. І при таких невеликих замовленнях багато компонентів для літаків також, як правило, виготовляються невели¬ кими партіями. Так, аналіз витрат Пентагону на закупку кінцевої продукції пока¬ зує, що з 9,1 мільярда доларів, витрачених на продукцію, для якої кількість кінцевих виробів можна було підрахувати, 78 відсотків (7,1 мільярда) пішли на продуцію, що вироблялася партіями менш як у 100 одиниць. Навіть у галузях, де деталі все ще виробляються масово в дуже ве¬ ликій кількості,— а в деяких високорозвинених галузях промисло¬ вості таке становище досі існує,— ці деталі, як правило, мають фор¬ му, з якої можна утворити багато різних видів кінцевої продукції, що виробляються невеликими партіями. Досить лише поглянути на дивовижне розмаїття транспортних за¬ собів на шосе Арізони, щоб побачити, як ринок раніше відносно од¬ норідних автомобілів розколовся на частини, примушуючи навіть цих технологічних тиранозаврів, виробників автомобілів, неохоче вдатися до часткового виготовлення автомобілів на замовлення. Ви¬ робники автомобілів у Європі, Сполучених Штатах та Японії зараз масово виготовляють лише деталі й вузли, а потім об’єднують їх без¬ ліччю способів. На іншому рівні відзначимо скромну теніску. Сорочки виготовля¬ ються масово. Але нові, дешеві преси, які швидко нагріваються, роб¬ лять економічно прийнятним штампувати малюнки або вислови на дуже малих партіях. В результаті маємо строкате розмаїття тенісок, що проголошують власника шанувальником Бетховена, любителем 164
пива або порнозіркою. Автомобілі, теніски та багато інших виробів є проміжним ступенем між масовим і немасовим виробництвом. Наступний крок — це, звичайно, виробництво продукції повністю 33 технічними умовами замовника — практично виготовлення несерійної продукції. І ясно, що це напрям, у якому ми рухаємося: виробництво на замовлення для індивідуального використання. Як вважає Роберт Г. Андерсон, керівник відділу інформаційної елужби «Ренд корпорейшен», експерт передового виробництва: «У найближчому майбутньому виготовити щось на замовлення буде не важче... ніж масово виготовити це... сьогодні... Ми вже пройшли ста- Дно модуляризації, гали ви виготовляєте велику кількість модулів і потім їх збираєте докупи, і... наближаємося до стадії виробництва безпосередньо на замовлення. Достоту так шиють на замовлення одяг». Перехід до виробництва на замовлення, можливо, найкраще сим¬ волізує лазерна гармата на базі комп’ютера, запроваджена у швейну Промисловість кілька років тому. До того як Друга Хвиля принесла з собою масове виробництво, якщо людині був потрібен одяг, вона йшла до кравця або до швачки чи шила його вдома. В усіх випадках РДяг виготовлявся ручним способом і за індивідуальною міркою. увесь одяг, по суті, шили на замовлення. З появою Другої Хвилі ми почали виготовляти однаковий одяг на фенові масового виробництва. За цієї системи робітник клав один *н?Р тканини на другий, зверху клав лекало, електричним ножем брізав тканину по краю шаблону й одержував однакові викройки одяїу. Вони потім підлягали однаковій обробці, щоб пошити одна- 0ВЦ3а Р°ЗМІР°М> формою й кольором предмети одягу. Нова лазерна машина діє за радикально іншим принципом. Вона не викроює 10, або 50, або 100, або навіть 500 сорочок чи жакетів од- очасно. Вона кроїть їх по одній. Але в дійсності вона кроїть швид¬ ше й дешевше, аніж це робиться методом масового виробництва, яким користувалися раніше. Вона знижує кількість відходів і усуває потребу підрахунку. З цих причин, за словами президента фірми Іуенеско», одного з найбільших виробників одягу в Сполучених Штатах, «лазерні машини можуть бути запрограмовані економно ви¬ конати замовлення на один предмет одягу». Це свідчить за те, що од- °го дня може зникнути навіть стандартний розмір. Можна буде пе¬ редавати розміри по телефону або навести на себе відеокамеру і та¬ йм чином ввести дані безпосередньо в комп’ютер, який у свою чер- Дасть указівку машині виготовити один предмет одягу точно за Розміром замовника. Ми маємо тут справу з пошиттям одягу на замовлення на основі Исокої технології. Це відновлення системи виробництва, яка існува- а До індустріальної революції, але тепер відновлюється на основі аипередовішої, складної технології. Подібно до того як ми робимо емасовими засоби масової комунікації, ми робимо немасовим ви¬ робництво. 165
PRESTO-Efl&EKT Кілька інших, досить екстраординарних досягнень, як ми побачи¬ мо, змінюють спосіб виготовлення нами речей. Поки деякі галузі переходять від масового виробництва до вироб¬ ництва товарів малими партіями, інші уже вийшли поза це до безпе¬ рервного виробництва цілком за технічними умовами замовника. Замість того щоб зупиняти виробництво на початку і по закінченню виготовлення кожної невеликої партії, вони йдуть до ситуації, коли машини зможуть постійно переналагоджуватися так, щоб вироби, не схожі один на один, моши безперервним потоком виходити з маши¬ ни. У двох словах, ми швидко йдемо до безперервного, цілодобового машинного виробництва за технічними умовами замовника. Інша важлива зміна, як ми невдовзі побачимо, включає замовника більше, ніж будь-коли раніше, безпосередньо у виробничий процес. У деяких галузях ми лише на крок від ситуації, коли компанія-замов- ник передасть свої технічні умови безпосередньо комп’ютерам ви¬ робника, які, у свою чергу, проконтролюють поточну лінію. Коли ця практика пошириться, замовник стане настільки інтегрованим у ви¬ робничий процес, що нам буде все важче й важче сказати, хто ж на¬ справді є споживачем, а хто — виробником. І нарешті, тоді як виробництво Другої Хвилі було картезіанським, у тому розумінні, що продукція розбиралася на частини, а потім ста¬ ранно збиралася знову, виробництво Третьої Хвилі — посткартезі- анське, або «цілісне». Це видно на прикладі того, що відбулося з ви¬ робництвом такого розповсюдженого виробу, як наручний годинник. Тоді як колись годинники мали сотні рухомих деталей, нині ми спро¬ можні виготовляти точніші й надійніші електронні годинники, які взагалі не мають рухомих частин. Інший приклад: телевізор «Пана¬ сонік» сьогодні має удвічі менше деталей, ніж мали їх телевізійні приймачі ще десять років тому. Коли крихітні мікропроцесори, ці, знову ж таки, диво-мікросхеми, стали проникати в дедалі більшу кількість видів продукції, вони замінили дуже багато звичайних компонентів. «Екскон» пропонує нову друкарську машинку «Квікс» із дуже малою кількістю рухомих частин порівняно з «ІБМ селект- рик». Подібно до цього, відома 35-міліметрова камера, «Кенон АЕ-1» нині має на 300 деталей менше, ніж попередня модель. 175 із цих де¬ талей були замінені однією мікросхемою компанії «Тексес інстра- ментс». Проникаючи на молекулярний рівень, користуючись спроектова¬ ними за допомогою комп’ютера або іншими передовими засобами виробництва, ми об’єднуємо все більше функцій у все меншу кількість деталей, заміняючи «цілими» багато окремих компонентів. Те, що відбувається, можна порівняти з виходом фотографії на рівень образотворчого мистецтва. Замість того щоб створити малюнок, на¬ кладаючи на полотно незліченні мазки фарби, фотограф «творить» 166
Увесь образ, лише раз натиснувши кнопку. Ми починаємо бачити цей «presto-ефект» у виробництві. . Отае, принцип стає зрозумілим. Великі зміни в техносфері та юфосфері поєдналися, щоб змінити спосіб, яким ми виробляємо то¬ вари. Ми швидко йдемо від традиційного масового виробництва до складної суміші масової й демасифікованої продукції. Кінцева мета Цього руху на сьогодні очевидна: безперервний процес виробництва Цілісних товарів, повністю за технічними умовами і все більше під безпосереднім контролем споживача. Одне слово, ми революціонізуємо глибинну структуру виробниц¬ тв, посилаючи течії змін крізь усі верстви суспільства. Тим часом, Ця трансформація, яка вплине на планування кар’єри студентом, на планування інвестицій у бізнес або планування стратегії розвитку країни, не може бути осмислена ізольовано. Вона мусить розглядати¬ ся в безпосередньому співвідношенні з іще однією революцією Революцією в конторі. СМЕРТЬ СЕКРЕТАРЯ? У той час як у багатих країнах дедалі менше працівників зайняті У виробництві матеріальних цінностей, все більше їх потрібно, щоб виробляти ідеї, патенти, наукові формули, законопроекти, рахунки, плани реорганізації, картотеки, досьє, вивчати ринок, демонструвати товари перспективному покупцеві, складати графіки, писати листи, Юридичні документи, розробляти технічні умови, комп’ютерні про¬ грами та тисячі інших форм випуску даних або символічної про¬ дукції. Ця активізація діяльності білих комірців, технічного та ад¬ міністративного персоналу була так широко задокументована в бага¬ тьох країнах, що нам для цього твердження статистика не потрібна. Деякі соціологи дивляться на збільшення абстракції виробництва як На доказ того, що суспільство вже увійшло в «постіндустріальну» стадію. Проте дійсність складніша. Зростання кількості білих комірців як Робочої сили ми маємо більше підстав витлумачити як розширення ’Ндустріалізму, останній високий виплеск Другої Хвилі, аніж як стрибок у нову систему. В той час як правильно те, що праця стала більш абстрактною і менш конкретною, самі контори, де ця праця ви¬ конується, є очевидним зразком безпосередньо заводів Другої Хвилі Фрагментованою, монотонною, нуцною й антигуманною працею. Навіть сьогодні багато відомчих реорганізацій — це, власне, лише спроба зробити контору більше схожою на завод. У цьому «заводі символів» цивілізація Другої Хвилі також створи¬ ла подібну до фабричної кастову систему. Фабрична робоча сила по¬ ділена на працівників ручної й неручної праці. Контора так само Ділиться на фахівців «високих абстракцій» і «низьких абстракцій». На одному рівні ми бачимо еліту технократів високих теорій: учених, інженерів та менеджерів, які більшість свого часу проводять на зу¬ 167
стрічах, конференціях, ділових обідах, диктують, пишуть проекти службових документів, розмовляють по телефону або обмінюються інформацією в інший спосіб. Нещодавні дослідження показали, що 80 відсотків часу менеджера щодня витрачаються на 150 — 300 «ін¬ формаційних трансакцій». На другому рівні ми знаходимо фахівців низьких абстракцій — пролетарів із середовища, як кажуть, білих комірців, котрі, подібно до фабрично-заводських робітників періоду Другої Хвилі, виконують ру¬ тинну, нудну роботу, якій немає кінця. Про цю групу, до якої нале¬ жать, головним чином, жінки і яка не об’єднана в професійну спілку, з усмішкою та іронією згадують соціологи, говорячи про «постін- дустріалізм». Це індустріальна робоча сила контори. Сьогодні контора також починає переходити з Другої Хвилі в Тре¬ тю, і ця індустріальна кастова система має незабаром розпастися. Всі старі ієрархії й структури контори скоро будуть перегруповані. Революція Третьої Хвилі в конторі є результатом зіткнення кіль¬ кох сил. Потреба в інформації зростає так швидко, що ніяка армія чи¬ новників, друкарок та секретарок Другої Хвилі, незалежно від їхньої кількості й працездатності, не може її забезпечити. До того ж, вартість праці з паперами піднялася так високо, що ведуться гаряч¬ кові пошуки способів її знизити. (Конторські витрати в багатьох ком¬ паніях досягай 40 або 50 відсотків від загальних витрат, і деякі екс¬ перти вважають, що, якщо ми візьмемо до уваги всі приховані чин¬ ники, витрати на підготовку одного ділового листа можуть досягти 14 — 18 доларів США.) Більше того, в той час як пересічний заводсь¬ кий робітник у Сполучених Штатах сьогодні підтримується техно¬ логією, вартість якої оцінюється в 25 тисяч доларів, конторський служ¬ бовець, як висловився один із продавців ксероксів, «працює на ста¬ рих друкарських та лічильних машинах, вартістю від 500 до 1000 до¬ ларів США і, можливо, належить до найменш подуктивних праців¬ ників у світі». Продуктивність конторської праці піднялася протягом минулого десятиліття лише на 4 відсотки, а в інших країнах ця тен¬ денція була виражена, мабуть, іще чіткіше. Наскільки різко знизилася вартість комп’ютерів, настільки збільшилася кількість функцій, які вони виконують. Підраховано, що за останні п’ятнадцять років продуктивність комп’ютера зросла в 10 тисяч разів, а вартість однієї функції сьогодні знизилася в 100 тисяч разів. Поєднання зростання вартості та застій продуктивності, з од¬ ного боку, й розвиток комп’ютеризації, з другого,— процес невідво¬ ротний... Головним символом зрушення є електронний прилад, названий словом процесор, 250 тисяч яких уже працюють у конторах США. Ви¬ робники цих елементів, зокрема такі титани, як «ІБМ» та «Екскон», втягуються в конкурентну боротьбу за ринок, вартість якого, на їхню думку, скоро досягне десятьох мільярдів доларів на рік. Прилад, який іноді називають «розумною друкарською машинкою», або «тексто¬ 168
вим редактором», фундаментально змінює потік інформації в кон- ТоРі, а з ним і структуру праці, бін, проте, лише один із великої сім’ї Нових технологій, які нині затоплюють світ білих комірців. У Чикаго, в червні 1979 року, під час з’їзду Міжнародної асоціації електронного обробітку тексту, близько 20 тисяч спітнілих відвіду- Вачів пройшли через виставочний зал, щоб оглянути або випробува¬ ти в роботі також велику кількість інших машин — оптичні сканери, високошвидкісні принтери, прилади для мікрографіки, машини для Факсиміле, комп’ютерні термінали й таке інше. Вони бачили початок °го, що можна назвати «конторою без паперу» завтрашнього дня. У столиці США Вашингтоні консалтингова фірма «Мікронет ін- Корпорейтід» фактично об’єднала устаткування сімнадцяти різних виробників у єдину контору, де використання паперу заборонено. ьУДь-який документ, який приходить до цієї контори, негайно копі¬ юється на мікроплівку й зберігається, щоб потім стати об’єктом комп’ютерного пошуку. Ця показова контора та навчальне устатку¬ вання об’єднують диктофонне устаткування, устаткування для ви- отовлення мікрофільмів, оптичні сканери та відеотермінали у Функціональну систему. «Наша мета,— каже президент «Мікро- ет» Дарі Стокетт,— контора майбутнього, в якій «не буде помилок нри обробітку документів; дані з маркетингу, збуту, обліку та до- ліджень завжди свіжі на останню хвилину, інформація відтво¬ рюється й розподіляється сотнями тисяч сторінок на годину за якусь частку цента за сторінку і... інформація може бути перетво¬ рена з друкованої на цифрову чи фотографічну або навпаки, коли Нам цього захочеться». Ключем до такої контори майбутнього є звичайна кореспонденція, традиційній конторі Другої Хвилі, коли керівник хоче написати ли¬ ста або видати наказ, він викликає посередника — секретаря. Перше завдання цієї особи — записати слова свого начальника на папері, в записнику або на друкованій чернетці. Потім текст коректується, ви¬ правляються помилки і, можливо, передруковується кілька разів. Піс¬ ля цього він друкується начисто, з копією через копірувальний папір або пізніше на ксероксі. Оригінал відсилається за призначенням че- Рез відділ листів або пошту. Копія підшивається до теки. Таким чи- Н°м, робота з документом вимагає п’ятьох чітких послідовних опе- РаШй, не рахуючи першого етапу його складання. Сьогодні машини зводять ці п’ять заходів до одного, роблячи всю Послідовність майже одночасною. Щоб довідатися, як це робиться, та щоб пришвидшити свою влас¬ ну працю, я купив простий комп’ютер, користувався ним як тексто- им редактором, а згодом написав із його допомогою другу полови¬ ну Цієї книжки. Я був задоволений, коли побачив, що можу опанува¬ ти техніку користування цією машинкою протягом одного короткого еансу. Через кілька годин я вже користувався нею цілком вільно, фосидівши понад рік за клавіатурою, я все ще дивуюся її швидкості Та потужності. 169
Сьогодні, замість того щоб друкувати чернетку розділу на папері, я друкую її на клавіатурі комп’ютера й зберігаю в електронній формі на так званій «дискеті». Я бачу свої слова перед собою на екрані, схо¬ жому на телевізійний. Натиснувши кілька клавіш, я можу відразу пе¬ ревірити або переробити те, що я написав, переносячи параграфи, вилучаючи, вставляючи й підкреслюючи, поки матиму версію, яка мені подобається. Це позбавляє необхідності витирати, «забілюва¬ ти», вирізати, склеювати, сколювати, робити ксерокопії або без кінця друкувати чернетки. Виправивши текст, я натискую клавішу, і прин¬ тер, що стоїть поруч, робить для мене чистовий екземпляр із ледь помітною для ока швидкістю. Але виготовлення паперових копій нехай там чого є примітивним використанням таких машин і образою самої їхньої суті. Бо найвища краса електронної контори полягає не просто в позбавленні секрета¬ ря необхідності друкувати й виправляти листи. Автоматизована кон¬ тора може реєструвати й зберігати їх у вигляді електронних структур на плівці або на диску. Вона може (або незабаром зможе) пропусти¬ ти їх через електронний словник, який автоматично виправить орфо¬ графічні помилки. За допомогою з’єднаних одна з одною та з теле¬ фонною лінією машин, секретар може відразу передати листа на принтер або екран одержувача. Устаткування, таким чином, може взяти оригінал, виправити його, скопіювати, відіслати та зареєструва¬ ти для зберігання практично в одному процесі. Швидкість збіль¬ шується. Витрати знижуються. П’ять окремих операцій об’єднують¬ ся в одну. Застосування такої компресії виходить далеко за межі контори. Крім усього іншого, це устаткування, маючи зв’язок із супутнико- вим, мікрохвильовим та іншим телекомунікаційним обладнанням, робить можливим відмовитися від послуг такої перевантаженої, кла¬ сичної установи Другої Хвилі, як пошта, справді, подальша автома¬ тизація контори, коли редагування тексту є лише одним частковим аспектом, цілком пов’язана із утворенням систем «електронної по¬ шти», яка замінить листоношу з його важкою сумкою. Сьогодні в Сполучених Штатах 35 відсотків загального внутріш¬ нього обсягу пошти займають повідомлення про ділові операції: ра¬ хунки, грошові надходження, розпорядження про купівлю, балансові звіти, квитанції і таке інше. До того ж головний потік кореспонденції відбувається не між окремими особами, а між організаціями. З по¬ глибленням поштової кризи, все більше компаній вдаються до по¬ шуків альтернативи поштовій системі Другої Хвилі й поступово ут¬ ворюють замість неї систему Третьої Хвилі. Основана на телепринтерах, факсиміле-машинах, устаткуванні редагування текстів та комп’ютерних терміналах, ця система елек¬ тронної пошти поширюється дуже швидко, а надто в розвинених га¬ лузях індустрії, й нові супутникові системи прискорять її розвиток ще більше. «ЮМ», «Aetna Casualty and Surety» та «Comsat» (квазіурядове 170
агентство супутникового зв’язку) утворили компанію, яка називається «Сетелайт бізнес систем» для надання комплексного інформаційного обслуговування іншим компаніям. «СБС» планує запускати супутни¬ ки для таких фірм-клієнтів, як «Дженерал моторе» або, скажімо, «Гохст» чи «Тошиба». Разом з дешевими наземними станціями, роз¬ ташованими на кожному об’єкті компанії, супутники «СБС» дають можливість кожній компанії мати практично свою власну електрон¬ ну поштову систему, обходячи значною мірою загальну поштову Замість транспортування паперу, нова система передає електронні імпульси. «Навіть сьогодні,— відзначає Вінсент Джуліано з дослід¬ ницької організації «Артур Д. Літтл»,— електроніка є «активним» посередником у багатьох сферах. Саме електронний імпульс виконує операції з паперовим рахунком, квитанцією або заявою, які потім ли¬ шається тільки затвердити. Як довго ще буде потрібен папір — пред¬ мет для дискусії. Послання й директиви передаються безмовно й миттєво. Терміна¬ ли біля кожного столу, а їх тисячі в будь-якій великій організації,— тихо блимають, поки інформація тече системою, підіймаючись до су¬ путника й повертаючись униз до контори, розташованої на проти¬ лежному кінці світу, або до домашнього терміналу керівника. Ком- п ютери, в разі потреби, зв’язують картотеку компанії з картотекою інших компаній, і менеджери можуть мати інформацію, яка зберіга¬ ються в сотнях чужих банків даних, таких як «Нью-Йорк тайме ін- формейшн бенк». Як далеко підуть справи в цьому напрямі, ми ще побачимо. Образ контори майбутнього надто чіткий, надто гладенький, надто нема¬ теріальний, аби бути реальним. Бо дійсність завжди безладна. Але очевидно, що ми швидко йдемо цим шляхом і навіть часткової зміни в напрямку до електронної контори буде досить, щоб спричинити безліч соціальних, психологічних та економічних наслідків. Праце- трус, що наближається, означає більше, ніж просто нові машини, Він обіцяє перебудувати всі людські відносини, а також ролі в конторі. Насамперед він усуне багато функцій секретаря. Навіть друкуван¬ ня у завтрашній конторі, коли з’явиться технологія розпізнавання го¬ лосу, стане застарілою майстерністю. Спочатку друкування все ще буде потрібне, щоб зафіксувати послання й надати йому транспорта¬ бельної форми. Але невдовзі обладнання, настроєне на характерний акцент кожного окремого користувача, перетворить звуки в написані слова й таким чином зробить зайвою функцію друкування. «Стара технологія була недосконалою, тому вона й використову¬ вала друкарку,— говорить доктор Джуліано. — Коли були глиняні Дощечки, потрібні були писарі, що знали, як приготувати глину й Різець, щоб на них писати. Письмо тоді було не для мас. Сьогодні ми маємо писарів, яких називаємо друкарками. Але як тільки нова тех¬ нологія зробить можливим легше фіксувати послання, виправляти його, зберігати, знаходити, посилати й копіювати, ми все це робити¬ 171
мемо самі, подібно до того як сьогодні розмовляємо й пишемо. Як тільки чинник недосконалості буде ліквідований, непотрібною стане й друкарка. Ми покладаємо великі надії на фахівців з обробітку тексту на період, коли значення секретарки впало майже до нуля, а керівники взяли на себе обов’язки друкарки, принаймні до того часу, поки ця потреба взагалі не зникне. Коли я виголошував промову на з’їзді Міжнародної асоціації електронного обробітку тексту, мене запита¬ ли, чи моя секретарка друкує для мене на машинці. На мою відпо¬ відь, що я сам друкую свої чернетки й що моя секретарка навряд чи змогла користуватися моїм комп’ютером/текстовим редактором, про¬ лунали схвальні оплески. Всі ми мріємо про той день, коли у відділі оголошень газета зможе надрукувати: Потрібен: віце-президент групи. Обов'язки: координація фінансів, маркетинґ, контроль за по¬ точною виробничою лінією в кількох відділеннях. Потрібно мати досвід управління. Звертатися: «Ехес. VP, muiti-line International company». УМІТИ ДРУКУВАТИ ОБОВ’ЯЗКОВО. Проте керівники, як здається, не бажають бруднити своїх пальців, так само, як не бажають самостійно готувати собі каву. До того ж, знаючи, що прилади розпізнавання голосу вже близько й вони змо¬ жуть диктувати, а машина все це надрукує, вони тим більше лінують¬ ся опановувати техніку володіння клавіатури. Та чи робитимуть вони це, чи ні, незаперечним залишається той факт, що система праці в конторі Третьої Хвилі, зіткнувшись зі ста¬ рою системою Другої Хвилі, спричинить тривогу, конфлікт і приведе до реорганізації, а для декого — до нової кар’єри та нових можливо¬ стей. Нові системи кинуть виклик усьому колишньому виконавчому підґрунтю, ієрархії, поділу на статеві ролі, відомчим бар’єрам мину¬ лого. Все це спричинило чимало побоювань. Думка тих, хто стверджує, що мільйони робочих місць просто зникнуть (або що сьогоднішні се¬ кретарки будуть зведені до становища механічних рабів), різко від¬ різняється від набагато оптимістйчнішої думки, що панує в галузі електронного обробітку текстів й була висловлена Ренді Голдфілдом, керівником консалтингової фірми «Буз Аллен і Гамілтон». За слова¬ ми містера Голдфілда, секретарі й секретарки — далекі від того, щоб бути зведеними до бездумних, тупих виконавців, навпаки, стануть «майже-керівниками», беручи участь у деяких формах професійної праці та ухваленні рішень, від чого вони значною мірою відлучені те¬ пер. Більш імовірно, що ми побачимо чіткіше означений поділ між тими білими комірцями, які обіймають відповідальніші посади, й ти¬ ми, хто опускається все нижче й, зрештою, буде звільнений. Що потім відбудеться з цими людьми та з економікою взагалі? У кінці п’ятдесятих та на початку шістдесятих років, коли автомати¬ 172
зація вперше почала виходити на сцену, економісти й керівники про¬ фесійних спілок багатьох країн прогнозували масове безробіття. Замість цього зайнятість у країнах із високорозвиненою технологією Збільшилася. Тоді як виробничий сектор скоротився, сектор білих ко¬ мірців та обслуговування розширився, знижуючи рівень безробіття. Але якщо виробництво скорочуватиметься, а зайнятість у конторах також знизиться, звідки візьмуться робочі місця завтра? Ніхто цього не знає. Незважаючи на нескінченні дослідження та палкі заяви, прогнози й докази залишаються суперечливими. Спроби визначити співвідношення інвестицій у механізацію та автоматиза¬ цію з рівнем зайнятості у виробництві свідчать, як висловилася лон¬ донська «Файненшл тайме», про «майже повну відсутність якогось зв’язку». Між 1963 та 1973 роками Японія мала найвищий відсоток інвестицій у нову технологію серед країн Сімки. Вона також мала найвище зростання зайнятості. Велика Британія, чиї інвестиції в ма¬ шинобудування були найнижчими, найбільше втратила робочих м.ірць. Американський досвід приблизно збігається із досвідом Япо¬ нії, тоді як Швеція, Франція, Західна Німеччина та Італія мали кож¬ на свої індивідуальні показники. Зрозуміло, що рівень зайнятості — це не просто віддзеркалення технологічного розвитку. Це не просто зростання й падіння, коли за¬ проваджуємо автоматику або, роблячи це, зазнаємо невдачі. Рівень зайнятості — це наслідок переплетення багатьох зведених докупи політик. У наступні роки тиск на ринок праці може значно збільшитися. Але наївно складати за це провину на комп’ютер. Безперечно лише те, що й контора, і завод неминуче зміняться в найближчі десятиліття. Одночасні зміни в секторі білих комірців та у виробництві приведуть, ні більше, ні менше, до нового способу ви¬ робництва, що стане величезним кроком уперед для людського су¬ спільства. Цей крок приведе за собою такі складні наслідки, які важ¬ ко описати. Він вплине не лише на рівень зайнятості та структуру ін¬ дустрії, а й на розподіл політичної та економічної влади, на розмір одиниць виміру виконаної роботи, на міжнародний розподіл праці, на роль жінки в економіці, на природу праці та на розкол між вироб¬ ником і споживачем. Він навіть змінить таку, здається, просту сут- тєвість праці, як «де».
Розділ 16 ЕЛЕКТРОННИЙ КОТЕДЖ У нашому поступальному русі до нової системи виробництва за¬ хований потенціал такого масштабу змін, який перехоплює подих і з наслідками якого мало хто з нас готовий мати справу. Бо ми стоїмо також перед радикальними змінами в нашому домашньому житті. Крім заохочення організації менших робочих підрозділів, крім де¬ централізації та деурбанізації виробництва, крім зміни сьогодніш¬ нього характеру праці, нова система виробництва може перемістити буквально мільйони робочих місць із заводів та контор, куди їх занес¬ ла Друга Хвиля, туди, де вони були спочатку: в приватний дім. Якщо це відбудеться, зміниться кожна відома нам інституція, від сім’ї до школи та корпорації. Спостерігаючи за масою селян, які трудилися на полях триста років тому, лише божевільний міг уявити собі, що невдовзі настане час, коли поля обезлюдніють, а люди стануть заробляти свій щоден¬ ний хліб на заводах і фабриках. І тільки божевільний мав би рацію. Сьогодні надто сміливим припущенням видається те, що наші най¬ більші заводи та конторські хмарочоси ще за нашого життя стануть напівпорожніми, використовуватимуться як складські приміщення або будуть перетворені на житлові будинки. А проте, саме новий спо¬ сіб виробництва зробить можливим повернення до домашнього ви¬ робництва на новій, вищій, електронній основі й цим по-новому на¬ голосить на важливості сім’ї як центру суспільства. Сказати, мільйони стануть скоро проводити свій час удома, замість того щоб іти на завод або до контори, означає наразитися на зливу за¬ перечень. І для такого скептицизму існує багато поважних причин. «Люди не бажають працювати вдома, навіть якби могли. Подивіться на жінок, які борються за те, щоб вийти з дому на роботу!» «Як мож¬ на виконувати якусь роботу, коли поруч бігають діти?» «Люди не ма¬ тимуть мотивації, якщо за ними не наглядатиме керівник». «Людям треба безпосередньо спілкуватися між собою, щоб мати довіру та впевненість, необхідні для сумісної праці». «Архітектура пересічно¬ го будинку для цього не годиться». «Що означає працювати вдома — маленька доменна піч у кожному підвалі?» «А як щодо зональних об¬ межень і заперечень власників землі?» «Профспілки уб’ють цю ідею». «А як щодо збирачів податків? Податківці стають прискіп¬ ливіші при нарахуванні податків за роботу вдома». Й остання пере¬ шкода: «То я маю не розлучатися цілий день із дружиною (чоло¬ віком)?» 174
Навіть старий Карп Маркс насупився б. Праця вдома, вважав він, є реакційною формою виробництва, тому що «скупчення людей у од¬ ному цеху» є «необхідною умовою розподілу праці в суспільстві». Одне слово, було і є багато причин (та псевдопричин) вважати саму Цю ідею вкрай нерозумною. ВИКОНАННЯ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ А проте, триста років тому існували такі самі, якщо не більш не¬ заперечні докази того, що люди ніколи не покинуть свою домівку й поле, щоб працювати на фабриках і заводах. Хай там як, а вони пра¬ цювали у своїх власних будинках та на власній землі десять тисяч, а не якихось триста років. Весь уклад сімейного життя, процес вихо¬ вання дітей та формування особистості, вся система власності та вла¬ ди, культура, щоденна боротьба за існування були пов’язані з домів¬ кою й землею тисячами невидимих ланцюгів. І все ж, ці ланцюги Швидко розірвалися з появою нової системи виробництва. Сьогодні щось подібне відбувається знову, і всі соціальні та еко¬ номічні сили об’єднуються, щоб спонукати людей змінити місце своєї праці. Почати з того, що перехід від системи виробництва Другої Хвилі До нової, більш розвиненої, системи виробництва Третьої Хвилі змен¬ шує, як ми щойно бачили, кількість робітників, ЯКИМ ДОВОДИТЬСЯ ВИ¬ ГОТОВЛЯТИ матеріальні вироби. А це означає, що навіть у виробничому секторі зростає кількість видів праці, як, наприклад, надання відпо¬ відної конфігурації телекомунікаційному та іншому обладнанню, які Можуть виконуватися будь-де, навіть у чиїйсь вітальні. І це зовсім не наукова фантастика. Коли компанія «Вестерн електрик» перейшла від виробництва електромеханічного комутаційного обладнання для телефонної ком¬ панії на виробництво електронного обладнання, склад робочої сили На її сучасному виробничому устаткуванні в Північному Іллінойсі теж змінився. Раніше співвідношення робітників і білих комірців та технічних працівників було три до одного. Сьогодні — один ДО ОД¬ НОГО. Це означає, що половина з двох тисяч працівників зараз ма¬ ють справу не із речами, а з інформацією і велика частина їхньої праці може виконуватися вдома. Дом Куомо, технічний директор фірми «Нозерн Іллінойс», висловився прямо: «Якщо ми візьмемо інженерних працівників, від десяти до двадцяти п’яти відсотків Усього, що тут робиться, могло б за наявної технології виготовля¬ тися вдома». Керівник технічного відділу Джералд Мітчелл пішов навіть далі: «Все говорить,— сказав він, — що від 600 до 700 працівників із двох тисяч можуть зараз, за наявної технології, працювати вдома. А через п ять років ця кількість буде значно більшою». Це «передбачення» поінформованої особи цілком збігається із за¬ явою Дара Говарда, що керує виробництвом заводу «Гевлет — Пак- 175
кард» у Колорадо-Спрінґс: «У нашому виробництві ми фактично маємо тисячу працівників. Технологічно двісті п’ятдесят із них мог¬ ли б працювати вдома. Матеріально-технічне забезпечення було б складним, але інструменти й капітальне устаткування перепоною не стали б. Від половини до трьох чвертей досліджень і розробок, за на¬ лежного інвестування в [комп’ютерні] термінали, білі комірці також могли б виконувати вдома». За такої ситуації «Гевлет — Паккард» знадобилися б додатково від 350 до 520 працівників. Все сказане означає, що від 35 до 50 відсотків усієї робочої сили в цьому розвиненому виробничому центрі мопіи б навіть тепер вико¬ нувати більшу (якщо не всю) частину своєї праці вдома, за умови, що хтось би організував виробництво в такий спосіб. Виробництво Тре¬ тьої Хвилі, попри твердження Маркса, не вимагає, щоб 100 відсотків робочої сили було сконцентровано в одному цеху. Такі передбачення стосуються не лише електронної промисло¬ вості або гігантських підприємств. За словами Пітера Тетла, віце- президента компанії «Орто фармацевтікал Лтд» (Канада), справа не в тому, «скільком працівникам можна дозволити працювати вдома?», а радше в тому, «скільки їх повинні працювати в конторі або на за¬ воді?» Говорячи про 300 працівників на своєму заводі, Тетл заявляє: «75 відсотків із них могли б працювати вдома, якби ми моїли забез¬ печити необхідну технологію зв’язку». Цілком зрозуміло, все, що мо¬ же бути застосоване в електронній або фармацевтичній промисло¬ востях, може бути застосоване й у інших передових галузях. Якщо значне число працівників виробничого сектору могли б ви¬ конувати свою працю вдома навіть тепер, то сміливо можна сказати, що значний прошарок сектору білих комірців там, де вони не працю¬ ють безпосередньо з матеріалами, міг би це робити також. Насправді ще не визначену, але вже значну частку роботи такі лю¬ ди, як, наприклад, продавці й продавщиці, вже виконують удома по телефону або час від часу навідуючи свою базову контору; так само нерідко тепер працюють архітектори й модельєри, все більші групи спеціалізованих консультантів у багатьох галузях промисловості, чи¬ мало працівників гуманітарних служб, таких як терапевти або психо¬ логи, вчителі музики або іноземних мов, торговці творами мистецтва, інвестиційні радники, страхові агенти, юристи, академічні дослідни¬ ки та багато інших категорій білих комірців, техніків і професіоналів. Крім того, ці види праці належать до тих, які найшвидше поши¬ рюються, а коли ми зможемо мати технології, які дадуть змогу роз¬ містити дешеву «робочу станцію» в кожній домівці, забезпечивши її «розумною» друкарською машинкою, можливо, з факсом або пуль¬ том управління і телеконференційним обладнанням, можливість для праці вдома радикально розшириться. Коли з’явиться таке обладнання, хто міг би першим зробити цей перехід від централізованої праці до роботи в «електронному ко¬ теджі»? В той час як було б помилкою недооцінити потребу в безпо¬ середньому контакті під час бізнесових операцій та в усьому тому 176
підсвідомому й несловесному спілкуванні, яке супроводить цей кон¬ такт, правда також і те, що певні завдання зовсім не вимагають багато зовнішніх контактів або мають необхідність у них лише періодично. Так, конторські працівники «низького рівня абстракції» здебіль¬ шого виконують завдання,— фіксацію даних, друкування, пошуки да¬ них, підбиття цифр, підготовку рахунків і таке інше,—які вимагають мало, якщо взагалі вимагають, безпосередніх взаємодій. їх, можливо, було б легше перевести до «електронного котеджу». Багатьом із «ви- сокоабстрактних» працівників — дослідникам або, наприклад, еко¬ номістам, тим, хто формує політику або організаційну структуру потрібні як тісні контакти між рівними собі й колегами, так і час, щоб працювати самостійно. Буває, що навіть складачам угод потрібно по¬ бути на самоті й виконати свою «домашню роботу». w . Натаніел Самуелз, консультант-директор інвестиційного банків¬ ського дому «Леман Бразерз Кун Леб», з цим погоджується. Саму- елз, який уже працює вдома від 50 до 75 днів на рік, стверджує, що «майбутня технологія збільшить кількість «домашньої роботи». Справді, багато компаній уже пом’якшують свої наполягання, що робота має виконуватись у конторі. Коли великій деревообробній компанії «Вейєрхойзер» нещодавно знадобилися нові інструкції для працівників, віце-президент Р. Сіґел та троє працівників його персо¬ налу майже тиждень зустрічались у нього вдома, поки не виробили Проект. «Ми відчували, що повинні піти [з контори], щоб не так роз¬ порошувати свою увагу»,— говорить Сігел. «Праця вдома узгоджу¬ йся з нашим переходом на гнучкий робочий графік, додає він. Головне, щоб робота була зроблена. Для нас не головне, де вона ви¬ конується». •Як пише «Волл-стріт джорнал», компанія «Вейєрхойзер» не оди¬ нока. «Багато інших компаній також дозволяють своїм працівникам трудитися вдома»,— повідомляє газета. Одна з них ■ це «Юнаитед еарлайнз», директор служби громадських стосунків якої дозволяє своїм штатним працівникам писати вдома 20 днів на рік. Навіть компанія «Макдоналд», чиї працівники нижчого рангу повинні го¬ тувати гамбургери, заохочує працю вдома деяких керівників вищо¬ го рангу. «Вам справді потрібна контора як така?» — запитує «Буз Аллен і Гамілтон» Гарві Поппел. У своєму неопублікованому прогнозі ІІоп- пел передбачає, що «в 1990-ті роки можливості двостороннього зв’язку збільшать можливість значно поширювати практику заохо¬ чення праці вдома». Його погляд підтримують багато інших до¬ слідників. Роберт Ф. Латем, укладач довгострокових планів компанії «Белл Канада» в Монреалі,— один із них. За словами Латема: «Коли інформаційна робота стане профільною, а засоби зв язку доскона¬ лішими, кількість людей, які зможуть працювати вдома або в місце¬ вих робочих центрах, також збільшиться». ^ „ Голліс Вейл, консультант управління «Юнайтед Стеитс д р тмент ов Інтіріор», стверджує, що в середині 1980-х років «ц тр 177
обробітку текстів зможуть вільно розміщуватися в одній домівці»- Він написав сценарій, показавши, як секретарка Джейн Адамс, пра¬ цюючи в «Афгар компані», могла виконувати роботу вдома, зустріча¬ ючись зі своїм керівником тільки періодично, щоб «обговорювати проблеми і, звичайно, відвідувати офіційні зустрічі». Таку ж точку зору поділяє Інститут вивчення майбутнього, який ще на початку 1971 року опитав 150 експертів найрозвиненіших ком¬ паній, які мають справу із новою інформаційною технологією, й виз¬ начив п’ять різних категорій праці, які можуть бути перенесені для виконання дома. «IBM» дійшов висновку, що, коли забезпечити секретарку необ¬ хідним обладнанням, багато з її нинішніх обов’язків секретаря «мо¬ жуть виконуватися вдома не менш успішно, ніж у конторі. Така сис¬ тема збільшила б резерв робочої сили, даючи змогу одруженим сек¬ ретаркам піклуватися про малих дітей удома, працюючи й далі... Ма¬ буть, немає важливої причини, чому секретарка не могла б також, у багатьох випадках, прослухати диктовку вдома, а потім надрукувати її на домашньому терміналі, який передасть чистовий варіант авто¬ рові додому або в контору». Крім того, «IBM» додає: «Багато завдань, які виконуються інже¬ нерами, креслярами та іншими білими комірцями, можуть бути ви¬ конані вдома так само швидко, а інколи й швидше, ніж у конторі»- «Зерня майбутнього» вже існує, наприклад, у Великій Британії, де компанія «Ф. Інтернейшнл Лтд» (Ф. означає позаштатний) наймає 400 комп’ютерників-програмістів на неповний робочий день, невели¬ ка кількість яких працюють удома. Компанія, яка організує команди програмістів для промисловості, розширилася до Нідерландів та Скандинавії й має серед своїх клієнтів таких гігантів, як «Бритіш стіл», «Шелл» та «Унілевер». «Домашнє комп’ютерне програмуван¬ ня,— пише газета «Ґардіан»,— це промисловість котеджу 1980-х років». Одне слово, мірою того як Третя Хвиля накочується на суспіль¬ ство, ми бачимо все більше й більше компаній, які, за словами одно¬ го дослідника, можуть бути описані, як гурт «людей, що юрмляться навколо комп’ютера». Поставте комп’ютер у їхніх домівках, і їм не буде більше потреби юрмитися. Праці білих комірців Третьої Хвилі, як і виробництву Третьої Хвилі, не треба буде, щоб 100 відсотків ро¬ бочої сили були зосереджені в одному цеху. Не слід недооцінювати труднощів перенесення роботи із заводу або контори Другої Хвилі в домівку суспільства Третьої Хвилі. Про¬ блеми заохочення й управління, корпоративної та соціальної реор¬ ганізації зроблять перехід довгим і, можливо, болючим. Не весь зв’я¬ зок може бути замінений. Деякі види праці, особливо пов’язані з ук¬ ладанням угод, коли кожне рішення має бути нешаблонним, вимага¬ ють більше безпосереднього спілкування, Тому Майкл Кернер, пре¬ зидент компанії «Канада оверсіз інвестментс Лтд», каже: «Нам усім треба бути на відстані не більше тисячі футів один від одного». 178
мандрівники на велику відстань І все ж, потужні сили об’єднуються, щоб підтримати майбутній, начинений електронікою котедж. Найпомітніша з них — економічна взаємозалежність між станом транспортних систем і телеко- мунікаціями. Країни з найбільш високою технологією переживають нині транспортну кризу, коли системи масових перевезень дійшли до критичного стану, дороги й шосе запруджені, місць паркування мало, забруднення стало серйозною проблемою, страйки та аварії стали майже звичайним явищем, ціни підскочили до небес. Підвищення вартості далекого зв’язку передусім лягає на плечі Щдивідуальних працівників. Але воно, звичайно, непрямо торкнуло¬ ся и роботодавця через збільшення витрат на підвищення заробітної платні й споживача — через підвищення цін. Джек Ніллз зі своєю ^Упою, яку фінансово підтримала Фундація національної науки, ви¬ значили шляхи заощадження доларів і енергії, що матимуть місце внаслідок будь-якого істотного перенесення праці білих комірців із Централізованих міських контор. Замість того щоб пропонувати пе¬ ремістити працю в домівки працівників, група Ніллза запропонувала таку собі модель «напівдорозі додому», рекомендуючи лише, щоб м,сця праці були перенесені до сусідніх робочих центрів, ближче до Домівок працівників. Наслідки застосування їхніх досліджень вражають. Вивчивши ро¬ бочі дні 2048 службовців однієї зі страхових компаній Лос-Анжеле- са, група Ніллза виявила, що кожен із них щодня долає до місця праці н потім додому відстань у середньому 21,4 милі (порівняно з 18,8 ми¬ лі, які в середньому долають міські робітники в Сполучених Шта¬ тах). Чим вище на менеджерській драбині перебуває працівник, тим Довшу відстань доводиться йому щодня долати, яка для управлінців найвищого рівня дорівнює в середньому 33,2 милі. З усього сказано¬ го видно, що ці працівники щороку долають у своїх мандрах до місця Роботи 12,4 мільйона миль, витрачаючи для цього час, який дорівнює маиже половині століття. За цінами 1974 року, двадцять два центи за милю, загальна сума непрямих витрат компанії та її клієнтів дорівнювала 2 730 000 до¬ ларів. Ніллз з’ясував, що компанія фактично платила своїм міським працівникам у вигляді «субсидій на транспортні витрати» на 520 до¬ ларів США на рік більше, ніж тим, хто працює в розташованих непо¬ далік від домівки робочих центрах. Вона також забезпечувала місця стоянки автомобілів та інші дорогі служби, необхідні при її цент¬ ралізованому розташуванні. Якщо ми зараз припустимо, що секре¬ тарка в тій місцевості заробляла близько тисячі доларів на рік, усу¬ нення цих компенсаційних витрат дозволило б компанії додатково найняти майже 300 працівників або, альтернативно, додати істотну суму до своїх прибутків. Ключовим питанням є: коли вартість установки та експлуатації 179
телекомунікаційного обладнання стане меншою від сьогоднішніх ви¬ трат на компенсації? В той час як ціни на бензин та на інші транс¬ портні послуги (в тому числі витрати на масові перевезення, альтер¬ нативні автомобільним) скрізь ростуть, ціни на телекомунікацію швидко знижуються*. В якійсь точці ці криві мусять неминуче пере¬ тнутися. Але це не єдині сили, що непомітно підштовхують нас до гео¬ графічного розосередження виробництва і, як наслідок, до начинено¬ го електронікою котеджу майбутнього. Група Нілпза виявила, що пе¬ ресічний американець щодня витрачає для поїздки на роботу й назад бензиновий еквівалент 64,6 кіловата енергії. (Працівники страхової компанії Лос-Анджелеса щороку спалювали 37,4 мільйона кіловатів компенсації). Для передачі інформації, навпаки, треба значно менше енергії. Типовий комп’ютерний термінал споживає від 100 до 125 ват або й менше, а телефонна лінія — лише один ват або й менше. Роблячи певні припущення щодо того, скільки буде потрібно телекомунікацій¬ ного обладнання і як довго воно експлуатуватиметься, Ніллз підраху¬ вав, що «відносна перевага у споживанні енергії, використання теле- комунікацій над компенсацією (тобто відношення кількості енергії, спожитої для компенсації до кількості енергії, спожитої для телеко- мунікацій) буде принаймні 29:1 — при користуванні власним авто¬ мобілем, 11:1 — при користуванні нормально завантаженим масовим транспортом, 2:1 — при 100-відсотковому використанні масових транспортних систем». Ці підрахунки показали, що в 1975 році при заміні телеко¬ мунікацією лише 12 — 14 відсотків міських компенсацій Сполу¬ чені Штати заощадили б приблизно 75 мільйонів барелей бензину й повністю ліквідували б необхідність імпорту бензину з-за кордо¬ ну. Наслідки лише одного цього факту могли б вирішально вплину¬ ти на платіжний баланс США і на їхню політику щодо Середнього Сходу. Тоді як ціни на бензин та енергію загалом зростуть у найближчі десятиліття, затрати доларів й затрати енергії на користування «ро¬ зумними» друкарськими машинками, телекопірувальними пристроя¬ ми, аудіо- та відеоканалами, а також домашніми комп’ютерами різко знизиться, побільшуючи й далі відносну перевагу перенесення при¬ наймні деяких видів виробництва з великих центральних цехів, які домінували в еру Другої Хвилі. Всі ці фактори, що вимагають від нас запровадження телекому- нікацій, посилюватимуться мірою того, як дефіцит бензину, парні дні, довгі черги на заправочних станціях, а можливо, й порушення та за¬ тримки нормального транспортного зв’язку й далі підсилюватимуть свій шкідливий вплив як у соціальному, так і в економічному плані. До цього ми можемо додати навіть більші тиски, що мають тен¬ денцію діяти в тому ж напрямі. Корпоративні й урядові працівники виявлять, що перенесення роботи додому або до місцевого чи сусід¬ 180
нього робочого центру, як напівзахід, може різко зменшити сьо¬ годнішні значні витрати на нерухоме майно. Чим меншими стануть Центральні контори й виробничі приміщення, тим меншими будуть рахунки на нерухоме майно й меншими витрати на їхнє опалення, охолодження, освітлення, догляд за ними й підтримання їх у належ¬ ному стані. Тоді як податки на землю, комерційне й індустріальне не¬ рухоме майно та на все, що з цим пов’язане, зростають, надія на зменшення цих витрат або обмеження їх певними рамками спри¬ ятиме принаймні частковому розосередженню праці. Переміщення роботи та зменшення витрат на компенсації змен¬ шить також забруднення, а отже, й витрати на очистку. Чим більших Успіхів домагатимуться фахівці з проблем навколишнього середови- Ша, вимагаючи, щоб компанії платили за своє забруднення, тим більшим буде стимул перейти до діяльності з низьким забрудненням, тобто від великомасштабних, централізованих місць роботи до мен¬ ших робочих центрів або, ще краще, до праці вдома. Крім цього, фахівці з проблем навколишнього середовища та гру¬ пи консервативно мислячих громадян, які борються проти деструк¬ тивних наслідків автомобільних вихлопів і виступають проти будів¬ ництва доріг та шосе або успішно домагаються заборони авто¬ мобільного руху в певних районах, мимовільно підтримують ідею переміщення праці. Кінцевим наслідком їхніх зусиль є підвищення и так уже великих витрат на транспорт та зростання чинників його не¬ зручності порівняно з низькою вартістю та зручністю телекомуніка¬ ційного зв’язку. Коли фахівці з проблем навколишнього середовища відкриють екологічну невідповідність між цими двома альтернативами, а пере¬ несення праці додому виглядатиме як реальна можливість, вони своїм авторитетом підтримають цей важливий рух за децент¬ ралізацію й допоможуть нам увійти в цивілізацію Третьої Хвилі. Суспільні рушійні сили також підтримують рух до електронного котеджу. Чим коротшим стає робочий день, тим довшим у відно¬ шенні до нього час, витрачений на транспорт. Працівники, яким не подобається втрачати навіть годину, щоб дістатися до місця своєї ро¬ боти й назад для того, щоб витратити вісім годин на працю, можуть Узагалі відмовитися витрачати стільки ж часу на поїздки, якщо годи¬ ни перебування на роботі будуть скорочені. Чим більшим буде співвідношення між годинами, згаяними на Поїздки, і робочими годинами, тим більш ірраціональним, позбавле¬ ним змісту й абсурдним буде процес поїздки туди-сюди. При збіль¬ шенні опору цим поїздкам роботодавці непрямо будуть змушені з іль Шити винагороди працівникам у великих, централізованих місцях ро¬ боти, щоб урівняти їх із тими, хто захоче мати меншу оплату за мен¬ ший час поїздок, менші незручності й витрати. І це стане додатковим Стимулом для переміщення роботи. І нарешті, глибокі зміни в цінностях відбуваються в тому ж на¬ прямі. Незалежно від зростання приватизму й привабливості містеч-
нового та сільського життя, ми є свідками кардинальної зміни в став¬ ленні до сім’ї. Нуклеарна сім’я — стандарт, соціально схвалений періодом Другої Хвилі, перебуває у досить відчутній кризі. Ми роз¬ глянемо сім’ю майбутнього в наступному розділі. Зараз нам треба лише зазначити, що в Сполучених Штатах та в Європі, де розпад нуклеарної сім’ї найпомітніший, наростають заклики до дій, спрямо¬ ваних на те, щоб знову об’єднати сім’ю в нуклеарну одиницю. І вар¬ то зазначити, що одним із факторів, який міцно поєднував сім’ю впродовж усієї історії, була спільна праця. Навіть сьогодні вважається, що рівень розлучень нижчий серед подружжів, які працюють разом. Електронний котедж ще раз у масо¬ вому масштабі надає змогу чоловікам та їхнім дружинам, а може, й дітям, працювати разом, як один робочий осередок. І коли ті, хто ви¬ ступає за сімейне життя, відкриють можливості, закладені в пе¬ реміщення роботи додому, ми побачимо, як виникнуть вимоги здій¬ снення політичних заходів, які прискорили б цей процес,— напри¬ клад, податкові стимули й нова концепція права тих, хто працює. На початку ери Другої Хвилі робітничі рухи боролися за «десяти- годинний робочий день». Така вимога була б незрозумілою в суспіль¬ стві Першої Хвилі. Скоро ми побачимо виникнення рухів, які вима¬ гатимуть, щоб уся робота, яка може бути виконана вдома, виконува¬ лася вдома. Багато працівників наполягатимуть на цьому виборі як на своєму праві. І доти, доки ця зміна місця роботи розглядатиметься як сприятливий для зміцнення сім’ї чинник, їхня вимога діставатиме сильну підтримку людей багатьох різних політичних, релігійних та культурних переконань. Боротьба за електронний котедж є частиною більшої супербо- ротьби між минулим Другої Хвилі та майбутнім Третьої Хвилі, й во¬ на, можливо, об’єднає не просто технологів та корпорації, сповнені бажання використати нові технічні можливості, а й широкий діапа¬ зон інших сил — фахівців із проблем навколишнього середовища, реформаторів праці нового стилю та широку коаліцію організацій, від консервативної церкви до радикальних феміністок та політичних груп, які борються за нове, більш задовільне майбутнє для сім’ї. Еле¬ ктронний котедж може, таким чином, виявитися ключовим факто¬ ром, що об’єднає завтра сили Третьої Хвилі. ЗОСЕРЕДЖЕНЕ ВДОМА СУСПІЛЬСТВО Якби електронний котедж став поширеним явищем, у суспільстві мав би місце ланцюг наслідків великого значення. Багато з них задо¬ вольнили б найпалкіших прихильників захисту навколишнього сере¬ довища або технобунтарів і водночас відкрилися б нові можливості для підприємництва. Вплив на спільноту. Праця вдома, що охопить достатньо велику частку населення, означатиме більшу стабільність спільноти — мета, яка сьогодні здається недосяжною в багатьох сферах великих пе- 182
Ремін. Якщо працівники можуть виконувати якусь частину або всі види своєї праці вдома, їм не треба буде пересуватися кожного разу при зміні роботи, як багато хто мусить робити тепер. Вони просто підключаться до іншого комп’ютера. Це вимагатиме менше вимушеної мобільності, менше особистої напруги, менше короткочасних людських відносин та більшої участі в житті суспільства. Сьогодні, коли сім’я приєднується до спільноти, підозрюючи, що через рік або два вона муситиме з неї вийти, її чле¬ ни виявляють очевидну нехіть вступати до місцевих організацій, за- в°дити тісну дружбу, займатися місцевою політикою і взагалі пов’язати себе з життям спільноти. Електронний котедж допоміг би ВІДНОВИТИ зміст при належності до спільноти та сприяти відроджен¬ ню добровільних організацій, таких як церква, жіночі групи, місцеві відділи професійних спілок, клуби, спортивні та молодіжні ор¬ ганізації. Електронний котедж означав би подальше зміцнення того, Що соціологи, із їхньою любов’ю до німецького жаргону, називають Gemeinschaft (суспільство). ... Вплив на навколишнє середовище. Перенесення роботи або якоїсь и частини в домівку не лише зменшить потреби в енергії, як уже ми згадували вище, а й приведе до децентралізації енергії. Замість по¬ треби концентрувати велику кількість енергії в небагатьох офісних хмарочосах або розкиданих заводських комплексах, що вимагає ви- сокоцентралізованого виробництва енергії, система електронного ко¬ теджу розосередила б потребу в енергії і полегшила б, таким чином, використання енергії сонця, вітру та інших альтернативних енерге¬ тичних технологій. Невеликі генераторні установки в кожному домі Могли б виробити принаймні якусь частину потрібної сьогодні цент¬ ралізованої енергії. Це вплине також на зменшення забруднення з Лвох причин: по-перше, підключення до відновлюваних джерел енергії на маломасштабній основі усуває потребу в паливі, що спри¬ чиняє велике забруднення, а по-друге, це означає менші викиди ви- еококонцентрованих забруднень, що перевантажують навколишнє середовище в кількох критичних місцевостях. . Економічний вплив. Деякі бізнеси за такої системи скоротилися б, а інші б розмножилися або зміцніли. Ясно, що електроніка, галузі комп’ютеризації та зв’язку процвітали б. І навпаки, нафтові компанії, автомобільна промисловість та використання комерційного нерухо¬ мого майна потерпіли б. Цілком нова група невеликих крамниць омп’ютерів та інформаційного обслуговування збільшилася б, а по¬ штова служба, навпаки, скоротилася. Виробникам паперу було б не ак добре; більшість галузей обслуговування й білі комірці мали б вигоду. На більш глибокому рівні, якби індивіди придбали собі у влас- ість електронні термінали та устаткування, купляючи їх, можливо, кредит, вони стали б радше незалежними підприємцями, ніж кла- Ичними службовцями, що означало б, як кажуть, збільшення кіль- °сті «засобів виробництва», якими володіють робітники. Ми могли 183
б також побачити групи тих, хто працюватиме вдома, організованих у невеликі компанії, які вкладали б угоди на обслуговування або, ко¬ ли на те пішло, об’єднувалися в кооперативи, які спільно володіли б власними машинами. Всі види нових співвідношень та організацій¬ них форм стануть можливими. Психологічний вплив. Картина робочого світу, який усе більше за¬ лежить від абстрактних символів, викликає в уяві суперінтелекгуаль- не робоче середовище, яке нам чуже і, до певної міри, більш безосо¬ бове, ніж сьогоднішнє. Але на іншому рівні робота вдома передбачає поглиблення особистих та емоційних стосунків, як домашніх, так і сусідських. Замість світу опосередкованих людських відносин, із електричним екраном між індивідом і рештою людства, як це уявля¬ ють собі автори багатьох науково-фантастичних оповідань, ми може¬ мо постулювати світ, поділений на два види людських взаємин: один вид — реальні взаємини, другий — взаємини опосередковані, з різ¬ ними правилами та ролями в кожному. Немає сумніву, що ми перепробуємо багато варіантів і напівза- ходів. Чимало людей працюватимуть неповний робочий день удома, а також і не вдома. Кількість розкиданих робочих центрів, безпереч¬ но, зростатиме. Деякі люди працюватимуть місяці або й роки вдома, потім не вдома, а потім, можливо, знову вдома. Форми керівництва й управління мінятимуться. Малі фірми, звичайно ж, почнуть уклада¬ ти угоди на працю з білими комірцями великих фірм і брати особис¬ ту відповідальність за організацію, навчання й управління бригадами тих, хто працюватиме вдома. Щоб підтримувати адекватний зв’язок між ними, такі малі компанії, можливо, організовуватимуть вечори, громадські зустрічі та загальні свята, щоб члени бригади познайоми¬ лися один з одним особисто, а не через пульт управління або кла¬ віатуру. Звичайно, не кожен зможе або захоче працювати вдома. Звичайно, ми побачимо конфлікти з приводу заробітної платні та можливих кар’єр. Що станеться із суспільством, коли більшість робочих сто¬ сунків будуть опосередковані, коли безпосередні, емоційні взаємини між людьми зосередяться дома? А як щодо міст? Як зміниться кількість безробітних? Що насправді, за такої системи, ми матимемо на увазі під термінами «зайнятість» і «безробіття»? Відкинути такі питання й проблеми було б наївно. Але якщо існують питання, на які нема відповіді, й неминучі труднощі, існують також і нові можливості. Стрибок до нової систе¬ ми виробництва, можливо, розв’яже багато з нерозв’язних проблем ери, яка відходить у небуття. Важка праця в феодальному господар¬ стві, наприклад, не могла бути полегшена в рамках феодальної сіль¬ ськогосподарської системи. Вона не була ліквідована ані селянськи¬ ми повстаннями, ані альтруїзмом вельмож, ані релігійними утопіста¬ ми. Праця залишалася важкою, поки їй на зміну не прийшла фабрич- но-заводська система зі своїми власними, дуже різними й дуже при¬ крими вадами. 184
У свою чергу, характерні проблеми індустріального суспільства, від безробіття до вкрай монотонної праці, до надспеціалізації, до гру¬ бого поводження з індивідом, до низької заробітної платні, можуть, незважаючи на найкращі наміри та обіцянки роботодавців, профспіл¬ кових діячів, великодушних наймачів або революційних робітничих партій, бути цілком нерозв’язними в рамках системи виробництва Другої Хвилі. Якщо такі проблеми існували протягом 300 років, за капіталістичної і соціалістичної організацій, є причина вважати, що вони притаманні самому способу виробництва. Стрибок до нової системи виробництва як у сфері виготовлення товарів, так і в секторі білих комірців і можливий перехід до системи електронного котеджу обіцяють змінити всі умови полеміки, робля¬ чи застарілими більшість питань, за відповіді на які жінки и чоловіки сьогодні сперечаються, борються, а іноді й умирають. ^ Ми не можемо сьогодні знати, чи справді електронний котедж ста¬ не нормою майбутнього. Але варто визнати, що навіть коли лише від 10 до 20 відсотків сьогоднішньої робочої сили зроблять це історичне переміщення протягом наступних 20 — 30 років, уся наша економіка, наші міста, наша екологія, наш сімейний устрій, наші цінності и навіть наша політика зміняться майже до невпізнанності. Це реальна можливість, а можливо, ймовірність, яку варто обміркувати. Неможливо побачити у відношенні одна до одної чимало змін Третьої Хвилі, які звичайно розглядаються ізольовано. Ми бачимо, як перетворюються наша технологічна система та наша енергетична база на нову техносферу. Це відбувається в той час, коли ми робимо нсмасовими засоби масової інформації і створюємо розумне фізичне оточення, в такий спосіб революціонізуючи й інфосферу. У свою Чергу, ці дві потужні течії разом змінюють глибинну структуру нашої системи виробництва, змінюючи природу праці на заводі та в конторі и> зрештою, підводячи нас до переміщенім праці назад, додому. Самі по собі такі масштабні історичні зміни легко виправдали Заяву, що ми стоїмо на порозі нової цивілізації. Але ми водночас пе¬ ребудовуємо також наше суспільне життя, від нашиі р' зв’язків та дружби до наших шкіл і корпорацій. Ми готові створити Разом з техносферою та інфосферою Третьої Хвилі також соцюсфе- РУ Третьої Хвилі.
Розділ 17 СІМ’Я МАЙБУТНЬОГО Під час Великої депресії 1930-х років мільйони чоловіків були ви¬ кинуті з роботи. Багато з тих, за ким зачинилися двері заводу чи фа¬ брики, піддалися розпачу й відчуттю своєї провини, їхні «Я» були буквально розчавлені цим клаптиком паперу з повідомленням про звільнення. В кінцевому підсумку безробіття стали розглядати в більш прак¬ тичному світлі — не як наслідок лінощів або моральних якостей ок¬ ремого індивіда, а як результат потужних сил, не підконтрольних особистості. Диспропорція в розподілі багатства, короткозорі інвес¬ тиції, спекулятивні оборудки, нерозумна торгова політика, нікчемний уряд — усі ці чинники, а не особиста неспроможність звільнених працівників, стали причиною безробіття. Відчуття особистої прови¬ ни були, у більшості випадків, наївно неадекватними. Сьогодні «Я» знову розбиваються, мов яєчна шкаралупа об стіну. Тепер, проте, відчуття провини пов’язане більше з надламом сім’ї, а не економіки. В той час як мільйони чоловіків і жінок виборсуються з-під руїн свого шлюбу, вони також зазнають мук особистої вини. І знову ж таки, в більшості випадків вони в цьому не винні. Коли йдеться про невелику меншість, тріщини в родинах можуть свідчити про особисту неспроможність. Та коли розлучення й інші форми сімейних негараздів торкаються водночас мільйонів людей у багатьох країнах, безглуздо вважати, що причини цього — суто осо¬ бисті. Насправді розпад сьогоднішньої сім’ї є частиною загальної кризи індустріалізму, розпаду всіх інституцій, породжених Другою Хви¬ лею. Це входить до дій, які розчищають місце для соціосфери Тре¬ тьої Хвилі. І саме цей травматичний процес, відбиваючись у нашому особистому житті, змінює сімейний устрій до невпізнанності. Сьогодні нам постійно говорять, що сім’я розпадається або що сім’я — це наша проблема номер один. Так, президент Джиммі Кар¬ тер каже: «Зрозуміло, що національний уряд мусить мати політику, спрямовану на збереження сім’ї... Не може бути більш нагального пріоритету». Фальшиві проповідники, прем’єр-міністри або преса та побожна риторика торочать нам приблизно те саме. Проте, говорячи про «сім’ю», вони, звичайно ж, не мають на увазі сім’ю в усіх вигад¬ ливих варіантах її можливих форм, а лише конкретний тип сім’ї — сім’ю Другої Хвилі. 186
Вони, як правило, мають на увазі сім’ю, де є чоловік-годувальник, Дружина-кухарка та кілька малих дітей. І хоча існує багато інших типів сім’ї, саме цю форму сім’ї, сім’ю нуклеарну, цивілізація Другої Хвилі ідеалізувала, зробила її домінантною й поширила по всьому світі. Цей тип сім’ї став стандартом, соціально схваленою моделлю то¬ му, що її структура ідеально відповідала потребам суспільства масо¬ вого виробництва, де загальні цінності та стиль життя поділяються більшістю людей, суспільства з ієрархічною, бюрократичною вла¬ дою й чітким відокремленням домашнього життя від трудового ЖИТ¬ ТЯ, пов’язаного з ринком. Сьогодні, коли влада закликає нас «рестав¬ рувати» сім’ю, вона, звичайно, має на увазі нуклеарну сім ю Другої Хвилі. Думаючи так вузько, вона не лише неправильно розуміє усю проблему, а й виявляє дитячу наївність щодо того, які заходи були б справді потрібні, щоб підняти нуклеарну сім’ю до її колишнього ав¬ торитету. . Таким чином, влада шалено звинувачує у сімейній кризі всіх і все: від «розповсюдження інфекції» до рок-музики. Дехто запевняє нас, Що заборона абортів, ліквідація статевої освіти або дедалі впли¬ вовішого фемінізму склеять сім’ю знову. А буває, представники вла¬ ди виступають за організацію курсів «сімейної освіти». Головний статистик уряду Сполучених Штатів у справах сім’ї закликає до «більш ефективного навчання», щоб навчити людей, як узяти Шлюб більш розумно або опрацювати «науково випробувану й при¬ вабливу систему добору партнера для шлюбу». Інші твердять, що нам потрібні шлюбні консультанти або навіть ліпша організація суспільних відносин, щоб підняти престиж сім’ї! Вони, мов сліпі, не бачать, як впливають на нас історичні хвилі перемін і лише зно- ВУ й знову висувають сповнені добрих намірів й часто беззмістовні Пропозиції, які геть неспроможні сприяти досягненню поставленої Мети. ПРОНУКЛЕАРНА КАМПАНІЯ . Якщо ми справді бажаємо підняти нуклеарну сім’ю на ії колишній Рівень, ми можемо дещо для цього зробити. А саме. 1) Заморозити всю технологію на стадії Другої Хвилі, щоб підтри¬ мати фабрично-заводську основу суспільства масового виробництва. Почати зі знищення комп’ютера. Комп’ютер — це більша загроза для сім’ї Другої Хвилі, ніж усі закони у світі про аборти, усі рухи за пра- Ва гомосексуалістів та порнографію, тому що нуклеарніи сім і потрібна система масового виробництва, щоб уберегтися від розпа- ДУ> а комп’ютер виводить нас поза масове виробництво. „ 2) Субсидувати виробництво та блокувати розширення сектору обслуговування в економіці. Білі комірці, професіонали та технічні працівники менше дотримуються традицій, менше сімейно орієнто¬ вані, більше інтелектуально та фізично мобільні, ніж голубі комірці.
Кількість розлучень збільшується зі зростанням зайнятості у сфері обслуговування. 3) «Розв’язати» енергетичну кризу через використання ядерного та інших високоцентралізованих процесів виробництва енергії. Нукле- арна сім’я краще пасує до централізованого, аніж до децентралізова¬ ного суспільства, а енергетичні системи дуже впливають на рівень суспільної й політичної централізації. 4) Заборонити дальше розпорошення засобів масової інформації, почавши із кабельного телебачення та касет, але не пропустивши й місцеві та регіональні журнали. Нуклеарні сім’ї краще працюють там, де існує національна узгодженість щодо інформації та ціннос¬ тей, а не в суспільстві, яке грунтується на високому розмаїтті. Хоча деякі критики невиправдано нападають на засоби масової інформації за нібито підрив родини, саме засоби масової інформації в першу чергу ідеалізують форму нуклеарної сім’ї. 5) Силоміць загнати жінок назад на кухню. Зменшити заробітну плату жінок до абсолютного мінімуму. Посилити, а не послабляти всі ті пункти статуту професійних спілок, де говориться, що жінки не вигідні як робоча сила. Нуклеарна сім’я втрачає своє ядро, коли вдо¬ ма немає нікого з дорослих. (Можна, звичайно, досягти такого само¬ го наслідку, зробивши навпаки, тобто дозволити жінкам працювати, а чоловіків примусити залишатися дома й доглядати за дітьми.) 6) Одночасно зменшити заробітну платню молодим працівникам, щоб зробити їх більше і на довший час залежними від їхніх сімей, а отже, й менш психологічно незалежними. Нуклеарна сім’я стає менш нуклеарною, коли молоді, йдучи працювати, виходять із-під батьків¬ ського нагляду. 7) Заборонити використання протизаплідних засобів і досліджен¬ ня в репродуктивній біології. Ці заходи сприяють посиленню неза¬ лежності жінок і позашлюбним зв’язкам, що, як відомо, послаблює зв’язки нуклеарні. 8) Понизити життєві стандарти всього суспільства нижче рівня 1955 року, оскільки достаток дає змогу одинакам, розлученим, жін¬ кам, які працюють, та іншим несімейним особистостям бути еко¬ номічно незалежними. Нуклеарній сім’ї, щоб не розпастися, потріб¬ на загроза бідності (не надто значна і не надто слабка). 9) І нарешті, знову зробити масовим наше вже майже немасове суспільство, чинячи опір усім змінам,— у політиці, мистецтві, освіті, бізнесі та інших сферах,— які ведуть до розмаїття, вільного пересу¬ вання й вільних ідей або вільної індивідуальності. Нуклеарна сім’я домінує лише в масовому суспільстві. Одне слово, такою має бути просімейна політика, якщо ми й далі наполягатимемо на визначенні сім’ї як нуклеарної. Якщо ми справді бажаємо реставрувати сім’ю Другої Хвилі, нам краще підготуватися до реставрації цивілізації Другої Хвилі взагалі — заморозити не ли¬ ше технологію, а й саму історію. Те, чому ми є свідками, це не смерть сім’ї як такої, а остаточне 188
зруйнування системи сім’ї Другої Хвилі, за якої передбачалося, що кожна сім’я намагається наслідувати ідеалізовану нуклеарну мо¬ дель, і виникнення на її місці розмаїття сімейних форм. Роблячи не- Масовими наші засоби масової інформації та наше виробництво, ми робимо немасовим і сімейний устрій у традиціях цивілізації Третьої Хвилі. НЕНУКЛЕАРНІ СТИЛІ ЖИТТЯ Прихід Третьої Хвилі, звичайно, означає кінець нуклеарної сім ї не більшою мірою, ніж прихід Другої Хвилі означав кінець розшире¬ ної сім’ї. Це радше означає, що нуклеарна сім’я не може більше пра¬ вити за ідеальну модель суспільства. ^ Мало хто належно оцінив той факт, що принаймні в Сполучених Штатах, де Третя Хвиля здійнялася найвище, більшість людей уже Живуть поза класичною формою нуклеарної сім’ї.^ Якщо ми визнаємо за нуклеарну сім’ю, в якій чоловік працює, Дружина порається по господарству і є двоє дітей, і запитаємо, скіль¬ ки американців справді ще живуть у подібній сім’ї, відповідь нас зди¬ вує: сім відсотків від загальної кількості жителів Сполучених Шта¬ тів. Дев’яносто три відсотки населення більше не відповідають цій ідеальній моделі Другої Хвилі. Навіть якщо ми поширимо наше визначення і включимо до нукле- арних ті сім’ї, у яких працюють і чоловік, і дружина, а кількість дітей Менша або більша двох, ми виявимо, що значна більшість, від двох третин до трьох четвертих, населення живе поза межами такого виз¬ начення. Більше того, всі факти засвідчують, що кількість нуклеарних сімей (хоч би як ми вирішили їх визначити) скорочується, тоді як інші форми сім’ї швидко розповсюджуються. Почати з того, що ми є свідками демографічного вибуху «само¬ стійності», стилю життя, за якого люди живуть самотньо, не маючи см’ї. З 1970-го по 1978 рік число осіб у віці від чотирнадцяти до Тридцяти чотирьох років, які живуть самотньо, збільшилося в Сполу¬ чених Штатах майже втричі, з 1,5 мільйона до 4,3 мільйона, ьогод п’ята частина всіх сімей у Сполучених Штатах складається із однієї особи. Не всі вони невдахи або самітники мимоволі. Багато з них оо- Рали собі таке життя свідомо, принаймні на якиись час. рид консультант жіночої ради Сієтла каже: «Я б подумала про шлюб, як¬ би трапилася підходяща людина, але я не відмовилася Р своєї кар’єри». А поки що вона живе одна. Вона — частка велико ■^асу молодих дорослих людей, які залишають домівку раніше, а Ье- РУть шлюб пізніше, таким чином утворюючи те, що фахівець із пере¬ пису населення Аргур Нортон називає «перехідною життєвою фа- з°ю», яка «стає прийнятною частиною життєвого циклу». Дивлячись на прошарок населення старшого віку, • Велику кількість раніше сімейних людей, що часто пеРебУ.вають «між Шлюбами», живуть самостійно і, в багатьох випадках, безперечно,
цим задоволені. Зростання кількості таких груп утворює культуру цілком успішних «одинаків» та дуже розрекламованих барів, лижних баз, туристичних маршрутів та всілякої продукції, призначеної для незалежної особи. Водночас індустрія нерухомого майна теж поду¬ мала про «одинаків» і почала задовольняти потреби в менших квар¬ тирах та приміських будинках із меншою кількістю спалень. Майже кожен п’ятий усіх покупців будинків у Сполучених Штатах сьогодні — одинак. Ми також спостерігаємо невтримне зростання кількості людей, які живуть разом, не турбуючись про юридичні формальності. За офіційними даними, протягом останнього десятиліття в Сполуче¬ них Штатах ця група збільшилася більше як удвічі. Це стало таким звичайним явищем, що Департамент Сполучених Штатів із житло¬ вого будівництва та розвитку міста зрадив традиції і змінив свої правила, дозволивши таким парам займати комунальне житло. Су¬ ди, тим часом, від штату Коннектикут до Каліфорнії, борються із правовими та майновими ускладненнями, які виникають, коли такі пари «розлучаються». Оглядачі з питань етикету пишуть про те, як називати таких «партнерів», а «юридичне обслуговування пар» ста¬ ло новим професійним видом обслуговування, поряд із обслугову¬ ванням одружених. КУЛЬТУРА, ВІЛЬНА ВІД ДІТЕЙ Іншою важливою зміною стало зростання кількості тих, хто свідо¬ мо обирає собі стиль життя, який можна назвати стилем «вільним від дітей». За словами Джеймса Ремі, старшого дослідника Центру полі¬ тичних досліджень, ми є свідками масового переходу від сім’ї з «ди¬ тиною в центрі» до сім’ї із «дорослим у центрі». На початку сторіччя в суспільстві було мало самітних людей і відносно мало батьків жи¬ ли дуже довго після того, як їхня наймолодша дитина починала жи¬ ти не вдома. Отже, більшість родин були справді родинами з «дити¬ ною в центрі». Та вже на початку 1970-х років у Сполучених Штатах тільки один із трьох дорослих жив удома з дітьми, молодшими за 18 років. Сьогодні виникають спеціальні організації, які сприяють тим, хто живе без дітей, і небажання їх мати поширилося в багатьох індустрі¬ альних країнах. У 1960 році тільки 20 відсотків «пошлюблених» аме¬ риканських жінок у віці до тридцяти років не мали дітей. На 1975 рік це число підскочило до 32 відсотків, тобто за 15 років зросло на 60 від¬ сотків. Виникла організація під гучною назвою «Національна спілка необов’язкового батьківства», для захисту прав бездітних та боротьби з пропагандою за народжуваність. Подібна організація, Національна асоціація захисту бездітних, виникла у Великій Британії й багато подружжів у Європі також сві¬ домо вирішують залишитися бездітними. Наприклад, у Бонні, в За¬ хідній Німеччині, Тео й Агнеса Роль (обом за тридцять, він — поса- 190
Дова особа, вона — секретар) кажуть: «Ми не думаємо, що в^нас бу¬ дуть діти...» Вони — родина скромного достатку, яка володіє неве¬ ликим будинком. Вони можуть іноді дозволити собі поїхати до Калі¬ форнії або на південь Франції. Діти надзвичайно змінили б їхній стиль життя. «Ми звикли до свого життя,— кажуть вони,— і нам по¬ добається бути незалежними». Це небажання мати дітей ознака не лише занепаду капіталізму. Воно присутнє і в Радянському Союзі, Де багато російських подружжів наслідують Ролів і відверто відмов¬ ляються від батьківства, що хвилює радянських чиновників, беручи До уваги високий рівень народжуваності серед кількох неросійських Меншин. меншин. Коли ж ми подивимося на тих, хто має дітей, занепад нуклеарної сім’ї ще дужче впадає в око внаслідок швидкого зростання неповних сімей. За останні роки мали місце так багато випадків розлучень та Розривів, головним чином у нуклеарних сім’ях, що сьогодні приблиз¬ но одна американська дитина із семи виховується в неповній сім і, а в містах навіть більше — одна з чотирьох*. Зростання числа таких родин все більше переконує в тому що, не¬ зважаючи на серйозні проблеми, неповна сім’я, за певних обставин, може бути кращою для дитини, ніж нуклеарна сім’я, в якій, проте, постійно відбуваються суперечки. Газети й організації нині часто за¬ хищають батьків-одинаків, підвищуючи їхню групову свідомість та політичний ВПЛИВ. А • V Знову ж таки, цей феномен спостерігаємо не тільки в Америці. У Великій Британії сьогодні приблизно одна сім’я з десяти неповна, причому майже в шістьох із десяти таких сімей голова чоловік, і Журнал «Нью сосайті» називає неповні сім’ї «ірупою, яка найшвид¬ ше зростає в бідності». Заснована в Лондоні організація «Націо¬ нальна рада захисту неповних сімей» виникла, щоб обстоювати їхні права. „ - В Німеччині асоціація житлового будівництва міста Кельн по у- Дувала цілий квартал житлових будинків для таких сімей і за езпечи ла піклування про їхніх дітей протягом дня, щоб батьки могли пра¬ цювати. У Скандинавії виникла мережа особливих привілеїв соціаль¬ ного забезпечення, щоб підтримати такі сім’ї. Шведи, напР|™^ Дають неповній сім’ї в першу чергу місця В ДИТЯЧИХ ДО црпгі • кладах та денних дитячих кімнатах. І в Норвегії, і в в Ц сім’ї іноді фактично мають можливість жити краще, ні ну Сім’я . Тим часом виникла перспектива утворення нової Ф°Р^^ім ї, Я1^ відбиває високий рівень повторних шлюбів П1С™ ья ій «Майбутньому потрясінні» я називаю її «агрегатно ’ ^ розлучені подружжя з дітьми беруп, повториш ^ . забирають дітей (а також і дорослих) до нової сім і, р р форму. Уже підраховано, шо Й відсотків ^Р—^мТпевІЛи скоро будуть, членами таких сімейних утворень. За словами Девщіни Мейліс, такі утворення, з їхніми «полі-батьками», можуть бути голо¬
вним напрямком завтрашньої сімейної форми. «Ми перебуваємо в економічній полігамії»,— говорить Мейліс, маючи на увазі, що два об’єднані сімейні утворення переказують гроші одне одному для під¬ тримки дітей та на інші виплати. Вона стверджує, що поширення та¬ кої форми сім’ї супроводжується збільшенням випадків статевих зно¬ син між батьками та нерідними дітьми. Технологічно розвинені країни сьогодні мають складну мережу найрозмаїтіших форм сім’ї: гомосексуальні шлюби, громадські шлю¬ би, групи людей похилого віку, які об’єдналися, щоб розділити вит¬ рати (а іноді й статеві зносини), родові об’єднання певних етнічних меншин та багато інших форм, що співіснують, як ніколи раніше. Мають місце шлюби по контракту, періодичні шлюби, з кількох сі¬ мей і багато інтимних мереж із взаємними статевими зносинами або без них і також сім’ї, у яких батько живе й працює у одному місті, а мати — в іншому. Та навіть це розмаїття сімейних форм лише натякає на ще більше розмаїття, що нуртує під поверхнею. Коли три психіатри — Келлем, Енсмінґер і Тернер — спробували скласти мапу «варіантів сім’ї», во¬ ни виявили лише в бідному негритянському районі Чикаго, як вони твердять, «не менше 86 різних комбінацій дорослих людей», у тому числі багато форм сімей «мати — баба», «мати — тітка», «мати —■ вітчим» та «мати — інші». Опинившись перед цим калейдоскопом родинних утворень, на¬ віть неупереджені ортодоксальні вчені зійшлися на колись радикаль¬ ній думці, що ми виходимо з ери нуклеарної сім’ї і входимо до ери нового суспільства, позначеного різноманітними формами сімейного життя. Як стверджує соціолог Джессі Бернард: «Найхарактернішим аспектом шлюбу в майбутньому буде певна сукупність можливостей, які матимуть у своєму розпорядженні різні люди, прагнучи різного від своїх відносин одне з одним». Коли запитують: «А що це таке — майбутня сім’я?» — то, звичай¬ но, мають на увазі, що нуклеарна сім’я Другої Хвилі втрачає своє домінантне становище і її замінить якась інша форма. Та найімовір¬ ніше, що в цивілізації Третьої Хвилі протягом тривалого часу не до¬ мінуватиме ніяка єдина форма. Замість цього ми побачимо велике розмаїття сімейних структур. Замість маси людей, що живуть у сім’ях із однаковим устроєм, ми побачимо людей, які переміщатимуться в цій системі, обираючи персоналізовані або «зумовлені» траєкторії пе¬ ресування протягом усього свого життя. Знову ж таки, це не свідчить про загальну ліквідацію або «смерть» нуклеарної сім’ї. Це лише означає, що відтепер нуклеарна сім’я буде однією із багатьох суспільно прийнятних і схвалених форм. Коли накотиться Третя Хвиля, система сім’ї стане немасовою ра¬ зом із системою виробництва та інформаційною системою суспіль¬ ства. 192
«ГАРЯЧІ» ВЗАЄМИНИ При тому розмаїтті форм сім’ї, яке сьогодні маємо, надто рано Го" ворити, котра з них стане визначальною в цивілізації Третьої Хвилі. Чи житимуть наші діти самостійно протягом багатьох років, а мо¬ же, й десятиліть? Чи будуть вони бездітними? Чи, виходячи на пен¬ сію, ми приходитимемо в комуни для старих людей? А як щодо більш екзотичних можливостей? Сім’ї із кількома чоловіками и од¬ нією дружиною? (Це може статися, якщо генетичні дослідження да¬ дуть нам змогу наперед обирати стать і надто багато батьків виберуть хлопчиків.) А як щодо виховання дітей у гомосексуальних сім ях. Суди вже обговорюють це питання. А як щодо потенційного впливу клонування? Якщо кожен із нас рухатиметься по траєкторії власного сімейного життєвого досвіду, якою буде фаза? Пробний шлюб, потім шлюб без Дітей, потім гомосексуальний шлюб із дітьми? Можливі нескінченні перестановки. Попри вигуки обурення, ніщо з цих варіантів не мож¬ на вважати неможливим. Як висловилася Джессі Бернард: «Букваль¬ но нічого ми не можемо уявити такого, чого б не могло бути в ШЛЮ- ОІ... Всі ці варіанти здаються цілком природними для тих, хто згідно з ними живе». Які специфічні форми сім’ї зникнуть, а які поширяться, менше за¬ лежатиме від проповідей про «святість сім’ї», ніж від нашого вибору Щодо того, якою буде наша технологія і як ми працюватимемо. Коли на структуру сім’ї впливають багато сил — структури комунікацій, Цінності, демографічні зміни, релігійні рухи, навіть екологічні зру¬ шення — форма зв’язку між сім’єю та організацією роботи особливо сильна. Отже, так само як виникненню нуклеарної сім і сприяла пра- Чя на фабриках і в конторах, так і будь-який рух із фабрики и конто¬ ри також матиме вплив на сім’ю. „ _ . Неможливо в одному розділі сказати все про те, як майбутні зміни ® структурі робочої сили та в природі пращ змінять сімейне жштя. Але одна переміна є такою потенційно революційною і такою не вла¬ стивою нашому досвіду, що їй треба надати набагато більше уваги Ніж надавалося досі. Це, звичайно, переміщення пращ з фабрики и контори в домашні умови. . ,• • к уявіть собі на мить, що через двадцять п’ять років 15 відсо™ р - бочої сили, найнятої на повний або неповнии день, пРац^таме вдо а- Як праця вдома змінить якість наших особистих ?«>cj«mb або суть кохання? Яким буде життя в начиненому електронікою котеджі. Якщо завданням праці вдома буде комп ютерне програму > написання інструкцій, дистанційне управління виробничим проц - сом, проектування будівництва або друкування електронної к р нонденції, одна негайна переміна—очевидна. Переміщення роботи Додому означає, що багато подружжів, які нині бачать одне одного Щодня протягом обмеженого часу, будуть разом значно бі у. 7 Е. ТоффЛЄр 193
Для декотрих, безперечно, така постійна близкість стане нестерп¬ ною. Проте багато інших сприймуть таку ситуацію зовсім інакше: їм здаватиметься, що їхній шлюб врятовано, а їхні стосунки збагатять¬ ся завдяки пережитому разом досвіду. Відвідаймо кілька начинених електронікою котеджів, щоб поба¬ чити, як люди змогли пристосуватися до такої фундаментальної зміни в суспільстві. Ці відвідини, безперечно, відкриють нам велике розмаїття в організації життя й праці. У деяких домівках, можливо, у більшості, ми виявили б, що по¬ дружжя ділять усе більш-менш традиційно, коли одне із них виконує «роботу», а друге працює вдома — він, можливо, пише програми, а вона доглядає дітей. Сама наявність роботи вдома, мабуть, сприяти¬ ме розподілу праці на службову роботу та роботу по домашньому господарству. Крім того, ми б знайшли багато домівок, де чоловік і дружина ділять повну зайнятість. Ми моїли б знайти, наприклад, що чоловік і дружина по черзі керують складним виробничим процесом, сидячи за пультом перед екраном по чотири години. Десь-інде ми, навпаки, виявили б пару, яка виконує не одну, а дві зовсім різні роботи і кожен з них працює окремо. Фізіолог і дипломо¬ ваний бухгалтер можуть працювати кожне за своїм фахом. Проте навіть у цьому випадку, коли робота кожного з двох має різний харак¬ тер, можливі якісь спільні проблеми, знання робочої термінології другого, спільна зацікавленість і спільні розмови про роботу. Майже неможливо за таких умов, щоб робоче життя особистості було чітко відокремлене від її приватного життя. З тієї ж таки причини, майже неможливо відокремити другого члена сім’ї від усього, пов’язаного зі своїм власним існуванням. Пройшовши трохи далі, за наступними дверима ми могли б вия¬ вити подружжя, що виконує дві різні роботи, але ділить між собою обидві,— скажімо, чоловік працює неповний день, як плановик стра¬ хування і неповний день як помічник архітектора, а його дружина ви¬ конує ту саму роботу в другу зміну після нього. Така організація за¬ безпечує більш різноманітну, а отже, й більш цікаву працю для обох. У таких домівках, де шлюбні партнери ділять між собою одну або кілька робіт, вони навчаються одне в одного, беруть участь у розв’язанні проблем, взаємно поступаються одне одному, що не мо¬ же не поліпшити їхніх взаємин. Вимушена близькість — і це зро¬ зуміло без жодних доказів — не гарантує щастя. Розширені сімейні утворення ери Першої Хвилі, які теж були економічно-виробничими одиницями, навряд чи виявляли особливу чуйність одне до одного чи надавали взаємну психологічну підтримку. Такі сім’ї мали свої власні проблеми й стреси. Але вільних від обов’язків або «холодних» відно¬ син було небагато. Сумісна праця щонайменше забезпечувала тісні, складні, «гарячі» особисті стосунки, яким багато б хто сьогодні поза¬ здрив. Одне слово, поширення роботи вдома у великих масштабах може не лише вплинути на структуру сім’ї, а й змінити відносини у самій 194
їм і. Воно може, простіше кажучи, забезпечити спільний багаж досвіду й змусити шлюбних партнерів знову заговорити одне до од- ого. Воно може змінити відносини між ними від «холодних» до «га¬ рячих». Воно може дати нове визначення самому коханню й принес¬ ти із собою концепцію — Кохання-плюс. КОХАННЯ-ПЛЮС Коли накочувалася Друга Хвиля, ми бачили, що сімейна одиниця передавала чимало своїх функцій іншим інституціям: освіту — шко¬ лам, турботу про хворих — лікарням і так далі. Ця поступова втрата сім єю її практичних функцій супроводжувалася посиленням роман¬ тичного кохання. Людина Першої Хвилі, шукаючи собі пару, могла б цілком слуш- н? запитати: «А чи моя майбутня пара добрий працівник? Добрий Цілитель? Добрий вихователь майбутніх дітей? Чи ми зможемо пра¬ цювати разом? Чи буде вона (або він) нести весь тягар, чи ухиляти¬ меться? Сільські сім’ї, як правило, запитували: «А чи вона дужа, чи нахилятися й піднімати важке, а може — хвороблива й квола?» Мірою того як функції сім’ї протягом ери Другої Хвилі зменшува- ся, ці запитання змінювалися. Сім’я більше не поєднувала в собі виробничу бригаду, школу, лікар¬ ню та притулок для людей похилого віку. Замість цього, стали більш важливими її психологічні функції. Передбачалося, що шлюб забезпе¬ чить товариські стосунки, статеві зносини, щирість і підтримку. Не¬ вдовзі ці зміни функцій сім’ї відбилися в новому підході до пошуку осі пари. Вони були зібрані у одному слові — кохання. Популярний афоризм запевняє нас, що саме кохання примушує світ обертатися. Звичайно, реальне життя рідко буває схожим на романтичну фан¬ тазію. Клас, соціальне походження та багатство і далі відіграють по¬ мітну роль у виборі пари. Але вважається, що всі ці чинники друго¬ рядні щодо Кохання з великої літери. Завтрашнє виникнення електронного котеджу може дуже похит¬ нути цю логіку. Тим, хто мріє про працю вдома разом із дружиною (або чоловіком), замість того щоб більшу частину часу бути не вдо¬ ма, можливо, доведеться брати до уваги значно більше, аніж статева чи психологічна втіха та соціальний статус. Вони, можливо, почнуть наполягати на коханні-плюс — сексуальному чи психологічному за¬ доволенні плюс розумові здібності (як їхні діди колись віддавали пе¬ ревагу силі м’язів), кохання плюс сумлінність, відповідальність, са¬ модисципліна та інші переваги, які мають стосунок до праці. Можли¬ во ми — хто знає? — почуємо в тихій, задушевній ліриці майбутньо¬ го. щось подібне до віршів Джона Денвера: Твої очі і губи вишневі кохані — Я так довго забути не в силі! Я люблю твою тінь в миготливім екрані, Твої пальці комп’ютерні, милі! 195
Якщо говорити більш серйозно, то можна собі уявити, що при¬ наймні деякі сім’ї майбутнього радше братимуть на себе додаткові функції, ніж позбуватимуться їх і правитимуть радше за багатогалу¬ зеві, ніж вузькоспеціалізовані суспільні утворення. З такою перемі¬ ною критерії для шлюбу й саме визначення кохання будуть транс¬ формовані. КАМПАНІЯ ЗА ДИТЯЧУ ПРАЦЮ Проте діти теж, мабуть, виховуватимуться в електронному ко¬ теджі інакше, бодай тому, що завжди бачитимуть перед собою реаль¬ ну працю. Діти Першої Хвилі з перших хвилин своєї свідомості ба¬ чили батьків за роботою. Діти Другої Хвилі, принаймні останнє по¬ коління, навпаки, були зібрані в школах і відлучені від реального ро¬ бочого життя. Більшість із них сьогодні мають туманне уявлення, що роблять їхні батьки і чим вони живуть на роботі. Ось що розпові¬ дається в одній апокрифічній історії. Якось один керівник вирішив узяти сина до своєї контори, а потім повів його пообідати. Хлопчик бачить контору з розкішними килимами, елегантно оздоблену прий¬ мальню. Він бачить фантастично дорогий ресторан із ввічливими офі¬ ціантами й надмірно високими цінами. Уявивши собі свою домівку й неспроможний стриматися, хлопчик нарешті вигукує: «Тату, то ти та¬ кий багатий, а ми такі бідні?» Справа в тім, що сьогодні діти — а надто діти з багатих родин —■ відлучені від чи не найбільш важливого виміру життя своїх батьків. У електронному котеджі діти не тільки спостерігатимуть за роботою, а й, досягши певного віку, самі залучатимуться до неї. Обмеження, накладені Другою Хвилею на дитячу працю,— спочатку необхідні й зроблені з добрими намірами, а нині вже анахронічні й запроваджу¬ вані радше для того, щоб тримати молодих людей поза переповненим ринком праці,— мабуть, буде нелегко втиснути в домашнє оточення. Певні форми роботи, либонь, можна буде спеціально винайти для мо¬ лоді й навіть об’єднати з її освітою. (Той, хто недооцінює здатність навіть дуже молодих людей розуміти складну роботу, певно, не зуст¬ річався з чотирнадцяти- або п’ятнадцятирічними хлопцями, які пра¬ цюють,— мабуть, незаконно — «продавцями» в каліфорнійських ма¬ газинах комп’ютерів. Я зустрічав дітей, у яких ще не повипадали мо¬ лочні зуби, котрі пояснювали мені складності домашньої обчислю¬ вальної техніки.) Відчуження молоді сьогодні є наслідком, у значній мірі, необхід¬ ності відігравати непродуктивну роль у суспільстві протягом нескін¬ ченно довгого підліткового віку. Електронний котедж нейтралізує цю ситуацію. І справді, залучення молоді до праці в електронному котеджі мо¬ же стати єдиним реальним розв’язанням проблеми безробіття в мо¬ лодіжному середовищі. Ця проблема ставатиме все більше вибухо¬ вою в багатьох країнах протягом найближчих років, із усіма су¬ 196
провідними пороками молодіжної злочинності, жорстокості та пси¬ хологічної вбогості, і її годі розв’язати в рамках економіки Другої ^илі, крім хіба що тоталітарними заходами — наприклад, призивом молодих людей у армію для війни або примусової праці. Електрон¬ ний котедж відкриває альтернативний шлях повернення молоді до соціально та економічно продуктивної ролі й, можливо, ми невдовзі побачимо політичну кампанію радше за дитячу працю, ніж проти неї, в поєднанні з боротьбою за необхідні методи захисту їх від важкої економічної експлуатації. РОЗШИРЕНА ЕЛЕКТРОННА СІМ’Я Крім цього, можна легко собі уявити, що сім’я, яка працюватиме ?оГ стане чимось радикально іншим — «розширеною електрон- Мабуть, найбільш загальною формою сім’ї суспільства Першої Авилі була так звана розширена сім’я, яка об’єднувала під одним да¬ хом кілька поколінь. Існували також «розширені сім’ї», до яких, крім прямих її членів, входили один-два нерідні сироти, учні, або сільсько¬ господарські наймити, або якісь інші працівники. Можна легко уявити собі сім’ю завтрашнього дня, яка працюватиме вдома й запрошувати¬ ме одного-двох сторонніх, наприклад, колег із фірми чоловіка або дру¬ жини чи, можливо, замовника або постачальника, які матимуть стосу¬ нок до роботи, або, в певних випадках, сусідську дитину, котра бажає опанувати професію. Можна передбачити юридичне оформлення такої *м і як мале підприємство згідно із спеціальними законами, написа- ими, щоб підтримати таку мініатюрну корпорацію або кооператив. Длябагатьох така родина стане розширеною електронною сім’єю. Правда й те, що більшість комун, утворених у 1960-ті та 1970-ті Роки, швидко розпалися, мов показуючи, що у високотехнологічному суспільстві комунам як таким властива нестабільність. Проте, приди¬ вившись уважніше, виявляємо, що найшвидше розпалися ті з них, які оули організовані, головним чином, із психологічною метою — Підтримати взаєморозуміння між людьми, уникнути самоти, забезпе¬ чити близькі взаємини і таке інше. Більшість із них не мали еко¬ номічного підґрунтя й розглядали себе як утопічні експерименти. Ко¬ муни, які з часом досягай успіху, а декотрі з них його досягай,— це, навпаки, ті з них, які мали чітко визначену мету, економічне підґрун¬ тя та практичну, а не утопічну, перспективу. Чітко визначена мета об’єднує групу. Вона може реально забезпе¬ чити необхідну економічну базу. Якщо цією метою є створення ново- го продукту, виконання «електронної й паперової роботи» для лі- “фні, обробіток даних для відділу страхової компанії, опрацювання Розкладу для компанії авіаперевезень, складання каталогів або керів¬ ництво технічною інформаційною службою, завтрашня електронна комуна може, фактично, виявитися цілком працездатною і стабіль¬ ною формою сім’ї. 197
Більше того, оскільки такі розширені електронні сім’ї не мисли- лися б як докір будь-чиєму стилю життя або з демонстраційною ме¬ тою, а радше як невід’ємна частина структури головної економічної системи, можливості їхнього виживання набагато б поліпшилися. Можливо, навіть ми знайдемо розширені сім’ї, об’єднані в мережі- Такі мережі розширених сімей могли б забезпечувати певні потреби бізнесу або соціальної служби, співпрацюючи, щоб рекламувати на ринку їхню роботу або виробити власну версію асоціації вироб¬ ників, яка їх обслуговувала б. Внутрішньо вони могли б мати або не мати сексуальні або шлюбні стосунки. Вони могли б бути або не бу¬ ти гетеросексуальними. Вони могли б бути бездітними чи бага¬ тодітними. Одне слово, ми бачимо можливе воскресіння розширеної сім’ї- Сьогодні близько шістьох відсотків дорослих американців живуть у таких розширених сім’ях. Легко уявити подвоєння або потроєння їх¬ ньої кількості в наступних поколіннях, причому деякі з них розши¬ ряться коштом сторонніх осіб. Це буде не якоюсь окремою подією, а рухом, що захопить мільйони людей лише в Сполучених Штатах. Для життя спільноти, для структур кохання та шлюбу, для відновлен¬ ня дружніх мереж, для економіки та споживчого ринку, а також для структури нашої духовності й особистості утворення розширеної електронної сім’ї матиме важливе значення. Ця нова версія розширеної сім’ї подається тут не як неминуча, краща чи гірша за інші типи сім’ї, а лише як приклад багатьох нових форм сім’ї, що, певно, знайдуть собі життєздатні ніші в складній со¬ ціальній екології завтрашнього дня. ПРОТИЗАКОННІ ДІЇ БАТЬКІВ Велике розмаїття форм сім’ї не виникне без мук і труднощів. Будь-яка зміна структури сім’ї спричинить зміну наших ролей у житті. Кожне суспільство, через свої інституції, утворює свою влас¬ ну архітектуру ролей або суспільних сподівань. Корпорація та про¬ фесійна спілка більш-менш домовилися між собою про те, чого ви¬ магати від робітників та керівників. Школи відповідно закріпили ролі вчителів та учнів. А сім’я Другої Хвилі взяла на себе роль году¬ вальника, господині й дитини. Але мірою того як нуклеарна сім’я досягає, так би мовити, свого критичного стану, пов’язані з нею ролі починають розпадатись і розвалюватись, спричиняючи страждання людей. З того дня, як вибухнула книжка Бетті Фріден «Жіноча містика», започаткувавши сучасний феміністський рух у багатьох країнах, ми спостерігаємо болючу боротьбу за перевизначення ролей чоловіка й дружини в умовах майбутнього післянуклеарної сім’ї. Сподівання та поведінка обох статей змінилися у їхньому ставленні до праці, юри¬ дичних та фінансових прав, сімейної відповідальності й навіть до сексуальних стосунків. «Сьогодні,— пише Пітер Кноблер, редактор 198
журналу рок-музики «Кроуцедді»,— чоловік мусить змагатися з жін- *<и, порушуючи всі правила... Чимало правил і справді треба відки- р’~7 ДОДає він,— але це мало полегшує справу», міп Л1 хитаються> наприклад, унаслідок боротьби з приводу абортів, рою того як жінки все більше наполягають, що вони, а не політи- ’ Не ^Щеники, не лікарі й навіть не їхні чоловіки, мають право Р поряджатися своїм тілом. Статеві ролі розмиваються ще й тому, о гомосексуалісти нарешті практично вибороли собі «права геїв». алцВ1ТЬ ^°ЛЬ ■?итини в суспільстві змінюється. Несподівано з’явилися окати, які обстоюють «Білль про права дітей». Ле~ .и завалені справами, пов’язаними з новим визначенням ро- вой’ М1Р°Ю того як альтернативи нуклеарної сім’ї множаться й за- овують визнання. Чи має право офіційно неодружена пара діли- гал°В°Є ма**но’ коли така сім’я розпадеться? Чи може подружжя ле- з ь?° заплатити жінці, яка народила їм дитину внаслідок штучного де^1цНЄННЯ^ (БРитансь«ий суд сказав — «ні», але чи довго так бу- ■' и може лесбіянка бути «доброю матір’ю» і піклуватися про щ 10 дитнну після розлучення? (Американський суд каже — так.) стпу03НаЧаЄ Добрими батьками? Нічого не свідчить про зміну ногоТ^11 ^0Л' ^льше, аніж заява сердитого двадцятичотирьохріч- Адво ома Генсена на судовому процесі в Боулдері, штат Колорадо, вони КаТ ена Доводив, що батьки можуть робити помилки, але слід М^£ять нести юридичну й фінансову відповідальність за на- 350 КИ ким ЧІ?ном, Генсен вимагав компенсації збитків у сумі ТИСяч Доларів на безпрецедентній правовій основі: протиза¬ конні дп батьків. В*ІД у ЗАВТРА тьоГУ* УСІЄЮ ц‘єю плутаниною та безладдям, нова система сім’ї Тре- та п ^'.Утворює одне ціле, яке ґрунтується на розмаїтті форм сім’ї ^Розмаїтіших ролях особистості. Ця демасифікація сім’ї відкриває нам 000 багато нових можливостей. Цивілізація Третьої Хвилі не ТомаГаТИМеться запхати кожного хоч-не-хоч у єдину сімейну форму, віль ПОяв5 нов°ї системи сім’ї дасть кожному з нас можливість тр Но зн.айти його або її власну нішу, вибрати або створити стиль чи дКТОРІЮ сім’ї, співзвучну з особистими потребами. велеті6 пе?ед тим як хтось зможе виконати святковий танок, йому до¬ поки СЯ відбути всі муки переходу. Переживши крах старої системи, рівен Н0Ва Ще не зайняла свого місця, мільйони сприймуть вищий себе Ь Радше як заплутаний, ніж корисний. Замість того щоб почути ру і. вільними, вони страждатимуть від проблеми безмежного вибо- тільк - Ь обРажені’ роздратовані, занурені в горе й самітність, що КН ПІДСИЛЯТЬСЯ розмаїттям їхнього вибору, намп ^мусити нове розмаїття працювати для нас, а не проти нас, полат0^51^11’ бУДУ1-1* зміни на багатьох рівнях одночасно, від моралі й К1В До практики зайнятості. 199
У галузі цінностей нам слід позбутися від необгрунтованого від¬ чуття провини, яке супроводжує розпад і перебудову сімей. Замість того щоб поглиблювати недоведену провину, засоби масової ко¬ мунікації, церква, суди й політична система мали б працювати над зниженням рівня цієї провини. Рішення жити поза рамками нуклеарної сім’ї має прийматися лег¬ ше, а не важче. Як правило, цінності змінюються повільніше, ніж суспільна реальність. Таким чином, ми ще не виробили етики тері№ мості до розмаїття, яка потрібна демасифікованому суспільству й ним народжується. Виросши в умовах Другої Хвилі, твердо засвоїв¬ ши, що один вид сім’ї «нормальний», а інші чимось підозрілі, яюцо не «з відхиленнями від норми», багато залишаються нетерпимі до нового розмаїття систем сім’ї. Доки це не зміниться, біль переходу залишиться непотрібно сильним. В економічному та суспільному житті особистість не може бути задоволена перевагами розширеної сім’ї, поки закони, податковий кодекс, практика соціального забезпечення, шкільна система, житло¬ вий кодекс і навіть архітектурні форми залишаться повністю присто¬ сованими до сім’ї Другої Хвилі. Вони мало беруть до уваги спеці¬ альні потреби жінок, які працюють, або чоловіків, котрі залишають¬ ся вдома доглядати за дітьми, потреби старих парубків і старих дівчат (огидний термін!) або тих, котрі перебувають між шлюбами, «сукуп¬ них сімей», вдів, які живуть самі або разом. Всі ці групи були неявно або явно дискриміновані в суспільстві Другої Хвилі. Навіть побожно вихваляючи тих, хто присвятив себе домашньому господарству, цивілізація Другої Хвилі позбавляла гідності особу, що виконувала цю роботу. Робота в домашньому господарстві — про¬ дуктивна, справді важлива праця, яка має бути визнана частиною економіки. Щоб закріпити високий статус за роботою в домашньому господарстві,— виконується вона жінками чи чоловіками, однією особою чи групою тих, хто працює разом,— нам треба буде давати за неї заробітну платню або приписати їй економічну цінність. У недомашній економіці, працевлаштування в багатьох місцях досі засновується на застарілому припущенні, що чоловік є голо¬ вним годувальником, а дружина — допоміжним, короткотерміно¬ вим заробітчанином, замість того щоб бути цілком незалежним учасником ринку праці. Знижуючи вимоги до трудового стажу, ширше застосовуючи гнучкий графік, відкриваючи можливості працювати неповний день, ми не лише гуманізуємо виробництво, ми пристосовуємо його до потреб багатостилевої системи сім’ї. Сьо¬ годні існує багато ознак, що робоча система починає пристосовува¬ тися до нової різноманітності в організації сім’ї. Коротко кажучи, після того як «Сітібенк», один із найбільших банків у Сполучених Штатах, почав залучати жінок до управлінської роботи, він виявив, що його керівники-жінки виходять заміж за своїх нових колег. Банк мав давнє правило не приймати на службу подружні пари. Йому до¬ велося змінити це правило. Як пише газета «Бізнес вік», «подруж- 200
нині процвітають із вигодою як для компанії, так і для сімейно¬ го життя». Можливо, що невдовзі ми підемо далі таких невеликих пристосу- нь. Можливо, ми визнаємо необхідність наймати на працю не ли- е подружжя а й цілі родини,— як виробничу одиницю. Те, що це Уло неефективним на фабриках і заводах Другої Хвилі, не означає, Що Це обов’язково не годиться й сьогодні. Ніхто не знає, як здійсню¬ ватиметься така політика, але, як і в інших сімейних випадках, ми по¬ нині заохочувати, можливо, навіть фондами, такі маломасштабні ек¬ сперименти. Подібні заходи мопга б допомогти нам полегшити наш шлях у за¬ втра, зводячи до мінімуму біль перехідного періоду для мільйонів ^ е 3 болем чи без болю, а нова система сім’ї виникає на зміну тій, ка характеризувала минуле Другої Хвилі. Ця нова система сім’ї бу¬ яє стрижневою інституцією в новій соціосфері, що набуває форми разом із новою техносферою й інфосферою, ставши частиною дії /спільного творення, за допомогою якого наше покоління пристосо- Ується до нової цивілізації, будуючи її.
Розділ 18 КРИЗА ІДЕНТИЧНОСТІ КОРПОРАЦІЇ Велика корпорація була характерною організацією виробничої діяльності індустріальної ери. Сьогодні кілька тисяч таких страхо¬ вищ, державних і приватних, осідлали землю й виробляють велику час¬ тину всіх товарів і послуг, які ми купуємо Якщо подивитися на них збоку, вони вражають своєю значу¬ щістю. Вони контролюють великі ресурси, наймають мільйони пра¬ цівників і мають великий вплив не лише на наші економічні, а й на політичні справи. їхні комп’ютери та реактивні літаки, їхня незрів¬ нянна спроможність планувати, вкладати капітал на здійснення ве¬ ликомасштабних проектів роблять їх непохитно могутніми й не¬ вмирущими. Тоді як більшість із нас відчувають себе цілком безпо¬ радними, складається враження, що саме вони вирішують наші долі. Але зовсім інакшими здаються вони ізсередини для чоловіків (і не¬ багатьох жінок), які керують цими організаціями. І справді, багато з наших вищих керівників сьогодні почувають себе такими ж непо¬ трібними й безпорадними, як і всі ми. Тому що Третя Хвиля жбурляє, трясе й трансформує корпорацію так само, як і нуклеарну сім’ю, шко¬ лу, засоби масової комунікації та інші ключові інституції індустріаль¬ ної ери. І дуже багато найвищих менеджерів не знають, що саме в них ударило. ВАЛЮТА КАБУКІ Найбільш очевидною зміною, яка впливає на корпорацію, є криза світової економіки. Протягом трьох сторіч цивілізація Другої Хвилі працювала, щоб створити інтегрований глобальний ринок. Періодич¬ но ці зусилля гальмувалися війнами, депресіями або іншим лихом. Але кожного разу світова економіка видужувала, виявляючи себе ще більш інтегрованою, ніж раніше. Сьогодні ж настала нова криза. Але тепер вона інша. На відміну від усіх криз індустріальної ери, вона вплинула не тільки на гроші, а й на всю енергетичну базу суспільства. На відміну від криз колишніх, вона привела за собою інфляцію й безробіття одночасно, а не послідовно. На відміну від минулих, вона безпосередньо пов’язана з фундаментальними екологічними проблемами, з усіма новими вида¬ ми технології та запровадженнями нового рівня зв’язку в систему ви¬ робництва. І нарешті, це не криза капіталізму, як стверджував Маркс, 202
а криза, яка охопила індустріальні соціалістичні країни також. Це, ко¬ ротко кажучи, загальна криза всієї індустріальної цивілізації. Переворот у світовій економіці загрожує виживанню корпорацій, якими ми їх знаємо, кидаючи їхніх менеджерів у зовсім незнайоме се¬ редовище. Так, від кінця Другої світової війни до початку 1970-х років корпорація функціонувала в порівняно стабільному середовищі. Ключовим словом було — «зростання». Долар був королем. Валюти залишалися стабільними протягом тривалих періодів. Повоєнна фінансова структура, сформована в Бреттон Вудз капіталістичними Державами та Рада Економічної Взаємодопомоги, створена Радянсь¬ ким Союзом, здавалися надійними. Рух до достатку був усе ще висхідним, а економісти були так упевнені у своїй здатності передба¬ чати й контролювати економічну машину, що недбало говорили про її «тонку настройку». Сьогодні цей вислів викликає лише іронічну посмішку. Президент жартує, що він знає пророка зі штату Джорджія, який краще передба¬ чає події, ніж економісти. Колишній міністр фінансів США В. Майкл ьлюменталь стверджує, що «економісти-професіонали близькі до бан¬ крутства в розумінні теперішнього стану економіки — до чи після подій». Борсаючись під уламками економічної теорії та всіляким мотлохом післявоєнної економічної інфраструктури, ті, що ухвалю¬ ють рішення в корпораціях, стоять перед усе більшою і більшою не¬ певністю. Процентні ставки змінюються зиґзаґообразно. Валюти рухаються по колу. Щоб зменшити коливання, центральні банки купують і про¬ дають гроші вагонами, але рухи по колу лише стають усе більш екс¬ тремальними. Долар та ієна виконують танок Кабукі, європейці утво¬ рюють свою власну валюту (попередньо названу «екю»), а тим часом араби несамовито прагнуть позбутися доларів, вартість яких до¬ рівнює вартості американського паперу. Ціни на золото б’ють усі ре¬ корди. Одночасно з цим технологія та зв’язок перебудовують світовий ринок, роблячи транснаціональне виробництво і можливим, і не¬ обхідним. А для сприяння таким операціям набуває нової форми гро¬ шова система реактивної доби. Глобальна електронна банківська ме¬ режа,— неможлива до появи комп’ютера й супутника,— тепер мит¬ тєво з’єднує Гонконг, Манілу або Сінгапур із Багамськими острова¬ ми, Каймановими островами або Нью-Йорком. Ця дедалі ширша мережа банків, з її Сітібанками та Барклаями, з її Сумітомо та Народними банками, не кажучи вже про Швейцарсь¬ кий кредит та Національний банк Абу Дабі, утворюють такий собі величезний пузир «позадержавної валюти»,— грошей та кредитів, непідконтрольних окремим урядам,— який загрожує луснути перед обличчям усього світу. Маса цієї бездержавної валюти складається з євродоларів — до¬ ларів, що перебувають у обігу за межами Сполучених Штатів. У 1975 Році, коли я писав про швидке зростання кількості євродоларів, я за¬ 203
стерігав, що ця нова валюта є непередбачуваною картою в еко¬ номічній грі. Я писав: «Тут «євро» сприяють інфляції, там вони змі¬ нюють платіжний баланс, десь-інде вони підривають валюту—коли перетікають туди-сюди» через державні кордони. Вважалося, що в той час було десь 180 мільярдів таких євродоларів. У 1978 році «Бізнес вік» панічно повідомляла про «неймовірне становище» міжнародної фінансової системи, а 180 мільярдів раптом зросли до 400 мільярдів доларів — так оцінювали загальну вартість усіх євродоларів, євромарок, єврофранків, єврогульденів та євроієн. Банкірам, які мали справу з наднаціональною валютою, дозволялося видавати необмежені кредити і,— не маючи необхідності тримати якийсь запас готівки,— вони були спроможні позичати під невисокі відсотки. Сьогодні загальна сума євровалюти оцінюється в трильйон доларів. Економічна система Другої Хвилі, в якій виросла корпорація, ба¬ зувалася на національних ринках, національних валютах та на¬ ціональних урядах. Ця оперта на національну державність інфраст¬ руктура, проте, абсолютно не спроможна відрегулювати або вмісти¬ ти в себе новий транснаціональний та електронний «європузир». Структури, вироблені для світу Другої Хвилі, сьогодні вже неадек¬ ватні. Справді, вся глобальна структура, яка стабілізувала світові торго¬ вельні стосунки гігантських корпорацій, тріщить і загрожує розпас¬ тися. Світовий банк, Міжнародний валютний фонд та Загальна угода про тарифи й торгівлю зазнають нищівної критики. Європейці змага¬ ються за контроль над новими структурами. «Менш розвинені країни», з одного боку, та араби, що вимахують своїми нафтодолара- ми,— з другого, прагнуть впливати на фінансову систему завтрашнь¬ ого дня й говорять про утворення свого двійника МВФ. Долар ски¬ дається з престолу, конвульсії та спазми розривають світову еко¬ номіку. До всього цього додаються періодичні нестачі та надлишки енер¬ гії й ресурсів, швидкі зміни в ставленні до споживачів, працівників та менеджерів, дедалі більші диспропорції в торгівлі, а головне, поси¬ лення войовничості неіндустріального світу. Це непостійне, бентежне середовище, в якому сьогоднішні кор¬ порації борються за виживання. їхні керівники не мають бажання відмовлятися від своєї влади. Вони й далі змагатимуться за прибут¬ ки, виробництво та особисту кар’єру. Але поставлені перед висо¬ ким рівнем непередбачуваності та все більшою громадською кри¬ тикою й ворожим політичним тиском, наші найрозумніші менедже¬ ри досліджують завдання, структуру, відповідальність, виправдан¬ ня самого існування своїх організацій. Багато з наших найбільших корпорацій переживають щось подібне до кризи ідентичності, коли спостерігають за розпадом колись стабільних структур Другої Хвилі. 204
ІНЕРЦІЙНА ЕКОНОМІКА Ця криза ідентичності корпорації поглиблюється зі швидкістю, з якою відбуваються події. Бо сама швидкість перемін вводить новий елемент в управління, примушуючи виконавців, що вже нервують у незнайомому середовищі, ухвалювати все більше рішень і то все швидшими темпами. Час на реакцію скорочується до мінімуму. На фінансовому рівні швидкість операцій прискорюється, коли банки та інші фінансові установи комп’ютеризуються. Деякі банки навіть змінили своє географічне положення, щоб скористатися різ¬ ницею часових поясів. «Євромані», міжнародний журнал банкірів, пише: «Часові пояси можуть бути використані як конкурентна пере¬ вага». У цьому розвихреному середовищі великі корпорації мусять хоч-не-хоч інвестувати й позичати гроші в різних валютах не на річній, півторамісячній або навіть тижневій основі^ а буквально на нічній або навіть похвилинній. У виконавчому штаті корпорації з я- вився новий чиновник — «контролер міжнародних грошових опе¬ рацій», який залишається підключеним до всесвітнього електрон¬ ного казино по двадцять чотири години на добу, шукаючи найнижчі процентні ставки, найкращі валютні угоди, найшвидші темпи обігу грошей*. У ринкових відносинах теж відбувається подібне прискорення. «Риночники мусять швидко реагувати, щоб забезпечити собі вижи¬ вання на завтра»,— заявляє «Адвертайзінг ейдж», повідомляючи, що «програмісти телевізійної мережі... прискорюють свої рішення, уби¬ ваючи нові серіали, які показують низький рейтинг, відразу й уже не чекаючи шість чи сім тижнів або й сезон.... Інший прикладу компанія «Джонсон і Джонсон» довідується, що «Бристоль — Майєрс» зби¬ рається знизити ціну на її «тіленол»... Чи займе «Джонсон і Джон¬ сон» очікувальну позицію? Ні. Вона миттю знижує ціну на тіленол у вріх своїх магазинах. Нема більше тижнів або місяців на зволікання». Сама прозаїчність цих подій перехоплює подих. У машинобудуванні, переробній промисловості, в наукових Дослідженнях, збуті, навчанні, в кадровій політиці, у кожному відділі та в кожній філії тієї чи тієї корпорації можна бачити те саме приско¬ рення в ухваленні рішень. І знову ми бачимо паралельний процес, хоча и менш розвинении, У соціалістичних індустріальних країнах. РЕВ, що, як правило, пере¬ глядала свої ціни кожні п’ять років, приймаючи свій п ятирічнии план, тепер мусить переглядати їх щороку, намагаючись утримати Швидший темп. Невдовзі вона робитиме цс через півроку, а потім і частіше. . Наслідки цього загального прискорення корпоративного метабо¬ лізму численні: коротший життєвий цикл продукту, більше здачі та взяття в оренду, швидша купівля й продаж, менш довговічні струк- 205
тури споживання, довший час навчання робітників (які повинні постійно пристосовуватися до нових виробничих процесів),' частіші зміни у контрактах, більше переговорів та правової роботи, більше змін у цінах, швидший обіг праці, більша залежність від даних, більше організацій створених ad hoc,— і все це підсилене інфля¬ цією. Наслідком є ділове середовище з високими процентними ставка¬ ми, з високим адреналіном. Під цим пресом прискорення легко зро¬ зуміти, чому ділові люди, банкіри та керівники корпорацій і самі не завжди можуть збагнути, що саме вони роблять і чому. Виховані в ат¬ мосфері впевненості, що була властива Другій Хвилі, вони бачать, що відомий їм світ розпадається на шматки під тиском хвилі перемін, яка накочується все швидше. ДЕМАСИФІКОВАНЕ СУСПІЛЬСТВО Навіть більшою мірою містифікує і пригнічує їх розпад індустріального масового суспільства, у якому вони були навчені діяти. Менеджерів Другої Хвилі навчали, що масове виробництво є найпередовішою й найефективнішою формою виробництва, ... що масовому ринку потрібні стандартизовані товари,... що «маси» одно¬ манітних робітників загалом усі однакові й можуть заохочуватися од¬ норідними стимулами. Діяльний керівник затвердив собі, що без син¬ хронізації, централізації, максималізації та концентрації він не зміг би досягти своєї мети. І в середовищі Другої Хвилі ці твердження за¬ галом правильні. Сьогодні, коли накочується Третя Хвиля, керівник корпорації ви¬ являє, що всім цим давнім твердженням кинуто виклик. Саме масове суспільство, для якого була створена корпорація, поступово стає не- масовим. Не лише інформаційне, виробниче та сімейне життя, а й ри¬ нок та ринок праці також починають розколюватися на менші, різно¬ манітніші шматки. Масовий ринок розколовся на багато міні-ринків, які постійно множаться, постійно змінюються й вимагають постійного розширен¬ ня діапазону вибору, моделей, типів, розмірів, кольорів та виготов¬ лення виробів за технічними умовами замовника. Компанія «Белл те¬ лефон», яка колись сподівалася поставити однакові чорні телефони в кожній американській домівці і майже досягла мети, зараз виробляє близько тисячі видів та комбінацій телефонного устаткування від ро¬ жевого, зеленого або білого телефону до телефону для сліпих, теле¬ фону для тих, хто втратив можливість користуватися своїм горлом та вибухобезпечних телефонів для будівельних майданчиків. Універ¬ сальні магазини, спочатку засновані, щоб зробити ринок масовим, тепер створюють під своїми дахами «крамнички», а Філліс Сьювелл, віце-президент «Об’єднання універмагів», вважає, що «ми будемо переходити до більшої спеціалізації ... із більш диференційованими відділами». 206
Розмаїття товарів і послуг, яке швидко збільшується в країнах ви¬ сокої технології, часто пояснюють як спробу корпорації маніпулюва¬ ти попитом, винаходячи надумані потреби та роздуваючи прибутки в надії різко підняти банальний продаж. Безперечно, в цих словах є правда. І все ж, спрацьовує щось глибше. Дедалі більша диферен¬ ціація товарів чи послуг також віддзеркалює зростання різноманіт¬ ності фактичних потреб, цінностей та сталей життя у демасованому суспільстві Третьої Хвилі. Зростання рівня соціального розмаїття забезпечується подаль¬ шим поділом ринку праці, що відбивається в збільшенні нових видів занять, а надто для білих комірців та у сфері обслуговування. Газетні оголошення запрошують «відек-секретаря» або «програ¬ міста для міні-комп’ютера», а на конференції з професій обслугову¬ вання я зустрівся з психологом, який мав список 68 нових професій, від захисника споживачів, громадського захисника та секстерапевта До психохімотерапевта й представника фірми по зв’язках зі спожи¬ вачами. Сьогодні як види нашої діяльності стають менш взаємозамінними, так і люди. Відмовляючись вважатися взаємозамінними, вони при¬ ходять на своє робоче місце із загостреною свідомістю своєї етнічної, релігійної, професійної, статевої, субкультурної та особистої від¬ мінності. Групи, які в еру Другої Хвилі боролися за свою «інтегра¬ цію» або «асиміляцію» в масове суспільство, тепер відмовляються зректися своєї відмінності. Замість цього, вони підкреслюють свої Унікальні особливості. І корпорації Другої Хвилі, все ще організовані Для функціонування в масовому суспільстві, досі не знають, як дати раду все більшому напливу розмаїття серед своїх працівників та за¬ мовників. Явно очевидна в Сполучених Штатах, соціальна демасовість швидко прогресує й у інших місцях. У Великій Британії, яка колись вважалася вельми однорідною, етнічні меншини, від пакистанців, виходців із вест-індійських островів, кіпріотів та угандійських азіа¬ тів до турків та іспанців, нині змішуються з корінним населенням, са¬ мі стаючи менш неоднорідними. Тим часом наплив японських, аме¬ риканських, німецьких, голландських, арабських та африканських відвідувачів залишає на своєму шляху американські кіоски з гамбур¬ герами, японські ресторани темпура та вивіски у вікнах магазинів: «Тут розмовляють іспанською». У всьому світі етнічні меншини знову заявляють про свої індивіду¬ альні якості й вимагають права на працю, яких вони довго були позбав¬ лені, а також своєї частки прибутків та кар єр у корпорації. Австралій¬ ські аборштени, новозеландські маорі, канадські ескімоси, американ¬ ські негри, чиканос і навіть східні меншини, які досі вважалися полі¬ тично пасивними, прийшли в рух. Від штату Мен до Далекого Заходу тубільні американці обстоюють «Владу червоношкірих», вимагають повернення племенам землі і вступають у переговори з країнами ОПЕК, просячи в них економічної та політичної підтримки. 207
Навіть у Японії, довгий час найодноріднішій з індустріальних кра¬ їн, з’являються ознаки демасовості. Неписьменний в’язень раптом ви¬ ступає як представник малої меншини айнів. Корейська меншина стає неспокійною, і соціолог Масаакі Такане із Софійського університету говорить: «Мене охопив неспокій... Японське суспільство сьогодні швидко втрачає свою єдність і розпадається». У Данії виникають вуличні бійки між данцями та робітниками іммігрантами, а також між мотоциклістами в шкіряних куртках та довговолосими молодиками. У Бельгії валлони, фламандці та брюс- сельці реактивують давнє, справді доіндустріальне, суперництво. У Канаді Квебек загрожує відокремленням, корпорації замикають свої штаб-квартири в Монреалі, а англомовні чиновники по всій країні терміново йдуть на курси французької мови. Сили, які утворили масове суспільство, повернулися раптом у про¬ тилежний бік. Націоналізм у країнах високої технології стає реґіона- лізмом. Тиск плавильного тигеля заміняється новою мораллю. Засоби масової комунікації, замість того щоб утворювати масову культуру, роблять її немасовою. У свою чергу, всі ці явища паралельні новій різ¬ номанітності форм енергії й розвитку позамасового виробництва. Всі ці взаємопов’язані переміни утворюють зовсім нові структу¬ ри, в яких функціонуватимуть виробничі організації суспільства, на¬ зиваються вони корпораціями, чи соціалістичними підприємствами. Керівники, які й далі мислять термінами масового суспільства, при¬ голомшені та збентежені світом, якого вони більше не визнають. ПЕРЕВИЗНАЧЕННЯ КОРПОРАЦІЇ Ще більше поглиблює кризу корпорації поява на цьому вже не¬ стабільному тлі всесвітнього руху з вимогою не тільки незначних змін тієї або тієї корпоративної політики, а й глибокого перевизна- чення її намірів. Девід Івінґ, редактор «Гарвард бізнес ревю», пише, що в Сполуче¬ них Штатах «суспільний гнів на корпорації починає набирати небез¬ печних масштабів. Івінґ цитує дані 1977 року дослідницького відділу Гарвардської школи бізнесу, які, пише він, «примушують тремтіти корпоративний світ». Дослідження показують: близько половини всіх опитаних споживачів вважають, що отримують гірше обслуговування на ринку, ніж десять років тому; три п’ятих вважають, що вироби по¬ гіршилися; більше половини не довіряють гарантіям на вироби. Івінґ цитує одного стурбованого бізнесмена, який каже: «Таке відчуття, ні¬ би ти в чомусь винен». «Гірше того, — провадить Івінґ,— зростає кількість людей, які не просто розчаровані, роздратовані або сердиті, а ... нелогічно й ірра¬ ціонально бояться нових технологій та ризикових підприємств». За словами Джона К. Біґлера, керівника «Прайз Вотегауз», однієї з авторитетних бухгалтерських фірм, «громадська довіра до амери¬ канської корпорації сьогодні нижча, ніж будь-коли після Великої де¬ 208
пресії. Американський бізнес та американська бухгалтерія звинува¬ чуються в своєрідному виправданні майже всього того, що ми роби¬ мо- Діяльність корпорації оцінюється за новими, раніше невідоми¬ ми нормами». Подібні тенденції спостерігаються в Скандинавії, Західній^ Єв¬ ропі й навіть (sotto voce)* в соціалістичних індустріальних країнах. Як повідомляє офіційний журнал Тойоти: «Громадський рух, якого ніколи раніше у Японії не було, поступово набирає рушійної сили, звинувачуючи корпорації в тому, що вони руйнують повсякденне життя». Звичайно, корпорації потрапляли під нищівну критику й у інші ча¬ си своєї історії. Проте більшість із сьогоднішніх нарікань мають зов¬ сім інший характер, а їхньою причиною є поява цінностей та заснов¬ ків цивілізації Третьої Хвилі, а не вмируще індустріальне минуле. В еру Другої Хвилі корпорації розглядались як економічні утво¬ рення, й нападки на них істотно зосереджувалися на економічних пи¬ таннях. Критики звинувачували їх у недоплаті працівникам, обрахо¬ вуванні споживачів, домовленостях про фіксовані ціни, у вироб¬ ництві товарів низької якості й у тисячах інших економічних гріхів. Але незалежно від того, якою гострою була критика, більшість цих критиків визнавали самовизначення корпорації: вони поділяли по¬ гляд на неї як на природну економічну інституцію. Сьогоднішні критики корпорацій виходять із зовсім іншої переду¬ мови. Вони нападають на штучне розлучення економіки з політикою, мораллю та іншими вимірами життя. Вони вважають корпорацію^все більш відповідальною не лише за її економічну діяльність, а й за побічні впливи на все,— від забруднення повітря до виконавчого пе¬ ренапруження. Корпорації, таким чином, критикуються за азбестове отруєння, за використання бідного населення при випробовуванні ліків, за викривлення розвитку неіндустріального світу, за расизм і статеву дискримінацію, за секретність і обман. ^Іх засуджують за підтримку поганих режимів або політичних партій — від фашистсь¬ ких генералів у Чилі та расистів у Південній Африці до комуністич¬ ної партії в Італії. к Тут не розглядається, чи такі звинувачення виправдані вони бу¬ вають такими аж надто часто. Важливіше, яку концепцію корпорації вони мають на увазі. Третя Хвиля несе із собою підвищення попиту На новий тип організації взагалі — корпорація тепер відповідальна не лише за одержання прибутку або за виготовлення товарів, але и за свій внесок у розв’язання надзвичайно складних екологічних, мо¬ ральних, політичних, расових, статевих та соціальних проблем. Замість того щоб дотримуватися вузькоспеціалізованих еко¬ номічних функцій, корпорація, піджиґувана критикою, законодавст¬ вом та своїми власними зацікавленими керівниками, стає багатоці¬ льовою інституцією. * Упівголоса (італ.). 209
П’ЯТИКУТНИК ТИСКУ Перевизначення — це не справа вибору, а необхідна відповідь на п’ять революційних змін у тих умовах виробництва, які ми сьогодні маємо. Зміни у фізичному навколишньому середовищі, в розстанови} суспільних сил, у ролі інформації, в урядовій організації та в моралі вкладають корпорацію в нову, багатогранну, багатоцільову форму. Перший із цих нових тисків бере початок у біосфері. В середині 1950-х років, коли Друга Хвиля досягла своєї зріло* стадії в Сполучених Штатах, населення світу дорівнювало лиШе 2,75 мільярда. Сьогодні воно сягає за 4 мільярди. В середині 1950-Х років населення Землі використовувало щороку 87 квадрильйонів «Btu» (британських теплових одиниць) енергії. Сьогодні ми викорй' стовуємо їх понад 260 квадрильйонів. У середині 50-х років наше споживання таких важливих сировинних матеріалів, як цинк, доріВ' нювало лише 2,7 мільйона метричних тонн на рік. Сьогодні ми спо¬ живаємо 5,6 мільйона метричних тонн. Хоч би який спосіб виміру ми вибрали, наші вимоги на планеті бурхливо зростають. Унаслідок чого біосфера посилає нам тривожні сигнали,— забруднення, спустошення, ознаки отруєння океанів, лед¬ ве помітна зміна клімату,— які ми нехтуємо, ризикуючи спричинити катастрофу. Ці застереження кажуть нам, що ми не можемо більше організовувати виробництво так, як робили це під час учорашньої Другої Хвилі. Через те що корпорація є головним організатором економічного виробництва, вона є також основним «виробником» впливу на навко¬ лишнє середовище. Якщо ми хочемо продовжити своє економічне зростання — а насправді, якщо ми хочемо вижити,— завтраиіШ керівники муситимуть узяти на себе відповідальність за перетворен¬ ня впливу корпорації на навколишнє середовище з негативного на по¬ зитивний. Вони або приймуть цю додаткову відповідальність са¬ мохіть, або будуть змушені так зробити, бо цього вимагає зміна умов біосфери. Корпорація перетворюється на екологічну, як і на еко¬ номічну, організацію не благодійниками людства, радикалами, еколо¬ гами або урядовими бюрократами, а матеріальною зміною у відн°' шенні виробництва до біосфери. Другий тиск бере початок від малопомітної зміни в суспільному середовищі, в якому перебуває корпорація. Це середовище зараз на¬ багато більше організоване, ніж раніше. Раніше кожна фірма ДІяЛ® можна сказати, недоорганізованому суспільстві. Сьогодні соціосф6' ра, а надто у Сполучених Штатах, піднялася до нового рівня оргЗ' нізації. Вона заповнена рухливою, взаємодіючою масою добре ор' ганізованих, часто добре фінансованих асоціацій, агенцій, професій' них спілок та інших угруповань. У Сполучених Штатах сьогодні приблизно 1 370 000 компанії взаємодіють із понад 90 000 шкіл та університетів, 330 000 церков та 210
сотнями тисяч відділів 13 000 національних організацій плюс незлі¬ ченною кількістю суто місцевих екологічних, соціальних, релігійних, спортивних, політичних, етнічних та громадских груп, кожна з своєю програмою й пріоритетами. Про рівновагу між усіма цими угрупован¬ нями дбають 144 000 юридичних фірм! У щільно заповненій соціосфері кожна дія корпорації відповідно впливає не лише на окремих одиноких чи беззахисних осіб, а й на ор¬ ганізовані групи, багато з яких мають професійні кадри, свою власну пресу, доступ до політичної системи й ресурсів, за які наймають ек- спертів, юристів та інших помічників. У Цій, із натягнутими нервами, соціосфері корпоративні рішення старанно вивчаються. «Соціальне забруднення», що його виробля¬ ють корпорації у формі безробіття, руйнації спільнот, вимушеної мобільності населення і такого іншого, відразу помічається, й на кор¬ порацію тиснуть, вимагаючи, щоб вона взяла на себе більшу, аніж оудь-коли раніше, відповідальність за свою соціальну, а також еко¬ номічну «продукцію». Третій комплекс тиску відбиває змінену інфосферу. Так, дема- совість суспільства означає, що громадські організації, в тому числі и к9Рпорації, мусять обмінюватися далеко більшим обсягом інфор¬ мації, щоб підтримати рівновагу відносин між ними. Виробничі ме¬ тоди Третьої Хвилі далі підсилюють голод корпорації на інформацію як на сировину. Фірма, таким чином, усмоктує дані, мов гігантський пилосос, обробляє їх та розповсюджує серед інших способами, які постійно ускладнюються. Тоді як інформація стає визначальною для виробництва, тоді як «інформаційні керівники» розмножуються в промисловості, корпорація впливає на інформаційне середовище до¬ стоту так, як вона впливає на фізичне та соціальне середовище. Зростання важливості інформації призводить до боротьби за кон¬ троль над даними корпорації — за надання більшої інформації суспільству, за відкритий облік (наприклад, обсягу виробництва наф¬ тових компаній та суми їхніх прибутків) до зростання тиску за «прав¬ диву рекламу» або «приземлену правду». У новій ері «інформаційний вплив» стає не менш важливим явищем, аніж вплив навколишнього середовища або суспільний вплив, а корпорація розглядається не тільки як економічний виробник, а й як виробник інформації. Четвертий тиск на корпорацію йде від політичних та владних сфер. Швидкий різнобічний розвиток суспільства та прискорення переміни скрізь призводять до величезного ускладнення державного управ¬ ління. Диференціація суспільства віддзеркалена в диференціації дер¬ жавного управління, й тому кожна корпорація має взаємодіяти з усе більш спеціалізованими урядовими утвореннями. Ці утворення, пога¬ но узгоджені й кожне зі своїми власними пріоритетами, перебувають, крім того, у постійному безладді реорганізації. . Джейн Бейкер Спейн, старший віце-президент компанії «Ґапф Ойл», підкреслив, що ще десять-п’ятнадцять років тому «не існувало ані «I- Пі-Ей», ані «І-І-Оу-Сі», ані «І-Ар-Ай-Ес-Ес-Ей», ані «Оу-Ес-Ейч-Ей», 211
ані «І-Ар-Ді-Ей», ані «Еф-І-Ей». Всі ці та багато інших урядових аґенцій з’явилися пізніше’*'. Кожна компанія, таким чином, усе більше заплутується в політич¬ них сильцях — місцевих, регіональних, національних або навіть транс¬ національних. І навпаки, кожне важливе рішення корпорації «ви¬ робляє» принаймні непрямі політичні наслідки разом із іншою про¬ дукцією, наслідки, за які вона несе все більшу відповідальність. Нарешті, мірою того як цивілізація Другої Хвилі завершується, а її система цінностей руйнується, виникає п’ятий тиск, що впливає на всі інституції, в тому числі й на корпорацію. Це підвищений мораль¬ ний тиск. Поведінка, яка колись була нормальною, починає тлумачи¬ тись як розбещена, аморальна або скандальна. Скажімо, «Локхід» дає хабарі високим урядовцям Японії. «Олін корпорейшен» звинува¬ чується в перевезенні озброєнь до Південної Африки. Керівник ком¬ панії «Ґалф ойл» змушений піти у відставку через плітки про хабар¬ ництво. Небажання «Дістіллерс компані» у Великій Британії видати компенсації жертвам талідоміду, невдача «Макдонелл — Дуґлас» стосовно «Ді-Сі-10»* — все це приводить у дію припливну хвилю морального зла. Етичний образ корпорації все більше бачиться як такий, що має безпосередній вплив на систему цінностей суспільства, рівнознач¬ ний впливові на фізичне навколишнє середовище або соціальну сис¬ тему. Корпорація все більше бачиться як «виробник» моральних впливів. Ці п’ять кардинальних змін у матеріальних та нематеріальних умовах виробництва роблять непридатним визначення, яке дається в шкільному підручнику Другої Хвилі, що корпорація — це не що інше, як економічна інституція. За нових умов корпорація не може більше функціонувати просто як механізм для максималізації еко¬ номічних функцій — виробництва або прибутку. Саме визначення «виробництво» надзвичайно розширюється, включаючи і його по¬ бічні, і центральні наслідки, довготермінові й негайні результати ді¬ яльності корпорації. Простіше кажучи, кожна корпорація нині вироб¬ ляє більше «продукції» (і несе відповідальність за більшість), аніж менеджер Другої Хвилі міг будь-коли собі уявити,— тобто йдеться тепер не тільки про економічну продукцію, а й про екологічну, соці¬ альну, інформаційну, політичну й моральну. Отже, мета корпорації перейшла з однини в множину — не про¬ сто на рівні риторики або громадських відносин, а й на рівні індиві¬ дуальності , а також самовизначення. Тепер у багатьох корпораціях ми можемо чекати, що почнеться боротьба між тими, хто зберігає вірність одноцільовій корпорації ко¬ лишньої Другої Хвилі, й тими, хто готовий витримати умови вироб¬ ництва Третьої Хвилі й боротися за завтрашню багатоцільову корпо¬ рацію. 212
БАГАТОЦІЛЬОВА КОРПОРАЦІЯ Тим із нас, хто вихований у цивілізації Другої Хвилі, важко дума¬ ти про інституції в цьому напрямі. Нам важко уявити собі лікарню, Що має як економічні, так і медичні функції, про школу, що здійснює політичні функції поряд із освітянськими, або корпорацію, яка має впливові неекономічні або «трансекономічні» функції. Генрі Форд II, який нещодавно вийшов у відставку і є взірцем думки Другої Хвилі, стверджує, що корпорація — це «спеціалізований інструмент, винай¬ дений, щоб служити економічним потребам суспільства, і не досить пристосований, щоб служити соціальним потребам, які не мають стосунку до її ділового функціонування». Але в той час як Форд та Шші захисники Другої Хвилі чинять опір перевизначенню організа¬ ції виробництва, багато фірм фактично змінюють і свої слова, і свою політику. .Нещира службова та громадська риторика часто підміняє справжні зміни. Пропагандистські брошури, які проголошують нову еру гро¬ мадської відповідальності, часто маскують грабіжницьку ненасит¬ ність. І все ж таки, головна «парадигма зміни» — реконцептуалізація . структури, цілей та відповідальності корпорації відбувається у відповідь на новий тиск, принесений Третьою Хвилею. Ознаки цієї переміни — незліченні. «Амоко», провідна нафтова компанія, наприклад, стверджує, що «політика нашої компанії щодо місцезнаходження підприємства поля¬ гає в тому, щоб доповнити рутинну економічну оцінку докладним Дослідженням соціальних наслідків... Ми беремо до уваги багато чинників, серед яких вплив на фізичне навколишнє середовище, вплив на суспільні можливості... та вплив на місцеві умови зайня¬ тості, особливо у відношенні до меншин». «Амоко» й далі надає біль¬ ше ваги економічним аналізам, але вона визнає також важливість інших факторів. І там, де альтернативні розміщення відповідають еко¬ номічним умовам, але «є різними з погляду соціального впливу», соціальні фактори можуть виявитися вирішальними. У випадку пропозиції злиття, директори «Контрол дата корпореи- Шен», найбільшого виробника комп’ютерів у США, чітко беруть до Уваги не лише фінансові чи економічні аргументи, а й «усі істотні» фактори, серед них соціальні наслідки злиття і його вплив на зай¬ нятість та спільноти, в яких «Контрол дата» функціонує. І тоді як *нші компанії поспішали перебратися до передмість, «Контрол дата» свідомо побудувала свої нові заводи в центральних районах Ва¬ шингтона, Сан-Пауло та Міннеаполіса, щоб допомогти забезпечити зайнятість меншин і допомогти відновити центри міст. Корпорація заявляє, що її місія — «покращання якості, рівності та потенціалу життя людей» — рівність залишається неортодоксальною метою Корпорації. У Сполучених НІтятях справа службової кар’єри жінок та небілих 213
давно стала пріоритетом справою національної політики, й деякі компанії доходять до того, що винагороджують своїх керівників фі¬ нансово за «позитивні дії». У «Пілсбері», провідній компанії продо¬ вольчих товарів, кожна із трьох виробничих груп повинна подати не тільки план продажу на наступний рік, а й план найму, навчання та підвищення по службі жінок та людей, які входять до меншин. Сти¬ мулювання керівників там пов’язане з досягненням цієї соціальної мети. В компанії «AT і Т» всі керівники оцінюються щороку. Вико¬ нання цілей, пов’язаних із позитивними діями, вважається частиною позитивної оцінки. В «Кемікал бенк», у Нью-Йорку, від 10 до 15 відсотків оцінки роботи, виконаної керівниками відділів, грунтують¬ ся на його або її громадській діяльності — участі в роботі громадсь¬ ких організацій, надання позик неприбутковим організаціям, найм та підвищення кваліфікації меншин. У газетному концерні «Ґенетт», виконавчий директор Аллен Нойґарт відкрито говорить редакторам та місцевим видавцям, що «їхні премії передусім визначатимуться на основі успіхів у цій ... програмі». Так само в багатьох провідних корпораціях ми бачимо виразне підвищення статусу та впливу керівників, що мають стосунок до еко¬ логічних наслідків діяльності корпорації. Деякі тепер доповідають безпосередньо президентові. Інші компанії на своїх радах директорів затвердили спеціальні комісії для визначення нових корпоративних обов’язків. Ці громадські функції корпорації не є всією її суттю. Розмарі Бру- нер, директор відділу громадських справ американської дочірньої компанії «Гофманн — Ля Рош», говорить: «Звичайно, деякі з них ма¬ ють суто рекламний характер. Деякі — спрямовані на самообслуго¬ вування. Але більшість із них справді відображають зміну розуміння завдань корпорації». Тому без особливого бажання, завдяки протес¬ там, судовим позовам та через острах урядових санкцій, а також під впливом більш гідних похвали мотивів, керівники починають при¬ стосовуватися до нових умов виробництва, приймаючи ідею, що кор¬ порація має ставити перед собою багато цілей. БАГАТО ПРАКТИЧНИХ НАСЛІДКІВ Багатоцільові корпорації, які тепер виникають, вимагають, серед іншого, розумніших керівників. Це означає, що керівництво повинне вміти визначити численні цілі, виважити їх, налагодити їхню взаємодію і знайти синергетичну політику, яка здійснюватиме більш як одну мету. Це вимагає політики, яка забезпечує досягнення не однієї, а багатьох різнопланових цілей водночас. Нічого не могло бу¬ ти таким далеким для керівника, щиро відданого традиційному, сти¬ лю Другої Хвилі. Більше того, якщо потреба багатьох цілей визнана, ми мусимо ви¬ найти нові способи дій. Замість одного «практичного наслідку», на якому більшість виконавців були навчені зосереджуватись, корпо¬ 214
рація Третьої Хвилі вимагає брати до уваги багато практичних на¬ слідків —- соціальних, екологічних, інформаційних, політичних та етичних, і всі вони взаємопов’язані. Опинившись перед новою складністю, багато сьогоднішніх керів¬ ників почуваються захопленими зненацька. їм бракує інтелектуаль¬ них інструментальних засобів, необхідних для управління в стилі Ретьої Хвилі. Ми знаємо, як виміряти прибутковість корпорації, але як ми будемо міряти або оцінювати досягнення нею неекономічних Цілей? Джон К. Біґлер з «Прайз Вотергауз» стверджує, що керівників просять пояснити діяльність корпорацій у районах, де ніяких стан¬ дартів відповідальності ще не встановлено, де навіть мова підзвіт¬ ності ще не розроблена. Це пояснює сьогоднішні спроби опрацювати нову мову підзвіт¬ ності. Справді, сама підзвітність перебуває на порозі революції й майже готова вирватися зі своїх вузькоекономічних термінів. «Амерікен екаунтінґ ассошіейшен», наприклад, видала звіти «Комісії з нефінансових визначень ефективності» і «Комісії з фі¬ нансових визначень ефективності соціальних програм». Так багато роботи здійснюється в цих напрямках, що кожен із цих звітів вклю- куме*0 СВ0Є1 бібліографії десь майже 250 статей, монографій та до- ( ФілаДельфії консультаційна фірма «Г’юмен ресорсис нетворк» (.«Мережа людських ресурсів») працює з дванадцятьма головними корпораціями Сполучених Штатів, щоб виробити перехресно-ін- Дустріальні методи для визначення того, що може бути назване «трансекономічними» цілями корпорації. Вона намагається об’єдна¬ ти Ці цілі в корпоративне планування і знайти шляхи виміру діяль¬ ності трансекономічної компанії. У Вашингтоні, тим часом, міністр торгівлі Хуаніта Крепе, здійняла бурю дискусій, заявивши, що сам Уряд мусить підготувати Показник громадської діяльності, що його вона описує як «механізм, яким могпи б користуватися компанії, щоб оцінювати свою діяльність та її соціальні наслідки». Паралельна робота здійснюється в Європі. За словами Майнолфа Діркеса і Роба Коппока з берлінського «Міжнародного інституту на¬ вколишнього середовища та суспільства», багато великих та середніх компаній у Європі експериментують із концепцією [соціального залу]... У Федеративній Республіці Німеччині, наприклад, близько 20 найбільших фірм тепер регулярно публікують соціальну звітність. До того ж, більше ста інших ведуть соціальну звітність для внутрішніх управлінських потреб. Деякі з цих звітів — це не більш як рекламний трюк — звіт про «хорошу роботу» корпорації, де старанно обминаються дискусійні проблеми, такі як забруднення. Але інші — у вищій мірі відкриті, об єктивні й жорсткі. За таких обставин, у соціальному звіті, опуб¬ лікованому гігантською швейцарською продовольчою фірмою «Міг- Рос-геноссенсшафтс-бунд», вона самокритично зізнається, що пла¬ тить жінкам менше, ніж чоловікам, що багато із її праць «напрочуд 215
нецікаві» та що нітродіоксинове забруднення повітря за чотириріч¬ ний період збільшилося. Виконавчий директор компанії П’єр Ар* нольд каже: «Для підприємства є сміливістю вказати на різницю між її цілями й фактичними наслідками. Такі компанії, як «CTEAG» та «Саарбериверке», були першими, які спробували співвіднести витрати компанії з досягненням спе¬ цифічних соціальних вигод. Менш формально, такі компанії, як «Бертельсманн» — видавець, «Ранк ксерокс» — копіювальна фірма та «Гохст» — виробник хімічних товарів, радикально розширили кількість соціальних даних, які вони роблять доступними для публіки. Багато досконаліша система застосовується компаніями Швеції» Швейцарії та «Дойче Шелл АГ» в Німеччині. Остання, замість пуб¬ лікації щорічного звіту, нині випускає те, що вона називає Annual and Social Report (Річний та соціальний звіт), у якому взаємопов’яза¬ но економічні й трансекономічні дані. Метод, яким користується «Шелл», названий Діркесом і Коппоком «Цільовий облік та звіт¬ ність», формулює конкретні економічні, екологічні та соціальні цілі корпорації, пояснює, якими діями вона збирається їх досягти, й звітує про пов’язані з ними витрати. «Шелл» також вносить до свого списку п’ять загальних корпора¬ тивних цілей — лише одна з них спрямована на те, щоб досягти «ро¬ зумного відшкодування інвестицій» — і, зокрема, заявляє, що кожна з п’яти цілей, економічних та неекономічних, повинна «мати однако¬ ву вагу» при ухваленні корпоративного рішення. Метод розрахунку мети примушує компанії зробити свої трансекономічні цілі чіткими, визначати періоди часу для їхнього досягнення й відкривати їх для публічного розгляду. На ширшому теоретичному рівні, Тревор Ґемблінг, професор облі¬ ку Бірмінгемського університету Сполученого Королівства, у книжці «Суспільна бухгалтерія» закликав до радикального переформування обліку, який має тепер об’єднувати працю економістів та бухгалтерів зі спеціалістами в галузі суспільних наук, які опрацювали соціальні показники й методику соціального обліку. У Нідерландах, декан Вищої школи менеджменту в Делфті Кор- неліус Бревурд опрацював комплекс багатовимірних критеріїв кон¬ тролю за корпоративною діяльністю. Він вважає, що ця потреба спричинена глибокими й значними змінами в суспільстві, серед яких і зміна від «економічної орієнтації виробництва» в суспільстві до «орієнтації на загальний добробут». Він також указує на перехід від «функціональної спеціалізації до міждисциплінарного підходу». Обидві ці зміни підсилюють потребу більш досконалої концепції корпорації. Бревурд складає список із 32 критеріїв, якими корпорація повин¬ на визначати свою ефективність. Вони охоплюють її відносини зі споживачами, акціонерами та спілками, а також із екологічними ор¬ ганізаціями та власним керівництвом. Але він свідчить, що навіть ці 216
ІЛ параметри є лише «кількома», за якими корпорація майбутнього, Що народжується, випробовуватиме себе. .. т°й час коли економічна інфраструктура Другої Хвилі лежить у ?У1нах> к°ли прискорюється зміна з поширенням демасовості, коли осфера посилає сигнали небезпеки, коли рівень організації суспіль- Росте, а інформаційні, політичні та етичні умови виробництва нюються, корпорація Другої Хвилі — застаріла. ^Гже’ те> що відбувається,— це радикальна реконцептуалізація а?ені?я виробництва та установ, які досі відповідали за його ор- нізацпо. Результатом є комплексний перехід до завтрашньої корпо¬ рації нового стилю. За словами Вільяма Галала, професора управлін¬ ня в Американському університеті: «Як колись феодальний маєток ув замінений виробничою корпорацією, коли аграрне суспільство еретворилося на індустріальне, так повинна стара модель фірми бу- замінена новою формою економічної організації...» Ця нова ор- нізація об’єднає економічну й трансекономічну мету. Це матиме кладні практичні наслідки. „і Перетворення корпорації є частиною більшого перетворення со- динС РИ B3araj?'> * воно. У свою чергу, відбувається одночасно з кар- д адьними змінами в техносфері та в інфосфері. Взяті разом, вони єМГ°ться до великої історичної переміни. Але ми не просто зміню- л Н? Г1^антські структури. Ми змінюємо також поведінку простих глиб в їхньому повсякденному житті. Тому що, коли ми змінюємо оинну структуру цивілізації, ми водночас переписуємо всі кодекси, якими вона живе.
Розділ 19 ДЕШИФРУВАННЯ НОВИХ ПРАВИЛ У мільйонах родин середнього класу розігрується ритуальна дра¬ ма: нещодавно одержавши освіту, син або дочка запізнюється на ве¬ черю, бурчить, шпурляє геть об’яви про запрошення на роботу й за¬ являє, що праця від дев’ятої до п’ятої — принизлива й нікому не потрібна. Жодна людина, яка має бодай мізерне почуття власної гід¬ ності, не погодиться на режим від дев’ятої до п’ятої. Входять батьки. Батько, який щойно повернувся з роботи, від дев’ятої до п’ятої, й мати, стомлена та пригнічена після оплати останньої купи рахунків, по¬ чувають себе ображеними. Вони пройшли через це раніше. Пережив¬ ши добрі й погані часи, вони тепер пропонують своєму нащадкові надійну роботу у великій корпорації. Молода особа презирливо по¬ сміхається. У малих компаніях — краще. А літне за все — ніяких ком¬ паній. Вчений ступінь? Навіщо? Все це лиш нікчемне марнування часу. Приголомшені батьки бачать, як їхні пропозиції відкидаються од¬ на за одною. їхнє почуття невдоволення зростає, поки, зрештою, во¬ ни не вимовляють остаточне батьківське наболіле: «Коли ти вже по¬ вернешся обличчям до реального світу?» Такі сцени не обмежуються багатьма родинами Сполучених Шта¬ тів або навіть Європи. Японські корпоративні магнати бурчать, попи¬ ваючи свій саке, про швидке падіння робочої етики та корпоративної вірності, індустріальної пунктуальності й дисципліни серед молоді. Навіть у Радянському Союзі батьки середнього класу стоять перед такими викликами з боку молоді. Чи це ще тільки один випадок допекти батькам (epater les parents) —тобто традиційний конфлікт поколінь? Чи тут щось нове? Чи може бути, що молоді люди та їхні батьки просто говорять не про той са¬ мий «реальний світ»? Річ у тім, що ми бачимо не просто класичне протиборство роман¬ тичних молодих та реалістичних старших. Бо й справді, те, що колись було реалістичним, може далі ним не бути. Тому що основний кодекс, який містить у собі головні правила суспільного життя, швидко змі¬ нюється із навальним наближенням Третьої Хвилі. Ми переконалися раніше в тому, що Друга Хвиля принесла із со¬ бою «кодекс законів» або принципів, які керували повсякденною по¬ ведінкою людини. Такі принципи, як синхронізація, стандартизація або максималізація, використовувалися в бізнесі, в управлінні та в повсякденному житті з його пунктуальністю та графіками. 218
ВИЛ 0Г0ДН* виникає такий собі контркодвкс — нові ґрунтовні пра- а ДЛя нового життя, яке ми будуємо, життя з демасованою еко- мей К0Ю’ ?емасованими засобами масової комунікації, новими сі¬ лими й корпоративними структурами. Багато поєдинків між мо- наї М * стаРим’ як* здаються безглуздими, а також інші конфлікти у аших класних кімнатах, залах засідань рад директорів і в таємній літищ є насправді лише сутичками за те, який кодекс законів за¬ стосувати. ві„Новий кодекс прямо нападає на багато з того, чому була навчена xdo™ ЛІ^дина Другої Хвилі,— від важливості пунктуальності й син- Р нізації до необхідності узгодження й стандартизації. Він кидає з^передбапуваній ефективності централізації й професіонал і- _ _ • “1н примушує нас переглянути наше переконання, що «більше Ко_це краще» та наші поняття «концентрації». Зрозуміти цей новий зпо ° законів і те, як він відрізняється від старого, означає відразу Р зуміти багато з інших конфліктів, які бентежать нас, які кружля¬ ймо нас у вихорі, виснажуючи нашу енергію й загрожуючи їй особистій владі, престижу або заробітній платні. КІНЕЦЬ РЕЖИМУ ВІД ДЕВ’ЯТОЇ ДО П’ЯТОЇ Хв^шо випадок із розгніваними батьками. Цивілізація Другої чи n ЯК МИ ®.ачили> синхронізувала повсякденне життя, прив'язую¬ чими сну і неспання, праці й гри до пульсу машини. Виросши в син^133^’ наші батьки вважали доведеним, що праця має бути Що Р°ні30вана, що всі повинні приходити на робочі місця одночасно, визнДИНИПІК—невідворотні, що час приймання їжі має бути точно час тачени** * Щ° ЛІ™ повинні, в ранньому віці, бути навчені цінувати та Дотримуватися пунктуальності. Вони не можуть зрозуміти, чо- cZ,1*^ нащадок так прикро недбалий щодо часу призначеної зу- Доб'41 “* Ч0МУ П’афік роботи від дев’ятої до п’ятої (або інший), досить Рий у минулому, їхнім дітям видається нестерпним, зов пРичина в тім, що Третя Хвиля, наростаючи, несе із собою т С1М нове поняття часу. Якщо Друга Хвиля прив’язала життя до *ПУ машини, то Третя Хвиля кидає виклик цій механічній син- Р нізації, змінює наші найголовніші соціальні ритми й таким чином *ьняє нас ВІД машини, ним ^ тиіьки ми це зрозуміємо, ми перестанемо дивуватися, що од- І97П13- нововвеДень, які найшвидше поширювалися в індустрії в До Т1 Роки, був «гнучкий графік» — організація, коли працівникам боч^°ЛЯЄТЬСЯ’ в напеРеД визначених межах, обирати свої власні ро- * години. Замість вимоги, щоб усі прибували до воріт фабрики чи як ТоРи одночасно або навіть протягом визначеного часу, компанія, Ли пРацює за гнучким графіком, визначає певні основні години, ко- ГНУГНИЙ має бути на робочому місці й визначає інші години як п««Чкі' Кожен працівник може вибрати, які години він чи вона бажає пРовести працюючи. 219
Це означає, що «жайворонок» — він або вона, кого біологічні рит¬ ми щодня будять рано-вранці,— може з’являтися на роботу, скажімо, о восьмій годині ранку, тоді як «сова», у кого обмін речовин інший, може розпочинати працю о десятій або пів на одинадцяту. Це означає, що працівник може мати час для роботи в домашньому господарстві або щоб забігти до крамниці чи показати дитину лікарю. Групи пра¬ цівників, які бажають ходити разом до кегельбану рано-вранці або в кінці дня, можуть, домовившись, мати такі робочі графіки, щоб це бу¬ ло можливо. Одне слово, сам час стає демасовим. Рух за гнучкий графік почався в 1965 році, коли німецька жінка- економіст Крістел Каммерер запропонувала його як спосіб мати більше матерів на ринку праці. У 1967 році «Мессершміт- Белков- Блом», німецький «Боїнг», виявив, що багато його працівників з’яв¬ ляються на роботу, виснажені боротьбою з транспортом у годину-пік. Керівництво обережно здійснило експеримент, дозволивши двом ти¬ сячам працівників вийти з жорстких рамок від восьмої до п’ятої й ви¬ брати собі власні робочі години. Протягом двох років усі дванадцять тисяч працівників концерну вже працювали за гнучким графіком, а деякі відділи навіть відмовилися від вимоги, щоб усі працівники бу¬ ли на службі протягом основної частини робочого дня. У 1972 році журнал «Європа» повідомляв, що «... приблизно в двох тисячах західнонімецьких фірм національна концепція неухиль¬ ної пунктуальності назавжди зникла... Причиною є введення «Gleit- zeit», тобто «змінного», або «гнучкого», робочого графіка. На 1977 рік четверта частина всієї робочої сили Західної Німеччини, понад п’ять мільйонів осіб, працювала за тією чи іншою формою гнучкого гра¬ фіка й цією системою користувалися 22 тисячі компаній і приблизно чотириста тисяч працівників у Франції, Фінляндії, Данії, Швеції, Іта¬ лії та Великій Британії. У Швейцарії від 15 до 20 відсотків усіх ін¬ дустріальних фірм перевели на нову систему всю або частину своєї робочої сили. Багатонаціональні фірми (найважливіша сила культурної дифузії в сьогоднішньому світі) незабаром почали експортувати цю систе¬ му з Європи. «Нестле» та «Люфтганза», наприклад, запровадили цей метод у своїх фірмах, що діяли в Сполучених Штатах. На 1977 рік, згідно із доповіддю, підготовленою для «Амерікен менеджмент ассо- шіейшен» професором Стенлі Нолленом та консультантом Вірджі- нією Мартін, 13 відсотків усіх компаній США використовували гнуч¬ кі графіки. Автори передбачали, що протягом кількох років це число зросте до 17 відсотків, куди увійдуть понад вісім мільйонів праців¬ ників. Серед американських фірм, які випробовують систему гнучко¬ го графіка, бачимо таких гігантів, як «Скотт Пейпер», «Бенк оф Каліфорнія», «Дженерал моторе», «Бристоль — Мейєрс», «Еквітебл лайф». Деякі з найконсервативніших професійних спілок, захисників ста- тусу-кво Другої Хвилі, вагалися. Але індустріальні працівники вза¬ галі розглядають гнучкий графік як чинник вивільнення. Керівник 220
Д з лондонських страхових компаній каже: «Молоді заміжні жін- аосолютно задоволені цією переміною». Опитування у Швейца- Р показало, що цілих 95 відсотків працівників, яких це стосується, словлюються про це схвально. Тридцять п’ять відсотків, більше чо- сім'єю' Н'Ж ж'нок’ говорять, що вони тепер більше часу проводять із Мати-негритянка, працівниця банку Бостона, була на грані звіль- заННЯ-’ Х°^а пРаіуовала Добре, тому що постійно запізнювалася. Не- «Довільні записи про її запізнення підсилювалися расистськими сте- Е®СШ!.І7ами ПР° «ненадійність» та «ледачість» чорних працівників. Та Ли ^контора перейшла на гнучкий графік, вона вже не запізнюва¬ нні ц*олог Аллен Р. Коен пише, що, як з’ясувалося, «вона запіз- ювалася тому, що мусила залишати сина в центрі денного догляду і Т<г НЄ мопіа встигнути до початку роботи в конторі». Роботодавці, зі свого боку, повідомляють про підвищення продук- ВН0СТ1> зменшення пропусків та про інші вигоди. Існують, звичай- > проблеми, як і з будь-яким нововведенням, але, згідно із дослі¬ ди ЄННя^ «Ей-Ем-Ей», лише 2 відсотки компаній повернулися до ко- шньоїстрошї структури робочого часу. Один із керівників «Люфт- туалИ>> П'ДсУмУвав 4е коротко: «Нині не існує такої проблеми, як пунк- НЕСПЛЯЧА ГОРГОНА гнучкий графік, широко розрекламований, є лише однією ма- бою т?СТИН0ю ззгальної перебудови структури часу, яку несе із со- збі я Хвиля. Ми бачимо також помітну зміну в напрямі до диільшення частки нічної праці. Це відбувається не стільки в тра- зав виробничих центрах, таких, як Акрон або Балтимор, де об ЖДИ ^Л0 ®агато працівників у нічних змінах, скільки в службах слуговування, які швидко поширюються, та в передових, комп’ю- ризованих галузях промисловості. «Сучасие місто, — заявляє французька газета «Монд», — це Гор- °на, яка ніколи не спить і де ... росте пропорція мешканців, які пра¬ цюють за межами [нормального] денного ритму». По другий бік ордону, в технологічних країнах, кількість нічних працівників ко- ивасться нині від 15 до 25 відсотків від усієї робочої сили. У н Р?5!*П’ наприклад, цей відсоток зріс від лише 12 в 1957 році до 21 у74 рік. У Сполучених Штатах кількість тих, хто працює повну 'ЧнУ зміну, підскочила між 1974-м та 1977 роками на 13 відсотків і, йона>ЧЗЮЧИ ТИХ’ хто прзиює неповну зміну, досягає тепер 13,5 міль- Навіть ще більше вражає розповсюдження неповного робочого ня і активне схвалення цього процесу великою кількістю людей. У Районі Детройта приблизно 65 відсотків від загальної кількості Рзцівників універсального магазину «Дж. Л. Гудзон» працюють не- овний робочий день. «Прудентіал іншуренс» має 1600 службовців, 221
які працюють неповний робочий день у конторах США та Канади. Взагалі, нині в Сполучених Штатах на кожні п’ять тих, хто працює повний робочий день, маємо одного, хто добровільно працює поло¬ вину робочого дня, а, починаючи з 1954 року, кількість тих, хто пра¬ цює неповний робочий день, зростає в два рази швидше, ніж кіль¬ кість тих, хто працює повний робочий день. Цей процес став таким поширеним, що дослідження 1977 року, здійснене дослідниками Джорджтаунського університету, передба¬ чає, що в майбутньому майже всі види праці могли б виконуватися тими, хто працює неповний робочий день. Назване «Постійний найм на неповний робочий день: Перспектива керівника», дослі¬ дження охопило 68 корпорацій, більше половини яких уже викорис¬ товують тих, хто працює неповний робочий день. Ще більше заслу¬ говує увагу той факт, що відсоток безробітних, які бажають працю¬ вати лише неповний робочий день, за останні двадцять років под¬ воївся. Можливість мати працю неповний робочий день була особливо схвально зустрінута жінками, літніми людьми й напіввідставниками та багатьма молодими людьми, що бажають улаштуватися на роботу за меншу заробітну платню в обмін на вільний час для своїх власних улюблених занять, спортивних, релігійних, мистецьких або політич¬ них інтересів. Отже, те, що ми бачимо,— це фундаментальний відхід від син¬ хронізації Другої Хвилі. Сполучення гнучкого графіка, неповного ро¬ бочого дня й нічної праці означає, що все більше людей трудяться за межами системи від дев’ятої до п’ятої (або будь-якого іншого постійного графіка) і що все суспільство переходить на цілодобову діяльність. Тим часом нові структури споживання прямо паралельні змінам у часовій структурі виробництва. Зверніть, наприклад, увагу на розмноження нічних супермаркетів. «Чи стане той, хто купує о 4 го¬ дині ранку, хто довго вважався за символ каліфорнійської дурості, ха¬ рактерною ознакою життя менш екзотичного Сходу?» — запитує «Нью-Йорк тайме». І відповідь на це буде: «Так!» Представник мережі універсальних магазинів у східній частині Сполучених Штатів каже, що його компанія триматиме свої магази¬ ни відчиненими вночі, тому що тепер «люди лягають спати пізніше, ніж вони звичайно це робили». Кореспондент «Тайме» перебув ніч у типовому магазині й повідомляє про різних покупців, які скориста¬ лися пізнім часом: водій вантажівки, чия дружина хвора, робить за¬ купи для сім’ї, яка складається з шістьох осіб, молода жінка по дорозі на післяпівнічне побачення зайшла купити вітальну листівку, чоловік із хворою донькою прийшов пізно купити їй іграшку, а заодно купив жаровню для деревного вугілля, жінка зайшла після занять по ке¬ рамічному виробництву, щоб скупитися на тиждень, мотоциклісти приїхали о третій годині купити колоду карт, два чоловіки зайшли на світанку по дорозі на рибалку... 222
А- є. и такі, хто прикро вражений цими змінами й водночас де- рошзований. Не всі люди їдять тепер одночасно, як це робили потл СТЬ 13 НИХ Ран*ше- Стала звичка їсти тричі на день усе частіше дакугШ^ТЬСЯ 3 появою закусочних швидкого обслуговування, які ви- намЬ“МІЛЬЯрди стРав Щогодини. Телебачення також стежить за змі- doc И показУє програми, спеціально призначені для «міського до- стпЛ0Г° на?елення> Для тих, хто працює вночі, й просто для тих, хто граждає від безсоння». Банки, тим часом, відмовляються від своїх знаменитих «годин банкіра». їгантський «Сітібенк» Мангеттена рекламує свою автоматизова- У анківську систему: «Ви незабаром станете свідками початку рево- цп в наданні банківських послуг. Це буде нове, цілодобове обслу- ба„^ання. «Сітібенком»... коли ви зможете виконати ваші щоденні ДонТ-j операції в будь-який час за вашим бажанням. Отже, якщо ^ '-лейтер побажає перед світанком перевірити свій баланс, він ош Же це робити. А Брайєн Голланд зможе перевести свої гроші із за- Щаджень у чеки в будь-який час, коли побажає... Ви знаєте і я знаю, ,/Г';^СИТТЯ не зупиняється після третьої дня в понеділок до п’ятниці... коли не спить». TenpVe> якщо ми подивимося на те, як наше суспільство поводиться Ритм" 'п час?.м’ ми виявимо малопомітний, але потужний перехід тя Н1В •* Хвилі до нової структури часу, що визначає наше жит- ваєп.аСПраВД*’Те’що відбувається,—це демасифікація часу, яка відбу- д- ся паралельно з демасифікацією інших характеристик суспіль- життя з приходом Третьої Хвилі. ГРАФІК —ДРУГ стп^лише починаємо відчувати соціальні наслідки цієї перебудови РУктурн часу Хоча, наприклад, дедалі більша індивідуалізація псуг*?^ часУ’ безперечно, робить працю менш важкою, вона також чол-ЛЮЄ самотність і суспільну ізоляцію. Якщо друзі, коханці або ган'°В,К * .дРУжина всі працюють у різний час, а нові служби не ор- Ва J30BaHi’ Щоб допомогти їм координувати їхні особисті графіки, їм жче стає організовувати свої громадські контакти. Колишні гро- ДС£*кі Центри — сусідній бар, церковна служба, студентський бал вбачають своє традиційне значення. Замість них, щоб полегшити лпоПиіЬ”е- життя> мають бути винайдені нові інституції, характерні Цивілізації Третьої Хвилі. кожен може, наприклад, легко уявити собі нову комп’ютеризова- Т/Л-Ужбу’— назвіть її просто «графік» або «графік-друг»,-— що не св кн нагадуватиме вам про ваші власні плани, а й зберігатиме у *и пам’яті плани ваших друзів та інших членів сім’ї, а отже кожен бул1Су^СПІЛЬСТва зможе' натиснувши на кнопку, знайти, де та коли Ся А И0Г0 а^° 11 друзі чи знайомі, й зможе з ними якось домовити- • Але потрібні будуть значно спеціалізованіші фасилітатори. Демасифікація часу веде за собою також інші наслідки. Так, ми 223
вже починаємо бачити її вплив на транспорт. Наполегливість Другої Хвилі на негнучких, масових графіках роботи спричиняла характер¬ ну тисняву в години-пік. Демасифікація часу перерозподілить транс¬ портні потоки і в просторі, і в часі. Справді, ми зможемо приблизно визначити, як далеко Третя Хви¬ ля прокотилася в будь-якій спільноті, простеживши за транспортни¬ ми потоками. Якщо години-пік все ще чітко виражені і якщо весь транспорт рухається в одному напрямку вранці й у зворотному вве¬ чері, значить усе ще переважає синхронізація Другої Хвилі. Якщо ж транспортний потік протягом дня, як це відбувається в усе більшій кількості міст, рухається в усі напрямки, а не лише туди чи назад, можна безпомилково припустити, що підприємства Третьої Хвилі пустили корені, що кількість працівників обслуговування далеко пе¬ реважає кількість виробничих працівників, що гнучкий графік поши¬ рюється, що робота неповний день і робота вночі переважають і що нічне обслуговування — універсальні магазини, банки, заправочні станції й ресторани — не залишиться далеко позаду. Перехід до гнучкіших та особистих графіків знижує також затра¬ ти енергії й поменшує забруднення, урівнюючи пікові навантаження. Електричні підприємства в півдесятку штатів нині використовують зараз «погодинний тариф» цін для індустріальних та місцевих спо¬ живачів, щоб перешкодити використанню енергії в традиційні годи¬ ни-пік, тоді як Департамент захисту навколишнього середовища в штаті Коннектикут закликає компанії запроваджувати гнучкі графіки як засоби, що узгоджуються із федеральними вимогами охорони на¬ вколишнього середовища. Це найочевидніші наслідки зміни в структурі часу. Мірою того як процес триватиме в наступні роки й десятиліття, ми побачимо дале¬ ко більші наслідки, які ще годі уявити. Нові моделі часу вплинуть на ритми нашого щоденного життя. Вони вплинуть на наше мистецтво. Вони вплинуть на нашу біологію. Тому що коли ми торкаємося часу, ми торкаємося всього людського досвіду. КОМП’ЮТЕРИ ТА МАРИХУАНА Ритми Третьої Хвилі беруть початок із глибоких психологічних, економічних та технологічних сил. На одному з рівнів вони виника¬ ють зі зміненої природи народонаселення. Сьогодні люди, будучи ба¬ гатшими й освіченішими, ніж їхні батьки, й маючи більший жит¬ тєвий вибір, просто відмовляються вливатися в масу. Чим більше лю¬ ди відрізняються особистим ставленням до праці, яку вони викону¬ ють, або до товарів, які споживають, тим більше вони вимагають, щоб з ними поводилися як із особистостями й тим більше вони чи¬ нять опір суспільно накинутим графікам. Але на іншому рівні, нові, більш персоналізовані ритми Третьої Хвилі можуть бути простежені до широкого діапазону нових техно¬ логій, які входять у наше життя. Відеокасети та домашній відеозапис, 224
Приклад, роблять можливим для телеглядачів записувати програми ефіру й дивитися їх у інший час, за своїм бажанням. Оглядач Стівен Рілл пише: «У найближчі два або три роки телебачення, можливо, ерестане дикіувати програми передач навіть найзапеклішим люби- елям стовбичити перед екраном». Влада великих мереж — «Ен-Бі- і», «Бі-Бі-Сі» або «Ен-Ейч-Кей» — синхронізувати перегляд підхо¬ дить до кінця*. Комп’ютер також починає змінювати наші графіки й навіть наші концепції часу. Фактично саме комп’ютер зробив можливим гнучкий графік у великих організаціях. Він легко сприяє складному перепле- інню тисяч персоналізованих, гнучких графіків. Але він також змі- Ює нащі моделі зв’язку в часі, дозволяючи нам мати доступ до да- их та обмінюватися ними «синхронно» (тобто одночасно) й «асин¬ хронно». Що це означає, проілюстровано зростанням числа користувачів комп ютерів, які сьогодні зайняті у «комп’ютерних конференціях». РУпи мають змогу зв’язуватися одна з одною через термінали в се- е вдома або в конторах. Близько 660 науковців, футуристів, плано- иків і теоретиків педагогіки сьогодні в кількох країнах відбувають тривалі дискусії про енергію, економіку, децентралізацію або косміч- мясУпУтники через так звану «Систему електронного обміну інфор- Цією». Телепринтери й відеоекрани в них удома і в конторах забез- чи 'У10!1* вибір або миттєвого, або сповільненого зв’язку. Незважаю- на багато часових поясів, кожен користувач має вибір посилати 0 0 шУкати дані тоді, коли це йому найзручніше. Можна працювати Третій годині ранку, якщо йому або їй так подобається. Альтерна- вно, кілька користувачів зможуть працювати одночасно, якщо їм так захочеться. Але вплив комп’ютера на час сягає багато глибше, впливаючи авіть на те, як ми про це думаємо. Комп’ютер вводить новий слов- ик (із такими, наприклад, термінами, як «реальний час»), що пояс- Ює> відносить до певної категорії та реконцептуалізує тимчасові явища. Він починає заміняти годинник, як найбільш важливий ви- ахщ суспільства в галузі хронометрування або регулювання часу, об ®мп’к)терні операції здійснюються так швидко, що ми звичайно робляємо дані протягом, можна сказати, «підпорогового часу» — тервалу, надто короткого для людської думки або сприйняття нер- овою системою людини. Ми нині маємо керовані комп’ютером мі- ^0пРИнтери, здатні надрукувати від 10 до 20 тисяч рядків за хвили- У> у 200 разів швидше, аніж будь-хто зможе їх прочитати, а це ж най- повільніша операція комп’ютерних систем. За 20 років науковці- мп ютерники перейшли від розмов у термінах мілісекунд (тисяч- их секунди) до наносекунд (мільярдних секунди) — тобто ущільни- час майже поза нашу здатність уявити собі це ущільнення так, овби все трудове життя людини, скажімо, 80 тисяч оплачуваних го- ” 2 тисячі годин на рік протягом сорока років — ми сплющили до 4,8 хвилини. 8 Е. Тоффлер ллс
Крім комп’ютерів, ми знаходимо інші технології або вироби, які також рухаються у напрямку демасифікованого часу. Ліки, що впли¬ вають на настрій (вже не кажучи про марихуану), змінюють сприй¬ няття нами часу. Коли з’являться ще складніші наркотики настрою, можливо, що (на добро, чи на зло) навіть наше внутрішнє відчуття часу, наше сприйняття тривалості стануть більш індивідуалізовани¬ ми й менш загальними. Під час цивілізації Другої Хвилі машини були синхронізовані од¬ на із одною, а люди на складальному конвеєрі були грубо синхронізо¬ вані з машиною, і з цього факту випливало багато соціальних наслід¬ ків. Сьогодні машинна синхронізація досягла такого винятково висо¬ кого рівня, а ритм праці навіть наймоторнішого робітника такий по¬ рівняно повільний, що повна перевага технології може бути одержа¬ на не об’єднанням робітників із машиною, а відокремленням їх від неї. Іншими словами, під час цивілізації Другої Хвилі машинна син¬ хронізація приковувала людину до спроможностей машини та обме¬ жувала все суспільне життя загальною рамкою. Вона робила це одна¬ ково як у капіталістичних, так і в соціалістичних суспільствах. Тепер, коли машинна синхронізація набуває більш чітких обрисів, люди, замість бути ув’язненими, поступово здобувають свободу. Одним із психологічних наслідків цього є зміна самого значення пунктуальності в нашому житті. Ми рухаємося тепер від всеосяжної пунктуальності до пунктуальності вибіркової або ситуативної. З’яви¬ тися вчасно — як наші діти, можливо, невиразно відчувають — сьо¬ годні означає те, що означало колись. Пунктуальність, як ми бачили раніше, не була надто важлива в цивілізації Першої Хвилі — головним чином тому, що сільськогоспо¬ дарська праця не була високовзаємозалежною. З приходом Другої Хвилі запізнення одного працівника могло відразу й драматично зруйнувати роботу багатьох інших на фабриці або в конторі. Звідси величезний культурний тиск, щоб забезпечити пунктуальність. Сьогодні, оскільки Третя Хвиля несе із собою персоналізовані, а не загальні чи масові графіки, наслідки запізнення менше видимі. Запізнення, можливо, спричинить незручності товаришеві по роботі, але руйнівний вплив запізнення на виробництво, все ще потенційно значний у деяких видах праці, все менш очевидний. Важче, особли¬ во для молодих людей, сказати, коли пунктуальність дійсно важлива, а коли вона вимагається лише силою звички, чемності або ритуалу. Пунктуальність залишається життєво важливою в деяких ситуаціях, та коли поширюються комп’ютери й людям дозволено входити в цілодобовий цикл й виходити із нього, за своїм бажанням, кількість працівників, чия ефективність залежить від неї, зменшується. Наслідком цього є менший тиск на людей, щоб вони приходили «вчасно», й поширення більш недбалого ставлення до часу в середо¬ вищі молоді. Пунктуальність, як і мораль, стає ситуативною. Одне слово, мірою того як накочується Третя Хвиля, кидаючи вик¬ 226
лик колишнім індустріальним методам провадження справ, вона змінює ставлення всієї цивілізації до часу. Колишня механічна син¬ хронізація, яка так руйнівно впливала на безпосередність та радість життя і практично символізувала Другу Хвилю, перебуває на своєму спаді. Молоді люди, які відкидають режим праці від-дев’ятої-до-п’я- т°і, ЯК1 байдужі до класичної пунктуальності, можливо, й не розумі¬ ють, чому вони так поводяться. Але сам час змінився в «реальному сві- Т1>>>а 3 ним ми змінили й головні правила, які колись керували нами. ПОСТСТАНДАРТИЗОВАНИЙ РОЗУМ Третя Хвиля не тільки змінює моделі синхронізації Другої Хвилі, а и нападає на іншу головну характеристику індустріального життя: стандартизацію. Наявний кодекс законів суспільства Другої Хвилі заохочував до стандартизації багатьох речей — від цінностей, ваг, відстаней, роз- МІР1В, часу й валют до продукції й цін. Ділові люди Другої Хвилі важ¬ ко працювали, щоб зробити всі речі ідентичними, а деякі роблять це и Далі. Сьогодні кмітливі ділові люди, як ми бачили, знають, як виготов¬ ляти продукцію на замовлення (на противагу стандартизації) з най¬ нижчою вартістю та знаходити оригінальні способи застосування ос¬ танніх досягнень технології до індивідуалізації продукції та послуг. виробництві кількість працівників, які виконують однакову робо¬ ту, постійно зменшується, тоді як розмаїття видів праці збільшується. •Заробітна платня та побічні прибутки починають змінюватися від працівника до працівника. Самі працівники все більше відрізняють¬ ся один від одного, а що вони (як і ми) є також споживачами, ці від¬ мінності відразу ж перетворюються на ринок. Відхід від традиційного масового виробництва, таким чином, су¬ проводжується паралельною демасифікацією ринку, торгівлі й спо¬ живання. Споживачі починають робити свій вибір не тільки виходя¬ чи з того, як продукт виконує специфічну матеріальну або психо¬ логічну функцію, але й з того, як він пасує до більшої конфігурації виробів послуг, що їм потрібні. Ці високоіндивідуалізовані конфігу¬ рації є перехідними, як і стилі життя, що їх вони допомагають визна¬ чити. Споживання, як і продукція, стає конфігураційним. Постстан- Дартизоване виробництво приносить із собою постстандартизоване споживання. Навіть ціни, стандартизовані в період Другої Хвилі, тепер стають менш стандартними, тому що товари, виготовлені на замовлення, ви¬ магають індивідуальних цін. Вартість автомобіля залежить від су¬ купності обраних характеристик, вартість високоякісного радіоприй¬ мача — від вартості зібраних докупи деталей та його відповідності До потреб покупця; вартість літака, офшорних нафтових веж, паро¬ плавів, комп’ютерів та інших високотехнологічних виробів зміню¬ ються від одного виробу до іншого.
У політиці ми бачимо подібну тенденцію. Наші погляди стають усе менш стандартними, мірою того як порушується консенсус у країні за країною й виникають тисячі «проблемних груп», кожна з яких бореться за досягнення своєї власної, вузької, часто тимчасо¬ вої, мети. У свою чергу, сама культура все більше дестандартизу- ється. Таким чином, ми бачимо розпад масової точки зору, мірою того як починають діяти нові засоби масової комунікації, описані в розділі тринадцятому. Демасифікація засобів мас-медіа — збільшення числа міні-журналів, інформаційних бюлетенів та малотиражних, часто у ксерокопіях, повідомлень, разом з появою кабельних, касетних за¬ собів та комп’ютерів — порушує стандартизований образ світу, про¬ пагований комунікаційними технологіями Другої Хвилі, та вводить у суспільство розмаїття образів, ідей, символів і цінностей. Ми не ли¬ ше користуємося виробами, виготовленими на замовлення, ми вико¬ ристовуємо різнорідні символи, щоб переробити наше бачення світу- «Арт-ньюс» підсумовує погляди Дітера Гоніша, директора Націо¬ нальної галереї в Західному Берліні: «Те, чим захоплюються в Кель¬ ні, може бути не визнаним у Мюнхені, а штутгартський успіх може не вразити гамбурґську публіку. Керована груповими інтересами, країна втрачає своє відчуття національної культури». Ніщо не підкреслює цей процес культурної дестандартизації ви¬ разніше, ніж остання стаття у «Крістіеніті туцей» («Християнство сьо¬ годні»), провідному голосі консервативного протестантизму в Аме¬ риці. Редактор пише: «Багато християн здаються збентеженими, що існує так багато перекладів Біблії. Старші християни не стояли перед таким великим вибором». Потім іде важливий рядок: «Крістіеніті ту- дей» радить не вважати жодну з версій за «стандарт». Навіть у вузь¬ ких межах перекладу Біблії, як і в релігії взагалі, поняття єдиного стандарту зникає. Наші релігійні погляди, як і наші смаки, стають менш однотипними й стандартизованими. Кінцевою метою процесу дестандартизації є відірвати нас від суспільства Гакслі або Орвелла, суспільства безликих, деіндивіду- алізованих гуманоїдів, яке утворилося б за простого розширення тен¬ денцій Другої Хвилі, й дарувати нам розмаїття стилів життя, де ми станемо високоіндивідуалізованими особистостями. Ми спостерігає¬ мо виникнення «постстандартизованого розуму» і «постстандарти- зованої громадськості». Цей процес принесе свої власні соціальні, психологічні та філо¬ софські проблеми, деякі з них ми вже відчуваємо в атмосфері саміт¬ ності та соціальної ізоляції, що утворюється навколо нас, але вони разюче відрізняються від проблем масового конформізму, що турбу¬ вали нас в індустріальну добу. Тому що Третя Хвиля ще не запанувала навіть у технічно найроз¬ виненіших країнах, нас і далі затягує в потужні течії Другої Хвилі. Ми все ще завершуємо деякі з незавершених справ Другої Хвилі. На¬ приклад, друкування книжок у твердій оправі в Сполучених Штатах, 228
відстала галузь промисловості, лише тепер досягає тієї стадії ма¬ сового комерційного планування, якої друкування книжок у папе¬ ровій оправі та більшість інших галузей індустрії споживчих товарів Досягай більше, ніж покоління тому. Інші рухи Другої Хвилі здають¬ ся майже донкіхотськими, подібні до тих, які спонукали нас на цій ізній стадії запровадити в Сполучених Штатах метричну систему, Щоб привести американські виміри у відповідність із тими, які вико¬ ристовуються в Європі. В цьому плані варто також відзначити такі заходи бюрократичної централізації, як спроби технократів Спільно- Ринку в Брюсселі «гармонізувати» все,— від автомобільних дзер¬ кал До дипломів про вищу освіту,— тобто здійснити своєрідну Й ніко¬ му не потрібну стандартизацію індустріального стилю. І нарешті, існують рухи, буквально спрямовані на повернення на- ад стрілок годинника, як руху повернення до основ у школах Сполу¬ чних Штатів. Цілком слушно роздратований негараздами в масовій „свт, він повністю нехтує заклики демасифікованого суспільства до овоі освітницької стратегії, а прагне, замість цього, реставрувати та іДсклити одноманітність у школах Другої Хвилі. Проте всі спроби досягти одноманітності — це вже, за своєю сут- » ар єргардні дії виснаженої цивілізації. Переміна, яку несе Третя иля, призводить до зростання різноманітності, а не до подальшої андартн^ції життя. І те саме можна сказати про ідеї, політичні пе- Рконання, статеві нахили, навчальні методи, звички харчування, ре- сі *»~Н| нопіяди, етнічні відносини, музичний смак, моди та форми і> а також і про автоматизоване виробництво. 0ли1СТ0Р«ЧН0Е° поворотного пункту досягнуто, й стандартизація, ще н керівний принцип цивілізації Другої Хвилі, усувається. НОВА МАТРИЦЯ ла П°®ач.ивши, як швидко ми відходимо від синхронізації та стан- пеГ-ЦІЇ індустріального стилю, ніхто не здивується, що ми також Р^рпсуємо інші параграфи суспільного кодексу. _ бачили раніше, що в той час як усім суспільствам якоюсь мі- Xr° *?ео®хЇДні й централізація, й децентралізація, цивілізація Другої илі була дуже схильна до першої на шкоду другій. Великі стандар- ат°ри, які допомагали будувати індустріалізм, йшли пліч-о-пліч із икими централізаторами, від Гамілтона й Леніна до Рузвельта, ни Дні вочевидь посилюється рух у зворотному напрямку. Ви- «а«*ь нові політичні партії, нова техніка управління та нова філо- uem^’ нападають на централістські засновки Другої Хвилі. Де- Киев^лізаЦІя стала гострим політичним питанням від Каліфорнії до vcvw. ^веЧі* коаліція переважно децентралістських малих партій їхнг113 Нейтралістських соціал-демократів від влади після 44 років маи0Г0 Правління. Боротьба за децентралізацію та регіоналізм лихо- ила Францію в останні роки, а на півночі, за Ла-Маншем, шот¬ 229
ландські націоналісти нині мають крило, віддане ідеї «радикальної економічної децентралізації». Подібні політичні рухи можна знайти й у інших місцях Західної Європи, а в Новій Зеландії виникла ще й невелика Партія цінностей, яка вимагає «розширення функцій місце* вих та регіональних урядів, надання їм автономії... та пропорційного зменшення функцій і розміру центрального уряду». У Сполучених Штатах децентралізація також знайшла підтрим¬ ку і принаймні постачає якесь паливо для протесту проти податків, що, на добро чи на лихо, котиться хвилею по країні. На муніципаль¬ ному рівні децентралізм також набуває сили, коли місцеві політики вимагають «ближчої влади». Швидко зростає кількість активістів та регіональних груп, від «Організації мешканців за розвиток кращого й гарнішого довкілля» (ROBBED) у Сан-Антоніо до «Громадян за поновлення шляхів» у Юіівленді та «Народної пожежні» у Брукліні. Багато хто вважає центральний уряд у Вашингтоні за джерело всіх місцевих негараздів, а не потенційні ліки від них. За словами монсиньйора Ґено Бароні1", колишнього окружного ак¬ тивіста й борця за громадянські права, а нині помічника секретаря по роботі з округами Департаменту розвитку житлового будівництва й міст США, утворення таких малих децентралізованих груп віддзер¬ калює крах машинної політики та неспроможність центрального уря- ду дати раду великому розмаїттю місцевих умов та людей. «Нью- Йорк тайме» пише, що окружні активісти одержують «перемоги у Вашингтоні та в усій країні». Крім того, децентралістська філософія проникає в навчальні за¬ клади архітектури та планування, від Берклі до Йєльського універси¬ тету в Сполучених Штатах й до Архітектурної асоціації в Лондоні, де студенти, серед іншого, досліджують нові технології для контролю за навколишнім середовищем, сонячного опалення або сільського господарства в містах з метою зробити спільноти почасти самодо¬ статніми в майбутньому. Вплив цих молодих плановиків та архітек¬ торів все більше відчуватиметься в наступні роки, коли вони займуть відповідальні посади. Більш важливо, проте, що термін «децентралізація» став також модним словом в управлінні й великі компанії поспішають розділи¬ ти їхні відділи на менші, автономніші «прибуткові центри». Типовим випадком була реорганізація «Ісмарка», величезної компанії, яка дія¬ ла в харчовій, хімічній, нафтовій та страховій галузях. «У минулому, — заявив керівник «Ісмарка» Роберт Ренекер,— ми мали неповоротке підприємство... Єдиний спосіб, яким ми могли вдо¬ сконалити координовані зусилля, було поділити його на малі части¬ ни». Наслідок: сьогодні «Ісмарк» поділений на тисячу окремих «при¬ буткових центрів», кожен з яких великою мірою відповідає за власну діяльність. «Кінцева мета, — писав «Бізнес вік»,— скасувати типову практи¬ ку прийняття рішень лише одним Ренекером. Децентралізація оче¬ видна в усьому, крім фінансового управління «Ісмарка». 230
Тут важливий не «Ісмарк», який, мабуть, реорганізовувався після ого ще не раз, а загальна тенденція, яку він ілюструє. Сотні, можли- °> тисячі, компаній також перебувають у процесі постійної реор¬ ганізації, децентралізації, іноді забігаючи вперед і відступаючи на¬ зад, але поступово, з часом, зменшуючи централізований контроль над своєю повсякденною діяльністю. Та й на глибшому рівні великі організації змінюють форми вла¬ ди, яка підпирала централізм. Типова фірма Другої Хвилі або урядо¬ ва агенція були організовані за принципом «одна людина — один ке¬ рівник». Тоді як працівники або виконавці могли мати багато підлег¬ лих, він або вона завжди несли відповідальність тільки перед одним керівником. Цей принцип означав, що всі канали команд вели до Центру. Сьогодні приємно спостерігати, що ця система тріщить під своєю власною вагою в розвинених галузях промисловості, в обслугову¬ ванні, в професійних об’єднаннях та в багатьох урядових установах. права в тому, що все більше із нас мають більше ніж одного началь¬ ника. У «Майбутньому потрясінні» я підкреслював, що великі органі¬ зації все більше переплітаються з тимчасовими утвореннями — всі¬ лякими виконавчими відділами, міжвідділовими комісіями та проек¬ тувальними групами. Я назвав це явище «адшкратією». Відтоді бага¬ то великих компаній стали включати ці недовговічні підрозділи до Радикально нових формальних структур, названих «матричними ор- анізаціями». Замість централізованого контролю, головні організа- Цп реалізують так звану «систему кратної влади». . За такої організації, кожен службовець, як звичайно, доповідає ке¬ рівникові відділу. Але він або вона також включаються до однієї або кількох груп для здійснення завдань, які не можуть бути виконані од¬ ним відділом. Скажімо, типова проектувальна група може включати в себе також людей із відділу збуту, виробничого, дослідницького, фінансового, технічного та інших відділів. Члени цієї групи всі до¬ повідають як керівникові проекту, так і «постійному керівникові». Наслідком є те, що багато людей сьогодні доповідають одному керівникові як суто адміністратору, а іншому (або кільком іншим) із конкретних питань, зв’язаних із виконанням практичної роботи. Ця система дозволяє працівникам приділяти увагу більш як одному за¬ вданню одночасно. Вона прискорює потік інформації й дозволяє Уникнути ситуації, коли проблема бачиться крізь вузьку щілину од¬ ного відділу. Вона допомагає організації реагувати на різні обстави¬ ни, які швидко змінюються. Але вона також руйнує централізоване Управління. Уперше застосована в таких компаніях, як «Дженерап електрик» у Сполучених Штатах та «Скандія іншуранс» у Швеції, організація ма¬ тричного стилю застосовується тепер скрізь, від лікарень та бухгал¬ терських фірм до конгресу США (де всілякі нові, напівформальні «роз¬ рахункові палати» та «наради фракцій» виникають паралельно з комі¬ 231
тетами). Матриця, за словами професорів С. Девіеа з Бостонського університету та П. Лоуренса — з Гарвардського, це «не просто допо^ міжний метод управління або злет фантазії... вона являє собою різкий перелом... це — новий вид організації бізнесу». І ці нові види природно менш централізовані, аніж колишня сис¬ тема одного керівника, що характеризувала еру Другої Хвилі. Та найважливіше те, що ми також докорінно децентралізуємо еко¬ номіку взагалі. Свідченням цьому є зміцнення малих регіональних банків у Сполучених Штатах на тлі кількох традиційних гігантів «гро¬ шового ринку». («Мірою того як індустрія здобуває все більше гео¬ графічне поширення, фірми, які раніше мусили покладатися на банки «грошового центру», все частіше звертаються до банків регіональ¬ них,— каже Кеннет Л. Робертс, президент «Ферст Амерікан нешвілл бенк». — Майбутнє банківської справи СІНА більше не залежить від банків грошового ринку».) А те, що відбувається з банківською систе¬ мою, відбувається й з економікою. Друга Хвиля сприяла розвитку перших, справді національних ринків і самої концепції національної економіки. Приділялася також увага розвиткові національних інструментів управління економікою — центральне планування в соціалістичних країнах, центральні бан¬ ки та національна грошова й фінансова політика в капіталістичному секторі. Сьогодні обидва ці комплекси інструментів втрачають силу — вводячи в оману економістів та політиків Другої Хвилі, які нама¬ гаються управляти системою. Хоча цей факт усвідомлюється ще досить невиразно, національні економіки швидко розпадаються на регіональні та галузеві частини — субнаціональні економіки із їхніми власними виразними й різно¬ манітними проблемами. Регіони, чи то «Сан Белт» у Сполучених Шта¬ тах, «Меццоджорно» в Італії, чи то «Канзай» у Японії, замість того щоб ставати більш подібними, як це було в індустріальну еру, почина¬ ють відрізнятися один від одного умовами використання енергії, ре¬ сурсів, сумішшю занять, рівнями освіти, культури та інших ключових факторів. Більше того, багато з цих субнаціональних економік нині досягли масштабів національної економіки, яка вона була лише одне покоління тому. Неспроможність це визнати є у великій мірі причиною неспро¬ можності урядових зусиль стабілізувати економіку. Кожна спроба протистояти інфляції або безробіттю через загальне зниження або підвищення податків, чи то через грошове або кредитне маніпулю¬ вання, чи то через іншу загальну, недиференційовану політику, лише ускладнює хворобу. Ті, хто намагається управляти економікою Третьої Хвилі за допо¬ могою таких централізованих інструментів Другої Хвилі, подібні до лікаря, який приходить до лікарні вранці й бездушно виписує одна¬ кову дозу адреналіну кожному хворому, незалежно від того, чи в ньо¬ го перебита нога, чи пошкоджена селезінка, чи пухлина мозку, чи то 232
ніготь на нозі, який вріс у палець. Лише докорінне, все більш децен¬ тралізоване управління може працювати в новій економіці, бо й вона те?_.стає все більш децентралізованою саме тоді, коли здається побільш глобальною і загальною. Всі ці антицентралістські тенденції — в політиці, в корпоратив¬ них або урядових організаціях і в самій економіці (підсилені пара¬ лельним розвитком у засобах масової комунікації, в розповсюдженні комп’ютерної потужності, в енергетичних системах та в багатьох інших сферах) — створюють цілком нове суспільство й роблять учо¬ рашні правила застарілими. МАЛЕ У ВЕЛИКОМУ — ПРЕКРАСНЕ Багато інших параграфів суспільного кодексу Другої Хвилі та¬ кож^ радикально переписуються з появою Третьої Хвилі. Отже, й нав язливе наголошування цивілізацією Другої Хвилі на важли¬ вості максимізації — теж сьогодні під гострою критикою. Ніколи раніше прибічники того, що більше — це краще, не були так запекло атаковані прибічниками того, що мале — прекрасне. Лише в 1970-х роках книжка під цим заголовком змогла стати світовим бестсе¬ лером. Скрізь починають визнавати, що існують обмеження дуже захва¬ лених масштабів економіки й що багато організацій переступили че¬ рез ці обмеження. Корпорації сьогодні активно шукають, як їм змен¬ шити розміри своїх робочих підрозділів. Нові технології та зміщення До сфери послуг різко знижують масштаби операцій. Традиційні за¬ вод або контора Другої Хвилі, із тисячами людей під одним дахом, у високотехнологічних країнах стануть винятком. ■Якось у Австралії я попросив президента однієї автомобільної компанії описати автозавод майбутнього, і він дуже переконливо ска¬ зав: «Я б ніколи більше не будував такого заводу, де працюють сім ти¬ сяч робітників під одним дахом. Я б розбив його на малі підрозділи триста чи чотириста робітників у кожному. Нові технології роб¬ лять це можливим». Згодом я чув подібні думки від керівника ком¬ панії, яка виробляє харчові та багато інших продуктів. Сьогодні ми починаємо розуміти, що прекрасним є ані велике, ані мале, а краще за все розумна міра /' великого, і малого. (Схоже на Те> Що І. Шумахер, автор книжки «Мале — прекрасне», знав про це краще, ніж деякі із його сповнених ентузіазму послідовників. Якось він сказав ,що якби жив у світі малих організацій, то написав би кни¬ гу «Велике — прекрасне». Ми починаємо також експериментувати з новими формами ор¬ ганізації, які об’єднують переваги обох підходів. Наприклад, швидке Розповсюдження франчайзингового податку (податку на монопольні права й привілеї) в Сполучених Штатах, Великій Британії, Нідерландах та в інших країнах, часто є відповіддю на брак капіталу або примхли¬ ве оподаткування й може бути розкритиковане з багатьох поглядів. 233
Але воно дає змогу швидко утворювати малі підрозділи та об’єднува¬ ти їх у більші системи з різними мірами централізації або децент¬ ралізації. Це спроба з’єднати в єдиний блок велико- та маломасштабні організації. Максимізація Другої Хвилі відходить. Наступає ера масштабів, які відповідають поставленій меті. Суспільство також усе частіше виступає проти спеціалізації та професіоналізму Другої Хвилі. Кодекс законів Другої Хвилі підняв експертів на високий п’єдестал. Одне з його головних правил гово¬ рить: «Спеціалізуйся — і ти досягнеш успіху». Сьогодні в кожній галузі, зокрема й у політиці, ми бачимо переміну в ставленні до ек¬ сперта. Фахівці, які раніше вважалися надійним джерелом розуму, розвінчуються суспільством. їх усе більше критикують за віддання переваги своїм власним інтересам і за неспроможність ні до чого, крім вузького світогляду. Ми бачимо все більше спроб обмежити владу експерта, додаючи непрофесіоналів до органів, які ухвалю¬ ють рішення,— наприклад, у лікарнях та в багатьох інших ор¬ ганізаціях. Батьки вимагають права впливати на рішення шкіл, більше не ба¬ жаючи залишати їх на розсуд професійних освітян. Декілька років тому, після вивчення участі громадян у політичному житті, спеціаль¬ на комісія в штаті Вашингтон у заяві, яка підсумувала нове ставлен¬ ня, дійшла висновку: «Не обов’язково бути експертом, щоб знати, чо¬ го тобі треба!» Цивілізація Другої Хвилі заохочувала й інший принцип: концент¬ рацію. Вона концентрувала гроші, енергію, ресурси й людей. Вона концентрувала багато населення в містах. Сьогодні цей процес теж почав змінюватися. Ми бачимо натомість географічне розсіяння. Так, у випадку енергії, ми йдемо від орієнтації на сконцентровані покла¬ ди викопного палива до орієнтації на використання менш зосередже¬ них форм енергії, а також бачимо численні експерименти, спрямовані на «деконцентрацію» наповнення шкіл, лікарень та психічних за¬ кладів. Одне слово, можна систематично переглянути весь кодекс законів цивілізації Другої Хвилі — від стандартизації до синхронізації й далі до централізації, максимізації, спеціалізації та концентрації — й по¬ казати, пункт за пунктом, як колишні головні правила, що керували нашим повсякденним життям і ухваленням наших суспільних рішень, перебувають у процесі радикального переосмислення з при¬ ходом Третьої Хвилі. ОРГАНІЗАЦІЯ МАЙБУТНЬОГО Раніше ми переконалися, що коли всі принципи Другої Хвилі бу¬ ли включені в роботу в єдиній організації, наслідком була класична індустріальна бюрократія: гігантська, ієрархічна, постійна, згори донизу, механістична організація, добре спроектована, щоб вироб¬ 234
ляти одноманітну продукцію або ухвалювати одноманітні рішення вищГ1ВНЯН0 вільному індустріальному навколишньому середо- Нає^ЄпеР’ Одначе, коли ми переходимо до нових принципів та почи- ком н застос°вувати їх сукупно, ми неминуче наближаємося до ціл- Хви ових виДЇв організацій для майбутнього. Ці організації Третьої склал Мають горизонтальніші ієрархії. Вони менш нестійкі. Вони Рації 3^)ТЬСЯ 3 малих компонентів, з’єднаних у тимчасові конфігу- нішн- *ен і3 цих компонентів має свої власні відносини із зов- він п|м світ°м, свою власну міжнародну політику, так би мовити, яку все ч ДТРИМУЄ без зобов’язання виходити через центр. Ці організації стіше працюють цілодобово. homv Є В°НИ віДрізияються від бюрократії в іншому фундаменталь- «полі Відношенні- Вони можуть бути названі «подвійними» або Ражен" °РганізаЧІями, здатними набувати двох або кількох чітко ви- ЯКОГОСИХ СТРУІСГУРНИХ форм, коли дозволяють умови — подібно до щ n k Пластичного матеріалу майбутнього, який змінюватиме фор- кової А охолодженні або нагріванні, але повернеться до своєї почат- . форми, коли температура знову стане нормальною, нош в *Ha уявити с°бі армію, яка, будучи демократичною та об’єдна- віЙНи МиРний час, є високоцентралізованою й авторитарною під час МИ ’ т°ото організована так, щоб ефективно діяти за обох ситуацій, гравці Же^° ще. використати аналогію із футбольною командою, а й за ЯК01 здатн' не лише застосовувати різні схеми для різних ігор, бейсбоСИГНаЛОМ свистка вміють також організуватись як футбольна, Т’аєть ЛЬ*т а^° баскетбольна команда, залежно від того, яка гра тації -Я' аких організаційних гравців треба навчити миттєвої адап- наявн И В0НИ повинні почувати себе зручно в ширшому репертуарі их організаційних структур та ролей. ВІЛьноМ П0трібні керівники, котрі спроможні діяти як у відкритому, якугЛ <™лі, так і в ієрархічній системі, котрі можуть працювати в 30в РГанізаЦІйній структурі, подібній до єгипетської піраміди, так і Ну cv1М із кількома нитками управління, що утримують склад¬ на ;!5Упність майже автономних модулів, які рухаються у відповідь на найлегший подув вітерцю. бути И ВСС U^e не маємо словника для опису цих організацій май¬ ні тсЬ0Г0- ^ак‘ терміни, як матриця або ad hoc — неадекватні. Різ- зайМа°Рстики пропонували різні слова. Лестер Вандерман, який алЬн- ЄТься рекламою, сказав: «Групи, що діятимуть як інтелекту- Джал К0Манди’ прийдуть... на зміну ієрархічній структурі». Ентоні гат0 ’ один із наших найблискучіших теоретиків організації, ба- Тепе ПИсав ПР° характер «мережі» цих організацій майбутнього, що Кооп5 ВИникаі°ть, указуючи, крім іншого, що «ця мережа ніким не так і ИН^ЄТЬСЯ’ Фізичні особи-учасники координують самі себе, він м°жна говорити про «самокоординацію». В іншому місці °писав їх у термінах принципів «тенсегріті» Букмінстера Фул- 235
Та хоч би чиїми термінами ми користувалися, нині відбувається щось революційне. Ми беремо участь не просто у створенні нових організаційних форм, але в створенні нової цивілізації. Новій кодекс законів набуває форми — сукупність принципів Третьої Хвилі, нові головні правила суспільного виживання. Навряд чи когось дивує, що батьки — все ще здебільшого при¬ в’язані до кодексу законів індустріальної ери — перебувають у кон¬ флікті з дітьми, які, знаючи про непотрібність старих правил, також мало обізнані або й зовсім не обізнані з новими. І вони, й ми з ними однаково опинилися мовби в пастці, затиснуті між порядком Другої Хвилі, яка вмирає, й завтрашньою цивілізацією Третьої Хвилі.
Розділ 20 ПОЯВА ВИРОБНИКА-СПОЖИВАЧА Грандіозні історичні зміни інколи символізуються дрібними змінами в повсякденній поведінці. Одна'з них — її значущості ніхто не завважив — мала місце на початку 1970 років, коли один із видів нової продукції наводнив аптеки Франції, Англії, Нідерландів та ін¬ ших європейських країн. Цим новим продуктом був комплект для са¬ мостійної перевірки на вагітність. За кілька років від 15 до 20 мільйонів таких комплектів було продано європейським жінкам. Не¬ забаром на сторінках американських газет з’явилося безліч реклам¬ них закликів: «Вагітна? Чим скоріш ти про це довідаєшся, тим кра- Ше для тебе». Коли «Варнер-Лемберт», американська фірма, викину¬ ла на ринок комплект під своєю торговою маркою, реакція на цю подію була «надзвичайно схвальною». На 1980 рік уже мільйони жі¬ нок по обидва боки Атлантичного океану легко виконували само¬ стійно те, для чого раніше їм доводилося звертатись до лікарів та ла¬ бораторій. Жінки не були єдиними, хто ухилявся від візитів до лікаря. Як пи¬ сали «Медекал ворлд ньюс», «піклування про своє здоров’я дум¬ ка, Що люди можуть і повинні більше покладатися на себе в медич¬ ному плані,— швидко стає новим захопленням...» На всій планеті прості люди навчаються користуватися стетоскопами та манжетами Для вимірювання кров’яного тиску, самі перевіряють стан своєї_ груд¬ ної залози й сосків, навіть виконують елементарні хірургічні опе¬ рації. Сьогодні матері самі обстежують горло своїх дітей. Школи пропо¬ нують курси від догляду за ногами до «першої педіатричної допомо¬ ги». А люди перевіряють свій кров’яний тиск, опускаючи монети в автомати, розташовані в тисячі трьохстах торговельних центрах, аеро¬ портах та універсальних магазинах Сполучених Штатів. Ще в 1972 році небагато медичних приладів продавалося неліка- Рям. Сьогодні росте частка ринку приладів, призначених для домаш¬ нього користування. Продаж отоскопів, пристосувань для чистки ву¬ ха, носових і горлових іригаторів та спеціалізованих продуктів на період одужання швидко зростає, оскільки люди беруть на себе біль¬ шу відповідальність за своє власне здоров’я, зменшують кількість візитів до лікаря та скорочують термін свого перебування в лікарні. На поверхні все це може здатися не більше як криком моди. 1 все * таки, це стрімке загальне прагнення самому розв язувати свої власні проблеми (замість того щоб платити за це комусь іншому) 237
свідчить про істотну зміну в наших цінностях, у нашому визначенні хвороби та в нашому відчутті власного тіла й себе. Та навіть це пояс¬ нення відвертає нашу увагу від ще глибшого значення цього явища- Щоб оцінити його справжню історичну вагу, нам треба кинути корот¬ кий погляд у минуле. НЕВИДИМА ЕКОНОМІКА В часи Першої Хвилі більшість людей споживали те, що самі ви¬ робляли. Вони не були ані виробниками, ані споживачами в сучасно¬ му розумінні. Вони були тими, кого можна назвати «виробники-спо- живачі». Індустріальна революція, вбивши клин у суспільство, розділила ці дві функції, породивши тих, кого ми сьогодні називаємо виробника¬ ми та споживачами. Такий поділ швидко привів до ринку або мережі обміну—цього лабіринту каналів, якими вироблені вами товари або послуги доходять до мене — і навпаки. Раніше я стверджував, що з Другою Хвилею ми перейшли від сільськогосподарського суспіль¬ ства, опертого на «виробництво для споживання», тобто такої собі виробничо-споживацької економіки, до індустріального суспільства, яке грунтується на «виробництві для обміну». Реальне становище бу¬ ло, проте, складнішим, бо так само як під час Першої Хвилі існувала невелика кількість продукції, призначеної на обмін, тобто для ринку, так і під час Другої Хвилі існувала невелика кількість продукції, що вироблялася для власного споживання. Отже, більш реально буде розглядати економіку як таку, що ділиться на два сектори. Сектор «А» містить у собі все, що люди, працюючи без оплати, виробляли для себе, своїх родин або своїх гро¬ мад. Сектор «Б» включає в себе все виробництво товарів та послуг, призначених для продажу на ринку або розподілення через мережу обміну. Міркуючи в таких термінах, ми можемо тепер сказати, що під час Першої Хвилі сектор «А» — опертий на продукцію для власного спо¬ живання — був величезним, тоді як сектор «Б» — мінімальним. Під час Другої Хвилі було навпаки. Справді, виробництво товарів та по¬ слуг зросло до такої міри, що економісти Другої Хвилі практично за¬ були про існування сектора «А». Саме слово «економіка» перестало включати в себе форми праці або виробництва не для ринку, а вироб- ник-споживач став невидимим. Це означало, наприклад, що вся неоплачувана праця, яка викону¬ валася жінками вдома,— все прибирання, миття, виховання дитини, організація спільноти,— була з презирством оголошена «неекономіч¬ ною», незважаючи на те що сектор «Б», видима економіка, не міг існувати без товарів та послуг, вироблених у секторі «А», невидимій економіці. Якби ніхто вдома не доглядав за дітьми, не було б наступ¬ ного покоління робітників для сектора «Б», щоб працювати за плату, й система обвалилася б під власною вагою. 238
копоолМОЖНа Уявити Функціональну економіку, не кажучи про висо- вихова 'КТИВНУ’ ®.ез працівників, які, будучи дітьми, не були б добре Що ста11’ навч®н* розмовляти та підготовленими в плані культури? вливаюЛ0СЯ ^ '3 нрЗДУктнвністю сектора «Б», якби працівники, що еконо ЬСЯтт НЬ0Г°’ не мали б навіть цих мінімальних навичок? Хоч Другої Хвилі й знехтували цей аспект проблеми, але про- ності ГнГЬ кожного 3 двох секторів дуже залежить від продуктив- Ща^?ГОДН*’ коли суспільство Другої Хвилі переживає свою завер- номіч КРИЗУ> політики та експерти все ще сперечаються про еко- Typ6vHy СТ?ТИСТИКУ> оперту виключно на діяльність сектора «Б». їх ни дум Падіння «зростання» та «продуктивності». І все ж, поки во- tod а™МуТЬ категоРІями Другої Хвилі, поки нехтуватимуть сек- ки випк вважатимУть, що він лежить за межами економіки,— і по- Не б Роьннк-споживач залишатиметься непомітним,— вони ніколи jWyrb спроможні керувати нашими економічними справами. перем'ІДИВИВШИ-СЬ ближче, ми знайдемо початки фундаментальних Ми по1? ^ сп'ввідношенн> цих двох секторів або форм виробництва. Робник ач?мо’ як Усе більше розмивається лінія, яка відокремлює ви- Ка*спож В1Д споживача- Ми побачимо зростання значущості виробни- ЯКа пеп ИВача‘ ^ *фім того, ми побачимо загрозливий міраж переміни, системі °РИТЬ нав‘ть Роль самого ринку в нашому житті й у світовій сам^пой Є повеРтає нас назад до тих мільйонів людей, які починають Но yj Ити собі послуги, досі виконувані для них лікарями. Практич- марноїЮДИ пеРеносять частину виробництва із сектора «Б» до при- «випоКи*0^0*1*101’ ПР° ЯКУ вони всі забули. Вони перетворюються на ників-споживачів». І не тільки вони. ЛЮБИТЕЛІ ДОБРЕ ПОПОЇСТИ І ВДОВИ рін^ій Британії в 1970 році манчестерська домогосподарка Кет- кинути10^’ нромучившись багато років від розпачливого страху по- самим Власний дім, створила організацію з людей, охоплених таким Має g неврозом страху. Сьогодні ця організація (Phobics Society), У багаТ° відгалУжень і є однією із тисяч нових груп, що виникають мим я°Х високотехн°логічних країнах, щоб допомогти людям са¬ мим о*°СЬ давати раду своїм проблемам — психологічним, медич- У пЦШЬ™м 0 статевим. «Шб^йті виникло приблизно півсотні «груп тяжкої втрати», або лп Пом^ати людям, які страждають від горя після втрати родича лищніу а' Австралії організація під назвою GROU об’єднує ко- на гав Розумовохворих та «нервових осіб». Вона має нині свої філії ствооГСЬКИХ остР?вах, у Новій Зеландії та в Ірландії. У 22 штатах тим V Ються організації «Батьки геїв та лесбіянок», щоб допомогти Преси» К0Г° гом°сексуальні діти. У Великій Британії «Асоціація де- них» має приблизно 60 відділень. Повсюди створюються нові 239
групи — від «Анонімних наркоманів» та «Асоціації чорних легень» до «Батьки без батьків» та «Вдова до вдови». Звичайно, нічого нового немає в тому, що люди в горі збираються разом, щоб поговорити про свої проблеми й повчитись одне в одно¬ го. Але історики можуть знайти небагато прикладів блискавичної швидкості, з якою рух самодопомоги поширюється сьогодні. Френк Ріссман та Ален Гартнер, співдиректори «Інституту нових послуг у гуманітарній сфері», вважають, що лише в Сполучених Штатах існує сьогодні понад 500 тисяч таких груп — приблизно од¬ на на кожні 435 жителів — і нові групи утворюються щодня. Багато із них існують недовго, але, як здається, на місці кожної, що зникає, виникає декілька інших. Це організації дуже різні. Деякі поділяють нову підозру Д° фахівців і намагаються працювати без них. Вони покладаються цілко¬ вито на те, що можна назвати «перехресні поради»,— люди обміню¬ ються порадами, опертими на їхній власний життєвий досвід, на відміну від одержання традиційних порад від професіоналів. Деякі бачать себе такими, що забезпечують підтримку людям, яких спітка¬ ло лихо. Інші грають політичну роль, виступаючи за зміни в законо¬ давстві або податковому регулюванні. А ще інші мають квазі- релігійний характер. Є серед них і спільноти, члени яких не лише зустрічаються, а й живуть разом. Такі групи нині утворюють регіональні, навіть транснаціональні об’єднання. Що стосується професійних психологів, громадських діячів або лікарів, то їхні ролі зазнають усе більших змін, вони пере¬ стають виступати як неупереджені експерти, що нібито знають суть проблеми краще за слухача, вчителя та керівника, який спілкується безпосередньо з хворим або клієнтом. Добровільні або некомерційні групи, спочатку організовані з метою допомагати іншим, водночас намагаються усвідомити, якою мірою вони відповідають рухові, опер¬ тому на принцип самодопомоги. Рух самодопомоги, таким чином, перебудовує структуру соціосфе- ри. Курці, заїки, люди, схильні до самогубства, аферисти, жертви хво¬ роби горла, батьки близнюків, любителі добре попоїсти та інші подібні групи нині утворюють густу мережу організацій, які узгоджу¬ ються із сім’єю, характерною для Третьої Хвилі та з її корпоративни¬ ми структурами. Але незалежно від їхнього значення для суспільної організації вони наочно свідчать про те, що відбувається перехід від пасивного споживача до активного виробника-споживача і, таким чином, ма¬ ють також економічне значення. Хоча все ще залежні від ринку і пе¬ реплетені з ним, вони, проте, переносять діяльність із сектора еко¬ номіки «Б» в сектор «А», із сектора обміну до виробничо-спожи¬ вацького сектора. Цей рух, який бурхливо розвивається, не є єдиною такою силою. Деякі з найбагатших і найбільших світових корпо¬ рацій — із власних технологічних та економічних причин — при¬ скорюють появу виробника-споживача. 240
ЗРОБИ САМ У 1956 році американська компанія «Телефон і телеграф», яка скрипіла під тягарем дедалі більших вимог зв’язку, стала запрова¬ джувати нову електронну технологію, що зробила можливим для абонентів самим телефонувати кудись далеко. Сьогодні можна само¬ му набирати навіть багато заокеанських номерів. Набираючи '••цпо- відний номер, споживач виконує завдання, яке раніше виконувалося Для нього оператором/ У 1973 — 1974-х роках нафтові труднощі, спричинені арабським ембарго, підняли ціни на бензин. Гігантські нафтові компанії пожи¬ нали великі прибутки, але оператори місцевих бензозаправочних станцій мусили вести жорстоку боротьбу за економічне виживання. Щоб знизити ціни, багато з них запровадили в практику колонки са¬ мообслуговування. Спочатку це було дивовижею. Газети розповіда¬ ли кумедні історії про автомобіліста, який марно намагався встро¬ мити шланг у радіатор автомобіля. Проте незабаром картина, коли споживач сам собі закачує куплений бензин, стала звичайним яви¬ щем. Лише 8 відсотків бензозаправочних станцій у Сполучених Штатах працювали на самообслуговуванні в 1974 році. На 1977 рік їхня кіль- кість досягла майже 50 відсотків. У Західній Німеччині із 33 500 запра- вочних станцій приблизно 15 відсотків перейшли на самообслугову¬ вання йо 1976 року, й ці 15 відсотків відпускали 35 відсотків усього проданого бензину. Експерти галузі кажуть, що скоро так продавати¬ муться 70 відсотків від загальної кількості. Знову ж таки споживач змінює виробника й стає виробником-споживачем. Той же таки період став свідком початку запровадження елек¬ троніки в банківські справи, яке не тільки зламало стандарт «години анкіра», а й усе частіше стало замінювати касира, полишаючи на за¬ мовника виконувати операції, які раніше для нього виконував бан¬ ківський персонал. . Явище, коли замовник виконує частину роботи, відоме еконо¬ містам як «екстерналізація вартості праці», навряд чи нове. Такими, Наприклад, є всі великі магазини самообслуговування. Службовець 13 Усмішкою на обличчі, який знав асортимент, ішов і приносив вам Те, що ви просили, тепер замінений візочком для покупок, якии ви самі штовхаєте поперед себе. В той час як деякі споживачі сумують 33 Добрими старими днями персонального обслуговування, багатьом подобається нова система. Вони самі можуть робити пошуки не¬ обхідного та при цьому платити на кілька центів менше. Тобто, во- платять собі за ту роботу, яку раніше виконував для них служоо- Сьогодні ця сама форма екстерналізації застосовується в багатьох Щціих галузях. Поява магазинів уцінених товарів, наприклад, є част¬ ковим кроком у тому ж напрямі. Службовців тут значно менше; по- 241
купець платить трохи менше, але робить трохи більше. Навіть у взут¬ тєвих крамницях, де кваліфікований службовець вважався за тепер переходять на самообслуговування, передаючи виконання роботи по¬ купцеві. Той самий принцип можна знайти й у іншому місці. Керолайн Берд, у своїй проникливій книжці «Синдром штовхання», писала: «Багато речей починають розбиратися на частини для передбачувано¬ го легкого складання вдома... ijia різдвяні свята покупці в деяких ма¬ газинах старого гордого Нью-Йорка мусять виписувати собі чеки за¬ мість службовців, що не вміють або не хочуть цього робити». У січні 1978 року один тридцятирічний урядовець у Вашингтоні почув дивні звуки, що лунали з його холодильника. Раніше в таких випадках викликали б механіка й заплатили йому за ремонт. Через високу вартість виклику майстра та сумніваючись у тому, що він прийде в зручну годину, Баррі Насбаум прочитав інструкцію, прикла¬ дену до його холодильника. Там він знайшов телефонний номер 800, по якому безкоштовно можна було подзвонити виробникові—«Вірл- пул корпорейшен оф Бентон Гарбор, Мічиган». Це була «Холодна лінія», встановлена «Вірлпул...», щоб допомог¬ ти покупцям розв’язувати проблеми обслуговування. Насбаум зате¬ лефонував. Його співрозмовник на другому кінці дроту «організував йому ремонт», точно пояснюючи, які гвинти відкручувати, до яких звуків дослухатися, а згодом — які запасні частини йому потрібні. «Цей хлопець, — каже Насбаум,— допоміг мені надзвичайно. Він не тільки знав, що мені треба зробити, він уселяв упевненість». Холо¬ дильник був тут же відремонтований. «Вірлпул...» має дев’ятьох консультантів, що працюють повний день, і кількох, що працюють неповний день, які відповідають на такі дзвінки. Декотрі з них раніше їздили на виклики. На екрані перед со¬ бою вони бачать креслення потрібного виробу (крім холодильників, Вірлпул...» виробляє морозильники, машини для миття посуду, кон¬ диціонери повітря та інші вироби), й це дозволяє їм давати поради покупцеві. У 1978 році лише «Вірлпул...» одержала 150 тисяч таких дзвінків. «Холодна лінія» — це рудиментарна модель майбутньої системи обслуговування, яка дозволить власникові вдома робити багато з того, що сторонній механік або спеціаліст раніше робив за плату. Вдоско¬ налення, які привели до зниження вартості дальнього телефонного зв’язку, дозволяють сконструювати майбутню систему, коли інструк¬ ції «зроби сам» зможуть демонструватися поетапно на екрані домаш¬ нього телевізора, супроводжувані поясненнями консультанта. Розпов¬ сюдження таких систем зберегло б механіка по ремонту лише для ви¬ конання головних завдань або перетворило б його (подібно до лікаря чи громадського діяча) на вчителя , порадника та гуру для вироб- ників-споживачів. Така практика тепер поширилася на багато галузей, побільшую¬ чи масштаби екстерналізації, побільшуючи участь споживача у ви¬ 242
конанні завдань, які раніше виконувалися для нього або для неї іншими, отже знову переносить діяльність із сектора економіки «Б» До сектора «А», із сектора обміну до сектора виробничо-споживаць- кого. Та все це блякне в порівнянні з тим, що ми побачимо, коли приди¬ вимося до разючих змін, які охопили інші галузі індустрії «зроби сам». Завжди існували умільці, спроможні вставити віконне скло, замінити розбиті освітлювальні прилади або полагодити оббиті краї бордюру В цьому немає нічого нового. Змінилися, і змінилися диво¬ вижно, стосунки між умільцем та професійним будівельником, сто¬ ляром, електриком чи будь-ким іншим. Ще десять років тому в Сполучених Штатах лише ЗО відсотків Уріх електричних інструментів продавалися домашнім умільцям, а 70 відсотків — столярам або іншим професійним майстрам. За короткі Десять років ці цифри помінялися місцями: сьогодні лише тридцять відсотків цих інструментів продається професіоналам, а решта сімдесят — тим, хто все робить сам. Ще більше значущим, як заявляє «Фрост і Саллівен», провідна ін¬ дустріальна дослідницька фірма, був період у Сполучених Штатах Mwc 1974 і 1976 роками, коли «вперше, більше половини всіх буді¬ вельних матеріалів... купувалися безпосередньо власниками будинків, ® не підрядчиками, які виконували для них роботу». І сюди не уві¬ йшли 350 мільйонів доларів, витрачених домашніми вмільцями на ро- °Т5 чартіспо нижче 25 доларів. Тоді як загальні витрати на будівельні матеріали за першу поло¬ вину сімдесятих років збільшилися на 31 відсоток, витрати на ма¬ теріали, куплені домашніми вмільцями, збільшилися на 65 від¬ сотків —- більш як у два рази. Ця тенденція, як заявляє «Ф. і С.», вражає і все ще триває. Інше дослідження «Фрост і Саллівен» говорить про^ «дуже нівидке зростання» таких витрат і про зміщення цінностей до са¬ модостатності. «Тоді як раніше на працю власними руками диви¬ лися зневажливо (принаймні середній клас), тепер вона пред¬ мет гордості. Люди, які самі щось роблять для себе, цим пиша¬ ються». Школи, університети та видавці пропонують безліч підручників - «як зробити». «Ю.С. ньюз енд ворлд ріпорт» пише: «І багаті и бідні охоплені бумом. У Клівленді інструкція, як робити домашній ремонт, пропонується в проектах громадського житлового будівництва. У адіфорнії стало звичайним явищем встановлення власниками сауни, ДУШів та настелення підлог. У Європі теж так звана революція «зроби сам» у повному розпалі 3 варіантами, залежно від національного темпераменту. (Німецькі а голландські вмільці, як правило, опрацьовують свої плани дуже ре¬ ально, встановлюють високі стандарти і дбаиливо себе споряджа¬ ють- Італійці, навпаки, тільки починають відкривати рух «зроби сам», 243
багато старших чоловіків наполягають, що виконувати роботу самому — це деградація.) Знову ж таки, причини цього явища різні. Інфляція. Труднощі, пов’язані з викликом столяра або слюсаря. Неякісна робота. Більше вільного часу. Все це відіграє свою роль. Проте, головною причи¬ ною є те, що можна назвати «законом відносної неефективності». Це означає, що чим більше ми автоматизуємо виробництво товарів і знижуємо їхню роздрібну вартість, тим більше ми підвищуємо відносну вартість ручної праці й неавтоматизованих послуг. (Якщо слюсар-сантехнік одержує 20 доларів США за одну годину роботи по виклику й 20 доларів США коштує один ручний калькулятор, вартість його праці істотно зросте, якщо за ті ж таки 20 доларів США можна буде купити кілька ручних калькуляторів. По відно¬ шенню до вартості інших товарів, вартість його праці збільшиться в кілька разів.) Виходячи з цього, нам слід очікувати, що в наступні роки вартість багатьох послуг і далі швидко зростатиме. І поки ціни зростатимуть, можна очікувати, що все більше роботи робитимуть люди для себе самі. Одне слово, навіть без інфляції «закон відносної неефектив¬ ності» робить більш «вигідним» виробляти для свого власного спо¬ живання, таким чином переносячи все більшу частку діяльності із сектора «Б» до сектора «А», від обміну продукцією до виробництва- споживання. АУТСАЙДЕРИ ТА ІНСАЙДЕРИ Щоб кинути погляд у далеке майбутнє цього розвитку, нам треба подивитися не лише на обслуговування, а й на товари. І коли ми це зробимо, ми переконаємося, що й тут споживач усе більше втя¬ гується у виробничий процес. Тобто виробники охоче залучають — навіть за плату — спожи¬ вачів до проектування своєї продукції. Це так не лише в галузях, які щось продають безпосередньо публіці — продукти харчування, ми¬ ло, предмети туалету і таке інше, а й у більш розвинених галузях, та¬ ких як електронна, де демасифікація відбувається найшвидше. «Ми мали найбільший успіх, коли працювали з одним або з двома замовниками,— каже керівник планового органу «Тексес інстра- ментс». — Вивчення попиту самостійно, щоб потім вийти на цей ри¬ нок зі стандартним продуктом, не мало успіху». Так, Сиріл Г. Браун із «Енелоґ Дивайсіз, Інк.» ділить усю продук¬ цію на два види: «внутрішню» й «зовнішню». Остання з вищеназва¬ них визначається не виробником, а потенціальним споживачем, і ця зовнішня продукція, за словами Брауна, ідеально досконала. Чим ближче ми підходимо до розвиненого виробництва і чим більшою мірою ми робимо товар немасовим і виготовленим відповідно до тех¬ нічних умов замовника, тим більшим є необхідне зростання залуче- ності замовника до виробничого процесу. 244
Сьогодні члени «Комп’ютер-ейдід мен’юфекчерінґ інтернеиш- нл» напружено працюють над класифікацією й кодуванням частин 1 процесів, щоб повністю автоматизувати виробництво. Перспекти¬ ва все ще далека, на думку такого експерта, як професор Айнйонґ ем із «Пенн стейтс департмент оф індастріел енд мен юфекчерінґ системз інжінірінґ», але в кінцевому підсумку замовник буде спро¬ можний вводити свою специфікацію безпосередньо в комп ютер виробника. Професор Гем пояснює, що комп’ютер не лише проектуватиме ви¬ роби, яких бажає замовник, але й підбиратиме потрібні виробничі процеси. Він визначить машини, а також необхідну послідовність процесів, скажімо, від подрібнення чи шліфування до фарбування. н напише потрібні програми для субкомп’ютерів або числових контрольних приладів, які управлятимуть машинами. Він може навіть забезпечити «адаптивне управління», яке буде оптимізувати ці різноманітні процеси з погляду економіки та навколишнього середо¬ вища. І нарешті, замовник не лише забезпечуватиме технічні умови, а й натискатиме кнопку і цим запускатиме весь процес у дію, стане та- к?ю ж частиною виробничого процесу, яким був одягнений у спе¬ цівку робітник складального конвеєра у світі, що вже помирає. Хоч така активізована замовником система все ще досить далека, Деяка апаратура вже існує. Так, принаймні в теорії, керована ком- п ютером лазерна гармата, використовувана при виготовленні одягу и описана в п’ятнадцятому розділі, могла б, якщо іі з’єднати телефо¬ ном із персональним комп’ютером, дати змогу замовникові ввести воі розміри, вибрати відповідну тканину, а потім активізувати лазер- ии закрійник, не виходячи зі свого власного дому. “оберт Г. Андерсон, голова Департаменту інформаційної служби ^ ®нд корпорейшен» і провідний експерт комп’ютеризованого ви¬ робництва, пояснює це так: «Найбільшим творчим досягненням за аступні 20 років буде поява творчого виробника-споживача... Тобто, и сидітимете й творитимете комплект одягу для себе або робитиме- е Модифікації до стандартного зразка, який комп’ютери потім вик¬ роять спеціально для вас і пошиють машиною із числовим уп¬ равлінням... Ви також зможете, за допомогою комп’ютерів, ввести ваші ехнічні умови в автомобіль. Вони, звичайно, запрограмують їх у ідповідності до всіх федеральних правил безпеки і всіх механізмів итуації, тобто не дозволять вам вийти надто далеко за необхідні межі». І якщо до цього ми тепер додамо той імовірний факт, що багато юдей, мабуть, скоро працюватимуть удома в електронних котеджах вграшнього дня, нам легше буде уявити собі значення нових «ін¬ струментів», які матиме споживач. Багато з тих же таки електронних риладів, якими ми будемо користуватися вдома, виконуючи оплачу- ну працю, зроблять також можливим виробляти товари або послуги 245
для нашого власного користування. За цієї системи, виробник-спожи- вач, який домінував у суспільстві Першої Хвилі, знову повертається в центр економічної діяльності, але вже на високотехнологічній основі Третьої Хвилі. Одне слово, якщо ми подивимося на рухи самодопомоги, на тен¬ денції «зроби сам» або на нові виробничі технології, ми виявимо те саме наближення до більш безпосереднього залучення споживача у виробництво. В такому світі, традиційна різниця між виробником і споживачем зникає. «Аутсайдер» стає «інсайдером» і дедалі більша частка виробництва переходить із сектора економіки «Б» до сектора «А», де панує виробник-споживач. Мірою того, як це відбувається, ми починаємо, спочатку помалу, але далі все швидше й швидше змінювати нашу найфундамен- тальнішу організацію — ринок. ВИРОБНИЧО-СПОЖИВАЦЬКИЙ стиль життя Те, що споживач добровільно й залюбки проникає у виробництво, має разючі наслідки. Зрозуміти, чому це так, ми зможемо, коли при¬ гадаємо, що ринок розташувався якраз у щілині між виробником та споживачем, яка нині стуляється. Досконало розвинений ринок не був потрібен, коли більшість людей споживали те, що самі виробля¬ ли. Він став необхідним лише тоді, коли споживання було відокрем¬ лене від виробництва. Звичайно автори визначають ринок вузько як капіталістичне, оперте на гроші, явище. І все ж, ринок — це тільки ще одна назва для мережі обміну, а існувало (і ще існує) багато різних видів таких ме¬ реж. На Заході найвідомішою з них є опертий на прибуток капі¬ талістичний ринок. Але існують також соціалістичні ринки — ме¬ режі обміну, через які товари або послуги, вироблені Іваном Іванови¬ чем у Смоленську, обмінюються на товари або послуги, вироблені Йоганном Шмідтом у Східному Берліні. Існують ринки, засновані на грошах, але існують також ринки, засновані на товарообміні. Ринок не є ні капіталістичним, ані соціалістичним. Це безпосередній, неми¬ нучий наслідок розриву між виробником і споживачем. Там, де має місце такий розрив, виникає ринок. А там, де розколина між спожи¬ вачем та виробником звужується, функції, роль і сила ринку стають сумнівними. Тому зростання сектора виробництва-споживання починає сьо¬ годні змінювати роль ринку в нашому житті. Сьогодні ще надто рано, аби ми знали, куди нас несе цей мало відчутний, але важливий поштовх. Звичайно, ринок не зникне. Ми не маємо наміру повернутися в доринкову економіку. Те, що я назвав сектором «Б», сектором обміну, не збирається згорнутися й зникну¬ ти. Ми ще довгий час будемо перебувати у великій залежності від ринку. А проте, зростання виробництва-споживання чітко вказує на фун- 246
Даментальну зміну у відношеннях між сектором «А» та сектором «Б»,— сукупності відношень, які економісти Другої Хвилі досі прак¬ тично ігнорували. ^Виробництво-споживання спричиняє «демаркетизацію» при¬ наймні певних видів діяльності, а тому різко змінює роль ринку в суспільстві. Воно передбачає економіку майбутнього, відмінну від бУДь-якої з нам відомих економіку, яка більше не переважує однобо¬ ко на користь сектора «А» або «Б». Воно вказує на появу економіки, яка не буде схожа ні на економіку Першої Хвилі, ні на економіку Дру¬ гої Хвилі, а, замість цього, об’єднає характеристики обох у новии іс¬ торичний синтез. Утвердження виробника-споживача, підсилене зростанням вар¬ тості багатьох платних послуг, розвалом бюрократії обслуговуван¬ ня Другої Хвилі, наявністю технологій Третьої Хвилі, проблемами стРуктурного безробіття та багатьма іншими загальними фактора¬ ми, веде до нового стилю роботи й організації життя. Якщо ми доз¬ олимо собі поміркувати, враховуючи деякі зміни, описані раніше, такі, як рух до десинхронізації й праці, оплачуваної за неповнии ро- очий день, можливість появи електронного котеджу або зміни струк¬ тури сімейного життя, ми виразніше уявимо собі деякі З ЦИХ ЗМІН СТИЛЮ ЖИТТЯ. Отже, ми рухаємося до майбутньої економіки, в якій дуже багато л!?дей ніколи не обіймуть оплачуваних посад повного робочого дня о в якій «повний робочий день» буде перевизначеним, як це було в останні роки, коли робочий тиждень або робочий рік весь час скоро- Увався. (У Швеції, де недавнім законом усім працівникам ґаранто- JHO п’ять тижнів оплачуваної відпустки, незалежно від віку чи ста- У роботи, вважається, що нормальний робочий рік має 1840 годин, актично ж, невиходів на роботу стало так багато, що в середньому а одного працівника припадає 1600 робочих годин на рік.) Багато працівників уже виконують оплачувану роботу в середньо¬ му лише три або чотири дні на тиждень, а іноді й беруть відпустку на 1вР°ку або на рік з метою одержання освіти або для відпочинку. Ця ОДель може добре вкоренитися, бо зростає кількість сімей, що одер •Кують дві заробітні платні. Й дедалі більше людей на оплачуваному Ринку праці — вища «оцінка трудової участі», як говорять еко Місти,— можуть цілком обійтися меншою кількістю годин на ОД¬ НОГО працівника. Це по-новому висвітлює проблему дозвілля. Як тільки ми виз- ємо, що більшість нашого так званого вільного часу фактично ви- фачається на виробництво товарів і послуг для нашого власного спо- «вання — виробництво-споживання,— відразу ж утратять силу ко¬ шт відмінності між працею й дозвіллям. Справа не в праці проти звілля5 а в оплачуваній роботі для сектора «Б» проти самоспрямо- оі и самокерованої неоплачуваної праці для сектора «А». у контексті Третьої Хвилі стає практичним новии стиль життя, половину опертий на виробництво для обміну, наполовину на 247
виробництво для власного використання. Такі стилі життя були зви¬ чайними в перші дні індустріальної революції серед сільськогоспо¬ дарського населення, яке поступово всмоктувалося в міський проле¬ таріат. Протягом тривалого перехідного періоду мільйони людей працювали неповний робочий день на заводі й неповний робочий день на землі, вирощували свої власні харчі, купуючи дещо їм не¬ обхідне й виробляючи решту. Цей стиль усе ще переважає в багать¬ ох частинах світу, але, як правило, на технологічно примітивній ос¬ нові. Уявіть собі цей самий стиль життя, але з технологією двадцять першого сторіччя для виробництва товарів і продовольства, а також із надзвичайно вдосконаленими методами самодопомоги у вироб¬ ництві багатьох послуг. Замість якоїсь одежини, наприклад, завт¬ рашній виробник-споживач зможе купити касету з програмою, яка керуватиме «розумною» електронною швацькою машинкою. Навіть найнезграбніший домогосподар, маючи таку касету, зможе виготов¬ ляти свої власні, несуперечні загальній моді, сорочки. Схильні до ме¬ ханіки ремісники моти б робити більше, ніж регулювати свої авто¬ мобілі. Вони могли б фактично наполовину виготовляти їх. Ми бачимо, що одного дня для покупця може стати можливим вносити через комп’ютер і телефон свої власні технічні ВИМОГИ У програму виробництва автомобіля. Але існує інший спосіб, за яким споживач навіть тепер може брати участь у виробництві авто. Компанія «Бредлі отомотів» уже пропонує комплект «Бредлі ҐТ», який дозволить вам «зібрати ваш власний розкішний спортивний ав¬ томобіль». Виробник-споживач, який купує почасти зібраний ком¬ плект, монтує корпус зі скловолокна на шасі «фольксваґена», ставить двигун, монтує рульовий механізм, сидіння та все інше. Можна легко уявити собі покоління, яке сформувалося в часи, ко¬ ли неповний робочий день оплачуваної роботи уже став нормою, складає значну частину населення і, маючи вдома багато дешевих міні-технологій, прагне використати свої власні руки. Наполовину в ринку, наполовину ні, працюючи з перервами, а не цілий рік, вряди- годи беручи відпустку на рік, воно, можливо, зароблятиме значно менше, але компенсуватиме це, постачаючи власну працю для вико¬ нання багатьох завдань, які зараз коштують грошей, і в такий спосіб пом’якшуючи ефект інфляції. Американські мормони пропонують інший ключ до можливого майбутнього стилю життя. Багато мормонських стейків — стейк відповідає, скажімо, католицькій єпархії—володіють і експлуатують свої власні ферми. Члени стейків, в тому числі й ті, що живуть у місті, витрачають частину свого вільного часу як добровільні ферме¬ ри, вирощуючи продовольчі культури. Більшість продукції не про¬ дається, а зберігається для використання в надзвичайних випадках або розподіляється серед мормонів у разі потреби. Вони мають цен¬ тральні консервні заводи, устаткування розливу та зернові елеватори. Деякі мормони вирощують власні продовольчі культури й передають 248
Іх До консервного заводу. Інші просто купують свіжі овочі в супер¬ маркеті, а потім беруть передають їх на місцевий консервний завод. Мормон із Солт-Лейк-Сіті каже: «Моя мати купить помідори й за¬ консервує їх. Її жіноче «товариство» взаємодопомоги матиме вільний День, і всі вони консервуватимуть помідори для власного споживан¬ ня». Багато мормонів також не тільки вносять гроші до своєї церкви, а Фактично добровільно виконують, наприклад, будівельну роботу. Все це аж ніяк не означає, що ми всі збираємося стати членами Церкви мормонів або що в майбутньому стане можливим відтворити в повному масштабі суспільні й общинні зв’язки, які знаходимо в цій побудованій на засадах рівної участі, а проте теологічно автокра¬ тичній групі. Але принцип виробництва для власного споживання, індивідами чи організованими групами, мабуть, ширитиметься й далі. Маючи домашні комп’ютери, маючи насіння, генетично створене Для міського або навіть квартирного використання, маючи дешеві до¬ машні знаряддя для обробітки пластмаси, маючи нові матеріали, клеї та плівки та отримуючи безкоштовні технічні поради по телефону або маючи інструкцію, що блимає на екрані телевізора або комп’ютера, стає можливим створити новий стиль життя, більш самодостатній і Розмаїтий та менш монотонний, більш творчо приємний і менш ри- ночно-інтенсивний, аніж стиль, типовий для цивілізації Другої Хвилі. Поки що надто рано, аби ми знали, як далеко піде ця зміна діяль¬ ності від обміну в секторі «Б» до виробництва-споживання в секторі «А» та який саме стиль життя з цього вийде. Але ми точно знаємо те, Що будь-яка значна зміна в балансі між виробництвом для викорис¬ тання та виробництвом для обміну підкладе потужну міну під нашу економічну систему, а також під наші цінності. 'ЕКОНОМІКА ТРЕТЬОЇ ХВИЛІ Чи може бути, щоб найбільше-оплаканий занепад робочої етики Протестантів був пов’язаний із цією зміною від виробництва для інших до виробництва для себе? Всюди ми бачимо занепад індуст¬ ріального етносу, який сприяв важкій праці. Західні керівники похму- ро бурмочуть про «англійську хворобу», яка нібито приведе нас усіх До бідності, якщо ми її не вилікуємо. «Тільки японці все ще старанно працюють», — кажуть вони. Але я почув від провідних лідерів япон¬ ської індустрії, що їхня робоча сила заражена тією ж таки інфекцією. (< і ільки південні корейці старанно працюють», кажуть вони. Але ті самі люди, котрі, як вважається, не хочуть добре працюва¬ ти на робочих місцях, часто справді добре працюють не на роботі Укладають кахлями свою ванну кімнату, тчуть килими, витрачають свій час і хист на політичні кампанії, відвідують мітинги самодопо- оги, шиють, вирощують овочі на городі, пишуть короткі оповідан¬ ня або переробляють спальню мансарди. Чи може бути, що стимулю- ча мотивація, яка сприяла поширенню сектора «Б», зараз спрямова- на в русло сектора «А» — у виробництво-споживання? 249
Друга Хвиля принесла із собою більше, аніж парові двигуни та механічні ткацькі верстати. Вона принесла із собою величезну харак¬ терологічну зміну. Сьогодні ми можемо все ще бачити цю зміну се¬ ред населення, яке переходить від суспільства Першої Хвилі до суспільства Другої Хвилі — так, корейці, наприклад, усе ще зайняті розширенням сектора «Б» коштом сектора «А». Натомість, у зрілих суспільствах Другої Хвилі, що хитаються під натиском Третьої Хвилі,— мірою того як виробництво рухається на¬ зад у сектор «А» і споживач відтягується назад у виробничий процес, — починається ще одна характерологічна зміна. Пізніше ми розгля¬ немо цю дивовижну зміну. А зараз нам лиш треба мати на увазі, що сама структура особистості, мабуть, потрапить під потужний вплив зростання виробництва-споживання. Але ніде, мабуть, зміни, спричинені зростанням виробництва-спо¬ живання, не є більш вибуховими, ніж у економіці. Тепер економісти замість того, щоб націлювати свою зброю на сектор «Б», муситимуть розвинути нову, більш цілісну концепцію, муситимуть проаналізува¬ ти, що відбувається в секторі «А», а також вивчити, як дві частини співвідносяться одна з одною. Коли Третя Хвиля почала перебудовувати світ, професія еко¬ номіста була безжально атакована за свою нездатність пояснити, що відбувається. Її найвитонченіші інструменти, в тому числі й ком¬ п’ютеризовані моделі та матриці, як здається, усе менше говорять нам про те, як економіка насправді працює. Справді, багато економіс¬ тів самі роблять висновок, що традиційна економічна думка, і захід¬ на і марксистська, не має жодного уявлення про дійсність, яка швид¬ ко змінюється. Однією з ключових причин може бути те, що зміни великого зна¬ чення все частіше відбуваються за межами сектора «Б» — тобто за межами всього процесу обміну. Щоб повернути економістів назад у контакт із реальністю, економістам Третьої Хвилі необхідно буде ви¬ робити нові моделі, виміри й показники для опису процесів, що відбуваються в секторі «А», й переосмислити багато фундаменталь¬ них тверджень стосовно виробництва-для-споживання. Визнавши, що тісні зв’язки існують між вимірюваною продукцією (та продуктивністю) в секторі «Б» та невимірюваною продукцією (і продуктивністю) в секторі «А», невидимій економіці, ми змушені пе- ревизначити ці терміни. Ще в середині 60-х років економіст Віктор Фукс із «Національного бюро економічних досліджень» відчув цю проблему, вказавши, що зростання сфери обслуговування робить тра¬ диційні виміри продуктивності застарілими. Фукс заявляв: «Знанім, досвід, чесність та мотивація споживача впливають на продуктивність обслуговування». Але навіть у цих словах «продуктивність» споживача все-таки бачиться лише в умовах сектора «Б» — тільки як внесок до вироб¬ ництва для обміну. Ще немає визнання, що фактичне виробництво має також місце і в секторі «А», що товари і послуги, вироблені для 250
себе, є цілком реальними і що вони можуть витіснити або замінити товари, випущені у секторі «Б». Звичайні виробничі цифрові дані, особливо дані валового національного продукту, матимуть усе мен- Ше сенсу, поки ми чітко не пояснимо, що відбувається в секторі «А». Розуміння того, що зростає виробництво-для-споживання, також Допомагає звести концепцію вартості в більш чіткий фокус. Так, ми заглянемо значно глибше в суть проблеми, коли зрозуміємо, що Діяльність виробника-споживача в секторі «А» може зменшити або збільшити витрати компаній або урядових агенцій, які діють у сек¬ торі «Б». Наприклад, високі рівні алкоголізму, прогулів, нервових висна¬ жень і психічних захворювань у робочій силі побільшують «вартість бізнесу», яку ми умовно підраховуємо в секторі «Б». (Тільки алко¬ голізм у робочий час обходиться американські^ індустрії в 2U мі ярдів за рік. У Польщі або в Радянському Союзі, де ця хвороба, ма¬ буть, більше поширена, відповідно цифра, певно, єще катастрофіч- нішою.) Тією мірою, якою групи самодопомоги пом якшують ці про¬ блеми з робочою силою, вони знижують ці експлуатаційні витрати. Продуктивність виробництва-для-споживання, таким чином, впливає На продуктивність загального виробництва- . . . . На вартість виробленої продукції впливають і інш ф Р • Наскільки освіченими є працівники, і як чітко вміють вони P ТИ СВОЇ думки? Чи ВСІ ВОНИ говорять ОДНІЄЮ МОВОЮ. Чи М ут ни визначити час? Чи готові вони до праці в культурному • Підвищують чи знижують їхню компетенцію соціальні навич , °ТРимані в сімейному житті? Всі ці характерні властивості, п_ Д'нка, цінності, майстерність та мотивації, необхідн продуктивності В секторі «Б», секторі обміну, виробля ,’ пиле, виробляються-для-споживання, в секторі «А». Р ника-споживача—реінтегратора споживача у виро1бниц Р мусить нас придивитися значно уважніше до всіх цих в ІІТаі** Піень. Ця ж таки вагома переміна примусить нас дати -кпномісти продуктивності. Сьогодні, визначаючи продуктивні ’ порівнюють альтернативні способи виробництва того пип?й ДУюу або послуги. Вони рідко порівнюють продуктивність вироб- ництва в секторі «Б» з виробництвом-для-споживання в сееторі «А А це якраз те, що роблять мільйони людей, пеРеваж"° й • економічною теорією. Вони знаходять, що коли пе Р П? шового прибутку забезпечений, то може бути більш ЯК з еко помічного, так і з психологічного погляду, вироблят д споживання, ніж заробляти більше готівки. „ЛҐЯТип- Ні економісти, ні бізнесмени не аналізують систе НЯПпи- ний вплив продуктивності сектора «Б» на сектор «А > Р клад, коли компанія вимагає надзвичайно високої мобільності с виконавців, і це спричиняє хвилю хвороб унаслідок стр У> Р ДУ сім’ї або зростання масштабів пияцтва. Ми можемо також діити в
новку, що те, що здається неефективним у звичайних термінах секто¬ ра «Б», є насправді надзвичайно ефективним, коли ми дивимося на всю економіку, а не лише на її частину. Щоб воно мало смисл, слово «ефективність» має передавати і своє друге значення, а не тільки перше, і бути віднесене до обох сек¬ торів економіки, а не лише до одного. А як щодо таких понять, як «прибуток», «достаток», «бідність» або «безробіття»? Якщо особа живе наполовину в ринковій і наполо¬ вину не в ринковій системі, то яку продукцію, матеріальну чи нема¬ теріальну, слід розглядати як частину його або її прибутку? Наскільки взагалі значущі цифри прибутку в суспільстві, у якому ви- робництво-для-споживання дає багато з того, чим володіє пересічна особа? Як ми визначаємо добробут у такій системі? Чи повинен одержу¬ вач достатку працювати? Якщо так, чи має він працювати обов’язко¬ во в секторі «Б»? Чи слід заохочувати одержувача достатку виробля- ти-для-споживання? Що насправді означає безробіття? Чи є тимчасово звільнений робітник автозаводу, який робить новий дах на своєму будинку або капітально ремонтує свій автомобіль, безробітним у тому ж таки зна¬ ченні, що й той, хто безцільно сидить удома, дивлячись футбол по те¬ левізору? Поява виробництва-для-споживання змушує нас поставити під сумнів наш погляд на проблеми-близнюки — безробіття, з одно¬ го боку, і бюрократичне марнотратство та практику зберігання робо¬ чої сили, незалежно від потреби в ній,— з другого. Суспільства Другої Хвилі намагалися дати раду безробіттю, обме¬ жуючи технологію, перешкоджаючи імміграції, відкриваючи біржі праці, збільшуючи обсяги експорту, зменшуючи обсяги імпорту, ух¬ валюючи програми громадських робіт, скорочуючи кількість робо¬ чих годин, намагаючись підняти мобільність праці, депортуючи цілі народності й навіть розв’язуючи війни, щоб стимулювати економіку. Але проблема стає все складнішою й важчою з кожним днем. А може, проблема наявності робочої сили — як її надлишку, так і її нестачі — ніколи не може бути розв’язана задовільно в рамках суспільства Другої Хвилі, соціалістичного чи капіталістичного? Див¬ лячись на економіку в цілому, а не зосереджуючись виключно на одній її частині, чи можемо ми визначити рамки проблеми в новий спосіб, який допоможе нам її розв’язати? Якщо виробництво існує в обох секторах, якщо люди зайняті ви¬ робництвом товарів та послуг для себе в одному секторі, а для інших — у другому, як це може вплинути на дискусію про гарантований мінімум прибутку для всіх? Як правило, в суспільствах Другої Хвилі прибуток був невід’ємно пов’язаний із працею для економіки обміну. Але хіба виробники-споживачі також не працювали, навіть якщо во¬ ни не були частиною ринку або були в ньому лише почасти? Чи чо¬ ловік або жінка, які залишаються вдома й виховують дитину, в такий спосіб роблячи свій внесок у продуктивність сектора «Б» своєю пра- 252
Цею в секторі «А», мають право одержувати якийсь прибуток, навіть якщо він або вона не виконують, оплачуваної роботи в секторі «Б». Поява виробника-споживача рішуче змінить усе наше економічне мислення. Вона змінить також основу економічного конфлікту. Кон¬ куренція між робітником-виробником та керівником-виробником, безперечно, триватиме. Але вона не матиме такого великого значен¬ ня, коли виробництво-для-споживання збільшиться й ми увійдемо в суспільство Третьої Хвилі. На її місці виникнуть нові соціальні кон¬ флікти. Наприклад, виникла боротьба з приводу того, які потреби яким КТппліі - потира ЧягпсТПЯТЬСЯ. НаПОИКЛад, 34 ліцензування, кодекси ‘ . J „ Другої Хвилі спробують зберегти за собою робочі місця и прибутки, перешкоджаючи доступ до них виробникам-споживачам. Спілки Учителів, як правило, борються за те, щоб не пускати батьків до клас¬ ної кімнати, намагаючись виховати ремісника, якии боротиметься за збереження застарілого будівельного кодексу. І все ж, так само як тла низка проблем здоров’я (спричинених переїданням, сидячою працею або, наприклад, курінням) не можуть бути розв язанітільки лікарями, а вимагають і активної участі хворого, так і низка пр освіти не можуть бути розв’язані без батьків. Поява виробника-спо¬ живача змінить усю економічну панораму. „ Таким чином, усі ці наслідки будуть підсилені и уся сштова еко¬ номіка змінена важливим історичним фактом, якии зар „ нам У обличчя і який, здається, був не помічений економістами мислителями Другої Хвилі. Цей факт переносить у перспективу все Те> Про ЩО ми прочитали дотепер у цьому розділі. КІНЕЦЬ МАРКЕТИЗАЦІЇ Те, що залишилося майже непоміченим, це н® "Р°^° „сього ?тРУктур участі в ринку, а, що куди істотніше, завершенняі всього історичного процесу будівництва ринку. Цей П0в°р°™™ “?тн "й такии революційний своїми наслідками і водночас ’ Що як капіталістичні, так і марксистські мислителі, г>:„ своїх дискусіях Другої Хвилі, навряд чи й помітили иого ознак^В не підходить до жодної з їхніх теорій, а тому вони не могли його ви ЯВИТИ. . . Людство було зайняте будівництвом усесвітньої!мережі обміну ринку — щонайменше 10 000 років. Останні 300 Рокш^вщ початку наступу Другої Хвилі, цей процес котився вперед наЖ- Швидкості. Цивілізація Другої Хвилі «маркетизувала» ^Сьогодні, в.т°й самий час коли виробництво-для-споживання почи у відроджуватися, цей процес наближається до кінця. Його величезне історичне значення ми не зможемо оИ* е зрозуміємо, що таке ринок або мережа обміну. Доц , У с°бі ринок як трубопровід. Коли на землі почалася індустріальна ре¬
волюція, відкриваючи дорогу Другій Хвилі, дуже мало людей плане¬ ти були об’єднані у грошову систему. Торгівля існувала, але нею бу¬ ли охоплені лише периферійні зони суспільства. Всілякі мережі куп¬ ців, розповсюджувачів, дрібних торговців, лихварів та інші елементи торгової системи, будучи малими й зародковими, скидалися на ву¬ зенькі трубки, якими перетікали товари й гроші. Протягом 300 років ми застосовували потужну енергію, будуючи цей трубопровід. Він будувався трьома способами. Спочатку купці й гендлярі цивілізації Другої Хвилі добулися до всіх регіонів світу, за¬ прошуючи або примушуючи нове населення підключатися до ринку — виробляти більше, а споживати виробленого менше. Самодостатні африканські племена переконували або примушували вирощувати товарні культури й добувати мідь. Азіатські селяни, які раніше все вирощували для власного споживання , були приневолені трудитися на плантаціях, робити надрізи на каучукових деревах, щоб одержати сировину для виготовлення автомобільних шин. Латиноамериканці почали вирощувати каву на продаж у Європі та Сполучених Штатах. Із кожним таким досягненням трубопровід усе більше споруджував¬ ся або вдосконалювався, і все більше населення потрапляло в за¬ лежність від нього. Другий спосіб, яким розширювався ринок,— це «затоварювання» життя. Не тільки дедалі більше населення втягувалось у ринок, а й усе більше товарів та послуг вироблялося для ринку, який вимагав постійного збільшення «потужності трубопроводу» — розширення, так би мовити, діаметра труб. І нарешті, ринок розвивався ще в один спосіб. Мірою того як суспільство й економіка ускладнювалися, кількість операцій, не¬ обхідних, скажімо, для того, щоб брусок мила пройшов від виробни¬ ка до споживача, зростала. Чим більше ставало посередників, тим більше заповнювалися лабіринти каналів, або трубопроводів. Це по¬ стійне вдосконалення системи само було формою подальшого роз¬ витку, воно мовби додавало більше спеціальних труб та клапанів до трубопроводу. Сьогодні всі ці форми ринкового розширення досягають своїх зовнішніх меж. Лише жменька людей у найвідцаленіших куточках землі залишаються поза ринком. Навіть сотні мільйонів натуральних фермерів у бідних країнах нарешті почасти інтегрувалися в ринок та в супровідну грошову систему. Тому залишається зробити не так багато. Ринок уже не може роз¬ ширюватися, поілинаючи нові народи. Другий спосіб розширення ринку поки що, принаймні теоретич¬ но, можливий. За певної винахідливості, ми, звичайно ж, усе ще мо¬ жемо вигадати додаткові послуги чи товари для продажу або обміну. Але саме в цьому плані стає значущою поява виробника-споживача. Відносини між сектором «А» та сектором «Б» складні, й багато з видів діяльності виробника-споживача залежать від закупівлі ма¬ теріалів або інструментів на ринку. Але зростання самодопомоги, зо¬ 254
крема, та демаркетизації багатьох товарів і послуг передбачає, що тут також уже видимий кінець процесу маркетизації. І нарешті, вдосконалення «трубопроводу» —; все більша складність розподілу, виникнення все більшої кількості посередників ~~Г також, здається, досягає свого кінцевого пункту. Затрати самого обміну, навіть підраховані в традиційний спосіб, нині випереджають затрати матеріального виробництва в багатьох галузях. У деяких пунктах цей процес досягає межі. Тим часом комп’ютери та поява ак¬ тивізованої виробником-споживачем технології вказують на менші Матеріально-виробничі запаси й спрощують, а не ускладнюють лан- Цюги розподілу. Знову ж таки, це вказує на кінець процесу маркети- заци якщо не в наш час, то в недалекому майбутньому. Якщо наш «проект трубопроводу» наближається до завершення, то Що це може означати для нашої праці, наших цінностей, нашої психіки? Ринок, зрештою, побудований не зі сталі, чи черевиків, чи авовни, чи консервованих продуктів, які течуть через нього. Ринок Це структура, через яку проходять такі товари та послуги. Більше того, це не просто економічна структура. Це спосіб організації лю- Деи, спосіб мислення, традиція та загальний комплекс очікувань (на¬ приклад, очікування, що куплені товари будуть справді доставлені). инок, таким чином, є такою ж психологічною структурою, як і еко¬ номічна реальність. І його вплив виходить далеко за економіку. Систематично пов’язуючи між собою мільярди людей, ринок створив світ, у якому ніхто не міг незалежно контролювати свою до- f10' ні індивід, ні держава, ні культура. Він приніс із собою віру, що нтеграція в ринок — це «проґрес», тоді як самодостатність це «відсталість». Він розповсюдив вульгарний матеріалізм та віру, що економіка та економічна мотивація є головними силами в людському *итті. Він стимулював погляд на життя як на послідовність до¬ чірних операцій і на суспільство, як на щось пов язане «шлюбним контрактом» або «суспільним контрактом». Маркетизащя, таким чи¬ ном, формувала думки й цінності, так само як і дії, мільярдів і зада- ала тон цивілізації Другої Хвилі. _ Треба було вкласти чимало часу, енергії, капіталу, культур Р. ни, щоб створити ситуацію, за якої торговельний аґент у £ароліні міг би робити бізнес із невидимим і невідомим йому служ¬ бовцем у Південній Кореї — кожен зі своїми власними рахівницею о комп’ютером, кожен із власним розумінням ринку, ексом сподівань стосовно іншого, причому кожен 13 них у евні передбачувані дії, тому що обидва були навчені життям гра nw?1’ наперед обумовлені ролі, кожен будучи частиною игантськ • бальної системи, що включала в себе мільйони, навіть рд , 1нШих. Можна, мабуть, твердити, що спорудження цієї складної структу Ри людських взаємин та її вибухове розповсюдження по планеті було Диним надзвичайно ефективним досягненням цивілізації Другої Вилі, поруч із яким здаються вельми скромними навіть п грандіозні 255
технологічні досягнення. Поступове створення цієї істотно СОЦІО- культурної та психологічної структури для обміну (цілком окремо ВІД бурхливого потоку товарів та послуг, який протікав через неї) можна порівняти з побудовою єгипетських пірамід, римських водогонів, ки¬ тайського муру та середньовічних соборів, об’єднавши все це та по¬ множивши на тисячу. Цей найвеличніший будівельний проект усієї людської історії, прокладка труб і каналів, по яких пульсувала більша частина еконо¬ мічного життя цивілізації, повсюди надавав цивілізації Другої Хвилі її внутрішню динаміку та потужну інерцію. Справді, якщо можна ска¬ зати, що ця цивілізація, яка сьогодні вмирає, мала місію взагалі, то цією місією була маркетизація світу. Сьогодні ця місія майже виконана. Героїчна ера побудови ринку закінчилася, і на зміну їй прийшла нова фаза, в якій ми просто підтримуємо, лагодимо та модернізуємо трубопровід. Ми, звичайно ж, будемо змушені перепроектувати його важливі частини, щоб він міг пропускати значно більший потік інфор¬ мації. Система все більше залежатиме від електроніки, біології та но¬ вих суспільних технологій. Вона, певно, також вимагатиме ресурсів, уяви та капіталу. Але порівняно з надлюдськими зусиллями маркети¬ зації Другої Хвилі, ця програма реставрації поглине далеко меншу ча¬ стку нашого часу, енергії, капіталу та фантазії. Вона використає мен¬ ше, а не більше металовиробів, менше, а не більше людей, ніж первісний процес будівництва. Хоч би яким складним виявився про¬ цес конверсії, маркетизація більше не буде центральним проектом цивілізації. Отже, Третя Хвиля створить першу в історії «трансринкову» цивілізацію. Під трансринковою я не маю на увазі цивілізацію без мережі обміну — світ, відкинутий назад до малих, ізольованих, цілком само¬ достатніх спільнот, що не здатні або не бажають торгувати одна з од¬ ною. Я не маю на увазі повернення назад. Під «трансринком» я маю на увазі цивілізацію, яка залежить від ринку, але більше не поглину¬ та потребою будувати, розширювати, вдосконалювати та інтегрувати цю структуру. Я розумію цивілізацію, спроможну рухатися далі, до нової програми, тільки тому, що ринок уже посів у ній своє місце. І так само, як ніхто з тих людей, які жили в шістнадцятому сто¬ літті, не міг собі уявити, як поява ринку змінить світовий розпорядок дій, завдяки розвитку технології, політики, релігії, мистецтва, гро¬ мадського життя, закону, шлюбу чи особистості, так і нам надзвичай¬ но важко сьогодні передбачити наслідки кінця маркетизації, що сяга¬ ють дуже далеко. І все ж вони, мабуть, проникнуть у кожну щілину життя наших дітей, якщо не нашого власного. Проект маркетизації вимагав плати¬ ти за нього високу ціну. Навіть у суто економічному плані, ця ціна бу¬ ла величезною. У той час як продуктивність людської раси зростала протягом минулих трьохсот років, істотна частина цієї продуктив¬ 256
ності, в обох секторах, відкладалася й призначалася для проекту рин¬ кового будівництва. Та оскільки головне завдання будівництва тепер практично вико¬ пне, величезна кількість енергії, яка раніше вливалася в цю побудо- У системи світового ринку, може бути використана для іншої людсь- 1 мети. Лише один цей факт спричинить безліч змін у цивілізації, зродиться нова релігія. Досягнення мистецтва набудуть небаченого hvt* МасштабУ- Наука матиме фантастичні успіхи. І передусім^ виник- УТ|> Цілком нові види громадських та політичних організацій. Сьогодні йдеться про більше, аніж капіталізм чи соціалізм, про ппк>Ш^’ енергія, продовольство, населення, капітал, сировина або Р очі місця, Те, про що сьогодні йдеться,— це роль ринку в нашо- ЙИТТІ ** майбУтнє самої цивілізації. Йдеться, власне, про появу виробника-споживача. Зміна в глибинній структурі економіки є частиною тієї самої хвилі аємопов’язаних змін, яка зараз накочується на нашу енергетичну г* У’ нашу технологію, нашу інформаційну систему та наші сімейні Ділові інституції. Вони, у свою чергу, переплітаються з тим, як ми дивимося на світ. У цій сфері ми також маємо історичні зрушення, світу на індустріальну цивілізацію — індуст-реальність Раз Революціонізується. І Е Тоффлер
Розділ 21 РОЗУМОВИЙ ВИР Ніколи раніше так багато людей у стількох країнах — навіть освічених і, певно ж, розумних — не були такими інтелектуально безпорадними, не тонули в такому вирі конфліктних, бентежних і суперечливих ідей. Розмаїті бачення бентежать наш розумовий усе¬ світ. Кожен день приносить якусь нову фантазію, науковий винахід» релігію, рух або маніфест. Культ природи, екстрасенсорне сприйнят¬ тя, холістична медицина, соціобіологія, анархізм, структуралізм, нео- марксизм, нова фізика. Східний містицизм, технофілія, технофобія та тисяча інших прямих і поперечних течій проносяться на екрані свідо¬ мості, кожна зі своїми науковими служителями або десятихвилинни- ми гуру. Ми бачимо, як посилюється наступ на традиційну науку. Ми бачи¬ мо надзвичайно швидке відновлення фундаменталістської релігії та розпачливого пошуку чогось,— чого завгодно,— у що можна було б вірити. Це збентеження умів є переважно наслідком посилення культур¬ ної війни — зіткнення нової культури Третьої Хвилі з укоріненими ідеями та принципами індустріального суспільства. Бо так само як Друга Хвиля поглинула традиційні погляди та розповсюдила систе¬ му переконань, яку я називаю індуст-реальністю, так сьогодні ми ба¬ чимо початок філософського бунту, спрямованого на повалення па¬ нівних засад, що утвердилися в останні 300 років. Ключові ідеї ін¬ дустріального періоду знецінюються, заміняються або перетворю¬ ються на значно більші та впливовіші теорії. Стрижневі вірування цивілізації Другої Хвилі здобували визнання протягом минулих трьох століть у запеклій боротьбі. У науці, освіті, релігії, в тисячі інших галузей «прогресивні» мислителі індустріаліз¬ му боролися проти «реакційних» мислителів, які уособлювали й ра- ціонізували ментальність сільськогосподарського суспільства. Сьо¬ годні цих захисників індустріалізму приперто до стіни, мірою того як нова культура починає набирати форму. НОВИЙ ОБРАЗ ПРИРОДИ Ніщо так чітко не ілюструє цього зіткнення ідей, як зміна нашого образу природи. У минулому десятилітті у відповідь на істотні, потенційно небез¬ 258
печні зміни біосфери землі виник усесвітній рух за охорону навко¬ лишнього середовища. І цей рух зробив більше, аніж виступив проти забруднення, харчових домішок, ядерних реакторів, магістральних шляхів та аерозолів для волосся. Він примусив нас також замислити- ся наД тим, наскільки ми залежимо від природи. І як наслідок, замість того щоб почувати себе в стані нещадної війни з природою, ми фор¬ муємо в собі новий погляд, який наголошує на симбіозі або гармонії 13 3®млею. З ворогів природи ми перетворюємося на її друзів. На науковому рівні це привело до тисяч досліджень, спрямованих на зрозуміння екологічних взаємозв’язків, щоб ми могли пом якши- ти наш тиск на природу або спрямувати його на конструктивний Шлях. Ми тільки почали оцінювати складність та динамізм цих взає- м°зв язків і реконцептуалізувати саме суспільство, ^створюючи умо¬ чи для повторного використання, відновлювання й підтримки діє¬ здатності природних систем. Все це відбувається у відповідній зміні загального ставлення до природи. Чи вивчаємо ми громадянську думку, чи лірику поп-пісень, чи візуальні образи в рекламі, чи зміст проповідей ми всюди зна¬ ходимо свідчення підвищеної, хоча часто й надто романтичної, пова¬ ги До природи. Мільйони жителів міст тужать за сільською місцевістю, а «Інсти¬ тут міської землі» повідомляє, що значна кількість населення пере¬ селяється в сільські райони. Увага до природних продуктів харчу¬ вання ха народження дітей без наркозу, до годування груддю, бю- Ритмів чи догляду за своїм тілом значно зросла за останні роки. А громадська підозра до технологій так поширилася, що навіть наипе- Реконаніший прихильник зростання ВНП (валового національного продукту) схиляється, принаймні на словах, до думки, що природу треба захищати, а не грабувати, що несприятливі впливи технологи на природу мають бути передбачені й узяті до уваги, а не просто знехтувані. Оскільки наша спроможність завдати шкоди Землі розширилася, емля тепер здається значно вразливішою, аніж вважала цивілізація Другої Хвилі. Водночас вона бачиться все меншою крапкою в усе- світі, який із кожною хвилиною стає більшим і складнішим. З появою Третьої Хвилі, приблизно 25 років тому, вчені винаиш- и щлу батарею нових інструментів для вивчення наивіддаленіших куточків природи. У свою чергу, всі ці лазери, ракети, прискорювачі, лазми, фантастичні можливості фотографування, комп ютери та рилади зіткнення зустрічних пучків проміння підірвали наші тради- H' Уявлення про те, що нас оточує. ... Ми тепер розглядаємо явища більші, менші та швидкіші, аніж Удь-які з тих, що їх ми вивчали в еру минулої Другої Хвилі. Сьо- і??л* ми спроможні розпізнати феномени, які мають розмір "І 000 000 000 000 000 сантиметра й знаходяться в межах досаджу- ного світу в радіусі щонайменше до 100 000 000 000 000 000 000 000 пль. Ми вивчаємо явища такі короткі, які відбуваються протягом
1/10 000 000 000 000 000 000 000 секунди. А з другого боку, наші ас¬ трономи й космологи говорять нам, що всесвіт існує приблизно 20 000 000 000 років. Абсолютні масштаби дослідження природи сяг¬ нули далі найнеймовірніших учорашніх припущень. Більше того, нам говорять, що в цьому запаморочливому без¬ межжі Земля може бути не єдиною населеною сферою. Астроном Отто Струве стверджує, що «велика кількість зірок, які повинні мати планети, висновки багатьох біологів, що життя — це неодмінна вла¬ стивість певного типу складних молекул або сукупності молекул, на¬ явність у всьому всесвіті одних і тих самих хімічних елементів, виділення світла й тепла сонцеподібними зірками та наявність води не лише на Землі, а й на Марсі та Венері змушують нас переглянути наше мислення» та визнати за можливе існування життя на інших планетах. Це не означає, що там існують маленькі зелені гуманоїди. І зовсім не означає (або не значить), що йдеться про HJIO. Але припущення, що життя існує не тільки на Землі, далі змінює наше уявлення про природу та про наше місце в ній. З 1960 року вчені слухають кос¬ мічну темряву, сподіваючись виділити з неї сигнали якогось далеко¬ го розуму. Конгрес Сполучених Штатів улаштував слухання на тему: «Можливість розумного життя у Всесвіті». А космічний корабель «Піонер 10», відлетівши в міжзоряний простір, поніс із собою пікто¬ графічне вітання інопланетянам. Мірою того як накочується Третя Хвиля, наша власна планета здається набагато меншою й більш вразливою. Наше місце у всесвіті здається менш значущим. А навіть віддалена можливість, що ми не одні, перехоплює нам подих. Наш образ природи вже не той, яким він був раніше. ПРОЕКТУВАННЯ ЕВОЛЮЦІЇ Інакше ми тепер уявляємо собі й еволюцію — чи інакшою стала сама еволюція. Біологи, археологи, антропологи, що намагаються розгадати таємниці еволюції, тепер бачать себе в більшому та складнішому сві¬ ті, аніж раніше їм уявлялося, і відкривають, що закони, які колись вважалися універсальними, фактично є частковими випадками. Лауреат Нобелівської премії в галузі генетики Франсуа Жакоб говорить: «Після Дарвіна, біологи поступово опрацювали... діагра¬ му механізму еволюції, назвавши її «природний добір». На цій ос¬ нові часто робилися спроби показати всю еволюцію — космічну, хімічну, культурну, ідеологічну, соціальну — як керовану однорід¬ ним механізмом добору. Але таке розуміння видається абсолютно хибним, якщо ми візьмемо до уваги, що правила на кожному рівні змінюються». Навіть на самому біологічному рівні, застосування правил, які раніше вважалися загальними, ставиться під сумнів. Так, учені зму¬ 260
шені запитати себе, чи вся біологічна еволюція є реакцією на зміни Та природний добір, чи, на молекулярному рівні, вона може замість Цього залежати від акумуляції змін, які спричиняють «генетичне зміщення» без впливу дарвіністського природного добору? Доктор МотУ Кімура з японського Національного інституту генетики ствер¬ джує, що еволюція на молекулярному рівні виявляється «цілковито несумісною з теоріями неодарвінізму». Інші давно усталені поняття також виявляються хисткими. Бюло- 111 Розповідають нам, що eukaryotes (люди та інші форми життя) ут¬ ворилися з простіших біологічних утворень—prokaryotes (серед яких можна назвати бактерії й водорості). Нові дослідження сьогодні підривають цю теорію, підводячи до тривожного припущення, що Простіші форми життя, можливо, виникли зі складніших. Далі, вважається, що еволюція сприяє пристосуванням, які підси¬ люють спроможність до виживання. А проте ми сьогодні знаходимо разючі приклади еволюційних розвитків, що, як здається, мають на меті довготермінову вигоду — коштом короткочасних невигод. Кот¬ рому з цих двох варіантів сприяє еволюція? Крім того, ми маємо дивовижне повідомлення із зоопарку в Ат¬ ланті, де випадкове спарення двох видів мавп із двома зовсім різни- и видами хромосом дали першу відому гібридну мавпу. Незважа- чи на те що дослідники не певні, чи гібрид дасть потомство, и не¬ природна генетика підтримує ідею, що еволюція може відбуватися е тільки поступово, невеличкими змінами, а й стрибками, дуже Швидко. Тож, замість розглядати еволюцію як плавний процес, багато вче- их та археологів сьогодні опрацьовують «теорію катастроф», що ояснити «відставання» та «прискорення» в численних розділах ево- Ющйного літопису. Інші вивчають невеликі зміни, ЯКІ, МОЖЛИВО, че¬ рез зворотний зв’язок були підсилені до раптових структурних пере- орень. Палкі суперечки розколюють наукову спільноту щодо кож- н°го 3 цих питань. Але всі ці суперечки видаються дріб’язковими на тлі одного істо¬ ричного факіу Одного дня в 1953 році в Кембриджі, в Англії, молодий біолог Вотсон сидів у барі «Іґл», коли туди забіг його колега Френ- „• Кр,к і схвильовано оголосив усім, кому було його чути, що «ми Дкрили таємницю життя». Вони й справді її відкрили. Вотсон і Крік Розгадали структуру ДНК. и - У 1957 році, коли вже почав відчуватися першии натиск Третьої т І?Л|> Доктор Артур Корнберґ дізнався, як ДНК відтворює себе, ід- Кпп1 тт,0ПИСУЄ цю послідовність популярне резюме: «Ми розкололи «ДНК... Ми довідалися, як ДНК передає свої накази клітині... Ми аналізували хромосоми, щоб визначити генетичну функцію... Ми назували клітину... Ми об’єднали клітини двох різних видів... Ми Ділили чисті людські гени... Ми склали «генну карту»... Ми синте- Ували гени... Ми змінили спадковість клітини». Сьогодні інженери- 261
генетики в лабораторіях усього світу здатні створити цілком нові форми життя. Вони випередили саму еволюцію. Мислителі Другої Хвилі вважали людський вид кульмінацією три¬ валого еволюційного процесу; мислителі Третьої Хвилі повинні тепер стати перед фактом, що ми збираємося проектувати еволюцію. Ево¬ люція ніколи не виглядатиме однаковою. Як і поняття природи, еволюція теж перебуває в процесі ради¬ кальної реконцептуалізації. ДЕРЕВО ПРОГРЕСУ Оскільки уявлення Другої Хвилі про природу та еволюцію обидва змінюються, навряд чи варто дивуватися, що ми також кардинально переоцінюємо уявлення Другої Хвилі про проґрес. Індустріальний період характеризувався, як ми вже бачили, поверховим оптимізмом, який розглядав кожен науковий прорив або «новий удосконалений продукт» як свідчення неминучого поступу до людського вдоскона¬ лення. Від середини 1950-х років, коли Третя Хвиля почала витісняти цивілізацію Другої Хвилі, небагато ідей відчули це витіснення реаль¬ но, як ця радісна впевненість. «Бітники» п’ятдесятих років та хіпі шістдесятих зробили пе¬ симізм, а не оптимізм всеохопною культурною темою розмов Про стан людства. Ці рухи зробили багато, щоб замінити оптимізм колін¬ ного рефлексу на колінного рефлексу безнадію. Незабаром песимізм став позитивно модним. Наприклад, голлі- вудські фільми п’ятдесятих та шістдесятих років замінили героїв тридцятих та сорокових із їхніми випнутими щелепами на відчуже¬ них антигероїв — бунтарів без причини, елегантних, добре озброєних терористів, чарівних торговців наркотиками, відчайдушних мото¬ циклістів та непроникних, без’язиких (але наділених душею) панків. Життя було грою, в якій ніхто не вигравав. Художня література, драматургія та образотворче мистецтво та¬ кож прийняли форму мертвої безнадійності в багатьох країнах Дру¬ гої Хвилі. На початок п’ятдесятих років Камю вже визначив теми, які незліченні новелісти будуть потім опрацьовувати. Британський критик підсумував їх так: «Людині властиво помилятися, політичні теорії — відносні, автоматичний проґрес — міраж». Навіть науко¬ ва фантастика, колись заповнена утопічними пригодами, стала гір¬ кою й песимістичною, безконечно й блідо наслідуючи Гакслі та Ор- велла. Техніка, замість зображуватись як двигун прогресу, дедалі частіше виступала як невблаганна сила, що руйнує і людську волю, і фізичне середовище. Для багатьох фахівців із проблем навколишньо¬ го середовища слово «прогрес» стало брудним. Важкі томи книжок потекли до книгарень, несучи з собою заголовки, такі як: «Загальмо¬ ване суспільство», «Майбутня темна доба», «Під загрозою прогресу» або «Смерть прогресу». 262
Коли суспільство Другої Хвилі увійшло в сімдесяті роки, повідо¬ млення Римського клубу про «Межі розвитку» задало похороннии ?он на все наступне десятиліття, передбачаючи неминучу катастрофу •ндустріального світу. Потрясіння, безробіття та інфляція, підсилені нафтовим ембарго 1973 року, додали свою ноту до важкого песиміз¬ му та до відмови від думки про неминучість людського поступу. енрі Кіссінджер заговорив у дусі Шпенґлера про занепад Заходу, знову примусивши багато спин тремтіти від страху. Чи такий розпач був, або є, виправданим, нехай кожен читач вирі¬ шує самостійно. Проте, одне ясно: уявлення про неминучии одно- к?лійний проірес, цей ще один принцип індуст-реальності, стала по¬ лляти все менша кількість людей, коли цивілізація Другої Хвилі ста- а вимальовуватися все виразніше. Сьогодні у світі широко розповсюджується визнання, що пр гр Не м°же далі вимірюватися лише умовами технологи або матеріаль- н?го стандарту життя, що суспільство, яке морально, естетично, по- ітично або екологічно деградувало, не є розвиненим суспільством, езалежно від того, яким заможним або технічно складним в°н° м° *е бути. Одне слово, ми підходимо до набагато всебічиїщого понят- тя прогресу — процесу, який більше не досягається автоматично, РОфесу, який більше не визначається лише матеріальними кр Ріями. Ми також менше схильні уявляти собі суспільства, які РУ^ються о одній колії, рухаються автоматично від одного ^льтурн У станку до іншого, більш «розвиненого», ніж першии. Може існува- багато бічних колій, замість, як кажуть, єднного^хового по- на, й суспільства можуть досягти всебічного розви ку р Шляхами. Ми починаємо думати про проґрес як про квітуче деР®в°3 гілками, що простягаються в майбутнє, проґрес, ви р ^ служить саме розмаїття людської культури. У ць°мУ. ’ ««‘ШПІЙ рух до більш розмаїтого, ДемасиФ1кованого„п тен. л * Ррзгпядатись як важливий стрибок уперед а”. люці"1 Д° видозм*н та ускладнення, характерній для бі ли> би що відбулося потім, малоймовірно, що да¬ лись повернеться до наївного, однолінійного проґресивізму, якии ха ктеризував та надихав еру Другої Хвилі. 1^1П,ЯГП,. а<Ь*е, минулі десятиліття стали свідками вимушен Р ^ чрп аЦП як пРиРОДИ, так і еволюції та прогресу. Ці конц ^ «явленні ** грунтувалися на ще простіших ідеях на нг™ ^ пяг на- ро час, космос, матерію та причинність. І Третя Хвиля д Д - • *** Уявлення — інтелектуальний клей, якии тримав укуп зацію Друге,-хвилі. 263
МАЙБУТНЄ ЧАСУ Кожна цивілізація приносить із собою не лише зміни в повсяк¬ денне ставлення людей до часу, вона змінює також розумові мали їхнього часу. Третя Хвиля малює ці тимчасові мапи зовсім по-но¬ вому. Цивілізація Другої Хвилі, починаючи від Ньютона, вважала, ш° час біжить по прямій лінії з темряви минулого в найвіддаленіше май¬ бутнє. Вона малювала час як абсолютний, однаковий у всіх частинах усесвіту і незалежний від матерії й простору. Вона вважала, що ко¬ жен момент або відрізок часу є таким, як і наступний. Сьогодні, як вважає Джон Ґріббін, астрофізик, що став популяри¬ затором науки, «тверезі вчені з бездоганними академічними мандата¬ ми та роками дослідницького досвіду спокійно інформують нас, що- час не є чимось таким, що тече невблаганно вперед рівномірним тем¬ пом, визначеним нашими годинниками та календарями, а що він мо¬ же деформуватися й викривлятися в природі, з різними кінцевими наслідками, залежно від того, де ви вимірюєте його форму. В крайніх точках повністю зруйновані об’єкти, чорні діри можуть узагалі звес¬ ти час нанівець, зупинивши його поблизу себе». На зламі нашого сторіччя Ейнштейн уже довів, що час може бути стиснутий і розтягнутий, і підклав міну під поняття, що час є абсо¬ лютом. Він навів тепер класичний приклад двох спостерігачів та за¬ лізничного полотна, який можна переказати приблизно так: Людина стоїть біля залізничної колії й бачить одночасно два спа¬ лахи блискавки — один на далекому північному кінці колії, другий — на південному. Вона стоїть посередині між обома. Друга людина сидить у швидкому поїзді, який іде по колії на північ. Вона бачить людину біля колії, а також спалах блискавки. Але їй вони не здають¬ ся одночасними. Оскільки поїзд швидко переносить її від одного спа¬ лаху ближче до другого, світло від одного зі спалахів досягає її швид¬ ше, ніж світло від другого. Людині в рухомому поїзді здається, ШО північний спалах стався першим. Тоді як у повсякденному житті відстані є такими малими, а швиД^ кість світла така велика, що ця різниця була б непомітною, наведений приклад проілюстрував погляд Ейнштейна: хронологічний порядок явищ — що відбувається першим, другим або пізніше в часі — зале¬ жить від швидкості спостерігача. Час — не абсолютний, він — від¬ носний. Це було уявлення про час, далеке від того, на яке опиралися кла¬ сична фізика та індуст-реальність. Обоє вважали, що «перед» або «пізніше» мають фіксоване значення, незалежне від будь-якого спос¬ терігача. Сьогодні фізика як підриває, так і вибухає. Щодня професіонали- фізики висувають гіпотези або роблять відкриття — вони відкрива¬ ють нові елементарні частинки або астрофізичні явища, від кварків 264
До квазарів, із дивовижними наслідками, деякі з котрих спричиняють Додаткові зміни в нашій концепції часу. На одному кінці шкали, наприклад, чорні діри розривають небеса, всмоктуючи у себе все, навіть саме світло, напружуючи до розриву закони фізики. Ці темні водоверті, кажуть нам, закінчуються «диво¬ вижними ямами», в яких енергія й матерія просто зникають. Фізик оджер Пеноуз навіть говорить про існування «спіральних дір» і « ших дір», крізь які змарнована енергія й матерія вивергається в нший всесвіт — хоч би що це могло означати. , Одна мить поблизу чорної діри, вважається, є еквівалентом вічно¬ сті на Землі. Таким чином, якби якась міжзоряна контрольна місія ослала космічний корабель дослідити чорну діру, нам би довелося скати мільйон років до його повернення. Але, внаслідок гравіта¬ ційного відхилення, не кажучи про вплив швидкості, в зоні чорної Діри годинник корабля показав би, що минуло лише кілька хвилин чи секунд. Коли ми покинемо безмежжя небес і ввійдемо до світу мікро¬ скопічних частинок або хвиль, ми й там знайдемо подібні бентежні явища. В Колумбійському університеті доктор Джералд Фаинберг ?авіть висунув гіпотезу про існування так званих «тахюмв» v achyons), частинок, які рухаються швидше від світла і для яких — к вважають декотрі з його колег — час тече у зворотному напрямі. Британський фізик Дж. Г. Тейлор стверджує: «Поняття мікроско¬ пного часу дуже відрізняється від макроскопічного». Іншии фізик, Рітджоф Капра, висловлюється значно простіше. Він каже, що час «Тече 3 різною швидкістю в різних місцях Усесвіту». Тому ми тепер авіть не можемо говорити про час у однині; бо, як виявляється, існу- ть альтернативні «часи»,' яких багато і діють за різними правилами Різних частинах усесвіту чи всесвітів, що їх населяємо. Все це ви¬ биває опору з-під уявлення Другої Хвилі про універсальний ліншнии ас_7~ не повертаючи, проте, давніх уявлень про циклічнии час- Тобто точно в той же момент, коли ми радикально пересуд у наше соціальне використання часу, вводячи гнучкии графік на роботі, відриваючи працівників від механічного конвеєра та іншими способа- , описаними в дев’ятнадцятому розділі, ми також докорінно рефор *Уємо наші теоретичні поняття часу. І хоч ці теоретичні відкриття по ки Що, здається, не мають практичного застосування в повсякденно¬ му житті, але ж те саме колись було й з тими, здавалося б, а - ТРактними формулами, написаними крейдою на класній д ц , пцевому підсумку дозволили нам розколоти атом. МАНДРІВНИКИ В ПРОСТОРІ Багато з цих змін у нашій концепції часу роблять також діри й у ашому теоретичному осмисленні простору, тому що час і простір сно переплітаються. Але наш образ простору ми змінюємо і більш езпосереднім способом. 265
Ми змінюємо простір, у якому всі ми живемо, працюємо та ман¬ друємо. Як ми дістаємося до своєї роботи, як далеко та як часто ми мандруємо, де ми живемо — все це впливає на наше уявлення про простір. І все це змінюється. З появою Третьої Хвилі ми й справо1 входимо в нову фазу ставлення людства до простору. Перша Хвиля, що рознесла по всьому світу сільське господарст¬ во, принесла з собою, як ми вже бачили, постійні фермерські посе¬ лення, в яких більшість людей проживали все своє життя, не ВІДХОДЯ¬ ЧИ далі ніж за кілька миль від місця свого народження. Сільське гос¬ подарство запровадило просторово-інтенсивне існування та вихова¬ ло місцеві почуття — сільський менталітет. Цивілізація Другої Хвилі, навпаки, зібрала величезну кількість населення у великих містах і, оскільки треба було доставляти ресур¬ си здалеку та розвозити товари на великі відстані, вона виховала мобільних людей. Культура, яку вона створила, була просторово да¬ лека, не з селом у центрі, а переважно з містом або країною. Третя Хвиля змінює наше відчуття простору, більше розсіюючи, ніж концентруючи населення. В той час як мільйони людей і далі стікаються до міських районів, у ті частини світу, які все ще індуст¬ ріально розвиваються, всі високотехнологічні країни уже пережива¬ ють зворотний рух цього потоку. Токіо, Лондон, Цюрих, Глазго та де¬ сятки інших найважливіших міст втрачають населення, тоді як міста середнього розміру й менші ростуть. Американська рада страхування життя заявляє: «Деякі експерти з урбаністичних проблем вважають, що велике місто США відходить у минуле». Журнал «Форчун» повідомляє, що «транспортні та комуні¬ каційні технології перетяли шнури, що прив’язували великі корпо¬ рації до традиційних штабних міст. А «Бізнес вік» назвав одну свою статтю «Перспектива країни без важливих міст». Цей перерозподіл та деконцентрація населення, у свій час, змі¬ нить наші поняття й оцінки як особистого, так і суспільного просто¬ ру, відстані, зосередженості житла та багато іншого. На додачу до цих змін, Третя Хвиля також генерує новий світогляд, що є глибокомісцевим і водночас глобальним — навіть галактичним. Скрізь ми знаходимо нове зосередження уваги на «спільноті» та «сусідстві», на локальній політиці та локальних зв’язках, і це в той же час, коли велика кількість людей,— часто тих самих, які найбільш місцево орієнтовані,— цікавиться глобальними питаннями і перей¬ мається голодом або війною, що мають місце за десять тисяч миль. Розповсюджуючи передові засоби зв’язку й починаючи переміща¬ ти робочі місця до електронних котеджів, ми зміцнюватимемо цей новий роздвоєний фокус, виховуючи багато людей, які залишати¬ муться відносно близько від своєї домівки, не так часто мігрувати¬ муть, які подорожуватимуть радше для втіхи, аніж у справах — тоді як їхні думки й послання сягатимуть через усю планету, а також і в космос. Менталітет Третьої Хвилі об’єднує стурбованість про дале¬ ке й близьке. 266
Ми також швидко розвиваємо в собі більш динамічні та ре¬ алістичні образи простору. Я маю у своїй конторі кілька великих фо¬ тографій, зроблених із супутника, фото Нью-Йорка та довколишньої місцевості, зроблене з «У-2». Супутникові фотографії виглядають як фантастично гарні абстракції — темно-зелене море, берегова лінія чітко видима. Фото з «У-2» показує місто в інфрачервоних променях 1 в таких дрібних деталях, що Метрополітен-музей і навіть окремі літаки в аеропорту «JIa Ґардія» чітко видимі. Стосовно літаків у «Ла *,аРДІя» я запитав службовця НАСА, чи при подальшому збільшенні Фото можна буде справді побачити смуги або символи, намальовані на крилах. Він подивився на мене здивовано і сказав: «Видно буде навіть заклепки». Але ми більше не обмежені статичними фотознімками, нехай і ви¬ ключно досконалими. Професор Артур Г. Робінсон, картограф універ¬ ситету в штаті Вісконсин, каже, що в межах одного десятиліття або лизько того супутники дозволять нам дивитись на живу мапу жи вии показ — міста або країни та спостерігати за діяльністю, яка там відбувається. . В цьому випадку мала буде вже не статичною, а кінематичною (рентгенівським променем у русі), променем, якии покаже неі лише те, що Є на поверхні землі, а й відкриє шар за шаром, під » поверх- нею і над нею, на будь-якій глибині або висоті. Це дасть детальни Раз місцевості, який постійно змінюватиметься. w .. Деякі виробники карг, тим часом, виступають проти звичаиноіма- ни світу, баченої в кожній класній кімнаті Другої Хвилі. ВіД початку індустріальної революції найпопулярнішою малою світу була так звана проекція Меркатора. Тоді як мали такого зразка є зручними д ля океанської навігації, вони дуже викривляють масштаб земної верхні. Глянувши у ваіи зручний атлас,— якщо в ньому вишристані меркаторські мали,— ви побачите, що Скандинавія в ньому більша а Індію, хоча остання фактично майже втричі більша. Палкі суперечки точаться в середовищі виробників картпроновУ проекцію, опрацьовану Арно Петерсом, німецьким j*. Фрагменти земної поверхні показано в правильному один до одного. Петерс стверджує, що перекручення мапиМеркато- Р сприяли зарозумілості індустріальних країн та зр Для нас завдання побачити неіндустріальний світ у правильній полі- ичній, а також картографічній перспективі. .. nnn„Y11: «Країни, що розвиваються, були обурені стосовно їх „ ^ Ц'хньої важливості»,—доводить Петерс. Його мапа, незвичаинадоя а європейця або американця, показує зморщену ?вР°0У’ ПОвші Jf здавлені Аляску, Канаду й Радянський Союз и наба^° івденну Америку, Африку, Аравію та Індію. Шістдесят мапи Петерса було розповсюджено в ^індустріальних країнах «Оп¬ товою місією», німецькою євангелістською місією та іншими релі іиними організаціями. Ця полеміка вивела на поверхню той факт, що не існує єдиної
«правильної» карти, а існують різні образи простору, які служать різ* ним цілям. У буквальнішому значенні прихід Третьої Хвилі прино¬ сить із собою новий спосіб дивитися на світ. ПОГЛЯД ЦІЛІСНИЙ І ПОГЛЯД ПОЛОВИНЧАСТИЙ Ці шибокі зміни в наших поглядах на природу, еволюцію, про¬ грес, час і простір починають сходитися докупи, мірою того як ми рУ' хаємося від культури Другої Хвилі, яка наголошувала на вивченні ре¬ чей у ізоляції одна від одної, до культури Третьої Хвилі, яка наголо¬ шує на обставинах, відношеннях і цілісності. На початку п’ятдесятих років, майже водночас і з тим як біологи зуміли втрутитися в генетичний код, для теоретиків та інженерів У лабораторіях Белла, комп’ютерних спеціалістів «ІБМ», фізиків у ла¬ бораторії пошти Великої Британії та фахівців Національного центру наукових досліджень у Франції теж почався період інтенсивної та хвилюючої праці. Продовжуючи «дослідження операцій», які здійснювалися під час Другої світової війни, але пішовши багато далі, ця праця спричини¬ ла революцію в галузі автоматизації та створила цілком нові типи або види технології, яка підтримує виробництво Третьої Хвилі на заводі й у конторі. Разом із технічними засобами прийшов новий спосіб мислення. Тому що ключовим продуктом революції у сфері автома¬ тизації був «системний підхід». У той час як картезіанські мислителі наголошували на аналізі ком¬ понентів, часто, відриваючись від контексту, системні мислителі ПІД; креслювали те, що Сімон Рамо, один з найперших прихильників теорії систем, називав «загальним, радше ніж фрагментарним, поглядом на проблеми». Підкреслюючи зворотний зв’язок відношень між підсисте¬ мами й більшими цілісностями, які утворювали ці одиниці, системне мислення мало провеликий культурний вплив, починаючи з п’ятдеся¬ тих років, коли воно вперше почало просочуватися з лабораторій. Його мова та концепції були використані суспільствознавцями й психолога; ми, філософами й зовнішньополітичними аналітиками, логіками Й лінгвістами, інженерами й адміністраторами. Але не тільки прибічники теорії систем розвивали в минулому де¬ сятилітті чи двох інтегрований погляд на проблеми. Протест проти вузької надспеціалізації одержав також підтримку від екологічних компаній сімдесятих років, мірою того як екологи все більше відкривали «павутину» природи, взаємозв’язки видів > цілісність екосистем. «Неекологісти прагнуть ділити речі на компо¬ ненти й розглядати кожну річ окремо»,— писав Беррі Лопес У «Інвайронментл екшен». Навпаки, «фахівці з пррблем навколишньо¬ го середовища бачили речі зовсім по-іншому... їхнє природне чутт* спонукає їх урівноважувати ціле, а не розглядати якусь одну части¬ ну». Екологічний підхід та системний підхід почасти збігалися У своєму спільному прагненні до синтезу та інтеграції знання. 268
В університетах, тим часом, лунало все більше закликів до між- пРедметного мислення. Тоді як відомчі бар’єри досі блокують вза¬ ємне збагачення ідей та інтеграцію інформації в більшості універси¬ тетів, ці заклики до інтердисциплінарних або багатопредметних до¬ сліджень є нині такими поширеними, що набули майже ритуальної якості. Ці зміни в інтелектуальному житті були віддзеркалені також скрізь У культурі. Східні релігії, наприклад, довго мали дуже небагато °слідовників серед людей європейських середніх класів, але так бу¬ ло лише доти, доки дезінтеграція індустріального суспільства стала настільки серйозною, що тисячі західних молодих людей почали но¬ ситися з індуїстськими божками, заповнювати планетарій, щоб по¬ слухати 16-річного гуру, слухати раги*, відкривати вегетаріанські ре¬ сторани в індійському стилі й танцювати на П’ятій авеню. Світ, якии °ни тепер оспівували, не був розбитий на картезіанські фрагменти, він був «одним цілим». У галузі розумового здоров’я психотерапевти шукали способів вилікувати «весь організм», застосовуючи гештальт-терапію. Поши¬ рився справжній спалах гештальту, коли гештальт-терапевти та геш- тальт-інституції наводнили Сполучені Штати. Мета цієї діяльності, а словами психотерапевта Фредеріка С. Періса, була «підвищити люд¬ ський потенціал через процес інтеграції сенсорної обізнаності, сприйняття та відносин особистості із зовнішнім світом. у Медицині виник рух за «холістичне здоров’я», виходячи з пере¬ думови, що добробут особистості залежить від інтеграції фізичної, духовної та розумової сутностей. Змішуючи знахарство із серйозним медичним новаторством, цей рух набрав великої сили на кінець омдесятих років. «Кілька років тому, — повідомляє «Сайєнс»,— було б немислимо Для федерального уряду виступати спонсором конференції, присвя¬ ченої здоров’ю людини, яка відводила б головне місце таким темам, І* лікування гіпнозом, іридологія, масаж біологічно активнихJ0™* ЇК1РИ, буддистська медитація та електромедицина». в'^ді мав Місце «справжній спалах зацікавлення альтернативними методами и истемами лікування, які всі підпадають під назву холістичне зд - Ров’я». J За такої великої активності на багатьох різних рівнях, не ви”адає дивуватися, що терміни «цілісність» чи «холізм» увіишли д° загаль¬ нодоступного словника. Сьогодні вони використовуються майже не¬ розбірливо. Експерт Світового банку закликає до «холістичного ро- У^ння... урбаністичного притулку». Дослідницька група онгр у Долучених Штатів вимагає довготермінової «холістичної» освіти. ксперти зі складання навчальних планів вимагають застосовувати /холістичне читання та рахування» при навчанні школярів письма. А ^Расуня з гімнастичної школи у Беверлі-Гіллз пропонує заиматися олістичними вправами». . Всі ці рухи, крики моди та культурні течії—різні, але в них чі 269
проступає спільний елемент. Усі вони критикують погляд, що цілс можна зрозуміти, ізольовано вивчаючи його частини. їхня критика підсумована в словах філософа Ервіна Ласло, провідного теоретика систем: ми є «частиною взаємопов’язаної природної системи і, якшо обізнані «генералісти» не подбають про те, щоб розвинути система' тичні теорії взаємозв’язку, наші недалекі проекти та обмежений кон¬ троль можуть привести нас до загибелі». Ця атака на фрагментарність, на частковість та аналітичність була такою сильною, що багато фанатичних «холістів» і геть забули пр° частини у своїх пошуках невловного цілого. Результатом цього є не цілісність, а ще одна фрагментація. Така цілісність є насправді поло¬ винчастою. Вдумливіші критики, проте, прагнуть урівноважити аналітичні досягнення Другої Хвилі з більшим наголосом на синтез. Ця ідея бу¬ ла, мабуть, найбільш чітко виражена екологістом Юджином П. ОДУ' мом, коли він закликав своїх колег об’єднати холізм із редукціо* нізмом — подивитись і на системи в цілому, і на їхні частини. «Ком¬ поненти... об’єднуються, щоб утворити більші функціональні ціліс¬ ності,— заявив він, коли він та його більш знаменитий брат ГоварД разом здобули премію Інституту життя,— де з’являються нові влас¬ тивості, які не існували або не були явними на наступному нижчому рівні. Це не означає, що ми відмовляємося від редукціоністської науки, тому що людство мало багато користі від цього підходу», але настав час надати рівнозначну підтримку вивченню «великомасштабних інтегрованих систем». Взяті разом, теорія систем, екологія та загальний наголос на цілісному мисленні — подібно до нашої зміни концепцій часу та про¬ стору— є частиною культурної критики інтелектуальних засад циві¬ лізації Другої Хвилі. Ця критика досягає своєї кульмінації, проте, з появою нового, погляду на те, чому речі відбуваються так, як вони відбуваються. Йдеться про нову каузальність. КОСМІЧНА КІМНАТА ДЛЯ ІГОР Цивілізація Другої Хвилі дала нам зручну впевненість, що ми знаємо (або принаймні можемо знати), якою є причина того, ш° відбувається. Вона стверджувала, що однакові умови завжди призво¬ дять до однакових наслідків. Вона говорила нам, що всесвіт скла¬ дається, так би мовити, з більярдних київ та куль — причин і на¬ слідків. Цей механічний погляд на причинність був, і ще є, надзвичайно корисним. Він допомагає нам виліковувати хвороби, будувати висо¬ ченні хмарочоси, проектувати оригінальні машини та створювати ве¬ личезні організації. І все ж, переконливий при пояснешіі явищ, шо працюють як прості машини, він виявився багато менш задовільним у поясненні таких явищ, як зростання, занепад або раптовий прорив 270
До нових рівнів складності, великих перемін, які раптом зазнають не¬ вдачі, або, навпаки, тих мало прикметних, часто раптових подій, що •ноді виростають у потужні вибухові сили. Сьогодні ньютонівський більярдний стіл заштовхується в куток космічної кімнати для ігор. Механістична каузальність бачиться як особливий випадок, застосовний до деяких, але не до всіх явищ, а знавці та вчені в усьому світі опрацьовують новий погляд на випад¬ ковість і причинну залежність, який більше відповідає нашим мінли¬ вим поглядам на природу, еволюцію та прогрес, на час, простір і ма¬ терію. Уродженець Японії гносеолог Маґоро Маруяма, французький соціолог Едґар Морен, теоретики інформації, такі як Стаффорд ір т генрі Леборіт, а також багато інших пояснюють, як причинні зв язки Діють у немеханічних системах, що живуть, помирають, Р°С1^ ™ зазнають і еволюції, і революції. Бельгійський лауреат Нобелівської премії Ілля Пригожин пропонує нам ефектний синтез ідей порядкута ХаосУ, випадковості та необхідності та їхнього відношення до при¬ чинного зв’язку. „ До певної міри, причинний зв’язок Третьої Хвилі, яка накочу ^>ся> виникає з ключової концепції теорії систем іде P язку. Класичним прикладом ілюстрації цього зв Я31^ д • • термостат, який підтримує кімнатну температуру ^одному рівні. рмостат включає піч, потім контролює результат під шц п-Р^Н- Коли приміщення достатньо нагрівається, навко- ч. Коли температура падає, він відчуває цю зміну у му ИШНЬОму СереДОВИЩІ І ВКЛЮЧаЄ ПІЧ ЗНОВу. ovutt чбе- nir f40 ми тут бачимо, є процесом зворотного зв КУ> загоо- Р ає рівновагу, поменшуючи або стримуючи зміну, им *УЄ перевищити заданий рівень. Названий «неґатавним зворотним в язком», він має функцію підтримувати ^абітність. й j 5е ТШьки негативний зворотний зв язок бу • • Д сліджений теоретиками інформації й дослідникам TIIVKLH йо- Рокових років та на початку п’ятдесятих, учені п п.ни^^дИЛИ ^У приклади або аналоги. І з дедалі більшою втіхо ^ . . .j3jQ_ ^бпі системи підтримання стабільності в кожній ф р , Щ (наприклад, процес, яким тіло підгримує св01° невиоволення Л1ТИКИ (як ті випадки, коли «правлячі кола» гас зв’язок коли воно виходить за прийнятні межі). Неґагшвниизворотниизвязок, або6'^10051’ ІСІ!УЄ повсюди довкола нас, утримуючи р ту Проте ш поІа-^шістдесятих такі критики, як проФ^Мар^ а> стали помічати, що надто багато уваги надається' послі- Досить — переміні. Він почав наполягати на,п д пооиесів ДЖеннях — тепер уже «позитивного зворотного звязку стабіль- не гасять переміни, а побільшують її, не підтр У ш0 «ь,а розхитують її, а іноді й руйнують. Маруяма на ^иління зитивний зворотний зв’язок, виникнувши з незнач
або «поштовху» в системі, може побільшити його до потужного струсу, що загрожує всій структурі. Якщо перший тип зворотного зв’язку поменшував зміну, тобто був «негативним», тут ішлося про сукупність процесів, які підсилю¬ вали переміну, тобто були «позитивними», й обидва ці види потребу¬ вали однакової уваги. Позитивний зворотний зв’язок міг висвітлити причинність у багатьох раніше не поясненних процесах. Оскільки позитивний зворотний зв’язок руйнує стабільність та живить себе, він допомагає пояснити й порочні кола, і доброчесні. Уявіть термостат ще раз, але з його сенсорним механізмом, наст¬ роєним у зворотному порядку. Щоразу, коли приміщення нагріється, термостат, замість того щоб вимкнути піч, влшкатиме її, підіймаючи температуру до все вищого рівня. Або уявіть собі гру монополії (чи, в цьому випадку, гру економіки реального життя), у якій тим більше грошей має гравець, чим більше власності він або вона може придба¬ ти, що означає більший рентний прибуток, а звідси більше грошей, за які можна буде купувати нову власність. Обидва випадки дають приклади позитивного зворотного зв’язку в дії. Позитивний зворотний зв’язок допомагає пояснити будь-який процес, який сам себе стимулює,— скажімо, гонитву озброєнь, в якій кожного разу, коли СРСР виробляє нове озброєння, США виробляє ще потужніше, а це спонукує СРСР виробити ще потужніше... і так до точки глобального божевілля. Та коли ми розглянемо спільно негативний та позитивний зворот¬ ний зв’язок і побачимо, як інтенсивно ці два різні процеси взаємо¬ діють у складних організмах, від людського мозку до економіки, ми починаємо багато чого розуміти. Справді, якщо ми як культура виз¬ наємо, що будь-яка реально складна система — біологічний орга¬ нізм, місто або міжнародний політичний порядок — має в собі як підсилювачі, так і послаблювані зміни, як позитивні, так і негативні петлі зворотного зв’язку, що взаємодіють між собою, ми починаємо охоплювати поглядом увесь рівень складності у світі, в якому ми діємо. Наше розуміння причинності поглиблюється. Ще глибше розуміння виникає, коли ми далі збагнемо, що ці по¬ нижувачі та підсилювачі зміни не обов’язково від самого початку вбудовувати в біологічні або суспільні системи; спочатку вони мо¬ жуть бути відсутні, а потім виникнути, іноді як наслідок того, що мо¬ жна назвати випадковістю. Окремий випадок може, таким чином, спричинити фантастичний ланцюг непередбачених наслідків. Це пояснює нам, чому переміну буває так важко простежити й ек¬ страполювати, чому вона сповнена несподіванок. Саме тому повіль¬ ний, стабільний процес може раптом перетворитися на вибухову пе¬ реміну або навпаки. І це, у свою чергу, пояснює, чому схожі почат¬ кові умови можуть привести до кардинально не схожих наслідків — ідея чужа для ментальності Другої Хвилі. Казуальність Третьої Хвилі, яка поступово набуває форми, фор¬ мує картину складного світу, у якому взаємодіють різні сили, світу, 272
заповненого подивом, із підсилювачами та понижувачами перемін, а також із багатьма іншими елементами — не просто більярдними ку¬ лями, що вдаряються передбачено й безконечно одна об одну на космічному більярдному столі. Це світ набагато менш нам знайомий, аніж прості механізми Другої Хвилі. Чи все можна передбачити в принципі, як вважала механічна при¬ чинність зв’язків Другої Хвилі? Чи існують речі істотно, невідворот¬ но непередбачувані, як твердять критики цієї теорії? Що нами керує випадковість чи необхідність? Казуальність Третьої Хвилі може повідомити нам багато цікавого про цю давню суперечність. Справді, вона допомагає нам уникнути нарешті пастки «або — або» — детерміністи проти антидетермініс- тів, необхідність проти випадковості. І це, мабуть, найважливіший філософський прорив. ТЕРМІТНИЙ УРОК Доктор Ілля Пригожин та команди його працівників у Вільному Університеті в Брюсселі та Техаському університеті в Остіні прямо виступили проти Другої Хвилі, показавши, як хімічні та інші струк¬ тури перескакують на вищі стадії диференціації й складності через поєднання випадковості й необхідності. Саме за цю працю Приго¬ жий був нагороджений Нобелівською премією. Народившись у Москві, дитиною привезений до Бельгії і з юних Років захоплений проблемами часу, Пригожин зацікавився однією Позірною суперечністю. З одного боку, він як фізик вірив у ентропію ' В те, що всесвіт зупиняється в своєму русі й що всі його організо- аані структури зрештою розпадуться. З другого боку, як біолог він знав, що всесвіт — це і є певна організація і що ми постійно сприя¬ ємо вдосконаленню та ускладненню цієї організації. Ентропія вказу- ®ала в одному напрямку, еволюція — в протилежному. Це спонукало Пригожина поставити питання, як виникли най- вищі форми організації та до багаторічних досліджень у галузях хімії Та фізики в пошуках відповіді на нього. . Сьогодні Пригожин стверджує, що в будь-якій складній системі, ВіД молекул у рідині до нейронів у мозку або міського транспорту, ча¬ стини системи завжди зазнають маломасштабних змін, вони перебу¬ вають у постійному русі. Кожна система двигтить від внутрішніх флуктуацій. Іноді, коли вступає в гру негативний зворотний зв’язок, ці флукту¬ ації затихають або гасяться й рівновага системи підтримується. Але там, де діє позитивний зворотний зв’язок, деякі з цих флуктуацій мо¬ жуть дуже підсилюватися — до точки, в якій рівновага всієї системи °пиняється під загрозою. Флуктуації, які виникають у зовнішньому середовищі, можуть ударити в цей момент і ще підсилити вібрацію, яка й так зростає, поки загальна рівновага не розладнається, а наяв¬ на структура не розпадеться*. 273
Чи внаслідок зростання внутрішніх коливань, чи дії зовнішніх сил, чи того й другого, але такий розпад колишньої рівноваги часто при¬ зводить не до хаосу чи розвалу, а до створення цілком нової структу¬ ри на вищому рівні. Ця нова структура може бути більше диферен¬ ційована, внутрішньо інтерактивна і складніша, ніж колишня, і їй тре¬ ба буде більше енергії й матерії ( а можливо, інформації та інших ре¬ сурсів), щоб підтримувати себе. Говорячи, головним чином, про фі¬ зичні та хімічні реакції, але іноді наводячи й суспільні аналогії, При¬ гожин називає ці нові, більш складні системи «дисипативними струк¬ турами». Він вважає, що саму еволюцію можна розглядати як процес, що веде до складніших та розмаїтіших біологічних і суспільних ор¬ ганізмів через виникнення нових дисипативних структур вищого по¬ рядку. Таким чином, згідно з Пригожиним, чиї ідеї мали політичний і філософський резонанс як і суто наукове значення, ми формуємо «порядок із флуктуацій» або, як виражено в назві однієї з його лек¬ цій, «порядок із хаосу». Ця еволюція, проте, не може бути спланована або передбачена в механістичний спосіб. До появи квантової теорії багато провідних мислителів Другої Хвилі вважали, що випадковість грає невелику роль у перемінах або й не грає ніякої. Початкові умови процесу напе¬ ред визначали його наслідок. Сьогодні в субатомній фізиці, напри¬ клад, широко розповсюджена думка, що випадковість домінує над переміною. В останні роки багато вчених, таких як Жак Моно в біології, Волтер Баклі в соціології або Маруяма в епістемології та кібернетиці, почали об’єднувати ці протилежності. Праця Пригожина не тільки об’єднує випадковість та необхід¬ ність, а й фактично констатує їхній зв’язок. Одне слово, цей учений рішуче наполягає, що в певній точці, від якої структура «перескакує» в нову стадію складності, неможливо ані практично, ані навіть у принципі передбачити багато форм, яких вона набуде*. Але якщо на¬ прям вибраний, якщо виникає нова структура, детермінізм домінує знову. В одному яскравому прикладі він описує, як терміти створюють свої високоструктурні гнізда внаслідок безперечно нсструктурної діяльності. Вони починають, бігаючи навмання по якій поверхні, зу¬ пиняючись то тут то там, щоб покласти трохи «чогось липкого, клей¬ кого». Ці відкладення розташовані хаотично, але речовина має в собі хімічну привабливість, і до неї тягнуться інші терміти. У такий спосіб клейка речовина починає накопичуватися в кіль¬ кох місцях, поступово перетворюючись на опору або стіну. Якщо ці споруди залишаються ізольованими, робота припиняється. Але якщо випадково вони виявляться близько одна від одної, то стають осно¬ вою складної архітектури гнізда. Те, що починається з діяльності на¬ вмання, перетворюється на досить продуману, а не зроблену навман¬ ня структуру. Ми бачимо, як пише Пригожин, «спонтанне утворення зв’язних структур». Порядок із хаосу. 274
Все це сильно б’є по колишній каузальності. Пригожин підсумо¬ вує: «Закони чітко вираженого причинного зв’язку, як здається нам сьогодні, обмежені рівними ситуаціями, застосовні до високоіде- алізованих випадків, а іноді описують процес перемін майже карика¬ турно... Наука складності... приводить до зовсім іншої точки зору». Замість того щоб бути замкненими в закритому всесвіті, який Функціонує як механічний годинник, ми бачимо себе тепер у далеко більш гнучкій системі, де, як стверджує Пригожин, «завжди існує можливість певної нестабільності, що веде до якогось нового ме¬ ханізму. Ми справді маємо «відкритий всесвіт». Мірою того як ми виходимо поза межі мислення Другої Хвилі про каузальність, мірою того як ми починаємо думати термінами взаємного впливу, факторів підсилення та послаблення, розладу сис¬ теми та раптового революційного стрибка, дисипативної структури та об’єднання випадковості й необхідності — одне слово, мірою то¬ го як ми зриваємо з очей пов’язку цивілізації Другої Хвилі — ми, кліпаючи очима, входимо до цілком нової культури, культури Третьої Хвилі. Ця нова культура—орієнтована на переміну та дедалі більше роз¬ маїття — намагається об’єднати новий погляд на природу, на ево¬ люцію та прогрес, нові, багатші концепції часу й простору та поєднання редукціонізму й холізму з новою каузальністю. Індуст-реальність, яка раніше здавалася таким потужним і за¬ вершеним, таким всеохопним поясненням того, як утворений все¬ світ зі своїх складових частин і тепер виявляється чимось дуже ко¬ рисним. Але її претензії на універсальність розбилися в друзки. Суперідеологія Другої Хвилі розглядатиметься із завтрашньої ви¬ сочини думок як наївна, так і спрямована на обслуговування самої себе. Занепад системи мислення Другої Хвилі примушує мільйони лю¬ дей хапатися за що завгодно: від техаського даосизму до шведського суфізму, від філіппінської віри в лікування гіпнозом до валлійського чаклунства. Замість будувати нову культуру, яка відповідала б ново¬ му світу, вони намагаються оживити старі ідеї, які годилися для інших часів та місць, або відновити фанатичні вірування предків, що Жили за радикально інших умов. Не що інше, як загибель ментальної структури індустріальної ери, її дедалі більша невідповідність новій технологічній, соціальній та політичній дійсності дає поштовх сьогоднішнім невиправданим по¬ шукам старих відповідей та нескінченному потоку псевдоінтелекту- альних химер, які зненацька виникають, яскраво спалахують і пожи¬ рають самі себе з великою швидкістю. У самому центрі цього духовного супермаркету, із його безглуз¬ дим гармидером та релігійним шахрайством, визріває абсолютно но¬ ва культура — відповідна нашому часу й місцю. Починають виника¬ ти потужні нові інтегративні здібності, нові метафори для розуміння 275
дійсності. Виникають ранні початкові стадії нової зв’язності та кра¬ си, мірою того як уламки культури індустріалізму вимітаються істо¬ ричною переміною Третьої Хвилі. Суперідеологія цивілізації Другої Хвилі, яка зараз гине, була віддзеркалена в тому, як індустріалізм організував світ. Образ при¬ роди, опертий на дискретні частини, відбивався в ідеї окремих, су¬ веренних національних держав. Сьогодні, коли наш образ природи й матерії змінюється, перетворюються й національні держави —■ ще один крок по шляху до цивілізації Третьої Хвилі.
Розділ 22 РОЗКОЛ НАЦІЇ У той час коли у світі яскраво палає полум’я націоналізму, коли національно-визвольні рухи виникають у безлічі місць, таких, як Ефіопія або Філіппіни, коли навіть такі крихітні острови, як Домініка в Карибському морі, або Фіджі в південній частині Тихого океану проголошують свою державність і посилають своїх делегатів до Ор¬ ганізації Об’єднаних Націй, у високотехнологічному світі відбува¬ ються незвичайні речі — там не тільки не виникають нові держави, а и колишні перебувають під загрозою розпаду У той час як по планеті котиться Третя Хвиля, національна держа¬ ва, ключове політичне утворення ери Другої Хвилі, здавлюється, мов лещатами, згори та знизу. Одна група сил прагне перенести політичну владу нижче від національних держав до субнаціональних регіонів та груп. Інші сили прагнуть перенести владу вище, від держав до транснаціональних агенцій та організацій. Разом ці сили, як показує побіжний погляд на світ, призводять до розколу високотехнологічних держав на менш могутні політичні утворення. АБХАЗЦІ Й ТЕХАСЦІ Це було в серпні 1977 року. Троє чоловіків у каптурах сиділи за са¬ моробним столом, на одному кінці якого стояв ліхтар, на другому ми¬ готіла свічка, а середина столу була накрита прапором. На прапорі було зображене обличчя сердитого чоловіка зі стрічкою, пов’язаною на голові, та літери FLNC. Дивлячись крізь прорізи для очей, чо¬ ловіки розповідали про себе групі журналістів, яких на цю зустріч привезли із зав’язаними очима. Люди в каптурах заявили, що вони відповідальні за обстріл телевізійної ретрансляційної станції у Сер- Ра-ді-Піньйо — єдиного джерела французького телебачення на Кор¬ сиці. Вони хотіли, щоб Корсика відокремилася від Франції. Невдоволені тим, що Париж традиційно дивився на них зверх¬ ньо, й тим, що французький уряд небагато зробив для розвитку економіки їхнього острова, корсиканці ще більше розгнівалися, ко¬ ли частини Французького іноземного легіону розмістилися на ба¬ зах на Корсиці після війни в Алжирі. Ще більше корсиканці були розгнівані, коли уряд надав pieds noirs (унтерам) — колишнім ко¬ лоністам із Алжиру—субсидії та особливі права оселятися на Кор¬ сиці. Поселенці прибували ватагами й швидко розкупили на острові 277
багато виноградників (головна галузь тамтешнього господарства, крім туризму), що примусило корсиканців почути себе ще більш чу¬ жими на власному острові. Сьогодні Франція має на своєму серед¬ земноморському острові ще один варіант північноірландської ката¬ васії. На іншому кінці країни в останні роки також спалахнули сепара¬ тистські настрої, які давно визрівали. У Бретані, провінції з високим безробіттям та одним із найнижчих у Франції рівнів заробітної плат¬ ні, сепаратистський рух одержав широку народну підтримку. Він роз¬ колений на різні фракції й має армію терористів, чимало членів якої були заарештовані за обстріл громадських будівель, серед них Вер- сальського палацу. Тим часом до Парижа надходить усе більше ви¬ мог культурної та регіональної автономії для Ельзасу й Лотарингії, для частин Ланґедоку та інших провінцій країни. По другий бік Ла-Маншу, Велика Британія протистоїть, хоч і не такому сильному, тиску з боку шотландців. На початку сімдесятих років розмова про шотландський націоналізм сприймалася в Лондоні за жарт. Сьогодні, коли нафта Північного моря забезпечує для Шот¬ ландії можливість незалежного економічного розвитку, це питання зовсім не виглядає таким смішним. Хоча рух за створення самостій¬ ного шотландського законодавчого органу зазнав невдачі в 1979 році, тиск за надання автономії посилився. Давно незадоволені урядовою політикою, яка сприяла економічному розвитку півдня, шотландські націоналісти сьогодні заявляють, що їхня власна економіка збалансо¬ вана для зростання, а застійна економіка Великої Британії тягне їх донизу. Вони вимагають більших можливостей контролю за своєю наф¬ тою. Вони також прагнуть замінити свою ослаблену суднобудівельну промисловість на нову, оперту на електроніку та інші передові галузі. І справді, тоді як Велика Британія досі не може вирішити, чи варто їй розвивати підтримувану державою напівпровідникову галузь, Шот¬ ландія вже стала, після Каліфорнії та Массачусетсу, третім найбіль¬ шим виробником інтегральних схем у світі. Інше місце у Великій Британії, де сепаратистський тиск є очевид¬ ним, це Уельс, а незначні рухи за автономію виникають навіть у Кор- нуоллі та Вессексі, де місцеві реґіоналісти вимагають власних зако¬ нодавчих зборів та переходу від відсталої індустрії до високої техно¬ логії. Від Бельгії (де зростає напруга між валлонами, фламандцями та брюссельцями) та Швейцарії (де група населення виграла недавно боротьбу за свій власний кантон у Юрі), до Західної Німеччини (де судетські німці вимагають права повернутися на свої колишні землі в сусідній Чехословаччині), до південних тирольців у Італії, словенів у Австрії, басків та каталонців у Іспанії, хорватів у Югославії та де¬ сятків менше відомих груп, вся Європа відчуває на собі невблаганне посилення відцентрового тиску. По другий бік Атлантичного океану триває внутрішня криза Кана- 278
Ди стосовно Квебеку. Обрання квебекського сепаратистського прем’єр-міністра Рене Левеска, відплив капіталу та бізнесу з Монре¬ аля, зростання неприязні між франкомовними та англомовними ка¬ надцями створили реальну можливість національної дезінтеграції. Колишній прем’єр-міністр П’єр Трюдо, борючись за збереження на¬ ціональної єдності, попереджав, що, «якщо певні відцентрові тен¬ денції переможуть, ми дозволимо цій країні або розпастися, або ста¬ ти такою поділеною, що її існування та її спроможність діяти як од¬ на держава будуть втрачені». Більше того, Квебек не єдине джерело відцентрового тиску. В Канаді, можливо, не менш важливим, хоча й Менше відомим за кордоном, є все гучніші голоси хору сепаратистів чи автономістів багатої на нафту Альберти. На протилежному кінці Тихого океану, в таких країнах, як Авст¬ ралія та Нова Зеландія, теж проявляються подібні тенденції. В місті Перт гірничий магнат Ленг Генкок нарікає, що багата на мінерали Західна Австралія мусить платити штучно завищені ціни за товари, виготовлені у Східній Австралії. Крім того, Західна Австралія невдо- волена, що вона не досить політично представлена в Канберрі, що в країні великих відстаней тарифи на пасажирські повітряні переве¬ зення діють проти неї та що національна політика знеохочує іноземні інвестиції на Заході. Контора Ленґа Генкока має вивіску із золотими літерами: «Західноавстралійський рух за відокремлення». Тим часом Нова Зеландія має свої власні турботи з рухами за відо¬ кремлення. Гідроенергетика Південного острова забезпечує більшість Усіх потреб країни в енергії але південноостров’яни, які складають приблизно третину населення, кажуть, що вони одержують її мало і промисловість і далі зміщується на північ. На нещодавньому мітингу під головуванням мера міста Д’юнідіна утворився рух за незалежність Південного острова. Отже, ми бачимо, як утворюється все більше щілин, які щодалі Розширюються й загрожують розколоти національні держави. Існує такий тиск і в двох гігантах — СРСР та Сполучених Штатах. Нам досить важко уявити собі фактичний розпад, скажімо, Ра¬ дянського Союзу, як одного разу передбачив історик-дисидент Андрій Амальрік. Але радянські органи влади вже посадили за ґрати вірмен¬ ських націоналістів за бомбу, підірвану в московському метро в 1977 році, а з 1968 року підпільна Національна партія возз’єднання здійснює кампанію за возз’єднання вірменських земель. Подібні гру¬ пи існують і в інших радянських республіках. У Грузії багатотисячні Демонстрації примусили уряд зробити грузинську мову офіційною Мовою республіки, а іноземні туристи були вкрай здивовані, коли в тбіліському аеропорту про рейс до Москви було оголошено як про рейс до «Радянського Союзу». Фактично в той самий час, коли грузини виходили на демонст¬ рацію проти росіян, абхазці — національна меншина в Грузії — мітингували у своїй столиці Сухумі, вимагаючи незалежності від грузинів. Ці вимоги та масові мітинги, які відбувалися в трьох міс¬ 279
тах, були такими серйозними, що покотилися голови серед чинов¬ ників Комуністичної партії, а Москва, щоб заспокоїти абхазців^ ого¬ лосила про виділення на їхній економічний розвиток 750 мільйонів доларів. Неможливо повністю виміряти інтенсивність сепаратистського почуття у різних частинах СРСР, але владу, певно ж, переслідує кош¬ мар утворення численних рухів за державну незалежність. Якби спа¬ лахнула війна з Китаєм або в кількох країнах Східної Європи виник¬ ли заворушення, Москва могла б стати перед відкритими повстання¬ ми в багатьох зі своїх республік, що вимагали б державного відо¬ кремлення або автономії. Більшість американців навряд чи зможуть уявити собі обставини, які розкололи б Сполучені Штати. (Як не могли й більшість канадців ще десять років тому.) Але натиск місцевого невдоволення наростає. У Каліфорнії сьогодні найкраще продається підпільний роман, у яко¬ му описується відокремлення Північного Заходу від Америки через погрозу підірвати ядерні шахти в Нью-Йорку та Вашингтоні. Гуля¬ ють також і інші сценарії відокремлення. Так, доповідь, підготовлена Кіссінджером, коли він був радником із національної безпеки, вказу¬ вала на можливий відрив Каліфорнії та Південного Заходу, де утво¬ рилися б іспаномовні або двомовні географічні організми — «Чікано Квебекс».У листах до редактора говориться про приєднання Техасу до Мексики з метою утворити могутню нафтову державу з назвою «Тексіко». У готельному кіоску в Остіні я нещодавно купив примірник жур¬ налу «Тексес Манслі», де гостро критикувалася політика вашингтон¬ ських «ґрінґо» у відношенні до Мексики. Там говорилося: «Протягом останніх років у нас, здається, було більше спільного з нашими дав¬ німи ворогами в Мехіко-Сіті, ніж із нашими керівниками у Вашинг¬ тоні... Янкі давно вже крадуть нашу нафту... тому техасцям не слід дивуватися, що Мексика прагне уникнути економічного імперіалізму подібного зразка». У тому ж таки кіоску я купив також великий яскравий плакат. На ньому була зображена техаська зірка та єдине слово: «Відокрем¬ лення». Така розлч ва може бути цілком надуманою, і все ж ясно, що всю¬ ди у Сполучених Штатах, як і в інших високотехнологічних країнах, центральна влада переживає кризу і тиск місцевих претензій поси¬ люється. Навіть якщо ми не візьмемо до уваги сепаратистські наст¬ рої в Пуерто-Ріко та на Алясці або вимоги корінних американців виз¬ нати їх як суверенну націю, ми можемо помітити лінії розколу, які ширшають навіть між континентальними штатами. Як було сказано на Національній конференції з питань штатного законодавства, в Америці відбувається друга громадянська війна, в якій індустріаль¬ ний Північний та Середній Захід виступають проти штатів сонячно¬ го поясу Півдня та Південного Заходу. Провідна бізнесова газета го¬ ворить про «другу війну між штатами» і заявляє, що «нерівномірне 280
економічне зростання штовхає регіони до гострого конфлікту». Та ж таки войовнича мова вживається розгніваними правителями й чинов¬ никами Півдня й Заходу, які ставляться до того, що відбувається, як Д° «економічного еквіваленту громадянської війни». Розлютовані ^ергетичними планами Білого дому, ці чиновники, як пише «Нью- Йорк тайме», «обіцяють зробити все, крім виходу з федерації, для то- г°, Щоб зберегти місцеві поклади нафти й природного газу для зрос¬ тання індустріальної бази регіону». Розкол поширюється й на західні штати. Джеффрі Найт, законо¬ давчий директор організації «Друзі Землі», каже: «Західні штати все частіше бачать себе енергетичною колонією таких штатів, як Калі¬ форнія». Під час нестачі нафти для опалення в середині сімдесятих років у штатах Техас, Оклахома та Луїзіана на бамперах автомобілів з’яви¬ лися гасла: «Нехай сучі діти замерзають у темряві». Тонко завуальо¬ вані натяки на відокремлення можна було знайти також у словах рек¬ ламного оголошення, розміщеного в «Нью-Йорк тайме». Воно закли¬ кало читача «розглядати Америку без Луїзіани». Жителям Середнього Заходу сьогодні радять припинити «експлу¬ атацію димарів» і розвинути більш передову індустрію та почати мислити як реґіоналісти, а тим часом і губернатори північно-східно- г° регіону організуються для захисту своїх місцевих інтересів. На панівний настрій громадськості натякало й рекламне оголошення «Коаліції за врятування Нью-Йорка». В ньому говорилося, що «Нью- Йорк гвалтують» федеральні політики і що «Нью-Йорк спроможний захистити свої інтереси». Що означає вся ця войовнича балаканина, яка точиться в усьому світі, не кажучи вже про протести та застосування сили? Відповідь однозначна: можливі вибухові процеси в країнах, спричинені Щдустріальною революцією. Деякі з цих видів напруги явно виникають унаслідок енергетич¬ них криз та потреби переходу від енергетичної бази Другої Хвилі до енергетичної бази Третьої Хвилі. Інші пояснюються конфліктами, що виникають з приводу переходу від індустріальної бази Другої Хвилі До індустріальної бази Третьої Хвилі. В багатьох місцях ми є також свідками, як уже сказано в розділі дев’ятнадцятому, зростання суб- національних або регіональних економік, які є такими великими, складними та внутрішньо різними, якими були національні еконо¬ міки одне покоління тому. Вони утворюють економічну пускову ус¬ тановку для сепаратистських рухів або закликів до автономії. Але, приймаючи форму відкритого сепаратизму, регіоналізму, Державної двомовності, автономії або децентралізму, ці відцентрові сили також здобувають підтримку тому, що національні уряди не¬ спроможні гнучко реагувати на швидку демасифікацію суспільства. Тоді як масове суспільство індустріальної ери розпадається під нати¬ ском Третьої Хвилі, регіональні, місцеві, етнічні, суспільні та релігій¬ 281
ні групи стають менш однаковими. Умови їхнього існування та їхні потреби розходяться. Індивіди теж відкривають свої відмінності або утверджуються в них. Корпорації, як правило, розв’язують цю проблему, вводячи біль¬ ше розмаїття у свої виробничі лінії та через політику агресивної «сег¬ ментації ринку». Натомість національним урядам дуже важко перебудувати свою політику. Замкнені в політичні та бюрократичні структури Другої Хвилі, вони виявляються неспроможними розглядати кожен регіон або місто, кожен суперечливий рух, релігійну, соціальну, статеву або етнічну групу окремо, не кажучи вже про ставлення до кожного гро¬ мадянина як до особистості. Тоді як умови змінюються, ті, хто ухва¬ лює загальнонаціональні рішення, як не знали, так і не знають місцевих потреб, які швидко змінюються. Якщо ж вони роблять спробу ідентифікувати ці місцеві або спеціалізовані потреби, їх за¬ топлює справжня повінь занадто деталізованих, нестравних відо¬ мостей. П’єр Трюдо, змушений боротися проти канадського сепаратизму, недвозначно висловився в 1967 році: «Не можна мати оперативної, діяльної системи федерального уряду, якщо одна її частина, провін¬ ція або штат, має дуже окремий статус, якщо вона перебуває у зовсім іншому відношенні до центрального уряду, ніж інші провінції». Тому національні уряди у Вашингтоні, Лондоні, Парижі або Мос¬ кві і далі загалом нав’язують уніфіковану, стандартизовану політику, задуману для масового суспільства, яке все більше ділиться на ок¬ ремі частини. Місцеві та індивідуальні потреби забуваються або не- хтуються, що викликає спалахи обурення, досягаючи температури білого жару. З прогресом демасифікації можна чекати, що сепара¬ тистські або відцентрові сили драматично посиляться і загрожувати¬ муть цілісності національних держав. Третя Хвиля надзвичайно потужно тисне на національні держави знизу. ЗГОРИ вниз Водночас ми бачимо, як такі ж гострі пазурі впинаються в націо¬ нальні країни згори. Третя Хвиля приносить нові проблеми, нові структури зв’язку та нових акторів на світовій сцені — усе це дуже зменшує могутність окремих національних держав. Так само як багато проблем є надто дрібними або локалізованими, щоб національні уряди могли розв’язувати їх ефективно, виникають і нові, надто великі для того, аби будь-яка держава могла впоратися з ними самостійно. «Національна держава, яка вважає себе абсолютно суверенною, є, очевидно, надто малою одиницею, щоб грати реальну роль на глобальному рівні, — пише французький політичний мисли¬ тель Дені де Ружемон. — Жодна з 28 європейських держав не може далі самостійно забезпечувати свою оборону та своє процвітання, 282
зберігати свої технологічні ресурси... уникати ядерної війни та еко¬ логічної катастрофи». Це стосується і Сполучених Штатів, і Радянсь¬ кого Союзу, і Японії. Тісні економічні зв’язки між країнами роблять сьогодні практич¬ но неможливим для будь-якого окремого національного уряду керу¬ вати своєю власною економікою самостійно або самостійно запобіга¬ ти інфляції. Як ми вже писали, наприклад, великий пузир єврогро- щей, що постійно розбухає, є поза межами можливостей будь-якої окремої країни регулювати його. Національні політичні діячі, які стверджують, що їхня внутрішня політика може «зупинити інфля¬ цію» або «покінчити з безробіттям», є або наївними або вони обма¬ нюють свій народ, тому що більша частина економічної інфекції за¬ раз передається через державні кордони. Крізь економічну оболонку національної держави проникати все легше. Більше того, національні кордони, які не можуть більше стримати економічної течії, ще менше захищають проти сил навколишнього середовища. Якщо швейцарські хімічні заводи випускають свої відходи у Райн, брудна вода тече через Німеччину, Нідерланди і, зре¬ штою, в Північне море. Ні Нідерланди, ні Німеччина не можуть самі гарантувати якість своїх водних шляхів. Розливи нафти танкерами, забруднення повітря, раптова зміна погоди, вирубування лісів та інша діяльність часто спричиняють побічні ефекти, які долають дер¬ жавні кордони. Кордони тепер мають безліч пор. Нова система глобального зв’язку робить ще вразливішою кожну країну до проникнення ззовні. Канадці довго обурювалися, що близь¬ ко сімдесяти телевізійних станцій США біля їхнього кордону пере¬ дають програми, призначені для канадської аудиторії. Але ця фор¬ ма культурного проникнення притаманна Другій Хвилі, є другоряд¬ ною супроти того, що зробили можливим системи зв’язку Третьої Хвилі, озброєні супутниками, комп’ютерами, телепринтерами, вза¬ ємодіючими кабельними системами та дешевими наземними стан¬ ціями. Один зі способів «напасти» на країну, — пише сенатор Сполуче¬ них Штатів Джордж С. Макґоверн,— це перетяти потік інформації, Урвавши контакти між штаб-квартирами та заокеанськими філіями багатонаціональних фірм... будуючи навколо неї інформаційні му- ри... Нове словосполучення — «інформаційний суверенітет» — ВХО¬ ДИТЬ до міжнародного лексикону. І все ж неясно, як можуть бути ефективно закриті державні кордо¬ ни і на який час. Перехід до індустріальної бази Третьої Хвилі вима¬ гає розвитку широко розгалуженої, чутливої, широко відкритої «ней¬ тральної мережі» або інформаційної системи, і домагання окремих країн запрудити потік даних може їм тільки зашкодити, замість того Щоб прискорити їхній власний економічний розвиток. Більше того, кожний технологічний прорив передбачає ще один спосіб проникати крізь зовнішню оболонку країн. Всі такі наслідки — нові економічні проблеми, нові екологічні 283
проблеми та нові технології зв’язку — сходяться, щоб підірвати зна¬ чущість національної держави в глобальній схемі речей. Більше того, вони сходяться у той самий момент, коли на світовій сцені з’являють¬ ся сильні нові актори, щоб кинути виклик національній владі. ГЛОБАЛЬНА КОРПОРАЦІЯ Найкраще розрекламованою й наймогутнішою з цих нових сил є транснаціональна або, більш звично, мультинаціональна корпорація. Те, що ми бачили протягом минулих 25 років, є колосальною гло¬ балізацією виробництва, опертого не просто на експорт сировини або готових виробів із однієї країни до іншої, але на організації ви¬ робництва через національні кордони. Транснаціональна корпорація (ТНК) може здійснювати дослі¬ дження в одній країні, виробляти компоненти в другій, збирати їх у третій, продавати готові вироби в четвертій, депонувати свої резервні фонди в п’ятій — і так далі. Вона може мати діючі філії в багатьох країнах. Розмір, важливість та політична сила цього нового гравця в глобальній грі дуже зросла від середини п’ятдесятих років. Сьогодні принаймні 10 тисяч компаній у некомуністичних високотехнологіч- них країнах мають філії за межами своїх країн. Понад 2 тисячі мають філії в шістьох або й більше інших країнах. Із 382 найважливіших індустріальних фірм, що мають прибуток від збуту понад 1 мільярд доларів, 242 мали 25 відсотків або й більше «іноземного вмісту», виміряного в термінах збуту, майна, об¬ сягу експорту, заробітків або зайнятості. Й у той час, коли економісти бурхливо сперечаються, як визначати й оцінювати (а отже, класифі¬ кувати та підраховувати їхні прибутки) ці корпорації, ясно, що вони є новим вирішальним фактором у світовій системі — і викликом національній державі. Охопити поглядом їхній масштаб нам допоможе знання, що на певний день у 1971 році вони мали 268 мільярдів доларів у коротко¬ термінових ліквідних активах. Це, згідно з Міжнародною торговою підкомісією Сенату Сполучених Штатів, було «більш як удвічі біль¬ ше, ніж у всіх міжнародних монетарних установах світу на той же день». Загальний річний бюджет ООН, у порівнянні, становив менше ніж 1/268 або 0,0037 від цієї суми. На початку сімдесятих років «Дженерал моторе» мала річний прибуток від продажу більший, ніж валовий національний продукт Бельгії або Швейцарії. Такі порівняння спонукали економіста Лесте- ра Брауна, президента «Інституту світового нагляду», зауважити: «Колись говорилося, що сонце ніколи не заходить над Британською імперією. Сьогодні сонце не заходить не лише над Британською ім¬ перією, а й над десятками глобальних корпоративних імперій, таких як ІБМ, «Юнілевер», «Фольксваген» та «Хітачі». Одна компанія «Екскон» має танкерний флот на 50 відсотків біль¬ ший, аніж у Радянського Союзу. Фахівець із проблем Сходу — Захо- 284
ДУ Джозеф Вілчинскі, економіст Королівського військового коледжу Австралії, якось насмішкувато відзначив, що в 1973 році «виручки В1Д реалізації» лише десяти цих транснаціональних корпорацій вис¬ тачило б, «щоб надати всім 58 мільйонам членів комуністичних партій у 14 соціалістичних країнах шестимісячну відпустку з амери¬ канським стандартом проживання». В той час як існує узвичаєна думка, що це капіталістичний ви¬ нахід, близько півсотні «соціалістичних транснаціональних ком¬ паній» працюють у країнах Ради Економічної Взаємодопомоги, про¬ кладаючи трубопроводи, виробляючи хімікати й шарикопідшипники, Добуваючи соду й азбест, експлуатуючи пароплавні лінії. Більше то- То> соціалістичні банки та фінансові організації—від Московського народного банку до Чорноморсько-Балтійської страхової компанії — здійснюють свої операції в Цюриху, Відні, Лондоні або Парижі. Де¬ які теоретики марксизму сьогодні вважають «інтернаціоналізацію виробництва» необхідною й «прогресивною». До того ж, із 500 роз¬ ташованих на Заході приватних транснаціональних компаній (ТНК), чия виручка від продажу в 1973 році перевищувала 500 мільйонів до- ларів, 140 мали «значні комерційні стосунки» з однією або кількома країнами СЕВ. ТНК базуються не лише в багатих країнах. 25 країн Латиноамери¬ канської економічної системи нещодавно перейшли до створення власних транснаціональних компаній у галузях сільського господар¬ ева, дешевого житлового будівництва та засобів виробництва. Філіппінські компанії будують глибоководні порти в Перській затоці, а індійські транснаціональні компанії будують заводи електронних виробів у Югославії, сталеплавильні заводи в Лівії та верстатобуді- вельні в Алжирі. Утворення транснаціональних компаній змінило ста¬ новище національних держав на планеті. Марксисти мають тенденцію розглядати національні уряди як служниць корпоративної влади, а тому всіляко підкреслюють спіль¬ ність їхніх інтересів, а проте транснаціональні компанії дуже часто мають власні інтереси, які суперечать інтересам їхніх «власних» країн — і навпаки. «Британські» транснаціональні компанії порушили британське ембарго. «Американські» транснаціональні компанії порушили пра¬ вила Сполучених Штатів щодо бойкоту арабами єврейських фірм. Під час ембарго ОПЕК транснаціональні нафтові компанії розподіля¬ ли постачання між країнами згідно з їхніми власними, а не націо¬ нальними, пріоритетами. Національна відданість швидко гасне, коли виникає можливість власної вигоди, отож транснаціональні компанії переміщують роботу із країни в країну, уникають дотримуватися еко¬ номічних правил і нацьковують країни, в яких вони діють, одна на одну. «Протягом кількох останніх сторіч,— пише Лестер Браун, — світ був чітко поділений на групи незалежних, самостійних національних 285
держав... Із появою буквально сотень багатонаціональних або гло¬ бальних корпорацій, ця організація світу на політичні утворення, які взаємно виключали одне одне, тепер перекривається мережею еко¬ номічних організацій». У цій матриці влада, яка раніше належала виключно національній державі, коли вона була однією головною силою, що діяла на світовій сцені, принаймні у відносних термінах, різко ослабла. Насправді, транснаціональні компанії уже стали такими велики¬ ми, що самі набули деяких властивостей національних держав,-7 так, вони мають свій власний корпус квазі-дипломатів та свої власні, високоефективні розвідувальні органи. «Потреби розвідки багатонаціональних компаній... не дуже від¬ різняються в Сполучених Штатах, Франції чи в будь-якій іншій кра¬ їні... Жодна дискусія про розвідувальну боротьбу між ЦРУ, КҐБ та агенціями їхніх прибічників не буде повною, якщо ми не опишемо постійне зростання ролі органів управління компаній «Екскон», «Чейс Мангеттен», «Міцубісі», «Локхід», «Філіпс» та інших компаній»,— пише Джим Гауґен у своїй праці «Привиди», де аналізує діяльність приватних розвідувальних агенцій. Іноді співпрацюючи зі своєю «власною» країною, іноді експлуату¬ ючи її, іноді здійснюючи її політику, іноді використовуючи свою країну, щоб здійснювати власну політику, транснаціональні компанії не всі добрі й не всі погані. Але з їхньою можливістю переводити од¬ ночасно мільярди туди й назад через національні кордони, їхньою спроможністю використовувати технологію й діяти відносно швид¬ ко, вони часто обходили й випереджали національні уряди. «Це не просто, і навіть не головним чином, питання, чи можуть міжнародні компанії порушувати окремі регіональні закони та прави¬ ла, — пише Г’ю Стефенсон у своєму дослідженні^впливу транс¬ національних компаній на національні держави. — Йдеться про те, що всі наші рамки мислення та реакції пов’язані з... концепцією не¬ залежної національної держави, [тоді як] міжнародні корпорації поз¬ бавляють це поняття смислу». В термінах системи глобальної влади виникнення великих транс¬ національних компаній зменшило радше, ніж підсилило роль націо¬ нальної держави якраз у той час, коли відцентрові тиски знизу загро¬ жують розірвати її по швах. ВИНИКНЕННЯ «Т-МЕРЕЖІ» Хоча транснаціональні корпорації й найбільш відомі, вони не єдині сили на глобальній сцені. Ми є свідками, наприклад, посилен¬ ня впливу транснаціональних об’єднань професійних спілок — тако¬ го собі дзеркального відображення корпорацій. Ми також бачимо зростання ролі релігійних, культурних та етнічних рухів або течій, які перетинають державні кордони й об’єднуються між собою. Ми спостерігаємо антиядерний рух, чиї демонстрації в Європі втягують 286
У себе людей із багатьох країн. Ми також є свідками формування транснаціональних політичних партій. Так, християнські демократи та соціалісти однаково говорять про об’єднання у «європартії», які виходять за межі окремих національних кордонів,— рух, прискоре¬ ний створенням Європейського парламенту. Паралельно з цим швидко розмножуються неурядові транснаціо¬ нальні асоціації. Такі групи присвячують свою діяльність чому зав¬ годно, від освіти до дослідження океану, від спорту до науки, від садівництва до допомоги ближньому в горі. їхній діапазон — від Футбольної конфедерації Океанії до Міжнародного Червоного Хрес¬ та, Міжнародної федерації малих та середніх комерційних підпри¬ ємств та Міжнародної федерації жінок-юристів. У цілому, така «па¬ расолька» організацій або федерацій нараховує мільйони членів у де¬ сятках тисяч відділень у багатьох країнах. Вони віддзеркалюють усі можливі відтінки політичного інтересу або відсутності інтересу. У 1963 році приблизно 1300 таких організацій діяли через дер¬ жавні кордони. На середину 1970 року це число подвоїлося до 2600. Очікується, що їхня загальна кількість на 1985 рік досягне 3500 — 4500 — з появою нової приблизно кожні три дні. Якщо Організація Об’єднаних Націй є «світовою організа¬ цією», ці менш помітні групи формують, зрештою, «другу світо¬ ву організацію». їхній загальний бюджет у 1975 році дорівнював 1,5 мільярда доларів, але це лише частка ресурсів, контрольованих всіма їхніми філіями. Вони мають свою власну «професійну спіл¬ ку»-— «Брюссельський союз міжнародних асоціацій». Вони пов’я¬ зані одна із одною вертикально — місцеві, регіональні, національні групи всі підлягають відповідній транснаціональній організації. Вони також пов’язані горизонтально через густу мережу консор¬ ціумів, робочих підрозділів, міжорганізаційних комітетів та опера¬ тивних груп. Ці транснаціональні зв’язки є такими тісними, що, згідно з Дослідженням Союзу міжнародних асоціацій, в 1977 році існувало '2 075 очевидних ліній зв’язку та структурних утворень серед 1857 таких груп. І ця кількість також зростає. Члени цих різних груп ма¬ ють взаємні контакти буквально на тисячах транснаціональних зу¬ стрічей, конференцій та симпозіумів. Хоча все ще відносно слабко розвинена, ця транснаціональна ме¬ режа (або Т-мережа) швидко зростає і додає ще один вимір до нової світової системи Третьої Хвилі. Але й це ще картина не повна. Роль національної держави й далі зменшується, мірою того як Держави самі змушені створювати наднаціональні агенції. Націо¬ нальні держави борються, щоб залишитися настільки незалежними й вільними, наскільки вони можуть. Але їх поступово підводять до то¬ го, щоб вони визнали нові обмеження на свою незалежність. Європейські країни, наприклад, неохоче, але невідворотно втягу¬ вались у Спільний ринок, Європейський парламент, Європейську мо¬ нетарну систему та спеціалізовані агенції, такі як Європейська ор¬ 287
ганізація ядерних досліджень. Річард Барк, податковий комісар Спільного ринку, тисне на країни-члени, щоб вони рухалися в на¬ прямі зміни своєї внутрішньої податкової політики. Сільськогоспо¬ дарська та індустріальна політика спочатку визначається в Лондоні або Парижі, а потім обговорюється в Брюсселі. Члени Європейсько¬ го парламенту голосують за збільшення свого бюджету на 840 міль¬ йонів доларів всупереч запереченням своїх національних урядів. «Спільний ринок» — це, можливо, перший приклад тяжіння вла¬ ди до наднаціональної агенції. Але це не єдиний приклад. Адже ми бачимо бурхливе зростання таких міжурядових організацій, груп або консорціумів із трьох або більше країн. їхній діапазон тягнеться від Світової метеорологічної організації та Міжнародної агенції з атом¬ ної енергії до Міжнародної організації виробництва кави чи Латино¬ американської асоціації вільної торгівлі, не кажучи вже про ОПЕК. Сьогодні такі агенції необхідні, щоб координувати глобальний транс¬ порт, зв’язок, патенти та працю в десятках інших галузей, від рисо¬ вого поля до каучукових плантацій. І кількість таких міжурядових організацій теж подвоїлася, підскочивши від 139 в 1960 році до 262 в 1977 році. Через ці міжурядові організації національна держава намагається розв’язувати проблеми ширші за національні, водночас зберігаючи максимум вирішального контролю на національному рівні. Проте, поступово центр ваги зміщується, мірою того як усе більше рішень передається цим наднаціональним організаційним утворенням або блокується ними. Від виникнення транснаціональної корпорації до демографічного вибуху транснаціональних асоціацій та до створення всіх цих між¬ урядових організацій ми бачимо низку процесів, які діють у одному й тому самому напрямку. Держави все менше й менше мають можли¬ вості ухвалювати самостійні рішення — вони втрачають чималу ча¬ стку свого суверенітету. Те, що ми створюємо, є новою глобальною грою, що складається з кількох шарів, грою, в якій є не лише держави, але й корпорації та професійні спілки, політичні, етнічні та культурні групи, транснаціо¬ нальні асоціації та наднаціональні агенції. Національна держава, уже під загрозою тиску знизу, бачить, що її воля до дій обмежена, її вла¬ да скасована або ослаблена, мірою того як формується докорінно но¬ ва глобальна система. ПЛАНЕТАРНА СВІДОМІСТЬ Занепад національної держави віддзеркалює появу глобальної економіки нового стилю, що виникла після того, як Третя Хвиля роз¬ почала свій рух. Національні держави були необхідними політични¬ ми резервуарами для економіки в межах своєї країни. Сьогодні ці ре¬ зервуари не тільки дали течу, а й застаріли внаслідок своїх власних досягнень. По-перше, в їхніх межах зростають регіональні еконо- 288
миси, які досягли масштабу, який колись мала вся національна еко¬ номіка. По-друте, світова економіка, якій вони дали початок, зросла в своєму обсязі й набуває нових, незнайомих форм. Отже» новою глобальною економікою управляють великі транс¬ національні корпорації. Вона обслуговується розгалуженою банків¬ ською та фінансовою індустрією, які діють із електронними швидкос¬ тями. Вона породжує гроші й кредити, що їх жодна держава неспро¬ можна регулювати. Вона рухається до транснаціональних валют—не До єдиних «світових грошей», а до різновиду валют або «метавалют», кожна з яких оперта на «ринковий кошик» національних валют або то¬ варів. Вона розривається конфліктом світового масштабу між поста¬ чальниками ресурсів та споживачами. Вона обтяжена боргами, мас¬ штаби яких важко уявити. Вона є змішаною економікою з приватними капіталістичними та державними соціалістичними підприємствами, Шо утворюють спільні підприємства і працюють поруч. І її ідеологія не абсолютна свобода підприємництва й не марксизм, а їлобалізм, чия суть полягає в тому, що націоналізм застарів і його слід відкинути. Так само як Друга Хвиля утворила тонкий прошарок населення, чиї інтереси були ширшими за місцеві і який став основою для фор¬ мування націоналістичних ідеологій, так і Третя Хвиля сприяє ви¬ никненню груп, чиї інтереси переважають національні. Вони утво¬ рюють базу нової ідеології глобалізму, яку іноді називають «плане¬ тарною свідомістю». Ця свідомість поділяється багатонаціональними органами вико¬ навчої влади, патлатими учасниками кампаній захисту навколишньо¬ го середовища, фінансистами, революціонерами, інтелектуалами, по¬ етами та художниками, не кажучи вже про членів «трьохсторонньої комісії». Мене навіть запевняв один відомий генерал США з чотирма зірками, що «національна держава — мертва». Глобалізм — це щось більше, ніж ідеологія, яка служить інтересам вузького кола. Так само як націоналізм заявляє про своє право говорити за всю країну, гао- оалізм заявляє про своє право говорити за весь світ. І його поява ба¬ читься як еволюційна необхідність — крок, що наближає нас до «космічної свідомості», яка обняла б також небеса. 9тже, загалом, на кожному рівні, від економіки та політики до ор¬ ганізації та ідеології, ми бачимо навальний наступ, як ізсередини так 1 ззовні, на цей головний стовп цивілізації Другої Хвилі — національну державу. Саме в той історичний період, коли багато бідних країн розпачли¬ во борються, щоб утвердити свою національну ідентичність, тому Що статус держави в минулому був необхідною умовою для успішної індустріалізації, багаті країни, виходячи за межі індустріалізму, змен¬ шують, скасовують або принижують роль нації. Можна сподіватися, що наступні десятиліття розриватимуться бо¬ ротьбою за утворення нових шобальних організацій, спроможних належним чином репрезентувати додержавні, а також післядержавні народи світу. 1® Е. Тоффлер 289
МІФИ ТА ВИНАХОДИ Ніхто сьогодні, від експертів у Білому домі чи в Кремлі до пе¬ ресічної людини з вулиці, що увійшла в прислів’я, не може знати на¬ певне, як розгорнеться нова світова система — які нові типи opj ганізацій виникнуть, щоб забезпечити регіональний чи глобальний порядок. Але розвіяти кілька популярних міфів можна. Перший — це міф, пропагований такими фільмами, як «Роллер- бол» та «Мережа», у яких злочинець зі сталевим поглядом оголошує» що світ є, або буде, поділений і керований групою транснаціональних корпорацій. У своїй найзагальнішій формі цей міф малює єдину все¬ світню «Енергетичну корпорацію», єдину «Продовольчу корпо¬ рацію», єдину «Житлову корпорацію», єдину «Корпорацію відпочин¬ ку» й так далі. Як варіант кожна з них розглядається як філія ще більшої мегакорпорації. Цей спрощений образ грунтується на прямолінійній екстраполяції тенденцій Другої Хвилі: спеціалізація, максимізація та централізація. Ця точка зору не тільки не спроможна взяти до уваги фантастич¬ не розмаїття реальних умов життя, зіткнення світових культур, релі¬ гій та традицій, швидкість перемін та історичний потік, який несе за¬ раз високотехнологічні країни до демасифікації; вона не тільки наїв¬ но припускає, що такі потреби, як енергія, житло або продовольство, можуть бути акуратно відокремлені одна від одної; вона ігнорує фун¬ даментальні зміни, які нині революціонізують структуру й мету са¬ мої корпорації. Вона ґрунтується, коротко кажучи, на застарілій уяві про те, що таке корпорація і яка її структура. Інша фантазія, яка має до цього безпосереднє відношення, малює планету, керовану єдиним, централізованим світовим урядом. Він звичайно уявляється як продовження якоїсь сьогоднішньої ор¬ ганізації або якогось уряду—«Сполучені Штати Світу», «Планетар¬ на пролетарська держава» або просто чітко виражені «Об’єднані нації». Знову мислення грунтується на простому екстраполюванні принципів Другої Хвилі. Те, що, мабуть, виникає, не є ані майбутнім, у якому пануватимуть корпорації, ані глобальним урядом, а далеко складнішою системою, подібно до матричних організацій, що, як ми бачили, виникали в пев¬ них розвинених галузях виробництва. Замість однієї чи кількох пірамідальних глобальних бюрократій, ми плетемо мережі або мат¬ риці, які узгоджуються зі спільними інтересами організацій різних типів. Ми можемо, наприклад, побачити в наступному десятилітті появу океанської матриці, утвореної не виключно з національних держав, а з регіонів, міст, корпорацій, організацій захисту навколишнього сере¬ довища, наукових та інших груп, зацікавлених проблемами моря. З подальшими змінами виникатимуть і нові угруповання, які вкладати¬ муться в матрицю, тоді як інші звідти випадатимуть. Подібні ж таки 290
організаційні структури виникатимуть, і певною мірою вже виника¬ ють, щоб давати раду іншим проблемам: космічна матриця, продо¬ вольча матриця, транспортна матриця, енергетична матриця та до них подібні — всі вони накладатимуться одна на одну й переплітати¬ муться, утворюючи скоріш безладно відкриту, аніж ретельно закриту систему. Одне слово, ми рухаємося до світової системи, яка складатиметь¬ ся з елементів, що будуть радше взаємопов’язані як нейрони мозку, ніж організовані як відділи бюрократії. Коли це стане, ми можемо чекати вибуху нещадної боротьби в ме¬ жах Об’єднаних Націй за те, чи цій організації слід залишитися «тор¬ говою асоціацією національних держав», чи в ній мусять бути пред¬ ставлені інші типи утворень — регіони, чи, можливо, релігії, чи на¬ віть корпоративні або етнічні групи. Мірою того як держави розвалюватимуться й перебудовувати¬ муться, а транснаціональні корпорації та інші нові фактори виходи¬ тимуть на глобальну сцену, мірою того як виникатиме нестабільність 1 загроза війни, ми муситимемо винайти цілком нові політичні фор¬ ми або «резервуари», щоб запровадити бодай якийсь порядок у світі світі, де національна держава стала, з багатьох поглядів, небезпеч¬ ним анахронізмом. ю*
Розділ 23 ҐАНДІ ТА СУПУТНИКИ «Конвульсивні тремтіння»... «раптовий вибух»... «карколомні повороти»... Автори газетних заголовків гарячково шукають тер¬ мінів, щоб описати те, що вони сприймають як дедалі більший без¬ лад у світі. Ісламське повстання в Ірані приголомшує їх. Несподіва¬ на зміна маоїстської політики в Китаї, падіння курсу долара, не¬ звична войовничість бідних країн, спалахи повстань у Сальвадорі або Афганістані — все це розглядається як несподівані, випадкові, не зв’язані між собою події. Нас переконують, що світ швидко ско¬ чується до хаосу. І все ж багато з того, що здається нам анархічним, таким не є. Ви¬ бух нової цивілізації на Землі не міг не зруйнувати старих відносин, не повалити режимів та не спрямувати по спіралі фінансову систему. Те, що здається хаосом, насправді є кардинальною перебудовою вла¬ ди, щоб обслуговувати нову цивілізацію. Ми оглянемося на сьогоднішній день як на сутінки цивілізації Другої Хвилі й будемо засмучені тим, що побачимо. Бо, підходячи до свого кінця, індустріальна цивілізація залишила позаду світ, у якому четверта частина людського роду жили у відносному достатку, три четвертих — у відносній бідності, а 800 мільйонів, за термінологією Світового банку, в «абсолютній бідності». 700 мільйонів людей не¬ доїдали, а 550 мільйонів були неписьменними. Наприкінці індуст¬ ріальної ери приблизно 1 200 мільйонів людей не мали доступу до громадських можливостей оздоровлення чи навіть нешкідливої пит¬ ної води. Вона залишила після себе світ, у якому 20 чи 30 індустріалізова¬ них країн залежали від прихованих дотацій дешевої енергії та деше¬ вої сировини для більшості своїх економічних успіхів. Вона залиши¬ ла глобальну інфраструктуру — Міжнародний валютний фонд, Спільну угоду про тарифи та торгівлю, Світовий банк та Раду Еко¬ номічної Взаємодопомоги, які регулювали торгівлю та фінанси на ко¬ ристь влади Другої Хвилі. Вона залишила багато бідних країн з мо¬ нокультурною економікою, викривленою для того, щоб служити по¬ требам багатих. Поява Третьої Хвилі — це не тільки прикмета кінця панування Другої Хвилі, вона також підриває всі наші уявлення про подолання бідності на планеті. 292
СТРАТЕГІЯ ДРУГОЇ ХВИЛІ З кінця 1940-х років одна панівна домінуюча стратегія спрямову¬ вала більшість зусиль на звуження розколу між багатими й бідними світу, я називаю її стратегією Другої Хвилі. Такий підхід грунтується на передумові, що суспільства Другої Хвилі — це вершина еволюційного прогресу і, щоб розв’язати свої проблеми, всі суспільства повинні здійснити в себе індустріальну ре¬ волюцію, як це мало місце на Заході, в Радянському Союзі чи в Японії. Прогрес розуміли як перехід мільйонів людей від сільського господарства до масового виробництва. Він вимагав урбанізації, стандартизації та всіх інших складових пакету Другої Хвилі. Тобто Розвиток включав у себе сумлінне наслідування вже наявної, Успішної моделі. Уряди багатьох країн і справді намагалися виконати цей план гри. Кілька таких країн, як Південна Корея або Тайвань, де переважають специфічні умови, начебто досягли успіхів у створенні суспільства Другої Хвилі. Але більшість таких зусиль зазнали невдачі. Ці невдачі в одній зубожілій країні за другою перекладали на безліч різних причин: неоколоніалізм, погане планування, корупцію, відсталу релігію, родовий устрій, транснаціональні корпорації, ЦРУ, надто повільний або надто швидкий рух до мети. Але, хоч би якими оули причини, незаперечним залишається факт, що індустріалізація за 3Разком Другої Хвилі зазнає невдачі набагато частіше, ніж має успіх. Іран — це лише найбільш драматичний приклад. Ще в 1975 році тиран-шах хвалився, що, застосовуючи стратегію Другої Хвилі, перетворить Іран на найрозвиненішу індустріальну країну на Середньому Сході. «Будівельники шаха, — повідомляла «Ньюсвік», — натхненно трудяться, споруджуючи великі заводи, ГРеблі, залізниці, шосейні шляхи та всі інші атрибути цілком опереної •ПДустріальної революції». У червні 1978 року міжнародні банкіри все ще змагалися за позичку під тонкі, як волосина, відсотки «Судно¬ будівній корпорації Перської затоки», текстильній компанії «Ма- задерн», державному енергетичному підприємству «Таванір», стале¬ плавильному комплексу в Асфагані та Іранській алюмінієвій компанії, якЩо назвати лише кілька з них. Поки ці будови, як усі вважали, перетворювали Іран на «сучасну» Державу, корупція управляла Тегераном. Бездумне споживання заго¬ стрило контраст між багатими й бідними. Іноземні інтереси,— голо¬ вним чином, але не виключно, американські — переживали знаменні Дні- (Німецькому менеджерові в Тегерані платили втричі більше, ніж він міг заробити вдома, але його робітники працювали за одну деся¬ ту заробітної платні німецького робітника.) Міський середній клас існував як крихітний острів у морі бідності. Крім нафти, понад дві третини всіх товарів, вироблених для ринку, споживалися в Тегерані Десятою частиною населення країни. У сільській місцевості, де при¬ 293
бутки ледве досягали п’ятої частини супроти прибутків столиці, сільські маси й далі жили в жахливих і репресивних умовах. Виховані Заходом, намагаючись застосовувати стратегію Другої Хвилі, мільйонери, генерали та найняті технократи, які визначали стратегію уряду в Тегерані, вважали, що розвиток — це, головним чи¬ ном, економічний процес. Релігія, культура, сімейне життя, статеві ролі—все це само подбає про себе, аби тільки були доларові банкно¬ ти. Культурна автентичність означала небагато, тому що, занурені в індуст-реальність, вони бачили світ усе більше стандартизованим, рад¬ ше таким, що рухається до розмаїття. Опір західним ідеям сприймався як ознака «відсталості» кабінетом, 90 відсотків членів якого одержали свою освіту в Гарварді, Берклі або європейських університетах. Попри певні специфічні обставини, такі як легкозаймиста суміш нафти та ісламу, більшість із того, що мало місце в Ірані, було звичай¬ ним для інших країн, які застосовували стратегію Другої Хвилі. З де¬ якими варіантами, майже те саме можна було сказати про десятки інших вражених бідністю суспільств від Азії та Африки до Латинсь¬ кої Америки. Крах режиму шаха в Тегерані викликав широкі відгуки в інших столицях, від Маніли до Мехіко-Сіті. Одне запитання, яке тут часто ставлять, має стосунок до темпу перемін. Чи був цей темп занадто швидким? Чи постраждали іранці від майбутнього потрясіння? Чи міг уряд, навіть маючи великі прибутки з продажу нафти, створити до¬ статньо великий середній клас настільки швидко, щоб уникнути рево¬ люційного перевороту? Але іранська трагедія та заміна режиму шаха не менш репресивною теократією примушують нас поставити під сумнів саму суть передбачень, на яких будувалася стратегія Другої Хвилі. Чи є класична індустріалізація єдиною дорогою до прогресу? І чи є якийсь сенс у тому, щоб наслідувати індустріальну модель в той час, коли сама індустріальна цивілізація корчиться в муках своєї перед¬ смертної агонії? РОЗБИТА МОДЕЛЬ УСПІХУ Поки країни Другої Хвилі залишалися «благополучними» —■ стабільними та багатими, причому це багатство постійно зростало,— було просто вважати їх за зразок для решти світу. Проте на кінець шістдесятих років вибухнула загальна криза індустріалізму. Бойкоти, страйки, спади, злочинність та психічні стреси швидко поширилися у світі Другої Хвилі. Журнали запитували на своїх об¬ кладинках, «чому більше ніщо не працює». Енергетичну систему та сімейний устрій лихоманило. Системи цінностей та урбаністичні структури розвалювалися. Забруднення, корупція, інфляція, бо¬ жевілля, самітність, расизм, бюрократизм, розлучення, безглузде сти¬ мулювання споживацького інтересу — все було піддане гострій кри¬ тиці. Економісти застерігали про можливість загального й повного краху фінансової системи. 294
Глобальний рух проти забруднення навколишнього середовища, ™м часом, попереджав, що забруднення, енергія та обмеженість ре¬ сурсів можуть скоро зробити неможливим навіть для успішних країн ДРУГОЇ Хвилі нормально функціонувати далі. Крім того, вказувалося, Що навіть якби стратегія Другої Хвилі в якийсь чудесний спосіб домо¬ глася успіху в бідних країнах,— це перетворило б усю планету на єди- Нии велетенський завод і призвело б до її екологічного спустошення. Похмурий настрій опанував найбагатші країни, коли поглибилася загальна криза індустріалізму. І зненацька мільйони людей у всьому свггі запитали себе не лише про те, чи працюватиме далі стратегія Другої Хвилі, але й про те, навіщо комусь копіювати цивілізацію, яка перебуває в агонії такої інтенсивної дезінтеграції. Ще один разючий наслідок також підірвав віру в те, що стратегія Другої Хвилі є єдиним шляхом від убогості до багатства. Ця стратегія завжди опиралася на припущення, що «спочатку ви «розвиваєтесь», а потім уже багатієте» — тобто, що багатство є результатом важкої праці, ощадливості, протестантської етики та тривалого процесу еко¬ номічних і соціальних перетворень. Але ембарго ОПЕК та раптовий потік нафтодоларів до країн Се¬ реднього Сходу поставили це кальвіністське уявлення з ніг на голову, ^а кілька місяців сподівані мільярди потекли, хлюпочучи й пінячись, До Ірану, Саудівської Аравії, Кувейту, Лівії та інших арабських країн, 1 світ мав змогу спостерігати, як величезне багатство радше передува- Ло перетворенню, а не стало його наслідком. На Середньому Сході до «розвитку» вели гроші, а не «розвиток» приносив гроші. Нічого схо¬ жого, в такому великому масштабі, раніше, не траплялося. Тим часом, конкуренція між найбагатшими країнами посилювала¬ ся. «Коли південнокорейська сталь використовується на будівельних Майданчиках Каліфорнії, телевізори з Тайваню рекламуються в Європі, трактори з Індії продаються на Середньому Сході й... вихо¬ дить на авансцену Китай як потенційно найпотужніша економічна си¬ ла, неминуче наростає хвилювання з приводу того, наскільки еко¬ номіки, які розвиваються, ослаблять індустріальну потугу у розвине¬ них країн — Японії, Сполучених Штатів та країн Європи»,— писав токійський кореспондент «Нью-Йорк тайме». Страйкуючі робітники французьких сталеплавильних заводів, як і слід було сподіватися, виразили цю саму думку більш барвисто. Вони закликали покінчити з «масовим убивством промисловості» і на знак протесту захопили Ейфелеву вежу. В одній за одною з давніших ін¬ дустріальних держав промисловці Другої Хвилі та їхні політичні со¬ юзники стали нападати на стратегію «експорту у праці» та політику поширення індустріалізації на бідніші країни. Одне слово, швидко розповсюдилися сумніви щодо того, чи може, •навіть чи повинна, працювати далі розрекламована стратегія Другої Хвилі. 295
СТРАТЕГІЯ ПЕРШОЇ ХВИЛІ Поставлені перед фактом поразки стратегії Другої Хвилі, занепо¬ коєні гнівними вимогами бідних країн кардинально переглянути заса¬ ди глобальної економіки та глибоко турбуючись за власне майбутнє, багаті країни в сімдесятих роках почали винаходити нову стратегію для бідних. Дуже швидко багато урядів та «агенцій розвитку», серед них і Світовий банк, Агентство міжнародного розвитку та Рада заморсько¬ го розвитку перейшли до стратегії, яку можна назвати лише стра¬ тегією Першої Хвилі. Ця стратегія була майже точною копією стратегії Другої Хвилі в перевернутому вигляді: замість тиснути на селян та змушувати їх стікатися до перенаселених міст, вона закликала докласти нових зу¬ силь для розвитку села. Замість концентрації уваги на товарних куль¬ турах для експорту, вона стала закликати до продовольчої самодостат¬ ності. Замість сліпого прагнення до більшого ВНП в надії, що прибу¬ ток потече до бідних, вона рекомендує, щоб ресурси направлялися безпосередньо на «головні людські потреби». Замість підштовхувати до раціоналізаторських технологій, новий підхід наголошує на інтенсивному виробництві з низькими потреба¬ ми капіталу, енергії та майстерності. Замість будівництва гігантських сталеплавильних заводів чи великомасштабних міських підприємств, вона підтримує децентралізовані, маломасштабні технічні розв’язан¬ ня, розраховані для села. Перевертаючи аргументи Другої Хвилі догори дном, прибічники стратегії Першої Хвилі змогли показати, що багато індустріальних технологій були лихом, коли їх переносили в бідну країну. Машини ламалися й залишалися невідремонтованими. їхнє застосування по¬ требувало високих витрат, а часто й імпортної сировини. Кваліфікова¬ ної робочої сили було не досить. Отже, виник новий аргумент, що потрібні «відповідні технології». Інколи їх називали «проміжними», «м’якими» або «альтернативними», вони мали перебувати, як говори¬ лося, десь «між серпом і комбайном». Центри для розвитку таких технологій незабаром виникли повсю¬ ди в Сполучених Штатах та Європі — Проміжна група розвитку тех¬ нології, заснована в 1965 році у Великій Британії, правила за перший зразок. Але країни, що розвивалися, також утворювали свої центри й починали запроваджувати низькомасштабні технології. Бригада фермерів у Мочуді, Ботсвана, наприклад, розробила при¬ стрій, який тягли воли або осли і який міг бути використаний для оранки, сівби та розкидання добрив при одно- або дворядній культи¬ вації. Департамент сільського господарства Гамбії запозичив сене¬ гальський каркасний пристрій, який може бути використаний із одно¬ лемішним плугом, збирачем земляних горіхів, рядковою сіялкою та підгортальником. У Ґані просувається вперед робота над педальним 296
рисовим млином, виготовленою лише з дерев’яних частин машиною Для віджиму води з бананового волокна. Стратегія Першої Хвилі була застосована також на більш широкій основі. Так, у 1978 році новий уряд Індії, все ще хитаючись від підви¬ щення цін на нафту й добрива та від розчарування стратегією Другої Лвилі, якої дотримувалися Неру та Індіра Ганді, фактично заборонив подальше розширення своєї механізованої текстильної промисло¬ вості й закликав збільшувати виробництво тканин на ручних ткаць¬ ких верстатах, замість електричних. Мета була не просто збільшити зайнятість, а й загальмувати урбанізацію, сприяючи індустрії сіль¬ ського зразка. ... Ця нова стратегія має багато такого, що, на загальну думку, робить 11 Дуже раціональною. Вона стоїть перед потребою уповільнити ма¬ сову міграцію до міст і має на меті зробити села, де проживає біль¬ шість бідняків світу, більш придатними для проживання. Вона чутли¬ ва до екологічних факторів. Вона наголошує на використанні радше Дешевих місцевих ресурсів, ніж дорогого експорту. Вона кидає вик- лик звичному, надто вузькому, визначенню «ефективності». Вона пропонує менше технологічних підходів для розвитку, беручи до ува¬ ги місцеві звичаї та культуру. Вона наголошує на покращанні умов ’Дних, радше ніж на передачі капіталу в руки багатих у надії, що якась частка перепаде й бідним. І все ж, навіть після того, як їй висловлено необхідну довіру, стра¬ тегія Першої Хвилі залишається тільки стратегією поліпшення наигірших умов Першої Хвилі, навіть не змінюючи їх. Вона лише оандаж, а не ліки, і саме так сприймається багатьма урядами світу. Президент Індонезії Сухарто висловив широко підтриманий по- ГЛяД, коли заявив, що така стратегія «вельми схожа на нову форму •мперіалізму. Якщо Захід робитиме внески лише в маломасштабні, початкові проекти, наш стан справ може трохи полегшитись, але ми ніколи не будемо зростати». Раптова прихильність до підвищення інтенсивності праці також звинувачена в тому, що це робиться в інтересах багатих. Чим довше оїдні країни залишатимуться в умовах Першої Хвилі, тим менше Конкурентоспроможних товарів вони реально дадуть на світовий ри- н°к. Чим довше вони перебуватимуть, так би мовити, на фермі, тим Менше вони споживатимуть газу, нафти та інших дефіцитних ре¬ сурсів і залишатимуться менш неспокійними політично. Існує також глибоко вбудоване в стратегію Першої Хвилі патер- налістське припущення, що тоді як інші фактори виробництва слід заощаджувати, час та енергію працівника низької кваліфікації заоща¬ джувати не обов’язково, що монотонна непосильна праця на полях або на рисових плантаціях — це чудово, поки вона виконується ки¬ мось іншим. Самір Амін, директор Інституту африканського економічного роз¬ витку та планування, підсумовує чимало з цих поглядів, коли каже, Що трудомісткі технології раптом виявилися привабливими «завдяки 297
використанню суміші з ідеології хіпі, поверненню до міфу про золо¬ тий вік та благородного дикуна, а також критиці дійсності капіта¬ лістичного світу». Гірше того, формула Першої Хвилі небезпечно принижує роль розвиненої науки й технології. Багато технологій, що нині підтриму¬ ються як «відповідні», є навіть примітивнішими, ніж ті, що їх мав у своєму розпорядженні американський фермер 1776 року — багато ближчими до серпа, ніж до комбайна. Коли американські та європей¬ ські фермери почали використовувати більш «відповідну технологію» 150 років тому, коли вони переходили від борони з дерев’яними зуба¬ ми до борони із залізними зубами, вони не відверталися від нагромад¬ жених світом знань у техніці та металургії—вони їх опановували. На виставці в Парижі в 1855 році, як говориться в одному сучасно¬ му звіті, були яскраво продемонстровані нещодавно винайдені моло¬ тарки. «Шістьох чоловік поставили молотити ціпами, і водночас по¬ чали працювати різні машини. Після роботи, яка тривала годину, ре¬ зультати були такими: «Шість молотників із ціпами намолотили 36 літрів пшениці Бельгійська молотарка ” 150 літрів пшениці Французька молотарка ” 250 літрів пшениці Англійська молотарка ” 410 літрів пшениці Американська молотарка ” 740 літрів пшениці». Тільки той, хто ніколи не витрачав роки на виснажливу фізичну працю, може легко відмахнутися від обладнання, яке ще в 1855 році давало змогу намолочувати зерна в 123 рази більше за однаковий час, ніж людина. Багато з того, що ми зараз називаємо «передовою наукою», було розроблено вченими в багатих країнах, щоб розв’язати проблеми ба¬ гатих країн. Дуже мало досліджень було спрямовано на проблеми бідних у всьому світі. Проте будь-яка «політика розвитку», сліпа до потенціалу, закладеного в розвиненому науково-технологічному знанні, засуджує сотні мільйонів розпачливих, голодних, трудящих селян на постійну деградацію. У деяких місцях і в певні часи стратегія Першої Хвилі може покра¬ щити життя чималої кількості людей. І все ж існує дуже небагато фактів, які засвідчували б, що хай там яка значного розміру країна спроможна, використовуючи домашні засоби Першої Хвилі, вироби¬ ти достатньо продукції, щоб інвестувати її в процес перемін. Навпа¬ ки, більшість факторів засвідчують якраз протилежне. Коштом героїчних зусиль маоїстський Китай, який винайшов і ви¬ пробував основні елементи стратегії Першої Хвилі, майже, але не повністю спромігся подолати голод. Це було великим досягненням. Але на кінець шістдесятих років маоїстський наголос на сільському розвитку та на промисловості заднього двору завів Китай так далеко, що далі було нікуди. Країна зайшла в шухий кут. 298
Тому що сама стратегія Першої Хвилі — це, зрештою, засіб для стабілізації застою і не більше підходить до всього діапазону проблем бідних країн, ніж стратегія Другої Хвилі. У світі, де вибухає розмаїття, ми муситимемо винайти десятки пе¬ редових стратегій і перестати шукати зразків як у індустріальному те¬ перішньому, так і в доіндустріальному минулому. Пора нам уже диви¬ тися в майбутнє, яке не за горами. ПРОБЛЕМА ТРЕТЬОЇ ХВИЛІ Чи повинні ми назавжди залишитися в пастці між двома застаріли¬ ми баченнями? Я навмисне зобразив у карикатурному вигляді ці аль¬ тернативні стратегії, щоб загострити відмінності. В реальному житті мало урядів може дозволити собі жити за абстрактними теоріями, й Ми бачимо багато спроб об’єднати елементи обох стратегій. І все ж, поява Третьої Хвилі робить очевидним, що нам не слід метатися ту- Ди-сюди між цими двома стратегіями. Поява Третьої Хвилі все дуже змінює. І тоді як жодна теорія, що виникає у високотехнологічному світі, з капіталістичним чи марк¬ систським нахилом, не зможе розв’язати проблеми «світу, що розви¬ вається» і жодні з тих моделей, які існують, не можуть бути повністю ^мінені, незвичайні нові відношення виникають між суспільствами Першої Хвилі та цивілізацією Третьої Хвилі, яка швидко утворю¬ ється. Ми неодноразово бачили наївні спроби фундаментально «розвину- Iй» країну Першої Хвилі, накидаючи їй, головним чином, несумісні з 11 суттю форми Другої Хвилі,— масове виробництво, засоби масової комунікації, фабричний стиль освіти, вестмінстерського стилю парла¬ ментський уряд та національну державу, без визнання, що для їхньо¬ го успішного функціонування і традиційні сімейні та шлюбні звичаї, Релігія й роль традиційних структур — усе має бути розчавлене, вся культура має бути вирвана з корінням. За дивним контрастом, цивілізація Третьої Хвилі, як виявляється, має багато характеристик — децентралізоване виробництво, відпо¬ відні масштаби, відновлювану енергію, деурбанізацію, виконання ро¬ боти вдома, високий рівень виробництва-для-споживання, якщо на¬ звемо лише кілька,— які справді нагадують ті, що притаманні су¬ спільствам Першої Хвилі. Ми спостерігаємо процес, який з повним Правом можна назвати діалектичним поверненням. Ось чому сьогодні так багато найбільш ефектних новацій виника¬ ють із довгим, як у комети, хвостом спогадів. Саме це химерне відчут¬ тя deja vu (уже баченого), пов’язаного з привабливістю сільського ми¬ нулого, ми знаходимо в більшості суспільств Третьої Хвилі, яка Швидко накочується. Найбільше вражає сьогодні те, що цивілізації Першої та Третьої Хвиль, як здається, мають між собою більше спіль¬ ного, ніж із цивілізацією Другої Хвилі. Вони є, коротко кажучи, спів¬ звучними. 299
Чи зробить ця дивна співзвучність можливим для багатьох сьо¬ годнішніх країн Першої Хвилі набути деяких характеристик ци¬ вілізації Третьої Хвилі — без ковтання всієї гіркої пігулки, без повної відмови від своєї культури й без проходження через «стадію» розвит¬ ку Другої Хвилі? Чи справді буде легше для деяких країн запровади¬ ти в себе структури Третьої Хвилі, ніж індустріалізуватися в класич¬ ний спосіб? Чи можливо сьогодні, при тому, що в минулому це було неможли¬ во, щоб суспільство досяпіо високого матеріального стандарту життя без застарілої концентрації всієї його енергії на виробництві для обміну? Чи зможуть люди, маючи ширший діапазон варіантів вибору, принесених Третьою Хвилею, знизити дитячу смертність, збільшити тривалість життя, покращити освіту, харчування та загальну якість свого існування, не відмовляючись від своєї релігії або цінностей і не приймаючи західного матеріалізму, який супроводжує цивілізацію Другої Хвилі? Стратегії «розвитку» завтрашнього дня прийдуть не з Вашингтона, Москви, Парижа або Женеви, а з Африки, Азії та Латинської Амери¬ ки. Вони будуть природні й відповідатимуть фактичним місцевим по¬ требам. Вони не надто наголошуватимуть на економіці коштом еко¬ логії, культури, релігії чи структури сім’ї та психологічних вимірів існування. Вони не повторюватимуть ніякого зовнішнього зразка Пер¬ шої Хвилі, Другої Хвилі чи, в даному випадку, Третьої. Але підхід Третьої Хвилі показує всі наші зусилля в новому світлі. Вона надає найбіднішим країнам світу, як і найбагатшим, зовсім нові можливості. СОНЦЕ, КРЕВЕТКИ ТА ЧИПСИ Разюча відповідність між багатьма характеристиками цивілізацій Першої Хвилі й Третьої Хвилі означає, що в наступних десятиліттях можна буде об’єднати елементи минулого та майбутнього в нове й краще сучасне. Візьмімо, наприклад, питання енергії. За всіма розмовами про енергетичну кризу в країнах, які перехо¬ дять до цивілізації Третьої Хвилі, часто забувається, що суспільства Першої Хвилі стоять перед власною енергетичною кризою. Оскільки вони муситимуть починати з надзвичайно низького рівня, який вид енергетичних систем їм ліпше створювати? Звичайно ж, їм потрібні великі централізовані заводи зразка Дру¬ гої Хвилі, які працюють на викопному паливі. Але в багатьох цих су¬ спільствах, як показав індійський учений Амулья Кумар Н. Редді, най- нагальнішою потребою є децентралізована енергія в сільській місце¬ вості, радше ніж централізоване постачання її для міст у великих мас¬ штабах. Сімейство безземельного індійського селянина зараз витрачає близько шістьох годин щодня лише для того, щоб знайти дрова для 300
приготування їжі й опалення. Ще від чотирьох до шести годин витра¬ чаються, щоб принести води з колодязя та стільки ж часу, щоб пасти худобу, кіз або овець. «Оскільки така сім’я не може дозволити собі найняти робітника й не може придбати якісь ефективні знаряддя праці, його єдина доцільна реакція на таку ситуацію — це мати при¬ наймні трьох дітей, щоб задовольнити свої енергетичні потреби», — каже Редді, вказуючи на те, що енергія для села «може виявитися чу¬ довим протизаплідним засобом». Редді вивчив потреби села в енергії й дійшов висновку, що ці ви¬ моги може легко задовольнити маленький, дешевий біогазовий за¬ вод, який використовуватиме людські й тваринні відходи самого се¬ ла. Він далі показав, що багато тисяч таких маленьких електро¬ станцій будуть набагато кориснішими, екологічно чистішими й еко¬ номічнішими, ніж кілька гігантських, централізованих генераторних Установок. Саме ці міркування лежать у основі дослідження біогазу та про¬ грам його використання в країнах від Бангладеш до Фіджі. Індія вже має 12 тисяч таких діючих заводів і визначила собі мету мати 100 тисяч. Плани Китаю — побудувати 200 тисяч сімейного розміру біогазових установок для роботи в Жехуані. Корея має 29 450 таких заводиків і має надію довести їхню загальну кількість до 55 тисяч у 1985 році. Недалеко від Нового Делі, видатний письменник-футурист і підприємець Джагдиш Капур, перетворив десять посушливих, досить непродуктивних акрів на всесвітньо відому модель «сонячної ферми» з біогазовою установкою. Зараз ферма виробляє досить зерна, фруктів та овочів, щоб прогодувати сім’ю, найманих робітників, а також тон¬ ни продуктів харчування на продаж, щоб одержувати прибуток. Індійський технологічний інститут тим часом опрацював деся- тикіловатну сонячну установку для використання в селі, яка давати¬ ме електрику для освітлення житла, користування водяними насоса¬ ми та живлення телевізійних і радіоприймачів громади. В Мадрасі^ в Таміл Наду, органи влади встановили опріснювач води на сонячній енергії. А фірма «Сентрал електронік» біля Нового Делі провела де¬ монстрацію фотогальванічних сонячних елементів для виробництва електрики в домашніх умовах. В Ізраїлі молекулярний біолог Хаїм Авів запропонував здійсниш спільний єгипетсько-ізраїльський агропромисловий проект на Синаї. Використовуючи єгипетську воду та передову ізраїльську зрошуваль¬ ну технологію, стало б можливим вирощувати там маніоку або цукро¬ ву тростину, які у свою чергу можна було б переробляти на етанол для використання як пального для автомобілів. Його план передбачає можливість годувати побічними продуктами цукрової тростини овець • худобу та забезпечувати паперові заводи відходами целюлози, утво¬ рюючи інтегрований екологічний цикл. Подібні проекти, вважає Авів, могли б бути реалізовані в деяких регіонах Африки, Південно-Захід- ної Азії та в Латинській Америці. 301
Енергетична криза, яка є частиною розпаду цивілізації Другої Хвилі, породжує багато нових ідей як централізованого, так і децент¬ ралізованого, як великомасштабного, так і маломасштабного вироб¬ ництва енергії в бідніших регіонах планети. Існує також чітка пара¬ лель між певними проблемами, перед якими стоять суспільство Пер¬ шої Хвилі й суспільство Третьої Хвилі, що тепер народжусться. Ніхто не може покластися на енергетичні системи, спроектовані в еру Дру¬ гої Хвилі. А як щодо сільського господарства? Знову ж таки, Третя Хвиля ве¬ де нас у нетрадиційному напрямку. В лабораторії екологічних дослі¬ джень в Таксоні, штат Арізона, у довгих жолобах у теплицях вирощу¬ ють креветок поруч із огірками та салатом-латуком — і відходами креветок удобрюють ґрунт під овочі. У Вермонті експериментатори вирощують подібним способом сомів, форель та овочі. Вода в жолобі для риби збирає сонячне тепло й виділяє його вночі, підтримуючи потрібну температуру. Знову ж таки, відходи риби використовуються, щоб удобрювати ірунт під овочі. У штаті Массачусетс, в Інституті нової алхімії, курчат вирощують над жолобами для вирощування риби. їхній послід удобрює водо¬ рості, які потім їсть риба. Це лише три з безлічі прикладів нововве¬ день у харчовому виробництві — багато з яких мають особливе, хви¬ лююче значення для сьогоднішніх суспільств Першої Хвилі. Прогноз 20-річної тенденції світового продовольчого постачання, підготовлений Центром досліджень майбутнього Університету Пів¬ денної Каліфорнії, передбачає, наприклад, що кілька ключових на¬ слідків цього розвитку, ймовірно, зменшать, а не збільшать потребу в штучних добривах. Згідно із дослідженнями ЦДМ, існує дев’ять із десяти шансів, що на 1996 рік ми будемо мати дешеве, контрольоване виробництво доб¬ рив, яке знизить потребу в азотних добривах на 15 відсотків. Існує ве¬ лика ймовірність, що на той час ми матимемо також зернові культури, що накопичуватимуть азот і далі зменшать цю потребу. У звіті говориться як про «практично визначені» нові види зер¬ нових культур, які дадуть вищий на 25 — 50 відсотків урожай на кожному акрі незрошуваної землі. В ньому говориться, що системи «капельнош» зрошування з децентралізованими вітросиловими свердловинами та розподілом води за допомогою тяглової сили ху¬ доби, могли б істотно збільшити врожаї, знизивши їхні щорічні ко¬ ливання. Більше того, у звіті говориться про фуражну траву, якій потрібна мінімальна кількість води і яка, отже, дала б змогу подвоїти кількість худоби в засушливих регіонах; про можливість на 30 відсотків підви¬ щити врожаї незернових культур на тропічних ґрунтах завдяки кра¬ щому розумінню комбінацій поживних речовин; про можливість про¬ риву в боротьбі зі шкідниками, що значно б знизило втрати врожаю; про використання нових дешевих способів добувати воду та бороти- 302
Ся з мухою цеце, що відкрило б нові широкі регіони для домашнього тваринництва та багатьох інших досягнень. . У масштабі довшого часового відрізку можна уявити собі багато сільськогосподарських ідей, присвячених «енергетичним фермам» . вирощуванню культур для виробництва енергії. В кінцевому підсумку, ми маємо підстави сподіватися, що свідомий вплив на по- Г°ДНІ умови, розвиток комп’ютерних технологій, управління за допо¬ могою супутників та досягнення генетики спільно революціонізують світове харчове постачання. І хоча ці можливості не наповнюють їжею голодні шлунки селян сьогодні, уряди країн Першої Хвилі повинні розглянути їх у своєму Довготерміновому сільськогосподарському плануванні й шукати шля¬ хів до об’єднання, так би мовити, мотики й комп’ютера. . Нові технології, пов’язані із переходом до цивілізації Третьої Хви¬ лі» також відкривають нові можливості. Покійний футуролог Джон Макгейл та його дружина й колега Магда Корделл Макгейл, у їхньому блискучому дослідженні «Головні людські потреби», зробили висно¬ вок, що поява надпередових біотехнологій має в собі великий по¬ тенціал для перетворення суспільств Першої Хвилі. Такі технології охоплюють усе, від сільськогосподарського використання океану до використання комах та інших організмів для продуктивної праці, від переробки целюлозних відходів на м’ясо за допомогою мікроорганіз¬ мів до перетворення таких рослин, як молочай, на вільне від сірки па¬ ливо. «Зелена медицина» — виробництво ліків із раніше невідомого або недовикористаного життя рослин — теж містить у собі великий потенціал для багатьох країн Першої Хвилі. .^Досягнення в інших галузях ставлять під сумнів поняття тради¬ ційного розвитку. Нагальною проблемою для багатьох країн Першої Хвилі є масове безробіття та неповна зайнятість. Вона спричинила ^обальні суперечки між прибічниками Першої та Другої Хвиль. Одна сторона доводить, що підприємства масового виробництва не використовують достатньо працю й що наголос у розвитку треба ро¬ бити на маломасштабних, технологічно примітивніших заводах, які використовують більше робочої сили і менше капіталу та енергії. Дру¬ га сторона закликає до розвитку індустрії Другої Хвилі, яка нині на¬ кочується з найбільш технологічно розвинених країн — сталь, авто, взуття, текстиль і таке інше. Але замість будувати сталеплавильний завод Другої Хвилі, мож¬ ливо, вигідніше буде збудувати завод штирових антен. Можуть бути стратегічні або інші причини побудувати сталеплавильний завод, але, враховуючи те, що вже з’явилися нові композитні матеріали, в багато разів міцніші, гнучкіші й легші, ніж алюміній, прозорі ма¬ теріали, такі ж міцні, як сталь, армовані пластичні розчини, якими Доцільно буде замінити гальванізовані водопровідні труби, як довго Ще відчуватиметься потреба на сталь і як довго виробнича по¬ тужність такого заводу не буде надмірною? За словами індійського 303
вченого М. Ієнґара, такі досягнення можуть «зробити лінійне розши¬ рення виробництва стані та алюмінію невиправданим». Можливо, замість шукати кредит або іноземної інвестиції на побудову стале¬ плавильних потужностей, бідніші країни повинні зараз готуватися до «ери матеріалів»? Третя Хвиля приносить також більш негайні можливості. ВарД Моргауз, працівник «Програми з вивчення методів досліджень» Лунд- ського університету (Швеція), переконаний, що бідні країни повинні дивитися далі маломасштабної індустрії Першої Хвилі чи централізо¬ ваної, великомасштабної індустрії Другої Хвилі, а замість цього зосе¬ редитися на одній із ключових індустрій Третьої Хвилі — мікроелек- троніці. «Надмірний наголос на трудомісткій технології з низькою продук¬ тивністю може стати пасткою для бідних країн», — пише Моргауз. Показуючи, що продуктивність невпинно зростає в індустрії дешевих комп’ютерів, він доводить, що «для бідних на капітал країн, які роз¬ виваються, одержати більший вихід продукції на одиницю вкладено¬ го капіталу — це безперечна вигода». Але ще більшу вагу має сумісність технології Третьої Хвилі з ни¬ нішнім суспільним устроєм. Так, Моргауз вважає, що велике розмаїття продукції в мікроелек- троніці означає, що «країни, які розвиваються, можуть узяти базову технологію й легко пристосувати її до своїх власних суспільних по¬ треб чи наявної сировини. Мікроелектронна технологія пристосо¬ вується до децентралізації виробництва». Це також означає зниження рівня перенаселеності у великих містах, а швидка мініатюризація у цій галузі знижує також транс¬ портні витрати. Але найкраще, що ця форма виробництва має низькі енергетичні потреби, а зростання ринку тут таке велике,— і конку¬ ренція така гостра,— що навіть якби багаті країни намагалися моно¬ полізувати ці галузі, вони навряд чи домоглися б успіху. Моргауз не єдиний, хто зрозумів, наскільки найрозвиненіші ін¬ дустрії Третьої Хвилі узгоджуються з потребами бідних країн. Род- жер Мелен, помічник директора лабораторії інтегрованих циклів Стенфордського університету, каже: «Індустріальний світ примушу¬ вав усіх переселитися в міста для участі у виробництві, а нині ми пе¬ реміщуємо заводи й робочу силу назад до сільської місцевості, але багато країн реально ніколи не розлучалися з аграрною економікою сімнадцятого сторіччя, серед них і Китай. Тепер виявляється, що во¬ ни можуть інтегрувати нову виробничу техніку у своє суспільство без переміщення всього населення». Якщо це справді так, то Третя Хвиля пропонує нову технологічну стратегію для війни з нестатками. Третя Хвиля розглядає також під новим кутом зору потребу в транспорті та зв’язку. Під час індустріальної революції дороги стано¬ вили необхідну передумову для соціального, політичного та еко¬ 304
номічного розвитку. Сьогодні нам потрібна система електронного зв язку. Раніше вважалося, що зв’язок — це лише наслідок економіч¬ ного розвитку. Джон Маті, президент дослідницької фірми «Артур Д. Л|тл», стверджує, що це «застаріла теза... телезв’язок є радше переду¬ мовою, ніж наслідком». Сьогодні вартість зв’язку швидко знижується, що дає змогу замінити ним багато транспортних функцій. Мабуть, набагато дешев¬ ше, більш ощадливо з погляду використання енергії та, зрештою, й більш доцільно прокласти досконалу мережу зв’язку, ніж розгалуже¬ ну структуру дорогих шляхів та вулиць. Зрозуміло, що дорожній транспорт потрібен. Але на тій стадії, коли виробництво децент¬ ралізоване, радше ніж централізоване, транспортні витрати можуть бути зведені до мінімуму без ізоляції сіл одне від одного, від ур¬ баністичної місцевості або від світу взагалі. Що все більше керівників країн Першої Хвилі усвідомлюють важ¬ ливість зв’язку, можна бачити з тієї боротьби, яку вони ведуть за пе¬ рерозподіл світового електронного спектра. Оскільки країни Другої Хвилі розвивали телекомунікації раніше, вони захопили контроль над наявними частотами. Лише США та СРСР використовують 25 від¬ сотків наявного радіомовного спектра коротких хвиль та ще більший Шмат складнішої частини спектра. Цей спектр, проте, як океанське дно та повітря планети, належить, або має належати, всім без винятку. Тому багато країн Першої Хвилі наполягають на тому, що спектр — це обмежений ресурс, і хочуть ма¬ ти якусь його частину, навіть якщо на даний момент вони не мають Устаткування, щоб використовувати його. (Вони вважають, що мо¬ жуть здавати його в оренду доти, доки будуть готові використовувати його самі.) Зустрічаючи опір як із боку США, так і з боку СРСР, вони закликають до «Нового світового інформаційного порядку». Ще більша проблема, перед якою вони стоять,— це проблема внутрішня: як поділити обмежені ресурси між телезв’язком і транс¬ портом. Це те саме питання, з яким можуть зіткнутися більшість тех¬ нологічно розвинених країн. Маючи дешеві наземні станції, комп’ю¬ теризовані зрошувальні системи розміром на один, а може, навіть Прилади для зондування землі та супердешеві комп’ютерні термінали Для користування в індустрії села та котеджу, суспільства Першої Хвилі, можливо, зможуть принаймні почасти уникнути величезних витрат на важкий транспорт, які доводилося нести країнам Другої Хвилі. Такі ідеї, певно, звучать сьогодні утопічно. Але скоро настане час, коли в них не буде нічого незвичного. Нещодавно президент Індонезії Сухарто натиснув вістрям тра¬ диційного меча на електронну кнопку й тим урочисто відкрив систе¬ му супутникового зв’язку, спрямовану на об’єднання частин Індо¬ незійського архіпелагу — як ото колись залізниця з її золотим кости¬ лем об’єднала два узбережжя Америки сто років тому. Зробивши це, Він символізував нові можливості вибору, які надає Третя Хвиля країнам, що прагнуть перетворень. 305
Такі досягнення в енергетиці, сільському господарстві, технології та зв’язку пропонують нам навіть щось глибше — цілком нові суспільства, оперті на злиття минулого й майбутнього, Першої Хвилі й Третьої Хвилі. Можна вже уявити собі стратегію перетворення як низького по¬ току індустрії, орієнтованого на село, що потребує низьких капіта¬ ловкладень, так і певних, старанно відібраних, технологій високого потоку, з економікою, розташованою так, щоб захистити обидва чи сприяти обом. Яґдіш Капур писав: «Зараз треба встановити нову рівновагу між найбільш розвиненою наукою й технологією, яку має людство, та ґан- дійським баченням ідилічно зелених пасовиськ, сільських респуб¬ лік». Капур вважає, що така практична комбінація вимагає «загаль¬ ного перетворення суспільства, його символів і цінностей, його сис¬ теми освіти, його стимулів, потоку його енергетичних ресурсів, його наукових та індустріальних досліджень, а також усіх його організа¬ цій». І все ж, усе більше вдумливих, соціальних аналітиків, знавців і вчених вірять, що нині відбуваються якраз такі процеси, що ведуть нас до радикально нового синтезу — такого собі збагачення ідей Ґанді. ПЕРВІСНІ ВИРОБНИКИ-СПОЖИВАЧІ При такому підході маємо й інший синтез ще на глибшому рівні. Він охоплює все економічне відношення людей до ринку—незалеж¬ но від того, капіталістичний чи соціалістичний він за своєю формою. Такий підхід підводить нас до питання, скільки часу й праці має при¬ свячувати кожен індивід виробництву, а скільки — виробництву-спо- живанню, тобто скільки він повинен працювати за плату на ринку порівняно з працею для себе. Більшість населення Першої Хвилі уже втягнулося в грошову си¬ стему. Воно «маркетизоване». Але хоча жалюгідний грошовий при¬ буток, зароблений найбіднішими людьми світу, і важливий для їхньо¬ го виживання, виробництво для обміну дає їм лише частину їхнього прибутку; виробництво-для-споживання забезпечує решту. Третя Хвиля спонукає нас подивитись по-новому й на цю ситу¬ ацію. В країні за країною мільйони людей стають безробітними. Але чи повна зайнятість у цих країнах є реалістичною метою? Яка ком¬ бінація політик може ще за нашого життя забезпечити роботою по¬ вного дня всі ці розбурхані мільйони? Чи саме поняття «безробіття» — це поняття Другої Хвилі, як запитав одного разу шведський еко¬ номіст Гуннар Мірдал? Пол Стрітен зі Світового банку пише, що «проблема не в «без¬ робітті», яке є концепцією Заходу, що передбачає сучасний сектор найманої праці, ринок праці, біржу праці та виплати соціального за¬ безпечення... Проблемою є радше неприбуткова, непродуктивна пра- 306
Ця бідних, особливо бідних селян». Надзвичайне збільшення вироб- ництва-дпя-споживання у багатих країнах сьогодні — цей разючий феномен Третьої Хвилі — підводить нас до питання про найглибші передбачення та цілі більшості економік Другої Хвилі. Можливо, для них є помилкою копіювати індустріальну рево¬ люцію на Заході, яка спричинила перехід більшої частки економічної Діяльності із сектора «А» (виробничо-споживацького) в сектор «Б» (Ринковий). Можливо, виробництво-для-споживання слід розглядати як пози¬ тивну силу, радше ніж як прикрий наслідок минулого. Можливо, людям більше підійде неповна зайнятість за платню (можливо, з деякими трансферними виплатами) плюс нова політика, яка матиме на меті зробити їхнє виробництво-для-споживання більш «продуктивним». Справді, більш розумне об’єднання цих двох видів економічної діяльності може бути втраченим ключем до виживання мільйонів. Практично кажучи, це означало б створення «належних умов для виробництва-для-споживання» — саме так і роблять тепер багаті •фаїни. Там ми бачимо вигідну співпрацю, яка виникає між двома сек¬ торами, причому ринок забезпечує потужні капітальні засоби для ви¬ користання виробником-споживачем усього, від пральних машин до наручників чи приладів для перевірки акумуляторів. Злидні в бідних країнах часто є такими тяжкими, що говорити про пральні машини або механізовані прилади здається на перший погляд вкрай недореч¬ ним. І все ж, хіба тут немає чому повчитися суспільствам, що вихо¬ дять із цивілізації Першої Хвилі? Французький архітектор-плановик Йона Фрідман нагадує нам, що бідняки світу не обов’язково хочуть мати роботу — вони хочуть мати «їжу й дах над головою». Робота — це лише засіб до цього. Але час¬ то можна самому виростити собі харчі й побудувати свій власний дах або принаймні сприяти цьому процесу. Так, у доповіді для ЮНЕСКО Фрідман запевняв, що уряди повинні сприяти процесові, який я на¬ звав виробництвом-для-споживання, послаблюючи певні земельні за¬ кони та будівельні норми й правила. Вони роблять важким (а часто й неможливим) завданням для фермера побудувати собі або покращити своє житло. Він наполегливо радить урядам усунути ці перешкоди та допомог¬ ти людям задовольнити свою потребу в житлі, пропонуючи їм «допо¬ могу в організації, забезпеченні деякими матеріалами, які інакше важ¬ ко дістати, і, якщо можливо, обладнанні будівельного майданчика» — Наприклад, забезпеченні водою або електрикою. Говорячи це, Фрід¬ ман, як і інші, має на увазі, що будь-яка допомога індивіду виробляти- Для-споживаня більш ефективно, може бути не менш важливою, аніж виробництво, вимірюване в традиційних термінах ВНП. Щоб збільшити «продуктивність» виробника-споживача, уря¬ дам слід спрямувати наукові й технологічні дослідження на вироб¬ 307
ництво-для-споживання. Але навіть зараз вони могли б, за дуже низьку ціну, забезпечити людей простими ручними інструментами, громадськими майстернями, кваліфікованими фахівцями або вчи¬ телями, мінімальними засобами зв’язку і, там, де можливо, генера¬ торними установками, а також здійснювати доброзичливу пропа¬ ганду й надавати моральну підтримку тим, хто вкладає свою пра¬ цю в будівництво своїх будинків або в поліпшення своїх земельних ділянок. Сьогодні пропаганда Другої Хвилі, на жаль, переконує навіть най- бідніших людей у найвіддаленіших закутнях світу, що речі, які вони виробляють самі, є чимось гіршим від найгіршого масово вироблено¬ го мотлоху. Замість того щоб навчати людей зневажати свої власні зу¬ силля, високо цінувати вироби Другої Хвилі та не цінувати налеяшо те, що вони виробляють самі, уряди могли б запропонувати добрі ціни за найдобротніші чи найгарніші будинки й товари, за «найпродук¬ тивніше» виробництво-для-споживання. Знання того, що навіть най- багатіші люди світу всс більше виробляють для власного споживання, може допомогти змінити настрої серед найбідніших. Третя Хвиля освітлює новим світлом відношення ринку до неринкової діяльності в усіх суспільствах майбутнього. Третя Хвиля також підносить неекономічні та нетехнологічні міркування на рівень високої значущості. Наприклад, вона примушує нас подивитися на освіту новим поглядом. Усі згодні, що освіта має велике значення для розвитку. Але яка саме освіта? Коли колоніальні держави запровадили формальну освіту в Аф¬ риці, Індії та в інших регіонах світу Першої Хвилі, вони перенесли ту¬ ди або школи фабричного типу, або десяту частину програм своїх власних елітних шкіл. Сьогодні моделі освіти Другої Хвилі всюди ставляться під сумнів. Третя Хвиля кидає виклик уявленню Другої Хвилі про те, що освіта обов’язково має надаватись у класній кімнаті. Сьогодні нам треба поєднувати навчання з працею, політичною бо¬ ротьбою, громадянською службою й навіть грою. Усі наші звичні по¬ няття про потребу в освіті мають бути переглянуті як у багатих, так і в бідних країнах. Чи є, наприклад, грамотність слушною метою? Коли так, то що означає «грамотність»? Чи означає вона вміння і читати, й писати? У своїй провокаційній доповіді, зробленій для Інституту Невіса, цент¬ ру дослідження майбутнього в Единбурзі, видатний антрополог сер Едмунд Ліч довів, що читання є легшим для вивчення і більш кори¬ сним, ніж уміння писати, а отже, не кожному треба вчитися писати. Маршалл Маклюен висловився за повернення до усної культури, яка перебуває в більшій гармонії з багатьма спільнотами Першої Хвилі. Технологія розпізнавання усної мови відкриває дивовижно нові пер¬ спективи. Нові, надзвичайно дешеві «кнопки» зв’язку або невеличкі магнітофони, вбудовані в просте сільськогосподарське знаряддя, на¬ дадуть коли-небудь змогу давати усні інструкції неписьменним фер¬ 308
мерам. У світлі цього, навіть визначення функціональної грамотності вимагає нового мислення. І нарешті. Третя Хвиля заохочує нас заглянути за звичні поняття Другої Хвилі й у питаннях мотивації. Краще харчування, можливо, підніме загальний рівень розумової й функціональної здібності міль¬ йонів дітей — і водночас підсилить бажання та мотивацію. Люди Другої Хвилі часто говорять про пасивність, скажімо, ін¬ дійського або колумбійського селянина та про відсутність у нього мо¬ тивації. Якщо ми знехтуємо наслідки недостатнього харчування, ки¬ шечних паразитів, клімат та деспотичне політичне правління, що аж н|як не стимулюють мотивацію, то чи не можна буде пояснити відсут- Ність мотивації небажанням ризикувати власною домівкою, сім’єю та сьогоднішнім життям у обмін на сумнівну надію краще жити через багато років? Бо оскільки «розвиток» означає прилучення до зовсім чужої культури коштом своєї власної, а реальне поліпшення видається майже недосяжним, то існує достатня причина триматися за те мале, Що в тебе є. Оскільки багато особливостей цивілізації Третьої Хвилі збігають¬ ся з особливостями цивілізації Першої Хвилі, то чи в Китаї, чи в Ірані вони обіцяють можливість перемін із меншими, а не більшими втра¬ тами, болем і майбутнім потрясінням. І тому вони можуть вразити в самий корінь те, що ми називаємо демотивацією. Отже, не лише в галузях енергії або технології, сільського госпо¬ дарства або економіки, а й у самому інтелекті та поведінці індивіда 1Ретя Хвиля несе потенційну можливість революційної зміни. СТАРТОВА ЛІНІЯ Цивілізація Третьої Хвилі, яка народжується, не забезпечує гото¬ вим зразком для наслідування. Цивілізація Третьої Хвилі сама ще до кінця не сформувалася. Але як для бідних, як і для багатих вона від¬ криває нестандартні можливості. Вона звертає увагу не на слабість, бідність та страждання світу Першої Хвилі, а на деякі з притаманних йому переваг. Ті самі особливості цієї давньої цивілізації, які здають¬ ся такими відсталими з погляду Другої Хвилі, виглядають як потен¬ ційно сприятливі, якщо міряти їх за нормами Третьої Хвилі, яка нако¬ чується. .Конгруентність цих двох цивілізацій повинна, в наступні роки, змінити нашу думку про відносини між багатими й бідними на пла¬ неті. Економіст Самір Амін говорить про «абсолютну необхідність» відриву від «помилкової дилеми: або сучасна техніка скопійована з техніки сьогоднішнього Заходу, або стара техніка, яка існувала на За¬ ході сто років тому». Це якраз те, що Третя Хвиля робить можливим. Бідні, як і багаті, стоять нині, зігнувшись, на стартовій лінії нового і вкрай незвичайного забігу в майбутнє. 309
Розділ 24 КОДА: ВЕЛИКЕ ЗЛИТТЯ Ми вже не там, де були десять років тому, коли, приголомшені змі¬ нами, ми погано розуміли їхній взаємозв’язок. Сьогодні, за плутани¬ ною перемін, починає виднітися зв’язна система: майбутнє набуває форми. У великому історичному процесі злилося багато бурхливих по¬ токів зміни, утворюючи океанську Третю Хвилю, яка з кожною годи¬ ною набуває інерції. Ця Третя Хвиля історичних перемін є не прямолінійним розши¬ ренням індустріального суспільства, а радикальною зміною напряму, а часто й запереченням того, що відбувалося раніше. Вона свідчить про цілковите перетворення, принаймні не менш революційне, аніж те, яке принесла з собою індустріальна цивілізація 300 років тому. Крім того, те, що відбувається,— це не просто технологічна рево¬ люція, а прихід цілком нової цивілізації в самому повному значенні цього слова. Отже, оглянувшись назад на пройдений нами шлях, ми побачимо глибокі й часто паралельні зміни на багатьох рівнях одно¬ часно. Кожна цивілізація функціонує в біосфері й віддзеркалює або змінює мішанину населення та ресурсів. Кожна цивілізація має ха¬ рактерну техносферу — енергетичну базу, пов’язану із системою ви¬ робництва, яка, у свою чергу, пов’язана із системою розподілу. Кож¬ на цивілізація має свою соціосферу, яка складається із взаємопов’яза¬ них суспільних організацій. Кожна цивілізація має свою інфосферу — канали зв’язку, якими тече необхідна інформація. Кожна цивілізація має свою власну енерґосферу. Кожна цивілізація, до того ж, має сукупність характерних спів¬ відношень із зовнішнім світом — експлуатаційних, симбіозних, агре¬ сивних або мирних. І кожна цивілізація має власну суперідеологію — набір вагомих культурних понять, які формують її погляд на реаль¬ ність і виправдовують її існування. Третя Хвиля, зараз це має бути очевидним, несе революційні й са- мопідсилюючі зміни на всіх цих різних рівнях відразу. Наслідком цього є не просто розпад старого суспільства, а утворення основи для нового. Часто, коли Друга Хвиля обвалюється на наші голови, коли зрос¬ тає злочинність, а нуклеарні сім’ї розпадаються, коли раніше надійна бюрократія чмихає і погано працює, коли оздоровчі системи тріщать, 310
а індустріальна економіка небезпечно хитається, ми бачимо довкола лише занепад і розруху. І все ж таки, суспільний занепад — це лише Удобрений ґрунт для нової цивілізації. В енергії, технології, сімейно¬ му устрої, культурі та в багатьох інших сферах ми закладаємо базові стРУктури, які визначать головні характеристики нової цивілізації. Фактично, нині ми вперше можемо визначити ці головні характе¬ ристики й навіть, до деякої міри, взаємозв’язки між ними. Вселяє надію те, що ми знаходимо зародкову цивілізацію Третьої Хвилі не тільки зв’язною і позитивною як з екологічного, так і з економічного погляду, а якщо добре поміркувати, то стає очевидно, що вона може бути поряднішою й демократичнішою, ніж наша власна. Це жодною мірою не означає невідворотність. Перехідний період буде позначений глибоким суспільним розладом, а також шаленими стрибками економіки, місцевими конфліктами, спробами розколу, технологічними кризами або катастрофами, політичним неспокоєм, насильством, війнами або загрозами воєн. У атмосфері розпаду ін¬ ституцій і цінностей з’являться авторитарні демагоги й рухи, які по¬ риватимуться до влади й, можливо, її здобудуть. Жоден розумний ін¬ дивід не може передбачити, якими будуть наслідки. Зіткнення двох Цивілізацій загрожує великими небезпеками. І все ж, перевага не на боці сил руйнування, а на боці перспектив кінцевого виживання. І важливо знати, де захопить нас головний удар зміни і який світ прийде, якщо ми зуміємо уникнути найгірших із ко¬ роткочасних небезпек, які на нас чатують. Отже — який тип су¬ спільства нині формується? ЗАВТРАШНІ ОСНОВИ Цивілізація Третьої Хвилі, на відміну від попередньої, повинна (і буде) користуватися великим розмаїттям енергетичних джерел, таких як енергія водню, сонячна, геотермальна енергія, енергія припливів і відпливів, енергія біомаси, енергія блискавки й також, мабуть, енергія термоядерна та інші джерела енергії, що їх у 80-х роках уявити ще не можна. (Хоча деякі ядерні станції, безперечно, ще працюватимуть, навіть якщо ми переживемо кілька катастроф, вони загалом розгля¬ датимуться як дорогий і небезпечний виняток.) Перехід до нової енергетичної бази буде вкрай нерівномірним, із постійними стакато надлишків, нестач з божевільними стрибками Цін. Але довготерміновий напрям видається очевидним — перехід від цивілізації, великою мірою опертої на одне джерело енергії, до Цивілізації, яка ґрунтується, більш надійно, на багатьох. У кінцевому підсумку, ми побачимо цивілізацію, що стоятиме більше на самодо¬ статніх, відновлюваних джерелах енергії, а не на тих, що вичерпу¬ ються. Цивілізація Третьої Хвилі покладатиметься також на далеко більш різноманітну технологічну базу, оперту на біологію, генетику, ма¬ теріалознавство, а також на відкритий космос та морське дно. Хоча 311
деякі нові технології вимагатимуть великої кількості енергії, біль¬ шість будуть опрацьовані так споживати, щоб споживати енергії мен¬ ше, а не більше. Не будуть технології Третьої Хвилі й такими вели¬ комасштабними та екологічно небезпечними, як технології минуло¬ го. Багато з них будуть маломасштабними, простими в управлінні» відходи однієї індустрії перероблятимуться на сировину для іншої. Для цивілізації Третьої Хвилі найбільш фундаментальною сиро¬ виною, яка, до того ж, ніколи не буде вичерпана, є інформація, зокре¬ ма й творча уява. Завдяки творчій уяві та інформації будуть знайдені замінники для багатьох сьогоднішніх джерел, що виснажуються, хо¬ ча ця заміна, знову ж таки, часто супроводжуватиметься різкими еко¬ номічними коливаннями та відхиленнями. Коли інформація набуде значення більшого, ніж будь-коли раніше, нова цивілізація перебудує освіту, по-новому визначить наукове до¬ слідження і, передусім, реорганізує засоби зв’язку. Сьогодні засоби масової комунікації, і друковані, й електронні, геть неспроможні впо¬ ратися з навантаженням та забезпечити необхідну культурну різно¬ манітність для виживання. Замість кількох культурно домінантних засобів масової комунікації, цивілізація Третьої Хвилі опиратиметь¬ ся на інтерактивні демасифіковані засоби масової комунікації, на¬ правляючи надзвичайно різноманітні й часто дуже персоналізовані думки й образи або в головну течію суспільства, або десь поза нею. Якщо ми заглянемо далеко вперед, то телебачення відступить там перед «інді-відео» — максимально вузьконаправленою передачею образів, адресованих одній особі. Ми зможемо також з часом викори¬ стовувати ліки, безпосередній зв’язок мозку з мозком та інші форми електрохімічного зв’язку, на які досі лише невиразно натякають. Все це порушить колосальні, хоча й розв’язні, політичні й моральні про¬ блеми. Великий централізований комп’ютер із шурхотінням його стрічок та складними системами охолодження, там, де він ще існує, буде замінений на міріади часточок інтелекту, які будуть у тій або тій фор; мі в кожній сім’ї, лікарні й готелі, в кожному транспортному засобі й побутовому приладі, практично в кожній цеглині. Електронне сере¬ довище буквально розмовлятиме з нами. Незважаючи на поширені хибні уявлення, цей перехід до оперто¬ го на інформацію, у великій мірі електронного суспільства й далі знижуватиме наші потреби в енергії високої вартості. Ця комп’ютеризація (або, точніше, інформаціоналізація) суспіль¬ ства не означатиме подальшої деперсоналізації людських взаємин. Як ми побачимо в наступному розділі, люди, як і раніше, стражда¬ тимуть, плакатимуть, сміятимуться, любитимуть одне одного й роз¬ важатимуться, але вони все це робитимуть у зовсім іншому кон¬ тексті. Синтез форм енергії, технологій та засобів інформації Третьої Хвилі прискорить революційні зміни в тому, як ми працюємо. Заво¬ ди й далі будуватимуться (а в деяких регіонах світу вони будувати¬ 312
муться ще кілька десятиліть), але завод Третьої Хвилі уже мало нага¬ дуватиме ті, які ми знали досі, й у багатих країнах кількість людей на водськгос робочих місцях швидко зменшуватиметься. У Цивілізації Третьої Хвилі завод більше не служитиме зразком Для інших типів інституцій. Не буде його головним завданням і масо- Ве виробництво. Навіть сьогодні завод Третьої Хвилі виробляє дема- еифіковану продукцію, часто за технічними умовами замовника. Він опирається на передові методи, такі як цілісне або «престо»-вироб- ництво. Він зрештою споживатиме менше енергії, менше витрачати¬ ме сировини, менше використовуватиме складових елементів і вима¬ гатиме багато більшого інтелекту конструктора. Та головне, що бага- т° його машин приводитимуться в дію не робітниками, а дис¬ танційно, безпосередньо споживачами. _ Усі ті, хто працюватиме на заводі Третьої Хвилі, виконуватимуть агато менше тупої чи монотонної праці, ніж ті, хто досі працює на Робочих місцях Другої Хвилі. їх не підганятиме стрічка конвеєра, ризьким буде рівень шуму. Працівники приходитимуть на завод і йтимуть додому в зручні для них години. Робоче місце буде набагато гуманнішим і індивідуалізованішим, часто з квітами та зеленим гіл¬ лям поруч із машинами. У визначених межах, оплата й пакети додат¬ кових привілеїв дедалі більше узгоджуватимуться з індивідуальними Потребами. Заводи Третьої Хвилі все частіше будуватимуться за межами ве¬ ликих міст-метрополій. Вони також, певно, будуть набагато менши¬ ми, ніж сучасні, з меншими виробничими підрозділами, кожен з яких Матиме більше самоуправління. Контора Третьої Хвилі теж не буде схожа на контору сьо¬ годнішню. Ключовий інгредієнт конторської праці, папір, буде посту¬ пово (хоча й не цілком) замінений. Цокання батареї друкарських ма¬ линок затихне. Картотечні шафи стануть меншими. Роль секретарки зміниться, оскільки електроніка скасує багато старих завдань і від¬ криє нові можливості. Як наслідок, рух паперів туди-сюди через ба¬ гато столів, безконечне повторне друкування стовпців чисел стане Менщ важливим, а ухвалення визначальних рішень — більш важли- Вим І більш поширеним. Щоб керувати такими заводами й конторами майбутнього, ком¬ паніям Третьої Хвилі будуть потрібні працівники, здатні ухвалювати самостійні рішення й бути радше винахідливими, ніж механічними виконавцями. Щоб підготувати таких працівників, школи все більше Відходитимуть від сьогоднішніх методів, якими вони все ще широко користуються, готуючи працівників для монотонної праці на заводах 1 в конторах Другої Хвилі. v Та найкардинальнішою зміною, яку принесе цивілізація Третьої Хвилі, стане, певно, переміщення прац як із заводу, так і з контори Додому. Не всяка робота може або повинна виконуватися вдома. Та коли Дешевий телезв’язок замінить дорогу поїздку транспортом, коли ми 313
піднімемо роль інтелекту та винахідливості у виробництві, дані зни¬ жуючи роль грубої сили чи рутинної розумової праці, значна частка робочої сили цивілізації Третьої Хвилі виконуватиме принаймні час¬ тину своєї праці вдома, а на заводах працюватимуть лише ті, хто ма¬ тиме справу з фізичними матеріалами. Це дає нам ключ до інституційної структури цивілізації Третьої Хвилі. Деякі вчені висунули припущення, що зі зростанням важли¬ вості інформації університет замінить завод як головна інституція за¬ втрашнього дня. Ця думка, проте, яка належить майже виключно ака¬ демікам, ґрунтується на провінційному розумінні, що лише універси¬ тет може бути чи є місцем одержання теоретичних знань. Це не біль¬ ше як професорські фантазії, що виражають їхнє бажання. Мультинаціональні керівники компаній, зі свого боку, розгляда¬ ють свої директорські кабінети як точку опори завтрашнього дня. Нова спеціальність «менеджерів інформації» дивиться на свої комп’ютерні приміщення як на центр нової цивілізації. Вчені орієнтуються на лабораторію для індустріальних досліджень. Нечис¬ ленні рештки хіпі мріють про відновлення сільськогосподарської ко¬ муни в центрі неосередньовічного майбутнього. Інші можуть назва¬ ти «кімнати втіхи» ледачого і схильного до розваг суспільства. Моя думка, з причин, окреслених раніше, не збігається з жодною з вищеназваних. Я гадаю, що центром майбутнього суспільства буде домівка. Я вірю, що дім набуде великої ваги в цивілізації Третьої Хвилі. Зростання кількості виробників-споживачів та начинених елек¬ тронікою котеджів, винахід нових організаційних структур для бізне¬ су, автоматизація та демасифікація виробництва — все це вказує на те, що домівка знову стане центральним осередком у суспільстві за¬ втрашнього дня — осередком радше із підвищеними, ніж знижени¬ ми економічними, медичними, освітянськими та соціальними функ¬ ціями. І все ж, малоймовірно, що будь-яка інституція — навіть домівка — відіграватиме центральну роль, яку відігравали кафедральний со¬ бор чи завод у минулому. Суспільство, найімовірніше, будуватиметь¬ ся радше навколо мережі, ніж ієрархії нових інституцій. Це передбачає також, що корпорації (і соціалістичні виробничі ор¬ ганізації) завтрашнього дня не височітимуть більше над іншими суспільними утвореннями. В суспільстві Третьої Хвилі корпорації просто визнаватимуться комплексними організаціями, якими вони і є, й переслідуватимуть різні цілі, водночас дбаючи не тільки про прибут¬ ки та виробничі норми. Замість зосереджуватися на одному практич¬ ному результаті, як навчені робити багато сьогоднішніх керівників, кмітливий керівник Третьої Хвилі стежитиме (і нестиме особисту відповідальність) за одержанням різних практичних «результатів». Заробітна платня й премії поступово будуть узгоджені з цією но¬ вою багатофункціональністю, оскільки корпорації, добровільно чи з примусу, стануть більш чутливими до факторів, які сьогодні вважа- 314
Ються неекономічними, а отже, й нерелевантними — екологічних, політичних, соціальних, культурних і моральних. Концепції ефективності Другої Хвилі, як правило, оперті на здат¬ ність корпорації перекласти свої непрямі витрати на споживача чи платника податків, будуть змінені з урахуванням прихованих со- Щальних, економічних та інших витрат, які часто також перетворю¬ ються на відстрочені економічні втрати. «Економислення» — ха¬ рактерна риса керівника Другої Хвилі, буде менш поширеним. Корпорація, як і більшість інших організацій, також зазнає ради¬ кальної перебудови, як тільки головні правила цивілізації Третьої Хвилі почнуть діяти. Замість суспільства, синхронізованого з темпом складального конвеєра, суспільство Третьої Хвилі рухатиметься до гнучких ритмів та графіків. Замість притаманних масовому суспіль¬ ну стандартизованих поведінки, думок, мови та стилів життя су¬ спільство Третьої Хвилі буде збудоване на сегментації й розмаїтті. Замість суспільства, яке концентрує населення, потоки енергії та інші особливості життя, суспільство Третьої Хвилі розсиплеться й роззо- Середиться. Замість вибору максимального масштабу, за принципом «більше — краще», суспільство Третьої Хвилі належно оцінить зна¬ чення «відповідного масштабу». Замість високоцентралізованого су¬ спільства, суспільство Третьої Хвилі визнає вартість більш децент¬ ралізованого ухвалення рішень. Такі зміни передбачають кардинальний відхід від традиційної ста¬ ромодної бюрократії та появу великого числа організацій нового сти¬ лю у бізнесі, уряді, школах та в інших інституціях. Там, де ієрархія залишиться, вона матиме тенденцію бути менш жорсткою й менш тривалою. Багато нових організацій не наполягатимуть на принципі «одна людина — один керівник», що передбачає робоче середовище, в якому більше людей ділитимуть тимчасову владу з правом ухвалю- вати рішення. Всі суспільства, які переходять до Третьої Хвилі, стоять перед по¬ глибленням проблем короткочасного безробіття. Починаючи з п’ят¬ десятих років, значне збільшення масштабів роботи для білих ко¬ мірців та у сфері обслуговування поглинули мільйони працівників, тимчасово звільнених через скорочення виробничого сектора. Сьо¬ годні, коли праця білих комірців у свою чергу автоматизована, вини¬ кає серйозне питання, чи й подальше розширення традиційного сек¬ тора обслуговування теж уповільниться. Деякі країни маскують цю проблему через збільшення штатів, розширення державної та при¬ ватної бюрократії, експортуючи надлишки робочої сили тощо. Але в Рамках економіки Другої Хвилі ця проблема залишається нероз¬ в’язаною. Це допомагає пояснити значущість наступного злиття в одну осо¬ бу виробника й споживача, яке я назвав появою виробника-спожива¬ ча. Цивілізація Третьої Хвилі несе із собою відновлення потужного сектора економіки, опертого на виробництво для споживання більше, ніж на виробництво для обміну, сектора, опертого більше на принцип 315
«зроби для себе», ніж на принцип «зроби для ринку». Такий карди^ нальний поворот після трьохсот років «маркетизації» вимагатиме й робитиме можливим радикально змінити нашу думку про всі наші проблеми, від проблем безробіття й достатку до проблем дозвілля та праці. Він також допоможе нам оцінити роль «домашньої праці» і по¬ дальші фундаментальні зміни в ролі жінок, які все ще становлять значну більшість серед тих, хто виконує домашню роботу. Потужна хвиля маркетизації, що котиться по землі, досягла своєї найвищої точки з багатьма ще неясними наслідками для майбутньої цивілізації- А тим часом люди Третьої Хвилі сформують собі нові уявлення про природу, прогрес, еволюцію, час, космос, матерію та казу- альність. їхнє мислення менше залежатиме від аналогій, пов’язаних із машиною, будучи сформоване такими концепціями, як процес, зворотний зв’язок та відсутність рівноваги. Вони будуть більше обі¬ знані з відсутністю безперервності, яка є наслідком тієї ж таки безпе¬ рервності. Виникне безліч нових релігій, нових концепцій науки, нових об¬ разів людської природи, нових форм мистецтва — у значно багатшо¬ му розмаїтті, ніж було можливо або необхідно в індустріальну еру- Виникнення мультикультури супроводжуватиметься безладом, поки не будуть вироблені нові форми залагодження групових конфліктів (сьогоднішні юридичні системи позбавлені уяви й повністю неадек¬ ватні суспільству високого розмаїття). Дедалі більше диференціація суспільства означатиме також змен¬ шення ролі національної держави — досі головної сили стандарти¬ зації. Цивілізація Третьої Хвилі опиратиметься на новий розподіл влади, за якого нація як така більше не буде такою впливовою, як раніше, тоді як інші інституції, від транснаціональної корпорації до автономної області або навіть міста-держави, набудуть більшого зна¬ чення. Регіони отримають більше влади, мірою того як національні рин¬ ки й економіки розпадуться на частини, причому деякі з них уже більші за колишні національні ринки та економіки. Можуть виникну¬ ти нові союзи, менш оперті на географічну близькість, ніж на за¬ гальні культурні, екологічні, релігійні та економічні подібності, так що один з регіонів у Північній Америці може установити тісніші зв’язки з якимсь регіоном у Європі чи Японії, ніж із своїми близьки¬ ми сусідами або навіть зі своїм власним національним урядом. Об’єднання всього цього призведе не до утворення унітарного світо¬ вого уряду, а до виникнення густої мережі нових транснаціональних організацій. За межами багатих країн три чверті неіндустріального людства боротимуться з бідністю за допомогою нових інструментів, не нама¬ гаючись більше сліпо копіювати суспільство Другої Хвилі чи задо¬ вольнятися умовами життя Першої Хвилі. З’явиться докорінно нова «стратегія розвитку», що відбиватиме особливості релігійного або 316
культурного характеру кожного регіону і буде свідомо спрямована на зменшення до мінімуму майбутнього потрясіння. Не пориваючи безжально зі своїми власними релігійними тра¬ диціями, структурою сім’ї та суспільним життям, у надії створити Дзеркальне відображення індустріальної Великої Британії, Німеччи¬ ни, Сполучених Штатів чи, в якомусь випадку, СРСР, багато країн спробують опертися на своє минуле, взявши до уваги відповідність між певними характеристиками суспільства Першої Хвилі та тими, Що тепер знову з’являються (на високотехнологічній основі) у країнах Третьої Хвилі. КОНЦЕПЦІЯ ПРАКТОПІЇ Отже, те, що ми тут бачимо, накреслює контури зовсім нового способу життя, що впливає не лише на індивідів, а й на всю планету. .Накреслену тут нову цивілізацію навряд чи можна назвати утопією, и хвилюватимуть серйозні проблеми, декотрі з яких ми розглянемо на подальших сторінках цієї книжки. Проблеми особистості й про¬ блеми спільноти. Політичні проблеми. Проблеми правосуддя, спра¬ ведливості й моралі. Проблеми нової економіки (а особливо відноси¬ ни між зайнятістю, добробутом та виробництвом-для-споживання). Все це, й багато іншого, спричинить боротьбу пристрастей. Але цивілізація Третьої Хвилі не є також і «антиутопією»^ Це не повернуті до життя «1984 рік» Орвелла чи «Славний новий світ» Ракелі. Обидві ці блискучі книжки,— а також сотні похідних від них науково-фантастичних оповідань — малюють майбутнє, оперте на високоцентралізовані, бюрократизовані та стандартизовані суспіль¬ ства, в яких індивідуальні відмінності викорінені. Ми зараз рухаємо¬ ся в прямо протилежному напрямі. Хоча Третя Хвиля й несе із собою великі проблеми для людства, ВІД екологічної загрози до небезпеки ядерного тероризму й електрон¬ ного фашизму, вона не є простим кошмарним лінійним продовжен¬ ням індустріалізму. Ми помітимо тут появу того, що може бути назване як «прак- топія» — ні найкраще, ні найгірше з усіх можливих слів, але прак¬ тичніше й краще від тих, які застосовувалися раніше. На відміну від Утопії, пракгопія не вільна від хвороб, політичної вульгарності та по¬ ганих манер. На відміну від більшості утопій, вона не статична й не заморожена в нереальній досконалості. Вона не реверсивна й моде¬ лює себе за якимсь ідеалом минулого. І навпаки, пракгопія не втілює в собі кристалізоване зло, виверну¬ ту утопію. Вона не безжально антидемократична. Вона істотно не войовнича. Вона не зводить своїх громадян до безликої одно¬ манітності. Вона не знищує своїх сусідів і не погіршує своє навко¬ лишнє середовище. Одне слово, пракгопія пропонує позитивну, навіть революційну альтернативу і разом з тим перебуває в межах реально досяжного. 317
Цивілізація Третьої Хвилі, в цьому значенні, є якраз практопічним майбутнім. У ньому ми бачимо цивілізацію, яка допускає індивідуаль¬ ну відмінність і допускає (а не пригнічує) расову, регіональну, релі¬ гійну та субкультурну відмінність, цивілізацію, побудовану значною мірою навколо домівки, цивілізацію, яка не замерзла у стані амбри, а пульсує новаторством, проте спроможна й забезпечити анклави від¬ носної стабільності для тих, хто її потребує чи бажає, цивілізацію, якій більше не треба марнувати свої кращі сили на маркетизацію, цивілізацію, здатну протегувати мистецтву, цивілізацію, яка стоїть пе¬ ред безпрецедентними історичними можливостями вибору—за при¬ клад можна взяти генетику й еволюцію — і спроможна винайти нові етичні або моральні стандарти, щоб дати раду таким складним про¬ блемам, і нарешті, цивілізацію, яка принаймні потенційно є демокра¬ тичною й гуманною, краще врівноважена з біосферою й більше не за¬ лежить небезпечно від експлуататорських дотацій, одержуваних від решти світу. Щоб побудувати це, треба важко працювати, але нічого неможливого в цьому нема. Зливаючись таким чином у один могутній потік, сьогоднішні змі¬ ни вказують на рентабельну контрцивілізацію, альтернативну до все більш закостенілої і нерентабельної індустріальної системи. Тобто, вони вказують на практопію. ХИБНЕ ЗАПИТАННЯ Чому це відбувається? Чому стара Друга Хвиля раптом стала не¬ рентабельною? Чому наступає цей новий цивілізаційний приплив, щоб зіткнутися зі старим? Ніхто цього не знає. Навіть сьогодні, через 300 довгих років, істо¬ рики не можуть точно встановити «причину» індустріальної револю¬ ції. Як ми вже бачили, кожна академічна гільдія чи філософська шко¬ ла висунули свої власні пояснення. Технологічні детерміністи вказу¬ ють на паровий двигун, екологи — на винищення лісів у Великій Бри¬ танії, економісти — на коливання цін на вовну. Інші наголошують на релігійних або культурних змінах, Реформації, Просвітництві й так далі. У сьогоднішньому світі ми також можемо виявити багато взаємно каузальних сил. Експерти вказують на зростання потреб, на вичерпні поклади нафти, на швидке зростання населення світу або на велику загрозу глобального забруднення як на ключові сили структурних змін у планетарному масштабі. Інші вказують на дивовижні досяг¬ нення в науці й технології по закінченні Другої світової війни та на соціальні й політичні зміни, які відбулися потім. Ще інші наголошу¬ ють на пробудженні неіндустріального світу та на тамтешніх політичних заворушеннях, які ставлять під удар дешевизну енергії й сировини. Можна послатися на разючі зміни цінностей — сексуальну рево¬ люцію, молодіжний заколот 1960-х років, швидку зміну ставлення до 318
праці. Можна виділити гонитву озброєнь, яка значно прискорила пев¬ ні види технологічних перемін. Альтернативно, можна шукати при- чину Третьої Хвилі в культурних та епістемологічних змінах нашого часу мабуть, таких же глибоких, як спричинені Реформацією та Просвітництвом разом узятими. Ми могли б, коротко кажучи, знайти багато, навіть сотні течій пе¬ ремін, які створюють велике злиття, усі вони взаємодіють, між усіма існують якісь каузальні зв’язки. Ми могли б знайти петлі дивовиж¬ ного позитивного зворотного зв’язку в суспільній системі, що знач¬ но прискорюють і розширюють певні зміни, а також і петлі негатив¬ ного зв’язку, що стримують інші зміни. У цей неспокійний період Ми могли б знайти аналогії великому «стрибку», описаному такими вченими, як Ілля Пригожин, коли простіші структури, почасти ви¬ падково, раптом проривалися на цілком новий рівень складності й Розмаїття. Ми не можемо знайти лише «справжню» причину Третьої Хвилі в значенні єдиної незалежної змінної величини чи первісної ланки, Яка тягне за собою весь ланцюг. Справді, запитувати, що є «справж¬ ньою» причиною, означає або хибно формулювати запитання, або за¬ давати хибне запитання взагалі. Що є причиною Третьої Хвилі? — таке запитання може поставити лише Друга Хвиля. „ Сказати так означає не ігнорувати причинний зв’язок, а визнати ного складність. Не означає це й історичної неминучості. Цивілізація ■Другої Хвилі може бути розладнаною й нерентабельною, але це не означає, що зображена тут цивілізація Третьої Хвилі має неодмінно ^формуватися. Будь-які сили можуть докорінно змінити реальність. Ут спадають на думку війна, економічний занепад, екологічна ката- Строфа. Оскільки ніхто не спроможний зупинити останню історичну Хвилю перемін, діють водночас і необхідність, і випадковість. Це, пР0те, не означає, що ми не можемо впливати на їхній напрям. Якщо сказане мною про позитивний зворотний зв’язок відповідає дійсно- СТ|> то часто буває досить трохи «підштовхнути» систему, щоб спри¬ чинити великомасштабні зміни. Рішення, які ми ухвалюємо сьогодні як індивіди, групи чи уряди, Можуть відхилити від курсу, спрямувати в інший бік або в певне Річище швидкі течії змін. Кожна людина реагуватиме по-різному на Проблеми, спричинені суперборотьбою, яку ведуть захисники Другої *вилі проти прибічників Третьої. Росіяни відреаґують одним спосо¬ бом, американці — другим, японці, німці, французи або норвежці — Третім, і країни, мабуть, стануть ще більше відрізнятися одна від од- І10ї, а не навпаки. Те саме відбувається й у внутрішньому житті країн. Маленькі зміни Можуть спричинити великі наслідки — у корпораціях, школах, церк- Вах> лікарнях та в навколишньому середовищі. Ось чому, незважаючи На все, людей, навіть індивідів, як і завжди, треба брати до уваги. Так воно є насамперед тому, що зміни, які чекають нас попереду, є наслідками конфліктів, а не автоматичного поступу. Так, у кожній з 319
технологічно розвинених країн відсталі регіони змагаються за завер¬ шення своєї індустріалізації. Вони намагаються захистити свої заво¬ ди Другої Хвилі та пов’язані з ними робочі місця. Це приводить їх Д° фронтального конфлікту з регіонами, які вже просунулися далеко вперед у будівництві технологічної бази функціонування Третьої Хвилі. Такі битви розривають суспільство на частини, але вони та^ кож відкривають багато можливостей для ефективної політичної и громадської діяльності. Суперборотьба, яка зараз ведеться в кожній спільноті між людьми Другої Хвилі й людьми Третьої Хвилі, не означає, що інші битви втрачають своє важливе значення. Класовий конфлікт, расовий кон¬ флікт, конфлікт молодих і людей похилого віку з тенденціями, ЩО Iх я в іншому місці назвав «імперіалізмом людей середнього віку»* конфлікт між регіонами, статями й релігіями — всі вони мають місце- Деякі з них справді загостряться. Але всі вони формуються супербо- ротьбою і їй підпорядковані. Саме суперборотьба, по суті, визначає майбутнє. Тим часом, поки в наших вухах гуркотить Третя Хвиля, дві оче¬ видні істини прорізаються крізь усе. Одна з них — це перехід на ви¬ щий рівень розмаїття в суспільстві — демасифікація масового су¬ спільства. Друга — це прискорення, швидший темп, у якому відбува¬ ються історичні зміни. Сукупно ці реалії створюють велику напругу як у свідомості індивідів, так і в інституціях, посилюючи суперборотьбу, яка шаліє навколо нас. Звичні до незначного розмаїття й повільних перемін, індивіди и інституції раптом виявляють, що їм доводиться давати раду велико¬ му розмаїттю й швидким перемінам. Перехресні тиски загрожують перевантажити їхню здатність приймати рішення. Нам залишається лише один вибір. Ми повинні перебудувати се¬ бе й наші інституції, щоб якось дати раду новим реальностям. Такою є вартість переходу до рентабельного й пристойно гуман¬ ного майбутнього. Щоб зробити можливими необхідні зміни, ми по¬ винні зовсім по-новому, давши волю своїй уяві, подивитися на Д®1 чітко видимі проблеми. Обидві вони важливі для нашого виживаннЛ' але все ще нехтуються. Це — майбутнє особистості й політика май¬ бутнього. До яких ми зараз і переходимо...
ЗАКЛЮЧНІ МІРКУВАННЯ
Розділ 25 НОВА ПСИХОСФЕРА Формується нова цивілізація. Але як ми пристосуємося до неї? Чи не означають сьогоднішні зміни в технології та соціальні потрясіння, Що настав кінець дружбі, коханню, обов’язку, спільноті й любові? Чи не зроблять завтрашні електронні чудеса людські відносини ще пустішими й ще менш безпосередніми, ніж вони є сьогодні? „ Це законні запитання. Вони виникають із обґрунтованого страху, и лише наївні технократи можуть легко від них відмахнутися. Якщо ми розглянемося довкола, то побачимо широко розповсюджені свід¬ чення психологічного занепаду. Схоже, ніби в нашій спільній психо- сфері вибухнула бомба. Ми фактично переживаємо не лише розпад техносфери, інфосфери чи соціосфери Другої Хвилі, а й розкол пси- Хосфери. У багатих країнах сумна статистика добре відома: зростання кількості самогубств серед молоді, карколомно високий рівень алко¬ голізму, широко розповсюджені психічна депресія, вандалізм та зло¬ чинність. У Сполучених Штатах, у закладах негайної медичної допо¬ моги, юрмляться пияки, наркомани всіх мастей і різновидів, не кажу¬ чи вже про тих, у кого лише «нервовий розлад». Всюди процвітають заклади допомоги та ментального здоров’я. У Вашингтоні Президентська комісія ментального здоров’я оголо¬ шує, що одна четверта всіх громадян у Сполучених Штатах страж¬ дають від якоїсь форми сильного емоційного стресу. А психологи Національного інституту ментального здоров’я, доводячи, що майже Жодна сім’я не вільна від якоїсь форми розумового розладу, заявляє, Що «психологічний неспокій... невтримно зростає в американському суспільстві, яке збентежене, розділене та стурбоване своїм майбут¬ нім». Звичайно, що нечіткі визначення та ненадійна статистика роблять такі узагальнення підозрілими і навряд чи давніші суспільства були зразком розумового здоров’я. І все ж, сьогодні ми маємо дуже сер¬ йозні проблеми — в цьому не доводиться сумніватися. Якість повсякденного життя погіршується. Нерви в усіх розлад¬ нані, а бійки та постріли в метро або в чергах на бензозаправочних станціях наводять на думку, що самовладання в людей на межі зриву. Мільйонам людей усе це вкрай остогидло. їм усе більше й більше набридає армія наркоманів, гомосексу¬ алістів та психічнохворих, чия антисоціальна поведінка часто рекла¬ "* 323
мується засобами масової комунікації. Принаймні на Заході ми бачи¬ мо згубну романтизацію божевілля, прославлення мешканців «нарко- притонів». Бестселери проголошують божевілля міфом, якийсь літе¬ ратурний журнальчик у Берклі пише, що «божевілля, геніальність » святість усі лежать у тій самій сфері й заслуговують на однакову на¬ зву й престиж». Тим часом, мільйони людей несамовито шукають свою іден¬ тичність або якусь магічну терапію, щоб знову об’єднати свої інди¬ відуальності, увійти в безпосередні близькі взаємини з іншими або підняти їх на «вищий» ступінь свідомості. На кінець сімдесятих цей рух, поширюючись на схід від Ка¬ ліфорнії, породив біля 8 тисяч різних «терапій», стулених із решток психоаналізу, східних релігій, статевого експериментування, ігрових ситуацій та прагнення відродити старовину. За словами одного кри¬ тичного огляду, «ці методи були акуратно упаковані й розподілені від узбережжя до узбережжя під такими назвами, як «Динаміка розуму», «Аріка» та «Розумовий контроль Сільва». Трансцендентальна меди¬ тація поширювалася не менш швидко, аніж методи швидкого читан¬ ня; діанетика саєнтології вперше викинула на масовий ринок свою власну популярну терапію ще в п’ятдесяті роки. Водночас набули розмаху релігійні культи Америки, розгалужуючись по країні й ор¬ ганізовуючи масові кампанії збирання фондів та гуртування при¬ хильників». Ще важливішим, аніж потенційна індустрія людських можливо¬ стей, був християнсько-євангелічний рух. Звертаючись до бідніших і менш освічених верств суспільства, тонко використовуючи велику силу радіо й телебачення, «знову відроджений» рух роздувається у своїх розмірах. Релігійні проповідники, осідлавши його гриву, за¬ кликають своїх послідовників боротися за спасіння своєї душі в су¬ спільстві, що його вони уявляють собі як занепадницьке й прире¬ чене. Ця епідемія душевного розладу вразила не всі регіони техно¬ логічного світу однаковою силою. З цієї причини читачі в Європі та в інших місцях іноді мають спокусу розглядати її як переважно американський феномен, тоді як у самих Сполучених Штатах дех¬ то все ще вважає це просто ще одним виявом каліфорнійських ди¬ вацтв. Обидві ці точки зору далекі від істини. Якщо психічне нездужан¬ ня та дезінтеграція найдужче впадають у око в Сполучених Штатах, а надто в Каліфорнії, це лише свідчить про те, що Третя Хвиля нако¬ тилася там трохи раніше, ніж десь-інде, спричинивши швидший об¬ вал соціальних структур Другої Хвилі. Справді, щось на зразок параноїдної шизофренії вразило багато спільнот — і не лише в Сполучених Штатах. У Римі й Турині терори¬ сти гордо марширують вулицями. У Парижі й навіть у колись спо¬ кійному Лондоні зростає хуліганство й вандалізм. У Чикаго старі лю¬ ди бояться ходити вулицями після заходу сонця. У Нью-Йорку школи 324
и метрополітен тріщать від насильства. А в тій же таки Каліфорнії *Урнал пропонує своїм читачам практичний довідник із «ручної зброї Та стрільби, з видресируваних для нападу собак, з охоронної сигналі¬ сті', засобів особистої безпеки, методів самозахисту та комп’ютери¬ зованих систем безпеки». У повітрі стоїть важкий запах. Це запах цивілізації Другої Хвилі, яка вмирає й уже розкладається. НАСТУП НА САМОТНІСТЬ Щоб створити наповнене емоційне життя та здорову психосфе- РУ Для завтрашньої цивілізації, ми повинні взяти до уваги три го¬ ловні потреби будь-якої особистості: потреби в спілкуванні, струк¬ турі й значенні. Зрозумівши, як розпад суспільства Другої Хвилі під¬ риває всі ці три потреби, ми могли б спланувати наперед більш здо- Рове психологічне середовище для себе та для своїх дітей у майбут¬ ньому. . Почати з того, що будь-яке порядне суспільство має генерувати відчуття спільноти. Спільнота рятує від самотності. Вона дає людям Життєво необхідне відчуття приналежності до чогось. І все Ж СЬО¬ ГОДНІ інституції, від яких залежить спільнота, розвалюються в усіх техносуспільствах. Наслідком цього є епідемія самотності. Від Лос-Анджелеса до Ленінграда, підлітки, нещасливі подруж¬ жя, одинокі батьки, звичайні трудівники, старі люди — всі нарікають на соціальну ізоляцію. Батьки признаються, що їхні діти надто зай¬ няті, аби бачитися з ними чи навіть телефонувати їм. Самотні незна¬ йомці в барах та пральнях самообслуговування пропонують, як вис¬ ловився один соціолог, свої «безконечні сумні звіряння». Клуби й Дискотеки для одиноких правлять за ринки плоті для готових іти на Ризик розлучених. Самотність є навіть нехтуваним фактором у економіці. Скільки до¬ машніх господарок із середнього класу, доведених до розпачу дзвінкою порожнечею їхніх багатих приміських будинків, вийшли на ринок праці, щоб зберегти свій здоровий глузд? Скільки домашніх тварин (та вагонів харчових продуктів для котів і собак) куплено, щоб порушити тишу порожнього дому? Самотність сприяє багатьом нашим поїздкам і Розвагам. Вона сприяє схильності до вживання наркотиків, депресії та зниженню продуктивності. І саме вона створює вигідний бізнес «са¬ мотніх сердець», мета якого допомогти одинокій особі вистежити й за- аРканити містера або місіс «якого чи якої треба». Звичайно, біль самоти — це не щось нове. Але самота нині так по¬ ширилася, що перетворилася, парадоксально, на спільний досвід люд¬ ства. Спільнота вимагає більше, ніж емоційно задовільні зв’язки між ■ндивідами. Вона вимагає також сильних зв’язків вірності, які поєд¬ нують індивідів із їхніми організаціями. Тільки тому що вони відчу¬ 325
вають відсутність товариства інших осіб, мільйони людей сьогодні почувають себе відрізаними й від інституцій, частинами яких вони є. Вони прагнуть належати до інституції, яка заслуговує на їхню пова¬ гу, симпатію й відданість. Корпорація може бути однією з таких інституцій. Мірою того як компанії зростали й ставали більш безособови¬ ми, а їхня діяльність розгалужувалася, працівникам залишалося все менше радості причетності до спільної праці. Почуття спільно¬ ти зникало. Той же таки термін «корпоративна вірність» звучить тепер архаїчно. Справді, вірність своїй компанії розглядається ба¬ гатьма як зрада самого себе. У «Нижній лінії», популярному романі Флетчера Кнебеля про великий бізнес, героїня роздратовано каже своєму керівному чоловікові: «Вірність компанії! Та плювати мені на неї». За винятком Японії, де все ще існує система найму на все життя Й корпоративна батьківська опіка (хоча для все меншого відсотка робо¬ чої сили), трудові взаємини стають усе більш скороминущими й ніко¬ го емоційно не задовольняють. Навіть коли компанії намагаються створити соціальний вимір для своїх працівників — щорічний пік¬ нік, спортивну команду коштом компанії, відомчі різдвяні свята — більшість стосунків на службі є не більше як поверховими. З цих причин сьогодні є мало людей, які мають відчуття, що вони належать чомусь більшому й кращому, ніж самому собі. Теплі почут¬ тя приналежності до спільноти виникають лише спонтанно під час кризи, стресу, лиха або загального страйку. Великі студентські заво¬ рушення шістдесятих років, наприклад, сприяли виникненню колек¬ тивного почуття. Те саме роблять сьогодні антиядерні демонстрації- Але й рухи, і почуття, які вони викликають, є тепер скороминущими. Спільнота стає дефіцитом. Один засіб проти епідемії самотності можна знайти в зростанні рівня нашого суспільного розмаїття. Демасифікуючи суспільство, на¬ голошуючи на відмінностях, замість подібностей, ми допомагаємо людям індивідуалізувати себе. Ми робимо можливим для кожного ефективніше використання своїх можливостей. Але ми також усклад¬ нюємо людські контакти. Чим більше ми індивідуалізовані, тим важ-; че стає знайти собі пару або коханого чи кохану, які мали б ті самі інтереси, цінності, режими, життєвий розпорядок або вподобання. За¬ вести друзів теж стає важче. Ми стаємо розбірливіші в наших суспіль¬ них стосунках. Але так само роблять і інші. Наслідком є багато хист¬ ких, ненадійних взаємин. Або ніяких взаємин узагалі. Розпад масового суспільства, таким чином, обіцяючи більше шансів для особистої реалізації своїх можливостей, водночас сприяє, принаймні сьогодні, розповсюдженню гіркоти самотності. Якщо су¬ спільство Третьої Хвилі не хоче бути холодно металевим із порожне¬ чею для серця, воно муситиме фронтально атакувати цю проблему- Воно повинне відновити спільноту. 326
Як ми можемо це зробити і з чого маємо починати? Як тільки ми визнаємо, що самотність не є більше особистою справою, а становить суспільну проблему, спричинену розпадом інституцій Другої Хвилі, ми побачимо багато чого такого, що ми спроможні зробити у зв’язку з цим. Ми можемо почати там, де зви¬ чайно починає спільнота,— у сім’ї, розширивши її звужені функції. Сім’я, після індустріальної революції, поступово звільнялася від тягаря своїх старих. Якщо ми зняли із сім’ї цю відповідальність, то, може, настав час почасти це відновити. Тільки ностальгічний дурень захотів би скасувати державні та приватні пенсійні системи або по¬ вернути старих людей у повну залежність від їхніх родин, як було раніше. Але чому б не запропонувати податкові та інші стимули для сімей, у тому числі для нуклеарних та нетрадиційних, які самі піклу¬ ються про своїх старих, замість віддавати їх до безликих «при¬ тулків»? Чом би не винагороджувати, замість карати економічно, тих, Хто підтримує й зміцнює сімейні зв’язки через лінії поколінь? ^ Той же принцип може бути поширений і на інші функції сім’ї. їх треба заохочувати грати більшу, а не меншу роль у освіті молоді. Бать¬ ки, які бажають навчати своїх дітей удома, повинні одержувати допо¬ могу від школи, а не вважатися вередливими або порушниками зако¬ ну. І батьки повинні мати більший, а не менший вплив на школу. Водночас школа може зробити більше для формування відчуття приналежності. Замість оцінювати учнів лише за їхніми індивідуаль¬ ними діями, якась частина оцінки кожного учня має залежати від дій Усього класу чи якоїсь групи в класі. Це відкрито підтримало б ідеї, Що кожен із нас несе відповідальність за інших. Одержавши бодай невелике заохочення, вчителі могли б знайти й багато інших, кращих способів, щоб розвивати в учнях відчуття спільноти. Корпорації також могли б зробити багато для відновлення людсь¬ ких зв’язків. Виробництво Третьої Хвилі робить можливою децент¬ ралізацію і сприяє утворенню менших, більш пов’язаних особисти¬ ми стосунками трудових колективів. Новаторські компанії могли б створити нову мораль та відчуття приналежності, заохочуючи своїх працівників організовуватися в міні-компанії або укладати контракти з такими групами на виконання якоїсь специфічної роботи. Таке подрібнення величезних корпорацій на невеликі утворення, Що самі б управлялися, могло б не просто вивільнити величезний по¬ тенціал нової виробничої енергії, а й одночасно побудувати спільноту. Норман Макре, заступник редактора журналу «Економіст», вис¬ ловив припущення, що «напівсамостійним групам від шістьох до, можливо, сімнадцяти осіб, що захотіли працювати разом як друзі, ри- ночні сили могли б визначити, який модуль товару буде оплачений і за якою ціною за одиницю виробу, а потім поступово дозволити їм виготовляти ці вироби своїм власним способом». «Справді,— пише Макре,— ті, котрі утворять успішну дружню сумісну групу, принесуть багато суспільної користі й, можливо, за¬ служать якихось субсидій чи податкових пільг». (Особливим у такій 327
організації є те, що можна було б створювати окремі групи всередині прибуткових корпорацій чи, за інших обставин, в рамках соціаліс¬ тичного виробничого підприємства.) Корпорації могли б також переглянути свою практику відправлен¬ ня людей на пенсію. Раптове звільнення старого працівника не лише позбавляє індивіда регулярної повної заробітної платні й позбавляє його змоги відігравати продуктивну роль у суспільстві, а й також роз¬ риває багато соціальних зв’язків. Чом би не мати плану й програми часткового відправлення на пенсію, надаючи змогу напівпенсіонерам працювати позаштатно, служачи спільноті на добровільній чи почас¬ ти оплачуваній основі? Інший спосіб побудови взаємин спільноти міг би залучити пенсіонерів до нового спілкування з молодими й навпаки. Старші люди в кожній спільноті могли б призначатися «вчителями» або «на¬ ставниками», щоб вони навчали молодих майстерності в місцевих школах добровільно чи за часткову оплату або мали, скажімо, одно¬ го учня, що регулярно приходив би до них для навчання. Під нагля¬ дом школи колишні фотографи могли б навчати молодих фотографу¬ вати, автомобільні механіки — ремонтувати непокірний двигун, бух¬ галтери — вести облік тощо. В багатьох випадках між наставником і «учнем» виникло б почуття корисного обов’язку, який би вийшов за межі інструкції. Бути самотнім не гріх і в суспільстві, яке швидко розпадається на складові частини, цс не слід вважати ганьбою. Так, автор листа Д° «Єврейської хроніки» в Лондоні запитує: «Чому вважається не зов¬ сім пристойно вчащати до груп, куди, як очевидно, всі приходять ли¬ ше для того, щоб познайомитися там з особою протилежної статі?» Те саме запитання можна було б поставити й у випадку барів, диско¬ тек та курортів для самотніх людей. В одному листі говориться, що в містах Східної Європи інфор¬ маційні канали або організації знайомств послужили б корисній меті, допомагаючи знайомитися людям шлюбного віку, і що бюро зна¬ йомств та подібні агенції сьогодні дуже потрібні. «Ми повинні від¬ крито визнати, що нам потрібна допомога, людські контакти та змістовне громадське життя». Ми потребуємо багато нових служб, як традиційних, так і нова¬ торських, допомагати самотнім людям знайомитися, не втрачаючи почуття гідності. Дехто покладає надії на оголошення в рубриці «са¬ мотні серця» в журналах, що вони допоможуть їм знайти собі друга чи пару. Ми можемо бути певні, що незабаром місцеві служби ка¬ бельного телебачення передаватимуть відеооголошення, щоб май¬ бутні партнери змогли побачити одне одного ще до своєї зустрічі. (Вважається, що такі програми матимуть надзвичайно високі рей¬ тинги.) Але чи повинні служби знайомств обмежуватися організацією ро¬ мантичних контактів? Чому цим службам не бути тим місцем, куди люди могли б прийти, щоб просто зустрітися й подружитися, на 328
відміну від закоханих чи потенційних подружжів? Суспільству потрібні такі служби, й поки вони працюватимуть чесно й порядно, нам не слід вагатися винаходити й використовувати їх. ТЕЛЕСПІЛЬНОТА На рівні довготермінової соціальної політики ми також повинні швидко рухатися до організації «телеспільноти». Ті, хто бажає, щоб спільнота була відновлена, повинні звернути увагу на вплив подоро¬ жей та високої мобільності на соціальну подрібненість. Написавши про це докладно в «Майбутньому потрясінні», я не стану повторюва¬ ти тут докази. Але одним із вирішальних кроків, який може бути зроблений у напрямку до побудови відчуття спільноти в Третій Хвилі, є вибіркова заміна поїздок телезв’язком. Загальнопоширений страх, що комп’ютери та засоби телекому¬ нікації позбавлять нас безпосереднього контакту і ще більше пору¬ шать людські взаємини, є наївним і спрощеним. Фактично може бу¬ ти якраз навпаки. Тоді як деякі конторські або заводські відносини можуть і справді бути послаблені цими технологіями, домашні або спільноті стосунки можуть навіть зміцнитися. Комп’ютери та засо¬ би телезв’язку допоможуть нам створити спільноту. Навіть не зробивши нічого більше, вони нададуть можливість ба¬ гатьом із нас відмовитися від щоденних поїздок на роботу — відцен¬ трової сили, яка розлучає нас уранці, штовхає нас до поверхових ви¬ робничих взаємин, послаблюючи наші більш важливі соціальні зв’язки вдома та в спільноті. Роблячи можливим для великого числа людей працювати вдома (або в близькому сусідньому виробничому Центрі), нові технології могли б тісніше згуртувати сім’ї й зробити значно цікавішим життя спільноти. Начинений електронікою котедж міг би стати місцем сімейної праці в майбутньому, тобто до створен¬ ня тісно згуртованої виробничої одиниці, в якій працювали б, мож¬ ливо, й діти (а іноді навіть і люди сторонні). Цілком імовірно, що подружжя, які проводитимуть багато часу ра¬ зом, працюючи вдома протягом дня, увечері захочуть кудись вийти. (Сьогодні більш типова ситуація — це втома після приїзду додому й небажання покинути його.) Оскільки засоби телезв’язку починають замінювати поїздки, ми, певно, скоро побачимо виникнення по сусідству ресторанів, театрів, барів і клубів, пожвавлення діяльності Церкви та добровільно організованих груп — і все це переважно на основі безпосереднього спілкування. Проте це не означає, що всі непрямі відносини треба знехтувати. Проблема полягає не так у відсутності безпосередніх відносин, як у пасивності та безпорадності. Для особи сором’язливої чи такої, яка Не має змоги покинути домівку або боїться безпосередніх зустрічей із людьми, нова інфосфера зробить можливим взаємне електронне спілкування з іншими, що мають спільні з нею інтереси,— гравцями в шахи, колекціонерами поштових марок, любителями поезії чи 329
спортивними вболівальниками — варто лише набрати номер телефо¬ ну в будь-якому місці країни. Хоча вони і будуть непрямі, такі взаємини можуть забезпечити да¬ леко ефективніші ліки проти самотності, ніж телебачення, яким ми знаємо його сьогодні, де всі послання йдуть у одному напрямі — па¬ сивний отримувач безпорадний увійти в якийсь контакт із миготли¬ вим зображенням на екрані. Вибірковий зв’язок краще служитиме цілям телеспільноти. Одне слово, при побудові нами цивілізації Третьої Хвилі ми бага¬ то можемо зробити для того, щоб підтримати та збагатити, а не зруй¬ нувати спільноту. СТРУКТУРА ГЕРОЇНУ Перебудова спільноти, проте, має розглядатись як частина біль¬ шого процесу. Бо крах інституцій Другої Хвилі руйнує також струк¬ туру і зміст у нашому житті. Індивідам потрібна життєва структура. Життя, позбавлене зро¬ зумілої структури, неминуче скочується до особистої катастрофи. Відсутність структури призводить до занепаду Структура забезпечує відносно сталі точки прив’язки, які нам потрібні. Ось чому для багатьох людей праця є психологічно важли¬ вою, до того ж вона оплачується. Ставлячи чіткі вимоги до їхнього часу й енергії, вона створює ядро структури, навколо якого може бу¬ ти організоване їхнє життя. Незаперечні обов’язки батьків перед дітьми, піклування про хворих, сувора дисципліна, яка вимагається від членів церкви або, в деяких країнах, партії — все цс також наки¬ дає прості структури на життя людини. Поставлені перед відсутністю видимої структури, деякі молоді люди вживають наркотики, щоб її створити. «Згубна звичка вживати героїн,— пише психолог Ролло Мей,— створює смисл життя для мо¬ лодої особи. Натерпівшись від безцільності існування, її життя тепер має свою структуру, яка складається з певних стратегій: як одурити поліцію, як добути потрібні гроші, де знайти наступну дозу — все це наділяє її новою енергією, що приходить на зміну попередньому без¬ структурному світові». Нуклеарна сім’я, соціально нав’язані графіки, добре визначені ролі, видимі відзнаки статусу та зрозумілі обриси влади — всі ці фак¬ тори утворювали відповідну життєву структуру для більшості людей в еру Другої Хвилі. Сьогодні розпад Другої Хвилі руйнує життєву структуру багатьох індивідів, а нові інституції Третьої Хвилі, що формуватимуть струк¬ туру, ще не утвердилися. Саме це, а не якісь особисті невдачі, пояс¬ нює, чому для мільйонів сьогоднішнє повсякденне життя видається цілком позбавленим видимого порядку. До цієї втрати порядку ми повинні також додати втрату значення. Відчуття того, що наше життя чогось варте, виникає внаслідок здо¬ 330
рових взаємин із суспільним середовищем — від сім’ї, корпорації. Церкви до політичного руху. Воно також залежить від спроможності бачити себе частиною більшої, навіть космічної структури. Раптова зміна фундаментальних правил соціальної поведінки, розпливчастість ролей, розмаїття статусів і ліній влади, занурення у віддзеркалену на екрані культуру і, понад усе, розпад великої систе¬ ми мислення та індуст-реальність розбили образ світу, який біль¬ шість із нас носять у наших черепних коробках. Тому більшість лю¬ дей, дивлячись сьогодні на довколишній світ, бачать лише хаос. Во¬ ни страждають від усвідомлення особистого безсилля й непотріб¬ ності. І лише звівши все це докупи — самотність, втрату структури та •фах значення, що супроводжують занепад індустріальної цивілі¬ зації,— ми зможемо осмислити суть деяких із найзагадковіших су¬ спільних явищ нашого часу, не найменш значущим серед яких є за¬ гадкове відродження культів. ТАЄМНИЦЯ КУЛЬТІВ Чому так багато тисяч явно розумних людей, які до того ж мають Успіх у житті, втягуються сьогодні в безліч культів, які проростають із усіх тріщин системи Другої Хвилі, що стають усе ширшими? Що Можна вважати причиною того повного контролю, який Джим Джонс Мав над життям своїх послідовників? За приблизним підрахунком, сьогодні близько 3 мільйонів амери¬ канців належать до тисячі релігійних культів, найбільші з яких носять такі назви, як «Церква єдності», «Місія божественного світла», «Харе Крішна» та «Дорога», і мають свої храми або філії в більшості вели¬ ких міст. Тільки один із них, «Церква єдності» Сун Муна, запевняє, Що має від 60 до 80 тисяч членів, випускає щоденну газету в Нью- Йорку, володіє заводом рибної тари у Віргінії і має багато інших при¬ буткових підприємств. Її енергійних проповідників, які збирають ко¬ шти, можна бачити всюди. Такі групи існують не лише в Сполучених Штатах. Нещодавня сенсаційна судова справа у Швейцарії привернула міжнародну увагу До «Центру божественного світла» у Вінтертурі. «Культів, сект і релі¬ гійних громад... найбільше в Сполучених Штатах, тому що Америка, Й у цьому випадку теж, випереджає решту світу на 20 років,— пише лондонський «Економіст». — Але їх можна знайти і в Європі, на Сході й на Заході, а також і в інших місцях». Але чому такі групи можуть роз¬ раховувати майже на абсолютну вірність та покірність своїх членів? їхня таємниця проста. Вони розуміють потребу людей у спільноті, структурі й значенні. Це те, на чому наголошують усі культи. Людям самотнім культи спочатку пропонують дружбу. Офіційний представник «Церкви єдності» каже: «Якщо хтось почувається са¬ мотнім, ми заводимо з ним розмову. Довкола ходить багато самотніх людей». Новачки оточені людьми, які пропонують їм дружбу та щи¬ 331
ре схвалення. Багато культів вимагають сумісного проживання. Це раптове тепло й увага мають таку високу цінність, що члени культу часто свідомо відмовляються від спілкування зі своїми сім’ями та ко¬ лишніми друзями, жертвуючи свій заробіток на потреби культу, що натомість допомагає їм утриматися від споживання наркотиків і навіть від сексу. Але культ дає більше, ніж відчуття спільноти. Він також пропонує таку жадану структуру. Культи накидають вузькі обмеження на по¬ ведінку. Вони вимагають суворої дисципліни, а деякі заходять так да¬ леко, що нав’язують дисципліну через биття, примусову працю та свої власні форми остракізму або позбавлення волі. Психіатр Г. Сух- део із медичної школи в Нью-Джерсі, після розмови з тими, що ви¬ жили після масового вбивства в Джонстауні і читання нотаток членів «Народного храму», робить висновок: «Наше суспільство таке вільне і толерантне, а люди мають так багато можливостей обирати, що во¬ ни не спроможні ефективно ухвалювати свої власні рішення. Вони хочуть, щоб рішення приймали інші, а вони їх виконували». Чоловік на ім’я Шервін Гарріс, чия дочка та колишня дружина бу¬ ли серед людей, які пішли за Джимом Джоном на смерть у Гвіані, підсумував це так: «Ось приклад того, на що готові піти деякі амери¬ канці, щоб привнести хоч якусь структуру в своє життя». Останній важливий продукт, який продається культами,— це «смисл». Кожен має свою власну версію дійсності — релігійної, полі¬ тичної чи культурної. Культ володіє єдиною істиною, а ті, хто живе в зовнішньому світі й не здатні визнати цінність цієї істини, зобража¬ ються як люди необізнані або як слуги сатани. Місія культу втовкмачу¬ ється новим членам на цілоденних, цілонічних зібраннях. Вона про¬ повідується безупинно, аж він або вона не починають користуватися її термінами, її словником і, зрештою, її метафорою життя. «Смисл», на¬ віяний культом, може бути абсурдним для людини сторонньої. Але для віруючого це не має значення. Справді-бо, точний, визначений зміст місії культу — це щось дру¬ горядне. Її сила в забезпеченні синтезу, в пропонуванні альтернативи розбитій на фрагменти екранній культурі, що існує навколо нас. Ко¬ ли ця структура приймається неофітом культу, вона допомагає йому організувати більшість інформаційного хаосу, який її чи його бом¬ бардує. Відповідає ця структура зовнішній реальності чи ні, вона дає новонаверненому можливість акуратно організувати свої вхідні дані. Вона, таким чином, полегшує йому стрес перевантаження та розгуб¬ леності. Вона дає йому не істину як таку, а порядок і, отже, смисл. Даючи новонаверненому відчуття, що дійсність наповнена смис¬ лом і що він чи вона повинні донести цей смисл до сторонніх, культ пропонує мету і логіку в, здавалося б, нелогічному світі. Культ, проте, продає відчуття спільноти, структури й смислу за ду¬ же високу ціну: за безглузде зречення свого «Я». Для декого, певно, це лише альтернатива особистої дезінтеграції. Але для більшості з нас культ як вихід коштує надто дорого. 332
Щоб зробити цивілізацію Третьої Хвилі й розумною, й демокра¬ тичною, нам необхідно більше, ніж створити нові джерела енергії або запровадити технологію. Нам необхідно зробити більше, ніж створити нову спільноту. Нам треба також побудувати структуру й смисл. І знову ж таки, ми можемо почати з простого. ОРГАНІЗАТОРИ ЖИТТЯ І НАПІВКУЛЬТИ На найпростішому і найближчому рівні, чом би нам не створити кадри професійних і парапрофесійних організаторів життя? Напри¬ клад, нам, мабуть, треба буде менше психотерапевтів, що занурю¬ ються, мов кроти, в «id» та в «ego», а більше людей, які зможуть до¬ помогти нам, хай і непомітно, дати раду своєму повсякденному жит¬ тю. Чи не найчастіше сьогодні ми чуємо такі фрази: «Завтра я себе °рганізую». Або «Я контролюватиму свої дії». І все ж, структурувати життя в сьогоднішніх умовах високого суспільного й технологічного безладу стає все важче й важче. Розпад нормальних структур Другої Хвилі, проблема необмеженого вибору СТИЛЮ життя, життєвого розпорядку й можливостей освіти — все це, як ми бачили, побільшує складність проблеми. Для менш заможних економічні тиски нав’язують міцну структуру. Дня людей середнього класу, а надто для їхніх дітей, усе відбувається навпаки. Чому не виз¬ нати цей факт? За функцію організації життя сьогодні беруться деякі психіатри. Замість обстежень на кушетці вони пропонують практичну допомо¬ гу в пошуках роботи, дівчини чи хлопця, в складанні власного бюд¬ жету, в дотриманні дієти тощо. Нам треба мати більше таких кон¬ сультантів, що допомагали б нам утворювати структуру, і нам не слід соромитися звертатися до їхніх послуг. У галузі освіти нам пора звернути увагу на справи, які повсякден¬ но нехтуються. Ми марнуємо довгі години, намагаючись навчити Учнів усього на світі, розтлумачуючи їм структуру уряду або структу¬ ру амеби. Але скільки годин присвячуємо ми вивченню повсякденного Життя — як розподіляти свій час, як витрачати свої гроші, де шукати тієї чи тієї допомоги в суспільстві, яке скоро вибухне від своєї склад¬ ності? Ми вважаємо однозначним, що молоді люди вже знають своє місце в нашій соціальній структурі. А насправді, більшість має лише Невиразне уявлення про те, як працює світ або як організований бізнес. Більшість студентів нічого не знають ані про структуру економіки сво¬ го власного міста, ані про діяльність місцевої бюрократії, не знають, ку¬ ди піти поскаржитись на торговця. Більшість навіть не розуміють структуру своєї власної школи, навіть університету, не кажучи вже про те, наскільки ці структури змінюються під натиском Третьої Хвилі. Нам також необхідно глянути свіжим оком на інституції, що ор¬ ганізують структуру нашого суспільства, включаючи культи. Розсуд¬ ливе суспільство повинне мати цілий спсюр таких інституцій, від тих, які мають вільну форму, до тих, які міцно структуровані. Нам не¬ 333
обхідно відкрити як класні кімнати, так і традиційні школи. Нам потрібні як тимчасові організації, так і суворі монастирські ордени (як світські, так і релігійні). Сьогодні розколина між тотальною структурою, яку пропонує культ, і тотальною неструктурованістю повсякденного життя, мабуть, є надто широкою. Якщо ми відчуваємо відразу до повної покори, якої вимагають ба¬ гато культів, нам варто, мабуть, сприяти утворенню таких собі «на; півкультів», що лежатимуть десь між неструктурованою свободою й міцно структурованою регламентацією. Можливо, й справді варто за¬ охочувати релігійні організації, вегетаріанців та інші секти й угрупо¬ вання до створення спільнот, які накидали б структури, від міцних до поміркованих, тим, хто прагне жити в такий спосіб. Ці напівкульти могли б ліцензуватися або контролюватися, щоб не дозволяти їм тво¬ рити фізичне чи розумове насильство, займатися марнотратством, здирством або іншими подібними діями і стежити за тим, щоб вони були організовані так, аби люди, які прагнули б прилучитися до якоїсь зовнішньої структури, моши б приєднуватися до них на півро¬ ку або на рік, а потім вільно їх покидати, не наражаючи себе на за¬ грозу тиску або звинувачень. Деякі люди могли б знайти корисним пожити якийсь час у напівкульті, а потім повернутись у зовнішній світ, потім на якийсь час повернутися в організацію і так далі, мандруючи отак між вимо¬ гами міцної, нав’язаної структури і свободою, пропонованою шир¬ шим суспільством. Хіба це неможливо? Такі напівкульти навіюють також думку про світські організації, які лежатимуть десь між свободою цивільного життя й дисципліною армії. Чому б не дозволити існувати громадським організаціям, мож¬ ливо, організованим містами, шкільним системам чи навіть приват¬ ним компаніям, які робили б корисні послуги спільноті на контракт¬ ній основі, наймаючи молодих людей, що жили б разом, підкоряю¬ чись суворій дисципліні й одержуючи платню за армійськими тари¬ фами? (Щоб привести ці виплати до середнього мінімуму заробітної платні, члени таких організацій могли б одержувати додаткові вауче- ри, дійсні для оплати за навчання в університеті або опанування ре¬ месла.) «Організації боротьби із забрудненням», «громадські сані¬ тарні організації», «парамедичні організації» або організації, що до¬ помагали б людям похилого віку,— такі організації приносили б ве¬ лику користь як спільноті, так і індивідові. Крім надання корисних послуг та структурування життя, такі ор¬ ганізації могли б також привносити дуже необхідний смисл у життя своїх членів — не якусь фальшиву містичну чи політичну теологію, а прості ідеали служіння спільноті. Крім усіх цих заходів, проте, нам треба інтегрувати персональний смисл у вищі, більш загальні світові концепції. Людям не досить ро¬ зуміти ( або вважати, що вони розуміють) смисл свого власного неве¬ ликого внеску в суспільство. Вони повинні мати також певне відчут- 334
та, хай навіть неусвідомлене, як вони вкладаються в ширшу схему Речей. Коли прийде Третя Хвиля, нам треба буде сформулювати но¬ вий інтегрований погляд на світ — узгоджений синтез, а не лише ек¬ ранні зблиски,— який поєднає все суще в одну систему. Ніколи один окремий поіляд на світ не охопить всієї істини. Лише застосовуючи численні й тимчасові метафори, ми можемо створити зв язну (якщо й не повну) картину світу. Але визнати цю аксіому не означає сказати, що життя не має смислу. Справді, навіть якщо жит¬ тя немає смислу в якомусь космічному значенні, ми можемо побуду¬ вати і часто таки будуємо смисл, беручи його з відповідних суспільних відносин і зображуючи себе частиною більшої драми — послідовного розгортання історії. Тому, будуючи цивілізацію Третьої Хвилі, ми повинні не тільки Подолати самотність. Ми повинні також почати створення структури Порядку та життєвої мети. Тому що смисл, структура і спільнота — Це пов’язані між собою передумови створення нормального майбут¬ нього. Трудячись, щоб досягти цих цілей, ми скоріше зрозуміємо, що те¬ перішня агонія соціальної ізоляції, безликість, безструктурність і відчуття втрати смислу, від якого страждають так багато людей,— це Радше симптоми розпаду минулого, ніж сигнали майбутнього. Проте, для нас не досить буде змінити суспільство. Бо як ми фор¬ муємо цивілізацію Третьої Хвилі нашими повсякденними рішеннями та діями, так і цивілізація Третьої Хвилі, у свою чергу, формує нас. Виникає нова психосфера, яка радикально змінить наш характер. І саме про неї, про особистість майбутнього, ми спробуємо розповісти в наступному розділі.
Розділ 26 ОСОБИСТІСТЬ МАЙБУТНЬОГО Мірою того, як нова цивілізація вривається в наше особисте жит¬ тя, ми неминуче запитуємо себе, а чи ми також застаріли. Маючи стільки звичок, цінностей, практичних навичок і відповідей, постав¬ лених під знак запитання, ми не повинні дивуватися, якщо іноді по¬ чуваємо себе людьми минулого, реліквіями цивілізації Другої Хвилі. Але якщо дехто із нас і справді є анахронізмом, то чи маємо ми в своєму середовищі також людей майбутнього — передчасних, так би мовити, громадян цивілізації Третьої Хвилі, яка накочується? Якщо ми подивимося крізь занепад і дезінтеграцію, чи побачимо ми бодай розмиті контури особистості майбутнього — появу, так би мовити, «нової людини»? Якщо так, то це буде не вперше, коли нова людина з’являється на обрії. У своєму блискучому есе Андре Реслер, директор Центру євро¬ пейської культури, описав давніші спроби передбачити прихід люди¬ ни нового типу. В кінці вісімнадцятого сторіччя існував, наприклад, «американський Адам» — чоловік, який народився заново в Північ¬ ній Америці й, на загальну думку, не мав ні вад, ані слабостей євро¬ пейця. В середині двадцятого сторіччя проголошувалося, що нова людина має з’явитись у гітлерівській Німеччині. «Нацизм,— писав Герман Раушнінґ,— це більше ніж релігія; це бажання утворити над¬ людину». Цей здоровий «арієць» мав бути схожий почасти на селя¬ нина, почасти на воїна, почасти на Бога. «Я бачив нового чоловіка,— конфіденційно сказав одного разу Гітлер Раушнінґові,— він хороб¬ рий і жорстокий. Я стояв перед ним, охоплений страхом». Образ нового чоловіка (мало хто говорить про «нову жінку», хіба що потім, поправляючись) переслідував і комуністів. Ради й сьогодні твердять про прихід «людини соціалізму». Але найбільш пишномов¬ но висловився про майбутнє людство Троцький. «Людина стане не¬ зрівнянно сильнішою, мудрішою і сприйнятливішою. Її тіло стане більш гармонійним, її рухи — більш ритмічними, її голос — більш мелодійним. Її спосіб життя набуде вкрай драматичної якості. Пере¬ січна людина досягне рівня Арістотеля, Ґете, Маркса». Всього десять чи двадцять років тому Франц Фанон передбачав прихід ще однієї нової людини, яка матиме «нову ментальність». Че Ґевара бачив свою ідеальну людину майбутнього як таку, що має ба¬ гатше внутрішнє життя. Всі ці образи — різні. А проте Реслер переконливо показує, що за більшістю з цих об¬ разів «нової людини» ховається той знайомий давній чолов’яга, шля¬ 336
хетний дикун, міфічне створіння, наділене всіма видами якостей, що 1Х Цивілізація, на загальну думку, спотворила або стерла. Реслер слушно ставить під сумнів цю романтизацію дикуна, нагадуючи нам, Що режими, які мали намір свідомо створити «нову людину», як пра¬ вило, приносили із собою тоталітарне спустошення. Тому було б нерозумно ще раз провіщати народження «нової лю¬ дини» (якщо тільки тепер, коли працюють фахівці з генної інженерії, МИ не говоримо про це поняття в його моторошному, строго біологічному значенні). Ідея передбачає існування прототипа, ре¬ алізованої ідеальної моделі, яку вся цивілізація мала б наслідувати. А в суспільстві, яке швидко демасифікується, важко уявити собі щось Менш правдоподібне. Та було б однаково нерозумно вважати, що фундаментально змі¬ нені матеріальні умови життя залишать особистість, чи, точніше; со¬ ціальний характер, без змін. Коли ми змінюємо глибинну структуру суспільства, ми також змінюємо людей. Навіть якщо повірити в якусь незмінну людську природу, в цю поширену думку, якої я не поділяю, суспільство все ж таки мусить віддавати перевагу певній су¬ купності характеристик, що ведуть до еволюційних змін у людській Природі. Психоаналітик Еріх Фромм, який, можливо, найкраще написав про суспільний характер, визначає його як «ту частину структури людсь¬ кого характеру, яка є найбільш спільною для всіх членів групи». Він говорить нам, що в будь-якій культурі існують широко розповсюджені спільні риси, які утворюють суспільний характер. У свою чергу, су¬ спільний характер формує людей у такий спосіб, що «їхня поведінка Формується не осмисленими рішеннями про те, наслідувати чи ні суспільні зразки, а бажанням діяти так, як вони мусять діяти, і вод¬ ночас мати якусь винагороду за те, що вони діють згідно з вимогами культури». Отже, Третя Хвиля не намагається створити якусь ідеальну над¬ людину, якийсь новий героїчний вид особнів, що гордо височітимуть над нашою пересічністю, а просто виробляє разючі зміни в характер¬ них якостях, поширених у суспільстві,— тобто творить не нову лю¬ дину, а новий суспільний характер. Тому наше завдання — шукати не міфічну «людину», а ті характерні риси, які найімовірніше високо Цінуватиме цивілізація завтрашнього дня. Ці властивості характеру виникають не внаслідок зовнішнього ти¬ ску на людей і не віддзеркалюють їх. Вони виникають із напруги, яка існує між внутрішніми тенденціями чи бажаннями багатьох індиві¬ дів і зовнішніми тенденціями або тиском суспільства. Але, будучи створені, ці загальні властивості характеру відіграють істотну роль у економічному та соціальному розвитку суспільства. Прихід Другої Хвилі, наприклад, супроводжувався розповсюджен¬ ням протестантської етики з її наголосами на ощадливості, сумлінній важкій праці та затриманні винагороди — властивостях, які спрямо¬ 337
вували величезну енергію на виконання завдань економічного розвит¬ ку. Друга Хвиля внесла зміни також у об’єктивність-суб’єктивність, індивідуалізм, ставлення до влади й спроможність мислити абстракт¬ но, співчувати та уявляти. Щоб селян можна було перетворити на індустріальну робочу си¬ лу, їм необхідно було дати зачатки письменності. їх треба було просвітити, поінформувати й сформувати. Вони повинні були зро¬ зуміти, що можливий інший стиль життя. Отже була потреба у ве¬ ликій кількості людей, здатних уявити себе в новій ролі й у новому оточенні. їхні думки треба було звільнити від впливу безпосередньої теперішньої реальності. Отже, так само як до певної міри індуст¬ ріалізм мусив демократизувати спілкування й політику, він мусив та¬ кож демократизувати уяву. Наслідком таких психокультурних змін став інший розподіл ха¬ рактерних якостей — новий соціальний характер. І сьогодні ми зно¬ ву перебуваємо на грані такого психокультурного потрясіння. Той факт, що ми втікаємо від орвеллівської одноманітності Другої Хвилі, робить важким узагальнення нової душі. Тут навіть більше, ніж десь у іншому місці, маючи справу з майбутнім, ми можемо ли¬ ше вгадувати. І все ж, ми можемо вказати на деякі великі переміни, які, можли¬ во, вплинуть на психологічний розвиток у суспільстві Третьої Хвилі- І це підводить нас до цікавих запитань, якщо не висновків. Ці пе¬ реміни впливають на виховання дітей, освіту, юність, працю і навіть на спосіб, яким ми формуємо наш власний образ. І неможливо зміни¬ ти все це без глибокої зміни всього суспільного характеру, який сфор¬ мується в майбутньому. РОСТИ ЗА ІНШИХ УМОВ Почати з того, що дитина завтрашнього дня, мабуть, виростатиме в суспільстві, багато менш орієнтованому на дитину, ніж наше власне. «Сивіння» або старіння населення в усіх високотехнологічних країнах передбачає більшу суспільну увагу до потреб старих і від¬ повідно її меншу концентрацію на молодих. Крім того, оскільки жінки працюють і роблять кар’єру в економіці обміну, традиційна не¬ обхідність спрямовувати всю їхню енергію на материнство послаб¬ люється. Під час Другої Хвилі мільйони батьків часто здійснювали власні мрії через своїх дітей — бо часто слушно сподівалися, що їхнім дітям житиметься краще соціально й економічно, аніж жилося їм. Це сподівання на висхідну мобільність заохочувало батьків концентрува¬ ти величезну психічну енергію на своїх дітях. Сьогодні багато батьків із середнього класу переживають глибоке розчарування, оскільки їхяі діти — у далеко більш нелегкому світі — рухаються радше вниз, ніж угору по соціально-економічній драбині. Ймовірність здійснення ве¬ ликих надій випаровується. 338
З цих причин дитина, яка народиться завтра, мабуть, увійде в суспільство більше не одержима — а може, й не надто зацікавлена — потребами, бажаннями, психологічним розвитком та негайним задо¬ воленням бажань своєї дитини. Якщо це так, то завтрашні лікарі Спо- ки закликатимуть до більш структурного й вимогливого дитинства. Батьки стануть менш терпимі. Підлітковий вік, як можна здогадуватися, не буде таким довгим і болісним процесом, яким він є для багатьох сьогодні. Мільйони дітей виховуватимуться в неповних сім’ях із однією матір’ю (або батьком), Що працюватимуть в умовах нестабільної економіки й менших роз¬ кошів та наявного часу, які сприяли розквіту дитячого покоління 1960-х років. Інші, пізніше, можливо, виховуватимуться в атмосфері домашньої праці або в родинах електронного котеджу. Як ото в багатьох сім’ях Другої Хвилі, побудованих навколо сімейного бізнесу, ми можемо че¬ кати, що й діти завтрашнього електронного котеджу будуть втягнуті безпосередньо в процес сімейної праці, з раннього віку привчати¬ муться брати на себе якусь відповідальність. Такі факти дають підстави говорити про коротші, але відпові- Дальніші й продуктивніші дитинство та юність. Працюючи поруч із Дорослими, діти в таких сім’ях також, мабуть, менше перебуватимуть ПІД тиском ровесників. Може виявитися, що вони матимуть досить великий успіх у завтрашньому майбутньому. Під час переходу до нового суспільства, коли робочих місць бра¬ куватиме, профспілки Другої Хвилі, безперечно, боротимуться за те, Щоб вилучити молодих людей із ринку праці за межами домівки. Спілки та вчителі (об’єднані в профспілки чи ні) виступатимуть за продовження обов’язкової або майже обов’язкової шкільної освіти. Наскільки вони цього досягнуть, настільки довше мільйони молодих людей змушені будуть перебувати в болісному стані продовженої Юності. Отже, ми побачимо разючі контрасти між людьми, які швид¬ ко виростають завдяки ранній відповідальності, сформованій в умо¬ вах праці в електронному котеджі, й тими, які дорослішатимуть значно повільніше поза ним. Через довший час, проте, ми можемо сподіватися, що освіта також зміниться. Навчальний процес відбуватиметься більше не в класній кімнаті, а за її межами. Незважаючи на тиск з боку профспілок, роки обов’язкової освіти стануть коротшими, а не довшими. Замість жор¬ сткої вікової ізоляції, молоді й старі змішаються. Освіта стане більш Різнобічною, більше переплетеною з працею й більше розтягнутою на роки життя. І сама праця — чи то виробництво для ринку, чи ви¬ робництво для домашнього споживання — починатиметься, мабуть, Раніше в житті, ніж це було протягом життя останніх одного-двох по¬ колінь. Саме з цієї причини цивілізація Третьої Хвилі, либонь, спри¬ ятиме зовсім різним властивостям характеру серед молоді — меншій відповідальності перед ровесниками, меншій орієнтації на спожи¬ вання і меншій гедоністичній самозакоханості. 339
Так це чи ні, в одному сумніватись не випадає. Люди виростати¬ муть за інших умов. І як наслідок, іншими будуть особистості. НОВИЙ ПРАЦІВНИК Коли молода людина стає дорослою і виходить на арену праці, нові сили починають впливати на його або її особистість, винагоро¬ джуючи її за деякі якості й караючи або засуджуючи за інші. В еру Другої Хвилі праця на заводі або в конторі неухильно ста¬ вала більш монотонною, спеціалізованою і стиснутою в часі, а робо¬ тодавці хотіли мати працівників слухняних, пунктуальних і схильних виконувати механічні завдання. Відповідні якості виховувалися в школах, а винагороджувалися корпораціями. З приходом у наше суспільство Третьої Хвилі праця стає менш, а не більш монотонною. Вона стає менш подрібненою на фрагменти, а кожен індивід виконує радше більше, ніж менше завдань. Гнучкий графік та саморегулювання темпу заміняють колишню потребу в ма¬ совій синхронізації поведінки. Працівникам доводилося миритися як і з частішими змінами їхніх завдань, так і з несподіваними перемі¬ щеннями персоналу, змінами у видах продукції та всілякими реор¬ ганізаціями. Отже, роботодавцям Третьої Хвилі все більше потрібні чоловіки й жінки, які вміють узяти на себе відповідальність, які розуміють, як їхня праця узгоджується з працею інших, які можуть упоратися навіть із більшими завданнями, які пристосовуються до швидких змін обставин і чутливо настроєні до людей, що працюють поруч із ними. Фірма Другої Хвилі часто віддавала перевагу людям старанної бюрократичної поведінки. Фірмі Третьої Хвилі потрібні працівники, які менше запрограмовані й меткіші на своїх ногах. Доналд Коновер, головний менеджер організації «Корпоративна освіта для «Вестерн електрик», каже, що ця різниця подібна до різниці між виконавцями класичної музики, які грають кожну ноту за наперед визначеним, на¬ перед установленим зразком і джазовими імпровізаторами, котрі, вирішивши, яку мелодію їм грати, чутливо підхоплюють сигнали один від одного і, на основі цього, вирішують, яку ноту грати їм далі. Такі люди є складними, індивідуалістичними, гордими з того, що •вони відрізняються від інших людей. Вони уособлюють демасифіко- вану робочу силу, яка потрібна індустрії Третьої Хвилі. Дослідник громадської думки Деніел Янкелович стверджує, що лише 56 відсотків працівників у Сполучених Штатах, переважно лю¬ дей похилого віку, все ще мотивуються традиційними стимулами. Вони раді, коли мають керівні принципи й чіткі завдання. Вони не дошукуються «смислу» в своїй праці. Натомість 17 відсотків від усієї робочої сили вже поділяють но¬ віші цінності, принесені Третьою Хвилею. Янкелович говорить, що це, переважно, молоді менеджери середнього рівня, «які прагнуть 340
більшої відповідальності та більш змістовної праці з обов’язками, вартими їхнього таланту й майстерності». Вони дошукуються смис¬ лу, поєднаного з фінансовою винагородою. Щоб завербувати таких працівників, роботодавці починакш> про¬ понувати індивідуалізовані винагороди. Це допомагає зрозуміти, чо¬ му кілька передових компаній (таких як «Ті-Ар-Дабл-Ю інкорпо- Рейтід» (TRW Іпс), високотехнологічна фірма з осідком у Клівленді) нині пропонують своїм працівникам не фіксований набір додаткових пільг, а вибір додаткових відпусток, медичних привілеїв, пенсій та рахування. Кожен робітник може пристосувати цей пакет до своїх власних потреб. Янкелович говорить: «Єдиного набору стимулів для Мотивації всього спектра робочої сили не існує». Більше того, він стверджує, що в суміші винагород за працю гроші більше не мають тієї мотиваційної сили, яку мали раніше. Ніхто не стверджує, що цим працівникам не потрібні гроші. Во¬ ни їм, звичайно ж, потрібні. Та, досяглій певного рівня прибутків, вони широко відрізняються у своїх бажаннях. Додаткова грошова оплата більше не має свого колишнього впливу на поведінку. Коли банк «Америка» у Сан-Франциско запропонував помічникові віце- нрезидента Річардові Іслі підвищення з переводом до філії на відстані лише 20 миль, Іслі відмовився. Він не бажав переїздити. Де¬ сять років тому, коли я в «Майбутньому потрясінні» вперше описав напругу, яку спричиняє мобільність праці, лише приблизно 10 від¬ сотків працівників не погоджувалися змінити місце. Тепер цей ВІДСОТОК підскочив до цифри десь між третиною Й ПОЛОВИНОЮ, ЗГІД¬ НО з підрахунками компанії «Мерріл Лінч релокейшен менедж¬ мент», незважаючи на те, що зміна місця часто супроводжується підвищенням по службі. «Баланс явно змістився від безвідмовного послуху бажанням компанії до більшого наголосу на сім’ю та стиль Життя,— говорить віце-президент «Силеніз корпорейшен». Не тільки корпорація Третьої Хвилі повинна брати до уваги більше Факторів, ніж прибуток, а й її службовці мають тепер «значно роз¬ маїтіші потреби». Тим часом, найзастаріліші методи управління також змінюються. Y фірмах Другої Хвилі кожен працівник має одного начальника. Роз¬ біжності в поглядах серед працівників вирішуються начальником. У Новій організаційній матриці стиль зовсім інший. Працівники мають більше ніж одного начальника одночасно. Люди різного службового становища й різної майстерності зустрічаються в тимчасових, ство¬ рених ad-hoc, групах. І за словами Девіса та Лоуренса, авторів типо¬ вого підручника з цього предмету: «Суперечки розв’язують без звер¬ тання до спільного начальника, завжди готового розсудити... Вва¬ жається, що такі конфлікти приносять користь... відмінності ціну¬ йся, а люди висловлюють свої погляди навіть тоді, коли знають, Н*0 інші можуть бути з ними не згодні». Ця система карає працівників, які виявляють сліпу слухняність. °она винагороджує тих, які, у певних межах, висловлюють свою не¬ 341
згоду. Працівники, які дошукуються смислу, які ставлять під сумнів накази керівників, які прагнуть мати свободу дій або вимагають, щоб їхня праця була соціально відповідальною, часто вважаються в ін¬ дустрії Другої Хвилі порушниками спокою. Але індустрія Третьої Хвилі без них функціонувати не може. Тому на протилежному кінці ми бачимо ледве помітну, але глибо¬ ку зміну в оцінці економічною системою якостей індивіда — зміну» яка не може не сформувати новий суспільний характер. ЕТИКА ВИРОБНИЦТВА-ДЛЯ-СПОЖИВАННЯ Не лише виховання дітей, освіта та праця впливатимуть на розви¬ ток особистості в цивілізації Третьої Хвилі. Навіть глибші сили фор¬ мують людську душу завтрашнього дня. Бо для економіки існувати¬ ме більше інтересів, ніж наявність робочих місць або оплата праці. Я вже згадував раніше, що ми можемо уявити собі економіку, як поділену на два сектори — один, у якому ми виробляємо товари для обміну, а другий, у якому ми виробляємо продукцію для себе. Один із них — це ринковий або виробничий сектор, другий — виробничо- споживацький сектор. І кожен здійснює на нас свій окремий психо¬ логічний вплив. Кожен виробляє власну етику, свій власний набір цінностей і власне визначення успіху. Під час Другої Хвилі широке розповсюдження ринкової еко¬ номіки — і капіталістичної, й соціалістичної — сприяло користо¬ любній етиці. Воно спричинило появу вузькоекономічного визначен¬ ня особистого успіху. Але наступ Третьої Хвилі супроводжується, як ми бачили, фено¬ менальним зростанням кількості рухів самодопомоги і виробництва для власного споживання. Крім простого аматорства, це вироб¬ ництво для власного використання, мабуть, набуде більшого еконо¬ мічного значення. А що воно забирає все більше нашого часу й енер¬ гії, то починає також формувати наше життя й ліпити суспільний ха¬ рактер. Замість класифікувати людей залежно від того, чим вони во¬ лодіють, економіка виробництва-для-споживання високо цінує їх за те, що вони роблять. Володіння великими грошима все ще надає пре¬ стижу. Але інші якості також беруть до уваги. Серед них — упев¬ неність у собі, спроможність пристосуватися та вижити за тяжких умов і спроможність виготовляти речі власноруч — збудувати собі паркан чи зготувати чудову страву, пошити собі одяг чи реставрува¬ ти старовинну скриню. Крім того, якщо виробнича чи ринкова етика сприяє однодумству, етика виробництва-для-споживання закликає, замість цього, до роз¬ маїття думок. Мірою того як Третя Хвиля збалансовує виробництво для обміну й виробництво для споживання в економіці, ми все частіше чуємо заклики до «збалансованого» способу життя. 342
Це зміщення діяльності з виробничого сектора до споживацького передбачає також прихід у життя людей ще одного виду рівноваги. “Се більша кількість працівників, зайнятих у виробництві для ринку, присвячує свій час абстракціям — словам, числам, макетам — та лю¬ дям мало відомим, якщо відомим узагалі. . Для багатьох така «праця головою» може бути приємною й ви¬ гідного з погляду оплати. Але вона часто супроводжується відчуттям ізольованості — відокремлення, так би мовити, від практичного ба¬ чення, звуків, текстури та емоцій повсякденного існування. Справді- бо, більшість із сьогоднішньої хвали ручним ремеслам, садівництву, селянській праці чи модам синіх комірців і тому, що можна назвати «елегантністю водія вантажівки»,— це ніби компенсація за намірний приплив абстракцій у виробничий сектор. Натомість у виробництві-для-споживання ми, як правило, маємо справу з конкретнішою, безпосередньою реальністю — в безпосе¬ редньому контакті з речами й людьми. Мірою того як усе більше лю- Дей ділять свій час, частину віддаючи службі й частину економіці ви- Ррбництва-для-споживання, вони мають змогу отримувати насолоду В,Д конкретного в поєднанні з абстрактним, тобто втішатись і розумо- в°ю, і ручною працею. Виробничо-споживацька етика знову робить РУчну працю шанованою після 300 років зверхнього погляду на неї. 1 Ця нова рівновага також, можливо, впливатиме на формування ха¬ рактерних якостей індивіда. Так само ми бачили, що з появою індустріалізму, з поширенням Дуже взаємозалежної заводської праці схиляло людей до об’єктив¬ ності, тоді як виконання маповзаємозалежних завдань удома сприяло суб’єктивності у світогляді жінок. Сьогодні, коли значно більше жі¬ нок беруть участь у виробництві для ринку, вони також усе більше об’єктивізуються. їх заохочують «думати, як чоловік». Натомість, тоді як усе більше чоловіків залишаються вдома, виконуючи більше до¬ машньої праці, їхня потреба в «об’єктивності» зменшується. Вони «суб’єктивізуються». Завтра, коли багато людей Третьої Хвилі поділять своє життя між Працею неповного дня у великих, взаємозалежних компаніях або ор¬ ганізаціях і працею неповного дня для себе й сім’ї у невеликих авто¬ номних виробничо-споживацьких групах — ми можемо досягти Цілком нового балансу між об’єктивністю та суб’єктивністю обох статей. Замість того щоб говорити про ментальність «чоловіка» або мен¬ тальність «жінки», жодна з яких добре не врівноважена, система, ма¬ буть, винагороджуватиме людей, які спроможні розсудливо дивитися на світ крізь обидві перспективи. Об’єктивних суб’єктивістів і навпаки. Одне слово, зі зростанням важливості виробництва-для-спожи- вання для загальної економіки, ми спостерігаємо утворення ще однієї течії психологічної переміни. Загальний вплив головних перемін у виробництві та виробництві-для-споживання, доданий до глибокої переміни у вихованні дітей та в освіті, обіцяє переробити наш су¬ 343
спільний характер не менш радикально, ніж це зробила Друга Хвиля 300 років тому. Новий суспільний характер виникає в самій середині нашого буття. Проте, навіть якщо кожне з цих припущень виявиться хибним, як¬ що кожне зі зміщень, які ми починаємо бачити, повернеться в проти¬ лежний бік, існує все ж таки одна вельми поважна причина чекати вибуху в психосфері. Ця причина підсумовується в словах — «рево¬ люція у сфері комунікацій». КОНФІҐУРАТИВНЕ «Я» Залежність між технікою комунікацій і людським характером є складною, але непорушною. Ми не можемо змінити всі наші засоби комунікацій і чекати, що залишимося незмінними як люди. Рево¬ люція в засобах масової комунікації неминуче означатиме й рево¬ люцію в душі. В період Другої Хвилі люди купалися в морі масово виробленої уяви. Відносно небагато центральних газет, радіо та телевізійних пе¬ редач і кінофільмів годували нас тим, що критики назвали «мо¬ нолітною свідомістю». Індивідів постійно закликали порівнювати се¬ бе з відносно невеликою кількістю зразків та оцінювати свій спосіб життя, порівнюючи його з кількома варіантами, яким віддавалася очевидна перевага. Як наслідок, діапазон суспільно схвалених стилів існування особистості був відносно вузький. Демасифікація мас-медіа сьогодні пропонує сліпуче розмаїття зразків життя для кожного, щоб він примірював себе до них. Крім то¬ го, нові засоби масової комунікації не годують нас цілком сформова¬ ними шматками, а надбитими уламками та фрагментами уявної ре¬ альності. Замість того щоб отримувати сукупність зрозумілих іден¬ тичностей, серед яких можна вибирати, нам пропонують скласти од¬ ну з різних фрагментів, тобто створити таке собі конфіґуративне чи модульне «Я». Це набагато важче і пояснює, чому багато мільйонів людей так розпачливо шукають свою ідентичність. У цих зусиллях ми формуємо загострене усвідомлення своєї інди¬ відуальності — характерних якостей, що роблять нас унікальними. Наш імідж в такий спосіб змінюється. Ми вимагаємо, щоб нас роз¬ глядали й поводилися з нами як із особистостями, і це відбувається якраз тоді, коли новій системі виробництва потрібні більш індивіду¬ алізовані працівники. Крім того, допомагаючи нам кристалізувати те, що у нас суто особисте, нові засоби зв’язку Третьої Хвилі перетворюють нас у ви¬ робників — або скоріше у виробників-споживачів — нашого влас¬ ного образу. Німецький поет та соціальний критик Ганс Маґнус Енценсберґер відзначив, що в учорашніх засобах масової комунікації «технічна відмінність між тими, хто приймає, й тими, хто передає, віддзерка¬ лює суспільний поділ праці на виробників і споживачів». Впродовж 344
Усієї ери Другої Хвилі це означало, що професійні зв’язківці вироб¬ ляли послання для аудиторії. Аудиторія залишалася неспроможною відповісти тим, хто передавав їй послання, чи взаємодіяти з ними. Натомість найбільш революційна особливість нових засобів ко¬ мунікації полягає в тому, що багато з них діалогові — вони дозволя¬ ють кожному індивідуальному користувачеві виробляти або посила¬ ти образи так само, як і приймати їх. Двосторонній кабель, відеока¬ сета, дешеві копіри та магнітофони — все це дає засоби зв’язку в ру¬ ки індивіда. Дивлячись уперед, можна уявити собі етап, коли навіть звичайний телевізор стане діалоговим, так що замість простого перегляду яко¬ юсь Арчі Банкера або Мері Тілер Мур майбутнього, ми фактично зможемо розмовляти з ними і впливати на їхню поведінку під час по¬ казу. Навіть нині кабельна система «К’юб» робить технологічно мож¬ ливим для глядачів театральної вистави попросити режисера приско¬ рити чи уповільнити дію або вибрати один кінець історії замість •нціого. Революція техніки комунікацій дає змогу кожному з нас склас¬ ти виразніше уявлення про себе. Вона диференціює нас далі. Вона Прискорює сам процес, яким ми «приміряємо» образи до себе, і фак- ично прискорює наш рух крізь послідовні образи. Вона робить можливим для нас проектувати наш образ електронно у світ. І ні- т° не спроможний цілком осмислити, як це вплине на наші особи¬ стості. В жодній попередній цивілізації ніколи не було таких по- тужних інструментів. Ми все більше опановуємо технологією СВІ¬ ДОМОСТІ. Світ, до якого ми швидко входимо, такий далекий від нашого ми¬ нулого досвіду, що всі психологічні передбачення, звичайно ж, не¬ надійні. Проте, абсолютно ясно, що потужні сили діють сукупно, Н*°б змінити суспільний характер — прибрати певні характерні ЯКОСТІ, пригнітити інші і, в цьому процесі, перетворити нас усіх. Мірою того як ми виходимо з цивілізації Другої Хвилі, ми poen¬ is більше, ніж переходимо від однієї енергетичної системи до іншої або від однієї технологічної бази до наступної. Ми революціонізуємо Також внутрішній простір. У цьому світлі було б безглуздо проекту- ати минуле на майбутнє — описувати цивілізацію Третьої Хвилі в термінах Другої Хвилі. . Якщо наші передбачення правильні бодай почасти, завтра Ндивіди відрізнятимуться більш чітко, ніж вони відрізняються сьо- Дні. Більшість із них, мабуть, виростатимуть швидше, беручи на ебе відповідальність у більш ранньому віці, показуючи себе більше Ристосованими та виявляючи більшу індивідуальність. Вони, мож- иво, більше, ніж їхні батьки, поставлять під сумнів владу. Вони Рагнутимуть мати гроші й працюватимуть для цього, але, за винят¬ ком обставин крайньої необхідності, вони чинитимуть опір тому, б працювати лише за гроші. 345
Крім того, вони, можливо, знайдуть рівновагу в своєму житті — рівновагу між працею і грою, між виробництвом і виробництвом* для-споживання, між розумовою і ручною працею, між абстрактним і конкретним, між об’єктивністю й суб’єктивністю. І вони бачити¬ муть себе набагато складнішими, ніж будь-які попередні люди. Коли цивілізація Третьої Хвилі дозріє, ми утворимо не утопічних чоловіка чи жінку, які будуть кращими за людей минулого, не расу надлюдей, не Ґете та Арістотелів (і не Чингісханів або Гітлерів), а, сподіваємося, просту й горду расу — і цивілізацію,— яка заслугову¬ ватиме називатися людством. Жодна надія на такий наслідок, жодна надія на безпечний перехід до нової цивілізації неможлива, проте, поки ми не осмислимо одно¬ го заключного імперативу: необхідності політичної трансформації-1 це і є та перспектива,— що лякає нас і надихає,— яку ми розглянемо на цих останніх сторінках. Особистості майбутнього має відповідати політика майбутнього.
Розділ 27 ПОЛІТИЧНИЙ МАВЗОЛЕЙ Не може одночасно бути революційного вибуху в енергії, техно- л°ги> сімейному житті, в статевих ролях та всесвітньої революції у сфері комунікацій без того, щоб — рано чи пізно — не відбулася й Політична революція також. Всі політичні партії індустріального світу, всі наші конгреси, пар¬ ламенти, верховні ради, наше президентство й прем’єр-міністерство, наші суди й органи державного регулювання та наше геологічне на¬ шарування урядової бюрократії, одне слово, всі інструменти, які ми використовуємо, щоб ВИГОТОВИТИ Й удосконалити колективні рішен¬ ня є застарілими й близькими до перетворення. Цивілізація Тре¬ тьої Хвилі не може функціонувати із політичною структурою Другої Хвилі... Так само як революціонери, що створювали індустріальну еру, не Могли керувати, опираючись на рештки феодального державного апарату, так і сьогодні ми знову стоїмо перед необхідністю винайти н°ві політичні інструменти. В цьому полягає політичне завдання Третьої Хвилі. ЧОРНА ДІРА Сьогодні, хоча її серйозність ще не визнано, ми є свідками глибо¬ кої кризи не цього чи того уряду, а самої представницької демократії ® Усіх її формах. У країні за країною політична технологія Другої Хвилі починає небезпечно шкварчати, стогнати і виходити з ладу. У Сполучених Штатах ми бачимо майже загальний параліч ухва¬ лення рішень, пов’язаних із життєво важливими питаннями, які сто¬ ять перед суспільством. Через шість років після ембарго ОПЕК, не¬ зважаючи на його руйнівний вплив на економіку, незважаючи на йо¬ го загрозу нашій незалежності і навіть військовій безпеці, незважаю¬ чи на нескінченне вивчення в Конгресі, незважаючи на багаторазові Реорганізації бюрократії, незважаючи на палкі президентські закли¬ ки, політична машина США все ще безпорадно крутиться на своїй осі, неспроможна виробити нічого, що нагадувало б послідовну енергетичну політику. Цей політичний вакуум не є чимось унікальним. Сполучені Штати Не мають також всебічної (або ясно визначеної) політики урбанізму, політики навколишнього середовища, політики сім’ї, технологічної Політики. Вони не мають навіть, якщо ми прислухаємося до критики 347
з-за кордону, чітко сформованої зовнішньої політики. Американська політична система не спроможна була б інтегрувати ці напрями політики й віддати їм пріоритет, навіть якби вони існували. Цей ваку¬ ум віддзеркалює такий глибокий занепад у галузі ухвалення рішень, що президент Картер, у своїй цілком безпрецедентній промові, мусив осудити «параліч... застій... і дрейф» свого власного уряду. Цей провал у сфері ухвалення рішень, проте, не є монополією однієї партії чи одного президента. Він поглиблюється з початку 1960-х років і віддзеркалює глибинні структурні проблеми, яких жоден президент, республіканець чи демократ, не може подолати в рамках нинішньої системи. Ці політичні проблеми дестабілізують інші головні суспільні інституції, такі як сім’я, школа й корпо¬ рація. Десятки законів, що мають безпосередній вплив на життя сім’ї, скасовують один одного і суперечать один одному, поглиблюючи сімейну кризу. В систему потекло безліч будівельних фондів саме тоді, коли кількість населення шкільного віку почала падати, й таким чином розпочалася справжня оргія непотрібного будівництва шкіл, що призвело до зменшення фондів, коли вони були вкрай потрібні для інших цілей. Корпорації, тим часом, змушені діяти в такому не¬ стабільному політичному середовищі, що вони буквально ніколи не знають, з яким урядом їм доведеться мати справу наступного дня. Спочатку Конгрес вимагає, щоб «Дженерал моторе» та інші авто¬ мобільні компанії встановлювали каталітичні конвертори на всі нові автомобілі в інтересах чистішого навколишнього середовища. Потім, коли компанія витратила 300 мільйонів доларів і підписала 500-міль- йонний контракт терміном на 10 років на дорогоцінні метали, не¬ обхідні для їхнього виробництва, уряд заявив, що автомобілі з ка¬ талітичними конверторами виділяють сульфатної кислоти в 35 разів більше, ніж без них. Водночас невтримна машина регулювання видає все незбаг- неннішу мішанину правил — 45 000 сторінок нового складного рег¬ ламентування на рік. Двадцять сім різних урядових агенцій видають близько 5600 федеральних правил, які мають стосунок лише до ви¬ робництва сталі. (Тисячі додаткових правил застосовуються до гір¬ ничих, ринкових та транспортних операцій сталеплавильної індуст¬ рії.) Провідна фармацевтична фірма «Єлай Ліллі» марнує більше ча¬ су, заповнюючи урядові формуляри, ніж проводячи дослідження за¬ хворювань серця та раку. Один лише звіт нафтової компанії «Екскон» Федеральній енергетичній агенції зайняв 445 тисяч сторінок — екві¬ валент обсягу в тисячу томів. Ця китайська складність тягне економіку вниз, тоді як непередба- чувані дії тих, хто ухвалює урядові рішення, підсилюють відчуття анархії. Політична система, роблячи зиґзаґи з дня на день, дуже ус¬ кладнює боротьбу наших суспільних інституцій за виживання. Цей занепад у сфері ухвалення рішень не є суто американським феноменом. Уряди Франції, Німеччини, Японії та Великої Британії, 348
не кажучи вже про Італію, подають подібні симптоми, як і кому¬ ністичні індустріальні країни. А в Японії прем’єр-міністр заявляє: «Ми все більше чуємо про всесвітню кризу демократії. Її спромож¬ ності розв’язувати проблеми, або так званій можливості регульованої Демократії, кинуто виклик. У Японії парламентська демократія теж піддана серйозному випробуванню». Політична машина ухвалення рішень у всіх цих країнах усе більш перенапружена, перевтомлена, перевантажена, вона потопає в нере- левантних даних і стоїть перед відомими їй загрозами. Тому ми бачи¬ мо урядовців, неспроможних ухвалювати високо пріоритетні рішен¬ ня (або вони роблять це дуже погано), тоді як вони докладають неви¬ правданих зусиль, ухвалюючи тисячі дрібніших, часто тривіальних Рішень. Навіть коли важливі рішення ухвалено, вони, як правило, ухвалю¬ ються надто пізно й рідко досягають своєї мети. «Ми розв’язали всі Проблеми із законодавством,— каже один британський законодавець, Що відчуває на собі сильний тиск. — Ми прийняли сім актів проти інфляції. Ми багато разів ліквідовували несправедливість. Ми роз¬ в’язали екологічну проблему. Кожна проблема розв’язувалася безліч Разів через законодавчі акти. Але проблеми залишаються. Законодав¬ ство не працює». Один диктор американського телебачення, звернувшись до мину¬ лого в пошуках аналогій, висловив це інакше: «Саме тепер я відчу¬ ваю, що наша країна — це така собі карета, коли коні біжать, кучер Намагається натягнути віжки, а вони на це не реагують». Ось чому так багато людей,— включаючи й працівників у високих Установах,— почувають себе такими безпорадними. Провідний аме¬ риканський сенатор у приватній розмові розповідає мені про своє Піибоке розчарування і відчуття, що він неспроможний здійснити нічого корисного. Він говорить про розпад своєї власної сім’ї, про Ніалений темп свого буття, про безконечно довгі години, божевільні Подорожі, яким кінця не видно, та постійну напругу. Він запитує: «Чи варто так жити?» Один британський парламентарій ставить те саме запитання, додавши, що «Палата громад — це музейний експонат, Реліквія!» Високопоставлений чиновник Білого дому поскаржився Мені, що навіть президент, який, мабуть, має найбільшу у світі владу, Почувається безпорадним. «Президент почуває себе так, наче він Кричить у телефон, коли на другому кінці нікого немає». Цей усе глибший занепад спроможності ухвалювати своєчасні й компетентні рішення, змінює найглибші владні відносини у суспільстві. За нормальних, нереволюційних обставин, еліти в будь- якому суспільстві використовують політичну систему, щоб ПІДСИЛИ¬ ТИ своє правління й віддалити свій кінець. їхня влада визначається здатністю робити так, щоб певні явища мали місце, або так, щоб Певні явища не відбулися. Це передбачає їхню спроможність прогно¬ зувати й контролювати явища — вважається, що коли вони смикнуть за віжки, коні зупиняться. 349
Сьогодні еліти вже не здатні прогнозувати наслідки своїх дій- Політичні системи, в яких вони функціонують, такі старомодні й скрипучі, так відстають від подій, що навіть пильно «контрольовані» елітами з метою власної вигоди, часто дають небажані для них на¬ слідки. Поквапимося додати, це не означає, що влада, втрачена елітами, переходить до решти суспільства. Влада не передається, вона все більше стає непередбаченою, так що в будь-який момент ніхто не знає, хто й за що відповідає, хто має справжню (на відміну від homij нальної) владу або як довго ця влада існуватиме. В цій розбурханій напіванархії звичайні люди стають гіркими циніками, вони не тільки більше не вірять своїм власним «представникам», а й саму мож¬ ливість бути представленими взагалі, що видається уже вкрай зло¬ вісним. Як наслідок, головний «ритуал» Другої Хвилі, голосування, почи¬ нає втрачати своє значення. З року в рік кількість американців, які приходять голосувати, зменшується. Під час президентських виборів 1976 року цілих 46 відсотків тих, хто мав право голосу, залишилися вдома, й це означає, що президент був обраний приблизно однією четвертою частиною виборців — а насправді лише однією восьмою від загального населення країни. Більш недавно опитувач громадсь¬ кої думки Патрік Кеддел виявив, що лише 12 відсотків виборців ма¬ ють відчуття, що вибори взагалі для чогось потрібні. Так само й політичні партії втрачають свою силу. В період від 1960-го до 1972 року кількість «незалежних», не приєднаних до жод¬ ної партії, в Сполучених Штатах підскочила на 400 відсотків, причо¬ му 1972 рік, уперше за період, що тривав понад століття, став роком, коли кількість незалежних зрівнялася з кількістю членів однієї з двох головних партій. Паралельні тенденції впадають у око також скрізь. Лейбористська партія, яка керувала Великою Британією до 1979 року, настільки ос¬ лабла, що в країні з населенням 56 мільйонів вона ледве чи набирає 100 тисяч активних членів. У Японії «Йоміурі шімбун» повідомляє, що «виборці мають мало віри у свої уряди. Вони почувають себе ду¬ же далекими від своїх лідерів». Хвиля політичного розчарування за¬ топила Данію. На запитання, чому так сталося, один данський інже¬ нер говорить за багатьох, коли каже: «Політики виявили свою цілко¬ виту неспроможність». У Радянському Союзі, як пише дисидент Віктор Некіпєлов, в ос¬ таннє десятиліття ми спостерігали «поглиблення хаосу, мілітари¬ зацію, катастрофічне економічне безлад дя, підвищення вартості жит¬ тя, нестачу основних продуктів харчування, зростання злочинності й пияцтва, корупції й крадіжок, але передусім неконтрольоване падіння престижу теперішнього керівництва в очах людей». У Новій Зеландії беззмістовність головного напряму політики спонукала одного обуреного громадянина змінити своє ім’я на Мікі 350
Маус і вписати себе як кандидата. Багато інших зробили те саме, бе¬ ручи собі такі імена, як «Аліса в Країні Чудес», і парламент мусив видати спеціальний закон, що забороняв будь-кому балотуватися, як- Що він чи вона легально змінили своє ім’я чи прізвище менше ніж за ШІСТЬ місяців до виборів. Громадяни не тільки розгнівані, а й висловлюють антипатію та зневагу до своїх політичних лідерів та урядових чиновників. Вони відчувають, що політична система, яка має служити кермом або ста¬ білізатором у кинутому в зміни суспільстві, яке швидко розвивається, сама виходить із-під контролю. Таким чином, коли команда політологів недавно досліджувала сто¬ лицю Вашингтон, щоб виявити, «хто керує цим містом», вона прийш¬ ла до простої, вбивчої відповіді. їхній звіт, опублікований Інститутом американського підприємництва, був підсумований професором Ен- т°ні Кінгом із Ессекського університету в Британії: «Відповідь ко¬ ротка... Ніхто. Тут не керує ніхто». Не тільки в Сполучених Штатах, але й у багатьох країнах Другої Хвилі, на які накочується Третя Хвиля перемін, має місце поширен¬ ня вакууму влади — «чорної діри» у суспільстві. ПРИВАТНІ АРМІЇ Небезпеку, якою загрожує цей вакуум влади, можна оцінити, ки¬ нувши погляд назад у середину сімдесятих років. У той час, коли по¬ токи енергії та сировини завирували перед греблею, яку поставило ембарго ОПЕК, коли інфляція та безробіття раптово підскочили вго- РУ, коли долар упав і Африка, Азія та Південна Америка стали вима¬ сти нової економічної угоди, ознаки політичної патології стали про¬ являтися в одній за одною країнах Другої Хвилі. У Великій Британії, що славилася як батьківщина толерантності та чемності, відставні генерали почали вербувати приватні армії, щоб Навести порядок, а відновлений фашистський рух, «національний Фронт», виставив кандидатів до парламенту в майже 90 виборчих ок¬ ругах. Фашисти й ліві мало не організували масові бійки на лон¬ донських вулицях. У Італії фашисти лівого крила, «червоні бригади», Розширили свій вплив, влаштовуючи бійки, викрадення людей та вбивства. У Польщі спроба уряду підвищити ціни на продовольчі то¬ вари, щоб стримати інфляцію, привела країну на грань повстання. У Західній Німеччині, де мало не щодня відбувалися терористичні ак¬ ти, налякані правлячі кола поквапилися прийняти цілу низку законів У стилі Маккарті. Правда, ці ознаки політичної нестабільності відступили, коли ін¬ дустріальна економіка почасти (й тимчасово) одужала в кінці 1970-х Років. Приватні армії Великої Британії ніколи не вступали в дію. «Червоні бригади» після вбивства Альдо Моро, здавалося, на якийсь Час відступили для перегрупування сил. Новиі: режим спокійно па¬ нував у Японії. Польський уряд уклав нелегкий мир зі своїми бун¬ 351
тівниками. У Сполучених Штатах, Джиммі Картер, який виграв ви¬ бори, виступаючи проти «системи» (а потім увійшов у неї), спро¬ мігся міцно вчепитися нігтями, щоб утриматися при владі, незважа¬ ючи на загрозливе зниження своєї популярності. Але ці ознаки тодішньої нестабільності наводять нас на роздуми примусити нас поцікавитися, чи зможе нинішня політична система Другої Хвилі, що існує в кожній із індустріальних країн, пережити наступний раунд кризи. Кризи вісімдесятих і дев’яностих, можливо, будуть суворіші, спустошливіші й небезпечніші, ніж кризи недавньо¬ го минулого. Мало поінформованих оглядачів вважають, що гірше позаду, а загрозливих сценаріїв існує безліч. Якщо закриття нафтових кранів на кілька тижнів у Ірані спричи¬ нило насильство й хаос біля бензоколонок у Сполучених Штатах, то що станеться, і не тільки в США, коли нинішні правителі Саудівської Аравії будуть скинуті з трону? Чи можна сподіватися, що ця купка правлячих родин, яка контролює 25 відсотків світового запасу нафти, зможе утримувати владу безконечно, в той час як поруч, між Північ¬ ним та Південним Єменом, постійно відбуваються військові сутички, а їхня власна країна дестабілізується потоком нафтодоларів, робіт- ників-імміґрантів та радикально настроєних палестинців? І на¬ скільки мудро психічно травмовані політики у Вашингтоні, Лондоні, Парижі, Москві, Токіо або Тель-Авіві відреаґують на державний пе¬ реворот, релігійне потрясіння або революційне повстання в Ер-Ріяді — не кажучи вже про саботаж на нафтових родовищах Ґавар та Аб- кайк? Як ці ж таки перевтомлені, нервові політичні лідери Другої Хви¬ лі на Сході й Заході реагуватимуть, коли, як пророкує шейх Ямані, водолази потоплять корабель або замінують води Ормузької прото¬ ки, заблокувавши в такий спосіб половину нафтових поставок, від яких залежить виживання всього світу? Навряд чи нам стане спо¬ кійно, якщо ми подивимося на мапу й побачимо, що Іран, ледве спро¬ можний підтримувати свій внутрішній правопорядок, розташував¬ ся на одному з берегів цього стратегічно важливого й надто вузько¬ го каналу. Що буде, запитує ще один жахливий сценарій, коли Мексика поч¬ не всерйоз добувати свою нафту — і постане перед раптовим, невт¬ римним напливом нафтопесо? Чи стане її правляча олігархія, і чи зуміє, розподіляти це нове багатство серед мексиканського селянст¬ ва, яке погано харчується і давно страждає? І чи зможе це статися до¬ сить швидко, щоб перешкодити сьогоднішній млявій активності там¬ тешнього партизанського руху перерости в повномасштабну війну на порозі Сполучених Штатів? Якби така війна почалася, як би відреа- ґував на це Вашингтон? І як би реагувала на це величезна кількість мексиканців у гетто Південної Каліфорнії чи Техасу? Чи можемо ми очікувати бодай почасти розумних рішень, коли вибухне криза тако¬ го масштабу, маючи сьогоднішній нелад у Конгресі та в Білому домі? 352
А в сфері економіки, чи зможуть уряди, вже нездатні керувати макроекономічними силами, упоратися з ще більшими коливання¬ ми міжнародної грошової системи або з її повним розпадом? Із по- Гано контрольованими валютами, коли євровалютний пузир і далі невтримно роздувається, а борги споживачів, корпорацій та уряду зростають, чи можна чекати економічної стабільності в наступні Роки? Якщо інфляція та рівень безробіття різко підстрибнуть уго- РУ або відбудеться якась інша економічна катастрофа, а народ ціл¬ ком утратить довіру до влади, ми ще можемо побачити приватні ар¬ мії в дії. І нарешті, що буде, коли з тих міріадів релігійних культів, які нині Розквітають, деякі організуються для політичних цілей? Мірою того як найважливіші організовані релігії розколюватимуться під орієнто¬ ваним на демасифікацію впливом Третьої Хвилі, можуть виникнути Цілі армії самозваних священиків, пасторів, проповідників та вчи¬ телів — деякі з дисциплінованими, а може, навіть напіввійськовими, Політично орієнтованими формуваннями. У Сполучених Штатах неважко уявити якусь нову політичну партію, під проводом якого-небудь Біллі Грехема з грубими заклика¬ ми до «закону й порядку» або антипорнографічною програмою авто¬ ритарного зразка. Або очолену сьогодні невідомою Анітою Браян, Шо вимагатиме ув’язнити гомосексуалістів і тих, хто «веде розпус¬ ний образ життя». Такі приклади дають лише слабкий, невиразний натяк на релігії-політики, які можуть виникнути навіть у найбільш мирних суспільствах. Можна уявити собі безліч опертих на культи Політичних рухів, очолюваних аятолами на прізвище Сміт, Шульц або Сантіні. Я не стверджую, що ці сценарії обов’язково матеріалізуються. Во¬ ни всі можуть виявитися надуманими. Але якщо не вони, то немину¬ че виникнуть інші катастрофічні кризи, навіть небезпечніші, ніж не¬ давно нами пережиті. І ми повинні чітко усвідомити собі той факт, *Цо наші сьогоднішні лідери Другої Хвилі абсолютно не підготовлені До того, щоб упоратися з ними. Взявши до уваги, що наші політичні структури Другої Хвилі сьо- г°Дні навіть гірші, ніж вони були в сімдесяті роки, ми ПОВИННІ При¬ пустити, що уряди діятимуть ще менш компетентно, менш ви¬ нахідливо й менш далекоглядно, коли вибухне криза вісімдесятих і Дев’яностих років, аніж вони діяли в десятилітті, яке щойно минуло. І це підказує нам, що ми повинні докорінно переглянути одну з на¬ ших найживучіших і найнебезпечніших політичних ілюзій. КОМПЛЕКС МЕСІЇ Комплекс месії — це ілюзія, що ми можемо якось урятуватися, змінивши чоловіка (або жінку) на вершині влади. Спостерігаючи, як політики Другої Хвилі виявляють цілковиту безпорадність перед проблемами, що виникають із появою Третьої '2 Е Тоффлер 353
Хвилі, мільйони людей, підохочуваиі пресою, знайшли єдине, просте, легко зрозуміле пояснення наших прикростей: «неспроможність ке¬ рівництва». От якби з’явився на політичному обрії месія і зробив лад усьому! Це палке бажання мати могутнього лідера висловлюється сьо^ годні навіть людьми, що мають найкращі наміри, мірою того як їхній звичний світ розвалюється, як їхнє навколишнє середовище стає все небезпечнішим, а їхня туга за порядком, структурою і передбачу¬ ваністю посилюється. Отже, ми чуємо, як висловився Ортеґа-і-Ґассет в тридцяті роки, коли Гітлер рвався до влади, «розпачливий крик, що здіймається до зірок, мов виття незліченних собак, благаючи, щоб хтось узяв на себе команду». У Сполучених Штатах президент піддається дошкульній критиці за «відсутність якостей лідера». У Великій Британії Маргарет Тетчер об¬ рали тому, що вона має принаймні ілюзорну репутацію «залізної леді»- Навіть у комуністичних індустріальних країнах, де керівників можна звинуватити в чому завгодно, крім «слабкої руки», посилюється тиск за ще «сильніше керівництво». У СРСР вийшов друком роман, де ви¬ хваляється здатність Сталіна робити «необхідні політичні висновки». Публікація «Перемоги» Олександра Чаковського розглядається як ча¬ стина спроби «ресталінізації». Невеликі портрети Сталіна з’являються на підвіконнях, у домівках, готелях та кіосках. «Сталін на підвіконні сьогодні,— пише Віктор Некіпєлов, автор «Інституту дурнів»,— ufi вияв протесту знизу... протесту, як це не парадоксально, проти сучас¬ ної дезінтеграції й відсутності сильного лідера». З початком небезпечного десятиліття сьогоднішня вимога сильно¬ го «лідера» завдає удар у той момент,иколи давно забуті темні сили знову заворушилися серед нас. «Нью-Йорк тайме» повідомляє, що у Франції «після понад трьох десятиліть бездіяльності малі, впливові групи правого крила знову намагаються бути в центрі уваги, поши¬ рюючи расову теорію, теорію біологічного та політичного елітизму, дискредитовані поразкою фашизму в Другій світовій війні. Говорячи нісенітницю про верховенство арійської раси, настроєні проти Америки, вони контролюють більшість інформації, яку публі¬ кує тижневик «Фігаро». Вони доводять, що раси народжуються не¬ рівними і це становище має підтримуватися соціальною політикою- Вони розцяцьковують свої докази посиланнями на І. Вілсона та Ар- тура Дженсена, намагаючись надати наукового забарвлення своїм от¬ руйно антидемократичним упередженням. На протилежному кінці планети, в Японії, моя дружина і я не так давно провели 45 хвилин у вуличному заторі, спостерігаючи про¬ цесію вантажівок із одягненими у форму й шоломи політичними ху¬ ліганами, які, вигукуючи й здіймаючи вгору кулаки, протестували проти якогось урядового рішення. Наші японські друзі сказали нам, що ці штурмові групи пов’язані зі схожою на мафію бандою «якуза» і фінансуються могутніми політиками, які мріють про повернення до довоєнного авторитаризму. 354
Всі ці зграї мають своїх двійників на «лівому фланзі» — терорис¬ тичні банди, які вигукують гасла соціалістичної демократії, але зав¬ жди готові нав’язати суспільствам тоталітарну владу власного зразка автоматами Калашникова та пластиковими бомбами. . У Сполучених Штатах, серед інших тривожних ознак, ми бачимо відродження безсоромного расизму. Починаючи з 1978 року, вос- •Феслий ку-клукс-клан спалював хрести в Атланті; оточував озброє¬ ними людьми мерію міста Декейтер у штаті Алабама, стріляв у чор¬ них церквах та в синагогах у Джексоні, штат Міссісіпі, й посилив свою активність у двадцять одному штаті, від Каліфорнії до Кон- нектикуту. В Північній Кароліні члени клану, які також відкрито під¬ тримували нацистів, убили п’ятьох активістів лівого крила, ворогів клану. Одне слово, хвиля вимог «сильнішого керівництва» цілком збі- гається з відновленням авторитарних груп, які сподіваються мати ко¬ ристь із розпаду представницького уряду. Трут та іскра небезпечно наблизилися одне до одного. Цей усе гучніший крик за сильне керівництво ґрунтується на Трьох хибних поняттях, першим із яких є міф про ефективність авто¬ ритаризму. Мало ідей так широко підтримуються, як уявлення, що Диктатори принаймні можуть «примусити поїзди ходити вчасно». Сьогодні так багато інституцій розпадаються, а непередбаченість стала такою загрозливою, що мільйони людей охоче віддали б якусь частку свободи (бажано чужої), щоб тільки їхні економічні, соціальні Й політичні поїзди ходили вчасно. І все ж, сильне керівництво й навіть тоталітаризм — мають мало спільного з ефективністю. Мало є підстав вважати, що Радянський Союз сьогодні функціонує ефективно, хоча його керівництво без¬ сумнівно «сильніше» й більш авторитарне, ніж керівництво Сполу¬ чених Штатів, Франції або Швеції. Добре налагоджені там лише вій¬ ськова, поліційна та кілька інших функцій, важливих для збереження Режиму, а в усьому іншому СРСР, на думку багатьох — і представ¬ ників радянської преси в тому числі,— це напівзатоплений пароплав. Це суспільство, спотворене марнотратством, безвідповідальністю, інертністю й корупцією,— одне слово, «тоталітарною неефек¬ тивністю». Навіть нацистська Німеччина, що виявила таку високу ефектив¬ ність при винищенні поляків, росіян, євреїв та інших «неарійців», бу¬ ла аж ніяк не ефективною в інших випадках. Реймонд Флетчер, член Британського парламенту, який одержав освіту в Німеччині й міг без¬ посередньо спостерігати німецькі соціальні умови, нагадує нам забу¬ ту реальність: «Ми думаємо про нацистську Німеччину як про зразок ефектив¬ ності. Насправді ж, Велика Британія була краще організована для війни, ніж німці. У Рурі нацисти виробляли танки й бронетранс¬ портери ще довго після того, як уже не мали залізничного транс¬ 12* 355
порту, щоб їх вивезти. Вони дуже погано використовували своїх учених. Із 16 тисяч винаходів військової значущості, зроблених під час війни, у виробництво, через кричущу неефективність, надійшло зовсім мало. Нацистські розвідувальні служби полюбляли шпигу¬ вати одна за одною, тоді як британська розвідка діяла чудово. Тоді як британці закликали всіх передавати ковані залізні паркани й сковороди на військові потреби, німці все ще виробляли предмети розкоші. Тоді як британці призивали жінок на військову службу, німці цього не робили. Гітлер сам був зразком нерішучості. Третій райх як приклад військової чи індустріальної ефективності — € смішним міфом». Щоб поїзди ходили вчасно, треба мати, як ми побачимо, не лише сильне керівництво. Другою фатальною помилкою тих, хто закликає до сильного ке^ рівництва, є невисловлене припущення, що стиль керівництва, якии працював у минулому, працюватиме й у теперішньому або майбутнь¬ ому часі. Ми постійно відкопуємо зразки минулого, коли думаємо про керівництво — Рузвельт, Черчілль, де Голль. А проте різні циві¬ лізації вимагають дуже різних якостей від керівництва. І те, що силь¬ не в одному випадку, може бути абсурдним та згубно слабким у ін¬ шому. У часи Першої Хвилі, цивілізація якої була оперта на сільське гос¬ подарство, право на владу здебільшого одержувалося з народжен¬ ням, а не завдяки здібностям людини. Монархові були потрібні лише обмежені практичні навички — здатність вести людей у бій, уміння нацьковувати своїх баронів один на одного, вміння вступити в корис¬ ний шлюб. Письменність та сила абстрактної думки не були серед го¬ ловних вимог. Більше того, керівник узагалі був вільний користува¬ тися своєю особистою владою в найбільш примхливий, навіть екс¬ центричний спосіб, не обмежений ані конституцією, ані законодав¬ чою владою, ані громадською думкою. Якщо було потрібне схвален¬ ня, він діставав його лише від маленького кола знаті, лордів та міністрів. Керівник, здібний мобілізувати цю підтримку, вважався «сильним». Влада керівника Другої Хвилі, навпаки, була безособовою і все більш абстрактною. Він мусив ухвалювати багато більше рішень у далеко більшому розмаїтті справ, від маніпуляції засобами масової комунікації до управління макроекономікою. Його рішення викону¬ валися ланцюгом організацій та агенцій, чиї складні взаємовідноси¬ ни він розумів і гармонійно узгоджував. Він мусив бути письменним та здатним до абстрактного мислення. Замість жменьки баронів йо¬ му протистояла складна маса еліт та субеліт. Більше того, його влада, навіть якщо він був тоталітарним диктатором, принаймні номінально стримувалася конституцією, правовими прецедентами, партійними, політичними вимогами та силою масової опінії. За цих контрастів, «найсильніший» керівник Першої Хвилі, по¬ ставлений у політичні рамки Другої Хвилі, виявився б слабшим, 356
розгубленішим і менш придатним, ніж «найслабкіший» керівник Другої Хвилі. Так само тепер, коли ми виходимо на новий етап цивілізації, Руз¬ вельт, Черчілль, де Голль, Аденауер (або навіть Сталін) — «сильні» керівники індустріального суспільства — були б не на місці й нічого Не змогли б удіяти, як і божевільний король Людвіґ у Білому домі. Пошук на вигляд рішучих, самовпевнених керівників із випнутою Щелепою — Кеннеді, Коннеллі або Рейганів, Шираків чи Тетчер — Це вияв ностальгії, пошук батька чи матері, основані на застарілих Уявленнях. «Слабкість» сьогоднішніх керівників — це не так віддзер¬ калення їхніх особистих якостей, як наслідок занепаду інституцій, від яких залежить їхня влада. Фактично їхня позірна «слабкість» є точним результатом їхньої більшої «влади». Річ у тому, що коли Третя Хвиля перетворює су¬ спільство, підіймаючи його на багато вищий рівень розмаїття та склад¬ ності, керівники стають залежними від усе більшої кількості людей, Шо допомагали їм ухвалювати та впроваджувати рішення. Чим ва- гомішими є інструменти в розпорядженні керівника,— надзвукові ви¬ нищувачі, ядерна зброя, комп’ютери, телезв’язок,— тим більше, а не менше стає він залежним. Це співвідношення непорушне, тому що воно віддзеркалює дедалі більшу складність, на яку сьогодні обов’язково опирається влада. Са¬ ме тому американський президент може сидіти біля ядерної кнопки, яка дає йому владу знищити планету, а проте почувається таким без- пррадним, ніби «нікого немає на другому кінці» його телефонної лінії. Влада і безвладдя — це протилежні сторони тієї самої напів¬ провідникової мікросхеми. З цієї причини нова цивілізація Третьої Хвилі вимагає цілком но¬ вого типу керівництва. Необхідні якості керівників Третьої Хвилі ще не цілком чіткі. Схоже на те, що сила не в упевненості керівника в собі, а в його чи її здатності слухати інших, не в силі бульдозера, а в творчій уяві, не в манії величі, а у визнанні обмежених можливостей керівництва в новому світі. Керівники завтрашнього дня, мабуть, матимуть справу з набагато більш децентралізованим, проте добре організованим суспільством ' навіть розмаїтішим, ніж сьогоднішнє. Вони, мабуть, ніколи більше Не будуть усім для всіх людей. Справді, неможливо, щоб одна люди¬ на коли-небудь набула всіх необхідних якостей. Майбутня влада, ли¬ бонь, буде більш тимчасовою, колегіальною та консенсусною. Джілл Твіді добре відчула цю зміну. «Легко критикувати... Карте¬ ру-— пише вона в газеті «Ґардіан». — Можливо, він справді був (є?) слабкою і нерішучою людиною... Але також цілком можливо,., що найбільший гріх Джиммі Картера полягає в його невисловленому визнанні, що, мірою того як планета зменшується, проблеми... ста¬ ють такими загальними, такими фундаментальними й такими взаємозалежними, що вони не можуть бути розв’язані, як розв’язува¬ лися колись, однією людиною або однією ініціативою уряду». Одне 357
слово, вона вважає, що ми болісно рухаємося до нового типу керів¬ ника не тому, що суть проблеми робить це необхідним. Вчорашня сильна людина може виявитися 90-фунтовим слабаком за¬ втра. Може це бути прикладом чи ні, але існує один ще більший прора¬ хунок у аргументі, що потрібен сильний політичний рятівник, аби вря¬ тувати нас від лиха. Бо ця думка передбачає, що нашою головною про¬ блемою є кадри. А це не так. Навіть якби ми мали святих, геніїв і героїв на чолі влади, ми однаково ще стояли б перед завершальною кризою представницького уряду — політичної технології ери Другої Хвилі. СВІТОВА ПАВУТИНА Якби вибір «найкращого» керівника був усім, про що нам треба турбуватися, ми могли б розв’язати свою проблему в рамках нинішньої політичної системи. Насправді ж, проблема сягає далеко глибше. Суть у тому, що керівники, навіть «найкращі», безпорадні тому, що інституції, в яких вони змушені працювати, застаріли. Почати з того, що наші політичні та урядові структури формува¬ лися в той час, коли національні держави тільки утворювалися. Ко¬ жен уряд міг ухвалювати більш чи менш незалежні рішення. Сьо¬ годні, як ми бачили, це вже неможливо, хоча ми й підтримуємо міф про суверенітет. Інфляція стала такою транснаціональною хворобою, що навіть містер Брежнєв чи його наступник не зможуть зупинити її на своєму кордоні. Комуністичні індустріальні країни, хоч і відо¬ кремлені почасти від світової економіки й жорстко контролюються ізсередини, залежать від зовнішніх джерел нафти, продовольства, технології, кредитування та інших необхідних речей. У 1979 році СРСР мусив підняти ціни на багато споживчих товарів. Чехословач- чина подвоїла ціни на паливо. Угорщина приголомшила своїх спожи¬ вачів, піднявши ціни на електрику на 51 відсоток. Кожне рішення в одній країні спричиняє проблеми або відповідні реакції в інших. Франція будує завод із переробки ядерних відходів на мисі Аґ (а це ближче до Лондона, ніж британський реактор у Віндскейлі), звідки вивільнений радіоактивний пил чи газ може бути перенесений до Ве¬ ликої Британії панівними вітрами. Мексиканські нафтові розливи піддають небезпеці узбережжя Техасу за 500 миль. А якщо Саудівська Аравія або Лівія збільшують або зменшують свій видобуток нафти, це має негайний або довготерміновий вплив на екологію багатьох країн. У цій міцно сплетеній павутині національні керівники значною мірою втратили здатність діяти ефективно, хоч би до якої риторики вони вдавалися і хоч би якою шаблею вимахували. їхні рішення, як правило, спричиняють дорогі, небажані, часто небезпечні наслідки як на глобальному, так і на місцевому рівнях. Масштаби уряду та роз¬ поділ влади, яка ухвалює рішення, абсолютно не годяться для сьо¬ годнішнього світу. Це, проте, лише одна з причин, чому нинішні політичні структу¬ ри застаріли. 358
ПРОБЛЕМА ВЗАЄМОДІЇ Наші політичні інституції також віддзеркалюють старомодну ор¬ ганізацію знання. Кожен уряд має міністерства або департаменти, які мають працювати окремо в галузях фінансів, зовнішніх справ, оборо¬ ни, сільського господарства, торгівлі, пошти або транспорту. Конгрес Сполучених Штатів та інші законодавчі органи мають відповідні ко¬ мітети, що також мають справу з проблемами в цих галузях. Чого не може розв’язати ніякий уряд Другої Хвилі, навіть найбільш цент¬ ралізований і авторитарний, то це проблему взаємодії: як об’єднати Діяльність усіх цих утворень так, щоб вони могли виробляти систе¬ матичні, холістичні програми, замість мішанини суперечливих та са- Моліквідних наслідків. Якщо ми чогось і навчилися за останні кілька десятиліть, то це то¬ го, що всі соціальні й політичні проблеми взаємопереплетені — що енергетика, наприклад, впливає на економіку, яка, у свою чергу, впли¬ ває на здоров’я, яке, у свою чергу, впливає на освіту, працю, життя сім’ї й тисячу інших аспектів. Спроба мати справу з старанно визна¬ ченими проблемами, ізольованими одна від одної,— цей продукт ’ндустріального менталітету — приводить лише до безладу й лиха. І все ж, організаційна структура уряду сьогоднішнього точно віддзер¬ калює цей підхід Другої Хвилі до дійсності. Ця анахронічна структура веде до нескінченних юридичних битв Між різними гілками влади, до екстерналізації витрат (кожна агенція намагається розв’язувати свої проблеми коштом іншої) і до утворен¬ ня несприятливих побічних наслідків. Ось чому кожна спроба уряду вилікувати якусь проблему сприяє виникненню нових проблем, час¬ то гірших, ніж початкова. Уряди здебільшого намагаються розв’язати проблему взаємодії че¬ рез подальшу централізацію — називаючи «царя», щоб покінчити з бюрократизмом. Він робить зміни, сліпий до їхніх шкідливих побіч¬ них наслідків або й сам нагромаджує так багато додаткового бюрокра¬ тизму, що його скидають із престолу. Бо централізація влади більше не діє. Ще один розпачливий захід — це утворення численних взає¬ мозалежних комітетів для координації й перегляду рішень. В резуль¬ таті, проте, виникає ще один комплекс перегородок і фільтрів, крізь які мусять проходити рішення,— і подальше ускладнення бюрокра¬ тичного лабіринту. Наші нинішні уряди та політичні структури є за¬ старілими, тому що вони дивляться на світ крізь лінзи Другої Хвилі. У свою чергу, це загострює іншу проблему. ПРИСКОРЕННЯ РІШЕНЬ Уряди Другої Хвилі та парламентські інституції мали приймати Рішення в неквапливому темпі, який годився для світу, в якому міг знадобитися й тиждень, щоб послання дійшло з Бостона чи Нью- 359
Йорка до Філадельфії. Сьогодні, якщо аятола захоплює заручників у Тегерані або кахикає в Комі, чиновники у Вашингтоні, Москві, Па¬ рижі чи Лондоні мають відповісти на це своїми рішеннями іноді за кілька хвилин. Надзвичайна швидкість перемін захоплює уряди й політиків зненацька й підсилює їхню безпорадність та розгубленість, як говорить про це преса. «Тільки три місяці тому,— пише «Едвер- тайзінґ ейдж»,— Білий дім радив споживачам добре подумати, перш ніж витрачати свої долари. Тепер уряд робить усе, щоб спонукати споживачів витрачати їх більш бездумно». «Ауссенполітік», німець¬ кий зовнішньополітичний журнал, пише, що нафтові експерти пра¬ вильно передбачили бурхливе зростання цін на нафту, але не зуміли передбачити «швидкості розвитку». Спад 1974 — 1975 років бук¬ вально приголомшив творців політики США своєю, як писав журнал «Форчун», «катастрофічною швидкістю й невблаганністю». Соціальні переміни також прискорюють темп життя й додатково тиснуть на творців політичних рішень. «Бізнес вік» заявляє, що в Сполучених Штатах «поки міграція індустрії й населення відбувала¬ ся поступово... це допомагало об’єднати країну. Але за останні п’ять років процес раптом вийшов за межі, які можуть контролюватися су¬ часними політичними інституціями». Кар’єри політиків також прискорилися, часто захоплюючи їх зне¬ нацька. Нещодавно, в 1970 році, Маргарет Тетчер висловила перед¬ бачення, що за її життя жодна жінка не буде призначена на високу міністерську посаду в уряді Великої Британії». А вже в 1979 році во¬ на сама стала прем’єр-міністром. У Сполучених Штатах Джиммі Хто? продерся до Білого дому всього за кілька місяців. Більше того, хоча новий президент починає працювати лише з січня місяця, Картер став президентом де-факто відразу після виборів. Саме Картер, а не Форд, який мав залишити посаду, порушив пи¬ тання щодо Середнього Сходу, енергетичної кризи та інші, майже раніше, ніж були підраховані бюлетені. Форд, який мав залишити по¬ саду, відразу став, у практичному плані, недієздатним, тому що політичний час зараз надто стислий, історія рухається надто швидко, щоб дозволити традиційні затримки. Так само був скорочений у часі й «медовий місяць» із пресою, яким новий президент колись утішався. Картер, ще до своєї інаугу¬ рації, був розкритикований за формування кабінету і мусив відклика¬ ти свою кандидатуру керівника ЦРУ. Пізніше, менш як через полови¬ ну чотирирічного терміну, проникливий політичний оглядач Річард Рівес уже передбачав коротку кар’єру для президента, тому що «миттєвий зв’язок так скорочує час, що чотирирічне президентство сьогодні містить у собі більше подій, більше турбот, більше інфор¬ мації, ніж восьмирічне президентство в минулому». Це прискорення темпу політичного життя, віддзеркалюючи за¬ гальне прискорення перемін, посилює сьогоднішні політичну та уря¬ дову кризи. Простіше кажучи, наші керівники — змушені працюва¬ 360
ти в організаціях, спроектованих для повільнішого суспільства Дру¬ гої Хвилі — не можуть виробляти розумні рішення так швидко, як того вимагають події. Або рішення приходять надто пізно, або пере¬ магає нерішучість. Наприклад, професор Роберт Скіделскі зі Школи вищих міжна¬ родних студій в Університеті Джона Гопкінса пише: «Фіскальна по¬ літика була практично недієвою, тому що надто багато часу треба, аби провести її через Конгрес, навіть якщо існує більшість». І це бу¬ ло написано в 1974 році, задовго до того, як енергетичний застій у Америці увійшов у свій шостий нескінченний рік. Прискорення перемін вийшло за межі вирішувальної спромож¬ ності наших інституцій, роблячи сьогоднішні політичні структури застарілими, незалежно від партійної ідеології або керівництва. Ці організації є неадекватними не лише за своїми масштабами та структурою, а й у термінах швидкості реагування. Та й це ще не все. КРАХ ЗАГАЛЬНОЇ ДУМКИ Тоді як Друга Хвиля виробила масове суспільство, Третя Хвиля Демасифікувала нас, виводячи всю суспільну систему на вищий Рівень розмаїття та складності. Цей революційний процес, дуже Подібний до диференціації, яка має місце в еволюції, допомагає по¬ яснити одне з найпомітніших сьогодні політичних явищ — краху за¬ гальної думки. З кінця в кінець індустріального світу ми чуємо політиків, що нарікають на втрату «національної мети», відсутність доброго старо¬ го «дюнкерського духу», ерозію «національної єдності» та раптове Розмноження відколотих груп, наділених великою владою. Останній Модний термін у Вашингтоні — «однопроблемна група», що має сто¬ сунок до політичних організацій, які виникають тисячами, зде¬ більшого навколо проблеми, яку кожна з них вважає за єдине гаряче питання: абортів, контролю за продажем, купівлею та володінням зброєю, прав гомосексуалістів, перевезення школярів, ядерної енергії тощо. Ці інтереси є такими різноманітними як на державному, так і На місцевому рівні, що офіційні політики та чиновники устежити за ними більше не можуть. Власники житлових фургонів (будинків на колесах) організову¬ ються, щоб боротися за зміни поділу на округи. Фермери борються проти ліній електропередач. Пенсіонери мобілізуються проти Шкільних податків. Феміністи, махінатори, кар’єристи й антикар’є- Ристи теж організовуються, як і самітні батьки та антипорнографічні Рухи. Один журнал на Середньому Заході навіть повідомляє про фор¬ мування організації «гомосексуальних нацистів» — назва, яка, безпе¬ речно, бентежить і гетеросексуальних нацистів, і прихильників руху за лібералізацію гомосексуалістів. Одночасно національним масовим організаціям стає важко утри¬ 361
мувати свою єдність. Один учасник конференції добровільних ор¬ ганізацій сказав: «Місцеві церкви більше не підкоряються національ¬ ним інтересам». Експерт із питань праці повідомляє, що замість єди¬ ної уніфікованої політики, здійснюваної під проводом АФП — КВО (Американської федерації праці — Конгресу виробничих організм цій), місцеві профспілки все частіше організовують власні компанії для своєї власної мети. Електорат не просто ділиться на окремі групи. Самі ці групи існу¬ ють усе менше, виникають, помирають, відновлюються все швидше й швидше і формують нестійкі, важкі для аналізу течії. «У Канаді,-^ говорить один урядовий чиновник,— ми зараз вважаємо, що термін життя нових добровільних організацій не довший за сім-вісім місяців. Чим більше існує груп, тим вони ефемерніші». Таким чином, прискорення та розмаїття об’єднуються, щоб утворити зовсім новии вид політичної організації. Ці ж таки процеси часто також вимітають у забуття наші уявлен¬ ня про політичні коаліції, альянси або об’єднані фронти. У суспіль¬ стві Другої Хвилі політичні керівники могли склеювати докупи з півдесятка головних блоків, як зробив Рузвельт у 1932 році, і сподіва¬ тися, що утворена в такий спосіб коаліція житиме багато років. Сьо¬ годні необхідно об’єднувати сотні, навіть тисячі, крихітних, коротко¬ часних груп, що мають власні інтереси, але такі коаліції існують не¬ довго. Вона може утриматися доти, доки виберуть президента, а вже наступного дня після виборів знову розпастися, залишивши його без бази підтримки його програм. Ця демасифікація політичного життя, відображаючи всі названі глибокі тенденції у сферах технології, виробництва, комунікацій та культури, далі руйнує спроможність політиків ухвалювати життєво важливі рішення. Звичні жонглювати кількома добре організовани¬ ми і чітко означеними виборчими округами, вони раптом находять себе обложеними. З усіх боків незліченні нові виборчі округи ви¬ магають негайної уваги до реальних, але вузьких та незвичних по¬ треб. Спеціалізовані вимоги до законодавчих органів та бюрократії про¬ сочуються крізь кожну щілину, з кожним мішком листів та кур’єром, над фрамугою і під дверима. Це нагромадження вимог не залишає часу на роздуми. Більше того, оскільки суспільство змінюється в прискореному темпі й відкладені рішення можуть завдати більше шкоди, аніж відсутність рішень, кожен вимагає негайної відповідь Конгрес унаслідок цього виявляється таким зайнятим, за словами члена Палати представників Н. Мінети, демократа з Каліфорнії, шо «хлопці зустрічаються, тільки коли приходять або виходять. Це не дозволяє виробляти узгоджений напрямок думки». Обставини відрізняються від країни до країни, але що не відрізняється, то це революційний виклик, кинутий Третьою Хвилею застарілим інституціям Другої Хвилі,— надто повільним, щоб не відставати від перемін, і надто недиференційованим, щоби бути на 362
Новому рівні громадського та політичного розмаїття. Спроектовані Для багато повільнішого й простішого суспільства, наші інституції неповороткі й несинхронні. Не можна зустріти цей виклик, просто підлагодивши правила. Бо він б’є в найголовніше поняття політичної теорії Другої Хвилі: концепцію представництва. Річ у тому, що збільшення розмаїття означає, що, хоча наші полі¬ тичні системи теоретично й опираються на правило більшості, може виявитися неможливим сформувати більшість навіть у питаннях, вирішальних для виживання. У свою чергу, цей крах загальної дум¬ ки означає, що все більше урядів є урядами меншості, опертими на змінні та сумнівні коаліції. Втрачена більшість робить смішною стандартну демократичну ри¬ торику. Вона примушує нас піддати сумніву, чи за умов великої швид¬ кості й розмаїття будь-який виборчий округ може бути «представле¬ ним». У масовому індустріальному суспільстві, коли люди та їхні по¬ треби були досить однорідними й типовими, загальна думка станови¬ ла досяжну мету. В демасифікованому суспільстві ми не тільки не Маємо державної мети, ми не маємо також мети регіональної, мети Штату чи міста. Різноманітність у будь-якому конгресовому районі або Парламентському виборчому окрузі, у Франції, Японії чи у Швеції, та¬ ка велика, що їхній «представник» не може легітимно представляти загальну думку. Він або вона не може репрезентувати загальну волю 3 тієї простої причини, що її не існує. Що ж, у такому випадку, відбу¬ деться із самим поняттям «представницька демократія»? Поставити таке запитання не означає напасти на демократію. (Ми Незабаром побачимо, як Третя Хвиля відкриває шлях до збагаченої та Ширшої демократії.) Але це робить неминуче очевидним один факт: не тільки наші інституції Другої Хвилі, а й усі поняття, на яких вони Шунтувалися, є застарілими. Побудована в неправильному масштабі, не здатна розв’язувати адекватно транснаціональні проблеми, не здатна дати раду тенден¬ ціям прискорення, не здатна вийти на високі рівні розмаїття, переван¬ тажена, застаріла політична технологія індустріальної ери розла¬ мується на наших очах. ВИБУХОВЕ ЗРОСТАННЯ КІЛЬКОСТІ РІШЕНЬ Надто багато рішень, які надто швидко ухвалюються і стосуються Надто багатьох і надто незвичних проблем,— а не якась уявна «відсутність сильної влади»,— ось що пояснює велику некомпе¬ тентність сьогоднішньої політичної та урядової діяльності. Наші ор¬ ганізації хитаються від вибухівки рішень. Оскільки ми працюємо зі старомодними політичними техноло¬ гіями, наша спроможність ефективно ухвалювати державні рішення Швидко погіршується. «Коли всі рішення мали ухвалюватися в Біло- МУ домі,— писав Вільям Шоукрос у журналі «Гарперс», дискутуючи пРо політику Ніксона — Кіссінджера стосовно Камбоджі,— було мало 363
часу для повного розгляду якогось із них». І справді, Білий дім такий напханий усілякими рішеннями — стосовно всього, від забруднення повітря, вартості лікування і ядерної енергії до знищення небезпеч¬ них іграшок(!),— що президентський радник признався мені: «Ми всі тут є жертвами майбутнього потрясіння!» Не в кращому стані й виконавчі агенції. Кожен відділ тріщить під вагою гори рішень. Кожен мусить запроваджувати в життя численні правила й ухвалювати велику кількість рішень щодня, перебуваючи під величезним тиском прискорень. Так, нещодавнє дослідження організації «Національний вклад США в гуманітарні науки» виявило, що її рада витратила по чотири з половиною хвилини, розглядаючи кожен клас заяв на одержання субсидій. «Кількість заяв... далеко перевершила здатність організації приймати якісні рішення»,— говориться у звіті. Існують кілька добрих аналізів цього завалу з рішеннями. Один із кращих — це аналіз Тревора Армбрістера про випадок із «Пуебло» в 1968 році, коли Північна Корея захопила розвідувальний корабель Сполучених Штатів і між двома країнами виникла небезпечна напру¬ га. За словами Армбрістера, чиновник Пентагону, який дав «оцінку ризику» місії «Пуебло» й затвердив її, мав лише кілька годин, щоб оцінити ризики 76 різних запропонованих розвідувальних операцій. Чиновник потім відмовився сказати, скільки часу він фактично вит¬ ратив на розгляд варіанту «Пуебло». Але багато чого пояснює цитата, яку наводить Армбрістер і в якій чиновник Розвідувального управління міністерства оборони США розповів: «Це було зроблено, мабуть, так... одного ранку він одержав і поклав собі на стіл о дев’ятій годині книжку з наказом повернути її опівдні. Та книжка мала чималий обсяг. Було б фізично неможливо для нього розглянути кожен варіант». Незважаючи на це, під тиском часу, ризик місії «Пуебло» був визначений як «мінімальний». У се¬ редньому, якщо агент Розвідувального управління не помиляється, оцінка ризику кожної розвідувальної операції зайняла менш як дві з половиною хвилини. Не дивно, що це призвело до таких наслідків. Чиновники Пентагону, наприклад, загубили слід ЗО мільярдів до¬ ларів з іноземних замовлень на зброю і не знають, чи це відбиває ко¬ лосальні помилки процедури обліку або неспроможність виставити покупцям рахунок на повні суми, чи гроші витрачалися зовсім на інше. Ця багатомільярдна помилка, за словами ревізора міністерства оборони, має «летальний потенціал незакріпленої гармати, яка ка¬ тається по палубі нашого корабля». Він признається: «Сумно, що ми так і не розібралися в цьому до кінця. Пройде, може, років п’ять, перш ніж ми зможемо оцінити всі наслідки». І якщо, як із цього вид¬ но, Пентагон із його комп’ютерами та надійними системами, стає надто великим і складним, щоб ним можна було ефективно управля¬ ти, то що можна говорити про уряд узагалі? Старі організації, які ухвалюють рішення, все більше віддзерка¬ люють безлад у зовнішньому світі. Радник Картера Стюарт Айзен- 364
штат говорить про «фрагментацію суспільства на групи за інтереса¬ ми» і відповідну «фрагментацію Конгресу на підгрупи». В такій си¬ туації президентові вже не легко нав’язати свою волю Конгресу. Традиційно, діючий президент міг домовитися з півдесятком стар¬ ших і впливових голів комітетів і сподіватися, що вони забезпечать голоси, необхідні для затвердження його законодавчої програми. Сьогодні голови комітетів Конгресу та жінки можуть забезпечити не більше голосів молодших членів Конгресу, ніж АФП — КВО або ка¬ толицька церква можуть забезпечити кількість голосів своїх послідо¬ вників. І хоч би як це було прикро представникам старшого консер¬ вативного покоління та президентам, що перебувають під сильним тиском, люди — включаючи й членів Конгресу — все частіше дослу¬ хаються до своєї власної думки і виконують накази менш слухняно. Отже, Конгрес, з його сьогоднішньою структурою, не може приділи¬ ти належну увагу будь-якому питанню чи швидко відреагувати на ті або ті потреби країни. Посилаючись на «божевільний графік», звіт розрахункової палати Конгресу, в якому аналізується майбутнє: «Зростання плутанини й •физові ситуації, як, наприклад, з питань голосування на одному тиж¬ ні за те, щоб скасувати регулювання продажу бензину, з питань Ро- Дезії, Панамського каналу, нового департаменту освіти, продоволь¬ чих талонів, повноважень Національної залізничної пасажирської Корпорації, розміщення твердих відходів та вимирання видів, пере¬ творюють Конгрес, колись центр для обережних і обдуманих дис¬ кусій... на посміховисько всієї країни». Зрозуміло, що політичні процеси змінюються від однієї індуст¬ ріальної країни до іншої, але в усіх працюють однакові сили. «Спо¬ лучені Штати не єдина країна, що здається розгубленою й інерт¬ ною,— заявляє «Ю. С. ньюс енд ворлд ріпорт». — Погляньмо на Радянський Союз... Ніякої відповіді на пропозиції США про кон¬ троль за ядерним озброєнням. Тривалі затримки під час перего¬ ворів про торговельні угоди як із соціалістичними, так і з капіта¬ лістичними країнами. Плутане ставлення до президента Франції Жіскар д’Естена під час його державного візиту. Нерішуча політи¬ ка на Середньому Сході. Суперечливі заклики до комуністів Захід¬ ної Європи або конфронтувати, або співпрацювати зі своїми уря¬ дами... Навіть за однопартійної системи майже неможливо ані спроектувати тверду політику, ані швидко реагувати на складні про¬ блеми». У Лондоні член Парламенту повідомляє, що центральний уряд «Дуже перевантажений», а сер Річард Марш, колишній член кабіне¬ ту міністрів, а нині голова «Британської асоціації видавців газет», говорить, що «парламентська структура залишалася відносно не¬ змінною на протязі минулих 250 років, і саме вона не узгоджується сьогоднішньою необхідністю ефективного ухвалення керівних Рішень... Вся вона геть неефективна, — каже він — і кабінет не бага¬ то кращий». 365
А що вже говорити про Швецію з її хистким коаліційним урядом, ледве спроможним розв’язати ядерну проблему, яка розриває країну на частини майже десяток років? Або про Італію, з її тероризмом та періодичними політичними кризами, яка не здатна навіть протягом півроку сформувати уряд? Ми стоїмо перед новою і загрозливою правдою. Політичні по¬ трясіння й кризи, які нам загрожують, не можуть бути усунені керів¬ никами, сильними чи слабкими, поки ці керівники змушені діяти в невідповідних, розколотих, перевантажених інституціях. Політична система має бути спроможна не тільки ухвалювати та проводити в життя рішення, вона повинна діяти у вірному масштабі, вона має бути спроможна об’єднати суперечливі політики, вона має бути спроможна ухвалювати рішення із погрібною швидкістю і вона повинна віддзеркалювати розмаїття суспільства й відповідати йому- Не виконавши якогось із цих пунктів, вона накличе лихо. Наші про¬ блеми більше не являються справою «лівого крила» чи «правого кри¬ ла», «сильного керівника» чи «слабкого». Система ухвалення рішень сама стала загрозою. Справді, може тільки дивувати той факт, що наші уряди ше функціонують узагалі. Жоден президент корпорації не взявся б керу¬ вати великою компанією, структура якої була б накреслена гусячим пером якогось предка у вісімнадцятому сторіччі, чий досвід ynj равління обмежувався б керівництвом фермою. Жоден нормальний пілот не намагався б полетіти на надзвуковому реактивному літаку зі старовинними навігаційними й контрольними приладами, які були в розпорядженні Блеріо або Ліндберґа. А саме це, власне, ми й нама¬ гаємося робити політично. Швидке старіння політичних систем нашої Другої Хвилі у світі, який наїжився ядерною зброєю і балансує на грані економічного й екологічного катаклізму, становить велику загрозу для всього суспільства — не лише для того, «яке є», а й для того, яке «виникає», не лише для бідних, а й для багатих, а також і для неіндустріальних країн світу. Безпосередня небезпека для всіх нас ховається не так У свідомому використанні влади тими, хто її має, як у непередбачених побічних наслідках, зумовлених механізмами політико-бюрократич- ного ухвалення рішень, такими небезпечними й анахронічними, шо навіть найкращі з намірів можуть призвести до вбивчих наслідків. Наші так звані «сучасні» політичні системи списані зі зразків, винай¬ дених ще до появи фабричної системи,— до консервованих про¬ дуктів, холодильників, газового освітлення та фотографії, до появи бесссмсровської печі, до впровадження друкарської машинки, до ви¬ найдення телефону, до того, як піднялися в повітря Орвіль і Вілбер Райт, до того, як автомобіль і літак скоротили відстань, до того, як радіо й телебачення почало впливати своєю алхімією на наші уми, до індустріалізованої смерті в концтаборі Освенцім, до нервово-па¬ ралітичного газу та ядерних ракет, до комп’ютерів, копіювальних ма¬ шин, протизаплідних таблеток, транзисторів і лазерів. Вони були 366
придумані в інтелектуальному світі, який ми сьогодні навіть уявити собі не можемо,— світі, що був до Маркса, до Дарвіна, до Фройда та Ейнштейна. Отже, перед нами стоїть єдина, найважливіша політична пробле¬ ма: старіння наших найголовніших політичних та урядових інсти¬ туцій. Мірою того як нас битиме криза за кризою, шанолюбні гітлери й Сталіни виберуться з-під уламків катастрофи й скажуть нам, що на¬ став час розв’язати наші проблеми, відкинувши не лише наші за¬ старілі інституційні руїни, а й нашу свободу. Оскільки входимо в еру Третьої Хвилі, ті з нас, хто прагне розширити людську свободу, не зможуть цього зробити, просто захищаючи наші сьогоднішні інсти¬ туції. Нам треба буде винайти нові, як це зробили наші батьки, що за¬ снували Америку двісті років тому.
Розділ 28 ДЕМОКРАТІЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОГО СТОРІЧЧЯ «БАТЬКАМ-ЗАСНОВНИКАМ: Ви, мертві революціонери! Ви, чоловіки й жінки, фермери, тор¬ говці, ремісники, юристи, друкарки, памфлетисти, власники магази¬ нів і солдати, які разом створювали нову країну на далеких берегах Америки. А також ви, п’ятдесят п’ять, які зібралися разом у 1787 році, щоб придумати протягом жаркого літа у Філадельфії той дивовижний документ, який називається Конституцією Сполучених Штатів! Ви, винахідники майбутнього, яке стало моїм теперішнім! Цей аркуш паперу з доданим у 1791 році біллем про права є, зви¬ чайно ж, одним із найвизначніших досягнень людської історії. Я, як і багато інших, постійно змушений запитувати себе, як вам пощас¬ тило — як ви зуміли — посеред болісного суспільного й економічно¬ го безладу, під потужним тиском багатьох проблем і з такою ясністю усвідомити, яким буде майбутнє? Дослухаючись до далеких звуків завтрашнього дня, ви відчули, що одна цивілізація вмирає, а нова на¬ роджується. Я роблю висновок, що вас несло до неї припливною хвилею по¬ дій, що ви готувалися до неї, передчуваючи неминучий крах неефек¬ тивного уряду, паралізованого недоречними принципами й застарі¬ лими структурами. Рідко такий величний твір створювався людьми таких різних ха¬ рактерів,— людьми видатними, суперечливими й егоцентричними,— людьми, палко відданими різним регіональним та економічним інте¬ ресам, а проте розгніваними і ображеними «неефективністю» тодіш¬ нього уряду, що примусило їх зібратися й запропонувати радикально новий спосіб урядування, заснований на дивовижно слушних заса¬ дах. Навіть тепер ці засади хвилюють мене, як хвилювали вони не¬ зліченні мільйони людей на всій планеті. Я признаюся, що мені не¬ легко читати певні фрази, написані Джефферсоном або Пейном, на¬ приклад, без того, щоб не зворушитися до сліз їхньою красою й зна¬ чущістю. Я хочу подякувати вам, мертвим революціонерам, за те, що ви по¬ дарували мені півстоліття життя як американському громадянину під правлінням закону, а не людей, а надто за цей дорогоцінний білль про права, який дав мені можливість думати, висловлювати непопулярні погляди, хоч би якими нерозумними або хибними вони іноді здавали¬ ся, а ще писати те, що я тепер напишу, не боячись покарання або за¬ борони. Те, що я зараз напишу, дуже ймовірно, може бути незрозумілим 368
Для моїх сучасників. Деякі, безперечно, сприймуть мої слова як за¬ клик до бунту. І все ж, це гірка правда, і я певен, ви скоро це зро¬ зумієте. Система врядування, яку ви створили, а також і принципи, на яких ви побудували її, поступово старіє, а отже, поступово, якщо не умисне, стає деспотичною й небезпечною для нашого добробуту. Вона має бути радикально змінена, і нова система врядування має бу¬ ти винайдена — демократія для двадцять першого сторіччя. Ви знали краще, ніж ми знаємо сьогодні, що жоден уряд, ніяка політична система, жодна конституція, жодна хартія чи держава не живуть вічно, жодні рішення минулого не зв’язують майбутнє на¬ завжди. І не може уряд, винайдений для однієї цивілізації, адекватно служити іншій. Ви б зрозуміли, отже, чому навіть Конституція Сполучених Шта¬ тів має потребу бути переглянутою й зміненою,— і йдеться не про те, Щоб скорочувати федеральний бюджет або впроваджувати той або той вузький принцип, а щоб значно розширити її білль про права, взявши до уваги ті загрози свободі, яких не можна було уявити собі в минулому, й утворити зовсім нову структуру уряду, здатного ухва¬ лювати розумні, демократичні рішення, необхідні для нашого вижи¬ вання в новому світі. Мені нелегко було складати проект нашої завтрашньої консти¬ туції. Я не вірю тим, хто думає, що вони вже мають відповіді, коли Ми все ще намагаємося сформувати запитання. Але настав час для нас уявити цілком нові альтернативи, дискутувати, розходитися в по¬ глядах, обговорювати й обмірковувати, від самої основи, демокра¬ тичну архітектуру завтрашнього дня. Не в дусі гніву або догматизму, не в раптовому імпульсивному по¬ риві, а через найширші консультації та мирну громадську співучасть, нам треба об’єднатися, щоб реконститувати Америку. Ви зрозуміли б цю потребу. Саме один із вашого покоління, Джеф- ферсон, після тривалих роздумів проголосив: «Дехто дивиться на кон¬ ституції з побожним благоговінням і вважає їх, мов сувої Божих за¬ повідей, надто святими, щоб до них доторкатися. Вони приписують людям попередньої доби мудрість більшу за людську і вважають, що все, що вони робили, не підлягає поправці. Я, звичайно ж, не прихиль¬ ник частих і непродуманих змін у законах та конституціях... Але я та¬ кож знаю, що закони та інституції повинні не відставати від прогресу людського розуму... Коли робляться нові відкриття, відкриваються нові істини, а методи та думки змінюються зі зміною обставин, тож інсти¬ туції також повинні рухатися вперед і йти в ногу із часом». За цю мудрість, передусім, я дякую містеру Джефферсонові, який Допоміг створити систему, що послужила нам так добре і так довго, а сьогодні мусить, у свою чергу, померти й бути заміненою. Елвін ТОФФЛЕР. Вашингтон, Коннектикут» 369
Це — уявний лист... Безперечно, що в багатьох країнах є інші лю¬ ди, котрі, якби мали можливість, виразили б подібні погляди. За¬ старілість багатьох із сьогоднішніх урядів не є таємницею, яку я один відкрив. І це хвороба не однієї Америки. Справа в тому, що побудова нової цивілізації на руїнах старої пе¬ редбачає створення нових, відповідніших політичних структур у ба¬ гатьох країнах водночас. Це болісна і все ж необхідна програма, що вражає розум своїми масштабами і, звичайно ж, потрібні будуть де¬ сятиліття, щоб її виконати. Цілком імовірно, вона потребуватиме тривалої боротьби, щоб до¬ корінно перебудувати або навіть ліквідувати за непотрібністю Кон¬ грес Сполучених Штатів, Центральні комітети й Політбюро кому¬ ністичних індустріальних держав, Палату громад і Палату лордів, французьку Палату депутатів, Бундестаг, парламенти, гігантські мі¬ ністерства та розгалужені державні установи багатьох країн, консти¬ туційні й судові системи — одне слово, більшість із громіздких та не придатних для праці органів управління так званих представниць¬ ких урядів. Ця хвиля політичної боротьби не спаде на національному рівні. Протягом кількох майбутніх місяців або десятиліть вся глобальна «машина закону» — від Організації Об’єднаних Націй на одному кінці до рад великих і малих міст на другому — зрештою постане віч-на-віч із дедалі наполегливішою вимогою перебудови. Всі ці структури мають бути фундаментально змінені, і не тому, що вони за своєю природою принципово шкідливі, й навіть не тому, що вони контролюються тим або тим класом чи групою, а тому, що вони все більше не придатні для праці — більше не відповідають по¬ требам докорінно зміненого світу. Цс завдання для багатьох мільйонів людей. Якщо цій докорінній перебудові буде вчинено жорстокий опір, це може призвести до кро¬ вопролиття. Наскільки процес здійсниться мирно, залежатиме від ба¬ гатьох факторів — наскільки гнучкими чи непримиренними вияв¬ ляться сьогоднішні еліти, від того, чи буде процес перемін прискоре¬ ний економічним крахом, матимуть місце чи ні зовнішні загрози та воєнні інтервенції. Ясно, що ризик великий. І все ж ризик, на який ми наражаємо себе, не перебудовуючи наші політичні інституції, є навіть більшим, і чим скоріше ми почнемо, тим у більшій безпеці ми всі будемо. Щоб створити дієздатні уряди — і виконати те, що, можливо, є найважливішим політичним завданням нашого життя — ми будемо змушені відкинути безліч штампів ери Другої Хвилі. І ми муситиме¬ мо переглянути політичне життя в термінах трьох ключових прин¬ ципів. Бо всі три можуть виявитися фундаментальними принципами урядів завтрашньої Третьої Хвилі. 370
ВЛАДА МЕНШОСТІ Перший, єретичний принцип уряду Третьої Хвилі — це влада Меншості. Він полягає в тому, що принцип влади більшості, ключо¬ вий узаконений принцип ери Другої Хвилі, стає все більше за¬ шарілим. Беруться до уваги не більшості, а меншості. І наші по¬ літичні системи повинні все більшою мірою віддзеркалювати цей факт. Виражаючи думки свого революційного покоління, знову ж таки Джефферсон стверджував, що уряди повинні працювати «абсолютно Узгоджено з рішеннями більшості». Сполучені Штати та Європа на світанку ери Другої Хвилі тільки починали довгий процес, який пе¬ ретворить їх зрештою на індустріальне масове суспільство. Кон¬ цепція підпорядкування меншості більшості ідеально підходила по¬ требам цього суспільства. Сьогодні, як ми бачили, ми залишаємо індустріалізм позаду і Швидко стаємо демасифікованим суспільством. Як наслідок, стає все більш важко, а часто й неможливо, мобілізувати більшість чи навіть створити правлячу коаліцію. Ось чому Італія протягом шістьох років, а Нідерланди протягом п’ятьох були взагалі без урядів. У Сполуче¬ них Штатах політолог Волтер Дін Бернгем, з Массачусетського тех¬ нологічного інституту, каже: «Я не бачу сьогодні основи для створен¬ ня будь-якої позитивної більшості нехай там де». Тому, що їхня леґітимність залежала від цього, еліти Другої Хвилі завжди претендували на те, щоб говорити від імені більшості. Уряд Сполучених Штатів був «створений з людей... людьми... і для лю¬ дей». Радянська комуністична партія говорила за «робітничий клас». Містер Ніксон заявляв про своє право представляти «мовчазну більшість» Америки. І сьогодні в Сполучених Штатах неоконсерва- тивні інтелектуали виступають проти вимог меншин, що стали об¬ стоювати свої права, таких як негри, феміністки або мексиканці, та заявляють про своє право боротися за інтереси великої, твердої, по¬ міркованої більшості. Маючи штаби у великих університетах Північного Сходу та цен¬ три думки у Вашингтоні, рідко ступаючи ногою в такі місця, як Маріетта, Огайо чи Саліна в штаті Канзас, академічні неоконсервато- ри, мабуть, дивляться на «Середню Америку» як на велику, невмиту, однорідну «масу» майже неосвічених, антиінтелектуальних синіх комірців — захисних шоломів та білих комірців — жителів міських околиць. І все ж, ці групи багато менш однорідні чи однотонні, ніж вони здаються інтелектуалам і політикам на відстані. Загальну дум¬ ку так само важко знайти в Середній Америці, як і скрізь — в кращо¬ му разі вона короткочасна, періодична та обмежена і стосується дуже небагатьох питань. Схоже, що неоконсерватори, проте, маскують свою політику антименшості під мантією радше міфічної, ніж реаль¬ ної більшості. 371
Справді, те саме ми бачимо й на протилежному кінці політичного спектра. В багатьох західноєвропейських країнах соціалістичні й ко¬ муністичні партії заявляють про своє право говорити від імені «робітничих мас». Та чим далі ми відходимо від індустріального ма¬ сового суспільства, тим менш логічними видаються марксистські твердження. І маси й класи втрачають своє значення в цивілізації Третьої Хвилі, що приходить. Замість глибокорозшарованого суспільства, в якому кілька вели¬ ких блоків об’єднуються, щоб сформувати більшість, ми маємо конфіґуративне суспільство — таке, в якому тисячі меншин, багато з яких тимчасові, обертаються й утворюють цілком нові, короткочасні моделі, рідко об’єднуючись у 51-відсоткову загальну думку стосовно головних питань. Розвиток цивілізації Третьої Хвилі, таким чином, знижує саму леґітимність багатьох сучасних урядів. Третя Хвиля також кидає виклик усім нашим звичним уявленням про зв’язок між підпорядкуванням меншості більшості та соціаль¬ ною справедливістю. Тут також, як і в багатьох інших випадках, ми спостерігаємо дивовижну історичну карусель. В еру цивілізації Дру¬ гої Хвилі боротьба за підпорядкування меншості більшості була гу¬ манною й законною. В регіонах, які тільки розвивають свою промис¬ ловість, таких як Південна Африка, це слушно й сьогодні. В суспіль¬ ствах Другої Хвилі підпорядкування меншості більшості майже зав¬ жди означало кращу переміну для бідних. Тому що бідні були біль¬ шістю. Сьогодні, проте, в країнах, на які накочується Третя Хвиля, часто все якраз навпаки. Кількість справді бідних людей там не обов’язко¬ во велика. В досить багатьох країнах вони — як і всі інші — стали меншістю. І, якщо не станеться економічного голокосту, вони такими й залишаться. Тож принцип підпорядкування меншості більшості не тільки перестав бути адекватним і законним, він більше не є ані гуман¬ ним, ані демократичним у тих суспільствах, які переходять у Третю Хвилю. Ідеологи Другої Хвилі, як правило, з жалем говорять про розпад масового суспільства. Замість того щоб бачити в цьому збагаченні розмаїття можливостей для подальшого розвитку людства, вони на¬ падають на нього як на «фрагментацію» та «балканізацію» і припи¬ сують його розбудженому «егоїзму» меншості. Це тривіальне пояс¬ нення підміняє наслідок причиною. Зростання активності меншості — це не наслідок раптового нападу егоїзму, воно є, крім усього іншо¬ го, віддзеркаленням потреб нової системи виробництва, яка вимагає для себе багато мінливішого, колоритнішого, відкритішого й роз¬ маїтішого суспільства, ніж будь-яке з тих, що існували досі. Наслідки цього факту величезні. Це означає, наприклад, що коли росіяни намагаються подавити нове розмаїття або закоркувати політичний плюралізм, який з цим приходить, вони насправді (кори¬ 372
стуючись їхнім власним жаргоном) «сковують засоби виробництва» — тобто уповільнюють економічне й технологічне перетворення суспільства. І ми в некомуністичному світі стоїмо перед тим самим вибором: ми можемо або вчинити опір хвилі, яка несе нас до роз¬ маїття, в марному відчайдушному зусиллі зберегти наші політичні інституції Другої Хвилі, або визнати розмаїття і відповідно змінити Ці інституції. Перша стратегія може бути реалізована лише тоталітарними засо¬ бами і, як наслідок, приведе до економічного й культурного застою; Друга веде до суспільної еволюції та до опертої на меншість демо¬ кратії двадцять першого сторіччя. Щоб реконституювати демократію в термінах Третьої Хвилі, нам слід відмовитися від просякнутого страхом, але хибного поняття, що більше розмаїття автоматично привносить більшу напругу та кон¬ флікт у суспільство. Насправді ж, істина, мабуть, якраз у протилеж¬ ному. Зрештою, конфлікт у суспільстві не тільки необхідний, він, у певних межах, бажаний. Але якщо сотня людей всі прагнуть мати то¬ го самого персня, вони можуть почати битись за нього. Проте якщо кожен із сотні матиме власну окрему мету, для них набагато вигідніше буде торгувати, кооперуватися й утворювати тісні взаєми¬ ни. Якщо ми матимемо відповідні суспільні правила поведінки, роз¬ маїття може сприяти надійній і стабільній цивілізації. ^ Саме відсутність відповідних політичних інституцій сьогодні не¬ потрібно загострює конфлікти між меншинами аж до виявів жорсто¬ кого насильства. Саме відсутність таких інституцій робить меншини непримиренними. Саме відсутність таких інституцій сприяє тому, що знайти більшість стає все важче й важче. Відповідь на ці проблеми слід шукати не в придушенні інакодум¬ ства і не у звинуваченні меншини в егоїзмі. (Так ніби еліти та їхні ек¬ сперти не такі егоїстичні.) Відповідь — у створенні цілком нової регламентації для освоєння й узаконення розмаїття — нових інсти¬ туцій, чутливих до швидких змін у потребах меншин, які самі зміню¬ ються й розмножуються. Поява демасифікованої цивілізації виносить на поверхню глибокі, нерозв’язані питання про майбутню долю права більшості і всієї ме¬ ханістичної системи голосування, яке виявляє преференції. Одного дня майбутні історики можуть подивитись на голосування та пошук більшості як на архаїчний ритуал ери примітивних комунікацій. Сьо¬ годні, проте, в небезпечному світі ми не можемо дозволити собі пе¬ редати нехай там кому всю владу, не можемо ми й підкоритися навіть слабкому тискові популізму, який існує в мажоритарних системах, і не можемо дозволити крихітним меншинам ухвалювати значні рішення, які тиранитимуть усі інші меншини. Ось чому ми повинні старанно переглянути грубі методи Другої Хвилі, якими ми користуємося, щоб виявити невловну більшість. Нам потрібні нові підходи, вироблені для демократії меншин,— методи, метою яких буде радше виявити відмінності, ніж стерти або сфабри- 373
кувати більшість, оперту на голосування методом виключення, вигад¬ ливе формування питань або сфальсифіковані виборчі процедури- Нам треба, одне слово, модернізувати всю систему, щоб підсилити роль різних меншин, а проте дозволити їм утворювати більшості. Проте для цього будуть потрібні радикальні зміни в багатьох із на¬ ших політичних структур, починаючи із самого символу демократії — виборчої урни. У суспільствах Другої Хвилі голосування, спрямоване на те, щоб визначити народну волю, було важливою ланкою зворотного зв’язку для правлячих еліт. Коли умови життя з тієї або тієї причини ставали нестерпними для більшості, а не менш як 51 відсоток виборців ре¬ єстрували своє невдоволення, еліти могли, як мінімум, замінити пар¬ тію, змінити політику чи пристосуватися до ситуації якось інакше. Проте навіть у вчорашньому масовому суспільстві принцип 51 від¬ сотка був, безперечно, грубим, суто кількісним інструментом. Голо¬ сування хоч і визначає більшість, проте нічого не повідомляє нам про якість точки зору людей. Воно скаже нам, скільки людей на даний момент бажають «X», але не скаже про те, як сильно вони цього хо¬ чуть. І головне, воно нічого не повідомить нам про те, на що вони го¬ тові обміняти своє «X» — важлива інформація в суспільстві, що складається з багатьох меншин. Не сигналізує воно нам і про ситуацію, коли меншина відчуває се¬ бе під загрозою або надає таке життєво важливе значення якомусь чиннику, що до її думки слід було б прислухатись уважніше, ніж зви¬ чайно. У масовому суспільстві ці добре відомі вади принципу підпоряд¬ кування меншості більшості були допустимі, тому що, крім усього, більшість меншин не мали стратегічної сили зруйнувати систему. В сьогоднішньому міцно спаяному суспільстві, в якому всі ми входимо до якихось меншин, це вже не так. Для демасифікованого суспільства Третьої Хвилі системи зворот¬ ного зв’язку індустріального минулого є надто грубими. Таким чи¬ ном, нам необхідно буде користуватися методами голосування та опитування громадської думки радикально новим способом. Замість того щоб домагатися нехитрих «так» чи «ні» голосів, нам треба буде визначити можливі компроміси, наприклад: «Якщо я в№ мовлюся від своєї позиції щодо аборту, чи відмовитеся ви від вашої щодо витрат на оборону та на ядерну енергію?» Або: «Якщо я пого¬ джуся на маленький додатковий податок на мої особисті прибутки в наступному році, щоб фінансувати ваш проект, що ви запропонуєте мені натомість?» У світі, в який ми квапимося увійти, з його багатими технологія¬ ми комунікацій, існує чимало способів реєструвати такі погляди, на¬ віть не заходячи в кабіну для голосування. І існують також способи, як ми скоро побачимо, спрямувати їх у процес політичного ухвалення рішень. 374
Ми можемо також захотіти осучаснити наші виборчі закони, щоб ліквідувати антименшинські упередження. Існує багато способів це зробити. Один цілком звичайний метод був би прийняти якийсь ва¬ ріант кумулятивного голосування, як це робиться багатьма корпо¬ раціями сьогодні, щоб захистити права меншин акціонерів. Такі ме¬ тоди дозволяють виборцям реєструвати не лише їхні преференції, а й ступінь їхнього вибору. Ми майже напевно муситимемо відмовитися від наших за¬ старілих партійних структур, утворених для світу масових рухів і ма¬ сової комерції світу, який повільно змінюється, й винайти тимчасові Модульні партії, які служитимуть зміні конфігурацій меншин,— пар¬ тії майбутнього, створені для скороминущої потреби. Можливо, у нас виникне потреба призначати «дипломатів» або «послів», яким буде доручено бути посередниками не між держава¬ ми, а між меншинами, що існуватимуть усередині однієї держави. Нам, можливо, треба буде створити квазіполітичні інституції, щоб Допомогти меншинам — професійним, етнічним, сексуальним, ре¬ гіональним, розважальним чи релігійним — створювати та розрива¬ ти союзи швидше й легше. Нам треба буде, наприклад, забезпечити місця, в яких різні мен¬ шини,— можливо, по черзі або навіть навмання,— збиратимуться, Щоб обмінятись проблемами, провести якісь переговори та залагоди¬ ти розбіжності. Якби лікарів, мотоциклістів, комп’ютерних програ¬ містів, адвентистів сьомого дня та «сірих пантер» можна було зібра¬ ти докупи, за допомогою функціонерів, навчених прояснювати про¬ блеми, формулювати пріоритети та резолюції диспутів, могли б бути Утворені несподівані конструктивні союзи. Як мінімум, могли б бути виявлені розбіжності й знайдена основа Для політичного бартеру. Подібні заходи не усунуть (і не повинні) всього конфлікту. Але вони можуть піднести громадсько-політичну боротьбу на більш розумний, потенційно конструктивний рівень — а Надто, якщо вони пов’язані з довготерміновим визначенням мети. Сьогодні сама складність проблем, за своєю суттю, забезпечує більше розмаїття пунктів для домовленості. А проте наша політична система не структурована, щоб мати перевагу з цього факту. По¬ тенційні союзи та угоди лишаються непоміченими — таким чином Непотрібно побільшуючи напругу між групами, а також вносячи її в нинішні політичні інституції. І нарешті, може виникнути потреба дозволити меншинам самим залагодити свої справи й формулювати свої довготермінові цілі. Ми могли б, наприклад, допомогти людям у специфічному оточенні, в Добре визначеній субкультурі чи в етнічній групі, запровадити свої власні молодіжні суди під наглядом держави, що дисциплінували б їхню молодь, не покладаючись на те, що це зробить держава Такі інституції формували б громаду та особистість і зробили б свій вне¬ сок до закону й порядку, розвантажуючи переобтяжені урядові інсти¬ туції від зайвої роботи. 375
Ми можемо, проте, знайти за потрібне піти далі цих ре¬ формістських заходів. Щоб підсилити представництво меншості в політичній системі, створеній для демасифікованого суспільства, ми можемо навіть обирати деяких із наших чиновників найдавнішим способом — кидаючи жереб. Так дехто серйозно пропонує обирати членів законодавчого органу чи парламенту майбутнього так, як ми сьогодні обираємо членів журі присяжних. Теодор Бекер, професор юридичних та політичних наук Гавайсь- кого університету, запитує: «Чому це в нас життєво важливі рішення можуть прийматися членами, людьми, які входять до журі присяж¬ них, а рішення, скільки грошей має витрачатися на центри дитячого виховання чи оборону, зберігаються для їхніх «представників»? Твердячи, що нинішній політичний устрій систематично обманює меншини, Бекер, конституційний авторитет, нагадує нам, що в той час, як небілі складають приблизно 20 відсотків американського на¬ селення, вони мають (у 1976 році) тільки 4 відсотки місць у Палаті представників і тільки 1 відсоток у Сенаті. Жінки, які складають по; над 50 відсотків населення, мають тільки 4 відсотки місць у Палаті й жодного — в Сенаті. Бідні люди, молоді люди, люди розумні, але німі, та багато інших груп перебувають у невигідному становищі. І ця ситуація характерна не лише для Сполучених Штатів. У Бундес¬ тазі тільки 7 відсотків місць займають жінки, й подібні тенденції ма¬ ють місце також у багатьох інших урядах. Такі великі викривлення не можуть не притупити чутливість системи до потреб не досить представлених груп. Бекер каже: «Від 50 до 60 відсотків членів американського Конгре¬ су мають обиратися навмання з американських людей тим самим спо¬ собом, у який вони призиваються на військову службу, коли виникає необхідність». Ця незвичайна, на перший пошяд, пропозиція, зму¬ шує нас, проте, серйозно замислитись, а чи представники, обрані на¬ вмання, не поступалися у чомусь тим, які обрані сьогоднішніми ме¬ тодами. Якщо ми дозволимо собі хвилину пофантазувати, ми можемо за¬ пропонувати багато інших незвичайних альтернатив. Адже, ми нині маємо необхідну техніку, щоб обрати далеко більш представницькі групи, аніж система призначення присяжних або призову, із їхньою, колись вигаданою, системою добору. Ми можемо навіть побудувати новаторський конгрес або парламент майбутнього і зробити це — па¬ радоксальним чином — з меншим порушенням традиції. Нам не потрібно підбирати групу людей жеребкуванням і букваль¬ но вивозити їх, як вивозять багатьох містерів Смітів до Вашингтона, Лондона, Бонна, Парижа чи Москви. Ми зможемо, якщо захочемо, за¬ лишити наших обраних представників, проте дозволяючи їм віддава¬ ти лише 50 відсотків голосів за будь-яке питання й передавати інші 50 відсотків представникам громадськості, обраним навмання. З використанням комп’ютерів, сучасних видів зв’язку та методів голосування, стало простіше не тільки обирати навмання представ¬ 376
ників громадськості, а й вдосконалювати методи такого добору та за¬ безпечувати їх найсвіжішою інформацією щодо проблем, які треба Розв’язувати. Так, коли потрібен якийсь закон, усі представники, об- Рані традиційним способом, збиратимуться під куполом Капітолію чи У Вестмінстері, в будинку бундестаїу чи законодавчих зборів, щоб обміркувати, обговорити, доповнити й виробити цей закон. . Та коли настане час для ухвалення рішення, обрані представники віддадуть тільки 50 відсотків своїх голосів, а решту 50 відсотків ми в,Ддамо людям, обраним довільно, які перебувають не в столиці, а ге- ографічно розсіяні у своїх власних домівках або конторах, скористав¬ шись для цього електронною поштою. Така система не просто б за¬ безпечила більш представницький процес, ніж будь-коли здійснюва¬ ний «представницьким» урядом, але й завдала б удару групам спеці¬ альних інтересів та лобі, яких безліч у коридорах більшості парла¬ ментів. Таким групам довелося б лобірувати людей, а не кількох об¬ раних чиновників. Можна піти навіть далі й уявити собі виборців у якомусь окрузі, Що обирають не одну особу як свого «представника», а якусь підібра¬ ну Довільно групу населення. Ця підібрана навмання група могла б ПеРедавати «безпосередньо в Конгресі», як це роблять сьогодні ок¬ ремі особи, свої думки, статистично оформлені для голосування. Або в°на могла б, у свою чергу, обрати одну особу «представляти» Ті, ін¬ структуючи цю особу, як він (або вона) має голосувати. Або... ^мінені форми, які роблять для нас можливими нові технології Зв язку, є розмаїтими й неординарними. Як тільки ми визнаємо, що Наші теперішні інституції й конституції застаріли й почнемо пошуки альтернатив, нам відкриється безліч варіантів політичного вибору, Неможливих ніколи раніше. Якщо ми хочемо керувати суспільства¬ ми, що входять у двадцять перше сторіччя, ми повинні щонайменше критично переглянути технології та концептуальні інструменти, ви¬ роблені для нас двадцятим. Важливі тут не ці специфічні пропозиції. Працюючи над ними ра- 3°М, ми напевно зможемо винайти набагато кращі ідеї, легші для ВпРовадження, менш радикальні в задумі. Важливим є загальний І^Дях, який ми обрали. Ми можемо або почати заздалегідь програну ОНТВу, щоб придушити сьогоднішні меншини, кількість яких швидко зростає, або ми можемо реконституювати наші політичні системи, Щоб пристосувати їх до нового розмаїття. Ми можемо й далі корис¬ туватися грубими, примусовими інструментами політичної системи Другої Хвилі, а можемо опрацювати чутливі нові інструменти для де¬ мократії завтрашнього дня, опертої на меншість. Коли Третя Хвиля дсмасифікує масове суспільство Другої Хвилі, її Иск, я вважаю, продиктує цей вибір. Якщо політики були «домажо- Ритарними» під час Першої Хвилі й «мажоритарними» під час Дру- ^•> вони, можливо, стануть «міні-мажоритарними» завтра — зливши пРавило більшості з владою меншості. 377
НАПІВПРЯМА ДЕМОКРАТІЯ Другим будівельним блоком завтрашніх політичних систем стане принцип «напівпрямої демократії» — перехід від репрезентації себе через обраних представників до репрезентації безпосередньої. Су¬ міш цих двох способів і є напівпрямою демократією. Крах загальної думки, як ми вже бачили, порушує саму концепцію представництва. Якщо серед виборців удома немає згоди, кого на¬ справді «представляє» представник? Водночас законодавці стали все частіше покладатися на підтримку персоналу та на поради зовнішніх експертів при опрацюванні закону. Парламентарії Великої Британії, як відомо, поступаються бюрократії Білого дому, бо вони позбавлені адекватної підтримки персоналу й, таким чином, тут більше влади переноситься з парламенту до необраних працівників державних ус¬ танов. Конгрес Сполучених Штатів, у намаганні урівноважити вплив ви¬ конавчої бюрократії, утворив свою власну бюрократію — «Бюджет¬ ний офіс Конгресу», «Офіс оцінки технологій» та інші необхідні аген¬ ції й додаткові служби. Таким чином, персонал Конгресу збільшився з 10 700 до 18 400 осіб протягом останнього десятиліття. Але це про¬ сто перемістило проблему з-поза стін парламенту в стіни парламенту. Наші обрані представники знають усе менше й менше про міріади за¬ ходів, щодо яких вони повинні ухвалювати рішення, і змушені все більше покладатися на думки інших. Представник уже не репрезентує навіть самого або саму себе. Ближче до суті, парламенти, конгреси чи асамблеї могли б бути місцями, де, теоретично, узгоджувалися б вимоги конкурентних мен¬ шин. їхні «представники» могли б поперемінно виступати за них. Із сьогоднішніми старомодними, затупленими політичними інструмен¬ тами жоден законодавець не може простежити за багатьма групками, які він або вона номінально представляє, не говорячи вже про ефек¬ тивне посередництво чи діяльність у їхніх інтересах. І чим більшим стає перевантажений американський Конгрес, німецький Бундестаг чи норвезький Стортинґ, тим ситуація погіршується. Це допомагає пояснити, чому стають безкомпромісними групи політичного тиску однієї проблеми. Розуміючи обмежену можливість для складного пошуку компромісів через конгрес або законодавців, вони формулюють свої вимоги до системи в такий спосіб, що стає неможливо якось залагодити їх через компромісні переговори. Те¬ орія представницького уряду як останнього арбітра також розвалю¬ ється. Розвал системи переговорів, кризова ситуація ухвалення рішень, безпорадність представницьких організацій давно означають, що ба¬ гато з рішень, які нині ухвалюються невеликою кількістю псевдо- представників, можуть бути поступово передані назад самим вибор¬ цям. Якщо наші обрані посередники не спроможні робити справи 378
Для нас, ми повинні будемо робити це самі. Якщо закони, які вони приймають, все більше не відповідають нашим потребам, ми повинні будемо самі опрацьовувати свої закони. Для цього, проте, нам зна¬ добляться нові організації, а також і нові технології. Революціонери Другої Хвилі, які винайшли сьогоднішній голо¬ вний комплект представницьких інституцій, добре розуміли МОЖЛИ¬ ВОСТІ прямої демократії, на відміну від представницької. Були ознаки прямої, безпосередньої демократії у французькій революційній кон¬ ституції 1793 року. Американські революціонери все знали про побу¬ дову муніципалітетів Нової Англії і про маломасштабні формування організованого консенсусу. Згодом у Європі Маркс та його послідо¬ вники часто називали Паризьку комуну зразком участі громадян у опрацюванні й виконанні законів. Але вади та обмеження прямої де¬ мократії теж добре відомі і водночас — більш переконливі. «У «Федералісті» було висловлено два заперечення проти такого нововведення,— пишуть Макколі, Руд та Джонсон, автори пропо¬ зиції національного плебісциту в Сполучених Штатах. — По-перше, пряма демократія не дозволяла не брати до уваги або відкладати на потім емоційну реакцію громадськості. А по-друге, засоби зв’язку того дня не могли забезпечити функціонування такого механізму». Це проблеми серйозні. Як би, наприклад, голосувала розгнівана й збуджена американська громадськість у середині 1960 років за те, ки¬ дати чи не кидати атомну бомбу на Ханой? Або західнонімецька гро¬ мадськість, розлючена на баадермайнгофських терористів, за пропо¬ зицію утворити табори для тих, що їм «симпатизували»? Що, якби канадці провели плебісцит по Квебеку через тиждень після того, як Рене Левеск прийшов до влади? Вважалося, що обрані представники Повинні бути менш емоційними й більше схильними до роздумів, ніж громадськість. Проблема надемоційного реагування громадськості, проте, може бути подолана різними способами, такими, як надання певного часу Для охолодження емоцій або повторного голосування до впроваджен¬ ня головних рішень, ухвалених через референдум або іншу форму прямої демократії. Один уявний підхід пропонується фактичною програмою, здійсненою шведами в середині сімдесятих років, коли уряд закликав громадськість узяти участь у формуванні національної енергетичної політики. Розуміючи, що більшість громадян не мають відповідного Технічного знання про різні види енергії,— сонячної, ядерної чи гео¬ термальної,— уряд організував десятигодинні курси з енергетики й попросив кожного шведа, який пройде ці або подібні курси, подати Урядові офіційні рекомендації. Водночас профспілки, центри освіти для дорослих громадян і партії в усьому діапазоні політичного спектра організовували свої власні десятигодинні курси. Була надія, що в цій програмі візьмуть Участь десять тисяч шведів. На подив усім, від 70 до 80 тисяч обго¬ 379
ворювали цю проблему вдома та в громадських установах — ие відповідає десь двом мільйонам американців, які намагалися б разом подумати про національну проблему. Такі системи могли б легко бу¬ ти застосовані, щоб спростувати заперечення проти «надемоційного» референдуму чи інших форм прямої демократії. Висуваються й інші заперечення. Бо притаманні старій системі зв’язку обмеження більше не стоять на перешкоді розширенню пря¬ мої демократії. Дивовижні досягнення в технології комунікацій упер¬ ше відкривають низку незвичайних можливостей для безпосередньої участі людей в ухваленні політичних рішень. Нещодавно я мав приємність узяти участь в організації історичної події — першого у світі «електронного муніципалітету» — за допо¬ могою кабельної системи двостороннього телебачення «К’юб» У м. Колумбус, штат Огайо. Використовуючи цю діалогічну систему електронного зв’язку, мешканці передмістя невеликого Колумбусз фактично взяли участь у політичному засіданні їхньої комісії місце¬ вого планування. Натискаючи на кнопку у своїх вітальнях, вони ма¬ ли змогу відразу проголосувати за пропозиції, що стосувалися таких практичних проблем, як місцевий поділ на зони, житлові коди і за¬ плановане будівництво шосейної дороги. Вони мали змогу не тільки голосувати «так» чи «ні», але й брати участь у дискусії й говорити в ефір. Вони навіть могли, натиснувши на кнопку, сказати голові, коли він має перейти до наступного питання порядку денного. Це тільки один, найпростіший приклад завтрашніх можливостей прямої демократії. Використовуючи досконалі комп’ютери, супутни¬ ки, телефони, кабель, техніку голосування та інші інструменти, осві¬ чені громадяни зможуть уперше в історії ухвалювати свої власні по¬ літичні рішення. Проблема не в або... або. Йдеться не про протиставлення прямої демократії демократії непрямій, представництва себе —представ¬ ництву інших. Обидві системи мають свої переваги, і існують надзвичайно пер¬ спективні, все ще цілком не використані способи об’єднувати пряму участь громадян із системою «представництва» в нову систему напівпрямої демократії. Ми могли б, наприклад, вирішити провести референдум із такого спірного питання, як ядерний розвиток, як це уже зробили Каліфорнія й Австрія. Та замість того щоб віддати остаточне рішення безпосе¬ редньо виборцям, ми могли б запропонувати, щоб обговорив і оста¬ точно вирішив це питання якийсь представницький орган, наприклад Конгрес. Таким чином, якби громадськість проголосувала за ядерний розви¬ ток, певний попередній «пакет» голосів можна було б передати про- ядерним парламентарям у Конгресі. З огляду на громадську реакцію, вони могли автоматично одержати, скажімо, 10 відсотків або 25 відсот¬ ків у самому Конгресі, залежно від відсотка голосів «за» в плебісциті. Тобто, не існувало б абсолютно автоматичного механізму здійснення 380
волі громадян, але ці бажання мали б певну реальну вагу. Це один з варіантів національного плебісциту, який пропонувався вище. Можна винайти багато інших варіантів, щоб об’єднати пряму й Непряму демократію. Сьогодні члени Конгресу та більшість інших парламентів і законодавчих органів створюють свої комітети. Грома¬ дяни не можуть примусити законодавців створити комітет, який мав би справу з якимсь нехтуваним або суперечливим питанням. Але чо¬ му б не надати право виборцям безпосередньо, через петицію, при¬ мушувати законодавчий орган створювати комітети з питань, які гро¬ мадськість, а не законодавці визнають важливими? .. Я висуваю ці «нові» пропозиції не тому, що цілком переконаний у «НІЙ слушності, а тільки щоб прояснити більш загальний пункт: •снують потужні способи відкрити й демократизувати систему, яка Зараз близька до занепаду і в якій мало хто, якщо хтось узагалі почу¬ ває себе адекватно представленим. Але нам слід почати думати не за старою звичкою останніх 300 років. Ми не можемо більше розв’язу¬ вати наші проблеми з ідеологіями, зразками чи залишками структур Другої Хвилі, яка вже відкочується. Обтяжені непевними наслідками, такі новітні пропозиції вимага¬ ють обережного експериментування на місцевому рівні, перед тим як Ми застосуємо їх у більшому масштабі. Та хоч би що ми думали про ту чи ту пропозицію, колишні заперечення, висунуті проти прямої Демократії, лунають усе тихше, тоді як заперечення проти представ¬ ницької демократії посилюються. Небезпечна або навіть неприродна, Як це може здатися декому, напівпряма демократія — поміркований Принцип, який може допомогти нам винайти ефективний проект для Нових інституцій майбутнього. РОЗПОДІЛ СФЕРИ РІШЕНЬ Пристосування системи до більшої влади меншин і дозвіл грома¬ дянам грати більш безпосередню роль у їхньому власному управ¬ лінні однаково потрібні, але вони допоможуть нам пройти лише час¬ тину дороги. Третій важливий принцип для політиків завтрашнього Дня спрямований на те, щоб розібрати завал на шляху ухвалення Рішень і направлення їх туди, куди треба. Це не просто перестановка Керівників, а протидія політичному паралічу. Я називаю це «розподі¬ лом сфери рішень». Деякі проблеми не можуть бути розв’язані на місцевому рівні. Інші не можуть бути розв’язані на державному рівні. Деякі вимага¬ ють докладання зусиль на багатьох рівнях одночасно. Більше того, відповідне місце розв’язання проблеми не залишається постійним. Воно з часом змінюється. Щоб розібрати сьогоднішній завал на шляху ухвалення рішень, який виник унаслідок організаційного перевантаження, нам треба Поділити рішення, змінюючи місце, де вони ухвалюються, залежно від суті самої проблеми. 381
Сьогоднішня політична регламентація грубо порушує цей прин¬ цип. Проблеми змістилися, а способи їх розв’язання — ні. Так, над¬ то багато рішень досі ухвалюються і організаційна архітектура най¬ більш розроблена на державному рівні. Навпаки, мало рішень ухва¬ люються на транснаціональному рівні і необхідні для цього структу¬ ри вкрай недорозвинені. Крім того, надто мало рішень залишено для субнаціонального рівня — регіонів, штатів, провінцій і населених пунктів чи негеографічних суспільних угруповань. Багато проблем, яким намагаються дати раду національні уряди, перебувають, як ми вже бачили, просто поза межами їхніх спромож¬ ностей — вони надто масштабні для окремого уряду. Тому нам коя¬ че треба винайти нові інституції на транснаціональному рівні, яким можна буде передати багато рішень. Ми не можемо, наприклад, чека¬ ти, що самі впораємося з далекосяжною владою транснаціональної корпорації — яка є конкурентом національної держави — за допомо¬ гою суворого національного законодавства. Ми мусимо укласти нові транснаціональні домовленості і, якщо виникне потреба, кодекс за¬ конів корпоративного управління на глобальному рівні. Візьмімо питання корупції. Американські корпорації, які прода¬ ють свої вироби за кордон, дуже потерпають від антихабарницького закону США, тому що інші уряди дозволяють своїм виробникам • навіть заохочують їх підкуповувати чужоземних покупців. Так само мультинаціональні компанії, що поводяться відповідально у відно¬ шенні до навколишнього середовища, і далі терпітимуть від нерівної конкуренції з фірмами, які цього не роблять, аж поки не буде вироб¬ лено адекватної інфраструктури на транснаціональному рівні. Нам потрібні транснаціональні продовольчі запаси та організації для боротьби з катастрофами в «гарячих місцях». Нам потрібні нові глобальні агенції, щоб забезпечити ранні прогнози загрозливих не¬ врожаїв, щоб вирівняти коливання цін на ключові ресурси й стриму¬ вати безконтрольне розповсюдження торгівлі зброєю. Нам потрібні консорціуми та об’єднання неурядових організацій для атаки на різні глобальні проблеми. Нам необхідні далеко кращі агенції, щоб регулювати непідконт- рольні валюти. Нам будуть потрібні альтернативи або повне перетво¬ рення Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Ради Еконо¬ мічної Взаємодопомоги, Північноатлантичного союзу (НАТО) та інших подібних організацій. Нам треба буде винайти нові агенції, які поширювали б переваги та обмежували б побічні наслідки технології- Ми повинні прискорити будівництво потужних транснаціональних агенцій для управління відкритим космосом та океанами. Нам треба буде перебудувати знизу догори зачерствілу, бюрократичну Ор¬ ганізацію Об’єднаних Націй. На транснаціональному рівні ми сьогодні політично примітивні й недорозвинені, такі, якими були на національному рівні, коли 300 ро¬ ків тому розпочалася індустріальна революція. Переміщуючи ухва¬ лення деяких рішень «вище» від національної держави, ми не лише 382
Робимо можливою ефективну діяльність на тому рівні, де лежать ба¬ гато з наших найбільш вибухових проблем, але й водночас помен¬ шуємо тягар ухвалення рішень у перевантаженому центрі — націо¬ нальній державі. Поділ рішень є необхідним. Але переміщення процесу ухвалення рішень угору по шкалі — це лише половина завдання. Ясно також, що необхідно перенести знач¬ ну частку ухвалених рішень униз від центру. Знову ж таки суть не в проблемі «або... або». Це не децентраліза- Шя проти централізації в якомусь абсолютному значенні. Суть поля¬ гає в раціональному перерозміщенні процесу ухвалення рішень в ен¬ демі, яка перенапружила централізацію до такої міри, що новий по¬ тік інформації затоплює тих, хто ухвалює рішення в центрі. Політична децентралізація не є гарантією демократії — можливі вияви досить жорстокої місцевої тиранії. Місцеві політики часто навіть більше розбещені, ніж національні політики. Більше того, ба¬ гато процесів, які видають за децентралізацію — наприклад, реор¬ ганізація уряду Ніксоном — є видом псевдодецентралізації, здійсню¬ ваної на користь централізації. І все ж таки, із усіма цими пересторогами, для багатьох урядів не •снує можливості відновлення смислу, порядку та «ефективності» Управління без істотного розвантаження органів центральної влади. Нам необхідно розділити тягар ухвалення рішень і перемістити його значну частину вниз. І не тому, що романтики-анархісти хочуть, щоб ми відновили «де¬ мократію села», і не тому, що сердиті багаті платники податків праг¬ нуть поменшити свої витрати через скорочення служби соціального забезпечення бідних. Причина в тому, що будь-яка політична струк¬ тура, навіть добре забезпечена комп’ютерами ІВМ-370, може впора¬ тися лише з певним обсягом інформації і не більше, може виробити Лише певну кількість рішень певної якості, і що вибухове побільшен¬ ня кількості ухвалюваних рішень нині виштовхнуло уряди поза цю граничну межу. Більше того, урядові інституції мають відповідати структурі еко¬ номіки, інформаційній системі та іншим характеристикам цивіліза¬ ції. Сьогодні ми є свідками фундаментальної децентралізації вироб¬ ництва та економічної діяльності, мало поміченої традиційними еко¬ номістами. Справді, цілком може бути, що національна економіка вже не є базовою одиницею. Те, що ми бачимо, як я вже наголошував,— це поява дуже вели¬ ких, усе більше взаємопов’язаних регіональних субекономік у межах кожної національної економіки. Ці субекономіки все більше відрізня¬ ються одна від одної, і їхні проблеми теж дуже різні. Одна може тер¬ піти від безробіття, друга — від браку робочої сили. Валлонія у Бель¬ гії протестує проти переміщення індустрії до Фландрії, штати регіо¬ ну Скелястих гір відмовляються стати «енергетичною колонією» Західного узбережжя. Однорідні економічні політики, відштамповані у Вашингтоні, Па¬ 383
рижі або Бонні, мають дуже по-різному впливають на ці субеко- номіки. Та сама національна економічна політика, яка допомагає од¬ ному регіону або індустрії, все більше руйнує інші. З цієї причини, опрацювання економічної політики в багатьох випадках може бути денаціоналізованим і децентралізованим. На корпоративному рівні, ми бачимо не лише зусилля, спрямовані на внутрішню децентралізацію (про що свідчать нещодавні збори 280 вищих керівників «Дженерал моторе», які згаяли два дні, розмов¬ ляючи про те, як зруйнувати бюрократичні шаблони й перемістити далі від центру процес ухвалення рішень), а й реальну географічну децентралізацію. «Бізнес вік» повідомляє про «географічні тенденції в економіці США, оскільки все більше компаній будують заводи и переносять контори в менш доступні регіони країни». Все це почасти віддзеркалює величезну зміну інформаційного по¬ току в суспільстві. Ми, як відзначалося раніше, спостерігаємо до¬ корінну децентралізацію зв’язку, коли вплив центральних мереж по¬ меншується. Ми бачимо бурхливий розвиток кабельного телебачен¬ ня, компакт-касет, комп’ютерів та приватних систем електронної по¬ шти, всього того, що також штовхає суспільство в тому ж напрямі де¬ централізації. А в суспільстві неможливо децентралізувати економічну діяль¬ ність, зв’язок та багато інших фундаментальних процесів без, рано чи пізно, вимушеної децентралізації процесу ухвалення урядом рішень також. Все це вимагає більше, ніж косметичних змін у сьогоднішніх політичних інституціях. Це передбачає запеклі битви за контроль над бюджетами, податками, землею, енергією та іншими ресурсами. По¬ діл рішень не прийде легко, але він абсолютно неминучий у надміру централізованих країнах. Поки що ми дивилися на поділ рішень як на спосіб розширити вузькі проходи, розморозити політичну систему, так щоб вона запра¬ цювала знову. Але тут є багато більше, ніж відкривається погляду. За¬ стосування цього принципу не тільки поменшує тягар процесу ухва¬ лення рішень національними урядами. В радикальний спосіб, воно змінює саму структуру еліт, приводячи її у відповідність до потреб прийдешньої цивілізації. РОЗШИРЕННЯ ЕЛІТ Концепція «тягаря ухвалення рішень» є важливою для будь-якого розуміння демократії. Всі суспільства потребують певної кількості та якості політичних рішень, щоб функціонувати. Адже кожне суспіль¬ ство має свою власну характерну структуру ухвалення рішень. Чим більшою є кількість, різноманітність, частота та складність рішень, необхідних, щоб ним управляти, тим важчим є його політичний «тя¬ гар ухвалення рішень». І те, як цей тягар розподіляється, істотно впливає на рівень демократії в суспільстві. 384
В доіндустріальних суспільствах, де поділ праці був лише в зарод¬ ку. а зміни відбувалися повільно, кількість політичних чи адміністра¬ тивних рішень, справді необхідних, щоб підтримувати хід справ, була мінімальною. Дуже невеликі, напівосвічені, неспеціалізовані керівні еліти могли краще чи гірше керувати справами без допомоги знизу, несучи весь тягар ухвалення рішень. Те, що ми тепер називаємо демократією, виникло лише тоді, коли тягар ухвалення рішень став непосильним для старої еліти. Поява Другої Хвилі, розширення торгівлі, більший поділ праці і стрибок на Цілком новий рівень складності в суспільстві свого часу спричинили¬ ся до того самого вибуху кількості ухвалюваних рішень, який Третя Хвиля спричинила сьогодні. Як наслідок, здатність старих правлячих груп ухвалювати рішен¬ ня стала недостатньою й виникла необхідність набирати нові еліти й субеліти, які могли б узяти на себе новий тягар ухвалення рішень. Для цієї мети повинні були винайдені революційно нові політичні 1Нституції. Мірою того як розвивалося індустріальне суспільство, стаючи все складнішим, його інтегруючі еліти, «інженери влади», у свою чергу Мусили постійно вливати собі нову кров, яка допомогла б їм нести Побільшений тягар ухвалення рішень. Це був той невидимий, але Невблаганний процес, який усе більше втягував середній клас у сфе- РУ політичної діяльності. Це була та розширена потреба ухвалення Рішень, яка вела до все більшого розширення виборчого права й ут¬ ворювала все більше ніш, які мали бути заповнені знизу. Багато найбурхливіших політичних битв у країнах Другої Хвилі — боротьба американських негрів за інтеграцію, британських членів профспілки за рівні можливості освіти, жінок—за їхні політичні пра¬ ва, прихована класова боротьба в Польщі чи в Радянському Союзі — відбувалися за розподіл цих нових ніш у елітних структурах. Проте в будь-який даний час існувала певна межа тому, скільки Ще людей могли бути втягнуті в правлячі еліти. І ця межа безпосеред¬ ньо визначалася тим, наскільки важким був тягар ухвалення. Отже, хоч суспільства Другої Хвилі й вихвалялися тим, що люди¬ на може досягти в них будь-якої вершини завдяки своїм здібностям, Цілі прошарки населення виключалися з політичного процесу за ра¬ совими, статевими та іншими подібними ознаками. Періодично, ко¬ ли суспільство підіймалося на новий рівень складності і тягар ухва¬ лення рішень зменшувався, а виключені групи, відчуваючи нові мож¬ ливості, посилювали свої вимоги рівних прав, еліти трохи ширше відчиняли двері, й суспільство переживало черговий процес, що зда¬ вався ніби хвилею подальшої демократизації. Якщо ця картина бодай приблизно відповідає реальності, вона го¬ ворить нам, що розширення демократії менше залежить від культу¬ ри, від приналежності людей до того чи того марксистського класу, від їхньої хоробрості на полі битви, від риторики, від політичної волі, аніж від тягаря ухвалення рішень, що стає важчим і важчим у будь- 13 Е. Тоффлер 385
якому суспільстві. Важкий тягар, зрештою, треба розділити через ширшу демократичну участь. Отже, доки тягар ухвалення рішень У соціальній системі важчатиме, демократія буде не справою вибору*3 еволюційною необхідністю. Система не може без цього функціону¬ вати. Все це далі передбачає те, що ми, певно, перебуваємо на гран» ще одного великого демократичного стрибка вперед. Бо та повінь ухвалених рішень, яка нині затопила наших президентів, прем’єр- міністрів та уряди, відкриває — вперше після індустріальної рево¬ люції — чудову перспективу для радикального розширення політич¬ ної участі. СУПЕРБОРОТЬБА НАБЛИЖАЄТЬСЯ Потреба в нових політичних інституціях чітко паралельна нашій потребі в новій структурі сім’ї, освіти, а також корпоративних ор¬ ганізацій. Вона тісно пов’язана з нашим пошуком нової енергетичної бази, нових технологій та нових індустрій. Вона віддзеркалює пере¬ ворот у засобах комунікацій і необхідність перебудувати відносини з неіндустріальним світом. Вона, коротко кажучи, політично віддзер¬ калює все швидші зміни, що відбуваються в усіх цих різних сферах. Не помічаючи цих зв’язків, неможливо зрозуміти зміст заголовків, якими бомбардують нас сьогодні газети. Нині найважливіший полі¬ тичний конфлікт — це вже не конфлікт між багатими й бідними чи навіть між капіталістами й комуністами. Вирішальне значення має бо¬ ротьба між тими, хто намагається підтримати й зберегти індустріаль¬ не суспільство, й тими, хто готовий іти далі вперед. Це супербороть¬ ба завтрашнього дня. Інші, більш традиційні конфлікти між класами, расами та ідео¬ логіями не зникнуть. Вони можуть навіть — як передбачалося раніше — стати запеклішими, а надто якщо нам доведеться пережити вели¬ комасштабний економічний безлад. Але всі ці конфлікти поглинати¬ муться — і там втрачатимуть силу — суперборотьбою, яка клекотіти¬ ме в усіх видах людської діяльності, від мистецтва й сексу до бізнесу та голосування. Ось чому ми виявляємо дві політичні війни, які відбуваються на¬ вколо нас одночасно. На одному рівні ми бачимо звичайні політичні зіткнення груп Другої Хвилі, які борються одна з одною за негайну вигоду. Проте на глибшому рівні ці традиційні групи Другої Хвилі об’єднуються, щоб протистояти новим політичним силам Третьої Хвилі. Цей аналіз пояснює, чому наші сьогоднішні політичні партії, такі ж застарілі в структурі, як і в ідеології, здаються такими схожими на розмиті віддзеркалення одна одної. Демократи й республіканці, так як торі й лейбористи, християнські демократи й ґоллісти, ліберали й соціалісти, комуністи й консерватори — всі вони, незважаючи на їхні відмінності, є партіями Другої Хвилі. Всі вони, хоч і змагаються за 386
владу між собою, насамперед віддані ідеї зберегти приречений на смерть індустріальний порядок. Висловлюючись інакше, найважливіший політичний результат на¬ шого часу — це поява в нашому середовищі двох головних таборів, °Дин з яких відданий цивілізації Другої Хвилі, другий — Третьої. Один рішуче настроєний зберегти стрижневі інституції індустріаль¬ ного масового суспільства — нуклеарну сім’ю, систему масової осві¬ ти, гігантську корпорацію, масову професійну спілку, централізовану національну державу й політику псевдопредставницького уряду. Дру¬ гий визнає, що сьогодні найбільш термінові проблеми, від енергії, ^йни й бідності до екологічної деградації та розпаду сімейних відно¬ син, не можуть більше розв’язуватися в рамках індустріальної ци¬ вілізації. . Лінії між цими двома таборами все ще не чітко накреслені. Як ІНДИВІДИ ми здебільшого розділені, стоїмо однією ногою в кожному 3 таборів. Головні проблеми все ще видаються нам темними й супе¬ речливими. Крім того, кожен табір складається з багатьох груп, кож¬ на з яких переслідує свій власний, вузький інтерес, без загального ба¬ чення. І жодна з цих сторін не має монополії на моральну перевагу. З Кожного боку є порядні люди. Але різниця між цими двома ще не ВИ¬ ДИМИМИ політичними утвореннями — величезна. Захисники Другої Хвилі традиційно борються проти влади мен¬ шин, вони висміюють пряму демократію, називаючи її «популізмом». Вони чинять опір децентралізації, реґіоналізму та розмаїттю. Вони Протистоять спробам демасифікувати школи. Вони борються за збере¬ ження відсталої енергетичної системи. Вони обожнюють нуклеарну сім’ю, не переймаються екологічними проблемами, проповідують традиційний націоналізм індустріальної ери й чинять опір рухові до Кращого світового економічного порядку. Навпаки, сили Третьої Хвилі сприяють демократії влади меншин; вони готові запровадити більш пряму демократію; вони сприяють як Транснаціоналізмові, так і фундаментальному перетворенню влади. Вони закликають розколоти гігантські бюрократії. Вони вимагають менш централізованої енергетичної системи, опертої на відновлю¬ вані джерела енергії. Вони хочуть легітимізувати право добровільно¬ го вибору нуклеарної сім’ї. Вони борються за меншу стандарти¬ зацію, більшу індивідуалізацію в школах. Вони надають великого значення проблемам навколишнього середовища. Вони визнають не¬ обхідність перебудови світової економіки на більш збалансованій і справедливій основі. А головне, що тоді як захисники Другої Хвилі грають у свої зви¬ чайні політичні ігри, люди Третьої Хвилі з недовірою дивляться на всіх політичних кандидатів і на всі партії (навіть нові) й розуміють, Що рішення, кардинальні для нашого виживання, не можуть бути ух¬ валені в рамках теперішніх політичних систем. Табір Другої Хвилі досі включає більшість тих, хто має номіналь¬ ну владу в нашому суспільстві,— політиків, бізнесменів, керівників із 387
профспілок, викладачів, керівників засобів масової комунікації,— хо¬ ча багато з них глибоко занепокоєні неадекватністю світогляду Друг01 Хвилі. В кількісному плані, табір Другої Хвилі все ще претендує на безумовну підтримку більшості простих громадян, незважаючи на те що в їхніх рядах швидко поширюються песимізм і розчарування. Прихильників Третьої Хвилі характеризувати важче. Деякі з них очолюють великі корпорації, тоді як інші є ревними антикорпоратив- ними захисниками інтересів споживача. Деяких турбують проблеми навколишнього середовища, інших більше турбують питання гендер- них ролей чи персонального просування по службі. Деякі зосереджу¬ ються майже виключно на розвитку форм альтернативної енергії, ін¬ ші — головним чином збуджені демократичною перспективою рево¬ люції у сфері комунікацій. Одні з них вербуються з «правого» крила Другої Хвилі, інші—■ з «лівого»: вільні риночники й бійці за свободу, неосоціалісти, феміністки, активісти боротьби за громадянські права. Одні — koj лишні активісти руху за мир, інші ніколи в житті не виходили на хай там які демонстрації. Одні — глибоко релігійні, інші — переконані атеїсти. Вчені можуть довго дискутувати про те, чи ці групи, які здаються безформними, утворюють «клас», а якщо так, то чи це є новий клас освічених працівників сфери інформації, інтелігенції й техніків. Зви¬ чайно ж, багато тих, хто сьогодні в таборі Третьої Хвилі, одержали ос¬ віту в коледжах і належать до середнього класу. Звичайно ж, багато з них безпосередньо зайняті у виробництві й розповсюдженні інфор¬ мації або у сфері обслуговування й, перекручуючи термін, можливо, й можна назвати їх класом. Все ж, робити так — це більше затемню¬ вати, ніж прояснювати. Бо серед ключових груп, зацікавлених у демасифікації індустрі¬ ального суспільства, є відносно неосвічені етнічні меншини, й тих, хто входить до них, важко уявити в ролі працівників інтелектуальної сфери з «дипломатами» в руках. Як ми можемо характеризувати жінок, котрі борються, щоб вийти за рамки своїх вузьких ролей, накинутих їм суспільством Другої Хвилі? А як ми опишемо ті мільйони, які починають «допомагати са¬ мим собі»? А що ми скажемо про «психологічно пригнічених» — мільйони жертв епідемії самоти, розбитих родин, неповної сім’ї, сек¬ суальних меншин,— котрі ніяк не вкладаються в точно визначене по¬ няття «класів»? Такі групи поповнюються, по суті, з усіх прошарків і професійних верств суспільства і є важливим джерелом сили для руху Третьої Хвилі. Справді, навіть термін «рух» може бути оманливим — почасти то¬ му, що він передбачає вищий рівень спільної думки, ніж ми сьогодні маємо, почасти тому, що люди Третьої Хвилі слушно не довіряють усім масовим рухам минулого. Але є вони класом, рухом чи просто мінливою конфігурацією індивідів і короткочасних груп — всім їм притаманне повне розчару¬ 388
вання в старих інституціях, всі вони визнають, що стара система зла¬ малася й не може бути полагоджена. Тому суперборотьба між цими силами Другої та Третьої Хвиль проходить зиґзаґами через класи й партії, через вік та етнічні групи, через сексуальні преференції та субкультури. Вона реорганізує й на- креслює заново наше політичне життя. І замість обіцяти гармонійне, безкласове, безконфліктне, неідеологічне майбутнє суспільство, вона вказує нам на загострення кризи й глибокі суспільні заворушення в недалекому майбутньому. Рішучі битви відбуватимуться в багатьох країнах, і не за те, хто матиме вигоду з решток індустріального а за те, хто візьме участь у створенні того суспільства, яке прийде йому на зміну, а отже, й здобуде над ним контроль. Це загострення суперборотьби кардинально вплине на політику завтрашнього дня й саму форму нової цивілізації. И кожен із нас зіграє свою роль у цій суперборотьбі, свідомо або несвідомо. Роль може бути або деструктивною, або творчою. ДОЛЯ ТВОРИТИ Деякі покоління народжуються їворити, інші — підтримувати Цивілізацію. Покоління, які почали історичну зміну Другої Хвилі, бу¬ ли змушені, з огляду на обставини, стати творцями. Монтеск’є, Міл- лі та Медісони винайшли більшість політичних форм, які ми все ще сприймаємо як належні. Оскільки вони жили на зламі двох цивіліза¬ цій, їм випало на дохло творити. Сьогодні в кожній сфері суспільного життя, в наших сім’ях, нашо¬ му бізнесі й наших церквах, у нашій енергетичній системі та в сис¬ темі комунікацій, ми стоїмо перед необхідністю утворювати нові форми Третьої Хвилі, й мільйони людей у багатьох країнах уже по¬ чали це робити. Проте ніде застарілі форми так не збереглися і не є такими небезпечними, як у нашому політичному житті. І в жодній га¬ лузі ми сьогодні не знайдемо менше уяви, менше досвіду, менше ба¬ жання прагнути радикальних змін. Навіть люди, які є сміливими раціоналізаторами у своїй власній Праці — у своїх адвокатурах чи лабораторіях, своїх кухнях, класних кімнатах чи компаніях — здається, жахаються на будь-який натяк, що наша конституція та політичні структури застаріли і їх треба ради¬ кально переглянути. їх так лякає перспектива глибоких політичних Перемін, зі своїми супровідними ризиками, що нинішнє становище, Хоч би яким воно було сюрреалістичним та гнітючим, видається їм найкращим із усіх можливих світів. І навпаки, в кожному суспільстві ми маємо фанатичних псевдоре- волюціонерів, занурених у застарілі поняття Другої Хвилі, для яких Жодна запропонована зміна не є достатньо радикальною. Архімарк- систи, анархоромантики, праві фанатики, кабінетні партизани й бого- боязкі терористи, що мріють про тоталітарні технократії або серед¬ ньовічні утопії. Навіть тоді, коли ми входимо в нову історичну епоху, 389
вони виношують мрії про революцію, витягнуту з пожовклих сторі¬ нок позавчорашніх політичних трактатів. А проте, суперборотьба, яка нас чекає попереду, не буде новою те¬ атральною постановкою якоїсь попередньої революційної драми — вона не буде цілеспрямованим поваленням правлячих еліт якоюсь «авангардною партією» з масами на буксирі, не буде спонтанним ма^ совим повстанням, що надихатиметься благородними намірами й опиратиметься на тероризм. Створення нових політичних структур цивілізації Третьої Хвилі прийде не в єдиному зламному перевороті, а як наслідок тисяч нововведень та зіткнень на багатьох рівнях у ба¬ гатьох місцях протягом десятиліть. Це не виключає можливості насильства на циіяху до завтра. Пе¬ рехід від цивілізації Першої Хвилі до цивілізації Другої Хвилі був кривавою драмою воєн, повстань, голоду, змушеної міграції, держав¬ них переворотів та катастроф. Сьогодні ставки значно вищі, час ко¬ ротший, прискорення швидше, небезпека навіть ще більша. Багато залежатиме від гнучкості та розуму сьогоднішніх еліт, суб- еліт та супереліт. Якщо ці групи виявляться короткозорими, без уяви й будуть налякані, як більшість правлячих груп у минулому, вони чи¬ нитимуть жорстокий опір Третій Хвилі й таким чином побільшать ризик насильства та своєї власної загибелі. Якщо ж, навпаки, вони попливуть за Третьою Хвилею, якщо вони визнають необхідність розширення демократії, вони зможуть при¬ єднатися до процесу утворення цивілізації Третьої Хвилі, як і біль¬ шість розумних еліт Першої Хвилі свого часу передбачили прихід технологічно обґрунтованого індустріального суспільства й приєдна¬ лися до його творців. Більшість із нас знають або відчувають, яким небезпечним є світ, що в ньому ми живемо. Ми знаємо, що соціальна нестабільність і політична невпевненість можуть вивільнити страшну енергію. Ми знаємо, щб означає війна та економічна катастрофа, й ми пам’ятаємо, як часто тоталітаризм брав початок із благородних намірів і суспіль¬ ного занепаду. Проте більшість людей, як здається, не бажають помі¬ чати позитивних відмінностей між світом теперішнім і світом мину¬ лим. Обставини відрізняються від країни до країни, але ще ніколи в історії не було стільки освічених людей, колективно озброєних таким розмаїттям знань. Ніколи ще так багато людей не жили в такому від¬ носному достатку, можливо, ненадійному, проте такому, який дає змогу витрачати час і енергію на громадські потреби. Ніколи не бу¬ ло так багато можливостей подорожувати, спілкуватися, навчатися в інших культур. І головне, ніколи ще не можна було так багато вигра¬ ти, подбавши про те, щоб необхідні зміни, хоча й глибокі, відбулися мирно. Еліти, хоч би якими вони були освіченими, самі не можуть створи* ти нову цивілізацію. Необхідна буде енергія всіх народів. І ця енерґія є, вона тільки чекає, коли буде вивільнена. А якби ми, передусім у ви- 390
сокотехнологічних країнах, взяли собі за мету утворення нових інсти¬ туцій і конституцій для наступного покоління, ми змогли б ВИВІЛЬНИ¬ ТИ щось навіть потужніше, ніж енергію,— колективну уяву. Чим швидше ми почнемо створювати альтернативні політичні інституції, оперті на три принципи, описані вище,— владу меншини, напівпряму демократію, поділ рішень,— тим кращими будуть наші можливості для мирного переходу. Рівень ризику піднімає спроба блокувати ці зміни, а не самі зміни. Саме сліпа спроба захистити за¬ старілість створює небезпеку кровопролиття. А це означає, що, аби Уникнути насильницького перевороту, ми повинні почати тепер зосе¬ реджувати свою увагу на проблемі структурної політичної застарі¬ лості у світі. І ми повинні мобілізувати на розв’язання цієї проблеми не тільки експертів, конституціоналістів, юристів та політиків, а й са¬ му громадськість — громадські організації, профспілки, церкви, жіночі групи, етнічні та расові меншини, вчених, домогосподарок та бізнесменів. Ми повинні, як перший крок, розпочати найширші громадські об¬ говорення необхідності переходу до нової політичної системи, спів¬ звучної потребам цивілізації Третьої Хвилі. Нам потрібні конферен¬ ції, телевізійні програми, дискусії, репетиції, конституційні проекти, Щоб утворити широку течію багатих на уяву пропозицій політичної Перебудови, щоб вивільнити потік свіжих ідей. Нам потрібні люди, підготовлені користуватися найбільш передовими наявними в нас ін¬ струментами, від супутників та комп’ютерів до відеодиска та діало¬ гового телебачення. Ніхто не знає в подробицях, що обіцяє нам майбутнє і що працю¬ ватиме краще в суспільстві Третьої Хвилі. Тому ми повинні думати не про єдину радикальну реорганізацію чи єдину революційну політичну переміну, накинуту згори, а про тисячі свідомих, децент¬ ралізованих експериментів, які дозволять нам випробувати нові мо¬ делі ухвалення політичних рішень на місцевому й регіональному Рівнях та їхнього використання на рівнях національних і транснаціо¬ нальних. Але водночас ми повинні також почати створювати виборчі окру¬ ги для подібних експериментів і радикальної перебудови інституцій на національному й транснаціональному рівнях. Сьогоднішнє поши¬ рення розчарування, гніву та невдоволення діяльністю урядів світу Другої Хвилі може або вилитися у фанатичне безумство демагогів, Що закликатимуть до авторитарного керівництва, або бути мобілізо¬ ване на процес демократичної перебудови. Розпочавши широке суспільне навчання — експеримент запрова¬ дження попередньої демократії в багатьох країнах відразу — ми змо¬ жемо запобігти небезпеці тоталітарного перевороту. Ми зможемо підготувати мільйони людей до безладу та небезпечних криз, які че¬ кають нас попереду. І ми зможемо організувати стратегічний тиск на сьогоднішні політичні системи, щоб прискорити необхідні зміни. 391
Без цього потужного тиску знизу нам не варто сподіватися, що ба¬ гато сьогоднішніх номінальних керівників—президентів і політиків, сенаторів і членів Центрального комітету — кинуть виклик тим са¬ мим інституціям, які, хоч і застаріли, але дають їм престиж, гроші та ілюзію, якщо не реальність, влади. Окремі далекоглядні політики або чиновники підтримають боротьбу за політичне перетворення. Але більшість наважаться на це лише тоді, коли вимоги зовні стануть не¬ подоланними або коли криза стане такою глибокою, що вони вже не бачитимуть іншої альтернативи. Відповідальність за переміни, таким чином, лежить на нас. Ми повинні почати з себе, привчити себе не закривати наші уми перед¬ часно перед новим, дивним, на вигляд радикальним. Це означає бо¬ ротьбу з убивцями ідей, схильних знищувати будь-яку нову пропо¬ зицію, з огляду на її непрактичність, водночас захищаючи все, що існує, як практичне, незалежно від того, яким абсурдним, гнітючим чи бездіяльним воно може бути. Це означає боротьбу за свободу ви¬ разити себе — за право людей висловлювати свої думки, хоч би яки¬ ми єретичними вони здавалися. І головне, це означає, що ми почнемо процес перебудови вже те¬ пер, до того, як подальший розпад сьогоднішніх політичних систем виведе сили грубої тиранії на вулиці і зробить неможливим мирний перехід до Демократії Двадцять Першого Сторіччя. Якщо ми почнемо зараз, ми й наші діти зможуть узяти участь у хвилюючій перебудові не лише наших застарілих політичних струк¬ тур, а й самої цивілізації. Як і поколінню давно вже мертвих революціонерів, нам випало на долю те саме — творити.
ВІД АВТОРА Пишучи «Третю Хвилю», я користувався кількома потоками ін¬ формації. Перший, найбільш звичний — це читання книжок, журна¬ лів, газет, доповідей, документів, щоденників та монографій із бага¬ тьох країн. Другий — інтерв’ю з тими, хто щось змінює у світі. Я відвідував їх у їхніх лабораторіях, службових приміщеннях, класних кімнатах, студіях, і вони великодушно ділилися зі мною своїм часом та ідеями. їхній діапазон — від експертів сім’ї до членів кабінету та Прем ’єр-міністрів. Нарешті, подорожуючи, я покладався на те, що сам бачив і чув. Часто на якусь абстракцію проливає світло непередбачена розмова. Водій таксі в одній зі столиць Латинської Америки повідомив мені більше, ніж усі підбадьорливі статистичні дані його уряду. Коли я за¬ питав у нього, чому люди чогось не роблять, щоб виразити свій про¬ тест проти зростання інфляції, він просто імітував кулеметну чергу. Ясно, що я не маю змоги особисто подякувати всім, хто мені до¬ помагав. А проте, я дякую трьом своїм друзям: Дональдові П. Клей- ну, Гарольдові Л. Страдлеру та Робертові І. Вайнґартену, які взяли на себе клопіт прочитати весь рукопис, зробити істотні зауваження й да¬ ти мені кілька порад. Крім того, Лі Ґайєр Ґордон та Елеонор Недлер Шварц, які, буду¬ чи, безперечно, одними з найкращих, найпрофесійніших редакцій¬ них дослідників, завершили мій рукопис перевіркою фактів та ви¬ правленням неточностей. Дякую місіс Шварц, яка від щирої душі, виходячи за межі своїх обов’язків, надавала мені допомогу до ос¬ танніх днів підготовки рукопису для передачі видавцеві. Особливо Дякую також Бетсі Кенеделлі з «Вільям Морроу» за її старанне ціло¬ добове читання копії та правки. І, нарешті, дякую Карен Тоффлер, яка допомагала мені формувати концептуальні статті алфавітного по¬ кажчика та протягом довгих нічних годин уводила їх у комп’ютер. Нема потреби казати, що я один залишаюся відповідальним за всі по¬ милки, які, незважаючи на всі наші зусилля їх уникнути, можуть бу¬ ти виявлені на цих сторінках.
ПРИМІТКИ Числа в квадратних дужках позначають номери бібліографічного спи¬ ску, який подано в цій книжці. Отже, [1]_у «Примітках» означатиме пер¬ ший номеру «Бібліографії»: Boucher, Frangois. 20,000 Years of Fashion. У «Примітки» перенесено авторські виноски до тексту із розділів 2 — 21 (кожна така виноска позначена зірочкою), а також кілька пояснень до тексту перекладача й редактора (вони набрані петитам і теж позначені зірочками). До сторінки: Передмова 14* Полліана — героїня роману Е. Портер «Полліана» (1913 р.)> якій був властивий безвідповідальний оптимізм і прагнення в усьо¬ му знаходити добре. (Прим, перекладача.) Розділ 1 19 Про початок сільського господарства див. Cipolla, [ 103], с. 18. 19 Про різні терміни, які вживаються для опису процесу виник¬ нення суспільств, див. Brzezinski, [200] та Bell, [198]. Белл про¬ стежує термін «пост-індустріальний» до його першого вжитку англійським письменником Аріуром Дж. Пенті (Arthur J. Penty) в 1917 р. Про марксистську термінологію див. [211]. 21 Я писав про «суперіндустріальну цивілізацію» в [502] та [150]. 22 Племена, не знайомі з обробітком землі, описані, серед інших джерел, у Niedergang, [95]; а також Cotlow, [74]. Розділ 2 29 Про морську торгівлю див. [504], с. 3. Змістовна книжка Джофрі Блейні (Geoffrey Blainey) аналізує вплив ізоляції та ве¬ ликих континентальних відстаней на розвиток Австралії. 29 Грецькі фабрики коротко описані в [237], с. 40. 30 Про раннє добування нафти див. [155], с. 30. 30 Рання бюрократія описана у [17], том 1 , с.34. 30 Александрійський паровий двигун згадується в розділі Рал- фа Лінтона (Ralph Linton) в [494], с. 435; а також у Ліллі (Lilley), [453], с. 35 — 36. 394
31 32 32 32 33 33 33 33 34 34 35 35 36 36 36 36 36 36 37 37 37 Про доіндустріальну цивілізацію див. [171], с. 15. Про добу Мейдзі в Японії див. [262], с. 307. В цій книжці я розглядаю світову індустріальну систему, якою вона була приблизно на 1979 рік, взявши Північну Америку, Скан¬ динавію, Велику Британію та Ірландію, Європу (Східну й Західну, крім Португалії, Іспанії, Албанії, Греції й Болгарії), СРСР, Японію, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Австралію й Нову Зеландію. Звичай¬ но, с й інші країни, які безперечно можуть бути включені до цього списку, як і індустріальні моделі в неіндустріальних країнах: Мон- террей і Мехіко-Сіті в Америці, Бомбей в Індії та багато інших. Оцінка популяції коней та биків у Європі дасться в [44], с.257. Паровий двигун Ньюкомена описано в Lilley, [453], с. 94, та Cardwell, [433], с. 69. Вітрувій (Vitruvius) цитується в [171], с. 23. Точні прилади: [438], Передмова і Вступ. Роль верстатів розглядається в [237], с. 41. Давня торгівля яскраво описана в [259], с. 64 — 71. Досягнення в масовому розподілі описані в [29], с. 85, 159, 162. Про давні родини, що складалися з кількох поколінь, див. [191], т. 1, с. 64. Немобільність сільськогосподарської сім’ї описано в [508], с. 196. Ендрю Ур (Andrew Ure) цитується в [266], с. 359 — 360. Шкільна освіта США в дев’ятнадцятому сторіччі розгля¬ дається в [528], с. 450 — 451. Про збільшення тривалості шкільного року говориться в «Historical Statistics of the United States», c. 207. Про обов’язкову шкільну освіту див. [528], с. 451. Заява механіків цитується в [492], с. 391. A. Dewing - із [14], с. 15. Кількість корпорацій в США до 1800 р. дається в [101], с. 657. Безсмертя корпорацій було зафіксоване суддею Джоном Маршаллом у справі «Дортліутський коледж проти Вудворда» (Dartmouth College v. Woodward), 4 Wheat. 518, 4 L.Ed. 629 (1819). Соціалістичні корпорації — тема статті Леона Смолінського (Leon Smolinski, Survey (Лондон), Winter 1974. У соціалістичних індустріальних державах Східної Європи, як і в Радянському Союзі, панівною формою є так зване «вироб¬ ниче підприємство» або, точніше, «соціалістична корпорація». Виробниче підприємство, як правило, належить більше дер¬ жаві, ніж приватним інвесторам, і підлягає безпосередньому політичному контролю в рамках планової економіки. Але, подібно до капіталістичної корпорації, його головними функціями є концентрація капіталу й організація масового ви¬ робництва. Більше того, як і його капіталістичні двійники, воно формує життя своїх працівників; здійснює неформальний, але вагомий політичний вплив; створює нову адміністративну еліту; покладається на бюрократичні методи управління; удос¬ 395
38 38 39 39' 39 40 40 40 41 42 42 43 43 44і 44 коналює виробництво. Його становище в суспільному устрої було — і є — не менш центральним. Еволюція оркестру описана в Sachs, [7], с. 389, та в Muel- ler’ 16]. Історія пошти — тема книжки Зілліакуса (Zilliacus), [56]; див. с. 21. Похвала Едварда Еверетга (Edward Everett) міністерству пошт — у [385], с. 257. Кількість пошти є адекватним показником рівня традиційної індустріалізації будь-якої країни. У суспільствах Другої Хвилі в 1960 році припадало 141 одиниця поштових відправлень на одну особу. І навпаки, у суспільствах Першої Хвилі заледве 10, у Ма¬ лайзії або Гані - 12, у Колумбії - 4. Світова лавина пошти описана в [41], с. 34. Див. також UNESCO Stalistical Yearbook for 1965, c. 482. Про телефон і телеграф, див. Singer, [54], с. 18 —19, а також Walker, [268], с. 261. Телефонна статистика — [39], с. 802. Серван-Шрайбер (Servan-Schreiber) процитований із [52], с. 45. Оцінка утопічного соціалізму — в [476], розділ 8. Розділ З Роль ринку розглядається в змістовній праці Роїапуі, [115], с. 49. Ринок Тлателолко яскраво змальований у [246], с. 133. Коментарі торгівця перцем — у [259], с. 64 — 71. Бродель цитується з його чудової праці [245], том. 1, с. 247, 425. Ринок як розподільний щит повинен існувати незалежно від то- то, базується торгівля на грошах чи на обміні. Він повинен існува¬ ти незалежно від того, чи буде з нього вигода, чи будуть ціни відповідати постачанню й попиту, чи вони будуть установлені дер¬ жавою, незалежно від того якою буде система — плановою чи ні та якими будуть засоби виробництва — приватними чи державними. Він мусить існувати навіть у гіпотетичній економіці індустріаль¬ них фірм із самоуправлінням, де працівники самі визначають свою власну заробітну платню, настільки високу, що прибуток усу¬ вається як категорія. Таким непоміченим залишається цей факт, так вузько ринок визначається лише одним із його багатьох варіантів (прибуткова, приватновласницька модель, коли ціни відповідають постачанню й попиту), що в традиційних економічних словниках немає навіть слова для визначення різноманітності його форм. На сторінках цієї книжки термін «ринок» частіше вживається в його повному значенні, ніж у звичному вузькому. Іноді, проте, го¬ ловне значення залишається: коли виробник відділяється від спо¬ живача, між ними потрібен якийсь механізм-посередник. Цей ме¬ ханізм, якою б не була його форма, я називаю ринком. Про злиття виробництва та споживання, див. [265], с. 30.
44 46 46 49' 49 50 50 50 51 51 51 51 51 52 52 53 Громадсько-політична роль споживача блискуче дослідже¬ на в забутій праці Гораса М. Келлена (Horaee М. Kallen) [61], с. 23. Я зобов’язаний своєму другу Бертранові де Жувенелю (Bert- rand de Jouvenel) за спостереження, що одна й та сама особа роз¬ двоюється на дві протилежні психологічні ролі — виробника й споживача. Про об’єктивність — суб’єктивність: ця ідея вперше виник¬ ла в мене під час читання Зарецького (Zaretsky), [196]. Розділ 4 Не плутати з міжнародною телефонною й телеграфною кор¬ порацією «ITT» (The International Telephone & Telegraph Corpora- Оповідь про Теодора Вейла (Theodore Vail) див. у [50]. Вейл був значною постаттю, чия кар’єра багато говорить нам про ранній індустріальний розвиток. . Вплив Фредеріка Вінслоу Тейлора (Frederick Winslow Taylor) описується в Friedmann, [79], та Dickson, [525].Про ко¬ лекцію Тейлора див. також Taylor Collection, Stevens Institute of Technology. Погляд Леніна на тейлоризм — див. у [79], с.. 271,. Стандартизоване тестування розуму описується в [527], с. 226 —227. Про гноблення мов меншин див. Thomas, [290], с. 31; а та¬ кож «Challenge to the Nation-State» Time (Europian edition), October 27, 1975. Заходи Французької революції щодо метричної системи та нового календаря описані в Moraze, [260], с. 97 98; та Klein, [449], с. 117. Про приватне карбування монети та стандартизацію валюти див. [144], с.Ю, 33. Про єдину цінову політику див. [29]. «Переваги торгівлі з Ост-Індією» цитуються в [138J, т. 1, с. 330. Відомі спостереження Адама Сміта про виробника шпильки див. у [149], с. З — 7. Сміт пояснив разюче збільшення продуктивності вдоскона¬ леним умінням спеціалізованого працівника, економією часу внаслідок усунення потреби переходити від операції до опе¬ рації, та вдосконаленнями, які працівник може зробити в своїх інструментах. Але Сміт ясно усвідомлював, у чому полягає суть справи: в ринкові. Як без ринку звести виробника зі спожи¬ вачем, якому можуть знадобитися, скажімо, 48 тисяч шпильок щодня? Та чим більшим буде ринок, казав Сміт, тим більшої спеціалізації можна досягти. Сміт мав рацію. Холодні розрахунки Генрі Форда взято з його автобіографії [442], с. 108 — 109. . Кількість професій — з Dictionary of Occupational Tities pub- lished by US Department of Labor, 1977. Ленін: з Christman, [474], c. 137. 397
53* 53 54 55 55 55 55 55 56 56 56 Кришталевий палац (Crystal Palace) - величезний виставочний павільйон із скла й чавуну, побудований у Лондоні в 1851 р. Згорів у 1936 р. (Гірші, перекладача.) Про синхронізацію за допомогою робочих пісень див. [8], с. 18. Цитати І. П. Томпсона (Е. Р. Thompson) — з «Time, Work- Discipline, end Industrial Capitalism», Past and Present (London), № 38. Стен Коген (Stan Cohen) зробив це спостереження в рецензії на книжку Девіда Дж. Ротмана (David J. Rothman) The Discovety of the Asylum, in New Society (London), February 7, 1974. Цифри виробництва автомобілів у Європі взято з [126], с. 3917. Концентрація виробництва алюмінію, сигарет та індустрії виготовлення сніданків описується в Standart & Poor’s, Industry Surveys, 1978, 1979. Концентрація у виробництві пива дається в «New Survival Plan for Olympia Beer», The New York Times, May 15, 1979. Концентрація німецької індустрії задокументована в [126], с. 3972. Процес концентрації в індустрії знайшов своє віддзеркален¬ ня в робітничому русі. Мірою того як профспілки в багатьох країнах були змушені мати справу з усе більшими й більшими монополіями й трестами, вони також консолідувалися. З почат¬ ком сторіччя індустріальні працівники світу (the Industrial Workers of the World) — так звані Wobblies — виразили своє прагнення об’єднатися в кампанії за те, що вони називали ОВС (OBU) — одну велику спілку (One Big Union). Про концентрацію, як її бачать марксисти, див. Leon М- Herman «Cult of Bigness in Soviet Economic Planning», [126], c. 4349+. Ця стаття дає добре відому цитату американського соціаліста Деніела Де Леона (Danicl De Leon), який, у кінці ми¬ нулого сторіччя, твердив, що «драбина, якою людство підняло¬ ся до цивілізації,— це поступ у способах виробництва, зростан¬ ня потужності виробничих інструментів. Трест перебуває на найвищому щаблі цієї драбини. Суспільний шторм часу шаліє якраз навколо тресту. Капіталістичний клас намагається зберег¬ ти його для свого виняткового вжитку. Середній клас нама¬ гається зламати його, тим самим затримуючи рух цивілізації- Пролетаріат поставить собі за мету зберегти його, вдосконали¬ ти і зробити доступним кожному». Стаття Н. Лелюхіної передрукована в [126], c. 4362+. Пісня працівників «Мацушити» цитується з праці Willard Barber «The Japanese Dilemma», Survey (London), Autumn 1972. Цифру кількості працівників телекомпанії «ATT» взято з [39], с. 702. Французька статистика робочої сили з [126], с. 3958. Про радянську концентрацію та сталінську «гігантоманію» див. [126], с. 4346 — 4352. У той час як це пишеться, Совєти поспішають закінчити будівництво найбільшого у світі автомобільного заводу, якому
буде потрібне ціле нове місто з населенням 160 тисяч жителів, з цілим комплексом заводів і конвеєрів на площі в понад сорок квадратних миль, удвічі більшій за площу острова Мангеттен. Цей автомобільний комплекс описано в яскравому звіті Гедріка Сміта (Hedrick Smith), [484], с. 58,59,106 та 220. Сміт пише, що Совєти «мають любов техасців до перебільшеної величі, що пе¬ ревершує американську любов до величі майже так само, як етика зростання радянської національної економіки переверши¬ ла хистку нині американську віру в автоматичні вигоди еко¬ номічного зростання». Що стосується гонитви за ВНП, існує забавний анекдот, у якому пропонується, щоб жінки виконували домашню роботу одна одної і платили за це одна одній. Якби кожна Сюзі Сміт платила кожній Барбарі Браун сто доларів щотижня за догляд за її домом та дітьми, водночас одержуючи еквівалентну суму за надання таких самих послуг, валовий національний продукт значно б збільшився. Якби 50 мільйонів американських до¬ машніх господарок зайнялися цим безглуздим бізнесом, це до¬ давало б приблизно 10 процентів до добового ВНП США. Про капіталізацію американських заводів у 1850 р. та ново¬ введення в управлінні залізницями див. у Alfred D. Chandler, Jr and Stephen Salisbury «Innovation in Business Administration» у [454], c. 130, 138— 141. Про аргументи на користь сильного центрального уряду див. [389], с. 20. У своїй книжці «Імперське президентство» (The Imperial Presidency) [398], Шлезінгер (Schlesinger) пише: «Треба сказа¬ ти, що історики й політологи, серед них і автор, посприяли по¬ пуляризації президентської містики». Відповідь уряду на політичний протест — у [482], с. 189 — 190. Маркс процитований із Крістмана (Christman), [474], с. 359; Енгельс — с. 324. Зростання центральної банківської справи у Великій Бри¬ танії, Франції та Німеччині описано в Ґолбрейта (Galbraith) у [127], с. 31—35 та 39 —41. Боротьба Гамілтона (Hamilton) за створення національного банку описана в [254], с. 187. Розділ 5 Блументаль (Blumenthal) цитується в Korda [22], с. 46. Зростання інтелектуальної еліти в соціалістичних країнах є предметом широкої літератури. Про точку зору Леніна див. [480], с. 102 — 105; Троцького — [475], с. 30 та [487], с. 138, 249; Джілас був ув’язнений за свою працю «Новий клас», [332]; Нарікання самого Тіто щодо технократії — в праці «Social Stra- tification and Sociology in the Soviet Union» by Seymour Martin Lipset and Richard B. Dobson, in Survey (London), Summer 1973. Після появи в 1941 p. новаторської книги Джеймса Бернге- ма (James Bumham) Менеджерська революція» (Managerial
64* 67* 69 69 69 69 69 70 70 71 71 71 72* 74* Revolution) [330], вся література Заходу кинулася описувати, як піднялася до влади ця нова еліта інтеграторів. Див. «Влада без власності» (Power without Property) А. А. Берле-молодшого (А.А Berle, Jr). У праці «Нова індустріальна держава» (The New Industrial State) Джон Кеннет Галбрейт (John Kenneth Galbraith) далі опрацював цю ідею і створив термін «техност- руктура», щоб описати нову еліту. Мао, керуючи найбільшою у світі країною Першої Хвилі, постійно застерігав проти зростання менеджерських еліт, вважаю¬ чи їх за небезпечне супровідне явище традиційного індустріалізму Адгократія — неологізм автора, утворений від латинського «ad hoc» (букв, «до цього», більш образно — «для цієї мети»). Коли вживають вираз «ad hoc», то, як правило, йдеться про мету кон¬ кретну й короткочасну. Тобто «адгократія», в розумінні Тоффле¬ ра,— це система створення окремих адміністративних підрозділів, що працюють над розв’язанням тимчасових конкретних проблем, які виникають на тлі загального стратегічного плану. (Прим, редак¬ тора.) Розділ 6 Про синтез Ньютона див. [433], с. 48. Де Ля Метрі (De La Mettrie) цитується з «Людина і машина» (Мап and Machine), [302], c. 93. Слова Адама Сміта про економіку як систему взято з Сема Лава (Sam Love), «Operating Rules for Planet Earth», Environment Actions, November 24, 1973; Цитата Сміта — з його посмертно надрукованої праці [148], с. 60. Медісон процитований із [388]. Про Джефферсона див. [392], с. 161 Лорд Кромер процитований у [96], с. 44. Про Леніна див. [480], с. 163. Троцький процитований із [486], с. 5,14. Замітка Бігарі — із його книги [347], с.102 — 103. Про В. Г. Афанасьєва див. [344], с. 186 — 187. Число виборних чиновників наводиться в [334], с. 167. Крім урядів як таких фактично всі політичні партії індустріалізму, від крайніх правих до крайніх лівих, рутинно прой¬ шли крізь традиційний механізм виборів своїх лідерів шляхом голо¬ сування. Навіть змагання за лідерство на обмеженій території або в місцевому осередку потребувало якоїсь форми виборів, крім тих ви¬ падків, коли вибір робили згори. І в багатьох країнах ритуал виборів став стандартною частиною життя всіх видів організацій, від про¬ фесійних спілок і церкви до груп бойскаутів (віком 8 — 10 років). Голосування стало частиною індустріального способу життя. Розділ 7 Джордж Міні (George Меапу) (1894 — 1980 рр.) — голова Аме¬ риканської федерації праці (1952 — 1955 рр.) Жорж Ceri (Georges Seguy) (нар. 1927) — генеральний секретар
76 77 77 77 78 78 78 79 79 79 82 82 82 83 83 84' 85 85 86 86 87 87 88 89 Загальної конфедерації праці Франції з 1967р., член Всесвітньої федерації профспілок з 1970 р. (Прим, перекладача.) Спроба захоплення Абако описується в Andrew St. George «The Amazing New-Country Caper», in Esquire, February 1975. Про Файнера «The Fetish of the Frontiers», in New Society (London), September 4,1975. Про мішанину малих спільнот у імперіях, див. Braudel, [245], т. 2, розділ IV. А також Bottomore, [490], с. 155. Скарга Вольтера цитується в Moraz6, [260], с. 95. Про 350 міні-країн Німеччини — [285], с. 13. Різні визначення національних держав — в [277], с. 19 та 23. Про Ортегу: [341], с. 171. Про дати будівництва перших залізниць див. [55], с. 13. Moraz6: [260], с. 154. Про Б. Мезліша див. [454], с. 29. Розділ 8 Продукти харчування ввезені з-за кордону: [119], с. 11. Чемберлен та Феррі цитуються в Бірні (Вітіе), [100], с. 242 — 243. Про дервішів та інші жертви кулемета див. першокласну мо¬ нографію Джона Елліса (John Eliis), [436]. Див. Ricardo про спеціалізацію [77], Вступ, с.хп-хш. Про значення світової торгівлі — в [119], с. 7. Приклад: Уявімо, що компанія «А» купила сировину в колонії по одному долару за фунт і використала її для виготовлення при¬ крас, щоб потім продати їх по два долари за штуку. Будь-яка інша компанія, яка прагнула вийти на ринок прикрас, мусила б доклас¬ ти зусиль, щоб мати власну сировину теж по одному (або нижче) долару за фунт. Якщо друга компанія не мас якоїсь технологічної або іншої переваги, вона не зможе платити за сировину більше й продавати прикраси по конкурентоспроможній ціні. Таким чином початкова ціна за сировину, навіть якщо ця сировина привезена під захистом багнетів, стає основою для всіх наступних переговорів. Історія з маргарином розповідається Маґнусом Пайком (Magnus Руке) у [461], с. 7+. ... v Про поневолення амазонських індіанців див. Котлоу (Cotlow), [74], с. 5 — 6. Більш детально ця тема розглянута в Бодара (Bodard), [70]. Вудраф цитується з [119], с. 5. Про європейський політичний контроль: [4У /J, с. о. Світова торгівля у період між 1913 та 1950 роками опи¬ сується в [109], с. 222 — 223. Про утворення МВФ: [109], с. 240. Про золоті запаси США та кредити Світового банку менш розвиненим країнам, див. [87], с. 63,91. Про погляди Леніна, див. [89]; а також Cohen, [73], с. 36, 45 — 47. Аргументи Леніна і цитата Сеніна — із [146], с. 22 23. Політична боротьба у Китаї сьогодні може розглядатися та¬ кож як суперечка про те, треба виробляти чи купувати. Одна 401
90 90 90 90 93 94 95 95 96 97 97 97 97 97 98 99 100 100 100 100 сторона, приблизно названа радикалами, виступає за самодо- статність і внутрішній розвиток; друга виступає за широку торгівлю із зовнішнім світом. Поняття самодостатності привер¬ не більшу увагу неіндустріальних країн, оскільки вони все більше наближаються до розуміння прихованих витрат вступу до інтегрованої світової економіки, створеної, щоб служити по¬ требам країн Другої Хвилі. Про радянські закупки гвінейських бокситів див. статтю «Успіх породжує успіх» (Success Breeds Success, EconomisU December 2, 1978); радянські закупки в Індії, Ірані та Афгані; стані детально розглядаються в праці «Як Росія обдурює третій світ» (How Russia Cons the Third World), in То thePoint (Sandton, Transvaal, South Africa), February 23, 1979. Цей південно-афри¬ канський щотижневик, незважаючи на свою очевидну уперед¬ женість, широко висвітлює проблеми третього світу, а надто Африки. Про радянський імперіалізм, див. також Edward Crankshaw У [80], с. 713. Шермана процитовано із [147], с. 316 — 317. Звіт про Раду Економічної Взаємодопомоги дається в «COMECON Blues» by Nora Beloff, in Foreign Policy, Summer 1978. Розділ 9 Про наше «панування» над природою, див. Clarence J. Gla- cken, «Man Against Nature: An Outmoded Concept», in [162], c. 128 — 129. Про Дарвіна й ранню теорію еволюції, див. Hyman, [306], с. 26, 27, 56. Про соціальний дарвінізм: с. 432 — 433. Погляди на проґрес Лейбніца, Тюрґо та ін. розглядаються Чарлзом Ван Дореном (Charles Van Doren) у [184], Загальний вступ. Гейлбронер цитується з [234], с. 33. Одиниці виміру часу описані Е. Р. Thompson «Time, Work- Discipline, and Industrial Capitalism», Past and Present, Number 38. Див. також Cardwell, [433], c. 13. Запровадження гринвіцького часу описується в [519], с. 115. Погляди буддистів та індуїстів розглядаються в [509], с. 248. Нідгем про циклічний час на Сході див. [515], с. 47. Вітроу — з [520], с. 18. Використання космосу цивілізацією, яка існувала до Першої Хвилі, описано в Морілла в [514], с. 23 — 24 Про розташування хати селянина, див. «The Shaping of England’s Landscape» by John Patten, in Observer Magazine (London), April 21, 1974. Гейл (J. R. Hale) цитується з [252], c. 32. Руд (rood) (аііг/і)- міра площі = 1011м2. (Гірші, перекладача.) Різні довжини «руда» — взято з [449], с. 65 — 66. Навігаційні винагороди, див. Coleman, [506], с. 103 — 104. Про метричну систему: [449], с. 116, 123 — 125.
101 101 101 102 102 102 102 102 104 104' 104 104 104 105 107 108 109 109 110 110 ПО 114 118 118 118 Спостереження Клея — з [505], с. 46 — 47. Моделі кривої «S» описані Джоном Петгеном (John Patten) у «Обсервер мегезін», процитованому вище. Про погляд на людей як на частину природи, див. Clarence J.Glacken у [162], с. 128. Про атомізм Демокріта див. Munitz, [310], с. 6; AsiMOv, [427], том. З, с. З — 4; та Рассел (Russell), [312], с. 64 — 65. «Мо Чін» (Мо Ching) та індійський атомізм — див. Needham, [455], с. 154 — 155. Про атомізм як точку зору меншості див. [312], с. 72— 73. Декарт: [303], с. 19. Дюбо цитується з [159], с. 331. Про Арістотеля див.: Russell, [312], с. 169. Інь — пасивний жіночий (темрява, мокрота, холод, вогкість то¬ що) та ян — активний чоловічий (боротьба, тепло, чуйність) прин¬ ципи в природі, які, згідно з китайською космологією, об’єдную¬ чись, дають все, що має бути. (Прим, перекладача.) Про «інь» і «ян» див.: Нідгем (Needham), [456], с. 273 — 274. Ньютон цитується з його праці «Фундаментальні принципи природної філософії» (Fundamenta! Principies of Natural Phylosophy) у [310], c. 205. Лаплас — із Gellner, [305], c. 207. Гольбах цитується в Метсона (Matson), [309], c. 13. Розділ 10 Про індустріальну революцію в Європі див. Williams, [118]; Polanyi, [115]; Lilley, [453]. Місце бухгалтерії в процесі соціального розвитку описане в D. R. Scott, [145]. Запахи Першої та Другої Хвиль: [420], с. 125 — 131. Про давні манери — читайте в чудовій праці Норберта Еліаса (Norbert Elias, Civilizing Process), [250], c. 120, 164. Перша хвиля спільнот як соціальні «помийні ями», описані в Hartwell, [107], та Науек, [108]. Вейзі — з «Is This New Technology Irresistible?» in Times Educational Supplement (London), January 5, 1973. Рецензія Лернер (Christina Lamer) опублікована в New Society (London), January 1, 1976. Опитування «Американської асоціації менеджменту» (Ame¬ rican Management Association) підсумоване в [33], c. 1 — 2. Розділ 11 Про тестування в школах див.: «Making the Grade: More Schools Demand A Test of Competency for Graduating Pupils», The Wall Street Journal, May 9, 1978. Про відсоток повторних шлюбів: Social Indicators 1976, U.S. Department of Commerce report, c. 53. Антифеміністи описані в «Evangelist Anti-ERA Wins Again», 7jme,July 3, 1978. 403
118 120 121 121 121 122 122 122 123 123 123 124 124 124 124 124 124 124 127 Конфлікт між гомосексуалами та Анітою Браян описується в «How Gay is Gay?», Time, April 23, 1979. Розділ 12 Рішення Ратбона про ціни на нафту та утворення ОПЕК в [168], розділ 8. Про атомні електростанції в Сібруку та Ґронде див. [163], с. 7, 88. Про дві третини світового постачання енергії з нафти та га¬ зу див. [160], с. 17. Про скорочення запасів нафти див. «The Oil Crisis is Rea< This Time», Business Week, July 30, 1979. Заводи газифікації та розрідження вугілля критично описані в Commoner, [157], с. 67 — 68. Див. також «A Desperate Search for Synthetic Fuels», Business Week, July 30, 1979. Про урядові субсидії для атомної енергетики — в [157], с. 65. Про тероризм та інші небезпеки, включаючи плутоній, див. Thomas Cochran, Gus Speth and Arthur Tamplin, «Plutonium: An Invitation to Disaster» in [166], c. 102; а також Commoner, [157], c. 96. Про Kappa — в [153], c. 7. Робота «Тексес інстраментс» на фотоелементах описується в «Energy: Fuel of the Future», Time, June 11,1979. Про роль «Co- ларекс» — в «Business of Harvesting Sunbeams» by Edmund Faltermayer, in Fortune, February 1976. Див. також Energy Conversion Devices in «A New Promise of Cheap Solar Energy», Business Week, July 18, 1977. Про плани СРСР у тропопаузі: [153], с. 123. Розвиток геотермальної енергії описаний у «The Corning Energy Transition» by Denis Hayes, Futurist, October 1977. Енергія хвиль у Японії — з «Waking up to Wave Powen>, Time, October 16, 1978. Про енергетичну башту Едісона в Південній Каліфорнії див. «Energy: Fuels of the Future», Time, June 11, 1979. Розвиток водневої енергії підсумовано в Roger Beardwood, «Сап Hydrogen Solve Our Energy Crisis?», Telegraph Sunday Magazine (London), July 29,1979. «Редокс» описується в «Washington Report», Product Engineering, May, 1979. Про надпровідність див. «Scientists Create a Solid Form of Hydrogen», The New York Times, March 2, 1979. Коротку дискусію про використання хвиль «Тесла» див. Omni, інтерв’ю з Елвіном Тоффлером, November 1978. Про перехід індустрії з Другої Хвилі до Третьої див. «Cross of Lorraine», Forbes, April 16, 1979. Про націоналізацію вугільної, залізничної і сталеплавильної індустрії Британії на¬ писано в Robert Ball «The Grim Failure of Britain’s Nationalized Industries», December 1975. Strukturpotitik is from «How Schmidt Is Using His Economic Leverage», Business Week, July 24, 1978.
128 129 129 130 130 130 131 131 131 132 132 132 133* Рекламу «Ролс-Ройса» було розміщено в «CW Communica¬ tions», Newton, Mass., в Advertising and Publishing News, Septem¬ ber, 1979. Масштаби комп’ютерного домашнього бізнесу навесні 1979 р. можна оцінити з «Micro Shopper: Microcomputer Guide, published by Microage Wholesale, Tempe, Ariz. Див. також «Plugging in Everyman», Time, September 5, 1977. Волоконна оптика в індустрії зв’язку описана Робіном Леньєром (Robin Lanier, «Lightbeams in Glass — Slow Explosion Under the Communications Industry» CommunicationTomorrow, November 1976). Волокниста оптика в телефонній справі в порівнянні з міддю — інтерв’ю з Доналдом К. Коновером (Donald К. Conover, General Manager, Corporate Education, Wes¬ tern Electric Co., Hopewell, NJ). «Саєнс» (Science) процитована з видання у березні 1977 р. Про космічну програму: «The Shuttle Opens the Space Frontier to US Industry», Business Week, August 22, 1977. Інформація про урокіназу (Urokinase) надана лабораторіями Аббот (Abbott Laboratories), Північний Чикаго, III.; Фон Путгка- мер процитований з «The Industrialization of Space», Futurist, Fall 1977. Індентифікація сплавів no TRW описана в Gene Bylinsky, «Industry’s New Frontier in Space», Fortune, January 29, 1979. Про дослідження Браяна О’Лірі та Принстонські конфе¬ ренції, див. Дж. К. О’Нейл (G. К. 0’Neill), Newsletter оп Space Studies, June 12, 1977. Про білок із моря, загрозливе затухання морського життя й аквакультуру: «The Oceans: World Breadbasket or Breakdown» by Robert M. Girling, in Friend's Magazine, February 1977. Л. Реймонд цитується в John P. Craven, «Tropical Oceania: The Newest World», Problems of Journalism: Convention of the American Society of Newspaper Editors, 1977, c. 364. Про мінерали в морі див.: «Ocean Mineral Resourses» by John L. Mero, in Futures, December 1968. Див. також «The Sea—Bed» by P. N. Ganapati), in Seminar, New Delhi, May 1971; and «The Oceans: Wild West Scramble for Control», Time, July 29, 1974; and «Seabed Consortia Hope to Raise the Political Anchor», Financial Times (London), August 7, 1979. Ліки з моря описані в брошурі «Roche Research Institute of Marine Pharmacology» Dee Why, N. S. W., Australia. Про технологію океанських платформ див. «Floating Cities», in Marine Policy, July 1977. Д. M. Ляйпціґер (D. M. Leipziger) говорить про «поселен¬ ців» та «спільну спадщину» в праці «Mining the Deep Seabed», Challenge, March-April 1977. У своїй праці «Майбутнє потрясіння», вперше торкнувшись деяких із цих питань багато років тому, я передбачав, що ми зреш¬ тою (за певних обставин) зможемо «заздалегідь формувати» люди¬ ну, «вирощувати машини», хімічно програмувати мозок, виготов¬ ляти ідентичні вуглецеві копії самих себе через клонування і ство¬ рювати цілком нові та небезпечні форми життя. 405
133 134 134 134 136 136 137 138 139 144 144 144 144* 406 «Хто контролюватиме дослідження в цих галузях? — запиту* вав я. — Як застосовуватимуться нові винаходи? Чи не випустимо ми на волю жахіття, до яких людина цілком не підготовлена?» Деякі читачі вважали, що такий прогноз був надуманий. Це, од¬ наче, було до 1973 року і до відкриття процесу рекомбінування ДНК. Сьогодні ці ж болючі запитання ставлять стривожені грома¬ дяни, комітети Конгресу та самі вчені мірою того, як набирає швидкості біологічна революція. Про генетику: Howard and Rifkin, [446]; а також «Industp' Starts То Do Biology With Its Eyes Open», The Economist (London), December 2, 1978. Національні політики контролю за генетичними досліджен¬ нями окреслені в Draft Information Document оп Recombinant DNA, May 1978, Scientific Committy of the North Atlantic Assembly. Слова президента компанії «Сетус»цитуються з [446], с. 190. Про офіційну радянську політику — в «Социализм: теория и практика», советский ежемесячньїй журнал теоретической и политической печати, январь 1976. Звіт «Національній науковій організації» (National Science Foundation), Lawless, [452]. Про повстання луддитів проти машин, див. [453], с. 111. Антиядерна кампанія описана в «Crusading Against the Atom», Time, April 25, 1977 and «Nuclear Power: The Crisis in Europe and Japan», Business Week, December 25, 1978. Відповідна технологія розглядається в [425]; див. також Harper and Воуіе, [444]. Приклад нового зацікавлення дирижаблями — в брошурі Aerospace Development, London; а також «Lighter-Than-Air Transport: Is the Revival for Real?» by James Wargo, in New Engineer, December 1975. Розділ 13 Цифри про тиражі газет — із American Newspaper Publisher Association. Про відсоток американців, які читають газети, див. General Social Surveys for 1972 and 1977 by the National Opinion Research Center, University of Chicago. Про зниження тиражу повідо¬ мляється в «Newspaper Challenged as Never Before», Los Angeles Times, November 26, 1976; див. також «Time Inc. Buys Washington Star; it Will Pay Allbritton $20 Million», The New York Times, February 4, 1978. Про британський досвід із газетами див. «Newspaper Sales» by Tom Forester, in New Society (London), October 16,1975. Зниження тиражу журналів розглянуто в The Gallagher Report, August22, 1977. Деякі видавці не вважають газети засобами масової ко¬ мунікації, оскільки багато з них мають малі тиражі й обслуговують малі спільноти. Але більшість газет, принаймні в Сполучених Шта-
тах, заповнені національним «варивом» — новинами, одержаними від інформації агентств Ассошіейтед Пресс та Юнайтед Пресс, сторінками гумору, кросвордами, модами, розважальними стаття¬ ми — приблизно однаковим у різних містах. Щоб вистояти в кон¬ куренції з меншими, локалізованішими засобами інформації, більші газети відводять більше місця локальним новинам і дода¬ ють розмаїті матеріали, що становлять спеціальний інтерес. Ті що¬ денні газети, які виживуть, зазнають радикальних змін у 1980-х і 1990-х роках унаслідок сегментації читачів. 145 Про розповсюдження регіональних журналів та спеціальних журналів по інтересах, див. Folio, December 1977. 145 Річард Рівз процитований із «And Now a Word from God...», Washinghton Star, June 2, 1979. ‘45 Радіозвички підлітків аналізуються в Radio Facts, published by Radio Advertising Bureau, New York. *46 Про діапазон приватних радіочастот (СВ) див. «Citizens Band: Fad or Fixture» by Leonard M. Cedar in Financial World, June 1, 1976. Фактична кількість Сі-Бі (СВ) у 1977 р. — з Radio Research Report, published by the Radio Advertising Bureau, New York. Протест, що Сі-Бі (СВ) вклинилося в радіослухання — у прес-релізі від 20 червня 1977 р. радіомережі Сі-Бі-Ес (CBS). Див. також огляд Марштеллера (Marsteller) у Broadcasting, August 15, 1977. J 46 Time: «The Year That Rain Feli Up», у номері від 9 січня 1978 р. ‘46 Ен-Бі-Сі (NBC): «Webs Nailed for ‘Stupidity’; Share Seen Dipping 50%» by Peter Warner, in Hollywood Reporter, August 15, 1979. 147 Про поширення кабельного телебачення, див. «Cable TV: The Lure of Diversity», Time, May 7, 1979; див. також Media Decisions, January 1978. ‘49 Супутникове поширення програмування описується в «New Flexibility of Programming Envisioned Resulting in Sattelite Distribution» by John P. Taylor, in Television/Radio Age, February 27, 1978. *49 Джон О’Коннор процитований із його статті «TV on the Eve of Drastic Change», The New York Times, November 13, 1977. Розділ 14 ^52 Стадії комп’ютерного розвитку окреслені в інтерв’ю з Гарві Поппелом (Harvey Рорреї), 27 березня 1978 р. 1^2 Витрати на обробіток даних взято з International Data Corporation, Stamford, Conn. 1^3 Про розповсюдження персональних комп’ютерів див. примітку «The Electronic Home: Computers Come Home» by Lee Edson, in The New Times Magazine, September 30,1979. 153 Про вартість домашніх комп’ютерів: «ТІ Gets Set to Move Into Home Computers», Business Week, March 19, 1979. *53 «Джерело» (The Source) описане у матеріалах, наданих Те- лекомп’ютерною корпорацією Америки (Telecomputing Corporation of America), Маклін (McLean), Віргінія; див. також 407
154 155 156 156 157* 162 163 163 163 164 164 164 408 інтерв’ю з Маршаллом Грехемом (Marshall Graham, vice-presi- dent, marketing, October 12, 1979). «Будинок Фред» з’явився в Micro Shopper, видання MicroAge. Tempe, Ariz., Spring 1979. Про «Закони роботизованих» (Laws of Robotics), див. кла¬ сичний твір Айзека Азімова (Isaac Assimov) «Я Робот», [426]. Технологія розпізнавання мови розглядається в «Computers Сап Talk to You», The New York Times, August 2, 1978. Про ком¬ панії, які працюють над введенням голосових даних, див. Random-Access Monthly, May 1979, a publication of Dean Witter Reynolds Inc., New York. Прогнози щодо комп’ютерів, які роз¬ мовляють, оцінюються в «Speach Is Another Microelectronics Conquest», Science, February 16, 1979. «Проблеми хвиль» (Weave problems) описані в [462], c. 113. Хоча ми й спроможні дати раду кільком факторам водночас на підсвідомому або інтуїтивному рівні, проте систематичне свідоме мислення про багато змінних є неймовірно важкою справою, про що відомо кожному, хто намагався це робити. Розділ 15 Про цифрові дані про спад виробничого сектора у високо- технологічних країнах див. Yearbook of Labour Statistics the In¬ ternational Labour Organization, 1961, 1965, 1966, 1975. Про виробництво, вивезене в країни, що розвиваються, див. «Vast Global Changes Challenge Privat-Sector Vision» by Frank Vogl, in Financier, April 1978; а також «Tides and Shallows» by John E. Ullman, in [12], c. 289. Демасифіковане виробництво описане в Jacobs [448], с.239, а також у «Programmable Automation: The Bright Future of Automation» by Robert H. Anderson, у Datamation, December 1972; в A. E. Kobrinsky and N. E. Kobrinsky, «A Story of Production in the Year 2000», та у Fedchenko, [205], c. 64. Про товари великого обсягу як відсоток усіх виготовлених товарів див. «Computer-controlled Assembly» by Lames L. Nevins and Daniel E. Whitney in Scientific American, February 1978. Короткий цикл своєрідної (нестандартної) продукції описа¬ ний у праці «When Will Czechoslovakia Become an Underdeve- loped Country», reprinted from Palach Press, London, у Critique (Glasgow), a Journal of Soviet Studies and Socialist Theory, Winter 1976-77. Див. також «New Programmable Control Aims at Smaller Tasks», American Mechanist, September 1976; «The Computer Digs Dipper Into Manufacturing» Business Week, February 23, 1976; i «In the Amsterdam Piant, The Human Touch» by Ed Grimn) in Think, August 1973. Виробництво малотиражної продукції в Європі описане в «Inescapable Problems of the Electronic Revolution», The Financial Times (London), May 13, 1976; та в «Aker Outlook», Nothern Offshore (Oslo), November 1976. Виробничі процеси Пентагону аналізуються в Robert H. An¬ derson та Nake M. Kamrany, Advanced Computer-Based
165 166 168 168 169 170 171 171 171 172 173 177 177 177 Manufacturing System for Defense Needs, published by the Information Sciences Institute, University of Southern Califomia, September 1973. Методи японського автомобільного виробництва описані в листах Джіро Токуями (Jiro Tokuyama, Nomura Research Institute of Technology & Economy, Tokyo, June 14, 1974). Цитата Андерсона — з інтерв’ю з автором. Про камеру «Кенон АЕ-1» (Canon АЕ-1): див. Report of First Quarter and Stockholders Meeting, Texas Instruments, 1977. Про кількість інформаційних операцій та підвищення вар¬ тості конторської діяльності див. Randy J. Goldfield, «The Office of Tomorrow Is Here Today!» Special Advertising Section, Ume, November 13, 1978. Вплив автоматизованої контори на зайнятість розглядається в John Stewart, «Computer Shock: The Inhuman Office of the Future» in Saturday Review, June 23, 1979. Безпаперова контора мікромережі описана в «Firms Sponsor Paperless Office», The Office , June, 1979 and «Paperless Office Plans Debut», Information World, April 1979. Альтернативи поштовій системі розглянуті в «Another Postal Hike, and Then —», U.S. News and World Report, May 29, 1978. Розвиток доелекгронної поштової системи досяг свого піку в середині 1970-х років.«Ю. С. ньюз енд ворлд ріпорт» 29 груд¬ ня 1975 року відзначила: «Кількість пошти, обробленої пошто¬ вою службою, протягом останнього фінансового року вперше в історії знизилася. Очікується, що спад — приблизно 830 міль¬ йонів одиниць пошти у минулому році — триватиме й, можли¬ во прискориться». Поштова контора, яка працює з папером,— цей типовий заклад Другої Хвилі — досягла нарешті межі своїх можливостей. Супутникові системи бізнесу описані в «Special Report» by Drs. William Ginsberg and Robert Golden, prepared for Shearson Hayden Stone, New York. Вінченте Джуліано цитується з інтерв’ю з автором. Слова Голдфілда про «пара-керівництво» — взяті з інтерв’ю 3' автором. Автоматизація контори та її вивчення в сімох країнах опи¬ сані в «The coming of the Robot Workplace», The Financial Times (London), June 14, 1978. Розділ 16 Праця вдома у таких компаніях, як «Юнайтід Еарлайнс» (United Airlines) та «Макдоналдс» (McDonald’s), описується в «A Way to Improve Office’s Efficiency: Just Stay at Home», The Wall Street Journal, December 14, 1976. Гарві Поппел цитується з інтерв’ю з автором та з його нео- публікованого прогнозу «Неймовірна інформаційна революція 1984 року». Р. Латем цитується з [54], с. 30. 409
177 178 178 178 178 179 180 180* 186 189 189 190 190 190 190 410 Зміни в умовах праці «білих комірців» розглядаються в Hollis Vail «The Automated Office», The Futurist, April 1978. Про інститут майбутніх знахідок (Institute for the Future findings) повідомляється в Paul Baran, Potential Market Demano for Two-Way Information Services to the Home 1970 — 1990, pub- lished by the Institute for the Future, Menio Park, Calif., 1971. Комп’ютерне програмування вдома описане в «Fitting Baby into the Programme», The Guardian (Manchester), September 9, 1977. «Люди юрмляться навколо комп’ютера» взято з Сош- municating May Replace Commuting», Electronics, March 7,1974. Майкл Кернер цитується в [26], т. 1, с. 240. Про модель роботи «напівдорозі додому» див. Electronics, March 7, 1974, цитовано вище. Про заміну поїздки на роботу зв’язком див. [49]. Супутники різко знизили вартість передач на велику відстань, звівши її так близько до нуля за сигнал, що інженери сьогодні гово¬ рять про зв’язок «незалежний від відстані». Потужність комп’юте¬ ра зростає експоненціально, а ціни на нього знизилися так, ш° інженери й інвестори роти відкрили від здивування. Якщо ми маємо в своєму розпорядженні фіброоптику та інші технологічні досягнення, зрозуміло, що попереду нас чекає подальше зниження цін - за одиницю пам’яті, за операцію і за переданий сигнал. Розділ 17 Дж. Картер цитується з «Right Now», MacCalls, Мей Пол Глік цитується з Dr. Israel Zwerling, «Is Love Enough to Hold a Family Together?» Cincinnati Horizons, December 1977. Про відсоток населення у класичних нуклеарних сім’ях — з «U.S. Department of Labor, Bureau of Labor Statistics, Special Labor Force Report 206, «Marital and Family Characteristics of the Labor Force in March 1976», Monthly Labor Review, June 1977. Про людей, які живуть самотою, див. у «Today’s Family — Something Different», U.SNews & World Report, July 9, 1979; та¬ кож «Trend to Living Alone Brings Economic and Social Change», The New York Times, March 20, 1977; i «The Ways «Singles» Are Changing U.S.», U.S. News & World Report, January 31, 1977. Про зростання кількості позашлюбних пар повідомляється в «Unwed Couples Living Together Increase by 117%», The Washington Post, June 28, 1979; див також «H.U.D. Will Accept Unmarried Couples for Public Housing», The New York Times, May 29, 1977. Про боротьбу судів з «розлученнями» неодружених пар див.: «How to Sue Your Live-in Lover» by Sally Abrahams in New York, November 13, 1978, а також «Unmarried Couples: Unique Legal Plight», Los Angeles Times, November 13, 1977. Про етикет і «юридичні консультації парам» — з «‘Living in Sin’ Is In Style», The National Observer, May 30, 1977. Ремі цитується з бюлетеня за листопад—грудень 1975 р. «Національної організації не-батьків» (the National Organization
for Non-Parents), нині перейменованої на «Національну спілку вибіркового батьківства» (the National Alliance of Optional Parenthood). Бездітні пари описані в «In New German Attitude on Family Life, Many Couples Deside to Forgo Children», New York Times, August 25, 1976 p.; а також «Marriage and Divorce, Russian Style — ‘Strange Blend of Marx and Freud’», U.S. News & World Report, September 30, 1976. Про дітей у неповних сім’ях див. [194], с. 1. Показати, як демографія, технологія та інші сили впливають на сім’ю,— не означає сказати, що сім’я — це пасивний еле¬ мент у суспільстві, який просто реагує на зміни в системі чи пристосовується до них. Вона також є активною силою. Але вплив зовнішніх подій на сім’ю — війни, наприклад, чи техно¬ логічних змін — часто безпосередній, тоді як вплив сім’ї на суспільство може надовго затримуватися. Справжній вплив сім’ї не відчувається, поки її діти не виростуть і не займуть сво¬ го місця в суспільстві. До загального числа входять діти, народжені поза шлюбом, та діти, усиновлені самітними жінками та (все більше) самітними чо¬ ловіками. Про зростання кількості неповних сімей у Великій Британії, Німеччині та Скандинавії повідомляється в «The Contrasting Fortunes of Europe’s One-parent Families», To The Point International (Sandton, Transvaal, South Africa), August 23, 1976. «Агрегатна сім’я» визначена в [502], c. 248 — 249. Девідіна Мейліс (Davidyne Mayleas) цитується з «About Women: Post-Devorce «Poly-Family»», Los Angeles Times, May 7, 1978. Велике розмаїття сімейного влаштування досліджується в «Family Structure and the Mental Health of Children» by Sheppard G. Kellam, M.D. Margaret E. Ensminger, M.A. and R.Jay Turner, Ph.D., in Archives of General Psychiatry (American Medical Association), September, 1977. Джессі Бернард про різні типи сім’ї цитується з [187], с. 302 та 305. Публікації в пресі про жінок, найнятих дім штучного запліднення у Великій Британії, див. «Astonishing Plan Say the Judge», Evening News (London), June 20, 1978. Також «Wo- man Hired to Have a Child», The Gardian (Manchester), June 21, 1978. Права лесбіянок на опіку за дітьми розглядаються в «Judge Grants a Lesbian Cuctody of 3 Children», The New York Times, June З, 1978, а також «Victory for Lesbian in Child Custody Case», San Francisco Chronicle, April 12,'1978. Процес «Батьківський злочин» розглядається в праці «Син подає позов на батьків за протиправні дії» (Sun Sues Folks for Malpractice), Chicago Tribune, April 28, 1978. Про подружні пари в компаніях як феномен у бізнесі див. «The Corporate Woman: ‘Corrtpany Couples’ Flourish», Business Week, August 2, 1976.
Картер та Блументаль процитовані в праці Juan Cameron «І Don’t Trust Any Economists Today», Fortune, September 11,1978. Про «екю» див. Andre M. Coussement «Why the Ecu Stili Isn’t Quite Real», Euromoney, October, 1979. Поява євровапюти та глобальної електронної банківської мережі розглядаються в «Stateless Money: A New Force on World Economies», Business Week, August 21, 1978.; John B. Caouette, «Time Zones and the Arranging Centre», Euromoney, July 1978.; та «Clash over Stateless Cash», Time, November 5, 1979. Євродолари розглядаються автором у [150], c. 11. РЕВ — Рада Економічної Взаємодопомоги, сконцентрована навколо Радянського Союзу, має свої проблеми у взаємовідно¬ синах. У своїй безпрецедентній заяві Еріх Хонеккер, керівник комуністичної Східної Німеччини, нещодавно назвав правила Ради Економічної Взаємодопомоги «однобічними й короткозо¬ рими», остерігши Москву, що «ніхто не має права зупинити ви¬ робництво Східної Німеччини», (див. Forbes, March 20, 1978). Економіка самого СРСР розпалася на чотири чіткі й конфліктні складові — Третю Хвилю, високотехнологічне військове ви¬ робництво, що постійно вимагає все більшого бюджету; без¬ надійно відсталу економіку Другої Хвилі, яка критикується за невміле керівництво та всілякі вади й намагається забезпечити дедалі більший попит споживача; і ще більше відсталу й пога¬ но сплановану частину — сільське господарство, — де повно своїх власних важковирішуваних проблем. Є там іще й невираз¬ на четверта частина — «економіка-примара», оперта на винаго¬ роди, хабарі та корупцію, без чого багато з процесів у інших трьох складових економіки зупинилися б. Великою мірою залежні від вливання технології та капіталу із глобальної економіки (та дуже вразливі до власних захворю¬ вань) соціалістичні індустріальні країни потерпають також від сил, що їх вони не спроможні контролювати. Польща, напри¬ клад, стрибає туди-сюди між піднятими інфляцією цінами на продукти споживання та гнівними протестами робітників. По¬ зичивши 13 мільярдів доларів США на Заході, вона балансує на лезі ножа банкрутства і благає своїх кредиторів подовжити термін повернення боргу. Інші соціалістичні економіки також починають демасифікуватися, а їхні виробничі організації теж накриті велетенською хвилею перемін. Про корупцію в СРСР див. Smith, [484], с. 86 і далі. За¬ лежність СРСР від технології й капіталу інших країн розгля¬ дається в Brian Crozier «Rollback, Mark II» in National Review, June 8, 1978. Польські проблеми з продовольством та робітни¬ чими протестами розглядаються в «Poland: Meat and Potatoes», Newsweek, January 2, 1978; фінансові проблеми цієї країни роз¬ глядаються в «Poland’s Creditors Watch the Ripening Grain» by Alison Macleod in Euromoney, July, 1978. Цитата з Euromoney із статті «Time Zones and the Arranging Centre», згаданої вище.
205 206 206 207 207 208 208 211 211- 212 212 Роль міжнародного управителя готівкою описана в «Stateless Money: A New Force of the World Economy», Business Week, August 21, 1978. Прискорення в торгівлі і телебаченні розглядаються в пере¬ довій статті Advernising Age, October 13, 1975. Перегляд цін Радою Економічної Взаємодопомоги відзна¬ чено в «LMnflation se g£n£ralise», Le Figam (Paris), March 4, 1975. Британський економіст Ґрехем Гаттон (Graham Hutton), у своїй статті для «Інституту економічних справ» пише, що «оскільки наша інфляція прискорилася, то вся урядова й ділова довготермінова заборгованість змушена помолодіти й покорот¬ шати ... швидкість обігу стане швидшою; навіть контракти на три роки вперед мусять бути переписані, щоб внести в них очікуваний відсоток інфляції прискорення; угоди щодо за¬ робітної платні стають швидшими й коротшими». «Inflation and Legal Institutions», у [129], c. 120. Ескімоси Канади: «Canada’s Eskimos: Eskimos Seek Fifth of Canada as Province», The New York Times, February 28, 1976. Про вимоги індіанців повідомляється в «Settlement of Indian Land Claim in Rhode Island Could Pave Way for Resolving 20 Other Disputes», The Wall Street Journal September 13, 1978; i «A Backlash Stalks Indians», Business Week, September 11, 1978. Про меншину айнів у Японії див. «Ainu’s Appeal Printed in Book», Daily Yomiuri (Tokyo), November 15,1973. Про корейців: «Rightists Attack Korean Office; Six Arrested», Daily Yomiuri (Tokyo), September 4, 1975. Девід Івінг цитується з «The Corporation As Public Enemy No. 1», Saturday Review, January 21, 1978. Джон C. Біплер цитується з «Is Corporate Social Respon- sibility a Dead Issue?», Business and Society Review, Spring 1978. Jayne Baker Spain «The Crisis in the American Board: A More Muscular Contributor», магнітофонна стрічка виготовлена AMA- COM, відділенням American Management Association, 1978. «І-Пі-Ей» — Environmental Protection Agency — Управління no охороні навколишнього середовища. «I-I-Oy-Ci» — Equal Employment Opportunity Commission — Комісія з питань рівних можливостей на працевлаштування. «І-Ар-Ай-Ес-Ес-Ей» — Ешріоуее Retirement Income Social Se- curity Act — Закон про соціальний захист прибутків при виході на пенсію. «Оу-Ес-Ейч-Ей» — The Occupational Safety and Health Art — Закон про техніку безпеки та охорону праці. «І-Ар-Ді-Ей» — Energy Research and Development Administration — Управління дослідження і розвитку енергетики. «Еф-І-Ей» — Federal Eneigy Administration — Федеральне уп¬ равління з питань енергетики. (Прим, перекладача.) «Олін» звинуватила: див. «Olin Shareholder Quarterly and Annual Meeting Report», May 1979. Про талідомід див. «A Scandal Тоо Long Concealed», Time, May 7, 1979. 413
212* 213 213 214 214 214 215 215 215 216 216 217 219 221 222 223 414 «Ді-Сі-10» (McDonnel — Douglas jumbo jetliner) — великий ре¬ активний авіалайнер виробництва «Макдонелл—Дуглас». (При*1- перекладача.) Генрі Форд цитується із ст. «Is Corporate Social Responsibuity a Dead Issue?», Business and Society Review, Spring 1978. Політика контролю даних описується в «The Mounting Backlash Against Corporate Takeovers» by Bob Tamarkin >n Forbes, August 7, 1978; and «Mission Statement», 1978. Аллен Нойгарт цитується з «The News Mogul Who Would Be Famous» by David Shaw in Esquire, September 1979. Розмарі Брунер цитується з інтерв’ю з автором. Про численні цілі корпорації див. «The New Corporate Environmentalists», Business Week, May 28,1979; а також «MCSI: The Future of Social Responsibility» by George C. Sawyer in Bus¬ iness Tomorrow, June 1979. Звіти Американської розрахункової асоціації (American Accounting Association) описані в [16], c. 13. Пропозиція Хуаніти Крепе дасться в праці «A Bureaucratic Brainstorm» by Marvin Stone, in U.S.News & World Report, January 9, 1978. Про гігантську швейцарську продовольчу компанію та цита¬ та із П’єра Арнольда — з «When Businessmen Confess Their Social Sins», Business Week, November 6, 1978. Про громадські звіти європейських компаній див. «Europe Tries Corporate Social Report» by Meinolf Dierkes and Rob Coppock, in Business and Society Review, Spring 1978. Корнеліус Бревурд цитується з «Effective Management in the Future» в [12]. Зауваження Вільяма Галала (William E.Halal) — з його праці «Beyond R.O.I.», Business Tomorrow, April 1979. Розділ 19 Гнучкий графік породив велику літературу. Серед джерел, використаних тут, можна назвати: «‘Flextime’ Makes for Flexible Living», The New York Times, October 15, 1979; «Flexible Work Hours a Success, Study Says», The New York Times, November 9, 1977; «The Scheme That’s Killing Rat-Race Blues» by Robert Stuart Nathan in New York, July 18, 1977; «Work When You Want To», Europa magazine, April 1972; «Flexing Time» by Geffrey Sheridan in New Society (London), November 1972; i Kanter, [529]. Збільшення тривалості нічної праці описується в «Le Sommeil du Travailleur de Nuit», Le Monde (Paris), 14 жовтня 1977 p.; та в Packard, [500], Chapter 4. Зростання кількості працівників, зайнятих неповний робо¬ чий день, описується в «In Permanent Part-Time Work, You Can’t Beat Hours» by Robert Graham, in Nation ’s Business, January 1979; див. також «Growing Part-Time Work Force Has Major Impact on Economy», The New York Umes, April 12, 1977. Про комерційне телебачення «Сітібанку» — з копії, наданої рекламним агентством Wells, Rich,.Greene, Inc., New York.
224 224 224 225 225* 226 227 228 228- 229 229 230 230 230 230 230 Про кількість працівників обслуги, що переважає кількість робітників у виробництві, див. [63], с. 3. Про вартість комунальних послуг залежно від часу доби — у «Environmentalists Are Split Over Issue of Time-of-Day Pricing of Electricity», The Wall Street Journal, October 5, 1978. Про захисників гнучкого графіка в Коннекгикуті — з «Your (Flex) Time May Come» by Frank T. Morgan in Personnel Journal, February, 1977. Вплив відеозаписів на перегляд телепрограм аналізується в «Will Betamax Ве Busted?» by Steven Brill, in Esquire, June 20, 1978. NBC — National Broadcasting Company — Радіо- і телекомпанія США. BBC — British Broadcasting Corporation — Британська радіо¬ мовна корпорація. NHK — Nippon Hoso Kyokai — Japanese — Japan Broadcasting Corporation — Японська радіомовна корпорація. (Прим, перекла¬ дача.) Комп’ютерні конференції описані з досвіду автора; ма¬ теріали були надані «Системою електронного інформаційного обміну» (Electronic Information Exchange System), «Інститутом технології у штаті Нью-Джерсі» (New Jersey Institute of Technology) та взяті з публікації Infomedia Corpotation in Planet News, December 1978, Palo Alto, Calif. Маніпуляції із заробітною платнею та додатковими пільга¬ ми досліджуються в «Companies Offer Benefits Cafeteria-Style», Business Week, November 13, 1978. Про тенденції в німецькому мистецтві див. Dicter Honisch, «What Is Iadmired in Cologne May Not Be Appreciated in Munich», Art News. October 1978. -229 Про масову торгівлю книжки в твердій палітурці див. у «Just A Minute, Marshall McLuhen» by Cynthia Saltzman, in Forbes, October 30, 1978. Про децентралізацію в Києві див. [478], с. 67. Про поразку соціалістичного уряду Швеції повідомляється в «Swedish Social ists Lose to Coalition After 44-Year Rule», The New York Times, September 20, 1976. Шотландська національна політика аналізується в [370], с. 14. Програма новозеландської «Партії цінностей» викладена в Blueprint for New Zealand, 1972. Про зростання впливу місцевої влади див у «Cities Big and Small Decentralize in Effort to Relieve Frustrations», The New York Times, April 29, 1979; та «Neighbourhood Planning: Designing for the Future», Self-Reliance, published by Institute for Local Self- Reliance, Washington, D.C., November 1976. Про ROBBED та інші регіональні групи — у «Activist Neighbourhood Groups Are Becoming a New Political Force», The New York Time, Juny 18, 1979. Сенатор США, республіканець від штату Ореґон Марк Гатфілд (Mark Hatfield), якось вніс законопроект, спрямований на пожвавлення діяльності місцевих органів влади, дозволяючи 415
231 231 232 234 234 235 235 237 237 237 240 240 місцевому жителю передавати до 80 відсотків свого федераль¬ ного податку належним чином організованому органові уп¬ равління округом.. Реорганізація компанії «Ісмарк» описується в «Esmark Spawns A Thousand Profit Centers», Business Week, August 3, 1974; див. також річний звіт компанії «Ісмарк» за 1978 р. Авторський опис автором «адгократії» з [502], розділ 7. Матричні організації описані в [13]. Дивовижне зростання регіональних банків детально розгля¬ дається в «Fancy Dans at the Regional Banks», Business Week, April 17, 1978. Податок на монопольні права й привілей (franchising) роз¬ глядається в «The Right Way to Invest in Franchising Companies» by Linda Snyder, Fortune, April 24, 1978; а також Franchising ‘n the Economy 1976-1978, U.S. Department of Commerce, Industry and Trade Administration); про франчайзинґ у Нідерландах: лист до автора від G.G.Abeln, Secretariat, Nederlandze Franchize Vereniging, Rotterdam. Попередній звіт про розсіяння населення був «Cities: More People Moving Out Than In, New Census Confirms», Community Planning Report, Washington, D.S., November 17, 1975. Лестер Вандерман цитується з The Vollage Voice, August И. 1978. Ентоні Дж. H. Джадж цитується з «Networking: Need for a New Concept», Transnational Associations (Brussels), № 172. 1974; i «A Lesson in Organization From Building Design — Trans- cending Duality Through Tensional Integrity: Part 1», Transnatio¬ nal Associations, № 248, 1978. Розділ 20 Зростання кількості служб самодопомоги в медичному об¬ слуговуванні задокументовано в «Doctoring Isn’t Just for Doctors» by Robert C. Yeager in Medical World News, October 3, 1977. Про машини для вимірювання кров’яного тиску: «Medical Robot: A Slot Machine for Blood Pressure», Time, October №• 1977. Про бум продажу медичних приладів: «The Revolution in Home Health Care» by John J. Fried in Free Enterprise, August 1978. Про організації самодопомоги: інтерв’ю з доктором АленоМ Гартнером (Alan Gartner), співдиректором «Інституту нових по¬ слуг у гуманітарній сфері» (New Human Services Institute); а та¬ кож «Bereavement Groups Fili Growing Need», LosAngeles Times, November 13, 1977; та різні матеріали в Self-Help Reporter, pub- lished by the National Self-Help Clearinghouse, New York. Більше 500 000 груп самодопомоги названо Гартнером • Ріссманом (Gartner and Riessman), [58], c. 6. Ріссман і Гартнер зробили одну із найкорисніших для економіки праць. їхня книжка 1974 року [59] — надзвичайно важлива.
241 Запровадження бензоколонок самообслуговування: «Save on Gasoline: Pump It Yourself», Washington Star, Juny 6, 1975; a також «Now, the No-Service Station», Time, August 22, 1977; «Business Around the World», U.S News & World Report, Febru¬ ary 9, 1976. 241 Про клієнтів, які виконують роботу касира банку: «Tellers Work 24-Hour Day, and Never Breath a Word», The New York Times, May 14, 1976. 242 Про перехід магазинів на самообслуговування: «Futureshock/Store Service: The Pressure on Payroll Overload», Chain Store Age, September, 1975. Також: «Marketing Observer», Business Week, November 9, 1974. 242 Про Керолайн Берд — з [489], c. 109. 242 Матеріали холодної лінії (Cool-Line) корпорації Whirlpool надані Уорреном Бейвером (Warren Baver), менеджером сто¬ сунків із клієнтами корпорації Whirlpool, Benton Harbor, Michi- gan. 243 Про збут механізованих приладів: «Tools for the Home: Do- It-Yourself Becomes a National Pastime» by John Ingersoll in Companion, September 1977. А також « Psychographics: A Market Segmentatiori Study of the D-I-Y Customen>, Hardware Retailing, October 1978. 243 Дані Frost & Sullivan — із Study of the Market for Home Improvement and Maintenance Products, 1976; Home Center & Associated Home Improvement Products Market, 1978; i The Do-It- Yourself Market in the E.E.C. Countries, 1978, Frost & Sullivan, New York. 243 U.S. & World Report: «A Fresh Surge in Do-It-Yourself Boom», April 23, 1979. 244 Менеджер Texas Instruments та Сиріл Браун цитуються з «Тор Management Develops Strategy Aimed at Penetratmg New Markets», Electronics, October 25, 1978. 245 Професор Гем (Inyong Ham) — інтерв’ю з автором. 245 Роберт Андерсон — інтерв’ю з автором. 247 Цікавим наслідком зростання кількості виробників-спожи- вачів є зміна того, що можна назвати «інтенсивністю ринку» в повсякденному житті. Чи деякі суспільства втягуються в ринко¬ ву активність більше за інші? Один зі способів це визначити — подивитися, як люди бавлять свій час. У середині 1960-х років соціологи в десятку країн вивчали, як проводять свій час міські жителі. Дослідники «бюджету часу» поділили повсякденне життя на 37 видів діяльності — від праці й перегляду те¬ левізійної програми до їжі, сну чи відвідування друзів. Аж ніяк не претендуючи на науковість у цьому плані, я довільно розподіляю ці тридцять сім видів діяльності по трьох категоріях: ті, що здаються мені найбільш «ринково-інтенсив- ними», ті, що такими не є, і ті, що перебувають десь між двома першими. Наприклад, час, який ми витрачаємо на оплачувану працю, покупки в універсальних магазинах чи поїздку до нашої робо¬ ти, є явно більш «ринково-інтенсивним», ніж час, якии ми '4 Б. Тоффлер 417
гаємо на полив герані в ящику для квітів, розваги з домашньою собакою чи дружньою розмовою з сусідою через паркан. Подібним чином, деякі види діяльності, хоча й виконувані не для ринкових цілей, все ж є настільки комерціоналізовани- ми, що перебувають посередині. (Туристичні поїздки, лижні прогулянки у вихідні дні, навіть короткочасний відпочинок У таборі для автотуристів включають у себе так багато куплених особистих речей, так багато платних послуг і так багато еко¬ номічних операцій, що є зміненою формою купівлі.) Використовуючи цей грубий поділ на категорії, я переглянув деякі дослідження бюджету часу. Я скоро відкрив, ЩО деякі стилі життя — і деякі суспільства — є більш «ринково-інтеН- сивними», ніж інші. Наприклад, американці в сорока чотирьох містах витрача¬ ють у середньому лише 36 відсотків вільного від сну часу на діяльність, пов’язану з ринком. Решту 64 відсотки цього часу вони віддають на готування їжі, прання, працю на городі, ЇЖУ чистку зубів, навчання, молитву, читання, добровільну працю в громадських організаціях, перегляд телевізійних програм, ба¬ лачки або просто відпочивають. Подібне становище спостерігаємо й у Західній Європі: пе¬ ресічний француз витрачає на ринкову діяльність стільки ж ча¬ су. Бельгієць витрачає ще більше — 38%. Західний німець трохи менше, 34%. Це може здатися смішним, але коли ми рухаємося на схід ге* ографічно і «вліво» політично цей відсоток стає більшим. У Східній Німеччині, найбільш технологічно розвиненій серед комуністичних країн, пересічна особа витрачає на свою пов’язану з ринком діяльність 39 %. У Чехословаччині ця циф¬ ра піднімається до 42%. В Угорщині — 44%. А в Радянському Союзі вона досягає 47%. Отже, виявляється, що, головним чином, через довший робо¬ чий день, але й з інших причин також, стиль життя пересічного громадянина у Пскові більш ринково-інтенсивний, ніж у його американського двійника. Незважаючи на соціалістичну ідео¬ логію, більшу частину дня пересічний радянський громадянин проводить, купуючи, продаючи та обмінюючи товари, обслуго¬ вуючи когось і, звичайно ж, працюючи. Про робочий рік та невиходи на роботу у Швеції: «Shorter Hours of Work» by Birger Viklund in Arbetsmiljo International— 78. Комплект «Бредлі ГТ» (Breadly GT Kit) описаний у ма¬ теріалах, наданих компанією Breadly Automotive Division of Thor Corporation, Edina, Minnesota. Фукс цитується в «How Does Self-Help Work?» by Frank Riessman, in Social Policy, September/October 1976. Як давніші суспільства боролися з безробіттям, описано в [106]. Кілька зауважень про обмін та гроші. Зростання кількості виробників-споживачів примушує нас переосмислити також майбутнє обміну. Обмін стає в ці дні великим полем діяль¬ ності. Він не обмежений невеликими діловими операціями між
окремими особами, що міняють, скажімо, старий диван, на якусь послугу з ремонту автомобіля або надають юридичні по¬ слуги за лікування зубів. (Багато людей відкривають, що обмін може допомогти їм ухилитися від податків.) Обмін стає все важливішим у світовій економіці також, оскільки багато країн — непевних щодо відношення, яке швидко змінюється, між твердою та м’якою валютами — міняють нафту на реактивні винищувачі, вугілля на електроенергію, бразильську залізну руду на китайську нафту. Така діяльність є формою обміну, от¬ же, має бути віднесена до сектора «Б». Але багато з того, що роблять групи самодопомоги, може бути охарактеризоване як духовний бартер — обмін життєвим досвідом і порадами. І традиційну роль домогосподарки можна тлумачити як обмін її послуг на товари, зароблені чоловіком, який працює. Її послуги мають бути віднесені до сектора «А» чи «сектора «Б»? Економісти Третьої Хвилі почнуть аналізува¬ ти ці питання, бо поки вони цього не зроблять, буде все більш неможливо розуміти економіку, у якій ми будемо жити , таку відмінну від економіки Другої Хвилі, що поступово відходить у історію. Так само нам треба запитати й про майбутнє грошей. Гроші витіснили обмін у минулому почасти тому, що було надто важ¬ ко простежити за складною міновою торгівлею, яка включала багато різних одиниць виміру. Гроші докорінно спростили об¬ лік. Усе більша кількість комп’ютерів, проте, робить можливим реєструвати надзвичайно складні торгові операції й таким чи¬ ном робити гроші як такі менш істотними. Знову ж таки, ми ли¬ ше щойно почали думати про ці речі. Поява виробника-спожи¬ вача, його відношення до обміну й нової технології разом при¬ мусять нас думати про старі проблеми по-новому. Розділ 21 259 Резюме звіту «Інституту міської землі» (Urban Land Institute) у ст. «Rural U.S. Growing FasterThan Cities», International Gerald Tribune, August 4-5, 1979. 259 Про лазер, ракети тощо: «Contemporary Frontiers in Physics» by Victor F. Weisskopf, in Science, January 19, 1979. 260 Струве (Struve) цитується з «Negotiating with Other Worlds» by Michael A. G. Michaud, in The Futurist, April 1973. 260 Слухання сигналів: Sullivan, [468], c. 204. 260 Франсуа Жакоб — з його статті в «Darwinism Reconsidered», Atlas World Press Review, January 1978. 261 «Генетичне зміщення» (genetic drift) та коментар доктора Моту Кімури — з праці «The Neutral Theory of Molecular Evolution», Scientific American, November 1979. 261 Про евкаріотів та прокаріотів: «What Саше First», The Eco- nomist, July 28, 1979. 261 Про мавп Grand Park Zoo в Атланті: «Ape Hybnd Produced», Daily Telegraph (London), July 28, 1979, а також «Old Evolutionary Doctrines Jolted by Hybrid Ape», The New York Times, July 29,1979. 14* 419
261 261 261 262 263 264 264 264 265 265 265 265 266 266 266 267 267 268 268 269* 269 269 269 420 Проблеми еволюції: Warshofsky, [470], c. 122 — 125. Також Jantsch and Waddington, [180], Introduction. Відкриття структури ДНК описане Вотсоном (Watson) У [471]. Відкриття Корнберґа та «популярне резюме»: [446], с. 24 — 26. Британський критик — це С. Бейнон Джон (S. Beynon John), «Albert Camus», in [5], c. 312. Club of Rome Report: [165], c. 23 — 24. Погляд на час Другої Хвилі: Witrow, [520], c. 100 — 101; та¬ кож G J. Whitrow, «Reflections on the History of the Consept of Time», in [510], c. 10 — 11. Про Ґріббіна — з [512], c. xiii та xiv. Про чорні діри: «Those Baffling Black Holes», Time, September 4, 1978; «The Wizard of Space and Time» by Dennis Overbye, in Omni, February 1979; див. також Warshofsky, [470], c. 19 — 20. Про тахіони (tachyons): [304], c. 256—266. Тейлор (Taylor) процитований із його статті: «Time in Particle Physics», у [510], c. 53. Про Капра Ф. див. [300], c. 52. Альтернативні та множинні часи: John Archibald Wheeler, «Frontiers of Time», лекція, прочитана в Міжнародній фізичній школі, «Enrico Fermi», у Варенні, Італія, літо 1977 р. Про міста, які втрачають населення: «Rush to Big Cities Slowing Down», Daily Yomiuri (Tokyo), July 9, 1973; «Exploding Cities», New Society (London), July 5, 1973; «Swiss Kaleidoscope», Suiss Review of World Affairs, April 1974. The American Council of Life Insurance report is «Changing Residential Pattems and Housing», TAP Report, Fall 1976. Fortune процитована з «Why Corporations are on the Move» by Herbert E. Meyer, May 1976. Arthur Robinson: «A Revolution in the Art of Map Making». San Francisco Chronicle, August 29, 1978. Карта Арно Петерса описана в «Peters World Мар: Is It an Improvrment?» by Alexander Dorozynski, in Canadian Geographic, August/September 1978. Сімон Рамо процитований із [311], c. vi. Стаття Беррі JIoneca друкувалася 31 березня 1973 р., видан¬ ня Environmental Aetion. Para — один із видів індійської музики. Слово «para» має багато значень. Найважливіші з них «колір», «відтінок», «бажання», «при¬ страсть», «прагнення», «кохання», «смуток», «страждання», «біль», «заздрощі», «злість», «жадібність», «тон», «мотив», «пісня». Прим- перекладача Фредерік С. Періс процитований із його праці «Gestalt Therapy and Human Potentialities», у [418], c.l. Глобальний рух за здоров’я розглядається в «Holistic Health Concepts Gaining Momentum» by Constance Holden, in Science, June 2, 1978. Експерт Світового банку — це Чарлз Вейс-молодший
270 270 271 273 273* 274* 274 275 277- 278 278 (Charles Weiss, Jr.), «Mobilizing Technology for Developing Countries», Science, March 16, 1979. E. Ласло цитується в [308], c. 161. Eugene P. Odum: «The Emergence of Ecology as New Integrative Discipline», Science, March 25, 1977. Маруяма цитується з його часто цитованої статті «The Second Cybemetics: Deviation-Amplifying Mutual Casual Proces- ses», American Scientist, June 1963, c. 164 — 179, 250 — 256. У своїй праці «Нові рухи в старих пастках» (New Movements in Old Traps), опублікованій у «Футурікс» (Futurics), Fall, 1977, c. 59 — 62, Маруяма показує критичну типологію сучасних епістемологій, порівнюючи їх у термінах таких змінних, як при¬ чинність, логіка, перцепція, етика та космологія. Він також про¬ аналізував систематичні імплікації диференціації в «Heterogenistics and Morphogenetics» in Theory and Society, Vol. 5,№l,c. 75 —96, 1978. Виклад поглядів Пригожина ґрунтується на його інтерв’ю та приватному листуванні з автором, а також на [458]. Застосувати цю теорію до економіки — вельми повчально. Ба¬ ланс попиту й пропозиції тут підтримується різними процесами зворотного зв’язку. Безробіття, якщо воно поглиблюється позитив¬ ним зворотним зв’язком і не компенсується негативним зворотним зв’язком десь в іншому місці системи, може загрожувати її стабільності. Зовнішні коливання — такі, як різке підвищення цін на нафту,— можуть спричинити ще більші внутрішні коливання та нестабільність, аж поки не розладнається баланс усієї системи. Це, мабуть, підходить і до стрибка від цивілізації Другої Хвилі до цивілізації Третьої Хвилі, і до хімічних реакцій. Колонія термітів описана в Ilya Prigogine «Order Through Fluctuation: Self-Organization and Social System» у [180]. Пригожин цитується з його статті From Being to Becoming, published by the University of Texas Center for Statistical Mechanics and Thermodynamics, Austin, Texas, April 1978. Див. також його: «Time, Structure and Fluctuations», Science, September 1, 1978; «Order Out of Chaos», Center for Statistical Mechanics and Thermodynamics, University of Texas at Austin and Facult6 des Sciences, University Libre de Brusselles; та La Nouvelle Alliance, Ilya Prigogine and Isabelle Stengers (Paris: Gallimard, 1979). Розділ 22 •278 Про корсиканців та інших сепаратистів: «Fissionable Partic- les of State», Telegraph Sunday Magazine (London), June 11, 1978; також «Europa’s Passionate Separatists», San Francisco Sundy Exa¬ miner & Chronicle, October 8, 1978. Шотландська асамблея: «Home-Rule Plan Suffers Setback in British Votes» The New York Times, March 3, 1979. Тиск за автономію посилюється в Шотландії: «The Devoluti- on Pledges Which Will Not Go Away», The Guardian (Manchester), July 28, 1979. 421
278 278 278 278 278 279 279 279 279 270 279 280 280 280 280 315 280 Валлійський націоналізм: «Welsh Nationalists, Rebuffed, Fight Fiercely for Their Language», The New York Times, November 6, 1979. Регіональні проблеми в Бельгії: «Belgium: New Government Rides the Tiger», To the Point (Sandton, Transvaal, South Africa), October 27, 1978. Судетські німці: «Germany’s Palestinians», Newsweek, June 2, 1975- Південні тирольці: «Conflict Within a Community» by Frances Pinter, in New Society (London), March 22, 1973. Словени, баски, каталонці та хорвати: «How Unhappy Minorities Upset Europe’s Calm», U.S News & World Report, January 31, 1977. П’єр Трюдо цитується з «Language Dispute is Termed Threat to Canada’s Unity», The New York Umes, October 26, 1976. Рух за автономію у провінції Альберта: «Western Canadians Plan Own Party», The New York Times, October 15, 1974; також «Canada, a Vast, Divided Nation, Gets Ready for a Crucial Election», The New York Times, May 16, 1979. Рух за відокремлення в Західній Австралії: «How the West May Be Lost», The Bulletin (Sydney), January 26, 1974. Передбачення Амапьріка — з [472]. Вірменські націоналісти: «Armenia: The USSR’s Quiet Little Hotbed of Terror», San Francisco Examiner, October 9, 1978. Грузини й абхазці: «Georgian and Armenian Pride Lead to Conflict With Moscow», The New York Times, June 27, 1978. Ви¬ моги абхазької меншини: «Dispute in Caucasus Mirrors Soviet Ethnic Mosaik», The New York Umes, June 25, 1978. Підпільний роман у Каліфорнії: [275]. Доповідь для Кіссінджера була підготовлена професором Артуром Корвіном (Arthur Corwin), директором загального вив¬ чення мексиканської міграції (Corporative Study for Mexican Migration). Texas Monthly цитується з «Помста Портілло» (Portillo’s Revenge) Джона Блума (John Bloom), у номері журналу за кві¬ тень 1979 р. Пуерториканський сепаратизм породив інтенсивну газетну літературу: див., наприклад, «F.A.L.N. Organization Asks Independence for Puerto Rico», The New York Times, November 9, 1975. Про сепаратизм Аляски див: «Alaska Self-Determination», Reason, September 1973. Корінні американці вимагають своєї незалежної країни: «Black Elk Asks Young Americans: Recognize Indians Sovereign Nation», The Colorado Daily (Boulder), October 18, 1974; також «American Indian Council Seeks U.N. Accreditation», The New York Times, January 26, 1975. Національна конференція з питань штатного законодавства цитується з «America’s Regional Economic War», State Legis- latures, July/August 1976. «Економічний еквівалент громадянської війни» взято з
281 281 281 281 282 282 283 284 284 284 284 284 285 285 285 285 285 «Coal and Oil States, Upset by Carter Plan, Prepare for ‘Economic War’ Over Energy», « The New York Times, April 27, 1977. Jeffrey Knight: «After Setback — New Tactic in Environmental Crusade», U.S. News & World Report, June 9, 1975. «Нехай сучі діти замерзають у темряві» (Let the Bastards Freeze in the Dark) — редакційна стаття Філіпа Г Абелсона (Philip Н. Abelson) in Science, November 16, 1973. Жителі Середнього Заходу переконують зупинити «гоніння на димарі»: «Midwest, U.S. Heartland, Is Found Losing Economic Vitality», The Cleveland Plain Dealer, October 9, 1975. Губернатори Північного Сходу організовуються: «Playing Poorer Than Thou: Sunbelt v. Snowbelt in Washington», Time, February 15, 1978. П’єр Трюдо в 1967 p. цитується з Shaw [287], c. 51. Дені де Ружемон цитується з Bulletin швейцарського кредит¬ ного банку (Swiss Credit Bank), Цюрих, травень 1973 р. Сенатор Макговерн цитується з його статті «The Information Age», The New York Times, June 9, 1977. Статистика про транснаціональні корпорації дається з Supplementary Materia) on the Issue of Defining Transnational Corporations, a Report of the Secretariat to the Comission on Transnational Corporations, U. N. Economic and Social Council (UNESCO), March 23, 1979. Надзвичайно швидке поширення цих ТНК, згідно з дослідженнями професора Брента Вілсона (Brent Wilson), уже, можливо, досяшо своєї межі. (Вілсон показує, що багато вели¬ ких компаній, у таких низькотехнологічних галузях, як шкіряні товари, одяг, текстиль та гума, фактично продають іноземні дочірні компанії.) Але це не так у відношенні до дуже високо- технологічних галузей. Див. «Why the Multinational Tide Is Ebbing» by Sanford Rose, in Fortune, August 1977. Про відносний масштаб транснаціональних корпорацій та ООН: свідчення Елвіна Тоффлера перед Комісією Сенату США із зовнішніх відносин; див. [294], с. 265. Також передрукована як «The USA, the UN and Transnational Networks in International Associations (Brussels), № 593, 1975. Прибутки «Дженерал моторе» від продажу та Лестер Браун (Lester Brown); [272], c. 214 — 216. Танкерний флот компанії «Екскон» (Exxon): див. Wilczynski, [297], с. 40. Члени Комуністичної партії у відпустці: [297], с. 40. Соціалістичні транснаціональні компанії: [297], с. 134 145. Розміщені на Заході ТНК та їхні ділові стосунки з країнами СЕВ: [297], с. 57. ТНК із неіндустріальних країн: «The Rise of Third World Multinationals» by David A. Heenen and Warren J. Keegen, in Harvard Business Review, January-February 1979. Британські ТНК порушують британське ембарго: «ВР соп- fesses It Broke Sanctions and Covered Up», Sunday Times (London), August 27, 1978; також «Oil Chiefs Bust Sanctions», 423
285 285 285 286 286 287 287 288 288 288 289 292 293 293 293 293 The Observer (London), June 25,1978; and Rhodesia (Oil Sanction Inquiry), House of Commons Hansard, c. 1184 — 1186, December 15, 1978. Порушення правил США стосовно арабського бойкоту: Воу- cott Report: Development and Trends Affecting the Arab Boycott, issued by the American Jewish Congress, New York, February 1979. Транснаціональні нафтові компанії дбають про свої власні пріоритети: [168], с. 312+. Лестер Браун — [272], с. 222. Розвідувальна служба ТНК: див. [390]. Ґ’ю Стефенсон: [289], с. 3. Кількість міжнародних організацій: [294], с. 270. Див. також [298]. Транснаціональні організації та міжурядові організації — 3 інтерв’ю автора із А. Дж. Н. Джаджем (A. J. N. Judge), представ¬ ником Союзу міжнародних асоціацій (Union of International Associations), Брюссель. Податковий комісар Спільного ринку: див. «An ЕЕС Flea ю Russia’s Ear», The Economist (London), January 13, 1979. Сільськогосподарська та індустріальна політики, що обго¬ ворюються в Брюсселі: «Farmer Solidarity Increase in Europe», The New York Times, October 6, 1974. Збільшення бюджету погоджено: «Wintry Chill in Brussels», The Economist, Januaiy 20, 1979. Тристороння комісія: «Oil Supplies ‘Could Meet Demands Until Early 1990’s’», Financial Times (London), June 16, 1978. Розділ 23 Дані про бідність, здоров’я, харчування та грамотність — зі звернення Роберта С. Макнамари до Ради управителів Світово¬ го банку, 24 вересня 1973 р. та 26 вересня 1977 р. Індустріалізація в Ірані: «Iran’s Race for Riches», Newsweek, March 24, 1975. Про процентні ставки та кредити проектам та компаніям в Ірані, див. «Iranian Bonowing: The Great Pipeline Loan Wiil Be Followed by Many More» by Nigel Bance, in Euromoney, June, 1978. Заробітна платня німецького менеджера: «Iran: A Paradise in a Powder Keg» by Marion Dmihoff, in Die Zeit (Hamburg), October 10, 1976. Відсоток товарів Ірану, спожитих десятою частиною насе¬ лення: «Regime of Well-Oiled Gun» by Darryl D’Monte, in Economic & Political Weekly (India), January 12,1974, extracted in Iran Research (London), January 1975. Сільський прибуток у Ірані: Вступ до спеціального розділу «Іран: лев, що перестав ричати» (The Lion That Stopped Roaring), Euromoney, June 1978. Хоча це й захопило вашингтонських політиків і міжнародних банкірів зненацька, крах шаха не був цілком раптовим для тих, хто стежив за потоком із Ірану «неофіційної» інформації. Ще на
початку січня 1975 року, за цілих чотири роки до його повален¬ ня, бюлетень № 8 видання Iran Research, ліва публікація, що роз¬ ходилася, повідомляв, що рух за повалення шаха досяг «найви¬ щої стадії революційної боротьби». В тому повідомленні де¬ тально розповідалося про збройні виступи проти режиму, бом¬ бардування черепичного заводу в Ірані, убивство «горезвісного власника фабрик у Джаган Чіт», втечу політичних в’язнів за до¬ помогою охорони. Він надрукував заклик лейтенанта повітря¬ них сил до своїх «братів по зброї» «скинути цю ганебну уніфор¬ му й узяти партизанську зброю». Крім того, він схвально напи¬ сав про останню «фатву», чи звернення, висланого аятоли Хо- мейні, в якому той закликав посилити кампанію проти режиму. Стаття в «Нью-Йорк Тайме» називалася так: «Третій світ індустріалізується, кидаючи виклик Заходу...» («Third World Industrializes, Challenging the West» й була опублікована в но¬ мері за 4 лютого 1979 р. Про робітників сталеплавильної індустрії Франції: «Steel’s Convulsive Retreat in Europe» by Agis Salpukas, in The New York Times International Economic Survey, February 4, 1979. «Між серпом і комбайном» — це з публікації «Second Class Capitalism» by Simon Watt, in Undercurrents (Reading, Berkshire), October — November, 1976. Проміжна група розвитку технології та відповідні приклади взято з Appropriate Technology in the Commonwealth: A Directory of Institutions, надрукованого «Food Production and Rural Development Division» секретаріату Співдружності в Лондоні. Про повернення Іцдії до методів Першої Хвилі: «India Goes Back to Using the Handloom», Financial Umes (London), June 20,1978. Сухарто цитується Мохаммедом Садлі, міністром гірничої промисловості Індонезії, в «A Case Sudy in Disillusion: U.S. Aid Effort in India», The New York Times, June 25, 1974. Самір Амін цитується з [66], c. 592 — 593. Змагання в молотьбі у 1885 р.: [101], с. 303 — 304. Висловлювання А. К. Редді про енергію процитоване з йо¬ го проблемної статті: Simple Energy Technologies for Rural Fa- milies, підготовленої для семінару ЮШСЕФ в Найробі, червень, 1976 р. Про програми біопалива див.: «Integrated Microbial Techno¬ logy for Developing Countries: Springboard for Economic Prog- ress» by Edgar J. DaSilva, Reuben Olembo and Anton Burgers, у Impact, April-June 1978. Також: «Fuels from Biomass: Integration with Food and Materials Systems» by E. S. Lipinsky and «Solar Energy for Village Development» by Norman L. Brown and James W. Howe, обидві праці в Science, February 10, 1978. Технологія в Індії: «India Developing Solar Power for Rural Electricity», The New York Times, May 11, 1979. Пропозиція Хаїма Авіва описана в «Envisions Israel-Egypt Joint Food-Fuel Project», New York Post, April 14, 1979. Лабораторія дослідження навколишнього середовища в Так¬ соні: «Powdered Martinis and Other Surprises Corning in the Future», The New York Times, January 10, 1979.
303 303 304 304 305 305 306 306 306 306 426 Про екперимент із вирощування сомів у Всрмонті та Інсти¬ тут нової алхімії: «Future Farming» by Alan Anderson, Jr. in Om¬ ni, June, 1979. Двадцятирічні прогнози щодо продовольчого постачання Центру досліджень майбутнього Університету Південної Ка- роліни — в доповіді Neither Feast nor Famine: А РгеІітіпа>У Report of the Second Twenty Year Forecast by Selvin Enzer, Richard Drobnick and Steven Alter. Джон Макгейл (John McHale) та Магда Корделл Макгеил (Magda Cordell McHale — з [91], c. 188 — 190. M. C. Ієнгар цитується з його доповіді Post-Industrial Societу in the Developing Countries, в Римі на спеціальній конференції з досліджень завчасно придбаних товарів. 1973 р. . , Ward Morehouse, «Microelectronic Chips to Feed the Third World» in New Scientist (London), August 9, 1979. Роджер Мелен: San Francisco Chronicle, Janyary 31, 1979. Джон Mari цитується з The New World Information Order, звіту Джорджа Кролоффа (George Kroloff) та Скотга Коєна (Scott Cohen) сенатському Комітету зовнішніх відносин. Листо¬ пад, 1977 р. Меч Сухарто (Suharto): «Asia’s Communication Boom: The Promise of Satellite Technology, Asiaweek (Hon Kong), November 24, 1978. Яґдіш Капур цитується з його лекції «Індія — 2000 рік на¬ шої ери: основа для виживання» («India — 2000 A.D.: А Framework for Survival»), прочитаній у Індійському міжнарод¬ ному центрі, Новий Делі, 17 січня, 1974 р. Роздуми Мірдала на тему безробіття див. у [94] с. 961. Ця примітка про різницю між тим, що я називаю «вироб- ництвом-споживанням», і тим, що деякі економісти розвитку на¬ зивають «неформальним сеюором». Точиться багато суперечок про цю неформальну економіку, яка виникає в багатьох бідних країнах світу. У ній доведені до розпачу мільйони намагаються якось зводити кінці з кінцями, живуть, виконуючи випадкову ро¬ боту — торгують, розносять товари, штовхаються на вулицях, роблять меблі, працюють водіями, чистять взуття, виконують незначні будівельні роботи тощо. Деякі економісти вважають існування цього сектора явищем позитивним, оскільки він відкриває канал, по якому люди переходять до формальної еко¬ номіки. Інші економісти наполягають, що неформальна еко¬ номіка просто замикає людей у бідності. Хоч би хто мав рацію, цей неформальний сеюор слушно ха¬ рактеризується як «невелике товарне виробництво», в тому зна¬ ченні, що він є частиною ринкової економіки. З цієї причини він фундаментально відрізняється від того, що я назвав «виробни¬ чо-споживчим сектором», який замість цього опирається на ви¬ робництво для використання. Неформальний сектор, за моєю термінологією, належить до сектора «Б» — виробництва для обміну, а не до сектора «А» — виробництва для використання, який я називаю виробничо-споживчим. Стрітен (Streeten) зі Світового банку цитується з його статті
308 309 323 324 324 324 325 326 327 328 329 330 331 331 331 332 332 332 Development Ideas in Historical Perspective: The New Interest in Development (n. d.). Йона Фрідман цитується з його статті «Безкоштовне надання житла» (No-Cost Housing), представленої на засіданні ЮНЕСКО 14 — 18 листопада, 1977 р. Деякі проекти Світового банку наголошують на самодопо¬ мозі чи рівному праві на важку працю. Див., наприклад, «Банк та міська бідність» («The Bank and Urban Poverty») by Edward Jaycox, in Finance & Development, September 1978. Директор відділу міських проектів банку Джейкокс вкрує на інше викори¬ стання рівного права на важку працю: «Оскільки очікується, що особи зацікавлені повинні сплачувати вартість [у вигляді їхньої праці], часто стає не лише бажано, а й необхідно, щоб вони бра¬ ли участь в ухваленні рішень щодо планування та впроваджен¬ ня проекту». Виробництво-споживання фактично передбачає вищий ступінь самостійності в рішеннях, ніж виробництво. Leach: Literacy, A Nevis Institute Working Paper, Edinburgh, 1977. Маршалл Маклюен обговорює усну культуру в [46], с. 50. Самір Амін цитується з [66], с. 595. Розділ 25 Про Президентську комісію з ментального здоров’я та Національний інститут ментального здоров’я див. у [409], с. 6. «Божевілля, геніальність і святість» див.: «The Marketplace», PENewsletter, October 1974. Вісім тисяч терапій: [404], c. 11. Один критичний огляд: [404], с. 56. Журнал у Каліфорнії: «In Guns We Trust» by Karol Greene and Schuyler Ingle, in New West, April 23, 1979. Популярний роман Ф. Кнебеля: [21], c. 377. Норман Макре цитується з його чудової статті «The Corning Entrepreneurial Revolution», The Economist, December 25, 1976. Matchmaker: Jewish Chronicle, June 16, 1978. Щодо телеспільноти див.: Future Shock, [502], chapter 5. Коментар Ролло Мея (Rollo May) — з [414], c. 34. Про культи, див. [404], c. 12,16, та 35. Про Церкву єдності: «Gone Fishing», Newsweek, September 11,1978. Процес «Центру божественного світла» «Cuckoo Cult», Ume, May 7, 1979. Представник Церкви єдності цитується в «Honor Thy Father Moon» by Berkeley Rice, in Psychology Today, January 1976. Доктор Сухдео цитується в: «Jersey Psychiatrist, Studying the Guayana Survivors, Fears Implication for U.S/ Society From Other Cults» by Jon Nordheimer, in The New York Umes, December 1, 1978. Шервін Гарріс процитований в «І Never Once Thought Не Was Crazy» by Jon Nordheimer, in The New York Times, November 27, 1978. 427
337 340 341 341 341 344 348 348 348 348 348 348 349 349 350 350 350 350 Розділ 26 Ессе А. Реслера —це «L’homme nouveau: esp6rance et his- toire, Cadmos (Jeneva), 1978. Фромм процитований із [406], c. 304; та з [4071, c. 77. Д. Коновер процитований із інтерв’ю з автором. Гнучка система пільг описується в «Companies Offer Bene* fits Cafeteria-Style», Business Week, 13 листопада 1978 p. Небажання працівників переселятися: «Mobile Siciety Puts Down Roots», Time, June 12, 1978. Матриця описана в [13], c. 104. Про Енценсбергера (Enzensberger), див. [42], c. 97. Розділ 27 Президент Картер цитується з його звернення до країни з приводу проблем енергетики, текст у «Нью-Йорк Тайме» за 16 червня 1979 р. Досвід «Дженерал моторе» (General Motors) із каталітични- ми конверторами описаний у «Why Don’t We Recall Congress for Defective Parts?» by Robert I. Weingarten, in Financial World, March 26, 1975. Про сорок п’ять тисяч нових правил на рік: Regulatory Failu- re III (Washington, D.C.: National Association of Manufacturers, April 1978), c. A-2. Про ливарну промисловість: реклама бетлегемської сталі (Bethlehem Steel), Time, June 26, 1978. Про Eli Lilly та урядові фірми: «The Day the Paper Stopped» by Robert Bendiner, The New York Times, March 16, 1977. Exxon report to the FEA: Michael C. Jensen and William H- Meckling, Can the Corporation Survivel (Rochester, N.Y.: Uni- versity of Rochester Graduate School of Management), May 1976, c. 2. Про політичний параліч: французькі виборці говорять про політичне «заморожування» або «блокаду політичного життя»- Колишній прем’єр-міністр Мішель Дебре бачить «кризу режи¬ му». Див. повідомлення Флори Льюїс «Life’s Not Bad, but French Foresee Disaster», The New York Times, November 17, 1979. Японський прем’єр-міністр Такео Мікі цитується в «Fragility of Democracy Stirs Japanese Anxiety» by Richard Halloran, in The New York Times, November 9, 1975. Статистика виборів за 1976 p. дається з «Election Research Center», America Votes 12 (Washington, D. S.: Congressional Quar- terly, 1977), and Bureau of the Census, U.S. Department of Com- merce. Незалежні виборці: «As the Parties Decline» by Frederick G. Dutton, in The New York Times, May 8, 1972. Занепад лейбористської партії: «How Labour Lost Its Legions» by Stephen Haseler, in Daily Mail (London), August 9, 1979. Японську цитату взято з The Dailv Nomiuri (Токіо), Decem¬ ber 28, 1972.
350 350—351 351 351 351 351 351 352 352 354 354 355 355 355 357 358 360 Віктор Некіпєлов цитується з «Here a Stalin There a Stalin Everywhere a Stalin Stalin», The New York Times, August 14,1979. Політика Нової Зеландії: «NZ Elections Give Rise to a Time Like Alice» by Christopher Beck, in The Asian, November 22, 1972. Звіт Інституту американського підприємництва (American Enterprise Institute) цитується з «Who’s in Charge in Washing¬ ton? No One’s in Charge There», Philadelphia Inquirer, March 3, 1979. Приватні армії у Великій Британії: «Thunder From the Right», Newsweek, August 26, 1974; а також «Phantom Major Calis up an Anti-Chaos Atmy» by John Murchie, in Daily Mirror, August 23, 1974. Про «червоні бригади»: Див. «The Possessed» by Curtis Bili Pepper, New York Umes Magazine, February 18, 1979. Антитерористичні закони у Західній Німеччині: Keesing’s Contemporary Archives (London: Longman Group), 1979, c. 29497 — 8; «Scissors in the Head» by David Zane Mairowitz, in Harper ‘s, May 1978; «Germany Passes Tough Terrorist Law», Indianapolis Star, April 14, 1978; «West Germany’s Private Watch on Political Morals» by James Fenton, in The Guardian (Manchester), June 19, 1978- Про Альдо Mopo (Aldo Мого): «Roman Outrage, Ume, May 14> 1979> -ru Нестабільність у Саудівській Аравії: «Extemal Threats to Saudi Stability», Business Week, February 12, 1979. Про шейха Ямані: «Relax and Enjoy a Drive» by Juhan Snyder, in International Moneyline, August 11, 1979. Про публікацію «Перемоги» О. Чаковського: Michael Simmons, «Literary Victoiy for Stalin in Russia», The Guardian (Manchester), August 4, 1979. ■ v • , i Відродження правого крила у Франції: «Rightist Intelectual Groups Rise in France» by Jonathan Kandell, in The New York Umes, July 8, 1979; та «The New Right Raises Its Voice» 7їоте, August 6, 1979. Також стаття Вільяма Пфаффа (William Pfaff) в International Gerald Tribune, August 3, 1979. Рецидив ку-клукс-клану: «Violent Klan Group Gaining Members» by Wayne King, in The New York Umes, March 15, 1979; також «Vengeance for Raid Seen as Motive for 4 Killings at Anti-Klan March», The New York Umes, November 5, 1979; та «Prosecutor in Klan-Protest Killings Terms 12 Suspects Equally Guilty», The New York Umes, November 7, 1979. Тоталітарна неефективність: «What Does Russia Want?» by Robin Knight, in U/S News & World Report, July 16, 1979. Цитата Флетчера: інтерв’ю з автором. Jill Tweedie: «Why Jimmy’s Power is Purely Peanuts», The Guardian (Manchester), August 2, 1979. Зростання цін у Чехословаччині й Угорщині: «Inflation Exists», The Economist, July 28, 1979. Стаття в Advertising Age — це Stanley E. Cohen, «Prcsident’s Economic Switch Emphasis on Spending», January 20, 1975. 429
360 360 360 360 361 361 362 362 363 364 364 364 365 365 365 365 365 366 430 Нафтові експерти правильно передбачили: див. Helmut Bechtaldt, «Diktat of Oil Millions», Aussenpolitik, третій квартал, 1974. Швидкість економічної зміни: Fortune процитована з «Busi¬ ness Roundup», January 1975. Про затьмарення кришталевої репутації Маргарет Тетчер читайте в John Cunningham «Guardian Women», The Guardian (Manchester), July 31, 1979. , Річард Рівес цитується з його статті «The Next Corning ot Teddy», Esquire, May 9, 1978. Роберт Скіделскі цитується в «Keynes and Unfmished Bu¬ siness», The New York Times, December 19, 1974. Гомосексуальні нацисти: «Out of Focus», стаття у Focus/Mid- west, t. 10, № 66. Політичні напрями лейбористів: A. H. Raskin, «Mr. Labor: «Ideology is Baloney»», book review of Josef C. Goulden’s biography of George Meany, The New York Times, October 23, 1972. Член Палати представників Мінета цитується в «The Great Congressional Power Grab», Business Week, September 11» 1978. Стаття в журналі Harper 's magazine — це William Shawcross, «Dr. Kissinger Goes to War», May 1979. Перевантаження рішеннями існує навіть у бюрократії гу¬ манітарних наук: «The National Endowment for the Arts Grows Up» by Malcolm N. Carter in Art News, September 1979. Про ухвалення рішень Пентагоном див. Армбрістер (Arm- brister), [379] c. 191 — 192. Згадка про сімдесят шість варіантів, які офіцер Пентагону мусив розглянути,— з інтерв’ю Армб¬ рістера з автором. Помилка на багато мільярдів доларів: «The Case of the Misplaced $30 Billion», Business Week, July 24, 1978. Стюарт Айзенштат цитується в «The Great Congressional Power Grab», Business Week, September 11, 1978. Про Розрахункову палату Конгресу див.: «The Congressional Clearinghouse on the Future and the Congressional Institute for the Future», Washington, D.C., July 1979. Про параліч радянських рішень: в «Worldgram», U.S News & World Report, November 24, 1975. У Лондоні член Парламенту — це Гералд Т. Фоулер (Gerald T. Fowler), процитований у «Devolution Will Ease Load at Whitehall, Minister Says» by Trevor Fishlock, in The Times (London), January 16, 1976. Сер Річард Марш цитується з його статті «Why Westminster Can’t Таке Business Decisions», Industrial Management (Wembley, Middlesex), July, 1979. Про італійську політичну кризу: «Italy Seeks a Government», Financial Times (London), August 3,1979; також «Italy’s Coalition Gets a Vote of Approval in Parliament» by Henry Tanner, in The New York Umes, August 12, 1979.
Розділ 28 368 Про конституційну угоду див. Flexner [387], с.117. 369 Джефферсон цитується з [392], с. 32, 67. 371 Bumham «Disenchanted Electorate May Stay Horne in Droves», The New York Umes, February 1, 1976. 371 Мовчазна більшість: [391], c. 410. 372 Південна Африка: див. інтерв’ю із Ролофом Фредеріком Бота, «Рік» у Starcke, [378], с. 68. Південна Африка характеризується як така, що «досі ідустріалізується», незважаючи нате що вона має передову тех¬ нологічну базу, бо важливі сектори її населення все ще перебу¬ вають за межами індустріальної системи. Як і в Бразилії, Мек¬ сиці, Індії та інших подібних країнах, острів цілком розвинено¬ го індустріалізму існує там усередині доіндустріальних умов. 376 Т. Бекер (Becker) — із [380], с. 183 — 185. 378 Збільшення штатів Конгресу: «Proxmire’s Well-Placed Jab» by Marvin Stone, in U.S. News and World Report, September 10, 1979. 379 Про ознаки прямої демократії у французькій революційній конституції: [347], с. 18. 379 Маркс про Паризьку комуну — з [347], с. 61. 379 Заперечення федералістів проти прямої демократії: див. Clark McCauley, Omar Rood and Tom Johnson, «The Next Democracy», in World Future Society Bulletin, November December 1977. 379 Про прихід до влади Рене Левеска : «Business Has the Jitters in Quebec» by Herbert E. Meyer, in Fortune, October, 1977. 380 Ядерний референдум у Каліфорнії: «Atomic Energy: Voters in Califomia Weigh Pros and Cons of Nuclear Energy», Wall Street Journal, March 1, 1976. 383 Валлонія протестує проти переміщення індустрії до Фландрії: «Wallonia», Financial Time Survey (London), May 12, 1976. 383 Західні штати як енергетичні колонії: «After Setbacks New Tactics in Environmental Crusade», U.S. News and World Report, June 9, 1975. ..о,/-. 384 Географічні тенденції—із «Geographical tilt from «Corporate Flying: Changing the Way Companies Do Business», Business Week, February 6, 1978. 384 Тягар відповідальності за ухвалення рішення веде до гнітю¬ чої підозри, що, незалежно від умов політичної боротьбу, будь- який конкретний тягар ухвалення рішень братиме на себе най¬ менша кількість людей, спроможних із цим упоратися,— що не¬ велика кількість людей завжди матиме успіх у монополізації вла¬ ди ухвалювати рішення, поки не станеться вибух ухвалення рі¬ шень і вони просто будуть не здатні самостійно нести цей тягар. 431
BIBLIOGRAPHY Оскільки статті, наукові доповіді та спеціальні звіти в достатній мірі відбиті у поданих вище примітках, цей бібліографічний список обмежується книжковими публікаціями та невеликою кількістю монографій та наукових праць. Я згрупував бібліографію за кількома темами. МИСТЕЦТВО [1] Boucher, Frangois. 20,000 YearsofFashion. (New York: Harry N. Abrams, 1968.) [2] Harling, Robert, ed. The Modem Interior. (New York: St MartiiTs Press, 1964.) [3] Hauser, Amold. The Social History of Art (4 vols.), trans. Stanley Godman. (New York: Alfred A. Knopf, Vintage Books, 1951.) [4] Klingender, Francis D. Art and the Industrial Revolution, ed. Arthur Elton. (Lon¬ don; Paladin, 1972.) [5] Kostelanetz, Richard, ed. On Contemporary Literature. (New York: Avon, 1974.) [6] Mueller, John H. The American Symphony Orchestra. (Bloomington: Indiana Uni- versity Press, 1951.) [7] Sachs, Curt. The History ofMusical Instruments. (New York: W. W. Norton, 1940.) [8] Thomson, George. Marxism and Poetry. (New York: International Publishers, 1946.) БІЗНЕС/МЕНЕДЖМЕНТ/ОРГАНІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ [9] Adams, T. F. M., and N. Kobayashi. The World of Japanese Business. (Tokyo: Kodansha International, 1969.) [ 10] Anthony, William P. Participative Management. (Reading, Mass.: Addison-Wesley. 1978.) [11] Beer, Stafford. Brain of the Firm: The Managerial Cybemetics of Organization. (London: Allen Lane, The Penguin Press, 1972.) [ 12] Benton, Lewis, ed. Management for the Future. (New York: McGraw-Hill, 1978.) [ 13] Davis, Stanley M., and Paul R. Lawrence. Matrix. (Reading, Mass.: Addison-Wesley. 1977.) [14] Dewing, Arthur S. Financial Policy of Corporations, Vols. I and II, Sth edition. (New York: Ronald Press, 1953.) [15] Drucker, Peter F. The Concept of the Corporation. (New York: New American Library, Mentor, 1964.) [16] Gambling, Trevor. Societal Accounting. (London: George Allen <6 Unwin, 1974.) [ 17] Gross, Bertram M. The Managing of Organizations: The Administrative Struggle, Vols. I and II. (New York: Free Press Macmillan, 1964.) [ 18] Gvishiani, D. Organisation and Management: A Sociological Analysis of Western Theories, trans. Robert Daglish and Leonid Kolesnikov. (Moscow: Progress Publishers, 1972.) 432
[19] Janger, Allen R. Corporate Organization Structures: Service Companies. (New York: Conference Board, 1977.) [20] Kahn, Herman, ed. The Future of the Corporation. (New York: Mason & Lipscomb, 1974.) [21] Knebel, Fletcher. The Bottom Line. (New York: Pocket Books, 1975.) [22] Korda, Michael. Power! How To Get It, How To Use It. (New York: Ballantine Books, 1975.) [23] Labor Research Association. Billionaire Corporations. (New York: International Publishers, 1954.) [24] Lawrence, Paul R., and Jay W. Lorsch. Developing Organizations: Diagnosis and Aetion. (Reading, Mass.: Addison-Wesley, 1969.) [25] Moore, Wilbert E. The Conduct of the Corporation. (New York: Random House, Vintage Books, 1962.) [26] Newman, PeterC. The Canadian Establishment, Vol. 1. (Toronto: McClelland and Stewart-Bantam, Seal Books, 1977.) [27] Pattee, Howard H., ed. Hierarchy Theory: The Challenge of Complex Systems. (New York: George Braziller, 1973.) [28] Roy, Robert H. The Cultures of Management. (Baltimore: Johns Hopkins Univer¬ sity Press, 1977.) [29] Scull, Penrose, and Prescott C. Fuller. From Peddlers to Merchanl Princes. (Chi- cago: Follett, 1967.) [30] Sloan, Alfred P, Jr. My Years With General Motors. (New York: MacFadden-Bartell, 1965.) [31] Stein, Barry A. Size, Efficiency, and Community Enterprise. (Cambridge, Mass.: Center for Community Economic Development, 1974.) [32] Tannenbaum, Amold S., et al. Hierarchy in Organizations. (San Francisco: Jossey- Bass Publishers, 1974.) [33] Tamowieski, Dale. The Changing Success Ethic: An AMA Survey Report. (New York: Amacom, 1973.) [34] Toffler, Alvin. Social Dynamics and the Bell System. Report to the American Tel- ephone & Telegraph Co. [35] Van der Haas, Hans. La Mutation de UEntreprise Europienne, trans. Pierre Rocheron. (Paris: £ditions Robert Laffont, L’Usine Nouvelle, 1971.) [36] Yoshino, M. Y. Japan 's Managerial System: Tradition and Innovation. (Cambridge, Mass.: MIT Press, 1968.) ЗАСОБИ ЗВ’ЯЗКУ [37] Aranguren, J. L. Human Communication, trans. Frances Partridge. (New York: McGraw-Hill, World University Library, 1967.) [38] Baran, Paul. PotentiaI Market Demand for Two-Way Information Services to the Home, 1970-1990. (Menio Park, Cal.: Institute for the Future, 1971.) [39] Bell System Statistical Manual 1940-1969. American Telephonc & Telegraph Co., Corporate Results Analysis Division. (New York, 1970.) [40] Brunner, John. The Shockwave Rider. (New York: Harper & Row, 1975.) [41] Cherry, Colin. World Communication: Threat or Promise? (London: John Wiley, Wiley-lnterscience, 1971.) [42] Enzensberger, Hans Magnus, The Consciousness Industry: On Literature, Politics and the Media. (New York: Seabury Press, Continuum, 1974.) [43] Innis, Harold A. The Bias of Communication. (Toronto. University of Toronto Press, 1951.) [44] —. Empire and Communications, rev. Mary Q. Innis. (Toronto: University of To¬ ronto Press, 1972.) 433
[45] Laborit, Hcnri. Decoding the Human Message, trans. Stcphen Bodinglon and Alison Wilson. (London: Allison & Busby, 1977.) [46] McLuhan, Marshall. Understanding Media: The Extensions of Man. (New York: McGraw-Hill, 1965.) [47] Martin, James. The Wired Society. (Englewood Cliffs, N.J.: Prentice-Hall, 1978.) [48] Mathison. Stuart L., and Philip M. Walker. Computers and Telecommunications: Issues in Public Policy. (Englewood Cliffs. N.J.: Prenticc-Hall, 1970.) [49] Nilles. J. M., et al. The Telecommunications-Transportation Tradeoff: Optionsfor Tomorrow. (New York: John Wiley, 1976.) [50] Paine, Albert Bigelow. I/i One Man’s Life. (New York: Harper & Brothers, 1921.) [51 ] Pye, Lucian W, ed. Communications and Political Development. (Princeton, N.J-: Princeton University Press, 1963.) [52] Servan-Schreiber, Jean Louis. Le Pouvoir d’lnformer. (Paris: £ditions Robert Laffont, 1972). [53] Singer, Benjamin D. Feedback and Society: A Study of the Uses of Mass Channels for Coping. (Lexington, Mass.: D. C. Heath, Lexington Books, 1973.) [54] —, ed. Communications in Canadian Society. (Toronto: Copp Clark, 1972.) [55] Sopcr, Horaee N. TheMails: History, Organization andMethods of Payment. (Lon¬ don: Kelihcr, Hudson and Keams. 1946.) [56] Zilliacus, Laurin. From Pillar to Post. (London: Heinemann, 1956.) СПОЖИВАННЯ/САМОДОПОМОГА/СЕРВІС [57] Friedman, Yona. Une Utopie Rialisie. (Paris: Mus6e d’Art Moderne, 1975.) [58] Gartner, Alan, and Frank Riessman. Self-Help in the Human Services. (San Fran- cisco: Jossey-Bass Publishers, 1977.) [59] —. The Service Society and the Consumer Vanguard. (New York: Harper & Row, 1974.) [60] Halmos, Paul. The PersonaI Society. (London: Constable, 1970.) [61] Kallen, Horaee M. The Decline and Rise of the Consumer. (New York: Appleton- Century, 1936.) [62] Katz, Alfred H., and Eugene 1. Bender. The Strength In Us: Self-Help Groups in tht Modern World. (New York: Franklin Watts, New Viewpoints, 1976.) [63] Lewis, Russell. The New Service Society. (London: Longman, 1973.) [64] Steidl, Rose E., and Esther Crew Bratton. Work in the Home. (New York: John Wiley, 1968.) ТЕОРІЯ РОЗВИТКУ/ІМПЕРІАЛІЗМ [65] Alatas, Syed Husscin. Modernization and Social Change. (Sydney, Australia: An- gus and Robcrtson, 1972.) [66] Amin, Samir. Accmimlation on a World Scate: A Critique of the Theory of Un- derdevelopment, trans. Brian Pearce. (New York: Monthly Review Press, 1974.) [67] Aron, Raymond. The Industrial Society: Three Essays on Ideology and Develop¬ ment. (New York- Simon and Schuster, Clarion, 1967.) [68] Amghi Giovanni. The Geometry of Imperialism: The Limits of Hobson’s Para- digm, trans. Patnck Camiller. (London: NLB. 1978.) [69] Bhagwati, Jagdish N , ed. The New International Economic Order: The North- South Dchate. (Cambridge, Mass.: M1T Press, 1977.) [70] Bodard, Lucicn Green Hell■ Massacre of the Brazilian Indians, trans. Jennifer Monaghan. (New York: Outerbridgc and Dienstfrey, 1971.) |71] Brown, Michael Barratt. The Economics of Imperialism. (Harmondsworth, Mid- dlcsex- Penguin Books, 1974.) 434
[72] Brown, Richard D. Modernization: The Transformat ion of American Life 1600— 1865, ed. Eric Foncr. (New York: Hili and Wang, American Ccniury, 1976.) [73] Cohen, Benjamin J. The Question of Imperialism: The Political Economy of Domi- nance and Dependence. (London: Macmillan, 1974.) [74] Cotlow, Lewis. The Twiiight of the Primitive. (New York: Ballantine Books. 1973.) [75] Curtin, Philip D., ed. Imperialism. (New York: Walker, 1971.) [76] Deutsch, Karl W„ ed. Ecosocial Systems and Ecopolitics: A Reader on Human and Social Implications of Environmental Management in Developing Countries. (Paris: UNESCO, 1977.) [77] Emmanuel, Arghiri. Unequal Exchange: A Study of the Imperialism of Trade, trans. Brian Pearce. (London: NLB, Monthly Review Press, 1972.) [78] Erb, Guy F., and Valeriana Kallab, eds. BeyondDependency: The Developing World Speaks Out. (Washington, D.C.: Overseas Development Council, 1975.) [79] Friedmann, Georges. Industrial Society: The Emergence of the Human Problems of Automation, ed. Harold L. Sheppard. (Glencoe, Hili.: Free Press, 1955.) [80] Goldwin, Robert A., ed. Readings in Russian Foreigit Policy. (New York: Oxford University Press, 1959.) І81] Goulet, Denis. The Cruel Choice: A New Concept in the Theory of Development. (New York: Atheneum, 1971.) [82] Harvie, Christopher, Graham Martin, and Aaron Scharf, eds. Industrialisation and Culture 1830—1914. (London: Macmillan, Open University Press, 1970.) 183] Hobsbawm, E. J. Industry and Empire: From 1750 to the Present Day. (Baltimorc: Penguin Books, 1969.) [84] Hoselitz, Bert F., and Wilbert E. Moore, eds. Industrialization and Society. Pro- ceedings of the Chicago Confercnce on Social Implications of Industrialization and Technical Change, 15—22 September, 1960. (Mouton, France: UNESCO, 1963.) [85] Howe, Susanne. Novels of Empire. (New York: Columbia University Press, 1949.) [86] Hudson, Michael. Global Fracture: The New International Economic Order. (New York; Harper & Row, 1977.) [87] —. Super Imperialism: The Economic Strategy of American Empire. (New York: Holt, Rinehart and Winston, 1972.) [88] Lean, Geoffrey. Rich World, Poor World. (London: George Allen & Unwin, 1978.) [89] Lenin, V. I. Imperialism, The Highest Stage of Capitalism. (Moscow: Progress Publishers, 1975.) [90] Lemer, Daniel. The Passing ofTraditional Society: Modemizing the Middle East. (New York: Free Press, 1958.) [91] McHale, John, and Magda Cordell McHale. Basic Human Needs: A Framework for Aetion. (New Brunswick, N.J.: Transaction Books, 1977.) [92] Magdoff, Harry. The Age of Imperialism: The Economics of U.S. Foreign Policy. (New York: Monthly Review Press, Modem Reader, 1969.) [93] Mathias, Petcr. The First Industrial Nation: An Economic History ofBritain 1700— 1914. (London: Methuen, 1969.) [94] Myrdal, Gunnar. An Approach to the Asian Drama - Methodological and Theoreti- cal. (New York: Vintage Books, 1970.) [95] Nidcrgang, Marcel. The 20 Latin Americas, Vols. I and II, trans. Rosemary Shecd. (Harmondsworth, Middlesex: Penguin Books, 1971.) [96] Said, Edward W. Orientalism. (New York: Pantheon Books, 1978.) [97] Schumpeter, Joscph. Imperialism, and Social Classes: Two Essavs, trans. Heinz Norden. (New York: World, 1955.) [98] Toynbee, Amold. The Industrial Revolution. (Boston: Beacon Press, 1956.) [99] World Bank. Rural Development, Sector Policy Paper. (Washington, D.C., 1975.) 435
ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ [100] Bimic, Arthur. An Economic History of Europe 1760—1939. (London: Methuen. University Paperbacks, 1962) [101] Bogart, Emcst L., and Donald L. Kemmcrcr. Economic History of the American People. (New York: Longmans, Grcen, 1942.) [ 102] Burton, Theodore E. Financial Crises and Periods of Industrial and CommerciaI Depression. (Wells. Vt.: Fraser, 1966.) [103] Cipolla, Carlo M. The Economic History of World Population. (Harmondsworth. Middlesex: Penguin Books, 1964.) [104] Clough, Shepard B., Thomas Moodie, and Carol Moodie, eds. Economic History of Europe: Twentieth Century. (New York: Harper & Row, 1968.) [105] Fohlen, Claude. The Fontana Economic History of Europe, Vol. VI, Chapter 2, France 1920—1970, trans. Roger Greaves. (London: Fontana, 1973.) [ 106] Garraty, John A. Unemployment in History: Economic Thought and Public Policy- (New York: Harper & Row, 1978.) [107] Hartwell. R. M., et al. The Long Debate on Poverty: Eight Essays on Industrializa- tion and «The Condition of England.» (London: Institute of Economic Affairs, 1973.) [108] Hayek, Friedrich A., ed. Capitalism and the Historian. (Chicago: University of Chicago Press, 1954.) [109] Kenwood, A. G., and A. L. Loughecd. The Growth of the International Econotny 1820—1960. (London: George Allen & Unwin, 1971.) [110] Kindleberger, Charles P. Manias, Panics, and Crashes: A History of Financial Crises. (New York: Basic Books, 1978.) [111] —. The World in Depression 1929—1939. (London: Allen Lane, Penguin Press, 1973.) [112] Le Clair, Edward E.. Jr., and Harold K. Schneider, eds. Economic Anthropology: Readings in Theory andAnalysis. (New York: Holt, Rinehart and Winston, 1968 ) [113] Maizels, Alfred. Growth & Trade. (London: Cambridge University Press, 1970.) [114] Nove, Alee. An Economic History of the U.S.S.R. (Harmondsworth, Middlesex: Penguin Books, 1969.) [115] Polanyi, Karl. The Great Transfonnation. (Boston: Beacon Press, 1957.) [116] Ringer, Fritz K„ ed. The Gennan Inflation of 1923. (New York: Oxford University Press, 1969.) [117] Sahlins, Marshall. Stone Age Economics. (Chicago: Aldine-Atherton, 1972.) [118] Williams. Glyndwr. The Expansion of Europe in the Eighteenth Century: Overseas Rivalry, Discovery and Exploitation. (New York: Walker, 1967.) [119] Woodruff, William. The Fontana Economic History of Europe, Vol. IV, Chapter 2, The Emergence of an International Economy 1700—1914. (London: Fontana, 1971.) ЕКОНОМІКА [ 120] Alampicv, P., O. Bogomolov, and Y. Shiryacv. A New Appmach to Economic Inte¬ grat ion, trans. Y. Sdobnikov. (Moscow: Progress Publishers, 1974.) [121] Aliber, Robert Z. The International Money Game, 2nd and expanded cdition. (New York. Basic Books, 1976.) [122] Balassa, Bela. The Theory of Economic Integration. (London- George Allen & Unwin, 1962.) [123] Bozyk, Pawel. Potandas a Trading Partner. (Warsaw: Interprcss Publishers, 1972.) [124] Brittan, Samucl. Participation Without Politics: An Analysis of the Nature and the Role of Markets. (London: Institute of Economic Affairs, 1975.) 436
125] Concenlralion in American Industry. Report of the Subcommittee on Antitrust and Monopoly to the Committee on the Judiciary, U.S. Senate. (Washington, D.C • U.S. Government Printing Office, 1957.) 126] Economic Concenlralion. Hearings before the Subcommittee on Antitrust and Mo¬ nopoly of the Committee on the Judiciary, U.S. Senate. Parts 7 and 7A. (Wash¬ ington, D.C.: U.S. Government Printing Office, 1968.) 127] Galbraith, John Kenneth. Money: Whence It Came, Where It Went. (Boston: Houghton Mifflin, 1975.) 128] Henderson, Hazel. Creating Alter native Futures: The End of Economics. (New York: Berkley Windhover, 1978.) •29] Inflation: Economy and Society. (London: Institute for Economic Affairs, 1972.) 130] Ivens, Michael, ed. Prophets of Freedont and Enterprise. (London: Kogan Page for Aims of Industry, 1975.) 131] Komai, Jdnos. Anti-Equilibrium: On Economic Systems Theory and the Tasks of Research. (Amsterdam: North-Holland, 1971.) 132] Kuznetsov, V. I. Economic Integration: Two Approaches, trans. Bean Brian. (Mos- cow: Progress Publishers, 1976.) 133] Leiss, William. The Limits to Satisfaction: On Needs and Commodities. (London: Marion Boyars, 1978.) 134] Little, Jane Sneddon. Euro-Dollars: The Money-Market Gypsies. (New York: Harper & Row, 1975.) 135] Loebl, Eugen. Humanomics: How We Can Make the Economy Serve Us—Not De- stroy Us. (New York: Random House, 1976.) 136] Mandel, Emest. Decline of the Dollar: A Marxist View of the Monetary Crisis. (New York: Monad Press, 1972.) 137] Marris, Robin. The Economic Theory of «Managerial» Capitalism. (London: Macmillan, 1967.) 138] Marx, Karl. Capital: A Critical Analysis of Capitalist Production, trans. Samuel Moore and Edward Aveling, ed. Fredenck Engels. (New York: International Publishers, 1939.) 139] Mintz, Morton, and Jerry S. Cohen. America, Inc.: Who Owns and Operates the United States. (New York: Dell, 1972.) 140] Pasinetti, Luigi L. Lectures on the Theory of Production. (London: Macmillan, 1977.) 141] Ritter, Lawrence S., and William L. Silber. Money, 2nd edition. (New York: Basic Books, 1973.) 142] Robertson, James. Profit or People?: The New Social Role of Money. (London: Calder& Boyars, 1974.) 143] Rtipke, Wilhelm. Economics ofthe Free Society, trans. Patrick M. Boarman. (Chi- cago: Henry Regnery, 1963.) 144] Rothbard, Murray N.. and I. W. Sylvester. What is Money? (New York: Amo Press & The New York Times, 1972.) 145] Scott, D. R. The Ctiltural Significance of Accounts. (Columbia, Mo.: Lucas Broth¬ ers Publishers, undated.) 146] Senin, M. Socialist Integration. (Moscow: Progress Publishers, 1973.) 147] Shcrman, Howard. Radical Political Economy: Capitalism and Socialism from a Marxist-Humanist Perspective. (New York: Basic Books, 1972.) 148] Smith, Adam. Essays on Pliilosopliical Subjects, with An Account of the Life and Writings ofthe Author by Dugald Stewart. (Dublin: Messrs Wogan, Byme, J. Moorc, Colbert, Rice, W. Jones, Porter, and Polingsby, 1795.) 149] —. The Wealth ofNations. ed. Edwin Cannan. (New York: Random Housc, Mod- em Library, 1937.) 150] Toffler, Alvin. The Eco-Spasm Report. (New York: Bantam Books, 1975.) 151] Ward, Benjamin Wliat's Wrong with Economics'’ (London: Macmillan, 1972.) 437
ЕНЕРГІЯ/ЕКОЛОГІЯ [ 152] Brown, Lester R. In the Human Interest: A Strategv to Stabilize World Population- (New York: W. W. Norton, 1974.) [153] Carr, Donald E. Energy & the Earth Machine. (New York: W. W. Norton. 1976.) [154] Choosing Our Environment: Can We Anticipate the Future? Hearings before the Panel on Environmental Science and Technology of the Subcommittee on En- vironmcntal Pollution of the Committee on Public Works, U.S. Senate. Parts 2 and 3. (Washington, D.C.: U.S. Government Printing Office, 1976.) [155] Clark, Wilson. Energy for Survival: The Alternative to Extinction. (Garden City. N.Y.: Doubleday, Anchor Books, 1974.) [156] Commoner, Barry. The Closing Circle: Nature, Man, and Technology. (New York: Alfred A. Knopf, 1971.) [157] —. The Poverty of Power: Energy and the Economic Crisis. (New York: Bantam Books, 1977.) [158] Dansereau, Pierre. Inscape and Landscape. Masscy Lectures, Twelfth Series, Ca- nadian Broadcasting Corporation. (Toronto: CBC Leaming Systems, 1973.) [159] Dubos, Ren6. Man Adapting. (New Haven: Yale University Press, 1965.) [160] Energy: Global Prospects 1985—2000. Report of the Workshop on Alternative Energy Strategies, sponsored by MIT (New York: McGraw-Hill, 1977.) [161] Hayes, Denis. The Solar Energy Tunetable. (Washington, D.C.: Worldwatch Insti¬ tute, 1978.) [162] Helfrich, Harold W„ Jr.,ed. The Environmental Crisis: Man's Struggle to Live Wilh Himself. (New Haven: Yale University Press, 1970.) [163] Jungk, Robert. The New Tyranny: How Nuclear Power Enslaves Us, trans. Christopher Trump. (New York: Grosset & Dunlap, Fred Jordan Books, 1979.) [ 164] Lyons, Barrow. Tomorrow 's Birthright: A Political and Economic Interpretation of Our Natural Resources. (New York: Funk & Wagnalls, 1955.) [ 165] Meadows, Donella H., et al. The Limits to Growth: A Report for the Club of Rome 's Project on the Predicament of Mankind. (New York: Universe Books, 1972.) [166] Munson, Richard, ed. Countdown to a Nuclear Moratorium. (Washington, D.C ' Environmental Aetion Foundation, 1976.) [ 167] Odum, Howard T. Environment, Power, and Society. (New York: John Wiley, Wiley- Interscience, 1971.) [168] Sampson. Anthony The Seven Sisters: The Great Oil Companies and the World They Shaped. (New York: Bantam Books, 1976.) [ 169] Schumacher, E. F. Small Is Beautiful• Economics as if People Mattered. (New York: Harper & Row, Perennial Library, 1973.) [ 170] Tokyo Figlits Pollution: An Urgent Appealfor Reform. Liaison and Protocol Sec- tion, Bureau of General Affairs, Tokyo Metropolitan Government. (Tokyo. 1971.) [171] Ubbclohdc. A. R Man and Energy (New York: George Braziller, 1955.) [172] Univcrsitd dc Montrdal/McGill University, Conserver Society Project. The Selec- tive Conserver Societv, Vol. I, The Integratinq Report. (Montreal: GAMMA. 1976) ЕВОЛЮЦІЯ І ПРОГРЕС [173] Bury, J. B. The Idea of Piogress. (New York: Macmillan, 1932.) [174] Calder, Nigel. The Life Game: Evolution and the New Biology. (New York. Dell. Laurei, 1975.) [175] Crozier, Michel. Tlie Stalled Society. (New York: Viking Press, 1973.) [176] De Closcts. Fran^ois. En Dangerde Progres. (Paris- Edilions DenoCl. 1970.) 438
[177] Evolulion and the Fossil Record: Readings from Scientific American. (San Fran- cisco: W. H. Freeman, 1978.) [178] James, Bcmard. The Death of Progress. (New York: Alfred A. Knopf, 1973.) 1179] Jantsch, Erich. Design for Evolution: Self-Organization and Planning in the Life of Human Systems. (New York: Georgc Braziller, 1975.) [180] —, and Conrad H. Waddington, eds. Evolution and Consciousness: Human Sys¬ tems in Transition. (Reading. Mass.: Addison-Wesley. 1976.) [181] Kuznetsov, B. G. Philosophy of Optimism, trans. Ye. D. Khakina and V. L. Sulima. (Moscow: Progress Publishers, 1977.) [182] Sorel, Georges. The lllusions of Progress, trans. John and Charlotte Stanley. (Berkeley: University of Califomia Press, 1969.) [183] Vacca, Roberto. The Corning Dark Age, trans. J. S. Whale. (Garden City, N.Y.: Doubleday, 1973.) [184] Van Doren, Charles. The Idea of Progress. (New York: Frederick A. Praeger, 1967.) [185] Williams, George C. Adaptation and Natura! Selection: A Critique of Some Current Evolittionary Thought. (Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1966.) СІМ’Я/СТАТЕВІ ПРОБЛЕМИ [186] Beard, Магу R. Woman as Force in History: A Study in Traditions and Realities. (New York: Macmillan, 1946.) [187] Bemard, Jessie. The Future of Marriage. (New York: Bantam Books, 1973.) [188] —. The Future of Motherhood. (New York: Penguin Books, 1974.) [ 189] Francoeur, Robert T., and Anna K. Francoeur, eds. The Future of Sexual Relations. (Englewood Cliffs, N.J.: Prentice-Hall, Spectrum, 1974.) [190] Friedan, Betty. The Feminine Mvstique, lOth anniversary cdition. (New York: W. W. Norton, 1974.) [191] Ginsberg, Eli, ed. The Nation's Children. (New York: Columbia University Press, 1960.) [192] Peck, Ellen, and Judith Senderowitz, eds. Pronatalism: The Myth of Mom & Apple Pie. (New York: Thomas Y. Crowell, 1974.) [193] Rapoport, Rhona, and Robert N. Rapoport. Dual-Career Families. (Harmondsworth, Middlesex: Penguin Books, 1971.) [194] Ross, Heather L., and Isabel V. Sawhill. Time of Transition: The Growth of Fami¬ lies Headedby Women. (Washington, D.C.: Urban Institute, 1975.) [195] Tripp, Maggie, ed. Woman in the Year2000. (New York: Arbor House, 1974.) [196] Zaretsky, Eli. Capitalism, the Familv and Personat Life. (London: Pluto Press, 1976.) ДОСЛІДЖЕННЯ МАЙБУТНЬОГО /Прогнози [197] Albrecht, Paul, et al.,eds. Faith, Science and the Future. Prcparatory readings fora world conference. (Geneva: World Council of Churches, 1978.) [198] Bell, Daniel. The Corning of Post-lndustrial Society: A Venture in Social Forecast- ing. (New York: Basic Books: 1973.) [199] Bonn. Anne-Marie. La Reverie Terrienne et l‘Espace de Ia Modernite. (Paris: Librairie Klincksieck, 1976.) [200] Brzezinski, Zbigniew. Between Two Ages: America 's Role in the Technetronic Era. (New York: Viking Press, 1970.) [201] Clarkson, Stephen, ed. Visions 2020. (Edmonton, Alberta: M. G. Hurtig, 1970.) [202] Comish, Edward, ed. 1999 The World ofTomorrow: Selectionsfrom The Futurist. (Washington, D.C.: World Future Society, 1978.) 439
[203] Daglish, Robert, ed. The Scientific and Technological Revolution: Social EJJects and Prospects. (Moscow: Progress Publishers, 1972.) [204] Economic Commission for Europe. Overall Economic Perspective for the ЕСЕ Region tip to 1990. (New York: United Nations, 1978.) [205] Fedchenko, V., ed. Things to Come. (Moscow: Міг Publishers, 1977.) [206] Ford, Barbara. Future Food: Alternate Protein for the Year2000. (New York: William Morrow, 1978.) [207] Gross, Bertram M. Space-Tune andPost-lndustrial Society. Paper presented to 1965 seminars of Comparative Administration Group of the American Society f°r Public Administration. Syracuse University, 1966. [208] Harman, Willis W. An lncomplete Guide to the Future. (San Francisco: San Fran- cisco Book Company, 1976.) [209] Laszlo, Ervin, et al. Goals for Mankind: A Report to the Club of Rome on the New Horizons of Global Conununity. (New York: E. P. Dutton, 1977.) [210] Malita, Mircea. Chronik fur das jahr2000. (Bucharcst: Kriterion, 1973.) [211] Man, Science, Technology: A Marxist Analysis of the Scientific Technological Revo¬ lution. (Prague: Academia Prague, 1973.) [212] Maruyama, Magoroh, and Arthur Harkins, eds. Cultures Beyond the Earth. (New York: Random House, Vintage Books, 1975.) [213] —. Cultures of the Future. (The Hague: Mouton Publishers, 1978.) [214] Mesarovic, Mihajlo, and Eduard Pestel. Mankind at the Turning Point: The Second Report to The Club of Rome. (New York: E. P. Dutton, Reader’s Digest Press, 1974) [215] 1985: La France Face au Choc du Futur. Plan et prospectives, Commissariat G6niral du Plan. (Paris: Librarie Armand Colin, 1972.) [216] Royal Ministry for Foreign Affairs in Cooperation with the Secretariat for Future Studies. To Choose a Future: A Basis for Discussion and Deliberations on Fu¬ ture Studies in Sweden, trans. Rudy Feichtner. (Stockholm: Swedish Institute, 1974) [217] Sorrentino, Joscph N. The Moral Revolution. (New York: Manor Books, 1974.) [218] Spekke, Andrew A., ed. The Next 25 Years: Crisis & Opportunity. (Washington, D.C.: World Future Society, 1975.) [219] Stillman, Edmund, et al. L'Envol de la France: Portrait de la France dans les annees 80. (Paris: Hachette Litt6rature, 1973.) [220] Tanaka, Kakuei. Building a New Japan: A Plan for Remodeling the Japanese Ar- chipelago. (Tokyo: Simul Press, 1973.) [221 ] Theobald, Robert. Habit and Habitat. (Englewood Cliffs, N.J.: Prentice-Hall, 1972.) [222] Thinking Ahead: UNESCO and the Challenges of Today and Tomorrow. (Paris: UNESCO, 1977.) ДОСЛІДЖЕННЯ МАЙБУТНЬОГО /Загальні питання [223] Ackoff, Russell L. Redesigning the Future: A Systems Approach to Societal Prob¬ lems. (New York: John Wiley, 1974.) [224] Arab-Ogly, E. In the Forecasters’ Maze, trans. Katherinc Judelson. (Moscow: Progress Publishers, 1975.) [225] Bell. Wcndell, and James A. Mau, eds. The Sociology of the Future. (New York: Russell Sage Foundation, 1971.) [226] Boucher. Wayne I., ed. The Siudy of the Future: An Agenda for Research. (Wash¬ ington, D.C.: U.S. Government Printing Office, 1977.) [227] Choosing Our Environment: Can We Anticipate the Future? See [154]. [228] Comish. Edward, cd. Resources Directory for America’s Third Century, Part I, An Introduction to the Study of the Future. (Washington, D.C.: World Future So¬ ciety, 1977.) 440
[229] —. Resources Direclory for America’s Third Century, Part 2, Information Sources for the Study of the Future. (Washinglon, D.C.: World Future Society, 1977.) [230] —, et al. The Study of the Future: An Introduction to the Art and Science of Under- standing and Shaping Tomorrow’s World. (Washington, D.C.: World Future Society, 1977.) [231] Dickson, Paul. The Future File: A Guide for People with One Foot in the 21st Century. (New York: Rawson Associates, 1977.) [232] Emery, F. E., and E. L. Trist. Towards a Social Ecology: Contextual Appreciation of the Future in the Present. (London: Plenum Press, 1973.) [233] Feinberg, Gcrald. The Prometheus Project: Mankind’s Searchfor Long-Range Goals. (Garden City, N.Y.: Doubleday, Anchor Books, 1969.) [234] Heilbroner, Robert I. The Future as History. (New York: Grove Press, 1961.) [235] Jouvenel, Bertrand de. The Art of Conjecture, trans. Nikita Lary. (New York: Basic Books, 1967.) [236] Jungk, Robert. The Everyman Project: Resources for a Humane Future, trans. Gabnele Annan and Renate Esslen. (New York: Liveright, 1977.) [237] McHale, John. The Future of the Future. (New York: George Braziller, 1969.) [238] —, and Magda Cordell McHale. Futures Studies: An International Survey. (New York: United Nations Institute for Training and Research, 1975.) [239] Polak, Fred L. The Image of the Future, trans. Elise Boulding. (Amsterdam: Elsevier Scientiflc, 1973.) [240] —. Prognostics. (Amsterdam: Elsevier, 1971.) [241 j Sullivan, John Edward. Pmphets of the West: An Introduction to the Philosophy of History. (New York: Holt, Rinehart and Winston, 1970.) ІСТОРІЯ [242] Bloch, Mare. FeudalSociety, Vol. I, The Growth ofTies of Dependence, trans. L. A. Manyon. (Chicago: University of Chicago Press, Phoenix Books, 1964.) [243] —, Feudal Society, Vol. 2, Social Classes and Political Organization, trans. L. A. Manyon. (Chicago: University of Chicago Press, Phoenix Books, 1964.) [244] Braudel, Femand. Capitalism andMaterial Ufe: 1400—1800, trans. Miriam Kochan (New York: Harper & Row, Harper Colophon Books, 1975.) [245] —. The Mediterranean and the Mediterranean World in the Age of Philip II, Vols. I and II, trans. Sian Reynolds. (New York: Harper & Row, 1973.) [246] Collis, Maurice. Cortes and Montezuma. (London: Faber and Faber, 1963.) [247] Commager. Henry Steele, ed. Documents of American History, 3rd edition. (New York: F. S. Crofts, 1943.) [248] Darlington, C. D. The Evolution of Man and Society. (London: George Allen & Unwin, 1969.) [249] Deane, Phyllis. The First Industrial Revolution. (London: Cambridge University Press, 1965.) [250] Elias, Norbert. The Civilizing Process: The Development of Manners, trans. Edmund Jephcott. (New York: Urizen Books, 1978.) [251] Glass, D. V., and D. E. C. Evcrsley, eds. Population In History. (London: Edward Amold, 1965.) [252] Hale, J. R. Renaissance Europe 1480—1520. (London: Fontana, 1971.) [253] Hili, Christopher. Reformation to Industrial Revolution: 1530—1780. (Baltimore: Penguin Books, 1969.) . [254] Hofstadter, Richard, William Miller, and Daniel Aaron. The United States: The History of a Republic, 2nd edition. (EnglcwoodCliffs, N.J.: Prcntice-Hall, 1967.) [255] Huggett, Frank E. The Past, Present and Future of Factory Life and Work: A Docu- mentary lnquiry. (London: Harrap, 1973.) 441
[256] Kirchncr, Walther. Western Civilization Since 1500. (New York: Bames & Noble, 1969.) [257] Littlefield, Henry W. History of Europe 1500—1848, 5th edition. (New York: Bames & Noble, 1939.) [258] Mannix, Daniel P. Those About to Die. (New York: Ballantine Books, 1958.) [259] Matthews, George T., ed. The FuggerNewsletter. (New York: Capricom Books, 1970.) 1260] Morazd, Charles. The Triumph of the Middle Classes: A Study of European Values in the Nineteenth Century. (London: Weidenfeld and Nicolson, 1966.) [261] Plumb, J. H. The Growth of Political Stability in England 1675—1725. (Harmondsworth, Middlesex: Penguin Books, 1967.) [262] Sansom, G. B. The Western World and Japan: A Study in the Interaction of Euro¬ pean and Asiatic Cultures. (New York: Random House, Vintage Books, 1973.) [263] Segal, Ronald. The Struggle Against History. (New York: Bantam Books, 1973.) [264] Stewart, Donald H. The Opposition Press of the Federalist Period. (Albany: State University of New York Press, 1969.) [265] Tawney, R. H. Religion and the Rise of Capitalism: A HistoricaI Study. (New York: New American Library, Mentor, 1954.) [266] Thompson, E. P. Tlie Making of the English Working Class. (New York: Vintage Books, 1963.) [267] Tumer, Frederick J. The Significance of the Frontier in American History. (New York: Readex Microprint, 1966.) [268] Walker, James Blaine. The Epie of American Industry. (New York: Harper & Broth¬ ers, 1949.) [269] Weber, Max. The Protestant Ethic and the Spirit of Capitalism, trans. Talcott Par- sons. (New York: Charles Scribner’s Sons, 1958.) НАЦІЇ/СЕПАРАТИЗМ/ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ [270] Bamct, Richard J., and Ronald E. MUller. Global Reach: The Power of the Multi- national Corporations. (New York: Simon and Schuster, 1974.) [271] Bendix, Rcinhard. Nation-Building and Citizenship: Studies of Our Changing So¬ cial Order. (Garden City, N.Y.; Doubleday, Anchor Books, 1969.) [272] Brown, Lester R. World Wtthout Borders. (New York: Random House, 1972.) [273] Brown, Seyom. New Forces in WorldPolitics. (Washington, D.C.: Brookings Insti- tution, 1974.) [274] —, et al. Regimes for the Ocean, Outer Space, and Weather. (Washington, D.C.: Brookings Institution, 1977.) [275] Callcnbach, Emcst. Ecotopia: The NotebooksandReports ofWilliam Weston. (New York: Bantam Books, 1977.) [276] Cobban, Alfred. The Nation State and National Self-Determination. (New York: Thomas Y. Crowell, 1969.) [277] Deutsch, Karl W Nationalism and Social Communication: An Inquiry into the Foundations of Nationality. (Cambridge, Mass.: MIT Press, 1966.) [278] Falk, Richard A. A Study of Future Worlds. New York: Free Press, 1975.) [279] Fawcett, J. E S. The Law of Nations. (New York: Basic Books, 1968.) [280] Information, Perception and Regional Policy. Report prepared for National Sci¬ ence Foundation, Research Applications Directorate, RANN. (Washington, D.C.: National Science Foundation, 1975.) [281] Kaldor, Mary. The Disintegrating West. (New York: Hili and Wang, 1978.) [282] Kohn, Hans. The Idea of Nationalism: A Study in Its Origins and Background■ (Toronto: Collier, 1944.) [283] Lenin, V. I. The Right of Nations to Self-Detennination. (Moscow: Progress Pub¬ lishers, 1947.) 442
[284] L^vesque, Ren£. An Oplion for Quebec. (Toronto: McClelland and Stewart, 1968.) [285] Minogue, K. R. Nationalism. (Baltimore: Penguin Books, 1967.) [286] Servan-Schreiber, Jean-Jaeques. Le Pouvoir Regional. (Paris: £ditions Bemard Grasset, 1971.) [287] Shaw, Brian. The Gospel According to Saint Pierre. (Richmond Hili, Ont.: Pocket Books Canada, 1969.) [288] Smith, Anthony D. Theories of Nationalism. (New York: Harper & Row, Harper Torchbooks, 1971.) [289] Stephenson, Hugh. The Corning Clash: The Impact of Multinational Corporations on National States. (New York: Saturday Review Press, 1972.) [290] Thomas, Ned. The Welsh Extremist. (Talybont, Cardiganshire: Y Lolfa, 1973.) [291 ] Trudeau, Pierre Elliott. Federalism and the French Canadians. (Toronto: Macmillan of Canada, 1968.) [292] Tumer, Louis. Multinational Companies and the Third World. (New York: Hili and Wang, 1973.) [293] The United Nations and the Future. Proceedings of UNITAR Conference on the Future, Moscow, June 10—14, 1974. (Moscow, UNITAR, 1976.) [294] The United States and the United Nations. Hearings before the Committee on For- eign Relations, U.S. Senate. (Washington, D.C.: U.S. Government Printing Of¬ fice, 1975.) [295] Unterman, Lee D„ and Christine W. Swent, eds. The Future of the United States Multinational Corporation. (Charlottesville: University of Virginia Press, 1975.) [296] Webb, Keith. The Growthof Nationalism in Scotland. (Glasgow: Molendinar Press, 1977.) [297] Wilczynski, J. The Multinationals and East-West Relations: Towards Transideological Collaboration. (London: Macmillan, 1976.) [298] Year-Book of World Problems and Human Potential, compiled by the Secretariats of Union of International Associations. (Brussels, 1976.) ФІЛОСОФІЯ [299] Borodulina, T., ed. K. Marx, F. Engels, V. Lenin: On Historical Materialism. (Mos¬ cow: Progress Publishers, 1974.) [300] Capra, Fritjof. The Tao of Physics: An Exploration of the Parallels Between Mod- ern Physics and Eastern Mysticism. (New York: Bantam Books, 1977.) [301] DeGreene, Kenyon B., ed. Systems Psycliology. (New York: McGraw-Hill, 1970.) [302] De La Mettrie, Julien Offray. Man a Machine, annot. Gertrude Carman Bussey. (La Salle, III.: OpenCourt, 1912.) [303] Descartcs, Rend. Discourse on Method, trans. John Veitch (La Salle, III.: Open Court, 1962.) [304] Feinberg, Gcrald What is the World Made Of?: Atoms. Leptons, Quarks, and Other Tantalhing Particles. (Garden City, N.Y.: Doubleday, Anchor Books, 1978.) [305] Gellner, Emest. Thought and Change. (Chicago: University of Chicago Press, 1965.) [306] Hyman, Stanley Edgar. The Tangled Bank: Darwin, Marx, Frater and Freud as imaginative Writers. (New York: Athcneum, 1974.) [307] Lewin, Kurt Field Theory in Social Science: Selected Theoretica! Papers, ed. Dorwin Cartwright. (New York: Harper & Row, Harper Torchbooks, 1951.) [308] Lilienfeld. Robert. The Rise of Systems Theory: An Ideological Analysis (New York: John Wilcy-Inter-scicnce, 1978.) 1309] Matson, Floyd W. The Broken Image: Man, Science and Society (New York: Doubleday, Anchor Books, 1966.) [310] Munitz. Milton K., ed. Theories of the Universe: From Babylonian Myth to Mod- ern Science. (Glcncoc, III: Free Press, Falcon’s Wing Press. 1957.) 443
[311] Ramo, Simon. Cure for Chaos: Fresh Solutions to Social Problems Tlirough the Systems Approach. (New York: David McKay, 1969.) [312] Russell, Bertrand. A Historv of Western Philosophy. (New York: Simon and Schuster, 1945.) [313] —. Human Knowledge: Its Scope and Limits. (New York: Simon and Schuster, Touchstone, 1948.) [314] Webb, James. The Flight from Reason. (London: Macdonald, 1971.) [315] Weizenbaum, Joseph. Computer Power and Human Reason: From Judgment to Calculation. (San Francisco; W. H. Freeman, 1976.) ПОЛІТОЛОГІЯ/Загальні проблеми [316] Jacker, Corinne. The Black Flag of Anarchy: Antistatism in the United States. (New York: Charles Scribner’s Sons, 1968.) [317] Johnson, Chalmers. Revolutionary Change. (Boston: Little, Brown, 1966.) [318] Jouvenel, Bertrand de. On Power: Its Nature and the History of Its Growth, trans. J- E. Huntington. (Boston: Beacon Press, 1962.) [319] Krader, Lawrence. Format ion of the State. (Englewood Cliffs, N.J.: Prentice-Hall. 1968.) [320] Lenin, V. 1. The State and Revolution. (Moscow: Progress Publishers, 1949.) [321] Oppenheimer, Franz. The State, trans. John Gitterman. (New York: Free Life Edi- tions, 1975.) [322] Ortega y Gassct, Jos£. Man and Crisis, trans. Mildred Adams. (New York: W. W. Norton, 1958.) [323] Rousscau, Jean-Jacques. The Social Contract, trans. Maurice Cranston. (Baltimore: Penguin Books, 1968.) [324] Silvert, Kalman H. The Reason for Democracy. (New York: Viking Press, 1977.) [325] Swartz, Mare J., Victor W. Tumer, and Arthur Tuden, eds. Political Anthropology (Chicago: Aldine-Atberton, 1966.) ПОЛІТОЛОГІЯ/Роль еліти [326] Barber, Bemard. Social Stratification: A Comparative Analysis of Structure and Process. (New York: Harcourt, Brace & World, 1957.) [327] Benveniste, Guy. The Politics of Expertise. (Berkeley, Cal.: Glendessary Press. 1972.) [328] Bottomore, T. B. Elites and Society. (New York: Basic Books, 1964.) [329] Brewer, Garry D. Politicians, Bureaucrats, and the Consultant: A Critique of Ur- ban Problem Solving. (New York: Basic Books, 1973.) [330] Bumham. James. The Managerial Revolution. (Bloomington: lndiana University Press, 1960.) [331 ] Dimock, Marshall E. The Japanese Technocracy: Management and Government in Japan. (New York: Walker/Weatherhill, 1968.) [332] Djilas, Milovan. The New Class: An Analysis of the Communist System. (New York: Frederick A. Praeger, 1957.) [333] —. The Unperfect Society: Beyond the New Class, trans. Dorian Cookc. (London: Unwin Books, 1972.) [334] Dye, Thomas R., and L. Hannon Zeigler. The Irony of Democracy: An Uncommon Introduction to American Politics, 2nd edition. (Belmont, Cal.: Duxbury Press, 1972.) [335] Girvetz, Harry K. Democracy and Elitism: Two Essays with Selected Readings■ (New York: Charles Scribner’s Sons, 1967.) [336] Gouldner, Alvin W. The Future of Intellectuals and the Rise of the New Class (New York: Seabury Press, Continuum, 1979.) 444
[337] Gvishiani, D. M., S. R. Mikolinsky, and S. A. Kugel, eds. The Scientijic Intelligent- sia in the USSR. Structure and Dynamics of Personnel. trans. Jane Sayers. (Mos¬ cow: Progress Publishers, 1976.) [338] Keller, Suzanne. Beyondthe Ruling Class: Strategic Elites in Modern Society. (New York: Random House, 1963.) [339] Lederer, Emil. State of the Masses: The Threat of the Classless Society. (New York: Howard Fertig, 1967.) [340] Meynaud, Jean. Technocracy, trans. Paul Bames. (London: Faber and Faber, 1968.) [341] Ortega у Gasset, Josd. The Revolt of the Masses. (New York: W. W. Norton, 1957.) [342] Phillips, Kevin P. Mediocracy: American Parties and Politics in the Communica¬ tions Age. (Garden City, N.Y.: Doubleday, 1975.) [343] Young, Michael. The Rise of the Meritocracy 1870—2033: An Essay on Education and Equality. (Harmondsworth, Middlesex: Penguin Books, 1961.) ПОЛІТОЛОГІЯ/Представницька система [344] Afanasyev, V. G. The Scientific Management of Society, trans. L. Ilyitskaya. (Mos¬ cow: Progress Publishers, 1971.) [345] Araneta, Salvador. The Effective Democracy For AII. (Manila: AIA, Bayanikasan Research Foundation, 1976.) [346] Bezold, Clement, ed. Anticipatory Democracy: People in the Politics of the Future. (New York: Random House, Vintage Books, 1978.) [347] Bihari, Ott6. Sociat i st Representative Institutions, trans. J6zef Desdnyi and Imre M6ra. (Budapest: Akaddmiai Kiadd, 1970.) [348] Birch, A. H. Representation. (London: Macmillan, 1972.) [349] Crick, Bemard. The Reform of Parliament. (London: Weidenfeld and Nicolson, 1970.) [350] Finletter, Thomas K. Can Representative Government Do the Job? (New York: Reynal & Hitchcock, 1945.) [351] Haefele, Edwin T. Representative Government and Envimnmental Management. (Baltimore: Johns Hopkins University Press, 1973.) [352] International Labour Office. Participation by Employers' and Workers ’ Organisa- tions in Economic and Social Planning: A General Introduction (Geneva: ILO, 1971.) [353] Ionescu, Ghita, and Emest Gellner, eds. Populism: Its Meanings and National Char- acteristics. (London: Weidenfeld and Nicolson, 1970.) [354] Jones, Charles O. Every Second Year: Congressional Behavior and the Two-Year Term. (Washington, D.C.: Brookings Institution, 1967.) [355] Kozak, Jan. Without a Shot Being Fircd: The Role of Parliament and the Unions in a Communist Revolution. (London: Independent Information Centre, 1957.) [356] Langton, Stuart, ed. Citizen Participation in America: Essays on the State of the Art. (Lexington, Mass.: D. C. Heath, Lcxington Books, 1978.) [357] Loewenberg, Gerhard, ed. Modern Parliaments. Change or Decline? (Chicago: Aldine-Atherton, 1971.) [358] Mill, John Stuart Utilitarianism, Liberty and Representative Government. (New York: E. P. Dutton, 1951.) [359] Partridgc, P. H. C.onsent & Consensus. (New York: Praegcr, 1971.) [360] Pateman, Carole. Participation and Democratic Theory. (Cambridge: Cambridge University Press, 1970.) [361] Pitkin. Hanna Fenichel, ed. Representation. (New York Atherton Press, 1969.) [362] Schramm, F. K., ed The Bundestag: Ugislation in the Federal Republic of Ger¬ many. (Bonn: E. Beinhaucr, 1973.) [363] Spufford, Petcr. Origins ofthe English Parliament. (New York' Bames & Noblc, 1967.) 445
ПОЛІТИКА/Порівняльні дослідження [364] Berkowitz, S. D., and Robert K. Logan, eds. Canada’s Third Option. (Toronto: Macmillan of Canada, 1978.) [365] Blondel, Jean. Comparing PoliticaI Svstems. (London: Weidenfeld and Nicolson, 1973.) [366] Cohen, Ronald, and John Middleton, eds. Comparative Political Systems: Studies in the Politics of P re-industrial Societies. (Garden City, N.Y.: Natural History Press, 1967.) [367] Finer, S. E. Comparative Government. (Harmondsworth, Middlesex: Penguin Books, 1970.) [368] Gorden, Morton. Comparative Political Systems: Managing Conflict. (New York: Macmillan, 1972.) [369] Hamilton, Alastair. The Appeal of Fascism: A Study of Intellectuals and Fascisi» 1919—1945. (London: Anthony Blond, 1971.) [370] Kennedy, Gavin, ed. The Radical Approach: Papers on an Independent Scotland. (Edinburgh: Palingenesis Press, 1976.) [371] McClelland, J. S.,ed. The French Right: From De Maistre toMaurras, trans. Frears, Harber, McClelland, and Phillipson. (London: Jonathan Cape, 1970.) [372] Macridis, Roy C., and Robert E. Ward, eds. Modern Political Systems: Europe, 2nd edition. (Englewood Cliffs, N.J.: Prentice-Hall, 1968.) [373] Mosse, George L. The Crisis of German Ideology: Intellectual Origins of the Third Reich. (London: Weidenfeld and Nicolson, 1966.) [374] Parti Socialiste Unifil. Controler Aujourd'hui pour DMder Demain, manifeste. (Paris: Tema-£ditions, 1972.) [375] Russett, Bruce M. Trends in World Politics. (New York: Macmillan, 1965.) [376] Scalapino, Robert A., and Junnosuke Masumi. Parties and Politics in Contempo- raryJapan. (Berkeley: University of Califomia Press, 1962.) [377] Smith, Gordon. Politics In Western Europe: A Comparative Analysis. (London: Heinemann Educational Books, 1972.) [378] Starcke, Anna. Survival: Taped Interviews With South Africa 's Power £lite. (Cape Town: Tafelberg, 1978.) ПОЛІТИКА/Сполучені Штати [379] Armbnster, Trevor. A Matter of Accountability: The True Story ofthe Pueblo Af- fair. (New York: Coward-McCann, 1970.) [380] Becker, Ted, et al. Un-Votefor a New America: A Guide to Constitutional Revolu- tion. (Boston: Allyn and Bacon, 1976.) [381] Becker, Theodore L. American Government: Past, Present, Future. (Boston: Allyn and Bacon, 1976.) [382] Boorstin, Daniel J. The Decline of Radicalism: Reflections on America Today. (Ne* York: Random House. 1969.) [383] Brant, Irving. The Bili of Rights: Its Origin and Meaning (New York: New Ameri¬ can Library, Mentor, 1965.) [384] Cullop, Floyd G. The Constitution of the United States: An Introduction. (New York: New American Library, Signet, 1969.) [385] Everett, Edward. The Mount Vernon Papers, No. 27. (New York: D. Appleton, 1860.) [386] Fisher, Louis. President and Congress: Power and Policy. (New York: Free Press. 1972.) [387] Flexner, James Thomas. George Washington and the New Nation (1783—1793)- (Boston: Little, Brown, 1970.) 446
[388] Gilpin, Henry D., ed. The Papers of James Madison, Vol. II. (Washington, D.C.: Langtree A 0’Sullivan, 1840.) [389] Hamilton, Alexander, John Jay, and James Madison. The Federalist: A Commen- taryon the Constitiition ofthe United States. (New York: Random House, Mod- em Library.) [390] Hougan, Jim. Spooks: The Haunting of America—The Private Use of Secret Agents. (New York: William Morrow, 1978.) [391] Nixon, Richard. The Memoirs of Richard Nixon. (New York: Grosset & Dunlap, 1978.) [392] Padover, Saul K., ed. Thomas Jefferson on Democracy. (New York: New American Library, Mentor; Copyright 1939 D. Appleton-Century.) [393] Paine, Thomas. Rights of Man: Being an Answer to Mr. Burke 1'sAttack on the French Revolution, ed. Hypatia Bradlaugh Bonner. (London: C. A. Watts, 1937.) [394] Parrington, Vemon Louis. Main Currents in American Thought: An Interpretation of American Uteraturefrom the Beginnings to 1920. (New York: Harcourt, Brace, 1927.) [395] Perloff, Harvey S., ed. The Future of the United States Government: Toward the Year2000. (New York: George Braziller, 1971.) [396] Saloma. John S., III, and Frederick H. Sontag. Parties: The Real Opportunity for Effective Citizen Politics. (New York: Alfred A. Knopf, 1972.) [397] Scammon, Richard M., and Alice V. McGillivray, eds. America Votes 12: A Hand- book of Contemporary Election Statistics. (Washington, D.C.: Elections Re¬ search Center, Congressional Quarterly, 1977.) [398] Schlesinger, Arthur M., Jr. The Imperial Presidency. (New York: Popular Library, 1974.) [399] Smith, Edward Conrad, ed. The Constitiition of the United States: With Case Sum- maries. (New York: Bames & Noble, 1972.) [400] Steinfels, Peter. The Neoconservatives: The Men Who Are Changing America 's Politics. (New York: Simon and Schuster, 1979.) [401] Tocqueville, Alexis de. Democracy in America, text Henry Reeve, rev. Francis Bowen, and ed. Phillips Bradley. (New York: Alfred A. Knopf, Vintage Books, 1945.) ПСИХОЛОГІЯ [402] Allport, Gordon W. Personalitv: A Psychological Interpretation. (New York: Henry Holt, 1937.) [403] Back, Kurt W. Beyond Words: The Story of Sensitivity Traiiting and the Encounter Movement. (New York: Russell Sage Foundation, 1972.) [404] Conway, Flo, and Jim Siegelman. Snapping: America's Epidemic of Sudden Per- sonality Change. (Philadelphia- J. B. Lippincott, 1978.) [405] Freedman, Alfred M.. M.D., Harold I Kaplan, M.D., and Benjamin J. Sadock, M.D. Modern Synopsis of Comprehensive Textbook of Psychiatry. (Baltimore, Williams & Wilkins, 1972.) [406] Fromm, Erich. Escapefrom Freedom. (New York: Avon Library, 1965.) [407] —. The Sane Society. (Greenwich, Conn.: Fawcctt Premier, 1955 ) [408] Gerth, Hans, and C. Wright Mills. Character and Social Structure: The Psychology of Social Institutions. (New York: Harcourt, Brace & World, Harbinger, 1953.) [409] Gross, Martin L. The Psychological Society (New York. Random House, 1978.) [410] Gross, Ronald, and Paul Osterman, eds. Individualism: Man in Modern Society. (New York: Dell, Laurei, 1971.) [411] Hali, Calvin S., and Gardncr Lindzey. Theories of Personality, 3rd cdition. (New York: John Wiley, 1978.) 447
[412] Kardincr, Abram, et al. The Psychological Frontiers of Society. (New York: Co- lumbia University Press, 1945.) [413] Kilpatrick, William. Identity & Intimacy. (New York: Delacorte Press, 1975.) [414] May, Rollo. Power and Innocence: A Search for the Sources of Violence. (New York: W. W. Norton, 1972.) [415] Reich, Wilhelm. The Mass Psychology of Fascism, trans. Vincent R. Carfagno. (New York: Farrar, Straus & Giroux, 1971.) [416] Ruitenbcek, Hendrik M., ed. Varieties of Personality Theory. (New York: E. P- Dutton, 1964.) [417] Smimov, Georgi. Soviet Man: The Making of a Socialist Type of Personality, trans. Robert Daglish. (Moscow: Progress Publishers, 1973.) [418] Stevens, John O., ed. Gestalt Is—A Collection of Articles About Gestalt Therapy and Living. (New York: Bantam Books, 1977.) [419] Sullivan, Harry Stack, M.D. The Ftision of Psychiatry and Social Science. (New York: W. W. Norton, 1964.) [420] Winter, Ruth. The Smell Book. (Philadelphia: J. B. Lippincott, 1976.) [421 ] Zurcher, Louis A.. Jr. The Mutable Self: A Self-Concept for Social Change. (Beverly Hilis, Cal.: Sage Publications, 1977.) НАУКА/ТЕХНІКА [422] Anderson, Robert H., and Nake M. Kamrany. Advanced Computer-Based Manu- facturing Systems for Defense Needs. (Marina dei Rey, Cal.: USC, Information Sciences Institute, 1973.) [423] The Application of Computer Technology for Development. United Nations, De- partment of Economic and Social Affairs, Second Report of the Secretary-Ge- neral. (New York, 1973.) [424] Appropriate Technology in the Commonwealth, A Directory of Institutions. Food Prodoction & Rural Development Division, Commonwealth Secretariat. (Lon¬ don, 1977.) [425] Appropriate Technology in the United States: An Exploratory Study. Study con- ducted by Integrative Design Associates for the National Science Foundation RANN program. (Washington, D.C.: U.S. Government Printing Office, 1977.) [426] Asimov, Isaac. /, Robot. (New York: Fawcett Crest, 1950.) [427] —. Understanding Physics, Vol. III. The Electron, Proton, andNeutron. (New York: New American Library, Signet, 1966.) [428] Baldwin, J., and Stewart Brand, eds. Soft-Tech. (New York: Penguin Books, 1978 ) [429] Boorstin, Danicl J. The Republic of Technology: Reflections on Our Future Coni- munity. (New York: Harper & Row, 1978.) [430] Brand, Stewart, ed. Space Colonies. (New York: Penguin Books, 1977.) [431] Buchholz, Hans, and Wolfgang Gmelin, eds. Science and Technology and the Fu¬ ture, Parts 1 and 2. (Munich: K. G. Saur, 1979.) [432] Butterlleld, Herbert. The Origins of Modern Science: 1300—1800. (New York: Free Press, 1957.) [433] Cardwcll, D. S. L. Turning Points in Western Technology. (New York: Neale Watson Academic Publications, Science History Publications, 1972.) [434] Cross, Nigel, David Elliot, and Robin Roy, eds. Man-Made Futures: Readings in Society, Technology and Design. (London: Hutchinson, 1974.) [435] Einstein, Albert. Ideas and Opinions, trans. Sonja Bargmann. (New York: Dell, Laurei. Copyright Crown, І954.) [436] Eliis, John. The Social Histon' of tlie Machine Gun. (New York: Pantheon Books, 1975.) [437] Etzioni, Amitai Genetic Fix. (New York: Macmillan, 1973.) 448
[438] Farago, F. T. Handbook of Dimensionat Measurement. (New York: Industrial Press, ,965.) [439] Farrington, Benjamin. Head and Hand in Ancient Greece: Four Studies in the So¬ cial Relations ofThouglit. (London: Watts, Thinker’s Library, 1947.) [440] Feyerabend, Paul. Against Method: Outline of an Anarchistic Theory of Knowl- edge. (London: NLB, Verso, 1975 ) [441 ] Fideli, Oscar H., ed. Ideas in Science. (New York: Washington Square Press, Read- er’s Enrichment, 1966.) [442] Ford, Henry. My Life and Work. (New York: Doubleday. Page, 1923.) [443] H. B. Maynard and Company. Production: An International Appraisal of Contem- porary Manufacturing Systems and the Changing Role of the Worker, ed Rolf Ticfenthal. (London: McGraw-Hill, 1975.) [444] Harper, Peter, and Godfrey Boyle, eds. Radical Technology. (New York: Pantheon Books, 1976.) [445] Heppenheimer, T. A. Colonies in Space. (Harrisburg, Pa.: Stackpole Books, 1977.) [446] Howard, Ted, and Jeremy Rifkin. Who Should Play God? The ArtificiaI Creation of Life and Wliat It Means for the Future of the Human Race. (New York: Dell, 1977.) [447] lllich, Ivan. Tools for Conviviality. (New York: Harper & Row, 1973.) [448] Jacobs, Jane. The Economy of Cities. (New York: Random House, 1969.) [449] Klein, H. Arthur. The World of Measurements. (New York: Simon and Schuster, 1974.) [450] Kranzbcrg, Melvin, and Carroll W. Pursell, Jr. Technology in Western Civilization, Vol. I. (New York: Oxford University Press, 1967.) [451 ] Kuhn, Thomas S. The Structure of Scientific Revolutions. (Chicago: University of Chicago Press, 1962.) [452] Lawless, Edward W. Technology and Social Shock. (New Brunswick, N.J.: Rutgers University Press, 1977.) [453] Lilley, Samuel. Men, Machines and History. (New York: International Publishers, 1966.) [454] Mazlish, Bruce, ed. The Railroad and the Space Program: An Exploratioit in His- torical Analogy. (Cambridge, Mass.: MIT Press, 1965.) [455] Needham, Joseph. Science and Civilization in China, Vol. I, Introductory Orientations. (Cambndge: Cambridge University Press, 1965.) [456] —. Science and Civilization in China. Vol. II. History of Scientific Thought. (Cam¬ bridge: Cambndge University Press, 1969.) [457] Newman, James R., ed. What Is Science? (New York: Washington Square Press, 1961.) [458] Nicolis, G., and 1. Prigogine. Self-Organization in Nonequilibrium Systems: From Dissipative Structures to Order Tlirough Fluctuations. (New York: John Wiley, Wiley-Interscience, 1977.) [459] Nikolaev, L. Space Chemistry, trans. Y. Nadler. (Moscow: Міг Publishers, 1976.) [460] 0’Neill, Gerald K. The High Frontier: Human Colonies in Space. (New York: Bantam Books, 1978.) [461 ] Pyke, Magnus. Technological Eating, or Wliere Does the Fish-Finger Point? (Lon¬ don: John Murray, 1972.) [462] Ritner, Peter. The Society of Space. (New York: Macmillan, 1961.) [463] Schey, John A. Introduction to Manufacturing Processes (New York: McGraw- Hill, 1977.) [464] Schofield, Robert E. The Lunar Society of Birmingham: A Social History of Pro¬ vincia! Science and Industiy in Eiglueenth-Centnry England. (Oxford: Oxford University Press, 1963.) [465] Sharlin, Harold I. The Convergent Century: The Unification of Science in the Nine- teenth Century. (New York: Abelard-Schuman, 1966.) 449
[466] Sorenson, James R. Social Science Frontiers, Vol. 3, Social Aspecls of Applied Human Cenetics. (New York: Russell Sage Foundation, 1971.) [467] Stine, G. Harry. The Third Industrial Revolution. (New York: G. P. Putnam’s Sons, 1975.) [468] Sullivan, Walter. We Are Not Alone: The Search for Intelligent Life on Other Worlds. (New York: McGraw-Hill, 1964.) [469] U.S. Department of Labor. Technological Change and Manpower Trends in Five Industries: Pulp and Paper/Hydraulic Cement/Steel/Aircrafi and Missile/Wliole- sale Trade. (Washington, D.C.: U.S. Government Printing Office, 1975.) [470] Warshofsky, Fred. Doomsday: The Science of Catastrophe. (New York: Reader’s Digest Press, 1977.) [471] Watson, James D. The Double Helix: A PersonaI Account of the Discovery of the Structure of DNA. (New York: New American Library Signet Books, 1968.) СОЦІАЛІЗМ/КОМУНІЗМ [472] Amalrik, Andrei. Will the Soviet Union Sur\’ive until 1984? (New York: Harper & Row, Perennial Library, 1971.) [473] Brus, Wlodzimierz. The Economics and Politics of Socialism: Collected Es- says, trans. Angus Walker (Chapter 3—6). (London: Routledge & Kegan Paul, 1973.) [474] Christman, Henry M., ed. Essential Works of Lenin. (New York: Bantam Books, Matrix, 1966.) [475] Howe, lrving. The Basic Writings ofTrotsky. (New York: Random House, Vintage Books, 1965.) [476] Laidler, Harry W. Histoiy of Socialism. (New York: Thomas Y. Crowell, 1968.) [477] Marx, Karl, and Friedrich Engels. The Communist Manifesto. (Harmondsworth. Middlesex: Penguin Books. 1967.) [478] Nicolaus, Martin. Restoration of Capitalism in the USSR. (Chicago: Liberator Press, 1975.) [479] Nordhoff, Charles. The Communistic Societies of the United States. (New York: Schocken Books. 1965.) [480] Possony. Stcfan T.. ed. The l^enin Reader: The Outstanding Works ofV. 1. l^enin. (Chicago: Henry Regnery, Gateway, 1969.) [481] Revel, Jean-Franfois. The Totalitarian Temptation, trans. David Hapgood. (Harmondsworth, Middlesex: Penguin Books, 1978.) [482] —. Without Marx or Jesus, trans. J. P. Bemard. (London: Paladin, 1972.) [483] Smelser, Neil J , ed Karl Marx on Society and Social Change, with Selections by Friedrich Engels. (Chicago: University of Chicago Press. 1973.) [484] Smith. Hedrick. The Russians. (New York: Quadrangle/New York Times, 1976.) [485] Socialism Theory and Practice, Soviet Monthly Digest of the Theorctical and Po¬ litical Press, january 1976. (Moscow: Novosti Press Agency) [486] Trotsky, Leon Political Profiles, trans. R. Chappcll. (London- New Park Publica¬ tions, 1972) [487] —. The Revolution Betrayed, trans Max Eastman, 5th edition. (New York: Path- finder Press. 1972) [488] Wesson, Robert O. The So\ iet State: An Aging Revolution. (New York: John Wiley. 1972) СОЦІОЛОГІЯ/СОЦІАЛЬНА ТЕОРІЯ [489] Bird, Caroline. The Crowding Syndrome: Learning to Live with Too Mucii and Too Мсту. (New York: David McKay, 1972.) 450
[490] Bottomore, T. В. Sociology: A Guide to Problems and Uterature. (London: George Allen & Unwin, 1962.) [491] Chapple, Eliot Dismore, and Carleton Stevens Coon. Principies of Anthropology. (New York: Henry Holt, 1942.) [492] Davis, Kingsley, Harry C. Bredemeier, and Marion J. Levy. Modern American So¬ ciety. (New York: Rinehart, 1950.) [493] Etzioni, Amitai. The Active Society: A Theory of Societal and Political Processes. (New York: Free Press, 1968.) [494] —, and Eva Etzioni, eds. Social Change: Sources, Patterns, and Consequences. (New York: Basic Books, 1964.) [495] Greer, Colin, ed. Divided Society: The Ethnic Experience in America. (New York: Basic Books, 1974.) [496] Harris, Marvin. The Rise of Anthropological Theory: A History of Theories of Cul¬ ture. (New York: Thomas Y. Crowell, 1968.) [497] Isaacs, Harold R. Idols of the Tribe. (New York: Harper & Row, 1975.) [498] Kardiner, Abram, and Edward Preble. They Studied Man. (Cleveland: World Pub- lishing, 1961.) [499] Moore, Wilbert E. The Professions: Rotes and Rules. (New York: Russell Sage Foundation, 1970.) [500] Packard, Vance. A Nation of Strangers. (New York: David McKay, 1972.) [501] Raison, Timothy, ed. The Founding Fathers of Social Science. (Harmondsworth, Middlesex: Penguin Books, 1969.) [502] Toffler, Alvin. Ftiture Shock. (New York: Bantam Books, 1971.) ЧАС/ПРОСТІР [503] Abler, Ronald, et al. Human Geography in a Shrinking World. (Belmont, Cal.: Duxbury Press, 1975.) [504] Blainey, Geoffrey. The Tyranny of Distance. (Melboume: Sun Books, 1971) [505] Clay, Grady. Close-Up: How to Read the American City. (New York: Praeger, 1973.) [506] Coleman, Lesley. A Book ofTtme. (London: Longman, 1971.) [507] Dean, Robert D., William H. Leahy, and David L. McKee, eds. Spatial Economic Theory. (New York: Free Press, 1970.) . [508] de Grazia, Sebastian. Of Time, Work and Leisure. (New York: Twentieth Century Fund, 1962.) [509] Fraser, J. T., ed. The Voices ofTtme. (New York: George Braziller, 1966.) [510] —, F. C. Haber, and G. H. MUller, eds. The Study ofTime. (New York: Spnnger- Verlag, 1972.) [511] Gould, Peter, and Rodney White. Mental Maps. (Baltimore: Penguin Books, 1974.) [512] Gribbin, John. Timewarps. (New York: Delacorte Press/Eleanor Friede, 1979.) [513] Haggett, Peter, and Richard J. Chorley. Network Analysis in Geography. (New York: St. Martin’s Press, 1969.) [514] Morrill, Richard L. The Spatial Organization of Society. (Belmont, Cal.: Duxbury Press, 1970.) [515] Needham, Joseph. Time and Eastern Man, the Henry Myers Lecture 1964, Royal Anthropological Institute Occasional Paper No. 21. (Glasgow: Royal Anlhro- pological Institute of Great Britain & Ireiand, 1965.) [516] Norberg-Schulz, Christian. Existence, Space & Architecture. (New York: Praeger, 1971.) [517] Sandow, Stuart A. Durations: The Encyclopedia of How Long Things Таке. (New York: Times Books, 1977.) [518] Tooley, R. V., Charles Briskcr, and Gerald Roc Crone. Landmarks of Mapmaking. (Amsterdam: Elsevier, 1968.) 451
[519] Welch, Kenneth F. Time Measurement: An Introductory History. (Newton Abbot. Devonshire: David & Charles, 1972.) [520] Whitrow, G. J. What is Time? (London: Thames and Hudson, 1972.) ПРАЦЯ/НАВЧАННЯ [521] Anderson, Dennis, and Mark W. Leiserson. Rural Enterprise and Non-farm Em- plovment. (Washington, D.C.: World Bank, 1978.) [522] Bartlett. Laile E. New Work/New Life. (New York: Harper & Row, 1976.) [523] Best, Fred, ed. The Future ofWork. (Englewood Cliffs, N.J.: Prentice-Hall, 1973.) [524] Bowman, Jim, et al. The Far Side ofthe Future: Social Problems and Educationai Reconstruction. (Washington, D.C.: World Future Society, 1978.) [525] Dickson, Paul. The Future ofthe Workplace: The Corning Revolution in Jobs. (New York: Weybright and Talley, 1975.) [526] Evans, Archibald A. Flexibility in Working Life: OpportunitiesforIndividual Choice- (Paris: Organisation for Economic Co-operation and Development, 1973.) [527] Gates, Arthur 1., et al. Educationai Psychologv, a revision of Psychology for Stu- dents of Education. (New York' Macmillan. 1942.) [528] Good, H. G. A History of Western Education. (New York: Macmillan, 1947.) [529] Kanter, Rosabeth Moss. Social Science Frontiers, Vol. 9, Work and Family in the United States: A Critical Review and Agenda for Research and Policy (New York: Russell Sage Foundation, 1977.) [530] Poor, Riva, ed. 4 Days, 40 Hours: And Other Forms of the Rearranged Workweek. (New York: New American Library, Mentor, 1973.) [531 ] Roberts, Paul Craig. Alienation and the Soviet Economy: Toward a General Theor) of Marxian Alienation, Organization Principies, and the Soviet Economy- (Albuquerque: University of New Mexico Press, 1971.) [532] The Sliorter Work Week. Papers delivcred at the Conference on Shorter Hours ot Work sponsored by the AFL-C10. (Washington, D.C.: Public Affairs Press, 1957 ) [533] Wells, H. G. The Work, Wealth and Happiness of Mankind. (London: Williarn Heinemann, 1932.) [534] Work in America. Report of a special task force to the Secretary of Health, Educa¬ tion. and Welfare, prepared under the auspices of the W. E. Upjohn Institute for Employment Research. (Cambridge, Mass.: M1T Press, 1973.) 452
АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК Абако (острів), 76,401 Абельн Г. Г., 416 Абельсон, Філіп Г, 423 Аборт, 187,199 Абрагамс, Саллі, 410 Абстракція, 167—168, 177,349, 356 Авів, Хаїм, 301,425 Австралія, 32,233,239, 285, 395 Австрія, 278 Автомобіль і автомобільна індустрія, 22, 26, 33, 55, 72, 123, 128, 134, 154, 164, 180—181, 183, 233, 245, 248—249, 254, 284,348 Автомобільна компанія Бредлі (Brad- ley Automative, company), 248 Авторитет і авторитаризм, 29,30,231, 235, 311, 317, 338, 342, 350, 351— 355. Див. також: Еліти; Фашизм; Влада і безвладдя Агентство з міжнародного розвитку (Agency for Internationale Develop- ment), 296 Агрегатні сім’ї, 191,200; Див. також: Система сім’ї Адвентисти сьомого дня, 375 Адгократія, 67, 231,341; Див. також: Організація Аденауер, Конрад, 357 Аерокосмічна індустрія, 19,79,92,96, 118, 127, 129—131, 135, 139, 164, 260 Аеропорт Ла Гардія (La Guardia Air- port), 267 Азімов, Айзек, 155,403,408 Айзенштат, Стюарт, 365,430 Аквакультура, 131—132. Див також: Океани «Акер груп» (Aker Group), 164 Акціонери, 63 Албанія, 395 Алжир, 163 Алкоголізм, 251, 323, 350 Альберт, принц, 53 Альтер, Стівен, 426 Алюміній, 33, 55, 81, 90,91, 117 Амальрік, Андрій, 279 Американський інститут підприєм¬ ництва (American Enterprise Insti¬ tute), 351 Американська революція, 36 Американська телефонна і телеграф¬ на компанія (АТ&Т), 49, 56—57, 214, 241 Американська федерація праці — Конгрес промислових організацій (AFL-CIO), 362, 365 Американський банк (Bank of Ameri¬ ca), 342 Американський університет, 217 Американська рахункова асоціація (American Accounting Associa- tion), 215 Американська рада страхування жит¬ тя (American Council of Life Insu¬ rance), 266 Американська асоціація менеджменту (American Management Associa- ion), 114,220 Амін, Самір, 297, 309,425,427 Аналогія, 69, 92, 316, 348 Анархія, 258, 349, 389 Англійський банк (Bank of Engtand), 60 Андерсон, Роберт Г., 165, 245,408 Анімізм, 152 Анонімні наркомани, 240 «Апджон і Мерк», компанія (Upjonn company), 133 _ _ Апокаліптичні точки зору. Див.: Пе¬ симізм Аріка (техніка терапії"), 324 Арістотель, 97,336,403 Архітектурна асоціація (Architectural Association), 230 Армбрістер, Тревор, 364,430 Арнольд, П’ер, 216,414 «Adtvd Д. Ліггл», корпорація (Arthur IXLfotle, Inc.), 171, 305 Архітектура, 30, 176, 200, 230 «Асоціація депресивних» (Depressi- ves Associated), 239 «Асоціація чорних легень» (Black Lung Association), 240 453
Ассошіейтед Пресс — інформаційне агентство (Associated Press, АР), 407 Атомізм, 71, 72, 101—104 Аушвіц (Освенцім), 112 Афанасьєв, В.Г., 71,400 Афганістан, 90, 292 AMR, company, 131 ASEA, company, 134 Багатонаціональні корпорації. Див.: Транснаціональні корпорації Баклі, Волтер, 274 Бангладеш, 301 Банк, центральний, 60, 61, 108, 203. Див. також: Банківська справа; Валюта Банківська справа, 60, 61, 63, 84, 204—205,222—223,232,241,289, 293 Баран, Поль, 410 Барбер, Віллард, 398 Барк, Річард, 288 Бароні, монсеньйор Ґено, 230 Бателлівський меморіальний інститут (Batelle Memoria! Institute), 131 «Батьки без батьків» (Parents Without Parents), 240 «Батьки геїв та лесбіянок» (Parents of Gays and Lesbians), 239 Бездітні пари. Дме.: Система сім’ї Безперервність, 22 Безробіття, 82, 118, 172—173, 184— 186, 196, 202, 252, 263, 278, 283, 296, 303, 306,315, 353 Бейвер, Уоррен, 417 Бек, Крістофер, 429 Беккер, Теодор, 376,431 Бектальдт, Гельмут, 430 Белл, Деніел, 19, 394 «Белл Канада», 177 (Bell Canada) «Белл Лебс», 268 (Bell Labs) «Белл телефон» компанія (Bell Tele- phone Company) Белламі, Едвард, 41 Бельгія, 208, 278 Бендінер, Роберт, 428 «Бендікс», корпорація (Bendix Corporation), 63 Беннет, Едвард, 158 Бенс, Найджел, 424 Берд, Керолайн, 242, 417 Берджерс, Ентон, 425 Берл, А.А., 451 Бернард, Джессі, 192, 193, 411 Бернгем, Волтер Дін, 371 454 Бернгем, Джеймс, 399 «Бертельсманн», акціонерне товари¬ ство (Bertelsmann AG), 216 Бетховен, Людвіг, ван, 38 Бєлофф, Нора, 402 Бжезінський, Збігнєв, 394 Билінський, Джен, 405 Бір, Стаффорд, 271 Бібліотеки, 159 Біблія, 93 Бігарі, Отто, 71,400 Біглер, Джон, 208, 215,413 Бідність, 25, 188, 252, 292, 293, 297— 298, 316, 372, 384 Білль про права дітей (Children’s Bili ofRights), 199 Більшості, 190, 213—214, 280, 363, 371—378,390. Див. також: Дема¬ сифікація суспільства; Раса Бінет, Альфред, 50 Біологія, 132—135, 139, 188, 259— 261, 272—273, 302—303, 311 Біосфера. Див. також: Навколишнє середовище і енвіронталізм; За¬ бруднення Бір, Стаффорд, 271 Бірдвуд, Роджер, 404 Бірма, 30 Бірмінгемський університет, 216 Благородний дикун, 298,337 Блан, Луї, 41 Блейні, Джофрі, 394 Бліп (миготлива екранна) культура. Див. також: Синтез; Холізм Блеріо, Луї, 366 Блум, Джон, 422 Блументаль, В. Майкл, 63, 399,412 Бодар, Люсьсн, 401 Божевілля, 55,323.Див. також: Пси¬ хологія «Боїнг», компанія (Boeing, company), 129 Бойл, Годфрі, 406 Бойл, Роберт, 102 Боксит. Див. також: Алюміній Болгарія, 395 Бостонський університет, 232 Бота, Ролоф Фредерік «Рік», 431 Ботсвана, 296 Боттомор, Т. Б., 401 Брамс, Йоганнес, 38 Браун, Джеррі,24 Браун, Лестер, 284, 285,424 Браун, Норман Л., 425 Браун, Сіріл Ґ., 244,470 Браян, Аніта, 118, 358 Бревурд, Корнеліус, 216,414
Брежнєв, Леонід, 358 Бренд, Сгюарт, 130 Бреттон-Вудська конференція (Bret- ton Woods Conference), 87,203 Бригада фермерів у Мочуді, 296 «Бристояь — Мейєрс», компанія (Bris- tol — Myers company), 205,220 Британія. Див..* Великобританія Британська авіаційна корпорація (Вгі- tish Aircraft Corparation), 130 Британська асоціація видавців газет (British Newspaper Publisher Asso- ciation), 365 «Британська сталь», компанія (British Steel, company), 178 Британський інститут харчової науки і техніки (British Institute of Food Science and Technology), 85 Брілл, Стівен, 225,415 Бродель, Фсрнан, 43, 396, 401 Брунер, Розмарі, 214, 414 Бруннер, Джон, 155 Буддизм, 97 «Буз Аллен і Гамілтон», об’єднання (Booz Allen and Hamilton, Inc.), 152 Бухгалтерська справа, 89, 108, 194, 209,211,214—217 Бухенвальд,143 Бюрократія, 20, 30, 37—38, 51, 60, 64, 66, 106, 108, 110, 187, 315,333, 340, 348, 359, 370, 378 Вавилон, 30 Ваги й міри, 50, 229 Вайнгартен, Роберт, 428 Вайскопф, Віктор Ф., 419 Валовий національний продукт — ВНП, (GNP), 57, 163, 250, 259, Валюта, 87—88, 202—205, 227, 283, 289, 292, 353. Див. також: Бан¬ ківська справа Ван Бурен, Мартін, 70 Вандерман, Лестер, 235, 416 Ван Дорен, Чарлз, 402 Вартість, 251 Варшофскі, Фред, 420 Вашингтон, Джордж, 56, 69 «Вдова до вдови», 240 Вегетативне розмноження, 193. Див. також: Біологія, Генетика Ведення справ. Див..- Корпорації Вейзі, Джон, 110,403 Вейл, Голліс, 117, 410 Вейл, Теодор, 49—50, 56, 397 Вейс, Чарлз-молод., 420 Велика депресія, 186,209 «Велика Атлантична й Тихоокеанська чайна компанія» (Great Athlantic and Pacific Tea Company, Inc.), 34 Великобританія, 37,45, 54, 57, 59, 69, 79,83,107,148,164 Великомасштабна інтеграція, 129— 130, 173, 178, 190—191, 207, 220, 229, 234, 237, 239, 278, 296, 317, 348, 350, 354, 358,365, 385 Величина. Див.: Максималізація «Веллз, Річ, Ґрін», корпорація (Wells, Rich, Green, Inc.),414 Взаємоактивні зв’язки. Див.: Засоби зв’язку; «Хай-Овіс»; «К’юб» Вибори. Див.: Політична система го¬ лосування Виготовлення, 153—154, 161—167, 172—173,178,227,244—246,284; партіями, 165—166; на потоці, 165. Див. також: Умови (лістинг) виробництва Використання (утилізація) відходів, 139,311—312 Виробники, 42—44, 46, 48, 107, 149, 166, 173. Див. також: Виробни- чо-споживацька теорія Виробництво (manufacturing), 154, 161—167,173,178,227,244—246, 284 Виробництво, демасифіковане, 162— 166, 227—228, 244, 282. Див. та¬ кож: Виробнича система Виробництво для користування. Див.: Виробничо-споживацька теорія Виробництво для обміну. Див.: Ви¬ робнича система Виробництво, масове, 29—31, 33— 36, 38—40, 53, 65, 82, 118, 128, 154, 161—166. Див. також: Ви¬ робництво; Виробнича система Виробництво на замовлення. Див.: Виробництво, демасифіковане Виробництво, перевизначення, 212 213, 216—217. Див. також: Ви¬ робничо-споживацька теорія Виробництво-споживання (Prosum- ption). Див. також: Виробничо- споживацька теорія Виробнича система, 161—173, 174— 185, 310; визначена, 161—185, 203; Перша Хвиля, 20, 296—297; Друга Хвиля, 35—36, 175; Третя Хвиля, 166; нові умови, 209—212; структура часу, 221—223. Див. також: Виробництво, демасифі¬ коване; Виробничо-споживацька теорія 455
Виробничий сектор, 175—177, 187— 188, 193,205 Виробничо-споживацькі відносини, 42. Див. також: Виробничо-спо- живацька теорія Виробничо-споживацька теорія, 20— 21, 42—48, 52, 108, 166, 173, 237—257, 299—300, 306—308, 315—316, 342—346 Виставка «Кришталевий палац» 1851 р., 53 Витрати, об’єднані, 227 Вихід на пенсію, 327—328 Вища школа менеджменту (Graduate School of Management), 216 Відеоігри. Див.: Телебачення Відеокасети. Див.; Телебачення Відеомагнітофони. Див.: Телебачення Відокремленість, 208, ТІЇ—282,310— 311 Відповідність, 219, 228, 318 Відпочинок, 190, 290 Війна, 41,112,282,311,319—320,387; екологічна, 136—137, Війська (military), 64,67,82,84,163— 164, 282, 317, 348, 350, 363—364, 370, 376,412 Віклунд, Берджер, 418 Вілер, Джон Арчибальд, 421 Вілсон, Брент, 423 Вілсон, Е. О., 354 Вілчинскі, Джозеф, 285,423 Вільний університет Брюсселя (Free University of Brussels), 273 Вільямс, Гай, 110 Вільямс, Гліндер, 403 Вісконсінський університет, 267 Вітні, Деніел, 408 Вітроу, Г. Д„ 97, 402, 421 Вітрувій, 395 Взаємоактивні зв’язки. Див.: Засоби зв’язку; «Хай-Овіс», «К’юб» Взаємозалежність, 46—48, 62—63, 108, 226,254—255, 343,363; полі¬ тична, 71—73,412 Влада і безвладдя, 62—67, 92, 175, 231, 349—352,355—358. Дме. та¬ кож: Авторитаризм; Еліти Власний образ, 344 Власність, 62—64, 77, 102, 175, 183 Вогл, Франк, 408 Володіння, 62—64.Див. також: Влас¬ ність. Волокниста оптика, 128—130, 147— 148 Вольтер, 77,401 Вольфрам, 81. Див. також: Ресурси Вугілля, 32—36, 78, 89, 122, 126— 127, 129. Див. також: Енергія Вудрафф, Вільям, 86,401 Вулф, Джофрі, 150 В’язниці, 37 Гаваї, 239 Гавайський університет, 376 «Гадсон, ДжЛ.», універсальний мага¬ зин (J.L.Hudson), 221 Газети, 30,40,143—144. Див. також: Засоби зв’язку; Демасифікація, за¬ соби; Засоби масової інформації «Газетний концерн «Ґенетт» (Gannett newspaper chain), 214 Гайсс, Деніс, 404 Гаймен, Стенлі Едвард, 402 Гакслі, Олдос, 217, 262 Галал, Вільям, Е., 217,414 Галбрейт, Джон Кеннет, 399—400 Галд, Алан П., 154, 155 Гамбія, 296 Гамілтон, Александер, 56, 59, 60, 229, 399 Гана, 297 Гарвардська школа бізнесу (Harvard Business School), 264 Гарвардський університет, 232 Гарпер, Пітер, 406 Гарріс, Шервін, 332,427 Гартуелл, P. М., 403 Гартфорд, Джордж Гантінгтон, 34 Гаселер, Стівен, 428 Гассенді, П’єр, 102 Гаттон, Грехем, 413 Гатфілд, Марк, 415 Гауген, Джим, 286 «Гевлет — Паккард», компанія (Hew¬ lett-Packard, company), 161—163, 175 Гегель, Джордж Вільгельм Фрідріх, 95 Гейл, Д.Р., 99,402 Гейлбронер, Роберт, 95,402 Геллнер, Ернест, 403 Геллорен, Річард, 428 Гем, Айнйонг (Наш, Inyong), 245, 417 Тендерні стосунки, 46, 47—48, 108, 113, 172, 294, 316, 343, 347, 388. Див. також: Жінка Генетика, 133—135, 137, 188, 249, 260—261, 268, 311, 318, 337. Див. також: Біологія Генкок, Ленг, 279 Генсен, Том, 199 Географія, 70. Див. також: Космос і просторові відносини 456
Герман, Леон М., 57, 398 Гіней, Девід А., 423 Гітпер, Адольф, 133,143,336,354,356, 409 Глобалізм, 266, 288—289 Гнучкий графік, 32—54,162,177,’200, 214, 265.Див. також: Синхроні¬ зація; Час Говард, Дар, 175 Говард, Тед, 134,406 Голден, Роберт, 409 Голден, Констанція, 420 Голдфілд, Ренді Дж., 172,409 Голландія. Див.: Нідерланди Гольбах, барон де, 105,403 Гомосексуалізм, 113, 187—188, 192— 93, 198—199, 239, 353, 361. Див. також: Тендерні відносини Гоніш, Дітер, 228 Гонконг, 395 «Гоффман—Ля Рош», компанія (Hoff- man — La Roche), 132, 133, 214 «Гохст» акціонерне т-во (Hoechst AG), 171,216 Греція (стародавня), 29—30 Греція, 395 Громадська служба. Див.: Бюрократія Громадські шлюби, 192. Див. також: Система сім’ї Громадянська війна, 30—31 Гроші, 31, 45, 51, 289. Див. також: Валюта Грошова система, 97, 108, 203. Див. також: Система обміну; Ринок Грошові відносини. Див.: Жадібність (Корисливість) Грошові стосунки. Див.: Користолюб¬ ство Гулден, Джозеф, 430 Гума, 81, 88, 90 «ґалф ойл», корпорація (Gulf Oil Corporation), 212 Ганді, Індіра, 297 Ганді, Махатма, 87, 306 ґартнер, Алан, 240,416 Гевара, Че, 336 Гемблінг, Тревор, 216 «Ґенеско» корпорація (Genesco Inc.), 165 Герджой, Гербер, 142, 143 Герлінг, Роберт М.,405 Гете, Йоганн Вольфганг, 336 Гештальт-терапія (терапія образу), 269 Пнсберг, Вільям, 409 Глекен, Кларенс Дж., 402—403 Голль, Шарль де, 356—357 Ґордон, Теодор, 134 Ґрехем, Біллі, 353 Ірехем, Маршалл, 408 Ґріббін, Джон, 264,420 Ґрімм, Бд., 408 Ірін, Керол, 427 «Груммен», корпорація (Gnrniman Cor¬ poration), 129 GROW, організація, 239 Даймонд, Маріан, 175 Данія, 54, 208, 220, 350 Даосизм, 97 Дарвін, Чарльз, 94—95, 105,402 Дарвінізм, 260 Да Сільва, Едгар, 425 Даттон, Фредерік, 428 Дебре, Мішель, 428 Девіс, C. М., 232, 341 Деволюція, 383—384. Див. також: Децентралізація Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК), 161,406 «Даймлер-Бенц», компанія(Оаіт1ег- Benz, company), 55, 130 Декарт, Рене, 102,403 Демаркетизація. Див.: Виробничо- споживацька теорія Демасифікація, виробництво. Див.: Виробництво, демасифіковане. Демасифікація, засіб, 141—149, 219, 233, 344, Див. також: Засоби зв’язку; Засоби масової інфор¬ мації. Демасифікація суспільства, 206—208, 211,227—229,263,281—282,315, 320, 326, 363, 371, 376; економіка, 227, 229—230; енергія, 233; сім’я, 187—199, 200; засоби, 142—149, 218—219, 233, 344; політична, 361—363; час, 219—221 Демократія, 20, 73, 318, 347—355, 363, 368—392; пряма і напівпря- ма, 71, 378—381, 390. Див. та¬ кож: Передбачувана демократія; Політична система, правління біль¬ шості. Демокріт, 102,403. Денаціоналізація, 383—384 Департамент житлового будівництва та розвитку міст США (U.S. De¬ partment of Housing and Urban De- velopment), 190, 230 Департамент захисту навколишнього середовища в штаті Коннектикут, 224 457
Держава, 70, 76—77,143 Детермінізм, 273. Див. також: Не¬ щасний випадок; Ймовірність. Деурбанізація, 299, 313 Децентралізація, 29, 59—61, 155, 174, 179, 181, 183, 188, 229—233, 284, 296,299—302,304—305,327,329, 354, 383—384; економічна, 232— 233. Див. також : Централізація Джадж, Ентоні Д. Н., 235 Джейкокс, Едвард, 427 Джекобс, Джейн, 408 «Дженерал електрик компані» (Gene¬ ral Electric Company), 130, 133, 163, 232 «Дженерал моторе корпорейшен» (General Motors Corporation), 26, 56, 124, 171,220,284, 348, 384 Дженсен, Артур (Jensen, Arthur), 354 Дженсен, Майкл, 428 Джентш, Ерік, 420 Джерела, 153—154 Джефферсон, Томас, 69,368,369,371, 400,431 Джілас, Мілован, 64,399 Джон, С. Бейнон, 420 «Джонсон і Джонсон» компанія (John¬ son & Johnson company), 205 Джонсон, Том, 379,431 Джорджтаунський університет, 222 Джупіано, Вінценте, 171,409 «Динаміка розуму», 324 Дитяча праця, 196—197 Діалоговий зв’язок. Див.: Засоби зв’язку; «Хай-Овіс»; «К’юб» Діанетика (техніка терапії), 324 Діапазон приватних частот, 146. Див. також: Засоби зв’язку; Дема¬ сифікація, посередництво Діксон, Пол, 397 Дім (сім’я), 174—185, 312—314, 318. Див. також: Електронний котедж Діркес, Майнолф, 215, 216 «Дістіллерс компані» (Distillers Com¬ pany), 212 Діти, 34—35, 47-48, 175, 178, 190, 194—199,218,238—239, 342, 344 Д’Монте, Дерріл, 424 Добсон, Річард Б., 399 Додаткові пільги, 54, 227, 313, 340— 441 Дозвілля, 244, 247 «Дойче Шелл», акціонерне товарист¬ во (Deutsche Shell AG), 216 Доннеллі, Вільям Дж., 149 Домініка, 311 Донгоф, Марлон, 424 Дорожинський, Олександр, 420 Дробнік, Річард, 426 Друга світова війна, 87, 90—93, 109, 203, 268,318, 354 Друга Хвиля, 32, 120—123, 125 Дружба, 45, 182, 198, 223—224, 323 Друкарська машинка, 30,168 Друзі землі (Friends of the Earth), 281 Дьюїнг, Артур C., 36, 395 Дюбо, Рене, 102, 403 Еверт, Едвард, 39 Еволюція, 93—95, 98, 260—261, 263, 271,273,316 «Евристика» об’єднання (Heuristic Inc.), 156 Евдем, 97 Едсон, Лі, 407 Ейнштейн, Альберт, 264 Екологічна війна, 136 Екологія. Див.: Навколишнє середо¬ вище; Забруднення Економіка, 24, 31, 42—48, 56—57, 81—91, 107—110, 119, 202—203, 216—217, 232—233, 237—257, 283,325,341—342,348,351—352, 359, 398; визначена, 238; децент¬ ралізація, 219, 232—233; еко¬ номісти, 203; машинна модель, 69; сектори «А» і «В», 43—44; Див. також: Банківська справа; Корпорації; Розподіл праці; Імпе¬ ріалізм, Маркетизація; Ринки; Ви¬ робничо-споживацька теорія Економіка національна, 77—78,232— 233,282 Економіка, світова, 202—206 Економічний розвиток, 292—309 «Екскон», корпорація (Exxon Corpora¬ tion), 120, 163, 164, 166, 168, 284, 286, 348 «Елай Ліллі», компанія (Eli Lilly), 348 Електроніка, 19, 128—130, 141, 152— 153,161,163—164,169—170,175— 177,180,182—184,241—242,244— 245, 278—279, 284—285, 303— 305, 311—314,329,345,378, 384 Електрична корпорація Вестінгауз (Westinghouse Electric Corpora¬ tion), 163 Електронна обробка тексту, 169—170 Електронна пошта, 170. Див. також: Поштова система; Супутники Електронна система обміну інфор¬ мації, 225 Електронний котедж, 20, 174—185, 193—197, 245, 266, 314, 329, 340 458
Еліас, Норберт, 16, 109—110,403 Еліот, T. С., 117 Еліти, 26,61—67, 73—74, 79, 82—83, 85, 167, 350, 354, 370—371, 384— 386, 389—390 Елліас Джон, 82,461 Енгельс, Фрідріх, 59, 399 «Енелог дивайсіз», об’єднання (Апа- log Devices Inc.), 244 Енергетична база, 345; Перша Хвиля, 125; Друга Хвиля, 32, 120—125: Третя Хвиля, 124—126, 133, 139 Енергія, 20, 25, 32, 55, 58, 82, 90—91, 99, 106, 108, 112, 114, 117, 119, 120—124, 126, 128—129, 134— 135, 151, 154, 180—181, 183, 188, 202, 204, 210, 230, 232, 234—235, 241—242, 256—257, 259, 278— 281, 290, 295, 300—304, 306, 310—313,318,347,358—359,384, 386—387. Див. також: Вугілля, Ядерна енергія і т. д. «Енерджі конверти дивайсіз», компанія (Energy Conversion Devices), 123 Ензер, Селвін, 426 Енсмінгер, Маргарет, 192,411 Енценсбергер, Ганс Магнус, 344,428 Епістемологія, 421 «Еріксон», компанія (Ericsson, compa¬ ny), 164 «Есмарк», корпорація (Esmark, Inc.), 230 Ессенський університет, 351 «Етна кажуальті енд шуріті» (Aetna Casuaity and Surety), 170 Етнічні меншини. Див.: Меншини Ефективність, 57, 89, 251—252, 297, 314—315, 355—356,383 Ефіопія, 277 Євродолари, 203—204,283,352—353. Див. також: Валюта Європейська організація ядерних до¬ сліджень (European Organization for Nuclear Research, CERN), 287— 288 Європейське космічне агентство (European Space Agency), 130 Європейський інвестиційний банк (European Investment Bank), 140 Європейський парламент, 287, 288 Єгипет, 30, 301 Єджер Роберт (Yaeger), 416 Жадібність, 44—46 Жакоб, Франсуа, 260,419 Житлове буцівництво, 110, 132, 157, 187—190, 200, 285, 290, 307—308 Жінки, 24, 47, 48, 54, 108, 113, 118, 173, 174, 182—183, 187, 198— 200,213—214,216,220—221,316, 343, 354, 360, 361, 371,385, 388— 389 Жіскар д’Естен, Валері, 24, 365 Жувенель, Бертран де, 397 Журнали, 40, 144—145. Див. також: Засоби зв’язку, Демасифікація, За¬ соби масової інформації Забруднення, 93, 111, 122, 133, 136, 182, 209—210, 215, 259, 281, 295, 318, 334, 358, 364. Див. також: Навколишнє середовище та ен- вайронменталізм Заводи, 30, 33—34,65,130, 161—167, 174—177,184,193—194,219,248, 268, 296, 312—313, 320, 329, 339, 343; заводська модель, 36—38, 308; природа праці, 117—118; у відкритому космосі, 129—131. Див. також: Масове виробництво Загальна криза індустріалізму, 202— 203, 294—295 Загальна угода про митні тарифи й торгівлю (General Agreement on TarifFs and Trade — GATT), 88, 90, 204, 292 Зайнятість (employment), 23, 41, 184—185, 187—188, 199, 213— 214, 227, 284, 297, 303, 341. Див. також: Електронний котедж; До¬ даткові пільги; Безробіття Закон, 64, 72, 105, 348, 369, 375.Див. також: Законодавство Закон відносної неефективності, 244 Законність, 113 Законодавство (Legal system), 113, 200,211—212,256,317,370—371. Закон першої ціни, 84 Закс, Курт, 38, 396 Залізниці, 34,40, 58—59,79,101,127, 264, 293, 305, 356 Зальтсман, Синтія, 415 Заняття (occupation), 207, 227,232 Запах, 109, 325 Зарецький, Елі, 397 Засоби зв’язку, 30, 38—41, 50, 69, 72, 77, 107, 109, 113, 127, 141—160, 169—171, 175—177, 178—181, 183, 187—188,193,203—204,206, 218—219,221,224—226,229,233, 242, 247—248, 266—267, 282— 284,304—306,308,311—312, 324, 328—330,344—345,347,355,361, 374—375,377,379—381,384,386, 459
388. Див. також: Демасифікація, Інфосфера; Засоби масової інфор¬ мації та опис різних засобів з’язку Засоби масової інформації, 38—42, S1, 109, 142—144, 146—147, 148— 150, 155, 159—160, 188, 312, 344, 356, 389 Засоби сегментації. Див.: Демасифіка¬ ція, засоби Застарілість, політична, 347—348, 358, 366. Див. також: Політична система Західна Німеччина, 23, 26, 41, 46, 54, 57, 87, 124—125, 130, 138, 164, 173, 191, 215, 220—221, 278, 317, 348, 351 Збільшення технологічних операцій (job enlargement), 184 Збільшення. Див.; Максималізація Зворотний зв’язок, 268,271—275,374 Зв’язок, двосторонній, 146—148. Див. також: Засоби зв’язку; «Хай- Овіс»; «К’юб» Здоров’я, 37,52,54,110,113,128,134, 195, 237—238, 253, 270, 292, 320, 340 Зілліакус, Лорін, 396 Зінгер, Бенджамін, 396 Злочинність,334—335 Значення в житті, 331—332 Зоопарк в Атланті, 261 Зроби сам, 241—244, 246, 248, 342. Див. також: Виробничо-спожи- вацька теорія Івінг, Девід, 208, 213 Ігри (games), 153—154 Ідентичність, 344—345, 375 Ідеологія і супер-ідеологія, 92—93, 94, 143, 150, 258, 260, 289, 381, 387 Існгар M. С„ 304,426 Ієрархія, 37, 38, 66, 67, 162, 168, 172, 187, 230—231, 235—236, 313— 315 Ізраїль, 301 Імперіалізм, 81—91,95,110, 281, 293; дрібний, 81—82; грандіозний, 81—82, 87; соціалістичний, 88— 91; роль США, 86—88; роль СРСР, 88—91 Інвестиції. Див.: Капіталовкладення Інгерсол, Джон, 417 Інпі, Шуйлер, 427 Індивідуалізм, 92, 103,150—151, 162, 224, 226, 313, 326, 338,340,388 Індійський технологічний інститут (Indian Institute of Technology). 301 Індія, 34, 90, 267, 295, 296—297, 300—301, 395 Індонезія, 305 Індуїзм, 97 Індуст-реальність, 92—106, 267, 275, 331 Індустріальна людина, 108—109 Індустріальна революція, 92—93 Індустріальне суспільство, 109—114; загальна криза, 202—294; індустріальна революція, 19, 21 24, 107, 317—319; підсумок, 107—114 Індустріальний пояс, 31 Індустрія котеджу, 174—176. Див. та¬ кож: Електронний котедж Індустрія одягу, 165,245,423 Індустрія приладів (аррііапсе), 33 Інститут африканського економічного розвитку й планування (Institute of African Economic Development and Planning), 297 Інститут майбутнього (Institute for the Future), 178 Інститут Невіса (Nevis Institute), 308 Інститут нових послуг у гуманітарній сфері (New Human Services Institute), 240 Інститут нової алхімії (New Alchemy Institute), 302 Інтегратори, 62—67 Інтеграція, 46, 47, 62—67, 77—79, 82—84; економічна, 77—79, 82-— 84, 85—91; глобальна, 71—73, 83—84, 85,86—91,93; національ¬ на, 78—80; політична, 71—73, 77—80 Інтенсивність праці, 296—298,304 Інфляція, 118, 202, 206, 249—250, 263, 283, 349, 353, 357. Див. та¬ кож: Валюта; Економіка Інформація, 19, 38, 39—40, 58, 66, 141—160, 167—168, 180, 183— 184,205—206,211—212,231,257, 283—284, 305, 312, 348, 389; рівні, 151; науки, 148—149; служ¬ би, 153—154 Інфосфера, 38—41, 64, 160, 167, 201, 211,217,310, 323,330; визначена, 38; Перша Хвиля, 142—143; Дру¬ га Хвиля, 38-41, 142—144, 323; Третя Хвиля, 140, 141—160, 168, 201,211,217. Див. також: Засоби зв’язку Іран, 21, 121, 292, 293—294, 295, 352 460
Іранська алюмінієва компанія (Ігап Aluminium Company), 293 Ірану шах, 121, 293—294,424 Ірландія, 32, 239 Іслам, 148 Ісландія, 124 Іслі, Річард, 341 Іспанія, 81, 278, 395 Ісус Христос, 93, 143 Італія, 31, 55, 124, 173, 209, 220, 278, 351 Йєльський університет, 230 Иом Кіппур, війна (Yom Kippur War), 120 Каліфорнійська едісонівська компанія (Califomia Edison Company), 124 Каліфорнійський банк (Bank of Califomia), 220 Кальпи, 97 Камерон, Хуан, 412 Камрані, Нейк М., 408 Камбоджа, 363 Каммерер, Крістел, 220 Камю, Альбер (Camus, Albert), 262 Канада, 41,51,208, 267, 282 Канадське товариство заморських капіталовкладень (Canada Over- seas Investments Ltd.), 178 Канали, 34, 36, 64 Каннінггем, Джон, 430 Коновер, Доналд К., 340, 405,428 Кант, Іммануїл, 95 Капіталізм, 26, 32, 36, 41, 48, 52, 53, 60, 63, 65—66, 89, 90, 91, 253; за¬ гальна криза, 202 Капіталовкладення, 36, 58, 63, 66, 72, 167, 173, 177, 186, 205, 216, 255, 279 Капра, Фрітьйоф, 265,420 Капур, Джагдіш, 301,306,426 Кардуел, Д. С. Л., 395,402 Карр, Дональд І., 123 Картер, Джиммі, 24, 186, 348, 352, 357, 360,365,410,412,428 Картер, Малколм, 430 Карги, 266, 267 Катання на лижах, 145,418 Католицтво, 93 Каует, Джон, 412 Квікс, друкарська машинка (Qyx), 166 КГБ, 141 Кедделл, Патрік, 350 Кей, Джон, 136 Кейсмент, Роджер, 86 Келлем, Шеппард Дж., 192,411 Келлен, Горес М., 397 Кендел, Джонатан, 429 Кеньята, Джомо, 87 Керівництво, 184, 353—358 Кернер, Майкл, 178,410 Китай (стародавній), 29,102 Китай, 31,280, 292, 295,298, 301,304 Кіген, Уоррен Дж., 423 Кімура, Моту, 261,419 Кінг, Ентоні, 351 Кінг, Уейн, 429 Кіно, 30,40,108,159. Див. також: За¬ соби зв’язку Кінокамера «Кенон АЕ-1» (Canon АЕ-1, camera), 166 Кінтецу, компанія (Kintetsu), 147 Кіплінг, Редьярд, 82 Кіссінджер, Генрі, 263, 280, 363,422 Клайн, Г. Артур, 448 Кларксон, JI. А., 110 Клас, 24, 29, 44, 66, 94, 97, 103, 107, 253, 386, 388—389 Клей, Ґреді, 101,403 Клімат, 121, 128, 210 Клонування, 193. Див. також: Біоло¬ гія; генетика. Кляйн, Доналд Ф., 158 Кнебель, Флетчер, 326 Книгодрукування, 230. Див. також: Засоби масової інформації Кноблер, Пітер, 198 Коаліція за врятування Нью-Йорка (Coalition То Save New York), 281 Кобринський, А. Е., 408 Кобринський, H. Е., 408 Когрен, Томас, 404 Кодекс поведінки. Див.: Соціальний кодекс Коен, Аллан Р., 216 Коен, Бенджамін, 402 Коен, Скот, 426 Коен, Стенлі Б., 53, 398, 429 Колоніалізм. Див.: Імперіалізм. Колумб, Христофор, 86 Колумбійський університет, 265 Комісія Гувера (Hoover Commission), 39 Комісія з нефінансових визначень ефективності (Committee on Non- Financial Measures of Effecti- veness), 215 Комісія з фінансових визначень ефек¬ тивності соціальних програм (Com¬ mittee on Measures of Effectiveness for Social Programs), 215 Коммонер, Баррі, 404 461
Компанії «Шелл» (Shell Companies), 178 Комп’ютери, 23, 118, 127, 128, 134, 136, 139, 141, 145, 152—160, 162, 163—164, 166—168, 172—173, 176, 178, 180-181, 183, 187, 193, 196,202,203—205,224—225,228, 245, 247—249, 254, 268, 283, 303—305, 309, 313, 329, 357, 366, 371—372, 378, 380 «Комсат», компанія (Comsat), 170 Комуни, 215. Див. тикож: Система сім’ї Комунізм, 50, 66, 71, 94,336—337 Конірес США, 232, 260, 269, 359, 378 Кондорсе, маркіз де, 95 Коновер, Доналд К., 340,405,428 Консенсус. Див.: Спільна думка «Консолідейтід Голд Філдз» (Consoli¬ dated Gold Ficlds), 131 Конституційна зміна, 31, 356, 368— 389 Конституція США, 58—59, 69, 368— 369 Контекстуалізм. Див.: Цілісність (Хо¬ лізм), 339 Контора, 174—175, 193—194, 220, 268, 313, 329, 339; майбутнього, 167—173 Корпорація контрольних даних (Соп- trol Data Corporation), 213 Конфлікт поколінь, 218—219 Концентрація, 55—57, 206, 219, 233 Концепції, 141, 150 Кооперативи, 327 Коппок, Роб, 215—216,414 Корвін, Артур, 422 Корда, Майкл, 399 Користолюбство, 44—46 Користувачі засобами, 66—67. Див. також: Демасифікація, засоби Корнберг, Артур, 261 Королівський військовий коледж, Ав¬ стралія (Royal Military College, Australia), 285 Королівський колеж (Royal College, Paris), 102 Корпорація, 36—37, 56, 108, 174, 185, 197, 198, 202—217, 218, 230, 241, 282,286,314—315,325—327,348, 349, 387, 388; критицизм, 208— 210; лояльність, 325; виконавчі за¬ ходи, 214—216; соціальна відповідальність, 213—216; Див. також: Транснаціональні корпо¬ рації Корсика, 277 Корупція, 45—46, 84, 86, 212, 293, 382, 417. Див. також: Хабар¬ ництво Космічні колонії. Див.: Аерокосмічна індустрія Космологія, 259—260 Космос і космічні стосунки, 98—№І> 105, 127, 263, 266—267, 270, 271, 275, 316; лінеаризація, 100—101, 104; точність, 99—100 Котлоу, Люїс, 394,401 Коулмен, Леслі, 402 Кохання, 46, 110, 193—195,198,323 Кочівництво, 98—99. Див. також: Міграція Кочовий спосіб життя, 98—99. Див. також: Міірація Країни, які розвиваються. Див..' Неін- дустріальні суспільства Крейвен, Джон П., 405 Кренкшоу, Едвард, 402 Крепе, Хуаніта, 215,414 Креч, Девід, 158 Крік, Френсіс, 261 Крістмен, Генрі М. 399 Крозьєр, Браєн, 412 Кролофф, Джордж, 426 Кромер, лорд, 69,400 Куба, 87 Кувейт, 121, 295 Кузнецов, Б. П, 127 Ку-клукс-клан, 355 Культи, 25,325,331—333,353.Див та¬ кож: Напівкульти Культура, роль у розвитку, 294 Куомо, Дом, 175 Кустарне виробництво. Див.: Вироб¬ ництво «К’юб», система кабельного телеба¬ чення (Qube), 147, 345, 380 Лабораторія з дослідження навколиш¬ нього середовища (Environmental research Lab), 302 Лабораторія пошти Великобританії (Post Office Laboratory, Great Bri- tain), 268 Лав, Сем, 400 Лазери (квантові підсилювачі), 128, 164—165, 245, 259, 366 Ланьср, Робін, 405 Ланцюг магазинів. Див.: Розподільча система Лаплас, П’єр Сімон, 114,403 Ласкін, Деніел, 150 Ласло, Ервін, 269,421 Латем, Роберт Ф., 177,409 462
Латиноамериканська асоціація віль¬ ної торгівлі (Latin American Free Trade Association), 288 Латиноамериканська економічна сис¬ тема (Latin American Economic System), 285 Латиноамериканська одонтологічна федерація (Latin American Odonto- logical Federation), 286 Леборіт, Генрі, 271 Левеск, Рене (Levesque, Rene), 279, 379,431 Лейбніц, Ґотфрід Вільгельм, 95,402 Лелюхіна, Н., 56,398 Ленін, 50, 53, 57, 64, 70, 88—90, 143, 229, 397, 399,400, 401 Леон, Данієл де, 398 Лернер, Крістіна, 110, 403 Лессінг, Готтгольд Ефраїм, 95 «Лехман брати Кун Леб», інвестиційні банкіри (Lehman Brothers Kuhn Loeb) (investment bankers), 177, Лі,Р. I., 164 Лівія, 18, 332,405 Ліллі, Семюел, 394, 395,403 Ліндберг, Чарлз А., 366 Лінеаризація, просторова, 101 Лінеаризація, часова, 100, 101 Лінійне прогнозування, 119 Лінтон, Ралф, 394 Ліпінський, E. С., 479 Ліпсет, Сеймур Мартін, 399 Література, 150, 262, 280. Див. та¬ кож: Мистецтво Ліч (сер Едмонд), 308,427 Лоббісти, 74, 377 «Локхід-Капіфорнія» (Lockheed-Cali- fomia), 124 «Локхід-корпорація» (Lockheed-Cor- poration), 131, 212, 286 Локалізм, 76, 266. Див. також: Де¬ централізація Лопес, Беррі, 268,420 Лоулес, Едвард У., 406 Лоуренс, П. Р, 232, 341 Луддизм, 136 Лукрецій, 102 Лундський університет (Lund Univer¬ sity, Swcden), 304, Льюїс, Флора, 428 Людське безладдя (Mental disorder), 323,335 Людські відносини, 193—196, 223, 256. Див. також: Система сім’ї; Психологія «Люфтганза» — німецькі авіалінії (Lufthansa — German Airlines), 220 Ляйпцігер, Д. М., 132, 405 Ля Метрі, Жюльсн Оффрой де, 70,400 «Магді» (Mahdi, the), 82 Магнітофон, 145 Mari, Джон (Magee, John), 305,426 Мадагаскар, 96, Мезліш, Брюс, 79,401 Майбутнє потрясіння, 294, 317, 320, 352 «Майкронет», об’єднання (Micronet, Ink.), 169 Майя, 97 Макговерн, Джордж C. (McGovem, Geoge. S.), 283,423 Макгейл, Джон, 303,426 Макгейл, Магда Корделл, 303,426 Макдоналдз (ланцюг ресторанів), 177 «Макдоннелла Дугпаса літаки» (McDon- nell Douglas Aircraft), 130, 163, 212 , ,ч Макколі, Кларк (McCouley, Clark), 379,431 Маклеод, Елісон, 412 Маклюен, Маршалл, 308,427 Макнамара, Роберт С., 424 Макре, Норман, 327,427 Максимізація, 57—58,206,218,233 235, 290,311—312,315 Мале — прекрасне, 233—234. Див. також: Величина; Максимізація; Масштаб Мао Цзедун, 21,64,298 Марганець, 89 Маркетизація, 44, 81—91, 246 247, 306,316,318: визначена 253—257. Див. також: Ринок Маркетинг, 205, 222, 227, 228, 349; сегментація, 144—149. Див. та¬ кож: Демасифікація суспільства; Система розподілу Маркс, Карл, 45, 50, 55, 56, 59, 63, 65, 88,95, 105,175,176,336,378,399, 431 Марксизм, 44—45, 55, 59, 93 94, 95, 202, 250, 253, 258, 285, 289, 299, 372, 385, 389. Див. також: Соціалізм/Комунізм «Марстеллер», корпорація (Marsteller, Ink), 146 Маргін, Вірджінія, 220 Маршал, Джон, суддя Верховного су¬ ду. 395 Марш (сер Річард), 365,430 Маруяма, Маґоро, 271, 274,421 Масове виробництво. Див.: Виготов- 463
лсння; Виробництво, масове; Ви¬ робнича система Массачусетський технічний інститут (Massachusetts Institute of Techno¬ logy), 371 Масштаб, 57,233—234,312,315,328. Див. також: Величина Матеріали, 129, 133, 249, 313, 311— 312 Матерія, 92, 102, 104 Матрична організація, 231—232, 235, 290. Див.також: Організація «Мацушита елеюрик компані» (Mat- sushita Electric Company), 56,147 Медісон, Джеймс, 69,400 Мезліш Брюс, 79,452 «Мейдзі ресторейшн», компанія (Meiji Restoration company), 31 Мейєр, Герберт Е., 420,431 Мейліс, Девідіна, 191—192,411 Мейровіц, Зейн, 429 Мей, Ролло, 330,427 Меклінг, Вільям, 428 Мексика (стародавня), 29 Мексика, 42, 87, 122, 183, 352, 395 Мелен, Роджер, 304,430 Мендельсон, Фелікс, 38 Мергі, Джон, 429 Мережа людських ресурсів, 215 Мережі, 198, 236, 286—288, 291, 314 «Мерк і компанія», корпорація (Merck and Company, Ink.), 133 «Меррілл лінч релокейшн менедж¬ мент», корпорація (Merrill Lynch Relocation Management, Inc.), 341 «Мессершмідт-Бьолков-Блом», компа¬ нія (Messerschmitt-Bolkow-Blohm, company), 220 Метафора, 151, 276, 335. Див також: Аналогія Метрополітен-музей (Metropolitan Muzeum), 267 Механічна модель, 64, 70; політики, 70—72 Мистецтво, 24, 37, 38, 45, 46, 91, 95, 110, 143, 145, 147, 150, 166, 176, 187,188, 195, 228, 246, 257, 259, 289,316, 364, 386 Міірація, 12, 73, 98—99 «Міірос-ґеноссеншафт-бунд», компа¬ нія (Migros-Genossenschaft-Bund company), 215 Мідь, 84, 91, 129, 131, 147. Див. та¬ кож: Ресурси Міждисциплінарність. Див.: Холізм Міжнародна агенція з атомної енергетики — МАГАТЕ (Interna¬ tional Atomic Ennergy Agency). 288 Міжнародна асоціація електронної обробки текстів (International Word Processing Association), 169, 172 Міжнародна корпорація бізнесових апаратів (International Basiness Machines Corporation — I.B.M.), 98, 129, 134, 153, 156, 163, 166, 168, 170, 268, 284 Міжнародна організація виробництва кави (International CafTe Organiza- tion), 288 Міжнародна телефонно-телеграфна корпорація (International Telepho- ne & Telegraph Corporation — TTT), 49, 162 Міжнародна торгова підкомісія (Inter¬ national Trade Subcommittee), 284 Міжнародна федерація жінок-юристів (Itemational Federation of Women Lawyers), 287 Міжнародна федерація малих і се¬ редніх комерційних підприємств (International Federation of Small and Medium-Sized Commercial En¬ terprises), 287 Міжнародний валютний фонд — МВФ (International Moneraty Fund — IMT), 88, 292 Міжнародний інститут навколишньо¬ го середовища та суспільства (International Institute for Environ¬ ment and Society), 215 «Міжнародний нікель», корпорація (Canadas International Nickel, Inc.), 131 Міжнародний Червоний Хрест (Inter¬ national Red Cross), 287 Міжнародне виробництво комп’ютер¬ ного забезпечення (Computer-aided Manufacturing intemational — САМ — І), 246, 274 Міжособистісні відносини, 44—45, 182—183. Див. також: Людські відносини; Психологія Міжпредметність. Див.: Цілісність (Холізм) Мікі, Таксо, 428 Мілл, Джон Стюарт, 95 Мінета, член Палати представників, Нью-Йорк, 362,430 Міністерство внутрішніх справ США (U.S. Department of the Interior), 177 Міністерство зовнішньої торгівлі й 464
промисловості США (Ministry of International Trade and Industry — MITI), 127 Міністерство пошти США, 39 Міністерство праці США, 52 Мінова торгівля, 246, 254, 418—419. Див. також: Економіка; Система обміну; Ринок; Грошова система Мірдал, Ґуннар, 306,426 Міро, Джон, 457 Місія божественного світла (Divine Light Mission), 331 Мітчел, Дж. Геральд, 175 «Міцубісі», компанія (Mitsubishi, company), 144, 286 Мішо, Мішель, 419 Мобільність, географічна, 35, 70, 99, 125, 183, 210, 252, 266—267, 341. Див. також: Міграція Мова, 32, 49—52, 143, 155—156, 268, 279—281,315 Моди, 228 Модуляризація, 165 Можливість, 279—276 Мозок, 158 Моно Жак, 274 Монотонність, нудьга, 185 Монро, Мерилін, 143 «Монтгомері Ворд енд компані» (Montgomery Ward and Company), 128 Моразе, Шарль, 79, 397, 401 Моргауз, Вард, 304 Морган, Френк Т., 415 Мореллі, абат, 41 Морен, Едгар, 271 Моро, Альдо, 351, 429 Морріл, Річард, 402 Московський народний банк, 285 Музеї, 159 Музика, 30, 78, 147. Див також: Ми¬ стецтво Мун, Сун Міун, 331 Мюллер, Джон, 395 Мюніц, Мільтон К., 403 M.A.N., company, 130 Навігація, 100 Навколишнє середовище і енвайрон- менталізм, 24,41,93,107,112,122, 131, 133, 138, 139 181, 183, 202, 209—211,214,216,224,230,259— 260,268, 272—273, 283—284, 295, 301—302, 310, 314, 316—319, 347—348, 357, 358, 383, 386 Надія, 41 Найт, Джеффрі, 281,423 Найт, Робін, 429 Напівкульти, 333—334 Наркотики, 118, 225—226, 262, 323, 330,331 «Народний храм» (People’s Temple), 332 Національна аеронавтична і космічна адміністрація (National Aeronau- tics and Space Administration — NASA), 124, 130, 267 Населення, 25, 99, 107, 210, 232, 257, 266,318 Насильство, 325 Натан, Роберт Споарт, 414 Наука, 102, 105, 126—127, 132, 139 140, 257, 258—260, 298, 308, 314 Нафта, 120, 127, 131, 164, 183, 241, 278, 280—281, 285, 293, 297, 348, 352, 358, 360. Див. також: Енер¬ гія-, Енергетична база; Друга Хвиля Нафтові компанії, 120, 121—122 Нацизм, 90, 336, 355—356 Націоналізм, 77—78, 118, 277, 387 Національна асоціація захисту бездіт¬ них (National Association for the Childless), 190 Національна галерея (Західний Бер¬ лін), 228 Національна економіка. Див.: Вироб¬ ничо-споживацька теорія Національна конференція з питань штатного законодавства (National Conference of State Legislatures), 280 Національна країна, 20, 76—80, 91, 113, 118, 132, 266, 276, 277—291, 317, 382—383, 386; кордони, 77; ринки,77—78 Національна наукова фундація США (U.S. National Science Foundation), 136, 179 Національна партія возз’єднання (Na¬ tional Unification Party), 279 Національна рада захисту неповних сімей (National Council for One- Parent Families), 191 Національна радіомовна компанія Ен-Бі-Сі (National Broadcasting Company — NBC), 146 Національна спілка необов’язкового батьківства (National Alliance of Optional Parenthood), 190 Національний банк Абу Дабі, 203 «Національний вклад США в гума¬ нітарні науки», організація (U.S. 465
National Endowment for the Arts), 364 Національний інститут генетики (National Institute of Genetics), 261 Національний інститут розумового здоров’я (National Institute of Men- tal Health), 323—324 Національний фронт, 351 Національний центр наукових дослі¬ джень (Centre National de Recher- che Scientifique, Le), 268 Небілі, 376 Невінс, Джеймс JI., 408 Неіндустріальні суспільства, 25—26, 112, 132, 139, 163, 204, 255, 268, 285, 292—309, 316, 352, 401. Див. також: Сільське господарство; Стратегії розвитку Некіпєлов, Віктор, 360,354 Неоконсерватизм, 371 Неповна сім’я; ненуклеарна сім’я, 189, 191. Див. також: Система сім’ї Неру, Джавахарлал, 297 Нерухомість, 183, 190 «Нестл», компанія (Nestle, company), 220 Нідгем, Джозеф, 97, 402 Нідерганг, Марсель, 394 Нідерланди, 178, 218, 234, 237, 371, 394 Ніксон, Річард М., 59, 363, 371 Ніллс, Джек, 179—180 Німеччина. Див.: Східна Німеччина; Західна Німеччина, 54 «Ніппон електронік», компанія (Nip- pon Electric), 156 НЛО, 260 Нобелівська премія, 271, 273 Нова Зеландія, 124,230,239,279,350, 395 Нова людина, 336—338 Нойгарт, Аллен, 214,414 Ноллен, Стенлі, 220 Норвегія, 164, 191 Нордгаймер, Джон, 427 Нортон, Артур, 189 Нуклеарна сім’я, 187—189. Див. та¬ кож: Система сім’ї Нью-Джерсійська медична школа (New Jersey School of Medicine), 332 Нью-Йоркський психіатричний інсти¬ тут (New York Psychiatric Institu¬ te), 158 Нью-Йорк тайме інформейшн бенк (New York Times Information Bank), 171 Ньюкомен, Томас, 32,60, 395 Ньютон (сер Ісаак), 69,104,105,403 Об’єднання універмагів (Federated Department Stores), 206 Об’єктивність, 46, 48, 338—334. Див. також: Соціальний характер; Суб’єктивність Облік, ведення записів (Recordkee- ping), 40,159 Обмін, 179—182,219,223—224,265— 267. Див. також: Тепеобмін; Транс¬ портування Образ майбутнього, 23—24, 77,119 Образ, свій. Див.: Власний образ Обробка тексту на комп’ютері (Word Processing), 168—170 Овербай, Денніс, 420 Одиничність (oneness), 101—102 Одум, Говард, 270 Одум, Юджин П., 270,421 Озброєння та контроль за озбро¬ єнням, 25,31,33,83—84,164,272, 356, 357, 364 Океани, 131—132, 136, 305 Океанські платформи, 132 О’Коннор, Джон, 149,407 Олембо, Рубен, 425 «Олін», корпорація (О lin Corporation), 212 О’Лірі, Браян, 130,405 Олово, 86, 89. Див. також: Ресурси О’Нейл, Джерард, 130,405 «Опель», акціонерне товариство (Ореі- GM), 55 Оптимізм, 41, 95, 262—263 Орвелл, Джордж, 262 Організація, 62, 230—233, 235—236, 290,316, 340, 364 Організація (рівень), 210—211 Організація країн-експортерів нафти — ОПЕК (Organization of Petro¬ leum Exporting Countries — OPEC), 120, 122, 123, 207, 285, 289, 295, 347, 351 Організація Об’єднаних Націй — OOH (United Nations), 76, 277, 284, 287, 291,370, 382 Організація, матриця (форма), 290,416 «Організація мешканців за розвиток кращого й гарнішого довкілля» (Residents Organized for Better and Beautiful Environmcntal Develop¬ ment — ROBBED), 230 Організація OOH з питань освіти, науки й культури — ЮНЕСКО (United Nati¬ ons Educational, Scientific and Cultura! Organization — UNESCO), 307 466
Оркестр, 38.Див. також: Музика Ортега-і-Ґассет, Хосе, 78,401 «Орто Фармасеутікал», Канада, това¬ риство з обмеженою відповідаль¬ ністю (Ortho Pharmaceutical (Cana- da) Ltd.), 176 Освіта, 35—36, 47—54, 65, 108, 153, 187,210,230—232,253,309—311, 333, 339, 340, 344, 348, 386—387 Особистість, 25, 108, 175, 199, 150, 256, 269, 319, 340—342. Див. та¬ кож: Психологія; Соціальний ха¬ рактер Оуен, Роберт, 41 Пайк, Магнус, 85,401 Пакард, Артур Дж., 394 Пам’ять, 158 «Панасонік», компанія (Panasonic, company), 166 Паризька виставка 1855 р., 298 Парламентська демократія. Див.: Пред¬ ставницький уряд Паровий двигун, 30, 32, 107, 248 «Пежо», компанія (Peugeot, company), Пейн, Томас, 368 Пеннівський державний університет (Penn State University), 245 Пенроуз, Роджер, 265 Пентагон, 66,164 Пенті, Артур Дж., 394 Пеппер, Кертіс Білл, 429 Первісні населення, 22, 29—30, 91— 94, 103 Передбачення, лінійне, 119 Переробка відходів (recycling), 138,312 Періс, Фредерік С., 269,420 Перспектива країн без важливих міст, 266 Перчук, Майкл, 52 Перша світова війна, 87 Песимізм, 21, 262—263, 295 Петерс, Арно, 267,420 Петерсон, Вільям, 60 Петтен, Джон, 402, Письменність, 107, 155—156, 292, 300,308—309,356 Південна Африка, 209, 212 Південна Корея, 32, 293, 301 Південно-Каліфорнійський універси¬ тет, 302 Північноатлантичний союз — НАТО (North Atlantic Treaty Organization — NATO), 382 Підпорядкування меншості більшос¬ ті. Дме.: Політична система Пінтер, Френсіс, 475 «Піонер 10», космічний корабель (Pio¬ neer 10, spacecraft), 260 Піфагор, 97 Плавильний тигель, 208 Планування, 37, 63—64, 65, 89, 99, 107, 119—120, 202, 205, 215, 230, 293 Пластмаси, 133,134,164 Платон, 97,117 «Плессі», компанія (Plessey, compa¬ ny). 163 ... . |7, Повноваження (vicanousness), 1 /з— 177, 184, 277—279 Погода, 283 Подорож. Див.: Транспортна система Позаземне життя, 260 «Полароїд», компанія (Polaroid, com¬ pany), 163 Полігамія, 191—192. Див. також: Система сім’ї Політика, недостатність її, 347—348 Політична система, 52, 58—59, 68— 75, 185, 211—212, 228, 256—257, 271, 320, 330, 347—348; приско¬ рення, 119, 360—361; консенсус, 360—363; демасифікація, 149, 360—363; механічна модель, 69— 70, 73—74; підпорядкування мен¬ шості більшості, 73, 363, 374, 377; застарілість, 363; партії, 24, 70—71, 118, 287, 350—351, 356— 357, 385—389, 389—390; рефе¬ рендум і вибори навмання, 376— 377, 379—381; технологія, 147, 374—378; сили Третьої Хвилі, 386—388; голосування, 68—69, 349—351,374,376—377.Див. та¬ кож: Еліти; Політичне представ- ницгво Політичне представництво, 68 75, 299, 350—351, 362—363, 375— 381. Див. також: Політична сис¬ тема Польща, 37,45, 52, 251, 351 Поляний, Карл, 44, 396,403 Поміркована страхова компанія Аме¬ рики (Prudential Insurance Compa¬ ny of America), 221 Попереджаюча демократія (Anticipa- tory democracy), 374—376, 379— 380, 391 Поппел, Гарві, 152, 177, 407,409 Португалія, 83, 395 Постіндустріальне суспільство, 19,167 Поштові системи, 39—40, 156, 170— 171. Див. також: Засоби зв’язку 467
Правила поведінки. Див.: Соціальний кодекс Правила, 348, 363—364 Право більшості. Див.: Політична си¬ стема «Прайз Вотергауз енд компані» (Ргі- се Waterhause & Company), 208, 215 Пракгопія, 317—318 Праця, 24, 47, 50—55, 57—64, 117, 129, 167, 173—185, 187—188, 193—194, 195—197, 218—223, 226—227, 247—248, 299, 313, 340—344, 346, 377; нічна, 221; не¬ повний робочий день, 221—222, 224,227,247,306,343; Друга Хви¬ ля, 163; Третя Хвиля, 163. Див. також: Електронний котедж Праця білих комірців, 23, 168, 172— 173, 175—178, 183—184 Праця з паперами, 40, 159, 167—169, 313 Представницька демократія. Див.: Політичне представництво; Полі¬ тична система Президентська комісія ментального здоров'я (President’s Commission on Mental Health), 323 Премія Інституту життя (Prix de 1’Institut de la Vie), 270 Прибуток і розподіл прибутку, 24, 41, 252—253, 293—294, 352 Пригожин, Ілля, 271, 273, 274, 275, 319, 421 Прийняття рішення, 100, 203, 204, 212,234—235,342, 347—349,352, 358, 360—361, 363—366, 381— 385. Див. також: Корпорації Прийняття рішення, прискорен¬ ня,359—361 Принстонський університет, 130 Природа, 93—96, 101, 110, 142, 258— 261,271,316 Прискорення, 20,65,91, 143,159,205, 319, 359—361, 364, 389—390 Причинність, 92, 96, 104—105, 107, 112, 157, 263, 270—276, 316, 318—320 Провінціалізм, 77, 266. Див. також: Децентралізація Прогрес, 95, 98, 262—263, 271, 316 Продукти харчування, 22, 25, 42—43, 82, 85—86, 89, 99, 109—110, 131, 135, 138, 214, 223, 244, 248, 257, 259, 290, 296, 300, 301—302, 307, 309, 350—351; Див. також: Сіль¬ ське господарство Продукція на замовлення. Див.: Ви¬ робництво, демасифіковане Протестантизм, 93 Протизаплідні таблетки, 23 Професіоналізм, 52—53,234,240,243 Профспілки. Див.: Робітничі спілки Прудон, П’ср Жозеф, 41 Психологічно пригнічені,388 Психологія, 24, 119 184, 195, 323— 335, 344; психіатрія, 333. Див. та¬ кож: Особистість; Психосфера: Соціальний характер Психосфера, 323—324 «Пуебло», шпигунський корабель США, 364 Пуерто-Ріко, 87 Путгкамер, Джеско фон, 130,405 Пфаф, Вільям, 429 Рабство, 29,43 Рада економічної взаємодопомоги (Council for Mutual Economic Assistance — COMECON), 90, 203, 205, 285, 292, 382 Рада Економічної Взаємодопомоги — РЕВ,90 Рада заморського розвитку (Overseas Development Council), 296 Радіо, 40, 142—143, 145—146, 150. Див. також: Засоби зв’язку; Де¬ масифікація, засоби; Засоби масо¬ вої інформації Радянська академія (Soviet Academy), 98 Райс, Берклі, 427 Райт, Орвіллі Вілбер, 366 Райхсбанк (Reichsbank), 60 Рамо, Сімон, 268, 420 «Ранк ксерокс», компанія (Rank Xerox GmbH’ company), 216 Раса і расизм, 24, 82—83,88,108,111, 209,221,281—282,294,318—320, 355, 386 Раскін, А. Г., 430 Рассел, Бертран, 403 Ратбон, Монро, 120,404 Раушнінг, Герман, 336 Ревель, Жан-Франсуа, 59 Реверсіонізм, 137,317 Регіональні ринки, 383 Регулювання, 347, 365 Редді, Амулья Кумар Н., 300,425 Редокс, система зберігання енергії (Redox),124 Реймонд, Лоурснс, 131,405 Рекламна справа, 150, 221 2*9 Релігія, 26, 44, 83, 102. II' 142. 1X2. 468
193, 199, 228, 240, 256—258, 267, 269, 275, 282, 286, 291, 293—294, 300,316—317,318,324,331—332, 353; політичні аспекти, 358—359 Ремі, Джеймс, 410 Ренан, Ернест, 78 «Ренд», корпорація (Rand Corpora¬ tion), 165,245 Ренекер, Роберт, 230 «Рено», компанія (Renault, company), 55 Реслер, Анре, 336—337,428 Ресурси, 35, 81—84, 89, 93, 98, 107, 111, 131, 133, 210—211, 234, 277, 294—297, 310, 389 Реформація, 93, 319 Рим (стародавній), 19, 102 Римський клуб (Club of Rome), 263 Ринки, національні, 77—79, 233, 283, 290; міжнародні, 81—90; регіо¬ нальні, 233,283 Ринок, 48, 51, 53, 107—108, 187, 246—247, 254, 306, 342; визначе¬ ний, 44; історія й роль, 46—48, 235—253; психосоціальна струк¬ тура, 255—256. Див. також: Еко¬ номіка, Система обміну; Маркети- зація: Теорія виробництва-спожи¬ вання; Сектори «А» і «Б» Ритуал, 72—75,218,227,350,373 Рифкін, Джеремі, 134,406 Рівес, Річард, 145,360,407,430 Різноманітність; Див.; Демасифікація Рікардо, Давід, 83—85,401 «Ріо Тінто цинк», компанія (Rio Tinto Zinc, company), 131 Ріссман, Франк, 240,416,418 Рітнер, Пітер, 157 Рітчі-Калдер, лорд, 133 Рішення, вироблення рішень, 99, 203, 204,212,234—235,341,348—349, 352, 358—359, 361, 363—366, 381—386; тягар рішень, теорія, 384—386,431; зростання процесу прийняття рішень, 358—361. Див. також: Корпорації; Менеджмент Робертс, Кеннет, 232 Робінсон, Артур Г., 267, 420 Робітничі спілки (Labor unions), 24, 72,74, 108, 183, 185, 188, 198,210, 211, 220, 286, 339, 360, 365, 387, 398 Робітники, 47, 62, 182. Див. також Клас; Робітничі спілки. Роботи, 156 Робоча етика (Work ethic), 217, 249, 341—344 Робоча сила, 35—36,47 Розвідувальне управління (Defense intelligence Agency), 364 Роздрібна торгівля. Див.: Система розподілу Розенцвейг, Марк, 158 Розпізнавання голосу, 172,308 Розподіл праці, 29, 37, 46—47, 62; міжнародний, 83, 174—175 Розумова динаміка, 323—324 Розумовий контроль «Альва», 324 Рок-музика, 145 Рол, Тео і Агнеса, 190—191 Ролі, 108—109, 113, 184, 199, 331, 347. Див. також: Тендерні сто- сунки Роман-антиутопія «1984» Оруелла, 317 Російська революція 1917 року, 31 Ротман, Девід Дж., 398 Роуз, Сенфорд, 423 «Роял Дач/Шелл груп» (Royal Dutch/ Shell group), 131 Руд, Омар, 379,431 Ружемон, Дені де, 282,423 Рузвельт, Франклін Д., 143,229, 357 Румунія, 91 Рух за лібералізацію гомосексуалістів (Gay Liberation Movement), 361 Ручні вироби, 33 «Саарбергверке», акціонерне товари¬ ство (Saarbergwerke AG), 216 Садлі, Мохаммед, 425 Саєнтологія, 324 Саллівен, Волтер, 419 Сальвадор, 292 Сальпукас, Агіс, 425 Самодопомога, 237, 239 240, 246, 248, 251. Див. також: Виробни¬ чо-споживацька теорія Самодостатність (самостійність), 44, 46, 79, 81, 84, 230,254, 255,296 Самостійна група, 69, 231—232, 340. Див. також: Організація Самотні (singles), 189-—191. Див. та¬ кож: Система сім’ї Самотність (loneliness), 223, 323— 328,330-331,333,388 Самуелз, Натаніел, 177 «Сан», компанія (Sun Company), 131 Сагсуми клан (Satsuma clan), 31 Саудівська Аравія, 121,358 Світова метеорологічна організація (World Meteorological Organisa- tion), 288 Світова місія (Weltmission), 267 469
Світовий банк, 87, 88, 204, 269, 292, 296, 306, 382 Сегментація засобів масової інфор¬ мації. Див.: Демасифікація ЗМІ Сейнт, Джордж, Ендрю, 401 Секретар, 167—173, 178 Сектори «А» і «Б», визначені, 43, 48, 249—253. Див. також: Виробни¬ чо-споживацька теорія Секціоналізм США, 279—281. Див. також: Відокремленість Сенін, М., 89,401 Сен-Сімон, граф, 41 «Сентіграм», корпорація (Centigram Corporation), 156 «Сентрап електроніка», Індія (Central Electronica, India), 301 Сепаратизм. Див.: Відокремлення Серван-Шрайбер, Джін-Луїс, 40, 396 Середній час за Гринвічем, 97 «Сетелайт бізнес систем» (Satellite Business Systems), 171 Сигарети, цигарки, 55 «Силеніз», корпорація (Celanese Cor¬ poration), 341 Символи, 160, 162, 167, 184, 228.Див. також: Уява; Інформація Синтез, 14, 119, 150, 158, 160, 268— 270, 335, 359 Синхронізація,20, 53—54, 58, 96, 98, 108, 148, 206, 218—227, 229, 234, 315, 340. Див. також: Час Система обміну, 30, 43—44, 81, 83, 86—88, 107, 202—203, 252—257, 418—419; витрати, 255.Див. та¬ кож: Економіка; Ринок; Маркети¬ зація; Торгівля Система освіти, Друга Хвиля, 35— 36 Система розподілу, 33—34, 103, 113, 207,222,227—228,237,241—242, 310. Див. також: Універсальні магазини Система сім’ї, 20, 25, 35—36, 45—48, 65, 106—108, 128, 143, 174, 183, 186—201, 206, 240, 247, 252, 299, 300, 310, 325—327, 330—331, 337—339, 343, 347—348, 359, 386—389; Перша Хвиля, 35, 47, 195; Друга Хвиля, 35, 186—189; Третя Хвиля, 192—193, 199 Сігел, Р. Л, 177 Сідар, Леонард М., 407 Сільське господарство і сільськогос¬ подарське суспільство, 19, 22, 29—34 37—39, 40, 41—43, 47— 53,55,59—60,68,94,98—99,100, 103, 112, 121, 134, 135, 174—175, 226, 230, 238, 247, 248, 254, 266, 293, 296—297, 301—306 «Сіменс», компанія (Siemens, compa¬ ny), 164 «Сімка», компанія (Simca, company), 55 Сіммонс, Майкп, 429 Сінгапур, 32,54, 76 Сірі пантери (Gray Panthers), 375 «Сіре, Роубак енд компані» (Sears, Roebuck and Company), 128 «Сітібенк» (Citibank), 203,223 «Сітроен», компанія (Citroen, compa¬ ny), 55 Скандинавія, 31, 178, 209. Див. та¬ кож назви країн «Скандія-страхування» (Skandia Insurance), 232 Скіделскі, Роберт, 361,430 Складність, 348, 366 Скотг, Д. Р., 403 «Скотт-папір», компанія (Scott Paper, company), 220 Служби знайомств, 328—329 Сміт, Адам, 51, 66, 69, 95, 397, 400 Сміт, Гедрік, 399, 412 Смолінскі, Леон, 395 Снайдер, Джуліан, 429 Снайдер, Лінда, 416 Сноу, С. П., 14 Сойєр, Джордж К., 414 «Соларекс», компанія (Solarex, com¬ pany), 123 Солсбері, Стівен, 399 Сонячна фотоелектрика (Solar photo- voltaics), 301 Софійський університет, 208 Соціалізм, 89 Соціалізм/Комунізм, 26, 31, 37, 50, 52—53, 55,59,62—64,66, 70 71— 72, 93—94, 95, 101, 232, 250, 285, 289, 299, 342, 355, 365, 370, 372— 373, 386, 388 Соціалістична людина, 336 Соціалістичне промислове підпри¬ ємство, 37, 314. Див. також: Кор¬ порація Соціальна пам’ять, 158—160 Соціальне забезпечення, 72, 113, 157, 200, 252 Соціальний дарвінізм, 94, Соціальний кодекс, Друга Хвиля, 49—68 Соціальний кодекс, Третя Хвиля, 218—234 Соціальний характер, 108, 250—251. 470
Див. також: Абстракція; Об’єк¬ тивність; Суб’єктивність Соціальні індикатори, 216 Соціобіологія, 258 Соціосфера (визначена), 38 Соціосфера, Друга Хвиля, 34—38, 323, 330 Соціосфера, Третя Хвиля, 185—186, 218,240 Союз міжнародних асоціацій (Union of International Associations), 287 Спейн, Джейн Бейкер, 211,413 Спет, Гас, 404 Спеціалізація, 51—53, 58, 107, 134, 239—240, 268, 270,290 Спільна думка (Consensus), 142, 228, 371,379 Спільний ринок, 229, 287, 232 Спільнота, відчуття її, 323, 325—329, 331, 334 Спільноти (Communities), 182, 224, 230, 325, 329 Споживачі засобів інформації, 150. Див. також: Демасифікація; За¬ соби масової інформації. Споживачі й споживацтво, 42,44—45, 46,48, 108, 166,173,227. Див. та¬ кож: Споживацько-виробнича те¬ орія Сполучені Штати Америки, 23—24, 26, 30, 37, 44, 51—53, 54, 55, 56, 58,65,68, 79, 87—88,91—92,113, 126—128,129,138, 143,144—148, 162—164, 186, 189—191, 207— 208, 210, 213, 215, 217—218, 220—222,228—230,232,234,237, 272, 279, 286, 305, 317—318, 351—353, 354—355, 359—360, 368—371 Сприйняття, 109 СРСР, 23, 31, 37,41,45, 52, 54, 57, 66, 68, 72, 87—88, 92, 93, 163, 191, 218, 229, 251, 272, 279, 305, 317, 350, 352, 354—355, 358, 360, 370 Сталін, Йосиф, 57, 354, 357, 398 Сталь, 23, 33, 117, 128, 293, 295, 296, 303, 348, 366 Стандартизація, 20,49—51,58,65,98, 108, 143, 206, 218, 227—229, 234, 282, 293—294, 315, 387 Стать, 25, 46—51, 113, 187, 192, 195, 207,239,282,318—319,323—324, 332, 376, 386, 388 Стейнер, Джордж, 16 Стенджерс, Ізабел, 421 Стенфордський університет, 304 Стефенсон, Г’ю, 286,424 СтокеттЛарі, 169 Стоун, Марвін, 414,451 Стратегії розвитку, 90, 292—309, 317, 426; Перша Хвиля, 295—299; Друга Хвиля, 292—296; Третя Хвиля, 298—309. Див. також: Неіндустріальні суспільства Стратегія Другої Хвилі. Див.: Стра¬ тегія розвитку Страхова індустрія (Insurance indus¬ try), 179 Страхова компанія справедливого життя (Equitable Life Assurance Company), 220 Стрес (напруга), 323 Стрітен, Пол, 306,426 Струве, Отто, 260,419 Структура, 183 Стюарт, А. Т., 330—335, 51 Стюарт, Джон, 409 Суб’єктивність, 46—48, 338, 343— 344. Див. також: Об’єктивність; Соціальний характер Суднобудівна корпорація Перської за¬ токи (Persian Gulf Shipbuilding Corporation), 293 «Сумітомо електрик» (Sumitomo Elec- tric), 147 Суперборотьба, 25, 318—320, 386— 391 Супутники, 141, 149, 159, 174—178, 203, 225, 267, 380. Див. також: Засоби зв’язку Сухарто, президент, 297, 305,425,426 Сухдео, Г. А. С., 332,427 Східна Німеччина, 52 Сьювелл, Філліс, 206 STEAG, company, 242 «Таванір», Іранська компанія кому¬ нальних послуг (Tavanir), 293 Таїланд, 163 Тайвань, 32, 293, 295 Такане, Масаакі, 208 Талідомід, 212 Тамаркін, Боб, 414 Тасманія, 94 Твідл, Джілл, 357,429 Театр, 147. Див. також: Мистецтво Тейлор, Д. Ж. П, 265,420 Тейлор, Джон П., 407 Тейлор, Фредерік Вінслоу, 50,397 Тейлоризм, 50—51 «Тексіс», фірма (Taxis, House), 38 Текстильна індустрія, 31, 33, 78, 126, 293, 297, 393,423 471
Текстильна компанія «Мазадерн» (Mazadem Textile Company), 293 Телебачення, 142—143, 146—149, 166, 180, 223, 225, 242, 249, 283, 312, 324, 344-—345. Див. також: Засоби зв’язку; Демасифікація, за¬ соби: Засоби масової інформації Телебачення, кабельне, 147—149, 188, 328, 344, 379—380, 384.Див. також: Засоби зв’язку; Дема¬ сифікація; «Хай-Овіс»; «К’юб»; Телебачення Телеграф, 40. Див. також: Засоби зв’язку «Телекомп’ютерна корпорація Аме¬ рики» (Telecomputing Corporation of America), 153 Телеспільнота, 329—330 Телефон, 40, 113, 129, 155, 165, 180, 206, 241—242. Див. також: Засо¬ би зв’язку Темп життя, 54. Див. також:. При- . скорення Темплін, Артур, 404 Теніс, 145 Теннер, Генрі, 430 Теорія систем, 127, 268—270 Терапія образу (гештальт-терапія), 269 Терман, Льюїс Медісон, 50 Тернер, Р. Джей, 192,411 Тернер, Фрсдерік Джексон, 16 Тероризм, 268—269, 277—278 Тетл, Пітер, 176 Тетчер, Маргарет, 354, 357,430 «Тексес інструменте», фірма (Texas Instruments), 123, 128, 153, 166, 244 Техаський університет, 273 Технологічна база (основа), 127, 160, 278—279, 281, 302—304, 345; Друга Хвиля, 32—34; Третя Хви¬ ля, 126—139,312, 320 Технологічний детермінізм, 107,318 Технологія (техніка), 26, 33, 38, 65, 77, 82,92,106,108,111,118,120—122, 129, 152, 161—167, 175, 203, 208, 233—234, 241, 247, 248—249, 252, 255, 259, 262, 268, 279, 283, 286, 296, 298, 303, 304, 305, 306, 319, 347—348; конфігурації, 121, 134— 135; контроль, 182. Див. також: Комп’ютери, Електроніка, Генети¬ ка, Океани; Технологічна база Техносфера, 34—35, 38, 41, 64, 149, 160, 310; Визначена, 34; Друга Хвиля, 32—34, 323; Третя Хвиля, 129—139, 159, 166, 175—185, 212—217. Див. також: Інфосфе¬ ра; Психосфера; Соціосфера Тіло, ставлення до нього (Body, atti- tude toward), 109 Тіто, 64,399 Товариство людей, охоплених стра¬ хом (Phobics Society), 239 «Тойота», компанія (Toyota company), 209 Токуяма, Джіро, 409 Томас, Нед, 397 Томпсон, Е. П., 54, 398 Томсон, Джордж, 53 Торгівля, 30, 42—45, 82—83, 85—88, 92, 99, 108; міжнародна, 33, 85, 186, 203—205, 296. Див. також: Економіка; Система обміну; Ри¬ нок Тоталітаризм, 92, 155 Тоуні, Р. Г., 43 Тоффлер, Елвін, 404,423 «Тошиба», компанія (Toshiba compa¬ ny), 171 Трактори, 30 Транснаціональні корпорації, 131, 132, 220, 283—287, 382. Див. та¬ кож: Корпорації; Глобалізм; Націо¬ нальна країна Транснаціональні організації, 240, 284—288,381—382,387. Див. та¬ кож: Глобалізм; Національна кра¬ їна; Транснаціональні корпора¬ ції Транспортна система, 33, 38, 65, 72, 77,79,113,154,155,179,224,266, 294, 303, 304 Трансцендентальна медитація (абст¬ рактні роздуми), 324 Третій Світ. Див.: Неіндустріальні суспільства Тривалість життя, 29,110 Тристороння комісія, 289,424 Троцький, Лев, 64, 70, 336, 399,400 Трюдо П’єр, 279, 282,423 Трьохмильний острів (Three Mile Island), 136 Тюрго, Анна Робер Жак, 95,402 Тягар рішення, теорія, 364, 384—386, 431 TRW Іпс, 130, 341 Угорщина, 41, 52, 358 Уельс, 278 Узгодженість Першої й Третьої Хвиль, 246,299—300, 304—306, 309 472
Універсальні магазини, 34, 99, 206, 221, 237. Див. також: Система розподілу Університет Джона Гопкінса (Johns Hopkins University), 361 «Унілевер», компанія (Unilever, com¬ pany), 178, 284 Управління й управлінці, 44,49, 65— 67, 112, 179, 202—217, 220, 229— 230, 269, 313—314, 326—327, 365—366, 383—384. Див. також: Корпорації; Організації «Урбан ленд інститут (Urban Land Institute), 259 Урбанізація й міста, 26,30,33, 51,99, 100—101, 110, 113, 132, 156, 170, 213 234, 259, 266—267, 293, 294, 296—297, 304—306, 313, 348 Ур, Ендрю, 395 Урокіназа, 130 Уряд, економічна роль, 65,79, 212 Успіх, 108 Утопія, 41, 197, 317. Див. також: Практопія Участь, 234, 357—358, 375—377, 378—381,384—386 Уява, образність (imagery), 142—143, 148, 150, 167, 228; дестандарги- зація її, 148; стандартизація її, 143 Уява, фантазія (imagination), 21, 157, 256,311—312, 338, 391 Файнберг, Джералд, 265 Файнер, C. Е„ 77, 401 Фанон, Франц, 336 Фантазії, 232, 259, 272 Фармацевтика, 130, 132,176 Фашизм, 26, 317, 351, 354—355, 391—392.Див. також: Авторита¬ ризм Федеральна комісія зв’язку (Federal Communications Commission), 146 Федеральна резервна система (Federal Reserve System), 60 Федеральне енергетичне агентство (Federal Energy Agency), 348 Федеральний комітет торгівлі США (US Federal Trade Commissiom), 53 Федченко, В., 408 Фентон, Джеймс, 429 Феодалізм, 26, 29, 31,33,43, 114, 184, 217 Феррі, Жюль, 82,401 «Фіат» компанія (Fiat, company), 55, 134 Фіджі, острови, 277, 301 Фізика, 258—259, 264—265, 273— 274. Див. також: Наука Філіппінські острови, 87,124,277 «Філіпс», компанія (Phillips, compa¬ ny), 286 Фінанси, міжнародні, 87—88, 113, 203—204, 284—285, 289, 292. Див. також: Банківська справа: Валюта; Євродолари «Ф.Інтернейшнл», товариство з обме¬ женою відповідальністю (F.Inter- national Ltd), 178 Фінляндія, 95,270 Фішер, Кетрін, 239 Фішлок, Тревор, 430 Флекснер, Джеймс Томас, 431 Флетчер, Реймонд, 355,429 Фолтермейер, Едмунд, 404 «Фольксваген», компанія (Volkswa¬ gen, company), 55, 284 «Форд-Верке», компанія (Ford Werke, company), 55 Форд, Генрі, 34, 52, 397 Форд, Генрі II, 213,414 Форд, Джеральд, 360 Фотографія, 33, 147, 153, 160, 166, 259, 267, 328, 366 Фоулер, Джералд Т., 430 Фрайд, Джон, 416 Франклін, Бенжамін, 50,69 Франція, 23, 41, 46, 51, 54, 55, 56, 57, 59, 68, 78, 113, 127, 138, 173, 220, 221, 230, 237, 286, 348, 354, 358 Французька революція, 32, 51, 78 Французький банк (Banque de France), 60 Французький іноземний легіон, 277 Франчайзинг, 234 Фріден, Бетті, 198 Фрідман, Жорж, 397 Фрідман, Йона, 307,427 Фрітчі, Клейтон, 64—65 Фройд, Зигмунд, 50,105 Фромм, Еріх, 337,428 «Фрост і Саллівен», фірма індустрі¬ альних досліджень (Frost & Sul- livan, industrial research firm), 243 «Фуджіцу», компанія (Fujitsu, compa- ny), 147 Фуентес, Карлос, 13 Фукс, Віктор, 250,418 Фуллер, Букмінстер, 235 Фур’с Франсуа, Марі Шарль, 41 Футбольна конфедерація Океанії (Oceania Football Confederation), 287 Футуризм, 119 473
«Фючерз груп» (Futures Group, The), 134 Хабарництво (корупція), 84, 86, 212, 293, 382 «Хай-Овіс», експериментальна систе¬ ма телепередач (Ні-Ovis system), 147 Характер, соціальний. Див.: Соціаль¬ ний характер «Харе Крішна», 331 Хвилі зміни, 22—23 Хімікати, 33, 127, 134, 163 Хімічний банк (Chemical Bank), 214 Хіросіма, 112 «Хітакі», компанія (Hitachi, company), 148, 284, 320 Холізм. Див.: Цілісність Хомейні, аятола, 425 Хонеккер, Еріх, 412 Хо Ші Мін, 87 Централізація, 24, 58—60, 146, 152, 188,206,229—230,233—234,290, 302, 308, 359, 387 Центральна залізниця Нью-Йорка, 58 Центральне розвідувальне управління — Сі-Ай-Ей (Central Inteligence Agency — CIA), 141, 360 «Центр божественного світла» (Divi¬ ne Light Center), 331 Центр дослідження майбутнього (Cen¬ ter for Futures Research — CFR), 302 Центр європейської культури (Center for European Culture), 336 Центр політичних досліджень (Center for policy Research), 190 «Церква єдності» (Unification Church), 331 «Цетус», компанія (Cetus, company), 134 Цілісність (Холізм), 268—270, 359; у виробництві, 166 Цінності, 43, 92, 106—107, 167, 181, 185, 187, 200, 206, 209, 212, 224, 238,294,318, 354 Чаковський, Олександр, 354 Чандлер, Алфред Д., молодший, 58, 399 Чаплін, Чарлі, 143 Час, 29—30, 54,46, 92, 96—97, 100— 104, 109, 126, 167, 205, 219—227, 252, 263—265, 319, 334; і ком¬ п’ютер, 224—227; циклічний, 27— 28, 265; демасифікація, 223; лінійний, 97—98, 100—101, 265; нові теорії, 264—265; стандарти¬ зація, 97—98, 99; одиниці, 96; зо¬ ни, 205. Див. також: Синхроніза¬ ція «гЧейс Мангетген бенк» (Chase Мап- hatten Bank), 286 Чемберлен, Джозеф, 82,401 Червона бригада, 351 Черчілль, Вінстон, 143,357 Чехословаччина, 126, 358 Чилі, 209 Чіппола, Карло М., 394 Чорні діри, 351 Чорноморська та Балтійська гене¬ ральна страхова компанія (Black Sea and Baltic General Insurance Company), 285 Чорношкірі, 26, 385 Швейцарія, 37, 216, 220—221, 289 «Швейцарський кредит», банк (Credit Suisse), 203 Швеція, 23, 54, 59, 126, 138, 164, 173, 191,216, 220, 229, 247, 363 Шерідан, Джеффрі, 414 Шерман, Говард, 90 Шлезінґер, Артур, 59,399 Шмідт, Гельмут, 127 Шоу, Девід, 414 Шоукрос, Вільям, 363,430 Шпенґлер, Освальд, 78 Шпигунство, 141, 286, 356 Шуберт, Франц, 38 Шумахер, Е.Ф., 233 Югославія, 64, 278 «Юнайтед еарлайнз» (United Airlines), 177 Юнайтед Пресс Інтернейшнл — ЮПІ, інформаційне агентство (United Press International — UPI), 153 «Юнайтед стейтс стіл» (United States Steel), 37, 134 «Юнайтед фрут компані» (United Fruit Company), 87 «Юніон міньєр» (Union Miniere), 131 Юність, продовжена, 339 Юридична система. Див.: Законодав¬ ство Ядерна енергія, 121—122, 125—126, 137.Див. також: Енергія Ямані, Ахмед Закі, шейх, 352 «Янг енд Рубікем», корпорація (Young & Rubicam Inc.), 149 474
Янкелович, Деніел, 340—341 Японія, 23, 31—32, 35, 37, 52, 54, 59, 69, 87,91, 112, 124, 126, 131, 138, 147, 164, 173, 208—209, 212, 283, 316, 326, 348, 352, 354 Японська агенція економічного пла¬ нування (Japanese Economic Plan- ning Agency), 98 «Advantages of the East India Trade, The», 51 «Advertising Age», 205, 360 «AgeofAgony, The» (Williams), 110 «Annual and Social Report», 216 «Art News», 228 «Aussenpolitik», 360 «Basic Human Needs» (McHale and McHale), 303 «Books ofLists, The», 150 «Botton Line, The» (Knebel), 326 «Brave New World» (Huxley), 317 «Business Week», 129, 130, 200, 204, 230, 266, 360 «Chicago Today», 144 «Christianity Today», 228 «Civilising Process, The» (Elias), 16, 109 «Cleveland News», 144 «Communist Manifesto, The» (Marx and Engels), 45 «Computerworld», 128 «Crawdaddy», 190 «Critique», 163 «Crowding Syndrome, The» (Bird), 242 «Cult of Bigness in Soviet Economic Planning, The» (Herman), 57 «D» (magazine), 145 «Dartmouth College v. Woodward», 395 «Death, Disease and Famine in Pre- Industrial England» (Clarkson), 110 «Detroit Times», 144 «Discourse on Method» (Descartes), 102 «Economist, The», 327 «Economist», London, 331 «Energy and the Earth Machine» (Carr), 123 «Environmental Aetion», 268 «Europa», 220 «Euromoney», 205 «Federalist, The», 59, 379 «Feminine Mystique, The» (Friedan), 198 «Figaro», 354 «Financial Times», London, 131, 173 «Fortune», 266, 360 «Fugger Newsletter, The», 43 «Future Stock» (Toffler), 14, 191, 231, 329, 341,384,405 «Guardian, The», 178, 357 «Harper's», 363 «Hartford Times», 144 «Harvard Business Review», 208 «History of Musical Instruments» (Sachs), 38 «I, Robot» (Asimov), 155 «Institute ofFools» (Nekipelov), 354 «Jewish Chronicle», 328 «Kentucky Business Ledger», 145 «Life», 144 «Limits to Growth, The», 263 «Long Island Press», 144 «Look», 144 «Los Angeles Times», 144 «Marine Policy», 132 «Medical World News», 237 «Messenger, The» (motion picture), 148 «Mo Ching», 102 «Monde, Le», 221 «Network» (motion picture), 290 «New Class, The», (Djilas), 64 «New Scientist», 133 «New Society», 55, 191 «Newsweek», 293 «New West», 145 «New York», 145 «New York Umes, The», 149, 164, 222, 230,281,295, 354 «1984» (Orwell), 317 «People 's Almanae, The», 150 «Permanent Part-Time Employment: The Manager 's Perspective», 248 «Pittsburgher», 145 «Pueblo» (U.S. spy ship), 411—412 «RollerbaU» (motion picture), 290 «Saturday Evening Post», 144 «Science», 129, 269 «Scientific Management of Society, The» (Afanasyev, V.G.), 71 «Shockwave Rider, The» (Brunner), 155 475
«Significance of the Frontier in Ameri¬ can History, The», 16 «Small is Beautiful» (Schumacher), 233 «Social History of the Machine Gan, The»(Eliis), 82 «Socialist Integration» (Senin), 89 «Societal Accounting» (Gambling), 216 «Society ofSpace, The» (Ritner), 157 «Spooks» (Hougan), 321 «Television / Radio Age», 164 «Terra nostra» (Fuentes), 13 «Texas Monthly», 280 «Time», 146, 147 «Time and Eastern Man» (Needham), 97 «U.S. News and World Report», 243,365 «Wall Street Journal, The», 177 «Wealth of Nations, The» (Smith), 51,95 «Western Farmer», 145 «Who Should Play God?» (Rifkin and Howard), 134 «WholeEarth Catalog», 130 «Without Marx orJesus» (Rcvel), 59 «Yomiuri Shimbun», 350 «Вопросьі зкономики» (Лелюхина), 56 «Победа» (Чаковский), 354 «Империализм...» (Ленин), 88 «Правда», 71
КІЛЬКА СЛІВ ПРО АВТОРА Один із найвідаміших у світі мислителів-соціологів Елвін Тофф¬ лер є автором книжок «Майбутнє потрясіння», «Третя Хвиля», «Зміна енергії», «Передбачення та передумови», «Адаптивна корпо¬ рація» та інших праць, які мають своїх читачів у понад п ’ятдеся- тьох країнах. Його ідеї викликали коментарі світових лідерів від Річарда Ніксона до Михайла Горбачова і помітно вплинули на сучас¬ ну думку. Не раз запрошуваний читати лекції в Корнелльському універси¬ теті, кореспондент у Вашингтоні й учений гість «Рассел сейдж фа- ундейшн», Тоффлер раніше п 'ять років працював робітником на ав¬ томобільному заводі, сталеливарному заводі та в інших підприєм¬ ствах важкої промисловості. Його книжки здобули премію «Маккінзі фаундейшн бук» за їхній видатний внесок у літературу менеджменту в Сполучених Шта¬ тах, премію «Золотий ключ» у Китаї та престижну премію «За кращу іноземну книжку» у Франції. Тоффлер працює в тісному інтелектуальному партнерстві зі своєю дружиною Гейді Тоффлер, почесним доктором права, нагоро¬ дженою медаллю «Президента Італійської Республіки» за її особи¬ стий внесок у соціологічну думку. Його обрано членом «Американсь¬ кої асоціації розвитку науки» й нагороджено званням кавалера ор¬ дена Мистецтв і Літератури у Франції.
НАУКОВЕ ВИДАННЯ Елвін Тоффлер ТРЕТЯ ХВИЛЯ З англійської переклав Андрій ЄВСА За редакцією Віктора ШОВКУНА Керівник проекту Олег Микитенко Коректор Наталя Дроботун Технічний редактор Ніна Бабюк Художнє оформлення Віктора Кузьменка Комп’ютерний набір та верстка — Вікторія Стрикун Поліграфічне забезпечення — Лев Снєгірьов Здано до складання 12.06.2000. Підписано до друку 28.12.2000. Формат 60x90 1/16. Папір офсетний №1. Друк офсетний. Гарнітура Тайме. Умовно-друк. арк. 31,2. Умови, фарбовідбит. 32,2. Обл.-вид. арк. 38,05 Тираж 1000 прим. Вид. 29. Зам. о -і і,х. Видавничий дім «Всесвіт» 01021, Київ-21, вул. М. Грушевського, 34/1, тел. 293-13-18 Видруковано у ВАТ «Книжкова друкарня наукової книги» 01107, Київ, вул. Баггавутівська, 17-21, тел. 216-55-59 Тоффлер, Елвін Т63 Третя Хвиля / 3 англ. пер. А. Євса. — К.: Вид. дім «Всесвіт», 2000. — 480 с. — Бібліогр.: с. 432—453. ISBN 966-95607-2-1 У своєму розвитку людство пережило аграрну й індустріальну хви¬ лі; нині, ламаючи в усьому світі усталені уявлення, звичаї, традиції, їм на зміну приходить третя — інформаційна. Її аналізові присвячена все¬ світньо відома книга американського соціолога Епвіна Тоффлера. Вида¬ на 1980 р., сьогодні ця праця звучить іще гостріше, оскільки минулі ро¬ ки яскраво довели справедливість передбачень автора і зробили ще зло¬ боденнішими його прогнози майбутнього людської цивілізації. Українською мовою видається вперше. ББК 60.5
КЛАСИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МАЙБУТНЬОГО «ТРЕТЯ ХВИЛЯ» АМЕРИКАНСЬКОГО ВЧЕНОГО ЕЛВІНА ТОФФЛЕРА пропонує переконливий вихід із сьогоднішнього розпачу, в ньому ми знайдемо підбадьорливий, оптимістичний погляд на наші нові можливості. «Третя Хвиля» наділяс: нас разючим відчуттям великих змін, які сьогодні накочуються на наш світ. Її всеохопний синтез осявас: но¬ вим світлом наші нові форми шлюбу і с ім'ї, сьогоднішні драматичні зміни у бізнес і й економіці. Вона пояснює роль культів, нові визна¬ чення праці, гри, кохання та успіху. «Третя Хвиля» змальовує разючу всеохопну картину цивілізації двадцять першого сторіччя, що виникає на нашій планеті. СВІТ ВІТАЄ «ТРЕТЮ ХВИЛЮ» «Просто чудова праця... Тоффлер охоплює космічний простір і час, щоб інтегрувати дивовижну лавину інформації,— від сімейного життя до мікробіології,— та історичної теорії... Ко¬ мусь це може видатися маячнею, але це справді так». «Вашингтон пост» «Бачення Тоффлера дивовижно свіже... це — необхідна людям карта шляхів від теперішнього до майбутнього». «Бізнес вік» «Екстраординарний синтез... Тоффлер далекий від усіх ідео¬ логічних та наукових пророцтв, що робить його точку зору не¬ звичайною... Читайте цю книжку: вона хвилює і надихає». «Фіґаро», Париж «Могутній твір... Елвін Тоффлер написав ще одну книжку- сенсацію». «Ґардіан», Лондон «Безперечно вагома праця — і надзвичайно цікава... Сила книжки в її широких обріях, спроможності синтезувати, в її переконливій аргументації, в її гострому погляді на нові обставини та в її сміливих гіпотезах». «Нойє Цюрихер цайтунґ», Цюрих