ВІТАЛІЙ  МАСЛОВСЬКИЙ
 ЖОВТО-
 БЛАКИТНА
 ВИДАВНИЦТВО  «КАМЕНЯР:
 ЛЬВІВ  -  1975

9(С2)
 М31
 Книга  на  основі  багатого  фактичного  мате¬
ріалу  розвінчує  облудну  ідеологію  українського
буржуазного  націоналізму,  викриває  злочини
оунівців  проти  радянського  народу:  створення
бандитських  зграй,  здійснення  жорстоких  крива¬
вих  акцій,  садизм.
 Автор  розповідає  про  народну  боротьбу  про¬
ти  бандитизму,  показує  закономірне  банкрутство
буржуазно-націоналістичної  контрреволюції.
 Рецензенти:
 В.  Ю.  Євдокименко,
 доктор  філософських  наук,  професор;
 І.  М.  Потайчук
 М
 10204-038
М214  (04)  -75  22'75
 ©  «Каменяр»,  1975.

Велика  Жовтнева  соціалістична  революція  відкрила
епоху  загального  революційного  оновлення  світу  —  епо¬
ху  переходу  від  капіталізму  до  соціалізму,  розбудила
велетенські  творчі  сили  трудящих  мас.  Високо  піднявши
над  світом  червоний  прапор,  радянський  народ  під
керівництвом  ленінської  Комуністичної  партії  побуду¬
вав  розвинуте  соціалістичне  суспільство  і  здобуває  все
нові  й  нові  перемоги  в  боротьбі  за  торжество  комунізму.
 Завдяки  генію  В.  І.  Леніна  і  невтомній  діяльності
Комуністичної  партії  вперше  в  історії  людства  виникла
єдина  багатонаціональна  Радянська  держава,  яка
об’єднала  у  вільну  братню  сім’ю  розкріпачені  Великим
Жовтнем  народи.  «Утворення  СРСР  за  своїм  політич¬
ним  значенням  і  соціально-економічними  наслідками
займає  видатне  місце  в  історії  Радянської  держави,—
підкреслюється  в  постанові  ЦК  КПРС  «Про  підготовку
до  50-річчя  утворення  Союзу  Радянських  Соціалістич¬
них  Республік».  —  Ця  історична  подія  —  переконлива
перемога  ідей  пролетарського  інтернаціоналізму,  плодо¬
творний  результат  здійснення  ленінської  національної
політики  Комуністичної  партії».
 Видатним  досягненням  нашого  народу  і  партії  є  ви¬
рішення  національного  питання  в  Радянській  країні.
Інтернаціоналізм  став  глибоким  переконанням  і  нор¬
мою  поведінки  всіх  радянських  людей.  На  основі  вели¬
чезних  соціально-політичних  перетворень  у  нашій  країні
 З

утвердилась  і  стала  реальною  дійсністю  нова  історична
спільність  людей  —  радянський  народ  1.
 Перемога  Великого  Жовтня  стала  поворотним  пунк¬
том  у  долі  українського  народу.  Під  керівництвом  Ко¬
муністичної  партії  на  чолі  з  В.  І.  Леніним  трудящі
України,  слідом  за  російським  революційним  пролета¬
ріатом,  вирушили  іна  штурм  старого  ненависного  світу,
встановили  Радянську  владу,  героїчно  відстояли  її
у  жорстокій  боротьбі  проти  внутрішніх  і  зовнішніх  во¬
рогів.  Дороговказом  для  українського  народу  був  ленін¬
ський  заповіт:  «При  єдиній  дії  пролетарів  великору¬
ських  і  українських  вільна  Україна  можлива,  без  такої
єдності  про  неї  не  може  бути  й  мови»2.  Утворення
СРСР  відкрило  небачені  можливості  для  соціального,
економічного  і  культурного  розквіту  Радянської  України.
 Великий  Жовтень,  життєствердна  політика  Комуніс¬
тичної  партії  створили  умови  для  возз’єднання  всіх
українських  земель  у  єдиній  Радянській  державі.  Тру¬
дящі  поневоленої  Західної  України  у  вересневі  дні
1939  року  здійснили  свою  віковічну  мрію.  Під  щасли¬
вою  радянською  зорею  об’єдналися  з  єдинокровними
братами  трудящі  Північної  Буковини  та  Закарпатської
України.  З  допомогою  інших  народів  СРСР  і,  насам¬
перед,  великого  російського  народу  на  західноукраїн¬
ських  землях  переміг  соціалізм.
 Величезні  успіхи  радянського  народу  на  шляху  со¬
ціалістичного  і  комуністичного  будівництва  непокоїли
і  непокоять  імперіалістів  та  їх  вірних  слуг  —  ідеологів
антикомунізму.  Намагаючись  роз’єднати  народи  Радян¬
ського  Союзу,  підірвати  братерську  єдність  соціалістич¬
них  країн,  а  тим  самим  послабити  революційний  вплив
 1 	Див.:  Брежнєв  Л.  І.  Про  п’ятдесятиріччя  Союзу  Радянських
Соціалістичних  Республік.  К-,  Політвидав  України,  1972,  с.  11,  24.
2‘  Л  е  н  і  н  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  т.  24,  с.  125.  (Тут  і  далі  цитується
за  5-им  виданням),
 4

ідей  марксизму-ленінізму  на  міжнародній  арені,  ідео¬
логи  антикомунізму  вдаються  до  різноманітних  воєнних,
економічних,  політичних  та  ідеологічних  авантюр.
 Великі  надії  імперіалісти  покладають  на  буржуаз¬
ний  націоналізм.  «Імперіалісти,—  підкреслюється  в  до¬
кументах  Міжнародної  Наради  комуністичних  і  робіт¬
ничих  партій  у  Москві,—  добре  розуміють  всю  силу  між¬
народної  пролетарської  солідарності.  Саме  тому  в  своїй
боротьбі  проти  сил  соціалізму,  проти  революційного  ру¬
ху  вони  роблять  ставку  на  націоналізм.  Вони  розрахо¬
вують  таким  шляхом  роз’єднати,  роздробити  комуніс¬
тичний  рух,  протиставити  революційні  загони  одні
одним»  К
 У  багатоголосому  хорі  фальсифікаторів  і  наклепни¬
ків  чути  й  гадюче  шипіння  верховодів  української  бур¬
жуазно-націоналістичної  еміграції.  Ця  зграя  колишніх
горлорізів  і  катів  українського  народу  становить  одне  із
агентурних  відгалужень  світового  антикомунізму.  Вірно
прислуговуючи  імперіалізмові,  вони  фальсифікують  істо¬
ричну  правду  про  героїчне  минуле  радянського  народу,
зводять  наклепи  на  сучасну  радянську  дійсність.
 Мерзенна  суть  їх  діянь  давно  відома  радянському
народові.  Погромницькі  банди  Скоропадського  і  Петлю¬
ри,  вовчі  зграї  Коновальця,  Мельника  і  Бандери,  чор¬
носутанники  з  ножем  за  поясом  Шептицького  та  багато
інших  націоналістичних  холуїв  чинили  на  нашій  землі
пекельні  злочини,  вішали  та  вбивали  робітників  і  селян,
мордували  стариків  і  дітей.  їх  організації  діяли  за  прин¬
ципами  кривавої  мафії.  Українські  буржуазні  націона¬
лісти  вдавалися  до  методів  найдикішого  садизму.  Бан¬
дитизм  і  рабська  послуга  імперіалістам  різних  країн
стали  невід’ємною  рисою  націоналістів.
 1  Міжнародна  Нарада  комуністичних  і  робітничих  партій.  Докумен¬
ти  і  матеріали.  Москва,  5—17  червня  1969  р.  К.,  Політвидав
України,  1969,  с.  65—66.
 5

Розгромлені  і  викинуті  за  межі  Радянської  України,
навіки  прокляті  народом  за  страшні  злочини,  недобит¬
ки  буржуазно-націоналістичної  контрреволюції  не  від¬
мовились  від  своїх  чорних  справ.  Існуючи  на  утриманні
імперіалістичної  реакції,  вони  виступають  як  одна  із
ланок  сучасної  контрреволюції,  виконують  її  мерзенні
справи.
 Та  марні  потуги  цих  виродків!  Буржуазний  націо¬
налізм  не  має  майбутнього.  Його  приреченість  зумов¬
лена  об’єктивними  законами  Історичного  розвитку,  за¬
кономірністю  перемоги  соціалізму  над  капіталізмом.
Зростання  сил  соціалізму  на  міжнародній  арені,  бороть¬
ба  трудящих  за  соціальний  прогрес  звужують  сферу  по¬
ширення  буржуазної  Ідеології,  в  тому  числі  і  буржуаз¬
ного  націоналізму,  сприяють  поширенню  комуністичної
ідеології,  зростанню  впливу  принципів  соціалістичного
інтернаціоналізму.  Бо  тільки  соціалізм  здатний  розв’я¬
зати  корінні  проблеми,  що  стоять  перед  людством.
 XXIV  з’їзд  Комуністичної  партії  Радянського  Союзу
наголосив  на  необхідності  посилення  боротьби  проти
підступів  антикомунізму  та  його  складової  частини  —
буржуазного  націоналізму.  Тісно  згуртувавшись  навко¬
ло  Комуністичної  партії,  радянські  люди  по  праву  пи¬
шаються  славними  здобутками  животворної  дружби  на¬
родів,  дбайливо  охороняють  свої  соціальні  й  політичні
завоювання.
 Пропонована  читачеві  книга  на  документальному
матеріалі  викриває  злочинні  дії  українських  буржуаз¬
них  націоналістів  проти  радянського  народу,  їх  крива¬
вий  шлях  зради  і  вбивств.  Багато  місця  автор  відводить
висвітленню  боротьби  радянських  людей  під  керівни¬
цтвом  Комуністичної  партії  проти  буржуазно-націона¬
лістичного  бандитизму,  показує  його  ліквідацію  в  умо¬
вах  соціалістичних  перетворень  у  західних  областях
Української  РСР.
 6

сіл  вога?
 На  початку  XX  століття  класові  суперечності  заго¬
стрились  до  краю.  Почалась  епоха  могутніх  соціальних
революцій,  світ  чітко  розмежувався  на  два  непримирен¬
но  ворожі  табори  —  соціалізм  та  імперіалізм.  Ідеї  кому¬
нізму,  ідеї  соціальної  та  національної  свободи,  рівності
і  братерства  опанували  масами.  В  противагу  цьому  ім¬
періалізм  породив  національний  фанатизм,  істерію
шовінізму  і  націоналізму,  людиноненависництва  і
братовбивства,  загарбницьких  воєн,  грабежу  і  насиль¬
ства.
 Напередодні  першої  світової  імперіалістичної  війни
людиноненависницькі  теорії  настільки  запаморочили  го¬
лови  буржуазії  усіх  націй,  що  переросли  в  політичну
лихоманку.  Видатний  французький  письменник  і  гро¬
мадський  діяч  Анрі  Барбюс  у  статті  «За  що  ми  боремо¬
ся?»,  звертаючись  до  французького  солдата,  писав:  «Ти
борешся  з  націоналізмом  —  збунтованим  егоїзмом  на¬
ції...  Стережись!  Націоналізм  проникає  всюди.  Він  не  є
невід’ємною  рисою  німців.  Він  просочився  і  у  Францію,
тільки  тут  він  носить  менш  офіційний,  менш  феодальний
характер;  він  не  так  яскраво  проявляється,  зате  буде
живучим.  Ціпкий  і  злобливий,  зрадливий  і  лицемірний,
він  кормиться  всіма  передсудами  і  маскується  гучними
словами».
 Ідеологія  людиноненависництва,  створена  і  розпале¬
на  імперіалізмом,  мала  на  меті  порушити  інтернаціо¬
нальне  єднання  трудящих,  основи  пролетарської  дружби
і  братерства.  В.  І.  Ленін,  викриваючи  класову  суть  бур¬
жуазного  націоналізму,  писав:  «Буржуазний  націоналізм
і  пролетарський  інтернаціоналізм  —  ось  два  неприми¬
ренно  ворожі  лозунги,  що  відповідають  двом  вели¬
ким  класовим  таборам  усього  капіталістичного  світу  і
 7

виражають  дві  політики  (більше  того:  два  світогляди)’
в  національному  питанні»
 Виступаючи  проти  націоналізму  в  цілому,  марксизм-
ленінізм  відрізняє  націоналізм  панівної  і  націоналізм
пригнобленої  нації.  Об’єктивно  аналізуючи  сучасні  со¬
ціально-політичні  події  капіталістичного  світу,  Комуніс¬
тична  партія  Радянського  Союзу  дала  глибоку  марк¬
систсько-ленінську  характеристику  національно-визволь¬
ній  боротьбі  колоніальних  і  напівколоніальних  народів
і,  зокрема,  націоналізмові  пригноблених  націй.  «Марк-
систи-ленінці,—  говориться  в  Програмі  КПРС,—  розріз¬
няють  націоналізм  пригноблених  націй  і  націоналізм
гноблячих  націй.  У  націоналізмі  пригнобленої  нації  є
загальнодемократичний  зміст,  спрямований  проти  гноб¬
лення,  і  комуністи  підтримують  його,  вважаючи  історич¬
но  виправданим  на  певному  етапі.  Він  виявляється
у  прагненні  пригноблених  народів  до  визволення  від
імперіалістичного  гніту,  до  національної  незалежності
і  національного  відродження.  Разом  з  тим  у  націоналіз¬
мі  пригнобленої  нації  є  і  друга  сторона,  яка  виражає
ідеологію  та  інтереси  реакційної  експлуататорської  вер¬
хівки»  2.
 Всякий  буржуазний  націоналізм  є  ідеологічна  зброя
буржуазії,  за  допомогою  якої  вона  прагне  штучно  роз¬
палити  ворожнечу  і  недовір’я  між  народами,  забезпечи¬
ти  свої  класові  інтереси.  Напередодні  першої  світової
війни  В.  І.  Ленін  відзначав,  що  основним  фактом  сучас¬
ності  є  «войовничий  буржуазний  націоналізм,  який  отуп¬
ляє,  одурює,  роз’єднує  робітників,  щоб  вести  їх  на
поводі  буржуазії»3.
 'Ленін  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  т.  24,  с.  120.
 2 	Програма  Комуністичної  партії  Радянського  Союзу.  К-,  Держ-
політвидав  УРСР,  1961,  с.  41.
 3 	Л  е  н  і  н  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  т.  24,  с.  119.
 8

Характеризуючи  класову  суть  українського  .буржуаз¬
ного  націоналізму,  слід  пам’ятати  відоме  ленінське  ви¬
значення  суті  лозунгів,  що  висували  дрібнобуржуазні
демократи  для  обману  народних  мас.  «Справа  в  тому,—
підкреслював  В.  І.  Ленін,—  щоб  перевірити  їх  щирість,
щоб  з  словами  зіставити  діла...»,  треба  «...дошукуватись
класової  реальності»1.  Саме  цю  класову  реальність
українські  буржуазні  націоналісти  намагалися  замас¬
кувати  лозунгами  «національної  боротьби»  за  «соборну
і  самостійну  Україну»  —  українську  буржуазно-націона¬
лістичну  державу.  «Націоналіст,—  писав  орган  КПЗУ  —
журнал  «Сяйво»  у  1930  році,—  любить  вигукувати
«любов  до  батьківщини»,  «соборна,  самостійна,  націо¬
нальна  Україна»  і  проче.  Та  коли  його  притиснути  до
стіни  і  спитати,  що  воно  за  штука  та  вихвалювана  Ук¬
раїна  націоналістів?  Хто  в  цій  Україні  має  бути  звер¬
ху?  Визискувач,  капіталіст,  обшарник  і  проче,  чи  визис¬
куваний  робітник  і  селянин?  —  Коли  так  трохи  попор¬
патись  не  в  назві,  а  в  змісті  націоналізму,  то  вийде,  що
націоналізм  —  це  буржуазна  ідея,  що  «самостійна,  со¬
борна  Україна  націоналістів»  —  золотий  інтерес  для
буржуазії,  а  ворог  робітників  і  селян».
 Історичні  факти  категорично  спростовують  «теорії»
«єдиного  потоку»,  «класового  миру»  та  «безбуржуаз-
ності»  української  нації,  про  які  так  часто  кричали  ідео¬
логи  українського  буржуазного  націоналізму.  Як  могли
поєднуватися  інтереси  сільської  бідноти  з  інтересами
поміщиків  і  капіталістів?  Про  який  класовий  мир  могла
йти  мова  між  мільйонами  безземельних  і  малоземель¬
них  селян,  з  одного  боку,  і  магнатами  Скоропадськими,
Родзинками,  Безбородьками,  Шептицькими  та  інши¬
ми  —  з  другого?
 1  Ленін  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  т.  37,  с.  280.
 9

Саме  вони  —  графи  і  магнати  —  у  вигідній  для  них
ситуації  прибирали  владу  в  свої  руки  для  того,  щоб
визискувати  народ.  Таким,  наприклад,  був  П.  Скоропад¬
ський,  царський  генерал,  великий  поміщик,  монархіст,
який  очолював  у  1918  році  маріонетковий  буржуазно-
поміщицький  «уряд».  Такими  були  представники  укра¬
їнського  поміщицького  роду  Родзянків,  які  мали  великі
маєтки  на  Полтавщині  та  Дніпропетровщині.  Один
з  представників  цього  «знатного»  роду  —  Михайло  Род¬
зянко  —  навіть  виступав  проти  української  мови  та  куль¬
тури,  разом  з  білогвардійцями  боровся  проти  Радян¬
ської  влади.  Високі  пости  при  російському  царизмі
займали  і  брати  Безбородьки  —  великі  українські  помі¬
щики:  Олександр  —  російський  державний  діяч,  канцлер
Російської  імперії,  князь;  Ілля  —  сенатор,  граф.  Греко-
католицьку  (уніатську)  церкву  очолював  багатий  помі¬
щик,  граф  А.  Шептицький  —  один  з  ідейних  натхненни¬
ків  українського  буржуазного  націоналізму.
 А  що  могло  бути  спільного  між  вічно  голодними  ро¬
бітниками  та  ситими  капіталістами  Терещенками,  які
вже  на  початку  XX  століття  були  власниками  понад
150  тисяч  десятин  землі,  цукрових  та  лісопильних  за¬
водів?
 Українські  буржуазні  націоналісти  завжди  були  ви¬
разниками  інтересів  української  буржуазії,  особливо
куркульства.
 Ще  напередодні  першої  світової  війни  український
ліберал  поміщик  С.  Пригара  впевнено  констатував,  що
героєм  «українського  відродження»  повинен  бути  «ні¬
хто  інший,  як  курдупель,  малоросійський  буржуа»,  тоб¬
то  куркуль.
 Національне  гасло  «самостійної  України»  знайшло
найбільшу  підтримку  саме  серед  куркульства.  «Кур¬
куль,—  вказував  видатний  діяч  Комуністичної  партії
Д.  3.  Мануїльський,—  лютував  проти  голоти  і  зубами
 Ю

чіплявся  за  своє  «самостійне»  господарство»  !.  Тому  ук¬
раїнські  буржуазні  націоналісти  і  вважали  куркульство
своєю  соціальною  опорою.  «Це  куркуль,  хлібороб,  влас¬
ник,—  писав  у  1928  році  націоналістичний  журнал  «Роз¬
будова  нації»,—  був  на  Україні  найбільш  відповідним
елементом,  щоби  на  ньому  добувати  долю  нашого
краю».
 Так  звана  «національна  боротьба»,  про  яку  так  га¬
ласували  ідеологи  українського  буржуазного  націона¬
лізму,  була  тільки  маскою,  яку  вони  використовували
для  того,  щоб  обдурити  трудящі  маси,  щоб  залучити  їх
на  свій  бік  для  боротьби  за  буржуазно-егоїстичні,  вузь¬
ко-класові  інтереси.  Напередодні  Великої  Жовтневої  со¬
ціалістичної  революції  ці  «горе-теоретики»,  як  називав
їх  В.  І.  Ленін,  кричали:  «Національна  справа  спочатку,
пролетарська  —  потім».  Все  це  —  чистісінька  спекуляція
на  національних  почуттях  народу.  Намагання  ідеологів
українського  буржуазного  націоналізму  підмінити  кла¬
сову  свідомість  пригноблених  мас  нібито  єдиною  «над¬
класовою»,  «національною  свідомістю»  проходить  чер¬
воною  ниткою  через  усі  «писання»  націоналістичних
«теоретиків».
 Український  буржуазний  націоналізм  на  відміну  від
націоналізму  інших  країн  мав  свої  особливості.  Історич¬
ні  факти  стверджують,  що  український  буржуазний  на¬
ціоналізм  проводив  реакційну,  антинаціональну,  антина¬
родну  політику,  основний  зміст  якої  —  контрреволюцій¬
ність  і  антикомуністична  спрямованість.  Тому  боротьба,
у  яку  втягували  український  народ  буржуазно-націона¬
лістичні  керівники,  була  антинародна,  класова.  Україн¬
ська  буржуазія  була  складовою  частиною  російської,
австро-угорської,  румунської,  польської  буржуазії,  і
 1  М  а  н  у  ї  л  ь  с  ь  к  и  й  Д.  3.  Українсько-німецькі  націоналісти  на
службі  у  фашистської  Німеччини.  К-,  Держполітвидав  УРСР,
1945,  с.  17.
 11

ніколи  не  була  революційним  класом.  Українська  бур¬
жуазія,  виразниками  інтересів  якої  були  українські  наці¬
оналісти,  намагалась  використати  національно-визволь¬
ний  рух  українського  народу  в  своїх  класових  інтересах:
для  посилення  експлуатації  українських  трудящих  і  збе¬
реження  поміщицько-капіталістичного  рабства.  Страх
перед  революційним  рухом  примушував  українських  по¬
міщиків,  капіталістів  і  куркулів  шукати  підтримку
у  буржуазії  інших  націй,  торгувати  інтересами  україн¬
ського  народу,  аби  тільки  зберегти  своє  панування  над
трудящими.  В.  І.  Ленін  рекомендував  ставити  питання
древніх  мудреців  Сиі  Ьопо?  (в  чиїх  інтересах?)  та  Сиі
ргобезі:?  (кому  вигідно?),  якщо  мова  йшла  про  той  чи
інший  політичний  рух.  «Коли  справа  стосується  класо¬
вих  прибутків,—  зазначав  В.  І.  Ленін,—  буржуазія  про¬
дає  батьківщину  і  вступає  в  торгашеські  угоди  проти
свого  народу  з  якими  завгодно  чужоземцями»  -1.
 «Український  націоналізм  ніколи  не  був  національ¬
ним,—  писав  Д.  3.  Мануїльський,—  бо  він  завжди  об¬
слуговував  інтереси  чужоземних  пануючих  класів.  Він
ніколи  не  був  самостійним,  він  ніколи  не  орієнтувався
на  сили  власного  народу,  а  орієнтувався  на  багнети  чу¬
жинців»  2.  Влучну  характеристику  українському  буржу¬
азному  націоналізму  дав  прогресивний  український  пуб¬
ліцист  Юрій  Косач:  «Із  здоровими  народними  рухами
визволення  цей  націоналізм,  очевидно,  не  має  нічого
спільного»  3.
 Історичний  досвід  показав,  що  українські  буржуазні
націоналісти  ніколи  не  представляли  всю  українську  на¬
цію,  а  лише  панівну,  експлуататорську  верхівку.  «Наші
 ‘Ленін  В.  І.  Повн.  зібр.  тв„  т.  37,  с.  10.
 4 	Мануїльський  Д.  3.  Українсько-німецькі  націоналісти  на
службі  у  фашистської  Німеччини,  с.  18.
 3  Косач  Юрій.  Від  феодалізму  до  неофашизму.  Нью-Йорк,  1962,
с.  ЗО.
 12

ундофашистські  пани,—  писала  з  цього  приводу  прогре¬
сивна  західноукраїнська  газета  «Сель-Роб»  у  1931  ро¬
ці,—  що  так  багато  кричать  про  національну  єдність,
хочуть  українського  робітника  тримати  на  ланцюгу».
 А  тримати  на  ланцюгу  український  трудовий  народ
було  справою  нелегкою.  Трудящі  України,  страждаючи
під  ярмом  визискувачів,  прозрівали,  єднались  і  висту¬
пали  проти  експлуататорів.
 Хвиля  революції  пробудила  до  життя  колосальні  на¬
родні  маси.  Страйки,  політичні  демонстрації,  бої  на
барикадах  проходили  під  керівництвом  більшовицьких
організацій.
 Під  час  революції  1905—1907  років  на  Україні  від¬
булись  запеклі  барикадні  бої  у  Катеринославі,  Харкові,
Києві,  Луганську,  Одесі,  селянські  виступи  на  Чернігів¬
щині,  Харківщині  та  Полтавщині,  повстання  матросів
на  броненосці  «Потьомкін»,  масовий  жовтневий  страйк,
який  охопив  усі  міста  України.
 Робітничий  клас  України  як  складова  частина  проле¬
таріату  Росії  показав  себе  у  революції  як  велика  рево¬
люційна  сила,  здатна  повалити  капіталістичний  лад  і  за¬
хистити  інтереси  трудящих.  Бідніше  селянство  України
виступило  як  надійний  союзник  робітничого  класу,  його
однодумець  і  побратим.
 На  революцію  1905—1907  років  у  Росії  з  великим
захопленням  дивилися  трудящі  всього  світу.  Вона  ви¬
кликала  могутню  хвилю  солідарності  трудящих  західно¬
українських  земель,  які  знемагали  під  гнітом  Австро-
Угорщини.  У  січні—березні  1905  року  робітничі  збори
і  мітинги,  що  переростали  в  демонстрації,  відбулися
у  Львові,  Перемишлі,  Дрогобичі,  Станіславі,  Тернополі,
Чернівцях,  Коломиї,  Бродах  та  інших  містах  і  селах.
Трудящі  захоплено  вітали  революцію.  Страйковий  рух
1906  року  охопив  усю  Галичину.
 13

Лавина  людського  гніву  смертельно  налякала  па¬
нуючі  верстви,  які  виступали  проти  національно-визволь¬
ної  боротьби  народних  мас.
 «УСУСИ»І«ЕСЕСИ»
 У  липні  1Э14  року  почалася  перша  світова  війна.
Вона  охопила  цілі  континенти.  Трудящі  різних  націо¬
нальностей  вбивали  один  одного  заради  інтересів  купки
капіталістів.  Кривава  бойня  загубила  понад  10  мільйо¬
нів  людських  життів,  покалічила  понад  20  мільйонів
чоловік.
 Війна  була  загарбницькою,  імперіалістичною.  Вона
була  породжена  надзвичайним  загостренням  міжімпе-
ріалістичних  суперечностей  і  готувалась  урядами  та  бур¬
жуазними  партіями  капіталістичних  країн  протягом  де¬
сятиріч.
 Напередодні  першої  світової  війни  світ.  мовби  зупи¬
нився  у  тривожному  чеканні.  Ідеологи  людиноненавис¬
ництві  нацьковували  німців  на  росіян  і  французів,  фран¬
цузів  і  росіян  на  німців  і  т.  д.  Йшла  шалена  ідеологічна
підготовка  до  масових  вбивств  заради  панування  капі¬
талу,  гноблення,  грабежу  і  насильства.  Капіталістична
промисловість  поспішно  готувала  засоби  вбивств.  Гаряч¬
ково  вироблялися  плани  майбутніх  кривавих  злочинів,
газових  атак  і  таборів  смерті.
 Розділена  кордонами  двох  держав,  що  належали  до
різних  блоків,  Україна  повинна  була  стати  ареною  жор¬
стокої  боротьби  імперіалістичних  хижаків.  У  цьому  кри¬
вавому  поєдинку  не  залишалась  осторонь  і  українська
буржуазія.  Як  гриби  після  дощу  виростали  на  Україні
численні  буржуазно-націоналістичні  партії,  організації,
групи.  Ідеологи  українського  буржуазного  націоналізму
галасували  про  боротьбу  за  «соборну  Україну»,  про  Га-
 14

личину  як  «український  П’ємонт»,  навколо  якого  утво¬
риться  українська  буржуазно-націоналістична  держава.
 Завжди  орієнтуючись  на  чужоземні  багнети,  україн¬
ські  буржуазні  націоналісти,  бажаючи  заслужити  якнай¬
більше  поступок  для  задоволення  своїх  класових  інтере¬
сів,  видавали  загарбницькі  цілі  то  одного,  то  другого
блоку  держав  за  програму  «визволення  України».
 В  імперіалістичному  поєдинку  цісарська  Австро-
Угорщина  й  кайзерівська  .Німеччина  намагались  вико¬
ристати  так  звану  «українську  проблему»  в  імперіалі¬
стичній  боротьбі  за  колоніальні  ринки,  за  переділ  світу.
«Українська  проблема»  в  планах  австро-німецьких  ім¬
періалістів  набуває  певного  значення  як  допоміжний
засіб  у  боротьбі  проти  російського  імперіалізму.  Тому
австро-німецькі  імперіалісти,  бажаючи  ослабити  цар¬
ську  Росію  в  майбутній  світовій  війні,  навмисно  обіця¬
ли  деякі  поступки  українському  буржуазно-націоналі¬
стичному  рухові,  щоб  залучити  на  свій  бік  українських
націоналістів.  Так,  спадкоємець  австро-угорського  пре¬
столу  Франц-Фердінанд  явно  загравав  з  українськими
буржуазно-націоналістичними  діячами  Західної  України,
обіцяючи  їм  розширення  прав  українців  у  Галичині,
створення  автономного  управління  тощо.  Напередодні
першої  світової  війни  імператор  Франц-Йосиф  І  видав
рескрипт,  який  дозволяв  деякі  поступки  в  розвитку
культури.  Все  це  демонстративно  рекламувалось  і  про¬
пагувалось  не  без  допомоги  українських  буржуазних  на¬
ціоналістів.  Слід  зазначити,  що  ці  обіцянки  цісаря  не
стосувались  трудящих  мас  Галичини,  які  терпіли  важ¬
кий  соціально-економічний  гніт.
 Зловісну  роль  у  буржуазно-націоналістичному  психо¬
зі  відіграла  згадана  вище  теорія  «українського  П’ємон¬
ту»,  висунута  верховодами  українського  буржуазного
націоналізму.  Згідно  з  цією  «теорією»  пригноблена  ав-
стро-угорською  монархією  Галичина  нібито  являла
 15

собою  центр  боротьби  за  об’єднання  всіх  українських
земель.  «Теорія»  виражала  імперіалістичні  прагнення
австро-угорської  монархії  до  загарбання  всієї  України.
 Великий  Каменяр  Іван  Франко  гнівно  викривав
у  своїх  творах  «п’ємонтизм»  І  вихваляння  Габсбургської
монархії  українськими  буржуазними  націоналістами:
«...ми  не  забуваємо  і  не  сміємо  забувати,  що  головна
сила,  головне  ядро  нашого  народу  є  в  Росії,  що  там
повстали  і  працювали  та  й  працюють  найбільші  талан¬
ти  нашого  письменства,  найкращі  робітники  нашої  на¬
уки,  що  там,  а  не  в  Австрії,  помимо  всяких  тисків  ви¬
росло  найкраще  з  усього,  чим  може  нині  повеличатися
наша  духовна  скарбниця,  що  натомість  у  Австрії  поми¬
мо  хваленої  опіки  (вона  на  дуже  сорокатім  коні  їздила)
деревце  нашого  духовного  і  політичного  життя  вийшло
мізерною  карлючкою,  покритою  поганими  коростами  та
грибами,  а  зате  дуже  рідкими  і  дрантивими  плодами»
 Буржуазно-націоналістична  пропаганда  активно  по¬
ширювала  шовіністичні  настрої  проти  єдинокровних  бра¬
тів  українців  —  російського  та  білоруського  народів.
Націоналісти  видумали  легенду  про  «особливий»  шлях
розвитку  України.  Один  із  «отців»  українського  буржу¬
азного  націоналізму  і  лютий  ненависник  трудового  на¬
роду  М.  Грушевський  твердив,  що  російський,  україн¬
ський  та  білоруський  народи  йшли  в  своєму  історичному
розвитку  «в  більшості  випадків  абсолютно  різними
дорогами,  які  мали  більше  відмінностей,  ніж  подіб¬
ностей».
 Націоналістична  демагогія  верховодів  української
буржуазії  напередодні  першої  світової  війни  посилюва¬
ла  ці  настрої.  Особливо  зловісну  роль  у  роздмухуванні
шовіністичних  настроїв  відіграла  галицька  буржуазна
інтелігенція.  Свідок  цих  подій,  згодом  видатний  радян-
 1  Ж.  «Житє  і  слово»,  1896,  кн.  З,  с.  166.
 16

ський  письменник  Мирослав  Ірчан  дав  галицькій  інте¬
лігенції  надзвичайно  вдалу  характеристику:  «Галицька
інтелігенція...  Надута,  із  надзвичайною  зарозумілістю
(Європа  ж!),  нещирою  наївністю,  «безкласовою  політи¬
кою»  (фактично  класовою  —  буржуазною!),  пустою
гордістю  на  культурність  і  п’ємонтизм,  собачою  прив’я¬
заністю  за  клаптик  особистої  вигоди,  зрадою  «найсвяті-
ших  ідеалів»  і  характерним  потиранням  рук  («ах,  на¬
род,  наш  рідний  народ!»)  і  вкінці  —  крикливим:  «Ми
бідна  нація!  В  нас  нема  своїх  панів,  своєї  шляхти!»  —
галицька  буржуазія  відповідно  впливала  на  широкі  ма¬
си  трудящих,  що  економічно  були  залежні  від  неї,  вико¬
ристовуючи  для  цього  теж  інтелігенцію...»  1.
 Саме  в  Галичині,  в  середовищі  націоналістично  на¬
строєних  буржуазних  верств,  утвердилась  так  звана
«доктрина  бойового  націоналізму»,  про  що  пізніше  кри¬
чали  бандерівські  поплічники.  Недарма  буржуазно-на¬
ціоналістичні  ідеологи  називали  Галичину  «кузнею»  ук¬
раїнського  буржуазного  націоналізму.
 Наприкінці  1912  року,  коли  антиросійський  психоз
в  Австро-Угорщині  досяг  кульмінації,  уряд  Австро-Угор¬
щини  вніс  на  розгляд  парламенту  мобілізаційні  законо¬
проекти.  Цьому  передували  збори  представників  укра¬
їнських  націоналістичних  партій,  які  вирішили  в  разі
воєнного  конфлікту  з  Росією  рішуче  стати  на  бік  Ав¬
стро-Угорщини.  Мітинги  та  демонстрації  на  підтримку
агресивного  зовнішньополітичного  курсу  австро-угор-
ського  уряду  українські  буржуазні  націоналісти  органі¬
зували  в  багатьох  населених  пунктах  Східної  Галичини,
Буковини  і  Закарпаття.
 На  початку  липня  1913  року  українські  буржуазні
націоналісти  скликали  у  Львові  так  званий  «всеакаде-
 11  Ірчан  Мирослав.  Вибрані  твори  в  2-х  томах.  Т.  І.  К.,  Держ-
видав  худ.  літ.,  1958,  с.  359.
 2  В.  Масловський
 17

мічний  конгрес  молоді»,  на  якому  схвалили  резолюцію,
складену  горезвісним  ідеологом  українського  буржуаз¬
ного  націоналізму  Д.  Донцовим.  У  резолюції,  зокрема,
підкреслювалась  необхідність  пропаганди  політичного
сепаратизму  України,  відокремлення  її  від  Росії  і  об’єд¬
нання  з  українськими  землями  Галичини  під  зверхністю
Австро-Угорської  монархії.  Виступаючи  на  цьому  збори¬
щі,  Донцов  доводив,  що  «інтереси  нації»  зв’язані  не
з  Росією,  а  з  Троїстим  союзом,  і  закликав  до  активної
«антимосковської»  агітації  і  поширення  «ідеї  австро-
славізму».
 Шовіністичні  ідеї  Донцова,  його  людиноненавис¬
ницькі  промови  в  їдальні  «Академічного  дому»,  в  ка¬
в’ярні  «Де  ля  пе»  та  інших  місцях  мали  вплив  на  час¬
тину  інтелігенції  та  студентської  молоді  Галичини,
одурманену  цісарсько-п’ємонтистським  патріотизмом.
Навколо  Донцова  групувалися  найбільш  реакційні  чор¬
носотенно-погромницькі  елементи.
 У  березні  1913  року  з  дозволу  австро-угорського  ці¬
саря  українські  буржуазні  націоналісти  створили  в  Га¬
личині  «стрілецькі  товариства»,  або  товариства  так  зва¬
ного  «Українського  січового  союзу»,  які  згодом  прийня¬
ли  крикливу  назву  «Українські  січові  стрільці»  (УСС,
«усуси»  або  «усусуси»).  Назва  ця  виникла  не  випадково.
Українська  буржуазія,  знаючи  про  велику  повагу  укра¬
їнських  трудящих  до  героїчного  минулого,  зокрема  до
Запорізької  Січі,  прагнула  демагогічно  зіграти  на  почут¬
тях  політично  відсталих  людей.  Створення  напіввійсько¬
вих  формувань  з  націоналістично  настроєної  молоді
з  середовища  української  міської  буржуазії  і  куркуль¬
ства  означало  реалізацію  «доктрини  бойов,ого  націона¬
лізму»  —  здійснення  кривавих  .акцій  проти  українського
народу.
 Неабияку  роль  в  організації  «стрілецьких  товариств»
відіграли  духовні  отці  уніатської  церкви  на  чолі  з  мит¬
 ів

рополитом  Шептицьким.  Ненавидячи  трудящих  і  всіма
силами  прагнучи  тримати  їх  у  рабській  покорі,  ці  мра¬
кобіси  запопадливо  старалися  здійснити  волю  цісаря
і  ідею  «українського  П’ємонту».  «Вони,—  визнавали  на¬
віть  деякі  буржуазні  автори,—  старалися  «всіма  силами
приподобатися  центральному  правительству  і  з  психоло¬
гією  раба  робили  все,  що  тільки  останнє  задумало».  їм
був  характерний  «...галицький  (властиво  австро-україн-
ський)  уніатсько-попівський  патріотизм..,  повна  політич¬
на  безхарактерність,  громадський  консерватизм,  наїв¬
ний,  хамський  аристократизм..,  згірдливе  відношення
до  мужика  з  його  мовою,  вороже  відношення  до  всього
нового...»  Все  це  творилось  з  метою  виконання  запові¬
ту  папи  Урбана  VIII:  «О  мої  рутени,  через  вас  я  споді¬
ваюсь  повернути  весь  Схід».
 На  початку  першої  світової  війни  командування  ав-
стро-угорської  армії  спільно  з  утвореним  у  Львові  бло¬
ком  галицьких  буржуазно-націоналістичних  партій  під
назвою  «Головна  українська  рада»  і  елітою  уніатської
церкви  сформували  військові  підрозділи  УСС,  ядром
яких  стали  кадри,  підготовлені  товариствами  УСС.  «Ра¬
да»  в  опублікованому  3  серпня  1914  року  «Маніфесті»
закликала  населення  краю  виступити  на  боці  Австро-
Угорщини  та  заявила  про  своє  політичне  кредо:  «Побі-
да  австро-угорської  монархії  буде  нашою  побідою».
 Вдалу  характеристику  УСС  дали  пізніше  самі  націо¬
налістичні  верховоди.  Зокрема,  «історіограф»  січових
стрільців  і  ОУН  В.  Кучабський  в  «Історії  січових  стріль¬
ців»,  виданій  в  1937  році  у  Львові,  писав,  що  створення
УСС  мало  дві  «цілком  суперечливі»  ідеї  —  «самостійни¬
цько-державницьку  й  австрійсько-лоялістичну,  які  на
практиці  сплелися  в  поглядах  чи  не  величезної  біль¬
шості  членів  і  організаторів  різних  «стрілецьких»  това¬
риств  в  одно,  і  в  їхніх  думках  український  національ-
'ний  інтерес  цілком  покрився  з  австрійським  державним
 2*
 19

інтересом,  не  лише  ослаблюючи,  а  навпаки,  скріплюючи
масовий  український  (читай:  націоналістичний.—В.  М.)
австрофільський  лоялізм  у  Галичині».  Автрофільський
лоялізм  української  буржуазії  в  Галичині  ставив  і  да¬
лі  на  коліна  галицького  робітника  і  галицького  селя¬
нина
 ьуржуизно-націоналістична  пропаганда  вбивала  у
політично  відсталі  голови  січових  стрільців  ідеї  шові¬
нізму  і  людиноненависництва.  «Сприяти  непереможній
австрійській  армії  в  її  благородному  прагненні...  визво¬
лити  Україну»  —  кричали  на  кожному  кроці  націоналі¬
стичні  гасла.  На  вагонах,  в  яких  стрільців  відправляли
на  фронт,  великими  літерами  було  написано:  «іесіет
Кизз  —  еіп  зсНизз!)  («Кожного  росіянина  —  пристрель!»).
 Обдурені  націоналістичною  пропагандою,  представ¬
ники  галицьких  робітників  і  селян  сліпо  виконували
накази  тих,  що  служили  монархії  Габсбургів  і  Гоген-
цоллернів.  Тому  Мирослав  Ірчан  і  писав  з  приводу
цього:  «Ми  були  сліпі,  хоч  очі  мали  здорові».
 Ідеологічне  керівництво  підрозділами  УСС  «Головна
українська  рада»  покладала  на  створену  нею  «Україн¬
ську  бойову  управу».  Лідери  українських  буржуазно-
націоналістичних  організацій  запрошували  на  пост  ко¬
мандуючого  «українським  легіоном»  польського  графа
Станіслава  Шептицького,  рідного  брата  уніатського  ми¬
трополита.  Але  шляхетний  граф  відмовився  від  такої
почесті  і...  перейшов  до  польських  легіонів  Пілсудсько-
го.  О,  як  захлинались  від  радості  «батьки  народу»
в  Галичині,  коли  наприкінці  війни  командуючим  легі¬
оном  УСС  був  призначений  Вільгельм  Габсбург  —  на¬
щадок  німецької  імператорської  династії,  якого'  вони
ласкаво  називали  Василем  Вишиваним!  Це  був  один
із  виявів  буржуазно-націоналістичної  «романтики»  «ук¬
раїнського  лицарства».
 20

Легіон  січових  стрільців  використовувався  австро-
угорським  командуванням  на  Східному  фронті  проти
царської  Росії.  Окремі  загони  засилались  у  тил  росій¬
ських  військ,  з  диверсійними  і  пропагандистськими  ці¬
лями  —  розклад  військ,  порушення  тилових  комуніка¬
цій,  поширення  проавстрійської  пропаганди  серед  укра¬
їнців  Східної  України.  Понад  600  січовиків  працювали
в  різних  спецслужбах  Австро-Угорщини  і  Німеччини,
150  з  них  були  у  створеному  в  перші  дні  війни  україн¬
ському  відділі  цензури  —  центральному  апараті  шпи¬
гунської  служби.  Основна  націоналістична  «ідея»  вили¬
лась  у  формулу:  «Через  Відень  на  Київ».
 Формування  УСС  роз’їдали  гострі  класові  протиріч¬
чя.  Буржуазно-націоналістичне  керівництво  представля¬
ло  пануючу  верству  українського  населення,  рядові
стрільці  —  пригноблених  і  змучених  нуждою  галицьких
трудящих.  Класові  інтереси  цих  двох  груп  були  гостро
антагоністичними:  прості  солдати  не  поділяли  шовіні¬
стичних  настроїв  офіцерства.  Вже  на  початку  війни
загони  січових  стрільців  не  виконували  наказів  офіцерів
і  уніатських  капеланів  та  масово  здавалися  в  російський
полон.  Тому  не  випадково  австро-угорське  командуван¬
ня  змушене  було  відвести  залишки  УСС  в  глибокий  тил.
 Народ  почав  розуміти  зрадницькі  інтереси  україн¬
ських  буржуазних  націоналістів.  Згуртовуючись  навколо
партії  Леніна,  робітники  і  селяни  виступали  проти  сво¬
їх  визискувачів.  Напередодні  першої  світової  війни
В.  І.  Ленін  закликав  трудящих  України  на  шлях  рево¬
люційної  боротьби  проти  російського  самодержавства
і  проти  Габсбургської  монархії.  Він  писав,  що  партія
більшовиків  поставила  своїм  завданням  «пробудити,
просвітити  і  розворушити  українців  і  австрійських,  і
російських»  К
 1  Л  е  н  і  н  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  т.  25,  с.  65.
 21

Велика  Жовтнева  соціалістична  революція  сколихну¬
ла  і  пролетаріат  України.  Народ  активно  захищав  її
завоювання.  Цей  революційний  спалах  досяг  і  західно¬
українських  земель.  З  Леніним  у  серці  український
трудовий  народ  увійшов  у  революцію,  з  Леніним  у  серці
відстояв  її  завоювання.
 У  буремні  дні  соціалістичної  революції  українські
буржуазні  націоналісти  ідуть  на  нові  політичні  аван¬
тюри  і  злочини  проти  трудящих.  Використовуючи
наявність  на  Україні  німецьких  штиків,  прийнявши  про-
німецьку  орієнтацію,  різношерстні  буржуазно-націона¬
лістичні  партії,  організації  і  групки  об’єднуються  з  метою
боротьби  проти  народу.  Націоналістичні  «ідеали»  поча¬
ли  вирішуватись  німецькими  багнетами.  Одночасно  ук¬
раїнська  буржуазія  звернулася  до  урядів  Великобрита¬
нії  і  Франції,  слізно  прохаючи  у  них  підтримки  у  бо¬
ротьбі  з  «червоною  революцією».
 Створена  в  період  Лютневої  революції  буржуазно-
націоналістична  Центральна  рада  на  чолі  з  ідеологом
українського  буржуазного  націоналізму  М.  Грушевським
у  жовтні—грудні  1917  року  почала  збирати  націоналі¬
стично-куркульські  банди  для  боротьби  проти  револю¬
ційних  робітників  і  селян  України.  Наприкінці  1917  року
були  створені  загони  «січових  стрільців»,  які  комплек¬
тувались  з  колишніх  військовополонених  галичан  і  кур¬
кульсько-націоналістичних  елементів  з  Наддніпрянської
України.  Січові  стрільці  були  головною  опорою  Цент¬
ральної  ради  і  використовувались  в  основному  в  караль¬
них  операціях  проти  трудящих.  Вони  по-звірячому  роз¬
правились  з  робітниками  заводу  «Арсенал»  під  час
Київського  січневого  збройного  повстання  в  1918  році,
здійснили  погром  у  Київській  Раді  профспілок,  розгро¬
мили  селянський  з’їзд  у  Полтаві,  провели  ряд  каральних
експедицій  проти  революційних  селян.  «Лицарями  со¬
борної  України»  називали  їх  українські  буржуазно-на-
 22

ціоналістичні  верховоди.  Пізніше,  вже  у  20—ЗО  роках,
буржуазно-націоналістичні  автори  вихваляли  банди  сі¬
чових  стрільців,  які  «вогнем  і  мечем»  плюндрували  ук¬
раїнську  землю,  «кров’ю  здобували  соборну  Україну»,
називаючи  це  кровопускання  «історичним  експеримен¬
том»  «майбутньої  моці  бойового  націоналізму».  «Істо¬
ричні  експерименти»  народного  кровопускання!  Яка  ди¬
вовижна  і  страшна  іронія!
 29  квітня  1918  року  Центральна  рада  була  розігнана,
і  до  влади  прийшов  великий  український  поміщик,
колишній  царський  генерал  Павло  Скоропадський,  який
називав  себе  «гетьманом  української  держави».  Став¬
леник  німецьких  імперіалістів,  Павло  Скоропадський  не
відмовлявся  і  від  орієнтації  на  російських  монархістів.
Користуючись  цілковитою  підтримкою  гетьманського
уряду,  поміщики  і  капіталісти  повели  шалений  наступ
проти  трудящих  України.  Масові  екзекуції  селян,  сис¬
тематичні  каральні  експедиції  проти  трудящих  України
були  звичайним  явищем  того  часу.  З  допомогою  «рід¬
ної»  жандармерії,  «рідних»  катів  і  тюрем,  «рідного»
терору  українські  буржуазні  націоналісти  творили  свою
«рідну  соборну  державність».  Один  із  керівників  Цент¬
ральної  ради  і  Директорії  В.  Винниченко  у  книзі  «Від¬
родження  нації»  визнавав:  «Ми  тримались  лише  з  до¬
помогою  німецьких  імперіалістів».  А  далі  в  припадку
вождівської  істерії  і  безсилля  одним  духом  розкрив
всю  підступність  і  злочинність  дій  українських  буржу¬
азних  націоналістів  проти  народу:  «Треба  чесно,  одвер-
то  і  щиро...  пригадати  нашу  зраду  народних  інтересів.
«Патріотизм»  наш  був  зрадницький,  руйнуючий  наше
національне  відродження,  класовий,  егоїстичний,  жор¬
стокий  і  злочинний.  Цей  патріотизм  хоче  не  нашої
державності,  ...  а  державності  з  чужими  нашій  нації
панами,  попами  і  бюрократами,  з  усіма  органами
пануючих  класів...»  Цього  «визнання»  не  могли  йому
 23

пізніше  пробачити  ні  його  колишні  «соратники»,  ні  їх
послідовники  з  буржуазно-націоналістичного  табору.
 Жорстокій  буржуазно-націоналістичній  експлуатації,
грабіжництву,  терору  і  знущанням  німецько-австрій¬
ських  окупантів  і  українських  буржуазних  націоналістів
український  народ  оголосив  війну.  Під  керівництвом
Комуністичної  партії  на  Україні  розгорнувся  масовий
повстанський  рух.  Могутнє  піднесення  визвольної  бо¬
ротьби,  революція  в  Німеччині,  розклад  окупаційних
військ  спричинились  до  провалу  колоніальних  планів
австро-німецьких  імпералістів  на  Україні.  Почалось  ма¬
сове  вигнання  загарбників  з  української  землі.  Згодом
революційні  маси  розгромили  бандитські  формування
націоналістичної  Директорії  і  вигнали  її  недобитки  на
чолі  з  отаманом  Петлюрою  за  межі  країни.
 Восени  1918  року  Австро-Угорська  імперія  розпала¬
ся.  Українські  буржуазні  націоналісти  в  Східній  Гали¬
чині  в  листопаді  1918  року  створили  так  звану  Західно¬
українську  народну  республіку  (ЗУНР),  президентом,
а  потім  диктатором  якої  став  запеклий  буржуазний
націоналіст  Є.  Петрушевич.  Внутрішню  політику  «уряд»
цієї  «народної  республіки»  проводив  в  інтересах  капі¬
талістів,  поміщиків  і  куркульства,  активно  борючись
проти  революційного  руху.  Як  і  раніше,  в  Східній  Гали¬
чині  діяли  австро-угорські  закони,  польові  суди  чинили
криваві  розправи  над  повсталими  робітниками,  селя¬
нами  і  солдатами.  В  зовнішній  політиці  «уряд»  ЗУНР
орієнтувався  на  Антанту.
 Наприкінці  1918  року  «уряд»  ЗУНР  на  основі  за¬
лишків  УСС  і  проведеної  мобілізації  створив  військові
формування,  які  прийняли  назву  «Українська  Галицька
армія»  (УГА).  Підрозділи  січових  стрільців  у  її  складі
були  організуючим  ядром  і  складали  окрему  бригаду.
Воєнні  дії  УГА  проти  військ  буржуазно-поміщицької
Польщі,  яка  прагнула  загарбати  Східну  Галичину,  ве-
 24

лися  зунрівськими  верховодами  мляво,  по-зрадницько¬
му.  «Уряд»  ЗУНР  двічі  відкидав  пропозиції  уряду  Ра¬
дянської  України  про  спільну  боротьбу  проти  польських
окупантів.  А  тимчасом  намагався  створити  військовий
заслон  як  проти  Радянської  республіки  та  її  Червоної
Армії,  так  і  проти  Радянської  Угорщини.
 Зате  частини  УГА  «уряд»  ЗУНР  активно  використо¬
вував  у  боротьбі  проти  революційного  руху  в  Східній
Галичині.  Так  було  потоплено  в  крові  Дрогобицьке
збройне  повстання  1919  року,  виступи  селян  на  Терно¬
пільщині  та  інші  виступи  трудящих  мас.  Так  галицькі
націоналістичні  вожді  творили  «український  П’ємонт»,
будували  «соборну,  від  нікого  незалежну,  Україну».
 Мобілізовані  в  частини  УГА  з  допомогою  брехливої
націоналістичної  пропаганди,  галицькі  робітники  і  селя¬
ни  швидко  розпізнавали  класове  обличчя  вождів  ЗУНР
і  УГА.  У  Золочеві,  Коломиї,-  Тернополі,  Самборі,  Стані¬
славі  відбулись  виступи  солдат  проти  контрреволюцій¬
ного  керівництва  УГА.  Створювались  солдатські  рево¬
люційні  комітети,  активізувалося  галицьке  селянство.
 В  липні  1919  року  формування  УГА  під  ударами
переважаючих  сил  білополяків  перейшли  Збруч  і  об’єд¬
налися  з  недобитками  петлюрівських  банд,  що  перехо¬
вувались  від  народного  гніву  в  Румунії.  Галицькі  фор¬
мування  УГА  і  «січові  стрільці»  стали  ядром  збройних
сил  петлюрівщини.  16  липня  1919  року  об’єднані  фор¬
мування  почали  наступ  на  Київ.  «Українська  буржуа¬
зія  (посилаючи  УГА  на  Київ.—  В.  М.)  робила  це  свідо¬
мо,—  писала  в  1930  році  газета  «Сила»  —  орган
КПЗУ,—  стрільці  галицької  армії  —  несвідомо.  Україн¬
ська  буржуазія  осталась  вірна  своїм  класовим  інтере¬
сам.  Тільки  клич  тепер  трохи  змінився,  став  ясніший.
Клич  української  буржуазії  тепер  такий:  через  Варшаву
на  Київ».
 25

Це  був  підлий  удар  у  спину  радянських  військ,  які
боронили  Україну  від  навали  білогвардійських  армій.
А  6  листопада  1919  року  буржуазно-націоналістичне
керівництво  УГА  підписало  з  генералом  Денікіним
угоду  про  спільні  дії  проти  Радянської  республіки.
 На  початку  1920  року  Червона  Армія  разом  з  пар¬
тизанськими  загонами  розгромила  денікінців  і  петлю¬
рівців  і  визволила  Україну.  Недобитки  петлюрівських
військ  поспішно  втекли  на  територію  буржуазно-помі¬
щицької  Польщі.
 Контрреволюційні  дії  буржуазно-націоналістичного
командування  УГА  ніколи  не  відображали  настроїв
основної  маси  мобілізованих  робітників  і  селян  Західної
України.  В  той  час,  коли  офіцерство  УГА  стало  на
шлях  прямих  антинародних  злочинів,  розглядаючи  вій¬
ну  проти  Радянської  України  як  засіб  здійснення  своїх
буржуазно-націоналістичних  інтересів,  солдати  УГА,
втративши  віру  в  твердження  буржуазно-націоналіс¬
тичного  керівництва,  ставали  на  шлях  боротьби  проти
контрреволюційного  офіцерства  або  вдавалися  до  де¬
зертирства.  Основна  маса  солдатів  і  січових  стрільців
УГА  під  впливом  ідей  Великої  Жовтневої  соціалістич¬
ної  революції  перейшла  на  бік  Червоної  Армії.  З  цих
підрозділів  було  створено  три  бригади  під  загальною
.назвою  ЧУГА  (Червойа  Українська  Галицька  армія),
які  взяли  участь  у  боротьбі  проти  білополяків  навесні
1920  року.
 Проте  контрреволюційному  офіцерству,  яке  залиша¬
лось  у  складі  ЧУГА,  вдалося  дезорганізувати  і  обдури¬
ти  частину  підрозділів  і  привести  до  нової  трагедії.
В  квітні  1920  року  дві  бригади  ЧУГА  відкрили  фронт
противнику.  Частина  солдатів,  що  не  піддалася  буржу¬
азно-націоналістичній  пропаганді,  прорвала  вороже
кільце  і  з’єдналася  з  Червоною  Армією.  Залишки  двох
бригад  були  розформовані  білопольським  командуван-
 26

ням  і  кинуті  в  табори  для  військовополонених.  Лише
інезначній  частині  цих  військ  вдалося  прорватися  на
територію  Чехословаччини,  де  їх  було  інтерновано  бур¬
жуазним  урядом  цієї  країни.
 У  20—30-ті  роки  Комуністична  партія  Західної  Укра¬
їни,  ведучи  активну  революційну  боротьбу  проти  бур¬
жуазно-націоналістичного  мракобісся,  роз’яснювала  тру¬
дящим  справжню  суть  УСС,  СС,  УГА.  Починаючи
з  3  серпня  1930  року,  орган  КПЗУ  —  газета  «Сила»  —
почала  друкувати  матеріали  під  рубрикою  «На  суд
стрілецтва».  На  сторінках  газети  виступали  із  спогада¬
ми  колишні  січові  стрільці,  які  викривали  підступні  зло¬
чини  українських  буржуазних  націоналістів,  що  шля¬
хом  обману  і  зради  кинули  робітників  і  селян  Західної
України  на  братовбивчу  війну  проти  Радянської  Украї¬
ни.  Боротьба  УГА,  констатувала  газета  «Сила»,  була
«боротьбою  проти  національного  визволення».  Виразну
характеристику  націоналістичному  січовому  стрілецтву
дав  колишній  січовий  стрілець,  а  пізніше  письменник-
комуніст  Василь  Бобинський:  «Шлях  українського  січо¬
вого  стрілецтва  стає  одним  з  найтяжчих  прокльонів
у  житті  східногалицького  українського  громадянства»  К
 Велика  Жовтнева  соціалістична  революція  посилила
І  прискорила  процес  консолідації  революційних  сил  на
західноукраїнських  землях,  згуртувала  їх  навколо  ко¬
муністичних  організацій  і  повела  на  боротьбу  за  вста¬
новлення  Радянської  влади  та  возз’єднання  з  Радян¬
ською  республікою.
 Виявом  величезного  революційного  піднесення  стали
Дрогобицьке  збройне  повстання  у  квітні  1919  року,  се¬
лянські  повстання  у  багатьох  повітах  Східної  Галичини.
Влітку  1920  року  Червона  Армія  вступила  на  західно¬
українські  землі,  несучи  робітникам  і  селянам  визво-
 1  Ж.  «Нова  культура»,  1923,  №  6,  с.  39.
 27

лення  від  соціального  і  національного  гноблення.  Га¬
лицький  революційний  комітет,  Галицька  Радянська
Республіка,  проголошення  Радянської  влади  у  більшості
повітів  Східної  Галичини—вершина  цих  героїчних  днів.
Тисячі  полум’яних  революціонерів-галичан  мужньо  би¬
лися  на  фронтах  громадянської  війни.  Героїчну  сто¬
рінку  в  історію  громадянської  війни  вписали  Галицький
полк  і  загони  ЧУСС  (червоних  українських  січових
стрільців),  що  громили  білополяків.  Буремні  роки  сфор¬
мували  з  багатьох  колишніх  січових  стрільців  мужніх
борців  за  щасливу  долю  трудящих.  Серед  них  —  кому¬
ністи  С.  Мельничук  і  П.  Шеремета,  видатні  письмен-
ники-комуністи  В.  Бобинський  і  М.  Ірчан,  активні  діячі
Комуністичної  партії  Західної  України  М.  Заячківський
(Косар),  Г.  Іваненко  (Бараба),  В.  Огоновський  та  ба¬
гато  інших  вірних  синів  Батьківщини.
 Буржуазно-націоналістична  авантюра  проти  народу
не  вдалася.  Народні  маси  краю  рішуче  виступили  про¬
ти  інтервенції,  яку  організували  американські,  англій¬
ські  та  французькі  імперіалісти,  а  також  проти  україн¬
ських  буржуазно-націоналістичних  банд,  які  діяли
проти  народу  на  догоду  міжнародній  імперіалістичній
реакції.
 КУЛЬТ  «ЛЮТОГО  БОЖЕВІЛЛЯ»
 «...Розпинать,  а  не  любить  ви  вчили  брата»,—  писав
великий  Кобзар.  І  націоналісти  розпинали,  не  гребуючи
жодними  засобами.  А  за  допомогою  звернулися  до  своїх
«великих»  наставників.  Макіавеллі  вчив  користуватись
будь-якими  засобами  в  досягненні  мети  —  обманом,  та¬
ємним  і  явним  убивством,  зрадою,  клятвовідступництвом:
німецький  реакційний  філософ  Ніцше  —  вчив  елітизму,
расизму,  шовінізму,  крайньому  людиноненависництву;
 28

попередник  Гітлера  —  фашистський  ідеолог  Шпенглер  —
кровопусканню,  що  «возвеличує  націю»;  а  далі  —  різ-
ношерстні  захисники  і  поборники  імперіалізму  —  розен-
берги,  геббельси,  муссоліні,  гітлери...  «Основою  сили
народу,—  писали  ідеологи  українського  буржуазного  на¬
ціоналізму,—  є  ідеї  і  дії  Гітлера,  Муссоліні  і  Франко».
 Звичайно,  що  українська  буржуазія  не  забувала
і  своїх  «рідних»  ідейних  натхненників  —  «творців»
«культу  лютого  божевілля».
 Так  творилася  «соборна  державність».
 Протягом  кількох  десятиліть  вожді  людиноненавис¬
ництва  вправлялися  у  «кристалізації»  «національної
містики».  Ідеологам  українського  буржуазного  націо¬
налізму  на  всіх  етапах  його  розвитку  була  властива
люта  і  ненависть  до  всього  російського.  Безсоромно  під¬
тасовуючи  факти,  фальсифікуючи  історію  українського
.народу,  ці  писаки  висували  на  перший  план  зрадника
Мазепу,  ставленика  кримського  хана  —  авантюриста
Петрика,  ката  українського  народу  Виговського  для
доказів  про  протилежність  українського  і  російського
народів.
 Зневага  до  російського  народу  в  писаннях  Д.  Дон¬
цова  поширювалася  і  на  інші  народи.  Український  на¬
род  оголошується  вищим  за  інші.  Ідеал  державного
устрою  Д.  Донцов  знаходить  у,  фашистській  державі.
А  оскільки  існує  ідеологія,  то  мусять  бути  і  її  вираз¬
ники.  Коновалець  і  Мельник,  Петлюра  і  Полтавець-
Остряниця,  Скоропадський  і  Петрушевич,  Василь  Ви¬
шиваний  (Вільгельм  Габсбург)  і  Бандера,  Лебідь  і
Шухевич  —  представники  «нового  ордену  лицарів»,  що
складали  галерею  «мучеників  за  народну  справу»,
«творців  нової  епохи»,  «великих  українців»,  творців
масового  вбивства  і  мордування,  зрадництва  і  запро¬
данства,  яких  навіки  прокляв  український  народ.  А  за
ними  «лицарі  національного  (націоналістичного.  —
 29

В.  М.)  духу»,  «лицарі  пера»  Грушевський  і  згаданий
вище  Донцов,  Єфремов  і  Винниченко,  Лепкий  і  Мала-
нюк  —  автори  фашистської  ідеології,  братовбивства
і  зради.  Ця  зловісна  генеалогія  зрадництва  набула
в  буржуазно-націоналістичних  колах  надзвичайної  ваги.
 Старовинне  народне  правило  каже:  щоб  знайти
злочинця,  потрібно  встановити,  кому  вигідний  злочин.
Сиі  Ьопо?  Застерігаючи  трудящих  від  довір’я  до  зрад¬
ливої  і  підступної  буржуазії,  В.  І.  Ленін  ще  в  1906  році
писав:  «Історія  учить,  що  панівні  класи  завжди  жерт¬
вували  всім,  чисто  всім:  релігією,  свободою,  батьків¬
щиною,  коли  йшлося  про  придушення  революційного
руху  пригноблених  класів»  *.  Заради  приватновласни¬
цьких,  вузькоегоїстичних,  класових  інтересів  українська
буржуазія  та  її  виразники  —  українські  буржуазні  на¬
ціоналісти  топтали  і  продавали  батьківщину,  ненавиділи
і  мордували  її  народ.
 У  центрі  людиноненависницької  ідеології  і  пропа¬
ганди  «ордену  лицарів»  є  мета  «розігріти  до  білого
національний  шовінізм  і  започаткувати  культ  лютого
божевілля»  (Д.  Донцов),  «чужеє  різати  життя»  (Є.  Ма-
ланюк),  «жорстока  дійсність»  (Ю.  Клен),  «тільки  жор¬
стокість,  терор  і  страх  можуть  принести  нам  владу»
(знову  Донцов),  «наша  влада  повинна  бути  страшною»
(С.  Бандера)  та  інші  божевільні  «теорії».  В  основу  цих
«теорій»  покладалось  «почуття  крові»,  бо  «тільки  кров
закінчує  глибокі  процеси»,  «тільки  кров  вирішує  великі
проблеми»,  «великі  ідеї»  вимагають  крові  (це  вже  слідом
за  Шпенглером)  і  націоналістичний  відгук  цієї  «ідеї»  —
«кожний  народ  повинен  або  їсти  «печеню»,  або  бути
«печенею».
 Тепер  шовіністичну  істерію  продовжує  націоналі¬
стичний  журнал  «Нові  дні»,  що  виходить  у  Торонто
 ‘Ленін  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  т,  13,  с.  285.
 ЗО

(Канада),  беззастережно  стверджуючи,  що  українським
націоналістом  може  вважатися  саме  той,  хто  відстоює
ідею  винищення  російського  та  інших  слов’янських  на¬
родів,  «хто  заперечує  і  відкидає  існування  людства,  як
цілості  взагалі,  і  вважає  всі  інші  нації  за  погній  для
своєї».  Вбивати,  мучити,  катувати  —  ось  ідеал  україн¬
ських  буржуазних  націоналістів.  І  цей  ідеал  оспівував¬
ся  і  розпікався  до  фанатизму.
 Ідея  творення  «соборної»  буржуазно-націоналістич¬
ної  України  шляхом  звірячого  політичного  бандитиз¬
му  —  найголовніша  мета  українського  буржуазного  на¬
ціоналізму.  «Під  певними  умовинами  і  бандитизм  може
стати  порядкуючим  чинником.  Треба  зуміти  лише  його
(бандитизм.—  В.  М.)  упорядкувати,  надати  йому  про¬
відну  ідею,  координувати  його  хаотичні  зусилля...»  —
писав  у  1924  році  в  «Літературно-науковому  віснику»
Д.  Донцов.  Тепер  це  гадюче  сичання  беззастережно  «до¬
повнюють»  багато  «батьків  народу»  за  кордоном,  ствер¬
джуючи  необхідність  бути  «жорстоким,  черствим,  без¬
оглядним».
 Проповідь  жорстокості  і  садизму  була  головним  пи¬
танням  ідеології  українського  буржуазного  націоналіз¬
му  і  звичайним  явищем  націоналістичної  пропаганди.
Націоналістичний  «поет»,  «кривавих  шляхів  апостол»
Є.  Маланюк  закликав  «пропекти  ярим  залізом»,  «ко¬
пирснути  під  ребра  лезом».
 Розбій  і  насильство,  культ  сили,  руйнування,  крово¬
пролиття  —  ось  що  пронизує  всі  писання  українських
буржуазно-націоналістичних  ідеологів.  Один  із  них,  по¬
ет  Ю.  Клен,  оспівував  «дух  завойовництва»,  марево
«нордійської  (!)  лицарської  й  української  духовності»,
«дух  авантюри»,  «гордого  свавілля»,  а  українців
наділяв  рисами  завойовника-конкістадора,  нормана-ві-
кінга,  варяга  чи  самурая.
 Як  близькі  націоналістичні  гасла  «чужеє  різати
 зі

життя»  і  божевільні  писання  Гітлера!  «Ми  хочемо,—
заявляв  Гітлер,—  провести  відбір  верстви  нових  панів,
вільних  від  моралі,  жалості,  верстви,  яка  буде  відчу¬
вати,  що  на  підставі  вищості  своєї  раси  вона  має  право
панувати,  верстви,  яка  зуміє  встановити  і  втримати  без
вагань  своє  панування  над  широкою  масою...  Я  звіль¬
няю  людей  від  обтяжливих  обмежень  розуму,  від  бруд¬
них  і  принизливих  самоотруєнь-осимерами,  що  звуться
совістю  і  моральністю».
 Бойовики  «січей»,  УВО,  УПА,  СБ  та  інших  банд
добре  засвоїли  ці  настанови.  Так,  «літописець»  ОУН
3.  Книш  у  книзі  «Перед  походом  на  Схід»  (ненароком,
звичайно,  і  не  для  повного  осуду  своїх  друзів  і  ком¬
паньйонів  по  зграї)  малює  тип  одного  із  багатьох  пред¬
ставників  націоналістичних  вождів  В.  Турковського.  «На
дні  душі  дрімали  в  ньому  кровожадні  інстинкти,  і  не
бракує  людей,  що  в  ньому  добачують  одну  з  головних
пружин  у  диверсії,  що  перла  до  братовбивства»  *.
 Українськйй  прогресивний  діяч  з  Канади  К.  Дмит¬
рів,  характеризуючи  сучасний  український  буржуазний
націоналізм,  писав  у  книзі  «До  хвиль»:  «Орієнтуючись
на  ірраціональні  сили,  інстинкти,  націоналізм  звернув¬
ся  до  найнижчого,  до  тваринної,  звірячої  природи  в  лю¬
дині».  Ідеалом  українського  буржуазного  націоналізму
став  «дух  середньовіччя»,  коли  «зродиться  стихія  ново¬
го  лицарства,  коли  вийдуть  на  життєву  арену...  ідеали
Бога,  християнського  закону...  тверда  і  жорстока  дійс¬
ність».  Вони  мріяли  про  «нове  середньовіччя»,  в  якому
пануватиме  «влада  заліза»,  нещадна  боротьба,  бунтар¬
ська  сила,  отаманія...  прагнення  до  міцної  влади...  та
шляхетська  жадоба  панування  над  уніформленою  ма¬
сою  плебеїв  у  видатних  індивідуумах».
 1  Цит.  за  кн.:  Терлиця  Марко.  Націоналістичні  скорпіони.  К.,
«Рад.  письменник»,  1963,  с.  ЗО.
 32

Цієї  «уніформленої  маси  плебеїв»  українські  бур¬
жуазні  націоналісти  боялись  і  ненавиділи  її.  Україна
була  для  них  «ханською  бранкою»,  чи  «повією»  (Є.  Ма-
ланюк),  а  український  народ  —  «псом,  що  притулився
біля  чужого  порогу»,  «пилюкою  біля  шляхів  століть»,
«підлою  масою».  «Народ  був  і  буде  рабом»  (Д.  Дон¬
цов).  Україна  народна  була  для  українських  буржуаз¬
них  націоналістів  смертельною  небезпекою.  Вони  мріяли
про  Україну  націоналістичну,  привілейовану,  буржуаз¬
ну.  Україну  панську  і  Україну  рабську.
 Свою  людиноненависницьку  програму  українські
буржуазні  націоналісти  намагалися  завуалювати  без¬
соромною  фальсифікацією  історії,  безглуздим  культом
князів,  гетьманів,  отаманів  і  «героїв»,  бутафорією  ко¬
зацької  романтики,  фейерверками  красивих  легенд  про
«славетне  минуле».  Все  це  одягалось  у  національні  ша¬
ти,  бутафорське  вбрання,  націоналістичні  атрибути,  щоб
«чарувати»  політично  відсталих  трудящих  України.
Проте  тільки  наївних  можна  було  обдурити:  цією  «міс¬
тикою  нового  ордену  лицарів».
 НА  ШЛЯХУ  У  БЕРЛІН
 Розгром  внутрішньої  і  зовнішньої  контрреволюції  на
Україні  позбавив  українських  буржуазних  націоналіс¬
тів  можливості  практично  втілити  свої  маніячні  ідеї.
Центральна  рада,  гетьманат,  Директорія,  УНР,  ЗУНР
та  інші  буржуазно-націоналістичні  «уряди»,  роблячи
ставку  на  капіталістів,  поміщиків,.  куркулів  і  міжна¬
родний  імперіалізм,  показали  справжню  суть  ідеології
та  політики  українських  буржуазних  націоналістів.  Гра¬
ючись  у  «новоявлених  лицарів»,  вони  стали  лицарями
погромів,  розбою  та  кривавого  терору  проти  україн¬
ського  трудового  народу.  Прокляті  народом,  вони  були
 З  В.  Масловський
 33

зметені  революційною  грозою  як  мерзенні  класові  во¬
роги.
 Залишки  буржуазно-націоналістичної  контрреволю¬
ції,  різні  «січі»,  петлюрівські  та  гайдамацькі  курені,
уламки  націоналістичних  партій  і  організацій  опинили¬
ся  за  кордоном,  під  крилом  реакційних  імперіалістичних
кіл  Заходу.  Особливо  прихильне  ставлення  вони  відчу¬
ли  у  буржуазній  Польщі.  Шовіністичні  і  націоналістичні
кола  Польщі  мали  на  меті  використати  українських
буржуазних  націоналістів  у  боротьбі  проти  революцій¬
них  мас  Галичини  і  Волині  та  в  підступних  діях  проти
СРСР.  Українські  буржуазні  націоналісти  отримали
свободу  дій,  високооплачувані  посади  в  державних  уста¬
новах,  пенсії  та  привілеї.  Зрада  і  запроданство  стають
досить  цінним  товаром.
 Розбите  буржуазно-націоналістичне  воїнство  під  по¬
кровительством  імперіалістичних  меценатів  не  покида¬
ло  ганебної  зброї.  За  допомогою  нових  хазяїв  воно
переформовувалося,  створювало  численні  партії,  спілки
і  організації,  проводило  шпигунську  діяльність  проти
Радянської  України,  формувало  штурмові  загони  контр¬
революції  для  боротьби  проти  революційних  робітників
і  селян  Західної  України.  Разом  з  тим  це  «воїнство»
поповнило  кадри  буржуазно-націоналістичних  організа¬
цій  на  західноукраїнських  землях,  посилило  їх  шовініс¬
тично-націоналістичні  настрої.
 Зловісну  роль  у  недобитому  народом  буржуазно-
націоналістичному  зборищі  відіграв  відомий  вже  автор
культу  «лютого  божевілля»  Д.  Донцов  («Іржавий  цвях»),
за  кличкою  якого  прогресивна  громадськість  Західної
України  у  20-х  роках  влучно  охрестила  ідеологію  укра¬
їнських  буржуазних  націоналістів.  Узявши  за  основу
ідеї  Ніцше  і  Шопенгауера,  «Іржавий  цвях»  пристосував
їх  до  людиноненависницької  програми  української  бур¬
жуазії  і  власного  націоналістичного  макіавеллізму.  Ніц-
 34

шеанська  проповідь  «надлюдини»,  якій  «все  дозволено»,
була  трошки  підфарбована  на  націоналістичний  лад
і  проголошувала  об’єднання  «нових  лицарів»  «великого
духу  і  незламного  хочу»  на  зразок  чорно-  і  коричнево-
сорочечників  Муссоліні  та  Гітлера.  Задурманена  націо¬
налізмом,  буржуазна  молодь  Галичини,  Волині,  Буко¬
вини  та  Закарпатської  України  тішилася  таким  чтивом:
«Вільна  Україна  —  це  Карл  XII  на  лівому  березі  Дні¬
пра,  це  армія  Гінденбурга  і  Гогенцоллерна  в  Києві,  Ка¬
теринославі  і  Одесі»  (Д.  Донцов.  «Підстави  нашої  по¬
літики»).  От  і  вся  суть  ідеології  «Іржавого  цвяха»!
 У  20—30-ті  роки  галицька  націоналістична  «еліта»
стала  вождем  української  буржуазно-націоналістичної
реакції.  Доктрина  націоналізму  відбивала  жадання,  на¬
строї  і  потреби  західноукраїнської  буржуазії,  дрібного
міщанства,  куркульства  і  уніатського  кліру,  смертельно
переляканих  Великою  Жовтневою  соціалістичною  рево¬
люцією  та  існуванням  Радянської  України.  Українські
буржуазні  націоналісти,  демагогічно  прикриваючись  ло¬
зунгом  «революційності»,  підфарбованим  націоналістич¬
ною  містикою,  намагались  обдурити  на.родні  маси  і  ви¬
користати  національно-визвольний  рух  трудящих  проти
соціально-економічного  та  національного  гноблення  в
своїх  буржуазно-націоналістичних  інтересах.  Американ¬
ський  «радянолог»  та  «українолог»  Д.  Армстронг  не
без  підстав  говорить  про  те,  що  «Західну  Україну...
треба  протягом  довгого  часу  розглядати  як  район,
в  якому  націоналізм  був  сильніший...»
 Під  опікою  профашистської  держави  Пілсудсько-
го,  румунських  і  чехословацьких  буржуазних  властей
різношерстні  буржуазно-націоналістичні  організації
активізували  свою  антикомуністичну  діяльність.  Україн¬
ські  буржуазні  націоналісти,  як  сторожові  пси,  охоро¬
няли  «санітарний  кордон»,  створений  імперіалістами
Заходу  з  метою  боротьби  проти  комунізму  і  СРСР,  про-
 3*
 35

водили  кривавий  терор  проти  представників  комуністич¬
них  і  прогресивних  організацій  Західної  України,  Буко¬
вини  і  Закарпатської  України,  численні  антикомуністичні
провокації  і  диверсії.  Недарма  буржуазні  уряди  Поль¬
щі,  Чехословаччини  і  Румунії  не  лише  всіляко  підтри¬
мували  антирадянські  і  контрреволюційні  дії  україн¬
ських  буржуазних  націоналістів,  але  й  щедро  платили
їм  за  вчинені  злочини.  Тільки  буржуазний  уряд  Чехо¬
словаччини  виділяв  щорічно  60  мільйонів  крон  «для
допомоги»  антикомуністичним  організаціям.  «Ні  для
кого  не  є  таємницею,—  пише  у  своїй  книзі  «Правнуки
погані»  канадський  прогресивний  публіцист  М.  Терли¬
ця,—  що  діяльність  українських  буржуазних  націона¬
лістів  завжди  фінансували  капіталісти  тих  держав,
в  яких  вони  жили  і  яким  служили:  вони  одержували  за
свою  антинародну  роботу  крони  від  австро-угорської
влади,  марки  —  від  кайзерівської  і  гітлерівської  Німеч¬
чини,  злоті  —  від  польського  панського  режиму,  леї  —
від  румунських  бояр,  крони  —  від  чехословацької  бур¬
жуазії...»
 «Кузня»  українського  буржуазного  націоналізму  ку¬
вала  ганебну  зброю  проти  народу.  «Доктрина  бойового
націоналізму»  набирала  сили.  У  вересні  1920  року  на¬
ціоналісти  створили  так  звану  «Українську  військову
організацію»  (УВО).  її  кістяк  становили  офіцери  ко¬
лишнього  корпусу  «січових  стрільців»,  що  складали
своєрідну  гвардію  доморощених  яничарів  Центральної
ради  і  Директорії.  До  УВО  приєдналося  чимало  стар¬
шин  розбитої  УГА  та  інших  націоналістичних  військо¬
вих  формувань  років  громадянської  війни.  Очолили
УВО  колишній  австрійський  хорунжий,  петлюрівський
полковник  Є.  Коновалець  та  колишній  начальник  штабу
корпусу  «січових  стрільців»  у  складі  Центральної  ради
і  Директорії  А.  Мельник.  Головна  квартира  УВО  зна¬
ходилася  в  Берліні,  філії  виникли  у  Польщі,  Чехосло-
 36

ваччині,  Литві,  а  згодом  —  у  США  і  Канаді.  Діючи  під
контролем  німецьких  мілітаристських  кіл,  УВО  творила
злочинні  дії:  засилала  шпигунів,  диверсантів  і  терорис¬
тів  до  Радянського  Союзу,  виконувала  різноманітні  до¬
ручення  багатьох  іноземних  розвідок.
 Українські  буржуазні  націоналісти  були  в  захоплен¬
ні  від  методів  італійських  та  німецьких  фашистів.  Кри¬
вавий  терор,  крайній  расизм  і  шовінізм  націонал-соці¬
алістів  українські  фашисти  доповнювали  культом  «лю¬
того  божевілля».
 Очолювані  Донцовим  «Літературно-науковий  вісник»
(згодом  «Вісник»)  та  додаток  до  нього  —  журнал  «За¬
грава»,  що  виходили  у  Львові,—  вели  невпинну  пропо¬
відь  «соборництва»,  ідей  братовбивства  і  антикомунізму.
Для  популяризації  «великих  індивідуальностей»,  «най¬
більших  велетнів  людської  думки»  Донцов  видав  (як
додаток  до  «Вісника»)  біографічні  видання:  «Муссолі-
ні»,  «А.  Гітлер»,  «Вогнистий  хрест»  (полковник  Де  ля
Рок),  «Данієль  О.  Коннель»,  «Франко-іспанський  кау-
дільо»,  «Володар»  (твір  Ніколо  Макіавеллі  про  крива¬
вого  володаря  середньовіччя  Чезаре  Борджіа)  та  інші.
Видає  він  також  і  «Майн  Кампф»,  «праці»  Геббельса
та  Розенберга  у  власному  перекладі.  У  1926  році  (че¬
рез  два  роки  після  появи  «Майн  Кампф»)  Донцов  видав
свій  переспів  гітлерівських  творінь  під  назвою  «Націо¬
налізм».  Облудна  писанина  проповідника  жорстокості
стала  по  суті  євангелієм  і  програмою  дій  для  україн¬
ських  націоналістів.
 «Вожді»  народу,  «вчителі»  нації  старалися.  Вони
штудіювали  «Майн  Кампф»,  божевільні  писання  Дон¬
цова,  наполегливо  вбивали  їх  у  голови  західноукраїн¬
ської  буржуазної  інтелігенції  та  куркульства,  заманю¬
вали  у  свої  тенета  класово  несвідомих  робітників  та
селян,  ревниво  виношуючи  мрії  про  превентивну  контр¬
революцію.
 37

Скільки  цих  «вчителів»  виховувало  вбивць  і  катів!
Через  руки  штудієнратів  у  гітлерівській  Німеччині,  пас¬
торів,  професорів  проходили  тисячі  німецьких  юнаків,
яких  ретельно  виховували  на  ідеях  ненависті  до  євреїв,
слов’ян  та  інших  народів.
 Аналогічну  роль  відігравали  українські  буржуазно-
націоналістичні  штудієнрати.  Починаючи  від  Донцова
і  закінчуючи  недовченими  гімназистами.  О,  як  класово
розмагнічували  і  дурили  західноукраїнську  молодь  різні
кубійовичі,  лепкі  та  андрієвські,  уніатство  на  чолі  з
Шептицьким.  Дбаючи  про  свої  шкурницькі  інтереси,
вони  на  все  горло  кричали  про  Україну  як  «колонію
Москви»,  про  «Україну  для  українців»  і  т.  п.
 Націоналістичні  штудієнрати  постійно  очорнювали
поляків  і  євреїв,  щоб  пробудити  в  українських  трудя¬
щих  звірячу  ненависть  до  польського  та"  єврейського
народів.  Як  бачимо,  «вчителі»  народу  добре  засвоїли
методи  боротьби  імперіалістів  проти  революційних  тру¬
дящих  —  розірвати  їх  інтернаціональну  солідарність
у  класовій  боротьбі.
 Націоналістичні  «речники»  та  «проповідники»  твори¬
ли  численні  братства  і  товариства,  січі  та  кооперативи,
комітети  та  вишколи.  Вони  ненавиділи  Тараса  Шев¬
ченка  як  революціонера-демократа,  але,  знаючи  про
велику  популярність  поета  серед  народу,  вдавали  себе
його  «шанувальниками»,  фізично  насолоджувались  кри¬
вавими  сценками  із  поеми  «Гайдамаки»,  ретельно  при¬
ховуючи  при  цьому  їх  класовий  зміст.  Співали  про
опришків,  не  згадуючи  й  словом  про  антифеодальне
спрямування  їх  виступів,  штудіювали  розмаїту  писа¬
нину  про  Мазепу  і  Орлика,  Тетерю  та  Петлюру,  рилися
в  етнографії  та  антропології,  в  поті  лиця  вишукували
кровну  спорідненість  з  німцями,  паплюжили  російський
народ.
 38

Націоналістичні  штудієнрати  вчили  політично  несві¬
дому  молодь  майстерності  вбивати  і  мордувати.  Один
із  таких  «вчителів»  В.  Темляк  закликав  наслідувати
Гітлера  у  вихованні  молоді,  проповідував  нестримну
жорстокість.  Виховувати  молодь,  писав  він,  «се  зна¬
чить,  щоб  юнацтво  вже  змалку  мало  дістати  зброю
в  руки».  Штудієнрат  Е.  Жарський  прославляв  у  своїх
книжечках  систему  виховання  молоді  у  гітлерівській
Німеччині  та  муссолінівській  Італії  і  рекомендував  на¬
саджувати  її  на  західноукраїнських  землях.
 У  лютому  1929  року  на  так  званому  «першому  збо¬
рі»  українські  буржуазні  націоналісти  ліквідували
УВО  і  проголосили  створення  «Організації  українських
иаціоналістів»  (ОУН).  Доповідаючи  митрополиту  Шеп-»
тицькому,  керівники  УВО—ОУН  Коновалець  і  Мельник
так  мотивували  необхідність  цієї  перебудови:  «Підго¬
товка  до  священного  хрестового  походу  проти  СРСР
піде  посиленими  темпами.  До  цього  походу  мусимо
підготуватись  і  ми.  Німецькі  друзі  переконують  нас,  що
доки  УВО  буде  тільки  конспіративною  терористичною
організацією,  годі  думати  про  широку  політичну  акцію
в  українській  справі.  Терор  мусить  бути,  твердять  німці,
не  метою,  а  засобом,  засобом,  який  при  вдалих  атента-
тах  сприяє  підкоренню  мас,  при  невдалих  відштовхує
маси  від  невдах.  Маси  являють  не  суб’єкт  політики,
а  об’єкт,  який  треба  завоювати  всіма  засобами,  а  за¬
воювавши,  треба  тримати  в  руках,  використовуючи  їх
у  своїх  політичних  цілях.  Отже,  з  цього  випливає  той
перший  висновок,  що  УВО  треба  перетворити  на  таку
організацію,  яка  буде  спроможною  користуватися  в  бо¬
ротьбі  за  маси  і  для  своєї  політики  всіма,  а  не  одним
терористичним  засобом.  Українську  проблему  слід  бра¬
ти  в  цілому.  В  розв’язанні  цієї  проблеми  жодна  дер¬
жава  не  зацікавлена  так,  як  зацікавлена  Німеччина.
До  того  ж  жодна  держава,  крім  Німеччини,  і  не  спро-
 39

можна  розв’язати  цю  проблему.  І  Німеччина  розв’яже
цю  проблему  не  сьогодні,  так  завтра.  Отже,  з  цього  ви¬
пливає  другий  висновок,  а  саме:  та  українська  органі¬
зація,  яка  бореться  за  розв’язання  української  пробле¬
ми  в  цілому,  мусить  діяти  в  повній  згоді  з  відповідними
політичними  чинниками  Німеччини  і  йти  у  фарватері
її  політики...»  *.  Тут  коментарі  зайві.
 Орієнтуючись  на  фашистську  Німеччину,  ОУН  при¬
йняла  тактичну  програму  —  готувати  «п’яту  колону»
для  гітлерівського  вермахту  в  боротьбі  проти  комуніс¬
тичного  руху  на  Західній  Україні,  Буковині  й  Закар¬
патській  Україні,  проти  народів  Радянського  Союзу.
На  куркульських  зборищах  і  націоналістичних  збіго-
виськах  виливались  потоки  бруду  на  Радянську  Украї¬
ну;  фальсифікувались  здобутки  українського  народу  на
шляху  соціалістичного  будівництва.
 В  умовах  активної  класової  боротьби  на  західно¬
українських  землях  ОУН,  перш  за  все,  намагалась  зі¬
грати  на  національних  почуттях,  на  прагненні  трудящих
західноукраїнських  земель  до  соціально-економічного
і  національного  визволення.  Керівники  націоналістич¬
них  організацій  демагогічно  розпинались  про  свою  «ре¬
волюційність»,  про  захист  інтересів  українського  наро¬
ду.  Десятиріччями  насаджувана  націоналістами  ідеоло¬
гія  національної  відчуженості  і  ворожнечі,  демагогії
і  брехні  мала  значний  резонанс  в  середовищі  україн¬
ської  міської  та  сільської  буржуазії,  серед  заможних
селян  та  незначної  частини  політично  несвідомого  се¬
лянства.  Гітлер  хотів  позбавити  народні  маси  розуму,
українські  буржуазні  націоналісти  діяли  ідентично.
 Орієнтуючись  на  Гітлера,  українські  буржуазні  на¬
ціоналісти  все  активніше  бралися  за  «національну  спра-
 1 	Цит.  за  кн.:  Даниленко  С.  Т.  Дорогою  ганьби  і  зради.  Істо¬
рична  хроніка.  К.,  «Наукова  думка»,  1972,  с.  135—136.
 40

ву».  Практичним  здійсненням  цієї  орієнтації  був  терор
проти  трудящих  мас,  який  став  неодмінним  супутником
націоналістичної  мафії.  Досвід  тероризму  і  погромни-
цтва  націоналісти  набули  в  часи  громадянської  війни,
коли  різноманітні  «січі»  «розвеселяли»  Україну,  він
удосконалювався  під  час  служби  в  іноземних  розвідках.
Оунівці  виконували  функції  найманих  убивць.  «Треба
крові  —  дамо  море  крові!  Треба  терору  —  доведемо  йо¬
го  до  пекельного  кипіння!...  Не  завагаймося  вбивств,
грабежів  і  підпалів.  У  боротьбі  нема  етики!»
 І  оунівці  діяли  завзято!  «По  наших  селах  і  містах,—
писала  в  1934  році  газета  «Праця»  —  орган  КПЗУ,—
діються  тепер  такі  речі,  котрі  краще  за  все  говорять
про  те,  хто  такі  українські  націоналісти.  З  різних  місце¬
востей  доходять  звістки  про  напади  націоналістичних
боївок  на  свідомих  робітників  і  селян»1.  «Терор,—  пи¬
сав  про  цей  період  Ярослав  Галан,—  набирає  жахливих
розмірів.  Людей  виволікають  з  ліжок  і  тут  же,  на  очах
родичів,  по-звірячому  вбивають,  їх  майно  йде  по  вітру.
Західну  Україну  придавила  п’ята  стопроцентного  фа¬
шизму»  2.
 Українським  буржуазним  націоналістам  у  їх  підступ¬
ній  антинародній  діяльності  допомагала  і  уніатська
церква,  яка  особливо  активно  пропагувала  антикомуніс¬
тичні  ідеї.  Головне  завдання  реакційної  діяльності
уніатської  церкви  полягало  не  лише  в  тому,  щоб  «від¬
вертати  їх  (трудящих.—  В.  М.)  від  революційних  дій,
підривати  їх  революційний  настрій,  руйнувати  їх  револю¬
ційну  рішучість»  3,  а  й  активно,  часто  із  зброєю  в  руках
боротися  проти  комунізму,  освячувати  і  всіляко  підтри¬
мувати  поліцейський  і  націоналістичний  розбій.
 1 	Газ.  «Праця»,  1934,  15  квітня.
 2 	Ж.  «Радянський  Львів»,  1949,  №  11,  с.  56.
 3 	Л  е  н  і  н  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  т.  26,  с.  223.
 41

«Духу  активного  християнства  можна  шукати  лише
в  церкві  західній,—  писав  у  «Літературно-науковому
віснику»  в  1928  році  Д.  Донцов.—  Авторитетною  стане
тільки  та  церква,  яка  перейметься  активним  духом  за¬
хідного  християнтва..,  церковним  імперіалізмом,  який
є  виявом  її  сили,  її  післанництва,  доказом  її  активності
і  життєвості».
 Саме  «церковний  імперіалізм»  імпонував  україн¬
ським  буржуазним  націоналістам.  Ідеї  ідеологів  уні¬
атської  церкви  і  українських  буржуазних  націоналістів
були  ідентичними,  виражали  одні  і  ті  ж  інтереси.  Єди¬
ними  вони  були  і  в  національному  питанні.  Дві  анти¬
народні  течії  доповнювали  одна  одну  і  намагались
якнайкраще  «порозумітися»,  бо  «націоналісти  є  неоці¬
ненним  добром  для  греко-католицької  церкви».  Один  із
представників  уніатського  кліру  М.  Конрад  у  книзі
«Націоналізм  і  католицизм»  писав,  що  націоналізм  і  ка¬
толицизм  —  це  «могучі  союзники»  в  боротьбі  проти  со¬
ціалізму.  «Меч  і  хрест  —  ось  надія  народів  і  людства
на  нове  краще  завтра»,—  писав  він.
 Уніатське  духовенство  доклало  багато-  зусиль  для
підготовки  націоналістичних  штурмових  загонів.  З  іні¬
ціативи  митрополита  Шептицького  була  створена  «Ка¬
толицька  акція  української  молоді»  (КАУМ).  Органі¬
зація  активізувалась  під  впливом  профашистської  про¬
паганди,  готуючи  кадри  провокаторів,  терористів,  катів
українського  народу.  Вихованці  КАУМ,  майбутні  вбивці
і  карателі,  пройшли  солідний  вишкіл  на  «багатому»  до¬
свіді  націоналістичних  банд  20—30-х  років.
 У  своїй  антинародній  діяльності  сфашизована  уні¬
атська  церква  приділяла  особливу  увагу  антикомуніс¬
тичній  пропаганді,  ідеологічній  обробці  населення,  при¬
щепленню  буржуазно-націоналістичних  і  уніатських  по¬
глядів,  ненависті  до  російського,  білоруського  та  інших
народів  СРСР.  Вона  використовувала  для  цього  релі-
 42

гійну  основу,  спекулюючи  на  почуттях  віруючих.  Ще
в  1932  році  друкований  орган  націоналістично-уніатської
партії  «Український  католицький  союз»,  яку  очолював
митрополит  А.  Шептицькищ—  газета  «Мета»,—  освячу¬
ючи  майбутні  криваві  акції  українських  буржуазних  на¬
ціоналістів,  писала:  «Український  націоналізм  мусить
бути  приготований  на  всякі  засоби  боротьби  з  комуніз¬
мом,  не  виключаючи  масової  фізичної  екстермінації
(винищення.—  В.  М.),  хоч  би  й  жертвою  мільйонів
людських  фізичних  екзистенцій  (існувань.—  В.  М.)».
 Союз  тризуба  і  хреста  поєднував  дві  буржуазно-
націоналістичні  течії  —  войовничий  націоналізм  україн¬
ської  буржуазії  і  клерикальний  націоналізм.  Спільно
вони  проповідували  культ  грубої  фізичної  сили,  насиль¬
ства  і  віроломства,  нестримний  шовінізм.  Це  коштувало
українському  народові  багатьох  тисяч  людських  жертв.
«Теорії»  націоналістичних  ідеологів  про  «єдиний  потік»
в  розвитку  української  нації,  про  її  «безбуржуазність»
і  «безкласовість»  були  практично  реалізовані  у  крива¬
вих  акціях,  які  провели  українські  буржуазні  націона¬
лісти  проти  народу,  відстоюючи  свої  буржуазні,  класові
інтереси.
 Поріднившись  з  італійським  фашизмом  і  німецьким
•нацизмом,  український  буржуазний  націоналізм  у  30-х
роках  остаточно  завершив  формування  свого  ідеоло¬
гічного  та  політичного  кредо:  політичного  бандитизму
проти  українського  народу  і  Радянської  держави.
У  липні  1938  року  буржуазно-націоналістична  газетка
«Наш  клич»  писала:  «Це  —  суспільно-політичний  рух,
який  існує  сьогодні  в  усьому  сдіті.  В  одній  країні  він
проявляється  як  фашизм,  в  другій  —  як  гітлеризм,  у
нас  —  просто  —  як  націоналізм».
 43

«ЧЕРЕЗ  БЕРЛІН  НА  КИЇВ»
 Ще  фашисти  в  Німеччині  не  прийшли  до  влади,
а  вже  «проводир»  українських  буржуазних  націоналі¬
стів  Є.  Коновалець  у  газетці  «На  сторожі»  закликав
своїх  поплічників  «стати  густою  козацькою  лавою  при
боці  Гітлера,  котрий  створить  брами  на  Схід»  *.
 «Брами  на  Схід».  Як  часто  цей  вислів  лунав  у  20—
30-ті  роки  у  куркульсько-націоналістичних  підворітнях
та  задвірках,  на  оунівських  зборищах,  на  сторінках
жовто-блакитних  газеток!  Вислів  «брами  на  Схід»  зву¬
чав  як  «дранг  на  Остен».  Метою  українських  націо¬
налістів  було:  на  чужих  багнетах  вдертися  на  Укра¬
їну  —  для  своїх,  звичайно,  класових  інтересів.
 «Брами»  і  «орієнтири»  мінялися  залежно  від  обста¬
вин.  Проте  мета  була  незмінна.  Орієнтир  «Через  Відень
на  Київ»  змінив  орієнтир  «Через  Варшаву  на  Київ»,
потім  —  «Через  Аддіс-Абебу  на  Київ»  (був  і  такий!)2,
Наприкінці  20-х  років  українські  буржуазні  націоналі¬
сти  знайшли  нового  хазяїна  —  Гітлера  і  старанно  по¬
чали  йому  прислужувати.
 Орієнтир  «Через  Берлін  на  Київ»  запаморочив  голо¬
ви  «вождям»  та  «вчителям»  народу.  Вони  добре  вивчи¬
ли  «Майн  Кампф»  і  добре  знали,  куди  прямує  Гітлер.
Не  випадково  Д.  Донцов  у  вже  згаданому  «євангелії»
під  назвою  «Націоналізм»,  вихваляючи  маніячні  плани
Гітлера,  стверджував:  «Україна  звільниться  в  тіні  ні¬
мецького  походу».
 Прихід  Гітлера  до  влади  у  1933  році  українські  бур¬
жуазні  націоналісти  вітали  з  захопленням.  «Мотиви,—
писав  20  квітня  цього  року  орган  УНДО  —  газета  «Ді¬
ло»,  —  які  казали  українській  національно-політичній
 1 	Цит.  за  кн.:  Терлиця  Марко.  Правнуки  погані.  К-,  «Рад.
письменник»,  1960,  с.  103.
 2 	Орієнтир  Д.  Донцова  на  Муссоліні.
 44

думці  справді  поставитись  до  побіди  націонал-соціаліс¬
тів  речево  та  зайняти  до  їхнього  будучого  правління
вичікуюче  становище,  такі,  що  в  даному  випадку  ця
українська  національно-політична  думка  виходить  із
всеукраїнських  заложень  і  що  в  основі  цих  заложень
є  становище  супроти  комунізму  Совітського  Союзу.  До
того  засадничого  мотиву  приєднується  ще  й  той,  що
це  вперше  в  європейській  великодержавності  прийшла
до  влади  політична  партія,  якої  чільні  —  хоч  нині  ще  не
офіціальні  —  діячі  зазначили  у  своїй  програмі  потребу
розбиття  державної  Росії  і  створення  української  дер¬
жави».
 Фашисти  явно  загравали  з  ОУН.  Гітлерівський  аб¬
вер  прагнув  якомога  активніше  використати  україн¬
ських  буржуазних  націоналістів  як  загони  ландскнехтів
у  майбутніх  загарбницьких  війнах.
 Культ  людиноненависництва  і  антинародну  діяль¬
ність  українських  буржуазних  націоналістів  ефективно
і  цілеспрямовано  використовувала  гітлерівська  полі¬
тична  пропаганда  у  підготовці  війни  проти  Радянського
Союзу.  «Німеччина  утримувала  ОУН  за  свій  рахунок,—
писав  член  головного  проводу  ОУН,  керівник  її  так  зва¬
ної  референтури  зовнішніх  справ  М.  Степаняк.—  На  те¬
риторії  Німеччини  знаходилась  основна  частина  прово¬
ду,  який  для  організаційних  цілей  не  тільки  отримував
гроші  від  Німеччини  та  користувався  її  протегуванням
у  ряді  інших  питань,  а  в  свою  чергу  доповнював  німе¬
цький  військово-політичний  апарат  у  підготовці  для
нападу  на  СРСР.  Як  мені  розказував  М.  Рубан  !,  Мель¬
ник  детально  звітувався  перед  німцями,  на  що  він  ви¬
трачав  одержані  від  них  гроші.  Провід  ОУН  підтримував
тісний  зв’язок  з  німецькими  військово-розвідувальними
 1  Максим  Рубан  —  псевдонім  Миколи  Лебедя,  члена  Головного  про¬
воду  ОУН.
 45

колами  і  через  своїх  представників  допомагав  німцям
збирати  розвідувальні  дані  про  СРСР»  *.
 Загравання  керівників  політичних  і  військових  кіл
гітлерівської  Німеччини  з  українськими  буржуазними
націоналістами  тривало.  Восени  1938  року  ними  була
сфабрикована  «автономна»  «Карпатська  Україна»,  ма¬
ріонеткова  буржуазно-націоналістична  «держава»,  уряд
якої  спочатку  очолив  хортистський  шпигун  А.  Бродій,
а  з  25  жовтня  —  український  буржуазний  націоналіст  —
клерикал  А.  Волошин.  Ці  агенти  Гітлера  висували  ви¬
моги  «об’єднання»  навколо  «Карпатської  України»  всіх
українських  земель.  Заснована  «урядом»  Волошина  на¬
піввійськова  організація  «Січ»  стала  опорою  нового
фашистського  порядку.  До  командного  складу  бутафор¬
ської  «Січі»  входили,  насамперед,  українські  буржуазні
націоналісти,  що  прибули  на  Закарпатську  Україну
з  різних  європейських  країн.  Багатьом  членам  «Січі»
були  чужі  і  огидні  зрадницькі  плани  і  антирадянські  дії
її  верховодів.  Коли  14  березня  1939  року  угорські  фашис¬
ти  почали  окупацію  Закарпатської  України,  «січовики»,
особливо  молодь,  зі  зброєю  в  руках  захищали  рідну
землю  від  загарбників.  Хортистська  окупація  поклала
край  партії  «Українського  національного  єднання»,  «Сі¬
чі»  і  «держави»  Волошина.
 У  30-ті  роки  гітлерівський  абвер  почав  збирати  за¬
кордонні  еміграційні  групи  українських  націоналістів,
створив  центри  для  підготовки  з  їх  середовища  агентури
проти  Радянського  Союзу,  а  з  початком  другої  світової
війни  готував  націоналістичне  повстання  в  східних  ра¬
йонах  Польщі  силами  «п’ятої  колони»,  сформовані  з
ОУН,  яку  планували  використати  і  проти  СРСР  2.
 ’•  Цит.  за:  Дми  тру  к  Клим.  Церква  на  службі  фашизму.—  Ж.
«Жовтень»,  1971,  №  6,  с.  107.
 2  Див.:  Л.  де  И  о  н  г.  Немецкая  пятая  колонна  во  второй  мировой
войне.  М.,  Изд-во  иностранной  лит-ры,  1958,  с.  251,  356.
 46

Як  свідчить  історик  із  НДР  Норберт  Мюллер,  одно¬
часно  з  абвером  широку  підготовку  диверсантів  про¬
водило  і  управління  контррозвідки  вермахту.  Безпосе¬
редньо  для  терористичної  діяльності  проти  СРСР  були
створені  спеціальні  підрозділи  українських  фашистів  —
спецформування  «Бранденбург»,  а  також  батальйони
«Нахтігаль»,  «Роланд»  та  «Бергман».
 У  період  безпосередньої  підготовка  агресії  проти
СРСР  гітлерівці  провели  спеціальну  нараду,  на  якій
обговорювалось  питання  про  використання  цих  форму¬
вань  для  ідеологічних  диверсій.  21  лютого  1941  року
начальник  генерального  штабу  вермахту  генерал  Галь-
дер  провів  нараду  з  керівником  абверу  адміралом  Ка-
нарісом  відносно  підготовчих  заходів  по  розкладу  на¬
селення  на  Україні  і  в  Прибалтиці.
 Отже,  гітлерівці  повинні  були  допомогти  націоналі¬
стичним  запроданцям  створити  «соборну  Україну».
 ,  Незважаючи  на  внутрішній  розкол  ОУН  (на  банде¬
рівську  і  мельниківську  групи),  обидві  ОУН  не  поривали
зв’язків  «з  німецькими  військовими  колами  просто  то¬
му,—  пояснював  1960  року  в  мюнхенській  «Сучасній
Україні»  колишній  бандерівський  міністр  М.  Лебедь  по¬
зицію  націоналістичних  верховодів  напередодні  нападу
гітлерівської  Німеччини  на  СРСР,—  щоб  мати  змогу
взяти  активну  участь  у  боротьбі  в  Україні  під  час  ні-
мецько-совєтської  війни,  яка  тоді  назрівала  й  була  для
всіх  очевидною».
 Всі  ці  антинародні  зусилля  були  чітко  сформульова¬
ні  на  так  званому  «II  великому  зборі  ОУН»,  який  від¬
бувся  у  Кракові  у  квітні  1941  року.  Орієнтація  «Через
Берлін  на  Київ»  відразу  почала  практично  здійснюва¬
тися.  Не  зупинятись  перед  вбивствами,  катуваннями
трудящих  Радянської  України.  Зробити  все,  щоб  поста¬
вити  їх  на  коліна  перед  фюрером  і  в  «тіні*  його  побу¬
дувати  буржуазно-націоналістичну  Україну  на  гітлерів-
 47

ський  кшталт.  «Приблизно  у  квітні  1941  року,—  згадує
колишній  активний  член  ОУН  Б.  Стецишин,—  ми  отри¬
мали  директиву  проводу  про  підготовку  до  захоплення
«влади»,  про  «святочну»  зустріч  німецької  армії  «хлібом
і  сіллю»,  квітами,  а  також  про  заготовку  запасу  сіль-
госппродуктів  для  неї.  Крім  цього,  нам  наказали  підго¬
тувати  «чорні  списки»,  до  яких  занести  осіб,  які  співро¬
бітничали  з  Радянською  владою  і  підлягали  знищенню
в  перші  дні  «самостійної  України»  ’.
 22  червня  1941  року  гітлерівська  Німеччина  віроломно
напала  на  СРСР.  В  обозі  фашистів  прийшли  і  україн¬
ські  буржуазні  націоналісти.  Націоналістичне  «лицар¬
ство»  могло  практично  здійснити  виплекану  десятиліття¬
ми  людиноненависницьку  теорію  «лютого  божевілля».
Західноукраїнська  буржуазія  кинулася  в  обійми  гітле¬
рівців,  допомагала  їм  у  встановленні  фашистського  оку¬
паційного  режиму,  формувала  кадри  для  гестапо,
«української»  поліції,  тероризувала  населення,  влашто¬
вувала  криваві  акції  проти  місцевого  радянського
активу,  єврейські  і  польські  погроми.
 «Прихід  німецьких  орд,—  згадує  колишній  активний
член  ОУН  Б.  Стецишин,—  зустріли  ми,  як  було  наказа¬
но.  Місцеві  куркулі  піднесли  на  вишитому  рушнику
хліб  та  сіль,  німецький  капітан  сказав  «гут,  гут»  —  і  ор¬
ганізована  націоналістична  машина  спрацювала.  Бук¬
вально  з  першої  хвилини  почалося  полювання  на  людей,
які  були  в  «чорному  списку»...  Вже  на  другий  день  по¬
чав  функціонувати  повітовий  провід  ОУН...  Підвали
бандерівської  поліції  були  заповнені  селянами.  Ареш¬
тованих  жорстоко  катували»  2.
 Оунівські  тріумфальні  арки  та  куркульський  хліб-
сіль  благословляла  уніатська  церква.  Вже  5  липня  1941
 1 	Ті,  що  канули  у  пітьму.  Львів,  «Каменяр»,  1964,  с.  253—254.
 2 	Там  же,  с.  254.
 48

року  митрополит  Шептицький  звернувся  письмово  до
духівництва  та  віруючих  («Побідоносну  німецьку  ар¬
мію...  вітаємо  з  радістю  і  вдячністю  за  освободження
від  ворога»),  наказавши  кожному  душпастиру  відслу¬
жити  «благодарственну  богослужбу»,  внести  «многоліт-
ствія  побідоносній  армії  німецькій  і  українському  на¬
родові»  К
 Віроломний  напад  гітлерівської  Німеччини  на  Ра¬
дянський  Союз  глава  уніатської  церкви  називав  «спра¬
вою  в  ім’я  боже».  Розвиваючи  думку  митрополита,  його
прибічники  і  однодумці  твердили,  що  «Гітлер  —  божий
вождь  і  та  війна—то  є  війна  божа.  Тут  не  б’ється  чо¬
ловік,  але  бог  в  чоловіці,  рука  божа  іде  вперед  і  поби¬
ває  ворога».
 Жорстокий  окупаційний  режим,  сторожовими  псами
якого  стали  українські  буржуазні  націоналісти,  пере¬
творював  українських  трудящих  у  гітлерівських  рабів.
«Немає  ніякої  вільної  України.  Мета  нашої  роботи  має
полягати  в  тому,  щоб  українці  працювали  на  Німеччи¬
ну»2,  —  заявив  гітлерівський  рейхскомісар  України
Е.  Кох.  Доля  трудящих  України  не  турбувала  україн¬
ських  буржуазних  націоналістів.  Вони  захищали  свої
буржуазні,  класові  інтереси.
 Націоналістична  машина  працювала  на  Гітлера.
В  дещо  завуальованій  програмі,  розісланій  на  початку
війни  всім  націоналістичним  керівникам,  зазначалось,
що  ОУН  співробітничає  з  тими  силами  і  державами,  які
«прагнуть  до  цілковитого  розладу  СРСР».  У  націоналі¬
стичному  збірнику,  виданому  в  цей  період  з  метою  про¬
паганди  націоналістичних  ідей  і  цілей,  конкретно  вка¬
зувався  політичний  напрям  '  діяльності  українських
 11  Правда  про  унію.  Документи  і  матеріали.  Львів,  «Каменяр»,
1968,  с.  300—301.
 2  Нюрнбергский  процесе.  Сборник  документов,  т.  І.  М.,  Госюриз-
дат,  1954,  с.  720.
 4  В.  Масловський
 49

націоналістів:  «Нашим  головним  ворогом  і  головним
фронтом  боротьби  є  московський  союз».  Визначаючи
свою  зовнішню  політику,  націоналісти  орієнтувались
повністю  на  фашистську  Німеччину.
 Заграючи  з  ОУН,  німецько-фашистські  загарбники
створили  на  Україні  буржуазно-націоналістичні  «уря¬
ди»:  «Українську  державу»  Стецька-Карбовича  у  Льво¬
ві,  яку  згодом  розігнали,  «Українську  національну
раду»  в  Києві,  «Українську  раду  довір’я»  на  Волині,
«Український  національний  комітет»  у  Львові  та  інші.
Націоналіст  Сціборський  навіть  розробив  проект  кон¬
ституції  української  буржуазно-націоналістичної  держа¬
ви,  в  якому  прямо  вказувалось,  що  конституція  складе¬
на  за  гітлерівським  взірцем.  «Вся  повнота  влади  в
українській  державі,  —  вказувалось  у  «конституції»,—
належить  українським  націоналістам.  Ця  влада  здій¬
снюється  через  главу  держави,  вождя  нації...»
 Фашисти  прорахувалися,  сподіваючись  створити
«п’яту  колону»  на  Україні.  Вони  могли  залучити  до  спів¬
робітництва  лише  буржуазні  елементи  та  частину  полі¬
тично  несвідомого  і  обдуреного  націоналістичною  пропа¬
гандою  селянства  в  західних  областях  УРСР.  У  східних
областях,  де  соціалізм  переміг  ще  до  війни  і  трудящі
були  вірні  ідеалам  Комуністичної,  партії,  німецькі  фа¬
шисти  та  українські  буржуазні  націоналісти  не  знайшли
жодної,  підтримки.  «...Світоглядово-політичні  і  філосо¬
фічні  положення  західноукраїнського  націоналізму  з
його  аморальністю,  макіавеллізмом,  виключністю  і  жа¬
добою  до  влади  були  просто  осоружні  народним  масам
Східної  України»,—  змушений  був  визнати  один  з  вер¬
ховодів  ОУН  Л.  Шанковський.  «Намагаючись  розділити
український  народ,—  писав  Д.  3.  Мануїльський,—німці
вдавалися  до  різних  методів  управління  в  окремих  час¬
тинах  України.  Вони  як  звірі  лютували  і  катували  на¬
селення  в  східних  областях  України,  щоб  залякати
 50

український  народ  жорстоким,  нечуваним  в  історії  те¬
рором...  Більш  демагогічної  політики  вони  додержува¬
лись  в  західних  областях  України,  де  намагалися  підку¬
пити  деякі  верстви  населення  і  підняти  їх  на  братоубив-
чу  боротьбу  проти  народу  Наддніпрянської  України»  К
 Зокрема,  весною  1942  року  вони  збільшили  приса¬
дибні  ділянки  для  тих  селян,  які  «відзначились»  на  збо¬
рі  врожаю  1941  року  і  запопадливо  сплатили  окупаційні
податки.  Прагнучи  розпалити  приватновласницькі  тен¬
денції  серед  селян,  рейхсміністр  окупованих  східних  об¬
ластей  Розенберг  весною  1943  року  видав  «Декларацію
про  селянське  право  власності»,  обіцяючи  землю  «для
всього  селянського  населення».  Землею,  звичайно,  наді¬
лялись  ті  селяни,  які  догоджали  окупантам.
 Особливо  активно  підтримували  фашистів  куркулі
західних  областей  України.  Куркульство  прямо  чи
посередньо  прислужувало  німецько-фашистським  окупа¬
ційним  властям,  підігріваючи  буржуазно-націоналістич¬
ні  настрої,  підтримуючи  матеріально  націоналістичні
банди  і  організації.  Українські  буржуазні  націоналісти
та  куркулі  'активно  співпрацювали  з  гітлерівцями  в  ге-
бітскомісаріатах,  бургомістратах,  староств^х,  управлін¬
нях  окупаційними  господарствами  (лігеншафтах),  в  ор¬
ганізаціях  по  збиранню  окупаційних  податків  з  населен¬
ня  тощо.
 Фашистська  машина  закрутилася.  Незважаючи  на
презирливе  ставлення  гітлерівських  хлібодавців,  націо¬
налістичні  холуї  вірою  і  правдою  служили  фашистським
супостатам.  Виконуючи  волю  нацистських  людоловів,
оунівські  посіпаки  вбивали  тисячі  радянських  людей,
брали  участь  в  облавах  на  юнаків  та  дівчат,  спалювали
населені  пункти.
 1  М  а  н  у  ї  л  ь  с  ь  к  и  й  Д.  3.  Українсько-німецькі  націоналісти  на
службі  у  фашистської  Німеччини,  с.  10.
 4*
 51

Злочини  українських  буржуазних  націоналістів  ні¬
чим  не  відрізнялись  від  злочинів  німецьких  фашистів.
«Чорними  круками»  1  називали  оунівських  бандитів  тру¬
дящі  України.  Перебуваючи  на  службі  у  фашистської
Німеччини,  націоналісти  виконували  найчорнішу  роботу
гестапо  —  криваві  екзекуції  над  населенням,  каральні
акції,  функції  капо  в  таборах  смерті,  поголовно  винищу¬
вали  євреїв  тощо.  «Наша  влада  повинна  бути  страш¬
ною...,—  розкривав  суть  своєї  «національної  програми»
у  період  окупації  керівник  оунівських  катів  С.  Банде-
ра.—  Рекомендується  знищувати  всіх,  хто  буде  виявля¬
ти  опір  режиму».  Виконуючи  цю  «ідейну»  настанову,
буржуазно-націоналістичне  «лицарство»  творило  нечу-
вані  в  історії  звірства.
 У  період  окупації  німецькі  фашисти  з  активною  до¬
помогою  українських  буржуазних  націоналістів  знищи¬
ли  на  Україні  близько  чотирьох  мільйонів  радянських
людей,  близько  двох  мільйонів  вивезли  на  каторжні  ро¬
боти  в  Німеччину.  В  тому  числі,  у  західних  областях
України  було  вбито  і  закатовано  1672926  мирних  жите¬
лів,  понад  595  тисяч  чоловік  вигнано  у  фашистське  раб¬
ство  2.  Там,  де  проходили  «лицарі»  тризуба  і  свастики,
залишалися  попелища  і  людські  жертви.  «Ми  поводи¬
лися  на  Україні,—  визнавав  у  1958  році  у  виданій
в  США  книжечці  «Історія  похідних  груп  ОУН»  один
з  верховодів  ОУН  Л.  Шанковський,—  як  британці  по¬
водилися  в  Індії,  Бірмі  та  в  інших  колоніях».
 Починаючи  з  1942  року,  з  відома  і  за  погодженням
з  гестапо,  керівники  ОУН  почали  створювати  військові
формування,  основним  завданням  яких  була  боротьба
 1 	Так  звана  «українська»  поліція,  що  була  одягнена  в  чорні  мун¬
дири  з  «тризубом»  на  рукаві.
 2 	Див.:  Українська  РСР  у  Великій  Вітчизняній  війні.  Т.  3.  К.,
Політвидав  України,  1968,  с.  149—150.
 52

проти  народних  сил  в  тилах  німецько-фашистських
військ.  У  1942  році  українські  буржуазні  націоналісти
створили  банду  «Тараса  Бульби»,  так  звану  «Поліську
січ»,  слідом  —  банди  «Максима  Рубана»,  «Клима  Саву-
ра»  та  інші,  що  формувались  із  класово  ворожих  Ра¬
дянській  владі  куркульських  елементів,  кадрових  націо¬
налістів,  різного  роду  фашистських  прислужників,
політичних  та  кримінальних  злочинців.  Формування
банд  проводилось  таємно,  щоб  замаскувати  перед  на¬
селенням  тісні  контакти  з  гітлерівцями.
 Виникнення  націоналістичних  банд  у  районі  Волин¬
ського  Полісся  не  було  випадковим.  Гітлерівська  військо¬
ва  машина  терпіла  поразку  за  поразкою  на  Східному
фронті,  у  боях  з  радянськими  партизанами.  В  1942  році
ряд  гітлерівських  генералів,  і  в  першу  чергу  начальники
оперативних  військ  тилу,  вимагали  від  верховодів  гітле¬
рівської  Німеччини  зміни  пропагандистської  окупаційної
тактики.  З  цією  метою  рейхсміністр  Розенберг  скликав
нараду,  на  якій  вирішувалось  питання  про  створення
з  місцевого  населення  бандитських  груп,  які  б  допома¬
гали  гітлерівцям  у  боротьбі  проти  радянських  партиза¬
нів.  З  санкції  Розенберга  і  були  створені  банди  ОУН—
УПА.
 На  ці  ж  причини  і  обставини,  визнаючи  їх  політичну
суть,  вказує  «історіограф»  УПА,  один  із  представників
оунівської  кліки  П.  Мірчук  у  книзі  «Історія  УПА»,  вида¬
ній  у  Мюнхені  в  1953  році.  Мірчук,  зокрема,  уточнив,  що
Волинь  була  районом  активної  діяльності  радянських
партизанів,  проти  яких  і  були  скеровані  дії  загонів  УПА.
 Створення  збройних  націоналістичних  банд  посили¬
лось  на  початку  1943  року.  В  липні  на  території  Гали¬
чини  виникли  націоналістичні  банди  так  званої  «укра¬
їнської  народної  самооборони»  (УНС),  а  згодом,  на
території  Буковини,—  банди  «буковинсько-української
самооборонної  армії»  (БУСА).  Скомпрометована  кри-
 53

вавими  злочинами  проти  народу,  «Поліська  січ»  була
перейменована  в  «Українську  народно-революційну  ар¬
мію»  (УНРА).
 За  структурою  націоналістичні  збройні  формування
були  подібні  до  гітлерівських.  Охорона  внутрішнього
буржуазно-націоналістичного  порядку  і  «чистоти  ідеї»
покладалася  на  гестапівську  організацію  —  службу  без¬
пеки  (СБ).  Із  маскувальною  метою  бандерівці  назвали
свої  банди  «Українською  повстанчою  армією»  (УПА).
 Розкриваючи  антинародну  суть  цієї  організації,  про¬
гресивний  французький  публіцист  і  історик  Аллен  Герен
у  своїй  книзі  «Сірий  генерал»  відзначав,  що  УПА  —
продукт  давньої  діяльності  німецької  розвідувальної
служби.  «Бандерівська  ОУН,—  писала  мюнхенська  га¬
зетка  «Український  самостійник»,—  є  типовою  фашист¬
ською  організацією,  а  УПА  ніколи  не  була  українською
військовою  формацією  —  вона  ніщо  інше  як  «Ваффен
СС»,  яка  створилась  на  взірець  гітлеризму,  перебрала
цілковито  націстську  ментальність  (спосіб  мислення,  ду¬
шевний  склад.—  Прим,  ред.)»  К
 «Вожді  народу»  Бандера,  Мельник  та  інші,  розумію¬
чи  неминучість  грізної  народної  кари,  роблять  Гітлеру
все  активніші  послуги.  Так,  14  січня  1943  року  Мельник,
перебуваючи  в  Берліні,  склав  меморандум  Гітлеру,  який,
крім  нього,  підписали  голова  «Української  національної
ради»  в  Києві  М.  Величківський,  голова  тієї  ж  «ради»
у  Львові  А.  Шептицький,  колишній  активний  діяч  Ди¬
ректорії  А.  Лівицький,  голова  «українських  комбатан¬
тів»  генерал  Омелянович-Павленко,  ексгетьман  П.  Ско¬
ропадський.  Для  більшої  певності  Мельник  послав
листи  Розенбергу,  Кейтелю,  телеграму  Гітлеру.  Все  це
робилось  для  того,  щоб  запропонувати  фюреру  нове
гарматне  м’ясо.
 1  Цит.  за  кн.:  Терлиця  Марко.  Націоналістичні  скорпіони,  с.  83,
 54

У  квітні  1943  року  Гітлер  схвалив  утворення  україн¬
ського  «самостійного»  об’єднання.  Як  не  рекламували
місію  націоналізму  оунівці  та  уніатські  священики,  зді¬
йснити  задум  було  нелегко.  Добровольців  не  було.  Тіль¬
ки  погрози  та  насильна  мобілізація  дали  незначний
результат.  Дивізію  СС  «Галичина»  довелось  докомплек-
товувати  карними  злочинцями  та  поліцаями.
 В  серпні  1943  року,  коли  гітлерівці  зазнавали  нищів¬
них  поразок  на  фронті,  українські  буржуазні  націона¬
лісти  на  своєму  III  «надзвичайному  великому»  зборі
ОУН  вирішили  переорієнтуватися  на  англо-американ-
ських  імперіалістів  і  змінити  тактику  збройної  боротьби
проти  Радянського  Союзу.
 Проте  це  не  означало  розриву  з  гітлерівськими  хлі¬
бодавцями.  Тісна  співпраця  тривала  далі.  Однак,  щоб
обдурити  рядових  оунівців,  націоналістичні  верховоди
створювали  видимість  боротьби  проти  фашистів.  Про  цю
боротьбу  галасливо  кричала  націоналістична  пропаган¬
да.  Насправді  ж  керівництво  ОУН  ретельно  виконувало
настанови  своїх  зверхників.  Колишній  провідник  ОУН
Стрийського  району  на  Львівщині  Г.  Зварич  визцав
з  цього  приводу:  «...ОУН  створила  свої  воєнні  сили  —
УПАЦУНРА,  СБ  та  інші.  Нам  казали,  що  ці  організації
призначені  для  збройної  боротьби  проти  німців..,  проте
не  вбили  жодного  німця,  не  спалили  жодного  німецько¬
го  фільварку,  не  врятували  жодного  селянина  —  трудів¬
ника  від  німецьких  катувань,  грабунків  і  розстрілів,  бо
вищі  провідники  ОУН  заборонили  нам  активну  зброй¬
ну  терористичну  боротьбу  проти  німців.  Цю  боротьбу
вони  призначили  для  Радянської  влади,  проти  свого  на¬
роду.  Сотні  кращих  людей  України,  радянських  при¬
хильників  знищили  наші  організації  в  звірський  підлий
спосіб».
 55

«ВЕЛИКА  АКЦІЯ»
 Завершувався  1943  рік.  Переможна  Радянська  Армія
успішно,  штурмувала  дніпровський  рубіж.  У  ворожому
тилу  розгортався  партизанський  рух,  народні  месники
завдавали  гітлерівцям  нищівних  ударів.
 Німецько-фашистські  армії  панічно  відкочувались  на
захід.  Фронт  швидко  наближався  до  західних  областей
України.
 Банди  ОУН—УПА  спішно  готувалися  до  проведення
«великої  акції»  в  тилу  Радянської  Армії:  організовува¬
ли  «проводи»,  підготовляли  сховища,  запаси  зброї  і  про¬
довольства,  формували  загони  так  званої  «самооборо¬
ни».  Щоб  «очистити  терени»  від  «ненадійних  прорадян-
ських  елементів»,  служба  безпеки  ОУН  видала  таємну
директиву,  в  якій  наказувала:  «Використовуючи  фрон¬
товий  хаос,  провести  поголовну  чистку  ворожих  укра¬
їнському  націоналізмові  елементів».  З  цією  метою  низо¬
ві  оунівські  ватажки,  сільські  старости,  уніатські  свя¬
щеники,  куркулі  та  поліцаї  складали  детальні  «чорні
списки»  всіх  радянських  громадян,  хто  в  минулому  був
членом  КПЗУ  чи  співпрацював  з  революційними  та  про¬
гресивними  організаціями  20—30-х  років,  хто  брав
участь  у  радянському  та  колгоспному  -будівництві,  ро¬
боті  партійних  та  комсомольських  організацій  у  довоєн¬
ні  1939—1941  роки.  Ретельно  виконуючи  настанови  сво¬
їх  зверхників,  наприкінці  1943  —  на  початку  1944ч  років
націоналістичні  банди  провели  криваві  акції  проти  тру¬
дящих.
 Діями  українських  буржуазних  націоналістів  фа¬
шистське  командування  було  явно  задоволене.  Так,  із
донесення  начальника  гестапо  дистрикту  «Галичина»
доктора  Вітіски  у  Берлін  і  Краків  від  5  березня  1944
року  відомо,  що  «в  різних  місцевостях  проходили  успіш¬
ні  переговори  з  УПА.  Цілий  ряд  агентів  був  до  цих  пір
 56

розставлений  УПА  і  всюди  доставляли  повноцінні  відо¬
мості.  Гарантується  активна  боротьба»  !.
 Плани  «великої  акції»  стверджувалися  багатьма  до¬
говорами.  Так,  26  лютого  1944  року  в  селі  Малий
Порськ  Ковельського  району  Волинської  області  зустрі¬
лись  керівники  націоналістичних  банд  і  представники
окупаційних  властей.  Основне  питання  цієї  змови:  орга¬
нізація  диверсійної  роботи  в  радянському  тилу.  Одно¬
часно  відбулася  зустріч  між  «командуючим»  УПА
«Климом  Савуром»  (Д.  Клячковським)  і  представником
німецького  командування  полковником  військ  СС  Ші-
фельдом,  під  час  якої  обидві  сторони  домовились,  що
УПА  «рішуче  діє  разом  з  вермахтом  проти  совітської
партизанки:  викриває  їх  постої  і  разом  з  німцями  ни¬
щить...  охороняє  німецький  підвіз  і  шляхи  комунікації...»,
а  також  засилатиме  агентуру  в  тили  Радянської  Армії.
Німецьке  командування  зобов’язувалось  повністю  за¬
безпечити  УПА  зброєю  та  боєприпасами,  а  «розвідку
проти  більшовиків  німецька  сторона  повністю  фінансу¬
ватиме  через  командування  УПА»2.  Такі  змови  пред¬
ставники  обох  сторін  всіляко  намагалися  замаскувати.
З  приводу  цього  центр  ОУН  видав  директиву:  «Пере¬
говори  з  німецькими  властями  вести  приватним  чином,
без  відома  навіть  низового  керівництва  ОУН».
 У  березні  —  червні  1944  року  багато  разів  вів  пере¬
говори  з  німецькими  властями  представник  «централь¬
ного  проводу»  ОУН  «Герасимовський»  (уніатський  ка¬
пелан  батальйону  «Нахтігаль»  І.  Гриньох).  Українські
буржуазні  націоналісти  зобов’язувались  вести  боротьбу,
«виключно  спрямовану  проти  більшовизму»,  «давати
 1 	ПА  ІІП  при  ЦК  Компартії  України,  ф.  57,  оп.  4,  спр.  338,
‘  арк.  198.
 2 	Цит.  за  кн.:  Омельчук  Ю.  Змова.  Львів,  «Каменяр»,  1967,
С.  95.
 57

абверу  і  гестапо  агентурний  матеріал»,  «за  лінією  фрон¬
ту  шкодити  радянському  підвозу»,  «проводити  активний
саботаж»,  «вести  пропаганду  і  розклад  у  Червоній  Ар¬
мії»,  «організовувати  терор  і  фізичне  знищення»  1.  Все
це  діялось  з  метою,  як  вказувалось  у  націоналістичних
документах,  «привернути  увагу  фюрера,  щоб  заслужити
для  українського  народу  належне  місце  в  новій  Євро¬
пі...»  Після  переговорів  «Герасимовський»  за  вказівками
центрального  проводу  ОУН  об’їхав  банди  УПА,  нака¬
зуючи  їх  керівникам  лояльно  ставитись  до  німецьких
властей  і  військ.
 16  квітня  1944  року  у  Львові,  відбулась  інформацій¬
на  нарада  керівників  фашистських  воєнних  розвідуваль¬
них  органів  —  абверкоманд  №№  101,  202,  305,  які  об¬
слуговували  армійську  групу  «Південь».  На  цій  нараді
гітлерівці  обмінялись  досвідом  розвідувальної  роботи
щодо  використання  послуг  українських  націоналістів.
Керівник  абверкоманди  №  101  Ліндгардт  визнав,  що
без  контактів  з  УПА  розвідувальна  діяльність  його  під¬
розділу  була  б  взагалі  немислима.  Начальник  абвер¬
команди  №  202  Зелінгер  відзначив,  що  в  районах,  звіль¬
нених  Червоною  Армією,  банди  УПА  є  єдиним  против¬
ником  Радянської  влади,  і  запропонував  їх  всебічно
зміцнювати.
 У  квітні  1944  року  під  Берліном  відбулась  чергова
змова.  З  німецького  боку  в  ній  взяли  участь  начальник
у  справах  військовополонених  обергрупенфюрер  СС  Гот-
ліб  Берг,  начальник  одного  з  розвідувальних  відділів
гестапо  оберштумбанфюрер  Отто  Скорцені,  «спеціаліст»
гестапо  з  українського  питання,  політичний  керівник
батальйону  «Нахтігаль»  доктор  Теодор  Оберлендер,
а  з  боку  українських  буржузних  націоналістів  —
 11  Цит.  за  кн.:  Львівщина  у  Великій  Вітчизняній  війні  (1941  —
1945  рр.).  Збірник  документів  і  матеріалів.  Львів,  «Каменяр»,
1968,  с.  203—206.
 58

С.  Бандера,  Я.  Стецько  та  інші.  Обидві  сторони  розро¬
били  плани  підготовки  і  закидання  диверсантів  у  ра¬
дянський  тил.  У  жовтні  1944  року  ОУН  вела  також
переговори  з  гітлерівськими  властями  про  створення  так
званого  «Українського  національного  комітету»  під  опі¬
кою  фашистських  наставників.
 Гітлерівське  командування  активно  використовувало
збройні  націоналістичні  формування  в  своїх  цілях  і  на¬
давало  їм  значну  допомогу.  «Під  час  відходу  німецьких
військ  з  України,—  свідчив  кадровий  працівник  абверу
полковник  Е.  Штольце,—  по  лінії  абверу  особисто  Ка¬
нарком  були  дані  вказівки  про  створення  націоналіс¬
тичного  підпілля  для  продовження  боротьби  проти
Радянської  влади  на  Україні,  проведення  терору,  дивер¬
сій,  шпигунства.  Спеціально  для  керівництва  націона¬
лістичним  рухом  залишались  офіційні  працівники—офі¬
цери  й  агентура.  Були  дані  вказівки  про  створення
складів  зброї,  продовольства  тощо.  Для  зв’язку  з
бандами  агентура  направлялась  через  лінію  фронту,
а  також  викидалась  на  парашутах»1.  Зв’язок  між  гітле¬
рівським  і  націоналістичним  керівництвом  покладався  на
абверкоманду  202.  За  особистим  наказом  Гіммлера  «го¬
ловнокомандуючим»  УПА  було  призначено  колишнього
командира  батальйону  «Нахтігаль»,  гауптштурмфюрера
(капітана)  військ  СС  Р.  Шухевича  («Чупринку»),
 У  липні  1944  року  біля  селища  Турка  на  Дрогобич-
чині  українські  буржуазні  націоналісти  за  вказівкою
гітлерівців  провели  «великий  збір»,  на  якому  були  при¬
сутні  20  верховодів  ОУН—УПА,  і  створили  націона¬
лістичний  «уряд»  —  так  звану  «Українську  головну  ви¬
звольну  раду»  (УГВР).  Створення  УГВР  мало  на  меті
об’єднати  різні  націоналістичні  групи  східних  і  західних
 1 	ПА  ІІП  при  ЦК  Компартії  України,  ф.  57,  оп.  4,  спр.  338,  арк.
286.
 59

областей  України  «для  вирішальної  ролі  у  визвольній
боротьбі»  проти  радянського  народу.  За  проводом  ОУН
(бандерівська  група)  залишались  функції  керівника
УПА.  В  одному  з  універсалів  УГВР,  звертаючись  до  на¬
селення,  вихваляла  УПА,  яка  «почала  криваву  війну
з  ворогами»,  тобто  з  українським  народом.
 Націоналістичні  керівники  жили  фантастичними  ілю¬
зіями.  Багато  з  них  були  переконані,  що  Радянська  Ар-'
мія  на  території  Німеччини  зіткнеться  з  американо-анг-
лійськими  військами,  а  в  тилу  радянських  військ  ство¬
риться  сприятливий  вакуум  і  банди  українських  буржу¬
азних  націоналістів  «стануть  господарями  радянського
тилу».  На  думку  верховодів  ОУН—УПА,  це  дасть  змогу
«відмобілізувати  своїх  прихильників»,  поповнити  банди
і  активізувати  дії  проти  Радянської  держави.  Один
з  керівників  ОУН—УПА  на  території  Ровенщини  «Еней»
наказував:  «Не  вбивати  ні  одного  солдата  німецької
армії...  Не  зав’язувати  боїв  з  регулярними  частинами
Червоної  Армії,  дати  їм  можливість  піти  далі  на  Захід
і  лише  після  того  проводити  збройні  напади...»
 Проте  свої  зловісні  плани  верховоди  ОУН—УПА  не
змогли  здійснити.  Банди  поповнювали  лише  ті,  хто  за¬
попадливо  служив  німецько-фашистській  окупаційній
владі:  поліцаї,  службовці  залізничної  та  лісової  охоро¬
ни,  старости,  екзекутори  по  стягненню  «контигентів»
(окупаційних  податків),  службовці  гебітскомісаріатів
і  бургомістратів.  Виступаючи  на  Пленумі  ЦК  КЩб)
України,  який  відбувся  22—24  листопада  1944  року,  ви¬
датний  діяч  Комуністичної  партії  Д.  3.  Мануїльський
зазначав,  що  націоналістичні  боївки  і  оунівське  підпіл¬
ля  в  західних  областях  України,  крім  куркульства,  по¬
повнювала  також  частина  сільської  інтелігенції  (вчите¬
лі,  агрономи,  кооператори),  отруєна  націоналістичною
ідеологією.  Протягом  довгого  часу  цю  ідеологію  про¬
пагували  і  поширювали  різні  «референти»  оунівськи*
 60

проводів,  поповичі  і  диякони  греко-католицької  (уніат¬
ської)  церкви,  яка  в  західних  областях  України  пусти¬
ла  глибоке  коріння  і  насаджувала  свою  віру  протягом
довгих  десятиліть  зусиллями  Ватікану,  польської  шлях¬
ти,  західноєвропейської  та  американської  реакції.
 Гітлерівське  командування  покладало  на  банди  ук¬
раїнських  буржуазних  націоналістів  великі  надії,  перш
за  все,  на  їх  диверсійну  роботу  в  тилах  Радянської
Армії.  Гестапо  і  абвер  залишили  в  середовищі  ОУН—
УПА  широку  агентурну  сітку,  інструкторів,  радіостан¬
ції,  військове  спорядження,  зброю,  боєприпаси,  дивер¬
сійні  засоби.  Так,  після  відступу  гітлерівців  з  містеч¬
ка  Дубровиця  Ровенської  області  місцеву  банду  за
наказом  гестапо  поповнило  100  окупантів.  У  селищі
Мізоч  цієї  ж  області  гестапівці  передали  українським
буржуазним  націоналістам  при  відступі  25  ящиків  пат¬
ронів  та  понад  120  пістолетів  системи  «Кольт»  як
спеціальний  дарунок  шефа  гестапо  місцевій  банді  СБ.
Влітку  1944  року  одночасно  з  групою  оунівців-диверсан-
тів  гітлерівці  скинули  на  парашутах  велику  кількість
вибухівки,  яку  банди  УПА  мали  використати  для  дивер¬
сій.  Восени  1944  року  біля  села  Стовпин  Корецького
району  Ровенської  області  гітлерівці  скинули  з  літаків
п’ять  тонн  амоналу  для  диверсійної  роботи  місцевих
націоналістичних  банд.  Заарештований  радянськими  ор¬
ганами  безпеки  оунівець  М.  Артамович  з  Самбірського
району  Львівської  області  визнавав:  «З  нами  було  6  ні¬
мецьких  солдатів,  4  гестапівці  і  лейтенант.  Під  час
сутичок  з  Червоною  Армією  8  німців  було  забито.  Ми,
рядові  бандерівці,  хотіли  вбити  і  трьох  останніх.  Але
коли  про  це  довідався  окружний  провід  —  категорично
заборонив  нам.  З  приводу  цього  до  нас  негайно  прибув
представник  окружного  проводу  і  роз’яснив,  що  це  наші
спільники.  Ми  разом  з  ними  боремось  за  єдину  суцільну
справу,  проти  більшовицької  Червоної  Армії».
 СІ

Восени  1944  року  під  час  збройних  сутичок  радян¬
ських  військ  і  народних  формувань  із  зграями  оунівців
було  ліквідовано  320  німців.  Абсолютна  більшість  з  них
були  офіцерами  вермахту,  абверу  і  гестапо.  Влітку  1945
року  в  Львівській  області  бійцями  народних  формувань
було  затримано  13  гітлерівських  солдатів  і  офіцерів,
які  діяли  в  складі  ОУН—УПА.
 Українські  буржуазні  націоналісти  активно  викону¬
вали  всі  пункти  договорів  свого  запроданства.  Недарма
начальник  гестапо  дистрикту  «Галичина»  доктор  Вітіс-
ка,  доповідав  високому  начальству,  що  «використання
цього  розбійницького  наброду  приносить  нам  помітний
ефект».
 «Гітлерівці  підготували  в  західних  областях  Украї¬
ни,—  говорив  у  виступі  на  обласній  нараді  інтелігенції
м.  Львова  ЗО  листопада  1944  року  полум’яний  публіцист
і  активний  борець  проти  фашизму  Ярослав  Галан,—
категорію  людей,  яких  важко  було  б  назвати  запродан¬
цями,  які  на  кривді  і  крові  своїх  співгромадян  будували
свій  особистий  добробут...  Доля  їх  батьківщини,  їх  на¬
роду  була  їм  байдужа,  їх  не  турбували  ні  примари
Майданека,  ні  живцем  спалені  діти  Полтавщини,  ні
кров  народу.  На  кривді  і  крові  народу  виріс  суспіль¬
ний  прошарок,  позбавлений  будь-яких  норм,  ненажерли¬
ве  зборище  безцеремонних  торгашів,  готових  продати
рідну  матір,  як  хто  тільки  добре  за  неї  заплатить.  З  ви¬
гнанням  німців  кар’єра  цих  людців  скінчилася.  Однак  їм
важко  з  цим  примиритись,  вони  проникнуті  лютою  не¬
навистю,  вони  ненавидять  народ,  ненавидять  Червону
Армію,  ненавидять  Радянську  владу».
 Виконуючи  накази  гітлерівців  про  ведення  агентур¬
них  дій  у  тилах  Радянської  Армії,  ватажки  націоналіс¬
тичних  банд  намагалися  створити  законспіровані  шпи¬
гунські  організації.  На  них  покладалося  завдання
збирати  розвідувальну  інформацію  про  дислокацію  ра-
 62

ДЯНСЬКИХ  військ,  кількість  і  якість  військової  техніки,
розташування  аеродромів,  складів  зброї  та  боєприпасів,
продовольства  і  пального.
 «Верховоди  УПА  намагалися  відрядити  певну  кіль¬
кість  вишколених  німецьких  шпигунів  і  в  інші  місця
України,  а  також  у  центральні  й  східні  райони  Радян¬
ського  Союзу.  Для  цієї  агентури  була  спеціально  роз¬
роблена  інструкція  —  «квестіонар».  У  ній  докладно  го¬
ворилось,  які  відомості  цікавлять  керівників  ОУН  та  їх
хазяїв  з  німецької  розвідувальної  служби.  Але  й  на
ниві  шпигунства  бандерівська  галайстра  (юрба.—  В.М.)
весь  час  зазнавала  поразок.  Переважна  більшість  по¬
сланих  у  далекі  рейди  агентів  не  повернулася  на
бази  —  їх  затримали  радянські  органи  безпеки»  х.
 Ядро  націоналістичних  банд  і  підпілля  і,  -в  першу
чергу,  їх  керівництво  складали  класові  та  ідейні  вороги
Радянської  влади  —  куркулі,  колишні  активні  діячі  бур¬
жуазно-націоналістичних  партій,  реакційне  духовенство.
Однак  соціальний  склад  рядових  учасників  ОУН—УПА
був  неоднорідним.  Поряд  з  тими,  хто  служив  гітлерів¬
ським  окупантам,  були  особи,  які  за  своїм  соціальним
становищем  об’єктивно  повинні  були  б  стати  прихиль¬
никами  Радянської  влади.  Останні  прийшли  в  банди,
обдурені  демагогічною  буржуазно-націоналістичною  про¬
пагандою  чи  втягнені  в  антирадянську  діяльність  при¬
мусово.
 В.  І.  Ленін  відзначав,  що  в  усіх  великих  соціальних
і  політичних  конфліктах  минулого  частина  експлуато¬
ваних,  всупереч  своїм  класовим  інтересам,  йшла  за
експлуататорами,  ставала  знаряддям  у  руках  реакції  2.
Це  часто  залежало  від  багатьох  причин  —  ступеня
 ‘Чередниченко  В.  Націоналізм  проти  нації.  К-,  Політвидав
України,  1970,  с.  162—163.
 2 	Ленін  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  т.  39,  с.  134.
 63

загострення  соціальних  антагонізмів,  від  зрілості  різних
суспільних  сил,  що  складали  революційний  табір,  від
того,  наскільки  їм  вдалося  звільнитися  від  ідеологіч¬
них  пут  експлуататорського  класу.
 Основним  напрямом  злочинної  діяльності  націоналіс¬
тичних  банд  і  підпілля  в  1944—1945  роках  були  теро¬
ристичні  та  диверсійні  дії  з  метою  перешкодити  віднов¬
ленню  і  зміцненню  Радянської  влади  в  західних  облас¬
тях  УРСР.  «Ми  повинні  добитися,—наказували  у  своїй
директиві  керівники  ОУН,—  щоб  ні  одне  село  не  визна¬
ло  Радянської  влади.  ОУН  повинна  діяти  так,  щоб  усіх,
хто  визнав  Радянську  владу,  знищити.  Не  залякувати,
а  фізично  знищувати!  Не  потрібно  боятись,  що  люди
проклянуть  нас  за  жорстокість.  Нехай  з  40  мільйонів
українського  населення  залишиться  половина  —  нічого
страшного  в  цьому  нема»  *.  В  іншій  інструкції  конкрет¬
но  вказувалось:  «Потрібно  залякати  населення  посилен¬
ням  масового  терору  над  активістами  Радянської  вла¬
ди...»  2.  Ще  одна  інструкція  вказувала  иа  методи  теро¬
ристичних  дій:  «Ліквідувати  активістів  всіма  доступни¬
ми  методами  —  розстріл,  повішення,  навіть  четверту¬
вання...»
 В.  І.  Ленін,  виходячи  з  характеру  боротьби,  яку  на¬
в’язали  нашій  країні  на  початку  відбудовного  періоду
буржуазно-націоналістичні  партії,  білогвардійці,  курку¬
лі  та  іноземні  імперіалісти,  характеризував  цю  боротьбу
як  «нову  форму  війни,  яку  можна  об’єднати  словом:
бандитизм»3.  Злочинна  діяльність  українських  буржу¬
азних  націоналістів  характеризувалась  тісним  поєднан¬
ням  політичного  і  кримінального  бандитизму.
 1 	Цит.  за  кн.:  Пост  імені  Ярослава  Галана.  Львів,  «Каменяр»,  1967,
с.  200.
 2 	ПАЛО,  ф.  З,  оп.  6,  спр.  31,  арк.  23.
 3 	Л  е  н  і  н  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  т.  43,  с.  9.
 64

У  перші  місяці  після  визволення  західних  областей
УРСР  Радянською  Армією  націоналістичні  банди  роби¬
ли  спроби  порушити  '  тилові  комунікації  радянських
військ.  Так,  у  серпні  1944  року  на  території  Львівської
області  банди  підірвали  санітарний  поїзд,  недалеко  від
Рави-Руської  пустили  під  укіс  паровоз  і  два  вагони
з  боєприпасами,  на  ділянці  залізниці  біля  села  Добро-
твір  підірвали  ешелон  та  провели  ще  ряд  інших  дивер¬
сій.  У  січні  1945  року  банди  вчинили  кілька  диверсій
на  станціях  Лойова  та  Тисменичани,  на  перегоні  Ка¬
луш—Рожнятів,  пошкодили  телеграфний  зв’язок  Ста¬
ніслав—Львів,  підірвали  кілька  мостів  через  ріку  Прут.
 Банди  вчиняли  диверсії  на  промислових  підприєм¬
ствах,  у  приміщеннях  радянських  установ  тощо.  Так,  на
території  Вижницького  району  Чернівецької  області
в  квітні  1944  року  ними  було  пошкоджено  телефонний
зв’язок,  спалено  стратегічно  важливий  міст  через  ріку
Черемош,  у  містечку  Вижниця  бандити  спалили  три
магазини,  склади  з  запасами  лісоматеріалів  на  лісо¬
пильному  та  фанерному  заводах.  Ряд  диверсійних  акцій
бандити  вчинили  на  об’єктах  видобутку  нафти,  на  спир-
то-  та  маслозаводах.  Проте  диверсійні  акції  на  транс¬
порті  і  на  промислових  підприємствах  значно  поступа¬
лися  за  масштабами  тій  злочинній  діяльності,  яку
вчиняли  оунівці  на  селі.
 Підпали  приміщень  сільських  Рад,  шкіл,  клубів,  біб¬
ліотек,  будинків  активістів,  а  то  й  цілих  сіл  бандити
практикували  часто.  Так,  бандою  Д.  Куп’яка  («Клея»),
що  творила  криваві  злочини  в  Кам’янсько-Бузькому  ра¬
йоні  та  в  сусідніх  районах  на  Львівщині,  було  вбито
сотні  радянських  громадян,  повністю  спалено  село  Ада-
ми.  На  початку  липня  1944  року  націоналісти  спалили
понад  100  селянських  будинків  у  Ново-Милятинському
районі.  У  Тернопільській  області  банди  спопелили  село
Гнильче  Бережанського  району.  В  селі  Високе  Мона-
 65
 5  В.  Маслоііськиіі

стириського  району  в  ніч  на  22  вересня  1944  року  банда
підпалила  школу  і  106  селянських  хат,  під  час  пожежі
загинуло  52  жителі.  6  лютого  1945  року  в  селі  Бариш
Бучацького  району  бандити  спалили  212  селянських
дворів,  вбили  і  спалили  98  жителів.  Таких  фактів  на¬
ціоналістичного  розбою  було  багато.
 Намагаючись  перешкодити  мобілізації  трудящих  за¬
хідних  областей  України  в  Радянську  Армію,  банди
активізували  терористичні  акції.  7  квітня  1944  року
в  селі  Переморівка  Тернопільської  області  бандити  за¬
катували  47  жителів  за  те,  що  їх  рідні  пішли  в  ряди
Радянської  Армії.  Лише  з  7  по  18  березня  1944  року
в  Ровенській  області  бандити  вбили  22  представників
радянських  організацій,  які  успішно  проводили  мобілі¬
зацію,  спалили  сім’ю  голови  сільської  Ради  села  Воско-
дави  Гощанського  району.
 Одночасно  банди  ОУН—УПА  намагались  проводити
свою  мобілізацію.  З  цього  приводу  у  директиві  ОУН
вказувалось:  «Боївки  УПА  повинні  проходити  по  селах
і  вербувати  людей,  а  тих,  хто  чинить  опір,  забирати  на¬
сильно»  Низовим  організаціям  ОУН  був  даний  суво¬
рий  наказ:  «За  відмову  служити  в  УПА  —  розстрілюва¬
ти  на  місці».  Виконуючи  ці  накази,  староста  села  Кома-
рівка  Бродівського  району  Львівської  області,  вербуючи
в  банду,  ходив  із  мотузкою  в  кишені,  якою  душив  тих,
хто  не  хотів  іти  в  УПА.  Методи  подібної  «мобілізації»
були  частими.  Всіх,  хто  робив  спробу  ухилятися  або
втекти,  бандити  розстрілювали  чи  вішали.  Ось  чому
в  націоналістичних  бандах  було  чимало  людей,  за¬
гнаних  силою,  під  загрозою  зброї.  Політреферент  оунів-
ського  проводу  «Захід»  під  кличкою  «Архип»  у  своєму
звіті  з  цього  приводу  писав:  «Становище...  не  утішне.
Якщо  розібратися  в  обставинах,  при  яких  наші  стрільці
 1  ПАЛО,  ф.  З,  оп.  6,  спр.  175,  арк.  96.
 66

попали  в  ряди  УПА,  ми  змушені  сказати,  що  лише  не¬
значна  частина  пішла  ідейно,  останні  пішли  під  при¬
мусом»
 Організовані  насильно,  під  страхом  смерті,  форму¬
вання  УПА  розкладалися.  Ті  банди,  які  верховодам
ОУН  вдалося  дещо  організаційно  зміцнити,  восени  1944
року,  зазнавши  великих  втрат  під  час  зіткнення  із  на¬
родними  збройними  формуваннями,  військами  НКВС  та
прикордонниками,  почали  розпадатися  на  невеликі  гру¬
пи,  переходили  у  збройне  підпілля.  Методи  їх  антина¬
родних  дій  були  дещо  змінені:  групи  ОУН—УПА  почали
займатися  в  основному  диверсійною,  терористичною
діяльністю,  ухиляючись  від  бойових  зіткнень  з  радян¬
ськими  військами.
 В  той  же  час,  підтримане  терористично-диверсійними
діями  націоналістичних  банд,  куркульство  здійснювало
економічну  контрреволюцію.  Куркулі  та  їх  поплічники
перешкоджали  збиранню  врожаю,  спалювали  хліб,  сабо¬
тували  хлібоздачу  та  державні  позики,  збори  коштів
у  фонд  Перемоги,  утаювали  землю,  худобу  та  сільсько¬
господарські  машини  і  інвентар  від  державного  опо¬
даткування,  шкодили  процесу  землевпорядкування  та
повернення  трудящим  земель,  відібраних  німецько-фа¬
шистськими  загарбниками,  знищували  документи,  спа¬
лювали  будинки  сільських  Рад,  вбивали  сільських  акти¬
вістів.  Економічну  контрреволюцію  класові  вороги
трудящих  поєднували  у  багатьох  селах  із  масовим  теро¬
ром  і  мародерством.  До  селян,  що  не  корились  заляку¬
ванню  і  терору,  банди  застосовували  криваві  акції.  Оунів-
ська  директива  з  цього  приводу  наказувала:  «Всякі  пору¬
шення  з  боку  селян  карати  смертною  карою».  І  цей  на¬
каз  ретельно  виконувався  низовими  організаціями  ОУН.
 1  ПА  11П  при  ЦК  Компартії  України,  ф.  1,  оп.  13,  спр.  669,  арк.
197.
 5*
 67

Так,  селяни  села  Лозова  Великобірківського  району  на
Тернопільщині  масово  відгукнулись  на  патріотичний  за¬
клик  матеріально  допомагати  Радянській  Армії.  29  груд¬
ня  1944  року  бандити  вдерлися  у  село,  вчинили  страшен¬
ну  різню,  закатували  100  чоловік  із  бідняцько-серед¬
няцьких  сімей.  Реалізація  «великої  акції»  тривала...
 ПІД  ЗНАКОМ  ХРЕСТА  І  ТРИЗУБА
 Хрест  і  тризуб!  Символ  зловісного  союзу  антинарод¬
них  сил,  який  приніс  українському  народові  стільки  не¬
вимовного  горя,  трагедій  і  смертей.  «Народжена  в  тем¬
ряві  середньовіччя,—  характеризував  злочинні  дії  Ваті¬
кану  і  уніатської  церкви  в  західних  областях  УРСР
Ярослав  Галан,—  вигодувана  людською  кров’ю,  парази¬
туючи  на  ранах  людства,  ватіканська  кліка  метушиться,
перелякана  й  ошаліла,  біля  порога  грядущої  епохи
і  каламутить,  каверзує,  інтригує,  плюється,  кусає,  сіє
смерть  і  могильним  смородом  отруює  повітря  наших
днів.  Діти  одвічної  підлоти,  запізніла  відрижка  похму¬
рого  минулого,  кричущий  анахронізм».
 Підлості  клерикалів  у  роки  німецько-фашистської
окупації  не  було  меж.  У  цьому  не  було  нічого  дивного.
Єзуїти  протягом  багатьох  віків  нагромаджували  бага¬
тий  досвід  злочинної  діяльності  проти  народу.  Ще  в
XVI  ст.  засновник  ордену  єзуїтів  і  ідейний  наставник
клерикальної  реакції  Ігнатій  Лойола  повчав  лицарів
хреста  і  ножа:  «Входьте  в  світ  лагідними  вівцями,  дійте
там,  як  люті  вовки,  і,  коли  вас  будуть  гнати,  як  собак,
вмійте  підповзати,  як  змії».
 В  роки  німецько-фашистської  окупації  уніатська
церква  на  чолі  з  митрополитом  Шептицьким  взяла  на
себе  жандармські  функції  —  переслідування  «підозрі¬
лих»,  доноси,  збір  агентурних  даних  тощо.  Мало  того,
 68

служителі  уніатської  церкви  виступали  натхненниками
і  організаторами  кривавих  розправ  з  усіма,  хто  не  хотів
коритися  німецько-фашистському  та  українському  бур¬
жуазно-націоналістичному  режиму.  Митрополит  Шеп-
гицький,  його  намісник  єпископ  Сліпий  та  інші  вищі
сановники  уніатської  церкви,  підтримуючи  найтісніший
зв’язок  із  фашистською  службою  СД,  давали  гітлерів¬
цям  багаті  агентурні  відомості.
 Митрополит  Шептицький  відігравав  значну  роль
у  буржуазно-націоналістичному  русі  в  західних  областях
України.  Навколо  нього  гуртувалися  націоналісти  та
інші  ворожі  елементи  у  довоєнний  період.  Він  освячував
антикомуністичні  дії  в  роки  окупації,  ідейно  й  органі¬
заційно  підтримував  націоналістів  після  війни.  Незамас-
кована  профашистська  пропаганда,  організаційна  діяль¬
ність  у  створенні  дивізії  СС  «Галичина»,  всебічна  допо¬
мога  бандам  українських  буржуазних  націоналістів  в  їх
чорних  злочинах  проти  народу  —  далеко  не  повний  пере¬
лік  ворожої  діяльності  служителів  уніатської  церкви.
Лицарі  хреста  і  ножа  заповзято  боролися  проти  радян¬
ського  народу.
 Священики  уніатської  церкви  часто  вступали  в  бан¬
ди  і  активно  діяли  в  них.  Із  32  делегатур  УЦК  1  в  райо¬
нах  Львівської  області  15  очолювали  священики  уніат¬
ської  церкви,  багато  з  них  були  «мужами  довір’я»  УЦК
по  селах  і  головами  комісій  по  збору  продуктів  для  гіт¬
лерівської  армії.  В  1943  році  під  час  створення  дивізії
СС  «Галичина»  священики  уніатської  церкви  виступали
на  мітингах,  організовували  спеціальні  богослужіння  з
доповідями,  агітували  добровільно  вступати  в  дивізію.
 У  1943  році  налякані  приходом  Радянської  Армії
 11  УЦК  —  Український  центральний  комітет,  створений  націоналіс¬
тами.  Знаходився  під  повним  контролем  гітлерівців.
 69

служителі  автокефальної1  церкви  на  території  Волин¬
ської  і  Ровенської  областей  створили  підпільну  анти¬
народну  націоналістично-клерикальну  організацію,  якою
керували  оунівські  проводи.  На  чолі  цього  об’єднання
був  поставлений  єпископ  П.  Артемюк.  Для  підсилення
ідеологічної  націоналістично-клерикальної  роботи  в  бан¬
дах  УПА  було  організовано  так  зване  військове  духо¬
венство  на  чолі  з  священиком  О.  Гуменюком  («Орли¬
ком»),  Організація  намагалася  взяти  під  свій  вплив
діючі  церкви  і  використати  їх  як  трибуну  і  опорні  пунк¬
ти  наклепницької,  антирадянської  пропаганди.  25  люто¬
го  1945  року  керівники  підпільної  націоналістичної  цер¬
кви  «Орлик»  (О.  Гуменюк),  «Мстислав»  (С.  Скрипник),
«Іларіон»  (І.  Огієнко)  та  інші  за  участю  районного
коменданта  СБ  «Грозного»  написали  антирадянську  ві¬
дозву  до  населення,  в  якій,  спекулюючи  на  релігійних
почуттях  віруючих,  твердили,  що  націоналістичні  банди
ОУН—УПА  ведуть  боротьбу  за  «храм»,  тобто  за  віру
в  бога.  На  Закарпатській  Україні  в  роки  фашистської
окупації  уніатські  та  католицькі  священики  переверши¬
ли  в  злочинах  своїх  попередників,  благословляючи  звір¬
ства  окупантів.  Напередодні  приходу  радянських  військ
на  Закарпаття,  на  чолі  церкви  Ватіканом  був  поставле¬
ний  син  куркуля,  змадяризований  українець  єпископ
Т.  Ромжа.  Енергійно  застосовуючи  знання,  набуті
в  «Руссікумі»  2,  він  повів  активну  підривну  роботу  про¬
ти  Радянської  влади.  За  вказівками  Ромжі  духовенство
 !  Автокефальна  церква  —  православна  церква,  яка  має  цілковиту
самостійність  у  розв’язанні  організаційних  і  культових  питань.
Українська  автокефальна  православна  церква,  створена  контрре¬
волюцією  в  1919  році,  втратила  авторитет  у  віруючих  і  в  1930  ро¬
ці  самоліквідувалась.
 2  «Коллегіум  руссікум»  —  спеціальна  школа  шпигунів,  створена  в
1929  р.  папою  Пієм  XI  спеціально  для  підготовки  клерикально-
ідеологічних  диверсій  проти  СРСР  у  зв’язку  з  відомою  кампанією
«хрестового  походу  проти  СРСР».
 70

агітувало  населення  не  допомагати  Радянській  Армії,
боротись  проти  возз’єднання  з  Радянською  Україною.
 Численні  факти  свідчать  про  безпосередню  участь
священиків,  особливо  представників  уніатської  церкви,
в  безпосередніх  злочинних  діях  проти  українського  на¬
роду.  Так,  у  1944  році  в  селі  Немилів  Радехівського
району  Львівської  області  священик  Мельничук,  колиш¬
ній  бандерівський  станичний  «Світовий»,  переховував
німецьких  парашутистів;  у  Перемишлянському  районі
в  уніатському  монастирі  було  знайдено  чотири  гвинтів¬
ки,  три  ручних  гранати  і  боєприпаси;  1  квітня  1945  року
в  селі  Соколів  Кам’янсько-Бузького  району  Львівської
області  у  церкві,  в  спеціально  створеному  сховищі,  було
виявлено  трьох  озброєних  бандитів  із  боївки  СБ.
У  Дерманському  монастирі  на  Ровенщині,  де  під  час
німецько-фашистської  окупації  українські  буржуазні  на¬
ціоналісти  освячували  жовто-блакитний  прапор,  під
яким  вони  запопадливо  служили  фашистам,  містилися
націоналістична  друкарня  і  склади  зброї;  в  селі  Жуків
Золочівського  району  Львівської  області  отці  церкви
перетворили  «храм  божий»  у  бандерівський  склад  зброї.
Те  ж  саме  було  в  селах  Раковець  і  Чортовець  Городен-
ківського  району  Станіславської  (тепер  Івано-Франків¬
ська)  області;  в  Мукачівському  монастирі  ченці  пере¬
ховували  бандерівців  і  п’ять  тисяч  антирадянських  книг,
серед  них  —  «Майн  Кампф»  Гітлера;  в  Ужгородському
монастирі  церковна  друкарня  поряд  з  культовою  літе¬
ратурою  друкувала  націоналістичну.  Сама  резиденція
митрополита  —  Святоюрський  собор  —  була  диверсійно-
ідеологічним  центром.  Тут  було  виявлено  чотирьох
оунівців,  а  також  націоналістичну  літературу,  п’ять  гра¬
нат,  250  патронів,  фотоапарати,  радіоприймачі,  ротатори1.
 1  ПА  ІІП  при  ІДК  Компартії  України,  ф.  166,  оп.  З,  спр.  154,  арк.  17;
ПАЛО,  ф.  З,  оп.  6,  спр.  175,  арк.  142,  147.
 71

«Перед  служниками  богів  свастики  і  тризуба,—  пи¬
сав  полум’яний  письменник-комуніст  Ярослав  Галан
у  статті  «З  хрестом  чи  ножем»,—  лежить  один  шлях:
шлях  зради  народу,  шлях  злочинів,  убивств,  потворних
підступів,  брехні  й  обману.  Цей  шлях  неминуче  призве¬
де  до  їх  загибелі.  Народ  нещадний  до  своїх  смертель¬
них  ворогів,  в  які  б  одяги  вони  не  вбирались.  Коли
гестапівський  вбивця  одягає  на  себе  замість  коричне¬
вого  мундира  чорну  рясу  —  від  цього  він  не  перестає
бути  фашистським  вбивцею.
 Ці  вороги  українського  народу,  вдягнені  в  ряси  уні¬
атських  священиків,  є  організаторами  банд  українських
націоналістів,  є  агентами  міжнародної  реакції.  Вони
шкодять  народові  в  його  святій  творчій  роботі.  Вони
є  винуватцями  багатьох  злочинів,  що  їх  українсько-ні¬
мецькі  націоналісти  вчинили  і  чинять  над  населенням
західних  областей  України.  Кривава  діяльність  цих  зло¬
чинців  мусить  бути  припинена».
 Трудящі  західних  областей  УРСР,  пересвідчившись
у  злочинних  діях  отців  церкви,  вимагали  якнайшвидшої
ліквідації  цих  осиних  гнізд  мракобісся  і  підступності.
 ДУШОГУБИ
 Кривавий  бандитизм  —  це  жорстокий  наслідок  бур¬
жуазно-націоналістичної  ідеології  людиноненависництва.
 «Націоналізм  нацьковував  брата  на  брата,  руйнував
людяність,  дружбу,  кохання,—  писав  видатний  радян¬
ський  публіцист  Юрій  Мельничук.—  Націоналізм  творив
на  нашій  землі  пекельні  злочини,  і  будувати  радянське
життя  було  нелегко.  Націоналізм  підступно  калічив
людські  душі  і  звивався,  неначе  гадина»  Г  Заграви  по-
 1  Мельничук  Ю.  Супостати.—  У  зб.:  Ті,  що  канули  в  пітьму.
Львів,  «Каменяр»,  1964,  с.  9.
 72

жеж  і  крики  катованих  людей,  замордовані  старики
і  діти  —  такі  криваві  сліди  оунівських  банд.  Вони  з  не-
чуваною  жорстокістю  розправлялися  з  усіма,  хто  праг¬
нув  до  нового  соціалістичного  життя.
 Пройшовши  універсальну  практику  в  польській  де¬
фензиві  і  фашистському  гестапо,  українські  буржуазні
націоналісти  проводили  криваві  акції  проти  народу
з  небаченим  садизмом.  Наприклад,  в  селах  Куличків,
Ванів,  Низи  та  Сілець  Бродівського  району  Львівської
області  бандити  знищили  близько  ста  чоловік,  серед  них
25  дітей,  29  жінок,  33  старики.  У  селі  Ямельно  Івано-
Франківського  району  банда  закатувала  53  селян.  У  бе¬
резні  1944  року  в  селі  Хорлупи  Ківерцівського  району
Волинської  області  українські  націоналісти  закатували
12  селянських  родин.  Протягом  травня  1944  року  у  Ко-
стопільському  районі  Ровенської  області  бандити  вирі¬
зали  57  сімей.  У  серпні  1944  року  в  Млинівському  райо¬
ні  цієї  ж  області  банда  колишнього  гітлерівського  полі¬
цая  «Ломонйса»  провела  «Варфоломіївську  ніч».  Банди¬
ти  задушили,  закололи  і  розстріляли  60  жителів.  Банда
«Дубового»  в  селі  Мульчиці  Володимирецького  району
протягом  однієї  ночі  вбила  і  пограбувала  50  селян.  В  се¬
лі  Добрівляни  Дрогобицького  району  Львівської  області
в  грудні  1944  року  бандити  вбили  18  селян.
 Страх  оунівських  горлорізів  перед  народною  нена¬
вистю  вів  їх  на  нові  і  нові  злочини.  Ось  що  розповів
колишній  учасник  банди  УПА,  що  діяла  у  Стрийському
районі  на  Дрогобиччині,  П.  Угера:  «В  селі  Яблунівці
молодь  організувала  самооборону  і  зі  зброєю  в  руках
охороняла  від  нас  здобутки  радянського  життя,  спокій
свого  села.  Це  розлютило  верховодів  банди.  Вони  вирі¬
шили  вчинити  над  селом  криваву  розправу.  Вночі  вели-'
ка  група  «есбістів»  під  керівництвом  «Ромка»  напала
на  село.  Що  діялось  у  цю  жахливу  ніч!  Бандити  пали¬
ли  людей  живцем,  замкнувши  їх  у  хатах,  розбивали  об
 73

стіни  голови  дітей,  гвалтували  неповнолітніх,  знущали¬
ся  з  сивих.  Однак  села  їм  так  і  не  вдалося  захопити
у  свої  руки».
 У  кривавих  злочинах  проти  радянського  народу  особ¬
ливо  відзначалися  групи  СБ  —  спеціальні  каральні  бан¬
ди  ОУН—УПА.  «Як  ви  розуміли  цю  службу  безпеки?
В  чому  ви  бачили  небезпеку?»  —  запитав  головуючий
судового  процесу  в  справі  націоналістичних  бандитів,
що  відбувся  в  березні  1959  року  в  місті  Червоноар-
мійськ  Ровенської  області.  Бандит  Бондаренко  відповів:
«Більше  всього  ми  боялись  відновлення  Радянської  вла¬
ди.  Ми  розуміли,  що  тоді  нам  кінець.  Ми  знали,  що
український  народ  нас  ненавидить  і  знищить  при  пер¬
шій  можливості.  Він  ніколи  не  простить  нам  вчинених
злочинів.  Тому  небезпеку  для  себе  ми  бачили  в  народ¬
ному  гніві».
 Націоналістичний  розбій  з  його  жахами  породив  ба¬
гато  «лицарів»  злочину.  «Націоналістичними  різунами»
називав  їх  Ярослав  Галан.  «Скільки  ви  замучили  і  роз¬
стріляли  людей?  —  запитали  бандита  Біляка  3.  на  су¬
довому  процесі  над  націоналістичними  вбивцями  в  місті
Дрогобичі  у  вересні  1944  року.  Біляк  мовчить...  А  потім
заговорив...  «Спершу  шість...  пізніше  п’ять...  два...  три...
не  пам’ятаю».  Вбивця  загубив  рахунок.
 Подібною  жорстокістю  серед  бандитів  виділявся  Ко¬
валь  О.,  що  натворив  багато  злочинів  у  селах  Сокаль-
ського,  Буського  і  Кам’янсько-Бузького  районів  Львів¬
ської  області.  На  запитання  головуючого  народного  су¬
ду,  чому  націоналісти  знищують  немовлят,  бандит  від¬
повідав:  «Такі  директиви  дав  нам  провід  ОУН.  Нам
наказано  під  час  наскоків  на  села  нікого  не  милувати.
Це  робили  ми  для  того,  щоб  нас  боялись  і  поважали
як  грізну  силу».  «А  що  ж  злого  вам  зробила  тримісячна
дитина?»  —  «На  дітей  падає  кров  батьків»,—  відповів
бандит.
 74

Виховані  культом  «лютого  божевілля»,  організацій-,
ними  традиціями  УВО,  ОУН  і  УПА  (принцип:  «Щоб
згуртувати  товариство,  треба  когось  спільно  вбити»),
українські  буржуазні  націоналісти  вдавались  до  вкрай
звіїрячого  терору.
 Націоналістичні  різуни  вишукували  жахливі  способи
катувань:  рубали  руки  і  голови  сокирами,  відрізували
вуха,  виколювали  очі,  різали  тіло  на  шматки,  пробива¬
ли  його  цвяхами,  спалювали  живцем,  кидали  в  криниці,
гвалтували  жінок,  відрізували  їм  груди.  Відомий  ще
інквізиторам  середньовіччя  спосіб  вбивства  «гаррота»  1
широко  використовувався  націоналістами.  Вони  лише
«раціоналізували»  цей  спосіб  і  назвали  його  «кренпуль-
ці».  Залізне  кільце  заміняла  звичайна  мотузка,  яку  кати
затягували  на  шиї  за  допомогою  звичайної  палиці.
Людина  гинула  в  страшних  муках.  Так  були  задушені
В.  Лещишин  в  селі  Муроване,  Ю.  Тиха  в  селі  Пикуло-
вичі  Пустомитівського  району  на  Львівщині,  В.  Гладкий
із  села  Стронятин  і  А.  Муць  з  села  Ситихів  Нестеров-
ського  району  та  багато  інших.
 «Дитина  кричала,—  уточнював  деталі  свого  методу
катувань  бандит  В.  Головачук  на  судовому  процесі,—
але  я  заткнув  їй  рукавицею  рота  і  потім  закрутив  цур-
кою  петлю,  накинуту  на  шию.  Вона  й  замовкла».  Цей
вовкулака  не  міг  жити  без  крові,  без  стогону  замученої
жертви.  Керівник  боївки  СБ,  що  чинила  нелюдські  зло¬
чини  в  Здолбунівському  районі  Ровенської  області,
«Вороний»  (Андріщук),  колишній  начальник  так  званої
«української»  поліції  в  місті  Мізоч,  спеціалізувався  на
власному  «винаході»  катувань  —  виривав  у  своїх  жертв
колінні  чашечки.
 У  своїх  найжорстокіших  злочинах  бандити  були  не-
 а  Гаррота  —  спосіб  катувань  за  допомогою  залізного  кільця,  яке  за¬
тягувалось  на  шиї  катованого,  аж  поки  не  ламались  шийні  хрящі.

вгамовні.  Восени  1944  року  в  селі  Біличі  Любомльсько-
го  району  Волинської  області  вони  спалили  хату  селя¬
нина  А.  Лаврещука,  замордували  трьох  його  дітей;  в  се¬
лі  Боголюби  (нині  Першотравневе)  Рожищенського
району  вдерлися  в  хату  П.  Ковальчука  і  сокирою  від¬
рубали  голови  чотирьом  дітям.
 7  лютого  1945  року  бандити  схопили  в  селі  Страше-
вичі  Старосамбірського  району  Львівської  області  вчи-
тельку-активістку  К.  Шевченко.  Вони  витягли  її  на  мо¬
роз,  простріляли  їй  обидві  ноги,  щоб  не  втекла,  а  потім
почали  катувати.  Бандити  викололи  їй  очі,  по  шматочку
різали  руки,  вуха,  губи,  вирвали  з  грудей  серце,  про¬
били  прикладом  голову,  а  потім  відрізали  її.
 Ось  фрагменти  націоналістичного  розбою  протягом
кількох  місяців  у  Нестеровському  районі  Львівської
області:  23  грудня  1944  року  в  селі  Крехів  бандити
з  боївки  «Грізного»  напали  на  сім’ю  Урбанських,  схопи¬
ли  братів  Володимира  та  Михайла  і  побили  їх,  потім
розрізали  животи,  виламали  руки  і  добили  кілками;
в  ніч  з  23  на  24  грудня  оунівці  вдерлися  в  село  Воля-
Висоцька,  по-звірячому  замордували  18  жителів,  з  них
трьох  дітей  і  сім  стариків,  а  на  трупах  прикріпили  на¬
писи:  «За  зраду  української  нації»;  в  березні  1945  року
в  селі  Крехів  бандити  схопили  вчительку  М.  Полуситок
і  довго  катували,  а  через  кілька  днів  селяни  знайшли
в  лісі  труп,  розрізаний  пилкою  на  три  частини;  в  червні
1945  року  боївка  СБ  в  селі  Кунин  вдерлася  в  хату
голови  сільського  споживчого  товариства  І.  Самуляка,
бандити  вивели  його  за  село  і  після  довгих  катувань
вбили;  через  кілька  днів  та  ж  боївка  СБ  жорстоко  за¬
катувала  селянку  П.  Мурмило,  труп  якої  було  знайдено
за  селом  з  вивернутими  руками  і  ногами,  вирваним
волоссям  та  виколеними  очима.
 «Це  не  люди,  а  звірі,  яких  світ  не  бачив»,—  так  го¬
ворили  про  українських  буржуазних  націоналістів  тру-
 76

дящі  західних  областей  України.  «Вони  ріжуть,  вбива¬
ють,  мордують  ні  в  чому  не  винних  людей  тільки  за  те,
що  вони  —  жінки,  старики  і  діти  —  хочуть  жити.  Тим-то
і  провід  їх  головний  називається  УГВР  (убивай,  грабуй,
вішай,  ріж)».  «Перед  тим,  що  вчинили  українсько-ні¬
мецькі  націоналісти,  бліднуть  часи  середньовічної  інкві¬
зиції.  їх  не  можна  назвати  людьми.  Це  навіть  і  не  зві¬
рі,  бо  не  кожний  звір  нападає  на  дітей».  Ці  народні
характеристики  повністю  викривають  злочинне  обличчя
українських  буржуазних  націоналістів.
 Характерною  рисою  політичного  бандитизму  україн¬
ських  буржуазних  націоналістів  було  те,  що  їх  злочин¬
ні  дії  проти  народу  тісно  переплітались  з  кримінальним
бандитизмом.  Всі  акції  ОУН—УПА,  що  мали  політич¬
ний  характер,  здійснювалися  методами  найдикішого  са¬
дизму  і  завершувались  мародерством.
 Полум’яний  публіцист  і  громадський  діяч  Ярослав
Галан  у  1946  році  так  характеризував  звірства  націо¬
налістів:  «Ці  ватаги  ошалілих  від  запаху  людської  крові
бестій  в  кращому  для  них  випадку  увійдуть  в  історію
криміналістики».  «Показово,—  пише  французький  про¬
гресивний  публіцист  і  історик  Аллен  Герен  у  своїй  книзі
«Сірий  генерал»,—  що  коли  мова  заходить  про  цю  орга¬
нізацію  (український  буржуазних  націоналістів.—  В.М.)
історики  як  Заходу,  так  і  Сходу  вживають  одне  і  те  ж
слово:  «бандити».
 Українські  буржуазні  націоналісти  вдавались  до  різ¬
номанітних  провокацій  і  авантюр.  Для  того,  щоб
виявити  радянських  активістів  і  нещадно  з  ними  роз¬
правитися,  націоналісти  практикували  проведення  лже-
мітингів.  Прикладом  такого  лжемітингу  може  бути  теро¬
ристична  акція,  проведена  бандою  «Мирного»  в  селі
Путятичі  Городоцького  району  Львівської  області.  Бан¬
дити,  одягнені  в  радянську  військову  форму,  зібрали
сільські  збори,  виявили  актив  села  і  тут  же  розстріляли
 77

трьох  бійців  винищувального  загону,  двох  колишніх
оунівців,  що  прийшли  з  повинною  до  органів  Радян¬
ської  влади,  трирічну  дівчинку  і  забрали  до  лісу  двох
вчителів.  22  лютого  1945  року  націоналісти  провели
лжемітинг  у  селі  Великі  Підліски  Кам’янсько-Бузького
району,  закатували  і  спалили  17  сільських  активістів.
Аналогічних  фактів  було  багато.
 Одночасно  з  кривавим  терором  банд  українських
буржуазних  націоналістів  і  клерикально-ідеологічною
диверсією  священиків  уніатської  церкви  ворогами  на¬
роду  велась  ворожа  пропаганда,  в  основі  якої  лежала
людиноненависницька  націоналістична  ідеологія,  фаль¬
сифікація  радянської  дійсності  та  дезінформація  з  ме¬
тою  втримати  частину  політично  несвідомого  населення
під  буржуазно-націоналістичним  впливом.
 Активно  діяла  націоналістична  пропаганда  в  напрямі
поширення  свого  впливу  на  молодь,  зокрема,  шкільного
віку.  У  ряді  населених  пунктів  ворожі  елементи  нама¬
гались  методом  залякування  і  мордувань  примусити
вчителів  не  викладати  в  школах  російської  мови,  істо¬
рії,  Конституції  СРСР.  Бандити  наказували  вчителям
вчити  тільки  читати,  писати  і  рахувати.  Вони  спалю¬
вали  школи,  розбивали  шкільне  обладнання.  У  вересні
1944  року  в  Колківському  районі  Волинської  області
бандити  спалили  три  школи,  у  Ківерцівському  районі
в  кількох  школах  розтрощили  меблі.  Восени  1944  року
14  шкіл  Дубровицького  району  Ровенської  області
внаслідок  націоналістичного  терору  не  могли  розпочати
навчання  дітей.  За  післявоєнний  період  від  рук  банди¬
тів  ОУН—УПА  загинуло  багато  вчителів,  які  несли  тру¬
дящим  світло  правди  і  знань.
 Не  маючи  жодної  підтримки  з  боку  трудящих,  націо¬
налістична  пропаганда  вдавалась  до  авантюристичних
закликів:  «Незабаром  німці  повернуться  і  знищать  усіх,
хто  допомагав  Радянській  владі».  Для  дезінформації
 78

низові  організації  ОУН  мали  наказ  ширити  чутки  серед
населення  про  те,  що  банди  УПА  багаточисленні  і  боєг
здатні.
 Вороги  всіляко  намагались  підірвати  віру  трудящих
в  економічну  і  воєнну  могутність  Радянського  Союзу
і  його  Збройних  Сил.  Успіхи  Радянської  Армії  у  бо¬
ротьбі  з  фашизмом  вони  старались  показати  як  резуль¬
тат  військових  успіхів  союзників  на  західному  фронті,
поширювали  чутки  про  те,  що  після  поразки  Німеччини
відбудеться  неминуче  воєнне  зіткнення  між  Радянським
Союзом,  з  одного  боку,  і  Англією  та  США  —  з  другого,
в  якому,  мовляв,  Радянський  Союз  зазнає  поразки.
Прагнучи  завуалювати  тісні  контакти  з  німецьким  фа¬
шизмом,  оунівські  організації  всіляко  намагались  зо¬
бразити  себе  «борцями»  за  «самостійну  Україну»  «проти
німців  і  більшовиків».
 Уся  ця  націоналістична  брехня  була  розрахована  на
людей  класово  несвідомих.  Особливо  великого  значення
українські  буржуазні  націоналісти  надавали  психоло¬
гічній  обробці  дрібнобуржуазних  верств  селянства.
 Нестійкість  економічного  становища  дрібної  буржу¬
азії  породила  її  політичну  неврівноваженість,  психоло¬
гію  міщанського  індивідуалізму,  дрібновласницький
інстинкт.  «Люди  завжди  були  і  завжди  будуть,—  від¬
значав  з  цього  приводу  В.  І.  Ленін,  —  дурненькими
жертвами  обману  і  самообману  в  політиці,  поки  вони
не  навчаться  за  всякими  моральними,  релігійними,  по¬
літичними,  соціальними  фразами,  заявами,  обіцянками
знаходити  інтереси  тих  чи  інших  класів»  і.  При  тому,—■
підкреслював  В.  І.  Ленін,—  «чим  більш  відсталою  є
країна,  тим  сильніше  в  ній  дрібне  землеробське  вироб¬
ництво,  патріархальність  і  закутковість,  які  неминуче
ведуть  до  особливої  сили  і  стійкості  найглибших  з  дріб-
 1  Л  е  н  і  н  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  т.  23,  с.  46.
 79

нобуржуазних  передсудів,  а  саме:  передсудів  націо¬
нального  егоїзму,  національної  обмеженості»
 Скільки  страждань  принесла  буржуазно-націоналі¬
стична  отрута  окремим  представникам  трудящих  захід¬
ноукраїнських  земель!  Як  часто  вони  падали  і  ламались
духовно,  поки  не  прийшли  до  класової,  політичної  сві¬
домості  і  не  вийшли  на  тверду  дорогу,  яка  привела  їх
до  сприйняття  Радянської  влади.
 ХВИЛЯ  НАРОДНОГО  ГНІВУ
 Як  щиро  і  схвильовано  вітали  трудящі  західних
областей  України  Радянську  Армію  —  визволительку
у  незабутні  дні  весни  і  літа  1944  року!  Квіти,  хліб-сіль,
слова  палкої  подяки,  сльози  радості!  Мітинги  і  збори,
що  відбулися  в  містах  і  селах  на  честь  визволення,
ствердили  віру  трудящих  у  світлий  завтрашній  день.
 Ні  жорстокий  терор,  ні  численні  злодіяння,  ні  фаль¬
шива  націоналістична  пропаганда  українських  буржу¬
азних  націоналістів  не  похитнули  цієї  віри  і  не  поста¬
вили  на  коліна  західноукраїнських  трудящих.  Народ
сердечно  вітав  Радянську  владу  і  посилав  прокляття
націоналістичним  вбивцям.  Виявом  дум  і  прагнень  всіх
західноукраїнських  трудящих  стали  слова  відозви  се¬
лян  колишнього  Меденицького  району  Дрогобицької
області:  «Цілими  віками  наші  діди  і  прадіди  мріяли
про  вільне  життя  без  поміщиків  і  капіталістів,  про
землю,  на  якій  можна  працювати  на  себе,  а  не  на  ба¬
гатіїв.  Діждались!  Радянська  влада  дала  нам  все,  про
що  ми  мріяли.  Ми  вільні  у  великій  сім’ї  українського
народу»  2.
 Здійснення  віковічної  мрії  трудящих  західноукраїн-
 -Ленін  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  т.  41,  с.  159.
2  ПАЛО,  ф.  1,  оп.  З,  спр.  33,  арк.  63—64.
 80

ських  земель  про  возз’єднання  з  Радянською  Україною
у  вересневі  дні  1939  року,  братерська  допомога  народів
Радянського  Союзу  у  соціалістичних  перетвореннях
краю,  батьківське  піклування  Комуністичної  партії  і  Ра¬
дянської  держави  про  долю  трудящих  у  довоєнні  ра¬
дянські  роки,  гуманістична  визвольна  місія  Радянської
Армії  —  все  це  вплинуло  на  політичні  переконання
і  утвердило  віру  трудящих  західних  областей  України
в  комуністичні  ідеали.
 Комуністична  партія  і  Радянський  уряд  вже  в  перші
дні  після  визволення  західних  областей  України  від
німецько-фашистських  загарбників  поставили  перед  тру¬
дящими  невідкладні  завдання:  відбудувати  і  розвинути
народне  господарство,  продовжити  соціалістичні  пере¬
творення,  розпочаті  у  довоєнний  період.
 Комуністична  партія  і  Радянський  уряд  виявили  ма¬
теринське  піклування  про  трудящих  західноукраїнських
областей.  Величезну  допомогу  подали  їм  всі  народи  Ра¬
дянського  Союзу.  Кваліфіковані  кадри,  матеріально-
технічне  і  промислове  устаткування,  машини,  сировина,
посівний  матеріал  і  худоба,  кошти  —  ось  величезний
внесок  всього  радянського  народу  у  відбудову  народ¬
ного  господарства  визволеного  краю.  Вже  у  1944  році,
в  умовах  війни,  Радянська  держава  витратила  на  від¬
будову  народного  господарства  західних  областей  Ук¬
раїни  понад  252  мільйони  карбованців.  Використовуючи
частину  цих  коштів,  органи  Радянської  влади  через
кілька  місяців  після  визволення  відкрили  5690  шкіл,
у  яких  почали  навчання  838  тисяч  дітей.  У  школи  із
східних  областей  республіки  було  направлено  13  тисяч
учителів,  передано  чотири  мільйони  підручників.  По¬
чали  працювати  14  вищих  учбових  закладів,  65  техні¬
кумів,  у  яких  приступило  до  навчання  12  тисяч  сту¬
дентів  і  учнів.  Велику  увагу  було  приділено  медичному
обслуговуванню  населення:  відкрито  лікарні,  фельд-
 6  В.  Масловський
 81

шерсько-акушерські  пункти,  поліклініки,  амбулаторії,
дитячі  ясла.  Почали  працювати  18  театрів,  209  кіно¬
театрів  і  кіноустановок,  214  радіотрансляційних  вузлів.
 У  січні  1945  року  ЦК  КП(б)  України  опублікував
звернення  «До  всіх  трудящих  України»,  в  якому  закли¬
кав  «всіма  силами  сприяти  утвердженню  нового  життя
в  західних  областях  УРСР..,  допомагати  робітникам,
селянам,  інтелігенції  західних  областей  своїм  досвідом,
порадою,  кадрами,  технікою».  Десятки  тисяч  трудящих
Радянської  України  відгукнулися  на  заклик  партії.
 Уже  в  травні  1945  року  в  західних  областях  УРСР
було  введено  в  дію  1700  промислових  підприємств
і  500  артілей,  реконструйовано  старі,  розпочато  будів¬
ництво  багатьох  нових  підприємств.
 Особливо  велику  увагу  Комуністичної  партії  і  Ра¬
дянської  держави  відчули  селяни.  Біднішому  селянству
було  виділено  580  тисяч  гектарів  землі.  Селяни  отри¬
мали  від  держави  40  тисяч  коней,  понад  50  тисяч  корів.
Навесні  1945  року  в  західних  областях  було  створено
сім  тисяч  земельних  громад,  які  організували  240  тисяч
супряг  і  подали  допомогу  біднякам  в  обробітку  понад
980  тисяч  гектарів  землі.  190  МТС  і  136  майстерень
по  ремонту  сільськогосподарського  реманенту  подали
велику  допомогу  тисячам  бідняцьких  господарств.
 Партійні  організації  західних  областей  УРСР,  згур¬
тувавши  навколо  себе  трудящих,  спрямували  боротьбу
проти  класових  ворогів  в  основному  в  трьох  напрямках:
широке  розгортання  масово-політичної  роботи;  створен¬
ня  і  виховання  місцевого  активу,  націлення  його  на
завдання  радянського  і  соціалістичного  будівництва;
активна  збройна  боротьба  силами  народних  формувань
(винищувальних  загонів  і  місцевого  радянського  акти¬
ву)  у  взаємодії  з  органами  державної  безпеки.
 Незважаючи  на  активну  ідеологічну  пропаганду,
німецьким  фашистам  і  українським  буржуазним  націо-
 82

налістам  не  вдалося  похитнути  відданості  трудящих
західних  областей  України  ідеям  соціалізму,  дружби
і  братерства  народів.  Переважній  більшості  трудящих
була  ворожа  буржуазно-націоналістична  ідеологія  та
політика  ОУН.  Необхідність  повного  викорінення  на¬
слідків  ворожої  ідеології  вимагала  від  партійних  орга¬
нізацій  вирішення  важливих  проблем  політико-вихов-
ної  роботи:  пропаганди  марксистсько-ленінського  світ¬
огляду,  вирішення  національного  питання,  виховання
трудящих  у  дусі  радянського  патріотизму.
 У  боротьбі  проти  класових  ворогів  партійні  органі¬
зації  західних  областей  УРСР  керувалися  настановою
В.  І.  Леніна  про  те,  що  в  основу  агітації  і  пропаганди
під  час  війни  необхідно  покласти  з’ясування  звірств
ворога.  Викриття  звірячого  обличчя  гітлерівських  най¬
манців  —  українських  буржуазних  націоналістів  —  було
в  центрі  уваги  агітаторів  і  пропагандистів,  сільського
радянського  активу  та  інтелігенції.  Ефективним  лозун¬
гом  часу  став  заклик  полум’яного  борця  проти  фашизму
Ярослава  Галана,  виголошений  на  зборах  інтелігенції
міста  Львова  восени  1944  року:^«Бандерівців  треба
бити  їх  власними  ділами.  їх  звірства  перевищують
звірства  німців».
 У  доповідях  і  на  лекціях,  на  зборах  і  мітингах,  на
сторінках  районних  і  обласних  газет  викривались  звір¬
ства  німецьких  фашистів  і  українських  буржуазних  на¬
ціоналістів.
 Важливу  роль  у  зростанні  політичної  свідомості
й  активності  робітничого  класу  і  трудящого  селянства
західних  областей  УРСР  відіграли  районні  та  обласні
наради  селян,  сільських  активістів,  комсомольців,  моло¬
ді,  жінок-активістів,  сільської  інтелігенції.
 Враховуючи  те,  що  склад  учасників  буржуазно-на-
націоналістичних  банд  був  неоднорідним,  що  поряд  із
відкритими  ворогами,  заплямованими  кров’ю  народу,
 6*
 83

карними  злочинцями  у  боротьбу  проти  Радянської  вла¬
ди  були  втягнені  методом  залякування,  насильною  мобі¬
лізацією  чи  облудною  націоналістичною  пропагандою  по¬
літично  несвідомі  трудящі,  уряд  Радянської  України
•неодноразово  звертався  до  учасників  банд  із  закликом
припинити  кровопролиття,  гарантуючи  всім,  хто  покине
націоналістичні  банди  і  повернеться  до  мирної  праці,
цілковите  прощення  їх  тяжких  помилок  та  злочинів
перед  Батьківщиною.
 Звернення  уряду  Радянської  України  від  27  листо¬
пада  1944  року  та  19  травня  1945  року  стали  важли¬
вими  документами  для  роз’яснення  населенню  захід¬
них  областей  УРСР  справжньої  злочинної  діяльності
українських  буржуазних  націоналістів,  закликом  до
рішучої  боротьби  з  лютими  ворогами  українського  на¬
роду,  до  творчої  праці  і  активної  участі  в  соціалістич¬
ному  будівництві.
 Ці  важливі  документи  обговорювались  трудящими
західних  областей  УРСР  на  численних  зборах,  на  яких
вони  гнівно  засуджували  мерзенних  зрадників  і  катів
народу.  «Потроїмо  свої  трудові  зусилля,—  писали  селя¬
ни  в  рішенні  зборів,—  щоб  швидше  ліквідувати  наслід¬
ки  німецько-фашистської  окупації,  щоб  швидше  розквіт¬
нув  щастям  наш  рідний  край».
 Широке  розгортання  політико-виховної  роботи  пар¬
тійних  організацій,  всебічне  піклування  Радянської
держави  про  долю  трудящих  західних  областей  УРСР
глибоко  вплинули  на  процес  формування  соціалістич¬
ного  світогляду.  Про  це  писали  і  самі  керівники  націо¬
налістичних  банд  у  своєму  так  званому  «політичному
звіті»:  «Сильний  вплив  на  населення  зробила  більшо¬
вицька  пропаганда,  в  зв’язку  з  чим  серед  місцевого
населення  підірвано  довір’я  в  ОУН»Зрозуміло,  що
 1  ПА  ІІП  при  ЦК  Компартії  України,  ф.  1,  оп.  18,  спр.  328,  арк,  90.
 84

тут  націоналісти  мали  на  увазі  ту  частину  населення
західних  областей,  яка  в  тій  чи  іншій  мірі  була  в  свій
час  обдурена  буржуазно-націоналістичною  пропагандою
і  з  цей  період  позбувалася  її  впливу.
 Серед  трудящих  західних  областей  відбувався  ак¬
тивний  процес  формування  політичної  свідомості  на
класовій  основі.  Трудящі  маси  наочно  переконались
і  практично  відчули  злочинні  дії  українських  буржуаз¬
них  націоналістів,  їх  антинародну  діяльність.  І  злочини
націоналістів  у  роки  фашистської  окупації,  і  кривавий
терор  у  післявоєнні  роки  —  все  це  вилилось  у  глибоку
народну  ненависть,  призвело  до  активної  боротьби  з
класовими  ворогами.
 Кожний  злочин  українських  буржуазних  націоналі¬
стів  викликав  у  серцях  трудящих  глибоке  обурення
і  ненависть.  «Ти  собі  уявити  не  можеш,—  писала  у  лис¬
ті  до  подруги  М.  Гаращук,  жителька  міста  Клевані
Ровенської  області,—  які  жахи  проходять  тут,  що  і  пе¬
редати  страшно.  Після  фріців  залишились  українські
націоналістичні  банди  під  назвою  бандерівців,  бульбів-
ців  і  мельниківців,  які  нападають  вночі  на  мирних
жителів,  бійців  нашої  Червоної  Армії  і  вбивають,  му¬
чать  жінок  і  дітей,  виколюють  очі...  Цим  вони  хочуть
завоювати  самостійну  Україну»,
 Коли  у  Хотинському  районі  Чернівецької  області
бандити  закатували  вчительку  К-  Онітар,  на  похорон
зійшлося  десять  тисяч  селян  із  навколишніх  сіл.  Тру¬
дящі  висловлювали  цим  одностайну  ненависть  до  кла¬
сових  ворогів.  Після  справедливого  покарання  сотенно¬
го  «Свободи»,  який  із  своїми  бандитами  тероризував
населення  Бродівського  району  Львівської  області,  се¬
ляни  села  Пониква  зібрали  гроші  і  відслужили  в  цер¬
кві  молебень  за  здоров’я  того,  хто  ліквідував  бандита.
 У  селі  Нагірянка  Чортківського  району  Тернопіль¬
ської  області  націоналісти  вбили  всю  сім’ю  голови
 85

сільської  Ради  О.  Ружицької.  Але  ворогам  не  вдалося
жорстоким  терором  залякати  радянську  патріотку.  Вона
ще  більше  пожвавила  роботу  сільської  Ради,  яка  під
її  керівництвом  зайняла  перше  місце  в  районі.
 Трудящі  вимагали  від  Радянської  влади  якнайшвид¬
шого  знищення  ворогів  соціалізму  та  захисту  від  на¬
ціоналістичного  терору.  Виражаючи  волю  трудящих,
Радянська  держава  активно  стала  на  захист  їх  інтере¬
сів  і  життя.
 «Органи  Радянської  влади,—  писав  у  цей  час  видат¬
ний  діяч  Комуністичної  партії  Д.  3.  Мануїльський,—  не
виконали  б  своїх  елементарних  обов’язків,  коли  б  не
стали  на  захист  свого  мирного  населення,  яке  вправі
вимагати  від  Радянської  влади  боронити  його  від  зло-
чинств  бандитів-куркулів  —  німецько-фашистських
агентів»  *.
 Для  збройної  боротьби  з  ворогами  народу  та  охоро¬
ни  сіл  від  їх  терористично-диверсійних  нападів  від¬
разу  ж  після  визволення  західних  областей  були  ство¬
рені  збройні  народні  формування  —  винищувальні  загони
і  групи  сприяння  винищувальним  загонам.  У  листопаді
1944  року  сформувались  і  діяли  в  західних  облас¬
тях  203  винищувальні  загони,  які  налічували  22796
бійців  і  2997  груп  самоохорони,  що  об’єднували  27383
бійці.  Крім  того,  була  озброєна  значна  частина  сіль¬
ського  активу.  Політичне  керівництво  народними  фор¬
муваннями  здійснювалось  районними  комітетами  партії,
оперативне  керівництво  —  районними  відділами  НКДБ
і  НКВС.  Основою  народних  формувань  став  сільський
і  районний  актив,  учасники  партизанської  боротьби  та
демобілізовані  воїни  Радянської  Армії,  значну  частину
яких  становили  комуністи  і  комсомольці.
 •Мануїльський  Д.  3.  Українсько-німецькі  націоналісти  на
службі  у  фашистської  Німеччини,  с.  20.
 86

Групи  самооборони  в  селах  створювались  для  за¬
хисту  населення  від  терору  і  диверсій  націоналістичних
банд.  Бійців  народних  формувань  єднала  і  згуртовува¬
ла  ненависть  до  ворогів,  бажання  помсти  за  пролиту
бандитами  кров  рідних  і  близьких.  Трудящі  одностайно
вимагали  якнайшвидшого  знищення  кривавих  злочин¬
ців.  «Бандерівці,  як  і  інші  зрадники,—  заявила  Г.  Неду-
рак,  делегат  від  колишнього  Гвіздецького  району,  на
першому  обласному  з’їзді  молоді  у  Станіславі  (тепер
Івано-Франківськ)  у  грудні  1944  року,—  не  цікавляться
долею  українського  народу,  їх  цікавлять  власні  вигоди.
Вони  посилали  на  каторгу  та  поневіряння  кращих  лю¬
дей  України  і  тепер  з-за  рогу  вбивають  наш  актив,
нашу  молодь.  Ніколи,  ніколи  нам  не  забути  болючого,
тернистого  шляху,  пережитого  нами  в  часи  німецької
окупації,  сотні  тисяч  жертв  фашизму.  Наші  старенькі
батьки  і  матері  закликають  нас  до  справедливої  по¬
мсти.  Ми  помстимось!».  «Я  —  активіст  села,—  розпові¬
дав  селянин  села  Товсте  Заліщицького  району  Терно¬
пільської  області  М.  Гасник,:—допомагаю  сільській  Ра¬
ді  в  роботі.  За  те,  що  я  добре  працюю,  бандерівці
вбили  мого  сина  і  дружину.  Я  організував  у  селі  само¬
охорону  із  17  чоловік,  уже  два  рази  бандити  нападали
на  наше  село,  ми  вбили  п’ятьох  бандитів...  Ми  покля¬
лися  на  зборах  селян,  що,  поки  нас  будуть  носити  ноги
і  в  наших  жилах  тектиме  кров,  будемо  нещадно  бити
проклятих  ворогів.  Так  треба  робити  всім».
 Бійці  народних  формувань  вели  мужню  боротьбу
з  націоналістичними  бандитами  і  підпіллям.  Так,  у  селі
Сильне  Ківерцівського  району  Волинської  області  група
охорони  громадського  порядку  під  керівництвом  секре¬
таря  комсомольської  організації  Ф.  Оралка  відбила
шість  бандитських  нападів  і  знищила  32  бандити,  не
втративши  жодного  бійця.  Група  самоохорони  села
Стояців  Радехівського  району  Львівської  області  в  груд-
 87

ні  1944  року  двічі  відбивала  напади  банди  і  ліквідувала
20  бандитів.  Аналогічних  героїчних  вчинків  бійців  на-
родних  формувань  було  багато.  В  січні  1945  року  на¬
родні  формування  Тернопільської  області  провели  82
бойові  операції,  в  результаті  яких  було  ліквідовано
480  бандитів
 Караюча  рука  народу  нищила  проклятих  ворогів.
 ДЕМОРАЛІЗАЦІЯ  і  РОЗКЛАД
 Неминучість  розгрому  гітлерівської  Німеччини  при¬
мусила  українських  буржуазних  націоналістів  змінити
орієнтацію.  Верховоди  ОУН  створили  собі  ілюзії  на
війну  США  і  Англії  проти  СРСР,  і  тим  самим  сподіва¬
лись  врятуватись  від  народної  кари.  Вигнані  за  межі
країни,  відчуваючи  загибель  гітлерівського  вермахту,
на  багнети  якого  вони  так  сподівались,  українські  бур¬
жуазні  націоналісти  шукали  нових  хазяїв  і  покровителів.
 Проте  ОУН  не  поривала  з  фашистами.  Навпаки,
керівники  її  центрів  продовжували  орієнтуватись  на
гітлерівців.  Зокрема,  в  період  агонії  гітлерівського  вер¬
махту  фашисти  створили  свої  бандитсько-терористичні
організації  —  «Вервольф»2.  Організації  об’єднували  най¬
більш  жорстоких  фашистів,  які  пройшли  шлях  убивств
і  садизму.  «Якщо  ми  будемо  змушені  піти,—  істерично
голосив  Иосиф  Геббельс,—  то  ми  гримнемо  дверима  з
таким  тріском,  який  потрясе  людство  до  кінця  його  днів».
 «Вервольф»  мала  на  меті  організовувати  диверсії
і  вбивства  прогресивних  діячів  і  полководців  ворожих
фашизмові  держав,  тероризувати  і  деморалізувати  тили
військ  антигітлерівської  коаліції  на  окупованій  терито-
 1 	ПАЮ,  ф.  1,  оп.  4,  спр.  23,  арк.  142.
 2 	Дослівно:  перевертень,  вовкулака.
 88

рії  Німеччини.  Українські  буржуазні  націоналісти,  осо¬
бливо  ті,  що  знаходилися  за  кордоном,  мали  тісні  кон¬
такти  з  цією  підпільною  фашистською  терористичною
організацією.
 Залишаючись  вірними  гітлерівцям,  верховоди  україн¬
ських  буржуазних  націоналістів  спішно  переорієнтува¬
лися  на  інші  «західні  альянти».  Початок  зовнішньопо¬
літичної  переорієнтації  припадає  на  середину  1943  року.
«Третій  надзвичайний  великий  збір  ОУН»,  що  відбувся
в  серпні  цього  ж  року,  наказував  бандам  ОУН—УПА
активізувати  збройну  боротьбу  проти  Радянської  влади
на  Україні.  Поряд  з  цим,  у  постановах  «збору»  доклад¬
но  аналізувалася  зовнішньополітична  ситуація.  В  них,
зокрема,  відзначалося,  що  поразка  гітлерівської  Німеч¬
чини  у  війні  неминуча,  зверталась  увага  на  антагонізм
інтересів  головних  держав  у  таборі  майбутніх  перемож¬
ців,  покладались  надії  на  знесилення  Радянського  Сою¬
зу  у  війні.  «Не  в  інтересах  альянтів,—  говорилося  в  по¬
становах,—  є  опанування  Європи  більшовиками».  Оунів-
ські  лідери  розраховували  на  переможну  війну  західних
імперіалістичних  держав  проти  Радянського  Союзу.
Вони  були  впевнені,  що  реакційні  кола  Англії  і  США
у  боротьбі  проти  СРСР  скористаються  послугами  укра¬
їнських  буржуазних  націоналістів  ]. 	7
 Протягом  1944  року  націоналістичні  верховоди  роби¬
ли  ряд  спроб  нав’язати  контакти  з  англо-американ-
ськими  імперіалістами.  Але  ОУН  була  тоді  скомпромен-
тована  службою  фашистам,  і  з  нею  західні  держави  не
хотіли  мати  справи.  Спішно  підфарбувавшись,  націо¬
налісти  у  липні  1944  року  оголосили  про  створення
нового  органу  —  УГВР.  Шеф  референтури  зовнішніх
зв’язків  ОУН  М.  Лебедь  послав  своїх  представників
до  Швейцарії  та  Фінляндії,  де  перебували  диплома-
 1  Див.:  Українська  РСР  у  Великій  Вітчизняній  війні,  т.  З,  с.  140.
 80

тичні  представники  США  і  Англії.  Було  досягнуто
домовленості  про  перехід  українських  націоналістів  на
бік  західних  держав.  Пізніше  М.  Лебедь  визнавав:
«У  1944  році  була  зроблена  перша  спроба  вирватися
з  ізоляції  і  нав’язати  безпосередній  контакт  з  західни¬
ми  альянтами,  конкретно  з  США».  З  цього  часу  роз¬
почався  новий  етап  в  історії  українського  буржуазного
націоналізму  —  етап  тісного  співробітництва  з  реакцій¬
ними  колами  англо-американського  імперіалізму.
 Переорієнтувавшись  на  імперіалістичні  кола  США
і  Англії,  українські  буржуазні  націоналісти  не  пори¬
вали  зв’язків  з  переродженою  під  прикриттям  амери¬
канської  розвідки  гітлерівською  федеральною  службою
Західної  Німечини  —  так  званим  «відомством  Геле¬
на».  З  числа  зрадників,  ренегатів  та  інших  відщепен¬
ців  «відомство  Гелена»,  з  допомогою  американської
розвідки,  формувало  шпигунські  кадри  для  засилання
їх  у  радянську  зону  окупації  Німеччини  і  Австрії..  Від¬
разу  ж  після  закінчення  другої  світової  війни  феде¬
ральна  служба  використовувала  українських  буржуаз¬
них  націоналістів  для  диверсійно-шпигунської  роботи
в  країнах  Східної  та  Центральної  Європи.  Розвідки
США  і  ФРН  мали  безпосередній  зв’язок  з  ОУН  —
УПА,  що  діяли  в  західних  областях  УРСР,  керували
ними,  підтримували  їх  матерільно.  «Гелен,  пристосо¬
вуючи  УПА  до  своїх  цілей,—  вказує  Аллен  Герен  у  кни¬
зі  «Сірий  генерал»,—  створив  таким  чином  ефективну
підривну  організацію,  яку  він  міг  використати  навіть
після  поразки  Німеччини».
 Викинуті  на  закордонні  смітники  караючою  рукою
народу,  керівники  ОУН  гуртували  еміграційні  групи
українських  буржуазних  націоналістів  навколо  амери¬
канських,  англійських  та  західнонімецьких  розвідуваль¬
них  центрів.  «З  розпростертими  руками,—  писав  публі¬
цист  із  НДР  Курт  Рюкман  у  книжці  «Сенсація:  вбив*
 90

ство»,—  приймав  Бандера  колишніх  «солов’їв»  і  всіх,
хто  так  чи  інакше  співробітничав  з  німцями,  або  коли-
небудь  боровся  проти  Радянського  Союзу.  Найбільш
надійних  він  передавав  американській  та  англійській
розвідкам.  У  спеціальних  школах  їх  навчали,—  та  й  те¬
пер  навчають,—  методам  відновлення  розбитої  вщент
старої  бандерівської  організації,  інструктували,  як  шпи¬
гувати  і  шкодити,  де  і  коли  тероризувати  населення
і  знищувати  комуністів...  Бандера  вмів  набивати  ціну,
якщо  яка-небудь  із  розвідок  платила  занадто  мало,  він
погрожував  вийти  з  гри  і  переметнутися  на  бік  іншої».
 Верховоди  українських  буржуазних  націоналістів  за
кордоном,  найнявшись  на  службу  до  імперіалістичних
розвідок  і  бажаючи  використати  потенціальні  сили  ім¬
періалістичних  держав  у  боротьбі  проти  Радянського
Союзу,  створювали  видимість  активної  націоналістичної
боротьби  на  території  західних  областей  України  й
енергійного  керівництва  цією  «боротьбою».  Все  це  ро¬
билося  з  метою  одержати  від  своїх  покровителів  кошти,
зброю  і  здобути  в  імперіалістичних  колах  західних
держав  статус  інсургентів  *.  Проте  допомога  імперіа¬
лістичних  кіл  Заходу  не  могла  зупинити  процесу  роз¬
кладу  і  розгрому  буржуазно-націоналістичних  банд.
Моральний  і  організаційний  розклад  складу  ОУН—
УПА  почався  вже  напередодні  визволення  західних  об¬
ластей  України  Радянською  Армією.  Втративши  зброй¬
ну  підтримку  з  боку  німецько-фашистських  загарбників,
відчуваючи  ненависть  трудящих,  учасники  банд  оста¬
точно  втрачали  віру  в  буржуазно-націоналістичні  ідеї.
Значна  частина  обдурених  націоналістичною  пропаган¬
дою  оунівців  поривала  із  злочинною  боротьбою  проти
народу  і  з’являлась  з  повинною  до  органів  Радянської
влади.
 1  Інсургент  —  повстанець.
 91

Передбачаючи  цей  закономірний  процес,  верховоди
ОУН—УПА  стали  на  шлях  кривавої  ліквідації  нена¬
дійних.  Так,  18  лютого  1944  року  старшини  формувань
УПА  в  селі  Козин  Червоноармійського  району  на  Ро-
венщині  провели  нараду,  на  якій  було  вирішено:  «Всіх,
хто  вагається  чи  піддасться  агітації  совітів  —  розстрі¬
лювати  на  місці»  !.
 Ця  акція  досягла  кульмінації  з  виникненням  НВРО.
Після  визволення  Радянською  Армією  ряду  західних
областей  УРСР  окремі  націоналістичні  керівники  у  Ро-
венській,  Волинській  та  північній  частині  Тернопільської
областей,  розуміючи,  що  кривава  прислужниця  німе¬
цького  фашизму  —  ОУН  —  заслужила  ненависть  трудя¬
щих,  вирішили  пристосуватись  до  нових  умов.  Націо¬
налісти  зреклися  назви  «ОУН»,  прагнучи  зробити  її
«більш  моральною».  Створена  ними  НВРО  —  «народно-
визвольна  революційна  організація»,—  незважаючи  на
гучну  назву,  була  такою  ж  чужою  трудящим,  як  і  ОУН.
«Народно-визвольна  революційна  організація,—  вказу¬
валось  у  «Статуті  НВРО»,—  дружно  співпрацює  з  іс¬
нуючими  співзвучними  імперіалістичними  організаціями
других  народів  у  цілях  конденсації  боротьби...»2.
 І  хоч  організатори  НВРО  не  відмовлялись  від  анти-
радянської  діяльності,  ОУН-б  (бандерівська)  розпра¬
вилась  з  «розкольниками»  швидко  і  жорстоко.  З  метою
проведення  акції  ліквідації  «ненадійних»  керівники
ОУН  у  листопаді  1944  року  видали  таке  розпоряджен¬
ня:  «Таємно,  таємно,  таємно!..  При  новій  ситуації  скла¬
даються  нові  способи  боротьби  з  більшовиками.  Ма¬
совість  нашого  руху  неминуче  прискорить  його  повну
ліквідацію...  Під  впливом  більшовицької  дійсності  менш
стійкі  елементи,  безумовно,  в  абсолютній  більшості
 1 	ПА  ІІП  при  ЦК  Компартії  України,  ф.  1,  оп.  18,  спр.  295,
арк.  27.
 2 	Ровенський  облдержархів,  ф.  Р-30,  оп.  2,  спр.  43,  арк.  81.
 92

перейдуть  на  сторону  більшовиків...  Вони  подвійно  не¬
безпечні  для  нашої  дальшої  боротьби  з  більшовизмом:
їх  масовий  перехід  на  сторону  більшовиків  підірве  пре¬
стиж  ОУН—УПА,  а  їх  активна  боротьба,  в  яку  вони,
безумовно,  включаться  разом  з  більшовиками  проти
ОУН  —  УПА,  виключить  будь-яку  можливість  нашої
підпільної  роботи  навіть  на  західноукраїнських  землях...
 А  тому  необхідно  негайно  і  якнайбільш  таємно
в  ім’я  великої  національної  справи  вищезгадані  елемен¬
ти  ОУН—УПА  ліквідувати  двояким  способом:  а)  ви¬
силати  більші  й  менші  відділи  УПА  на  бій  з  більшо¬
виками  і  створювати  ситуації,  щоб  їх  нищили  більшо¬
вики  на  постоях  і  в  засідках;  б)  теренові  боївки  та
інших  осіб  станичного  й  підрайонного  масштабу  над-
районна  і  районна  СБ  повинні  знищити  під  виглядом
більшовицьких  агентів»...
 Верховоди  ОУН—УПА  будь-якою  ціною  намагались
не  допустити  повернення  до  мирної  праці  насильно
втягнених  у  банди  учасників,  жорстоко  переслідували
їх  і  знищували.  Так,  зокрема,  біля  села  Тинне  на  Ро-
венщині  бандерівці  задушили  37  чоловік,  запідозрених
у  бажанні  покинути  банду.  Кривавий  кат  СБ  крайово¬
го  проводу  «Смок»,  зрозумівши,  що  його  боївка  зневі¬
рилась  і  схильна  кинути  зброю,  перестріляв  усіх  її
членів.  Інший  націоналістичний  провідник  «Вихор»,
член  крайового  проводу,  наказав  своїй  боївці  викопати
криївку  в  лісі,  напоїв  усіх,  а  потім  перестріляв.  Таких
фактів  було  багато.
 «Всі  загони  УПА,—  стверджує  націоналістичний  до¬
кумент  цього  періоду,—  держаться  на  несвідомій  дисци¬
пліні,  методами  репресій  і  залякування  з  боку  їх  ке¬
рівників»  2.
 1 	Цит.  за  кн.:  Омельчук  Ю.  Змова.  Львів,  «Каменяр»,  1967,
с.  116—117.
 2 	ПАЛО,  ф.  5001,  оп.  2,  спр.  80,  арк.  76.
 93

Керівники  ОУН—УПА  всіляко  намагалися  зміцнити
дисципліну  в  своїх  рядах.  У  банді  «Нечая»,  що  творила
злочини  на  Тернопільщині,  до  дезертирів  і  запідозрених
в  бажанні  дезертирувати  застосовувалась  палочна  дис¬
ципліна.  В  банді  було  два  штатних  екзекутори.  Доку¬
менти  свідчать,  що  палочна  дисципліна  була  запрова¬
джена  з  усіх  діючих  бандах  УПА  на  території  області.
 Проте  процес  морального  й  організаційного  розкладу
банд  було  неможливо  зупинити.  З  приводу  цього
оунівці  повідомляли  своїх  керівників:
 «Більша  частина  членів  ОУН  не  стоїть  на  висоті
своїх  завдань.  До  організаційної  роботи  відносяться
дуже  пасивно  і  критично,  свої  обов’язки  виконують
недбало,  або  зовсім  не  виконують.  Так  робить  більшість
членів.  До  цієї  більшості  потрібно  зачислити  всіх  тих,
які  насильно  втягнені  в  організацію»;  «Селяни  хати  не
відкривають,  їсти  не  дають...  Нам  дихати  неможливо»;
«Селяни  цілком  негативно  думають  про  нашу  справу»;
«В  рядах  розгубленість  у  зв’язку  з  крахом  Німеччини»;
«Наша  пропаганда  потерпіла  крах  і  рядові  перестали
вірити  керівникам,  що  вони  доб’ються  створення  са¬
мостійної  України,  населення  також  підтримки  не  дає.
Все  приходиться  проводити  під  силою  зброї  і  репресій
над  населенням.  Підтримки  з  боку  інших  держав  нема
і  ніякої  надії  також  нема...»;  «Чому  існують  комсо¬
мольські  організації?  Чому  західноукраїнські  землі  ви¬
конали  хлібоздачу  державі  скоріше,  ніж  східні?  Чому
існує  дезертирство  в  УПА?  Чому  на  терені  існували
і  існують  винищувальні  батальйони,  які  принесли  нам
немало  біди?  Відповідь  коротка  і  ясна:  тому  що  маса
не  вихована,  не  революціонізована...  низові  організації
втратили  моральну  цінність»;  «Українець  швидше  вми¬
рав  за  совіта  під  Берліном  і  на  Далекому  Сході  і  шко¬
дує  життя  за  інтереси  ОУН...»;  «...Неспокушена  молодь
часто  запитує,  з  ким  ми  боремося.  З  Червоною  Армією.
 94

Так  вона  ж  перемогла  навіть  непереможних  німців.
Та  й  де  та  Червона  Армія.  Вона  на  фронті,  а  ми  боре¬
мося  з  ким  —  з  Радянською  владою.  А  українська  Ра¬
дянська  влада  хто?  Наш  же  український  народ.  Бо  не
можна  ж  вважати  поодиноких  українців,  прибулих  зі
сходу,  окупантами.  В  цій  боротьбі  нас  чекає  смерть
і  смерть  ганебна»...
 В  кінці  1944  —  на  початку  1945  року  провалилася
спроба  ОУН  створити  ряд  центрів  «ідеологічної  зброї»
з  метою  отруєння  буржуазно-націоналістичною  ідеоло¬
гією  політично  несвідомої  частини  населення  західних
областей  України,  особливо  молоді.  Роблячи  ставку  на
допомогу  імперіалістичних  держав,  українські  буржу¬
азні  націоналісти  всіма  засобами  намагались  врятувати
від  розгрому  свої  «ідеологічні  кадри».
 Проте  цим  намірам  не  судилось  здійснитися:  селяни
виявляли  склади  націоналістичної  «ідеологічної
зброї»  —  німецькі  радіостанції,  радіоприймачі,  друкар¬
ські  машинки,  націоналістичну  літературу,  що  були
призначені  для  ідеологічних  диверсій  проти  Радянської
влади.  Один  із  затриманих  «політичних  вихователів»  —
«Андрій»  —  розповів,  що  він  отримав  завдання  органі¬
зувати  антирадянські  молодіжні  курси,  але  «населення
відмовилось  послати  до  них  людей».
 Відмовилась  співпрацювати  з  ОУН  і  так  звана  «за¬
пасна  сітка»  —  жіночі  націоналістичні  організації.  До¬
кументи  свідчать,  що  в  березні—квітні  1945  року
у  зв’язку  з  масовою  деморалізацією  і  втратою  націо¬
налістичних  кадрів  «центральний  провід  ОУН  видав
наказ  «скасувати  обласні  проводи  і  ліквідувати  жіночу
сітку,  як  таку,  що  не  виправдала  себе»  К
 У  зв’язку  з  закінченням  війни  і  поразкою  гітлерів¬
ської  Німеччини  деморалізація  і  розклад  націоналістич-
 1  ПАІФО,  ф.  1,  оп.  1,  спр.  401,  арк.  174.
 95

них  банд  поглибились.  Залишки  їх  перейшли  в  глибоке
підпілля,  активізували  дрібні  диверсії,  саботаж  й  інди¬
відуальний  терор.  Підготовка,  реалізація  і  контроль
за  здійсненням  кривавих  акцій  оунівцями  покладалися
на  Ооївки  СБ.  Одночасно  українські  буржуазні  націо¬
налісти  продовжували  самоліквідацію,  бажаючи  «очис¬
тити»  свої  ряди.
 Значна  частина  бандерівців,  обдурених  націоналіс¬
тичною  пропагандою  і  силою  затягнена  до  банд,  при¬
ходила  з  повинною  до  органів  Радянської  влади.
 Ті,  що  вирішили  порвати  з  оунівцями,  переконува¬
лись  на  ділі,  що  Радянська  влада  врятувала  їх  від
фізичних  і  душевних  страждань,  у  які  їх  втягли  верхо¬
води  українського  буржуазного  націоналізму,  дала
змогу  зайнятися  мирною  чесною  працею.
 «Банда,  в  якій  я  перебував,—  писав  до  редакції  тер¬
нопільської  обласної  газети  учасник  ОУН  Горобець,—
займалась  вбивством  невинних  людей  і  грабуванням
населення.  Населення  тепер  побачило  підлу  зрадниць¬
ку  діяльність  бандерівців  і  вже  відсахнулося  від  них...
Ватажки  банд  утаювали  від  нас  той  факт,  що  Радян¬
ська  влада  повертає  трудящим  селянам  землю,  допо¬
магає  їм  в  обробітку  землі.  Значить,  вони  хочуть,  як
і  німці,  зробити  нас  рабами  поміщиків.  Тепер  ми  діз¬
налися  про  всю  правду,  і  багато  з  тих  людей,  що
були  в  банді,  тікають  з  лісів,  повертаються  до  чесної
праці».
 «Своїми  підлими  діями  я  приніс  великий  збиток
селянам  свого  села,  всій  нашій  країні,—  говорив  колиш¬
ній  учасник  банди  В.  Беженер  на  селянських  зборах
села  Великий  Кучурів  Чернівецької  області.—  Назав¬
жди  порвавши  з  ворогами  українського  народу,  я  вер¬
нувся  в  свою  сім’ю.  Тепер  мені  стидно  дивитися  в  очі
землякам.  Тут,  перед  лицем  всіх,  дав  слово  чесною
працею  виправдати  свою  вину».
 96

1945  рік  став  чорним  роком  для  українських  буржу¬
азних  націоналістів.  Протягом  року  народні  формуван¬
ня  і  сільський  радянський  актив  у  тісній  взаємодії
з  військами  НКВС  завдали  націоналістичним  бандам
рішучого  удару.  У  бандах  залишились  лише  ті,  хто
заплямував  себе  страшними  злочинами  перед  народом.
Залишки  банд  перейшли  в  глибоке  підпілля  і  продов¬
жували  злочинні  дії  проти  Радянської  влади  та  наро¬
ду.  Правда,  розміри  їх  злодіянь  зменшились,  дещо
змінились  і  їх  форми  та  напрями.
 Спроба  українських  буржуазних  націоналістів  і  кур¬
кульства,  підтриманих  спочатку  німецько-фашистськи¬
ми,  а  згодом  американсько-англійськими  імперіаліста¬
ми,  нав’язати  українському  народові  братовбивчу  гро¬
мадянську  війну,  провалилась.  «Ми  розгромили  банди
українсько-німецьких  націоналістів.  Ми  вирвали  з  їх
полону  тих,  хто  заблудився  і  випадково  потрапив  ту¬
ди»,—  відзначав  уряд  Радянської  України  у  «Зверненні
до  населення  західних  областей  України»  від  5  листо¬
пада  1945  року.
 Проте  недобитки  націоналістичних  банд  продовжува¬
ли  злочинну  діяльність  проти  народу.
 ЗЛОЧИНИ  ОУН
 ПРОТИ  КОЛГОСПНОГО  БУДІВНИЦТВА
 Переможне  завершення  Великої  Вітчизняної  війни
дало  змогу  радянському  народові  зосередити  -головну
увагу  на  питаннях  планомірної  відбудови  і  дальшого
розвитку  народного  госода,рства  СРСР.  18  березня
1946  року.  Верховна  Рада  СРСР  схвалила  «Закон  про
п’ятирічний  план  відбудови  і  розвитку  народного  госпо¬
дарства  на  1946—1950  рр.».  Перед  трудящими  захід¬
них  областей  УРСР  постали  завдання  індустріалізації
 7  В.  Масловський
 07

і  колективізації  сільського  господарства,  проведення
культурної  революції.  Вирішальним  фактором  для  зді¬
йснення  цього  важливого  завдання  була  матеріально-
технічна  допомога,  подана  східними  областями,  всіма
братніми  народами  Радянського  Союзу.
 У  відповідності  з  Законом  про  п’ятирічний  план
в  західних  областях  України  створювались  нові  галузі
промисловості  й  реконструйовувались  існуючі,  перед¬
бачалося  спорудження  ряду  важливих  промислових
об’єктів.  Окремо  ставилось  завдання  щодо  широкої  інду¬
стріалізації  міста  Львова.  В  .статті  32-й  Закону  було
записано:  «Перетворити  місто  Львів  у  крупний  промис¬
ловий  центр  України».
 В  індустріалізації  західних  областей  України  брала
участь  вся  країна.  З  Москви,  Ленінграда,  Києва,  Сара¬
това,  Свердловська,  Харкова  та  інших  промислових
міст  Радянського  Союзу  надходило  промислове  облад¬
нання,  прибували  інженерно-технічні  й  робітничі  квалі¬
фіковані  кадри.  Тільки  промисловість  Львова  до  кінця
1948  року  одержала  8125  різних  машин  і  верстатів.
 Однак  досить  важке  становище  склалося  у  сіль¬
ському  господарстві  західних  областей  республіки.  На¬
ціоналізація  земель,  проведена  в  1939—1941  та  1944—
1945  роках,  була  лише  початком  здійснення  аграрної
політики  Радянської  влади.  Вона  не  вирішила  корінних
питань  соціалістичних  перетворень  на  селі.  Отримавши
землю  еід  Радянської  влади,  селянські  господарства
були  неспроможні  забезпечити  її  обробіток  і  зростання
сільськогосподарського  виробництва.  Спеціальний  пере¬
пис  худоби,  проведений  ЦСУ  УРСР  у  січні  1947  року,
показав,  що  селянські  господарства  (не  враховуючи
колгоспів)  мали  лише  593,8  тисячі  голів  робочої  худо¬
би,  908,8  тисячі  господарств  (тобто  63%)  її  не  мали,
а  473,5  тисячі  господарств  (32,9%)  мали  лише  одного
коня.  У  зв’язку  з  цим  освоєння  посівних  площ  йшло
 98

дуже  повільно.  Проведений  революційним  шляхом  роз¬
поділ  конфіскованих  у  експлуататорів  земель  не  задо¬
вольнив  потреб  частини  селянства.  У  1946  році  з  1503
тисяч  селянських  господарств  західних  областей  УРСР
234555  господарств  володіли  ділянками  до  одного  гек¬
тара,  349500  господарств  —  до  двох  гектарів.  Мільйони
меж  розтинали  землі.
 У  цих  складних  економічних  умовах  величезну  до¬
помогу  трудящому  селянству  надала  Радянська  дер¬
жава.  Для  забезпечення  успішного  виконання  завдань
відбудови  сільського  господарства  лише  в  1946  році
бідняцькі  господарства  одержали  від  держави  34,3  ти¬
сячі  тонн  насінної  позики,  понад  17  тисяч  тонн  міне¬
ральних  добрив,  15,8  мільйона  карбованців  кредиту.
МТС  допомогли  в  обробітку  землі  тисячам  селянських
господарств,  35,6%  селянських  господарств  усіх  восьми
західних  областей  були  повністю  звільнені  від  держав¬
них  податків.  Місцеві  органи  Радянської  влади  провели
ряд  заходів  щодо  підготовки  кадрів  для  сільського  гос¬
подарства.
 За  своїм  соціальним  складом  селянство  Львівської
області,  наприклад,  поділялося  на  98  тисяч  бідняцьких,
78  тисяч  середняцьких  і  понад  п’ять  тисяч  куркульських
і  заможних  господарств.  52,9  тисячі  селянських  госпо¬
дарств  взагалі  не  мали  тяглової  сили,  а  отже,  пере¬
бували  в  кабальній  залежності  від  експлуататорських
груп.  Аналогічні  яв'ища  мали  місце  в  інших  західних
областях.
 Якщо  соціалістична  індустріалізація  краю  відбува¬
лась  високими  темпами  на  основі  могутньої  матеріаль¬
но-технічної  бази  СРСР  (труднощі  полягали  в  нестачі
кадрів  з  місцевого  населення  та  в  потребі  утвердження
соціалістичних  виробничих  відносин),  то  соціалістична
реконструкція  сільського  господарства  відбувалась
у  більш  складних  умовах.
 7*
 99

Необхідно  було  ліквідувати  соціально-економічну
базу  класових  ворогів  трудящих  —  буржуазну  та  дрібно¬
буржуазну  приватну  власність,  подолати  опір  україн¬
ських  буржуазних  націоналістів  і  куркульства,  пере¬
бороти  складену  віками  і  надто  живучу  приватновлас¬
ницьку  психологію,  перетворити  селянина-індивідуаліста
в  активного  учасника  соціалістичного  життя,  створити
відповідну  матеріально-технічну  базу  соціалістичного
сільського  господарства  для  успішної  перемоги  соціа¬
лізму  на  селі.
 Одним  із  першочергових  завдань  соціалістичного  бу¬
дівництва  в  західних  областях  УРСР  було  втілення
в  життя  ленінської  національної  політики.  Проголо¬
шення  політичної  рівності  населення  західних  областей
було  лише  початком  здійснення  ленінської  національ¬
ної  програми.  Потрібно  було  негайно  приступити  до
встановлення  фактичної  рівності  населення.  Враховую¬
чи  довготривалий  вплив  буржуазно-націоналістичної
ідеології,  денаціоналізаційної  політики  іноземних  поне¬
волювачів,  Комуністична  партія  поставила  головне  зав¬
дання:  домогтися  утвердження  соціалістичних  відносин
в  західних  областях  УРСР.
 Наявність  дрібнотоварного  господарства  перешко¬
джала  інтернаціональному  вихованню  трудящих.  Се¬
ляни  за  своїм  становищем  були  одночасно  і  трудів¬
никами,  і  власниками.  Як  трудівники,  вони  виявляли
солідарність  з  трудящими  інших  національностей.  З  дру¬
гого  боку,  селянин,  зв’язаний  з  дрібного  товарною  влас¬
ністю,  не  міг  не  зберегти  у  своїй  психології  пережитки
національного  недовір’я.  А  «національне  недовір’я,—
писав  В.  І.  Ленін,—  у  широкої  маси  селян  і  дріб¬
них  хазяйчиків  тримається  часто  дуже  міцно»  *.  Саме
національне  недовір’я  створює  сприятливі  умови  для
 1  Ленін  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  т.  40,  с.  42.
 100

націоналістичної  та  шовіністичної  ідеології.  Вирішення
цієї  проблеми  могло  бути  здійснене  лише  при  умові
повної  ліквідації  старих  виробничих  відносин  на  селі
і  переходу  бідняцьких  і  середняцьких  господарств  на
соціалістичні  принципи  господарювання  і  життя.
 А  соціалістичний  лад  прирікав  оунівських  недобит¬
ків  на  неминучу  загибель.  І  банди  скаженіли.  Загра¬
ви  пожеж,  численні  диверсії  і  криваві  акції,  розгул  са¬
дизму  і  мордування  були  в  багатьох  селах  досить
частими.
 За  вказівками  куркулів  націоналісти  застрелили
в  колисці  шестимісячну  дитину  бідняка  Семена  Онишка
в  селі  Горбачі  Пустомитівського  району  Львівської  об¬
ласті,  задушили  трьох  дітей  селянина  Семена  Федака
в  селі  Черкаси,  а  в  селі  Острів  бандерівець  «Змій»  за
вказівкою  куркулів  відрубав  голову  бідняку  Григорію
Сиротюку.  В  ніч  під  новий  1946  рік  у  Городоцькому
районі  на  Львівщині  націоналістичні  яничари  вирізали
12  селянських  родин.  У  квітні  1948  року  в  селі  Лучиці
Сокальського  району  на  третій  день  після  організації
колгоспу  бандити  з’явились  до  всіх  колгоспників  по
черзі  і  жорстоко  побили.  В  червні  1947  року  оунівська
банда  напала  на  колгоспні  приміщення  в  селі  Іспас
Вижницького  району  Чернівецької  області  і  спалила
їх.  Озвірілі  бандити  вчинили  розправу  над  жінками,
колгоспницю  М.  Труфин,  яка  очолювала  в  селі  жіночу
раду,  повісили  на  обгорілій  балці,  приколовши  до  її
грудей  напис:  «Так  буде  з  кожним,  хто  не  покине
комуни».
 В  селі  Постійне  Костопільського  району  Ровенської
області  колгоспнику  І.  Дубенчику,  який  першим  подав
заяву  про  вступ  до  колгоспу,  бандити  відрубали  голову.
В  ніч  на  25  вересня  1947  року  в  селі  Лопавше  Млинів-
ського  району  селянам  С.  Антонюку  і  Д.  Мелюсевичу,
які  першими  вступили  до  колгоспу,  бандити  відрубали
 101

кисті  правих  рук.  Подібні  методи  залякування  селян
мали  місце  і  в  інших  селах  області.
 На  початку  1948  року  націоналісти  спалили  майно
колгоспу  ім.  Богдана  Хмельницького  Бродівського  ра¬
йону  Львівської  області,  поранили  голову  колгоспу,
вбили  двох  комсомольців  та  їх  батьків.  У  ніч  на
15  квітня  1948  року  в  селі  Липове  Тлумацького  району
Івано-Франківської  області  бандити  по-звірячому  зака¬
тували  трьох  колгоспників,  а  пошматовані  трупи  для
залякування  селян  розкидали  по  вулиці.  7  листопада
1947  року  в  селі  Кривчики  Збаразького  району  Терно¬
пільської  області  оунівці  замучили  секретаря  сільської
Ради  і  завідуючого  хатою-читальнею  М.  Слюсарчука.
Бандити  викололи  йому  очі,  понівечили  лице,  розірвали
груди,  вирвали  легені.
 Майже  кожну  ніч  творила  пекельні  терористичні  ак¬
ти  в  Чернівецькій  області  банда  Гутаря,  при  ліквідації
якої  знайдено  щоденник.  У  ньому  бандит  реєстрував
вчинені  ним  злочини.  Ватажок  банди,  що  діяла  на
Тернопільщині,  Сказінський,  пройшовши  вишкіл  у  гес¬
тапо,  по-бухгалтерському  вів  рахунок  кривавих  злочи¬
нів  його  банди.
 Протягом  січня—жовтня  1947  року  в  західних  обла¬
стях  України  оунівські  яничари  вбили  і  закатували
майже  дві  тисячі  радянських  громадян,  в  основному
представників  сільського  радянського  активуПере¬
важна  більшість  цих  звірств  була  здійснена  методом
найдикішого  садизму.
 Згодом  характер  антинародних  дій  українських  бур¬
жуазних  націоналістів  дещо  змінився.  Розгромлені
в  1944—1945  роках  при  спробах  перешкодити  віднов¬
ленню  органів  Радянської  влади  у  західних  областях
 1  ПА  ІІП  при  ЦК  Компартії  України,  ф.  1,  оп.  20,  спр.  220,
арк.  94.
 102

України,  залишки  оунівських*  банд  почали  діяти  дріб¬
ними  диверсійно-терористичними  групами.  Одна  з  ін¬
струкцій  так  званого  «центрального»  проводу  ОУН
наказувала:  «Боротьбу  треба  вести  скрізь  шляхом  таєм¬
ного  індивідуального  саботажу  виробництва:  зривати
виробничі  плани,  не  виконувати  договорів  про  соціаліс¬
тичне  змагання,  не  включатися  в  стахановський  рух,
не  брати  понаднормових  зобов’язань,  зривати  строки
сільськогосподарських  поставок,  саботувати  обмолот
зерна,  таємно  ушкоджувати  машини  та  інші  знаряддя
праці  у  промисловості...»
 Особливу  ненависть  проявляли  українські  буржуазні
націоналісти  до  колгоспного  будівництва  на  селі.  Вер¬
ховоди  ОУН  давали  бандам  накази  чинити  перешкоди
в  колгоспному  будівництві,  «розкласти  і  роззброїти  ви¬
нищувальні  загони»,  виступати  проти  всіх  заходів  Ра¬
дянської  влади,  що  здійснювались  на  селі  в  інтересах
трудового  селянства,  «проводити  терор  проти  партійно-
радянського  активу».  Бандити  та  їх  посібники  розпо¬
всюджували  серед  селян  погрозу:  «Якщо  підеш  у  кол¬
госп  —  будеш  страчений».
 Банди  українських  буржуазних  націоналістів  прово¬
дили  диверсії  і  криваві  акції,  щоб  зірвати  господарські
кампанії,  здачу  хліба  державі,  ставали  на  перешкоді
культурного  будівництва.  Протягом  11  місяців  1948  року
у  Львівській  області  бандити  розгромили  35  сільських
клубів  і  бібліотек,  закатували  десять  культосвітніх  пра¬
цівників.
 Особливо  посилили  злочинні  дії  куркульсько-націо¬
налістичні  банди  під  час  виборів  до  Верховної  Ради
СРСР  (лютий  1946  р.),  Верховної  Ради  УРСР  (лютий
1947  р.)  і  до  місцевих  Рад  депутатів  трудящих  (гру¬
день  1947  р.).  Націоналістичні  проводи  суворо  наказу¬
вали  бандитам:  «Не  допускати  населення  до  вивчення
конституції,  положення  про  вибори  та  інших  докумен-
 103

тів  шляхом  насильства  І  погроз;  не  допускати,  щоб
представники  від  місцевого  населення  входили  в  склад
виборчих  комісій.  У  випадку,  якщо  такі  кандидати  бу¬
дуть,  прийняти  до  них  погрози  і  терор;  напередодні
виборів  знищити  списки  виборців;  у  ніч  перед  вибора¬
ми  знищити  осіб,  які  входять  у  склад  виборчих  комі¬
сій;  у  день  виборів  піднімати  паніку,  для  чого  реко¬
мендується  почати  стрілянину  і  підпал  приміщень
виборчих  дільниць...»  *.
 На  початку  1946  року  факти  націоналістичного  теро¬
ру  мали  місце  в  Брюховицькому,  Радехівському,  Рава-
Руському,  Перемишлянському  та  інших  районах  Львів¬
ської  .області.  Бандити  провели  сім  нападів  на  виборчі
дільниці,  вчинили  11  диверсій.  У  селі  Зашків  Львів¬
ського  (сільського)  району  бандити  повісили  селянку
К.  Яблонську,  прикріпивши  на  трупі  напис:  «Так  буде
з  кожним,  хто  піде  голосувати».
 Бандити  обстріляли  виборчу  дільницю  в  селі  Крилос
Галицького  району  Івано-Франківської  області,  терори¬
зували  села  Долинського  та  Богородчанського  районів.
Під  час  виборів  мали  місце  17  виступів  служителів  уні¬
атської  церкви,  спрямованих  проти  виборчої  кампа¬
нії.
 Але  усі  спроби  українських  буржуазних  націоналіс¬
тів  перешкодити  проведенню  виборів  були  марними.
Наслідки  голосування  показали,  що  трудящі  західних
областей  України  ідуть  за  Комуністичною  партією,  од¬
ностайно  стоять  за  Радянську  владу.
 Поряд  з  кривавим  терором  проти  ініціаторів  радян¬
ського  і  колгоспного  будівництва  і  всіх  труящих,  які
брали  активну  участь  у  процесі  соціалістичних  перетво¬
рень  у  західних  областях  УРСР,  українські  буржуазні
 1  ПАЛО,  ф.  З,  оп.  6,  спр.  176,  арк.  359;  оп.  З,  спр.  41,  арк.  38;
ПАІФО,  ф.  1,  оп.  1,  спр.  343,  арк.  45.
 104

націоналісти  і  куркульство  поширювали  анти  н  аїр  одну
пропаганду.  «Крім  пострілів  у  скроню  жінки  чи  удара-
сокирою  по  дитині,—  писала  у  цей  період  газета  «Віль¬
на  Україна»,—  бандерівці  діють  ще  іншою  зброєю:  ля¬
кають,  загрожують,  брешуть,  сподіваючись  ще  на  якийсь
час  зберегти  себе  від  неминучої  загибелі».
 В  антинародній  пропаганді  українські  буржуазні  на¬
ціоналісти  і  куркульство  використовували  економічні
труднощі  Радянського  Союзу,  що  склалися  внаслідок
війни,  складність  міжнародного  становища  СРСР  в  піс¬
лявоєнні  роки,  фальсифікацію  й  дезінформацію  щодо
важливих  економічних  заходів  Комуністичної  партії
і  Радянської  держави.
 У  своїй  підривній  діяльності  ворожі  елементи,  почи¬
наючи  з  1945  року,  активно  використовували  антирадян-
ську  промову,  виголошену  прем’єром  Великобританії
У.  Черчіллем  у  Фултоні  (США).  Особливо  активізува¬
лась  націоналістична  пропаганда  в  1947—1948  роках,
коли  імперіалісти  Заходу  розгорнули  так  звану  «холод¬
ну  війну»  проти  комунізму,  а  Ватікан  оголосив  новий
«хрестовий  похід  проти  СРСР».
 У  цей  період  українських  буржуазних  націоналістів
цікавили  англо-американські  багнети.  І  не  випадково.
«В  зв’язку  з  загостренням  у  1948  році  міжнародної
політичної  обстановки,  —  свідчив  колишній  оунівець
М.  Матвієйко,  який  з’явився  з  повинною  до  органів  Ра¬
дянської  влади,—  Бандерою  і  закордонними  частинами
ОУН  були  підготовлені  зв’язкові  і  озброєні  групи  ОУН
для  висилання  на  Західну  Україну  до  генерал-гауптмана
Шухевича».  Ці  приготування  фінансувались  американ¬
ською  розвідкою.
 Використовуючи  подібну  антинародну  пропаганду,
українські  буржуазні  націоналісти  і  куркульство  досяг-
ли  деякого  ефекту  лише  в  середовищі  своїх  посібників
та  окремих  політично  несвідомих  селян.  Але  радянська
 105

дійсність  розвіювала  буржуазно-націоналістичні  леген¬
ди.  Рух  трудящих  західних  областей  України  по  шляху
соціалістичного  будівництва  був  невідворотнім.
 НАЦІОНАЛІСТИЧНІ  «КУРДУПЕЛІ»
 У  1946—1949  роках  соціалістичні  перетворення  у  за¬
хідних  областях  України  йшли  широким  фронтом.  Особ¬
ливу  увагу  Комуністична  партія  приділяла  розвитку
соціалістичних  відносин  на  селі.  Розгорталося  колгоспне
будівництво.
 У  відповідь  на  це  активізували  свої  злочинні  дії
залишки  куркульства  та  банд  українських  буржуазних
націоналістів.  Вони  відчували,  що  колгоспний  лад  згур¬
товує  людей  у  праці,  знищує  у  корені  національну  во¬
рожнечу.  А  тим  самим  знищується  соціальний  грунт
буржуазного  націоналізму.
 З  початком  розгортання  колгоспного  будівництва
в  західних  областях  УРСР  куркульство  не  лише  втра¬
чало  об’єкт  експлуатації  і  наживи,  але  й  засоби  свого
існування.  Саме  в  куркульстві  найсильніше  сконцентру¬
вався  і  викристалізувався  вихований  віками  панування
приватновласницької  психології  найгрубіший  за  формою
і  найжорстокіший  за  змістом  приватновласницький  его¬
їзм  власника  і  експлуататора.  «Куркулі,—  характеризу¬
вав  В.  І.  Ленін  куркульство  періоду  Великої  Жовтневої
Соціалістичної  революції,—  найлютіші,  найгрубіші,  най-
дикіші  експлуататори,  які  не  раз  відновлювали  в  історії
інших  країн  владу  поміщиків,  царів,  попів,  капіталістів.
Куркулів  більше,  ніж  поміщиків  і  капіталістів.  Але
все  ж  куркулі  —  меншість  в  народі...  Ці  кровопивці  на¬
жилися  на  народній  нужді  під  час  війни,  вони  нагрома¬
дили  тисячі  і  сотні  тисяч  грошей,  підвищуючи  ціни  на
хліб  та  інші  продукти.  Ці  павуки  жиріли  коштом  розо-
 106

рених  війною  селян,  коштом  голодних  робітників.  Ці
п’явки  пили  кров  трудящих,  багатіючи  тим  більше,  чим
більше  голодував  робітник  у  містах  і  на  фабриках»
 Ця  ленінська  характеристика  цілком  стосується  і  кур¬
кульства  західних  областей  України.  Саме  куркульство,
граючись  націоналістичними  лозунгами,  використовуючи
прищеплений  багаторічною  антирадянською  пропаган¬
дою  буржуазних  націоналістів  націоналістичний  настрій
найбільш  відсталих  верств  селянства  західних  областей,
яке  звикло  бачити  протягом  своєї  історії  у  всякій
державній  владі  владу  чужоземців,—  старалось  об’єдна¬
ти  село  на  націоналістичній  платформі,  навмисне  зату¬
шовуючи  класові  протиріччя  на  селі,  і  тим  самим  під¬
корити  своєму  впливу  середняка  і  бідноту.
 У  роки  тимчасової  німецько-фашистської  окупації
куркульство  запопадливо  служило  окупаційному  ре¬
жиму.
 Класова  ненависть  до  Радянської  держави  і  соціа¬
лізму  привела  куркульство  до  нййпідступніших  злочинів
проти  радянського  народу.
 Після  визволення  західних  областей  України  від  ні¬
мецько-фашистських  загарбників  куркулі  здійснили
чимало  ворожих  виступів  проти  Радянської  держави.
Вони  саботували  проведення  хлібоздачі,  утаювали  зем¬
лю  від  державного  оподаткування,  фіктивно  ділили
і  дробили  її  між  членами  сім’ї,  самоліквідовувались,
щоб  знищити  зовнішні  ознаки  куркульського  господар¬
ства,  вели  антирадянську  пропаганду  і  відкритий  терор
проти  сільського  активу.
 Куркулі  мали  своїх  прибічників,  створювали  свій  ак¬
тив  із  людей,  які  з  тих  чи  інших,  в  основному  класових,
причин  всіляко  підтримували  куркульство,  його  буржу¬
азні  інтереси.  В  куркульський  актив  входили  націона¬
 ле  н  і  н  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  т.  37,  с.  38—39.
 107

лістичні  елементи,  служителі  уніатської  церкви,  частина
відсталих,  політично  несвідомих,  або  залежних  від  кур¬
кулів  в  економічному  відношенні  селян.  Нерідко  курку¬
лі,  бажаючи  збільшити  свій  актив,  вдавались  до  підкупу,
шантажу,  провокацій,  брехливої  націоналістичної  пропа¬
ганди  та  інших  засобів  впливу  на  політично  несвідомих
селян.
 Вони  мали  безпосередній  зв’язок  з  бандами,  терори¬
зували  активістів,  передових  колгоспників,  сільську  інте¬
лігенцію.
 На  початок  1946  року  кількість  куркульських  госпо¬
дарств  у  західних  областях  України  значно  зменшилась.
Частина  куркульства,  що  була  адміністративною  опо¬
рою  німецько-фашистських  загарбників  на  селі  або
входила  у  націоналістичну  еліту,  втекла  разом  із  від¬
ступаючими  окупантами  на  Захід,  інша  частина  за  кри¬
ваву  антинародну  діяльність  у  період  гітлерівської
окупації  була  притягнена  до  суворої  відповідальності
органами  народного  правосуддя.
 За  статистичними  даними  міністерства  фінансів  і  за¬
готівель  УРСР,  на  кінець  1945  року  у  восьми  західних
областях  нараховувалось  понад  68  тисяч  куркульських
господарств,  які  складали  експлуататорську  групу  сіль¬
ського  населення  *.  Значна  частина  куркулів  ще  нама¬
галася  експлуатувати  бідняцькі  верстви  селянства,  ви¬
користовуючи  різноманітні  форми  і  методи  —  позику
тяглової  сили  і  сільськогосподарських  продуктів  та  від¬
робіток  за  них,  оренду  землі,  продаж  продовольчих
товарів  за  високими  спекулятивними  цінами,  постійну
і  сезонну  найману  працю  та  інше.
 Озлоблене  економічними  та  політичними  обмеження¬
ми  Радянської  влади,  куркульство,  спираючись  на  на-
 1  ПА  ІІП  при  ЦК  Компартії  України,  ф.  1,  оп.  76,  спр.  56,  арк.  230,
238  оп.  16,  спр.  453,  арк.  3.
 108

діоналістичні  банди,  повело  активні  злочинні  дії  проти
колгоспного  будівництва  на  селі.  Буржуазно-націоналі¬
стичні  банди,  в  свою  чергу,  тримаючи  курс  на  куркулів
як  на  свою  соціальну  опору,  ретельно  виконували  ди¬
рективи  керівників  ОУН:  «Підтримувати  в  усьому  кур¬
кулів»,  «штучно  викликати  у  бідняцько-середняцької
частини  села  невдоволення  Радянською  владою».
 Вся  верхівка  і  організаційна  основа  націоналістич¬
них  банд  —  ватажки  оунівських  крайових,  надрайонних
і  районних  проводів,  бойовики  служби  безпеки  та  керів¬
ники  інших  оунівських  ланок  складалися  з  представни¬
ків  експлуататорських  класів  —  українських  капіталіс¬
тів,  поміщиків,  куркулів,  духовенства.  Антинародні  дії
в  Пустомитівському  районі  Львівської  області  органі¬
зували:  три  сини  куркуля  Глуховецького  з  села  Містки,
чотири  сини  куркуля  Лісового  з  села  Ставчани,  сини
куркулів  Деркала  з  села  Поршна,  Панчишина  з  селища
Пустомити,  Бурого  з  села  Вовків,  Ланчака  з  села  Обро-
шине,  Рейтера  та  Коваля  з  села  Полянка  та  ін.
 Куркулі  та  їх  посібники  часто  вдавалися  до  відкри¬
того  залякування  бідняцької  та  середняцької  верств
села.  До  тих,  що  не  піддавались  шантажу,  куркулі  за¬
стосовували  жорстокий  терор,  звертаючись  за  допомогою
до  банд  українських  буржуазних  націоналістів.  Таким
способом  тероризував  село  Жидичин  Ківерцівського
району  Волинської  області  П.  Рак.  Він  погрожував:
«Хто  перший  подасть  заяву  в  колгосп  —  висітиме  на
гілляці».  А  коли  цього  глитая  розкуркулили,  у  його
сховищі  знайшли  3500  гривен  контрреволюційної  Цент¬
ральної  ради,  4200  карбованців-керенок  Тимчасового
уряду,  2700  польських  злотих,  2000  колчаківських  кар¬
бованців,  375  золотих  монет.  Все  це  він  тримав  «на
всякий  випадок».
 У  період  розгортання  масового  колгоспного  будівни¬
цтва  в  західних  областях  України  було  багато  випадків,
 109

коли  бандитські  справи  творили  безпосередньо  самі
куркулі.  Так,  під  час  проведення  хлібозаготівель  у  Яво-
рівському,  Кам’янсько-Бузькому,  Золочівському,  Раде-
хівському  та  інших  районах  Львівської  області  вони
жорстоко  розправилися  з  комуністами,  комсомольцями
і  сільськими  активістами.  У  селі  Струтинь  Золочівсько-
го  району  куркулі  вбили  І.  Глушка,  одного  з  організа¬
торів  колгоспу  ім.  Т.  Г.  Шевченка;  в  селі  Тростянець
цього  ж  району  націоналістична  банда,  в  якій  найактив¬
нішу  участь  брали  куркулі  М.  Барило  і  С.  Горчаків-
ський,  закатувала  сім’ю  Ю.  Кусого  і  трьох  сільських
активістів.  У  селі  Оглядів  Радехівського  району  куркулі
вбили  вчительку  Андрееву.  В  селі  Станіславчик  Бродів-
ського  району  куркулі  А.  Мазепа  і  В.  Кметь  замордува¬
ли  36  чоловік.  Бандит  Кметь,  зустрічаючи  селянина,
приставляв  до  грудей  автомат  і  вимагав  пристати  до
банди,  коли  ж  селянин  відмовлявся  —  лунав  постріл.
Улюбленим  висловом  бандита  було:  «Сокиру  мені  швид¬
ше  в  руки,  і  я  з  тих  колективістів  гуляш  зроблю».
 Одночасно  з  кривавим  терором  куркулі  та  їх  попліч¬
ники  проводили  диверсії,  вдавались  до  інших  злочи¬
нів  —  підпалювали  громадські  будівлі,  будинки  колгосп¬
ників  і  сільських  активістів,  ламали  сільськогосподарські
машини  і  реманент,  нищили  посіви  тощо.  Прикриваю¬
чись  лояльністю  до  Радянської  влади,  куркулі  про¬
лізали  в  деяких  селах  у  радянське  керівництво  і  всіляко
намагалися  підірвати  позиції  органів  Радянської  влади
на  селі.
 У  багатьох  випадках  у  своїй  антинародній  діяль¬
ності  куркульство  тісно  змикалося  з  найбільш  вороже
настроєною  до  Радянської  влади  частиною  уніатського
духовенства.  Після  закінчення  другої  світової  війни,
в  ході  якої  провалилися  розрахунки  Ватікану  на  роз¬
гром  Радянського  Союзу,  католицька  церква  розгорнула
новий  «хрестовий  похід  проти  комунізму».  Спільниками
 ПО

цієї  чорної  справи  активно  виступали  уніатські  свяще¬
ники  і  українські  буржуазні  націоналісти.  Агенти  Ваті¬
кану  організували  в  західних  областях  УРСР  уніатське
підпілля,  а  в  Івано-Франківській  області  створили  під¬
пільний  уніатський  єпископат  *.
 Вбачаючи  в  соціалістичних  перетвореннях  свою  загит
бель,  священики  уніатської  та  інших  церков  і  їх  вірні
слуги  активно  поширювали  антирадянську  пропаганду*
ставали  спільниками  куркульства  і  банд  українських
буржуазних  націоналістів  в  усіх  злочинних  справах  про¬
ти  народу.  Зокрема,  в  Закарпатській  області  злочинну
діяльність  проводили  331  греко-католицька,  55  римо-ка-
толицьких,  210  православних,  91  реформатська  церкви,
69  баптистських,  28  адвентистських,  46  єговістських  і  20
єврейських  общин  2.  В  Івано-Франківській  області  воро¬
жу  діяльність  проводили  тоді  990  священиків  уніатської
церкви,  в  області  діял^  624  церкви,  шість  монастирів,
35  монаших  домів.
 У  багатьох  випадках  служителі  уніатської  церкви
ставали  організаторами  антирадянських  і  антиколгосп-
них  дій.  Наприклад,  у  селі  Тучапи  Городоцького  району
Львівської  області  вожаком  куркулів  був  священик
Ступак,  який  активно  пропагував  буржуазно-націона¬
лістичну  літературу.
 В  окремих  селах  за  допомогою  погроз,  терору  і  кле¬
рикально-націоналістичної  пропаганди  куркулям,  цер¬
ковникам  та  українським  буржуазним  націоналістам
іноді  вдавалось  дезорганізувати  політично  відсталу  час¬
тину  селянства.  «Куркулі,—  вказував  В.  І.  Ленін,—  ко¬
ристуються  темнотою,  роздробленістю,  розпорошеністю
сільської  бідноти.  Вони  нацьковують  її  на  робітників,
 1 	ПАІФО,  ф.  1,  оп.  З,  спр.  100,  арк.  231,  241.
 2 	ГТА  ІІП  при  ЦК  Компартії  України,  ф.  1,  оп.  76,  спр.  98,  арк.  15.
 111

вони  підкупають  іноді  її..,  намагаються  перетягти  на
свій  бік  середнього  селянина,  й  іноді  їм  це  вдається»
Таким  чином  ворогам  народу  вдалося  організаційно
розкласти  створені  колгоспи  в  селах  Ременів  Кам’ян-
сько-Бузького  району,  Ямпіль  і  Кам’янопіль  Пустоми-
тівського  району  Львівської  області.
 Там,  де  партійні  організації  та  сільський  актив  по¬
слаблювали  політико-виховну  роботу,  втрачали  револю¬
ційну  пильність,  класово  ворожі  елементи  проникали
у  керівництво  колгоспами  та  сільськими  Радами,  вели
підривну  антиколгоспну  і  антирадянську  діяльність.
 Куркулі  села  Забава  Я.  Сухнацький,  І.  Петелька  та
І.  Самсін,  які  пролізли  на  керівні  посади,  маскували
злочинні  дії  інших  класових  ворогів,  організовували
зборища  оунівського  підпілля,  грабували  селян,  поста¬
чали  бандитів  продовольством  тощо.  «Яка  була  ваша
головна  мета?»  —  запитали  підсудних  на  судовому  про¬
цесі  в  Радехові.  «Викликати  у  селян  незадоволення  Ра¬
дянською  владою»,—  відповіли  куркулі.  На  судовому
процесі  над  групою  оунівців  у  селищі  Богородчани  Іва¬
но-Франківської  області  один  із  керівників  банди  Рад-
жук  заявив:  «Ми,  самостійники,  були  за  те,  щоб  добре
жилося  куркулям,  а  бідняки  щоб  працювали  на  нас».
 НАРОДНА  КАРА  СВЯЩЕННА
 Зупинити  процес  колгоспного  будівництва  на  селі
класові  вороги  не  змогли.  Трудяще  селянство  впевнено
ставало  на  шлях  соціалізму.  Протягом  1946—1947  років
успішно  здійснювалася  підготовка  до  масової  колекти¬
візації  сільського  господарства.  Ідея  колективізації  все
глибше  проникала  у  свідомість  сільських  трудівників.
 1  Л  е  н  і  н  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  т,  37,  с.  39.
 112

Уже  восени  1947  року  було  створено  понад  тисячу  кол¬
госпів.
 Ця  величезна  перемога  була  здобута  завдяки  копіт¬
кій  роботі  Комуністичної  партії.  Ленінське  слово  партії
завойовувало  серця  сільських  трудівників,  вселяло  тру¬
дящим  віру  в  щасливе  завтра.  Партія  виховала  велику
армію  місцевого  радянського  активу,  численні  комсо¬
мольські  лави.  Партія  повела  трудящих  по  шляху  со¬
ціалістичних  перетворень.
 Колгоспний  лад  відкрив  широкі  можливості  для  роз¬
витку  творчої  ініціативи  селянства.  За  успіхи,  досяшуті
в  1947—1948  роках,  22  передовикам  колгоспного  вироб¬
ництва  західних  областей  України  було  присвоєно  висо¬
ке  звання  Героя  Соціалістичної  Праці,  понад  тисячу
трудівників  нагороджено  орденами  і  медалями.
 Цього  мужнього  поступу  трудящих  не  могли  зупини¬
ти  ні  брехлива  націоналістична  пропаганда,  ні  бандит¬
ські  ножі.
 Кожний  кривавий  злочин  українських  буржуазних
націоналістів  і  куркульства  викликав  народну  хвилю
протесту,  гніву  і  ненависті  до  ворогів.
 У  липні  1947  року  в  селі  Безброди  Краонянського
району  (тепер  —  Буський)  Львівської  області  націона¬
лісти  вбили  голову  сільської  Ради  П.  Смика  і  секретаря
комсомольської  організації  колгоспу  М.  Гербута.  В  день
похорону  в  усіх  селах  району4  були  проведені  «мітинги
помсти»,  і  у  відповідь  на  терористичний  акт,  протягом
місяця  в  районі  організувалось  ще  15  колгоспів,  а  три
села  стали  селами  суцільної  колективізації.  На  початку
1946  року  бандити  вбили  секретаря  сільської  Ради  в  селі
Береги  на  Ровенщині.  На  похорони  прийшли  всі  жителі
села  і  поклялися  над  могилою  товариша,  що  знищать
оунівських  головорізів.  Після  звірячого  вбивства  банди¬
тами  голови  сільської  Ради  села  Устя  Снятинського
району  Івано-Франківської  області  П.  Факіс  і  її  сім’ї
 8  В.  Масловський
 113

селяни  поклялись  посилите  боротьбу  з  ворогами  і  орга¬
нізували  групу  самооборони.  Після  вбивства  в  селі  Сера-
финці  Городенківського  району  комсомолки  Ю.  Ону-
цької,  яка  першою  подала  заяву  про  вступ  до  колгоспу,
в  день  похорону  в  селі  відбувся  мітинг,  учасники  якого
урочисто  пообіцяли  здійснити  мрії  юної  патріотки  —
організувати  колгосп.
 У  селі  Лешнів  Бродівського  району  на  Львівщині  на
мітинг  зібралося  понад  600  селян.  Вони  викрили  зло¬
чини  кількох  оунівців  і  тут  же  суворо  їх  засудили.
Селянка  С.  Бордулін,  звертаючись  до  них  заявила:  «Ви
прокляті  запроданці,  базікали,  що  воюєте  за  самостійну
Україну...  Різниця  між  вами  і  фашистами  лише  в  тому,
що  фашист,  вбиваючи  людей,  белькотів  німецькою  мо¬
вою,  а  ви  —  українською.  Ви  —  падлюки!  Бодай  би  вас
мати  на  світ  не  родила!  Ти,  падлюко,  пам’ятаєш
(зверталась  до  бандита.—  В.  М.)у  як  мою  матір  пора¬
нили  ви,  а  потім  спалили  живою  в  хаті?  І  тоді  моя
старенька  мати,  мати  чотирьох  червоноармійців,  у  вогні
говорила,  що  ти  проклятий  поганець...»  У  селі  Корсів
цього  ж  району  селяни  викрили  на  мітингу  11  націона¬
лістів  і  віддали  їх  до  суду.
 Ненависть  трудящих  переростала  в  активні  дії  про¬
ти  банд  і  куркульства.  У  селі  Новосілки  на  Львівщині
бандити  зруйнували  школу,  древній  монастир,  селян¬
ські  будівлі,  закатували  літнього  селянина  Костюка,  ви¬
різали  сім’ю  Кардовських.  Та  не  сховалася  банда  від
народної  кари._Сільські  дівчата-активістки  повідомили
органи  Радянської  влади  і  банда  була  знищена.  Селяни
Золочів'ського  та  Перемишлянського  районів  допомогли
ліквідувати  відомих  кривавих  злочинців  «Літуна»,
«Я.ра»,  «Лісового»,  «Січовика».  13-річний  піонер  Б.  Гон¬
тар  вислідив  бандита  «Хмару»  —  колишнього  есесівця
С.  Антоніва,  який  у  грудневу  ніч  1944  року  спалив  село
Стінка  і  розстріляв  50  селян.  А  в  головорізі  «Ігорі»
 114

селяни  впізнали  фашистського  наймита  —  сина  куркуля
з  села  Гологори  Золочівського  району  Я.  Луняка.  Спра¬
ведлива  народна  кара  знайшла  вбивцю.
 Від  імені  селян  Городоцького  району  на  Львівщині
пристрасно  і  гнівно  виступала  на  сторінках  районної
та  обласної  газет  сількор  С.  Чайківська.  Вона  викрива¬
ла  антинародні  дії  куркулів  та  українських  буржуазних
націоналістів,  закликала  до  боротьби  з  ворогами  на¬
роду.
 Восени  1947  року  бандити  закатували  всю  сім’ю
Чайківських.  Це  викликало  нову  хвилю  народного  гніву.
Львівська  обласна  газета  «Вільна  Україна»  17  травня
1947  року  виступила  із  статтею  «Суворо  покарати  вбив¬
ців  сількора  Софії  Чайківської».
 Сміливо  і  послідовно  викривав  на  сторінках  львів¬
ських  газет  ворожі  дії  оунівського  підпілля  сількор
Ф.  Швець,  активний  учасник  соціалістичних  перетворень
у  довоєнні  роки.  Повернувшись  з  Освєнціму,  де  зазнав
нелюдських  катувань,  Ф.  Швець  пристрасно  пропагував
серед  селян  ідеї  соціалізму.  Бандити  по-звірячому  роз¬
правились  з  ним.  Над  трупом  Федора  Швеця  селянка
М.  Кутинська  сказала:  «Не  залякають  нас  знахабнілі
куркулі  та  їх  годованці  з  лісу.  Нам  глибоко  в  душу
запало  його  правдиве  слово».
 У  1948  році  бандити  по-звірячому  закатували  тала¬
новитого  поета-початківця  Миколу  Максися  з  села  Дер-
мань  на  Ровенщині.
 Злочинні  дії  українських  буржуазних  націоналістів
і  куркульства  посилювали  ненависть  трудящих  до
ворогів,  виховували  класову  свідомість  і  пильність.  Од¬
ним  із  багатьох  прикладів  активної  боротьби  з  бандита¬
ми  може  бути  діяльність  активу  села  Трудовая  Краснян-
ського  району  (тепер  —  Золочівський)  на  Львівщині.
Вбивство  передових  людей  села  Степана  Якубовського,
Дмитра  Іванюка,  Івана  Горошка,  Марії.Мацьків  і  інших
 8*
 115

не  залякало  бідняцько-середняцькі  маси.  Тоді  в  Трудо-
вачі  прозвучав  голос  сина  Дмитра  Іванюка  —  Володи¬
мира:  «Дорогі  друзі  і  товариші!  Для  того,  щоб  ні  одна
гадюка  не  змогла  пробратися  в  село,  ми  повинні  об’єд¬
натись  і  озброїтись.  Підло,  з-за  рогу,  вбиваючи  наших
батьків  і  братів,  вороги  хочуть  залякати  нас,  вони  хо¬
чуть  повторення  трагедії,  яку  переніс  наш  народ  у  часи
польсько-німецького  панування.  Не  вийде!  Ми  тут  гос¬
подарі!»  Згодом  під  керівництвом  Володимира  Іванюка
була  організована  охорона  села,  яка  захищала  населен¬
ня  від  бандитів.  На  бойовому  рахунку  сільського  активу
було  73  знищених  і  заарештованих  бандити.  Влітку  1947
року  під  час  комсомольських  зборів  у  селі  Трудовач
бандити  вбили  шість  комсомольців,  у  тому  числі  секре¬
таря  райкому  комсомолу  Марію  Бутенко,  командира
групи  самооборони  Володимира  Іванюка,  секретаря
комсомольської  організації  Андрія  Якубовського.  Заги¬
бель  комсомольців  не  залякала  селян,  а  ще  більше  згур¬
тувала  їх  у  боротьбі  з  ворогом.  У  промові  на  траурному
мітингу  колгоспник  Болюбаш  сказав,  що  «кращим  па¬
м’ятником  героям-комсомольцям  буде  нове  життя  у  на¬
шому  селі».  Естафета  героїв  була  підтримана  новою
групою  сільської  молоді.  «На  наступний  день,—  згадує
Олександр  Іванюк,—  я  разом  з  іншими  юнаками  подав
заяву  з  проханням  прийняти  мене  в  члени  ВЛКСМ.  Нам
не  відмовили.  Вбивством  Владика  і  його  товаришів  бан¬
дерівці  хотіли  залякати  сільську  молодь,  але  у  них
нічого  не  вийшло.  Виріс  і  загін  винищувачів.  Зброю
брата  віддали  мені».
 У  своїй  боротьбі  сільські  активісти  не  зупинялись
перед  загрозою  націоналістичного  терору.  Колгоспник
Олексій  Полунович  з  Перемишлянського  району  Львів¬
ської  області,  отримавши  анонімку  від  оунівців,  приніс
її  в  райком  партії  і  заявив:  «Я  люблю  Радянську  вла¬
ду,  вірю  в  її  силу,  вступив  у  колгосп  і  буду  ще  більше
 116

агітувати  за  колгоспний  лад.  Прошу  не  відмовити  мені
в  прийомі  у  велику  партію  Леніна».  Комсомолець  Доб-
русь  став  організатором  колгоспу  ім.  Шевченка  Несте-
ровського  району  Львівської  області.  Бандити  важко  по¬
ранили  його.  Після  лікування  Добрусь  повернувся  в  село
і  ще  активніше  почав  боротися  за  організацію  колгоспу.
 Незважаючи  на  погрози  куркулів,  мужньо  боролася
з  ворогами  народу  організатор  колгоспу  в  селі  Поляни
Золочівського  району  на  Львівщині,  знатна  ланкова
колгоспу  і  орденоносець  Марія  Баюс.  Виступаючи  на
обласній  нараді  жіночого  активу  в  січні  1948  року,  вона
закликала:  «Ми  повинні  бути  пильними  і  викривати
тих,  хто  в  бандах.  Коли  ми  всі  будемо  разом  працюва¬
ти,  то  швидко  не  стане  ворога».  В  селі  Дунаїв  цього  ж
району  бандити  закатували  16-річного  сина  голови  жі¬
ночої  ради  Марії  Музички,  але  горе  не  зламало  мужню
патріотку.  Вона  продовжувала  боротися  з  ворогами.
 Важливу  роль  у  справедливій  народній  боротьбі  про¬
ти  кривавих  катів  відіграли  бойові  народні  формування.
Бійці  народних  формувань  і  сільські  активісти  у  бороть¬
бі  з  націоналістично-куркульськими  бандами  і  підпіл¬
лям  показали  багато  прикладів  мужності  й  героїзму.
Винищувальний  загін  села  Снятинка  Дрогобицького  ра¬
йону  Дрогобицької  області  відбив  напад  50  бандитів.
Мужньо  боролися  12  бійців  винищувальної  групи  під
керівництвом  комсомольця  Й.  Редька  в  селі  Радови-
чі  Локачинського  району  Волинської  області  проти
чисельно  переважаючої  банди.  Вони  ліквідували  23  і  по¬
лонили  шість  бандитів.  Група  бійців  під  керівництвом
комсомольця  В.  Вербицького  в  цьому  ж  районі  ліквіду¬
вала  дев’ять  боївок  УПА.  Винищувальний  загін  села
Золотолин  Костопільського  району  Ровенської  області
відбив  вісім  бандитських  нападів,  знищив  десять  і  за¬
тримав  15  бандитів.  Винищувальний  загін  села  Надчиці
Млинівського  району  цієї  ж  області  відбив  вісім  бан-
 117

дитських  нападів,  ліквідував  35  і  затримав  43  бандити.
Загін  села  Кадубівці  Заставнівського  району  Черніве¬
цької  області  знищив  чотирьох  оунівців.  Загін  села  Заш-
ків  Золочівського  району  Львівської  області  знищив
15  бандитів.
 У  1946  році  за  активну  боротьбу  з  бандитизмом
ЦК  ВЛКСМ  нагородив  Почесними  грамотами  комсо¬
мольську  організацію  села  Ракове  Старосамбірського
району  Львівської  області  і  22  кращих  комсомольців.
У  Волинській  області  ЦК  ВЛКСМ  за  мужність  і  само¬
відданість  в  боротьбі  з  оунівцями  нагородив  83  бійці
народних  формувань.  Протягом  1944—1947  років  тільки
комсомольці-активісти  Дрогобицької  області  ліквідува¬
ли  875  і  затримали  1780  учасників  націоналістичних
банд  *.  Впродовж  січня—червня  1946  року  винищуваль¬
ні  загони  Івано-Франківської  області  ліквідували  165
і  затримали  418  бандитів2.
 Внаслідок  активної  боротьби  трудящих  західних  об¬
ластей  України  поглибились  деморалізація  і  організа¬
ційний  розклад  залишків  оунівських  банд  і  підпілля.
Націоналістичні  документи  цього  періоду  свідчать:  «На¬
селення  дивиться  на  нас,  як  на  засуджених  на  смерть,
не  хоче  зв’язувати  з  нами  своєї  долі»,  «всі  наші  старан¬
ня  пропали  даром.  Дальша  боротьба  безцільна...».  Цей
панічний  крик  націоналістичних  верховодів  означав  їх
повну  приреченість.  У  нечисленних  націоналістичних
бандах  продовжували  залишатися  лише  ті,  на  чорній
совісті  яких  були  особливо  важкі  злочини  проти  народу.
 Активізація  суспільно-політичного  життя  в  західних
областях  України  в  період  підготовки  і  початку  масової
колективізації  вимагали  негайної  ліквідації  поряд  з  за-
 1 	ПАЛО,  ф.  5032,  оп.  2,  спр.  1,  арк.  127—128.
 2 	ПА  ИП  при  ЦК.  Компартії  України,  ф.  1,  оп.  18,  спр.  834,  арк.
225-  226.
 118

лишками  націоналістичних  банд  і  підпілля  залишків
куркульства,  як  соціальної  бази  українських  буржуаз¬
них  націоналістів.  Уже  в  1947  році  політичне  і  еконо¬
мічне  становище  куркульства  було  значно  підірване
розгортанням  масової  колективізації  сільського  госпо¬
дарства.  Невелика  частина  найбільш  ворожого  по  відно¬
шенню  до  трудящих  і  Радянської  влади  куркульства  —
активні  учасники  і  посібники  націоналістичних  банд  —
була  покарана  радянським  правосуддям.  Економічне  ста¬
новище  іншої  частини  куркульства  було  підірвано  полі¬
тичною  ізоляцією  і  податковою  політикою  Радянської
держави.  За  станом  на  1  серпня  1947  року  в  західних
областях  нараховувалось  16  374  куркульські  господар¬
ства  !.
 Ця  частина  сільської  буржуазії  складала  досить  не¬
значну  силу  в  боротьбі  проти  економіки  Радянської
держави.  Проблема  «хто-кого»,  що  була  властива  пере¬
хідному  періоду  від  капіталізму  до  соціалізму  в  Радян¬
ській  країні,  в  умовах  західних  областей  України  була
повністю  виключена,  що  і  становить  одну  із  особливо¬
стей  процесу  соціалістичних  перетворень  на  цих  землях.
Цьому  сприяли  могутня  економіка  СРСР,  а  також  за¬
хист  інтересів  трудящих  Радянською  державою.
 Шалений  опір  куркульства  та  банд  українських  бур¬
жуазних  націоналістів  ставив  перед  Радянською  владою
завдання  негайної  ліквідації  класових  ворогів.  Досвід
соціалістичного  будівництва  в  нашій  країні  показав,  що
ліквідація  куркульства,  як  останнього  численного  екс¬
плуататорського  класу,  а  разом  з  тим  його  джерел
і  умов  існування  —  історично  закономірна  і  об’єктивна
особливість  соціалістичної  революції.  В.  І.  Ленін  вказу¬
вав,  що  миру  з  куркулем  у  Радянської  влади  бути  не
 1  ПА  ІІП  при  ЦК  Компартії  України,  ф.  1,  оп.  76,  спр.  57,  арк.  47;
ГІАЗО,  ф.  1,  оп.  1,  спр.  290,  арк.  65.
 119

може,  що  «ми  стояли,  стоїмо  і  будемо  стояти  в  прямій
громадянській  війні  з  куркулями.  Це  неминуче»  '.
 У  1948—1949  роках  наступ  на  куркульство  з  боку
трудящого  селянства  набрав  масового  характеру.  Селя¬
ни  одностайно  вимагали  від  органів  Радянської  влади
економічного  обмеження  куркульства,  його  ізоляції
і  ліквідації  як  ненависних  ворогів  трудящих.  Жителі
села  Снідавка  Косівського  району  Івано-Франківської
області  викрили  куркулів,  які  переховували  бандитів,
погрожували  терором  і  визискували  бідняків  села.  Ана¬
логічно  поступили  селяни  сіл  Великий  Рожин  Косівсько¬
го  району  і  Красноставці  Снятинського  району  цієї  ж
області.  В  Надвірнянському  районі  селяни-активісти  ви¬
крили  і  затримали  десятки  куркулів  і  оунівських  банди¬
тів,  що  тероризували  селян.  У  селах  Івано-Франківської,
Львівської,  Ровенської  і  Тернопільської  областей,  де  ще
діяли  націоналістично-куркульські  бандити,  селяни  заяв¬
ляли:  «Щоб  створити  колгоспи,  необхідно  очистити  село
від  куркулів.  Не  буде  куркулів  —  не  буде  бандитів.  Ко¬
ли  не  буде  їх,  ми  всі  підемо  в  колгосп».  Воля  селянства
була  одностайною.
 В  окремих  селах  частина  куркулів,  користуючись
притупленням  класової  пильності  представників  місце¬
вих  органів  Радянської  влади,  проникала  у  створені
колгоспи,  розкладала  трудову  дисципліну,  вела  антира-
дянську  пропаганду,  всіляко  шкодила  колгоспному  ладу.
Але  колгоспники  виявляли  підступні  дії  класових  воро¬
гів  і  знешкоджували  їх.  Наприклад,  колгоспники  села
Великий  Дорошів  Нестеровського  району  Львівської
області  віддали  до  суду  куркуля  Смагу.  Колгоспники
села  Сушне  Радехівського  району  звернулися  до  про¬
курора  району  з  проханням  звільнити  їх  від  куркуль¬
ського  терору.  Селяни  села  Глухів  Сокальського  району
 1 	Ленін  В.  І.  Повн.  зібр.  тв.,  с.  38,  с.  143.
 120

ухвалили  на  колгоспних  зборах  виселити  куркулів  із
села.  У  листі  до  редакції  обласної  газети  «Вільна  Ук¬
раїна»  колгоспники  села  Лопатин  писали,  що  куркулі
чинять  шалений  опір,  шкодять  колгоспникам,  псують
сільськогосподарський  інвентар,  і  вимагали  негайного
знищення  куркульського  кубла.  У  1947  році  було  вигна¬
но  куркулів  з  села  Косів  Чортківського  району,  колгоспу
ім.  17  Вересня  Борщівського  району  та  інших  сіл  на
Тернопільщині.  Тільки  в  Кам’янсько-Бузькому  районі
Львівської  області  було  вигнано  з  колгоспів  58  курку¬
лів.  Аналогічних  прикладів  було  багато.
 В  економічній  боротьбі  з  куркульством  місцеві  орга¬
ни  Радянської  влади  керувались  постановами  Ради  Мі¬
ністрів  УРСР  від  3  червня  1947  року  «Про  порядок
заготівель  сільськогосподарських  продуктів  у  куркуль¬
ських  господарствах  Львівської,  Станіславської,  Дрого¬
бицької,  Тернопільської,  Ровенської,  Волинської  і  Чер¬
нівецької  областей»  та  від  23  серпня  1947  року  «Про
оподаткування  селянських  господарств  західних  облас¬
тей  УРСР»,  якими  запроваджувався  прогресуючий  по¬
даток  з  куркульських  господарств.
 Державні  заходи  щодо  підвищення  оподаткування
і  процес  переобліку  куркульських  господарств,  який  про¬
ходив  восени  1947  року,  обговорення  і  затвердження
списків  таких  господарств  на  виконкомах  сільських  Рад
за  участю  сільського  активу  і  бідноти  сприяли  підви¬
щенню  політичної  активності  трудящого  селянства  у
боротьбі  проти  куркульства.  П.  Безкоровний  з  села  Токи
Підволочиського  району  Тернопільської  області,  учас¬
ник  Великої  Вітчизняної  війни,  на  зборах  селян  схвалив
рішення  громади  суворо  покарати  куркулів  за  їх  зло¬
чинні  дії:  «Так  куркулям  і  треба,  бо  вони  не  вважають
нас,  бідняків,  за  людей».  А  селянин  І.  Порицький  за¬
явив:  «Ми  на  Радянську  владу  надіємось  і  зробимо  все,
що  скаже  Радянська  влада,  але  просимо,  щоб  Радян-
 121

ська  влада  якнайшвидше  розправилася  з  куркулями».
В  селі  Дзвенигород  Борщівського  району  на  розшире¬
ному  засіданні  виконкому  сільської  Ради  біднячка
М.  Зозулів  заявила:  «Досить  куркулям  наживатися  гор¬
бом  бідняків  і  батраків».  Аналогічні  виступи  селян  зву¬
чали  в  багатьох  селах  західних  областей,  де  куркулі,
прикриваючись  лояльністю  до  Радянської  влади,  твори¬
ли  свої  злочини  проти  народу.
 Трудящі  поставили  завдання  остаточно  ліквідувати
куркульство  як  клас.  Підсумовуючи  складний  процес
соціалістичного  будівництва  та  боротьби  трудящих  за
його  здійснення,  ЦК  КП(б)  України  в  1948  році  кон¬
статував,  що  в  західних  областях  УРСР  досягнуто
«значних  успіхів  у  господарському  і  культурному  будів¬
ництві,  зміцненні  органів  Радянської  влади,  в  розгромі
банд  і  підпілля  українсько-німецьких  націоналістів,  що
у  селах  виріс  актив  із  бідняків  і  батраків,  підвищилась
політична  активність  мас,  ще  більше  згуртувалися  тру¬
дящі  західних  областей  навколо  партії  Леніна»  Ч
 СМЕРТЕЛЬНА  АГОНІЯ
 Період  масового  розгортання  і  завершення  колекти¬
візації  сільського  господарства  в  західних  областях  Ук¬
раїни  був  етапом  наступальної  боротьби  трудящих  за
викорінення  впливу  українського  буржуазного  націона¬
лізму  в  свідомості  інезначної  політично  відсталої  части¬
ни  населення.
 В  1949—1950  роках  класова  боротьба  стала  помітно
втрачати  свою  гостроту  і  масштаби.  Величні  соціаліс¬
тичні  перетворення,  здійснені  за  післявоєнні  роки  в  за-
 1  ПА  ІІП  при  ЦК  Компартії  України,  ф.  1,  оп.  76,  спр.  174,
арк.  142.
 122

хідних  областях,  зростання  політичної  свідомості  трудя¬
щих  міст  і  сіл,  найтісніше  згуртування  їх  навколо
Комуністичної  партії  і  Радянської  влади,  широкий  роз¬
виток  народної  ініціативи  у  праці  та  громадському  жит¬
ті  —  все  це  мало  вирішальне  значення  в  боротьбі  з  за¬
лишками  банд  українських  буржуазних  націоналістів
і  куркульства.
 Остаточно  втрачаючи  свою  соціальну  базу,  куркулі,
прокляті  народом  і  приречені  на  загибель  малочисельні
групи  буржуазних  націоналістів  змінили  тактику  зло¬
чинних  дій  проти  Радянської  влади  і  народу.  Вони  не
відмовлялися  від  жорстокого  терору,  вдавалися  до  по¬
одиноких  диверсійних  актів,  поширювали  брехливу  про¬
паганду,  намагались  проникати  в  колгоспи  і  на  промис¬
лові  підприємства,  розкладали  трудову  дисципліну  тощо.
 У  директивах  цього  періоду  проводи  ОУН  давали
своїм  підлеглим  суворий  наказ,  щоб  вони  будь-якою  ці¬
ною,  «навіть  на  шкоду  всякій  другій  роботі»,  зосередили
всю  увагу  на  втягуванні  в  підпілля,  вихованні  і  підго¬
товці  нових  кадрів,  в  основному  з  молоді,  проникали
в  комсомольські  організації  з  метою  їх  розкладу  та  роз¬
повсюджували  націоналістичний  вплив  серед  українців
із  східних  областей  УРСР,  що  приїхали  працювати  в  за¬
хідні  області1.
 Ці  завдання  керівників  ОУН  куркульсько-націона¬
лістичне  підпілля  реалізовувало  шляхом  людинонена¬
висницької  пропаганди,  намагаючись  «пробудити»,  особ¬
ливо  серед  молоді,  буржуазно-націоналістичні  настрої
та  інтереси.  При  цьому  «новачка,—  вказувала  одна  із
інструкцій  ОУН,—  перед  вступом  у  підпілля  потрібно
випробувати  на  витривалість,  сміливість  і  ідейність  шля-
 1  ПАІФО,  ф.  1,  оп.  5,  спр.  1,  арк.  159;  ПАЛО,  ф.  З,  оп.  З,  спр.  434,
арк.  130,  131  та  ін.
 123

хом  здійснення  ним  терористичного  акту»  Націоналіс¬
тичне  вождівство  готувало  для  здійснення  своєї  «ідеї
соборності»  випробуваних  головорізів.
 Втративши  надії  перешкодити  колективізації  на  селі,
залишки  українських  буржуазних  націоналістів  взяли
курс  «а  підготовку  в  селах  нелегальних  груп  із  середо¬
вища  бандпосібників,  залишків  куркульських  елементів,
духовенства  та  їх  прибічників.  В  одній  з  директив  ОУН
конкретно  вказувалось:  «Мати  своїх  людей  у  сільському
керівництві  або  впливати  на  нього,  затягувати  і  зривати
хлібоздачу,  не  розширювати  суспільний  сектор  колгос¬
пу,  пропагувати  і  націлювати  колгоспників  на  крадіжку
зерна...»  2.
 Та  націоналістичні  плани  терпіли  крах.  «Все  насе¬
лення,—  констатував  політичне  становище  цього  періо¬
ду  націоналістичний  документ,—  на  наше  велике  нещас¬
тя  вступило  в  колгоспи.  Серед  молоді  багато  комсомоль¬
ців,  сільських  активістів,  які  вступають  у  безпосередню
боротьбу  з  нами»  3.  Настрої  навіть  найбільш  фанатич¬
них  прибічників  буржуазно-націоналістичних  ідей  става¬
ли  вкрай  песимістичними.  У  цьому  ж  документі  вказу¬
валось:  «Повстанці...  мають  пригнічений  настрій,  а  у  ін¬
ших  фізичне  і  моральне  виснаження  сил.  Деякі  з  них
відкрито  симпатизують  совітам.  Керівні  кадри  ще  гірше
виглядають,  ніж  низові».
 Там,  де  націоналістичні  прояви  ще  мали  місце,  вони
відзначались  звірячим  садизмом  і  жорстокістю.  Озлоб¬
лені  і  приречені  на  смерть  націоналістичні  головорізи
творили  злочини  проти  всіх,  хто  ставав  творцем  нового
соціалістичного  життя.  Селянина  Кузика  в  селищі  Пе-
ченіжин  Івано-Франківської  області  бандити  вбили  за
те,  що  подав  заяву  про  вступ  до  колгоспу.  Згодом  у  цьо-
 1 	ПАІФО,  ф.  1,  оп.  5,  спр.  1,  арк.  159.
 2 	ПАТО,  ф.  1,  оп.  13,  спр.  139,  арк.  185.
 3 	ПАЛО,  ф.  5001,  0п.  13,  спр.  1,  арк.  195,  196.
 124

му  ж  селищі  бандерівці  закатували  селянина  Пляца  за
його  виступ  на  колгоспних  зборах  під  час  організації
колгоспу.  В  селі  Сопів  оунівці  повісили  голову  колгоспу
Феленюка  і  рахівника  Стефурака.  В  другій  половині
1950  року  тільки  в  Богородчанському  районі  Івано-
Франківської  області  націоналістичні  головорізи  прове¬
ли  десять  бандитських  нападів,  під  час  яких  убили  п’ять
радянських  громадян,  спалили  клуб  у  селі  Горохолина
та  колгоспні  будівлі  в  селі  Грабівка.  У  колишньому
Тисменицькому  районі  націоналісти  вбили  вісім  радян¬
ських  активістів.
 У  лютому  1949  року  в  селі  Слобідка  Джуринська
Білобожницького  району  (тепер  —  Чортківський)  Тер¬
нопільської  області  бандити  напали  на  будинок  колгосп¬
ника  А.  Коршняка,  зарізали  його  дружину  і  двох  ма¬
леньких  дітей.  Ось  що  розповів  учасник  банди  на  судо¬
вому  процесі  в  місті  Чортків  про  цей  злочин:  «Зайшов¬
ши  в  хату  Корінняка,  сім’ю  його  побачили  в  переляка¬
ному  стані.  Дружина  стояла  біля  печі.  Притулившись
до  неї,  стояв  хлопчик.  Дівчинка  спала  на  ліжку.  Коли
вони  побачили  нас  з  ножами  в  руках,  почали  кричати.
Тут  же  зразу  «Гайда»  схопив  за  голову  дружину  Корш¬
няка,  ударив  її  ножем,  і  вона  впала.  Тоді  «Гайда»  по¬
вернувся  до  мене  і  сказав,  щоб  я  її  дорізав,  що  мною
і  було  зроблено,  а  він  схопив  хлопчика  і  почав  різати.
Потім  хлопчик  упав,  корчачись  і  здригаючись.  Крику
від  нього  більше  не  було,  він  тільки  щось  шепотів,  за¬
хлинаючись  кров’ю.  Крик  матері  і  хлопчика  розбудив
дівчинку,  яка  кинулась  з  плачем  до  мертвої  матері,  обні¬
маючи  її  своїми  рученятами.  «Гайда»  зарізав  і  дівчинку».
 Намагаючись  зупинити  бурхливий  ріст  соціалістич¬
ного  будівництва,  політичної  свідомості  й  активності
трудящих  західних  областей  України,  націоналістичні
різуни  чинили  напади  на  села,  знищували  громадські
приміщення,  палили  колгоспне  майно,  будинки  активіс¬

тів.  Зокрема,  бандити  двічі  підпалювали  колгоспні  бу¬
дівлі  в  селі  Руденко  Лопатинського  району  (тепер  —
Радехівський)  Львівської  області.  15  квітня  1949  року
бандити  знищили  бібліотеки  в  селах  Липівці  Перемиш-
лянського  району  і  Мрльчиці  Івано-Франківського  райо¬
ну  (тепер  —  Яворівський)  Львівської  області.  В  селах,
де  була  притуплена  класова  пильність  радянського  ак¬
тиву,  залишки  націоналістично-куркульських  банд  здійс¬
нювали  терор  над  трудящими.  Так  було  тероризоване
село  Рівня  Перегінського  району  (тепер  —  Рожнятів-
ський)  Івано-Франківської  області.  Куркулі  та  націона¬
лісти  розправились  з  учителями,  а  протягом  1949  року
провели  п’ять  терористичних  актів  проти  місцевого
активу.
 Злочинну  діяльність  проти  радянського  народу  про¬
довжували  вести  і  представники  уніатської  церкви,
що  діяли  за  вказівками  Ватікану  й  імперіалістичних
кіл  Заходу.  Клерикали  всіляко  підтримували  залишки
націоналістичного  підпілля,  переховували  бандитів,  їх
зброю,  організовували  саботаж  заходів  Радянської  вла¬
ди,  проводили  націоналістично-клерикальну  пропаганду.
У  жовтні  1949  року  уніати  з  Гошівського  монастиря
в  Івано-Франківській  області,  згуртувавши  навколо  себе
одурманених  релігією  і  буржуазно-націоналістичною
отрутою  селян,  провели  «похід»  під  націоналістично-
уніатськими  гаслами.
 Скажену  лють  націоналістів  і  клерикалів  викликали
ті,  хто  викривав  антинародну  і  криваву  суть  бандерів-
щини,  Ватікану  і  уніатської  церкви.  24  жовтня  1949
року  за  вказівкою  Ватікану  бандити  з  буржуазно-націо¬
налістичного  табору  вбили  видатного  сина  українського
народу,  полум’яного  патріота,  невтомного  борця  проти
клерикалізму  і  українського  буржуазного  націоналізму,
письменника-комуніста  Ярослава  Галана.  Ця  мужня
людина  вела  боротьбу  з  фашистсько-націоналістичним
 126

мракобіссям,  пристрасно,  по-революційному  у  своїх  тала¬
новитих  памфлетах  таврувала  націоналістичних  горлорі¬
зів,  викривала  їх  зрадництво  та  запроданство  німецько¬
му  фашизму,  їх  криваві  справи  проти  трудового  народу.
 Смерть  Ярослава  Галана  викликала  ще  більшу  не¬
нависть  до  кривавих  катів  українського  народу.  Низові
Тіроводи  ОУН  у  цей  період,  боячись  народної  кари,  по¬
відомляли  своїх  верховодів:  «Тепер  перебувати  у  підпіл¬
лі  нема  ніякої  можливості.  Населення  нас  ненавидить»...1
 Англо-американська  розвідка  протягом  1949—1950
років  робила  марні  спроби  оживити  злочинні  дії  залиш¬
ків  буржуазно-націоналістичних  банд  у  західних  облас¬
тях  УРСР,  спішно  вживала  ряд  запобіжних  заходів,  щоб
урятувати  їх  від  народної  кари.  За  кордоном,  у  рези¬
дентурах  імперіалістичних  розвідок,  націоналістичні
групи  проходили  спеціальну  підготовку,  одержували
американську  зброю.  Потім  їх  закидали  на  територію
СРСР  американськими  літаками.  Проте  органи  держав¬
ної  безпеки  з  активною  допомогою  трудящих  швидко
знешкоджували  диверсантів.  У  1950  році  була  скинута
група  диверсантів-парашутистів  на  території  Івано-
Франківської  області.  У  1950  році  американська  роз¬
відка  закинула  групу  диверсантів  на  територію  Львів¬
ської  області.  «Ми  ходили,—  писав  пізніше  один  із  чле¬
нів  групи  М.  Яремко,  що  з’явився  з  повинною  до  органів
Радянської  влади,—  шукаючи  зв’язків  з  підпіллям,  та
наші  старання  були  марними.  Люди  навіть  їсти  не  хотіли
дати».  Влітку  1951  року  чотирьох  диверсантів,  що  пе¬
рейшли  польсько-радянський  кордон,  трудящі  пере¬
дали  органам  Радянської  влади.  «Нас  закинули  на
Україну  американським  літаком,—  писав  один  із  учас¬
ників  диверсійної  групи  Ю.  Стефюк,—  і,  я  не  встиг
зібрати  свого  парашута,  як  вже  був  затриманий  прости-
 1  ПАЮ,  ф.  1,  оп.  13,  спр.  139,  арк.  185—186.
 127

ми  селянами  колишнього  Боринського  району  на  Львів¬
щині,  які  пасли  худобу  вночі  на  гірських  пасовищах.
Вони  обеззброїли  мене  і  зв’язали.  Чабани-колгоспники
і  слухати  не  хотіли  про  ОУН,  підпілля,  а  передали
в  органи».
 «Тепер  уже  не  є  таємницею,—  визнавав  у  відкритому
листі  до  націоналістів  за  кордон  останній  керівник  на¬
ціоналістичного  підпілля  в  західних  областях  України
«Леміш»  (Кук),  якого  заарештували  самі  націоналісти
і  видали  органам  Радянської  влади,—  що  я  за  доручен¬
ням  центрального  проводу  здійснював  керівництво  на¬
ціоналістичним  підпіллям  у  західних  областях  України,
де  мав  псевдонім  «Леміш»,  «Полковник  Коваль»,  «Юр¬
ко»,  «Медвідь»  та  інші  і  продовжував  вести  активну
боротьбу  проти  Радянської  влади...  Життя  і  правда,
одначе,  брали  верх,  люди  прозрівали,  і  завдяки  цьому
багато  підпільників  залишили  ліси,  схрони  і  з’явилися
з  повинною  до  органів  Радянської  влади...
 Деякі  націоналістичні  партії  за  кордоном,  щоб  під¬
няти  свій  авторитет  в  імперіалістичних  колах  і  серед
рядової  еміграції,  ще  й  тепер  покликаються  на  свої
зв’язки  з  підпіллям  на  Україні.  В  своїх  органах  преси
вони  брехливо  інформують  еміграцію  про  діяльність
підпільних  організацій  на  Україні  і  т.  п.  Все  це  —  свідо¬
ма  брехня.  Мені,  колишньому  керівникові  ОУН  на  укра¬
їнських  землях,  головнокомандуючому  УПА,  генераль¬
ному  секретарю  УГВР,  який  весь  час  перебував  на  рід¬
них  землях,  очевидно,  краще'  знати,  чи  є  підпілля  на
Україні,  чи  немає.  Я  вважаю  своїм  обов’язком  заявити
перед  лицем  всієї  української  еміграції  за  кордоном,
що  вже  багато  років  тому  підпілля  на  Україні  не  стало,
і  сьогодні  —  я  підкреслюю  з  повною  відвертістю,—  для
його  виникнення  немає  жодного  грунту...»
 1  Газ.  «Вільна  Україна»,  1966,  22  вересня.
 128

ВЕЛИЧ  ВИЗВОЛЕНОЇ  ЛЮДИНИ
 «...Наслідок  битви  в  західноукраїнських  областях
забезпечений  —  констатував  ще  за  свого  життя  пи-
сьменник-комуніст  Ярослав  Галан,—  але  битва  продов¬
жується.  Цього  разу  —  битва  за  врожай,  за  дострокове
виконання  виробничих  планів,  за  дальше  піднесення
культури  і  науки.  Труднощі  є,  інколи  великі:  багато
всякої  погані  плутається  ще  під  ногами.  Однак  життя,
чудове  радянське  життя,  переможно  крокує  вперед  і  на¬
роджує  нові  пісні,  нові  легенди,  в  яких  і  леви,  і  бойова
слава  будуть  символізувати  віднині  тільки  одне:  велич
визволеної  людини»  К
 В  1949—1950  роках  було  остаточно  розгромлено  за¬
лишки  українських  буржуазних  націоналістів.  Бідняки
і  середняки  стали  на  шлях  масової  колективізації,  пе¬
реконавшись  в  її  життєвій  необхідності.
 Період  завершення  соціалістичних  перетворень  у  за¬
хідних  областях  України  характеризувався  зростанням
політичної  свідомості  трудящих,  їх  активності,  зростан¬
ням  партійного  і  радянського  активу,  активізацією  по-
літико-виховної  роботи.  На  початку  1950  року  у  захід¬
них  областях  України  працювали  близько  80  тисяч
комуністів,  180  тисяч  кращих  представників  міської  та
сільської  молоді,  об’єднаної  в  лавах  комсомолу.
 З  великим  політичним  піднесенням  зустріли  трудящі
західних  областей  УРСР  славний  ювілей  —  десятиріч¬
чя  возз’єднання  західноукраїнських  земель  в  Україн¬
ській  Радянській  державі.  Святкування  цієї  дати  стало
виявом  тісного  згуртування  трудящих  західних  областей
України  навколо  Комуністичної  партії,  їх  відданості
ідеям  соціалізму,  дружби  народів  і  інтернаціональної
єдності.  «Всі  народи  нашої  країни,  —  писала  газета
 Галан  Ярослав.  Твори,  т.  З,  с.  391.
 9  В,  Масловський
 129

«Правда»,—  вітають  своїх  братів-українців  і  бажають
їм  нових  успіхів  у  великій  справі  будівництва  комуніз¬
му»  *.  «Провалилися  всі  спроби  українських  буржуаз¬
них  націоналістів  порушити  єдність  російського  і  укра¬
їнського  народів»,—  відзначалось  у  документах  ювілей¬
ної  сесії  Верховної  Ради  УРСР,  присвяченої  славному
десятиріччю  возз’єднання2.  Трудящі  західних  областей
України  відзначили  велике  всенародне  свято  новими
політичними  і  трудовими  перемогами.
 Величезний  вплив  на  зростання  політичної  свідо¬
мості  трудящих  західних  областей  України  мали  відкриті
судові  процеси  над  націоналістичними  злочинцями,  що
відбувалися  у  багатьох  містах.  Процеси  розкривали
криваву  діяльність  українських  буржуазних  націоналіс¬
тів  та  куркульства,  їх  підступи  і  злочини  проти  наро¬
ду.  Викриті  факти  націоналістичних  розбоїв  «лицаїрів
соборної  України»  викликали  бурю  народної  ненависті
і  гніву.  Трудящі  виступали  не  лише  свідками,  а  й  на¬
родними  обвинувачами.  Процеси  перетворювалися  у  на¬
родні  віча,  на  яких  таврувались  криваві  злочини  і  за¬
проданство,  фашизм  і  людиноненависництво.  Зокрема,
величезну  хвилю  народного  гніву  викликало  зізнання
вбивці  Ярослава  Галана  Стахура  на  судовому  процесі
у  Львові  в  жовтні  1951  року.  На  запитання:  «Які  цілі
ваша  бандитська  група  ставила  перед  собою?»  —  бан¬
дит  відповів:  «Убивати  робітників,  колгоспників,  грабу¬
вати  їх  майно,  збирати  шпигунські  відомості».
 Протягом  1949—1950  років  активну  боротьбу  за
остаточну  ліквідацію  залишків  українських  буржуазних
націоналістів  і  куркульства  вели  сільський  актив
і  збройні  народні  формування,  які  в  процесі  соціаліс¬
тичних  перетворень,  гострої  класової  боротьби  зміц-
 1 	Газ.  «Правда»,'1949,  ЗО  октября.
 2 	Всенародне  свято.  Матеріали  і  документи.  К-,  Держлітвидав
УРСР,  1950,  с.  75.
 130

ніли  політично  й  організаційно.  Народні  формування
взяли  на  себе  повну  відповідальність  за  охорону  кол¬
госпного  добра  від  бандитських  нападів.
 Добре  організувала  захист  свого  колгоспу  група
охорони  громадського  порядку  села  Залісся  Золочів-
ського  району  Львівської  області.  Бандити  чотири  рази
робили  напади  на  колгосп,  але  група  охорони  стійко
відбивала  їх.  У  селі  Балучин  цього  ж  району  сільські
активісти  разом  з  групою  охорони  громадського  по¬
рядку  викрили  оунівське  підпілля.  Після  ліквідації  бан¬
дитів  у  селі  був  організований  колгосп  «Перемога».
В  ніч  на  19  березня  1950  року  в  селі  Дмитрів  Радехів-
ського  району  група  озброєних  бандитів  напала  на
господарські  приміщення  колгоспу  ім.  Леніна.  Однак
група  охорони  громадського  порядку  відбила  напад,
і  банда,  зазнавши  відчутних  втрат,  втекла.  На  початку
квітня  1950  року  бандити  напали  на  тваринницьку  фер¬
му  колгоспу  ім.  Шевченка  цього  ж  району.  У  боротьбу
з  бандою  вступила  не  лише  група  охорони,  а  й  усі  кол¬
госпники.  Два  оунівці  були  вбиті,  решта  —  втекли.
 У  1950  році  вже  не  було  бандитських  проявів  у  За¬
карпатській,  Чернівецькій  та  Волинській  областях,  по¬
одинокими  стали  вони  в  Ровенській,  Тернопільській,
Дрогобицькій  та  Львівській  областях.  Проте  в  окремих
районах  Івано-Франківської  області  ще  мав  місце  на¬
ціоналістичний  розбій.  Героїчними  зусиллями  сільського
радянського  і  партійно-комсомольського  активу,  народ¬
них  формувань  і  органів  державної  безпеки  залишки
куркульсько-націоналістичних  банд  в  області  були  роз¬
громлені.  За  відмінну  охорону  громадського  і  колгосп¬
ного  майна  та  участь  у  боротьбі  з  націоналістичними
бандами  і  підпіллям  лише  в  1950  році  в  області  було
нагороджено  369  бійців  народних  формувань  !.
 1  ПАІФО,  ф.  1,  оп.  5,  спр.  1,  арк.  76.
 9*
 131

Особливо  важливе  значення  в  остаточній  ліквідації
залишків  куркульства  і  націоналістичних  банд  мало
проведення  партійними  і  радянськими  органами  захід¬
них  областей  України  політичного  і  організаційно-гос¬
подарського  зміцнення  колгоспів.  Цей  процес  почався
одночасно  з  розгортанням  колгоспного  будівництва
і  всебічно  поглиблювався  під  час  його  завершення.
 На  кінець  першої  післявоєнної  п’ятирічки  в  західних
.областях  України  було  виконано  в  основному  величез¬
ну  програму  індустріалізації  краю.  Важливим  досяг¬
ненням  Комуністичної  партії  у  здійсненні  ленінської
національної  політики  було  створення  у  західних  об¬
ластях  України  великого  загону  робітничого  класу.
Львів  став  великим  промисловим  центром.  Тут  були
створені  нові  галузі  промисловості  —  сільськогосподар¬
ське  машинобудування,  приладобудування,  електротех¬
нічна  промисловість.  Побудовані  заводи  автонаванта¬
жувачів,  автобусний,  електроламповий,  телеграфної
апаратури,  три  заводи  приладобудування  та  інші,  від¬
новлено  і  розширено  міську  електростанцію,  відбудовано
залізничний  вузол,  споруджено  ряд  підприємств  буді¬
вельних  матеріалів,  легкої  і  харчової  промисловості.
 У  1950  році  випуск  засобів  виробництва  зріс  порів¬
няно  з  1940  роком  на  127  процентів,  а  рівень  промис¬
лового  виробництва  збільшився  у  2,2  рази.  На  оновлених
Радянською  владою  західноукраїнських  землях  була
створена  потужна  промисловість.
 Величезні  соціалістичні  перетворення  були  здійс¬
нені  в  галузі  сільського  господарства.  Протягом  після¬
воєнних  років  тут  було  створено  237  МТС,  у  яких  пра¬
цювало  12  500  тракторів.  Станом  на  1  липня  1950  року
близько  1,5  мільйона  селянських  господарств  об’єдна¬
лись  у  7190  колгоспів.
 1  Львівський  облдержархів,  ф.  Р-221,  оп.  2,  спр.  1494,  арк.  204.
 132

Комуністична  партія  виявляла  батьківське  піклуван¬
ня  про  розвиток  освіти  і  культури  в  західних  областях
України.  На  початок  1950  року  у  загальноосвітніх  шко¬
лах  навчалося  понад  1  мільйон  300  тисяч  учнів,  у  25
вузах  —  понад  24  тисячі  студентів,  у  115  спеціальних
середніх  закладах  —  31  тисяча  учнів.  У  містах  і  селах
працювали  8800  бібліотек,  6081  клуб,  1211  кіноустано¬
вок.  Широкого  розмаху  набув  розвиток  мистецтва.
 Радянська  влада,  Комуністична  партія  і  колгоспний
лад  виховали  нову  людину,  що  піднеслась  до  рівня
розуміння  соціалістичних  інтересів.  «Трактор  переорав
не  тільки  межі  бідняцьких  нив,—  заявила  на  нараді
передовиків  сільського  господарства  Львівщини  у  груд¬
ні  1948  року  знатна  колгоспниця  Герой  Соціалістичної
Праці  У.  Баштик.—  Борозна  пройшла  через  наші  сер¬
ця.  Розкрилася  краса  і  велич  душі  нової  людини».  За
відмінні  успіхи  у  колгоспному  будівництві  вже  протя¬
гом  1948—1950  років  60  колгоспникам  західних  облас¬
тей  України  було  присвоєно  почесне  звання  Героя
Соціалістичної  Праці  і  понад  5000  чоловік  нагороджено
орденами  і  медалями  СРСР.  Виросли  тисячі  передови¬
ків  промислового  виробництва.
 «Великою  перемогою  партійної  організації  респуб¬
ліки,—  вказувалось  у  резолюції  XVII  з’їзду  Комуністич¬
ної  партії  України,—  є  завершення  суцільної  колективі¬
зації  в  західних  областях.  Трудяще  селянство  цих
областей  твердо  і  міцно  стало  на  шлях  колгоспного
життя.  На  основі  суцільної  колективізації  ліквідовано
куркульство,  завдано  нищівного  удару  по  недобитках
українських  буржуазних  націоналістів  —  найлютіших
ворогах  українського  радянського  народу»  Г
 Канули  в  небуття  націоналістичні  «ідеї»,  зловісні
 1  Комуністична  партія  України  в  резолюціях  і  рішеннях  з’їздів
і  конференцій.  К-,  Держполітвидав  УРСР,  1958,  с.  666.
 133

«ідеали»,  авантюрні  плани,  зрадницькі  антинародні  «по¬
ходи»,  контрреволюційні  змови.  На  зміну  ідеології
шовінізму,  фашизму,  людиноненависництва,  яку  пропо¬
відували  і  проводили  в  дію  українські  буржуазні  на¬
ціоналісти,  прийшла  ідеологія  гуманізму  та  дружби
■народів.  «Націоналізм  і  шовінізм,  —  стверджується  у
матеріалах  XXIII  з’їзду  Комуністичної  партії  України,—
завжди  були  двома  сторонами  буржуазної  політики  та
ідеології  в  національному  питанні.  Саме  в  запеклій
і  непримиренній  боротьбі  з  ними  виказувалась  непо¬
рушна  інтернаціональна  єдність  і  братерство  всіх  ра¬
дянських  народів»  !.
 Комуністична  партія  Радянського  Союзу  є  партією
соціалістичного  інтернаціоналізму.  «Під  прапором  ін¬
тернаціоналізму,—  говориться  в  постанові  ЦК  КПРС
«Про  70-річчя  II  з’їзду  РСДРП»,—  вона  привела  тру¬
дящих  багатонаціональної  Радянської  країни  через  усі
випробування  до  перемог  і  звершень  всесвітньо-історич¬
ного  значення.  Інтернаціоналізм,  непримиренність  до
•всяких  проявів  націоналізму  —  закон  нашого  життя,
найважливіша  умова  успішного  вирішення  завдань  ко¬
муністичного  будівництва»  2.
 «ЛИЦАРІ»  СКАЖЕНІЮТЬ  ВІД  БЕЗСИЛЛЯ
 Прокляття  народу!  Воно  збуджує  (сумління  одних
і  ще  більше  озлоблює  інших.  Вигнані  народною  нена¬
вистю  за  межі  батьківщини,  українські  буржуазні  на¬
ціоналісти  продовжують  чинити  злочинні  дії  проти
народу.  «Сьогодні,  —  пише  прогресивний  канадський
 1 	Матеріали  XXIII  з’їзду  Комуністичної  партії  України.  К.,  1966,
с.  59.
 2 	Газ.  «Правда»,  1973,  13  апреля.
 134

публіцист  Марко  Терлиця,—  ці  «герої»  (вбивці  немічних
старців,  беззахисних  жінок  і  дітей)  вільно  розгулюють
по  Канаді  і  пишаються  подвигами»  К  «Подвиги»  їх
добре  відомі  українському  народові.  Саме  за  ці  «подви¬
ги»  і  прокляв  націоналістичних  «героїв»  радянський
народ!
 Професіональні  вбивці,  вишколені  на  братовбивстві,
потрібні  реакційним  імперіалістичним  колам  Заходу.
За  шмат  гнилої  ковбаси  «лицарі»  ножа  і  сокири  готові
служити  будь-якому  хазяїну,  що  схвалює  їх  людино¬
ненависницькі  ідеали.
 Уже  під  час  завершення  другої  світової  війни  імпе¬
ріалісти  гуртували  навколо  себе  різноманітні  угрупу-
вання  фашистів  і  профашистів,  політичних  і  криміналь¬
них  злочинців,  всякого  роду  зрадників  і  ренегатів  різних
народів,  кривавих  катів  і  горлорізів  з  метою  викорис¬
тання  їх  у  боротьбі  проти  комунізму.  У  1946  році  був
створений  «Антибільшовицький  блок  народів»  (АБИ).
Вождівство  ОУН—УПА  стало  в  цьому  блоці  одним  із
завзятих  організаторів  і  виконавців  найчорніших  справ
імперіалістів.
 «ОУН  Бандери,—  писав  пізніше  керівник  буржуазно-
націоналістичної  організації  «Рух  за  звільнення  Укра¬
їни»,  що  отаборилася  у  Штутгарті  (ФРН),  Я.  Ягодин-
ський,—  виступала  в  час  другої  світової  війни  під  ко¬
ричневим  прапором,  співала  дифірамби  Гітлеру  і  Мус-
соліні...  Після  того,  як  створення  «нового  порядку»
в  Європі  провалилось,  бандерівці  змушені  були  тікати
на  Захід...  Опинившись  у  чужому  середовищі,  вони,
однак,  знайшли  покровителів  і,  як  хамелеони-:  змінили
свій  колір:  таким  чином  ОУН  породила...  АБН».  Фран¬
цузький  реакціонер  Ролан  Гоше,  пишучи  про  «Анти¬
більшовицький  блок  народів»,  відзначає:  «Українці
 1  Терлиця  Марко.  Правнуки  погані,  с.  176.
 135

(тобто  українські  буржуазні  націоналісти.—  В.  М.)’
складають  основну  ударну  силу  цієї  течії»  К
 Починаючи  з  1945  року  імперіалісти  Заходу  повели
активну  боротьбу  проти  так  званої  «загрози  комуніз¬
му».  Як  гриби  після  дощу,  на  світ  з’являлися  різні
доктрини,  плани,  чорні  замисли.  І  здійснення  їх  дору¬
чалось  політичним  дегенератам,  викинутим  на  сміт¬
ники  історії  своїми  народами.  У  1951  році  президент
США  Трумен  підписав  «закон  про  взаємне  забезпечен¬
ня  безпеки»,  який  передбачав  спеціальне  асигнування
в  сумі  100  мільйонів  доларів  на  фінансування  «всяких
відібраних  осіб,  що  проживають  у  Радянському  Союзі,
Польщі,  Чехословаччині,  Угорщині,  Румунії,  Болгарії...
або  осіб,  що  втекли  з  цих  країн,  з  метою  об’єднання  їх
у  підрозділи  збройних  сил,  що  підтримують  організацію
Північно-Атлантичного  пакту  або  для  інших  цілей»2.
 Серед  численної  маси  політично  проституйованих
маріонеток  значну  частину  складають  українські  бур¬
жуазно-націоналістичні  еміграційні  групи  і  групки.  Емі¬
граційна  петлюрівщина  і  гетьманщина  після  розгрому
радянським  народом  гітлерівської  Німеччини  поповни¬
лися  недобитими  «героями»  Бандери  і  Мельника,  Ле¬
бедя  і  Шухевича,  уніатськими  капеланами  Шептицько-
го,  що  навіки  прокляті  радянським  народом  за  їх  кри¬
ваві  злочини.  Канадський  прогресивний  публіцист  Джон
Вір  писав  з  цього  приводу:  «Ми  й  оглянутись  не  встиг¬
ли,  як  з’ясували,  що  збагатились  сотнями  новоспечених
священиків  уніатської  та  православної  віри,  а  також
сотнями  напівінтелігентних  «професорів»,  «редакторів»
та  «експертів»  (по  антирадянській  і  антикомуністичній
брехні),  причому,  чимало  з  них  змінили  есесівські  мун¬
дири  на  ряси  й  професорські  мантії.  Капіталістична
 1 	Г  е  р  э  н  Аллен.  Серый  генерал,  с.  303.
 2 	Газ.  «Правда»,  1951,  22  ноября.
 136

преса  надала  їм  свої  сторінки,  видавництва  взялися
широко  публікувати  їхні  книги  і  брошури»  1.
 Скажена  ненависть  до  радянського  народу  об’єд¬
нує  буржуазно-націоналістичні  емігрантські  недобитки.
В  січні  1951  року  бандерівський  журнал  «На  варті»,
звертаючись  до  своїх  різунів,  писав:  «Пам’ятай,  що  роз¬
сипавшись  по  всьому  світі,  ми  не  склали  зброї,  ми  лише
перейшли  на  дальші  позиції,  щоб  передихнути  від  уто¬
ми,  щоб  переформуватися,  підготуватися,  перешикува¬
тися  до  нового  бою».
 Українські  буржуазні  націоналісти  за  кордоном  зво¬
дять  наклепи  на  радянський  народ,  радянську  дійсність,
фальсифікують  героїчне  минуле  українського  народу.
 Націоналісти  покладають  надії  на  війну  «західних
альянтів»  проти  СРСР.  їм  мариться  третя  світова  війна.
На  сторінках  своїх  видань  вони  несамовито  волають,
щоб  «дві  третини  української  території  були  знищені
атомною  бомбою,  аби  лиш  на  одній  третині  заіснувала
українська  національна  (читай:  буржуазно-націоналіс¬
тична.—  В.  М.)  держава...»
 Сучасні  неофашисти  жовто-блакитного  кольору,  ін¬
терпретуючи  свої  попередні  лозунги,  твердять:  «Всякий
шлях,  що  веде  до  нашої  мети,  є  добрий,  незважаючи  на
те,  що  інші  це  називатимуть  підлістю».
 Одне  слово,  способи  підфарбовуються,  а  орієнтація
завжди  одна  —  на  багнети  імперіалістичної  реакції.  Уся
«спільнота»,  що  сидить  на  заокеанських  смітниках  —
колишні  бургомістри  і  старости,  «солов’ї»  і  капо,  «кон¬
сультанти»  та  «коменданти»,  поліцаї  і  агенти  гестапо,
горлорізи  із  дивізії  СС  «Галичина»  і  різуни  СБ  —  єдина
у  своїй  ненависті  до  радянського  народу.
 Українські  націоналісти  швидко  активізували  анти¬
комуністичну  діяльність  своїх  організацій  і  центрів,  які
 1  .Газ.  «Вісті  з  України»,  1964,  15  квітня.
 137

існували  у  довоєнні  роки  в  США,  Канаді,  Франції,
Англії  та  інших  капіталістичних  країнах,  створивши,
звичайно,  і  багато  нових  організацій.  «Закордонні  час¬
тини  ОУН»  (34  ОУН)  у  Мюнхені,  «Організація  обо¬
рони  чотирьох  свобод  України»  (ООЧСУ)  у  Нью-Йорку,
«Провід  українських  націоналістів»  (ПУН)  у  Парижі,
«Українське  національне  об’єднання»  (УНО)  у  Канаді,
«Інтернаціонал  свободи»  (ІС)  та  «Закордонне  пред¬
ставництво  УГВР»  (ЗП  УГВР),  «Українська  револю¬
ційно-демократична  партія»  (УРДП)  та  «Спілка  виз¬
волення  України»  (СВУ)  і  багато  інших  намагалися
і  намагаються  «представляти»  всю  українську  емігра¬
цію  перед  імперіалістичними  колами  Заходу  як  «справ¬
жніх  борців  проти  комунізму»,  пропонують  свої  послуги
для  виконання  диверсійних  актів,  шпигунства  та  різних
провокацій.
 Існують  дві  основні  різновидності  і  дві  практичні
лінії  сучасного  антикомунізму.  До  одної  з  них  нале¬
жать  мілітаристські  угрупування  в  США,  ФРН  та
інших  капіталістичних  країнах,  що  проповідують  не¬
примиренну  війну  проти  соціалізму  із  застосуванням
термоядерної  та  бактеріологічної  зброї.  До  іншої  —
прихильники  розхитування  соціалістичної  системи  зсере¬
дини,  що  проповідують  політику  «наведення  мостів»
між  Заходом  і  Сходом,  сподіваючись,  що  їм  вдасться
таким  чином  експортувати  контрреволюцію  у  країни
соціалізму,  розпалити  націоналістичні  пристрасті  в  них
і  цим  повернути  їх  в  лоно  капіталізму.  Серед  верхо¬
водів  української  буржуазно-націоналістичної  еміграції
є  прихильники  обох  тактичних  ліній  антикомунізму,  зо¬
крема,  бандерівці  віддають  перевагу  першій,  мельни-
ківці  —  другій.  Проте  всі  вони  були  і  є  найлютішими
ворогами  радянського  народу.
 Українські  буржуазні  націоналісти  за  кордоном  ви¬
ступають  проти  розрядки  міжнародної  напруженості,
 138

за  продовження  політики  «з  позиції  сили»,  «Війна,—
твердять  вони,—  як  один  із  засобів  політики,  завжди
була  невід’ємною  частиною  державно-творчої  мудрос¬
ті  провідної  верстви  нації».
 Націоналісти  не  задовольняються  дріб’язковими  до¬
рученнями  імперіалістів.  Контрреволюційні  заколоти  на
Кубі,  в  Чехословаччині,  Угорщині,  бої  з  в’єтнамським
народом,  «колоніальні  місії»  у  Південній  Африці  —  та¬
кож  справа  рук  оунівських  недобитків.
 На  буржуазних  смітниках  Заходу  націоналістичні
«лицарі»  існують  за  законами  вовчої  зграї.  «У  наших
(націоналістичних.—  М.  Т.)  взаємовідносинах,—  писали
в  березні  1959  року  націоналісти-гетьманці  в  своїй  га¬
зетці  «Батьківщина»,  констатуючи  реальний  стан  бур¬
жуазно-націоналістичної  еміграції,—  мусимо  це  визна¬
ти!  —  ...панує  злоба,  обдурювання,  неправда,  ворожне¬
ча,  дурна  амбіція,  ненависть  та  брак  елементарної
толерантності  (терпимості  до  чужих  думок.—  В.  ЛІ.)»1.
Песимістичні  настрої,  що  склалися  в  українському
буржуазно-націоналістичному  емігрантському  середови¬
щі,  передавав  донедавна  і  «апостол»  українського  бур¬
жуазного  націоналізму  Д.  Донцов:  «Одні  впали  духом,
інші  —  заклякли,  треті  —  очманіли,  четверті  —  залякані,
хоч  вони  ще  не  визнають  цієї  своєї  хвороби».  Єдине,
що  їх  об’єднує,—  злоба  проти  радянського  народу,  Ра¬
дянської  України,  всієї  Країни  Рад,  країн  соціалістич¬
ної  співдружності.
 У  сучасному  світі  йде  жорстока  боротьба  двох  ідео¬
логій  —  комуністичної  і  буржуазної.  Розраховуючи
у  боротьбі  на  ідеологічній  ниві  взяти  реванш  за  провал
політики  «з  позиції  сили»,  міжнародна  реакція  прагне
стимулювати  «внутрішню  еволюцію»  соціалістичних
держав  у  бажаному  для  буржуазного  Заходу  напрямі,
 1  Цит  за  кн.:  Терлиця  Марко,  Націоналістичні  скорпіони,  с.  118.
 139

хотіла  б  добитися  поступового  послаблення  і  роздроб¬
лення  соціалізму  як  системи.
 В  ідеологічній  війні  проти  комунізму  міжнародна
реакція  величезну  роль  надає  буржуазному  націоналіз¬
му.  Не  в  силі  зупинити  інтернаціонального  єднання
трудящих  усіх  країн,  ідеологи  імперіалізму  кричать
про  «епоху  національного  егоїзму»,  про  «імпульси  на¬
ціоналізму»,  про  «вибухи  націоналізму  в  середині  со¬
ціалістичного  табору»  і  т.  п.  Зовнішньо-політичний  екс¬
перт  партії  ХДС  у  ФРН  Майонін  вважає,  що  націо¬
налізм  має  бути  використаний  як  «вибухівка  проти
комунізму».  «Мені  здається,—  пише  він,—  що  ми  зна¬
йдемо  необхідне  рішення,  тільки  апелюючи  до  націо¬
нального  егоїзму».
 Для  здійснення  своєї  мети  імперіалісти  не  шкодують
величезних  коштів.  Сенатор  США  Черч  у  1964  році  за¬
явив,  що  бюджети  ЗО  найбільших  у  країні  правих
організацій  становили  у  1963  році  14  мільйонів,  у
1964  році  —  ЗО  мільйонів  доларів.  До  цих  «правих»
належать  і  українські  фашисти.
 Великі  успіхи  трудящих  Радянської  України,  усіх
братніх  народів  нашої  багатонаціональної  Батьківщини
на  шляху  будівництва  комунізму  викликають  скажену
лють  імперіалістів  та  їх  прислужників  із  табору  укра¬
їнських  буржуазних  націоналістів.  Перебуваючи  у  стані
хронічного  людиноненависництва,  ставши  одним  із
диверсійних  загонів  імперії  долара,  українські  буржуазні
націоналісти  за  кордоном  не  гребують  нічим,  щоб
очорнити  героїчне  минуле  українського  народу,  фаль¬
сифікують  правду  про  радянську  дійсність,  намагають¬
ся  підірвати  основи  дружби  народів  нашої  країни  та
посіяти  зневіру  радянських  людей  в  остаточну  перемогу
комунізму.
 У  численних  буржуазно-націоналістичних  газетах,
журналах  та  книгах,  що  видаються  у  ФРН,  США,  Анг-
 140

лії  та  інших  країнах  імперіалістичного  Заходу,  а  також
через  «голоси»  різношерстних  радіостанцій,  які  щедро
фінансуються  імперіалістами,  українські  буржуазні  на¬
ціоналісти  поширюють  фальшиві  легенди  про  так  зва¬
ний  «Український  легіон»  у  складі  австро-угорської
армії,  українських  січових  стрільців  під  час  першої
світової  та  громадянської  війни  на  Україні,  про  «славне
лицарство»  Є.  Коновальця,  про  різунів  С.  Бандери
і  Р.  Шухевича.  Націоналістичні  фальсифікатори  історії
називають  їх  «залізними  лицарями»,  «нащадками  запо¬
розьких  козаків»,  українським  «народним  військом».
 У  загальному  хорі  цієї  злісної  брехні  особливе
місце  належить  антикомуністам  численних  інститутів
США,  так  званим  «радянологам»  та  «українологам»,
що  будують  свої  реакційні  концепції  на  фальшивих
писаннях  ідеологів  українських  буржуазних  націона¬
лістів.  Один  із  таких  «українологів»  К.  Менінг  у  книзі
«Україна  XX  століття»  твердить,  що  Української  Ра¬
дянської  Соціалістичної  Республіки  взагалі  не  існує,
а  «справжня  Україна»  для  нього  —  це  УПА.
 Але  як  би  не  хитрували  мерзенні  вороги,  правда
про  Радянську  Україну  переможно  крокує  світом  і  за¬
войовує  все  більше  чесних  сердець.  «Ідейна  стійкість
радянських  людей  нездоланна,—  відзначалось  у  Звіт¬
ній  доповіді  XXIV  з’їзду  Комуністичної  партії  Украї¬
ни.—  Свою  безмежну  відданість  партії  Леніна,  її  іде¬
алам  наш  народ  довів  у  буремні  дні  Жовтня,  в  роки
громадянської  війни,  на  ударних  будовах  п’ятирічок,
у  час  смертельного  двобою  з  фашизмом  і  тепер  дово¬
дить  щодня,  щогодини  самовідданою  працею  в  ім’я
торжества  комунізму»  1.
 1  Ж.  «Комуніст  України»,  1971,  №  3,  с.  40.
 141

ПІСЛЯМОВА
 «Людина  людині  —  друг,  товариш  і  брат»  —  один  принцип.  «Лю¬
дина  людині  —  вовк»  —  інший.  Між  ними  на  сучасному  етапі  йде
смертельний  двобій.  Ми,  радянські  люди,  радіємо,  що  земна  куля
зусиллями  всіх  чесних  людей  світу  повертається  до  тепла  довір’я
і  дружби.  Це  тепло  об’єднує  мільйони  трудящих  світу  і  освітлює
животворним  промінням  майбутнє  наших  поколінь.
 Ми  —  патріоти  і  інтернаціоналісти.  Ми  твердо  стоїмо  на  віч¬
ному  принципі  народної  мудрості:  ногами  людина  повинна  врости
в  землю  своєї  батьківщини,  але  очі  її  хай  оглядають  весь  світ.
«Радянський  патріотизм,—  говорив  Генеральний  секретар  Централь¬
ного  Комітету  Комуністичної  партії  Радянського  Союзу  Л.  І.  Бреж¬
нєв,—  нерозривно  зв’язаний  з  пролетарським,  соціалістичним  інтер¬
націоналізмом.  Наш  народ  прокладає  шлях  у  світле  майбутнє  всьо¬
му  людству.  Це  —  його  революційна  інтернаціональна  місія.  Кому¬
ністична  партія  виховує  в  радянських  людей  почуття  приналежності
до  інтернаціональної  армії  праці,  яка  веде  в  світовому  масштабі
наполегливу  боротьбу  проти  сил  імперіалізму.  Ось  чому  палке  по¬
чуття  любові  до  Радянської  Вітчизни,  бажання  зробити  її  ще
могутнішою  і  кращою  поєднується  у  радянських  людей  з  почуттям
братерської  дружби  до  інших  країн  соціалізму,  з  почуттям  бойової
солідарності  з  усіма  борцями  проти  соціального  і  національного
гніту»  1.
 Справжній  патріотизм  і  інтернаціональна  солідарність  трудящих
немислимі  одне  без  одного.  їх  об’єднує  боротьба  за  знищення  ста¬
рого  ненависного  світу  гноблення  і  створення  щасливого  комуніс¬
тичного  завтра.  їх  об’єднує  все  найкраще,  що  є  в  людині  —  честь
і  сумління,  доброта  і  співчуття,  ніжність  і  любов.  Ці  категорії  —
інтернаціональні.
 «Інтернаціоналізм,—  відзначалось  на  урочистому  засіданні  Цент¬
рального  Комітету  КПРС,  Верховної  Ради  СРСР,  Верховної  Ради
РРФСР  21—22  грудня  1972  року,  присвяченому  50-річчю  утворення
 •Брежнев  Л.  І.  Ленінським  курсом.  Т.  1.  К-,  Політвидав  України,  1971,
с.  491-492.
 142

Союзу  Радянських  Соціалістичних  Республік,—  перетворився  в  нор¬
му  поведінки  мільйонів  і  мільйонів  радянських  людей  усіх  націй
і  народностей»  '.
 У  братерському  союзі  з  усіма  народами  нашої  Вітчизни  про¬
йшли  славний  шлях  трудящі  Радянської  України.  «Це  воістину
героїчний  шлях,-^-  відзначав  на  урочистому  засіданні  Центрального
Комітету  Компартії  України  і  Верховної  Ради  Української  РСР,
присвяченому  50-річчю  утворення  Союзу  Радянських  Соціалістичних
Республік,  перший  секретар  Центрального  Комітету  Компартії  Ук¬
раїни  В.  В.  Щербицький.—  Він  сповнений  творчих  звершень,  нелег¬
ких  випробувань,  з  яких  радянські  люди  вийшли  ще  більш  загарто¬
ваними,  монолітно  згуртованими  в  єдину  дружну  сім’ю»2.
 Буйно  розквітли  під  зорею  Радянської  влади  колишні  багато¬
страждальні  західноукраїнські  землі.  Давно  кануло  у  Набуття
страшне  минуле,  що  окутувало  трудящих  путами  гніту  і  злиднів,
безправ’я  і  свавілля.  Давно  канули  у  прірву  недолюдки,  що  горо¬
биними  ночами  тішилися  стогонами  мордованих  жертв  і  кривавими
світанками.  Але  ніхто  не  забутий,  ніщо  не  забуте!  Тисячі  обе¬
лісків  у  містах  і  селах  є  вічною  пам’яттю  про  мужніх  борців  за
народне  щастя,  що  впали  від  рук  націоналістичних  убивць!
 Злочинні  дії  буржуазно-націоналістичних  катів  не  змогли  зу¬
пинити  величного  поступу  трудящих  західних  областей  України  по
шляху  соціалістичного  будівництва.  Згуртовані  навколо  Комуніс¬
тичної  партії,  трудящі  перебороли  всі  труднощі,  стали  рівноправни¬
ми  і  вільними  у  великій  братній  сім’ї  народів  Радянського  Союзу.
 Героїчною  працею  на  благо  соціалістичної  Батьківщини  у  період
розвинутого  соціалістичного  суспільства  і  нині  в  боротьбі  за  ство¬
рення  матеріально-технічної  бази  комунізму  трудящі  західних  об¬
ластей  Радянської  України  гідно  утверджують  гуманні  ідеали
комуністичного  суспільства.
 1 	50  років  утворення  Союзу  Радянських  Соціалістичних  Республік.  Спільне
урочисте  засідання  Центрального  Комітету  КПРС,  Верховної  Ради  СРСР,
Верховної  Ради  РРФСР  21—22  грудня  1972  р.  Стенографічний  звіт.  К.,  По-
літвндав  України,  1973,  с.  17,  27.
 2 	Матеріали  спільного  урочистого  засідання  ЦК  КП  України  і  Верховної  Ради
Української  РСР,  присвяченого  50-річчю  утворення  Союзу  Радянських  Со¬
ціалістичних  Республік.  К.,  Політвидав  України,  1972,  с.  9.

ЗМІСТ
 Сиі  Ьопо?  ....
 7
 «Усуси»  і  «есеси»
 14
 Культ  «лютого  божевілля»  .
 28
 На  шляху  у  Берлін  ....
 33
 «Через  Берлін  на  Київ»  .
 44
 «Велика  акція»
 56
 Під  знаком  хреста  і  тризуба
 68
 Душогуби
 72
 Хвиля  народного  гніву  .
 .
 80
 Деморалізація  і  розклад
 88
 Злочини  ОУН  проти  колгоспного
цтва
 будівни-
 97
 Націоналістичні  «курдупелі»
 106
 Народна  кара  священна
 112
 Смертельна  агонія  ....
 122
 Велич  визволеної  людини  .
 129
 «Лицарі»  скаженіють  від  безсилля
 134
 Післямова
 142
 Редактор  Б.  Залізняк.  Художник  Ю.  Кучабський.  Худож¬
ній  редактор  Л.  Прийма.  Технічний  редактор  Ц.  Бурка-
товська.  Коректор  І.  Микита.
 Виталий  Иванович  Масловский.  ЖЕЛТО-БЛАКИТНЛЯ
МАФИЯ-  (На  украинском  языке).
 Здано  до  набору  4.  III.  1975  р.  Підписано  до  друку  14.  V.
1975  р.  Формат  70Х108Уз2-  Папер.  арк.  2,25.  Друк.  арк.
фіз.  4,5.  Друк.  арк.  прив.  6,3.  Авт.  арк.  6,45.  Видавн.
арк.  6,61.  БГ  10806.  Зам.  306.  Тираж  50  000.  Друк,  папір
МІ  3.  Ціна  19  коп.
 Видавництво  «Каменяр»,  Львів,  Підвальна,  3.
 Книжкова  фабрика  «Атлас»  республіканського  виробни¬
чого  об’єднання  «Поліграфкнига»  Держкомвидаву  УРСР,
Львів,  Зелена,  20.