Автор: Дей О.  

Теги: народна література  

Год: 1963

Текст
                    ІГРИ
ТА ПІСНІ
ВЕСНЯНО -ЛІТНЯ ПОЕЗІЯ
ТРУДОВОГО РОКУ
V-
ВИДАВНИЦТВО АКАДЕМІЇ НАУК
УКРАЇНСЬКОЇ РСР
КИЇВ- 1963


АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА ФОАЬКЛОРУ ТА ЕТНОГРАФІЇ
Українська н а ір о а н а ТВОРЧІСТЬ ВИДАВНИЦТВО АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР КИЇВ - 1963
7С(С2) Збірка «Ігри та пісні» є третьою книгою серії «Ук- 1-27 раїнська народна творчість» і охоплює наихудожніші зразки і варіанти весінньої і літньої календарно-звичаєвої пісенності народу: веснянок і гаївок, риндзівок, русальних, царинних, петрівочних, купальських та жниварських пісень. До багатьох пісенних текстів подані мелодії. У вступній статті схарактеризовано всі зазначені жанри цього найстарішого шару народної поезії. За всю історію видання українського фольклору така повна збірка жанрів народної поезії найголовніших пір трудового року—весни і літа — виходить вперше. Розрахована на широке коло читачів, особливо на любителів співу, учасників та керівників хорових і танцювальних колективів, Упорядкування, передмова і примітки О. І. ДЕЯ Нотний матеріал упорядкував А. І. ГУМЕНЮК Відповідальний редактор М. Т. РИЛЬСЬКИЙ
і ВІД УПОРЯДНИКА Збірка «Ігри та пісні» містить найяскравіші та найхарактерніші зразки календарно-звичаєвої поезії українського народу. Ця книга вперше за всю історію збирання і видання народної творчості дає цільне уявлення про пісенність весняної і літньої пори трудового року, пов'язану з обрядово-звичаєвим циклом. В збірках М. Максимовича, В. Залеського, Жеготи Паулі, А. Метлин: ського, Я. Головацького, П. Чубинського, Б. Грінченка та інших веснянки (ігри й пісні), русальні, петрівочні, купальські та жниварські пісні представлені в невеликій кількості і тільки з певних районів, української території. В. Гнатюк перший зробив спробу наукового зведення веснянок з усієї української землі, видавши у випусках «Етногра^ фічного збірника» том «Гаївок». Використавши близько тисячі джерел — найрізноманітніших публікацій в фольклорних збірках, журналах та газетах українською, російською і польською мовами, а також ряд найбагатших фольклорними записами архівних фондів, головно Києва і Львова, упорядник відібрав найба- гатші за змістом і художньою формою зразки. Отжех в книзі представлені кращі твори весняно-літньої календарно-обрядової пісенності з усієї української території. В межах кожного жанру пісні розміщені в послідовності їх виконання під час того чи іншого народного звичаю, свята чи обряду (свята весни, русальної неділі, звичаїв на жнивах і т. д.). Це дає змогу через пісні відчути хід та характер кожного з урочистих звичаїв народного трудового року. Розділ пісень про кохання і родинні відносини побудований за тематичним принципом (цим, зокрема, пояснюється, що виконувані під кривий танець веснянки розміщені в різних підрозділах). Вичерпати все багатство певних сюжетів веснянок, петрівочних та купальських пісень, відзначити варіантні твори, куплети, рядки чи образи поруч з основним текстом і дати в примітках бібліографічні вказівки про варіанти, що не ввійшли до збірника,— річ м,айже неможлива, бо це вимагало б публікувати коло кожного найхарактернішого зразка спеціальний додаток, часом в десятки і сотні разів більший від поданого тексту. Тому для повнішої характеристики багатства кожного жанру, високого поетичного обдарування творців та виконавців народних пі- —5—
сень до збірника введено лише ті варіанти, що з боку змісту і художньої викінченості певних мотивів суттєво відрізняються від відібраного найкращого твору. Подані варіанти свідчать про певні нашарування в піснях на протязі їх довгого побутування, про щедрість поетичної образності народної поезії, про своєрідність і різноманітність лексичного оформлення і мовного звучання певних пісенних тем в різних місцевостях України. До значної кількості текстів в кінці книги подано мелодії. В окремих випадках вони відносяться не до опублікованого в збірнику зразка, а до одного з не включених у книгу варіантів пісні. В таких випадках у примітках вказано, де можна знайти текст. Разом з тим відзначено інші записи мелодій, що не ввійшли в нотний додаток цієї книги. Збірка «Ігри та пісні» є своєрідним підсумком, узагальненням протягом 150-ліття накопичених збирачами творів календарно-звичаєвої пісенності— від найстаріших записів кінця XVII ст. до зразків, зафіксованих напередодні видання цієї збірки. Поруч із традиційними, старими за часом виникнення і довготривалими в побутуванні творами до неї включені також веснянки і жниварські пісні, що народились в окремих місцевостях України недавно і відобразили радянське життя. Останні показують, як трудящі підпорядковують традиційні форми і ..стару канву художніх творів для оспівування нашої дійсності, для створення поезії трудового колгоспного року. Пісні друкуються зі збереженням лексики діалектних форм, але за Сучасним правописом. Не зберігаються такі риси діалектної вимови: дифтонги північних говорів (діевчина, стоул, утєли — утяли тощо); тверде закінчення дієслів третьої особи множини в західних та деяких інших говорах (гуляют зам. гуляють і подібні); паралельне вживання ненаголошених голосних (кучи- рики — кучерики, чириз — через, вада — вода, а також дзвінких та глухих приголосних (люпка — любка); не відтворювано властивого окремим місцевостям пом'якшення шиплячих (шєпчина, шіпчина замість шапчина). Ці особливості збережені лише там, де вимагала мелодика римування. Маловживані і незрозумілі слова пояснені в словнику в кінці книги. В усіх випадках, де в пісні послідовно повторюється постійний причепів, його подано, як правило, один раз (на початку пісні, іноді — ще й у кінці її). Кількість рядків, що передує приспівові, вказує на характер його чергування у тексті й мелодії. Складніші випадки повторюваності приспіву і його видозміни подані або безпосередньо в текстах пісень, або відзначені окремо (виносками внизу чи словом «приспів» між рядками пісень). В примітках до кожної пісні, де це було можливо, вказано місце і час запису, подано прізвище виконавця і записувача, а також джерело, за яким публікується пісня. Неповнота деяких приміток зумовлена відсутністю окремих елементів паспортизації творів у першоджерелах. Назви місцевостей подаються за адміністративним поділом на час запису творів, а в деяких випадках — за назвами етнографічних районів української території: Галичина, Закарпаття, Волинь, Поділля тощо. В круглих дужках подано лаконічні коментарі записувачів чи упорядника щодо виконання пісень, значення окремих слів, в квадратних— пропущені під час виконання в публікованому тексті слова або рядки, які наявні в варіантах даної пісні. В процесі підготовки книги чималу допоміжну роботу виконали М. Г. Марченко та А. Ю. Ясенчук, за що упорядник складає їм щиру подяку.
і І ЗВИЧАЄВО-ОБРЯДОВА ПОЕЗІЯ ТРУДОВОГО РОКУ Українська народна лірика—це чудове втілення поетичного генія трудових мас, окраса їх духовного життя, одне з найдорожчих національних надбань. Численними перлинами пісень, що виблискують всіма барвами людських почуттів, вливається вона в скарбницю світової культури. Здається, весь вогонь свого від природи щедрого обдарування, всю ніжність і велич душі, глибину і силу натхнення та думки вклали в свою пісню на протязі віків легіони безіменних народних творців, щоб вона завжди вабила вічно юною красою, випромінювала живі хвилюючі почуття, ширяла над українською землею на дужих крилах поезії і тішила в'горі, чарувала в радості, множила сили в труді та в борні. |.'і Українська пісня^школи не відривалася від життя. Воно завжди було її джерелам і об'єктом відображення. «Казка— складка, а пісня—бувальщина»,— так визначив сам народ естетичне відношення своєї пісні до дійсності. Отже, скажемо словами В. Г. Бєлінського, «поезія народу—це дзеркало, в якому відображається його життя з усіма характерними відтінками й родовими ознаками. Оскільки ж поезія є не що інше, як мислення образами, то поезія народу є ще і його свідомістю» *. Народна пісенність, як дзеркало життя і поглядів трудових мас, відзначається винятковою вірністю, бо ж воно вивірене багатим досвідом поколінь, відшліфоване на протязі віків найта- лановитішими представниками народу, облагороджене чистим 1 В. Г. Б є л и н с к и й, Полное собр. соч. под ред. С. А. Венгерова, СПб., т. III, стор. 448.
/ народним сумлінням. Саме в цьому — секрет її невмирущої поетичної краси і загальнонародного звучання. / Тяжка і бурхлива історична доля судилася українському народові до Великого Жовтня. Десятиріччями і століттями відстоював він зі зброєю в руках своє право на свободу, боронив рідну землю від напасників. І завжди в боротьбі й труді пісня була його вірною супутницею. Шмагали його канчуки ханських наїздців, ошаліло кидалася на нього польська шляхта, прагнули повергнути на коліна «свої» пани, збиткувалися над ним царські поплічники, ладні замкнути йому вуста, відібрати рідну мову. Але трудовий народ жив і боровся. І ніколи не змовкала його пісня, виливаючи мелодійними тонами й чудовими поетичними образами тугу за щастям та все зростаючу жагу трудової людини до справедливості і волі. Жила і розвивалася українська пісня, бо були живими, як Прометеєве серце, сила і почуття нескореного народу. Подібно до повноводного Дніпра — ніколи не міліли й не висихали її джерела. І як Дніпро в своєму бігові набирав все більшого розгону й поглиблював русло, так і потік народної пісенності ставав дедалі ширшим і величнішим у своїй емоційній силі і художній красі. В кінці XVI11 — на початку XIX ст. він був уже настільки могутнім, що став животворним грунтом нової національної літератури і музичного мистецтва. На протязі всієї історії трудового народу пісня постійно була висловом духовного життя, скарбницею художньої правди. За найрізноманітніших життєвих нагод і душевних зворушень до неї звертались колективно і поодинці, молоді й старі, чоловіки й жінки. В ній повсякчас чули вони рідний своєму серцю голос батьківщини, відлуння своїх інтимних почуттів і затаєних дум, ловили золотий промінь надії, слово мудрої поради і ніжної ласки. Словами пісні можна було поскаржитись на свою гірку долю, бо пісня має чудову здатність тамувати душевні болі і окрилювати нестихаюче прагнення людини до щастя. За це народ зворушливо любить свою пісню, пишається нею перед усім світом, по-материнському береже її і збагачує все новими кольорами. Тріумфальний шлях української народної пісні до світової слави, її високий авторитет у слов'янських народів якнайяск- равіше свідчать про її високі ідейно-художні якості. Справді, здавна українська пісенність вабить до себе своєю •' чарівною красою. Вже в середині XVI ст. українську пісню «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш» зустрів чех Никодим аж у Венеції, перейняв її і доніс на свою батьківщину — в Моравію, де від нього її почув Ян Благослав та записав у свою гра- -<?—
\ V мотику. Так з'явився найстаріший з відомих нині записів української балади. Приваблююча сила української народної лірики зумовила й те, що в різних російських, польських і навіть німецьких хроніках та мемуарах кінця XVI і XVII ст. не раз натрапляємо на записи наших пісень і навіть їх мелодій. Російські рукописні збірники пісень XVIII ст. фіксують уже широкий розлив української пісні на братній російській землі; її залюфси слухають в Петербурзі й Москві, включають як невід'ємну складову частину в свої пісенники і Чудков, і Нови- ков, і Львов та Прач, і анонімні складачі збірочок на зразок «Молодчик с молодкою на гулянье с песенками» A790) тощо. Бандуристи, кобзарі й співаки з України завжди були бажаними гостями на російських базарах, а часом навіть — і в царських палатах. У XVIII ст. вже склалося прислів'я, зафіксоване збірничком Янькова з 1749 року, що «русак — до читання, а козак — до співання», яке своєрідно відображало авторитет української пісні і співаків серед братів росіян. В першій половині XIX ст., коли під впливом соціальних антикріпосницьких рухів література високо піднесла прапор народйості, а народна творчість була проголошена її джерелом, основою національної літератури, українська народна пісня набуває ще ширшої популярності. На її грунті виростає і творчість геніального Шевченка, який, кажучи словами І. Франка, ввібрав весь сік української народної пісні; на її грунті розцвітає буйним цвітом нова українська поезія. Протягом всієї історії нової української літератури не знайдемо жодного поета, жодного художника слова, який би не звертався до джерел народної пісні, який би не живив свого таланту її поетичною силою. І якщо сьогодні українська література пишається І. Котляревським і М. Шашкевичем, Г. Квіткою-Основ'я- ненком, Марком Вовчком і Панасом Мирним, Ю. Федьковичем і С. Руданським, велетнями Т. Шевченком і І. Франком, чудовими талантами М. Коцюбинського і Лесі Українки, Максима Рильського і Павла Тичини, Юрія Яновського і Михайла Стельмаха та цілою шерегою інших письменників, то в цьому — видатна роль національної народної поезії, цього вічно свіжого джерела, з якого черпали і черпатимуть поетичну наснагу художники слова. Недаремно так високо оцінив його вагу для народу і для національної культури найбільший поет України Тарас Шевченко: Наша пісня, наша дума Не вмре, не загине... От де, люди, наша слава, Слава України! ^¦9-г
Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна та правдива, Як господа слово. «Пісня,— писав І. Франко в одному з численних своїх творів про народну поезію,— має в нас в сучасний момент не лише мистецьке, але й громадське значення, як один з об'єднуючих людей чинників, полегшуючих їх організацію і співпрацю дая справи народного відродження» *. Подібні надзвичайно високі оцінки ідейно-естетичної ролі народної поезії в житті й розвитку трудового народу знаходимо в спадщині багатьох діячів української культури — письменників, вчених, композиторів, акторів. В радянський час скарби вільного возз'єднаного українського народу користуються великою любов'ю всіх народів Радянського Союзу, всього прогресивного людства. Поетична скарбниця нашого народу справді невичерпна в своїй багатобарвній різноманітності. Тисячами дорогоцінних чудових перлин збагатила вона національну культуру. Серед них і найстаровинніші за своїм походженням обрядові пісні, і історичні пісні та думи, і глибокі змістом соціально-побутові пісні, і небаченої краси лірика кохання, і бадьорі та дотепні танкові пісні-мініатюри, і авторські твори, що влилися в потік народної поезії і побутують як народні. Народна творчість як мистецтво виникла в далеку давнину, формувалась ще в праслов'янську добу, зміцнювалась і розросталась в часи Київської Русі, маючи племенні ознаки, з яких розвинулись національні особливості народної поезії. Український фольклор, перебуваючи в постійному розвиткові й збагачуючись, як і мова, передував виникненню української літератури, став джерелом її зростання і продовжує співіснувати з нею. Генетично він незрівнянно старший за літературу, а функціонально — її попередник, а потім і постійний супутник. В фольклорі, як писав М. Горький,— початки мистецтва слова. Вони сягають сивої давнини. * * * Найглибшим і найдревнішим шаром народної пісенності є звичаєво-обрядова поезія. Початки її сховані в далекій імлі віків. Ще Київська Русь успадкувала від первіснообщинного 1 «Рга\усіа», Варшава, 1888, стор. 248.
періоду історії східних слов'ян календарні обряди і звичаї, що супроводились співами й хороводами. Ці обряди знаходилися в органічному зв'язку з трудовою практикою і анімістичними віруваннями людини докласового суспільства, які відображали її залежність від незрозумілих їй явищ природи, іншими словами — із землеробським культом і річною господарською діяльністю. Поклоніння силам природи — божествам, магічне заклинання їх, уславлення з піснями, танцями та іграми мало під собою практично-трудову основу — прагнення домогтися від оточуючої природи милості і таким чином забезпечити собі статок, добро і благополуччя. «Виробництво ідей, уявлень, свідомості з самого початку безпосередньо вплетене в матеріальну діяльність і в матеріальні стосунки людей, в мову реального життя. Утворення уявлень, мислення, духовні стосунки людей є тут ще безпосереднім породженням матеріальних відносин людей... Свідомість ініколи не може бути чим-небудь іншим, як усвідомленим буттям, а буття людей є реальний процес їх життя» 1. Саме в такому органічному зв'язку з первіснородинним життям слід і розглядати процес виникнення та функцію календарно-обрядової поезії наших далеких предків з дохристиянських часів. Саме так ставив питання М. Горький, говорячи про народну творчість язичницької доби. «Для того, щоб розкрити вплив релігійних уявлень на художню творчість стародавніх [народів],— писав він,— треба спочатку показати цю творчість, засновану на праці, творчість, що облагороджує і «освячує» працю, фантазує про повну владу над матерією і силами природи, що вважає можливим змінювати цю матерію, загнуздувати ці сили в інтересах людей» 2. З введенням християнства в Київській Русі розпочався наступ панівних верств на язичницькі звичаї, обряди і творчість, сповнену дійового ставлення до природи. Календарно-обрядова поезія та різні обрядово-магічні елементи фольклору, як символи переслідуваного язичництва, починають відігравати певну роль в класовій боротьбі епохи феодалізму, відображаючи демократичну ідеологію. Християнські проповідники і церква оголошують нещадну війну стародавнім народним звичаям і обрядам проводжання зими і зустрічі весни, святкування дня русалій, Купала, коляди тощо. «Слово про кари божьи» (XI ст.) зазначає, що диявол заманює людей «трубами і скоморохи» і що «игрища утолочена, и людей много множьство на них... а 1 К. Маркс і Ф. Енгельс, Твори, т. З, К., 1959, стор. 23—24. 2 М. Горький, Собр. соч, т. 27, М., 1953, стор. 495. —;/—
церкви стоять [пустими]». Новгородський архієпіскоп у своїх правилах A166) вимагає, щоб попи уймали віруючих «и о ту- рех и о лодьігах и о колядницех». В одній з постанов собору 1274 р. про весінні свята говориться: «В суботу (перед пас- хою) вечер собираются вкупь мужи и жени и играють и пля- шуть бестудно и скверну деют в нощь святого воскресенья, яко Дионусов праздник празднують нечестивий елини (греки), вкупе и мужи и жени, яко и кони вискають и ржуть...». Одно із повчань «Изборника» XIII ст., яке відноситься до ще ранішого часу, перестерігає християнина виходити на вулицю, коли «играют русалья или скомороси или пьяни- цьі кличут» !. Наступ християнства не пройшов безслідно д\я народних звичаїв і обрядів. Як образно писав І. Верхратський, «пилом і румовищем припала наша старовина оддалених язичницьких віків; християнство, водворившись на нашій землі, розбило посудини, в яких колись приношено жертви давнім богам» 2. Проте органічний зв'язок народних звичаїв і поезії з трудовим господарським роком забезпечив їм живучість та стійкість. Вони не зникли, а почали своєрідне, примусове співіснування з християнською обрядовістю, що в окремих проявах дожило аж до наших днів. Так, стародавній звичай зустрічати весну, водити з цієї нагоди веснянки та гагілки календарно співпав з великодніми християнськими святами, а пісні та хороводи, переслідувані духовенством, в окремих місцевостях навіть опанували для себе місце коло церкви; русальні свята співпали з християнською тройцею, Купало — з днем Івана Хрестителя, коляди — з різдвом, щедрий вечір — з іорданськими святками. Звичайно, це співіснування в якійсь мірі позначилось на чистоті народної поезії, яка (особливо колядки і щедрівки) на протязі століть не могла не ввібрати в себе елементи християнських понять, окремі мотиви та образи християнських легенд. Все ж це були порівняно мізерні впливи на народну поетичну стихію. Народні календарні свята і обряди були настільки живучими, що по них, а не по християнських святцях, вів цілими століттями народ визначення часу і поділ господарського року. Характерно, що здавна це знаходило відображення і в офіційних документах: в Іпатьївському літописі під 1174, 1177, 1195 і 1262 роками згадуються події «на русальной н є д є л є», а під 1262 роком — «накануне Йвана дня, на с а- мьіе купаль я»; в договорах литовських князів 1350, 1396 ро- 1 «История культури древней Руси», т. II, М.—Л., 1955, стор. 143—144. 2 «Правда», Львів, 1876, стор. 72. —/2—
ків зустрічаються дати: «писана (грамота) во вторник перед к у п ал ьі», «до Йвана дне д о купал» тощо. Винятково яскравим показником живучості язичницької старовини в формі календарної обрядовості і зв'язаної з нею поезії є органічний розвиток останньої на мовах трьох східнослов'янських народностей, що оформлялися як окремі етнічні одиниці в процесі розпаду багатоплеменної Київської Русі. Як наслідок цього процесу оформились надзвичайно багаті потоки обрядово-календарної поезії українського, російського і білоруського народів. Яскрава спорідненість пісенності трьох братніх східнослов'янських народів була передусім обумовлена старовинністю її походження, наявністю у всіх трьох її потоках єдиної основи і спільних древніх поетичних елементів. Колективне виконання обрядово-календарних пісень з хороводними рухами й співами, яке в первіснообщинні часи було невід'ємно по©'язане з певними магічними діями, а також органічна спаяність їх словесного тексту, мелодії і пісенного ритму забезпечували тривкість цим народним творам, сприяли їх довгому життю, консервації в них багатьох старовинних рис. Проте розвиток економічного життя й культури народу не міг не покласти свого відбитку і на цей тривкий за своєю внутрішньою структурою вид народної поезії. Тому найстаровинніша за походженням календарнр-обрядова поезія в процесі свого побутування на протязі століть зазнала значних змін у змісті, мотивах тощо. І все ж, як зазначав Ф. М. Колесса, «чим глибше сягаємо в пісенні поклади, переконуємося, що величава будівля, яку уявляє з себе українська народна поезія, на всіх просторах української етнографічної території спирається на однакових підвалинах, має здебільшого однаковий зруб, а різниці й розходження з'являються щойно в пізніших надбудовах, починаючи з XVI в.» Саме до таких найглибших покладів належить обрядова поезія, що на східнослов'янських землях дійшла до нас в українському, російському і білоруському мовному оформленні в досить пізніх своїх видах, коли обряди як складники колишнього народного релігійного культу язичницької давнини вже зовсім зблідли. Буйний розквіт української ліричної поезії, як самостійного потоку творчості, що задовольняла світоглядні і художні запити та смаки народу, впливав і на характер обрядової пісенності. Не нівелюючи окремих її традиційних особливостей — архаїчних образів, уособлень, закостенілих звертань, рефренів та приспівів, мелодійно-словесних формул,— широкий розвиток народної позазвичаєвої лірики не міг не вплинути на зміст обрядової поезії. В ній з'являлись все нові й нові нашарування, ви- —13—
кликані новими обставинами життя носіїв і творців народної поезії, блідла і втрачалась первісна практична і магічна функція обряду і пісні, все більше й більше заполонювали поезію цього циклу особисті й громадські мотиви. Ось чому ці твори, записувані на протязі XIX—XX ст., так голосно перегукуються з «чистою» (необрядовою) ліричною народною піснею. Розуміється, фіксуючи це, не слід забувати й про пряме споріднення поетики ліричної пісні з поетикою звичаєво-обрядовою, що остання вплинула на розвиток позазвичаєвої лірики. Весь хід культурного розвитку на східнослов'янських землях також сприяв зникненню обрядово-магічної функції календарної поезії та зміцненню її естетично-виховного значення. «Кінець XIV і все XV століття характеризуються поступовим нагромадженням емпіричних знань. Все більше відходять в минуле язичницькі вірування, анімістичні уявлення, принаймні серед вищих класів суспільства» 1. Атмосфера середньовічної дійсності кладе свій відбиток на давню, особливо хороводну та ігрову, пісню. Обрядово-календарна українська пісенність в тому вигляді, в якому вона дійшла в записах та публікаціях до нас,— винятково багата поезія народного року. Це — витвір колективного ліризму, що відображає «труди і дні» українського села минулих віків, розкриваючи простими поетичними образами людські почуття і роздуми, життєвий досвід, побажання і надії, викликані певною порою трудового року і овіяні диханням оточуючої природи. Кращі зразки звичаєво-обрядової поезії — поетично довершені твори нестаріючого суспільно-етичного змісту, багаті емоційно і естетично. Вони входять в нашу сучасність не як сухі пам'ятки минулого, а як жива поезія, здатна і сьогодні полонити нас, служити радянським людям, їх культурним запитам і потребам. Немеркнуча поетична краса звичаю, по вінця налитого чудовою пісенністю, вабить і нині до себе, породжу- ючи в різних місцях України якісно нові, але оперті на кращі здобутки народної традиції свята весни, врожаю тощо. Творче використання звичаєвої пісенності минулого дає в цих випадках позитивні наслідки, варті широкого розповсюдження. * * * В дореволюційній науці про народну творчість обрядово- календарну поезію звичайно розпочинали з колядок і щедрі- 1 Д. С. Л и х а ч є в, Культура Руси времени Андрея Рублева и Епи- фания Премудрого, М.—Л., 1962, стор. 25. —14—
вок, орієнтуючись на введений Петром І календар з 1 січня та рахуючись із християнськими релігійними святами різдва й Нового року, з якими хронологічно співпали звичаї колядування і щедрування. Проте далеко вірніше на чолі обрядової поезії народного року ставити веснянки і гагілки, бо наші предки починали річний круг з весняного оживлення природи. З її пробудженням і оновленням, з поворотом сонця на літо вони пов'язували новий рік, що й виявилось у староруському літочисленні, яке було березневим. Саме за цим літочисленням розпочата легендарним літописцем Нестором його «Повесть временньїх лет» з березня 6360 року від «сотворен- ня» світу. Взагалі з сивої давнини у слов'янських народів вважалася першим річним святом весна, і її всюди зустрічали пишно й радісно, з піснями та іграми. В українського народу це свято молодості породило могутній життєрадісний і барвистий, як сама весна, потік ліричної поезії, верхів'я якого сховані в далеких язичницьких часах. Це — звичаєво-обрядові пісні та ігри, що на Наддніпрянщині, Поділлі і Волині мають назву веснянки, а в Галичині — гаївки чи гагілки х. В окремих районах Поділля, на Холмщині і Підляссі зустрічалися паралельно обидві назви. Як зауважив В. Гнатюк, «не кожну веснянку можна зачислити до гаївок, хоч кожна гаївка є веснянкою»2, бо гаївки співаються переважно в час великодніх свят, а веснянки — від ранньої весни аж до зелених свят. І веснянки, і гаївки співають дівчата на вулицях, на цвинтарі або ж на вигоні за селом. В одних місцевостях України починають водити весінні хороводи й танки та виспівувати пісні-весдянки з того дня, коли вперше закує зозуля, в інших — коли з'явиться веснянка з своєю пісенькою, в якій нібито чуються слова: «шмаровіз, шмаро- віз, покинь сани, візьми віз», ще в інших — з часу, як «щука хвостом розбиває лід». І хоч іноді ця пора весіннього пробудження співпадала з постом напередодні великодня й попи не дозволяли молоді збиратися на весінні забави та співи, все ж по українській землі гучно розливалися бадьорі мелодії веснянок і гаївок. Церковні заборони не спроможні були припинити багатовікову традицію радісного відзначання приходу весни, скасувати народний звичай складання їй поетичної хвали. 1 Локальні назви, паралельні до «гагілки», зустрічаються ще й такі: ялівка, гаїлка, ягілка, ягівка, галагілка, галалівка, лаголойка, яголойка, єгулка, явілка, магівка, маївка. Дуже часто в окремих місцевостях ці весняні пісні називаються по імені гри — «Галя», «жук», «воротар», «перепілка» тощо. В деяких надбужанських і забужанських селах Волині їх називають «рогульками», «рогуленьками». 2 Див. «Матеріали до української етнології», т. XII, Львів, 1909. —15—
За часом виникнення і за своєю функцією всі веснянки і гаївки діляться на дві групи: старовинні, архаїчні своєю обрядовою функціональністю хороводи та співи з пантомімою, іграми й танками (їх збереглося менше) і новіші ліричні та жартівливі пісні, співані дівчатами «на злобу дня» як пісенний супровід до старовинного за походженням кривого танцю чи кривого колеса або й просто на вечірніх сходинах десь на вулиці. Всі вони разом були своєрідним поетично-музикально- хореографічним компонентом найдовшого народного свята — свята весни, що тривало від раннього пробудження природи до літньої робочої пори. «Дівочі танки,— писав відомий дослідник української народної поезії М. Максимович,— за зовнішнім виглядом бувають: 1) кругові, які ведуть, зімкнувшись в коло, це: «Мак», «Кріп», «Перепілка», «Заюшка», «Ящур», «Король», «Нелюб», «Переборець» та ін.; 2) ключові, які ведуть, зімкнувшись одним ключем, це: «галка», «чечітка», «горобей», «лісани- ця», «кривий танець» та ін., або ж зімкнувшись в два ключі, як у танці «Просо сіяти» і в «Шумі» *. Веснянки й гаївки, що зберегли в собі багато старовинних елементів, виконували в глибокій давнині важливу магічну функцію: в танках і хороводах, супроводжуваних простими за змістом співами, люди розбуджували бадьору енергію, життєрадісний настрій, прагнучи передати їх і оточуючій природі, розбуркати своїми імітаційними рухами й діями її сили до нового життя, вплинути на неї в бажаному напрямі. Вся синкретична цілість веснянок і гаївок (коли слова, мелодія, міміка, танкові рухи й драматична дія ще не розчленовані) підпорядковувались в первіснообщинну добу практично-магічній меті: прикликати весну, прогнати зиму, виворожити урожайне літо, напророкувати дівчатам і хлопцям щасливе обрання пари і весілля. Живучи в умовах натурального господарства, перебуваючи в постійній залежності від природи, людина на ранніх ступенях свого розвитку уважно придивлялася до природних явищ і ставилася до них чисто практично. Весна з відродженням навколишнього життя, з її сонцем, грозою, буйним розквітом рослинності робила такий могутній вплив на уяву людини, що людина обожнювала сили природи, схилялася перед ними, запобігала їх ласки, цим творячи своїм божестрам гімн певними обрядами. Чарівними діями вона прагнула привернути оточуючу природу на свій бік, полегшити свою працю. Реальні матеріальні обставини життя і настійні потреби людини в конкретну пору господарського року викликали, таким чином, магічну функ- 1 «Русская беседа», 1856, № 1, стор. 72. —їв-
ціональність древніх весняних обрядів, в чому відобразився ще низький рівень свідомості людей того часу. Звичайно, веснянки й гаївки, що дійшли до нас, не зберегли свого магічного змісту в первісному вигляді. Під впливом нових суспільних умов життя, під тиском християнської релігії затемнилося, а то й зовсім втратилося первісне значення багатьох весінніх пісень і хороводів, інші зникли взагалі, бо записувати їх стали досить пізно, тільки на початку XIX ст. Все ж в пісенності весняних обрядів, зібраній в останні півтора століття, зустрічаємо багато законсервованих елементів, що відображають ставлення наших предків до навколишньої природи. Яскравим відблиском дохристиянського обожнювання природи виступає у веснянках і гаївках щедра персоніфікація її явищ, міфологічні уявлення про неї. Так, дехто з дослідників вважає, що наявні в рефренах вислови «Лелю-полелю», «Див», «Ладо» мали якесь міфічне значення, незрозуміле вже в час записів цих веснянок і гаївок 1. Так само, як затьмарені віками обриси персоніфікованих язичницьких богів, розглядають вони образ Кострубонька, що вмирає з приходом весни, образ Мари, що ще в XIX ст. в деяких місцевостях України була невіддільним атрибутом звичаю прогнання зими (опудало одягали як жінку і, винісши на гору, палили при співі веснянок). Уособлено виступають у весінніх піснях та хороводах образи весни та її дочки («Ой весна, весна, весняночка, де ж твоя дочка-паняночка»), образ ягілки або рогуленьки, уявлюваної в постаті дівчини («Ягіл-ягілочка, ягілова дочка»), та персоніфікуючі весну образи зеленого шуму (гра «Шум»), вітру, сонця, дощу («Ой не хвалися, та березонько») тощо. Саме хороводне коло, найбільш характерне для гаївок і веснянок, нібито теж, як гадав X. Ящуржинський 2, відображає зовнішню форму благодатного сонця — символу весни і життя. В усіх цих образах, як ї в описі бажаних весінніх дарів («Ой весна-красна, що нам винесла»), в звертаннях до птахів — вістунів весни («Вилинь, вилинь, гоголю, винеси літо з собою», «Ремез», «Чом ти, жаво- роньку, рано з вир'я вилітав»), до дібров і гаїв, до дерев та квітів, як і в трудових мотивах веснянок та гагілок, ще й тепер можна вловити приглушений відгомін магічного обряду—піснею й танком випрошувати у природи сприяння людині. В них відображено очікувальний настрій, повний світлих сподіванок від пробудженої і визволеної з-під зимових оков природи. 1 Детально про це див.. А. Д. Потебня, Обьяснения малорусских и с{тши^ііародньіх песен, Варшава, 1883, стор. 16—38. ^д^^^^^^^^^ЄР11121*» кн- XXV, травень—червень, 1889, етор. 621. -17-
Особливо виділяються в цьому відношенні сповнені символіки сільськогосподарських робіт весінні хороводи й ігри хліборобського циклу, що славлять родючу землю й весінню працю. Наслідування в танках та іграх хліборобських рухів при оранці, сівбі, плеканні молодої рослини (хороводи «Просо», «Мак», «Огірочки», «Грушка», «Льон» і т. п.) мало на меті сприяти трудареві й допомагати буйному зростові врожаю. Ці веснянки відбивали діловий погляд трудівників на весну як на пору відповідальної праці, від якої залежатимуть статки цілого року. Вони були органічно пов'язані з практичною діяльністю людей своїм змістом і магічною функціональністю. Тому нема жодних підстав розглядати їх образність як міфологічно-містичну символіку, що робили деякі фольклористи-міфологи. Наприклад, гаївка «Просо» їм уявлялась відображенням боротьби двох міфічних сил — зими й весни, поданих нібито відповідно в образах тих, що «витоптують просо», і гожої дівчини, перед якою ці сили відступають. Зрозуміло, що така ідеалістична, надумана символізація не допомагає проникнути в суть і функцію веснянкової поезії давніх віків. І вже зовсім шкодять цьому такі дослідники-ідеалісти, як К. Сосенко, що навіть в двадцятих роках нашого століття прагнув примирити обрядову поезію народу з її ворогом — християнською церквою, вбачаючи в гаївках «симфонію природи і церкви», «сердешньої пісні народу з воскресною християнською піснею». Це клерикальне перекручення весінньої пісенності народу заслуговує на згадку остільки, оскільки воно є одним з найновіших своєрідних виявів класово ворожого паплюження народної творчості, особливо такої демократичної, якою є пісні та ігри календарного циклу. Окрему, очевидно, пізнішу групу веснянок і гаївок становлять пісні, в яких збереглися спогади про княжі і козацькі часи. Суперечка князя з Даж-богом, образ князя Романа, згадки про медову данину, охорону замків і міських воріт («Воротар»), постать Журила, що виступав у одноіменній веснянці і, на думку М. Драгоманова, є спорідненим із билинним Чурилом Пленковичем 1,— все це відгомони дійсності періоду Київської Русі. Оспівування козакування й мандрів, що до них кличе весна, згадки про весінній дар для хлопців— «шабельку до війни», мотиви розлуки з козаком, козацької хоробрості, без сумніву, з'явилися в веснянках та гагілках під впливом пізніших історичних умов життя України. А згодом до весінньої пісен- 1 В. Антонович, М. Драгоманов, Исторические песни мало- русского народа, т. 1, К., 1874, стор. 55. —18—
ності влилися твори з новими громадськими мотивами — г^гіл- ки про скасування панщини. Характерно, що ряд весінніх ігор («Воротар», «Жельман», «Ягел-ягелочка», «Білоданчик», «Мости» та ін.) має дуже близькі паралелі у чеському, словацькому, моравському обрядовому фольклорі. Оскільки тексти цих пісень-ігор зафіксували властиву середньовічній добі дійсність, деякі дослідники прагнуть пов'язати виникнення їх з певними конкретними часовими умовами і територіями, а наявність паралелей у різних слов'ян — запозиченням. В останній час О. Зілинський під таким кутом зору дослідив ігри «Жельман», «Дунай», «Воротар» і «Мости» !. Його праці на ці теми багаті співставленнями і спостереженнями, проте загальна теза про виникнення більшості цих ігор в пізні середні віки в середній- Європі і мандрівку звідти на схід залишається всього-навсього гіпотезою. О. О. Потебня з більшими підставами символіку цих ігор відносив до явищ глибокої давнини. Слід зауважити, що міфологічні, магічно-обрядові чи історичні відгомони у весінніх іграх і піснях для їх виконавців були чисто традиційним елементом. Головну цінність для їх авторів і перших виконавців являла животрепетна побутова тематика веснянок (вибір дівчини, сватання, сімейні відносини) та їх краса. Основна маса веснянок та гаївок саме й присвячена темам кохання та родинних відносин. Як повноводдя весни, заливають любовні мотиви народну поезію весіннього циклу. Відродження природи, краса весни зачіпали чуйні струни молодих сердець, будили в них ніжне почуття кохання, викликали веселість, радість, надії, а іноді й тихий смуток. Все це відгукувалось у веснянках та гагілках, що розлягалися над українськими селами мажорною поезією, сповненою неусвідомленога прагнення в далеч, до чогось ваблячого й бажаного. Всі вони вщерть сповнені жаги молодого життя. Весна — це чудова пора молодості, зустрічей, товаришування, поетична пора кохання, наиліричніших почуттів, а отже й найніжніших пісень; Навесні гулянки в селі набирали найбільшого розмаху. Дівчата й парубки своїми піснями та іграми вносили в трудову атмосферу села бадьорий, піднесений настрій; 1 Див. його праці: «Нга па 2аІтапа а ]іпе Іісіоуе Ьгу о пгтіоиуапі пеуйзіу* («Сезкозіоуепзка гизізііка», І, 1956), «іагпі Ьга па Оипаі (Неііски) а ле|ї уу- спогіозіоуапзке оЬсіоЬу» («ЗІоУепзку пагосіоріз», Братіслага, 1961, ЇХ, «Нгу па Угаіа а тозіу у зіоуапзкет ГоїкІоги» («ЗІауіа», 1957, XXVII); «Про взаємовідносини між українськими, чеськими та словацькими народними * ?осН?ми>> ^3^' *^ історії чехословацько-українських зв'язків», Братіслава^ —19—
радість, що била ключем в хвилини веселих забав і хороводів молоді, змушувала й старих забувати прикрості життя, нестат- ки, біду. Тому не дивно, що навіть в часи кріпосництва, в 1840 р., мандруючи по Україні, В. Пассек ось в яких світлих тонах писав про українське село весною: «В перших днях березня я по дорозі опинився в невеликому українському селі на лівому березі Дніпра. Був уже пізній вечір. Натовпи людей з піснями гуляли на вулицях, дівчата вели ігри з танцями... Річка з шумом несла і ламала кригу, околиця рясніла залишками снігу і плямами чорної землі, і зеленню озимини... Все жило, шуміло, говорило: природа воскресла для нового життя. Людина була царем цього світу...» К Це інстинктивне благородне відчуття людиною своєї сили й свободи, єдності з бурхливою природою та пориви юності і породили могутній потік веснянок та гаївок з любовними мотивами, що став справжньою окрасою української народної ліричної поезії. Ідея цього циклу народної поезії, як влучно визначив її М. Костомаров,— це «юність, і то переважно в житті жінки, зображена в послідовному розвитку почуттів і збуджень в зв'язку або краще у відповідності з розвитком життєвої сили оточуючої природи. Ось чому в цих піснях постійно зустрі- '• чаються порівняння і символи, ось чому деякі з пісень співають перед іншими, ніби узгоджуючись зі станом, у якому перебуває природа. Тут ви знайдете: безтурботну веселість тієї пори, коли дівчина перестає бути дитиною, таємну потребу кохання, соромливе освідчення перед власним серцем, перше побачення, докори, ніжність, жарти, сльози, надії, побоювання — всю історію молодості в тихому сільському світі»2. За своїм змістом, як бачимо, веснянки та гаївки дуже подібні до ліричних дівочих пісень. Вони були найулюбленішими піснями українських дівчат. І якщо серед цієї багатої, бадьорої, безжурної поезії й трапляються образи та мотиви смутку, то вони або ж несуть ігрову функцію, стають основою для розгортання забави, або ж передають роздуми дівчат про своє майбутнє. Та й ці мотиви (скарги на гірку долю, злу свекруху, тяжку працю, сімейні турботи тощо) у весінніх хороводах розробляються миролюбно, з легкою посмішкою, по-дівочому ласкаво. : Центральним в любовних веснянках і гагілках є образ дівчини. В поетичній передачі гармрнії її зовнішньої краси і щирої благородної душі народна фантазія виявила себе винятково 1 В. Пассек, Очерки России, кн. V, Москва, 1842, стор. 146—147. * М. Костомаров, О цикле весенних песен в народной южнорус- ской поззии, «Маяк», т. XI, 1843, стор. 58—59. —20—
щедрою і неперевершеною в простоті зображення. Образ дів-^ чини, як жоден інший образ в українській поезії, виписаний з такою любов'ю і такою ніжністю, на які здатний тільки народ з надзвичайно високим відчуттям поезії і краси. Передусім любовні веснянки і гаївки відзначаються виключним багатством мотивів і тем з дівочого життя. Безтурботне дівування, передчуття кохання, залицяння, викликання на вулицю, дівочі ча-^ ри, зустрічі з милим, щира любов, подарунки, оспівування дівочої краси, розуму, правди; неприязнь до нелюба і старого жениха, ставлення матері до зустрічей дочки з козаком; тривожні прощання і розлука з милим; заклики до одруження, інсценізація та оспівування сватання, становища в сім'ї свекрів, вислів дівочих настроїв в найрізноманітніших ситуаціях життя,— все це теми любовних веснянок та гаївок — і хороводних, і ігрових, і пісенних. Найстаровиннішим елементом цієї поезії, де відчувається глухий відгомін її обрядово-магічної ролі, є наспівування жениха, напророчування весілля, родинного щастя. Тема одруження домінує в цій поезії; в ній, як у фокусі, зливаються любовні мотиви багатьох веснянок та гаївок. Та й не дивно: весінні зустрічі, вибір пари є прологом до майбутніх весіль. Звідси зрозуміло, чому навіть хороводи побутового характеру («Просо», «Воротар», «Король» та ін.) овіяні любовними настроями та чому багато веснянок і гаївок так голосно перегукується з родинно-обрядовою весільною поезією. В образній системі цієї групи творів дуже широко розвинена символіка, багаті асоціації й чудові порівняння та часті прийоми розгорненого психологічного паралелізму. Вибір в хороводі дівчини («Качурик», «Зайчик»), тестя, тещі, діверів та зовиць, прохання парубка, щоб дівчина напоїла коня, звивання вінків і дарування їх, поління рути, заманювання соколонька, збирання милим намиста, рятування милої, що тоне, і т. п.— все це символи кохання, сватання та шлюбу. О. О. Потебня, аналізуючи символіку весняних ігор «Просо», «Воротар», «Мости», «Вербова дощечка» та ряду інших, ствердив, що в багатьох випадках вона вказує на глибоку старовинність веснянки чи га- гілки. Особливо переконує в цьому подібність образів-символів і розміру українських пісень і пісень інших слов'янських народів (російського, сербського, болгарського). На думку Р. О. Потебні, це пояснюється не пізнішими запозиченнями, а первісною спорідненістю або ж запозиченнями настільки старовинними, що відрізнити їх від первісної спорідненості уже —21 —
неможливо *. В такій же мірі велику давність окремих веснянок засвідчує наявний в них відгомін старовинних сімейних та громадських відносин (викуповування дівчиною, одержання викупів за дівчину, викрадання дівчат і т. п.). Використання психологічного паралелізму як художнього засобу особливо властиве тим веснянкам та гаївкам, що оспівують красу дівчини, її одяг, переживання. Чудовим зразком, справжнім шедевром в цьому циклі є веснянка «Хвалилася та березонька». Розгорнений образ з життя природи, що виступає тут як емоціональний символ, свідчить про високий розвиток художнього пізнання у творців цієї веснянки, коли явища природи уже розглядаються окремо від людини, коли вони стають своєрідним живим екраном для проекції людських почуттів і відносин, дзеркалом людських емоцій. Крім паралелізмів веснянкам та гаївкам властиве і контрастне змалювання почуттів та поведінки молоді. Але в цьому випадку протиставна паралель стосується не природи (що типово для психологічного паралелізму), а людей: гумористичним способом протиставляється дівоча і парубоча краса, «дівоча правда» і «парубоцька неправда», пісні вихваляють дівочий одяг і насміхаються над парубочим, в них контрастно подаються образи милого і нелюба, батька і свекра, матері і свекрухи і т. д.. Особливо часто застосовується цей художньо-композиційний прийом в сатиричних веснянках та гагілках, що є новішим шаром цього циклу народної поезії, дуже багатим і різноманітним за своїм змістом. Тут і глумливі звертання до парубків, що є своєрідним дівочим залицянням до них, і показ смішних сторін подружнього життя, і дотепні шпильки на адресу багачок, заможних парубків, нероб тощо. І всюди відсвічується чиста, здорова мораль трудового народу. Водночас веснянки та гаївки відображають естетичні смаки їх творців та співців. Як вірно зауважив Ф. Колесса, ці пісні задовольняють естетичні потреби молоді, і тому вони мають широку популярність та довго живуть. Говорячи про цю особливість весінньої пісенності, слід в однаковій мірі враховувати її словесну і музичну сторони. їх багата ритмічна будова і нескладні, але бадьорі й сердечні мелодії приносять глибоке естетичне задоволення. Багато веснянкових мелодій супроводжується милозвучним ауканням («гукання» весни), що чудово відлунюється на широкому степовому просторі і в лісі. Пісні цього жанру не в однаковій мірі збереглися на українських землях в дожовтневий період. Під тиском переслі- 1 Див. А. А. Потебня, Обьяснения малорусских и сродньїх народних песен, Варшава, 1883, стор. 39—230. —22—
дувань і заборон церквою вони подекуди забувалися і зникали. Особливо це спостерігалося на Закарпатті і в деяких інших районах України. Веснянки та гаївки чимало спричинилися до розвитку лірики в новій українській літературі. Разом з ліричною народною піснею вони вплинули не лише на тематику ліричних творів українських поетів, але й стали основою специфічного жанру української поезії — жанру веснянки. Вже у віршах Григорія Сковороди відчувається вплив народних веснянок. В XIX ст. веснянки привернули увагу багатьох поетів. В 1831 р. М. Маркевич в сентиментальних, ідеалізуючих Україну віршах збірки «Украинские мелодии» широко змалював хороводи українських дівчат, а в поезії «Веснянка» навіть піднявся до журливих нот, викликаних долею закріпаче- ного українського люду: Ах, девицьі, не пойте весни! Нет, красавицьі, май не для вас; Не для вас и журчанье волньї, И прохладньїй, торжественньїй час Животворного вечера, ясньїе ночи! До веснянки як жанру лірики звернувся М. Шашкевич, створивши під прямим впливом народної поезії свою «Веснівку». Т. Г. Шевченко глибоко сприйняв обрядову поезію народу і вона дала себе знати не лише у його «Перебенді», де він згадує, як на вигоні кобзар співав веснянку дівчатам, але й в ряді поезій, особливо в їх художніх засобах. В 1862 р. в «Основі» В. Кулик та Миколайчик Білокопитний (псевдонім М. Верби- цького) виступили з своїми «Веснянками». В цьому жанрі пишуть окремі ліричні твори Л. Глібов, далі — І. Манжура, Я. Щоголев, І. Франко, Ц. Білиловський, П. Грабовський, Аеся Українка та інші автори. За винятком Івана Франка та П. Гра- бовського, які жанр веснянки майстерно піднесли на рівень революційної громадянської лірики, всі поети користувались ним в повній відповідності з його народною специфікою — як жанром пейзажної та інтимної лірики. Зустрічаємо веснянку (на жаль, рідше) і в творчості радянських українських поетів. Можливості використання надбань цього жанру народної творчості, як свідчить видатний приклад І. Франка, ще далеко не вичерпані українськими поетами, і він, без сумніву, заслуговує на широку розробку нашими майстрами художнього слова. Окремі народні весняні ігри описані в українській прозі, а Деякі (як, наприклад, гра «король» в драмі «Бондарівна» І. Кар- пенка-Карого) використані драматургами і введені в сюжети п'єс. Для сцеди це особливо вдячний матеріал. —23—
Не менший вплив мали веснянки та гаївки на розвиток української професіональної музики. Не кажучи вже про гармонізацію окремих веснянкових мелодій, над чим працювали майже всі українські композитори, мелодії веснянок неодноразово ставали джерелом для оригінальних музичних творів видатних композиторів України (П. Ніщинського, М. Лисенка, М. Леонтовича та ін.). Помітний відгук знайшли веснянки і в українському образотворчому мистецтві: полотна під назвами «Гагілки», «Весняні розваги» зустрічаємо в доробку І. Труша, С. Томасевича, О. Кульчицької, Я. Пстрака та ін. Виконання веснянок хронологічно збігається з.виконанням західноукраїнських риндзівок. Проте своїм змістом і характером риндзівки споріднені з колядками та щедрівками. Це величальні пісні, співані хлопцями (групою <в 20—30 чол.) під час великодніх свят попід вікнами. Адресовані вони звичайно дівчатам та молодицям. За спів риндзівок хлопці одержували, як при колядуванні та щедруванні, певну нагороду — кілька писанок і гроші для почастунку. Риндзівки зафіксовані збирачами головним чином на Яворшщині в Галичині. Вони стоять в тісному зв'язку з російськими і білоруськими так званими воло- чебними піснями і вказують на глибоку спорідненість народних культур східних слов'ян. # * # Наступною за веснянками та гаївками групою пісень, що зберегли відгомін весняної обрядовості, є русальні пісні. За порою виконання вони співпали-з святом тройці, введеним християнською церквою, і тому в деяких місцевостях України їх називають ще «троїцькими». Русальні пісні співалися під час «русального тижня», який починався в так звану зелену, або клечальну, неділю і четвер якого звався «русальним Великоднем» 1. В язичницькі часи, як зазначав ще М. Максимович, русальна неділя була одним із головних річних свят — святом переходу весни в літо. Святкування його супроводилося спеціальними обрядами та іграми на честь різних божеств. Від прадавніх обрядів та звичаїв цього тижня надовго збереглися залишки пантеїстичного ставлення до природи —шанування лісів, гаїв і вод, і у гуцулів «навський Великдень» припадає на четвер великодніх свят. В окремих районах Чернігівщини зелена неділя називалась ще греною (гряною), а пісні цієї групи — «гренухами». —24—
окремих дерев і квітів (берези, липи тощо), магічні дії над рослинами. Це, зокрема, проявляється в замаюванні хати й обійстя зеленню (клечанням, звідки й назва «клечальна неділя») і передусім —- обожнюваними в наших предків деревами (липа, клен, тополя, дуб 1 тощо), віти яких мали б відганяти злі сили від людини і її двора; в наряджанні дівчини в «тополю» або в «куст», яку потім водили по селу з піснями. Це вбирання людини в листя колись мало магічну мету допомагати ростові рослин, передусім збіжжя. З другого боку, в уявленнях про русалок і в звичаї проводів їх знаходимо помітні сліди первісного культу покійників, в даному разі особливо тих, що померли не своєю смертю2. Такими за старовинними віруваннями були русалки, що невидимо мешкали у водах, лісах та полях і проявляли себе в найчудовішу пору року, коли все починало зеленіти і розквітало. Вшанування померлих, їх поминки, таким чином, являли собою своєрідний епізод великого свята весни. До речі, на поминальний зміст цього обряду в старовині вказують і самі назви: «русалка», що виводиться від назви поминального греко-римського свята розалій, та «нявка» («мавка»), що утворена від слов'янського слова «навь» — мрець.^ Свято русалок на східнослов'янських землях зафіксовано в пам'ятках вже з XI —XII ст., де зустрічаємо і цю назву, і вказівки на веселі ігри та «сатанинські» пісні під час святкування. Творча фантазія українського народу під впливом залишків первісних уявлень про русалок і зв'язаних з ними обрядів витворила навколо них своєрідну світлу атмосферу, в якій відійшли в забуття стародавні культові та магічні елементи і наперед виступила поетизація весни, молодості й вічної дівочої краси. За народними уявленнями, що були поширені на Україні, русалки — це істоти, які населяють ліси, поля і води краю, всі вони молоді, вродливі, стрункі, легкі й граціозні в рухах, майже прозорі, з довгими & пишними русими або зеленими косами, з синіми очима. Русалками стають нехрещені діти (так звані «русалки-семилітки») і втоплені дівчата (в деяких місцевостях вважають русалками й тих заручених дівчат, що померли перед шлюбом). Русалки люблять хороводи, танці, музику й співи. Для цього вони збираються місячної травневої ночі на берегах озер та річок. Під час русального тижня напівголі ру- 1 Обожнювання дерев проявилося і в звичаї збирати віча під дубом (яскраву картину такого віча див. у повісті І. Франка «Захар Беркут»). * Детально про це див. Дм. Зелени н, ? вопросу о русалках, «Живая старина», СПб., 1912, в. III—IV, стор. 357—424. —25—
салки-семилітки, вбравшись у вінки з маків, бігають по житах, танцюють і б'ють в долоні, приспівуючи: Не мий ноги об ногу, Не сій муки над діжу; Ух, ух! Солом'яний дух! Мене мати народила, Нехрещену положила 1. Старші русалки нібито в цей час ходять по берегах своїх річок і озер, в близьких дібровах, де люблять гойдатися на вітах, співом зваблюють до себе гарних хлопців і дівчат і зало- скочують їх до смерті. Особливо небезпечні вони для молоді в русальну неділю та в ніч на Івана Купала. Коли лоскочуть, то ніби приспівують: Мене мати породила, На світ білий не пустила, В руки палку дала, Щоб русалка була. Нападають вони, за народними уявленнями, і на своїх матерів, особливо на тих, що не пом'янули їх в суботу перед зеленою неділею 2. Щоб уберегтися від русалок, треба мати при собі часник або полин або ж досить, мовляв, сказати «часник і полин», як русалки в один голос закричать «плюнь та покинь» і гуртом зникнуть в гущавині лісу або в житах. В зв'язку з такою поведінкою русалок не рекомендувалося весь русальний тиждень купатися, а також працювати в їх свято — на «русальний великдень». В останній день свого тижня русалки закінчують забави, тому й наступна після зеленої неділя називається «русальними заговинами», а в понеділок відбуваються проводи русалок. В окремих місцевостях, наприклад, біля Десни в Го- роднянському повіті, проводжання робилося так: сільська молодь квітчала свої голови вінками з пахучих трав, яких бояться русалки, брала до рук листя любистку і йшла за село проводжати русалок в озера й ріки. В лісі в цей вечір відбувалися гулянки. В деяких інших місцевостях робили опудало у вигляді жінки, несли його в певне місце і водили навколо нього хороводи. Потім ділилися на дві групи, одна з яких тримала і захищала опудало, а інша нападала, щоб відібрати. Після цих забав 1 Записала М. Вовчок в х. Петрушівки, Борзенського повіту на Чернігівщині в 1854 р. (Б. Гринченко, Из уст народа, Чернигов, 1901, стор. 115). 2 П. Йван о в, Народньїе рассказьі о домових, леших и водяних русалках, «Сборник Харьков. ист.-фил. общества», т. 5, 1893, стор. 67. —26—
виносили його за село, розривали й розкидали по полю. Так закінчувалися проводи русалок, а разом з ними подекуди припинялися й хороводи та ігри молоді *. На грунті цих поетичних народних уявлень та звичаїв і виникли своєрідні пісні про те, як русалки просять у жінок намітки, а в дівок сорочки (очевидно, щоб краще себе почувати під час перебування на просторі в свій тиждень), як загадують дівчині загадки, щоб залоскотати, коли не відповість, як проводжають русалок тощо. Переважна ж більшість пісень цього циклу продовжує мотиви веснянок про дівоче життя, кохання та родинні відносини. Поетичні уявлення українського народу про русалок і рясна пісенність, пов'язана з русальним тижнем, дали багатий матеріал для творчого опрацювання письменникам, особливо по- етам-романтикам, а також художникам та композиторам. Нагадаємо, що лише завдяки цим народнопоетичним впливам з'явилися такі твори, як «Майская ночь или утопленница» М. Гоголя, «Рибалка» П. Гулака-Артемовського, «Причинна» та «Утоплена» Т. Шевченка, опера М. Лисенка за щойно згаданим твором М. Гоголя, «Утоплена або русальна ніч» М. Старицько- го, «Русалка» Лесі Українки, «Лоскотарки», «Лоскотарочка» та «Клечана неділя» Я. Щоголева, оповідання Ганни Барвінок «Русалка», П. Куліша «Русалка», Д. Яворницького «Русальчине озеро», збірник Петруся 3[алозного] «Русалочка», комедія Ус- тенка-Гармаша «Майська ніч» та ряд інших. Образ русалки зустрічається і в радянській поезії, де одним з найновіших є вірш «Русалка» В. Симоненка (зб. «Тиша і грім», 1962). Характерно, що М. Шашкевич назвав свій альманах «Русалкою Дністровою», що в 60-х роках XIX ст. в Галичині виходила газета «Русалка», що таку ж назву спочатку хотів дати І. Франко своєму літературно-фольклорному журналові «Житє і слово». Образи русалок приваблювали і майстрів пензля: в 1859—1860 рр. Т. Шевченко, наприклад, працював над ескізом монументального розпису «Русалки». Поетичні перекази про русалок подарували українському живопису полотна і малюнки багатьох художників. * * * З русальним тижнем у часі співпадає звичай обходити поля, йти цілою процесією за село, за царину й оглядати врожай. Цариною, або коворотом, як зазначав І. Кульжинський в своєму творі «Малороссийская деревня» A827), називалась загоро- 1 Див. П. В. Йван о в, Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда, ^Харьковской губернии, Харьков, 1907, стор. 79. —27—
да, що її робили на виїздах із села, як тільки починало колоситися жито. Вона припиняла доступ на молоді хліба домашній птиці й худобі і охоронялась спеціальним сторожем-коворот- ним. Ось за неї і йшли в поле хлібороби, обходили поле, співаючи спеціальні пісні, які й дістали назву царинних. Це були своєрідні поетичні молитви, які мали на меті забезпечити добрий врожай та зберегти його від злив, градобоїв і вітрів. В давнину ці обходи супроводжувались хороводами й танцями та. певними діями (почастунками, качанням по ниві тощо), що ма-. ли магічне призначення — сприяти зростові буйного врожаю, отже несли в собі язичницьке забарвлення. Саме тому проти них виступав на початку XVII ст. відомий письменник Іван Ви- шенський, вимагаючи від духівництва заборонити «праздник диявольській на поле изшедших сатане оферу танцами и ско- ками чинити». Церква справді повела наступ на цей обря^, але не шляхом заборони, а шляхом підкорення його церковній церемонії; з цього часу попи і дяки почали виходити на чолі процесій за царину і, співаючи молитов, освячували посіви. Давнім обрядовим діям та пісням тут уже місця не лишалось. Це й стало, очевидно, однією з головних причин відмирання останніх. В XIX ст. царинні пісні в малій кількості ще зберігалися на Лемківщині та Бойківщині, але й до них було додано церковно-молитовні елементи. За своїм характером царинні пісні наближаються до колядок. В окремих із них не лише ритміка вірша, а й зміст перегукується з колядками (пісня про дівчину, що стереже вино). З інших мотивів для царинних пісень характерні: оспівування походу в поле і прохання в бога «ачей би квітли гори, долини»; скарги сонця на нешанобливих господарів, викуп милої з турецької неволі тощо. * * # Чималий цикл в українській календарно-обрядовій пісенності становлять петрівчані, або петрівочні, пісні. Співали їх в середині літа, в пору найбільших літніх днів, яка (пора) називалась петрівкою (від християнського свята Петра). За своєю тематикою петрівчані пісні є ніби продовженням веснянок, хоч емоційно вони сповнені більшої, ніж веснянки, пристрасності — бурхливої і гарячої. Настрої перших соромливих зустрічей і прихованого закохання, що властиві веснянкам, в петрів- ках переростають в жагуче чекання вечірніх побачень, стримуваних ласк і вкрадливих пестощів та сподіванок на одруження. В піснях чуємо роздуми дівчат про свою майбутню долю в заміжжі, про відносини з чоловіком, свекрухою і т. д. Оспівана —28—
і сама пора року з її довгими трудовими днями та короткими ночами, в які дівчата не встигають ні нагулятися, ні виспатись: Малая нічка петрівочка, Не виспалась наша дівочка, Не виспалась, не нагулялась Й з козаченьком не настоялась. В петрівочних піснях вже звучать, овіяні ледь вловимим сумом, мотиви прощання з весною і безтурботним дівуванням, мотиви очікування заручин і весіль. Дуже тонко ці почуття передають співачки образами-заспівами «уже наша пісенька минає, половини літечка немає», «уже петрівочка минається, зозуля кувати забувається», «ой Петрівна зозуленько, не куй рано на дібровоньку, не збуди мене молоду, [бо] в мене свекорко — не батенько» і т. д. Змальовуючи кохання молоді в зрілій, пе- редшлюбній його стадії, петрівочні пісні не скупляться на щирість і ласку. Це вже не образи-натяки ранніх веснянок і не жарти-залицяння, а відвертий гомін щирих глибоко закоханих сердець: — Вийди, дівчино, перепелочко! — Вийду, козаче, моє сердечко! — Вийди, дівчино, та нагідочко! — Вийду, козаченько, мій барвіночку! — Вийди, дівчинонько, та не барися! — Вийду, козаченько, не журися! — Вийди, дівчинонько, не гай мене! — Вийду, козаченько, не лай мене! З другого боку, в петрівках постійно звучать мотиви материнської остороги не ночувати нічку на подвір'ячку та заборони дочкам гуляти на вулиці. Широко оспівано в них і сварки парубків за руку дівчини, причому українська народна пісня віддає право вибирати судженого самій дівчині, що свідчить про високий рівень етики народу. Повні глибокого ліризму петрівочні пісні, що передають душевний стан зарученої дівчини та малюють її долю в майбутній свекровій сім'ї, як правило, оперують дуже тонкими й емоційно насиченими психологічними картинами — паралелями з життя природи; вони малюють дівчину то в образі зеленого листка, що йому вітри не дали до- маяти, то цвіту, якому не вдалося досяяти, то конопельок, що їм не дали достояти, то утоньки, що не наплавалася і не наках- калася. Вся ця обрйзна система дзвінко перегукується з весільними піснями. Як і для веснянок та купальських пісень, для петрівочних характерний сатиричний струмінь. Значне число співаних у Петрівку пісень має жартівливо-насмішливий зміст та колорит, що, звичайно, не виходить із сфери взаємовідносин між дівчатами —29—
й парубками. Вістря сатири і гумор їх то зачіпає парубків, представляючи їх в непривабливому світлі, то спрямовується проти молодих пар, де відносини між дівчиною і хлопцем здавалися з якогось боку вартими насміху або осуду, то проти недотеп, старих женихів тощо. Як правило, ці петрівки мали «злободенний» для села, вулиці чи кутка зміст, були спрямовані проти конкретних осіб, чиї імена і називалися в піснях. Ніби заключним акордом петрівочних співів є пісні із зачином «Уже петрівочка минається», в яких на фоні картин природи змальовується закінчення гулянок молоді напередодні великої роботи — жнив. Деякі з пісень чудово живописують природу цієї пори за народними її прикметами: Уже петрівочка минається, Зозуля кувати забувається. Уже петрівка минулася, Зозуля кувати забулася. Ячмені зажигаються, Солов'ї щебетать забуваються. Уже ячмені позажигались, Солов'ї щебетать позабувались. Петрівочні співи на українських землях майже всюди закінчувалися напередодні народного свята Івана Купала. Подекуди у цей день після заходу сонця дівчата також проводили з піснями русалок, а потім розкладали за селом вогонь і починали святкувати Купала. * * * Окрему значну групу обрядово-календарної української поезії складають купальські пісні (на західних окраїнах української етнографічної території їх звуть ще собітковими). Вони супроводили обрядові ігри й вірування, зосереджені навколо свята Купала, що відбувалося на початку жнив і в часи християнської Русі пов'язалося з церковним днем народження Івана Хрестителя B4 червня за старим стилем). В язичницьку давнину то було одне з винятково важливих свят. Про це свідчать дуже живучі традиції відзначення його та порівняно багаті залишки вірувань і обрядів з вогнищами та іграми, пов'язані з днем Купала, з одного боку, і поширеність останніх у багатьох народів Європи та в Індії,— з другого. Відомо, що ввечері напередодні Купала збиралися, запалювали вогні, веселились дівчата й хлопці в Польщі (тут це свято має назву «соботки»), Чехії («купадло»), Болгарії («Иван-день); в давнину в той же день у Франції сам король запалював вогонь, навколо якого —ЗО—
відбувались обрядові танці; багато таємничих повір'їв про літню ніч перед Іваном відомо в Англії (на основі їх Шекспір і створив свої «Нічні видіння на Іванів день»), в Шотландії, у генуез- ців (Італія), датчан, скандінавських народів, литовців (тут це свято відоме навіть під іменем Купайли) тощо. Таку поширеність купальських звичаїв та обрядів можна пояснити не стільки запозиченням, скільки тим, що первісні племена мали в основі свого духовного життя спільні вірування та релігійні обряди, які в дуже загальних рисах дійшли до нових часів. Перші письмові свідчення про купальські обряди та ігрища на східнослов'янських землях, як прослідкував відомий дослідник слов'янської старовини Л. Нідерле, відносяться до ХІ- ХІ І століть. Під 1262 р. в Іпатьївському літописі вперше зустрічаємо назву «Купала». Але вона набагато старовинніша. Про це свідчать не тільки дані про купальське свято в інших народів, але й окремі пісні. Одна з купальських пісень, записана в с. Ясень на Станіславщині, зберегла ще ім'я бога Перуна (бог грому і блискавки) та бога вогню, світла — Лада. В цій пісні співалось: Гей, око Лада, * Леле Ладове, Гей, око Лада, Ніч пропадає, Бо око Лада \ З води виходить, Ладове свято Нам приносить. Гей, Ладо! А ти, Перуне, Дай дочекати, Ладо, Купала! Свято Купала згадується також в перших церковних заборонах і поученнях, спрямованих проти язичницьких обрядів, з якими церква вела гостру боротьбу, розчищаючи собі шлях до панування на Русі. В цих документах раз по раз читаємо, як християнське духівництво намагається змусити молодь відвикнути від «сатанинських» або «бісовських» ігрищ на лоні природи під час народних свят, що перейшли з язичництва, головним чином, при русальних і купальських обрядах, святкуванні Яри- ли, Костроми, суботніх святкуваннях («соботка») чи в день Івана Хрестителя. «Слово св. Іоанна Златоуста», проклинаючи такі нічні ігрища, підкреслює, що «жена на игрищах єсть лю- бовница сатаньї и жена дьявола. Ибо пляшущая жена многим мужам жена єсть. А что мужи? После пития начинают пляса- ние, а по плясании начаша блуд творити с чюжими женами и сестрами, а девицьі теряют свою невинность. Потом все они —31—
приносят жертви идолам...»1. Як побачимо далі, цей еротичний момент купальської обрядовості знайшов деяке відображення і в українських купальських піснях. Подібні описи обряду дають і пізніші церковні діячі і писемні пам'ятки, в яких вже не раз в XVII ст. зустрічається назва «Купало». Хоч в цих описах, як правило, досить відчутна ненависть церкви до обряду Купала, все ж вони являють науковий інтерес як для розуміння характеру давньої купальської обрядовості, так і для характеристики тих умов гоніння й заборони, в яких народові довелося зберігати традиційний язичницький обряд в християнську епоху і які пізніше спричинили його занепад. Один з ширших давніх описів Купала зустрічаємо в посланні ігумена Памфіла в 1505 р. «Егда приходит день рожде- ства предтечева,— писав він до свого псковського намісника,— и прежде того, исходят огньницьі, мужия и женьї чаровницьі по лугам, и по болотам, и в пустьши и в дубровьі, ищущи смерт- ньіе отравьі на пагубу человеком и скотом; ту же и дикия ко- рения копают на потворение мужем своим. Сия вся творят действом диаволим в день предтечева рождества, с приговорьі сатанинскими. Егда бо приидет праздник, то святую ту нощь мало не весь град возмятется, и в селах возбесятся, в бубньї и сопели и гудением струнним, плясканием и плясанием; женам же и девкам и главами киванием, и устами их неприязнен крик, вся скверньїя песни, и хребтом их вихляния, и ногам их скака- ние и топтание, ту єсть мужем и отроком великое падение, му- жеско, женско и девичье шептание, блудное им воззрение и женам мужатьім осквернение»2. Недоброзичливо згадує про святкування Купала пам'ятка з 1551 р. «Стоглав» — збірник церковних законів у 100 главах. В ньому не з меншим, ніж у Памфіла, красномовством дається неприваблива картина: «и бьівает отроком осквернение и девкам растление, и егда мимо нощь ходит, тогда отхо- дят к реце с великим кричанием, аки бесии, и умьіваются водою, и егда начнут заутреню звонити, тогда отходят в доми своя и падают аки мертвий от великого клопотання»3. Приблизно в цей час описав купальський звичай польський поет- гуманіст Ян Кохановський A530—1584) в поемі «Ріейй 5\\і§іо- Іапзка о зоЬбісе». 1 Л. Ни дерле, Славянские древности, М., 1956, стор. 190. 2 «Записки импер. рус. географического общества», отд. атнографии, т. VII, 1877, стор. 411. 3 «Стоглав», Издание второе, Казань, 1887, стор. 90. —32—
Ще більше свідчень про цей обряд знаходимо в пам'ятках XVII—XVIII століть. Пов'язавши свято Купала з християнською легендою про обезглавлення Івана Хрестителя Іродіа- дою, автори тих писань стали дивитися на нього як на своєрідне вшанування Іродіади і отже нещадно переслідувати. Характерно, що ще письменник кінця XVI — початку XVII ст. І. Вишенський, захисник православ'я перед католицизмом, виступав проти тих явищ народнозвичаєвого характеру, які суперечили православ'ю, і, зокрема, вима^в від священиків: «Купала на Крестителя утопите и огненное скакание отсечи- те». В 1663 р. польський поет Бартоломей Зіморович також подав згадку про купальські вогні та ігри навколо них, про вінки й ворожіння у збірці віршів «Зіеіапкі по\^е шзкіе». Описи Купала в старих пам'ятках особливо цікаві для нас із пізнавального боку, бо дають змогу уявити обрядову картину відзначення цього свята. В XVII ст. за свідченням Гу- стинського літопису вона виглядала так: «В навечерие рож- дества Иоанна Предтечи собирается простая чадь обоего пола, сплетают себе венцьі из ядомого зелия и препоясавшися билием, возметают огнь, идеже поставляют зеленую ветвь и емшеся за руце скоро обращаются окрестно того огня, поюще своя песни, потом через оньїй огнь перескакуют». Подібно ж описував свято Купала і Інокентій Гізель в своєму «Синопсисі» A774), проводячи ту ж характерну для церкви тенденцію переслідування обряду Купала. Вона відбита у багатьох документах XVIII ст. Так, 1719 р. гетьман Скоропадський видав спеціальний універсал, в якому картав «сборища під Івана Купала», як непутяще безчинство, і наказував «бесчинщиков крепко істязовати, а преслушньїх і от церквьі одлагати» *. В 1723 р. Перемишльський децезіальний собор в Березові заборонив танці біля вогню на Купала, як передсудний звичай 2. В 1769 р. іменем російської цариці було видано спеціальне розпорядження малоросійського військового генерального суду про заборону купальських вогнів, приводом до чого стала смерть дівчини, яка, скачучи через вогонь в м. Ічні, ударилась і вбилася 3. З того ж року зберігся цікавий документ — донесення охтирського попа М. Зіньковського білгородському епіскопу про язичницькі ігри своїх прихожан. «Прихожане мои,— доповідав він,— войсковой обиватель Йван Шейка и сьш его Йван с товарищи счинили на улице, у ворот того Шейки, то- 1 «Киевская старина», кн. ХЬУ, 1894, стор. 542. 2 «ЛУізІа», Варшава, т. І, 1891, стор. 152. 3 «Киевская старина», кн. XIII, 1885, стор. 557. 3—1659 —33—
го же июня 24 дня... богопротивньїе действа и поставили не- которого идола, назьіваемого «Купала» или «Марина», одеян- ного в женское одеяние и украшенного на голове цветами и от дерев ветвями, пред коим поставлен бьіл стол, а на том столе неведомо с каким напитком сткляница, и перед оньїм идолом собраньї бьіли девки и пели богомерзкие песни» !. В 1774 р. в Чернігівській духовній консисторії слухалось донесення священика с. Церковщиць про дії своїх прихожан, які «всякого летняір^ечера, а часто и целую ночь, собравшись на улице, спевают веснянки, отправляют неких ся русалок, прославляют спеванием и на все горло сего идола Купала, против праздника рождества Крестителя Иоанна кладут по улицам и огонь с песнями купаловьіми и плясанием»...2. Переслідування купальських обрядів на протязі кількох століть привело до забуття їх в багатьох місцевостях. В 1890 р. X. Ящуржинський змушений був відзначити, що в Уманському повіті Купала вже не святкують дорослі парубки і дівчата, лише діти влаштовують примітивну забаву з скаканням через вогонь. «Величне слов'янське свято Купала,— писав він,— з вечірніми багаттями, з обрядовим скаканням через вогонь, із качанням запаленого колеса в річку, з хороводами і піснями все більше й більше приходить в забуття» 3. Наведених свідчень цілком досить, щоб переконатись, що характерними обрядами купальського святкування віддавна є запалене багаття, перестрибування через вогонь, пісні і танки навколо уквітчаного дерева марени, утоплення його, купання, ворожіння на вінках тощо. Записи купальської обрядності та пісень з XIX ст., незважаючи на багатовікове немилосердне викорінювання їх церквою і місцевою владою 4, фіксують ці ж самі обряди і звичаї. Трудові маси ревно берегли їх, як дорогу колективну традицію, що давала їм змогу щорічно безтурботно побавитись і повеселитись, забувши на якийсь час перевтому від тяжкої праці, непривабливі.будні свого життя. Про неослабний інтерес молоді до цього свята, що на кінець XIX ст. вже майже повністю втратило свій обрядовий зміст і перетворилося в забаву, свідчать численні фольклористичні описи його з різних місць українських земель. Ось опис Купала з Ковельського і Зв'ягельського повітів на Волині, зроблений Лесею Українкою: 1 «Киевская старина», кн. ЬУІІ, 1897, стор. 101. 2 «Украинская жизнь», № 9, М., 1913, стор. 105. 3 «Киевская старина», кн. XXXI, 1890, стор. 326. 4 Наприклад, в 1890 р. в Уманському повіті не запалювали вогнищ, бо ходили соцькі, розганяли і били киями тих, хто зібрався на купайли- цю («Киевская старина», 1890, листопад, стор. 327). —34—
«Звечора хлопці крадуть де-небудь солом'яника, старого,— власне крадуть, бо просити не годиться. Солом'яника того звуть «козубом». Того козуба хлопці тягнуть по селі, біжучи якнайшвидше і співаючи, а назустріч їм виходять люди і роблять «перейму», тобто складають на вулиці тріски, поліна, старі кошики і т. ін.,— все то знадоби для купальського вогнища. Все теє хлопці забирають і пакують у козуб. Таких перейм буває кілька і хлопці ледве можуть забрати все паливо. Козуба виносять на вигін за село. Там уже збирається цілий гурт людей, більше молодь, але й молодиці, ^часами і з старших дехто. Співають тільки дівчата та часом відповідають їм на співи й хлопці. Хлопці тим часом запалюють козуба, устромивши в нього високі тички, щоб вогонь горів вище. Люди, що приходять дивитись на Купала, повинні принести з собою теж різний підпал. Кажуть, що в давніші часи всякого, хто приходив з порожніми руками, хлопці били, через те й досі є купальна приказка: «Хто прийде без поліна, той піде без коліна». Поки вогнище палає, дівчата співають пісень, часом зачіпаючи хлопців у тих піснях; тоді хлопці й собі відповідають, часом піснями, а частіше жартами, часом не дуже-то призвої- тими та лагідними. Взагалі увесь час ведеться якесь жартівливе змагання дівчат з хлопцями. Так, напр., від часу до часу хлопці вихоплюють з вогнища віхті соломи з вогнем і кидаються з ними поміж дівчат, тикаючи їх дівчатам в лице й розганяючи дівчат по полю, але дівчата вертаються і знов віддячуються хлопцям насмішливими піснями. Коли козуб згорить до половини і вогонь трохи понижчає, тоді хлопці починають скакати через нього. Потім, коли вогонь почне пригасати, всі розходяться з піснями додому. Вогню купальського не гасять, а лишають його, щоб сам дотлів до останку. В Зв'ягельському повіті хлопці кладуть вогонь, а дівчата вбирають деревце, березку. Вбирають її вінками, биндами і запаленими свічечками. Деревце теє зветься купало. Самі дівчата убираються у великі вінки з різного зілля та квіток і мають при собі ще по вінку. Вони водять коло біля деревця і співають, хлопці тим часом скачуть через вогонь. Часом хлопці пориваються вхопити деревце, тоді дівчата боронять його і співають на хлопців різні прикрі пісні. Врешті хлопці хапають деревце і палять його, або кидають у річку, а дівчат, що пробують оборонити своє «купало», самих не раз «купають» у тій же річці. Одспівавши купала, часом дівчата ворожать на вінках. Дівчина пускає на воді два вінки, один загадує на себе, а другий. —35—
на якого хлопця: коли вони зійдуться докупи на воді, то значить дівчина буде в парі з своїм хлопцем. Або так: дівчина тичкою спускає свій вінок на дно річки; коли він спливе на верх, то дівчина піде заміж у той рік» *. А ось ще один опис справляння Купала, зроблений у Ніжинському повіті на Чернігівщині відомим фольклористом О. Малинкою майже одночасно з щойно згаданим: «...24 червня дівчата збирають квіти: волошки, барвінок, кукіль, красолі, жоржину та ін. Із цих квітів в'ють гірлянди; потім беруть палку 1 — 172 аршини, що внизу має рогулю, до неї з протилежного верхнього кінця прив'язують навхрест другу палку меншого розміру і обмотують палки гірляндами квітів. Виходить, таким чином, щось схоже на фігуру людини, яка стоїть із розведеними ногами й руками; на доповнення подібності пов'язують їй на голову хустку, а на шию вдягають намисто з стрічками. Це опудало зветься «Іваном». В селі іноді роблять кілька «Іванів». Після обіду Іван ставиться де-небудь на плоті чи на воротах; дівчата з піснями скачуть через кропиву, зв'язуючи її у великий пучок, що ставиться посеред вулиці. Ввечері Івана несуть до річки; там його одна з дівчат кидає у воду, і куди попливе Іван, в той бік цій дівчині судилося вийти заміж. Іноді Івана лише купають у воді з піснями і потім його розривають на частини; кожна дівчина бере собі кілька квіток, береже їх «до Петра» і в цей день B9 червня) кидає квіти у воду, бажаючи дізнатися, в яку сторону вона вийде заміж. Поки влаштовують опудало, потім, коли його носять по селу, купають або скачуть через кропиву,— постійно співають пісні» 2. Як бачимо, в різних місцевостях України основні елементи купальської обрядовості, пов'язані з водою і вогнем (в останньому випадку його вже замінила жаляча кропива), на* були деякого місцевого колориту. Елементами обряду є збирання палива по селу, про яке згадує Леся Українка, і цілоденні гулянки дівчат з піснями по вулицях в чеканні вечора і купальської півночі, і, в деяких місцевостях, качання по дорозі запаленого колеса, і звичай класти на грядки в город гілки від верби (Купала) та вінків, щоб був добрий урожай, і багато подібних звичаїв. Первісна суть купальського обряду ще далеко не розкрита наукою. З легкої руки вчених міфологічної школи поширилося визначення Купала як свята на честь повороту сонця «Житє і слово», т. І, Львів, 1894, стор. 276—277. «Зтнографическое обозрение», кн. 37, Москва, 1898, стор. 128—129. —36—
з літа на зиму (від цього не вбереглися навіть деякі сучасні авториI. На надуманість і штучність цього погляду не раз вказували пізніші дослідники. Справді, як могла виникнути в язичника думка про завмирання природи і поворот до зими в час її найбільшого життєвого буяння, коли вона розквітає й наливається, коли сонце грає й танцює, коли за народним віруванням розцвітає навіть папоротник? Якраз навпаки, вславлення перемоги життя, вшанування життєдайних сил природи — сонця й води — були від найдавніших часів змістом цього свята середини літа. О. О. Потебня купальські вогні пов'язував з образом сонця, з небесним вогнем, що має силу давати врожай, звільняти людину від злих сил — хвороби, смерті і т. пА Купальськими урочистостями та іграми наші предки виражали своє захоплення і радість з приводу повної перемоги сонця, тепла, краси і благодаті в природі. Саме тому, як зазначав О. Веселовський, Купало було також і общинно-родовим святом, яке ознаменовувалось одруженнями та прийняттям до роду. Найімовірніше, виходячи з цього змісту обряду, пояснювати і його назву «Купало». Вона могла постати на основі головних атрибутів свята,— або як характерне для народної поезії уособлення скакання через вогонь, що означало очищення («купить»), набирання в себе сонячної сили, або як поєднання («купа»), що відбивало магічне й символізуюче прагнення до плодороддя, або ж як очищення водою — купанням. Деякі дослідники бачили в іменах Купало, Марена відгомін дохристиянських міфів, вважали їх іменами язичницьких божеств. Проте цей погляд не дістав обгрунтування- зокрема, „ стародавні письменники і літописці ніде не згадують Купала чи Марени серед язичницьких богів. Набагато імовірнішою є точка зору О. О. Потебні, який пов'язував купальські вогні з язичницьким жертвоприношенням. Купальські пісні дуже мало відобразили зміст обряду. В них зустрічаємо лише мотиви купання і втоплення обрядового опудала — Купала, Кострубонька або Марени. Ці пісні, без сумніву, належать до найдавніших у даному циклі; вони тісно пов'язані з обрядом очищення, як провідним у купальському святкуванні. Такими ж є й мотиви ворожіння на вінках, пускання їх на воду, що, на думку деяких дослідників, несе в 1 Пор. «Українська народна поетична творчість», т. І, К., 1958, стор. 260 (автор підрозділу В. Бобкова). 2 Див. А. А. Потебня, О купальских огнях и сродньїх с ними представленнях, М., 1867. — ?7~
собі відгомін первісних ігрищ і умикання (викрадення) дівчат біля води. Рештки язичництва вчуваються і в магічній символіці пісні про втоплену дівчину, краса якої проявляється і живе у оточуючій природі, пісні про брата, що хоче зарубати сестру, з тіла якої виростуть три зіллячка — васильки, барвінок і любисток, тощо. Своєрідно відображає язичницькі традиції неупорядкованого парування під час Купала пісня про Івана та Мар'ю, сестру і брата, що стали подружжям. Як пізніше нашарування купальських пісенних мотивів, вона виступає проти старих етичних норм, картаючи з позицій новішої моралі еротичні крайності купальського святкування. Крізь це заперечення можна вловити одну з характерних рис язичницької обрядовості. Картини перетворення людини в дерева, квіти, зілля і т. п., що їх знаходимо в окремих купальських піснях, є відгомоном язичницького антропоморфічного ставлення до природи. Як і купальські замовляння та ворожіння, вони засвідчують важливе значення магічного елемента в купальській обрядовості язичницької доби. Наші давні предки особливо сподівалися допомоги природи в пору її найбуйнішого розквіту. Це стародавнє світосприймання і внесло в пісенність той елемент, що в нові часи надав деяким пісням так званого баладного характеру. Безпосередньо з купальськими іграми пов'язані пісні-звер- тання до Купала («Купайло, Купайло! Де ти зимувало?») або до святого Яна, щоб «запалив собітойку» (тут уже бачимо вплив церкви), пісні про плетіння вінків та ворожіння з ними, пісні-замовляння проти відьом і «нечистої сили», що за повір'ями є надзвичайно небезпечними та шкідливими в купальську ніч. В тісному зв'язку з обрядом стоять і пісні-запро- шення до молодиць вийти на вулицю та запалити купайлицю. «Купальські пісні,— відзначав X. Ящуржинський,— співаються особливим, своєрідним наспівом, одноманітним, протяжним і, якщо можна так висловитись, архаїчним. В цьому співі так і чуються грецькі пісні навколо жертовників. Обрядовість, що здійснюється на святі Купайла, ще до деякої міри зберігає міфічне забарвлення, зате пісні, принаймні ті, що співаються тепер, рішуче не витлумачують обрядовості, як це буває в інших випадках. Більшість купальських пісень нагадують весільні» 1. Справді, головним, найбільш бурхливим і мальовничим струменем купальських пісень є пісні про кохання, сватання, подружнє життя та жартівливі пісні. Всі вони пов'язані з Ку- 1 «Киевская старина», кн. XXXI, 1890, стор. 327. —38—
палом лише тим, що їх співають дівчата в день цього свята, переважно під час хороводу навколо Марени чи Купала. За своїм змістом та мотивами вони органічно зливаються з веснянками та петрівочними піснями і є їх продовженням. Барвиста, квітуча літня природа глибоко вражала закохані серця творців і співачок пісень, і вони прагнули вилити свої враження та радісні душевні зворушення в таких же багатих і щедрих барвах. Не дивно, що купальські ліричні пісні відзначаються винятковою красою картин — психологічних парале- лізмів та багатством художніх образів і щирою ніжністю почуття. Оспівують вони окремих дівчат чи хлопців, чиї імена, як правило, називаються в пісні, говорять про певну пару закоханих чи вихваляють дівочу красу,— завжди ці теми супроводяться красивими психологічно спорідненими картинами з життя природи, що виступають в порівняннях, паралелізмах, мальовничих приспівах тощо. Особливо частими образами в них є ясний місяць, сяючі зорі, граюче сонце, полум'я, шаріюча вишня, червона рожа, зріюче жито, червоні ягоди і т. д.— всі вони сповнені яскравих літніх кольорів зорового сприйняття, ніби освітлені літнім сонцем, купальськими вогнями і символізують полум'яність почуттів закоханих («Посію я рожу», «Ой шаріла вишенька, шаріла», «Та зоряла зіронька, зоряла» і т. п.). Домінуюча в купальських піснях тема кохання розробляється, як і в петрівочних, з глибокою силою почуття, відвер- * тим освідченням в любові до конкретної особи, з ніжністю і пристрастю. Пісня ставить милого вище батька й сестер та братів («Рожа»), заявляє про бажання дівчини віддати йому руку, висловлює захоплення парубочою та дівочою красою. Дівчина не соромиться признатися піснею в своїй гарячій любові: Люблю медочок, Бо солоденький, Люблю Іванка, Бо молоденький. У нього носочок, Як огірочок; Його брівочки, Як шнурочки; Його борідка золотенькая, Його Марійка молоденькая. Тема сватання, виражена образами дарування віночків, купування гостинців, перснів та подарунків, вишивання сорочки і т. п., в купальських піснях розробляється широко і щедро. В ній звучать і розмови з матір'ю про жениха, і мрії жати пшеницю разом з милим, і турботи про те, що «ще й рушнич- —39—
ків не напряла, а Василеві слово дала», і недвозначні натяки про «біленьку постілоньку», і відверті запитання: Ой в городі вишня, Чому не черешня? Ой ти мене любиш — Чому не беремся? Всім своїм змістом і образною системою купальські пісні закликають молодь брати шлюби. В зв'язку з цим, як і у веснянках, в них часто зустрічаємо контрастні картини з родинно-побутової сфери: протиставлення дівчини, до якої важко свататись та з якою легко жити,— вдовиці, з якою легко брати шлюб і важко жити; протиставлення милого і нелюба, рідної матері і свекрухи; життя дівчини у батьків і життя в родин ні чоловіка тощо. В купальських піснях, як в жодному іншому циклі (крім окремої групи сороміцьких весільних пісень), наявна деяка кількість поетичних творів еротичного характеру. Як уже згадувалось, вони є відгуком магічної мети купальського обряду — сприяти плодороддю в навколишньому житті. Значну групу купальської пісенності складають жартівливі та сатиричні пісні, що якнайкраще виражають бадьорий і життєрадісний колорит свята. В цих коротеньких піснях, співаних переважно при розкладанні купальського вогню та перестрибуванні через нього, дівчата висміюють хлопців, а також глузують з окремих пар, картають неробітних дівчат, хвалькуватих хлопців і т. д. Часом ці пісні вражають досить дошкульно, адже співаки конкретно називають імена об'єктів насміху і вміють сміливо користуватися влучними гіперболами при змалюванні підмічених вад окремих осіб. В купальних піснях, що дійшли до наших днів, обрядове і звичаєве вже стерте часом. Єдине, що недоторкано збереглося в них,— це поетична атмосфера свята середини літа, сповнена бадьорим колективним настроєм, життєрадісна, приваблива, з елементами драматичного і таємничого. Не дивно, що вона притягала до себе багатьох художників слова. На початку 30-х років XIX ст. славнозвісний М. Гоголь пише свій «Вечір проти Івана Купала», тоді ж М. Маркевич у збірці «Укра- инские мелодии» в дещо романтичному дусі описує звичай Купала, згодом Я. Головацький у вірші «Два віночки» використовує купальську пісенність. В 1840 р. Стецько Ш[ереперя] видає в Харкові «Купала на Йвана» — «малороссийскую оперу в трех действиях, в которой обрядьі Купала и свадьбьі, как водится у малороссиян, представленьї в подлинном их виде с национальньїми песнями». Багато творів на матеріалі купаль- —40—
ської обрядовості приносить друга половина XIX ст., серед яких варто згадати два вірші в збірці «Ужинок рідного поля» A857), очевидно, написані самим упорядником альманаху М. Куцим, пісню А. Вахнянина «Гей, на Івана, гей, на Купала», Драму М. Старицького «Ніч під Івана Купала», сцени А. Шабельської (О. Толочинової) «Під Івана Купала», вірші на цю тему Я. Щоголева, У. Кравченко та ряду інших поетів. * * * Окрему специфічну ланку в річному календарному колі обрядової народної поезії становлять жнивні пісні. Найпомітнішою їх рисою є безпосередній зв'язок з працею, з трудовою діяльністю хліборобів у тяжку, але найрадіснішу і най- врочйстішу її пору — пору збирання врожаю. Зміст жнивного обрядового пісенного циклу — похвала ниві, хлібові, врожаю і трудівникам — такий же давній, як і землеробство. Про стародавнє походження цієї поезії землеробської праці красномовно говорить її глибока спорідненість у різних слов'янських народів *. Українська жнивна пісенність є лише однією із рясних галузок, що розрослися від старовинного спільнослов'янського кореня. Ці пісні за змістом, часом виконання і характером звичаю, який ними супроводиться, можна розділити на три групи: зажнивні — співані на початку роботи, жнивні — під час збирання на ниві, і обжинкові (або зажинкові), що співалися при закінченні праці, дожинанні останніх снопів, при вбиранні «бороди» і звиванні вінка, по дорозі до двору господаря, перед обійстям, на подвір'ї і в хаті за столом під час пригощання. Зажнивні пісні в деяких місцевостях України починалися похвалою першому нажатому на ниві снопу. Піднісши його вгору, одна із жниць звертанням-речитативом до цього снопа («воєводи») бажала радісних і спорих жнив, ніби наворожуючи багаті їх наслідки. Починаючи з цього обряду, мотив величання золотої ниви і її трудівників проходить через усю жниварську пісенність. В зажнивних піснях він освітлений піднесеним почуттям хліборобської гордості і хвилювання, теплим ставленням до врожаю, незважаючи на те, що часто- густо доводиться збирати хліб на чужому полі. Своєрідний 1 Див. про це: К. Копержинський, Обряди збору врожаю у слов'янських народів у найдавнішу добу, журн. «Первісне громадянство», в. 1-2, К., 1926, стор. 36—75; К. Копержинський, Обжинки, Одеса, 1926; Д Зеленій, «Спасова борода» — східнослов'янський хліборобський обряд жниварський, «Етнографічний вісник», к«. 8, Львів, 1929. —41—
вислів знаходить він і в домінуючому в цих піснях «обспіву- ванні» господаря і господині, яких називали «пан» і «пані». Ці слова мають тут не соціальний, а величальний зміст («паном» є і бідний господар, і сусід, у якого толока, і т. ін.). їх вихваляють за лагідне ставлення до женців, добрий обід, вчасний полудник чи ранню вечерю (тоді в піснях «пані пишна, ук у саду вишня», а «пан — соловейко», бо «пускає раненько»), або ж добродушне, але гостре кепкування з них за те, що погано обходяться з женцями, шкодують горілки до обіду й вечері, допізна держать у полі і т. п. Тут уже пані виступає в піснях череватою і нечепурною, а пан — товстим, скупим і т. д. Часто підкреслюється скупість багатих господарів і щедрість бідних. Ця соціальна оцінка набирає особливої гостроти в тих зажнивних піснях, що відобразили кріпосницький лад на селі. На загальному лагідному і світлому фоні пісень цього циклу вони звучать як гнівний протест змучених панською роботою трудівників, як прокльон панам та їх лакиам-нагля- дачам: Атамане-упирю, Запряжи нам кобилу; Атамане-відьмо, Додому поїдьмо! Ой час і пора Уже до двора. В іншій пісні: Од куреня до куреня котилася кухва — Щоб нашому пригіншому голова опухла. Од куреня до куреня ряба жаба лізла — Щоб нашому пригіншому голова облізла. Од куреня до куреня доріженька проста — Щоб нашого пригіншого напала короста! Або ще й так: Бодай пану в дворі страшно, Як нам в полі сонце зашло. Бодай пана громи вбили, Як ми ручки потомили. Мотиви втоми женців від важкої праці і спеки в довгі літні дні — невід'ємні складники змісту зажнивних та жнивних пісень. Але ж яким чистим теплим золотом високої поезії вміє народ виспівати ці свої почуття! Здається, він купає їх у золотому промінні заходячого літнього сонця, образ якого незмінно виступає при передачі цих почуттів у піснях. До нього звертаються творці і співачки або ж для створення реалістичного лаконічного малюнка надвечір'я («Да вже сонце кружком, кружком, нам додому лужком, лужком»), або ж щоб ви- —42—
словити цілу гаму бажань та емоцій трудівників. Тут — і докір зморених жниць («Сонечко, чи було ти в бога в наймах, чи думаєш ти об мені, що так раненько сходиш, а пізненько заходиш?»), і благання до сонця швидше сідати («Боже, поможи, сонечко, біжи, а ти, вечерок, напни холодок»), і сподівання на скорий відпочинок, на хвилини вечірніх зустрічей («А вже сонце над дубком, нам додому холодком», «Закотилось сонечко за зелений бір, ми підем вечеряти у багатий двір», «Закотилось сонечко за сад-виноград, цілуйтеся, милуйтеся, ой хто кому рад» і т. п.). Дещо вужчим руслом пливуть у жнивних піснях родинно- побутові та жартівливі теми. Перші звичайно присвячені почуттям кохання і дівочим роздумам про заміжжя, другі — зачіпають тих жниць, що «позаду лізуть», що бережуть від загару свій «біленький видок», та, як уже згадувалось, щедро іронізують над скупими і непривітними господарями. Художнє втілення всіх згаданих тем і мотивів, картин і почуттів у жнивних піснях відзначається винятковою простотою та реалістичністю (що підсилюється ще й введеними в пісню конкретними іменами господарів тощо), а також надзвичайною щирістю, м'якістю й ніжністю емоційного колориту, в який час від часу вплітаються й нотки суму. Вони ніби дихають теплотою літніх зоряних вечорів, ароматом поля, достиглих і свіжозжатих хлібів. Ці м'які, ласкаві тони в коротеньких за обсягом, простих за мелодією і змістом, пересипаних жартами жнивних піснях досягаються досить економними художніми засобами, передусім системою постійних епітетів, в більшості характерних саме для цього виду народної поезії (жниці молодії, серпи золотії, крас- н а нивка, густе житенько, часті копоньки і под.), та широким розливом пестливої, зменшувальної лексики, що надає пісням теплоти ї ніжності, часом радісної, часом журливої. Наскільки вирішальна ця лексика в створенні емоційного колориту, може засвідчити хоч би така жнивна пісня, де лише один іменник «сон» не виступає у зменшеній формі (очевидно, через те, що вона йому невластива): Уже с о н є ч к о закотилося, Нам додомоньку захотілося. Закотилося та за г о р о н ь к у, Та надходить сон на головоньку. Треба ж спати нам та всю ніченьку, Йдем рано жати та пшениченьку, В цьому ж художньому та емоційному ключі звучить і найбільша група жнивних пісень — обжинкові. В них відчувається ще більше урочистості, гордості і радості від заверше- —43—
ної праці, задоволення плодами поля. Мотиви втоми відходять тут на другий план, і натомість широко відображаються надії на близький відпочинок, на достаток, на веселі забави після важкої роботи. Тематичне і кількісне багатство обжинкових пісень обумовлене в значній мірі самими обрядами обжинок, поетична краса яких сприяла їх довгому збереженню народом. Першим серед обрядів при дожинанні лану було так зване завивання «бороди», або «кози». «Борода» — це залишений невижатим на лані кущик жита або пшениці, який обполювали, обжинали і обв'язували стрічкою. Зерно з колосків витрушували на ниву. Крім зерна, в «бороду», між стеблин, клали хліб і ставили воду. В глибоку давнину цей обряд був зв'язаний з вірою в духа родючої ниви — покровителя статку і плодороддя; обряд відображав поклоніння і принесення жертви цьому духові та мав на меті викликати урожайність на ниві, тобто був своєрідною магічною емблемою її плодороддя. Коли ж це первісне язичницьке значення «бороди» втратилось, вона (а в деяких місцевостях східної України — останній снопик з ниви, що ставився в хаті на покуті) ще довго залишалась своєрідним символом врожаю і добробуту. Дожинання лану (завивання «бороди») супроводилося піснями, які спонукали женців швидше закінчувати лан («До кінця, женчики, до кінця, підемо додому за сонця») та йти на почастунок («Нуте, нуте, до межі, варенички у діжі»). Пісні вславляли ниву і трудівників, величали господаря і господиню: Ми-то женчики, ми-то, Пожали всейко жито, А другії ліниві,— Стоїть жито на ниві. Постійним образом цих пісень є перепілка, яка не має де сховатися з дітьми. З сердечним співчуттям змальовують її обжинкові пісні: Перепілонько біла, Де ж ти будеш сиділа? Нема жита, ні пшениці На господаревій нивці. Перепілонько мала, Де ж ся будеш ховала? Ми жито вже пожали І снопи поскладали. Зворушливими образами бездомної перепілки, здивованих лісів («Дивувалися ліси, де поділися вівси?»), протиставленням поля, що «заспівало стоя», і поля, що «задрімало (заржа- —44—
віло) стоя», жниць молодих і жниць кривих, серпів золотих і серпів луб'яних, образами дзвенячих стодол та усіяної копами, як небо зірками, ниви і т. п. народна фантазія звеличила в обжинкових піснях працю, оповила поезією радісний момент дожинання врожаю. Чимало з цих пісень підносило і обжинкову «бороду», яка теж символізувала закінчення жнив. Краса її гідна подиву: Сидить ведмідь на копі, Дивується бороді: — Ой диво мені Об тій бороді! Ой чия ж то борода Чорним шовком увита? Чорним шовком увита, Сріблом-злотом улита. Так співали на батьківщині Олександра Довженка — в Сосниці на Чернігівщині, де багато лісів. Там же, де їх не було, дивувався бороді ворон, півень або голуб. В піснях про бороду, як і в інших жнивних та обжинкових піснях, застосовувався той же прийом протиставлення «бороди» на ниві свого господаря, де вона «сріблом-злотом улита», «бороді» на ниві сусіда, яка «мачулами увита, а смолою улита». Імена обох господарів зручно вставлялись в пісенні рядки, і з ниви на ниву неслись пісенні компліменти своїм хазяям і на- сміхи над їх сусідами. Другим яскравим обрядовим моментом дожинок був вінок із жита чи пшениці. Його сплітали дівчата, закінчивши ниву, вдягали на голову найкращій жниці — «княгині» і так ішли до села. Вінок з колосків, уквітчаний польовими квітами та кетягами червоної калини, символізував радість закінчення праці і добрий урожай. Всі ці дії супроводились співом обжинкових пісень, в яких серед згадуваних мотивів особливо виділявся мотив величання зажнивного вінка, що виступав у піснях в персоніфікованому динамічному образі: Котився віночок по полю, Просився женчиків додому: — Візьміть мене, женчики, з собою Та занесіть мене до господаря в стодолу, Бо я вже в чистім полі набувся, Буйного вітречку начувся, Од ясного сонечка нагрівся, А дрібного дощику напився; Нехай же я у стодолі одпочину, Поки вивезуть знову на ниву. —45—
У величальні пісні про вінок, господарів і женців мальовничо впліталися ліричні пісні, що їх по дорозі до двору господаря щедро розспівували дівчата. Час від часу тут звучали і соціальні мотиви: З ниви, віночку, з ниви, Бо ми юж ледве живі, Бо сьмо ся змордовали — Нивойки дожинали. Третім обрядовим моментом обжинок було вручення вінка господареві. Коли женці приходили з вінком додому, вони співали обжинкові пісні перед двором і в дворі, вихваляючи женців, ниву та господарів і закликаючи господаря вийти та викупити вінок. Для змалювання вінка співаки не шкодували урочисто піднесених образів, звеличуючих епітетів і порівнянь: Ой прочини, наш паночку, ворота, Несем тобі віночка з золота, Ой прочини, наш паночку, нові брами, Несем тобі віночка з перлами. Ой прочини, наш паночку, оконце, Несем тобі віночка, як сонце. Ой прочини, наш паночку, кватирку, Несем тобі віночка, як зірку. Ой прочини, наш паночку, новий двір, Несем тобі віночка на розвід. Багато з обжинкових пісень схиляють господаря добре заплатити за вінок, спорядити багатий почастунок женцям, закликають його вийти з хати разом з дружиною і дітьми приймати вінок (за народним звичаєм господар весь час повинен сидіти в хаті). Коли ж він з'являється перед женцями, «княгиня» передає йому вінка з побажанням: Принесли ми полон З усіх сторон. Дав пан біг пожати, Дай, боже, повозити З поля до обори, З обори до стодоли, З стодоли до комори, З комори на ниву — У щаслив^ годину. У деяких місцевостях Лівобережжя замість вінка плели хрест із колосків. Це — один із елементів впливу християнської церкви на народний обряд. За старовинним же звичаєм —46—
в перший день озимого сіву вінок з хлібом та сіллю виносили на поле і, вим'явши зерно з його колосків, розсівали по ріллі, підготовленій під озимину. Після вручення вінка господареві відбувалося частування женців, з музикою і танцями, яке особливо щедрим було в тих селах, де під час жнив був звичай збирати толоку. За столом у хаті женці продовжували співати обжинкові пісні, похваляючи в них господаря та господиню. Саме величанням в давнину прагнули прикликати статок і багатство у господарство. Змальовуючи господаря молодим, на вороному коні, господиню веселою і пишною, з ключами в руках, їх двір — новим, з золотими воротами, з повними стодолами, а поле — усіяним копами, як небо зірками, ці пісні мали магічною силою слова вплинути на дійсність, спрямувати її саме по бажаному руслу. В цьому відношенні обжинкові пісні перегукуються з колядками та весільними піснями. Особливий зв'язок мають вони, як зазначив Ф. Колесса, з весільними «не тільки деякими спільними мотивами, але й формою вірша (найчастіше 7-складового без сталої цезури, також 11-скл.— 4+4+3) і 13-скл.— D+4+5) та мелодіями: це т. зв. «ладкан- ня» з досить вільною текстовою будовою. Також плетення обжинкового вінка й несення його «княгинею» й «дружками» живо нагадує весілля. Усе це дозволяє здогадуватися, що «обжинки» розвинулися під сильним впливом весільного обряду, без порівняння багатішого і більше живучого, та що обжинкові пісні складалися на зразок весільних (А. А. Потеб ня, Обьяснения малорусских и сродньїх народних песен, т. II, Варшава, 1887, стор. 164 — 172)» 1. В свою чергу жниварські пісні вплинули на інші хліборобські пісні, зокрема косарські та гребовицькі (громаділь- ницькі). Деякі з них («Ой чиї то косарі», «Ой ходили косарі», «Наш паночку молодий, за покоси заведи», «Уже сонце на копиці», «Ой чиї се гребці», «Наші гребці як гребці», «Скриплять ворітечка», «Уже сонце на причілку», «Чиняй, пане, ворота» та інші) — це рідні сестри жниварських пісень. І своїм змістом, і художньою системою, і ритмікою вони органічно споріднені. Це і дає право включати косарські та гребовицькі пісні в даний цикл пісенності, хоч вони й не супроводять якогось специфічного звичаю чи обряду при збиранні сіна. Поетизація жниварської праці в українській народній поезії настільки багата, що захопила в свій потік і чимало зразків позаобрядової лірики, зокрема родинно-побутових пі- 1 Ф. Колесса, Українська усна словесність, Львів, 1938, стор. 56. —47—
сень. Ці пісні часом дуже яскраво відображають атмосферу жнив, сам процес збирання ярини чи озимини, інтимні почуття жниць і яскраво доповнюють жнивну поезію. Народна поезія, приурочена до жнив, також зробила деякий вплив на українську літературу, зокрема підказала назви окремих альманахів. Так, обжинкові пісні і звичаї спонукали О. Корсуна назвати свій альманах «Снопом»; вони ж наштовхнули І. Головацького на створення альманаху «Вінок русинам на обжинки» (І частина — Відень, 1846; II частина— Відень, 1847), епіграфом до якого взято слова з обжинкової пісні «Ой чиє ж то поле зажовтіло стоя?». Споріднена з цими альманахами є і назва збірки «Ужинок рідного поля» (Москва, 1857) та назви деяких пізніших видань. Чудову картину обжинок ввів Т. Шевченко в свою повість «Наймичка». А. Краснокутський свою збірку також назвав «Обжинки». Календарно-обрядова пісня — винятково рясна та художньо своєрідна галузь народної пісенності. Протягом віків вона виробила свої поетичні форми, свій стиль. Вище вже говорилося про художні якості, властиві різним жанрам весняної та літньої поезії трудового року. Та є в них і спільні поетичні та мовностилістичні прийоми. Передусім в обрядовій ліриці вірш дуже еластичний, він стягується і розтягується, в залежності від потреби співаків, які люблять називати в контексті прізвища, імена, села і т. п. Проте цей елемент імпровізації не порушує усталеності основного тексту. В творах цих жанрів часто немає рими, яку в багатьох випадках заміняє повтор цілого рядка, кінцевого слова («А ми просо сіяли, сіяли»), асонанси («Ой їхало пахоля, па- холя, із Львова до Кракова, Кракова») тощо. Незважаючи на гнучкість ритмомелодики всередині однієї й тієї ж пісні, основи текстів добре затримуються в пам'яті поколінь, а варіантність обумовлюється появою все нових і нових деталей. Своєрідністю художньої палітри обрядово-календарної поезії є багата символіка із сфери природи, надзвичайно щедрий живопис словом (образами зорового сприйняття). Широко використовуються паралелізми і контрасти в зображенні людей, їх почуттів і суспільних відносин тощо. В сатиричних творах, як правило, цю функцію виконує народне порівняння. Важливою рисою пісень цього циклу є щирість, безпосередність і в той же час піднесеність зображення над рівнем дійсності. В пісні дійсність виглядає чистішою, привабливішою, яскравішою. В цьому виявився вічний потяг людини до —48—
краси, до вдосконалення себе й навколишнього оточення. Ця піднесеність і романтичність досягається за допомогокз комплексу художніх засобів. Одним з них є щедре вживання пестливої і зменшувальної лексики. Ой ти, рогуленько, Будь собі малесенька, Вставай ранесенько, Вмивайся білесенько... Оцей по-дитячому свіжий, ніжний і захоплений погляд на світ вказує на глибоку давність жанрів календарно-обрядової лірики, яка виникла в «дитячий вік» суспільності. На це ж вказукУгь і такі художні та мовні їх особливості, як посилене відтінення певної якості чи думки за допомогою повторення рядків пісні, приспівів, а також нагромадженням тавтологій словесного і образного порядку: А білії лебеді Та й убілять на воді (сорочку). Тут ознака білий виступає в чотирьох виявах: двічі словом «білий», двічі розуміється як якість об'єкта (лебідь і сорочка уявляються тільки білими). Тавтологія — надзвичайно типова риса мови календарно-обрядової пісенності. Вона дає змогу створити винятково яскраві поетичні образи: «зоряла зірочка, зоряла», «ой чом ти, хмелю, не хмелишся?», «купа- лочка скупалася», «ти, красо, всходь красно», «росте трава ростом», або: Я білилом набілюсь, набілюсь, А красилом накрасюсь, накрасюсь, А чорнилом бровки начорню, начорню... Особливо поширеними є тавтології типу «нічку ночувати», «вечерю вечеряти», «китиці китити», «суди судити», «крамом крамувати», «золотом золотити», «замки замикати», «терньом обтернити», «город городити», «качур качуристий», «вечір вечоріє», «стати-постояти» і т. д. і т. п. Не з меншим успіхом підкреслення і виділення певної думки чи об'єкта досягається й за допомогою асонансного синоніма-прикладки: «травиця-муравиця», «студня-криниця», «птиця-журавлиця», «судить-гудить», «зсушилася-зжурилася», «пташечки-щебеташечки», «ходжу-блуджу», «щеплю-ломлю», «стукотить-грюкотить», «цвіт-калина», «клен-дерево», «мед- горілка», «щука-риба» і т. п. В мові і образній системі наших календарно-обрядових пісень збереглося чимало спільних з іншими слов'янами рис 4—1659 —49—
(образ Дунаю, Ягіл-ягілочки тощо) та лексичних явищ. Очевидно, вони утримані народною піснею і пам'яттю від сивих часів загальнослов'янської спільності. * * * Поетична краса, багатий реалістичний зміст і глибока емоційна наснага української календарно-обрядової поезії є одним з яскравих виявів невмирущого народного поетичного генія. Ця поезія дихає життям трудового народу,* в ній крізь ліричні тони пробивається довга історія численних поколінь, що зафіксували в піснях свої почуття і погляди, свої бажання й мрії. В них б'ється живий пульс народних прагнень до справедливості й краси, щастя й добробуту. І тому календарно-обрядова поезія, як один з відшліфованих віками скарбів національної культури, залишається не лише цінним художньо-пізнавальним джерелом, але й живою зеленою гілкою сучасної пісенності українського народу. ОЛЕКСІЙ ДЕЙ
ЕСНЯНКИ ТА ГАЇВКИ
ХОРОВОДИ З ІГРАМИ І ТАНЦЯМИ ПРОСО А Ставши В:два:ряди, лицем одна до одної, дівчата по черзі співають, кланяючись: . 1-й ряд: Ой ми в поле виїдем, виїдем, Ой ми з Ладом виїдем, виїдем. 2-й ряд: А ми нивку виорем, виорем, ' Ой ми з Ладом виорем, виорем *. 1-й ряд: А ми проса насієм, насієм. 2-й ряд: А ми коні пустимо, пустимо. 1-й ряд: А ми коні займемо, займемо. 2-й ряд: А ми коні викупим, викупим. 1-й ряд: Ми на купчу не глянем, не глянем. 2-й ряд: Ми сто рублів кладемо, кладемо. 1-й ряд: На сто рублів не глянем, це глянем. 2-й ряд: Ми бабусю додамо, додамо. 1-й ряд: Ми бабусі не хочем, не хочем. 2-й ряд: Ми дівочку додамо, додамо. 1-й ряд: За дівочку ні слова, ні слова. 2-й ряд: Бувай, дівка, здорова, здорова? При цьому одна дівчина переходить в гсерший ряд, в якому говорять: їдьте, поїдьте до нас! А ті відповідають теж говором: Нема короля дома, Поїхав по дрова, Пиво варити, в «Ой ми з Ладом» з останніми словами рядка співається на протязі всієї гри. —53-
Сина женити, Дочку давати, Нас на весілля звати! Б — А ми просо сіяли, сіяли, Ой Див, Ладо, сіяли, сіяли. — А ми просо витопчем, витопчем, Ой Див, Ладо, витопчем, витопчем г. — Та як же ви витопчете, витопчете? — А ми коні випустим, випустим. — *А ми коні злапаєм, злапаєм. — Та чим же вам лапати, лапати? — Ой шовковим неводом, неводом. — А ми коні викупим, викупим. — А за що вам викупляти, викупляти? — А ми дамо сто срібних, сто срібних» — Не возьмемо й тисячі, тисячі, — А ми дамо дівчину, дівчину. — А дівчину возьмемо, возьмемо, Ой Див, Ладо, возьмемо, возьмемо. В — Ой ми поле виорем, виорем. Долею-ладом виорем, виорем. А ми проса насієм, насієм. — А ми кіньми випасем, випасем. — А ми коні займемо, займемо. — А ми коні викупим,викупим. — А ми плати не схочем, не схочем. — А ми дамо тисячу, тисячу. — А ми тисячі не приймем, не приймем. — А ми дамо хлопчика, хлопчика. — А ми хлопчика не приймем, не приймем. — А ми дамо бабочку, бабочку, — А ми бабочки не приймем, не приймем. — А ми дамо дівочку, дівочку. — Ой ми дівочку приймемо, приймемо, Ми її в наряди знарядимо, знарядимо, У колясочку посадимо, посадимо, Долею-ладом посадимо, посадимо! * Див. попередню примітку. —54—
мости (Ворітця) А По одному боці стають дві дівчини по?уч, а напроти них — ряд дівчат, що держаться руками за плечі. Починають співати: — Пустіте нас, пустіте нас до гір воювати! — Не впустимо, не впустимо, мости поломите. — Хоть ми мости поломимо, Ой, то ми вам заплатимо Самими талярами, самими талярами. — Не хочемо, не хочемо вашої заплати, Не впустимо, не впустимо до гір воювати. — Пустіте нас, пустіте нас до гір воювати! — Не впустимо, не впустимо, мости поломите. — Хоть ми мости поломимо, Ой, то ми вам заплатимо Самими сороківцями, самими сороківцями. — Не хочемо, не хочемо вашої заплати, Не впустимо, не впустимо до гір воювати. — Пустіте нас, пустіте нас до гір воювати! — Не впустимо, не впустимо, мости поломите. — Хоть ми мости поломимо, Ой, то ми вам заплатимо Самими рублями, самими рублями. — Не хочемо, не хочемо вашої заплати. Не впустимо, не впустимо до гір воювати. — Пустіте нас, пустіте нас до гір воювати! — Не впустимо, не впустимо, мости поломите. — Хоть ми мости поломимо, Собі дівоньку возьмемо, Хоч би найскрутнішу. І, вхопивши одну дівчину, перетягають її силоміць на свій бік. Так повторюється доти, доки «дві» дівчини не перетягнуть на свій бік усіх дівчат. —55—
Б Хлопці і дівчата стають у коло, Всі, крім двох, держаться за руки. Половина кола починає співати: Перша половина: Пустіте нас, пустіте нас Війну війнувати. Друга половина: Не' пустимо, не пустимо Мости поламати. Перша половина: Аж ми мости поломимо, Калинові накладемо, Та й пінязів надаємо, Пріч собі йдемо. Друга половина: А нас сесі не ломіте, Калинові не кладіте, Та й пінязів не давайте, Пріч собі йдемо. Проспівавши це, передня дівчина з правого боку веде весь ряд попід руку останньої пари і йде зовні кола, а потім направляє коло і веде на інше місце, де знову повторюється все з початку. В — А чиї то воротонька До нашого городонька? — То нашого пана кріля, Що поїхав на Поділля. — І ми за ним поїдемо, А дитятко зоставимо. — А дитятка нам не треба, Повертайтеся до себе. — Пустіте нас, пустіте нас • За вирвую воду, за вирвую воду! — А ми бо вас не пустимо: Мости ся нам попсували На гірськім Дунаю, на гірськім Дунаю. — А ми мости поправимо І дитятко зоставимо, Таки поїдемо, таки поїдемо! ОГОРОДОНЬКО ¦— Пустіть мене й а в огородонько, Бо вже татари недалеченько. —56—
— Не пустим тебе й а в огородонько, Поки не назвеш рідним батеньком! — Волять же мене татари взяти, Ніж я маю батеньком звати. — Не пустим тебе й а в огородонько, Поки не назвеш рідной матінкой. — Волять, же мене татари взяти, Ніж я маю матінкой звати. -т- Не пустим тебе й а в огородонько, Поки не назвеш рідним братеньком. —.. Волять же мене татари взяти, Ніж я маю братиком звати, — Не пустим тебе й а в огородонько, Поки не назвеш рідной сестронькой. — Волять же мене татари взяти, Ніж я маю сестронькой звати. — Не пустим тебе й а в огородонько, Поки не назвеш миленьким. — Волю ж я миленьким звати, Ніж мене мають татари взяти. КОРОЛЬ Дві дівчини піднімають руки вгору, роблять «ворота». Інші дівчата, побравшись за руки, проходять попід тими ворітьми, одна за одною. Останню дівчину не пускають, загороджуючи їй шлях руками. Ті, що пройшли ворота, співають: — Королі, королі, Пустіть на вой воювать. — Не пустим, не пустим Мости поламать. — А ми мости помостимо, Попід гряззю положимо Та й підем гулять. — Чом не йдеш, чом не йдеш, чом не йдеш? — Боюся, боюся, боюся. — Кого ж ти, кого ж ти боїшся? — Короля, короля, короля. — А короля нема дома. — Король іде, земля гуде. — Одчиняй ворота, —57—
Не суши живота, По крутую гору, По сирую землю. Стій, земле! — Одчиняю ворота По самую вириню. Чом не йдеш, чом не йдеш? — Боюся, боюся. — Ой і чого ж ти боїшся? — Короля, короля. — Нема короля дома, Ані королихи, Ані сина Павла, Ні дочері Ганни. — Де ж вони, де ж вони? — Поїхали торгом, Торгом торгувати, Солі купувати, Брата женити, Сестру давати. — Ось ми йдем, Ось ми йдем! ЦАРЕНКО А Декілька дівчат стають в ряд, взявшись за руки. Перед ними стають окремо дві дівчини. Кланяючись одні одним, співають по черзі. Дві дівчини дають першу пропозицію, а ряд-хор їм відповідає: — Царівно, мостіте мости, Ладо моє, мостіте мости. — Царенку, вже й помостили, Ладо моє, вже й помостили !. — Царівно, ми ваші гості. — Царенку, за чим ви гості? — Царівно, за дівчиною. — Царенку, за которою? ¦— Царівно, за старшенькою. — Царенку, старшенька крива. 1 «Ладо моє» з останніми словами кожного рядка співається на протязі всієї гри. —58—
— Царівно, так ми й підемо, — Царенку, так вернітеся. — Царівно, мостіте мости. — Царенку, вже й помостили. — Царівно, ми ваші гості. — Царенку, за чим ви гості? — Царівно, за дівчиною. — Царенку, за которою? — Царівно, за підстаршою. — Царенку, підстарша сліпа. — Царівно, так ми й підемо. — Царенку, так вернітеся. — Царівно, мостіте мости. — Царенку, вже й помостили. — Царівно, ми ваші гості. — Царенку, за чим ви гості? — Царівно, за дівчиною. — Царенку, за которою? — Царівно, за меншенькою. — Царенку, так не зряжена. — Царівно, так ми й зрядимо. — Царенку, вже ж ми й зрядили. — Царівно, так ми й візьмемо, Ладо моє, так ми й візьмемо. При останніх словах дві дівчини підіймають руки вгору, а попід їх руками пробігає ланцюжком хоровод, остання дівчина з якого залишається при першій парі. Гра продовжується, постійно повторюючись, доти, аж поки так всі дівчата перейдуть до початкової пари. 1 гурт: Царівно, ми твої гості! Ладо моє, ми твої гості! 2 гурт: Бояре, за чим ви гості? Ладо моє, за чим ви гості *? 1 гурт: Царівно, за дівчиною, 2 гурт: Бояре, за которою? 1 гурт. Царівно, за найстаршою! 2 гурт: Бояре, ми не даємо! 1 гурт: Царівно, ми не беремо! 1 «Ладо моє» з останніми словами кожного рядка повторюється на протязі всієї гри. —59—
Потім співають так само про середню дівчину E строфа: «Царівно, за середньою, Ладо моє, за середньою!») і про найменшу. Закінчується так: 1 гурт: Царівно, за найменшою! 2 гурт: Бояре, ми оддаємо! 1 гурт: Царівно, ми заберемо, Ладо моє, ми заберемо! А У ГОРОДОЧКУ А у городочку Царівна, царівна. - Та за городочком Царів син, царів син. Вона по городу Ходила, ходила, Золотим перетнем Дзвонила, дзвонила, До себе царенка Манила, манила. Приступи, царенку, Доблизу, доблизу, Поклонись царівні Донизу, донизу. Приступи ж, царенку, Ще ближче, ще ближче, Поклонись царівні Ще нижче, ще нижче! Пророби, царенку, Ворота, ворота, Виведи царівну З города, з города, Обведи царівну У ряду, у ряду Та нехай виводить голос До ладу, до ладу. Повна рожа — Жовтий цвіт, жовтий цвіт, Краща царівна На весь світ, на весь світ. Повна рожа, З квітками, з квітками, Хороша царівна З дівками, з дівками. ВОРОТАР (Володар) Дві дівчини стають одна напроти одної і тримають хустину за два кінці; перед ними стають одна за одною інші дівчата і співають: Всі: Воротарі, воротарі, втворіть нам воротонька. Дві: Ми воріт не втворимо, замки си поломимо. Всі: Ми замки направимо, скоро сі спровадимо. Дві: Чим же ви направите, чим же ви направите? —60—
Всі: Золотими ключиками, срібними шелюстками. Дві: А якого ж ви пана, а якого ж ви пана? Всі: Ми пана Цитнарського, їдем до Боярського. Дві: А з чим же ви їдете, що нам за дар везете? Всі: 3 ярими пчолоньками, з красними панянками. Дві: Ми того не беремо та й за дар не приймемо. Всі: А що ж ви беретоньки та й за дар прийметоньки? Дві: Макове зернятонько, крайньоє дитятонько. Тепер ті, що тримають хустку, підносять руки вгору і дівчата вільно проходять, але останню з ряду затримують і не пускають, аж поки не скаже, кого любить. — Воротарю, воротарю, Отвори ворота. — А хто в воріт кличе? B) — Панськії служеньки, Краснії дівоньки. — А що за дар везуть? B) — Ярії пчілоньки. B) — Нам бо того мало! B) — Ми бо вам додамо. B) — Щож ви нам додасте? B) — Красную дівоньку. B) Потім переходять попід руки інших і співають: Плетем, плетем, ліс, ліс, На парубки біс, біс, А на дівоньки Рутяні віноньки. В Посланці (хор): Володар, володарочку, Одчиняй та ворітечка! Коло: Хто ж в тих воріт кличе? Посланці: Панські служечки. Коло: Що ж нам за дар несуть? Посланці: Ярої пчілоньки. Коло: А який дар найкращий? Посланці: Мизинне дитятко. —61—
Коло: У що ж воно вбране? Посланці: У срібло, у злото. Коло: На чім та посажене? Посланці: На золотім кріслі. Коло: А що ж воно має? Посланці: Червоне яблучко. Коло: А чим покраває? Посланці: Золотий ножик має. ЧАДО Дівчата беруться за руки і утворюють коло; в середині кола і поза ним ходять по дві дівчини і співають, а коло допомагає їм. Вся гаївка складається з питань і відповідей. — Десь ту моє чадо було! — А ми єго не виділи. — Може, чадо коні пасе? — Може тото щастя бути. — А я ковбас наварю, Своє чадо викуплю. — Ми ковбаси роз'їмо, Тобі чада не дамо. — Я капусти наварю, Своє чадо заберу. — Ми капусту псам дамо, Тобі чада не дамо. — Я пирогів наварю, Своє чадо відберу. — Ми пироги роз'їмо, Тобі чада не дамо. я квасу наварю, чадо викуплю. — А ми весь квас псам дамо, Тобі чада не дамо. — Яз костуром зайду, Своє чадо займу. — А ми костур спалимо, Тобі чада не дамо. А Своє — А я візком під'їду, Своє чадо виведу. — А ми возик зломимо, Тобі чада не дамо. — А я ябком підкочу, Своє чадо виточу. — А ми ти ябко з'їмо, Тобі чада не дамо. — А я пасок напечу, Своє чадо викуплю. — А ми паски поїмо, Тобі чада не дамо. — А що тото дитя їдат? — В неділейку ковбасойку, В будній день суху рибойку. — А що тото дитя пиват? — В неділейку мед, винойко, А в будній день горілойку. — А в чім тото дитя ходить? — В золоті, срібрі, атласі І в окованім поясі. — А що тото дитя робить? — В неділейку гуси пасе, А в будній день кужіль пряде. —62—
ЖІНКА НА ТОРЗІ Дівчата роблять коло, одна стає всередині, а друга («чоловік») ходить поза колом. Між «чоловіком» і колом відбувається пісенний діалог: Чоловік: Ци були-сте, люди добрі, на торгу, Ци виділи-сте мою жону молоду? Дівчата: Коло неї стоїмо, стоїмо, Тобі її не дамо, не дамо. Чоловік: А я своїй жононьці черевики куп'ю, А я свою жононьку із торгу викупаю. Дівчата: Черевики сходимо, сходимо, Тобі жони не дамо, не дамо. Чоловік: А я своїй жононьці сорочину куп'ю, А я свою жононьку викуп'ю. Дівчата: Сорочину сходимо, сходимо, Тобі жони не дамо, не дамо. Чоловік: А я своїй жононьці спідничину куп'ю, А я свою жононьку із торгу викуп'ю. Дівчата: Спідничину сходимо, сходимо, Тобі жони не дамо, не дамо. Чоловік: А я своїй жононьці запащину куп'ю, А я свою жононьку викуп'ю. Дівчата: Запащину сходимо, сходимо, Тобі жони не дамо, не дамо. Чоловік: А я своїй жононьці спенцерину куп'ю, А я свою жононьку із торгу викуп'ю. Дівчата: Спенцерину зносимо, зносимо, Тобі жони не дамо, не дамо. Чоловік: А я своїй жононьці коралики куп'ю, А я свою жононьку із торгу викуп'ю. Дівчата: Коралики зносимо, зносимо, Тобі жони не дамо, не дамо. Чоловік: А я своїй жононьці перстенину куп'ю, А я сеою жононьку із торгу викуп'ю; Перстенину на палець, на палець, Тікай, жоно, у танець, у танець. Жона втікає і на тому закінчується гаївка. ПИВО Гра «пиво» іде так само, як «жінка на торзі», з тією різницею, що бавляться хлопці й дівчата. Дівчина стоїть в колі, а хлопець поза ним. Після закінчення співу хлопець розриває ко*о і ловить дівчину та став з нею б коло. Замість них виходять двоє других і гра починається знову. -63—
Хлопець: Ой вийду я на гору, на гору, Котел пива наварю, наварю. Всі: А ми пиво вип'ємо, вип'ємо, Тобі її не дамо, не дамо. Хлопець: А я маю пчілочку, пчілочку Та викуплю жіночку, жіночку. Всі: А ми пчілочку возьмемо, возьмемо, Тобі її не дамо, не дамо. Хлопець: А я маю овечку, овечку Та викуплю жіночку, жіночку. Всі: Ми овечку возьмемо, возьмемо, Тобі її не дамо, не дамо. Хлопець: А я маю коровку, коровку Та викуплю жіночку, жіночку. Всі: Ми коровку возьмемо, возьмемо, Тобі її не дамо, не дамо. ЖОНА Дівчата утворюють коло, тримаючись за руки. Одна стає всередину і називається жоною, інші ж дві, ходячи поза колом, всіляко намагаються вхопити ту жону. Дві дівчини з-поза кола співають куплет за куплетом, на які хором відповідають дівчата, що утворюють коло. Жона ж мовчить або приєднується до хору (кола). Починають дві дівчини поза колом: Дві: Ой піду я да шукаючи, да гукаючи, По свою жону, по свою жону, Що в садочку з барвіночку Вінки в'є, вінки в'є. А ми вінки порвемо, порвемо, Таки жону возьмемо, возьмемо. Хор: А ми вінки зв'яжемо, зв'яжемо, Таки жону не дамо, не дамо. Дві: А я хліба напечу, напечу, Таки жону ухвачу, ухвачу. Хор: А ми хлібець поїмо, поїмо, Таки жону не дамо, не дамо. Дві: А я пива наточу, наточу, Таки жону ухвачу, ухвачу. Хор: А ми пиво вип'ємо, вип'ємо, Таки жону не дамо, не дамо. Дві: А я меду насичу, насичу, Таки жону ухвачу, ухвачу. —64—
Хор: А ми медець вип'ємо, вип'ємо, Таки жони не дамо, не дамо. Дві: Я горілки накурю, накурю, Таки жону піддурю, піддурю. Хор: Ми горілку поп'ємо, поп'ємо, Таки жони не дамо, не дамо. Дві: А я гатку загачу, загачу, Таки жону викличу, викличу. Хор: А ми гатку прорвемо, прорвемо, Таки жони не дамо, не дамо. Дві: А я перстня покочу, покочу, Таки жону ухвачу, ухвачу. Хор: А ми перстня спіймемо, спіймемо, Таки жони не дамо, не дамо. Дві: А я перстня на ручку, на ручку, Таки жону у кучку, у кучку. ОЙ НА ГОРІ ЛОБОДА Ой- на горі лобода, лобода, Тай-лай ладом лобода, лобода. Жона мужа продала, продала, Тай-лай ладом продала, продала. Та не дорого й узяла, й узяла, Тай-лай ладом й узяла, й узяла. Тільки взяла три рубля, три рубля, Тай-лай ладом три рубля, три рубля. Та купила вона три вола, три вола, Тай-лай ладом три вола, три вола. Та зорала вона три поля, три поля, Тай-лай ладом три поля, три поля. Та посіяла вона тройзілля, тройзілля, Тай-лай ладом тройзілля, тройзілля. Перве зілля барвінок, барвінок, Тай-лай ладом барвінок, барвінок. Друге зілля васильок, васильок, Тай-лай ладом васильок, васильок. Третє зілля чорнобрив, чорнобрив, Тай-лай ладом чорнобрив, чорнобрив. Й Михайло Параску полюбив, полюбив, Тай-лай ладом полюбив, полюбив, Черевички покупив, покупив, Тай-лай ладом покупив, покупив. 5—1659 —65—
Й а Парасі подарив, подарив, Тай-лай ладом подарив, подарив. За ці черевички три копи, три копи, Тай-лай ладом три копи, три копи. Й а ці черевички та й носи, та й носи, Тай-лай ладом та й носи, та й носи. Й а других же не проси, не проси, Тай-лай ладом не проси, не проси. ЖЕЛЬМАН А їде, їде Жельман, їде, їде його брат, їде, їде Жельманова І вся його родина. — На який грунт, Жельман? На який грунт, його брат? — На який грунт, Жельманова І вся його родина? — На шляхоцький грунт Жельман, На шляхоцький грунт його брат, На шляхоцький грунт Жельманова І вся його родина. — Ідзь преч, Жельман, Ідзь преч, його брат, Ідзь преч, Жельманова І вся його родина! їде, їде Жельман, їде, їде його брат, їде, їде Жельманова І вся його родина. — На який грунт, Жельман? На який грунт, його брат? На який грунт, Жельманова І вся його родина? —66—
— На хлопський грунт Жельман, На хлопський грунт його брат, На хлопський грунт Жельманова І вся його родина. — Ідзь преч, Жельман, Ідзь преч, його брат, Ідзь преч, Жельманова І вся його родина! їде, їде Жельман, їде, їде його брат, їде, їде Жельманова ї вся його родина. — На який грунт, Жельман? На який грунт, його брат? На який грунт, Жельманова І вся його родина? — На церковний грунт Жельман, На церковний грунт його брат, На церковний грунт Жельманова І вся його родина. — Ходи, ходи, Жельман, Ходи, ходи, його брат, Ходи, ходи, Жельманова І вся його родина! Б Дівчата діляться на два хори (в рядах): хор, що співає, кланяється другому хорові проти себе: 1 хор: Помагай біг, Жельман! Помагай біг, його брат! Жельман, Жельманова І панова родина! —67—
2 хор: Чого шукаш, Жсльман? Чого шукаш, його брат? Жельман, Жельманова І панова родина. 1 хор: Панни шукам, Жельман, Панни шукам, його брат! Жельман, Жельманова І панова родина! 2 хор: На який грунт, Жельман, На який грунт, його брат, Жельман, Жельманова І панова родина? 1 хор: На хлопський грунт, Жельман! На хлопський грунт, його брат! Жельман, Жельманова І панова родина. 2 хор: А ми панни не маємо, Та такий грунт не даємо, Жельман, Жельманова І панова родина. Сцена повторюється кілька разів наново, з тою різницею, що вже тепер перший хор сватає панну то на «столярський» грунт, то на «мель- ницький», то на «дяківський» і т. д., а другий хор відправляє його, як вище, на «панський грунт» і відповідає: 2 хор: А ми панну маємо, На такий грунт даємо. Жельман, Жельманова І панова родина! Після цього перший хор бере одну дівчину з другого хору. КОСТРУБ Гра відбувається на Великдень. Одна дівчина входить у середину кола і вітається. Інша відповідає. Перша: — Чи не виділи-сте де мого Коструба? Друга: — Пішов в старости. Всі: Бідна моя головонько, Нещаслива годинонько! Що я собі наробила, Що-м Коструба не злюбила? Приїдь, приїдь, Кострубоньку, —68—
Станем рано до шлюбоньку, Рано, рано по-ранейку, На білому камінейку. (Знову обмін вітаннями). — Чм не виділи-сте де мого Коструба? — Поїхав по квітку. Всі: Бідна моя головонько, Нещаслива годинонько! Що я собі наробила, Що-м Коструба не злюбила? — Приїдь, приїдь, Кострубоньку, Станем рано до шлюбоньку. Рано-рано, по-ранейку, На білому камінейку. (Обмін вітаннями). — Чи не виділи-сте де мого Коструба? — Поїхав по напій. Всі: Бідна моя головонько, Нещаслива годинонько! Що я собі наробила, Що-м Коструба не злюбила? Приїдь, приїдь, Кострубоньку, Станем рано до шлюбоньку. Рано, рано, по-ранейку, На білому камінейку. (Обмін вітаннями). — Чи не виділи-сте де мого Коструба? — Слабий. Всі: Бідна моя головонько, Нещаслива годинонько! Що я собі наробила, Що-м Коструба не злюбила? Приїдь, приїдь, Кострубоньку, Станем рано до шлюбоньку, Рано, рано, по-ранейку, На білому камінейку. (Обмін вітаннями). — Чи не виділи-сте де мого Коструба? — Вже вмер. —69—
Всі: Бідна ж моя головонько, Нещаслива годинонько! Що я собі наробила, Що-м Коструба не злюбила? Приїдь, приїдь, Кострубоньку, Станем рано до шлюбоньку, Рано, рано, по-ранейку, На білому камінейку. (Обмін вітаннями). — Чи не виділи-сте де мого Коструба? — Вже повезли на цвинтар. Всі: Слава тобі, божий царю, Що мій Коструб на цвинтарю! Лежи, лежи, як колода, Я молода, як ягода. Я молода, як ягода, Ай мене для тебе шкода! Лежи, лежи, щоби-с не встав, Бо до мене інший пристав. Ноженьками затоптала, Рученьками заплескала! МАК Дівчата стають у коло і беруться за руки, а дві ламають собі палички та сідають у коло. Ті, що сидять, звуться «маківночки». Дівчата стоять навколо тих двох і співають: Ой по горі лен, лен, По долині мак, мак; Любі наші маківночки, Просили вас соколочки Оріть же го так, так! І показують їм, як мають робити; ті так роблять, а всі співають далі: Ой по горі лен, лен, По долині мак, мак; ' Любі наші маківночки, Просили вас соколочки Сійте же го так, так! —70—
Далі: політь, сапайте, жніть, в'яжіть, складайте, возіть, молотіть, війте, продавайте, а за кожним разом «Ой по горі лен, лен» і т. д. «Ма- ківночкам» показують, як сіяти, волочити, полоти, сапати, жати, в'язати і т. д., а ті те роблять. Як уже «продадуть», тоді співають так: — Горобелю, горобелю, Де-с бував, де-с бував? — А в садочку на листочку. — Що-с чував, що-с чував? Чи-с не видів, горобелю, Як мак труть, як мак труть? — Ой я видів, ой я бачив, Що в долоні б'ють, що в долоні б'ють. Тут всі дівчата плескають у долоні та й розбігаються. Мак, мак, моя маковочка, Золотая головочка! Станьте ви, дівки, В червоний мак. Да не пускайте пана з хоровода, Нехай дає мак. Мак, мак, моя маковочка, Золотая головочка! Як станем ми мак Пахать да орать; Як став же наш мак Да цвісти-зацвітать. Мак, мак, моя маковочка Золотая головочка! Як став же наш мак Да спіть-поспівать, При долині мак, При широкій мак. Мак, мак, моя маковочка, Золотая головочка! Як станем ми мак Трусить-колотить, При долині мак, При широкій мак. Мак, мак, моя маковочка, Золотая головочка! —7/—
в При долині мак, при широкій мак, Коренастий, головастий. Молодії молодиці, не ходіте на вулицю, Станьте ви уряд, як в долині мак! При долині мак, розцвітає мак, Коренастий, головастий. Молодії молодиці, не ходіте на вулицю, Станьте ви уряд, як в долині мак! При долині мак, поспіває мак, Коренастий, головастий. Молодії молодиці, не ходіте на вулицю, Станьте ви уряд, як в долині мак! При долині мак, молотила мак, Коренастий, головастий. Молодії молодиці, не ходіте на вулицю, Станьте ви уряд, як в долині мак! При долині мак, продавала мак, Коренастий, головастий. Молодії молодиці, не ходіте на вулицю, Станьте ви уряд, як в долині мак! При долині мак, упилася за мак Коренастий, головастий. Молодії молодиці, не ходіте на вулицю, Станьте ви уряд, як в долині мак! Г Да по камені я льон сію, Да сама іду, коня веду, А мій кінь топче льон. B) Да я мак сію, посіваю, Да за русу косу закладаю. Приспів: Ой так, так сіють мак. B) Да що батьків хліб Полином пахне, А материн — гірчицею, А милого — пшеницею. Приспів. —72—
Да що миленький — ручицею, А батенько — патерицею. Приспів. Заблудили наші парубочки Сім раз да по припічку, А чотири да по запічку. Приспів: Ой так, так сіють мак, B) А поміж маком — пастернак. Ви, дівчата, наші пташечки, Виведіть нас да із запічка. Ви, дівчата, наші пташечки, Виведіть нас із-за припічка. Приспів. ВОН, ХЛОПЦІ, ВОН А Дівчата стають парами, взявшись за руки. Перша цара підносить руки, під які проходить решта дівчат. Друга пара, пройшовши попід руки першої, стає перед нею і підносить руки. Третя пара, пройшовши попід руки першої і другої, робить те ж саме і т. д. Так ідуть і співають: Вон, хлопці, вон! На долині льон, А на горі маковець. По три гроші молодець, По чотири жінка, По тисячі дівка. Дівчата стають колом. Всередині нема нікого. Всі співають: Ой вон, хлопці, вон! Там на горі льон, На долині зеленець, По грейцару молодець, По три гроші жінка, —73—
По сто рублів дівка. Мої любі соколочки, Просим вас на кілочки, Посходіться враз! Далі спів повторюється із зміною закінчення: розійдіться враз, попле- щіться враз, полягайте враз, посідайте і так — що хто загадає. Відповідно до слів дівчата сходяться, розходяться, плещуть в долоні, сідають і т. п. ВОРОБЧИК (Соловійко) І А Дівки стоять у колі, а одна всередині показує, як сіють мак, як він сходить і т. д. Воробчику, шпачку, шпачку, Ци бував ти в нашім садку? Ци видів ти, як мак воруть? — Вой вотак воруть мак. B) Воробчику, шпачку, шпачку, Ци бував ти в нашім садку, Ци видів ти, як мак сіють? — Вой вотак сіють мак. B) Воробчику, шпачку, шпачку, - Ци бував ти в нашім садку, Ци видів ти, як мак сходить? — Вой вотак сходить мак. B) Воробчику, шпачку, шпачку, Ци бував ти в нашім садку, Ци видів ти, як мак росте? — Вой вотак росте мак. B) Воробчику, шпачку, шпачку, Ци бував ти в нашім садку, Ци видів ти, як мак квіте? — Вой вотак квіте мак. B) Воробчику, шпачку, шпачку, Ци бував ти в нашім садку, —74—
Ци видів ти, як мак жнуть? — Вой вотак вой жнуть мак. B) Воробчику, шпачку, шпачку, Ци бував ти в нашім садку, Ци.видів ти, як мак їдять? — Вой вотак їдять мак. B) Б Соловійко, пташко, пташко, А де ж ти бував? — В садку, в садку! Приспів: Ой так, так, йде Ковпак, Ой, так, так, йде Ковпак. Соловійко, пташко, пташко, А що ж ти видав в садку, в садку? Приспів: Ой так, так, йде Ковпак, Ой так, так, йде Ковпак. Соловейко, пташко, пташко, А що ж ти чував в садку, в садку? Приспів: Ой так, так, йде Ковпак, Ой так, так, йде Ковпак. ЩІТКА (Дзьобка) А Дівчата й хлопці, побравшись за руки, ходять навколо однієї дівчини, яка, рухаючись по кругу, приспівує разом з іншими: — Щітка маленька, Повідай, де твоя ненька? —75—
— На маківці сиділа, Дрібен мачок дзьобала: Дзьоб, дзьоб, дзьобанець, Ходить дівка у танець, А за нею молодець. — Не ходи, дівко, у танець — Лихо буде під кінець. Виступає із кола хлопець і, підходячи до дівчини, каже: Горю, горю, пень! Дівчина: Чого ти гориш? Хлопець: Щітки, гребінки красної пані. Дівчина: Якої? Хлопець: Тебе молодої. При цьому слові дівчина вибігає з кола, а хлопець кидається за нею: якщо впіймає її, то вона стає в коло, а як ні — сам стає замість тієї, що ходила в крузі. Дівчата й хлопці беруться за руки. Крайня дівчина стоїть нерухомо, а усі інші ходять кругом коло неї, обвивають її навкруги. Дівчина починає бігати посередині того круга й співає. Проспівавши, стає оддалеки; а друга за нею робить те ж саме, далі третя, аж поки остання стане першою, а та, що співала, стане щіткою. Горобейкова матінка, матінка Та на маківці сиділа, сиділа, Та дробен мачок дзьобала, дзьобала. Скіць горобець На козубець, А ви, дівочки-чорнобривочки, Ведіть танець. ЧЕЧІТКА Весь ключ навивається навколо однієї, яка представляє чечітку, а потім знову розвивається. Співають: Чечітко маленька, А де твоя ненька? — На маківці сиділа, Дрібен мачок дзюбала: —76—
Дзюб, дзюб, дзюбанець, Ходить дівка у танець, А за нею молодець: — Не йди, дівко, у танець! ГРУШКА Дівчата стоять у півколі, не беручися за руки. Всі співають і виконують рухи до слів пісні. Одна всередині не співає, зате рухи її докладніші: присипають землею (садять), підливають, руку підносять поволі вгору (росте), над головою описують два півкола (цвіте), заносять руки вгору (зродила), торгають вгорі (струшують). Ой вийду я Ой вийду я Ой вийду я Ой вийду я Ой вийду я Ой вийду я Ой вийду я Ой вийду я Ой вийду я за воротонька: за воротонька: за воротонька: за воротонька: за воротонька: за воротонька: за воротонька: за воротонька: за воротонька: свою грушку посаджу, свою грушку піділлю, моя грушка прийнялася, моя грушка вже така, моя грушка вже цвіте, моя грушка зродила, моя грушка паліє, свою грушку обтрясу. до милого понесу. КОЛЕСО (Смородина) V Дівчата беруться за руки, задня підходить до двох передніх, ті підіймають руки, і вона веде попід руки весь ланцюжок дівчат. При цьому співають: Криве колесо, Куди котишся? — Ой котюсь-валюсь По смородину, По смородину, По червоную, По червоную, По зеленую. Що червоная — То батенько, Що зеленая — То свекорко. Ой їж, батенько, Не похлинися, А ти, свекорку, Хоч удавися, Хоч удавися, Та не явися. —77—
ГОРОШОК Дівчата й хлопці, взявшись за руки, ходять повільно колом і співа^ ють, притупуючи: Посіяв я горошок на зеленій нивці, Купив же я черевички своїй чорнобривці; Ще й горошок не зійшов, тільки лободочки, Витоптала ж черевички — тільки зап'яточки. — Ой дівчино, чия ти? Чи вийдеш ти гуляти? — Не питайся, чия я, коли вийдеш, вийду й я. Коли ходиш, то ходи; коли любиш, то люби, Не зводь мене із ума, коли думки нема. ЛЮБІ НАШІ ОГІРОЧКИ Дівчата і молодиці утворюють шеренгу, тримаючись руками за кінці хустинок. На одному кінці шеренги дві дівчини підіймають руки з хусткою вгору, а дівчина з протилежного кінця шеренги веде попід ту хустку всю шеренгу. Коли весь ланцюг пройде через ті ворота і черга прийде до однієї з тих, що держали хустку вгорі, ця робить тільки півоборот і затримується, внаслідок чого хустка обів'є їй шию. Це значить — один огірочок завився. Друга дівчина, не пускаючи цієї хустки, робить ворота з третьою, через які знову йде шеренга, і завиває другого огірочка і т. д., аж до передостанньої дівчини. Під час завивання огірочків співають: Любі наші огірочки, завивайтеся, А молоді молодчики, женихайтеся. Огірочки наші любі завиваються, А молоді молодчики женихаються. Огірочки як ізродять, мемо продавати,— А передня як ізмилить, мемо сі сміяти. Огірочки ізродили, а ми продавали,— А передня не змилила, ми сі не сміяли. А не дивуй, товаришко, хоть би помилила, Горівочка добра була, я сі понапила. Та ми би вам, легінчики, по писанці дали, Коби-сте нам огірочки не переривали. Та ми би вам, легінчики, ще й по другій дали, Коби-сте нам огірочки не переривали. Та ми би вам, легінчики, горілки купили, Коби-сте сі легінчики до нас не мішили. Та ми цего, легінчики, цілу зиму ждали, Та щоби ми коло церкви огірки звивали. —7Я—
Огірочки-пупіночки так сі в'ють, А молоді молодчики мід, вино п'ють. Огірочки-пупіночки так сі завивають, А молоді молодчики медок попивають. Та й у лузі зелененькім заіржало лоша, Та хто буде так співати, як ми віддамося? Та кувала зозуленька та й буде кувати, Та є другі дівчаточка, що муть так співати. Після закінчення завивання таким же чином проходить розвивання огірочків, а в пісні слово «завивати» заміняється на «розвцвати». Б Питається мати дочки: «Де посієм огірочки?» — Сіймо, мамцю, над водою, Заскородим бороною, Поливатимемо. Посіяли огірочки Рівнесенько в два рядочки, Від морозів укривали, Водицею поливали, Щоб приймалися. Зеленії огірочки, розвивайтеся, А ви, хлопці молоденькі, женихайтеся. Огірочки, розвивайтесь, А ви, хлопці, женихайтесь, Не лінуйтеся. Зеленії огірочки, підростайте же, А ви, хлопці молоденькі, та й сватайтесь уже. Огірочки підростайте, А ви, хлопці, нас сватайте, Засилайтеся. На городі огірочки пожовтіли уже, Наші хлопці по одному та старіють усе. Огірочки пожовтіли, Парубочки постаріли, Як у лісі гриби. —75>—
КОРОГОД Дівчата беруться за руки: Корогод велик, улиця мала, Люлюшки-люлі, улиця мала! Нікуди вітру проходити, Люлюшки-люлі, проходити! Все за бабами, все за старими, Люлюшки-люлі, все за старими! Сплітаються навколо ший руками: Заплітайся, плетінь, заплітайся, Завивайся, труба золотая, Завернися, кума косатая! Розплітаються: Розплітайся, плетінь, розплітайся, Розвивайся, труба золотая, Розвернися, кума косатая! Беруть одна одну за плаття і розтягаються гусаком: Утка йшла по бережку, Сірая по крутому, Вела дітей за собою. І старого і малого, Середнього з-під більшого. Піди, утиця, додому, Піди, сірая, додому: В тебе семеро дітей, Осьмий селезень, Дев'ятая утка,— Ворочайся хутко! ШУМ А Ці пісні співають дівчата, узявшися за руки і бігаючи кружком. Спочатку, як сплітається шум, співають оцю пісню: Ой нумо, нумо Як наша мати В плетеного шума! Буде заплітати? —80—
Заплетися, шуме, Хрещатий барвінку, Заплетися; Розстелися! А далі співають такі пісні: 1 Виорем нивочку Довгеньку, Посієм гречечку Чорненьку. Гречечка вродиться, Женчики найдуться, Гречечку чик-чик, Чик-чик! А з тії гречки Чорні вершечки, А з того проса Русая коса, А з тії пшениці Русії косиці. Од кутка до кутка Скакали дівки в городка. Годі, дівки, скакати, Ходім гречки в'язати. Ти, галочко сизокрила, Ти, дівочко чорнобрива, Ти, галочко, скоч на конець! Ти, дівочко, поведи танець! Сам ходжу, сам! А діти, а діти Де подівав? Грім перебив, Дощ потопив. Старий мужу, горобею, Сам утони, Сам пропади, А моє дитятко, Старшеє й меншеє, Шовковим неводом Виволочи! Бив мене муж, Бив, волочив, Трясця навчив. Прив'язав ниткою, Бив соломинкою — Трясця навчив. Я з того зла Спати лягла. Встала ранесенько, Вмилась білесенько, Поснідала: Ззіла вола, Ще й барана, Сімдесят поросят, Чотири пташечки, Горщичок кашечки, Ще й голодна! 6—1659 —81—
Ой шум ходить по діброві, А шумиха рибу ловить. Що вловила, те й пропила, Сучій доні не вгодила. Постій, доню, до суботи, Куплю сукню ще й чоботи. Огірки, жовтяки, Старійтеся, парубки! Наші хлопці —стрільці, бредці: Застрелили мишу в коробці, Мишу в коробці, Жабу на колодці. Огірки, жовтяки, Старійтеся, парубки! Ой нумо, нумо У шум а гуляти, Шум а заплітати! Заплетем плетеницю — На парубків шибеницю. Калинова, малинова Да й невеличенька. Заплетем гай, гай — На дівочок рай, рай. Калинова, малинова Да й невеличенька. Заплету хижку З калинового листу. А в тій хижці Хлопці сиділи, Постолики корчили, Кобилину морщили, Ножі поламали, Зубами тягали. Ой нумо, нумо В плетеного шума! Як наша мати Буде розплітати? Розплетися, шуме, Розплетися! Хрещатий барвінку. Розстелися! А ну, дівки, станьте, гадайте, Станьте, гадайте, шума заплітайте. А в нашого шума зеленая шуба. А шум шумить по діброві, А шумиха рибу ловить. Що зловила, те й пропила, Дівці шуби не купила. «Пожди, дівко, до вівтірка, Буде шуба ще й чимірка». Ждала дівка до вівтірка,— Ані шуби, ні чимірки. А шум шумить по діброві, А шумиха рибу ловить. —82—
Що. зловила, те й пропила, Дівці шуби не купила. «Пожди, дівко, до середи, Буде шуба ще й переди». Ждала дівка до середи,— Ані шуби, ні передів. А шум шумить по діброві, А шумиха рибу ловить. Що зловила, те й пропила, Дівці шуби не купила. «Пожди, дівко, до п'ятниці, Буде шуба ще й задниці». Ждала дівка до п'ятниці,— Ані шуби, ні задниців. А шум шумить по діброві, А шумиха рибу ловить. Що зловила, те й пропила, Дівці шуби не купила. «Пожди, дівко, до суботи, Буде шуба ще й чоботи». Ждала дівка до суботи,— Ані шуби, ні чоботів. А шум шумить по діброві, А шумиха рибу ловить, Що зловила, те й пропила, Дівці шуби не купила. В А ми шума граємо, Шума розплітаємо. А в нашого шума золотая шуба. А шум ходить, воду бродить, А шумиха рибу ловить. І що зловила, то пропила, Дочці шуби не справила. І пожди, доню, до суботи, Справлю шубу, жовті чоботи. І вже субота минає, Дочці шуби немає. І пожди, доню, до понеділка, І справлюбинду—будеш дівка. І вже понеділок минає, Дочці бинди немає. Ой на горі льон, А в долині зиминець> По три гроші молодець. По шелягу стрілка, По тисячі дівка. І огірочки жовтяки, Постаріли й парубки. —83—
ВОРОБЕЙ На кінці ключа стоїть «мати» з лозиною; з другого кінця по черзі бігають навколо, б'ючи в долоні, при цьому співають: Киш, киш, горобей! Ти не клюй конопель, Ні моїх, ні чужих, Ні сусідчиних! Мої конопельки Іще зелененькі! Потім одна стає проти «матері» і між ними відбувається розмова: — Мамо, мамо, дай хліба! — А той де діла? — На печі з козаком ззіла! — А робить? — Не прибить! — А конопельки м'ять? — Підошовки болять! — А замуж? — Хоть зараз! Тоді «мати» гониться за нею до кінця ключа і б'є лозиною, пробігаю- чм в'юнком попід руками кожної, що в шерензі. ВОРОБЧИК Дівчата стають у коло і беруться за руки, а в середину садять малу дитину, котру звуть воробчиком; навколо дитини крутяться і співають: Воробчику, маленький пташку, Не вилітай із зеленого ліску. Потім спиняються, і одна дівчина питається в дитини: — А вже-с гніздо звив? —. Вже! Співають знов перші два ряди і задають наступні питання: — А вже-с ся наніс? — А вже сидиш? — А вже ся яйця наклюли? — А вже вилізли (молоді)? —84—
Дитина на все відповідає: «Вже*. Останнє питання: А вже писклята вилетіли? - Вже! Тоді підносять ту дитину, підкидають догори і викрикують: Гесюге, гесюге! ГОРОБЕЄЧКО * Ой умер горобеєчко на вишні, на вишні, на вишні, Та його ніженьки повисли, повисли, повисли. Приспів: Ой горе, горе, ненько, що помер горобейко Та й не жив же він буде 1. Та полетіли сороки, сороки, сороки, Взяли горобеєчка під боки, під боки, під боки. Та налетіли ворони, ворони, ворони, Вони горобеєчка збороли, збороли, збороли. Та налетіли ластівки, ластівки, ластівки, То ж його хрещені матінки, матінки, матінки. Та налетіли синиці, синиці, синиці, То ж горобейкові сестриці, сестриці, сестриці. Поховали горобейка у стрісі, у стрісі, у стрісі, Поминали горобейка у лісі, у лісі, у лісі. Насипали в домовиноньку травиці, травиці, травиці, Затужили за сіреньким всі птиці, всі птиці, всі птиці. Приспів повторюється після кожних наступних двох рядків. —85—
ЯГІЛКА Ягіл-ягілочка, Ягіл-ягілочка, Ягеллова дочка Ягеллова дочка Устала ранесенько, На вулицю вийшла, Вмилася білесенько. Як зоренька зійшла. Ягіл-ягілочка, Ягіл-ягілочка, Ягеллова дочка Ягеллова дочка, Квіточки збирала, Вибери собі дівчину, Вінок заплітала. Як червону калину. Ягіл-ягілочка, ягілова дочка Устала раненько, вмилася біленько! Ягіл-ягілочка, умий біле личко, Пригладь головочку, надінь сап'ян-бути Шевської роботи, та шевської роботи. Одна пара новая, а друга шкаповая, А третя кізловая, сама чорнобровая. Ягіл-ягілочка головку причесала, Панчішки підв'язала, панчішки підв'язала; Возьмуся попід боки, возьмуся попід боки, Покажу свої скоки, покажу свої скоки. Ягіл-ягілочка, ягілова дочка, Устала раненько, вмилася біленько: Піду до Дунаю, де дівки гуляють, Виберу собі дівку, як калинову квітку. ОЙ ГАЛОЧКО, ГАЛОЧКО Дівчата стають в ряд. Чим довший ряд, тим краще, красивіше. Дві дівчини в парі з одного кінця ведуть танок: ведуть за собою усіх дівчат то просто, то знов повертають в одну-другу сторону. При цьому співають. Як проспівають імена тих дівчат, що в парі, то вони переходять на другий кінець, підіймають високо руки, а попід руками проходять дівчата одна по одній. Перша дівчина, що перед веде дівчатам під руками, виводить танок. Як усі перейдуть, то ті дві, що держали руки вгору, не спускаючи рук, обертаються наполовину і тоді стають останніми в ряду. Та ж дівчина, що вела танок попід руками, стає у першій парі з сусідньою дівчиною і знов починають вести танок, як і попередні дівчата.
Знов співають, далі стають ці дві на другий кінець, підіймають руки вгору. Так грають, аж поки не переберуть усіх дівчат. Весь час, поки співають, дівчата махають руками туди й сюди, усе однаково, аж поки не почнуть виводити танка. Ой Галочко, Галочко, Красная паняночко, Сядь собі на помості З молодими молодицями, З красними дівицями. Ти, Марусю, скоч на конець, А ти, Галочко, виводь танець. ПЕРЕПІЛКА Дівчина («перепілка») ходить у рухомім колі. Під час співу вона прикладає хустинку до того місця, яке «болить», а її обличчя виражає почуття, викликані описаними подіями. А в нашої перепілки Та голівка болить. Приспів: Тут була, тут Перепілочка, Тут була, тут Білозірочка. А в нашої перепілки Білі ручки болять. Приспів. А в нашої перепілки Та ніженьки болять. Приспів. До нашої перепілки Та старий муж іде. Приспів. Він на нашу перепілку Та нагайку несе. Приспів. До нашої перепілки Молодий муж іде. Приспів. Для нашої перепілки Черевички несе. Приспів. Перепілко-душко, вон твій милий іде, Перепілці-душці сорочечку несе. Приспів: Тут була, тут нема перепілоньки. —87—
Перепілко-душко, вон твій милий іде, Перепілці-душці спідниченьку несе. Приспів. Перепілко-душко, вон твій милий іде, Перепілці-душці кацалайку несе. Приспів. Перепілко-душко, вон твій милий іде, Перепілці-душці запасочку несе. Приспів. Перепілко-душко, вон твій милий іде, Перепілці-душці хустиночку несе. Приспів. Перепілко-душко, вон твій милий іде, Перепілці-душці застьожечку несе. Приспів. Перепілко-душко, вон твій милий іде, Перепілці-душці чобіточки несе. Приспів: Тут була, тут нема перепілоньки. ВОДИТИ СЕЛЕЗНЯ Сходяться дівчата з усього кутка, беруться за руки і одна за одною йдуть селом, співаючи: Селезенько косатий, сизий, кудроватий Пусти погуляти. Приспів: Ой льолі, ладо, Пусти погуляти! Да мати дочку била, Що намисто згубила. Приспів. —№-
Да сиди, доню, дома, Да носи у піч дрова. Приспів. Я дров наносила, А мати гулять не пустила. Приспів. Да за те мати кляла, Що запаску порвала. Приспів: Ой льолі, ладо, Що запаску порвала. На ходу двоє передніх підіймають руки вгору і роблять ворота, в які проходять всі дівчата, починаючи з останньої. Потім таким чином знову двоє передніх підіймають руки, а всі проходять, і так весь час, доки дійдуть в центр села, де збираються дівчата з усіх кутків. Тут всі об'єднуються у велику низку і йдуть на царину, співаючи вже такої: Да поплив селезенько, Да поплив за водою. Ой льолі, ладо, Поплив за водою. Да бистрою річкою, Тихою водою. Ой льолі, ладо, Тихою водою. КАЧКИ ГНАТИ Дівчата стають одна за другою, держачись за кінці хусток, і йдуть селом. Попереду йдуть дві, а за ними — по одній; ззаду також дві. Коли дійдуть до середини села, то міняються. Ті, що були спереду, підіймають руки і роблять так званий «мостик», попід яким проходять всі, від кінця починаючи; ті, що були в кінці, тепер стають спереду. При цьому співають: 1 А в неділю раненько Засвіціло слунінко, Засвіціло на цену, На заграду желєну. —Ю—
Приспів: Кач домов, кач Волала нас мац 1. В тей заградце ружічка. Садзіла ю. Ганічка. 2 По широкім Дунаю Штірі качкі плаваю. Приспів: Кач домов, кач, Волала нас мац. Покля качкі прігнала, Пару чіжем подрала. Пожень качкі на Дунай, А сам себе роздумай. З Коло нас яречок, бістра вода, Ходілі паробці, юж не ходза. Коло нас заградка заградзена, Цо у нєй фіялка засадзена. «Красна я, Янічку, яко ті, Бо я мам фартушок сряпкаті». «Хто ці тен фартушок вішівав, Кедз я в тім валале не бівав? «Вішівалі мі го паробці, Попод наш облачок ходячі. Вішівалі мі го два ноці, Попод наш облачок фітькачі». 4. Ей лука, лука шірока, Трава вісока, вісока, Хадзі по ней дзівче червене, Дзівче червене, лічку румені. 1 Приспів повторюється після кожних двох рядків у піснях під Х° 1, 2. —90—
5., Мала я фраїра годзінара, Цо правіл годзінкі до чісара. Почала годзіна на турні біц, Мала я фраїра, уже нє мам ніч. Мала я фраїра ковалніка, Цо єй спаднул до рібніка. Про бога жівего лапайце го, Червені пантлічок коло нєго. Мала я фраїра піщалкоша, Цо правіл піщалкі до вароша. Почала піщалка цепко піскац, Почал муй мілєнкі другу стіскац. Мала я фраїра трумбетара, Цо правіл трумбеткі до чісара, Почала трумбетка трумбетовац, Почал муй мілєнкі машеровац. 6. Червений парубок, як ружа, Кедз бі мі го далі за мужа, Верне бім ше богу моліла, Кедз бі я днєш вечер з нім била. 7. Сірові древо, горкі дим, Вандровала бі я, не мам с кім. Єст ту у сушеді такі сін, Пусцце ме, мамочко, пуйду с нім. 8. Улапіла муху на бруху, Варіла, уваріла хлопцом на юху. Піталоса дзівче паробка, Чі була то добра полівка. 9. Скочіла бліха до корца, Не дайце мє, мамко, за вдовца. -91—
Бо вдовец лем то поведав, Же ун першу жену лєпшу мал. 10. Єй на нашім мостічку Побочкай мє, Янічку, Побочкай мє шідзем раз, Няй я відзу, як ті знаш. КІЗЛИК А Взявшись за руки, дівчата ходять навколо однієї дівчини і співають — Вийди, вийди, кізлику, Вийди, вийди рано, Вийди, вийди рано, Вийди, погуляймо. Да скажи нам, кізлику, Як дівочки скачуть. — Ой так хорошенько, Ой так приязненько. — Кізлику, обернися! З котрою панною обнімися: Хоч з старою, хоч з малою, Хоч з дівкою молодою. Б Дівчата роблять коло, одна йде до середини. Всі: Ой Див, Див та й Ладо, Повідай, панно, правду. B) Одна: Що вам маю казати, Що маю повідати? Всі: Як у нас господарі скачуть, Як вони підскакують? Одна (шкутильгає і співає): Ой вось так вони скачуть, Ой вось так підскакують. Всі: Ой Див, Див та й Ладо, Повідай, панно, правду. B) —92—
Одна: Що вам маю казати, Що маю повідати? Всі: Як у вас панянки скачуть, Як вони підскакують? Одна: (скаче і співає): Ой вось так вони скачуть, Ой вось так підскакують. Всі: Ой Див, Див та й Ладо, Повідай, панно, правду. B) Одна: Що вам маю казати, Що маю повідати? Всі: Як у вас парубки скачуть, Як вони підскакують? Одна: (танцює присядки і співає): Ой вось так вони скачуть, Ой вось так підскакують, То в гору, то в долину, То в терня, то в крапиву. Всі: Ой Див, Див та й Ладо, Повідай, панно, правду. B) Одна: Що вам маю казати, Що маю повідати? Всі: Як у вас панянки скачуть, Як вони підскакують? Одна (береться попід боки і танцює дрібушки): Ой вось так вони скачуть, Ой вось так підскакують. То вгору, то в долину, То в рожу, то в калину. В Ой Див, Див і Ладо! Повідай, кізю, правду! Ой Див, Див і Ладо! Як я стану повідати, Будете сі дивувати: Женив горобець сина, Наробив собі пива Без хмелю, без ячменю, Без ярої пшениці, Запросив всеї птиці. Іно сови не просив — Сова не була пишна, На весіленько прийшла. Пішов горобець в танець, Відтоптав сові палець, Сова сі розгнівила, З весілля полетіла. —93—
ДУДАР Уже наш дудар захворав-занедужав,— Ой люлі, ой люлі, захворав-занедужав: Рученьки склав, ніженьки простяг,— Ой люлі, ой люлі, ніженьки простяг !. Ходіть, подруженьки, зіллячка копати, Зіллячка копати, дударя скупати. / Зілля накопали, дударя скупали. А тепер наш дудар і в скоки, і в боки, І в скоки, і в боки, навприсядки, гоп. Та скажи, дударю, як старі діди пляшуть? Отак вони пляшуть, отак вони скачуть: Отак зсутулівши, отак згорбулівши, Ой так не хороше, ой так не пригоже. Та скажи, дударю, та як баби пляшуть? Отак вони пляшуть, отак вони скачуть: Отак зсутулівши, отак згорбулівши, Ой так не хороше, ой так не пригоже. Та скажи, дударю, як парубочки пляшуть? Отак вони пляшуть, отак вони, скачуть: Отак хорошенько, отак пригоженько. Та скажи, дударю, як красні дівки пляшуть? Отак вони пляшуть, отак вони скачуть, Та отак хорошенько та отак пригоженько,— Ой люлі, ой люлі, та отак пригоженько. Співці роблять круг, посередині якого парубок зображує «дударя» пристосовуючи свої рухи до слів пісні. ТА ВПЛИНЬ, СЕЛЕЗНЮ Та вплинь, селезню, та вплинь за водою, Та люлі, люлесеньки, та вплинь за водою 2. Та скажи, селезню, як дівочки скачуть? Да отак хорошенько, да отак пригоженько. Та скажи, селезню, як парубочки скачуть? 1 Приспів «Ой люлі, ой люлі» повторюється з другою половиною кожного рядка. 2 Приспів «Та люлі, люлесеньки» з другою половиною рядка повторюється за кожним рядком. —94—
Да отак хорошенько, да отак пригоженько. Да скажи, селезню, як старі баби скачуть? Да отак іскорчившись, да отак ізморщившись. Та люлі, люлесеньки, да отак ізморщившись. КОЗЕЛ Дівчину наряджають козлом, ідуть за ним по селу і співають: Ускочив козел у город, Та й у город, у город; Поїв козел лук-часнок, лук-часнок, І білу капусту, капусту, І чорну чорнушку, чорнушку, Зелену петрушку, петрушку. Взяли козла за ріжок, за ріжок, Повели козла на торжок, на торжок, Взяли за козла три рублі, три рублі, А за роги — чотири, чотири. ДОВГА ЛОЗА (Дикі кози) А Дівчата беруться за руки і стають попарно, в ряд, як до маршу. Перші дві, що спереду, роблять ворота, обернувшись до ряду лицем і піднісшиг вгору руки. Ряд біжить попід їх руками (воротами) й співає: Попід попові лози Скакали дикі кози; То в гору, то в долину, То в рожу, то в калину. За ними козенята Поламали ноженята. Тепер роблять ворота ті дві дівчини, що першими бігли попід ворота, а ті дві, які раніш стояли, приєднуються до ряду ззаду. Далі ті, що були- ворітьми, залишаються в кінці, а інші, на котрих приходить черга, підносять руки і роблять ворота, щоб решта перебігала попід ними. —95—
Б Попідскакали кози Ви до того не зросли, Попід зелені лози, Лиш до ціпа, до коси, То в гору, то в долину, Косити, молотити, То в рожу, то в калину. Сліпі діди водити! Як вони поскакали, Мала ноченька, мала, Роги си пощибали. Я ще сі не виспала; Ви, хлопці, встидайтеся, Причини, боже, .ночі, Гаївки не бавтеся; На мої чорні очі. В Ой довгої лози, лози Поскакали терном кози, А маленькі козенятка Поломили ноженятка. Якби кізка не скакала, То би ніжки не ламала. А так кізка скіц-скіц, скіц-скіц, А ніженька трісь-трісь, трісь-трісь. Затикають б землю кільканадцять паличок, утворюючи так званий «лабіринт», а потім, узявшись за руки й співаючи, ходять між тими паличками. У довгої лози Пасли хлопці кози, А дівчата козенята, Та й померзли в ноженята. Ой дівоньки гожі, • Кидайте ті кози, В кривім танцю походжаймо Та ніженьки зогріваймо. Ой кривого танця Не виведу кінця.і/ Треба його виводити, Кінець йому знаходити.
ЗАЙЧИК Дівчата стають в коло, взявшись за руки. Одна стає всередину і представляє зайчика. Дівчата з кола співають куплет за куплетом з приспівом, наказуючи зайчику по черзі вхопитися то за вуха, то за плечі і т. д., що він і виконує. Нарешті, велять йому скакати і наздоганяти обрану дівчину. При цьому співачки розбігаються в усі сторони, а зайчик їх ловить. Спіймана стає на його місце в коло, і гра починається знову. Приспів: А нікуди зайчику ані виглянути, А нікуди зайчику ані вискочити. Зайчику, да за ушеньки. Зайчику, да за пліченьки. Зайчику, в сінця-колінця. Зайчику, в м'ятки, в п'ятки. Зайчику, в скочки, в бочки, Скочком, бочком перевернися, За городи, за турецькі, За причепи, за німецькі. Ой там, зайчику, скачи добре, Ой там зайчику веселися; На дівчину оглянися, обернися, Котра люба, котра мила, обнімися. Дівчина намагається вискочити попід руки дівчат з кола, але її не пускають; під кінець пісні вона кланяється одній, і та стає на її місце і т. д. Заюшка сіресенький, Заюшка білесенький! Заюшка скоком-боком Перед моїм карим оком! Да нікуди заюшці а не вискочити, Да нікуди заюшці а не виплигнути; Що в нас городи все турецькії, Що в нас замки все німецькії, 7—1659 —97—
Позащепувані, позамикувані, Жовтим піском позасипувані. Заюшка, не гордися, Котрій панні поклонися, Хоч старій, хоч малій, Хоч мені молодій. В Зайчику, зайчику, мій братчику, Не ходи, не ходи по городчику: З'їси капустку, зробиш доріжку, Вийде хазяїн, переб'є ніжку. Зайчику, зайчику, мій братчику, Не скачи, не скачи по городчику: Дивись, хазяїн вийшов із хати, Зайчику сірий, треба тікати. Зайчику, зайчику, мій братчику, Чом ти не скачеш по городчику? Зайчик не скаче, бідненький плаче, Сірий кульгає — ніжки немає. Зайчику, зайчику, мій братчику, Не будеш лазити по городчику. Будеш кульгати, ніжки не мати, Ніжки не мати з віку до віку, Зайчику, братчику, будеш каліка! Г Дівчата в колі; всередині одна дівчина. Зайчику, зайчику, Мій братчику, Не ходи, не топчи Городчику! Не ходи, не топчи Рутки-м'ятки, Бо моя рутка, Як баламутка, —98—
Бо моя м'ятка, Як паніматка. Зайчичок, зайчичок Прибігає, Ніжкою ніжки Прибиває. Якби то набито,— Ніжки прибито. З калинового лугу Вибирай пару другу. Дівчина в середині кола вибирає на своє місце іншу дівчину. Дівчата беруться за руки і стають у коло. Всі стоять, а одна ходить усередині. Коло співає: Заюшка, заюшка, Сірий, білий, волохатий, Да не ходи вокруг хати, Да не топчи рути-м'яти, Хрещатого барвіночку, Запашного василечку. При словах «запашного василечку» дівчина намагається вирватися з кола попід руки дівчат. Всі швидко співають: Чи не заюшка, Чи не батюшка По надвірку ходить, Свої ножки томить? Є в нас ворота, Жовтії ворота, Позачиняйте, позамикайте! Коли кінчають пісню, то та дівчина, що пробігла крізь руки, стає там, де скінчилась пісня. Та дівчина, коло якої вона стала, виходить, і гра починається знову. А в нашого зайчика Та голівка болить. Візьми собі полину, Попар собі голову. А в нашого зайчика Сірі п'ятки болять. —99—
Візьми собі м'ятки, Попар собі п'ятки, Візьми собі полину, Попар собі голову. Зайчику, скоком боком, Візьми дівчину З карим оком. Зайчику, стрепенися, Візьми собі дівчину, Викрутися! Є Ой зайчику молодесенький, Та й очунь ти, та хитресенький! П р ис п і в: Ой скоч, куди хоч, куди мати велить, Коли в тебе, заюшка, голова не болить. Загородю кучку із рути та мняти, Із повненької ще рожі. Приспів. «А я мняту та й ізпасу, А я рожу та й ізвалю». Приспів. А я можу перемінити, Щоб твою головоньку уловити, Щоб тебе, зайчика, уловити. Приспів. Загородю кучку із глоду та терну, Загородю кучку із червоної шипшини. Приспів. Загородю кучку з синьої ожини, Переб'ю, зайчику, тобі усі жили. Приспів. Зайчика піймали, з рушниці стріляли, Та й оббілували, в кашу повкидали. —100—
Приспів: Ой скоч, куди хоч, куди мати велить, Коли в тебе, зайчику, головочка не болить. ЧЕРЧИК Дівчата в колі; всередині одна. Черчик любий, черчик; ладний, На черчику пас єдвабний, На черчику черевички, Бо сам черчик невеличкий. Летів пташок по улиці Та й залетів до пивниці, Випив собі склянку вина: . Ой тепер то моя мила. А ви, хлопці, поспішайте, Кожний пари си шукайте, Най ся лишить красавиця: Чорні очі, білі лиця. По словах останнього рядка всі дівчата, а також та, що всередині, беруться чим скорше по парі. Котра лишилась без пари, йде в середину кола. ОЙ НА ГОРІ ЖИТО Ой на горі жито, Сидить зайчик, Він ніжками чеберяє. Приспів. Коли б такі ніжки мала, То я б ними чеберяла, Як той зайчик, Як той зайчик! Ой на горі гречка, Сидить зайчик, Він ніжками чеберяє. Приспів: —101—
Ой на горі просо, Сидить зайчик, Він ніжками чеберяє. Приспів. ОЙ У ПОЛІ НА ГОРБКУ Ой у полі на горбку, Лею-Полею, на горбку, Сидить зайчик у рівку, Лею-Полею, у рівку. Прилетіли журавлі, Прилетіли, Лею-Полею, журавлі. Посідали на ріллі, Посідали, Лею-Полею, на ріллі. Стали вони кричати, Стали вони, Лею-Полею, кричати: «Чия рілля зорана? Чия рілля, Лею-Полею, зорана?» Став їм зайчик казати, Став їм зайчик, Лею-Полею, казати: «А це рілля Явтуха, А це рілля, Лею-Полею, Явтуха, В нього тещонька лиха, В нього тещонька, Лею-Полею, лиха. Його лає ще й сварить, Його лає, Лею-Полею, ще й сварить. Він не знає, що робить, Він не знає, Лею-Полею, що робить. А посіє Явтух мак, А посіє, Лею-Полею, Явтух мак,— Вона каже, що не так, Вона каже, Лею-Полею, що не так. А зберуться дівоньки, А зберуться, Лею-Полею, дівоньки Та й сплетуться у танки, Та й сплетуться, Лею-Полею, у танки, Стануть мак той щипати, Стануть мак той, Лею-Полею, щипати, Явтушенька величати, Явтушенька, Лею-Полею, величати». —102—
ЖЕНЧИЧОК-БРЕНЧИЧОК Женчичок-бренчичок вилітає, Високо ніженьку підіймає. П р и с п і в: Якби то набито,— ніженьку пробито. В зеленім лугу бери собі другу! Ой до схід сонечка женчик схопивсь» Росою чистою женчик умивсь. Зелене житечко в полі він жав. Зранку до вечора не спочивав. Ой по ланочку він весь день ходив, Грудою гострою ніжку пробив. Хоч стерня колеться, ніжка болить, Спати не хочеться, гулять кортить. Любий мій женчику, візьми мене, Ніжка загоїться, біль той пройде. Женчику-бренчику, забудь за ніженьку, Візьми дівчину, вибирай дружину. Якби то набито,— ніженьку пробито. В зеленім лугу бери собі другу! ЖУЧОК По дві дівчини беруться навхрест за обидві руки і стають пара коло пари, а одна мала дівчинка («жучок») вилазить їм на руки і ступає поволі по руках, немов по живому мосту, опираючись руками на плечі дівчат. Пари, по чиїх руках пройшла вже дівчинка, покидають своє місце і перебігають наперед, та так і рухаються, співаючи: Ходить жучок по жучині, А жучиха по деревині. Грай, жучку, грай! —103—
Ой грай, жучку, грай, небоже, Най ти пан біг допоможе. Грай, жучку, грай! А наш жучок чорновусий, А на жучку жупан куций. Грай, жучку, грай! Дівки жучка підпоїли, На нім жупан підкроїли. Грай, жучку, грай! А наш жучок, як пан, як пан, Одягнувся в куций жупан. Грай, жучку, грай! Заграй же ми хоть дробину, Куплю я ти федерину. Грай, жучку, грай! Заграй же ми хоть трошечка, Куплю я ти фартушечка. Грай, жучку, грай! А наш жучок невеличкий, Треба йому черевичків. Грай, жучку, грай! А за дутка полятички, Застягати черевички. Грай, жучку, грай! Полятичка червоненька, А жучиха молоденька. Грай, жучку, грай! А від скрині до порога Черевички попорола. Грай, жучку, грай! Ой маю я шевця брата, Зашиє ми зараз завтра. Грай, жучку, грай! —104—
Ой маю я шевця Франя, Зашиє ми завтра зраня. Грай, жучку, грай! Далі часто співають жартівливі пісні: — Де ти їдеш, Романе? — На ярмарок, васпане! — А що везеш, Романе? — А дівоньки, виспане! — А по чому, Романе? — Сто за грейцар, васпане! За ворота калюжа, Моя мила недужа. Як музику зачує, , За стіною танцює. А я малий-невеличкий, Ще й до того не доріс, А зі Львова до Кракова Карабіна не доніс. А я малий до дівоньки, Треба мені драбиноньки. Кадук мені раду дав, Щоб я собі бабу взяв; Як ярмарок настане, Продам бабу, васпане. Б Грай, жучку, грай, В нас добрий край: У нас дівки в золоті ходять, У нас верби грушки родять. Грай, жучку, грай! Дайте, дівки, околота Хлопців нести до болота. Грай, жучку, грай, В нас добрий край: Дівки скачуть в золоті, Хлопці плачуть в болоті! Грай, жучку, грай, В нас добрий край. —105—
в Чужа мати гірки крала, На пень фартух розідрала; Ні що ї сі дивувати, Така була її мати. Грай, Джусе, грай. Я в нашого Джусенька Золотая рученька! Грай, Джусе, грай. Ой грай, Джусе, грай, небоже, Чей ти пан біг допоможе. Грай, Джусе, грай. Ой грай, Джусе, до п'ятниці, Будуть сукні та й спідниці; Ой грай, Джусе, до суботи, Будуть сукні і чоботи. Грай, Джусе, грай. Г Чути на треті села, Наша церква весела, B) Парканами вбложена. Й не музики тут грають, Лиш дівчата співають. А грайтеся, веселітеся, На парубків не дивітеся. Грай, жуче, грай! З парубками щогодинки, А гратися лиш три днинки. Грай, жуче, грай. До цієї пісні дівчата додають інколи ще дотепні вірші такого змісту: А в парубків довгі п'їти *, Та не можуть дівки ймити. Грай, жуче, грай! А в парубків довгі пальці, Та не можуть ймити старці. Грай, жуче, грай! * П'яти. —106—
А хто чобіт не має, Най сі з нами не грає. Ми чоботи маємо — Тай самі сі граємо. — А це бо ти, та то бо ти! Купив бись ми хоть чоботи. Грай, жуче, грай! Хоть чоботи, хоть таляри — Би сі люди не сміяли. Грай, жуче, грай! ДЖУДЖ Хлопець з дівчиною беруться за руки навхрест, лицем одне до одного. Таких пар стає багато поруч. На руки висаджують малу дівчинку, яка іде по руках. Коли пройде крайню пару, ця пара іде наперед і знов чекає, аж поки дівчинка перейде по її руках, і т. д. Співають при цьому: Ходить джудж по джуджині, А дівчина по калині. Йграй, джудже, йграй! Зажди, дівча, до пятниці, Буде сукня та й косиці, Зажди, дівча, до суботи, Буде сукня та й чоботи. Зажди, дівча, до неділі, Буде сукня та й лелії. Ходить пташок по бервену, А дівчина по синь-лену. Ходить пташок по зарінку, А дівчина по барвінку. Йграй, джудже, йграй! копило навколо однієї дівчини, підіймають і підкидають її Дівки пиво варили, Дівки меду ситили, По копилу посилали По доброго чоловіка. Дівчата стають догори, співаючи: —107—
Приспів: Ой возьміте копила Й підшибніте копила. Стій, копилонька, прямо, Щоб наше пиво п'яно! Стій, копилонька, прямій, Щоб наше пиво п'яній. Приспів. Шліте дівки, не шліте, Нашего пива не піте Й наших дівок не любіте! Приспів. КАЧУРИК Дівчата стоять у ряду, а дві — збоку; ряд співає: Ой не ходи, качурино, В горохлянім вінку, Вибирай си, качурино, Щонайкращу дівку. Дві збоку відповідають: Не казала стара мати Дівок вибирати, Йно казала стара мати Сиротдньку взяти. Бо бідная сиротонька То буде робити, А багацька розкішниця Йно схоче лежити. В багацької дівчиноньки Воли та й корови, —108—
А в бідної дівчиноньки Йно чорнії брови. Далі ті дві дівчини ловлять одну з ряду і силкуються перетягнути її на свій бік; ряд не дає її зразу, але по короткім спорі пускає. Так повторюється забава кілька разів. ЖУРАВЕЛЬ Та внадився журавель, журавель До бабиних конопель, конопель. Приспів: Такий, такий журавель, Такий, такий цибатий, Такий, такий носатий, Такий, такий дибле, Конопельки щипле. Ой я тому журавлю, журавлю Києм ноги переб'ю, переб'ю! Приспів. Та щоб же він не дибав, не дибав, Конопельок не щипав, не щипав! Приспів. Оце тобі, журавель, журавель, Щоб не займав конопель, конопель! Приспів. Ой внадився, ой внадив, ой внадив, Поки її не зрадив, не зрадив. Ой внадився журавель, журавель, Та до моїх конопель, конопель. А я тому журавлю, журавлю Ціпом ноги облом'ю, облом'ю. — Ой ти туда не ходи, не ходи, —109—
Стежечки ми не роби, не роби. Я коноплі посію, посію, Полотна сі надію, надію. Та як би ти добрий пан, добрий пан, Набрав би-с ми на жупан, на жупан, А я тобі восени, восени З валовини на штани, на штани, А потому на весні, на весні Я ти зроблю холошні, холошні. В Ой у лісі хатка, B) Хатка стоїть. B) А у тій хатці B) Бабка сидить. B) Виорала бабка B) Поля день. B) Та засіяла бабка B) Конопель, конопель. B) Занадилась птиця, B) Птиця-журавлиця. D) Журавель, журавель. B) Журавель-вель-вель-вель, B) Журавель, журавель. B) Та витолочила B) Бабин конопель, B) Конопель-пель-пель-пель, B) Конопель, конопель. B) А я тому журавлю B) Руки й ноги поломлю. D) Поломлю, поломлю. B) ПОДОЛЯНОЧКА А Дівчата роблять коло, крутяться і співають, а одна дівчина, ставши всередині, жестами показує те, що інші співають. 'Десь тут була подоляночка, Десь тут була молодесенька. —110—
Тут вона стояла, До землі припала, Личко не вмивала, Бо води не мала. Ой встань, ой встань, подоляночко, Обмий личко, як ту скляночку, Возьмися в боки за свої скоки, Підскоч до раю, бери дівча скраю. Б Під час співу одна з дівчат стоїть в середині кола й виконує все, що співається в пісні. При кінці пісні розставляє руки, як крила, розглядається навколо й вибирає собі заступницю. Після того гра і співи починаються спочатку. У неділю поранесеньку На білому камінесеньку Десь узялася подоляночка. Тут вона впала, До землі припала. Устань, устань, подоляночко, Промий очки та й на скляночку, Та візьмися в бочки, Покажи нам скочки, Подивися в очки, Та потіш дівочки. Як умилась подоляночка, Така стала, як паияночка. Сивий соколоньку, Пливи по Дунаю, Бери дівку скраю, Бери паняночку В рутянім віночку. БІЛОДАНЧИК А Дівчата стають в коло, одна сідає всередині. їй співають: Ой Іване-Білодане, Білоданчику, Білоданчику, Ой попливи, Білодане, По Дунайчику. —111—
Пригладь собі, Білодане, Головиченьку, головиченьку, Умий собі, Білодане, Біле личенько, біле личенько. Насунь собі, Білодане, Черевиченько, черевиченько. їми себе, Білодане, За підбоченько, за підбоченько, Шукай собі, Білодане, Посестриченьки, посестриченьки. Під час цього співу дівчина, іцо сидить, робить усе так, як співають: удає, що пливе по Дунайчику, пригладжує голову, миє собі лице, натягає черевики, береться попід боки. А як заспівають «Шукай собі посестриченьки», встає, а друга сідає на її місце; вона ж іде на місце тієї. Звичайно співають доти, доки не перейдуть всі учасниці гри. Ти зайчику, Білобранчику, Поплинь, поплинь по Дунайчику. Ох то, зайку, скоком, скоком, Перевернися до гори боком Та возьмися за підбоки, Та покажи свої скоки. Та возьмися за підплечі, Та покажи свої речі. Та возьмися за коліно, Щоби тебе не боліло. Зазуй, зазуй черевички, Гляди собі молодички. Та возьми си гребінчика, Розчеши собі русу косу І чорненькі брівця, Щоб були, як маківця. ГОРОД Дівчата беруться за руки в кружок, а одна ходить в «городі» і хоче вирватись крізь руки; дівчата не пускають; тоді вона бере, яку схоче, дівчину і цілує її, потім ходить з нею по «городу». Як охота, то й усіх отак перецілує, а не схоче, то дві, або три. Що робиться, те й співають: —112—
Ходить зайчик По щиром бору Ще й по городу І по дівицях, По красавицях. Чи не заюшка, Чи не батюшка По городу ходив Білі ножки томив: То в сі ворота, То в ті ворота. А в нас ворота Позамикані, Жовтим піском Позасипані. Та сидять сестри Сестрівниці, Одна в вінку, Друга в танку, А третяя Самодільниця — Ні сюди, ні туди Не повернеться. Посилають її По мед, по вино. А по яке? По солодкеє. Которую люблю, То за себе візьму, Которої не люблю, То із ряду виведу. ОРЛИК Орлик, орлик За городом ходе, Орлик, орлик В город поглядає. — Орлику, орлику, Зайди в городочок. Орлику, орлику, Стрибни височенько, Орлику, орлику, Вклонися низенько, Орлику, орлику, Стань, поцілуй! САМІТНИЙ (Горобій) Дівчата стають у коло, а дві ходять круг нього: Дві: Всі: Дві: Всі: Дві: Сам ходжу, сам ходжу. А діти, а діти де подів? Грім побив, грім побив, Дощ потопив. А ти, мужу воробелю, Сам загинь, сам загинь, Сам пропади! А в мене є братієнко, Що поїде в неділеньку, Привезе ми дівчину, Красную, ліпшую, Як ось ся. 8—1659 -113—
Тут вибирають одну дівчину, яка стає за колом, а та, що ходила, йде до кола. Гаївку починають наново і співають, доки усі дівчата не побудуть за колом. ВІНКУ МІЙ РУЖОВИЙ А Стає коло дівчат, а всередину входить хлопець. Все коло співає: — Вінку мій ружовий, Де-с бував? — У Львові. — Що за тя давали? — Сто левів червоних. А по столу сокіл брень, сокіл брень! А мій милий Тимку, Вибирай си дівку, Котру хоч, Ще підскоч! При сих словах хлопець вибирає собі з кола дівчину, яка і йде до середини, а він в коло на її місце. Тоді співають знову: «Вінку мій ружовий» і т. д. Вибрана дівчина бере собі до середини уже не кого хоче, а наступного за тим, що був перший раз у середині. Так продовжують забаву досхочу. Б Дівчата утворюють коло. Всередині одна дівчина. — Вінку мій ружовий, Де-с бував? — У Львові. — Що за тебе давали? — Сто чербоних талярів. — Бочком, бочком перекотися Ще й низенько поклонися. Від Дунаю до Дунаю Вибирай си котру з краю. Котру хоч ще й підскоч, Вибирай си котру схоч. Дівчина в середині кола вибирає на своє місце іншу дівчину. —114—
ГОРІШОК Дівчата беруться за руки в ряд так, щоб по краях стояли вищі ростом, і бігають: один кінець пробігає попід руки другому. Всі співають: Ой котиться горішок крізь ручки, Ой ловіться, дівочки, за ручки! Гей ловіться чотири, чотири, Щоби вам си легіні женили! ПЛЕТЕНИЦЯ (Лоза) А «Водять плетеницю» на кожному кутку окремо. Плетуться так: передня дівка піднімає ліву руку на ліве плече, а та, що стоїть ззаду за нею, правою рукою бере за цю руку, а ліву підіймає до свого лівого плеча і т. д. Співають: А в плетениці золоті кісниці, А в мого братика карі очиці; Да гречка, гречка, рудяки, Да женітеся, парубки, Ось вам лихо, не дівки. Б Дівчата беруться за руки. Крайня дівчина починає вити танок: веде за собою дівчат попід руки, поза кожною дівчиною так, що як зівають танок, то стоятимуть одна до одної спинами. Тоді розвивають назад. В'ючи і розвиваючи танок, співають: Плету, плету плетницю, На парубків шибеницю. Приспів: ч Грай, жуче, грай, Поки й вийде край. Плету, плету ліс, ліс, На парубків біс, біс; __;;5—
Об подушку геп, геп, На парубків леп, леп. Плету, плету гай, гай, На дівочок рай, рай. В Дівчата стають в ключ, з одного кінця якого двоє дівчат підіймають руки: в цю арку пробігає крайня з протилежного боку і тягне за собою весь ключ. Дівчата співають: Плету, плету плетеницю, А на хлопців шибеницю, А на дівчат роста, На хлопців короста; Ні велика, ні мала, Як на дубові кора. Плету, плету плетеницю, А на хлопців — шибеницю, На дівочки — віночки З зеленої руточки. Плету, плету три плоти, А на хлопців сухоти, На дівочки віночки З зеленої руточки. ГАЛЯ Дівчата стають у коло, а одна (декуди дві) йде до середини. Співають: Хор: Чому, Галю, не танцюєш, Галю, Галю? Одна: Бо не маю сорочини, кавалеру. Хор: А я тобі сорочину в краму куплю! Одна: Тогди я си потанцюю Та й красненько подякую, кавалеру. Далі знов питають дівчину, чому не танцює, а вона відповідає, що не має спідниці, запащини, корсетини, хустини, коралів, нарешті віночка. Кавалер обіцяє їй усе те справити. Гаївка закінчується. —116—
Б Ой чому ти не танцюєш, Галю, Галю? Бо не маю черевичків, кавалеру. А де ж тії черевички, що я ти дав? Повісила-м на кілочку та й злодій вкрав. Ой чому ти не танцюєш, Галю, Галю? Бо не маю кораленьків, кавалеру. А де ж тії кораленьки, що-мяти купив? Положила-м в прискриночку, злодій вхопив. Ой чому ти не танцюєш, Галю, Галю? Бо не маю спідничини, кавалеру. А я тобі куплю, куплю, Галю, Галю. А я тобі подзенькую, кавалеру. В А я тобі, Галю, до ліса поїду. Ой поїдь же, серце моє, я мужа не маю. А я тобі, Галю, і дров нарубаю. Ой нарубай, серце моє, я мужа не маю. А я тобі, Галю, і в пєцу запалю. Ой запали, серце моє, я мужа не маю. А я тобі, Галю, і проса насушу. Ой насуши, серце моє, я мужа не маю. А я тобі, Галю, проса зопихаю. Ой зопихай, серце моє, я мужа не маю. А я тобі, Галю, і каші наварю. Ой навари, серце моє, я мужа не маю. А я тобі, Галю, діти нагодую. Ой нагодуй, серце моє, я мужа не маю. А я тобі, Галю, і ліжко постелю. Ой постели, серце моє, я мужа не маю. А я з тобою, Галю, і спати лягаю. Ой не лягай, серце моє, я юж мужа маю. ВИСТУПЕЦЬ Дівчата стають в коло; співаючи двовірш, ідуть по колу, а за приспівом, підскакуючи й направивши руки всередину, то прямують вперед і стикаються руками, то відходять назад: Ой на ставку, на ставку Піймав сокіл ластівку. • —117—
Приспів: Виступцем, Видрібцем! Пане Вишневецький, Воєводо грецький, Да виводь танчок По-німецьки! Просилася Настуся В молодого Петруся: «Пусти мене в таночок Погулять до дівочок». — Тоді тебе я пущу, Як кісоньку розпущу! Б У вишневім садочку, садочку Поняв сокіл галочку, галочку Приспів: Виступцем, видрібцем, Воєводо грецький, Пане Крамарецький, Та виводь танчок дівочок По-німецьки. Гу! Просилася галочка, галочка Та у свого сокілка, сокілка: «Пусти ж мене, сокілку, сокілку, Між галочки погулять». «Тоді тебе, галочко, одпустю, Як по саду пір'ячко розпустю». «Бодай же ти сокілку, не діждав, Щоб ти моє пір'ячко розпускав». Просилася Настечка, Настечка Та у свого Андрійка, Андрійка: «Пусти ж мене, Андрійку, Андрійку, Меж дівочки погулять, погулять». —118—
«Тоді тебе, Настечко, одпустю, Як по плечах кісоньку розпустю». «Бодай же ти, Андрійку, не діждав, Щоб ти мою кісоньку розпускав». В Ой там на моріжку Поставлю я хижку. Приспів: Виступцем тихо йду, А вода по каменю, а вода по білому, А вода по білому іще й тихше 1. * Ой у тій же хижці Дівочки сиділи, Дівочки сиділи Хусточки кроїли. Ой там на моріжку Поставлю я хижку; А у тій же хижці Парубки сиділи, Парубки сиділи, Ножики гострили. Ой там на моріжку Поставлю я хижку. Відступіться! Розступіться! Пане Кременецький, Воєводо грецький! Та виведу танчик Сама молоденька я По-німецьки. ДРИМА А Втикають в землю дошку, часто гребня; накручують на нього солому і одна дівчина -— «дрима» — сідає коло нього, бере довгу лозину і кру~ 1 Приспів повторюється після кожних двох рядків пісні, крім останнього куплета («Відступіться! Розступіться!»). —119—
тить нею, як веретеном. Останні дівчата стають навколо «дрими», взявшись за руки, і співають: По вулиці, по широкій, Ладо, ладо по широкій Ой там дрима кудель пряла Ладо, ладо, кудель пряла К Не так пряла, як дрімала. Устань, дримо, свекор іде. Я свекора не боюся Та ще дужче роздрімлюся. Устань, дримо, свекруха йде. Я свекрухи не боюся Та ще дужче роздрімлюся. Устань, дримо, діверко, йде. Я діверка не боюся Та ще дужче роздрімлюся. Устань, дримо, зовиця йде. Я зовиці не боюся. Та ще дужче роздрімлюся. Устань, дримо, милий іде. Я милого побоюся, Ладо, ладо побоюся Та ще дужче розпрядуся, Ладо, ладо розпрядуся. Дрима встає, прихорошується і ще уважніше крутить лозиною, ніби веретеном. Б Дівчата стають в коло, а всередині дві, взявшись за руки, водять дрему. Приспівують: Чого, дрема, довго спала, Чом починка не напряла? Ой встань, дрема, пробудися, Пойди й у сад проходися, Щоб ворота не скрипали, Щоб собаки не брехали, Щоб батюшці не сказали. Скажи, дрема, щиру правду: Й а що росте без коріння, Й а що сходить без насіння? Й а що грає — голос має, Й а що цвіте різним цвітом, Й а що лежить — нема кінця, Й а що плаче — сліз не баче, Й а що ходить — не говорить, Й а що в'ється вище ліса, Й а що пече без полум'я, Й а хто жиє без дружини? половиною рядка повторюється за 1 Приспів «ладо, ладо» з другою кожним рядком, —120—
— Камінь росте без коріння, Сонце сходить без насіння, Скрипка грає — голос має, Дівки цвітуть різним цвітом, Шляшок лежить — нема кінця, Сокіл плаче — сліз не баче, Риба ходить — не говорить, Й а жміль в'ється вище ліса, Сонце пече без полум'я, Чернець жиє без дружини. ТУМА Тума тумить, B) Кужіль вертить. — Устань, тумо, Продрімися, Днесь та вгору Подивися: Свекорко іде, Журбу везе. — Журба ж мене З ніг валяє. Тума тумить, Кужіль портить. — Устань, тумо, Продрімися, Днесь та вгору Подивися: Свекруха іде, Журбу везе. — Журба ж мене З ніг валяє. Тума тумить Кужіль портить. •— Устань, тумо, Продрімися. Днесь та вгору Подивися: Діверко іде Журбу везе. — Журба ж мене З ніг валяє. Тума тумить, Кужіль портить. — Устань, тумо, Продрімися, Днесь та вгору Подивися: Зовиця іде, Журбу везе. — Журба ж мене З ніг валяє. Тума тумить, Кужіль вертить. — Устань, тумо, Продрімися, Днесь та вгору Подивися: Милий іде, Радості везе. НА ГОРОДІ ВІЛЬХА На городі вільха, Під нев вода мівка, Ото ми сі сподобала В середині дівка. Вона невеличка, Рум'яного личка, По садочку походжає, Як перепеличка. —121 —
Цибульку микала, Зійдім на долину, Часник полоскала, Будем сі радити, Та й ще свому миленькому Який тобі, моя мила, Коника тримала. Віночок купити. — Купи ми зелений, Злотом позлочений. — Тепер собі, моя мила, Сядеш коло мене. Цю пісню звичайно співали дівчата на Великдень, ставши у коло, зімкнене руками. Одна дівчина ходила всередині, а друга поза колом, обидві з прутиками в руці. Під час співу стараються одна одну вдарити прутиком, а як закінчиться гаївка, дівчина з середини починає втікати, а друга за нею гониться і т. д. КОРОБЕЙ Стояли ми й у танку, Й у танку, танку, танку. Ось іде коробей, коробей, коробей, Правой рукой маше, Ой маше, й маше, й маше, На вулиці пляше. Він пляше, пляше, пляше, На дівчаток він гляне, Він гляне, гляне, гляне, Він пляше та маше, На дівчину він гляне. Він гляне, гляне, гляне На дівчину Катерину, На красиву, чорнобриву, Чорнобриву, чорнобриву: «Годі тобі, дівко, Годі тобі, дівко, Полотно слати, Полотно слати. Поїдьмо зо мною Торгом торгувати, Крамом крамувати». — Ти крамар молодий, Ти козак розумний, —122—
Розумний, розумний, розумний, Я не вмію того, Я не вмію того Краму крамувати, Торгом торгувати, Буду я в батька Полотно ткати. А В ЯРИНІ, В ТОЛОЦІ А в ярині, в толоці Кивнула, моргнула Молода дівчина Да на гренадера з полночі: — Ой прийди ж ти, прийди, Да не буде ж тобі кривди! — Прийшов би я, дівчино, Прийшов би я, рибчино, Да не знаю, де спать положиш. — Положу я тебе Під ворітьми у себеї — Ой не прийду, дівчино, Ой не прийду, рибчино, Коли там спать положиш. А в ярині, в толоці... і т. д. Тут уже вона обіцяє покласти його під дверима, далі в сінях, потім — в кімнаті, нарешті —у себе на ліжку, і він говорить: — Ой прийду, дівчино, Ой прийду, рибчино, Коли там спать положиш! ПАРЕНЬОЧОК Пареньочок, бабусини треба! Єсть у мене матусина, Ото тобі бабусина, дівчино моя! Пареньочок, кум-кумиці треба! Єсть у мене брат, сестриця, Ото тобі кум-кумиця, дівчино моя! Пареньочок, повивача треба! Дівчина: Хлопець: Д-: Хл.: Д-: —123—
Хл.: Єсть у мене налигачі, Ото тобі повивачі, дівчино моя! Д.: Пареньочок, колисочки треба! Хл.: Од Києва до Ростова — І колисочка готова, дівчино моя! Д.: Пареньочок, женитися треба! Хл.: Ой хіба ж я дурний буду, Що сватати тебе буду, дівчино моя! Д.: Пареньочок, позивать буду! Хл.: Бодай же ти не діждала, Щоб ти мене позивала: Новий цар, нове право, Що любились, те пропало, дівчино моя! Д.: Пареньочок, присудять дитину. Хл.: Новий цар, нове право, Що любились, те пропало, дівчино моя! СВАХИ Учасники гри діляться на дві групи, кожна з яких представляє «свашку». Перша: Прісь, свашко, прісь! Прісь, любко, прісь! Твій син ледащиця: Пішов дрова рубати, На дровітню ліг спати. Друга: Прісь, свашко, прісь! Прісь, любко, прісь! Твоя дочка ледащиця: Пішла хату замітати, Під порогом лягла спати. Перша: Прісь, свашко, прісь! Прісь, любко,-прісь! Твій син ледащиця: Пішов коні напувати, Над водою ліг спати. Друга: Прісь, свашко, прісь! Прісь, любко, прісь! Твоя дочка ледащиця: Пішла свиням їсти давати, Та й в барлозі лягла спати. Перша: Одна качка печеная, Друга качка вареная... —124—
Суко стара! їж ти сама! Друга: Одна жаба печеная, Друга жаба вареная... Суко стара! їж ти сама! ЧОРНУШКА — Підеш замуж, донько, Підеш замуж, любко, Підеш замуж, чорнушенько, Сивенька голубко. — Та за кого, мамко, Та за кого, любко, Та за кого, чорнушенько, Сивенька голубко? — За дротаря, донько, За дротаря, любко, За дротаря, чорнушенько, Сивенька голубко. — За дротаря не піду, не піду, За дротарем не буду, не буду. Ой за ним би рано встати, Треба дроти натягати, Я молода хочу спати. — Підеш замуж, донько, Підеш замуж, любко, Підеш замуж, чорнушенько, Сивенька голубко. — Та за кого, мамко, Та за кого, любко, Та за кого, чорнушенько, Сивенька голубко! — За свинаря, донько, За свинаря, любко, За свинаря, чорнушенько, Сивенька голубко. — За свинаря не піду, не піду, За свинарем не буду, не буду; Бо за ним би рано встати, Треба свині виправляти, Я молода хочу спати. — Підеш замуж, донько, Підеш замуж, любко, Підеш замуж, чорнушенько, Сивенька голубко. , — Та за кого, мамко, . Та за кого, любко, Та за кого, чорнушенько, Сивенька голубко? — Та за майстра, донько, Та за майстра любко, Та за майстра, чорнушенько, Сивенька голубко. — Я за майстра не піду, не піду, Я за майстром не буду, не буду; Ой за ним би рано встати, Треба тріски замітати, Я молода хочу спати. —125—
— Підеш замуж, донько, Підеш замуж, любко, Підеш замуж, чорнушенько, Сивенька голубко. — Та за кого, мамко, Та за кого, любко, Та за кого, чорнушенько, Сивенька голубко? — Та за шевця, донько, Та за шевця, любко, Та за шевця, чорнушенько, Сивенька голубко. — Я за шевця не піду, не піду, Я за шевцем не буду, не буду; За шевцем би рано встати, Треба шкіру натягати, Я молода хочу спати. — Підеш замуж, донько, Підеш замуж, любко, Підеш замуж, чорнушенько, Сивенька голубко. — Та за кого, мамко, Та за кого, любко, Та за кого, чорнушенько, Сивенька голубко? — За музику, донько, За музику, любко, За музику, чорнушенько, Сивенька голубко! — За музику я піду, я піду, За музикою я буду, я буду; Бо музика буде грати, А я буду танцювати. ОЙ БРИНІЛИ КЛЮЧІ З НОЧІ Дівчата стають по дві поруч і тримають хустки за кінці, підносять руки з хустками догори, а ті, іцо ззаду, пробігають попід руки наперед; прм тім співають: Ой бриніли ключі з ночі Понад наші чорні очі. Най бренять, Коли спати не хотять. Положіть їх у подушки, Та дайте їм з грушок юшки. Най бренять. Коли спати не хотять. Ой казала стара ненька: — Моя дочка хорошенька, Я не дам. Бо у него -сиві очі, А він довго спати хоче, Я не дам. —126—
Положіть го на подушки, Та дайте му з грушок юшки, Та най спить. НАЇХАЛИ ТУРИ-ЛЮДИ -— Наїхали тури-люди, матко наша, Наїхали тури-люди, душко наша. — Чого ж вони наїхали, дітки мої? Чого ж вони наїхали, душки мої? Чи підеш ти за турина, матко наша? Чи підеш ти за турина, душко наша? — Ой, чи старий, чи молодий, дітки мої? Ой, чи старий, чи молодий, душки мої? — Старесечкий, сивесечкий, матко наша, Старесечкий, сивесечкий, душко наша. — Я на ногу та не могу, дітки мої, Я на ногу та не могу, душки мої. — Приїхали тури-люди, матко наша, Приїхали тури-люди, душко наша. — Чого ж вони приїхали, дітки мої? Чого ж вони приїхали, душки мої? — Чи підеш ти за турина, матко наша? — Чи підеш ти за турина, душко наша? — Ой, чи старий, чи молодий, діти мої? Ой, чи старий, чи молодий, душки мої? — Молодесечкии, гарнесечкии, матко наша,] Молодесечкии, гарнесечкии, душко наша, і — Я на ногу тераз могу, дітки мої, Я на ногу тераз могу, душки мої. ХРІН Рухами рук і ніг дівчата імітують те, про що співається. Приспів: Ой ти, хрін, ти мій хрін, Кучерявий ти мій! А хто ж тебе насадив, А хто ж тебе поливав? Насадив мене Іван, Поливав Халимон, —127—
Халимонова жона Пересаджувала, обгороджувала. Дівка косу чесала Й приговорювала: «Ти рости, коса, До красного пояса, До червоного чобота». Приспів. Як наїхали реб'яти Із далекого город а Да взяли дівчиноньку З високого терема. Без рум'яного віночка, Без шовкового цвіточка Дівка й замуж пошла. Без юпочки, без шубочки — Вона й так хороша! ВЕРМЯНОЧКА Дівчата беруться за кінці хустинки, ходять на одному місці, повер таючись то сюди, то туди, а в кінці описують правильне півколо. В Камениці на риночку Ей, море бре, Купив турчин вермяночку, Ой серце моє. Привів її додомочку, Ей, море бре, Заставив ю в пєцу палити, Ой серце моє. Не так палить, як плаче, Ей, море бре, Та й тота вермяночка Ой серце моє. ТЕЩА І ЗЯТЬ — Ой добрий вечір, ласкава теще. Приспів: Ой рано, рано, ой рано єще! —128—
— Ой здоров, здоров, мій рудий зятю! Чого ж ти хочеш, мій рудий зятю? — Яв тебе хочу котору дочку. — На тобі цюю, хоч найменшую. — Ой нащо мені така малая, Така малая, неспособная? — Ти, зятю, ще не брав, а вже гордуєш. — Я не гордую, тільки шлюбую. МОЛОДЕЦЬ Молодцем зветься парубок, що виступає як жених. Він стає в середині кола, в якому, крім парубків і дівчат, беруть участь і молоді заміжні жінки. Хор співає: їздив я, їздив По всіх городах, Я, я, я молодець, Тихий переборець! Шукав я, шукав я Собі дівчини, Яу я, я молодець, Тихий переборець! Молодець підходить до якої-небудь дівчини, вказує на неї: Ой оце моя дівочка! Я, я, я молодець, Тихий переборець! З такою ж церемонією він вибирає собі із кола: тестя, тещу, бояр, коротше — весь весільний почот. Після вибору співають: Ой ти, тестеньку, Кури горілочку! Я, я, я молодець, Тихий переборець! А ти, тещенько, Споряди, дівочку! Я, я, я молодець, * Тихий переборець. А ви, бояре, їдьте по дівочку! 9—1659 —129—
Я, я, я молодець, Тихий переборець! При цьому молодець підходить до нареченої і цілується з нею. Б Дівчата стають у коло і беруться за руки, одна всередині представляє парубка-жениха. Всі разом починають співати: Ой піду ж бо я аж до Любліна. Присп і в: По холодочку в літі, по студененькій росі. Аж до Любліна дівку любити! Тепер «жених» вибирає собі тестя, тещу і т. д. Во тото буде та мій тестенько! Во тото буде моя свекронька! Во тото буде мій рідний братенько! Во тото буде моя сестронька! А от тото буде моя миленька! Тепер усі разом: Дівку-м си влюбив, тестя-м си найшов! По холодочку в літі, по студененькій росі! Оженившись, починає вигадувати (знов повторює за кожним рядком приспів): Ой ти, батеньку, горівки возьми, А ти, матінко, калачі печи, А ти, братенько, пива навари, А ти, сестронько, хустоньки пери, А ти, миленька, зі мною ходи! Далі жених сварить на рідню і накивує кулаками: Тобі, батеньку, во тото буде! Тобі, матінко (братенько, сестронько), во тото буде! А ти, миленька, ходи зі мною! Дівчата випускають молоду з кола через женихові погрози рідні, а він, боячись утратити її, починає всіх перепрошувати, на чому й кінчається забава: Ой ти, батеньку (матінко, братенько, сестронько) та не гнівайся, Я вчора п'яний був та не тямився! —130—
в Поїдемо та до Києва. Приспів: Ой я, я молодець, Тихий перевірець. Я куплю атласу на пояс, Поїдемо та женитися, Висватаєм хорошу дівчину. А хто буде та за батейка? А хто буде та за матінку? А хто буде та за шуринка? А хто буде та за свістоньку? Ой а ти, батенько, та вари горілку. Ой а ти, матінко, та печи калачі. Ой а ти, шуренку, сідлай коничейка. Ой а ти, свістоньку, вишивай хусТоньку\; УДОВЕЦЬ Дівчата стають у коло, беруться за руки, а одна йде до середини, вдягає чоловічу шапку; хор співає: Посадили удовця, Посадили молодця В середині дворця, На скамієчці, Проти дівочки. Дунай мій, Дунай, Син мій нежонатий! Дунай шапочку зронив, Дунай дівочки просив. При цих словах дівчина, що представляє удівця-Дуная, кладе шапку проти якої-небудь дівчини. Хор співає: Не твоя, Дунай, слуга, Не послухаю тебе. Дунай знов надягає шапку і обходить коло. Хор співає: Посадили удовця, Посадили молодця —131—
В середині дворця, На скамієчці, Проти дівочки. Дунай, мій Дунай, Син мій нежонатий! Дунай шапочку зронив, Дунай дівочки просив. Дунай кладе шапку знову перед попередньою дівчиною. Цим разом хор співає: Я твоя, Дунай, слуга, Я послухаю тебе. Так, при бажанні, обходять усіх дівчат. КОРОВАЙ Дівчата стають в коло, одна («коровай») всередині, навколо якої хо дять і співають, роблячи відповідні рухи до слів пісні: На Ганнини іменини ми пекли коровай, Коровай, коровай, коровай! Отакий низини, Отакий вишини, Отакий ширини, Отакий вузини. Після цього пускають руки і крутяться: Коровай, коровай, Кого хоч вибирай! «Коровай» вибирає кого хоче і все повторюється спочатку. ОЙ ЧОГО ТИ ПЛАЧЕШ, МОЛОДАЯ ПАНІ? — Ой чого ти плачеш, молодая пані? Приспів: Лень з-під горішка На білім каменю. Десь у тебе, пані, свекорко лихенький? — У мене свекорко, як рідний батенько. —132—
— А чого ж ти плачеш, молодая пані? Десь у тебе, пані, свекруха лихая? — У мене свекруха, як рідна матінка. — Ой чого ж ти плачеш, молодая пані? — Десь у тебе, пані, зовиці лихії? — У мене зовиці, як рідні сестриці. — Ой чого ж ти плачеш, молодая пані? Десь у тебе, пані, дівері лихії? — У мене дівері, як рідні братики. — А чого ж ти плачеш, молодая пані? Десь у тебе, пані, миленький лихенький? — Ой як же ви знали, що ви угадали, Що мій миленький на мене лихенький. Лень з-під горішка На білім каменю. ТЕЧЕ ВОДА ПО ПІСОЧКУ Тече вода по пісочку, Тече вода по камені. Стиха йду, вступаю, B) Щоби чобітки не скрипіли, Щоби підківки не бриніли, Стиха йду, вступаю, B) Щоби свекора не збудити, Щоби свекрові догодити. B) Тече вода по пісочку, Тече вода по камені. Стиха йду, вступаю, B) Щоби чобітки не скрипіли, Щоби підківки не бриніли, Стиха йду, вступаю, B) Щоби свекрухи не збудити, Щоби свекрусі догодити. Стиха йду, вступаю. B) (Далі — щоб «дівера не збудити», «щоб зовиці не збудити»). Тече вода по пісочку, Тече вода по камені. Збистра йду, вступаю, B) Щоби чобітки скрипіли, Щоби підківки бриніли, Збистра йду, вступаю. B) —і 33—
Щоби милого збудити, Щоби милого обіймити, Збистра йду, вступаю. B) ВЕРБОВА ДОЩЕЙКА Старші дівки ставлять трьох менших дівчаток на невеликій відстані одну від одної, а самі беруться за руки і обходять довкола одну, потім другу і третю, співаючи: Вербова дощейка лежала, лежала, По ній ми дівойка бігала, бігала. На оба бочейки взирала, взирала: Та відкіля вітройко повіне, повіне, Відтіля миленький приїде, приїде. Та що ж бо він мені привезе, привезе? Лисюю шубойку або дві, або дві, Кований пояс до землі, до землі. А пиячисько в коршмі п'є, в коршмі п'є, Та прийде додому — мене б'є, мене б'є. А А дітойки хапаю, хапаю, Та^Ьсусідойки ховаю, ховаю. А той сусіДойко добрий пан, добрий пан, Та ?хо&ав дітойки під жупан, під жупан. Вербовая дощечка, дощечка., Хрд^ггь до ній Настечка, Настечка, На В(СІ боки мліла, мліла: Відки.милий приїде, приїде, Щотс Настечці привезе, привезе? Червонії чобітки, чобітки, А підківки — брилітки, брилітки. Загадав си женити, женити, Дівча пиво варити, варити. Ой ще пиво не грало, не грало, Вже сі старців напхало, напхало. Ой ще пиво не вкисло, не вкисло, Вже сі старців натисло, натисло. -134-
в Вербовая дощечка, По ній ходить Насточка. На всі боки мліє: Відки-сь милий приїде? Він Настуньці привезе Жовтенькії чобітки, А з позлітки підківки. їх зозулька підкує І Настунька обує. ТА ЧЕРЕЗ СЕЛО Дівчата стають в коло; в середині його сідає молода жінка, перед якою ввіткнута в землю палиця; ознака, ніби вона пряде. Дівчата співають: Та через село, Через Бондарівку Поняв старий Молодую жінку. Іще ж не поняв, Та хвалиться бити, Та похваляється з Нагайку купити. «Навчу я, навчу Молодую жінку! Навчу я, навчу Молодесеньку!» Та поїхала жіцка Та до батька в гості. Неділя минає — Жінки немає. «Навчу я, навчу...» І друга минає — Жінки немає. «Навчу я, надчу...» товаришем І третя минає — Жінки немає. «Навчу я, навчу...» Четверта іде — Жінка їде. «Навчу я, навчу...» Жінки побоявся, В кропиву сховався, Бороною вкрився. «Навчу я, цавчу...» Бороною вкрився, Сінцем притрусився, «Навчу я, навчу...» Ой первеє лихо — Кропива жаре, А друге лихо — Борона даве, А третє лихо — Сінце коле. «Навчу я, навчу...» —135—
Четверте лихо — Горобець скаче, Жінці скаже. Навчу я, навчу Молодую жінку! Навчу я, навчу Молодесеньку! СТРІЛКА Дівчата, взявшись за руки, утворюють коло. Одна йде до середини, то — жінка, а за колом — чоловік. Чоловік кидає на жінку стрілку (паличку), співаючи; йому підспівує коло. Ой кину я стрілку На свою жінку, — Гей, жоно, додому, Кури кричать — їсти хотять. Гей, жоно, додому! Вона ловить стрілку, кидає йому назад і одказує (їй теж підспівує коло): Єсть в коморищі З просом горщище,— Нехай беруть да їдять! Чоловік: Ой кину я стрілку На свою жінку: — Гей, жоно, додому, Діти плачуть, їсти хотять. Гей, жоно, додому! Жона: Єсть на полиці Три паляниці,— Нехай беруть да їдять. Чоловік: Ой кину я стрілку На свою жінку: — Гей, жоно, додому,— Дочки плачуть — замуж хтять. Гей, жоно, додому! Жона: Єсть в коморищі Три скринищі,— Нехай беруть да ідуть. Чоловік: Ой кину я стрілку На свою жінку: — Гей, жоно, додому,— Сини плачуть — женитися хтять Гей, жоно, додому! —136—
Жона: Єсть на горищі Три кожушища,— Нехай собі женяться. Проспівавши це, вона тікає, а він її ловить. ОЙ ХОДЖУ Я, ХОДЖУ Ой ходжу я, ходжу біля городечка. Приспів: Жоно моя, та жонусенько, Дивно, дивно, моє серденько. Куплю своїй жоні сорочину в торзі. — Сорочину зношу, миленьким не назву. Ой ходжу я, ходжу біля городечка. Куплю своїй жоні спідниченьку в торзі. — Спідниченьку зношу, миленьким не назву. Куплю своїй жоні нагаєчку в торзі. — Нагайку зламаю, піду погуляю. СОСОНКА Дівчата стоять і тримаються за руки, хитаючи ними то в один, то в другий бік. При цьому співають: 1-й хор: А на горі сосонка снияла, А під нею дівчина стояла. А просила щире бога та й вітця: Не дай же мні, мій таточку, за вдівця. 2-й хор: А ти, синку \ привикай, привикай, Й а в віконце утікай, утікай. А лихо му утече, утече, Коли ловить за плече, за плече. В деяких місцях так звертаються до дочки. —137—
ВАСИЛЬОК (Василь-Василина) А Дівчата роблять коло, яке рухається навколо трьох дівчат, що сидять «по-турецькому» обличчям до центру. Коло рухається в обидва боки. Василь же мій, василь же мій, василечок, Білозерий, білозерий мій цвіточок! Не в час тебе, не в час тебе я садила, Не в годину, не в годину поливала. Первим часом, первим часом я садила, Другим часом, другим часом поливала, Третім часом, третім часом соривала. Сорву цвіток, сов'ю вінок, Звивши вінок, піду в танок. А в тім танку мій нелюбий. Він на мене поглядає, На мні вінок посихає. Василь же мій, василь же мій, василечок, Білозерий, білозерий мій цвіточок! Не в час тебе, не в час тебе я садила, Не в годину, не в годину поливала. Первим часом, первим часом я садила, Другим часом, другим часом поливала, Третім часом, третім часом соривала. Сорву цвіток, сов'ю вінок, Звивши вінок, піду в танок. А в тім танку мій миленький»: Він на мене поглядає, На мні вінок розцвітає. Б Василю ж мій, васильочок, Білорозовий цвіточок! Первим часом я садила, садила, садила, Другим часом поливала, поливала, поливала, Третім часом соривала, соривала. Сорву цвіток, сов'ю вінок, сов'ю вінок, Сов'ю вінок, піду в танок, піду в танок, піду в танок, А в тім танку мій нелюбий : - —138—
В кобзу грає, в кобзу грає, в кобзу грає, В його кобза лубеная, лубеная, лубеная, В його смичок з одних личок, з одних личок, з одних личок. Василю ж мій, васильочок... (Далі — повторюється включно до слів «піду в танок»). А в тім танку мій миленький В кобзу грає, в кобзу грає, в кобзу грає, В його кобза золотая, золотая, золотая, А в його смичок із кісточок, із кісточок, із кісточок. В Василь, Василь, Василь, Василь-Василино, Ой ну, люлі, Василино! Часом тебе, часом тебе посадила, Ой ну, люлі, посадила. Посадивши, посадивши, поливала, Ой ну, люлі, поливала. Поливавши, поливавши, защипала, Ой ну, люлі, защипала. Защипавши, защипавши, звила вінок, Ой ну, люлі, звила вінок. Звивши вінок, звивши вінок, пішла в танок, Ой ну, люлі, пішла в танок. А в тім танку мій нелюбий товстогубий, Ой ну, люлі, товстогубий. Він на мене поглядає, погл'ядає, Ой ну, люлі, поглядає. Вінок же мій висихає, Ой ну, люлі, висихає. Далі — повторення включно до слів «піду в танок». На закінчення- про милого, від погляду якого вінок розцвітає. НЕЛЮБ І МИЛИЙ Дівчата стають в коло, а дві йдуть до середини — одна з них представляє то милого, то нелюба. Дівчата хором запитують, як слід приймати милого, а як нелюба, а дівчина в середині кола співом і відповідгіими жестами показує на своїй товаришці, як стелити йому постіль, як його садовити, обіймати, цілувати і т. п. —13$—
Хор: Ой як, як нелюбові постилати? Дівчина: Ой так, так нелюбові постилати. (Кладе йому постіль з гілок, дрючків і т. п.) Хор: Ой як, як нелюба посадити? Дівчина: Ой так, так нелюба посадити. (Пхає силою нелюба на те сидіння.) Хор: Ой як, як коло нелюба сісти? Дівчина: Ой так, так коло нелюба сісти. (Сідає надувшись і обернувшись до нього спиною.) Хор: Ой як, як з нелюбом обніматись? Дівчина: Ой так, так з нелюбом обніматись. (З відразою відпихає його руками.) Хор: Ой як, як з нелюбом цілуватись? Дівчина: Ой так, так з нелюбом цілуватись. (Плює на нього з гнівом.) Хор: Ой як, як з нелюбом розставатись? Дівчина: Ой так, так з нелюбом розставатись. (З радістю виштовхує його з кола.) З милим зовсім інакше: Хор: Ой як, як миленькому постилати? Дівчина: Ой так, так миленькому постилати. (Старанно розстелює свою хустку або свитку.) І так далі поводиться з милим — ніжно й ласкаво, а при розставанні, коли випроваджає його з кола, удає голосний плач. ХМІЛЬ (Укріп) Дівчата, побравшись за руки і перевиваючись попід руками крайніх двох дівчат, зображують виття хмелю та співають: Ой порости, хмелю *, B) Коло мого двору. B) Вище мого двору. B) По твоїм слідочку B) Ой не ходи, нелюб, B) Каменем да покотила. B) 1 В деяких місцевостях замість «хмелю» співають «кропе». — 140—
Ой як тяжко-важко B) Коло мого двору. B) Каменю да котитися, B) По твоїм слідочку B) А ще тяжче-важче B) Перстником да покотила. B) Старому да женитися. B) Ой як легко, гарно B) Молоду жінку брати, B) Перстнику да котитися, B) Що не вміє з старим спати. B) А ще легше, краще B) Ой порости, хмелю, B) Молодому да женитися, B) Вище мого двору, B) Молоду жінку брати, B) Ой походи, милий, B) Що вміє з молодим спати. B) БИЧОК — Продай, бабко, бичка! — Якого? — Полового. — Він у мене половий, половий І на гроші дорогий, дорогий: Я ж його не продам! — Продай, бабко, бичка! — Якого? — Сірого. — Він у мене сірий, сірий, Вимітає хату й сіни: Я ж його не продам! — Продай, бабко, бичка! — Якого? — Лисого. — Він у мене лисий, лисий, Перемиє ложки й миски: Я ж його не продам! — Продай, бабко, бичка! — Якого? — Мурого. — Він у мене мурий, мурий, Нагодує свині й кури: — Я ж його не продам! — Продай, бабко, бичка! — Якого? —- Рябого. — Він у мене рябий, рябий, Куди йде — все прямий, прямий: Я ж його не продам! — Продай, бабко, бичка! —141—
— Якого? — Чорного. — Він у мене чорний, чорний, Та й у борозну моторний: Я ж його не продам! — Продай, бабко, бичка! — Якого? — Білого. — Він у мене білий, білий, Куди йде — все смілий, смілий, Я ж його не продам! ДІД І БАБА Дівчата беруться за руки, стають у два ряди або в коло і вибирають із-посеред себе дві, одну за бабу, а другу за діда. Баба ходить у середині круга, а дід поза ним; співають: Чолом баба, чолом дід, Сварилися за обід; За головку часнику Сварилися до смерку. По сім силкується дід зловити бабу; коли се вдається йому, починає її ніби бити. СЛАБИЙ ДІДУСЬ Дівчата стають у коло, а одна в середині кола сідає на землю і стої не, удаючи слабого діда. — Ой встань, діду, Ох, мій дід розплакався. Я до лісу їду! — Ой встань, діду, Ох, мій дід розстогнався, Гусятину їсти! Ох, мій дід розплакався. Ох, мій дід розскакався, — Ой встань, діду, Ох, мій дід розгулявся. Я вже з ліса їду! — Ой встань, діду, Ох, мій дід розскакався, На зальоти їду! Ох, мій дід розгулявся. Ох, мій дід розстогнався, — Ой встань, діду, . Ох, мій дід розплакався, їди гуси пасти! — Ой встань, діду, Ох, мій дід розстогнався, Вже з зальотів їду! —142—
Ох, мій дід розскакався, Ох, мій дід розгулявся. — Ой встань, діду, По музики їду! Ох, мій дід розстогнався, Ох, мій дід розплакався. — Ой встань, діду, З музиками їду! Ох, мій дід розскакався, Ох, мій дід розгулявся. — Ой встань, діду, Я до шлюбу їду! Ох, дід мій розстогнався, Ох, мій дід розплакався. — Ой встань, діду, Вже від шлюбу їду! Ох, мій дід розскакався, Ох, мій дід розгулявся. Дівки стоять в крузі, а одна всередині представляє діда. Дівки: Ой йди, діду, коні пасти! Дід: Ой-ой, не могу, ^ Сів ми комар на ногу. | Дівки: Ой йди, діду, яйця їсти! Дід: Ой-ой, я йду, йду! B) Дівки: Ой йди, діду, воли пасти. Дід: Ой-ой, не могу, ^ Сів ми комар на ногу. ) Дівки: Ой йди, діду, масло їсти. Дід: Ой-ой, а йду, йду! B) Дівки: Ой йди, діду, вівці пасти. Дід: Ой-ой, не могу, К Сів ми комар на ногу. ] Дівки: Ой йди, діду, кашу їсти! Дід: Ой-ой, я йду, йду! B) Дівки: Ой йди, діду, кури пасти. Дід: Ой-ой, не могу, ^ Сів ми комар на ногу. / Дівки: Ой йди, діду, локшу їсти. Дід: Ой-ой, я йду, йду! B) Дівки: Ой йди, діду, гуси пасти! Дід: Ой-ой, не могу, )? Сів ми комар на ногу. | Дівки: Ой йди, діду, мнясо їсти, Дід: Ой-ой, я йду, йду! B) —143—
КІТ І МИША Стає коло дівчат або хлопців, одного вибирають за кота, а одну дівчину за мишу. Миша має свої ворота, якими може вбігати в коло і поза нього, а кіт — свої. Кіт мусить піймати мишу, наздоганяючи її в колі і за колом. Під час гри співають: Мишко, до ямки, мишенько! А ти, коцурко, за нею, А ти, коцурко, за нею, Як за ясною зорею! Як тую мишеньку здогониш, То їй костоньки поломиш! Та до нори, мишко, до нори, До золотої комори. Чорт — не коток, Що не піймав мишки за хвосток! Ускочила мишка й у нору, А кіт — у золоту комору. Чорт — не коток, Що не піймав мишки за хвосток! УТІКАЧ Одна дівчина сідає на землю, а друга стає біля неї. До них підхо- дить третя й питає: Перша: — На чім стоїш? Друга: На ринку. Перша: Що продаєш? Друга: Дитинку. Перша: Що хочеш? \ Друга: Сім кіп І сніп, Сім міхів Горіхів, Бочку води На три годи. —144—
Перша: А я тобі дам клубок валу, Щоб тобі дорогу оснувало. Після цих слів обидві розбігаються в протилежні боки, а потім збігаються до тієї, що сидить. Яка прибіжить швидше, та й «продає» її знову, як вище. СТУК-СТУК МОЛОТОК Стук-стук молоток, На тім боці холодок, А на нашім сонечко Торкає віконечко. Вийди, вийди, сонечко, На дідове полечко, На бабине зіллячко, На наше подвір'ячко! РІПКА Одна дівчина бігає в колі, стараючись його розірвати. Співають: Зеленая ріпка, Держись кріпко! Чий батько ріпку крав? Чия мати варила,— Бодай її вдавило! Чиї діти їли,— Бодай поніміли! 10—1659
ВЕСНЯНКИ ТА ГАЇВКИ ПІД КРИВИЙ ТАНЕЦЬ І БЕЗ ТАНКОВОГО ТА ІГРОВОГО СУПРОВОДУ ОСПІВУВАННЯ ВЕСНИ КРАСНОЇ. ОБРАЗИ ВЕСНЯНКИ, ГАЇВКИ. КАРТИНИ ВЕСІННЬОЇ ПРИРОДИ БЛАГОСЛОВИ, МАТИ, ВЕСНУ ЗАКЛИКАТИ Благослови, мати, Весну закликати! Весну закликати, Зиму проводжати! Зимочка в возочку — Літечко в човночку. НА ВЕРБІ Троє — п'ятеро дівчат вилазять на вербу і, сидячи там, співають, «щоб чутно було по всьому селу». Буває це в тій порі, коли розцустилась верба і до зеленої неділі. Стояла да Маруся на рові, Заганяла рої, Да писала листи, Щоб прийшов Хведор меду їсти. Гу, гу! Що Маруся воду п'є, А Хведорко подає: «Здорова пила, Марусе моя, Маруся моя, квітко дорога!» Гу, гу! —146—
Що в нашої да Марусечки Сова лепетує, Що Мар'єчка да Прусю На сало годує. Гу, гу! ВЕСНЯНОЧКА-ПАНЯНОЧКА Весняночко-паняночко, Де ти зимувала? Зимувала у садочку, На колочку пряла. Пряла на колочку Горобцю на сорочку. Що виведу нитку — Горобцю на свитку, Що виведу другу — Горобцю на пугу, Що позоставались кінці - Горобцю на штанці. Весняночко-паняночко, Де ти зимувала? — У садочку на пеньочку Пряла на сорочку. А ворони оснують, А сороки витчуть, А білії лебеді Ще побілять на воді, А лугові пташки Пошиють рубашки. Ой весно-весняночко, Де твоя дочка-паняночка? Та піймали бичка Та за ріжечки. Ой пасися, бичку, Поки спряду мичку Своєму братові На рукавичку. Бичок пасеться, Мичка прядеться. Бичок напасся, Мичка спрялася. Ой весно, весно да весняночко, Де твоя дочка да паняночка? Десь у садочку шиє сорочку; Шовком да біллю да вишиває, Своєму милому пересилає: «Надівай її щонеділеньки, Споминай же мене щогодиноньки. Шовком я шила, а біллю рубила, Жаль мені козака, що я полюбила». —147—
5 Весняночко-паняночко, де ти забарилась, Що й у лісі на орісі хвостом зачепилась. Не схотіла весняночка (на сорочку) прясти, Пішла рачки попідтинню, де б сорочку вкрасти. СКОЧИЛА КОЗА З ВОЗА Скочила коза з воза, Крикнула до сторожа: «Стороже, стороженьку, Подай ми сокироньку Полоночку рубати, Гагівки добувати. Як гагівки добудем, Радуватися будем». ОЙ МИ ЗИМУ ЗИМУВАЛИ Ой ми зиму зимували, не співали, Весни дождали — заспівали. Повиходьте, старі баби, Вже заквоктали в болоті жаби. Повиходьте, старі мужі, Вже засвистали в болоті ужі. Повиходьте, молодиці, Вже дівочки на юлиці. Повиходьте, паняночки, Та заспіваєм весняночки! КУПАННЯ ГАГІЛКИ Скочила коза з воза, Крикнула на сторожу: — Стороже, стороженьку, Полонку прорубати, Гагілку сполоскати. —148—
ДАРУНКИ ВЕСНИ 1 Ой весна, весна,— днем красна! Що ж ти нам, весно, принесла? — Принесла я вам літечко, Ще й рожевую квіточку, Та вроди, боже, житечко, Ще й озимую пшеницю І усякую пашницю. • 2 Весна красна, Що ж ти нам принесла? — Коробочку з веретенцями, А скриночку з червінцями, Старим дідам по києчку, Старим бабам по серпочку, Малим дітям по яблочку, А дівчатам по віночку, А хлопчатам по батожку. З Ой весно-красно, що нам винесла? Ой винесла тепло й доброє літечко, Малим дітям кучечки бити, А старим дідам раду радити, А старим бабам посидіннєчко, А господарям поле орати, . А молодим господиням кросенця ткати, А молодцям і дівонькам та й погуляти, Дідам радити, пиво варити, — А к яку дню? К великодню. 4 Ой весна, весна, днем красна, Що ти нам, весна, принесла? — Принесла я вам літечко, Ще й запашненьке зіллячко, А вам, дівчата, по вінку З хрещатого барвінку, А вам, парубки, по кийку — Гоніте товар на гірку. А вам, бабусі, по ціпку — —149—
Попід хатами ходити, Малих діточок глядіти. 5 Ой весна, весна, ти красна, Що ти, весна-красна, нам принесла? — Принесла я вам літечко, Ще й запашненьке зіллячко, Ще й зеленую травицю І холодную водицю. Принесла я вам ягнятко, Ще й маленькеє телятко. Ой верба, вербице, Час тобі, вербице, розвиться. Ой верба, верба, тополя Схилила гіллячко додолу, На зеленую діброву, На холодную водицю, На шовковую травицю. Там соловейко гніздо в'є, А зозуленька сокоче. б А уже весна воскресла, воскресла, Що ж вона нам принесла, принесла? На жіночки рубочки, рубочки, На дівочки віночки, віночки; А парубкам шабельки, шабельки, Щоби ішли до війни, до війни. 7 Прийшла до нас весна красна, Гаївочку нам принесла; Для панянок гаївочку, Для парубків вандрівочку. Станьте, панянки, в коло, Заспівайте си весьоло. КОЛЕСОМ, КОЛЕСОМ Колесом, колесом Послухай, Іванку, Сонечко вгору йде, Де голуб гуде. —150—
То ж не голуб гуде, Де голубка гуде. То Іванко говоре, То ж не голубка гуде, То Іванко говоре То Марійка говоре, Та ще й розмовляє, Говоре, говоре Меншого братика Та ще й розмовляє, В світлицю взиває: Меншую сестрицю — Увійди, ввійди, Взиває в світлицю: Ти, менший братику, Дарую тобі — Увійди, ввійди, Пучок стрілочок, Меншая сестрице, Пучок стрілочок — Дарую тобі Молодецтво твоє. Пучок стьожечок, Пучок стьожечок, Колесом, колесом Ще й рутяний віночок, Сонечко вгору йде. Ще й рутяний віночок — Послухай, Марійко, Дівування твоє. ЛЕТІВ ОРЕЛ КИЄВОМ Летів орел Києвом, Києвом Та ніс хвоста кивером, кивером. Грайте, дівочки, без орла, без орла, Без ясного сокола, сокола. Поки я прилечу, прилечу, Всім новини принесу, принесу: Зелене листячко, листячко Й хрещатий барвіночок, барвіночок, Старим дідам сіяння, сіяння, Чоловікам орання, орання, Молодицям гречку жать, гречку жать, Вам, молодим, погулять, погулять. ОЙ ТИ, ВЕСНОНЬКО, ВЕСНИСЯ Ой ти, веснонько, веснися, А ти, дівчино, краснися. А ти, козаче, не будь пан, Сховай дівчину під жупан. —/5/—
- Ая жупана не маю, Хіба під свиту сховаю. Як не під свиту, то під кожух, В мене, дівчино, молодий дух! B) Б Ой ти, весна, веснися, А ти, Грицю, женися! Та вирви з рожі квіточку, Та візьми Гандзю-дівочку! Ой де Грицько коні пас, Поріс барвінок по пояс; А де Гандзя стояла, Під нею рута-м'ята зів'яла. В Вилети, ґулю, на пісок, на пісок, Винеси весну на часок, на часок. Ой ти, веснянко, веснися, А ти, дівчино \ красися. B) А ти, хлопчино 2, не будь пан, Сховай дівчину під жупан. B) А як жупан твій порветься, Тоді гулянка минеться. B) ОЙ ВИЛИНЬ, ВИЛИНЬ, ГОГОЛЮ Ой вилинь, вилинь, гоголю, Винеси літо з собою, Винеси літо, літечко І зеленеє житечко, Хрещатенький барвіночок І запашненький васильочок. 1 Ім'я дівчини. 2 Ім'я хлопця. —152—
ЧОМ ТИ, ЖАВОРОНКУ Чом ти, жаворонку, Рано з вир'я вилітав? Іще по гороньках сніженьки лежали, Ой ще по долинах криженьки стояли. — Ой коли пора прийшла, Молодецька краса — Неволенька вийшла. Хустонька в пояса, Ой я тії криженьки За шапкою квітка, Крильцями розжену; В правій руці дівка. Ой я тії сніженьки Загороджу річку Ніжками потопчу; Та й на поставничку, Загороджу річку Щоб не вилітали Та й на поставничку, Пташата-чирята, Щоб не вилітали Сиві голуб'ята; Пташата-чирята, Щоб не виносили Сиві голуб'ята, Дівоцької краси. Щоб не виносили Дівоцькая краса — Молодецької краси. Коса до пояса. ОЙ З-ЗА ГОРИ ДИМ ТА ДИМ Ой з-за гори дим та дим, Там соловейко гніздо звив B) Ще й гарнесенько щебетав — До себе галочку прикликав: B) «Іди, галочко, зо мною, Будеш ти мені жоною, B) А моїм діткам матір'ю, Бо в мене дітки маленькі, Ще й до матері раденькі». РЕМЕЗ Ой ремезе, ремезоньку, Не вий гнізда на ледоньку: Бо ся ледонько буде розступати, Твоє гніздо забирати. Ой вий собі в темнім лісі, В темнім лісі на орісі: —153—
Будуть люди оріхи збирати, Твоє гніздо оглядати. Ой ремезе, ремезоньку, Не вий гнізда на орішеньку: Будуть люди оріхи збирати, Твоє гніздо обдирати. Ой ремезе, ремезоньку, Увий собі на яворі: Буде явір розлистати, Твоє гніздо прикривати. Ой ремезе, ремезоньку, Не вий гнізда на явороньку: Будуть явір хлопці стинати, Твоє гніздо розтрясати. Ой ремезе, ремезоньку, Увий собі на сосноньці: Сосна завше зеленіє, Твоє гніздо рум'яніє. Ой ремезе, ремезоньку, Не вий гнізда на сосноньці: Увий собі в гречной панни, В гречной панни у світлиці. Ґречная панна буде ти рада, Возьме тебе у клітоньку: Там і будеш приспівати, Буде ся тобою радувати. РОЗЛИЛИСЯ ВОДИ НА ЧОТИРИ БРОДИ Розлилися води на чотири броди. Приспів: Ой дівки, весна красна, зілля зелененьке !! А в одному броді зозуля кувала, А в другому броді щука-риба грає, А в третьому броді соловей щебече, А в четвертім броді дівчинонька плаче; Щука-риба грає, кригу розбиває, Соловей щебече, золотої трави кличе, 1 Цей приспів повторюється за кожним рядком аж до рядка «Зозуля кувала, літечко казала» включно. Далі за кожним рядком співається «Ой мати, лихо знати — за нелюбом жити». —154—
Зозуля кувала, літечко казала, Дівчина плакала, за нелюба йдучи. Приспів: Ой мати, лихо знати — за нелюбом жити! Дала мати дочку в чужу стороночку, А як віддавала, то й приказувала, Щоб дочка до неї сім літ не бувала. Дочка не слухала, та й в год приїхала; Мати не пізнала, з подвір'я зігнала, Сусіди пізнали, матері сказали: — А де ж твої, доню, та чорнії брови? — Мої чорні брови в нелюба в долоні. — Ой де ж твої, доню, воли та корови? Воли та корови в шинкаря в оборі! ОЙ ХВАЛИЛАСЯ ДА БЕРЕЗОНЬКА Ой хвалилася да березонька: «Що на мені кора да біленька, B) Що на мені листя да широкеє, B) Що на мені гиллє да високеє». Ой одозветься зелений дубочок: «Ой не хвалися, да березонько, B) Не ти свою кору да білила, Не ти сеє листя да широчила, Не ти сеє гілля да височила. Вибілило кору да яснеє сонце, Широчив листя да буйний вітер, B) Височив гілля да дрібен дощик». ВИ, ХЛОПЦІ-БЕЗШТАНЬКИ Ви, хлопці-безштаньки, Заспівайте веснянки! Приспів: Ой дівки, весна красна, Зілля зелененьке. —155-
Ой, у саду, у саду Зозуля кувала. Приспів. Зозуля кувала, Сади розвивала. Приспів. Соловей щебече, На ліс красу Несе. Приспів. ОЙ ДУБРОВО ТА ДУБРІВОНЬКО Ой дуброво та дубрівонько! Ти доброго пана маєш, Що ся в однім року Трьома барви привдягаєш: Одна барва зелененька — Всьому світу миленька; Друга барва жовтенька — Всьому світу сумненька; Третя барва біленька — Всьому світу студененька. ВІЛ БУШУЄ Віл бушує, Весну чує. Не бушуй, воле, Бо поїдемо в поле, Поля орати, Хліба пахати. ОРЕЛ ПОЛЕ ІЗОРАВ А Орел поле ізорав Та пшениці насіяв, Крилечками зволочив, А дрібен дощик примочив, Роди, боже, пшеницю І всякую пашницю. —156—
Б Орел поле ізорав Та ячменю насіяв, Крилечками зволочив, А дрібен дощик примочив. В Орел поле виорав 1, Пшеницю засіяв, Крилечками зволочив, Дрібний дощик примочив. На пшеницю урожай, А дівонькам коровай, Молодицям на крохмаль. Роди, боже, сей ячмінь Старим бабам на кисіль, Парубочкам на пиво, А дівочкам на диво! Орел поле виорав, Ще й вівсиком засіяв, Крилечками зволочив, Дрібний дощик примочив. На вівсисько урожай, А парубкам коровай, Старим бабам на крохмаль. ОЙ ТИ, ВИШНЬО Ой ти, вишньо Солодкувата, Чого ти довго В полі стоїш? — Я в полі стою І літечко жду. Літечко прийде —• Сильно зацвіту, Сильно зацвіту, Вишеньку зроджу, Зроджу вишеньку Чорнявеньку. Поливайте мене, Хоч і раненько. ОЙ ТИ, ЯБЛІНКО Ой ти, яблінко, гіллякувата, Чого ти стоїш, чому не шумиш? — Я шумлю, гілля годую, Гілля годую, сильно зацвіту, Сильно зацвіту, яблок народжу, Народжу яблок червонобоких. Будуть їхати великі панове, Яблочка щиплють, в кишеньки зсиплють, З кишеньки беруть і дужоньки живуть. ПТИЧКА НЕВЕЛИЧКА Птичка невеличка По полю літала, По полю літала, Травку розгортала, Травку розгортала, Сокола шукала. 1 Кожний рядок повторюється. —157—
Сокіл, сокілочок Клює орішочок, Злетів на дубочок, Маха головою, Злетів на дубочок, Як вітер травою. В ЧУЖІМ КРАЮ В чужім краю дощі ідуть, В нашім краю не бувають. Тьомні хмарки наступають, Дрібнії дощі закрапають На мою руту зеленую, На мою рожу червоную, На мій хрещатий барвінок, Щоб я ходила до дівок. А ВЖЕ ВЕСНА А вже весна, а вже красна, За ним біжить дівчинонька: Із стріх вода капле. C) «Вернися, соколе!» C) Молодому козаченьку «Хоч вернуся — забарюся Мандрівочка пахне. C) Гордуєш ти мною. C) Помандрував козаченько Буде твоє гордування У чистеє поле; C) Все перед тобою!» C) ЯКА ВЕСНОНЬКА КРАСНА Яка веснонька красна! А що ж вона нам принесла? Принесла дівочкам гагівочку, А парубкам мандрівочку. Дівочки йдуть на гагівочку, А парубки на мандрівочку. Дівочки на гагівці, А парубки на мандрівці. Паненки лози скачуть, А дітоньки їсти плачуть.
-%аз->- ЗАОХОЧЕННЯ ДО ВЕСНЯНОК І ГАГІЛОК. ВИКЛИКАННЯ НА ГУЛЯНКУ ЗАКОПАЛИ ГОРЩИК КАШІ Як починаються веснянки, то в перший раз варять горщик каші, виносять на вулицю, закопують і пробивають його кілком. Оце до цього звичаю й пісня: Закопали горщик каші, ^ Ще й кілком прибили, Щоб на нашу та улицю Парубки ходили. ДІВЧАТОЧКА-ВОРОБ'ЯТА Дівчаточка-вороб'ята, рядьмося, Та виходім на травицю, граймося, Та виходім на травицю в добрий час. Нема таких співаночок, як у нас! ВИЙДИ, ГРИЦЮ, НА ВУЛИЦЮ Вийди, Грицю, на вулицю І ти, коваленку, Заграй мені в свистілочку Стиха-помаленьку. Заграй мені в свистілочку Стиха-помаленьку. Свистілочка, як бджілочка, В білих ручках гуде. —159—
Ти, місяцю-перекрою, Зайди за комору, Не бачила миленького — Не піду додому. Хоч бачила, не бачила, Ніде не зачую, Не стояла сюю нічку Й не переночую. Весняночко-паняночко, Де ти зимувала? У садочку на кілочку Пряла на сорочку. Що виведу нитку Та пошию свитку, А з тих торочок Та нашию сорочок; А з тих кінців Та нашию штанців. Леле тату, леле мамо, Леле коваленку, Заграй мені у дудочку Стиха-помаленьку. Леле, леле, а млин меле, А колесо креше, А дівчина правду каже, Козаченько бреше. ОЙ В САМБОРІ ЛАДНО ГРАЮТЬ Ой в Самборі ладно грають, Аж сі гори розлягають! Пусти ж мене, моя мати, На гаївку погуляти! —160—
Най я собі погуляю, Як рибонька по Дунаю; Як рибонька з окунцями, Так я собі з молодцями. ЛАЛА, ЛАЛА, МАТИ БИЛА Лала, лала, мати била Та вигнала з хати: — Іди, дочко Галюточко, Веснянки співати. ОЙ НЕ ТИХ Я БАГАЧОК Ой не тих я багачок, Що по десять сорочок; А я маю їдную, Та й тую все білую. Я з вечера намочу, Опівночі полощу, Над досвітком маглюю, На гаївку мандрую. ВИ КОМАРІ, ВИ КОМАРИКИ МОЇ Ви комарі, ви комарики мої! За що, за що ви кусаєте мене? Що у мене та головонька болить, Од головки біле личенько горить, Що нікому головоньки звеселить. Звеселю я головоньку та сама: Ой піду я в зеленесенький садок, Зірву, зірву біло-розовий цвіток, Зів'ю, зів'ю на головоньку вінок, Сама піду погуляю у танок. 11—1659 —161—
ХОДІТЬ, ХОДІТЬ ВСІ ДО МЕНЕ Ходіть, ходіть всі до мене, молоді дівоньки, B) Ходіть, ходіть всі до мене, будемо співати. B) Будем собі, молоденькі, хлопців вибирати, B) Чи Івана, чи Степана, ой чи Василенька. B) Сподобала Гандзюненька свого Петрусенька. B) ОЙ В КРИВОГО ТАНЦЯ Кривий танець — найпоширеніший при гаївках і веснянках. Ведучи його, дівчата співають найрізноманітніші весінні пісні. Четверо дівчат стають або сідають на певній віддалі одна від одної, творячи чотирикутник; інші ж, узявшися за руки, в'ються шнуром поміж ними, виробляючи різні фігури й співаючи. 1 Ой в кривого танця Да не виведу конця. Треба його виводить, Лад йому знаходить. Хоть виведу конець, Та не гарний танець. А ми кривому танцю Не виведемо кінцю, Бо його треба вести, Як віночок плести. Ми кривого танцю йдемо, Йому кінця не знайдемо: Ой то в гору, то в долину, Ой то в рожу, то в калину. Ми кривого танцю йшли, Йому кінця не знайшли: Ой то в гору, то в долину, Ой то в рожу, то в калину. —162—
Кривого танцю йдемо, Кінця му не найдемо, А як конець найдемо, То додому підемо. ТУМА ТАНОЧОК ВОДИЛА Тума таночок водила. Що виведе, та й стане, На дівочок погляне: Чи всі дівочки в таночку? Лиш роженьки немає (Що хорошо співає). Мати рожу чесала, А чешучи навчала: «Доню моя роженько! Як ти підеш в таночок, Не становись край туми: Тума зведе з розума, Червоний чобіт покаля, За рз'ченьку іздавить, Золотий перстень іздійметь». Дівка танок водила, Дівка танок водила, Що виведе та й стане, На дівочок погляне, Чи всі дівки танок в'ють. Однієї немає — В неї мати чужая, Не пускає в той танок, Бо той танок без ума, Зведе й тебе із ума. НЕ СТІЙ, ВЕРБО, НАД ВОДОЮ Не стій, вербо, над водою, Бистра вода під тобою, Удень, вночі прибуває, Всі коріння вимиває, З верби гіллячко всихає, З верби листячко спадає. Стань, вербо, та на риночку, Хрещатому барвіночку, Де рута-м'ята кохається, Де челядонька збирається. -163-
ПОРІС КРОКІС НА ДВОРІ Поріс крокіс на дворі. B) Чом дівчата не йдете? Чом крокосу не рвете? B) Крокіс цвіте цвітами, B) Ізорваний дівками. B) Ізорвали дівочки, B) Завивали віночки B) Й пішли вони в таночки, B) І таночки провели, І додому пішли. ВИКЛИКАННЯ НА ВУЛИЦЮ ' Що на нашій улиці Та побиті тини, Ой виходьте на улицю, Отецькії сини! Що на нашій на улиці Побиті тиночки, Ой виходьте на улицю, Отецькії дочки! 1 Всі ці пісні починали співати поруч з справжніми веснянками й гагілками з приходом весни, через що багато записувачів подають їх в циклах весінньої пісенності, хоч часто співалися вони і в інші пори року. Як зазначив відомий фольклорист Ф. М. Колесса, «з великоднім тижнем починаються вечірні сходини сільської молоді, т. зв. «вулиця», що водиться подекуди аж до осені. Це дає привід до змішування обрядових весняних пісень із вуличними (про сходини дівчат і парубків, розмови, жарти, співи, танці, музики, викликування дівчат на «вулицю», перешкоди з боку матері, що не пускає або замикає дочку, і т. ін.), які не мають нічого спільного із обрядовими» (Філарет Колесса, Українська усна словесність, Львів, 1938, стор. 57). За наявність «простих, т. н. улешньїх песен» серед веснянок у відповідній збірці П. Чубинського («Трудьі», т. III) дорікав останньому такий чудовий знавець народної творчості, як І. Манжура. Все ж обминути цих пісень, співаних одночасно з «чистими» веснянками, не можна, бо це збіднило б картину дожовтневої весінньої пісенності України. Тому ми, слідуючи даним самого життя, зафіксованим багатьма записувачами веснянок і гаївок, і включаємо кілька зразків цих пісень (щоправда, з даною приміткою-застереженням щодо їх необ- рядового характеру) у весінній цикл пісень. —164—
2 До нас, до нас, всі парубоньки, Бо у нас гарні дівоньки, Бо у нас музики грають, Бо у нас дівки гуляють. Ой до нас, до нас, всі дівоньки, Бо у нас гарні парубоньки, Бо у нас музики грають, Бо у нас хлопці гуляють. Ой високі огороди, Перелази низькі, Збирайтеся, подружечки, Далекі і близькі! Збирайтеся, подружечки, Де вчора стояли, Бо вже наші василечки Од сонця пов'яли. Нехай в'януть, нехай в'януть, Вони поодходять. Нема наших паруб'яток, Вони повиходять. До нас, до нас, хлопці, До нас, не до кого. Наліпили вареників Для вас, не для кого. Упав сніжок на обніжок Да вже не розтане. Прибувайте, чорнявії, Як вечір настане. Русявії йдіть додому, Чорняві ночуйте. Ви, собаки, не гавкайте, Сусіди, не чуйте. Що на нашій на улиці Знесла курка коко. Хто не вийде на улицю, То й вилізе око. Що на нашій на улиці Знесла курка двоє, Хто не вийде на улицю Вилізуть обоє. На тім кут, на юлиці Не колода — призьба. Нехай прийде, нехай Козаченьків триста. На тім куті, на юлиці Не колода — сволок, Нехай прийде, нехай Козаченьків сорок. 8 сяде сяде І дощ іде, роса пада, В очереті сухо. Вийди, вийди, Марусенько, Наша голосухо! Зійшла зірка вечірняя Зійде й світовая. —165-
Вийшла одна подруженька, Вийде ще й другая. Зійдемося, подружечки, Тай поговорімо, Заспіваймо по пісеньці — Додому ходімо. Заспівали по пісеньці Трьома голосами, Пішли наші голосочки Попід небесами. 10 Ой, улиця —розпутниця! Як на тобі пусто! Чом немає, як бувало, Челядоньки густо? Була челядь, була челядь, Та вся заміж пішла. Осталася найменшая,— На юлицю вийшла. 11 Як вийду я, та крикну я, То ти догадайся, Хоч вечеряв, не вечеряв — Біжи, поспішайся. Хоч вечеряв, не вечеряв, То бери потрошку, Як зачуєш голосочок, То кидай і ложку. 12 Чи у тебе, дівчинонько, Не рідная мати? Уся челядь на юлиці, А ти лягла спати. Чи у тебе, дівчинонько, Не брат, не сестриця? Що ми вийшли на улицю, А ти, як черниця. 13 Ой треба ж тій та матінці Горщок кваші дати, Щоб пустила дівчиноньку До нас погуляти. 14 На тім куті на юлиці Та й на переюлку Розкурила козакові Дівчинонька люльку. За люлечку копієчку, А за тютюн гроші, Кури, кури, мій чорнявий, Правдивий, хороший. 15 Як підійду під віконце: Мати горох варить, Свою дочку-одиничку За юлицю сварить. — Годі тобі, моя мати, Гороху варити. Пусти дочку-одиницю Хоч поговорити. — Не для тебе, скурвий сину, Я дочку вродила, Щоб я тобі против нічки Гуляти пустила. — Пусти мене, моя мати, На час, на часочок Розпустити по ярочку Громкий голосочок. 16 Сюди гора, туди гора, А я меж горами, Нельзя мені на юлицю Та й за ворогами. Вороженьки, ворогуйте, А ви, люде, знайте, А ви, хлопці з дівчатами, До світа гуляйте. Вороженьки, ворогуйте, А ви, люде, чуйте, А ви, хлопці з дівчатами, До світа ночуйте. —166—
17 18 Коло нашого колодязя Що на нашій улиці Золотая ключка, Високі пороги, Хто не вийде на улицю — Хто не вийде на улицю, Нападе колючка. Посохнуть ті ноги. ОЙ ВИЙДУ Я НА ВЕСНЯНКУ Ой вийду я на веснянку, А веснянка грязька. Я ж думала, що мій милий, Аж соломи в'язка. Я солому прогортаю, Милого шукаю, З чужим милим не сідаю, Свого дожидаю! ВОДА РЕВЕ, ВОДА РЕВЕ Вода реве, вода реве, Байдак наганяє, B) Усі хлопці на улиці, А мого немає. C) «Вийди, вийди, божевільний, Тепер вечір вільний!» B) Не зо мною, так з другою — Об тин головою! B) Ой вдарився та й Романко Об тин головою, B) Ой теперки нам, Оринко, Розлука з тобою! КОЛО БРОДУ БЕРУ ВОДУ Коло броду беру воду, не доберу до дна, Що я в батька одна дочка — не зазнаю добра: Та не так добра, та не так добра, як гіршого лиха; Як не вийду на вулицю, то вулиця тиха. —167—
Усі дівки сиднем сидять, а я все жартую, Я тобі, подруженько, жениха дарую. — Даруй, даруй, подруженько, аби не ледащо, Хоч буде бить мене мати, аби було за що. ОЙ ПІДУ Я, ПІДУ Ой піду я, піду Долом долиною, B) Ой стопчу я, зломлю Рожу з калиною. B) Вітер повіває, Рожа процвітає. B) Під моїми воротами Свистілонька грає. B) Мене мати лає, Гулять не пускає. B) Ой хоч одкрадуся, Та й нагуляюся. B) Як прийду додому — Нароблю гомону, B) Як будуть лаяти, Так буду плакати; B) Як будуть навчати, Так буду мовчати. B) А як будуть бити, Буду говорити: B) Я ще не старая, Ще я не гуляла, B) Ще я молоденька, Гуляти раденька. B) А як стара стану, B) Гулять перестану, B) А як стара буду, Гуляти забуду. B) А як лихо йметься, Гуляти минеться. B) ОЙ ТАМ В ЛІСІ ПРИ ДОЛИНІ Ой там в лісі при долині Широкий лист на калині, А ще ширший на яворі. Де ж мій милий на розмові? — З ким ти, милий, розмовляєш, Що за мене гадку маєш? — Твої сестри говорили, Щоби ми ся не любили! Твої брати заказали, Щоби ми ся не кохали! Твоя мати-чарівниця, На цілий світ розлучниця: Розлучила рибу з водою Ще й хоче — мене з тобою!
ВЕСНЯНКОВІ ЗАЛИЦЯННЯ, ЖАРТИ, НАСМІХИ, ГЛУЗУВАННЯ ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА, ТИ КРАСНА Ой весна, весна, ти красна, Що ж ти нам, весна, принесла? Та принесла я вам літечко, Щоб родилося житечко, Ще й червонії квіточки, Щоб квітчалися дівочки, Пісеньки співали, В решето складали, Повісили решето на вербі. Як налинули лебеді Та звалили решето додолу — Час вам, дівчата, додому, Мішайте свиням полову. А ви, хлоп'ята, за нами, їжте полову з свинями, А ви, дівчата — калачі, Щоб любили вас паничі. ОЙ МАЛА Я ПИСАНКУ Ой мала я писанку, та й нема, Та я свою писанку продала. Та я свою писанку продала, На музиків грошиків збирала. Ой їхали паничі з Сучави, Вони ж мою писанку забрали. А я біжу та й кричу, та й кричу: — Віддай мені писанку, паничу! Панич того не слухав, не слухав, Взяв писанку, поїхав, поїхав. —І 69—
ОЙ МИ ПІСНІ СПІВАЛИ, СПІВАЛИ Ой ми пісні співали, співали, І в решето складали, складали; Повісили решето на вербі, Налетіли гороб'ї, гороб'ї. Ми решето додолу, додолу, Час дівочкам додому, додому Та й мішати свиням полову. А ви, парубочки, за нами, за нами, їжте полову з свинями. Покочу я теслицю, теслицю, Всі парубки — в світлицю, в світлицю. Хоча й вони в світлиці, в світлиці, Проте вони паршивці, паршивці. Покочу я долото, долото, Всі дівчата — в болото, в болото. Хоча й вони в болоті, в болоті, Проте вони в золоті, в золоті. Покочу я гребінку, гребінку, А всі дівки — на юлку, на юлку. Покочу я щоточку, щоточку, А всі дівки — в купочку, в купочку. Покочу я гребінця, гребінця, Всі дівчата — до вінця, до вінця. ОРАЛИ ДІВОНЬКИ РІЛИЦЮ Орали дівоньки рілицю, рілицю Та засіяли на ній пшеницю, пшеницю. Орали парубоньки рілицю, рілицю Та засіяли на ній мітлицю, мітлицю. А нашу пшеницю женці жнуть, женці жнуть, А вашу метлицю коні тнуть, коні тнуть. А ви, парубоньки, до ціпа, до ціпа, А ми, дівоньки, до хліба, до хліба. А ви, парубоньки, до серпа, до серпа, А ми, дівоньки, до церкви, до церкви. А ви, парубоньки, до леду, до леду, А ми, дівоньки, до меду, до меду. А ви, парубоньки, орати, орати, А ми, дівоньки, гуляти, гуляти. А ви, парубоньки, до гною, до гною, А ми, дівоньки, до строю, до строю. —по—
ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА Ой весна, весна, Що нам принесла? Дівкам зросту, Хлопцям коросту. Щоб дівки не гуляли Да кужолку пряли, А хлопці не гуляли Да коросту драли. ЧИ ВИ, ЛЮДИ, СПИТЕ Чи ви, люди, спите, Чи ви не чуєте, Як на ринку дзвонять, Як люди говорять? — По три гроші жінка, Сто золотих дівка, По шагові молодець, Як печений голубець. І кожному парубкові Гороху та по стручкові, А старому голубець, Бо він таки молодець. ОЙ КУДИ ЇДЕШ, РОМАНЕ? Ой куди ти їдеш, Романе, Романе? На ярмарок, мій пане, мій пане. Ой що ти везеш, Романе, Романе? Десять хлопців, мій пане, мій пане. Що хочеш, Романе, Романе? Всі по грошу, мій пане, мій пане. Так дешево, Романе, Романе? Бо ледачі, мій пане, мій пане. Ой куди ти їдеш, Романе, Романе? На ярмарок, мій пане, мій пане. Що ти везеш, Романе, Романе? —171—
— Десять дівок, мій пане, мій пане. — Що хочеш, Романе, Романе? — По сто рублів, мій пане, мій пане. — Так дорого, Романе, Романе? — Бо добрії, мій пане, мій пане. ВЕСНА НАША КРАСНА Весна наша красна! Що ти нам винесла? На житечко росу, На парубків красу. Парубоцька краса — Як зимная роса: В смолі потопає, З дьогтю виринає. Весна наша красна! Що ти нам винесла? На пшеницю росу, На дівочок красу. Дівоцька краса — Як літняя роса: В вині потопає, З меду виринає. Ой у кривого танця . Да не виведем кінця. Да Урай матку кличе: Да подай, матко, ключі Да випустити росу — Дівоцькую красу. А дівоцькая краса — Як літняя роса: У меду потопає, В вині виринає! Весна наша красна! Що ти нам винесла? Я вам винесла: Дідам постояти, А бабам посидіти, Парубкам в краглі грати, А дівкам погуляти. Де діди стояли, Там палки лежали; Де баби сиділи, Кулаками землю вбили; Де парубки в краглі грали, Там крагельки лежали; Де дівки гуляли, Там віночки лежали. Ой у кривого танця Да не виведем кінця. Да Урай матку кличе: Да подай, матко, ключі Випустити росу — Парубоцьку красу. Парубоцькая краса — Як зимова роса: В смолі потопає, У дьогтю виринає. ДА УРАЙ МАТКУ КЛИЧЕ —172—
клюшниця Молода клюшниця по замкам ходила, Ключами дзвонила, сторожів будила: «Встаньте, стороженьки, встаньте, не лежіте, Замків стережіте та ключі держіте. А щоб не вилинув ясний соколонько, А щоб не виносив дівоцької краси. Бо дівоцька краса, як літняя роса, На Дунаї прана, на сонці сушена, На столі качана, у скриню хована, Золотим ключем замикана». Старая клюшниця по замках ходила, Ключами дзвонила, сторожу будила: «Встаньте, стороженьки, встаньте, не лежіте, Замків стережіте та ключі держіте. А щоб не вилинув ясний соколонько, А щоб не виносив парубоцької краси. Парубоцька краса, як зимова роса, У калюжі прана, на дощі сушена, На призьбі качана, в грубу хована, Коцюбою замикана, заткалом затикана». ТЕРЕМИ Дівчата стають у коло, а одна всередині держить на патику хустку, коли співають про «дівочу красу», а онучку — коли про «парубоцьку красу». Встаньте, не спіте, Город городіте, Город городіте, Терньом обтерніте; Терньом обтерніте, Піском обсипіте, Каміньом обложіте, Щоби там не залетіла Сивая совище, Щоби вона не винесла Парубочої краси; Бо парубоча краса Яко [в]осіння роса; Бо парубоча краса А в мазі моченая, В мазі моченая, На калюжі праная, На калюжі праная, В дігті крохмаленая, На будяку вішаная, На вітрі сушеная, На призьбі тачаная, В вонучку завинена, Будяком зашпилена, Під лаву схованая. Встаньте, не спіте, Город городіте, Город городіте, Терньом обтерніте, Піском обсипіте, —173—
Каміньом обложіте, Щоби там не залетіла Сивая зозуленька, Щоби вона не винесла Та дівочої краси. Бо дівочая краса, Яко літняя роса; Бо дівочая краса А в лузі моченая, На Дунаю праная, В крохмалі крохмальная, На єдвабі вішеная, На сонці сушеная, На столі тачаная, В папір завивана, Шпилькою зашпилена. В прискриночок схована. ДІБРОВА Йшли панянки через двір, через двір, А на них сукні в дев'ять піл, дев'ять піл. Та мали сукні маяти, маяти, Зачала діброва палати, палати. Зачали парубки гасити, гасити, Капелюхами воду носити, носити. Кілько в капелюсі водиці, водиці, Тілько й парубкам правдиці, праздиці. Йшли панянки через двір, через двір, А на них сукні в дев'ять піл, дев'ять піл. Та мали сукні маяти, маяти, Зачала діброва палати, палати. Зачали баби гасити, гасити, Чіпцями воду носити, носити. Кілько в чіпці водиці, водиці, Тільки й бабам правдиці, правдиці. Йшли панянки через двір, через двір, А на них сукні в дев'ять піл, дев'ять піл. Та мали сукні маяти, маяти, Зачала діброва палати, палати. Зачали панянки гасити, гасити, Коновками воду носити, носити. Кілько в коновці водиці, водиці, Тілько й панянкам правдиці, правдиці. СОСНОЙКА Збираються дівчата в один великий ключ. Одна з них кладе три камені, утворюючи трикутник, а тоді дівчата, побравшися за руки, ходять навколо тих каменів і виводять негострі трикутники. —174—
Бура соснойка горіла, горіла, Під нев ми дівойка сиділа, сиділа, Решітцем водицю носила, носила Та буру соснойку гасила, гасила. Кілько в тім решеті водиці, водиці, Тілько в хлопойках правдиці, правдиці. Бура соснойка горіла, горіла, Під нев ми дівойка сиділа, сиділа, Збаночком водицю носила, носила Та буру соснойку гасила, гасила. Кілько в тім збаночку водиці, водиці, Тілько в дівойках правдиці, правдиці. А З НЕДІЛІ В СЕРЕДУ А з неділі в середу, в середу Пасла дівка череду, череду. Загубила корову, корову, Запалила діброву, діброву. Решетом воду носила, носила, Дібровоньку гасила, гасила. Скільки в решеті води є, води є, Стільки в хлопцях правди є, правди є. Скільки в решеті дірочок, дірочок, Стільки хлопцям болячок, болячок. ВСТАЛА ДІВОНЬКА - СКОРО ДЕНЬ Встала дівонька — скоро день, Пішла з горнятком по вогень; Вийшла дівонька на загіренько, Винесла вогонь за рукавеньком. Та впустила го по оболоню, Та запалила скрутую руту. Там сі дівоньки сходили, Коновками воду носили, Та руту скруту гасили. —175—
Кілько в коновці водоньки, Тілько в дівоньках цнотоньки; Кілько в коновці дощечок, Тілько в дівоньках гадочок. Встала дівонька — скоро день, Пішла з горнятком по вогень; Вийшла дівонька на загіренько, Винесла вогонь за рукавеньком Та впустила го по оболоню, Та запалила гіркий полин. Там сі парубоньки сходили, Решетами воду носили Та гіркий полин гасили. Кілько в решеті водоньки, Тілько в парубоньках правдоньки. ЧЕРВОНА РОЖА, РУЖОВА КВІТКА Червона рожа, ружова квітка, А хто її вирвав? Гелена-дівка. Гелена-дівка та й невеличка; Злапав но Луць перепеличку. Зробив на нюю залізні двері, Жеб не ходила до кавалерів. — Вой як я схочу хлопці любити, Будуть мені всі замки ломити. Вой як я схочу — вікном вискочу, Вой як я наважу — двері відважу. РОМАН Та Роман зіллє копає, копає, Та сам він єго не знає, не знає; Та поніс єго до ради, до ради, До хлопської громади, громади, А вони єго не знали, не знали, І в рученьки не брали, не брали, —176—
Та Роман зіллє копає, копає, Та сам він єго не знає, не знає; Та поніс єго до ради до ради, До панянської громади, громади, А панянки єго пізнали, пізнали Та в рученьки забрали, забрали. А то зіллє — барвінок, барвінок, Та паняночкам на вінок, на вінок. ГРАЙТЕ, ГРАЙТЕ Кривий танець Грайте, грайте Да пилу не збивайте, B) Да платтів не марайте. Що на дівочках плаття — Все клин да китайка, B) Да зеленая байка. А на парубочках плаття — Все міх да ряднина, B) А старая да сірячина, B) А ізверху да шапчурина. ГРЕЧКА Да й посію я гречку У вишневім садочку. B) Да й уродиться гречка B) Золотії вершечки, B) Срібнії лепісточки. B) Ой піду я парубків звати, B) Щоб ішли гречку жати. — Жніте, парубочки, жніте, Платтячка не пиліте. Що на парубочках плаття — Да міх да ряденце, Заткана шапчурина. — Жніте, дівочки, жніте, Плаття не пиліте. Що на дівочках плаття — Да клин, да китайка. -1659 —177—
ТИ УЛИЦЕ ШИРОКАЯ Ти улице широкая, Чого ж тебе кроти зрили? — Того мене кроти зрили, Що панянки походили Біленькими ноженьками, Маленькими ходачками. Ти улице широкая, Чого ж тебе кроти зрили? — Того мене кроти зрили, Що парубки походили Великими ходаками, Паршивими ноженьками. ТИ ТРАВКО, ТИ МУРАВКО Ти травко, ти муравко, Чом ти не зелена? Чи тя коні витоптали, Чи тя гуси вискубали? Мене коні не топтали, Ані гуси не скубали; Потоптали мя паняночки Червоними чобітками, Золотими підківками. Витоптали мя парубочки Личаними чобітками, Деревляними підківками. ДИВНО Ж НАМ, ДИВНЕСЕНЬКО Дивно ж нам, дивнесенько, пішли дівки до міста, Дивно ж нам, дивнесенько, молодиці за ними; Дивно ж нам, дивнесенько, а парубки назирці! Дивно ж нам, дивнесенько, закупили три крами, Дивно ж нам, дивнесенько, молодиці три доми, Дивно ж нам, дивнесенько, а парубки три коршми! Дивно ж нам, дивнесенько, беруть дівки стьонжечки, Дивно ж нам, дивнесенько, молодиці хусточки, Дивно ж нам, дивнесенько, а парубки кульбаки! —178—
Дивно ж нам, дивнесенько, п'ють дівчата мед-вино, Дивно ж нам, дивнесенько, молодиці горівку, Дивно ж нам, дивнесенько, а парубки гноївку! Дивно ж нам, дивнесенько, платять дівки червоні, Дивно ж нам, дивнесенько, молодиці талярі, Дивно ж нам, дивнесенько, а парубки черепки. ЧИ ДИВО, ЧИ НЕ ДИВО Хоровод іде так, як у кривому танці. Чи диво, чи не диво, Пішли дівки на війну. Чи диво, чи не диво \ Молодиці за ними, А парубки і собі. Надибали дівки три города, А жіночки три ліски, А парубки три млинки. Пішли дівки на вино, Молодиці за ними, А парубки і собі. Сидять дівки за столом, Молодиці пред столом, А парубки під столом. П'ють дівки мед-вино, А жіночки горілку, А парубки помийки. їдять дівки калачі, Молодиці буханці, А парубки сухарці. Беруть дівки китайки, Молодиці серпанки, А парубки каглянки. ЩО ЗА ЧУДО, ЩО ЗА ДИВО Що за чудо, що за диво, Ідуть парубки на жниво! Жнуть дівойки пшеницю, 1 Приспів «Чи диво, чи не диво» іде перед кожним рядком пісні —179—
А парубки мітлицю. А дівоньки краснії, їдять пироги маснії; А парубки блідії, їдять пироги піснії; Казали си мастити, Хоть попелом солити. ВЕРБОВЕЄ КОЛЕСО Дівчата садовлять трьох дітей на мураві, як би на кінцях трикутника, а самі беруться за руки, оточують двох дітей і утворюють фігуру, що нагадує підкову, в середині якої сидить третя дитина. Зберігаючи вид підкови, ходять і співають: Вербовее колесо На гостинці стояло, Дивне диво казало. Я вам скажу дивніше, Котре мені миліше, їдуть мужі на конях, А парубки на свинях, Везуть мужі пшеницю, А парубки полову, Будуть її курити, Бо ся хочуть женити. ОЙ ПІДУ Я ДО ЛІСОНЬКА Ой піду я до лісонька, Нарубаю деревця: Ліщиноньки, березоньки, Червоної калиноньки. Розложу вогню, приставлю кашу, А в тій каші три припраші: Одна припраша — котяча ніжка, Друга припраша — песяча ніжка, Третя припраша — жаб'яча ніжка. А кому її їсти? — Парубкам. Ой піду я до лісонька, Нарубаю деревця: Ліщиноньки, березоньки, :- • ¦ . Червоної калиноньки. —180—
Розложу вогню, приставлю кашу, А в тій каші три припраші: Одна припраша — гусяча ніжка, Друга припраша — качача ніжка, Третя припраша — куряча ніжка. А кому її їсти? — Панянкам. А ЧОГО ТО ДІВОНЬКИ КРАСНІ? А чого то дівоньки красні? Бо поїли пиріжки в маслі, . • Маслом поливали, Сиром посипали, Видельцями брали, У ротик складали. А чого то парубки бліді? Бо поїли кепські з'їди, Золою поливали, Попілом посипали, Суховилами брали, У пельку складали. ПАРУБКИ ХОДИЛИ, БЛУДИЛИ Парубки ходили, блудили, Сім літ та по запічку, А чотири та по припічку, Приблудились к перепічному вікну: «Дівчата-небожата! Дайте лусту хліба, Черепочок та сиріватки, Щербатую ложку — Похлібати сиріватки трошки!» Тим дівочки красні, Що їли варенички в маслі, Тим парубочки білі, Що сиріватку їли. —181—
У ЛОТОКАХ ЗАСТАВОЧКИ У лотоках заставочки Мельник заставляє, А дівчина по гребельці Ходить, походжає. Між дощечки в заставочки Водиця сочиться, Коло дівки парубонько Півнем козириться. — Не козирись, парубочку, І не копиль губу, Коли любиш так, як кажеш, То веди до шлюбу. — Ой рад би я шлюб узяти, Та не велить мати. — Як не велить, то й не ходи На наш край гуляти! Насупився парубонько Та й потяг додому: — Ой не кажи, дівчинонько, Ти про се нікому. — Скажу Івзі, скажу Стесі, Ще й скажу Одарці, Скажу Гальці Титарівні, Скажу й паламарці. Ой скажу всім, щоб про тебе Веснянки співали, Щоб прізвища та прикладки Тобі прикладали. ДОЩИК ІДЕ Дощик іде, рутка цвіте: Сховайтеся, дівчатонька, Під рутяні вінчатонька, А ви, хлопчиська, під коробчиська, Під козячий хвіст, під дзюравий міст. —182—
ОЙ ТАМ НА ГОРІ Ой там на горі, на крутій, Красувався кукіль у вівсі. Чом ви, дівочки, не йдете, Сього кукілю не рвете? — Не кукіль же нам на умі, Що всі парубки на войні, Не кукіль же нам на мислі, Що всі парубки повисли. ДО НАС, ДО НАС, ПАРУБ'ЯТА До нас, до нас, парубота! До нас.погуляти. Ой єсть у нас по перснику, Будем дарувати. До нас, до нас, паруб'ята! До нашої річки Помостили дівки кладку З червоної стрічки. До нас, до нас, паруб'ята! До нашої честі, Наваримо вареничків З собачої шерсті. ПАРОМ БІЖИТЬ, ПАРОМ БІЖИТЬ Паром біжить, паром біжить, А пліт наганяє. Усі хлопці на юлиці, А мого немає. Чорти його батька знає, Що він дома робить, Чи він оре, чи волочить, Чи травицю косить. Він не оре, не волочить, Травиці не косить — К сирій землі прилягає, По милій голосить. —183—
Бодай сіно тліном сіло, Коса ізломилась, Бодай мого миленького Матка іскрутилась. ОЙ ДАВ МЕНІ ІВАН ПЕРСТЕНЬ Ой дав мені Іван перстень Із трьома очками, А сам пішов к чортов батьку Да й за овечками. Я двох люблю, я двох люблю, На третього важу, Четвертого в сажу вмажу, Ід чорту д'проважу. ОЙ НЕМА, НЕМА, ГЕЙ, ТА КРАЩОГО Ой нема, нема, гей, та кращого Понад Івана, понад нашого. Причіпив жорна та й до пояса, А сам полетів аж під небеса. І крупи меле і кашу варить, І кашу варить, і живіт парить, І живіт парить, і суку доїть, І суку доїть, і живіт гоїть. А У НАШОЙ АЛЕНОЧКИ А у нашой Аленочки Свита перешита, А у нашого да Івана Спина перебита. А хто йому перебив — Аленина мати: «Щоб не ходив, поганий, До мого дитяти. Щоб не ходив коло води Да не виглядався, Очі рябі, як у жаби, Сам у чорта вдався». —184—
ЩО В НАШОЇ ДА ПАР АХНИ Що в нашої да Парахни Під хатою кровать, Додержала Іванка, Що й корови доять. Не так доять, не так доять, Що й в череду гонять. Ой ревнула да корова, У череду йдучи. Погубив же Іванко Чоботи й онучі, Од Парахни йдучи. Що в нашої да Парахни Під віконцем вишня, Додержала Іванка, Що й матуся вийшла. Що в нашої да Парахни В плахті перебори, Ой будуть тії перебори В Іванка в коморі. Що в нашого да Іванка Сокіл на воротях, Похожає да Парахна В червоних чоботях. Що в нашої да Парахни Котірная свита, Додержала да Іванка До білого світа. ПИСАРЯНСЬКІ ПАРУБКИ Писарянські парубки Поїхали на влови Та вловили комаря, Та повезли до пана. Стали суди судити, Як комаря ділити: Сьому-тому по стегну, А Йванкові голова — Його дівка без ума, А Васильку телеса — Його дівка нечоса. —185—
А Петрові та ніжка,— Його дівка, як кішка, А Михайлу тулубець, Що хороший молодець. САТИРИЧНІ ПІСЕНЬКИ НА ПАРУБКІВ 1 Позичте нам околота, Ведем хлопців до болота! Й а в болоті хлопці плачуть, На ягівці дівки скачуть! 2 До нас, до нас, та хлоп'ята, До нашої ради! Назбираймо діжку помий З усії громади. Як будете випивати, Будем доливати Та все своїх та хлоп'яток Будем шанувати. З На горі корито, корито, Повно води налито. Дівки ноги повмивали, Хлопці юшку випивали. 4 Ой п'ять дівок, п'ять, А всі п'ять в хаті сплять, А парубків по штири, Та й то хроби сточили. 5 Ой на горі стовпчики, стовпчики, Бери, чорте, хлопчики, хлопчики. На долині будлячки, будлячки, Роди, боже, дівочки, дівочки. 6 Ой млин меле, ой млин меле, А колесо креше, Дівчинонька правду каже, Козаченько — бреше. 7 На капусті дрібне листя: Чому дівки не паристі? Білявая, рум'яная, Ще й до того солодкая! На капусті дрібне листя: Чому хлопці не паристі? Стрипухаті, пелехаті, Ще й до того головаті! 8 Ой піду я до міста Купувати ремісла: На хлопчище шлеїще, Бо їм чорні шиїще; Треба мила купити, Хлопцям шиї милити. 9 Під бережанським мостом Плавала риба з хвостом; Ой риба-риболов'є, На хлопців безголов'є; Ой риба-рибиниці, На хлопців шибениці! 10 Зачиняйте, батьки, хвіртки, Ворота з тинами, Хай вашому чорт батькові —186—
З вашими синами. У вас синки, як підсвинки, Лежать з матерями, А ми вийдем на юлицю Гуляємо самі. 11 Зійшов місяць, зійшов місяць Та й обгородився. Усі хлопці на юлиці, А мій ісказився. Усі кури на сідалі, Півень на острішку, Усі хлопці на юлиці, А мій пасе кішку. 12 А у школі на припічку Грав дідько на скрипочку: Парубки ся позбігали І перед ним танцювали! 13 На поповій долині, Позастрягали свині; А хлопці забігали, Зубами витягали. 14 На поповій груші Дідько хлопців душить, Сидячи на вершочку Та граючи на скрипочку; Лиш одного лишив, Та й тому рот зашив. 15 Всі парубки помарніли, Бо сирую кашу їли; їли кашу недоварену, їли свиню недосмалену. 16 Що на тії на Грушівці, Та на тії кручі Погубили паруб'ята Постоли й онучі. 17 Ой у саду вишня, Під садом черешня. Не любіте, дівчаточки, Дворового лежня. Що дворовий лежень Не хоче робити, Тільки спати та гуляти Та горілку пити. 18 Що в нашого Михайлика Да сивая шапка, Ой як вийде на улицю, Скакає, як жабка. Що в нашого да Грицюхни Да довгії чуби, Ой як вийде на улицю, Розвішає губи.
ГЛУЗУВАННЯ З ДІВЧАТ. САТИРА НА БАГАЧОК 1 Уже, дівочки, весна прийшла, Котора дурна — заміж пішла, А розумная зосталася — Більше розуму набралася. 2 Весна, весна! Котра навісна — Замуж пішла. Котра розумна — Сидить дома. Сидить у садочку, Шиє сорочку Шовком та біллю Все про неділю. З Ой весна, весна, Що ти принесла? — Хлопцям бобу, Дівчатам хворобу *. 4 Летить сова подовж села, Опустила крила. Вийди, вийди, дівчинонько, Вийди, чорнобрива. * Подібні пісні відспівуються і Летить сова подовж села, Опустила брюхо, Вийди, вийди, дівчинонько, Чортова брехухо! 5 І дощ іде, вода реве, А колесо креше, Що хлопчина правду каже, А дівчина бреше. б Ішли дівки на гаївку, Злапали си чорну кітку. Нім ся хлопці позбігали, Дівки кітку розірвали. 7 На долині корито Повне води налито. Гей, гей, гухаха, Повне води налито. Хлопці ноги помили, Дівки воду випили. Гей, гей, гухаха, Дівки воду випили. навпаки — дівчатами проти хлопців.
8 10 На тім куті на юлиці Кобила блудила, Там дівчина-нетьопуха Запаску згубила. Нетьопуха, недряпуха,— Нерублені поли,— Тим же її хлопці люблять, Що чорнії брови. По тім боці на толоці Кобила блудила, Ой там наша дівчинонька Запаску згубила. Скидайтеся, паруб'ята, Та по золотому Та купимо дівчиноньці Запаску червону. Хвалилася дівчинонька, Що полотен бочка, А як вийде на улицю, То по пуп сорочка. 11 Вихвалялась дівчинонька, Що пояс ягнячий, А як вийде на юлицю, То погляд собачий. 12 Ой на горі два грабарі Копають криницю. Оддай, оддай, та Іване, Свою одиницю. Ой на горі два грабарі Копають глибоку, Оддай, оддай, та Іване, Свою заволоку. УЛИЦЯ НАША ЧЕРЧАТА Улиця наша черчата, Там бігли наші дівчата; Найшли вони три у зла, три у зла: Первий узол — білило, білило, Другий узол — красило, красило, Третій узол — чорнило, чорнило. Я білилом набілюсь, набілюсь, А красилом накрасюсь, накрасюсь, А чорнилом бровки начорню, начорню! Як приїхав мій милий со млина, со млина: — Що ж ти, мила, білая, білая? — Милий, муку сіяла, сіяла. — Що ж ти, мила, красная, красная? — Я над жаром стояла, стояла. — Чим ти, мила, брови чорнила, чорнила? — Милий, сажу трусила, трусила. —1Я9—
БИЛА МЕНЕ МАТИ ЗРАНКУ Била мене мати зранку, Що подерли хлопці дранку. Гей-гу, гу-га-га, Що подерли хлопці дранку. А я дранку полатаю Та й з хлопцями погуляю. Гей-гу, гу-га-га, Та й з хлопцями погуляю. ОЙ МАТІНКО, МАТІНОЧКО — Ой матінко, матіночко, Справ мені повозочку, Щоб я пішки не ходила, Своїх ніжок не томила. — Пожди, доню, до неділі, Справлю тобі фартух білий, Фартух білий, ще й коралі, Оддам тебе між міщани. ТЕПЕР Я СІ РОБОТОНЬКОВ НЕ ЖУРЮ Тепер я сі роботоньков Не журю, Бо я вмію вже садити Цибулю. Бо я вмію вже сапати Часничок Та побігти в холодочок На пісок. НА УЛИЦІ ДВІ ПАЛИЦІ На улиці дві палиці, А третя ломака. Одна дочка у батечка Та й тая гуляка: І робити не прибити, А жать не нагнеться, А почує свистілочку, Як не перерветься. —190—
Свистілочка—як пчілочка, Оріхове денце; Ой хто мене судить-гудить- Болячка на серце. Чому мені не гуляти, В мене рідна мати; І постеле, і одягне: Лягай, доню, спати! Я не хочу, моя мати, Сама лягать спати: Постіль біла, стіна німа, Ні з ким розмовляти; А піду я на вулицю Милого шукати. СЕЛЕЗІНЬКО ПОТОПАЄ Селезінько потопає, А уточка кряче; Що Степанко в військо їде, А Ганночка плаче. «Не плач, не плач, да Ган- ночко, У жаль не вдавайся, Що на первій неділеньці Письма сподівайся; А на другій неділеньці — Коня вороного, А на третій неділеньці — Мене молодого». Ох і ждала я, і ждала, Да й плакати стала, Зсушилася, знурилася, Як шпилька тоненька: Семипільна спідниченька Да й тая узенька, Семисажня окраєчка, Да й та коротенька. ОЙ ПІДУ Я В ДУБИНУ Ой піду я в дубину, в дубину, Сюди-туди дубину стрепену, стрепену, Посипались жолудики в пелену, пелену. — Оце ж тобі, дівчино, талану, талану — Я до тебе увечері прилину, прилину. — Я ж думала, що пелінка мала, За три копи жолудики продала, продала, А за копу дудника найняла. Заграй мені дуднику у дуду, Поки *ж свого горенька забуду. — Коли б мені таке горе, як печаль, То б я вийшов на улицю, да й кричав: «Дівчино моя, сподівайсь талану, Я до тебе увечері соколом прилину». Дівчинонька моя сподівалася, Три дні хати не мела, не вмивалася, Не вмивалася. —191—
СТОЇТЬ ВЕРБА КІНЕЦЬ СЕЛА Стоїть верба кінець села — Приспів: Рости, вербо, зелененька! Під вербою а три дівчини. Перша стоїть в оксамиті, Друга стоїть в щирім злоті, Третя стоїть у віночку. В оксамиті — то піч палити, В щирім злоті — ложки мити, А в віночку та до таночку. ОЙ НЕ ХОДИ КОЛО ВОДИ Ой не ходи коло води, жовтоногий ковче, Єсть у мене кращий тебе, доріженьки топче. Ой не ходи коло води жовтими ногами, Єсть у мене кращий тебе, з вірними словами. Ой не ходи коло води по жовтім пісочку, Єсть у мене кращий тебе, брови на шнурочку. Ой не ходи коло води і не топчи ряски! Єсть у мене кращий тебе — дорогії каски! Ой топтав же, топтав да і запечатав, Щоб нашої Уляночки ніхто не посватав. Ой не ходи, багатирю, коло мого тину, Як зорву я хворостину, поб'ю тобі спину. Ой не ходи коло верби, бо з берегу втонеш, Ой не люби багатої, бо вбогую возьмеш! Багатая губатая, да ще й к тому пишна, А вбогая хорошая, як у саду вишня. З багатою, з губатою — горілки напиться, З убогою, з хорошою —- у світі нажиться. В багатої губатої рушник на колочку, А в вбогої хорошої брови на шнурочку. В багатої губатої воли да корови, А в вбогої хорошої тільки чорні брови. Воли да корови всі повиздихають, Біле лице, чорні брови повік не злиняють. —192—
ПОПІД ГОРУ ВИСОКУ Попід гору високу Несла дівка осоку. Гірка її осока, Яка ж гора висока! Багачка сі гонорує, Що коралі має — Несе воду попід гору, За нев банда грає. А бідна сі зажурила, Що коралів нима — Несе воду попід гору, Цвіте, як калина. ЯРАЯ РУТОНЬКО, ЯК У ТЕБЕ ВЕРХИ ГНУТЬСЯ Ярая рутонько, як у тебе верхи гнуться, Молодая Марисю, як за тебе молодці б'ються! — Нехай б'ються, нехай ладяться, Та й на мене нех не надяться, Бо як же я зросту, зросту, То я пойду за старосту. За старосту, за старшенького, За писаря молоденького. А той писарь багач, багач, Купив мні сукно й кабат. А в кабаті — коноплі брати, А в суконці — то й погуляти. До конопель голова болить, А до танцю — аж душа горить! До конопель то й болять боки, А до танцю — на єднім пальцю! ОЙ ТИ, ВЕРБО ЗЕЛЕНЕНЬКА Ой ти, вербо зелененька, Як на тобі гілляччя гнуться! — Нехай гнуться, хоч поламляться, 13—1659 —193—
На мені, вербі, другі найдуться. Ой ти, дівко молоденька, Як за тобою хлопці б'ються! — Нехай же б'ються, то ж поладяться, Нехай на мене не понадяться, Бо я за них не піду, Бо я їх не люблю. ОЙ ГОРІЛА ЛИПКА, ГОРІЛА Ой горіла липка, горіла, Под ньов біла Гандзя сиділа, Такі на ню іскри падали, Вшіткі за ньов хлопці плакали, У решеті воду носили Та на Гандзі іскри гасили. ЧИЇ ТО ВОЛИ В ШКОДІ Чиї то воли в шкоді, В Марійки в городі? Вийди, Марійко, вийди Та на улицю зайди! Стояла на колодці, Моргала на молодці: — З гаю, молодці, з гаю, Чорні я брови маю! — Чорт тебе бери з ними, Давно ти маниш ними! — Якби я не манила, То б я боса ходила! ОЙ У ЛУЗІ ПРИ БЕРЕЗІ Ой у лузі при березі розвився дубочок, Ой розпився, розгулявся удовин синочок. Ой у вдови син хороший, а хазяйський кращий, А як вийде на вулицю, як той місяць ясний. Ой у вдови дочка гарна, а хазяйська краща, А як вийде на вулицю, як та зірка ясна. —194—
А як вийде на вулицю, гуляє, гуляє, Кличе мати вечеряти, вона й не думає. — Іди, доню, вечеряти, галушки скипіли. — Уже ж мене, моя мати, женишки обсіли. Вечеряйте, моя мамо, вечеряйте сами, Бо вже ж мені докучило вечеряти з вами. ЮЛИЦЯ-СМІЮЛИЦЯ Юлиця-сміюлиця, Хто по тобі ходить? А хлопчичок та дівочку ] За рученьку водить. Ой він водить, ой він водить, Та з неї сміється, Вона ж дурна, нерозумная Не догадується. Ой він водить, ой він водить, Та з неї регоче, А вона дурна, нерозумная Та за його хоче. ЧИ ТАК У ВАС, ЯК У НАС Чи так у вас, як у нас, На великдень дзвонять? Чи так у вас, як у нас, За дівки говорять? Чи так у вас, як у нас, До кременя крешуть? Чи так у вас, як у нас, За дівчата брешуть? Брешуть жінки, брешуть жінки, Брешуть чоловіки, І вже мене молоденьку Вбрехали навіки. Називають імена.
¦-%йа- ПЕРЕКОРИ МІЖ ПАРУБКАМИ ЙДІВЧАТАМИ З СУСІДНІХ КУТКІВ, ВУЛИЦЬ І СІЛ До нас, до нас, юсковчане, До нашого броду. Помостимо вам кладочку З колючого глоду. 2 До нас, до нас, подоляне, До нашої річки, Положимо ми кладочку З червоної стрічки. Червоная не такая — Голубая краща, Ой бодай вас, подоляне, Та напала трясця. З 4 Що на нашій на улиці Хлопці та дівчата, Ой на тім кутку Задубівці Квочки та курчата. Що на нашій на улиці Цвітуть огірочки, А на тім кутку Задубівці Розсукині дочки. 6 Що на нашій на улиці Покручені лози, Ой на тім кутку Задубівці Дівки голомозі. Чого ж вони покручені? — Од сонця пов'яли. Чого ж вони голомозі? — Воші поб'їдали. 7 Що на нашій та улиці, Що на нашій рівній Вигравали паруб'ята Вороними кіньми. Що на тій і Задубівці, Що на тій і кручі Погубили паруб'ята Постоли й онучі. 8 На тім куті, на юлиці Груша не зелена, У нас верби грушки родять, У нас дівки в злоті ходять, А рибенські парубки мед-вино п'ють, Павилецькі парубочки най пси б'ють. —196—
Ой тим вона не зелена, Що челядь мерзенна. А на нашій на юлиці Верба зелененька, Ой тим вона зелененька, Що челядь гарненька. 9 На цім кутку Шовкунівці Верба зелененька. Чого вона зелененька? Челядь молоденька! На тім кутку Сиротівці Верба дуплената. Чого вона дуплената? — Що челядь горбата! 10 Летять гуси, летять гуси, Та все жовтоногі, Ой на тім кутку Задубівці Дівки клишоногі. Летять гуси, летять гуси, Та все сизокрилі, На сім кутку, на Редьківці, Дівки чорнобриві. 11 Беріть од нас, підгоряни, Коробочку клоччя, А нам дайте, передайте Чорнявого хлопця. 12 Ой нате вам, западинці, Пшеничную булку, А нам дайте, передайте Кузьмишину дурку. 13 Ой нате вам, задубівці, Часнику гіркого, А нам дайте, передайте Микиту рудого. 14 Ой нате вам, кодачане, : Три трясці в запасці, А четверте — в живіт лихо, Щоб сиділи тихо. 15 Ой нате вам, сиротівці, Три трясці в запасці, А нам дайте, передайте Горілочки в пляшці. 16 Задумали зарічанці Город городити, Щоб нікуди голислівцям До церкви ходити. Ходять, ходять, голислівці, Підківками крешуть, А за ними зарічанці, Як собаки брешуть. 17 Задумали полинівці Город городити, Щоб нікуди сим редьківцям До церкви ходити. А редьківці-розумійці Рови покопали, Полинівці, дурні вівці, В'язи позвертали. 18 Як посію я горошку, Горошку потрошку. Утоптали забочани На наш край дорожку. Та не так вони утоптали, Як кіньми убили. —197—
Бодай же ви не діждали, Щоб ми вас любили. 19 Насіяли голислівці Горошку потрошку, НА ТІМ КУТКУ На тім кутку в Горнанівці Дівки чарівниці, Закопали горщок каші Посеред улиці. Горщок каші, горщок каші, Горщок смородини, Під березою підметено, Барвіночком оплетено, Василечком обстелено. Ой, тільки сісти поїхати, На Кривці дівку відвідати. На Кривці дівка убогая, Крає рушники з китаєчки, А торочечки шовковії Утоптали задубівці До наших дорожку. І не ходіть, і не топчіть Кудрявої м'яти, Не діждете з цього кутка Ні однії взяти. В ГОРНАНІВЦІ Бодай же ви, сучі дочки, З ума посходили! А котора закопала — Щоб трясця напала, А котора наварила — Щоб не говорила. Під березою підметено, Барвіночком оплетено, Василечком обстелено. Ой тільки сісти поїхати, На Киселях дівку відвідати. На Киселях дівка багатая, Крає рушники з рядниночки, А торочечки з онучечки. КОТИЛИСЯ ВОЗИ З ГОРИ Котилися вози з гори, поламались осі, Що на нашій Черняхівці дівчата хороші. Котилися вози з гори, поламались швірні, Що на Лохвинськім кутку дівчата невірні. Котилися вози з гори да в долині стали, Любилися, кохалися, да вже й перестали. Котилися вози з гори, поламались спиці, Питається козак дівки: де тут вечорниці? «Там, козаче, вечорниці, під горою хатка, Туди ходить вісім дівок, дев'ята багачка». ПІД БЕРЕЗОЮ ПІДМЕТЕНО —198—
ОЙ ТАМ НА МОРІ Ой там на морі На Сівері, Там стоять коні Посідлані. Посідлані, погнуздані, Тільки сісти, поїхати, На Учкурівку дівок сватати. На Учкурівці дівки-лінивки, Шиють подарки із ряднянки І сучуть торочки валовії. Ой там на морі На Сівері, Там стоять коні Посідлані. Посідлані, погнуздані, Тільки сісти, поїхати На Йосипців куток дівок сватать. На Йосипцьовім кутку дівки хороші, Шиють подарки шовковії, Сучуть торочки шовковії. ЛЕТІЛИ ГУСИ, ЗИЗАЮЧИ Летіли гуси, зизаючи, За ними другі, слухаючи; Ой де літали, то літали, Такого села не видали, Як тоє село Полоски. Ой там молодиці, як білиці, А дівоньки, як зіроньки, А парубки, як паничі. Летіли гуси, зизаючи, За ними другі, слухаючи; Де літали, то літали, Такого села не видали, Як тоє село Дубровиці. Там молодиці, як копиці, Там дівоньки, як совоньки, Там молодці, як жеребці. —199—
АЖ ТАМ У САДУ, У САДОЧКУ Аж там у саду, у садочку, Скопаю я грядочку. Посаджу я вишеньку, Сама піду до шинку. Родить вишня ягідки, Ярчовецькі парубки Мають шапки-баранки, Й а чоботи пасові, А опанчі сукняні, На личеньках рум'яні, До роботи всі жваві. СІЮ ГОРОХ Сію горох, сію горох Горошку потрошку. Натоптали сиротівці Аж до нас дорожку; Не так вони й утоптали, Як ми кіньми вбили, Бодай вони не діждали, Щоб ми їх любили. — До нас, до нас, сиротівці, До нас, не до кого, Наварили вареничків Для вас, не для кого. Аж там у саду, у садочку. Скопаю я грядочку. Посаджу я вишеньку, Сама піду до шинку. Родить вишня ягідки, Волосівські парубки Мають шапки — шаламки, А чоботи — личаки, А вопанчі дергові, На личеньках не сякі, До роботи гниляки. СІЮ ГОРОХ Як варили, говорили, Дьогтем приливали, А як прийшли сиротівці, Ми пришанували. — До нас, до нас, шовкунівцк До нас, не до кого, Наварили вареничків Для вас, не для кого. Як варили, говорили, Медком приливали, А як прийшли шовкунівці, Ми й пришанували.
КОХАННЯ. ЗАРОДЖЕННЯ ПОЧУТТІВ. ПОХВАЛА ХЛОПЦЯМ І ДІВЧАТАМ. ВИБІР ПАРИ. ПОБАЧЕННЯ, ВЗАЄМНА ЛЮБОВ ОЙ ГОРОДЕ, ГОРОДЕ Ой городе, городе! Куди ти стоїш ворітьми? Чи на Дін, чи в Поділ, Чи на улицю широку, Чи на долину глибоку? А в Дону рожа стояла *, Під тою рожею дівочка Русую косу чесала, Собі милого бажала: До мене, миленький, до мене! Зав'ю я тобі квіточку Із рожевого цвіточку! ОЙ НЕНЬКО Ж МОЯ, МАТІНКО Ой ненько ж моя, матінко, Ой снився ж мені дивний сон: Що є на небі місяць, З правого боку зірочка. — Я ж тобі сей сон розкажу, Як на листоньку розпишу: То ж не місяць — то молодець, То ж не зірочка — дівочка. 1 В окремих варіантах цей рядок співають: «Ой на Подолі рожа стояла». —201—
СОСНОВА КЛАДОЧКА Хоровод, як кривий танець Соснова кладочка лежала, лежала; По ній дівчинонька ходжала, ходжала, Буйного вітроньку жидала, жидала. Звідки буйний вітрець повіне, повіне, Звідтам мій миленький приїде, приїде. Привезе шубоньку або дві, або дві, Рожеву стяжечку до землі, до землі. Червоні чобітки на танець, на танець. Золотий перстенець на палець, на палець,— Ото мій миленький коханець, коханець! ОЙ НА РІЧЦІ, ОЙ НА ДОЩЕЧЦІ Хоровод іде кривим танцем Ой на річці, ой на дощечці, Там паняночки полощаться, Полощаться, вимиваються, На паничів приглядаються. — Ой дивіться, ви, паниченьки, Які в мене черевиченьки: Оце мені пан-отець покупив, Щоби мене молодець полюбив. ОЙ НА СТАВУ, ОЙ НА ДОЩЕЧЦІ Ой на ставу, ой на дощечці • Білява з чорнявов полощеться. На ставу дощечка зломалася, Білява з чорнявов скупалася. Де тая дівчина, що тут була? Скочила в городець та й тонула, За нею хлопчики, як баранці, Подерли спідницю на кавалці. — Ой маю я мамуню ріднесеньку, Набере спідницю дрібнесеньку. Ой маю я мамуню, ой так, ой так, Набере спідницю, як мак, як мак. —202—
ЧЕРЕВИЧКИ З РОГОЖІ Черевички з рогожі Не бояться морозу, А панчішки з осоки, Щоб любили козаки. Мені батько купив, Щоб козак полюбив, Мені мати дала, Щоб хороша була! ХВАЛИЛАСЬ БЕРЕЗА Хвалилась береза Перед дубами., Хвалилася, Ленюм-поленюм, Береза Перед дубами Своїми гіллями, Перед дубами, Ленюм-поленюм, Своїми гіллями: «В мене гілля до коріння, В мене гілля, Ленюм-поленюм, До коріння. В мене кора, як біль біла, В мене кора, Ленюм-поленюм, Як біль біла». Обізвався буйний вітер, Обізвався, Ленюм-поленюм, Буйний вітер: «Ой не хвалися Не хвалися, Ленюм-поленюм, Березо! зелена березо, Як я схочу — налечу, Як я схочу, Ленюм-поленюм, Налечу; Гілля твої поламаю, Гілля твої, Ленюм-поленюм, Поламаю; Кору твою покручу, Кору твою, Ленюм-поленюм, Покручу!» Хвалилась Одарка Перед парубками, Хвалилася, Ленюм-поленюм, Одарка Перед парубками Своїми косами, Перед парубками, Ленюм-поленюм, Косами: «В мене коса — до пояса, В мене коса, Ленюм-поленюм, До пояса; В мене личко, як яблучко, —203—
В мене личко, Ленюм-поленюм, Як яблучко; В мене очі — як терночок, В мене очі, Ленюм-поленюм, Як терночок; В мене брови — як шнурочок, В мене брови, Ленюм-поленюм, Як шнурочок!» Обізвався та Микола, Обізвався, Ленюм-поленюм, Микола: «Не хвалися, молода Одарко, Не хвалися! Ленюм-поленюм, Одарко! Як я схочу — тебе візьму, Як я схочу, Ленюм-поленюм, Тебе візьму; Коси твої обірву, Коси твої, Ленюм-поленюм, Обірву; Красу твою загублю, Красу твою, Ленюм-поленюм, Загублю!» ОЙ ТИ, МИЛИЙ, В ЧІМ КУПАВСЯ Ой ти, милий, в чім купався, Що ти мині сподобався? Чи в лелії, чи в шавлії, Що за тобов серце мліє? Купав я ся в меді, вині, Купав я ся в цвіт-калині, Купав я ся в панській рожі, Жеби я був хлопець гожий. А В ГОРОДІ НАГІДКИ А в городі нагідки, B) А в Зятківцях парубки, B) Вони ростом поросли, B) Як лебеді на воді. B) На них шапки барашкові, B) На них свитки ярочкові, B) Пояси зеленії, B) Наші хлопці веселі. B) —204—
ХВАЛИЛАСЯ ТОПОЛЯ Хвалилася, хвалилася тополя: — Що я вгору висока, Що я вгору, що я вгору висока, Що я в корінь глибока, Що я в корінь глибока, глибока, Що я листом широка, Що я листом широка, широка. Обізвався вітронько, Обізвався вітронько, вітронько: — Не хвалися, тополе! Не хвалися, не хвалися, тополе! Бо як же я повію, Бо як же я, бо як же я повію, Лист широкий обірву, Лист широкий, лист широкий обірву, Верх високий зламаю, Верх високий, верх високий зламаю, Тонкий корінь виважу, Тонкий корінь виважу, виважу. Хвалилася дівчина, Хвалилася, хвалилася дівчина: — Що я ростом висока, Що я ростом, що я ростом висока, В мене личко, як яблучко, В мене личко, в мене личко, як яблучко, В мене очі, як тернок, В мене очі, в мене очі, як тернок, В мене брови, як шнурок, В мене брови, в мене брови, як шнурок! В мене коса до пояса, В мене коса, в мене коса до пояса. Обізвався парубок, Обізвався, обізвався парубок: — Не хвалися, дівчино! Не хвалися, не хвалися, дівчино! Як я тебе та й візьму, Як я тебе, як я тебе та й візьму, Довгу косу обірву, Довгу косу, довгу косу обірву, Брови чорні злиняють, Брови чорні, брови чорні злиняють, Очі карі виплачеш, Очі карі, очі карі виплачеш. —205—
ЄСТЬ ТАМ В НАШІМ СЕЛІ Взявшись за кінці хусточок, ідуть кругом. Єсть там в нашім селі А на тій дівчині Улиця крутая, Червона спідниця, Єсть ту межи нами Ой має то бути Дівчина отая. Файна молодиця. А на тій дівчині А на тій дівчині Лляная катанка, Біла фартушина, Ой має то бути Ой має то бути Міхала коханка. Файна господиня. ОЙ ВИЙДУ Я ЗА ВОРОТА Ой вийду я за ворота, Гуляю, гуляю, Як білая лебедонька На тихім Дунаю. Що білая лебедонька Воду сколотила, Молодая дівчинонька Жалю наробила. Ізродила удівонька Хорошого сина Та на мою головоньку, Щоб я полюбила. НА ТІМ БОЦІ У ТОЛОЦІ На тім боці у толоці Хорошії хлопці, Мене мати не пускає, Що в чорній сорочці. «Пусти, мати, погуляти, Я не забарюся, Із хлопцями подражнюся, Да й назад вернуся». -г-206—
БЕРУ ВОДУ КОЛО БРОДУ Беру воду коло броду — На камінь хилюся, Ніхто мене, братці, не зна, За ким я журюся. Беру воду коло броду — Коромисло гнеться, Ніхто мене, братці, не зна, За ким серце б'ється. ОЙ КОЛО БРОДУ Ой коло броду брала дівка воду, Ой пізнавала козака на вроду. — Ой ти, козаче, красивий собою, Ой бери мене на човен з собою. Ой де взялася із-за моря хвиля, Ой вона ж йому човничок одбила. НЕ СТІЙ, ВЕРБО Не стій, вербо, над водою Рано, рано! Не стій, вербо, над водою Та ранесенько *. Розвий, вербо, семсот квіток. Що всім хлопцям по квіточці, 1 і\ьки Грицеві нема квітки. «Не журися, милий Грицю, Буде тобі квітка красна, Буде тобі квітка, Буде тобі Гануся». 1 Кожний рядок пісні співається двічі: вперше з приспівом «рано- рано», вдруге — з приспівом «та ранесенько». —207—
ЗА ГОРОЮ КАМ'ЯНОЮ За горою кам'яною Та рано, рано, За горою кам'яною, Та ранесенько \ Там бояре терем вили У три стіни кам'янії, Четвертая золотая. На тій стіні перепілочка Звила гніздечко з червоного шовку, З червоного шовку, з білого льонку. Та вивела діток-одноліток: Перше дитятко — молодий Іванко, А друге дитятко — молода Тетяна. ОЙ ВИЙДИ, МІСЯЦЮ Ой вийди, місяцю, B) Та й на нашу вулицю. B) Ой на нашій вулиці B) А всі хлопці — молодці. B) Ой нема найкращого, B) Як молодий Іванко. B) Ой нема найкращої, B) Як молода Галюня. B) ОЙ ЗОЗУЛЕНЬКО ДІБРІВНА, ДІБРІВНА Ой зозуленько дібрівна, дібрівна, Не куй раненько в діброві, в діброві, А закуй же ти в коморі, в коморі. Моя матінка старая, старая, І ще до того чужая, чужая. Ой каже мені робити, робити: На гору камінь точити, точити. А я поточу на місто, на місто, Куплю дівонькам намисто, намисто. А парубонькам вегиру, вегиру, налогічно з попереднім. —208—
Та на їх шию тяжиру, тяжиру. А Іванові перстенець, перстенець, Бо він найкращий молодець, молодець. Пішов Іваньо до пана, до пана: — А я, пануньо, найстарший молодець, З мене дівоньки здіймили перстенець. — Що ж я тобі та винен, та винен? Ти сі, молодий, женити повинен. ЗА ВАСИЛЕМ, ЗА ВАСИЛЕМ }¦¦ За Василем, за Василем! Де Василь подівся? Якби Василь в гаю був, Гай би зеленівся. Якби Василь в гаю був, Пташки би співали; Якби Василь з нами був, Музики би грали. ЩО В ГАННОЧКИ БРІВОНЬКИ Що в Ганночки брівоньки, Що в Ганночки чорнії Матінка дала; А хто її братиме, То той цілуватиме — Василько душа. ОЖЕЛЕДА Ой нумо, усі пісню Ганусі. Ой летіла ожеледа та й на землю впала, Та й на землю впала. А Гануся до Петруся серденьком припала, Серденьком припала \ 1 ДрУга частина кожного рядка співається двічі. 14—1659 —209—
Від сусіда до сусіда вирізана фоса, Прилетіла Ганусенька до Петруся боса. Прилетіла до віконця та й рукою стук, стук: — Вийди, вийди, Петрусеньку, бо я вже є тут, тут. Ой не вийшов Петрусенько, тільки його мати: — А хто хоче до Петруся, просимо до хати. — Ой не піду я до хати — високі пороги, А сердитий мій батенько поломив би ноги. ЧЕРЕЗ САД, ЧЕРЕЗ ПОЛЕ, ЧЕРЕЗ СИНЄ МОРЕ А Через сад, через поле, через синє море, Ой люлі да люлі, через синє море. Ніхто ж тудою не ходить і нікого не водить, Ой люлі да люлі, і нікого не водить. Тільки Василько тудою ходить да Тетянку проводить, Ой люлі, да люлі, да Тетянку проводить. Перевів та й питає, серденятком називає, Ой люлі, да люлі, серденятком називає. «Серденятко моє, чи ти любиш мене? Ой люлі да люлі, чи ти любиш мене?» Б Через сад, через поле, через синє море. Приспів: Ой люлі да люлі, через синє море *. Там кладочка лежала, широкая, дубова. Ніхто тудою не проходить, нікого не проводить. Один Іван тудою йшов, там Марину знайшов. «Іди, Марино, до мене, буде тобі добре в мене: Наймемо Федору, щоб доїла корову, Наймемо Тетяну, щоб зібрала сметану, Наймемо Явдоху, щоб носила до льоху, Ой люлі да люлі, щоб носила до льоху». * Приспів «Ой люлі да люлі» з другою частиною рядка повторюється за кожним рядком. —210—
ОЙ ВИСОКО КЛЕН-ДЕРЕВО В'ЄТЬСЯ Ой високо клен-дерево в'ється, А ще вище два соколонька грають. Вони грають, каменем хитають, Да упустили той камінь додолу Да пробили Йванкові голову. Текли річки, текли кровавії, Підтекли під Горпинчині сіни, А у Горпинки вечеряти сіли. Як вийшла Горпинка із хати води брати. Як узріла — на ногах зомліла. Ой дай мені, мати, золоті ключі Одімкнути тесовую скриню Да вийняти шовкову хустину, Зав'язати Івашкові головку; Як жив буде, він мене не забуде. ОЙ ЗБИРАНИЙ, МАМЦЮ, ЗБИРАНЕЦЬ Ой збираний, мамцю, збиранець, Збиралися всі дівчата у танець. B) — Серце Марійко, виведи кінець! B) Кращий Григорко, як удівець. B) — Ой жаль мені, мамцю, жаль же мені, Десь поїхав мій Григорко на сивім коні. — Ой ти, Марійко, я з коника вбивсь. B) Ой як я же тебе брав, Я ж тебе не узнав, Серце Марійко, я з коника впав. B) А В ТОМУ САДУ А в тому саду чисто метено Ще й хрещатим барвінком дрібно плетено. А в тому саду ніхто не бував, Лиш молодий Андрієчко коня попасав. Коня попасав, дрібний лист писав — Все до теї Наталочки, що вірно кохав. — Ой ти, Наталю, горда та пишна, Я до тебе листи писав, а ти не прийшла. — А ти, Андрійку, не великий пан — Сідлай коня вороного та й приїжджай сам. —211 —
БУЛА ВЕСНА, ДА В ЛІС ПІШЛА Була весна, да в ліс пішла, За крутії гори, Потопив же да хлопчичок Воронії коні. Нехай топить, нехай топить, Нехай убиває, Да до свеї до дівочки Часто наблюдає. КОЛО ДУНАЄЧКУ, КОЛО БЕРІЖЕЧКУ Коло Дунаєчку, коло беріжечку, Приспів: Да ринула вода з Дунаю, З Дунаю тихого, З беріжка крутого. Там три козаки коней напували. А Максимко каже: «Я Катрусю люблю, Я Катрусю люблю і за себе візьму», А Андрійко каже: «Я Парасю люблю, Я Парасю люблю і за себе візьму». А Василько каже: «Я Марусю люблю, Я Марусю люблю і за себе візьму». ОЙ ПІД ГАЄМ, ПІД ГАЙЦЕМ Ой під гаєм, під гайцем Стоїть дівка з молодцем, Накрилася рукавцем, Накрилася чохлатим, Із хорошим да багатим. Накрилася обома, Він цілує, обніма Ще й серденьком назива. —212—
ОЙ ПРОДАЛА ДА МАРІЯ КУРОЧКУ ЧУБАТУ Ой продала да Марія курочку чубату Да купила своїй доньці сорочку чохлату. Іде, іде да донечка, чохлами мотає, А по їй уже Тимоха тяженько здихає. — Неси, неси, да Марія, водиці напиться, Перестане моє серце по тобі журиться. — Коромисел мальований, гнися, не ломися, Молоденький да Тимоше, не плач, не журися! МОЛОДЕЦЬ КОНЯ ПАСЕ Ходять навкруги дівчини й співають: Молодець коня пасе, Дівка воду несе. — Ой дівка, дівочка, Да дай мені відра Да напоїти коня. Приспів: Чорнії кудрі, Соловейко, Да лелей воду М — Дала б тобі відра, Так боюся батька. — Ой дівка, дівочка, Да не бійся батька. Що батькові грози, Як літні морози. — Дала б тобі відра, Да боюся матки. — Не бійся ти матки: А маткина гроза, Як літняя роса. испів — за кожними двома рядками пісні, а за кінцевими трьома. —213—
КОЛО ТИНУ КАЛИНА Коло тину калина — Там дівчина ходила, Цвіт з калини ламала Та складала на возок, Та повезла на торжок, Та продала за шажок, Та купила голубця, Та привезла додому, Та пустила додолу, Посипала пшениці Та полила водиці. Він пшениці не дзьобав І водиці не вживав. Я ж думала — голубець, Аж то Миколка — молодець. ВИЛИНЬ, ВИЛИНЬ, ГАЛОЧКО Вилинь, вилинь, галочко, Ладом, ладом, галочко! Із вишневого садочка, Ладом, ладом, садочка Ч Пізнай свого сокола. - — У мене соколонько обмітнии, На крилечках золотих, Ой де летить та й дзвен-ить, Ой де сяде, та й сяє, Ой де стане, рубає. Вийди, вийди, Мар'єчко, Із нової світлоньки, Пізнай свого Якова. — В мене Яковко обмітнии. Під ним кінь вороний. На їм жупан голубий, На їм шапка боброва, В руках хустка шовкова, Ладом, ладом, шовкова! 1 Приспів «ладом, ладом» з останнім словом рядка супроводжує кожен вірш. —214—
ОЙ ЛЕТІЛА ПАВА, НА ВОРОТЯХ ВПАЛА Ой летіла пава, на воротях впала, Там Гануся Іванкові поясок сукала, Сукала, сукала на дванадцять ґудзів, А він її обіцяв корець кукурудзи. Корець кукурудзи ще й гілетку проса, «Куплю, куплю черевички, йно не ходи боса. Ції подеруться, я ще й другі куплю, Йно не кажи своїй неньці, що я тебе люблю». ПО ВУЛИЦІ, ПО ВУЛИЦІ По вулиці, по вулиці По муромці. Приспів: Ладо, ладо, ладо моє! * Там ходило, там ходило Сім павичів. Сім павичів, сім павичів — Сім молодців. Первий павич, первий павич То ж Гришуня Васильович, Васильович. B) А його ж пава, його ж пава То ж Олянка Федоровна, Федоровна, Федоровна. ЯК ВИЙДУ НА ГІРКУ Як вийду на гірку — Сиди, доню, дома, Та гляну на зірку — B) Й а носи в хату дрова. B) Вся зірочка сяє, І дров наносила, Й а вся челядь гуляє. B) Й а гулять не пустила. B) Й а мене мати лає, І як одкрадуся, Й а гулять не пускає: B) Та й нагуляюся, B) Приспів іде двічі після парних рядків, а далі — через три рядки. —215—
Із своїм миленьким Та й нароблю гомону, B) Та й повидаюся. B) Нароблю гомону Як прийду додому Та й усіх порозгоню. ОЙ У КРАСНІМ ГОРОДІ Ой у Краснім городі, в адміральській юлиці, Там і Ганна гуляла, там і панна гуляла, З козаками козирила, підкозирувала, Широкими рукавами ще й помахувала. Ой прийшов до її батько, ой прийшов рідненький: — Годі, Ганно, гулять, годі, панно, гулять, З козаками козирить, підкозирувати, Широкими рукавами ще й помахувати. Не питай, мій батько, не питай, рідненький, Тут і кінь вороний, і медок солодок, По три чарочки в роток. ХІБА Ж БО ТИ, ОДАРОЧКО, ВОСКОМ ВОРОЖИЛА Хіба ж бо ти, Одарочко, воском ворожила, Що ти ж свойму хлопчику любощ г'уложила? Хіба ж бо ти, Одарочко, із рути та м'яти? Як стояла, говорила — підківочки знати. Хіба ж бо ти, Одарочко, з рожевого цвіту? Як стояла, говорила — до білого світу. ОЙ ВЕСЕЛАЯ ВЕСНА Ой веселая весна да звеселила усі гірочки, Да не так гірочки, як долиночки, Де парубочки збиралися, Да на мед-горілку складалися. Да клали Васильку більше всіх, Бо твоя Наталка краща за всіх. ОЙ ПІД ВЕРБОЮ НЕ МЕТЕНО Ой під вербою не метено, Під зеленою не прометено. —216—
Та устань, Галочко, ранесенько, Обмети вербу чистесенько! Ой там Павлусь з крамом стане, З хорошим крамом, обідцями! Всім дівочкам розпродає, Дівці Галочці даром дає. ЗАКИПІЛИ ВАРЕНИЧКИ Закипіли варенички, Стоячи в діжі. B) Іди, іди, да Галєчко, Хоч ти заміси, B) Тоді свому Михальку Обідать даси. B) Летів скачок через мачок, Да й у мак упав. B) Що Михальок за Галєчку Да сто рублів дав. B) Ой сто рублів, не сто рублів, Аби дев'ять кіп, B) Да за свою Галєчку В обі ручки хіп! B) ОЙ ЧИЯ ТО ГУСКА Ой чия то гуска По водоньці плюска, Ой чий же то гусачок Додому не пуска? Бітова 1 гуска По водоньці плюска, А сусідів 2 гусачок Додому не пуска. 1 Замість «вітова» можна поставити ім'я господаря, що має доньку. 2 Тут так само, тільки такого господаря, що має сина. —217—
ОЙ НА ГОРІ, НА ГОРІ Ой на горі, на горі, Та на битім озері, Там галочки літали, На калині сідали. Десь узявся сив сокіл, Всіх галочок розігнав, Но одную собі взяв, Но одную котрую — Ту галочку чорную. Просилася галочка Сивого соколочка: — Ой ти, сивий соколочок, Пусти мене на часочок Політати до галочок. — Я тоді тебе пущу, Як крилечка обсічу: Де ти будеш літати, Щоб тебе можна пізнати, Назад собі взяти Й галкою назвати. Ой у селі Зеленому П'ють дівчата горілочку, П'ють вони, гуляють Та на лавках сідають. Десь узявся Кирило, Усіх дівчат розігнав, Но одную собі взяв, Но одную котрую — Ту Горпину молодую. Просилася Горпина Молодого Кирила: — Ти молодий Кириле, Пусти мене на часочок Погуляти до дівочок. — Ой не пущу, не пущу, Поки кісоньки не розпущу. Де ти будеш гуляти, Щоб тебе можна пізнати, Назад собі взяти Й жінкою назвати? ОЙ КОЛО КІЛОЧКА Ой коло кілочка там сиділа квочка, Гей-ля-подоля, там сиділа квочка. Там сиділа квочка на двох яєчках, Гей-ля-подоля, на двох яєчках. Висиділа квочка та й двоє курчаток, Гей-ля-подоля, та й двоє курчаток. Й а перше курчатко — Гануся-дитятко, Гей-ля-подоля, Гануся-дитятко. Й а друге курчатко — Гаврилко-дитятко, Гей-ля-подоля, Гаврилко-дитятко. Ой на Ганусині золотий віночок, Гей-ля-подоля, золотий віночок. А хто ж їй купив? Андріїв синочок, Гей-ля-подоля, Андріїв синочок. Ой на Гаврилкові вишита сорочка, Гей-ля-подоля, вишита сорочка. А хто ж йому вишив? Докіїна дочка, Гей-ля-подоля, Докіїна дочка. —218—
Похвалився Гаврилко своєю Ганусею, Гей-ля-подоля, своєю Ганусею: «А моя Гануся добра господиня, Гей-ля-подоля, добра господиня. Штири купи сміття в хаті, ще й п'ятая скриня, Гей-ля-подоля, ще й п'ятая скриня». Ой каже Гануся до свого Гаврилка, Гей-ля-подоля, до свого Гаврилка: «Купи мені візочок ще й рябу кобилку, Гей-ля-подоля, ще й рябу кобилку. Най вивезу сміттячко на попову нивку, Гей-ля-подоля, на попову нивку, Бо попова нивка сім літ не родила, Гей-ля-подоля, сім літ не родила. Як вивезла сміттячко, пшениченька вродила, Гей-ля-подоля, пшениченька вродила. Тепер же я з Гаврилка хазяя зробила, Гей-ля-подоля, хазяя зробила». ЛЕТЯТЬ ГУСОЧКИ РЯД-ПОРЯД Летять гусочки ряд-поряд — Приспів: Весела весна, весела! Сіра гусочка передня. Де не взявся гусачок Та всіх гусочок розігнав, А сіру гусочку собі взяв. Йдуть дівочки ряд-поряд, А Оринка передня. Де не взявся Миколка Та всіх дівочок розігнав, А Оринку собі взяв. ОЙ НА ГОРІ, НА ГОРІ Ой на горі, на горі B) Приспів: Ой додолу гілля, додолу. —219—
Там галоньки збирались. B) Десь узявся яструбець, B) Всіх галочок розігнав, B) Найгарнішу собі взяв. B) Ой на морі, на морі B) Та на синьому озері, B) Там дівоньки купались. B) Десь узявся молодець, B) Всіх дівочок розігнав, B) А найкращу собі взяв. B) ЩО ЗІРОЧКА ПО ХМАРОЧЦІ ЯК БРОДИТЬ, ДАК БРОДИТЬ Що зірочка по хмарочці як бродить, дак бродить, Що Василько до Галочки, як ходить, дак ходить. Вже зірочці по хмарочці да не набродиться, Василечку до Галочки да не находиться. Що Галочка воду несе, коромисел гнеться, А Василець в оконечко як береза ллється. Гнися, гнися, коромисел, да не переломися; Василечку, серце моє, не плач, не журися! ОЙ ЗІЙДИ, ЗІЙДИ, ЗІРНИЧКО ВЕСІННЯ Ой зійди, зійди, зірничко весіння, Ой вийди, вийди дівчино сусідня! Ой зійшла зоря, все поле освітила, Вийшла дівчина, серденько розвеселила. Ой ти, дівчино, ти тихая погодонько, Дай же ми си чути, як підеш по водоньку; Ой не так по воду, як підеш з водою, Постав коновки, поговори зо мною. ОЙ У ПОЛІ КРИНИЧЕНЬКА Ой у полі криниченька, Там холодна водиченька. —220—
Приспів: Гей, гей, ой да люлі, Там холодна водиченька. Ой там Роман воли пасе, А дівчина воду несе. Ой став Роман жартувати, З відер воду виливати. — Ой Романе, Романочку, Пусти мене додомочку. В мене ненька' нерідненька, Буде бити ще й лаяти. Буде бити ще й лаяти, Щоб з Романом не стояти. Тобі, мамо, признаюся, Що з Романом кохаюся. Роман чорний, я русява, Звінчаємсь — буде пара. ТЕЧЕ ВОДА З-ПІД ГОРОДА Тече вода з-під города, По білім камені; C) Питається Тодось Малані: — Чи підеш за мене? C) — Вой не піду, не піду З далекого краю. C) Будеш бити, волочити, Я роду не маю. C) Тече вода з-під города По жовтім пісочку. C) А хто ж мені, молодому, Випере сорочку? C) Ненька стара, сестра мала, Я жінки не маю; До сусіди не понесу, Бо я сі стидаю. C) Тече вода з-під города, З-під коріння дуба; Випрала та й викачала Та й Маланя люба. C) —221—
ОЙ НА ТАТАРСЬКІЙ ГРАНИЦІ Хоровод іде, як при кривому танці Ой на татарській границі На шовковій травиці, Там козак та коня пасе, А дівчина воду несе. — Дівчинонько, голубонько, Напій коня вороненького! — Ой не буду напувати, Буде мене мати ждати, Буде мене бить, сварить: «Де ти, доню, забарилася, Що з водою опізнилася?» «Летіли гуси з броду, Сколотили мені воду; Я стала та постояла, Поки вода кришталем стала; Я стала, подивилася, Поки вода встановилася». «Брешеш, доню, ти не стояла, Ти з Романом розмовляла». — Ой Романе, Романочку, Пусти мене додомочку, В мене мати нерідная, Головонько моя бідная. ОЙ В САДУ, В САДОЧКУ Ой в саду, в садочку Зацвіли волошки — Вийди, вийди, моя мила, Погуляєм трошки. Ой в саду в садочку Та зацвіли вишні — Вийди, вийди, моя мила, Або сестру вишли. —222—
ОЙ У ПОЛІ ОДИН ДУБОК Ой у полі один дубок, Та й той зелененький. C) Що в Бондаря 1 один синок, Та й той молоденький. C) Ходить же він по юлоньці, На дудочку грає, C) Молодую дівчиноньку Гулять викликає: C) — Ой десь бо ти, дівчинонько2, За комином спала, C) Що я свистав да викликав, А ти не чувала. C) — Ой якби я, да козаче 3, Твій голос зачула, C) Я б до тебе прилинула Як сива зозуля. C) ТУМАН ЯРОМ ПО ДОЛИНІ Туман яром по долині, Широкий лист на калині, А ще й ширший на дубочку. B) Звісив голуб головоньку, Кличе парень дівчиноньку, Хоч не свою, так чужую: B) — Прийди, серце, поцілую. — Нащо чужу цілувати, Своїй жалю завдавати? B) ХОДИТЬ СОРОКА КОЛО ПОТОКА Ходить сорока коло потока Та й кряче, та й кряче,— Та й кряче, серденько, Та й кряче, рибонько, Та й кряче. 1 Прізвище парубкового батька. 2 Ймення якої-небудь дівчини. 3 Ймення парубка. —223—
Ходить Андрійко коло віконця Та й плаче, та й плаче,— Та й плаче, серденько, Та й плаче, рибонько, Та й плаче. — Вийди, Наталко, вийди, серденько, Та й вийди, та й вийди,— Та й вийди, серденько, Та й вийди, рибонько, Та й вийди. — Свічечка горить, батенько не спить, Не вийду, не вийду, Не вийду, серденько, Не вийду, рибонько, Не вийду. Свічечка згасне, батенько засне, То й вийду, то й вийду, То й вийду, серденько, То й вийду, рибонько, То й вийду. БАТЬКО ДОБРИЙ Батько добрий, батько добрий, А мати лихая, Не пускає на веснянку, Що я молодая. А я молодая, Тини поламала, Шукаючи, гукаючи Свого милодана. В мого милодана Вишиваний ковнір. Ой як прийде на веснянку, Кажуть люди — жовнір! —224—
ОЙ КАЗАЛИ ЗАГОРЯНИ Ой казали загоряни, Що прийдем зарані; Уже вечор вечоряє — Загорян немає. Ой тим же їх та немає, Живуть за водами, Як настане темний вечір, Пливуть селезнями. Пливи, пливи, селезнику, Не вдарся крильцями, Прийди, прийди, мій миленький, Не сам, з молодцями. ОЙ ЯСНЕЄ СОНЕЙКО Ой яснеє сонейко щораз угору іде, Іще вище ходило, усі хлопці ділило. Усім хлопцям по копі, Савуньові півтори, Ще й Марися молода. B) Ой Савуню, серденько, приїдь, приїдь раненько. Іще сонце не зійшло, вже Савуню принесло. — Ой що тебе принесло, чи кінь сивий, чи весло? — Приніс мене сивий кінь до Марисі на подвір, До Марисі, до душки, на пухові подушки, До Марисі, до серця, на білії ряденця. ЯКБИ Я НА ТОЙ КУТОЧОК Якби я на той куточок Дороженьку знала, Я б своєму миленькому Гостинчик послала. Невеликий той гостинчик — Чотири орішки, Як немає пари коней, Прийди, серце, пішки. 1659 —225—
ПЕРЕДАЙСЯ, МІСЯЦЮ Передайся, місяцю, Та на нашу вулицю. Приспів: Ой ле, ой лелі! Та на нашу вулицю. А на нашій вулиці Усі хлопці молодці. Ой немає кращого Над Івана нашого. Через тестів двір ходи, Через тещині сіни, Щоб собаки не з'їли; Щоб і шпори не брязча. І собаки не гарчали; Б Передайся, місяцю, та на нашу вулицю, А на нашій да вулиці перекладочки дубові, Перекладочки дубові до дівчини молодої. Козаченько вуличкою із золотою люлечкою; І люлечку накладає, і дівчину пригортає: — Ой дівчино, моя одрада, чи й ти ж мені така рада? — Як я ж тебе не побачу, на день тричі плачу. — Вийди ж, вийди ж на ту гору, поговоримо з тобою! ПОЗА СЕЛОМ, ПОЗА СЕЛОМ Заспів: Поза селом, поза селом Повезено сіно. Хор: А десь моє серденятко Вечеряти сіло. —226— А Щоб і теща хвалила І Дуняша любила; Уперед виходила, Хоровод виводила. — Ой вернися, Іван, Ой вернися, Василевич! — Не вернуся я, Дуняша, Не вернуся, Митровна! Ой за тим я не вернуся — Вечеряти спізнюся; Вечеряти опізнюся Ще й собаки боюся. Ой ле, ой лелі! Ще й собаки боюся.
Заспів: Ой вечеряй, серденятко, Та бери потрошку, Хор: Та подавай голосочок В вишневий садочок^ Заспів: Ти думаєш, дівчинонько, Що в степу ночую, Хор: А я твої голосочки Щовечора чую. Заспів: А як би я, козаченьку, Твій голос зачулау . Хор: Вилітала б з віконечка, Як сива зозуля. Заспів: Хоть зозуля — не зозуля, А хоть соловейко. , , Хор: Нехай тобі зозуленька, Мені соловейко., .•;.;.! Заспів: Тобі буде зозуленька Раненько кувати, Хор: Мені буде соловейко Правдоньку казати. ОЙ МЛИН МЕЛЕ, ОЙ МЛИЦ МЕЛЕ Ой млин меле, ой млин меле, Не колесом — листом. х Викликає парень дівку * Не голосом — свистом: «Вийди, вийди, дівчинонько, Моя, не чужая, і Вийди, вийди, дівчинонько, Потіхо ти моя. Ой ходімо, дівчинонько, Слідок затирати: Де стояли розмовляли, Підковоньки знати, Щоб не знали ні вороги, Ні отець, ні мати». —227—
І СЕ СЕЛО, І ТО СЕЛО І се село, і то село, Чомусь мені невесело! Ой там мені веселенько, Де моє серденько. Я ж думала — чужий іде Та вже мала заховаться, Аж то моє серденятко Іде цілуваться. Я ж думала — чужий іде Та вже мала утікати, Аж то моє серденятко Мене цілувати. ЗІЙШЛА ЗІРКА З ПІДВЕЧІРКА Зійшла зірка з підвечірка Та й впала додолу, А хто мене, молодую, Одведе додому? Проведе тебе, дівчино, Довгая лозина, А щоб знала, з ким стояла, Речі розмовляла. НА ВОДІ ЧОВЕН ВИХИЛЮЄТЬСЯ На воді човен вихилюється, Сидорко Маланки випитується: — Де ти, Маланко, де така росла, Що така гарна, гарна виросла? — Ой поміж родом, поміж родиною, Прийди, Сидорцю, вечериною. Ой прийди, прийди, не буде кривди; Як буде кривда, я буду винна. Заріжу гуся — не обійдуся, Заріжу двоє, серденько моє, Заріжу качура качуристого Для мого Сидорка дженджуристого. —228—
ОЙ УЖЕ ВЕЧІР ТА Й ПОВЕЧОРІЛО Ой уже вечір та й повечоріло, А вже ж моє серденько та й повеселіло. B) Ой прийди, прийди, хрещатий барвінку, Одчиню я сінечки, впущу у комірку. B) А як впускала, то все цілувала, А як випускала, то слізно ридала. B) Ой коли б я, серденько, та малярства знала^ То б я твоє личенько та й намалювала. B) То б я твоє личенько та й намалювала, То б я твої брівоньки та й нарисувала, B) ОЙ ВЕЧОР, ВЕЧОР, ВЕЧОРИНОЮ Ой вечор, вечор, вечориною Ой хто то йде березиною? Ой йде, іде хлопчина п'яний: — Одчинись, дівчино, я твій коханий. — Не одчинюся, батька боюся, Перед тобою листом стелюся. Ой листом, листом, ще й дрібнесеньким, Перед тобою, молодесеньким. Ой листом, листом ще й шипшиною Перед тобою, молодчиною. ПРИЙДИ, ПРИЙДИ У НЕДІЛЮ Прийди, прийди у неділю, Піде мати по шавлію. Приспів: Матері нема дома, Тепер мені своя воля. Прийди, прийди в понеділок, Піде мати по барвінок. Прийди, прийди у вівторок, Поцілую разів сорок. Прийди, прийди у середу, Піде мати по череду. —229—
Прийди, прийди у четвер, Піде мати по щавель. Прийди, прийди у п'ятницю, Піде мати по яглицю. Прийди, прийди у суботу — Цілуватиму без щоту. ( ГУСЯТА, ГУСЯТА Гусяти, гусята Дак і поцілую, Гречку поїли, Та й у тую борідоньку До ставу, до ставу Та й у золотую, Пить полетіли. У той носочок Переймай,* переймай, ^ Як у колосочок, Марусенько, гуси; У той видочок, Поцілуй, поцілуй Повний, як гірочок, Та Андрійка в уси. А в тії брівоньки Дак що ж, дак і 'ну, Чорні, як шнурочок. ОЙ ТАМ НА МОРІ ТА НА ЛИМАНІ Ой там на морі та на лимані, Ой там берізка та й потопала, Собі дубочка та й прикликала: «Подай, дубочку, та хоть гілочку, (Не, дай же мені тут загинути, На воді гілочки та й покинути!» — Нехай же тобі та той подає, Що коло тебе та близько росте — Гілка за гілку зачіпається, Листок з листочком ізлипається. Ой там на морі та на лимані, Ой там Настечка та плаття прала. Ой стала вода та прибувати, Стала Настечка та потопати, Собі Василька та й прикликати: «Подай, Васильку, та хоть рученьку, Не дай же мені тут загинути, На воді кісоньку та покинути!» — Нехай же тобі та той подає, Що біля тебе та близько живе,— —230—
Ручки з ручками обнімаються, Губки з губками ізлипаються, На улицю йдете — ізмовляєтесь, А з улиці йдете — та прощаєтесь. СВІТИ, ЗОРЕ, НА ВСЕ ПОЛЕ Світи, зоре, на все поле Цвіли лози при дорозі Закіль місяць зійде, Синесеньким цвітом; Закіль до мене миленький Ішов козак із улиці Вечеряти прийде. Білесеньким світом. Ой чи прийде, чи не прийде Не жаль тому козаченьку На вечерю тую, Поснідати дати, А я йому ранесенько Що він іде із улиці, Снідати зготую! Як стане світати. ЩО В НАШОЇ МАР'ЮСЕЧКИ Що в нашої Мар'юсечки Високі пороги. Тогді іде Петрусечок, Як доять корови. Що в нашої Мар'юсечки Високі вершечки. Тогді іде Петрусечок, Як доять овечки. Що в нашої Мар'юсечки Орел на воротях. Унадився Петрусечок В червоних чоботях. МІСЯЦЬ ЯСНИЙ, МІСЯЦЬ ЯСНИЙ Місяць ясний, місяць ясний! Не світи нікому, Та засвіти миленькому, Як іде додому. —231—
Та засвіти миленькому Восковую свічку, Як брестиме мій миленький Через бистру річку. ПОПІД МОСТОМ, МОСТОМ Попід мостом, мостом Росте трава ростом. Люблю, мати, того козаченька, } Що високий ростом. / Не я його люблю, Любить моя мати. З ким стояла, в саду розмовляла, Й підківочки знати. Ой коли б же мені Ранше неньки встати Да вирвати в саду василечки, 1 Слід позамітати! / Ой у мене ненька Ранше мене встала Та вирвала в саду василечки, ) Слід позамітала. / ЧОРНА КУРОЧКА, ЧОРНА Чорна курочка, чорна, Ой чого вона сумна: Зачала клокотати, Не дала мені спати. Бодай той когут знудив, Що мене рано збудив. Доточи, боже, ночі На мої карі очі. Уменши, боже, денька, Бо я ще молоденька. —232—
У МЕНЕ В ОГОРОДІ ЗАЦВІЛА КАЛИНА У мене в огороді Зацвіла калина, C) Тим я тебе полюбила, Звичайна дитина. C) У мене в огороді Зацвіли волошки, C) Тим я тебе полюбила, Що чорнявий трошки. У мене в огороді Зацвів чорнобривчик, C) C) Тим я тебе полюбила, Що в батька одинчик. C) А й у мене в огороді Та зацвіла м'ятка, C) Тим я тебе полюбила, Що козацька хватка. C) Перестань же ти Та до мене ходити. Перестань же ти Мене з ума зводити. ТАМ НА ГОРІ ФІАЛОЧКИ ЗАЦВІЛИ Там на горі фіалочки зацвіли, Аж сі гори з долинами затьмили. Там-туди там Марусенька ходила, Зеленую шальвієчку садила. А за нею їй батенько злегенька: — Сади, сади, дитинонько, зборзенька. — Не ходи ж ти, мій батенько, за мною, Не мила ми бесідонька з тобою. Там на горі фіалочки зацвіли, Аж сі гори з долинами затьмили. Там-туди там Марусенька ходила, Зеленую шальвієчку садила. А за нею їй матінка злегенька: — Сади, сади, дитинонько, зборзенька. — Не ходи ж ти, матінонько, за мною, Не мила ми бесідонька з тобою. Там на горі фіалочки зацвіли, Аж сі гори з долинами затьмили. Там-туди там Марусенька ходила, Зеленую шальвієчку садила. А за нею їй братенько злегенька: — Сади, сади, Марусенько, зборзенька. — Не ходи ж ти, мій братенько, за мною, Не мила ми бесідонька з тобою. Там на горі фіалочки зацвіли, Аж сі гори з долинами затьмили. Там-туди там Марусенька ходила, Зеленую шальвієчку садила. —233—
А за нею сеструнейка злегенька: — Сади, сади, Марусенько, зборзенька. — Не ходи ж ти, сеструнейко, за мною, Не мила ми бесідонька з тобою. Там на горі фіалочки зацвіли, Аж сі гори з долинами затьмили. Там-туди там Марусенька ходила, Зеленую шальвієчку садила. А за нею їй миленький злегенька: — Сади, сади, Марусенько, зборзенька. — Ходи, ходи, мій миленький, за мною, Мила мені бесідонька з тобою! ОЙ ЗАЦВІЛИ ФІАЛОЙКИ В НЕДІЛЮ Ой зацвіли фіалойки в неділю, Ой де ж я ся, сиротойка, подію? Пішла би я до батейка — не маю, Бідна моя головойка в тім краю! Ой зацвіли фіалойки в неділю, Ой де ж я ся, сиротойка, подію? Пішла би я до матінки — не маю, Бідна моя головойка в тім краю! (Потім до братейка, сестройки). Ой зацвіли фіалойки в неділю, Ой де ж я ся, сиротойка, подію? Ой піду я до милого, бо маю, Веселая головойка в тім краю! ВИКУП Ой мовила Олесенька, що за морем: — Викуп, викуп, мій батеньку, й а з неволі! — Сила треба, що потреба, донько моя? — Ой сто злотих, сто червоних, батеньку мій. — Не доступлю, не викуплю, донько моя! Ой мовила Олесенька, що за морем: —- Викуп, викуп, моя мати, й а з неволі! —234—
— Сила треба, що потреба, донько моя? — Ой сто злотих, сто червоних, мати моя. — Не доступлю, не викуплю, донько моя! Ой мовила Олесенька, що за морем: — Викуп, викуп, мій братеньку, й а з неволі! — Сила треба, що потреба, сестро моя? — Ой сто злотих, сто червоних, братеньку мій. — Не доступлю, не викуплю, сестро моя! Ой мовила Олесенька, що за морем: — Викуп, викуп, моя сестро, а й з неволі! — Сила треба, що потреба, сестро моя? — Ой сто злотих, сто червоних, сестро моя. — Не доступлю, не викуплю, сестро моя! Ой мовила Олесенька, що за морем: — Викуп, викуп, мій миленький, й а з неволі! — Сила треба, що потреба, мила моя? — Ой сто злотих, сто червоних, миленький мій. — Ой доступлю та й викуплю, мила моя! ЗАПАЛЮ Я КУЛЬ СОЛОМИ Запалю я куль соломи, Солома палає. Біжи, біжи, козаченьку, Дівчина вмирає. — Ти думаєш, козаченьку, Що я й умираю, А я з тебе, молодого, Ума вивіряю. — Бодай тебе вивіряла Лихая година! Було личко як яблучко,— Стало, як ожина. [ОЙ] НА СТАВІ ЧОРНІ РАКИ і[Ой] на ставі чорні раки, Чому хлопці не єднакі? Один менший, другий більший, А мій милий найфайніший. —235—
Ой на ставі чорні раки, Чому дівки не єднакі? Одна менша, друга більша, Моя мила найфайніша. На воротях підпеночка, Сватай мене теперечка, Бо в осени — бог з тобою, Не буду я за тобою. ОЙ НЕ СТІЙ ПІД ВІКНОМ Ой не стій під вікном, Не махай рукавом! Гей-гу, гу-га-га, не махай рукавом. Та не моргай бровами, Шукай собі з волами! Гей-гу, гу-га-га, шукай собі з волами. Шукай собі багачок, Що по тридцять сорочок! Гей-гу, гу-га-га, що по тридцять сорочок. НАВАРИЛА ВАРЕНИЧКІВ Наварила вареничків Не з солоним сиром; Хай твоєму чорт батькові І з хорошим сином! Намастила вареничків Несолоним маслом, Хай твоєму чорт батькові І з твоїм багатством. ТАМ ПІД БОРОМ КАЛИНА Там під бором калина, Там стояла дівчина, Там дівчина стояла, Косу русу чесала. Косу русу чесала, Дворянина жидала. —236—
Аж приїхав дворянин На конику воронім: — Чого, дівко, тут стоїш, Дворянина не боїш? — Чого ж маю боятись, Під калиною стоячи? Ти—дворянин, ти—великий пан, Шукай собі такую, як і сам. Шукай собі у злоті, Не зачіпай сироти, Бо в злоті довго спати, А сироті рано встати, Сніданнячко готувати. ПОПІД МОСТОМ ТРАВА РОСТОМ Попід мостом трава ростом Да й стелеться клубом, Да й хвастає да Іванко Кучерявим чубом. Попід мостом трава ростом Да й стелеться листом, Да й хвастає да Оксана Червоним намистом. Попід мостом трава ростом Рівняється з мостом, Рівняється да Іванко До Оксани ростом. Хоч рівняйся, не рівняйся - Не порівняємся: Ти багатий, а я вбога — Не повінчаємся. Тільки в мене худобоньки, Що сіра кобила, Сюю продам, другу куплю, Щоб ти полюбила. ІДЕ ДІВКА ПО ВОДИЦЮ Іде дівка по водицю, Коромисло гнеться, C) А Миколка на конику, Як береза, в'ється. C) Нехай в'ється, нехай в'ється, Не розвивається. C) Хай на мене, молодую, Не сподівається. C) ЧИЇ ПЧОЛИ У ДУБОЧКУ Чиї пчоли у дубочку, Мої — у садочку, А хто любить далекую, А я сусідочку. —237—
Як у тої далекої Воли да корови, А в моєї сусідочки Тільки чорні брови. ОЙ ПІДУ Я ПОНАД РІЧЕНЬКОЮ Ой піду я понад річенькою — млин меле, млин меле. Ой нагнівався мій батенько на мене, на мене. Ой поставлю я бочку медочку, вина дві, вина дві. Перепрошу я свого батенька на вині, на вині. Ой піду я понад річенькою — млин меле, млин меле. Ой нагнівалась моя матінка на мене, на мене. Ой поставлю я бочку медочку, вина дві, вина дві. Перепрошу я свою матінку на вині, на вині. Ой піду я понад річенькою — млин меле, млин меле. Ой прогнівалася моя сестройька на мене, на мене. Ой поставлю я бочку медочку, вина дві, вина дві. Перепрошу я свою сестроньку на вині, на вині. Ой піду я понад річенькою — млин меле, млин меле. Ой нагнівався мій миленький на мене, на мене. Ой поставлю я бочку медочку, смоли дві, смоли дві. Перепрошу я свого милого на смолі, на смолі. —238—
ПРИЙШЛА ВЕСНА З КВІТКАМИ Молодь стає в коло і співає: Прийшла весна з квітками, Пішли в поле з плугами, Та посіяли горошок. Та рости, горошку, в три листи, Та дай же, боже, чотири, Щоб ся парубочки женили, Щоб восени дівок забрали, Щоб старі баби гуляли. Кождому парубкові гороху стрючок, Миколові стрючисько, Бо він старий парубчисько.
<-%§$з- ПОБОЮВАННЯ ЛИХОЇ СЛАВИ, ВОРОЖИХ ПОГОВОРІВ Ой піду я В САД ГУЛЯТЬ Ой піду я в сад гулять, B) В саду листоньки шумлять. Ой піду я в сад гулять, B) За нас люди говорять. Все про тебе, про мене, B) Що ти ходиш до мене. Коли ходиш, то ходи, B) Поговору не роби. Бо то, серце, славонька, B) Люди ж скажуть: «Правдонька». ВІТЕР НЕ ВІЄ Вітер не віє, Сонечко не гріє, Сонечко не гріє, Калина не спіє. Любив парень дівку — Зайняти не сміє. Ой тим же я не займаю, Що сватати маю, Ой тим же я не горнуся — Славоньки боюся. Та й була слава, поговори, Та на тую дівку, Та на тую красну, Що чорнії брови. —240—
ОЙ ПЛАВАЛИ УТЕНЯТА Ой плавали утенята По той бічок ставу 1, Сватай мене, козаченько, Не вводь мене в славу! — Що ти сама, дівчинонько, По славоньці ходиш, Що пізненько — не раненько По улиці ходиш. — Ой як мені, козаченько, Раненько ходити? Ти сам сидиш, мене держиш, Велиш говорити. — Не потурай, дівчинонько, Моїй розмовоньці, Держи розум ще й ум добрий В своїй головоньці. — Ой держала.розум добрий Та впустила в воду, Не вповала на худобу, Як на твою вроду. Ані вроди, ні породи, Ні третього — зросту, Доведеться топитися З високого мосту. НАД МОЄЮ ХАТИНОЮ Над моєю хатиною Синя хмара стала, А на мене, молоденьку, Поговір та слава. Була слава, була слава, Стали й поговори Та на тую дівчиноньку, Що чорнії брови. Була слава, була слава Стали й поговірки, Та на тую дівчиноньку, Що чорнії брівки. Що я тую синю хмару Рукавом розмаю; Перебула той поговір, Перебуду й славу. ПОКОЧУ Я ТАРІЛОЧКУ Покочу я тарілочку Хоть по барвіночку, Чи не прийде мій миленький Хоть у неділечку. Да не прийшов у неділю, Прийшов в понеділок. Розвивайся, руто-м'ято, Хрещатий барвінок! А я на тій руті-м'яті Щити позриваю, Всі вороги спать поляжуть —- Піду погуляю. 1 Іноді так: Та поперек ставу. 16—1659 —241—
Хоть проснуться, не проснуться, Я їх не боюся, Таки з своїм милесеньким Та й наговорюся. ОЙ ПУСТІЇ ОГОРОДИ Ой пустії огороди — Капуста не родить, За вражими ворогами Мій милий не ходить. Як будемо городити, То й буде родити, Як забере біс ворогів, То буде ходити.
розлука з милим, ТУГА ЗА НИМ ПРИЙШЛА ПОРА ОД'ІЖДЖАТИ Прийшла пора од'їжджати, Треба милу покидати. Ой нещастя, що за доля! B) Зостається мила дома! Сів на коня та й мандрую. Дай рученьку, поцілую! Поцілую, приголублю, B) Бо я ж тебе вірно люблю. РОМЕН-ЗІЛЛЯ, РОМЕН-ЗІЛЛЯ Ромен-зілля, ромен-зілля, Ромен похилився; З України до дівчини Козак уклонився. Ой дав він їй поклон низький З коня вороного, Вона ж йому хустину Шовку зеленого. Не подоба козакові В хусточці ходити, Тільки й слава козацькая — Сідельце укрити. —243—
ВСІ КУРОЧКИ ДО КУПОЧКИ Всі курочки до купочки, — Ой чи тую багатую, Півень на порозі; Що мати веліла, Усі хлопці на улиці, Ой чи тую сиротину, А мій у дорозі. Що серце боліло? Насіяна пшениченька, — Багатая спесивая, Та нікому жати; Все буде гордиться, Питається син матері, А бідная сиротина Которую брати: Мусить покориться. ОЙ НІХТО НЕ ЙДЕ, А НІХТО НЕ ЇДЕ Ой ніхто не йде, а ніхто не їде а сим Варвинським шляхом, Ніким наказати, ні вістоньки дати а до свого серденяти. Що у Києві огонь горить, а у Василькові димно, А у Білій Церкві дак пан гетьман стоїть — листоньки читає; Листоньки читає, тяженько здихає, свого пана благає: — Ой пусти мене, да мій добродію, хоч на годину додому, Бо вже учорніла, бо вже ізмарніла моя мила за мною! — Як я тебе пущу, да козаченьку, да ти й сюди не будеш, Ой напийся води да зленієчки, да ти й милую забудеш. Пив же я зелене вино, пив же я воду, пив же я й холодну, Таки ж не забуду, поки жив я буду, кого люблю й з роду! ОЙ ТИ СЕЛЕЗЕНЬ Ой ти селезень, а я утінка, Ой ти полинеш, а я тутенька. Ой ти полинеш на озеречко, Мене покидаєш, моє сердечко! Ой ти будеш да купатися, А я буду слізоньками умиватися. СЕЛЕЗЕНЬКО ВИЛІТАЄ Селезенько вилітає, А утонька кряче. Що хлопчичок їде в гості, А дівочка плаче. —244—
— Не плач, не плач, да дівочко, В журбу не вдавайся, Що й у перву неділеньку Письма дожидайся, А у другу неділеньку Коня вороного, А у третю неділеньку — Мене молодого. ЯК Я СВОГО МИЛЕНЬКОГО Як я свого миленького У Крим виряджала, Взяла йому зозуленьку Та й подарувала. Нехай тобі зозуленька, Мені соловейко, Нехай тобі там легенько, Мені веселенько. Нехай тобі зозуленька, Щоб рано кувала, Нехай мені соловейко, Щоб я не скучала. ПОЇХАВ МІЙ МИЛЕНЬКИЙ ЗА ЛІС Поїхав мій миленький за ліс, Усі мисленьки забрав; Чорні брівоньки завіз, Мені правди не сказав. На четверту неділеньку їде милий додомоньку, Веде коней четвіреньку, На п'ятому вороному, У жупані голубому. Повів коней напувати, А сам молод потопати. — Бери човник да весельце, Рятуй мене, моє серце! — Ой піду я поміж люде, Чи не жаль же кому буде. —245—
Покіль людей ізобрала, І водиця вщолочала. — Ой піду я гіроньками, Зустріну там рибалочок З золотими неводами: Рибалочки молодії, Закидайте неводи, Да витягніть миленького Із холодної води. Ой дам я вам, рибалочки, Медочку напиться, Да витягніть ви милого Хотя й подивиться. СИЗЕНЬКИЙ ГОЛУБЧИКУ Сизенький голубчику Та сидить на.дубчику; Очі його карі, Брови його чорні, Личенько біленьке. Прилетіла пава, На дворику впала, Вона про те знала, Вона про те мнила, Що миленький робить. Миленький те робить: Коника сідлає, За двір виїжджає — До милої в гості. Він про теє знає, Він про теє відає, Що миленька робить. Що миленька його Сидить у віконця Та все виглядає Свого миленького; Шиє, вишиває Золоті узори, Тонкії рукава, Плаче і ридає, Сльози утирає Правою рукою, Лентой голубою, Русою косою. ПЕРЕЛЕТИ, СОКОЛОНЬКУ Перелети, соколоньку, перелети Через наше Баришполе да в поле. Да накажи, соколоньку, да Василю: Уже твоя да дівчина у тузі. Уже твоя да дівчина да й у тузі, Сап'янії черевички на нозі. — Да нехай же носить здорова, Я ж бо їй да не скажу ні слова. —246—
Да не за батькові се гроші Купив дівчині хорошій. Да не за батькові телички Купив дівчині черевички. ПАСЛА ДІВЧИНА КАЧКУ Ой гой-гой, і Ладо Ч Пасла дівчина качку При зеленькім мачку. Пасучи загубила, Ськаючи, заблудила. Виблукалася в поле, Там мій миленький (в)оре З сивою кобилою, З малою дитиною. Ой воре він і плужить, За миленькою тужить. Приспів «Ой гой-гой, і ладо»,— перед кожним рядком пісні.
ЧАРИ. ПРИНАДА ЧАБАН ВІВЦІ КОРНЯЄ Чабан вівці корняє, ух-ха-ха! Чабан вівці корняє, враз! Та й на хлопців моргає, ух-ха-ха! Та й на хлопців моргає, враз! — Ой ви, хлопці молодці, ух-ха-ха! Ой ви хлопці молодці, враз! Перекажіть дівочці, ух-ха-ха! Перекажіть дівочці, враз! Що в шовковій сорочці, ух-ха-ха! Що в шовковій сорочці, враз! Най чабана не любить, ух-ха-ха! Най чабана не любить, враз! Та най літа не губить, ух-ха-ха! Та най літа не губить, враз! Бо той чабан бідненький, ух-ха-ха! Сімсот овець дійненьких, враз! Прийшла дівча додому, ух-ха-ха! Прийшла дівча, плачучи, враз! — Мамо моя, що робити? ух-ха-ха! Не хоче мене чабан любити, враз! — Копай, дівча, коріння, ух-ха-ха! З-під білого каміня, враз! Та вари го в молоці, ух-ха-ха! Може прийдуть молодці, враз! Ой ще корінь не скипів, ух-ха-ха! Чабан уже прилетів, враз! — Який тебе біс приніс? ух-ха-ха! — Приніс мене сивий кінь, враз! До дівчини на поклін, ух-ха-ха! —248—
ПО ТІМ БОЦІ ДУНАЮ По тім боці Дунаю А вже козак гуляє, На молодців гукає: — Ви молодці, молодці, Накажіте дівоньці, Нехай мене не любить, І літ своїх не губить, Бо я козак убогий: Сімсот волів в дорозі, А виннику без ліку — Гуляй, дівко, до віку. Нема правди в козаку! Скоро дівка зачула, До Дунаю махнула, Накопала коріння, З-під білого каміння, Полоскала на ріці, Намочила в горілці, Полоскала на льоду, Намочила у меду. Ой піду я, піду До сусіди огню. Приспів: Ой дай мені, моя матінко, Свою волю! Та наберу, наберу В шитий рукавець огню; Та пущу я, пущу Пожар по діброві, Ой підпалю, підсмалю Селезневі косиці, Щоб же він не літав Приставила до печі, Говорила три речі: — Кипи, кипи, корінець, Поки прийде молодець. Приставила до жару: — Кипи, корінь, до звару! А ще корінь не скипів, Козаченько прилетів. — Ой чого ти прилетів, Коли мене не схотів? — Як до тебе не літати, Коли вмієш чарувати? — Які в мене чароньки? Що очиці каронькі, Тільки в мене до любові, Що чорнії брови. Ой що тебе занесло, Чи човничок чи весло? — Заніс мене сивий кінь До дівчини на покій. На чужії плавочки, На чужії плавочки, До чужої уточки. Ой піду я, піду, До сусіди огню. Та наберу, наберу В шитий рукавець огню; Та пущу я, пущу Пожар по улиці, Та підпалю, підсмалю Козакові кучері, Щоб же він не ходив На чужії улиці, На чужії улиці, До чужої дівочки. ОЙ ПІДУ Я, ПІДУ ДО СУСІДИ ОГНЮ —249—
КОЛО МЛИНА КАЛИНА А Коло млина калина, B) Там ходила дівчина, B) Ножем зілля копала, B) Свої неньки питала: B) — Що це, ненько, за зілля? B) — Копай, доню,— шавлія. B) Та копай, доню, корінець, B) Мочи, доню, в горілці, B) Вари, доню, в молоці, B) Чаруй, доню, молодці, B) Щоб з тобою не стояв, B) Білих ручок не ламав, B) Перстенчиків не здіймав. B) Наші перстені дорогі, B) По чотири золоті. B) Б Коло млина калина, калина, Там ходила дівчина, дівчина, Ножом зілля копала, копала, В свеї неньки питала, питала: — Яке, мати, зілля копати, копати? — Копай, доню, драголюб, драголюб, Чаруй, доню, хто нелюб, хто нелюб, Щоб з тобою не стояв, не стояв, Білих ручок не ламав, не ламав, Перстенчиків не знімав, не знімав, Другим дівчатам не давав, не давав. СОЛОВЕЙКО, МОЯ НЕНЬКО — Соловейко, моя ненько, По саду літає. — Давай, доню, принадоньку, Нехай прилітає. — Яку ж йому, моя мати, Принаду давати? —250—
— Посип пшонця по колінця, Водиці по крильця. А він пшінце подзьобає, Водицю попиває. — Козак, мати, козак, мати, К двору приїжджає. — Давай, доню, привітоньку, Нехай приїжджає. — Яку ж йому, моя мати, Привіту давати? — Стели постіль біленькую Та лягай з ним спати: Праву ручку під головочку, Лівою обнімися Та й наговорися.
НЕЩАСЛИВЕ КОХАННЯ ПОЛОВИНА САДУ ЦВІТЕ Половина саду цвіте, Половина в'яне,— Колись, було, вірно любить, А тепер не гляне. ДО САДУ, ДІВЧАТА, ДО САДУ До саду, дівчата, до саду, Підемо сіяти розсаду! Іще наша розсадочка не зійшла, Юж ся наша любость розійшла. Хилітеся, густі лози, Відкіль вітер віє; Дивітеся, карі очі, Відкіль милий їде. Хилилися густі лози Та вже й перестали; Дивилися карі очі Та й плакати стали. ОЙ СЯДУ Я КРАЙ ВІКОНЦЯ Ой сяду я край віконця Та буду дивиться, Чи не прийде мій миленький Ко мні веселиться. Ой приїхав мій миленький В неділю раненько, Зняв шапочку і склонився: — День добрий, серденько! Ой день добрий, моя мила, Як ти собі маєш? Ой може ж ти в сьому дому Іншого кохаєш? —252—
— Перед богом присягаю: Іншого не маю, Тільки тебе, моє серце, Одного кохаю! Не схотіла дівчинонька Дружиною бути. — Ой дай мені таке зілля, Щоб тебе забути! — Єсть у мене таке зілля Близько перелазу: Як дам тобі напитися,— Забудеш одразу. — Скрипливії воротечка Замком не заперти,— Не забуду дівчиноньки До самої смерті! НЕ ХОДИ, КОЗАЧЕ — Не ходи, козаче, Понад берегами, Не суши серденька Чорними бровами. — Чорні брови маю Та й не оженюся; Не люблять дівчата, Піду утоплюся. Не люблять дівчата, Ані молодиці — Піду утоплюся В глибокій криниці. — Не топись, козаче, Марне душу згубиш, Скажи щиру правду: Кого вірно любиш? — Не люблю нікого, А тебе одную, А тебе одную, Як сестру рідную. Є в мене копійка, А в тебе три гроші, Ходім повінчаймось — Обоє хороші. Прийшли під церковцю Нема попа вдома; Чи то таке щастя? Чи лихая доля? — Як немає свого, Ходім до чужого. — З нашого кохання Не буде нічого. ЗАПАЛЮ Я КУЛЬ СОЛОМИ Запалю я куль соломи — Не горить, палає. За що мене моя мати За жениха лає? Не лай мене, моя мати, Ніколи, нізащо. Полюбила чортзна кого, Велике ледащо. Що робити? — Не прибити, А жать не нагнеться, А як вийде на юлицю, З челяді сміється. Та не смійся ти, ледащо, Не смійся, безділля! Не побила суботонька, Так поб'є неділя! —253—
ВСІ ЗІРОЧКИ ДО КУПОЧКИ Всі зірочки до купочки, А місяць у розі, B) Усі хлопці на колодці, Мій милий в дорозі. Нема ж мого миленького Ні дома, ні тута, B) Вже й поросла при дорозі Шавлія і рута. На шавлію укріп грію, На руту не буду, B) Розсердився мій миленький, Я й просить не буду. Нехай його тії просять, Що греблі розносять, B) Нехай його тії знають, Що греблі ламають. Нехай його тії знають, Що греблі ламають, B) Нехай його тії люблять, Що в болоті трублять. КОЛО ГАЮ КОНЕМ ГРАЮ Коло гаю конем граю, В гаї не буваю; Упустила соколонька, Тепер не піймаю. Розгнівила козаченька, Тепер не вблагаю. Нехай його ті благають, Що гілля ламають. ПІДІЙДУ Я ПІД ЯБЛУНЬКУ Підійду я під яблуньку, А лист опадає, Жалуй мене, подружечко, Жених покидає. —254—
— Не журися, подружечко — Рута зелененька, Сей покине, другий буде — Ще ж ти молоденька. Сей покине — другий буде, Ще й од сього кращий, А сей буде у болоті Меж чортами старший. ЧОМ, ЧОМ, МИЛЕНЬКИЙ — Чом, чом, миленький Чорнобривенький, Чом ти в мене не буваєш? Знать, ти сорочки не маєш? — Ой маю я, маю дві, Біленькії обидві, Но не маю охотоньки Та до тебе, сиротоньки! — Чом, чом миленький, Чорнобривенький, Чом ти в мене не буваєш? Знать, ти шапки не маєш? Ой маю я, маю дві, Чорненькії обидві, Но не маю охотоньки Та до тебе, сиротоньки! —- Чом, чом, миленький, Чорнобривенький, Чом ти в мене не буваєш? Знать, ти чобіт не маєш? — Маю пару, маю двоє, Глянцьовані обидвоє, Но не маю охотоньки Та до тебе, сиротоньки! — Чом, чом, миленький, Чорнобривенький, Чом ти в мене не буваєш? Знать, ти свити не маєш? — Маю свиту, маю дві, Сивенькії обидві, Но не маю охотоньки Та до тебе, сиротоньки! — Чом, чом, миленький, Чорнобривенький, Чом ти в мене не буваєш? Знать, ти камізельки не маєш? — Маю камізельку, маю дві, Чорненькії обидві, Но не маю охотоньки, Та до тебе, сиротоньки! — Чом, чом, миленький, Чорнобривенький, Чом ти в мене не буваєш? Знать, ти пояса не маєш? — Маю я пояс, маю два, Шморгатії обидва, Но не маю охотоньки Та до тебе, сиротоньки! — Чом, чом, миленький, Чорнобривенький, Чом ти в мене не буваєш? Знать, ти хустки не маєш? —255—
— Маю хустку, маю дві, Чом ти в мене не буваєш? Шальонові обидві, Знать, ти перстеня не маєш? Но не маю охотоньки Та до тебе, сиротоньки! — Маю перстень, маю два, Срібненькії обидва, — Чом, чом, миленький, Но не маю охотоньки Чорнобривенький, Та до тебе, сиротоньки! БІЖИТЬ ВОДА ЛОТОКАМИ Біжить вода лотоками, Нельзя її пити, Сидить руда з моїм милим, Нельзя її бити. А я воду проколочу, Чистої нап'юся, Таки руду одчарую, З милим наживуся. КОТИЛАСЯ ДОРОГОЮ ЦІПОВА ТАРІЛКА Котилася дорогою ціпова тарілка, А в нашого Стрижаченка дзіндзірова дівка. Ой як вона заговорить — як у дзвін задзвонить, Ой як вона засміється — ставок розіллється. «Ой я в саду родилася, в винограді зросла, Хвали бога, Лексієчку, щоб за тебе пошла». Виганяла да Стрижачка з курчатами квочку, Поший дочці Настусеньці з квітками сорочку! Сорочечка ллянесенька і квіток не знати. Любить її Лексієчко, да не буде брати. ЦВІТИ, ЦВІТИ, ТА БАРВІНОЧКУ Цвіти, цвіти, та барвіночку, Та стелися листом. Прийди, прийди, молодий козаче, Й а не сам — з товариством. Як не прийдеш у неділеньку, Прийди в понеділок, —256—
Як зацвіте та рутая м'ята, Хрещатий барвінок. Хрещатому та й барвіночку Та нема цвіту — зміни; Не стій, дівко, та із парубком Та не йми йому віри. Бо козак стоя та зведе з ума І брати не буде, Де найбільше та челяді буде, Там сміяться буде. — Смійся, стидкий, смійся, бридкий, Та за сміх тобі буде: Сім год трясця та труситиме, Та й смерті не буде. Й у постілі та лежатимеш, Смерті бажатимеш, А своєї та матусеньки Та води прохатимеш: «Ой дай мені, та моя мати, Та холодної води, Посміявся та й з дівчиноньки, Та й достав собі біди». КАЛИНА-МАЛИНА Калина-малина, Головка не больна, Чого в лузі стоїш, І світу я вольна, Чом не процвітаєш — Три нічки не спала, Чи мочі боїшся, Дрібний лист писала Чи суші бажаєш? До того козака, Суші не боюся, Що вірно кохала. Мочі не бажаю, Дівчино, рибчино, Де я виросла, Господь із тобою, Там стояти маю. Як назад повернуся, Дівчино, рибчино, Возьму шлюб з тобою. Чого смутна ходиш, Щоб тебе взяла Чому не говориш,— Та лихая година — Чи головка больна, Одцуралась од мене Чи світу не вольна? Вся моя родина. 1659 —257—
ЧОМ ТИ, ЯВОРОНЬКУ Чом ти, явороньку, Ой рано, раненько, Раніш не розвився? Поставила кросна. Ой рано, раненько, Кросна сосновії, Раніш не розвився. Нитки шовковії, Чом ти, Іванко, Ой рано, раненько, Раніш не оженився? Нитки шовковії. Ой рано, раненько, Що бердечком стукне, Раніш не оженився. То ниточка лопне, Уже твоя Ганночка Ой рано, раненько, Росла, переросла, То ниточка лопне. Як у бору сосна. Що ниточку зв'яже, Ой рано, раненько, Сама спати ляже, Як у бору сосна. Ой рано, раненько, Як у бору сосна, Сама спати ляже. Поставила кросна. ТАМ ШИНКАРОЧКА ПОЛОТНО БІЛИЛА Там шинкарочка полотно білила, Ой там же вона свою доню била: — Нащо-с, доненько, вінонько згубила? Ци-с го пропила на зеленім вині, Ци-с відіслала на білій перині? — Ні-м го пропила на зеленім вині, Ні-м го відіслала на білій перині. Ой надійшов там козак молоденький Та й зняв із мене вінок зелененький. Ой надійшов там чоловік з жоною, Та й повідає, що поплив з водою. — Ой треба, доню, громаду скликати, Най йде громада вінонька шукати. — Ой шкода, мати, заходу твоєго, Же ж ми не знайдеш вінонька моєго. ДІВЧИНОНЬКО, ЯК БІЛЬ БІЛА Дівчинонько, як біль біла, Де свій розум діла? — Як учора й упивалась, Розум потеряла. —258—
— Дівчинонько, орличенько, Перепеличенько, Обмінився голосочок Ще й біле личенько. Чи од води, чи о^ роси, Чи од умивання, Чи од того проклятого Да й од женихання? — Да й не од води, Да й не од роси, Да й не од умивання, А й од того проклятого Да й од женихання. ОЙ ВИЙДУ Я НА ЮЛИЦЮ Ой вийду я на юлицю, Солома лежить. Тудою да Марусенька По воду біжить, А за нею да Іванечко В погоню кричить: — Постои, постои, да Марусенько, Вернися сюда, Викопаєм криниченьку Для свого двора. А у тій же криниченьці Орли воду п'ють, Тудою нашу Марусеньку До вінця ведуть. Один веде за рученьку, Другий за рукав, Іван стоїть, душа болить — Любив, да не взяв. Да жаль мені білих ручок, Що я обнімав, Да жаль мені тонких губок, Що я цілував. —259—
ТЕЧЕ РІЧКА РІКОВАЯ Тече річка ріковая, Плаче дівка молодая. Не плач, дівко, не журися — Ще я, молод, не женився. Як я буду женитися, Прийди, серце, дивитися, Ой як буду вінчатися, Прийди, серце, прощатися. Ой як буду на рушничку, Подай мені білу ручку. Як сяду я на посаді, Прийди, серце, у досаді. Ой як буду вино пити, Будеш, серце, сльози лити. ОЙ ЛЮБИВ Я ХОРОШУЮ ДІВОНЬКУ Ой любив я хорошую дівоньку. Тиха водо, бистренький Дунаю. Ой я її люблю, вона мене не любила. Тиха водо, бистренький Дунаю. Прошу я бабоньки, щоб зілейка дала. Ой тиха водо, бистрий Дунаю. Заказала бабонька зіллє над Дунаєм, Тиха водо, бистрий Дунаю. Казала його рвати, з коня не зсідати. Чуй, кониченьку, у полю дороженьку. Я зіленька нарвав, з коня не зсідав. Чуй, коню, у полю дороженьку. Приїду додому, дівка замуж пошла. Тяжкосте ж моя, вельми немалая. За сусіда мого вельми близького. Тяжкосте ж моя, вельми немалая. Через моє подвір'я по воду ходила. Тяжкосте ж моя, вельми немалая. А в моєму садоньку трісочки ломила. Ой тяжкосте ж моя, вельми немалая. На моїм серденьку огник палила. Тяжкосте ж моя, вельми немалая.
ПРОТИСТАВЛЕННЯ МИЛОГО НЕЛЮБОВІ В КИЄВІ ГРІМ ЗАГРИМІВ В Києві грім загримів, А в Синяві стоять хмари, А в Перемишлі дощі взошли. Там Оксана красу сіє, розум садить, Розум садить і говорить: «Як я піду за нелюба, Ой ти, краса, не всходь красно, Ти, розумонько, не приймайся». В Києві грім загримів, А в Синяві стоять хмари, А в Перемишлі дощі взошли. Там Оксана красу сіє, розум садить. Розум садить і говорить: «Як я піду за милого, Ти, красо, всходь красно, Розумоньку, поприймайся». ОЙ НА ГОРІ ПІД ВЕРБОЮ Ой на горі під вербою. Стояв колодязь з водою. Там дівчинонька воду брала, До місяця промовляла: «Мій місяченьку, мій батеньку! Скажи ж мені всю правдоньку! Чи я пійду за нелюба, Чи я пійду за милого? Ой як я піду за нелюба, Крайте рушнички з рядниночки, —261—
А утирочки з кропивочки; А як піду за милого — Крайте рушнички з китаєчки, Сучіть втирочки з білого шовку». ХОДЖУ, БЛУДЖУ ПОПІД ЛІСОК Ходжу, блуджу попід лісок, душко моя, Щиплю, ломлю барвін-листок, душко моя, Барвін листець, піду в танець, душко моя; А в тім танці нелюб стоїть, душко моя, Нелюб гляне — вінок в'яне, душко моя! Ходжу, блуджу попід лісок, душко моя, Щиплю, ломлю барвін-листок, душко моя, Барвін листець, піду в танець, душко моя; А втім танці милий стоїть, душко моя, Милий гляне — вінок цвіне, душко моя! ПІДУ Я ПО ВОДУ Піду я по воду, положу відра на льоду, А коромисел на воду: Станьте, відерця, каменем, А коромисел — явором. Сама піду в темний ліс Та вищипну кленів лист, Та напишу карточку, Та пошлю їх батечку: «Чи звелиш мені гуляти, Чи за нелюба вступати?» «Гуляй, доню, скільки хочеш, Заміж підеш, то й забудеш. Двічі молода не будеш, Добра будеш — мене не осудиш». ОЙ НЕ СТІЙ, ВЕРБОЧКО, НАД ВОДОЮ Ой не стій, вербочко, над водою, А бо гірка вода під тобою, Що їй не спити, не зварити, Да тільки нелюба отруїти. —262—
Ой біжи, доню, по водицю, Зазови нелюба у світлицю, Та будем нелюба шанувати, Та гарячою золою наповати, Та з кутка печиною годувати. ВИСОКО ДВА КЛЕНКИ СТОЯЛО Високо два кленки стояло, А ще вище два орли літало, B) Літаючи, каміннями грало, B) Граючи, каміння впустивши, B) Нелюбому голову розбивши. B) — Що я буду, молода, робити? Треба піти неньку розбудити: B) «Устань, ненько, устань, розбудися, Біжи в сіни, в каглу подивися, B) Возьми з кагли чорної каглянки Нелюбому голову зв'язати». B) Високо два кленки стояло, А ще вище два орли літало. B) Літаючи, яблучком граючи, А граючи, яблучко впустивши, B) Миленькому голову розбивши. B) — Ой дай, мати, червоного шовку Та зв'язати милому головку». B) ОЙ ПІДУ Я У САД СПАТИ Ой піду я у сад спати, А ти мене не буди, мати, Нехай мене той ізбудить, Ой хто мене вірно любить. Ой спала я усю нічку, Поки мені да й хотілося, Прийшов мене той будити, Кого мені не хотілося. Ой млин меле, вода реве, А колесо перестать хоче. За гидкого, за бридкого Мене мати да й оддать хоче. —263—
Ой млин меле, вода реве, А колесо не повернеться. Карі очі зоглянуться, А серденько не пригорнеться. ОЙ У САДУ, САДОЧКУ Ой у саду, садочку B) Скопаю я грядочку B) Та посію пастернак, B) Та не вродив пастернак, B) Але вродив чорний мак. B) Занадився чорний кінь, B) Треба його піймати B) Та до пана завести. B) — Ой пане ж мій, паночку, Зроби йому вуздечку. B) Мені буде чорний кінь, B) Тобі буде нелюб мій». B) B) Я ПОСІЮ ДРАГОЛЮБ Я посію драголюб * — Десь узявся мій нелюб, Пустив коня в драголюб. А я коня зайняла Та й до пана одвела: — Ой пане мій, паночку, Суди мені правдочку: Тобі буде нелюб мій, Мені буде сивий кінь. Я посію драголюб — Десь узявся милий мій, Пустив коня в драголюб, А я коня зайняла Та й до пана одвела: — Ой пане мій, паночку, Суди мені правдочку: Тобі буде сивий кінь, Мені буде милий мій. ОЙ ВІНКУ НАШ, ВІНКУ Ой вінку наш, вінку, Хрещатий барвінку, А я тебе плела Та вчера з вечера. * Кожний рядок співається двічі. —264—
Та повісила-м тебе Я в теремі та на дереві, На шовковім шнурочку, На золотім кілочку. А моя мати взяла Та й нелюбові дала. Коби я була знала, Була б я го розірвала, Була б я го розірвала, Ноженькою притоптала, Рученькою приплескала Ой вінку наш, вінку, Хрещатий барвінку, СЕСТРИЦЕ-ДІВАНО — Сестрице-дівано, Тебе мати кличе. Приспів: Через тин, через тин, Через косічастий, Через острів, острів Через черемчастий. — А я давно знаю, Нащо вона кличе: Хоче мене мати За нелюба дати. А я ж того нелюба ЯК ПОСІЮ РУТУ-М'ЯТУ НАД ВОДОЮ Як посію руту-м'яту над водою, Як виросте рута-м'ята з лободою. — Ой хто ж тую руту-м'яту та й прополе? Обізвався старий дід з бородою: — Я ж тую руту-м'яту та й прополю. — Ой цур тобі, старий діду з бородою! Нехай тая рута-м'ята росте з лободою. А я тебе плела Та вчера з вечера. Та повісила-м тебе Я в теремі та й на дереві, На шовковім шнурочку, На золотім кілочку. А моя мати взяла Та миленькому дала. Коли б я була знала, Була б я го краще вбрала, Ще й золотом назолотила, Миленького прикрасила. Змалу не любила, Я ж по його сліду Каменем котила. — Сестрице-дівано, Тебе мати кличе. 0 — А я давно знаю, частий, Нащо вона кличе: Хоче мене мати За милого дати. А я ж того милого І змалу любила, Я ж по його сліду Перстенем котила. —265—
ОЙ ВЕРБО, ВЕРБО, ВЕРБИЦЕ Ой вербо, вербо, вербице, Ти на розпуттячку стояла, Ти далеко чула-бачила: Куди мій нелюбий поїхав? Ой туди трава полягла, І клен-дерево зав'яло, І моє серденько застряло! Ой вербо, вербо, вербице! Ти на розпуттячку стояла, Ти далеко чула-бачила: Куди мій миленький поїхав? Ой туди трава вже шовкова, І клен-дерево зелено, І моє серденько весело. КЛИКАЛА МЕНЕ МАТИ Кликала мене мати Вікном до кімнати — C) Нелюбому постіль слати. B) А я йому постіль слала, В штири ряди каміння клала, C) Кропивою пристеляла. B) Кликала мене мати Вікном до кімнати — C) Миленькому постіль слати. B) А я йому постіль слала, В штири ряди подушки клала, C) Простирадлом прикривала. ОЙ НА ГОРІ, НА ГОРІ Ой на горі, на горі Ясна свічка горить. Не свічка ж то горить, То Марія ходить, B) Перстенями світить, B) Біле ложе стелить: — Ложе ж моє, ложе, Хто на тобі ляже? Як ляже миленький — Три ряди подушок, Четверту перину Ще й дівчину милу. А як нелюб ляже — Каміння й кропива, Три ряди шипшини Ще й кольки у спину. —266—
САМА-М МОЛОДА Самам-м молода, Дітей череда, Татари ми мужа взяли, Радосте моя! Як сі притече, То мі іспече, Зітне мою головоньку По саме плече. Нікому дати До тата знати, Ой там на діброві Мати дочку давала. Приспів: Гей дівки, весна-красна, Зілля зелененьке. Як і віддавала Та й наповідала. — Щоби-сь, моя доню, Сім літ не бувала. Доня не втерпіла, А в рік прилетіла, А в рік прилетіла, Та в садочку сіла. Та в садочку сіла Та й стала кувати. Та й стала кувати, Жалю завдавати. Вийшла її мати Та й стала питати: —267— Щоби мого миленького Ліпше зв'язати. Коби я мала Свого коваля, Казала би-м му кувати Свого гультяя. Суть ту ковалі Самі молоді, Скують мого гультяка За годину-дві. — Як ти зозуленька, Лети в ліс кувати, Як ти моя доня, Прошу тя до хати. Доня прилетіла, Край столика сіла, Край столика сіла Та й стала кувати. Стала її мати Та й за все питати. — А де ж твоє, доню, Біленьке тіло? Приспів: Гей, мати, лихо знати, За нелюба дати. Біленькеє тіло В нагайці скипіло. — А де ж твої, доню, Дорогі коралі? ОЙ ТАМ НА ДІБРОВІ
— Дорогі коралі Дорогі подушки? В шинкарки на шиї. — Дорогі подушки А де ж твої доню, В шинкарки на лужку. ПІДУ Я ПІД ВЕРБИЦЮ ПО ВОДУ Піду я під вербицю по воду, Кличе мене мати до хати, Хоче мене за старого оддати. — Я за його не піду! Перекинуся дикою козою, Побіжу густою лозою, А за тебе не піду! — Єсть у мене такії стрілоньки, Що вистрілять дикії козоньки — Мусиш бути моя! — Перекинуся щукою-рибою І попливу я бистрою водою, А за тебе не піду! — Єсть у мене такії неводоньки, Що вилаплють всі щуки-рибоньки — Мусиш бути моя! — Перекинуся рудою мишкою Й побіжу глубокою ніркою, А за тебе не піду! — Єсть у мене такії котики, Що вилапають мишки із нірки — Мусиш бути моя! — Перекинуся зеленим барвінком, І сяду-впаду в батенька в саду, А за тебе не піду! — Єсть у мене такії ножики, Що вищикають барвіночки на віночки Будеш, будеш моя! — Навари, тату, солодкого пива, Бо вже я піду за старого діда, Вже я його не збуду! Напечи, мамо, пшеничного хліба, Оддаш мене за старого діда,— Вже я його не збуду! —268—
ЧОМУ ДІДУСЬ НЕ ЖЕНИВСЯ Ой чом ти, дідойку, молод не женився? Приспів: Ой, йой-йой, молод не женився !? Ані женився, ані підголився! Старої не хочу, молода не піде, Хоть би вона пішла, але я не хочу. Бо ми не запалить, їстойки не зварить, А хоть вона зварить, та ми не поставить, А хоть ми поставить, то сама не сяде, А хоть сама сяде, то їсти не буде, А хоть їсти буде, то ми не постелить, А хоть ми постелить, та спати не ляже, А хоть спати ляже, та ся не оберне, А хоть ся оберне, та ся не притулить, А хоть ся притулить, та не поцілує, А хоть поцілує, та на землю плює: — А в тебе, дідище, смердячий пищище, Пищище смердячий і вочі котячі, Голова совяча, а борода псяча, І борода псяча, руки медведячі. Ой та пішов старий та на ярмарчище, Та купив си старий добре патичище, Як взяв старий молодую бити, Аж ся взяла молода просити: — А в тебе, дідойку, губки солодейкі, Губи солодейкі, а вочі чорнейкі, І вочі чорнейкі, личейко білейке, Личейко білейке, ручейки малейкі, Ручейки малейкі, борода гладейка, Борода гладейка, голова сивейка, Ой, йой-йой, голова сивейка. 1 Приспів «Ой, йой-йой!» співається з другою частиною кожного рядка пісні.
ДУМКИ ПРО СВАТАННЯ І ШЛЮБ ОЙ ВЕРБО, ВЕРБО Ой вербо, вербо, Вербице! Час тобі, вербице, Розвиться! Час тобі, козаче, Жениться! — А ще й не час, Не пора: Ще моя дівчина Молода. Та нехай до літа, До весни, Щоб ми обоє Підросли. Та нехай до літа, До Петра, Щоб моя дівчина Хліб пекла. Та нехай до літа, До Спаса, Щоб моя дівчина Воли пасла. Та нехай до літа, До Івана, Щоб моя дівчина Погуляла. ПОРА ТОБІ, ВЕРБОНЬКО, РОЗВИТЬСЯ Пора тобі, вербонько, розвиться, Пора тобі, Іване, жениться. — Час не час, не пора: Ще ж моя Настуня молода, Ще ж вона на улиці не була. Ще ж вона купайлочка не вела. Нехай вона ще погуляє, Русою косою помахає. Як замуж піде, то не буде, Як стара буде — забуде. —270—
ОИ НА ГОРІ ДВА КРАМАРІ Ой на горі два крамарі Копали криницю, Оддай, оддай, стара мати, Свою одиницю. — Нехай в тії криниченьки Вода прибуває, Нехай моя одиниця Хоч з год погуляє. Нехай в тії криниченьки Вода ущербиться, Нехай моя одиниця Робити навчиться. А В ГОРОДІ ПШЕНИЦЯ КОЛОСОМ СТОЯЛА А в городі пшениця колосом стояла, Приспів: Ой рано, рано, колосом стояла1. Колосом стояла, голосом кричала: «Хоть ви мене сожніте, хоть у ствол пустіте, Не можу я стояти, колоса держати. Да мій колосок, як міський пирожок, Да моє зернятко, як проскурнятко». Красная дівочка по двору ходила, Таточка просила: «Таточку рідненький, Хоть за двір оддавайте, хоть у прийми приймайте, Не можу ходити, русой коси носити, Білого лиця змивати. Да моя коса до шовкова пояса». 1 Приспів «Ой рано, рано» повторюється з другою частиною кожного рядка. —211—
ПОСІЮ Я РУТУ Посію я руту, Подобіцявсь Петро Руту за рікою, Віночок поняти, Посаджу деревко Віночок поняти За морем близенько. І дівоньку взяти. Моя рута зійшла, Як ступив ногою - Зіллячком поросла; По пояс водою. Час руту полоти, *к СТУПИВ ДРУгою ~ Верхи позжинати. "а дно головою, т-г г Ои і ти, Дунаю, Пора позжинати, ш . ^ ™Хенький, У віночок вити, Пропадає хлопець, На Дунай пустити. Хлопець молоденький. Хто віночок пойме, А ти, дівчинонько, Той дівоньку возьме; Бодай не діждала, Хто вінок достане, Ой нащо ти хлопця То той моїм стане. Взяла змарнувала? ТАМ ЗА ДВОРОМ, ЗА ДВОРОМ Там за двором, за двором Кукуруза з шуваром, А дівчина Варвара Кукурузу ламала. Кукуруза садиться, Кукуруза родиться, Молодого козака Оженити годиться. ОЙ НА ГОРОДІ СУХИЙ ДУБ Ой на городі сухий дуб Ще й біла береза, А з-під тієї та березоньки Вода протікає. А молоденький та козаченько Коня напуває. —272—
Ой пий, коню, та цю воду, Це вода холодна. Ой сватай, хлопче, та цю дівчину, Ця дівка достойна. ПО САДОЧКУ ХОДЖУ По садочку ходжу, Шавлієчку саджу — Ой я в тебе, моя мати, Не жонатий ходжу. — Оженися, мій синочку, Оженись, Андрійко, Возьми собі паняночку, У Степана дочку. — А в Степана дочка, Вона мені не рівня: Ходить по дворочку, Як та королівна. З нею ні стати, Ні поговорити,— Проти неї шапку зняти, На добридень дати. Брязнули ключі, Од комори йдучи, Ой заплакав Андрійко, Од Марусі йдучи: — Ой, боже ж мій, боже, Що я опізнився, Я на свою та й Марусю Та й не надивився. Ой піду я в сад Та вирву я м'яти,— Припадає Андрійку Марусеньку брати. Ой піду я в сад Та вирву я рути,— Припадає та Марусі У Андрійка бути. ОЙ ТИ, СЕМЕНКУ Ой ти, Семенку, зелений барвінку, Скажи, скажи, Семенку, яку любиш дівку? — Я Оксану люблю, черевички куплю. О дерево, клен-дерево, черевички куплю. А Оксана каже: «Я Семена люблю! Я Семена люблю, я за нього піду. О дерево, клен-дерево, я за нього піду. Я за нього піду, сорочку вишию. О дерево, клен-дерево, сорочку вишию. Сорочку вишию синіми нитками, Щоб я його пізнавала поміж парубками» 1659 —273—
ГОРДАЯ РОЖА, ГОРДАЯ Гордая рожа, гордая Коло городця стояла, Похилилася в городець, І наш Ясюньо-молодець Бере Марисю, іде в танець: — Іди, Марисю, зо мною, Будеш моєю жоною; Будеш же ти мні жіночка, Моїй матінці вірночка; Будеш же ти вірити, Моїй матінці служити. НА ВОСИЦІ ДВІ КИСЛИЦІ На восиці дві кислиці, А на вербі — груші. Вибирала та Христина Невістку до душі. Вибирала, вибирала, Яку сама знала, Й а на тую Степанину Всю надію мала. Від Янтося до Степанини Нерівна дорожка, На нашому Янтосеві Не біла сорочка. Вой хоць вона не біла, Коли вона мила, Бо ж то тая сорочина, Що Степанина шила. Шила ж вона, вишивала, Різними нитками, Щоб його пізнавала Межи парубками. ВОЙ Є В ПОЛІ ДВА ДУБКИ Вой є в полі два дубки; Приспів: Січи, рубай дерево, Куди глянеш — зелено, Два дубки *. 1 Приспів повторюється після кожних двох рядків, закінчуючись останнім словом відповідного парного рядка. —274—
Там стояли парубки, Говорили за дівки. Там Мефтодьо-парубок Ішов лісом до дівок. Взяв Маланю за ручку, Повів ЇЇ а в садок. Нарвав їй ягідок, Кинув їй у фартушок. — їж, Маланю, ягідки, Та й забувай за дівки, Та й забувай за дівки, Звінчаємось докупки. ОЙ НА ГОРІ ПІП УМЕР Ой на горі піп умер, піп умер, Тай-лай ладом піп умер, піп умер. А й у долині паламар, паламар, Тай-лай ладом паламар, паламар. Та всю калину поламав, поламав, Тай-лай ладом поламав, поламав, Й а всім дівчаткам подавав, подавав, Тай-лай ладом подавав, подавав. Тільки Софійці не стало й не стало, Тай-лай ладом не стало, не стало. А ти, Софійко, зостанься, зостанься, Тай-лай ладом зостанься, зостанься. Прийде Трохимко — звінчайся, звінчайся, Тай-лай ладом звінчайся, звінчайся. ОЙ ЇХАЛО ПАХОЛЯ Ой їхало пахоля, пахоля Із Львова до Кракова, Кракова, Дороженьку зблудило, зблудило, До коршмоньки вступило, вступило. —275—
— Ти шинкарко молода, молода, Дай горівки, дай вина, дай вина. — Як я тобі вина дам, вина дам, Коли в тебе злий жупан, злий жупан? — Ой хоть в мене злий жупан, злий жупан, Коли в мене грошей збан, грошей збан. — Коли в тебе грошей збан, грошей збан, Я за тебе дочку дам, дочку дам. Ой в коршмоньці звінчали, звінчали, А в церковці шлюб брали, шлюб брали. НА ТІМ КУТІ НА ЮЛИЦІ На тім куті на юлиці Не парубки — хлопці Закували дівчиноньку В дубовій колодці. Сиди, сиди, дівчинонько, Не день, не годину, Поки прийде козаченько, Возьме за дружину. Бери, бери, козаченьку, Бички та телички, Купи своїй дівчиноньці Жовті черевички; Бери, бери, козаченьку, Воли та корови, Та визволи дівчиноньку З тяжкої неволі. ЩО ТИ ЖИВЕШ ЗА ГОРОЮ Що ти живеш за горою, А я за другою, Чи журишся ти за мною, Як я за тобою? — Журюсь, журюсь, козаченько, Як сива голубка, Біси твого батька знають, Яка в тебе думка. Що у тебе така думка, Коли б зазнаваться, А у мене така думка — Коли б повінчаться. ОЙ МІСЯЦЮ-БІЛОЗОРУ — Ой місяцю-білозору, Світи надо мною, Козаченьку-горностаю, Говори зо мною. — Тоді буду я світити, Як буду сповняться, Тоді буду говорити, Як буду вінчаться. —276—
ОДДАЙ МЕНЕ, МОЯ МАТИ Оддай мене, моя мати, З ким вірно люблюся, Хоч худоби не доб'юся — Вірно наживуся. З великою худобою Носиться, возиться, А з вірною дружиною У світі нажиться. Ой моточки продавала, Тютюн купувала. Куплю люльку за полушку, А там вночі опівночі, Ще кури не піли, B) Понад наші воротонька Деркачі летіли B) На мід, горілочку; B) Засватали, засватали Михайлову дочку. B) Вона з ними їла, пила, Та не говорила. B) Вони собі погадали, Що дочка зрадлива. B) Чубук за два гроші: «Кури, кури, мій миленький, Паничу хороший! Кури, кури, мій миленький, Да й уставай рано, Ой щоб тебе похвалено, А мене оддано». — Ой виший же, дівчинонько, В подолоньках лиштву Да попроси свого бога, Щоб за мене вийшла. Вийшли вони на гороньку Радити радоньку: B) «Заженімо сиві воли В її шальвійоньку». B) Ох, як вийшла стара мати, Взяла нарікати: B) — Витоптали шальвійоньку, Буду позивати. B) — Не нарікай, стара мати, На нашого сина, B) Заплати нам за горівку, Що дочка напила. B) ОЙ ВИЖЕНУ НА ЦАРИНУ Ой вижену на царину Телята й ягнята,— Дивітеся, карі очі, Де милого хата! Ой іще я на царину Телят не догнала, А вже мене одна жінка Невісткою звала. Як би мені хвартух білий, Два разки намиста, То я б була одній жінці Для слави невістка. Хвартушину сама зшию, Намиста добуду, Таки тій же одній жінці Невісткою буду. А ТАМ ВНОЧІ —277—
ОЙ ВЕРБО, ВЕРБО ЗЕЛЕНА Ой вербо, вербо зелена, Спусти гіллячко додолу, B) На зеленую діброву, B) На червоную калину, Де соловейко гніздце в'є, А сивая зозуля воркує. То не соловейко — свекорко, Не сивая зозуля —- свекруха. То свекорко Ганночку * чарує,— Золотий перстеньок дарує, А свекруха Ганночку чарує,— Хрести-дукати дарує. ТАМ КОЛО ГАЮ ТА Й ПОХОДЖАЮ Там коло гаю та й походжаю, А в гаю не буваю, Ой я до тебе, серце дівчино, Свататися думаю. Хоч сватайся, хоч не сватайся, ... Не оддасть мене моя мати. Ой рости, коса, та й до пояса, Ще я буду гуляти. Ай бо в павича золотії крила, А в павички коси, І не зажиє жодна дівчина За гультяєм розкоші. А У ПОЛІ ЯБЛУНЬКА КУЧЕРЯВАЯ А у полі яблунька кучерявая, Приспів: То ж калина, То ж малина, Червоная смородина! 1 Тут вказують іноді також поруч з ім'ям дівчини її прізвище або чия вона дочка (Іванова, Петрова тощо). —278—
А на тій же яблуньці двоє яблучок, Яблучко од яблуньки одкотилося, А Іванко з Ганночкою полюбилися. А Іванко та Ганночці золот перстень купив, Золот перстень купив і на ручку зложив. І на ручку зложив і до неньки повів: — От тобі, ненько, і невісточка, І невісточка, переміночка. Як будеш лаять — велю не слухати, А будеш бити — велю утікати. НА КЛАДОЧЦІ СТОЯЛА На кладочці стояла, Рум'яне личенько вмивала: Благослови, боже, і тебе, і мене, І тоє личко, що цілувало мене. На кладочці стояла, Білі рученьки вмивала: Благослови, боже, і тебе, і мене, І тії рученьки, що обіймали мене. На кладочці стояла, Білі ніженьки вмивала: Благослови, боже, і тебе, і мене, І тії ніженьки, що ходили до мене. На кладочці стояла, Жовту косу чесала: Благослови, боже, і тебе, і мене, І тую жовту косу, що красила мене. ВОЛОШЕЧКА ТА НЕБОЖЕЧКА Волошечка та небожечка, Лежить в терну та регочеться, Батькового хліба та й не хочеться: Батьків хліб полинем пахне, А материн чорнушкою, А милого — калачем, Що б'є добре деркачем.
-6^3- порівняннядівочої і жіночої долі. ЖИТТЯ У БАТЬКІВІ У СВЕКРІВ ПО МОРЮ, ПО СИНЬОМУ МОРЮ По морю, по синьому морю, Леліє вода по морю, Там плавала сіра уточка, Леліє вода по морю Ч Ой одкіль узявся селезенечко, Да взяв чирку за білую шийку, То їй утки всі закрякали. — Не крячте ж ви, сірі уточки, Я ж вам буду переди водить, Хоть не уткою, та хоть чиркою, Леліє вода по морю. А в городі червона рожа, в городі, Ой там дівка хоровод водить, Червона рожа в городі Ч Ой одкіль узявся молодий Петрушка, Да взяв Кулину за білую ручку, То їй дівки всі заплакали. — Не плачте ж ви, красні дівочки, Я ж вам буду переди водить, Хоть не дівкою — молодицею, Червона рожа в городі. ТЕРНУ, ТЕРНУ ДОРІЖКОЮ Терну, терну доріжкою, Комусь буду невісткою, Чи попові, чи дякові, Чи якому лайдакові. і Приспів «Леліє вода по морю» повторюється за кожним рядком у першій частині пісні. В другій частині приспівуються слова: «Червона рожа в городі». —280—
ЧЕРЧИК А сам ходить по камінчикові, Коня водить та по черчикові. Ой черчику та голубчику, Скажи мені усю правдоньку: Кому воля, кому ніт волі Та й по уличці ходити? — А дівонькам уся воленька Та по уличці ходити: За биндочку та на уличку, За віночок та й у таночок. А сам ходить по камінчикові, Коня водить та по черчикові. — Ой черчику та голубчику, Скажи мені усю правдоньку: Кому воля, кому ніт волі Та й по уличці ходити? — Парубонькам уся воленька, Та й по уличці ходити. За дудочку та й на уличку, За жупанчик та й у танчик. А сам ходить по камінчикові, Коня водить та по черчикові. — Ой черчику та голубчику, Скажи мені усю правдоньку: Кому воля, кому ніт волі Та й по уличці ходити? — Молодицям нема воленьки Та й по уличці ходити: Бо у запічку дитя кричить, А на печі воркотун бурчить. А сам ходить по камінчикові, Коня водить та по черчикові. А у печі та куліш кипить, Під порогом порося скіргучить. Дитя каже: — Нагодуй мене, Воркун каже: — Поцілуй мене; Воркун каже: — Поцілуй мене, Куліш каже: — Помішай мене. А сам ходить по камінчикові, Коня водить та по черчикові. Куліш каже: — Помішай мене, Порося каже: — Дай мені їсти. —281—
Порося каже: — Дай мені їсти, То не буду під поріг лізти. А сам ходить по камінчикові, Коня водить та по черчикові. Взяла дитя погойдала, Взяла куліш помішала; Поросяті та й дала їсти, То не буде під поріг лізти. А сам ходить по камінчикові, Коня водить та по черчикові. А воркуна коцюбою, А він під піч головою. — Ото тебе поцілую, Ото тебе нагодую! А сам ходить по камінчикові, Коня водить та по черчикові. ПОРОСЛА ЛОБОДА ВИЩА ГОРОДА Поросла лобода вища города, Вам, дівки, у матінки вигода, А у свекрухи велике лихо. Приспів: Горе, дівоньки, в чужої матінки. Діло робити, в неділю золити, На морі прати, на клену вішати. Я не єврейка в неділю золити, Я не ластівка, щоб на морі прати, Я не зозуля на клену вішати. Білила, білила і ще лебеділа; Чужої матінці проте не вгодила. Горе, дівоньки, в чужої матінки. ЗАЖУРИЛАСЬ ПЕРЕПІЛОЧКА Зажурилась перепілочка: — Бідна моя ти голівочка, Що я рано із вирію вийшла. Усе сніги та й позамітали,— —282—
Ніде сісти, гніздечка звити, А ні малих діточок плодити. Обізвався соловеєчко: — Не журися, перепілочко, Я всі сніги та й порозмітаю, Буде сісти, де гніздечко звити, , Буде де малих діточок плодити.] Зажурилась молода Марійка, Молодою та заміж вийшла: — Та не вмію у печі топити, Та не вмію свекрусі годити, Ще й раненько по воду ходити. Обізвався молодий Іванко: — Не журися, молода Марійко, Єсть у мене три нагаєчки, Усі вони та дротяночки. Одна буде у печі топити, Друга буде свекрусі годити, Третя буде по воду ходити. ОЙ БРЯЗНУЛИ КЛЮЧІ Ой брязнули ключі, Серед моря йдучи, C) Дівчини та питаючи: B) — Ой дівчино гожа, Ти повная рожа, B) Ой де ти бувала, Ой що ж ти чувала? B) — Ой була я, була На татарськім ярмарочку, Торгом торгувала, Свекора продавала, C) Батенька викупляла. B) Ой брязнули ключі, Серед моря йдучи, C) Дівчини та питаючи: B) — Ой дівчино гожа, Ти повная рожа, B) Ой де ж ти бувала, Ой що ж ти чувала? B) — Ой була я була На татарськім ярмарочку, Торгом торгувала, Свекруху продавала, C) Матінку викупляла. B) Ой брязнули ключі, Серед моря йдучи, C) Дівчини та питаючи: B) — Ой дівчино гожа, Ти повная рожа, B) Ой де ж ти бувала, Ой що ж ти чувала? — Ой була я, була На татарськім ярмарочку, Торгом торгувала, Дівера продавала, C) Братика викупляла. B) Ой брязнули ключі, Серед моря йдучи, C) B) —283—
Дівчини та питаючи: B) — Ой дівчино гожа, Ти повная рожа, B) Ой де ж ти бувала, Ой що ж ти чувала? B) Упав сніжок на обліжок, Та взявсь водицею. Лучче б було дівицею, Ніж молодицею. — Ой була я, була На татарськім ярмарочку, B) Торгом торгувала, Зовицю продавала, C) Сестрицю викупляла. B) — Що дівкою, що жінкою, То все воно рівно. — Ой брешете, вражі сини: Гуляти не вільно! ЧЕРЕЗ СТАВКИ ХИБКІЇ КЛАДОЧКИ Через ставки хибкії кладочки. А я, молоденька, йшла стихенька, Щоб кладочки не схибнути, не схибнути, Щоб ключами не брязнути, не брязнути, B) Щоб свекора не збудити, не збудити. Ой нехай спить, доки схоче, доки схоче, Нехай мої голови не мороче. ВЕРБОВАЯ КЛАДКО, ГНИСЯ Вербовая кладко, гнися, Не зломися! Бо в мене матінка чужа, Послала по воду з великими відерцями, І звеліла повні брати І не веліла оддихати. Вербова кладко, гнися, Не зломися! Бо в мене матінка своя, Послала по воду з маленькими відерцями І не веліла повні брати І веліла оддихати. УПАВ СНІЖОК НА ОБЛІЖОК —284—
Я гуляла, не виляла, Мати не спиняла; Тепер мене зупинила Чужая дитина, І світ мені зав'язала, Гулять заказала. А під мостом трава ростом, Не калина — сосна. Ой брешете, вражі сини, Я в батенька зросла! Я в батенька зросла Крамом крамувати, Ледачому досталася Волів поганяти. Поганяла сірі воли Ще й чорні корови, І спалила біле личко І чорнії брови. Було личко, як яблучко, Стало, як калина, Були брівки, як шнурочки, Стали, як листочки. ОЙ ЗАКУВАЛА СИВА ЗОЗУЛЯ ПО ЛУГУ Ой закувала сива зозуля по лугу, Ой занудила молода Марися по дому: Ой одведи мене, мій миленький, де-с мя взяв, Ой бо вже той мій віночок та й зав'яв. Ой ти не бійся, моя милая, не зв'яне, Єсть в мене мати, єсть в мене рідная — догляне! Принеси, мила, водиці з криниці, Ой покропи си свої віночки з рутиці. НА ГОРІ ДВА ДУБКИ На горі два дубки, Під горою два цвітки, Та хороше зацвіли — Так, як донечка в батенька: З ночі до ночі в таночку, В білому світі в віночку. На горі два дубки, Під горою два цвітки, Та негарно зацвіли — Як невістка в свекорка: З ночі до ночі в роботі, В білому світі в клопоті. —285—
ТАМ ПІД ВЕРБОЮ ТА ЗЕЛЕНОЮ Там під вербою та зеленою Стоїть колодезь повен з водою. Вийшла матуся та води брати Із маленькими та відерцями, Та й тих повненьких та не набрала, А слізоньками та й доповняла, Доповняючи та розмовляла: «Ой годуй дитя та не рік, не два, Вигодувавши людям оддала, А люди будуть та й замишляти, Матері жалю та й завдавати». Ходить свекруха коло комори, Будить невістку та до корови: — Вставай, невістко, неробітнице, Ти ж моєму добру некукібнице, Ти ж моєму роду непокірнице. Уже ж корови та й у діброві, А моя невістка спить у коморі; Уже ж і вівці на крутій гірці, А моя невістка спить у комірці; Уже ж і свині у свинориї,— А моя невістка спить у перині. СПІВАЙТЕ, ДІВКИ, НЕ ЖАЛУЙТЕ СИЛКИ Співайте, дівки, не жалуйте силки, Ой рано, рано, Бо не знаєте, що которій буде: Або буде муж милий, або буде лінивий. Як буде муж милий, на юленьку пойду, На юлоньку пойду, пісню запію. А як буде лінивий, в городі постою, Проз пліт побачу, гірко заплачу, Ой рано, рано. ТИ БАРВІНКУ ХРЕЩАТИЙ Ти барвінку хрещатий, B) Не стелися кругом мене, —286—
Бо мій милий лає мене, Щоб я на вулицю не виходила, Хлопцям правди не виказувала, Дівкам танців не виводила. Поють півні, я гуляю, Поють другі — я й не думаю, Поють треті, а мій милий іде, Дротяну нагаєчку в ручках несе: «Як не будеш, мила, каятися, Буде твоє тіло краятися». ТИ ЗЕЛЕНИЙ КУДРЯВЦЮ Ти зелений кудрявцю, Зелений кудрявцю, Не стелися край мене. Ні край мого городця, Зелений кудрявцю, Ні край мого городця. Протів мого віконця, Зелений кудрявцю, Протів мого віконця. Я, молода, не дбаю, Зелений кудряцю, Я, молода, не дбаю. Йду в таночок, гуляю, Зелений кудрявцю, Йду в таночок, гуляю. Йду з таночка, співаю, Зелений кудрявцю, Йду з таночка, співаю. А за мною три посли, Зелений кудрявцю, А за мною три посли: Перший посол — ворон кінь, Зелений кудрявцю, Перший посол — ворон кінь. Другий посол — нелюб мій, Зелений кудрявцю, Другий посол — нелюб мій. Третій посол — нагайка, Зелений кудрявцю, Третій посол — нагайка. Та й взяв мене за ручку, Зелений кудрявцю, Та й взяв мене за ручку, Вивів мене з таночку, Зелений кудрявцю, Вивів мене з таночку, Та й став бити, лаяти, Зелений кудрявцю, Та й став бити, лаяти, Біле тіло краяти, Зелений кудрявцю, Біле тіло краяти: — Оце ж тобі таночок, Зелений кудрявцю, Оце ж тобі таночок, Що не слухай дівочок, Зелений кудрявцю, Що не слухай дівочок. —287—
Бо дівочки ледащі, Зелений кудрявцю, Зелений кудрявцю, Та й робити не хотять, Бо дівочки ледащі. На ння аж пищать? Зелений кудрявцю, Та й робити не хотять, На гуляння аж пищать! НЕ СТАНОВИСЬ КРАЙ МЕНЕ Не становись край мене, Мій кудрявче, мій кучерявче, Іване! А у мене милий ревнивий, Мій кудрявче, мій кучерявче, Іване М Не велить мні рядиться, А з таночком водиться. Прийде неділя — я наряжусь І на улицю піду, Дівкам танок поведу, А за мною три посли: Первий посол — нагайка, Другий посол — шабелька, Третій посол — милий ревнивий. Я нагайку іспалю, Я шабельку поломлю, А милого упросю, Таки на улицю піду — Дівкам танок поведу. ПОПІД МОСТОМ, МОСТОМ ТРАВА ЗЕЛЕНІЄ Попід мостом, мостом трава зеленіє, А за хорошим мужем жона молодіє; Да попід мостом, мостом трава посихає, За ледачим мужем жона погибає. Попід мостом, мостом трепле риба хвостом, А я в тебе, моя мати, невелика ростом. Пусти мене, моя мати, на юлиці погуляти, Пусти мене, моя мати, я не забарюся, Тільки хлопців подражню, да й назад вернуся. *Далі також за кожним рядком співається «Мій кудрявче, мій кучерявче, Іване!». —288—
НЕ СТІЙ, ДУБЕ, ПРИ ДОРОЗІ Не стій, дубе, при дорозі; Там тобі, дубе, горе буде, Як тій невістці у свекрухи: З ночі до ночі на роботі, Прийде додому у скорботі! Стань собі, дубе, у садочку, У хрещатому барвіночку! Там тобі, дубе, добре буде, Як тій донечці у матінки: З ночі до ночі у таночку, Прийде додому у віночку, У хрещатому барвіночку, У запашному василечку. Й А ДІВЕРКО ПО ГОРІ ХОДИТЬ Й а діверко по горі ходить, Шукає, питає та жони свеї. — Нащо ж тобі та жона твоя, Нащо ж тобі молоденькая? — Де поділа коня вороного, Де поділа вороненького, Де поділа золоте сідельце, Де поділа золотенькеє; Де поділа дротяну нагайку, Де поділа дротянесеньку, Де поділа ключі золотії, Де поділа золотенькії? —- Я пропила із поповичем, Я пропила з молодесеньким На медочку солодесенькім. ПІШЛИ ГУСИ НА РІЛЛЮ Пішли гуси на ріллю, Та як тота другая. Радять раду не малу: 3 першов жінков діти-с мав, Ліпша рілля ранняя, А з другою розігнав. Та як тота пізняя. Пішли діти блукаючи, Ліпша жінка першая, Свої матки шукаючи. 19—1659 —289—
Пішли діти до гробу, Кличуть маму додому: — Ходіть, мамо, додому, Нас мачуха дуже б'є Та й нам їсти не дає, Голови нам не змиє, Сорочки нам не вишиє. - Ідіть, діти, додому, Та я прийду потому, Та й розкажу кождому: Мої праці не вживай, Мої діти не вбивай! — Твої праці не вживаю, Твої діти не вбиваю. Прийшли діти на поріг, А мачуха за батіг, Та й батогом по ногах, Пішли діти по селах.
БАЛАДНІ ВЕСНЯНКИ ОЙ НА ГОРІ ВИСОКО Ой на горі високо Росте дерен широко. Приспів: Гей-гу, гу-га-га, Росте дерен широко. А з-під того дерена Вийшла вдова молода. Вийшла вдова молода, Породила синів два. Та як же їх зродила, В синій китай повила. В синій китай повила Та й у корабель вложила. Та й у корабель уложила, Та й на Дунай пустила. — Ти, Дунаю, ти, вода, Прийми моїх синів два! Дунай каже: я прийму, Вода каже: викину. — А ти, жовтий пісочок, Ой служила Настя у пана Штири роки не віддана. Приспів: Гей-гу, гу-га-га, Штири роки не віддана. Не руш моїх діточок! На дванадцятім року Вийшла удова по воду, Вийшла удова по воду, А там сидить два в ряду. Єден пише, читає, Другий удови питає: — А ти, удово молода, Чи любиш ти синів два? — За єдного сама йду, За другого доньку шлю. — А ти, удово молода, — А ти, удово молода, Дурна твоя голова. Що за сина сама йдеш, За другого доньку шлеш. — Сини мої, як сосни, Де ви такі виросли? — Ми виросли при воді, Сталисьмо ти в пригоді, Ми виросли при піску, Подобаєм на сестру. Як на п'ятий наступило, Настя пана полюбила. Ой як пані то почула, Взяла Настю та й замкнула. Взяла Настю за рученьку, Завела ї в темниченьку, ОЙ СЛУЖИЛА НАСТЯ У ПАНА —291—
А пан собі походжає, До місяця промовляє: — Ой місяцю, місяченьку, Світи Насті в темниченьку! А як пані то почула, Взяла Настю відомкнула. Взяла Настю за рученьку, Вивела ї на гОроньку, Вивела ї на гороньку, Стяла Насті головоньку. Де Настуні білі ручки, Там виросли красні бучки, Де Настуні жовті коси, Там виросли красні сосни, Де Настуні білі ніжки, Там зійшлися три доріжки.
"~ЯЩ2~ ВІДГОМІН ГОСПОДАРСЬКИХ, ІСТОРИЧНИХ ТАСОЦІАЛЬНИХ ПОДІЙ ОЙ ЗА ЛІСОМ, ЛІСОМ Ой за лісом, лісом Там наші орали. Приспів: Ой люлі, люлі, там наші орали. Там наші орали Чотирма плугами. А п'ятою бороною — Там насієм льону, А я молоденька Обідать носила, Обідать носила Та й бога просила: Та уроди, боже, Сей льон зелененький На стебло стеблистий, На зерно зернистий. Стати — погадати, З ким мені льон брати? З тобою, свекорку, З тобою, батеньку? А з свекорком брання Тільки воркотання. З тобою, свекрухо, З тобою, матінко? З свекрухою брання — Тільки того ськання. З тобою, діверку, З тобою, братику? А з діверком брання — Тільки жартування. З тобою, зовице, З тобою, сестрице? З зовицею брання — Тільки заплітання. З тобою, миленький, Голубе сивенький? А з миленьким брання Тільки цілування. Миленький милує Й дубину готує, Готує дубину На милої спину. ПОМІЖ ТРЬОМА ДОРОГАМИ Поміж трьома дорогами, рано-рано, Поміж трьома дорогами, ранесенько, Та здибавсь князь з Даж-богом, рано-рано, —293—
Та здибавсь князь з Даж-богом, ранесенько. Ой ти, боже, ти, Даж-боже, рано-рано, Зверни мені з доріженьки, ранесенько. Бо ти богом рік від року, рано-рано, Бо ти богом рік від року, ранесенько. А я князем раз на віку, рано-рано, А я князем раз на віку, ранесенько. Раз на віку, в неділеньку, рано-рано, Раз на віку, в неділеньку, ранесенько. ІШОВ ДЖУРИЛО З МІСТА Ішов Джурило з міста, За ним дівочок триста. — Чекай, Джурило, пане, Де твоє військо стане? — У лісі на нивочці, При зеленій ліщиноньці. Під зелененьким дубом Били жовніри в бубон, Там я ся забавила, Черевички зоставила; Боюся додому іти, Буде ми мама бити Щіткою, гребінкою, Веретенком, кужілкою. Ой ти, Джурило, ой ти! Куди до тебе зайти? — Поза гуменю, Ксеню,- Не толочи ячменю. Куди Джурило ішов, Туди ячменик зійшов, А куди Ксеня ішла, Туди пшеничка зійшла. ГАЇВКИ ПРО ПАНЩИНУ 1 Ой ти, сива зозуленько, Не кукай нам так раненько! Чом тоді ти не кувала, Як панщина дякувала? Приспів: Тепер гагівка нам мила, Бо панщина ся вступила1. Тепер пішли тії в Кути, Що носили на нас прути. Тепер нема на нас пана, Ні жадного отамана. Що кожушки забирали, За горівку заставляли, А цісар наш щоб панував, Що панщину нам дарував 2 Ой тепер ми вільні люди, Що ми схочем, то нам буде. Наші батьки чорні були, За нас панщину відбули, * Тут: відсторонилась, уступилась. 2 Тут: простив, тобто скасував. —294—
А ми тепер, як день білі, Ми панщини не виділи. А на горі жовта бляха, Не бійтеся, дівки, ляха; Ані ляха, ані пана, Бо панщина скасована. Ти, сива зозуленько, Закуй, закуй нам раненько. — Ой чи ж я вам не кувала, Як панщина дякувала? Наші мами були бідні, Бо не мали часів вільних. Тепер ми си паняночки, Бо не робим панщиночки. Тепер нам ягілка мила, Панщина сі встановила 1. Тепер нам ягілки грати, Бо панщини не видати. Хлопи ходять, люльки курять, Пани ходять та й сі журять: — Прийди, хлопе, молотити, Дам горівки-воковити І табаки понюхати. Треба пана послухати. Сороківця на день маєш, Ще си вечер погуляєш. Поставайте, дівки, в коло, заспівайте си весьоло. Весело си заспівайте, смутні пісні занехайте. Наші мами бідували, як панщину відробляли. Ой ходили отамани, в пєцу огонь заливали. В пєцу огонь заливали, на панщину виганяли. Тепер ходять та й нас просять, ще й за нами гроші носять: — Прийди, прийди молотити, дам горілки оковити, Дам горілки оковити і тютюну покурити, І табака понюхати, щоби пана послухати. Та вже тоті пішли в Кути, Що носили на нас прути, Пішли тоті вулицями, Що ходили з палицями. Та вже тоті повмирали, Що нас били, катували. Зупинилась, припинилась.
¦**вг* ЗАКІНЧЕННЯ ВЕСНЯНОК ТА ГАЇВОК ОЙ ВУЛИЦЯ ТА ШИРОКАЯ Ой вулиця та широкая, Чом трава не зеленая? B) — Як же мені зеленій бути, Коли мене свині зрили, C) А парубки побродили, B) Постолами, постолищами, Рядняними онучищами. B) Ой вулиця та широкая, Чом трава не зеленая? B) — Як же мені зеленій бути, Коли мене гуси збили, C) Молодиці побродили, B) Козловими чобіточками, Залізними підківочками. B) Ой вулиця та широкая, Чом трава не зеленая? B) Як же мені зеленій бути, Коли мене качки збили, C) А дівчата походили B) Червоними чобіточками, Золотими підківочками. ЧЕРЕЗ НАШЕ СЕЛЬЦЕ Через наше сельце Везено деревце. Стій, калинонько, стій За морем далеко! А з того деревця Роблено комірку; Стояло, світило Місяців чотири. У тій коморці Роблено кроватку; Стояло, світило Зірочки чотири. На тій кроватці Дівочки спали, Стояло, світило Місяців чотири. Дівочки спали І пісеньки співали. Стояло, світило Зірочок чотири. Котилось яблучко Згори додолу; Стояло, світило Зірочок чотири. Час вам, дівочки, Із гуляння додому. Стояло, світило Місяців чотири. —296—
ПОМОЩУ КЛАДОЧКУ Помощу кладочку вербову, вербову, Ой час вам, дівчата, додому, додому. Ой а ти, Марійко, зостанься, зостанься Та з своїм Андрійком звінчайся, звінчайся. МОЯ МИЛА ГАЇВКО Моя мила гаївко, Ой же ж тебе тілько: В неділю сі зачила, В вівторок сі скінчила.
РИНДЗІВКИ ОЙ РАНО, РАНО КУРОЙКИ ШЛИ Ой рано, рано куройки піли, Єще ми раньше Ганунейка встала, Ранейко встала, сад замітала, Сад замітала, грядки копала, Грядки копала, вино садила, Вино садила, стиха говорила: — Рости ж ми, вино, тонко, високо, Тонко, високо, коріння глибоко, Коріння глибоко, листя широко, Листя широко, гілля високо; Тоє ми вино синьо зацвіло, Синьо зацвіло, мало зродило. Не зродило ж ми, но три ягодойці: Єдна ягодойка — її батейко, Друга ягодойка — її матінойка, Третя ягодойка — сама молодейка, Сама молодейка, зарученая, Зарученая аж до Любима, Аж до Любима, за попова сина. За поповим сином легко робити, Легко робити, мід-вино пити, Мід-вино пити, ключі носити. Бувай здорова, ґречная панно, Ґречная панно, красна Ганунейко, Не сама з собою, з вітцем, з матінкою. Тобі, Ганунейко, риндзівка, а нам писанок кобівка; Тобі, Ганунейко, виградзання, а нам писанок ціла дзбаня. Тобі, Ганунейко, красная піснь, а нам писанок сорок шість. Й а в коморі на кілочку висять писанки в ріжочку, Нема кому встати, писанок дати. —298—
ТЕЧЕ ДУНАЙ ГЛИБОКО Тече Дунай глибоко, Над ним терем високо. В тім ми теремі світлойко, В тім ми світлойку дівойка Шила шитейко дорогоє, Свому милейкому кошулейку. Прийшов до неї батейко єї: — Моя дівойко, кому шитейко? — Ой тому, тому, що вам до того! Тече Дунай глибоко, Над ним терем високо, В тім ми теремі світлойко, В тім ми світлойку дівойка Шила шитейко дорогоє, Свому милому кошулейку. Прийшла до неї матінка єї: — Моя дівойко, кому шитейко? — Ой тому, тому, що вам до того! Тече Дунай глибоко, Над ним терем високо. В тім ми теремі світлойко, В тім ми світлойку дівойка Шила шитейко дорогоє, Свому милому кошулейку. Прийшов до неї миленький єї: — Моя дівойко, кому шитейко? — Ой тому, тому, тобі самому. Бувай здорова, ґречная панно, Ґречная панно, красна Ганунейко, Не сама з собою, з вітцем, з матінкою. Тобі, Ганунейко, риндзівка, А нам писаночок кобівка; Тобі, Ганунейко, виградзання, А нам писаночок ціле дзбаня; Тобі, Ганунейко, красная піснь, А нам писаночок сорок шість. —299—
ОЙ З-ЗА ГОРИ, МІЙ СОКОЛЕ, З-ЗА ГОРИ Ой з-за гори, мій соколе, з-за гори, Лежить, лежить молод жомняр в неволі. — Ой ви, браття, ви, камраття ви мої, Перекажіть до батенька во мені. Най батенько свій маєток продає, Та най мене з неволеньки рятує. — Волів би ти, мій синочку, вмирати, Як я маю свій маєток продати. Ой з-за гори, мій соколе, з-за гори, Лежить, лежить молод жомняр в неволі. — Ой ви, браття, ви, камраття ви мої, Перекажіть до матінки во мені. Най матінка кури й гуси продає Та най мене з неволеньки рятує. — Волів би ти, мій синочку, вмирати, Як я маю кури й гуси продати. Ой з-за гори, мій соколе, з-за гори, Лежить, лежить молод жомняр в неволі. — Ой ви, браття, ви, камраття ви мої, Перекажіть до братенька во мені. Най братенько свої коні продає Та най мене з неволеньки рятує. — Волів би ти, мій братеньку, вмирати, Як я маю свої коні продати. Ой з-за гори, мій соколе, з-за гори, Лежить, лежить молод жомняр в неволі. Ой ви, браття, ви, камраття ви мої, Перекажіть до сестроньки во мені. Най сестронька коралики продає Та най мене з неволеньки рятує. — Волів би ти, мій братеньку, вмирати, Як я маю коралики продати. Ой з-за гори, мій соколе, з-за гори, Лежить, лежить молод жомняр в неволі. — Ой ви, браття, ви, камраття ви мої, Перекажіть до милої во мені. Най миленька свою скриню готує Та най мене з неволеньки рятує. — Ой маю я їдну скриню, та й тую продам, Таки я ти, мій миленький, умерти не дам. —300—
ЗАЖУРИЛАСЯ ПЕРЕПЕЛОЙКА Риндзівка молодицям, що цього року ішли заміж Зажурилась перепелойка, Що так ранейко з гір вилетіла, З гір вилетіла, трав не виділа. Іно виділа сніги, морози, Сніги, морози, води, як лози. Ой де ж я буду гніздойко вити, Гніздойко вити, діти виводити? Ой чув же тоє сив соколойко: — Цить, не журися, перепелойко! Ой знаю я там долину, луку, Долину, луку, траву велику. Там то ми будем гніздойко вити, Гніздойко вити, діти виводити. Зажурилася красна Марисейка, Що молодейка та замуж пішла, Та замуж пішла, не вміла робити. А чув же тоє її милейкий: — Цить, не журися, моя милейка, Обоє ми си молодейкії, Навчимо ми сі в полі робити, В полі робити, вдома сподарити. ЧИ Є, ЧИ НЕМА ІВАСЕЙКА ВДОМА? Риндзівка для хлопців — Чи є, чи нема Івасейка вдома? — Нема го вдома, в пана короля лісним. І до ліса їздить, Що в лісі зловить, то до пана несе, Йому пан за то — черевички на то. Черевички бере, але не дякує. — Чи є, чи нема Івасейка вдома? — Нема го вдома, в пана короля лісним. І до ліса їздить, Що в лісі зловить, то до пана несе, Йому пан за то — шапочку на то. Шапочку бере, але не дякує. —301—
— Чи є, чи нема Івасейка вдома? — Нема го вдома, в пана короля лісним. І до ліса їздить, Що в лісі зловить, то до пана несе, Пан йому за то — убранейко на то. Убранейко бере, але не дякує. — Чи є, чи нема Івасейка вдома? — Нема го вдома, в пана короля лісним. І до ліса їздить, Що в лісі зловить, то до пана несе, Йому пан за то — коничейка на то. Коничейка бере, але не дякує. — Чи є, чи нема Івасейка вдома? — Нема го вдома, в пана короля лісним. І до ліса їздить, Що в лісі зловить, то до пана несе, Йому пан за то — дівочку на то. Він дівочку бере і красно дякує. СИДІЛА ВДОВА АЖ КОЛО ДВОРА Сиділа вдова аж коло двора, Ой мала вона три дівоньки: Єдна дівонька тонка, висока, Друга дівонька біла, рум'яна, Третя дівонька чорна, горбата. Тонка, висока для князевича, Біла, рум'яна для крілевича, Чорна, горбата для панича. Ой як ся взяли пани з'їздити, Ой взяли йому її ганити: — Чи там не було тонких, високих? Чи там не було білих, рум'яних? А ти си вибрав чорну, горбату! — Липка тоненька хутко ся зігне, Редька біленька, але гірченька, Мачок чорненький, а солоденький! —302—
ПІШЛО ДВА БРАТИ В ПОЛЕ ОРАТИ Пішло два брати в поле орати, Ганонька сестра обідець несла. Здибали її два нежонаті, Дали Ганусці коня тримати,— Самі ж сіли, обідець з'їли. Видить Ганонька, що неправдонька, Коня пустила в чистоє поле, Сама скочила в синєє море. Як же скакала, наповідала: Щоб в синім морю води не брати, її спокою не грабувати, На тій воді піни не зганяти, Білої берези та не рубати, Жовтого піску щоби не брати, На траві роси щоб не шибати, В городі груші щоб не рубати, Чорний терночок щоби не рвати. На воді піна — Ганина міна, У морю вода — Ганина врода. Жовтий пісочок — Ганин слідочск, В городі груша — Ганина душа, На траві роса — Ганина краса, Береза біла — образ і тіла, Чорні терночка — Ганині очка! ТАМ ВІ ЛЬВОВІ НА РИНОЧКУ Там ві Львові на риночку — бриніло *, Там татари люд списують — сердеико. Помеже них дівча ходить І все з ними розмовляє: — Не пишіть ми на папері, Напишіть ми на китайці, Бо я з роду славнейкого, [Йа] в батейка ріднейкого, Чей приїде, викупить мі — бриніло, Чей приїде, викупить мі — сердеико. Ой юж сонце під полуднем, І батейка не виднейко. * Чергують: за кожним рядком повторюється «бриніло», «сердеико». —303—
Там ві Львові на риночку, Там татари люд списують. Помеже них дівча ходить І все з ними розмовляє: — Не пишіть ми на папері, Напишіть ми на китайці, Бо я з роду славнейкого, У матінки ріднейкої * Чей приїде, викупить мі — бриніло, Чей приїде, викупить мі — сердейко. Ой юж сонце під полуднем, А матінки не виднейко. Ой ві Львові на риночку Там татари люд списують. Помежи них дівча ходить І все з ними розмовляє: — Не пишіть мі на папері, Напишіть мі на китайці, Бо я роду славнейкого, [Йа] в милого ріднейкого. Чей приїде, викупить мі — бриніло, Чей приїде, викупить мі — сердейко. Ой юж сонце на заході, Ой юж милий в брамі стоїть: «Жеби-м продав сиві воли-соколи, Не дам милій загинути в неволі!» алі так же співається про братенька і сестроньку.
& СУСАЛЬНІ ТА ЦАРИННІ ПІСНІ
РУСАЛЬНІ ПІСНІ ОЙ ЗАВ'Ю ВІНКИ Ой зав'ю вінки та на всі святки, > Ой на всі святки, на всі празники; Да рано, рано — на всі празники. А в бору сосна колихалася, Дочка батенька дожидалася: «Ой мій батеньку, мій голубчику, Та прибудь к мені, хоть на одно літо, У мене в тині, перед воротами, Синє море розливається. Пани і гетьмани ізбігалися, Всі сьому диву дивувалися». ВАСИЛЬ ЖЕ МІЙ Василь же мій, василь же мій, василечок, Білозорий, білозорий мій цвіточок! Не в час тебе, не в час тебе я садила, Не в годину, не в годину поливала. Первим часом, первим часом я садила, Другим #асом, другим часом поливала, Третім часом, третім часом соривала. Сорву цвіток, сов'ю вінок, х Звивши, вінок, піду в танок. А в тім танку мій нелюбий. Він на мене поглядає, На мні вінок посихає. Василь же мій, василь же мій, василечок, Білозорий, білозорий мій цвіточок! Не в час тебе, не в час тебе я садила, Не в годину, не в годину поливала. Первим часом, первим часом я садила, —307—
Другим часом, другим часом поливала, Третім часом, третім часом соривала. Сорву цвіток, сов'ю вінок, Звивши вінок, піду в танок. А в тім танку мій миленький, Він на мене поглядає, На мні вінок розцвітає. ПОДОЛЕШНИЧОК МІЙ ЗЕЛЕНЕНЬКИЙ — Подолешничок мій зелененький, Ой луги ж мої всі зеленії! Ой коли ж ти зріс, коли зелен став? —- Ой ізріс же я дрібним дощиком, А я зелен став красним сонейком. — Ой ти, дівочка, ой ти, красная! Ти коли зросла, коли виросла? — Що росла ж то я в свого таточка, Я кохалася в рідной мамочки. Ой луги ж мої всі зеленії! СИДІЛА РУСАЛКА НА БІЛІЙ БЕРЕЗІ Сиділа русалка на білій березі, Просила русалка в жіночок намітки: — Жіночки-сестрички, Дайте мені намітки, Хоч не тоненької, Аби біленької. Сиділа русалка на білій березі, Просила русалка дівочок сорочки: — Дівочки-сестрички, Дайте мені сорочки, Хоч не біленької, Аби тоненької. НА ГРЯНІЙ НЕДІЛІ На гряній неділі, на гряній неділі, Русалки сиділи, сорочок просили, Сорочок просили: да й дайте, дівочки, —308—
Молодії молодки, дайте рубашку. Старенький дідко по городу ходе, Він оре, скороде, конопельки сіє; Молодая молодка по двору ходила, Голубів манила: Шуги, шуги, голуби, На дідові коноплі, Да щоб мні їх не брать — Білих рук не драть! НА СВЯТІЙ НЕДІЛІ На святій неділі Ой я, молодая, На білій березі Літа не вгадала. Ей рано, рано, Ей рано, рано, На білій березі Літа не вгадала. Сиділа русалка Мене, молодую, Да питала літа. Горечко приспіло, Ей рано, рано, Ей рано, рано, Да питала літа: Горечко приспіло. Чи бувало літо, Горечко приспіло, Чи ще не бувало? Гулять не пустило. Ей рано, рано, Ей рано, рано, Чи ще не бувало? Гулять не пустило. ОЙ ТИ, ДІВКО-СЕМИЛІТКО Ой ти, дівко-семилітко, Одгадаєш сім загадок: Одгадаєш — моя будеш, Не 'дгадаєш — чужа будеш: А що грає — голос має? А що плаче — сліз не має? А що біжить без пригону? А що світить в ясну пору? А що в'ється круг деревця? А що горить без полум'я, А що росте без кореня? — Хіба би я не дівчина, Щоб я того не 'дгадала: Скрипка грає — голос має, Сокіл плаче — сліз не має, —309—
.у Вода біжить без пригону, л .Місяць світить в ясну пору, ;• А хміль виться круг деревця, Сонце горить без полум'я, Камінь росте без кореня. ОЙ БІЖИТЬ, БІЖИТЬ МАЛА ДІВЧИНА Ой біжить, біжить мала дівчина, А за нею русалочка: -— Та послухай мене, красна панночко, Загадаю тобі три загадочки, Як угадаєш — до батька пущу, Не угадаєш — до себе возьму: Ой що росте без кореня, А що біжить без повода, А що цвіте да без цвіту? — Камінь росте без кореня, Вода біжить без повода, Папороть цвіте без цвіту. Панночка загадочок не вгадала,— Русалочка панночку залоскотала. ОЖЕНИВСЯ У ПЕТРІВКУ Оженився у петрівку Та взяв дівку-семилітку. Приспів: Соловей, соловей тьох, тьох, тьох! Переборчисто тьох-торорох! Узяв дівку семилітку, Не вимете хату влітку. Приспів. Треба няньку, треба мамку Ще й до печі куховарку. Приспів. Поки діжу замісила, Свиня двері розносила. Приспів. —310—
Свиня двері розносила, Жінку в діжі утопила. Приспів. Прийшлось волів нанімати Жінку з діжі рятувати. Приспів. ОЙ У ЛІСІ, У ЛІСОЧКУ Ой у лісі, у лісочку, при двірку Там висіла колисочка на шнурку. А у тій колисочці Івасьо лежить І проситься колисочки: «Колишись! Колишися, колисочко, високо, А щоб було виднесенько далеко. Там десь моя Марусенька походжає І з іншими парубками гуляє. Там десь моя Марусенька гуляє, А про мене молодого не дбає». — Не лінуйся, Івасеньку, не лежи, А до свеї миленької сам біжи. Працюй жваво та старайся, не валяйся, А тоді вже до Марусі женихайся. ОЙ У ЛІСІ ПРИ ГОРІСІ, ПРИ ДУБКУ Ой у лісі, при горісі, при дубку Там повісив Іваньо гойдалку. Там повісив Іваньо гойдалку Та посадив Голяну-коханку. Гойдайся, Голяно, високо, Щоб було видненько далеко. Щоб твої биндочки маяли, Щоб твої перстні сяяли. —311—
ОЙ В ЛІСКУ, В ЛІСКУ Ой в ліску, в ліску на дубку Висіла колисойка на шнурку. В тій колисойці Петруньо, А коло його татко його. — Шибай мене, таточку, високо, Нехай я зобачу далеко. Там десь моя дівонька гуляє, Шитим рукавцем махає. СТОЯЛА МАРИНКА НА МЕЖІ Стояла Маринка на межі, Зрадувалось серденько в дорозі. Да стояла Маринка на межі, Червонії черевички на нозі. — Носи, носи, Маринко, не скидай, Білих своїх ніжечок не покаляй. Носи, носи, Маринко, не скидай, Мене молодого не забувай. ІГРАЛА ЗІРОНЬКА, ІГРАЛА — Іграла, зіронька, іграла, З ким ти, дівочка, гуляла? І гуляла? З тобою, хлопчичок, з тобою, І з тобою, Під зеленою вербою, І вербою. Над холодною водою, І водою, Під колючою грушею, І грушею, З тобою, хлопчик, з душею, І з душею. Не кажи, хлопчик, не кажи, І не кажи, Що я гуляла з тобою, І з тобою. —312—
- Не буду, дівочко, не буду,— І не буду. Я ще до світу забуду, І забуду. ПРИЛЕТІЛА ЗОЗУЛЕНЬКА Прилетіла зозуленька З темного лісочку, Сіла, пала, закувала В зеленім садочку. Ой як вийшла Марусенька, В неї запитала: — Скажи мені, зозуленько, Чи довго буду в батька? — Будеш, мила Марусенько, Сей день до вечера. — Бодай же ти, зозуленько, Сім літ не кувала, Що ти мені молоденькій Правди не сказала. СИДИТЬ ЗАЙЧИК ПІД ЛИПКОЮ Сидить зайчик під липкою, Очки тре: — Похваляється пан староста Бить мене. Да чи я ж йому да доріженьку Перебіг, Чи я йому кониченька Унудив, Чи я йому красну дівку Погубив? Перебіг йому доріженьку Сірий вовк, Унудили йому кониченька Жеребці, Погубили красну дівку Молодці. —313—
ОЙ У САДУ, У САДОЧКУ, В ЗЕЛЕНІМ САДУ Ой у саду, у садочку, в зеленім саду Молоденький Іванечко з похмілля лежить, Червоною китайкою личенько укрив. Молодая да Настечка та й догадливая, Та й одкрила китаєчку да й поцілувала, Ой вирвала два яблучка да й подарувала. — Ой на тобі, Іванечку, яблуко моє, Да прогони похміллячко своє і моє. — Ой прогоню, да Настечко, не твоє — своє. НЕ ЛАМАЙТЕ КАЛИНОЧКИ В ЛУЗІ Не ламайте калиночки в лузі — вона зеленая, Не давайте да дівочки в люди — вона молодая. Що не вміє ділечка робити — свекору годити. Свекору старому, хлопцю молодому. Ізламали калиночку в лузі, хоч і зеленая, Ой оддали та дівочку в люди, хоч і молодая; І зуміла ділечко робити, свекору годити, Свекору старому, хлопцю молодому. В САДУ ВИШЕНЬКА РОЗВИВАЄТЬСЯ В саду вишенька — Вернись, королю, Розвивається, Вернись, молодий, Твоя княгиня Приспів: Дитя родила. Хія-лелю розвивається. — Аж як синочок, Дак я й вернуся, Король на войну Синочок зросте - Убирається, йа во?нУ ™Де- А за їм посли "а воину піде, Да й по два, по три, Воювать буде, Да й по два, по три Воювать буде, Да й по чотири. Розбивать буде, Дай по чотири, Мені, королю, Княз(я) воротили: Славонька буде. —314—
Аж як донечка, Дак не вернуся: Донечка зросте, За людей піде, За людей піде, Дак людьми буде, Мені, королю, Слави не буде. В саду вишенька розвивається, Хія-лелю, розвивається *. Іван дочкою набивається: — Дам коровочку-круторожечку, Дам же дочечку кривоножечку, Дам же кішечку кучерявеньку, Дам же донечку шепелявеньку, Дам тобі три вози сіна, Дам люльку і табак і семеро собак. БУЛА В МАМОЧКИ Й ОДНА ДОНЕЧКА Була в мамочки Й одна донечка, Й одна донечка — Одиниченька. Да пришло ік їй Да троє сватів: Первії свати — Із Туреччини, Другії свати — Із Німеччини, Третії свати — Із свого села. За первих сватів Татко не оддав, За других сватів Матка не дала, За третіх сватів Сама не пішла. Прийшла смерточка Сама забрала, Не питаючись, Не сватаючись. — Ой де, донечко, Наряди дівать? — Й а спідничками Пеньочки вбирать. Маністечками Коника вгнуздати, А стрічечками Коника ввожжати. МАТИ СИНОЧКА ДА ПОРОДИЛА Мати синочка Да породила, B) Да ізростила, B) Письма навчила, B) 1 Приспів «хія-лелю» з останнім словом рядка співається за кожним рядком. —315—
Коня купила, B) В військо оддала, B) Да й підсадила, B) Да й одправила, B) Да й приказала: «Да й їдь, синочку, На Вкраїночку, їдь же, синочку, Да й не барися, B) Да й не женися. А синок мамки Да й не послухав, Да й забарився, Да й оженився. Жде мамка годок, Жде мамка другий, На третій годок Аж їде синок B) Із невіхною, B) Із подругами. Да й вийшла мати Сина вітати B) Вином да медом, А невіхночку Дак отрутою. Син вина не п'є, Під коня іллє: «А й отрутоньку Пополам вип'єм». Що синок умер У неділеньку, Й а невіхночка — В понеділочок. Сина сховали Да й під церквою, А невіхночку — Під дзвіницею. На синку виріс Явор зелений, На невіхночці — Біла береза. Дай росли ж вони, Похилилися, Через церковку Ізчепилися, Да й ішла мати Богу молиться, B) Дива дивиться: — Діточки мої Вірно любилися, Через церковку Ізчепилися. МАЛА БАБА СИНА Мала баба сина, дуже го любила: — Скажи мені, сину, хто ж ти наймиліший? — Мати мені мила, бо мня породила, Дівчина миліша, бо мня полюбила. Скажи мені, мати, чи рада ж ти тоє, Щоб нас прийшло двоє на подвір'я твоє? — Тобі-м, сину, рада, бо-с моя дитина, Невістки не рада, бо-м ї ж не родила. Пішла до пивниці, взяла три скильниці, Одну наточила солодкого меду, Другу наточила червоного вина, Третю наточила гадячої їди. Солодкого меду сама ся напила, Червоного вина синові лишила, —316—
Гадячої їди невістоньці дала. Невістка надпила, милому лишила, Миленький напився, за серце вхватився. Мила ся здуміла, милого струїла. — Мила моя, мила, не ти мня струїла, Тільки моя мати, що мня породила. Сина поховали в церкві за дверями, Невістку ховали межи парканами. А на сину виріс явір зелененький, А на невістоньці береза біленька. Вітрець повіває, березов хиляє, Листок до листочка дуже ся злипає. — Ой боже ж мій, боже, що я вдіяла, Що я свої діти зі світа зігнала! ДА ЛЕТИТЬ СТРІЛА ДА УЗДОВЖ СЕЛА Да летить стріла да уздовж села, Ой гей-лею, да уздовж села. Да убила стріла вдовиного сина; Ой гей-лею, вдовиного сина 1. Ой лежить тіло, як папір біле, Ой ніхто к тілу не приступиться. Приступилися аж три пташечки, Аж три пташечки-щебеташечки. Ой одна сіла у головоньках, А другая сіла в білих ніженьках, А третяя сіла против серденька. Що в головоньках, то сестра його, В білих ніженьках, то жона його, Проти серденька, то мати його. Ой сестра плаче од року до року, А мати плаче од віку до віку, А жона плаче до неділеньки, А в неділеньку ізвила віночок, Ізвила віночок, побігла в таночок. Ой пішла ж вона да гукаючи, Собі миленького да шукаючи, Ох гей-лею! да шукаючи. 1 Приспів «Ой гей-лею» повторюється з другою половиною кожного рядка. —317—
тополя Обмаєну та прибрану намистами й стрічками дівчину водили на Полтавщині по селу, співаючи: Стояла тополя Край чистого поля. Приспів: Стій, тополенько, Стій, не розвивайсь, Буйному вітроньку Не піддавайсь. На тій тополі Чотири сокілки. Перва сокілка — Горпинка дівка, Друга сокілка — Галочка-дівка, Третя сокілка — Вірочка-дівка, Четверта сокілка — Катричка-дівка. ОЙ У ПОЛІ ДВІ ТОПОЛІ Ой у полі дві тополі. B) Шкода мене, діду, молодої. Посивієш, старий діду, посивієш, Докіль мені молодій постіль не нагрієш. — Ой нагрію, моя мила, нагрію, І кунами й соболями накрию. — Куни і соболі помнуться, Молоді мої літа минуться. Закувала зозуля в лузі, Чогось моя головочка в тузі. Наступила чорна хмара з-за гір, А приїхав мій миленький з Поділ, А привязав свого кониченька до частокілля. А Маруся зачула І винесла чашу меду й вина дві. — Ой пий, милий, не упийся, На вороному кониченьку не схилися. —318—
— Буду пити і не уп'юся, На вороному кониченьку не схилюся. — Ой миленький, стихесенька говори, Щоб не почув старий муж з комори. — А з ким, мила, говорила? — З кухарками, нелюбочко, з кухарками, Посилала по воду з коновками. — Нащо тобі, мила, так рано вода? Умитися, нелюбочко, бо я молода. — Є у мене пшеничне пиво, Піди уточи та й умийся, Возьми собі китаєчку та й утрися, Возьми иіуку-рибу та й потравися, Ой ляж же собі на ліжечку, проспися, Піди собі до скриночки уберися І до саду-винограду проходися. — Ой то мені, нелюбочко, не на що, Коли моє мешкання ледащо. — Ой не будеш, моя мила, каяти, Як возьму нагайкою краяти. — Ой не буду, нелюбочку, не буду, Кого ж бо я вірно люблю, не забуду, Я думала, що нагайка з паперу, Аж вона з чентового ременю. А її матусенька зачула: — Ой до коня, челядочка, до коня, Біжи за Марусенькою в погоню, Біжи за Марусенькою до бору: «Вернись, Марусенько, додому». — Не на теє, челядочка, виривалася, Щоб я додому верталася. Є моїх два віночки в темниці, Візьміте повісьте на кілочку в світлиці, Щоб моя ненька, як погляне, Мене молодую спомяне: А гдесь моя Маруся-дитина, Що в тих віночках ходила? КУСТ На другий день зелених свят в околицях Пінська дівчата виконують святковий звичай, що зветься «Куст». З групи дівчат вибирають одну, наряджають її у вінок з березового, кленового і липового листя, до якого —319—
вплітають і квіти конвалії, шовкову траву тощо. Так убрану дівчину, що схожа на сніп із зелені, ведуть цілою громадою від двору до двору, співаючи: 1 Проведем Куста під гай зелененький, Зустріне нас да козак молоденький, Стане нас да дороги питати, А ми, молоді, не уміли одказати. Сказала б йому: да під гай зелененький, Да шкода буде, що козак молоденький; Сказала б йому: з мосту да в воду, Да жаль буде, що козацького роду; Сказала б йому, що під калинові мости, Да жаль буде, що до матеньки в гості. Коло Куста да сочевиця густа, А коло бору да травиця шовкова,— Хто ж тую сочевицю покосить, Той мене од батюхни одпросить; Хто тую травицю пожне, Той мене од батюхни возьме. Дівчинонька коло гаю ходила, Дівчинонька да й в гаю заблудила: — Виведь, виведь, да козаченько, з гаю! — Рад би я вивів, да не знаю краю. Дівчинонько, да учини свою волю, Да походи хоч годинку зо мною. -— Ліши' я буду да свою волю чинити, Ніж я буду да ходити-блудити. Не на теє мене мати вродила, Щоб я козаку свою волю учинила. Да на теє мене мати годувала, Щоб я по хаті всяке діло знала. У дворі господаря співають: Зацвіла в городі рожа, В нашім дворі наша пані хороша, Не пошкодує нашому Кусту гроша; Проше, пані, наший Куст надарити, А свій дом звеселити. —320—
Відходячи з двору, співають веселих пісень. Вони мають однакову мелодію та інтонацію, і хоч в них не згадується Куст, проте вони переважно (крім пісень баладних мотивів) належать до того ж святкового звичаю і не повторюються під час інших свят в інші пори року. Вінок Куста, коли знімуть з дівчини, зберігається протягом трьох днів зелених свят. Хор дівчат, що супроводять Куст, співає: Пресвятая Тройця — богородиця, Посію жито да нехай зародиться; Посію жито і ярую пшениченьку, Зароди, боже, всякую пашниченьку. — На дворі да холодная роса, Не ходи, моя милая, боса. — Коли ж тобі, мій миленький, жаль, Купи черевички червоні, як жар. — Куплю ж тобі, милая, і троє, Будем ходити по водицю обоє; Куплю ж тобі черевиченьки, панчішки Да на твої білії ніжки. Одна пара — по водицю ходити, Друга пара — в хаті діло робити, Третя пара — до костьола ходити. І маю я од бога надію, Що прийде мій милий в неділю, Хоч не в гету, то в тую другую, Таки йому рушничок наготую, Виперу і на колочку повішу,— Хоч не побачу — своє серце потішу; Хоч не його, то товариша його, Попитаюся за здоров'ячко його — Чи не бачив да миленького мого? — Твій милий в лузі над водою Умивається холодною водою, Утирається тонкою хустиною, Сподівається до дівчини в гостину. Не сподівайся до дівчини в гості, Приходи до мене, до мей молодості. 21—1659 —321—
7 Великая вода, глибокая лужа, Нагнівалася да мила на мужа, Злізла на піч, да замести недужа. — Встань, мила, привіз тобі пива. — Не встану, милий, бо лежу ледве жива. — Встань, мила, привіз тобі меду. — Не встану, милий, головки не зведу. — Встань, мила, привіз я горілки. — Не встану, милий, шукай собі дівки. — Встань, мила, привіз я дубину, Привіз я дубину да на милої спину. — Дяка тобі, милий, за твою дубину — Вигнав з мене дівоцьку зноровину: Не болять у мене ні руки, ні кості, Іно лежу з великої злості. 8 Хто мого миленького судить, Що він мене раненько не будить? Сам іде да й в поле орати, Мні велить до обіда поспати: — Спи й спи, моя мила, здорова, Щоб не боліла головонька твоя. — Боліла, милий, сердечко, боліла, Не судив мені бог, за кого хотіла. Хотіла я за князя молодого, Оддали мене за діда старого. Ти старий, лихо матері твоїй! Не лежиш у постілоньці моїй. Моя постіль шовком вишивана, А твоя кошуля сім неділь не прана; Ти старий, з великою бородою, Не ходи за мною, молодою. Як ти будеш за мною ходити, То велю хлопцям бороду оголити; Як ти будеш за мною походжати, То велю хлопцям бороду обірвати. 9 Пойду я до броду по воду: — Перевозничку, перевези до роду. — Крич, не крич, дівчинонько, стоя, —322—
Одреклася родинонька твоя. Широка ріка береги позаймала, Скрізь селом йшла — родина не пізнала. Чи тим не взнала, що головонька сива, Чи тим не взнала, що доля нещаслива? Не тим не взнала, що головонька сива, Да тим не взнала, що доля нещаслива. РОЗКОЛОЛАСЯ ВЕРБА ВІД КІНЦЯ ДО КОРІНЦЯ Розкололася верба від кінця до корінця* і Ой треба Ласі сінця, Ой сінця зеленого — принесе молока мнрго, А два дзбанки сметанки — скотарям на сніданки, А два лящики сира, би здоровенька жила, А два лящики масла, би здоровенька пасла, Дві дійнички жентички, би родила телички. ПИШНА ГАЗДИНОНЬКА, ПИШНА НА ВОРОТОНЬКА ВИЙШЛА Пишна газдинонька, пишна на воротонька вийшла, У ключі подзвонила. Дрижить пругінець, дрижить, бо ним чередка біжить, Верхом, чередко, верхом, прийдем домів смерком. Уся ж бо чередонька, лиш нема скотарика, Пішов скотар на зілля, бо му свята неділя, Пішов зілля копати коровицям давати. Повна Малася, повна, шовкова на ній вовна, ,' Шовкову траву пасе, скінчик молока несе. ОЙ КУМОЧКИ В клечальну неділю в окремих місцевостях України дівчата кумалися. В обряд кумання входило чіпляння вінка на вишню, обмін намистом і хустками. Ті, що помінялися, звуться кумами. Як ідуть у садок куматися, співають пісню: Ой, кумочки, І голубочки, Ми у ліс ідем, —323—
Ми кумиться йдем. І покумимося, Й поголубимося! А на дубчику Два голубчики,— Вони кумляться І голубляться, Обнімаються Й пригортаються. ВИШНІ, ЧЕРЕШНІ РОЗВИВАЮТЬСЯ Вишні, черешні розвиваються, B) Синь-озеро розливається. B) Гей! Ясне сонечко усміхається, B) Жито силоньки набирається. B) Гей! Через тин вишня похилилася, B) Кума з кумою посварилася. B) Гей! Жовте листячко осипається, B) Кума з кумою вже не знається. B) Гей! «Тобі яблучко, мені грушечка, B) Не сварімося, кумо-душечко. B) Гей! Тобі яблучко, мені зернятко, B) Не сварімося, кумо-середенько. B) Гей!» ТА КУМАЙТЕСЯ, ТА НЕ ЛАЙТЕСЯ Дівчата-підлітки убирають гілляку якого-небудь дерева намистом та кісниками і співають: Та кумайтеся, та не лайтеся, Льон, льон, та не лайтеся. B) Та нам бариня подарила, Льон, льон подарила. B) На кукушку почепила, Льон, льон почепила. B) Та кумайтеся, та не лайтеся Льон, льон, та не лайтеся. B) Кумайтеся намистами, Льон, льон, намистами. B) Намистами, дукачами, Льон, льон дукачами. B) —324—
Дукачами та хрестами, Льон, льон, та хрестами. B) Оден молод не жонатий, Льон, льон, не жонатий. B) ! А то Йванко не жонатий, Льон, льон, не жонатий B) Не жонатий, холостатий. B) Холостатий, не простатий, Льон, льон, не простатий. B) РАНО, РАНО ЗІЙДУ Я НА ГОРУ Рано, рано зійду я на гору Та звякну в ладоні. Рано, рано! Щоб ладоні щеміли, Щоб перстні дзвеніли. Рано, рано! У мене ладоні опецькі, У мене перстні молодецькі. Рано, рано! Се ж мені отець накупив, Щоб мене молодець полюбив. Рано, рано! Зійду я на гору, Гляну я під гору. Рано, рано! Аж красочки грають. — Не грайте, красочки, Не грайте, зав'яньте. Рано, рано! Мені в батька не жити, Мені віночків не вити. Рано, рано! Що один була звила І того не зняла. Рано, рано! Повісила, ізсушила, Да батенька розхвалила. Рано, рано! Проведу я русалочки до бору, А сама вернуся додому. Рано, рано! ПРОВОДИЛИ РУСАЛОЧКИ, ПРОВОДИЛИ Проводили русалочки, проводили, Щоб вони до нас не ходили Да нашого житечка не ломили, Да наших дівочок не ловили. Перед ворітьми долина, А в тій долині калина. Ой там Ганночка гуляла, Жемчуг-намисто обірвала. Ой туди їхав нелюбий, Став з коника злізати, —325—
Жемчуг-намисто збирати. — Не ссідай, нелюбий, з коника, Не з тобою гуляла, Намиста порвала. Ой туди їхав миленький, Став з коника злізати, Намиста збирати. — Збирай, миленький, З тобою я гуляла, Дорогі намиста порвала. ОЙ ПРОВЕДУ Я РУСАЛОЧКУ Ой проведу я русалочку до броду, А сама вернуся додому. Ідіть, русалоньки, ідіте, Та нашого житечка не ломіте. Бо наше житечко в колосочку, А наші дівочки у віночку. ДРОБУШКА Гра «в дробушки» пов'язувалась з уявою про русалок, які люблять крутитись і танцювати. Гра полягає в тому, що двоє дівчат, ставши напроти, зчіпляються протягненими вперед руками і, зіставивши докупи ^оги, швидко крутяться, примовляючи: - , Дріб, дріб, солі дріб; На камені бочка. Петрова дочка — Не робітничка. Вигнала бичка За ворітечка: — Пасись, пасись, бичку, Поки спряду мичку! к ' ' •л Бичок не пасеться, Мичка не прядеться. Став бичок пастись, Стала мичка прястись. Потім розкручуються в протилежний бік, примовляючи: Дробу, дробу, дробушечки, Наївшися петрушечки. Гиля, гиля до води, Наївшися лободи!
ЦАРИННІ ПІСНІ СБОРОМ ІДЕМО, ПОЛОН НЕСЕМО Збором ідемо, полон несемо: Виходжай, соборе, з села на поле, А з поляночки на царинойки, А ви, дівойки, вийте вінойки! Ей вили, вили, бога просили, А чей би нам квітли всі божі віни, Всі божі віни, наші царини, А чей би квітли гори, долини, Гори, долини та й полонини; Наша царинойка преч поорана, Сріблом, золотом преч засіяна, Стріцовим пірком заволочена. ЕЙ В ЛІСІ, В ЛІСІ Ей в лісі, в лісі, на полянойці, Там турчанине дівойку судять, Судять єї, судять, аж єй загублять: «Злий турчанине, не губи мене! Вийде татцейко, викуп винесе, Викуп винесе, викупить мене». Татцейко вийшов, викупу не є. Ей в лісі, в лісі, на полянойці, Там турчанине дівойку судять, Судять єї, судять, аж єй загублять: «Злий турчанине, не губи мене! Вийде мамцейка, викуп винесе». Мамцейка вийшла, викупу не є. —327—
Ей в лісі, в лісі, на полянойці, Там турчанине дівойку судять, Судять єї, судять, аж єй загублять: «Злий турчанине, не губи мене! Вийде милейкий, викуп винесе, Викуп винесе, викупить мене!» Вийшов милейкий — викупив мене. Ліпший милейкий, як брат ріднейкий!
Цктрівочні пісні
ТА МАЛАЯ НІЧКА-ПЕТРІВОЧКА А Та малая нічка-петрівочка, Та не виспалася наша дівочка. Усю ніч не спала та біль сукала, По горі ходила, біль білила. Та до теї білі говорила: — Ой беле ж моя тонесенька! Кому ти будеш вірнесенька? А чи тому пану, що в жупану? А чи тому хлопику, що на конику? А чи тій нетязі, що в серм'язі? Б Мала нічка-петрівочка — Не виспалась наша дівочка, По горі ходила, тонку біль білила, Із тією біллю говорила: «Ой беле ж моя та тоненькая! За кого пойду я, молоденькая? Як я пійду за нелюба, То я тебе, беле, у чорні потчу, То я тебе, беле, у будень зношу. Ой як піду та за милого, То я тебе, беле, у білі потчу, То я тебе, беле, у свято зношу. Заспів: Хор: Заспів: Хор: Заспів: Хор: Заспів: Хор: Заспів: Хор: —331—
в Да малая нічка-петрівочка, Да не виспалася наша дівочка; Да й усю ніченьку не спала, Да усе хусточки вишивала; Та шила шовком, та шила біллю Свойому милому про неділю. Г Ой мала нічка-петрівочка — Не виспалась наша дівочка; Не виспалась, не нагулялась Й з козаченьком не настоялась. К череді гнала — задрімала, На пеньки ноги позбивала, На сухий терен косу порвала. А вже корови у діброві, А вже телята пасуть хлоп'ята, А вже вівці на крутій гірці. д Да мала нічка-петрівочка, Не виспалась наша дівочка. — Де ти, дівонько, да ночувала? -— Ночувала нічку у барвіночку, Ночувала другу у темному лугу: Вставай, козаченько, невірний другу. Ночувала третю у яворку: Вставай, козаченько, дияволку. Е Ой мала нічка-петрівочка, Не виспалася сиріточка. Де ж ти, сирітко, ночувала, Що тобі нічка мала бувала? Ночувала в селі в оборі, Ой в тім селі дівки убогі; Крають рушники з рядниночки, А торочечки з кропивочки. —332—
•Ночувала ж я й іще в селі в крайній хаті, Там уже дівки багаті; Крають рушники з китаєчки, А торочечки з позліточки. Є Малая нічка-петрівочка, Да не виспалася наша дівочка, Не виспалася, не нагулялася, Прийшла додому — батька боялася. «Ой дубрівка зозуленько, не куй рано у діброві, Не збуди ж мене молодої — Ізбудять мене раній тебе: — Устань, невіхно-неробітнице, У моїм домі некукільнице. Уже корови у дуброві, Уже овечечки у чистому полі, Уже і плугарі у толоці, Уже й твій миленький по тім боці; Да не переплисти, не перебрести, Ні рученьку дати — утопати. — А ти, доненько, знай одгадати: Що я не утонька упоринати, З льодом води доставати! Ж Малая нічка-петрівочка, Та кличе зовичку невісточка: — Іди, зовице, іди, сестрице, Та до мене ночувати. — Боюсь, невісточко, боюсь молода, Щоб ти мене не зрадила, Моєї русої кісоньки не збавила. — Не бійся, зовичко, не бійся, сестричко, У мене замочки турецькії, А защіпочки німецькії. Коли се стало намеркати, Стукотить, грюкотить коло хати — То ж приїхали зовичку брати. Одмика дверечки у червоному, А входить у сінечки у золотому, —333—
А входить у світлоньку у чистому золоті. Бере зовичку за білую руку, виводить із хати, А зовичка стала плакати-ридати І на невісточку враждовати: — Щоб тобі, невісточко, бог не вгодив, У чистому полі і хліб не родив, Як ти мене, молоденьку, ізрадила І мою русу косу ізбавила. Не ддає мене мій батенько, Не виряжа мене рідна матінка, Не виряжа мене рідний братичок, Не виряжа й рідна сестриця, А виряжа мене ясний місяць, Та виряжа мене ясна зірочка, Дає мене заміж невісточка, А виряжа мене темна нічка-петрівочка. З Ой мала нічка-петрівочка, Не виспалася невісточка. — Вставай, невістко, бо заспала, Подій корови, що нагнала. — Я ті подою, що нагнала, А тих не буду, що застала. Щоб ти, свекрухо, не діждала! И Маленька нічка-петрівочка — Не виспалася невісточка: Іде по воду, дрімаючи, Іде з водою, хлюпаючи, Прийшла до сіней — відра побила, Прийшла в світлоньку — свекруха била: — Нащо ж ти, доню, відра побила? — Я їх не била, постановила, А вони взяли покотилися, Покотилися, побилися. —334—
УЖЕ ПЕТРІВОЧКА ДА НАСТАВАЄ Уже петрівочка да наставає, Дівочий голосок да прибуває. Уже петрівочки дві неділечки, Нема голосочку половиночки. Уже петрівочки да не дня й не дня, Уже голосочку да й нема, нема. ОЙ ПЕТРІВОЧКА НАСТУПАЄ Ой петрівочка наступає. Сива зозуля вилітає, Ой петрівочка минається, Сива зозуля ховається. Ой петрівочка — мала нічка, Не виспалась наша дівочка, А сю ніченьку та й не спала, Ой шнури вона та й сукала. Ой шнури мої валовії, Путала коні воронії, А попутавши промовляла: — Ви, коні, позаходьте, Валові пута позаносьте. Як попутаю шовковими, Ви додому приходьте, Шовкові пута приносьте. ОЙ У ЛІСОЧКУ НА ДУБОЧКУ Ой у лісочку, на дубочку Повісили хлопці гойдалочку. Гойдалися, вихалися, На мед-горілку складалися. А наш Юхим найбільш склався Ще й на Настуню залицявся: — Ой ти, Настуню, серце моє, Сподобилося личко твоє. Не так личко, як ти сама, І на папері написана, На папері, на листочку, Чорні брівоньки на шнурочку. —335—
ОЙ ТИ, ПЕТРІВКО ПЕТРІВЧАТА Ой ти, петрівко петрівчата, Ти, зозуленько дубрівчата, Не куй так рано й у цім борі, Не буди мене молодої. Нехай мене та й той збудить, Котрий мене вірно любить. Прийшов Андрійко та й торгає: — Вставай, Антосько, вже світає! Й уже черідка на вигоні, Й уже косарі в чистім полі, Й уже Антоська й у коморі З своїм Андрійком на розмові. ЗА ГОРОДОМ КВІТКИ В'ЮТЬСЯ За городом квітки в'ються, За Наталку хлопці б'ються. Тарас каже: «Моя буде», Опанас каже: «Візьмуть люде, Таки Наталка моя буде. Люблю Наталку — паненочку. Куплю Наталці сукеночку. А я Наталку вірно люблю, А я Наталці сукню куплю...» Пішов Тарас до крамнички, Купив Наталці черевички, Черевички на підковах — Гуляй, Наталко, чорноброва! Черевички з підковками — Гуляй, Наталко, між дівками! ОЙ НА СТАВУ, НА СТАВОЧКУ Ой на ставу, на ставочку Побиті кілочки. Юва, юва, юва-ва, Побиті кілочки. Ой там Іван своїй Катрі Купує ковточки. —336—
Юва, юва, юва-ва, Купує ковточки. — Ой не кажи, Катерино, Що я тебе люблю. Юва, юва, юва-ва, Що я тебе люблю. А я тобі за це слово Та ще й другі куплю. Юва, юва, юва-ва, Та ще й другі куплю. НЕ СТІЙ, ВЕРБО, НАД ВОДОЮ Не стій, вербо, над водою, Бо холодная вода під тобою, А стань же ти, вербо, на риночку Та на хрещатому барвіночку. Та стань же ти, вербо, на толоці, Та де збираються дівчата й хлопці. А де збираються та рівняються, На мед, горілочку та скидаються. Викинув Іванко та копу грошей, Що він у батька син хороший. Викинув Іванко половиночку, Сотішив дівчину-челядиночку. Викинув Іванко найбільше всіх, Та вибрав дівчину найкращу всіх. ХОДИТЬ КОНИЧЕНЬКО ПОНАД ГРЕЧКОЮ Ходить кониченько понад гречкою, Молодий хлопчина з уздечкою: Підожди, коню, осідлаю, Поїду дівчину одвідаю. Чи вона жива, чи здорова Моя дівчинонька чорноброва, Моя дівчинонька чорноброва, Білесеньке личко, тихая мова. 2—1659 —337—
ОЙ ПЕТРЕ, ІВАНЕ Ой Петре, Іване, уже ваша пісенька минає. Уже ваша пісенька минає, половини літечка немає. Із-за гори сонце йде, іграє, козаченько кониченька сідлає. Козаченько кониченька сідлає, вийшла його стара мати, питає: — Ой куди ти, мій синочку, гадаєш, що коника вороного сідлаєш? — А що тобі, моя мати, до того? Сідлаю я кониченька не твого. Сідлаю я кониченька не твого та поїду до тестенька свойого, Та до тії тещеньки гордої, та до тії дівчиноньки пишної. Як побачу ту дівчину на порозі, сап'ян дам їй черевичок на нозі. Сап'ян дам їй черевичок на нозі, що покупив козаченько в дорозі. — Носи, носи, дівчинонько, здорова, я же тобі не скажу ні слова. Носи, носи, дівчинонько, поки й подереш, а за мене рушнички подаєш. ПУСТИ МЕНЕ, МАТИ, ПОГУЛЯТИ Пусти мене, мати, погуляти, Бо вже челядоньки не видати, Уже челядонька лягла спати. Тільки мій миленький не лягає, На нову сопілку виграває, Мене молоду викликає: — Вийди, дівчино, перепелочко! — Вийду, козаче, моє сердечко! — Вийди, дівчино, та нагідочко! — Вийду, козаченько, мій барвіночку! — Вийди, дівчинонько, та не барися! — Вийду, козаченько, не журися! — Вийди, дівчинонько, не гай мене, — Вийду, козаченько, не лай мене! ЩО НА МОРІ УТКА КУПАЛАСЯ Що на морі утка купалася, Що на мене мати сварилася, Щоб на улиці не барилася. —338—
«Ой як будеш, мати, сваритися, Буду на улиці баритися, Як будеш, мати, научати, Буду на улиці ночувати». Ночувала нічку на подвір'ячку, Ночувала другу у степочку, Ночувала третю під ожиною З тобою, козаче, дружиною. КУПАЛАСЬ ЛАСТІВКА, КУПАЛАСЬ Купалась ластівка, купалась Та на бережку сушилась. Молода дівчина журилась, Своїм подружечкам хвалилась: — А чи було літо, чи не було, Чогось воно мені надокучило. Що я, молодая, не гуляла, Мене моя мати не пускала, В нову комірочку зачиняла, Золотим замочком замикала, Шовковим шнурочком зав'язала, Трьома засувцями засувала, Гіркими словами заказала: — Ой посидь же, доню, у коморі, Поки розійдуться поговори. Ой посидь же, доню, у коморочці, Поки розійдуться вечорниці, Поки піде челядь із улиці. А я молодая не послухала, Золоті замочки поодбивала, Шовкові шнурочки пообривала, Пішла на улицю погуляла, Свого миленького повидала. ОЙ ГОРИ, ГОРИ, СУХИЙ ДУБЕ Ой гори, гори, сухий дубе, Та паше полум'я з тебе дуже, Та паше полум'я на подвір'ячко, Аж у покутнєє віконечко. —339—
Там дівчинонька хусточки шила, Та шила хусточки з китаєчки, Китила китиці з заполочі, Та слала подарки золотії: — Це ж тобі, козаче, подарочки Од твоєї дівчини коханочки. А він же подарків не приймає, З собою дівчину забирає. ДА СУХИЙ ДУБ АЖ ПАЛАЄ Да сухий дуб аж палає, Да на наше місто полум'ячко Під Вівдосине віконечко. Аж там Вівдося полотно слала, З своїм Хведорком розмовляла: — Мій Хведорочку, мій голубочку, Ой як підеш в теє військо служить, Да закривай біле личко од вітроньку І чорнії брови од полум'ячка, Щоб твій видок не загорів, Чорних брівок не посмалив. НА ГОРОДІ ШАФРАН, ШАФРАН На городі шафран, шафран, Стоїть Денис, як пан, як пан. Кіля його петрушечка — Стоїть Настуня, як душечка. Шафран петрушку під'їдає, Денис Настуню підмовляє: — Ой ти, Настуню, ой ти, ой ти, Коли до тебе в гості прийти? — Прийди, Денисе, увечері, Щоб вороженьки не бачили. Прийди, Денисе, долиною, Буде горілка з калиною. Прийди до мене садком, садком, Буде горілка з медком, з медком, Прийди, Денисе, долинами, Буде горілка з малинами. —340—
ОЙ ТАМ У ПОЛІ Ой там у полі B) Береза стояла, На тій березі B) Зозуля кувала. Чого, березо, B) Суха, не зелена? Чого, Ганнусю, B) Смутна — не весела? — Ой якже ж мені B) Веселою бути,— Люблю Миколу, B) Не можу забути. НЕДАЛЕКО КРИНИЧЕНЬКА ОД СЕЛА Недалеко криниченька од села, Посилала дівчинонька сокола: — Лети, лети, соколоньку, до двора, Ой чи дома козаченько, чи нема, Чи з чужими дівочками десь ґуля. — Мало чого, дівчинонько, не буває, Що з чужими дівочками да гуляє. УЖЕ, ОЛЕНОЧКО Уже, Оленочко, Да вже Якимочко Не твій, не твій. Та вже Галюточка Перебродила, Собі Якимочка Переманила, Хмизком річеньку Перетикала, Собі Якимочка Перекликала. Перетикала Хмизком річеньку, Пустила лебедя І лебідочку. —341—
ТРЕБА МЕНІ ТА ГОРОД ГОРОДИТЬ Треба мені та город городить, Треба мені та капусту садить. Капустиця тонкостеблиця — Один любить, другий сердиться. Капустиця як біль біла, А дівчину журба з'їла. Ти, Маріко, ти голубко моя, Що ти мені та за зілля дала? — Дала тобі любощі, любощі, Щоб постояв, сивий котик, на дощі. Дала тобі ще й у чарочці, Щоб стояти та у парочці. Ой дубчику драголюбчику, Ти Івасю, мій голубчику! Ой дубчику — одно стеблечко, Ти Івасю, моє сердечко! ОЙ ПО ТИНУ ПАВУТИНА ПОВИЛАСЬ Ой по тину павутина повилась, повилась, повилась, Дівчинонька з козаченьком понялась, понялась, понялась; Вона йому, молодому, ручку дала, ще й ручку дала: — Оце тобі, козаченьку, я повічно твоя, я повічно твоя. Які руки, такі ноги, така голова, така голова, ^зійдуться, обнімуться — тиха розмова, тиха розмова. ОЙ НА СТАВУ, НА СТАВУ Ой на ставу, на ставу Два качурі б'ється, Гей-гей, ох-ха-ха, два качурі б'ється! А в дівчини під вікнами Два парубки б'ється. Гей-гей, ох-ха-ха, два парубки б'ється! —342—
— Не бийтеся, не лайтеся, Я вас обох люблю, Іванові ручку дам, Степанова буду. Гей-гей, ох-ха-ха, Степанова буду! ЧЕРЕЗ САДОК ПОГРІБЕЦЬ ЛОМИВСЯ Через садок погрібець ломився, Там Пилипко з Миколкою бився. Бились-бились та й пішли до пана: Кому сяя Вустечка припала? Що Пилипко перед паном хлипне, А Миколка червінцями сипле: «Сиплю, пане, гроші — не метлицю За Вустечку та й за білолицю, Сиплю, пане, гроші — не полову За Вустечку та й за чорноброву». А Миколка перелази чине, А Пилипко дверей не відчине. Одчини, нене, сі двері для мене, Віддай дочку Вустечку за мене. — Шкода, синку, та доброго слова,— Не ночує ж дочка моя дома, До сусіда дорожка лежала, От там дочка моя ночувала. ОЙ НА ГОРІ, НА ГОРІ Ой на горі, на горі Ясна свічка горить. Не свічка ж то горить — То Парася ходить, Перстенями світить, Біле ложе стелить. Ложе ж моє, ложе, Хто на тобі ляже? Як ляже миленький — Подушки й перини. Як нелюб ляже — Каміння й кропива. —343—
ОЙ НЕ ХИЛИСЯ, СУХИЙ ДУБЕ Ой не хилися, сухий дубе, На зелену да ліщиночку, На зелену да ліщиночку, На червону да калиночку. Бо з тебе, сухий дубе, Ой нічого да й не буде. А з ліщиночки — Да й орішечки, А з калиноньки — Да ягідоньки! Не нахиляйся, да сухий дубе, На зеленую дібровоньку, Бо дібровонька да й не твоя буде; Порубають її да чужії люди! Не сватайся, козаченьку, На молодую да дівчиноньку, Бо дівчинонька да й не твоя буде, Посватають її да і з сторони люде! І посватана, і повінчана, І до свекорка да одімчана. КОЛО ВИРУ, ВИРУ ШИРОКОГО Коло виру, виру широкого, Ко^о Дунаєчка глибокого, Там дівка-сирітка ніжки мила, Чисту водицю сколотила. Та де узявся козаченько Та на вороному кониченьку, Та на вороному кониченьку, Та в голубому жупаниченьку. Став коника напувати, Став дівку-сирітку проклинати: — Щоб ти й вийшла заміж молодою Та ще й осталася і вдовою! — Бодай твій кониченько води не напився, Бодай ти, козаче, втопився. Щоб твій кониченько — купиною. Твоя нагаєчка — гадиною! —344—
ЩО Й У ГОРОДІ КОНОПЕЛЬКИ Що й у городі конопельки, Хоть вони дрібненькі, та зелененькі: Да не дали вітри да достояти, Зеленому листу да домаяти, Жовтому цвіту та досяяти. Що й у батька да й одна дочка, Да не дали люди да догуляти, Русою косою да домаяти, Червоним кісничком да досяяти. СЬОГОДНІ, МАТІНКО, ПЕТРІВ ДЕНЬ Сьогодні, матінко, Петрів день, Пусти мене погуляти на весь день. — Неволя, донечко, неволя, Наїхали сватове з Зеленова. Всі тії сватове в синім, Тільки один хлопчина в червонім Та й на конику воронім. Ніхто його на конику не пізнав, Ніхто його з коника не зізвав, Тільки й вишла дівчина — пізнала, Вона його з коника зізвала, Вона йому рученьку подала, Вона його в світлицю повела. Й ОЙ СКАЖИ Ж ТИ, СИНКУ Й ой скажи ж ти, синку, Ой скажи, небоже, Й а хто в світі рідніший, Й а хто в світі вірніший? Й а чи жінка, чи теща, А чи ненька рідненька? — Що жінка для совіту, Й а теща для привіту, А над неньку рідненьку Та на білім світі нєту. —345—
ОЙ ВИЙДУ, ВИЙДУ ЗА ВОРОТЕЧКА Ой вийду, вийду за воротечка, Да гляну, гляну проти сонечка: Да селезень летить, да утінку імчить. Да у його утінка просилася: — Да пусти мене, мій селезень, До уточок на ставочок, До діточок на часочок; Із утоньками наплаваться, Із дітоньками накахкаться. Вийду, вийду на улицю, Гляну я, гляну да по майдану: їде козаченько на конику, А у його дівчина просилася: - — Да пусти мене, козаченьку, » До дівочок у таночок, А до матінки на часочок. ОЙ ЗІЙДІМОСЬ, ПОДРУЖЕНЬКИ Ой зійдімось, подруженьки, Заспіваймо петрівочки. Ой синесенький пролісочку, Чи гаразд тобі у лісочку? Як тій невістці у свекрухи: Що п^зно ляже, рано встане, Рано встане, пізно ляже, діло робить; Уже ж вона діло поробила, Своїй свекрусі не вгодила. Ой синесенький пролісочку, Чи добре тобі у лісочку? Ой добре мені у лісочку, Як тій дівочці у матері, Що рано ляже, пізно встане, А пізно встане, діла не робить. А вже ж вона своїй матінці угодила, Ще ж вона діла не ділала, А вже, молодая, поснідала. —346—
ДО ПЕТРА ЗОЗУЛІ ДА КУВАТЬ, ДА КУВАТЬ До Петра зозулі да кувать, да кувать. До осені дівці да гулять, да гулять. До Петра зозуля накувалася, До осені дівка нагулялася. Да ніколи ж мені да погуляти, Поведу свекорка да продавати. Що за того свекра да сім кіп дають, За рідного батька ціни не складуть. Да ніколи ж мені да погуляти, Поведу свекруху да продавати, Рідну матір купувати. Що за ту свекруху да сім кіп дають, За рідную матір ціни не складуть. ПЕТРІВНАЯ ЗОЗУЛИНО Петрівная зозулино, Та не куй рано у діброві, Та не куй рано у діброві, Та не збуди мене молодої. Збудять мене раніш тебе Та й пошлють мене раніш тебе Холодної води брати, Капусточки поливати. Вставай, невістко, молодая, Де твоя вода холодная? Холодная вода у криниці, Спить невісточка й у світлиці. Вона встала та й послухала, Взяла нові відерця та й постукала. А постукавши поставляла, А сама молодая спати лягла. А свекорко каже: побудимо, А свекруха каже: погубимо. А свекорко каже: гріх нам буде, А свекруха каже: друга буде. А свекорко каже: не такая, А свекруха каже: молодая. —347—
А свекорко каже: не до мислі, А свекруха каже: ні, до мислі, А свекорко каже: не до любови, А свекруха каже: чорні брови. ОЙ ТИ, ПЕТРІВКО ПЕТРІВЛЯНА Ой ти, петрівко петрівляна, В мене матінка не рідная. Ой рано, рано мене будить І заставляє діло робить, В неділю рано плаття золить. Йди до Дунаю плаття прати, Ой горе, горе чужа мати. Ой горе, горе чужа мати, Що не пускає погуляти. ДО БОРУ СТЕЖЕЧКА, ДО БОРУ До бору стежечка, до бору, Там будує хлопчик комору. Будуй, будуй, хлопчино, високо, Да проріжем оконечко широко, B) Да щоб було виднейко далеко. . Щоб до^мене соловейко прилітав, Щоб він мене раненько пробуджав. «Ой у мене невістка такая, Ой коли б не збудив, то б спала, B) Ой у хліву корова рикала, B) А в колисці дитина плакала». А мене свекруха не збудить, Тільки вийду на вулицю, обсудить. НЕ ГРІМ ТО ГУДЕ З СТОДОЛИ Не грім то гуде з стодоли, То будує Микола комору. Прийшла до ньго Гануся його: — Боже тобі, Миколо, помагай. —348—
Ой став комору високу Та роби віконця широкі, Щоб до мене соловейко прилітав, Щоб він мене раненько пробуджав. Бо у мене свекруха — не мати, Вона мене раненько не збудить, Вона мене раненько не збудить, Перше піде до сусіди, обсудить: «Ой сусідо, сусідочко, сусідо моя! Сонливая, дрімливая невістка моя. Сонливая невісточка, сонливая Та й до роботи лінивая. А ще моя невісточка в коморі, А вже косарі на полі. А ще моя невісточка в перині, А вже женчики на ниві. Зійшло сонечко та й грає, Встала моя невісточка та й лає. Зійшло сонечко та й скаче, Встала моя невісточка та й плаче». ОЙ ПЕТРІВНА ЗОЗУЛЕНЬКО Ой Петрівна зозуленько, Не куй рано на дібровоньку. Не збуди мене, молоду: В мене свекорко — не батенько, В мене свекруха — не матінка, В мене діверки — не братики, В мене зовиці — не сестриці. Ой збудиш мене раніш себе Ранню росу оббивати, Білу капусту поливати. Вийшла свекруха повіряти, —349—
А я молоденька послухала, Узяла відерця — постукала, Узяла відерця — погрюкала, Оп'ять головку укутала. У МОЙОГО БАТЕНЬКА ДВІР ВЕЛИК У мойого батенька двір велик; Приспів: Я мала-маленька, невеличка. А на тім дворі тросник велик, В тім троснику вовчок виє, Вовчок виє, їсти просить. — Ой не їж, вовчок, мого батенька, А з'їж, вовчок, мого свекорка! У мойого батенька двір велик; А на тім дворі тросник велик, В тім троснику вовчок виє, Вовчок виє, їсти просить. — Ой не їж, вовчок, мою матінку, А із'їж, вовчок, мою свекровку! У моєго батенька двір велик; А на тім дворі тросник велик, В тім троснику вовчок виє, Вовчок яиє, їсти просить. — Не їж, вовчок, мого братейка, А із'їж, вовчок, мого діверка! У моєго батенька двір велик, А на тім дворі тросник велик, В тім троснику вовчок виє, Вовчок виє, їсти просить. — Ой не їж, вовчок, мою сестрицю, А із'їж, вовчок, мою зовицю! Я мала-маленька, невеличка! ДА НЕ БУДУ ЖУРИТЬСЯ Да не буду журиться, Да заберу дітей в торбу, Да нехай у петрівку, Да пойду у мандрівку. —350—
Да пойду на дорогу, Да помолюся богу, Да зійду я на могилу, Да розв'яжу торбину, Да розпущу свої діти Да на всю Україну. Діти будуть селитися, А я буду дивитися, Діти будуть розживаться, А я буду утішаться, Що й у мене діти, діти: Що два сини оре, А чотири молотять, А дванадцять дочок маю Да за постать заходять, А два сини годую — У солдати готую. А. вже мене сі солдати Ізсушили, ізв'ялили, З ніжок ізвалили. ЖАРТІВЛИВІ І НАСМІШКУВАТІ «ПЕТРІВКИ» 1 На городі салата — Роди, боже, дівчата. На городі стовпці — Хватай, чорте, хлопці. Стовпом дим, Чорт із ним! На городі крокіс поріс Забрав чорт хлопців Та в ліс поніс. Стовпом дим, Чорт із ним! Ой у городі крокіс поріс, Забрав чорт хлопців та й в ліс поніс, Носив, носив, не виносив, Взяв на гіллячку да й вивісив. Ой під чепчиком, під нечуй-вітром Не чули хлопці зозулі літом; Як почули, то полякались, В сухі верби та поховались. А йдіть, дівчата, дивиться, Як будуть хлопці казиться. А ще ж дівчата не подивились, А вже всі хлопці показились. —351—
4 Пішли дівчата гордини рвати — Далеко хлопцям Петра ждати. Дівчата гордини нарвали, А хлопці Петра не дождали. На городі кущик дроку — Щоб не дождались хлопці року. На городі кущ калини — Кличе Іван на родини. На городі кущик пижма — Щоб не дождали хлопці тижня. На городі кущ шальвії — Щоб не дождали хлопці неділі. 5 Який батько, такий й син — Виносили з діжки сир, До рябої кобили На досвітки ходили. 6 Мати, мати! Деркач дере, Пусти погуляти, бо аж плач бере. Мати, мати! Чайка кигиче, Пусти на вулицю, бо жених кличе! Мати, мати! Деркач дере під горою, В мене женишина під полою. Деркач дере да й малесенький, В мене женишина молодесенький. 7 На улиці дудка грає, Мене мати не пускає. На улиці дудка пищить, Мене мати на піч тащить. 8 Ой за городом, за новеньким Ой там Шимонцьо сіно косить Та й за поясом коржа носить. —352—
Ой там Ліксандра плаття прала Та й з-за пояса коржа вкрала. — Ой ти, Ліксандро, ой ти дівко. Давай же коржа, ти — злодійко! 9 Ой на городі буркун родить, А до Насті Денис ходить. Ой роди, роди, буркунчику, Прийди, Денисе, голубчику. Ой коли родиш — роди рясно, А коли ходиш — ходи часто. Ой коли родиш — не всипайся, Ой коли любиш — не цурайся. 10 Ой на городі крокіс поріс, Чом ти, Денисе, більший не ріс? — Ой буде з мене й такенького — Полюбить Настя й маленького. 11 Плавала кладочка під ледком, Давала Настя ручі;у двом: — На тобі, Опанас, ручку мою, А ти, Денис, не дивуй: Бери собі Настусю та й шлюбуй. 12 Дивітеся, люди, дивітеся: Іде Денис женитися — Сам їде на коняці, Везе Настю на собаці, Накрив Настуню рядюгою Та й поганяє батюгою. Собака гарчить — під пліт біжить, А він зубами за хвіст держить. 13 Чи ти, Лівонцю, з ума сходиш, Що ти Ганусю візком возиш? — Ой я не сходив і не буду — Возив Ганусю й возити буду; 1659 —353—
Возив Ганусю-паняночку, Куплю Ганусі сукеночку; Возив Ганусю молодую, Куплю сукенку дорогую. 14 Стукнули ворітця в одвірця, Украдено Настю в молодця. Молоденький Денис не чує — З кицьками в решеті ночує: Він думав молоденький, Що Настині рученьки, А то кицині лапоньки... — Де ти, Денисе, ночував, Хто в тебе Настю вночі вкрав? — Ночував я, дівчата, на лавці, Вкрадена Настя уранці; Ночував я, дівчата, на печі, Вкрадена Настя уночі. Ночував я, дівчата, на току, Вкрадена Настя од боку. 15 Ой на городі буряк, буряк, Нашій Настусі живіт набряк: Нехай брякне, нехай знає, Нехай Дениса не приймає. Ой на городі лопух, лопух — Нашій Настусі живіт оп>ух: Нехай пухне, нехай знає, Нехай Дениса не приймає. 16 Ой ходила то Марценька по саду, Сіяла-віяла розсаду, А в тій розсаді три листки. — Старайся, Петруню, колиски; Не так колиски, як ключки, Візьми дитину на ручки. — Нащо мені цю дитину на ручки брати, Як в мене Марценька як мати. —354—
17 Ой на городі дві дощечки — Привела Ганка дві дочечки, Ой на городі два стовпчики — Привела Ганка два хлопчики; Ой на городі кущ калини, Просить Сидор на хрестини: — Йдіть, дівчата, на хрестини, В меї Ґанки аж два сини. У КИЄВІ ЗОРІ У Києві зорі, В новому городі Калина-малина, Ягода червона. У нашого Йванка Кучерява голова, А й у Степанка Білеє личко, А й у Мартинка Чорнії очі, А й у Романка Довгії пальці, А й у Данилка Широкії плечі, А й у Сидорка Довгії п'яти, А й у Артемка — Широкії зуби. Кучерява голова — Комин затикати. Білеє личко — Та панське дитятко, Чорнії очі — Дрібен лист читати, Широкії плечі — Заслонйа до печі, Довгії п'яти — Жар загортати, Довгії пальці — Кури мацати. ОЙ СМОВДЕ, СМОВДЕ ТОНКАЯ Ой смовде, смовде тонкая, Була в мене донечка такая, Що вона хліба мало із'їла, Да багато діла вробила. Ой смовде, смовде товстая, Була в мене небіжечка такая. Багато хліба із'їла, А мало діла вробила: Не доєні корови на зорі, Не прогонені на порі. —355—
ЧЕРЕЗ САД-ВИНОГРАД Через сад-виноград Побиті кілочки. Ходить Роман без штанів, Текля без сорочки. А я штани наберу, Сорочку пошию, Таки піду за Романа На зломану шию. ВЖЕ ПЕТРІВОЧКА МИНАЄТЬСЯ 1 Вже петрівочка минається, Хлопцям гуляння вертається. Ідіте, хлопці, погуляйте, Дівчат на вісінь підмовляйте. 2 Ой петрівочка минається, Сива зозуля ховається Ой у садочок під листочок, Під хрещатий барвіночок, Під пахучий васильочок, Під зелену діброву. Де парубочки збіраються, Там їх скрипочки валяються. Де дівочки збираються, Там васильочки валяються. З Уже петрівка минається, Зозуля кувати забувається. Уже петрівка минулася, Зозуля кувати забулася. —356—
Ячмені зажигаються, Солов'ї щебетать забуваються. Уже ячмені позажигались, Солов'ї щебетать позабувались. 4 Уже петрівочка минається Сива зозуленька ховається Під капустяний листочок, Щоб не одмінився голосочок. Під капустяне качаннячко, Щоб не одмінилось куваннячко. Да під лободу, да під зіллячко, Щоб не одмінилося її пір'ячко. 5 Ой Петре, Петре, ще й ти, Іване! Уже петрівочка поминає. Уже петрівочки дві неділечки, Напийтесь, дівки, горілочки. Уже петрівочки — одна, одна, Напивайтесь, дівки, вина. Уже петрівочка поминає, Сива зозуленька полинає. Уже петрівочка поминула, Сива зозуленька полинула. б Ой Петре, Петре, Іване, Вже твоя петрівочка минає. Вже твоя петрівочка минає. Половину літечка займає. Половину літечка займає, А Явдоха чоловіка не має. Не буде дощу без хмари. Не буде Явдоха без пари. Надійде хмара, дощ буде, Прийде той Артем — пара буде. 7 Петре, Петре, Іване! Уже твоя петрівонька минає, Половина літечка займає, А Марійка чоловіка не має. —357—
Хмара наступить, дощ буде, А приїде Петруньо — пара буде. Десь поїхав Петруньо за границю Та привезе Марійці спідницю. Оце тая спідниця, що Петруньо дав, Бо він її за коханку давно мав.
1 ОСАРСЬКІ ТА ГРЕБОБИЦЬКІ ПІСНІ
,Г^Й^ ОЙ ПІШОВ Я ПО ДВОРАМ Ой пішов я по дворам Да кланявся косарям. Приспів: Ой нуте, косарі, Що нерано почали! — Ой косарики мої, Возьміте коси свої, Накосіте мні трави. Приспів. Я вас буду ублажать, По отчеству величать. Приспів. Ой косарики мої, Берітеся подружній, Травку косіте скорій. Приспів. Будем горілочку пить, Травку од дождя хранить. Приспів. Щоби коники мої Добре возики везли, А коровки по хлівам — За сінце спасибі вам. Приспів. Ой хазяєчко, скорей Угощай нас, косарей. Приспів. Ми за твої русі коси Покосили всі покоси! Приспів. Ми за твої чорні брови Покосили всі дуброви. Приспів. Ой косарики мої, Я вас вином-пивом напою, Густой кашой накормлю. Приспів. Густой кашой накормлю, Варенухой угощу. Приспів. Варенухой угощу, Постіль м'ягку постелю. Приспів. Постіль м'ягку постелю По всім чотирьом вуглам — Оддихнути по трудам. Ой нуте, косарі, Що нерано почали! —361—
ВИЙШЛИ В ПОЛЕ КОСАРІ Вийшли в поле косарі Косить ранком на зорі. Приспів: Ей, нуте, косарі, що нерано почали; Хоч нерано почали, та багато утяли! До обіда покосили, Гострі коси притупили. По обіді оддихали, Потім коси поклепали. 0 полудні гребли сіно 1 в валочки клали щільно. А ввечері холодком Клали в копички рядком. Завтра рано треба встати, У стіжечки щоб покласти. Як стіжечки покінчаєм, По-козацьки погуляєм! НА ЗЕЛЕНІМ ЗАРІНОЧКУ V На зеленім заріночку Косарики косять, Не раз сонце й у полуднє — їсти не виносять. Та винесли, брате, їсти, Вже геть по обіда, Наїлася косариків Тяженькая біда. Та винесли, брате, їсти, Не винесли лижки, А я косу взяв на плечі Та гайда в опришки. —362—
ОЙ ЧИЇ ТО КОСАРІ Ой чиї то косарі Покосили по горі? Викосили луки — Набралися муки. Передньому косарю Борщу-каші наварю, А задньому косарю їсти дати не велю. ОЙ ХОДИЛИ КОСАРІ Ой ходили косарі, Траву тяли по горі, Траву постинали, Коси поламали. Ой що маєм робити, Нічим, братця, косити, Хіба граблі в руки, Та іти на луки. Буде ж сміху на селі - Мінять косу на граблі! Коси поламали, Слави не втеряли. Нехай, братця, буде й так, Накосились собі в смак. Робота — не жарти, Вип'єм по півкварти. Ой чому б нам не пити, Так ні за що купити, Шинкар і хороший, Так не дасть без грошей. ОЙ КОСИТЬ ХАЗЯЇН ДА НА ЛУЦІ СІНО Ой косить хазяїн да на луці сіно, Аж із його піт іллється; Ой сидить чумак та під своїм возом Да з хазяїна сміється. — Ой смійся, смійся, чумаче-бурлаче, А за сміх тобі буде! Ой прийде зима, лихая година, В тебе сіна не буде! Ой прийшла зима, лихая година, Нічим волів зимувати! Бере чумак пугу й налигач у руки Да йде сіна купувати. Ой іде чумак вподовж слободою, Да й устілка волочеться; Ой видить хазяїн край свого віконця Да з чумака сміється. —363—
— Ой здоров, здоров, пане хазяїне, Да продай в'язку сіна; Ох невелику худібоньку маю, Да либонь тепер сіла! — Ой не продам я, чумаче-бурлаче, Не продам я сіна; Ох нав'яжи ти да в'язку соломи Да принеси півпуда солі! ВИРЯДЖАЛА МАТИ СИНА Виряджала мати сина Да й на косовицю, Зачесала чорні кудрі Аж на потилицю. Я ж думала, мій синочку, Що будеш косити; Аж ти кинув косу в росу, Да й став голосити. — Ти не знаєш, моя мати, Що то за досада, Та хвалився багацький син, Що вміє косити; Забив косу й у купину Та й став голосити: «їй дівчата-ластів'ята, Та що ж я вас прошу — Ідіть ко ми та витягніть Із купинки косу, їй дівчата-ластів'ята Дрібного насіння, Дайте ласки з-під запаски За своє спасіння». Багацький син волоцюга, Не хоче робити, Що ти мене не женила, Щоб була одрада! Коли б знала, моя мати, Що дівчина може, То б давно мені сказала: Оженись, небоже! Оженися, не журися, Возьми жінку-любку, Цілуй єї, милуй єї, Як голуб голубку! Перекривить шапку набік Та до коршми пити. Та нівроку сего року, Та як буде нарік, Ой як стану й я на війта, Піде шапка набік. Та косити, молотити Не мож ся навчити, Цілувати, обіймати — Коби дохватити. Та косити, молотити — Велика робота, Цілував би, обіймав би — Скоро є охота. ТА ХВАЛИВСЯ БАГАЦЬКИЙ СИН —364—
СИВА ШУТОНЬКА Смва шутонька Молода Пріся Баранчика просила: Та й Степана просила: Мій баранчику! — Ой мій Степанку, Накоси мені сіна! Купи ж ти мені пива! А баранчик той А Степан^о той Був дуже розумненький, Був дуже розумненький, Завів шутоньку Та й завів Прісю Під гайок зелененький. На медок солоденький. ТАМ НА ГОРІ КОЗАК ТРАВУ КОСИТЬ Там на горі козак траву косить, B) Там дівчина дитину приносить: — Ти козаче, на тобі дитину, B) Як не возьмеш, на покісся кину. — Ой на ж тобі корову дійную, B) Годуй, годуй дитину малую. ЗАЖУРИЛАСЯ ТА БІДНА УДІВОНЬКА Зажурилася та бідна удівонька, Що не скошена зелена дібрівонька. B) Найму косарів сімдесят і чотири, Нехай викосять всі гори і долини. B) Косарі косять, а вітер повіває, Шовкова трава на коси полягає. B) Шовкова трава на коси полягає, А бідна вдова із жалю умліває. B) А бідна вдова із жалю умліває, Що на ту траву хазяїна немає. B) «Ой горе ж мені, мої діточки, з вами, А що немає хазяїна над вами». B) — Ой не журися а ти, матінко, нами! Як підростемо, розійдемося сами. B) Розійдемося по горах, по долинах, Буде нас, мамо, по всіх Українах. B) Ой будеш, мати, травицю прогортати, Ой будеш, мати, соколонька питати: B) —365—
«Ой ти, соколе, ох і ти, соколочок, Чи не бачив ти моїх синів та дочок?» B) — А твої сини — де високі могили, А твої*дочки — де в степу явірочки. КОСАРСЬКІ ПІСЕНЬКИ ТА КОЛОМИЙКИ 1 Наш паночку молодий, За покоси заведи, Ой заведи нас Да й у добрий час. Гу! Уже сонце на копиці, Пече пані паляниці, Пече, да не нам — Своїм косарям. Ой хмариться, дощ буде, Із рибкою борщ буде, Буде та не вам, А нашим косарям !. Що на горі косарики косять, Що й у мене борщику просять, • Що й у мене борщ не порожній: Кипів же там жук подорожній, Дарма, да дарма, да дарма — Аби в мене дівчина гарна! Косив тато, косив я, Косили-сьмо обидва, За головку часнику Косили-сьмо до смерку. 3 Під час косовиці та збирання сіна співалось багато тих же пісень про господаря, господиню та ліричних, п;о й на жнивах (див. жниварські пісні). —366—
6 Косив тато, косив я, Накосили чортів два, ^ Накосили скирту сіна, Прийшла коза — за ніч з'їла. 7 Як я жала, так я жала, За мнов мати не в'язала, А ти косив — тата просив, Щоб за тобов кушку носив. 8 А я кошу — не дивлюся, Кого вкошу — не боюся, Бо я хлопець молоденький, Косар несправненький. 9 Виряджала мене мати та й на косовицю, Причепила до кисети цілу паляницю: — Іди, сину, іди, сину, на ту косовицю, А як будеш прихлявати, кусай паляницю. 10 Виправляла мати сина вдень на косовицю, Зачесала кучероньки понад потилицю. 11 Ой мій милий чорнобривий за потоком косить, Вітер віє, шалевіє, кучерями носить. Ой ти, душко, громадила, мені було видко, А я скинув кресанину: «Ходи, душко, швидко!» 12 Який з тебе косаричок, така я гребіля, Ти не скосив, я не згребла, зайшла нас неділя. 13 А хто вміє заспівати та й вміє косити, Ой тому ся любо-мило в очі подивити. —367-—
У 14 Що ж точені за косар — не вміє косити? Що ж тощені за кавалер — не вміє любити? Що ж тоЩені за косар, що не має бруса? Що ж то мені за кавалер, що не має вуса? 15 Я си думав, що виросту та й піду косити, Мене взяли та й віддали карабін носити. — Карабіне, карабіне, смутиш мою душу, Так-им ті сі востерігав, а носити мушу. Карабіне, карабіне, який ти тяженький, Пропав же я під тобою, хлопець молоденький. 16 Ой мій милий чорнобривий над потоком косить, Не можу ся довідати, хто му їсти носить. 17 А наш волох сіно косить, а волошка їсти носить. — Ой дай, боже, докосити, щоби їсти не носити. 18 А де ж ти ся заталапав, де ж ти ся заросив? — Я в дівчини на подвір'ї травицю викосив. 19 Косар косить, косар косить, вітер поліг сушить, Як мя стара поцілує, три дні в грудях душить. 20 Ой як я си нагадую за свою миленьку, Сам не знаю, як рубаю траву зелененьку. 21 Ой косив я сіно, сіно, косив я отаву, Ой любив я дівчиноньку біляву, чорняву. 22 Ой косив я сіно-траву, косив я осоку, Ой любив я дівчиноньку тоненьку, високу. —368—
Ой косив я траву, траву, косив я отаву, Та любив я дівчиноньку тоненького стану. — Ой дівчино, дівчинонько тоненького стану, Ой хто ж тебе буде любив, як я перестану? — Не журися, козаченьку, що в мене тонкий стан, Буде мене другий любив, щоби ти перестав. 23 На широкім оболоню косарі косили, А до мене молодої горівку носили. То по кварті, то по дві, то по масі пива, Не могли ся надивити: дівка чорнобрива. 24 Ой лишу я косу в стозі, граблі в оборозі, Та піду я до милої, кой ми при дорозі. 25 Де ідеш ти, мій миленький, ци на косовицю, Та на кого зоставляєш свою молодицю? Та на тебе зоставляю, мій любий Штефане, Доглядай ми молодиці, з ким вона зістане. Доглядай ми молодиці, доглядай ми жінки, Як я прийду з косовиці, куплю ти горівки. 26 Ой косив я вперед гречку, а потім пшеницю, Ой любив я вперед дівчат, потім — молодицю. 27 Ой косити, громадити — не можу си скласти, Цілувати, обнімати — коби лиш допасти. Ой косити, громадити — тото біда мені, Цілувати, обіймати — тото душа мені. 28 Ой поляно, поляночко, люди тя скосили, А на мене молодого неславу зложили. 1659 —369—
29 А в чужого приїжджого 1 Є кобила і лоша, А в нашого приїжджого — Із клоччя душа. ЗО А коняка ворона, А чортяка поганя; А коняка сива, А чортяка сіла; Мальований віз — Поганяє біс. ГРЕБОВИЦЬКІ ПІСЕНЬКИ ТА КОЛОМИЙКИ 1 З Ой чиї ж се гребці, Дівки та молодиці? Граблі золотії, Самі молодії; Гребли, не гуляли, Граблі поламали. 2 Наші гребці — як гребці, Чужі гребці — як старці: У чорній одежі, Постриглися в лежні. Наші гребці — як гребці, Чужі гребці — як старці: Торби почіпляли, В нас хліба прохали. У нас гребці — як гребці, В людей гребці — як старці: Ходять по селу, Просять киселю. Гу! 4 Наш пан капітан — Не нашої віри: Чужі люди полуднують, Ми й досі не їли. 5 Наша пані домує, Нам вечерять готує, А ми не йдемо, Приказу ждемо. 1 Об'їждчика. —370—
Ци готові пироги, Бо вже в полі облоги. 9 Ми своєму пану Ізробили славу: Сіно погребли і покопили, Таки ми вечеряти та заробили! 10 Ой ми сіно громадили. Чорнявого принадили, Чорнявого, кучерявого. А ще будем громадити, Щоб луччого принадити: Іще чорнявійшого, Іще кудрявійшого. 11 Ой посестро, посеструню, єден голосочок, Підем сіно громадити в вишневий садочок. Будем сіно громадити, будем ся дивити, Звідки наше закохане буде виходити. Закохане виходило, шапочку здіймило, Низенько сі поклонило: «Дай, боже, щасливо». 12 А я сіно громадила, складала в копиці, Пізнавала миленького сліди до керниці. 13 Ой хмариться і буриться, моє сінце в полі, Пішла би я згромадити, мене в ніжки коле. Купи но ми, мій миленький, жовті черевички, А я піду і згромаджу та й зложу в копички. 14 О'й де ти сі забавила, моя заручена? — А я сінце громадила цілий день учера. 6 Наша пані бджілочка, Єсть у єї горілочка; Сама не п'є І нам не дає. 7 Одчиняй, пане, погреби, Бо вже сіно погребли, Уже й покопили, Пана звеселили; В копиці поклали, Та й не спочивали. 8 Господинейка наша, Ци готовая каша, —371—
15 Та ти, любко, громадила, мені було видко, А я стянув капелюшок: громадь, любко, швидко. Громадь, любко, громадь, любко, скидай у копиці, Щоби тобі завиділи чужі молодиці, Щоби тобі завиділи ті чужії люди, Та що з тебе молодої за ґаздиня буде. СКРИПЛЯТЬ ВОРІТЕЧКА Скриплять ворітечка — Ой дай, боже, води Либонь, на мороз, На чотири годи, Всі хмарочки докупочки, Хоч неділь на п'ять, Ой дай, боже, дощ! Щоб нам погулять, Ой дай, боже, з неба, Хоч на вівторок — [Та] чого нам треба: Неділь на сорок; Нам треба водиці, А хоч на понеділок — Щоб поплили копиці, Хоч на один деньок. Чиї б не були — Ой дай, боже, дощ, Бодай погнили! Аби не мороз! СКРИПЛЯТЬ МОЇ ВОРІТЕЧКА Скриплять мої ворітечка, На мороз, на мороз; B) Ой хмариться, негодиться, Либонь буде дощ. B) Ой дощику, поливальчику, Поливай, поливай; B) Козаченько до дівчиноньки * Прибувай, прибувай. B) Ой рад же б я поливати, Хмароньки нема, B) Ой рад же б я прибувати — Ніченька мала. B) Ой надівай, дівчинонько, Плахту-дрібничку: B) Поведе тебе козаченько Олександрочко до Марусечки або інші імена. —372—
У нову світличку; B) Ой надівай, дівчинонько, Плахту коврову: B) Поведе тебе козаченько У нову комору. B) Ой напинай, козаченьку, Холодок, холодок, B) Щоб не згорів у дівчиноньки Біленький видок. B) Коли б моя дівчинонька, То б я й напинав, B) Коли б моя довічная, То б я й цілував, B) За себе узяв. B) ОЙ ДОЩИКУ-ПОЛИВАЙЧИКУ Ой дощику-поливайчику, Холодок, холодок, Поливай, поливай, Щоб не згорів у дівчини Та нашої сторононьки Біленький видок; Не минай, не минай. Щоб не змаяв буйний вітер Скриплять мої ворітечка — Чорненьких брівок; На мороз, на мороз, Щоб не змочив дрібен дощик Горить моє біле лице — Русої коси, Буде дощ, буде дощ. Щоб не врекли вражі люди Ой напинай/козаченьку, Моєї краси. ОЙ УЖЕ СОНЦЕ НАД ВЕРБАМИ Ой уже сонце над вербами: Пусти нас, пане, хоч з ребрами! Ой уже сонце над грушами: Пусти нас, пане, хоч з душами! Ой уже сонце в очереті: Пусти нас, пане, вечеряти! Ой уже сонце в овсі, в овсі: Полічи, пане, чи ми усі? —373—
УЖЕ СОНЦЕ НА ПРИЧІЛКУ Уже сонце на причілку, Уже сонце котиться, Бере пана за печінку... Нам додому хочеться, Нехай же бере, А ми не йдемо — Не перестає! Приказу ждемо, Уже сонце над дубком, Поки прийде пан, Нам додому холодком, Та й іскаже нам, А ми не йдемо — Поки прийде дід, Приказу ждемо. Та й іскаже: «Йдіть!» ОЙ ЧИЄ Ж ТО СІНО О.Й чиє ж то сіно — Бодай почорніло, Ой чиє ж воно — Бодай погнило! Бодай сіно тліном сіло І коса зломилась, Ой як же я молодая Над ним утомилась! ГРАБАНЄ, ГРАБАНЄ Грабанє, грабанє, би-сме дограбали, Жеби-сме на вечор одомаш достали. Назбирала-м трави, не можу занести, Подь же, мій миленький, на теліжці везти. Ти будеш тягати, а я буду пхати, Дасть ти моя мати до масла мачати. —374—
ЧИНЯЙ, ПАНЕ, ВОРОТА Чиняй, пане, ворота — Іде твоя робота! Приспів: Чиняй, не бари, З'їдять комарі! Чиняй, пане, комірку, Давай гребцям горілку. Чиняй, пане, сіни, Щоб гребчики сіли! Чиняй, пане, хату, Давай гребцям плату. Чиняй, не бари, З'їдять комарі; Кусають і тнуть, Дихать не дають! ПО ДОРОЗІ ПАУТИНА По дорозі паутина Повилась, повилась, Дівчинонька з козаченьком Понялась, понялась. А ми тую паутину Докупи зберем, Козаченька з дівчиною Докупи зведем. А ми тую паутинку Позгрібаємо, Козаченька з дівчиною Повінчаємо. Ой зіллячко-коріннячко В печі погорить, Дівчинонька з козаченьком Гуде, говорить. —375—
А в нашого козаченька Єсть кінь вороний, Тільки сісти, поїхати До батенька в двір: — Помогай біг, мій батенько, Або добрий день! Оддай дочку Марусечку Хоч на один день. — А я тобі Марусечку Да й не бороню, А я тобі Марусечку Навіки дарю.
4 УПАЛЬСЬКІ ПІСНІ
ГЕЙ, ОКО ЛАДА Гей, око Лада, Дай дочекати Леле Ладове, Ладе купала. Гей, око Ладове, Гей, купала! Ніч пропадає, А кум і кума — Бо око Лада У нашу хату. З води виходить, Гей, кум і кума, Ладове свято Солод ситити, Нам приносить. Медок хмелити. Гей, Ладо! Гей, кум і кумо, А ти, Перуне, Щоби і внукам Отче над Ладом. То пам'ятати Гей, Перуне, Гей, кум і кумо! КУПАЙЛО, КУПАЙЛО! — Купайло, Купайло! Де ти зимувало? — Зимувало в лісі, Ночувало в стрісі, Зимувало в пір'ячку, Літувало в зіллячку. НА ІВАНА, НА КУПАЛА — На Івана, на Купала, що Іван діє? — Гречку сіє. У нашої гречки гарні вершечки. Було б тобі, Іванку, не купатися, Було б тобі, Іванку, з нами гратися. —379—
— Що Іван діє? — Пшеницю сіє. У нашої пшениці жовті косиці. Було б тобі, Іванку, не купатися, Було б тобі, Іванку, з нами гратися. ПРОТИ ІВАНА СОНЦЕ ІГРАЛО Проти Івана сонце іграло, Приспів: Ой рано, на Івана. А де ж воно ночувало? Ночувало у Івана. А що ж воно вечеряло? Вечеряло варенички, Варенички з цибулею, З цибулею, з чорним маком, З чорним маком, з пастернаком І з юшкою, з петрушкою, Ой рано, на Івана. ХОДИЛИ ДІВОЧКИ КОЛО МАРИНОЧКИ Ходили дівочки коло Мариночки, Коло мого Вудола-Купала! Гратиме сонечко на Йвана! Накупався Йван, та в воду упав. Купала під Івана! ДА КУПАВСЯ ІВАН Да купався Іван, да й у воду впав. Приспів: Купала на Івана, Купала на Івана! —380—
Да купався Клим, да й у воду вплив. Да купався Іван, доведеться і нам. Да купався Мусій, доведеться усім. На калину роса пала, у нас на улиці Купала. Купала на Івана, Купала на Івана! НА СВЯТОГО ЯНА На святого Яна Собітку палили. Приспів: Ей Яне, Яне, святий Яне! А де той святий Ян, Що нам три огні клав? Приспів. Освяти нам зілля І вшитко коріння. Приспів. У ВИШНЕВІМ САДОЧКУ У вишневім садочку Скопаю я грядочку Да посію квіточок На Купайла на віночок. А МИ РУТОНЬКУ ПОСІЄМ Під час співу виконуються відповідні рухи. А ми рутоньку посієм, посієм, Зеленую руту, жовтий цвіт Посієм! А ми рутоньку пополем, пополем! Зеленую руту, жовтий цвіт Пополем! —381—
А ми рутоньки нарвемо, нарвемо! Зеленую руту, жовтий цвіт Нарвемо! А ми віночки сплетемо, сплетемо! Зеленую руту, жовтий цвіт Сплетемо! А ми дівочок вберемо, вберемо! Зеленую руту, жовтий цвіт Вберемо! А В НАШОГО ХАЗЯЇНА ТАМ ШИРОКИЙ ДВІР А в нашого хазяїна там широкий двір. Івана Купала! А у тому та й дворику чотири куми. Кумуйтеся, любуйтеся, любіть і мене, Як будете в садок іти, збудіть і мене. Як будете квітки рвати, нарвіть і мені, Як будете вінки плести, сплетіть і мені, Як будете в воду пускать, пустіть і мого. Усі вінки повертались, а мого нема, Ой боже ж мій милостивий, як я нещасна! Івана Купала! ОЙ НА КУПАЛА-КУПАЛОЧКА Ой на Купала-Купалочка Не виспалася Наталочка. Погнала бички, дрімаючи, На кілки ніжки збиваючи. Приточи, боже, більше ночі На Наталчини чорні очі. ЗАПЛЕТУ ВІНОЧОК Заплету віночок, Заплету шовковий, На щастя, на долю, 1 ? На чорні брови. / —382—
Ой пущу віночок На биструю воду, На щастя, на долю, ^ На милого вроду. Ой поплинь, віночку, Прудко за водою, На щастя, на долю \ 2 Милому зо мною. ) НАША МАРИНКА-КУПАЛОЧКА Наша Маринка-купалочка Посеред моря купалась, B) На бережку білилась, B) Вийшла на улицю, хвалилась: У мене личко, як яблучко, B) У мене брови чорнесенькі, B) Зовсім я дівка складнесенька. КУПАЛОЧКА СКУПАЛАСЯ Купалочка скупалася, На березі сушилася. Окропом очі завішала, Ріпою зуби затикала. Та й тому ж люде дивуються. — Та не дивуйтесь сьому, люде,— Я ж бачила дивнішеє: Що щука-рибка кросна ткала. А рак-неборак цівки сукав, А муха-горюха обідать варила. А комар пищить, воду тащить, Та коли б не тії не перелази, Приніс водиці б чотири рази. ХТО НЕ ПІДЕ НА КУПАЛО Хто не піде на Купало, Щоб йому ноги поламало, Щоб поклало колодою, Колодою смоловою. —383—
Сонце пече, смола тече, Да ідіть, хлопці, смоли брати, Відьмині очі заливати, Щоб по ночах не ходили, Чужих коров не доїли, Бо коровки старенькії, В їх телятка маленькії. ЗЕЛЕНАЯ ДІБРОВОНЬКО Зеленая дібровонько, Чого так рано спустошена, Трава на сіно покошена? — Ой молодая молодице, Вийди до нас на вулицю, Винеси нам купайлицю! — Ой рада б я виходити, Та заставляють до роботи, Та заставляють хату мести, Під круту гору воду нести, А під другую камінь котити. Ой повій, вітре буйнесенький, Викоти камінь круглесенький, Зійди, дощику, дрібнесенький, Скропи травицю-муравицю, Нехай я вийду на вулицю, Винесу дівкам купайлицю. Бо наші хлопці — недбайлиці Не вирубали купайлиці, Якби вони за нас дбали, То б купайлицю вирубали. МОЛОДАЯ МОЛОДИЦЕ — Молодая молодице, Вийди з вечора на улицю. — Як же мені виходити, Дівкам купайло розводити? В мене свекорко — не батенько, В мене свекруха — не матінка. —384—
У комороньку зачиняє Та й на уличеньку не пускає. Прочиню я кватирочку, Та подивлюся на уличку: Дівки купайло убирають, А мене сльози обливають. ОЙ МОЛОДАЯ МОЛОДИЦЕ Ой молодая молодице, Вийди до нас на улицю, Розведи нам купайлицю. — Ой рада б я до вас вийти, Лежить милий, буде бити. Од милого одвернуся, Од свекорка одклонюся, А од свекрухи одпрошуся, А дівера — не боюся. Возьму зовицю за ручицю, Таки вийду на улицю, Таки ж прийду на улицю, Розведу вам купайлицю. ЗАПАЛАЛА СОБІТОЙКА Запалала собітойка, Схопилася челядойка, Схопилася, прибігає, Та ще дровець докладає. Собітойка ясно горить, Челядойка пишно ходить, Собітойка догоряє, Худобойка проквітає. ОЙ НА ГОРІ, НА ГОРБОЧКУ Ой на горі, на горбочку Склали дівки собіточку. Прийшли хлопці, розвалили, Собі руки засмалили. —385—
Юж будете тепер знати, Як собітку розваляти. Там на горі, на горбочку Склали хлопці собіточку. Прийшли дівки, не тикали, Тільки красно заспівали, А собітка запалала, Дівкам долю віщувала. ОЙ СОБІТКО, СОБІТОИКО Ой собітко, собітойко, Я на тебе волочила B) І стежейку толочила Ей, то в гору, то в долину, То в толоку, то в царину. Гори ж, гори, собітойко, Гори ясно, піднімайся, B) На всі бокиурозсвічайся: Ей, то в гору, то в долину, То в толоку, то в царину. Та юж горить собітойка, Горить ясно, паленіє, B) На всі боки іскри сіє: Ей, то в гору, то в долину, То в толоку, то в царину. Ой собітко, собітойко, Я на тебе волочила B) І стежейку толочила Ей, то в гору, то в долину, То в толоку, то в царину. —386—
ЙВАНЕ, ЙВАШЕЧКУ, ТА НЕ ПЕРЕХОДЬ ДОРІЖЕНЬКИ Йване, Йвашечку, Та не переходь доріженьки. Приспів: Купала на Йвана! Купався Йван, Та в воду упав. Посічу тебе на капустоньку, Та посію тебе в трьох городцях. Та вроди, боже, троє зіллячок: Перве зіллячко барвіночок, Друге зіллячко любисточок, Третє зіллячко васильочок. Барвіночок — для дівочок, Любисточок — для любощів, Васильочок — для запаху. Да купався Йван, та в воду упав. Купала на Йвана! ТОРОХ, ТОРОХ ПО ДОРОЗІ Торох, торох да по дорозі, Голос, голос да по діброві. Що ж то за торох по дорозі? Що ж то за голос по діброві? Ой то брат сестру зарубать хоче, А сестра в брата да просилася: — Ой братику, мій голубчику! Не рубай ти мене й у субітоньку, Зарубай ти мене й у неділеньку! Й у неділеньку рано по-раненьку Посічи ти мене да на дрібен мак. Да посій ти мене й у трьох городочках, А й уродиться да тройзіллячко. Що перве зілля — то ж василечки, А друге зілля — то ж барвіночок, А третє зілля — то ж любисточок. Що любисточок задля любощів, —387—
А барвіночок задля дівочок, А васильочок задля пахощів. І до церкви йдуть, і васильки несуть, І мене спом'януть, і тебе проклянуть. ЧИЙ ЖЕ ТО ГОЛОС Чий же то голос, B) Зарубай мене B) Лугом іде, У неділеньку, Іване, Івашечку? Іване, Івашечку. То ж брат сестру B) У неділеньку B) Зарубать веде, Всі віночки в'ють, Іване, Івашечку. Іване, Івашечку. Сестра у брата B) Да вони мені, B) Просилася, Молодій, зав'ють, Іване, Івашечку: Іване, Івашечку. — Мій братику, B) І мені зав'ють, B) Мій голубчику, І мене приберуть, Іване, Івашечку, Іване, Івашечку. Не рубай мене B) І мене приберуть, B) У суботоньку, До церкви понесуть, Іване, Івашечку. Іване, Івашечку. ІВАН ДА МАР'Я Стала дівка постіль слать, Постіль стеле — хлистає, А він її питає: — А звідки міщанка? — По імені Карп'янка. — А звідки міщанин? — По імені Карпів син. Бодай попи пропали: Сестру з братом звінчали. — Ходім, сестро, в монастир. Нехай нам бог простить, Монастир каже: не прийму; А бог каже: не прощу. — Ходім, сестро, в темний ліс,- Нехай же нас звір поїсть. А ліс каже: не прийму; —388—
А звір каже: вижену. — Ходім, сестро, у море, Потопимся обоє! А море каже: не прийму; А риба каже: викину. — Ходім, сестро, горою, Розсіємось по полю, Розсіємось по полю Шовковою травою. Будуть люди зілля рвати, Сестру з братом споминати: Я зацвіту в жовтий цвіт, Ти зацвітеш в синій цвіт,— Буде слава на весь світ. ЯК ПІШЛА ГАННА В ДУНАЙ ПО ВОДУ Як пішла Ганна в Дунай по воду І ступила Ганна на хитку кладку. Приспів: Ганна, моя панна, Ягода моя червоная. Кладка схитнулась, Ганна втонула, Як потопала, тричі зринала. Ганнина мати громаду збирала, Громаду збирала, усім заказала: — Не беріте, люди, у Дунаї води, В Дунаї вода — Ганнина сльоза. Не ловіте, люди, у Дунаї щуки, В Дунаї щуки — Ганнині руки. Не ловіте, люди, у Дунаї сомів, У Дунаї соми — Ганнині ноги. Не ламайте, люди, по лугам калини, По лугам калина — Ганнина краса. Не рвіте, люди, по лугам терну, У лузі терен — Ганнині очі. Не косіте, люди, по лугам трави, По лугам трава — Ганнина коса. —389—
ГАНДЗИНІ БРАТИ ТРАВУ КОСИЛИ Гандзині брати траву косили, їм Гандзенька їсти носила. Здибало її два невіроньки, Дали вони їй коня тримати. А самі сіли, снідання із'їли. Вздріла Гандзенька, що невіроньки, Пустила коня в чистеє поле, Сама скочила в синєє море. Ой як скакала, наповідала: «А в морі вода — щоби не брати, В городі зілля — щоб не копати, В лузі калина — щоб не ламати, Під лісом терен — щоб не рвати, В лісі береза — щоб не чімхати, При долі роса — щоб не зщибати. Бо в морі вода — Гандзина врода, В городі зілля — Гандзине тіло, В лузі калина — Гандзине личко, Під лісом терен — Гандзине очко, В лісі береза — Гандзина коса, При долі роса — Гандзина краса». V ЧОРНА ХМАРОЙКА НАСТУПАЄ Чорна хмаройка наступає, Ой то царойко виїжджає Та до царівни на зальоти. А царівнойка злякалася, Під тройдерево сховалася. — Ой слуги ж мої вірнейкії, Крешіте вогні яснейкії, Будем палити тройдерево, Будем шукати царівнойку. А царівнойка злякалася Та до службойки озвалася: — Ой слуги ж мої вірнейкії, Гостріте ножі гострейкії, Буду краяти кошулейку, Поїду з царем до шлюбойку. Не потрапила в полотенце Та й розкраяла собі серце. —390—
— Ой ліпше маю в землі гнити, Ніж за царойком в світі жити! Ой ліпше буду землицею, Ніж за царойком царицею. ПІДЕМ, ДІВКИ, НА ЯГІДКИ Купала на Йвана! Підем, дівки, на ягідки. Купала на Йвана! А всі дівки понабрали, Одна дівка не набрала. Підем, дівки, та річку брести. А усі ж дівки перебрели, Одна ж дівка та потонула. Дорогії шати помочила, Серебряні ключі упустила. — Рибалки ж мої, риболовнички! Не ловіть же ви моїй падчерки, А вловіте мені дорогі шати, Перемійте мені срібляні ключі! ПІДУ В САДОЧОК Піду в садочок, нарву квіточок Гей, гей, гей, нарву квіточок. Нарву квіточок, сплету віночок, Гей, гей, гей, сплету віночок 1. Сплету віночок, пустю в ставочок, Хто вінка спійме, той мене візьме. Козак молодий за вінком поплив, Тільки що поплив, та й по шию вбрів. — Біжи, мій коню, та й дорогою, Не кажи, коню, що я втопився, А кажи, коню, що оженився, Була молода — холодна вода, Були світилки — яснії зірки, Були бояри — чорнії хмари, 1 Приспів «гей, гей, гей» — з другою частиною кожного рядка. —391—
Були свашеньки —- черепашеньки, Були музики з бистрої ріки, Гей, гей, гей, з бистрої ріки. КОЛО ВОДИ-МОРЯ ХОДИЛИ ДІВОЧКИ Коло води-моря ходили дівочки Коло Мариночки. Купало! Гратиме сонечко На Йвана! Пішли дівочки та по ягодки. Приспів: Коло води-моря ходили дівочки Коло Мариночки. Купало! Гратиме сонечко На Йвана! Уже дівочки поплели віночки. Віночки не в'януть, дівочки не плачуть. Віночки потонули, дівочки сплакнули. ЧЕРЕЗ НАШЕ СЕЛО ВЕЗЕНО ДЕРЕВО Через наше село везено дерево. Приспів: Ой воно, воно в неділю рано, Й з-за моря далеко! А з того дерева зроблена церковка. А в тій церковці чотири віконця. Первоє віконце — Василько як сонце. Другоє віконце — Іванко як сонце. Третєє віконце — Павличко як сонце. Четверте віконце — Палійко як сонце. —392—
ОЙ ЗНЕСЛА КУРОЧКА ЧОТИРИ ЯЄЧКА Ой знесла курочка чотири яєчка — На Йвана Купайла *. Ой одно яєчко тобі, Іваночку, А друге яєчко тобі, Василечку, А третє яєчко тобі, Михасеньку, Четверте яєчко тобі, Богданочку. В тебе, Іваночку, білії рученьки, Білії рученьки панянки вітати, Тобі, Василечку, товар завертати, А ти, Михасеньку, будеш кури пасти, А в тебе, Богданочку, руда бородонька, Руда бородонька ячмінь вопихати. ОЙ НІХТО ТАМ НЕ БУВАВ Ой ніхто там не бував, Де я явір вирубав! Приспів: Ой яворе, явороньку Зелененький. Ой зійшли, зійшли Два місяці ясні; Ой вийшли, вийшли Два парубки красні; Перший парубочок — Пан Івасенько; Другий парубочок — Пан Петруненько; А на Івасеньку Вишита сорочка; А хто ж йому вишив? Панна Марисенька! А на Петруненьку Вишита сорочка; А хто ж йому вишив? Панна Ганусенька! Ой зійшли, зійшли Дві зіроньки ясні; Ой вийшли, вийшли Дві дівоньки красні! Перша дівонька — Панна Марисенька; Друга дівонька — Панна Ганусенька; А на Марусенці — Рутяний віночок; А хто ж їй справив? Пан Івасенько! А на Ганусенці — Рутяний віночок; А хто ж їй справив? Пан Петруненько! Йвана Купайла» — за кожним рядком. —393—
ЯК ПОСАДЖУ РОЖУ Як посаджу рожу, ой B) Та поставлю сторожу. Вітер повіває, ой B) Та й рожу розхиляє. Мати дочку лає, ой B) Та гулять не пускає. Пусти ж мене, мати, ой B) Та на час погуляти. На час, на часочок, ой B) У вишневий садочок. В вишневий садочок, ой B) Та й подам голосочок. ПОСІЮ Я РОЖУ Посію я рожу, поставлю сторожу; Приспів: Стороною дощик іде, стороною, Над моєю рожею червоною. Непевна сторожа, виламана рожа. Вийшло на рожі три місяці ясних. Три місяці ясних, три молодці красних: Перший молодчик — молодий Василько. Другий молодчик — молодий Іванко. Третій молодчик — молодий Павличко. Посію я рожу, поставлю сторожу. Непевна сторожа, виламана рожа. Вийшло на рожі три зірочки ясних. Три зірочки ясних, три дівочки красних: Перша дівочка — молода Одарка. Друга дівочка — молода Оксана. Третя дівочка — молода Оленка. —394—
ОЙ ЗА НАШИМ САДОМ Ой за нашим садом Три місяці рядом. Приспів: Повій, голосочку, Рано по лісочку. Повій, голосочку, Рано по лісочку. Три місяці ясних, Три парубки красних. За нашим городом Три зірочки рядом. Три зірочки ясних, Три дівочки красних. А Микола Ганусю любив Та їй черевички купив. А Микита Павліну любив Та їй биндочку купив. Той Марко Маріку любив Та їй хусточку купив. Та Гануся пишна В черевичках вийшла. Та Павліна пишна У биндочці вийшла. Та Маріка пишна В хустиночці вийшла. ІВАНЕ, ІВАШЕНЬКУ, ТА НЕ ГРАЙ КОНЕМ Іване, Івашеньку, Та не грай конем Да понад морем; Іване, Івашеньку, Да Дунай-море Да й урічливе, Іване, Івашеньку. Урочу я тебе І коня твого, Іване, Івашеньку, Коня вороного, Тебе молодого. Іване, Івашеньку, Збрую твою Да козацькую, Іване, Івашеньку, Красоту твою Молодецькую, Іване, Івашеньку. Збрую твою На возах везуть, Іване, Івашеньку. Красоту твою На руках несуть, Іване, Івашеньку. В збрую твою Убіраються, Украшаються, Іване, Івашеньку. Да за горою Да за кам'яною Іване, Івашеньку. Стоять коні Да готовії, Іване, Івашеньку, Посідлані, І поуздані, Іване, Івашеньку, Тільки сісти Да й поїхати, Іване, Івашеньку. Да за гіроньку По удівоньку; Іване, Івашеньку. Да удівоньку Да легко брати, Іване, Івашеньку, -395-
Да легко брати, Да важко жити, Іване, Івашеньку. За горою Да за кам'яною Іване, Івашеньку. Стоять коні Да готовії, Іване, Івашеньку. І посідлані, І поуздані, Іване, Івашеньку. Тільки сісти Да й поїхати, Іване, Івашеньку. Да за границю Да по дівицю, Іване, Івашеньку. Що дівицю Да важко брати, Іване, Івашеньку. Важко брати, А легко жити, Іване, Івашеньку. ДА ЧЕРЕЗ СЕЛО ДА ПІЧ ВЕЗЕНО Да через село Да піч везено. Приспів: Іване, Івашеньку! А на тій печі Три деркачі: Перший деркачко - Павло ткачко, А другий деркачко Василенко ткачко, - А третій деркачко - То Івашко ткачко. Да через село Да піч везено. А на тій печі Да три зірочки: Першая зірка — То Софійка дівка, А друга зірка — То Онилка дівка, А третя зірка — То ж Марушка дівка. Що Павлусь каже: — Я Софійку люблю, Я Софійку люблю І за себе возьму, Черевички куплю. Василенько каже: — Я Онилку люблю. Я Онилку люблю І за себе возьму, І за себе возьму, Черевички куплю. Що Івашко каже: — Я Марушку люблю, Я Марушку люблю І за себе возьму; І за себе возьму, Черевички куплю. ОЙ СТОЯЛА ТОПОЛЯ Ой стояла тополя Край поля. Хто ж тебе, тополе, Обполе? Хто ж тебе, дівчино, Пригорне? Обізвався та й хлопець Молоденький: —396—-
— Я ж тебе, тополю, Обполю, Обполю. Я ж тебе, дівчино, Я ж тебе, тополю Пригорну. ТА ХОДИЛА ДІВЧИНОНЬКА ПО МЕЖІ Та ходила дівчинонька 1 по межі — Червонії черевички на нозі. Приспів: Стій, дубе, зеленій, На дубові жолуді, В чистім полі роса впала, На улиці Купала на Йвана. Червонії черевички на нозі, Що покупив козаченько на торзі. — Носи, носи, дівчинонько, здорова, А я тобі не скажу ні слова. Та петрівочка минається, Сива зозуленька ховається. А чи було літо, чи не було, Чомусь воно мені не докучило. Що я, молодая, не гуляла, Що я челядоньки не видала. Мене моя мати не пускала, Та й у комірочку зачиняла. Та й у комірочку зачиняла, Золотим замочком замикала. Золотим замочком замикала, А замикаючи приговорювала. — Отут сиди, доню, в комірочці, Поки розійдуться вечорниці. А я в комірочку підкопалася, Пішла на вулицю, нагулялася 2. Частіше: Уляночка, Василечко або якесь інше ім'я. і 2 Подібний запис уже зустрічався серед веснянок. З купальським приспівом ця пісня співається на Купала. Таких прикладів в народній творчості зустрічається багато. Тому часто важко точно визначити, до якого виду календарної поезії відноситься той чи інший зразок — до веснянок, пет- рівочних чи купальських пісень. Нерідко він може бути наскрізним, як наведений. —397—
КУПАЛА НАША, КУПАЛА Купала наша, Купала, Заграло сонечко на Йвана. Де сходить сонце, сходить, там грає; Там мій миленький кониченька сідлає; Сідлає кониченька при свічі, А виходить на улицю уночі. Виїхав на улицю, посвистав, Все ж він своєї миленької не застав. Чогось моя миленькая стала пишна, Що до мене на улицю не вийшла. Із вечора русу косу чесала, А опівночі черевички озувала, А к світові на улицю виходжала. ОЙ НА ІВАНА НА КУПАЙЛА А Ой на Івана на Купайла Вийшла Марія, як та пава. На ню молодці заглядаються Привітатися стидаються. А той Іван не встидався, Взяв за рученьку та й звітався: — Марійко моя, душко моя, Сподобалося личко твоє. Ой не так личко, як ти сама Як на папері написана, Як на папері на листочку Чорненькі брови на шнурочку. Б Ой на Петра, на Купайла Вийшла Параска та як пава. —398—
А на неї хлопці заглядаються, Зачепити стидаються. Один хлопець не стидався, Взяв за ручку, поручкався, Взяв другую, повінчався. В Ой на Івана на Купайла Вийшла Харитя гарно вбрана. Що тій Хариті дивувати, Не старалася на ню мати. На ню той Йосип постарався, Він її взяти обіцявся. Летіли гуси усі рядом Та й закричали усі разом: «Ідіть, дівчата, дивитися, Як буде Йосип женитися! Та буде брати вір'яночку, Дівку Харитю —паняночку». СИДИТЬ МАЙКА НА ЯСЕНІ Сидить майка на ясені. Чекай, Петруню, до осені, Ми тебе оженимо, Дівку Мариню помовимо. ТИ, ФЕДОСЮ, ГАРНА ТА БІЛА Ти, Федосю, гарна та біла, Де ти того Павла поділа? Чи ти йому чарів давала, Чи ти його причарувала? —399—
— Я молода нічого не дію, Чарувати ізроду не вмію, Чарували добрії люди, Із тим Павлом парочка буде. ОЙ ТИ, ХІВРЮНЬО Ой ти, Хіврюньо, Гарна пава! Яка на тебе Вина впала, Яка на тебе Вина впала, Що ти із Костьом Ночувала. — Я ночувала І ще буду, Бо я Костьова Жінка буду. ОЙ НА КУПАЙЛА НА ІВАНА Ой на Купайла на Івана Вийшла дівчина як панна. Усі хлопці заглядаються, її займати стидаються, їден Іванко не повстидався, Взяв за рученьку і привітався. ГУСЯТА, КАЧАТА Гусята, качата гречечку з'їли, На панів ставочок питки злетіли. Ой у сінях за дверечками Стоїть ліжечко з подушками. На тім ліжку Іванко сидить, На правій руці скрипочку держить; Скрипочка грає, аж вимовляє: — Десь моїй Марійки дома немає. —400—
Через пень, через пень, через колоду, Скачи, Марійко, по шию в воду, Бо як скочиш, Душу загубиш — Признайся, Марійко, кого ти любиш? — Люблю медочок, бо солоденький, Люблю Іванка, бо молоденький. У нього носочок, як огірочок; Його брівочки та як шнурочок; Його борідка золотенькая. Сама Марійка молоденькая. ОЙ ТИ, ЗЕЛЕНА ДУБРОВОЙКО Ой ти, зелена дубровойко, Як тебе рано спустошено, Траву на сіно покошено. Ой покошено й пограблено, Ще й у копиці поскладано. Та зосталося трой-зіллячко, Нікому ж його ополоти. Стоїть Іванко при воротях, Ой стоїть же він при куточку. Ой грає, грає у дудочку, Ой грає, грає, виграває, Свою Мариську викликає: -— Вийди, Марисю, серце моє, Поллємо зілля майовоє Та поберемось, серце моє! Й А ЛЕТІЛА УТОЧКА ТА Й СІЛА Й а летіла уточка та й сіла. За кого ти, Марійко, схотіла? — За того, дівчата, за того, За того Івана молодого. За того Івана молодого, Бо немає кращого за нього. А не буде дощ іти без хмари І не буде Марійка без пари. Надійде хмара — дощ буде, Як приїде той Іван — пара буде. 1659 —401—
А приїде той Іван з дороги Та й привезе віночок рожовий, Щоб його Марійка сходила, Нас на весілля просила. ОЙ НА ГОРОДІ КАТРАН РОДИТЬ Ой на городі катран родить, А до дівчини козак ходить, Ой роди, роди, катраночку, Ходи, козаче, мій паночку. Ой роди, роди, зелененький, Ходи, козаче, мій молоденький. Ой роди, роди, розростайся, Ходи, козаче, не цурайся. Ой роди, роди, шолудивий, Ходи, козаче, чорнобривий. ОЙ У ЛІСІ, НА ГОРБОЧКУ Ой у лісі, на горбочку, Там висіла колисочка на дубочку. А у тії колисочці два голуби. Колисався Микола молодий. — Колишіте мене, браття, високо, Щоб було видати далеко. Колишіте мене, браття, ще й вище, Щоб було до тещі видніше. Десь моя тещенька мед-вино п'є, Десь моя Гануся вінки в'є. Десь моя Гануся вінки в'є, Десь мене, молодого, давно жде 1. ОЙ СІЯЄ ЗІРОНЬКА, СІЯЄ Ой сіяє зіронька, сіяє, А Іваньо за Голяною вмліває, 1 Близька за темою пісня зустрічається серед русальних пісень. Отже, в різних місцевостях України одна й та ж пісня приурочується до різних періодів річного обрядового циклу. —402— ' /
Ой чи вона багата, чи пишна, Чом вона на вулицю не вийшла? Ой звечора кісоньку чесала, А з півночі черевички взувала, А з півночі черевички взувала, Молодого Івана дожидала. ОЙ ТИ, ГАНУСЮ, ВІР'ЯНОЧКО Ой ти, Ганусю, вір'яночко, В тебе личенько, як яблучко. Не так личенько, як ти сама Та на бумазі написана. Писали тебе дяки в школі Та виписали чорні брови. Писали тебе в темні ночі Та виписали чорні очі. Писали тебе, малювали Та для Миколи готували. ОЙ ШАРІЛА ВИШЕНЬКА, ШАРІЛА Ой шаріла вишенька, шаріла, А під нею дівчина сиділа. — Ой не сиди, дівчино, не сиди, Взуйся собі в черевички та й ходи. — Нащо мені батькові, старії, Купить мені мій милий новії. ТОБІ, ОЛЕНКО, ТУТ БУТИ Тобі, Оленко, тут бути, тут бути, Сплети віночок із рути, із рути. Сплела віночка, заснула, заснула, Приїхав миленький — не чула, не чула. Сів на коника, об'їхав, об'їхав, Своєї Оленки не рухав, не рухав. — Ой спи, Оленко, здорова, здорова, Не скажу тобі ні слова, ні слова. —403—
А ГОРОБЧИК ТА СИНИЧКУ ЛЮБИВ А горобчик та синичку любив, По колосочку та пшеничку носив. B) А Микола та Ганусю любив, По кишенях та гостинці носив. B) — Ой Ганусю, ти голубко моя! Дірявая та кишеня була, B) Дірявая та кишеня була, За то тобі та гостинця нема. B) ЧОМ ТИ, МІСЯЦЮ, НЕ СЯЄШ? Чом ти, місяцю, не сяєш? Чом ти, Миколо, не сядеш? Десь ти Ганусі не любиш, Що ти їй віночка не купиш. — Якби я її не любив, То я б до неї не ходив, B) В руках шапочки не носив, B) її батенька не просив. Чорная шапочка на кілку, Ти ж, моя Гануся, у вінку. ЦИБУЛЮ САДИЛА Цибулю садила, Часник поливала. Там Марина Максимові Коника тримала. Взяв її за ручку, Став її питати: — Який тобі, Марино, Фартушок набрати? — Набери біленький, Шовковий тоненький, Тим я тебе полюбила, Що ти молоденький. —404—
ТА СЕКЛЕТА ВАРЕНИКИ ЧИНИТЬ Та Секлета вареники чинить, Прийшов Сашко, да дверей не відчинить. — Ой, відчини, Секлето, відчини, Прийду тебе сватати восени. — Я не буду дверей відчиняти, Молодий козаче, схочеш ночувати. — Ой не буду, Секлето, не буду, Поцілую в личенько та й піду. КОТИВСЯ ГОРЩИК ЧЕРЕЗ ДОРОГУ Котився горщик через дорогу, Приспів: Фіть-фіть-фіть! тьох-тьох-тьох! Ох-ох-ох! ох-ох-ох! Через дорогу. Кривий Михайло на праву ногу. Приспів. Дайте палиці підпиратися, П'р и с п і в. Іду до Люби та й свататися. Приспів. А в тої Люби лихі собаки. Приспів. Вийшла ненечка, оборонила, Приспів. Вийшла та Люба, заговорила: Приспів. «Пішли, собаки, в солому спати! Приспів. —405—
А ти, Михайло, іди до хати!» Приспів: Фіть-фіть-фіть! тьох-тьох-тьох! Ох-ох-ох! Ох-ох-ох! Іди до хати. СИВИЙ КОНИК, СИВИЙ КОНИК Сивий коник, сивий коник, А грива біленька, Гей-гей-гей! А грива біленька. Біжи, лети в ту сторонку, Де моя миленька, Гей-гей-гей! Де моя миленька. Ой б'то коня нагайкою Від брами до брами, Гей-гей-гей! Від брами до брами, Чи не вийде тая Ганя З чорними бровами. Гей-гей-гей! З чорними бровами. Ой не вийшла тая Ганя Вийшла її мати, Гей-гей-гей! Вийшла її мати. Бере коня за поводи: — Йди, зятю, до хати. Сідай, зятю, на лавочку, Просим вечеряти. Гей-гей-гей! Просим вечеряти. — Спасибі вам за вечерю! Вечеряв я дома. Гей-гей-гей! Вечеряв я дома. Я приїхав на довідки, Чи є Ганя дома. Гей-гей-гей! Чи є Ганя дома? —406—
— Ой є дома, ой є дома, Та не має часу. Гей-гей-гей! Та не має часу: Окріп гріє, муку сіє, Запарює квашу, Гей-гей-гей! Запарює квашу. її кваша не вдалася, Гречаники збігли. Гей-гей-гей! Гречаники збігли. А за тою Ганусею Ройом хлопці бігли, Гей-гей-гей! Ройом хлопці бігли. її кваша не вдалася, Гречаники скисли. Гей-гей-гей! Гречаники скисли. Як побачу тую Ганю, Аж за серце стисне, Гей-гей-гей! Аж за серце стисне. У МАЛЯРА ЗА ГОРОДОМ ТИН, ТИН У маляра за городом тин, тин, Занадився та Миколин кінь, кінь. B) Пішов Микола коня виганяти — Била його Ганусина мати. B) — Хоть ти мене, моя мати, била, Таки мені твоя дочка мила. B) На Миколі вишита сорочка, Що вишивала Малярова дочка. Ой чи вона, чи не вона шила, Аби вона узір положила, B) Вишивала чорними нитками, Щоб впізнати межи парубками. B) На Ганусі дорогий віночок, А що купив Микола-парубочок. B) На Ганусі віночок зелененький, А що купив Микола молоденький. B) —407—
НА ГОРОДІ ЧОРНОБИЛЬ На городі чорнобиль Біло зацвів, Наїхало кавалерів Повен двір. Пізнай, пізнай, дівчино, Котрий твій. — А я свого милого Добре знаю, Межи всіма парубками , Пізнаю. — Ой по чому, дівчино, Пізнала? — Ой по тому, дівчата, По тому — Чорная шапочка На ньому, Чорная шапочка, Як галка. — Ти ж моя, дівчино, Коханка! СІЯЛА ЗІРОЧКА, СІЯЛА Сіяла зірочка, сіяла. — З ким ти, Паулько, стояла? — З тобою, Лук'яне, з тобою, Як із ясною зорою. — По чім ти мене пізнала, Що зорею назвала? — По тобі, Лук'яне, по тобі — Чорна шапочка на тобі. ТА ЗОРЯЛА ЗІРОЧКА, ЗОРЯЛА Та зоряла зірочка, зоряла. — З ким ти, дівчино, стояла? — Та з тобою, козаче, з тобою, Над холодною водою, Під зеленою вербою, —408—
Під колючою грушею, З тобою, козаче, душею. — Та накрийся, дівчино, рукавцем, Що стоїш з хорошим молодцем, Та накрийся, дівчино, обома, Що цілує а обніма. СЯЯЛА ЗІРОНЬКА, СЯЯЛА Сяяла зіронька, сяяла, З ким ти, Настуню, стояла? З тобою, Петруню, з тобою Під зеленою вербою, Над холодною водою. Де Петруня коня пас — Йому барвінок по пояс; А де Настуня стояла — Шовкова трава зав'яла. Чого, дівчата, сидите? Чом ви барвінку не рвете? Рвали барвінок за гроші — В нас кавалери хороші. Наш Петруня краще всіх, Любить Настуню лучче всіх. СІЯЛА ЗІРОНЬКА, ЛЕТІЛА Сіяла зіронька, летіла, Ой, Марино, за кого б ти хтіла? — Ой за того, дівчата, за того — За Матвія молодого. Ой там, де Матвій коня пас, Ой там барвінок по пояс, А там, де Марина стояла, Там під нею яра рута зів'яла. Чого ж вона зів'яла, Бо вона ж її стоптала, А там, де Матвій походив, Яру руту розводив. —409—
ОЙ У САДОЧКУ Ой у садочку, * Русою косою Ой у соколочку Маяла. Стояла яблунька, Десь узялися Стояла, Од Петруня люди Червоними яблучками Та не дали Оксані Сяяла. Стояти, Десь узялися Русою косою Та буйнії вітри Маяти. Та не дали яблуньці Ой там Петруня Стояти, Коня пас, Червоними яблучками Йому барвінок Сяяти. По пояс; Ой у світлоньці, Ой там Оксана стояла, Ой у соколоньці А під нею яра рута Там стояла Оксана, Зів'яла. Стояла, СВЯТОГО ЯНА РАНЕНЬКО Святого Яна раненько Несла дівчина пивенько; Несла вона його з пивниці, Угощала їм дівиці. І так всю ніченьку не спала, Хусточку вишивала, Вишивала, вишивала, Ясюневі даровала, На ж тобі, Я сю, такії дари Од Касюні, од коханой. ЗА ГОРОДОМ ОГОНЬ ГОРИТЬ За городом огонь горить, А в нашім сельці полом'ячко Просто Марусі в оконечко. Ой там Маруся хустоньку шила, З своїм Антонком говорила: — На тобі, Антонку, сю хусточку, Сховай її про неділечку; —410—
Будеш раненько вставати, Біле личенько умивати, А хустиною утирати. Біле личенько од сонечка, Чорні брівоньки од полум'ячка. ЗАЙШЛО СОНЦЕ ЗА ВІКОНЦЕ Зайшло сонце за віконце, за зелений гай; Устань, устань, Явдошко, цей сон відгадай. Встала, встала дочка Явдошка, не вмивалася, Пішла в поле буйне жито жати, не втиралася. Жала, жала буйнеє жито, не втомилася, Дожалася до куща калини — постелилася. Постіль моя тонка та біла ще й пуховая, З ким я буду цю ніч ночувати, чорнобровая? Ой чи з сином, чи з Марусином, ой чи з росою, Чи з тим, чи з тим молодим козаком, що й під красою? Ой ні з сином, ой ні з Марусином, ой ні з росою, Й а з тим, й а з тим молодим козаком, що під красою. НА ГОРІ ЖИТО На горі жито, Молода Явдошко, Під горою просо; Ходім жито жати! Під гору зелененько, Молодий Васильку, По місяцю видненько, Я не вмію жати. Серденько! Під гору зелененько, У нашого Йвашка По місяцю видненько, Та пишная дівка, Серденько! І горілки не п'є, Я жати научу, Купало! Черевички куплю. І на улицю не йде, Купало! На Івана! ХОДИТЬ ДВОРЯНИН ТА Й ПО ГОРОДОЧКУ Іване-Вашеньку! Ходить дворянин та й по городочку, Іване-Вашеньку! —411—
Перебірає та й стрілочками, Которая зелененькая. Ходить Василь та й по улонці, Перебірає та й дівочками, Которая молоденькая: Дівчина Параска та й молодша усіх, І молодша усіх, вродливіша усіх. Я Параску люблю і за себе візьму. ОЙ В ГОРОДІ ВИШНЯ Ой в городі вишня, Чому не черешня? Калина-малина, ягодо зелена! Ой ти мене любиш, Чому не беремся? Калина-малина, ягода зелена! ЧОМ ТИ, БАРВІНКУ, НЕ СТЕЛИШСЯ? — Чом ти, барвінку, не стелишся? Чом ти, Миколо, не женишся? — Я ще зелений,— постелюся. — Я ще молодий,— оженюся. — Чом ти, руточко, вгору не йдеш? Чом ти, Ганусю, заміж не йдеш? — Я ще зелена,— вгору піду. — Я ще молода,— заміж піду. ПОМАГАЙБІ, МИКОЛО — Помагайбі, Миколо, куди йдеш? Де ж твоя пшениченька, що ти жнеш? — За гаєм, дівчата, за водою, Буду жати з Ганусею молодою. — Помагайбі, Ганусю, куди йдеш? Де ж твоя пшениченька, що ти жнеш? — За гаєм, дівчата, зелененьким, Буду жати з Миколою молоденьким. —412—
ОЙ ХОДИЛА ГАНУСЯ ПО ПОЛЮ Ой ходила Гануся по полю, Вибирала пшениченьку з куколю. Прийшов Микола, шапку зняв: — Боже тобі, та Ганусю, помагай. Буде з цеї пшениченьки коровай, Буде з цеї пшениченьки насіння. Коли в тебе, Ганусю, весілля? — В суботу, дівчата, в суботу, Бо я маю за Миколу охоту. В неділю, дівчата, в неділю, Бо я маю на Миколу надію. ОЙ ЛІСОМ, ЛІСОМ, ДОРІЖКОЮ Ой лісом, лісом, доріжкою їхав Микола теліжкою. Йому теліжка поломалась. Йому Гануся сподобалась. Вітер петрушку підвіває, Микола Ганусю підмовляє. — Не йди, Ганусю, ні за кого, Підеш за мене, молодого. ОЙ ТИ, ГАНУСЮ — Ой ти, Ганусю, ой ти, ой ти! Звідки до тебе зайти, зайти? — Садом, Миколо, садом, садом, Буде горілка з медом, з медом. А коникові обрік, обрік, А подушечка під правий бік. ШУМИТЬ, ГУДЕ, ДОЩ БУДЕ Шумить, гуде, дощ буде, Де твій, Якове, нічліг буде? — У Оксани в коміроньці, На біленькій постілоньці. —413—
Там я буду ночувати, Собі дівчину підмовляти: — Ходи, Оксано, зо мною, Возьму я шлюб з тобою. ОЙ НЕМА ГАНУСІ НАЙГІРШОЇ МУКИ Ой нема Ганусі найгіршої муки, Як попадешся Миколі у руки. А він тобі скаже, коло тебе ляже, Буде пригортати, правдоньки питати. А ти, молоденька, коло нього ляжеш, Ти ж йому, серце, правдоньки не скажеш. — А я тобі, серце, тоді правду скажу, Як твою руку із своєю зв'яжу. ПОКЛАДУ Я КЛАДКУ Покладу я кладку Як принесе віночка Через моравку. З кадила, Вербове купайло, Щоб ти його здорова Вербове, Зносила, Час вам, дівчата, А в осені на весілля Додому. Попросила. А ти тут, Наталко, Як не будеш віночка Зостанься, Носити, Як прийде Тарас — То й не будеш на весілля Звінчайся. Просити. ОЙ ТИ, ОКСАНО, НЕ СТІЙ, НЕ СТІЙ Ой ти, Оксано, не стій, не стій, Бо вже Петруньо не твій, не твій. Ой здається, я не стояла, не стояла, Зішла зіронька світовая, Зійшла зіронька, засвітила, Прийшла додому — мати била. Прийшла до дому — мати била, Щоб я на Купайла не ходила. Прийшов Петруньо та й питає: — Чи є Оксана, чи немає, —414—
Що на Купайлі не буває? — Десь її мати не пускає, До роботоньки заставляє. ОЙ КУПАЛАСЬ ЛАСТІВКА Ой купалась ластівка, купалася, А на бережочку сушилася. Молода дівчина журилася, На нові ворота схилилася. Ой чи було літо, чи не було? Чого ж воно мені не докучило? Бо я ж, молодая, не гуляла: Мене моя мати не пускала. Мене моя мати не пускала, У нову комору зачиняла. Золотим замочком запирала, Шовковим шнурочком зав'язала. «Ой посидь же, доню, у темниці, Поки розійдуться вечерниці». А я ті шнурочки порозв'язувала, Пішла на вулицю, порозказувала. ОЙ КУПАЛОЧКА СКУПАЛАСЯ Ой купалочка скупалася Да на береженьку зсушилася. .Дівка Настя * хвалилася: — Що в мене коса до пояса, Дав мене личко білявеє, Да в мене слівце ласкавеє, В мене брівочки чорнесенькі. Да й їдьте ж, люди, дивітеся, Да іде Іван 1 женитися Під час виконання звичайно називають імена своїх дівчат і хлопців. —415—
Да й на чужую сторононьку. Отам же йому нараяно, Дві скрині плаття накладено, Третюю грішми насипано, Дівку Настю ізряжено, Коло Івана посажено. СОНЦЕ СХОДИТЬ, ГРАЄ Сонце сходить, грає — Івась коня сідлає. В стремена ступає, В сідельце сідає, Тяжко вздихає, Його батечко питає: — Що ти, синочку, гадаєш, На що коника сідлаєш? — Що, батечко, до того? Я до тестя до свого. Пущу коника на двір, Ой у тестя новий двір. Постелю двір барвінком, Местиму двір васильком, Щоб тещенька похвалила, Щоб дівчина полюбила. ОЙ ТИ, ПЕТРУНЮ, ОЙ ТИ, СЕРЦЕ Ой ти, Петруню, ой ти серце, Набери води у відерце, Та помий руки білесенько, Ще й уберися гарнесенько, Щоб тебе теща похвалила, Дівка Тетяна полюбила. ОЙ ЗА ГОРОДОМ РІЧКА ТЕЧЕ Ой за городом Млинці пече. Річка тече, Ой там Петруньо Ой там Тетяна Воду носить, —416—
В свеї Тетяни Гостинчика. Млинців просить: Ой дай, Тетяно, «Ой дай, Тетяно, Хоть їдного, Хоть млинчика, Принесу тобі Принесу тобі Дорогого». ОЙ ТИ, ТЕТЯНО Ой ти, Тетяно, Пишай губи, Казав Петруньо Брати буде. Я не лишала І не буду, Проте його Мила буду. ОЙ У ПОЛІ ПРИ ДОЛИНІ ГІРКИЙ ДИМ Ой у полі при долині гіркий дим, Там соловейко збудував собі дім, Він до себе зозуленьку принадив: — Іди, іди, зозуленько, зо мною, Будеш мені рідною жоною; Будеш мені раненько вставати, Будеш в моїм садочку кувати. Ой у полі на долині гіркий дим, Там собі Василько збудував дім, Там він до себе Ганусю принадив: — Іди, іди, Гануню, зо мною, Будеш мені рідною жоною, Будеш мені раненько вставати, Будеш моїй матінці вгождати. — Іди, собі, Васильку, будь собі сам, Гляди собі такої, як ти сам: Щоб тобі раненько вставала, Щоб твоїй матінці вгождала. 1659 * -417-
ОЙ В ГОРОДІ, ОЙ В ХОЛОДІ Ой в городі, ой в холоді Стоїть колодязь, повно води; Там багата з убогою Брали водицю погожую. Прийшли до їх два парубки, Прийшли до їх два молодці, Стали убогую зачіпати, А з багатої кепкувати. Багатая журилася: — Де моя доля поділася? Ой шуби мої дорогії, Що ж ви мені наробили? Чи мені вами пенька убрати? Не хотять хлопці зачіпати. Ой бинди мої шовковії, Що ж ви мені наробили! Чи мені вами коні гнуздати? Не хотять хлопці зачіпати. Перстні мої золотії, Що ж ви мені наробили? Чи мені вами коні кувати? Не хотять хлопці зачіпати. ПЕРЕГОРОДЖУ ТИНКОМ РІЧКУ Перегороджу тинком річку, Пущу лебедя, лебідочку, А сама сяду з бережечку, Буду на те диво дивитися, Як буде лебідь купатися, B) З лебідкою важжатися. Ой то не лебідь купається, Ой то Оксана вмивається. З нею Петруньо пишається, B) В цю неділеньку звінчається. Ой як не в цю неділю, то в другую Візьме собі молодую, Як не в другую, то в п'ятую Візьме собі багатую. —418—
А ПЛАВАЛА КЛАДОЧКА ПІД МЛИНОМ А плавала кладочка під млином, Не давала Гануся ручку двом: — А на тобі, Нестерку, ручку мою, А я тебе другою обійму, А я тебе другою обійму, До свойого серденька пригорну. У ГОРОДЕЧКУ ВЕРБА, ВЕРБА У городечку верба, верба, Під вербою вода, вода. (Там) зозуленька купалася, На бережечку сушилася. B) Дівка Гануня журилася: — Я ще й рушничків не напряла, А вже Василеві слово дала. Ще й рушнички на варстаті, А вже Василько сидить у хаті. ОЙ ЧИЄ ТО ЖИТО Ой чиє то жито Стоїть недожато? Приспів: Защебечи, соловейку, защебечи, На тихому Дунаю сидячи! Ой як жито дожну, То Оленку возьму. Приспів. А ще жита не дожав, А вже Оленку взяв. Приспів. —419—
ОЙ КАЗАЛА МЕНЕ МАТИ ЗА МАЛЯРА ДАТИ Ой казала мене мати за маляра дати. — Не дай мене, моя мати, ой не дай! Маляр малює, жінки не цілує. Ой казала мене мати за гончара дати. — Не дай мене, моя мати, ой не дай! Гончар горшки возить і жінку зморозить. Ой казала мене мати за коваля дати. — Не дай мене, моя мати, ой не дай! Коваль в кузні кує, жінки не жалує. Ой казала мене мати за дігтяра дати. — Не дай мене, моя мати, ой не дай! Дігтяр дьоготь возить і жінку обмаже. Ой казала мене мати за писаря дати. — Оддай мене, моя мати, ой оддай! Писар листи пише й дитину колише. ТА ХОДИТЬ ДІВКА НАД ВОДОЮ Та ходить дівка над водою, Пуска долю за водою: — Пливи, доле, за водою, А я услід за тобою, Та спливемось докупочки, Як сивії голубочки, Та сядемо оддишемо, Та дрібні листи напишемо. Нехай батько не турбує, Сивих волів не марнує, Мені вінка не купує, Бо я й того не зносила — На Купайла загубила. ОИ В ЛІСКУ, В ЛІСКУ Ой в ліску, в ліску дванадцять сосон. Приспів: їй-богу, моя мамцю, дванадцять сосон ]. 1 «Ій-богу, моя мамцю» приспівується з другою частиною кожного рядка. —420—
Під тими соснами дванадцять столів, За тими столами дванадцять панів, Між тими панами мій нелюб сидить. Мій нелюб сидить, водиці просить. Водиці вмитись, рушничка втертись. Я ж йому не дала водиці вмитись, Ой в ліску, в ліску дванадцять сосон, Під тими соснами дванадцять столів, За тими столами дванадцять панів, Між тими панами мій милий сидить, Мій милий сидить, водиці просить, Водиці вмитись, рушничка втертись. Я ж йому дала водиці вмитись, Водиці вмитись, рушничка втертись. ОЙ ЛУГОМ, ЛУГОМ ВОДА ЙДЕ Ой лугом, лугом вода йде, А понад тим лужечком стежка йде! Отудою йшла молода дівчина, Ой тою водицею вмивалася; Повісила китаєчку на морі, Посіяла жемчужину у полі, Поставила стовпи золотії, Помостила мости срібнії. Ой як буде їхати да мій нелюб, Не май, не май, китаєчко, на морі, Ой не цвіти, жемчужино, у полі, Не сяйте, стовпи золотії, Не бряжчіть, мости срібнії. А як буде їхати да мій миленький — Замай, китаєчко, на морі, Зацвіти, жемчужино, у полі, Засяйте, стовпи золотії, Забряжчіть, мости срібнії. не куй;, зозуле, на ліщині Не куй, зозуле, на ліщині, Ще й накуєшся на калині. Не плач, Марисю, у матінки, Ще й наплачешся у свекрухи, —421—
Через пороги ступаючи, Чужі звичаї переймаючи. Ой як переймеш, хвалитимуть, А не переймеш, судитимуть. ОЙ ХТО В ТОМУ ЛІСІ СТУКАЄ-ГУКАЄ Ой хто в тому лісі стукає-гукає, Приспів: Калино-малино, стукає-гукає *? Молодий Іванко деревце рубає, Молода Марися трісочки збирає, Трісочки збирає, він її питає: — Чи любиш ти мене, чи підеш за мене? — Хоч я тебе люблю, за тебе не піду, Я твоїй матінці нічим не догоджу. Ой що я помию, вона перемиє, Ой що я не зроблю, вона переробить. Ще твоя матінка научить робити, Научить робити, в неділю золити, Та на морі прати, на дубі вішати, На дубі вішати, каменем качати, А я не жидівка в неділю золити. Ой я не татарка, щоб на морі прати, Ой я не білиця на дуби злізати, Ой я не панянка каменем качати. ХОДИЛИ ДІВОЧКИ КОЛО МАРИНОЧКИ Ходили дівочки коло Мариночки. Приспів: Зеленії два дубочки — парубочки, Червоная калинонька — то дівочки. 1 Приспів «калино-малино» з другою половиною кожного рядка супроводить всю пісню. —422—
Як пішли дівочки в ліс по ягідочки, То й пришлося їм три річеньки брести, Три річеньки брести і Дунай плисти. Усі дівочки Дунай перепливли — Дівка Маринка в Дунаї втонула. На дівці Маринці плахта-чернітка. Як зайшли слухи та до мачухи: — Не жаль мені дівки Маринки, А жаль мені плахти-чернітки. Як пішли дівочки в ліс по ягідочки. Та й пришлося три річеньки брести, Три річеньки брести і Дунай плисти. Усі дівочки Дунай перепливли.— Дівка Маринка в Дунаї втонула. На дівці Маринці плахта-шовківка. Як зайшли слухи та до матінки: — Не жаль мені плахти-шовківки, А жаль мені дівки Маринки. Зеленії два дубочки-парубочки. Червоная калинонька — то дівочки. Потонула Маринонька, потонула, Наверх кісонька зринула. ОЙ ІШЛИ ДІВОЧКИ І ПО ЯГОДОЧКИ Ой ішли дівочки і по ягодочки, З тої води чорна хмара на долині пала, На улиці Купала на Івана! А в перепілочки ніжки невеличкі, Й на гору не зойде, на долині не стане, Купала на Івана! Сьогодня Купала, а завтра Івана — Чим мені, моя мати, торгувати? Повезу я свекорка продавати, Рідного батенька купувати. Здешевила свекорка, здешевила, Рідного батенька не купила! Сьогодня Купала, а завтра Івана — Чим мені, моя мати, торгувати? Повезу я свекруху продавати, —423—
Рідну матінку купувати. Здешевила свекруху, здешевила, Рідної матінки не купила! Сьогодня Купала, а завтра Івана — Чим мені, моя мати, торгувати? Повезу я діверка продавати, Рідного братенька купувати. Здешевила діверка, здешевила, Рідного братенька не купила. Сьогодня Купала, а завтра Івана — Чим мені, моя мати, торгувати? Повезу я зовицю продавати, Рідную сестричку купувати. Здешевила зовицю, здешевила, Рідної сестриці не купила. ВІТРЕЦЬ ВІЄ, ПОВІВАЄ Вітрець віє, повіває І ворітечка поторкає. Я думала, що то вітрець віє, А то свекорко з торгу їде. — Одчинися, невісточко, Одчинися, медведице! Я ворітечка одчиняю, Слізками личко умиваю. Вітрець віє, повіває І ворітечка поторкає. Я думала, що то вітрець віє, А то свекруха з торгу їде. — Одчинися, невісточко, Одчинися, похмурнице! Я ворітечка одчиняю, Слізками личко умиваю. Вітер віє, повіває І ворітечка одчиняє. Я думала, що вітрець віє, А то мій милий з торгу їде. — Одчинися, миленька, Голубонько сивенька! Я ворітечка одчиняю, До милого промовляю: —424—
— Я тобі, милий, миленька І голубонька сивенька, А твому батеньку — медведиця, А твоїй матері — похмурниця. — Не уміла, мила, згадати, Що мому батеньку одказати, Мому батеньку, а свому свекорку, Моїй матеньці, а своїй свекрусі: У нас медведиця в лісі буває, А похмурниця — чорна хмаронька. СВЕКОРКУ-БАТЕНЬКУ — Свекор ку-батеньку, Що в вас на горі, B) Як мак процвітає? — То ж не мак процвітає — То ж челядь гуляє. — Свекорку-батеньку, Пустіте й мене на тую гору, B) Між челядь молоду; — Невіхно моя, не воля моя. Проси, невіхно, своєї свекрухи. — Свекрухо-матінко, Що в вас на горі, B) Як мак процвіта? — Не мак процвіта — То ж челядь ґуля. — Свекрухо-матінко, Пустіте й мене B) На тую гору, B) Між челядь молоду. — Невістко моя,— Не воля моя. Проси, невістко, Свого діверка. — Діверку-братику, Що в вас на горі, B) Як мак процвіта? — Не мак процвіта — То челядь ґуля. — Діверку-братику, Пустіте й мене. Пустіте, пустіть На тую гору, B) Між челядь молоду. — Невістко моя, Не воля моя Проси, невістко, Своєї зовиці. — Зовице-сестрице, Що в вас на горі, B) Як мак процвіта? — Не мак процвіта — То челядь ґуля. —425—
— Зовице-сестрице, Як мак процвіта? Пустіте й мене B) — Не мак процвіта — На тую гору, B) То ж челядь ґуля. Між челядь молоду. Пусти і мене — НеВІСТКО МОЯ,— тт ^жутл „„„ (<у\ Не воля моя, На тую гору, B) Проси, невістко, Між челяДь мол°ДУ- Свого милого. - Я й сам не піду — Миленький ти мій, Й тебе не пустю, B) Що в вас на горі, B) Бо неподоба. ПОВЗ МІЙ ДВІР Повз мій двір, ворітечка Голубка летіла; B) Не 'ддав мене мій батенько, За-кого хотіла. B) Та 'ддав мене мій батенько Та за воєводу, B) У чужий край-сторіноньку, Далеко від роду. B) Ой вирву я з рожі квітку Та й пущу на воду: B) «Пливи, пливи, з рожі квітка, Аж до мого роду». B) Плила, плила з рожі квітка Та й стала кружиться, B) Вийшла мати води брати, Та й стала журиться. B) «Ой десь, моя ти донечко, В недузі лежала, B) Ой що твоя з рожі квітка На воді зав'яла». B) «Не лежала, моя мати, Ні дня, ні години, B) Попалася в лихі руки Невірній дружині». B) —426—
ЖАРТІВЛИВІ ТА САТИРИЧНІ КУПАЛЬСЬКІ ПІСНІ * 1 На городі шовковиця, Чорні брови в поповича, * Купала на Йвана, Купала на Йвана. А я свої в сажу вмажу, Поповича переважу, Купала на Йвана, Купала на Йвана. Дівка Тетянка, Купала на Йвана, Порося вкрала, В куточку сховала. Ой на горі монастир, Сирі дрова, густий дим, Купала на Йвана. Сирі дрова не горять, Купала на Йвана. Пусти, мати, погулять, Купала на Йвана. Купала на Йвана! Іванова мати Порося вкрала. Іван біжить, Криком кричить: — На тобі ятір, Верни мою матір. Ой ти купало"— до місяця, Хто його порве — повіситься. Ой ти купало — до півночі, Повилазили б хлопцям очі. Сьогодні Петра, завтра Іван, Кидав чорт хлопців через баркан, Нехай кидає, нехай знають, Нехай Купайла не ламають. Ой на Купала вогонь горить, А нашим хлопцям живіт болить, Ой нехай болить, нехай знають, Нехай Купала не займають. * Співаються переважно при розкладанні вогню та під час перескакування через багаття. —427—
8 Ой на Купалі огонь горить, Юрковським хлопцям живіт болить, Нехай горить, не згасає, Нехай болить, не стихає. 9 Ой наші хлопці стрільці, стрільці, Забили жабу в корчі, в корчі; Ой Іван каже: ряба жаба! А Степан каже: моя баба! Андрійко каже: переріжмо! Терешко каже: цілу з'їжмо! 10 Ой на городі крокіс, крокіс, Узяв 'чорт хлопців, поніс, поніс, Ой на городі крокісиця, Узяв чорт хлопців та й тішиться. Ой на городі кропивиця, Узяв чорт хлопців та й дивиться. 11 Ой йшли дівчата ройком, ройком, Пили горілку з медком, медком, А за ними хлопці границею, Пили помиї дійницею. 12 Постійте, хлопці, тутейка, Принесе сучка молока. 13 Ой у Потапа високий тин, Там зачепився Хмелишин син, Ой зачепився вчора зранку А за Горпинку, за коханку. Як зачепився, нехай висить, Бо він Горпинки не залишить. —428—
14 Летіла сова через улицю, Схопила дівку за потилицю; Біжить Семенко з коцюбою: «Покидай, сово, дівку мою, Покидай мою ледащицю, Возьми собі робітницю». 15 Ой летів шуляк із вулиці, Вхопив Ганусю з потилиці. Біжить Микола та й ґвалтує, Ніхто Ганусі не рятує. Біжить Микола: «Гай-гай! гай-гай! Віддай Ганусю, віддай, віддай!» 16 Стелися, барвінку, до рути. Тут тобі, Ганусю, не бути. Стелиться барвінок, стелиться, А Микола на Ганусю сердиться. Сердиться, сердиться ще й дуже, Вона на його сердяння байдуже. 17 Ой ти Миколо, ти хороший! Скидай чоботи та йди босий, Скидай чоботи, в руках неси, А до Ганусі босий чеши. Щоб підківочки не бряжчали, А щоб собаки не гарчали. 18 Ой ти, Миколо, не стій сам, Возьми свою Ганусю під жупан. — А я жупана не маю, Під сіру свиту сховаю. Чорная свитина, як галка, Ти ж, моя Ганусю, коханка. —429—
19 Ой чом ти, хмелю, не хмелишся, Чом ти, Петруньо, не женишся? Ой як же мені женитися, Не хоче Тетяна дивитися. Тоді я буду женитися, Як буде Тетяна дивитися. 20 Ой на горі крокіс, крокіс — Чом ти, Іванку, більший не ріс? — Ой буде ж мене такейкого, Любить Марися й малейкого. 21 Скаче жабка над річкою, За єю Косянко з гнуздечкою. Постой, жабко, не скач хутко, Осідлаю і огнуздаю, Поїду Хведорки одвідаю — Ой чи жива, чи здорова Моя Хведорка чорноброва. Шиє кошулю тонку білу Косяну про неділю. 22 Іде Іванко на конику, Везе Марисю в постолику; Ой на, Марисю, та й обуйся, Свого татойка та й забудься! 23 На погоні огонь горить, Моєму свекорку живіт болить. Нехай болить, нехай знає — Мене на Купайла не пускає. А в коморі окошечко — Видно мені Купайлечко. 24 Ой ти, Петре, здурів, здурів. Взяв Явдоху та в рів повів. — Я не здурів, я з ума сходю, Я до неї давно ходю. —430—
25 Хіба ж тобі не казала Та й не говорила, Не лягаймо вкупі спати, Бо буде Гаврило. А ти мене не^ послухав Коло мене вклався, Тепер мене питаєшся, Де Гаврило взявся. 26 На Івана Купайла Жаба в борщ упала. Дівки не поспіли — Хлопці жабу з'їли. На Івана Купайла Гуска в борщ упала. Хлопці не поспіли — Дівки гуску з'їли. НАШІ ХЛОПЦІ НЕДБАЙЛИЦІ Наші хлопці недбайлиці Не вирубали купайлиці, А янишівські про нас дбають, . Купайлицю вирубають. Ой як вирубали до схід сонця, Нехай постановлять край віконця, А як вирубали до місяця, То хай на ньому повісяться. ОЙ БУЛО ЛІТО Ой було літо — Тепер зима, Ой були хлопці — Тепер нема. —431—
Ой ще такая осінь буде, Що за копійку сім буде. Ой було літо — Тепер зима, Були дівчата — Тепер нема. Ой ще такая осінь буде, Що за сто рублів їдна буде. НА ІВАНА КУПАЛЬНОГО На Івана Купального Ходила відьма до Вального. Ходила вона у вівторок Да видоїла коров сорок. Ходила вона у п'ятницю Да подоїла всю стадницю. ІВАНЕ КУПАЙЛО Іване Купайло, іде відьма на вайло. На дуб злізла, кору гризла, З дуба упала, зілля копала, Чужі корови чарувала Да своїх дочок научала: — Возьміть, дочки, дойнички! [Дочки матір послухали], Взяли дойнички да й потрухали. — Як будете, дочки, робити, як мати, Будете в чорта ласку мати. НА КУПАЛУ ОГОНЬ КРЕШУТЬ На Купалу огонь крешуть, Нехай відьми на пень брешуть; Нехай брешуть, нехай знають, Нехай молока не одбирають. Ой на Купалі огонь горить, А в наших хлопців живіт болить; Нехай болить, нехай знають, —432—
Нехай Купайла не шарпають. Чий то хлопець? — Попів, попів. Чого шукає? — Волів, волів. Твої воли — в ярмі, в ярмі, Твої дівчата — на вмі, на вмі. ДОЛІШНЯНЕ, ГОРІШНЯНЕ Долішняне, горішняне, Сходьтеся д'нам на собітку, Сходьтеся д'нам на собітку, Спечемо вам гарну кітку. Нім ся дівки позбігали, Хлопці кітку розірвали; Нім ще дівки з горба збігли, Хлопці кітку чорну з'їли, Несолену й немащену І цибульков некрашену. А кому ся не дістало, Най си видре з кітки сало, Най си сховат на полицю, Мастити си капустицю. ЧИЙ ТИ, ЗАХАРКУ? Чий ти, Захарку? — Попів, попів. Чого шукаєш? — Волів, волів. — Твої волики давно в шкоді, Аж у Ликери на городі. Біжи, Захарку, біжи, біжи, Пече Ликера коржі, коржі. — Ой якії? — Пшеничнії. — Для моєї душі приличнії. — Ой якії? — Гречанії. — Для моєї душі коханії. Чий ти, Захарку? — Попів, попів. Чого шукаєш? — Волів, волів. — Твої волики на діброві, Твоя Ликерця на розмові. — Мої волики в зеленім гаю, Я свою Ликерцю давно знаю. 1659 —433—
А ЛЕТІЛО ПОМЕЛО А А летіло помело Через наше село. Приспів: Стовпом дим, Стовпом дим *. Сіло спочивати На Кирила хаті. Кирилова хата Запалилася, Кирилова голова Засмалилася. А Оляна з радощами Носить воду пригорщами, Що залиє, то займеться, То й Оляна засміється. Б Ой летіло помело Через наше село. Дощ буде. B) А в нашого Івана Зайнялася голова. — Чий буде? B) А Маруся з радощів Несе воду в пригорщі: - Мій буде! B) В КУПАЛОЧКИ ТРИ ДОЧКИ Купала на Йвана! В купалочки три дочки, Купала на Йвана! Перша дочка товста, горбата, Приспів повторюється за кожними двома рядками піскі. —434—
Друга дочка сліпа, косоока, Третя дочка тонка, висока. Не бери ж тієї тонкої, високої, Не бери ж тієї сліпої, косоокої, Возьми тую товсту, горбату. Товста, горбата буде багата, Тонка билинка переломиться, Сліпа, косоока сліду не бачить, Товста, горбата буде багата. ЧОМ ТИ, ІВАСЮ, НЕ ЖЕНИШСЯ? Чом ти, Івасю, не женишся? Купала на Йвана ]. Ой як мені та женитися, Та за мене дівки не йдуть, Де я хочу, там не дають, А де не хочу, там три дають. Та одну сліпу, другу криву, А третюю та горбатую. Сліпу водити, криву возити, А із горбатою та вік ізжити. А НА ЯНА, НА ЯНОНЬКА А на Яна, на Янонька B) Горіла нам собітонька. Як горіла, так палала, Анна кабат заляпала. Не могла го й одіпрати, Мусів Василь помагати. Не могла го розкрутити, Мусив Василь послужити. А на Яна на Курделя Впечемо ми хлопцім теля. Повторюється після кожного рядка. 435—
ПО КУПАЛА ХОДИЛА По Купала ходила, Запащину згубила. Купала на Йвана! А попович ішов, Запащину найшов. — Поповичу, сукин сину, Оддай мою запащину. А попович не вернув, Ув онучі повернув. НА КУПАЙЛА БУЛА На Купайла була, Сорочки забула, Не піду додому — Боюся сорому; Увернуся в солому Дай піду додому. ГОПЦІ-ХЛОПЦІ, ДО МЕНЕ Гопці-хлопці, до мене: Чепурненька у мене — Чепурненька хатиночка Край ярочку у мене. Гопці-хлопці, до мене: Кучерява у мене — Кучерява яблонька Та в садочку у мене. Гопці-хлопці, до мене: Чорненькая у мене — Чорненькая коровиця На оборі у мене. Гопці-хлопці, до мене: Глибокая у мене — Глибокая криниченька На подвір'ї у мене. Гопці-хлопці, до мене. Гарячая у мене — Гарячая паляничка На полиці у мене. Гопці-хлопці, до мене: Солодкая у мене — Солодкая черешенька Та в ярочку у мене. Гопці-хлопці, до мене: Смачненькая у мене — Смачненькая пампушечка Десь схована у мене. —436—
У МОГО БАТЕНЬКА ДВІР НЕВЕЛИЧКИЙ У мого батенька двір невеличкий, Зілля велике. Я одна в батенька була, Я одиночка, як ягодочка. Я по милому тиждень тужила, Пів-хліба з'їла. Я одна в батенька була, Я одиночка, як ягодочка. Я по нелюбу три дня тужила, Піч хліба з'їла. Я одна в батенька була, Я одиночка, як ягодочка. А В МОГО БАТЕНЬКА А в мого батенька як ходить, та й ходить Коничок по двору; А в мого братика як висить, та й висить Шабелька на кілку; А в мої матеньки як мокра та й мокра Скатертька на столі; А в моєй сестриці як виросла, та й виросла Рутонька в городі. ОЙ ХОДИТЬ КОНИК ПОПІД ГРЕЧКОЮ Ой ходить коник попід гречкою, Приспів: Івана Купала! — Ой пожди, коню, я загнуздаю Та поїдемо аж до Дунаю; Ой до Дунаю водиці пити, Ой до Юхима дівки любити! Ой у Дунаю вода зелена, А у Юхима дівка мерзенна! —437—
ДА КУПАВСЯ ЙВАН Да купався Йван, да й у воду впав; Приспів: Купала на Йвана. Да купався Гриць, да й у воду тиць, Да купався Клим, да й у воду вплив, Чий жето льон да й не виполотий? Да то дівка Прісечка да й не виполола. Да за чим вона да й не виполола? Да за тим, да за сим, да за сном товстим. Да за сном товстим, да за Хведорком молодим. А В БОРКУ НА КЛИНКУ А в борку на клинку, Чий же то льон не полотий? Приспів: Купала на Івана. То Марисі льон не полотий. Чому ж вона не виполола? То за сим, то за тим, То за сном товстим. А в борку, на клинку, Чия ж то сіножать не кошеная? То Василя сіножать не кошеная. Чому ж він її не косив? То за сим, то за тим, То за сном товстим. А В НАШОГО ІВАНОНЬКА А в нашого Іванонька Препишная жононька Не вміла вона ні шити, ні робити, Лише вона вміла хорошо й ходити. —438—
Продай, Іваноньку, воли половії, Купи мені шати дорогії. Продав Іванонько воли половії, Купив Іванисі шати дорогії. Заказали Іванові їхати по ялину: Хто мали коні, коні запрягали, Хто мали воли, воли укладали. А Іван Іваниху до ярма запрягає, їде до гори, биченьком підганяє, А з гори їде — полоньки протирає. — Продай, Іваноньку, шати дорогії, Купи мені воли половії! ДЕ КУПАЛО НОЧУВАЛО? Де купало ночувало? Купало на Йвано! Ночувало воно у борку на клинку. Купало на Йвано! Ой що ж воно да вечеряло? Купало на Йвано! Вечеряло ж воно: хрущі в борщі. Купало на Йвано! Хрущі (в борщі, комарі в юшці. Купало на Йвано! Комарі в юшці, жуки в капусті! ТАМ ЗА МЛИНОМ, ЗА МЛИНОМ Там за млином, за млином Кукурудза з полином. Гоя, гоя, гоя-я, кукурудза з полином. Там дівчина Варвара Кукурудзу сапала. Гоя, гоя, гоя-я, кукурудзу сапала. Ой сапала цілий день, Підсапала корч оден. Гоя, гоя, гоя-я, підсапала корч оден. Кукурудза, роди сі, Ти, гультяю, жени сі. Гоя, гоя, гоя-я, ти, гультяю, женисі. —439—
ДОПАЛИМО ТА СОЛОМОНЬКУ Допалимо та соломоньку Та ходімо та додомоньку. Лежи, лежи, та Купалочку, В червоному та багаттячку.
^Жниварські пісні
-г%§$3-- ОТО НАША ВЕСЕЛКА Нажавши перший сніп, підносять його вгору, співаючи речитативом: Ото наша веселка Не стоїть пан о колос, од полудня до вечерка, іно о солому, щоб ся жало веселенько пошивати стодолу і обору. і здоровенько, Мій сніп — воєвода і богу миленько, ходить коло города; і людям, і нам, мій сніп — осталець і нашим панам. поведе постадницю в танець. А жнете — пожинайте, Що поведе — поцілує, колос побирайте. медом, вином почастує. ОЙ ПАНОЧКУ НАШ* Ой паночку Наш, наш, Да заведи Нас, нас Та й у добрий Час! ГОВОРИЛА НИВКА Говорила нивка, Щоб не боліла спинка. Ні спина, ні голова, Щоб була ціле літо здорова. * Співається перед початком роботи на ниві, коли за звичаєм господар повинен завести женців за постаті. —443—
Ой жнися, загоне, жнися, На мене не дивися, Бо я женчик маленький, А в мене серпик тупенький. ЖНИСЯ, ЗАГОНЕЦЬ ВУЗЕНЬКИЙ / Жнися, загонець вузенький, Орав тебе ратайчик молоденький. Орали волики половії, Поганяли ратаї молодії. Жнися, загонець широкий, Орав тебе ратайчик кривобокий. Орали волами, коровами, Поганяли з чорними бровами. ПІСНІ НА НИВІ НА ПОЧАТКУ І ПІД ЧАС ЖНИВ 1 Чия то красна нивка? Люба би му всяка днинка; А кто єї розно орав — Гаразд би ся не все імав! А кто єї зерном сіяв — Золотом би любо віяв; А кто єї подовж смичив — Солодко би ся випочив! 2 Лем ми жніте, жніте, Мої любі женці! Наварить вам пані На вечеру ленчі. З Жнися, загоне, жнися, На мене не дивися! У мене загін широкий, Орав ратай безбокий. Або ж мені поможіте, —444—
Або ж мене подождіте, Або дайте Антона Підогнати загона; Або ж дайте мні Гриця, Гриць на мене подивиться. 4 Я ж думала, що дожалася, Я ж думала, що дожалася, Аж я ззаду та зосталася. Й або ходіть підожніть, підожніть. Й або сядьте підождіть, підождіть. Я думала, що пиріг дадуть, Я думала, що пиріг дадуть, Вони мене на загін ведуть, Я думала, що помазаний, Вони кажуть, що ще й два займи. 5 Да вже сокіл ізлетів, Полудновать ісхотів, Журавочка дибле, У мисочку сипле. б Не лінилася наша господиня Нам полудновать дати; За якую за провиноньку? Що лінилися жати; Наварила горщик каші — Нам їсти не дала, Поставила на комині — Мушечка пролляла. Бодай тебе, мушечко, Розполонило, Як ти молодих жнієчок З голоду поморила. 7 Наша пані-голубочка Сіє муку з полубочка, Пече пироги — кладе на столі, Пече паляниці — кладе на полиці. —445—
Все сама зужила І нам не дала. 8 — Ой чиє ж то поле, Що довгії гони? — Ой то ж того козаченька, Що чорнії брови. — Ой чиє ж то жито — Колос похилився? — Ой то ж того козаченька, Що ще й не женився. Цур тобі, дівчино, Якая ти біла — Десь у полі не була, Не робила діла. — Ой я в полі була І діло робила — Напинала холодок, Щоб не загоріла. 10 Що я на Купала жито жала, А на Петра й Павла пов'язала, Що я на Купала хліби саджала, А на Петра й Павла повиймала. 11 Ой чиє то жито та женчики жнуть, Ой кому то їстоньки та неньки несуть? Ой на тій же ниві вже копи стоять. Сватай мене, серце, буду панувать. 12 Ой іскидай, Хведорку, жупан, жупанок Да напинай до Марусі холод, холодок, Щоб не загорів да Марусин біленький видок, Біле личко, як яблучко, сама — калина, Ой як вийде за ворота — всім людям мила, А своєму да Хведорку милішая всіх. —446—
13 Ой піду я бором, говорячи з богом: Ой дай, боже, дай, боже, помагай! Ой дай мені, боже, багатого свекра, Ой дай, боже, дай, боже, помагай! Ой дай мені, боже, ласкаву свекруху, Ой дай, боже, дай, боже, помагай! Щоб не посилала в поле жита жати, Ой дай, боже, дай, боже, помагай! А щоб посадила крамом крамовати, Крамом крамовати, медом шинкувати! Ой дай, боже, дай, боже, помагай! 14 В моєї родини жито та пшениця, В мене нещасної кукіль та метлиця; В моєї родини копи та півкопи, В мене нещасної лиш чотири снопи. В моєї родини женці поле вкрили, В мене нещасної журавлики збили. 15 Наша пані хупава, Розпустила рукава, І сама не робить, І нас не пригонить. Наша пані пишна, Як у саду вишня, І ноги помила, Й сама чорнобрива; Вишня зелененька, Сама молоденька. 16 Покіль вона прийде, тт . . То сонечко зійде, Наша пані різва, Покіль вона дойде, В помийницю влізла, То сонечко зайде. Воли запрягали, З помий витягали. 18 17 Боже, поможи, Сонечко, біжи, Наша пані малесенька, А ти, вечерок, Походочка дрібнесенька: Напни холодок. —447—
19 Ой як було рано, Та серденько в'яло, А як повечоріло, То й повеселіло. 20 Уже сонце над дубами, Трясуть коні поводами. Трясіть, не трясіть — Додому везіть! Ой вже сонце над рікою, Трясе наш пан калиткою. Тряси, не тряси — По гривні даси! 21 Да вже сонце котиться, Нам додому хочеться; Ой час і пора Нам до куреня; Ой час і давно, А ми не йдемо, Приказу ждемо Од пана свого. 22 Вже сонце на межі,— Колять турок на ножі, Ой колять дуже, А нам байдуже! Гу! , 23 Да вже сонце кружком, кружком, Нам додому лужком, лужком, Лужком, бережком, Жовтеньким піском, Калиновим мостом — Нам додому просто. 24 Да вже сонце над дубком, Нам додому холодком! Ой паночку наш, Нам додому час! Да вже сонце над липкою, Нам додому із скрипкою! Ой паночку наш, Нам додому час! Да вже сонце над липкою, Трясе пані калиткою. Тряси, не тряси — По гривні даси! 25 А вже сонце на лану, Я додому леману, Леманула 6 я — Не воля моя. А вже сонце низько, Нам додому близько; Лужком, бережком Додому біжком. 26 Яке ти, да сонейко, недогадливе Да й на мене, молоду, а неспогадливе. Ой чому ти да пізненько не зіходило, Ой чому ти да раненько не заходило? Да вже ж мої да рученьки наробилися, Да вже ж мої да очечки надивилися, Да вже ж мої да ніжечки находилися, Да вже ж моя головочка од вітру шумить, Да вже ж моє біле личко од сонця горить. —448—
27 Атамане-упирю, Запряжи нам кобилу, Атамане-відьмо, Додому поїдьмо. Ой час і пора уже до двора, А ми не йдемо — приказу ждемо. 28 Закотилось да сонейко, Вже й не видно. Ідуть люди додомочку — Нам завидно. А ми не йдемо, Приказу ждемо. 29 Що в чужого хазяїна Додому пора, А в нашого, смердючого, І думки нема. ЗО Чужі пани-дукачі Держать людей до ночі; Наш пан-соловейко Пускає раненько. 31 Ой паночку наш, Додомоньку час, А вже сонце над грушами — Пускайте нас із душами додому! Ой паночку наш, Додомоньку час, А вже мати затопила, Вечеряти наварила, виглядає нас! 32 Закотилось сонечко За зелений бір; Ми підемо вечеряти У багатий двір. У багатому дворі Сухарики на столі, І куліш круп'яний, І пан кучерявий. Кудрями трясе, Вечерять несе. Закотилось сонечко За зелений бір; Ми підемо вечеряти Ув убогий двір. А в убогому дворі Горілочка на столі, Горілочка в пляшці, Варенички в маслі. 33 Наш пан товстий, Буде борщ густий; Наша пані черевата, Буде каша верховата. 34 Наш пан молодий, В його кінь вороний; Коня осідлає, Нас не посажає, А як запряже, То й нас повезе! 29- 1659 —440—
35 А хто домов, хто домов, А я тут заночую, Журби не почую. Один рукав постелю, А другим укриюсь. Я нікого не боюсь. Ой тільки боюсь Да я господа-бога, Свойого нелюбого. 36 Уже сонечко в розі, А ми на дорозі. Пускай, пані, нас — Нам додому час! Ой дай, боже, дай, Боже, помагай! 37 38 У нашого пана Да толоченька п'яна. Да викоть, пане, Да викоть, пане, Три барилки горілки, Четвертую пива — Нас нива потомила. 39 На горі жита много, Половина зеленого. Ішли тоти женці жати, А забули серпи взяти. «Пущай, пане, за серпами, Бо вже сонце над вербами?*> «Не пущу вас, небожата,— Панська нива недожата». Ішли наші женці жати, А забули серпи взяти: «Буде завтра друга днина. То дожнеться панська нива». 40 Грайте, хлопці, грайте, Грайте, небожата! Бо в нашої попаді Пшениця не зжата! 41 Чи не той то Микита» Що ходив коло жита? Під віконцем зігнувся — Чи не вийде Маруся. Аж Маруся виходить, І горішки виносить. Чи горішки лузати, Чи Марусю цілувати? 42 Ой чиясь то растопира Рано домов потопила? Ой чиясь то дура Поперед задула? А вже тая вумниця, Що позаду сунеться. 43 Лапала, лапала, Копи не налапала — Дитина плакала; Додому прийшла^ Дверей не найшла, Верх одіткнула, Під порогом заснула. Ой то наші женці — дівчата і хлопці — Забарилися, забарилися. Вони до нас вечеряти Опізнилися, опізнилися. Ой хоч вони опізнилися, То я й засвічу, то я й засвічу, Як хороше уробили, То я заплачу, то я заплачу. —450—
А ВЖЕ ВОРОН КРЯЧЕ А вже ворон кряче, Пан по хлібу плаче. Ой не плач, пане, Ще хліба стане; Не плач, не журись, Хоч іди подивись! Уже ворон злетів — Обідати схотів. Ой паночку наш, Обідати час! ОЙ ВЖЕ СОНЦЕ КОТИТЬСЯ Ой вже сонце котиться, Й не поїдемо. Нам обідать хочеться. На завтрішній день Ой дай, пане, дай Підемо на людей. Обідати нам! Та в чужого ж пана Як обідать не даси, Й горілочку п'ють, То вже завтра й не проси. В нашого скупого Як прийдеш прохати — Й води не дають. Кочергою з хати! У чужого пана А прийдеш удруге — їдять калачі, Кочергою в зуби! В нашого скупого І не підемо, Ще й хліб у печі. ОЙ У ЧУЖОГО ГОСПОДАРЯ Ой у чужого господаря обідати пора, А у нашого господаря ще і думки нема. Приспів: Ой паноньку наш, обідати час! У чужого господаря горілочку п'ють, А в нашого господаря води не дають. У чужого господаря полуднувати пора, А у нашого господаря ще й на думці нема. У чужого господаря пополуднували, А в нашого багатого ще й не думали. —451—
У ЧУЖОГО ПРИКАЖЧИКА У чужого прикажчика Уже сонце котиться, Обідать пора, Нам додому хочеться, А в нашого трихи-мнихи А ми не йдемо — Ще й думки нема. Наказу ждемо, Поки стане, подумає — Поки панич-дід Одійде пора. Скаже: «В село йдіть Настане друга, Та довго не спіть, А їжі — чортма. Приходьте чуть світ». ТАКИ Я ПАЛЮ, РІЖУ — Таки я палю, ріжу, Таки я ззаду лізу, Таки я крутаюся, Позаду зостаюся. Підожди мене, Грицю,, Дам тобі паляницю. — Щоб тобі, Антонихо, - Зажинай загін тихо. — Я женчик недолугий, Треба до мене другий, Я женчик недорослий, Треба до мене шостий. ОЙ ЧИЄ Ж ТО КОЗЕНЯ Ой чиє ж то козеня Да задрало хвостекя, Позаду біжить, Аж земля дрижить? Натальчине козеня Да й задрало хвостеня, Позаду біжить Аж земля дрижить. —452—
ПІШЛА ПОЛЬКА ЖИТО ЖАТЬ Пішла полька жито жать. Приспів: Соловей, соловей, тьох, тьох, тьох, Перевозчичок тьох, торорох! Да забула серпа взять, Серп узяла, хліб забула, Аби полька дома була! Мені мати наказала, Щоб копу жита нажала. Доки копу не нажну, То й додому не піду. Нажне полька густий снопочок, Напне собі густий холодочок, Стане їсти огірочок. Хоч я копи не нажала,— В холодочку полежала. А СУСІДУ КОЛЬКА КОЛЕ А сусіду колька коле, Що я в жнива не йду в поле. Нехай коле та й заколе — Я не піду в жнива в поле, Бо в тім полю дуже горе: Сонце пече, стерня коле. Жала, жала Гандзя цілий день Та й нажала сніп їден. А за Гандзьов цілий сніп: Штири дяки, п'ятий піп. Прийшов вечір — снопи носити, Стала Гандзя голосити: — Що се за диво ся зробило, Де се снопи ся ті діли? Чи се такі женці жали, Чи се ворони їх пікрали? Не ворони їх пікрали, А такії женці жали. —453—
ОЙ НЕ КУЙ, НЕ КУЙ, РЯБА ЗОЗУЛЬКО, ВНОЧІ Ой не куй, не куй, ряба зозулько, вночі, Бо видереш на ліщиноньку очі. То як же мені, рябенькій, не кувати, Якщо моїх дітей пішли годувати? Не журися, наша мамонько, нами, Поростуть крильця — полетять самі. На пожаринні будем жирувати, А в темному лісі будем ночувати. ЩО Й У ПОЛІ ГРУШЕЧКА Що й у полі грушечка Схилила гілля. Ніхто мене не жалує, Як мати моя. Татко замуж оддає, Мати жалує: «Нехай моя донечка Іще год погуляє, Нехай її руса коса По плічках має. Нехай її руса коса По коліна, Щоб у її головочка Не боліла». ОД КУРЕНЯ ДО КУРЕНЯ Од куреня до куреня Цілувалась, цілх^валась, Дорожка лежить, B) Хустину дала. B) А Хведірко до Мархвм, Хоть хустину, не хустину - Не йде, а біжить. Кусок помеЛа: Од куреня до куреня __ ОЙ на тоШ м.й хведірку, Дорожка крива, B) Утиратися А Хведірко та Палажку _ р ' Полою вкрива. ?* не хо^и ^° *Р>'Г01 Поли, поли та Палажко, Женихатися, Не лінуйся, B) Ходи до мене А як прийде та Хведірко — Цілуватися, Поцілуйся. B) Милуватися. —454—
ЗАКОТИЛОСЬ СОНЕЧКО ЗА ЗЕЛЕНИЙ БІР Закотилось сонечко за зелений бір; Ми підемо вечеряти у багатий двір. А в багатому дворі Горілочка на столі; Горілочка в пляшці, Варенички в маслі. Закотилось сонечко за сад-виноград; Цілуйтеся, милуйтеся, ой, хто кому рад! Наталка Миколі раденька була, Взяла його за рученьку та й спать повела Вже сонечко кружком, кружком; Нам додому лужком, лужком, Лужком, бережком, Жовтеньким піском, Калиновим мостом Нам додому просто. Вже сонечко на лану, Я додому полину; Полинула бя- Не воля моя, Не воля моя, Чужа сторона! Вже сонечко котиться, Нам додому хочеться; Хочеться давно, а ми не йдемо, А ми не йдемо, приказу ждемо, Поки прийде пан, Та прикаже нам. Вже сонечко над ланком, Припильнуйте холодком; Ой нумо, нумо, Та й припильнуймо! Як не будемо пильнувати, То будемо ночувати; А як припильнуєм, Та й не заночуєм. А ВЖЕ СОНЦЕ КОТИТЬСЯ А вже сонце котиться, Нам додому хочеться; А вже сонце над дубком, Й а додому холодком. Полинула 6 я — Не воля моя! —455—
Якби моя воля, Сиділа б я дома У садочку, в холодочку, Під вербою, над водою. А в ставочку б купалася, А в садочку б кохалася, В тім садочку Напряла б сорочку. А сороки оснують, А ЕОрони витчуть, А білії лебеді Та й убілять на воді, А разнії пташки Пошиють рубашки, Ой пошиють, помережуть Й поясочком підпережуть, ЗАКОТИЛОСЬ СОНЕЧКО Закотилось сонечко За зелений гай. B) А в тому да гаю Да ніхто не бував, B) Тільки один да козак Коня напував, B) В молодої дівчиноньки Відерця прохав. B) Молодая дівчинонька Відра не дала. B) — Ой щоб тебе, дівчинонько, Журба обняла, B) Як ти мені молодому Відра не дала. B) — Бодай же ти, козаченьку, Із коника впав, B) Як ти мені молоденькій Гірко одказав. B) УЖЕ СОНЕЧКО ЗАКОТИЛОСЯ Уже сонечко закотилося, Нам додомоньку захотілося. Закотилося та за гороньку, Та находить сон на головоньку. Треба ж нам спати та всю ніченьку, Йдем рано жати та пшениченьку. ОЙ ДОБРАНІЧ, ШИРОКЕЄ ПОЛЕ — Ой добраніч, широкеє поле, Жито ядренеє! Добра ніч, на здоров'я. — Жниці молодії, серпи золотії! Приходьте завтра раненько, Як сонейко зійде, росиця опаде, —456—
Та приносьте по бохону хліба, По білому сиру. Вже сонейко зійшло, росиця опала, А мої жнійки не бували; Чи повтомилися, чи поморилися, Чи на мене, нивку, забулися? — Ми не повморилися, ми не повтомляли ї на тебе, нивку, не забувалися. ОЙ ЗАСПІВАЙМО Ой заспіваймо, нехай вдома почують, Ой нехай же нам вечеройку готують. Утомила нас та широкая нива, Що тепера нам і вечера не мила. Ой не так нива, як високії гори, Ой не так гори, як широкі загони. Не так загони, як малейкеє жито, А вже ж нам спину як кийом перебито. ДА Й УЖЕ СОНЕЧКО КАЧАЄТЬСЯ Да й уже сонечко качається, Пані пана питається: — Що його робить? Нічого варить. Наварю я борщу, Накидаю хвощу. Наварю я каші, Накидаю сажі. їжте, дівки, борщ, А ви, хлопці, хвощ. їжте, дівки, кашу, А ви, хлопці, сажу. ОЙ ЯК ЖЕНЦІ НА ПОРОГ Ой як женці на порог — Наша пані за пирог: — Лінилися жать — Ложітеся спать! — Панойку, не ліпились — —457—
Потомились! Ой як женці за ложки — Наша пані в ладошки: — Лінилися жать — Не дам вечерять! Наша пані висока Зарізала гусака: Сама не їла І нам не дала. ТАМ НА ГОРОЙЦІ Там на горойці Три паненойці Ячмінь жнуть; Гей милий же боже! Хто ж їм допоможе? Не вижнуть! Соненько низько, Вечерейко близько, Не вижнуть! Пташеньки літають, Снопойки зношають, Не знесуть! Гей милий же боже! Хто ж їм допоможе? Не знесуть; Соненько низько, Вечерейко близько, Не знесуть. Сивий соколейко Копойки складає, Не зложить; Гей милий же боже! Хто ж ми допоможе? Не зложить. Соненько низько, Вечерейко близько, Не зложить. Зозулейка кує, Копойки рахує, Не злічить; Гей милий же боже! Хто ж їй допоможе? Не злічить. Соненько низько, Вечерейко близько. Не злічить. ТАМ НА БОЛОНЕЙКУ Там на болонейку Білії качата Плескали; Там козачейка Всі три панекойки Кохали. Є дна так любила: Коня виводила До поля. Другая кохала: Сідло виносила На коня. Третяя кохала: Та й вином і медом Частує. — Ой не жаль же ми Того вина і меду, Жем пив; Ой но ми то жаль, Жем ся з облудов Оженив. Ані ї продати, Ані проміняти, Облуда! Ой же ми треба з нев Сей світ коротати До суда! —458—
А ВЖЕ СОНЦЕ ЗА ДВІР ЗАЙШЛО А вже сонце за двір зайшло, За гай зелененький. Хоче мене покинути Да й козак молоденький. Ой нехай покидає, Коли ліпшу найде! Ой як ліпшу найде — Буде мене споминати: Перша жона добра була, Рано обід готовала, І женчики понаймала, ї серпики подавала, Усе женчики молодії, Серпики золотії. — Жніте, женчики, жніте. Самі себе не пізніте. Панська нива широкая, А наші доми дальокиє, Ой сім миль водою І йди осьму дорогою, Мій голосочок дубровою. Як зачує мій батенько, Сидячи в окенку: — Ой коли дитя йде, СОНЕЙКО, ЧИ БУЛО ТИ В БОГА В НАЙМАХ Сонейко, чи було ти в бога в наймах, Чи думаєш ти об мені, Що так раненько сходиш, А пізненько заходиш? — Ти, дівчино молодая, Да дурний ти розум маєш, Що ти мене зневажаєш — Як я раненько схожу, Дак я тебе у полі застаю, Пізненько захожу, То я тебе у полі кидаю. То нехай веселиться. Коли невіста йде, То нехай не пізниться. Ой ще коровки не доєні, А телята не поєні. — Не журися, мій свекорко» Я телята напою І коровки подою. Іно невіста під ворота, А свекорко судошає, З ручок серпика бере, А в ручки відерце дає: — Йди, невісто, по водицю, У щирий бір, у криницю. Ой нема на невістз? Ані звіра лютого, Ані чоловіка лихого! — Ой я звіра не боюся, Чоловіка не страшуся; Ой я звіра колом, колом, Чоловіка добрим словом. Ой що звір — то свекорко! Що чоловік — то батенько! --459—
ОД КУРЕНЯ ДО КУРЕНЯ КОТИЛАСЯ БОЧКА Од куреня до куреня Котилася бочка; На нашому пригіншому Подрана сорочка. Од куреня до куреня Котилася кухва; Щоб нашому пригіншому Голова опухла. Од куреня до куреня Ряба жаба лізла; Прошу тебе, отамане, Прошу тя на пиво; Не бий мої дівчиноньки, Як вийде на жниво. Бодай тобі, отамане, Дідько очі вибрав, На що-с мою дівчиноньку На пашцину вигнав? Щоб нашому пригіншому Голова облізла. Од куреня до куреня Доріженька проста; Щоб нашого пригіншого Напала короста,— Не велика, не мала, Як на дубові кора, Щоб і стругом не встругать, Сокирою не стесать! Прошу тебе, отамане, Прошу, пане, тебе, Заручив я дівчиноньку, Та тужить без мене. Возьми собі, отамане, Коня вороного, Пусти мене до дівчини, До кохання мого. ОЙ ВЖЕ ВЕЧІР ВЕЧОРІЄ Ой вже вечір вечоріє, Сонце над вербами: Пускай, пане отамане, Додому з серпами! Ой вже вечір вечоріє, Уже сонце низько: Пускай, пане отамане, Додому неблизько! Скажи мені, отамане, Скажи мені, пане, А хто вийде жито жати, Коли нас не стане? ПРОШУ ТЕБЕ, ОТАМАНЕ —460—
У НАШОГО ВІЙТА У нашого війта Рябії онучі,— Заплакала челядонька, З панщини ідучи. В нашого окомуна 1 Волосяні волоки,— Ідуть люди з панщини, Беруться під боки. А в того гицлиська Все рябії хуста, Не єдному господарю Він поробив пусто. БОДАЙ ПАНУ У ДВОРІ СТРАШНО Бодай пану у дворі страшно, Як нам в полі сонце зашло. Сонце зашло — ми ще жнемо. При місяці снопи носимо, При зіроньках копи кладемо, Опівночі додому йдемо, На світанні вечеряємо, У день білий знову йдемо. Бодай пана не сховали, Щоб собаки розірвали, Поховали при долині, Щоб по йому вовки вили. Бодай пана громи вбили, Як ми ручки потомили. ЧУЖІ ПАНИ, ЯК ПУГАЧІ Чужі пани, як пугачі, Держать людей до півночі, А наш соловейко Пускає раненько. 1 Економа. —461—
Пускай пораній, З'їдять комарі: Кусають і тнуть, Робить не дають! Наш пан добродію, Пускай про неділю — Головки чесать, Світа повидать! А В НЕДІЛЕНЬКУ РАНО-ПОРАНЕНЬКУ А в неділеньку рано-пораненьку Збирає женці коваленко, Збирає женці а все прибірнії — Дівки, парубки а все молодії. Та повів же їх на долину, На пшениченьку на озиму: — Ой жніте, женці, розжинайтесь, А назад себе не оглядайтесь! — Аж з-за гори орда іде, За собою коваля веде: Йому руки позав'язувані, Йому очі позаглажувані. Ото ж будеш, ковалю, знати, Як неділеньку шанувати. — Ой дай, боже, такую годину, Щоб зобачити світ хоч на часину, То буду вже знати, Як неділеньку шанувати! ПІСНІ ПРИ ДОЖИНКАХ І ЗВИВАННІ ВІНКА І Та вже небагато, Та вже недалеко, Та вже видно край: Боже помагай! Ой нумо, ой нумо, То припильнуймо; Як не будемо пильновать, То тут будем ночувать — Під зеленим дубом, З козаком-голубом. —462—
Ой час і пора Нам до свого куреня, А в курені панотця Вечеряти вариться. Угору, сонінько, угору, Угору, сонінько, угору, Най я нивоньку дожну. До кінця, женчики, до кінця, Підемо додому за сонця. До межі, женчики, до межі, Вже ж ваші пироженьки у діжі. До краю, женчики, до краю, Бохон хліба да я вам покраю. Дожали житечка в божий час, Тепер же, наш паноньку, частуй нас. Дожали житечка, бог допоміг: Де було житечко, то тепер обліг. Ой лане, ланочку, Ой повідж нам правдочку: Ци будемо ми в кінці, Ци підемо ми в вінці? — Ой будеш, доню, будеш, Лише ланочку діжнеш. Ой жніть, женчики, живо! Буде горілка й пиво. Хто до кінця дожнеться, Той горілки нап'ється. А наш пан молоденький, Під ним кінь вороненький, Під гору кінь виграває, Женчиків виглядає. Десь вони забавляють — Нивоньки дожинають. 8 Нуте, нуте, до межі,— Варенички у діжі. Ой нуте, робить, Себе не барить! Нуте, нуте, по п'ять,— Варенички киплять. Ой нуте, робить, Себе не барить! Не будете пильнувать — Тут будете ночувать. Женчики, женчики, до конця, Та вип'ємо горілочки півгарця; Женчики, женчики по полю, Та виберем житечко з куколю; Із куколю, не з куколю — з волошки, —463—
Та вип'ємо горілочки хоч трошки; Із куколю, не куколю — з лободи, Нап'ємося горілочки, як води. 10 Добра нивонько була, Сто кіп ізродила: Що копа, то колода — Панові нагорода. Запрягайте воли, їдьте по підпори, Скиртоньки підпирати, В'язальників носпрашати. 11 Жали женчики, жали, Серпики поламали, Серпики золотії, Женчики молодії. 12 Нажали-смо трощі, Будем ставити мости, Щоб добре ходити, Мід, горілоньку пити. 13 Добра нивонька була, Сто кіп ізродила, Сніп буде на причинок, Вплетемо з него вінок. 14 Наш когут чорнокрилий, Наш ґазда чорнобривий, Добру доленьку має, Рано з поля збирає. 15 Ми-то женчики, ми-то Пожали всейке жито, А другії ліниві — Стоїть жито на ниві. 16 Ой казали, що женчики ліниві, А вижали жито на ниві, Казали, що женчики лежали, Проте вони житечка дожали. До межі, женчики, до межі, Там стоїть горілочка на межі. 17 До конця, женчики, до конця, Поїдемо додому за сонця. Ой на межі колосочок похилився, Чогось наш пан господар зажурився: Ой що треба пару коней продати, Для женчиків горілочки достати. —464—
18 Конець нивоньці, конець, Сплетемо вінець, Положим на дівку, Будемо пити горівку. 19 Ми колом коловали, нивойки дожинали, Конець нивойці, конець, будемо вили вінець. 20 Як ми нивку жали, мід-горілку пили; Як ми її дожинали, ми меду допивали. 21 Орішок зелененький, господар молоденький, Під ним кінь вороненький. Виїхав на нивойку в щасливу годинойку, Взяв коні вививати, копойки рахувати. Що копа, то колода, женчикам охолода. 22 Добра нивойка била, Сто кіп жита зродила, Єще ся похвалила —- Копу перепинила. Запрягайте воли, Поїдем до дуброви Сосоньки витинати — Копоньки підпирати. 23 В чистім полі садочок, садочок, Вили дівойки віночок, віночок. Ой, видать, вони поснули, поснули, Приїхав наш пан — не чули, не чули, Сивим коником вилинув, вилинув, Пару червоних викинув, викинув: — То вам, дівойки, таночок, таночок, Мні молодому віночок, віночок. 1659 —465—
24 В чистому полі калина, Під калиною дівчина, Русую косу чесала, Біле личенько вмивала: — Личенько моє біленьке, Кому ти миленьке? Чи тому ратаю, що в полі, Чи тому гультяю, що в домі? Ратай у полі горює, А гультяй у домі гайнує, Ратай у полі вино п'є, А гультяй у домі жінку б'є. 25 Не вилітай, сива перепілко, Вже ми не підем в теє пілко! Одчиняйтеся, нові двір'є, Вже он на полі житко не віє; Одчиняйтеся, райські ворота, Вже ся скінчила в полі робота. Дожали жита, дожнемо ярки, Не жалуй, пане, пива-горілки, Просим єго мосці о политику, О бочку пива, о музику. Не жалуй, єго мосць, сивого жеребця, Пошли по водку хоть би до Кролевця. 26 Наш пан молоденький, Перепілонько мала, Під ним коник вороненький, Де ж ся будеш ховала? Виїхав на нивоньку Ми жито вже пожали В щасливу годиноньку, І в снопи поскладали. Став копоньки лічити, Став ся богу молити: 28 «Слава тобі, боже, Дивувалися ліси, Моє житеико в стозі!» Дивувалися ліси: 27 Де ся поділи вівси? — Женчики позжинали Перепілонько біла, Желізними серпами, Де ж ти будеш сиділа? Желізними серпами, Нема жита, ні пшениці Біленькими руками. На господаревій нивці. —466 —
29 Чудовалися ліси, Де ся поділи вівси, Без ниви жовтейкої, Без челядки білейкої? Калина ся сумовала, Що ся сама зостала. — Не сумуй, ой калинойко, Ми попри тебе йдемо, Та й з собов ти возьмемо. ЗО Сидить півень на копі, Дивується бороді: Ой диво мені Об вашій бороді! Що наша борода, Не велика, не мала, Не сива, не гніда, Як у того діда. 31 Бороду пололи — Ручки покололи, Дайте горілочки Помочити ручки! 35 Котився віночок по полю, Да просився женчиків додому: — Ой додому, женчики, ходіте, Да мене у стодолу візьміте. Нехай же я в стодолі спочину, А в осені знову на поле вилину. Бо вже я дрібного дощику напився, Вже ж я буйних вітриків начувся, Вже ж я од соненька напікся, Од ясного місяця насвітився, На яснії зіроньки надивився. і Тут — вела ряд, хоровод. —467— 32 На горі криниця, Коло неї пшениця, Жали її женці Та самі молодці,— Хлопці вусатії І дівки косатії. 33 Ідіте, дівочки, в долину, В червоную калину, Становітеся в рядочок: Котрая подобиая —під віночок. Позаторік пасла * старая, Та вродила мітла самая, А вже торік — молода, То вродила жито, як стіна. 34 Котиться житечко в снопочок, Звийте, дівойки, віночок, Звийте його круглейко, Несіть його легейко, Занесіть його в стодолу, Положіть його в сторону.
36 Наш вінок не рутяний, Наш вінок не рутяний, А наш вінок вівсяний, Дали-смо полю волю, Дали-смо полю волю, Рученькам, рученькам супокою. 37 Наш хазяїн в дорозі, Наняв музики в Острозі, А цимбали в Варшаві, Щоб мої женчики гуляли. ОЙ КРЕСАЛИ СЕРПИКИ ПО ГОРІ Ой кресали серпики по горі, Дожинали житечко при зорі. Ой кресали серпики, кресали, Доки ми житечко дожали. Ой дожали житечко в божий час, А тепер, господарю, частуй нас. Ой наша господиня домує, Вона нам вечерю готує. Уже нам вечеря не мила: Широкая нива втомила. А ВЖЕ СОНЦЕ ЗАХОДИТЬ А вже сонце заходить, B) А місяченько сходить. B) Женці вже дожинають, B) Стигле жито кінчають. B) Жніте, женчики, жниво, B) Буде горілка й пиво. B) Котився вінок з лану B) Попід самую браму. B) Віночок на стодолі — B) Дайте горілки доволі. B) —468—
СВІТИЛИ НАМ ЗІРНИЦІ Світили нам зірниці — B) Дожинали пшениці. Ой ще будуть світити, B) Як будемо возити. Нема пана вдома, B) Поїхав до Тиврова Явора купувати B) Скирти підпирати. НАША ПАНІ ГОСПОДИНЯ Наша пані господиня Кончивши, дожавши, Сад обгородила Снопики зв'язавши, І квітів насадила. Звили собі по віночку Ми квіти зірвали, 3 хрещатого барвіночку. А в нашого пана Панові вінок звивали. І звили вінок, « Та вдарили гоп! Головка кудрява, Й а в нашого пана Й а ОЧ1 каренькі, Головка кудрява, А брови чорненькі, А ми в його жали, А ручки біленькі, Снопики в'язали, Наш пан веселенький. КВІТКА Речитатив після завивання «бороди» Ізв'язана квітка І завита борода. Корень да солома, Не знаю, з ким буде мова. А ти, світ Ілля, сідай, де і я, Не пали цієї квітки огнем, А поливай її дощем І освіщай її цим великим днем! Роди, боже, на будущії года! Кладу я цей хліб у полі І на всякого долю. —469—
ЗАДЗВЕНІЛИ СТОДОЛИ Задзвеніли стодоли: B) — Ще не повні сторони! B) Не дзвеніте, стодоли,— Будуть повні сторони, Як ми жита дожнемо, Ми сторон докладемо. Як на небі зірочок, Буде стільки кіпочок. ОЙ ЧИЄ ТО ПОЛЕ Ой чиє то поле Пожато скоро? Ой люлі, люлі, пожато скоро! Павлове поле Пожато скоро, Женцями молодими, Серпами золотими. Ой люлі, люлі, серпами золотими! Жито пожали, Снопи пов'язали І в копи поклали. Ой люлі, люлі, і в копи поклали! Ой чиї ж то жені Позбирали жмені? Павлові жені Позбирали жмені. Ой люлі, люлі, позбирали жмені! Ой чиї ж то жені Погубили жмені? — Михайлові жені Погубили жмені. Ой люлі, люлі, погубили жмені! Ой чиє ж то поле Заржавіло стоя? — Михайлове поле Заржавіло стоя. Ой люлі, люлі, заржавіло стоя! Женці всі кривії, —470—
Серпи луб'янії, Жита не пожали І кіп не поклали. Ой люлі, люлі, і кіп не поклали! ОЙ ЧИЄ Ж ТО ПОЛЕ ЗАСПІВАЛО СТОЯ? Ой чиє ж то поле Заспівало стоя? Заспівало нам, Хорошим женцям. B) А чиє ж то поле Задрімало стоя? Задрімало там, Нашим ворогам. B) Ой чия ж то борода Сріблом, злотом обвита? Любої пані жито Сріблом, злотом обвито. А чужої пані жито Коноплями обвито ; Ой обвито там Нашим ворогам. B) ОЙ ЧИЯ ТО БОРОДА? Ой чия то борода Чорним шовком обвита? Іванова борода Чорним шовком обвита. Сидить півень на копі, Дивується бороді: Ой диво ж мені Об сій бороді! Ой чий же то челядин Обжиночки нарядив? Ой Іванів челядин Обжиночки нарядив. Ой наш пане, наш, Обжиночки в нас! Сидить півень на маковці, Та маковку п'є, Та маковку п'є. Сидить наш пан на покуті, Горілочку п'є, Горілочку п'є. А ми будем дивитися, Коло його живитися. Ой дай, пане, дай, Горілочки нам! З великої праці Горілки по чарці, З великої муки По дві чарки в руки. СИДИТЬ ВЕДМІДЬ НА КОПІ Сидить ведмідь 1 на копі, Дивується бороді: — Ой диво мені Об тій бороді! Ой чия ж то борода Чорним шовком увита? Чорним шовком увита, Сріблом-злотом улита? 1 У віддалених від лісу поселеннях замість «ворон». «ведмідь» співають —471—
Іванова борода Василева борода Чорним шовком увита. Манулами увита, Сріблом-злотом улита! А смолою улита. ОЦЕ ТОБІ, БОРОДА Оце тобі, борода, Серпи поламали. Хліб, сіль і вода. Якимові женці — Ой чиї ж то женці Да все чорнобривці: Да все шолудивці? Жито пожали, — Іванові женці Серпів не ламали, Да все шолудивці: Таки свому пану Жита не пожали, Слави доказали. СИДИТЬ ГОЛУБ НА КОПІ Сидить голуб на копі, Дивується бороді, гу! B) А голубочка на дубочку, Да й гніздечко в'є, гу! B) Годі тобі, голубочко, Да гніздечка вить, гу! B) Іди к мені, молоденькій, Да віночок вить, гу! B) Сидить молодий Іван Мед-вино п'є, гу! B) А молода Наталка Да віночок в'є, гу! B) Годі тобі, Йване, Мед-вино пить, гу! B) Іди ж к мені молоденькій Да віночок вить, гу! B) НАШ ХАЗЯЇН МОЛОДИЙ Наш хазяїн молодий, Під ним коник вороний, По полі поїжджає, Женчиків додому збирає: —472—
— Додому, женчики, додому, Бо господиня зварила вечерю. — Вже нам вечеря не мила, Нас широка нива втомила; Не так нива, як гони І широкі загони. Не так загони, як снопи, Що носили до півночі до купи; Не так снопи, як копи, Ми складали в гору високі; Скільки на небі зірочок, Стільки на полі копочок. КРУЖАЛИ ЖЕНЦІ, КРУЖАЛИ Кружали женці, кружали, Жито, пшеницю вижали, По колосочку збирали І в снопочки в'язали Та й у кіпочки складали! А наша господиня домує, Нам вечероньку готує: Сім пар черевик стоптала, Поки вечерю зщтувала. Нам тая вечеря не мила, Широка нива втомила, Широкі постаті займали, Поки житечка дожали. Дожали житечка холодком, Нап'ємся горілки з медком. ДОБРАЯ БУЛА НИВА Добрая була нива — Сто кіп жита зродила, Сто кіп і сніпочок Дівоньці на віночок. Наша господиня білява, Бо в полі не бувала. Господар засмалився — На женчики дивився. Вийди, господарю, до нас, Викупи вінок у нас; Не вийдеш викупляти, Понесем заставляти. Занесем до рендарки За сто гарців горілки. Продай з курчатами квочку, Дай нам горілки бочку! —473—
МАЯЛО ЖИТЕЧКО, МАЯЛО Маяло житечко, маяло, Як у полі стояло; А тепер не буде маяти, А буде в стодолі лежати. До межі, женчики, до межі, Бо мої пиріжки у діжі. До краю, женчики, до краю, То я вам пиріжечка покраю. * Котився віночок по полю, Просився женчиків додому: — Возьміте мене, женчики, з собою Та занесіть мене до господаря в стодолу, Бо я вже в чистім полі набувся, Буйного вітречку начувся, Од ясного сонечка нагрівся, А дрібного дощику напився; Нехай же я у стодолі одпочину, Поки вивезуть знов на ниву. НЕ ЛЕЖИ, ВІНОНЬКУ, НЕ ЛЕЖИ Не лежи, віноньку, не лежи Наш пан молоденький, При зеленій межі; Під ним коник вороненький. Підведи головоньку — По подвіроньку грає, Час тобі додомоньку! Женчиків виглядає. Наш вінок пелехатий, Наша пані не пишна, Наш пан багатий За воротонька вийшла, На пасіку, на вівці, Ключами подзвонила, На гроші, на червінці. Богу ся помолила, Наш когут чорнокрилий, Що хліб обробила. Наш пан чорнобривий, ОЙ НА ГОРІ ПИЛ ПИЛИТЬ Ой на горі пил пилить, Король в армію валить, При долині становить. При долині при лужку Стоїть армія в кружку. —474—
І житечка дожали, І віночок зв'язали, І житечко і овес — Ізобрався рід увесь. ЗЕЛЕНАЯ ДІБРОВОНЬКО Зеленая дібровонько, Чого рано зашуміла? Чого рано зашуміла, Жовтим воском зажовтіла? — Як же мені не шуміти, Бо за мною да татари йдуть, На коріння огонь кладуть, На коріння огонь розкладають, А з коріння води достають. ЧОГО, ГАЮ, ТЕМНИЙ СТОЇШ? Чого, гаю, темний стоїш? Чом, гаю, не зеленієш? Як я маю зеленіти? Була зима сутужная, А ще до того морозная. Ішло військо великеє, А ще до того прибірноє, Піді мною ночувало, Коріннячко потрощило, А гіллячко поламало.
**й&» ПІСНІЖЕНЦІВ З ВІНКОМ ПО ДОРОЗІ З НИВИ ДО.ДВОРУ ГОСПОДАРЯ 1 Котиться віночок по полю, Час вам, женчики, додому. 2 Ой літає соколонько по полю Та збирає челядоньку до дому: — Іди, іди, челядонько, додому, Вигуляла все літечко по полю. Вигуляла все літечко ще й жнива, Заболіла голівонька ще й спина. З Ой літає соколонько по полю, Заганяє женчиків до двору: — До двору, женчики, до двору, Горовали ціле літо по полю, Вибирали житечко з куколю. — Не з куколю, не з куколю, з волошки, Ой дай же нам горілочки хоч трошки. \ 4 5 Наш пан дозорця Вижав пшеницю до сонця; Пониковецький — лінивий, Стоїть жита дві ниви; Пониковецький — недбайло, Стоїть в полю до Михайла. Пан пшениченьку віє, А пані відмітає, Пан паню обіймає: — Обмітай пшениченьку! Куплю ти спідниченьку! —476—
— А якую? — Золотую На паню молодую. Ой не їдь, пане, в поле, Бо ,стерня в ноги коле; Бо ми жито вижали, У копоньки поскладали Вже додому йдем. З ниви, вінойку, з ниви, Бо ми юж ледве живі, Бо сьмо ся змордовали, Нивойки дожинали. 8 Місяцю, місячейку! Світи ж нам дорожейку; Жеби-сьмо не зблудили, Вінойка не згубили. Бо наш вінойко красний, Як місяченько ясний; Іще вищий від плота, Ще дорожчий від злота; Іще вищий від гори, Ще ясніший від зорі. Попід село весело, бо ми вінок несемо, А наш вінойко красний, як місячеико ясний. 10 Як ми віночок вили, ми мед-горівку пили, Як ми го довивали, ми меду допивали. 11 Рясен віночок, рясен, високо сі він несе; Іще вище від плота, ще файніше від злота. 12 Ой котився наш віночок по полю, Ой просився челядоньки до двору: — Возьми мене, челядонько, з собою, Ой нех же я сторононьки доповню; Ой нех же я сторононьки домощу, Ой нех же я в свого пана погощу. 13 Наше село веселе — Ми віночка несемо, Не з золота — з яриці, З назимої пшениці; Не з золота, но з жита, Нам горілка налита; Нам горілка не мила, Нас нива втомила; Не так нива, як гони, Що широкі загони. г-477—
14 19 Котився віночок по полю, Просився хазяїна в стодолу: — Пускай, хазяїн, в стодолу, Вже я набувся на полю; Вже я на полю набувся, Буйного (вітру начувся, Ранньої роси напився, Я недовго полежу — Зараз в поле побіжу. 15 За горою жито жала, Снопів не в'язала, Молодому козакові Правди не казала. Тоді буду снопи в'язать, Як місячко зійде, Тоді буду правду казать, Як він мене візьме. 16 Ужала я пшениченьку Попід колоссячко, А у мого миленького Злоте волоссячко. А у мого миленького Волоссячко руде, А як іде горі селом — Завидують люде. 17 Ой чорні очка, чорні, Як терночок, А усточка претоненькі, Лиш до співаночок. 18 Ой співайте, дівчаточка, Бо то ваша слава, Пустіть голос попід колос, Аж до Станіслава. А як я си нагадаю Та за свого любка, Котять ми ся сльози з очей, Як ниточка з клубка. А калина біло цвіте, А червоно родить, А велике закохання На біду приводить. Я вже чую, мій миленький, Та я чую, чую, Що ти мене покидаєш, Бо маєш інчую. 20 Ой дубочку зелененький, Дубочку, дубочку, Чорні очка виплакала За тобов, любочку. Який листок зелененький Упаде та й гниє, Який любко молоденький B) Не по правді жиє. 21 Де ж ти, калинонько, росла, Де ж ти, калинонько, росла, Що ти така прекрасна? У лісі при дебриці, У лісі при дебриці, При студеній водиці. 22 У чужих селах дощі йдуть, А на наші села річки течуть. Загорожу я тином річку, Та зажену лебідя і лебідочку. Лебідь буде купатися, А лебідочка вмиватися. То ж не лебідь купається, Не лебідочка вмивається,— То козаченько купається, Молода дівчина вмивається. —478—
23 Закотилось сонечко за зелений гай, Підемо вечеряти за тихий Дунай. За ти^им Дунаєм сухарики на столі, А риба печена — то ж наша вечеря! Закотилось сонечко за зелений сад — Цілуються, милуються, а хто кому рад; Закотилось сонечко за новенький млин,— Цілуються, милуються, а хто кому мил. 24 Ой Маруся з Івашком Цілувалась, милувалась Й рученьку дала: — Оце тобі, Івашеньку, Рученька моя! Ой як пождеш до осені, Буду я твоя. 25 Котилася червоная мурафлина, Научала матінка свого рідного сина: — Ти не ори, синку, піскової нивки, Ой не бери, синку, хорошої дівки. Пісковая нивка хліба не вродить, Хорошая дівка до добра не доводить. На пісковій нивці голуби сідають, Хорошую дівку мужики обіймають. 26 Ой ти, парубче, а я дівонька красна, Чом ти не прийшов, як я волики пасла? Пасла волики до темненької ночі, Упала роса на мої чорнії очі, Не так на очі, як на русую косу, Говорять люди — віночок не зношу. Дай мені, боже, віночок доносити, Піду ворогів на весілля просити: Прошу ж я вас, вороженьки, до хати, Перестаньте на мене брехати. Ідіте, вороги, горілку пити, Перестаньте на мене говорити. —479—
27 Наші женчики з поля йдуть, На двір голосок подають: То не голосок — то женці Привели дівоньку й у вінці. ОЙ НАШ ГОСПОДАР-ВИНОГРАД Ой, наш господар — виноград, Посіяв житечко та й сам рад. Ой він по полю гуляє, Свої женчики скликає: — Ідіте, женчики, додому, Вже ж нагулялись по полю. Вже ж ви ходили — гуляли, Густе житенько зжинали, Густе житенько зжинали, Часті копойки ставляли. — Ой весело, господарю, весело, Що ми віночок несемо. Ой а ще буде веселій, Як положимо на столі. Маяло, житечко, маяло, Поки на полі стояло. Тепер не буде маяти, Як буде на столі лежати. В НАШЕЙ ПАНІ ВЕСЕЛО, ВЕСЕЛО В нашей пані весело, весело, Що віночок несемо, несемо, Ой ще буде веселі[й], веселі[й], Як положимо на столі, на столі. Заріж нам, пані, качура, качура, Щоб добра була вечеря, вечеря. А ми качура не хочем, не хочем, Дайте музику — поскачем, поскачем. А наш панойко шудратий, шудратий, На горілойку багати[й], багати[й]; А наш панойко молоди[й], молоди[й] Дасть нам горілки, як води, як води. —480—
А наша пані молодша, молодша — З медом горілка солодша, солодша. А наш панойко рано встав, рано встав, Вижав житечка двоє стай, двоє стай, А Перевальський ліниви[й], ліниви[й], Стоїть житечко на ниві, на ниві. У нашого пана — копойки, копойки, У Перевальського — будяки, будяки; У нашого пана жовтий пас, жовтий пас, А Перевальський — свині пас, свині пас. ОЙ КУРИТЬСЯ ДОРОЖЕЙКА Ой куриться дорожейка, Куриться, куриться, Чогось наша господиня Журиться, журиться, Що треба їй кониченька Продати, продати Та женчикам музичейки Найняти, найняти. Заріж, заріж, господине, Індика, індика, Щоб нам була із Варшави Музика, музика. Хоч з Варшави, не з Варшави — З Кракова, з Кракова, Щоб нам була музичейка Готова, готова.
-%** ПІСНІ ПЕРЕД ДВОРОМ, НА ОБІЙСТІ І В ХАТІ ГОСПОДАРЯ І 1 Сивая пава літала, Крилами двір змітала, Сподівалася вінця До свого гуменця. Замітайте двори, Застеляйте столи, Сподівайтесь вінця До свого гуменця! 2 Котився віночок по полю, Просився женчиків додому: — Ідіте, женчики, додому, Занесіте мене в стодолу, Положіте мене в сторону, Ой то я пойду на ниву, Ой а мні на ниві година, Ой а мні в стороні—гостина. — Одчиняй нам, пане, ворота, Несемо віночок з золота; Ой не з золота—з кропиви, Бо ще ми горілки не пили. З Засвітив місяць із рога, Да щоб нам була видна дорога, Щоб ми із неї не зблудили, Щоб своєму господарю вгодили. — Прочини, господарю, ворота, Занесем тобі віночка з золота; Він не із золота, а із жита, Да позволь тобі, боже, спожити, На друге літо заложити. —482—
4 В нашого господаря сивий кінь, Прилітає за женцями, як сокіл, Заганяє женців на свій двір: — Ідіть, ідіть, женчики, додому, Бо вже вам надокучило по полю. Ви гуляли ціле літо і жнива, Не боліли білі ручки і спина. 5 — Розгорися, вечірняя зоря, перед ранньою стоя; Приберися, наша господинька, перед нами жніями: Одінь тії куни, соболі та білі горностаї. — Не гріють мене тії куни, соболі, ні білії горностаї, А тільки гріє моє здоров'я, Мужикове підвор'я. б Добродієнька пишна За воротонька вийшла, Стала си у воротях У червоних чоботях, Горілочку тримає, Женчиків вітає, Віночка виглядає. 7 Ой прочини, наш паночку, ворота, Несем тобі вінчика з золота. Ой прочини, наш паночку, новії брами, Несем тобі вінчика з перлами. Ой прочини, наш паночку, оконце, Несем тобі віночка, як сонце. Ой прочини, наш паночку, кватирку, Несем тобі вінчика, як зірку. Ой прочини, наш паночку, новий двір* Несем тобі вінчика на розвід. ' 8 Ой котився віночок З широкої ниви З женцями молодими. Підкотився під ворота: —483—
— Вийди, пане, за ворота, Викуп вінка з золота! Не з золота вінок витий, Да й з густого жита, Да й з колосистого, А ще з ядренистого Жита! 9 Одчиняй, пане, ворота, Іде твоя піхота! Ой паночку наш, Обжиночок ваш. Одчиняй, пане, хату, Давай женцям плату! Ой паночку наш, Обжиночок ваш! 10 Що Ганночка-дівка по дворику ходить, По дворику ходить, в руках ключики носить, Скрині одмикає, скатерті виймає. Ой паночку наш, обжиночок ваш. Гу-у-у! Скатерті виймає, столи застилає, Столи застилає, женців привітає, Столи тисовії, женці молодії. Ой паночку наш, рбжиночок ваш. Гу-у-у! 11 Оце ж тобі, наш паночку, обжинок — Та не жалуй сто талярів на вінок. Оце ж тобі, наш паноньку, обжинки — Та не жалуй челядоньці горілки. 12 Казала нам ворона, Же господар не дома, Же поїхав до Львова Мед-вино купувати Женчики частувати. А вже ж то неправдонька На нашого газдоньку; Є наш газдонька дома, —484—
Вже горівка готова. Повідала нам нивка: Є в коморі горівка, В коморі на полиці В кришталевій скляниці. 13 А в нашого пана Мальована брама, Червонії одвірки, Давай, пане горівки. 14 Ой зажинки, господарю, зажинки, Хотять наші серпики горілки; Не так серпи, як женці, Хорошії дівчата у вінці. 15 Хороша дівонька, що вела, А ще й та хороша, що несла. Одчиняй, господарю, кватиру, І поглянь на небо, на ниву: Скільки на небі зірочок, Стільки на ниві кіпочок; На небі зірочок — не зчислити, А на ниві кіпочок — не зложити. 16 Не ховайся, господарю, не ховайся, На вечерю горілочки постарайся; А нашая господиня молоденька Та зварила на вечерю горобейка. А ми тую горілочку будем пити, А ми того горобейка будем їсти. 17 Продай, продай, господарю, сивого коня, Та заплати женчикам за жнива, Продай, продай, господине, усі бирки Та заплати женчикам за обжинки. —485—
18 Хоч гордуй, господарю, а хоч не гордуй, За вінчики червінчики наготуй Та підніми рученьки догори, Та ізніми вінчики з голови, Та привези, господарю, бочку вина, меду дві, Положимо тобі вінчика на столі. 19 Ой на небі ясен місяць З дорогою, Вийди, вийди, хазяїну, З жоною! Ой на небі ясен місяць З дірками! Вийди, вийди, хазяїну, З дітками! 20 Ой одчини, господарю, новий двір, Несем тобі вінчика на вибір; І житнього, пшеничного, ячного, Для нашого господаря вдячного. 21 Принесли ми полон З усіх сторон. Дав пан біг пожати, Дай, боже, повозити З поля до обори, З обори до стодоли, З стодоли до комори. З комори на ниву — У щасливу годину. 22 На печі діжа кисне> На печі діжа кисне, До Йвана полон тисне, То з гір, то з поділля До Йвана на подвір'я. 23 Й а в лісі ожиночки, Й а в лісі ожиночки, В Михайла обжиночки. Обжали-сьмо зараня, Заріжте нам барана, Барана рогатого В Михайла багатого. 24 З стріхи горіхи летять, Женці горівки хотять. Повідала нам дівка, Та що є в вас горівка В коморі на полиці У великій бербениці. —486—
25 26 Казала нам нивка, Що є в пана горівка, В коморі на полиці, В кришталевій скляниці, В коморі під лавою Приросла муравою. Вийди, паненьку, до нас, Викуп си вінець у нас, Положи червоного Від вінця польового; Бо як не вийдеш до нас, Не викупиш вінця у нас— До корчми понесемо, Горівки си нап'ємо. 27 Ой куриться доріженька, куриться, Ой чого ж то наш господар журиться? Ой бо треба пару коней продати, Для женчиків горілочки набрати. Заріж, заріж, наш паночку, тетерю, Зготуй для женчиків вечерю. Заріж, заріж, наш паночку, індика, Щоб нам була добрая музика, Щоб нам музиченьки грали, Щоб нам женчики гуляли! 28 Ци не дим то ся курить? Нами ся пан наш журить: Як пива наварити, Горівки наробити, Женчики напоїти. 29 Не журися, паноньку, Не багато нас іде: Тридцятеро й троє На подвір'ячко твоє. ЗО Вийди, паноньку, до нас, Викупи вінок у нас, Віночок на кілочок, Нам таляра на таночок. 31 Чуйся, паноньку, в пір'ю, Продай корову сіру І з курятами квочку, Постав горілочки бочку. 32 Наш вінок пелехатий, І наш ґазда багатий, На корови, на вівці, На гроші, на червінці. 33 На двір, женчики, на двір, Топтайте зелений моріг Гострими підківками, Новими чобітками. —487—
34 Точиться вінок, точить, Панові перед очі. А чого він сі точить? Бо горілочки хоче. 35 Зі стріхи орішки летіли, Бо женці горівки хтіли, Віночок на кілочок, Горівка на стілочок. 36 Наш господар дозорця Вижав пшеницю за сонця; Ні рано, ні пізнейко, В самоє полуднейко, В самоє полуднейко. Як зайшло вже сонейко. 37 Що в нашого пана Голова кудрява,' А в чужого — лиса, Як у того* біса. 38 Наша пані багата — В її плахта рогата, В поділках мережки, А в ушах сережки. 39 У нашого пана жінка хороша, Винесла горілки, як рожа. У нашого пана жінка молоденька, А в неї ручка біленька, А в ручечці чарочка золотенька, А в чарочці горілочка солоденька. 40 Господиня не пишна, За ворітойка вийшла, Ключами позвонила, Богу сі помолила: — Й а слава ж тобі, боже, Же моє жито в стоже, І жито і пшениця, Но ще й яра яриця. 41 Нема пана дома, Поїхав до Львова Ключики куповати, Пивницю відмикати, Нам горівки давати. —488—
42 — Вийди, господарю, против нас, Несем віночка в божий час. Ходить хазяїн по сінцях, Носить рученьки в кишінцях Да і сам собі міркує, Що віночок коштує: — Чи рублика, чи два, — Чи срібних три рубля? — Ваш віночок на столець, Наш рубличок на танець. 43 Стався, панейку, стався, Женчиків не встидайся, Як ми ся не встидали, Нивойку дожинали! Гди ми вінойко вили, Мід, горілойку пили; Гди-сьмо го доплітали, Мід-вино розливали. Слава, панойку, слава: Вся челядойка п'яна, Іно тая не пила, Що з нами не робила, Під межею лежала, А житечка не жала. 44 Ой викоти, наш барину, бочку вина Да частуйте женчиків за жнива — Широкая нивонька утомила. Ой не так нивонька, як гори, Широкії, великії загони. Ой не так загони, як снопи, Докучило носячи до копи. 45 Стоїть господар на порозі, Жовтий чобіток на нозі, Права рука в кишені, Три таляри у жмені. —489—
46 Ой добре було жниво, Була горівка й пиво; Ой добре було жати, Було з ким розмовляти. 47 Наша пані по садочку ходила, Червоную калиноньку ломила, Червоную калиноньку ломила, Своєму пану під голівоньку стелила. — Ой спи, ой спи, наш паночку, поки хоч, Бо вже твоєй пшениченьки не замочить дощ. Ой спи, ой спи, наш паночку, до ранку, Бо вже твоя, пшениченька в підворку. Ой спи, ой спи, наш паночку, доволі, Бо вже твоя пшениченька в стодолі. 48 Доки ми будем стояти, Траву-мураву топтати? Просіте нас до хати, Кажіте нам сідати. БУВАЙ, НИВО, ЗДОРОВА Бувай, ниво, здорова, Я тебе поборола. Хвалилася нива —- Сто кіп жита зродила, І ще ся похвалила, На віночок причинила. Ой ниво, нивонько, Верни мою силоньку. Поверни мою силу На другую ниву. Котиться вінок гладко, Як червоне ябко, Битою дорогою — До господаря до покою, З хати до стодоли, З стодоли до комори, А з комори на нивоньку В щасливую годиноньку. Замітайте нам двори, Застеляйте нам столи, Застеляйте обруси — Най ся вінок не трусить. Наш вінок не з полови, Коштує сто червоних. Нема господаря вдома, Поїхав до Львова, Червоного міняти, Вінка купувати. Як ви його не викупите, То будем молотить, Мед і вино пить. Господиня думає, Вечерю ладнає. -490-
Нам вечеря не мила, Господиня охоча, Нас нива стомила. Варить пироги з клоччя. Господар завстидався Ви, господарі, злізайте, І на гору сховався. Самі пироги з'їдайте. ВСІ ПАРУБОЙКИ З ДІВКАМИ Всі парубойки з дівками Несуть віночок з квітками; Всі парубойки-молодці Ведуть дівойку у вінці. Наш господар злякався Та й в покої сховався. Вийди, господарю, з покою, Поговоримо з тобою, Поговоримо зрізна, Бо заложив ти роботу допізна. Одчини, господарю, кватиру, Поглянь на небо, на ниву: Скільки на небі зірочок, Стільки на полі копочок. На небі зірочок, як цілий світ, А на полі купочок сто кіп. ЧИНЯЙ, ПАНІ, ВОРОТА Чиняй, пані, ворота — Іде твоя робота. Приспів: Чиняй не бари — Женці молоді. Чиняй, пані, сіни, Щоб женці посіли. Чиняй, пані, хату, Давай женцям плату. Чиняй, пані, комору, Давай женцям червону. Чиняй, пані, клуню, Давай женцям другу. —491—
ОЙ ЛІТАЛА ПЕРЕПІЛКА ПО ПОЛЮ Ой літала перепілка по полю І збирала дрібні пташки до бору: — Ой до бору, дрібні пташки, до бору, Бо вже ви та нагулялися по полю. — Ой не дармо ми по полю гуляли, Бо ми дрібні ягодоньки збирали, Із літечка на зимоньку складали.. Ой ходила наша пані по полю І збирала челядоньку до двору: — Ой до двору, челядонько, до двору, Бо вже ви та нагулялися по полю. — Ой не дарма ми по полю гуляли, Бо ми жито і пшеницю дожали; Ой дожали *ми житечко, облоги, Печи, печи, наша пані, пироги! Ой котився наш віночок додолу І просився пана-господаря в стодолу: — Я у свого господаря погощу І сторононьку домощу, На новеє, на другеє заложу. Викоч, викоч бочку меду, вина — дві, Почастувати челядоньку на дворі! Ой чия то челядонька така дрібна? То нашому пану спосібна. Ой чия то челядонька на долині? То нашого пана з України. Ой чия то челядонька гуляла? То у нашого пана дожала. — Ой одчини нам, пане, ворота! Бо несем ми віночок з золота, Не з золота наш віночок — що з жита, Суди, боже, пану спожити, На другеє, на новеє літо заложити. СОЛОВЕЙКО НА МАКІВЦІ ВЕСЬ МАК ПОДЗЬОБАВ Соловейко на маківці весь мак подзьобав, Весь мак подзьобав! Сидить наш пан на покуті, ніжки підобгав, Ніжки підобгав! Золотою гребінкою кудрі розчесав, —492—
Кудрі розчесав! Та все своїх женчиків з поля долсидав, З поля дожидав! «Ой десь мої женчики забарилися, Забарилися! На буйному житечку притомилися, Притомилися! Та на мою вечероньку опізнилися, Опізнилися!» — Чуй, пане, чуй! Женців почастуй! СИДИТЬ ПАН НА ПОКУТІ Сидить пан на покуті, Ноги підібгавши, Золотою гребінкою Кудрі розчесавши. — Ой я кудрі потрясу, Вам горілки принесу. — Ой якої? — Винавої, Після винавої — варенушки, Після варенушки — Грушевої юшки. Ой ви, мої поденщане, Лягайте в подушки! НАША ПАНІ ПИШНА ЗА ВОРОТА ВИЙШЛА Наша пані пишна за ворота вийшла І ноги помила, сама чорнобрива! Наша пані висока, зарізала гусака: Сама пожила — женцям не дала! Наша пані біла — зарізала півня: Сама пожила — женцям не дала! Наша пані велика, зарізала індика: Сама пожила — женцям не дала! Наша пані добра, зарізала бобра: Сама пожила — женцям не дала! Наша пані як пчілочка, Єсть у неї горілочка: І сама не п'є, і нам не дає! —493—
Насипала у риночку, Поставила на припічку: Муха прилинула — та й перевернула. «Ой щоб тобі, мухо, розсілося брюхо, Щоб ти не літала й не перевертала!» НАША ПАНІ ЧОРНОБРИВА Наша пані чорнобрива Борщу, каші наварила, Наварила нам, Хорошим женцям. А наша пані голубочка Вийшла проти нас Да винесла три скрипочки, А четвертий бас. Всім дівчаткам по скрипочці, А сироті бас. Всі дівчата в скоки, в боки, А сирота в плач: — Чи я в тебе, моя пані, Діла не робила, Що я в тебе да скрипочки Да й не заробила? ОЙ МИ Ж СВОЙМУ ПАНУ Ой ми ж свойму пану Поставили стожків, Спорядили славу. Як де-небудь божків. Поставили копки Приспів: да ВдарИЛИ гопки. Ой паночку наш, У нашого пана Обжиночки у нас! Голова кудрява. Ой кудрява, кучерява — Жито пожали, снопи пов'язали Він кудрями потрясе, ї в копи поклали. Нам горілочки піднесе. Поставили кіпок, Ой паночку наш, Як на небі зірок. Обжиночки у нас! —494—
ЩО ПАН ДОБРИЙ Що пан добрий, що пан добрий, Пані не така: B) Що пан дає карбованця Пані — п'ятака. B) А пан пані в потилицю: — Не будь ти така! B) Як я даю карбованця, Так ти давай два! B) СОРОМ, ПАНОЙКУ, СОРОМ Сором, панойку, сором, Боявся пан сорому Сидять женці за столом; Та сховався в солому. Сіли женчики, сіли, Вівці солому з'їли, Аж ся здригнули стіни; А ми панойка уздріли. Єще ліпше здригнуться, Повідала нам нивка: Як горівки нап'ються. Є в коморі горівка, Дайте ж нам горілойки В коморі на полиці, З нової барилойки! В мальованій скляниці. ОЙ ТОЛОКА, ГОСПОДАРЮ, ТОЛОКА Ой толока, господарю, толока, Причепив барилечко до бока. То ми будем толочити, З барилечка та горілочку точити. Ой ти казав, господарю, що ми спали, А ми тобі житечка дожали. Ой ти казав, господарю, що сиділи, А ми тобі торбу хліба з'їли. Наш півень рябокрилий, Господар чорнобривий, Господиня білява, Бо вдома бувала. А їх хлопчата вусаті, .Дівчата косаті. —495—
ЯК Я БУЛА ДА НА ТОЛОЦІ Як я була да на толоці — Мої очі да на тім боці. Не сварися, моя мати, Що я прийшла опівночі. Хоч сварися, не сварися, Да ти ж мене не научиш; Хоч кого я вірно люблю, Да з тим мене не розлучиш. БУЛА Я НА ТОЛОЦІ Була я на толоці — Мої очі да на тім боці. Не сварися, мамко моя, Хоч я прийду да й опівночі: (Ой прийшла я да й опівночі) Да в сінечки похилилась. Питається да мій батенько: — Чи ти, доню, не забилась? Підхоплює да мій батенько Пуховою да подушкою, А мій милий, чорнобривий Да ремінною да попружкою. Підхоплює мене мати Пуховою да периною, А мій милий, чорнобривий Похилою да дубиною. — Не бий мене, мій миленький, Похилою да дубиною, Да бий мене, мій миленький, Да білою да березою, Щоб я знала й пам'ятала І п'яною, і тверезою.
СУЧАСНІ ОБЖИНКОВІ ПІСНІ КОТИВСЯ КОМБАЙН З ЛАНУ Котився комбайн з лану B) Аж під колгоспну браму. Вийди, голово, з хати B) Колгоспників вітати. Працювали ми жваво, B) \ Пшениченьку дожали. | За жаткою в'яза/о* B) І Та в скирти поскладали. Вітай кращих робітниць: B) Додержали обітниць! Хлопці їм помагали, B) Ударно працювали. Працювали ударно, B) Не провели час марно. Ми жнива закінчили B) Та й комбайн заквітчили. ЯГОДИ-ОЖИНОЧКИ Ягоди-ожиночки — B) Колгоспнії обжиночки. Житнії, пшеничнії, Щоб були величнії. Котився вінок з лану B) Під колгоспну браму, Під колгоспні одвірки, Дай, голово, горілки! Не йди, голово, в поле, B) Бо в полі стерня коле, Заблудиш між копами, Як місяць між зорями. Я стерні не боюся, B) В черевички взуюся, B) На женчиків подивлюся. 1659 —497—
А В ПОЛІ ЗАЖИНОЧКИ А в полі зажиночки B) Колгоспні обжиночки. Качався вінок з лану B) Аж під колгоспну браму. Вийди, голово, до нас, B)' Возьми віночок у нас. Возьми й у нас віночок, B) А нам дай на таночок. Візьми й у нас квіточку, B) Дай нам на горілочку. Ми женці молодії, B) В нас серпи золотії. Ми жали, не лежали, B) Пшениці дожинали. В нас бригада робоча, B) Зробила з стерні клоччя. Миликівська лінива — B) Стоїть пшениці нива. Продай, голово, квочку, B) Купи горілки бочку. Продай ще й з курчатами, B) Розплатися з дівчатами.
НАШ ГОЛОВА МОЛОДЕНЬКИЙ Наш голова молоденький, Під ним кінь вороненький, По полю конем грає, Женчиків припрошає: — Живо, женчики, живо! — Минає ваше жниво. Обжали і обв'язали, Ще й в копи поскладали, На тік повозили, Щоб ся голови не журили. Нема голови дома, Поїхав до Зінькова Келешків купувати І женчиків напувати. — Пийте, женчики, пийте! Келещків не побийте, Келешки дорогії, По чотири золотії. КОТИВСЯ ВІНОЧОК З ПОЛЯ Котився віночок з поля До колгоспного двора, А від двору до контори, Ходи, голово, здоровий! Від контори до комірки, Дай нам, голово, горілки! НАШ ГОЛОВА ГРУБИЙ, ГРУБИЙ Наш голова грубий, грубий, Він нам сей рік дуже любий, Груба шия, грубі плечі, Він нас сей рік забезпечив. Гей, гей, ух-ха-ха, Він нас сей рік забезпечив! —499—
Дав нам жита і пшениці, Маєм хліб на паляниці, Маєм їсти, маєм пити, Бо в колгоспі добре жити! Гей, гей, ух-ха-ха Бо в колгоспі добре жити!
Щелодії
ХАРАКТЕРИСТИКА ПІСЕННИХ МЕЛОДІЙ Описуючи народні звичаї та обряди, дослідники в минулому основну увагу звертали на етнографічну суть їх. Художня частина звичаїв і особливо обрядів, тобто пісні, інструментальна музика і танці, або ж залишалася поза увагою фольклористів та етнографів, або згадувалась мимохідь. Між тим саме художня частина надавала обрядам глибокої поетичності, змістовності, робила їх популярними, нівелювала те їх обрядове значення, якого їм надавали наші далекі предки, і, зрештоюдзберегла обряди у пам'яті народу до нашого часу. Мелодії обрядових пісень, як і хороводи, фольклористи почали записувати порівняно недавно.^ Ці записи розпорошувалися по збірниках, зрідка супроводжувані помітками: весільна, петрівчана, веснянка, обжинкова. Про обрядове призначення більшості таких пісень можна було догадуватись лише з тексту, ; , , Що ж до хороводів, зміст яких розкривався не тільки текстом та мелодією, але також рухами, жестами та мімікою, то їх почали записувати аж в кінці XIX ст. В 1872 р. відомий етнограф і фольклорист П. Чубин- ський разом з М. Лисенком записують не лише мелодії та тексти обрядо- , вих пісень, але й хореографію хороводів. П. Чубинський виділяє обрядову творчість в окремі рубрики і дає досить детальний опис виконання цих творів. Вдала спроба Чубинського була продовжена фольклористами — музикознавцями та композиторами. В 1875 р. основоположник української професіональної музики М. Лисенко видав хороводи окремою збіркою під назвою «Молодощі». В цій збірці М. Лисенко, як і його попередник П. Чубинський, дав загальний опис хореографії. Продовжувачем початої П. Чубинським та М. Лисенком справи став В. Гнатюк. У 1909 р. він видав під назвою «Гаївки» збірку обрядової творчості, записаної на заході України. Записувались хороводи й іншими збирачами, але найбільша заслуга тут належить Чубинському, Лисенкові та Гнатюкові, які виділили їх із загальної музично-поетичної творчості українського народу в окремий розділ. Зібраний ними матеріал показує невичерпне багатство різноманітних за змістом і значенням хороводів, які можуть бути використані не лише в репертуарі виконавських колективів, але й для естетичного виховання нашої дошкільної та шкільної дітвори. Саме цю важливу сторону справи побачив у хороводах С. Титаренко В 1918 р. він видав збірку хороводів «Дитяча розвага»1. Значення її для виховання художніх смаків нашої дітвори і взагалі молоді* важко пере- . оцінити. . ¦ . . 1 І. С. Титаренко, Дитяча розвага, К., 1918. —503—
В 1925 р. відомий український композитор, вчений і педагог В. Верховинець видав досить повну збірку хороводів під назвою «Весняночка»1 з методичною статтею, в якій дав змістовні поради керівникам музичного виховання в школах і дитячих садках. Збирання, вивчення хороводів і впровадження їх в репертуар виконавських колективів тривали і в радянський час. Отже, фольклористи і дослідники народної обрядової творчості і особливо практики-виконавці з усієї скарбниці активно використовували переважно хороводи. Не так було з піснями, що супроводили інші обряди. Наприклад, веснянки (їх співають, яіс звичайні пісні, без рухів), щедрівки, колядки, обжинкові пісні тощо після Жовтневої резолюції записувались мало, характер їх виконання, особливості музично-поетичної мови і т. д. зовсім не вивчались. Ці пісні рідко потрапляли в збірники. Основною причиною цього було те, що фольклористи змішували обрядовість з релігійним, церковним ритуалом. Повнокровним життям продовжували жити лише ті веснянки, петрівчані та інші пісні, які зазнали художньої обробки. Зокрема, широко відомі радянським слухачам стали пісні «А вже зесна, а вже красна» в обробці М. Лисенка, «Дударик», «Гра в зайчика», «Женчичок-бренчичок» та інші чудові твори М. Леонтовича, «Гагілка» С. Людкевича тощо. Деякі обрядові пісні ввійшли в репертуар Державного українського народного хору, зокрема пісні в записі Є. Ліньової, Г. Верьов- ки, Т. Ономи та інших збирачів. Чимало було спроб професіональних та самодіяльних виконавських колективів відтворити на сцені обряди обжинків, весілля тощо в усій їх традиційній послідовності з використанням елементів радянського життя. Щодо обжинків, то цей обряд жодному постановнику не вдався: ці композиції виявилися блідими, малохудожніми, сюжет їх майже завжди виявлявся поверховим і тому не міг довго утриматися в репертуарі. Основною причиною цього слід вважати неглибоке знання авторами композицій традиційного народного обряду обжинків і особливо його художньої частини. В 1952 р. видавництво «Мистецтво» видало збірник «Свято врожаю», упорядкований 3. Василенко під загальною редакцією та з вступною статтею М. Гордійчука. До нього ввійшли сучасні народні пісні та пісні самодіяльних авторів. Цей збірник був першою серйозною спробою дати самодіяльним колективам матеріал для художньої частини свята врожаю. Треба сподіватись, що теми, образи, як і художня мова обжинкових та інших обрядових пісень допоможуть нашим митцям найближчим часом створити концертний зразок цього поширеного й тепер серед народу обряду. В подальшій роботі над створенням сучасних обрядів композитори і поети, безумовно, скористаються зразками, вміщеними у збірнику. Значна частина їх може виконуватись без будь-яких обробок. Народні твори, які складають художню частину звичаїв та обрядів, дуже різноманітні за тематикою, змістом і образністю поетичної та музичної мови. В деяких піснях, наприклад, органічно переплітаються мотиви побуту з обрядовістю. Це сплетіння настільки природне і логічне, що іноді не дає підстав розмежовувати пісні обрядові і побутові (хороводи «Нелюб», «Чоловік та жінка», «Воркун» та багато інших). Така тематична особливість пісень та хороводів свідчить, що народні обряди за своєю суттю нічого спільного не мають з пізнішими формами релігійних вірувань, нав'язаних церквою. Народні твори в основному змальовують реальне життя: свою працю, побут, прагнення добробуту й щастя, кохання тощо. Кожній порі сільськогосподарського року відповідав той або інший обряд чи звичай, і в зв'язку з цим визначились найважливіші теми, власти- В. Верховинець, Весняночка, ДВУ, 1928. —504—
ві обрядам і звичаям. Наприклад, для веснянок, якими колись «закликали весну», найбільш характерне опоетизовування воскресаючої природи і ко хання. Саме тому зміст веснянок — це переважно щастя і радість, отож їх мелодії звучать радісно, оптимістично, запально, часто з ліричним забарвленням. Яскравим прикладом весняних пісень є пісні «Благослови, мати», «А вже весна, а вже красна». Весною, коли ставало тепло, молодь переносила своє дозвілля на лоно природи. На зеленій мураві водили «Подоляночку», «Перепілку», «Мак», «Просо», «Короля», «Кривий танець» тощо. В них уже відповідним чином змінювалась і тематика. В хороводах основними є теми кохання і побуту. В змісті деяких текстів хороводів яскраво виступають соціальні мотиви: бідний жених і багата наречена або ж навпаки («Ой не ходи коло води»), нерівність подружжя, коли дівчина виходить за старого «мужика» («Перепілка») тощо. Взагалі в хороводах, які колись молодь виконувала всю весну і закінчувала їх на Івана Купала, обрядовість органічно зливається з побутом. Але домінуючою є тема кохання. Недарма дослідники назвали Івана Купала святом кохання. Після Купала хороводи припинялись, бо від світання і до смеркання весь народ працював на полі. Трудова перемога хлібороба, як і інші визначні події в його житті, відзначалась обрядом обжинок. Обжинкові пісні мають свою тематику, особливості образної мови, структуру. Насамперед вони відображають важку працю косарів, згрібальниць, в'язальниць. Тут, як і в хороводах, теж звучать соціальні мотиви: важка праця на панській ниві, лихий пан, який нещадно експлуатує хлібороба, тощо. Все це своєрідно позначилось на образній музичній мові обжинкових пісень. Проте мелодії їх, як і в піснях інших обрядів, переважно бадьорі, величальні, оптимістичні. • Короткий огляд пісень окремих обрядів приводить до висновку, що вони, як жодний інший жанр, реалістично відображають живі почуття трудівника. Всі пісні, що супроводжують обряди, є хоровими (виконуються або унісонно, або ж багатоголосно), проте манера виконання їх — різна. Так, у веснянках та петрівчаних піснях часто застосовуються підголоски, переважно фальцетні. Деякі пісні цього циклу закінчуються вигуком «гу», що можна витлумачити як заклик весни чи якихось інших сил природи *. Зокрема, такі вигуки чуємо у веснянці «Просилася галочка». Дуже цікава з погляду виконання пісня «Поза селом та повезено сіно», в якій звучить фальцетний підголосок, надаючи їй своєрідного колориту. Розташування голосів у цих піснях в основному широке. Важливо, що підголосок не дублює октавою вище основний голос пісні, як це спостерігається в піснях інших жанрів, а створює самостійну партію, що в сукупності з нижніми голосами звучить в хорі надзвичайно оригінально і колоритно2. Такий принцип багатоголосного виконання бере свій початок з обрядових піснях і за походженням є найдавнішим. Він дав основу для виникнення багатоголосних пісень — переважно протяжних побутових -¦- з грудними підголосками. 1 Див. А. Г у м є н ю к, «Український народний хор», К., 1955, стор. 8 і далі, а також стор. 46 і далі. 2 На жаль, в минулому збирачі при записуванні мелодій обрядових пісень не фіксували фальцетних підголосків, а записували лише одноголосні наспіви. Такий незадовільний стан з записом мелодій подекуди спостерігається й тепер. —505—
В обрядових піснях грудний підголосок зустрічається рідше. На відміну від пісень з фальцетним підголоском, розташування голосів в них вузьке. Кожний з голосів (а їх буває два, три, чотири і більше) має самостійний мелодичний розвиток. Проте всі вони разом звучать дужі злагоджено як по горизонталі, так і по вертикалі. Сильне звучання пісень на вулиці також відзначається своєрідним, неповторним колоритом, характерним лише для пісень українського, російського та білоруського народів. Ці особливості виконання, зокрема, помітні в піснях «Соснова кладочка», «Попід мостом, мостом», «Була в мамочки й одна донечка» та іи. Мелодії з підголосками становлять основу народної поліфонії. Найоригінальнішими щодо стилю виконання є хороводи, бо в них спів поєднується з рухами, жестами та мімікою. Мелодії тут допомагають розкрити ідейно-емоційний зміст твору і його художні образи, а життєрадісні слова в свою чергу зумовлюють сповнену світла мелодію, як, наприклад, у хороводі «Ой там на моріжку». Текст хороводу «Ой у перепілки та головка болить» передає біль і тугу жінки, над якою збиткується чоловік — «старий мужичок». Мелодія тут, природно, тужлива, сумна. Це є проявом органічного зв'язку тексту і мелодії як в хороводах, так і в інших обрядових піснях. Мелодії хороводів здебільшого одноголосні. Однак серед них є такі, що мають два, три і більше голосів. Вони мають цілком визначену гармонічну структуру і становлять основу народної, танцювальної музики. Деяким з них передує протяжний заспів. Він буває досить розвиненим, як в хороводі «Король». У ладовому відношенні заспів майже завжди контрастує з приспівом: заспів переважно мінорний, а приспів — мажорний. Крім художньої цінності ця властивість мелодій має також практичне значення, бо легше запам'ятовується виконавцями, дає їм можливість швидко зорієнтуватися, де слід внести в хоровод жваві пританцівки. Протяжні заспіви виконуються так само, як і протяжні багатоголосні пісні інших жанрів. Часто їм властивий такий же ладово-інтонаційний та ритмічний склад. Це приводить до висновку, що заспіви хороводів послужили основою для виникнення протяжних пісень. В цілому ладова основа обрядових пісень дуже різноманітна. Серед них трапляються такі мелодії, які розспівуються лише на двох-трьох ладово організованих звуках («Дударик» та ін.). Маючи точну ладову'визначеність (мажор чи мінор), їх лад, як ми його трактуємо тепер, вїдбиває'по- чаткову стадію розвитку. Характер розспівування мелодій в обрядових піснях з вузьким діапазоном, наприклад у межах чистої кварти, показує, що вони вже мають специфічні ладові властивості, які підкреслюють стильові ознаки лише обрядових пісень. В пісні «Ой ти, петрівко петрів- чана», яка має обсяг соль~до, майже на протязі всієї пісні соль підвищується. Поряд з цим в другому такті з'являється соль-бекар. Все це разом взяте надає специфічного ладового колориту, властивого мелодіям обрядових пісень. В іншому варіанті мелодії цієї ж пісні, побудованої в діапазоні ля—ре, підвищується до, що надає звучанню пісні вже нового ладово- колористичного відтінку. Взагалі в обрядових піснях широко застосовуються внутріладові інтонаційні зрушення (знаки альтерації); Здебільшого в них спостерігаються іонійський, міксолідійський, еолійський і дорійський лади. Зрідка трапляються ембріони мажорно-мінорного ладу. Цими особливостями, зокрема, відзначається пісня «Уже сонечко закотилося», в якій третій ступінь то підвищується, то понижується, тому звучить рє-мажор і ре-мінор. . . . - Слід відзначити також як ладову особливість обрядових пісень застосування збільшеної секунди (див. другий варіант мелодії «Кострубонько»). Ця ладова особливість стала одним з визначальних факторів ладу дум та —506—
ряду пісень інших жанрів1. Отож, звичаєво-обрядові пісні, як найдавніші за своїм походженням, створили ті ладові основи, які знайшли свій подальший розвиток у пісенній творчості нашого народу. Ритмічна структура обрядових пісень надзвичайно багата і різноманітна, її особливості визначаються насамперед приналежністю пісень до того чи іншого обряду або звичаю. Так, веснянки, які співають без рухів, петрівчані, обжинкові пісні мають мішані розміри і досить складний ритмічний малюнок з багатьма прикрасами — переважно це форшлаги, мордент, руладні розспівування окремих складів, гліссандо та ін. Цими особливостями позначені мелодії пісень «Поза селом повезено сіно», «Посію я рожу», «Да через село піч повезено», «Чужі пани робочі держать людей до ночі» та багато ін. Ця властивість притаманна також протяжним заспівам хороводів. Вона дістала свого повного розквіту з протяжних побутових піснях. Значна частина обрядових пісень, а також хороводи відзначаються чіткими одноплановими розмірами, головним чином 2/4 і досить простим ритмічним малюнком. Така ритміка зумовлена тим, що, наприклад, хороводи виконуються в рухові. Рухи, жести та міміка — основа танцю — вимагають чіткого метро- ритму. Отже, форшлаги, мордент, як і інші мелізми, в цих мелодіях застосовуються здебільшого для розцвічування ритмічного малюнка. В піснях інших обрядів вони до певної міри несуть ще й смислове навантаження: виділяють із контексту той чи інший звук, підкреслюють його значимість в мелодичному розвитку тощо. Рулади і гліссандо в обрядових піснях майже не використовуються. Як важливе ритмічне явище тут слід відзначити часте використання пунктирного ритму, що широко застосовується в історичних і особливо революційних піснях та масових піснях радянських композиторів. \ Форма мелодій обрядових пісень також різноманітна. Хороводні пісні без протяжного заспіву переважно мають квадратну структуру, а отже] і чітко визначений вокальний період. В піснях з протяжним заспівом аб# ж розвиненим приспівом (рефреном) вокальний період відзначається розширеною формою. Поруч з цим ряд мелодій хороводів має речитативний виклад («Ой вінку наш, вінку»). В цій і подібних мелодіях майже завжди во кальний період не визначений чітко. Форма мелодії, як і характер розспівування її, наближається до імпровізації. Тут структура мелодії та її ритміка залежать від тексту. ' Хореографічний малюнок хороводів також зумовлюється текстом. Наприклад, в тексті хороводу «Кривий танець» говориться: А в кривого танця Та не вивести кінця. Треба йому та виводити, Кінця йому та знаходити... Отже, змістом тексту зумовлюється його хореографічний малюнок: лінія, яку описували виконавці, мала вигляд кривої. За таким принципом визначаються назви й інших хороводів. Якщо зміст хороводу розкривається в діалозі, то виконавці розподіляються на дві групи або з них виділяється соліст-танцюрист, який виходить в центр кола. Коли ж зміст передається звичайною розповіддю, то учасники водять хоровод, не поділяючись. Текст впливає і на хореографічні засоби виконання. Так, в хороводах, що відображають трудові процеси, основну роль відіграє пантоміма-ілю- страція 2: рухи і жести допомагають розкривати зміст тексту. Зрозуміло, 1 Див. про це «Історичні пісні», К., 1961, стор. 834 і далі. 2 Пантоміма — один із елементів хореографічного мистецтва—вть —507—
що майстерність виконання цієї пантоміми-ілюстрації залежить не тільки від талановитості виконавця, але й від досконалого знання самого трудового процесу і характеру людей, які цю працю виконують. Функцію розкриття змісту рухами та жестами беруть на себе в основному солісти- танцюристи, які знаходяться в колі хороводу, рідше — всі виконавці хороводу («Мак»). Дуже цікаве явище спостерігається в хореографії хороводів, які відображають побут народу. За характером виконання їх можна розподілити на дві групи: пантомімно-ілюстративні («Заїнько», «Перепілка») та орнаментальні, коли хореографічний малюнок їх нагадує орнамент («Шум», «Кривий танець», «Плету, плету лісочку» та ін.). Пантомімно-ілюстратип- ні хороводи щодо виконання нічим не відрізняються від хороводів на трудову тематику. Різниця лише в тому, що в них за допомогою рухів і жестів ілюструються не трудові процеси, а передаються типові риси характеру людини. Основною темою цих хороводів є сімейні сцени, зображувані дотепно, з гукором. Важливою рисою виконання пантомімно-ілюстративних хороводів на трудову і побутову тематику є й те, що активну участь в них беруть усі виконавці. Вони рухами, жестами і мімікою підкреслюють окремі моменти тексту, важливі для розкриття змісту. Наприклад, в хороводі «Заїнько» учасники, вкносячи руки перед собою, звертаються до Заїнька, який стоїть в середині кола, піднімають їх вгору, утворюючи огорожу, дублюють окремі рухи та жести соліста-танцюриста тощо. Все це разом взяте значно розширює коло засобів хореографічної виразності. В групі орнаментальних хороводів виконавці відповідно до сліз пісні створюють візерунчастий хореографічний малюнок: гурт, ряд або лінію, півколо, коло чи два кола і т. д. В одному випадку ряд або лінія виконавців «плете і розплітає лісочку», утворюючи своєрідний орнаменталь- ний малюнок, в якому зображається процес плетіння ліси («Плету, плету лісочку»), в іншому, взявшись за руки, виводять різноманітні криві лінії («Кривий танець»), в третьому — учасники розподіляються на окремі групки і, переходячи з місця на місце в певному порядку, створюють вже інший орнаментальний малюнок. Візерунки легко сприймаються глядачем і справляють глибоке естетичне враження. Все це, як правило, відзначається національним колоритом і створює народний хореографічний стиль в танцювальному мистецтві України. Своєрідність національного колориту, як і в хороводах інших тематичних груп, підкреслюється різнобарвним одягом виконавців, а також відповідним реквізитом. Хореографія хороводів ще не має самостійного художньо-виражаль- кого значення, а перебуває в тісному органічному зв'язку з текстом і музикою, доповнюючи їх в характеристиці художнього образу. Але, як показують дослідження, вона стала основою, на якій формувались танці інших жанрів. Узагальнюючи сказане про звичаєво-обрядові пісні, слід підкреслити, що вони залишаються невичерпним джерелом, з якого наші сучасники можуть черпати безцінні скарби для збагачення свого духовного життя. Нотний матеріал може бути використаний композиторами в їх творчості. Готуючи нотні зразки для збірника, упорядник, крім друкованих джерел, використав записи окремих збирачів та пісні, що зберігаються в рукописних фондах ЇМФЕ АН УРСР, Державної публічної бібліотеки та інших установ. А. Гуменюк. люється в хореографічні образи в органічних зв'язках з танцем. Слід особливо підкреслити, що народна пантоміма зумовлена самим життям народу, його трудом, побутом тощо. —508—
ноти 1. А МИ ПОЛЕ ВИОРЕМ Рухливо ст^'^н^Мн^фши» ль^^чШрїі А ми шх.ле ви- о-рем, ви- о-рем. Га_ лі. ле . ем ви_о_рем, ви. о- рсм. 2. ОЙ МИ ПРОСО СІЯЛИ Швиденько 4г#Ш4ІМ+^^^^ ОЙ МИ ПрО-СО СІ. Я- ЛК, СІ- Я-ЛИ, ОК ДІД ЛаДО СІ- Я-ЛИ, СІ-Я-ЛИ. 3. А ЧИЇ ТО ВОРОТОНЬКА Помірно ""• ']> 1 ^ і> в А чи- ї то во - ро- тояь- ка до на - ш©_ го Ж =ТЕЕ і^^=Ф^1^4-4~^^: т м А Г го. ро- докь-ка'-» Пу_ сті. теж нас, пу_ сті. теж нас ^^ ^ *а вир- ву.. к> во-» ду, за вир- ву- ю во« ду. —509—
4. КОРОЛІ, КОРОЛІ Помалу аN^іш?Е^^^^^^^::3 Не ' пу. стим, не пу. сткм мо. стн по- ла_ мать! $ Р Р Д М^и^^ир^Д А і р т~^ А МИ МО. СТИ ПО. МО-СТИ. МО, ПО ПІД ГрЯЗ„ ЗЮ ПО. ЛО. ЖН. МО, І Ь Ь 1> 5 * иьг р * ' Ці^ г;1 ^ ¦!¦ і гай пі. дем гу. пять. Чом не йдеш, чом не йдеш, ^ш Л І Р &=Ь^==;і^З ?_д р '' і С^-Н1^ чом не йдеш? Бо. ю. ся, бо_ ю_ ся, бо. ю. ся. езН *і ^т11^^^^^-1 < Ко.. го ж тя, ко_ го ж тн бо. їш. ся? Ко. ро. ля, ^^г^Н#-і' і 1 ЩЩ§=М$=фЩ^ ро. ля, ко. ро. ля. А ко_ ро. ля не. ма до. ма, $ Р Р О^ИН^^^Н^ ко. роль І . де зе. мля гу. де. Од_ чи» няй во. ро . та. не су.ши жи.вста, по кру.ту. ю . го_ ру, по си.ру. ю зе. млю. Стій, зе-мле! —510—
5. ОЙ ХОДИТЬ ЦАРЕНКО Помірно ^^-г-4=Н -?Ь- т ^шщ -г блу_ ка„ є, Ой хо- дить ца.рен. ко блу_ ка- є, ш^ р ІЇ=^ Ще^ШШШЩ ;\н сво- ю ца. рів_ ну шу_ ка. є, шу- ка. є. 6. ЦАРІВНО, МИ ТВОЇ ГОСТІ І Швиденько з ГІГ Л Г Г Й шш #= Ца_р1з_ по, ми тво. ї гості, ла.до. мо_ є, ми тво_ ї гості! 7. ВОРОТАРЮ, ВОРОТАРЮ Рухливо к>1 ]їц ^ рір -^МкМ іуд М'іШпШтІ Во- ро- та. рю, во- ро. та_ рю, от_ во- ри нам во- ро- таї ЗЦд ^[0 В^ ш р у ^I *л ^ і і • і ¦ ¦ і * 6й що то-то за пан Т. де, ой що він нам за дар ве - зе? *|і І [і Л Л Л І Л р і' Ц І р-і-ХЛІ *=? Пше. нич- ні. ї зер. ня_ точ. ка, та най. кра_ щі дів. ча. тонь. ка. ¦511—
8. ВОРОТАРЧИКУ, ВОРОТАРЧИКУ Помірно Во- ро. тар- чи. ку, во.ро-тар. чи. ку, відучи, ни во. рі- теч. ка! Ой що ж то, ой що ж то за пав і. де? Ой що ж те, ^^^^^^пШ^г-к^гН^^ ой що ж то за дар ве.зе? Зо. ло. те. є, зо. лете є. зер. аЬ іь=^изннНанц5=і^^ #= •Г . ня. точ. ко, крас_ не. є, красне, є ди, тя . точ. ко. 9. ОЙ ЧИЇ ТО КОНОПЕЛЬКИ В ЛІСІ Помалу ^е^тгг^^^ ш -а—Р—ж тт * 1 4- Ой чи- ї то ко. но.пель.ки в лі-сі? Ой чи. ї то не. до. ро. елі. їг Помірно 10. ХТО ВИДАВ, ХТО ЧУВАВ І Хто ви. дав, хто чу. вав мо. ю жо. ну іг^Ь^-рНИ 1 Г Р Р ' Г =6Н"і*^1 на тор. зі? Йди, жо. но, йди, жо. но, ДО. му. —512—
Хутенько Одви 11. НАВАРИМО, НАВАРИМО ЗЕЛЕНОГО ПИВА Дво« Ш В тФі г"—г~* вг—аг На. ва. ри_ мо, на. ва. ри. мо зе_ ле_ но. го пи. ва. Ой ле_ лс, ой ле. ле, со_ лод. ко„ го пи. ва. 12. ЇДЕ, ЇДЕ ЗЕЛЬМАН Рухливо її і) Н11; [ і р М Р 19 р І- де, ї_ де 3ель- май» ї. де, ї_ де йо. го брат, ^ м пм м г > р цг і ї- де, і. де Зель.ма. но. ва вся ро. дн_ на. 13. ЇДЕ, ЇДЕ ЗЕЛЬМАН Швидко ^ в^ $ V $Щ: Ь л Л ї- де, ї. де Зель_ ман, і. де, і, де »=^м> г^ ,[і г * ^ц=з=а * ~2 \ігір^==&=^ йо. го брат, Зель. ман, Зель. ма_ но. ро. дн. на. 14. ВИЙДИ, ВИЙДИ, КОСТРУБОНЬКУ Швиденько $НІ '' Г Г ГІ'-І' ' " І?"' " "'Т'ГГ г Г'І Вий.ди, вий.ди, Кохтру. бонь.ку, ста. ну з то. бо в до слю.бонь-ку, а в не. ді. лю по.ра. нень.ку та й по раненім сні. да . нень.ку. 33-1659 -513-
15. ЩО Ж Я СОБІ НАРОБИЛА Швидко м в Р Н « * р-і ^ ^ СГЦгг М Що ж я со- бі на. ро- би. ла, шом костру, ба не лю. би_ ла. При. їдь при. їдь кос. тру. бой. ку, ста. ну з то. бов до елю. бой. ку. 16. ДОЛЕ Ж МОЯ НЕЩАСЛИВА Швидко ^И'8 і і У Е=та Е А Н^ р і *• +1 * Доиле ж мо. я не.ща. сли. ва що я со. бі на. ро„ би. ла, що я со. 61 на . ро . би ла, * кос.тру.бонь. ка не злю. бм.ла. 17. ПРИ ДОЛИНІ МАК Рухливо їда и ц- р ї-ідгл р ц р а При . до. лн, ні мак, прн шн. ро - кін мак, ^Ш ь ь л ВЕЕ* тттт *' *г .*' , я ко- ре« нас. тмй го. ло. вас- тим! Мо_ ло_ ді„ ї ^ідгіГ-^р-1?~~^~^=ті Р І'-і ло. да- ці, не хо. ді- те на ву. ли_ цю! >' р Г Г Iі і г М Р Р Р Г і Г^~1 Стань, те ви у ряд. в до. лк. ні мак! —5/4—
18. ВОН, ХЛОПЦІ, ВОН Жваво ґіп а -ріг пр и_д ^ Яли клпл ні їлиі и_ ... ... .¦: О Вон хлоп, ці, вон! На до. ли- ні льон. по чо. ти. ри жін- ка, по ти. ся_ чу дів. ка. 19. ДЗЬОБКА Рухливо $и |-~^ іг~'^Сг Р ^ ^ Дзьоб, дзьоб, дзьоб- ка ма_ лень. ка, по. в>. дай. ^тто Л І рь і) у 1^ р і р .м^ щ^т е^ по- ш'.дай, де ж тво- я нень, ка? Чи на ма. ков. ці си. ді _ ла, і 1= ПГ'т1;ірГ <Г ^Ц$ ^ір [; л?і-е^ си« ді- ла, чи дрібний ма.чок дзьо. ба. ла, дзьо-ба. ла? Дзьоб, дзьоб, *= Р СгЛ^ Р ^^^ РМ >71 дзьо. ба. нець, пі.шла дів. ка у та.нець, а за не. ю мо_ ло_ дець. 20. ПОСАДЖУ Я ГРУШЕЧКУ Швидко По- са-джу я гру.шеч.ку— гай бу. де, гай! Ніч.ко ж мо. я -515—
21. ЛЮБІ НАШІ ОГІРОЧКИ Рухливо $ч^> г с г і-н-^; к\& у^ш ^«Пю. бі на. ші о. гі- роч. ки, а мо_ ло_ ді З г * ь\р у ш (\рі > імїеі мо. ло. дич. ки, за. ви. вай. те. ся, на. пи. вай. тс. ся! 22. ПИТАЛАСЯ МАТИ ДОЧКИ Рухливо Пи. та. ла. ся ма.ти доч.ки, цн са. ди. ла во. ги. роч.ки. 23. ПИТАЄТЬСЯ МАТИ ДОЧКИ Помірно 0. гі . т^ д роч _ У- — ки .» — сСій. • $_* й . мо. Уі і^і мам. цю, на; ІОВІЛЬНЮЮЧИ і во. 0 #1 АС 4 - ю, * #*"У-1 ^ . -^ ча. ско. ро. дим бо. ро. но.ю, по. ли. ва. —516-
24. ОЙ НУМО, НУМО В ЗЕЛЕНОГО ШУМА Рухливо Ой ну.мо, ну. мо в зе. ле. но. го шу_ ма, а вна_шо-Го шу.ма Більш стримано . і ііїШ іПРТЇ іМО її1 її і зе. ле. на. я шу« ба. Ой шум хо. дить по діб. ро. •!, а шу- ми. ха ри«.бу ло . вить, що вло- ви. ла, то про. яи. ла, су- кні донь.ці не ку. пи,. ла. По.стій, доч.ко, до су. бо. ти, ку. ллю пла. хту і чо ^ бо. ти. чер. во. ну. ю плах, ту, зе. ле- ну за.паску. Лю.би ме.не, ко. за.ченьжу, ко.ли тво. я ластка. 25. А ПЛА-ПЛОЧКА Рухливо А Гі. ла- П. лоч.ка, Я. гі. ло. ва доч. ка, у. ста. ла ра. не. сень. ко, вми. ла. ся бі.ле. сень.ко. ' —517—
Рухливо 25а. ОЙ ГАЛКО, ГАЛОЧКО Ой гал. ко, га. лоч. ко, кра- сна. я па. ня- ноч_ ко, і Д^ііГДІ^і'і^і ІА Р^ сядь со. бі на по- мо. сті з мо_ ло. ди. ми мо. ло_ дич. скоч на ненець, а ти, Га« лоч.ко, вн_ водь та. нець. 26. А В НАШОЇ ПЕРЕПІЛОНЬКИ Не дуже швидко р і) і) > і) і' > г і^=у і на- шо- ї пе- ре. пі. лонь- кн та го. лів- ка бо» лить. тут бу. ла, тут І ^ * р г р р ір р пе- ре. пі- лонь. ка, тут бу. ла, тут бу_ ла ви. но зі, ронь.ка. —518—
27. ВИЙДИ, ВИЙДИ КІЗЛИКУ Швидко Вий.ди, вий. дк, кіз- ли. ку, вий. ди, вий. дн ра. но. ^^ Ь 1) 1) ' Р ' М 0 і 4 Вик. дн, вий. ди ра_ но, вий. ди по. гу. ляй. мо. Шш Л . і ] і» ^с: р \и г Кіз — ли. ку, о . бер - кн. ся, !¦ Г !¦ Мі1 (* Й^ ш з по- то-, ро. ю пан. но. ю об. ні. ми. ся. 28. ТА ВПЛИНЬ, СЕЛЕЗНЮ Стримано $».|НУ'ї її ціЬ М^М Р Та вплинь, се. ле. зе_ ню, та вплинь за во. до. ю, і і }'и Ч і1 ц\}і М Чі^ та лю. лі, лю. ле. сеиь.ки, та вплинь за во. до. ю. (І у-'ці |! Р ЦІ ^ і' р і' ^^ Г Ти ска_жи, се. ле*. зе. ню, як ста_ рі ба. би ска_ чуть, 1 г р "^ [і р і1 ціігН $-ц^т лю. лі, лю. ле. сень.ки, як ста- рі ба. би ска. чуть. —519—
29. ОЙ ДОВГОЇ ЛОЗИ Швиденько $$ р р ^ «П Г ^ І } * 1р р Р | Ой дов- го. ї ло _ зи, ло _ зи по „ска. ка^ ли тер. ном ко_ зи, по-ска- ка - ли тер. ном. ЗО. У ДОВГОЇ ЛОЗИ В темпі маршу 1 г\1 Г,\1 уіі г Ц\' Г Ц Г Ш ^ У дов. го. ї ло. зи пас лн хлоп, ці ко. зи, $ у V р }\1 і \1 1 \у V у р\0т Ш а дівича, та ко. зе. ня_ та та й по.мерз.ли в но. же, ня. та. 31. БІГАЛИ ДИКІ КОЗИ Швидко Бі _ га - ли ди_ кі ко.зи по. під по. по - ві ло. зи. —520—
32. ЗАЇНЬКО Помірно р^ К & і «. Швидко За. їнь.ку, за пх. лі. вонь. ку! А ні. ку. ди § 'і ^жй'мг'жм а за. їнь.ку а ні ви. гля „ ну. ти, а ні _ ку.ди за. їнь.ку і7/'ч!?ц,.І .і ^ М/ \ц*0 а ні ви. ско. чи. ти7 тут го. ро_ ди все ту. рець. .кі. ї, тут за. моч. ки все ні. мець. кі _ ї. 33. ЗАЙЧИКУ, ЗАЙЧИКУ, МІЙ БРАТЧИКУ Рухливо Зай.чи. ку, зай. чи.ку, мій брат. чи. ку! Не хо_ ди, не хо_ ди род. чи. ку: з7. си ка . пуст. ку, зро. биш до. .ріж.ку, вий. де ха>. зя. їй, пе. ре. б'є між. ку. —52/—
34. ОЙ НА ГОРІ ЖИТО Швиденько ї р—Е Г ^-ґ^~^=^Ш Ой на го. р\ жи. то, си _ діггь заи _ чнк, І ^тт-г^ д і рір р ' -і—Нь-м^тізг ^=В він иіж_ ка. ми че.бе. ря. є. Ко.либ та. кі ніж.кн ма_; р р і- і' р Д р і' і рщ^-іИ і р р і =Й то я б ни.мн че. бе. ря_ ла, як той зай_ чик, як той зай.чик. 35. ОЙ У ПОЛІ НА ГОРБКУ Помірно Он у по _ лі на горб. ку, ^ г і» ^~~>і і і * р г г і ц* ^ ^ ^ он у по. лі, Ле. ю по Ле _ ю, на горб. ку. 36. ЖЕНЧИЧОК-БРЕНЧИЧОК рш Рухливо Л .п иЛ р р (Н1У ^ Р Г 'Р Р Р Жен . чи . чок- брен. чи _ чок ви - лі - та. є, ви _ со . ко А'і'іЛ^|.|Лг Іг гіЛ^іДМіЛі ні. жень. ку пі_ дій _ ма - є. Як _ би _ то на _ би_то,— ні _ жень.ку ш /' Л А ^4^М і=У^ Н і А і» Г ^ 1 «М і> і>і ]) ]) >- про. би . то. В зе _ ле . нім лу _ гу, бе_ ри со. бі дру- гу. -522
37. ХОДИТЬ ЖУЧОК ПО ДОЛИНІ Швиденько г "п ері! п.П)П г иР "р р=р =?=і==3г Хо „ дить жу . чок до_ли_ ні, а жу.чи. ха і'жШіЧ іі^г Лц гідр р і" цчр'г Ь по яд.ли.ні. Грай, жуч.ку, грай! Ой, грай,жучку, грай, ке-.бо.же, & і*і рріР'г і'^і^Пр ;ц іщтщ най ти господь до_ по. мо^ке. Грай, жуч.ку, грай! А в на. шо.го (В «Мір "-р Р С>'СГ "^ -Р11 -^Г Д^1 жу. чень.ка зо. ло_ та. я ру. чень. ка. Грай, жуч.ку, грай! 38. ОЙ НЕ ХОДИ, КАЧУРОНЬКУ Стримано \% р р ^ір р р ^ір ц ^и гі^р р ^«^N1 Ой не хо.ди, ка .чу. ронь.ку, в го_ рох.ля _ нім він.ку, в го.рох.ля_ нім вінку. 39. СИДИТЬ КАЧУР Рухливо Си.дкть ка.чур, сн.дить ка.чур в го-РОх_ля .нім він.ку, в го.рох.ля.нім він.ку, ви.би_райси, ка. чу.роньку, що найкраоцу дів. ку, що найкра. щу дів.ку. —523—
40. ЖУРАВЕЛЬ Швиденько *: & т мГ Г 'Р Р » Іг .М Н д 'Г Г Ір /і * Та вна.див.ся жу. ра-.вель, жу.ра. вель до ба. би.них ко.но.лель, Iі і і) ІІПІ'ІП ^ЦїПіЩеі^ у-* . ^_^ ко. но.пель. Та. кий, та. кий жу.ра. вель, та. кий, та.кий но.са. гий. й^і'^і'іЬ>лііііч^-'іП пи^'^ііии та.кий, та.кий ци . ба.тий, та. кий, та. кий диб. ле, ко. но.пельки щипле. 41. ОЙ ВНАДИВСЯ КОРОСТІЛЬ Хутенько є р і ріР іг ю р гіг п р ріР 1>)\ІіПі 3= Ой вна.див.ся ко . ро.стіль, ко. ро.стіль, до дів_чи_ни на пв.стіль, на по.стіль» 42. ПОДОЛЯНОЧКА Помірно 1 &еЄ т шш г г Десь туг бу. ла по _ до .ля . ноч_ ка, десь тут бу_ ла ^ Р Р Г Г Г р у1 д—рі-ф^==^ а/} ,д -р мо. по. де. сень.ка. Тут во . на сі. ла, тут во. на впа . ла, Р Р р ^' «І Г 1Р Н * «1 Г 1Р Р Р ^ ^ <* до зем. лі при.па.ла, сім літ не вмн.ва.лась, бо во. ди не ма. ла. —524—
43. У НЕДІЛЮ ПОРАНЕСЕНЬКУ Помірно У не Д' - лю по . ра . не _ сень. ку на бі . ло. му ка.мі.не. сень. ку десь У- зя_ ла . ся по. до. ля. ноч. ка. Тут „о. на впа. ла, до зем^і при. па . ла. 44. БІЛОДАНЧИК Бі.ло, 6і . ло.. бі _ ло. дай . чи. ку! По. плинь, поплинь по Ду.най. чи.ку! 45. ЯНЧИКУ, ПОДОЛЯНЧИКУ Швиденько Ььі, г}^ пі у р цОлЛ^^ Ям _ чи. ку, по.до.лян. чи. ку! Рос. плинь, по. плинь ^ТІгДЬііір ПМ) ШРП ПИЧ ло Ду.най. чи. ку! Роз.че. ши си ру.су ко.су, та возьми си за лід.біч_ки, по.ска.чи си то. ва.риш.ки, ян_ чи. ку, по.до.лян. чи. ку! —525—
46. ОЙ ІВАНЧИКУ, БІЛОДАНЧИКУ Хутенько ^і^пнЬмм^Ммі Ой ї_ ван. чн_ ку, бі.ло. дан.чи. ку, та по.плинь, та по.плимь ЕЕЙ І ' І її1 І II ' І І І І І ' II І' І І. І І по Ду- най. чи. ку, роз_че _ ши ко. су ру . су та чвр_неньці. ї бро. ви, візь.ми си за» під» боч. ки, шу_ кай си то _ ва _ риш. ки. 47. САМ ХОДЖУ, САМ Поволі Сам ходжу, сам. Десь ді. ти, ' десь ді. ти по _ за.ді. вав? ^"Г ^'РГ'Г ^"Р Г іжрр р р!«Ь іь-і-р Мір по_мо_рив, сніг по_то_ пин, і но я сі си _ ро _ тонь_ка і&ь і» і> П) ц і І р р І> р і г р р 1 О» Щ на бі_ ДУ ли- шив. Не жу_ ри. сі, ді- вонь.ко. при. і. де І* г и і и- ^ р і г п і Сг ^ р і г Ш ба _ тей.ко, в не. ді_лю ра„ нень.ко при _ ве. зе ді_ вонь.ку §ь * л р р І <л р р Е І>ІТ/ ^^ • 1 і ліп. шу _ ю, кра. су . ню, як он то та. Сам і. шез.ни, р г Д Р Р Р р І о р р N ^ і> N ' Д ЄЕ сам про^па.ди, і по мо _ їх ді. то _ чок не во _ ло . чи! $И&^Р МР Р Р р М*Р Р Р РІ^Р Р^ ^^ИІ Л . ні щез.ну, а _ ні про.па _ду і по тво. і ді _ точ.ки ви_ во . ло . чу. —526—
48. ПЛЕТУ, ПЛЕТУ ПЛЕТЕНИЦЮ Стримано ^ ? « в 4 р М Р І Р Р Р Р І Р П Р І Р Р Р Р Пле ^ ту, пле. ту пле_ те. ни_цю, на па_руб. ків шн. бе . ни.ию Г р Р ІГ Мр Р Р ЯГ 'Ір Рі^ д у Грай, жу.че, грай, ло_ки й вий_де край! Ллє. ту, пле. ту ліс. ліс. уі Р Р РІГ Г ІГ Р РІГ РІр Р Р РІГ' *1 на па. руб.ків біс, біс. Грай, жу_ че, грай, по. ки вий.де край! 49. ЧОМУ, ГАЛЮ, НЕ ТАНЦЮЄШ Помірно Бо. не - ма _ ю ко_ шу _ лей., ки, ка - ва _ ле _ ру. 50. ОЙ ЧОМУ ТИ НЕ ТАНЦЮЄШ Рухливо Ой чо- му ти не тан_цю_ еш, Га.лю, Га . лю? Й і) і> і Р Бо не _ ма. ю ко _ шу. лень.ки, ка . ва . ле _ ру! —527—
51. ЧОМ ТИ, ГАЛЮ, НЕ ГУЛЯЄШ? Рухливо $И Л і' ^ЧР ^ і' Ші_П)і^Щ Чом ти, Га.лю, не гу _ ля. єш, Га _ лю, Га_ лю? ш р і р р|і) ^' >щ ;,^ г і.,,1 чі Я не ма_ ю спі_дни„ чи _ ни, мій ка _ ва _ ле _ ру. 52. У ВИШНЕВІМ САДОЧКУ Помалу ^ ?$ іа і Ц> « ^ і' ^ 4 # р '' ' р '' ' У ви_ шне_ вім са_ доч_ ку, са_ доч. ку по. няв со_ кіл | Г р ічр і 1 іІЇЬ уіРкрік^вЩ га_ лоч_ку, га_лоч_ку. Ви _ ступ.цем, ви _ дріб.цем, во. є _ во.до грецький, $ ПА А^рІЕр р р ?р р р рір р г Р^> па_ не Кра. ма.рецький, та ви. водьтан _ чок ді_во_чок по- ні.мець.ки! Гу! 53. ОЙ ТАМ НА МОРІЖКУ Швиденько $«1 $9 РЩгИ'-г Г ІГ РТ^ Ой там на мо.ріж . ку по » ста _ влю я хижаку. 'Лі і А р р Р р ^ Ви _ ступ - цем ти хо йду, а во_ да по ка_ ме_ню. Iі «ьр р р р «п і^р р р с}р -мр р г ^ а во_ да по 6і. ло _ му, во.да по бі _ ле. му і. ще й тих.ше. —528—
54. ТУМАН ТАНЧОК ВИВОДИТЬ Не швидко Ту. ман тан. чок ви. во. дить, ту. май тан.чок ви. во. дить. 55. ТУМА ТАНОК ВОДИЛА Помалу і шмалу -^ *»—+ Ту _ ма 15 =*— та _ нок Для повторення во _ ди _ ла, Цля закінчення ¦г її цг г '' ^ ту ма та _ нок во_ ди _ ла. здій _ ма . ти. Ходою 53. ЧОРНУШКО-ДУШКО л—. , ,-г» ¦—г-#—? р р*Р р Р^ІйР Р РІ[}Р ІР ЬІЧ^^ ^? Чор.нуш- ко- душ- ко! Хо-тять тя лю- ди взя- ти, ми тя хо. 1-й* Ір г II Р Р Р МІІ^МС Г|» Р Р І) -че_ мо да-ти. Ой за ко. го, ма. му. нень, ко, ой за ко. го, {чі^рііїгщпгггір рР р г іііР=Ш лас- ті- вонь-ко? За бонда. ря, до_ неч-ко мо_ я! Не пі. ду, 0 Г , П ?• Р ма. му- нень-ко, не пі- ду, лас- ті- вонь-ко! Бо бон.дар те. ше $=рз р г т Р Р іміЗ-і' іц г |" р Р і^дііім за лю-ди бреше. Не пі- ду, ма. му- ненько, не пі-ду, лас. ті. вонь.кс! 34—1659 -529—
57. ОЙ БРИНІЛИ КЛЮЧІ З НОЧІ Не поспішаючи Й * V V У ^ Ой бри_ ні. ли клю. чі з но_ чі по. над мо. ї чор. ні о. чі, > Л К їв Л] і Л1 РЗ ^щ ш най бри-нять, най бри. нять, ко_ ли спа. ти не хо. тять. Ой ка_ за. ла Р р р Н-^-Р- Р РІР Р р Д1^' Г 1 "Р ^^ мо. я нень.ка: сМо. я доч. ка хо. ро. шень-ка, я не дам, я не дам!» 58. НАЇХАЛИ ТУРИ-ЛЮДИ Рухливо А Л к > -1-іі4-^ ^Ш &$ На. ї_ ха_ ли ту. ри- лю. ди, мат. ко на. ша, $ і> «М «П.І> і) ^ іЩ—^-іі на. ї. ха. ли ту. ри- лю. ди, душ. ко на. ша. 59. ОЙ ЧОГО ТИ ПЛАЧЕШ, МОЛОДАЯ ПАНІ? Стримано *^^ іі _П *' =3 Г~Г я (і іШ^В Ой чо. го ти пла. чеш, мо. ло- да. я па. і* р і г ій р мр * к ііі ¦*- 0- •ні? Лень з-під го. ріш. ка на бі- лім ка. ме. ню. -530—
60. ОЙ ВЕРБОВА ДОЩЕЧКА Рухливо Ой вер. бо. ва до. щеч. ка, до. щеч. ка. Пра. ла на ній Нас „ точ. ка, Нас. точ. ка. 61. ВЕРБОВАЯ ДОЩЕЧКА Помірно |іі->ц?—р_р і О -і р і ^ і>Щ^ Вер- бо. ва_ я до_ щеч. ка, до. щеч. ка. І р=р Ш^ «—Ф біг_ ла в по. лі Нас. точ. ка, Нас. точ. ка. 62. ГЕЙ, ЖІНКО, ДОДОМУ, ДОДОМУ! Помірно Чоловік 11 |І !І' /' И »^ і' МЦИ1 ВЕ Гей, жін. ко, до. до. му, до. до. му! ІОЇІМҐ-^ЩШ*} А Ді. ти пла. чуть, їс. ти хо. чуть. То йди дай, Жінка то йди дай. Там на по. ли. ці три па.ля. ни_ ці, так сам дай, так сам дай. -531-
63. ВАСИЛЬ, ВАСИЛЬ, ВАСИЛИНО т Поволі шт р р р і',.1' ^а ^ І Ва_ силь, Ва. силь, Ва. силь, Ва~ силь, Ва_ си_ лн_ Приспів ^^ /4 ;М > П *=* пт ^ і .но. Ой ну лю. лі, Ва_ сн_ ли. не 64. ОЙ ЯК, ЯК МИЛЕНЬКОМУ ПОСТІЛЬ СЛАТИ? Рухливо —^^ р- ^ |:Р==Рі Р Р 1 *Г гНГ"*Г~1 2= Ой як, як ми. лень_ ко- му пос - тіль $ Шт ш Рір ^ сла_ ти? Ой так, так, ои так, так. 65. ОЙ НЕ РОСТИ, КРОПЕ Ходою ви _ со _ко тай у го- ро.-ді, ви _ со-ко так у го-ро-А*. *л Помірно 66. СТАНЬ, ДІДУ, СТАНЬ р?=Ц=? ^Е ЄЕ ТІ *' і Г* Стань, ді_ ду, стань! І_ ди дро* ка_ ру_ бай! А наш д!д $ г, р =ІЇ=Щ-Л р/ і р р-^і М 1 р ІЦ-Щ роз_ бо. лів„ ся, а наш дід роз„ сд. пав. ся: он, не. мо_ жу! -532—
67. БЛАГОСЛОВИ, МАТИ Помірно §1 і ^г Н «І М^ $Т р\і 1 -і Бла. го-сло. ви, ма. ти, вес« ну, за. кли. ка_ ти! ^ р Р Г І^ррі ? ш 0* -# Вес- ну за- кли. ка- ти, зн- му про- во- джа« ти. 68. ВЕСНЯНОЧКА, ПАНЯНОЧКА Помірно в 3^ НЧ#іфШ=*^ 9 МУ ^г^ ІШ Вес.ня. ноч. ка, ' па. ня_ ноч. ка, де ж ти зи_ му. ва„ ла. | , , ЬИП>Ь\і-Ійф ^Ц}^ Я в са_ доч. ку на пе.ньоч_ку ви. шеньки ти_ па. ла. Гу! 69. ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА Помірно ш * р 'Гицк інн -гг* Ой вес. на, вес на, да вес. ня- ноч- ка, §> и р: ?§ ь^ * гі мь_г г м -«-^ ьаі у г де тво. я доч- ка, да па. ня. ноч. ка/ 70. СКОЧИЛА КОЗА З ВОЗА Хутенько =5= и ? в ^ ¦» ^ р Г ' Р ' Р Р Ско. чи. ла ко. за з во_ за, крик- ну. ла до сто. ро- жа. —533—
71. ВИЛЕТИ, ҐУЛЮ, НА ПІСОК Стримано в ;¦ * н ' іг у и \п щ Ви. ле_ ти, гу„ лю, на пі_ сок, ви. ле« ти, гу. лю, Г~^ір Р Р р Г ' ^ Г Г~^ Р ^ І на пі. сок, ви. не. си вес. ну на ча. сок, на ча_ сок. 72. РОЗЛИЛИСЯ ВОДИ НА ТРИ БРОДИ Ходою >* І, ]ї Л ^ й ї 3=р Роз. ли. ли. ся во. ди на три бро. ди. Приспів ш ЗЕ в і ь В |» ^ РР^Р 0 ' «> І /¦ ^Е Ш- Ш Гей! Ді_. ти- кві. ти, вес. на крас. на зіл. ля зе. ле. нень. ке. т шш у у У У і^т .нень- ке. Ку- ку. ку- ку, ку- ку, ку- ку! 73. ВИ, ХЛОПЦІ-БЕЗШТАНЬКИ Швидко » ГТі|]1дГ|ІЕ тон «N т) V. - ¦п \м>іп\*і\шт Ви, хлоплі- безштань. ки, за.спі _ вай. те веснян. ки. Приспій .і і ь і\ > -ііл 14 і.п и* (лліш Ой дів. ки, весна красна, зіл. ля зе. ле _ нень. ке. —534—
74. ОРЕЛ ПОЛЕ ІЗОРАВ Не швидко і{ц^г*і^Щ]>Ш^і_} О» рел по. лс із. о.рав та на. сі_ яв пше.ни.ці, ^-^іг'^іДмдці^р л^ кри . леч „ ка. ми за _ во.ло.чив, дро. бен до.щик при_мо_чив. 75. А ВЖЕ ВЕСНА, А ВЖЕ КРАСНА Рухливо А вже вес _ на. а крас _ на, $=*П а* н^'г і міг ои^ і{\ із стріх во. да кап.ле, із стріх во _да кап_ле, із стріх во _ да кап.ле. 76. А ВЖЕ ВЕСНА, А ВЖЕ КРАСНА Швиденько ви г лі? Ла^ Е Ш ? А вже вес - на, а вже красна, із стріх во . да кап. ле< Ь= є м Олм от ^ є із стріх во - да кап _ ле, із стріх во. да кап _ ле. 77. А ВЖЕ ВЕСНА, А ВЖЕ КРАСНА Нешвидко псшвпдію | > к к г її І Лі і, і, і' і'іг і'.} п,ь Ьіі<і<шЩ А вже вес. на, а вже крас. на, із стріх во. да кап. ле. то- ло. до. му ко_ за. чень. ку ман.дрі. воч. ка пах. не. —535—
78. ВИЙДИ, ГРИЦЮ, НА ВУЛИЦЮ Жваво В МІРИ ;)'?^ т Ви . йди, Гри _ цю, на ву „ ли_ цю і ти, ко . ва . лснь. ку, і-і о ''Р Гґут=^^Ь " ^ М^Ф за. грай ме_ ні в свис „ ті . лоч . ку сти. ха- по. ма. лень . 1.2 шМтШШ і. (і'? ^ Що ви. ве. ду нит _ ку, та по. ши. ю свит ку // шган. ців. 79. КРИВОГО ТАНЦЯ ЙДЕМО Хутенько ш І'1 і) І }\ ^ ш рз^ї ^ т ¦% —* Кри- во_ го тан. ця йде_ мо, кін. ця му не най - де.мо. 80. А КРИВОГО ТАНЦЯ ТА НЕ ВИВЕСТИ КІНЦЯ Рухливо &-*-* і І.І-41І11 ж -* ~^Г А кри .во. го тан. ця та не ви. вес. ти кін. ця ±-У^&&-уі І Ь і> і) .ь ,ь ^ }~гЩ Тре .ба бо. му та ви. во . ди т ти, кін .ця йо. му та зна . хо . дн _ ти. 81. А КРИВОГО ТАНЦЯ Помірно *ч$оі*ц№ рщ1 А кри. во. го тан. ця. а кри . во. го ^тгпт^р^^г^ тан. ця та й не ви _ ве. дем кін. ця. —536—
82. ОЙ ПІДУ Я, ПІДУ Жваво Рухливо 83. ОЙ НА ТРАВІ, НА МУРАВІ там сте . жеч. ка втоп _ та . на, втоп _ та _ на. 84. ОЙ ГОРІЛА ЛИПКА, ГОРІЛА Помірно 1» і» >1>г Ь\}. ІМ Р Р р р ІГ Р (її «І і » Ой го . рі« ла лип .ка го . рі«. ла, под ньов бі _ ла Ган . дзя си _ ді. ла. Та_ кі на ню іск.рн ла.да.ли, вшит.кі за ньов хлоп.ці пла. ка _ ли. —537—
85. ОЙ У ЛУЗТ ПРИ БЕРЕЗІ Стримано ой, роз_пив. ся, роз.гу.ляв. ся у. до. вик си. ио. чок. 86. ТОРОХ, ТОРОХ, СІЮ ГОРОХ Хутенько ь\іі) і> р р Ічр Лр рІір р р %~ііг* То.рох, то.рох, сі - ю го.рох, го. рош.ку по-трою. ку. М р р Р рір і(і р МР р р РІГ ЛІТ М У. топ_ та. ли лох. ви. ча. не а до нас до - рож. ку. 87. СОСНОВАЯ КЛАДОЧКА ЛЕЖАЛА Швидко ^Ш'^'Ш'О^Н Сос. но. ва кла. доч. ка ле . жа. ла, ле. жа. ла, їіниічнчтФ^ по ній дів. чи. нонь. ка хо. джа. ла, хо. джа _ ла, і; ііПЧП'і1Ві 14 ' і буй. но. го віт. ронь. ку жи. да. ла, жи _ да . ла. 88. ОЙ КОЛО БРОДУ Помірно Помірно 1 / ^. 2 У*т р ріг г їм міП іг ^И Ой ко . ло бро _ ду бра . ла дів . ка во ой піз- на. ва . ла ко _ за _ ка на вро. —538— ДУ» -ду.
89. НЕ СТІЙ, ВЕРБО, НАД ВОДОЮ Ііомірно і 1>ГГГ $\ Цх/іРР ?Вее? з? Не стій, вср . бо, над во - до . ю ра - но, ра _ но! Не стій, вср-бо, над во. - до _ ю та ра-несень 90. ЗА ГОРОЮ КАМ'ЯНОЮ Ііомірно За го- ро. ка - м'я - но . • * ? ]і і^Р да ра - ио, ра - За го- ЗЕ и' ^ г і р р _ ро - ю ка - м'я - но - ю да ра - не - сень - ко. 91. ОЙ ВИЙДИ, МІСЯЦЮ Помірно Ой « вий ди,, мі_ся«.цю, ой вий -. ди, мі-ся.цю, тай на 4 О .ь ^ ^ ^ р р і О ^ ^ ^ «і і на - шу ву«. ли - цю, тай на на - шу ву. ли . цю. —539—
92. ЗОЗУЛЕНЬКО ТА Й ДУБРІВНАЯ і Помірно Ь\і- пі ГУМІ-? ^ Г ГИ ±і ш —<Р "¦ 0 и* р г ' г г Зо-зу-лень - ко та й дуб-рів - ка - я, не куй же ра _ но $ї г р г \і- лл и^іш,- л^ г та й у діб - ^о - ві. Збу-дить ме.не ма _ ти ра.ніш од те. г ^ іт^ р р і (^ г і? р р г і ^" ^ - бе, по _ шле ме-не ма - ти по во-ди . чень_ ку. ^ш 93. ЧЕРЕЗ САД, ЧЕРЕЗ ПОЛЕ, ЧЕРЕЗ СИНЄ МОРЕ Не поспішаючи ? &^ т Че - рез сад, че рез по - ле, У, і) ]> П і іе% ш *і че - рез си "* '—' не - 22ї є мо - р« '—' Ей, лю - лі да лю - лі, че -. рез си Н€ - € МО - РЄ. 94. А В ТОМУ САДУ Помірно и хре - ща - тим бар _ І—і- Г ~? ^ ^^ і^? дріб - но —540—
95. КОЛО ДУНАЄЧКУ, КОЛО БЕРЕЖЕЧКУ Помірно 4а Пр &е ^^^ щ^ Ко_ло Ду- на - еч - ку, ко_ ло бе . рі - жеч _ ку тк _ хо з бе — реж - ка кру — то - го. 96. ДУНАЄЧКУ, ТА НА БЕРЕЖЕЧКУ Рухливо ш 1 г Л І * і'; щш 4й Ш Ду _ на - еч ку, І ? ьііі Л та на бе _ ре жеч- ку. ш р зш= ¦ШГ-+ рев - ну-.ла во - да з Ду — на - ю, з Ду - на- ю %= ? А ф ТИ -_ ХО » ГО, з бе - реж - ка кру- то — го. 97. ОЙ НА ГОРІ, НА ГОРІ Помірно Ц Г РГ -1 І Г 0 і "Сі *^~* ш Он ка го - р«, на го _ рі, ои на го - рі, иа го _ Р р П^-^р ой до до — лу гіл _ ля і. п , і до до - лу, ^^ ^Щ ши - ро - ке -. є лис - тя до зем _ лі. —541—
98. ОЙ У ПОЛІ КРИНИЧЕНЬКА во - ди_чень_ ка. Гей! Гей! Ой да лю» лі, там хо _ лод -на во _ ди - чень _ ка. 99. ОЙ У ПОЛІ ОДИН ДУБОК Помірно ^ С/г р Р г Г р р' Р V р ТтУ Ой у по _ лі о _ дин ду_бок та й той зе _ ле. нень. кий. та й той зе - ле . нень, кий, та й той зе_ле - нень. кий. 100. ХОДИТЬ СОРОКА КОЛО ПОТОКА Ходить со _ ро - ка ко-ло по_то_ка, та й кря _че, тайкря..че. —542—
101. ПОЗА СЕЛОМ, ПОЗА СЕЛОМ Помірно по « ве_ зе-ио І^і 1 7 ц1; іГ ^ ^ рїі А десь мо _ є сер _ де р Заспів. 1-й —543-
і*3 ^-^ Хор 4 Ю трош - ку, _ у У та по_ да_ ваи го - ло- чок в виш - не ч& Заспів. 1-й т 1 іїшіЛ/^Щ РйШ О Ти ду - ма еш, дів-чи- нонь- І вий са _ до - чок. и ш р^і? Заспів. 2-й Ш *ет-ч>н ит - КО, ЩО В СТЄ - Пу НО - ІИ чу - ю? Хор р^пПГН^ А я тво- ї го- ло. ш Щ 1 $ ^і др ч —544-
Не скоро м * -# І02. І СЕ СЕЛО, І ТО СЕЛО т ~ ^¦-ч і <г < -ч о чо - мусь ме . ні не ве - се - ло. Ой там не _ ні ве - се . день _ ко, де мо. є сер _ день _ ко. 103. ОЙ КОЛИ Б ТОЙ ВЕЧІР Дуже помалу . V її ^У ; Ч р1 І І Ой ко _ ли б той ве - чір та й по - ве ~ чо - Н^ об мо _ є сер #=# г день - г ко та й по _ ве _ се — лі — ло! 104. ПОПІД МОСТОМ, МОСТОМ Помірно $'г р- р ЛР Ш Р' р ¦<-¦' р © По підемо-стом, мо - стом ро -. сте тра - ва ро - стом... Люб _ лю, ма - ти, то.го ко_за-чень_ ка,
105. ІДЕ ДІВКА ПО ВОДИЦЮ Помірно уу ,>, іі ^ > д у^^^Иуі-О^—і ко_ ро.. мие-ло гнеть_ся, хо - ро „ мис. ло гнеть - ся. 106. ОЙ ПІДУ Я В САД ГУЛЯТЬ Стримано в слд гу - лять, са _ ду лис _ тонь - ки шум _ ляп» 107. ДУДАРИК Ді _ ду мій, ду-да - ри _ ку, ти ж бу-ло се-лом і _ деш, Тс - пер те _ бе не _ ма _ є, ду . да тво _ я гу _ ля _ є. ти ж і пн бу - ло в ду-ду гра-єш. щи - ки зо- ста _ ли __ ся, каз - на ко _ му до _ ста » ли _ с<і —546—
Стримано 108. ПРИЙШЛА ВЕСНА ОД'ЇЖДЖАТИ що за до - зо_ ста _ єть _ ся ми_ла до - ма. 109. ВСІ КУРОЧКИ ДО КУПОЧКИ Не поспішаючи №ч г р Осій &} \і^ШШ Всі ку - роч - ки до ку - по*» - ки, пі- вень на по - . ро - зі. ці на у. ли - ці, а мій у до-ро - зі. ПО. ПЕРЕЛЕТИ, СОКОЛОНЬКУ $й7*|П!М ,і іі## Пе_ ре.ле _ги, со_ко-лонь - ку, ^ш ь=? и\ ш ! і пе_ ре «ли «. ти М? р че_ рез на. ше Ба_риш по - лс «? —547- да в по _> ле.
111. ОЙ ПО ГОРІ, ПО ГОРІ Не швидко Ч РРрІ>Р[' І Л*Рр?Гр ? Ой по го-рі, по го-рі, ой по го.рі, і їуе^; ^ по го-рі р р ' с; р р р ' Р г вів. чар вів. ці зга - ня _ є, вів_чар вів-ці зга*- ня - є. 112. ОЙ ПО ГОРІ, ПО ГОРІ Швиденько ^уЬ ^;, .НірШ И^? ^ Фі *і=т Ой по го - рі, по го _ рі вів - чар вів- ці Гей, гей, вів - чар вів _ ці зга - ня - є. 113. КОЛО МЛИНА КАЛИНА Швиденько 114. ДО САДУ, ДІВЧАТА, ДО САДУ Швиденько ^і\ «Ь р р І р р і1 І р рІЧ !¦_} :ЦІ№^ До са- ду, пі- де — мо дів- ча - та, до са - сі _ я _ ти роз -са- ду! !-ще на^ша роз-са-доч- ка не зій-шла, южхя на. ша ліо.бость ро- зій - шла. —548—
115. ВСІ ЗІРОЧКИ ДО КУПОЧКИ ч Не поспішаючи Всі зі- роч- ки до ку-поч. ки, а мі-сяць у на ко . лод - мій ми. лий в до - ро 116. ОЙ ПІДУ Я У САД СПАТИ Помірно Ой пі - ду я у сад спа - не,_ хай ме_не той із_6у_дить, ой хто ме - не да вір- но лю бить. 117. ОЙ ВІНКУ НАШ, ВІНКУ Рухливо Ой він. ку мій він. ку, хре ща-тий бар- він» ку! —549—
117а. ОЙ КРИВОГО ТАНЦЯ ТА НЕ ВИВЕДЕМ КІНЦЯ Швиденько ¦уі р р р /' і=$—\ ррцр .і^щ^ Ой кри _ во _ го тан - ця та не ви - ве - дем кін - ця. Тре-ба йо- го та ви-во — ди - ти, кі.нець йо_ му та на_ хо - ди - ти. Ой він _ цю, наш він - цю, хре - їда - гий бар - він - цю, 4' р р рр ^ * р Мі'еі' #^ я ж те. бе пле - ла, ви - ла ще у- чо- ра із ве - чо - ра. По-ві-си-ла те-бе в те _ ре _ ні, у те-ре-ні та на де- ре - ві. 4Чгр Р--І-гі ^ ч?йр іші А ма - чу - ха взя - ла та не лю - бо - ві да - ла. Ко-либже я бу- ла зна - ла, та на дво-є пе _ рер - танадво-е пе - рср - ва - ла, під ні_жень-ки по _ топ- ти ми чо - біт - ка _ ми, зо-ло_ти_ми під _ ків- —550—
118. ІСПЛЕЛА ВІНОЧОК Швидко __ пле - ла ві _ но . чок ше у - чо - ра ±-гі—Н и\ < р і*-і* ве _ чо _ ра, те у - чо - ра із ве _ чо - ра. 119. ОЙ ТАМ НА ДІБРОВІ Помірно фібрин Ой там на діб - ро — ві ма _ тн доч - ку Р р ?Г зіл _ ля зе - ле - нень — ке. 120. ОЙ НА ГОРОДІ ДА СУХИЙ ДУБ й 61 - ла бе _ ре. - 121. ОЙ ТИ, СЕМЕНОЧКУ .Помірно Ой ти, Се-ме - ноч - ку, зе - де-ник бар- він- ку» у г г г
122. ОЙ ЇХАЛО ПАХОЛЯ . Ходою ф * *" *" р О1 і р р Г ' р р ' Ой ї _ ха — ло па _ хо «. ля, па _ хо - ля ^ р р і' л і,іі ^ \ь м її із Кра - ко - ва до Льво - ва, до Льво- ва. 123. ОЙ ЧИЖИКУ, ГОРОБЕЙЧИКУ Помірно А» р р р р 'Р Р Г Ой чи - жи - ку, го - ро - бей - чн _ ку. р— р р Р І Р Р Г ШІ ска жи мс .. ні у _ сю прав - 124. ОЙ БРЯЗНУЛИ КЛЮЧІ Швидко ДОНЬ - IV. Ой бряз -. ну - ли клю _ чі, се - ред мо - ря йду - чи, се - ред мо - ря йду - чи. 125. ТИ ЗЕЛЕНИЙ КУДРЯВЦЮ Протяжно
125а. ТИ ЗЕЛЕНИЙ КУДРЯВЧЕ хи. лю, по- хи. лю, куд, ряв. че. 126. ПОМІЖ ТРЬОМА ДОРОГАМИ Помірно І'РРГ Г Ц-Ц'&'Г И'& Р г ¦' Ш По.між трьо _ ма до - ро _ га _ ми ра - мо, ра - но, ртш й=# Г> |Т і^Ц" Р і Л і по. між трьо- ма до - ро - га„ми ра - не-сенько. 127. ТА ВЖЕ ТОТІ ПІШЛИ В КУТИ Ходою §ї Р Р Р р г ^ іг г ір р р ріг Та вже то. ті пі . шли в Ку-.ти, шо но_си . ли на нас пру^ти. Пі.шли то_ті ву _ ли - ця - ми, що хо_ди_ли з па . ли . ця _ ми. 128. ОЙ ВУЛИЦЯ ТА ШИРОКАЯ Швидко не зе - л« - на - я. чом тра. ва* не зс „ ле - на _ я? —553—
129. ПОМОЩУ КЛАДОЧКУ ВЕРБОВУ Ходою >Ч у Ь і' * т і По - мо - шу кла - доч - ку вер - бо - ву, вер _ А'11 П ¦! іЬ^и * бо - ву, вер- бо - ву, вер - бо - ву. 130. ЗАВ'Ю ВІНКИ ТА НА л д Не дуже швидко ]г *г Ч СВЯТКИ "т За - в'ю він. кн та на свят . # Р Р г"г ^ • • * V V на вс! свят _ кн, на праз - ннч-ки. 131. НА ГРЯНОЙ НЕДІЛІ Помірно ч>*^ ріг р^ ^ р§* На гря - ной не _ ді - лі ^ Г р^'Г Щ ру _ сал ки сн. -1'1 ¦*' р Р І Г Р ді - ли^ ой ра _ но,-. ра' - но ру.сал.ки си . ді - ли 132. ОЖЕНИВСЯ У ПЕТРІВКУ Ходою - ми _ літ - ку. Со.ло-вей, со.ло.вей тьох, тьох. тьох! Пе - ре - бор - чи - тьох- то . ро _ рох! -554-
133. ОЙ У ЛІСІ, У ЛІСОЧКУ Повільно: Велично і і ^ * ^ р і *' р Г ! Г ' ' Г Ой у лі - сі, у лі _ соч - ку, при двір - ку, ^~угО^Ц^г ! гт ' й; {? ' ^^ там м ~ сі - ла ко- ли _ соч - ка на шнур _ ку. 134. ОЙ У ЛІСІ НА ГОРБОЧКУ Швиденько *?ФЩ ш =§? Г Г 'Г ^ГГГ~Т Ой у лі - на гор.боч _ ку там ви - сі - ла ко-ли.соч - ка на ду_ боч - ку. 135. ОЙ В ЛІСКУ, В ЛІСКУ Рухливо чи - сі-ла ко-лн-сон - ка на шнур - ку. —555—
136. ОЙ У ЛІСІ, У ЛІСКУ Рухливо І і'^р Йп-ІвРД-д^вЙ-і *¦* »о «Л »: в„ „..-. Ой у лі» сі, у ліс - ку та по. ві.сив Ва_силь гой.дал.ку. гу _ ля _ є, ко - со - ю ру _ со . ю ма _ я 137. СТОЯЛА МАРИНКА НА МЕЖІ Помірно §1 > Сто ;?=? щ^? я _ ла Ма - рий — ка на ме - 4 Г п^ ^рр^ир Vі р і * .Гі ' _ жі, зра-до - ва-лось сер-день- ко в до - ро- зі. 138. В САДУ ВИШЕНЬКА РОЗВИВАЄТЬСЯ Не поспішаючи ж л ^ ^ * * ^«у В са- ду вишень— ка роз -ви - ва З —556—
139. БУЛА В МАМОЧКИ Й ОДНА ДОНЕЧКА Помірно *¦' & * і її1 її1' 1-П—Ц Бу - ла в ма моч - ки и од _ на до _ нсч - ка, важ _ ко не ег - ко зем - ля стог - на - ла. 140. МАТИ СИНОЧКА ДА ПОРОДИЛА Ш Помірно рі; Л1 ^іп і (Iі і- р Ма - ти сн - ноч - ка да по - ро - ди - ла, яу - ги ж мо - ї, ви зс _ ле _ ні - і. 141. ВИШНІ-ЧЕРЕШНІ РОЗВИВАЮТЬСЯ 4 Стримано р то 4 ^ ? »' * т # « * ¦ ¦ Виш _ні чс _ реш- ні роз — ви - ва - ють - ся, сн . не о _ зе - ро роз _ ли - ва - еть - ся. —557—
142. ТА МАЛАЯ НІЧКА-ПЕТРІВОЧКА Протяжно $. Та ма - ла - я ніч - ка- пет - рі - воч - ка, 4.Ко - му ти бу - деш вір - не - сень - ка? та не А чи Шс Р Ці І щщ ?§=?= т Щ^Е — сю ніч не спа - до те - ї бі - чи то _ му хло - ла та біль су- ка - ла, по голі го- во - ри- ла: «Ом пику, що на ко_ ни-ку? А чи Й'1 р р г~г ^^Р ^ О и О Кінець ррр о дар ш 1~± 1л -1ГЩ - рі хо- ди - ла, біль бі-лн - ла бе . ле ж мо - я тій не -^ тя - то. не^сень.ка! зі, що в сер.мя_ зі?» —558--
143. МАЛА НІЧКА-ПЕТРІВОЧКА Рухливо на - ша ді _ 144. ОЙ МАЛА НІЧКА-ПЕТРІВОЧКА Швиденько не ви ~ спа _ ла - ся не _ ві « 145. СЯЯЛА ЗІРОНЬКА ПІД ЛЮДКОМ Рухливо л ц гулижви Ся _ я _ла зі _ ронь - ка під люд_ком, тамда_ва_ла І 4 У- Ш р^р Ус ти _ на двом руч _ ну. 146. ОЙ ТИ, ПЕТРІВКО ПЕТРІВЧАНАЯ Ой Л цу ш ти. п ст -. рів - ф — ко неї - рів - на - 1 Р і - я, вме - яе ма - тін - ка не _ рід - на - я. —559—
147. ОЙ ТИ, ПЕТРІВКО ПЕТРІВЧАНА Рухливо Ой ти, пет - рів — ко пет — рів — - чв - на, ти зо _ зу - лень - ко дуб _ рів - ча - на. 148. ОЙ НА СТАВУ, НА СТАВОЧКУ Швиденько г V V V V $ Ой на ста - ву, на ста - воч - ку по _ би.. ті кі. іч-и^шчнчиїч і ки. Ю-ва, ю-ва, ю _ ва, по_ би- ті кі. - лоч - ки. 149. ОЙ ПЕТРЕ, ІВАНЕ Рухливо Ой, Пет- ре, І _ ва - не, у_ же ва.ша пі-сень- } У у І* ^ ^ і» 4 |и і» г 4 «^' р рН Щ ми - на - є, у „же ва.ша пі_сень_ка ^ г м' ір р р р \л г 'г ^и ми _ на „ є. Ходою по _ ло _ ви « ни лї _ теч _ ка не _ ма _ є. 150. ОЙ ТАМ У ПОЛІ там у по - лі, ой там у по. лі бе- ре- +—шН^ . за сто- я - ла, на тій бе - ре - зі зо - зу. ля ку - ва - ла. —560—
151. ВЖЕ ПЕТРІВОЧКА МИНАЄТЬСЯ Помірно Вже пет - рі - воч - ка ми _ на - є - ться, ^,1 ?р Дії гШр й ^Ш хлоп- цям гу - лян. ка вер - та - с - ться. 152. ОЙ ВЖЕ ПЕТРІВКА МИНАЄТЬСЯ Помірно Ой вже пет - рів -. ка ми _ на - є . си - ва зо Нешвидко зу - ля 153. ВИЙШЛИ В ПОЛЕ КОСАРІ € - ТЬСЯ. Вий- шли в по - ле ко- са- рі ко-сить ран- ком бо не ра _ но по - ча - ли, хоч не ра - но у « тя - ли!
154. КОСАР БАТЬКО, КОСАР Я Не поспішаючи V* і ^ і г Ч г ' г г гіШ г? Ко_ сар бать ш - КО, ко- сар Г і я» ко-са - рі Г Г ¦' ~~€ МИ 5 — о-бид-ва. «а. ко - си _ ли скир.ту сі - на, прий-шла ко - за та й все зі - л: 155. КОСАРІ КОСЯТЬ Не поспішаючи і"* І —щ #і .і , г ігїттЩ \9 * 'д^й Ко - са - рі ко - сять, Ой ко - си - ли Шов. комза тра - ва а ві - тер по - ві - ва всі го _ ри, всі до - лн - шов - ко - ва тра - ва двад-цять мос _ ка - лів мо — ло - да вдо - ва на — ко- су по - ля- ' га - є. да і - ще й чо- ти - ри. з діт - ка - ми роз _. мов - ля _ є: «Як ми по— ро- стем, то бу - д*м ха - зя - я - ми». —562—
156. ГРЕБІТЬ, ГРЕБЦІ, НА ПАНА Хутенько щоб лан не гу. ляв, ко - ро_ сту че-'сав. Гав! $-±-і' р ^р р р рі^р р р г^г і р ^р р г д Що пан да - є по гри-вен-ці, па«ні п'я-та-ха, па - ні л'я-та-ка. 157. ОЙ УЖЕ СОНЦЕ НАД ВЕРБАМИ Рухливо <| й ї ^ р Т р р і ^ ^Щ Он у - же сон - це над вер — ба - ми: Р ^ Г І І ( І ії Iі і і.1' ^ пу - сти нас, па - не, хоч з реб - ра - ми. 158. ГРАБАНЄ, ГРАБАНЄ Рухливо 4* р р нм ирі? ер Гра- ба_ не, гра- ба - не, би- сме до-гра- ба- ли, же би- сме на ве - чор о - до- маш до-ста- ли. 159. НА СВЯТОГО ЯНА Рухливо —555—
160. ОЙ НА КУПАЛА-КУПАЛОЧКА Рухливо Ой на Ку - па - ла — Ку_ па не ви - спа - ла - ся На _ та _ лсч 161. НАША МАРИНКА КУПАЛОЧКА Весело На _ ша Ма _ рип _ ка ку _ па - лоч - по - се - ред м© - ря ку - па - лась, по се ред лась, на бе - реж - ку бі . лі . лась. 162. НАШЕ КУПАЙЛО В ТРИ ГІЛЛЯКИ Помірно -Л і. )і 1 -і Ь г хлоп . ЩГ * ^т На- І - ЦІ і д ше ку - пай - роз - зяв ло ля —& в три гіл . ля _ - км ; як - \ 0 0 км, в на би ьо \Ґ+ •г - ІЩ ям за нас дба _ ли, то нам ку- пай- ло ви - ру - ба- —564—
163. ТЕКЛИ РІЧКИ, АЖ БРИНІЛИ Жваво Тек _ ли річ — ки, аж бри- ні- ли до Ган. #44 і К }^Щ, $ } і ц^^ ..ну- сі Нешвидко аж до с; _ неи, а - я - яи.. 164. ОЙ У ПОЛІ КРИНИЧЕНЬКА Ой у по - лі кри - ни - чень - ка. ,ку. па-ла-ся зо- зу - лень - ка, ку„ па-ла-ся зо - зу- лень- ка. 165. ТОРОХ, ТОРОХ ПО ДОРОЗІ Не швидко # Ог \п От З^Зє То - рох, то -. рох, по до - ро - зі, Помірно І _ ва _ 166. ЧИЙ ЖЕ ТО ГОЛОС шень - ку! У ? і,1 ^І'г Ч^'Г ]'Р и^^ Чин же то го - лос, чий же то го - лос } лі г мЗ^Оі^рз лу _ гом і „ де? 1 - ва - не, І - »а - шень - ку! —565—
167. ПІДУ В САДОЧОК Рухливо _ то - чок Гей! Гей! Гей! На - рву ккі _ то - чок. 168. ЧЕРЕЗ НАШЕ СЕЛЬЦЕ ^т^фф^^^ р^ Че _ рез на— ше сель- це ве - зе - но де - рев . це, Н4/7 ¦/3 її1' Щ^іМД ка _ ли_ но- ма _ ли - но, я _ го _ до чер _ ве - на. 169. ОЙ НІХТО Ж ТАМ НЕ БУВАВ Помірно Р &!> Р С/ІГР^НТ' Р Р р -^ Ой ні « хто ж там не бу - вав, де ся - я - вір роз - ви - вав 4-_р р Р-Т~Р Р Р Р > Р р=*=^^ Ой я ре, я - во - ромь - ку зе _ ле . нень _ кий! Ой та мень-ка зі _ йшло три мі - ся - ці яс - них, ой я - во - ре, я ~ во - рокь _. ку, зе _ ле _ нень - КИЙ. —566—
170. ОЙ ПОСАДЖУ РОЖУ ро- Жу та й по-став - лю сто - ро - жу. 171. ПОСІЮ Я РОЖУ і1 і. * ї> і' і г г і і' р г У и/З^і По _ сі _ ю я ро — жу, по— став-лю сто _ ро - жу, . ю над мо— € — ю ро — жо — ю пов - но :г~ ю. 172. ОЙ ЗА НАШИМ САДОМ Швидко |е* > «ии* Ой за на-шим са - дом три мі - ся- ці ря - дом. Пв _ вій, го .. ло - соч - ку, ра _ но по лі - соч - ку. —567—
173. ОИ ЗА НАШИМ САДОМ г дріб - ний зе - ле - неиь - кий. нень-(кий.) 174. ДА ЧЕРЕЗ СЕЛО ДА ПІЧ ВЕЗЕНО (ІВАНЕ, ІВАШЕНЬКУ!) Помірно «5 і Р-К=Н- І - ва _ не. І _ ва- шень - ку! Да че - рез се - ло да піч ве — зе - ио, І _ ва - не, І _ ва - шень - КУ- 175. ТА ХОДИЛА УЛЯНОЧКА ПО МЕЖІ Швидко чер- во - ні - ї че- ре_ вич - ки на но - зі. Стій, ду-бе, р г \ р р ї> ^ ^ ^ ^ і ^^ зе {(В - -&-< _ ле 0 - ній, ——ф Ьг=3 на ду_бо — ві жо - Лу - ДІ. В чи_сгім по _ лі (• Л) аіЦ ро_ са впа-ла, на у - ли - ці Ку -. па - ла, на йва - на.
176. ОЙ НА ІВАНА НА КУПАЙЛА Не поспішаючи ви_йшлаМа_ рій — ка, як та 177. ОЙ НА ІВАНА КУПАЙЛИЦЯ Стримано ои там гі - лонь — ка ку _ па - 178. Й А ЛЕТІЛА УТОЧКА ТА Й СІЛА Рухливо За ко - го ти, Ма - рій - ко, схо - ті - ла? 179. ОЙ У ЛІСІ НА ГОРБОЧКУ Швиденько 4чм-Е=гдм-^г~г ір^рі та?* ви - сі - ла ко - ли - соч - ка —569- на ду - боч - ку.
180. А ГОРОБЧИК ТА СИНИЧКУ ЛЮБИВ Швцдко А —о ГО - - роб - > чик . • та СИ - 1 НИЧ - 9 *> Р -ф ЛЮ - И—-0 бив, _ ^ та лше - нич - по ко-ло- соч - ку 181. А В ГОРОДІ ЧОРНОБИЛЬ Помірно ку но - сив. ? Ь ї > } 1 ц і 4 П Лі- '•-» » 4 А в го . ро . ді чор _ но - бмль та и за __ цвів. $' і і' ^ ,1' і> і, Пі і > її П і шліни На — ї - ха . ло ка _ ва . ле _ рів по _ вен двір. 182. ОЙ В ГОРОДІ ВИШНЯ Стримано Х^-і' р Г Г Ір Р Р Р Ой в го «. ро . ді виш . кя, чо _ му не че _ реш _ ня? $ і' $ р ^ г }' р с р і1 *• - -1'11 Ка _ ли _ на- ма _ ли ка, я . го _ да зе _ ле _ на. 183. ЧОМ ТИ, БАРВІНКУ, НЕ СТЕЛИШСЯ Швидко ^Н ріГ Щ ^'Р г 1«П> ріг рір ^ іі^і Чом ти, бар,, він. ку, не стс лишися, чом ти, Ми. ко„ ло, не жскиш.ся? —570—
184. ПОМАГАЙБІ, МИКОЛО Швиденько По. ма_ гай - 61, Ми— ко ло, ку_ ди йдеш? І Плі у» ЕН?-р І р_# Рї Де ж Т8о- я пше. ни_ чеяь. *• ка, що ги жнеш? 185. ОЙ ХОДИЛА ДІВЧИНА ПО ПОЛЮ Швиденько $ і і, ^ * р-> ^ г ' г" Т^ Он хо_ ди. ла Дів- чв_ на а г *^ І р г. п ґт і«^^Тн18-! г~Т}І <^1 Iі у Д ви. би. ра. ла ншс. ни.чснь. ку л «V. ко._ ліо. 186. ОЙ ЛІСОМ, ЛІСОМ, ДОРІЖКОЮ Швидко |»и ^рір р4р Яір сі А і^ Рір і\іШ Ой лі. сом, лі. сом, до- ріж- ко- ю ї- хав Ми. ко- ла те. ліж_ ко. ю. 187. ОЙ НЕМА ГАННУСІ НАЙГІРШОЇ МУКИ Хутенько *х ;> р р р і г¦ гг р піг-^^ Ой не- ма Ган_ иу $ш сі най. гір. шо_ ї ІШ1 р * 0 м м апг р му. ки, як по. па. деш. ся Ми_ ко_ лі у ру_ ки. 188. ПОМОЩУ КЛАДОЧКУ ВЕРБОВУ Швидко По. мо- щу кла. дсч. ку вер-бо. ву, вер. бо. ву, —571 — вер-бо- ву, вер- ба. ву.
189. ОЙ КУПАЛАСЬ ЛАСТІВКА Помірно Ой ку- па. лась лас. тів. ка, ку. па. ла. ся, * і р і1 і О *' рі« ц-^-—^ на бе- ре_ жеч. ку су- ши_ ла_ ся. НА 190 ОЙ ХТО В ТОМУ ЛІСІ СТУКАЄ, ГУКАЄ Помірно Г'и^^Оі 'ііМі^і^і Ой хто в то. му лі. сї сту. ка. є, гу_ ка- є? *А '* > .М іі'^ і Іііі'^ІІ У*#і* Ка. ли. но- ма- ли« но, сту- ка- є, гу. ка. є? ка. є? 191. КУПАЛА НА ЙВАНА Стримано та в во- ду впав. Ку_ па- ла -572—
192. ПОВЗ МІЙ ДВІР Не шзїїдко Повз мій двір, во_ рі - теч.. ка го» луб„ ка ^7 П\і і і л і\ г ір гТгіЛ ка го» луб„ ка # 0 ле. ті- ла, го_ луб- ка лс ті. ла; не. дав 4 [Л}^''іГ О'Г^ІГ ' ^В не мій ба. тей- за ко- го і і 1 і) і) г Ір [~Г N 1 угас ті„ ла. за ко. го хо_ ті_ 193. ПОСТІЙТЕ, ХЛОПЦІ, ТУТЕЧКА Швиденько швиденько і і ^^ По_ стій—, те, хлоп_ ці, ту» теч_ ка, при. не. се суч_ ка мо- ло_ ка. 194. ЧЕРЕЗ НАШЕ СЕЛО Не поспішаючи л і а р о і р р г і р г^^ Че_ рез на_ ше се. ло та ле- ті_ ло урр і Г І Р. ПО- МЄ- ЛО, СТОВ- ПОМ ДИМ, стов_ пом дим! 195. ОЙ ЛЕТІЛО ПОМЕЛО І В темпі маршу т ^ р Р Р р ? Р^Р Ой ле_ ті- ло по. ме- ло че. рез иа. ^^ ш г нгл .ше се. ло: дощ бу- де, дощ бу _ -573-
196. А НА ЯНА, НА ЯНОНЬКА Помірно А на Я. на, на Я. нонь. ка, а на Я., на. на Я. нонь- ка го. рі. ла нам со„ бі„ гонь. ка. 197. ДА КУПАВСЯ ЙВАН Рухливо #к П Г Г Г ІР Р Г Г Д І? Ш Да ку. лав. ся Йван, да й у во. ду впав. Ку- па_ ла на Ява. на. 198. ОЙ НА ГОРІ ЖИТА МНОГО Швиденько Ні р і' ^Щ к * і] 1 г ^^Щ Ой на . го. рі жи- та мно„ го, йой, йой, йой, йой, йой, & і> і р р ір-р,і' ічіі)^ іиіі+і ] іі по. ло. зи. на зе„ лг. но. го, п>. я- гой, го- я- гой, го. я- гой! 199. КОЛО МЛИНОЧОГО КОЛА Не поспішаючи Ко. ло мли. но. чо- го ко. ла, ка. ло мли_ у і і і ц і \и і і і шщр .но. чо. го ко. ла до. жа. ли жи. то —574— з бо. гом.
200. ЖИТЕЧКО ПОСПІЛО Не поспішаючи .де. ма чо. гось мо. я ми» ла смут, на не ве. се. ла. 201. МАЯЛО ЖИТЕЧКО, МАЯЛО Не поспішаючи О^П »^І?ІГІІі|і р Рігі'р^^ Ма. я. до жн- теч.ко» ма. я. ло, по. ка на ни_ ві сто. я. ло. т 202. ОЙ НА ГОРУ, ЖЕНЧИКИ, НА ГОРУ Не поспішаючи т ШрШШШ Ом на го. ру, жен. чи. ки, иа ру. ^ І і, ^ іі) ^^ ш я вас че« рі ва. ре. нич. ків на. ва_ рю. —575—
203. А ВЖЕ СОНЕЧКО КОТИТЬСЯ Швиденько ^п і л , к і г^ Гіі^|іЙіііЩі/і|ііі/і//і^и А вже со- кеч- ко ко- тнть.ся. нам до. до- монь- ку хо- .ЧСТБ.СЯ, ХО- ЧЄТЬ- СЯ ДЯВ-. КО, а ми не йде- мо. 204. УЖЕ СОНЦЕ НА ЛАНУ Помірно У- же сон- це ва ла« ну. | Р р ^-^и-Д^ по- ли. ну_ ла 6 я.— МЄ- ДО- ЛЯ МО. Я. 205. ОТАМАНЕ-УПИРЮ Швидко її і р і ш и+^ нір ^г і^^з * О- та- ма- не- у- пи- рю, за- пря.жи нам ко- би_ лу, о- та- ма.пе- відь— мо, "ж Ш "М1^ 1 г^ р^ »—г —\- ДО- ДО =м '¦^ —„— ь=Ь^ - му ПІДЬ. ~# ц—# МО. -і— Ой час • 1 -—$№- 110- ра у- же до дво. ра, а ми не йде- мо, при- ка_ зу жде-, мо. —576—
206. ЧУЖІ ПАНИ РОБОЧІ Р Досить швидко Хор (Весело) РШ наш пан со.ло рі Заспів. 7-й Заспів. 2-й П*Ь і> і> і в }ї <ру 4 Л *" *':^=* *і-# *"—»- Чу_ жі па. нч ро_6о_ чі, держать лю.дей до но. чі. іГі^Д ^^ |рі=аГ пус. ка« є ра_ нень _ ко. І Заспів. 7-й » * ' *+-# Хор ^—^ -_^—^ Пус ка_ € на Заспів. 2-й ?^?^ ^т * -_Н » мо_ ло. дих лю.. мо. ло_ дих лю. 1$ 1:?Ї2Г) $ $ ^ ^ 1Г ^ МО- ЛО. ДИХ ЛЮ„ ДЄЙ, Хор ^^ ?3ї 4і * ш до ма_ лих ді_ теи Заспів. 1-й т і Л1 і* * м * ш Як бу_ ло Хор ш М .м Р " Р р ±=± як по» ве_ чо. рі. ло, то и по..ве_ сера, но, сер-день. ко по- в я. ло, 37-1659 —577-
Заспів. 2-й 207. ТАКИ Я ПАЛЮ, РІЖУ Швидко Та- ки я па- лю, рі- жу, та- ки я зза- ду лі_ зу. 208. УЖЕ СОНЕЧКО ЗАКОТИЛОСЯ А ^ Л "у ** - \ Л А я її/ і 1 ••- МИ— Ц^> 6 ' ^Н=іЗ^ ' «) Е* 6> Ь^ 1 ч*^/-- еі => нам до до- монь. ку за- хо- ті. ло. ся. І Помірно 209. ОЙ ЗАСПІВАЙМО з Ш І^ (?^ II .1 і її & & ^ Я т Ой за. елі- вай^ Ш іц ІГ ІГ^ N IVі 'Г ІГ Й вдо_ ма по., чу. ють, ои не_ хай же $ т ^а & р? ЗВ Л^ » .й. ВЄ-. Ч€- рОЙ- Ку -575- ту- ють.
210. ОД КУРЕНЯ ДО КУРЕНЯ т Швиденько ^^ р р р і'ір р^ Од ку. ре- ня до ку- ре_ ня ря_ ба жа. ба ліз_ ла. І* ЛР г я і. іі> ¦> > ь іР ррш ря. ба жа- ба ліз_ ла. А в на- шо- го при. гін- чо_ го 6і р * ^|М ь\рп Ь\і-^ ч>« ло_ ва об- ліз_ ла, го _ ло_ ва об_ ліз_ ла, 211. ВГОРУ, СОНЕНЬКО, ВГОРУ Помірно $и м її» діг ми" іяіш І Вго_ ру, со- нень- ко, вго- ру, вго_ ру, со_ о Р Г ІР Р р І р 0 т т нень-ко, вго. ру, най я ни„ вонь. му до. жну. 212. ПЕРЕПІЛОНЬКО БІЛА Рухливо ~у ~~*І К 1. ^ КІ V ^Л——*- П Г Ф Нема жи. та, ні пше^ ни. ці на госпо- да. ре- вій нив. ці. —57.9—
Поволі 213. А ВЖЕ СОНЦЕ ЗАХОДИТЬ ^^і іі Л і> о її > )• її і' ^ л )р д § А вже сон. це за. хо. . дить, а вже сон. це за. хо- дить, л і . . и^__0_ ^ і> ^ ^ і> р^П. іьМ-^ЕТГПДІ а мі. ся- чень. ко схо_ дить. з мі- ся- чень, ко схо« дкть. 214. ОЙ ЗАСВІТИ, МІСЯЦЮ, ІЗ РОГА І Помірно ЕГЦ МЧ-^? ^ш Ой за- сві. ги. мі. ся. цю, із ро_ га, ^^І^Ир^ щоб нам бу. ла вс _ се. ля до. ро. га. Поволі Цьу1 Щ* 215. ЗАДЗВЕНІЛИ СТОДОЛИ ш т *-ф *' 4' ^С7 у « — ^Г* Т^# 0 Задзве. ні. ли сто- до. ли, задзве. ні. ли сто. до_ ли, > і»і і* Щ~і~* ^ О ^Ш «цо не. пов. ні сто- ро. ни. що не. пов. ні сто. ро- ни. —580—
216. КОТИТЬСЯ ВІНОЧОК ПО ПОЛЮ МИ Ходою рті^ШаЬ' р*3^ З І» 1 ;І Ко»тить.?я ві. но- чок по по» лю, час вам, женчи. ки, . до. до. му. 217. ОЙ ЛІТАЄ СОКОЛОНЬКО Ходою щщщщ ^^ ^ш Ой лі- та- є с®-. ко - лонь. ко по по- ^ ^-У—І Г-Т-1 Р Р Е ±ж та зби_ ра- € не. дя. донь- к$ до. до- му. 218. ОЙ НАШ ГОСПОДАР - ВИНОГРАД І а Помірно т т ІРРР ^ Ой наш гос - по-дар-ви „ но. град, на. сі. яв жи. теч. ка та й сам рад 219. ОЙ КУРИТЬСЯ ДОРІЖЕЙКА Стримано раг Р злі,, г РіШ|, л Ой ку_ рить_ся до- рі. жей- ка, ку« рить_ ся, ку. рить- П''| ' П | [ П П!і !, !, | П І |і ПИЦІ чо-гось на. ша гос-по- дн-пя жу. риться, жу- рить. ся. —581—
220. КОТИВСЯ КОМБАЙН З ЛАНУ В темпі маршу Коптив, ся ком. байн з ла. ну, ко. тив. ся ком. і і{ і і < іЛі і і' 4 +-4—1-« 4 1—4 .байн зла. ну аж під кол. госп. ну бра. му. 221. ЯГОДИ-ОЖИНОЧКИ Помірно за і 'ЛШ11 )) і' ^ * Я. ГО- ДИ- О- ЖИ. НОЧ- КИ, Я. ГО- ДИ- О. ЖМ. *ь Р 4 1 Іі І і1 г » І^Щ з ї «ноч. ки, кол. госп.. ні об_ жи- !*Ч'1'*ПпЇІ"їШт жит. ні., ї, пше_ нич. ні- ї, щоб бу. ли ве. лич. ні. 222. Й А В ПОЛІ ОЖИНОЧКИ Швиденько О >іі ,, д л і\ ІЩ ш ? і ір г м ) *' ¦ І [Й]а в по. лі за. жи. ноч. ки, [й]а в по. лі за- жи. О ї А А п П їй .ноч. ки, в кол. гос- пі об. жи. —582— ноч. [ки.]
223. КОТИВСЯ ВІНОЧОК З ПОЛЯ Ходою І е г г г— р р ' г г т^'р р Ко. тив. ся ^Щ ві. но. чок з по. Хор ж* Р—г Р г гг У до кол. госп- но- го дво„ ру. а від дво. ра іо кок. то. ри, хо. ди, го - ло_ во, здо. ро. вий. 224. ОБЖИНКИ, ГОЛОВО, ОБЖИНКИ Помірно і) ^ : і ^'і1 ші'1,1 ¦/ ;/¦// Об. жин.ки, го. ло. во. об. жин_ ки, хо. че ві. но. чок 2) 3) ^~ . Вар і) ^ , *) 2а) Гі І І • і ») го. ріл. ки, 225. ОБЖИНКИ, ГОЛОВО, ОБЖИНКИ Повільно Одна і ^Ч г М г г г-г г г г Об. жин. ки, го. ло. во, об. жин. ки, хо. че ві. но. чок $ ш і го. ріл. ки; не так ві. но. чок, як са_ ма... —583—
226. КОТИВСЯ ВІНОК З ЛАНУ ¦) ' _ Ко_ тив. ся ві- нок з ла. ну, ко. тив. ся ві. нок 2) Вар *) ») з ла. ну до- ро. го- ю су- хо. ю. -584—
Примітки
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ (друкованих і рукописних) Умовні Повна назва скорочення Бариляк «Ягілки, зладив О. Бариляк», Львів, 1932. Балліна «Українські пісні. Видані коштом О. С. БалліноЬ, Санктпетербурх, 1863. Белза «Українські народні пісні. Упорядкував І. Ф. Белза», Укрдержвидав, 1946. Відділ рук. Відділ рукописів Київської Державної публічної ДПБ АН УРСР бібліотеки Академії наук Української РСР. Гайворонський М. О. Гайворонський, Українські народні пісні Поділля, б. м., 1937. Галька И. Галька, Народньїе звичай и обряди з околиц над Збручем, ч. II, Львів, 1862. Гнатюк, 1906, II В. Гнатюк, Коломийки, т. II, «Етнографічний збірник», т. XVIII, Львів, 1906. Гнєдич П. А. Гнедич, Материали по народной словесности Полтавской губернии, в. І, Полтава, 1915. Гоголь 36. «Памяти В. А. Жуковского и Н. В. Гоголя», в. II, СПб., 1908. Гоголь, Песни «Песни, собраннне Н. В. Гоголем», СПб., 1908. Головацький, III «Народньїе песни галицкой и угорской Руси, собраннне Я. Ф. Головацким», ч. III, отд. II, Москва, 1878. Грінченко, III Б. Д. Гринченко, Песни, «Зтнографические материали, собраннне в Черниговской и соседних с ней гу- берниях», т. III, Чернигов, 1899. Данилов «Песни с. Андреевки, Нежинского уезда. Собрал и к печати приготовил В. Данилов», Киев, 1904. —587—
Демуцький, 1905 Драгоманов, І «Етн. зб,» Жі С ЖС Закревський Залеський Записки ЧГСК, 1866 «2Ьібг», V, VIII, XI, XII «Зоря галицька» ЗЮР, II Квітка Колесса, 1898 Колесса, 1905 Колесса, 1923 Колесса, 1938 Кольберг, 1882 Кольберг, 1883 Кольберг, 1890 Кольберг, 1907 Конощенко Кошиць, 1921 Кравченко КС Лавренко Леонтович, І, III «Народні українські пісні в Київщині. Записав голос і слова П. Демуцький», Київ, 1905. М. П. Драгоманов, Розвідки про українську народну словесність і письменство, т. І, Львів, 1899. «Етнографічний збірник», т. XI, Львів, 1901; т. ХХХІХ-ХЬ, Львів, 1929. «Житє і Слово», т. І, Львів, 1894. «Живая старина», т. І, СПб., 1894. «Старосветский бандуриста. Собрал Н. Закревский», кн. І, Москва, 1860. \\7ас1а^ г Оіезка, Ріезпі роЬкіе і гизкіе Іисіи ?а1ісу]зкіеяо, Львів, 1833. «Записки Черниговскои губернскои статистическои комиссии», Чернигов, 1866. «2Ьібг \\аас!ото5:і <Ь апіг >роІо?іі кгаригф, т. V, Краків, 1881; т. VIII, Краків, 1884; т. XI, Краків, 1887; т. XII, Краків, 1888. «Зоря галицка яко альбум на 1860». «Записки о Южной Руси», т II, СПб., 1857. К. Квітка, Народні мелодії з голосу Лесі Українки, Київ, 1917. Ф. Колесса, Обжинки, Львів, 1898. Ф. Колесса, Огляд українсько-руської народної поезії, Львів, 1905. Ф. Колесса, Народні пісні з південного Підкарпаття, Ужгород, 1923. Ф. Колесса, Українська усна словесність, Львів, 1938. О. КоІЬег?. Рокисіе, т. І, Краків, 1882. О. Ко1Ьег?, Рокисіе, т. II, Краків, 1883. О. Ко1Ьег?, Спеїтзкіе, Краків, 1890. О. Ко1Ьег?, М/оІуп, Краків, 1907. «Українські пісні з нотами. Зібрав А. Конощенко», в. 2, Одеса, 1900. «Веснянки, аранжував О. Кошиць», Київ—Лейпціг, 1921. «Етнографічні матеріали, зібрані Васильом Кравченком на Україні, а більшістю в межах Волині», Жито, мир, б. р. «Киевская старина», Киев, 1882—1906. «Пісні про кохання. Видав Лавренко», Київ, 1864. М. Леонтович, Музичні твори, зб. І, Книгоспілка, б. р.; те ж, зб. III, 6. р. —588—
, 1929 Леонтович, 1952 Лисенко, 1875 Лисенко, 1896 Ліньова Лукашевич «їдкі» Максимович, 1827 Максимович, її «МЕА», XXI— XXII, ч. І Метлинський Милорадович, 1897 Мордовцев «МУЕ», XII, XV, XVI, XVIII «Народ», 17 Новосельський Овсянников Пассек Паулі «Песни Холм. Руси» Радчеико Романов Рубець, 216 Рубець, 100 Рук. ф. ІМФЕ М. Леонтович, Збірник українських народних пісень, Київ, 1929. М. Леонтович, Українські народні пісні, Київ, вид-во «Мистецтво», 1952. М. Лисенко, Молодощі, Київ, 1875. М. Лисенко, Обрядові пісні, Київ, 1896. Е. Линева, Опьіт записи фонографом украинских народних песен, Москва, 1905. «Малороссииские и червонорусские народнне думн и "песни», СПб., 1836. Журн. «ЬікЬ, т. VIII, Львів, 1902. «Малороссииские песни, изданньїе М. Максимовичем», СПб., 1827. М. Максимович, Собрание сочинений, т. II, Киев, 1877. «Матеріали до етнології і антропології», т. XXI — XXII, ч. І, Львів, 1929. «Народнне южнорусские песни. Издание Амвросия Метлинского», Київ, 1854. В. М. Милорадович, Народнне обряди и песни Лу- бенского уезда, Полтавской губернии, Харьков, 1897. Малорусский литературний сборник, Саратов, 1859. «Матеріали до українсько-руської етнології», т. XII, Львів, 1909; т. XV, Львів, 1912; т. XVI, Львів, 1916; т. XVIII, Львів, 1918. Журн. «Народ», Львів, 1890, № 17. А. МошозеЬкі, Ьисі икгаігізкі, Вільно, 1857. А. Н. Овсянников, Географические очерки и картини, т. II, СПб., 1880. В. Пассек, Очерки России, кн. І—V, Москва, 1838— 42. «Ріезпі Іисіи гизкіе^о \У Саіісуі, геЬгаї Раиіі 2е?оіа», т. І, ч. II, Львів, 1839. «Народнне песни Холмской Руси», Холм, 1909. 3. Радченко, Гомельские народнне песни, СПб., 1888. «Материали по зтнографии Гродненской губернии, собрал Е. Романов», Вільно, 1912. А. М. Рубец, 216 народних украинских напевов, Мо сква, 1872. А. Рубец, Сборник 100 украинских народних песен, Москва—Лейпциг, 1889. Рукописний фонд Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. —589-
Сборник, 1911 СПНТ Степовий СХИФО, V, XI, XVII Терещенко, III, V «Трудьі» Ужинок Укр. нар. пісні, 1955, кн. І, II Укр. пісенник, 1929 ЦДІАА Чубинський, III Шейковський Шишацький Яворницький «Сборник народних песен, записанньїх в поселке Калюга-Комарно, Кобринского уезда, Гродненской губернии», СПб., 1911. «Сборник памятников народного творчества в севе- ро-западном крає», в. І, Вільно, 1866. Я. Степовий, Українські народні пісні, Київ, 1921. «Сборник Харьковского историко-филологического общества, т. V, Харьков, 1893; т. XI, Харьков, 1897, т. XVII, Харьков, 1907. А. Терещенко, Бьіт русского народа, ч. III, СПб., 1848; ч. V, СПб., 1848. «Трудьі киевской духовной академии», Киев, 1871. . «Ужинок рідного поля», Москва, 1857. «Українські народні пісні», кн. І, II, вид-во «Мистецтво», Київ, 1955. «Український пісенник», вид-во «Сяйво», 1929. Центральний Державний історичний архів у Львові. «Трудьі атнографическо-статистической зкспедиции в Западно-русский край, снаряженной императорскйм Русским Географическим Обществом. Юго-западньїй отдел. Материальї и исследования, собранньїе д. чл. П. Чубинским», т. III, СПб., 1872. К. Шейковский, Бьіт подолян, Киев, 1860. А. Шишацкий-Ильич, Село Олишевка в историче- ском отношении. Чернигов, 1854. «Малороссийские народньїе песни, собранньїе проф. Д. И. Зварницким (Яворницким) в 1878—1905 гг.», Екатеринослав, 1906.
ПРИМІТКИ ВЕСНЯНКИ ТА ГАЇВКИ ХОРОВОДИ З ІГРАМИ Й ТАНЦЯМИ ПРОСО. А-Максимович, II, стор. 478—479. Б—записав В. Гнатюк 1891 р. в с. Коропці Бучацького пов. на Галичині. «МУЕ», XII, стор. 17. В — записав Ф. Бодянський. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 35, арк. 21. Мелодії друкуються за зб. Рубець, 216, стор. 5 та рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 40, арк. 311-312. Л а д а — за твердженням деяких вчених, ім'я язичницького бога. У хорватів до XVIII ст. збереглися похвальні пісні на честь бога Лада. Про це свідчать у своїх працях Катанчіч A795) та Свеар A839). Див. також И. Срезневский, Святилища и обряди язьіческого богослужения древ- них славян, Харьков, 1846, стор. 70. МОСТИ (Ворітця). А—записано у с. Вербиці Жовківського пов. в Галичині 1871 р. МУЕ,—XII, стор. 19—20. Б — записав М. Грицак 1928 р. в с. Росішці на Закарпатті. «МЕА», XXI—XXII, ч. І, стор. 263. В — мелодію і текст записав Я. Сенчик 1903 р., в с. Верешин Грубешівського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29 - 3, од. зб. 181, арк. 92. О ГОРО ДОНЬКО. Записано в 1896-1897 рр. в с. Карабіївка, Теофіполь- ського р-ну, Кам'янець-Подільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28—3, од. зб. 133, арк. 13. КОРОЛЬ. А — текст і мелодія друкуються за зб. Лисенко, 1875, стор. 23—25. Б — записала П. Тищенкова 1904 р. в с. Петрівки. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 11 - 4, од. зб. 738, арк. 16. ЦАРЕНКО. А — текст і мелодію записано на Чорномор'ї. Ч у б и н с ь- кий, III, стор. 83—84. Б — текст і мелодію записав К. Квітка від Лесі Українки, яка чула цю веснянку-гру в с. Чекні на Волині. Квітка, стор. 25 — 26. А У ГОРО ДОЧКУ. Записав X. Онищенко в 1927-1929 рр. в Київській обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—7, од. зб# 752, арк. 36. Варіант тексту і мелодії див.: Леонтович, 1929, стор. 23. Текст із заміною «царенко» на «Семенко» і «царівна» на «дівчина» див. у зб. Л є о нто в и ч, І, стор. 12 — 13. ВОРОТАР (ВОЛОДАР). А— записала Н. Левицька в с. Іванівці Жи- дачівського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 36; там же мелодії — № 25—34, 43. Б — записав Л. Кузьма у селі Ушні в Галичині. Там же, стор. 37. В — записала О. Пчілка на Волині. Журн. «Молода Україна», Київ, —591—
1914, стор, 23 — 24, з мелодією. Мелодія до варіанту друкується за зб. Ли- сенко, 1875, стор. 20. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 181, № ПО. ЧАДО. Записав І. Лозинський в Галичині. «Зоря Галицька», стор. 512-513. ЖІНКА НА ТОРЗІ (ОЙ ЧИЇ ТО КОНОПЕЛЬКИ). Записав М. Фе- дюшка 1905 р. в с. Войнилів Калуського пов. в Галичині. «МУЕ», XII. стор. 82. Мелодії до варіантів друкуються за зб. «МУЕ», XVI, стор. 2—3, 93. ПИВО. Записав М. Грицак в с. Росішці на Закарпатті. «МЕА», т. XXI — XXII, ч. І, стор. 260. Мелодія до варіанту друкується за кн. «Укр. нар. танці», К., 1962, стор. 113. ЖОНА. Записала С. Рокосовська в с. Юрківщина Зв'ягельського пов. на Волині «2Ьіог», XI, стор. 165 — 166. ОЙ НА ГОРІ ЛОБОДА. Записав П. Мартинович з 1889-1891 рр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 11-4, од. зб. 610, арк. 21. ЖЕЛЬМАН. А— записав Беринда-Ясниський в с. Ясниськи, Івано-Франківського р-ну, Львівської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 3, од. зб. 239, арк. 17— 18. Б — записав М. Цар 1871 р. в с. Добростани Городецького пов. в Галичині. «МУЕ», XII стор. 50 — 51. Мелодії там же, № 135 — 139. КОСТРУБ. Записав І. Копик 1884 р. в с. Батятичі, Галичина. «МУЕ», XII, стор. 43—44. Мелодії там ж є, № 37, 40, 41, 49 МАК. Л — записала Н. Левицька в с. Іванівка Жидачівського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 26—27. Б — записано в с. Юринівка Новгород- Сіверського пов. на Чернігівщині. Чубинський, III, стор. 47—48, з мелодією. В —текст і мелодія друкується за зб. Л є о н т о в и ч, 1929, стор. 4—5. Г — записав В. Покотило в с. Шабалинів, Коропського р-ну, Чернігівської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб. 37, арк. 54. ВОН ХЛОПЦІ, ВОН. А — текст і мелодію записав С. Лукасевич в 1911 р. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 34-9, од. зб. 10, арк. 270. Б —записав І. Балюк в 1912 — 1913 рр. в с. Трибухівці, Бучацького р-ну, Тернопільської обл. ВОРОБЧИК (СОЛОВІЙКО). А - Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 390, арк. 3. Б — записав Беринда-Ясниський в с. Ясниськи, Івано-Франківського р-ну, Львівської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 239, арк. 10. ЩІТКА (ДЗЬОБКА). А - друк, за кн. Терещенко, III, стор. 316— 317. Б —текст і мелодія друк, за зб. Л и с є н к о, 1875, стор. 8. ЧЕЧІТКА. Див. відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1419/1688, арк. 8. ГРУШКА (ПОСАДЖУ Я ГРУШЕЧКУ). Текст і мелодія друк, за зб. Б а р и л я к, «Ягілки», Львів, 1932, стор. 31—32. КОЛЕСО (СМОРОДИНА). Записано в сл Борисівка Валуйського пов. на Харківщині. «МУЕ», XVIII, стор. 226. ГОРОШОК. Друк, за кн. Терещенко, III, стор. 317. ЛЮБІ НАШІ ОГІРОЧКИ. А — текст і мелодію записав О. Кольберг на Покутті. Друк..за кн. Кольберг, 1890. Б —текст і мелодію записав С. Ту- рик в с. Шкроботівці, Дедеркальського р-ну, Тернопільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб. 342, арк. 13. КОРОГОД. Записано в Чернігові. Друк, за кн.: Метлинський, стор. 295-296. —592—
ШУМ. А—текст друк, за кн. Грінченко, III, стор. 99 — 103, Мелодія — за зб. Лисенко, 1875, стор. 18 — 19; див. також: Чубинський, III, стор. 50; Квітка, стор. 13—14 (покажчик). Б — записав Ф. Фіалко на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14—4, од. зб. 196, арк. 9. В — записав Ф. Фіалко на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14—4, од. зб. 196, арк. 9. ВОРОБЕЙ. Рук. відділ ДПБ АН УРСР, 1419/1688, арк. 8. ВОРОБЧИК. «Зоря Галицька», стор. 510. ГОРОБЕЄЧКО. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1/871, арк. 10. ЯГІЛКА. А — текст і мелодію записав Ю. Попсуренко 1960 р. в с. Лімна Перемишлянського пов. Тернопільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14—5, од. зб. 356, арк. 27. Б — друкується за зб. Кошиць, 1921, стор. 11 — 14. ОЙ ГАЛОЧКО, ГАЛОЧКО. Друк, за зб. Ли с є н к о, 1875, стор. 16-17. ПЕРЕПІЛКА. А—записав Ф. Фіалко на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 4, од. зб. 196, арк. 9. Мелодія друкується за зб.: Степовий, стор. 2 — 3. Б — записав В. Пришляк в с. Вікно Скалатського пов. в Галичині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 34-2, од. зб. 10, арк. 141. ВОДИТИ СЕЛЕЗНЯ. Записав Ю. Цегельник 1926 р. в Глухівському р-ні Чернігівської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—6, од. зб. 664, арк. 55. КАЧКИ ГНАТИ. Записав Я. Дикий в с. Онуковці біля Ужгорода на Закарпатті. «МУЕ», XII, стор. 268 — 270. КІЗЛИК. А — текст і мелодію записано в с. Бориспіль Переяславського пов. Чубинський, III, стор. 89 — 90; мелодія друк, за зб. В. Верховинець, «Весняночка», ДВУ, 1925, стор. 31; Б — записала Н. Левицька в с. Іванівці Жидачівського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. ЗО. Мелодії до варіантів див. там же, стор. 22. В — записав В. Гнатюк в 1862 — 1881 рр. в с. Підберізці біля Львова. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28—3, од. зб. 40, арк. 208. ДУДАР. Записав П. Іванов у сл. Кабаня Куп'янського пов. на Харківщині. СХИФО, XVII, 1907, стор. 112-113. ТА ВПЛИНЬ, СЕЛЕЗНЮ. Текст і мелодія друкуються за зб. Лисе н- к о, 1875, стор. 57. КОЗЕЛ. Записано у сл. Борисівка Валуйського пов. «МУЕ», XVIII, стор. 226. ДОВГА ЛОЗА (ДИКІ КОЗИ). А-записав Д. Шимчук в с. Сапогів Бор- щівського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 166. Б—записав І. Савицькии 1904 р. в с. Журів Рогатинського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 166. В — текст і мелодію записав І. Корсовецький 1925 р. в с. Клембівка Моги- лів-Подільськ. окр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6—4, од. зб. 146, арк. 40. Г — текст і мелодію записав С. Турик в с. Шкроботівці, Дедеркальського р-ну, Тернопільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14—3, од. зб. 342, арк. 13. Вар. мелодії з с. Чорнокозинців на Поділлі записав А. Постоловський. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6—4, од. зб. 119, арк. 146. ЗАЙЧИК (ЗАЇНЬКО). А—записала С. Рокосовська в с. Юрківщина Звягельського пов. на Волині. «2Ьібг», XI, стор. 166—167. Мелодія друк, за кн. «Укр. нар. танці», К., 1962, стор. 103; див. також: Кошиць, 1921. Б — друк, за кн. Максимович, II, стор. 476. В—текст і мелодія друк, за зб. Леонтович, 1952, стор. 77—79. Г—записав І. Балюк в 1912 — 1913 рр. в с. Трибухівці, Бучацького р-ну, Тернопільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28—3, 38-1659 —593—
од. зб. 217, арк. 46. Д—записав І. Стельмах в 1929 — 1931 рр. в с. Слобідка Житомирської окр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15—3, од. зб. 181, арк. 86. Е—записав Ф. Фіалко на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 196, арк. 9. Є—записала П. Тищенкова 1915 р. в с. Петрівки. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 11—4, од. зб. 825, арк. 2. , . ЧЕРЧИК. Записав І. Балюк в 1912 — 1913 рр. в с. Трибухівці, Бучацько- го р-ну, Тернопільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, од. зб. 217, арк. 46—47. ОЙ НА ГОРІ ЖИТО. Текст і мелодія друк, за зб. «Укр. нар. пісні». кн. 2, К., 1955, стор. 312. ОЙ У ПОЛІ НА ГОРБКУ. Текст і мелодію записав О. Кошиць на Поділлі. Друкується за зб. Кошиць, 1921, стор. 18. ЖЕНЧИЧОК-БРЕНЧИЧОК. Текст і мелодія друк, за зб. Леонто- в и ч, І, стор. 16—17. ЖУЧОК (ХОДИТЬ ЖУЧОК ПО ДОЛИНІ). А-записав М. Цар 1871 Р в с. Підберізпі Львівського пов. «МУЕ», XII, стор. 125 — 126. Б—записано у с. Пасічній в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 130. В — записано на Станіслав- щині. «МУЕ», XII, стор. 130. Мелодія там же, стор. 18—21, № 50 — 58. Г — записав П. Козланюк на Станіславщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29—3, од. зб. 354. арк. 2 — 3. ДЖУДЖ. Записав М. Грииак 1928 р. в с. Росішка на Закарпатті. «МЕА». XXI-XXII, ч. І, стор. 261-262. КОПИЛО. Записав О. Андрієвський 1930 р. в с. Хоробичі, Городнян- ського р-ну, Чернігівської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6—4, од. зб. 165, арк. 2. КАЧУРИК (ОЙ НЕ ХОДИ, КАЧОРОНЬКУ). Текст і мелодію записаа М. Боднар 1938 р. в с. Вовков Перемишлянського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 55. Мелодія друк, за «Етн. зб.», XXI, Львів, 1906, ч. 173, стор. 49. ЖУРАВЕЛЬ. А—текст і мелодія друк, за зб. «Укр. нар. пісні», кн. 2, К., 1955, стор. 322. Б — текст і мелодію записав П. Антонюк 1912 р. в с. Пе- револоки, Бучацького р-ну, Тернопільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3: од. зб. 221, арк. 1. В — записав Г. Танцюра від Я. Зуїхи в с. Зятківці Гай- синського пов. на Вінничині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 31 — 2, од. зб. 47, арк. 9. ПОДОЛЯНОЧКА. А-записав В. Попадюк 1928 р. в с. Ясінь на Гуцуль- щині. Варіант тексту зустрічається в с. Коритняки біля Ужгорода. «МЕА», XXI —XXII, ч. І, стор. 261. Мелодія друк, за зб. Белза, стор. 21. Б — текст і мелодію записав С Турик в с. Шкроботівіїі, Дедеркальського р-ну, Тернопільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14—3, од. зб. 342, арк. 14. БІЛОДАНЧИК. А—текст і мелодію записав В. Равлюк 1898 р. в с. Види- нів Снятинського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 31—32. Б — записав; П. Білінський 1866 р. в с. Чернихів в Галичині. Текст і мелодії друк, за зб. «МУЕ», XII, стор. 32 та 24 — 25, № 68, 69, мелодія до варіанту — за «Етн. зб.», т. XXI, Львів, 1906, ч. 199, стор. 56. ГОРОД. Записано 1885 р. в с. Нижня Сироватка Сумського пов. на Харківщині. Грінченко, III, стор. 109. 1 ОРЛИК. Записав Д. Яворницький 1919 р. на Дніпропетровщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8 - к2, од. зб. 37, арк. 113. САМІТНИЙ (ГОРОБІЙ). А - записав Б. Заклинський 1904 р. в с. Угри- нів Долішній Станіславського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 93 — 94, Мелодія там же, стор. 61—65, № 154—160. —594—
ВІНОК. А —записав Д. Шимчук в с. Сапогов БорщІвського пов. в, Галичині. «МУЕ», XII, стор. 58. Б — записав І. Балюк в 1912 — 1913 рр. в с. Три- бухівці, Бучацького р-ну, Тернопільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 —: З, од. зб. 217, арк. 44. ГОРІШОК. Записав В. Равлюк 1899 р. в с. Видинів Снятинського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 118. ПЛЕТЕНИЦЯ (ЛОЗА). А-записав Ф. Коломийченко 1913 р. в с. Про- хори Борзенського пов. на Чернігівщині. Мелодію записав В. Ляшенко. «МУЕ», XVIII, стор. 138. Б —текст і мелодія друк, за зб. Лисенко, 1875, стор. 32—33. В — записав В. Милорадович у м. Луком'я Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 53. Г —Кольберг, 1882, І, стор. 155. ГАЛЯ (ЧОМУ, ГАЛЮ, НЕ ТАНЦЮЄШ). А - записав В. Гнатюк в с. Григорів Бучацького пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 59. Б—записав М. Цар 1871 р. в с. Підберізці на Львівщині. Там же, стор. 60. В —записав О. Маковей у Яворові Львівського пов. Журн. «Правда», Львів, 1895, стор. 54. Мелодії друк, за зб. «МУЕ», XII, стор. 37, 101; стор. 38—40, № 104, 107, 108. ВИСТУПЕЦЬ (У ВИШНЕВІМ САДОЧКУ). А-відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1419, арк. 8. Б—текст і мелодія друк, за зб. Лисенко, 1875, стор. 59. В—текст «Ой там на моріжку» з мелодією навів А. Сєров у своїй праці «Музьїка южно-русских песен» («Основа», Петербург, 1861, квітень, стор. 105—106). «Последний куплет,—писав тут він,—относится к свирепому врагу Украиньї, князю Иеремии Вишневецкому, збаражскому заключенцу, как указал на зто в «Богдане Хмельницком» Н. И. Костомаров; зто сравнительно новая, недавняя вставка в зтот чистейший хрусталь, уцелевший от глубокой древности» (Там же, стор. 107). ДРИМА. А—записав М. Нечипоренко 1885 р. в Харківській обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 - к 2, од. зб. 17, арк. 22. Б - рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 - 6, од. зб. 867, арк. 99. ТУМА. Записав П. Мартинович 1888 р. в Полтавській губ. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 11 — 4, од. зб. 612, арк. 92. Мелодії друк, за фондами: Рубець, рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 174, арк. 15, № 15, та зб. «Укр. нар. пісні», кн. 2, К., 1955, стор. 301. НА ГОРОДІ ВІЛЬХА. Записав М. Федюшка 1905 р. в с. Войнилів в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 119. КОРОБЕЙ. Записала П. Тищенкова 1915 р. в с. Петрівка. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 11—4, од. зб. 825, арк. 3. А В ЯРИНІ, В ТОЛОЦІ. Записав І. Савченко 1869 р. в с. Солрвйовка Радомишльського пов. на Київщині. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1502/6443, №24. ПАРЕНЬОЧОК. Записано студентами Червоноградського педтехнікуму в 1926—1927 рр. в Сахновщанському р-ні Полтавської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 6, од. зб. 671, арк. 9. СВАХИ. Друк, за кн.: Шейковський, стор. 33. Прісь. В деяких варіантах «ргуісія» (прийди), звідси й «прісь». ЧОРНУШКА. Записав Б. Заклинський 1904 р. в с. Жураки Богородчан- ського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 62—63. Мелодія друк, за цим зб., стор. 67, № 165, 166. —595—
ОЙ БРИНІЛИ КЛЮЧІ З НОЧІ. Записав О. Роздольський 1908 р. в с. Воля Велика Жидачівського пов. «МУЕ», XII, стор. 118. Мелодія друк, за цим же зб., стор. 19, № 55. НАЇХАЛИ ТУРИ-ЛЮДИ. Текст і мелодію записав Г. Танцюра від Я. Зуїхи в с. Зятківці Гайсинського р-ну на Вінниччині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 31, од. зб. 32, арк. 47. ХРІН. Записав О. Андрієвський 1939 р. в с. Хоробичі, Городнянсько- го р-ну, Чернігівської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6—4, од. зб. 165, арк. 3. ВЕРМЯНОЧКА. Записав 3. Грушкевич 1884 р. на Станіславщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 105, арк. 51. ТЕЩА І ЗЯТЬ. Записала С. Рокосовська в с. Юрківщина Звягельсько- го пов. на Волині. «2Ьібг», XI, стор. 171 — 172. МОЛОДЕЦЬ. А—записав Н. Єфіменко в Харківській губ. Грінченко, III, стор. 108—109. Б — «Зоря Галицька», ч. 8, стор. 520 — 521. В — записав К. Квітка в с. Бейзимівка, Янушпільського р-ну, Житомирської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6-3, од. зб. 66, арк. 19. УДОВЕЦЬ. Записав О. Маркевич в с. Петрушівка Борзенського пов. на Чернігівщині. Драгоманов, І, стор. 93. КОРОВАЙ. Записав І. Сліпчук 1930 р. в с. Мінини Радомського пов. на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—7, од. зб. 722, арк. 63. ОЙ ЧОГО ТИ ПЛАЧЕШ, МОЛОДАЯ ПАНІ? Текст і мелодію записав Г. Танцюра від Я. Зуїхи в с. Зятківці Гайсинського пов. на Вінниччині. Рук- ф. ІМФЕ, ф. 31, од. зб. 2, арк. 47. ТЕЧЕ ВОДА ПО ПІСОЧКУ. Записав Т. Беринда-Ясниський в с. Ясни- ську, Івано-Франківського р-ну, Львівської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — З, од. зб. 239, арк. 12 — 14. ВЕРБОВАЯ ДОЩЕЙКА. А—записано в с. Наконечне Яворівського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 141 — 142. Мелодія друк, за цим же зб., № 79 — 82 та зб. «Укр. нар. пісні», кн. 2, К., 1955, стор. 286. Б — записав І. Воло- шинський в 1912-^-1913 рр. в с. Далешів Гродненського пов. на Станіславиїи- ні. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28—З, од. зб. 113, арк. 63. В — записав П. Козланюк на Станіславщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29 — 3, од. зб. 354, арк. 5. ТА ЧЕРЕЗ СЕЛО. Друк, за кн. Терещенко, III, стор. 181-183, мелодія — за зб. Д є м у ц ь к и й, 1905, № 198. СТРІЛКА (ГЕЙ, ЖІНКО, ДОДОМУ). Записав В. Кравченко в м. Остро- піль Звягельського пов. на Волині. Кравченко, стор. 11. Мелодія друк, за зб; Л'и с є н к о, 1875, стор. 42—43. ОЙ ХОДЖУ Я, ХОДЖУ. Записав В. Боцяновський в с. Піски Житомирського пов. на Волині. ЖС, 1894, стор. 86. . СРСОНКА. Записав О. Кольберг на Покутті. МУЕ, XII, стор. 72. ВАСИЛЬОК (ВАСИЛЬ-ВАСИЛИНА). А - записав М. В. Рклицький у Новгород-Сіверському пов. на Чернігівщині. Грінченко, III, стор. 120. Б — записав О. Андрієвський 1939 р. в с. Хоробичі, Городнянського р-ну, Чернігівської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6—4, од. зб. 165, арк. 3. В — текст і мелодію, записав Р. Кушнірчук 1927 р. в с. Яцкевич, Овруцького р-ну, Житомирської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—7, од. зб. 718, арк. 214. НЕЛЮБ І МИЛИЙ (ОЙ ЯК, ЯК МИЛЕНЬКОМУ ПОСТІЛЬ СЛАТИ). —596—
Записала С. Рокосовська в с. Юрківщина Звягельського пов. на Волині «2Ьіог», XI, стор. 167. Мелодія друк, за зб. Лисенко, 1875, стор. 34. ХМІЛЬ (УКРІП). Записав Ю. Каховський 1892 р. в с. Леонівка на Київщині, КС, 1892, VI, стор. 445. Мелодію див.: Чубинський, III, стор. 141-142. БИЧОК. Записав П. Іванов у сл. Горохватка Куп'янського пав. на Харківщині, СХИФО, XVII, стор. 116. ДІД І БАБА. Записав О. Кольберг на Покутті. «МУЕ», XII, стор. 122. СЛАБИЙ ДІДУСЬ (СТАНЬ ДІДУ, СТАНЬ). А - записав Б. Кричин- ський в с. Підгірці Золочівського пов. на Тернопільщині. Там ж є, стор'. 92-93. Мелодія друк, за «Етн. зб.», т. XXI, 1906, стор. 92—93, ч. 199. Б - рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 390, арк. 5. Мелодію до вар. див.: «Етн. зб.», т. XXI, стор. 50, ч. 177. КІТ І МИША. Записав М. Цар 1871 р. в с. Підберізці Львівського пов. Там же, стор. 133 — 134. Б — записано в Херсоні, Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1384, арк. 52. УТІКАЧ. Друк, за кн. Ш є й к о в с ь к и й, стор. 38—39. СТУК, СТУК МОЛОТОК. Записав Ф. Фіалко на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14-4, од. зб. 196, арк. 10. РІПКА. Друк, за кн. Г р і н ч є н к о, III, стор. 115. ВЕСНЯНКИ ТА ГАЇВКИ ПІД КРИВИЙ ТАНЕЦЬ І БЕЗ ТАНКОВОГО ТА ІГРОВОГО СУПРОВОДУ Оспівування весни красної. Образи веснянки, гаївки. Картини весінньої природи БЛАГОСЛОВИ, МАТИ, ВЕСНУ ЗАКЛИКАТИ. Записав М. Костомаров на Волині. Мордовцев, 1859, стор. 347 — 348. Мелодія друк, за зб.: «Укр. нар. пісні», кн. 2, К., 1955, стор. 284. НА ВЕРБІ. Записав Ф. Коломийченко 1913 р. в с. Прохорах Борзен- ського повіту на Чернігівщині. Мелодію записав В. М. Лященко. «МУЕ», XVIII, Львів, 1918, стор. 140. ВЕСНЯНОЧКА-ПАНЯНОЧКА (ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА). 1-Данилов, стор. 81. 2 — записав І. Прокопенко 1926 р. в с. Носівка на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—6, од. зб. 674, арк. 146. З —друк, за кн. А. В. Богданович, Сборник сведений о Полтавской губернии, Полтава, 1874, стор. 271—272. 4 — текст і мелодія записані в с. Іваньків Переяславського пов. на Київщині, друк, за зб. Чубинський, III, стор. 113. 5~записано в с. Бац- мани Романівського пов. на Полтавщині. Г н є д и ч, стор. 103, № 353. Мелодії до вар. див. Конощенко, стор. 17 — 18 та «Зб. пісень для початкової школи», К., 1948, стор. 134. Зразок мелодії записав М. Гайдай в с. Хоробичі, Городнянського р-ну, Чернігівської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8 — 3, од. зб. 275, арк. 7. СКОЧИЛА КОЗА З ВОЗА. Текст і мелодію записав П. Антонюк 1912'р. в с. Переволока, Бучацького р-ну, Тернопільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 221, арк. 1. —507—
ОЙ МИ ЗИМУ ЗИМУВАЛИ. Записав Б. Окушко 1925 р. від X. Воз- нюк в с. Тараси, Житомирської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—7, од. зб. 720, арк. 35. ДАРУНКИ ВЕСНИ. 1 — записано в с. Нижня Сироватка Сумського пов., Грінченко, III, стор. 57. 2 — записав В. Доманицький в с. Столпині Ро- венського пов. на Волині. «МУЕ», XV, стор. 68. З — записав О. Андрієвський. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 4—2, од. зб. 24, арк. 38. 4 — записав В. Кравченко в с. Лука Черкаського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15—4, од. зб. 183, арк. 138. 5 — записав Д. Яворницький 1924 р. на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8 —к 2, од. зб. 72, арк. 102. 6 — записав С. Підручний, в с. Задорів Бучацького пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 146—147. 7 — записав с. Мишко у Слобідці Мушкатівській Борщівського пов. в Галичині. Там же, стор. 147. КОЛЕСОМ, КОЛЕСОМ. Записав Д. Яворницький 1934 р. на Полтавщині від М. Сергіїва. Від. ф. ІМФЕ, ф. 8 —к2, од. зб. 37, арк. 43, 40. ЛЕТІВ ОРЕЛ КИЄВОМ. Записали Марко Вовчок і О. Маркевич. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 331, арк. 19. ОЙ ТИ, ВЕСНОНЬКО, ВЕСНИСЯ (ВИЛЕТИ, ҐУЛЮ, НА ПІСОК). А — записав- І. Стельмах в 1929 — 1931 рр. від Д. Стельмах в с. Слобідка Коростишівського р-ну на Житомирщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15 — 3, од. зб. 181, арк. 79. Б — записав М. Панас від А. Головатенка в с. Лука на Київщині. Там ж є, ф. 28—3, од. зб. 271, арк. 12. В —текст і мелодію записав А. Шмиговський в 1943 — 1945 рр. від Купрійчука в с. Слобідка Коростишівського р-ну на Житомирщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14—3, од. зб. 26, арк. 25. ОЙ ВИЛИНЬ, ВИЛИНЬ, ГОГОЛЮ. Новосельський, стор. 122. ЧОМ ТИ, ЖАВОРОНКУ. Записано в с. Полоско Більського пов. Ч у- б и н с ь к и й, III, стор. 110. ОЙ З-ЗА ГОРИ ДИМ ТА ДИМ. Записав В. Горленко в с. Гарнівка Чигиринського пов. на Черкащині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. І—к2, од. зб. 2, арк. 42. РЕМЕЗ. П а у л і, стор. 24-25, ч. II. РОЗЛИЛИСЯ ВОДИ НА ЧОТИРИ БРОДИ. Записала С. Тобілевич. Зошит І — «Веснянки» в особистому архіві С. В. Тобілевич. У варіанті, надрукованому Н. Закревським в збірці «Старосветский бандуриста» (кн. І, Москва, 1860, стор. 35), є такі характерні для веснянки рядки: У третьому броді Коничок заржав — Доріжку почув. Мелодія друк, за «Збірником пісень для початкової школи», К., 1948, стор. 134. ОЙ ХВАЛИЛАСЯ ДА БЕРЕЗОНЬКА. Записано у с. Іванків Переяславського пов. на Київщині. Чубинський, III, стор. 158. ВИ, ХЛОПЦІ-БЕЗШТАНЬКИ. Текст і мелодію записав Г. Танцюра від Я. Зуїхи на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 31—2, од. зб. 47, арк. 25. ОЙ ДУБРОВО ТА ДУБРІВОНЬКО! Друк, за журн. «Семейная биб- лиотека», Львів, 1855, кн. І, стор. 181. ВІЛ БУШУЄ. Записав К. Квітка в 1924-1925 рр. на Поліссі. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6-3, од. зб. 66, арк. 14. ОРЕЛ ПОЛЕ ІЗОРАВ. А - записано 1855 р. в с. Нижня Сироватка —598—
Сумського пов. Грінченко, III, стор. 87. Б — записав І. Єрофеєв V 1906-1909 рр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 - 3, од. зб. 191, арк. 10-11. Мелодія друк, за зб. Л и с є н к о, 1875, стор. 28. ОЙ ТИ, ВИШНЬО. Записав В. Ловецький в с. Добронієвичі, Ново- сельського р-ну, Кобринецького пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8—4, од. зб. 473, арк. 63. ОЙ ТИ, ЯБЛІНЬКО. Записав В. Ловецький 1940 р. на Поліссі. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8-4, од. зб. 473, арк. 62. ПТИЧКА НЕВЕЛИЧКА. Записав Д. Яворницький в с. Томаківка Катеринославського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8—к2, од. зб. 35, арк. 7. В ЧУЖІМ КРАЮ. Записав Б. Окушко 1925 р. в с. Тараси, Хабенсько- го р-ну, Житомирської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—7, од. зб. 720, арк. 29. А ВЖЕ ВЕСНА. Записав Ф. Коломийченко 1923 р. в с. Прохори Бор- зенського пов. на Чернігівщині. Мелодії друк, за зб. «МУЕ», XVIII, стор. 135, та «Укр. нар. пісні», кн. 2, К., 1955, стор. 279. ЯКА ВЕСНОНЬКА КРАСНА. Записав П. Антонюк 1912 р. в с. Пере- волока, Бучацького р-ну, Тернопільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 221, арк. 1. Заохочення до веснянок і гагілок. Викликання на гулянку ЗАКОПАЛИ ГОРЩИК КАШІ. Записали Г. Новодовський та А. Ти- щинський на Чернігівщині. Грінченко, III, стор. 56. ДІВЧАТОЧКА-ВОРОБ'ЯТА. Записав П. Козланюк на Станіславщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 354, арк. 2. ВИЙДИ, ГРИЦЮ, НА ВУЛИЦЮ. Текст і мелодія друк, за зб.: Лисе н к о, 1875, стор. 53. ОЙ В САМБОРІ ЛАДНО ГРАЮТЬ. Записав П. Рондяк в с. Розділо- вичі Рудецького пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 147. ЛАЛА, ЛАЛА, МАТИ БИЛА. Записав В. Милорадович 1889 р. в с. Литвяки Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 64. ОЙ НЕ ТИХ Я БАГАЧОК. Записав А. Свергун в с. Сухостав Гусятин- ського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 147. ВИ КОМАРІ, ВИ КОМАРИКИ МОЇ. Записано в с. Нижня Сироватка Сумського пов. на Харківщині, Грінченко, III, стор. 61. ХОДІТЬ, ХОДІТЬ ВСІ ДО МЕНЕ. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 385, арк. 1. ОЙ В КРИВОГО ТАНЦЯ. 1 - записала С. Рокосовська в с. Юрків- щина Звягельського пов. на Волині. «2Ьіог», XI. 2 —записав О. Стецишин. «МУЕ», XII, стор. 115. З — записав М. Боднар у с. Вовків Перемишлянсько- го пов. Там же, стор. 116. 4 — текст і мелодію записав П. Антонюк 1912 р. в с. Переволоки Бучацького пов. на Тернопільщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 221, арк. 3. Варіант мелодії друк, за зб. «Укр. нар. танці», К., 1962, стор. 116; другий варіант записав Л. Ященко в с. Бережинці, Ма- нуїльського р-ну, Хмельницької обл. Зберігається у фондах ІМФЕ. —599—
ТУМА ТАНОЧОК ВОДИЛА. А — записано в м. Гадяч на Полтавщині. Метлинський, стор. 299—300. Б — записав Д. Яворницькии 1900 р. від. О. І. Ярощенко в с. Красногорка Костянтинівського пов. на Полтавщині. Яворницькии, стор. 50. Варіанти тексту із заміною «тума» на «тумане, див. Милорадович, 1897, стор. 49 і далі. НЕ СТІЙ, ВЕРБО, НАД ВОДОЮ. Записав Д. Яворницькии 1900 р. в с. Красногорка Костянтинівського пов. на Полтавщині. Яворницькии, стор. 56. ПОРІС КРОКІС НА ДВОРІ. Записав П. Мартинович в 1904-1905 рр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 11 - 4, од. зб. 739, арк. 380. ВИКЛИКАННЯ НА ВУЛИЦЮ. 1 - записав А. Тищинський на Чернігівщині. Грінченко, III, стор. 87. 2 — записала С. Рокосовська в с. Юр- ківщина Звягельського пов. на Волині. «2Ьіог», XI, стор. 173. З — записав В. Милорадович 1889 р. у с. Снітині Лубенського пов. на Полтавщині. М и- лорадович, 1897, стор. 63. 4 — записано 1926 р. в с. Гоголево Велико- Димерського р-ну на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—6, од. зб. 674, арк. 147. 5 — записав В. Милорадович 1894 р. в с. Тишки Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. вв. 6 — записав В. Милорадович, 1893 р. в хут. Миколаївка Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 64. 7, 14 — записав В. Милорадович 1890 р. в с. Шек Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 75. 8 — записав В. Милорадович 1888 р. в хут. Крем'янка Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 63. 9 — записав В. Милорадович 1888 р. в с. Литвяки Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 82. 10, 13 — записав В. Милорадович 1895 р. в тому ж селі. Там же, стор. 69. 11 — записав В. Милорадович 1893 р. в хут. Миколаївка Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 66. 12 — записав В. Милорадович, 1888 р. в с. Снітин Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 64. 15 — записав В. Милорадович 1891 р. в хут. Янів- цина Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 64. 16 — записав В. Милорадович 1894 р. в хут. Пишний Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 75. 17, 18 — записав Н. Гнєдич в с. Бацмани Роменсько- го пов. на Полтавщині. Гнєдич, стор. 107, № 373; стор. ПО, № 390. ОЙ ВИЙДУ Я НА ВЕСНЯНКУ. Записано в 1925-1931 рр. на Кірово- градщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 7, од. зб. 778, арк. 46. ВОДА РЕВЕ, ВОДА РЕВЕ. Записана в Чернігівському пов. Г р і н ч є н- к о, III, стор. 63. КОЛО БРОДУ БЕРУ ВОДУ. Записав А. Михновський 1895 р. в с. Ко- лесники Прилуцького пов. на Полтавщині. Там же, стор. 61, ОЙ ПІДУ Я, ПІДУ. Текст і мелодія друкується за зб.: Балліна, стор. 71-72. ОЙ ТАМ В ЛІСІ ПРИ ДОЛИНІ. Записав М. Стеняжнин 1929 р. в м. Хлоїв Радехівського пов. на Львівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 34 — 2, од. зб. 10, арк. 22. Веснянкові залицяння, жарти, насміхи, глузування ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА, ТИ КРАСНА. Записано в с. Олексіївка Славяно- сербського пов. на Катеринославщині. Грінченко, III, стор. 57 — 58. ОЙ МАЛА Я ПИСАНКУ. Записав П. Козланюк на Станіславщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29 - 3, од. зб. 354, арк. 6. —600—
ОЙ МИ ПІСНІ СПІВАЛИ, СПІВАЛИ. Записала С. Рокосовська в с. Юрківщина Звягельського пов. на Волині. «2Ьібг», стор. 168 — 169. ОРАЛИ ДІВОНЬКИ РІЛИЦЮ. Записав Я. Івановський в с. Печені Перемишлянського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 34 — 2, од. зб. 9, арк. 277. ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА. Записана в Горностайполі, Радомишльського пов. Ч у б и н с ь к и й, III стор. 160. ЧИ ВИ, ЛЮДИ, СПИТЕ? Записав П. Стадник в с. Текслівка Скалат- ського пов. в Галичині. Там же, стор. 155, 159. ОЙ КУДИ ЇДЕШ, РОМАНЕ? Записав В. Кравченко 1897 р. в с. Тютюнники на Житомирщині. Кравченко, стор. 7, № 9. ВЕСНА НАША КРАСНА. Записав В. Доманицький в с. Ясеничі Ро- венського пов. на Волині, «МУЕ», XV, стор. 68. ДА УРАЙ МАТКУ КЛИЧЕ. Записав М. Костомаров 1844 р. на Західній Волині. Мордовцев, 1859, стор. 348. КЛЮШНИЦЯ. Записав К. Поліщук в с. Бурківці Житомирського пов. на Волині, мелодію — М. Остапович. Друк, за «Зб. найкращих пісень з нотами», ч. З, К., 1913, стор. 43. ТЕРЕМИ. Записав М. Цар 1871 р. в с. Підберізці Львівського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 106-107. ДІБРОВА. Записав М. Підгірний в с. Охримівці Збаразького пов. на Тернопільщині. Там же, стор. 96—97. СОСНОЙКА. Записано в с. Наконечне Яворівського пов. в Галичині. Там же, стор. 99. А З НЕДІЛІ В СЕРЕДУ. Текст і мелодію записав А. Шмиговський від О. Уманець в с. Рубченки, Білоцерківського р-ну, Київської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 23, од. зб. 2, арк. 2. ВСТАЛА ДІВОНЬКА - СКОРО ДЕНЬ. Записав В. Гнатюк 1881 р. в с. Підберізці біля Львова. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 40, арк. 270. ЧЕРВОНА РОЖА, РУЖОВА КВІТКА. Записав П. Білецький 1922 р. на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 - 5, од. зб. 295, арк. 422. РОМАН. Записано на Львівщині. Головацький, III, стор. 166 — 167. ГРАЙТЕ, ГРАЙТЕ. Записано в Борисполі Переяславського пов. Ч у- б и н с ь к и й, II, стор. 38. ГРЕЧКА. Записав М. Білозерський 1880 р. на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. З - 3, од. зб. 146, арк. 76. ТИ, УЛИЦЕ ШИРОКАЯ. Записав М. Підгірний в с. Охримівці Збаразького пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 168, 169, № 83. ТИ ТРАВКО, ТИ МУРАВКО. Записав Гладун 1884 р. в с. Жуличі Зо- лочівського пов. в Галичині. Текст і мелодія друк, за зб. «МУЕ», XII, стор. 224, № 166. ДИВНО Ж НАМ, ДИВНЕСЕНЬКО. Записав М. Боднар в с. Вовків Перемишлянського пов. в Галичині. Там же, стор. 177—178. ЧИ ДИВО, ЧИ НЕ ДИВО. Друкується за кн. Шейковський, стор. 29. —601—
ЩО ЗА ЧУДО, ЩО ЗА ДИВО. Записано в с. Корчмин Угнівського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 165. ВЕРБОВЕЄ КОЛЕСО. Записав С. Авдикович. Там же, стор. 165. ОЙ ПІДУ Я ДО ЛІСОНЬКА. Записав М. Підгірний в с. Охримівці Збаразького пов. в Галичині. Там же, стор. 162. А ЧОГО ТО ДІВОНЬКИ КРАСНІ? Записав К. Поліщук в с. Троіца Житомирського пов. на Волині. Мелодію записав М. Остапович. Друк, за «36. найкращих пісень з нотами», ч. З, К., 1913, стор. 42. ПАРУБКИ ХОДИЛИ, БЛУДИЛИ. Записав М. Костомаров 1843 р. «Маяк», СПб., 1843, т. XI, стор. 59. У ЛОТОКАХ ЗАСТАВОЧКИ. Записано в с. Батайське Ростовського пов. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1599/1595, арк. 28. ДОЩИК ІДЕ. Записав П. Стадник в с. Теклівка Скалатського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 155. ОЙ ТАМ НА ГОРІ. Записали Марко Вовчок і О. Маркевич в Київській губ. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 331, арк. 8. ДО НАС, ДО НАС, ПАРУБ'ЯТА. Записав В. Милорадович 1889 р. в м. Снітин Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 65. ПАРОМ БІЖИТЬ, ПАРОМ БІЖИТЬ. Записав Б. Чернявський 1912 р. на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—5, од. зб. 383, арк. 11. ОЙ ДАВ МЕНІ ІВАН ПЕРСТЕНЬ. Записала О. Андрієвська 1897 р. від М. Майорової в с. Рожнівка Борзенського пов. на Чернігівщині. Г р і н- ч є н к о, НІ, стор. 78. ОЙ НЕМА, НЕМА, ГЕЙ, ТА КРАЩОГО. Записав П. Стадник у с. Теклівка Скалатського пов, в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 10. А У НАШОЙ АЛЕНОЧКИ. Друкується за кн. Радченко, стор. ЗО. ЩО В НАШОЇ ДА ПАРАХНИ. Записав С. Ніс 1847 р. в с. Стара Ба- сань на Чернігівщині. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1603, арк. 6. ПИСАРЯНСЬКІ ПАРУБКИ. Записав Д. Яворницький від М. Шульги 1880 р. в с. Нижня Писарівка Валуйського пов. на Харківщині. Яворницький, стор. 51—52. САТИРИЧНІ ПІСЕНЬКИ НА ПАРУБКІВ. 1, 13, 14-записав М. Будка 1898 р. в с. Товстеньке Гусятинського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 156, № 61, стор. 159, № 69, стор. 156, № 63. 2 — записав В. Милорадович 1893 р. від Улити Кучеренко в с. Мгарі Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. вв. З — записано в с. Сільце в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 164. 4 — записав О. Роздольський 1909 р. в с. Яр- чівці Зборівського пов. в Галичині. Там же, стор. 157, № 65. 5 — записано 1889 р. в с. Григорів Бучацького пов. в Галичині. Там ж є, стор. 169. 6, 16 — записав П. А. Гнєдич в с. Бацмани Роменського пов. на Полтавщині. Гнєдич, стор. 115, № 409; стор. 105, № 361. 7 — записав Н. Вовчук в с. Ляшки Горішні Бобрецького пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 174, № 93. 8 — записав О. Роздольський 1909 р. в с. Воля Велика Жидачівсько- го пов. в Галичині. Там же, стор. 169, № 84. 9 — записав М. Панчук 1909 р. в с. Болшівка Рогатинського пов. в Галичині. Там же, стор. 174, № 95. 10 — записав В. Милорадович від Н. Самохвалової 1890 р. в с. Шех Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 71. 11 — —602—
записав В. Милорадович від Уляни Матвієнко 1894 р. в с. Вовчок Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 68. 12 — Галька, стор. 105, ч. II. 15 — записав М. Підгірний в с. Охримівці Збаражського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 161, № 72. 17 — записав В. Милорадович 1890 р. від Оксани Доценко в с. Вільшанка Лубенського пов. на Полтавщині. М и- лорадович, 1897, стор. 73. 18 — записано 1885 р. в с. Нижня Сироватка Сумського пов. Г р і н ч є н к о, III, стор. 90. Глузування з дівчат. Сатира на багачок 1 — записано в Чернігівському пов. Грінченко, III, стор. 83. 2 — записав Лев Мацієвич 1863 р. в с. Барахти на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29 — З, од. зб. 341. З — Н о в о с ель сь к и й, стор. 122. 4, 8 — записав В. Милорадович 1890 р. від І. Самохвалової в с. Шех Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 63, 77. 5 — записав В. Милорадович 1895 р. в с. Черевки Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 63. 6 — записав С. Мишко в Слобідці Мушкатівській Борщівського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 171, № 90. 7 — записав П. Стадник в с. Теклівка Скалатського пов. в Галичині. Там же, стор. 164. 9 — записав В. Милорадович 1893 р. від Марфи Павлищенко в хут. Пишний Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 77. 10 — записано в с. Бац- -мани Роменського пов. на Полтавщині. Г н є д и ч, стор. 109, № 387. 11 — записав В. Милорадович 1895 р. від Н. Пшеничної в с. Загребелля Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 77. 12 — записав В. Милорадович 1890 р. в с. Хорошки Лубенського пов. на Полтавщині від Агрипини Джигіль. Там же, стор. 77. УЛИЦЯ НАША ЧЕРЧАТА. Записав П. Іванов в сл. Новосиновій Ку- п'янського пов. на Харківщині. СХИФО, XVII, стор. 124. БИЛА МЕНЕ МАТИ ЗРАНКУ. Записав С. Підручний в с. Задорів Бучацького пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 209. ОЙ МАТІНКО, МАТІНОЧКО. Записала С. Рокосовська в с. Юрков- щина Звягельського пов. на Волині. «2Ьіог», XI, стор. 172. ТЕПЕР Я СІ РОБОТОНЬКОВ НЕ ЖУРЮ. Записав П. Козланюк на Станіславщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29, од. зб. 354, арк. 3. НА УЛИЦІ ДВІ ПАЛИЦІ. Записав А. Калита від матері в м. Бориспіль Переяславського пов. Грінченко, III, стор. 67. СЕЛЕЗІНКО ПОТОПАЄ. Записано в с. Рудка Чернігівського пов. Там же, стор. 77. ОЙ ПІДУ Я В ДУБИНУ. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1599/1595, арк. 3. СТОЇТЬ ВЕРБА КІНЕЦЬ СЕЛА. Записано в с. Полосках Більсько- го пов. Чубинський, III, стор. 129. ОЙ НЕ ХОДИ КОЛО ВОДИ. Записав Ф. Бодянський на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 - 3, од. зб. 35, арк. 8. ПОПІД ГОРУ ВИСОКУ. Записав П. Козланюк на Станіславщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29 - 3, од. зб. 354, арк. 5. ЯРАЯ РУТОНЬКО, ЯК У ТЕБЕ ВЕРХИ ГНУТЬСЯ. Записана на Під- ляссі. ЖС, 1902, в. IV, стор. 443. ОЙ ТИ, ВЕРБО ЗЕЛЕНЕНЬКА. Записав В. Ловецький 1940 р. на Поліссі. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8 - 4, од. зб. 473, арк. 61. —603—
ОЙ ГОРІЛА ЛИПКА, ГОРІЛА. Текст і мелодію записав Ф. Колесса в с. Кострини, Друк, за кн. Колесса, 1923, стор. 21. ЧИЇ ТО ВОЛИ В ШКОДІ? Записала С. Тобілевич. Зошит 1, «Веснянки». В особистому архіві С. В. Тобілевич. ОЙ У ЛУЗІ ПРИ БЕРЕЗІ. Текст і мелодію записав А. Шмиговський в с. Сидорівці, Київської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 2, арк. 1. ЮЛИЦЯ-СМІЮЛИЦЯ. Записав Б. Окущко 1925 р. від Г. Сидоренко в с. Тараси, Житомирської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—7, од. зб. 720, арк. 34. ЧИ ТАК У ВАС, ЯК У НАС. Записав П. Козланюк на Станіславщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29 - 3, од. зб. 354, арк. 2-3. ПЕРЕКОРИ МІЖ ПАРУБКАМИ Й ДІВЧАТАМИ З СУСІДНІХ КУТКІВ, ВУЛИЦЬ І СІЛ. 1 — записав В. Милорадович 1895 р. від К. Крятової в с. Юсковець Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 66. 2 — записав В. Милорадович 1895 р. від М. Норової в м. Луком'я Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 65. З — записано у с. Рибно в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 167, № 79; 4, 5, 6, 7, 9, 10, 13, 15, 16, 17, 19 — записав П. Гнєдич в с. Бапмани Роменського пов. на Полтавщині. Гнєдич, стор. 109, № 377, 379, 380, 381, 382, 383; стор. 104, № 357, 358; стор. 114, № 407; стор. 115; № 411; стор. 106, № 370. 8 — записав В. Милорадович 1890 р. від Н. Самохвалової в с. Шех Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 76. 11 — записав В. Милорадович 1888 р. від І. Іваненко в с. Литвяки, Лубенського пов. на Полтавщині; Там же, стор. 77. 12 — записав В. Милорадович 1894 р. від Є. Глушко в с. Хитці Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 78. 14 — записав В. Милорадович 1890 р. від Агрипини Жигіль в с. Хорошки Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 78. 18 — записав П. Іванов в сл. Гончарівці Куп'янського пов. на Харківщині. СХИФО, XVII, стор. 117. НА ТІМ КУТКУ В ГОРНАНІВЦІ. Записав В. Милорадович 1895 р. від Н. Шевченко в с. Вовчок Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 77. КОТИЛИСЯ ВОЗИ З ГОРИ. Записано в Києві від робітниці М. Не- федовської. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 35, арк. 10. ПІД БЕРЕЗОЮ ПІДМЕТЕНО. Гоголь, 1908, стор. 185-186. ОЙ ТАМ НА МОРІ. Записано в с. Олішевці на Чернігівщині. ПІ и- ш а ц ь к и й, стор. 135 — 136. ЛЕТІЛИ ГУСИ, ЗИЗАЮЧИ. Записано в с. Полоски Нільського пов. Чубинський, III, стор. 161 — 162. АЖ ТАМ У САДУ, У САДОЧКУ. Записав О. Роздольський 1909 р. в с. Ярчівцях Зборівського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 167—168. СІЮ ГОРОХ, СІЮ ГОРОХ. Записав П. Гнєдич в с. Бацмани Роменського пов. на Полтавщині. Гнєдич, стор. 115, № 412. Мелодію записав В. Щепотьєв 1924 р. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 - 4, од. зб. 116, арк. 60. Кохання. Зародження почуттів, похвала хлопцям і дівчатам. Вибір пари. Побачення, взаємна любов ОЙ ГОРОДЕ, ГОРОДЕ. Записано в м. Гадячі на Полтавщині. М є т- линський, стор. 298. ОЙ НЕНЬКО Ж МОЯ, МАТІНКО. Записав П. Єфименко на Харківщині. «Черниговские губ. ведомости», 1859, № 15, стор. 107. —604—
СОСНОВА КЛАДОЧКА. Текст і мелодія друк, за зб.: Б ари ляк, стор. 32. ОЙ НА РІЧЦІ, ОЙ НА ДОЩЕЧЦІ. Записано в м. Нова Ушиця на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 7, од. зб. 854, арк. 9. ОЙ НА СТАВУ, ОЙ НА ДОЩЕЧЦІ. Записав Д. Миколаєвич на Львів- щині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29 - 3, од. зб. 362, арк. 19. ЧЕРЕВИЧКИ З РОГОЖІ. Записав Л. Мацієвич 1863 р. в с. Барахти на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29 - 3, од. зб. 341. ХВАЛИЛАСЬ БЕРЕЗА. Записала С. Тобілевич. Зошит 1, «Веснянки». В особистому архіві С. Тобілевич. ОЙ ТИ, МИЛИЙ, В ЧІМ КУПАВСЯ. Записано в с. Сухостав Гусятии- •ського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 188. А В ГОРОДІ НАГІДКИ. Записав Г. Танцюра від Я. Зуїхи. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 31 - 2, од. зб. 47, арк. 23. ХВАЛИЛАСЬ ТОПОЛЯ. Записав Г. Колесниченко від Г. Бондаренко в с. Басаличівка, Гаисинського р-ну, Вінницької області. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 32, арк. 16. ЄСТЬ ТАМ В НАШІМ СЕЛІ. Записав І. Савицький 1905 р. на Львівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 183, арк. 4. ОЙ ВИЙДУ Я ЗА ВОРОТА. Записав В. Милорадович 1889 р. від Шуд- рих в с. Снітині Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 73. НА ТІМ БОЦІ У ТОЛОЦІ. Р а д ч є н к о, № 91. БЕРУ ВОДУ КОЛО БРОДУ. Записав В. Милорадович 1891 р. від Самохвалової в с. Шех Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 81. ОЙ КОЛО БРОДУ. Текст і мелодію записав А. Бабій 1926 р. від І. Коника в м. Бобровиці на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 147, арк. 21. НЕ СТІЙ, ВЕРБО. Друк, за зб. Леонтови.ч, 1952, стор. 91-93. ЗА ГОРОЮ КАМ'ЯНОЮ. Друк, за зб. Рубець, 100, № 26, стор. 49. ОЙ ВИЙДИ, МІСЯЦЮ. Друк, за зб. Белза, стор. 152. ОЙ ЗОЗУЛЕНЬКО ДІБРІВНА, ДІБРІВНА. Записав Т. Беринда- ІІсниський від І. Кучми в с. Ясниськи, Івано-Франківського р-ну, Львівської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 239, арк. 11. Мелодія — рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 3, од. зб. 2, арк. 8. ЗА ВАСИЛЕМ, ЗА ВАСИЛЕМ. Текст і мелодію записав А. Шмигов- -ський від Крашениннікова в с. Тернава, Кам'янець-Подільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 3, од. зб. 2, арк. 50. ЩО В ГАННОЧКИ БРІВОНЬКИ. Записав Г. Неводовський на Чернігівщині. Грінченко, III, стор. 65. ОЖЕЛЕДА. Текст і мелодія друк, за зб. Г а й в о р о н с ь к и й. ЧЕРЕЗ САД, ЧЕРЕЗ ПОЛЕ, ЧЕРЕЗ СИНЄ МОРЕ. А-записав С. Се- реденко від Смовженкової в м. Калниболоті на Звенигородщині. Рук. ф. —605—
ІМФЕ, ф. 6 — 5, од. зб. 203, арк. 2. Б — текст і мелодію записав С. Сере- денко 1928 р. в селах Вільховець та Гусакове, Звенигородського р-ну, Київської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 163, арк. 61. ОЙ ВИСОКО КЛЕН-ДЕРЕВО В'ЄТЬСЯ. Записав В. Пассек 1839 р. на лівому березі Дінця. П а с с є к, V, стор. 178. ОЙ ЗБИРАНИЙ, МАМЦЮ, ЗБИРАНЕЦЬ. Записав І. Єрофеєв а 1906 — 1909 рр. в с. Бистрин, Київської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 191, арк. 13-14. А В ТОМУ САДУ. Друк, за зб. Степовий, стор. 3. БУЛА ВЕСНА, ДА В ЛІС ПІШЛА. Записав В. Чернявський 1912 р. в с. Кархівка Чернігівського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—5, од. зб. 383, арк. 12. КОЛО ДУНАЄЧКУ, КОЛО БЕРІЖЕЧКУ. Друк, за зб. Лисенко, 1875, стор. 55. Варіант мелодії записав Рубець. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 174, арк. 9. ОЙ ПІД ГАЄМ, ПІД ГАЙЦЕМ. Записали Марко Вовчок і О. Маркович в Полтавській обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 331, арк. 5. ОЙ ПРОДАЛА ДА МАРІЯ КУРОЧКУ ЧУБАТУ. Записав Б. Данькович Чернявський в 1911 — 1912 рр. в с. Козел Чернігівського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 45, арк. 33. МОЛОДЕЦЬ КОНЯ ПАСЕ. Записав О. Андрієвський 1930 р. в с. Хо-. робичах Городнянського р-ну на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4> од. зб. 165, арк. 1. КОЛО ТИНУ КАЛИНА. Записав М. Костомаров. «Маяк», СПб., 1843,. т. XI, стор. 59-60. ВИЛИНЬ, ВИЛИНЬ, ГАЛОЧКО. Записав П. Іванов у сл. АрапівцІ Куп'янського пов. на Харківщині. СХИФО, XVII, стор. 126. ОЙ ЛЕТІЛА ПАВА, НА ВОРОТЯХ ВПАЛА. Записано в м. Нова Уши- ця на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—7, од. зб. 854, арк. 9. ПО ВУЛИЦІ, ПО ВУЛИЦІ. Записав 1928 р. І. Єгурнов на Дніпропетровщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—7, од. зб. 709, арк. 6. ЯК ВИЙДУ НА ГІРКУ. Записано в с. Бацмани Роменського пов. на Полтавщині. Г н є д и ч, стор. 112. ОЙ У КРАСНІМ ГОРОДІ. Записав І. Білозерський 1855 р. на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8 — 3, од. зб. 217, арк. 31. ХІБА Ж БО ТИ, ОДАРОЧКО, ВОСКОМ ВОРОЖИЛА. Записав Г. Неводовськии 1898 р. від М. Протченка в с. Плехів Чернігівського пов. Грінченко, III, стор. 71. ОЙ ВЕСЕЛАЯ ВЕСНА. Записано в Чернігові. Метлинський, стор. 303. ОЙ ПІД ВЕРБОЮ НЕ МЕТЕНО. Записано в м. Острогожську на/ Чернігівщині. Там же, стор. 302. ЗАКИПІЛИ ВАРЕНИЧКИ. Записав Б. Чернявський 1912 р. в с. Кархівка Чернігівського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—5, од. зб. 383, арк. 12. ОЙ ЧИЯ ТО ГУСКА. Записав Н. Вовчук в с. Ляшки Горішні Бібр- ського пов. в Галичині, «МУЕ», XII, стор. 185. —606—
ОЙ НА ГОРІ, НА ГОРІ. Записав А. Галонза 1929 р. на Житомирщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 - 7, од. зб. 716, арк. 8. ОЙ КОЛО КІЛОЧКА. Записав А. Бугай на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 - 7, од. зб. 835, арк. 58. ЛЕТЯТЬ ГУСОЧКИ РЯД-ПОРЯД. Записав П. Іванов у сл. Преобра- женній Куп'янського пов. на Харківщині. СХИФО, XVII, стор. 122. ОЙ НА ГОРІ, НА ГОРІ. Друк, за кн. «Веснянки», Київ—Лейпціі\ 1921, стор. 20. Мелодію див.: Квітка, стор. 5. ЩО ЗІРОЧКА ПО ХМАРОЧЦІ ЯК БРОДИТЬ, ДАК БРОДИТЬ. Записано в Чернігові. Метлинський, стор. 303. ОЙ ЗІЙДИ, ЗІЙДИ, ЗІРНИЧКО ВЕСІННЯ. Друк, за журн. «Семей- ная библиотека», Львів, 1855, кн. 1, стор. 182. ОЙ У ПОЛІ КРИНИЧЕНЬКА. Друк, за зб. Леонтович, 1952, стор. 116-117. ТЕЧЕ ВОДА З-ПІД ГОРОДА. Записав П. Балицький 1922 р. на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 - 5, од. зб. 295, арк. 425. ОЙ НА ТАТАРСЬКІЙ ГРАНИЦІ. Записав В. Доманипький в с. Липки Ровенського пов. на Волині. «МУЕ», XV, стор. 70. ОЙ В САДУ, В САДОЧКУ. Записано в м. Тараща. Лавренко, стор. 10. ОЙ У ПОЛІ ОДИН ДУБОК. Текст і мелодію записав А. Бабій в 1925-1930 рр. на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6-4, од. зб. 147, арк. 7. ТУМАН ЯРОМ ПО ДОЛИНІ. Записав П. Іванов у сл. Араповка Куп'янського пов. на Харківщині. СХИФО, XVII, стор. 127. ХОДИТЬ СОРОКА КОЛО ПОТОКА. Друк, за зб. Рубець, 100, стор. 114, № 63. БАТЬКО ДОБРИЙ. Записав А. Новосельський 1840 р. Рук. ф. ІМФЕ, ф. З — 3, од. зб. 179, арк. 53. ОЙ КАЗАЛИ ЗАГОРЯНИ. Записав В. Милорадович 1890 р. від І. Ку- черявенко в с. Мгарі Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 71. ОЙ ЯСНЕЄ СОНЕЙКО. Записано на Волині в 1910-1911 рр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29 - 3, од. зб. 280, арк. 53. ЯКБИ Я НА ТОЙ КУТОЧОК. Записав В. Милорадович 1888 р. від І. Виборної в м. Снітин Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 80. ПЕРЕДАЙСЯ, МІСЯЦЮ. А - записав П. Іванов у сл. Преображенній Куп'янського пов. на Харківщині. СХИФО, XVII, стор. 123. Б — записала Н. Антоненківна 1926 р. в Чернігівській обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—6, од. зб. 676, арк. 7-а. ПОЗА СЕЛОМ, ПОЗА СЕЛОМ. Записала Є. Ліньова в с. Литвяки Лубенського пов. на Полтавщині. Друк, за СХИФО, XVII, текст на стор. 28, мелодія — на стор. 252. ОЙ МЛИН МЕЛЕ, ОЙ МЛИН МЕЛЕ. Друк, за кн.: Чубинський, III, стор. 174. —607—
І СЕ СЕЛО, І ТО СЕЛО. Друк, за кн. ЗЮР, 11, стор. 241-242, мелодія — на стор. 218. ЗІЙШЛА ЗІРКА З ПІДВЕЧІРКА. Записав В. Милорадович 1888 р. від В. Іваненко в с. Литвяки Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 82. НА ВОДІ ЧОВЕН ВИХИЛЮЄТЬСЯ. Записала С. Рокосовська в с. Юр- ківщина Звягельського пов. на Волині «2Ьіог», XI, стор. 172. ОЙ УЖЕ ВЕЧІР ТА Й ПОВЕЧОРІЛО (ОЙ КОЛИ Б ТОЙ ВЕЧІР). Текст друк, за зб. Балліна, стор. 83—84, мелодія — за зб. «Укр. нар. пісні», кн. 1, К., 1955, стор. 300. ОЙ ВЕЧОР, ВЕЧОР, ВЕЧОРИНОЮ. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15 - 8, од. зб. 173, арк. 171-172. ПРИЙДИ, ПРИЙДИ У НЕДІЛЮ. Записано в Сумському пов. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, ф. 1475/1695, арк. 1. ГУСЯТА, ГУСЯТА. Записано в с. Шаснівка. Лавренко, стор. 7-8. ОЙ ТАМ НА МОРІ ТА НА ЛИМАНІ. Записав А. Калита в м. Бориспіль Переяславського пов. Грінченко, III, стор. 58 — 59. СВІТИ, ЗОРЕ, НА ВСЕ ПОЛЕ. Максимович, 1827, стор. 160. ЩО В НАШОЇ МАР'ЮСЕЧКИ. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1599/1595, арк. 9. МІСЯЦЬ ЯСНИЙ, МІСЯЦЬ ЯСНИЙ. Записав В. Милорадович 1888 р. від І. Виборної в м. Снітин Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 71. ПОПІД МОСТОМ, МОСТОМ. Балліна, стор. 148-149. ЧОРНА КУРОЧКА, ЧОРНА. Записав В. Харків 1929 р. в Вінницькій обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 3, од. зб. 83, арк. ЗО. У МЕНЕ В ГОРОДІ ЗАЦВІЛА КАЛИНА. Записав П. Іванов в м. Ку- п'янськ на Харківщині. СХИФО, XVII, стор. 115. ТАМ НА ГОРІ ФІАЛОЧКИ ЗАЦВІЛИ. Записав Т. Беринда-Ясниський в с. Ясниськи, Івано-Франківського р-ну, Львівської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 239, арк. 8. ОЙ ЗАЦВІЛИ ФІАЛОЙКИ В НЕДІЛЮ. Записав С. Сапрун в с. Наконечне Яворівського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 215. ВИКУП. Записав 1898 р. І. Боднар в с. Вовків Перемишлянського пов. в Галичині. Т а м ж є, стор. 102 —103. ЗАПАЛЮ Я КУЛЬ СОЛОМИ. Записав В. Милорадович від М. Норової в м. Луком'я Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 75. [ОЙ] НА СТАВІ ЧОРНІ РАКИ. Записав С. Мишко в Слобідці Мушка- тівській Борщівського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 177. ОЙ НЕ СТІЙ ПІД ВІКНОМ. Записав С. Підручний в с. Задорів Бу- чапького пов. в Галичині. Там же, стор. 196. НАВАРИЛА ВАРЕНИЧКІВ. Записав В. Милорадович 1890 р. від І. Ку- черенко в с. Мгарі Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 73. —608—
ТАМ ПІД БОРОМ КАЛИНА. Записав В. Ловецький 1940 р., в с. Великі Раковичі на Поліссі. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8 — 4, од. зб. 472, арк. 21. ПОПІД МОСТОМ ТРАВА РОСТОМ. Записано в Чернігівському пов. Грінченко, НІ, стор. 75—76. ІДЕ ДІВКА ПО ВОДИЦЮ. Текст і мелодію записав В. Щепотьєв 1924 р. на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 116, арк. ЗО. ЧИЇ ПЧОЛИ У ДУБОЧКУ. Радченко, стор. 37. ОЙ ПІДУ Я ПОНАД РІЧЕНЬКОЮ. Записано в с. Докідів Більсько- го пов. «Песни Холм. Руси», стор. 29—30. ПРИЙШЛА ВЕСНА З КВІТАМИ. Записав Ф. Хом'як в с. Кудобинці Зборівського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 219. Побоювання лихої слави, ворожих поговорів ОЙ ПІДУ Я В САД ГУЛЯТЬ. Текст і мелодія друк, за зб. Леонто- в и ч, 1, стор. 3. ВІТЕР НЕ ВІЄ. Записав А. Губник в с. Бондарівка на Харківщині. «Харьковский сборник», 1898, стор. 240. ОЙ ПЛАВАЛИ УТЕНЯТА. Записав В. Милорадович 1893 р. від М. Павлищенко в хут. Пишному Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 80. НАД МОЄЮ ХАТИНОЮ. Записав В. Милорадович 1895 р. від Л. Ски- биної в с. Воронинець Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 75. ПОКОЧУ Я ТАРІЛОЧКУ. Записав Г. Неводовський на Чернігівщині, Грінченко, III, стор. 66. ОЙ ПУСТІЇ ОГОРОДИ. Записав В. Милорадович 1888 р. від І. Виборної в м. Снітин Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 70. Розлука з милим, туга за ним ПРИЙШЛА ПОРА ОД'ЇЖДЖАТИ. Текст і мелодію записав А. Шми- говський в м. Лохвиця на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 2, арк. 25. РОМЕН-ЗІЛЛЯ, РОМЕН-ЗІЛЛЯ. Записав Г. Неводовський на Чернігівщині. Грінченко, III, стор. 75. ВСІ КУРОЧКИ ДО КУПОЧКИ. Б алл і на, стор. 55-56. ОЙ НІХТО НЕ ЙДЕ, А НІХТО НЕ ЇДЕ. Записав Ф. Бодянський. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 - 3, од. зб. 35, арк. 20. ОЙ ТИ, СЕЛЕЗЕНЬ. Записав Ф. Бодянський у 1837-1867 рр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 - 3, од. зб. 35, арк. 17. СЕЛЕЗЕНЬКО ВИЛІТАЄ. Записав Б. Чернявський 1912 р. в с. Кар- хівка Чернігівського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—5, од. зб. 383, арк. 12. 39-1659 —609—
ЯК Я СВОГО МИЛЕНЬКОГО. Записав В. Милорадович 1890 р. від О. Доценко в с. Вільшанка Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 69. ПОЇХАВ МІЙ МИЛЕНЬКИЙ ЗАЛІС. Шишаїїький, № 21-31. СИЗЕНЬКИЙ ГОЛУБЧИКУ. Записано в м. Козелець на Чернігівщині. Метлинський, стор. 305—306. ПЕРЕЛЕТИ, СОКОЛОНЬКУ. Друк, за зб. Лисенко, 1875, стор. 52, ПАСЛА ДІВЧИНА КАЧКУ. Записав М. Цар в с. Підберізці Львівського пов. «МУЕ», XII, стор. 197. Чари. Принада ЧАБАН ВІВЦІ КОРНЯЄ (ОЙ ПО ГОРІ, ПО ГОРІ). Записала в північній Буковині О. Кобилянська. ЦДІАЛ, ф. 142, од. зб. 95, арк. 4—5. Мелодії друк, за зб. «Укр. нар. пісні», кн. І, 1955, стор. 279. ПО ТІМ БОЦІ ДУНАЮ. Записав Ф. Бодянський в 1857-1867 рр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 - 3, од. зб. 35, арк. 46-47. ОЙ ПІДУ Я, ПІДУ ДО СУСІДИ ОГНЮ. Записано 1885 р. в с. Нижня Сироватка Сумського пов. Грінченко, III, стор. 78. КОЛО МЛИНА КАЛИНА. А — текст і мелодію записав Г. Танцюра від Я. Зуїхи в с. Зятківці Гайсинського р-ну на Вінниччині. Рук. ф. ІМФЕ^ ф. 31—2, од. зб. 47. Б — записав Л. Щиголь в с. Краснопільці Уманського окр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—7, од. зб. 762, арк. 51. Мелодію див.: рук. ф. ІМФЕ, ф. 31 - 2, од. зб. 47, арк. 39. СОЛОВЕЙКО, МОЯ НЕНЬКО. Записав П. Іванов у сл. Арапівка Ку- п'янського пов. на Харківщині. СХИФО, XVII, стор. 124—125. Нещасливе кохання ПОЛОВИНА САДУ ЦВІТЕ. Записав В. Милорадович 1890 р. від Н. Глушко в м. Снітин Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 81. ДО САДУ, ДІВЧАТА, ДО САДУ. Текст і мелодію записав Ф. Колесса в с. Цигелка. Колесса, 1923, стор. 69—70. ОЙ СЯДУ Я КРАЙ ВІКОНЦЯ. Записав П. Іванов у м. Куп'янськ на Харківщині. СХИФО, XVII, стор. 130-131. НЕ ХОДИ, КОЗАЧЕ. Записав В. Камінський в с. Косарів Дубнівсько- го пов. на Волині. КС, 1906, т. 92, стор. 310—311. ЗАПАЛЮ Я КУЛЬ СОЛОМИ. Записав В. Милорадович від П. Кири- ченко в с. Тишки Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 74. ВСІ ЗІРОЧКИ ДО КУПОЧКИ. Текст і мелодію записав К. Квітка від С. Москальської в м. Мена Сосницького пов. на Чернігівщині. Квітка,, стор. 5. КОЛО ГАЮ КОНЕМ ГРАЮ. Друк, за кн. Д а н и л о в, стор. 82. —610—
ПІДІЙДУ Я ПІД ЯБЛУНЬКУ. Записав В. Милорадович 1890 р. від У. Бондаренко на хут. Яновщина Лубенського пов. на Полтавщині. Мйао- р а д о в и ч, 1897, стор. 81. ЧОМ, ЧОМ, МИЛЕНЬКИЙ. Записав І. Коцик 1884 р. в с. Батятичг в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 73. БІЖИТЬ ВОДА ЛОТОКАМИ. Записав В. Милорадович 1895 р. від В. Шульгиної в с. Денисівка Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 81. КОТИЛАСЯ ДОРОГОЮ ЦІПОВА ТАРІЛКА. Записав Ф. Бодянський. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 - 3, од. зб. 35, арк. 13. ЦВІТИ, ЦВІТИ, ТА БАРВІНОЧКУ. Записав П. Гнєдич 1913 р. ш с. Бацмани Роменського пов. на Полтавщині. Гнєдич, стор. 112—113. КАЛИНА-МАЛИНА. Записано в м. Корець Звягельського пов, на Волині. Кравченко, стор. 9. ЧОМ ТИ, ЯВОРОНЬКУ. Записав В. Ловецький 1940 р. в с. Великі Зводи Берестовського пов. на Поліссі. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8 — 4, од. зб. 472, арк. 102. ТАМ ШИНКАРОЧКА ПОЛОТНО БІЛИЛА. Записав В. Гнатюк 1881 р. в с. Підберізці біля Львова. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 40, арк. 270. ДІВЧИНОНЬКО, УК БІЛЬ БІЛА. Д а н и л о в, стор. 82. ОЙ ВИЙДУ Я НА ЮЛИЦЮ. Записав Б. Данькович-Чернявський у 1911 — 1912 рр. в с. Буда Чернігівського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 45, арк. 14. ТЕЧЕ РІЧКА РІКОВАЯ. Записав П. Іванов у м. Куп'янську на Харківщині. СХИФО, XVII, стор. 127. ОЙ ЛЮБИВ Я ХОРОШУЮ ДІВОНЬКУ. Запис з кінця XVII ст. Друк. за кн.: «Матеріали до історії української пісні і вірші. Тексти й замітки. Видає М. Возняк», «Українсько-руський архів», Львів, 1913, т. IX,, стор. 16—17. Протиставлення милого нелюбові В КИЄВІ ГРІМ ЗАГРИМІВ. Записав М. В. Гоголь. Друк, за кн.: Гоголь, 1908, стор. 143. ОЙ НА ГОРІ ПІД ВЕРБОЮ. Записав М. Костомаров 1844 р. на Західній Волині. Мордовцев, стор. 350. ХОДЖУ, БЛУДЖУ ПОПІД ЛІСОК. Записав С. Єверський в с. Гле- щава Тернопільського пов. «МУЕ», XII, стор. 190 — 191. ПІДУ Я ПО ВОДУ. Записано в с. Нижня Сироватка Сумського лов. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1545/1666, VI. ОЙ НЕ СТІЙ, ВЕРБОЧКО, НАД ВОДОЮ. Записав С. Н. Гаврилей у Ніжинському пов. на Чернігівщині. Грінченко, III, стор. 86. ВИСОКО ДВА КЛЕНКИ СТОЯЛО. Записав Г. Танцюра від Я. Зуїхи в с. Зятківці Гайсинського р-ну на Винниччині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 31 — 2У од. зб. 47, арк. 20. —Ш—
ОЙ ПІДУ Я У САД СПАТИ. Текст і мелодію записав М. Гайдай в с. Пилиповичі на Київщині від П. Матяш. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 124, арк. ЗО. ОЙ У САДУ, САДОЧКУ. Записав Г. Танцюра від Я. Зуїхи в с. Зят- ківці Гайсинського р-ну на Вінниччині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 31—2, од. зб. 47, арк. 11. Я ПОСІЮ ДРАГОЛЮБ. Записав Ф. Фіалко на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 4, од. зб. 196, арк. 9. ОЙ ВІНКУ, НАШ, ВІНКУ. Записав А. Коблюк в с. Скорики Збаразького пов. «МУЕ», XII, стор. 190. Мелодія друк, за зб. «МУЕ», XVI, стор. 4 — 5, варіант II — за рук. ф. ІМФЕ, ф. 31 — 2, од. зб. 47, арк. ЗО. СЕСТРИЦЕ-ДІВАНО. Записав Д. Яворницький в сл. Нижня Писарівка Вовчанського пов. на Харківщині. Яворницький, стор. 57—58. ЯК ПОСІЮ РУТУ-М'ЯТУ НАД ВОДОЮ. Записав П. Іванов у сл. Ка- менка Куп'янського пов. на Харківщині. СХИФО, XVII, стор. 124. ОЙ ВЕРБО, ВЕРБО, ВЕРБИЦЕ. Записано в м. Остер на Чернігівщині. Метлинський, стор. 303—304. КЛИКАЛА МЕНЕ МАТИ. Записав Г. Танцюра від Я. Зуїхи в с. Зят- ківці Гайсинського р-ну на Вінниччині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 31—2, од. зб. 47, арк. 19. ОЙ НА ГОРІ, НА ГОРІ. Записав Л. Лінчівський 1897 р. в с. Кара- біївка на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 103, арк. 19. САМА-М МОЛОДА. Записав В. Мацюрак у Дрогобичі. «МУЕ», XII, стор. 191. ОЙ ТАМ НА ДІБРОВІ. Текст і мелодію записав В. Котик 1960 р. в с. Біличин, Барського р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 330, арк. 32—33. ПІДУ Я ПІД ВЕРБИЦЮ ПО ВОДУ. Записано на Підляссі. ЖС, 1902, IV, стор. 452. ЧОМУ ДІДУСЬ НЕ ЖЕНИВСЯ? Записав С. Сапрун в с. Наконечне Яворівського пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 87—89. Думки про сватання і шлюб ОЙ ВЕРБО, ВЕРБО. Записано в с. Нова Водолага на Харківщині. Г р і н ч є н к о, III, стор. 83 — 84. ПОРА ТОБІ, ВЕРБОНЬКО, РОЗВИТЬСЯ. Записав В. Боцяновський в с. Піски Житомирського пов. ЖС, 1894, вип. 1, стор. 89. ОЙ НА ГОРІ ДВА КРАМАРІ. Записав В. Милорадович 1893 р. від ^ М. Етнорович в с. Вовчок Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадо- в и ч, 1897, стор. 77. А В ГОРОДІ ПШЕНИЦЯ КОЛОСОМ СТОЯЛА. Радченко, стор. 32. ПОСІЮ Я РУТУ. Текст і мелодія друк, за вид.: С б о р н и к, 1911, стор. 55 — 56. —612—
ТАМ ЗА ДВОРОМ, ЗА ДВОРОМ. Записав М. Підгірний в с. Охри- мівці Збаразького пов. в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 193. ОЙ НА ГОРОДІ СУХИЙ ДУБ. Текст і мелодію записав А. Шмигов- ський в с. Бубни, Пирятинського р-ну, Полтавської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 2, арк. 13. ПО САДОЧКУ ХОДЖУ. Записано в с. Щаснівці. Лавренко, стор. 6—7. ОЙ ТИ, СЕМЕНКУ. Текст і мелодія записані в Краснокам'янецько- му пов. на Волині. К о л є с с а, стор. 220 — 221. ГОРДАЯ РОЖА, ГОРДАЯ. Записано в с. Докудов Більського пов. «Песни Холм. Руси», стор. 23. НА ВОСИЦІ ДВІ КОСЛИЦІ. Записав П. Балицький 1922 р. на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 - 5, од. зб. 295, арк. 418. ВОЙ Є В ПОЛІ ДВА ДУБКИ. Записав П. Балицький 1922 р. на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 - 5, од. зб. 295, арк. 428-429. ОЙ НА ГОРІ ПІП УМЕР. Записала П. Тищенкова 1904 р. в с. Петрівки. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 11 - 4, од. зб. 738, арк. 54. ОЙ ЇХАЛО ПАХОЛЯ. Текст і мелодію записав П. Антонюк 1912 р. в с. Переволоки Бучацького пов. на Тернопільщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — З, од. зб. 221, арк. 2. ОЙ НА ТІМ КУТІ, НА ЮЛИЦІ. Записано 1890 р. від Н. Самохвало- вої в с. Шек Лубенського пов. на Полтавщині. Милорадович, 1897, стор. 76. ЩО ТИ ЖИВЕШ ЗА ГОРОЮ. Записано 1893 р. від Д. Гавриленко в с. Гребища Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 82. ОЙ МІСЯЦЮ-БІЛОЗОРУ. Записано на Чернігівщині в 1857-1864 рр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. З - 3, од. зб. 137, арк. 33. ОДДАЙ МЕНЕ, МОЯ МАТИ. Записала О. Андрієвська 1897 р. від М. Майорової в с. Рожнівка Борзенського пов. на Чернігівщині. Г р і н- ч є н ко, III, стор. 63. ОЙ ВИЖЕНУ НА ЦАРИНУ. Записав А. Михновський 1896 р. в с. Гнилиця Прилуцького пов. на Чернігівщині. Там же, стор. 79. А ТАМ ВНОЧІ. Друк, за кн. Б а р и л я к, стор. 49. ОЙ ВЕРБО, ВЕРБО ЗЕЛЕНА. Записано 1880 р. від М. Шульги в сл. Нижня Писарівка Вовчанського пов. на Харківщині. Лворницький, стор. 47—48. ТАМ КОЛО ГАЮ ТА Й ПОХОДЖАЮ. Записано в с. Докідів Більського пов. «Песни Холм. Руси», стор. 33. А У ПОЛІ ЯБЛУНЬКА КУЧЕРЯВАЯ. Записано 1880 р. від М. Шульги у сл. Нижня Писарівка Вовчанського пов. на Харківщині. Лворницький, стор. 50 — 51. НА КЛАДОЧЦІ СТОЯЛА. Записано в Сокальському пов. на Львівщині. «МУЕ», XII, стор. 199. ВОЛОШЕЧКА ТА НЕБОЖЕЧКА. Записано студентами Червоноград- ського педтехнікуму в 1926-1927 рр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1-6, од. зб. 671, арк. 8. —віз—
Порівняння дівочої і жіночої долі, життя у батьків і свекрів ПО МОРЮ, ПО СИНЬОМУ МОРЮ. З архіву Сементовського у відділі рук. ДПБ АН УРСР, 10912. ТЕРНУ, ТЕРНУ ДОРІЖКОЮ. Записано в селах Корчмин та Угнівське в Галичині, «МУЕ», XII, стор. 189-190. ЧЕРЧИК (ГОРОБЕЙКО). Записав К. Поліщук в с. Нискіничі Острозького пов. на Волині. Мелодія друк, за кн.: «Збірничок найкращих укр. пісень з нотами», ч. З, Київ, 1913, стор. 45—47. ПОРОСЛА ЛОБОДА ВИЩА ГОРОДА. Записала С. Рокосовська в с Юрківщина Звягельського пов. на Волині. «2Ьібг», XI, стор. 173. ЗАЖУРИЛАСЬ ПЕРЕПІЛОЧКА. Записав М. Сергіїв 1933 р. на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. ЗО - 3, од. зб. 57, арк. 24. ОЙ БРЯЗНУЛИ КЛЮЧІ. Текст і мелодію записав Г. Танцюра 1918 р. від Я. Зуїхи в с. Зятківці Гайсинського р-ну на Вінниччині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 31 — 2, од. зб. 47, арк. 32. ЧЕРЕЗ СТАВКИ ХИБКІЇ КЛАДОЧКИ. Там же, арк. 29. ВЕРБОВАЯ КЛАДКО, ГНИСЯ. Записав І. Стельмах від Д. Стельмаха в с. Слобідці Коростишівського р-ну на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15 — 3, од. зб. 181, арк. 87. УПАВ СНІЖОК НА ОБЛІЖОК. Записав П. Іванов у сл. Араповка Кубанського пов. на Харківщині. СХИФО, XVII, стор. 118 — 119. ОЙ ЗАКУВАЛА СИВА ЗОЗУЛЯ ПО ЛУГУ. Записано в с. Тарнов Хетського пов. «Песни Холм. Руси». стор. 27. НА ГОРІ ДВА ДУБКИ. Записано 1885 р. в с. Нижня Сироватка Сумського пов. Грінченко, III, стор. 83. ТАМ ПІД ВЕРБОЮ ТА ЗЕЛЕНОЮ. Записав А. Калита в к. Бориспіль Переяславського пов. Там же, стор. 84. СПІВАЙТЕ, ДІВКИ, НЕ ЖАЛУЙТЕ СИЛКИ. Записала С. Рокосовська в с. Юрківщина Звягельського пов. на Волині. «2Ьіог», XI, стор. 171. ТИ БАРВІНКУ ХРЕЩАТИЙ. Записав Л. Щиголь в с. Краснопілііі. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 - 7, од. зб. 762, арк. 51. ТИ ЗЕЛЕНИЙ КУДРЯВЦЮ. Текст і мелодію записав В. Котик 1960 р. в с. Біличин, Барського р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 330, арк. 25—26. Варіант мелодії друк, за Рук. ф. ІМФЕ, ф- 31 — 2, од. зб. 47, арк. 48. НЕ СТАНОВИСЬ КРАЙ МЕНЕ. Записав В. Пассек 1893 р. на лівому березі р. Дінець. Пассек, стор. 176—177. ПОПІД МОСТОМ, МОСТОМ ТРАВА ЗЕЛЕНІЄ. Записано в м. Остер на Чернігівщині. Метлинський, стор. 302. НЕ СТІЙ, ДУБЕ, ПРИ ДОРОЗІ. Записано у Радомишлі. Метлинський, стор. 31. —614—
А Й ДІВЕРКО ПО ГОРІ ХОДИТЬ. Записав В. Кравченко від О. Пе- рін в с. Слободище Житомирського пов. на Волині. Кравченко, стор. 8. ПІШЛИ ГУСИ НА РІЛЛЮ. Записала А. Лаврук 1905 р. в с. Чорно- лозці, «МУЕ», XII, стор. 214. Баладні веснянки ОЙ НА ГОРІ ВИСОКО. Записав С. Підручний від М. Батіг в с. За- дорів. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 - 3, од. зб. 357, арк. 6-8. ОЙ СЛУЖИЛА НАСТЯ У ПАНА. Записав С. Підручний на Тернопільщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 357, арк. 2. Відгомін господарських, історичних та соціальних подій ОЙ ЗА ЛІСОМ, ЛІСОМ. Записано 1886 р. в с. Нижня Сироватка Сумського пов. на Харківщині. Грінченко, III, стор. 82. ПОМІЖ ТРЬОМА ДОРОГАМИ. Текст і мелодія друк. зазб.Леонто- в ич, 1952, стор. 120. Пісня співається також на весіллях. ІШОВ ДЖУРИЛО ЗА МІСТА. Записано в Грубешівському і Холм- ському повітах. «Песни Холм. Руси», стор. 25. ГАЇВКИ ПРО ПАНЩИНУ. 1 - друк, за журн. «Життя і знання», Львів, 1936, стор. 123. 2 — Бариляк, стор. 29—30. З — записано в с. Сільце в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 149. 4 — записав О. Роздольськии 1909 р. в с. Ярчівці Зборівського пов. в Галичині. Там же, стор. 150 — 151. 5 — Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 385, арк. 1. 6 («Та вже тоті пішли в Кути») —текст і мелодію записав П. Антонюк 1912 р. в с. Переволоки, Бучацько- го р-ну, Тернопільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 221, арк. 2. Закінчення веснянок та гаївок ОЙ ВУЛИЦЯ ТА ШИРОКАЯ. Текст і мелодію записав Г. Танцюра від Я. Зуїхи в с. Зятківці Гайсинського пов. на Вінниччині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 31 — 2, од. зб. 47, арк. 1. ЧЕРЕЗ НАШЕ СЕЛЬЦЕ. Записано в с. Сичівка Радомишльського пов. Ч у б и н сь к и й, III, стор. 130—131. ПОМОЩУ КЛАДОЧКУ. Текст і мелодія друк, за зб. Степовий, 4-й десяток. МОЯ МИЛА ГАЇВКО. Записано у с. Підберізці в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 149. РИНДЗІВКИ ОЙ РАНО, РАНО КУРОЙКИ ПІЛИ. Записав І. Супрун в с. Наконечне Яворівського пов. у Галичині. «МУЕ», XII, стор. 228—229. Оскільки «риндзівки» співалися на великодних святах, то до них як приспів прилучився церковний вислів «Же Христос, же воскрес, же воістину воскрес», зовсім не зв'язаний зі змістом цих поздоровчих пісень. Приспів цей виник під впливом церкви. —615—
ТЕЧЕ ДУНАЙ ГЛИБОКО. Записав І. Супрун. Там же, стор. 233- 234. ОЙ З-ЗА ГОРИ, МІЙ СОКОЛЕ/ З-ЗА ГОРИ. Записав О. Роздоль- ський в с. Присівцях, Зборівського пов. в Галичині. Там же, стор. 239. ЗАЖУРИЛАСЯ ПЕРЕПЕЛОЙКА. Записав І. Супрун в с. Наконечне Яворівського пов. в Галичині. Там же, стор. 240. ЧИ Є, ЧИ НЕМА ІВАСЕЙКА ВДОМА. Записав С. Меренін в с. Бунів Яворівського пов. в Галичині. Там же, стор. 241. СИДІЛА ВДОВА АЖ КОЛО ДВОРА. Записав М. Підгірний в с. Охри- мівці Збаразького пов. в Галичині. Там же, стор. 242. ПІШЛО ДВА БРАТИ В ПОЛЕ ОРАТИ. Записав І. Ляторовський у с. Городниця Гусятинського пов. Там же, стор. 245—246. ТАМ У ЛЬВОВІ НА РИНОЧКУ. Записав Осип Маковей в м. Яворові на Львівщині. «Правда», Львів, 1895, стор. 288—289, № 26. РУСАЛЬНІ ТА ЦАРИННІ ПІСНІ РУСАЛЬНІ ПІСНІ ОЙ ЗАВ'Ю ВІНКИ. Записав М. В. Гоголь. Терещенко, III, стор. 177. Мелодія друк, за Рук. ф. ІМФЕ., ф. 6 — 4, од. зб. 174, арк. 35, № 26. ВАСИЛЬ ЖЕ МІЙ. Записав М. Рклицький у Новгород-Сіверському пов. на Чернігівщині. Грінченко, III, стор. 120. ПОДОЛЕШНИЧОК МІЙ ЗЕЛЕНЕНЬКИЙ. Записав М. Рклицький у Новгород-Сіверському пов. на Чернігівщині. Грінченко, III, стор. 12С. СИДІЛА РУСАЛКА НА БІЛІЙ БЕРЕЗІ. Друк, за кн. Чубинський, III, стор. 187. НА ГРЯНІЙ НЕДІЛІ. Записано в Мглині. Метлинський, стор. 309. НА СВЯТІЙ НЕДІЛІ. Записав Б. Данькович-Чернявський у 1911- 1912 рр. в с. Кархівка Чернігівського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 45, арк. 34. ОЙ ТИ, ДІВКО-СЕМИЛІТКО. Друк, за кн. «Трудьі», стор. 35-36. ОЙ БІЖИТЬ, БІЖИТЬ МАЛА ДІВЧИНА. Із рукописної збірки П. Ку- ліша. Чубинський, III, стор. 190. ОЖЕНИВСЯ У ПЕТРІВКУ. Записав В. Гнатюк. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 - З, од. зб. 471, арк. 28. Мелодія друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. ввт арк. 6. ОЙ У ЛІСІ, У ЛІСОЧКУ. Текст і мелодію записав С. Турик в с. Шкреботівка, Дедеркальського р-ну, Тернопільської обл. Рук. ф. ІМФЕ. ф. 14—3, од. зб. 342, арк. 15. Вар. мелодії друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 31—-2, од. зб. 47, арк. 14. ОЙ У ЛІСІ, ПРИ ГОРІСІ, ПРИ ДУБКУ. Записав В. Кондратюк у 1924-1927 рр. в с. Солотвин. Рук. ф. ІМФЕ, 15-3, од. зб. 206, арк. 14. —616—
ОЙ В ЛІСКУ, В ЛІСКУ. Текст і мелодію записано в с. Колодяжне Ковельського пов. на Волині. Квітка, стор. 44. Вар. мелодії друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 3, од. зб. 242, арк. 15. СТОЯЛА МАРИНКА НА МЕЖІ. Записала Є. Ліньова 1903 р. в с. Великі Сорочинці Миргородського пов. на Полтавщині. Ліньова, стор. 27, мелодія там же, стор. 25. ІГРАЛА ЗІРОНЬКА, ІГРАЛА. Записав В. Харків від О. Шуруб в с. Макошин на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 3, од. зб. 73, арк. 34. ПРИЛЕТІЛА ЗОЗУЛЕНЬКА. Друк, за кн. Терещенко, III, стор. 177-178. СИДИТЬ ЗАЙЧИК ПІД ЛИПКОЮ. З матеріалів Новицького. Ч у- бинський, III, стор. 192. ОЙ У САДУ, У САДОЧКУ, В ЗЕЛЕНІМ САДУ. Записав М. Рклицький у Новгород-Сіверському пов. на Чернігівщині. Грінченко, III, стор. 121. НЕ ЛАМАЙТЕ КАЛИНОЧКИ В ЛУЗІ. Там же, стор. 120. В САДУ ВИШЕНЬКА РОЗВИВАЄТЬСЯ. А - текст і мелодію записав В. Харків в с, Макошин на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 3, од. зб. 73. арк. 28. Б — текст записаний там же. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 3, од. зб. 73, арк. 29. БУЛА В МАМОЧКИ Й ОДНА ДОНЕЧКА. Текст і мелодія записані там же. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 3, од. зб. 73, арк. 29. МАТИ СИНОЧКА ДА ПОРОДИЛА. Текст і мелодія записані там же. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 - 3, од. зб. 73, арк. 29. МАЛА БАБА СИНА. Записав М. Козій 1957 р. в с. Волощина. Рук. ф. ШФЕ, ф. 14 - 3, од. зб. 224, арк. 2. ДА ЛЕТИТЬ СТРІЛА ДА УЗДОВЖ СЕЛА. Записано в Радомишлі. Метлинський, стор. 307. ТОПОЛЯ. Друк, за кн. П а с с є к, стор. 97-98. ОЙ У ПОЛІ ДВІ ТОПОЛІ. Друк, за кн. Гоголь, 1908, стор. 169-170. КУСТ. Записав П. Биковський 1870 р. в селах навколо Пінська. «2Ьіог», XI, стор. 260-264. РОЗКОЛОЛАСЯ ВЕРБА ВІД КІНЦЯ ДО КОРІНЦЯ. Записав М. Ох- римович 1923 р. в с. Оравчик Скільського пов. в Галичині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 - 3, од. зб. 292. ПИШНА ГАЗДИНОНЬКА, ПИШНА НА ВОРОТОНЬКА ВИЙШЛА. Там же. ОЙ КУМОЧКИ. Записав М. Дикарєв у Борисівській волості, Валуй- ського пов., Воронезької губ. «МУЕ», VI, стор. 185. ВИШНІ, ЧЕРЕШНІ РОЗВИВАЮТЬСЯ. Текст і мелодія друк, за зб. Леонтович, III, 1930, стор. 14. ТА КУМАЙТЕСЯ, ТА НЕ ЛАЙТЕСЯ. Записав І. Манжура в 1875 — 1882 рр. в с. Мануйлівка на Катеринославщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 33 — З, од. зб. 59, арк. 53. РАНО, РАНО ЗІЙДУ Я НА ГОРУ. Записав Новицький. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 4-2, од. зб. 46, арк. 108. —617—
ПРОВОДИЛИ РУСАЛОЧКИ, ПРОВОДИЛИ. Друк, за зб. Чубин- с ь ки й, III, стор. 189. ОЙ ПРОВЕДУ Я РУСАЛОЧКУ. Записав Г. Судьїн 1930 р. в с. Котю- жани, Могилів-Подільського окр., Вінницької, обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—7, од. зб. 702, арк. 202. ДРОБУШКА. Друк, за кн. Максимович, II, стор. 514 — 515. ЦАРИННІ ПІСНІ ЗБОРОМ ІДЕМО, ПОЛОН НЕСЕМО. Записана на Лемківщині. Го- ловацький, III, стор. 241. ЕЙ В ЛІСІ, В ЛІСІ. Там же, стор. 245. ПЕТРІВОЧНІ ПІСНІ ТА МАЛАЯ НІЧКА-ПЕТРІВОЧКА. А - друк, за журн. «Основа», 1861, кн. X—XI, стор. 14. Б — записала Є. Ліньова в с. Литвяки Лубенського пов. на Полтавщині. Текст і мелодія — Ліньова, стор. 29 і 253. В — записана в м. Конотопі. Метлинський, стор. 313. Мелодія друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4/158. Г — друк, за кн. Пассек, стор. 94. Д — друк, за кн. Данило в, стор. 83. Е — записала Ю. Мошинська 1870 р. в с. Ставища Білоцерківського пов. «2Ьіог», V, стор. 29. Є — Друк, за кн. Лукашевич, стор. 87—88; Ж — записав В. Милорадович від П. Лисенка в м. Снітин на Полтавщині. СХИФО, IX, стор. 84. З — текст і мелодія записані в с. Ко- ролівка Сквирського пов. Конощенко, стор. 91. И — записана в с. Ко- ритна Гайсинського пов. на Поділлі, ЖС, 1895, стор. 221. УЖЕ ПЕТРІВОЧКА ДА НАСТАВАЄ. З матеріалів В. П. Горленка. Грінченко, III, стор. 122. ОЙ ПЕТРІВОЧКА НАСТУПАЄ. Записав І. Манжура в 1875-1882 рр. в с. Ворожба Лебединського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 33 — 3, од. зб. 59, арк. 56. ОЙ У ЛІСОЧКУ НА ДУБОЧКУ. Записав Б. Боцяновський в с. Піски Житомирського пов. на Волині. ЖС, 1904, в. І, стор. 88. ОЙ ТИ ПЕТРІВКО ПЕТРІВЧАТА. Текст і мелодію записав Н. Дми- трук від матері. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 137, арк. 5. Вар. мелодії записано там же. ЗА ГОРОДОМ КВІТКИ В'ЮТЬСЯ. Там же. ОЙ НА СТАВУ, НА СТАВОЧКУ. Текст і мелодію записали Л. Ященко та 3. Василенко в с. Чапаївка, Бершадського р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 5, од. зб. 243, арк. 23. НЕ СТІЙ, ВЕРБО, НАД ВОДОЮ. Записав В. Милорадович 1894 р. в с. Гребища Лубенського пов. на Полтавщині. СХИФО, XI, стор. 88. ХОДИТЬ КОНИЧЕНЬКО ПОНАД ГРЕЧКОЮ. Записав В. Милорадович в м. Снітин та с. Загребелля Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 87. ОЙ ПЕТРЕ, ІВАНЕ. Текст і мелодію записав В. Щепотьєв від Т. Пар- хомовича в с. Хомутець Миргородського пов. на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 115 б, арк. 42. —618—
ПУСТИ МЕНЕ, МАТИ, ПОГУЛЯТИ. Записав В. Милорадович від 3. Дорошенко в с. Миколаївка Лубенського пов. на Полтавщині. СХИФО, XI, стор. 86. ЩО НА МОРІ УТКА КУПАЛАСЯ. Записано в м. Конотопі. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1323/1531 а. КУПАЛАСЬ ЛАСТІВКА, КУПАЛАСЬ. Записав В. Милорадович від У. Виборної в м. Снітин на Полтавщині. СХИФО, XI, стор. 86. ОЙ ГОРИ, ГОРИ, СУХИЙ ДУБЕ. Записав В. Милорадович від О. Недільної в с. Литвяки Лубенського пов. на Полтавщині. Там же, стор. 88. ДА СУХИЙ ДУБ АЖ ПАЛАЄ. Записано в м.Борзна на Чернігівщині в першій половині ХІХ ст. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1333, арк. 175. НА ГОРОДІ ШАФРАН, ШАФРАН. Записав В. Боцяновський в с. Піски Житомирського пов. на Волині. ЖС, 1894, в. І, стор. 87. ОЙ ТАМ У ПОЛІ. Текст і мелодія записані в с. Іскорость. Рук. ф. 1МФЕ, ф. 15-3/174, арк. 2. НЕДАЛЕКО КРИНИЧЕНЬКА ОД СЕЛА. Записав І. Нос 1854 р. в Івангороді. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, № 603, арк. 61. УЖЕ, ОЛЕНОЧКО. Записано у м. Ромни. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1333, арк. 179. ТРЕБА МЕНІ ТА ГОРОД ГОРОДИТЬ. Записав Л. Мапієвич в 1860-х роках на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29-3/341. ОЙ ПО ТИНУ ПАВУТИНА ПОВИЛАСЬ. Записав П. Гнєдич у 1913 — 1914 рр. в с. Бацмани Роменського пов. на Полтавщині. Примітка записувача: «Співали, як сіно гребли». Гнєдич, стор. 124. ОЙ НА СТАВУ, НА СТАВУ. Друк, за фондами відділу рук. ДПБ АН УРСР, В 557. ЧЕРЕЗ САДОК ПОГРІБЕЦЬ ЛОМИВСЯ. Записав Д. Яворницький 1880 р. від Є. Гречка у слоб. Нижня Писарівка Вовчанського пов. на Харківщині. Яворницький, стор. 58. ОЙ НА ГОРІ, НА ГОРІ. Записано в 1896-1897 рр. в с. Карабіївка, Теофіпольського р-ну, Кам'янець-Подільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28—3, од. зб. 133, арк. 17. ОЙ НЕ ХИЛИСЯ, СУХИЙ ДУБЕ. Записав Ф. Бодянський у 1837 - 1867 рр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 35, арк. 43. КОЛО ВИРУ, ВИРУ ШИРОКОГО. Записав В. Милорадович у Лубенському пов. на Полтавщині. СХИФО, XI, стор. 92. ЩО Й У ГОРОДІ КОНОПЕЛЬКИ. З Матеріалів В. П. Горленка. Грінченко, III, стор. 122. СЬОГОДНІ, МАТІНКО, ПЕТРІВ ДЕНЬ. Записано в с. Іскорость. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15-3/174, арк. 3. ОЙ СКАЖИ Ж ТИ, СИНКУ. Записала П. Тищенкова 1904 р. в с. Петрівки. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 11-4, од. зб. 738, арк. 69.
ОЙ ВИЙДУ, ВИЙДУ ЗА ВОРОТЕЧКА. Записав С. Ніс 1854 р. в Іван- городі. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 2603, арк. 64. ОЙ ЗІЙДЕМОСЬ, ПОДРУЖЕНЬКИ. Друк, за кн. Гоголь, 1908, стор. 235. ДО ПЕТРА ЗОЗУЛІ ДА КУВАТЬ, ДА КУВАТЬ. Друк, за кн. Дани- л о в, стор. 83. ПЕТРІВНАЯ ЗОЗУЛИНО. Записав В. Щепотьєв 1917 р. в с. Полівка Миргородського пов. на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6—4, од. зб. 115, арк. 43—44. ОЙ ТИ ПЕТРІВКО ПЕТРІВЛЯНА. Записав П. Кондратюк у 1924- 1927 рр. в с. Солотвин. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15—3, од. зб. 206, арк. 22. ДО БОРУ СТЕЖЕЧКА, ДО БОРУ. Записав К. Квітка в 1924-1925 рр. під час експедиції до Коростенського, Житомирського та Бердичівського округів. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6—3, од. зб. вв} арк. 27. НЕ ГРІМ ТО ГУДЕ З СТОДОЛИ. Записав Г. Танцюра від Я. Зуїхи в 1918-1920 рр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 31-2, од. зб. 48, арк. 38-39. ОЙ ПЕТРІВНА ЗОЗУЛЕНЬКО. Записав М. Дикарєв у Валуйсько- му пов. Воронезької губ., «МУЕ», XVI, стор. 135. У МОЙОГО БАТЕНЬКА ДВІР ВЕЛИК. Записана в Шклові. Метлин- с ь к и й, стор. 313—314. ДА НЕ БУДУ ЖУРИТЬСЯ. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1333, арк. 177. ЖАРТІВЛИВІ І НАСМІШКУВАТІ «ПЕТРІВКИ* 1, 4, 9-12, 14 - записав В. Боцяновський • в с. Піски Житомирського пов. на Волині. ЖС, 1894, в. І, стор. 88. 2 - рук. ф. ІМФЕ, ф. 1/269, арк. 220. З, 5, 7, 15, 18, 19 — записав Л. Мацієвич 1860 р. на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29—3, од. зб. 341. 6 — записав В. Милорадович в м. Снітині Лубенського пов., на Полтавщині. СХИФО, XI, стор. 87. 8, 13, 16, 17 — записав Н. Дмитрук від матері в с. Лука на Житомирщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4/137, арк. 13, 10, 15, 21. У КИЄВІ ЗОРІ. Записав В. Кравченко від Л. Зіневич в с. Курозвани Острозького пов. Кравченко, стор. 12 — 13. ОЙ СМОВДЕ, СМОВДЕ ТОНКАЯ. Записано в Полтавській обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 23-3, од. зб. 437, арк. 132. ЧЕРЕЗ САД-ВИНОГРАД. Записав Г. Колесниченко в 1945-1947 рр. в с. Басаличівка, Гайсинського р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14— 8, од. зб. 32 (зошит 1), арк. 64. ВЖЕ ПЕТРІВОЧКА МИНАЄТЬСЯ. 1 - текст і мелодія друк, за зб. «Пісні з нотами», К., 1926, стор. 49. 2 — записав Д. Дикарів у Валуйсько- му пов., Воронезької губ. «МУЕ», XVI, стор. 135. 3 — 5 — записав В. Милорадович в селах Рудка, Денисівка та Вовчок Лубенського пов. на Полтавщині. СХИФО, XI, стор. 93. 6 — записав Г. Колесниченко в 1945 — 1947 рр. в с. Басаличівка, Гайсинського р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — З, од. зб. 32 (зошит 1), арк. 54. 7 — записав М. Панас 1917 р. від Л. Люлявки в м. Монастирище Липовецького пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28—3, од. зб. 271, арк. 5. Мелодія «Ой вже петрівка минається», друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 14—3, од. зб. 330, арк. 36. —620—
КОСАРСЬКІ ТА ГРЕБОВИЦЬКІ ПІСНІ ОЙ ПІШОВ Я ПО ДВОРАМ. Записав І. Танський в с. Локотки на Чернігівщині. Записки ЧГСК, 1866, стор. 188-189. ВИЙШЛИ В ПОЛЕ КОСАРІ. Записано на Чернігівщині. Метлин- ський, стор. 314—315. Мелодія друк, за зб. «Укр. нар. пісні», кн. 2, К., 1955, стор. 239. НА ЗЕЛЕНІМ ЗАРІНОЧКУ. Записав О. Кольберг в с. Іспас на Покут- ті. К о л ь б є р г, 1883, стор. 243-244. ОЙ ЧИЇ ТО КОСАРІ. Записав П. Іванов на хут. Маліїв Куп'янсько- го пов. на Харківщині. СХИФО, XVII, стор. 151. ОЙ ХОДИЛИ КОСАРІ. Записав А. Чубинський. Чубинський, III, стор. 438. ОЙ КОСИТЬ ХАЗЯЇН ДА НА ЛУЦІ СІНО. М. Максимович, Дни и месяцьі украинского селянина. «Мистецтво. Фольклор. Етнографія», К., 1947, стор. 222. ВИРЯДЖАЛА МАТИ СИНА. Текст там же. Мелодію див. у «Збірничку українських найкращих пісень з нотами», ч. III, Київ, 1913, стор. 24. ТА ХВАЛИВСЯ БАГАЦЬКИЙ СИН. Записав О. Кольберг в с. Іспас на Покутті. Кольберг, 1883, стор. 241 —243. СИВА ШУТОНЬКА. Записав Ф. Ловецький на Поліссі. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8-4/472, арк. 20. ТАМ НА ГОРІ КОЗАК ТРАВУ КОСИТЬ. Записав Р. Литвин 1935 р. від Т. Башка в с. Закомар'я Золочівського пов. на Львівщині. ЦДІАЛ, ф. Зс/309, оп. І, т. 54, стор. 762, арк. 101. ЗАЖУРИЛАСЯ ТА БІДНА УДІВОНЬКА. Текст друк, за кн. «Збірничок українських найкращих пісень з нотами», упорядкував Ол. Хведорович, Одеса, 1913, стор. 117-118. КОСАРСЬКІ ПІСЕНЬКИ ТА КОЛОМИЙКИ. 1, 3 - тексти і мелодії записав М. Гайдай від X. Рибалки в с. Хатки Зіньківського пов. на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6—4/122, арк. 12. 2, 4 — Грінченко, III, стор. 132. 5 — записав В. Баран в с. Рай Бережанського пов. в Галичині. ЦДІАЛ, ф. З с/309, оп. І, т. 55, спр. 770, арк. 17. 6, 13, 17, 18, 21, 22, 26 - записав С. По- турняк 1935 р. в с. Сорока в Галичині. Там же, арк. 136, 137. 7, 8 — записав Д. Телішевський в с. Кнісело Бібрського пов. в Галичині. Там же, арк. 17. 19 — 15 — записав П. Козак від Н. Ничвиди та І. Чорного в с. Гущенки Збаразького пов. в Галичині. Там же, арк. 79. 10, 11, 24—Г ол о в а ц ь к и й, НІ, стор. 305, № 322, 324; стор. 418, № 513. 12, 19 - записав Р. Михайлів 1935 р. в с. Товмачик Коломийського пов. в Галичині. ЦДІАЛ, ф. Зс/309, оп. І, т. 55, спр. 770, арк. 131. 14 — записано в с, Біла. 16 — записано в с. Хотінь. 20 — записано в с. Войнилів. 23 — записано в с. Івачів. 25 — записано в с. Жур- ки. 27 — записано в с. Підзахарич. 28 — записав І. Франко в с. Нагуєвичі в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 173 — 175. 29—30 — записав Дубинський 1884 р. в с. Новомар'янівка на Херсонщині. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, В 552, № 5е, 5ж. ГРЕБОВИЦЬКІ ПІСЕНЬКИ ТА КОЛОМИЙКИ. 1, 2 - записав М. Максимович в с. Прохорівці біля Дніпра. «Мистецтво. Фольклор. Етнографія», К., 1947, стор. 225. З — текст і мелодію записав М. Гайдай від X. Рибалки в с. Хатки Зіньківського пов. на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, —621—
ф, 6—4/122, арк. 12. 4 — записана в Лубенському пов. на Полтавщині. Метлинський, стор. 321; 5, 6, 9 — записані в Конотопі. Там же,, стор. 318. 7 - відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1116/1409, арк. 6. 8 - записана в с. Мачишин в Галичині. ЦДІАЛ, ф. Зс/309, оп. 1, т. 55, спр. 766, арк. 155-. 10 — записав Неводовський в с. Євменка Остерського пов. на Чернігівщині. Грінченко, III, стор. 132. 11 — записана в с. Дусанів. 12 — записана в с. Журавно. 13 — записана в с. Кобаки. 14 — записана в с. Рибно. 15 — записана в с.Устє в Галичині. «МУЕ», XII, стор. 175 — 176. СКРИПЛЯТЬ ВОРІТЕЧКА. Записав П. Іванов у сл. Преображенні* Куп'янського пов. на Харківщині. СХИФО, XVII, стор. 150. СКРИПЛЯТЬ МОЇ ВОРІТЕЧКА. Текст друк, за зб. Балліна, стор. 103- 104. ОЙ ДОЩИКУ-ПОЛИВАЙЧИКУ. Із збірки Я. Новицького. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 4-2, од. зб. 44, арк. 3. ОЙ УЖЕ СОНЦЕ НАД ВЕРБАМИ. Текст і мелодія записані в м. Нехворощ на Волині. Друк, за зб. Конощенко, стор. 122. УЖЕ СОНЦЕ НА ПРИЧІЛКУ. Друк, за збіркою невідомого записувача. ЦДІАЛ, ф. Зс/309, оп. 1, т. 55, спр. 770, арк. 5. ОЙ ЧИЄ ТО СІНО. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1116/1409, арк. 5. ГРАБАНЄ, ГРАБАНЄ. Текст записано в с. Тварожчі, Бадіївського окр. Мелодію див. Колесса, 1938, стор. 244. ЧИНЯЙ, ПАНЕ, ВОРОТА. Записав М. Максимович в с. Прохорівці біля Дніпра. «Мистецтво. Фольклор. Етнографія», К., 1947, стор. 228—229. ПО ДОРОЗІ ПАУТИНА. Записав С. Ніс в Конотопі на Чернігівщині. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1323. КУПАЛЬСЬКІ ПІСНІ ГЕЙ, ОКО ЛАДА. Записано від Левицького в с. Ясень Рожнятівсько- го р-ну на Станіславщині. Відділ рук. ІМФЕ, ф. 14—5, од. зб. 264, арк. 44. КУПАЙЛО, КУПАЙЛО! З рукописних фондів ІМФЕ. НА ІВАНА, НА КУПАЛА. Друк, за кн. Гоголь, 1908, стор. 157-158. ПРОТИ ІВАНА СОНЦЕ ІГРАЛО. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 10882 (матеріали Сементовського). ХОДИЛИ ДІВОЧКИ КОЛО МАРИНОЧКИ. Друк, за кн. Пассек, стор. 100. ДА КУПАВСЯ ІВАН. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1606/1584, арк. 9. НА СВЯТОГО ЯНА. Записана в с. Цигелка біля Бардієва на Південному Підкарпатті. Колесса, 1923, стор. 236. У ВИШНЕВІМ САДОЧКУ. Записав Л. Рябчук від Я. Листової в с. Ко- лодяжне на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15—3/212, арк. 95. А МИ РУТОНЬКУ ПОСІЄМ. Записала С. Тобілевич. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8-4/335, од. зб. 203, арк. 96. А В НАШОГО ХАЗЯЇНА ТАМ ШИРОКИЙ ДВІР. Записана 1896 р. —622—
в хут. Віли Радомського пов. на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15 —3/159,, арк. 130. ОЙ НА КУПАЛА-КУПАЛОЧКА. Текст і мелодія записані в с. Коло- дяжному Ковельського пов. на Волині. Друк, за зб. Квітка, стор. 41, № 29. ЗАПЛЕТУ ВІНОЧОК. Записав Борковський 1940 р. від В. Висоцької на Львівщині. Рук. ф. 4 — 3, од. зб. 34, арк. 94. НАША МАРИНКА-КУПАЛОЧКА. Текст і мелодію записала Є. Ліньо- ва в с. Сорочинці Миргородського пов. на Полтавщині. Друк, за кн. Л і н ь о- в а, стор. 252, № 3. КУПАЛОЧКА СКУПАЛАСЯ. Записано в с. Нижня Сироватка Сумського пов. Грінченко, III, стор. 123. ХТО НЕ ПІДЕ НА КУПАЛО. Записав В. Кравченко в с. Гнучі Овруцького пов. Кравченко, стор. 14. ЗЕЛЕНАЯ ДІБРОВОНЬКО. Записав X. Ящуржинський 1890 р. в с. Молодецькім Уманського пов. на Київщині. КС, 1890, листопад, стор. 328. Мелодію див. у кн. Колесса, 1938, стор. 229 — 230. Мелодію «Наше купайло» записали 3. Василенко та Л. Ященко. Друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 14—5, од. зб. 243, арк. 44. Мелодії «Текли річки, аж бриніли» та «Ой у полі криниченька» записав О, Правдюк. Друк, за фондами ІМФЕ. МОЛОДАЯ МОЛОДИЦЕ. Записав В. Боцяновський в с. Пісках Житомирського пов. на Волині. ЖС, 1894, в. І, стор. 89. Мелодію див. Колесса, 1938, стор. 229. ОЙ МОЛОДАЯ МОЛОДИЦЕ. Записала Ю. Мошинська 1870 р. в с. Пу- гачівці під Білою Церквою. «2Ьібг», V, стор. 33. ЗАПАЛАЛА СОБІТОЙКА. Записано в селах Райське та Телесниця Санна Лісковського пов. в Західній Галичині. «АгсЬіу їйг зіашзспе РЬіІо- І0?іе », т. 27, Берлін, 1905, стор. 276. ОЙ НА ГОРІ, НА ГОРБОЧКУ. Там же. ОЙ СОБІТКО, СОБІТОЙКО. Там же. ЙВАНЕ, ЙВАШЕЧКУ, ТА НЕ ПЕРЕХОДЬ ДОРІЖЕНЬКИ. Друк, за кн. П а с с є к, стор. 96. ТОРОХ, ТОРОХ ПО ДОРОЗІ. Текст друк, за кн. Колесса, 1905, стор. 28, мелодія за зб. Рубець, 216, № 49. ЧИЙ ЖЕ ТО ГОЛОС. Текст і мелодію записав Рубець. Друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 6-4, од. зб. 174, арк. 42-43. ІВАН ДА МАР'Я. «Труд ьі», стор. 341 -342. ЯК ПІШЛА ГАННА В ДУНАЙ ПО ВОДУ. Друк, за кн. Пассек, стор. 108-109. ГАНДЗИНІ БРАТИ ТРАВУ КОСИЛИ. Записав І. Белей 1877 р. на Львівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29—3, од. зб. 76, арк. 14. ,ЧОРНА ХМАРОЙКА НАСТУПАЄ. Текст друк, за кн. Колесса, 1938, стор. 231. Мелодію див. там же, стор. 229. ПІДЕМ, ДІВКИ, ПО ЯГІДКИ. Записано в м. Шклов. Метлинський, стрр. 311. —623—
ПІДУ В САДОЧОК. Текст і мелодія друк, за кн. Л є о н т о в и ч, Укр. нар. пісні, Київ—Лейпціг, б/р, стор. 11. КОЛО ВОДИ-МОРЯ ХОДИЛИ ДІВОЧКИ. Друк, за кн. П а с с є к, стор. 97. ЧЕРЕЗ НАШЕ СЕЛО ВЕЗЕНО ДЕРЕВО. Там же, стор. 112. Мелодія друк, за зб. Лисенко, 1896 (розділ «Купальська справа»). ОЙ ЗНЕСЛА КУРОЧКА ЧОТИРИ ЯЄЧКА. Записав О. Швець 1957 р. в с. Волощина. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14—3, од. зб. 224, арк. 8. ОЙ НІХТО ТАМ НЕ БУВАВ. Текст записав М. Підгірний в с. Охри- мівці Збаразького пов. «МУЕ», XII, стор. 181 — 182. Мелодія друк, за зб. Квітка, стор. 39, № 27. ЯК ПОСАДЖУ РОЖУ. Текст і мелодію записав А. Шмиговський в Київській обл. Друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 14—3, од. зб. 2, арк. 4. ПОСІЮ Я РОЖУ. Текст друк, за кн. Пассек, стор. ПО—111, мелодія — за зб. К в і т к а, стор. 43, № 31. ОЙ ЗА НАШИМ САДОМ. Текст і мелодію записав Г. Танцюра в 1918 — 1920 рр. від Я. Зуїхи в с. Зятківцях Гайсинського р^ну на Поділлі. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 31 — 2, од. зб. 48, арк. 23. Варіант мелодії записав Л. Ященко в с. Мануїльському, Хмельницької обл. Друк, за фондами ІМФЕ. ІВАНЕ, ІВАШЕНЬКУ, ТА НЕ ГРАЙ КОНЕМ. Текст друк, за кн. Ч у- бинський, III, стор. 222. Мелодію див. там же, стор. 221. ДА ЧЕРЕЗ СЕЛО ДА ПІЧ ВЕЗЕНО. Текст і мелодія друк, за кн. Ч у- бинський, III, стор. 216—217. ОЙ СТОЯЛА ТОПОЛЯ. Записав І. Синюченко в с. Адамівка Бердичівського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 7/722, арк. 22—23. ТА ХОДИЛА ДІВЧИНОНЬКА (УЛЯНОЧКА) ПО МЕЖІ. Текст і мелодія друк, за зб. Баллін а, стор. 101 — 102. КУПАЛА НАША, КУПАЛА. Друк, за кн. Ч у б и н с ь к и й, III, стор. 219. ОЙ НА ІВАНА НА КУПАЙЛА. А — текст і мелодію записав В. Котик 1960 р. в с. Біличин, Барського р-ну, Вінницької обл. Друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 330, арк. 36. Б — записав Д. Яворницький в с. Широке на Дніпропетровщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8 — к2, од. зб. 37, арк. 127. В — записав Г. Колесниченко в 1945 — 1947 рр. в с. Басаличівка, Гайсинського р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, од. зб. 32, арк. 46. Мелодія друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 342, арк. 16. СИДИТЬ МАЙКА НА ЯСЕНІ. Записано в 1896-1897 рр. в с. Карабіїв- ка, Теофіпольського р-ну, Кам'янець-Подільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — З, од. зб. 133, арк. 16. ТИ, ФЕДОСЮ, ГАРНА ТА БІЛА. Записав Г. Колесниченко в 1945- 1947 рр. в с. Басаличівка, Гайсинського р-ну, Вінницької обл. Друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 3, од. зб. 32, арк. 57. ОЙ ТИ ХІВРЮНЬО. Друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб. 32, арк. 49. ОЙ НА КУПАЙЛА НА ІВАНА. Записала Ю. Мощинська в с. Ставища під Білою Церквою. «2Ьібг», V, стор. 28. ГУСЯТА, КАЧАТА. Записано в с. Тальянка Уманського пов. Ч у б и н- с ь к и й, III, стор. 208. —624—
ОЙ ТИ, ЗЕЛЕНА ДУБРОВОЙКО. Записала Леся Українка в с. Коло- дяжному Ковельського пов. на Волині. ЖС, стор. 278. Мелодію див. у кн. К о л є с с а, 1938, стор. 229-230. Й А ЛЕТІЛА УТОЧКА ТА Й СІЛА. Текст і мелодію записали 3. Ва- силенко та С. Васильченко 1951 р. в с. Ометинці, Ситковецького р-ну, Вінницької обл. Друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 5, од. зб. 243, арк. 52. ОЙ НА ГОРОДІ КАТРАН РОДИТЬ. Записала Ю. Мошинська в кінці 1870-х років у с. Ставища під Білою Церквою. «2Ьібг», V, стор. 30. ОЙ У ЛІСІ НА ГОРБОЧКУ. Текст і мелодію записав Г. Танцюра в 1918—1920 рр. від Я. Зуїхи в с. Зятківці Гаисинського р-ну на Поділлі. Друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 31 — 2, од. зб. 48, арк. 12. ОЙ СІЯЄ ЗІРОНЬКА, СІЯЄ. Записав П. Кондратюк у 1924-1927 рр. в с. Солотвин. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15 — 3, од. зб. 206, арк. 14. ОЙ ТИ, ГАНУСЮ, ВІР'ЯНОЧКО. Записав Г. Танцюра в 1918-1920 рр. від Я. Зуїхи в с. Зятківці Гаисинського р-ну на Поділлі. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15 — 3, од. зб. 206, арк. 14. ОЙ ШАРІЛА ВИШЕНЬКА, ШАРІЛА. Записав І. Синюченко в с. Ада- мівка Бердичівського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—7, од. зб. 722, арк. 22. ТОБІ, ОЛЕНКО, ТУТ БУТИ. Записав А. Брикчинський. «2Ьіог», XII, стор. 95. А ГОРОБЧИК ТА СИНИЧКУ ЛЮБИВ. Текст і мелодію записав Г. Танцюра в 1918 — 1920 рр. від Я. Зуїхи в с. Зятківці Гаисинського р-ну на Поділлі. Друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 31 — 2, од. зб. 48, арк. 22. ЧОМ ТИ, МІСЯЦЮ, НЕ СЯЄШ? Там же. ЦИБУЛЮ САДИЛА. Записав Л. Трофимов в Летичівському р-ні, Кам'янець-Подільської обл Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 313, арк. 39. ТА СЕКЛЕТА ВАРЕНИКИ ЧИНИТЬ. Записав Г. Колесниченко в 1945 — 1947 рр. в с. Басанківка, Гаисинського р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 32 (зошит 1), арк. 57. КОТИВСЯ ГОРЩИК ЧЕРЕЗ ДОРОГУ. Записав Г. Колесниченко в 1945 — 1947 рр. в с. Басанківка, Гаисинського р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 3, од. зб. 32 (зошит 1), арк. 61. СИВИЙ КОНИК, СИВИЙ КОНИК. Там же, арк. 55. У МАЛЯРА ЗА ГОРОДОМ ТИН, ТИН. Текст друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 31 — 2, од. зб. 48, арк. 20. Мелодію див. там же. НА ГОРОДІ ЧОРНОБИЛЬ. Текст записав І. Синюченко в с. Адамівка, Бердичівського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1—7, од. зб. 722, арк. 22. Мелодію записав Л. Ященко в с. Зарудниці, Немирівського р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 5, од. зб. 243, арк. 69. СІЯЛА ЗІРОЧКА, СІЯЛА. Записано в м. Краснопілка Гаисинського пов. на Вінниччині. Чубинський, III, стор. 202. ТА ЗОРЯЛА ЗІРОЧКА, ЗОРЯЛА. Записано 1849 р. в с. Калайденці на Полтавщині. Рукоп. відділ ДПБ АН УРСР, 10879. СЯЯЛА ЗІРОНЬКА, СЯЯЛА. Записав В. Боцяновський в с. Піски Житомирського пов. на Волині. ЖС, 1894, в. І, стор. 84. 40—1659 —625—
СІЯЛА ЗІРОНЬКА, ЛЕТІЛА. Записала Ю. Мошинська в 1870-х роках в с. Бакалях під Білою Церквою. «2Ьіог», V, стор. 341. ОЙ У САДОЧКУ. Записав І. Єрофеєв у 1906-1909 рр. в Київській обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 - 3, од. зб. 191, арк. 17. СВЯТОГО ЯНА РАНЕНЬКО. Записано в с. Грубешов Люблінської губ. «Песни Холм. Руси», стор. 33—34. ЗА ГОРОДОМ ОГОНЬ ГОРИТЬ. Записала С. Рокосовська в с. Юрків- щина Звягельського пов. на Волині. «2Ьібг», XI, стор. 181. ЗАЙШЛО СОНЦЕ ЗА ВІКОНЦЕ. Записав І. Корсовецький 1927 р. & с. Ковалівка Вінницького окр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6—4, од. зб. 157, арк. 3. НА ГОРІ ЖИТО. Друк, за кн. Пассек, 1838, кн. 1, стор. 99. ХОДИТЬ ДВОРЯНИН ТА Й ПО ГОРОДОЧКУ. Записав А. Калита в м. Борисполі, Переяславського пов. Грінченко, III, стор. 124. ОЙ В ГОРОДІ ВИШНЯ. Текст і мелодія записані в с. Королівка на Херсонщині. Друк, за зб. Конощенко, стор. 99. ЧОМ ТИ, БАРВІНКУ, НЕ СТЕЛИШСЯ? Текст і мелодію записав Г. Танцюра від Я. Зуїхи в 1918 — 1920 рр. в с. Зятківці Гайсинського р-ну на Поділлі. Друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 31—2, од. зб. 48, арк. 10. ПОМАГАЙБІ, МИКОЛО. Текст і мелодія записані там же. Друк, за тим же джерелом. ОЙ ХОДИЛА ГАНУСЯ ПО ПОЛЮ. Текст записано там же. Мелодія друк, за зб. Конощенко, стор. 55. ОЙ ЛІСОМ, ЛІСОМ, ДОРІЖКОЮ. Текст і мелодію записав Г. Танцюра в 1918 — 1920 рр. від Я. Зуїхи в с. Зятківці Гайсинського р-ну на Поділлі. Друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 31 — 2, од. зб. 48, арк. 2. ОЙ ТИ, ГАНУСЮ. Там же, арк. 3. ШУМИТЬ, ГУДЕ, ДОЩ БУДЕ. Записала С. Рокосовська в с, Юрківщи- на Звягельського пов. на Волині. «2Ьібг», XI, стор. 179. ОЙ НЕМА ГАНУСІ НАЙГІРШОЇ МУКИ. Текст і мелодію записав Г. Танцюра в 1918 — 1920 рр. від Я. Зуїхи в с. Зятківці Гайсинського р-ну на Поділлі. Друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 31 — 2, од. зб. 48, арк. 31. ПОКЛАДУ Я КЛАДКУ (ПОМОЩУ КЛАДОЧКУ ВЕРБОВУ). Текст записав В. Боцяновський в с. Піски Житомирського пов. на Волині. ЖС, 1894, в. І, стор. 98; мелодія друк, за зб. Квітка, стор. 42, № ЗО. ОЙ ТИ, ОКСАНО, НЕ СТІЙ, НЕ СТІЙ. Записав І. Єрофеєв 1906 р. в с. Баламутівці на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 192, арк. 65. ОЙ КУПАЛАСЬ ЛАСТІВКА. Текст і мелодію записав А. Шмиговський в Полтавській обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14—3, од. зб. 2, арк. 7. ОЙ КУПАЛОЧКА СКУПАЛАСЯ. Записав В. Кравченко в с. Рогізна Сумського пов. Кравченко, стор. 15. СОНЦЕ СХОДИТЬ, ГРАЄ. Друк, за кн. Ч у б и н с ь к и й, III, стор" 203-204. ОЙ ТИ, ПЕТРУНЮ, ОЙ ТИ, СЕРЦЕ. Записав І. Єрофеєв 1906 р. в с. Баламутівці на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 192, арк. 69. ОЙ ЗА ГОРОДОМ РІЧКА ТЕЧЕ. Записав І. Єрофеєв у 1906-1909 рр. в Київській обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 - 3, од. зб. 191, арк. 19. —626—
ОЙ ТИ, ТЕТЯНО. Там же, арк. 20. ОЙ У ПОЛІ ПРИ ДОЛИНІ ГІРКИЙ ДИМ. Записав В. Камінський 1890 р. в с. Будки Вінницького пов. на Поділлі. КС, 1904, т. 86, стор. 78. ОЙ В ГОРОДІ, ОЙ В ХОЛОДІ. Записала С. Рокосовська в с. Юрків- щина Звягельського пов. на Волині. «2Ьіог», XI, стор. 181. ПЕРЕГОРОДЖУ ТИНКОМ РІЧКУ. Записав І. Єрофеєв 1906 р. в с. Баламутівка на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 192, арк. 63. А ПЛАВАЛА КЛАДОЧКА ПІД МЛИНОМ. Текст і мелодію записала С. Тобілевич в околицях Плискова Липовецького пов. «2Ьіог», VIII, стор. 153. У ГОРОДЕЧКУ ВЕРБА, ВЕРБА. Записав В. Камінський у 1890-х роках в с. Будках Вінницького пов. на Поділлі. КС, 1904, т. 8ву стор. 78. ОЙ ЧИЄ ТО ЖИТО. Записала С. Тобілевич. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8 - 4, од. зб. 335, № 219. ОЙ КАЗАЛА МЕНЕ МАТИ ЗА МАЛЯРА ДАТИ. Записала Леся Українка в с. Миропіллі Звягельського пов. на Волині. Ж і С, стор. 459. ТА ХОДИТЬ ДІВКА НАД ВОДОЮ. Записала Ю. Мошинська в с. Грушки під Білою Церквою. «2Ьіог», V, стор. 30—31. ОЙ В ЛІСКУ, ЛІСКУ, Записала Леся Українка в с. Миропілля Звягельського пов. на Волині. Ж і С, стор. 460. ОЙ ЛУГОМ, ЛУГОМ ВОДА ЙДЕ. Записав М. Костомаров 1884 р. в західній частині Волині. Мордовцев, стор. 351. НЕ КУЙ, ЗОЗУЛЕ, НА ЛІЩИНІ. Записала Леся Українка в с. Рокитна Ковельського пов. на Волині. Ж і С, стор. 282. ОЙ ХТО В ТОМУ ЛІСІ СТУКАЄ-ГУКАЄ. Записала Леся Українка в с. Колодяжне Ковельського пов. на Волині. Текст друк, за Ж і С, стор. 281, мелодія — за зб. Квітка, стор. 45. ХОДИЛИ ДІВОЧКИ КОЛО МАРИНОЧКИ. Записав П. Іванов у Куп'янському пов. на Харківщині. СХИФО, стор. 160 — 161. Мелодія «Купала на Йвана» друк, за зб. К о л є с с а, 1938, стор. 227. ОЙ ІШЛИ ДІВОЧКИ І ПО ЯГО ДОЧКИ. Друк, за кн. Терещенко, ч. V, стор. 81-82. ВІТРЕЦЬ ВІЄ, ПОВІВАЄ. Записано на Волині. Чубинський, III, стор. 211—212. СВЕКОРКУ-БАТЕНЬКУ. Записав П. Мартинович 1885 р. на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 11 - 4, од. зб. 595, арк. 13-14. ПОВЗ МІЙ ДВІР. Текст і мелодію записав Рубець. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 174, арк. 44, № 34. ЖАРТІВЛИВІ ТА САТИРИЧНІ КУПАЛЬСЬКІ ПІСНІ 1, 2 - записав П. Гнєдич в хут. Лавриків Роменського пов. на Полтавщині. Гнєдич, стор. 128, № 464, 465. З, 4 — записав В. Милорадович в —627—
с. В'язівку Лубенського пов. на Полтавщині. КС, 1903, X, стор. 28—29. 5, 6 — записав Н. Дмитрук 1924 р. в с. Лука на Житомирщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 137, арк. 25. 7, 10, 22 — записала Леся Українка в с. Коло- дяжне Ковельського пов. на Волині. Ж і С, стор. 278. 8, 11, 14 — записала С. Рокосовська в с. Юрківщина Звягельського пов. на Волині. «2Ьібг», XI, стор. 182 — 183. 12, 20 — записані в с. Колодяжне Ковельського пов. на Волині. Текст і мелодія «Постійте, хлопці» друк, за зб. Квітка, стор. 46, № 35. 13 — записав X. Ящуржинський в с. Молодецьке Уманського пов. на Київщині. КС, 1890, листопад, стор. 330. 15, 18 — записав Г. Танцюра від Я. Зуїхи в с. Зятківці Гайсинського р-ну. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 31 — 2, од. зб. 48, арк. 7, 9, 19 — записав І. Єрофеєв у с. Баламутівка на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 - 3, од. зб. 192, арк. 69. 18, 21, 23 - записав В. Кравченко в с. Гуничі Овруцького пов. Кравченко, стор. 14—15. 24, 25 — записав В. Химерник від Н. Возної 1912 р. в с. Поліве Липовецького пов. на Київщині. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 3781, В 527. 26 - записано в 1896—1897 рр. в с. Карабіївка Теофіпольського р-ну, Кам'ян'ець-Подільської губ. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 - 3, од. зб. 133, арк. 16. НАШІ ХЛОПЦІ НЕДБАЙЛИЦІ. Записав О. Прохорчук від Н. Ковальчук в с. Богатирка, Ставищанського р-ну, Київської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 5, од. зб. 329, арк. 80. ОЙ БУЛО ЛІТО. Записав В. Кравченко в 1920-1924 рр. на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15 - 4, од. зб. 154, арк. 12. НА ІВАНА КУПАЛЬНОГО. Записав К. Квітка 1930 р. від П. Наум- чикової під час експедиції до Коростенського, Житомирського і Бердичівського окр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 3, од. зб. 66, арк. 31. ІВАНЕ КУПАЙЛО. Записав О. Мощенков у 1901-1902 рр. від С. Паламарчук в с. Андрієвичі Звягельського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 16 — 5, а, б, в, г, арк. 2. НА КУПАЛУ ОГОНЬ КРЕШУТЬ. Записав В. Доманицький в с. Липки Ровенського пов. на Волині. «МУЕ», XV, стор. 71—75. ДОЛІШНЯНЕ, ГОРІШНЯНЕ. Записано в селах Райське та Телесниця Санна Лісковського пов. в Західній Галичині. «АгсЬіу їйг 5Іа\М5сЬе РЬПо- о§іе*>, т. 27, Берлін, 1905, стор. 277. ЧИЙ ТИ, ЗАХАРКУ? Записала С. Рокосовська в с. Юрківщина Звягельського пов. на Волині. «2Ьібг», XI, стор. 180. А ЛЕТІЛО ПОМЕЛО (ЧЕРЕЗ НАШЕ СЕЛО). А - записала С. То- білевич в с. Пліскова Липовецького пов. «2Ьібг», VIII, стор. 154. Мелодія друк, за зб. Л и с є н к о, 1896 (розділ «Купальська справа»), Б — текст і мелодію записав С. Турик в с. Шкроботівці, В.-Дедеркальського р-ну, Тернопільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 342, арк. 15. В КУПАЛОЧКИ ТРИ ДОЧКИ. Записано в м. Шклові. Метлин- ський, стор. 311—312. ЧОМ ТИ, ІВАСЮ, НЕ ЖЕНИШСЯ? Записав І. Манжура в 1875- 1882 рр. в с. Ольшани. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 33-3, од. зб. 59, арк. 46. А НА ЯНА, НА ЯНОНЬКА. Текст і мелодія записані в с. Пантна Горлицького пов. на Лемківщині. «Етн. зб.», т. XXXIX—ХЬ, Львів, 1929, Х° 588. ПО КУПАЛА ХОДИЛА. Записав П. Гнєдич 1914 р. в с. Бацмани Ро- менського пов. на Полтавщині. Гнєдич, стор. 127, № 462. —628—
НА КУПАЙЛА БУЛА. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 1419/1688, арк. 59. ГОПЦІ-ХЛОПЦІ, ДО МЕНЕ! Друк, за кн. «Ужинок», стор. 90-91. У МОГО БАТЕНЬКА ДВІР НЕВЕЛИЧКИЙ. Друк, за кн. Пассек, стор. 95. А В МОГО БАТЕНЬКА. Там же, стор. 111. ОЙ ХОДИТЬ КОНИК ПОПІД ГРЕЧКОЮ. Записано 1896 р. на хут„ Віли Радомського пов. на Київщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15 — 3, од. зб. 169» арк. 131. Мелодію до вар. див. «2Ьібг», VIII, стор. 150. ^ДА КУПАВСЯ ЙВАН. Записав Ф. Коломийченко 1913 р. від М. Коло- мийченка в с. Прохорах Борзенського пов. на Чернігівщині. Мелодія друк, за зб. «МУЕ», XVIII, стор. 139. А В БОРКУ НА КЛИНКУ. Чубинський, III, стор. 217. А В НАШОГО ІВАНОНЬКА. Записано на Станіславщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 - 3, од. зб. 384, арк. 14. ДЕ КУПАЛО НОЧУВАЛО? Записав 3. Сидоренко в Глухівському пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 - 6, од. зб. 664, арк. 152. ТАМ ЗА МЛИНОМ, ЗА МЛИНОМ. Записав в 1910 р. їв. Ворончак в 34-2, с. Хоростів Гусятинського пов. від Марії Ворончак. Рук. ф. ІМФЕ, ф. с_о арк. 209. ДОПАЛИМО ТА СОЛОМОНЬКУ. Записав М. Сергіїв від Г. Залужно- го. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 30-3, од. зб. 69, арк. 46. ЖНИВАРСЬКІ ПІСНІ ОТО НАША ВЕСЕЛКА. Записано на Підляссі. Кольберг, 1890. Сніп-воєвода — перший сніп на ниві. Сн і п-о ст але ць — останній сніп при обжинках. ОЙ ПАНОЧКУ НАШ. Записав П. Коломийченко 1929 р. на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1-7, од. зб. 837, арк. 115. ГОВОРИЛА НИВКА. Записано 1930 р. в Ровенському пов. на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8 - 4, од. зб. 439, арк. 9. ЖНИСЯ, ЗАГОНЕЦЬ ВУЗЕНЬКИЙ. Записав В. Ловецький 1940 р. на Поліссі. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8 - 4, од. зб. 472, арк. 20. ПІСНІ НА НИВІ НА ПОЧАТКУ І ПІД ЧАС ЖНИВ 1 - записав Талапкович в с. Білки на Закарпатті. Головацький, III, стор. 552. 2, 39, 40 - Головацький, III, стор. 203 — 204. З, 13 — записав І. Котович в с. Косачі Брестського пов. Гродненської губ. СПНТ, стор. 158, 161. Мелодія до N° 39 («Ой на горі жита много») друк, за зб. «Закарпатські нар. пісні», К., 1962, стор. 200. 4 — текст і мелодії «Коло млиночого кола», «Житечко поспіло», «Маяло житечко, маяло», «Ой на гору, женчики, на гору» записав М. Неказатенко в с. Юрова на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 - 4, од. зб. 113. 5, 19, 21, 23, 24, 32 - 34 - записав М. Максимович в с. Прохорівці. «Мистецтво. Фольклор. Етнографія», 1947, стор. 227—228. Мелодія «А вже сонечко котиться» друк, за рук. ф. ІМФЕ,' ф. 14 — 3, од. зб. 2, арк. 15; мелодія «Уже сонце на лану» друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — к2, од. зб. 32, арк. 59. 6 — друк, за зб. Р а д ч є н к о, стор. 59. 7, 16, 17 — записала Л. Більницька 1926 р. в с. Косачівка Остерського р-ну на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 - 6, од. зб. 674, арк. 204 — 205. 8 — —629—
Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1, од. зб. 869. 9 — Шишацький, стор. 101. 10 — записано в Пирятинському р-ні на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 6/621, арк. ЗО; 11 — записав П. Козак в с. Олександропіль на Дніпропетровщині. 12 — записав Ф. Коломийченко від М. Коломийченко в с. Прохори Борзен- ського пов. на Чернігівщині. Мелодію див. «МУЕ», XVIII, стор. 141. 13, 36 — записані в м. Гадячі на Полтавщині. 15 — записано в м. Борзна на Чернігівщині. Метлинський, стор. 317, 319 і 323. 14 — записав І. Сліпчук в с. Міни Радомського пов. на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 7, од. зб. 722, арк. 63. 18 — текст і мелодію записав В. Щепотьєв в хут. Герасименки Хорольського пов. на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 115, арк. 42. 20 — записав М. Білозерський у 1851 — 1852 рр. на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. З — 3, од. зб. 214, арк. 47. 22 — записано в с. Береза Глухівського пов. на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 271, арк. 3. 25 — записав В. Харків 1927 р. в с. Макошин на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 3, од. зб. 73, арк. 25. 26 — записала Л. Синявська 1922 р. в хут. Гончарів Круг на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 6, од. зб. 674, арк. 182. 27 - текст «АТАМАНЕ-УПИРЮ» і мелодію записав О. Рубець. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 174, арк. 45, № 35. 28 — записав Б. Данько- вич-Чернявський. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 45, арк. 54. 29 — текст і мелодію записав А. Шмиговський від М. Колодуб. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — З, од. зб. 2, арк. 15. ЗО — записано в с. Чернелівка, Старо-Костянтинівсько- го пов. Чубинський, III, стор. 23, мелодія «Чужі пани—робочі» друк, за зб. Ліньова, стор. 258. 31 — текст і мелодія записані в с. Колодяжне Ковельського пов. на Волині. Квітка, стор. 49—50; 35 — записана в м. Старо- дуб на Чернігівщині. ЖС, 1910, в. І — II, стор. 88 — 89. 37 — див. рук. ф. ІМФЕ, ф. 1/871, арк. 19. 38 — записав В. Кравченко 1903 р. в с. Гуничі Овруцького пов. Кравченко, стор. 16. 41 — записав В. Столяр в с. Ви- дибор на Житомирщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 7, од. зб. 722, арк. 105. 42 — записано в Новгород-Сіверському пов. на Чернігівщині. Грінченко, НІ, стор. 134. 43 — записано в Борисполі на Київщині. Чубинський. III, стор. 239. А ВЖЕ ВОРОН КРЯЧЕ. Записано в м. Острогожську. Метлинський, стор. 315. ОЙ ВЖЕ СОНЦЕ КОТИТЬСЯ. Записано 1885 р. в с. Нижня Сироватка Сумського пов. Грінченко, III, стор. 127. ОЙ У ЧУЖОГО ГОСПОДАРЯ. Друк, за кн. Терещенко, III, стор. 121-122. У ЧУЖОГО ПРИКАЖЧИКА. Записав А. Петренко 1929 р. на ст. Ав- діївка в Донбасі. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 6, од. зб. 658, арк. 44. ТАКИ Я ПАЛЮ, РІЖУ. Текст і мелодію записав К. Квітка від Лесі Українки в с. Колодяжне Ковельського пов. на Волині. Квітка, стор. 51, № 40. ОЙ ЧИЄ Ж ТО КОЗЕНЯ. Записав Б. Данькович-Чернявський в Чернігівському пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 45, арк. 54. ПІШЛА ПОЛЬКА ЖИТО ЖАТЬ. Записав П. Чугуєвець. Газ. «Юньґй край» (Харків), № 3273, стор. 3. А СУСІДУ КОЛЬКА КОЛЕ. Записав Г. Судьїн 1929 р. в с. Катюжани Могилів-Подільського окр. Рук. ф. ІМФЕ, ф. ї — 7, од. зб. 702, арк. 196. ОЙ НЕ КУЙ, НЕ КУЙ, РЯБА ЗОЗУЛЕНЬКО. Записав Л. Садовников від М. Резановича в с. Речиця, Дубровицького р-ну, Ровенської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 5, од. зб. 841, арк. 36. —630—
•ЩО Й У ПОЛІ ГРУШЕЧКА. Записав Б. Данькович-Чернявський 1911- 1912 рр. в с. Кархівка Чернігівського пов. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 45, арк. 51. ОД КУРЕНЯ ДО КУРЕНЯ. Записала В. Павленкова 1890-1891 рр. в м. Костянтиноград. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 11—4, од. зб. 621, арк. 7-8. ЗАКОТИЛОСЬ СОНЕЧКО ЗА ЗЕЛЕНИЙ БІР. Записано в м. Лубнах. Метлинськии, стор. 321. Мелодію до уривка «Уже сонце на лану» див. рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 - к2/32, арк. 58. А ВЖЕ СОНЦЕ КОТИТЬСЯ. Записав П. Іванов у сл. Преображенній Куп'янського пов. на Харківщині. СХИФО, VII, стор. 145. ЗАКОТИЛОСЬ СОНЕЧКО. Друк, за рук. ф. ІМФЕ, ф. 1/871, арк. 19. УЖЕ СОНЕЧКО ЗАКОТИЛОСЯ. Текст і мелодія друк, за зб. «Укр. нар. пісні», кн. 2, К., 1955, стор. 243. ОЙ ДОБРАНІЧ, ШИРОКЕЄ ПОЛЕ. Друк, за кн. Чубинський, III, стор. 241. ОЙ ЗАСПІВАЙМО. Текст і мелодію записав К. Квітка від Лесі Українки в с. Колодяжне Ковельського пов. на Волині. Квітка, стор. 50, ч. 39. ДА Й УЖЕ СОНЕЧКО КАЧАЄТЬСЯ. Записав Л. Неронов 1926 р. на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 6, од. зб. 674, арк. 25 — 26. ОЙ ЯК ЖЕНЦІ НА ПОРОГ. Записано в с. Юринівка Новгород-Сі- верського пов. на Чернігівщині. Чубинський, III, стор. 236. ТАМ НА ГОРОЙЦІ. П а у л і, стор. 55-56. ТАМ НА БОЛОНЕЙКУ. Там же, стор. 57-58. А ВЖЕ СОНЦЕ ЗА ДВІР ЗАЙШЛО. Записав Калдубовський в с. Без- дзіме Кобринського пов. Гродненської губ. СПНТ, стор. 159—161. СОНЕЙКО, ЧИ БУЛО ТИ В БОГА В НАЙМАХ. Записав В. Кравченко в с. Гуничі Овруцького пов. Кравченко, стор. 16. ОД КУРЕНЯ ДО КУРЕНЯ КОТИЛАСЯ БОЧКА. Записав М. Максимович в с. Прохорівці. «Мистецтво. Фольклор. Етнографія», К., 1947, стор. 225—226. Мелодія друк, за зб. К о н о щ є н к о, стор. 35. ОЙ ВЖЕ ВЕЧІР ВЕЧОРІЄ. П а у л і, стор. 55. ПРОШУ ТЕБЕ, ОТАМАНЕ. Записано в 1877 р. в Сяноцькім пов. в Галичині. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, фонд НТШ, 398, рукоп. журн. «Зірка». У НАШОГО ВІЙТА. Записано на Підляссі. ЖС, 1902, в. IV, стор. 446. БОДАЙ ПАНУ У ДВОРІ СТРАШНО. Записав І. Котович в с. Косачі, Брестського пов., Гродненської губ. СПНТ, стор. 122. ЧУЖІ ПАНИ, ЯК ПУГАЧІ. Записано в м. Борзні на Чернігівщині. Метлинськии, стор. 323. А В НЕДІЛЕНЬКУ РАНО-ПОРАНЕНЬКУ. Там же, стор. 324. ПІСНІ ПРИ ДОЖИНКАХ І ЗВИВАННІ ВІНКА 1, 2 - записані в м. Гадячі. Метлинськии, стор. 317—318. З —5 — текст і мелодію «Вгору, соненько, вгору» записав Ф. Колесса в с. Ходовичах в Галичині. Друк, за «Етн. з6.»у т. XI, Львів, 1901, стор. 31. 4, 34 — записав А. Брикчинський —631—
на Волинському Поліссі. «2Ьібг», ХП, стор. 97, 98; 6, 35 — друк, за кн. «Труди», стор. 362—363. 7 — з'аписана в с. Чернелівка Старо- костянтинівського пов. Чубинський, III, стор. 238. 8 — записано в с. Борзна на Чернігівщині. Метлинський, стор. 327.9 — записав В. Довженко. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15 — 4/170. 10, 32 — друк, за кн. Дукате в и ч, стор. 149. 11 — 14 — друк, за кн. Галька, стор. 33—34. 15 —записано в с. Велика Глуща Ковельського пов. на Волині. Чубинський, III, стор. 230. 16, 17 — записала С. Рокосовська в с. Юрківщині Звягельсько- го пов. «2Ьібг», XI, стор. 186. 18 — записав А. Заболоцький в Проскурів- ському пов. на Поділлі. Грінченко, НІ, стор. 137. 19—21 — записав В. Щурат в с. Грибовичах під Львовом. «Народ», стор. 261. 22, 26 — друк. за кн. П а у л і, стор. 49. 23 — текст і мелодію записав О. Кольберг в Ковельському пов. на Волині. Кольберг, 1907, стор. 76. 24 — записав П. Мартинович на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 11—4, 854. 25 — записано на Поліссі. «Маяк», 1843, т. XI, стор. 53 (матеріали). 27 — текст і мелодія «Перепілонько біла» за кн. Колесса, 1938, стор. 241. 28 — текст друк, за кн. Колесса, 1905, стор. 31, мелодію див. там ж є. 29 — записав М; Зубрицький 1880 р. в с. Ясениці на Дрогобиччині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 67; арк. 1. ЗО — записала Л. Більницька 1926 р. в с. Коса- чівка Остерського р-ну на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 6/674, арк. 210. 31 — записав В. Столяр в с. Видибор на Житомирщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 7/722. 33 — записав В. Щепотьєв в хут. Герасименки Хороль- ського пов. на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4/1156. 36 — текст друк, за кн. Колесса, 1898, мелодію див. там же. 37 — записав В. Домани- цький в с. Головин Ровенського пов. на Волині. «МУЕ», XV, стор. 76. ОЙ КРЕСАЛИ СЕРПИКИ ПО ГОРІ. Записали Г. Халимоненко та Онопрієнко від Решетицької в с. Суховоля Ровенської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 5, од. зб. 311, арк. 15. А ВЖЕ СОНЦЕ ЗАХОДИТЬ. Текст і мелодію записала В. Шпак 1951 р. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 5, од. зб. 243. арк. 53. СВІТИЛИ НАМ ЗІРНИЦІ. Текст і мелодію записали 3. Василенко та Л. Васильченко від Ф. Чухно в с. Озеро, Немирівського р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 5, од. зб. 243, арк. 367. НАША ПАНІ ГОСПОДИНЯ. Записала П. Тищенкова 1904 р. в с. Петрівка. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 11 — 4, од. зб. 738, арк. 117. КВІТКА. Записала Л. Білошицька 1926 р. в с. Косачівка, Остерського р-ну, Чернігівської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 6, од. зб. 674, арк. 211. ЗАДЗВЕНІЛИ СТОДОЛИ. Записав Д. Ревуцький в с. Морозовичі на Городенщині. Текст і мелодія друкується за кн. Д. Ревуцький, Золоті ключі, в. 2, К., 1926, стор. 4. ОЙ ЧИЄ ТО ПОЛЕ. Записав І. Танський в с. Локотки Глухівсько- го пов. «Записки ЧГСК», 1866, стор. 182 — 183. ОЙ ЧИЄ Ж ТО ПОЛЕ ЗАСПІВАЛО СТОЯ? Записано в Глухові М є т л и н с ь к и й, стор. 324—325. Поле заспівало стоя — вислів, який означає, що жито дозріло, співає, шумить під серпом; поле задрімало стоя — похилило колосся, переспіло і полягло. Борода — жменя невижатого жита, що залишають в кінці ниви. її обпалюють, обвивають стрічками. ОЙ ЧИЯ ТО БОРОДА. Записано в Борзенському пов. на Чернігівщині. М є т л и н с ь к и й, стор. 325—326. —632—
СИДИТЬ ВЕДМІДЬ НА КОПІ. Записано в Соснині на Чернігівщині. Там же, стор. 326—327. ОЦЕ ТОБІ, БОРОДА. Записано в с. Юринівка Новгород-Сіверсько- го пов. на Чернігівщині. Чубинський, III, стор. 229 — 230. СИДИТЬ ГОЛУБ НА КОПІ. Записала Л. Синявська 1922 р. в хут. Гончарів Круг на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 6, од. зб. 674, арк. 188. НАШ ХАЗЯЇН МОЛОДИЙ. Записав В. Доманицький в с. Головин, Ровенського пов. на Волині, «МУЕ», XV, стор. 76. КРУЖАЛИ ЖЕНЦІ, КРУЖАЛИ. «Труди», стор. 365. ДОБРАЯ БУЛА НИВА. Записав В. Кравченко в с. Корначівка Кременецького пов. Грінченко, III, стор. 138. МАЯЛО, ЖИТЕЧКО, МАЯЛО. Записав В. Доманицький в с. Головин Ровенського пов. на Волині. «МУЕ», XV, стор. 76. НЕ ЛЕЖИ, ВІНОНЬКУ, НЕ ЛЕЖИ. Записав А. Заблоцький в Проску- рівському пов. на Поділлі. Грінченко, III, стор. 138. ОЙ НА ГОРІ ПИЛ ПИЛИТЬ. Записала С. Чернявська в с. Білозерки на Харківщині. СХИФО, т. V, стор. 132. ЗЕЛЕНАЯ ДІБРОВОНЬКО. Записав М. Неказаченко 1914 р. на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 113, арк. 11. ЧОГО, ГАЮ, ТЕМНИЙ СТОЇШ? Записав В. Ловецький на Поліссі. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 8 - 4, од. зб. 472, арк. 20-21. Пісні женців з вінком по дорозі з ниви до двору господаря 1, 2 — тексти мелодії «Котиться віночок по полю» та «Ой літає соколонько» друк, за зб. Квітка, стор. 47, 48. З — записала С. Роко.совська в с. Юрківщина Звягельського пов. «2Ьі6г», XI, стор. 186. Варіант мелодії див. «Укр. нар. пісні», кн. 2, К., 1955, стор. 242. 4, 5 — записано в с. Тур'я Золочівського пов. в Галичині. Залеський, стор. 56; 6—записано в с. Лаш- ківцях Літинського пов. Чубинський, III, стор. 242. 7, 8 — Залеський, стор. 49—50. 9, 11 —записав В. Щурат в с. Грибовичах під Львовом, журн. «Народ», № 17, стор. 262. 12 — записано в с. Полоски Нільського пов. Чубинський, III, стор. 232. 13, 14 — записано в с. Велика Глу- ша Ковельського пов. Чубинський, III, стор. 233. 15 — записано в с. Стародуб на Чернігівщині. ЖС, 1910, в. 1—2, стор. 90. 16—21 — тексти і мелодії друк, за кн. Колесса, 1898. 22 — записано в м. Гадячі. 23 — записано в м. Лубнах. Метлинський, стор. 316. 24 — друк, за кн. Те- р є щ є н к о, III, стор. 122. 25, 26 — записав П. Мартинович на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 11—4, од. зб. 857, арк. 3. 27 — записав В. Щепотьєв на хут. Герасименки Хорольського пов. на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 1156. Мелодію див. Там же. ОЙ НАШ ГОСПОДАР - ВИНОГРАД. Текст і мелодія записані в с. Колодяжне Ковельського пов. на Волині. Квітка, стор. 48, ч. 37. В НАШЕЙ ПАНІ ВЕСЕЛО, ВЕСЕЛО. Текст і мелодію записав О. Коль- берг в Ковельському пов. на Волині. Кольберг, 1907, стор. 75—76. ОЙ КУРИТЬСЯ ДОРОЖЕЙКА. Текст і мелодія записані в с. Колодяжне Ковельського пов. на Волині. Квітка, стор. 52, ч. 41. -633-
Пісні перед двором, на обійсті і в хаті господаря 1? 43 — друк, за кн. Паулі, стор. 49. 2 — записав Г. Андрасюк в с. Озяти Кобринського пов. на Поліссі. СПНТ, стор. 209. З, 4 — записано в с. Столпин. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15 — 3, од. зб. 174, арк. 3. Мелодія «Ой засвіти, місяцю, із рога» друк, за тим же джерелом. 42 — записав В. Дома- ницький в с. Головин Ровенського пов. на Волині. «МУЕ», XV, стор. 76 — 77. 5 — записано в м. Шклові. Метлинський, стор. 322. 6 — записано в Сяноцькому окр. в Західній Галичині. Головацький, III, стор. 534. 7, 27, 47 — записала С. Рокосовська в с. Юрківщина Звягельського пов. на Волині. «2Ьібг», XI, стор. 185, 186. 8 — записав Колдубовський в с. Безд- зіме Кобринського пов. Гродненської губ. СПНТ, стор. 159. 9, 10 — записав І. Абрамов у 1890-х роках в м. Вороніж Лубенського пов. на Полтавщині. ЖС, 1905, в. III, IV, стор. 521—522. 11 — записано в с. Полоски Нільського пов. Чубинський, III, стор. 245. 12, 13, 34, 36, 40 — записав В. Щурат в с. Грибовичах під Львовом. Журн. «Народ», № 17, стор. 262. 14, 20 — записав В. Доманицький в с. Мареніно Ровенського пов. на Волині. «МУЕ», XV, стор. 75. 15 — записав П. Мартинович на Полтавщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 11 — 4, од. зб. 854. 16, 17 — записані в м. Іскоростень. Там же, ф. 15 — 3, од. зб. 174. 18 — записано в с. Головниця Звягельського пов. на Волині. Там же, ф. 15 — 3, од. зб. 174. 19 — записав В. Столяр у с. Видибор на Житомирщині. Там ж є, ф. 1 — 7, од. зб. 722, арк. 22. 21 — 24 — тексти і мелодії записав Ф. Колесса в с. Ходовичах Стрийського пов. в Галичині. Тексти друк, за «Етн. зб.», Львів, XI, стор. 31 — 33, мелодію див. там же. 25, 26—друк, за кн. Лукашевич, стор. 148. 28—32, 35 — друк, за кн. Галька, стор. 35—37. 37 — записав Г. Неводов- ський 1898 р. на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 2, од. зб. 32, арк. 57. 39 — записано в с. Шендерівка Канівського пов. Чубинський, НІ, стор. 236. 41 — друк, за зб. Кольберг, 1882, стор. 207. 44 — записано у м. Городок Ровенського пов. на Волині. Відділ рук. ДПБ АН УРСР, 6618, арк. 9. 45, 46 —Колесса, 1938, стор. 241—242. 48 — записав Л. Ленчів- ський 1897 р. в с. Карабіївка на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 6 — 4, од. зб. 103, арк. 21. БУВАЙ, НИВО, ЗДОРОВА. Записав О. Грицак у 1895-1897 рр. на Львівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 29 — 3, од. зб. 193, арк. 11. ВСІ ПАРУБОЙКИ З ДІВКАМИ. «Труди», стор. 363. ЧИНЯЙ, ПАНІ, ВОРОТА. Записано в с. Британи Борзенського пов. на Чернігівщині. Чубинський, III, стор. 233 — 234. ОЙ ЛІТАЛА ПЕРЕПІЛКА ПО ПОЛЮ. Записав І. Котович у с. Косачі, Брестського пов., Гродненської губ. СПНТ, стор. 157—158. СОЛОВЕЙКО НА МАКІВЦІ ВЕСЬ МАК ПОДЗЬОБАВ. Записав А. Калита в м. Борисполі Переяславського пов. Грінченко, II1^ стор. 129. СИДИТЬ ПАН НА ПОКУТІ. Записала Л. Білошицька 1926 р. в с. Ко- сачівка Остерського р-ну на Чернігівщині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 1 — 6, од. зб. 674, арк. 203. НАША ПАНІ ПИШНА ЗА ВОРОТА ВИЙШЛА. Записав А. Калита в м. Борисполі Переяславського пов. Грінченко, НІ, стор. 135. НАША ПАНІ ЧОРНОБРИВА. Там же, стор. 247. —634—
ОЙ'МИ Ж СВОЙМУ ПАНУ. Записано в Глухівському пов. Овсян- н і к о в, стор. 58—60. ЩО ПАН ДОБРИЙ. Записано в Чернігівському пов. Грінченко, III, стор. 139. СОРОМ, ПАНОЙКУ, СОРОМ. Друк, за кн. Паулі, стор. 49. ОЙ ТОЛОКА, ГОСПОДАРЮ, ТОЛОКА. Записав В. Кравченко в 1920-1924 рр. на Волині. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 15 - 4, од. зб. 154, арк. 28. ЯК Я БУЛА ДА НА ТОЛОЦІ. Записала Г. Ксенофонтова від Є. Дво- рецької в с. Висоцьке, Дубровецького р-ну, Ровенської обл. Рук. ф. ІМФЕ, -ф. 14 — 5, од. зб. 344, арк. 3. БУЛА Я НА ТОЛОЦІ. Записав в с. Гуничах Овруцького повіту В. Кравченко 1903 р. «Етнограф, матеріали», 1912, стор. 18. СУЧАСНІ ОБЖИНКОВІ ПІСНІ КОТИВСЯ КОМБАЙН З ЛАНУ. Текст і мелодію записав С. Турик в с. Шкроботівці, Дедеркальського р-ну, Тернопільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 342, арк. 24. ЯГОДИ-ОЖИНОЧКИ. Текст і мелодію записали Л. Ященко та О. Ку- веньова 1951 р. в с. Переорки, Вінницького р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 5, од. зб. 243, арк. 56. А В ПОЛІ ЗАЖИНОЧКИ. Текст і мелодію записали 3. Василенко та О. Кувеньова 1951 р. в с. Ометинці, Немирівського р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 - 5, од. зб. 243, арк. 38. НАШ ГОЛОВА МОЛОДЕНЬКИЙ. Записав О. Лучко 1945 р. в с. Косів- ці, Староушицького р-ну, Кам'янець-Подільської обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 7, од. зб. 9, арк. 49. КОТИВСЯ ВІНОЧОК З ПОЛЯ. Текст і мелодію записано 1951 р. в •с. Чапаївка, Бершадського р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 7, од. зб. 9, арк. 49. Мелодію «Обжинки, голово, обжинки» записали 3. Василенко та О. Кувеньова в с. Чапаївка, Бершадського р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 5, од. зб. 243, арк. 61. Другу мелодію на цей текст записав Л. Ященко там же. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 5, од. зб. 243, арк. 48. Мелодію «Котився вінок з лану» записали 3. Василенко та О. Васильченко в с. Озеро, Немирівського р-ну, Вінницької обл. Рук. ф. ІМФЕ, ф. 14 — 5, од. зб. 243, арк. 36. НАШ ГОЛОВА ГРУБИЙ, ГРУБИЙ. Записав О. А. Правдюк у с. Со- колівці Ярмолинецького р-ну, Хмельницької обл. Журн. «Народна творчість та етнографія», 1963, № 2, стор. 116.
А ОДАТКИ
словник МАЛОВЖИВАНИХ СЛІВ Аж — коли Барз, бардзо — дуже баркан — дощатий тин батюхна — батько бербениця — діжка для сиру бервено — дерево, колода бинда, биндочка — стрічка, стрічечка білиця — білка бодак — назва рослини бодниия — велика бочка борзо — скоро, швидко бредці — ті, що бродять, або ходять вбрід бунда — верхня одежа, своєрідне суконне пальто В ворот — біля воріт важатися — бавитися, гратися валал — місто васпане — милостивий пане ватра — вогонь вашець — ваша милість вбертати — обертати вбриндувати — вдягнути, нарядити вважати — керувати конем при допомозі віжок ж гір — в гори верг — кинув верета — рядно верені — рядна вермівка — премила (врел — вельми; милка — люба) вибер — вибери вилапати — виловити вино — тут: виноград виховаш — виховуєш вищикати — вищипувати, виривати віграни (виргани, воргани) — органи відзу — бачу війнувати — воювати віни — рослини вінирати — виринати вінувати — давати посаг вір'яночка — свашка вітова — війтова влякли — злякалися вна — вона во мені — про мене воброста — обростає воєвода — тут: перший нажатий сніп на ниві вой войовати — війну воювати волоки — мотузки, якими зав'язують на ногах постоли і онучі вочі — очі всев — усією втворіть — відчиніть, відкрийте втірочки — торочки; бахрома в рушниках вшистко — все вшіткі — усі вщолочати — встоятися Ґазда — господар ґаздиня, газдиненька — господиня, господинонька гвирка — оружно, зброєю (від гвер — зброя). гілетка — міра годзінар — годинникар гойний — гарний, достойний горохляний — в горошинах грейнар — монета гряка неділя — зелена (русальна) неділя гура — купа, гора Дарок — подарунок —639—
дес — де джинджуристий — чепурний дзгоравий, длоравий — дірявий дзіндзіровий — чепурний, елегантний ' .. Ді - До ділетка — міра (четверик) для зерна днєш — нині домов — додому дрема — той, що багато спить дутка — монета дядя, дедьо — батько Єгомость — піп, ксьондз єнчий — інший єс — є Жельний — зелений жем — що жені — жниці жентичка — сироватка жерувати — здобувати їжу; бавитися жєти — жати жидати — чекати, ждати жіброванії (вівси) — засмічені осотом Забавлятися — затримуватися завержте — закиньте завоєць — пучок, збиток, складка, перев'язка заганути — загадати заграда — місто, город зазуй — взуй залубні — сани з кузовом зарінок — берег, покритий дрібними камінцями застрійте стріли — запустіть, направте стріли зваряти — золити згорбулівше — згорбившись зело — рослинність, врожай зизаючи — гегочучи зличний — прекрасний, чудовий злочиста — золотиста змилити — помилитись зопихати — товкти (просо) зострійте — підготуйте, пристройте зубельці — уздечки ІД - ДО ідце — йдіть ізиздріти — побачити іно — лише, тільки іши — ще їдат — їсть їми — візьми Й а — а (часто в піснях вживається замість складу для збереження ритму) йно — тільки Кабат — солдатський мундир кабая — рід одежі кагла — отвір в печі . каглянка — онучана затичка в димарі кадук — чорт камраття — товариші карічка — коло кач! — гиля! кеда, кедь — коли кіженькая — тяженькая кіля — коло, біля кобівка — кошик з лепехи ковалнік — коваль ковбиця — передній отвір печі кой — коли, раз кожілка — кужіль коко — яйце комендерувати — командувати коновка — відро корогод, коровод — хоровод, коло корняти — будити, квапити, підганяти коцурка — кішка кошулейка — сорочина крайник — управитель краю в Карпатах кресанина -- бриль, капелюх крунулася — кинулася, повернулася кукільниця — турботлива, старанна жінка кульбака — сідло куфа, кухва — бочка Лапайце — хватайте, ловіть легіник, ледіник — парубок ледонько — льодок, льодонько лем — тільки, але леманути — побігти лен — льон ленча — сочевиця (їжа із сочеви- Ці) лижка — ложка лідвоньки, дідвиці — бедра —640—
логаль — гоголь лонка — лука лубочок — вулик лупати — розбивати, колоти луста -— шматок лящик — корець Маглювати — катати білизну мам — маю манджати — швидко йти маржинка — худібка мат — має мац — мати мачула — рогожа, мочала мей — моєї мемо — будемо, станемо меш — будеш ми, мі — мені микати — смикати мівка — мілка міріють — міряють мішити — заважали мнє — тут: ім'я мні — мене мольмеся — молімося мі — йому мурафлина — болотяна ягода мя — мене Надівати — надіятись, сподіватись найскрутніша — найпроворніша, най- жвавіша нарік — на наступний рік нев — нею невіхна — невістка нич — нічого ні — мене нім — поки но (йно) — тільки, лише ньов — нею ню — неї, її Обмітний — замітний оболоня — вікно; синє небо одомаш — почастунок околичні — навколишні окомун — економ окраєчка — жіночий поясок омітати — віяти оранда, оренда — шинок осталець — останній сніп на ниві отарницайте — осідлайте (від: тар- ниця — дерев'яне сідло) охвала — похвала Пал — впав пантликар — продавець дівочих стрічок перекрій — місяць в другій чверті переріж — місяць в другій чверті перемишне вікно — вікно напроти печі пиват — п'є пищиська — лице, губи (зневажливо) пінязь — гріш піщалкош — музикант (іограблено — згребено подь же — ходи но пожень — пожени позадічко — залишки зерна., що зосталось в соломі погарнує — потанцює покля — поки покравати — краяти, різати пзлокати — мити, полоскати полон — здобич политики — подарунки иолятички — подарунки помінитися, поматися — пообіцяти поняти — взяти, піймати понятися — побратися послідниця — жниця, що вижинає останній сніп постадниця — дівчина, яка грає на обжинках головну роль потопити — чкурнути, швидко піти потравитися — поїсти пощибати — позбивати правіл — робив приялося — прийнялося прісь — народна форма від «ргху- І<І2» — прийди пригінший — наглядач над женцями приїзжий — наглядач на панщині пританожило — припекло притиче — прибуде причинити — приточити, доточити пругінець — грань, кайма пряч — геть пусце — пустіть п'ятойка — п'ятниця Рахуба — число рибнік — озеро ритвини — ридвани ритиченьки — ткацький прилад рікля — старовинний жіночий одяг роваш — рахунок розполонити — звільнити 41—1659 —641—
ростопира — роззява ружічка — троянда ружина — зброя ружний — рожевий румені — рум'яною ручина — сплетені руки Саджавка — копанка світовая зоря — ранкова зоря світлойка — світлиця сев — цією сесі — ці си — собі си — частка «ся» в дієсловах сила треба — скільки треба силяжище — шеляг син-лен — синій льон скіць — скік скочка (скочуся) — лісова мишка сличний — чудовий слюб — шлюб снияла — снила, тліла со — із спенцерина — пелерина сподарейко — господаронько сте — частка в другій особі множини дієслів стонжечки — стрічки сторона — засторонок в клубі стріцовий — страусовий судошає — зустрічає сут (є) — є сутулівше — зсутулившись сушеда — сусід сьмо (єсьмо) — є Т - д о тано — дешево ти — тобі тикати — зачіпати титюрка — перепілка точити — котити трепіть — тремтіти троща — вітки трумбета — трембіта тума — неговірка людина турна — вежа улапіла — впіймала ун — він ущербитися — всмоктатися в землю • Федерина — пелерина Хупавий — гарний, нарядний хуста — білизна, одяг Цен — тінь Чеберяти — танцювати, пританцьовувати червени — червоні черчата — пофарбована в червець чиняй — відчиняй чіжми — взуття чісар — цісар чобанистенькі — великі, крупні Шапка-вергирка — шапка-венгерка шибати — кидати, гойдати шипка-вирганка — шапка-венгерка шідзем — сім шлієще — шлеї штигулькати — шкутильгати шудратий — від: шудра — незаконна жінка шутонька — вівця ЩіборішД вівці — вівці з відбитими рогами Ю - її юлка — вулиця Яв — взяв яли — взяли яречок — ярок
АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК ПІСЕННИХ ТЕКСТІВ А в борку на клинку — 438 А в городі нагідки — 204 А в городі пшениця колосом стояла — 271 А в мого батенька — 437 А в нашого Іванонька — 438 А в нашого хазяїна там широкий двір — 382 А в неділеньку рано-пораненьку — 462 А в полі зажиночки — 498 А в тому саду — 211 А в ярині, в толоці — 123 А вже весна — 158 А вже ворон кряче — 451 А вже сонце за двір зайшло — 459 А вже сонце заходить — 468 А вже сонце котиться — 455 А горобчик та синичку любив — 404 А з неділі в середу — 175 А летіло помело — 434 А ми рутоньку посієм — 381 А на Яна, на Янонька — 435 А плавала кладочка під млином—419 А сусіду колька коле — 453 А там вночі — 277 А у городочку — 60 А у нашой Аленочки — 184 А у полі яблунька кучерявая — 278 А чого то дівоньки красні — 181 Аж там у саду, у садочку — 200 Батько добрий — 224 Беру воду коло броду — 207 Біжить вода лотоками — 256 Білоданчик — 111 Била мене мати зранку — 190 Бичок — 141 Благослови, мати, весну закликати — 146 Бодай пану у дворі страшно — 461 Бувай, ниво, здорова — 490 Була весна, да в ліс пішла — 212 Була в мамочки й одна донечка—315 Була я на толоці — 496 В нашей пані весело, весело — 480 В Києві грім загримів — 261 В Купалочки три дочки — 434 В саду вишенька розвивається — 314 В чужім краю — 158 Василь же мій — 307 Васильок (Василь-Василина) — 138 Вербова дощейка — 134 Вербовая кладко, гнися — 284 Вербовеє колесо — 180 Вермяночка — 128 Весна наша красна — 172 Весняночка-паняночка — 147 Вже петрівочка минається A—7) — 356 Віл бушує — 156 Вінку мій ружовий — 114 Вітер не віє — 240 Вітрець віє, повіває — 424 Ви комарі, ви комарики мої — 161 Ви, хлопці-безштаньки — 155 Вийди, Грицю, на вулицю — 159 Вийшли в поле косарі — 362 Викликання на вулицю A — 18) —164 Викуп — 234 Вилинь, вилинь, галочко — 214 Виступець — 117 Виряджала мати сина — 364 Високо два кленки стояло — 263 Вишні, черешні розвиваються — 32? —643—
Вода реве, вода реде — 167 Водити селезня — 88 В ой є в полі два дубки — 274 Волошечка та небожечка — 279 Вон, хлопці, вон — 73 Воробей — 84 Воробчик — 84 Воробчик (Соловійко) — 74 Воротар (Володар) — 60 Всі зірочки до купочки — 254 Всі курочки до купочки — 244 Всі парубойки з дівками — 491 Встала дівонька — скоро день — 175 Гаївки про панщину A—6) —294 Галя — 116 Гандзині брати траву косили — 390 Гей, око Лада — 379 Глузування з дівчат. Сатира на багачок A-12) - 188 Говорила нивка — 443 Гопці-хлопці до мене — 436 Гордая рожа, гордая — 274 Горішок — 115 Горобеєчко — 85 Город — 112 Горошок — 78 Грабанє, грабанє — 374 Грайте, грайте — 177 Гребовицькі пісеньки та коломийки A — 15) -370 Гречка — 177 Грушка — 77 Гусята, гусята — 230 Гусята, качата — 400 Да й уже сонечко качається — 457 Да купався Іван — 380 Да купався Йван — 438 Да летить стріла да уздовж села—317 Да не буду журиться — 350 Да сухий дуб аж палає — 340 Да Урай матку кличе — 172 Да через село да піч везено — 396 Дарунки весни — 149 Де купало ночувало — 439 Джудж — 107 Діброва - 174 Дівчаточка-вороб'ята — 159 Дівчинонько, як біль біла — 258 Дід і баба - 142 Дивно ж нам, дивнесенько — 178 До бору стежечка, до бору — 348 До нас, до нас паруб'ята — 183 До Петра зозулі да кувать, да кувать — 347 До саду, дівчата, до саду — 252 Добрая була нива — 473 Довга лоза (Дикі кози) - 95 Долішняне, горішняне — 433 Допалимо та соломоньку — 439 Дощик іде — 182 Дрима — 119 Дробушка — 326 Дудар - 94 Ей в лісі, в лісі — 327 Єсть там в нашім селі — 206 Жартівливі і насмішкуваті «петрів- ки» A-17) -351 Жартівливі та сатиричні купальські пісні A-26) -427 Жельман — 66 Женчичок-бренчичок — 103 Жінка на торзі — 63 Жнися загонець вузенький — 444 Жона - 64 Журавель — 109 Жучок - 103 За"Василем, за Василем — 209 За городом квітки в'ються — 336 За городом огонь горить — 410 За горою кам'яною — 208 Задзвеніли стодоли — 470 Зажурилася перепелойка — 301 Зажурилася та бідна удівонька — 365 Зажурилась перепілочка — 282 Зайчик — 97 Зайшло сонце за віконце —411 Закипіли варенички — 217 Закопали горщик каші — 159 Закотилось сонечко — 456 Закотилось сонечко за зелений бір — 455 Запалала собітойка — 385 Запалю я куль соломи — 235 Запалю я куль соломи — 253 Заплету віночок — 382 Збором ідемо, полон несемо — 326 Зеленая дібровонько — 384 Зеленая дібровонько — 475 Зійшла зірка спідвечірка — 228( 1 се село, і то село — 228 Іван да Мар'я — 388 Іване, Івашеньку та не грай конем — 395 Іване Купайло — 432 Іграла зіронька, іграла — 312 Іде дівка по водицю — 237 Ішов Джурило з міста — 294 —644—
Й а діверко по горі ходить — 289 Й а летіла уточка та й сіла — 401 Й ой скажи- ж ти, синку — 345 Йване, Йвашечку, та не переходь доріжечки — 387 Калина-малина — 257 Качки гнати — 89 Качурик — 108 Квітка — 469 Кізлик — 92 Кіт і миша — 144 Кликала мене мати — 266 Клюшниця — 173 Козел — 95 Колесо (Смородина) — 77 Колесом, колесом — 150 Коло броду беру воду — 167 Коло виру, виру широкого — 344 Коло води-моря ходили дівочки—392 Коло гаю конем граю — 254 Коло Дунаєчку, коло беріжечку - 212 Коло млина калина — 250 Коло тину калина — 214 Копило — 107 Коробей — 122 Коровай — 132 Корогод — 80 Король — 57 Косарські пісеньки та коломийки A_30) -366 Коструб - 68 Котився віночок з поля — 499 Котився горщик через дорогу — 405 Котився комбайн з лану — 497 Котилася дорогою ціпова тарілка — 256 Котилися вози з гори — 198 Кружали женці, кружали — 473 Купайло, Купайло — 379 ¦ Купала наша, Купала — 398 Купалась ластівка, купалась — 339 Купалася гагілка — 148 Купалочка скупалася — 383 Куст A-9) -319 Лала, лала, мати била — 161 Летів орел Києвом — 151 Летіли гуси, зизаючи — 199 Летять гусочки ряд-поряд — 219 Любі наші огірочки — 78 Мак - 70 Мала баба сина — 316 Мати синочка да породила — 315 Маяло житечко, маяло — 474 Місяць ясний, місяць ясний — 231 Молодая молодице — 384 Молодець — 129 Молодець коня пасе — 213 Мости (Ворітця) — 55 Моя мила гаївко — 297 На вербі — 146 На воді човен вихилюється — 228 На восиці дві кислиці — 274 На горі два дубки — 285 На горі жито — 411 На городі вільха — 121 На городі чорнобиль — 408 На городі шафран, шафран — 340 На гряній неділі — 308 На зеленім заріночку — 362 На Івана, на Купала — 379 На Івана Купального — 432 На кладочці стояла — 279 На Купайла була — 436 На Купалу огонь крешуть — 432 На святій неділі — 309 На святого Яна — 381 На тім боці у толоці — 206 На тім куті на юлиці — 276 На тім кутку в Горнанівці — 198 На улиці дві палиці — 190 Наварила вареничків — 236 Над моєю хатиною — 241 Наїхали тури-люди — 127 Наш голова грубий, грубий — 499 Наш голова молоденький — 498 Наш хазяїн молодий — 472 Наша Маринка-купалочка — 383 Наша пані господиня — 469 Наша пані пишна за ворота вийшла — 493 Наша пані чорнобрива — 494 Наші хлопці недбайлиці — 431 Не грім то гуде з стодоли — 348 Не куй, зозуле, на ліщині — 421 Не ламайте калиночки в лузі — 314 Не лежи, віноньку, не лежи — 474 Не становись край мене — 288 Не стій, вербо — 207 Не стій, вербо, над водою — 337 Не стій, вербо, над водою — 163 Не стій, дубе, при дорозі — 289 Не ходи, козаче — 253 Недалеко криниченька од села — 341 Нелюб і милий — 139 Огородонько — 56 Од куреня до куреня — 454 —645—
Од куреня до куреня котилася боч- ка - 460 Оддай мене, моя мати — 277 Ожеледа — 209 Оженився у петрівку — 310 Ой біжить, біжить мала дівчина — 310 Ой бриніли ключі з ночі — 126 Ой брязнули ключі — 283 Ой було літо — 431 Ой в городі вишня — 412 Ой в городі, ой в холоді — 418 Ой в кривого танця — 162 Ой в ліску, в ліску — 312 Ой в ліску, в ліску — 420 Ой в саду, в садочку — 222 Ой в Самборі ладно грають — 160 Ой вечор, вечор, вечориною — 229 Ой вербо, вербо — 270 Ой вербо, вербо, вербице — 266 Ой вербо, вербо зелена — 278 Ой веселая весна — 216 Ой весна, весна — 171 Ой весна, весна, ти красна — 169 Ой вже вечір вечоріє — 460 Ой вже сонце котиться — 451 Ой вінку наш, вінку — 264 Ой вижену на царину — 277 Ой вийди, місяцю — 208 Ой вийду, вийду за воротечка — 346 Ой вийду я за ворота — 206 Ой вийду я на веснянку — 167 Ой вийду я на юлицю — 259 Ой вилинь, вилинь, гоголю — 152 Ой високо клен-дерево в'ється — 211 Ой вулиця та широкая — 296 Ой галочко, галочко — 86 Ой горіла липка, горіла — 194 Ой гори, гори, сухий дубе — 339 Ой городе, городе — 201 Ой дав мені Іван перстень — 184 Ой, добраніч, широкеє поле — 456 Ой дощику-поливайчику — 373 Ой дуброво та дубрівонько — 156 Ой за городом річка тече — 416 Ой за лісом, лісом — 293 Ой за нашим садом — 395 Ой зав'ю вінки — 306 Ой закувала сива зозуля по лугу — 285 Ой заспіваймо — 457 Ой зацвіли фіалойки в неділю —234 Ой збираний, мамцю, збиранець—211 Ой з-за гори дим та дим — 153 Ой з-за гори, мій соколе, з-за гори — Ой зійдімось, подруженьки — 346 Ой зійди, зійди, зірничко весіння — 220 Ой знесла курочка чотири яєчка — 393 Ой зозуленько дібрівна, дібрівна — Ой ішли дівочки і по ягодочки—423 Ой їхало нахоля — 275 Ой казала мене мати за маляра дати — 420 Ой казали загоряни — 225 Ой коло броду — 207 Ой коло кілочка — 218 Ой косить хазяїн да на луці сіно — о363 Ой кресали серпики по горі — 468 Ой куди їдеш, Романе — 171 Ой кумочки — 323 Ой купалась ластівка — 415 Ой купалочка скупалася — 415 Ой куриться дорожейка — 481 Ой летіла пава, на воротях впала — о215 Ой лісом, лісом, доріжкою — 413 Ой літала перепілка по полю — 492 Ой лугом, лугом вода йде — 421 Ой любив я хорошую дівоньку — 260 Ой мала я писанку — 169 Ой матінко, матіночко — 190 Ой ми ж свойму пану — 494 Ой ми зиму зимували — 148 Ой ми пісні співали, співали — 170 Ой місяцю-білозору — 276 Ой млин меле, ой млин меле — 227 Ой молодая молодице — 385 Ой на горі високо — 291 Ой на горі два крамарі — 271 Ой на горі жито — 101 Ой на городі катран родить — 402 Ой на горі лобода — 65 Ой на горі, на горбочку — 385 Ой на горі, на горі — 266 Ой на горі, на горі — 219 Ой на горі, на горі — 343 Ой на горі, на горі — 218 Ой на горі пил пилить — 474 Ой на горі під вербою — 261 Ой на горі піп умер — 275 . Ой на горі фіалочки зацвіли — 233 Ой на городі сухий дуб — 272 Ой на Івана на Купайла — 398 Ой на Купала-Купалочка — 382 Ой на Купайла, на Івана — 400 Ой на річці, ой на дощечці — 202 Ой на ставі чорні раки — 235 Ой на ставу, на ставочку — 336 —646—
Ой на ставу, на ставу — 342 Ой на ставу, ой на дощечці — 202 Ой на татарській границі — 222 Ой наш господар-виноград — 480 Ой не куй, не куй, ряба зозулько, вночі — 454 Ой не стій, вербочко, над водою —262 Ой не стій під вікном — 236 Ой не тих я багачок — 161 Ой не хилися, сухий дубе — 344 Ой не ходи коло води — 192 Ой нема Ганусі найгіршої муки — 414 Ой нема, нема, гей, та кращого —184 Ой ненько ж моя, матінко — 201 Ой ніхто не йде, а ніхто не їде —244 Ой ніхто там не бував — 393 Ой паночку наш — 443 Ой Петре, Іване — 338 Ой, Петрівна зозуленько — 349 Ой петрівочка наступає — 335 Ой під вербою не метено — 216 Ой під гаєм, під гайцем — 212 Ой піду я в дубину — 191 Ой піду я в сад гулять — 240 Ой піду я до лісонька — 180 Ой піду я, піду — 168 Ой піду я, піду до сусіди огню —249 Ой піду я понад річенькою — 238 Ой піду я у сад спати — 263 Ой пішов я по дворам — 361 Ой плавали утенята — 241 Ой по тину павутина повилась —342 Ой проведу я русалочку — 326 Ой продала да Марія курочку чубату - 213 Ой пустії огороди — 242 Ой рано, рано куройки піли — 298 Ой сіяє зіронька, сіяє — 402 Ой служила Настя у пана — 291 Ой смовде, смовде тонкая — 355 Ой собітко, собітойко — 386 Ой стояла тополя — 396 Ой сяду я край віконця — 252 Ой там в лісі при долині — 168 Ой там на горі — 183 Ой там на діброві — 267 Ой там на морі — 199 Ой там на морі та на лимані — 230 Ой там у полі — 341 Ой ти, вербо зелененька — 193 Ой ти, веснонько, веснися — 151 Ой ти, вишньо — 157 Ой ти, Ганусю — 413 Ой ти, Ганусю-вір'яночко — 403 Ой ти, дівко-семилітко — 308 Ой ти, зелена дубровойко — 4У1 Ой ти, милий, в чім купався — 204 Ой ти, Оксано, не стій, не стій—414 Ой ти, петрівко петрівляна — 348 Ой ти, петрівко петрівчата — 336 Ой ти, Петруню, ой ти, серце — 416 Ой ти, селезень — 244 Ой ти, Семенку — 273 Ой ти, Тетяно — 417 Ой ти, Хіврюньо — 400 Ой ти, яблінко — 157 Ой толока, господарю, толока — 495 Ой уже вечір та й повечоріло — 229 Ой уже сонце над вербами — 373 Ой у краснім городі — 216 Ой у лісі на горбочку — 402 Ой у лісі при горісі, при дубку—311 Ой у лісі, у лісочку — 311 Ой у лісочку на дубочку — 335 Ой у лузі при березі — 194 Ой у полі дві тополі — 318 Ой у полі криниченька — 220 Ой у полі на горбку — 102 Ой у полі один дубок — 223 Ой у полі при долині гіркий дим — 417 Ой у садочку — 410 Ой у саду, у садочку — 264 Ой у саду, у садочку, в зеленім са- ДУ - 314 Ой у чужого господаря — 451 Ой хвалилася да березонька — 155 Ой ходжу я, ходжу — 137 Ой ходила Гануся по полю — 413 Ой ходили косарі — 363 Ой ходить коник попід гречкою—437 Ой хто в тому лісі стукає-гукає—422 Ой чиє ж то козеня — 452 Ой чиє ж то поле заспівало стоя — о471 Ой чиє ж то сіно - 374 Ой чиє то жито — 419 Ой чиє то поле — 470 Ой чиї то косарі — 363 Ой чия то борода — 471 Ой чия то гуска — 217 Ой чого ти плачеш, молодая пані? — 132 Ой шаріла вишенька, шаріла — 403 Ой як женці на порог — 457 Ой яснеє сонейко — 225 Орали дівоньки рілицю — 170 Орел поле ізорав — 156 Орлик — 113 Ото наша веселка — 443 Оце тобі, борода — 472 —647—
Пареньочок — 123 Паром біжить, паром біжить — 183 Парубки ходили, блудили — 181 Пасла дівчина качку — 247 Перегороджу тинком річку — 418 Передайся, місяцю — 226 Перекори між парубками й дівчатами з сусідніх кутків, вулиць і сіл A-19) - 196 Перелети, соколоньку — 246 Перепілка — 87 Петрівная зозулино — 347 Пиво — 63 Писарянські парубки — 185 Пишна газдинонько, пишна, за во- ротонька вийшла — 323 Під березою підметено — 198 Підем, дівки, на ягідки — 391 Пійдійду я під яблуньку — 254 Піду в садочок — 391 Піду я під вербицю по воду — 268 Піду я по воду — 262 Пісні женців з вінком по дорозі з ниви до двору господаря A — 27) - 476 Пісні на ниві на початку й під час жнив A—43) —444 Пісні перед двором, на обійсті і в хаті господаря A—48)—482 Пісні при дожинках і звиванні вінка A-37) -462 Пішла полька жито жать — 453 Пішли гуси на ріллю — 289 Пішло два брати в поле орати — 303 Плетениця (Лоза) — 115 По вулиці, по вулиці — 215 По дорозі паутина — 375 По Купала ходила — 436 По морю, по синьому морю — 280 По садочку ходжу — 273 По тім боці Дунаю — 249 Повз мій двір — 426 Подолешничок мій зелененький — 308 ^ Подоляночка — ПО Поза селом, поза селом — 226 Поїхав мій миленький за ліс — 245 Покладу я кладку — 414 Покочу я тарілочку — 241 Половина саду цвіте — 252 Помагайбі, Миколо — 412 Поміж трьома дорогами — 293 Помощу кладочку -т- 297 Попід гору високу — 193 Попід мостом, мостом — 232 Попід мостом, мостом трава зеленіє-,288 Попід мостом трава ростом — 237 Пора тобі, вербонько, розвиться — 270 Поріс крокіс на дворі — 164 Поросла лобода вище города — 282 Посію я рожу — 394 Посію я руту — 272 Прийди, прийди у неділю — 229 Прийшла весна з квітками — 239 Прийшла пора од'їжджати — 243 Прилетіла зозуленька — 313 Проводили русалочки, проводили — 325 Просо — 53 Проти Івана сонце іграло — 380 Прошу тебе, отамане — 460 Птичка невеличка — 157 Пусти мене, мати, погуляти — 338 Рано, рано зійду я на гору — 324 Ремез — 153 \ Ріпка — 145 Розкололася верба від кінця до корінця — 323 Розлилися води на чотири броди — 154 Роман — 176 Ромен-зілля, ромен-зілля — 243 Сама-м молода — 267 Самітний (Горобій) — 113 Сатиричні пісеньки на парубків A — 18) - 186 Свахи — 124 Свекорку-батеньку — 425 Світи, зоре, на все поле — 231 Світили нам зірниці — 469 Святого Яна раненько — 410 Селезенько вилітає — 244 Селезінько потопає — 191 Сестрице-дівано — 265 Сива шутонька — 365 Сивий коник, сивий коник — 406 Сидить ведмідь на копі — 471 Сидить голуб на копі — 472 Сидить зайчик під липкою — 313 Сидить майка на ясені — 399 Сидить пан на покуті — 493 Сиділа вдова аж коло двора — 302 Сиділа русалка на білій березі — 308 Сизенький голубчику — 246 Сію горох, сію горох — 200 Сіяла зіронька, летіла — 409 —648—
Сіяла зірочка, сіяла — 408 Скочила коза з воза — 148 Скриплять ворітечка — 372 Скриплять мої ворітечка — 372 Слабий дідусь — 142 Соловейко, моя ненько — 250 Соловейко на маківці весь мак подзьобав — 492 Сонейко, чи було ти в бога в наймах — 459 Сонце сходить, грає — 416 Сором, панойку, сором — 495 Соснова кладочка — 202 Соснойка — 174 Сосонка — 137 Співайте, дівки, не жалуйте силки — 286 Стоїть верба кінець села — 192 Стояла Маринка на межі — 312 Стрілка — 136 Стук-стук молоток — 145 Сяяла зіронька, сяяла — 409 Сьогодні, матінко, Петрів день — 345 Та вплинь, селезню — 94 Та зоряла зірочка, зоряла — 408 Та кумайтеся, та не лайтеся — 324 Та малая нічка-петрівочка — 331 Та Секлета вареники чинить — 405 Та хвалився багацький син — 364 Та ходила дівчинонька по межі—397 Та ходить дівка над водою — 420 Та через село — 135 Таки я палю, ріжу — 452 Там ві Львові на риночку — 303 Там за двором, за двором — 272 Там за млином, за млином — 440 Там коло гаю та й походжаю — 278 Там на болонейку — 458 Там на горі козак траву косить —365 Там на горі фіалочки зацвіли — 233 Там на горойці — 458 Там під бором калина — 236 Там під вербою та зеленою — 286 Там шинкарочка полотно білила — 258 Тепер я сі роботоньков не журю — 190 Тереми - 173 Терну, терну доріжкою — 280 Тече вода з-під города — 221 Тече вода по пісочку — 133 Тече Дунай глибоко — 299 Тече річка ріковая — 260 Теща і зять — 128 Ти, барвінку, хрещатий — 286 Ти, зелений кудрявцю — 287 Ти, травко, ти муравко — 178 Ти, улице широкая — 178 Ти, Федосю, гарна та біла — 399 Тобі, Оленко, тут бути — 403 Тополя — 318 Торох, торох по дорозі — 387 Треба мені та город городить — 342 Тума - 121 Тума таночок водила — 163 Туман яром по долині -г 223 У вишневім садочку — 381 У городечку верба, верба — 419 У Києві зорі — 355 У лотоках заставочки — 182 У маляра за городом тин, тин — 407 У мене в огороді зацвіла калина—233 У мого батенька двір невеличкий — 437 У мойого батенька двір велик — 350 У нашого війта — 461 У нашой Аленочки — 184 У чужого прикажчика — 452 Удовець — 131 Уже, Оленочко — 341 Уже петрівочка да наставає — 335 Уже сонечко закотилося — 456 Уже сонце на причілку — 374 Улиця наша черчата — 189 Упав сніжок на обліжок — 284 Утікач — 144 Хвалилася тополя — 205 Хвалилась береза — 203 Хіба ж бо ти, Одарочко, воском ворожила — 216 Хміль (Укріп) - 140 Ходжу, блуджу попід лісок — 262 Ходили дівочки коло Мариночки — 380 Ходили дівочки коло Мариночки — 422 Ходить дворянин та й по городочку — 411 Ходить кониченько понад гречкою — 337 Ходить сорока коло потока — 223 Ходіть, ходіть всі до мене — 162 Хрін - 127 Хто не піде на купало — 383 Царенко — 58 Цвіти, цвіти та барвіночку — 256 Цибулю садила — 404 —649—
Чабан вівці корняє — '248 Чадо — 62 Червона рожа, ружова квітка — 176 Черевички з рогожі — 203 Через наше село везено дерево — 392 Через наше сельце — 296 Через сад-виноград — 356 Через сад, через поле, через синє море — 210 Через садок погрібець ломився—343 Через ставки хибкії кладочки — 284 Черчик — 101 Черчик — 281 Чечітка — 76 Чи ви, люди, спите — 171 Чи диво, чи не диво — 179 Чи є, чи нема Івасейка вдома — 301 Чи так у вас, як у нас — 195 Чиї пчоли у дубочку — 237 Чиї то воли в шкоді — 194 Чий же то голос — 388 Чий ти, Захарку — 433 Чиняй, пане, ворота — 375 Чиняй, пані, ворота — 491 Чого, гаю, темний стоїш — 475 Чом ти, барвінку, не стелишся — 412 Чом ти, жаворонку — 153 Чом ти, Івасю, не женишся — 435 Чом ти, місяцю, не сяєш — 404 Чом ти, явороньку — 258 Чом, чом, миленький — 255 Чому дідусь не женився — 269 Чорна курочка, чорна — 232 Чорна хмаройка наступає — 390 Чорнушка — 125 Чужі пани, як пугачі — 461 Шум - 80 Шумить, гуде, дощ буде — 413 Щітка (Дзьобка) — 75 Що в Ганночки брівоньки — 209 Що в нашої да Парахни — 185 Що в нашої Мар'юсечки — 231 Що за чудо, що за диво — 179 Що зірочка по хмарочці як бродить, дак бродить — 220 Що й у городі конопельки — 345 Що й у полі грушечка — 454 Що на морі утка купалася — 338 Що пан добрий — 495 Що ти живеш за горою — 276 Юлиця-сміюлиця — 195 Я посію драголюб — 264 Ягілка — 86 Ягоди-ожиночки — 497 Як вийду на гірку — 215 Як пішла Ганна в Дунай по воду— 389 Як посаджу рожу — 394 Як посію руту-м'яту над водою — 265 Як я була да на толоці — 496 Як я свого миленького — 245 Яка веснонька красна — 158 Якби я на той куточок — 225 Ярая рутонько, як у тебе верхи гнуться - 193
ПЕРЕЛІК НОТ 1. А ми поле виорем 509 2. Ой ми просо сіяли 509 3. А чиї то воротонька 509 4. Королі, королі 510 5. Ой ходить царенко 511 6. Царівно, ми твої гості 511 7. Воротарю, воротарю 511 8. Воротарчику, воротарчику . .512 9. Ой чиї то конопельки в лісі 512 10. Хто видав, хто чував 512 11. Наваримо, наваримо зеленого пива 513 12. їде, їде Зельман 513 13. їде, їде Зельман 513 14. Вийди, вийди, Кострубоньку 513 15. Що ж я собі наробила 514 16. Доле ж моя нещаслива 514 17. При долині мак 514 18. Вон, хлопці, вон • . . .515 19. Дзьобка 515 20. Посаджу я грушечку 515 21. Любі наші огірочки 516 22. Питалася мати дочки 516 23. Питається мати дочки • 516 24. Ой нумо, нумо в зеленого шум а . 517 25. А Гіла-Гілочка 517 25а. Ой галко, галочко . 518 26. А в нашої перепілоньки 518 27. Вийди, вийди, кізлику 519 28. Та вплинь, селезню 519 29. Ой довгої лози 520 30. У довгої лози 520 31. Бігали дикі кози 520 32. Заїнько 521 33. Зайчику, зайчику, мій братчику 521 34. Ой на горі жито 522 35. Ой у полі на горбку 522 36. Женчичок-бренчичок 522 37. Ходить жучок по долині 523 38. Ой не ходи, качуроньку 523 —651—
39. Сидить качур 523 40. Журавель 524 41. Ой внадився коростіль 524 42. Подоляночка 524 43. У неділю поранесеньку 525 44. Білоданчик .... 52.7 45. Янчику, подолянчику • 525 46. Ой їванчику, білоданчику 526 47. Сам ходжу, сам з 526 48. Плету, плету плетеницю 527 49. Чому, Галю, не танцюєш .... 527 50. Ой чому ти не танцюєш 527 51. Чом ти, Галю, не гуляєш? 528 52. У вишневім садочку 528 53. Ой там на моріжку 528 54. Туман танчок виводить 529 55. Тума танок водила 529 56. Чорнушко-душко 529 57. Ой бриніли ключі з ночі 530 58. Наїхали тури-люди 530 59. Ой чого ти плачеш, молодая пані? 530 60. Ой вербова дощечка 531 61. Вербовая дощечка 531 62. Гей, жінко, додому, додому! 531 63. Василь, Василь, Василино 532 64. Ой як, як миленькому постіль слати? 532 65. Ой не рости, кропе 532 66. Стань, діду, стань 532 67. Благослови, мати 533 68. Весняночка, паняночка . 533 69. Ой весна, весна 533 70. Скочила коза з воза 533 71. Вилети, ґулю, на пісок 534 72. Розлилися води на три броди 534 73. Ви, хлопці-безштаньки 534 74. Орел поле ізорав 535 75. А вже весна, а вже красна 535 76. А вже весна, а вже красна 535 77. А вже весна, а вже красна 535 78. Вийди, Грицю, на вулицю 536 79. Кривого танця йдемо 536 80. А кривого танця та не вивести кінця 536 81. А кривого танця 536 82. Ой піду я, піду 537 83. Ой на траві, на мураві 537 84. Ой горіла липка, горіла 537 85. Ой у лузі при березі 537 86. Торох, торох, сію горох 538 87. Сосновая кладочка лежала 538 88. Ой коло броду 538 89. Не стій, вербо, над водою 538 90. За горою кам'яною 539 91. Ой вийди, місяцю 539 92. Зозуленько та й дубрівная 539 93. Через сад, через поле, через синє море . . . . . . . 540 94. А в тому саду .... 540 —652—
95. Коло Дунаєчку, коло бережечку 540 96. Дунаєчку, та на бережечку . 541 97. Ой на горі, на горі 541 98. Ой у полі криниченька 542 99. Ой у полі один дубок « 542 Ю0. Ходить сорока коло потока 542 101. Поза селом, поза селом . , 543 102. І се село, і то село 545 03. Ой коли б той вечір 545 .04. Попід мостом, мостом , 545 105. Іде дівка по водицю 546 [06. Ой піду я в сад гулять 546 07. Дударик 546 :08. Прийшла весна од'їжджати • . 547 .09. Всі курочки до купочки 547 .10. Перелети, соколоньку 547 111. Ой по горі, по горі 548 12. Ой по горі, по горі 548 13. Коло млина калина .... 548 [14. До саду, дівчата, до саду 548 .15. Всі зірочки до купочки 549 16. Ой піду я у сад спати 549 17. Ой вінку наш, вінку .... 549 117а.Ой кривого танця та не виведем кінця . . 550 .18. Ісплела віночок 551 19. Ой там на діброві 551 [20. Ой на городі да сухий дуб 551 21. Ой ти, Семеночку 551 122. Ой їхало пахоля 552 .23. Ой чижику, горобейчику 552 [24. Ой брязнули ключі 552 25. Ти зелений кудрявцю 552 25а. Ти зелений кудрявче 553 [26. Поміж трьома дорогами . 553 127. Та вже тоті пішли в Кути 553 28. Ой вулиця та широкая 553 [29. Помощу кладочку вербор.у 554 [30. Зав'ю вінки та на святки 554 [31. На гряной неділі 554 [32. Оженився у петрівку 554 133. Ой у лісі, у лісочку ....,, 555 [34. Ой у лісі на горбочку 555 135. Ой в ліску, в ліску 555 [36. Ой у лісі, у ліску 556 137. Стояла Маринка на межі ..... 556 [38, В саду вишенька розвивається 556 139. Була в мамочки й одна донечка 557 140. Мати синочка да породила 557 [41. Вишні-черешні розвиваються 557 [42. Та малая нічка-петрівочка 558 [43. Мала нічка-петрівочка 559 [44. Ой мала нічка-петрівочка « 559 145. Сяяла зіронька під людком ... .... 559 146. Ой ти, петрівко петрівчаная 559 147. Ой ти, петрівко петрівчана 560 148. Ой на ставу, на ставочку \ . 560
149. Ой Петре, Іване 560 150. Ой там у полі 560 151. Вже петрівочка минається 561 152. Ой вже петрівка минається 561 153. Вийшли в поле косарі 561 154. Косар батько, косар я 562 155. Косарі косять 562 150. Гребіть, гребці, на пана 563 157. Ой уже сонце над вербами 563 158. Грабанє, грабанє ї . 563 159. На святого Яна 563 160. Ой на Купала-Купалочка 564 161. Наша Маринка купалочка 564 162. Наше купайло в три гілляки 564 163. Текли річки, аж бриніли 565 164. Ой у полі криниченька 565 165. Торох, торох по дорозі 565 166. Чий же то голос 565 167. Піду в садочок 566 168. Через наше сельце 566 169. Ой ніхто ж там не бував 566 170. Ой посаджу рожу 567 171. Посію я рожу 567 172. Ой за нашим садом 567 173. Ой за нашим садом 568 174. Да через село да піч везено (Іване, Івашеньку!) 568 175. Та ходила Уляночка по межі 568 176. Ой на Івана на Купайла 569 177. Ой на Івана купайлиця 569 178. Й а летіла уточка та й сіла 569 179. Ой у лісі на горбочку 569 180. А горобчик та синичку любив 570 181. А в городі чорнобиль 570 182. Ой в городі вишня 570 183. Чом ти, барвінку, не стелишся 570 184. Помагайбі, Миколо 571 185. Ой ходила дівчина по полю 571 186. Ой лісом, лісом, доріжкою 571 187. Ой нема Ганнусі найгіршої муки 571 188. Помощу кладочку вербову 571 189. Ой купалась ластівка 572 190. Ой хто в тому лісі стукає, гукає 572 191. Купала на Йвана , 572 192. Повз мій двір 573 193. Постійте, хлопці, тутечка 573 194. Через наше село 573 195. Ой летіло помело 573 196. А на Яна, на Янонька 574 197. Да купався Йван 574 198. Ой на горі жита много 574 199. Коло млиночого кола 574 200. Житечко поспіло 575 201. Маяло житечко, маяло 575 202. Ой на гору, женчики, на гору 575 203. А вже сонечко котиться 576 204. Уже сонце на лану 576 —654—
205. Отамане-упирю 576 206. Чужі пани робочі 577 207 Таки я палю, ріжу 578 208. Уже сонечко закотилося 578 209. Ой заспіваймо 578 210. Од куреня до куреня 579 211. Вгору, соненько, вгору 579 212. Перепілонько біла 579 213. А вже сонце заходить 579 214. Ой засвіти, місяцю, із рога 580 215. Задзвеніли стодоли 580 216. Котиться віночок по полю 580 217. Ой літає соколонько 580 218. Ой наш господар — виноград 580 219. Ой куриться доріжейка 581 220. Котився комбайн з лану . 581 221. Ягоди-ожиночки 581 222. Й а в полі ожиночки 582 223. Котився віночок з поля 582 224. Обжинки, голово, обжинки . 582 225. Обжинки, голово, обжинки 583 226. Котився вінок з лану 583
ЗМІСТ Олексій Дей, Звичаєво-обрядова поезія трудового року . 7 ВЕСНЯНКИ ТА ГАЇВКИ Хороводи з іграми й танцями Просо А - В '53 Мости (Ворітця) А —В 55 Огородонько 56 Король А — Б 57 Царенко А — Б 58 А у городочку 60 Воротар (Володар) А — В 60 Чадо 62 Жінка на торзі 63 Пиво 63 Жона 64 Ой на горі лобода 65 Жельман А — Б 66 Коструб 68 Мак А-Г • 70 Вон, хлопці, вон А — Б 73 Воробчик (Соловійко) А — Б 74 Щітка (Дзьобка) А - Б 75 Чечітка 76 Грушка . 77 Колесо (Смородина) 77 ь Горошок 78 Любі наші огірочки А — Б 78 Корогод 80 Шум А-В 80 Воробей 84 Воробчик 84 Горобеєчко ........ 85 Ягілка А - Б 86 Ой Галочко, Галочко 86 Перепілка А — Б 87 —656—
Водити селезня 88 Качки гнати . 89 Кізлик А — В 92 ДУДар 94 Та вплинь, селезню 94 Козел 95 Довга лоза (Дикі кози) А — Г 95 Зайчик А — Є 97 Черчик 101 Ой на горі жито 101 Ой у полі на горбку .... 102 Женчичок-бренчичок 103 Жучок А - Г 103 Джудж 107 Копило 107 Качурик о 108 Журавель А - В 109 Подоляночка А —Б 110 Білоданчик А — Б .111 Город 112 Орлик 113 Самітний (Горобій) . . . . . .113 Вінку мій ружовий А —Б . . 114 Горішок 115 Плетениця (Лоза) А — Г 115 Галя А-В 116 Виступець А —В . . . . 117 Дрима А - Б 119 Тума 121 На городі вільха 121 Коробей 122 А в ярині, в толоці . 123 Пареньочок 123 Свахи 124 Чорнушка 125 Ой бриніли ключі з ночі 126 Наїхали тури-люди 127 Хрін 127 Вермяночка 128 Теща і зять .128 Молодець А —В 129 Удовець 131 Коровай 132 Ой чого ти плачеш, молодая пані? 132 Тече вода по пісочку 133 Вербова дощейка А — В 134 Та через село 135 Стрілка 136 Ой ходжу я, ходжу 137 Сосонка 137 Васильок (Василь —Василина) А — В 138 Нелюб і милий 139 Хміль (Укріп) 140 Бичок 141 Дід і баба 142 Слабий дідусь А — Б. 142 42—1659 ~657—
Кіт і миша А — Б . % 144 Утікач 144 Стук-стук молоток 145 Ріпка 145 Веснянки та гаївки під кривий танець і без танкового та ігрового супроводу Оспівування весни красної. Образи веснянки, гаївки. Картини весінньої природи Благослови, мати, весну закликати 146 На вербі 146 Весняночка-паняночка 147 Скочила коза з воза ... ........ 148 Ой ми зиму зимували 148 Купання гагілки 148 Дарунки весни 149 Колесом, колесом . . .150 Летів орел Києвом . . . 151 Ой ти, веснонько, веснися А — В .151 Ой вилинь, вилинь, гоголю . . 152 Чом ти, жаворонку . . . . 153 Ой з-за гори дим та дим 153 Ремез 153 Розлилися води на чотири броди 154 Ой хвалилася да березонька 155 Ви, хлопці-безштаньки ... 155 Ой дуброво та дубрівонько 156 Віл бушує , 156 Орел поле ізорав А — В. 156 Ой ти, вишньо 157 Ой ти, яблінко 157 Птичка невеличка 157 В чужім краю 158 А вже весна 158 Яка веснонька красна 158 Заохочення до веснянок і гагілок. Викликання на гулянку Закопали горщик каші 159 Дівчаточка-вороб'ята 159 Вийди, Грицю, на вулицю 159 Ой в Самборі ладно грають 160 Лала, лала, мати била 161 Ой не тих я багачок 161 Ви комарі, ви комарики мої . 161 Ходіть, ходіть всі до мене 162 Ой в кривого танця 162 Тума таночок водила А — Б 163 Не стій, вербо, над водою 163 Поріс крокіс на дворі 164 Викликання на вулицю 164 Ой вийду я на веснянку 167 Вода реве, вода реве 167 —658—
Коло броду беру воду 167 Ой піду я, піду 168 Ой там в лісі при долині 168 Веснянкові залицяння, жарти, насміхи, глузування Ой весна, весна, ти красна 169 Ой мала я писанку 169 Ой ми пісні співали, співали . . 170 Орали дівоньки рілицю 170 Ой весна, весна 171 Чи ви, люди, спите 171 Ой куди їдеш, Романе? 171 Весна наша красна 172" Да Урай матку кличе . 172 Клюшниця 173 Тереми 173 Діброва 174 Соснойка 174 А з неділі в середу 175 Встала дівонька — скоро день 175 Червона рожа, ружова квітка 176 Роман ... 176 Грайте, грайте 177 Гречка 177 Ти улице широкая 178 Ти травко, ти муравко 178 Дивно ж нам, дивнесенько 178 Чи диво, чи не диво 179 Що за чудо, що за диво 179 Вербовеє колесо 180 Ой піду я до лісонька 180 А чого то дівоньки красні? 181 Парубки ходили, блудили . . » 181 У лотоках заставочки 182 Дощик іде 182 Ой там на горі 183 До нас, до нас, паруб'ята 183 Паром біжить, паром біжить 183 Ой дав мені Іван перстень 184 Ой нема, нема, гей, та кращого 184 А у нашой Аленочки 184 Що в нашої да Парахни 185 Писарянські парубки 185 Сатиричні пісеньки на парубків 186 Глузування з дівчат. Сатира на багачок Улиця наша черчата 189 Била мене мати зранку 190 Ой матінко, матіночко 190 Тепер я сі роботоньков не журю 190 На улиці дві палиці 190 Селезінько потопає 191 Ой піду я в дубину 191 Стоїть верба кінець села 192 —659—
Ой не ходи коло води 192 Попід гору високу 193 Ярая рутонько, як у тебе верхи гнуться 193 Ой ти, вербо зелененька 193 Ой горіла липка, горіла 194 Чиї то воли в шкоді . 194 Ой у лузі при березі . . 194 ; Юлиця-сміюлиця 195 Чи так у вас, як у нас 195 Перекори між парубками й дівчатами з сусідніх кутків, вулиць і сіл На тім кутку в Горнанівці 198 Котилися вози з гори . . 198 Під березою підметено 198 Ой там на морі 199 Летіли гуси, зизаючи . 199 Аж там у саду, у садочку 200 Сію горох, сію горох 200 Кохання. Зародження почуттів. Похвала хлопцям і дівчатам. Вибір пари. Побачення, взаємна любов Ой городе, городе 201 Ой ненько ж моя, матінко 201 Соснова кладочка 202 Ой на річці, ой на дощечці 202 Ой на ставу, ой на дощечці 202 Черевички з рогожі 203 Хвалилася береза .... 203 Ой ти, милий, в чім купався 204 А в городі нагідки ... 204 Хвалилася тополя 205 •Єсть там в нашім селі 206 Ой вийду я за ворота 206 На тім боці у толоці .... 206 Беру воду коло броду ... 207 Ой коло броду ... 207 Не стій, вербо 207 За горою кам'яною 208 Ой вийди, місяцю 208 Ой зозуленько дібрівна, дібрівна 208 За Василем, за Василем ' . 209 Що в Ганночки брівоньки 209 Ожеледа 209 Через сад, через поле, через синє море А — Б 210 . Ой високо клен-дерево в'ється 211 Ой збираний, мамцю, збиранець 211 А в тому саду 211 Була весна, да в ліс пішла 212 Коло Дунаєчку, коло беріжечку 212 Ой під гаєм, під гайцем 212 Ой продала да Марія курочку чубату 213 Молодець коня пасе 213 Коло тину калина 214 Вилинь, вилинь, галочко 214 —660—
Ой летіла пава, на воротях впала 215 По вулиці, по вулиці 215 Як вийду на гірку 215 Ой у краснім городі 216 Хіба ж бо ти, Одарочко, воском ворожила 216- Ой веселая весна . . 216 Ой під вербою не метено 216 Закипіли варенички 217 Ой чия то гуска 217 Ой на горі, на горі 218 Ой коло кілочка 218 Летять гусочки ряд-поряд 219 Ой на горі, на горі 219 Що зірочка по хмарочці як бродить, дак бродить . . . 220 Ой зійди, зійди, зірничко весіння 220 Ой у полі криниченька 220 Тече вода з-під города 221 Ой на татарській границі 222 Ой в саду, в садочку 222 Ой у полі один дубок 223 Туман яром по долині 22І5 Ходить сорока коло потока 223 Батько добрий 224 Ой казали загоряни 225 Ой яснеє сонейко 225 Якби я на той куточок 225 Передайся, місяцю А—Б 226 Поза селом, поза селом 226: Ой млин меле, ой млин меле . . 227 ї се село, і то село 228 Зійшла зірка з підвечірка 228 На воді човен вихилюється 228 Ой уже вечір, та й повечоріло 229 Ой йечор, вечор, вечориною 229 Прийди, прийди у неділю 229 Гусята, гусята 230 Ой там на морі та на лимані 230 Світи, зоре, на все поле 231 Що в нашої Мар'юсечки 231 Місяць ясний, місяць ясний 231 Попід мостом, мостом 232* Чорна курочка, чорна 232 У мене в огороді зацвіла калина 233 Там на горі фіалочки зацвіли 233 Ой зацвіли фіалойки в неділю 234 Вмкуп 234 Запалю я куль соломи 235 [Ой] на ставі чорні раки 235. Ой не стій під вікном 236 Наварила вареничків 236 Там під бором калина 236 Попід мостом трава ростом 237 їде дівка по водицю 237 Чиї пчоли у дубочку 237 Ой піду я понад річенькою 238 Прийшла весна з квітами 239 —661—
Побоювання лихої слави, ворожих поговорів Ой піду я в сад гулять 240 Вітер не віє 240 Ой плавали утенята 241 Над моєю хатиною 241 Покочу я тарілочку .... .... 241 Ой пустії огороди . ¦ 242 Розлука з милим, туга за ним Прийшла пора од'їжджати 243 Ромен-зілля, ромен-зілля 243 Всі курочки до купочки 244 Ой ніхто не йде, а ніхто не їде ... . . 244 Ой ти селезень ... . 244 Селезенько вилітає 244 Як я свого миленького 245 Поїхав мій миленький за ліс 245 Сизенький голубчику .... 246 Перелети, соколоньку 246 Пасла дівчина качку 247 Чари. Принада Чабан вівці корняє 248 По тім боці Дунаю 249 Ой піду я, піду до сусіди огню . 249 Коло млина калина А — Б 250 Соловейко, моя ненько 250 Нещасливе кохання Половина саду цвіте 252 До саду, дівчата, до саду ... 252 Ой сяду я край віконця 252 Не ходи, козаче 253 Запалю я куль соломи 253 Всі зірочки до купочки 254 Коло гаю конем граю 254 Підійду я під яблуньку 254 Чом, чом, миленький 255 Біжить вода лотоками ... 256 Котилася дорогою ціпова тарілка 256 Цвіти, цвіти, та барвіночку 256 Калина-малина 257 Чом ти, явороньку 258 Там шинкарочка полотно білила 258 Дівчинонько, як біль біла . . 258 Ой вийду я на юлицю 259 Тече річка ріковая 260 Ой любив я хорошую дівоньку 260 Протиставлення милого нелюбові В Києві грім загримів 261 Ой на горі під вербою . 261 Ходжу, блуджу попід лісок 262 —662—
Піду я по воду 262 Ой не стій, вербочко, над водою 262 Високо два кленки стояло 263 Ой піду я у сад спати 263 Ой у саду, садочку 264 Я посію драголюб 264 Ой вінку наш, вінку 264 Сестрице-дівано 265 Як посію руту-м'яту над водою 265 Ой вербо, вербо, вербице 266 Кликала мене мати 266 Ой на горі, на горі 266 Сама-м молода 267 Ой там на діброві 267 Піду я під вербицю по воду 268 Чому дідусь не женився 269 Думки про сватання і шлюб Ой вербо, вербо 270 Пора тобі, вербонько, розвиться 270 Ой на горі два крамарі 271 А в городі пшениця колосом стояла 271 Посію я руту 272 Там за двором, за двором 272 Ой на городі сухий дуб 272 По садочку ходжу 273 Ой ти, Семенку 273 Гордая рожа, гордая 274 На восиці дві кислиці 274 Вой є в полі два дубки 274 Ой на горі піп умер 275 Ой їхало пахоля 275 На тім куті, на юлиці 276 Що ти живеш за горою 276 Ой місяцю-білозору 276 Оддай мене, моя мати 277 Ой вижену на царину ... 277 А там вночі 277 Ой вербо, вербо зелена . 278 Там коло гаю та й походжаю 278 А у полі яблунька кучерявая 278 На кладочці стояла 279 Волошечка та небожечка 279 Порівняння дівочої і жіночої долі. Життя у батьків і у свекрів По морю, по синьому морю 280 Терну, терну, доріжкою 280 Черчик 281 Поросла лобода вища города 282 Зажурилась перепілочка ... 282 Ой брязнули ключі . . . 283 Через ставки хибкії кладочки 284 Вербовая кладко, гнися 284 Упав сніжок на обліжок 284 Ой закувала сива зозуля по лугу ........ 285 —663—
На горі два дубки 285 Там під вербою та зеленою 286 Співайте, дівки, не жалуйте силки 286 Ти барвінку хрещатий 286 Ти зелений кудрявцю 287 Не становись край мене . . . . 288 Попід мостом, мостом трава зеленіє 288 Не стій, дубе, при дорозі 289 Й а діверко по горі ходить . . 289 Пішли гуси на ріллю ...... 289 Баладні веснянки Ой на горі високо 291 Ой служила Настя у пана 291 Відгомін господарських, історичних та соціальних подій Ой за лісом, лісом 293 Поміж трьома дорогами 293 Ішов Джурило з міста . . 294 Гаївки про панщину 294 Закінчення веснянок та гаївок Ой вулиця та широкая .... 296 Через наше сельце 296 Помощу кладочку 297 Моя мило гаївко 297 Риндзівки Ой рано, рано куройки піли .... 298 Тече Дунай глибоко . 299 Ой з-за гори, мій соколе, з-за гори 300 Зажурилася перепелойка 301 Чи є, чи нема Івасейка вдома? 301 Сиділа вдова аж коло двора .... 302 Пішло два брати в поле орати 303 Там ві Львові на риночку 303 РУСАЛЬНІ ТА ЦАРИННІ ПІСНІ Русальні пісні Ой зав'ю вінки 307 Василь же мій 307 Подолешничок мій зелененький . 308 Сиділа русалка на білій березі 308 На гряній неділі 308 На святій неділі 309 Ой ти, дівко-семилітко ... 309 Ой біжить, біжить мала дівчина 310 Оженився у петрівку . 310 —664—
Ой у лісі, у лісочку 311 Ой у лісі при горісі, при дубку 311 Ой в ліску, в ліску 312 Стояла Маринка на межі 312 Іграла зіронька, іграла 312 Прилетіла зозуленька . . . 313 Сидить зайчик під липкою 313 Ой у саду, у садчоку, в зеленім саду . . . . . .314 Не ламайте калиночки в лузі 314 В саду вишенька розвивається А — Б 314 Була в мамочки й одна донечка 315 Мати синочка да породила 315 Мала баба сина 316 Да летить стріла та уздовж села 317 Тополя 318 Ой у полі дві тополі 318 Куст 319 Розкололася верба від кінця до корінця 323 Пишна газдинонька, пишна, на воротонька вийшла . . . 323 Ой кумочки 323 Вишні, черешні розвиваються 324 Та кумайтеся, та не лайтеся 324 Рано, рано зійду я на гору 325 Проводили русалочки, проводили 325 Ой проведу я русалочку 326 Дробушка 326 Царинні пісні Сбором ідемо, полон несемо 327 Ей в лісі, в лісі - . 327 ПЕТРІВОЧНІ ПІСНІ Та малая нічка-петрівочка А — И 331 Уже петрівочка да наставає 335 Ой петрівочка наступає 335 Ой у лісочку на дубочку 335 Ой ти, петрівко петрівчата 336 За городом квітки в'ються 336 Ой на ставу, на ставочку 336 Не стій, вербо, над водою ... 337 Ходить кониченько понад гречкою 337 Ой Петре, ІВс^не 338 Пусти мене, мати, погуляти 338 Що на морі утка купалася . 338 Купалась ластівка, купалась 339 Ой гори, гори, сухий дубе 339 Да сухий дуб аж палає 340 На городі шафран, шафран 340 Ой там у полі 341 Недалеко криниченька од села 341 Уже, Оленочко ... 341 Треба мені та город городить 342 —665—
Ой по тину павутина повилась 342 Ой на ставу, на ставу 342 Через садок погрібець ломився 343 Ой на горі, на горі 343 Ой не хилися, сухий дубе .......... 344 Коло виру, виру широкого 344 Що й у городі конопельки . 345 Сьогодні, матінко, Петрів день .......... 345 Й ой скажи ж ти, синку . . 345 Ой вийду, вийду за воротечка 346 Ой зійдімось, подруженьки 346 До Петра зозулі да кувать, да кувать 347 Петрівная зозулино 347 Ой ти, петрівко петрівляна 348 До бору стежечка, до бору ... 348 Не грім то гуде з стодоли . 348 Ой Петрівна зозуленько . . 349 У мойого батенька двір велик 350 Да не буду журиться 350 Жартівливі і насмішкуваті «петрівки» 351 У Києві зорі 355 Ой смовде, смовде тонкая 355 Через сад-виноград 356 Вже петрівочка минається 356 КОСАРСЬКІ ТА ГРЕБОВИЦЬКІ ПІСНІ Ой пішов я по дворам 361 Вийшли в поле косарі 362 На зеленім заріночку 362 Ой чиї то косарі 363 Ой ходили косарі .... 363 Ой косить хазяїн да на луці сіно 363 Виряджала мати сина 364 Та хвалився багацький син 364 Сива шутонька 365 Там на горі козак траву косить 365 Зажурилася та бідна удівонька 365 Косарські пісеньки та коломийки 366 Гребовицькі пісеньки та коломийки 370 Скриплять ворітечка 372 Скриплять мої ворітечка 372 Ой дощику-поливайчику 373 Ой уже сонце над вербами 373 Уже сонце на причілку 374 Ой чиє ж то сіно 374 Грабанє, грабанє 374 Чиняй, пане, ворота 375 По дорозі паутина 375 КУПАЛЬСЬКІ ПІСНІ Гей, око Лада 379 Купайло, Купайло! 379 На Івана, на Купала 379 -666—
Проти Івана сонце іграло 380 Ходили дівочки коло Мариночки 380 Да купався Іван 380 На святого Яна 381 У вишневім садочку 381 А ми рутоньку посієм 381 А в нашого хазяїна там широкий двір 382 Ой на Купала-Купалочка 382 Заплету віночок 382 Наша Маринка-купалочка 383 Купалочка скупалася , 383 Хто не піде на Купало 383 Зеленая дібровонько 384 Молодая молодице 384 Ой молодая молодице 385 Запалала собітойка 385 Ой на горі, на горбочку 385 Ой собітко, собітойко 386 Йване, Йвашечку, та не переходь доріженьки 387 Торох, торох по дорозі 387 Чий же то голос 388 Іван да Мар'я 388 Як пішла Ганна в Дунай по воду 389 Гандзині брати траву косили 390 Чорна хмаройка наступає 390 Підем, дівки, на ягідки 391 Піду в садочок 391 Коло води-моря ходили дівочки 392 Через наше село везено дерево . 392 Ой знесла курочка чотири яєчка 393 Ой ніхто там не бував 393 Як посаджу рожу 394 Посію я рожу 394 Ой за нашим садом 395 Іване, Івашеньку, та не грай конем 395 Да через село да піч везено . . 396 Ой стояла тополя 396 Та ходила дівчинонька по межі 397 Купала наша, Купала 398 Ой на Івана Купайла А — В 398 Сидить майка на ясені 399 Ти, Федосю, гарна та біла 399 Ой ти, Хіврюньо 400 Ой на Купайла на Івана 400 Гусята, качата 400 Ой ти, зелена дубровойко 401 Й а летіла уточка та й сіла 401 Ой на городі катран родить 402 Ой у лісі на горбочку 402 Ой сіяє зіронька, сіяє 402 Ой ти, Ганусю, вір'яночко 403 Ой шаріла вишенька, шаріла 403 Тобі, Оленко, тут бути 403 А горобчик та синичку любив . 404 Чом ти, місяцю, не сяєш? ... 404 Цибулю садила . 404 —667—
Та Секлета вареники чинить 405 Котився горщик через дорогу 405 Сивий коник, сивий коник 406 У маляра за городом тин, тин . 407 На городі чорнобиль 408 Сіяла зірочка, сіяла 408 Та зоряла зірочка, зоряла 408 Сяяла зіронька, сяяла 409 Сіяла зіронька, летіла 409 Ой у садочку 410 Святого Яна раненько 410 За городом огонь горить 410 Зайшло сонце за віконце 411 На горі жито 411 Ходить дворянин та й по городочку 411 Ой в городі вишня 412 Чом ти, барвінку, не стелешся . 412 Помагайбі, Миколо ... 412 Ой ходила Гануся по полю 413 Ой лісом, лісом, доріжкою 413 Ой ходила Гануся по полю 413 Шумить, гуде, дощ буде 413 Ой нема Ганусі найгіршої муки 414 Покладу я кладку 414 Ой ти, Оксано, не стій, не стій 414 Ой купалась ластівка 415 Ой купалочка скупалася 415 Сонце сходить, грає 416 Ой ти, Петруню, ой ти, серце 416 Ой за городом річка тече 416 Ой ти, Тетяно 417 Ой у полі при долині гіркий дим 417 Ой в городі, ой в холоді 418 Перегороджу тинком річку 418 А плавала кладочка під млином 419 У городечку верба, верба .... 419 Ой чиє то жито 419 Ой казала мене мати за маляра дати 420 Та ходить дівка над водою 420 Ой в ліску, в ліску 420 Ой лугом, лугом вода йде 421 Не куй, зозуле, на ліщині 421 Ой хто в тому лісі стукає-гукає 422 Ходили дівочки коло Мариночки 422 Ой ішли дівочки і по ягодочки ... 423 Вітрець віє, повіває 424 Свекорку-батеньку .,-.' 425 Повз мій двір 426 Жартівливі та сатиричні купальські пісні 427 Наші хлопці недбайлиці 431 Ой було літо 431 На Івана Купального 432 Іване Купайло 432 На Купалу огонь крешуть 432 Долішняне, горішняне 433 Чий ти, Захарку? 433 —668—
А летіло помело А — Б 434 В Купалочки три дочки . ' 434 Чом ти, Івасю, не женишся? „ 435 А на Яна, на Янонька 435 По Купала ходила 436 На Купайла була 436 . Гопці-хлопці, до мене 436 У мого батенька двір невеличкий ........ 437 А в мого батенька 437 Ой ходить коник попід гречксю 437 Да купався Йван 438 А в борку на клинку 438 А в нашого Іванонька 438 Де Купало ночувало? , 439 Там за млином, за млином 440 Допалимо та соломоньку 440 ЖНИВАРСЬКІ ПІСНІ Ото наша веселка 443 Ой паночку наш 443 Говорила нивка 443 Жнися, загонець вузенький 444 Пісні на ниві на початку і під час жнив 444 А вже ворон кряче 451 Ой вже сонце котиться 451 Ой у чужого господаря .451 У чужого прикажчика . 452 Таки я палю, ріжу 452 Ой чиє ж то козеня 452 Пішла Полька жито жать 453 А сусіду колька коле 453 Ой не куй, не куй, ряба зозулько, вночі 454 Що й у полі грушечка 454 Од куреня до куреня 454 Закотилось сонечко за зелений бір . . . . . . 455 А вже сонце котиться 455 Закотилось сонечко . 456 Уже сонечко закотилося 456 Ой добраніч, широкеє поле 456 Ой заспіваймо 457 Да й уже сонечко качається 457 Ой як женці на порог 457 'Там на горойці 458 Там на болонейку 458 А вже сонце за двір зайшло 459 Сонейко, чи було ти в бога в наймах 459 Од куреня до куреня котилася бочка 460 Ой вже вечір вечоріє 460 Прошу тебе, отамане 460 у нашого війта 461 Бодай пану у дворі страшно 461 Чужі пани, як пугачі 461 А в неділеньку рано-пораненьку 462 Пісні при дожинках і звиванні вінка 462 Ой кресали серпики по горі 468 —669—
А вже сонце заходить .... 468 Світили нам зірниці 469 Наша пані господиня 469 Квітка 469 Задзвеніли стодоли . 470 Ой чиє то поле 470 Ой чиє ж то поле заспівало стоя? 471 Ой чия то борода? 471 Сидить ведмідь на копі 471 Оце тобі, борода 472 Сидить голуб на копі . • 472 Наш хазяїн молодий 472 Кружали женці, кружали 473 Добрая була нива 473 Маяло житечко, маяло 474 Не лежи, віноньку, не лежи 474 Ой на горі пил пилить 474 Зеленая дібровонько 475 Чого, гаю, темний стоїш? 475 Пісні женців з вінком по дорозі з ниви до двору господаря Ой наш господар — виноград 480 В нашей пані весело, весело 480 Ой куриться дорожейка 481 Пісні перед двором, на обійсті і в хаті господаря Бувай, ниво, здорова 490 Всі парубойки з дівками 491 Чиняй, пані, ворота 491 Ой летіла перепілка по полю 492 Соловейко на маківці весь мак подзьобав 492 Сидить пан на покуті 493 Наша пані пишна за ворота вийшла 493 Наша пані чорнобрива 494 Ой ми ж свойму пану 494 Що пан добрий 495- Сором, панойку, сором 495 Ой толока, господарю, толока 495 Як я була да на толоці 496 Була я на толоці 496 Сучасні обжинкові пісні Котився комбайн з лану 497 Ягоди-ожиночки 497 А в полі зажиночки-, 498 Наш голова молоденький 498 Котився віночок з пол'^ 499 Наш голова грубий, грубий 499' —670—
МЕЛОДІЇ А. Г у м є н ю к, Характеристика пісенних мелодій .... 503 Ноти 509 ПРИМІТКИ Список умовних скорочень використаних джерел .... 587 Примітки 591 ДОДАТКИ Словник маловживаних слів 639 Алфавітний покажчик пісенних текстів 643 Перелік нот .... 651
Украинское народное творчество Игрьі и песни (На украинском язьіке) Друкується за постановою вченої ради Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук Української РСР Редактор Т. Т. Шпірний Художній редактор В. М. Тепляков Оформлення художника /. Д. Мільохіна Технічний редактор О. М. Лисовець Коректори Н. Г. Погребняк, В. М. Мацуй БФ 34998. Зам. № 1659. Вид. № 404. Тираж 13000. Формат паперу 64у90/1й. Друк. фіз. аркушів 42. Умови, друк, аркушів 42. Обліково-видавн. аркушів 38,58. Підписано до друку 29.ХІІ 1963 р. Ціна 2 крб. 13 коп.