НЕВІДОМА
УКРАЇНА
Н Е
ОМА У К Р А І Н А


НЕВІДОМА УКРА ЇНА
Відейко М. Ю.
ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Інформаційно-аналітична агенція «Наш час» Київ - 2007


ББК63.3 (4УКР) В 42
Випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою «Українська книга»
Відейко М. Ю.
В 42 Шляхами трипільського світу. — K.:Наш час, 2007. —
296 с. — (Сер. «Невідома Україна»).
ISBN 966-8174-14-3 ISBN 966-8174-12-7 (серія)
Що таке трипільська культура, трипільська цивілізація? Звідки походять її творці та як вони виглядали? Якими були їхні житла й поселення? Чи мали вони писемність? Якою мовою спілкувались? Чи існувала трипільська держава? Чому саме трипільська культура привертає нині увагу не лише науковців, а й політиків, митців, бізнесменів? Яке відношення вона має до сучасної України? Де можна побачити трипільські старожитності й у яких книжках про них можна прочитати? Чи відомо вам, що плавити метал на території України почали понад 6000 років тому?
Відповіді на ці та багато інших запитань пропонує книга «Шляхами трипільського світу», який є частиною невідомої України, історія котрої прихована в імлі тисячоліть. Це історія нашого краю тих часів, коли між Карпатами та Дніпром існувала квітуча культура - складова найрозвиненішої у Старій Європі цивілізації.
ББК63.3 (4УКР)
Науково-популярне видання
Михайло Відейко
Шляхами трипільського світу
Відповідальна за випуск Н. Слюсаренко Дизайн, художнє оформлення В. Кузнєцов Головний художник Н. Бридня
Здано до набору 12.06.06. Підписано до друку 27.09.07.
Формат 60x84/16. Гарнітура Ньютон. Друк офсетний. Папір офсетний.
Ум. друк. арк. 17,21 + вкл. 0,47. Ум. фарбо-відб. 34,4.
Обл.-вид. арк. 14,8 + вкл. 0,47. Тираж 3000. Вид № 85. Зам. № 7-966.
ТОВ «Інформаційно-аналітична агенція «Наш час»
01054, м. Київ, вул. Павлівська, 17, оф. 81.
Тел./факс: 8 (044) 569-10-74, електронна адреса? iaa_nash_chas@ukr.net Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи ДК № 2086 від 3 лютого 2005 року
ВАТ «Харківська книжкова фабрика “Глобус”»,
61012, Харьків, вул. Енгельса, 11.
© М. Ю. Відейко, 2007 © Т. Б. Харламова, ідея серії, 2007 ІSIIN 966-8174-14-3 © «Наш час», оригінал-макет, художнє
ISIIN %6-8174-12-7 (серія) оформлення, 2007


Зміст
Передмова 8
Розділ 1. Що таке трипільський світ? 12
Народження імені. 13
Забута історія. 14
Що дала археологія для вивчення
трипільського світу?. 15
Археологічний бум у Російській імперії 16
Народ, якому «належить ім’я протослов’ян» 24
Відкриття світу доісторичних культур України 26
Археологічні дослідження трипільських старожитностей. 28
Трипільський світ під загрозою 38
Розділ 2. Трипільський час 43
Як датували трипільську культуру 44
Ізотопний годинник і трипільська культура... 47
Археологічна алгебра. 51
Розділ 3. Між Карпатами та Дніпром 57
Походження трипільської культури 59
Поява та розселення трипільців на
території України 64
Трипільська етнографія. 70
Країна Кукутень 75
Розділ 4. Трипільський родовід 80
Гени трипільців знайдено!. 82
Слово і комп’ютер. Трипільці та «дерево мов». 85 Нащадки трипільців серед нас 90
Розділ 5. З чого жили трипільці 95
Природа та клімат у часи трипільців. 96
Хліборобство і тваринництво —
основа доісторичної економіки 100
5


Відейко М. Ю. Шляхами Трипільського світу
Використання ресурсів
навколишнього середовища... 112
Розділ 6. Біля витоків ремесел 115
Мистецтво трипільських гончарів .. 117
Кремінь — вічний матеріал 124
Металурги та ковалі 131
Біля витоків ткацтва. 137
Винаходи трипільської епохи.. 139
Розділ 7. Архітектура: перші кроки 142
Як збудувати трипільський дім.. 144
Створення монументальних споруд
та їх оздоблення 154
Розділ 8. Знакові системи трипільців 160
Привиди трипільської писемності 161
Найдавніші трипільські знаки 165
Ренесанс трипільської піктографії 168
Інформація, закарбована у глині. 173
Найдавніший посібник із медицини... 176
Писемність, що не розвинулась.. 178
Розділ 9. Суспільство: від громад до вождівств 182
Трипільське суспільство 184
Привид трипільської держави 188
Трипільські війни.... 189
Трипільський політичний досвід 201
Розділ 10. Стара Європа та Трипілля 208
Від хліборобських селищ до протоміст 209
Монументальні будівлі Старої Європи .. 216
«Дунайське», або ж «староєвропейське», письмо 220
Світ могутніх вождів 223
Трипілля — східний форпост цивілізації Старої Європи ... 226
6


Зміст
Розділ 11. Трипільська спадщина сьогодні 235
Чому трипільська культура? 236
Трипільські старожитності й сучасне мистецтво. 237 Пам’ятники цивілізації та її дослідникам. 241
Кіно і трипільці. 243
Трипілля на кожен день.. 245
Занурюючись у життя трипільської епохи 247
Розділ 12. Подорож до музеїв та місць розкопок 254
Музейні експозиції та колекції. 255
Заповідні трипільські місця 266
Як потрапити на розкопки 268
Література 272
Наукові видання. 273
Науково-популярна література.. 282
Словничок термінів .... 283
Радимо відвідати!
Україна 293
Австрія 295
Молдова 295
Польща... 295
Росія. 295
Румунія.. 296


Передмова
У далекому минулому нашого краю є чимало явищ та подій, які привертають увагу не лише дослідників, а й усіх, хто цікавиться історією. Археологічні відкриття дають можливість зробити подорож світами давніх цивілізацій, доторкнутися до них і відчути подих старовини. Тема трипільської культури з моменту її наукового відкриття стала предметом уваги та дискусій.
Трипільська культура, культура Кукутень, культура Трипілля- Кукутень, Аріушд-Кукутень-Трипілля — ці назви понад 100 років тому вчені різних країн дали старожитностям, які вони віднайшли під час археологічних розкопок. їхній вік, як стало одразу зрозуміло, нараховує не століття, а кілька тисячоліть. Вчені визначали період існування цього давнього світу, схиляючись то до одних дат, то до інших, аж поки нарешті не зупинилися на позначці 7000—5000 років тому.
Не дивно, що ця цивілізація давно забута так само, як цивілізації Шумеру та Давнього Єгипту. Наскільки давно? Ті ж шумери, складаючи понад 4000 років тому поеми про створення світу, вважали, що це відбулося у ті часи, коли було дано імена небу, землі, дням, що змінялися ночами, безкінечним рокам. А сталося це, коли в людських оселях почали їсти хліб та плавити метал. Для тих, хто записав ці сторінки праісторії на глиняних табличках у Давній Месопотамії наприкінці III тис. до Різдва Христового, власна історія, а значить — за шумерськими уявленнями — і всієї Прадавньої Європи, почалася із створення світу, тобто з розвитку хліборобської цивілізації, основами
8


Передмова
якої були хліб і метал. Археологічні дослідження показали, що сталося це у VII—VI тис. до н. е., майже тоді ж, коли й на Давньому Сході. Починаючи із другої половини XIX ст. археологами різних країн у Подунав’ї та на Балканах, у Трансильванії та Молдові, в українському лісостепу відкрито ряд яскравих цивілізацій. Саме вони, а не лише «світло зі Сходу», як тривалий час вважалося (а дехто вважає і досі), заклали підвалини та дали початок сучасній цивілізації народів Європи. Трипільська цивілізація, яка існувала майже сім тисячоліть тому на території сучасної України, є частиною цього давнього світу.
Як слушно зауважила дослідниця Трипілля Н. Б. Бурдо, трипільська культура не залишила після себе ні пірамід, ні величних храмів, ні камінних палаців та фортець. Всі свідчення про її існування понад шість тисячоліть були сховані у землі. І лише в другій половині XIX ст. археологи відкрили її світові. Точніше, почали відкривати, адже наукові дослідження тривають, додаючи весь час щось нове до наших уявлень про давню історію.
Сьогодні давно забутий образ трипільського світу відтворено на підставі археологічних джерел, переважно на ґрунті сучасних наукових розробок та концепцій. Зрозуміло, що плин часу та нові відкриття змушують дивитися на певні речі і пояснювати явища інакше, ніж 20, 30 і навіть 10 років тому. Розповідаючи про це, ми мали на меті надати можливість усім, хто цікавиться археологією, давньою історією, орієнтуватися в химерному, на перший погляд, переплетінні археологічних культур, безкінечному числі знахідок, фактів та міркувань,** з ними пов’язаних.
Задум книжки-подорожі трипільським світом постав із подорожей цілком реальних, які розпочалися кілька років тому завдяки ініціативі фірми, котра запропонувала влаштувати так званий трипільський тур. Тоді автору довелося розробити маршрут, що проліг на сотні кілометрів від Києва до Подністров’я і відомий йому з часів, коли він був членом археологічних експедицій. Так, 1974 р. вперше мені довелося побувати на Дністрі, коли там проводилася геологічна розвідка перед заповненням водосховища, а на Черкащину потрапив на початку дослідження трипільських протоміст. У часи незалежної
9


©.
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
України експедиції на Дніпрі довелося організовувати вже самотужки. Тому в першому трипільському турі 2000 р. об’єднано не лише віддалені між собою трипільські старожитності, розташовані у різних областях, але й спогади, власний досвід археологічних досліджень, про які багато довелося розповідати допитливим туристам. Відбулося вже декілька турів, і образ трипільського світу став настільки виразним і відчутним, що його можна було відобразити на папері.
У цій книзі ми пройдемо шляхами трипільського світу від Карпат до Дніпра (побуваємо біля с. Трипілля, де починалися археологічні розкопки цієї давньої культури) та місцями давніх поселень біля берегів Дніпра; завітаємо на широкі поля Черкащини, під якими поховано найбільші у Європі поселення мідного віку; дістанемося плато біля с. Жванець, де трипільці збудували першу фортецю, а біля неї — горни для випалу кераміки; побуваємо у підземному лабіринті, у печері Вертеба, яку вони відвідували понад 5000 років тому.
Під час подорожі спробуємо з’ясувати, як і коли виникла ця давня культура і хто такі трипільці, чим і як вони жили; розповімо про давні житла, храми, поселення, про перші ремесла та винаходи тих далеких часів; дізнаємося про погляди на суспільний лад трипільців, проблеми давньої політики, війни та миру; не оминемо теми винайдення праісторичної писемності й ролі трипільців та їх цивілізації у розвитку Старої Європи.
Сучасний інтерес до трипільської спадщини став поштовхом до написання цілого розділу, який так і названо — «Трипільська спадщина сьогодні». Адже вона знайшла місце в образотворчому та монументальному мистецтві, на телебаченні, навіть у повсякденному житті та політиці. Про занурення у стародавню історію, про досягнення у цьому напрямі теж хотілося б розповісти.
Окремий розділ присвячено тому, у яких музеях зберігаються трипільські старожитності, де і які місця археологічних розкопок можна відвідати. Перелік наукової та науково-популярної літератури дозволить бажаючим розширити коло знань про Трипілля і трипільців, про роль створеної ними цивілізації у давній історії Європи та Старого Світу.
10


Передмова
Зрозуміло, що неможливо описати все в одній книзі. Вона задумана як путівник, де розкриватимуться лише деякі теми, пов’язані із Трипіллям і трипільцями, адже є питання, що варті окремої розповіді, — наприклад, про сакральний світ Трипілля1 або про загадку зникнення трипільської цивілізації і чимало інших, поставлених нам археологією. Віднині кожен читач зможе вирушити у подорож до давньої історії нашого краю.
1 Над книжкою про сакральний світ Трипілля для серії «Невідома Україна» нині працює Н. Б. Бурдо.


Розділ 1
ЩО ТАКЕ ТРИПІЛЬСЬКИЙ СВІТ?
Якихось 9000—8000 років тому в Європі сталася подія, яка, без перебільшення, визначила її подальшу історичну долю: люди почали вирощувати хліб і займатися тваринництвом. Наслідки цього бачимо і сьогодні, адже без хліба, попри всі досягнення науки й техніки, неможливе існування сучасного суспільства. Саме хліборобство забезпечує їжею всіх творців прогресу, причому один фермер може прогодувати сотні людей. Десятки тисяч років людина виживала завдяки полюванню. Винайдення та поширення хліборобства та тваринництва дало їй можливість займатися ремеслами, мистецтвом тощо. Іншим наслідком стало збільшення кількості людей — демографічний вибух. Цю епоху колись назвали «часом створення нових світів».
Як показали археологічні розкопки, світ давніх хліборобів існував і на території сучасної України. Зрозуміло, що кожен із подібних світів праісторичної Європи мав свою назву, яка, на жаль, до наших днів не збереглася. Тому нині ми даємо їм назви, виходячи з оточуючих нас реалій. Той світ, що існував у наших краях 7000—5000 років тому, ми з повним правом можемо назвати трипільським.
12


Розділ 1. Що таке трипільський світ?
Народження імені
Словосполучення трипільський світ з’явилося 1993 р., коли у Києві було влаштовано велику виставку старожитностей трипільської культури. Однак ця назва мала позначати явище, давно минулу реальність, вік якої становив кілька тисячоліть. Хоча вона й красива, але досить умовна, адже походить від назви археологічної культури, а та — від назви містечка на Київщині. За традицією археологи називають археологічні культури за місцями перших або найбільш вдалих розкопок. Про розкопки біля Трипілля можна сказати, що вони були вдалими, але ніяк не першими, оскільки пошук місця, де вперше було знайдено подібні старожитності, заведе нас від Трипілля досить далеко. Але науковий світ на початку XX ст. цю назву прийняв, щоправда, на той час ця культура вже мала декілька назв, однак вони відомі нині лише фахівцям.
Дійсно, слово «Трипілля» звучить досить поважно і навіть символічно — «три поля». Зрозуміло, така назва не могла залишити байдужими любителів пошуку глибинного значення імен і назв, які досягали у своїх розвідках глибин мідного віку, а подекуди й кам’яного. Однак всі ці міркування не враховують того, що як населений пункт містечко починало свою історію близько 1000 років тому і згадане в давньоруському літописі під назвою «Треполь». До речі, таким є вік кераміки, яку нещодавно знайшли при прокладанні газопроводу у центральній історичній частині села. Саме села, адже за останні 100 років Трипілля внаслідок відомих подій (дві війни, голодомор, колективізація) перетворилося із містечка на село, так само як після буремних подій другої половини XVII ст. — із міста на містечко. Зауважимо, що за тисячоліття Треполь безперешкодно перетворився на Трипілля.
Отже, склалося так, що містечко на Київщині поділилося своєю тисячолітньою назвою з доісторичною країною, з давньою цивілізацією, яка 7000—5000 років тому існувала між Карпатами та Дніпром. Це був світ людей, котрі обживали береги річок і одні з перших почали вирощувати хліб та плавити метал. Вони працювали, створюючи речі (по¬
13


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
суд, статуетки, орнаменти), які нас дивують і хвилюють, не лишають байдужими. Можна сказати, що так само, як і ми, вони жили у світі, створеному і перетвореному завдяки праці багатьох поколінь. Ми не знаємо, як вони називали Карпати й Дніпро, але ж мусили їх якось називати! У лексиконі трипільців напевне були слова для позначення світу, країн, чим вирізняли їх серед інших. Ставши спадкоємцями давніх племен та народів, ми захоплюємося їхніми звершеннями і даємо їм імена, не знаючи справжніх, на власний розсуд, адже без назв та імен неможливо відтворити історію.
Забута історія
Впродовж двох минулих століть відомостей про історію людства віднайдено більше, ніж за тисячоліття, що минули з часу створення античних історичних праць. Те саме можна сказати і про часовий вимір історії, який стосовно «людини розумної» нині обчислюється десятками тисяч років. Людство протягом останніх 200 років дізналося про десятки забутих цивілізацій, тисячі невідомих міст, палаців, храмів — про все те, що нині так люблять іменувати таємницями минулого. Серед них — світ давно забутих хліборобських цивілізацій, який існував 8000—5000 років тому на територіях Євразії та Півночі Африки. Саме тут знаходимо витоки сучасності, що задовго передували біблійному Потопу. Вже чотири тисячоліття тому вони були оповиті легендами, навколо них точаться суперечки й нині.
Виявилося, що такі звичні сьогодні заняття, як хліборобство, тваринництво (без яких, до речі, сучасна цивілізація просто неможлива), існували не завжди, а лише останні десять тисячоліть. Отже, спосіб вирощувати злаки та інші рослини, а не просто збирати їх на полях та в лісі, було винайдено так само, як колесо та безліч корисних речей.
Саме тоді стрімко зросла чисельність населення, і виявилось, що земля затісна, що за місце під сонцем треба боротися, а для цього потрібна зброя, багато зброї, і її треба вдосконалювати. Люди швидко збагнули, що перемагає не лише той, хто має кращу та більшу сокиру та могутнішу
14


Розділ 1. Що таке трипільський світ?
статуру, але й той, хто вміє стратегічно мислити, має певні організаційні здібності. Витоки майбутніх держав та імперій можна знайти у суспільних структурах тієї епохи так само, як і початок історії міст.
Шукач витоків магічних знань та релігійних ідей теж неминуче заглиблюватиметься в історію, аж поки не дійде тієї самої межі — неоліту й мідного віку, епохи зародження хліборобства. Чимало так добре знайомих символів (хрест, сварга, безконечник) було вигадано саме в ті забуті часи. Але завдяки археологічним дослідженням людство ось вже півтора століття намагається відновити, здавалося, назавжди втрачені сторінки своєї історії.
Що дала археологія для вивчення трипільського світу?
Якщо брати до уваги всю історію людства, то у написах, літописах та хроніках зафіксовано лише п’ять останніх тисячоліть. Решту доводиться реконструювати, виходячи із матеріальних слідів подій. Виявилося, що під землею та під водою їх лишилося дуже багато. Там можна знайти сліди вдалого полювання людини на мамонта двадцяти-, а то й тридцятитисячної давності, а також кістки того самого мамонта, сліди давно спалених та зруйнованих будинків, покинуті майстерні ремісників, поховання вождів, воїнів і простих людей.
Якщо встановити вік цих знахідок, картографувати, вивчити їх положення у землі й ще-багато чого, отримаємо, зрештою, те, що нагадує речові докази, які збирають слідчі та детективи, так само зможемо вибудувати певну версію подій, свідків яких шукати марно. Наскільки переконливими будуть наші речові докази, настільки ж переконливою буде і запропонована версія давньої історії. Звичайно, завжди є вірогідність того, що буде віднайдено нові свідчення минулих подій, котрі коли-не- будь зможуть похитнути найнадійніші версії праісторії. Власне, останні 150 років існування археології чудово це довели.
З цієї причини слід критично ставитися до старих книжок з археології та давньої історії. Справа в тому, що незмінними лишаються
15


ш
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
лише описані у них знахідки, а решта — особливо міркування автора, його висновки, нині можуть втратити актуальність, оскільки знайдено нові скарби, поховання, поселення і міста, нові артефакти, які давно спростували істини, виголошені не те що 100, а часом 10— 20 років тому. На відміну від хронік та літописів, які чим давніші, тим цінніші для історика, наукова вартість археологічних праць із часом досить помітно девальвується, а їх читання перетворюється на безкінечний пошук довідок в енциклопедіях та розгадування ребусів, щоб адекватно зрозуміти, що саме мав на увазі дослідник.
У другій половині XIX ст. ця наука знаходилася у центрі суспільної уваги. Археологія, завдяки вражаючим відкриттям сторінок минулого, стала наукою надзвичайно популярною і романтичною. Експедиції у нетрі джунглів, у пустелі споряджалися коштом меценатів, коронованих осіб і держав, створювалися «королівські» та «імператорські» археологічні товариства й комісії. Коштовні знахідки прикрашали найвідоміші музеї світу, а повідомлення про них друкувалися на перших шпальтах газет.
Хто не читав про відкриття руїн Трої, розкопки Генріха Шлімана у Мікенах, Тіринфі, завдяки яким троянська війна із міфічного сюжету постала реальною подією, що відбулася майже три тисячоліття тому? А ці відкриття сталися, між іншим, на початку другої половини XIX ст. і відкрили для нас понад тисячолітню історію Європи, історію, у вірогідності якої тоді сумнівалося досить багато вчених. Після подібних відкриттів віра у можливості нової науки — археології починає стрімко зростати.
Археологічний бум у Російській імперії
Далеко не всі охочі могли дозволити собі довготривалі експедиції до Єгипту, Месопотамії або Індії. Зрештою, в європейській археології, вчені якої були головними дієвими особами цього буму, вистачало «білих плям», адже уявлення про те, якою була історія Європи до греків та римлян, були більш ніж приблизними.
16


Розділ 1. Що таке трипільський світ?
Катастрофічно не вистачало фахівців, оскільки у Російській імперії, приміром, такого фаху, як «археологія», не було у жодному університеті. Якщо подивитися на склад учасників археологічних з’їздів, знайдемо серед них істориків, філософів, духовних осіб, чиновників, військових, а також багато колекціонерів. Власне, значною мірою останні й були рушійною силою процесу пізнання минулих епох, оскільки бажали дізнатися якомога більше про різні цікавинки, закуплені на ринку антикваріату. В ті часи, коли культ науки був надзвичайним, для з’ясування значення, датування та історичного контексту старожитностей колекціонери, ясна річ, зверталися до вчених. Науковці з часом побачили, що мають справу з речами, вік та призначення яких, спираючись на вже існуючі знання, визначити не можуть. Потрібна була інформація про контекст, тобто детальні відомості про обставини знахідок, а це слід здобувати власноруч. Отже, настав час основної зброї науки — експерименту. Для археології це археологічні розкопки.
Нині важко уявити, що якихось 100 років тому ще було невідомо, де знаходились палаци київського князя Володимира та княгині Ольги. Нині всі бажаючі можуть побачити їх фундаменти на території Національного музею історії України. Так само біля 100 років тому ніхто і уявлення не мав про трипільську археологічну культуру, світ давніх хліборобів, що поселялись на території від Дніпра до Карпат. Гімназисти старанно вивчали історію Росії, яка починалася із літописних князів, студенти-історики слухали лекції про античні міста у Криму та Новороеії, про скіфів, але попередня історія губилася у «кіммерійському мороці».
Однак починаючи із 70-х років XIX ст. стали з’являтися повідомлення про знахідки слідів стародавніх поселень, мешканці яких виготовляли чудовий, вкритий розписами посуд і водночас користувалися інструментами, виготовленими з каменю, рогу чи кісток тварин, у Галичині.
Згодом подібні відкриття стались у різних місцевостях Київської та Подільської губерній. Студенти Київського університету Св. Володимира збирали подібні ..сіаршштиості під керівництвом відомого


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Керамічні вироби трипільської культури із колекції професора В. Б. Антоновича.
Національний музей історії України
історика, професора В. Б. Антоновича, влаштовуючи розвідки на берегах Дніпра між Києвом та містечком Трипілля. Ці знахідки згодом стали експонатами університетського музею. Тут же можна було побачити цікаву колекцію глиняного посуду й фігурок, яку зібрав сам професор.
За існуючою на той час науковою класифікацією такі речі слід було віднести до «нового кам’яного віку», адже, з одного боку, мешканці давніх поселень мали знаряддя праці, виготовлені із каменю (отже, жили у кам’яному віці), з іншого — вміли виготовляти кераміку (що і було підставою віднести їх до «нового кам’яного віку», тобто неоліту).
У колі київських колекціонерів та знавців старожитностей на початку 90-х років XIX ст. з’явилася нова людина — Вікентій (Честослав) Хвойка. Чех за походженням, він переїхав жити до Російської імпе-
18


Розділ 1. Що таке трипільський світ?
рії, щоб зайнятися тут аграрним бізнесом. До сьогодні збереглися написані ним книжки про вирощування проса та дипломи Паризької виставки. Однак він був відомий у Києві більше як знавець місцевих старожитностей, оскільки не просто збирав цікаві речі, купуючи їх на подільських базарах, але й систематизував власне зібрання, склав опис колекції. Для консультацій він не лише залучав місцевих вчених, але й вів переписку зі знайомими празькими, берлінськими, лондонськими й іншими європейськими науковцями, що часом надавало В. Хвойці просто унікальних можливостей в ідентифікації знахідок. Це листування збереглося в архівах. Лише переписка з відомим чеським істориком та археологом Любором Нідерле тривала понад 20 років і налічує десятки сторінок, не кажучи про десятки надісланих В. Хвойкою до Праги фотознімків! Важко тепер сказати, хто, коли і за яких обставин порадив пану Вікентію перейти від збирання старожитностей до проведення власних розкопок. Але це таки сталося. Чи не найвідомішими з перших кроків на ниві розкопок стали розпочаті 1893 р. дослідження давньої стоянки на Кирилівській вулиці в Києві. Крім кісток мамонта у верхніх шарах стоянки, а також на прилеглих висотах, В. Хвойка виявив стародавню кераміку, визначену ним як «неолітична».
Вдалішими виявилися розкопки у Київському повіті, насамперед в околицях містечка Трипілля, де було виявлено вже цілі поселення. Збереглися щоденники, на сторінках яких бачимо записи та замальовки того, що було знайдено впродовж 1897 р.: численні розкішно декоровані посудини різних розмірів, які стоять серед скупчень обпаленої глини. Такі речі було знайдено в околицях сіл Щербанівка, Халеп’я, Верем’я, Жуківці та інших.
Коли стало відомо, що наприкінці літа 1899 р. у Києві має відбутися XI Археологічний з’їзд, у Хвойки не було сумнівів щодо теми доповіді — це має бути підсумок його досліджень кам’яного віку Середнього Придніпров’я: від кирилівської стоянки мисливців на мамонтів до поселень давніх хліборобів в околицях Трипілля. Доповідь мала на меті відтворити забуту історію краю впродовж багатьох тисячоліть.
19


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Вид на місце розкопок біля містечка Трипілля. Малюнок із архіву В. В. Хвойки.
Науковий архів ІА НАНУ
Слід нагадати, що в ті часи учасники археологічних з’їздів проводили час не лише вислуховуючи доповіді й реферати та обговорюючи почуте. До них готували грандіозні виставки старожитностей, на яких змагалися, виставляючи свої здобутки, музеї, університети та приватні колекціонери. Однак і це було не головним видовищем. До кожного з’їзду обов’язково влаштовували показові розкопки старожитностей, на які вивозили всіх учасників. Не став винятком і Археологічний з’їзд 1899 року. Звичайно, серед представлених знахідок були і рештки загадкових споруд невідомих мешканців Придніпров’я, відкриті В. Хвойкою.
Учасник цієї екскурсії, відомий археолог Е. Р. фон Штерн, так написав про це: «Учасникам З’їзду була надана можливість прогулятися на пароплаві вниз по Дніпру до одного з місць розкопок в області Трипілля 2 і там, на високому плато, що спускається до річки,
20


Розділ 1. Що таке трипільський світ?
бути присутніми при відкритті прямокутної «глиняної споруди», яка лежить безпосередньо під зораною землею. Тут ми могли особисто впевнитись у тому, що в цих прямокутних «площадках», котрі лежать з виглаженими, щільно втрамбованими глиняними долівками із залишками існуючої колись глиняної обмазки на круглих колодах, знаходились у великій кількості ті самі предмети, що привертали їх увагу в музеї: великі грушеподібні посудини, які звужувались донизу, з вирізаними спіральними візерунками, великі кубки, чашки й кружки, прикрашені шнуровим і зробленим пунктиром орнаментами, людиноподібні ідоли з глини, кремнієві ножі та зрідка окремі фрагменти більш тонких і краще оброблених глиняних посудин з орнаментами, [котрі] були прикрашені чорною, червоною або темно-коричневою фарбою». Слід додати, що у протоколі екскурсії зазначено, що всі знахідки розібрали між собою учасники з’їзду.
Доповідь В. Хвойки після такої екскурсії привернула велику увагу, і по закінченню йому влаштували овацію. Її обговорення було досить емоційним, адже історична панорама праісторії Наддніпрянщини не могла залишити байдужим нікого. Крім виступів, в яких віддавали належне досягненням В. Хвойки, лунали пропозиції про необхідність наступних досліджень та застереження від передчасних великих узагальнень.
Про що говорив В. Хвойка у своїй доповіді 16 серпня 1899 р. стосовно своїх розкопок в околицях Трипілля?
Спочатку він докладно розповів про результати розкопок багатьох поселень у Київському повіті, знахідки з яких всі могли побачити на влаштованій до з’їзду виставці. Заключна частина доповіді була присвячена, як би тепер сказали, історичній та етнічній інтерпретації археологічних даних. У той час саме так працювала більшість науковців, намагаючись одразу знайти своїм знахідкам місце на полотні праісторії. Зауважимо, що ця традиція жива і нині, хоча фахівці скептично налаштовані щодо визначення етнічної приналежності тих чи інших археологічних культур.
Слід сказати, що про власне трипільську культуру у даній доповіді не йшлося. Ця назва з’явилась згодом. Свої ж знахідки В. Хвойка
21


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Сторінка із польового щоденника В. Хвойки із замальовками розкопок у околицях Трипілля. Науковий архів ІА НАНУ
розділив на дві групи: знахідки культури А та культури В, які, однак, вважав приналежними одному й тому ж давньому племені, або народу, що залишило після себе сліди поселень і поховань. Нині може видатися дивним, але похованнями В. Хвойка називав ті об’єкти, які сучасні археологи класифікують як рештки жител. До речі, ця різниця у поглядах вже на початку XX ст. призвела до числених дискусій, відгомін яких чути й досі.
Отже, дослідник визнавав, що трипільці зводили певні споруди, але використовували їх для поховань та проведення відповідних обрядів. Цього висновку він (і не лише він, але й чимало вчених того часу) дійшов, виходячи з вигляду розкопаних ним старожитностей. Адже картина, яка відкрилася під час досліджень, в більшості випадків була саме такою, як її описав Е. Р. фон Штерн: скупчення десятків цілих або майже цілих посудин, кісток тварин, а то й людей,
22


Розділ 1. Що таке трипільський світ?
що дуже нагадувало вміст давніх гробниць1. Все це дослідник ретельно замалював у польових щоденниках, адже у ті часи застосування фотографічних апаратів для фіксації розкопок ще не набуло поширення. Пізніше говорили про те, що ці зображення надто фантастичні, що В. Хвойка намалював ідеальні картини реконструйованих посудин, які насправді знаходив розбитими, і робив це для того, аби підтвердити свої висновки про поховальні споруди. Мушу сказати, що і в мене часом виникали такі думки. Але всього декілька тижнів тому під час рятувальних розкопок на Київщині, майже в тих самих місцях, де колись вів дослідження В. Хвойка, пощастило побачити картину, подібну до змальованої у його старих щоденниках.
Завдяки тому, що рештки споруди знаходилися ближче до дна долини, вони були вкриті шаром ґрунту зовтовшки до 70 см. Це означало, що трипільського горизонту не торкався плуг, який нищить старожитності, що знаходяться на глибині ЗО—40 см, де вони зазвичай і лежать. Те, що вдалося розчистити у цьому місці, нагадувало замальовки до деталей: грушеподібні посудини (серед них — одна ціла) стояли поряд з двома біноклеподібними, поруч — миски, покришки (серед них також було кілька цілих), а також каміння. Для повної аналогії не вистачало лише людських кісток, але ж і В. Хвойка знаходив їх не у кожному місці. Отже, сумнівів немає — і на з’їзді, і у своїх наукових працях дослідник розповідав про те, що бачив насправді. Просто він потрапив на придніпровські поля задовго до того, як давні поселення були майже тотально зруйновані глибокою оранкою. Хоча у деяких місцях навіть йому не пощастило: рештки давніх споруд знаходилися на глибині 10—20 см і були пошкоджені кінними плугами. Місцезнаходження старожитностей на такій глибині — не що інше, як наслідок інтенсивної ерозії ґрунтів внаслідок не дуже вдалого господарювання.
Підсумовуючи результати розкопок, В. Хвойка відтворив картини життя давніх мешканців Придніпров’я, які, на його думку, займалися переважно хліборобством. Жили вони у землянках, а для поховання
1 	Археологія XIX та початку XX ст. вивчала переважно поховальні пам’ятки, адже вони якраз і давали найбагатші та найяскравіші знахідки.
23


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
небіжчиків будували спеціальні споруди й обмазували їх глиною. Він навіть припускав, що деякі із цих споруд могли бути двоповерховими. Небіжчиків спалювали, а попіл та кістки зберігали в посу- динах-урнах, які розміщували у «будинках мертвих» (як їх згодом назвав Е. Р. фон Штерн).
Народ, якому «належить ім’я протослов’ян»
Цікавими були міркування В. Хвойки щодо походження народу, який залишив культури А та Б. Із ними (та відповідними коментарями сучасних фахівців археологів) віднедавна може ознайомитися кожен бажаючий, адже його праці про дослідження Трипілля перекладено українською та видано за підтримки Фонду фундаментальних досліджень при Міністерстві освіти та науки, а майже весь тираж передано до бібліотечної мережі України2.
Так от, дослідник вважав трипільський люд прийшлим з прабатьківщини, котру помістив на... дні моря (!), ніби передбачив таку модну нині теорію «чорноморського потопу». Щоправда, на його думку, предки цих людей жили на місці нинішнього Егейського моря. Коли дана територія стала заповнюватися водою, вони почали розселятися. Він також вважав, що давні племена, названі ним «арійськими»3, мали існувати «у першій епосі неолітичної культури», тобто знати хліборобство і вміти виготовляти керамічний посуд. Вони заселяли Європу у кількох напрямках. Ті, що пішли на північний схід і на північний захід, розселилися «у Прикарпатській області та на південному заході Росії»4. В. Хвойка накреслив територію розселення «арійського племені» докладно, з точністю
2 Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки/Праці, коментарі, матеріали. — К., 2006. — Ч. І. — 207с.+ 4 табл.: Ч. II. — 75с. + Збтабл.
3 Ця назва, поширена у наукових працях XIX та першій половині XX ст., відповідає вживані у наукових працях, написаних після Другої світової війни, назві «індоєвропейські народи».
4 Тобто на території Румунії, Молдови та України.
24


Розділ 1. Що таке трипільський світ?
до окремих повітів. Він відзначав, що переселенці підтримували постійні зв’язки із родичами, які залишилися на берегах Егейського моря, про що свідчать знахідки металевих виробів, вдосконалення жител, розвиток поховальної архітектури.
Цікаво, що ця частина висновків В. Хвойки значною мірою відповідає сучасним науковим уявленням про появу та розселення в Європі носіїв неолітичних археологічних культур, адже найдавніші з них дійсно зафіксовані в басейні Егейського моря та на Балканах, і саме звідти йшло розселення (або поширення навичок і традицій) по території Європи. Впродовж VI—IV тис. до н. е. цей світ обмінювався готовими виробами, технологіями, ідеями, в тому числі духовними. Хіба що сучасні уявлення про ту давню історію стали конкретнішими, бо археологічні дослідження постійно дають нові й нові матеріали, які дозволяють поглиблювати та деталізувати ті чи інші історичні реконструкції.
Наступна, етнічна інтерпретація культури з околиць Трипілля викликала дискусії вже після її виголошення на з’їзді. Ідея В. Хвойки була досить простою та прямолінійною: для визначення народності він вважав головними такі ознаки, як культура та поховальний обряд5. До поняття «культура» входили хліборобство та спорудження жител-землянок. Із цього випливало, що давні слов’яни, котрі займалися хліборобством та спалювали тіла небіжчиків, є прямими нащадками народності, що проживала у Наддніпрянщині в неолітичні часи та у мідному віці: «...безсумнівно, народ, якому належать описані пам’ятки, не що інше, як гілка арійского племені, котрій по праву належить ім’я протослов’ян і нащадки якої населяють і донині Південно-Західну Росію».
Подібні ідеї, надто їх аргументація, цілком відповідають науковим уявленням того часу. Пошуки «арійської прабатьківщини» та з’ясування походження окремих європейських народів були чи не найпопулярнішою темою інтерпретацій археологічних досліджень. Досить багато про ці дискусії та теорії можна дізнатися з праці
5 	В. Хвойка збирався підключити і результати порівняння кераміки (форми, орнаментів), однак відклав до «повного опрацювання» інших знахідок, що так і не було завершено.
25


0>
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Гордона Чайлда, що вийшла 1926 р. і нещодавно була перекладена російською мовою6.
Відкриття світу доісторичних культур України
На той час, коли В. Хвойка розпочинав свою археологічну кар’єру, на території України було відкрито чимало старожитностей, які належали до різних археологічних культур неоліту та мідного віку. Кількість відомих поселень та місць поховань стрімко зростала, так само як і кількість фахівців-дослідників.
З’ясувалося, що у той період всі регіони були заселені, за винятком хіба що відкритого степу. Зрозуміло, що спосіб життя і, відповідно, матеріальна культура племен, які мешкали в різних умовах та мали різне походження, суттєво відрізнялися. Спочатку, коли знахідок було небагато, їх легше було об’єднувати в археологічні культури. Вчених не бентежили ті обставини, що така культура могла займати величезну територію та існувати 2000, а то й 3000 років. їх можна зрозуміти, адже вони досліджували цілком нові, невідомі сторінки праісторії, де чи не кожен крок був першим.
Так тривалий час вибудовувалася трипільська культура, яка із часом почала нагадувати якусь доісторичну імперію. Її територію окреслювали за знахідками мальованого посуду й статуеток, які траплялися у похованнях під давніми степовими курганами. Щоправда, більшість знахідок мало скидалася на трипільські вироби. Вже тоді дослідники пропонували вважати ці комплекси старожитностей окремими культурами, і у 20-ті роки XX ст. таким чином виділили усатівську культуру.
Однак старожитності під курганами свідчили також і про те, що у мідному віці поруч із трипільцями жила ще одна народність, яка вела інший спосіб життя. Згодом було виявлено поселення у долинах Дніпра й Південного Бугу, де трапилися окремі фрагменти трипіль-
6 	Чайлд Г. Арийцьі. — М.: Зксмо, 2006.
26


Розділ 1. Що таке трипільський світ?
ського посуду. Так поступово почала вибудовуватися ще одна археологічна культура, синхронна трипільській, — середньостогівська. Наступним кроком у дослідженнях стало усвідомлення того, що і ця суперкультура містить в собі ряд різних за походженням та історичною долею культур, котрі були названі новоданилівською, квітянсь- кою, стогівською, дереївською.
Дослідження у лісовій смузі показали, що у трипільський період там мешкала також народність, котра виробляла досить примітивний посуд, орнаментований характерним штампом. Навіть назву ця культура отримала завдяки характерному декору на горщиках — «культура ямково-гребінцевої кераміки».
На західних кордонах поширення трипільської культури досліджено декілька археологічних культур, що нині розділені державними кордонами, причому більшість їхніх пам’яток знаходиться поза межами України — В Угорщині, Словаччині, Польщі. Це культури Полгар, лійчастого посуду, маліцька, волино-люблінської мальованої кераміки, кулястих амфор. У результаті на території України нині відомо понад півтора десятка археологічних культур. Це свідить про велику кількість різних племен, що були сусідами трипільців впродовж VI—III тис. до н. е., і про непросту давню історію краю.
Останнім часом саму трипільську археологічну культуру вчені неодноразово намагалися розділити на ряд культур. Постає питання: який у цьому сенс? Зрештою, все це можна вважати необхідною складовою дослідницького процесу, насамперед систематизації та класифікації. Ну і що з тбго, що у Трипіллі виділяють декілька культур? Вже у В. Хвойки були культура А та культура Б. Дійсно, археологія, як і кожна наука, має свої методи досліджень, підходи до класифікації матеріалу, тому що описова робота, яка передує аналітичній, має на чомусь ґрунтуватись. Головне, щоб за «лісом» культур вдалося розгледіти та встановити певні моменти давньої історії.
Намагаючись зробити саме це, дослідники змушені змінювати термінологію, використовувати інші поняття, що краще вписуються у словник історика. Адже твердження про те, що археологічні культури «розвиваються», «впливають» тощо, виглядають в історичних
27


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
працях дещо дивними. Логічніше було б використати такі слова, як «цивілізація», «суспільство» та інші.
Якщо виходити з цивілізаційного підходу до історії, є всі підстави розглядати феномен Трипілля у давній історії Європи як один із етапів цивілізаційного процесу. Він відповідатиме самому початку формування давньоземлеробської цивілізації, або, за деякими визначеннями, «глобальної неолітичної цивілізації». Інакше кажучи, трипільське суспільство стоїть поміж первісністю та державою і може бути визначене як цивілізація, що формується.
Археологічні дослідження трипільських старожитностей
Якщо вести відлік від перших досліджень в Галичині, історія вивчень трипільських старожитностей нараховує понад 130 років. Вона демонструє справжній науковий інтернаціоналізм, адже серед 300 імен дослідників, які за цей період встигли попрацювати на цій ниві, науковці різних країн та національностей — чехи, поляки, німці, австрійці, євреї, угорці, британці, румуни, молдавани, росіяни, українці. Змінилося шість поколінь учених, кожне з яких намагалося сказати своє слово в науці й залишило свій слід.
Результати дослідження старожитностей трипільської культури із території сучасної України викладено не лише українською, а й англійською, німецькою, польською, російською, румунською, французькою, італійською та навіть фінською мовами. Обсяги наукового надбання вражають. Бібліографія (лише стосовно пам’яток переважно на території України) налічує близько 3000 праць, у тому числі понад 90 монографічних досліджень. Усі вони відображають результати польових досліджень, тобто археологічних розвідок та розкопок.
Зауважимо, що самого бажання і навіть наявності певних фінансових можливостей замало, щоб займатися розкопками. Лишаючи поза увагою фахову сторону питання, нагадаємо про юридичну складову.
28


Розділ 1. Що таке трипільський світ?
Відкритий лист на право проведення археологічних розкопок, виданий В. Хвойці Імператорською археологічною комісією. Науковий архів ІА НАНУ
29


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Справа в тому, що вже у XIX ст. у Російській імперії було запроваджено так званий Відкритий лист, котрий був дозволом на проведення археологічних розкопок. Подібний лист був потрібен дослідникам і в Радянському Союзі, і в незалежній Україні. Щоправда, нині цей документ «роздвоївся»: сам Відкритий лист лише підтверджує наявність відповідної кваліфікації у дослідника, а дозвіл на кожне місце розвідок чи розкопок потрібно отримувати окремо. У документі вказується, з якою метою проводяться дослідження і куди мають бути передані знахідки. Отже, Відкритий лист та дозвіл накладають на дослідника досить серйозні забов’язання. Без таких документів, які ще належить зареєструвати у місцевих органах охорони культурно-істо- ричної спадщини, навіть дуже відомий і титулований науковець матиме статус не археолога, а нелегального копача старожитностей.
З питанням, що таке розкопки, здається, все зрозуміло. А от слово «розвідка» у археологічній науці застосовують до різновиду досліджень, спрямованих на пошук давніх поселень та поховань. Як на війні розвідка передує військовим діям, так і в археології спочатку вчені намагаються розвідати поле майбутніх студій.
Заняття це досить цікаве, хоча вимагає терпіння і неабияких фізичних зусиль. Адже для того, щоб знайти, скажімо, давнє поселення, треба іноді пройти не один кілометр полем чи берегом річки. Крім цього, варто добре знати, які його сліди можна знайти на поверхні. За минулі тисячоліття більшість покинутих та зруйнованих поселень було вкрито шаром землі. Цей ґрунт утворився внаслідок цілком природних процесів, але завдяки ерозії його шар із часом зменшується. Місцями ж старожитності можуть бути поховані під потужними річковими або дощовими наносами. Тому виявити певні давні речі найлегше у зрізах — природних обривах ярів та берегів річок. Саме тому найулюбленіші — розвідки вздовж берегів: ідеш собі по піску, дивишся під ноги, чи немає чогось, зробленого людською рукою. Звичайно, нині на берегах річок переважає сміття, але можуть трапитися і давні речі, скажімо уламки давнього керамічного посуду, кремінці.
Як же відрізнити давній посуд від сучасного? Це потребує вже певних зусиль та фахових знань. Але кожен, хто бачив розбитого
ЗО


Розділ 1. Що таке трипільський світ?
горщика, знає, що на його внутрішньому боці є борозни — сліди виготовлення на гончарному колі. Так ось, його на більшості території України використовують лише впродовж останніх 2000 років. Весь ліпний посуд (за винятком горщиків давніх слов’ян епохи князів Кия та Віщого Олега) має більший вік. Ну, а решту вам підкаже колір черепків, орнамент, форма посудин. У всякому разі, переплутати трипільську мальовану чи прикрашену заглибленим орнаментом кераміку зі скіфським ліпленим посудом або з тим же давньослов’янським досить складно. Особливо якщо раз-другий уважно роздивитися трипільські старожитності в музеї.
Трипільські поселення можуть трапитися у полі, на схилі над балкою, у долині біля маленького струмка і навіть на високому мисі плато. Тут у пригоді стає те, що більшість земель в Україні — це поля, які регулярно розорюються. Оранка дістає до давнього горизонту, підіймаючи звідти не лише фрагменти посуду та спалених жител, але часом навіть цілі статуетки чи дрібні посудини. Слід лише уважно дивитися під ноги.
Який шанс таким чином натрапити на поселення трипільської культури? Досить великий. Адже на теренах України ця культура представлена у 19 областях, переважно на правобережжі Дніпра, у понад 2100 пунктах! Чемпіонами по трипільських поселеннях є Чернівецька та Івано-Франківська області (понад 300 в кожній), за ними йдуть Черкаська, Київська, Вінницька, Хмельницька та Тернопільська (по 150—250). В Одеській трипільці облюбували північні райони, там виявлено декілька десятків поселень, стільки ж на Кіровоградщині, “переважно у долині Південного Бугу та його приток. На півночі межі трипільського світу співпадають із межею земель, придатних для хліборобства, тому у Рівненській, Волинській та Житомирській областях їх порівняно небагато. Нарешті, Київ може похвалитися, що на його сучасній території відомо понад 20 поселень і могильників, сліди трипільців виявлено в історичній частині міста, поруч з укріпленнями та палацами доби Київської Русі, на території Києво-Печерської лаври.
Звичайно, цифра 2100 є непоганою, але підбивати підсумки археологічним розвідкам трипільських старожитностей ще зарано. Маю
31


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Розкопки в околицях містечка Трипілля. Малюнок В. Хвойки
докази і можу стверджувати, що білих плям на археологічній карті трипільського світу все ще більше ніж достатньо. Наведу такий приклад. Здавалося, з часів В. Хвойки Наддніпрянщина розвідана археологами досить детально, він і сам на цій території відкрив та зібрав відомості про понад 20 трипільських поселень. Лише перелік експедицій, а також фахівців, які тут працювали, міг би зайняти не одну сторінку. Але шість років тому під Ржищевом (а в цих місцях В. Хвойка копав ще у 1901 р.) вдалося знайти невідоме раніше поселення трипільців — всього у 200 м від відкритого 1987 р. і у 800 м від розвіданого автором 1992 р. За останнє десятиліття кількість виявлених археологами трипільських поселень у Київській області зросла приблизно на 30%. Нині на Київщині відомо близько 220 місцезнаходжень. Отже, резерви для відкриттів є. За деякими прогнозами, число трипільських поселень в Україні має перевищувати 5000.
Наступний крок у дослідженнях — це розкопки. Вони теж вимагають значних зусиль та зосередженості, а також часу. В. Хвойка
32


Роздіп 1. Що таке трипільський світ?
поспішав, тому намагався почати і завершити роботу впродовж одного дня, але це йому вдавалося не завжди. Причина поспіху у побоюванні, що відкриті старожитності буде викрадено чи зруйновано. Він мав для того підстави, адже селяни чудово розуміли, що виявлені у землі речі можна вигідно продати. За радянських часів влада досить жорстко обстоювала державну археологічну монополію, але й тоді краще було не залишати знахідки без нагляду. Проте рештки трипільського житла займають таку площу, що розкопати їх за один день не вдасться. Слід ретельно все, що буде знайдено, розчистити, описати, сфотографувати, зробити креслення.
Маючи десяток робітників, із розкопками пересічного трипільського житла можна впоратися за тиждень, ще 3—4 дні може піти на науковий опис, фіксацію та подальше дослідження залишків. Взагалі-то розчищене житло — загадкове видовище. Це — пляма, прямокутний завал обпаленої глини завдовжки 8—20 м і більше та завширшки 4—5, іноді до 8—10 м. Ще більш вражаюче видовище — одразу декілька жител, розчищених у одному розкопі. Експедиція, що досліджувала трипільські поселення в урочищі Коломийщина під Халеп’ям на Київщині, в окремі сезони відкривала по 4—7 зруйнованих жител. Панорами цих розкопок вражають і нині. Слід згадати, що в урочищі Коломийщина-1 великий колектив дослідників із Києва, Москви та Ленінграда майже повністю розкопав невеличке трипільське селище, яке складалося із 40 споруд різного розміру.
На території України лише кілька поселень було розкопано майже повністю: Бернащівка (одне із найдавніших селищ трипільців на Дністрі), Троянів (пізньотрипіл ьське поселення на Житомирщині), Гребені (урочище Василишин Яр на Київщині) та декілька інших. Однак не можна сказати, що якесь із них було розкопано повністю. Справа не лише в тому, що якісь руїни жител могли лишитися поза увагою археологів, а в тому, що науковці цілком свідомо досліджували майже виключно рештки спалених жител. Не оминали вони і різних давніх ям, які при цьому траплялися. Проте жодного разу не намагалися розкрити площу поселення повністю. Досвід подібних розкопок поселень неолітичних та енеолітичних культур, набутий
2 Шляхами трипільського світу
33


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
в останні десятиріччя в інших країнах Європи, свідчить, що трипіл- лязнавців може чекати багато несподіванок.
Проте вони і досі полюють майже виключно на залишки спалених жител. Нині кількість розкопаних об’єктів сягає кількох сотень, оскільки їх досить легко виявити навіть металевим щупом. Останні
ЗО 	років інтенсивно використовують магнітометри, які навіть дозволяють скласти плани поселень, а вже потім обирати місце для розкопок. Це вже стало важливою складовою комплексного вивчення поселень трипільської культури. Виявилося, що ті з них, котрі вважалися повністю розкопаними, насправді досліджені не більше як на 50%. Наприклад, у Гребенях магнітна зйомка показала два кола жител, а розкопано було лише одне, і то не повністю! Отже, у, здавалося б, копаних- перекопаних місцях археологів все ще чекають несподівані знахідки.
Крім залишків жител, археологи залюбки вивчають вміст давніх ям, що знаходять неподалік. А є пам’ятки, де жител не знаходять, а виявляють самі ями. Гарна яма, із добрим заповненням — мрія археолога. Здавалося б, що можна знайти на смітнику? Але ж це смітник, якому 5000—7000 років, і кожна знайдена тут річ здатна розповісти чимало цікавого про життя тих, хто його полишив.
Скажімо, можна не лише довідатися про те, яким посудом трипільці користувалися, але й скільки його розбивали впродовж певного часу. Знайдені в ямі статуетки або їхні уламки дадуть інформацію про давні обряди. Виявлені кістки тварин можна віддати палеозо- ологу, котрий визначить, кого це з’їли, яким було трипільське м’ясне меню. Навіть ґрунт із ями варто промити, тому що у ньому може бути і давнє зерно, що потрапило сюди разом із пилом, який господиня вимітала з комори, не кажучи про дрібні знахідки — кістяні та мідні заколки, намистини. Ще цікавіші ями, пов’язані з похованням різних артефактів та кісток після обряду жертвопринесення. Це вже можливість зазирнути у сакральний світ забутої цивілізації.
А може бути, що яму використовував давній майстер. Після гончаря у ній можна знайти розбитий чи бракований посуд, що дасть можливість дослідити технологію цього виробництва. Якщо господар займався обробкою кременю, він старанно прибирав з-під
34


Розділ 1. Що таке трипільський світ?
План поселення трипільської культури біля с. Гребені за даними розкопок (дослідження експедиції під керівництвом С. М. Бібікова 1960—64 рр.) та магнітної зйомки (дослідження під керівництвом В. П. Дудкіна 1992 р.)
ніг відходи, адже наступити на кременевий відщеп навіть взутими у постоли ногами — не дуже-то приємно. Завдяки цьому матимемо відомості про те, які знаряддя, як і у якій кількості тут виробляли.
Мрія трипіллязнавців — відшукати поховання. Однак таких знахідок, на жаль, небагато. На перші 2000 років трипільської історії припадає лише кілька поодиноких знахідок та розрізнені кістки, виявлені під час дослідження жител. А от справжні не-
2*
35


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Вид розкопок могильника трипільської культури у с. Вихватинці. Дослідження Т. С. Пассек. За В. О. Дергачовим


Розділ 1. Що таке трипільський світ?
крополі відомі лише для останнього періоду існування трипільської культури. Один такий могильник після Другої світової війни у с. Вихватинці (Молдова) виявлено випадково. Небіжчиків було поховано у могилах, обкладених камінням, разом із поховальними дарами, серед яких — посуд, статуетки, прикраси, зброя (залежно від статі та віку похованого йому належало покласти в могилу різні речі). На Київщині виявлено кілька могильників зі слідами обряду кремації — посудини з попелом ставили у ями, вириті на вершинах піщаних дюн. На півдні трипільський мальований посуд виявлено у похованнях під курганами. Але постає питання: чи є такі знахідки підставою для віднесення цих поховань до трипільської культури?
Невизначеність з такими пам’ятками та їх мала кількість сприяли поширенню серед фахівців гіпотези щодо наявності у трипільців поховального обряду, який не полишав по собі слідів. У загальних рисах вони уявляють собі цей обряд так: небіжчика спалювали, а попіл розвіювали над полями або висипали у річку. Свідченням наявності кремації у трипільців у даному випадку вважають згадані вище пізні некрополі, а також звичай спалювати житла.
З цією гіпотезою можна було б погодитися, адже відомі археологічні культури, носії яких мали різні поховальні звичаї, якби не наступні обставини. Найближчі сусіди та родичі трипільців на заході та на південному заході залишили по собі досить багато звичайних некрополів. Найбільші з досліджених могильників налічують понад 100 поховань, що використовувались населенням впродовж сотень років. І скрізь небіжчиків ховали у ямах, супроводжуючи поховальними дарами — точнісінько як у згаданому нами вихватинському могильнику. Але найцікавішим, на мою думку, є те, що переважна більшість цих некрополів потрапила в поле зору археологів випадково: давні кістяки знаходили під час будівельних робіт, при копанні ям та льохів, часом їх вимивала з берега річка. У більшості випадків небіжчики лежали на такій глибині, що виявити їх під час археологічної розвідки годі й сподіватись.
Справа в тому, що від мідного віку, не кажучи про неоліт, минули тисячоліття, впродовж яких утворився досить потужний шар ґрунту.
37


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Це означає, що поверхня землі, по якій ходили колись трипільці, лежить (залежно від обставин) на 40, 50, 80см глибше за теперішню, або, як кажуть археологи, денну поверхню. Але ж вони, щоб поховати небіжчика, мали викопати яму у сучасній їм денній поверхні. Нехай навіть глибина могили складала півметра, але за тисячоліття вона мала принаймні подвоїтися! Стає зрозумілим, що виявити давні поховання на глибині навіть в 1 м від сучасної поверхні можна лише випадково. Хто ж дозволить знімати ґрунт на таку глибину в околицях трипільських поселень? І навіть якщо такий дозвіл буде отримано, якими засобами це робити? І найголовніше — де шукати? На північ, на схід, а може, на захід від селища?
На мою думку, трипільські некрополі існують, просто досі не відкриті археологами. Можливо, колись це станеться. Обов’язково будуть і інші відкриття, бо за 100 останніх років вдалося розкопати лише невелику частину трипільської спадщини.
Трипільський світ під загрозою
Трипільський світ знову в небезпеці. І не тому, що давня цивілізація загинула — що сталося, те сталося, нічого не зміниш. Але сьогодні в небезпеці сліди давнього світу, що поховані в надрах землі й проіснували тисячоліття.
Так, археологам варто поспішати, оскільки шанси втратити значну частину цієї спадщини сьогодні великі як ніколи. Свій внесок у нищення старожитностей, як і у XIX ст., роблять грабіжники, перекопуючи давні поселення у пошуках речей, які можна було б вигідно збути торгівцям, котрі після реставрації перепродують їх колекціонерам. Жодних дозволів, жодних Відкритих листів, звітів, забов’язань перед державою та музеями. Тисячовідсотковий зиск у цьому нелегальному, за діючим законодавством, промислі є нормою, а попит на трипільські артефакти, як ніколи, високий, отож причина для хвилювання є.
У наукових виданнях можна знайти описи наслідків таких походів за старожитностями, приміром, на Черкащині. Серед місцевих
38


Розділ 1. Що таке трипільський світ?
жителів вже кілька років ходять перекази про групу копачів трипільських поселень, яким пощастило настільки, що вони на кошти від проданої здобичі «гуляли цілу зиму». Зрештою, можна сказати, що тим копачам пощастило навіть двічі, оскільки жодного покарання за розкрадання (або, як кажуть останнім часом, за незаконну приватизацію) державного майна вони не понесли.
Не меншу загрозу старожитностям становлять різноманітні будівельні роботи. Наприклад, під час будівництва автобану Київ—Одеса будівельники знесли десятки жител на поселеннях трипільців, що потрапили під ножі бульдозерів та скреперів. Рятувальні розкопки було проведено лише у кількох місцях, і то не належним чином. Проїжджаючи неподалік від Умані с. Шарине, знайте, що тут трипільське селище знесено будівельниками на ділянці зовдовжки не менше 100 м. Є таке місце і під самою Уманню. І це лише те, що археологам відомо. В Уманському краєзнавчому музеї можна побачити кераміку, підібрану на узбіччі цієї суперударної будови, принаймні з трьох різних поселень.
Відомо, що підрядником на будівництві цієї ділянки була турецька фірма. Цікаво, в Туреччині під час будівництва також прийнято зносити старовинні поселення? Наскільки відомо, там законодавство з цього приводу (а головне, його виконання) куди суворіше. А кредитували будівництво італійські банки. Щодо Італії, то дбайливе ставлення до спадщини етрусків чи Риму нам добре відоме. А от знести турецькою технікою та на італійські гроші трипільське поселення в Україні — не проблема. Панове, не хвилюйтеся! Народ України за все заплатить, ще й з відсотками, а особи, на те ним уповноважені, подякують за великі іноземні інвестиції. Якщо врахувати амбітні плани будівництва в Україні нових автобанів (бо зробили європейський вибір!), то є над чим замислитися. Коли до цього додати плани реконструкції залізниць, будівництва трубопроводів, а потім спробувати уявити можливі наслідки такої діяльності для археологічної спадщини, стає моторошно. Щоправда, у Європі вже знають про вітчизняні «пам’яткоохоронні» подвиги будівельників і прозоро натякають, що це аж ніяк не європейський вибір. Але чи будуть почуті?
39


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Посуд із поселень трипільської культури, зруйнованих при реконструкції того ж шляху в районі м. Умань, зібраний співробітниками місцевого краєзнавчого музею
Навколо місця, де стоїть покажчик Київ—Шарин, було поселення трипільської культури, знищене при реконструкції шоссе Київ-Одеса
40


Розділ 1. Що таке трипільський світ?
Іноді трапляється так, що будують в одному місці, а через це нищаться трипільські селища в іншому. Наприклад, котеджні містечка на берегах Дніпра під Києвом — у Козині, на знаменитій дамбі. Ясна річ, навколо хатинок мають бути квітники, але квіти на піску не ростимуть. Щодня сюди КАМАЗами везуть чорнозем. Звідки? А з тих самих долин під Обуховом, де колись жили трипільці. Чорнозем вигрібають екскаваторами разом із трипільською керамікою та рештками жител. Так би мовити, трипільська культура із доставкою. Довелося побачити одне таке місце нелегального (це перевірено) видобутку ґрунту, де чорнозем здерто з площі у кілька гектарів, а заразом перерито, потрощено і трипільські житла, що попали під ківш. А було тут різного трипільського добра таки чимало. Практично ці знахідки мали виглядати так, як їх свого часу замальовував В. Хвойка. Дещо археологам вдалося врятувати, розчистити, але решта майже втрачена. Чому «майже»? Вся надія на нових власників ґрунту, що містить трипільські старожитності. Адже високоосвічене та високоповажне панство (коли схоче) тепер може збирати престижні артефакти на власних квітниках та прикрашати ними свої хатинки. Те, що якась посудина варта не те що кількох кубів землі, а самого КАМАЗа, нікого не обходить. Можна з впевненістю прогнозувати, що найближчим часом відбудеться низка археологічних відкриттів в околицях Козина та інших подібних місць, де чимало власників нині мають шанс увійти в історію науки, віднайшовши невідомі раніше «поселення» трипільської культури у своїх володіннях.
Є також радянська спадщина — старі водосховища на Дністрі, Південному Бузі та Дніпрі. Тим, що тут затоплено сотні, а може, й тисячі давніх поселень, перейматися вже пізно, хіба що організувати підводні експедиції. Але вода береги розмиває, руйнує навіть те, що не затоплено. Цьому сприяє постійне коливання її рівня під час роботи гідроелектростанцій. Особливо катастрофічна ситуація склалася на берегах Дністра, де виявлено дуже багато трипільських поселень. Коли будувалися греблі, археологи просто не встигли все розкопати. А по тому скінчилося фінансування, і більшість трипільських старожитностей перейшла й щороку переходить у власність
41


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
риб та раків, щось перепадає і колекціонерам, а найменше — археологам, які вже давно лише мріють бодай про якісь розвідки у таких місцях, не кажучи вже про експедиції. Окрім історичної вартості, старожитності трипільської доби мають цілком визначену матеріальну вартість. Отже, йдеться про знищення цінностей, які, згідно вітчизняного законодавства, є державною власністю, тобто власністю народу України. Але ж то власність державна, й ставлення до неї відповідне. Це вже питання свідомості.
Зрозуміло, що сьогодні під загрозою й решта історико-культур- ної спадщини: давні поселення різних культур, кургани, городища, міста. Маємо на увазі, що сказане стосується усіх слідів минулих тисячоліть, які все ще зберігає наша земля.


Розділ 2
Трипільський час
Оскільки шляхами трипільського світу нам доведеться мандрувати як в просторі, так і в часі, слід докладніше зупинитися саме на визначенні його часових координат. З огляду на різні обставини, про які мова піде далі, справа це непроста. Крім того, оскільки нашим провідником Трипіллям буде саме археологія, слід вивчити ті назви, які дослідники дали окремим етапам його історії, адже археологія у цьому питанні так само, як і історія, має власну, досить відмінну від загальновживаної, термінологію, яка чимось нагадує задачі з алгебри. Але, на відміну від математики чи світової історії, знання цих умовностей не є надто поширеними. Скажімо, досить багато людей знають, на які століття припадають Ренесанс або бароко, але чи багато пересічних читачів зможуть сказати, що існувало раніше: Трипілля-А чи Трипілля-В? Якщо до цього додати систему найменувань етапів культури Кукутень, то роз’яснювати є що. Доведеться пояснювати також і те, яким чином археологи отримали шокуючі уяву дати, на якій підставі вони стверджують, що трипільська цивілізація існувала 7000—5000 років тому, і як їм вдається, глянувши на уламок посудини, з упевненістю сказати: «Ну, це має датуватися першою половиною V тис. до н. е.», — або: «Цій статуетці понад 7000 років». Невже це написано на речах? Напевно, що ні, адже ніяких написів розгледіти неможливо.
43


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Але як би там не було, для світу, який ми назвали трипільським, глибина часу вимірюється нескінченно довгими (порівняно з людським життям) тисячоліттями. Та й сама його історія нараховує не багато і не мало — понад 25 віків, тобто від часу появи перших трипільських горщиків до моменту, коли пішли з життя останні люди, які вміли їх робити, змінилося близько 100 поколінь. Звідки ми дізнаємося про це сьогодні, адже від тих часів не збереглося жодних літописів?
Так, ані літописів, ані скрижалів, ані бодай глиняних табличок — нічого. Але є годинник, який увімкнено самою Вічністю, Всесвітом. Він діє на атомному рівні, а відлік часу ведуть атоми ізотопів. Власне, чимало категорій археологічних знахідок (кістки людей та тварин, вуглинки, рештки саманних стін будівель, нарешті, фрагменти керамічного посуду) несуть у собі ізотоп вуглецю — С14, який можна розглядати як головну складову такого собі вічного хронометра, треба лише вміти знімати з нього показники. Цього навчилися приблизно півстоліття тому, а біля 40 років у Києві діє лабораторія, яка встигла за цей час зняти понад 13 000 ізотопних «лічильників», в тому числі з понад 160 трипільських зразків. Звичайно, півтори сотні дат для епохи тривалістю майже 25 століть — це замало, але в загальних рисах вимальовуються певні контури. Зрозуміло, що ці хронологічні рамки не є остаточними.
Як датували трипільську культуру
У сучасних українських виданнях можна знайти різне датування існування трипільського періоду: 4000—2500 pp. до н. е., тобто тривалість побутування культури складає 1500 років. У 1997 р. автором спільно з Н. Б. Бурдо у роботі «Основи хронології Трипілля- Кукутені» було запропоновано такі хронологічні межі: 5200—2790 pp. до н. е., тривалість — близько 2410 років. У Румунії аналогічні пам’ятки М. Лазарович датує між 5050 і 3150 pp. до н. е., їм відводиться, таким чином, 1900 років. Як бачимо, різниця в поглядах на датування й тривалість однієї й тієї ж археологічної культури лише в трьох публікаціях, які вийшли упродовж усього двох років, досить суттєва.
44


Розділ 2. Трипільський час
Але з цієї різниці випливають інші обставини. Так, у випадку, коли ми приймемо хронологію давньої історії України і порівняємо її з хронологією Давнього Світу, побачимо, що трипільські поселення- гіганти існували паралельно з першими династіями Єгипту та міста- ми-державами Месопотамії, а поселення-протомісто Майданецьке споруджено в часи легендарного царя Гільгамеша (правив близько 2750 р. до н.е.). За іншими хронологічними студіями, в ті часи, коли «історія починалася в Шумері та Країні пірамід», руїни трипільських протоміст вже кілька сотень років були поховані під землею. Дві хронології — дві різні версії давньої історії.
З відкриттям у другій половині XIX ст. старожитностей культури Трипілля-Кукутень постало питання про абсолютний вік її пам’яток. За цей час кілька поколінь археологів різними засобами намагалися вирішити цю проблему На початку досліджень важливими були суто формальні порівняння з давніми археологічними культурами мальованого посуду Середземномор’я, вік яких визначався залежно від віку старожитностей, які, у свою чергу, мали історичне датування у писемних пам’ятках (Єгипет, Месопотамія тощо). Зрозуміло, що подібні порівняння були досить приблизними, зважаючи на наявні в той час джерела, а також пануючі концепції щодо виникнення найдавніших цивілізацій саме на Давньому Сході й повільне та поступове поширення їх «світла», ідей і винаходів на дикі терени півночі, себто Європи.
Міркуючи подібним чином, Е. Р. фон Штерн на початку XX ст. відносив Трипілля до середини III тис. до н. е., до мідно-кам’яного віку. Г. Чайльд у ^0-ті роки порівнював ранні ступені Трипілля зі ступенем другої давньомінойської цивілізації, датуючи їх не пізніше 2500 р. до н. е. Взагалі-то тривалий час він вважав, що трипільська культура існувала впродовж декількох сотень років. Згодом, у 30— 40-і роки Т. С. Пассек опублікувала хронологічні схеми Трипілля- Кукутень. Частину пам’яток вона віднесла до енеоліту, датувавши 3000—1700 рр. до н. е., а найпізніші — до епохи бронзи, датувавши 1700-1400 рр. до н. е. Дослідниця вважала, що датування трипільських пам’яток має припадати на І—III періоди давньомінойської культури. З часом вона дещо уточнила хронологічні рамки Трипілля,
45


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
визначивши їх відповідно до критської хронології в двох варіантах: максимальному — III тис. до н. е. — 1750 р. до н. е. та мінімальному — 2500—1750 рр. до н. е. Однією із підстав таких міркувань було порівняння керамічних виробів, конусів-пінтадерів, виявлених під мас розкопок на поселенні Аріушд у Трансильванії, з подібними виробами, знайденими у Єгипті. Там їх датували 2540—2160 рр. до н. е. Здавалося б, все обґрунтовано і непорушно. Але нині, через 60 років після виходу в світ її праць, поселення Аріушд датують другою половиною V тис. до н. е., тобто на півтори з лишком тисячі років давніше. А пам’ятки Єгипту разом із виявленими на них «пін- тадерами» як датували 2540—2160 рр. до н. е., так і датують.
Важливим методом відносного датування (тобто поділу на давніші й пізніші пам’ятки) в археології є стратиграфічний. Засади його прості: культурний шар (тобто рештки, скажімо, поселення) давніший за інший, якщо він залягає нижче. Враховуючи те, що на давніх поселеннях може бути не лише 2—3, але й 20—30 горизонтів, співставлення всіх випадків взаємного перекриття старожитностей стає приводом для побудови досить стрункої системи (стратиграфічної колонки), яка може стати основою для відносного датування археологічних пам’яток часто на досить значних територіях. У випадку, коли певні горизонти такої колонки буде датовано — чи то природничими методами, чи то за письмовими джерелами, — матимемо певну основу і для абсолютної хронології.
Зрозуміло, що подібне порівняння є працею досить копіткою, потребує значної зосередженості та неабияких зусиль. Відносно давніх поселень півдня Європи подібне дослідження провів і опублікував його результати 1993 р. Г. Парцінгер. Усі пам’ятки доби неоліту, енеоліту та ранньобронзового віку і відповідні шари за їх положенням він розділив на 15 хронологічних горизонтів (рахунок ведеться від 1 до 15, де 1 — найдавніший). У цій системі враховано пам’ятки культури Кукутень на території Румунії, де виявлено багатошарові поселення — Тирпешть, Траян-Дялул-Финтинілор, Ізвоар, Кукутень, Хебешешть, Фолтешть. Починаючи із 10-го горизонту ця система прив’язана до писемного датування пам’яток Давнього
46


Розділ 2. Трипільський час
©
Сходу, а весь 10-й горизонт датовано 3400—3300 та 3200—3100 рр. до н. е. Для нас ці дати цікаві тим, що до 10-го горизонту дослідник відніс найпізніші пам’ятки трипільської культури.
Це означає, що датування трипільських старожитностей на підставі стратиграфічного методу (а археологи, як правило, його дуже поважають), помітно відрізняється від датування, приклади якого ми наводили вище. Адже фінал трипільської культури виявився на 500 років давнішим за її початок, визначений за аналогіями у першій половині XX ст.!
На прикладі археологічного датуванням старожитностей не складно дійти висновку, що їх можливості явно недостатні для визначення абсолютного віку трипільської культури.
Ізотопний годинник і трипільська культура
Історія вивчення хронології трипільської культури, а вона вже налічує понад століття, переконливо доводить, що найпродуктивнішим на сьогоднішній день є комплексне використання археологічного датування та датування методами природничих наук. Подібний підхід дозволив уточнити абсолютну хронологію культури Кукутені- Трипілля й віднести її до другої половини VI — початку III тис. до н.е. Загальний час існування трипільської культури, згідно цих даних, має становити, таким чином, близько 2600—2700 рр.
Що ж це за метод датування, який називають ізотопним, або радіо- вуглецевим? Що таке ізотопи, радіація, в Україні — завдяки відомим обставинам — нині, здається, знають всі. Що таке вуглець — також, адже цей надзвичайно поширений на нашій планеті хімічний елемент є складником не лише палива (дров, мазуту чи газу), грифелів у олівцях та діамантів у прикрасах, а й компонентом всього живого. В природі також існують ізотопи вуглецю, тобто атоми з нестандартною вагою — їх іменують відповідно С13, С14. Вони утворюються в атмосфері Землі під дією космічного випромінювання і є практич¬
47


ш
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
но всюдисущими. Зрештою, живі організми, включаючи й людину, пристосувалися до такого стану речей і особливо від радіоактивного вуглецю (на відміну від стронцію або цезію) не потерпають.
Зі 	шкільного курсу біології маємо знати про роль вуглецю для життя та його кругообіг в природі: всі організми й рослини протягом свого життя разом із С12 отримують певну кількість накопиченого його ізотопу — С14. Коли життя переривається, починається процес розпаду органічних тіл на складові елементи. Сказане стосується також ізотопу вуглецю, вміст якого поступово зменшується на певний відсоток, аж до повного розпаду. Лишається: а) вирахувати період напіврозпаду С14; б) виміряти вміст С14 у зразку; в) порівняти отримані результати. Тоді матимемо ізотопну (радіовуглецеву) дату.
Свого часу за практичне здійснення цих трьох кроків хімік із США У. Ліббі отримав Нобелівську премію. Звичайно, в галузі хімії, не археології. Але саме археологи одними із перших оцінили можливості, які відкриває застосування ізотопного датування. Нині в світі налічується чимало лабораторій, які здатні датувати археологічні зразки, в тому числі дуже дрібні. До них науковці приносять ті зразки, в яких міг, на їхню думку, зберегтися вуглець. Початково коло матеріалів, які вважали придатними для датування, обмежувалося лише вугіллям, деревиною та тканиною, в окремих випадках — ґрунтом. В останні десятиріччя до цього списку додалися кістки, кераміка, обпалена обмазка давніх жител.
Нині вже маємо понад 160 датувань трипільських поселень та могильників на різних територіях. Вже перші визначення, отримані наприкінці 50 — на початку 60-х років, змусили археологів уточнити абсолютну хронологію культури. Т. С. Пассек у 1962 р. на VI Міжнародному конгресі доісторичних та протоісторичних наук віднесла ранній період Трипілля до першої половини IV тис. до н. е., середній — до другої половини IV — початку III тис. до н. е., а пізній — до середини та другої половини III тис. до н. е. В наступні 20 років початок Трипілля посунули до 4000 р. до н. е., а дата фіналу культури — 2200—2100 рр. до н. е. — лишалася незмінною.
48


Розділ 2. Трипільський час
Проте вже тоді було відомо, що ізотопні дати потребують певного уточнення-калібрування, яке базується на розрахунках, що беруть до уваги реальну щорічну зміну вмісту С14 в атмосфері, і на які впливає чимало сторонніх чинників. У результаті процес розпаду ізотопів може як прискорюватися, так і уповільнюватися. Отже, якщо від початкової дати, скажімо 6000 років тому, віднімали стабільну кількість років (1950) і отримували, наприклад, дату 4050 р. до н. е., з’ясувалося, що реально ця дата є — не багато і не мало — а на кілька сотень років давнішою! Звичайно, для праісторії, що 100, що 1000 років — не час, але іноді вони мають певне значення.
Виявили також «пристрій» природного походження, який здатен фіксувати ці коливання. Ним виявилися дерева. Якщо виміряти вміст С14 у кожному річному кільці, отримаємо певні еталони, за якими можна калібрувати дати археологічних зразків. Щоб вибудувати таку шкалу на кілька тисяч років вглиб, в болотах і торфовищах вчені знайшли досить давні стовбури дерев. Це надзвичайно важливо, адже річні кільця, приростаючи щороку, самі по собі ведуть відлік часу. Співставляючи їх, побудували так звану дендрохронологічну шкалу, яка сягає доби неоліту! Таким чином отримали, крім іншого, ще й досить точний спосіб перевірки ізотопних дат.
Отже, питання: «калібрувати чи не калібрувати ізотопні дати?» було, головним чином, питанням розробки відповідних методів та засобів. Щодо останніх, то поширення персональних комп’ютерів у 80-ті роки XX ст. прбблему вирішило. Нині археологи використовують кілька версій програмного забезпечення, яке дозволяє виконувати всі мислимі підрахунки та наочне співставлення ізотопних дат, як по одній, так і у пакетах, отримувати найрізноманітніші графіки та діаграми, котрі чудово унаочнюють результати.
Слід сказати, що наслідком калібрування ізотопних дат стало чергове поглиблення абсолютної хронології культур доби неоліту та енеоліту. Не оминула така доля і трипільську Різницю між радіо- вуглецевими (конвенційними, себто договірними) датами та каліброваними (календарними) ілюструють такі дані:
49


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
а
•З 6100ВР і
Я 6000ВР
тз
д
0
•е
1 5900ВР ’В
5800ВР
5200Са1ВС 5100Са1ВС ЗОООСаІВС 4900Са1ВС 4800Са1ВС 4700Са1ВС СаІіЬгаІесІ сіаіе
Графік калібрування ізотопної дати, виконаного за допомогою комп’ютерної програми для зразка із ранньотрипільського поселення Гребенюків Яр
Конвенційні дати, рр. до н. е.
Калібровані дати, рр. до н. е.
4000-3700/3650
4845-4520/4485
2800-2500/2750-2400
3580-3245/3530-3275
Слід зауважити, що початок трипільської культури посунули спочатку до 4800—4500 рр. до н. е., а пізніше навіть до 5400—5300 рр. до н. е. Останні дати тривалий час багатьом здавалися фантастичними, адже їх не було з чим співставити, головне, стосовно оточуючих культур. Однак нові дати, отримані нещодавно для археологічних культур на Балканах та в Центральній Європі, не протирічать такому поглибленню початку трипільської культури.
Отже, ми із задоволенням можемо повідомити, що найдавніше (за ізотопним датуванням) поселення трипільської культури


Розділ 2. Трипільський час
на території України було виявлене і досліджене біля с. Бернашівка Могилів-Подільського району Вінницької області й саме воно датоване 5400—5300 pp. до н. е. Причому подібні дати було отримано як по знайдених там кістках тварин, так і по вуглецю, що його виділили з фрагментів кераміки.
Датування найпізніших пам’яток трипільської культури показало період між 2800 і 2650 pp. до н. е. Великої точності, як бачимо, досягти не вдалося. З одного боку, ізотопний метод має власну похибку, яка часом сягає ±100 років, з іншого — давніх поселень, поховань, із яких було б датовано більше двох-трьох зразків, мало. Підраховано, що для мінімальної достовірності мали б проводити не менше шести датувань з кожного. Тому в наукових працях археологи досить обережні і змушені вказувати абсолютний вік із точністю до кількох сотень років. Найприйнятнішими стали формулювання на зразок «перша половина», «друга половина», «початок» або «кінець» тако- го-то тисячоліття до н. е. До речі, з поширенням ізотопного датування в наукових працях широко почали застосовувати латинські абревіатури типу ВС (Before Christus, тобто «від різдва Христового») та AD (Anno Domini — «року Божого», або нашої ери — н. е.). Коли вони написані з малої літери, це означає, що дати некалібровані, великими — мається на увазі калібрована (календарна) дата.
Археологічна алгебра
*
Археологи, на жаль, не завжди мають у своєму розпорядженні абсолютні дати. Та вони не завжди й потрібні, адже на певному етапі досліджень досить визначити відносну хронологію старожитностей, тобто яке поселення є давнішим, яке пізнішим, а яке, можливо, існувало у проміжку між першими двома. Що роблять археологи? Вивчаючи матеріал, вони на підставі типології кераміки, стратиграфічних спостережень ділять археологічну культуру на декілька періодів, або етапів, фаз тощо. Така методика склалася, власне, ще у XIX — на початку XX ст. Згадаємо виділені свого часу В. Хвойкою
51


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
ВІ
Зразки посуду трипільської культури етапів А та ВІ


Розділ 2. Трипільський час
ви
сі
Зразки посуду трипільської культури етапів ВИ та СІ


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
культури А та Б. Зазвичай археологічну культуру ділять на три періоди, називаючи їх просто, без зайвих вигадок: ранній, середній та пізній.
Трипільська культура має досить складну періодизацію, в основу якої якраз і покладено поділ на згадані вище три періоди. Складність полягає, однак, не в цьому, а в тому, що кожен із них, у свою чергу, поділений на декілька етапів, а також в тому, що з часом археологи почали, відповідно до власних концепцій, поєднувати ці етапи з періодами. При чому тут алгебра? А при тому, що періоди отримали позначення літерами латинського алфавіту: А, В, С, а етапи відповідно ВІ, ВИ, СІІ тощо. Підвалини цієї періодизації було закладено у 20-ті роки Т. Пассек та Б. Латиніним. Упродовж XX ст. вона ускладнилася за рахунок виділення нових етапів на зразок АІІ, АІІІ, ВІ—II тощо, а також етап СІ з пізнього періоду перенесли до середнього. Таким чином, поруч із традиційними назвами Трипілля СІ або Трипілля А виникли найменування типу Трипілля АІІ, Трипілля ВІ—II тощо.
Але археологам і цього виявилося замало, адже не завжди можна точно визначити приналежність здобутих під час розкопок матеріалів до певного етапу. Причини різні: мала кількість або фрагментарність знахідок, унікальність відкритого поселення та інші. Так виникли формули на зразок Трипілля СІ—СІІ, Трипілля ВИ—СІ, або вирази типу «поселення можна датувати кінцем середнього — початком пізнього етапу».
Слід також зважати на те, що існує західна частина культурної спільності, до якої входить Трипілля і яка носить назву Кукутень. Вона має власну періодизацію, побудовану за тими самими принципами та методами, що й періодизація трипільської культури. Те, що в періодизації останньої називаємо етапами, тут’названо фазами (фаза Кукутень А, фаза Кукутень А — В, фаза Кукутень В), що, у свою чергу, поділяються на Кукутень А1, Кукутень В2 і т. д.
Оскільки ми розглядаємо Кукутень-Трипілля, як певну культурну спільність, тема співставлення періодизації її складових неминуча. Це можливо насамперед завдяки порівнянню форм та декору керамічних виробів. Результати такого співставлення маємо наступні:
54


Розділ 2. Трипільський час
Кукутень Al — А4
Фінал Трипілля А, Трипілля ВІ
Кукутень А — В (1—3)
Трипілля ВІ/ІІ, частково ВИ
Кукутень В (1—3)
Трипілля ВИ, СІ
Виникає питання: чому в цій періодизації немає найдавніших пам’яток з території Румунії? Невже Трипілля А давніше, а історія цієї культурної спільності починалася в наших краях? Виявляється, румунські дослідники виділили попередницю культури Кукутень і назвали її Прекукутень. Вона має періодизацію з трьох фаз, де Прекукутень II та Прекукутень III відповідають ранньому етапу трипільської культури, тобто Трипіллю А (за винятком його фіналу). Щось подібне відбулося з пам’ятками, що продовжують лінію Кукутень. їх теж виділено в окрему археологічну культуру: Городіштя — Фолтешть — Ербічень, якій відповідає пізній етап трипільської культури, тобто Трипілля СІ І. У результаті маємо таку ситуацію: на одну трипільську культуру припадає три археологічні культури в Румунії.
Отже, в підсумку картина періодизації спільності Кукутень- Трипілля та датування її фаз, етапів, періодів може виглядати наступним чином:
РУМУНІЯ
УКРАЇНА
рр. до н. е.
(Прекукутень) І—III
Трипілля А
5400-4700/4600
Кукутень Al — А4
фінал Трипілля А, Трипілля ВІ
4700/4600-4400/4300
Кукутень А — В (1-3)
Трипілля ВІ/ІІ, частково Трипілля ВИ
4400/4300-4000/3900
Кукутень В (1—3)
Трипілля ВИ, СІ
4000/3900-3400/3200
Городіштя — Фолтешть — Ербічень
Трипілля СІІ
3400/3200-2700/2600
55


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Мідний вік на території України, якщо виходити з датування трипільської культури, охоплював другу половину VI — першу половину IV тис. до н. е., тобто приблизно 5400—3500 рр. до н. е. Перехідний період, який виділяють деякі дослідники, або початок раннього бронзового віку, як його іменують інші, може бути віднесений до другої половини IV тис. до н. е., або 3400—3200 рр. до н. е. Виходячи з ізотопного датування за вмістом С14, нижню межу перехідного періоду сьогодні можна відсунути до 2700—2600 рр. до н. е.
Таким чином, комплексне використання археологічних даних та дат, отриманих за допомогою природничих наук, нині дозволяє уточнити абсолютну хронологію культурної спільності Кукутень- Трипілля і віднести час її існування до кінця VI — першої половини III тис. до н. е. Враховуючи історію попередніх досліджень, ці дати навряд чи можна вважати остаточними, адже методи датування постійно вдосконалюються, а археологи мають непогані перспективи відкриття нових давніх поселень та поховань.


Розділ З
Між Карпатами та Дніпром
Після того, як ми визначилися із часовими координатами трипільського світу, перейдемо до опису його географії, етнографії, а також основних етапів історії. Адже вона тривала, якщо рахувати від 5400—5300 до 2700—2600 р. до н.е., замалим не 3000 років. Це вдівічі більше, ніж від початків літописної історії Русі, і майже стільки, скільки нараховує історія Єгипту від перших фараонів до македонського завоювання. Зрозуміло, що за цей час відбулося чимало подій, а самі трипільці на початку III тис. до н.е. помітно відрізнялися від своїх предків, що жили за 2000 років до них. Ми також живемо і виглядаємо дещо інакше, ніж наші пращури у часи віщого Олега або Ярослава Мудрого.
Наступне питання — походження трипільської культури. Все має початок, а значить, і археологічна культура. Має також існувати певне місце, де вона сформувалася. За 100 років досліджень щодо того, де знаходилося місце зародження Трипілля, як цей процес відбувався, висловлено чимало цікавих гіпотез. Про одну з перших, що належала В. Хвойці (про прихід предків трипільців з території нинішнього Егейського моря), ми вже згадували. Але вона далеко не єдина.
Отже, якщо врахувати, що трипільська культура сформувалася у певному місці, яке не збігається з територією її поширення в різний час, та додати відмінності у вигляді матеріальної культури трипільців у різних місцевостях, матимемо досить різноманітну в етнографічно-
57


Відейко М Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Карта розташування археологічних культур, пов’язаних із формуванням трипільської.
1 — район формування (друга половина VI тис. до н. е.), визначений на підставі знаходження найдавніших пам’яток
му плані мапу території між Карпатами та Дніпром. Племена цього світу торгували, приймали переселенців, можливо, навіть воювали між собою.
Поруч, за Прутом та Дністром, лежала ще одна частина цього давнього світу — територія поширення культури Кукутень. Дискусія з румунськими колегами, яку ми вели під час однієї з останніх зустрічей у кукутенських краях на тему «Кукутень і Трипілля — дві різні культури чи частина однієї?», привела до формули, яка всім присутнім припала до душі: «дві культури — одна цивілізація». Отже, оцінити трипільський світ можна лише врахувавши відомості про світ Кукутень.
58


Розділ 3. Між Карпатами та Дніпром
Походження трипільської культури
У даному випадку йтиметься про походження певної археологічної культури, тобто певного комплексу, який презентовано подібними між собою артефактами — поселеннями, житлами. Питання про етнічну приналежність його творців ми розглянемо в четвертому розділі, зауваживши, що все тут сказане буде враховане належним чином.
Археологи вирішують проблему походження культур, намагаючись насамперед знайти найдавніші їх пам’ятки — поселення та поховання. їх починають порівнювати, щукати щось схоже в археологічних культурах, що існують в даний час поблизу, а часом навіть у досить віддалених районах. Ідея полягає в тому, що дана археологічна культура, тобто комплекс артефактів, могла бути або принесеною людьми з іншого місця, або сформованою громадою, котра складалась із представників різних родів, які мали певні відмінності в матеріальній культурі. При цьому можуть переважати риси культури якогось одного роду. У таких випадках говорять: «Нова культура склалася на основі культури, наприклад, А при участі культур В, С, Е» (список може бути і більшим, і меншим). Власне, більшість подібних вердиктів виноситься на підставі співставлення форм посуду, технології його виготовлення, техніки орнаментування та навіть певних схем чи елементів даного декору. Вважається, що чи не кожен рід у давні часи мав власну традицію виготовлення посуду, але якщо ми бачимо у ній зміни, знаємо, що не обійшлося без представників інших.
Такі міркування базуються насамперед на підставі спостережень етнографів над тим, хто і як виготовляє посуд у традиційних суспільствах. Проте хто б не ліпив горщики — жінки чи чоловіки, — вони навчаються цьому з дитинства і роблять все так, як їх навчили батьки або дядько, тітка, дід, бабуся, і не інакше. Навіть потрапивши до іншого роду-племені, людина з такими навичками спочатку буде ліпити горщик саме так, як її колись навчили. Вже потім вона опанує місцеві традиції, аби не виділятися. У суспільствах, які перейшли до ремісничого виробництва кераміки, процеси трансфор-
59


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
мації форм та декору відбуваються інакше. Але як би там не було, посуд і його декор завжди будуть візитною карткою селища та навіть країни, де його виготовлено.
Якщо подивитися на найдавніший посуд трипільської культури, який в Україні знайдено під час розкопок поселення Бернашівка на Дністрі, з таких позицій, можна побачити риси різних археологічних культур. Наприклад, посуд із вріз- ним трикутним орнаментом «вовчий зуб», що нагадує шахівницю, схожий на керамічні вироби неолітичної культури Боян, яку знайшли на півдні, в Румунії — у Добруджі. Однак посуд з аналогічним декором зустрічається і в деяких археологічних культурах на півночі Болгарії — Сава та Маріца. До речі, для культур Боян, Вінча (так само, як для культур Сава та Маріца) притаманні знахідки решток спалених будівель, серед яких виявляють чимало розставлених посудин, є певна подібність у формах і типах статуеток.
Деякі посудини та лінійний прокреслений орнамент на них нагадують вироби культури ліній-
Зразки найдавнішого на території України посуду трипільської культури із поселення Бернашівка. Дослідження В. Г. Збеновича.
Наукові фонди ІА НАНУ
60


Розділ 3. Між Карпатами та Дніпром
но-стрічкової кераміки, що була поширена не лише у Центральній Європі, але й на території, де виникла трипільська культура. Такого декору, нанесеного прокресленими лініями по сирій глині, на трипільському посуді чи не найбільше. Тому-то «лінійники» тривалий час розглядали і продовжують розглядати як основу формування трипільської культури. Цікаво, що поява поселень культури лінійно-стрічкової кераміки у Подністров’ї, за ізотопним датуванням, майже співпадає у часі з формуванням трипільської культури. Отже, не виключено, що ці події між собою можуть бути пов’язані певним чином.
Крім того, ми знаходимо чимало найдавнішого трипільського посуду, вкритого орнаментом із защипів, зроблених пальцями, або відбитків нігтів. Цей спосіб декорування притаманний культурі Кріш, яка вважається однією з найдавніших археологічних культур доби неоліту у Європі. Її пам’ятки є і в Прикарпатті, і в Молдові, і в Румунії. Коли бачимо стрічки прокресленого орнаменту, простір між якими заповнений відбитками штампа, на згадку приходять вироби культури Вінча, поселення котрої розташовані досить далеко — на Дунаї, але вона мала тісні стосунки зі всіма згаданими вище культурами Центральної Європи. У трипільців був посуд і без орнаменту Його форми нагадують вироби культури Тиса.
Таким чином, в результаті огляду кераміки з розкопок у Бернашівці вимальовується досить широке коло ймовірних європейських предків та родичів трипільців. На жаль, неможливо прослідкувати сліди контактів із сусідами на сході — скажімо, носіями культури буго-дністров- ської, поселення якої поширені переважно на берегах Південного Бугу та його приток. Вона теж проявляє європейське коріння, але до трипільської, здається, жодного стосунку не має. Просто бугодністровці потрапили на східні території набагато раніше за трипільців.
Враховуючи той факт, що найдавніші поселення Трипілля Ата Пре- кукутень (а їхня культура настільки схожа, що вчені схильні називати їх «культурою Прекукутень-Трипілля А») виявлено між Карпатами та Середнім Дністром, саме цей край можемо нині вважати прабатьківщиною трипільської культури. Тут поселень, схожих на бернашівсь- кі, нині відомо досить багато.
61


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Зразки посуду із найдавніших поселень культури Прекукутень.
Експозиція музею в м. Пятра-Нямц, Румунія
Як відбувалося формування нової культури, тобто нової громади, у реальному житті? Археологічні розкопки прямої відповіді на це питання дати не можуть. Можна лише уявити наступну картину. Час — друга половина VI тис. до н. е. Місце — територія між передгір’ям Карпат на заході, Прутом та середньою течією Дністра на сході. Тут, серед лісів та річок розкидані нечислені селища, мешканці яких належать до різних родів та племен. Вони ліплять різний посуд і розмовляють, можливо, різними говірками, але все ще здатні порозумітися. Об’єднує їх те, що всі вони є хліборобами й шанують одних і тих самих богів. їм нема чого ділити — землі й води вистачає всім. Із-за Карпат у цей багатий край навідуються каравани торговців, представників інших племен, які вимінюють морські
62


Розділ 3. Між Карпатами та Дніпром
мушлі, виготовлені з них прикраси, вироби з металу на місцевий скарб — кремінь, якого немає там, за перевалами. Цю ідилію переривають природні катаклізми — весняні повені, літньо-осінні посухи (останні відбулися, як зафіксували палінологічні дослідження, якраз у другій половини VI тис. до н.е.). Як виглядають наслідки повені у Прикарпатті, нині ми можемо спостерігати по телевізору чи не щороку. Є підстави вважати, що для давніх хліборобів їх наслідки мали бути катастрофічними, адже 7000 років тому ніхто не надсилав їм гуманітарної допомоги. Потім наставало посушливе літо, і посіяного могли не зібрати. А потім холодна й голодна зима. За певного збігу обставин у долинах та на рівнинах річок Тиси і Дунаю могло гинути населення, яке презентувало цілу археологічну культуру. Таке могло статись по обидва боки Карпат.
Але ті, хто вцілів після стихійного лиха, все ж таки мали шанс вижити. Він був в об’єднанні в нову громаду. Звичайно, прибивалися до того роду, який вцілів найбільше. Такими «щасливчиками» цілком могли виявитися «лінійники»1, які мали звичку влаштовувати свої селища переважно в лісі, а не на берегах річок. А решті — «боянцям», «крішцям», прибулим із-за Карпат «вінчанцям» та іншим доводилося прибиватися до них. Проте таке злиття різних етнічних груп не минуло безслідно. Відбулося формування нових традицій у матеріальній та духовній культурі. Це був момент як ніколи слушний для утвердження нових канонів та ритуалів у вірі. Утверджувалась традиція спалення поселень разом з інвентарем, з’явився цілий комплекс небаченої раніше антропоморфної пластики, яку використовували під час ритуалів. З різних традицій сформувалися орнаментальні композиції, які по-новому трактували фундаментальні світоглядні положення.
Можна помітити й відгомін минулих знань та вірувань. Найбільш вражаючим є вживання знаків давньої піктографічної писемності, коріння якої сягає європейського неоліту. Але часом складається враження, що ці знання поволі згасали, не знаходячи собі місця у новій
1 	Тут і далі найменування груп населення, звичайно, є умовними, оскільки їх дано за назвами відповідних археологічних культур, згаданих у тексті вище. Зрозуміло, що справжні етноніми того часу мусили звучати інакше.
63


©
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
громаді, духовному середовищі, що формувалося після пережитої кризи. Як тут не пригадати свідчення про заборону писемності після пережитих катаклізмів у деяких суспільствах, котрі вважали, що саме цей здобуток цивілізації міг викликати страшний гнів богів?
Як би там не було, найвірогіднішим сьогодні виглядає саме такий сценарій формування трипільської археологічної культури. Її ж формування на основі буго-дністровського неоліту виглядає так само малоймовірним, як і прихід предків трипільців з території нинішнього Егейського моря.
Поява та розселення трипільців на території України
Те, що в неоліті та мідному віці відбувалася міграція різних груп населення, іноді досить далеко, немає нічого дивного. Зрештою, трипільці, котрі проживали на теренах України, не були прибульцями ні з заходу, ні з півдня. Є всі підстави стверджувати, що процес формування трипільської культури (Прекукутень-Трипілля А) відбувалося також і на заході України — на Буковині, у Прикарпатті та Середньому Подністров’ї.
У випадку із трипільцями ми спостерігаємо явище, типове для того часу: за сприятливих умов певне плем’я починало освоювати нові території, особливо успішними були випадки, коли воно використовувало нові землі інакше, ніж місцеве населення. А хлібо- роби-трипільці, до того ж відносно чисельні, у VI та на початку V тис. до н.е. не мали конкурентів на володіння землями між Карпатами та Дніпром.
Динаміку зростання давнього населення певною мірою відбиває збільшення кількості поселень. Наприклад, нам відомо, що в Україні за Трипілля А існувало близько 60 поселень, на наступному етапі їх число збільшилось до кількох сотень. Так само розширюються межі території, де ці пам’ятки виявлено. Якщо Бернашівка налічувала до десятка жител, то пізніші селища налічували вже кілька десятків споруд.
64


Розділ 3. Між Карпатами та Дніпром
Знахідки розвалів ранньотрипільського посуду серед руїн будівлі. Поселення Тимкове (Одеська область). Розкопки Н. Бурдо
З 	Шляхами трипільського світу 65


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
План поселення раннього етапу трипільської культури Могильна - III (Кіровоградська область), складений на підставі результатів магнітної зйомки.
(за В. П. Дудкіним)
Однак «велика трипільська колонізація» мала певні особливості. Починалася вона із Подністров’я, але вже наприкінці VI тис. до н.е. досягла середньої течії Південного Бугу. Про те, звідки трипільці сюди прийшли, свідчать визначення кременю, зроблені для деяких поселень: не тільки знаряддя праці, але й сировина для їх виготовлення має виразне дністровське походження. Про один із шляхів, яким скористалися давні хлібороби, свідчить
66


Розділ 3. Між Карпатами та Дніпром
знахідка декількох їх поселень в басейні р. Кодими, лівої притоки Південного Бугу.
Якщо подивимося на карту, побачимо, що майже навпроти цього місця, на р. Реут в Молдові, знаходиться скупчення трипільських поселень, частина з яких належить до початкових фаз формування культури. Отже, першу зупинку трипільці зробили у верхів’ях Кодими, наступну — на Південному Бузі, де між Гайвороном та Сабатинівкою відомо близько десятка поселень раннього етапу. Серед них є рибальські стоянки (подекуди поруч з місцями, де колись рибалили буго- дністровці), але є і стаціонарні поселення. Найбільше з них виявлене біля с. Могильна на Кіровоградщині. Тут, на невеличкій р. Моги- лянці, певний час проживала чимала трипільська громада. Головне селище вражає як розмірами, так і плануванням2. Поселення займало на підвищенні близько 9 га. З північного боку воно було захищене яром, північний берег якого переходив у височину, що створювала затишок від холодних вітрів. Усього виявлено 105 аномалій різних розмірів, пов’язаних із різноманітними археологічними об’єктами. Більшість із них сконцентрована на площі близько 6 га, де вони утворюють компактну структуру, що складається з аномалій від наземних жител значних розмірів. На плані можна виділити дві прямокутні структури із жител, вписані одна в одну. Внутрішня є прямокутником приблизно 100x180м, зовнішня — 180x230м. Між ними є незабудо- ваний простір завширшки від 10—20 до 40—50 м (центральний прямокутник ніби зміщений в один бік). У зовнішньому периметрі можна виділити два проходи завширшки 8—10 м, ніби фланковані житлами.
У центральній частині поселення зафіксовано 12 аномалій різних розмірів. Із них 4—5 належать житлам, решта — від ям. Два найбільші житла мали розміри не менше як 10x15 або навіть 10x20м, три споруди значно менші — 4—5х10-12м. Можливо, це громадські будівлі або резиденція вождя. Таке поселення могло налічувати вже не десятки, як раніше, а сотні мешканців. Неподалік виявлено ще два селища цього періоду, але вони мають традиційно невелику кількість жител.
2 	Встановлено за допомогою магнітної зйомки, проведеної під керівництвом В. П. Дудкіна.
З*
67


0>
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
З берегів Південного Бугу трипільці вирушили на схід та південь. На півдні вони досягають порогів, де в районі Гарду виявлено декілька рибальських стоянок. Тут вони так само «наступали на п’яти» буго-дністровцям, але довго не затримались. Вірогідно, степова смуга не була для них достатньо привабливим місцем. Зате на схід трипільці просунулися лівими притоками Бугу на десятки кілометрів і вийшли у басейн Гірського Тікича. Сталося це наприкінці VI — на початку V тис. до н.е. Відстань від східних до західних кордонів Прекукутень-Трипілля на цей час становила вже сотні кілометрів.
Постає питання: навіщо трипільцям потрібно було так далеко йти від Дністра, адже на Поділлі та в Прикарпатті ще лишалося чимало вільного місця? Відстань між групами селищ вимірювалася подекуди десятками кілометрів. Мало того, навколо кожного з них у радіусі 4—5 км землі було достатньо, щоб прогодувати сотні, тисячі людей. Навіть якщо поля змінювати раз у кілька років, її б все одно вистачило. Тим не менш, через певні проміжки часу трипільці спалювали старе поселення і мандрували на нове місце, часом за десятки й навіть сотні кілометрів. Отже, такі рейди не мають, принаймні на перший погляд, жодного економічного підґрунтя. Пояснення цьому можна спробувати пошукати у сакральній сфері. Можливо, вимога розширення племінних володінь на етапі формування нової, пре- кукутенсько-трипільської спільності стала складовою її ідеологічного комплексу? Після того, як спільність пройшла через жорстокі випробування, люди цілком могли ідеологічно обґрунтувати заходи, спрямовані на виживання громади. Одним з них, разом з новими священними ритуалами, міг бути перехід на інші території. Той, хто здійснював цей крок, чинив дію, відповідну велінням вищих сил. Ця обставина цілком могла виправдовувати ризик, що виникав при переселенні. Зате такі дії у майбутньому гарантували не лише виживання, але й продовження трипільського роду-племені.
А може, трипільські жерці та вожді спромоглися тоді передбачити те, з чим Стара Європа стикнеться через кілька сотень років, коли в деяких областях (приміром, на Дунаї або Тисі, навіть у Прикарпатті) у другій половині Vтис. до н. е. люду стане більше, ніж може прогоду-
68


Розділ 3. Між Карпатами та Дніпром
Сліди перших трипільців у Середньому Подніпров’ї — поселення в ур. Коломийців Яр
вати земля? На той час трипільська ойкумена розширилася до Дніпра та являла собою одну із найбільших (і найкращих за якістю ґрунтів) територій на континенті. Ця багата земля була володінням нащадків лише одного племені, з якого тисячу років тому все починалося.
Близько середини V тис. до н. е. трипільці досягли середньої течії р. Рось, а через сотню-другу років — Дніпра. Сліди саме цих переселенців і виявив В. Хвойка 1897 р. біля містечка Трипілля. Дивлячись на розміри деяких поселень, здогадуємося, якими чисельними були громади. Найбільша та, що заснувала поселення біля с. Трипілля — його площа становила понад 100 га. На північ від Обухова відоме селище іншої групи трипільців, площею близько 30 га. Одна група навіть досягла території сучасного Києва. Її сліди виявлено над Смородиновим спуском. Тут було знайдено сховану у землі велику посудину — грушеподібний горщик, прикрашений заглибленим орнаментом, який зображував пари змій. Найцікавіше те, що його
69


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
відкопали під час розчищення входу до давньої печери. Настільки давньої, що її, можливо, зробили самі трипільці. В. Б. Антонович ще у XIX ст. знайшов у цьому місці кілька десятків подібних печер. Можливо, тут було одне із трипільських святилищ. Пристрасть до'печер цілком можна пояснити, адже до складу цього племені входили представники хліборобського населення з території сучасної Словаччини (культура Полгар). А в тих краях поховання в печерах, якісь обряди, з ними пов’язані, були справою звичайною. Отже, і на новому місці ці люди намагалися, коли не знайти відповідну печеру, то облаштувати її власними силами, щоб було де проводити важливі обряди. Так у місцевості, де через тисячоліття виникне Київ, було споруджено перші печерні святині. Тоді ж, а саме приблизно 6000 років тому, велика річка, яку ми сьогодні називаємо Дніпром, стала східною межею не лише трипільського світу, але й цивілізації Старої Європи, частиною якої він був.
Трипільська етнографія
Сотні трипільських громад на цій величезній території жили кожна своїм життям. Приводів для спілкування між сусідніми, не кажучи про більш віддалені, поселеннями було відносно небагато. Кожна із груп мала власні коріння та історію. Одні були нащадками першо- поселенців, інші об’єднували групи людей з різними традиціями, серед яких були вихідці іноді з досить далеких (за місцем проживання) культур. Разом із тим змінювалися технології виготовлення кераміки, зрештою, мода на певні стилі її декорування (а логіку зміни моди неможливо пояснити, мабуть, в усі часи).
За таких умов між громадами неминуче мали виникнути певні відмінності, відображенням певної частини яких є помітна археологам різниця у матеріальній культурі, насамперед зовнішньому вигляді кераміки та статуеток. Порівнюючи знахідки, дослідники виділяють локальні варіанти (групи, типи) пам’яток трипільської археологічної культури. Вони роблять це вже близько ста років, адже ще В. Хвойка,
70


Розділ 3. Між Карпатами та Дніпром
приміром, відзначав, що трипільська культури Наддніпрянщини та Поділля мають різний посуд.
Назви всім варіантам, групам, типам пам’яток науковці дають приблизно так само, як і археологічним культурам. За основу беруть назву населеного пункту або урочища, біля якого знаходиться найбільш досліджене стародавнє поселення чи могильник. Так з’явилися назви чапаївського, небелівського, коломийщинського, томашівсь- кого, канівського, петренського, шипинецького та ще багатьох типів, варіантів і груп. Загалом нараховують понад 40 назв. Частина з них прижилася в науці, деякі з часом було змінено, так що іноді розібратися у цій термінології досить складно навіть фахівцям3.
Жоден із даних локальних підрозділів не охоплює усієї території поширення трипільської культури. Масштаби поширення окремих типів пам’яток охоплюють переважно по декілька сучасних адміністративних районів у межах однієї—трьох областей. Як правило, вони пов’язані з басейнами річок або частиною басейну однієї великої. Кількість пам’яток різна і залежить від того, наскільки місцевість вивчена археологами. Є групи, які налічують по кілька десятків поселень, а є такі, що складаються всього з десятка—півтора. Чисельність пам’яток у випадку, коли територія більш-менш досліджена, може бути свідченням масштабу та характеру даного угруповання трипільців.
Археологи вже давно в межах Трипілля за способом орнаментації посуду виділили дві великі області. їх поява пов’язана з поширенням близько середини V тис. до н.е. традиції та технологій виготовлення мальованого посуду. Оскільки поширення відбувалось із заходу на схід, поступово утворилися райони, де трипільці або повністю, або частково замінили традиційний посуд, прикрашений заглибленим орнаментом, на мальований. Але на сході були громади, які опиралися інноваціям і зберегли давні, трипільсько-прекукутенські традиції гончарства. Так, вони користувалися розписним посудом, але не виготовляли його самі, а завозили із західних територій.
3 	Відомості про локальні варіанти, групи і типи зібрано у другому томі «Енциклопедії трипільської цивілізації» (К., 2004).


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
1
Трипільська «етнографія»:
1 	- посуд із Середнього Подніпров’я; 2 — із території Молдови
Спочатку, у другій половині V тис. до н. е., межа між керамічними традиціями проходила по Південному Бугу. Тут розкопано поселення Кліщів, мешканці якого виготовляли традиційний та розписний посуд майже у рівній пропорції. Крім того, у керамічному комплексі цього поселення була група неорнаментованого посуду, частина якого взагалі знаходить прототипи на захід від Карпат. Це може озна¬
72


Розділ 3. Між Карпатами та Дніпром
чати, що його поширення могло відбутися внаслідок приходу на трипільську територію носіїв традицій інших археологічних культур.
Факт поділу трипільського світу на різні частини, зафіксований на керамічному матеріалі, відбився у появі відповідних назв. Для старожитностей, котрі розташовані на схід від Південного Бугу і творці яких зберігали вірність давнім традиціям, їх дослідниця О. В. Цвек вже давно запропонувала назву «східнотрипільська культура». Цілком логічно припустити появу назви «західнотрипільська культура», але така, на перший погляд, нормальна новація може призвести до плутанини.
Річ у тім, що кордони між трипільськими локальними варіантами, типами, групами ніколи не відзначалися стабільністю. Вони змінювалися, одні групи виникали, інші зникали. Так сталося і з межею між трипільськими сходом і заходом на Південному Бузі. Вона протрималася всього кілька століть, після чого почалася просто-таки тріумфальна хода числених груп трипільців із мальованим посудом до берегів Дніпра. їх було набагато більше, ніж «східних», і це, мабуть, вирішило справу на їх користь. Область розселення східняків із їх традиційною культурою на початку IV тис. до н. е. наблизилася до прибережної смуги Дніпра в межах кількох районів сучасної Київської області. Пограниччя між їх територією та землями прибульців з трипільського заходу вдалося простежити в районі Канева.
Зрозуміло, ці межі не були якоюсь непроникною «залізною завісою». На пограниччі навіть утворилися громади, до складу яких входили представники різних традицій виготовлення посуду — розписного, із заглибленим орнаментом і неорнаментованого. У процесі творення нового культурного типу на Дніпрі взяло участь навіть населення, яке залишило пам’ятки неолітичної дніпро-донецької культури. Але привертає увагу те, що громади із розписним посудом трималися більш замкнено, монолітно. Можливо, вони і допускали у своє середовище інших трипільців, але це не відбилося на традиціях виготовлення посуду.
73


©
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Однак різниця у керамічних традиціях існувала не лише між прибічниками традиційного та розписного декорування. Адже розмальовувати посуд можна по-різному, навіть маючи у своєму розпорядження ті самі три фарби: білу, червону і чорну. Це як узори на вишиванках — для кожного регіону свої. Вже на початку поширення традицій розмальовування посуду утворилося кілька локальних груп зі своїм неповторним стилем (наприклад, солонченська на сучасному кордоні Молдови та України, заліщицька у суміжних районах Тернопільщини й Вінничини). Перші використовували одразу всі три фарби, другі віддавали перевагу червоній, малюючи нею по білій основі. Також привертають увагу відмінності в орнаментальних композиціях.
Впродовж понад 1000 років різноманітні традиції розпису посуду досить химерно перепліталися, впливали одна на одну, в результаті чого зростала кількість варіантів та типів. За цими художніми спостереженнями стоїть більш прозаїчна історія певних трипільських громад і племен. Археологи, досліджуючи десятки тисяч фрагментів кераміки, тисячі цілих посудин, намагаються з’ясувати певні її подробиці: хто де народився, хто куди пішов, із ким мав контакти, що вийшло із того. Якщо деякі наукові праці на цю тему потраплять випадково пересічному читачеві, він може дійти висновку, що у ті давні часи горщики та стилі розпису жили якимось власним загадковим життям. Однак є всі підстави вважати, що за цим містичним життям посудин і орнаментів стоять якісь історичні події — міграції, війни, поразки й перемоги, мирне життя, сповнене боротьби за існування у трипільському світі.
Дійсно, реконструкція трипільської етнографії дає певні орієнтири для створення нарисів історії творців цієї археологічної культури. Поки що її відтворено не всю, а лише окремі сторінки. Дослідники з’ясували, наприклад, той факт, що у середині V тис. до н.е. єдиної та неподільної трипільської культури вже не існувало, вона складалася із кількох локальних варіантів. Тобто, говорячи про цей і, тим більше, наступний період життя трипільців, спочатку слід з’ясувати: а про яких, власне, трипільців ідеться?
74


Розділ 3. Між Карпатами та Дніпром
Якщо ж покласти на карту всі відомі нам варіанти і типи культури на території від Карпат до Дніпра з інтервалом у 200—300 років, в результаті матимемо цілий атлас політичних карт Трипілля-Кукутень. Можна також припустити, що впродовж майже трьохтисячолітньої історії цієї спільності могли сформуватися не лише численні стилі та техніки оздоблення кераміки, а й, приміром, декілька трипільських мов і діалектів. Тим більше, що у формуванні різновидів трипільської культури взяли участь носії понад десятка сусідніх, часом далеко неспоріднених за походженням археологічних культур.
Знання трипільської етнографії знадобляться не лише при вивченні історії давніх племен. Вони цілком необхідні також для з’ясування питання про те, хто такі трипільці (див. розділ 4).
Країна Кукутень
Описуючи трипільську культуру, ми лише побіжно згадували про західну частину спільності, до якої вона належала. Йдеться про культуру Кукутень. Завдяки праці румунських археологів, які нещодавно відзначили 120 років із моменту перших досліджень на поселенні Кукутень 1884 року, про цю частину відомо досить багато. Перші враження від знайомства із музейними експозиціями на румунській землі можна передати словами: «Це інший світ». Він водночас і подібний, і відмінний від трипільського.
Перше, що впадає в око, — зовсім інші ландшафти, інша топографія розташування посилень, поруч Карпати, за якими лежить решта світу Старої Європи. Його близкість відчувається в археологічних знахідках, серед яких не дивина побачити імпорти та наслідування виробам із-за Карпат. Поселення культури Кукутень відносно невеликі, просто тут проблематично знайти ділянку у 200—400 га, щоб збудувати щось подібне до Тальянок чи Майданецького. Часто із місця розташування одного поселення можна побачити інше. Якщо врахувати, що на відносно невеликій території між Карпатами та Прутом відомо близько 1800 поселень, то «країна» Кукутень була заселена досить густо.
75


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Більшість селищ розташовувались на високих пагорбах, значна їх частина укріплена. Рів та вал — приналежність багатьох з них. При будівництві укріплень використовували камінь, який видобували під час копання рову. Навіть рівнинні селища оточували ровами. Видно, було від кого захищатися. Зустрічається досить багато свідчень, коли поселення на одному й тому ж місці споруджували декілька разів. Так утворилися кількаметрові нашарування, що складаються із руїн спалених колись будівель, оскільки залишки зруйнованих споруд не вивозили, а лише зносили стіни і вирівнювали площу під нове будівництво.
Кілька поселень було розкопано повністю. Завдяки тому, що румунські колеги видають чудові монографії, присвячені таким дослідженням, кожен може ознайомитися з їх результатами. Ці поселення налічували від 10—15 до 40—60 споруд, розміщених групами. Зовнішній вигляд та інтер’єри суттєво не відрізнялися від трипільських, адже і будівельні матеріали, і конструкції були однаковими.
Нині житлові, господарські та навіть культові споруди кукутенців відтворено у кількох музейних експозиціях, причому не у вигляді макетів, а у повний розмір. Неподалік від епонімної пам’ятки Кукутень нещодавно було збудовано невеличке селище4.
У Прикарпатті було відкрито унікальне багатошарове поселення Подурь-Дялул-Гіндару (саме процес його утворення спробують відтворити на полігоні-археодромі у Кукутень). Тут життя із перервами тривало понад 1000 років, внаслідок чого утворився справжній тель, як на Балканах чи в Анатолії. Така популярність місця пов’язана із наявністю неподалік соляних джерел. Ними місцеві селяни користуються і досі, випарюючи сіль із ропи. Займалися цим у давнину населення культур Прекукутень та Кукутень. Для цього навіть існували спеціальні керамічні форми, причому вони були стандартні йдвох розмірів. У результаті отримували соляний конус вагою близько 0,5 або 1 кг. Мешканці селища були настільки заможними, що у ньому виявлено прикраси не лише мідні, але й виготовлені
4 	Про його призначення та долю ще піде мова у розділі 11, де розповімо про експериментальні археологічні дослідження.
76


Розділ 3. Між Карпатами та Дніпром
із золота. У 2004 р. відбулася конференція, присвячена видобуванню та торгівлі сіллю в давні часи, учасники якої між іншим обговорювали результати розкопок у Подурь-Дялул-Гіндару. Найближчим часом тут буде відкрито музей, у якому виставлять речі, виявлені під час розкопок.
Експозиції румунських музеїв вражають різноманіттям та яскравістю знахідок. Лише у музеї м. Пятра-Нямц експозицію Кукутень розміщено у восьми залах. Більшість експонатів — це керамічні вироби. Оскільки із досліджених поселень більшість належить до фаз Кукутень А чи Кукутень А—В, їх представляють посудини із біхромним та поліхромним розписом. Вражають екзотичні форми посуду, майже невідомі далі на схід, особливо вази на високих піддонах. Вони нагадують вироби сусідньої культури Петрешть, локалізованої у Трансильванії. Інша цікава форма нагадує келихи на ніжках, серед яких є досить великі посудини — на кілька літрів. Надзвичайно багатою є колекція пластики, як антропоморфної, так і зооморфної. Причому деякі вироби знайдено у складі так званих культових сцен, коли у посудину було складено чи розкладено довкола декілька статуеток 5.
Огляд кераміки переконує у тому, що у різний час існував ряд локальних груп культури Кукутень, із впливами деяких ми вже зустрічалися на пам’ятках трипільської культури (особливо етапів ВІ та ВІ—II). А на поселенні Березівська ГЕС, що на Південному Бузі, знайдено фрагменти розписного посуду, завезеного з далекої країни Кукутень за сотні кілометрів. Науковці виділяють принаймні три угруповання кукутенців — північне, центральне та південне, кожне з яких мало певні традиції у декоруванні кераміки та виготовленні статуеток.
Слід відзначити, що дослідники сусідніх із Прекукутень та Кукутень археологічних культур на заході та півдні теж знаходять сліди їх впливів, причому іноді у досить віддалених районах. Так, у могильнику культур Хаманджия та Варна на березі
5 	Про один із таких скарбів йтиметься у розділі 8 («Найдавніший посібник із медицини»).
77


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
78


Розділ 3. Між Карпатами та Дніпром
Чорного моря (Дурункулак) виявлено посуд, пов’язаний із традиціями Прекукутень-ІИ, а турецький археолог Мехмед Оздоган виявив кераміку, подібну до Прекукутень-ІІ, аж на європейському узбережжі Босфору. Ці знахідки вказують на вірогідність певного шляху із Карпато-Подніпров’я на південь ще у другій половині VI тис. дон.е.! Цікаво, а чи буде виявлено сліди прекукутенців-трипільців у Анатолії?
Завершуючи подорож трипільським світом, ми сподіваємося, що колись шляхами трипільців зможуть вирушити всі бажаючі, і державні кордони не будуть перешкодою на їх шляху. Так само, як кордони не заважають науковцям із Молдови, Румунії та України, які прагнуть нині дослідити історію, здобутки й мистецтво Кукутень- Трипілля, щоб показати їх громадянам своїх країн у всій повноті та красі.


Розділ 4
Трипільський родовід
У розповіді про виникнення трипільської археологічної культури в попередньому розділі було дано довгий перелік інших археологічних культур, котрі, на думку дослідників, могли виявитися причетними до цієї події. Розповідаючи, як виглядав трипільський світ між Карпатами та Дніпром, ми намагалися показати як спільні риси, так і особливості деяких регіонів. Різноманіття цієї картини змушує поставити запитання: це одна культура чи кілька? це один народ чи кілька?
Є всі підстави вважати, що подібні запитання стосовно сучасної України могли б виникнути чи виникають у відвідувачів Музею народної архітектури та побуту у Пирогово на околиці Києва. Проте із письмових джерел та документації достеменно відомо, що тут представлено культуру України та українців останніх чотирьох століть. Спробуємо уявити, що одного дня все написане з історії України раптово кудись поділося і археологів відрядили розкопувати залишки давніх сіл по всій країні. Неважко уявити, що вони, накопавши якусь кількість цілих та битих горщиків, дослідивши різноманітні рештки хат, без особливих зусиль виділять кілька археологічних культур — Поділля, Наддніпрянщину, не кажучи про Слобожанщину чи Прикарпаття й Волинь. Тут і почнеться найцікавіше: одні скажуть, що кожній археологічній культурі має відповідати певний етнос. Вони будуть стверджувати, що між Карпатами та Донцем проживало 4, 5,
80


Розділ 4. Трипільський родовід
6, 8 народів, можливо, споріднених, але різних. Інші не менш переконливо стануть доводити, що це культурна спільність, яка включає кілька культур, що належать одному етносу і мають відмінності, зумовлені особливостями природного середовища та господарства.
Наведений приклад дає змогу оцінити відчайдушність людей, які, маючи з території трипільського світу лише певну кількість керамічних виробів — посудин, статуеток, а також руїни давніх будівель та рештки реманенту, з великою впевненістю у силі власних аргументів і логіки міркувань беруться стверджувати про ту чи іншу етнічну приналежність творців даних старожитностей або реконструювати мову, якою вони розмовляли 7000—5000 років тому.
Однак слід зауважити, що про етнічну належність носіїв трипільської культури за останні 100 років було написано чимало. До яких мовних сімей лишень не відносили трипільців: індоєвропейської, афроазійської, доіндоєвропейської. Ким лишень не оголошували трипільців: праслов’янами і протослов’янами, прафракійцями і нащадками хатто-хуритів. Зрештою, можна сказати, що поступово переберуть ледь не всі можливі варіанти та комбінації. І все це не маючи жодного писаного слова, яке б можна було віднести до епохи, що стала історією 4500 років тому.
Отже, виникають наступні питання: а наскільки аргументованими були ті чи інші думки? якою мірою вони спиралися на факти, а якою — на міркування політичної доцільності чи щось інше? Бажання віднайти пращурів у далекому минулому спочатку підживлювалося вірою у всемогутність науки, причому не лише археології, але й лінгвістики, яка, здавалося б, у безодні часу може розкопати походження окремих слів і мови взагалі. Однак нині ситуація виглядає так, що у міру нагромадження знань та вдосконалення наукових методів старі теорії і висновки поступово втрачають свою однозначність, зменшується довіра до раніше непорушних істин. В той же час зростає відчуття, що ця задача не має вирішення.
Інша справа, коли ентузіасти беруться комбінувати висновки, зроблені вченими у різні часи, віддаючи перевагу тим чи іншим авторитетам. Практика показує, що стосовно трипільців (і не лише їх)
81


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
такі спроби лише остаточно заплутують справу, не наближаючи нас до заповітної мети. Слід додати, що в останні роки поєднання наукових методів різних дисциплін веде до усвідомлення тієї істини, що мова та культура, з одного боку, і біологічна спорідненість — з іншого — це далеко не одне й те ж.
Ієни трипільців знайдено!
Сучасні наукові методики дозволяють ідентифікувати спорідненість людей на генному рівні. Питання лише у наявності зразків для аналізу та можливостях порівняння. Впродовж 2005 р. вдалося знайти потрібні зразки для трипільської культури. Печера Вертеба на Тернопільщині виявилася справжньою скарбницею, у якій збереглися людські кістки, у котрих вдалося виявити ДНК їх власників.
Проведено це дослідження Олексієм Нікітіним, який працює в Мічіганському університеті у США. Насамперед за допомогою ізотопного датування було встановлено вік кісток. Він показав, що кілька зразків мають вік від 4500 до 4000 років, тобто сягає часів трипільської культури, а саме другої половини IV та початку III тис. до н.е. Потім у лабораторії з них було видобуто ДНК. Виявилося, що більшість визначених зразків належить до групи Н. Щоправда, дослідник допускає засмічення сучасною ДНК, але деякі зразки мають унікальні мутації і могли бути отримані виключно із давніх кісток. Які з цього випливають висновки? Що таке група Н?
Міграції людей можна простежити, маючи дані про розповсюдження мутацій мітохондріальної ДНК (мтДНК). Розрізняють близько 20 мутацій, або гаплогруп, які мають відповідне позначення латинськими літерами та арабськими цифрами. Н — одна з них, до того ж найбільш розповсюджена саме в Європі, де групи H/V та U/K складають 70 %. Потрапили вони сюди ще до настання льодовикового періоду, тобто в палеоліті, за десятки тисяч років до появи трипільців і їх культури.
Наступна група — T/J. Її поява у Європі співпадає з появою на континенті, принаймні у певній його частині, хліборобства.
82


Розділ 4. Трипільський родовід
О. Нікітін відбирає проби для ДНК-тестів у іїечері Вертеба
Батьківщина і район значного поширення T/J — Близький Схід. Щоправда, є припущення, що вона у малій кількості була присутня у Європі ще до льодовикового періоду. Отже, прибульці-хлібороби неолітичної епохи могли і мали б різнитися від аборигенів-мислив- ців генетично.
Якби хвиля переселенців-хліборобів була дійсно могутньою та все- асимілюючою, то старі європейські мутації — всі ті Н/Ута U/K — мали б бути витіснені T/J 8000—7000 років тому і складати 20—25 або 50 %.
Те, що у зразках трипільського часу не виявлено жодного зразка, приналежного до Т/J, може означати одне — предки господарів
83


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Вертеби вели свій родовід від давнього палеолітичного населення Європи, яке жило тут ще із часів льодовика. Звичайно, кількох визначених зразків недостатньо для винесення остаточного вердикту. Лише нові дослідження принаймні кількох десятків зразків дадуть підстави для підтвердження висновку про настільки давній родовід трипільців або покаже складнішу картину.
Є одразу кілька підстав, щоб чекати на ускладнення генної картини трипільської популяції в майбутньому. Перша — це дослідження генів носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки, що було проведене німецькими вченими на підставі великої кількості зразків, здобутих із її поховань. Виявилося, що лише 29,2 % зразків належали до H/V кластеру, 20,8 % — до U/К, 25 % — до T/J та 25 % — до дуже рідкісної групи N (Nla). Таким чином, на базі генетичних данних з кісток культури лінійно-стрічкової кераміки ми можемо зробити висновок, що це населення генетично значно відрізнялося від сусідів — корінних європейців з тієї ж історичної епохи. Так, половина мутацій мали європейське коріння, зате решта — ні. Отже, генна картина «лінійників» мала б бути типовою та відображати саме ті процеси асиміляції, про які археологи давно пишуть, спираючись на археологічний матеріал.
Враховуючи висновки багатьох науковців про участь носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки у формуванні культури Прекукутень-Трипілля А, слід сподіватися, що вона мала знайти вираз не лише у формі горщиків та способі їх орнаментації, а також у генах нової популяції. Тут ми наближаємося до усвідомлення факту, що ситуація, про можливість існування якої ми говорили на самому початку (мова й культура, з одного боку, і біологічна спорідненість — з іншого, — далеко не одне й те ж), є цілком реальною по відношенню до трипільської культури.
Яскравою ілюстрацією того є сучасна Європа. Нащадки кількох родів мисливців кам’яного віку створили на її території кілька десятків держав, утворилися різні нації з власними культурами, мовами та традиціями (і що головне — усвідомленням своєї відмінності), нарешті, власного історією. У тих же Карпатах носії генів
84


Роздід 4. Трипільський родовід
староєвропейської групи Н, предки яких колись разом полювали на мамонтів та бізонів, нині говорять українською, румунською, словацькою, угорською мовами (список не остаточний) . А от у районі Вишківського перевалу виявлено територію, де носії генів груп Н (гуцули) та T/J (бойки) розмовляють однією мовою — українською, маючи при цьому помітні відмінності у матеріальній культурі. Там, де за археологічними даними виділили б два етноси, маємо один — за мовною ознакою.
Слово і комп’ютер. Трипільці та «дерево мов»
Тепер переходимо від генів до мови — чи не найголовнішого індикатора етнічної приналежності. Якою мовою могли говорити трипільці? У 2002 р. у Київському університеті була успішно захищена докторська дисертація на тему «Проблеми реконструкції мови трипільських культур». Її автор Ю. JI. Мосенкіс здійснив спробу, використовуючи лінгвістичні методи (один із яких — метод речей і слів — був розроблений ним самим) та комплекс джерел, реконструювати субстратну мову носіїв трипільских культур. Дослідник дійшов висновку, що мова трипільської культури є доіндоєвропей- ським компонентом слов’янських мов, який відрізняє їх від інших: «... сучасна українська мова зберігає мовну спадщину Трипілля в трьох своїх сферах — у словниковому складі (десятки слів), у звуковій будові (милозвучність і деякі близькі до неї явища, як приставні приголосні), у масиві власних назв (передусім назв річок). Слов’янські мови, і передусім українська як поширена на території трипільської культури, не набули б таких своєрідних рис, якби в мовній передісторії не було такої яскравої й винятково важливої сторінки, як мова трипільської культури».
Зрозуміло, що ідея мовної спадкоємності Трипілля та українців може видатися багатьом надто романтичною та невірогідною. Адже за досить поширеною (яка, однак, не є цілковито незаперечною)
85


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
серед вітчизняних науковців логікою, неіндоєвропейські за мовною належністю трипільці не можуть бути предками українців — слов’ян, які належать до індоєвропейської мовної спільноти. Вчені дискутують, створюючи на підставі одних і тих самих фактів, джерел, теорій все нові й нові версії історії мов та мовних груп. Процес триває вже друге століття, кінця йому не видно. Останнім часом з’явилася досить реальна можливість не лише внести щось нове у давні дискусії, а й дещо прискорити процес досліджень.
В епоху потужної комп’ютерної техніки можна моделювати будь- які процеси — від ядерного вибуху до появи та еволюції живих істот у далеких світах. Тож нема нічого дивного у тому, що кільком вченим спало на думку створити модель життя і розвитку певних мовних груп, щоб перевірити безліч варіантів та можливостей їх утворення, а також життя впродовж тисячоліть.
Автори подібного дослідження вчені з Нової Зеландії Рассел Грей та його аспірант Квентін Аткінсон працюють на факультеті психології Оклендського університету. Вони застосували статистичні та математичні методи до великого масиву лінгвістичних даних, щоб отримати аргументи на користь якоїсь із конкуруючих лінгвістичних гіпотез щодо прабатьківщини індоєвропейських мов1. Було взято два списки базових слів. Перший включав 200 лексем на означення понятть, які стосуються термінології спорідненості (мати, дитина, чоловік, жінка), частин тіла (ніс, око), істот (птах, риба, комаха), рельєфу та явищ природи (небо, гора, вітер), основних кольорів (червоний, білий, жовтий) тощо. їх особливість полягає у тому, що вони запозичуються з інших мов не часто. Ще більш стійким до змін та запозичень є список зі 100 слів. Визначено також періоди їхнього «напіврозпаду», які становлять 4600 та 3300 років відповідно. Тобто у випадку, коли дві мови, котрі мають спільного предка, після розділення розвивалися самостійно, порівняння наявної кількості слів зі списків має показувати час їх незалежного існування: дві мови, які розділилися 4600 років тому матимуть до 25 спільних слів у списку
Докладно див.: Russell D. Gray and Quentin D. Atkinson. Language-tree divergence times support the Anatolian theory of Indo-European origin // Nature. — 2003. - № 426. - P. 435 - 439.
86


Розділ 4. Трипільський родовід
зі 100. Отже, даний метод важливий для датування історії розвитку мов. Із цього випливає, що питання про індоєвропейську прабатьківщину може бути вирішене шляхом датування моменту, коли на індоєвропейському «мовному дереві» з’явилися перші гілки.
Як відомо, існують дві конкуруючі концепції-гіпотези щодо приналежності до індоєвропейської мовної сім’ї носіїв археологічних культур неоліту та мідного віку. Концепцію анатолійської прабатьківщини індоєвропейців запропонував К. Ренфрю, який виходив із того, що процесу індоєвропеїзації теренів Європи та Азії повинен був відповідати потужний культурний процес, котрий можна вбачати у поширенні відтворюючого господарства на європейському континенті. Тому їхню прабатьківщину слід шукати саме у певній частині прабатьківщини хліборобства й скотарства — у Центральній та Східній Анатолії. Дослідник простежив десять етапів культурних трансформацій, причому остання стосується носіїв культури Кукутень-Трипілля. Отже, якщо взяти до уваги дану концепцію, то носії трипільської культури однозначно повинні належати до індоєвропейської мовної спільноти.
Конкуруюча концепція вважає першими індоєвропейцями степові племена. Видатний український археолог В. М. Даниленко вважав, що індоєвропейська єдність утворилася на стику Європи й Азії приблизно у X—VII тис. до н. е. Племена, які її склали, займалися скотарським господарством. Саме підвищена активність мешканців східної зони, представлених середньостогівською культурою, спричинила індоєвропеїзацію Європи. Ідею щодо експансії степовиків — войовничих вершників — підтримали відомі археологи М. Гімбутас та Дж. Меллорі2. Концепція про степовиків-індоєвропейців припала до вподоби і більшості сучасних українських дослідників (її викладено у працях Л. Л. Залізняка, Ю. В. Павленка та інших). Вони вважають, що трипільці як нащадки носіїв балканських неолітичних культур не були і не могли бути індоєвропейцями.
2 	Слід, проте, зазначити, що останнім часом Дж. Меллорі дійшов висновку, що «прийшов час відмовитися від уявлення, що пастухи — кінні воїни або взагалі вершники мали будь-яке відношення до поширення у Європі індоєвропейських мов чи протоіндоєвропейців».
87


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Комп’ютерна реконструкція — «Дерево мов» і трипільська культура. За Р. Греєм та К. Аткінсоном
88


Розділ 4. Трипільський родовід
Таким чином, комп’ютерне моделювання дає шанс протестувати вірогідність двох конкуруючих гіпотез, внести нові аргументи у триваючу вже котре десятиліття суперечку про те, чи були індоєвропейцями носії балканських неолітичних культур, а отже, споріднені з ними трипільці, чи ними слід вважати «курганні народи», або степові енеолітичні культури з Північного Причорномор’я.
Р. Грей та К. Аткінсон, використовуючи відповідне програмне забезпечення та потужну обчислювальну техніку, мали змогу генерувати багато тисяч мовних дерев, а потім провести їх статистичну обробку. В результаті вони отримали заповідну дату, яка визначала абсолютний вік праіндоєвропейської мови — 9800-7800 років, тобто із точністю до 2000 років. Дата появи гілок припадає на 8700-ті роки, коли на стовбурі з’явилася предківська гілка хеттів. Все це означає, що носії неолітичних культур балканського півострова та їх нащадки із великим ступенем вірогідності можуть належати до індоєвропейської мовної сім’ї.
До епохи трипільської культури можна віднести дві точки розділення мов — 6900 та 6500 років тому, що відповідатиме частково Трипіллю А та Трипіллю ВІ, тобто першій половині V тис. до н.е. Наступні поділи, які можуть стосуватися ареалу поширення трипільської культури, відбуваються вже після її зникнення з історичної сцени. Отримана картина не протирічить даним генних досліджень, про які йшлося вище, бо отримана хронологія мовних зрушень відповідає часові появи у Європі генних мутацій групи Т/І.
А що ж степовики? Виявляється, що і для них на мовному дереві можна знайти місце. Тільки буде воно десь на рівні 7000—5000 років тому і відображатиме їхні контакти з мирними хліборобами, зафіксовані археологічно.
Зрозуміло, що запропонована версія є лише однією із можливих, однак вона показує перспективи застосування сучасних методів досліджень та їх взаємного доповнення і перевірки. Часи, коли на ниві вивчення етногенезу доісторичної доби неподільно панувала археологія з порівнянням серій горщиків, орнаментів та типів сокир, нині, на початку III тисячоліття, можливо, вже добігають кінця. Карти
89


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
зі стрілками, якими позначено далекі походи і завоювання давніх племен, складені виключно на підставі картографування місцезнаходжень тих чи інших артефактів, поступово переходитимуть у розділ історії археологічної науки.
А на завершення спробуємо відповісти на питання про те, чи могли дожити до нашого часу трипільські слова? Якщо пригадати наведене на початку розділу твердження про 4600-річний період «пів- розпаду» базового списку слів, то такий шанс є. Коли вважати часом зникнення трипільської культури першу половину III ТИС. ДО Н.Є., матимемо якраз 4500—4600 років, тобто ті самі 25 слів зі 100 базових, котрі могли якось дійти й до наших днів. Отже, можливість того, що слова давніх мов звучать і нині, не може вважатися такою вже й неймовірною.
Нащадки трипільців серед нас
Проголошена вище теза може видатися такою, що протирічить науковим даним, даниною заангажованим ура-патріотичним концепціям. Однак все залежить від того, яке поняття ми вкладаємо у слова «нащадки», «родовід», якими мірками їх вимірюємо.
Уявлення про те, як могли виглядати трипільці, можна отримати з двох джерел: завдяки знахідкам людських кісток і черепів з поховань або жертвоприношень, а також глиняним статуеткам із реалістичними рисами у моделюванні.
Одразу слід зауважити, що банк даних з фізичної антропології трипільської культури дуже обмежений. Йдеться про кілька десятків знахідок, більшість яких погано збереглася, а частина розкопаного давно втрачена і не досліджувалася сучасними фахівцями. Проте є кілька реконструкцій за трипільськими черепами М. М. Герасимова, висновки антропологів, зроблені на основі вимірів краніологічних матеріалів та статистичної обробки результатів цих досліджень. Особливо цікавою для нас є думка С. П. Сегеди про питання, яке порушувалося у науковій літературі останніх десятиліть щодо внеску
90


Розділ 4. Трипільський родовід
Реконструкції зовнішнього вигляду носіїв трипільської культури, виконані М. М. Герасимовим на підставі черепів, виявлених у Вихватинському могильнику та похованні на поселенні Незвисько.
Поховання можуть бути датовані в межах IV тис. до н. е.


<0
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
трипільських племен в етногенез сучасних слов’янських народів. Висловлювалося припущення, що трипільці як носії південноєвро- пеоїдних рис не належали до фізичних пращурів слов’ян, антропологічні витоки яких здебільшого пов’язані з носіями широколицих масивних типів, поширених в Центрально-Східній Європі в добу енеоліту-бронзи. Однак антропологічний склад частини слов’ян, особливо болгар — носіїв так званого понтійського комплексу ознак — сформувався на основі південноєвропеоїдного субстрату. Це ж значною мірою стосується й українців — представників дніпровсько-карпатської групи антропологічних типів, котрі за комплексом морфофізіологічних ознак займають проміжне положення між північними та південними європеоїдами, тяжіючи до останніх. Південноєвропеоїдний компонент широко представлений в трьох із чотирьох антропологічних зонах України: центральній, західній та південній. З усього викладеного вище цілком можна зробити висновок, що трипільські племена, чисельність яких в епоху розквіту Кукутень-Трипілля могла досягати сотень тисяч, відіграли важливу роль у формуванні генофонду пращурів українського народу — етносу півдня Східної Європи, фізичні риси якого почали формуватися задовго до появи на історичній арені слов’янства.
Крім того, трипільці залишили нам у спадок образи, закарбовані у теракоті — доволі тепер вже численних екземплярах «трипільських портретів», що відтворюють статуетки з реалістичними рисами обличчя. Ця портретна галерея нині налічує кілька десятків зображень. Серед них — різноманітні типи облич, профілювання, форми голів. Однак ми можемо тільки здогадуватися, чиї то портрети. Статуетки яскраво відтворюють образ того, хто перебуває у екстатичному стані, або у трансі, знаходячись поміж вищих сил, або звертаючись до них, виголошуючи закляття. Може, це реальні представники общини — чародії, що після смерті стають богами й заступниками своїх нащадків? Деякі з цих персонажів могли зображуватися згідно канонів священної традиції мешканців Малої Азії чи більш віддалених регіонів, бо саме звідти можна простежити витоки сакрального світу трипільців. Прикладом подібної канонізації священного образу
92


Розділ 4. Трипільський родовід
Керамічні «портрети» мешканців поселення-протоміста Майданецьке (Черкаська область)
може бути сучасна християнська іконографія, традиція якої, до речі, як і трипільської, вимірюєтся багатьма століттями. Однак якщо нині спробувати уважно придивитися до облич перехожих на вулицях міст України, серед них можна знайти дивовижно схожі на ті образи, що через тисячоліття донесли до нас «трипільські портрети». І у цьому не буде нічого дивного й незбагненного.
Вище було показано, що з точки зору генетики сучасні європейці значною мірою є нащадками тих груп людей, які прийшли на континент десятки тисяч років тому, ще до настання льодовикового періоду. Отже, кожен із сучасних мешканців Європи, котрий має гени відповідних мутацій, може заявити: «Я є нащадком людей, які робили розписи у печерах Піренеїв або полювали на мамонтів у до¬
93


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
линах річок на теренах Франції». І це не буде більшим фентезі, ніж твердження пересічного українця, який має такі самі гени групи Н, про те, що саме його предки спорудили житла з кісток мамонта біля Мізина або Межиріч, а потім відсвяткували вдале полювання, вибиваючи ритм кістяними колотушками на черепах тих самих мамонтів. Такою є реальність — нічого не вдієш, бо прослідкувати реальний родовід впродовж тисячоліть нині не в змозі жодна з наук.
Подібною буде ситуація стосовно трипільської культури до того моменту, поки будуть отримані значніші результати у вивченні генів населення мідного віку. Це лише питання часу і грошей. Але вже зараз дискусії про те, є трипільці автохтонами чи мігрантами, на мою думку, позбавлені сенсу взагалі, так само як і твердження, що всі вони прийшли з Близького Сходу. Історія заселення Європи у доісторичні часи демонструє насамперед те, що є епохи, стосовно яких власне застосування термінів «автохтони», «мігранти» у їх пізнішому розумінні позбавлені сенсу.
Якщо ж коли-небудь будуть досліджені матеріали із поховань наступних періодів — бронзового, раннього залізного віку, доби великого переселення народів, Середньовіччя, ми маємо шанс отримати картину, яка, можливо, дещо зможе прояснити. Я не випадково вживаю тут слова «можливо» і «дещо», маючи на думці історію рідної мені науки — археології. Розкладаючи комбінації з доісторичних черепків та орнаментів, археологи у XX ст. теж вважали, що мають достатньо інформації та хисту, щоб відкрити всі таємниці минулого. І що з того вийшло? Розуміння того, що археологія сама по собі не є всесильною у пізнанні минулого, а кожен науковий проект лише на крок наближає нас до пізнання таємниць минулого.


Розділ 5
З чого жили
ТРИПІЛЬЦІ?
Людина більшу частину свого життя витрачає на те, щоб здобути собі їжу. У давні часи цей процес відбувався без посередників. Тобто кожна сім’я мала сама виростити, вполювати, впіймати, зібрати собі щось на прожиття. Здобуваючи їжу — вирощуючи хліб, розводячи тварин, полюючи та рибалячи, готуючи її на вогнищі чи у печі, людина лишає доволі багато слідів, які можуть зберігатися тисячоліттями. Зламані або загублені чи покладені у могили знаряддя праці, сліди оранки на давньому горизонті чи попелу від випаленої трави, навіть смітники з кістками тварин, з яких тисячоліття тому приготували смачні страви, використовуючи невідомі нині кулінарні рецепти, — все це дає змогу встановити, який у трипільців був хліб і що вони мали до нього.
Розповідаючи про тисячоліття величі трипільської культури, ми вже не раз наголошували на тому, що у давні часи економіка була досить чутливою до змін у навколишньому середовищі. Навіть сьогодні, затамувавши подих, ми слухаємо коментарі у програмах новин щодо того, як вплинуть посуха чи, навпаки, рясні дощі на врожай в Україні. Є підстави гадати, що у Європі вирощування хліба завжди було справою не простою, а у деякі епохи просто ризикованою.
95


ВідейкоМ. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Природа та клімату часи трипільців
Нині жодне серйозне історико-археологічне дослідження неможливе без встановлення характеристик навколишнього середовища на певній території у певний час. Дуже часто пояснення багатьох незбагнених явищ лежить саме у площині з’ясування середньорічної температури чи кількості опадів, а також у встановленні можливих наслідків цих параметрів для тієї чи іншої території та населення, яке на ній проживає.
Всі ми звикли до розмов про те, що раніше і літо було теплішим, і зима холоднішою, не кажучи вже про дискусії щодо глобального потепління. І це не лише розмови. В останні десятиріччя клімат насправді помітно змінився і продовжує змінюватись, а отже, нескладно уявити, що у трипільські часи він міг бути іншим. Мало того, враховуючи часовий інтервал існування культури — 7000—4500 років тому, слід розуміти, що впродовж двадцяти із лишком століть природне середовище, у якому жили трипільці, зазнало змін. Вивчення природних умов давно минулих тисячоліть стало важливою складовою для відтворення праісторії, оскільки тоді людина була набагато вразливішою до змін середовища, навіть поступових. І трипільці не є винятком.
Вчені давно констатували, що навіть періодизація трипільської культури відповідає... ритмам зміни рівня Чорного моря. Він зростає — значить, клімат тепліший, вологіший, більше опадів, краще для хліборобства; зменшується — отже, похолодає. В результаті — менш сприятливі умови для хліборобства і тваринництва. За кожною такою зміною ставалися певні зрушення у житті людей.
Період між 4700 і 3500 рр. до н. е. за кліматичними умовами вважають чи не найкращим за останні 10 000 років. Але приблизно від 3500 р. до н.е. погода стала псуватися. Спочатку почалися повені, викликані зростанням рівня води у морях (їхні наслідки, скажімо на Дунаї, останнім часом ми можемо спостерігати щороку, і добре, що ми це робимо лише завдяки телевізійним новинам). Внаслідок
96


Вид на місце розташування та знахідки із трипільського поселення в урочищі Коломийців Яр — місця нелегального видобутку чорнозему в районі м. Обухів на Київщині


Кубок із розписом. Поселення Володимирівка, Черкащина. Близько 4000 р. до н. е. Розкопки Т. С. Пассек. Національний музей історії України
Ваза раннього етапу трипільської культури із поселення Гребенюків Яр, Черкащина. Кінець VI — початок V тис. до н. е. Розкопки Н. Бурдо. Археологічний музей ІА НАНУ


Вид на місце розташування епонімної пам’ятки біля с. Кукутень, Румунія
Реконструкції споруд культури Кукутень — експеримент 2004 року біля с. Кукутень, Румунія


Посуд із різних територій поширення трипільської культури в Україні


Трипільські «портрети» — реалістична антропоморфна пластика із розкопок на території України та Молдови


Керамічні вироби із поселення Кліщів (Вінницька область). Друга половина V тис. до н. е. Дослідження І. І. Зайця. Вінницький обласний краєзнавчий музей
Асортимент виробів із кременю пізнього етапу трипільської культури


Мальований посуд: 1 — із території Молдови (музей археології та етнографії, Кишинів); 2 — фрагменти посуду із поселень Подністров’я (Наукові фонди ІА НАНУ)


Керамічні вироби із поселення-протоміста Майданецьке


Розділ 5. З чого жили трипільці
Відбитки листя рослин на обмазці жител трипільської культури, виявлені під час археологічних розкопок
заболочення ґрунтів зростає рівень концентрації метану в атмосфері, що сприяє наступному зниженню температури повітря. Далі досить якогось поштовху, щоб наслідки цих змін стали незворотними. Наприкінці IV тис. до н. е. таких поштовхів сталося кілька.
Пік похолодання у IV тис. до н.е. припадає точнісінько на 3199 р. Це встановлено при вивченні річних кілець дубів, які знайдено у болотах Ірландії. Цьому передувало виверження вулкану на Алеутських островах, яке сталося того ж року. Його сліди виявлено у льодовиках Гренландії. Не минуло й дев’яти років, як прокинувся ще один вулкан, цього разу в Ісландії, — Гекла. Виникає питання: що спільного між виверженням вулкану та холодною зимою? Виявляється, холодна і задовга зима якраз може бути наслідком такої природної катастрофи. Адже вулканічний попіл, який
4 	Шляхами трипільського світу
97


Відєйко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
потрапляє під час виверження в атмосферу, блокує проходження крізь неї сонячних променів і тепла. Менше сонячного тепла — менше прогрівається світовий океан, середня температура взимку поступово знижуватиметься щороку. А коли два сильних виверження відбуваються одне за одним, їх ефект посилюється. Коли обрахували наслідки можливої війни із застосуванням ядерної зброї, з’явився термін «ядерна зима».
Дослідження льоду Гренландії та річних кілець давніх дерев показало, що у ті ж роки концентрація кислоти в них перевищувала всі допустимі норми. Отже, на додачу до похолодання по всій планеті випадають кислотні дощі. Виверження Гекли та вулкану на Алеутських островах спровокувало між 3199 та 3190 рр. до н. е. справжню «ядерну зиму», на щастя, без радіоактивних опадів. Для більшості мешканців планети, як у Європі, так і на інших континентах, її наслідки були катастрофічними.
Зрозуміло, що похолодання та специфічні опади сильно впливали на рослинність, у тому числі на поля давніх хліборобів. Отримання врожаю за таких обставин стало проблематичним. Не виростала як слід трава, отже, складно було прогодувати худобу; скоротилась чисельність тварин у лісах, і полювання не могло прогодувати громади хліборобів. Ця криза тривала не рік, не два, а кілька десятиліть. Наслідки вивержень давалися взнаки ще років 50, і до 3150 р. інтенсивне накопичення кислоти у ґрунтах наростало. Клімат став більш континентальним, а різкий перепад температур між зимою та літом (весна, як пора року просто перестала існувати) викликав катастрофічні повені. Але влітку лютували посухи.
Ці кліматичні зміни вплинули на розвиток перших цивілізацій Давнього Сходу. До 3000 р. до н.е. Сахара перетворилась на пустелю, а цивілізація Єгипту виявилася загнаною у долину Нілу та до кількох уцілілих серед пустелі оаз. Щоб вижити, правителі «Чорної країни» створили перші державні об’єднання, які контролювали значну частину долини Нілу та оази. Від повеней та посух рятували канали, дамби та штучні озера. На зміну культурі Урук, що панувала у Месопотамії впродовж IVтис. до н.е. між 3200 і 3100
98


Розділ 5. З чого жили трипільці
з
*
Керамічні вироби із трипільських пам’яток Середнього Подніпров’я: до і після 3200 р. до н. е.
роками до н.е., прийшла археологічна культура Джемдет-Наср. У ній вбачають витоки цивілізації Шумеру. Тут люди теж рятувались, будуючи іригаційні системи та створюючи перші держави. Індіанці Майя вважали, що їх цивілізація бере початок 3133 р. до н.е., після руйнівного потопу. Всесвітній потоп у міфології ірландців датують близько 3200 р. до н. е. Дослідники біблійної історії останнім часом запропонували датувати Потоп саме цими часами.
Ми не маємо свідчень, що територія поширення трипільської культури постраждала від Всесвітнього потопу, але глобальне похолодання її навряд чи обійшло. Археологам вдалося виявити сліди трипільців, які зуміли пережити ті страшні часи. Але щоб вижити, вони мусили змінити звичний спосіб життя і, зрештою, перестати бути тими трипільцями, які виробляли мальований посуд та ліпили жіночі статуетки. Для археологів їх культура зникла.
4*
99


0>
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Хліборобство і тваринництво — основа доісторичної економіки
Подорожуючи трипільськими землями на початку або всередині літа, ми могли б спостерігати знайому нам нині картину: поля із зерновими культурами, худоба на пасовищах. Єдина відмінність— полів, порівняно із нинішніми часами, так само як і худоби, було значно менше. Між ними лишалися досить великі обшири, вкриті лісами або степовою рослинністю. Хоча і тут, уважно придивившись, ми, напевно, змогли б помітити сліди втручання людини. Скажімо, на Поділлі не були рідкісними вирубки, зарослі підліском, на місці покинутих полів. Спостережливе око могло б помітити, що місцями в лісі дерева замолоді, а деревостій, навіть поважного віку, є вторинним для лісової формації. Отже, хтось у цій місцині ліс вирубав, хоча і досить давно. Ближче до поселень трипільців подорожній побачив би не лише поля із пшеницею або ячменем, а й сліди боротьби з природою — розчищені в лісі ділянки під посіви, випалену рослинність у степових ландшафтах.
Нині підтвердження бурхливої діяльності трипільців по освоєнню навколишніх полів та лісів ми можемо віднайти за допомогою палінологічних досліджень. Пилок квітів дерев, кущів та трав здатен зберігатися в землі тривалий час. Відібравши
Колосся пшениці-спельти. Подібну вирощували у часи трипільської культури
100


Розділ 5. З чого жили трипільці
відповідні зразки та датувавши їх, палінологи можуть розповісти не лише про те, які рослини росли навколо поселень трипільців, а навіть реконструювати давні ландшафти і вести мову про кліматичні зміни.
Якби ми зайшли на засіяне трипільське поле в липні або серпні, помітили б відмінність давнього колосся від сучасного. Трипільці вирощували злаки, про які нині відомо лише фахівцям-ботанікам, селекціонерам та археологам, котрі цікавляться історією хліборобства. Назви цих рослин (пшениця двозернянка, пшениця однозернянка, гол озерний ячмінь, плівчастий ячмінь), як і їх вигляд, також нам незвичні, хоча всього 80 років тому ці рослини вирощували в Україні не лише на дослідних ділянках. Ці злаки з’явилися на полях Європи понад 8000 років тому і майже весь цей час були важливою складовою раціону мешканців континенту.
Звідки ми знаємо про їх існування у трипільські часи? Звичайне зерно не може зберегтися ні 7000, ні 5000 років. Сучасні знання про них — винятково результат співпраці археологів і палеоетно- ботаніків. Виявляється, давні хлібороби знаходили застосування не лише вирощеному врожаю, а навіть відходам, які виникали у процесі його переробки. Скажімо, під час обмолоту плівки, якими вкриті зерна, уламки колосків, стебел нагромаджувалися у кожному господарстві. їх використовували як домішку до розчинів, котрими обмазували дерев;яні каркаси будинків, до глини, з якої виліплювали деталі інтер’єрів. Мало того, під час обрядів трипільці рясно додавали зерно і борошно до складу глини, з якої ліпили статуетки та посуд. Зернини, що потрапляли на поверхню виробів, вигоряли ПІД час випалу Обпалені зернівки злаків, виявлені
виробів, внаслідок ЧОГО ДО наших під час розкопок у Майданецькому
101


©
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
днів дійшла величезна кількість відбитків культурних рослин на обмазці спалених жител, статуетках, посуді. Крім того, певна кількість зерна, що лишалася в посуді, обгоріла під час пожежі, перетворилася на вугілля, проте зберегла форму. Всього цього досить, щоб досвідчений фахівець визначив вид такої знахідки.
Завдяки наполегливій праці за останні десятиріччя вдалося визначити палеоботанічні матеріали майже із восьмидесята трипільських поселень. Це дало змогу встановити, які злаки вирощувалися на різних територіях у різний час існування культури. Пшениця однозернянка, пшениця двозернянка, пшениця спельта (всі вони мають спільну назву — плівчасті пшениці), ячмінь голозерний, ячмінь плівчастий, просо, горох, віка ервілія — цей набір з різними варіаціями був поширений і вирощувався на теренах України й після завершення трипільської культури, лише у Причорномор’ї поступившись іншим видам злаків, які були завезені сюди грецькими колоністами у часи заснування Ольвії, Боспору та Херсонесу. Отже, можна сказати, що на всій іншій території хлібороби користувалися «трипільською спадщиною».
Чому саме ці рослини були такими популярними? Хліборобство в усі часи було справою ризикованою, а 7000 років тому й поготів. Через це люди намагалися добирати ті види злаків, які, по-перше, давали гарантований врожай (нехай і невеликий), по-друге, мали високі поживні властивості, крім того, були стійкими до посух та хвороб. До цього переліку слід додати мінімальні витрати на вирощування, насамперед на підготовку ґрунту до посіву, адже землю доводилося обробляти вручну. Добре хоч, що землі цієї трипільцям вистачало.
Плівчасті пшениці та ячмінь слід висівати не глибше 7 см, оскільки саме на таку глибину землю можна обробити мотикою або дерев’яним ралом. За час розкопок трипільських поселень знайдено сотні мотик різної конструкції, виготовлених із різних матеріалів. Власне, дійшли до нашого часу лише їх робочі частини з рогу та каменю.
Найдавніші рештки трипільських мотик на території України походять з поселення Бернашівка. Тут було виявлено всього 20 штук,
102


Розділ 5. З чого жили трипільці
.<0>
виготовлених із каменю. Це масивні клиноподібні вироби, прямокутні чи овальні у перетині, дугоподібні леза, як правило, вищерблені від роботи. Враховуючи розташування Бернашівки та земельних угідь, які обробляли її давні мешканці, це не дивно, адже ґрунти там дуже насичені дрібними (і не лише) камінцями. На деяких вдалося виявити сліди кріплення до колінчастого дерев’яного руків’я. Великих розмірів робочу частину мотики, теж виготовленої з каменю, було знайдено на поселенні Ожеве також у Подністров’ї. Ця знахідка цікава тим, що має великі розміри (19,5 см) та значну вагу (аж 1,33 кг!). На її обушку помітні сліди кріплення у муфті, а також від клинців, якими воно забезпечувалося. Видно, що кам’яний клин входив до кріплення майже на третину довжини — 5,5 см. Дослідження леза мотики встановили, що знаряддя заглиблювалося у землю на 14см. Цього досягали не лише завдяки зусиллям, але й вазі інструмента.
З Бернашівки також походять рогові частини мотик, але вони у Наддністрянщині, здається, були популярними менше. Зате на поселеннях трипільської культури Черкащини більшість виявлених частин мотик виготовлено з рогу оленя. Вони переважно великих розмірів, мають отвір для руків’я (1,5—Зсм у діаметрі). їх робочий край, як правило, зрізано під кутом. У всіх знарядь лезо має поздовжнє розташування відносно отвору для руків’я. Деякі з них було зламано і використано знову. Невеликий діаметр отворів у мотиках, звичайно, не міг забезпечити надійного кріплення, проте вже досить давно застосовувалось кріплення за допомогою шипа, що вирізали на кінці руків’я. Сама ж мотика могла додатково закріплюватися ремінцями. Зрозуміло, що такі знаряддя не були достатньо міцними, тому їх виготовляли у великій кількості. Наприклад, під час розкопок на поселенні трипільської культури Нові Русешти (Молдова) було виявлено 88 мотик, більшість з яких була зламана або сильно пошкоджена ще в давні часи.
Скільки ж землі можна обробити за годину таким знаряддям? Вірогідно, для кожної місцевості цей показник буде індивідуальним, адже ґрунти різні. Одна справа — обробляти ділянку, яка розчищена від лісу, інша — у степу чи на березі того ж Дністра. Г. Ф. Коробкова
103


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
свого часу провела експериментальні роботи з обробітку ґрунту на площі 3000 м2 мотиками різних типів, при цьому найпродуктивнішими виявилися саме рогові знаряддя, що давали змогу обробити до 60 м2 за одну годину. Таким чином, пересічна трипільська сім’я, котра мала трьох робітників, могла, на думку Г.Ф. Коробкової, обробити за годину 150—200, а за день — 1500—2000 м2, тобто 15—20 соток. Зауважимо, однак, що при такій роботі продуктивність праці навряд чи могла залишатися високою упродовж всіх 10 годин. Але враховуючи те, що при підсічно-вогневому землеробстві потреби у суцільному розпушуванні ґрунту немає, в окремих випадках навіть такі мотики могли бути досить ефективним знаряддям. Інша річ, коли треба обробити великі площі на відкри- Кам’яна частина мотики. Поселення ТИХ ділянках, скажімо В лісостепу.
Майданецьке, IV тис. до н.е. Розкопки Туг зрозуміло, самою МОТИКОЮ М. Шмаглія. Наукові фонди ІА НАНУ ~
обштися було важко.
Справді, значно вищою, за експериментальними даними, є про- дуктивцість дерев’яних рал, які за годину можуть зорати 572 м2, що в десять разів перевищує продуктивність трипільських мотик, а при перехресній оранці — у п’ять разів. Проте ці підрахунки, ясна річ, не можуть жодним чином замінити собою прямі археологічні свідчення наявності у трипільців знарядь для оранки, які поки що відсутні. Інша справа, що всі підрахунки свідчать: мотики,
104


Розділ 5. З чого жили трипільці
<0
ні рогові, ні кам’яні, не могли забезпечити обробітку площ, необхідних для забезпечення трипільців зерном. Враховуючи, що посіви пшениці двозернянки, за даними Г. О. Пашкевич, не потребувала- ли глибокої оранки, трипільці цілком могли обійтися дерев’яним ралом.
Але чи могло використовуватися подібне знаряддя, чи було воно взагалі відоме в той час у Європі? Виявляється, так. У 80—90-ті роки XX ст. археологи в різних країнах виявили чимало прямих археологічних свідчень того, що орне хліборобство стало відомим на континенті вже у IV — на початку III тис. до н.е., тобто у той самий час, коли воно з’явилося в Шумері та Єгипті. Його практикували носії культури лійчастого посуду, котрі межували з трипільцями на Волині. На території її поширення у Європі виявлено навіть сліди оранки, яка проводилася як поздовжньо, так і перехресно. Про те, що оранка пов’язана з діяльністю представників саме цієї культури, свідчить перекриття на полях її слідів мегалітами, котрі було споруджено ними ж. Ця діяльність датована близько 3000 р. до н.е., а подібні сліди було виявлено на теренах таких європейських країн, як Британія, Данія, Голандія, Чехія, Польща. Зрозуміло, що самі знаряддя могли зберегтися лише за особливих умов. Однак для визнання факту орного хліборобства цілком достатньо і слідів оранки. Крім того, на північ від регіону поширення спільності Кукутень-Трипілля у болотах при розкопках поселень було виявлено рештки дерев’яних рал. Серед них є залишки дерев’яних виробів, які трактуються як фрагменти рал, розкопані на неолітичних пам’ятках Литви. Тут вони датуються також близько 3000 р. до н. е.
Отже, по сусідству з пам’ятками спільності Кукутень-Трипілля, в областях, які лежали від неї на північ та на захід, рало стало відоме не пізніше 3000 р. до н.е. У такому випадку можна висловити наступні припущення: або дерев’яні рала були відомі трипільцям і потрапили від них на захід та північ, або ж це знаряддя потрапило туди через Центральну Європу, оминаючи Кукутень-Трипілля. Трипільці ж в такому випадку із невідомих нам причин вперто ігнорували технічні новинки у галузі хліборобства.
105


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Керамічні моделі саней трипільської культури.
Поселення Майданецьке, IV тис. до н.е. Розкопки М. Шмаглія, М. Відейка.
Наукові фонди ІА НАНУ
Однак існування багаточисельних колективів, відносно високий рівень технологій та добробуту трипільців (стосовно згаданих вище північних та західних сусідів), а також всі докази, які свого часу наводилися С. М. Бібіковим та його послідовниками, дозволяють нині з великим ступенем вірогідності стверджувати, що рало було відоме на землях між Карпатами та Дніпром принаймні з IV тис. до н. е.
Останнім часом зростає кількість інших доказів наявності орного рільництва у трипільців. Палеозоологами, як в Україні, так і в Румунії, на кістках тварин із поселень культур Кукутень (Подурь- Дялул-Гіндару, горизонти Кукутень А2 та ВЗ, тобто V—IVтис. до н. е.) та Трипілля (Майданецьке, етап СІ, близько середини IVтис. до н. е.) виявлено кістки волів та сліди патологій, які виникли внаслідок використання цих тварин у господарстві як тяглової сили.
Але де маємо нині шукати поля, на яких трипільці вирощували хліб? Яку площу вони могли займати? Що стосується земельних угідь в околицях невеликих поселень, їх розміри, напевне, цілком могли задовольнити усі мислимі потреби. Яскравим прикладом є скупчення поселень трипільської культури в околицях м. Ржищів на Київщині.
106


Розділ 5. З чого жили трипільці
Одразу три — Хомине, Ріпниця 1 та Ріпниця 6 — знаходяться в межах прямої видимості. Перше із них є пізнішим, останні практично синхронні (і за виявленим матеріалом, і за ізотопними датами). Всі поселення належать одній локальній групі трипільців, отже, йдеться про групу населення, яка впродовж принаймні 200 років використовувала відносно невелику територію.
Про те, де розташовувалися поля трипільців, може свідчити ряд знахідок, зроблених свого часу у Вінницькій області. Неподалік від розташованого на березі Південного Бугу поселення Кліщів, в урвищах Вила і Бакайка, виявлено ЗО знарядь праці з кременю, в тому числі 12 вкладнів до серпів, а також рештки наземних споруд трипільської культури, які, на думку 1.1. Зайця, мали сезонний характер. Загальна площа угідь в районі урочищ — близько 1000 га. Така територія могла використовуватися мешканцями цілого селища. Неподалік іншого поселення, відомого під назвою Лисогірка (площа
12 	га), за 300м на північний схід, на південному схилі було виявлено понад 20 уламків вкладнів до серпів. їх було підібрано на ділянці розміром 480x140 м (відповідно площею 6,72 га). Ця місцина була захищена від вітру, постійно освітлена сонцем. С. О. Гусєв констатує, що даної ділянки було недостатньо, щоб забезпечити зерном всіх мешканців поселення, оскільки, за його підрахунками, площа полів мала становити до 111 га. Таким чином, на його думку, мали існувати ще поля, виявити які, звичайно, досить складно. Згадане ж поле, на нашу думку, могло належати окремій сім’ї з 7 (при нормі 1 га на людину) або 11 осіб (0,6 га).
Якщо ділянки землі навколо невеличких поселень розподілити було нескладно, то можна тільки уявити, з якими проблемами при вірішенні питань землекористування стикалися мешканці поселень- протоміст, де нараховувалося вже тисячі господарств! За приблизними підрахунками, чисельність мешканців Майданецького поселення (площа близько 200 га) могла складати 6000—9000 осіб. Кожному, щоб прогодуватися, було необхідно від 0,6 до 1,5 га (за різними підрахунками) землі. Таким чином, загальна площа угідь, які мали оброблятись щороку, складала майже 4000—13 500 га! Зауважимо, що
107


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
в наш час навіть найбільші господарства у цих краях стільки землі не обробляють.
Тим не менш, нескладні підрахунки показують, що лише в радіусі 6 км навколо поселення знаходилося не багато і не мало — аж 11412га землі. Щоправда, якщо враховувати особливості рельєфу та ландшафту даної місцевості, придатними для хліборобства були не більше 70% землі (решта — заплави річок та струмків, схили балок, зарослі лісом), тобто лише близько 7990 га. Факт відносно тривалого існування на одному місці поселень типу Майданецького, а також переконливо доведена різними дослідниками на археологічному матеріалі одночасність існування більшості споруд, дозволяють припустити, що нами не враховано ресурси, які зробили це існування можливим. Нескладно уявити, що ними могли б бути угіддя поза межами 6км. Якщо прийняти запропонований іншими дослідниками радіус освоєння територій хліборобами у 11 км навколо центрального поселення, при ньому загальна площа складає 37 994 га, з них придатні для вирощування злаків вже цілих 26600 га. Навіть при нормі землекористування 1 га на людину така площа у 3—4,5 разів більша за розрахункові розміри угідь.
Але ж яким чином могла бути (і чи була) задіяна така територія? Невже трипільці щодня мусили ходити пішки на поле за 7—8, а то й за 10—11км? Нещодавно автору довелося міряти ногами поля під Обуховом, проходячи до і після робочого дня на розкопі по 6 км. Ті три години, які на це йшли, доводилося віднімати від робочого часу. Але в цьому випадку вибору не було, адже в експедиції просто не було машини, а жити і ставити намети біля розкопу не було можливості. Невже і для трипільців час нічого не важив? Є всі підстави вважати, що заради збільшення радіуса освоєної території вони пішли на створення поселень поза межами 5—6-кілометрової зони. На користь даного припущення може свідчити наявність на межі середнього радіуса освоєної території Майданецького поселень-супутників Тальне 2 й Тальне З, розташованих на північ від нього. Вони відносно невеликі за розміром (3—5 га), а за керамічними комплексами синхронні Майданецькому. Нескладні підрахунки показують, що такі поселення давали змогу
108


Розділ 5. З чого жили трипільці
приблизно подвоїти освоєні площі навколо Майданецького у північному напрямку. Враховуючи той факт, що їх було відкрито лише 1990 р., тобто через 19 років після початку досліджень на даній території, логічно припустити існування ще певної кількості подібних селищ у інших напрямках. Свідченням на користь цього припущення є факт існування в околицях сусіднього поселення-гіганта Тальянки одразу трьох невеликих — Мошурів 1, Мошурів 2 та Мошурів 3.
Зрозуміло, що немає жодних підстав розглядати подібні селища як околицю поселень-гігантів, як сільську околицю, що повністю забезпечувала центри продуктами харчування. Однак створення подібної периферії давало змогу відчутно збільшити радіус освоєної території навколо трипільських протоміст. Існування такої розгалу- дженої системи давало можливість контролювати значні території, збільшити кількість перелогу
і його строк, тим самим певною |
мірою продовжити сумарний час ■
господарювання на одному місці до наступного переселення.
Щоб зібрати вирощений | врожай, треба було добряче попрацювати. Плівчасті пшениці та ячмінь можна збирати, не застосовуючи жодних знарядь, адже колоски досить легко обламати руками. Проте нам відомо досить багато решток трипільських | серпів. їх леза було виготовлено
з пластин кременю, які спочатку |
були невеликими — завширшки |
до 1см і завдовжки до 3—7 см. 1 2
Лезо робили з декількох пластин, які вставляли на полови- . . ....
Кремінні вкладні до серпів трипільської
ну ширини В паз, вирізании культури раннього(І) та пізнього етапів (2). у дерев’яній або роговій оправі. Наукові фонди ІА НАНУ
109


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Керамічна статуетка бичка. Поселення Голоскове, колекція М.С. Барковського.
Наукові фонди ІА НАНУ
Для їх закріплення використовували дьоготь. Так, трипільці налагодили виробництво цієї речовини, причому хімічні аналізи знайдених зразків засвідчили високу якість. Власне, дьоготь використовували для кріплення вкладнів та вістрів стріл ще мисливці мезолітичного часу. Наприкінці IV тис. до н.е. вкладні до серпів почали робити із меншої кількості пластин, а згодом — взагалі з однієї. Лезо зробили зубчастим, так воно різало значно краще. За годину ним можна було зібрати врожай, як показали експериментальні дослідження, на площі близько 72 м2. Але серп не вічний, особливо із кременевим вкладнем. Він може ламатися, пластини затуплюються. Завдяки зламаним та загубленим під час збору врожаю кременевим вкладням археологи нині мають шанс знайти трипільські поля. Знахідки на поселеннях теж є свідченням поширеності хліборобства.


Розділ 5. З чого жили трипільці
Відносно іншого важливого господарського заняття трипільців — тваринництва — лишилося досить багато свідчень. Спочатку увагу дослідників привернула велика кількість знахідок керамічних статуеток, які зображали бика, корову, вівцю, козу, свиню і навіть коня. Зображення різних тварин траплялися і на мальованому посуді. Але вся ця пластика, яку називають зооморфною, та зображення не дають жодного уявлення про те, яких тварин і скільки мали трипільці в господарстві, як їх використовували. Інформацію про це можна отримати, вивчаючи трипільські смітники, адже саме туди потрапляли кістки тварин, яких з’їдали мешканці чисельних поселень. Часом кількість таких знахідок досягає 10—15 000 одиниць, і навіть коли обсяг розкопок порівняно невеликий, все одно десяток-другий кісток можна знайти. Якщо запросити для їх вивчення палеозоолога, він розповість багато цікавого, адже зможе визначити не лише види тварин, кістки яких знайдено, а й навіть їх вік. Яке це має значення? Виявляється, велике. Скажімо, знайдено велику кількість кісток молодих особин великої рогатої худоби. Висновок: мешканці селища вирощували цих тварин на м’ясо. Коли ж трапляються кістки тварин переважно старшого віку — їх вирощували для отримування молока. Таким чином можна виявити навіть цілі трипільські області із різними напрямами розвитку тваринництва. Так, у Подністров’ї міг переважати м’ясний напрям, а у лісостеповій частині Буго-Дніпровського межиріччя — молочний.
Більшість м’яса трипільці отримували, відгодовуючи бичків, на другому місці — свині; овець та кіз розводили, швидше за все, задля вовни та молока.
«Трипільське стадо» — статуетки домашніх тварин. Поселення Майданецьке, IV тис. до н.е. Розкопки М. Шмаглія. Наукові фонди ІА НАНУ
111


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Лише у степовій смузі, у Північно-Західному Причорномор’ї, в часи зникнення Трипілля як культури виникло типове для цієї місцевості відгонне вівчарство.
Навряд чи трипільці особливо розкошували з м’ясною їжею, адже стикалися з проблемою годівлі тварин взимку через заготівлю кормів. Однак справу можна було налагодити за допомогою полювання. Природа в ті часи ще була достатньо щедрою, щоб підгодувати відносно невелику кількість людей.
Використання ресурсів навколишнього середовища
Так, ліси в ті далекі часи були повні звірини, а річки — риби. Список дикої фауни, визначений палеозоологами, міг би не просто потішити, але й примусити забитися швидше серце будь-якого сучасного мисливця, котрий зрозуміє, що йому ніколи не пережити відчуття трипільського сафарі. Тури, зубри, благородні олені, кабани, ведмеді (нині доступні лише кабани). Дрібнотою на зразок косуль, зайців, вовків, лисиць тощо сьогодні нікого не здивуєш, але загалом звір’я було більше, набагато більше, ніж тепер, а мисливців — значно менше. Та й на полювання вони виходили з якісно іншою зброєю. Лук зі стрілами, спис та дротик— основне мисливське знаряддя трипільських часів. Але вправлялися і нею, якщо судити за асортиментом здобичі, професійно.
Цікаві результати дає часом вивчення трипільських ям для відходів. Наприклад, у Подніпров’ї на поселеннях Чапаївка та Ігнатенкова Гора виявилося, що кількість кісток впольованої дикої фауни набагато більша за число кісток домашніх тварин. Це могло означати, що мешканці цих селищ віддавали перевагу полюванню над тваринництвом. Є й інша версія: у долині Дніпра, в заплаві, трипільці у сезон випасали свої стада, а щоб прогодуватися, полювали та рибалили, взимку ж з’щали відгодованих бичків та свиней, а на полювання по снігу особливо не поспішали, хіба що заради хутра.
112


Розділ 5. З чого жили трипільці
Мідні рибальські гачки (культура Кукутень, Румунія) та фрагмент кістяного вістря гарпуна (трипільська культура, Подністров’я)
Рибалили трипільці й на Дністрі, і на Південному Бузі, і на Дніпрі. Саме тут на поселеннях виявлено кістки риб, а також цілий асортимент різноманітних кісткових, а частіше мідних гачків. Оглядаючи їх, сучасні рибалки дійшли висновку, що вони були виготовлені з розрахунку на певні види риб, причому не маленьких. На придніпровських поселеннях знаходять також велику кількість панцирів черепах. Під час розкопок одного з них знайшли навіть запечену на вогнищі, використвовуючи для цього нижню частину розбитої раніше посудини. Отже, юшка та навіть черепаховий суп цілком могли бути складовою меню трипільців.
Ще одним екзотичним продуктом були перлівниці. Часом за скупченнями їх розтрощених стулок на поверхні або у зрізах ярів вдається знаходити сліди поселень трипільців. Дехто каже, що їх збирали на корм тваринам, інші вважають їх досить поживною та смачною їжею. Як би там не було, а мушлі перлівниць є доволі частою знахідкою серед руїн будівель та у господарчих ямах трипільського часу.
З рослинного світу трипільці теж могли взяти чимало. Відомо, що навколо їхніх поселень можна було знайти багато рослин, про користь яких ми всі добре знаємо. Це і калина, і чорна смородина (зарості її у дикому вигляді були тоді на берегах невеликих струмків та річок), дикі яблуні, груші, виноград. Хоча щодо останнього, то було висловлено думку про його культурну належність. Спробуйте уявити трипільсько-кукутенське виноградарство у IV тис. до н.е.
На обмазці знайдено відбитки жолудів, які теж, як відомо, можна використовувати для приготування їжі та напоїв. Власне, трипільці лише продовжували традицію використання ресурсів дикої природи,
113


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
започатковану першими мисливцями на європейському континенті ще у палеоліті.
Не дивлячись на те, що аграрні технології ніби-то і давали більш- менш гарантоване забезпечення продуктами, у трипільському світі слід було жити, використовуючи усі наявні ресурси. Як показала економічна криза кінця IV тис. до н.е., хліборобство залишалося надто уразливим до змін середовища. Однак важливим відкриттям на майбутнє стало те, що найбільш згуртовані та організовані трипільські суспільства зуміли протистояти цій кризі й певний час виживати, кардинально не змінюючи способу життя. Це був магістральний напрям виживання, відкритий та опанований у світі найдавніших цивілізацій, шлях, який неминуче вів до створення найдавніших держав. Зрештою, в наш час саме держави та міждержавні організації, приміром ООН, є запорукою ефективного подолання глобальних природних катаклізмів, які у доісторичні часи майже гарантовано могли відправити у небуття цілі народи та цивілізації.


Розділ 6
Біля витоків ремесел
Після появи хліборобства у людей з’явилися нові клопоти, адже господарство стало складнішим. Все більше речей потрібно було виготовляти, щоб зробити працю можливою, а побут зручним і навіть комфортним. Будинки давніх хліборобів були наповнені різноманітним начинням, серед якого виділялися яскраві керамічні вироби, справжні шедеври ужитково-декоративного мистецтва. Люди почали носити одяг із тканини, хоча мода на шкіру й хутро, напевне, ще трималася досить міцно (залежно від кліматичних умов). Щоб працювати на полі, збудувати дім, виготовити інструменти і, нарешті, інструменти для виготовлення інших інструментів, потрібні були певні навички та вміння.
Хоча сімейне навчання й було нормою, адже кожна людина у ті часи мусила опанувати безліч (з точки зору сучасної вузької спеціалізації) галузей господарства і виробництва, але так повелося, що у кожній справі є майстри, а часом Майстри, яким все вдається краще за інших. На їх вироби виникає попит, іноді такий, що в обмін можна отримати не лише повагу односельців, але й цілком пристойну винагороду. Бувало так, що певна місцевість була багатою на унікальну сировину. Коли місцеві мешканці оцінювали своє виняткове становище, починали обмін та торгівлю унікальними виробами. Як би там не було насправді, археологічні дані свідчать беззаперечно: людство, принаймні у мідному віці, понад
115


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Глечик із малюванням. Трипільська культура, поселення Майданецьке, IV тис. дон.е. Розкопки М. Шмаглія, М. Відейка. Наукові фонди ІА НАНУ
Керамічні вироби раннього етапу трипільської культури. Поселення Гайворон, кінець VI -початок V тис. до н. е. Розкопки В. М. Даниленка та М. Л. Макаревича.
Наукові фонди ІА НАНУ


Розділ 6. Біля витоків ремесел
6000—7000 років тому, стало на шлях спеціалізації, тобто виникнення ремесел.
Мистецтво трипільських гончарів
Часом здається, що назва «мідний вік» не зовсім вдала для трипільських часів. Більше підходить «керамічний вік», адже 90% археологічних знахідок, які можна побачити в музеях, становлять зовсім не мідні сокири чи прикраси, а саме керамічні вироби — посуд (і який посуд!), статуетки. Стосовно них нині прийнятнішим є поняття «мистецтво», а не «ремесло».
Зрозуміло, що витоки гончарства знаходяться не у трипільському світі. На той час, як ця археологічна культура сформувалася між Карпатами та Дністром, люди вже кілька тисячоліть займалися виготовленням посуду всіляких форм. Було протестовано всі можливі технології оздоблення готових виробів — від штампів до малювання найрізноманітнішими фарбами.
Початково стиль трипільської кераміки більше нагадує традиції кількох сусідніх культур, але вже наприкінці VI тис. до н. е. з’явилися зразки посуду, які є справжньою візитівкою молодої, як на той час, культури. Від предків трипільці успадкували форми виробів, лише основних типів яких налічується понад десяток, а також усі мислимі техніки їх оздоблення: і штампування, і врізні та прокреслені лінії (при цьому заглибини заповнювали білою або червоною пастою), фарбування й навіть розпис. Іноді всі вони застосовані при декоруванні однієї посудини! До того ж виробники при випалі вміли отримувати поверхню різного кольору: сіру, чорну, червону. Тому у поєднанні з інкрустацією чи фарбуванням готовий посуд мав яскравий, просто фантастичний вигляд. Часом техніка різьблення по глині явно перегукується з різьбленням по дереву. Хто зна, може, гончарні вироби трипільців мали дерев’яні прототипи?
Однак на початку створення трипільського світу (і це явно відчувається) посуд виготовлявся у кожному господарстві. Про це свідчать
117


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
різноманітність виробів (у межах спільного канону) та їх якість, адже люди завжди мали різний хист до створення певних речей, навіть із такого, здавалося б, простого матеріалу, як глина.
Переломним моментом у трипільському гончарстві стало поширення близько середини V тис. до н.е. мальованого посуду. Переломним у сенсі не лише технологій декору і виготовлення, а й організації праці. З одного боку, значно зросла майстерність окремих виробників. З іншого — застосування засобів декорування, які увійшли в моду, а саме фарб (білої, чорної, червоної), вимагали не лише наявності певної сировини, знань рецептів, але і спецальних теплотехнічних пристроїв — гончарних горнів. Останні відрізнялися від звичайних побутових печей не лише розмірами, а й конструкцією, оскільки для випалу якісного мальованого посуду потрібна температура набагато вища, ніж для приготування каші чи випікання хліба.
Повернімося, проте, до процесу виготовлення посуду. Здавалося б, простий матеріал — глина, але її використання у керамічному виробництві теж потребує певних знань і навичок. Процес її приготування до ліплення посуду набагато складніший та довший, ніж приготування тіста для вареників. Але суть та сама: змішування кількох компонентів, необхідних для отримання тіста з потрібними властивостями. Власне, те, з чого ліплять горщики, теж часто називають «тістом», бо сама по собі глина не завжди для цього придатна. Залежно від того, який ви хочете отримати виріб, мусите відповідно приготувати тісто. Чого тільки не додавали до глини трипільські майстри: шамот (суху глину, а то й подрібнені уламки посуду), пісок, органічні домішки. Але вершиною уміння було створити суміш із різних сортів глини, підібрати їх так, щоб можна було зробити тонкостінну посудину. До речі, таку суміш-тісто можна використовувати для виготовлення посуду на гончарному колі. Є певні дані технологічних досліджень (зокрема, проведені на матеріалах культури Кукутень ще років 20 тому Ліндою Елліс), які засвідчують, що його використовували вже у V тис. до н.е. Досліджуючи трипільські пам’ятки у Молдові, В. І. Маркевич виявив, як він вважав, залишки основи гончарного кола. Нарешті, вивчення кераміки канівської групи три¬


Розділ 6. Біля витоків ремесел
пільців, проведене дослідниками з Самари, дало змогу встановити, що мешканці Наддніпрянщини застосовували гончарне коло, яке приводилося у рух... лучковим механізмом. Зрозуміло, на такому колі неможливо витягнути посудину із шматка глини, а от підправити вже виліплену форму можна. До речі, роздивляючись у музеях шедеври давнього гончарства, ставиш собі питання: а як люди могли робити такі досконалі форми?
Частину відповіді можна знайти, уважно придивляючись до виставленого у вітринах посуду. Він, як правило, склеєний, (правильніше сказати — зібраний) реставраторами з фрагментів. А розташовані вони не хаотично, а за певною системою, що складається з горизонтальних стрічок, кожна з яких поділена на фрагменти різного розміру. Найкраще це помітно на відносно великих посудинах висотою ЗО—40 см і більше. Наявність стрічок означає не що інше, як те, що посудина за певних обставин розпалася на ті частини, з яких її колись зібрав майстер. Такими елементами й були розкатані зі шматків глини стрічки, скріплені ярус за ярусом. Якщо посудина була велика, тобто мала висоту понад 30-50 см, процес монтування міг тривати і декілька діб: за день, із перервами на підсихання, з’єднували по 2—3 стрічки завширшки у кілька сантиметрів. Щоб прискорити процес, нижню і верхню частини могли «будувати» окремо, а потім з’єднувати. Часом недостатньо міцна нижня частина вгиналася під вагою верхньої. Так утворювалися посудини «із підрізом», які можна побачити у музеях або на ілюстраціях в книжках. Запобігти цьому дефекту можна було двома способами: по-перше, підсушити нижню частину аж до набуття певної міцності, по-друге, обв’язати її згори тканинною стрічкою. Сліди таких стрічок мені доводилося зустрічати на уламках великих посудин, здобутих під час розкопок на поселенні Майданецьке. Є ще один спосіб виготовлення посудини, за яким замість широких стрічок використовуються валики невеликого діаметру. При цьому, слід зауважити, процес уповільнюється і виріб виходить досить товстостінним, проте надлишок глини можна зрізати при наступній додатковій обробці. До речі, сліди такого зрізання та вирівнювання за допомогою виготовлених


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
із дерева або кістки інструментів помітні навіть неозброєним оком, коли зазирнути всередину трипільської посудини або поглянути на зворотній бік її уламка.
Посудини меншого розміру могли виготовляти, використовуючи знайдені археологами керамічні шаблони у вигляді зрізаного конуса. На них зручно робити нижню частину виробу. На поселенні Володимирівка знайдено також шаблони для ліплення посудин-куб- ків. Власне, це масивні половини таких виробів із виїмкою у верхній частині, завдяки якій шаблон можна тримати рукою.
Але лише виготовленням посудини певної форми справа не завершувалася. Для подальшого оздоблення потрібно було підготувати поверхню. Її могли вкрити обличкуванням, для наступного малювання — ангобом певного кольору, пофарбувати; за допомогою звичайнісінької гальки певного розміру могли полірувати аж до блиску, а могли створити «рустовану» поверхню, вкривши посудину шаром рідкої глини. Вершиною декорування був, звичайно, розпис, при якому застосовували мінеральні фарби, виготовлені на основі охри (червоного, коричневого, чорного кольорів), білого тальку. Сухі барвники розводили в органічних розчинниках — в олії, тваринному розтопленому жиру. Уважно придивляючись до мальованих орнаментів, можна побачити сліди пензлів, якими вони наносилися. Рухи повинні були бути чіткими, виваженими, адже іноді потрібно було побудувати композицію у декілька ярусів на досить складній площині.
Випал готових виробів здійснювали у спеціальних горнах. Про їх розміри свідчать величезні посудини заввишки більше метра. Є думка, що трипільські майстри з часом збільшували об’єм виробів (це пов’язують із зростанням сім’ї). Однак уважне знайомство з експозиціями музеїв це припущення заперечує, адже вже на початкових етапах Трипілля створювалися посудини висотою до одного метра! До речі, предки трипільців вміли їх робити і більших розмірів. У цьому легко пересвідчитися, оглянувши, приміром, експозиції з розкопок культур лінійно-стрічкового посуду чи Каранове II та III.
На трипільському поселенні біля с. Жванець Т. Г. Мовша дослідила залишки багатьох гончарних горнів, які були вирізані у схилі.
120


Розділ 6. Біля витоків ремесел
Дослідження гончарного центру на трипільському поселенні Жванець-Лиса Гора у Хмельницькій області (розкопки Т. Г. Мовші): вид решток двоярусних горнів, зразки місцевої продукції та реконструкція гончарної майстерні
В деяких із них навіть зберігся прикрашений розписом посуд. Вибір місця не випадковий. На високому березі, над долиною, завжди вітер дме в одному напрямку, отже, тяга просто чудова. Схил обраний ще й тому, що у нього можна заглибити піч, стінками якої стане земля, а це забезпечує теплоізоляцію горна краще, ніж у випадку його спорудження на поверхні. Подібні печі вже кілька років споруджу¬
121


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
ють гончарі із товариства КОЛО-РА на Київщині, випалюючи в них репліки трипільського посуду. Деякі із цих виробів за якістю, кольором та фактурою, отриманими завдяки саме такому випалу, певною мірою нагадують прадавні оригінали.
За два з лишком тисячоліття трипільське гончарство знало і злети, і занепад. Як у кожному ремеслі, слід було вирішувати кілька проблем одночасно. Виробів потрібно було багато, вони повинні були бути якісні, технологія мала бути досконалою й водночас не занадто складною (щоб не страждали кількісні показники виробництва). Всі ці вимоги, ясна річ, знаходяться у певному протиріччі. Проте ми бачимо часом і досить дотепні вирішення посталих питань. Так, трипільські майстри з території сучасної Черкащини перейшли на виготовлення посудин, які являли собою комбінацію з двох зрізаних конусів, котрі досить легко виготовити на шаблоні. Зону розпису вони скоротили, розмальовуючи виключно верхню частину. Ці два заходи, досить елементарні за змістом, давали певний виграш у часі для виготовлення більшої кількості виробів. Адже мешканці трипільських протоміст потребували багато, дуже багато посуду, як для побутових, так і для культових потреб.
Яку ж кількість посуду необхідно було виробити, приміром, для поселення типу Майданецького? Певні дані для таких підрахунків дають результати досліджень, які проводилися тут у 1971—1991 рр. Відомо, що під час розкопок залишків жител на поселеннях трипільської культури, як правило, знаходять значну кількість кераміки. Лише під час розкопок 1988 р. у Майданецькому були досліджені залишки трьох жител, де виявлено 4324 фрагменти від приблизно 214 посудин різних типів, в тому числі 189 мальованих столових. Останні можна вважати продуктом ремісничого виробництва. В кожному з жител виявлено від 90 до 45 таких виробів. Таким чином, в середньому на житло припадає 63 посудини. Згадані житлово-господарчі комплекси можуть вважатися типовими для даного поселення за розмірами, кількістю і асортиментом знахідок. З цього погляду отримані дані можна використати для приблизних підрахунків уживаного посуду.
122


Розділ 6. Біля витоків ремесел
У Майданецькому на заключній стадії його існування могло налічуватися до 2000 будівель. З цього числа ми будемо виходити для загальних підрахунків. Вважаючи, що в кожній споруді кількість посуду була однакова, одночасно в обігу могло знаходитисся 63 х 2000 = 126 000 штук. На нашу думку, це мінімальні цифри, оскільки відомі комплекси, де знаходили по 120 і більше різноманітних посудин.
Виникає питання: а скільки ж посуду могло бути виготовлено і спожито за час існування подібного поселення? Оскільки прямі дані про трипільську культуру відсутні, використаємо дані для доби енеоліту з території Месопотамії. За даними археологічних досліджень ям для сміття на поселенні (причому сільського типу!) Шарафабад урукського часу (IV тис. до н.е.) в Сузіані (Елам), британські археологи свого часу підрахували, що пересічне домогосподарство щорічно розбивало до 86 різних посудин: 18 мисок, 12 великих глечиків, 16 малих, 40 посудин інших типів, не рахуючи ще більшої кількості ритуального посуду — невеличких чаш для напоїв. Таких щороку побожні предки шумерів розбивали від 200 до 280 одиниць посуду. Отже, пересічна сім’я щороку мала б поповнювати своє господарство 286-366 посудинами. Враховуючи, що альтернативи керамічному посуду (метал, скло) в той час практично не було, ці показники виглядають, на нашу думку, цілком реально.
З подальших розрахунків для трипільської культури ми виключаємо ритуальний посуд, лишивши побутовий, тобто лише 86 посудин на господарство. Якщо рівень використання посуду в Майданецькому був відповідним до давнього Шарафабаду, то щороку тут потрібно було замінити 86 х 2000 = 172 000 посудин. А скільки тут всього могло бути виготовлено посуду? Час існування поселень типу Майданецького археологи визначають нині від 50 до 80 років. Отже, за 50 років гончарі мали виліпити до 8 600 000 одиниць посуду, а за 80— всі 13 760 000. Такими показниками могло б пишатися і сучасне підприємство. В трипільські часи попит був стабільним, адже альтернативи керамічному посуду практично не існувало. Інше питання: наскільки значними слід вважати подібні масшта¬
123


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
би виробництва? Якщо вважати, що в Майданецькому і Тальянках кількість сімей була такою ж, як і число жител на поселенні (2000 і 2700 відповідно), то тут мало працювати від 30 до 41 майстерень. Це означає, що за кількістю майстрів-керамістів трипільські прото- міста середини IVтис. до н. е. можна співставити з найбільшими гончарними цехами міст Лівобережної України XVIII—XIX ст. У ті часи в Чернігові гончарський цех налічував 9 майстрів та 3 підмайстри, у Ніжині — 35 майстрів, у Полтаві — 5, у Кролевці — 24. Зрозуміло, що продуктивність праці українських цехових гончарів була значно вищою (так само, як і кількість населення, на забезпечення потреб якого вони працювали), але в даному випадку важливою ознакою є ще й концентрація професіоналів у окремих населених пунктах міського типу. Отже, найбільші трипільські поселення були осередками не лише сільськогосподарського виробництва, а й ремісничого, причому не тільки у гончарній галузі.
Кремінь — вічний матеріал
Кожен край має свої скарби, і не обов’язково це будуть золото чи дорогоцінне каміння. Часом звичайне, на перший погляд, каміння для того, хто знайде йому застосування, може виявитися справжнім скарбом. Років десять тому автору пощастило понайомитися із ста- рожитностями сусідньої Словаччини. У часи трипільської культури місцеві жителі мали не менш розвинену цивілізацію, а у металургії, мабуть, перевершували трипільців. Адже їм були доступні не лише мідь, але й поклади золота. У деяких похованнях, датованих другою половиною V тис. до н. е., знайдено не тільки металеву зброю і сокири, але й золоті кільця, браслети. Так от, поруч із цими, безумовно, коштовними, з нашої точки зору, предметами було знайдено речі, які, знов-таки з нашої точки зору, аж ніяк не можуть такими вважатися, а саме досить великі конкреції — брили кременю. Кожна вагою не менше 3—5 кг, часом вони мали досить примхливу форму, нагадували якихось фантастичних істот. Подібними конкреціями подекуди
124


Розділ 6. Біля витоків ремесел
просто встелені деякі яри на Горині, місцями береги Прута, Дністра. Але таке каміння не трапляється на території Східної Словаччини, тобто в природних умовах, бо не утворилося, не сформувалося у відповідні геологічні періоди. Це означає, що весь цей кремінь, як конкреції, так і вироби з нього, потрапили сюди із-за перевалів Карпат. А значить, трипільці, які проживали на схід від Карпат, у ті далекі часи володіли (з точки зору інших мешканців Європи) величезними скарбами. Адже володарям золотих кілець і мідних сокир нічим було замінити у побуті звичайнісінькі скребачки, вкладні до серпів, гострі леза. Все це виробляли із кременю або обсидіану (вулканічного скла). Однак найкращі інструменти та зброя виходили, звичайно, із кременю.
Розкопки свідчать, що у давніші часи, в палеоліті, вирушаючи у дальню дорогу, мисливці запасалися кременевою сировиною на весь сезон. Але вони знали, що з часом повернуться, тому особливо не переймалися. В неоліті люди виявилися більш прив’язаними до своїх осель, а головне, до полів. Більше того, землі були поділені між племенами, які вважали своєю власністю не лише поля, але й те, що лежало у надрах землі. Тому у центрі Європи міг виникнути досить цікавий вид торгівлі-обміну, коли кременеві конкреції з берегів Горині, Прута чи Дністра доправляли за Карпати в обмін на мідні, а може, й золоті вироби.
Подібний приклад наочно демонструє значення матеріалу, з яким людство всебічно ознайомилося ще на початку свого існування і досягло, слід сказати, неабиякої майстерності у перетворенні кон- крецій на безліч корисних та потрібних в господарстві речей. В цій галузі людина мала насамперед значні знання, потрібні для відбору й видобування сировини. Галька чи конкреції, підібрані на поверхні, були непридатні для виготовлення пристойних речей. Кремінь потрібно було видобути з надр і використати «свіжим». Для видобутку підходили глибокі яри, що утворювали чудові розрізи. Такий яр демонструють усім відвідувачам розкопок поселення-майстерні біля с. Бодаки на Горині. Власне, біля кожного яру у цій місцевості можна знайти селище давніх кременярів чи палеолітичну стоянку.
125


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Штольні для видобутку кременю на Білій Горі біля с. Студениця (Хмельницька область), досліджені С.М. Бібіковим, та зразки заготовок і готових сокир із дністровського кременю. Наукові фонди ІА НАНУ


Розділ 6. Біля витоків ремесел
Там, де ярів немає, доводиться рити шурфи, глибина яких сягає кількох метрів. їх сліди на поверхні з часом згладжуються, набуваючи виглядів величезних воронок, або перетворюються на штольні. Такі місця можна знайти на Івано-Франківщині й на Волині.
Бувають також штольні, видовбані у схилах гір. їх виявлено на Білій Горі над Дністром. Прадавніх власників копалень археологи «вирахували» за специфічними відходами виробництва та уламками виробів (тут робили сокири). Подібні виявлено чи не на кожному трипільському поселенні у Подністров’ї, а часом і досить далеко за його межами. Гора не випадково названа Білою, адже і сам кремінь, який залягає у її товщі, молочно-білого кольору. Власники копалень видобули з надр сировину, достатню для виготовлення принаймні кількох десятків тисяч сокир! Зауважимо, що ця майстерня не була єдиною у своєму роді. Сліди виробництва сокир та доліт із білого кременю виявлено і на правому березі Дністра. Зона кременево-сокирного підприємництва охоплювалала у V—IV тис. до н.е. кілька районів на межі Хмельницької та Чернівецької областей!
Проте безпосередньо біля місць видобутку виробництвом кінцевого продукту, як правило, не займалися. Заготовки чи сировину доправляли у майстерню, яка могла розташовуватися на найближчому поселенні. Її зовнішній вигляд відновити нині досить складно, оскільки від неї лишилося переважно те, чого повно в околицях пересічного виробничого приміщення, а саме сміття у вигляді відщепів, зламанних виробів та спрацьованих заготовок. Таку картину археологи виявили, «наприклад, розкопуючи поселення Поливанів Яр у Чернівецькій області, де можемо побачити сліди давнього кре- менеобробного виробництва у всій, так би мовити, красі (матеріали цих розкопок нещодавно опубліковано Т. Поповою у чудовій монографії). Найбільше відщепів, уламків виявлено в овальних ямах, що мають лійчастий профіль, глибину близько метра від давньої поверхні. Часом можна прочитати, що це рештки напівземлянок, у яких давні майстри в поті чола свого довбали кремінь. Одразу хочеться пожаліти передовиків давньої індустрії та поспівчувати нелюдським умовам праці. Нещодавно, однак, довелося почути думку щодо ін¬
127


Відейко М. /О. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
шого призначання згаданих вище ям, які, до речі, виявлено не лише у Поливановому Яру, а й на Бодаках, Незвиську та інших поселеннях трипільців.
Виявляється, ями могли призначатися не тільки для смітника чи потреб майстрів. Вони могли бути важливим і абсолютно необхідним... устаткуванням! Справа в тому, що найцінніші (і найскладніші у виготовленні) заготовки для виробів, а саме великі пластини, отримують, застосовуючи досить значні зусилля у прямому значенні цього слова. Кажучи мовою шкільного курсу фізики, готова платівка переймає значну кінетичну енергію. Відриваючись від основи-нукле- уса вона летітиме від місця розщеплення кременю на певну відстань. І тут виникає кілька проблем. По-перше, майстру ніколи її шукати, треба працювати. По-друге, якщо вона у щось потрапить (швидше за все, просто в землю), просто розколеться. Тобто потрібен уловлювач, який не дасть пластині летіти далеко, а також погасить, і то делікатно, її кінетичну енергію. Що є таким ідеальним уловлювачем? Все геніальне, як завжди, просто — яма із земляними стінками, причому яма певної глибини, що залежатиме від енергетики пластини. Яка і взагалі звідки там може бути енергетика? Відповідь на це запитання фахівці знайшли, досліджуючи та реконструюючи процес виробництва великих пластин. Виявилося, що зусилля, яке потрібне для того, аби відтиснути від заготовки пластину зовдовшки понад 15—20 см, обчислюватиметься вже сотнями кілограмів. Людина на це не здатна, за винятком хіба що сили удару. Однак у даному випадку слід не бити, а тиснути. Засіб для цього відомий давно, це важіль, довге плече якого дозволяє пересічній людині зрушити з місця непідйомне, на перший погляд, каміння чи відірвати від землі значний вантаж. Отже, для розщеплення супернуклеусів під суперпластини давні майстри будували верстати, які приводились у дію ричагами. Найцікавіше те, що для передачі потужного зусилля на нуклеус потрібний був... металевий посередник. Тобто передумовами розквіту кременярства були винайдення металургії та металообробки!
Тепер можна спробувати уявити собі площадку для відтискаль- ного верстата. Встановлювався він на дерев’яній основі над ямою-
128


Розділ 6. Біля витоків ремесел
уловлювачем, до якої після серії відтискань мусили залазити учасники виробничого процесу, щоб дістати готову продукцію. Зверху таке робоче місце, власне майстерню, могли накрити навісом, а то й зробити стіни, котрі б захищали від вітру. Зрозуміло, що жити і навіть працювати серед розкиданих навколо кременевих відщепів із гострими, як лезо бритви, краями, неможливо й небезпечно. Гадаю, що виробники такої суспільно необхідної і досить коштовної продукції могли дозволити собі більш комфортне житло, ніж яма у землі зі стінами з плоту, перекрита солом’яним або очеретяним дахом, до того ж з купою небезпечного для здоров’я сміття, на нерівній земляній підлозі.
Тепер декілька слів про те, що ж клепали трипільські умільці в Бодаках, на Білій Горі чи у Поливановому Яру. Робили вони речі корисні і в господарстві дуже потрібні. Почнемо з великих пластин, про які тут вже досить багато було сказано. Йдеться про шмат кременю з паралельними краями завдовжки 10—20 см і навіть більше, які здатні різати дерево, м’ясо, кроїти шкіру, тканину. Власне, це готовий ніж, для якого треба зробити руків’я чи оправу. Якщо взяти лише середню ідеально рівну частину пластини, із неї можна виготовити чудове вістря дротика або списа. Для цього їй слід надати трикутної форми або такої, що нагадує вербове листя, обробивши відповідними знаряддями з двох сторін.
Майстри у Бодаках якраз і займалися приготуванням середніх частин пластин, які йшли на вироблення зброї. Вони зробили таких заготовок, мабуть, не одну і не дві тисячі, якщо порахувати виявлені
Вістря дротика та стріл, виготовлені за допомогою металевих ретушерів. Поселення Голоскове, колекція М.С. Барковського.
Наукові фонди ІА НАНУ
5 	Шляхами трипільського світу
129


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
відходи виробництва. Поруч виготовляли і самі вістря. Можливо, що тут, на берегах Горині, археологи знайшли одне із перших підприємств військово-промислового комплексу нашого краю.
Якщо ж обробити відповідним чином паралельні краї цілої пластини, утвориться пилка. Залежно від розмірів зубців і довжини пластини вона буде придатна для обробки того чи іншого матеріалу. Найпоширеніші пластини із зубцями, які використовували для пиляння стебел трав’янистих рослин. Нашою мовою назва цього знаряддя звучить як «серп». Нині його роблять із заліза, однак лезо, як і 6000 років тому, має зубці. До речі, щоб зробити гарні зубці на кременевому лезі, потрібен металевий виріб із гострим кінцем. Не знаю, як називали його трипільці, а от археологи — «шилом», хоча для шил вони занадто тупі, зате загартовані майже до твердості заліза, щоб працювати з кременем, який, хоча й крихкий, але дуже твердий. Слід зауважити, що кременеве лезо потрібно періодично ним заточувати. Археологи називають таку обробку «ретушшю». До речі, кременеві вістря стріл та списів виготовляли таким самим знаряддями.
А тепер спробуйте на хвилинку уявити, що у трипільські часи кожен господар повинен був уміти не лише ретушувати серпи, але й мати для цього відповідні знаряддя. Крім того, кожен мисливець і воїн сам виготовляв достатню кількість стріл та вістрів до списів і дротиків. Потім уявіть, скільки було таких господарств, скільки було на трипільських землях мисливців та воїнів, а отже, скільки було свого часу ретушерів. Гадаю, після цього ви досить скептично поставитесь до розумних, на перший погляд, тверджень про те, що «метал в мідному віці не відігравав жодного значення у виробництві». Нічого собі — «не відігравав»! Навіть виготовлення та використання кременевих знарядь без металу стало просто неможливим.
Не викликає подиву факт концентрації виробництва певних знарядь та напівфабрикатів на територіях, багатих на сировину. Але спостерігаємо також централізацію виробництва кременевих знарядь на поселеннях. У другій половині V тис. до н.е. число відходів — уламків та відщепів — у окремих житлах стрімко скоротилось. У житлах знаходимо переважно готові вироби або їх улам¬
130


Розділ 6. Біля витоків ремесел
0>
ки. Особливо вражаючою є картина на поселеннях-протомістах. У Майданецькому за 15 польових сезонів так і не виявлено жодного (!) місця виготовлення знарядь із кременю, самі готові вироби. Повний контраст із розташованим у кількох кілометрах поселенням раннього етапу, де кремінь обробляти у кожному будинку. За 1500 років, які розділяють ці пам’ятки, докорінно змінився характер кременеоброб- ки: із домашнього виробництва вона перетворилася на розвинене ремесло із застосуванням механічних пристроїв, теріторіальною спеціалізацією та розгалудженою системою збуту. Адже в тому ж Майданецькому практично всі знаряддя виготовлено з кременю, видобутого на Волині. А це значить, що щорічно на відстань у кілька сотень кілометрів транспортувалось кілька тонн(!) готових виробів.
Металурги та ковалі
Ще В. Хвойці під час розкопок на трипільських поселеннях Наддніпрянщини пощастило знайти не лише мідні речі, в тому числі й сокири, але й стулки ливарних форм. Нині все це можна побачити в експозиції Національного музею історії України. Там також виставлено різноманітні мідні вироби, переважно прикраси: пронизі, намистини, браслети. Загальна кількість таких знахідок налічує понад півтори тисячі екземплярів (підрахунки було зроблено на підставі вивчення музейних колекцій за станом на середину 90-х років XX ст.). Є навіть кілька скарбів, у яких мідні вироби були сховані разом з іншими, не менш цінними, з точки зору їх власників, речами — прикрасами з мушлі, каменю, навіть молочних зубів оленя. Вони припадають на весь період трипільської історії (понад 2000 років), тобто виходить менше, ніж по одному на рік. Знаючи таку статистику, неважко зрозуміти скептичні висловлювання щодо давньої металургії та металообробки. Однак наведені у попередньому розділі відомості щодо застосування мідних виробів, на нашу думку, дещо протирічать таким висновкам. Слід розуміти, що до нас дійшла лише невелика їх частина. Спитайте у музейників, у археологів: скільки, наприклад,
5*
131


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Знахідки із розкопок В. Хвойки, пов’язані із трипільськими ковалями: ллячки, ливарні форми та пласкі мідні сокири. Національний музей історії України
дійшло до наших днів скіфських мечів та кинджалів? Відповідь буде цікавою: лише понад півтори сотні. І ніхто не робить із того висновку, що у скіфів було обмаль залізної зброї, навпаки, про їх войовничість не перестають писати й співати. Зауважимо, що трипільських мідних сокир нині відомо не менше, ніж скіфських мечів, хоча від часу, коли їх відлито давніми майстрами, пройшло понад 5000 років, тоді як від епохи скіфів-войовників — вдвічі менше.
Де ж брали метал трипільці? Тривалий час вважали, що вони взагалі не виробляли такі складні речі, як сокири. Про знахідки ливарних форм, зроблені В. Хвойкою, писали як про не зовсім достовірні. Однак із часом число свідчень місцевої металообробки
132


Розділ 6. Біля витоків ремесел
зростало, з’явилася гіпотеза про імпорт міді з Трансільванії та Балкан разом із готовими виробами. Спектральний аналіз проблеми не вирішив, тому твердо прив’язати знахідки до певних родовищ так і не вдалося, так само, як і виявити місця розташування давніх копалень. Справа зрушила з місця у 70-ті роки XX ст., коли болгаро- радянська експедиція знайшла мідні копальні в урочищі Аї-Бунар. Тоді виявилося, що видобута тут, на Балканах, мідь вже у Утис. до н. е. доволі широко розійшлася по світу. Найсхідніша точка знахідок Аї-Бунарського металу лежала не те що за Дніпром, а далеко за Доном. Зрозуміло, що трипільці, які жили ще ближче до цього гірничого центру, теж широко користувалися балканським металургійним імпортом. Враховуючи той факт, що масштаби видобутку руди у V тис. до н. е. лише в Аї-Бунарі вимірювалися десятками, коли не сотнями, тисяч тон, то, здавалося, проблему постачальників міді для Трипілля було вирішено.
Однак виявилося, що вирішено проблему лише для частини Vтис. до н. е., а наступні 1500 років трипільці мали шукати інші джерела постачання. Одним із них, з огляду на типологію виробів, було визнано Трансильванію, оскільки саме там виявлено найдавніші прототипи сокир-клевців із хрестоподібно розташованими лезами, які були досить популярними у трипільців впродовж другої половини V тис. до н. е. Справжня сенсація чекала на дослідників після вивчення технології виготовлення деяких, однакових, на перший вигляд, виробів. Виявилося, що вони зроблені різними способами, причому подекуди відмінними від типових для трансільванських майстрів! А це могло означати лише одне — місцеві ковалі, копіюючи іноземні прототипи, мусили розробляти власні технології. Так в літературі з’явилося поняття «трипільське вогнище металообробки». Згодом вдалося встановити, що таких вогнищ було декілька і існували вони в різний час, іноді на віддалених територіях.
Нарешті, наприкінці 90-х років XX ст. вдалося встановити, що трипільці зуміли відшукати та використати навіть місцеві поклади міді, і то досить рано — вже на початку другої половини V тис. до н. е., саме в той час, коли занепадає видобуток міді у Аї-Бунарі. Це сталося після
133


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
того, як В. І. Манічев, співробітник Державного центру досліджень екології та ядерної геохімії, здійснив подорож по Рівненській області від р. Стир на півночі до м. Рівне на р. Горинь. Він поклав на карту смугу завширшки до 6 км, у якій натрапив на виходи мідних руд, що цілком могли бути доступні трипільцям. Тут трапляються навіть самородки (хімічно чиста мідь), вага яких сягає 150 г. Можна спробувати уявити, навіть порахувати, скільки із такого самородка можна виготовити намистин, скільки лез
ХуГ. . _ для ножів, скільки господарів чи
Міднии самородок із Волині — таю могли
використовувати трипільці. мисливців могли отримати гар-
Колекція в. І. Клочка ні шила-ретушери, щоб гострити
серпи та виготовляти вістря стріл.
Зрозуміло, що підрахувати вагу самородків, котрі могли трапитись трипільцям, досить складно. Зате відомі обсяги запасів мідної руди (за станом на наш час), а також кількість металу, який можна з неї виплавити,—28 мільйонів тонн. Є підстави вважати, що, володіючи такою сировинною базою, трипільці не мали особливих проблем з імпортом металу з Центральної Європи або Балкан.
Аналіз виробів, які знайшов М. П. Сохацький під час розкопок на поселенні Глибочок у Тернопільській області, показав, що трипільці, які проживали тут приблизно у 4400—4300 рр. до н.е., використовували метал принаймні з двох джерел. Частину речей вони відлили
із 	самородної міді, інші — з металу, видобутого із руди (мідистого пісковику). Найближчі її виходи знайдено лише у 25 км від поселення. Розроблялося це родовище і у IV тис. до н.е., тому що на розташованому неподалік від Глибочка поселенні Більче-Золоте було


Розділ 6. Біля витоків ремесел
Мідні вироби раннього етапу трипільської культури з Карбунського скарбу.
Краєзнавчий музей, м. Кишинів, Молдова
виявлено вироби з аналогічного металу. Самородна мідь з Волині використовувалася трипільцями у Подніпров’ї ще на початку III тис. до н.е. (прикраси з неї виявлено під час досліджень могильників софіївського типу). Таким чином, не складно зробити висновок, що трипільці виплавляли мідь з місцевих покладів впродовж щонайменше 1500 років. Гадаємо, будь-яка галузь гірничої промисловості не відмовилася б відсвяткувати такий поважний ювілей.
Але мало мідь видобути, треба вміти її обробити, перетворити на потрібні речі. Трипільці використовували для цього литво та ковальську обробку відливок. Ливарні форми виготовляли з глини, у яку домішували шамот. Для підвищення якості виробу таку форму
135


0>
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
перед використанням слід було підігріти. Але глиною не обмежувалися. Судячи із поверхні деяких сокир, їх відлито у відкритій формі, вирізаній просто з дерева. Текстура деревини навічно впечатана у їхню поверхню. Хоча помітно, що часом у майстрів виникали проблеми на стадії лиття, проте більшість виробів вирізняються високою якістю. Відсутні такі недоліки, як газова пористість, усадочні дефекти — раковини та тріщини. Це означає, що професіонали тримали під контролем весь процес лиття. Завдяки цьому відливки набували властивостей, які забезпечували успіх подальшої ковальської обробки. Випадки знахідок ковальського та ливарного браку поодинокі, сировину надто цінували, щоб викинути на смітник. Дослідники трипільських технологій обробки міді стверджують, що давні майстри на око контролювали високотемпературну деформацію міді, використовували методи зміцнення металу. Проковані леза сокир та вістря шил гартували, надаючи їм особливої міцності.
Мідь не була єдиним металом, відомим трипільцям. Під час розкопок та у скарбах виявлено декілька золотих речей, серед них — бляхи, застібки для одягу. їх знайдено на поселеннях культури Кукутень в Румунії. Типологічно вони подібні до речей, виявлених у Центральній Європі, що могли потрапити до кукутенців у результаті обміну, оскільки останні володіли таким важливим товаром, як сіль, видобуваючи його із соляних джерел у Карпатах. До речі, на розташованому у цьому районі поселенні Подурь-Дялул-Гіндару якраз і було знайдено одну із золотих речей, причому у культурному шарі, тобто річ була просто загублена кимось із заможних мешканців селища.
Вироби зі срібла (скроневі спіральні тримачі для кіс) були популярні у Північному Причорномор’ї на початку III тис. до н. е. Кілька з них знайдено у похованнях усатівського типу. Пізніше вони були поширені у населення, яке залишило пам’ятки ямної культури. Можливо, джерело видобування срібла знаходилося неподалік, тому що срібні вироби були поширені саме у Північно-Західному Причорномор’ї, але поки що його встановити не вдалося.
Таким чином, є всі підстави твердити, що у V—III тис. до н. е. трипільці вже не уявляли свого життя без виробів з металу: знарядь,
136


Розділ 6. Біля витоків ремесел
зброї, прикрас. Причому, металеві речі не були якимись екзотичними та блискучими, мало потрібними цяцьками, якими любили похизуватися при нагоді жінки або одягали, щоб виділитися серед натовпу співплемінників, трипільські старійшини, вожді та шамани. Видобуток міді, виробництво з неї корисних речей, обмін і торгівля ними стали важливими, просто невід’ємними факторами та складовими суспільно-економічного розвитку, мали вплив на історію деяких регіонів, заселених трипільцями.
На користь останнього твердження наведемо той факт, що чи не найбільше різних керамічних імпортів, наслідувань іншокультур- ним виробам виявлено саме у тому регіоні поширення трипільської культури, в якому видобували мідь. Отже, ці краї приваблювали і їхніх сусідів, а це означало налагодження певних стосунків, як економічних, так і політичних, притік нового населення, а отже, неминучі зміни та зрушення в самому трипільському суспільстві.
Біля витоків ткацтва
Відомості про трипільське ткацтво дають підстави стверджувати, що групи трипільців, зображені сучасними художниками, могли мати насправді куди яскравіший вигляд. В усякому разі, вони не ходили напівоголеними, як люблять їх зображувати деякі митці. Клімат не той, що у Месопотамії чи Єгипті. Так, у повсякденному житті, можливо, трипільці'й носили сірі полотняні хламиди, на полювання одягали хутрові жилетки та шапки. Але на свято могли дозволити собі одяг, прикрашений тканням, вишивкою, аплікацією, гарні в’язані речі, які виглядали досить стильно.
Досліджуючи трипільські поселення різного часу, археологи виявили цікаву закономірність. Впродовж другої половини VI та першої половини V тис. до н.е. у житлах та поруч із ними було знайдено величезну кількість інструментів для обробки шкіри — виготовлених із кременю скребачок. Натомість знахідки, які можна пов’язати з ткацтвом, досить рідкісні, переважно це прясельця, зроблені з улам¬
137


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
ків стінок посудин. Але число знайдених скребачок, що датуються другою половиною V тис. до н.е., менше, ніж кількість глиняних пряслиць цього ж періоду. А на поселеннях кінця даного тисячоліття серед руїн жител знаходять вже такі промовисті речі, як залишки вертикальних ткацьких верстатів, а головне, відбитки текстилю на денцях посудин. На пам’ятках, датованих наступним тисячоліттям число таких знахідок помітно зростає. Різноманітної форми (округлі, біконічні, конусоподібні, пірамідальні) відтяжки виявлено на десятках поселень. До цього слід додати зображення одягу на статуетках та у розписах на посуді, які дозволяють встановити навіть крій одягу.
Невідомо, як трипільці називали тканини та речі з них. Нині ми використовуємо слово латинського походження «текстиль» (Іехілііз). Так називають спосіб, за допомогою якого отримують вироби з волокон: ниток або пряжі, полотна або тканини, хоча можна виділити неткані матеріали, сітки та тканини, які виготовляються способом перехрещування ниток або системи ниток способом ткацтва, а також плетіння і в’язання.
Про сировину відомо небагато. Є лише два випадки знахідок ниток, або пряжі, які були виготовлені з рослинних волокон. Самі нитки могли фарбувати у різний колір, це давало змогу ткати кольорові, вкриті узорами полотна. Можливо, у певний час популярними були тканини із горизонтальними смугами, про що свідчать малюнки на статуетках.
Досліджуючи відбитки тканин на посуді, дослідники виявили такі техніки ткацтва: килимове (ріпсове) і просте полотняне переплетіння та комбіновану (килимове + просте полотняне + переборне ткання). Вони різняться щільністю плетіння, залежно від товщини ниток. За допомогою згаданих вище технік можна було отримувати різноманітні за товщиною, фактурою та зовнішнім виглядом тканини. Відомі навіть узорні ткані вироби з каймою.
Слід відзначити, що за відбитками на кераміці вдалося простежити досить екзотичні способи виготовлення текстилю, плетеного спицями або гачком. Власне, це найдавніші зразки трикотажу у цій частині Європи. Нині такий тип плетіння називають «виворітним»,
138


Розділ 6. Біля витоків ремесел
Відбитки текстилю на посуді трипільської культури та реконструкції переплетення ниток
його використовують для виготовлення хусток, в тому числі славнозвісних оренбурзьких. На відбитках плетеного гачком трикотажу простежуються ряди повітряних петель, поєднаних між собою різної висоти стовпчиками (з одним, двома чи трьома накидами, за сучасною термінологією). Зразки тканини, в’язаної спицями та гачком, було знайдено на поселеннях Стіна, Ялтушків, Бернашівка, а на поселенні Поливанів Яр — навіть кістяний в’язальний гачок, прикрашений фігуркою птаха.
Масштаби виробництва текстилю мали бути досить значними. У деяких будинках знайдено рештки одразу двох вертикальних верстатів, на яких могли ткати полотно завширшки до 1 м. Цікаво, що у давні часи тканина були важливим об’єктом обміну і торгівлі, нею давні володарі часта обдаровували ватажків варварських племен, які не знали ткацтва. Можливо, і сусіди трипільців охоче приймали у подарунок дивовижні тканини чи обмінювали їх на інші речі.
Винаходи трипільської епохи
Підбиваючи підсумки досягнень трипільської епохи у галузі ремесел, слід відзначити ті здобутки, якими вона була знаменована. Найголовніше — виокремлення деяких виробництв в самостійні га¬
139


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
лузі, поява майстрів-професіоналів і навіть окремих колективів, які виготовлення тих чи інших речей зробили повністю (або частково) джерелом свого існування. Крім того, варто згадати і створення спеціальних верстатів, що використовувалися у виробництві: поворотний пристрій — предок гончарного кола (можливо, навіть декількох типів), вертикальний ткацький верстат, пристрій для відтискання кременевих пластин, свердлильний верстат (по каменю). Для випалу керамічних виробів було створено спеціалізовані теплотехнічні пристрої — гончарні горна різної конструкції (одно- та двоярусні).
Зрозуміло, що пересічна родина не могла мати у своєму розпорядженні всі перелічені технічні засоби, в той час, як вироби, які створювали за допомогою згаданих пристроїв, були життєво необхідними. Адже неможливо було обійтися без одягу, посуду, інструментів та зброї, виготовлення яких у мідному віці вимагало не лише певних знань та навичок, але й спеціального, можна сказати, вузь- коспеціалізованого устаткування. Це вже був цілий переворот, точніше, початок перевороту у самій системі суспільного виробництва. Авторство винаходу всіх цих пристроїв та речей невідоме, так само, як і те, хто й коли винайшов колесо. Свідченням того, що трипільці були одними з учасників цього процесу, є керамічні моделі коліс та культові вироби з їх зображенням. Зрештою, фахівці свого часу дійшли висновку, що колесо було винайдено десь у межиріччі Волги та Дунаю. Трипільські краї знаходяться саме на цій території, отже, їхні мешканці могли зробити свій внесок у цей епохальний винахід, або принаймні одними з перших спробували його використати. їх сусіди на північному заході, носії культури лійчастого посуду, вже наприкінці IV тис. до н. е. на возах доставляли каміння для будівництва мегалітів. Проте в цей час трипільці, судячи з керамічних моделей, охочіше використовували такий транспортний засіб, як сани. Вони, слід сказати, мало були схожі на дитячі забавки чи спортивний інвентар, який ми звикли бачити сьогодні. Вони мало схожі навіть на ті сани, які представлено в етнографічному музеї. Трипільці будували (саме будували, так само, як ми автомобілі) більш монументальні вироби. На грубезних полозах встановлювали
140


Розділ 6. Біля витоків ремесел
величезний короб із дерер’яним каркасом, іноді плетеним, часом — з дощок. Такі сани приводила в рух пара волів, але частіше — одна тварина. Вантажоздатність подібного транспорту могла сягати у сучасному вимірі тонни-півтори, і він був придатний для цілорічного використання. На них транспортували врожай із полів, дрова з лісу, можливо, мідну руду або кременеві конкреції з місця видобування. Навряд чи трипільці здійснювали на подібних транспортних засобах далекі подорожі, але життя на окремому поселенні ця річ полегшувала, мабуть, досить суттєво.
Можна стверджувати, що саме у часи існування трипільського світу життя та побут людей набули звичного нам вигляду. Саме тоді у нашому краї почали плавити метал, випалювати посуд у гончарних горнах, прясти і ткати. Було створено світ речей, який нам близький та зрозумілий: стали не лише будувати будинки, а й наповнювати їх хатнім начинням (столом, стільцями, лавою, посудом). В господарстві з’явилися такі потрібні речі, як серп і металева сокира. Люди одягнулися в зручний та красивий одях із текстилю. Отже, там, у трипільському світі та на його околицях, цілком слушно буде шукати нині певні витоки, першопочатки світу сучасного.


Розділ 7
Архітектура: перші кроки
Часом вважають, що застосовувати слово «архітектура» відносно збудованих із дерева й глини та вкритих очеретом споруд, схожих на халупи-мазанки й примітивні бараки, дещо принизливо для високого мистецтва, яке має власну музу-покровительку. Однак є принаймні два аргументи на його користь: 1) трипільці та інші давні жителі Європи лишили по собі не лише загадкові руїни, але й керамічні прототипи, моделі споруд, які зовсім на халупи не схожі; 2) сучасні архітектори змагаються у створенні найліпшого сучасного екологічного, енергозберігаючого житла, зводячи його з саману, дерева та вкриваючи очеретом (причому вартість квадратного метра покрівлі з очерету давно обігнала вартість покрівлі з престижного раніше мідного листа, а очерет з дунайських плавнів став важливою статтею експорту будівельних матеріалів з України). Гадаємо, що деякі досягнення трипільських зодчих можуть бути варті уваги сучасних архітекторів та дизайнерів1.
Слід зауважити, що на час появи перших трипільських поселень процес розвитку неолітичної архітектури на теренах Європи тривав вже понад тисячу років. За цей час люди встигли опанувати мистецтво спорудження великих та малих будинків, здатних захистити від негоди не лише окрему сім’ю, але й господо питання про використання трипільської архітектурної спадщини ми ще повернемося у розділі 11.
142


Розділ 7. Архітектура: ііерші кроки
Реконструкція поселення-протоміста біля с. Майданецьке, за даними археологічних досліджень та магнітної зйомки. Малюнок М. Бабенко
дарство. На відміну від мисливців, все майно яких можна було запакувати у кілька торб, вони мали домашніх тварин, запаси зерна (а отже, посуд для його зберігання), велику кількість різноманітного хатнього начиння, потрібних в господарстві інструментів.
Отже і будівлі хліборобів, а відповідно і селища, набули зовсім іншого вигляду, ніж сезонні табори мисливців та рибалок, які перед тим тисячоліттями мандрували горами й рівнинам Європи. Звичайно, тривалий час їхні поселення розташовувалися на берегах озер та річок, адже їх мешканці не збиралися відмовлятися ні від рибальства, ні від полювання. Але, оскільки основним джерелом їжі стали культурні рослини, влаштовувалися нові господарі більш ґрунтовно. Традиційні матеріали для спорудження жител — глина, дерево, очерет та солома — давали змогу спорудити досить міцні будівлі. Більше того, трипільці не шкодували часу для прикрашання
143


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
своїх помешкань. Вони фарбували стіни зЬвні та всередині, розмальовували їх орнаментами, дерев’яні деталі вкривали різьбленням, робили глиняні рельєфи. і
Як збудувати трипільський дім
Спробуємо описати процес спорудження трипільського житла — від заготівлі будівельних матеріалів до покриття даху. Хоча певні риси такої архітектури мають спільне з глинобитними будівлями Близького Сходу, однак чи не головна відмінність теж добре впадає в око — широке використання дерева. Та й клімат у Європі не той, щоб робити, приміром, плаский дах, бо він може й протекти. Тому селища давніх хліборобів на нашому континенті помітно різнилися від поселень сусідів на Півдні.
На відміну від Сходу, де ліс був надто цінним, щоб робити з нього, приміром, стіни, європейці не відмовляли собі у використанні дефіцитного матеріалу. Поява серед знарядь досконалих і різноманітних інструментів для деревообробки — сокир, тесел, доліт — давала змогу спорудити міцний каркас та основу для даху. Про асортимент виготовлених із дерева будівельних конструкцій того часу свідчать числені відбитки на глиняній обмазці, яка збереглася завдяки випалу.
Наземні будівлі трипільці робили прямокутними. Ширина такої споруди залежала, у першу чергу, від наявних матеріалів, а також від потреб замовника. Той, купував деревину на лісоскладі, може пригадати, що там пропонують пиломатеріали завдовжки не більше 4—4,5 м. Щось довше потрібно замовляти додатково, тому що довжина брусів та колод залежить від стовбура спиленого дерева — наскільки він прямий та довгий. Як правило, стовбур можна розділити на відносно прямі відрізки довжиною 4—5 м. Ті самі обмеження мали й трипільці, коли заготовляли дерево для будівництва.
Висота стін, вірогідно, не перевищувала 2—2,5 м, адже більший об’єм приміщення вимагав більше дров на опалення. До наших днів дійшло достатньо керамічних моделей трипільських будівель, аби
144


Розділ 7. Архітектура: перші кроки
уявити собі складові каркасу. Він складався насамперед із вертикально встановлених стовпів діаметром 0,15—0,2м. Іноді їх вкопували у землю, частіше кріпили до масивних лежнів. Вгорі робили обв’язку, для міцності між стояками приблизно на середині висоти встановлювали розпорки. Така конструкція нагадувала величезний ящик і була достатньо жорсткою. Як скріплювали між собою дерев’яні конструкції трипільці? Щось могли зв’язувати, в якихось випадках робили пази, шипи. Знайдено багато крем’яних свердел, якими неважко було робити отвори, щоб потім з’єднувати конструкції кілочками.
Проміжки між стовпами заповнювали колотим деревом — плахами. Цікаво, що плахи укріплювали не лише горизонтально, а й вертикально. Там, де дерева було обмаль, використовували жердини, а то й плетінь. Трипільці, можливо, одними із перших додумалися робити горищні перекриття, оскільки частина будівель мала по два поверхи. Основу перекриттів робили із колотого дерева, іноді із кругляку діаметром 10—15 см, укріплювали сволоком, поздовжніми балками, які вкладали на внутрішні простінки. Вивчення відбитків цих конструкцій на глиняній обмазці часом дає можливість встановити досить складне планування житла, його поділ на окремі приміщення, причому на рівні різних поверхів. Слід відзначити, що на спорудження житла трипільці витрачали чимало лісу (за сучасними мірами до 20—30 м3). Нагадаємо, що цю деревину заготовляти й обробляти доводилося вручну, переважно кам’яними сокирами. На комплект дерев’яних конструкцій та їх транспортування (навіть за допомогою великих вантажних саней) трипільцям слід було витратити не один тиждень.
Зрозуміло, що такі стіни та перекриття самі по собі — поганий прихисток від вітру, не кажучи про мороз, вони потребують додаткового утеплення. Від трипільських часів дійшла величезна кількість «фірмової» теплоізоляції того часу. Власне, саме завдяки цим залишкам нині досить легко виявити місця розташування давніх поселень. Це грудки обпаленої обмазки стін та перекриттів будівель, що були знищені під час пожежі багато тисяч років тому. Якщо розламати
145


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Розкопки залишків спаленого житла трипільської культури. Ур. Коломийців Яр.
Дослідження М. Відейка
таку грудку, всередині на глині можна побачити числені відбитки плівок від зернин, уламків колосся, стебел, соломи. Складові цього матеріалу надзвичайно розповсюджені та доступні: глина, пісок, полова.
Глину там, де селилися трипільці, знайти не проблема, а полови в господарстві вони мали вдосталь — після обмолоту врожаю нагромаджувалося чимало цього добра. Спочатку треба було видобути й змішати глину та пісок, який додавали, якщо глина була занадто жирною. Робили це поруч із місцем майбутнього будівництва, у викопаній тут-таки неглибокій ямі. Сліди ям глибиною 20—40 см археологи не раз знаходили неподалік від жител. Так само виявляли
146


Розділ 7. Архітектура: перші кроки
й глибші, з яких видобували глину Експерименти показали, що, користуючись найпримітивнішими знаряддями, на зразок мотики з робочою частиною з рогу оленя, людина здатна накопати за годину до кубічного метра глини. Щоправда, експериментатори так і не встановили, як довго вона зможе так інтенсивно працювати. Проте навіть за таких темпів лише видобуток глини на будівництво міг тривати кілька днів.
Цікаво, що і в наші дні цей будівельний матеріал — саман, традиція виготовлення якого налічує багато тисячоліть, все ще є популярним, причому не лише на околицях цивілізованого світу, а й у «найрозвиненіших» краях, де його властивості стали при нагоді поціновувачам екологічного будівництва або тим, кому сучасні будівельні матеріали не по кишені. Тому і нині можна знайти числені трактати, які детально описують весь процес будівництва.
Правильно підготована глиняна суміш — запорука якості стін, адже надлишок занадто жирної глини неминуче призводить до розтріскування поверхні. Якось довелося читати наукову працю дослідників, які розкопали місце видобутку глини і приготування будівельних сумішей на великому трипільському поселенні. Яма була величезних розмірів, і користувалися нею, судячи із знахідок та заповнення, досить тривалий час. Так от, дослідники цілком серйозно стверджували, що трипільці готували суху суміш із глини та полови, а потім чекали дощу. До речі, дана суміш досить чутлива щодо зайвої води, отже, трипільцям у такому випадку слід було добре опанувати погодну магію, аби вчасно зупинити зливу заклинаннями. Проте навряд чи вони вправлялися у підготовці будівельних сумішей таким екзотичним способом. На відміну від деяких археологів, трипільці знали, що полову слід додавати, коли суміш вже залита водою. Саман можна місити ногами, непогано виходить, якщо привести на допомогу, скажімо, коня.
На дерев’яні конструкції обмазку потрібно наносити шарами не більше 3—5 см. Товщі довше висихатимуть, до того ж зайві кубометри вологої обмазки своєю вагою можуть зламати перекриття. Вивчаючи в розрізі великі грудки трипільської обмазки, ми
147


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
можемо побачити, як поступово вона наносилися на дерев’яні перекриття, міжповерхові та горищні. Іноді на них можна побачити відбитки п’ят, якими трамбували, або й рук, якими розрівнювали глину. Така обмазка не лише вирівнювала підлогу, але й була шаром теплоізоляції. Крім того, кілька тонн глини, нанесені на міжповерхове перекриття, надавали йому міцності, утримували плахи та ко-
Обмазка перекриття трипільської будівлі ЛОДИ у ПЄВНОМу ПОЛОЖЄННІ, ВОНО з відбитками дерев’яних конструкцій не «грало», КОЛИ ПО НЬОМУ ХОДИ-
із колотого дерева. Майданецьке ^
ли люди. Такии спосіб кріплення
слід визнати чи не єдино можливим конструктивним рішенням, адже у розпорядженні трипільських будівничих не було ані металевих цвяхів, ані скоб.
Стіни обмазували з двох сторін, хоча іноді назовні обмежувалися шпаруванням щілин між великими плахами чи колодами. Зображення таких стін можна побачити на деяких керамічних моделях споруд. Вони мають досить декоративний вигляд, тому що глиняне шпарування наведене білою фарбою, а дерево пофарбоване у червоний колір. Але такі стіни не лише мали гарний вигляд, а й непогані теплоізоляційні властивості. Кому доводилося бувати в традиційній українській хаті, стіни якої споруджено за цією давньою технологією, знає, що у ній влітку прохолодно, а взимку стіни добре тримають тепло.
Оскільки саман недостатньо тривкий, щоб бути використаним безпосередньо для покриття підлоги, його поверхню вкривали тонким шаром глини без домішок і фарбували. Тривалий час ми дивувалися жовтуватому (у зламі) кольору цього оздоблювального шару та його міцності, адже за час існування житла його ремон-
148


Розділ 7. Архітектура: перші кроки
тували щонайбільше рази три. Пригадаємо, що сучасні матеріали для підлоги не відзначаються витривалістю та довговічністю, а тут — звичайнісінька глина. Лише нещодавно нам став відомий рецепт виготовлення стійкої до стирання глиняної підлоги. Виявляється, для цього досить оздоблювальний шар глини просочити кілька разів рослинною олією, а наприкінці додати воску. От вам і пояснення жовтого кольору трипільського оздоблювального шару підлоги! Вона не лише досить витривала, але й, що головне, тепла і здатна акумулювати тепло.
Коли підлога була вирівняна і просушена, на ній починали споруджувати піч або відкрите вогнище, інші деталі інтер’єру. Для цього використовували глину й саман. Ті конструкції, які стикалися з вогнем, насамперед черінь печі та вогнища, робили з глини без домішок. Цей матеріал стійкіший до дії вогню, ніж саман. Параметри черенів досить монументальні. Як правило, це прямокутник, розміри якого в середньому складають 2x2 м при товщині 20—40 см. Навіщо така товщина, невже треба було робити таке підвищення, щоб розкласти на ньому вогонь? Все доволі просто. Такий черінь, об’єм якого складає не багато і не мало 0,8—1,6 м3, є потужним акумулятором тепла, подібно до складеної з цегли грубки. Розташовувався опалювальний пристрій біля входу, як правило, з правого боку і утворював справжню «теплову завісу». Зазвичай його споруджували й у приміщеннях, розташованих на другому поверсі. Щоб перекриття не ламалося і не вгиналося під вагою глини, знизу це місце підпирали стовпом діаметром 10—15 см-:
Над вогнищем або поблизу нього у стелі влаштовували отвір, через який мав виходити дим. Його обмазували глиною, а іноді виліплювали щось на зразок бортика-витяжки. Ту частину, яку було видно з приміщення, вкривали тонким шаром чистої глини і фарбували. Часом рештки цієї конструкції знаходять безпосередньо на поверхні вогнища, куди вода впала згори. Щоб підтримати перекриття над вогнищем, послаблене прорізом, стелю знов-таки підпирали стовпом. Залишки такої конструкції трапилися нам під час розкопок одного із жител у Майданецькому. Щоб стовп не обгорів, будівель-
149


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
ники з боку вогнища обмазали його товстим шаром глини, так само, як і вгорі, під стелею.
Робили трипільці й печі. Вони були невеликі, з димарем, який трохи піднімався над куполом і не виходив за межі приміщення, їх і нині можна побачити у етнографічних експозиціях, присвячених окремим регіонам України, особливо Поліссю. Робили таку піч, обмазуючи плетений каркас і прикрашаючи його розписом.
Крім вогнища або печі, у приміщенні вздовж стіни споруджували довгу, але невисоку глиняну лаву. Її поверхню обробляли так само, як підлогу. На ній могли поставити декілька величезних посудин- піфосів, зліплених із суміші глини й полови, які часто зображували на керамічних моделях відкритих жител.
Біля стіни навпроти входу могли спорудити хрестоподібний жертовник, теж пофарбований, а іноді ще й прикрашений вирізьбленим магічним орнаментом. Такі жертовники зображено на багатьох керамічних моделях, а також розкопано на багатьох трипільських поселеннях, особливо у межиріччі Південного Бугу та Дніпра. Від нього до дверей на кількох моделях намальована доріжка — дві стрічки, а між ними паралельні лінії. Нагадує такий малюнок драбину. Можливо, шлях від дверей до жертовника уявлявся як процес сходження до чогось високого, навіть потойбічного? Потрапити до приміщення можна було через двері, зроблені у короткій стіні, протилежній до вікна. Власне, якраз від трипільських часів до нас дійшли найдавніші у нашому краї відомості як про існування дверей, так і про їхні розміри та розташування у будівлях. Вихід із будинку робили, як правило, в сторону середини поселення. Знайдено кілька глиняних порогів, завдяки яким дізналися, що стандартна ширина дверей (70-80 см) за останні 5500 років суттєво не змінилася. Висота порогів складала 5-10 см, а на деяких моделях вони зображені ще вищими. Поріг, звичайно, є сенс влаштовувати там, де є двері. Нам відомо, що трипільці робили їх двох типів. На кількох моделях зображено пази для зсувних дверей, нині дуже модних. А при розкопках на поселенні Косенівка, що на Черкащині, виявлено камінь, на який двері спиралися. Значить, вони оберталися на дерев’яній осі.
150


Розділ 7. Архітектура: перші кроки
Поріг трипільського будинку. Поселення Майданецьке, IV тис. до н.е. Розкопки М. Шмаглія, М. Відейка
Здавалося б, елементарна річ, але хтось же мав її винайти? Із чого ж трипільці могли робити двері? Знаючи про їх вправність у роботі із деревом, не складно уявити виготовлені з нього полотна. Те, що давні умільці не мали цвяхів, навряд чи могло стати на заваді, адже існував спосіб зібрати двері, не застосовуючи металевих кріплень. У цьому можна впевнитися, оглядаючи в Музеї архітектури та побуту хати, особливо поліські.
Заощаджуючи тепло та дбаючи про міцність стін, трипільці дуже економно ставилися до розташування вікон. Власне, про їх існування нам відомо виключно завдяки керамічним моделям споруд. Майже на всіх зразках вікно лише одне, і те у короткій стіні, протилежній до входу. Причому віконечко невеличке, круглої форми. Враховуючи пропорційність деталей моделі, можна дійти висновку, що його діаметр не перебільшував 40 см. Вірогідно, трипільці особливо не переймалися кількістю світла, яке надходило до приміщення
151


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
ззовні. Маємо лише кілька випадків, коли вони розщедрилися і показали на моделі аж два вікна, зробивши друге (теж кругле і маленьке) у довгій бічній стіні.
Взагалі-то складається враження, що вікна у трипільських спорудах мали, скоріше, сакральне, ніж утилітарне значення. Розташовані вони якраз навпроти вівтаря. Не важко уявити, як сонячне чи місячне світло падало на вівтар та розставлені на ньому посудини із жертовними дарами у певні дні та години. Те, що вікно й вівтар розташовані на одній осі з дверима, теж, мабуть, не випадково, і на це вже звернули увагу дослідники. Йдеться про те, що навіть звичайне житлове приміщення та всі без винятку його складові мали певну символіку й сакральне значення.
Дах могли вкривати соломою або очеретом. На кількох керамічних моделях будівель зображена покрівля саме зі стебел рослин. На думку ботаніків, солома від плівчастих пшениць була цілком придатною для використання у будівництві, іншої трипільці не мали, бо жита не вирощували. Проте навколо поселень на берегах водойм і нині росте досить багато очерету, відбитки якого, до речі, знайдено на обмазці. Відомі дво- та чотирисхілі дахи. Однак є декілька моделей і з аркоподібним дахом, в якості покрівлі якого зображено... очеретяні мати. Цікаво те, що ці екзотичні для Європи вид та форма дахів, не кажучи про крівельний матеріал, знаходять найближчі аналоги у далекій Месопотамії дошумерських часів та сучасній традиційній архітектурі півдня Іраку. Щоправда, там подібні конструкції для вологостійкості вкривали шаром бітуму, слідів якого на трипільських поселеннях не виявлено.
Слід відзначити, що трипільське житло було досить продуманою спорудою, господарі якої були вправними і в економії будівельних матеріалів, і в проблемах енергозбереження. Взяти ті ж двоповерхові житла, в яких господарчі приміщення розташовані внизу. Яка економія будівельних матеріалів: один дах над вдівічі більшою площею! Отже, на спорудження його конструкцій піде вдвічі менше деревини, не кажучи про час на заготівлю та будівництво. І з точки зору збереження тепла така конструкція більш досконала, адже розташоване
152


Розділ 7. Архітектура: перші кроки
на другому поверсі житлове приміщення вгорі та внизу має повітряну подушку — горище та перший поверх допомагають господареві заощаджувати паливо! Лише за спорудження горища трипільцям (якщо це вони його винайшли) слід було б дати премію за кращу ідею енергозбереження, бо найбільше тепла у звичайній курній хаті виходить саме через стріху.
Як бачимо, спорудження трипільського житла могло вимагати значних зусиль та часу, не кажучи про відповідні знання та уміння. Навряд чи окрема сім’я бралася за таку важливу справу самотужки. Тут не обійшлося без зусиль та допомоги усіх родичів і сусідів. Велике значення мав при цьому розподіл праці. Напевне, були у селищі досвідчені люди, здатні керувати будівництвом, котрі знали тонкощі всіх простих, на перший погляд, конструкцій.
Нині нам відомо про існування близько 4000 поселень культурної спільності Кукутень-Трипілля. Враховуючи те, що найменше з них нараховувало по 8—10 споруд, загальна кількість збудованих за 2500 років домівок мала перевищувати 40 000. Але ж існували ще й трипільські протоміста, які налічували до 2000 і більше будівель, багато було селищ, які складалися із 50—100 жител. Отже, не буде перебільшенням сказати, що за свою історію трипільці встигли звести сотні тисяч будинків. Вони заклали певні традиції у будівництві на теренах нашого краю, запровадили при цьому ряд конструкцій та елементів (ті ж двері, поріг, горище, вікно), без яких неможливо уявити навіть сучасний будинок.
Трипільці наглядно продемонстрували своїм нащадкам, як, використовуючи місцеві ресурси, можна досить комфортно обладнуватися в наших краях. Глина, полова, очерет, дерево, праця — і маєш дім будь-якого розміру та планування. З одного боку, трипільці не шкодували для комфорту ні праці, ні часу, з іншого — досить ощадливо ставилися і до свого часу, і до зусиль, яких докладали, зводячи житла й поселення. Взяти хоча б історію з двоповерховими спорудами. Тут маємо одразу три, як кажуть нині, бонуси — і матеріалів на будівництво йде менше, і тепло краще зберігається, і все господарство під одним дахом зібране. Хто знає, можливо, трипільський досвід зна-
153


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
добиться комусь навіть нині, у III тис., коли треба буде вирішувати проблеми з будівельними матеріалами та екологією житла?
Створення монументальних споруд та їх оздоблення
На багатьох картинах-реконструкціях давнього трипільського життя селища мають досить скромний вигляд. Монотонні ряди хат різних розмірів під стріхами, які зовні нагадують бараки, часом вражають лише своєю кількістю. Так само одноманітно, на перший погляд, виглядають і руїни давніх жител. На щастя, самі трипільці підготували для нас досить виразне послання, у якому зуміли зафіксувати свої досягнення не лише у масовому, але й, без перебільшень, у монументальному будівництві. Це — керамічні моделі споруд. Перші фрагменти таких виробів знайшов ще В. Хвойка, але, напевно, не надав їм особливого значення. Так, замалював та й все. І це при тому, що ця знахідка демонструвала вигадливо декорований фасад досить показної будівлі з «рогатим» фронтоном, а також фрагмент двосхилого даху. Вона була зроблена, вірогідно, у Середньому Придніпров’ї, зберігся лише один її малюнок.
Нині нараховують кілька десятків керамічних моделей трипільських будівель. Вони досить різні, тому існує кілька класифікацій та каталогів цих споруд, чимало висловлено гіпотез про їх призначення, котрі пов’язують із певними ритуалами. Однак звернімо увагу насамперед на те, вигляд яких споруд так старанно відтворювали давні майстри. Вони намагалися у подробицях показати не лише форму даху чи вікон, але й конструктивні деталі, а головне — багатий декор, насичений символами, оздоблення цих споруд. Усі моделі мають ніжки-стовпи, тобто розташовоні над землею. Таким і має бути храм, будинок бога чи богині, — високим, піднесеним. Храмові споруди завжди намагалися будувати на найвищому місці, а коли такого не було, споруджували штучне підвищення. Тому цілком вірогідно, що святині трипільців здіймалися над селищами на високих
154


Розділ 7. Архітектура: перші кроки
Керамічні моделі будівель трипільської культури: 1 — розкопки В. Хвойки; 2 — Березівка, розкопки О. В. Цвек; 3—5 — колекція «ПЛАТАР»;
6 - Володимирівка, розкопки С. Магури


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
стовпах-палях, яких, судячи із зображень, могло бути чотири або шість. Звичайні дерев’яні конструкції каркасу храму майстри перетворювали на витвір мистецтва. Так, вертикальні стовпи — складові стін отримали конічні наконечники — прикрашені різьбленням. Сама платформа, на якій стояв храм, теж могла бути прикрашена по периметру різьбленням, а у випадках, коли дерево вкривали шаром глини, на неї наносили розпис. Здавалося б, комбінація похилих ліній — нічого особливого, але вона створює певні ритм та настрій, не кажучи про магічне значення такого декору. Особливу увагу привертають фронтони, увінчані рогами, форма яких водночас нагадує серпанок молодого місяця. Деякі роги просто величезні! Іноді автори моделей досить докладно показали конструкцію цих фронтонів. Настільки докладно, що можна зрозуміти: їх надзвичайно майстерно вирізано з дерева. В одному випадку фронтон змонтовано з двох частин, кожна з яких нагадує розлогу латинську літеру 8, нахилену вліво під кутом у 45°. Роги утворено перехрещенням цих деталей, що також прикрашені різьбленням та розписом.
Розписували всі частини моделей, за винятком ніжок-стовпів. Особливу увагу приділяли, звичайно, стінам, на яких розміщували не лише геометричний декор, але й цілі композиції, в яких можна побачити рослини, тварин, антропоморфні зображення та священні символи. Особливо урочисто і таємниче виглядають стилізовані зображення пар змій, які згорнулися у клубок. Деякі із цих композицій настільки нагадують символіку Давнього Сходу, що одна із керамічних моделей навіть отримала назву «китайський будиночок». Навряд чи трипільці або мешканці далекого Китаю запозичували цей символ один у одного, адже відстань між ними величезна. Слід сказати, що цей знак був відомий у Європі ще задовго до появи трипільської культури.
Ми вже згадували про керамічні моделі споруд з аркоподібними дахами, вкритими очеретяними матами, які мають прототипи у далекій Месопотамії. Найцікавішим є те, що будівлі цього типу вже у часи культури Убейд (V тис. до н. е.) виконували функцію храма. Храмові споруди з такими ж дахами й арками, правда з каменю
156


Розділ 7. Архітектура: перші кроки
та дерева, споруджували навіть у далекому Єгипті. Щоправда, найважливіші святині там відтворювали теж із очерету, хоча й ставили їх на платформи, складені з каменю. Можливо, храми шумерів, єгиптян та трипільців мали якогось спільного предка? Очеретяна хижа — житло перших давніх богів — стала символом місця проживання володарів світу для різних племен і народів. В Шумері таку споруду називали «будинком для народжень» і присвячували богині Нінхурсаг, володарці й матері всього сущого. У Старій Європі у ті далекі часи також вшановували велику богиню Матір.
Розміри такого будиночка зазвичай були невеликими. Це могла бути й керамічна модель. А хіба для божества розміри мають значення? А от розміри реальних трипільських храмів могли бути досить великими. У 1985 р. на поселенні Майданецьке вдалося дослідити залишки споруди, що, можливо, була святим місцем. Її довжина досягала 24м, а ширина — 7 м. Якщо врахувати, що споруда була двоповерховою, вона могла мати цілком представницький вигляд. На жаль, зовнішнє оздоблення цієї споруди не збереглося. До нас дійшли лише окремі деталі її інтер’єру. На рівні другого поверху було два приміщення: велика зала для зібрань та маленьке святилище. Довжина першого сягала 15 м. Це означає, що його площа складала приблизно 100 м2. По його периметру виявлено рештки глиняних лав, за конструкцією таких самих, як у звичайних приміщеннях, з єдиною різницею — вони йшли вздовж обох стін, загинаючись біля простінків. У цьому приміщенні також виявлено фрагменти череня вогнища або печі. Враховуючи його ширину у 7 м, можна припустити наявність дерев’яних стовпів-колон, які мали підтримувати міжповерхове та горищне перекриття.
Менше приміщення мало розміри 7x9 м. Воно відрізнялося від сусіднього дуже дбайливо зробленою та оздобленою підлогою темно-червоного кольору. Було видно, що її декілька разів ремонтували та фарбували. До того ж під неї зробили дуже потужну основу з глини з домішкою полови, товщина котрої становила 15—20 см! Її наносили у декілька прийомів, намазуючи за один раз по 5—8 см. Щоб перекриття витримало таку вагу, його зробили з нерозколотих стовбурів
157


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
дерев, відбитки яких чудово збереглися на обмазці, — видно навіть відбитки кори, яку будівничі не стали знімати. Напрямок відбитків (поперек довгої осі будівлі) вказував на те, що ці колоди діаметром 15—20 см кінцями було покладено на вже зведені на висоту першого поверху стіни. У меншому приміщенні виявили рештки череня вогнища, а, можливо, вівтаря, а також розвали розписних посудин. Цікаво, що серед кількох десятків посудин, знайдених у цій будівлі, було лише три горщики для приготування їжі, решта розписна і для печі не призначалася. У звичайних житлах кухонного начиння знайдено помітно більше.
На лавах у великій залі могло розміститись кілька десятків людей. Напевно, до меншого приміщення — «святого місця» могли заходити не всі. Сюди приносили і тут, напевно, зберігали посудини
із 	жертовною їжею. Можливо, перед нами один із багатьох відносно невеличких храмів, місце для зібрання якоїсь із кількох десятків громад, котрі утворювали великий колектив, котрому належало це величезне поселення.
Чи був у Майданецькому більший храм, до якого збиралися всі мешканці під час особливих урочистостей? Свого часу один із перших дослідників, який проводив тут розвідку, висловив припущення, що такий храм схований під пагорбом у центрі селища. Воно ґрунтувалось на тому, що на поверхні було знайдено обпалену обмазку. Логіка зрозуміла, адже подібні місця в Месопотамії ховають під собою ступінчасті платформи-зіккурати, на яких давні шумери та їх нащадки споруджували свої храми. Згодом пагорб розкопали, і виявилося, що це лише великий курган — поховальна споруда початку бронзового віку, який було насипано вже багато сотень років по тому, як поселення перестало існувати. Щоправда, під ним, крім давніх поховань, виявили ще й рештки кількох трипільських будівель, які напрочуд добре збереглися завдяки двометровому насипу. «А звідки обмазка на верхівці кургану?» — спитаєте ви. Її просто затяг- ло під час оранки плугом, іноді рештки давніх споруд таким чином переміщуються на відстань у кілька десятків метрів. Отже, ні зікку- рат, ні навіть рештки великого храму у Майданецькому археологам
158


Розділ 7. Архітектура: перші кроки
виявити так і не вдалось. Щоправда, є певні підстави сподіватися на відкриття залишків великих храмів у майбутньому. Сподівання на це дають археологічні відкриття, зроблені на захід та на північ від Карпат, а також вивчення опублікованих аерофотознімків давніх поселень. Виявилося, що давні європейці вже в неоліті почали будувати оригінальні святилища, які не лишали по собі таких величних руїн, як святині Шумеру та Єгипту, але мали досить монументальний вигляд. Від цих комплексів збереглися лише вириті у землі рови й сліди від встановлених у давні часи паль. Діаметр ровів становив від 50-70 до 100—200м (при глибині 1,5—3м та ширині 2—4м і більше), часом ці кільця вписували одне в одне по два і більше ровів. Проходи робили, орієнтуючи їх за сторонами світу. Іноді під ними ховали жертовних тварин. Таке святилище могло знаходитися як на території поселення, так і на пагорбі за околицею. На їх спорудження витрачали чимало зусиль і часу. Вони були попередниками й прототипами знаменитих мегалітів бронзового віку, найвідомішим із яких є Стоунхендж у Великій Британії.
Так от, на аерофотознімках великих трипільських поселень на їх території та поруч із нею можна побачити сліди споруд, що мають вигляд концентричних кіл діаметром від 100 м, в Майданецькому діаметр деяких структур сягає 250 м. Можливо, майбутні дослідження дозволять з’ясувати, чи не будували трипільці такі самі храми-«рон- делі». У будь-якому випадку, дослідників трипільської архітектури чекає чимало відкриттів та несподіванок.


Розділ 8
Знакові системи трипільців
Одна з основних ознак цивілізації — писемність. Чи була вона у трипільців? Дехто вважає, що так, була, інші заперечують. Як далеко стояли трипільці від винайдення письма? Чи можемо говорити, що трипільська знакова система ефективно передавала інформацію від покоління до покоління? Чи були трипільці за крок до винайдення ієрогліфів?
У публікаціях останніх десяти-п’ятнадцяти років (щоправда, не у наукових виданнях) можна знайти не те що три трипільські алфавіти (звичайно, проголошені найдавнішими у світі), але й прочитані написи на предметах та глиняних табличках. У фахівців повідомлення про такі епохальні відкриття та прочитання нічого, крім посмішки, а ще частіше роздратування, не викликають. Для цього є ряд досить поважних причин. Сучасна ж відповідь на питання «чи була у трипільців писемність?» насправді є більш вражаючою і значно цікавішою за всі скороспілі сенсації. Зауважу, що при цьому зовсім не йдеться про так звані архіви Шу-Нун, написи на трипільських прясельцях та подібні речі, які, на нашу думку, знаходяться поза межами науки. Мова буде йти про реальні, досить поширені трипільські артефакти.
160


Розділ 8. Знакові системи трипільців
Привиди трипільської писемності
Трипільські орнаменти вже 100 років тому вразили науковців своєю зачарованістю та незрозумілою силою. Ця загадкова сторінка з книги минулого протягом усієї історії досліджень Трипілля привертала увагу різних категорій дослідників. Деякі з них мали чудові ідеї, вирішували великі проблеми, потроху збирали факти на їх підтримку, доповнюючи міркуваннями відсутні ланки у доказах. Інші перебирали десятки тисяч фрагментів посуду, шукали певні закономірності та збирали стоси фактів на їх підтвердження або спростування, роблячи при цьому досить скромні висновки.
Вже на початку XX ст. з’явилися сенсаційні повідомлення про відкриття трипільської писемності. Професор Новоросійського університету (Одеса) I.A. Лінниченко, який побував на розкопках трипільських поселень на Дніпрі у В. Хвойки, 11 вересня 1900 р. виступив із повідомленням на засіданні Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей. Доповідь називалася «Сосуды со знаками из находок на площадках трипольской культуры». До публікації тексту додавалася таблиця з репродукціями цих раритетів, де було виділено 17 знаків. Відкриває її невеликий закопчений горщик з написом білою фарбою, що спіраллю охоплює тулуб посудини. Криволінійні знаки (всього їх близько чотирнадцяти) нагадують літери якогось алфавіту. Знахідка ця випадкова, отже, питання її зв’язку з трипільською культурою є відкритим. Щоправда, E. Р. фон Штерн, який головував на засіданні, висловив припущення, що у даному разі йдеться про підробку.
Крім сумнівного горщика, в публікації є таблиця окремих зображень, які походять із фрагментів та цілих мальованих посудин, виявлених В. Хвойкою під час розкопок на Дніпрі. Вдалося встановити, що ряд з них походить із розкопок у районі м. Ржищів, а їх малюнки були свого часу опубліковані. Це полегшило атрибутацію зображень, адже вони виявилися нічим іншим, як стилізованими символічними зображеннями тварин, які при складанні таблиці І. Лінниченко довільно поперевертав, хоча на посудинах вони були розташовані
6 	Шляхами трипільського світу
161


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Посудини трипільської культури із написом — із колекції В. Хвойки. Національний музей історії України. Промальовка напису із публікації 1901 року
інакше. Деякі «знаки» подано або у дзеркальному відображенні, або догори ногами. Цікаво, що репродукції з цієї таблиці пішли по руках
і 	я чув про переклади... двох написів! Отже, знайшлися такі аматори, які прочитали не тільки «напис» на горщику, але й збірну таблицю зооморфних зображень.
Аналогічні зображення тварин та інші значки знайдено за останні 100 років при розкопках багатьох поселень в Подніпров’ї. Виявилося,
162


Розділ 8. Знакові системи трипільців
2
Трипільські «знаки», зібрані та видані І. Лінниченком 1901 р. та їх реальні прототипи - стилізовані зооморфні зображення на фрагментах посуду із розкопок В. Хвойки. Колекція Національного музею історії України
що їх використовували як частину більш складних композицій у поєднанні з геометричними елементами, зображеннями рослин тощо.
6*
163


<0
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
У 1908 р. було надруковано працю К.В. Болсуновського, присвячену знакам на посуді трипільської культури. Дослідник закінчив Університет Св. Володимира, був відомим знавцем старожитностей, а з 1910 р. завідував нумізматичним відділом у тому ж музеї, де працював В. Хвойка. Отже, К. Болсуновський мав можливість безпосередньо ознайомитися з багатьма трипільськими знахідками. Вчений вирішив порівняти знаки на трипільському посуді з палеографічними та символічними пам’ятками давнього світу. Трипільські знаки, за його висновком, були прототипами орнаментальної азбуки, тобто писемності. Далі хід міркувань був таким: знаки ритуально-релігійного характеру були забуті слов’янами, греками і римлянами, але добре збереглися у Китаї у формі орнаментального шрифту, тому трипільські знаки порівнюються з китайськими ієрогліфами. Палеографічними знаками К. Болсуновський вважав дуже стилізовані зображення тварин, ті, які І. Линниченко та В. Хвойка виділили 1901 р. у своїх доповідях. К. Болсуновський чи не першим звернув увагу на те, що є трипільські знаки, складені шляхом поєдніння більш простих зображень. Він вважав, що уданому випадку ми маємо «... ієрогліфи, прототипи якоїсь античної забутої писемності, запозичені жителями епохи енеоліту зі спільного з китайським джерела, джерела, якого ми не знаємо».
У працях Ю.О. Шилова згадуються таблички з Волині, що були в колекції В.М. Даниленка, і пропонується прочитання текстів на них. Наприклад: «надіслати (на допомогу) <...>5 запряжок волів з ралами (дата)». Легенди про ці таблички серед археологів ходять давно, є люди, які їх бачили. Відомо, що їх було передано В. Даниленкові кимось із Волині. Молдавський археолог В. І. Маркевич показував авторам цієї книги зроблені ним власноруч замальовки знаків з такої таблички. Найбільше ці зображення нагадували документи з Шумеру протописемного періоду, тобто мали б датуватися другою половиною IV, а може, і початком III тис. до н.е. Походження даної системи писемності пов’язане з Месопотамією, так що табличка, цілком можливо, дійсно шумерська.
А ось де і коли вона виготовлена й потрапила на Волинь — питання відкрите. Особливо якщо згадати, що значна частина цього краю до 1939 р.
164


Розділ 8. Знакові системи трипільців
входила до складу Польщі, в маєтках якої було чимало колекцій старожитностей, зібраних з усього світу. У 20—30-ті роки, антикварні магазини по всій Європі були заповнені старожитностями, вивезеними з території Месопотамії. Вартість глиняних табличок із подібними наведеному бухгалтерськими записами у Парижі становила часом кілька франків. Кому і скільки таких речей було продано — невідомо. Звичайно, далеко не всі колекції з волинських маєтків потрапили до музеїв, скільки антикваріату розійшлося по руках, не відає ніхто. Цілком можливо, що таблички В. Даниленка мають саме таке походження.
Навіть якщо вони потрапили до трипільців, які дійсно проживали на Волині після 3200 р. до н. е., то, на жаль, не мають жодного
відношення ДО трипільської ПИ- Знаки на керамічних виробах
хто їх написав, вимагав надіслати
5 запряжок волів із Горині на береги Тигру чи Єфрату (або навпаки).
Найдавніші трипільські знаки
Вже на кераміці раннього періоду трипільської культури можна побачити знаки, які можуть бути виокремленими з орнаментації.
семності, оскільки є зразками писемності Шумеру. І навряд чи той,
трипільської культури:
1 — за К. В. Болсуновським; 2 — за К. К. Черниш
165


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Вони розміщені як у межах орнаментальних композицій, так і поза ними. Знаки наносилися за допомогою заглиблених ліній, іноді малювалися фарбою. Враховуючи, що заглиблені лінії, як правило, заповнювали білою пастою, а простір між ними фарбували вохрою у червоний колір, тло могло бути чорним, а кольорова гама символів могла мати певне значення. Її складові — три кольори: червоний, білий, чорний. Традиція використання кольору при нанесенні знаків та орнаментальних композицій набула ще більшого поширення з появою близько середини V тис. до н. е. справжнього мальованого посуду.
Розповідаючи про утворення трипільської культури у другій половині VI тис. до н.е., ми перелічили кілька, на нашу думку, причетних до цього процесу археологічних культур Старої Європи. Від них трипільці, крім іншого, успадкували певні знання про знаки й символи, які продовжували зображувати на керамічному посуді та статуетках.
Найчастіше знаки на керамічному посуді були зображені на верхній частині ручок покришок, на денцях посудин, на медальйонах і включені в орнаментальні композиції. Як правило, це прості фігури — хрест, коло, останнє іноді розділене лініями на овали. Певні знаки можуть бути центрами й пов’язуватися з іншими елементами у динамічні орнаментальні композиції. Так, знак кола у різних варіаціях його заповнення є одним з двох — чотирьох вузлових елементів на горщиках, вазах, фруктовницях та грушеподібних посудинах. Особливо слід виділити знаки, розміщені поза орнаментами. їх кількість невелика. Це переважно хрести та хрестоподібні композиції з груп паралельних рисок на денцях.
Вирізняється своєю складністю окреме зображення на придонній частині горщика із поселення Бернашівка (розкопки В. Г. Збеновича): перевернута трапеція, з лівого кута якої з нахилом вліво відходить коротка лінія, далі — дві паралельні, біля правого кута зображено нахилений V-пoдiбний знак. Воно розміщене поза орнаментальною композицією, нижче подвійної прокресленої лінії, що відділяє від неї придонну частину посудини. Це зображення, можливо, є лігату-
166


Розділ 8. Знакові системи трипільців
1 2
Знаки на кераміці раннього та початку середнього етапів трипілської культури.
Наукові фонди ІА НАНУ
рою з чотирьох простих знаків. За принципом побудови воно нагадує лігатури зі знаків культури Вінча.
Зображення на статуетках раннього етапу з території Молдови та України найповніше було описано свого часу А. П. Погожевою. Вона виділила близько 56 його «видів» (фактично, знаків), а також проаналізувала систему їх розміщення та взаємну кореляцію. Серед них зустрічаємо такі ж, що й на посуді, — спіралі, кола, хрести, зірки, свастики, а також притаманні лише антропоморфній пластиці. Дуже популярним знаком, який зустрічається на статуетках раннього етапу трипільської культури, є розділений усередині на чотири частини ромб. Його розміщували на животі, грудях, задній частині.
На статуетках культури Прекукутень та Трипілля А (Тирпешть III, Лука-Врублевецька) зафіксовано знак у вигляді прямокутника з розміщеними в ньому однією-двома лініями, паралельними його довгій стороні. Давніші зображення цього знака відомі на посуді культури лінійно-стрічкової кераміки. Цікаво, що подібний знак відтворено на конічній покришці трипільської культури (колекція «ПЛАТАР»), яку датовано другою половиною V тис. до н. е.
167


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Той факт, що частина знаків є спільною для кераміки та пластики, може розглядатися як свідчення їх універсального характеру. Ідентичними є правила їх розташування на цих категоріях виробів. Майже повністю відсутнє лінійне розташування групи знаків, за винятком згаданих найдавніших зразків. Складається враження, що впродовж раннього етапу Прекукутень-Трипілля цю традицію було втрачено, а самі знаки, загальне число яких становило близько 70— 80, стали використовувати переважно як елементи орнаментальних композицій.
Тепер про їх витоки. Дивовижно схожі на них знаки трапляються на речах із розкопок поселень та поховань археологічних культур Європи — ранньої та класичної Вінчі, Боян, Гумельниця і комплексу Дікілі-Таш. Тут також виявлено лінійні знаки, що помітно відрізняються від символів або ідеограм. Це вже схоже на писемність.
^ • •• • і •••
Ренесанс трипільської піктографії
Коли після 4500 р. до н. е. набуває поширення мальована кераміка, все ще зберігається традиція прикрашання посуду заглибленим орнаментом. Саме на цій категорії виробів продовжують зустрічатися знаки, характерні для початкового етапу трипільської культури. Це насамперед хрестоподібні композиції на ручках покришок. Елементи композицій на стінках посудин виділити доволі складно. Тут можна знайти ромби, овали, групи рисок, вертикальних та горизонтальних, кола, спіралі тощо. Є стилізовані зображення — знаки місячних серпів. Частина символів виступає вузловими елементами орнаментальних композицій.
Можна простежити подібні елементи в орнаментації на мальованому та заглибленому посуді, отже, відбувався поступовий перенос давньої традиції нанесення знаків у мальованій техніці. Для нього характерна стилізація, хоча є випадки досить докладного відтворення у розпису старих знаків. З поширенням трипільської культури на схід у другій половині V тис. до н. е. прискорився процес форму¬
168


Розділ 8. Знакові системи трипільців
©
вання локальних варіантів, при цьому архаїчні способи нанесення орнаментації, а також старі символи найповніше збереглися саме у віддалених східних регіонах поширення культури.
Наприклад, архаїчні традиції використання та створення знаків продовжили своє існування на територіях прекукутеньсько-трипіль- ської культури, пам’ятки якої збереглися на території середнього Дніпра. Хоча вони й зазнали значного впливу з боку «мальованого» Трипілля, але на поселеннях Подніпров’я можемо зустріти досить представницький набір давньої символіки, виконаної у традиційній техніці заглибленого орнаменту. Водночас у такій самій техніці зображують нові антропоморфні та зооморфні символи, рослини тощо — знаки, типові саме для мальованої кераміки з навколишніх територій.
Водночас можна простежити існування окремих символів, зокрема й нових, і на мальованому, і на прикрашеному заглибленим орнаментом посуді. Це добре простежується на прикладі такого елементу, як «овал-крапля». Останній став важливим елементом композицій вже на ранньому етапі (зустрічається на грушеподібних посудинах та покришках зі «зміїними» сюжетами). У його заповненні є риски, крапки. Після 4500 р. до н. е. подібні овали зустрічаємо як у заглибленому, так і в мальованому орнаментах на тих самих покришках і грушеподібних посудинах, форми яких вже досить помітно змінилися, а варіабельність знаку «овал-крапля» за рахунок елементів, що заповнюють, — рисок, ліній, крапок чи їх груп — зросла. Овал-крапля входить у досить складні блоки знаків, об’єднаних в орнаментальні композиції. Прикладом може бути покришка з поселення Заліщики. У верхній її частині розміщено композицію, складовою якої є шість овалів-крапель (чотири розташовані симетрично, два — у колі в центрі), лінзи-овали, трикутники, Х-подібний символ в центрі та інше. При цьому використано три фарби — червону і чорну на білому тлі. Таким чином, композиція включає «позитивні» й «негативні» елементи зображення, а кольорова гама, цілком імовірно, несе певну інформацію нарівні з графемами.
Подібні твори є вінцем декоративного перетворення та використання старої, дотрипільської символіки. Зіставлення набору
169


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Керамічні вироби зі знаками з поселення Майданецьке. Наукові фонди ІА НАНУ
знаків, які побутували близько 4100—4000 рр. до н.е. та після 4000 р. до н.е., показує, що спільними для них є базові знаки (коло, хрест, лінза-овал, овал-крапля, крапка, відрізки паралельних ліній, спіраль та ін.), а також правила їх розташування. Водночас цей період можна розглядати як переломний момент у становленні знакових систем Кукутень-Трипілля, після якої відбувається активізація знакотвор- чої діяльності. Вона призвела до збільшення числа уживаних знаків у кілька разів. Перебіг зазначеного процесу висвітлений у працях Т. М. Ткачука. Виявилося, що в орнаментуванні посуду трипільців нічого не було випадковим. Схеми розпису утворюють символічні
170


Розділ 8. Знакові системи трипільців
композиції — великі знаки у вигляді свастики або хреста. Всередині схем у визначених зонах розміщувалися певні знаки. Вони, на відміну від схем розпису, могли змінюватися при перенесенні на посудину іншої форми. Отже, зв’язок між ними менший, ніж між формами посуду та схемами розпису
Всього на майданецькому посуді було виявлено 239 знаків. Серед них є прості та складні. Простих 46, з яких 9 були в особливій пошані, бо повторюються 19-128 (!) разів кожен, ще 18 зустрічається 2—8 разів, решта 19 — по одному. Але вживалися вони не самі по собі, а у вигляді комбінацій, або блоків, як їх пропонує називати Т. Ткачук. Найпопулярніших було 9. Встановлено і їхні «улюблені місця» — ручки, центральні частини мисок, метопи кубків. Встановлено
14 	прийомів розташування блоків. Найуживаніші — вертикальний та горизонтальний.
Т. Ткачук виділив 193 складні блоки-знаки, утворені зазначеними вище способами. Все це було виразним свідчення існування розвиненої знакової системи. На його думку, такі прийоми створення блоків притаманні ієрогліфіці, для якої розвинений набір знаків є чудовою базою. Таку знакову систему цілком можна назвати піктографічним письмом.
Цікаві результати дало дослідження функціонування знакової системи в масштабах селища. За джерело правили знахідки з двадцяти одного трипільського житла, що були розкопані в 1986— 1992 рр. М.М. Шмаглієм та автором на одній з ділянок поселення — протоміста Майданецького. Виявилося, що спільними для багатьох будинків були прості найбільш поширені знаки, а ось блоки з них в кожному помешканні були свої. Це дає підстави зробити висновок, що спільними для жителів селища були не блоки, а схеми розпису простими знаками, притаманні певним типам посудин, а також правила розташування знаків у блоках, а ті, у свою чергу, — у схемах розпису. Напевно, в кожній родині була людина, яка, знаючи прості знаки та правила їх розташування, створювала нові блоки. Вона ж, напевне, і передавала знання нащадкам. Більшість блоків (назвемо їх формулами) слугувала, на думку Т. Ткачука, засобом для переда-
171


в.
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Таблиця зі знаками із кераміки томашівської групи трипільської культури, IV тис. до н. е. Цифра вгорі — номер знака, внизу — кількість виявлених знаків.
За Т. Ткачуком
172


Розділ 8. Знакові системи трипільців
чі інформації та спілкування невеликій групі людей, які належали до суспільної, або культової, спільності.
Інформація, закарбована у глині
Є ще один різновид знакової системи трипільців, який за прикладом Шумеру міг стати складовою писемності, — об’ємний. Зупинімося на цьому цікавому явищі трохи докладніше. Серед мініатюрних виробів з глини, знайдених на поселеннях трипільської культури, дослідниками виділено групу предметів геометричних форм — кульок, конусів, півсфер, циліндрів тощо. Археологи висловили різні думки з приводу їх призначення. Є певні підстави вбачати в них символи, які застосовувалися під час культових церемоній та облікових операцій, і розглядати їх як один з індикаторів процесу формування писемності.
Глиняні вироби геометричних форм зустрічаються на поселеннях від фіналу Трипілля А до початку Трипілля СІІ включно, тобто від першої половини V до кінця IV тис. до н. е. Найдавніші з відомих нам подібних виробів було виявлено під час розкопок поселення Лука- Врублевецька на Дністрі (Трипілля А). З Ленківець походить мініатюрний конус, прикрашений прокресленим орнаментом у вигляді спіралі. Подібні конуси є в Озаринцях (етап ВІ) і в Поливановому Яру. Під час розкопок в Майданецькому було виявлено кілька десятків конусів, кульок, напівсферичних та інших глиняних виробів. Поруч знайдено велику кількість дрібної зооморфної пластики, а також фрагменти антропоморфних статуеток — усього близько 140. Поруч з ними — мальований посуд та кістки тварин.
Підсумовуючи наведені приклади, можна зробити такі висновки: 1) виявляють їх у культурному шарі серед залишків жител; 2) більшість із них знайдено в ямах, які іноді називають культовими, де вони часто лежали поряд із антропоморфною або зооморфною пластикою.
Дослідники по-різному тлумачили призначення цих глиняних виробів. Т. С. Пассек вбачала в них печатки — «пінтадери», знахо-
173


©
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Об’ємні глиняні символи, знайдені під час розкопок на поселеннях трипільської культури
дячи їм аналоги в Єгипті та на Сході. С. М. Бібіков, В. І. Маркевич, 1.1. Заєць відносили їх до числа іграшок. К. К. Черниш зазначала, що важко судити про призначення глиняних конусів, однак розглядала їх як культові вироби. В. І. Балабіна звернула увагу на різні розміри та технології виконання конусів з Конівки, які мають зооморфні риси, а різницю у їхніх розмірах та пофарбуванні, вважає дослідниця, можна трактувати як відображення певної ієрархії персонажів, котрих вони уособлюють. На її думку, цей комплекс міг відповідати
174


Розділ 8. Знакові системи трипільців
фрагменту досить складно структурованої системи образних знаків та використовуватися під час культових церемоній.
Ми свого часу звернули увагу на те, що аналогічні речі, виготовлені з глини, відомі з розкопок неолітичних та енеолітичних пам’яток Близького Сходу, Ірану, Месопотамії, починаючи з IX тис. до н.е. Там їх знаходять у шарах IV тис. до н.е. включно. Місце знахідок — житла, поховання, але найбільше їх в будівлях, що інтерпретуються дослідниками як давні храми. За раз знаходять 1—70 виробів різних форм. В англомовній археологічній літературі за ними закріпилася назва «tokens», що тлумачиться у вітчизняній літературі як «жетони».
Дослідники давніх культур Сходу доводять, що ці «жетони» використовувалися у давнину при облікових операціях, насамперед у храмових господарствах, оскільки була потреба в обліку пожертвувань — сільськогосподарської та ремісничої продукції. Цікаво, що спочатку «жетони» відтискали на поверхні посудин, в яких потім їх запечатували для зберігання. Такий вигляд мали найдавніші шумерські накладні на товари та продовольство. Згодом від посудин відмовилися і перейшли на таблички. З часом зникли і глиняні «жетони», які залишилися тільки у вигляді зображень. Коли в IVтис. до н.е. у Месопотамії та Еламі виникла і широко запровадилася писемність, деякі глиняні «жетони» стали прототипами символів числівників та окремих речей. Так, у шумерському протописьмі IV тис. до н. е. зображення кульки передавало число 12, конус (у вигляді трикутника) — одиницю, сфера (у вигляді напівкола) — 60. В Еламі була прийнята десяткова» система. Диск із прокресленим хрестом, який зображали у вигляді кола, означав назву тварини (вівці). Отже, комбінація на глиняній табличці з кола та трьох клинців разом з таким знаком мала означати 15 овець.
З приводу подібного трактування «жетонів» виникла дискусія, при цьому не всі науковці поділяють точку зору згаданих вище дослідників, наголошуючи насамперед на сакральному значенні глиняних виробів геометричних форм.
Як бачимо, так звана дрібна геометрична пластика трипільської культури (така назва у літературі відповідає «жетонам») типологічно
175


Відейко М. /О. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
та за обставинами знаходження практично не відрізняється від своїх аналогів на Сході. Те, що ці вироби відомі з Трипілля А, може свідчити про їх походження з комплексів попередніх культур. Зв’язок давніх неолітичних культур Південно-Східної Європи з Давнім Сходом, зокрема з Анатолією, у більшості європейських археологів ніколи не викликав сумнівів. В Анатолії подібні речі також відомі, зокрема з комплексів, аналогічних Трипіллю СІ — СІІ, наприклад, з поселення Демірчі-Гуюк. Усе сказане вище дає право припускати, що і в Трипіллі призначення глиняних «жетонів», крім іншого, могло бути тим самим, що і в далекій Месопотамії, — облік священних пожертв.
Отже, трипільська об’ємна знакова система включала числівники — кульки, конуси, півсфери. Трапляються також дрібні зображення речей, тварин. У Майданецькому знайдено мініатюрний глиняний диск з накресленим хрестом, подібний до знаку «вівця» з комплексів Північної Месопотамії. Обставини знахідок (переважно в культових місцях) дозволяють припустити, що тут, як і на Сході, трипільці могли вести облік пожертв тощо. Використання глиняних символів під час культових церемоній не суперечить такому висновку, адже й об’ємна знакова система трипільців, так само, як і мальована, не виходила за межі сакральної сфери.
Найдавніший посібник із медицини
Цікаво, що використання певних символів, виліплених із глини, могло відкрити можливість для створення досить складних, навіть із сучасної точки зору, наочних посібників, які, однак, були придатні для використання у найрізноманітніших випадках. Що ви скажете про посібник з репродукції населення, створений невідомим нам мешканцем селища культури Прекукутень на межі VI та V тис. до н. е.? Доповідь про нього було виголошено 2004 р. на міжнародному колоквіумі, присвяченому дослідженням культури Кукутень, що відбувся у Румунії. Її зробив лікар за фахом Ромео Думітреску, якого консультували колеги, теж досить відомі медики.
176


Розділ 8. Знакові системи трипільців
Цю знахідку зроблено на поселенні Ісайя, що може бути датованим близько 5000 р. до н.е. Всі речі знаходилися у виліпленій вручну посудині, яка нагадує месопотамські «футляри» для об’ємних символів. У ній були 21 жіноча статуетка різних розмірів, 13 стільців- тронів, мініатюрні керамічні кульки та конуси.
Детальне вивчення показало, що у ньому наявні декілька типів статуеток, які різняться розмірами. Котрісь із них могли бути розміщені на стільцях-тронах. Частина тронів була вкрита знаками та насічками, статуетки також було відмічено різноманітними наколами. Аналіз кількості й розмірів статуеток, особливостей оформлення тронів та інших деталей дозволив Р. Думітреску запропонувати досить дотепну реконструкцію призначення цього комплекту. Дослідник переконливо доводив, що, розклавши даний набір певним чином, можна було вирахувати час, найбільш сприятливий для зачаття дитини! Саму ж дитину, точніше зародок, у наборі символізувала найменша статуетка. Таким чином, аналіз виліплених із глини предметів свідчив, що перед нами давній «посібник», створений для забезпечення відтворення населення. Отже, за допомогою об’ємних символів можна було не лише рахувати пожертви, а й створювати практичні посібники, які фіксували священні знання.
Подібний комплект було знайдено також у іншому поселенні того ж часу — Подурь-Дялул-Гіндару. Можливо, траплялися й складніші комплекси образних об’ємних символів, які включали зображення людей. Наприклад, під час розкопок поселення Сабатинівка II було знайдено набір різного розміру жіночих статуеток та кріселець. На жаль, саму споруду, в якій вони знаходилися, було зруйновано пізніми перекопами, що не завадило, однак, одним дослідникам трактувати її як храм, а іншим стверджувати, що набір статуеток відтворював священний обряд випікання хліба. Є всі підстави гадати, що для трипільців народження дітей було важливішою справою, ніж випікання хліба, хоча й без нього вони обійтися, звичайно б, не змогли, але рахувати запаси зерна за допомогою глиняних жетонів — цілком можливо.
177


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Писемність, що не розвинулась
Цілком можливо, що у випадку з трипільським світом маємо справу з історичним феноменом — початковими фазами виникнення ієрогліфічної писемності. Може, саме так за доби енеоліту починалося виникнення єгипетської, китайської та інших відомих ієрогліфічних систем. На мальованому посуді трипільської культури Т. Ткачук простежив розвиток знакової системи з кінця V до початку III тис. до н.е., тобто впродовж понад 1000 років, що показує, наскільки тривалим є процес становлення писемності. У Месопотамії знаки, поки їх почали переносити на глиняні таблички, зображувалися на мальованому посуді теж більше 1000 років. А від цього моменту до появи клинопису пройшло не менше 600—800 років.
Цікаво, що китайські дослідники виводять свою писемність зі знакової системи неолітичної культури Яншао, сучасниці Трипілля, відомої своїм мальованим посудом. От тільки в трипільській культурі, на відміну від Китаю чи Месопотамії, процес створення писемності, перехід до неї від піктографії, так і не було завершено, а лишалося, на думку Т. Ткачука, зробити небагато: збільшити частоту використання основного масиву знаків та довжину записуваної інформації, а також перейти від їх зображення на посудинах до відповідних знаків на глиняних табличках.
У випадку з трипільською культурою відсутність завершеної системи письма цікавіша за її наявність, адже мало коли випадає нагода вивчати процес її становлення! У Давньому Єгипті вона з’явилась ніби нізвідки — наприкінці IV тис. до н.е., одночасно з державою і фараонами; в Месопотамії піктографічна протопи- семність доступна для дослідження для епохи тривалістю у 400— 600 років; Трипілля і Стара Європа дають змогу вивчати процес впродовж принаймні 2000 років. У деяких випадках мова може йти навіть про кілька спроб створення писемності впродовж одного й того ж часу! Ось де справжній простір, безмежне поле для діяльності практиків і теоретиків!
178


Розділ 8. Знакові системи трипільців
Розгортки трипільських орнаментів — прадавні «тексти», послання із глибини тисячоліть
Нині можна з упевненістю стрверджувати, що у неолітичних та енеолітичних культурах Європи існувала певна знакова система. Її корені слід шукати «в неолітичних культурах Анатолії. Чимало знаків європейці придумали самі, але не вони були творцями правил цього давнього мистецтва. Трипільська цивілізація — частина світу давніх землеробів Європи. Вона не тільки отримала від нього священні знання, а й розвинула їх, внесла своє, нове, як і кожна з культур того часу — Вінча, Гумельниця, Варна, Лендель та інші.
Давні розписи промовляють до нас з глибини шести тисячоліть забутими мовами так само, як зверталися колись їхні творці до своїх богів, забутих нині, зрозумілою тільки їм мовою. Досконала ритміка орнаменту, його насиченість символами доносить до нас могутню
179


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Прясельця пізнього етапу трипільської культури із піктограмами.
Наукові фонди ІА НАНУ
давню магію, звертання людей до потойбічних сил і, можливо, намагання ними керувати.
Поєднання окремих знаків-символів на підставі певних правил та загальних схем орнаментальних композицій дозволяло «записувати» цілі «тексти», залишалося зробити лише крок до створення власної писемності, адже символіка трипільців за доби мальованого посуду налічувала вже понад 300 окремих знаків та їх блоків.
Враховуючи походження трипільської культури, цілком логічно шукати серед її матеріалів, починаючи з раннього етапу, знаки, схожі на ті, що були поширені в неолітичних культурах Балкан та Центральної Європи. Серед них є відомі давнім шумерам «зірка Іштар», «рослина», «вода», «будинок». Однак трипільська цивілізація зникла раніше, ніж ця система перетворилася на писемність. Мистецтво створення орнаментів і піктограм, одного разу народившись, пережило тисячоліття. Якщо зберемо разом кераміку наступних часів, то побачимо, як у бронзовому віці на посудинах різних
180


Розділ 8. Знакові системи трипільців
культур Європи ніби нізвідки знову з’явилися спіральні орнаменти, а потім зникли, щоб відродитися у декорі корчаг, мисок та кубків ранньозалізного віку — скіфський час. А потім новий злет — орнаменти й календарі на сірих вазах черняхівської культури. Яким чином це давнє мистецтво, ці знання пережили тисячоліття, як ними оволоділи народи Європи, що розмовляли різними мовами, як передавали цю спадщину з покоління у покоління — одна із загадок історії. Що ж стоїть за тими загадковими знаками, які залишили нам у спадок трипільці?
В основі сакрального комплексу Трипілля лежала ідея відтворення (досягнення шляхом виконання певних ритуалів освячення) найвищої мети — безсмертя людської душі. Сакральна діяльність була направлена передусім на підтримання існуючого світового порядку, боротьбу з Хаосом. Її складовою були дії, що повинні були відродити безсмертя людини, котра мала зрівнятися з богами. Цей процес був безкінечним і вимагав постійної напруженої діяльності. Трипільське суспільство пішло власним шляхом, створивши та розвинувши оригінальні для Старої Європи ритуали, в яких важливу роль відігравали певні символи, що дійшли до нас у вигляді орнаментальних композицій на давньому посуді та статуетках. До наших днів від трипільців дійшло чимало послань. Призначалися вони, звичайно, не археологам, їх адресатами були давні божества, вищі сили, до яких зверталися люди, що жили між Карпатами та Дніпром багато тисяч років тому. Проте сталося так, що їх отримали ми. Що у цих посланнях? Це питання лишається відкритим, адже пошуки відповіді все ще тривають.


Розділ 9
Суспільство: від громад до ВОЖДІВСТВ
Про суспільний лад трипільців написано чимало. Скільки вчених — стільки думок, адже археологічні джерела досить специфічні, й тлумачать їх по-різному. У певний час панують певні теорії, і археологам від них нікуди не дітися. У 30-ті роки XX ст. вони писали про трипільський матріархат, у 50-ті — про патріархат, з 70-х дискутують про трипільські протоміста, із 90-х — про появу у трипільців вождівств і знову про протоміста, а на початку III тис. — про партнерське суспільство.
Так, є знахідки, які викликають чимало запитань. Дійсно, чим, наприклад, зумовлена поява величезних поселень? Що це — сільськогосподарські села чи протоміста? Рештки будівель видаються на диво одноманітними, на перший погляд здається, що у ті часи не було поділу на бідних та багатих. Отже, чи було трипільське суспільство ієрархічним, чи базувалося на партнерській основі?
Не менше запитань та дискусій викликає ще один бік трипільського життя. Трипільці — мирні хлібороби чи грізні завойовники? Що могло лежати в основі збройних конфліктів того часу? Наскільки агресивними були трипільці відносно сусідів? Чи впали трипільські протоміста та цивілізація під навалою агресивних і войовничих степовиків? Тут переплелися питання соціології та історії.
182


Розділ 9. Суспільство: від громад до вождівств
Серед археологів вже не одне десятиліття триває суперечка відносно того, чи є їх наука історичною дисципліною, точніше, чи входить у їх обов’язок давати відповіді на поставлені вище запитання, оскільки вони мають, скоріше, відношення до історії, ніж до класифікування та вивчення типів старожитностей.
Одні вважають, що так, археолог повинен займатися давньою історією. Свого часу виникла навіть ідея перейменувати академічний Інститут археології на Інститут давньої історії та археології, але вирішили залишити все, як є, натомість Інститут підготував тритомну «Давню історію України». Це видання, як мені здається, можна розглядати як вираз певної позиції у згаданій дискусії. Її підґрунтя зрозуміле кожному археологу: жоден з істориків не володіє археологічними джерелами на тому рівні, щоб
відтворювати давню історію на їх підставі. Інша справа — наскільки реконструкції археологів адекваті давній історії. Як показує досвід вітчизняного (та й світового, зрештою, теж) написання історії у XX ст., настільки ж, наскільки праці істориків, які займаються Середньовіччям або історією Другої світової війни. Не більше і не менше.
А тепер спробуємо відповісти на запитання, яких так багато було поставлено на початку цього розділу.
Зображення вождя із рогатим жезлом. Фрагмент статуетки раннього етапу трипільської култури. Поселення Лука-Врублевецька, дослідження С. М. Бібікова. Наукові фонди ІА НАНУ


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Трипільське суспільство
«Трипільські племена» — це не лише зручна форма назви давнього населення. Для фахівців за поняттям «плем’я» стоять цілком конкретні явища та параметри. Це пояснення того, як могли бути організовані люди, що створили тисячі давніх поселень між Карпатами та Дніпром між 5400 та 2600 рр. до н. е. Нині нам важко уявити, як може суспільство існувати без верховної влади, держави та пов’язаних із ними інститутів, тому відносно трипільської культури виникають найди- ! вовижніші уявлення, які базуються насамперед на цілком модерному світосприйнятті або пошуках альтернативи несправедливості та недосконалості сучасного соціуму. Крайніми полюсами є концепції про «первіснокомуністичну трипільську державу» на чолі з духовними лідерами та гармонійний, бездержавний «трипільський матріархат». До речі, прибічники цих крайнощів наполягають на тому, що саме уявлювана ними модель була тим самим золотим віком суспільної злагоди, торжества любові та справедливості.
Фрагменти статуеток культури Кукутень із зображеннями амулетів або символів влади, Утис. до н.е. Музей мистецтва культури Кукутень, м. Пятра-Нямц, Румунія
184


Розділ 9. Суспільство: від громад до вождівств
Схема структури суспільсьтва трипільців у межиріччі Південного Бугу та Дніпра доби поселень-протоміст, IV тис. до н.е., рівні 1—4
Реальні дані, надані археологічними дослідженнями, повністю руйнують ці романтичні уявлення. Зрозуміло, що трипільці не були і не могли бути виключенням із закономірного процесу розвитку суспільних відносин, який досить ґрунтовно досліджено на підставі історичних та етнографічних студій.
Модель структури трипільського суспільства можна представити як ієрархічну та сегментовану систему, першому рівню якої відповідала сім’я, що була самостійною економічною одиницею. Про її чисельність певне уявлення можуть дати розміри житлових приміщень будинку. Була вона моногамною чи полігамною, археологічні дані
185


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
прояснити не можуть. Є думки про те, що за час існування трипільської культури могли виникнути структури, подібні до патронімії — патролініджу.
Наступний рівень суспільної організації представлено громадами. Можливо, саме вони і будували невеличкі поселення (до 2 га), на яких могло проживати близько 100—150 осіб. Крім того, їм могли належати групи із 10—15 споруд на більших поселеннях. Таку громаду визначають як сегмент роду, або лінідж.
Лініджі, у свою чергу, об’єднувалися у клани (субклани), які відповідали третьому рівню суспільної організації. Археологічним еквівалентом клану можуть бути кілька невеличких, розташованих поруч поселень або більші (у 5—40 га з населенням 200—1500 чоловік) селища чи відповідна частина на поселенні-протомісті. Власне, самі протоміста могли утворитися внаслідок інтеграції громад кланових поселень, коли їх представники вирішили нарешті об’єднатися з метою захисту та координації господарської діяльності.
Таке об’єднання відповідатиме вже четвертому — племінному рівню організації суспільства. Племені могла належати мережа поселень у радіусі 20—30 км. На цій території, починаючи з першої половини V тис. до н. е., міг існувати племінний центр, де проживала більша частина кланів, що входили до племені. Це був військовий, адміністративний та релігійний центр (поселення площею 10, а пізніше 40—100 га з населенням 1000, пізніше 1500—5000 осіб). Вже для періоду між 5400 та 4700 рр. до н. е. можна припустити існування не менше двох трипільських племен.
Із часом утворюються понадплемінні союзи, а це вже п’ятий рівень суспільної ієрархії. Можна виділити два різновиди таких об’єднань. Перший — на прикладі поселень у межиріччі Південного Бугу та Дніпра, де, починаючи із 4300—4200 рр. до н.е., стали будувати поселення-протоміста площею 100—450 га з населенням від 5000 до 10 000—14 000 осіб. Сама чисельність населення в окремих центрах виходить за межі ймовірної кількості членів окремого племені. Це означає, що воно вже перетнуло організаційну та історичну
186


Розділ 9. Суспільство: від громад до вождівств
межу родового суспільства. Політичне новоутворення можна з повним правом назвати протоміським. Це реальний крок до створення такого відомого класичного явища давньої історії, як міста-держави, поліса.
Інша версія суспільної організації на п’ятому рівні — група із розташованих у одному невеликому регіоні поселень різних за розмірами та кількістю жителів, загальна чисельність яких теж переходить за межі племінного рівня — 3000—5000 осіб. Така політична структура відповідає співплемінності, або вождівству.
Однак трипільц^ не зупинилися на цьому, бо змушені були створити більш широкі об’єднання, археологічним еквівалентом яких можна розглядати локально-хронологічні групи трипільської культури. Вони охоплюють більшу територію і можуть включати 2—3 структури п’ятого рівня. Прикладом може бути томашівська локально-хронологічна група, яка існувала у межиріччі Південного Бугу та Дніпра близько 3600-3400 рр. до н.е., або косенівська, яка тут існувала пізніше. У цьому випадку було створено складне вождівство, а це вже наближення до створення ранньокласової держави. Можливо, навіть з’явилося поняття «столиці», головного населеного пункту, політичного центру об’єднання. Як такі можна розглядати найбільші поселення, скажімо, Небелівку (300 га) або Тальянку (450 га) — справжні мегаполіси трипільського світу. У такому об’єднанні, за спостереженням етнографів, можна простежити нерівноправність та неоднаковий соціальний статус окремих племен або вождівств, деякгіз них могли бути навіть іншого етнічного походження. Однак реконструювати на археологічному матеріалі такі деталі політичного устрою вже майже неможливо.
Розглянута нами картина мілітаризації трипільського суспільства не виглядає чимось дивним на тлі подібної суспільної ієрархії. Слід зауважити, що археологи вже давно відзначили різницю між кількістю рівнів та складністю суспільної організації як у часі, так і в просторі, оскільки поруч зі складними вождівствами, скажімо, у межиріччі Південного Бугу і Дніпра, існували племінні утворення на Середньому Дніпрі.
187


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Привид трипільської держави
Наступне питання: які були між цими вождівствами стосунки? Чи існувало трипільське політичне об’єднання? Чи існувала, нарешті, велика і могутня держава трипільців Аратта, найдавніша у світі, про яку так люблять нині писати й говорити?"Археологічні дані це заперечують.
Якщо подібна держава дійсно створювалася, мала свій центр-сто- лицю, то не було б жодних проблем віднайти свідчення цього під час археологічних розкопок. Яскравий приклад — формування держави Русь із центром в Києві. Впродовж якихось 100—150 років політичний центр зумів поширити свої культурні стандарти, на величезній території — від Новгорода до Галича — склалася досить однорідна матеріальна культура. Місцеві археологічні культури слов’ян за цей час майже зникли.
Отже, якби трипільська держава утворилася і проіснувала хоча б років 200, ми неминуче мали б помітити сліди подібної уніфікації та спроб «нової влади» поширити власні культурні стандарти (в тому числі в релігійній сфері) на підлеглі території. Однак, якщо пригадати попередні розділи, нам весь час доводиться вивчати саме локальні вияви трипільської культури, причому їх число невпинно зростає десятиріччя за десятиріччям.
Можна було б висловити припущення, що всетрипільське об’єднання відбулося на партнерських засадах завдяки авторитету духовних лідерів-жерців, і ніхто нікому нічого не нав’язував. У такому випадку знов-таки мали б утворитися міжплемінні центри, де у матеріальній культурі мав би бути представлений широкий спектр трипільської етнографії. Тобто знов-таки на такому великому поселенні ми мали б знаходити кераміку, статуетки, належні до різних локальних груп. Проте за сотню з лишком років розкопок подібних центрів зі змішаною культурою так і не виявлено.
З іншого боку, поширення на захід до Дністра і на схід до поселень Подніпров’я зразків кераміки томашівської групи при бажанні
188


Розділ 9. Суспільство: від громад до вождівств
можна розглядати як свідчення формування суперскладного трипільського вождівства, але під зверхністю вождів, які правили, скажімо, у Тальянках. Але подібні, більш ніж скромні, докази існування такої собі першої «трипільської імперії» на території від Дністра до Дніпра теж не викликають особливої довіри. Складність суспільної організації Трипілля знаходиться на разі у цілковитій відповідності до уявлень про етнічну структуру населення, яке проживало у ті часи між Карпатами та Дніпром.
Археологічні дані свідчать, що суперечки у трипільському світі могли розв’язувати далеко не мирним шляхом. Поступ у розвитку суспільної організації значною мірою мав на меті створення безпечних умов для існування громад, бо починалася епоха зброї та війн.
Трипільські війни
Так, упродовж тисячоліть люди вирішували й продовжують вирішувати суперечки у війнах. Удосконалення зброї, тактики і стратегії бойових дій весь час перебувало в центрі уваги. Але відповідь на запитання, коли і як почався цей нескінченний процес, втрачена у глибині тисячоліть. Найдавніші міфи, що сягають корінням у добу кам’яного віку, або неоліту, вже містять інформацію про конфлікти із застосуванням зброї. Ми можемо стверджувати, що на території сучасної України війни велися ще за часів трипільської культури, тобто 7000—5000 років тому.
Склалася дивна традиція описувати трипільців як народ мирний, тому не здатний себе захистити. Можливо, трипільці дійсно відчували відразу до насильства, були людьми виключно миролюбними, але за тисячолітню історію встигли розробити й виготовити величезну кількість зброї та збудувати щонайменше кілька сотень фортець. Можливо, відоме гасло «хочеш миру — готуйся до війни» виникло саме у ті далекі часи.
Під словом «зброя» маємо на увазі не лук зі стрілами, який трипільці використовували на полюванні. Йдеться про першу зброю,
189


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Бойова сокира-молот із каменю. Поселення Окопи, друга половина VI тис. до н.е.
Розкопки В. Г. Збеновича. Наукові фонди ІА НАНУ
розроблену спеціально для війни між людьми — сокиру-молот. Деякі фахівці схильні вважати, що зброя з’явилася не раніше пізнього бронзового віку. Але хіба сокира-молот не може бути застосована на полюванні? А хіба сокира (молот доби енеоліту — ранньої бронзи) була призначена безпосередньо для полювання? Нею можна вбити тварину, але чи для цього її винаходили?
В енеоліті, мідному віці, відбулося, серед інших, два зрушення: поява спеціалізованої зброї та металевих предметів озброєння, що стало визначальним у розвитку військової справи цього періоду. Перші зразки спеціалізованої зброї — бойові сокири (молоти та клев- ці) виготовляли як з твердих порід каменю, так і з металу. Зрозуміло, що до наших днів вона дійшла не зовсім у тому вигляді, який мала,
190


Розділ 9. Суспільство: від громад до вождівств
коли її використовували трипільські воїни. Найкраще збереглися частини знарядь, виготовлені з «вічного» матеріалу — з кременю. Що стосується виробів з кістки та міді, вони зберігаються не так добре. Оздоблення, деталі зброї, вироби з органічних матеріалів (дерева, шкіри тощо) від давніх часів зберігаються лише у виняткових умовах, наприклад у торф’яниках. Саме такі випадки, а також аналіз етнографічних матеріалів дають змогу повніше реконструювати зброю населення мідного віку.
В руках вправного мисливця лук — страшна зброя. Середня прицільна швидкострільність — до 10 пострілів на хвилину. З числа захисних обладунків відносно ефективним може вважатися лише щит. Окремі бойові мистецтва практикують ухиляння від стріл, випущених з лука, чи їх відбивання. Стріла з кременевим наконечником здатна з певної відстані пробити навіть металеві обладунки. Судячи з розмірів наконечників стріл (від 1 до 2,5см завдовжки), трипільцям були відомі як малий, так і великий луки. Основа трикутних наконечників може бути прямою чи ввігнутою, іноді вона скошена через рівновеликі асиметричні бокові грані. Асиметричність форми зміщувала центр тяжіння, що при влученні в ціль надавало стрілі обертального ефекту. Точність влучення та убивча сила при цьому помітно зростала. Досить рідкісними серед трипільських виробів є наконечники стріл з черешком, походження яких може бути пов’язане з археологічними культурами лісової зони.
Інший популярний різновид метальної зброї трипільців — дротик (короткий метальний*спис). Його наконечник подібний до наконечника стріли, але більших розмірів — 3-7 см. Дротики виготовлялися
з 	кременю, з пластин середнього та великого розміру, іноді з великих відщепів. Поверхня наконечників дротиків, як правило, з обох боків вкрито суцільною ретушшю. Ребра по боках оброблено ретушшю для загострення. На розкопках початкових етапів існування культури Кукутень-Трипілля трапляються кременеві заготовки дротикових наконечників листоподібної форми, зроблені з великих відщепів в техніці двобічного оббиття. їх різноманітність вказує на досконалість та розвиненість цієї категорії зброї. При метанні дротиків
191


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Вістря стріл з кременю, вірогідно, із поховань пізнього етапу трипільської культури. Збори Ф. І. Яновського на піщаних дюнах в околицях с. Вишеньки (Київська область). Наукові фонди ІА НАНУ


Повномасштабна реконструкція двоповерхової будівлі трипільської культури, музей в с. Трипілля
Керамічна модель споруди трипільської культури. Поселення Сушківка, IV тис. до н е., дослідження В. Козловської. Національний музей історії України


Реконструкції дахів споруд трипільської культури за даними розкопок і керамічними моделями. ЗО моделювання — М. М. Відейко


Рештки підлоги та реконструкція громадської споруди-храму із Майданецького за даними розкопок. ЗО моделювання — М. М. Відейко


Статуетка та знаки зі статуеток учатівської культури. Одеський археологічний музей


Керамічна модель храму (V тис. до н. е.). Культура Гумельниця, поселення Кесчіореле (Румунія)
Реконструкція будівлі культури Вінча за даними археологічних досліджень. Музей на поселенні Вінча


Аерофотознімок і реконструкція святилища «рондля» культури Лендель (Австрія)
Картина Ю. Шаповала, створена за трипільськими мотивами


Експериментальне спалення реконструкції будівлі, с. Кукутень, Румунія, 2004 рік
Мешканці трипільського селища. Акварель, автор невідомий. Історичний музей, м. Львів


Вид на сучасне с. Трипілля із Дівич-Гори
Вхід до печери Вертеба біля с. Більче-Золоте (Тернопільська область)


Розділ 9. Суспільство: від громад до вождівств
Речі «подвійного призначення» — сокири із кременю та міді. Трипільська культура, IV—III тис. до н.е. Наукові фонди ІА НАНУ, колекція «ПЛАТАР»
могли застосовувати спеціальні пристрої — списометалки, які збільшували дистанцію ураження.
Сокири — найпоширеніша категорія трипільської зброї ближнього бою. Власне, це знаряддя має подвійне призначення. Трипільці ’ чсористовували його й у господарстві. Подібна тенденція спостері- .ається у цивілізаціях Давнього Сходу у IV—III тис. до н.е. Шумер і Мохенджо-Даро. Остання, до речі, традиційно вважалася виключно миролюбною. Однак, коли нещодавно провели інвентаризацію знахідок, у категорії «знаряддя подвійного призначення» мешканці долини Інду, яких вважали надзвичайно миролюбними, за статистикою, випередили визнаних «мілітаристів-шумерів» епохи царів Гільгамеша та Енмеркара.
7 	Шляхами трипільського світу
193


©
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Робоча частина сокир виготовлялася з кременю та міді й мала вигляд плаского клина. Вони особливо були поширені після 4500 р. до н. е. А після 4200—4000 рр. до н. е. увійшли в ужиток кременеві клиноподібні сокири з відшліфованим лезом.
Сокири-молоти — це вже однозначно спеціалізована зброя, призначена для ближнього бою (може застосовуватися також як метальна), один кінець якої має лезо сокири, а протилежний є молотом. Враховуючи ширину леза, нею могли наносити переважно дроблячий удар. Вона маладерев’яне руків’я завдовжки 0,15—0,5м. Їїрізновидом (зауважимо, досить рідкісним для досліджуваної епохи) є бойовий молот, у якого обидва кінці пласкі. Як метальна зброя може бути ефективна на відстані до 40м, однак прицільне застосування не перевищує, як правило, 7—10м, особливо ефективна на відстані 4 м. Враховуючи відсутність відповідних захисних обладунків в енеоліті (ранньому бронзовому віці), це один з найефективніших, «абсолютних» видів зброї ближнього бою.
Застосування сокири-молота та її тактико-технічні характеристики передбачають володіння певними навичками. Легка одноручна сокира-молот може застосовуватися (при відповідному ухваті) як кастет. Скоси у різні сторони її леза свідчать про існування сокир для лівої та правої руки й застосування «вісімок» при ударах по верхній частині тіла супротивника. Врівноваженість сокир в районі руків’я полегшує чергування ударів лезом і обухом. Подібна техніка бою вимагає певного вільного простору, що неможливо у щільних лавах. Вже на ранньому етапі трипільської культури з’явились про- вушні сокири з міді, вони знайдені в Карбунському скарбі, а також у Глибочку та на поселенні Березівська ГЕС. Пізніше ці вироби стали досить масивними, досягаючи довжини 20—22,5 см.
Клевці — ударна зброя колючо-дроблячої дії, різновид бойової сокири з одним загостреним кінцем та вузьким лезом, що призначена для пробивання захисних обладунків і щитів (особливо ефективна проти жорстких матеріалів — металу, шкіри, дерева). В європейській термінології відома також під назвою «сокира-кинджал». Довжина її держака 0,6—1 м.
194


Розділ 9. Суспільство: від громад до вождівств
Спеціалізованя зброя — сокири-молоти із каменю, мідні клевці та сокири-молоти.
Трипільська культура, IV—III тис. до н.е.
Наукові фонди ІА НАНУ, колекція «ПЛАТАР»
За зовнішнім виглядом клевці нагадують чекани-молоти XIV— XV ст., які широко використовували для боротьби із супротивниками, захищеними металевими обладунками. Але які обладунки могли бути в енеоліті, щоб виникла потреба у подібній специфічній зброї? Фахівці у галузі зброярства зазначають, що, крім шоломів та панцирів, клевець або чекан є ефективним знаряддям для пробивання щита супротивника. Зазначимо, що у трипільські часи щит, швидше за все, був єдиним захистом воїна як від ворожої стріли чи дротика, так і від сокири-молота чи булави. Отже, позбавити ворога щита можна було за допомогою саме металевого клевця.
Булави — досить рідкісна для трипільської культури знахідка. Це зброя у вигляді навершя, в якому зроблений наскрізний
Т
195


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
отвір, призначеним для насадки на руків’я завдовжки 0,5— 0,8 м. Застосовується як метальна зброя для середнього (ефективна на відстані до 10—30 м), а також для ближнього бою. Ударів булавою прагнули завдавати, як правило, по голові. Вона здатна наносити важкі поранення, контузії, при ураженні голови можлива втрата свідомості, через що могла бути ефективною при захопленні полонених. Захистом при ударі з близької відстані є лише щит. Найбільш ранні фрагменти кам’яних булав хрестоподібної та кулеподібної форми походять з поселення етапу Трипілля ВІ Березівська ГЕС. За визначенням В.Ф. Петруня, вони вироблені з місцевої сировини в техніці пікетажу із наступним поліруванням поверхні. До середнього Трипілля належать хрестоподібна булава з подніпровського поселення Верем’я та куляста з дністровського — Ломачинці. Перша має досить представницький вигляд, а чотири виступи роблять її ефективною зброєю.
У ближньому бою воїни застосовували також кинджали — невелика за розмірами (довжина леза 30 см) колючо-рубляча зброя ближнього бою, що має двосічний клинок. Поява кинджала як виду зброї означає початок розвитку бойового мистецтва його ви¬
Кинджали із кременю із Краснохутірського могильника, початок III тис. до н.е. Дослідження В. М. Даниленка та М. Л. Макаревича. Наукові фонди ІА НАНУ


Розділ 9. Суспільство: від громад до вождівств
користання, тобто фехтування. Застосування кинджала (або пари) розраховано на швидкі короткі рухи. Двобічна заточка леза дає змогу проводити рублячо-ріжучі рухи без розвороту кисті, що економить час для завдання наступного удару. Пізніше задокументоване застосування кинджала і для лівої руки як допоміжної зброї. Пара кинджалів дає змогу відбивати напади супротивника із древковою зброєю.
У другій половині VI—V тис. до н.е. трипільці користувалися випробуваними ще в неоліті кинджалами з набірними лезами, що отримували, вставляючи в оправу невеликі кременеві пластини і закріплюючи їх дьогтем (у другій половині V тис. до н.е. почали експериментувати з виготовленням великих лез із однієї пластини). Але в той час вже з’явились металеві клинки, а кременеві ножі почали робити лише після 3200 р. до н.е. Перші знахідки металевих кинджалів можна віднести до часу після 4300—4200 рр. до н.е., а використовували їх до фіналу трипільської культури у першій половині III тис. до н. е. Тобто мідні, а потім і бронзові клинки були на озброєнні трипільців понад 1500 років. За цей час змінилася форма леза, спосіб кріплення руків’я та, напевне, і його тип. Довжина леза складала від 10—12 до 13—15см, а «великі усатівські кинджали» мали леза ледь не 20см. Цікаво, що у Європі металева клинкова зброя, якщо судити по датуванню знахідок, з’явилася раніше, ніж у такому визнаному центрі металургії, як Кавказ, у Майкопській культурі якого кинджали відомі приблизно з другої чверті IV тис. до н. е. У розробці цього виду зброї Європа, здається, випередила тоді й Давній Схід.
Історія розвитку зброї та військової справи в енеоліті (ранньому бронзовому віці) на території України є яскравим підтвердженням думки американського антрополога Дж. Гааза про те, що складність розвитку озброєнь пов’язана зі складністю суспільства, яке їх створює, а також того, що війна — інтегральна складова владних структур, починаючи з доби існування перших вождівств. Виникнення осілості на базі відтворюючого господарства стало передумовою війн та розвитку озброєнь. Якщо в палеоліті та мезоліті стосунки з’ясовували із застосуванням мисливської зброї, переважно лука
197


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Мідні кинджали із поховань усатівської культури, початок III тис. до н.е.
Розкопки О. Ф. Лагодовської. Одеський археологічний музей
і стріл, то наприкінці неоліту на Європейському континенті входять в обіг перші зразки спеціалізованої військової зброї — виготовлені з каменю сокири-молоти. Наступна епоха, енеоліт (мідно-кам’яний вік), подарувала Європі перші зразки металевої зброї, судячи з усього, розроблені та створені місцевими ремісниками.
Вершиною конструкторської думки та енеолітичного зброярства можна вважати сокири-молоти з каменю та металеву зброю. Перші вироблялися 6000 років тому на теренах України носіями трьох культур, остання — лише однією, трипільською. За отриманими прототипами відтворюються кращі європейські зразки озброєння, насамперед металеві сокири-молоти, клевці, кинджали. Володіючи монополією на виробництво найсучасніших (для V—IV тис. до н. е.) видів зброї, маючи чисельну перевагу над сусідами, трипільці в період енеоліту були на території України домінуючою військовою силою,
198


Розділ 9. Суспільство: від громад до вождівств
що дало їм можливість заселити територію від Карпат до Дніпра. Перші військові комплекси включали найдосконаліші на той час види спеціалізованої зброї: металевий кинджал, сокиру, клевець, со- киру-молот, і практично не мали собі рівних. Упродовж мідного віку носії більшості сусідніх з трипільською культур поступово перейняли технології виготовлення та застосування нових для себе видів зброї. На початку раннього бронзового віку на території України вже не залишилося спільностей, які б не мали у своєму розпорядженні її повного комплекту, різниця була лише в кількості. Слід зауважити, є всі підстави розглядати енеоліт ніа території України як добу металевої зброї, а не середній чи пізній бронзовий вік.
Володіння спеціалізованою зброєю та її ефективне використання вимагали формування навичок, тобто тренувань. З часом це, швидше за все, призвело до появи професіоналів у галузі військової справи. На думку деяких фахівців, це мало відбутися наприкінці існування трипільської культури. Вдосконалювалися і способи ведення бойових дій, відпрацьовувалися військово-організаційні заходи, спрямовані на здобуття стратегічної переваги над супротивником; розвивалася воїнська культура, з’явилися певні зовнішні відзнаки вояків — прикраси та амулети, що відображено в іконографії та знахідках відповідних артефактів. В енеоліті починається, а в ранньому бронзовому віці триває процес будівництва укріплень, які слугували для захисту населення та були опорними пунктами під час ведення військових дій.
Концентрація Трипільського населення в укріплених прото- містах дозволяла створити кількісну перевагу. Кількість населення окремих пам’яток типу Тальянок могло сягати 10 000—14 000 осіб. Це від 2000 до 3000 сімей, навіть якщо половина з них виставляла воїнів, чисельність озброєних контингентів трипільських громад була значною — до 1500 осіб з великого поселення. Якщо ж взяти за аналог індіанські племена Північної Америки, то співвідношення воїнів і мирного населення могло складати навіть 1:3, тобто селище з 10 000 мешканцями могло виставити понад 3000 воїнів, ті ж Тальянки — понад 4500. Наскільки значними є ці показники?
199


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
'З історії Месопотамії відомо, що Саргон Великий створив імперію (!) Шумеру і Аккаду, маючи 5400 воїнів, «які їли хліб перед лицем його». В даному разі йдеться, як вважають дослідники, про професійну армію, що доповнювалася ополченням. Це свідчить про те, що подібна армія була достатньо грізною силою навіть у Месопотамії III тис. до н. е. зі щільністю населення на кілька порядків вищою, ніж у Буго-Дніпровському межиріччі в IV тис. до н. е.
У цей час на перший план виступили конфлікти всередині трипільсько-кукутенської спільності, під час яких зброя інтенсивно вдосконалювалася. Менш важливими, ймовірно, могли бути конфлікти з оточенням трипільської культури. Носії неолітичних культур зосередилися в регіонах, які не цікавили трипільське населення або лишалися поза межами його досяжності. Розглянута нами картина мілітаризації трипільського суспільства не виглядає чимось дивним на тлі подібної ієрархії.
Тривалий час були поширені думки про постійний тиск на трипільців з боку агресивного кочового населення степової смуги. Однак детальніше вивчення археологічних даних показало, що думки про «агресію зі сходу» виявилися перебільшенням. Відомий нам комплекс озброєння степовиків далекий до трипільського. Уявлення про могутню «степову кінноту» виявилися необгрунтованими. Демографічний потенціал населення степової смуги не йшов у жодне порівняння із мобілізаційними можливостями трипільського населення лісостепу, оскільки лише одне поселення-протомісто могло виставити воїнів більше, ніж степові племена між Дніпром і Дунаєм разом узяті.
Розуміння про загрозу зі степу спираються більшою мірою на архетипи, які утворилися впродовж останніх 3000 років. Склалися вбни, треба сказати, аж ніяк не випадково, а внаслідок цілком реального протистояння етнополітичних лісостепових та степових утворень епохи кіммерійців, скіфів, а особливо часів воєн Київської Русі із печенігами, половцями і монголами, не кажучи про татарські набіги лише кілька сотень років тому. Саме звідти, з часів «Слова
о 	полку Ігоревім» та «Думи про козака Голоту», а не з трипільських
200


Розділ 9. Суспільство: від громад до вождівств
походять вкорінені в нашу генетичну та історичну пам’ять уявлення про степового вершника-воїна, який несе мирним хліборобам смерть та спустошення. І нині нам просто важко уявити часи, коли хлібороби були господарями краю, а степ не ніс війни. Власне, до подібної ситуації наш край повернувся лише наприкінці XVIII ст., отже, історична пам’ять, глибину якої етнопсихологи якраз і вимірюють двома сотнями років, мабуть, ще остаточно не «охолола» після тисячоліть кривавого протистояння.
Трипільський політичний досвід
Слід відзначити, що понад 2500 років трипільської історії демонструють нам тривалий, складний і суперечливий процес розвитку суспільних відносин. Ми бачимо, як суттєво ускладнювалася суспільна структура, створювалися нові інститути, які врегульовували стосунки між кланами, племенами, укладалися міжплемінні союзи. У певних частинах трипільської ойкумени суспільство впритул наближалося до створення державності. В той же час всі ці процеси виявилися оборотними. Економічна криза наприкінці IV тис. до н.е. призвела до руйнування багатьох складних структур, люди повернулися до більш архаїчних, але стійких до зовнішніх викликів об’єднань — громад та кланів. Щоб вижити, не потрібні вожді та союзи племен. Опорою та надією трипільців, яких стало дуже і дуже мало, знов, Як і на початку V тис. до н.е., лишилась сім’я та невелика громада. Цікаво, але по цьому зачарованому колу ускладнення, руйнування, відбудови суспільних структур люди на землях сучасної України пройшли кілька разів. Навіть створення держави не означало того, що суспільних ідеалів вже досягнуто раз і назавжди. Боротьба за краще життя та спроби реалізувати ті чи інші моделі суспільного устрою тривала тисячоліття. Отже, нині варто пригадати реальні досягнення трипільців на цій ниві.
Дійсно, все пізнається у порівнянні. Після того, як зроблено огляд трипільських досягнень у галузі технологій, економіки, су¬
201


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
спільного розвитку, чи не варто поглянути на краї, які вважалися у ті далекі часи найпередовішими, і дізнатись, а що ж відбувалося, приміром, у Месопотамії впродовж тих самих V—IV тис. до н. е.
Те, що історію давнього Шумеру відраховують приблизно від 3000—2800 рр. до н.е., зовсім не означає, що він виник раптово, на пустому місці, а тим більше, що цивілізацію шумерів заснували трипільці, тікаючи з Європи від чергової кризи. Нині відомо, що Шумер мав свою надзвичайно багату та насичену передісторію, яка налічує багато тисячоліть.
Далеко-далеко на південь від Дністра та Дніпра, земель, заселених трипільцями, знаходиться Месопотамія, країна річок Тигру та Євфрату. Саме тут шукають початок людської цивілізації, і для того є багато підстав, адже археологічні відкриття підняли завісу часу над давніми містами, храмами, державами та правителями. Але вони були збудовані через тисячі років після того, як тут виникли перші хліборобські поселення. Від тієї епохи Шумер відділяють кілька тисяч років та кілька археологічних культур.
Корені праісторії Месопотамії уходять вглиб VIII—VII тис. до н.е., коли в найближчих гірських районах виникли перші хліборобські культури. Найвідоміші з них — Халаф і Самарра. Подібні культури з’явилися і далі на схід — приміром в Ірані. Вже в цей час будувалися значні за розмірами поселення, в тому числі укріплені стінами з висушених на сонці цеглин. Мешканцями поселень була опанована технологія виробництва високоякісного мальованого посуду. Вони виготовляли різноманітні глечики, миски, горщики. Кераміку розмальовували мінеральними фарбами. Знайдені чудові зразки антропоморфних та зооморфних посудин. Знаряддя праці мешканці Ярим-Тепе виробляли з обсидіану, каменю та кістки. З каменю не тільки робили клиноподібні сокири, але й вирізали печатки. Знали тут і метали — мідь, свинець, які йшли переважно на прикраси. Важливим продуктом обміну в ті часи був обсидіан (вулканічне скло), котрий використовували для виготовлення знарядь праці, так само як трипільці — кремінь.
Наступні три епохи — Ель-Убейд, Урук, Джемдет-Наср (близько 5600—2800 рр. до н.е.), як визнано нині більшістю дослідників, мають
202


Розділ 9. Суспільство: від громад до вождівств
пряме відношення до ранньодинастичного періоду історії Шумеру, який починають після 2800 р. до н. е. В період Убейд II—III (близько 4500 р. до н. е) виникли перші великі поселення з числом мешканців майже 5000. Навколо цих «містечок», як назвали їх археологи, виявлені чисельні дрібніші. Таким, до речі, було поселення згаданого вище Ель-Убейд. Вважають, що воно налічував всього 750 жителів. Будинки убейдці споруджували з цегли — сирцю. На їхніх поселеннях розкопано залишки багатокімнатних будинків, серед них — реконструйовані двоповерхові. Зустрічаються під час розкопок великі будівлі розмірами до 13,3x18,5м та 23x12м. їх інтерпретують як будинки для гостей, маючи за аналогію очеретяні споруди «болотних арабів». Площа останніх досягала 75 м2 при висоті до 6 м. Такі будинки слугували не лише для гостей, але й для зібрань громади. У V тис. до н. е. виникло поселення в місці, що нині називають Абу-Шахрейн. В шумерських джерелах воно відоме як Еріду. Саме його шумерська традиція називає найдавнішим і найпершим містом Країни.
На думку дослідників, вже в убейдський період утворилися перші вождівства, об’єднані навколо великих поселень, які цілком підпадають під визначення протоміста. В густозаселених районах Месопотамії їх було кілька. Укріплення протоміст свідчать про досить напружену військову ситуацію, викликану суперечками між окремими вождівствами.
Наступний, Урукський період охоплює проміжок приблизно між 3900 і 3100 рр. до н.е. Власне, це і був золотий вік становлення шумерської цивілізації. Свою назву він отримав від давніх шарів найбільшого шумерського міста Урук. Дослідники вважають, що мешканці цього енеолітичного мегаполіса, який нараховував у 3700 р. 14 000, у 3400 р. — 20 000, а у 3100 р. — вже 50 000 чоловік, вважали себе насамперед жителями Урука, а потім Країни. Адже сам Урук і був для них Країною. Оточені стінами міста так само, як і до того, вони ведуть між собою нескінчені війни.
Епічним відгоміном цих воєн можна вважати поеми про Енмеркара, царя Урука, та його війни з містом-державою під назвою Аратта, але про це дещо пізніше. Біля 3700 р. до н. е. у згадано¬
203


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
му раніше священному місті Еріду вже проживало від 6000 до 10 000 мешканців. У період між 3900 та 3600 рр. до н.е. воно вважалось найбільшим у Месопотамії. Головні інновації урукського періоду в галузі економіки — запровадження плуга, поширення іригаційного землеробства. Можливо, почала формуватися сітка магістральних каналів. Однак обсяги праці, вкладеної в спорудження зрошувальних споруд, лишаються незначними. Не ці роботи були головною та єдиною причиною інтеграції суспільства.
Є різні думки про устрій суспільства доби урукського періоду. Частина дослідників припускає існування міст-держав з радами старійшин на чолі та багаторівневою організацією влади. Інші наголошують на ієрархії вождів з тотальним контролем за працею та продукцією, яка вироблялася. Обидві точки зору, зауважимо, ґрунтуються на археологічних свідченнях та писемних документах більш пізнього часу.
Біля 3400 р. з’являються перші письмові документи. Тому іноді його ще називають «протописьмовим», хоча здебільшого цей термін вживають, маючи на увазі наступний — Джемдет- Наср. Ці документи вчені дешифрують з великим зусиллям, адже відповідність перших піктограм клинописним символам наступного часу є питанням дискусійним. Таблички, датовані IVтис. до н.е., ще, власне, не читають, а тлумачать з більшою чи меншою вірогідністю. Письмо на перших етапах свого розвитку не було придатним для запису літературних творів та передачі живої мови. Це був, скоріше, вузлик для кращого запам’ятовування певного змісту.
Період Джемдет-Наср (після 3100 р. до н.е.) став підґрунтям історії Шумеру. В цей час іригаційне землеробство з використанням орних знарядь забезпечило продовольчі потреби суспільства з надлишком. Водночас продовжилося переселення в міста мешканців невеликих селищ. При цьому такі міста перетворилися на центри сільськогосподарського виробництва. Питома вага ремесел в їх економіці лишалася, як і раніше, незначною.
Розміри та кількість міст значно зросли, їх число з населенням понад 10 000 чоловік перевалило за перший десяток. Найбільшим ли¬
204


Розділ 9. Суспільство: від громад до вождівств
шався Урук. У наступні часи вони запекло змагалися за владу над всім Шумером. Відгомін цієї кривавої боротьби ми знаходимо в поемі про Гільгамеша. Наскільки можна зрозуміти із давніх письмових джерел, війна між містами йшла на знищення, тобто в разі перемоги звитяжці винищували все чоловіче населення ворожого міста, а жінок і дітей брали в полон. Після воєн в історичних анналах з’являлись записи, що з такого-то року «божественна влада перейшла», скажімо, до міста Лагаш. На чолі міста-держави стояв правитель з титулом «єн» («евен»), який заступав громаду перед божеством, очолював проведення громадських робіт та культових відправ для забезпечення доброго врожаю. Припускають наявність ради старійшин, що грала певну роль в керівництві справами міської громади.
Таким чином, ми бачимо, що Месопотамія VI — початку III тис. до н.е. була досить заселеною і багатою країною з розвиненим землеробством, яке знало плуг, широким спектром ремесел — від гончарства до металургії, фантастичними зовнішніми обмінними та торгівельними зв’язками. З містами (починаючи принаймні від 4500 р. до н.е.) з монументальною архітектурою. І все це було результатом суспільно-економічного розвитку, початок якого сягає епохи неоліту.
Дивлячись на досягнення жителів далекої Месопотамії у VI—IV тис. до н.е., можемо порівняти їх з тим, чого досягли за цей час трипільці на землях між Карпатами та Дніпром. Та Країна, яку вони спочатку відкрили, а потім створили власним розумом і руками, навіть на тлі блискучої месопотамської цивілізації не виглядає забутою всіма богами землею. Вони так само вирощували хліб і плавили метал, будували житла, храми й величезні поселення, зверталися за допомогою священних символів до вищих сил. Торговці та мандрівники досягали близьких та далеких країв. Зросло число жителів, утворилися могутні вождівства. Правителі й відважні воїни вели жорстокі війни і проголошували мир. Сусіди із заздрістю дивилися на казково багату та заможну Країну, точніше — країни Старої Європи.
Однак, якщо порівнювати історичну долю Месопотамії та Старої Європи, побачимо певну відмінність. Адже Стара Європа зникла
205


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
раніше, ніж зробила наступний крок до цивілізації, той крок, зробивши який, Шумер став в уявленні багатьох людей у XX ст. саме тим таємничим місцем, «де починалася історія». Однак забута на тисячоліття, вона нині повертається із небуття завдяки археологам. Тепер можна буде міркувати над тим, яких фатальних помилок припустилися давні мешканці Європи, чому історія, яка так яскраво починалася, була тут перервана на якийсь час. Ті ж самі запитання ми маємо ставити і вдивляючись нині у екрани телевізорів, на яких канал «Дискавері» демонструє нам засипані піском, розвіяні вітром зіккурати та селища Месопотамії.
По зачарованому колу ускладнення, наступного руйнування, відбудови суспільних структур, вождівств, держав різні племена та народи, які народжувалися та вмирали на землях сучасної України, за останні сім тисячоліть пройшли безліч разів. Часто вони повертались туди, звідки починали. І навіть створення нової держави або відновлення власної не означало, що суспільних ідеалів вже досягнуто раз і назавжди. Боротьба за краще життя та спроби реалізувати ті чи інші моделі суспільного устрою триває і нині, напевно, триватиме і в майбутньому. Отже, варто пригадати про досягнення на цій ниві давніх трипільців.
Уявлення про якийсь особливий, притаманний лише трипільцям, шлях суспільного розвитку стосуються, скоріше, віри, ніж науки. Дослідження та реконструкція реальної суспільної структури давнього населення України можуть вважатися актуальними навіть сьогодні, хоча б для того, щоб зрозуміти, що являтиме собою українське суспільство після проведення в життя адміністративної реформи або який зміст може мати, скажімо, таке призабуте поняття, як «громада», оскільки у трипільські часи модель суспільства, яку нині намагаються реформувати, тільки-но починала складатися. Цей процес розтягнувся на добрих тисячу—півтори років. Трипільські громади, зростаючи кількісно, перепробували різні схеми взаємодії, делегування прав та повноважень. Усі ці новації встигли пройти неабияке випробування часом, а він вимірювався не строком між парламентськими виборами, а десятиліттями, коли не віками. Зауважимо
206


Розділ 9. Суспільство: від громад до вождівств
в
також, що в ті далекі часи не було можливості відрядити місцевих політиків на стажування до передових країн Давнього Сходу, щоб вивчити засади державності у царстві Верхнього чи Нижнього Єгипту, або місцевого самоврядування у містах-державах Шумеру. Навіть посібників із політології не можна було замовити, адже писемність знаходилася у стадії зародження. Отже, Давній Схід перебував приблизно в тому ж стані відносно суспільного ладу, що й Стара Європа. Трипільці, таким чином, вимушено знаходилися у пошуку ефективніших форм організації суспільства. Напевне, вони так само, необережно змінивши щось чи отримавши небажаний результат, ностальгували (всі або лише частина) за «добрими старими часами». Але деякі їх винаходи — громади, протоміста, вождівства — знайшли собі місце і в майбутніх тисячоліттях.


Розділ 10
Стара Європа та Трипілля
У 1973 р. відома дослідниця, археолог та етнограф Марія Гімбу- тас запропонувала власне бачення розвитку праісторії Європи, основою якої стала концепція «цивілізації Старої Європи», початок історії якої припадає, на її думку, на період між 7500 та 6500 рр. до н.е. Вона також доводила, що цю давню цивілізацію було знищено варварськими набігами «курганних народів» — степовиків зі сходу. Територія Старої Європи охоплює простір розміром 1300x1500 миль. Якщо подивимось на карту уважніше, побачимо, що до неї потрапили території таких сучасних країн, як Греція, Болгарія, Чехія, Румунія, Сербія, Хорватія, Македонія, Чорногорія, Угорщина, Словаччина, частини Австрії та України, схід Італії. Згодом дослідниця розвинула ці ідеї у праці «Цивілізація Богинь». Початок Старої Європи вона пов’язувала з появою хліборобства і тваринництва — спочатку на території Греції, на узбережжі Італії, на Криті. Вірогідно, населення згаданих регіонів отримало певний культурний імпульс із Близького Сходу. На півдні Європи починали формуватись перші неолітичні культури з керамікою, антропоморфними статуетками. Згодом, між 6500 та 5300 рр. до н.е. відбулось стрімке зростання та консолідація Південно- та Східноєвропейських неолітичних культур. Вони в той час мали тісні зв’язки з Анатолією і Месопотамією. Наслідком їх розвитку вже наприкінці VII тис. до н. е. став вибуховий розвиток мистецтв
208


Роздіп 10. Стара Європа та Трипілля
і ремесел на Балканському півострові та у Центральній Анатолії. Містком між ними були Егейські острови.
У Старій Європі вже у VI—V тис. до н. е. можемо побачити всі культурні та суспільні явища, які відображають поступ до цивілізації, — розвиток технологій та ремесел, становлення поселень міського типу й монументальної архітектури, зародження писемності. Для нас важливим є той факт, що трипільці були частиною Старої Європи вже 7000 років тому. Власне, їх культура була наслідком виникнення цієї цивілізації та її поширення на схід. Якихось 6000 років тому східний кордон Старої Європи проходив по берегах Дніпра, там, де трипільці збудували свої поселення — від Трипілля до Києва, від Трипілля до Канева.
Спробуємо зробити короткий огляд основних досягнень «старих європейців», про які стало відомо завдяки археологічним дослідженням.
Від хліборобських селищ до протоміст
Носії археологічних культур, що входили до Старої Європи, мали досить різноманітні традиції та користувалися ширшим асортиментом будівельних матеріалів, ніж трипільці. У гірських районах це був камінь. Кам’яна архітектура характерна для поселень неолітичної Греції. Проте на більшості території панували добре нам знайомі за Трипіллям будівельні матеріали — глина, дерево, солома, очерет, їх співвідношення могло залежати від кількості деревини, доступної при будівництві.
На території Болгарії при розкопках знаходять здебільшого відбитки кілків та жердин, що використовували при спорудженні стін як арматуру. Справжнє дерево йшло на влаштування перекриттів. Чим далі на північ, тим дерева було більше, тим масивнішими ставали каркасно-стовпові конструкції. Вершиною «марнотратства» стали стіни з вертикально вкопаних плах, з яких робили подібні на витяг-
209


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Дослідження решток спаленого житла культури Вінча на поселенні Гомолава. Фото із музею в м. Новий Сад, Сербія
нуті трапеції будівлі носії культури Лендель. Якось вдалося на власні очі побачити розкопки фундаментних ровів таких споруд на поселенні Кучкове у Польщі. Глибина ровів досягала метра, а на дні можна було побачити чорні сліди від давно зотлілої деревини. Глини тут мінімальна кількість — лише для того, щоб замазати щілини між розколотими навпіл стовбурами дерев діаметром 15—25 см. Іноді вздовж
210


Розділ 10. Стара Європа та Трипілля
будівель знаходять довгі рови, із яких виймали глину для обмазки подібних або плетених із хмизу чи очерету стін. Часом яма-кар’єр розташовувалася на околиці селища. Польські археологи влучно назвали такі об’єкти «глинянками». їх експлуатація могла тривати століттями, незважаючи на зміну археологічних культур чи епох, а площа досягати сотень квадратних метрів.
Дахи робили двосхилими, з очерету чи соломи. Знайдено навіть окремі їх керамічні моделі, на яких досить виразно показано дерев’яні крокви. По всій Старій Європі у VI—V тис. до н. е. панував звичай робити круглі вікна, якщо судити зі знайдених моделей споруд. їх стіни прикрашає різьблений декор — спіралі, лінії, що оточували двері та вікна.
Приміщення обігрівали відкритими вогнищами, купольними печами, причому зображення останніх, дуже подібні до трипільських, можна побачити на керамічних моделях. Залишки таких опалювальних пристроїв знаходять під час археологічних досліджень. Робили їх із глини. Цікаво, що за розмірами та зовнішнім виглядом вони суттєво не відрізняються від трипільських. Часто піч розташовувалася справа чи зліва від входу, її купол робили на обмазаному глиною каркасі із жердин та гілок.
Підлогу обмазували шаром глини, який вирівнював її та забезпечував сухість. Час від часу наносили ще шар, щоб підновити долівку. У випадку, коли селище розташовувалося у вологій місцевості, підлогу робили з дерева, піднімаючи її над рівнем землі. Досліджено навіть цілі поселення, збудовані на палях, забитих у дно водойм. Тут, у намулі під водою, до нашого часу збереглися не лише палі, але й підлоги, основи стін та інші дерев’яні конструкції, які говорять, що навіть кам’яною або мідною сокирою можна виготовити з дерева цілком пристойні речі.
Селища хліборобів у Старій Європі так само зростали вгору, як і трипільські. Адже будувати часто доводилося у межах невеликих укріплених площ, наприклад, як на поселеннях у Фракії. Широковідома реконструкція двоповерхового житла V тис. до н.е. із поселення Херпай в Угорщині, відтворена за даними розкопок Н. Каліча.
211


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Г. Лазарович реконструював дво- та триповерхові будівлі селища Парца (культура Банат, Румунія). В усіх випадках масивні дерев’яні перекриття згори було вкрито шаром глиняної обмазки. У Парці в одній із будівель опалювальні пристрої виявлено на всіх трьох поверхах, навіть на верхньому, під стріхою. Отже, можна вважати, що всі ці приміщення були жилими. Таким чином, в одній будівлі могло проживати значно більше людей, ніж у звичайній трипільській. Існування двоповерхових будівель так само, як і в Трипіллі, підтверджено знахідками їх керамічних моделей.
Староєвропейські житла мали досить складне внутрішнє планування. Нормою була наявність двох-трьох кімнат невеликих розмірів. Іноді будівлі ліпилися одна до одної, утворюючи складні структури, іноді житловий простір був на кількох рівнях. В такому житлово-гос- подарчому комплексі могла проживати не одна сім’я, напевно, все це належало великій родині, де під одним дахом жили представники кількох поколінь. Разом із тим відомі невеличкі споруди з одним вогнищем, які відображають інший тип розселення.
На початку 90-х років XX ст. Г. Парцінгер, відомий дослідник з Німеччини, проаналізував час та місце виникнення поселень протоміського типу у Балкано-Карпатському регіоні та Анатолії. Його класифікація населених пунктів неоліту (ранньобронзово- го віку) включала наступні типи: «розсіяні села», «зібрані села», перед(прото)-міста, ранні міста, міста. Перші поселення передміського типу, на його думку, виникли у Фессалії на початку V тис. до н. е. Проіснували вони до кінця V — початку IV тис. до н. е., а потім були замінені «селищами розсіяного типу», тобто звичайними хуторами. У V тис. до н. е. «передміські поселення» відмічено у Мунтенії та Фракії, в кінці тисячоліття їх змінили «селища зібраного типу». На цьому тлі винятково прогресивним осередком виглядає Анатолія, де протоміські поселення виникли вже у VI тисячолітті до н. е., а наприкінці IV — на початку III тис. до н.е. перейшли в ранньоміські. Тобто на Балканах у неоліті та мідному віці ми спостерігаємо регрес і повернення до попередніх, іноді архаїчних (неолітичних) типів поселенських структур.
212


Розділ 10. Стара Європа та Трипілля
Як же виглядали поселення, які Г. Парцінгер відніс до числа «про- томіських»? У Фракії це поселення культурного кола Коджадермен- Гумельниця-Каранове VI: Радінград І, Овчарово І, Поляниця (горизонти 1,4,8) та інші — прямокутні в плані укріплені селища розмірами 30x30—50x50 м, тобто мали площу від 900 до 2500 м2 та відзначалися регулярною та щільною забудовою. Оскільки окремі горизонти поселень розкопано повністю, встановлено кількість споруд, що налічували від 13 до 30—40 будівель. Серед знайдених були й двоповерхові. Поселення укріплені глинобитними стінами та ровами, в яких робили два або чотири проходи, розташовуючи їх симетрично. Знайдено керамічні моделі башт, які споруджували з дерева. Одна із них має чотири яруси, отже, могла досягати висоти у 10 м. Поселення з такими баштами обрисами могло нагадувати середньовічний замок.
Особливо цікаво буде познайомитися із селищами, що належать до культури Кукутень, яка презентує західну частину трипільського світу. Це укріплені ровами мисові поселення Трушешть та Хебешешть. їх площа досягає 3—5 га, планування — садибне, від 40 до 90 будівель на кожному. Як це виглядало, можна побачити на реконструкціях, зроблених за матеріалами розкопок румунськими колегами.
Найбільш урбанізованими виглядають на подібному тлі комплекси з території Фессалії. Поселення Діміні вже у неоліті мало цілі три лінії укріплень у вигляді ровів та складених із каменю стін. Його загальна площа тоді становила 6300 м2. Неолітичне поселення Сескло площею до 5 га теж має камінні стіни, хоча деякі дослідники схильні розглядати їх як опори, адже воно розташоване на схилі. На поселенні Фермі, що датується вже більш пізнім часом, крім укріплень, розкопано рештки близько 40 камінних будинків. Слід відзначити дуже щільну його забудову, споруди з внутрішньої сторони було прибудовано до укріплень. Інше поселення, Егіна, мало оборонну стіну, посилену напівбаштами, а забудоване було прямокутними у плані багатокамерними будинками.
Як бачимо, найбільше з перелічених селищ, які визначено як «протоміські», нараховувало до 100 будинків, мало штучні укріп-
213


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Розріз 12-метрового культурного шару V тис. до н.е. на поселенні Вінча, Сербія
лення і більш-менш регулярне планування. Слід також відзначити, що нині виявлено дуже багато укріплених поселень. Основний тип укріплень — системи ровів, які іноді оточували досить значну площу, їх доповнювали палісадами, на деяких реконструкціях можна побачити башти. Так що укріплені селища у Старій Європі були, скоріше, правилом, ніж винятком.
Поселення протоміського типу притаманні й культурі Вінча. Епонімна пам’ятка — тель Вінча — займала на березі Дунаю площу близькою га. Розташоване на перехресті важливих обмінних шляхів, поселення проіснувало понад 1000 років. За цей час товщина культурного шару перевищила висоту триповерхового будинку! Слід зауважити, що вражаюча, на перший погляд, товща багатометрових телів, житлових пагорбів давніх культур Подунав’я, Балкан та Анатолії,
214


Розділ 10. Стара Європа та Трипілля
складається переважно із залишків саманних стін будівель. Кожного разу, коли селище перебудовували чи капітально відбудовували, старі стіни зносили. Будівельне ж сміття ніхто й не думав вивозити, його розплановували більш-менш рівномірним шаром по площі селища чи протоміста. Розкрита лише частина селища, на якій виявлено залишки прямокутних глинобитних будівель, загальне число яких могло досягати 200 одиниць. Отже, Вінча, за критеріями Г. Парцингера, могло б потягнути навіть на ранньоміське.
Планування поселення культури Вінча Дівостін було частково досліджене у 1969 р. за допомогою магнітної зйомки. Оскільки населення іноді спалювало свої будівлі, так як це робили трипільці, від них лишилися скупчення обпаленої глини, виявлені магнітометрами. Е. Ральф склала план частини поселення на площі 5 га. Тут було виявлено аномалії від 50 будівель, тобто щільність забудови складала 10 споруд на 1 га, і це лише частина селища! Залишки кількох жител було досліджено Д. Срейовичем, який знайшов завали обпаленої обмазки.
За 20 км від Дівостіна проведено магнітометричні дослідження на іншому поселенні культури Вінча — Грівац (відзнята площа 1,4 га). Виявлено два ряди аномалій від будівель, інтервал між рядами яких складав 10-20 м. Розміри аномалій 4—5x10—20 м. Магнітна зйомка показала, що ряди жител мали продовження, і у разі еліптичного планування поселення Грівац могло займати площу біля 20 га. При щільності забудови до 10 споруд на 1 га, загальна кількість будівель мала досягати щонайменше 200.
Поселення Плочник займало площу біля 110 га, і на всій цій території було забудовано одночасно понад 1100 будівель. За масштабами воно не поступається поселенням-гігантам трипільської культури. Слід відзначити, що потужність культурного шару на Плочнику сягає кількох метрів, отже, жили тут досить довго. Подібні селища М. Гімбутас називала «містечками». Найбільші поселення культури Лендель (на території сучасної Чехії) вже у V тис. до н. е. сягали площі 10-13 га і навіть 20—30 га. Відкритим лишається питання, чи була вся територія заселена одночасно. Наприклад, на поселенні Сводін
215


ВідейкоМ. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
досліджені об’єкти за показником С14 датуються від 5880—5250 рр. тому, тобто існували протягом 300—400 років.
Наведемо також цікаві дані з вербальних джерел, які можуть пролити певне світло на процеси ранньої урбанізації у Старій Європі. Досліджуючи лінгвістичні терміни фракійського походження, пов’язані з поняттям «місто», С. Паліга встановила, що серед них є як індоєвропейські, так і пре індоєвропейські (рге —ІЄ) елементи. Оскільки частина дослідників відносить цивілізацію Старої Європи до пре-індоєвропейського горизонту, випливає висновок, що населення Балкан вже у V—IV тис. до н. е. мало вирізняти такий тип поселення, як місто. Серед не індоєвропейських виявлено топоніми, які стосуються понять «місто», «фортеця» з характерними закінченнями типу -ога8/-ига8.
Питання, чи мають ці лінгвістичні релікти який-небудь археологічний еквівалент, спробував з’ясувати Т. Тейлор. Він дійшов висновку, що в цілому результати археологічних досліджень поселень Старої Європи ще недостатні, щоб вирізнити серед них міста. З іншого боку, єдиним археологічним еквівалентом -ога8/-ига8 цілком могли бути поселення трипільської культури типу Майданецького. На його думку, вони мали право дати своєму селищу назву з подібними закінченнями.
У будь-якому випадку ці дані вказують на те, що поняття «місто» виникло на континенті саме у часи цивілізації Старої Європи. Напевно, саме ці свідчення можуть розглядатися як «незалежна підтримка» висновків вчених, зроблених на підставі археологічних розкопок, оскільки не вони, а давні європейці сприймали вже 6000— 5000 років тому якісь населенні пункти як «міста».
Монументальні будівлі Старої Європи
У будівництві монументальних споруд населення Старої Європи пішло дещо іншим шляхом, ніж мешканці Месопотамії чи Єгипту Воно створило власні традиції і частково будувало у межах традицій спільних, наприклад, із Анатолією.
216


Розділ 10. Стара Європа та Трипілля
Нині археологами досліджено та реконструйовано значне число невеликих «сільських» храмів, які за конструкцією були як звичайні житла. Суттєвою була різниця в інтер’єрі, оскільки для проведення священних ритуалів потрібно було спорудити вівтарі та розмістити певні артефакти. Завдяки працям Г. Назаровича можна ознайомитися із кількома подібними святилищами, датованими переважно V тис. до н. е. Святилище 1 із поселення Парца мало три вівтарі та одне вогнище. Два вівтарі було споруджено під стіною в лівому дальньому від входу куті, третій знаходився справа від входу за вогнищем. На дерев’яних колонах, що підтримували стелю, було розвішано букранії — глиняні скульптури голів биків зі справжніми рогами, два з яких було закріплено на стіні над одним із вівтарів. Подібні храмові глиняні скульптури виявлено під час розкопок Гомолави, поселення культури Вінча у Сербії, виготовлені майже у натуральну величину. Так, використовуючи підручні матеріали, будівничі вміли створити досить урочисті та містичні інтер’єри. Таких невеликих за розмірами святилищ на поселеннях могло бути кілька, залежно від розмірив селища. Однак спорудженням сімейних, родових чи селищних святилищ «старі європейці» не обмежувалися.
Про існування величніших комплексів свідчить знахідка керамічної моделі на поселенні Кесчіореле культури Гумельниця (Румунія), датована V тис. до н.е. Ця модель презентує культовий комплекс з чотирьох храмів, побудований на високому стереобаті. Самі храми невеличкі за розмірами й нагадують звичайні будиночки традиційної конструкції із двосхилим дахом і фасадами, прикрашеними бук- раніями. А от платформа, на якій вони вишикувані в ряд, вражає. Вона прямокутна і трохи звужена догори, сама ж площадка оточена парапетом. Вузькі сторони стереобата укріплено розташованими по кутах контрфорсами. Платформа має два ряди вікон з усіх сторін (з довгої сторони у кожному ряду по п’ять, на коротких — по одному), значить, вона була двоповерховою. Враховуючи описаний вище досвід спорудження багатоповерхового житла, зведення подібної платформи — основи для святилищ не мало викликати особливих
217


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
проблем. Заглибленими лініями на стереобаті передано горизонтальні дерев’яні конструкції — обшивка чи заповнення каркасу з досить широких плах чи дощок. Щілини між ними, напевно, було замазано глиною.
Загальна висота стереобату співвідноситься з висотою зображених на ньому споруд як 2:1. Якщо вважати, що висота святилищ (разом із дахом) складала не менше 3-4 м, то висота платформи, на якій їх поставлено, мала бути не меншою за 6 м. Отже, загальна висота храмової споруди, яку представляє модель із Кесчіореле, могла досягати 9—12м. Інше питання: чи будував хтось такі храми у Старій Європі, чи маємо черговий приклад керамічної копії за якимись месопотамськими аналогами? Що ж, за зразок платформи цілком міг служити якийсь зіккурат, тим більше, що самі святилища нагадують тамтешні «будинки для народжень». Але ми на разі не маємо ні іконографічних, ні археологічних даних щодо використання при спорудженні зіккуратів такої кількості дерев’яних конструкцій. Отже, подібний храм цілком міг би прикрашати головну площу досить великого староєвропейського селища. Крім того, мешканці Старої Європи не обмежилися будівництвом святилищ, які відтворювали у тих чи інших масштабах звичайні будівлі, нехай і піднесені на платформи. Вони створили тип храмів, небачений ані у Єгипті, ані в Месопотамії. Для цього їм не знадобилося вирубувати величезні камінні блоки, плити чи колони, виготовляти мільйони цеглин. Основою стала сама земля, її поверхня, певним чином впорядкована за допомогою найпримітивніших знарядь.
Багато хто чув про загадкові лінії та фігури у пустелі Наска. їх створено якихось півтори тисячі років тому, коли в пустелі на поверхні було вирізано тисячі кілометрів канавок, яким надали обриси тварин та загадкових фігур. їх досліджували за допомогою авіації. Так само завдяки аерофотозйомці у Європі відкрито вже кілька сотень вирізаних у ґрунті святилищ доби неоліту та мідного віку. Поки що ці пошуки й відкриття охопили головним чином Центральну Європу. Деякі об’єкти археологами вже досліджено, навіть вдалося встановити, хто і коли їх створив.
218


Розділ 10. Стара Європа та Трипілля
Виявилося, зокрема, що вже наприкінці VI — початку V тис. до н.е. носії культури Лендель починають створювати так звані рондлі — споруди, які складалися із кільцевих ровів (діаметром 50—200 м), палісадів. Рови ці лійчасті в перетині, їх глибина сягає у середньому 2-3 м, хоча трапляються і глибші. У плані такий рів має форму кола, з чотирьох сторін розірваного проходами, що розташовані симетрично один проти одного. Трапляється по два кільця, зрідка більше. По периметру ровів знайдено сліди дерев’яних палісадів, а в центрі оточених ними площ — сліди споруд, ям із жертвопринесеннями і навіть поховань. Найцікавішим виявилося питання щодо орієнтації проходів. З’ясувалося, що вони орієнтовані по сторонах світу: північ — південь, захід — схід. Але оскільки орієнтування встановлювалося 7000—6000 років тому, воно помітно відрізняється від сучасного. Обрахунки цієї різниці, до речі, підтвердили висновки археологів щодо датування рондлів, призначення яких є предметом дискусії. Існує їх інтерпретація як укріплених цитаделей або громадських споруд — святилищ-обсер- ваторій. Постає питання: навіщо при будівництві фортеці орієнтувати входи до неї по сторонах світу? Хоча і в цьому разі даний захід міг мати символічне значення. Більш вірогідною все ж таки видається версія щодо святилищ. Орієнтація проходів по сторонах світу свідчить про те, що їх творці приділяли певну увагу не лише Землі, але й Небу, як із сакральних, так, можливо, і з суто практичних міркувань. Адже така «обсерваторія» могла забезпечити певні календарні‘спостереження. Ронделі доповнювали системи ровів, які обмежували та впорядковували священний простір храму. Дослідження цього типу споруд у Європі тривають і ще можуть принести чимало відкриттів.
Подібні храми не лише вимагали колективних зусиль, вони мали й певне символічне значення. Адже клан, плем’я, які споруджували таке святилище, робили його символом єднання, але водночас також і символом власної сили та величі, демонструючи свою міць сусідам так само, як це робили мешканці Урука чи Еріду, споруджуючи величезний зіккурат.
219


ВідейкоМ. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
«Дунайське», або ж «староєвропейське», письмо
Як зауважила М. Гімбутас, виникнення писемності не є вражаючим в контексті храмів та інших описаних вище досягнень, а багато речей з розкопок поселень та поховань культур ранньої та класичної Вінчі, Боян, Гумельниця і комплексу Дікілі-Таш демонструють лінійні знаки, що відрізняються від символів або ідеограм. Вона зробила висновок, що староєвропейська писемність на 2000 років давніша за шумерську й асоціюється з релігійними функціями, пам’ятними записами.
Дійсно, якщо виводити шумерське письмо з протописем- ності, найдавніші зразки якої датуються близько 3500 р. до н.е., то європейські зразки знакової системи будуть давнішими коли не на 2000, то принаймні на 1500 років. Правда, це не означає, що шумерська протописемність не має власної передісторії, адже близько 3500 р. до н.е. її вже повним ходом використовували у облікових, тобто бухгалтерських, операціях. Якщо звернемося до матеріалів неолітичних культур Месопотамії, датованих VI тис. до н. е., побачимо на мальованому посуді повноцінну знакову систему. Щось подібне буде створено у трипільській культурі лише через тисячу років, наприкінці Vтис. до н.е. Так що кожна знакова система доби неоліту та енеоліту, чи то у Месопотамії, чи у Європі, якщо придивитися уважніше, має своє підґрунтя, культурні традиції, не кажучи вже про тисячолітню історію.
Суперечки про «Danube script» («дунайське письмо»), чи то «Old European Script» («писемність Старої Європи»), тривають вже понад півстоліття. Особливо вони посилилися після знахідки у 1943 р. знаменитих «тертерійських табличок» румунським археологом Власою. Нині на місці їх виявлення встановлено монумент у вигляді кам’яної брили з викарбуваними на ній трьома зображеннями табличок. Якою тільки мовою за останні 50 років їх не пробували читати, яких тільки перекладів не пропонували, не кажучи про те, яким чином
220


Розділ / О. Стара Європа та Трипілля
Таблички з піктографічними написами із Тертерії (друга половина VI тис. до н.е., Румунія). За М. Мерліні
їх датували. Весь цей час унікальні знахідки зберігалися у м. Клуж у Національному історичному музеї Трансільванії (частина — в експозиції, решта — в картонних коробках у фондах). Однак методами природничих наук румунськими та італійськими дослідниками відносно повне дослідження цих «табличок» та супутніх їм знахідок було проведено лише в останні роки, що дало змогу отримати багато цікавої та корисної інформації. Про результати цього проекту повідомив Марко Мерліні на міжнародному симпозіумі «Знаки цивілізації», присвяченому досягненням у вивченні письмен давніх європейців, що проходив у травні 2004 р. в м. Новий Сад на півночі Сербії. Вперше було встановлено датування комплексу — ями, у якій виявлено ці артефакти. Ізотопний аналіз знайдених разом із ними людських кісток, що належали літній жінці, яка померла від важкої хвороби, показав на час між 5370 та 5140 рр. до н.е. У зв’язку з визначенням статі та віку людини цікаво пригадати одну з версій прочитання тертерійських написів, зроблену відомим у наших краях
221


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
шумерологом. На думку А. Г. Кіфішина, у напису повідомлялося про жерця або старійшину, принесеного у жертву. Натомість антропологи засвідчили, що насправді «старійшина-жрець» виявився жінкою. Самі ж «таблички» було виготовлено не з глини, а з каменю- пісковику. Отже, і називати їх «табличками» не зовсім правильно. За матеріалом, розмірами та оформленням вони нагадують амулети, до того ж дві із трьох можна було носити на шнурку. Всі вони вміщуються на долоні, що дає можливість їх порівняти та об’єднати. Дійсно, вони більше нагадують чаклунське приладдя, ніж таблички із текстами. До того ж, поряд з ними, крім кісток, знаходились уламки посуду, керамічних статуеток, вівтаря; на деяких статуетках теж виявлено знаки, подібні до тих, що зображено на тертерійських амулетах. Вивчення тертерійського комплексу триває, можливо, буде навіть відновлено археологічні дослідження.
Доповіді на конференції у Новому Саді показали, що чи не найбільший корпус знаків, пов’язаний з культурою Вінча. Останнім часом археологи, які стали уважніше придивлятися буквально до кожного знайденого фрагмента посуду чи статуетки, несподівано виявили, що носії цієї культури у побуті досить широко використовували різноманітні графіті, продряпуючи знаки на кераміці. Найбільше знайдено поодиноких знаків, однак є також лінійні композиції, які вже виглядають як справжні написи. Встановлено, що окремі знаки повторюються у певних комбінаціях, що є ознакою справжнього письма. Влаштована під час конференції виставка показала, що у культурі Вінча знакова система увійшла в побут у V тис. до н.е. Досить багато знаків виявлено на величезному поселенні вінчанських металургів Плочник. Вважають, що бурхливий розвиток ремесел, насаім- перед металургії та торгівлі, викликав потребу у застосуванні знаків для позначення власності й облікових операцій. Власне, саме система знаків культури Вінча і розглядається як основа й одна з вершин розвитку «дунайського письма».
Виявилося, що носіями знаків та написів могли бути не лише кераміка чи камінь. Під час розкопок свайного поселення Діспіліо у гірській місцевості Греції знайдено шматок кори дерева з кількома
222


Розділ 10. Стара Європа та Трипілля
продряпаними рядками знаків. Багато з них співпадають із «дунайським письмом». За ізотопними датами, її віднесли до часу близько 4500 р. до н.е. Грецькі археологи демонстрували також інші цікаві знахідки, серед них є уламок виготовленого із каменю браслета з написом у три рядки, окремі знаки на керамічних виробах як із материка, так і з островів Егейського та Середземного морів.
Нині дослідники зійшлися на тому, що читати такі написи у сучасному розумінні цього слова неможливо, вони призначалися для іншого. Тим більше, невідома мова, якою їх зроблено. Те, що одні й ті ж знаки були поширені у багатьох археологічних культурах, свідчить на користь того, що їх насамперед тлумачили, а не читали. Вкладаючи відповідний зміст, їх використовували навіть у орнаментальних композиціях на посуді. Немає жодних сумнівів, що мешканці Старої Європи винайшли письмо тим шляхом, що й творці перших цивілізацій Давнього Сходу.
Те, що «писемність», яку називають «староєвропейською», не отримала такого розвитку та статусу як клинопис чи єгипетські ієрогліфи, цілком зрозуміло. До того ж, на тому місці, де розквітала Стара Європа, у ранньому бронзовому віці не існувало нічого схожого ані на державу фараонів, ані на царство Шумеру і Аккаду. Єдиним більш-менш поважними спадкоємцями цієї цивілізації можна вважати культури, які панували на Криті та островах. Так от, «Old European Script» знаходить чимало паралелей у давніх письменах Криту, Кіклад, а пізніше Мікен. Деякі знаки, можливо, були включені до найдавніших зразків алфавітної писемності у І тис. до н.е. «Староєвропейське письмо», можливо, випередило свій час і було забуте разом із цивілізацією, яка його створила.
Світ могутніх вождів
Тривалий час історики уявляли собі Європу доби неоліту та мідного віку як край тотального варварства чи навіть дикунства, родове суспільство, у якому панувала загальна рівність. Дійсно, розкопки
223


©
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
довгих хат культури лінійно-стрічкової кераміки, стандартизованих глинобитних споруд культур Коджадермен-Каранове VI, Гумельниця та Вінча демонстрували вражаючу одноманітність. Щось подібне ми відчуваємо і бачимо у знайомих нам з дитинства районах великих і малих міст, забудованих «хрущовками» або панельними будинками. Але ми знаємо, що навіть у епоху спорудження цих мікрорайонів загальна рівність лишалася лише програмним лозунгом правлячої партії. Виявлення та дослідження поховальних пам’яток мідного віку у Старій Європі продемонструвало картину, досить далеку від первіснокомуністичних ідеалів.
Найбільшою археологічною сенсацією 70-х років у Європі стало відкриття та дослідження могильника біля м. Варна в Болгарії. Навіть звиклі до всього археологи були вражені кількістю та асортиментом виробів із золота, які супроводжували окремих небіжчиків. Нашивні бляшки для одягу, браслети, намиста, кільця, окуття до руків’їв зброї та скіпетрів — нічого подібного та ще й у такій кількості в Європі ще не знаходили. Загальна вага золотих виробів у окремих похованнях перевищувала 1000 г. Навіть чорний, лощений керамічний посуд був прикрашений орнаментом, нанесеним золотою пудрою. Крім цього, у поховання було покладено зброю, сокири та інші речі, виготовлені з міді, прикраси із середземноморської мушлі, які теж досить високо цінувалися у ті давні часи. І все це датувалося першою половиною V тис. до н. е.
Подібні багаті поховання знайдено і в інших місцях, але Варнен- ський некрополь і досі є символом багатства та величі давніх вождів. Неподалік виявлено сучасні йому поселення. Археологічна культура, поширена у першій половині V тис. до н. е. у вузенькій смузі вздовж узбережжя Чорного моря аж до дельти Дунаю, отримала гучну назву «культура Варна». Будинки на берегах причорноморських озер було зведено на палях. їх мешканці займалися не лише хліборобством, але й вміли виготовляти ті самі металеві речі, виявлені у розкішних похованнях. Згодом на узбережжі вдалося відшукати некрополі, у яких ховали більшість членів громад. Ці поховання не вирізнялися такою заможністю, навіть мідні буси, не кажучи вже про сокири, були
224


Розділ 10. Стара Європа та Трипілля
не у кожного небіжчика. Одна чи кілька посудин, особисті прикраси, іноді якісь інструменти — ось
і 	все, що супроводжувало рядового варненця 6500 років тому у потойбічний світ. Отже, поховальні дари досить чітко відображали приналежність небіжчика до певного соціального стану. Вожді й правителі мали певні символи влади — розкішні, прикрашені кам’яними вставками скіпетри з вкритим золотом руків’ями, зброю (камінні або мідні клевці).
Розшитий золотими платівками одяг здалеку показував на статус власника. Є також думка, що заможні поховання могли належати прошарку вождів, які виступали на чолі торгівельних експедицій1, що дозволяли їм концентрувати
величезні, як на той час, скарби. „ „
- Поховання і золоті скарби
Напевно, багатіли не лише вони, із МОГИЛЬника біля м. Варна.
але Й піддані. Дійсно, на узбере- Культура Варна, Утис. до н.е.
жжі навіть у жіночих похованнях
знаходять більше прикрас, ніж в глибині країни.
Нині по всій Європі відомо чимало могильників, датованих Утис. до н.е. Хоча там не знайдено багатства, подібного до культури Варна, але виявлено подібну диференціацію між населенням. Найбільше скарбів демонструють некрополі культури Тисаполгар на території Угорщини та Словаччини. Тут є не лише мідні прикра-
Як могли виглядати подібні експедиції у Давному Шумері, можна дізнатися з епосу про Гільгамеша, який стояв на чолі походу в далекий Ліван за деревом для будівництва храму.
8 	Шляхами трипільського світу
225


©
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
си та зброя, але й вироби із золота. Складається враження, що багатство було розподілено рівномірніше, але наявність вож- дів-правителів простежується навіть і без поховань. Широковідомі керамічні статуетки, що зображують людину, яка сидить на стільці-троні, тримаючи у правій руці скіпетр, схожий чи на нагай, чи на серп. Вражають великі круглі золоті бляхи, що були виготовлені майстрами культури Тисаполгар, які можна побачити у Національному музеї в Будапешті. Вони могли прикрашати одяг вождя або жерця.
Таким чином, навіть побіжний огляд поховальних пам’яток та іконографічних матріалів з території Старої Європи демонструє наявність у суспільстві досить помітної диференціації та ієрархії. Зрештою, до подібних висновків ми могли б дійти, проаналізувавши структуру поселень глибше, адже наявність протоміських центрів якраз і передбачає багаторівневу організацію соціуму.
Трипілля — східний форпост • • ••• ^ цивілізації Старої Європи
Оскільки на сході кордони Старої Європи сягали Дніпра, охоплюючи значну частину сучасної України, то й трипільська цивілізація, безумовно, є інтегральною частиною цивілізації Старої Європи. Цей поважний статус трипільці отримали понад 7000 років тому — у той час, коли між Карпатами та Дністром виникла нова спільність
Керамічні зображення вождів або жерців на тронах. Культура Тиса, Утис. до н.е. Експозиція Національного музею у м. Будапешт, Угорщина
226


Розділ / О. Стара Європа та Трипілля
КУЛЬТУРА • ЛІЙЧАСТОГО ПОСУДУ
ЛІСОВИЙ
НЕОЛІТ
Карта археологічних культур Старої Європи, Vтис. до н.е. За М. Гімбутас 8* 227


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
хліборобів. Не було ні принизливого чекання своєї черги, ані довгих переговорів, ні всетрипільсько-кукутенського референдуму. Просто люди прийняли або продовжили на цій землі той спосіб життя, той світогляд, котрі панували у Подунав’ї та на Балканах, і визнавали своїми по духу й вірі впродовж наступних тисячоліть.
Кукутень-Трипілля було поширене на території, що займала біля 25 % площі Старої Європи V—IV тис. до н. е. Разом із тим пограничне положення трипільської культури тривалий час надавало їй таку стратегічну перевагу, як доступ до значних природних ресурсів: практично необмежених земельних угідь, лісу, мінеральної сировини. Причому це були рівнинні території, не розділені значними природними рубежами типу гірських масивів Карпат або Балкан. Саме це стало важливим, можливо, й вирішальним фактором реалізації та розвитку трипільського феномену. Для культур Подунав’я після поширення Трипілля на схід цей напрямок для необмеженої експансії був перекритий. Реалізація північного напряму, за Карпати (яка почалася, до речі, майже синхронно з рухом трипільської культури на схід), хоча й призвела до появи ряду нових культурних типів на території Польщі (Малиця, волино-люблінська), водночас виявила відносну обмеженість місцевих природних ресурсів. Однак на величезній території утворилася більш-менш подібна в загальних рисах матеріальна культура, прояви суспільного та духовного життя. Трипільці будували майже такі ж будівлі, як носії культур Вінча, Тисаполгар та інших — з дерева та глини, одно- і двоповерхові. Уміли зводити досить великі споруди, а також прикрашати їх. Стиль будівництва у Старій Європі та на її східній околиці досить подібні. Щодо населених пунктів, то з самого початку Трипілля, так само як і передові регіони Європи, представлене «зібраними селами», тобто відносно великими поселеннями. Поява поселень-гігантів співпадає з періодом занепаду та зникнення протоміських утворень в Мунтенії, Фессалії та Фракії. Трипільські протоміста припинили існування у час становлення ранньоміських утворень типу Трої І—II в Анатолії. Слід зазначити, що трипільські протоміста були найбільшими за розмірами та числом жителів населеними пунктами порівняно до Європи та Анатолії.
228


Розділ 10. Стара Європа та Трипілля
Трипільські знакові системи мають корені у «староєвропейсько- му письмі», але найтісніше пов’язані з ним лише на початку свого існування. Дальші експерименти пішли шляхом створення незалежної системи, яка мала деякі відмінності від європейської. Але користування єдиним за походженням набором знаків та символів робило зрозумілими «послання» та «тексти», зафіксовані в орнаментальних композиціях на посуді та антропоморфній пластиці.
Дослідниками визначено ряд факторів, які могли спричинити поширення елементів центральноєвропейських культур на схід в мідному віці між 4300 та 2750 рр. до н. е. Нагадаємо, що найдавніші свідчення контактів стосуються сфер сировини та металургії і водночас торкаються сфери матеріальної культури. Власне, виникнення культури Трипілля А — Прекукутень розглядається, як процес синтезу ряду культурних традицій. Вплив культур Карпатської котловини та її оточення (Тиса, Лендель, Петрешті, Маліця та ін.) виразно помітний впродовж цілої тисячі років, з моменту виникнення трипільської культури.
Діапазон подібних рис — від імпортів до наслідувань. При цьому трипільські комплекси можна розділити на дві групи: такі, де окремі імпорти та запозичення виступають на тлі суто трипільської культури, і ті, де риси суміжних культур інтегруються як складова частина. Зразком останнього прояву є, приміром, трипільско-прекукутеньсь- ка культура середнього етапу.
У період між Трипіллям ВІ-ІІ та СІ включно мала місце інтеграція кількох хвиль населення, яке походить з регіону культур лендель- сько-полгарського кола в трипільську. В період між 4300 та 2750 рр. до н.е. Трипілля В та С можемо окреслити як вірогідні наступні міграційні хвилі на схід від Карпат (за назвами археологічних культур): тисаполгарська, маліцька та люблінсько-волинська, бодрогке- рестурська, культури лійчастого посуду, баденська, кулястих амфор. Останні три майже співпали у часі, внаслідок чого утворився ряд різних культурних типів (Троянів, Гординешти, Городськ, Софіївка) зі спільними рисами. Частину з них мав на увазі В. О. Дергачов, виділяючи свого часу «загальнотрипільский» горизонт зі спільними
229


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Кераміка з пізньотрипільських поселень із впливами традицій сусідніх археологічних культур. Наукові фонди ІА НАНУ


Розділ 10. Стара Європа та Трипілпя
0
типами посуду. Однак, не були визначені основні чинники цього процесу, які, на нашу думку, зумовлені активністю носіїв культури Баден. Саме це спричинило виникнення «баденізованих» археологічних культур навколо Карпат, в тому числі й на півночі, яскравим виявом чого є комплекси типу Броночіце IV—V в районі Кракова. Як бачимо, аналогічні явища мали місце і на схід від Карпат, на території лісостепової смуги між Прутом та Дніпром.
Значна кількість археологічних свідчень щодо взаємодії досить широкого кола культур на теренах, розташованих на схід від Карпат та на південь від верхів’їв Вісли, змушує розглянути питання про її підґрунтя. На думку дослідників, є ряд причин, які могли спонукати давнє населення до такої активності. Серед них — пошук сировини (кременю, каменю, металу), аграрна колонізація. Певні культурні компоненти можна пояснити поширенням культової практики, тобто впливами в сфері ідеології.
Населення трипільської культури осіло на землях між Прутом та Дністром з чисельними виходами якісного кременю. Пізніше, на початку IV тис. до н.е., почалася розробка родовищ на Волині. Таким чином, культура Трипілля мала в своєму розпорядженні потужні родовища високоякісної сировини. На думку польських археологів, культури маліцька та люблінсько-волинської мальованої кераміки вийшли до родовищ волинського кременю раніше за трипільців. Роль останніх у поширенні волинського кременю вони вважають сумнівною. Сумнівів не викликає лише внесок трипільців у макро- літизацію кремінн0Ї індустрії суміжних культур. Однак історична зустріч на Волині відбулася, і з часом маліцькі імпорти не були на трипільських поселеннях Подністров’я дивиною. Кремінний промисел на Волині існував і в IV — на початку III тис. до н. е., коли сюди прийшли носії культур лійчастого посуду та кулястих амфор. Стосовно його поширення з Пруто-Дністровських родовищ відомо, що даний процес відбувався переважно за Карпатами (Словаччина) та на схід, за Південний Буг. Це було зумовлене відсутністю тут якісної місцевої сировини. Саме тому кремінь з Дністра та Пруту є вагомою частиною комплексів культур Карпатського басейну. Можна сказати, що саме
231


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
карпатський напрямок експорту сировини був, на нашу думку, тим підґрунтям, на якому розпочався процес появи тисаполгарських рис у комплексах трипільської культури у V тис. до н. е.
Інше підґрунтя спільних інтересів не менш вагоме — метал. Для Трипілля-Кукутень характерним є поширення металевих (мідних) виробів, типових для культур Тисаполгар та Бодрогкерестур. Ґрунтуючись на даних типології та технологічних досліджень, вчені дійшли висновку, що прототипи металевих виробів, знайдених в середовищі Трипілля-Кукутень, слід шукати для розглядуваного періоду в основному на території Трансильванії та прилеглих країв. Разом з тим значна їх кількість, як виявилося, виготовлена за технологією, невідомою в трансильванських майстернях. Таким чином, вказані райони для Трипілля могли бути джерелом як прототипів металевих виробів, так і сировини для виробництва певної їх частини. Коли ж були відкриті та освоєні місцеві родовища, вони могли стати предметом зацікавлення давнього населення Центральної Європи.
Зауважимо, що більшість із перелічених на початку розділу «хвиль впливів» пов’язані з моделлю господарювання близькою до трипільської. Показово, що серед культур, які мали контакти та впливи на Трипілля, всі, як правило, локалізовані у районах з обмеженими в порівнянні до лісостепового Пруто-Дніпровського межиріччя природними ресурсами. Крім того, ці райони є проблемними в екологічному плані. Всі ми спостерігаємо, як нині потерпають від повеней цілі країни Подунав’я та великі райони біля підніжжя Карпат, а погодні умови V тис. до н. е. дуже нагадували теперішні. Якщо питання сировини можна було вирішити шляхом обміну або торгових експедицій, то врятуватися від стихійного лиха чи вирішити проблему нестачі землі можна було лише шляхом переселення, в тому числі й на схід. Можливо, саме крем’яні та металургійні транзакції відкрили шлях та створили підґрунтя для цього процесу, оскільки у Центральній Європі у Vтис. до н. е. вже точно могли знати, яка казково багата країна із безкрайніми родючими землями лежить на схід від Карпат.
232


Розділ 10. Стара Європа та Трипілля
Деякі прояви подібності культурних комплексів можуть знайти пояснення і у сфері ідеології, давніх вірувань. До цього напряму слід віднести поширення у трипільців певних типів пластики з культури Лендель, відмінних за формою та жестами рук, орнаментикою. Це ж можна сказати і про окремі елементи орнаменту, насамперед мальованого, в систему якого могли адаптуватися елементи з орнаментальних систем інших культур (Лендель, Тисаполгар, Бодрогкерестур, культура лійчастого посуду (КЛП), культура кулястих амфор (ККА), Баден) як такі, що мали значення для культової практики. Аналогічно пояснюється поява на поселеннях типу Гординешти та Троянів глиняних моделей сокирок, типових для КЛП. У такому ж аспекті можна розглядати й появу в КЛП площадок трипільського типу. Трипільське будинкобуду- вання — це не тільки технологія, але й певна ідеологія. Спалення жител із залишенням в будівлі великої кількості посуду — традиція трипільська (так само, як і ряду центральноєвропейських культур доби неоліту-енеоліту — Вінча, Боян, Петрешть). Отже, у цьому випадку в середовищі КЛП мали бути носії сакральної традиції, яку сприйняло місцеве населення. Слід відзначити, що процес обміну між спільностями, що належали до різних культурних угруповань, був двостороннім. Як бачимо, у V—III тис. до н. е. трипільський світ був відкритим для постійних контактів із сусідами на заході.
Фінал існування трипільської культури припадає на час глобальних трансформацій у Старій Європі. У вимірі археологічної періодизації вони пов’язані з переходом від енеоліту до бронзового віку у другій половині IV тис. до н. е. Разом з тим слід мати на увазі, що межа між IV та III тис. до н. е. — це період зміни кліматичних періодів — атлантичного та суббореального. Переваги у географічному розташуванні трипільської культури дали можливість трансформувати економіку відповідно до нових умов, зайняти нову екологічну нішу у степовій смузі.
Якими ж були роль та місце трипільського світу у ті давні часи? Впродовж двох із половиною тисячоліть Трипілля було східним форпостом цивілізованого життя на теренах Старої Європи. Трипільська
233


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
культура стала провідником її впливу далі — на північ, південь та схід. Землі, освоєні трипільцями, були певною мірою доступні для тієї частини населення Центральної Європи, яке шукало кращого життя на сході. Мінеральні ресурси краю стали підґрунтям для розвитку взаємовигідного обміну. Згодом, у IV тис. до н. е., землі між Карпатами та Дніпром поступово стали одним із останніх центрів, де ще існували і зберігалися культурні, технічні та духовні традиції Старої Європи.


Розділ 11
Трипільська спадщина сьогодні
Під час пошуків коренів сучасної цивілізації виникають питання: чи має взагалі трипільська культура пряме відношення до землі, яку нині називають Україною? чи має вона відношення до історії України сучасної? Адже з того часу, коли на цій території жили останні трипільці, минуло понад чотири з половиною тисячоліття. Невблаганний час стер з поверхні сліди трипільської культури, яка не залишила після себе ні пірамід, ні зіккуратів. Були забуті давні назви й імена. Давня епоха (точніше, її відгомін та тіні) була повернута до буття лише завдяки археологічним дослідженням, розпочатим наприкінці XIX ст.
Нині можна девго сперечатися з приводу того, скільки в крові сучасних українців крапель трипільської крові, наскільки вони схожі зовнішністю на творців чи не перших європейських протоміст, давнього мальованого посуду, загадкових статуеток та іншої доісторичної спадщини. Але сьогодні варто замислитися ще й над тим безперечним з усіх точок зору фактом, що трипільську культуру на теренах України вивчають вже понад століття. Відтоді змінилося п’ять поколінь дослідників. Однак за цей період сталися й інші події. Розпалося кілька імперій — Російська, Австро-Угорська, Радянська, до складу яких вона входила, а сама Україна двічі встигла з’явитися
235


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
на політичній карті світу. І весь цей час трипільська спадщина — сотні тисяч давніх артефактів, результати археологічних досліджень, їх інтерпретації та побудовані на їх основі історичні концепції — була повсякденністю не лише суто наукового академічного буття чи викладання в університетах, але й здобутком суспільного життя.
Знання про трипільську культуру, її трактування істориками та політичними діячами весь час живили також концепції політичні. Трипільська спадщина стала одним із джерел натхнення для широкого спектра мистецтв: від скульптури і живопису до кінематографа й літератури, всього того, що прийнято називати культурою. Навіть майстри народного мистецтва, яке чи не єдине на цій землі зберегло через тисячоліття на писанках та у вишиванках відгомін і пам’ять трипільської епохи, знаходять натхнення у віднайдених шедеврах трипільців.
Чому трипільська культура?
Трипільська археологічна культура та знання про неї упродовж минулого століття були інтегровані в багатьох вимірах в сучасну історію, політику та культуру України, зайняли там своє місце. Вони стали фактором суспільного буття, а не лише фактом давно минулої історії. Отже, питання про те, чи має трипільська культура якесь відношення до сучасної України, а також її сучасної культури, позбавлене сенсу. Звичайно, має, і неабияке.
Інше питання: чи по праву і чи не випадково посіла те почесне та вагоме місце в сучасних історико-політичних концепціях та суперечках, які навколо них точаться, лише одна з багатьох десятків археологічних культур, відкритих за останнє століття на теренах України? Чому саме трипільська, а не, скажімо, кукрецька, гребе- никівська, сурська, дніпро-донецька, ямна, катакомбна, зрубна, са- батинівська, чорноліська, не зарубинецька і не роменська викликає таку увагу й зацікавленість суспільства, далекого, на перший погляд, від археології та праісторії?
236


Розділ 11. Трипільська спадщина сьогодні
На ці запитання може бути кілька відповідей. Ми звернемося для початку до міфологічного аспекту усвідомлення глибин історії та значення окремих її подій різними народами у різні часи. Давні шумери на питання про створення світу відповідали: «Коли було створено світ? Тоді, коли люди Країни (Шумеру) почали пекти хліб та плавити метал. А сталося це тоді, коли небо було відділене від землі, а назви усього сущого було вимовлено». Для шумерів створення світу та створення аграрної цивілізації були певною мірою поняттями ідентичними.
Один із давніх народів Європи — елліни — пов’язував цивілізоване життя з існуванням хліборобства. Зерно вони розглядали як найбільший дарунок богині Деметри. Саме зерно та містерії, в яких вони знаходять свої найбільші надії, є причиною того, що люди живуть не так, як дикі звірі. Як бачимо, в обох випадках хліборобство та розвиток перших ремесел розглядалися серед основних ознак виникнення цивілізації.
Отже, та археологічна культура, носії якої першими (чи одними з перших) досягли видатних успіхів в аграрній сфері й розвитку технологій, цілком закономірно мала посісти особливе місце в історичних концепціях. Те, що на теренах України існували такі досягнення, як хліборобство та ремесла (металургія і металообробка, гончарство та ін.), пов’язані з яскравою і багатою трипільською культурою, датованою епохою енеоліту, тобто часом зародження найдавніших цивілізацій у планетарному масштабі, було просто подарунком долі. Спадщина трипільського світу стала вагомою складовою загальноєвропейських здобутків доби зародження цивілізації.
Трипільські старожитності й сучасне мистецтво
Трипільські мотиви вже на початку XX ст. знаходимо у творчості відомого скульптора О. Архипенка. Вважають, що на процес становлення особистості митця, окрім родинних традицій, великий
237


в.
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
вплив мало знайомство з археологічними скарбами, які зберігалися в Історичному музеї в Києві (нині — Національний музей історії України). Серед перших творів О. Архипенка були й керамічні, що наближає їх до трипільської спадщини. Відчувається, що його надихнула архаїчна пластика трипільських статуеток та дивовижний декор керамічного посуду, що знайшло відображення у скульптурах митця. Композиції «Сидяча жінка», «Жінка і кіт», «Плаский торс», «Материнство», «Жінка, яка розчісує волосся», за словами мистецтвознавців, набули завдяки цьому вражаючої експресії та «космічного динамізму».
У семидесяті роки одна із орнаментальних композицій трипільців стала прототипом для величезного мозаїчного панно, яке сьогодні може побачити кожен, хто проїжджатиме київським проспектом Перемоги неподалік від станції метро «Політехнічний інститут». На стіні дев’ятиповерхівки розміщено величезну мозаїку, створену на основі... розгортки орнаменту трипільської посудини з розкопок В. Хвойки біля с. Крутобродинці у Летичівському повіті (нині — Хмельницька область). Це біконічна посудина, яка у верхній частині була прикрашена орнаментальною композицією із зооморфними зображеннями у верхній частині — ціла процесія жертовних тварин: кози, козла, оленя, вовка (або собаки), що рухаються по колу, центром якого є орнаментальна композиція космогонічного змісту. Збільшена в десятки разів, вона вражає своєю динамічністю та монументальністю, створюючи своєрідний портал в інший, позаземний вимір.
Трипільські сюжети з’являються у творах, що експонуються на художніх виставках, повний перелік яких скласти досить важко. Серед них слід згадати «Трипільський світ», організовану 1993 р. за ініціативою молодих художників, які об’єдналися у творчу групу під назвою «Вересовий стиль». Руслан Найда, Леся Гончар та інші виставили живопис, графіку, скульптуру та гобелени, створені під враженнями від трипільських старожитностей. У вступному слові до каталога цієї виставки Олесь Гончар написав: «... підхід до трипільської культури, як до живого високоестетичного мистецтва, створеного давніми, але живими людьми, може лише збагатити наші уявлення про минулі
238


Розділ 11. Трипільська спадщина сьогодні
віки, витоки нації мирних, поетичних орачів. Якщо наші сучасні митці знаходять джерела натхнення у мистецтві Трипілля, то, мабуть, ще звучить та вічна творча струна, що пробуджувала до краси майстрів і сім тисяч років тому, і сьогодні...».
В останні роки майже жодна велика виставка українських художників та скульпторів не обходиться без трипільських мотивів. Одна із них мала навіть відповідну назву — «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». На ній можна було побачити втілення трипільського духу та трипільських мотивів у найрізноманітнішій техніці. Тут були виставлені кераміка, живопис, аплікація зі шкіри. Помітно, що митців найбільше приваблюють представлені пластикою Трипілля жіночі образи. Перелік назв не вражає поки що різноманітністю — «Берегиня», «Трипільська жриця», нарешті просто «Трипільська жінка». Цікаво, що серед представленої скульптури трипільські мотиви впевнено домінували, так само як у живопису сюжети з історії Київської Русі або козацької доби.
Трипільські статуетки, точніше створені за їх мотивами великі ке- рамічні статуї, стали монументальними прикрасами реконструйованої будівлі обласного археологічного музею у с. Трипілля. Його дах та зали нині прикрашають три фігури, виготовлені Л. І. Смоляковою Є. Кравченко та Ф.Д. Калюжною. Консультантом проекту стала співробітниця Національного музею історії України О. О. Якубенко. Копії створено за цілком реальними прототипами, широковідомими статуетками, які було знайдено під час розкопок поселень Березівка, Володимирівка, Сушківка та Троянів.
У живописі на трипільську тематику можна виділити принаймні два напрямки. Спочатку впевнено переважали сюжети, автори яких намагалися документально, реалістично, у всіх подробицях відтворити життя давніх поселеннь, деталі побуту трипільців. Часом на картинах можна без жодних зусиль впізнати конкретні артефакти, виявлені під час археологічних розкопок! Власне, сам В. Хвойка планував створити цілу серію полотен з трипільського життя, які мали стати основою пересувної художньо-археологічної виставки. У науковому архіві Інституту археології НАН України збереглися копії
239


в.
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
деяких графічних проектів до цієї серії, яка, на жаль, так і не була створена. Класикою жанру стала картина з трипільського життя, написана свого часу відомим українським художником Іваном їжакевичем.
Чи не у кожному краєзнавчому або історичному музеї можна побачити акварелі з трипільського життя, автори яких не вписані на етикетках. Проте ці твори також вражають своїм натхненням та документальністю. Згадаємо лишень акварель із Львівського історичного музею. На ній можна знайти описану нами раніше трипільську посудину з Крутобродинців і навіть зображення відомої дослідниці трипільської культури — доктора історичних наук, лауреата Сталінської премії Т. С. Пассек! Художник зобразив її (поруч із згаданою посудиною) з пишною зачіскою (як у житті) у вимріяному ним трипільському костюмі, прикрашену кістяними браслетами та намистами з амулетами. Гадаю, серед персонажів цього твору можна знайти ще декого з учасників археологічних досліджень трипільських поселень Подністров’я у 50-ті роки XX ст., хто приїздив туди у відрядження з Москви, Ленінграда, Львова та Києва.
Серед різноманіття полотен «космічного» змісту особливо слід виділити творчість Я. А. Шаповала. Три десятиліття (1958—1988 рр.) він пропрацював художником в київському Інституті археології. Трипільські старожитності вивчав не по книжках, а брав участь в археологічних розкопках з С.М. Бібіковим, М.Л. Макаревичем та іншими. Я. Шаповал чимало попрацював над підготовкою графічних ілюстрацій до звітів та публікацій. Серед ілюстрацій — кольорові малюнки до статті «Трипільська культура» у XIII томі УРЕ1. Свою «трипільську» серію робіт, написаних маслом, темперою, часто змішаною технікою, художник створив у 70—80 рр. XX ст., задовго до того, як трипільська тема стала модною і престижною. Персонажі його картин — трипільські посудини, статуетки людей та тварин, переплетені з сяйвом сонця та місяця яскравою веселкою і приведені в рух вічною динамікою трипільських орнаментів. Через ці образи відтворено трипільський світ надзвичайно натхненно та романтично. Більшість
1 	УРЕ - Українська радянська енциклопедія.
240


Розділ 11. Трипільська спадщина сьогодні
із цих картин можна побачити в експозиції Археологічного музею Інституту археології НАНУ в Києві. Тут полотна знаходяться у «рідному» середовищі, поруч з тими статуетками і посудинами, образами, які надихнули колись автора.
Неможливо зібрати на виставці чи у музеї всі скульптурні та живописні твори, присвячені трипільському світу, хіба що створити такий музей віртуально, в Інтернеті. Є всі підстави вважати, що подорож ним може стати не менш вражаючою, ніж екскурсія до місця розкопок.
Пам’ятники цивілізації та її дослідникам
Слід було сподіватися, що якісь із художніх творів перетнуть межі виставкових та музейних залів і знайдуть собі місце у громадських місцях. Початок цьому рухові було покладено традицією встановлювати пам’ятники та пам’ятні знаки на честь видатних особистостей.
Перший і донедавна єдиний пам’ятник- археологу в Україні — це пам’ятник В. Хвойці в с. Трипілля, встановлений поруч з обласним археологічним музеєм. Він навіть має власну історію. Ідея поставити пам’ятник на честь В. Хвойки належить письменнику В. Дрозду. Вона була втілена через фундацію «Дівич Гора», що зібрала гро-
Пам’ятник В. Хвойці біля обласного археологічного музею у с. Трипілля
241


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
ші на виготовлення бронзового погруддя у меценатів (їх перелік можна побачити на пам’ятній дошці, розміщеній на постаменті). Виготовлення погруддя, автором якого був скульптор М. Горловий, співпало з реконструкцією будівлі музею, проект котрої розробляв архітектор А. Ігнащенко. Він і знайшов вирішення питання, як і де встановити пам’ятник. Погруддя В. Хвойки, встановлене на високому постаменті, стало частиною композиції, до складу якої увійшли бетонний «стіл злагоди» та коло з камінних артефактів, що належали до різних історичних епох — від бронзового віку до Київської Русі. Так поруч з музеєм утворився цілий меморіальний комплекс, присвячений давній історії краю та одному із її перших дослідників.
1997 р. на Тернопільщині було відкрито перший пам’ятний знак, пов’язаний з дослідженнями трипільської культури, у вигляді брили з написом. Його встановили у с. Більче-Золоте біля будинку, у якому зупинявся археолог Олег Кандиба2 під час археологічної експедиції, що під його керівництвом проводила розкопки у печері Вертеба.
Ще один пам’ятний знак відкрито на тій же Тернопільщині наступного 1998 р. біля с. Кошилівці. Це також гранітна брила з написом: «Тут у 1878 р. А. Шнейдер відкрив стародавнє поселення — всесвітньовідому пам’ятку трипільської культури. 27 вересня 1998 року». Його відкриття приурочувалось 120-й річниці початку археологічних досліджень у цьому місці. На святі були присутні учасники міжнародної наукової конференції, археологи з Польщі, Росії, України.
Нарешті, перший і, здається, єдиний пам’ятник цивілізації в наших краях — пам’ятник трипільській цивілізації було відкрито в м. Ржищеві восени 2003 р. Це біноклеподібна посудина заввишки понад 3 м, яка ніби зависла над хрестоподібним трипільським жертовником, викладеним з кубиків граніту. Його автор — А. Гайдамака. У парку перед міською радою, де встановлено пам’ятник, нині роз¬
2 	Олег Кандиба більш відомий під псевдонімами О. Лелека, К. Костянтин, М. Запоточний, Д. Кардаш та Олег Ольжич. Археолог, літератор, політичний діяч, він лишив помітний слід в історії України першої половини XX ст. Докладніше про нього див.: Сохацький М. Олег Кандиба-Ольжич і Борщівщина // Літопис Борщівщини. - Вип. 11. — Борщів, 2006.
242


Розділ 11. Трипільська спадщина сьогодні
міщено кілька скульптур з великих камінних брил — тепер це парк трипільської культури3. У його відкритті взяли участь два міністри українського уряду. Мабуть, недаремно трипільські біноклеподібні посудини вважають також пристроєм для викликання дощу, адже церемонія відкриття у Ржищеві була ознаменована достойною такого великого «бінокля» зливою.
Кіно і трипільці
Було б дивно, коли б тема трипільської культури оминула «найважливіше» мистецтво XX ст. Можна скласти цілком пристойну фільмографію з кінострічок та телевізійних передач, створених в останні 10—15 років у приблизно такій же кількості. Зупинимося на тих, котрі стали певною мірою знаковими явищами.
«Перша ластівка» — короткометражний фільм «Трипільське диво», який вийшов на екрани 1993 р. у серії «Невідома Україна» (режисер — М. Бернадський). Власне, він планувався як перша повнометражна стрічка про Трипілля, але за певних обставин його було скорочено до 15 хвилин. Під час підготовки фільму провели зйомки в Молдові й Україні — в музеях, експедиціях, на місцях поселень (останні знімали з вертольота). У картині мали звучати інтерв’ю з відомими дослідниками трипільської культури. Художники підготували анімаційні сюжети, в яких оживали трипільські орнаменти! Лишається лише шкодувати, що ці грандіозні плани так і не втілились у життя. Але навіть 15-хвилинне «Трипільське диво», у якому за кадром звучить голос Ю. Макарова, котрий розповідає про народження, життя і загибель давньої цивілізації, не лишає, не може залишити байдужим до історії краю.
Тоді ж, у першій половині 90-х, з’явилися перші телевізійні програми, присвячені історії України, в яких громадянам нової держави ведучі-журналісти й дослідники (М. Чмихов, М. Шмаглій та інші) розповідали про їхнє історичне коріння. Наступний український
3 	Те, що пам’ятник трипільській цивілізації встановлено на тому місці, де перед тим стояв пам’ятник Леніну, можна розглядаті як прагнення до зміни цивілізацій.
243


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
бум на ниві «трипільського кінематографа» припав на період після 2002 р. Він розпочався зі зйомок першої повнометражної стрічки, ідея котрої належить відомому колекціонеру С. М. Платонову, який і фінансував її. Успіх фільму був забезпечений запрошенням на роль ведучого захопленого трипільською темою відомого актора В. Ф. Степанова. Декілька знімальних турів охопили практично всю територію трипільського світу — Трипілля, місця розташування трипільських протоміст на Черкащині, береги Дністра і район біля валів трипільської фортеці у Жванці, у печерному лабіринті Вертеби. У фільмі велика кількість інтерв’ю з вченими, дипломатами, державними діячами, бізнесменами. Повноправними учасниками стрічки стали унікальні трипільські старожитності з колекції «ПЛАТАР». Не менш багатогранна і назва цього 120-хвилинного фільму — «Час збирати каміння».
2003 р. трипільська тема привела в Україну знімальну групу популярної в Росії програми «Искатели». Головним знімальним майданчиком стали околиці найбільшого трипільського поселення між селами Тальянки та Легедзине на Черкащині. Тут було споруджено повномасштабну копію трипільського житла. Сам процес спорудження будинку, життя в ньому і його спалення стали основою передачі. Чи не вперше на екрані з’явилися образи самих трипільців. Було чимало зйомок археологічних знахідок, деякі з них спеціально привозили на зйомки. Програма вийшла в ефір під назвою «Атлантида на берегах Днепра» і включила, мабуть, лише незначну частину відзнятого матеріалу, якого могло вистачити на цілу серію передач.
Тоді у Тальянках знімали не лише росіяни. Директор заповідника «Трипільська культура» В. Чабанюк теж взяв в руки камеру. Слід сказати, що він не менш відомий як автор документальних та ігрових фільмів. Так, одночасно з «Атлантидою» з’явився короткий, але надзвичайно динамічний 5-хвилинний ролик під назвою «Трипільський світ». Здається, те ж місце, ті ж актори, ті ж артефакти, той же вогонь спалює ту ж трипільську хату — а фільм вийшов зовсім іншим як за стилем, так і за ритмом. Якщо найближчим часом знадобиться рекламний кліп про Трипілля — кращого можна і не шукати.
Трипільська тема була осмислена не лише в Україні та Росії, але й на батьківщині культури Кукутень. Зміст фільму, так само як і його
244


Розділ 11. Трипільська спадщина сьогодні
назва — «Онуки Адама», доволі філософічний. Документальні зйомки, кадри, в яких археологи розповідають про розкопки та загадкові артефакти, а реставратори показують, як вони повертають до життя шедеври доісторичного мистецтва, поєднано з ігровими сюжетами, де актори показують, як могли виглядати кукутенці, як вони жили. Показано у фільмі й те, як студенти під керівництвом вчених споруджують житла для «Адамових онуків», ліплять посуд та статуетки. Дубляж стрічки англомовними титрами робить її доступною широкій аудиторії.
Натурні об’єкти, що грали у фільмі роль кукутенських жител, було створено не лише заради зйомок. Вони стали складовою масштабного експерименту, поставленого в околицях поселення Кукутень. Власне, весь процес підготовки до будівництва, саме будівництво, виготовлення різноманітного реманенту, посуду, приготування їжі, шиття одягу і багато чого іншого ретельно знімалися кількома камерами. Все це стало основою ще одного фільму, який досить наочно і докладно демонструє, «як воно там було насправді».
Міжнародне кінематографічне життя Трипілля і трипільців триває. У серії фільмів, знятих нещодавно на замовлення Міністерства закордонних справ, є стрічка під назвою «Трипільська культура. Тисяча років самотності». У ній ідеться про роль трипільців та їх культури у розвитку світової спільноти.
Важко сказати, котра із описаних вище стрічок здобула б гран- прі на міжнародному фестивалі трипільсько-кукутенської тематики у випадку, коли б такий було влаштовано найближчим часом. Як би там не було, а від цього різноманіття виграє глядач, який нарешті отримав змогу не лише почути, прочитати, але й побачити загадковий світ трипільців очима представників різних країн.
Трипілля на кожен день
У повсякденному побуті, виявляється, ми теж маємо неабиякий шанс зустрітися з трипільською спадщиною. Монети, поштові мар¬
245


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
ки, одяг, ресторани і навіть продукти у супермаркеті — далеко неповний перелік впровадження трипільського «бренду» в життя.
У 2000 р. Національний банк України у серії «Пам’ятки давніх культур» випустив монету, присвячену трипільській культурі. Її номінал доволі скромний — 20 гривень, але вартість її значно вища, адже розрахована ця представницька річ на колекціонерів, випущена тиражем всього 3000 примірників. Монета біметалева— кільце срібне, а вставка золота, її вага — 14,7 г, діаметр — 31мм. Художнику, який її створював, вдалося розмістити чимало трипільських реалій. На аверсі у внутрішньому золотому колі на тлі колосся зображено символічне колесо історії, на якому сидить сокіл, внизу — змія, ліворуч угорі — Малий Державний Герб України; у срібному колі зліва — хлоп- чик-пастух, справа — дівчинка з колосками, які, за задумом автора, символізують скотарські та землеробські племена трипільських часів на території України. Угорі напис — Україна (2000), внизу — 20 гривень. На реверсі у золотому колі зображено верхню частину реалістичної антропоморфної статуетки, знайденої М. Л. Макаревичем на поселенні Володимирівка (нині зберігається у наукових фондах ІАНАНУ); у срібному колі зліва — біноклеподібна посудина з розкопок В. Хвойки у Подніпров’ї, а справа — амфора з поселення Красноставка з розкопок Є. Кричевського (ці речі знаходяться у Національному музеї історії України), під ними — оранка поля, вгорі напис «ТРИПІЛЛЯ».
Якщо монета є раритетом, то придбати поштову марку, присвячену 100-річчю відкриття трипільської культури, можуть дозволити собі значно більше колекціонерів. Цей знак поштової оплати було випущено Укрпоштою 1994 р. Її номінал — 4000 карбованців — нагадує про ті часи, коли мільйонерами були всі без винятку українці. Марку виконано за ескізом заслуженого діяча мистецтв України художника професора О. А. Івахненка. Для її створення використано експонати виставки «Дивосвіт Трипілля», яку ювілейного 1993 р. відкрили у Національному музеї історії України, — чаша з головою бика з розкопок поселення Сушківка; зерновик та біноклеподібна посудина з колекції В. Хвойки; жіночі статуетки з поселень Коломийщина II та Калагарівка. Звичайно, для того, щоб розмістити стільки речей на не¬
246


Розділ 11. Трипільська спадщина сьогодні
величкому клаптику паперу, їх довелося значно зменшити і спростити зображення, але все ж розпізнати перелічені артефакти можна.
Трипільські мотиви нині використано в оформленні багатьох ресторанів і кафе. Але у Києві є заклад, що пішов далі: клієнтам пропонують страви, у назві яких присутня згадка про Трипілля і трипільців, а на столах присутній посуд, який нагадує про давню цивілізацію. Це ресторан «Керама-мама», розташований у Святошині, в оформленні інтер’єру якого присутні трипільські мотиви — керамічне панно, ніби створене з фрагментів мальованого трипільського посуду, репліки трипільської кераміки. У меню не лише салати, але й хлібці і навіть торт із трипільським сюжетом, на якому розміщене ціле селище з тіста й солодощів.
Як бачимо, трипільські реалії поступово входять до переліку історичної спадщини, яка стає частиною сучасного життя та побуту. її використання видається цілком виправданим і навіть важливим елементом усвідомлення свого персонального зв’язку з традиціями та тисячолітньої історією землі, на якій живемо, і створює нинішнє, неповторне, не знівельоване глобалістичними тенденціями обличчя краю.
Занурюючись у життя трипільської епохи
Були, є і будуть люди, для яких замало відвідати музей, ресторан із трипільською кухнею або подивитись фільм про трипільців. У них виникає бажання коли не скуштувати справжнього трипільського життя, то принаймні зробити якісь речі за стародавніми зразками та відновити давно забуті технології та виробничі таємниці. Майже паралельно з археологією польовою народилася археологія експериментальна. Намагаючись зробити ті чи інші речі, збудувати споруди за зразками давніх, вчені шукали відповіді на запитання, які не знаходили вирішення традиційними дослідницькими методами.
Вже у 30-ті роки розпочались експерименти, що мали відповісти на запитання: як трипільці будували житла? Такі досліди провели в ек¬
247


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
спедиції, яка працювала біля с. Халеп’я на Київщині. Науковці розводили багаття, щоб обпалити саманні конструкції та з’ясувати, яким чином утворилися ті руїни трипільських жител, котрі вони досліджують. Надалі саме трипільське будівництво стало чи не головиним напрямом в експериментальній археології цього періоду. На початку 70-х років XX ст. експеримент із моделювання житла з трипільського поселення Раковець (Молдова) було здійснено К. В. Зіньковським. Метою була реконструкція процесу будівництва та руйнування трипільських споруд. Всі матеріали й конструкції були виготовлені дослідником у масштабі 1:10; на першому та другому поверхах було розставлено моделі посудин, покладено шматочки кременю. Будиночок був спалений із закладанням великої маси деревини як палива через півроку після будівництва. Стіни моделі майже не обпалились, перекриття, обпалене до світло-червоного кольору, завалилося поміж стін і через кілька місяців утворило залягання, яке нагадувало трипільську площадку. Неповна відповідність залягання, отриманого в результаті експерименту, решткам трипільських жител К. Зіньковський пояснив малими розмірами моделі: оскільки розміри було зменшено у десять разів, то зменшилася і сила вогню, який випалював споруду. Однак у цілому перший досвід з експериментального моделювання трипільського житла був успішним і підтвердив інтерпретацію площадок як решток обмазки дерев’яних перекрить, піднятих над землею.
На початку 90-х років XX ст. більш повномасштабний експеримент провели румунські археологи під керівництвом Д. Монаха, які збудували вже не модель, а житло цілком пристойних розмірів. Кілька років тому вони повернулися до цих досліджень із ще більшим розмахом, коли неподалік від епонімної пам’ятки Кукутень збудували ціле селище з чотирьох споруд різних типів. 24 жовтня 2004 р. тут було проведено день експериментальної археології, підготований фундацією «Кукутень у III тисячолітті» (президент — Р. Думітреску). Наукова частина включала демонстрацію відтворення давніх технологій гончарства, виготовлення знарядь праці з каменю та кременю, приготування їжі, добування солі. Все це робили студенти-археологи. Для огляду було також запропоновано створені впродовж останніх
248


Розділ 11. Трипільська спадщина сьогодні
років повномасштабні реконструкції житлових та господарчих споруд, що утворили цілий комплекс. Вони стали базою для наступного експерименту з моделювання процесу утворення культурного шару й вивчення кукутенського житлобудування, початок якого впродовж дня спостерігали учасники колоквіуму та мешканці с. Кукутень. Було піддано спаленню репліки двох житлових споруд, у яких залишено побутовий і господарський інвентар. Ще дві споруди спалено навесні
2005 	р. Процес фіксувався на відео, температурний режим контролювали відповідні датчики. Рештки однієї зі споруд планується залишити аж до повного руйнування, щоб спостерігати впродовж тривалого часу. Залишки іншої споруди планують знівелювати навесні, щоб на цьому місці спорудити наступну. Цикл спалення — руйнування — будівництво заплановано повторити кілька разів з метою відтворення процесу формування багатошарової пам’ятки культури Кукутень із відповідною кількістю горизонтів. Тель, пагорб із залишків жител (стін, перекриттів), котрий має, за розрахунками експериментаторів, утворитися на цьому місці, через певний час буде досліджуватися археологами. Планується звіти про всі етапи експерименту публікувати, а на різних етапах його проведення запрошувати фахівців з інших країн. Слід відзначити продуманість та наукову організацію експериментальної програми в галузі житлобудування, яка проводиться нині на полігоні біля с. Кукутень. Особливе значення для наступних досліджень, на нашу думку, мала дискусія між вченими різних країн, що відбулася безпосередньо під час проведення експерименту.
У 2003—2006 рр*. різноманітні експериментальні дослідження з трипільського житлобудування проводили О. Корвін-Піотров- ський, В. Круц та В. Чабанюк у заповіднику «Трипільська культура». Вони збудували кілька різних конструкцій, одно- та двоповерхові споруди і спалили їх. Щоправда, частина дослідів проводилася на моделях, виконаних у певному масштабі, що знов-таки залишило без відповіді деякі питання.
Відновлення традицій трипільського гончарства останнім часом стало ще більш популярною справою, ніж описані вище експерименти з трипільськими житлами. На перший погляд, ліплення посуду
249


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
не вимагає нічого особливого — є глина, є піч, є безліч взірців для наслідування. Однак ті, хто наважився на експерименти з виготовлення кераміки, знає, наскільки складно не лише зліпити більш-менш точну копію посудини, але й підібрати відповідну глину, мінеральні фарби. Нарешті, нанесення розпису, а тим більше прокресленого орнаменту, щоб досягти наближення до трипільських взірців, теж вимагає навичок та тренувань.
Наукові дослідження технологій трипільського гончарства експериментальним шляхом проводилися на початку 80-х років XX ст. Г. Ф. Коробковою. Так чи не вперше було встановлено, скільки часу потрібно на виготовлення тієї чи іншої посудини. Результати було опубліковано, але ними в той час особливо ніхто і не скористався. Нині часто можна побачити керамічні вироби під «трипільську культуру» на ярмарках, де продаються вироби народних майстрів. Але лише небагатьом вдається створити речі, подібні трипільським. Можливо, це складно ще й тому, що кожен майстер прагне душею до творчості, а не до ретельного копіювання давніх взірців.
Все більшої популярності набуває відтворення давніх костюмів і тканин та інших матеріалів, із яких вони виготовлялися. Суто наукові експерименти з пошиття трипільського одягу проводилися свого часу тією ж таки Г. Коробковою. Виявилося, наприклад, що на крій та пошиття хутряної жилетки (за зразок правили трипільські статуетки) за допомогою кременевого ножа, проколки та кістяних голок знадобилося 3 години 35 хвилин. Вже кілька років реконструкції трипільського одягу, виконані під керівництвом 3. Васіної, можна побачити на фестивалі «Ржищівський вінок». Ці вбрання зроблено на основі вивчення зображень одягу на антропоморфних фігурах, намальованих на посуді, а також на керамічних статуетках. 3. Васіна запропонувала вважати деякі з них не одягом, а малюнками на людському тілі. Дійсно, відома традиція фарбування обличчя, рук, інших частин тіла з ритуальною метою. Перевірка цього припущення на добровольцях показала неабияку привабливість та навіть красу трипільського «макіяжу» і боді-арту.
2006 р. в Україні було проведено конференцію, присвячену експериментальній археології. Її учасники — науковці із Інституту
250


Розділ 11. Трипільська спадщина сьогодні
Перший врожай зернових «трипільських часів», зібраний на Київщині 2006 р. оглядають фермер та вчені
археології, музеїв, інших наукових і навчальних закладів та експери- ментатори-практики зібралися в Ржищеві, щоб поділитися своїми думками й досягненнями. Переважали, звичайно, «трипільські» експерименти. Можна було побачити, як випалюється посуд у гончарному горні, спорудженому за трипільськими прототипами, як працює вертикальний ткацький верстат, повчитися, як правильно розколювати кремінь, щоб отримати ніж, як зробити з відщепа вістря стріли. У програму була включена дегустація блюд, приготованих за давніми рецептами. Наприклад, кашу зварили з того ж виду пшениці, що вирощували трипільці 6000 років тому! Це зерно привезли вчені-селекціонери з Харкова. За їх підтримки місцевий фермер
2006 	р. виростив врожай із цілого набору «історичних» зернових культур. Його демонстрація у звичайнісіньких сучасних мішках ста-
251


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Експерименти із обробки кременю. Конференція у м. Ржищів, осінь 2006 р.
ла чи не найбільш хвилюючим моментом наукового зібрання, адже всі могли доторкнутися до зерна, завдяки якому стала можливою трипільська цивілізація, до зерна, завдяки якому у далекі часи було створено трипільський світ.
Так різноманітні експерименти наближають нас до рузуміння багатьох сторін життя давніх людей і водночас до більш загостреного відчуття буття сучасної цивілізації. Пізнавши таким чином давню історію, впевненіше почуваєш себе у складному й суперечливому світі
252


Розділ 11. Трипільська спадщина сьогодні
Кераміка у трипільському стилі, випалена у реконструйованому товариством «КОЛО-РА» заданими розкопок гончарному горні. Ржищів, осінь 2006 р.
сьогодення і водночас починаєш краще його відчувати та, можливо, замислюватися і дещо по-іншому уявляти майбутнє.
253


Розділ 12
Подорож до музеїв та місць РОЗКОПОК
Найчастіше перше знайомство з трипільським світом відбувається у музеї. Це може бути урок історії у школі, екскурсія під час канікул чи відпустки. Більшість експозицій показують історію того чи іншого краю, знахідки в околицях музею або на місці, де його створено. Оскільки сліди трипільців археологам вдалося відшукати у понад 2000 місцевостях лише на території України (розкидані у 19 областях!), то неважко уявити кількість музеїв різних рівнів та рангів, які можуть похвалитися трипільськими старожитностями. Повного списку ще не складено, але те, що їх може бути більше сотні, не викликає сумнівів. Отже, лише путівник по музейному виміру Трипілля склав би окреме видання1. Додамо музейні скарбниці наших сусідів — Румунії (близько 1800 пам’яток Кукутень) та Молдови (понад 500 пам’яток), а також зібрання музеїв Росії, Польщі, Австрії, Німеччини і Великої Британії.
Однак значно важче вдовольнити бажання познайомитися не зі знахідками, а з місцями розкопок трипільських пам’яток та знайденими там об’єктами. Заповідник трипільської культури нині маємо лише один — у Черкаській області, заповідною є також пече-
1 Відомості про музейні експозиції вміщено у другому томі «Енциклопедії трипільської цивілізації» (К., 2004), про окремі музеї — у путівнику «Подорожі до трипільської культури» (К., 2006).
254


Розділ 12. Подорож до музеїв та місць розкопок
Експозиція обласного археологічного музею у с. Трипілля
ра Вертеба у Тернопільській області. Місце розкопок В. Хвойки під Трипіллям нині навряд чи хто покаже, зате можна побачити величезний хрест на епонімному поселенні Кукутень в Румунії. Є шанс побувати на археологічних розкопках влітку. їх небагато, але кожного літа в липні-серпні у різних областях України працюють 3—4 експедиції. Цим поки що обмежуються можливості туризму «трипільськими місцями».
Музейні експозиції та колекції
Розпочнемо подорож музеями з Києва, адже тут трипільських старожитностей зібрано чи не найбільше. Перше місце належить,
255


©
Відейко М. Ю, ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
звичайно, Національному музею історії України. Вже наприкінці XIX ст. меценати і колекціонери щедро ділилися з новоствореним музеєм своїми скарбами. Перший хранитель — В. Хвойка передавав йому речі з власних розкопок. На час його відкриття тут вже налічувалося кілька тисяч першокласних експонатів — посуду, статуеток, зброї та знарядь праці, які походили з різних повітів переважно Київської і Подільської губерній. Але це був лише початок. Після 1918 і по 1940 р. більшість археологічних експедицій продовжувала здавати до музею свої знахідки. Так сюди потрапили речі з розкопок поселень в урочищі Коломийщина біля с. Халеп’я, Володимирівка на р. Синюха та з багатьох інших. Значне число випадкових знахідок — статуетки, кременеві та кам’яні сокири, дрібний посуд приносили сюди люди із різних місць. Під час війни музей постраждав, значне число експонатів було вивезено до Німеччини, але невдовзі більшість із них повернулася. Тоді ж до нього потрапили колекції з інших музейних закладів України. Після 1945 р. музей організовує вже власні експедиції, в тому числі із дослідження трипільських поселень на всій території України і навіть за її межами. В результаті утворилося зібрання, що налічує близько 70 000 експонатів, які походять із майже 150 місць. Серед них — широковідомі завдяки важливим знахідкам та значним результатам досліджень Трипілля, Борисівка, Володимирівка, Свминка, Жванець, Кадіївці, Колодяжне, Коломийщина, Озаринці, Сушківка, Томашівка, Майданецьке. Але в експозиції можна побачити лише близько 300 предметів, які експонуються на виставці «Дивосвіт Трипілля», що відкрита 1993 р. до 100-річчя відкриття трипільської культури і триває досі. Тут можна побачити малюнки В. Хвойки, проект обкладинки його книжки про давніх мешканців Подніпров’я, портрети дослідників та найперші знахідки. їх легко пізнати за старомодними наклейками, що нагадують поштові марки, та нанесеними залізним пером і вицвілим від часу чорнилом інвентарними номерами. Крім того, виставка демонструє різні сторони життя трипільців: архітектурні деталі та реконструкції будівель, керамічні моделі споруд, знаряддя праці (виготовлені з кременю та каменю сокири, реконструкції
256


Розділ 12. Подорож до музеїв та місць розкопок
давніх свердлильного й ткацького верстатів). Є тут і унікальна колекція реалістичної пластики — статуеток з портретними рисами. Вчені досі сперечаються про те, кого саме зображено — реальних людей чи давніх богів. Окрасою виставки є керамічний посуд, який демонструє розвиток гончарних технологій та декоративно-ужиткового і сакрального мистецтва впродовж понад 2000 років, причому на території від Прута до Дніпра. Великі посудини-зерновики, миски, чаші, кубки, нарешті, загадкові «біноклі» наочно демонструють досягнення трипільців у виготовленні та оздобленні посуду. Завдяки зображенням, які збереглися на кераміці, ми бачимо людей, тварин та фантастичних істот. Представлено також символи-піктограми, — можливо, початкові кроки у становленні давньої писемності.
У невеликій за площею залі можна познайомитися з історією трипільської культури від її народження до зникнення. Зрозуміло, що зібрання музею дало б змогу розгорнути куди більшу експозицію, навіть створити окремий музей трипільської цивілізації, однак його завданням є показати всю історію краю, а не лише окремі її сторінки. А нині лише частина експонатів із фондів музею час від часу мандрує виставками, розповідаючи світові про загадкову історію трипільців.
Меншу за обсягом, але не менш змістовну експозицію презентує Археологічний музей, створений при Інституті археології НАН України. Відмінність її полягає у наголосі на демонстрації певної послідовності розвитку трипільської культури — від раннього до пізнього етапів. Більше знімків можна побачити з місць розкопок, реконструкцій. Вона-побудована за хронологічним принципом і представляє експонати з усіх періодів Трипілля — від найдавнішого поселення Бернашівка на Дністрі до фінальних пам’яток у межиріччі Південного Бугу і Дніпра та могильників софіївського типу на Дніпрі. Це найбільша та найзмістовніша наукова експозиція трипільської культури в Україні. Тут виставлено чимало раритетів — керамічних моделей споруд, статуеток, унікальних посудин, адже трипільські скарби зібрано за понад 60 років вченими найбільшого в Європі дослідницького інституту, на рахунку якого відкриття багатьох сотень та розкопки десятків поселень трипільської культури. Наукові фонди
9 	Шляхами трипільського світу
257


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Біноклеподібна посудина. Археологічний музей Інституту археології НАН України
інституту зберігають не десятки, а сотні тисяч одиниць трипільських знахідок, але переважна їх більшість — це фрагменти давніх посудин, які становлять інтерес насамперед для наукових досліджень. Музей цікавий ще й тим, що постійно поповнюється новими експонатами: все найцікавіше, найунікальніше, що знайдено під час польового сезону, вже навесні після реставрації виставляється у відповідних вітринах.
Вже кілька разів Національний музей історії України та Інститут археології об’єднували зусилля, організовуючи пересувні виставки трипільських скарбів за межами України. Можливо, в майбутньому вони створять Музей трипільської цивілізації, як це зробили в Румунії, де у м. Пятра-Нямц влітку 2005 р. відкрито Музей мистецтва Кукутень. Це перший і поки єдиний музей такого типу у Європі. Ідея його створення виникла багато років тому. Її джерелами стали
258


Розділ 12. Подорож до музеїв та місць розкопок
унікальні колекції керамічних виробів, зібрані в музеях Румунії. Щоб ознайомитися з найвидатнішими раритетами, слід було відвідати їх понад десяток по всій країні. Час від часу влаштовувалися виставки, де ці речі збирали разом. Найвідоміша і найбільша з них — «Кукутень— остання велика цивілізація мідного віку в Старій Європі» — відбулася у 1998 р., причому не де-небудь, а в Афінах, на землі Давньої Еллади, яка вважається колискою європейської цивілізації.
Ідею музею Кукутень реалізувала державна установа — музейне об’єднання м. Пятра-Нямц, роташованого біля підніжжя Карпат, археологічний музей якого має одну з найбільших в Румунії експозицій культури. Вона займає вісім залів його першого поверху.
Новий музей — це не лише нова експозиція, це нове приміщення. 2004 р. міська громада Пятра-Нямц отримала від Національного банку Румунії приміщення місцевої філії — садибу в історичному центрі міста, основу якої складає будівля банку, споруджена в 30-ті роки XX ст. за проектом архітектора Р. Боломея у неоготичному стилі з використанням місцевих архітектурних традицій Середньовіччя. Довелося переобладнати операційну залу банку та його робочі приміщення. Про колишні інтер’єри нагадує лише вбудований сейф, який зберегли у першому залі музею. За його решіткою та товстелезними дверима на металевих полицях зберігаються не зливки золота чи стоси банкнот, а керамічні вироби культури Кукутень. Це виразно підкреслює не лише історичну, але й матеріальну цінність археологічного надбання.
Найбільшою проблемою, з якою зіткнулися при створенні музею, стало укомплектування його експонатами. Врятувала практика археологічних виставок, особливо міжнародних, для яких експонати, як правило, відбираються зі збірок багатьох музеїв, а після завершення проекту повертаються до власника. Дев’ять державних музеїв (із міст Бакеу, Сучава, Ботошань, Онешть, Бухарест, Васлуй, Таргу Фрумос, Яси) та приватна фундація «Кукутень у III тисячолітті» надали свої раритети. Перед експонуванням всі предмети пройшли реставрацію і були сфотографовані. Чудові знімки стали окрасою
9*
259


в.
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
інтер’єрів музею. Вони допомагають краще роздивитися окремі експонати, особливо невеликі. Відповідно до розмірів та характеру предметів було підібрано вітрини й освітлення, крім того, у випадках, коли це необхідно, річ можна оглянути з різних сторін. Так, мальований фантастичними орнаментами посуд виставлено у вітринах, які розміщено посеред зали. Освітлення акцентує угагу на окремих деталях — наприклад, на зображеннях людей і тварин. Таким чином, вдалося створити атмосферу музею мистецтв, є всі умови зосередженого споглядання кожного твору. Піднесений настрій створює супровід класичною музикою.
Третю за величиною колекцію трипільських старожитностей в Україні — понад 34 000 одиниць — має Одеський археологічний музей, що отримав їх внаслідок проведення розкопок його працівниками. Перші експонати потрапили до музею завдяки розкопкам Е. Р. фон Штерна поселення Петрени. Він першим здійснив каталогізацію музейних колекцій. Серед знахідок чи не найбільш відома посудина з антропоморфним зображенням, яке свого часу академік Б. О. Рибаков запропонував вважати титаном Пурушею, з частин тіла якого давні боги створили світ. В музейному зібранні чимало знахідок із поселень раннього етапу культури, отриманих під час розкопок на півночі Одещини. Саме тут колись проходив шлях, яким трипільці розселялися на схід вздовж межі лісостепу і степу. Значне місце серед колекцій музею належить матеріалам з розкопок Усатова — культового центру мешканців Причорномор’я наприкінці
IV — на початку III тис. до н. е. Тут розкопано кургани, споруджені з використанням величезної кількості каміння, серед якого трапилися плити із зображеннями. Одеське зібрання трипільсько-усатівських старожитностей є без перебільшення найбільшим та найкращим.
Ми вже згадали розкопки на території Молдови. У цій країні нині відомо понад 500 пам’яток трипільської культури. Щоб побачити найцікавіші знахідки, слід побувати у трьох музеях, розташованих у центрі Кишинева, — історичному, краєзнавчому та археологічному.
V кожному є свої раритети. Наприклад, в краєзнавчому можна побачити мідні вироби з найбільшого скарбу трипільської культури, який
260


Розділ 12. Подорож до музеїв та місць розкопок
знайшли біля с. Карбуна, в археологічному — унікальне зібрання реалістичної пластики, в історичному — чудову колекцію мальованого посуду. Тут обов’язково слід побувати, щоб збагнути всю різноманітність трипільсько-ку- кутенської ойкумени.
Відносно невеликим, але по-своєму унікальним є зібрання Львівського історичного музею, який свого часу став спадкоємцем кількох приватних, що починають свою історію ще у XIX ст. Тут найбільше знахідок, здобутих професором Л ьвівського
університету К. Гадачеком ПІД час Дослідник трипільських старожитностей
багато посуду з дивним триколірним розписом та чудових жіночих статуеток-«орант». Вражають такі речі, як «бінокль», зліплений із двох... чоботів, а також зооморфна посудина з двома головами. Присутня також кераміка з давніших поселень, розкопаних у Бучачі, Заліщиках. До Львова потрапили також трипільські речі з Черкащини, серед яких — жіноча фігурка з немовлям на руках із поселення Сушківка та велика посудина із зображеннями рослин з с. Кобринова Гребля. Слід звернути увагу на картину — невелику акварель, яка висить в експозиції над вітриною зі знахідками. На ній зображено життя у трипільському селищі — будинки, людей, кераміку. Остання, до речі, досить докладно змальована з цілком конкретних посудин. Але найцікавіше те, що серед зображених на площі селища трипільців можна пізнати... археологів, які досліджували трипільську культуру у 50—60-ті роки, насамперед Т. Пассек.
археологічних розкопок на поселенні Кошилівці-Обоз. Особливо
усатівської культури В. Петренко біля плити із Усатова. Одеський археологічний музей, 2004 рік
261


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Є кілька досить цікавих трипільських експозицій у Тернопільській області. Одна з них — в обласному краєзнавчому музеї, де експонуються та зберігаються знахідки з понад ЗО поселень трипільської культури, що знаходяться на території області. Серед пам’яток, представлених у музеї, — знахідки з поселень Бодаки, Блищанка, Бучач, Заліщики, Кошилівці-Обоз, Лози, з печери Вертеба. В експозиції відтворено інтер’єр житла трипільської культури, у якому демонструються знаряддя праці, посуд, антропоморфна пластика. У м. Збараж у приміщеннях старовинного замку можна побачити одразу дві експозиції. Одну із них теж прикрашає реконструйований інтер’єр трипільського житла з жінкою, яка пряде. В одному з казематів розгорнуто виставку, присвячену розкопкам поселення-майстерні трипільських кременярів біля с. Бодаки, завдяки чому воно широковідоме у різних країнах Європи. У 2006 р. виставка з тамтешніми знахідками відправилася в подорож до Франції, Болгарії та Росії.
Не менш відоме й інше місце на півдні Тернопільщини — м. Борщів. Місцевий краєзнавчий музей вже понад 10 років власними силами проводить розкопки різних пам’яток трипільської культури, в тому числі славнозвісної печери Вертеба біля с. Більча-Золоте. Нині вона є відділом музею, до неї водять екскурсії (про це трохи далі), а знахідки представлено в експозиції. Там же можна побачити невеличку діораму Вертеби.
Проте, щоб побачити найкращі знахідки з Вертеби, доведеться подорожувати до Польщі в м. Краків, адже саме туди вдова князя Сапєги Тереза передала 1904 р. колекції, здобуті під час розкопок в печері та парку біля палацу. А це не багато і не мало — понад 300 реставрованих або цілих посудин, на додачу 35 000 фрагментів керамічних виробів, 120 статуеток людей і тварин, понад 1500 знарядь праці та предметів озброєння, виготовлених із кістки, міді, рогу, каменю та кременю. Для транспортування колекції знадобилося свого часу майже 100 скринь, кожна з яких займала окремий віз. Час від часу Краківський археологічний музей влаштовує виставки трипільських старожитностей, а за останні роки польські та українські дослідники підготували до друку двотомник із докладним описом та малюнками
262


Розділ 12. Подорож до музеїв та місць розкопок
всіх знахідок з околиць Більча- Золотого, які свого часу входили до князівської колекції.
У розташованому неподалік Івано-Франківську трипільські знахідки презентують одразу два музеї. Перший — обласний краєзнавчий, розташований у приміщенні стародавньої ратуші на головній площі міста. В ньому експонують знахідки з поселення Незвисько — цікавої та яскравої багатошарової трипільської пам’ятки на Дністрі, скарб, який
складається 3 понад 60 великих Кістяна платівка у вигляді голови бика.
Краківський археологічний музей, креневих пластин та нуклецсів. Р Польща
Його виявили під час будівельних
робіт безпосередньо на території міста. Другий розташований на території Прикарпатського університету ім. В. Стефаника — «Музей археології Прикарпаття». Здобуті студентами майбутніми істориками — під час археологічної практики (звичайно, під керівництвом викладачів), знахідки займають приблизно третину експозиції, котра щороку поповнюється, адже практика є обов’язковою частиною навчального процесу.
Кам’янець-Подільський відомий не лише середньовічними укріпленнями та пам’ятками архітектури. Археологічний відділ заповідника має також музей, розташований у старовинній кам’яниці. Експозиція починається за брамою, у проїзді для карет. Тут на стінах розміщено стенди з фотознімками, які розповідають про історію археологічних досліджень в цьому багатому на старожитності регіоні. Серед них були й такі відомі пам’ятки трипільської культури, як Лука-Врублевецька, керамічні майстерні та укріплене поселення біля с. Жванець. Трипільська експозиція має вигляд житла, до якого потрапляє відвідувач. Зліва — інтер’єр із піччю, лежанкою, вівтарем-
263


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
жертовником. Біля печі розставлено різноманітний посуд, а на вівтарі — «бінокль», антропоморфна та зооморфна пластика. На грубій дерев’яній лаві можна побачити прикраси, які випадають із горщика. Це частина скарбу, який свого часу було виявлено у кар’єрі біля с. Цвіклівці. Лише частина, тому що решта після розкопок потрапила до Національного археологічного музею в Києві, який відрядив на місце знахідки свою експедицію. Справа у «хаті»-вітрині виставлено всі інструменти та знаряддя, якими користувалися трипільці: кам’яні сокири й мотики, зернотерки, серпи, реконструкції рала, ткацького верстата. Отже, є можливість зануритися у трипільське життя.
Надзвичайно цікавою є трипільська експозиція Обласного краєзнавчого музею у Вінниці. Більшість експонатів здобута впродовж останніх 40 років під час проведення розкопок його працівниками. Серед них — посуд із поселення Кліщів, мешканці якого прикрашали його у різноманітній техніці — розписом (у тому числі поліхромним), заглибленим декором, канелюрами. Підчас розкопок поселення Ворошилівка знайдено унікальну керамічну модель храму, прикрашеного розписом зовні. Є в експозиції керамічні вироби — зооморфні посудини на... коліщатах. Це чи не єдине місце, де можна побачити керамічні моделі колеса, зроблені руками трипільців.
У м. Умань, більш відомому своїм фантастичним парком, є також краєзнавчий музей. Ще понад 80 років тому він був відомий колекцією трипільських старожитностей. Однак музеєві страшенно не пощастило під час Другої світової війни. Його вщент пограбували окупанти, а врятовані від них експонати осіли в Києві. Отже, по війні колекцію довелося збирати фактично з нуля. Однак багата на трипільські поселення Черкащина дала змогу зібрати чудову колекцію реалістичної антропоморфної пластики, посуду, які нині презентують трипільську спадщину одного з найпотужніших центрів трипільської цивілізації, адже всього у кількох десятках кілометрів звідси розташовувалося найбільше з відомих трипільських поселень — на полі між селами Легедзине та Тальянки. Нині там заповідник.
На східних рубежах трипільського світу, власне за його межами, знаходиться Черкаський обласний краєзнавчий музей. Тут також
264


Розділ 12. Подорож до музеїв та місць розкопок
Пам’ятник трипільській цивілізації у м. Ржищеві на Київщині
є зібрання з різних поселень краю, яких налічується близько 300. Серед них — такі, як Майданецьке, Веселий Кут, Доброводи та багато інших, назви яких відомі вченим багатьох країн. Є у музеї і діорама поселення-протоміста біля с. Майданецького. Музейна експозиція відображає історію давніх хліборобів на теренах нинішньої Черкащини впродовж майже 2000 років — від ранньотрипільського Гребенюкова Яра до Вільховця — останнього протоміста.
Завершимо нашу екскурсію на Київщині. Спочатку завітаємо до м. Ржищів, де у 2003 р. у центрі коштом меценатів встановлено пам’ятник трипільській цивілізації. Це триметрова копія трипільського «бінокля», ніби завислого у повітрі над хрестоподібним вівтарем, лопаті якого орієнтовано за сторонами світу. Неподалік розташовано філію обласного археологічного музею, де представлено результати археологічних досліджень поселень трипільської культури
10 	Шляхами трипільського світу
265


в.
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
околиць міста. їх виявлено близько десяти. Обласний археологічний музей розташований в с. Трипілля — двоповерховий паралелепіпед, прикрашений збільшеними керамічними копіями трипільських статуеток. Поруч з ним — пам’ятник В. Хвойці. Трипільська експозиція світла, піднесена, нагадує храм. Тут виставлено знахідки з території Київщини, в тому числі місць, де проводив розкопки В. Хвойка. На часі створення обласного заповідника, до якого увійдуть деякі з цих пам’яток, будуть продовжуватися археологічні розкопки, що стануть доступними для відвідання. Це досить актуально, адже можливостей побачити, як проводять розкопки і що знаходять археологи на трипільських поселеннях, нині досить складно.
Заповідні трипільські місця
Ще шість років тому в Україні не було жодного спеціалізованого заповідника, який би опікувався збереженням та створював можливості для огляду пам’яток трипільської культури. Першою ластівкою стала печера Вертеба. Власне, говорити про Вертебу як про абсолютно нивий об’єкт не можна, оскільки її облаштували для туристів ще у XIX ст., про це подбав власник — князь Леон Сапєга. Над входом збудували дерев’яне приміщення, де можна було для відвідання печери, яке здійснювалося у сіпроводі доглядача, отримати одяг, взуття, ліхтарі. Була тут і книга відвідувачів, яка, на жаль, загинула 1939 р. Однак на середину 90-х ця колись знана у Європі пам’ятка перебувала у жалюгідному стані. Лише зусиллями працівників музею та всіх небайдужих людей, котрі прийшли їм на допомогу, вдалося зберегти та відновити Вертебу як об’єкт для туризму. Число її відвідувачів зростає з року в рік.
Місце розташування печери на високому плато надзвичайно мальовниче — на багато кілометрів можна оглядати панораму долини Сирету, навколишні села. На рівному ж полі видно числені западини — карстові воронки, які утворилися через обвали великих зал на восьмиметровій глибині. Власне, печерний лабіринт, довжина
266


Розділ 12. Подорож до музеїв та місць розкопок
якого сягає 8 км, є однією залою з тисячами колон. Це диво природи промите водою в шарі гіпсу у дуже давні часи, задовго до появи людини не лише у цій місцевості, але й на планеті Земля. З часом зали занесено змитим з поверхні ґрунтом (власне, цей процес триває і досі, тому ходи доводиться весь час розчищати). Близько 6000 р. тому печеру для своїх потреб почали використовувати трипільці. Після них тут залишилися сліди стоянок — вогнища, лежанки. Але головне — сотні посудин, інші речі, принесені до печери в різний час. Висока вологість сприяла збереженню виробів із рогу та кістки. Виготовлені тисячоліття тому пластинки, мотики, шила і навіть найменші кістяні голки збереглися так, ніби зроблені вчора. Нині можна пройти понад півкілометра печерними лабіринтами, оглянути кілька місць розкопок. У великій залі влаштовано діораму, яка відтворює сцену з життя давніх мешканців печери — кілька постатей трипільців, розставлено репліки мальованого посуду. Діорама має документальне підґрунтя — відтворено саме ті керамічні вироби, які було знайдено в печері. Оригінали виставлено у Краківському археологічному музеї. В одному з бічних ходів на вкритій нашаруваннями гіпсу стіні можна побачити підписи людей, які відвідували Вертебу у другій половині XIX — першій половині XX ст. Гіпс, ніби скло, надійно зберіг записані олівцем різними мовами імена і дати екскурсій.
Майже півтора тисячоліття трипільці відвідували печеру, збудувавши в її околицях кілька поселень. Одне з них розташоване на плато неподалік від входу, яким нині користуються дослідники та відвідувачі. Інше знаходилося біля підірваного входу з боку річки, ще одне — на території княжого парку в сучасному с. Більче-Золоте. Від резиденції князів Сапєг збереглася лише каплиця. Є у селі пам’ятний знак на честь перебування у ньому українського археолога, поета та політичного діяча Олега Ольжича, який 1928 р. тут проводив археологічні дослідження.
Заповідник «Трипільська культура» в Черкаській області, хоча і не має таких давніх традицій, але може пишатися тим, що він найбільший в Україні й опікується найбільшими поселеннями- протомістами трипільців, серед яких такі гіганти, як Тальянки
ю*
267


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
(250 га), Майданецьке (200 га), Доброводи (250 га). Центр заповідника — у с. Легедзине, де влаштовано музей. У ньому зібрано матеріали з розкопок Тальянок та Піщаної. З останньої походить цікава керамічна модель житла. До речі, музей заповідника має чи не найкращу в Україні колекцію архітектурних деталей давніх жител. У цьому зібранні є фрагменти давніх вівтарів, глиняні пороги жител, частини печей, лежанок. Про призначення деяких знахідок вчені досі ведуть жваві дискусії. Поруч із музеєм споруджено реконструкції різних типів трипільських будівель.
У с. Майданецьке можна оглянути не лише місце розташування трипільського протоміста, але і його діораму, створену художниками у музеї історії села, що розташований у приміщенні старої школи. Однак головна атракція заповідника — це археологічні розкопки, які щороку проводяться на найбільшому трипільському поселенні, що знаходиться якраз на полі між селами Легедзине і Тальянки. В останні роки велися також розкопки поселень-протоміст у Косенівці, Доброводах, Піщаній.
Як потрапити на розкопки
Марно сподіватися потрапити на розкопки трипільських ста- рожитностей цілорічно. Це справа сезонна і недовготривала, сезон зазвичай припадає на липень-серпень. Лише виняткові обставини, як правило, великий обсяг запланованих робіт або, що частіше, рятівні дослідження, змушують археологів працювати навесні чи восени. Інша специфіка польового вивчення трипільських старожитностей полягає у тому, що розкопують їх, як правило, «на знос», тобто по завершенні процесу від досліджених об’єктів не лишається нічого. Розкопують, скажімо, залишки згорілого житла. Залишити його, розчистивши для експонування, неможливо з цілого ряду причин: по-перше, де ви бачили, щоб лишили напівдосліджений об’єкт (адже під шаром обпаленої глини обов’язково лишиться щось цікаве і навіть важливе), по-друге,
268


Розділ 12. Подорож до музеїв та місць розкопок
лишивши серед поля ці рештки, ми прирікаємо їх на загибель. Байдуже, чи рознесуть його на шматочки скарбошукачі, чи просто з цікавості перериють допитливі не в міру перехожі, чи заросте бур’яном, чи буде вкриватися пилом-землею, розмиватися дощами і снігом, повторюючи давній цикл руйнування. Отже, постає питання про музеєфікацію знайденого — спорудження павільйону чи принаймні даху над розкопкою. До речі, так і роблять у всьому світі, коли мають відповідне бажання зберегти знайдене. Але на разі в Україні ми не маємо жодного музеєфікованого таким чином трипільського житла, точніше його руїн.
Трохи легше дослідникам печери Вертеба. Дах у них надійний — камінь, будь-хто в печеру не зайде, а ходи, де розчищено знахідки, можна перекрити для відвідувачів — хай оглядають здалеку. Є й інші специфічні об’єкти, які так просто не розриєш і до кишені не покладеш — скажімо, трипільські городища. їх потужні вали можна показувати охочим, аби була стежка, щоб до них підійти.
Найбільше пощастить тим, хто відвідає місця розкопок, які завжди привертають увагу можливістю безпосередньо долучитися до процесу дослідження і навіть відкриття. Адже хіба не диво, коли на ваших очах розчищають від землі зруйноване 6000 років тому житло, на поверхні з’являються ваза або кубок, залишені господарями 50 віків тому? І навіть те, що на підлозі, прямо під ногами трапляються уламки давнього посуду і обмазка від жител трипільців?
За час роботи в експедиціях автору сотні разів доводилося виступати у ролі екскурсовода, демонструючи знайдене школярам, вчителям, місцевому начальству, механізаторам і випадковим проїжджим — всім, кого зацікавили великі купи землі неподалік від дороги і те, що за ними викопують.
Отже, як виглядає розкоп? На перший погляд — котлован, навколо якого височезні купи землі. Те, що землі багато, — не дивно, адже знімаючи шар ґрунту хоча б півметра завтовшки з площі 100—200 м2, археологи виймають десятки кубів. Навколо розкопу, на бортах, розчищають прохід завширшки до метра для того, щоб можна було пройти і щоб не осувалася земля під час дощу. Якщо зробити прохід
269


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
вужчим, зростає ймовірність зсуву ґрунту чи обвалу борту розкопа під вагою тих же відвідувачів. Останніх, як правило, до розкопу не пускають, аби чогось там не пошкодили. Для тих, кого дослідники все ж таки допустили, наводимо кілька загальноприйнятих правил поведінки. По-перше, спустившись до розкопу слід весь час уважно дивитися під ноги, аби на щось не наступити чи, боронь Боже, не потовкти, бо оте «щось», — на перший погляд, звичайнісіньке сміття (скажімо, камінь, уламки битого посуду, обмазка жител) може виявитися надзвичайно важливою і навіть цінною знахідкою. По-друге, не слід заходити на розчищені залишки споруди. По-третє, не треба торкатися того, що розчищене та лежить у розкопі, без дозволу господарів. Тим більше неприпустимий несанкціонаваний збір «сувенірів». Не прийнято сідати на борт розкопу і пробувати видиратися на нього у непристосованому для цього місці. Про правила, так би мовити, загального вжитку на зразок «не смітити», «не палити» згадувати не буду. Господарі розкопу — археологи, вони завжди охоче розповідають про свої дослідження та показують цікаві знахідки, можуть відповідати на числені запитання і навіть дискутувати. Такі зустрічі, звичайно, лишають незабутні враження.
Тепер про самі місця розкопок. Нині щороку проводяться розкопки у заповіднику «Трипільська культура», а саме на поселенні Тальянки. Вони з перервами тривають із 1981 р. У планах заповідника — регулярні розкопки в інших місцях. Щороку міжнародна експедиція за участю фахівців із Росії, Болгарії, Франції проводить розкопки на поселенні-майстерні біля с. Бодаки на Тернопільщині. Тут вони тривають вже не перше десятиліття. Про час і місце студентської практики можна дізнатися в університетах. Зокрема, регулярно працюють на трипільських розкопках студенти Прикарпатського університету. Вони беруть участь у дослідженні трипільського поселення біля с. Більшівці, яке вже 6 років проводять працівники заповідника «Давній Галич».
Про те, хто, де, і що копає, можна довідатися, звичайно, в Інституті археології НАН України, а також на сайтах Інституту або Польового комітету, який пов’язаний із видачею відкритих листів на розкопки.
270


Розділ 12. Подорож до музеїв та місць розкопок
Звичайно, було б непогано мати більше музеїв, а головне — кращі музеї, з насиченішими та різноманітнішими експозиціями, які б повніше представляли скарби, що в них експонувалися б, адже «трипільський запас», нагромаджений у фондах державних музеїв та наукових установ завдяки невтомній праці археологів, вражає своєю чисельністю — понад півмільйона одиниць зберігання, не кажучи про якість цього надбання. З ним поки що не можуть конкурувати існуючі приватні зібрання, навіть якщо їх всі скласти разом. Інша справа, що Національний музей історії України може дозволити собі експонувати лише близько 300 експонатів (із наявних понад 60 000 одиниць) трипільської культури, в той час, як колекціонер виставляє, скажімо, всі 600 речей, які йому вдалося зібрати. Врешті-решт, склад експозицій чи виставок визначається суспільним інтересом: буде попит — буде зростати число виставлених експонатів, тимчасових виставок.
За останні роки на краще змінилася ситуація із заповідниками, Де можна побачити трипільські об’єкти. Створення заповідника «Трипільська культура» відкрило нові можливості не лише для збереження, але й музеєфікації розкопаних об’єктів на трипільських протомістах. На часі створення нових заповідників, які б дали змогу показати давні городища, розробки кременю, майстерні трипільців. Такі проекти за участі науковців нині активно розробляються і можуть бути реалізовані у найближчі роки. Отже, можливості ознайомлення з трипільським світом мають певну перспективу.


Література
Бібліографія праць, в яких викладено результати досліджень трипільської культури, налічує нині понад 3000 назв, в тому числі більше 80 монографічних досліджень. У пропонованому списку представлено переважно праці, написані в останні десятиліття, а також ті, які стали важливими віхами у дослідженнях. Враховуючи специфіку археологічної науки, яку можна викласти у формулі: факти вічні, концепції — ні, перевагу при складанні списку було віддано виданням останніх 10—20 років. У більшості фундаментальних праць при бажанні нескладно знайти достатньо докладний перелік літератури з окремих питань. До списку також включено праці, які можуть слугувати провідниками у трипільському світі. У 2004 р. видано двотомну «Енциклопедію трипільської цивілізації», яка дає змогу орієнтуватися у назвах розкопаних пам’яток та дізнатися про їх дослідників. У ній також можна знайти пояснення специфічної термінології, яку використовують науковці.
Крім наукових праць, окремо у списку літератури виділено нау- ково-популярні. їх перелік досить короткий, і до нього включено переважно окремі книжки, в тому числі видані кілька десятиліть тому. Це зроблено для того, щоб читач при бажанні міг порівняти уявлення науковців які писали у різний час про Трипілля і трипільців.
Важче було визначитися з переліком сайтів в Інтернеті, оскільки у цьому демократичному середовищі на одному сайті можуть сусідити тексти наукових праць та відверто антинаукові чи аматорські
272


Література
дослідження, котрі здатні ввести читача в оману. Із власного досвіду можемо сказати, що варто орієнтуватися насамперед на наукові електронні видання1.
НАУКОВІ ВИДАННЯ
1. Антропологічний склад давнього населення України: Етногенетичні аспекти//Етнічна історія давньої України/Толочко П.П., Козак Д.Н., Моця О. П., Мурзін В. Ю., Отрощенко В. В., Сегеда С. П; Ін-т археології НАН України. - К., 2000. - С. 242-276.
2. Балабина В. И. Фигурки животных в пластике Кукутени-Триполья. — М., 1998. - 270 с.
3. Балабина В. И. К прочтению змеиных изображений спиралевидного орнамента древних земледельцев Европы//ВДИ. — М., 1998. — №2. — С. 135-151.
4. Бибиков С. Н. Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре: К истории ранних земледельческо-скотоводских племен на юго-востоке Европы. — М.; Л, 1953. — 460 с.
5. Болсуновский К. В. Символика эпохи неолита. — К., 1908.
6. Бурдо Н. Б. Антропоморфна теракота трипільської культури //Давня кераміка України. — К., 2001. — С. 85—86.
7. Бурдо Н. Б. Зброя племен культури Трипілля-Кукутень //Військово-історичний альманах. — К., 2001. — №2(3). — С. 64—69.
8. Бурдо Н. Б. Історія дослідження проблеми походженння Трипілля- Кукутені в світлі нових даних//Археологія. — 2003. — №4. — С. 5—18.
«»
9. Відейко М. Ю. Архітектура поселень трипільської культури VI—III тис. до н.е.//Давні поселення України. — К., 2000. — Ч. 1. — С. 6—54.
10. Відейко М. Ю. Трипільські протоміста: Історія досліджень. — К., 2002. — 140 с.
11. Відейко М. Ю. Архітектура трипільської культури VI—III тис. до н. е//Дав- ні поселення України. — К., 2005. — С. 9—80.
12. Виноградова Н. М. Племена Днестровско-Прутского междуречья в период расцвета трипольской культуры: (Периодизация, хронология, локальные варианты)/АН МССР. Отд. этнографии и искусствоведения. — Кишинев, 1983.- 107 с.
1 Докладніше: Відейко М.Ю. Археологія в Інтернеті. — К., 2000.
273


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
13. Гусєв С. О. Трипільська культура Середнього Побужжя рубежу IV—III тис. до н.е. — Вінниця, 1995. — 304 с.
14. Гусєв С. О. Моделі жител трипільської культури//Археологія. — 1996. — №1.-С. 15-29.
15. Гусєв С. О. Трипільська культура на Україні: Навч. посібник. — Вінниця, 1998.- 70 с.
16. Енциклопедія Трипільської Цивілізації. — К., 2004. — Т. 1. — 574 с.; Т. 2. - 654 с.
17. Давня Історія України: В Зт./Упоряд. Березанська С. С., Гладилін В. М., Гладких М. І., Котова Н. С., Круц В. О.; НАН України. Інститут археології / П. П. Толочко (ред. кол.). — К., 1997. — Т. 1: Первісне суспільство. — 558 с.
18. Даниленко В. Н. Энеолит Украины: Этноистические исследования/АН УССР. ИА. - К., 1974. - 176 с.
19. Дерганее В. А. Выхватинский могильник. — Кишинев, 1978. — 141 с.
20. Дерганее В. А. Кэрбунский клад. — Кишинев, 1998. 119 с.
21. Дерганее В. А. Памятники позднего Триполья: Опыт систематизации/АН МССР. Отд. этнографии и искусствоведения. — Кишинев, 1980. — 206 с.
22. Дерганее В. А., Манзура И. В. Погребальные комплексы позднего Триполья. — Кишинев, 1991. — 334 с.
23. Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентій Хвойки/Праці, коментарі, матеріали. — К., 2006. — Ч. І. — 207 с. + 4 табл.; Ч.ІІ. — 75 с. + 36 табл.
24. Дудкін В. Дослідження трипільської цивілізації методами природничих наук//Трипільська цивілізація у спадщині України. — К., 2003. — С. 255-260.
25. Енциклопедія Трипільської Цивілізації. — К., 2004. — Т. 1. — 574 с.; Т. 2. - 654 с.
26. Жураковський Б. С. Господарство і зв’язки трипільських племен Поділля,
2002. 	- 115с.
27. Заєць /. /. Трипільська культура на Поділлі. — Вінниця, 2001. — 184 с.
28. Заєць /. Жураківський Б. С. Людина і природа Поділля від кам’яного до раннього залізного віку. — Вінниця, 1999. — 114 с.
29. Заец И. И., Рыжов С. Н. Поселение трипольской культуры Клищев на Южном Буге. — К., 1992. — 177 с.
30. Збеновин В. Г. Позднетрипольские племена Северного Причерноморья/АН УССР. ИА. - К., 1974. - 175 с.
274


Література
31. Збенович В. Г. Поселение Бернашевка на Днестре [Винницкая обл.]: К происхождению трипольской культуры/АН УССР. ИА. — К., 1980. — 179 с.
32. Збенович В. Г. Ранний этап трипольской культуры на территории Украины/АН УССР. ИА. - К., 1989. - 224 с.
33. Зіньковський К. В. До проблеми трипільського житлобудування//Архео- логія. - К., 1975. - Вип. 15. - С. 13-22.
34. Кандиба О. Шипинці: Мистецтво та знаряддя неолітичного селища. — Чернівці, 2004. — 156 с.
35. Кол Ф. Л. Модели трансформации культуры: От оседлых земледельцев к ско- товодам//РА. — М., 2004. — №4. — С. 95—103.
36. Колесников А. Г. Трипольское общество Среднею Поднепровья: Опьгг социальных реконструкций в археологии. — К., 1993. — 152 с.
37. Конопля В. М. Трипільська культура//Етногенез та етнічна історія
Українських Карпат: Археологія та антропологія. — Л., 1999. — Т. 1. —
С. 86-103.
38. Конопля В. М. Трипольская культура Прикарпатья//Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья. — К., 1990. — С. 18—26.
39. Конопля В. М. Старожитності Волині. — Л., 1997. — 212 с.
40. Коробкова Г. Ф. Технология древнейших производств: Мезолит — ене-
олит/Коробкова Г. Ф., Семенов С. А. — Ленинград, 1983. — 256 с.
41. Коробкова Г. Ф. Хозяйственные комплексы ранних земледельческо-ско- товодческих обществ Юга СССР/АН СССР. ИА. — Ленинград, 1987. — 320 с.
42. Кременецкий К В. Палеоэкология древнейших земледельцев и скотоводов Русской равнины/Ин-т географии АН СССР. — М., 1991. — 193 с.
43. Кременецький К. В., Янушевич 3. В., Пашкевич Г. О. Палеоботанічні дослідження трипільської культури//Археологія. — 1993. — №3. — С. 143-152.
44. Круц В. А. Позднетрипольськие племена Среднего Поднепровья. — К., 1977.- 160 с.
45. Круц В. О. Питання демографіі Трипільської культури//Археологія. — 1993.-№3.-С. 30-36.
46. Круц В. О. Етапи і напрямки розселення племен трипільської культури//Подільська старовина. — Вінниця, 1993. — С. 35-44.
47. Круц В. А. Животноводство в экономике трипольской культуры//Stratum plus. - 2001-2002. - №2. - С. 179-186.
275


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
48. Круц В. А., Корвин-Пиотровский А. Г., Рыжов С. Н. Трипольское поселе- ние-гигант Тальянки: Исследование 2001г./ ИА НАН Украины. — К., 2001. - 110 с.
49. Круц В. А., Корвин-Пиотровский А. ГРыжов С. Н. и др. Трипольское поселение-гигант Тальянки: Исследование 2002-2003 гг. — К., 2005.— 139 с.
50. Линниненко И. А., Хвойка В. В. Сосуды со знаками из находок на площадках трипольской культуры//ЗООИД. — О., 1901. — Т. 23. — С. 199—202.
51. Мовша Т. Г. Середній етап трипільської культури//Археологія Української РСР. - К., 1971. - Т. 1. - С. 173-174.
52. Мовша Т. Г. Поздний этап трипольской культуры//Археология Украинской ССР. - К., 1985. - Т. 1. - С. 223-255.
53. Мовша Г. Г. Зв’язки Трипілля-Кукутені зі степовими енеолітичними культурами: (До проблеми індоєвропеїзації Європи)//Записки НТШ: Праці археологічної комісії. — Л., 1998. — Т. ССХХХУ. — С. 111—153.
54. Мосенкіс Ю. Л. Мова трипільської культури: Джерела, методи, результати реконструкції. — К., 2001. — 164 с.
55. Николова А. В. Пашкевич Г. А. К вопросу об уровне земледелия трипольской культуры//Трипільські поселення-гіганти. — К., 2003. — С. 89—95.
56. Охріменко Г. В. Населення Волині та Волинського Полісся в праістоичні часи. — Луцьк, 2003. — 221 с.
57. Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений (III—II тысячелетия до н. э.). — М.; Ленинград, 1949. — 248 с.
58. Пассек Т. С. Розкопки трипільського поселення коло с. Володимирівки в 1946 р. [Кіровоградська обл. ]//АП УРСР. — 1949. — Т. 2. — С. 217— 225.
59. Пассек Т. С. Первые земледельцы//По следам древних культур. — М., 1951.-Т. 1.-С. 47-70.
60. Пассек Т. С. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья. — М, 1961. — 228 с.
61. Патокова Э. Я. Усатовское поселение и могильники/АН УССР. Одесский археологический музей. — К., 1979. — 186 с.
62. Патокова Э. Ф., Петренко В. Г., Бурдо Н. Б., Полищук Л. Ю. Памятники трипольской культуры в Северо-Западном Причерноморье. — К., 1989.
63. Пашкевич Г. О., Відейко М. Ю. Рільництво племен трипільської культури. - К., 2006. - 140 с.
276


Література
64. Пелещишин М. А. Проблеми історії трипільских племен Західної Волині, межиріччя Західного Бугу і Дністра//Записки НТШ: Праці археологічної комісії. - Л., 1998. - Т. CCXXXV. - С. 174-192.
65. Погожева А. П. Антропоморфная пластика Триполья/АН СССР. Сибирское отделение. Ин-т истории, филологии и философии. — Новосибирск, 1983. — 145 с.
66. Попова Т. А. Поливанов Яр. — СПб, 2003. — 238 с.
67. Рыжов С. М. Гончарство племен трипільської культури//Давня кераміка України: Археологічні джерела та реконструкції/НАН України. ІА. — К.,
2001. 	-С. 5-60.
68. Рыжов С. М. Трипільський шар поселення Ріпниця І //Ржищівський ар- хеодром: Археологічні дослідження та експериментальні студії 2000—2001 років. - К., 2002. - С. 19-40.
69. Рыжов С. Н. Расписная керамика томашовской локально-хронологической группы трипольской культуры/^гаипп-рЬю. — Кишинев, 2000. — №2.-С. 459-473.
70. Рыжов С. Н. Позднетрипольские памятники Буго-Днепровского междуре- чья//Stratum plus. - 2001-2002. - №2. - С. 187-197.
71. Рындына Н. В. Энговатова А. В. Опыт планиграфического анализа крем- неевых орудий трипольского поселения Друцы I//Раннеземледельческие поселения-гиганты трипольской культуры на Украине. — К., 1990. — С. 108-114.
72. Сорокын В. Я. Орудия труда и хозяйство племен среднего Триполья Днестровско-Прутского междуречья. — Кишинев, 1991. — 161 с.
73. Сохацъкиы М. 77. Дослідження археологічної експедиції Борщівського краєзнавчого музею в печері Вертеба у 1996—1998 роках//Літопис Борщівщини. —*2000. — Вип. 9. — С. 3—10.
74. СпыцынА. А. Раскопки глиняных площадок близ с. Колодистого в Киевской губернии//ИАК. - СПб., 1904. - Вып. 12. - С. 87-118.
75. Спыцин А. А. Раскопки курганов близ с. Колодистого//И АК. — СПб., 1904. - Вып. 12. - С. 119-126.
76. Ткачук Т. М., Мельнык Я. Г. Семіотичний аналіз трипільсько-кукутенсь- ких знакових систем: (мальований посуд). — Івано-Франківськ, 2000. — 238 с.
77. Ткачук Т. Знакові системи трипільсько-кукутенської культурно-історичної спільності: (мальований посуд). — Вінниця, 2005. — Ч. 1. — 417 с.;
Ч. 	2. - 207 с.
277


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
78. Ткачук Т. Печера Вертеба та її значення для дослідження культурно-історичних процесів у середовищі трипільської культури Пруто- Дністровського межиріччя//Трипільська цивілізація у спадщині України. - К., 2003. - С. 307-314.
79. Ткачук Т. М. Трипільський орнамент та змінені стани свідо- мocтi//http://www.mesogaia.il.if.ua/index. Ыт
80. Трипільський світ: Каталог художньо-археологічної виставки. — К., 1993.
81. Хвойка В. Каменный век Среднего Приднепровья//Труды XI Археологического съезда в Киеве в 1899 году. — М., 1901. — Т. 1. — С. 730—812 (трипільська культура — С. 754—812).
82. Хвойка В. Раскопки 1901г. в области трипольской культуры//3аписки отделения русской и славянской археологии Императорского Русского археологического общества. — СПб, 1904. — Т. 5. — Вып. 2. — С. 12-20.
83. Хвойка В. Раскопки глиняных площадок у с. Крутобородинцы Летичевского уезда Подольской губернии и вблизи с. Веремье Киевской губернии//Труды Московского археологического общества. — М., 1909. - Т. 22. - Вып. 2. - С. 281-309.
84. Цвек О. В. Гончарное производство племен трипольской общности. — К., 2004. - 73 с.
85. Цвек О. В. Поселення Східнотрипільської культури: (короткий нарис). — К., 2006. - 85 с.
86. Чабанюк В. В. Досліди з моделювання трипільського житлобудуван- ня//Трипільські поселення-гіганти: Матеріали Міжнар. конф. — К.,
2003.-С. 183-189.
87. Черныш Е. К. К истории населения энеолитического времени в Среднем Поднестровье: По материалам многослойного поселения у с. Незвиско//МИА. - М., 1962. - № 102. - С. 5-85.
88. Черныш Е. К. Энеолит Правобережной Украины и Молдавии//Энеолит СССР. - М., 1982. - С. 166-347.
89. Черниш К. К. Ранньотрипільське поселення Ленківці на Середньому Дністрі. — К., 1959. — 108 с.
90. Черных Е. Н. История древнейшей металлургии Восточной Европы//МИА - М., 1976. - № 132. - 142с.
91. Черных Е. Н. Радиоуглеродная хронология энеолитических культур Юго- Восточной Европы: Результаты и проблемы исследований//РА. — М.,
2004.-№4.-С. 24-37.
278


Література
92. Шишкін К. В. З практики дешифрування аерофотознімків у археологічних цілях//Археологія: Республ. міжвід. зб. наук, праць. — К., 1973. — Вип.
10.-С. 32-41.
93. Шишкін К. В. Планування трипільських поселень за даними аерофо- тозйомки [Черкаська обл. ]//Археологія: Республ. міжвід. зб. наук, праць. - К., 1985. - Вип. 52. - С. 72-77.
94. Шмаглий Н. М., Видейко М. Ю. Майданецкое — трипольский протого- род//8ігаШт plus. — 2001—2002. — №2. — С. 44—140.
95. Шмаглій М. М. Великі трипільські поселення і проблема ранніх форм урбанізації. — К., 2001. — 129 с.
96. Штерн Э. Р. Доисторическая греческая культура на юге России//Труды XIII Археологического съезда в Екатеринославе в 1905 г. — М., 1906. — Т. 1. - С. 9-95.
97. Якубенко О. О. Моделі жител з трипільських колекцій музею//Національний музей історії України. Його фундатори та колекції: Темат. зб. наук, праць. - К., 1999. - С. 86-111.
98. Якубенко О. О. Трипільська колекція Вікентія Хвойки у зібранні Національного музею історії України: Зберігання, вивчення тавико- ристання//Трипільська цивілізація у спадщині України. — К., 2003. — С. 56-70.
99. Янушевич 3. В. Культурные растения Северного Причерноморья: Палеоэтноботанические исследования. — Кишинев, 1986. — 92 с.
100. Янушевич 3. В. Культурные растения Юго-Запада СССР по палеоботаническим исследованиям. — Кишинев, 1976. — 214 с.
101. Balcer В. Wytworczosc narzedzi krzemiennych w neolicie ziem Polski. — Warszawa, 1983. — s.
102. Burdo N. B. The influence of Western and Central Carpathian region cultures in the materials of the final monuments of Tripolje A in the Middle Dniester territory//Acta Archeologica Carpathica. — 2001. — T. 36. — S. 5-38.
103. Cehak H. Plastyka eneolitycznej kultury ceramiki malowanej w Polsce//Swiatowit. — Warszawa, 1934. — T. 14. — S. 164—252.
104. Childe V. G. Shipenittzi: A late Neolithic station with painted pottery in Bukowina//The Journal of the Royal Antropological Institute of Great Britain and Ireland. - 1923. - №53. - P. 263-288.
105. Cucuteni: The last Great chalcolithic civilization of Europe. — Bucharest,
1997. 	- p.
106. Dumitrescu V. Arta Culturi Cucuteni. — Bucuresti,1980. — Ills.
279


©
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
107. Ellis L. The Cucuteni-Tripolye culture: A Study of Technology and origins of Complex Society//BAR International Series. — 1984. — 217 p.
108. Gaydarska B. Application of GIS in settlement archaeology: An integrated approach to prehistoric subsistence strategies//Трипільські поселення-гі- ганти: Матеріали Міжнар. конф. — К., 2003. — Р. 212—215.
109. Gimbutas М. The Civilization of the Goddess — the World of Old Europe. — San Francisco, 1991. — 529 p.
110. Gimbutas M. The Language of the Goddess: Sacred Images and Symbols of Old Europe. — London, 1974. — 388 p.
111. Haarman H. The Challenge of the Abstract Mind: Symbols, Signs and Notational Systems in European Prehistory//Signs of Civilization: Exhibition catalogue/International Symposium on the Neolithic Symbol System of Southern Europe. — Novi Sad, 2004. — S. 7—12.
112. Hadaczek K. La colonie industrielle de Koszylowce de L’epoque e neolithique: Album des fouilles. — Leopol, 1914. — 19 p.
113. Hadaczek K. Osada przemysłowa w Koszylowcach z epoki eneolitu: Studia do poczatkow cywilizacyi w polud.-wschód. Europie. — Lwów, 1914. — s.
114. Himner M. Etude sur la civilisation premyceniene dans le bassine de la Mer Noire apres des foulies personelles//Swiatowit. — Warszawa, 1933. — T. 14. — S. 26-163.
115. Kadrów S., Sokhacky M., Tkachuk T., Trela E. Sprawozdanie ze studiów i analiz materiałów zabytkowych z Bilcza Złotego znajdujących sie w zbirach Muzeum Archeologicznego w Krakowie//Materiały archeologiczne. — 2003. — T. 34. —
S. 	53-143.
116. Kandyba O. Kamenne nastrój neolithicke malowane keramiky v Halici//Obzor Praehistoricky. - 1930-1935. - Vol. 9. - P. 32-56.
117. Kandyba O. Tripilske pamatki ve sbirkach Archeologickeho Ustavu Karlovy universitu//Pamatky archeologicke. — 1932. — Vol. 2. — P. 35—38.
118. Kandyba O. Schipenitz: Kunstund Gerfte elnes neolithishen Dorfes. — Leipzig; Wien, 1937. - 157 s.
119. Klochko V. /. Weaponry of societies of the Northern Pontic culture circle: 5000- 700 В. C.//Baltic-Pontic Studies. — Poznan, 1995. — Vol. 2. — P. 40—58.
120. Kłoczko W. I., Manichev V. I., Kompanec G. S., Kovalchuk M. S. Wychodnie rud miedzi na terenie Ukrainy zachodniej jako baza surowcowa matalurgii kolorowej w okresie funkcjonowania kultury trypolskiej//Folia Praehistorica Posnaniensia. — Poznać, 2003. — T. XI. — S. 47-78.
121. Majewski K. Studia nad kultura Trypilska//Archeologia. — Wroclaw, 1947. — №1. - 34 s.
280


Література
©
122. Makarenko N. Sculpture de la civilization Trypilienne en Ukraine//Jahrbuch fur prähistorische und etnografische Kunst. — Leipzig, 1927. — S. 119-130.
123. Mantu C. M. Cultura Cucuteni: Evolutie, cronologie, legaturi. — Piatra-Neamt,
1998. 	- 342 s.
124. Monah D. Plastica antropomorfa a culturii Cucuteni-Tripolie. — Piatra Neamt, 1997.- 525 s.
125. Passek T. La ceramique tripolienne. — M.; L., 1935. — 165 p.
126. Sorokin V. Ja. Aspectul regional cucutenian Drrgueeni-Jura. — Piatra Neamio,
2002. 	— (Bibliotheca Memoriae Antriquitatis; XI). — 401 s.
127. Videikö M. Yu. Tripolye and the cultures of Central Europe: Facts and character of interactions. 4200-2750 B. C.//Baltic-Pontic Studies. — 2000. — Vol. 9. — P. 13-68.
128. Videiko M. Yu. Tripolye — «pastoral» contacts: Facts and character of interactions//Baltic-Pontic Studies. — 1994. — Vol 2. — P. 5-28.
129. Zbenovich V. G. The Tripolye culture: Centernary of Research//Journal of World Prehistory. - 1996. - P. 199-241.
281


в.
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
НАУКОВО-ПОПУЛЯРНА ЛІТЕРАТУРА
1. Вельская Г. 5000 лет назад: Триполье//Знание-сила. — 1979. - №3. - С. 23-27.
2. Вельская Г. Ровесник Ура и Аккада на Днепре//Знание-сила. — 1975. — №10.-С. 20-23.
3. Бурдо К. Б., Відейко М. Ю. Трипільська культура; Спогади про золотий вік. - X., 2006. - 359 с.
4. Видейко М. Ю. Путешествие в трипольский мир. — Николаев, 2005. — 212 с.
5. Відейко М. Ю. Трипільці — давні хлібороби України//Діти Сонця. — К., 2001.- 81 с.
6. Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація. — К., 2002. — 142 с.
7. Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація. — 2-ге вид. — К., 2003. — 192 с.
8. Круц В. О. Поселення-гіганти//Пам’ятки України. — 1986.— №1. — С. 19-22.
9. Макаренко М. О. Найдревніша культура на Вкраїні: [Трипільська культура]//Глобус. — 1925. — № 19. — С. 441—443.
10. Мицик В. Ф. Міста Сонця. — Тальне, 1993. — 39 с.
11. Пассек Т. С. Трипільська культура: Науково-популярний нарис/АН УРСР. ІА. -К., 1941.- 84 с.
12. Подорожі до трипільської культури/Упоряд. О. Трачук. — К., 2006. — 120 с.
13. Хвойка В. Древние обитатели Среднего Приднепровья и их культура в доисторические времена. — К., 1913. — 103 с.
14. Черняков /. Т. Вікентій Хвойка. — К., 2006. — 199 с.
282


СЛОВНИЧОК ТЕРМІНІВ
словничок складено за матеріалами «ЕНЦИКЛОПЕДІЇ ТРИПІЛЬСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ»
АБСОЛЮТНИЙ ВІК — в археології час події, період існування археологічної культури, пам'ятки відносно прийнятої системи літочислення, встановлений за допомогою методів інших наук.
АВТОХТОННА КУЛЬТУРА (гр. оштохіЗсоу — корінний) — культура, в тому числі археологічна (АК), яка виникла і розвинулася на тій самій території, яку вона займає.
АМУЛЕТ — предмет, якому приписується магічна сила, здатна оберігати його володаря.
АМФОРА — умовна назва форми посудини з опуклим тулубом, вузьким горлом та двома ручками.
АНГОБ — тонкий шар рідкої глини, яким покривалася поверхня сформованого керамічного виробу перед випалюванням.
АНТРОПОМОРФНА ПЛАСТИКА — вироби з глини, які зображують сакральну істоту в образі людини.
АРТЕФАКТ (лат. аЛеГасШш — штучно зроблений) — предмет не природного походження; артефактами називають знахідки, зроблені людиною і знайдені під час розкопок.
АРХЕОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА (АК) — одне з основних понять в археології, введене в науковий обіг у XIX ст. Під АК найчастіше розуміють сукупність археологічних знахідок і комплексів, артефактів
283


в.
Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
на певній території у певний час. Деякі дослідники вважають, що АК може відповідати певному етносові (племені, племенам), або етнічній спільності (народу, народності).
БАРБОТИН — спосіб орнаментації посуду, завдяки якому його поверхні надається рельєфна шорстка структура.
БІКОНІЧНІ ПОСУДИНИ — назва форми посуду, вживана у фахових працях трипільської культури (іноді зустрічається також термін «двохконусні» посудини). Вони мають верхню та нижню частини, виконані у формі зрізаних конусів, поєднаних широкими основами.
БІНОКЛЕПОДІБНІ ПОСУДИНИ — форма культової кераміки трипільської культури. Мають вигляд двох циліндрів з поставленими на них вгорі та знизу конічними чи напівсферичними чашами з наскрізними отворами або без них. Чаші та середні частини циліндрів з’єднані перемичками, середня з яких іноді має антропоморфний вигляд.
БІХРОМНИЙ РОЗПИС — техніка оздоблення кераміки двома кольорами, при якій один з них утворює фон або обидва створюють орнаментальну композицію.
БРОНЗОВИЙ ВІК — період в історії людства, пов’язаний з відкриттям бронзи, виготовленням із неї знарядь праці, зброї та їх поширенням і застосуванням.
БУЛАВА — зброя ближнього бою у вигляді навершия, в якому зроблений наскрізний отвір, призначений для насадки на руків’я.
ВИМОСТКА — підвищення з глини, яке входило до інтер’єру глинобитних жител трипільської культури.
ВІВТАР (лат. акагіа — підвищення, місце жертвоприношення) — жертовник. У трипільській культурі відомі мініатюрні переносні вівтарі-столики. В будинках знаходять глиняні конструкції — вимост- ки, які могли бути стаціонарними жертовниками, а також хрестоподібні вівтарі.
ВІДБІЙНИК—знаряддя для обробки кременю. Використовувався для зняття сколів за допомогою удару.
284


Словничок термінів
ВІДМУЛЕНА ГЛИНА — глина, очищена осадом. Коли її розчиняють у воді, на дно осідають найбільші шматки і конкреції, а органічні домішки спливають.
ВІДТВОРЮВАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО — спосіб господарювання при якому людина відтворює природні ресурси. Форма господарства, що ґрунтується на рослинництві та тваринництві, тобто на одержанні продуктів шляхом застосування спеціальних технологій, які спрямовують і прискорюють природні процеси репродукції рослин та тварин.
ВІДЩЕП — скол кам’яної сировини, ширина якого більша за його товщину і половину довжини; у вузькому розумінні — заготовка для виготовлення знарядь праці.
ВОГНИЩЕ — місце для розведенім відкритого вогню у житлі трипільської культури.
ВОХРА (ОХРА) — природна мінеральна фарба різних відтінків. Зустрічається у вигляді суміші гідрату окису заліза з глиною (жовта) і безводного окису заліза з глиною (червона).
ГЛЕК — форма посуду з округлим тулубом та видовженою шийкою.
ГЛИНОБИТНИЙ — споруда з глини, яка не була формована в цеглу.
ГРЕБІНЦЕВИЙ ОРНАМЕНТ (ГРЕБІНКА) — орнамент на кераміці трипільської культури, коли візерунок наноситься зубчастим інструментом по сирій глині.
ГРУШОПОДІБНІ ПОСУДИНИ — назва форми керамічного посуду трипільської культури, який нагадуює за формою грушу, перевернуту до гори низом.
«ГУСЕНИЧКА» — вид шнурового орнаменту.
ДОІСТОРИЧНИЙ ПЕРІОД — період історії суспільства до появи писемності. Термін широко вживається у європейській археології,
285


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
синонім слова «праісторичний». Трипільська культура відноситься до доісторичного періоду.
ДРОТИК — короткий метальний спис, ручна метальна зброя з наконечником більшим, ніж стріла, але меншим від списа.
ЗАГЛИБЛЕНИЙ ОРНАМЕНТ — вид орнаменту на керамічних виробах трипільської культури. За способами нанесення поділяється на: 1) прокреслений, коли утворюється продряпана лінія різної ширини; 2) вдавлений, при якому отримують широкі неглибокі смуги та жолобки — канелюри; 3) різний; 4) штампований орнамент.
ЗБИРАЛЬНИЦТВО — давня форма господарства, яка полягає у збиранні для споживання диких рослин, грибів, ягід, плодів, корінців тощо.
ЗЕМЛЯНКА — житлова споруда, заглиблена у землю на зріст людини, дах якої спирається на землю по краях ями.
ЗЕРНОВИК — посудина великого розміру, в якій могли зберігати запаси зерна.
ЗЕРНОТЕРКА — пристосування для розмелювання зерна, яке складалося з двох каменів. Поверхня нижнього, грубого й твердого, в процесі роботи згладжувалася і набувала чашоподібної форми. Зверху по ньому зерно розтиралося розтирачем.
ЗНАК — форма, в якій здійснюється передача інформації, елемент знакових систем. Як одне із значень в археології — елемент орнаменту з доволі усталеними й чіткими, в рамках певної культури, ознаками, графічною індивідуальністю та семантикою.
ЗООМОРФНИЙ (ТЕРІОМОРФНИЙ) (гр. Щоу — тварина, жива істота і |іорфГ| — вид, форма) — перша складова виразів, які позначають приналежність зображення, виробу до тваринного світу
ЗООМОРФНА ПЛАСТИКА — керамічні вироби, які зображують сакральну істоту в образі тварини. Глиняні зооморфні статуетки трипільської культури зображують різних тварин — бовинів (биків, корів), овидів (баранів, овець), а також кіз, свиней, собак, лисиць, ведмедів, оленів.
286


Словничок термінів
ІМПОРТ — умовна назва артефактів, виготовлених в іншокуль- турному середовищі та отриманих в результаті обміну.
ІНВЕНТАР ПОХОВАЛЬНИЙ (лат. туеійагіит — розпис, опис майна) — загальна характеристика артефактів поховального комплексу.
КАЛІБРОВАНІ ДАТИ — дати, отримані радіовуглецевим методом, які були відповідно оброблені, тобто відкалібровані для отримання реального календарного віку пам’ятки.
КАНЕЛЮРИ — умовна назва способу орнаментації кераміки трипільської культури у вигляді широких жолобків, які утворювалися вдавленням глини за допомогою інструменту у стінки посуду.
КЛЕВЕЦЬ — ударна зброя, бойова сокира із загостреним кінцем, призначена для пробивання захисних обладунків. Перші клевці, виготовлені з каменю, рогу, міді, з’являються в мідному віці. Пізніше клевці робили з бронзи, заліза.
КОНВЕНЦІОНАЛЬНІ ДАТИ — дати, отримані за радіовуглецевим методом датування, календарний вік яких визначений на підставі уявлень про сталий рівень вмісту С|4 в атмосфері Землі.
КОЧІВНИЦТВО (НОМАДИЗМ) — форма відтворювального господарства та побуту, в основі якого лежить екстенсивне скотарство із сезонним переміщенням населення та стад.
КРАТЕР — умовна назва форми столової кераміки для трипільської культури. Кратерами (кратероподібними посудинами) в описах кераміки зазвичай називаються середні та великі за розмірами широко відкриті посудини з високою горловиною (до половини висоти), діаметр якої майже відповідає діаметру плічок.
КРЕМІНЬ — камінь, мінеральне утворення, складовим якого є кварц та халцедон, твердий, але крихкий, поширений у всьому світі.
287


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
KPOMJIEX (валій. crom — зігнути, liech — плаский камінь) — споруда доби неоліту — бронзового віку у вигляді круглої огорожі з кам’яних плит.
ЛОГОС (гр. köyoq — слово)
МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА — сукупність предметів, виготовлених людиною у їх функціональному взаємозв’язку. Являє собою механізм адаптації суспільства до умов природного середовища практичною діяльністю людини.
МАТРІАРХАТ (лат. mater (matrix) — мати і гр. архп — влада) — термін, який має кілька значень. У працях XIX ст. домінуюче положення жінки у господарстві та суспільстві в доісторичну епоху.
У 	другій половині XX ст. етнографи терміном матріархат стали позначати материнську родову організацію та її елементи у первісному суспільстві з рівнними правами статей.
МЕАНДР — вид орнаменту у вигляді зигзагоподібної безперервної лінії або той самий мотив під прямим кутом чи спіралі.
МІГРАЦІЯ — переселення населення, народів, як правило, масове. За даними археології, можна простежити поширення матеріальної культури по певній території, що і є свідченням міграції.
МОНОКЛІ (МОНОКЛЕПОДІБНІ ПОСУДИНИ) - умовна назва керамічних виробів без дна, підставок, близьких за формою до бі- ноклеподібних посудин.
МОНОХРОМНИЙ РОЗПИС - розпис посуду трипільської культури чорною або темно-коричневою фарбою по помаранчевому, жовтогарячому фону, іноді з окремими елементи поліхромії (деякі деталі намальовано червоною або білою фарбою).
МОТИКА — ручне знаряддя із зігнутою робочою частиною. Є універсальним, використовується для обробки ґрунту, корчування, у гірничій справі та у землеробстві, зокрема в орному. В процесі історичного розвитку змінювався матеріал, з якого виготовлялися леза мотик (ріг, дерево, камінь, бронза, залізо).


Словничок термінів
НАПІВЗЕМЛЯНКА — житлова споруда, нижня частина якої почасти заглиблена у землю.
НЕОЛІТ (НОВОКАМ’ЯНИЙ ВІК) — доба в археології та історії людства (VI—IV тис. до н.е.). Термін, запропонований в археологічній періодизації для епохи, коли знаряддя праці виготовляли, як і раніше, з каменю, але людина почала отримувати продукти харчування шляхом вирощування рослин та розведення домашніх тварин. Ознакою епохи неоліту є поява першого глиняного посуду, який посів значне місце у поліпшенні засобів зберігання й приготування їжі. До епохи неоліту в Україні зараховують як пам’ятки, залишені населенням, котрому було відоме відтворювальне господарство, так і пам’ятки, мешканці яких продовжували вдосконалювати техніку мисливства, рибальства та збиральництва.
НУКЛЕУС (лат. nucleus — ядро) — фрагмент кам’яної сировини, використаний для одержання принаймні одного сколу, який за своїми якістю та параметрами міг стати заготовкою для виготовлення знаряддя.
ОБМАЗКА — глиняне покриття дерев’яних конструкцій глинобитних споруд. У трипільській культурі скупченнями обпаленої глини — площадками — представлено рештки будівель на поселеннях. Ретельна фіксація залягання обмазки дає змогу відтворювати конструкцію трипільських жител.
ПАСТА — матеріал для інкрустації заглибленого орнаменту на кераміці трипільської культури. Відомі кольори пасти — білий та червоний.
ПАТРІАРХАТ (гр. 7иатр — батько і ар%г\ — влада) — термін, який використовується для визначення домінуючої ролі чоловіка в родині та суспільстві. Характеризується патрилокальним родом, великою патрилокальною родиною з необмеженою владою чоловіка, який її очолює, та нерівноправним становищем жінки, полігамією.
ПІКТОГРАМА (лат. pictus — розмальований і гр. урасроо — пишу, креслю, зображаю) — пам’ятка піктографічної писемності у вигляді
289


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
складного малюнка, який передає цілісне повідомлення, графічно не розділене на окремі слова зображувальними елементами піктограми.
ПІФОС — посудина грушоподібної форми (для трипільської культури), велика за розміром, призначена для зберігання зерна.
ПДАСТИНИ — сколи-заготовки, довжина яких більш ніж удвічі перевищує ширину, яка, у свою чергу, є більшою за товщину.
ПЛЕМ’Я — етнічна та соціальна спільність первісного суспільства, до якої входять сім’я, рід, об’єднання родів. До головних рис племені належать елементи зародження апарату влади, можлива його трансформація у специфічні форми ранньої політичної організації, коли відбувається консолідація племен.
ПЛОЩАДКА (МАЙДАНЧИК, ТОЧОК, ПЛАТФОРМА) - умовна назва залишків наземних трипільських будівель у вигляді залягань обпаленої обмазки.
ПОЛІХРОМНИЙ ПОСУД — кераміка, оздоблена фарбами кількох кольорів.
ПОЛІХРОМНИЙ РОЗПИС — оздоблення посуду багатоколірним розписним орнаментом. Біла та червона фарби застосовувалися як для фону, так і для малюнка, а чорна — тільки для малюнка, який використовувався для оздоблення мальованої кераміки.
ПРАІСТОРИЧНИЙ ПЕРІОД — період історії суспільства до появи писемності. Див. доісторичний період.
ПРИВЛАСНЮВАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО — форма господарства, що ґрунтується на вилученні з навколишнього середовища продуктів харчування, створених природою (мисливство, рибальство, збиральництво).
ПРЯСЕЛЬЦЕ — махове колесо, яке закріплювалося на веретені й підсилювало обертальні рухи під час прядіння.
290


Словничок термінів
РАДІОВУГЛЕЦЕВИЙ (ІЗОТОПНИЙ) МЕТОД — метод датування старожитностей за вмістом у зразках (вугіллі, кістках, кераміці, ґрунті, деревині ТОЩО) Ізотопу вуглецю (С(4).
РАЛО — найдавніше упряжне рільницьке знаряддя, всі головні частини якого з’єднані між собою по одній лінії, яка збігається з напрямком руху знаряддя.
РЕТУШ — (фр. геІоисЬе — підправка) — процес зняття одного або декількох сколів з метою надання робочому краю знаряддя необхідної форми і параметрів (наприклад, гостроти, міцності краю, опуклості чи витягнутості леза) або такого оформлення інших частин знаряддя, яке сприяло б його закріпленню в оправі чи зручності тримання в руці.
РОЗТИРАЧ — верхній камінь від зернотерки, призначений для подрібнення зерна.
СКРЕБАЧКИ (СКРЕБКИ) — знаряддя з кременю, призначені для видалення мездри зі шкур тварин, рідше — обробки дерева чи іншого органічного матеріалу.
СОКИРА-МОЛОТ — зброя ближнього бою, один кінець якої має лезо сокири, а протилежний є молотом.
СТАТУЕТКИ (фр. вІаШеИе — маленька пам’ятка) — керамічні антропоморфні або зооморфні фігурки.
ТЕЛЬ (термін арабського походження) — підвищення на місцевості, що утворюється на місці довготривалого поселення, забудованого глинобитними спорудами. Використовується як назва типу решток давнього поселення, де нашарування будівельних залишків різного часу утворює «жилий пагорб» висотою до кількох десятків метрів.
ТИП ПАМ’ЯТОК — поняття, яке вживають в археології для визначення певної групи одночасних археологічних пам’яток (поселень, могильників, поховань) з однотипними рисами, які поширені на певній території.
291


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
ТИПОЛОГІЧНИЙ МЕТОД — метод загального і особливого аналізу, один з основних, що застосовуються в археології. Головне поняття методу — тип розглядається як ідеальна модель, що створюється дослідником на підставі зіставлення низки ознак, які відбивають певні суттєві складові досліджуваного явища.
ТРАСОЛОГІЧНИЙ МЕТОД (фрЛгасе — слід, гр. Xöyoq — слово, учення) — метод дослідження слідів людської діяльності, які залишилися на поверхнях неметалевих знарядь праці.
ФРУКТОВНИЦЯ (ВАЗА ДЛЯ ФРУКТІВ) — умовна назва форми посуду у вигляді чаші на високому піддоні.
ЦИВІЛІЗАЦІЯ (лат. civilis - громадянський, державний) — термін, який має кілька значень, серед яких синонім культури; історичний тип культури, локалізований в часі й просторі; рівень, ступінь суспільного розвитку, матеріальної культури та духовної культури; етап суспільного розвитку.
ЦІДИЛКА (ДРУШЛЯК) — керамічний виріб у вигляді миски або чаші на циліндричному піддоні з численними отворами.
ШАМОТ—штучна добавка до гончарної глини. Використовувався як домішка під час виготовлення кераміки, зокрема у трипільській культурі.
ШОЛОМОПОДІБНІ ПОКРИШКИ — умовна назва глибоких кришок до грушоподібних посудин з напівсферичним тулубом.
ШТАМПОВАНИЙ ОРНАМЕНТ (ШТАМП) — спосіб нанесення на поверхню посуду, пластики заглибленого орнаменту, при якому візерунок утворюється відбитками гребінцевого штампа по сирій


РАДИМО ВІДВІДАТИ!
Якщо прочитавши цю книжку, ви забажали побачити на власні очі старожитності чи місця розкопок трипільської культури, скористайтеся цим списком. До нього увійшли найбільш цікаві та відомі музеї, місця досліджень та пам’ятки археології як в Україні, так і за її межами, в тому числі ті, що мають відношення до культури Кукутень.
УКРАЇНА
м. Київ,
Археологічний музей Інституту археології Національної академії наук України
Київ, вул. Б. Хмельницького, 15; тел.: (044) 235 62 86
Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2
Місце розкопок В. Хвойки Кирилівської стоянки, вул. Фрунзе, 55 (на горі).
Київська область
М. Переяслав-Хмельницький. Музей трипільської культури http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=Pages&in=view&id=33 с. Трипілля, Обласний археологічний музей; вул. Героїв Трипілля, 12; тел.: (8-272)3-32-99.
На околиці села — епонімна пам’ятка, поселення трипільської культури, м. Вінниця,
Вінницький краєзнавчий музей, пл. Музейна, 1; тел.: 32-26-71, 32-26-73; тел./факс: 32-26-71; http://www.museum.vinnica.ua/
Івано-Франківська область
м. Івано-Франківськ, Обласний краєзнавчий музей
с. Крилос, Музей історії Галича (у приміщенні Митрополичих палат).
м. Львів,
Львівський історичний музей, пл. Ринок, 2; http://www. Ihm. lviv.ua/
293


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
Хмельницька область
с. Жванець (Кам’янець-Подільського р-ну), навпроти руїн середньовічної фортеці — городище трипільської культури, м. Кам’янець-Подільський, Археологічний відділ заповідника м. Хмельницький, Хмельницький обласний краєзнавчий музей, вул. Подільська, 12; тел.: 6-91-28, 76-23-40.
Тернопільська область
м. Борщів, Борщівський обласний археологічний музей (відділення — печера Вертеба у с. Більче-Золоте).
м. Збараж, вул. Б. Хмельницького, 6. Збаразький архітектурно-краєзнавчий музей; тел.: 80-35-50 2-17-52;
http://www.asinfo.com.ua/karpaty/kar_museum_4.php?art=52
м. Кременець, Кременецький краєзнавчий музей, вул. Шевченка, 90; тел.:
(03546) 2-27-38
м. Тернопіль, майдан мистецтв, 3; тел.: (0352) 22-44-77.
Черкаська область
с. Легедзине Тальнівського району, Державний історико — культурний заповідник «Трипільська культура» в Черкаській обл.
http://www.kievantico.com.ua/service/travel_ukraine/thematic_travel/west/
Ігурі1_си1Шге/
http://who-is-who.com.ua/bookmaket/olimp2006/10/114.html
м. Черкаси, Черкаський обласний краєзнавчий музей, вул. Слави, 1; тел.:
(0472) 45-11-22
м. Корсунь-Шевченківський, Корсунь-Шевченківський державний історико- культурний заповідник, вул. Коцюбинського, 4; тел.: (04735) 2-04-55 м. Умань, Уманський краєзнавчий музей, вул. Жовтнева, 31; тел.: (04744)5- 30-70, 5-24-42
м. Чернівці,
Чернівецький краєзнавчий музей, вул. О.Кобилянської, 28. http://www.museum-ukrame.oгg.ua/index.php?go=Pages&in=view&id= 126 http://www.arhaeology.farlep.odessa.ua/menuukr/index.html
294


Радимо відвідати
©
АВСТРІЯ
м. Відень,
Природничий музей — Wen, Burgring 7: Naturhistorisches Museum Wien Tel.: +43 (1) 521 77-0.
www.nhm-wien.ac.at/NHM/Prehist/Homepage_PA_E.html
МОЛДОВА
м. Кишинів,
Національний музей історії та археології Молдови, вул. 31 августа 1989, 121-А; тел.: (373-2) 24-43-25, 24-36-77.
Музей Етнографії та Природничої Історії, вул. М. Когелнічану, 82.; тел.: (373-2) 24-40-02, 22-19-16.
http://www.allmoldova.com/index.php?action=viewdoc&id= 1061995286&lng
ПОЛЬЩА
м. Варшава,
Археологічний музей—Warszawa, ul Długa 52: Państwowe Muzeum Archeologiczne
w Warszawie; tel.: +48 (022) 831 15 37.
http://www.pma.pl/main.html
м. Краків,
Краківський археологічний музей, вул. Сенатська, 3; — Kraków, ul. Senacka, 3: Muzeum Archeologiczne w Krakowie, http: //www. ma. krakow. pl/
РОСІЯ
м. Москва,
Красная площадь, 1/2 Державний історичний музей; тел.: 692-40-19, 692- 56-60
http://www.shm.ru/ м. Санкт-Петербург,
Державний Ермітаж, Дворцовая набережная, 34 www.hermitagemuseum.org/html_Ru/index.html
295


Відейко М. Ю. ШЛЯХАМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ
РУМУНІЯ
м. Бакеу,
музейний комплекс — Bacau, str. 9 mai, nr.7: Complexul muzeal "Iulian Antonescu, Bacau, tel.: 023 - 451.24.44 www.muzeu-iulian-antonescu-bacau.ro/
m. Бухарест,
Національний музей історії Румунії — Bucuresti, str. Calea Victoriei, nr. 12: Muzeul National de Istorie a Romaniei, Bucuresti, tel.: 021 - 315.82.07 www.mnir.ro/
m. Клуж,
Національний музей історії Трансільванії — Cluj- Napoca, str. Constantin Daicoviciu nr. 2: Muzeul National de Istorie a Transilvaniei, Cluj Napoca; tel. 026 - 459.56.77 www.museum.utcluj.ro/
c. Кукутень,
епонімна пам’ятка культури Кукутень — Cucuteni, 55 km de municipiul Iasi, 8 km NE de orasul Targu Frumos, 35 km de municipiul Pascani.
m. Пятра-Нямц,
музей мистецтва Кукутень — Piatra Neamt, str. §tefan cel Mare nr. 3: Muzeul de artä eneoliticä Cucuteni
Археологічний музей - Piatra Neamt, str. Mihai Eminescu nr. 10: Muzeului de Istorie §i Arheologie Piatra Neamt, tel.: (004) 0233 - 21.74.96. http: //www. neamt. ro/cmj/istorie/mipn_2. html
m. Сучава,
Історичний музей — Suceava, str. §tefan cel Mare -33: Muzeul de Istorie, tel.: 0230/216439.
http://www.muzeul-bucovina.ro/ m. Яси,
Національний музей Молдови — Iasi, Piata Stefan cel Mare si Sfant nr. 1: Complexul Muzeal National Moldova, tel.: 023 - 221.83.83 www.muzeul-moldova.ro/