Євген
Юхниця
ПОЕМИ
СТРАХОВА КОМПАНІЯ
“БОНУС”
ІУ
Київ 2004
Євген Юхниця
ПОЕМА №1
З ЖИТТЯ БІЙЦЯ
ЗАГАЛЬНОЇ АТАКИ
Дивись, летять кудись птахи,
І наче всі однакові.
А в кожного свої страхи,
Чи колективно-знакові?
їх кличе лідер та інстинкт
На виживальні дії,
Незнаних прагнути вершин,
Як люд — буржуазії.
А мо', зосталися б які,
Не полетіли б з гуртом,
То у вагонобудівній
Зазимували б з людом.
А так, ще треба долетіти,
А потім влаштуватися,
Щоб там місцеві хижі діти
Серцями їх не гралися.
з
поеми
І щоб пташиний колектив
Не поміняв закони.
Бо почина — простий актив,
Закінчує — баронний.
І щоб майбутній той барон
Не мав своїх за їжу.
Бо в нього зваблених — мільйон,
Сильніших і слабкіших.
Де жив Микола у селі,
Сімнадцятирічний, щирий.
Там панували москалі
В шпигунницьких мундирах.
Як патріот і син землі,
Встав опиратись владі!
Тоді, всі: Ганни, Василі
Були в одній команді.
За вільний український дух
Не жалко ніц не було.
Та все ж сільський підпільний Рух
Під вартою замкнули.
4
Євген Юхниця
В середньому — по десять год
Отримали повстанці:
Й старий матьорий патріот,
Й ідейно-юні бранці.
Сходив Микола весь Норільск,
Був у Гулагу тощо,
Перетерпів достатньо звірств
І гартував сі мощі.
Терпіння, віра, витривалість —
Його візитна картка.
Товаришам хоробра вдалість
Була в житті — лампадка.
Та все кінчається, і зле.
На волі — зразу ж вчитися!
Зійшло кар'єрне дефіле,
Прийшла пора женитися.
Сім'я, і в партію подав,
Та за Гулаг відмовили.
Директором заводу став,
Звичайно, люди вмовили.
5
поеми
Бо, хто забув, чи то не знав:
Ось, при Совєтській владі
Хто не хотів ловити гйв,
А жити в мармеладі,
Той мав у партію вступити,
Крізь сито управлінців,
Яких нелегко обдурити,
Як ти не з їх звіринця.
А не приймали — шлях один
До хитань бездержавних:
З робочих — до й значних вершин.
Траплялося — й масштабних.
Тоді, згадаєте самі,
Не було конкуренцій.
Тверді контракти і прямі,
На вулицях — в безпеці.
Не треба, знаєте, палить
Той офіс конкурента.
І кандидатові платить
В посаду Президента...
6
Євген Юхниця
Поважною людиною
Став вирослий Микола.
Мотався держмашиною,
Заходив на футболи.
І ось, як вибух, манна, дар —
Звалилась Незалежність.
Ридали всі — поет, байкар,
І вся повстанська єдність.
Нема таких ще, мабуть, слів,
Чи я їх не знаходжу,
Щоб вивернути весь архів
Страждань до переможень...
Хто жив, хто вмер, хто мертвим жив
Із тисяч арештантів,
Кого Господь доборонив,
До самостійних ґрантів.
Тропічним ливенем із сльоз
Щасливих, ще не вірячих,
Підвали допитних загроз
Затоплювались звіряче.
7
поеми
І не знайти того прибору,
Який би силу змірив
Ентузіазмного мажору
Тріумфу чудо-віри!
Ось! За Сов'єтів — до держави
Без партій — не пускали...
Тепер ти рижий, чи іржавий,
Би, патріот тривалий!
Миколу — Мельниці свої
Одноголосно — в Мери!
Романтик ж зразу, кому міг,
Став в помочі жонглером.
І дитсадкам, й колишнім в'язням,
І бабцям, і безруким.
І скиглячим відвсюдним Настям,
По братнім запорукам.
В своєму ж обійсті — болота
Не менш, ніж по коліна.
Доходило до анекдоту:
"Та привези хоч сіна...
8
Євген Юхниця
Та кинь десь щебеню з підводу" —
"Ви що, то є державне!!!
З мого Миколиного роду
Не було аморальних!
Невже я в тюрмах стільки сидів,
Щоб владником став красти...
За мрію вільної блакиті
Вмирали не фантасти!"
І, як романтик чистий, часом
В площинах прагматичних
Микола на роботі гаснув
Від справ, службовцям звичних.
Бо хто мав досвід керівництва
В безжалісних змаганнях,
Знав людяні підступні хисти
Лінивого безштання.
Хто міг — на голову вмостився
Сердечному Миколі.
Достатніло перехреститься:
"Дивись: ми бідні й голі".
9
поеми
Й останнійші бюджетні кошти
Наш Мер підносить скиглим.
Добили телеграми з пошти:
"Ще дай моїм загиблим..."
І що... Сільрада збанкрутіла.
Наука ж — керівництво.
Геть щезли десь зтоваришілі
За термін бургомістрний.
В інфарктнім (довели ж, бач) стані
Полишив Мер посаду.
Хай молоді, не ветерани,
Ведуть до свого до ладу.
"Не може бути... Ми ж — Європині...
Як власністю здурманіли!! І
Готові й батька — на "погопини", —
У скронях лихоманніло.
Неначе гроші показили...
Хіба за цю країну
Лишилися у тюрмах сили
За пхатих буратінів ?
ю
Євген Юхниця
Звичайно, влада дико винна,
Що навкруги — всі інші...
Вмирати знову стали злидні,
Як за царів і Грішок.
І знов нема роботи вдома...
Хто годен — в заробітки.
І пенсії — одна сорбма,
На чеха дбають дітки.
Колись, було так зрозуміле
Те вільне і майбутнє:
Береться весь народ до діла
Встидають баламутні.
І що, Московські кровожери
Й тепер собі жирують,
їх нафтові міліардери
По Лондонах крокують".
Так переможена Германья
Сильніш Росії стала.
Й ми зараз оренбурзьким Баням—
Як те село відстале.
и
поеми
І зараз у Москві шукають
Хоч будь-яку роботу...
Полячки, взагалі, тримають
Десь за брудну голоту.
Невже тюрмою рив могилу
Усім майбутнім бідним,
Щоб співвітчизничні дурили
Нас мали за покійних".
Звичайно, бачив наш Микола,
Що став Тернопіль кращим.
По-з-за кордонів наші ж кола
Вертаються збагатші.
Соліднішають банки, школи,
І знов чистеньке місто.
Та помічає все Микола
Не штампи активістів.
Наприклад, озеро ліричне,
Що Комсомольським зветься,
То чистилось систематично!
Нинь — взагалі гниється.
Одне лиш добре — Україна
Без звичних окупантів.
Ледь що — ковточок аспірину,
Й бажання щирі владі.
12
Євген Юхниця
Р.5.
Та перервала доживання
Обвістка, як з юнацтва:
Знов хтось влаштовує стрічання
Той-лагерного братства.
Де й сили молоді з'іскрились:
"Я, донька, до Гулагу..."
А там і плакали, й молились
Як-то колись, до благу!
21 — 22.02.2004р„ Тернопіль
Від автора:
Мотиви для сюжету — біографічні, взяті з
розповіді тернопільської парихмахирки.
Донька розповіла про свого батька, відомого
політв'язня, який мав кличку Стах (на честь
свого брата, що не повернувся із війни).
Погопини — галичансько-волинський
родовий архаїчний ритуал, за якого один із
синів свого, вже немічного, батька
прив'язував до саней і пускав з гірки в
ущелину на смерть.
Мельниця — скорочена назва містечка
Мельниця-Подільськ Борщівського району
Тернопільської області.
13
поеми
ПОЕМА №2
ВАТАЖОК
П'янка, ясніша, зазвичай, життєва ціль,
Як ти в клітині, у неволі, чи в звіринцю.
Куди складніше сісти в гранд-автомобіль
Й серед шляхів знайти куди й чого котиться.
А мав Петро свій власний масляний завод,
І репутацію безжального трудяки.
І звик до чарчиних вечірніх насолод
І не чекав, як напасть трапиться, подяки.
Та народився він військовим ватажком.
Ночами снилися акорди стрілянини.
А звітував завчасно в рідний Держхарчком
Й на шашлики возив гостей на полонини.
Аж тут якось місцевий рекет загостив.
І хробаки двадцятирічні пригрозили:
"Мерщій солідний нам готуй акредитив,
Бо не зостанеться й до туалету сили."
Петро, можливо, і чекав їх всі роки.
Як той орел, який дорвався до свободи,
Як режисер, що вперше бача драмгуртки,
Уже із Гамлета нотує епізоди.
14
Євген Юхниця
Миттєво створювалась армія своя!
Бо, виявлялось, поруч — повно, вщерть солдатів,
Що вояками народились! Не в боях...
І ніц не вміли, і цуралися дебатів.
Цікава зброя, вибухівки притекли,
Як та водиця по струмочках до криниці.
А тренувались по науці, не пили.
І дисципліною сильнішали бійниці.
Петро у розвідку дитиною пірнув,
Та утворив тихцем військові інтернати...
Перемогти уже тод і шпану блатну
Було, як вправа карантиновим солдатам...
Як військо є, його потрібно годувать.
Й, щоб не жиріло, треба бійкою ганяти.
І потяглося: на замовлення вбивать,
Профісійнішали численні ведмедята.
Нові структури завжди швидше йдуть уверх.
Про школи тактики носились вже легенди,
Ішли замовлення в військово-збройний цех,
І кола деякі з вояк жить стали з ренти.
15
поеми
Аж три держави не могли це подолать:
Є в Пугачовщинах щось дике і принадне!
Тоді і вирішили: вожака впіймать,
Самітня армія без маршала — безладна.
Таки утрапив гер-Петро у западню:
Як є солдати, так завжди існує зрадник.
Інертно слухав слідчійську верескотню,
Й образи: він-де звичайнісенький бригадник.
І перед вироком смертельним на роду
Спитав із дивом слідчий щиро матерщинно:
"У тебе ж все було, таку твою біду,
І маслобойня, і дружина, і машина..."
20.02.2004р.
іб
Євген Юхниця
... Вірш
Влаштувавсь офіціантом
Лідер хуліганів.
Вечір перший: п'ють курсанти
Й з ними чмарна пані.
Настрій в лідера отруйний:
ШквАриця годитись
Цим нахабиськам буржуйним,
Краще — застрілитись.
Найвагоміший з служивих
Злість вловив: "Стюардик,
Чи ти спиші свиня лінива
Може, ти є зрадник?
З зрадниками в нас швиденько —
Клац, стіна, і баста.
Так що, обертайсь хутенько,
Наче ті гімнасти.
Що, не видко з батареї:
Пані — ще не п’яна!
А горілоньки у неї
Всього — пів стакану...
Чо ти витріщив очиська!..
Швидко за яєшнєй!
Зараз, як наближу близько,
Та як дам по клешням!"
17
поеми
Увімкнув піддакний писок
Вчасний підлабузник:
"Годі панькатись з актрисом,
Вистріли по пузю."
Наш колишній хулігайко
Було озвірився,
Тільки фраєрна нагайка
Серед свого війська...
І бугай отримав в пику
І від моцних хлопців,
От директорського рику
За дуреп емоцій.
Гості навкруги ще дужче
Сміхом гріли пельки:
"Де серветки, ти, байстрюче,
Поміняй виделки!"
Пані, вже така, як треба
Гурту приєдналась:
"Поцілуй мене, ганебо,
Там, де не вмивалась..."
І містам, й периферіям,
І нам, й лейтенантам;
Ба, що вийде, як здуріє
Лідер — в офіцьянти.
20.02.2004р.
18
ЗБЕРЕЖЕННЯ
ЗАРОБЛЕНОГО РОКАМИ
 > СТРАХОВА КОМПАНІЯ
І7Б0НУС
м. Київ, вул. Ярославів Вал, 17А, твл.: (044)234-14-07
Євген Юхниця
Телефон: 235-46-23
ТелАфакс: 234-14-78
Е-таі1: \угіі.ег@піко.кіеу.иа