/
Текст
Петро Гнида
Село Розворяни:
УВО, ОУН, УПА
Історико-публіцистична оповідь
Львів, СПОЛОМ, 2017
Автор упродовж тривалого часу досліджує
діяльність Організації українських націоналістів,
зокрема, на території колишнього Глинянського
району Львівської області. Ця книжка є другою із
серії «ОУН та УПА на Глинянщині». У ній на під-
ставі архівних документів (досліджених у Держав-
ному архіві Львівської області – ДАЛО та Архіві
УСБУ у Львівській області), зібраних розповідей
колишніх учасників визвольної боротьби та оче-
видців, а також відкритих джерел, висвітлено ді-
яльність УВО, ОУН, УПА в селі Розворяни у 20-50
роках XX століття.
© Гнида П. П., 2017
© В-во “СПОЛОМ”, 2017
УДК 94:39(477.86 -22)
Гн 56
ISBN 978-966-919-287-5
3
s
Село Розворяни розляглось у гарній місцевості по-
близу містечка Глиняни. З півночі село омиває Тимко-
вецький потік, що вигоном виходить за село й прямує
аж до Глинян. Далі на північ, через Глинянський гости-
нець, розкинувся ліс, котрий із другого боку оперізує мут-
на річка Полтва. На південь від села попри поля тягнеть-
ся шлях до Великого Полюхова. Так само на захід куди не
глянь – поле, а за ним Ляшки Королівські, тепер село За-
ставне. Десь на сході видніють Гологірські пасма.
У Розворянах у 1896 році народився Михайло Яко-
вич Сеник, котрий і став першим фундатором підпілля не
лише в селі, а й далеко поза його межами. Після пораз-
ки визвольних змагань 1914-1921 років, у котрих він брав
безпосередню участь, в Галичині була утворена таємна
Українська військова організація (УВО). Як колишній вій-
ськовик М. Сеник був активним її учасником. У реєстрі
старшин УГА “піднесених о один ступінь вище” від січня
1919 року, зокрема, іменовано поручником четаря Михай-
ла Сеника з полку Князя Льва [“Українська галицька ар-
мія”, Вінніпег, 1960 р., Т. 2, С. 304]. Думаю, що йдеться тут
саме про Михайла Сеника з Розворян. У 1922-1923 ро-
ках він обіймав пост бойового референта Бережанської
окружної команди УВО.
До Бережанської округи УВО входили тоді повіти: Бе-
режани, Підгайці, Перемишляни (до котрого й належа-
ли Розворяни) і Рогатин. Комендантом округи був Во-
лодимир Бемко. Про все це пише Зиновій Книш у книзі
“Власним руслом”. У ній він зазначає, що, зі слів В. Бем-
ка, останній їздив по терену й розшукував колишніх стар-
шин, а згодом й підстаршин для залучення їх до УВО. “Ді-
ялося це при нагоді різних організаційних легальних поїз-
док у терен, до чого не бракувало оказій, бо організаційне
життя української суспільності тоді буйно кипіло: віднов-
4
лювалися старі і творилися нові читальні “Просвіти”, за-
кладалися кооперативи, молочарні, кружки “Рідної Шко-
ли”, товариства і всякі низові клітини центральних львів-
ських установ та організацій. Після кожної з таких поїз-
док росло членство Української Військової Організації. Зо
своїх тодішніх провідників пригадує д-р Володимир Бем-
ко двох референтів в Окрузі: Сеника, родом з Перемиш-
лянщини, що був бойовим референтом, і вчителя Стефа-
нишина – розвідочного референта. Обидва вони вже не
живуть. Примістив він їх на фіктивних посадах у коопера-
тиві “Народний дім” і в касі “Надія”.
...Стефанишин і Сеник працювали в Бережанах мабуть
до 1925 року. Роботу виконували за інструкціями з Началь-
ної Команди. Мали вони своїх зв’язкових в Окрузі, але д-р
Бемко не знав їхніх імен. Організаційна мережа в Окрузі ве-
лася “драбинковою” системою, як тоді говорено, цебто, не
в горизонтальному, тільки в вертикальному напрямі, кожна
ланка мала зв’язок тільки догори, а не на боки. Не може
спам’ятати д-р Бемко, які саме саботажні чи інші революцій-
ні акти виконувалися в тому часі в Окрузі, бо це вже давно-
минуло понад сорок літ, та й було їх багато, кожен з них
може і дрібний, може часом скидатися на дітвацтво, але в
сумі це був величезний рух: розкручування залізничних ре-
йок, перетинання телефонних дротів, палення стирт, пожежі
польських колоністів і державних будинків і т.д., без сумніву,
мусили підточувати певність польської окупаційної влади.
... Обидва референти, Сеник і Стефанишин, попали-
ся пізніше в тюрму і пересиділи по кілька місяців у слід-
стві. Поліція прийшла з ревізією до Стефанишина і зна-
йшла в нього деякі нотатки про польських старшин ста-
ціонованого в Бережанах польського піхотного полку. А
що Сеник мешкав разом з ним в одному домі, то ж забра-
ли разом і його. Власне, не можна було їм нічого доказа-
ти, але “для засади” засуджено обидвох на рік в’язниці”
[З.Книш. Власним руслом. “Срібна Сурма”,Торонто, 1966р.,
С. 25-26].
Власне З. Книш у цитованій книзі зазначає лише пріз-
вища референтів. Однак із подальших його праць чітко
виходить, що другим був Антін Стефанишин, більше відо-
5
мий як письменник Антін Вартовий. Щодо М. Сеника біль-
ших даних у Книша немає. Однак посилаючись на ці дані
О. Дарованець у статті “Історія УВО та ОУН у 1929-
1939 рр.” (Науковий збірник Український визвольний рух
No 11, 2007 р., С. 48) помилково до прізвища Сеника до-
пасовує ініціал О., мабуть, суто технічно сплутуючи тут
його із відомим Омеляном Сеником. У збірнику “Бережан-
ська земля – історично мемуарний збірник” вже є точні-
ша інформація – “Сл. п . М . Сеник з Перемишлянщини”
[http://halychyna.ca/BZTOC/OCR011.pdf, С.239]. Згадує про
М. Сеника в контексті націоналістичного підпілля Терно-
пільщини й Ігор Саківський (із посиланням на книгу “Бере-
жанщина в спогадах емігрантів. – Тернопіль, 1993. – 3 92,
С. 11): “Характеризуючи зародження Організації Україн-
ських Націоналістів на Тернопільщині, окрему увагу вар-
то приділити діяльності Бережанської окружної Екзекути-
ви ОУН. З 1922 р. тут діє Українська Військова Органі-
зація. Бережани-Підгайці-Перемишляни-Рогатин утвори-
ли округу. Комендантом УВО до літа 1926 р. був колиш-
ній сотник УГА Володимир Бемко-“Ваврів”. До Окружно-
го проводу входили Григорій Лихолат, Антін Стефанишин,
М. Сеник. Членство складалося із колишніх старшин та
вояків УГА” [І. Саківський. “Формування націоналістичний
структур в Тернопільському воєводстві в 1929-1933 рр.”
(Збірник наукових праць “Україна-Європа-Світ”, 2011 8,
С. 286,) www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Ues/2011_8/
Articles/30_Sakivskyi.pdf].
Одначе мої слушні припущення підтверджують і оста-
точно ставлять крапку у цьому питанні статті, розміщені
в українські пресі за цей період часу. В найбільшій укра-
їнській газеті США “Свобода” у числі від 18 жовтня 1924
року, з посиланням на львівське “Діло”, ідеться про те, що
“в бережанській тюрмі перебували й перебувають отсі по-
літичні в’язні: Мих. Сеник, студент з Розворян, Антін Сте-
фанишин, учитель з Долини...” [http://www.svoboda-news.
com/arxiv/pdf/1924/Svoboda-1924-244 .pdf]. А у числі від
10 грудня 1925 року теж подано “Спис політичних в’язнів
Бережанської тюрми за роки 1923, 1924 і 1925”, і де під
1923 роком зазначаються, зокрема, “Михайло Сеник, сту-
6
дент агрономії з Розворян, Антін Стефанишин, учитель
з Долини” [http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1925/
Svoboda-1925-287.pdf].
Отже з усього цього стає зрозумілим, що бойовим ре-
ферентом Бережанської окружної команди УВО був ніхто
інший як М. Я. Сеник з села Розворяни.
Деяку хронологію ув’язнення М. Сеника та А. Стефа-
нишина дає львівський часопис “Діло” [http://libraria.ua/].
У числі від 24 травня 1924 року в статті “Тюремщна” за-
значається: “Дня 1 жовтня 1923 р. арештовано в Бере-
жанах студента Михайла Сеника й учителя Антона Сте-
фанишина, придержано в поліційних арештах в Бережа-
нах, відпроваджено їх на тиждень до поліційних арештів
в Тернополі, а опісля дня 27 жовтня 1923 відставлено їх
до арештів окружного суду в Бережанах, де сидять до ни-
нішнього дня. Поліційне придержання без пред’явлених
яких-небудь замітів посудження тревало отже 29 днів.
Посуджені врадувалися вісткою, що нарешті знайшлися
в судових арештах. Посудженим об’явлено вступне слід-
ство за злочин головної зради. Для доказання їх вини
спроваджено акти окружних судів зі Львова, Стрия та зі
Станиславова, хоча в тих судах по довшім невиннім аре-
шті слідство проти посуджених застановлено Спроваден-
ня актів з названих судів і саме спровадження актів з вій-
ськового суду в Люблині тривало 6 місяців. Акти, пред-
ложені кілька разів слідчим суддею Прокуратурі, лежали
там без полагодження по кілька тижнів. Посуджені двіч
на знак протесту проти проволікання слідства голодува-
ли. На телеграфічну жалобу оборонця д-ра Західного до
Надпрокуратури й Апеляційного Суду зі зазначенням, що
прокуратор від 3 тижнів не має часу прочитати актів, бе-
режанський прокуратор, відізваний до оправдання над-
прокуратором п. Маліною, на протязі одної ночі перечи-
тав акти справи і поширив обжалування проти посудже-
них додатково ще за шпигунство і порозуміня з ворогом
(#68 зк). Від тієї хвилі, тзн. від дня 20. березня 1924, ціла
справа застрягла, а посуджені сидять далі. На оголошен-
ні жалоби Сеника і Стефанишина, та на заміт їх, що за 8
місяців суд міг перевести докази навіть зі свідків, замеш-
7
калих в Ню-Йорку чи Токіо, відповіла влада, що вони за-
ховуються неввічливо. Від жовтня 1923 р. перейшли вже
дві каденції присяглих суддів, а посуджені до нині не мо-
жуть побачити властивого обличчя суду”. Далі у числі ві
26 липня 1924 року у статті “Зі судової салі” ідеться: “Дня
14 липня ц.р . відбулася перед окружним судом в Бережа-
нах карна розправа проти Михайла Сеника, студента аг-
рономії і Антона Стефанишина люстратора УПТ в Бере-
жанах за злочин шпіонажі з 67 к.з . поповнений в цей спо-
сіб, що збирали відомости про збройну силу і дісльокацію
військ в ціли подання цих відомостей чужій державі. Роз-
праву ведено таємно, а тому точного справоздання пода-
ти не можемо. Боронили д-р Михайло Західний з Бере-
жан і д-р Степан Шухевич зі Львова. Степанишина звіль-
нено, Сеника засуджено на кару тяжкої в’язниці одного
року, а чого три четвертині відсидів уже в слідчім арешті.
Прокуратор зголосив щодо Степанишина зажалення не-
важности”. У подальших невеличких дописах щодо даної
справи подаються наступні відомості. “В бережанській
тюрмі перебували й перебувають отсі політичні в’язні:
Михайло Сеник, студент з Розворян, Антін Стефанишин,
учитель з Долини...” (“Бережанська тюремщика”, “Діло”,
26.09 .1924). “Одержуємо таку телеграму: Бережани, 18
березня 1924 Михайло Сеник і Антін Стефанишин в бере-
жанськх арештах розпочали голодівку. Сидять від 1 жов-
тня 1923; прокуратор не мав часу прочитати актів...” (“Го-
лодівка політичних в’язнів”, “Діло”, 21.03 .1924). “Як вже
повідомлено телеграмою політичні в’язні бережанською
тюрми, а саме Михайло Сеник і Антін Стефанишин роз-
почали голодівку 18 ц.м ... . . В справі поведінки з політич-
ними в’язнями в слідчій тюрмі звернувся оборонець аре-
штованих д-р Михайло Західний з відповідним представ-
ленням до президії окружного суду в Бережанах. В пред-
ставленні вказується, що політичні посуджені Михайло
Сеник і Антін Стефанишин арештовані ще 1 жовтня 1923
... і досі їх не випущено на волю, ані не предложено акту
обвинувачення. До того ж з ними поводяться в тюрмі по-
гано. Політичні в’язні просили комісаря в’язниць, щоби їм
дати людське приміщення, щоби їх не саджали зі звичай-
8
ними злочинцями....” (“Голодівка політичних в’язнів. Бе-
режани 20 березня 1924” “Діло”, 23.03 .1924).
Отже десь до кінця 1924 року Михайло Сеник вийшов
з ув’язнення й повернувся до Розворян, де знову долучив-
ся до активної громадсько-політичної діяльності. Це зо-
крема видно як із дописів у тогочасній пресі (головно зно-
ву ж львівське “Діло”), так і спогадів очевидців – мешкан-
ців села. Наприклад, “Філія “Просвіти” в Глинянах скли-
кала з нагоди свята “Просвіти” на день 12.XII.1926 про-
світну конференцію”, на котрій, зокрема, були відчитані й
різні реферати, у т.ч . економічний читав Михайло Сеник.
(“Діло”, 28.12.1926). А 10 жовтня цього ж року у селі Під-
гайчики “в день місцевого празника, відбулося посвячен-
ня читального дому коло церкви. Обряду благословення
дому довершив Всч. о . ігумен Климентій Шептицький з
Унева”. А “Привітні промови виголосили”, зокрема й “Ми-
хайло Сеник від економічних установ в Глинянах” (“Діло”,
30.10.1926). У числі від 1 березня 1928 року “Діло” у ру-
бриці “На виборчому фронті” повідомляє: “Дня 15 люто-
го ц.р. відбулося віче в Розворянах. Присутніх понад 300
осіб. Проводили віче селяни Бекирський, Коцьолок і Се-
ник. Реферували д-р Рибак і Михайло Сеник. Всі присут-
ні одноголосно заявилися за одно цілим національним
фронтом Обєднання і Листою ч. 18”.
У вже згаданому часописі “Свобода” від 18 січня 1928
року було розміщено “Відозву громадян з Розворян і По-
люхова великого, перемишлянського повіту”, у котрій ко-
ротко висвітлюється стан громади й висловлене прохан-
ня про допомогу до українців в Америці. Зокрема, ідеть-
ся: “Вірні сини і дочки українського народа на вільних
землях Вашингтона. Не беріть нам за зле, що ми осмі-
ляємось простягати руку о поміч. ... За Австрії було тяж-
ко нам, та сегодня ще тяжше. По програнню війни з По-
ляками – ми опинились в ляцькій неволі – вони, ненасит-
ці, всьо нам забрали. ... До кращого розвою треба од-
нак своєї хати і ми, громадяни Розворян, не маючи добро-
го приміщення для своїх товариств, задумали приступи-
ти в найкоротшому часі до будови Народного Дому. Цей
дім має стати прикрасою не лише нашого села, але й пе-
9
ремишлянського повіту. Ми бажаємо в тому домі знайти
“світло правди й науки”, примістити в ньому всі наші то-
вариства, які ми заложили, а саме: Просвіту, Рідну Школу,
Сокіл, Кооперативу і Молочарню. Такого дому о власних
силах ми не можемо здвигнути... Брати! Поможіть нам і
собі – не пожалійте гроша. ... На Вас Земляки і Земляч-
ки покладаємо надію тому, що віримо, що Ви, хоч дале-
ко від нас – то думки Ваші і дух все є на Рідній Землі між
нами. Розворяни 18./12./1927”. Всі жертви просили від-
силати на адресу Mary Yanusz в Бруклині, “котра є касі-
єркою, має повноваження і довіря своїх громадян”. Рів-
но ж “Ще дві повновласті мають Максим Рибак і В. Крох-
мальний і вони можуть збирати датки”. Думаю, що цю “ві-
дозву” міг скласти сам М. Сеник. Власне, у 20-х
–
30-х
роках тут в Розворянах довкола Михайла Сеника крути-
лось громадське й політичне життя. На першій і ще біль-
ше на другій світлині, де ідентифіковано кілька місцевих
жителів, око фотографа зафіксувало бодай один момент
із цього давно проминулого життя. Всі ці люди були одно-
думцями й найближчими соратниками свого провідника.
Про долю кількох із них, цього старшого покоління (зокре-
ма, Пилипа Поставки та Петра Бекерського) коротко іти-
меться далі у цій книзі.
Напевно, будівництво Народного дому тривало кілька
років. Цікаво, зокрема, і у цьому сенсі є лист згаданої Ма-
рії Януш з Америки, котрого повністю надрукував часо-
пис “Діло” під назвою “Радість із відвідин Рідного Краю з
Америки (лист з Америки)” у котрому М. Януш пише: “Від
20 літ проживаю в Бруклині біля Ню Йорку та живо інтер-
есуюся народнім життям, бо користаю з американської
волі. Цього року вибрала мене охота поїхати до мого рід-
ного села Розворян в перемишлянськім повіті. До кінця не
можу забути цього вражіння, яке зробило це село на мене
тим, що я там побачила. Коли я виїздила молодою дівчи-
ною з рідного села, то в моїм селі не було навіть читаль-
ні. А сьогодні я застала цілковитий переворот: читальня,
крамниця-кооператива, молочарня, позичкова каса, а те-
пер будують ще й свій “Народній Дім”. Я побачила там
власними очима те, що я мріяла з Америки. Коли я приї-
10
хала, перед двома місяцями, а побачила, скільки людей
читає тепер українську газету, яка в них народня свідо-
мість, як кожний рад чимось помогти рідній справі,то моє
серце мало не вискочило з радости. І я навчилася цінити
провідника народнього руху в Розворянах гром. Михайла
Сеника. З утіхи, що є такі люди в мому селі, я рішила за-
платити передплату на “Діло” на цілий рік для Розворян
на руки їх провідника.
Я вже тепер в Америці, знову при своїй роботі, а ще
жию споминами того привитання, яке для мене влашту-
вало село в кооперативі, коли то майже ціла громада
прибула на гостину, що би разом поговорити про отой ве-
ликий поступ, який настав у селі на протязі 20 літ. Честь
такій громаді і честь провідникам, що так ревно там пра-
цюють. Ще лише тих кількох невірників треба притягну-
ти, а наше село буде чисте, як слеза. Марія Януш, Бру-
клин, Ню Йорк, Злучені Держави Америки, Дня 30 верес-
ня 1932” (“Діло”, 06.10.1932).
Про подальшу участь М. Сеника у громадсько-
політичному житті Глинянщини свідчать витяги із ще ін-
ших дописів у пресі. Як передає “Діло від 2 вересня 1935
року “Дня 25 серпня ц.р . відбулася в Глинянах районо-
ва передвиборча нарада, в якій взяли участь найповаж-
ніші громадяни Глинян і судового глинянського повіту в
числі около 180 осіб. Нараду отворив у заступстві пере-
шкодженого випадком смерти в родині мец.д-ра М. Ку-
ницького адв. д-р Степан Дичок з Глинян. Нараду прово-
див о.сов. Данилевич, парох Глинян, в супроводі д-ра Ст.
Дичка і дир. Михайла Сеника з Розворян, секретарював
д-р ветер. Михайло Дмишко. Реферат про політичне по-
ложення українського народу і значення соймових вибо-
рів виголосив кандидат на посла д-р Ст. Біляк”. Власне
підсумком заходу було те, що “Всі промовці заявились за
якнайчисленнішою участю у виборах і за кандидатурою
д-ра Ст. Біляка”.
Водночас М. Сеник був головою товариств “Сокіл” в
Розворянах. Тут був доволі сильний осередок цієї ор-
ганізації. 15 вересня 1935 року в Перемишлянах відбу-
лося Сокільське повітове свято. Як передає “Діло” від
11
19.09 .1935 р., у той день “переживало українське сокіль-
ство і враз із ними усе громадянство Перемишлянщи-
ни свій великий день”. Участь у заході брало й “сокіль-
ське гніздо” Розворян у кількості “20 побратимів і 15 по-
сестер” на чолі із “головою гнізда в Розворянах дир. М.
Сеник[ом]”.
8 грудня 1935 року в Глинянах відбулося чергове “ве-
лике віче в справі земельній і шкільній”. Приявних було,
як подає “Діло” від 22.12 . 1925 р., – к .300 осіб, представ-
ників із 23 громад глинянського судового району і міста
Глиняни. Віче відкрив голова ПНК адв. Микола Куниць-
кий.... До почесної президії обрано ... Яцка Бехирського з
Розворян... Після того близько 2-х годинний реферат ви-
голосив пос. др. С . Біляк .... По ухваленні протикольоні-
заційних резолюцій забрав слово пос. Вол. Кузьмович...
В кінці забрав слово дир. Михайло Сеник і загрівав при-
сутніх до боротьби за рідну землю і школу... Віче закінчи-
лося відспіванням нац. гимну”.
Власне подане вище є лишень невеличкою краплею
із підпільної та громадської-політичної діяльності, у котрій
брав участь Михайло Сеник. Така його активна діяльність
викликала занепокоєння окупаційної польської влади, вна-
слідок чого він учергове був ув’язнений. Як знову ж пера-
дає “Діло” від 8.11.1930 р. “Дня 31 жовтня перевела полі-
ція в Розворянах, пов. Перемишляни, ревізії в Івана Федь-
кова, в місц. учительки Марійки Підгайної, в кооперативі і
в читальні. Після ревізії в Івана Федькова арештували Ми-
хайла Сеника, який перебував у Федькова. Арештованого
перевезли спочатку до Глинян, а опісля до Золочева”.
Невідомо, які подальші наслідки мав цей арешт, однак
вже у 1937 році М. Сеник опинився у сумновідомій “Бере-
зі Картузькій”, з котрої, вочевидь, вийшов уже по розва-
лі Польщі. Однак не надовго, бо вже за нової, радянської
влади, був знову арештований, цього разу востаннє...
В самому селі Розворяни про Михайла Сеника та його
подвижницьку діяльність пам’ятають. Ось як про нього
ідеться в інформації переписаній мною від пані Оксани Ри-
бак: “Пан Сеник був великим організатором, запровадив по
всіх селах віче, будував по всіх селах читальні доми “Про-
12
світи”, кооперативи. В Глинянах бурмістр відпустив пляц
на забудову - збудував маслозавод, возили масло навіть
до Львова продавати, тоді з того доходу збудували “На-
родний дім”. Багато разів Сеник був арештований за Укра-
їну, був в Картузькій Березі, та його українські націоналісти
зустрічали з оркестрою. В Розворянах збудував читальню
і церкву. З кожного села: Лагодів, Солова, Куровичі, Сло-
віта і з дальших сіл знали Сеника як великого організато-
ра, він всюди їздив, особливо на мітиги. Був дуже мудрий,
мав свою касу, де багато людей позичало грошей. Сеника
по звірячому замордували червоні “визволителі” в Золо-
чівській тюрмі НКВД (живого спалили). А пані Марія Сеник
з двома маленькими синами, залишивши все своє майно,
утекла”. А Ірина Семків-Головин, племінниця М. Сеника й
дочка Івана Семківа (члена Глинянського районного про-
воду ОУН – псевдо “Мирон”), у книзі “Буремні роки” (Львів,
Галицька видавнича спілка, 2005 р.) пише: “Сеник Михай-
ло Якович народився 1896 р.н. у Роворянах Золочівського
району Львівської області. Наділений хистом організатора
і прекрасного оратора. За націоналістичні дії його часто са-
джали у тюрму, а в 1937 – у Березу Картузьку. Після вихо-
ду з концтабору його заарештувало НКВД. 25 червня 1941
року замордований разом з 752 ув’язненими у Золочівські
тюрмі” [С.69].
За іншими інформаціями з села найперше з Розворян
НКВД забрали Михайло Сеника, а потім й інших односельців.
Після відступу “червоних” широко друкувалися відомості про
страчених та зниклих безвісті. Так у рубриці “Подайте вістку”
в газеті “Українські щоденні вісті” за 27 липня 1941 року, котра
виходила у Львові, зокрема, подається: “Сеник Василь, На-
конечний Іван, Патер Гринько, Фігель Гринько з с.Розворяни
Глинянського району, арешт. НКВД 15 червня 1941 р. Хто
знав би що-небудь про них, дасть вістку: Районове Управ-
ління, Глиняни” [http://libraria.ua/]. За розповідями свідків, ко-
трим пощастило вибратись живим, через затятість Сеника в
НКВД нічого не могли домогтись він нього, тому зі злості при-
били до стіни. Так закінчилось життя людини, що дала поча-
ток підпільному рухові й була його чільним функціонером та
громадським діячем не лише в самих Розворянах.
13
Михайло Сеник (сидить третій зліва), імовірно 20 рр. XX ст.
Михайло Сеник (сидить четвертий зліва) з громадою села Розворяни, 30-і рр. XX ст.
Перший ряд зверху: 4. Імовірно Пилип Поставка
Другий ряд зверху: 5. Павло Коцьолок, 7. Яцько Пастернак
Третій ряд (сидять): 3. Дмитро Філь, 4. М . Сеник, 5. Петро Бекерський,
6. Іван Москалик
14
Народний дім села Розворяни, сучасний вигляд
Другим після М. Сеника визначним діячем в Розво-
рянах був дяк Микола Кондрат. Він народився 1919 року
в селі Вербів на Бережанщині. Крім служби в греко-
католицькій парохії, займався, як і М. Сеник, культурним
розвоєм села, ставив п’єси, читав лекції з історії України
тощо. До прикладу, як подає преса, в часі німецької оку-
пації розворянські колективи брали участь у різних куль-
турних заходах. Зокрема, 5 жовтня 1941 року в Глинянах
проходило районне Свято Книжки, де виступав й хоровий
гурток з Розворян (Львівські вісті, 16.10.1941). А “2 трав-
ня відбувся в Золочеві Окружний Конкурс Теартральних
Гуртків. Змагалися між собою кращі гурки Золочівщини і
Перемишлянщини. ... У конкурсі взяли театральні гурт-
ки з Розворян (реж. Ярема Костів). Гуртки відіграли IV.
дію п’єси “Безталанна” ... Щодо виконання конкурсово-
го завдання перше місце зайняв гурток із Розворян (Гли-
нянського р-ну), що відзначався зіграним ансамблем і ви-
рівнаністю акторської гри. ... Конкурсове жюрі признало
гурткові з Розворян 19, 8 п. ... За добру гру відзначено Се-
ник Марію з Розворян в ролі Варки...” (Вісті, 27.05. 1943).
Думаю, що всіма цими колективами з Розворян керував
15
сам М. Кондрат. Цікаво також, що у газеті “Львівські вісті”
за 1942 рік він двічі давав оголошення про пошук праці
наступного змісту: “ДЯК, управитель хору і працівник всіх
освітніх товариств, безженний років 23 пошукує посади в
якімсь більшім селі, побажане було б при залізничній ста-
ції, Адреса: М. КОНДРАТ, С. РОЗВОРЯНИ, ПОШ. ГЛИНИ-
ЯНИ” (Львівські вісті, 04.10.1942, 08.10.1942). Не знати,
що спонукало його до дачі цього оголошення, однак тут
важливим є самохарактеристика його як фахівця.
Окрім цього всього, М. Кондрат-”Борис”, “Славко” був
членом ОУН й займав один із найвищих організаційних
постів на Глинянщині – імовірно референт пропаганди
Глинянського районного проводу ОУН й загинув у серпні
1944 року. На підтвердження цього можуть слугувати роз-
повіді Олексія Гниди, колишнього ройового Самооборо-
ни (родом із села Задвір’я) про те, що М. Кондрату (у роз-
мові зі мною він його називав “Славком”, дяком з Розво-
рян – членом районного проводу) потрібні були друкар-
ські машинки, котрі той дістав під час акції Глинянах, імо-
вірно зимою 1944 року.
М. Кондрат проживав у домі Ярослава Баляша на Ку-
тах, де часто проводились організаційні зібрання (також
такі, певно уже в подальшому часі, відбувались й на по-
близькому хуторі Мельники) не лише станичного, а й ку-
щового рівня, а сам Я. Баляш-”Хитрий” був, мабуть, ку-
щовим провідником на чотири довколишні села (Великий
Полюхів, Розворяни, Вижняни та Ляшки Королівські). Про
М. Кондрата є деякі інформації, що був він станичним у
селі, однак на мою думку, таке можливо лише на почат-
ках, оскільки надалі належав до вищого ступеня в ієрархії
ОУН. За словами колишнього дружини Баляша Кондрат,
організаційно стояв вище першого.
Наступним чільним оунівцем з Розворян був Василь
Коваль, котрий у 1944 році обіймав пост референта про-
паганди Глинянського районного проводу ОУН, напевно
після загибелі Миколи Кондрата.
П’ятим з цієї плеяди належить назвати Івана Наконеч-
ного, котрий з кінця 1944 року й до середини 1946 року
обіймав пост підрайонного/кущового провідника ОУН. Він
16
Підпис на звороті: Розворянський церковний хор і партизанка. Ведучий дяк
Кондрат Микола, провідник ОУН (у центрі з нотами).
На цвинтарі біля Могили Івана Коваля, 1943 р.
Перший ряд знизу: 6. Анастасія Наконечна, 7. Іван Філь,
8. Стефанія Бекерська, 9. Іван Федьків.
Другий ряд: 1. Стефанія Москалик, 2. Катерина Михальська,
5. Марія Поставка, 8. Марія Коваль, 9. Григорій Коваль,
10. Ганна Патер, 12. Катерина Фігель, 13. Ольга Бекерська.
Третій ряд: 5. Іван Поставка (не Пилипович), 6. Микола Бекерський (Гаджіна),
7. Іван Наконечний, 8. Микола Кондрат, 9. Ярослав Баляш.
Четвертий ряд: 4. Іван Рісний (із викладеною рукою), 5. Микола Бекерський,
6. Семен Грицьків
був арештований НКВД у 1941 році разом з М. Сеником
та багатьма іншими, але належав до тих небагатьох, ко-
трим пощастило вижити.
Станиця ОУН в Розворянах станом на 1944-1945 рр.
мала порядковий No 2, однак через присутність тут вищих
організаційних функціонерів була однією із найвпливові-
ших у районі. Незважаючи на те, що село було близько
районного центру Глиняни, організаційне життя тут кипі-
ло. Мимовільне свідчення про це дав німецький офіцер,
котрий у травні 1944 погрожував “пустити село з димом,
17
бо тут всі за партизанами” [“Поляки і українці між дво-
ма тоталітарними системами 1942-1945. Частина дру-
га. Київ-Варшава, 2005. Польща та Україна у тридцятих-
сорокових роках XX століття. Невідомі документи з архі-
вів спеціальних служб. Toм 4, с. 1086]. А за Баляшом, за
розповідями колишньої дружини, навіть приїжджали нім-
ці на мотоциклах. Можливо, про це йдеться в наступно-
му документі: “4/5.[1944 р.] до с. Розворяни (Глинянщина)
приїхало “кріпо” зі списком людей, яких намагались аре-
штувати (та з плянами де вони мешкають). Арештували
одну жінку та вивезли її до Львова” [Літопис УПА, Нова
серія, Т. 24, С. 82].
Отже до переходу фронту на Кутах у Баляша грома-
дилось організаційне життя. Для більшої наочності мож-
на навести покази декого із арештованих.
“Все мы приехали в село Розворьяны и остановились
в доме Баляш Ярослава, в доме последнего находился
дьяк села Разворьяни, фамилию и имя его не знаю, кро-
ме того вместе с ним был житель села Полюхов-Великий,
фамилии имя не знаю, звали его “Стоколось”, фамилия
или псевдоним это я не знаю, был один из села Вижняны,
звать Стефан, фамилию последнего также незнаю, и еще
один житель села Разворьяны, фамилии и имя не знаю,
звали его “Чех”, всего было тут человек 8 и еще несколько
человек на улице около дома Баляш. Всем присутствую-
щим нам дьяк села Разворьяны, сказал что у нас органи-
зована организация украинских националистов и есть ар-
мия так называемая УПА (украинская повстанческая ар-
мия), которая находится в лесах и ведет борьбу за само-
стоятельную Украину, дальше он сказал, что мы должны
сейчас собрать хлеб для этой армии. [...]” [Архів УСБУ у
Львівській області, Спр. П-29280, Арк. 35 -37].
Саме М. Кондрат та Я. Баляш зорганізовували й до-
вколишні села. Наприклад, є покази про організування
станиці у сусідньому селі Великий Полюхів: “Летом или
осенью 1943 года в один из вечером ... к нам подошли
Кондрат – работал дяком ... и Баляш Ярослав ... Кон-
драт заявил Пастернак Григорию чтобы он собрал моло-
деж нашего села и с ними пришел в село Розворье, где
18
он – Кондрат будет разговаривать с ними. ... Когда мы
пришли в село Разворье к тому месту где были танцы и
играла музыка [туда же] пришли Кондрат и Баляш. Не-
много повеселились, а потом ... завел в один дом, где
провел вместе с Баляш, с нами беседу. На этой беседе
Кондрат нам объяснил, что немцы скоро с территории за-
падной Украины будут бежать, поэтому мы к этому вре-
мени должны быть приготовлены, чтобы власть взяв в
свои руки и установить “Самостийную Украину”, т-е он по
существу предложил вступить ОУН, но никакого задания
конкретного лично мне не давал, а только предупредил
нас, чтобы мы помогали в работе названной организа-
ции...” [Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П-29529,
Арк. 42 -43].
Про територіальний розподіл є доволі чіткі свідчення
“...когда я приходил на собрание в село Разворьяны, где
называли в селе Полюхов-Великий станица No 1, в селе
Разворьяны станица No 2, в селе Вижняны станица No 3
и в селе Ляшки Короливские станица No 4, больше ста-
ниц не называли, а так же и из других сел на собрание
к нам никого не было, все эти станицы обьединяли по-
драйон, который находится в селе Разворьяны и послед-
ним руководит житель села Разворьяны Баляш Ярослав,
а станицами руководят так называемые “станичные” [Ар-
хів УСБУ у Львівській області, Спр. П-29280, Арк. 38 -39].
Отже тут ідеться про те, що Я. Баляш був провідником
на чотири станиці, однак це ще не весь підрайон, котрий
охоплював вісім станиць, а от же ідеться радше про кущ
(малий кущ до територіальної реорганізації ОУН).
На світлині церковного хору зазначено, що зібраний
біля могили Івана Коваля. Він загинув у селі Задвір’я ра-
зом з місцевим підпільником Олександром Іськівим. З
підпису на світлині видно, що сталося це не пізніше 1943
року. Щоправда, Іван Савчин у книзі “Задвір’я” зазначає:
“1-го березня 1944 р. підпільники ОУН давали концерт у
клубі. Якимось чином польським фольксдойчерам і гес-
тапівцям стало відомо, що хтось з підпільників після кон-
церту проїздитиме біля залізничної станції, і вони там зро-
били засідку. Мали дуже точну інформацію, бо як тільки
19
сани (лежав ще сніг) з двома партизанами наблизились
до переїзду, вони посипали їх чергами з автоматів. Так за-
гинули двадцятирічний Олександр Іськів із Задвір’я і Ва-
силь Коваль, дяк з Розворян, який був районовим пропа-
гандистом ОУН” [І. Савчин, “Задвір’я”, С.46]. Насправді ж
тоді загинув разом із О. Іськівим не Василь Коваль, а його
двоюрідний брат Іван. У Розворянах я особисто зустрі-
чався із рідною сестрою В. Коваля й відповідно двоюрід-
ною Івана. Також, що загинув саме Іван Коваль, підтвер-
дили мені й інші мешканці Розворян. А Василь Коваль, ра-
йонний референт пропаганди, загинув у лютому 1945 р.
в криївці на хуторі Мельники коло с. Розворяни. Думаю,
що І. Коваль, як і В. Коваль, був теж дяком, або принай-
мні вчився на дяка. У пам’ять про їх загибель місцеві се-
ляни навіть склали пісню-колядку, котру мені вдалося за-
писати в Розворянах:
Там в Задвір’ю коло штреки
Сталась сумна новина:
Полягли два хлопці
За українські права.
Один хлопець зі Задвір’я,
Другий Коваль з Розворян.
Значні зміни відбулися до і зразу після переходу
німецько-рядянського фронту влітку 1944 року. Перед
фронтом на Захід вибрався Я. Баляш, а в серпні 1944 року
загинув М. Кондрат. За інформаціями з села він разом із
ще одним підпільником з села Задвір’я наткнувся на ра-
дянську “боївку” на присілку Бамбуцівка й, будучи раненим
в ноги, дострелився. Похований на цвинтарі села Розво-
ряни в могилі загиблого за німців у 1944 році Івана Кіна-
ша, де згодом таємно були поховані й інші загиблі підпіль-
ники із Розворян. Насправді це Братська могила полеглих
українських підпільників, за обсягом поховання й висоті це
навіть видно неозброєним оком, на вершку котрої стоїть
пам’ятник І. Кінаша, котрий загинув у 1944 році під час об-
лави німців на Розворяни. Тому було б добре упорядкува-
ти цю Братську могилу відповідним чином.
20
В одній з архівних кримінальних справ знаходиться до-
кумент – “Справка. По приходящим по показаниям арес-
тованного [...] руководитель районного провода ОУН –
дьяк Кондрат, ур.с. Унив Перемишл. р -на в августе меся-
це 1944 года во время операции был убит и у последне-
го было изьято один немецкий автомат, пистолет и две
ручные гранаты. Опер.упол. Глинянского РО НГКБ мл.л -т
г/б [підпис] 27/I 45 г. [Архів УСБУ у Львівській області, Спр.
П-29280, Арк.105].
На сайті, присвяченому історії села Вербів, є згадка
про члена ОУН – “Кондрат Микола Іванович, 1920, хар-
човий сотні УПА, облава, 1945, м. Перемишляни, пох.
невідоме” [http://berezhany.in.ua/index.php/ridnyi-krai/170-
istoriia-sela-verbiv]. Можливо, що тут якраз ідеться саме
про одну і ту ж особу, щоправда рік народження і все інше
не зовсім збігається.
За різними інформаціями з села він загинув якраз у
жнива, тобто це більш-менш збігається із радянськими
даними. Із самого родинного його села Вербів серед відо-
мих списків репресованих є чимало людей із таким пріз-
вищем, зокрема підрайонний провідник ОУН Семен Іва-
нович Кондрат, 1914 р. н ., котрий був арештований у 1941
році й загинув в ув’язненні і, можливо, був братом Мико-
лі [“Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга
перша”. Тернопіль: ВАТ “ТВПК “Збруч”, 2008, С. 269].
Після відходу Баляша та загибелі Кондрата найбільш
поставленими оунівцями в селі залишались В. Коваль-
”Вир” та І. Наконечний-”Чех”, відповідно районний про-
пагандист та кущовий провідник. Це також підтверджено
свідченнями свідків по одній із кримінальних справ: “Мне
известно, что в селе Розворяны находится районный
центр оуновской организации, ее руководителем был
Кондрат Николай (дьячок Розворянской церкви), в данное
время убит, после его став у руководства районным цен-
тром Коваль Василий Алексеевич, 22 лет и Наконечный
Иван Васильевич, 22 лет, жители села Разворяны” [Ар-
хів УСБУ у Львівській області, Спр. П-6651, Арк. 22]. “Ру-
ководителем оуновской организации нашего села был
сначала станичный дьячок Разворянской церкви житель
21
с.Унив, в данное время убит в Разворянах на поли. После
его стал руководитель Наконечный Иван Васильевич, 20
лет, имеет оружие пулемет, псевдо “Ворона”, находится в
селе Разворяны, срывается”; “в нашем селе имеется ор-
ганизация украинских националистов, руководитель был
Кондрат Николай, в настоящее время убит, после его
убийства встал у руководства организации ОУН Коваль
Василий и Наконечный Иван Васильевич” [Архів УСБУ у
Львівській області, Спр. П-6651, Арк. 2, 22, 35].
У документах найперше зустрічаємо В. Коваля восени
1944 року при Словітському Кущі Самооборони. Із пока-
зів одного з арештованих: “в группе самообороны я встре-
тился с Пропагандистом районного провода ОУН Кова-
левом из с. Розворяны псевдоним его был кажется “Коб-
зар”, но точно не припоминаю. Звать его Василий Алек-
сеевич” [Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П-20603,
Арк. 16-22].
Братська могила на цвинтарі
села Розворяни
(на горі пам’ятник загиблому
І. Кінашу)
Іван Кінаш, учасник ОУН
22
Інші арештовані описують його так: “Референт
пропаганды районного провода ОУН Коваль Василий, жи-
тель села Розворяны, 20 лет, псевдоним “Выр”, скрывается
[Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П-29852, Арк.
10-13]. “Пропагандист районного провода ОУН псевдоним
“Вир”, фамилия имя незнаю, уроженец села Разворяны,
молодой, лет 24, среднего роста, толстый, носит пальто
из перешитой немецкой шинели, имеет пистолет” [Архів
УСБУ у Львівській області, Спр. П -29280, Арк. 40-45].
Далі у звіті референта пропаганди Глинянського повіто-
вого проводу ОУН “Влодка” від 18 грудня 1944 року зазна-
чено, що в Глинянському районі (Ч.1) відбулося 6 “сходин
зі селянами” й “переводили їх рай[онні] пропагандисти”. “В
р[айо]ні Ч: 1 в с. Розворяни відбувся мітинг, який організу-
вав др[уг] Вир, присутніх було около 120 осіб. Мітинг прой-
шов спокійно, селяни слухають з захопленням. На сходи-
нах селян присутних було 20-30 осіб. Масова пропаганда
має великий успіх, однак на всіх місцях не може вона розви-
ватися, перепоною є кватерування війська та донощицтво”
[Літопис УПА, Нова серія, Т. 24, С. 786-788, ЦДАВОВУ.
–
Ф. 3833. – Оп. 2. – Спр. 5. – Арк. 89-89зв. Копія. Машино-
пис]. За розповідями сестри В. Коваля, він відзначався му-
дрістю й також пригадувала собі проведений ним один із
таких мітингів у селі Полоничі, про що їй потім пригадува-
ли тамтешні жителі й хвалили брата.
В одних показах за 1944 рік висвітлено проведен-
ня зборів станичних першого куща, котрі відбувались у
селі Богданівка. Зібрання переводили районний пропа-
гандист “Вир” та кущовий “Чех”, “на котором “Вир” про-
пагандист районного провода ОУН и “Чех” руководитель
кущевого провода ОУН, сказали, что мы должны присту-
пать к сбору хлеба для УПА /украинской повстанческой
армии/, дальше он рассказывал о работе ОУН и связи с
кущевым проводом ОУН, а также о структуре организа-
ции украинских националистов” [Архів УСБУ у Львівській
області, Спр. П -29280, Арк. 40-45]. Власне й з інших пока-
зів видно цю зв’язку – “Вир” – “Чех”. Окрім того, що вони
були із одного села, розуміється це ще й тим, що перший
в імені районного проводу здійснював й загальні функції
23
нагляду за діяльністю підпілля й спирався у цьому кущі
власне на його провідника, а вже далі (суто по лінії рефе-
рентури) на кущового пропагандиста. Напевно, що поді-
бні мітинги, сходини й заходи проводив “Вир” і на терито-
рії інших кущів.
Василь Коваль-”Вир” загинув 5 лютого 1945 року у кри-
ївці біля хутора Мельники (між селами Розворяни та Ляш-
ки Королівські, тепер Заставне), вхід до котрої був у кри-
ниці. За одними інформаціями з терену причиною зане-
паду криївки буле то, що сліди на снігу біля криниці вели
лише в один її бік, за іншими – була “всипа”. За радян-
ськими ж даними:
1. “В селе Розворяны руководитель и пропагандист
центрального провода дьяк Коваль Василий по кличке
“Дон” убит 7/II в схроне последнего взято: автомат, пис-
толет и документы” [ДАЛО, Ф.П -3, Оп.1, Спр.224, Арк. 47 -
48].
2. За іншою інформацією, судячи із тексту мало б ви-
глядати, що В. Коваль загинув у с. Перегноїв: “7.II.45 г.
Проведена чекистско-воинская операция в селе Ляшки
Кролевские, Перегноев. В результате проведенной опе-
рации [...]. Банда в селе Перегноев разбита, главари
уничтожены, а остальные явились с повинной, уклоняв-
шихся от призыва в Красную Армию 14 чел, убито 4 бан-
дита, в схроне из числа убитых один является Главарь
пропагандист КОВАЛЬ Василий по кличке “ВОРОНА” и
“ДОН”. В схроне изьято 4 винтовки и 2 пистолета, яви-
лись с повинной 38 чел. из сел Перегноев, Разворяны и
Словита, вывезено 4 семей, вскрыто схронов 4”. [ДАЛО,
Ф.П-3, Оп.1, Спр.228, Арк.34]. Однак, якщо зіставити два
документи, як в одному, так і в другому, після операції у
Перегноєві ідеться про загибель В. Коваля, то виходить,
що сталась бюрократична плутанина.
3.”Справка “5 февраля 1945 года во время войсковой
операции в селе Ляшки Короливский Глинянского райо-
на Львовской области были убиты участники организа-
ции украинских националистов (ОУН):
1. Коваль Василий Алексеевич 1924 года рождения
уроженец с. Разворьяны, в ОУН занимал должность про-
24
пагандиста районного провода ОУН и имел псевдоним
“Вир”.
2. Стефанчук Иван Илькович, 1913 года рождения, ур.
с. Ляшки-Короливские, в ОУН занимал должность зам.
станичного и имел псевдоним “Граб”.
3. Турик Василий Дмитриевич, 1925 года рождения,
ур.с . Ляшки Короливские, в ОУН занимал должность раз-
ведчик а и имел псевдоним “Бук”.
Нач. Глинянского РО НКГБ Капитан госбезопасности
Замлинный
О/уполн. Глинянского РО НКГБ мл.лейтенант г/без
Широков
8/II 45 г. [Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П-29280,
Арк. 107].
За інформаціями, з терену разом із В. Ковалем загину-
ли брати “Зузині” (від імені бабці Сузанни) з хутора Мель-
ники. За розповідями брата Івана Стефанчука Яросла-
ва, тоді справді загинуло двоє його братів – Іван та Мико-
ла (1925 р. н.). Виходить, що загиблих було четверо. За
цією ж інформацією, тоді у криївці були також захоплені,
очевидно при спробі утечі, живими Василь Галецький та
Михайло Дулиба з Мельників. За цими ж інформаціями
того дня в Розворянах відбувалась облава НКВД. Напе-
ред було “прочищено” саме село. Зайшовши у хату голо-
ви сільради П. Берекського спитали: “бандеровци есть?!”.
Відповідь, звичайно, була негативною. Насправді ж тоді
на стриху перебували двоє підпільників, одним із котрих
був Андрій Гемський. Тоді хтось із села побіг повідоми-
ти до криївки в криниці й був перехоплений, можливо, що
це був уже згаданий В. Галецький. Власне, можливо, що
саме його сліди й привели облавників до схрону. Крини-
ця, де знаходилась криївка, була розташована на обійсті
жителя німецької національності (тепер це покинута кри-
ниця у полі). Також відомо, що у криївці якийсь час пере-
бував Іван Філь-”Лесь”, котрого називали “секретарем” В.
Коваля, але напередодні викриття криївки йому пощас-
тило – його там не було. За розповідями Ольги Коваль,
брата в на швидко збитій труні поховали на цвинтарі села
Розворяни.
25
Іван Стефанчук, 1913 р. н., у 1941 році мобілізований
на фронт, потрапив у полон, працював у бауера на госпо-
дарстві, на відпустку повернувся додому й більше до Ні-
меччини не їхав. За розповідями брата казав, що краще
тут загинути, аніж вертати.
Цікаво також, що за одними показами І. Стефанчук
“Господарчий подрайонного провода “Граб” фамилия не
знаю, по имени Иван называют в селе “Зузынь”, 30 лет,
проживает хут. Мельники” [Архів УСБУ у Львівській об-
ласті, Спр. П-29852, Арк. 10-13]. Одначе інформація про
займаний пост в ОУН тут, думаю, невірна, оскільки дав її
якраз підрайонним господарчим, а про інший підрайон,
вочевидь, не йдеться.
За іншими показами станичного с. Ляшки Королівські:
“моим заместителем был Стефанчук Иван Илькович, 30
лет, уроженец села Ляшки-Короливские, проживает на
хуторе Мельники, псевдоним его “Граб”, по уличному его
зовут “Зузим”, имеет винтовку, последний скрывается”
[Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П -29280, Арк. 40-
45]. Думаю ці останні якраз відповідають дійсності (звідси
вони й узяті до поданого вище документа про загибель),
бо хутір Мельники, судячи з усього, адміністративно на-
лежав таки до села Ляшки Королівські. За цими ж пока-
зами щодо інших такі дані: “Дулиба Михаил Петрович, 20
лет, уроженец села Ляшки-Короливские, проживает на
хуторе Мельники, скривается, псевдоним не имеет. ... По
разведке был Турик Василий Дмитрович, 20 лет, уроже-
нец Ляшки-Короливские, проживает на хуторе Мельники,
псевдоним его “Бук”, имеет немецкую винтовку, послед-
ний также скрывается”.
Це, власне, весь фактаж, котрий стосується районно-
го референта пропаганди В. Коваля-”Вира”. Звісно, що це
лишень дещиця від інформації, котра могла б набагато
більше висвітлити цікаву й інтенсивну діяльність рефе-
рентури пропаганди. До цього всього ще варто додати,
що, мабуть, у період німецької окупації В. Коваль навчав-
ся у Львові при Соборі святого Юра на дяка.
Будучи у селі Розворяни в Ольги Коваль, котра теж до-
вгий час служила дяком у греко-католицькій парафії св.
26
пророка Іллі села Розворяни, вона на моє прохання пере-
глядаючи фотографії із сімейного альбому подала одну
із них, на котрій із великою ймовірністю є саме її брат.
Однак, з огляду на проминулість у часі вона не змогла з
упевненістю упізнати на фото Василя.
Але, зіставивши подане фото і фото з її молодості,
можна стверджувати схожість рис (щоправда, у їхній сім’ї
було кільк а братів, але інших можна було б легко пізна-
ти). Тип паче, що, за її словами, брат був русявим, а саме
таким є на фото.
Отже із чималою ймовірністю, звісно із застережен-
ням, можна стверджувати, що на цій фотографії зобра-
жений саме Василь Коваль-”Вир”, референт пропаган-
ди Глинянського районного проводу ОУН. Втім, якщо тут
і не зображений В. Коваль, то, можливо, він присутній на
спільній світлині разом із дяком М. Кондратом.
Можливо, Василь
Коваль-”Вир”,
референт пропаганди
Глинянського районного
проводу ОУН (1944–1945)
Брати “Зузині”: Микола та Іван Стефанчуки
27
Занедбана крини-
ця, у котрій знахо-
дився вхід до криїв-
ки пропагандиста
“Вира”
Могила референта
пропаганди Глинянського
районного проводу ОУН
В. Коваля-”Вира”
на цвинтарі с. Розворяни
28
Отже після загибелі В. Коваля найбільш поставленим
оунівцем в Розворянах залишався підрайонний/кущовий
провідник Іван Наконечний-”Чех”.
Очоливши підрайон “Чех” переніс його центр до села
Богданівка, де кожного тижня мав організаційні зустрічі із
членами підрайонного проводу, де “каждый из руководи-
телей референтур получали инструкции в работе и зада-
ние” [Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П-29852, Арк.
14], у будинку “около церкви, от церкви третья хата по
правой стороне если идешь от стороны с. Задверье” [Ар-
хів УСБУ у Львівській області, Спр. П-29852, Арк. 45-46].
Рівно ж, одним з інших місць, де збирались партизани, го-
ловно із найближчих сіл, слугував і хутір Мельники.
Після адміністративно-територіальної реорганізації
ОУН, коли були ліквідовані, зокрема, підрайонні проводи,
“Чех” став кущовим провідником (на ті ж самі вісім сіл).
Його безпосереднім зверхником, після реорганізації з кін-
ця 1944 року, був Глинянський районний провідник ОУН
Микола Костів-”Вихор” зі села Станимир, з котрим, по ви-
східній, він мав організаційні зустрічі. Як він сам свідчить
про це в одній із кримінальних справ (детальніше про це
мова піде далі): “Я, являясь руководителем куща и имея
организационный псевдоним “Чех” неоднократно уча-
ствовал вместе со своими членами куща на районных
собраниях-совещаниях ОУН, где присутствовал руково-
дитель районного провода – ”Вихор”, господарчий ра-
йонного провода – “Шум” (Мх. Козак зі Солови – авт.) и
военный руководитель районного провода “Чайка” (Олек-
сій Макогон зі Солови – авт.) . Все вышеуказанные члены
проводили собрания в 1945 году большинство в Стани-
мирском лесу, одно собрание проводилось с теми же
участниками в селе Подгайчики, Глинянского р-на. Кро-
ме вышеуказанных руководителей районного провода
ОУН, на совещаниях присутствовали и представители
и руководители других кущей нашего районного прово-
да. [ ...] как обычно данные мероприятия проводились но-
чью. Так, в апреле месяце 1945 года во время проведе-
ния районного ОУНовского совещания районный руково-
дитель “Вихор” назвал для выступления [...], последний
29
выйдя из строя, мы стояли около 15 человек все в строю,
стал говорить [...]” [Архів УСБУ у Львівській області, Спр.
П-22616, Арк. 42 -44].
Упродовж 1944-1946 років на Глинянщині активно дія-
ла районна боївка Служби безпеки під командою Володи-
мира Макаровського-”Чайки”, з котрою “Чех”, як підрайон-
ний і згодом як кущовий провідник також підтримував сто-
сунки. Ось короткі дані із показів одного із арештованих
учасників боївки: “Из известных мне участников банды
УПА в которой я состоял, я не назвал бандита “Чех”, фа-
милию котрого я незнаю, так же и откуда он есть, возрас-
том примерно 28-30 лет. Знаю я сам лично, что “Чех” яв-
ляется даже старше “Чайки”, с которым он имел связь,
но больше всего “Чех” находился в с. Развурьяны Гли-
нянского р-на.” [Архів УСБУ у Львівській області. Спр. No
П-22048, Арк. 54-56]. Про діяльність районної боївки СБ
детально йдеться у моїй книзі “Боївка “Чайки”.
Різні покази з архівних кримінальних справ І. Наконеч-
ного описують так:
“Подрайонный руководитель ОУН, фамилия, имя и
отечество которого не знаю, псевдоним “Чех”, лет 23, низ-
кого роста, продоговатая форма лица, худощавый, жи-
Микола Костів-”Вихор”,
Глинянський районний
провідник ОУН
Вол. Макаровсьий-”Чайка”
командант боївки СБ ОУН
Глинянського району
30
тель с. Розворяны Глинянского района Л/о, в настоящее
время скрывается где мне неизвестно, я с ним встреча-
юсь в с. Богдановка Глинянского р-на, Л/о у хозяина фа-
милии которого незнаю, но могу показать, его дом око-
ло церкви, от церкви третья хата по правой стороне если
идешь от стороны с. Задверье” [Архів УСБУ у Львівській
області, Спр. П-29852, Арк. 45-46].
“Руководитель подрайонного провода ОУН фамилия
имя не знаю, псевдоним “Чех”, житель села Розворяны –
низкого роста, худощавый, по имени [Иван]” [Архів УСБУ
у Львівській області, Спр. П -29852, Арк. 10-13].
“Возрастом примерно 28-30 лет. ... “Чех” находил-
ся в с. Развурьяны Глинянского р-на. Его приметы: ниж-
него роста, черный, среднего телосложения, одет боль-
ше всего в гражданской одежде. Кем он является я не-
знаю. Вооружен немецким автоматом и пистолетом” [Ар-
хів УСБУ у Львівській області. Спр. П-22048, Арк. 54-56].
“Руководитель кущевого провода ОУН псевдоним
“Чех”, фамилии имя не знаю, уроженец села Разворяны,
низкий, худощавый, длиннолицый, носит пальто сши-
тое из немецкой шинели, в сапогах, имеет автомат. [ ...]
Связь с кущевым проводом ОУН была следующая: я и
другие станичные должны были являться в село Богда-
новку один раз в неделю в определенный день, то есть
в какой день они намечают совещания и этот день руко-
водитель кущевого провода ОУН “Чех” обьяснял на сове-
щании. Кроме того связь осуществлялась через связных,
которые имелись при селе” [Архів УСБУ у Львівській об-
ласті, Спр. П-29280, Арк. 40-45].
“Наконечний Иван Васильевия являетя руководите-
лем боевки “СБ” нашого села” [Архів УСБУ у Львівській
області, Спр. П-6651, Арк.39].
Після Зимової блокади 1946 року І. Наконечний-”Чех”
разом з іншими підпільниками з Розворян після проголо-
шення черговою амністії зголосився із повинною. Станом
на 20 жовтня цього року він уже є цілком легалізований й
працює у швейній майстерні в Глинянах, неодружений, й
дає свідчення у справі арештованого А. Богоноса з села
Підгайчики. Щодо його участі у інших справах інформації,
31
на разі, не маю. За розповідями Марії Галятовської про
“Чеха” – він спочатку був добрим підпільником, а вже по-
тім пішов “темними стежками”. Доступні також на зараз
оунівські дані про цю подію, котру подаю нижче. Матір І.
Наконечного було вислано в Сибір, однак по дорозі вона
померла й була викинута із потяга у невідомій місцевості.
Рідний брат, котрий також був у партизанці, не репресо-
ваний, помер у шістдесятих роках.
Станичним ОУН села Розворяни був Микола
Пастернак-”Богун”. За показами одного із арештованих
функціонерів, даними ним невдовзі після арешту у січ-
ні 1945 року: “В Розворяны станичный “Богун” – Божейко
Иван, 26 лет, болеет горлом, всегда ходит с перемотаной
шеей, скрывается” [Архів УСБУ у Львівській області, Спр.
П-29852, Арк. 10-13]. За інформаціями з села, справжнє
ім’я та прізвище його Микола Пастернак, котрий за вітчи-
мом, що походив із Ляшок Кор., називався Божейком. Зо-
внішній опис (мав рани на перемотаному горлі) збігають-
ся із поданими у показах. На підтвердження того, що ста-
ничним був М. Пастернак (він же Микола Божейко, Іван
Божейко-”Богун”) можуть слугувати також покази одного
з арештованих із с. В . Полюхів про те, що у 1944 році він
поставляв “грипс” в с. Розворяни М. Пастернаку: “Указан-
ная эстафетка была мною доставлена в село Розваряны
к Пастернак Николаю” [Архів УСБУ у Львівській області,
Спр. П -29529, Арк. 19-20]. За радянськими “Сводками” 11
червня 1945 року: “Проводилась чекистско-воинская опе-
рация в селе Разворяны и бандиты стали убегать в село
где были убиты. Убито бандитов: Пастернак Николай Ив.,
и второго фамилия неустановлена” [ДАЛО, Ф.П -3, Оп.1,
Спр.224, Арк.69 -81]. Очевидно, що ідеться тут про заги-
бель станичного М. Пастернак а (Божейка) та Р. Лободин-
ського. За інформаціями з села Микола Пастернак (Бо-
жейко) загинув разом із Романом Лободинським, коли
пасли коней й, напевно, під час облави стали втікати на
Мельники, де й загинули у т. зв. “третім лісі”. Обох при-
везли до села на упізнання, принаймні один із них – Ло-
бодинський, був ранений і деякий час ще жив.
У списках перепохованих у Братській могилі в Глиня-
32
нах є запис про загибель у 1947 році Івана Божейка та
Павла Проця із села Заставне. В оунівських звітах за цей
період є така інформація: “14.VI.[1947 р.] в с. Заставне
вбили большевики зі засідки двох хлопців, які крилися на
власну руку” [Літопис УПА, Нова серія, Т. 24, С. 267, ГДА
СБУ.
–
Ф. 13.
–
Спр. 376.
–
Т. 79.
–
Арк. 299-306 . Копія.
Машинопис]. Однак за радянськими даними М. Пастер-
нак загинув у червні 1945 року. Тобто, радше ідеться тут
про інших осіб. Однак про те, що Божейко був станичним
саме в Розворянах, ще раз підтверджує у цих самих по-
казах: “В селе Розворяны имеются склады с зерном, хо-
рошо знает о месте нахождения Божейко Иван, псевдо-
ним “Богун”, является станичным села”. Детальніше про
ці склади ідеться у показах інших арештованих: “Мне из-
вестно, что один склад имеется у Лободинского Стефа-
на, отчество не помню, ему лет 55. Склад находится под
стодолой, вход в склад через закром (где находится зер-
ном хлеб). В етом складе должно быть оружие. Другой
склад я знаю у Стоколоса Ивана Васильевича, лет 38-40.
Склад находится в стодоле, ход из стодолы, как пойдеш
на право. В самом складе должно быть оружие, обмун-
дирование и возможно продукты питания. Затем у Гла-
диш Григория Яцковича есть склад, который находится
на огороде, вход до склада со двора, закрыт соломой.
В складе так же должно быть оружие, обмундирование
и другое” [Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П-6651,
Арк.14]. Крім цього склад зброї знаходився й безпосеред-
ньо у помешканні самого станичного. За одним показом,
після нападу на МТС (про що далі): “Коваль Василий при-
казал все винтовки сложить и передать Пастернак Нико-
лаю и Пастернак Николай винтовки все забрал и понес
к себе в дом. Дом его стоит на отрубе от села примерно
1000 метров и там имеется склад с оружием” [Архів УСБУ
у Львівській області, Спр. П -6651, Арк.23-24].
Станичною жіночої сітки, за цими ж показами, була
“Зірк а” [Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П-29852,
Арк. 11]. За інформаціями з села – Анастасія Наконеч-
на, наречена М. Кондрата. До жіночої сітки входило чи-
мало місцевих дівчат. Зокрема серед найактивніших були
33
Ольга та Стефанія Бекерська, Ольга Філь, Марія По-
ставка, із котрою я мав декілька зустрічей в селі, та інші.
Всі учасники жіночої сітки виконували обов’язки саніта-
рок (у період німецької окупації на території Глинянщи-
ни відбуто щонайменше два-три підпільні санітарні кур-
си), зв’якових. Зокрема ті поодинокі свідчення із архівних
кримінальних справ бодай коротко ілюструють діяльність
її учасниць: “Бекерская Ольга Яковлевна, оружие не име-
ла и кличку какую она имела я не знаю, она была связная
и разносила оуновские листовки. А кроме того Бекерская
Ольга вместе с сестрой Стефанидой Яковлевнй Бекер-
ской и Филь Ольгой переносили пишущую машинку из с.
Разворяны в с. Ляшки Королевские к одной девушке, но
я фамилии не знаю, на етой пишущей машинке [печата-
ли] оуновские листовки” [Архів УСБУ у Львівській облас-
ті, Спр. П-6651, Арк. 13]. Марія Коваль, сестра загиблого
Івана Коваля, як найбільш тямуща, ОУН була спеціаль-
но відправлена на навчання в іншу область. Серед інших
учасниць були, зокрема, й Катерина Михальська, котра
у лютому 1946 року була затримана НКВД та незаконно
утримувалась в КПЗ. Факт затримання К. Михальської та
знущання над нею начальника ОББ (т.зв. “отдєл борьби
с бандітізмом”) Матюхіна був виявлений прокуратурою,
внаслідок чого Мютюхін за “порушення соціалістичної за-
конності” був засуджений до позбавлення волі у виправ-
них таборах. [В. Сергійчук. Десять буремних літ. Західно-
українські землі в 1944-1953 рок ах. – К ., 1998, така ж ін-
формація: Літопис УПА, Нова серія, Т. 5, с. 89 -90 та (ори-
гінал) ДАЛО, Ф. П -3, Оп. 1, Спр. 440, Арк. 214].
Важливим моментом в історії Збройного Підпілля
ОУН був українсько-польський конфлікт, котрий найбіль-
ше розгорівся навесні 1944 року. Про стосунки українців і
поляків в часи другої Речі посполитої, тобто до 1939 року,
ідеться у величезній кількості літератури, спогадах тощо.
Що стосується Розворян, то коротко, але доволі влуч-
но, ідеться про це у цитованій вище відозві української
громади. Мабуть, найбільшого антагонізму в українсько-
польських стосунках в період другої Речі посполитої до-
сягло у часі т.зв. пацифікації в 1930 році. У своїх спога-
34
дах уродженець Глинян Михайло Хамула зазначає, що
“в самих Глинянах пацифікації не було, натомість “паци-
фікували” майже у всіх довколишніх селах. Усе нагаду-
вало поведінку татарської орди в часах нападів татар на
Україну. Відділ польської кінноти наскакував на село, за-
городжував усі вихідні дороги і стежки, а решта “господа-
рювала” в читальні “Просвіти”, де били до крови членів,
так що деяких доводилось відвозити в лікарню. Бібліоте-
ку читальні дерли й палили, обладнання ламали і нищи-
ли. Зруйнувавши читальню, банда сунула до кооперати-
ви, била продавця, харчі скидали на купу і обливали га-
сом. Були випадки, коли в приватних помешканнях зрива-
ли підлоги і нищили хатні меблі. Завдавши такої руйнації
селу, поляки відходили, погрожуючи, що ще прийдуть. Під
такою загрозою і терором українці в Польщі жили аж до
1939 року” [М. Хамула “Глиняни – місто моїх килимів”. –
Лондон: Українська Видавнича Спілка в Лондоні, 1969. –
139 с.].
Навесні 1944 року ОУН було переведено антиполь-
ські акції для повернення поляків до Польщі. Для цього
давався час, до котрого мали вибратись з кожного села.
Як свідчать оунівські документи щодо навколишніх сіл: “З
Глинян і Залісся (можливо Замістя – авт.) вибираються
та відгрожуються, що ще відплатяться українцям. В Ляш-
ках частина поляків вибралася, а інші чекають на вагони.
У Вижня[на]х поляки дістали ультімат 13 V і вибралося
всього 5 родин... Є випадки, що поляки підкуплюють нім-
ців і з ними вертаються на опущені ними села забирати
харчі, які позакопували. Це було в селі Розваряни, дня 1
V ц. р ., де трьох поляків приїхали з німецьким офіцером,
котрий кричав, що пустить село з димом, бо тут всі парти-
зани. Практично цього переводити не брався. Є випадки,
що польські банди разом з німцями нападають на україн-
ські села, як це було в селі Полоничі” [Літопис УПА, Нова
серія,Т.24,с.77-78;ГДАСБУ. – Ф.13. – Спр.376. – Т.71. –
Арк. 1-3 . Копія. Машинопис; ЦДАВО. – Ф . 3833 . – Оп. 1. –
Спр. 126. – Арк. 216-218]. Про це говорять і поодинокі ін-
формації, котрі вдалось зібрати в селі, конфлікт був кри-
вавим, під час котрого загинуло кілька осіб.
35
Восени 1944 року відбулась мобілізація до Кущів Са-
мооборони. Правдоподібно, що із Розворян партизани,
як і з сусіднього Полюхова, перейшли у Словітський ліс
в розташування Куща самооборони, котрий командував
“Муха” (Лев Яцько з Глинян). Тут у таборі, зокрема, пе-
ребували члени районного проводу (Іван Семків-”Мирон”,
Василь Коваль-”Вир”) та підрайонний провід ОУН “Макси-
ма” (Ярослав Грицай). З терену є інформація про те, що
ще до переходу фронту з сіл В. Полюхва та Розворяни ку-
щовим “Хитрим” швидше за все в Розворянах було визна-
чене місце збору, однак через те, що кущовий не з’явився
(відійшов на Захід), місцеві партизани кількома підвода-
ми самостійно добрались під Словіту, але вже невдовзі
були повернуті назад. Думаю, що насправді повернення,
принаймні, повне із наказу командування, відбулось уже
після розпуску Куща Самооборони. З показів жителя В.
Полюхова І. Білого видно, що переходом під Словіту ко-
мандував Микола Кондрат, щоправда уже після перехо-
ду фронту, у серпні 1944 року. “ ...дьяк по имени Кондрат
... стал мне говорить чтобы не ходил в Красную армию,
а пошел бы лучше с ним, но куда в этом вечер он не ска-
зал. Вскоре, кажется, через двое суток, Кондрат пришел
ко мне ночью прямо в квартиру и с ним было шесть или
больше точно не помню вооруженных людей, которых
я не знаю. На этот раз Кондрат мне предложил идти с
ними, но куда не сказал. Я дал согласие, – пошел с ними,
то-есть они шли в село Словиту, где и остановились. Но
через двое суток пошли в лес, где сборалось также око-
ло 30 человек или даже больше. В этом лесу нам всем
вновь пришедшим, в том числе и мне стали присваивать
псевдоним и давать оружие...” [Архів УСБУ у Львівській
області, Спр. П-29529, Арк. 88-90].
Як би там не було, Словітський Кущ самооборони про-
стояв табором у поблизькому лісовому масиві орієнтов-
но до кінця року (тут учасники Самооборониа разом ви-
школювались, вивчали історію України тощо, після чого
були розпущені по станицях у розпорядження станичних
провідників). Втім ті, котрі були відібрані до відділів УПА,
відійшли в інші терени. З Розворян, зокрема, відійшли І.
36
Процишин та Михайло Кінаш. З показів останнього (що-
правда у них він показує, що одразу був забраний з села
до відділу “Оверка” у Словітський ліс): “в лес около села
Словита Глинянсокго района. Когда я пришел в лес то
там была уже сотня ... сразу вписали в список и дали
псевдо “Бурый”, на второй день мне видали винтовку не-
мецкого образца, патронов пять штук и немецкую ши-
нель, как только мне видали оружие то командир сотни
на псевдо “Оверко” мне сказал: “Ты теперь будеш вести
вооруженную борьбу против Советской власти за “Само-
стийную Украину”, на что я ему ответил что буду бороть-
ся и с этого времени я стал подготовляться для ведения
вооруженной борьбы против Советской власти за “Са-
мостийную Украину”, тоесть изучал тактику ведения боя,
материальную часть оружия” [Архів УСБУ у Львівській
області, Спр. П-21126, Арк. 36]. Мабуть, не всі учасники
ОУН з Розворян перебували в Кущі самооборони у Сло-
вітському лісі. Однак після повернення усі вони разом так
чи інакше (хто перебуваючи на нелегальному положенні,
хто проживав легально чи напівлегально) брали участь
в діяльності ОУН в селі. До цього також варто додати ці-
каві покази одного із арештованих, що стосуються цього
моменту: “Все члены нашей организации так назывемая
“боивка” находяться в селе Розворяны в своих домах, а
вечером все выходять на улицу и ходять по селу” [Архів
УСБУ у Львівській області, Спр. П -6651, Арк.24].
Серед перших арештованих НКВД в Розворянах були:
Пастернак І. О ., 1915 р. н., Сеник П. Й ., 1907 р. н., Сеник
І. Я., 1925 р. н., Гладиш В. П., 1907 р. н ., Процишин В. Т.,
1920 р. н ., Багрій А. О., 1905 р. н., Бекерська О. Я., 1924 р.
н. Усі вони проживали легально чи напівлегально (Багрій
працював у МТС), були затримані та арештовані у жов-
тні 1944 року й проходили по одній кримінальній справі.
Можливо, що саме цього випадку стосуються дані з під-
пільних оунівських звітів: “Під час облави в с. Розворянах
около 20.X один стероризований більшовиками мужчи-
на всипав 6 криївок, в яких зловлено 10 мужчин. Одного
розстріляно” [Літопис УПА, Нова серія, Т. 13, с. 113, ЦДА-
ВО, ф. 3833, оп. 1, спр. 126, арк. 187-192. Оригінал]. Або:
37
“11.ХІ.[19]44 р. була облава в Розворянах. Забрали одно-
го господаря, одну жінку вбили” [Літопис УПА, Нова серія,
Т.24,сс.117,ГДАСБУ. – Ф.13. – Спр.376. – Т.79. – Арк.
122-126. Копія. Машинопис]. Крім причетності до ОУН їм
закидали конкретно причетність до нападу на МТС (т.зв.
моторно-тракторну станцію).
Ознайомившись із справою можна дійти висновку, що
подані у ній покази та матеріали не зовсім певні й тому
покладатись на них усеціло не варто. Дехто із обвинува-
чених признав свою причетність до ОУН, дехто відкинув.
Всі начебто були учасниками боївки СБ, керівниками ко-
трої були І. Наконечний та В. Коваль. Здійснювали патру-
лювання села: “Наконечный нам говорил, что карауль-
ную службу по селу нужно нести для того чтобы поля-
ки не напали, а так же чтоб Красная армия не сделала
облавы по нему” [Архів УСБУ у Львівській області, Спр.
П-6651, Арк. 12]. Тут ідеться про Самооборону села Роз-
воряни. За розповідями Олексія Гниди (колишнього ройо-
вого Самооборони із села Задвір’я) Розворяни та Вели-
кий Полюхів мали одну спільну боївку. Втім, думаю, ба-
гато даних таки відповідає дійсності. Приміром, не нази-
ваючи Наконечного кущовим чи підрайонним доволі чіт-
ко визначили його як провідника на вісім сіл. В селі мені
всі ці прізвища підтверджені, головно як репресовані, але
мається на увазі і їхня причетність до підпілля.
Щодо нападу на МТС, то за матеріалами справи ста-
лося це 10 жовтня 1944 року. Про обставини цієї події вар-
то докладно подати витяги із показів арештованих. “Вече-
ром Наконечный Иван Васильевич и Коваль Василий со-
брали боевку села Розворяны и еще 2 человека прибыли
из села Богдановка но фамилии их не знаю и поставили
перед нами задачу сделать засаду на директора МТС и
старшого механика.... Так и сделали. Наконечный взял
ручной пулемет, с ним еще несколько человек и сделали
засаду на мосту через реку, что протекает возле Разво-
рян, а остальных расставили в саду и возле церкви для
того чтобы не убежали. Возвращаясь обратно из Гли-
нян в село Разворяны примерно в 9 часов вечера дирек-
тор с старшим механиком МТС наехали на мост, тогда
38
их обстреляли и ранили..., кони перепугались и броси-
лись бежать во двор МТС, а мы за ними в догонку вор-
вались в здание МТС. ... Потом директора и старшого
механика забрали на повозку... и повезли в село Богда-
новку, их стали сопровождать два человека с Богдановки,
Наконечный Иван Васильевич, Наконечный Владимир
Васильевич, Гладыш Григорий... В
...
засаде принима-
ли участие следующие лица жители села Разворяны: 1)
Наконечный Иван Васильевич, 2) Наконечный Владимир
Васильевич, 3) Гладыш Григорий Яковлевич, 4)Гемский
Андрей, 5) Святой Иван Иванович, 6) Процишин Иван
Михайлович, 7) Сеник Иван Яковлевич, 20 лет, 8) Бекер-
ский Иван Яковлевич, 9) Филь Иван Данилович, 10) Ряс-
ной Иван, 11) Стоколосый Иван Васильевич, 12) Рясной
Михаил, 13) Гладыш Василий, 14) Фигель Степан Григо-
рьевич, 15) Процишин Василий, 16) Багрий Василий, 17)
Сеник Иван Яковлевич, 1925 г.р ., 18) Белый Павел, 19)
Сеник Прокоп Иосифович, 20) Багрий Андрей, 21) Коваль
Василий”. За іншими показами, наведено також ще кіль-
ка імен. Рівно ж, як уже зазначалоась вище, зброю перед
нападом учасникам було роздано станичним М. Пастер-
наком й опісля забрано та сховано у відповідних схро-
нах. [Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П-6651, Арк. 9
(159)-12 (162)].
Дивно, але за іншими радянськими документами цей
напад стався у квітні 1945 року, і у селі Вижняни. Ідеться
про одне і теж з огляду на тотожність імен директора МТС
та механіка “IV. 1945. В Глинянском районе директор Ви-
жнянской МТС т. Бондаренко вместе со старшим механи-
ком МТС т. Сердюком при возвращении из районного цен-
тра к себе в МТС, расположенной в трех километрах от
с. Глиняны, были подвергнуты обстрелу со стороны бан-
дитов. В результате оба были тяжело ранены, но удержа-
лись на бричке, и лошади их довезли до МТС. Не успели
работники МТС оказать раненым помощь, как банда в 40
человек ворвалась в МТС. Разграбив контору и квартиры
работников МТС, банда ушла, взяв с собой т. Бондарен-
ко и т. Сердюка, о судьбе которых до сих пор ничего не
известно”. [http://krotov.info/lib_sec/02_b/ban/dera_00.htm,
39
Оригінал. Машинопис. ЦДАГОУ: Ф. 1 -Оп. 23, Спр. 919,
Арк. 96-106. Библиотека Якова Кротова. Бандеровщина. –
М.: Изд-во Эксмо, Изд-во Алгоритм, 2005.
–
304 с.] Крім
цього в “Списке погибших” за квітень 1945 р. значиться:
Бондаренко Олексій Олексійович – Вижнянська МТС, 04.
1945 [ДАЛО, Ф.П-3, Оп.1, Спр.441, Арк. 183].
Доля кримінального переслідування семи арешто-
ваних така. 21 травня 1945 року на підставі директиви
НКВД та НКГБ СССР No 40/42 від 15 березня 1945 року
слідча справа була скерована разом з обвинуваченими
в Воркутлаг МВД для проведення подальшого слідства
та направлення за підсудністю. Після допиту обвинуваче-
них й внаслідок відсутності свідків по справі 7 січня 1946
року слідча справа із Воркутлагу була повернута на до-
слідування в УМГБ Львівської області. Доповнювальни-
ми слідчими діями було допитано свідків, котрі не під-
твердили пред’явлених обвинуваченим дій. Щодо І. Пас-
тернака змінено кваліфікацію на ст. 54-1 б, так як він де-
зертирував із ЧА. Справу знову скеровано до Воркутла-
гу для проведення слідчих дій. Після чого Постановою від
29 липня 1946 року було припинено кримінальне переслі-
дування й усіх звільнено.
Підрайоновим Юнацтва у 1944 році був Іван Проци-
шин. Ця інформація із опублікованих даних з ГДА СБУ
Прокіп Сеник ,
учасник ОУН
Григорій Гладиш,
учасник ОУН
40
“Некрологи повстанців Золочівщини” [Літопис УПА, Нова
серія, Т.13, сс. 956 -960, ГДА СБ України, ф. 13, спр. 376, т.
47, арк. 285-288. Копія], де спочатку подаються частково
зашифровані дані загиблих (ім’я, прізвище та місце наро-
дження), а потім розшифровані дані. От же щодо І. Проци-
шина такі дані: “21. “Іскра” – (ст. стрілець) ... ур . 4.II. 1927 р.
в с. ..., рай. Глиняни, син рільника, освіта 5 кл. нар. шк ., в
ОУН з 1941 р., підрайоновий юнацтва з 1944 р., з 1944 р.
розвідник в УПА, впав 3.III.1946 р. “застуканий в криївцi
бiля с. Микити (рай. Пiдкамiнь), розiрвав себе гранатою”.
Розшифрований текст вказує, що це був Іван Процишин
із с. Розворяни. Коли у 2012 році я віднайшов у селі його
родину, бо й раніше доводилося чути про цього повстан-
ця у контексті діяльності ОУН, зокрема у с. Розворяни, то,
виявилось, що вона нічого про його долю не знала і, на-
віть, хотіла шукати через телебачення.
Кінаш Михайло Іванович, 1924 р. н., з восени 1944
року до січня 1945 року у відділах УПА (сотня “Оверка”
куріня “Шугая”), захоплений та арештований 3 січня 1945
р. Бродівським РО НКВД разом із А. Ласкою з Красного та
І. Брезденем із Солови. У постанові про арешт зазначено:
“Кинаш будучи враждебно настроен по отношении к Со-
ветской власти добровольно вступил в банду УПА для ве-
дения вооруженной борьбы против Советской власти за
“Самостийную Украину”, находясь в банде вооружается
винтовкой, патронами и гранатами, имел псевдо “Бурый”
...
при задержании оказывал вооруженное сопротивле-
ние...” . Постановою від 20 лютого 1946 року на підставі
директиви НКВД СССР No 149 від 30 серпня 1945 р. ске-
рований на спец поселення для використання на робо-
тах в Печерському вугільному басейні Воркутлага НКВД
СССР строком на шість років. Розслідування припинено
й справу передано до архіву Воркутлагу. Реабілітований
1991 року [Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П -21126,
Арк. 28, 46].
У січні 1945 року з’явився із повинною “Главарь банды
села Разворьяны Святой Василий по кличке “Ворона”
[ДАЛО, Ф. П-3, Оп. 1, Спр. 224, Арк. 42]. В іншому варіан-
ті про нього ідеться як “руководитель [...] банды сотенно-
41
го Святой Василий по кличке “Во-
рона” явился с повинной” [ДАЛО,
Ф. П -3, Оп. 1, Спр. 224, Арк. 47 -48].
Більших якихось інформацій про
дану подію з села я не маю. Зазви-
чай під висловом “главарь банды”
в радянських документах треба ро-
зуміти станичного, але ж із пода-
них вище показів знаємо, що у цьо-
му часі станичним був “Богун”, а за
показами В. Святий був у відділах
УПА.
Уже згадувалось про те, що села
Полюхів і Розворяни мали одну бо-
ївку. У радянських документах пові-
домляється, що станом на 10 люто-
го 1945 р. “в селе Разворьяны гла-
вари банды разбиты, а остальные
явились с повинной, вскрыто 4 пустых схронов”. Тоді
як дані за наступний день свідчать цілком протилежне:
11.2 .45 г. проводилась оперативно-чекистско-воинская
операция в селе Разворьяны, но положительных резуль-
татов не достигнуто, так как банда в количестве 15 чел.
из села вышла в 24 часа, а наше окружение села было
в 6 час. 30 мин.” [ДАЛО, Ф. П -3, Оп. 1, Спр. 228, Арк. 34].
Втім, можливо, ця операція була спрямована проти ра-
йонної боївки CБ “Чайки”.
Станом на серпень 1945 року за радянськими даними
“По селу РАЗВОРЬЯНЫ числится бандитов-одиночек-3
человека: НАКОНЕЧНЫЙ Иван Васильевич, по кличке
“Чех”, БАГРИЙ Василий Андреевич, ПОСТЕРНАК Николай
Яковлевич. Кроме того по добытым агентурным данным
установлено еще – 3 бандита одиночки: ПОЦЮРКО Тео-
дор, по кличке “ЛИПА”, ДУЛЫБА Петр Степанович и ЧАЙ-
КОВСКИЙ Василий. В целях разработки перечисленных
бандитов подготовливаются дополнительно целевая вер-
бовка из числа их родственников” [ДАЛО, Ф. П-3, Оп. 1,
Спр. 221, Арк. 136-138]. Ці дані не цілком відповідають
дійсності, насправді ж число підпільників із Розворян на
Іван Процишин-”Іскра”,
підрайоновий Юнацтва
ОУН,
ст. стр. УПА, розвідник
42
цей час було значно більшим (Ф. Поцюрко-”Липа” із села
Богданівка, функціонер ОУН районного рівня, мабуть по-
милково, був занесений у документ). Щодо Пастернака
Миколи Яковича, імовірно, мається на увазі загиблий ра-
ніш станичний, котрий по батькові був Івановичем, хоча у
деяких показах фігурує як Якович.
В Інформаційних звітах ОУН 1945-1946 рр. подають-
ся, зокрема, дані про військову присутність у селах. У та-
кому звіті “за час з 11 жовтня до 13 листопада 1945 р.”:
“В с[елах] Полоничі, Задвір’я, Розворяни, Полюхів [Вели-
кий], Ляшки [Королівські], кватерує спец[іальна] боївка
в числі 25 осіб. Вони мають сім кулеметів, кулеметні за-
рядки, НКБ автомати. Ходять в німецьких, більшевиць-
ких уніформах і в цивільному. В Розворянах є 20 більше-
виків” [Літопис УПА, Т. 23, С. 975, ГДА СБУ. – Ф . 13. – Спр.
376.
–
Т. 58.
–
Арк. 116-118. Копія. Машинопис]. А у зві-
ті “За час з 14 грудня 1945 р. по 14 січня 1946 р.”: “В Гли-
нянському районі кватирує військо в таких селах: Розво-
ряни 150 – летунська часть”. [Літопис УПА, Т. 23, С. 990,
ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 58. – Арк. 149-152. Ко-
пія. Машинопис].
У лютому 1946 року загинув Андрій Гемський. На жаль,
не відомо його функцію в ОУН, однак думаю, що був не
рядовим учасником, а, можливо, навіть і функціонером
кущового або ж районного рівня. Оскільки в партійних до-
кументах станом на лютий 1946 року, а це місяць, коли
проводились т. зв. вибори до Верховної ради СССР, ідеть-
ся, зокрема, про його загибель, котра, на думку партій-
ців, полегшила проведення виборчої кампанії. “Так село
Разворьяны весьма трудно поддававшееся влиянию по-
сле обнаружения в этом селе схрона, где был убит бан-
дит ГЕМСКИЙ, резко изменило сове настроение” [ДАЛО,
Ф.-П-3, Спр. 423, Арк.33-34]. За інформацією з села, він
мав криївку на власному подвір’ї, а НКВД навіть мінува-
ли його хату. Згідно із даними, опублікованими часописом
“За вільну Україну”, загинув він 3 лютого 1946 року. За ін-
шими радянськими даними виходить, що був захоплений
таки у криївці: “Красноармеец Амельченко Григорий Ва-
сильевич, курсант бригадной школы младших команди-
43
ров. 1926 года рождения, украинец, член ВЛКСМ, образо-
вание – 7 классов, в Красной Армии с 1943 года, наград
не имеет. Обнаружил и убил бандита ГЕНСКОГО Андрея
в дер. РОЗВАЖАНЫ, прятавшегося в схроне” [ДАЛО,
Ф.П-3, Оп.1, Спр.436, Арк. 9 (168)]. Андрій Гемський був
одруженим, дружину виселено до Сибіру, маленькій дочк-
ці через добрих людей пощастило врятуватись від висе-
лення. Стосовно самих “виборів”, то, як хвалились кому-
ністи “В результате проведенной политмассовой работы
совпартактивом с массами выборы прошли на высоком
политическом уровне. Для примера возьмем такое село
как Розворяны, где председатель избирательного участ-
ка коммунист т. Ильченко выборы окончились у 13.00 ча-
сов 10/II-46 г.” [ДАЛО, Ф. П -3, Оп. 1, Спр. 482, Арк. 88 -90].
У радянському документі під назвою “СПРАВКА О
ходе выполнения решения полит-бюро ЦК КП(б)У от 30-
го октября 1945 года и решения бюро Львовского Обкома
КП(б)У от 22-го января 1946 г. о ликвидации Украинско-
немецких националистических банд на территории Гли-
нянского Района Львовской Области за Март месяц 1946
года” зазначається, що “Истекший март месяц в вопросе
ликвидации остатков Украинско-немецких националисти-
ческих банд и ОУНовского подполья в Глинянском Райо-
не прошел в обстановке упорной, напряженной, правиль-
но организованной борьбы с остатками бандитизма и на-
ционалистических формирований”. Зокрема, ідеться про
розбиття районної боїв СБ “Чайки” та інших. Щодо села
Розворяни подається у документі інформація про заги-
бель Івана Рісного. “По ранее предоставленным данным-
плану на 1-ое марта численность на учете по району 19
человек бандитов-одиночек. Вследствии проведенных
мероприятий часть из них убито РЯСНОЙ Иван Осипо-
вич, [...], а часть согласно агентурных данных и показа-
ний арестованных неизвестно где находится и себя не
проявляют, за исключением пяти человек. Которые про-
сим числить за нами [...]. Остальных просим перевести в
розыск и просим числить в розыске, а именно 24 челове-
ка: [...]”. У цьому переліку є шість осіб із села Розворяни:
1. ФИЛЬ Петр Григорьевич с. Разворяны кличка “ЮРКИЙ”
44
2. КРУПА Иван Степанович с. Разворяны “ЛЕВКУ[Н]”
3. РЯСНЫЙ Михаил Осипович с. Разворяны “ПАНАС”
4. ФИЛЬ ИВАН Данилович с. Разворяны
5. НАКОНЕЧНЫЙ Иван Васильевич с. Разворяны
6. ПРОЦЫШИН Иван Михайлович с. Разворяны
[ДАЛО, Ф. П.-3, Оп. 1, Спр. 423, Арк. 29-30].
Звичайно, не всі із перелічених перебували на тери-
торії села і району. Як уже згадувалось, у відділі УПА пе-
ребував і у цьому ж таки місяці загинув в Підкамінсько-
му районі Іван Процишин. Із цього списку ще троє у цьо-
му ж році зголошені із повинною. Також, думаю, це не є
вичерпним переліком діючих підпільників з Розворян за
цей період.
Саме їм, напевно, варто приписати напад на радян-
ського військовослужбовця, про що ідеться у наступному
документі: “27 мая 1946 в 16 часов близ села Развожаны.
Глинянского района, бандитами из засады убит сержант
24 артиллерийской бригады Красной Армии Хохлюк, на-
правлявшийся в райцентр. Принятыми мерами РО МВД
задержаны для фильтрации 12 человек. Проводится опе-
рация по розыску бандитов” [Жертвы националистичеч-
кого террора в зар рег СССР, http://lists.historyfoundation.
ru/person.php?region=1&id=8964, Источник: ГАРФ. Ф. 9478
с.Оп.1с.Д.573.Л.339].
Під час проголошення чергової амністії від радянської
Іван Крупа-
”Левкун”,
учасник ОУН
Петро Філь-
”Юркий”,
учасник ОУН
45
влади у 1946 році із повинною зголосились: І. Наконеч-
ний, І. Крупа, І. Поставка, М. Рісний, П. Філь. Щодо самого
“зголошення” слова оцього останнього передав у розмо-
ві зі мною один із мешканців довколишніх сіл: “нас лиши-
лось п’ятьох – зв’язку не було, а тут проголошено якраз
амністію...” .
Цілком очевидно, що ідеться саме про 1946 рік (ам-
ністія від лютого місяця), а не, скажімо, амністію від груд-
ня 1949 року. Справді, після Зимової блокади 1946 року
на Глинянщині майже цілковито був розгромлений ра-
йонний провід, розбита районна боївка СБ “Чайки”, тому
організаційні зв’язки на якийсь час були утрачені. Це до-
бре видно із показів ставшого на місце загиблого восени
1945 року районного провідника “Вихора” його заступни-
ка К. Гладуна-”Вишневого”, “Левка”, котрий також у черв-
ні 1946 року зголосився із повинною [Літопис УПА, Нова
серія, Т. 12, С. 617]. “По показаниям “Лебко” в составе
Глинянского районного провода ОУН остался только он
один, связь с окружным проводом не имеет и ни кого лич-
но из них не видел, а из надрайонного провода за по-
следние 4 месяца видел только организационного рефе-
рента один раз и только по слухам знает 3 членов над-
районного провода” [ДАЛО, Ф. П -3, Оп. 1, Спр. 424, Арк.
120]. Ще більше ідеться про зв’язки по нисхідній із підле-
глими: “Я лично избегаю встреч с подчиненными из оу-
новского подполья чтобы не отвечать на вопросы о про-
ведении дальшей деятельности, т.к . никаких директив не
поступало” [ДАЛО, Ф. П-3, Оп. 1, Спр. 424, Арк. 97]. Отже
всі ці залишенці із Розворян разом із кущовим “Чехом”
вирішили “замельдуватись”. Зрозуміло, що було це не
раніше березня 1946 року, так як за цей місяць вони ще
проходять по базах розшуку. Одначе не всі, був ще шос-
тий, котрий не “голосився”, і ним був Іван Філь-”Лесь”, ко-
трий таки дочекався відновлення організаційного зв’язку
й продовжував боротьбу.
З кінця 1946 року до Розворян на зв’язок вийшов ор-
ганізаційний референт Глинянського районного прово-
ду ОУН “Грабовий”, за іншими даними також районний
провідник й пов’язався із “Лесем”, котрий і став його бо-
46
йовиком (читай ад’ютантом). За розповідями дочки аре-
штованого колишнього господарчого районного прово-
ду І. Семківа-”Мирона” Ірини Семків-Головин тут в Роз-
ворянах мали криївки провідники “Старий” із села Вели-
ка Вільшаниця (певно, мовиться про “Грабового”) та “Гай”
з села Трудовач (імовірно Петро Костів). Цей останній, за
моїми припущеннями, міг бути кущовим після зголошен-
ня “Чеха”. А от же Розворяни знову стали одним із провід-
них центрів підпілля Глинянщини.
Орієнтовно узимку 1947 року в кинутій хаті репресова-
ного Григорія Патера (загинув у червні 1941 року в Золо-
чівській в’язниці) відбулись збори учасників ОУН, на ко-
трих були присутні, зокрема, й Петро Бекерський, Іван
Сеник та один підпільник із села Задвір’я. Вночі, за роз-
повідями очевидців, помешкання було оточене МГБ, ко-
тре почало закидати його гранатами й стріляти. Внаслі-
док стрілянини будівля згоріла, а серед загиблих були
Сеник, Паньків та підпільник із Задвір’я. Цим останнім
був Михайло Колтун (1927 р. н .) . Ветеран УПА Олексій
Савчин у книзі спогадів подає таку інформацію: “Колтун
Михайло Михайлович, 1927 р. н., учасник УПА, загинув в
бою з більшовиками в с. Розворяни, там і похований” [Ми
йшли до бою...Спогади розвідника УПА з сотні Малино-
вого.
–
Львів: НВФ “Українські технології”, 2009.
–
74 с.,
С. 59]. Інші інформації з цього села уточнюють, що М.
Колтун загинув у 1947 році в спаленій хаті. За розповідя-
ми очевидців, йому таки вдалось вибігти із пожарища, од-
нак був убитий вже у садку неподалік. Також від вогню за-
йнялися й сусідні обійстя. Так згоріли будівлі Грицьківих,
а господарі загинули. Рівно ж загинув і другий сусід Бер-
нецький, котрий також був присутнім на зібранні.
Бекерський і Сеник, варто додати, були представника-
ми сільської влади, котра, так чи інакше, співпрацювала
із ОУН. За наведеною інформацією, Сеник був секрета-
рем сільради, а Бекерський – головою колгоспу. Останній
навіть мусів удавати божевільного, аби відмовитись від
своїх обов’язків. Маємо до розпорядження довідку сіль-
ради від 1953 року (про що детальніше ітиме мова ниж-
че) підписаною головою Наконечним й секретарем Сени-
47
ком. Тоді мало б виходити так, що насправді ця подія від-
булась не раніше цього року. Хто із провідників ОУН був
присутній на цьому зібранні, також невідомо, очевидці
більше схиляються до того, що “Леся” там не було.
У травні 1947 року ОУН було здійснено низку акцій
на сільради. За радянськими даними, “по заданию ра-
йонного провода ОУН в селах Печения и Вижняны подо-
жгли здания сельсоветов, в селах Росвожаны, Полежуж-
Великий и Погорельцы сожгли документы сельсоветов, а
в селе Якторув в сдании сельсовета порвали лозунги и
плакаты” [ДАЛО, Ф. П-3, Оп. 2 . Спр. 116, Арк. 57-58]. На-
певно, ці акції були переведені під час кампанії проти “ви-
борів” до Верховної ради УРСР 9 лютого 1947 року, мож-
ливо як пост-фактум. В інформаційному звіті ОУН за тра-
вень 1947 року коротко зазначено про те, що “Розворя-
ни Глинянського р[айо]ну більшовики в год[ині] 11 відвез-
ли частину голосів до району, однак до того часу ні один
мешканець села ще не голосував” [Літопис УПА, Т. 23, С.
1030, ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 79. – Арк. 291-292.
Копія. Машинопис].
У цьому ж 1947 році ОУН в Розворянах було злікві-
довано двох раніше зголошених із повинною підпіль-
ників – кущового І. Наконечного-”Чеха” та бойовика І.
Поставку-”Граніта”. Доступні зараз оунівські звіти свід-
чать про облави МГБ, котрі відбулися в терені після зни-
щення “Чеха”: “20.ІV.[1947 р.] ... Цього дня в с. Розворя-
ни, у зв’язку зі зліквідованням скоріше зголошеного під-
пільника (пс[евдо] Чех) провели більшовики розшуки по
цілому селі, основні ревізії в кількох підозрілих хатах та
арештували 6-еро людей з околиці села, в якій ніччю чули
стріли” [Літопис УПА, Нова серія, Т. 24, с. 241, ГДА СБУ. –
Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 76. – Арк. 224 -235. Копія. Машино-
пис]. За інформаціями з терену, вирок ОУН було наказа-
но здійснити одному із “зголошенців”, у разі його відмо-
ви останньому теж погрожувано розплатою. Характерна
деталь про “околиці села, в якій ніччю чули стріли”. Ма-
буть, ідеться про Мельники, це давнє “гніздо” партизанів.
Цікаво також, що у довідці, виданій Розворянською сіль-
ською радою 17 лютого 1955 року “про те, що уродженець
48
села Розворяни громадянин Наконечний Іван Васильо-
вич 1946 року убит як бандит. Про що стверджують голо-
ва с/р Баляш, секретар с/р Дмитрів” [Архів УСБУ у Львів-
ській області, П-22616, Арк. 155]. Звісно ж, дата загибе-
лі навряд чи відповідає дійсності, не дивно, адже мину-
ло майже десять років відтоді, а от щодо “окраски” (“бан-
дит”), то, очевидно, там у сільраді мали би пам’ятати (а,
втім, хто їх знає), що загинув він не як “бандит”, за їхніми
мірками, а амністований радянською владою й уже по-
вноцінний, знову ж за радянськими мірками, громадянин.
За розповідями сестри І. Поставки Марії Процишин,
він змушений з’явитись із повинною, оскільки мати за-
лишилась одна на господарстві й не давала собі ради –
батька, близького співробітника М. Сеника Пилипа По-
ставку, у 1941 році забрали німці й, певно, знищили. Піс-
ля зголошення він одружився, відмовився від музики на
весіллі, бо, цитую за сестрою його слова “там мої бра-
ти проливають кров”. Є різні версії його ліквідації ОУН,
однак достеменно відомо, що разом із вагітною дружи-
ною їх тоді зліквідували на хуторі Мельники. За однією ін-
формацією, власник обійстя, де сталась трагедія (чи його
родич), умираючи, начебто мав
вказати місце їхнього поховання.
Іван Поставка-”Граніт”,
учасник ОУН
Іван Філь-”Лесь” був остан-
нім і знаковим підпільником ОУН
з Розворян (сьомим, за моїм ра-
хунком, із цієї плеяди). Своєю
трагічною смертю він завершує
й підсумовує кілька десятирічний
шлях УВО, ОУН, УПА, що його пройшли мешканці села.
Народився 27 квітня 1927 року в Розворянах в сім’ї
Данила та Катерини (батько Івана помер й мати Катери-
на вийшла заміж вдруге за І. Бекерського). Закінчив сім
класів у Глинянах, що на той час було чималою освітою –
49
здебільшого навчання велося до чотирьох років. Розпові-
дають свідки, як узимку на ковзанах він “катався” на на-
вчання до Глинян. За розповідями сестри “Леся” Марії Ко-
валь, з котрою я мав зустріч, учитель школи в Глинянах
наполягав на навчанні її брата, оскільки бачив його дуже
здібним учнем. У 1940 році Іван Філь стає членом Юна-
цтва ОУН. “То було два таких ґудзіка”, – так схарактери-
зував Олексій Гнида у розмові зі мною “Леся” та Петра
Савчина-”Соловейка” із Задвір’я, в тому сенсі, що були
молодими підпільниками.
Щоправда, останній був на два роки старший, од-
нак, судячи з усього, виглядав молодшим й за своє
“щебетання” й отримав відповідне псевдо, був бойо-
виком районної боївки СБ “Чайки” й загинув 24 лю-
того 1946 року в селі Ляшки Королівські (Заставне) –
див. мою книгу “Боївка “Чайки”. Дружив “Лесь”, як мені
розповідали у Розворянах, з Іваном Процишиним та Іва-
ном Поставкою, котрий, як уже про те ішлося, був під-
районовим провідником Юнацтва й згодом розвідником
у відділі УПА.
За словами сестри, Іван Філь у тринадцятирічному віці
пішов з дому й виконував різні доручення ОУН. За опи-
сами тих людей, котрі особисто його знали, був він висо-
ким із себе, гарним з лиця, блондином, що відповідає зо-
браженню на віднайденій мною світлині. Був серйозним
хлопцем, розумним, можливо трохи “згриженим” через
непрості стосунки із вітчимом. Спочатку, вочевидь, був
зв’язковим, так як носив оунівську пошту. Дані “штафет-
ки”, як розповідали мені, він загортував у стручки фасо-
лі. Виконуючи підпільні обов’язки йому доводилось про-
стоювати по шию у річці Полтва під носом у НКВД. Та-
кож відомо, що їздив із завданнями до Львова, у потріб-
ному місці скакав на ходу із потяга й дальшу дорогу до-
лав пішки. Припускаю, що деякий час працював у підпіл-
лі в референтурi пропаганди, так як був помічником (згід-
но із розповіді сестри В. Коваля “секретарем”) референта
пропаганди ОУН Василя Коваля.
Серед доступних оунівських документів є цікавий до-
кумент – “Повідомлення” щодо І. Філя-”Леся” [Літопис
50
УПА, Нова серія, Т. 23, С. 1048-1051, ГДА СБУ. – Ф. 13. –
Спр. 376. – Т. 51. – Арк. 208-209. Копія. Машинопис]. Та-
кого роду документи часто зустрічаються щодо різних під-
пільників. Одначе, як виходить, стосувались вони тих під-
пільників, до котрих були деякі підозри.
Одначе, як показав час, подані сумніви щодо “Леся”
виявились хибними. Проте згаданий документ цікавий
тим, що із нього можна почерпнути доволі важливу інфор-
мацію як біографічного характеру (зокрема й точну дату
народження) І. Філя, так і його діяльності в підпіллі. Далі
у розповіді про “Леся” буду послуговуватись, зокрема, і
цим документом. Подав згадане “Повідомлення”, як ви-
дно у ньому, “Дон”, зібрав Р. (до загибелі “Дона” у черв-
ні 1949 року), в кінці цілісного повідомлення напис Р-н.
“Дон” – це Микола Магрель із с. Погорільці – командант
районної боївки та референт СБ Глинянського районного
проводу ОУН, загинув у червні 1949 року. “Р” – окружний
референт СБ “Роман”.
Отже, “Розказуючи д.Д. свою автобіографію Лесь ска-
зав, що в 1944 р. під час облави на Лагодівський ліс по-
встанці, з якими він був, при зустрічі з большевиками по-
розбігалися і він також відорвався, зайшов на один ху-
тір і там його большевики арештували як повстанця. Але
він, мотивуючи тим, що він не жоден повстанець, лишень
хлопець з сусіднього села, який іде на хутір за крілика-
ми, бо дуже любить їх годувати, а в селі немає як на цьо-
му хуторі.
Одначе большевики його придержали на цьому хуто-
рі до пізного пополудня (доки не закінчили облави на ліс,
на згаданий хутір і село Лагодів), забрали його зі собою
в Перемишлянський район на МГБ. Там по трьох днях
зістав звільнений капітаном до дому, за браком доказів,
який – капітан звільняючи його, казав йому поступати в
школу вчитися, на що Лесь говорив, що так зробить. В
тому оповідаючи свою автобіографію, Лесь сказав: “Та
большевик бачив, що я такий молодий і тому мені дуже
скоро повірив”. Вертаючи до дому, подумав, що йому не-
має потреби вертати, зайшов до с. Лагодова до господа-
ря, в якого кватирував перед облавою, і там пов’язався з
51
районовою боївкою СБ. Районові СБ-іст питав його, чи не
підписав співпраці, нащо дав заперечуючу відповідь. В с.
Лагодові не був ніким опікуваний, мусів по кількох днях
вернути до дому. В дома почав скриватися”.
За розповідями Марії Коваль під час арешту “Лесь”
був притриманий НКВД у якомусь льосі, неоднораз су-
проводжуваний на імпровізований розстріл. Після звіль-
нення до свого села він зустрівся із матір’ю, котра стала
намовляти його пристати на чергову амністію. Та він на
це її умовляння відповів (цитую за словами його сестри):
мамо, я не ваш, я присягнув Україні і за неї загину!
“В тому часі хлопці з його родинного села записува-
лися до роботи в МТС Задвір’я. При зустрічі зі згадани-
ми хлопцями, в розмові з ними договорився що він та-
кож піде в МТС, бо в хаті немає що робити, а большеви-
ки починають за ним питати. Так і зробив. Пішов в МТС і,
не записуючись нігде, скривався на стриху одного будин-
ку в МТС-і. Так робив через місяць часу. Мама приноси-
ла йому їсти.
По місяці часу в МТС почало заходити МГБ, почало
питати автобіографію поодиноких працівників і він, боя-
чись щоб його не всипали, вернув до дому. Вдома даль-
ше скривався з другими місцевими повстанцями. Скри-
вався сам до пізного літа 1946 р. В тому часі не тере-
ні Глинянського району большевики побили весь райо-
новий Провід. Щоб терен дальше опанувати, Організа-
ція назначила на рай.організаційного Глинянського райо-
ну д.Грабового. Грабовий через одну дівчину пов’язався з
Лесем, який став його боєвиком, і був ним аж до 1949 р.” .
Це підтверджується показами арештованого восени
1946 року учасника підпілля: “ЛЕСЬ”, фамилия имя и оте-
чество не знаю, уроженец села Полюхов или Альфредов-
ка Глинянского района, занимаемая должность “ЛЕСЬ”
мне неизвестно. Постоянно находится при Глинянском
районном проводе “ГРИГОР” [Архів УСБУ у Львівській
області, Спр. П-22616, Арк. 39 -40]. Напевно, “Григор” це
інше псевдо “Грабового”, як і псевдо “Старий”.
“В осені 1947 р. був застуканий з Грабовим больше-
виками на Унтервальді в одній хаті. Це було пізного ве-
52
чора. Лесь зістав ранений в обі руки, відійшов від зга-
даної хати до третої сусідної, перев’язав собі рани й пі-
шов до с.Розвор’ян до криївки, яку оба збудували з Гра-
бовим. Грабовий бився з большевиками ще довший час,
большевики від хати відступили і він над ранком вийшов
з хати та стрінувся з Лесем в криївці”. За іншими розпо-
відями, зібраними мною з терену, після ранення він від-
ступив на інше подвір’я і господарі, аби його замаскува-
ти, оскільки він спливав кров’ю, навмисне зробили вигляд
буцімто ріжуть курей, а звідти і кров на подвір’ї.
Тим часом у кровопролитних боях і сутичках підпілля
ріділо. Іван Павлович Бурак, політв’язень, від котрого я
уперше почув про “Леся”, будучи станом на 1948 рік сту-
дентом у Львові й воднораз причетним до оунівського під-
пілля, згадував, що коли під кінець сорокових приїжджав
до рідного села Полюхів (сусіднього із Розворянами) й
зконтактувавшись із місцевою, уже напівзнищеною пар-
тизанкою, просив у її чільників бодай один пістолет для
студентського підпілля, то станичний тільки руками роз-
вів: мовляв, самим сутужно. Та й народ, з кожним роком,
все більше піддавався терору й залякуванням радянської
адміністрації. Траплялось, то там, то десь в іншому місці
упаде криївка, добре примаскована на чийомусь обійсті.
А енкаведисти, з часом втрачаючи пильність, поплачува-
лися за це життям.
За розповідями І. П. Бурака “Лесь” із Богданом Сахма-
ном (перебував на легальному становищі, удавано пого-
дився на співпрацю з МГБ, котре водив по хибному слі-
ду, у 1949 році викритий й засуджений), можливо, їх було
більше, здійснили напад на начальника гарнізону села Ку-
ровичі, капітана МГБ. Той, очевидно гадаючи, що підпілля
у підконтрольній йому місцевості та околицях давно ви-
нищено, потрапив у засідку оунівців. Зав’язався бій, вна-
слідок якого капітана було знищено. Також у 1948 році,
згідно із наказом “Леся”, підпільники їздили до села По-
лоничі, аби зліквідувати зрадника, агента МВД-МГБ “Яво-
ра”, однак їм це не вдалось.
У 1947 році в до Сибіру було вивезено родину “Леся” –
маму та сестер. Іван був сином від першого шлюбу його
53
матері, тож сестри були неповнорідними. Одна із сестер
померла на засланні.
Далі у “Повідомленні” йдеться: “Після закінчення сво-
єї розповіді, Лесь підійшов до Грабового з своїм автома-
том, витягнув шматинку, почав автомат чистити, та навів
розмові з ним. Розмова тривала около пів години. Ведена
була цілий час шепотом. В пізнішому, на питання, постав-
лене Р.: “Що ви між собою говорили”. Відповів: Що просив
д.Грабового оливи для чищення зброї.
В місяці жовтні 1948 р. Грабовий і Лесь щоб не взяти
зі собою до криївки пров. Зловіщого (Золочів. надрайон.
провідник до поч.1949 р.
–
авт.) який хотів писати звіти,
сказали, що в криївці машини не мають, що є в терені ма-
шина, щоб принести треба стратити дві ночі. Пров. Зло-
віщий на це не зважав, пішов до криївки, де побачив ма-
шину. Їм обом ходило про празник, який випадав на цей
день, в тому селі, який – празник оба мали справляти з
Семків Оксанною ур.1931 р. з Семків Іреною з ур.1923 р.
(має бути 1933 – авт.) та їхньою мамою Катериною. (до-
чки та дружина І. Семківа-”Мирона”, рідна сестра М. Се-
ника – авт.) .
Вони всі три походять з с. Замістя, Глинянського ра-
йону. Згадані криються на власну руку і одна з них – Іре-
на, як в пізнішому довідався Р., часто в криївці Грабового
писала на машині, про що оба ніколи не говорили своїм
зверхникам. [...] Часто в білий день переходять від села
до села з короткою зброєю, в яку озброїв їх Грабовий.
Найбільше місце їх перебування це Глиняни. Господиня з
Глинян, в якої вони часто квартирували, висловилася пе-
ред д.Остапом (В. Гасьошин – районний провідник ОУН
сусіднього Краснянського району – авт.) про них так: “Я
не знаю, як то воно є, роблять собі як хочуть, квартиру-
ють в стодолі Грабовий і Лесь враз з тими жінками, жін-
ки в день виходять на місто і вертають з поворотом”. Як в
пізнішому Р. довідався, Семків Ірена мала бути симпатією
Грабового, а Семків Оксана симпатією Леся”.
Ірина та Оксана Семківи справді були у підпіллі й мали
організаційний зв’язок із “Грабовим” (при зустрічі зі мною,
вона подавала, певно, його псевдо “Старий”), “Лесем” та
54
іншими. За деякою інформацією з села описана така кар-
тина. Сестри Ірина та Оксана зачаїлися між деревами, а
коли повз проходив енкаведистський патруль – зрешети-
ли його кулями.
За розповідями колишньої зв’язковою та політв’язня
Ганни Шевців із села Якторів, дівчиною “Леся” була Оле-
на О., учителька з Лагодова. В одному із листів, перехо-
плених МГБ, вона сповіщала йому про народження дити-
ни (дочки).
“В місяці листопаді 1948 р. Р. довідався від Чабана
(Я. Хома – районний референт СБ Глинянського райо-
ну – авт.), що в часі арештування Леся при ньому найшли
большевики пальник від гранати.
В м. квітні 1949 р. Сян, Дон, Лесь зайшли над ранком
до с. Куровичі і заквартирували в одного господаря. Захо-
дячи на квартиру, порушили дуже псів, які сильно гавка-
ли. Скоро рано зробилося, приїхали автами большевики
до села і почали переводити ревізії по хатах. Всі три рі-
шили з господарки виступити і податися до цвинтара. Так
і зробили. Лесь ішов перший і, переходячи через дорогу,
бачили большевиків, які стояли по-дальше від них на до-
розі. Зайшли на цвинтара і там перебули до передвечо-
ра.
Годину до вечора дорогою, яка веде попри цвинтар,
надїхало трох озброєних стребків, які зауваживши їх у
трупарні, поскакали з коней і позалягали. Сян, зауважив-
ши це, сказав, що треба стріляти по них і відступати. Пер-
ший пустив серію з автомата, за ним другі і всі три пода-
лись з поля, а відтак у ліс. Стребки за ними не пробува-
ли бігти. Большевики зараз в полудню виїхали зі села. Як
твердив Сян, большевики, які стояли на дорозі, мусіли їх
бачити, бо він бачив, як один большевик дивився прямо
на них”.
Дня 6.06 .1949 р. досвідком зібралися застукані боль-
шевиками Сян, Дон, Гриць, Василько, Аскольд і Пилип.
Це було в лісі на їхньому постою. Дон стояв на стійці,
який з місця дістав вбитий, і всі згадані зістали вбиті на
спаню, крім Василька, який втік лишень з пістолію. Про їх-
ній постій знав Лесь, який був з ними протягом тижня часу
55
і по його відході на другий день відбувся наскок. З цивіль-
ного населення про постій не знав ніхто, за виїмком Пи-
липа брата.
Дня 25.07.1949 р. Лесь і Грабовий, квартируючи через
день в Глинянах, вечір вийшли з квартири і прямували
на стрічу в Митулинський ліс. Переходячи попри с. Мазів,
напоролися на плянову засідку, на якій зістав вбитий Гра-
бовий. Лесь вийшов ціло. Вернув до Глинян і там заквар-
тирував. Другого дня в вечір перейшов до с. Перегноїв і
заквартирував в одного господаря на стриху стайні. Рано
другого дня, їдучи фірою, голова с/ради і оповноважений
по молоці, м’ясі і інших справах задержали фіру коло гос-
подарки, а самі пішли на подвіря. Як говорило населен-
ня, уповноважений мав би шукати за збіжжям на донос
голови с/ради.
Уповноважений покрутився по подвірю, до хати не за-
ходив, бо хата була зачинена, з під стайні взяв драбинку,
приставив на стрих стайні, і почав лізти. В тому часі Лесь
пустив чергу з автомата, вбив його, сам зіскочив зі стриху,
вилетів за село на пасовисько, зловив коня, сів на нього і
подався в Митулинський ліс.
Перед лісом залишив коня, а на краю ліса подибав
лісного з с. Трудовач, забрав йому торбу і через ліс по-
дався в ліс над хутір Дубаси. Там через день відшукав
повстанців, про яких знав, а також знав їхні місця посто-
їв. Згаданий уповноважений по національності українець,
за яким населення згадуваного села жалувало, тому від-
ношення його до населення було добрим”. За інформа-
ціями з села Перегноїв згаданим уповноваженим мав би
бути Сергієнко. Втім, останній працював в апараті НКВД
оперативно уповноваженим [ДАЛО, Ф. П -3, Оп. 1, Спр.
220, Арк. 117].
Ще за іншою інформацією, загиблим уповноваженим
був Миколаєнко. В Глинянському районі справді працю-
вав секретарем парторганізації при “Уполминзаг”, тоб-
то уповноваженому по заготівлі дехто Ніколаєнко, однак
станом на квітень 1950 року останній проходить по списку
первиних парт.організацій [ДАЛО, Ф. П-3, Оп. 3, Спр. 642,
Арк. 201]. Загалом інформації з терену підтверджують
56
вище подані дані, з тою лише різницею, що окрім “Леся”
були ще й інші підпільники.
Після загибелі “Грабового” у середині 1949 року активну
участь в підпіллі продовжував здійснювати “Лесь”, котрий
мав безпосередній зв’язок із окружним проводом ОУН. За
інформаціями з терену, станом на кінець 1949 року в селі
залишилось п’ять підпільників, з котрих після оголошен-
ня амністії від 30 грудня залишився, імовірно, тільки один
“Лесь”.
Серед зголошенців був Петро Філь-”Юркий”, котрий,
однак невдовзі трагічно загинув у Львові. Про діяльність
“Леся” після 1949 року ітиметься в іншому місці.
На цьому дані із “Повідомлення” закінчуються, а про по-
дальше перебування “Леся” в підпіллі принагідно висвіт-
лено у протоколі допиту М. Андрущака, агента Краснян-
ського РО МГБ “Гори” [Літопис УПА, Нова серія, Т. 13, С.с .
64-377,ГДАСБУ. – Ф.13. – Спр.376. – Т.55. – Арк. 52-224.
Копія. Машинопис; Архів УСБУ ЛО. – Спр. П-7063. – Т. 2. –
Пакет. Інша копія. Машинопис].
Цікавою є також довідка Глинянського РО МГБ від
1949 року. “Справка составлена Глинянским РО МГБ
Львовской области. В период освобождения Западной
Украини от немецких оккупантов в 1944 году, Организаци-
ей украинских националистов в селах Разворяни, Вижня-
ни, Полюхов-Великий, Косичи и других Глинянского ра-
йона Львовской области бил создана вооруженная бан-
да, руководителем которой являлся главарь Филь Иван
Данилович-”ЛЕСЬ”, в состав его кущевой банд-боевки
входять следующие бандити:
1. Король Владимир Андреевич-”ОЛЕСЬ”, житель
села Пидгайчики Глинянского района, нелегал.
2. Теодорович Степан Иванович, кличка не установ-
лена, житель села Полюхов-Великий Глинянского р-на,
нелегал.
3. Третий бандит по кличке “ГРИЦЬ”-фамилия и мес-
то рождения не установлено. [...] Бандбоевка, помимо
совершения террористических актов занимается анти-
советской агитацией, распростроняя антисоветскии лис-
товки и сривая мероприятия, проводимие в селах по ре-
57
шению партии и Советсвого правительства” [Архів УСБУ
у Львівській області, Спр. П-34054, Арк. 101].
Навряд чи все тут відповідає дійсності. Але підтвер-
джено те, що впродовж 1947-1949 рр. “Лесь” на території
першого куща і справді відігравав головну роль у підпіл-
лі. І не тільки тим, що був бойовиком (читай ад’ютантом)
провідника “Грабового”, але й своєю активністю і поста-
вою. Згадані В. Король був тим щасливцем, котрому у
травні 1947 року вдалося вибратись живим із заблокова-
ного дому і криївки в селі Підгайчики, подальша його доля
нез’ясована. Про Теодоровича С. І. не доводилось мені
чути, а “Гриць”, очевидно, підпільник з іншого району, ко-
трий загинув у червні 1949 року разом з “Доном”, “Пили-
пом” та іншими біля села Лагодів. Гадаю, що ця довідка є
“дутою”, де намішано різної інформації.
У 1949 році також коло Розворян загинув бойовик ра-
йонної боївки СБ Василь Сипа-”Сорока” із села Погоріль-
ці. За інформаціями, зібраними мною з терену, він ра-
зом із “Чапачкою” був застуканий МГБ у криївці в селі
Косичі й, відриваючись утечею, перший загинув на полі
біля села Розворяни, а другому пощастило вийти ціло.
За радянськими даними, сталося це 22 січня 1949 року:
“СЫПА Василий Михайлович член бандгруппы “ЧАБАНА”
под кличкой СОРОКА”, убит 22 января 1949 года на поле
близ села Разворяны” [Архів УСБУ у Львівській області,
Спр. П-4923, Арк. 220], тоді як за розповідями племінниці
В. Сипи це було у весняно-літню пору.
Отже згідно із протоколом допиту М. Андрущака-
”Гори”, котрий був арештований Службою безпеки ОУН
наприкінці 1949 року: “В останніх днях липня до нас прий-
шов Остап з Степаном і Лесем – бойовиком при рай.пров.
Глинянського району. Мене і Леся вислав в Глинянський
район по літературу і машину. По двох днях ми вернули
з літературою і машиною до ліса Бір (між с.с . Полтва-
Куткір – авт.) та заквартирували на день. Другого дня
ввечір перенесли машину на стрічний пункт в ліс під Буду
Хилецьку. Там стрінувся з Остапом, Степаном, пров. над-
районовим і з Чайкою. Була ніч. Машину передав цему
провідникови, який нас із Степаном вислав з поворотом в
58
Глинянський район вести організаційну роботу. В Глинян-
щині ми були коло два тижні, де продавали буфони, роз-
кидували листівки по с.с . Словіта, Касичі, Ляшки, Женів і
Вижняни. Опісля вернули до ліса Бору, де стрінули Оста-
па і Ярового. Другого дня вечір Остап, Степан і Лесь віді-
йшли Глинянщину, а я з Яровим лишився. Остап доручив
мені зорганізувати збіжжя в с.с . Балучин, Куткір, Русилів.
Це вже було кінець серпня”.
Далі Андрущак розповідає про розмову зі своїм безпо-
середнім “опікуном”, оперативним працівником Краснян-
ського РО МГБ Пановим, котрий цікавився їхнім перебу-
ванням на Глинянщині.
“Як ставляться люди в Глинянщині? Та добре став-
ляться. Ми квартирували в Глинянах та в Женові в Каси-
чах, а коли відходили то просили нас щоби за них не за-
бути щоби ще колись зайти. А що ти може будеш в Гли-
нянському районі? Ні, але буду часто ходити я або Остап,
тому що там впали всі люди. Будучи з Леськом, питай
його які і де є партизани з Глинянського району і чи вже
прийдуть сюди. А звідки ви забрали машину і літерату-
ру? Нам винесли двох хлопців на поле і з якого села не
знаю, але як орієнтуюсь мали би бути з с. Розворяни. А
що Лесь говорив про криївки? Говорив, коли ми вертали
з Глинянщини, що знає ще одну криївку в лісі над с. Лаго-
довом, в якій мають бути машинка, фарби і папір. А чия
це криївка? Лесь говорив, що в тій криївці писав якийсь
директор школи (можливо ідеться про загиблого Б. Пи-
липчука – “Пилипа”, котрий, за розповідями П. Тивоню-
ка збирав матеріали до історії села Лагодів – авт.) який
є вбитий, говорив, що криївка дуже порядна. Але коли ми
були на стрічі з новим провідником і Лесь оповідав йому
про цю криївку, то провідник вислухав і сказав до неї не
йти. Казав, що там прийдуть люди, які заберуть речі з цеї
криївки”.
У вересні 1949 року вони знову відійшли в Глинянщи-
ну. “Незадовго до нас, дати не пригадую, прийшов до нас
Остап з Леськом і на доручення Остапа я з Леськом відій-
шов в Глинянщину”.
“Одного дня з Остапом прийшов Лесь, з яким Остап
59
вислав мене в Глинянський район та сказав мені, що
я буду з ним доти, доки не прийдуть там люди, які – не
знаю, що про те знає Лесь, що має робити. Також пере-
дав літературу. ...
Це було в лісі Бір. Цего вечора відійшли в Глинянщину
і за квартирували в Глинянському лісі. Через день Лесь
приділив літературу і листівки на села, а в вечір пішли до
с. Задвіря. Там зайшли до одного колєйовця, який меш-
кає за стацією і покликали сл.п .Чабана вуйка, дали йому
літературу і листівки на 14-го жовтня та вказали як має їх
розкинути. Звідтам перейшли в Богданівський ліс кварти-
рувати. Другого дня пішли в Полтву до Ярешкового, дали
йому листівки та вказали як і коли має їх розкинути. Звід-
там пішли до с. Женів до Хомяка, - ветеринар, який мав
купити фарби. Його не було в хаті і ми чекали на ньо-
го цілу ніч і не дочекалися. Над ранком вийшли в Женів-
ський ліс.
Другого дня вечір пішли знова до с. Женів до крама-
ря кооперативи, в нього лишили листівки і кличі, від ньо-
го забрали 20-ть шитків, кольонську воду, пару штук то-
лєтмила, сказали йому купити палатку. Від нього пішли
до Розворян і за квартирували в господаря в переселен-
ця від хутора мельників (прізвища господаря не прига-
дую. В нього Лесько лишив листівки і залишив вічко до
криївки і мату, які другого дня мав вивести до ліса. Він –
господар мав ці речі вивезти до ліса в означене місце
Леськом. В вечір пішли до бухгалтера колгоспу і Лесько
в нього замовив 10-ть метрів збіжжя, які приобіцяв дати.
Потому пішли до секретаря с-ради, звідки Лесько забрав
шкіру на чоботи.
На день за квартирували в Женівському лісі. Лесько
мені тут показав незакінчену криївку і цего дня господар
вивіз на місце криївки пачку і мапу. Того дня в вечір ми
пішли до с. Вижняни, але тому, що сильно брехали пси
ми з села звернули до с. Ляшки. Там заквартирували. В
тій хаті, де ми квартирували, Лесько доручив господині
пошити прапорці на 14-го жовтня, дав кличі і листівки та
доручив її прапорці вивісити в селі та розкинути кличі в
селі. Звідтам перейшли до Вижнян на квартиру до одного
60
десятника, де квартирували через чотири дні. Там Лесь
покликав собі жінку одного підпільника з с. Солови, дав їй
кличі та прапорці та сказав як вона має прапорці розвіша-
ти, а кличі розкинути.
З Вижнян ми пішли до с. Погорілиць до одної кравчи-
ні, щоб пошила нам прапорці і цєї самої ночі за квартиру-
вали над Лагодовом. Другого дня пішли до брата одного
підпільника, який працював в техзвені по якусь записку.
Записки не було і ми пішли над с. Словіту. В день стріну-
ли одного господаря в лісі, Лесь дав йому прапорці і кли-
чі та сказав, як має прапорці розвісити, а кличі розкинути.
Як я довідався від Леся, господар цей колись скривався,
що мешкає від Якторова.
Лісом перейшли в ліс Гологірський і в вечір зайшли
на хутір Дубаси до Городецького. Там повечеряли і пря-
мо пішли до ліса під Буду Хилецьку на стрічний пункт. До
нас прийшли Михасько, Василь і Дуб і ми разом пере-
йшли на постій під Буду не далеко поля. На постою були
пров. малий і пров. Переселенець, які з Лесем через день
щось говорили. Зі мною нічого. ... тоді то я Демкови пере-
дав список людей з Глинянщини, в котрих ми квартирува-
ли і до котрих заходили. ... В половині жовтня я вернув в
свій терен”.
У розмові з Андрущаком Панов також цікавився про
“Леся”. “А де є Лесь? Не знаю, я його лишив в лісі над
Ляцьким. Де він може бить? Не знаю, він машиніст, може
його забрали писати. Це неможливо, а ви маєте машини?
Маєм, Остап приніс вчиться хляпати в лісі в криївці. Пи-
сав некрологи і міжнародний огляд”.
Це був кінець 1949 року. Про подальше перебування
Івана Філя-”Леся” в підпіллі ОУН відомостей, на разі, я
не знайшов. Але з легкістю можна здогадуватись, що він
продовжував діяти, як це було видно із наведених вище
фактів. Напевно, залишався в активній партизанці до
останнього зв’язку.
А такі мав не лише із Краснянськими підпільниками,
а й з надрайоновим “Лиманом” та іншими підпільника-
ми Золочівської округи. Із цього, що “Лесь” був “машиніс-
том”, тобто друкував на друкарській мишині, логічно мож-
61
на припустити, що після загибелі “Грабового” міг залиша-
тись безпосередньо при котрімсь із провідників надрайо-
ну або округи. Або, можливо, що “машиніст” треба розу-
міти як працівник техзвена ОУН, тобто тієї ж референту-
ри пропаганди.
Краснянський районовий провід ОУН перестав існува-
ти у червні 1952 року, окружний провідник “Олесь” заги-
нув наступного 1953 року, а “Лиман” зголосився із пови-
нною у 1955 році (Літопис УПА, Нова серія, Т. 23, Сс. 13,
1144, 1145). Так активний організований підпільний рух в
Золочівській окрузі перестав існувати щойно після 1953
року, але й після цієї дати залишались ще поодинокі під-
пільники, котрим вдалося вціліти і з котрими “Лесь” міг
мати зв’язки.
Цікаво також, що станом на 1951 рік щодо Глинян-
ського району є інформація про те, що “Бывший секре-
тарь Глинянского РК КП(б)У тов.СИНЬКО дал указание
председателям колхозов заменить группы охраны обще-
ственного порядка сторожами-стариками, которых нель-
зя использовать на полевых работах колхозов, а членов
групп направить на работы в полеводческие бригады.
Тов. СИНЬКО на совещании председателей сельсоветов
и колхозов заявил, что “в нашем районе спокойно, бан-
дитов нет, группы охраны общественного порядка свое
дело сделали и сейчас ненужны, нечего ходить по селам
с оружием, нужно идти в народ, в массы с большевист-
ским словом, вопрос об оружии уже отжил”. [ДАЛО, Ф.
П-3, Оп. 4, Спр. 512, Арк. 81].
Вочевидь, після розгрому підпілля в Золочівському
надрайоні і окрузі, “Лесь” повертається до Розворян і де
у принагідних місцях переховується. Судячи із різних зі-
браних мною інформацій деякий час він переховувався у
помешкання Семена Грицьківа, останній у 1943-1944 рр.
пройшов вишкіл в УПА на Волині, потім воював у Карпа-
тах, у 1944 році повернувся до села й був змобілізова-
ний до ЧА, повернувся додому без руки, котрий доводив-
ся йому родичем.
Крім цього, теж судями із цих самих інформацій, “Лесь”
мав неподалік села криївку. Зрозуміло, про те, аби “зголо-
62
ситись”, “Лесь” і не думав. На спецпоселенні у Сибіру по-
мерли дві сестри Івана Філь – Ганна та Богдана.
Із мамою, за різним розповідями, не наважувався зу-
стрітись, лише зрідка із далеку спостерігав за нею (по-
мерла у 2000 році). Про переховування “Леся” в селі було
відомо. У статті “Терновий вінець для колишнього штур-
мовика” в газеті “Український шлях” (числа не пригадую)
колишній, вочевидь стрибок, хвалився, що не виказав
“Леся”.
Згідно з довідкою від 12 жовтня 1953 року: “Справка ви-
дана Розворянською сільською радою Глинянського райо-
ну Львівської області в тім, що громадянин Филь Іван Дани-
лович, 1927 року народження, уродженець села Розворя-
ни Глинянського р-ну Львівської обл. з 1944 року на тери-
торії Розворянської сільради не проживає. Де зараз він на-
ходиться сільраді невідомо. Голова Розворянської сільра-
ди Глинянського р-ну Наконечний, секретар Сеник” [Архів
УСБУ у Львівській області, Спр. П-34054, Арк. 110]. Звісно,
що на цей документ покладатися не варто, так як “Лесь”,
якщо і був живий на цей час, так чи інакше мав зв’язки із
представниками сільради.
Одначе інша довідка від 4 квітня 1955 року змушує
дещо її проаналізувати: “Справка выдана Глинянским ра-
йапаратом КГБ Львовской области, в том, что бандит по
кличке “ЛЕСЬ” - Филь Иван Данилович, 1934 года рожде-
ния убит учасниками банды ОУН в 1950 году” [Архів УСБУ
у Львівській області, Спр. П-22616, Арк. 167]. За логікою
“Повідомлення” можна було б припустити, що “Лесь” таки
справді у 1950 році був зліквідований СБ, одначе те, що
цього насправді не було, свідчать інформації з терену, на-
ведені вище. Мабуть, в КГБ мали на увазі не зовсім переві-
рені дані про те, що “Лесь” справді загинув якщо не від сво-
єї руки, то за його просьбою руки іншого, але відбулося це
щойно наприкінці 1950-х років.
Неймовірно, людина настільки була віддана ідеї, що
принципово не ішла каятися до окупаційної радянської
влади (тут варто ще раз пригадати його слова, сказані
матері: я присягнув Україні і за неї загину, я присяги не
зломлю!) і ще довгі роки після припинення підпільної ді-
63
яльності ОУН продовжувала переховуватись. Утім, варто
також додати, що “Лесь” не був одиничним випадком, такі
“залишенці” траплялися й у інших місцевостях.
Ну й останній доказ того, що Іван Філь-”Лесь” перехо-
вувався аж до 1959 року, у котрому й загинув, є свідчення
одного чоловіка (1950 р. н .), котрий пригадує собі, як бу-
дучи семи-восьмилітнім (отже 1957-1958 рр.) вертав ра-
зом із батьком додому й по дорозі із Курович, не доходя-
чи Розворян, у полі (колись казали місцевість Гурівка) зу-
стріли “Леся”, щоправда тут він його називає “Вілюсь” (за
іншими інформаціями – у варіанті “Вулюсь”, так кликали
його по-вуличному, що так чи інакше перегукується із ор-
ганізаційним псевдо) але, однозначно, ідеться саме про
Івана Філя.
Батько цього хлопця, вийнявши із наплічника дві бу-
ханки хліба, дав “Лесеві” й, відійшови на деяку відстань,
про щось розмовляли. Потому “Лесь” сказав їм, не огляду-
ючись, вертати додому, що могло свідчити, що саме десь
у цих околицях він і держав свою криївку. Запам’ятався
він цьому хлопцеві, а тепер уже більш як шістдесятилі-
тьому чоловікові, високим, красивим, убраним у цивіль-
не, без довгої зброї.
Невідомо у котрому році, але гадаю, була то вже друга
половина п’ятдесятих або ж і конкретно 1959 рік, по доро-
зі до Великого Полюхова “Лесь” наткнувся на енкаведис-
тів чи “стрибків” на чолі із сексотом Пашкутським. У пере-
стрілці “Лесь” убив останнього, а сам, будучи ранений в
ногу, відступив до Розворян. Тут знову ж деякий час пере-
бував у помешканні Грицьківа.
Далі, за різним інформаціями, нога загангренила і він
дострелився й був таємно захоронений у чужій “свіжій”
могилі (щоправда, я зустрів свідка, котрий розповів, що
похорон “Леся” відбувся уночі, рік не пригадує, але десь
восени, і ховали його начебто селом, тобто напівтаємно).
Втім, за іншими даними, рана була не важкою й “Лесь”
після перестрілки відійшов “у сторону Бродів”. Щодо чу-
жої могили, то в селі про це відомо. Дата поховання –
1959 рік.
Рівно ж, наступною від цієї могили, де імовірно похо-
64
ваний й Іван Філь-”Лесь”,
знаходиться могила Зені
Баляш (1944-1959) –
неповнолітньої дочки Оль-
ги Коваль, котра справді
мені підтвердила, що тіло
“Леся” було захороне-
но між обома могилами.
Дуже цікаві також інфор-
мації від тих, хто на той
час уже повернувся піс-
ля десятирічної відсидки,
а це не раніше 1954 року.
В двотисячних роках я зу-
стрічався з одним із та-
ких й він стверджував, що
“Лесь” загинув “недавно”,
тобто “в наш час”, умовно
ділячи його до і після сво-
го ув’язнення.
Так закінчилось життя цього відважного підпільника –
останнього бойовика ОУН на терені Глинянського, а, мож-
ливо, й не лише, району.
Іван Філь-”ЛЕСЬ” –
останній бойовик ОУН
65
s
Неповний перелік учасників
УВО, ОУН, УПА з села Розворяни
1. Баляш Ярослав, 1920, псевдо Хитрий, кущовий про-
відник, влітку 1944 виїхав на Захід, помер в США у
1988 році.
2. Бекерська Ольга Яківна, 1924, жіноча сітк а ОУН,
арештована у 1944 році, звільнена у 1946 році.
3. Бекерська Стефанія Яківна, жіноча сітка ОУН.
4. Галецький Василь, хут. Мельники, арештований у
1945 році, подальша доля нез’ясована.
5. Гємський Андрій, бл. 1920 р.н., функціонер ОУН
нез’ясованого рівня, загинув у лютому 1946 року в
криївці в Розворянах.
6. Гладиш Анна, жіноча сітк а ОУН.
7. Гладиш Григорій Якович, 1922, СКВ, засуджений,
після ув’язненя мешкав у Львівській області, помер
у 1989 році.
8. Грицьків Семен, 1923, у відділах УПА на Волині та в
Карпатах, мобілізований до ЧА, повернувся з фрон-
ту без руки.
9. Денега Михайло Іванович 1923, працював у по-
стачанні ОУН, арештований, засуджений, після
ув’язнення мешкав в селі.
10. Денега Ольга Іванівна, 1926, жіноча сітка ОУН.
66
11. Дулиба Михайло, ур. хут. Мельники, арештований
1945, подальша доля нез’ясована.
12. Дулиба Петро, ур. хут. Мельники, загинув 19.02.
1946 р. в с. Богданівка.
13. Кондрат Микола, 1919, ур.с . Вербів Бережан-
ського району Тернопільської області, дяк греко-
католицької парохії с. Розворяни, псевдо Слав-
ко, Борис, функціонер ОУН [станичний, рефе-
рент пропаганди Глинянського районного прово-
ду ОУН], загинув у серпні 1944 року на присілку
села Розворяни Бамбуцівка, похований на цвинтарі
с. Розворяни.
14. Кінаш Іван Йосипович, 1924, СКВ, загинув у 1944
році від німців, похований на цвинтарі с. Розворяни.
15. Кінаш Михайло Іванович, 1924, псевдо Бурий, від-
діл УПА “Оверка”, захоплений у Бродівському райо-
ні в грудні 1944 року, виселений на спецпоселення на
роботу в Печорському вугільному басейні Воркутлагу
строком на 6 років, реабілітований 1991 р.
16. Коваль Василь Олексійович, 1924, псевдо Вир,
референт пропаганди Глинянського районного про-
воду ОУН, загинув 5 лютого 1945 року у криївці на
хут. (присілку) Мельники с.Розворяни, похований на
цвинтарі с.Розворяни.
17. Коваль Зеник, СКВ, загинув в криївці.
18. Коваль Іван, 1922, СКВ, загинув 3 березня 1943
році коло станції Задвір’я на засідці німців (імовірно
Гестапо).
19. Крупа Іван Степанович, псевдо “Левкун”, СКВ, зго-
лошений із повинною у 1946 або 1947 році.
20. Коваль Марія, жіноча сітка ОУН.
67
21. Лободинський Роман Степанович, 1926, СКВ, за-
гинув 11 червня 1945 року, похований на цвинтарі с.
Розворяни.
22. Михальська Катерина Григорівна, 1927, жіноча сіт-
ка ОУН, арештована у 1946 році, невдовзі звільнена,
мешкала у Польщі.
23. Наконечний Іван Васильович, 1922, псевдо “Чех”,
підрайонний, кущовий провідник, зголошений із по-
винною у 1946 році, страчений ОУН у 1947 році, по-
хований на цвинтарі с. Розворяни.
24. Наконечний Володимир Васильович, 1913, СКВ, не
репресований, помер у 1966 р.
25. Наконечна Анастасія Романівна, 1924, псевдо “Зір-
ка, станична жіночої сітки ОУН, померла 2002 р.
26. Пастернак Ігнат Олексійович, 1915, СКВ, арешто-
ваний у жовтні 1944 року, звільнений у 1946 році.
27. Пастернак Микола Іванович (він же Божейко), 1919,
псевдо Богун, станичний ОУН с. Розворяни, загинув
11 червня 1945, похований на цвинтарі с. Розворяни.
28. Патер Ганна, жіноча сітка ОУН.
29. Патер Гринько, імовірно член ОУН, арештований
радянською владою у 1941 році, імовірно розстріля-
ний у Золочівській в’язниці
30. Пашкутський Ярослав, загинув упродовж 1944-46
в криївці на полі (тіло НКВД привозило до Розворян
на впізнання).
31. Пашкутський [ім’я нез’ясоване] Юрійович, арешто-
ваний, засуджений, подальша доля нез’ясована.
32. Поставка Іван Пилипович, 1925, псевдо Граніт,
СКВ, зголошений з повинною, страчений ОУН у 1947
році.
68
33. Поставка (Процишин) Марія Пилипівна, 1926, жіно-
ча сітка ОУН, мешкає в с. Розворяни.
34. Процишин Василь Тимофійович, СКВ, арештова-
ний у жовтні 1944 року, звільнений у 1946 році.
35. Процишин Ігнат Михайлович, 1925, СКВ, функції не
до кінця з’ясовані, можливо член кущового проводу.
36. Процишин Іван Михайлович 1927, псевдо “Іс-
кра”, підрайоновий Юнацтва ОУН, старший стрі-
лець розвідки відд. УПА, загинув 3 березня 1946
року в криївцi бiля с. Микити (рай. Пiдкамiнь),
розiрвав себе гранатою [Літопис УПА”, Нова серія,
Т.13, с .958 , 960].
37. Рісний Іван Осипович, СКВ, загинув у 1946 році в с.
Розворяни, похований у Братській могилі в Глинянах.
38. Рісний Михайло Осипович, СКВ, псевдо Панас,
імовірно зголошений із повинною у 1946 році.
39. Святий Василь, псевдо Ворона, СКВ або УПА, зго-
лошений із повинною у січні 1945 року.
40. Святий Володимир, 1928, носив “штафетки”, спій-
маний і застрелений НКВД.
41. Сеник Іван Якович, 1925, СКВ, арештований у жов-
тні 1944 року, звільнений у 1946 році.
42. Сеник Василь, імовірно член ОУН, арештований
радянською владою у 1941 році, імовірно розстріля-
ний у Золочівській в’язниці
43. Сеник Михайло Якович, 1896, поручник УГА, бойо-
вий референт Бережанської окружної команди УВО,
в’язень польських тюрем, провідний член ОУН, аре-
штований у червні 1941 року радянською владою, за-
гинув у Золочівській в’язниці.
44. Сеник Прокіп Йосипович, СКВ, арештований у жов-
тні 1944 року, звільнений у 1946 році.
69
45. Стефанчук Іван Ількович, 1913, уродженець хутора
Мельники, псевдо Граб, заступник станичного ОУН
села Ляшки Королівські (Заставне) загинув 5 люто-
го 1945 року в криївці разом із В. Ковалем та іншими.
46. Стефанчук Микола Ількович, 1927, уродженець ху-
тора Мельники, загинув 5 лютого 1945 року в криївці
разом із В. Ковалем та іншими.
47. Турик Василь Дмитрович, 1925, уродженець хуто-
ра Мельники, псевдо Бук, кущовий розвідник, заги-
нув 5 лютого 1945 року в криївці разом із В. Ковалем
та іншими.
48. Фігель Гринько, імовірно член ОУН, арештований
радянською владою у 1941 році, імовірно розстріля-
ний у Золочівській в’язниці
49. Філь Іван Данилович, 1927, псевдо Лесь, СКВ, бо-
йовик рай. організаційного “Грабового”, загинув піс-
ля 1950 року.
50. Філь Ольга, жіноча сітка ОУН.
51. Філь Петро Григорович, 1926, псевдо Юркий (мож-
ливо Юрків), СКВ, зголошений із повинною 1949 року,
помер у 1996 році.
52. [прізвище нез’ясоване] Іван, СКВ, тіло виявлено на
полі після танення снігу.
Книга видана коштом Романа БЕКЕРСЬКОГО,
депутата Заставненської сільської ради Золочів-
ського району Львівської області.
Також від автора цієї книги:
Боївка “Чайки”.
Діяльність боївки
Служби безпеки Глинянського район-
ного проводу ОУН (б) 1944-1946 р.р. під
командою Володимира Макаровського-
”Чайки”.
Львів: “ПП Видавництво
“БОНА”, 2016. – 1 44 с., іл.
Націоналістичний портал. Сергій Вересень. “Нова кни-
га про боївку СБ ОУН”. // http://ukrnationalism.com/news/
ukrainian-book/2385-nova-knyha-pro-boivku-sb-oun.html
Гал-Інфо – Агенція інформації та аналітики. “У мере-
жі з’явилась книга Петра Гниди – Боївка “Чайки”. Діяль-
ність боївки Служби безпеки Глинянського районного про-
воду ОУН (б)1944–1946 рр. під командою Володимира
Макаровського-”Чайки”.
//http://galinfo.com.ua/news/boivka_
sb_chayky_knyga_onlayn_249138.html
“Маємо гордитися нашими героями, та повинні знати й
про їхніх “антиподів-”яворів”. У цьому бачиться призначення
книги П. Гниди “Боївка “Чайки”. // Іван Савчин. “Повернення
“Чайки”. Часопис Буського району “Воля народу”, 29 грудня
2016 року, No 53-54 (2341-42).
Гнида, Петро Петрович.
Село Розворяни: УВО, ОУН, УПА : історико-
публіцистична оповідь / П. П. Гнида. – Львів : СПОЛОМ,
2017. – 72 с. : іл. – ISBN 978-966-919-287-5.
Автор упродовж тривалого часу досліджує діяльність Організації укра-
їнських націоналістів, зокрема, на території колишнього Глинянського району
Львівської області. Ця книжка є другою із серії «ОУН та УПА на Глинянщи-
ні». У ній на підставі архівних документів (досліджених у Державному архіві
Львівської області – ДАЛО та Архіві УСБУ у Львівській області), зібраних роз-
повідей колишніх учасників визвольної боротьби та очевидців, а також відкри-
тих джерел, висвітлено діяльність УВО, ОУН, УПА в селі Розворяни у 20-50 ро-
ках XX століття.
Для широкого кола читачів.
УДК 94:39(477.86-22)
Гн 56
Науково-популярне видання
ГНИДА Петро Петрович
Село Розворяни:
УВО, ОУН, УПА
Історико-публіцистична оповідь
Фотографії зібрані автором.
Емблеми УВО, ОУН, УПА – Вікіпедія.
Випусковий редактор – Галина КАПІНІС
Комп’ютерне верстання – Роман ЦУРКАН
Відповідальний за випуск – Олег ДУК
Підписано до друку 11.09.2017 р.
Формат 60х84/16. Папір офсетний. Друк офсетний.
Ум. друк. арк. 4,20. Зам. No 182/28-08.
Видавництво “СПОЛОМ”. 79008 Україна, м. Львів, вул. Краківська, 9.
Тел. /факс: (380-32) 297-55 -47. E-mail: spolom_lviv@ukr.net.
Свідоцтво суб’єкта видавничої діяльності:
серія ДК, No 2038 від 02.02 .2005 р.
Друк ФОП Гуменецький М. В. 81630 Львівська обл.,
Миколаївський р-н, с. Гонятичі, вул. Польова, 10.
Свідоцтво фізичної особи підприємця:
No 083613 від 18.08 .2008 р .