Безмежнеє поле: Українська поезія у переспіві німецькою мовою Ірини Качанюк-Спєх - Смолій М.С.

Автор: Смолій М.С.

Теги: художня література поезія

ISBN: 9789661003391

Год: 2010

Похожие

Надія. Вибрані поезії (переклад на німецьку мову)

Ватрослав Яґіч про українську мову і про назву «українці» (ЗIФВ ВУАН, 10) -

Українська мова без табу

Найкращі твори 2009. Українська мова, українська література, зарубіжна література. 5-11 класи

Текст

Безмежнеє поле Unendliche Felder

Unendliche Felder
Ukrainische Lyrik in deutscher Nachdichtung von Irena Katschaniuk-Spiech

Безмежнеє поле
Українська поезія у переспіві німецькою мовою Ірини Качанюк-Спєх
Ф ТЕРНОПІЛЬ БОГДАН

ББК 84-5НІМ Б39
Передмова Зоряни Гладкої
Упорядник Михайло Смолій Літературний редактор Каті Бруннер
Б 39 Безмежнеє поле: Українська поезія у переспіві німецькою мовою Ірини Качанюк-Спєх/Упоряд. М. С. Смолій. —Укр. мовою з паралельним німецьким перекладом.— Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2010. — 160 с.
ДОВЬі 978-966-10-0339-1
ББК 84-5Нім
Охороняється законом про авторське право.
Жодна частина цього видання не може бути відтворена в будь-якому вигляді без дозволу видавця.
О Ірина Качанюк-Спєх, переклад, 2010 О Упорядкування Смолій М. С., 2010 О Передмова 3. Гладкої, 2010
О Навчальна книга - Богдан, макет, КВЫ 978-966-10-0339-1 художнє оформлення, 2010

Ірина Качанюк-Спєх народилася ІЗ червня 1935 року у Львові в сім’ї вчителів. Одружена зі співаком
і композитором Степаном Спєхом і має трьох синів:
Осипа, Степана та Андрія. Разом із сім’єю живе у Мюнхені.
Здобувши педагогічну освіту на факультетах романістики, германістики й славістики університету ім. Максиміліана у Мюнхені, розпочала викладацьку та перекладацьку діяльність. Упродовж багатьох років вона є доцентом Мюнхенської вищої народної школи, де викладає українську та французьку мови. Водночас вона — викладач німецької мови в українському Вільному Університеті в Мюнхені. Ірина Спєх - член Національної спілки письменників України, автор низки праць українською та німецькою мовами та підручника української мови для німецькомовних студентів.
Ірина Качанюк-Спєх із молодих років є активним діячем українських товариств у Німеччині. Знання мов, високий інтелектуальний рівень та організаторський талант стали добрим підгрунтям для виконання різних громадських обов’язків.
Перекладацьку діяльність почала ще в студентські роки. Особливо захопилася творчістю Лесі Українки, переклала німецькою мовою багато її поезій, драм, серед них "Лісову пісню". З-під її пера вийшли переклади літературних творів Т. Шевченка, І. Франка, І. Калинця, Л. Костенко, Д. Павличка, Р. Єн- дика, В. Яніва та інших. Уперше в історії української перекладної літератури здійснила повний переклад "Енещи" Івана Котляревського німецькою мовою й цим заслужила високе визнання.
Irena Katschaniuk-Spiech
ist am 13. Juni 1935 in Lwiwals Tochter eines Lehrerehepaars geboren. Sie ist mit dem Sänger und Komponisten Stephan Spiech verheiratet und hat drei Söhne — Joseph, Stephan und Andrij. Gemeinsam mit ihrer Familie wohnt sie in München.
Nach Beendigung ihres f Studiums der Romanistik, Germanistik und Slawistik an der Ludwig-Maxi- milianUniversität München (mit einem Lehrerdiplom) begann sie, als Lektorin und Übersetzerin zu arbeiten. Seit vielen Jahren ist sie an der Volkshochschule München Dozentin für Ukrainisch und Französisch. Daneben ist sie Lehrbeauftragte für Deutsch an der Ukrainischen Freien Universität München. Irena Spiech ist Mitglied des Nationalen Schriftstellerverbandes der Ukraine. Sie hat zahlreiche Arbeiten in Deutsch und Ukrainisch sowie ein Lehrbuch der ukrainischen Sprache für deutschsprachige Studenten verfasst.
Seit ihrer Jugend ist sie aktiv in der ukrainischen Gemeinde in Deutschland tätig. Ihre Sprachkenntnisse, ihr hohes intellektuelles Niveau und ihr organisatorisches Talent bilden eine gute Grundlage für die Ausübung einer Reihe gesellschaftlicher Funktionen.
Mit der Obersetzungstätigkeit begann sie noch während des Studiums. Ihre besondere Liebe und Bewunderung gilt Lessja Ukrajinka, deren zahlreiche Dichtungen und Dramen sie ins Deutsche übertrug, darunter auch “Das Waldlied”. Ihrer Feder entstammen deutschsprachige Übersetzungen der literarischen Werke von T. Schew- tschenko, I. Franko, I. Kalynez, L. Kos- tenko, D. Pawlytschko, R. Jendyk, W. Janiw u. a. Als erste übertrug sie die “Aeneida” von Iwan Kotljarewskyj vollständig ins Deutsche, wofür ihr hohe Anerkennung gebührt.

Дорогий читачу!
Відкрий сьогодні цю книгу для себе. Погортай сторінки, на яких знайдеш літературні голоси України — європейської схованки скарбів людського розуму і духу. Тут, перед твоїми очима, нова територія для пізнання: гарна, квітуча, багата щирими думками працьовитих мистців. Почуй їхні проникливі слова до тебе, їхні голоси — переспівані на німецьку мову достойним тлумачем, Іриною Качанюк-Спєх.
Цей переспів — вільний переклад віршами — народжувався упродовж кількох років і був зроблений за покликом серця, шанобливо і впевнено щодо прагнення відкрити німецькому читачеві органічність та неповторність українського поетичного мистецтва.
У цій книзі зібрана лише мала частинка поетичного скарбу України. Тут на передньому плані — імена, знані у кожному домі, імена-ікони, котрі вічні і ще досі несуть у собі суттєвий вплив на свідомість багатьох громадян сучасної європейської України. Тут, дорогий читачу, ти зустрінеш перегук кількох поколінь, кількох століть української поетики.
Наче зрослі до неба могутні гори, височать постаті класиків: Шевченка, Франка, Лесі Українки. Колодязі чистоти і правди — відкриті для нашого серця непересічні автори XX століття: Богдан-Ігор Анто- нич, Василь Стус, Ліна Костенко, Ігор Калинець, Дмитро Павличко. І життєдайні дерева, що беруть початок з глибокого кореня української автентичності, традиції мужності і віри у перемогу над злом у непростій історії України, лірики Олесь Лупій, Ігор Качуровський, Ярослав Камінецький, Володимир Янів, Ірина Сеник, Борис Сулим, Ніна Бай. Декотрі з наведених тут поезій були також покладені на музику такими видатними українськими композиторами, як Микола Лисенко, Олександр Білаш, Степан Спєх, Тарас Ященко.
Дорогий читачу! Поринувши у глибину поетичних рядків цієї збірки, ти мимоволі мандруватимеш стежками українських поетів різних поколінь. Ти матимеш можливість відчути силу українського поетичного слова, майстерно переданого мовою Гердера і Гумбольта, Ґетс і Шіллера, Лессінга і Гайне. Адже ж, це велике щастя кожної нації, що у ній є свої неповторні імена, Генії, які стали надбанням людства. Шекспір і Рільке, Поль Верлен і Ґарсія Лорка — такс безмежжя постатей в літературі, можна продовжувати і продовжувати цей перелік.
Поетичне мистецтво у викладі відомого античного поета Горація, — цс СПІЛЬНЕ ДОБРО.
Зоряна Гладка, член Національної спілки письменників України,
поетка українського Львова

Lieber Leser!
Entdecke heute dieses Buch für dich. Blättere durch die Seiten, auf denen du die literarischen Stimmen der Ukraine findest—einer europäischen Schatzkammer mit Kostbarkeiten des geistigen Schaffens des Menschen. Hier, vor deinen Augen, liegt ein neues Territorium für Entdeckungen: schön, farbenprächtig, reich an aufrichtigen Gedanken ausgezeichneter Meister. Vernimm ihre durchdringenden Worte an dich, ihre Stimmen — ins Deutsche übertragen von der geschätzten Übersetzerin Irena KatschaniukrSpiech.
Diese Übersetzungen — freie Nachdichtungen in Versen — ist das Ergebnis mehrjähriger Bemühungen, die dem Ruf des Herzens folgten, in achtungsvollem und überzeugtem Bestreben, dem deutschen Leser die Einzigartigkeit der ukrainischen Dichtkunst näher zu bringen.
Dieses Buch enthält nur einen kleinen Teil des dichterischen Schatzes der Ukraine. Im Vordergrund stehen hier die Namen, die in jedem ukrainischen Haus bekannt sind — Ikonen, die unsterblich sind und die das Bewusstsein vieler Bürger der gegenwärtigen europäischen Ukraine tiefgreifend beeinflussen. Hier, lieber Leser, hörst du die Stimmen der ukrainischen Dichter mehrerer Generationen und aus verschiedenen Jahrhunderten.
Wie in den Himmel ragende mächtige Berge treten die Gestalten der Klassiker auf: Taras Schewtschenko, Iwan Franko, Lessja Ukrajinka. Wie Quellen der Reinheit und der Wahrheit werden hervorragende Autoren des 20. Jahrhunderts unseren Herzen eröffnet: Bohdan-Ihor Antonytsch, Wassyl Stus, Lina Kostenko, Ihor Kalynez, Dmytro Fawlytschko. Wie lebenspendende Bäume, die ihren Ursprung aus den tiefen Wurzeln der ukrainischen Eigenständigkeit, des traditionellen Mutes und des Glaubens an den Sieg über das Böse in der nicht einfachen Geschichte der Ukraine nehmen, sind die Lyriker — Öles’ Lupij, Ihor Katschurowskyj, Jaroslaw Kaminezkyj, Wolodymyr Janiw, Iryna Senyk, Borys Sulym, Nina Baj. Einige von den hier aufgeführten Gedichten sind auch von den namhaften ukrainischen Komponisten wie Mykola Lysenko, Oleksandr Bilasch, Stephan Spiech, Taras Jastschenko vertont worden.
Lieber Leser! Indem du in die Tiefen der poetischen Zeilen dieser Sammlung eintauchst, wandern du unmerklich auf den Pfaden der ukrainischen Dichtung verschiedener Generationen. Du wirst die Möglichkeit haben, die Kraft des dichterischen Wortes zu erfahren, meisterhaft wiedergegeben in der Sprache von Herder und Humboldt, Goethe und Schiller, Lessing und Heine. Es ist ein großes Glück für jede Nation, einzigartige Namen als ihr Eigen zu nennen, Genies, die zum Gemeingut der Menschheit geworden sind. Shakespeare und Rilke, Päul Verlaine und Garcia Lorca — endlos ist die Reihe solcher Gestalten in der Welditeratur, und diese Liste kann unendlich fortgeführt werden.
Die Dichtkunst ist, wie es der bekannte antike Dichter Horaz ausdrückt, ein GEMEINGUT.
Soijana Hladka, Mitglied des Nationalen Schriftstellerverbandes der Ukraine, Dichterin des ukrainischen Lwiw

Тарас Шевченко
ДУМКА
Нащо мені чорні брови, Нащо карі очі,
Нащо літа молодії,
Веселі дівочі?
Літа мої молодії Марно пропадають,
Очі плачуть, чорні брови Од вітру линяють.
Серце в’яне, нудить світом, Як пташка без волі.
Нащо мені краса моя,
Коли нема долі?
Тяжко мені сиротою На сім світі жити;
Свої люде — як чужії,
Ні з ким говорити;
Нема кому розпитати,
Чого плачуть очі;
Нема кому розказати,
Чого серце хоче,
Чого серце, як голубка, День і ніч воркує;
Ніхто його не питає,
Не знає, не чує.
Чужі люде не спитають —
Та й нащо питати?
Нехай плаче сиротина, Нехай літа тратить!
Плач же, серце, плачте, очі, Поки не заснули, Голосніше, жалібніше,
Щоб вітри почули,

Taras Schewtschenko
KLAGELIED
Wozu brauch ich schwarze Augen,
Wozu dunkle Brauen,
Wozu meine Jugendjahre Blühend anzuschauen?
Meine jungen Mädchenjahre Müssen nutzlos schwinden,
Augen weinen und die Brauen Erbleichen vom Winde.
Wie ein Vöglein ohne Freiheit Ist mein Herz gebunden;
Wozu nützt mir meine Schönheit,
Wenn das Glück entschwunden?
Oh, wie schwer ist es als Waise In der Welt zu leben,
Niemand will ihr Freundschaft reichen, Liebes Wort ihr geben;
Niemand ist, der fragen möchte,
Warum weint die Seele;
Niemand, dem man klagen könnte,
Was dem Herzen fehle,
Und warum es, wie ein Täubchen,
Tag und Nacht muss klagen.
Niemand weiß es, niemand hört es, Niemand will es fragen.
Und wie kann mein Schmerz, mein Elend Fremde Menschen rühren?
Soll sie weinen, arme Waise,
Ihre Jahr* verlieren!
Wein, mein Herz, und weint, ihr Augen! Bis ich ewig schlafe,
Soll mein Klagelied erklingen,
Dass der Wind erwache;

10
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Щоб понесли буйнесенькі За синєє море Чорнявому зрадливому За лютеє горе!

TARAS SCHEWTSCHENKO
11
Dass er trage meine Tränen Über weite Meere,
Dass mein treuloser Geliebter Meine Klage höre!

12
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
РОЗРИТА МОГИЛА
Світе тихий, краю милий, Моя Україно,
За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? “Молилася, турбувалась, День і ніч не спала,
Малих діток доглядала, Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись На широкім світі, — Панувала... Ой Богдане! Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала, Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку! Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає,
І могили мої милі Москаль розриває...

TARAS SCHEWTSCHENKO
13
DAS AUFGERISSENE GRAB
Stille Welt, du süße Heimat,
Meine Ukraine!
Warum hat man dich geplündert, Wofür, Mutter, stirbst du?
Hast du früh, im Morgengrauen,
Nicht zu Gott gebetet?
Hast du deine kleinen Kinder Nicht gelehrt, behütet?
“Doch, gelehrt hab ich die Kleinen Gott und Volk zu lieben,
Tag und Nacht hab ich gebetet,
Für sie wollt* nur leben.
Und sie wuchsen, meine Kinder Wie Blumen im Felde,
Und auch ich beherrschte früher Weite Welt, die Erde!
Ja, ich herrschte... Oh, du Bohdan, Mein Sohn, unvernünftig,
Sieh dir jetzt an, deine Mutter,
Deine Ukraine!
Du, den ich mit bangem Kummer An das Herz mir drückte,
Dem ich Glück von Gott erflehte Und mit Liebe schmückte.
Oh, mein liebster Sohn, mein Bohdan! Wenn ich’s gewusst hätte,
Hätte dir die Luft genommen Unter meinem Herzen!
Meine Steppen jetzt den Juden,
Den Deutschen gehören,
Meine Söhne in der Fremde,
In der Knechtschaft stöhnen;
Dnipro trocknet aus, mein Bruder, Und wird mir entrissen Und die Gräber der Kosaken Schändlich aufgerissen...

14
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає.
А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Г осподарювати,
Та з матері полатану Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати”.
Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там схоронили Старі батьки? Ех якби-то,
Якби-то найшли тс, що там схоронили, Не плакали б діти, мати не журилась.

TARAS SCHEWTSCHENKO
15
Sollen doch die Moskowiter Fremde Gräber schänden.
In der Zwischenzeit die eig’nen Kinder sich verpfänden,
Um dem Eindringling zu helfen Das Land zu versklaven Und der Mutter zu entreißen Ihre letzte Habe.
Helfet weiter, ihr Unmenschen,
Die Mutter zu foltern”.
In vier Teile aufgerissen Ist der Grabeshügel.
Wonach sucht man hier?
Was haben die Ahnen
Hier versiegelt? — Ach, wenn nur,
Wenn man doch nur fände, was darin verborgen, — Wären Kinder glücklich, Mutter ohne Sorgen.

16
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ
(Містерія)
Положит» сси нась [поношеніе] сосЬдомь нашымъ, подражненіе и поруганіе сущымъ окресгь нась. Положиш» сси нась вь притчу во языц*Ьхъ, покиванію главы въ людехъ.
Псалом 43, ст. 14 й 15
Три душі Як сніг, три пташечки летіли Через Суботове і сіли На похиленному хресті На старій церкві. “Бог простить:
Ми тепер душі, а не люди,
А відціля видніше буде,
Як той розкопуватимуть льох.
Коли б вже швидше розкопали,
Тоді б у Рай нас повпускали,
Бо так сказав Петрові Бог:
“Тойді у рай їх повпускаєш,
Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох”
І
Як була я людиною,
То Прісею звалась;
Я отутечки родилась,
Тут і виростала.
Отут, було, на цвинтарі Я з дітьми гуляю,
І з Юрасем-гетьманенком У піжмурки граєм.
А гетьманша, було, вийде Та й кликне в будинок,
Онде клуня. А там мені І фіґ і родзинок —
Всього мені понадає І на руках носить...

TARAS SCHEWTSCHENKO
17
DIE GROSSE GRUFT (Mysterium)
Du machst uns zur Schmach unsem Nachbarn, zum Spott und Hohn denen, die um uns her sind. Du machst uns zum Beispiel unter den Heiden, und dass die Völker das Haupt über uns schütteln.
Psalm 44, V. 13, 14
Drei Seelen
Schneeflocken gleich, flogen drei Vögel Über Subotiw, wo sie zu dritt Aufs schiefe Kreuz des alten Kirchleins Sich niederließen. “Gott vergibt:
Wir sind nicht Menschen, sondern Seelen.
Von hier aus kann man besser sehen,
Wenn aufgerissen wird die Gruft.
Würde man dies doch bald vollenden,
Kämen wir in den Himmel endlich,
Denn so sprach einst zu Petrus Gott:
“Den Zutritt wirst du erst erlauben,
Wenn Moskowiter alles rauben,
Wenn aufgerissen ist die Gruft”.
1
Als Mensch noch auf der Erde,
Ward Prisia ich genannt.
Hier wurde ich geboren Und hier wuchs ich heran.
Ich tollte mit den Kindern Am Kirchplatz immerzu,
Und mit Hetmanytsch Jurasj Spielten wir Blindekuh.
Auch Hetmans Gattin war mir Mit Liebe zugeneigt,
Hat mich oft eingeladen,
Mit Güte überhäuft,
Gab mir Rosinen, Feigen,
Und trug mich in den Armen.

18
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
А з гетьманом як приїдуть Із Чигрина гості,
То це й шлюп», було, за мною. Одягнуть, обують,
І гетьман бере на руки,
Носить і цілує.
Отак-то я в Суботові Росла, виростала!
Як квіточка; і всі мене Любили й вітали.
І нікому я нічого,
Ніже злого слова,
Не сказала. Уродлива Та ще й чорноброва.
Всі на мене залицялись І сватати стали;
А у мене, як на теє,
Й рушники вже ткались.
От-от була б подавала,
Та лихо зосгріло!
Вранці-рано, в Пилипівку,
Якраз у неділю,
Побігла я за водою...
Вже й криниця тая Замуліла і висохла!
А я все літаю!..
Дивлюсь — гетьман з старшиною,
Я води набрала
Та вповні шлях і перейшла;
А того й не знала,
Що він їхав в Переяслов Москві присягати!..
І вже ледви я, наледви Донесла до хати Оту воду... Чом я з нею Відер не побила!
Батька, матір, себе, брата,
Собак отруїла Тію клятою водою!

TARAS SCHEWTSCHENKO
19
Und wenn aus Tschyhyryn Mit Hetman Gäste kamen,
Wurde nach mir geschickt,
Ich wurde neu gekleidet,
Hetman hob mich empor,
Hat mich geküsst, gestreichelt.
So wuchs ich in Subotiw Stets sorglos und vergnügt!
Der Blume gleich; und Menschen Schätzten und liebten mich.
Niemand hat je von mir Ein böses Wort vernommen,
Nur Freundlichkeit. Hübsch war ich, Mit dunklen Augenbrauen.
Den Hof machten mir viele,
Ich wurde schon gefreit;
Sogar Handtücher lagen Für Brautwerber bereit.
Bald hätt* ich sie gegeben,
Da brach das Unglück ein!
Es war zur Zeit des Fastens,
Am Sonntag in der Früh,
Ich ging zum Wasserholen...
Längst ist schon dieser Brunnen Vertrocknet und voll Schlamm!
Und ich flieg immer noch!..
Ich sah — der Hetman kam,
Ich schöpfte volle Eimer Und kreuzte ihm den Weg;
Ich wusste nicht, er war Nach Perejaslaw unterwegs,
Um Moskau Treu’ zu schwören!..
Mit großer Mühe nur Schleppte ich in das Haus —
Dies Wasser... Warum hab ich damit Die Eimer nicht vernichtet!
Vater, Mutter, mich selbst, den Bruder, Die Hunde nicht vergiftet Mit dem verfluchten Wasser!

20
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
От за що караюсь,
От за що мене, сестрички, І в Рай не пускають.
II
А мене, мої сестрички,
За те не впустили,
Що цареві московському Коня напоїла В Батурині, як він їхав В Москву із Полтави.
Я була ще недолітком,
Як Батурин славний Москва вночі запалила, Чечеля убила,
І малого, і старого,
В Сейму потопила.
Я меж трупами валялась У самих палатах Мазепиних Коло мене І сестра, і мати Зарізані, обнявшися,
Зо мною лежали;
І насилу-то, насилу Мене одірвали Од матері неживої.
Що вже я просила Московського копитана, Щоб і мене вбили.
Ні, не вбили, а пустили Москалям на грище! Насилу я сховалася На тім пожарищі.
Одна тілько й осталася В Батурині хата!
І в тій хаті поставили Царя ночувати,
Як вертавсь із-під Полтави. А я йшла з водою До хатини... а він мені

TARAS SCHEWTSCHEN KO
21
Dafür muss ich jetzt büßen,
Dafür will man mich, Schwestern, Ins Paradies nicht lassen.
II
Und mich, Schwestern, hat man Vom Himmelstor verdrängt,
Weil ich dem Zar von Moskau Das Pferd habe getränkt —
In Bäturyn, als er ritt Nach Moskau aus Poltawa.
Des Nachts, ich war ein Kind, Steckte Moskau das stolze Baturyn in Brand,
Hat Tschytschyl hingerichtet,
Und alle, jung und alt,
Im Fluss Sejm vernichtet.
Ich befand mich unter Leichen Im Palast von Masepa...
Neben mir, erstochen, Aneinander geschmiegt Die Schwester und die Mutter,
In tödlicher Umarmung. Gewaltsam riss man mich Weg von der toten Mutter.
Wie inständig hatte ich Den Kapitän gebeten,
Man solle auch mich töten.
Nein, man ließ mich am Leben Und hat mich den Soldaten Zum Spott übergeben!
Ich fand gerade noch In der Ruine Zuflucht.
Nur ein Haus in Baturyn Wurde nicht venichtet!
Dort hat man für den Zaren,
Auf seinem Weg aus Poltawa,
Das Nachtlager errichtet.
Ich ging eben nach Hause Mit Eimern voller Wasser,

22
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Махає рукою.
Каже коня напоїти,
А я й напоїла!
Я не знала, що я тяжко, Тяжко согрішила!
Ледве я дійшла до хати,
На порозі впала.
А назавтра, як цар вийшов, Мене поховали Та бабуся, що осталась На тій пожарині,
Та ще й мене привітала В безверхій хатині.
А назавтра й вона вмерла Й зотліла у хаті,
Бо нікому в Батурині Було поховати.
Уже й хату розкидали,
І сволок з словами На угілля попалили!..
А я над ярами І степами козацькими І досі літаю!
І за що мене карають,
Я й сама не знаю!
Мабуть, за те, що всякому Служила, годила...
Що цареві московському Коня напоїла!..
Ш
А я в Каневі родилась.
Ще й не говорила,
Мене мати ще сповиту На руках носила,
Як їхала Катерина В Канів по Дніпрові.
А ми з матір’ю сиділи На горі в діброві.

TARAS SCHEWTSCHENKO
23
Der Zar gab mir ein Zeichen,
Sein Pferd trinken zu lassen.
Ich tat, wie er gekündigt!..
Ich ahnte damals nicht,
Dass ich mich schwerst versündigt! Ich kam nur bis zur Schwelle Und bin tot umgefallen.
Erst am folgenden Tage,
Der Zar war fortgefahren,
Wurde ich von dem alten Mütterchen bestattet,
Die mich in der Ruine Damals empfangen hatte.
Danach verstarb auch sie Und blieb unbeerdigt liegen,
Denn von Baturyns Menschen War niemand mehr am Leben. Inzwischen ist das Häuschen Zerstört und abgetragen,
Die Balken sind verbrannt.
Doch bis zu diesem Tage Muss ich hienieden weilen Und über Steppe schweifen! Warum man mich bestraft,
Kann ich selbst nicht begreifen. Vielleicht, weil ich den Menschen Stets meine Dienste schenkte, Wahrscheinlich, weil ich damals Das Pferd des Zaren tränkte!..
III
Ich kam zur Welt in Kaniw, Konnte noch nichts sagen,
Noch musste meine Mutter Mich auf den Händen tragen,
Da ist am Dniepr Katharina Nach Kaniw gesegelt.
Wir saßen mit der Mutter Am Ufer, auf dem Hügel.

24
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Я плакала; я не знаю,
Чи їсти хотілось,
Чи, може, що в маленької На той час боліло.
Мене мати забавляла,
На Дніпр поглядала;
І галеру золотую Мені показала,
Мов будинок. А в галері Князі і всі сили,
Воєводи... і меж ними Цариця сиділа.
Я глянула, усміхнулась...
Та й духу не стало!
Й мати вмерла, в одній ямі Обох поховали!
От за що, мої сестриці,
Я тепер караюсь,
За що мене на митарство Й досі не пускають.
Чи я знала, ще сповита, Що тая цариця —
Лютий ворог України,
Голодна вовчиця!.. Скажіте, сестриці?
“Смеркається. Полетимо Ночувати в Чуту.
Як що буде робитися, Відтіль буде чути”. Схопилися, білесенькі,
І в ліс полетіли,
І вкупочці на дубочку Ночувати сіли.

TARAS SCHEWTSCHENKO
25
Ich weinte; ich weiß es nicht,
Ob ich Hunger hatte?
Oder ob die Kleine damals Irgendein Schmerz plagte?
Mutter hatte mich getröstet,
Zum Dnipro geblickt;
Und meine Blicke zur goldenen Galeere geschickt,
Die, wie ein Haus. Dort waren Die Herzoge und Fürsten,
Und mitten unter ihnen saß Die Zarin mit den Größten.
Ich sah sie an, lächelte...
Und hauchte aus das Leben!
Auch Mutter starb, man hat beide In ein Grab gegeben!
Dafür, Schwestern, muss ich jetzt Die Strafe erleiden,
Dafür muss ich immer noch Auf der Erde bleiben.
Konnte ich, als Säugling, wissen, Dass in der Ukraine Diese Zarin böser Feind war, Hungrige Hyäne!..
Sagt selbst, Schwestern?
“Es dämmert. Lasst uns schnell Zum Wald nach Tschuta fliegen. Wenn etwas Neues sich ergibt,
Dort werden wir es hören”.
Hastig flogen ab die Weißen In den Wald hinüber,
Und ließen sich, zum Übernachten, Auf eine Eiche nieder.

26
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
КОСАР
Понад полем іде,
Не покоси кладе,
Не покоси кладе — гори. Стогне земля, стогне море, Стогне та гуде!
Косаря уночі Зострічають сичі.
Тне косар, не спочиває Й на нікого не вважає,
Хоч і не проси.
Не благай, не проси,
Не клепає коси.
Чи то пригород, чи город, Мов бритвою, старий голить. Усе, що даси.
Мужика, й шинкаря,
Й сироту-кобзаря. Приспівує старий, косить, Кладе горами покоси Не мина й царя.
І мене не мине,
На чужині зотне,
За решоткою задавить,
Хреста ніхто не поставить.
І не пом’яне.

TARAS SCHEWTSCHENKO
27
DER MÄHER
Der Mäher geht um,
Er legt alles um,
Nicht wenig — es sind ganze Berge,
Es stöhnt das Meer, es stöhnt die Erde, Alles stöhnt rund herum.
Der Mäher in der Nacht Wird von Eulen bewacht,
Er ruht nicht, sondern er schneidet,
Es gibt nichts um ihn, was er meidet Und lässt außer Acht.
Es hilft kein Bitten und Flehen,
Er fährt fort zu mähen Alle Felder, alle Gärten entlang,
Wie ein Rasiermesser, alles wird blank,
Er lässt niemanden stehen.
Nicht den Mann im Talar,
Nicht die Waise^Kobsar,
Beim Schneiden singt auch noch der Alte, Die Schnittberge wachsen gewaltig,
Er vergisst nicht den Zar.
Auch mich bringt er mal in der Fremde zu Fall,
Wird mich hinter’m Gitter vernichten, Niemand wird ein Kreuz mir errichten.
An mich denken einmal.

28
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
ЧИ МИ ЩЕ ЗІЙДЕМОСЯ ЗНОВУ?
Чи ми ще зійдемося знову?
Чи вже навіки розійшлись?
І слово правди і любові В степи і дебрі рознесли!
Нехай і так. Не наша мати,
І довелося поважати.
То воля Господа. Годіть!
Смирітеся, молітесь Богу І згадуйте один одного.
Свою Україну любіть.
Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

TARAS SCHEWTSCHENKO
29
KOMMEN WIR JE WIEDER ZUSAMMEN?
Kommen wir je wieder zusammen? Bleiben wir ewiglich getrennt?
Werden die Worte von der Liebe Und von der Wahrheit fortgeschwemmt7 Mag sein. Es ist nicht unsre Mutter,
Und ehren sollten wir sie doch.
Nach Gottes Willen. Bleibet gütig!
Seid einig unter euch und betet Auch für die Menschen unter euch.
Liebt Ukraine, euer Land,
Liebt sie... Auch in der schwersten Not, Betet allezeit für sie zu Gott Wenn eure letzte Stunde naht.

Леся Українка
НАДІЯ
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну, Поглянуть іще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, — Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянуть іще раз на степ, могилки, Востаннє згадати палкії гадки...
Ні долі, ні волі у мене нема Зосталася тільки надія одна.

Lessja Ukrajinka
HOFFNUNG
Das Glück und die Freiheit wird nie wieder mein, Es blieb mir im Leben nur Hoffnung allein:
Die Hoffnung zurück in die Heimat zu gehn, Geliebte Ukraine wieder zu sehn,
Den blauen Dnipro zu erblicken nochmal, —
Ob leben, ob sterben, ist dann mir egal;
Zu sehn, wie die Steppe und Felder erblühen,
Die glühenden Traume noch einmal zu fühlen...
Das Glück und die Freiheit wird nie wieder mein, Es blieb mir im Leben nur Hoffnung allein.

32
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
CONTRA SPEM SPERO!
Гетьте, думи, ви, хмари осінні, То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні,
Без надії, таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна.
Може, квіти зійдуть — і настане Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні,
Без надії, таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

LESSJA UKRAJINKA
33
CONTRA SPEM SPERO!
Fort, ihr Grillen, ihr Wolken im Herbste! Zieht doch goldener Frühling ins Land!
Soll in Trauer und bitterem Schmerze Meine Jugend entfliehen, verbannt?
Nein, mit Tränen im Aug* will ich lachen,
Im Schmerz singen ein fröhliches Lied,
Ohne Hoffnung will hoffen und wachen, Leben will ich! Fort trübes Gemüt!
Auf dem öden, verlass’nen Gefilde Pflanz* ich Blumen, so herrlich und bunt, Pflanze Blumen im Frost und im Winde Und begieße mit Tränen den Grund!
Und vielleicht wird die eisige Kruste Durch die Glut meiner Tränen erweicht Und Blumen, die zu pflanzen ich wusste Werden sprießen, und Frühling erscheint.
Hoch hinauf auf den Berg will ich steigen, Werde tragen die mühsame Last,
Und gedrückt von der Bürde, nicht schweigen, Sondern singen ein Lied ohne Rast.
In den dunklen und endlosen Nächten Darf mein Aug’ sich nicht schließen zur Ruh, Suchen soll es den nächtlichen Wächter,
Den hell leuchtenden Stern der Natur.
Ja, mit Tränen im Aug* will ich lachen,
Im Schmerz singen ein fröhliches Lied,
Ohne Hoffnung will hoffen und wachen, Leben werd’ ich! Fort trübes Gemüt!

34
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
ЯК ДИТИНОЮ, БУВАЛО
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
“Що, болить?” — мене питали, Але я не признавалась —
Я була малою горда, —
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене Жартом злим кінчиться драма І от-от зірватись має Гостра, злобна епіграма, —
Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.

LESSJA UKRAJINKA
35
WENN ICH MAL HINFIEL
Wenn ich mal hinfiel, als ich rannte,
Was vorkam in Kindestagen,
Obgleich der Schmerz mich übermannte, Erhob ich mich, ohne zu klagen.
“Tut’s weh?” — die Frage war gewesen, Doch ich zwang mich, sie zu verneinen, — Als Kind war ich von stolzem Wesen —
So lachte ich, um nicht zu weinen.
Doch heute, wenn mein Lebensdrama Sich mal in bösem Scherz vollendet Und das gewohnte Panorama Zu einem Unwetter sich wendet, —
Befällt mich plötzlich Furcht, die Waffe Des Lachens wieder zu gebrauchen;
Da ich den Stolz weit von mir schaffe, Weine ich jetzt, um nicht zu lachen.

36
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
СЛОВО, ЧОМУ ти НЕ ТВЕРДАЯ КРИЦЯ
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом та не гострий, безжалісний меч, Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж та кров з мого серця проллєш, Вражого ж серця клинком не проб’єш...
Вигострю, виточу зброю іскристу, Скільки достане снаги мені й хисту, Потім її почеплю при стіні Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів Станеш та кращим мечем на катів.
Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях таранів, Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.
Месники дужі приймуть мою зброю, Кинуться з нею одважно до бою...
Зброє моя, послужи воякам Краще, ніж служиш та хворим рукам!

LESSJA UKRAJINKA
37
WORT, WARUM BIST DU NICHT HARTER GRANIT
Wort, warum bist du nicht harter Granit,
Der im Kampfe zu sprühenden Funken erglüht?
Warum bist du nicht scharfes, gewaltiges Schwert,
Das vernichtend die Reihen der Feinde durchquert?
Du, meine harte aufrichtige Sprache,
Dich zum Kampfe zu zücken ich bereitwillig wache, Doch wird dabei stets nur mein Herzensblut fließen, Der Feinde Blut wirst du niemals vergießen...
Neue Waffen zu schärfen bin ich allzeit bereit,
Solange mir Kraft und Begabung noch reicht,
Doch ohnmächtig muss ich sie dann lassen im Stich, Ändern zur Freude, zur Trauer für mich.
Wort, dich allein will als Waffe ich wahren,
Wir zwei dürfen niemals Vernichtung erfahren! Vielleicht wirst als Waffe in stärkerer Hand Du ein besserer Schutz für mein leidendes Land.
Dröhnende Rufe die Festung umspannen,
Zitternd sinkt nieder die Macht der Tyrannen,
Fallen die Ketten, und ihr sklavischer Klang Wird vereint mit dem nahenden Freiheitsgesang.
Rächer werden dich, meine Waffe, ergreifen,
Wenn kühn zum entscheidenden Kampfe sie schreiten... Sie mögen dich besser zum Siege verwenden,
Als ich, mit den kranken ohnmächtigen Händen!

38
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
І ВСЕ-ТАКИ ДО ТЕБЕ думка Лине
І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю, Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.
Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжчого від твого не видали, Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.
О, сліз таких вже вилито чимало, —
Країна ціла може в них втопитись; Доволі вже їм литись, —
Що сльози там, де навіть крові мало!

LESSJAUKRAJINKA
39
UND DENNOCH FLIEGT MEIN SEHNEN NUR ZU DIR
Und dennoch fliegt mein Sehnen nur zu dir,
Mein hart geprüftes, unglückliches Land!
Denk ich an deinen Stand,
So möcht’ das Herz aus Leid zerspringen mir.
Viel Unglück sah mein Auge sich ergießen,
Doch keines ähnelte im Ausmaße dem deinen,
Ich würde darum weinen,
Doch Schmach um Tränen, die aus Ohnmacht fließen.
Oh, sie ergossen sich bereits in Strömen, —
Ein ganzes Land könnte darin verschwinden;
Zeit ist jetzt sie zu binden, —
Wo Blut nicht reicht, vermögen nichts die Tränen!

40
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
ДАВНЯ ВЕСНА
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло —
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самота.
Я думала: “Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна”.
Ні, не забула! У вікно до мене Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.

LESSJAUKRAJINKA
41
VERGANGENER FRÜHLING
Es kam der Frühling, hurtig, goldumwoben,
Die Sonne strahlte hoch am Firmament,
Die Blumen prangten bunt in allen Farben Und Vögel sangen froh am Himmelszelt.
Die ganze Erde blühte überall Und legte an ihr neues grünes Kleid,
Von frohen Liedern klang das ganze All,
Und ich lag krank, einsam in meinem Leid.
Ich dachte mir: “Der Frühling kam für jeden, Geschenke hat er allen mitgebracht,
Nur mir hat holder Frühling nichts gegeben,
Nur mich vergaß der Bote aller Pracht!”
Nein, er vergaß nicht! Durch das Fenster blickten Der Bäume Zweiglein froh zu mir herein,
Die grünen Blätter lieblich zu mir nickten Und Blüten spielten weiß im Sonnenschein.
Es wehte kühl der Frühlingswind herüber,
Der mit den Vogelstimmen sich verband,
Von Glück und Freiheit sang er frohe Lieder,
Mit ihm der Wald sein Echo still entsandt.
Der Zauber dieser Gaben ist geblieben,
Für die mein Herz in Dankbarkeit erglühte;
Nie wieder wird solch* Frühling mir beschieden, Wie dieser war, der mir am Fenster blühte.

42
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
СІМ СТРУН
DO (ГІМН. Grave)
До тебе, Україно, наша бездольная мати, Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
По світі широкому буде та пісня літати,
А з нею надія кохана,
Скрізь буде літати, по світі між людьми питати, Де схована доля незнана?
І, може, зустрінеться пісня моя самотная У світі з пташками-піснями,
То швидко полине тоді тая гучная зграя Далеко шляхами-тернами.
Полине за синєє море, полине за гори, Літатиме в чистому полю,
Здійметься високо-високо в небесні простори І, може, спітка тую долю.
І може тоді завітає та доля жадана До нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана,
Моя безталанная мати!
RE (ПІСНЯ. Brioso)
Реве-гуде негодонька,
Негодоньки не боюся,
Хоч на мене пригодонька,
Та я нею не журюся.

LESSJAUKRAJINKA
43
SIEBEN SAITEN
DO HYMNUS, Grave
Dorthin in Richtung Land meiner Ahnen, Soll die erste Saite erklingen,
Und mein Lied soll freudig umspannen Der Ukraine weite Gefilde.
Weit hinaus in die Welt soll es eilen,
Dieses Lied, voller Hoffnungsgeläute,
Soll erkunden, wo heimlich verweilen Reiche Schätze des Glücks und der Freude.
Vielleicht trifft in der Ferne mein Lied Bunter Vögel singende Scharen,
Und gemeinsam es freudig entflieht Zu den Ländern, den sonnigen, klaren.
Über Berge und Meere sollst fliegen,
Du mein Lied, über duftende Auen,
Hoch und höher zum Himmel gestiegen, Wirst du sicher das Glück dort erschauen.
Vielleicht steigt dann herab dieses Glück Bis zu unserer Hütte hinunter,
Und für dich, Ukraine, erblüht das Geschick, Geliebte, glücklose Mutter!
RE LIED, Brioso
Regengüsse, Donnern, Blitzen,
Doch ich fürchte kein Gewitter;
Unglück, Leid will mich besitzen,
Doch ich bleibe unerschüttert.

44
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Гей ви, грізні, чорні хмари!
Я на вас збираю чари,
Чарівну добуду зброю І пісні свої узброю.
Дощі ваші дрібненькії
Обернуться в перли дрібні,
Поломляться ясненькії
Блискавиці ваші срібні.
Я ж пущу свою пригоду
Геть на тую бистру воду,
Я розвію свою тугу
Вільним співом в темнім лугу.
Реве-гуде негодонька,
Негодоньки не боюся,
Хоч на мене пригодонька,
Та я нею не журюся.
МІ (КОЛИСКОВА. Arpeggio)
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький Кинув до нас.
Спи ж ти, малесенький,
Пізній-бо час.
Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль;
Хутко прийматимеш Лихо та жаль.
Тяжка годинонько!
Гірка хвилинонько!
Лихо не спить...

LESSJA UKRAJINKA
45
Hej, ihr schwarzen Wolkenflechte Gegen euch gibt’s Zaubermächte! Eine Zauberwaffe, die verleiht Meinen Liedern Kraft, Gewalt.
Feinste Perlen müssen einmal Eure Regentropfen werden,
Eurer Blitze Silberpfeile Müssen brechen und verderben.
Dann vertreib ich meine Schwermut Fort mit schneller Wasserflut, Meiner Leiden bittere Pein Soll verschlucken dunkler Hain.
Regengüsse, Donnern, Blitzen,
Doch ich furchte kein Gewitter; Unglück, Leid will mich besitzen, Doch ich bleibe unerschüttert.
MI WIEGENLIED, Arpeggio
Mitten im Mondenschein Sacht unser Kämmerlein Ein Lichtstrahl schweift,
Schlafe, mein Kindelein,
Spät ist die Zeit.
Lange du schlafen wirst,
Eh du erfahren wirst,
Wie Glück enteilt;
Früh du ertragen wirst Kummer und Leid.
Bittere Plagen,
Tränen und Klagen,
Unglück schläft nicht...

46
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Леле, дитинонько!
Жить — сльози лить.
Сором хилитися,
Долі коритися!
Час твій прийде З долею битися, —
Сон пропаде...
Місяць яснесенький Промінь тихесенький Кинув до нас...
Спи ж ти, малесенький,
Поки є час!
БА (СОНЕТ) [перша редакція]
Фантазіє! Ти — сило чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі, Вложила почуття в байдужий промінь зорі, Збудила мертвих з вічного їх сна,
Мету вказала буйній хвилі в морі, —
До тебе обертаюсь я сумна:
Скажи мені, фантазіє дивна,
Як помогти в безмірнім людськім горі?
Як світ новий з старого збудувати?
Як научить байдужих почувати?
Як розбудити розум, що заснув?
Як час вернуть, що марне проминув?
Як певную мету вказати розпачливим? Фантазіє! Порадь, як жити нещасливим?

LESSJA UKRAJINKA
47
Sein Los zu tragen Ist eine Pflicht.
Zu unterliegen,
Im Joch sich biegen Ist eine Schmach,
Im Kampf zu siegen —
Bleibe da wach...
Mitten im Mondenschein Sacht unser Kämmerlein Ein Lichtstrahl schweift...
Schlafe, mein Kindelein,
Noch ist es Zeit!
FA SONETT
Fantasie! Du — wundersame Macht,
Die einer leeren Ode leihst das Leben, Vermagst dem Sternenlicht Gefühl zu geben, Selbst Tote sind durch deinen Blick erwacht.
Du lässt im Meer die kalte Woge leben, —
Dich ruf ich an in meiner Herzensqual:
Verrate mir, du lichter Sonnenstrahl,
Wie kann man dem, der leidet, Hilfe geben?
Wie auf Ruinen neue Welten bauen?
Wie in Ermattung seinem Glück vertrauen? Wie den erwecken, dessen Geist noch schläft? Wie all die Zeit gewinnen, die entflieht?
Wie sollen die Verzweifelten ein Ziel erstreben? Sag Fantasie! Wie soll ein Unglücklicher leben!

48
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
SOL (RONDEAU)
Соловейковий спів навесні Ллється в гаю, в зеленім розмаю, Та пісень тих я чуть не здолаю,
І весняні квітки запашні Не для мене розквітли у гаю, —
Я не чую весняного раю;
Тії співи та квіти ясні,
Наче казку дивну, пригадаю — Усні!..
*
Вільні співи, гучні, голосні,
В ріднім краю я чути бажаю, — Чую скрізь голосіння сумні!
Ох, невже в тобі, рідний мій краю, Тільки чуються вільні пісні —
Усні?
LA (NOCTURNO)
Лагідні веснянії ночі зористі!
Куди ви од нас полинули?
Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули?
О ні, ще не час! ще бо ми не дізнали Всіх див чарівливої ночі,
Та ще бо лунають, як перше лунали, Веснянки чудові дівочі.
Ще маривом легким над нами витає Блакитна весняная мрія,
А в серці розкішно цвіте-процвітає Злотистая квітка-надія.

LESSJAUKRAJINKA
49
SOL RONDEAU
Solche Nachtigall-Klange vertraun Einem Herzen nur selige Liebe,
Doch für mich sind verstummt diese Lieder, Ihre Klange vernehme ich kaum,
Auch die Blumen erblühn mir nicht wieder, Nicht für mich ist der duftende Bieder;
Wie im Märchen nur kann ich erschaun Ihre zarten geschmeidigen Glieder —
Im Traum!..
Heimat, in deinem sonnigen Raum Sollen klingen nur freudige Lieder,
Doch es herrschen nur Trauer und Gram! Hallen Freiheitsgesänge nur wider,
Die wir harren so voller Vertraun —
Im Traum?
LA NOCTURNO
Labende, sternklare Nächte des Frühlings,
Seid ihr uns wirklich entschwunden?
Klänge der Nachtigall, rein und so himmlisch, Seid ihr für immer verklungen?
Oh nein, haltet ein! Lasst uns heute noch länger Die Pracht eurer Wunder erleben,
Noch hört man, wie früher, die zarten Gesänge Inmitten der Nacht sich erheben.
Noch schwirren, wie früher, auf weiten Orbiten Die glühenden Träume der Jugend,
Im Herzen erblühen noch immer die Blüten Der zartesten Hoffnung und Tugend.

50
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
На крилах фантазії думки літають В країну таємної ночі,
Там промінням грають, там любо так сяють Лагідні веснянії очі.
Там яснії зорі і тихії квіти Єднаються в дивній розмові,
Там стиха щепочуть зеленії віти,
Там гімни лунають любові.
І квіти, і зорі, й зеленії віти Провадять розмови кохані Про вічную силу весни на тім світі,
Про чари потужні весняні.
ві (ЗЕТТША)
Сім струн я торкаю, струна по струні, Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи літають По рідній коханій моїй стороні.
І, може, де кобза найдеться,
Що гучно на струни озветься,
На струни, на співи мої негучні.
І, може, заграє та кобза вільніше,
Ніж тихії струни мої.
І вільнії гуки її Знайдуть послухання у світі пильніше;
І буде та кобза — гучна,
Та тільки не може вона Лунати від струн моїх тихих щиріше.

LESSJA UKRAJINKA
51
Auf Schwingen der Sehnsucht Gedanken enteilen Ins Zauberreich nächtlicher Mächte,
So glühend und traumhaft die Augen dort scheinen, Wie Sterne der südlichen Nächte.
In zärtlichen Liebesgesprächen dort selig Die Blumen und Sterne sich finden,
Die Zweige, sie rauschen dort leise und ewig Die Göttin der Liebe besingen.
Dort rauschen die Bäume, vertraute Gesänge Die Blumen und Sterne erheben.
Dort hallen von Feme die Huldigungsklänge Der Allmacht des Frühlings entgegen.
SI SETTINA
Sieben Saiten berühr* ich mit bebender Hand, Mögen die Saiten erklingen,
Mögen die Lieder sich schwingen Zu meinem geliebten unglücklichen Land.
Vielleicht wird eine Kobsa hienieden In schallendem Echo erwidern Auf das Lied meiner Saiten, das leise entschwand.
Vielleicht wird der Klang dieser Kobsa noch lauter, Noch schneller zum Himmel entschweben,
Als es meine Saiten vermögen,
Hört man ihr auch williger zu und gespannter,
Ihre rauschenden schallenden Lieder Hallen sicher viel freudiger wider, —
Doch werden sie niemals erklingen vertrauter.

Іван Франко
ТВОЇ ОЧІ
Твої очі, як тс морс Супокійне, світляне; Серця мого давнє горе, Мов пилинка, в них тоне.
Твої очі, мов криниця Чиста на перловім дні,
А надія, мов зірниця,
З них проблискує мені.

Iwan Franko
DEINE AUGEN
Deine Augen, Meeresweite,
So unendlich sanft und rein: Meine alten Herzenssorgen Dringen in dies Meer hinein.
Deine Augen, tiefer Brunnen,
Mit dem Wasser klar und still,
Und die Hoffnung, wie die Sonne, Leuchtet aus den Augen mir.

54
ІВАН ФРАНКО
ГРИМИТЬ!
Гримить! Благодатна пора наступає, Природу розкішная дрож пронимає,
Жде спрагла земля плодотворної зливи,
І вітер над нею гуляє бурхливий,
І з заходу темная хмара летить —
Гримить!
Гримить! Тайна дрож пронимає народи, — Мабуть, благодатная хвиля надходить ... Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари — плідної будущини ііни,
Що людськість, мов красна весна, обновить...
Гримип!

IWAN FRANKO
55
ES DONNERT!
Es donnert! Nun folgt die gesegnete Stunde,
Ein wonniger Schauer erschüttert die Runde,
Es lechzt die Natur nach erquickendem Regen,
Ein nahender Wind kommt mit Brausen entgegen, Im Westen die tiefdunkle Wolke schon lauert —
Es donnert!
Es donnert! Die Völker in Sehnsucht erbeben, — Vielleicht ist in Sicht ein erneuertes Leben... Millionen erwarten die glückliche Wende,
Die Wolke — für Viele ein Hoffnungsspender,
Die, wie der Frühling, die Menschheit erneuert...
Es donnert!

56
ІВАН ФРАНКО
БЕЗМЕЖНЕЄ ПОЛЕ
Безмежнеє поле в сніжному завою,
Ох, дай мені обширу й волі!
Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною, І в серці нестерпнії болі.
Неси ж мене, коню, по чистому полю, Як вихор, що тутка гуляє,
А чень, утечу я від лютого болю,
Що серце моє розриває.

IWAN FRANKO
57
UNENDLICHE FELDER
Unendliche Felder versunken im Schnee, Ach, schenkt mir Freiheit und Weite!
Ich bin hier allein, nur das Pferd unter mir, Im Herzen unendliche Leiden.
So trage mich fort, mein einziger Freund, Über’s Feld, wie der Wind, der so frei,
Hilf mir dem bitteren Schmerz zu entfliehen, Er bricht mir das Herz entzwei.

58
ІВАН ФРАНКО
КОТЛЯРЕВСЬКИЙ
Орел могучий на вершку сніжному Сидів і оком вдовж і вшир гонив. Втім, схопився і по снігу мілкому Крилом ударив і в лазур поплив.
Та груду снігу він крилом відбив,
І вниз вона по склоні кам’яному Котитись стала — час малий проплив,
І вниз ревла лавина дужче грому.
Так Котляревський у щасливий час Вкраїнським словом розпочав співати, І спів той виглядав на жарт не раз.
Та був у нім завдаток сил багатий,
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

IWAN FRANKO
59
KOTLJAREWSKYJ
Der starke Adler auf der Bergesspitze Schaute sich um mit einem kühnen Blick,
Dann stieg er auf von seinem hohen Sitze,
Mit einem Flügelschlag im Schnee begann sein Flug.
Der Schnee, den er mit seinen Flügeln schlug,
Rollte den Berg hinab, gleich einem Blitze,
Und kurz darauf, als ob der Wind ihn trug,
Donnert eine Lawine von des Berges Spitze.
So hat auch Kotljarewskyj seinerzeit In Ukrainisch den Gesang begonnen,
Den Mancher wohl mit einem Scherz vergleicht,
Dennoch vermag ein Schatz ihm innewohnen.
Das Feuer, angefacht, lodert nun erdenweit Und schenkt uns allen seiner Wärme Wonnen.

60
ІВАН ФРАНКО
ЗЕМЛЕ, МОЯ ВСЕПЛОДЮЩАЯ МАТИ
Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!
Дай теплоти, що розширює груди,
Чистить чуття і відновлює кров,
Що до людей базграничную будить Чисту любов!
Дай і огню, щоб ним слово налити,
Душі стрясать громовую дай власп»,
Правді служити, неправду палити Вічну дай власп»!
Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Якість думкам — в серце кривди влучать, Дай працювать, працювать, працювати,
В праці сконать!

IWAN FRANKO
61
ERDE, MEINE FRUCHTBARE MUTTER
Erde, meine ewiglich fruchtbare Mutter,
Von der Kraft, welche ruhet verborgen in dir,
Auf dass ich im Kampfe mich besser bewähre, Schenke auch mir!
Schenke mir Wärme, um die Brust zu erweitern,
Sie reinigt Gefühle, erneuert das Blut,
Erweckt für die Menschen die grenzenlos reine, liebende Glut!
Schenke mir Feuer, um Worte zu härten,
Die Seele zu stärken in gewittriger Nacht,
Der Wahrheit zu dienen, Betrug zu vernichten,
Gib mir die Macht!
Gib Kraft meinen Händen, die Fesseln zu sprengen, Gib Klarheit im Denken, dem Unrecht Verbot,
Lass mich arbeiten, arbeiten, arbeiten,
Bis in den Tod!

62
ІВАН ФРАНКО
СИПЛЕ, СИПЛЕ, СИПЛЕ СНІГ
Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні Міріадами летять Ті метелики холодні.
Одностайні, мов жура,
Зимні, мов лихая доля, Присипають все життя,
Всю красу лугів і поля.
Білий килим забуття.
Одубіння, отупіння Все покрив, стискає все До найглибшого коріння.
Сипле, сипле, сипле сніг,
Килим важче налягає...
Молодий огонь в душі Меркне, слабне, погасає.

IWAN FRANKO
63
LEISE RIESELT WEISSER SCHNEE
Leise rieselt weißer Schnee.
Aus dem Grau der Himmelsringe Schwirren tausendfach herab Diese kühlen Schmetterlinge.
Wie die Unglücksboten, hart,
Eisig, wie die Schicksalsschlage,
Alles liegt in ihrem Bann,
Die Natur und unser Leben.
Weißer Teppich der Verstumpfung, Ohnmacht und Vergessenheit, Untergrabt jedes Empfinden,
Jeden Schmerz und alles Leid.
Leise rieselt weißer Schnee,
Senkt sich auf die Seele nieder...
Junges Feuer in der Brust Flackert, flimmert, schwindet wieder.

Бощан-Ігор Антонич
MOMENTUM CUM DEO
Як важко, як важко, як важко Знайти хоч єдину хвилину,
Щоб можна забути щоденність, Щоб дух у верхів’я полинув.
Бо вабить, бо манить, бо надить, Бо вічно займає в полон Життя, повне чару, принади, Блищить із зрадливих заслон.
Життя різнобарвне, шалене Все різне, все інше, нове, Приходить дряпіжно до мене, Захоплює, дурить і рве.
Як важко, як важко, як важко Забути щоденність нам,
Єдину коротку хвилину, Гуторити з Богом... сам-на-сам.

Bohdatvlhor Antonytsch
MOMENTUM CUM DEO
Wie schwer ist’s, wie schwer ist’s, wie schwer Eine freie Minute zu finden,
Der Alltäglichkeit kurz zu entfliehen,
Mit dem Geist empor sich zu schwingen.
Das Leben, verlockend und fesselnd, Bezaubert den Menschen im Flug,
Ist immer voll Liebreiz und Wunder,
Doch hinter dem Glanz lauert Trug.
Das Leben, so rasend, so bunt,
Immer neu, in Veränderung ständig,
Ergreift mich in seine Gewalt,
Ist berückend, mitreißend, unbändig.
Wie schwer ist’s, wie schwer ist’s, wie schwer Der Alltäglichkeit mal zu entfliehen,
Ganz alleine zu sprechen mit Gott,
Ihm nur kurz gegenüber zu stehen...

66
БОГДАН-ІГОР АНТОНИН
МОЛИТВА
Молитва людська є неначе дим, Кружляє над селом, мов білий лебідь, Аж стовбуром кудрявим, золотим Розвіється по кришталевім небі.
Молитва людська — це ґотицька вежа, Що висгручена навсторч у блакить, Що захват майстра й біль її мережав - Над гамором юрби німа мовчить.
Молитва людська є немов тополя,
На небо дивиться над ланом жит, Струнка, тонка, самітна серед поля Хитається від вітру та дрижить.
Молитва люодська є немов орел,
Над хмари вилетить з землі порога, Аж задрижить, неначе перепел: Побачить вогняне обличчя Бога.

BOHDAN-IHOR ANTONYTSCH
67
DAS GEBET
Das Gebet des Menschen schwebt als Rauch Schwanengleich Ober des Dorfes Dächer,
Er steigt empor, goldener Säule Hauch,
Über dem Kristallhimmel breiter Fächer.
Das Gebet des Menschen blickt himmelwärts, Gotischer Turm, der in die Höhe strebt,
Zeuge des Meisters Begeisterung und Schmerz, Der stumm über dem Lärm der Menge schwebt.
Das Gebet des Menschen einer Pappel gleicht, Welche mitten im Felde sich erhebt, Hochgewachsen, einsam, schlank und leicht,
Bei einem Windhauch neigt sie sich und bebt.
Das Gebet des Menschen hat des Adlers Macht, Der vom Boden abhebt, über Wolken fliegt, Überwindet jedes Hindernis der Nacht Und zitternd in das Feueranditz Gottes blickt.

68
БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ
КОЛЯДА
Тешуть теслі з срібла сани, стелиться сніжиста путь.
На тих санях в синь незнану Дитя Боже повезуть.
Тешуть теслі з срібла сани, сняться веснянії сни.
На ти санях Ясна Пані, очі наче у сарни.
Ходить сонце у крисані, спить слов’янськеє Дитя, їдуть сани, плаче Пані, снігом стелиться життя.

BOHDAN-IHOR ANTONYTSCH
69
WEIHNACHTSLIED
Schnitzer schnitzen Silberschlitten, auf den Weg der Schnee schon fällt. In dem Schlitten wird gefahren der Sohn Gottes in die Welt.
Schnitzer schnitzen Silberschlitten, Frühlingstraum mitten im Schnee. In dem Schlitten Edle Dame,
Augen wie bei einem Reh.
Mit dem Hut schreitet die Sonne, ruhig schläft das Slawenkind. Schlitten gleitet, weint die Dame, verschneit der Lebensweg beginnt.

70
БОГДАН-ІГОР АНТОНИН
СХЖШТЕОК
Визнаю
Я боровся із Богом завзято, не хотів похилити стрункого чола.
0 життя мого щедра розтрато!
Пишна гордість мене за собою вела.
Пишна гордість, зухвала та сміла, полонила мене, обійняла в кліщі.
Я співав боготворення тіла та благав його: визволь мене від душі.
Лиш на власнім безумнетві опертий, я бажав увесь шлях перейти тільки сам. Без хитання в наближенні смерти навіть небо відштовхував, п’яний життям.
А сьогодні я спілий, мов літом, покінчив молодечі штукарства та герці, погодився із Богом та світом
1 знайшов досконалу гармонію в серці.

BOHDAN-IHOR ANTONYTSCH
71
CONFITEOR
Ich bekenne
Ich kämpfte mit Gott verbissen,
wollte mein schmächtiges Haupt nicht neigen.
Oh, meines Lebens reiche Verschwendung! Großartiger Stolz nur sollte mich leiten.
Großartiger Stolz, anmaßend und mutig, hielt mich gefangen im Sog der Gefühle.
Ich besang die göttliche Schöpfung des Leibes und betete: befreie mich von der Seele.
Ich verließ mich nur auf die eigene Torheit, wollte mich ins Leben alleine begeben.
Ohne zu schwanken beim nahenden Tode, verschmähte den Himmel, trunken vom Leben.
Heute, da ich die Reife des Sommers erreichte, Mach ich ein Ende mit den Spielen des Jungen,
Ich stehe mit Gott und der Welt im Einklang, habe vollkommene Harmonie im Herzen gefunden.

Володимир Янів
ІЯ БЕЗ СЛІВ
І я без слів, і я немова,
Що в людськім горі занімів, Різьблю у слові думку знову, Вливаю цілу душу в спів, Перемагаю біль немови.
І далі й далі біль з ключами Летить в мені в далекий світ, Зникає степ за шелом’янсм,
В сльоті, без сонця переліт,
Як в болі я лечу з ключами.
А даль без обріїв, без краю,
А ніч без місяця й світел,
Кого ж поради я спитаю,
Де зілля — де євшан цвіте В пустині без границь, без краю?!

Wolodymyr Janiw
WORTLOS
Des Menschen Schicksal lasst mich schweigen, Sein Leiden macht mich stumm und bang,
In Worte meißle ich Gedanken,
Der Seele glühenden Gesang,
Und überwinde all mein Schweigen.
Dahin, dahin entschweben Schmerzen,
Den Reihern gleich, zum Himmelszelt,
Die Sonne sinkt, der Steppe Grenzen Entrücken weit am Firmament,
Und meine Seele fliegt in Schmerzen.
So weit und endlos sind die Welten,
Die Nächte ohne Mond und Licht,
Wer kann den Ort mir finden helfen,
Wo heilender Jewschan erblüht In diesen öden weiten Welten?!

74
ВОЛОДИМИР ЯНІВ
-**-
Рожеві пелюстки надії Карміном стигнуть знов бажань, Хрущами вилітають мрії За обрії нових світань В вишневий, рідний сад надії.
І з головою між зірками,
З чолом у діядсмі звізд,
Будуєм працею й піснями У рідний сад вишневий міст У небесах поміж зірками!
І незабудьками левади Розквітнуть у пустині міст,
Як в творчості й трудах розрада, І дні й хвилини сповнить зміст,
В пустині міст квітні левади.

WOLODYMYR JAN IW
75
Die rosa Bluten meiner Hoffnung Reifen karminrot als ein Traum, Maikäfern gleich fliegt meine Sehnsucht Zu neuen Welten, neuem Raum,
Zum Kirschengarten meiner Hoffnung.
Das Haupt bis zu den Sternen heben, Die Stirn geschmückt im Stemenkranz, Mühen wir uns durch unser Streben Und durch der Dichtung hohen Glanz Ein Band zum Himmelszelt zu weben.
In unsrer Städte kahlen Wüsten Erblühen bald Vergissmeinnicht, Glücklich erfüllen wir die Pflichten, Damit das Leben sinnvoll ist,
Und Blumen blühn in kahlen Wüsten.

76
ВОЛОДИМИР ЯНІВ
Пливе хвилин нестримна хвиля,
І кожен день — до смерти крок,
І кожен рік — до смерти миля, Зове в дорогу нас гудок З кораблика на бистрих хвилях.
Пісок спливає у клепсидрі І мчать годинника стрілки...
А все ж, століття в смерти видру, Змішають мрії могилки З піском, спливаючім в клепсидрі.
Щодня рядок, щороку книга,
І в днях будую вічність з книг. Взимі скресає в мріях крига,
І день без мрій — прокляття й гріх, Як із рддків життєва книга.

WOLODYMYR JAN IW
77
Minuten fliehn auf leichter Welle, Und jeder Tag — zum Sterben: Schritt, Und jedes Jahr — zum Sterben: Meile, Die Schiffssirene ruft zum Ritt Vom kleinen Schiff auf leichter Welle.
Der Sand fließt fort in der Klepsydra, Es eilen Zeiger in der Uhr...
Doch stehle ich der Todeshydra Jahrhunderte der Perlenschnur,
Die tropfgend fließt in der Klepsydra.
Im Tag ein Wort, in Jahren Bücher,
So wird die Ewigkeit erbaut,
In Hoffnung schmelzen Eisessplitter, Doch hoffnungsloser Tag ergraut.
Aus Zeilen werden Lebensbücher.

78
ВОЛОДИМИР ЯНІВ
Бажаємо, чи ні — живем добою,
І плаче в нас доба, й кричить із нас; Розранює серця і рани гоїть Блаженний наш, і наш нещадний час!
І хто захоче думи наші знати,
Пірнути мусить в темну хлань доби —
З терпіннями, і радістю посвяти,
З прокльоном смерти, й щастям боротьби!
З добою грузнемо в апокаліпсу Війни, і мору, й голоду, й провин,
Без біло-чорного знання, що ліпше,
Де істина, й де лжа, життя й загин!
Проте ж! Із розкладу й з руїн кошмару,
З невідповіджених питань ганьби, Мислителі добі несуть у дарі Своїх думок і розв’язок скарби...

WOLODYMYR JAN IW
79
Gestellt in diese Zeit, gelöst zuweilen,
Leben wir sie, die in uns weint und schreit, Verwundet Herzen und hilft Wunden heilen, Die gute wie die schlechte Zeit!
Wer Sehnsucht spurt Gedanken zu ergründen, Steige hinab ins Dunkel seiner Zeit,
In der sich Schmerz und Opferglück verbinden, Der Todesfluch und Kampfesseligkeit!
Sie fuhrt in der Apokalypse Wesen,
Der Hungersnot und Kriege nicht genug, Beraubt vom Wissen um das Gut und Böse,
Um Tod und Leben, Wahrheit und Betrug.
Und doch! Als Lösung auf die Fragen,
Erstellt aus Hass, Zerstörung und Gewalt, Tragen Gelehrte ihres Geistes Gaben,
Als kostbares Geschenk, auf den Altar der Zeit...

Ігор Качуровський
Ж
Минулося. Нічого вже нема.
Неначе буря прогула раптова.
Чи хтось мені підсунув жартома “Декамерона”, замість “Часослова”.
Минулося. Проси чи не проси,
Вже не розтопиш нерозтанну кригу. ...Хотів би знов читать чернечу книгу Так сторінки — як білі паруси...

Ihor Katschurowskyj
Vorbei ist alles. Nichts mehr ist hier.
Wie nach dem Sturm, der alles überdeckt.
Hat jemand mir anstatt “Brevier”,
Zum Spaß “Decamerone” zugesteckt.
Vorbei ist alles. Da helfen keine Bitten,
Das Eis zu brechen sprengt wohl jede Regel. ...Gern würde ich ins Mönchsbuch mich vertiefen Jedoch die Seiten sind — wie weiße Segel...

82
ІГОР КАЧУРОВСЬКИЙ
ТИ ПРО МЕНЕ НЕ ДУМАЙ
Ти про мене не думай, єдина,
Я тебе, моя люба, не варт.
На одну лиш коротку годину Поєднала нас доля на жарт.
Не турбуйся, не думай, не згадуй, Як невдалий рядок — промени.
І на мене за те не досадуй,
В чім не мав я, властиво, вини.
Хай гіркий не збирається осад У жіночому серці на дні.
Хай пекучий і болісний осуд Не лягає на душу мені.
Але я, як жебрак біля брами,
До якої невільно зайти,
Побудую зі спогадів храми,
Де живою святинею - Ти!

IHOR KATSCHUROWSKYJ
83
DENKE NICHT AN MICH
Niemals wieder sollst du an mich denken, Denn ich bin deiner Liebe nicht wert.
Nur um kurze Momente zu schenken Hat das Glück uns zusammengefuhrt.
Grolle nicht, schreite achtlos vorüber,
Wie an einem misslungenen Reim.
Mein Gefühl kannst du niemals erwidern, Doch vielleicht wirst du einmal verzeih’n.
Lass dich nicht von der Bitterkeit fangen,
Die im Herzen die Ruhe dir stört.
Lass nicht zu, dass ein schmerzhaftes Bangen Dich befällt, da es mir nur gehört.
Heute steh ich als Bettler am Tore Und für mich ist der Eintritt tabu,
Doch mein Herz ist des Tempels Empore, Wo als Göttin der Liebe thronst — Du!

Ігор Калинець
ЦЕРКВА
Тріщали предвічні зруби, летіли ґонти, як пір’я: руйнували дерев’яне чудо людської праці та віри.
І, вписані в лагідні гори, востаннє хиталися бані, вмирали ясно і гордо, так, як вмирають останні.
Це умирали століття, це помирало прекрасне...
З розпуки дробилися на дровіття золоті грона іконостасу.
І шукали між бур’янами вічний спочинок ікони.
І плакала в недотрощеній рамі гуцульська мадонна.
І Юр, в невідомім двобою, втративши руку і списа, піврозтягою головою востаннє навкруг дивився, як довго стояв ще реквієм і як він лягав на трави, на осиротілі смереки густим непрозорим трауром.

Ihor Kalynez
DIE KIRCHE
Es krachten die uralten Balken,
Wie Federn flogen die Bretter,
Vernichtet wurde das Wunder
des menschlichen Schaffens und Glaubens.
Auf sanften Hügeln gebettet,
ein letztes Mal schwankten die Kuppeln,
sie starben in Glanz und voll Würde,
so wie letzte Krieger fallen.
Jahrhunderte lagen im Sterben, so starb, so verging das Schöne.
Voll Verzweiflung zerbarsten die vergoldeten Holzrahmen der Ikonostase.
Inmitten von Unkraut fanden Hier ewige Ruhe Ikonen.
Im halb zerbrochenen Rahmen weinte die huzulische Madonna.
St. Georg, im ungleichen Zweikampf, die Hand und den Speer schon verloren und mit gespaltenem Haupte blickte ein letztes Mal um sich, das Requiem in Augenschein nehmend, als er auf das Gras hinabglitt, auf vereinsamte Tannen sich senkte in dicht undurchdringlicher Trauer.

86
ІГОР КАЛИНЕЦЬ
терен
ГОЛКИ
для грамофонів розпродує
крутяться ліниво як платівки осінні дні
вересень
мелодії
на них записує
гупають яблуками бубни садів
скачуть
кущі
під вітрову дудку
син шинкаря грає
на першу скрипку
тільки
флейту
півневі
відрізали
на дровітні
недавно

IHOR KALYNEZ
87
h»
Die Schlehe
verkauft
Nadeln
für den Plattenspieler
es drehen sich faul
wie Platten die Herbsttage
September zeichnet darauf Melodien
es schlagen mit Äpfeln
die Trommeln der Gärten
es springen die Büsche im Takt des Pfeifens der Winde
der Sohn des Kneipenbesitzers spielt
die erste Geige
nur hat man die Flöte dem Hahn abgeschnitten in der Holzkammer vor kurzem

Ірина Сеник
ВЕЧІРНІЙ КИЇВ
Вечірній Київ затихає,
Софія Київська мовчить, Лише Оранта прикликає Гонців із глибини століть.
Ти, купино неопалима,
Народ тобою завжди жив, Моя стіно ти нерушима,
Моє ти диво серед див!
До тебе йду щодень на прощу І зачарована стою,
Тебе у серці своїм ношу,
Тобі всі думи віддаю.
Ти, купино неопалима,
Який мистець тебе створив? Моя стіно ти нерушима,
Моє ти диво серед див!

Iryna Senyk
NACHT ÜBER KYJIW
Nachts über Kyjiw herrscht die Stille, Der Dom von Sankt Sophia schweigt, Einzig Orantas starker Wille Ruft Boten aus uralter Zeit.
Du Glut der Liebe unvertilgbar,
In Dir des Volkes Hoffnung ruht,
Du heilige Wand, unberührbar,
Du Wunder aller Wunder, Du!
Dir gilt die Pilgerfahrt tagtäglich,
Durch Dich verzaubert, bleib ich steh’n, Du weilst im Herzen unbeweglich,
Zu Dir meine Gedanken flieh’n.
Du Glut der Liebe unvertilgbar,
Wer war der Meister, der Dich schuf? Du heilige Wand, unberührbar,
Das Wunder aller Wunder, Du!

90
ІРИНА СЕНИК
Небо зорями вишила Ніч, зачепила на дерево Місяць щербатий.
Не зумію закрити я віч як же можу я спати, коли всюди казкова краса!
В срібнім сяєві падає лист безшелесно.
Де ж ті весла, щоб поплисти в країну чудес?
Ніч мене кличе в мандрівку ще й дарує красоти, вже не вперше, не всоте...
Я їх горну, вдихаю, загарбую, домальовую дивними фарбами...
Хто у хаті лежить горілиць, не відкриє нічних таємниць.

IRYNA SENYK
91
Die Nacht hat den Himmel mit Sternen bestickt, sie hat des Mondes Sichel auf einen Baum geknüpft. ,
Ich kann meine Augen nicht schließen,
denn wie ist es möglich sich dem Schlaf hinzugeben,
wenn zauberhafte Schönheiten überall herrschen!
Im silbernen Schein fällt laudos das Laub.
Wo gibt es die Segel, welche uns bringen ins Land der Wunder?
Die Nacht ruft mir zu
auf Wanderschaft zu gehen,
sie schenkt mir die Schönheiten
nicht zum ersten, nicht zum hundertsten Mal...
Ich umarm sie, atme sie ein, ergreif sie,
und vervollständige mit erlesenen Farben das Bild...
Wer zuhause im Bett seinen Schlaf will genießen, dem wird sich das Wunder der Nacht nicht erschließen.

92
ІРИНА СЕНИК
'1АГ
Хто десять років серед бруду жив на смітнику де проклін — слово хто крізь болото завжди проходив і чистим оставався знову
хто повсякденно голод відчував і жадний хліба був скоринки хто мав нагоду вкрасти та не вкрав навіть найменшої кришинки
хто міг продатись тричі в день щоб не терпіти глуму злого хто був на всі обіцянки як пень глухий і не бажав чужого
хто не згинаючись ні раз не став просити милостині хто в пеклі правди не згубив алмаз і ще зберіг його донині
хто мову матірну не забував пишався своїм рідним краєм хто здатний ще страждати, як страждав, не говоріть що в нього совісті немає!

IRYNA SENYK
93
'lAT
Wer zehn Jahre im Dreck musste wandeln, um in seinem Leben nur Schmutz zu erfahren, und gezwungen in solchem Zustand zu handeln, konnte dennoch die Reinheit bewahren,
wer täglich von Armut und Hunger getrieben sich nach einem winzigen Brotstückchen sehnte, wer trotzdem nicht stahl, ist ehrlich geblieben, und fremdes Gut nie im Leben berührte,
wer nie sich verkauft, mit dem Feind sich verband, um bösem Spott und Hohn zu entgehen, wer allen Versprechungen stets widerstand, auf sie taub blieb, ohne sich zu ergeben,
wer zu Kreuze zu kriechen niemals gewillt, wer nach Almosen seine Hand niemals streckte, wer auch in der Hölle an die Wahrheit sich hielt, da er sie als sein wertvollstes Kleinod entdeckte,
wer hart war, bei der Muttersprache zu bleiben, nicht bereit, seinen Stolz auf die Heimat zu missen, wer noch fähig, fürs Vaterland Schmerz zu erleiden, dann sagt von ihm nicht, er hat kein Gewissen!

Василь Стус
Утекти од ссбс геть світ за очі, у небачене, нечуте, у не мовлене, де нема ані осмут, ні радощів, де ніщо незбавлене, не здолане. Жив би там — безоко і безсердо, жив би так, як опадають вниз, поріднившись із земною твердю, до якої намертво приріс поглядом, і серцем, і думками (хто себе такого віднайде?). Нерухомий і крихкий, як камінь, нерухомий і крихкий, як день, що зотлів і вижарів і знов котиться з мулькавого поранку.
Ти - Адам. Журба - твоя коханка, а земне тяжіння — то любов.

Wassyl Stus
Weit fort von sich selbst zu fliehen, ins Unsichtbare, Unhörbare, Unsagbare, wo unbekannt sind Freude und Trauer, das Unbezähmbare, Unüberwindbare.
Dort leben — augenlos und herzlos,
so leben — wie die, welche fallen
und mit der Erdenkruste sich vermählen,
mit der du totengleich verwachsen
mit deinem Blick, dem Herzen, den Gedanken
(wer kann als solcher sich noch finden?).
Der unbeweglich, brüchig, wie ein Stein, der unbeweglich, brüchig, wie ein Tag, dessen gold-gelbes Licht ermattet und wieder rollt vom sorgenvollen Morgen. Adam — bist du. Kummer — deine Geliebte, der Erde Schwerkraft — das ist Liebe.

96
ВАСИЛЬ СТУС
Як добре тс, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям.
гг чі' ^
Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

WASSYL STUS
97
Wie gut ist es, dass mich der Tod nicht ängstigt, dass ich nicht frage, ob mein Kreuz zu schwer, dass vor euch, Richter, ich den Kopf nicht senke in trüber Ahnung, was die Zukunft bringt, dass ich gelebt, geliebt, die Unschuld mir bewahrt, und weder Hass, noch Fluch, noch Reue je gezeigt. Mein teures Volk, ich werde zu dir kommen, wenn nach dem Tod mein Leben neu beginnt durch mein von Leid und Ehrlichkeit geprüftes Anditz. Tiefste Verehrung schenk ich dir als Sohn und blicke aufrichtig in deine treuen Augen, im Tod bin ich dann Eins mit meinem Land.

98
ВАСИЛЬ СТУС
-де»
Я блукав містом своєї юності, марно відшукуючи в нових кварталах вчорашні споруди, сквери, стежки, знайому ліпку на фронтонах будинків, — географія втрачена.
Місто покращало й виросло,
з’явились нові бульвари, готелі, вулиці,
пам’ятники, стадіони, дерева,
тільки жодного знайомого обличчя в натовпі,
жодного обличчя,
котре б нагадало тобі
згублену молодість.
Сподівався зустріти бодай себе отут, де струменіє фонтан, лямований штучним мармуром.
Марно.
Нема.
Пропалий безвістки.
Знялися в небо легкі висотні будинки, а ти біля них — маленький-маленький.
Не розгледіти самому, не те що зустрічним.
Зупинивши таксі,
якийсь шофер підійшов до фонтана, що оприскував незнайому гінку топольку, вимив руки,
потім, витягши носовичка, старанно витер долоні, сів за стерно й помчав, знявши легеньку куряву.
Дивлячись йому навслід, я вперше збагнув: життя — не вдалося.

WASSYL STUS
99
“iwr
Ich schlenderte durch die Stadt meiner Jugend und suchte vergeblich in den neuen Vierteln nach gestrigen Häusern, Plätzen und Wegen, nach bekannten Ornamenten an den Fassaden, — verlorene Geographie.
Die Stadt wurde schöner und größer,
es entstanden neue Boulevards, Hotels und Straßen,
Denkmäler, Stadien, es wuchsen neue Bäume,
doch es gab kein bekanntes Gesicht in der Menge,
kein Gesicht,
welches an die verlorene
Jugend erinnert.
Ich hoffte wenigstens mich selber zu finden hier, wo der Springbrunnen plätschert, eingerahmt von künslichem Marmor.
Umsonst.
Nichts ist mehr da.
Unbekannt verschollen.
Leichtgebaute Hochhäuser ragen in den Himmel und man steht daneben — so winzig, so klein.
Man nimmt sich selbst gar nicht wahr, erst recht nicht die Passanten.
Ein Taxi hielt an,
der Fahrer ging zum Brunnen,
wo das Wasser einen Pappelzweig bespritzte,
wusch sich die Hände,
danach zog er ein Taschentuch heraus,
trocknete sich sorgsam die Handflächen,
setzte sich ans Steuer und brauste davon,
eine leichte Staubwolke hinter sich ziehend.
Während ich ihm nachblickte,
wurde mir erstmals bewusst: ein misslungenes Leben.

Ліна Костенко
н»*
Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт, і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть, за те, що вчора встигло оддзвеніти. За небо в небі, за дитячий сміх.
За тс, що можу, і за те, що мушу. Вечірнє сонце, дякую за всіх, котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень. Що десь у світі кров ще не пролито. Вечірнє сонце, дякую за день, за цю потребу слова, як молитви.

Lina Kostenko
Danke dir, Abendsonne, für den Tag!
Danke dir, Abendsonne, für mein Mühen.
Danke dir für den paradiesisch frischen Wald und für die Kornblumen, die im Felde blühen. Dank für das Morgenlicht, für den Zenit, für meine Tiefen und für meine Höhen.
Für alles das, was morgen noch erblüht und auch, was gestern vermochte aufzuhören.
Für den Himmel im Himmel, ein lachendes Kind, für das, was ich will und wozu ich mich zwinge, für alle, die im Herzen rein geblieben sind, für alle, alle meinen Dank ich bringe.
Dank für die Eingebung, die morgen kommen mag. Danke, dass nirgends Blut vergossen wurde.
Danke dir, Abendsonne, für den Tag,
für das Ringen nach Worten, die Gebete wurden.

102
ЛІНА КОСТЕНКО
хЧг
Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів, із них почав і ними і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.

LINA KOSTENKO
103
»ava.
TAT
Worte sind schrecklich, wenn sie in Nichts zerrinnen und wenn sie heimlich lauem, irgendwo versteckt, wenn man nicht weiß, mit welchem zu beginnen, denn irgendwann hat jemand sie alle schon entdeckt.
Man sprach durch sie in Tranen, Leid und Qualen, gar Mancher fing mit ihnen an und horte auf,
Milliarden Menschen konnten Milliarden Worte wählen, doch du hast sie zum ersten Mal gebraucht.
Man trifft Schönes wie Böses gleichermaßen.
Alles war einmal da: Asphalt und Mutterkorn.
Die Poesie wird sich nie wiederholen lassen,
in ihr schwingt die Unsterblichkeit, der Seele reiner Ton.

104
ЛІНА КОСТЕНКО
-ДОСТОЇТЬ у ружах золота колиска. Блакитні вії хата підніма.
Світ незбагненний здалеку і зблизька. Початок є. А слова ще нема.
Ще дивен дим, і хата ще казкова, і ще ніяк нічого ще не звуть.
І хмари, не прив’язані до слова, от просто так — пливуть собі й пливуть. Ще кожен пальчик сам собі Бетховен. Ще все на світі гарне і моє.
І світить сонце оком загадковим.
Ще слів нема. Поезія вже є.

LINA KOSTENKO
105
■iw
Die gold 'ne Wiege steht zwischen den Rosen. Hellblaue Wimpern hebt und senkt das Haus. Entfernte Welten meinen Geist liebkosen.
Es ist der Anfang. Doch das Wort steht aus.
Ein Märchentraum, das Haus ist voller Wunder, und nichts wird hier beim Namen noch genannt. Die Wolken ziehn, an Worte nicht gebunden, sie ziehen fort, von Winden nicht gebannt.
Der kleinste Finger ist schon ein Beethoven.
Die wunderbare Welt gehört noch mir.
Die Sonne scheint, verzaubert und lässt hoffen. Noch fehlt das Wort. Die Dichtung ist schon hier.

106
ЛІНА КОСТЕНКО
ДОЛЯ
Наснився мені чудернацький базар: під небом у чистому полі, для різних людей, для щедрих і скнар, продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш, а другі — як бідні Міньйони.
Хто купляв собі долю за фіш.
А хто — і за мільйони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто золотом золотим.
А дехто — вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні, до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя смутне, душею покликала очі...
— Ти все одно не візьмеш мене, — сказала вона неохоче.
— А може візьму?
— Ти собі затям, — сказала вона суворо.
— За мене треба платити життям, а я принесу тобі горе.

LINA KOSTENKO
107
SCHICKSAL
Ich träumte von einem verrückten Basar: unter freiem Himmel im Feld, da wurden verkauft, nicht nur für Geld,
Schicksale verschiedener Art.
Manche waren Prinzessinnen gleich, manche armselig und winzig.
Für die Einen war die Bezahlung reich, für andere nur eine Münze.
Manch Einer zahlte mit seinem Glück.
Ein Anderer mit seinem Gewissen.
Einige gaben vom Gold ein Stück,
Andere vom zweifelhaft Gewissen.
Die Schicksalfeen in Zaubergestalt boten den Käufern sich an.
So Manche suchte bei mir Halt.
Nur Eine sah mich nicht an.
Ich schaute zu ihr, in ihr schmales Gesicht und ihre traurigen Augen.
— Lass sein, du nimmst mich doch nicht, — Ließ sie nun unwirsch verlauten.
— Vielleicht doch? — Sagte ich.
— Überlege! —
Gab sie als Antwort bescheid.
— Für mich zahlt man mit eigenem Leben, doch ich bringe nur Kummer und Leid.

108
ЛІНА КОСТЕНКО
— Та хто ж ти така?
Як твоє ім’я?
Чи варта такої плати?
— Поезія — рідна сестра моя, Правда людська — наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось: минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, — у мене жодних претензій нема до Долі — моєї обраниці.

LINA KOSTENKO
109
— Wer bist du?
Wie heißt du? — Fragte ich sie.
Verdienst du einen solch hohen Preis?
— Meine Schwester ist die Poesie,
Die Wahrheit ist die Mutter von uns zwei.
Ich habe dies Schicksal angenommen.
Und ein großes Wunder geschah:
Die Nacht verging. Der Traum war zerronnen. Doch das Schicksal blieb, das ich sah.
Ich wählte für mich das Schicksal alleine.
Was auch immer mit mir nun geschieht, Ansprüche an mein Schicksal stelle ich keine, da ich mich freiwillig dafür entschied.

Дмитро Павличко
РАДУЙСЯ, ЛЮДИНО
Встань, людино, чи смуток, чи тривога, не впадай в розпуку, в темноти помсти й зла. Радуйся своєю подібністю до Бога, слова невмирущосте, космосом чола.
Подивись на землю, на всеплодюще лоно, що тебе зродило з господнього зерна. Радуйся, що сяє колач і виногроно, з темряви рождається сонця новизна.
Подивись на зорі в осінній позолоті, скинь з душі своєї облудне полотно.
Радуйся красою, веселим хмелем плоті, молодим коханням, спожитим, як вино.
Із землі на небо веде твоя дорога, та сама, що з неба на землю привела.
Радуйся своєю подібністю до Бога, слова невмирущістю, космосом чола.

Dmytro Pawlytschko
FREUE DICH, MENSCH
Erhebe dich, Mensch, trotz Angst, Trauer und Spott, ergib dich der Verzweiflung, den Rachelüsten nicht. Freue dich über deine Ähnlichkeit mit Gott, das Wort der Ewigkeit, den Kosmos im Gesicht.
Betrachte diese Erde, den fruchtbaren Schoß, welcher dich aus dem Samen Gottes zeugte.
Freue dich, dass Kom und Rebe spross
aus dieser Dunkelheit, die sich zur Sonne beugte.
Betrachte diesen Herbst im Glanz der Sterne, befreie deine Seele von Trug und falschem Schein. Freue dich über die Schönheiten der Erde, über die junge Liebe, so glühend wie der Wein.
Dein Weg führt von der Erde zum Himmel immerfort, welcher dich hergebracht hinab vom Himmelslicht. Freue dich über deine Ähnlichkeit mit Gott, das Wort der Ewigkeit, den Kosmos im Gesicht.

112
ДМИТРО ПАВЛИЧКО
/«лг
Любити ворогів — найтяжча цс наука,
Що йде, мій Господи, з Твоєї доброти,
Я ж в серці закипав, жадав покари, мсти, Коли мене вражав негідник і падтока.
Та піднімав і Ти у Божім храмі бука На жадібних купців погорблені хребти,
І Юді Ти не дав од зашморга втекти,
Як пойняла його відступництва розпука.
Ненавидів я зайд пануючих, пробач,
Та більше не любив не Чужака, а брата,
Що за геройство мав свій підневільний плач.
Ще більше не любив себе! Доба проклята Була така, що я з гнобителем на свята Сідав за стіл і їв, як плоть свою, калач.

DMYTRO PAWLYTSCHKO
113
TAT
Den Feind zu lieben ist die schwerste Lehre,
Sie geht zurück, mein Gott, auf Deine Güte,
Obwohl ich oft den Wunsch nach Rache spürte,
Wenn ich beleidigt war, gekränkt in meiner Ehre.
Auch Du hattest im Tempel gegen die Händler schwere Anschuldigung erhoben, gegen die Gier gewütet,
Du hattest auch den Selbstmord von Judas nicht verhütet, Als die Verzweiflung ihn gestürzt in tiefe Leere.
Für die Unterdrücker, verzeih, empfand ich Hass,
Doch den Bruder zu hassen war ich noch mehr bereit,
Der seine Unterwürfigkeit als Heldentum ermaß.
Am wenigsten liebte ich mich! Verfluchte Zeit,
Da ich an Feiertagen am Tisch mit Feinden saß Und hab, wie mein Gewissen, die Festmahlzeit verspeist.

114
ДМИТРО ПАВЛИЧКО
ДВА КОЛЬОРИ
Як я малим збирався навесні Іти у світ незнаними шляхами, —
Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними,
Червоними і чорними нитками.
Два кольори, мої два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись, як мамине шиття,
Сумні мої і радісні,
Сумні мої і радісні дороги.
Два кольори, мої два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна,
І вишите життя моє,
І вишите життя моє на ньому.
Два кольори, мої два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори, мої два кольори,
Червоне — то любов, а чорне — то журба.

DMYTRO PAWLYTSCHKO
115
ZWEI FARBEN
Als ich mein trautes Elternhaus verließ,
Die Welt zu sehn auf unbekannten Wegen,
Die Mutter schenkte mir als Abschiedsgruß Ein weißes Hemd, von ihr bestickt,
Bestickt mit roten und mit schwarzen Fäden.
Zwei Farben, rot und schwarz, sind meine Welt, Gebannt auf weißem Hemd, begleiten mein Geschick, Zwei Farben, rot und schwarz, sind meine Welt,
Das Schwarz bedeutet Leid, und Rot der Liebe Glück.
Wohin das Schicksal meinen Schritt auch lenkt,
Nach Haus zurück war immer mein Bestreben,
Verknüpft erschien, wie meiner Mutter Werk,
Mein trauriges und glückliches,
Mein trauriges und glückliches Erleben.
Zwei Farben, rot und schwarz, sind meine Welt, Gebannt auf weißem Hemd, begleiten mein Geschick, Zwei Farben, rot und schwarz, sind meine Welt,
Das Schwarz bedeutet Leid, und Rot der Liebe Glück.
Die Jahre zogen über mich hinweg,
Doch kann ich heute nichts nach Hause tragen,
Nur ein vergilbtes Linnen im Gepäck,
Gestickt darauf mein Lebenslauf,
Mein Lebenslauf in wechselhaften Tagen.
Zwei Farben, rot und schwarz, sind meine Welt, Gebannt auf weißem Hemd, begleiten mein Geschick, Zwei Farben, rot und schwarz, sind meine Welt,
Das Schwarz bedeutet Leid, und Rot der Liebe Glück.

116
ДМИТРО ПАВЛИЧКО
НА ЧОРНОБИЛЬ ЖУРАВЛІ ЛЕТІЛИ
На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні.
Як сніжниця, попелище біле Розвівалось в рідній стороні.
Там згоріли гнізда і гніздечка, Поржавіла хвоя і трава. Журавлина крихітна вервечка Напиналась, наче тятива.
Не спинились птиці на кордоні,
Де сягає атомна яса,
І дивився батько з-під долоні,
І ридала мати в небеса.
Не було ні гомону, ні крику, Лише пошум виморених крил. Журавлі несли журбу велику, Наче тінь невидимих могил.

DMYTRO PAWLYTSCHKO
117
KRANICHE ÜBER TSCHORNOBYL
Glücklich zogen in den Frühlingstagen Kraniche von weither übers Meer,
Nach Tschomobyl flogen sie in Scharen, —
Ihre Heimat kannten sie nicht mehr.
Öde liegt das Land zu ihren Füßen, ausgebrannt, vernichtet die Natur.
Da, wo Jahr für Jahr die Blumen sprießen, deckt jetzt weiße Asche Feld und Flur.
Ziellos irren menschliche Gestalten, und ein grelles unheilvolles Licht zeigt des Vaters sorgenreiche Falten und der Mutter weinendes Gesicht.
Kein Gesang, kein Frohsinn an den Tagen, keine Lieder klingen durch die Nacht, nur die müden Flügel hört man schlagen, und der Todesengel hält die Wacht.

Олесь Лупій
~Ф&т'
У дзеркалах дніпровських чистих плес Між гордими ставними берегами Пливуть обледенілими човнами Білясті хмари київських небес.
І перша думка — вікінгів мара Явилася через тисячоліття...
Та блискавками й грозовою річчю Відповіла їй Києва гора.
Не полишають нас часи тривог, Нагадують про себе, ніби стежать, Раптом своїм явленням бентежать,
Як в дзеркалі Дніпра старий Дажбог.

Öles* Lupij
In Dnipros tiefem Wasserreich, Zwischen stoben Ufersträuchem, Spiegeln sich, Segelboten gleich,
Von Kyjiws Himmel weiße Wolken.
Erster Gedanke — als Phantome Erscheinen Wikinger auf Schiffen...
Die Antwort tönt mit Blitz und Donner Herab von Kyjiws Hügelriffen.
Erinnerungen wachen mild,
Die an Unruhezeiten mahnen,
Plötzlich erscheint im Spiegelbild Dazhboh, Gott unserer Ahnen.

120
ОЛЕСЬ ЛУПІЙ
Ж
Який же ти вродливий, гордий дубе, Що так розрісся у старім гаю,
Сягаєш неба кучерявим чубом,
Всі задивились на красу твою,
На твої крона буйні і вітасті І на поставу впевнено струнку.
Стоїш, неначе велетень чоластий У золотавім дорогім вінку.
І, жолудів набравши повні жмені, Підеш, здається, засівати світ,
Щоб навесні в травневому натхненні Прибратись знову в молоденький цвіт.

ÖLES’ LUPIJ
121
Mächtig stehst du im Glanz der Sonne,
Du stolze Eiche, edel an Gestalt,
Bis in den Himmel reicht die Krone, Bewunderung für alle rings im Wald.
Von allen Bäumen bist du hier der Stärkste, Stets überlegen, voller Stattlichkeit,
In Gold erstrahlen deine Äste,
Dem Riesen gleich in aller Herrlichkeit.
Mit deinen Eicheln voll beladen,
Scheint es, willst du die Welt besäen,
Um dann, im Frühling, an den Maientagen, In voller Blütenpracht neu zu erstehen.

122
ОЛЕСЬ ЛУПІЙ
Ми всі, ми всі — птахи небесні, Бо прилетіли із небес,
І доля випала нам нести Через усе життя свій хрест,
Щоб кожен в образі людини Творив тут неповторний світ, Долав найвищі верховини, Знаходив едельвейса цвіт.
Щоб Матір Божа на іконі Оберігала нас від зла,
А бронза у соборнім дзвоні Душі гармонію несла,
Здолали всі дороги хресні, Творили світ мільйони літ...
Та ми таки птахи небесні,
Бо знову манить нас в політ.

ÖLES’ LUPIJ
123
JSA
<®NT
Wir alle sind die Himmelsvögel,
Herab vom Himmel angeschwebt,
Das Schicksal bürdet uns im Leben Ein Kreuz zu tragen unentwegt.
Im Menschenbildnis soll entstehen Ein immer neuer Weltenkreis;
Der Mensch bezwingt stets neue Höhen Und findet dort das Edelweiß.
Auf dass die heilige Ikone Der Gottesmutter uns bewacht Und in uns, durch die Glockentöne, Die Seelenruhe neu erwacht.
Wir schreiten auf dem Kreuzeswege,
Vor Zeiten formten wir die Welt,
Und dennoch sind wir Himmelsvögel Und streben hoch zum Himmelszelt.

124
ОЛЕСЬ ЛУПІЙ
ЛА
Х'ЧГ
Позабудьмо дріб’язки, братове, Нас вони обсіли, як мушва,
Та приймім осяяння ранкове, Роздивімося: весна прийшла!
Різнотрава, лагідноголоса, Повна сил переінакшить світ, — Як тремтить у діямантах-росах Ще не торканий вишневий цвіт!
Ясени натягнуті, мов струни, Музика у кожнім гомонить, Сарнами летять лякливі луни,
І чарує душу кожна мить.

ÖLES’ LUPIJ
125
h»
Vergesst, Brüder, das Nichtige und Kleine,
Das uns befallen, wie ein Schwarm von Bienen, Lasst über uns die Morgensonne scheinen,
Seht her, der Frühling ist bereits erschienen!
Durch sattes Grün und froher Lieder Wonne Wird er mit seiner Macht die Welt erneuern, — Der Perlentau im Morgenglanz der Sonne Spiegelt der Kirschenblüten unberührtes Feuer.
Die Eschen sind ^ie angespannte Saiten,
Von denen lieblich zarte Töne klingen,
Die, scheu wie Rehe, durch die Lüfte gleiten Und wundersam in unsre Herzen dringen.

126
ОЛЕСЬ ЛУПІЙ
Щонайбільший досвід — це поразка, Не чужа, а власна. Тільки біль,
А не заспокоєння і ласка,
Нас навчить, як вигравати бій.
Тільки біль нестерпний після бою Нам підкаже найвірнішу путь, Тільки невдоволення собою Змусить нас повірити в майбуть,
Як підвестися, на ноги стати,
Як в собі здолати підлий страх... Тільки біль навчить перемагати І зривати зорі в небесах.

OLES’ LU PI]
127
Die Niederlage als Erfahrung,
Die uns, nicht anderen beschert,
Bringt Schmerzen, keine Ruhewahrung, Zeigt nach dem Kampf des Sieges Wert.
Der Schmerzen Unerträglichkeit Weist uns den wahren Weg zum Sieg,
Die Mit-Sich-Unzufriedenheit Gibt Zukunftsglauben uns zurück.
Sich aufzurichten, sich zu wehren,
Zu überwinden seine Furcht...
Nur Schmerz kann uns das Siegen lehren, Uns leiten zu der Sterne Licht.

128
ОЛЕСЬ ЛУПІЙ
ЧЕКАННЯ
Засвітилися весняні дні,
І птахи із вирію вертають. Обізвались вірші у мені,
Ночами із серцем розмовляють.
Я ж тебе чекаю з далини,
Там, де обрій київський в промінні. Впевнено ступають дні весни,
Вже співають соки у пагінні.
Вірші на свободі прагнуть жить, Чую: дозріває їхня сила.
Народити їх допоможи,
Я даю їм душу, дай їм крила.

ÖLES’ LUPIJ
129
ERWARTUNG
Die Frühlingstage leuchten wieder,
Die Zugvögel kehren zu uns zurück,
Erwacht in mir sind neue Versenlieder Und klingen nachts im Herzen, wie Musik.
Ich sehne mich nach dir aus fernen Weiten, Stehe an Kyjivs Strand im Sonnenlicht,
Die Frühlingssäfte singen in den Zweigen,
Der Lenz naht schon heran mit festem Schritt.
Sehnsucht nach Freiheit lässt Verse entstehen Durch mein Gefühl, das ihnen Kraft erweist. Hilf sie mit Lebenssäften zu versehen,
Gib du die Flügel, ich geb’ ihnen den Geist.
o

Ярослав Камінецький
лг
'ІАГ
Тут, на кручі, в густім різнотрав’ї Обіймає нас вітер пругкий,
А внизу плинуть маки яскраві, Мов вогнистий потік промінкий.
В миті щастя, з тобою прожиті, Серце стукає в грудях, мов дятл. А волошки в сталевому житі Синьооко у небо глядять.
Мріють далі зелено-блакитні Й ледь колишуться хвилі хлібів.
І до мене ти усміхом квітнеш,
А в очах — золотава глибінь.
В миті щастя, з тобою прожиті, Серце стукає в грудях, мов дятл. А волошки в сталевому житі Синьооко у небо глядять.

Jarosław Kaminezkyj
JVl.
-W
Wo die Ufer im Grün sich erschließen, Laue Winde umhüllen uns sacht,
Der Mohn glitzert zu unseren Füßen,
Wie ein feurig leuchtender Bach.
Mit dir zärtlich erlebte Momente,
Und mein Herz pocht gewaltig vor Glück. Blaue Kornblumen mitten im Felde Heben lieblich zum Himmel den Blick.
Glücklich träumen saphir-grün die Auen, Sanft bewegt sich das Kornfeld im Wind, Und dein Lächeln erblüht, und im Auge Die unendliche Tiefe versinkt.
Mit dir zärtlich erlebte Momente,
Und mein Herz pocht gewaltig vor Glück. Blaue Kornblumen mitten im Felde Heben lieblich zum Himmel den Blick.

Борис Сулим
ЛЮДИНО...
Людино, ти велика й неповторна,
Твій світ — це тисячі і тисячі світів,
Твоя душа і сильна і незборна,
Живе у музиці прекрасних почуттів.
Бувають різні дні, і радощів, і мук, Сьогодні маєш щастя, завтра — горе.
Мій друже! Не хили додолу рук!
Снага твоя усе лихе поборе!
Живи у згоді з серцем вічно юним,
Його велінням завше підкорись...
Воно — дорога правди і любові,
Що приведе до царства зір колись.
У тобі є небесний Божий дух,
Ця іскра незбагненна, всюдисутня. Поглянь на небо, звір свій дух у нім, Щоб не згубився в мороці досвітнім.
Ти — світ ідей, ти — храм небесної краси, Ти — незбагненний розум на землі. Пильнуй! Вогонь у собі не згаси,
Нехай горить і світить у пітьмі.

Borys Sulym
DER MENSCH.,.
Du bist ein Mensch, einmalig, groß und selten,
In deiner Brust wohnt eine starke Seele Sie lebt in dir in abertausend Welten Und schwingt in der Musik zarter Gefühle.
Von Freud und Leid geprägt sind deine Tage, Glück und auch Unglück sind dir oft beschieden. Mein Freund! Du darfst im Leben nie verzagen, Dein Mühen wird bestimmt das Leid besiegen.
Versuche immer auf dein Herz zu hören,
Sein Rhythmus möge deine Schritte leiten Und wird dich führen auf all deinen Wegen,
Das Herz wird als dein Lehrer dich begleiten.
Fühle den edlen Geist in deinem Innern,
In bunten Farben wird dein Leben stehen,
Du musst dich stets an deine Kraft erinnern,
Um Unwetter und Sturm zu überstehen.
Lass Macht und Schönheit in dem Herzen walten, Du trägst in dir der hohen Weisheit Sterne, Bemühe dich dein Feuer zu erhalten,
Sonst fällst du in des Nebels dunkle Feme.

134
БОРИС СУЛИМ
ЖУРБА
Жовтіє листя на деревах,
Вже де-не-де воно лежить,
І неминучим тихим кроком Знов осінь золота спішить.
Іду задумливо я парком, Вслухаюсь: листя шелестить. Разом з дощем осіннім, зимним Життя моє й твоє летить...
Недавно квіти майоріли,
І вітер трави колихав,
Зірки на небі миготіли —
Я не забув. Тебе згадав...

BORYS SULYM
135
DIE SORGE
Gold-gelb verfärben sich die Blätter Und sachte fällt das Laub vom Baum,
Der Herbst naht schon mit festem Schritte, Alles versinkt im gold’nen Traum.
Lustwandelnd auf des Parkes Wegen Hab ich den Herbstblättem gelauscht, Habe gefühlt, wie unser Leben,
Dem Winde gleich, vorüberrauscht.
Vor kurzem blühten noch die Blumen,
Das Gras wurde vom Wind bewegt,
Die Sterne leuchteten am Himmel —
Ich dachte an dich unentwegt...

136
БОРИС СУЛИМ
ЛІТНІЙ ДЕНЬ
Сходило сонцс, гай шумів, Вже де-не-де роса спадала, Крізь роси вітер повівав, Кваплива ластівка співала.
І так поволі день настав, Лунала музика природи. Пташиний спів все заливав, Як веснянкові хороводи.
Розквітли трави у саду,
Зелені яблуні стояли.
Далеко хтось клепав косу, Ліниво жовті дині спали.
А вже під вечір стихло все, Поволі гомін став згасати. Стемніло скрізь, і вже тоді Лиш було видно світло в хаті.

BORYS SULYM
137
EIN SOMMERTAG
Bei Sonnenaufgang rauscht der Hain, Der Tau glanzt fröhlich in der Sonne, Ein laues Lüftchen weht herein,
Die Schwalbe zwitschert voller Wonne.
Ein junger Tag ist neu erwacht Mit frohen Liedern und Gesängen,
Die Vögel füllen voller Macht Die Luft mit ihren Frühlingsklängen.
Das Gras ergrünt und Blumen blühen, Der Apfelbaum steht voller Saft, Vernehmbar ist der Sense Mähen,
Der Kürbis döst in trägem Schlaf.
Am Abend breitet sich die Stille Während der Lärm des Tages flieht, Die Nacht verbreitet ihre Flügel Und in den Fenstern flimmert Licht.

Ніна Бай
-ДО-
В моєму серці квітне Україна, Немов троянда навесні.
В моєму серці — мова солов’їна, Про неї всі мої пісні.
В моєму серці — болі України, Всі її труднощі й жалі,
І віра, що піднімемось з руїни І станем гордістю землі.
В моєму серці — зорі України,
Її блакитно-жовте знамено,
І вічний гімн моєї Батьківщини,
І предків дух, що відійшли давно.
В моєму серці золото пшениці, Садків, лісів божественна краса,
І смак води із рідної криниці, Дніпро, що задивився в небеса.

Nina Baj
In meinem Herzen lebt die Ukraine,
Wie eine Rose, die im Frühling blüht,
In meinem Herzen hör* ich ihre Stimme,
Wie einer Nachtigall vertrautes Lied.
In meinem Herzen lebt die Ukraine Mit ihren Schwierigkeiten und dem Leid, Und einer Hoffnung, dass aus der Ruine Mein stolzes Volk am Horizont erscheint.
In meinem Herzen leuchten ihre Sterne,
Das Gelb und Blau, die Farben ihrer Pracht, Und ewig klingt ihr Hymnus aus der Feme, Der Geist der Ahnen ist erneut erwacht.
Im Herzen trag ich ihrer Landschaft Segen, Des Feldes Gold, des Waldes sattes Grün,
Das Plätschern ihrer Brunnen an den Wegen Und Dnipros Wellen, die zum Himmel sehn.

БІОГРАФІЇ ПОЕТІВ
Тарас Шевченко (1814-1864)
Народився в селі Морииці на Київщині як син сслянина-кріпака. В 1838 році його друзі малярі викупили його з кріпацтва. Ще будучи на службі в графа Естергазі, почав вивчати малярство в Петербурзі, в тому ж періоді почав писати вірші. Головний твір Тараса Шевченка - збірка поезій під заголовком “Кобзар” Тематика його поезій охоплює славне минуле України та важкі часи поневолення російським царатом. За це він був переслідуваний царською владою і кількаразово засуджений та засланий на Сибір. Найбільшою карою для Шевченка була заборона писати і малювати. Після звільнення з заслання йому було заборонено вертатися на Україну, він був змушений жити в Росії. Тарас Шевченко помер в Петербурзі. Щойно після смерти друзі перевезли його тіло в Україну. Шевченко похований над Дніпром в Каневі, як він цього бажав у своєму вірші “Заповіт”
Леся Українка (1871-1913)
Лариса Косач, одружена Квітка, псевдонім Леся Українка, уроджена в Новограді-Волинському. Походить з інтелігентної аристократичної родини, мати - славна письменниця, відома під псевдо Олена Пчілка. Великий вплив на формування Письменниці мала її мати, а джерелом її широкого знання була багата бібліотека її вуйка Драгоманова. Леся Українка почала писати вірші з раннього дитинства маючи 9 років. Перша збірка поезій “На крилах пісень”, слідують “Думи і мрії” та “Відгуки”. В пізніших роках Леся Українка почала писати драматичні твори, в яких переносить дію в давні часи та в далекі країни: “Вавилонський полон” (Вавилон), “На руїнах” (Юдея), “Кассандра” (Еллада), “Адвокат Мартіян” (колоністи в північній Америці), “Камінний господар” (середньовічна Іспанія). Завершенням її драматичної творчості є драма-феєрія “Лісова пісня”, де вона змальовує українську природу своєї волинської батьківщини. Леся Українка була також талановитим перекладачем творів світової літератури на українську мову. Померла Леся Українка в Сурамі на

BIOGRAPHIEN DER DICHTER
Taras Schewtschenko (1814-1864)
Er wurde im Dorf Morynzi in der Nähe von Kyjiw geboren, als Sohn eines leibeigenen Bauern. Im Jahre 1838 kauften seine Maler-Freunde ihn aus der Leibeigenschaft frei. Noch wahrend seiner Dienstzeit beim Grafen Esterhazy begann er in Petersburg Malerei zu studieren. Um diese Zeit fing er an, Gedichte zu schreiben. Das Hauptwerk von Taras Schewtschenko ist der Gedichtsammlung unter dem Titel “Kobsar” versammelt Der Themenbereich seiner Gedichte ist die ruhmreiche Vergangenheit der Ukraine sowie die schwere Zeit der Unterdrückung durch das Zarenregime. Dafür wurde er oftmals verfolgt, verhaftet und nach Sibirien deportiert Die größte Strafe für ihn war das Verbot zu schreiben und zu malen. Nach seiner Entlassung durfte er nicht in die Ukraine einreisen, sondern musste in Russland leben. Er ist gestorben in St. Petersburg. Erst nach seinem Tode haben Freunde ihn in die Heimat überfuhrt Schewtschenko ist begraben in Kaniw am Dnipro, wie er es gewünscht hatte in seinem Gedicht “Das Vermächtnis”.
Lessja Ukrajinka (1871-1913)
Larysa Kosatsch, verehelichte Kwitka, Pseudonym Lessja Ukrajinka, wurde in Nowhorod-Wolhynskyj geboren. Sie stammt aus einer hoch' gebildeten aristokratischen Familie, die Mutter ist eine berühmte Schriftstellerin, bekannt unter dem Pseudonym Olena Ptschilka. Die Mutter hatte großen Einfluss auf die Erziehung der Dichterin, Quelle für ihr breitgefächertes Wissen war die große Bibliothek ihres Onkels Drahomaniw. Im Alter von 9 Jahren fing Lessja Ukrajinka an, Gedichte zu schreiben. Die erste Gedichtsammlung war “Auf den Flügeln der Lieder”, dann folgten “Gedanken und Träume” sowie “Das Echo” u. a. In späteren Jahren widmete sich Lessja Ukrajinka versärkt dramatischen Werken, in denen sie die Handlung in alte Zeiten und ferne Länder verlegt: “Die babylonische Gefangenschaft” (Babylon), “Auf den Ruinen” (Judäa), “Kassandra” (Hellas), “Advokat Martian” (Kolonisten in Nordamerika), “Der steinerne Gastgeber” (Spanien des Mittelalters). Den Höhepunkt bildet das Märchendrama “Das Waldlied”, in dem sie die Natur ihrer wolhynischen Heimat darstellt. Sie war auch eine talentierte Übersetzerin von fremdsprachiger Literatur ins Ukrainische.

142
БІОГРАФІЇ ПОЕТІВ
Кавказі, де перебувала на лікуванні; похована в Києві на Байковому цвинтарі.
Іван Франко (1856-1916)
Уроджений в селі Нагуєвичах Дрогобицького повіту, в родині селянина-коваля. Освіту здобув у гімназії в Дрогобичі; студії в університеті у Львові - який тепер носить його ім’я. Був редактором різних літературних журналів, писав вірші, поеми, наприклад, “Мойсей”, “Лис Микита”, прозові твори, наприклад, “Захар Беркут”, “Борислав сміється”, “Boa Constrictor”, а також короткі оповідання, літературні переклади, рецензії та наукові праці. Іван Франко залишив по собі велику літературну спадщину. Співпрацював з НТШ (Наукове Товариство ім. Шевченка). Помер Франко у Львові, де й похований на Личаківському цвинтарі.
Богдан-Ігор Антонич (1909-1937)
Уроджений у родині священика на Лемківщині, в селі Нови- ця, що знаходиться тепер на території Польщі. Оскільки село лежало на теренах воєнних операцій, Антонич вже в малому віці зазнав гіркої долі втікача. Його здоров’я було дуже слабе. У його поетичних творах опрацьована філософічна тематика; він шукає нові форми, де поєднані реалістичні й фантастичні мотиви. Головні його збірки поезій: “Привітання життя”, “Три псрстені”, “Книга Лева”, та релігійні поезії, наприклад, “Велика гармонія”. Поет помер дуже молодим і похований на Янівському цвинтарі у Львові.
Володимир Янів (1908-1991)
Уроджений у Львові, відомий громадський і науковий діяч, член різних наукових організацій як НТШ (Наукове Товариство ім. Шевченка) та УВАН (Українська Вільна Академія Наук). Багаторазовий в’язень польських та німецьких тюрем. Член Пласту, Студентської Громади та інших. Студії історії, психології та соціології у Львові, опісля в Берліні. Викладач психології в Українській Католицькій Духовній семінарії в Гіршбергу. В роках 1968-86 - ректор Українського Вільного Університету в Мюнхені. Публіцист і журналіст,

BIOGRAPHIEN DER DICHTER
143
Lessja Ukrajinka starb in Surami im Kaukasus, wo sie zur Kur weilte, und ist in Kyjiw auf dem Bajkowe-Friedhof begraben.
Iwan Franko (1856-1916)
Geboren im Dorf Nahujewytschi, Kreis Drohobytsch, in der Familie eines Dorfschmieds. Besuchte das Gymnasium in Drohobytsch und studierte an der Universität von Lwiw - heute trägt diese Universität seinen Namen. Er war Redakteur verschiedener literarischer Zeitschriften, verfasste zahlreiche Dichtungen, wie “Moses”, “Reinecke-Fuchs”, aber auch Romane “Sachar Berkut”, “Boryslaw lacht”, “Boa Constrictor” sowie Erzählungen, literarische Übersetzungen, Rezensionen, wissenschaftliche Abhandlungen. Iwan Franko hinterließ ein reichhaltiges literarisches Werk. Er war Mitglied und Mitarbeiter der Wissenschaftlichen Schewtschenko-Gesellschaft. Franko starb in Lwiw und liegt auf dem LytschakiW'Friedhof begraben.
Bohdan-lhor Antonytsch (1909-1937)
Wurde in einer Priesterfamilie im Lemkenland geboren, im Dorf Nowyzja, das heute in Polen liegt. Da das Dorf im Kriegsgebiet lag, hat der junge Antonytsch früh das Los eines Flüchtlings erfahren. Er war von sehr schwacher Gesundheit. In seinem dichterischen Werk spiegelt sich die philosophische Thematik wider; er ist auf der Suche nach neuen Formen, in denen realistische und phantastische Motive sich vereinen.. Seine wichtigsten Gedichtsammlungen: “Begrüßung des Lebens”, “Drei Ringe” sowie religiöse Gedichte, wie “Die Große Harmonie”. Der Dichter verstarb noch sehr jung und ist auf dem Janiw-Friedhof in Lwiw begraben.
Wolodymyr Janiw (1908-1991)
Wurde in Lwiw geboren, war ein bekannter gesellschaftlicher, politischer und wissenschaftlicher Aktivist sowie Mitglied von zahlreichen wissenschaftlichen Organisationen. Wurde mehrmals in polnische und deutsche Gefängnisse eingesperrt. Mitglied des Pfadfinderbundes, des Studentenvereins u. a. Studium der Geschichte, der Psychologie und Soziologie an der Universität in Lwiw, danach in Berlin. Er lehrte Psychologie am Ukrainischen Katholischen Priesterseminar in Hirschberg. In den Jahren 1968-86 war er Rektor der Ukrainischen Freien Universität

144
БІОГРАФІЇ ПОЕТІВ
автор численних наукових праць. Поезії друкувалися в літературних журналах. Збірки: “Шляхи” і “Життя”. Володимир Янів помер у Мюнхені, похований біля Парижа.
Ігор Качуровський (*1918)
Родом з Чернігівщини, уродженець села Крути, Ніжинського району. Поет, літературознавець і перекладач головно з іспанської та німецької мов. Жив довший час в Аргентині, опісля переїхав до Німеччини, живе в Мюнхені. Працював на радіо “Свобода” в Мюнхені як автор статей на тему української літератури. Лауреат премії ім. Тараса Шевченка. Повісті “Дім над кручею”, “Залізний куркуль”; збірки поезій “Над світлим джерелом”, “Шлях невідомого”, “Пісня про білий парус”, “Свічада вічності”. Для дітей написав “Пан Коць- кий”. Автор низки праць з ділянки теорії літератури: “Строфіка”, “Фоніка”, “Ґенерика і архітектоніка”
Ігор Калинець (*1939)
Походить з Ходорова, Львівської області. Дружина Ірина, літератор, директор освітньо-культурних програм. В шістдесяті роки архіваріус у Львові. У 1972 році заарештований за “антирадянську агітацію і пропаганду” і засуджений на заслання; повернувся 1981 року. Праця бібліотекаря у Львові в бібліотеці ім. Стефаника. Лауреат премії ім. Івана Франка, ім. Стуса, та Державної премії ім. Тараса Шевченка. Видання поезій за кордоном у збірці “Поезії з України”, “Спогади про світ”, “Невольнича муза” Після 1991 року в Україні видання “Се ми, Господи”, “Пан ніхто”, «Молімось зорям дальнім” та інші.
Ірина Сеник (*1926)
Уроджена у Львові, студентка Львівського університету. Кількаразово арештована як учасниця національно-визвольного руху і засуджена на заслання. Звільнена у 1983 році. Авторка збірок “Нездоланий дух”, “Біла айстра любови”, “Заанґажована пісня”,

BIOGRAPHIEN DER DICHTER
145
in München. Er war Publizist und Journalist sowie Autor von zahlreichen wissenschaftlichen Abhandlungen. Seine Gedichte wurden in literarischen Zeitschriften gedruckt. Gedichtsammlungen: “Die Wege” und “Das Le- ben”. Janiw ist in München gestorben und bei Paris beerdigt worden.
Ihor Katschurowskyj (*1918)
Stammt aus der Gegend von Tschemihiw, aus dem Dorf Kruty, Bezirk Nizhyn. Er ist Dichter, Literaturwissenschaftler und Übersetzer besonders aus dem Spanischen und Deutschen. Lebte längere Zeit in Argentinien, dann kam er nach Deutschland und lebt in München. Arbeitete beim Radio Free Europe und schrieb Beiträge über die ukrainische Literatur. Träger des Taras-Schewtschenko-Preises. Romane: “Das Haus am Ufer”, “Der eiserne Kulak”; Gedichtsammlungen: “An der leuchtenden Quelle”, “Der Weg des Unbekannten”, “Das Lied über vom weißen Segel”, “Spiegel der Ewigkeit”. Für Kinder schrieb er “Herr Kozkyj”. Verfasser von Arbeiten zur Theorie der Literatur: “Strophik”, “Phonemik”, “Generik und Architektonik”
IhorKalynetz (*1939)
Stammt aus Chodoriw, Gebiet Lwiw. Ehefrau Irena ist Schriftstellerin, Leiterin von Programmen für Bildung und Kultur. In den sechziger Jahren war er Archivar in Lwiw. 1972 wurde er verhaftet wegen «antisowjetischer Agitation und Propaganda» und zu Verbannung verurteilt; er kehrte zurück 1981. Erfolgte eine Einstellung als Bibliothekar an der Stefanyk- Bibliothek in Lwiw. Erhielt verschiedene Preise: den Franko-, Stus-, Schewtschenko-Preis. Im Ausland sind seine Gedichte erschienen in der Sammlung: “Poesie aus der Ukraine”, “Erinnerungen an die Welt”, “Muse der Gefangenschaft”. Nach 1991 kommen seine Gedichte in der Ukraine heraus: “Wir sind s, mein Gott”, “Herr Niemand”, “Beten wir zu den fernen Sternen” u. a.
lrynaSenyk (*1926)
Geboren in Lwiw, studierte an der Universität in Lwiw. Mehrmals verhaftet als Angehörige der nationalen Befreiungsbewegung. Entlassen 1983. Verfasserin von Gedichten “Der unbesiegte Geist”, “Weiße Aster

146
БІОГРАФІЇ ПОЕТІВ
“В нас одна Україна” та “Книжечка бабусі Ірини для чемної дитини” Відома також своїми мініатюрними вишивками головно у синіх кольорах із заслання.
Василь Стус (1938-1985)
Народився на Вінниччині, дитинство і юність провів на Донбасі. Учився в Донецькому педінституті, з якого його виключено за активну діяльність в русі опору. Його твори заборонено друкувати. За поезію “Зимові дерева” в 1972 році його заарештовано і засуджено на заслання суворого режиму. Помер Василь Стус у карцері на засланні. Стус був талановитим перекладачем Ґете, Рільке, Кіплінґа та Бодлера й інших. Велику частину його поезій КДБ знищило. Поодинокі поезії дісталися за кордон і появилися друком, так збірка: “Свіча в свічаді” Тепер у Львові видано його збірку “Веселий цвинтар”, “Палімпсести” Посмертно 1991 року Стус одержав Шевченківську премію.
Ліна Костенко (*1930)
Уроджена в місті Ржищів, Київської області, в учительській сім’ї. Підгримувала дисидентський рух і за це зазнала переслідувань. Перші збірки поезій “Проміння землі”, “Вітрила”, та багато інших. За збірку поезій “Неповторність” і роман у віршах “Маруся Чурай” одержала 1987 року Державну премію ім. Шевченка. Для дітей написала “Бузиновий цар”. Поетеса живе у Києві.
Дмитро Павличко (*1929)
Уроджений у селі Стопчатів, Косівського району, Івано-Франківської області. Філолог, студії у Львівському національному університеті. Один із засновників Народного Руху України. Посол України в Словацькій Республіці та Польщі. Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР). Поет, перекладач та сценарист у кіно-

BIOGRAPHIEN DER DICHTER
147
der Liebe”, “Ein engagiertes Lied”, “Wir haben nur eine Ukraine” sowie «Omas Iryna Büchlein für’s artige Kind». Sie ist auch bekannt für ihre Miniaturstickereien vor allem in Blau aus der Verbannung.
WassylStus (1938-1985)
Geboren bei Winnyzja, verbrachte er seine Kindheit und Jugend am Donbas. In Donetzk studierte er an der Pädagogischen Hochschule, aus der man ihn wegen Teilnahme an der Widerstandsbewegung ausgeschlossen hatte. Druckverbot. Für sein Gedicht “Winterbäume” wurde er verhaftet und zum Arbeitslager unter strengem Regime verurteilt. Er ist im Karzer in der Verbannung gestorben. Stus war ein talentierter Übersetzer von Goethe, Rilke, Kipling, Baudelaire und anderen. Ein Großteil seiner Arbeiten wurde vom KGB vernichtet. Einzelne Gedichte sind in das Ausland gelangt und wurden dort herausgebracht, so die Sammlung “Kerze im Spiegel”. Jetzt sind seine Gedichtsammlungen in Lwiw erschienen: “Fröhlicher Friedhof”, “Palimpseste”. Posthum 1991 wurde ihm der Schewtschenko'Preis verliehen.
LinaKostenko (*1930)
Sie wurde in der Stadt Rzhyschtschiw, Gebiet Kyjiw, in einer Lehrerfamilie geboren. Sie unterstützte die Dissidentenbewegung und wurde deswegen verfolgt. Erste Gedichtsammlungen “Die Strahlen der Erde”, “Die Segel” und viele andere. Sie erhielt den Schewtschenko-Preis 1987 für die Gedichtsammlung “Unwiederholbarkeit” und den Roman in Versen “Marusia Tschuraj”. Für Kinder verfasste sie “Der Fliederkönig”. Die Dichterin lebt in Kyjiw.
Dmytro Pawlytschko (*1929)
Geboren im Dorf Stoptschatiw, Kreis Kossiw, Gebiet Iwano-Frankiwsk. Er ist Philologe, Studium an der Nationalen Universität in Lwiw. Einer der Begründer der Volksbewegung der Ukraine. Botschafter der Ukraine in der Slowakischen Republik und in Polen. Vorsitzender des Ukrainischen Welt-KoordinationS'Rates. Dichter, Übersetzer, Drehbuchautor im

148
БІОГРАФІЇ ПОЕТІВ
студії Довженка. Деякі збірки поезій: “Пальмова віть”, “Жест Не- рона”, “Сонети подільської осені”, “Любов і ненависть”, “Поеми і Притчі”, “Покаянні Псальми”; “Світовий сонет” (антологія перекладів). Автор сценаріїв художніх фільмів “Сон” і “Захар Беркут” Нагороджений різними преміями.
Ярослав Камінецький (*1941)
Уроджений в селі Зарудці Жовківського району. Закінчив філологічний факультет Львівського університету ім. І. Франка. Працював у системі професійно-технічної освіти. Автор низки праць з педагогіки та економіки. Збірки поезій: “Замкова гора”, “Вересова круча”, “Любов і пісня” та інші.
Борис Сулим (*1984)
Народжений у Львові. У 2006 р. завершив у Львові студії на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Був заступником редактора журналу “Молода Дипломатія”. Автор 18 публікацій, в тому числі двох поетичних збірок (“Місто любові”, 2004; “Відлуння і тіні”, 2007), упорядник антології “Голос Майдану” (2005). Випрацював історичний огляд: “Феномен крайової виставки в Галичині 1894 року”, яка відбулася уЛьвові (2008).
Олесь Лупій (*1938)
Уроджений в селі Нова Кам’янка, Жовківського району, філологічні студії на університеті ім. Тараса Шевченка в Києві. Викладач української та польської мови і літератури. Співробітник газет “Вечірній Київ”, “Молодь України” і “Літературна Україна”. Автор збірок “Перевал”, “Поезії”, “Кольорами предків” та романів: “Грань”, “Сонце поміж соснами”, “Гетьманська булава” і багато інших. Написав сценарії до фільмів “Багряні береги” та “Данило - Князь Галицький”. Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка.

BIOGRAPHIEN DER DICHTER
149
DowzhenkoStudio. Einige Gedichtsammlungen: “Der Palmenzweig”, “Die Geste von Nero”, “Sonette von podolischen Herbst”, “Liebe und Hass”, “Gedichte und Gleichnisse”, “Psalmen der Reue”, “Sonette der Welt” (eine Anthologie von Übersetzungen). Drehbuchautor für Spielfilme “Der Traum”, “Sachar Berkut”. Mit verschiedenen Preisen ausgezeichnet.
Jaroslaw Kaminezkyj (*1941)
Wurde im Dorf Sarudzi, Kreis Zhowkwa geboren. Absolvierte die Philologische Fakultät der Franko-Universität von Lwiw, arbeitete im System der technischen Berufsbildung und verfasste zahlreiche Arbeiten in Pädagogik und Wirtschaft. Gedichtsammlungen: “Der Schlossberg”, “Das Heidekrautufer”, “Die Liebe und das Lied” u. a.
BorysSulym (*1984)
Geboren in Lwiw. Absolvierte 2006 das Studium an der Fakultät für internationale Beziehungen der Nationalen Iwan^Franko-Universität Lwiw. War stellvertretender Redakteur der Zeitschrift “Junge Diplomatie”. Autor von 18 Veröffentlichungen, darunter von zwei Gedichtsammlungen (“Stadt der Liebe”, 2004; “Echo und Schatten”, 2007), Herausgeber der Anthologie “Stimmen vom Majdan” (2005). Verfasste den geschichtlichen Exkurs: “Das Phänomen der Landesausstellung in Galizien 1894”, die in Lwiw stattgefunden hatte (2008).
Öles'Lupij (*1938)
Wurde im Dorf Nowa Kamjanka, Bezirk Zhowkwa, geboren. Studium der Philologie an der Taras4>chewtschenfo>Universität in Kyjiw. Lehrstuhl für ukrainische und polnische Sprache und Literatur. Mitarbeiter der Zeitungen “Der abendliche Kyjiw”, “Jugend der Ukraine”, “Literarische Ukraine”. Gedichtsammlungen: “Der Gebirgspass”, “Gedichte», “Mit den Farben der Ahnen”; Romane: “Die Grenze”, “Sonne zwischen den Kiefern”, “Der Hetmansstab” und viele andere. Er verfasste Drehbücher zu Filmen: “Die feuerroten Ufer” und “Danylo - Fürst von Galizien”. Wurde mit dem Taras^Schewtschenko'Preis geehrt.

150
БІОГРАФІЇ ПОЕТІВ
Ніна Бай (*1957)
Народилася в селі Городище на Волині, живе в Києві. Завершила студії журналістики на університеті ім. Т. Шевченка в Києві. Член Спілки Журналістів України. Співпрацює з часописами “Україна і світ сьогодні”, “Українське Слово”, та журналами “Україна” і “Самостійна Україна” Збірки поезій: “В моєму серці квітне Україна”, “Доля Українки” Довідка про життя о. протопресвітера УПЦ Стефана Посаківського: “Живу, Вкраїно, я тобою!”

BIOGRAPHIEN DER DICHTER
151
Nina Baj (*1957)
Geboren im Dorf Horodyschtsche in Wolhynien, lebt in Kyjiw. Studium der Journalistik an der Schewtschenko-Universität in Kyjiw. Mitglied des Joumalistenverbandes der Ukraine. Mitarbeiterin der Zeitungen “Ukraine und die Welt heute”, “Ukrainisches Wort” sowie der Zeitschriften “Die Ukraine” und “Die Unabhängige Ukraine”. Gedichtsammlungen: “In meinem Herzen blüht die Ukraine”, “Schicksal der Ukrainerin”. Bericht über das Leben des Protopresbyters der Ukrainischen Orthodoxen Kirche Stephan Posakiwskyj: “ykraine, ich lebe durch dich!”

ВІД ПЕРЕКЛАДАЧА
Точно п’ятдесят років тому повстав перший переклад цієї збірки на німецьку мову поезії — “Contra spem spero” Лесі Українки. Це був неначе символ, без надії, таки сподіватись, що Європа колись пізнає Україну. Пів сторіччя тому Україна була в великій мірі незнана і також непризнана світом країна; дуже часто українцям приходилося переживати, що їм відмовлялося їхню національну ідентичність. Мимо цього, втративши Батьківщину, українці не втратили духовного зв’язку з країною свого походження. На міжнародному полі передавано знання про Батьківщину — зачитувано реферати, організовано культурні імпрези й музичні виступи. Так перенесено частинку України в далекий світ. Для кращого розуміння повстала потреба створити переклади поетичних творів. Вибір віршів для перекладу здійснено не за особливим планом, а в міру потреби й теми зустрічі. Тому не диво, що значна кількість віршів покладена під музику і їх виконувано перед німецькою публікою німецькою та українською мовами. Композитори Микола Лисенко, Олександр Білаш, Степан Спєх, Тарас Ященко написали прекрасну музику до слів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Ірини Сеник, Дмитра Павличка, Бориса Сулима, Ігоря Качуровського, Володимира Янева та інших.
Оскільки в минулому була можливість популяризувати українську поезію лише усно, відколи Україна зискала свою незалежність, зацікавлення для країни щораз більше зростає. Тепер друкуються переклади, українську мову можна студіювати на визначних університетах Німеччини.
Представлена тут збірка — це барвистий букет поетичних творів поетів з України, а частинно таких, що були змушені працювати на еміграції. Сподіваймося, що ця книжечка принесе любителям поезії моменти радості та щасливих почувань.
Перекладач дякує від щирого серця лекторові DAAD при кафедрі німецької філології Львівського національного університету імені Івана Франка, Каті Бруннер, за редакційну роботу. Глибока подяка належить пані Зоряні Гладкій за її знамените компетентно написане вступне слово, а панові Михайлові Смолієві за його першорядно завершений переклад передмови німецькою мовою.
Ірина Качанюк-Спєх

WORT DER ÜBERSETZERIN
Vor genau fünfzig Jahren wurde das erste Gedicht dieser Sammlung ins Deutsche übertragen — “Contra spem spero” von Lessja Ukrajinka. Es war so etwas wie ein Symbol, entgegen allen Höffens die Hoffnung nicht zu verlieren, dass Europa die Ukraine kennen lernen möge. Vor einem halben Jahrhundert war die Ukraine weitgehend ein unbekanntes und offiziell nicht anerkanntes Land; des öfteren hat man den Ukrainern sogar ihre nationale Identität abgesprochen. Dennoch haben die Ukrainer nach dem Verlust ihrer Heimat die Verbundenheit mit dem Land ihrer Abstammung nicht verloren. Stets versuchten sie innerhalb internationaler Begegnungen durch Vorträge, kulturelle Veranstaltungen, Musikalische Darbietungen ihrer Umgebung das Wissen um ihre Heimat zu vermitteln. Ein Stückchen Ukraine wurde so in die Welt getragen, wodurch die Notwendigkeit entstand, ukrainische Poesie in Übersetzungen darzubieten. Die Auswahl der zu übersetzenden Gedichte erfolgte nicht nach einem bestimmten Plan, sondern wurde je nach Bedarf, dem Inhalt der Begegnung angepasst. So nimmt es nicht Wunder, dass eine ansehnliche Zahl der vorliegenden Gedichte vertont sind, die in zahlreichen Konzerten vor dem deutschen Publikum vorgetragen wurden — sowohl in Deutsch als auch in Ukrainisch. Die Komponisten wie Mykola Lysenko, Oleksandr Bilasch, Stephan Spiech, Taras Jastschenko haben zu Worten von Taras Schewtschenko, Iwan Franko, Lessja Ukrajinka, Iryna Senyk, Dmytro Pawlytschko, Borys Sulym, Ihor Katschurowskyj, Wolodymyr Janiw u. a. eindrucksvolle Musik geschrieben.
Während in Vergangenheit ukrainische Dichtung in Deutschland nur mündlich popularisiert werden konnte, ist nach Erreichung der Souveränität des Landes auch das Interesse für die Ukraine gewachsen. Übersetzungen werden gedruckt, Ukrainisch kann an namhaften Universitäten Deutschlands studiert werden.
Die vorliegende Sammlung ist ein bunter Strauß poetischer Werke von Dichtem aus der Ukraine, und teilweise solcher, die in der Emigration wirken mussten. Hoffentlich wird das vorliegende Büchlein allen Liebhabern der Dichtkunst Freude und einige besinnliche Minuten bescheren.
Die Übersetzerin dankt von ganzem Herzen der DAAD-Lektorin beim Lehrstuhl für die deutsche Philologie der Nationalen Iwan-Franko- Universität in L’wiw, Kati Brunner, für die redaktionelle Tätigkeit. Ein inniger Dank gilt Frau Sorjana Hladka für ihr ausgezeichnetes kompetent geschriebenes Vorwort, und Herrn Mychajlo Smolij für dessen hervorragende Übersetzung des Vorwortes ins Deutsche.
Irena Katschaniuk-Spiech

ЗМІСТ
Передмова. . . 6
Тарас Шевченко
Думка 8
Розрита могила 12
Великий Льох: Три душі 16
Косар 26
Чи ми зустрінемося знову 28
Леся Українка
Надія ЗО
Contra spem spero 32
Як дитиною бувало 34
Слово, чому ти не твердая криця 36
І все таки до тебе думка лине 38
Давня весна 40
Сім струн 42
Іван Франко
Твої очі 52
Гримить 54
Безмежнеє поле 56
Котляревський 58
Земле, моя всеплодющая мати 60
Сипле сніг 62
Богдан-Ігор Антонич
Momentum cum Deo 64
Молитва 66
Коляда 68
CONFITEOR 70
Володимир Янів
І я без слів 72
“Рожеві пелюстки надії...” 74
“Пливе хвилин нестримна хвиля...” 75
“Бажаємо, чи ні...” 78

INHALT
Vorwort 7
Taras Schewtschenko
Klagelied 9
Das aufgerissene Grab 13
Die große Gruft: Drei Seelen 17
Der Mäher 27
Kommen wir je wieder zusammen 29
Lessja Ukrajinka
Hoffnung 31
Contra spem spero 33
Wenn ich mal hinfiel 35
Wort, warum bist du nicht harter Granit 37
Und dennoch fliegt mein Sehnen nur zu dir 38
Vergangener Frühling 41
Sieben Saiten 43
Iwan Franko
Deine Augen 53
Es donnert 55
Unendliche Felder 57
Kotljarevskyj 59
Erde, meine fruchtbare Mutter 61
Leise rieselt weißer Schnee 63
Bohdan-Ihor Antonytsch
Momentum cum Deo 65
Das Gebet 67
Weihnachtslied 69
CONFITEOR. 71
Wolodymyr Janiw
Wortlos 73
“Rosa Blüten meiner Hoffnung...” 75
“Minuten fliehn auf leichter Welle...” 77
“Gestellt in diese Zeit...” 79

156
ЗМІСТ
Ігор Качуровський
“Минулося...” . 80
Ти про мене не думай . 82
Ігор Калинець
Церква . . 84
“Терен” . . 86
Ірина Се ник
Вечірній Київ . . 88
“Небо зорями вишила Ніч...” 90
“Хто десять років...”. 92
Василь Стус
“Утекти од себе...” 94
“Як добре те...” 96
“Я блукав містом своєї юності...”. ... 98
Ліна Костенко
“Вечірнє сонце, дякую за день...”. 100
“Страшні слова...” 102
“Стоїть у ружах золота колиска...” 104
Доля. 106
Дмитро Павличко
Радуйся, людино. ... 110
“Любити ворогів...” 112
Два кольори. 114
На Чорнобиль журавлі летіли 116
Олесь Лупій
“У дзеркалах дніпровських плес...” 118
“Який же ти вродливий...” 120
“Ми всі — птахи небесні...” 122
“Позабудьмо дріб’язки, братове...” 124
“Щонайбільший досвід... ” 126
Чекання 128

INHALT
157
Ihor Katschurowskyj
“Vorbei ist alles...” 81
Denke nicht an mich 83
Ihor Kalynez
Die Kirche 85
“Die Schlehe...” 87
Irena Senyk
Nacht über Kyjiv 89
“Die Nacht hat den Himmel mit Sternen bestickt...” 91
“Wer zehn Jahre...” 93
Wassyl Stus
“Weit fort von sich zu fliehen...” 95
“Wie gut ist es...” 97
“Ich schlenderte durch die Stadt meiner Jugend...” 99
Lina Kostenko
“Danke dir, Abendsonne, für den Tag...” 101
“Worte sind schrecklich...” 103
“Die gold’ne Wiege steht zwischen den Rosen 105
Schicksal 107
Dmytro Pawlytschko
Freue dich, Mensch 111
“Den Feind zu lieben 113
Zwei Farben 115
Kraniche über Tschomobyl 117
Öles* Lupij
“In Dnipros tiefem Wasserreich 119
“Mächtig stehst du...” 121
“Wir alle sind die Himmelsvögel...” 123
“Vergesst, Brüder, das Nichtige...” 125
“Die Niederlage als Erfahrung...” 127
Erwartung 129

158
ЗМІСТ
Ярослав Камінецький
“Тут на кручі...” 130
Борис Судим
Людино 132
Журба. 134
Літній день. 136
Ніна Бай
“В моєму серці...” 138
Біографії поетів 140
Від перекладача ... 152

INHALT
159
Jaroslaw Kaminezkyj
“Wo die Ufer...” 131
Borys Sulym
Der Mensch 133
Die Sorge 135
Ein Sommer tag 137
Nina Baj
“In meinem Herzen 139
Biographien der Dichter 141
Wort der Übersetzerin 153

Літературно-художнє видання
БЕЗМЕЖНЕЄ ПОЛЕ
Українська поезія у переспіві німецькою мовою Ірини Качанюк-Спєх
Упорядник Михайло Смолій Літературний редактор Каті Бруннер
Головний редактор Богдан Будний Обкладинка Володимира Басалиги Верстка Ірини Демків
Підписано до друку 20.10.2009. Формат 84x108/32. Папір офсетний. Гарнітура Galleon.
Умовн. друк. арк. 8,4. Умови, фарбо-відб. 8,4.
Видавництво «Навчальна книга - Богдан» Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців ДК №370 від 21.03.2001 р.
Навчальна книга - Богдан, а/с 529, м. Тернопіль, 46008 тел./факс (0352) 52-19-66; 52-06-07; 52-05-48 E-mail: publishingQbudny.te.ua, office@bohdan-books.com www.bohdan-books.com
ISBN 9789661003391
І НІНИ
9 789661 I 003391