/
Автор: Кайндль Р.Ф.
Теги: культура україна українська культура етнографія гуцули
ISBN: 966-7109-20-8
Год: 2000
Текст
Р. Ф. Кайндль
гуцули
ББК 84(4 УКР)
В68
Гуцули: їх життя, звичаїта народні переказй - Чернівці:
“Молодий буковинець”, 2000 р. - 208 с.
966-7109-20-8
У монографії чернівецького етнографа австрійського походження Р.Ф. Кайн-
для (1866-1930) висвітлюються особливості матеріальної і духовної культури, зви¬
чаї і традиції, світоглядні уявлення та фольклор населення буковинської і частко¬
во галицькоїГуцульщини. Книга, побачивши світ 1894 року німецькою мовою,
була першим повним нарисом етнографії гуцулів з-над Черемошу. Її високо
оцінили провідні українські народознавці: І. Франк», В. Гнатюк, В. Шухевич,
М. Кордуба. Як пам’ятка наукової думки кінця XIX ст., монографія не втратила
свого пізнавального значення й у наш час.
Українською мовою книга “Гуцули” публікується вперше. Вона розрахована
на етнографів, народознавців, істориків, учителів, усіх, хто прагне глибше пізнати
традиційну культуру гуцульської гілки українського народу.
Книга побачила світ при сприянні та підтримці народного депутата України
Василя Михайловича Ткачука та Коломийської друкарні ім. Шухевича (голова
М.М. Андрусяк).
ББК 84(4 УКР)
На першій сторінці обкладинки використано
ілюстрацію 3. Айдуксвича і видання "Буковина у
слові та малюнку". Відень, 1X99
ISBN 966-7109-20-8
© 3. Ф. Пенюк, переклад і німецької. 1999
© О. М. Маеан. післямова. 2000
© “Молодий буковинець”. 2000
ГУЦУЛИ:
ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА
НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Описані
Др. РАЙМУНДОМ ФРІДРІХОМ КАЙНДЛЕМ
Доцентом Чернівецького університету
За допомогою Антропологічного товариства у Відні
з 30-ма ілюстраціями в тексті
ВІДЕНЬ
1894
Імператорський і королівський
придворний та університетський продавець книг
Альфред Ґьольдер
І. Ротентурмштрасе, 15
ПЕРЕДМОВА
Близько десяти років тому,
займаючись у свій вільний час на¬
родознавством Буковини, я, почи¬
наючи з 1886 року, зацікавився
переважно гуцулами. У 1886,
1887 і 1889 роках я ознайомився
з частиною їхньої території та
зробив перші записи. Між тим я
не випускав з уваги й народознав¬
ство русинів, бо мені здавалося,
що воно мені вкрай необхідне
для правильного пізнання пле¬
мені гуцулів. За допомогою паро-
ха Олександра Монас¬
тирського я зміг завершити
цю частину моїх досліджень уже
в 1889 році і опублікувати їх ре¬
зультати у двох випусках «Руси¬
ни На Буковині» (у видавництві
Пардіні, Чернівці, 1889 і 1890
рр). У тому ж році я отримав
записи про гуцулів від панів
парохів Г. Ганіцького з
Сергіїв та Г. Балушеску-
л а з Дихтинця. Антропо¬
логічне товариство у
Відні довірило мені два зошити з
матеріалами про гуцулів, які над¬
ійшли туди за посередництвом
пана підполковника фон
Г і м м е л я від тих самих свя¬
щеників. Третій зошит, малопри¬
датний для використання, Антро¬
пологічне товариство віддало у
моє розпорядження від якогось
аноніма з Рус-Молдавиці. Згодом я сам відвідав гуцульський край
улітку 1891 року, а після цього тричі в 1892 році, а саме: на Різдво,
на Великдень і, нарешті, влітку. Для останньої поїздки Антропо¬
логічне товариство виділило мені чималу суму грошей. За час
моїх останніх поїздок я здобув старанних прихильників моєї праці
в особі панни Людмили Кіслінґер з Устерік-Ясенова Верх¬
нього і Г. Ш е р ф а з Селятина, а також всечесного пана Г а н -
і.ц ь к о г о та його сім’ї, яка мене постійно підтримувала з ве¬
ликою прихильністю.
Таким чином, зібрано матеріал, на основі якого я спробував
описати життя, звичаї та народні повір’я гуцулів. Мій опис не
ОХОПЛЮЄ всіх гуцулів тому, що тих, які живуть у долині Пруту, я
*наю не з власного спостереження, а моїм основним правилом
було в даній роботі, як і в попередній праці про русинів, не брати
ДО уваги друкований матеріал.
Отже, мої описи відповідають у найширшому розумінні об¬
ставинам долини Черемошу, тобто центрові гуцулів, і тим, що в
долині Сучави. Як живе гуцул у цих краях, як він мислить, що він
уміє - це описати і відтворити для читача якомога правдивіше,
наочніше - мета цієї праці. Окрім цього, праця повинна виправи¬
ти деякі доволі розповсюджені хибні уявлення про гуцулів, а та¬
кож, як, можливо, й деякі інші мої роботи з краєзнавства Буко¬
вини, подіяти заохочуюче. Якби тільки знайшовся у кожному селі
освічений і сумлінний спостерігач народного життя, народознав¬
ство змогло б досягти значних успіхів. І в кожному гуцульському
поселенні можна було б, напевне, за кілька років зібрати стільки
ж матеріалу, скільки є в моїх записках, які частково я, а почасти
інші зробили в різних ареалах гуцульського краю і які об’єднані
тут в одне ціле. Коротке повідомлення про місце проживання,
мову і назву гуцулів у вступі не повинно бути зайвим. Сподіваю¬
ся, що докладніше повернуся ще до цих тем при іншій нагоді,
причому тоді треба буде розглянути й паралелі між гуцулами,
румунами й русинами, і пояснити окремі явища народного жит¬
тя й народного повір’я.
Ілюстрації в даній книжці виготовлені за моїми ескізами, якщо
не зазначено інакше. Зображення одягу відтворені повністю, за
5
фотографіями неодноразово відзначеного за його досягнен¬
ня, особливо'в етнографічній галузі, фотографа Й. Дут-
ксвича з Коломиї.
На закінчення я висловлюю найщирішу подяку всім вищез¬
гаданим прихильникам моєї праці, а особливо моєму другові, па¬
нові д-ру В . Гайну, який у період, коли мене не було у Відні,
допомагав мені коректурою. Висловлюю вдячність Антропологі¬
чному товариству та видавництву за гарне оформлення книги.
Хай би вона була прихильно прийнята читачем як вклад до пізнан¬
ня малознайомого племені.
Ясенів Верхній, 23 вересня 1893 р.
6
ВСТУП
Гуцули заселяють північно-
східні схили карпатських лісо¬
вих гір. На заході вони межують
з бойками, місце проживання
яких зосереджено довкола Ско¬
ле і Турки; на північному і
східному підніжжі гір їхніми су¬
сідами є руснаки; на півдні і в
долині Сучави, далі над Молда-
вою та Бистрицею, вони межу¬
ють з румунами; на хребті Кар¬
пат вони переходять у верхо¬
винців, які заселяють південний
схил. Таким чином, місця про¬
живання гуцулів розташовані у
двох австрійських провінціях; в
Галичині та на Буковині. Це су¬
ворий і непрохідний гірський
край. Число перевалів незначне;
а в Чорногорі, прославленій ле¬
гендами Чорній Горі, вершини
досягають понад 2000 метрів.1 У
першій половині минулого сто¬
ліття східна частина цих тери¬
торій являла собою лісові нетрі з
дуже нечисленним і рухливим
населенням. Тепер середня гус¬
тота населення в східних Карпа¬
тах становить 34 мешканці на 1
км2, проте в окремих місцях
вона значно нижча. У Сучавській
І
Про Чорну Гору, як про культовий осередок гуцулів, я новелу мову чгодом в «АшІшкІ»
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
долині мешкає лише вісім чоловік на 1 км2.1 Загальне число гу¬
цулів не можна вказати, тому що при переписі населення вони
ототожнюються з русинами. їх можна було б тільки перерахува¬
ти, якби насамперед була точно визначена межа між гуцулами
та русинами. Ця робота, яка, на жаль, завдає значних труднощів
поодиноким дослідникам, могла б бути легко розв’язана політич¬
ними органами влади.
Бойки, руснаки і верховинці, яких ми назвали між сусідами
гуцулів, належать до того ж слов’янського племені, яке позна¬
чається загальновживаним, але не споконвічно народним іме¬
нем русини. Гуцули також офіційно зараховуються до русинів,
але вони настільки відрізняються від бойків і руснаків, що дають
привід до численних припущень щодо їх походження. Не кажу¬
чи вже про цілком безглузді погляди, що в гуцулах можна вбача¬
ти слов’янізовані рештки скіфів, готів, куманів і монголів; інша
думка схиляється до того, що гуцули мали б складатися з румунів
і русинів; нарешті, вважають гуцулів за «змішаний народ», який
постав, начебто, з найрізноманітніших елементів у недавній час.
Хто перегляне історію східнокарпатського краю, той справді не
заперечить, що в гуцулах могли б зійтися елементи різних на¬
родів. Уже в найдавніший час сидячі біля підніжжя Карпат му¬
сили бути відтиснутими у гори народами, що нападали зі сходу.
Заселена тепер гуцулами місцевість, долини якої відкриваються
на схід і північ, була, очевидно, знайдена як захисток, тим більше,
що якраз на передньому краї цієї гірської частини бушувало безліч
штормів народів і воєн. Ще у XVIII столітті гірський край над
Черемошем і, мабуть, на інших водних течіях, був місцем збору
для втікачів з підгірської місцевості.
Але якщо й погодитися з думкою, що в долинах Молдави та
Сучави, Черемошу й Пруту могли проживати вже з найдавні¬
ших часів вихідці з різних народів, то, з іншого боку, не можна
заперечити, що перевагу серед них мали слов’яни. З IV століття
Мор. мої статті Über die Besiedelung der Bukowina» і «Die Vcrthcilung der Sicdclungcn in der
Bukowina» (Mitihcikingen der k. k geogr Gesellschaft in Wien, 1891)
8
ВСТУП
живуть вони у підніжжі Карпат1: через тиск аварів, угрів і пе¬
ченігів, менше - через куманів, інтенсивніше - через монголів вони
були, напевне, виштовхані у великій кількості в карпатські доли¬
ни. Всі інші тамтешні елементи, мабуть, відійшли перед ними
на другий план. Головним залишається, зрештою, те, що гуцули
є слов’янами за мовою, звичаями і народними традиціями, крім
певних особливостей, які, звичайно, не можна недооцінювати, і
що вони схожі до своїх слов’янських сусідів. Нації, які стоять на
нижчому культурному щаблі, можуть асимілювати інші народні
елементи тільки тоді, коли вони їх кількісно переважають. З ог¬
ляду на це не можна заперечити, що головна маса гуцулів є сло¬
в’янського походження.
Доказом цього служить передусім перелік назв у гуцульсько¬
му краї: вони переважно, а навіть виключно, слов’янські. Поряд з
цим є ще й румунські назви, як напр.: Діл, Перкалаб, Піре, Ротундул
і Радул. Між гуцульськими прізвищами можна знайти румунські,
угорські, польські, вірменські і навіть німецькі; проте вони вис¬
тупають лише в дуже незначній кількості і походять, може за
винятком румунських, очевидно, від поодиноких переселенців.
Велика кількість імен співзвучна з русинськими, отже - слов’¬
янська.
Мовний скарб гуцулів ще недостатньо досліджений, проте
немає сумніву, що він, аж до частки, слов’янський; щодо форми
мови, це безсумнівно так. Взагалі русин може добре порозуміти¬
ся з гуцулом. Звукова відмінність між обидвома мовами полягає
переважно в тому, що гуцул в багатьох випадках вимовляє є там,
де русин вставляє а, напр.: гуц. егода, рус. ягода-, гуц. Єків, рус. Яків-,
гуц. месо, рус. м’ясо.2 Більші труднощі становлять зіпсовані, само-
утворені або в переносному значенні вживані слова гуцула, напр.:
зажеристи - рус. зажерти-, мухолап - ловець мух, себто зоолог; гуц.
порідковати - сповідатися, тоді, як по русинськи це означає упо-
Пор К а і п d І und Manaslyrski. Die Rutcncn in der Bukowina, I (1889), S. 12;
K а і n d 1, Gcschichlc der Bukowina, I (1888).
Втім, слід зазначити, іцо часто і н підгірській місцевості, мринаймі у русинів Буковини,
часто вимовлягться і замість а.
9
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
рядковувати. Нарешті, мова гуцула містить у собі ряд іншомов¬
них слів. Найбільша частина їх є явно румунською: боугар - пастух;
будз - кружало сиру; царинка - сіножать; портати - носити; ватра -
вогонь; вере - це правда і т. ін. При цьому варто уваги, що більшість
цих слів запозичена з тваринницького й молочарного господар¬
ства, у той час, як та частина гуцульського запасу слів, яка сто¬
сується рільництва і садівництва, - слов’янська. Вважається, що в
гуцульському діалекті є куманські слова; сама назва гуцулів виво¬
диться від другої назви куманів (Уци, Ґуци) за допомогою тюр¬
кського закінчення -ул. Але більш правдоподібно, що назву слід
виводити від румунського hoc, артикульовано hoc-ul (розбійник). Про
це говорить, передусім, досі залишена без уваги обставина, що
гуцули не так вже самі привласнюють собі цю назву, а скоріше
сусіди їх так називають. Вони самі себе називають хрестіани, гірські
або верховенци, русскі люди, тепер вже й гуцули, одначе ця назва не¬
рідко сприймається як образливе прізвисько, чим вона первісно,
мабуть, і була. Гуцулка Марфа Дучик із Селятина на питання, що
означає назва гуцул і чому люди так називаються, дала буквально
наступну відповідь: «Як тільки волохи побачили нас, вони тут же
закричали: ч.Гуцан, гуцанЬ.’ Треба додати, що в гуцульському краї
розбійницькі неподобства процвітали ще декілька десятиліть
тому, і вони самі іменували себе сто років тому збіговиськом гра¬
біжницького люду;2 втім, вони ще й тепер розповідають, охоче і з
певною гордістю про своїх чопришкт, що треба розуміти приблиз¬
но, як «благородні розбійники». Насамкінець слід ще зауважити,
що назва гуцул здається не такою вже й давньою, щоб її можна
було покладати на ґуців або навіть на ґотів.3
Ск нолохі пси Yiàjiiui. nwïi mordu креччли: гуцан, .'уцин (не значить hotoman - всліікіііі
ІЛОДІЙ)
H a q u с І. Neueste pliysikalisclic-polilixhc Reisen, Nürnberg 1790, І, 176 і наст.
[Цс Гакс (H a quel а. а. О. III (1794) S 17, не чнас наїви «гуцул»; він називає їх «гірські
руські» або «справжні покутяни».
10
І
ДИТИНА
Ще тільки дитина живе під
серцем матері, а вже керує нею
народне повір’я. Коли мати впер¬
ше відчула, що вона завагітніла,
і в цьому стані на неї гостро гля¬
нула якась особа, то дитина буде
схожа на цю особу. Неспокійний
характер матиме дитина, якщо
вагітна жінка задивиться на ри¬
балку. Привласнить мати собі не¬
законним способом квіти, фрук¬
ти, вовну або щось подібне, то
дитина отримає висипку на об¬
личчі або на грудях. Надкусить
жінка вкрадене яблуко, то наро¬
дить злодія. До якої частини сво¬
го тіла вагітна доторкнеться під
час пожежі, на тій частині тіла
дитина отримає червону пляму.
Якщо вагітність триває коротше,
ніж дев’ять місяців, то це озна¬
ка, що жінка зраджувала свого
чоловіка. Гляне жінка на кобилу,
яка хвицається, то дитина поба¬
чить світ тільки після дванадця-
тимісячної вагітності. Проте
мало б бути корисним для
жінки, якщо вона зніме з верхо¬
вого коня сідло ураз з попоною.
З вагітними поводяться обереж¬
но і проводжають їх звичайно з
побажанням, щоб пологи відбу¬
лися якомога легше. Хто жорсто¬
ко поводиться з вагітною, той заз¬
нає великої шкоди в своєму хат-
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ. ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
ньому господарстві.
Вагітна\гуцульська жінка виконує свою роботу, поки не поч¬
нуться перейми. Коли вони настають, чоловік спішить до найб¬
лижчої сусідки, щоб вона взяла на себе послуги повитухи (моиш\
6а6а)\ а втім, гуцульська жінка нерідко народжує без всякої підмо¬
ги. Породіллю не вкладають до ліжка, але, підпираючи під пахва¬
ми, водять сюди-туди по кімнаті, а потім вона присідає навпочі¬
пки, поки дитина не ляже на вистелену грубими веретами підло¬
гу. Якщо пологи відбулися в обідню пору, то це знак, що дитина
буде нещасною. Зате щасливими є діти, які народжуються на
світанні. Співає когут під час народження, то це вважається пога¬
ною прикметою. Найбільшим щастям вважається народження в
«сорочечці» або у «чепчику». Народяться близнята, то хтось із
батьків невдовзі помре або хатнє господарство потрапить у злидні
і занепад. Інші кажуть, що народження близнят або трійнят мало
б бути карою Божою. При народженні кожна людина отримує
свою зірку на небі та свого ангела-охоронця, якого вона, почина¬
ючи важкі роботи, а передусім у небезпеках, закликає зі словами:
«Ангелу-хранителю, хр&ни мене!». Але, коли її зірка падає з неба, то
людина помирає.
Матері й дитині стелять постіль за полотняною перегородкою,
щоб захистити їх від злих поглядів. З тією ж метою кладуть під
голову породіллі ножиці, якими була перерізана пуповина. Ди¬
тині, з тим же наміром, чіпляють на шию хрестик із сріблястої
тополі (осипи) і зубець часнику або намотують навколо правої руч¬
ки червону стрічку. А також запалюють одразу ж після народ¬
ження дитини свічку, щоби чорт не зміг підмінити дитину. Та¬
кий підкидьок, якого приносить чорт, зростає повільно і пост¬
ійно намагається заподіяти шкоду своїм названим батькам. Коли
їх нема вдома, він чинить скрізь безладдя. Але, якщо батьки зап¬
ідозрять таку витівку чорта, то б’ють дитину держаком віника так
довго, поки чорт не пожаліє підкидька, забере його, а справжню
дитину знову посадить на місце. Мама не сміє до хрестин класти
дитину в ліжко позад себе, щоб чорт не підмінив її.
Свічка, яку запалили одразу після народження дитини, му¬
сить горіти так довго, поки повитуха не попросить у священика
12
ДИТИНА
приписаної молитви і не принесе від нього свяченої води. Нею
кропиться хата для захисту від усього злого, а потім частина по¬
дається породіллі для пиття і обмивання голови й грудей, а реш¬
ту - виливають дитині в купіль. Цю воду можна вилити лише на¬
ступного дня, після сходу сонця, аби дитина не втрачала сну. А
якщо дитині не спиться, то приносять води з трьох різних кри¬
ниць, а саме: з однієї вранці, з другої - в обідню пору, з третьої -
увечері. У цій воді й купають дитину. Замість колиски служить,
як правило, корито для тіста або коритоподібна посудина, яка
висить на линвах. Хто дивиться на дитину, мусить хухнути на неї
і потім сплюнути, щоб не наврочити. Також не можна нічого
випозичати з хати, в якій народилася дитина. Ще треба згадати,
що ніхто не сміє переступати через дитину у випадку, коли вона
лежить на підлозі, щоб вона не відставала у зростанні.
Уже на другий чи на третій день породілля встає, підв’язуєть¬
ся і виконує легкі роботи.1 У цей день відпускають повитуху. Перш,
ніж це здійсниться, породілля тричі поливає повитусі руки во¬
дою, миє і обтирає їх полотном, яке дарує тій за її послуги. Потім
обидві жінки беруться за руки над дитиною і взаємно просять
одна в одної вибачення за муки й зусилля, які витерпіли. Тепер
з’являються родичі й друзі з подарунками, що складаються з мас¬
ла, сиру, молока, сала, зернових, полотна та ін., і висловлюють
свої віншування: «Дай, Боже, щоб дитина росла і розвивалася на
радість батькам; хай би вона ніколи не ступала на «лихе» або ше
місце», чи щось подібне. А мати все ще вважалася нечистою. Лише
через кілька днів вона могла виходити, а саме, спершу до свяще¬
ника, для того, щоб він промовив над нею очисну молитву; іна¬
кше забрудняться поля, по яких вона ступає. Сорок днів після на¬
родження жінка може, нарешті, піти й з дитиною до церкви, де
вдруге відправляється очисна молитва.
Як особливий приклад надзвичайної витривалості гуцульських жінок хочеться навести
наступне. Про жіпсльку Сслитмна Марію Псркариху розповідають, що вона випила
велику кількість горілки перед пологами і мла повну миску квашеної капусти. Коли
після цього випадково зафав скрипаль поблизу хати, жінка не змогла втриматися залед¬
ве годину після пологів, щоб не... затанцювати «гуцулку»: ба навіть виробляла на
схожій на турнік жердині, приладженій біля хати, різноманітні вихиляси.
13
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Між тим дитину вже й охрестили. Якщо вона прийшла у світ
хворою, то хрещення здійснюється ще в перший день; адже не-
хрещена дитина, яка відходить з життя, потрапляє до чорта. Сім
років кружляє її .душа, як вірить багато хто, у вигляді птаха, і бла¬
гає, щоб її охрестили. Хрещення може здійснити кожна людина,
яка чує те прохання, вимовляючи звичні для хрещення слова. Якщо
дитина і в такий спосіб не досягла хрестин, то вона стає чортом
(навкою). Але звичайно хрестини відбуваються від одного до трьох
тижнів після народження. Хрещеними запрошуються родичі та
друзі, лише зрідка - сусіди, тому що з ними часто трапляються
нагоди для суперечок, а жити з хрещеними у ворожнечі вважаєть¬
ся важким гріхом. Радо обирають хрещеною матір’ю вагітних;
адже їх хрещеники будуть здорові й щасливі. Але вагітні рідко
погоджуються, бо це могло б зашкодити їхній власній дитині.
Якщо ж циган тримає дитину до хрещення, то вона матиме ба¬
гато щастя в розведенні коней і торгівлі ними. Батьки завжди
намагаються мати якомога більше хрещених, у багатих госпо¬
дарів нараховують часто й десятеро. Дітям-первісткам залюбки
даються імена діда й баби. А часом називають дитину також за
іменем святого, в день якого вона народилася; лише в цьому ви¬
падку гуцул, що став із часом заможним господарем, святкує з
родичами й друзями іменини; якщо ж іменини не припадають
саме на день святкування святого, то, як правило, він їх так само
не знає, як не знає дня свого народження, а тому й не може його
святкувати. Зрештою, у більшості випадків вибір імені залишаєть¬
ся за священиком.
Якщо свічки хресних батьків після хрещення нелегко підда¬
ються гасінню, то хрещеникові передрікається довге життя. Після
хрещення хрещені батьки йдуть з дитиною до матері, знову запа¬
люють свічки і передають їй дитину зі словами: «Ростіть дитину
здоровою». При цьому вони кладуть на дитину невеликий гро¬
шовий подарунок або передають породіллі кусень полотна. Потім
хрещених пригощають і наприкінці кожний з них отримує під
матері по дві хлібини, з яких хрещені батьки передають по одній
повитусі.
Після очисної молитви у церкві - отже, сорок днів після на
14
ДИТИНА
родження дитини і ніяк не раніше, а часто навіть через два роки,
- батьки дитини розпитують у хрещених батьків, чи хотіли б вони
«прийняти» від них колачг (це сплетені у формі вінка пшеничні
хліби). Хрещені погоджуються, і батьки призначають день, в який
вони з’являються, щоб святкувати ккошчини»} На цей день хре¬
щені готують святковий обід, а батьки приходять в гості і прино¬
сять шість калачів і дві-чотири кварти горілки. Принесені дари
батьки передають, у випадку, коли дитина ще жива, в руки хре¬
щених, але якщо вона вже померла, то вони запалюють свічки і,
опускаючи їх разом з калачами на підлогу кімнати, промовля¬
ють: «Прошу прийняти ці калачі за спасіння душі N.INI». Зате, якщо
дитина жива, то згадана передача калачів відбувається у супро¬
воді слів: «Прошу, куми, на колачі, великі від Бога, від нас - малі».
На свято «колачит запрошуються також сусіди й друзі. Після час¬
тування розважаються танцями або товариськими іграми аж до
наступного дня. Прощаючись, хрещений віддає батькам дитини
один калач разом з мискою, наповненою зерном, і дарує їм ще, в
залежності від майнових обставин, теля, вівцю, ягня або свиню;
цим тваринам завжди пов’язують червону вовняну нитку довко¬
ла шиї. Якщо хрещений не має свійських тварин, то він дає в
подарунок предмети одягу. Ці дари називаються оффаущина або
фіраущина, тобто пожертвування.
Мати рідко годує дітей грудьми, здебільшого їжею їм служить
коров’яче або овече молоко. Щоб його подати дитині, просверд¬
люють на гострому кінці козячий ріг, до якого прикріплюють по¬
лотняний мішечок, який мама дає дитині до рота замість груді.
Звичайно гуцулка заявляє, що вона не може годувати груддю ди¬
тину, бо в неї не прибуває молоко. Але якщо у гуцулки забагато
молока, то вона витискає грудь на лезо ножа; від цього лихо по¬
винно припинитися. Мають також звичку вливати дитині в рот
повну ложку помиїв, аби вона не була перебірливою в їжі. Дехто
застосовує цей засіб зараз же після народження, інші лише після
того, як дитина була відлучена від грудей.
Якщо іі Ссім і хрещені гримали до хрссіу більше лисії, то нони прншачаюи, усім бап.кам
цей самий ісрмін. а ікнім самі ж хрещені шпрошуюіь на свято
15
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Втім, гуцулка мало дбає про тілесне благополуччя своїх дітей.
Тому вони мають дуже часто блідий та хворобливий вигляд. Про¬
цент смертності дуже високий. З дітей, народжених у Сергіях,
померла, наприклад, за три роки приблизно половина у віці мен¬
ше чотирьох років, а в Селятині цей процент досягнув, напевне,
ще значнішого рівня. Природно, що ця рання смерть трапляєть¬
ся з кволими дітьми, і тому гуцули, загалом, породи міцної. Особ¬
ливо дітей забирають епідемічні захворювання. Так, в Довгопіллі,
приміром, у 1871 році народились 52 хлопчики, але з них внас¬
лідок епідемії дифтерії, яка шаленіла в 1873 році, з'явилося в 1892
році на рекрутському плацу тільки п’ятеро. Тому, якщо статис¬
тичні праці1 показують для окремих частин гуцульського краю
великий процент приросту, то це слід віднести особливо за раху¬
нок імміграції, далі теж за рахунок розмноження юдеїв завдяки
міцнішому потомству.
Батьки завдають собі мало клопоту не лише з тілесним, але й
з духовним вихованням своїх дітей. Зрештою, вони керуються
щодо дітей принципами: «Надавати дітям свободу - значить го¬
тувати собі неволю» і «люби дитину, як душу, але тряси її, як гру¬
шу»; в останньому виховному принципі наголос лежить, звичай¬
но, на його другій частині. Ні батьки, ні діти не є прихильника¬
ми школи, а поселенські обставини в горах самі по собі призво¬
дять до того, що навіть за доброї волі відвідування шкіл стає час¬
то неможливим. «Хоч якою дикою і необтесаною не поступила б
дитина до школи, - зауважує одна авторитетна особа,2 - її можна
легко спрямувати на шлях моральності за допомогою відповід¬
ного ставлення і керівництва, а загалом потрібно сказати, що гу¬
цульська дитина при доброзичливій настанові з боку свого вчи¬
теля засвоює щодо рівних собі, як і щодо батьків і знатних осіб
таку поведінку, яку загалом можна б назвати набагато похваль
нішою, ніж поведінка міських дітей». У багатьох відношеннях
дуже несприятливо впливає на моральний розвиток дитини по
М о n п і с v (у Chavunnc's physik. • slal.Handatlas \on Oesterreich-Ungarn): Kapi.1
ирнросту і 'їмсншсння населення в проміжок часу віл І N69 до 1880 року.
Паро* Г. Г а н і ц ь к и й в Сергіях.
16
ДИТУІНА
ганий приклад батьків. Не помічається жодної різниці щодо ви¬
ховання між дітьми бідніших і багатших. У взаємних стосунках
також немає різниці між бідними й багатими дітьми. Властиві
дітям ігри неможливо відзначити, бо діти, які здебільшого меш¬
кають поодинці, їх не мають.
17
Ним**
ХЛОПЕЦЬ І
ДІВЧИНА
Поки діти гуцулів ще не до¬
рослі, між між хлопцями і дівча¬
тами не відбувається майже нія¬
кого зближення, Це не є на¬
слідком якогось батьківського
повчання, усної поради чи жи¬
вого прикладу, скоріше причина
цього в різниці між зацікавлен¬
нями хлопців і дівчат, а ще й у
певній гордовитості та самовпев¬
неності хлопців. Але такі стосун¬
ки зберігаються лише до пробуд¬
ження статевого потягу, який
наступає у гуцульської молоді
рано внаслідок життєвих обста¬
вин і особливо через спокусли¬
вий приклад старших. З хвили¬
ни появи статевої зрілості, здеб¬
ільшого вже в тринадцятирічно¬
му віці, настає повна зміна в сто¬
сунках між хлопцем і дівчиною.
Вони вступають у ближчі контак¬
ти між собою, прагнуть один од¬
ного, і спілкування молоді, залед¬
ве вирослої з дитинства, дуже
швидко набуває можливої близь¬
кості, внаслідок злого прикладу і
сприятливої повсюди в горах ви¬
падковості.
За таких умов легко зрозумі¬
ти, що справи моралі гірських
ХЛОПЕЦЬ! ДІВЧИНА
жителів кепські. На початку цього століття склалася серед гуцулів
своєрідна спільність дружин, і чужинцям, здається, нерідко про¬
понували жінок.1 Такою ж кепською справою був тоді стан здо¬
ров’я цих гірських мешканців; цілі населені пункти були охоп¬
лені епідемією.2 У даний час обставини складаються краще, про¬
те у порівняні з тими, що у сусідніх жителів, вони все ще дуже
несприятливі. Як далеко може сягати ця моральна блудливість
видно, приміром, з процесу, проведеного в 1891 р. в суді при¬
сяжних у Чернівцях, з якого випливало, що гуцульська жінка з
Конятина, у змові зі своїм коханцем, вбила чоловіка і в той час,
коли труп ще лежав у хаті, віддалася на печі плотській насолоді.3
Втім, траплялися, кажуть, ще й випадки, коли гуцульські жінки,
можливо, тільки в стані сп’яніння, відверто самі себе пропону¬
вали. Останнім часом став відомим випадок у Селятині, коли чо¬
ловік зачав дитину зі своєю дочкою, а в Жаб’ї живе гуцул, який
мав з якоюсь жінкою нешлюбну дочку; з цією знову злягався і з
народженою від неї внучкою мав також статеві стосунки. Харак¬
терно також, що одна мати не посоромилася повідомити чужим
подорожуючим, що її дочка померла від сифілі-су (потерухи). Роз¬
повідають, що гуцульські жінки вважають гріхом відмовляти чо¬
ловікові. Інші дотримуються думки, що кожна жінка, яка могла
привести на світ дітей, хай навіть і позашлюбних, але не народи¬
ла, буде змушена, мовляв, їсти їх на тому світі. Внаслідок таких
поглядів процент незаконнонароджених дітей мусить бути знач-
В і d с r m a n n. Die Bukowina unter östcrr[cicliixhcn] Verwaltung (1875), S.68. цитус
відповідне повідомлення придворного комісара Райхмана віл 20 липня 1804 року. Про
особливий випадок лив.: H a q u е t. Neueste physik|alisch]-polit[ixhc] Reisen (1794), III.
.16; також гут же S.I9 і наст.; я іншому місці (1,176) Гаке повідомляє, шо сільський суддя
і Путили мав удома малий гарем. Можливо, одначе, що тут домашня община дала
привід для непорозуміння.
H a q и с І а. а. О., t., 176
Bukowincr Rundschau, 1891. 20. September, і і судової пали.
19
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
ним.1 Чоловік із Селятина на ім’я Сергій, який вважав гріхом тор¬
катися жінки і мовбито позбавив себе сили зачаття, стоїть серед
гуцулів цілком усамітнений. їх вільний моральний світогляд
віддзеркалюється, зрештою, і в їхніх легендах і піснях.
Якщо молоді люди при своїх щоденних заняттях, особливо
при отарах та при сінокосах позбавлені сприятливої нагоди для
інтимних стосунків, то танцювальні розваги і влаштовані з різних
нагод товариські ігри, як і зустрічі в прядильних зібраннях нада¬
ють ширші можливості для цього.
Танцюють на весіллях, хрестинах, храмах і на клаці, або толоці,
тобто спільному надаванні допомоги, яку сільські мешканці вико¬
нують один для одного безплатно. Гуцульський танець гуцулка має
вигляд хороводу, який утворюють чоловіки та жінки, хлопці 1га
дівчата. Всі тримаються за руки або пліч-о-пліч і утворюють коло.
Паралельно першому хороводу можна утворити ще й другий і
третій. Танцюристи і танцюристки співають одноманітні імпрові¬
зовані танцювальні пісні, плавно кружляють під -звуки музики то
вліво, то вправо, спочатку повільно, потім все швидше. Далі йдуть
різні швидкі оберти і шалені стрибки у повітрі, причому ще й тут і
В Ослятині позашлюбні діти мали би становити 40%; цс було б ще не так багато, як у Ка-
рінтії, де, згідно з В r а с h с І І і, «Statistische Skizze der östcrr[eich]-ungar[ixhcn]
Monarchic» (1889), на 1000 народжень припадало 454 позашлюбних дітей. До того ж.
здається, та відомість про Сслятин дещо перебільшена, або існують між окремими доли¬
нами й громадами значні відмінності. Так, у Сергіях протягом трьох років у середньо¬
му народилося лише 17% позашлюбних дітей, а в чотирьох громадах на Білому Чере¬
моші позашлюбні діти гак само протягом трьох років становили близько 4%, що майже
відповідало би найсприятливішим в Австрії обставинам Далмації (3.5%), одначе для
гуцульського краю може вважатися хіба тільки винятковим випадком. Докладні статис¬
тичні дослідження повинні б зайнятися деталями. Тут слід ще вказати на обставину, що
процент позашлюбних дітей у тих повітових староствах Буковини, які включають горн
значно вищий, ніж у підгірних повітах краю. Порівняти, насамперед, Вижницю - 15,4%
і Сторожинсць - 18,2% відносно Кіцманя - 7%. Середній процент дорівнює на Буковині
12,3%; місто Чернівці - 29,2% Пор Sanitätsberichl des Herzogthums Bukovina für d|as|
I[ahr] 1891, S. 5; Ближчими даними із Сергіїв я завдячую панові священикові ГТанщьки-
чу; за ті чотири ссла на Білому Черемоші (Стсбнс. Довгополе, Ііолснки і ГІсрсхрсспс)
- панові священикові Й Помелю і Довгополя. На закінчення буде, може, не зайвим
нагадати, що процент позашлюбних дітей аж ніяк не може служиш цілком пропорцій¬
ним виміром пануючої аморальності
20
ХЛОПЕЦЬ І ДІВЧИНА
там високо підкидають малі сокирки, що їх гуцули звично вико¬
ристовують замість ціпків, і знову ловлять їх.1 Задихані й спітнілі,
танцюристи опускаються, нарешті, на свої місця. Танцюють у кор¬
чмах або приватних хатах, в останньому випадку - за гарної пого¬
ди - й на подвір’ї; рідше танцюють далеко від хат, на вільному
повітрі. Музику забезпечують місцеві гуцули або й цигани, музика
яких цінується особливо. Звичні інструменти - скрипка і флояра. Ос¬
танній інструмент - це дерев’яна трубка завдовжки 1/2 - 3/4 мет¬
ра, яка на верхньому кінці гостро затесана; коли дути у загостре¬
ний кінець флояри, створюється вібруючий звук. На нижньому кінці
цей інструмент відкритий; він має шість дотикальних дірок.
Про винахід флояри розповідають наступне. Якийсь чоловік
був засуджений на смерть. Йому, мовляв, пообіцяли помилуван¬
ня, якщо б він знайшов деревину, яка могла б говорити. Після
невтомних роздумів йому впало, нарешті, на гадку, продірявити
шматок дерева і видобути з нього звуки. Він почав грати, звору¬
шив суддів і був помилуваний.
Від флояри слід відрізняти телєнку, яка є звичайною трубкою з
вербової кори і не м«є дотикальних дірок. Далі - сопіука, верхній
кінець якої, на відміну від обох раніше згаданих інструментів,
має звичайний чіп і забезпечена дірками. У неї є п’ять дотикаль¬
них отворів.2 Відомі також варган (дримба) і волинка (дутка). І на¬
решті треба назвати трембіту. Це приблизно триметрова довга й
вузька лійка, виготовлена з тонких ялинових дощечок і обгорну¬
та вузькими пасмами лика, в новіший час виготовляється також
із бляхи. Цей інструмент використовується здебільшого на похо¬
ронах і на гірських пасовищах.
При цій нагоді варто, нарешті, згадати, що свист вважається
Цеп навик, здасться, вже зовсім занепав. Пор. мою опис у Haquct, '<Ncucstc physikfalisch]-
politjixhcnj Reisen (1794)», III, 35. га ілюстрація у кінці вступу того ж тому. Частіше
трапляються ще просто розмахування ціпками під мас ганцю.
Ці пояснення достовірні щодо місцевості приблизно в околицях УсУеріків і Горішнього
Ясенева. В інших околицях Уявляються свої назви інструментів, зроблених почасти по-
іншому. Так, за повідомленням із Сергіїв, флояра там не маг дотикальних дірок, сопілка
не маг ніяких затичок і шість дотикальних дірок; крім юго, вживається там денцівкії з
денцем і ірьома-шістьма дотикальними отворами.
21
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
непристойним. У лісі не можна свистіти, бо в сім’ї свистячого може
трапитися смертний випадок або якесь інше лихо. Дівчата не сміють
свистіти, бо цим вони знівечили б свою кращу долю.’ За допомо¬
гою свистіння опівночі викликають на роздоріжжях чорта.
Яка манера співу, такими є і способи гри гуцулів - однотонні
звуки повторюються безупинно. Приємно зворушує тільки уро¬
чисте звучання трембіти, особливо здалеку.
Товариські ігри влаштовуються у великодню неділю, відтак
також при вартуванні над небіжчиком, на весіллях і хрестинах,
їх число досить значне. У великодні свята хлопці розважаються
грою, яку вони називають «гамбао. Вона полягає в тому, що хлопці
вишиковуються в довгий ланцюг, кожний член якого має завдан¬
ня, незважаючи на найшвидші рухи, не виступити з ряду. Вата¬
жок з легким ціпком або скрученою хустиною біжить швидко
то вправо, то вліво так, що майже неможливо слідувати за ним,
не покидаючи ряду. Того, хто виступив з нього, ватажок нама¬
гається вдарити; якщо йому це вдається, весь стрій розпускаєть¬
ся, щоб за поданим знаком знову приступити до гри.
Зате дівчата грають на Великдень звичайно у «качечку». При
цьому всі дорослі дівчата утворюють широке коло, тримаючись
за горизонтально розставлені руки. Якщо коло надто вузьке, то
вони беруть на допомогу ще й ціпки, з якими дівчата й жінки
часто ходять у гори. Дві дівчини вступають в середину кола і одна
з них намагається зловити яругу. «Де моя качечка?* - гукає та, зав¬
данням якої є переслідувати й ловити. На те хор відповідає: «На
стат, й тепер починається бігання та ловлення всередині кола і
поза ним, поки переслідувана не схоплена. Гра триває так довго,
поки всі дівчата не візьмуть участі у біганні та ловленні.
При вартуванні над покійником полюбляють гру, що називаєть¬
ся «лопатка». Дранкою або малою дерев’яною лопаткою по черзі
вдаряють одного з граючих, у якого зав’язані очі; його ж завдання
- вгадати, хто вдарив. Якщо йому це вдається, то на його місце
стає той, хто щойно вдарив.
Четвертого є гра «огарчик». Запалюється огарок свічки або тріска
/Пука, котра сншичит, долю собі просншичшп
22
ХЛОПЕЦЬ! ДІВЧИНА
і передається з рук в руки. У кого вона згасне, той мусить цілува¬
ти всіх інших підряд. Якщо котрась із дівчат не хоче підкоритися
цьому, то вона мусить поцілувати закопчену тріску. Гра «вуголь»
полягає в тому, що підвішують за допомогою голки і нитки роз¬
жарену вуглину до кімнатної стелі; гравці стають потім довкола і
обдмухують вуглину один проти одного. Хто необережний при
цьому дмуханні, обпалює собі губи, а до того ще його й висмію¬
ють. Крім цих, звичними є ще й деякі інші ігри, між ними також
«жмуркаь і «грушка».'1 Треба ще згадати королівську гру (короля гра¬
ти). Гравці кидають три дерев’яні палички, позначені на одному
кінці. Кому вдається кинути всі три палички так, щоб вони впали
позначкою в один бік, той стає королем на той час, поки інший
не зробить те саме.
На прядильних кімнатних зібраннях {,вечернищ% що відбували¬
ся здебільшого в хатах заможніших господарів, жінки прядуть, а
чоловіки час від часу намотують нитки. При цьому розповідають
казки й легенди, співають пісні, загадують і розгадують загадки.
Справжнє почуттєве життя мало виражене серед гуцульсь¬
кої молоді. Цьому відповідає і та обставина, що тужливі любовні
пісні, яких є дуже багато серед русинів рівнини, тут досить рідко
трапляються. Але про любовні чари гуцульська дівчина думає так
само, як і її родичка з передгір’я. Так вона, наприклад, розшукує
ялицю й бук, гілки яких переплетені між собою; прагнуча любові
збирає з них листя, варить його і дає своєму вибраному випити
той відвар. Коли він п’є, дівчина думає або стиха бурмоче: «Так,
як ці два дерева чужі собі, а проте з’єднуються, так само хай би це
й між нами сталося». Інший засіб, якого вживають дівчата й жінки,
полягає в ношенні ртуті на грудях; це мав би бути чудовий засіб
забезпечитися палкішою взаємністю в коханні. Таку ж мету до¬
сягають тим, що подають коханому напитися молока, в якому
було зварене зілля любистку, або люби мене (Levisticum offic.). В лю¬
бовних справах відвідують також чаклунок. З цією метою дівчи-
У Ясенові Горішньому вартування над покійником, при якому поряд і іншими іграми
івпчаїїно граюіь грушку, наїиваючн іак само грушка. Інше позначення цього варту¬
вання ПОСС()ЖІП(
23
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
на приносить будь-яку річ, яку вона взяла у чоловіка, а чаклунка
ллє над нею воду в миску, а потім ножем робить знак хреста над
водою. Тоді вкидається туди чаруюче зілля і після тривалого тає¬
мничого дійства дівчина мусить, врешті, омитися тією водою. Далі
дівчата мають звичку качатися гольцем по траві вранці у день Івана
Купала, щоб стати жаданими. Інші висівають голими насіння
льону і закопують там свою сорочку; поки насіння зійде, дівчина
заручиться. Треба ще відзначити нарешті, що, як і в інших місцях,
так і в гуцулів, дівчата намагаються вислідити різними способа¬
ми свою майбутню любовну долю у вечір святого Андрія. Широ¬
ко розповсюдженим для цієї мети є рахування кілочків. Дівчина
відраховує на паркані дев’ять кілків підряд і з вигляду останнього
робить висновок про якості майбутнього чоловіка. Також ходять
дівчата під вікно першої-ліпшої хати і прислухаються, чи почу¬
ють вони там насамперед слова «так» чи «ні». У першому випадку
вони вийдуть заміж у наступному році, у другому - це відпадає.
Про красу гуцульських дівчат і жінок розповідають багато, але
надаремне. Гарних дівчат можна побачити досить рідко, а ще
рідше гарних жінок; надто раннє одруження і розпусне життя
дуже швидко їх старять. Гуцульська красуня, свідома з цієї своєї
властивості, одягається красивіше й чистіше і проявляє в бесіді й
поводженні особливу кокетливість, можливо, навіть грацію. Ці
прикмети зберігає кожна, навіть коли її цвітіння вже минулося.
Якщо хтось занадто вихваляє гуцулку, то вона зазвичай відпові¬
дає: «Була б я такою доброю, то люди б мене напевне з’їли».
Молодого парубка звуть хлопец, хлопчіши або хлопчіїичи-, дівчи¬
ну - діучинешчи. У віці, придатному для одруження, що наступає у
дівчат приблизно в шістнадцять, у хлопців після вислуженої
військової служби на двадцять четвертому році життя, хлопець
називається паробок, леґін, а в районах, що межують з румунами,
також флакеу або флекеу, а дівчина - діука або, точніше, діукау боути-
цях за властивою відданиці прикрасою у волоссі.’
Проте приходять іноді до шлюбу й 30-35-річні хлопці, а та-
Див ілюстрацію І.
24
ХЛОПЕЦЬ! ДІВЧИНА
Мал. 1. Дівчина з
прикрасою у
волоссі з Яворника
(за фотографією
І.Дуткевича з
Коломиї).
кож дівчата, яким уже по 25-30 літ. З іншого боку, виходять заміж
й чотирнадцятилітні дівчата, отож в гуцульському краї взагалі
можна дуже рідко бачити дорослих дівчат, зате молодих жінок
повсюди у великій кількості. Майже відштовхуюче враження
справляють поодинокі старечі дівчата, які ходять в убогих при¬
красах на волоссі без головного убору.
Наприкінці слід ще зауважити, що оголошення повноліття до
узаконеного віку в гуцулів зовсім відсутнє. Як правило, батьки не
знають, скільки років їхнім дітям і коли наступає їх повноліття.
25
III
СВАТАННЯ
Й ВЕСІЛЛЯ
Сватане відбувається здебі¬
льшого в час різдвяних свят або
в м’ясницю, рідше восени. Хло¬
пець, який бажає одружитися,
обравши собі двох сватів з-по¬
серед своїх родичів або друзів,
іде ввечері в хату обраниці. «Доб¬
рий вечір, - звучить вітання при¬
булих, - Бог зайшов до цеї хати
і ми з ним; є у вас дівка на ви¬
данні?» Як тільки батько дівчи¬
ни відповість на запитання
«так», свати кажуть знову: «Га¬
разд, ми прийшли, щоб з Бо¬
жою поміччю з’єднати дітей!».
Тоді хлопець ставить на стіл по¬
вну пляшку горілки, наливає по¬
вну чарчину і випиває за здоро¬
в’я дівчини. Якщо вона потім
візьме знову наповнену чарку і
вип’є горілку, то це значить, що
сватання прийнято. Далі воно
скріплюється поцілунками і не
потрібно, щоб спершу відбули¬
ся формальні заручини. Якщо,
навпаки, дівчина подає келих
далі, не спорожнивши його, або
ставить на стіл, то свати заби¬
рають свою пляшку і йдуть в
іншу хату шукати свого щастя.
Здебільшого обидві сторо¬
ни, які вступають у шлюб, по¬
ходять з тієї ж місцевості. Про
посаг {вино, зміни) дівчини пе¬
реговори ведуться в той же
СВАТАННЯ Й ВЕСІЛЛЯ
вечір сватання. Воно складається, як правило, з двох чи трьох по¬
вних наборів убрання, грубих килимів з овечої вовни, білизни,
корів і овець. Земельні ділянки дівчина отримує переважно тільки
тоді, коли в неї немає братів. За звичаєм одружуються спочатку
старші діти, проте буває, що погоджуються на одруження мо¬
лодших дітей перед старшими. Не бракує впливу батьків на вибір
їх дітей, але в горах він не такий значний, як у русинів з передгі¬
р’я.
День вінчання остаточно визначається тоді, коли молоді люди
витримали у священика іспит з молитов. Відвідини церкви з ме¬
тою складання цього іспиту народ називає на отченаші, себто
(відвідини) заради отченаша.
Весілє відбувається звичайно в січні або в лютому, так що в
більшості випадків між сватанням та одруженням проходить
лише кілька тижнів. Вже з цієї причини рідко трапляється, щоб
укладені обітниці розривалися. Якщо ж таке трапляється, у ви¬
падку, коли одна сторона закидає іншій аморальні вчинки, то
відступаюча сторона мусить відшкодувати другій зроблені до того
часу видатки. Тут же після сватання готуються до весілля. Хати
прибираються й відмиваються, ставляться напоготові запаси страв
і напоїв. Цього потрібно немало, адже число гостей здебільшого
велике, а весілля триває три-чотири дні. Але й гості приносять
продукти харчування з собою.
Напередодні вінчання збираються в обох хатах гості, які були
запрошені урочисто нареченим (кнєзь, себто князь) і нареченою
(кнегиня, себто княгиня) раніше або й у той же день. З цією метою
наречений і наречена, перший у супроводі одного або двох дружбів,
остання з кількома дружками, ідуть окремо в різні хати і дружба
або дружка промовляють наступні слова: «Просили вас тато і мама
нареченого (нареченої), потім наречений (наречена) і я прошу вас,
щоб ви були такі добрі прийти на весілля». У цьому запрошуваль¬
ному ходінні обидва походи супроводжуються кількома музикан¬
тами; лунають також пістолетні постріли. Але коли в обох хатах
гості вже зібралися, в знак свята ставлять на столи ялинки, при¬
крашені різноколірною шерстю, і запановує радісне розважання
за святковою учтою; впродовж всієї ночі танцюють і грають. Коли
27
III
СВАТАННЯ
Й ВЕСІЛЛЯ
Сватат відбувається здебі¬
льшого в час різдвяних свят або
в м’ясницю, рідше восени. Хло¬
пець, який бажає одружитися,
обравши собі двох сватів з-по-
серед своїх родичів або друзів,
іде ввечері в хату обраниці. «Доб¬
рий вечір, - звучить вітання при¬
булих, - Бог зайшов до цеї хати
і ми з ним; є у вас дівка на ви¬
данні?» Як тільки батько дівчи¬
ни відповість на запитання
«так», свати кажуть знову: «Га¬
разд, ми прийшли, щоб з Бо¬
жою поміччю з’єднати дітей!».
Тоді хлопець ставить на стіл по¬
вну пляшку горілки, наливає по¬
вну чарчину і випиває за здоро¬
в’я дівчини. Якщо вона потім
візьме знову наповнену чарку і
вип’є горілку, то це значить, що
сватання прийнято. Далі воно
скріплюється поцілунками і не
потрібно, щоб спершу відбули¬
ся формальні заручини. Якщо,
навпаки, дівчина подає келих
далі, не спорожнивши його, або
ставить на стіл, то свати заби¬
рають свою пляшку і йдуть в
іншу хату шукати свого щастя.
Здебільшого обидві сторо¬
ни, які вступають у шлюб, по¬
ходять з тієї ж місцевості. Про
посаг (вино, міни) дівчини пе¬
реговори ведуться в той же
СВАТАННЯ Й ВЕСІЛЛЯ
вечір сватання. Воно складається, як правило, з двох чи трьох по¬
вних наборів убрання, грубих килимів з овечої вовни, білизни,
корів і овець. Земельні ділянки дівчина отримує переважно тільки
тоді, коли в неї немає братів. За звичаєм одружуються спочатку
старші діти, проте буває, що погоджуються на одруження мо¬
лодших дітей перед старшими. Не бракує впливу батьків на вибір
їх дітей, але в горах він не такий значний, як у русинів з передгі¬
р’я.
День вінчання остаточно визначається тоді, коли молоді люди
витримали у священика іспит з молитов. Відвідини церкви з ме¬
тою складання цього іспиту народ називає на отненаші, себто
(відвідини) заради отченаша.
Весіле відбувається звичайно в січні або в лютому, так що в
більшості випадків між сватанням та одруженням проходить
лише кілька тижнів. Вже з цієї причини рідко трапляється, щоб
укладені обітниці розривалися. Якщо ж таке трапляється, у ви¬
падку, коли одна сторона закидає іншій аморальні вчинки, то
відступаюча сторона мусить відшкодувати другій зроблені до того
часу видатки. Тут же після сватання готуються до весілля. Хати
прибираються й відмиваються, ставляться напоготові запаси страв
і напоїв. Цього потрібно немало, адже число гостей здебільшого
велике, а весілля триває три-чотири дні. Але й гості приносять
продукти харчування з собою.
Напередодні вінчання збираються в обох хатах гості, які були
запрошені урочисто нареченим (кнєзь, себто князь) і нареченою
(кнегиня, себто княгиня) раніше або й у той же день. З цією метою
наречений і наречена, перший у супроводі одного або двох дружбів,
остання з кількома дружками, ідуть окремо в різні хати і дружба
або дружка промовляють наступні слова: «Просили вас тато і мама
нареченого (нареченої), потім наречений (наречена) і я прошу вас,
щоб ви були такі добрі прийти на весілля». У цьому запрошуваль¬
ному ходінні обидва походи супроводжуються кількома музикан¬
тами; лунають також пістолетні постріли. Але коли в обох хатах
гості вже зібралися, в знак свята ставлять на столи ялинки, при¬
крашені різноколірною шерстю, і запановує радісне розважання
за святковою учтою; впродовж всієї ночі танцюють і грають. Коли
27
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
вже світає, зшивають вінок для молодої з листя барвінку (вінчик),
прикрашений золотими блискітками й монетами, прикріпляють
до вінка також часник, як запобіжний засіб проти всього злого. За
цією роботою в деяких місцевостях1 співають належну пісню; для
всіх інших етапів весіля, на відміну від звичаю у русинів з передгі¬
р’я, немає ніяких особливих пісень;2 переважно кожен співає, що
йому заманеться. Як тільки вінок виготовлений, кладуть його
дівчині на голову, супроводжуючи дійство висловами благословен¬
ня; а голку, яку використовували при роботі, залишають застром¬
леною в листках. Після цього молода проходить з дружками тричі
довкола стола і стає потім на коліна перед батьками, щоб подяку¬
вати їм за проявлені добродіяння і отримати від них благословен¬
ня. Те ж саме відбувається в домі молодого; для нього теж зшива¬
ють вінок і урочисто прикріплюють до його шапки. Крім цих вінків,
молодий з молодою несуть на лівих руках великі, виготовлені з
твердо висушеного сиру, кільця (колач); голова молодої подекуди
обв’язується від підборіддя до маківки хустиною, а на плечі наки¬
дають дві або лише одну хустину. Поверх звичайного святкового
убрання молодята одягають потім ще й довгі плащі (манта, гуоія),
де-не-де прийнято, щоб молода замість запасок, що заступають
спідницю,3 одягала справжню спідницю з синього сукна, прикра¬
шену на нижній облямівці золотими обшивками; поверх неї вона
носить тоді ще й передню запаску.4 Усі гості теж святково одяг¬
нені, дружби й дружки прикрашені квітами.
Вінчання проводиться в деяких околицях тільки в четвер або
в неділю, бо вважається, що тільки ці дні приносять щастя, при¬
чому завжди перед обідом. У домовлену годину молодий і моло¬
да вирушають з їх батьківських хат верхи на конях у супроводі
показного почету, щоб податися до церкви. Перш ніж вони по¬
кинуть обійстя, батьки обсіюють їх пшеницею. До почету моло-
' Так у Сергіях. Пор.рочд.ХVI, № 25
Про русинські весільні пісні пор.: Kaintll und Manastyrski. Die Rutcncn in der Bukowina. I.
51 і насі.
; lipo гуцульсько національне вбрання мор.: po.i;i.Vlll.
4 Пор. малюнок 2.
28
СВАТАННЯ Й ВЕСІЛЛЯ
Мал.2. Молода з Жаб’я у
весільному строї.
(За фотографією
И. Дуткевича з Коломиї).
дого й молодої належать, крім інших гостей, вінчальний батько і
вінчальна матка, обрані рідними батьками. Молодого супровод¬
жують ним самим вибрані дружби, а молоду - нею ж підібрані
дружки. Попереду походу несуться ялинки, прикрашені різнобар¬
вною шерстю. Перед церквою обидва гурти зустрічаються, і тепер
в ній відбуваються через обмін обручками формальні заручини,
іаиювліне, і одразу після цього здійснюється вінченє. Як тільки мо¬
лодята вийшли з церкви, молодий тричі погладжує молоду бато¬
гом, на знак, що він став тепер її господарем. Молодого й молоду
підсаджують знову на їх коней. Гримлять постріли з пістолів і всі
їдуть вскач до хати молодої. Одначе на якомусь відрізку дороги
похід молодого відстає, між тим, як молода з її почетом поспішає
вперед. Перед хатою її знімають з коня разом з сідлом і біля две¬
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
рей її зустрічає мати з благословляючими висловами. Після цьо¬
го всі направляються до світлиці, і тут її свідки водять знову моло¬
ду тричі довкола стола. Потім вона сідає на призначене їй почес¬
не місце; при цьому вона непомітно підставляє стільки пальців
руки під себе, скільки років вона бажає ще залишитися бездітною.
Свідок підходить потім знову до молодої і тричі розмахує півко¬
лом перед її обличчям калачем; потім підносить його навпроти
сонця і питає молоду: «Що ти бачиш?». Вона відповідає: «Я бачу
дивовижно гарний світ, але у Бога - найкраще».
Тим часом молодий зі своїми супровідниками заїхав у двір.1
Він пересилає молодій дружбою кільце з сиру, котре він ніс на
руці під час вінчання, а вона відсилає йому своє. У деяких місце¬
востях молодята обдаровують одне одного при цій нагоді повною
мискою кукурудзяних зерен. У двір виходить господиня дому,
тричі обходить довкола молодого і його супроводу й обкидає їх
пшеницею. Відтак вона пальцем обмазує рот молодого медом;
між тим свідок підходить з його калачем, розмахує ним і ставить
те ж саме запитання, що ставив перед тим молодій. Молодого
так само знімають з коня разом з сідлом і проводять у хату, після
того, як батьки молодої пов’язали його юним супровідникам (боєрі,
себто воїни, знатні)2 через плечі барвисті хустки. Тут він виявляє,
що його місце біля молодої зайняте братом або якимось роди¬
чем молодої. Тепер починається торг за молоду. «Скільки ти про¬
сиш за місце?» - починає молодий. «Триста Гульденів», - отримує
він навмання сказане у відповідь. «Це забагато», - заперечує моло¬
дий, і починається торгування, поки молодий не придбає моло¬
ду і місце біля неї за малий грошовий внесок або за топірець і не
прожене батогом супротивника до дверей; тепер і молодій знову
припадають три удари.
Без згаданого подарунку родичеві, той міг би відмовити у ви-
‘ У деяких місцевостях молодий приходить молодою лише наступного дня, після того,
як він і його госіі весело провели ніч у ломі його батьків. Там, де це прийнято, обидва
походи роз'єднуються зараз же після вінчання.
Позначення ктл,. кт.'иин і оосрі вказують, мабуть, на первісне викрадання молодої
товаришами молодого під ного керівниці вом. Ті ж вислови поширені, »рештою, і її
русинів.
ЗО
СВАТАННЯ Й ВЕСІЛЛЯ
данні молодої; зате подарунки молодого для молодої та її матері
є тільки добровільними; вони складаються із взуття і хусток. Прий¬
нято давати й інші подарунки, проте ніколи молодий не отримує
подарунка від молодої або її сім’ї. Зате молоду пару часто обда¬
ровують вінчальні батько й матка худобою та вбранням. А весільні
гості приносять з собою калачі, плоди або хустки для молодої;
прийнято також грошові подарунки.
Протягом святкового обіду, який подається тепер, мала дівчин¬
ка тримає за спиною молодяг запалену свічку. Вона називається
сьвітеука, це значить - носителька світла, і вона отримує за свою
службу рушник і калач. Після веселого розважання молодий по¬
дає, нарешті, знак до від’їзду. Молодята і їх супутники знову сіда¬
ють на коней і разом їдуть до хати батьків молодого. Ті урочисто
благословляють їх і обсипають пшеницею, всі входять у хату і
розважаються тут до пізньої ночі. Після цього свідки і дружби
проводжають молоду пару до спальні. Тут один дружба знімає
насамперед молодій, потім і молодому, взуття, після чого гості
відходять. Вранці молоду пару розбуджує матка, а молода, як
тільки вона одяглася, покриває голову хусткою1 на знак, що вона
вже жінка. Одруження залишається дійсним, навіть якщо гуцул
виявив, що його молода вже не дівчина.
На третій день весілля святкується пропій. Молоду пару відвіду¬
ють тільки батьки молодої, причому тут не повинно бути нестачі
в напоях.
Вісім днів після шлюбу відбувається, нарешті, відвод, введення
молодої пари до церкви, та зміни, тобто видача посагу.2 У цей день
молодята відвідують батьків молодої і забирають там придане. У
деяких місцевостях ця передача відбувається в наступний день
після пропою. Отже, на четвертий день весілля. Треба зауважити,
що й передача подарунків з боку свідків відбувається не в день
весілля, а пізніше, як це було зазначено щодо подарунків хрес¬
них батьків. Молоде подружжя передає вінчальним батькам чо¬
тири калачі та отримує взамін подарунки. Втім, це свято нази-
Мор. мал.З.
Оскільки посаг нлшнааься у.т/ш. то слід виводити слово віл шіпсти, гобго міняти, іншії
думка міститься в моїй та Монастирською роботі «Русини на Буковині», І. 64.
31
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
нагсться так само колачини.
Як встановлення згаданих ялинок на столах означає початок
нссілля, так і їх зняття означає-закінчення весільного свята. Треба
відзначити, що кільця з сиру, що їх несли при вінчанні молодята,
часто зберігаються довгі роки на згадку про цю подію.
Насамкінець треба ще зауважити, що старі парубки в гуцулів
не є рідкістю. Втім, вони ведуть упорядковане домашнє госпо¬
дарство і доручають порядкування в ньому найнятій господині,
яка виконує всі обов’язки жінки. Бувають і старі незаміжні гуцул¬
ки, як вже було згадано. Особи, які живуть у незареєстрованому
шлюбі, присягають один одному на вірність і покірливість при
грудці солі і двох запалених воскових свічках.
Мал.З. Молоде подружжя
і Жаб’я.
(За фотографісю
Й. Дуткевича з Коломиї).
IV
ЧОЛОВІК І
ЖІНКА
Як любов дає лиш у рідкісних
випадках привід до шлюбних
зв’язків, так і подружнє життя
рідко стає сердечним. Чоловік є
володарем, якому підлягає
жінка. Це співвідношення до¬
сить часто проявляє себе ззовні.
Коли чоловік і жінка йдуть од¬
нією дорогою, то, як правило,
вона відстає від нього щонаймен¬
ше на один крок. Якщо потрібно
нести тягар, то звичайно його
звалюють на жінку. Верхового
коня звичайно використовує чо¬
ловік, в той час, як жінка йде
поруч пішки. При вході в будь-
який дім чоловік йде завжди по¬
переду. Про смерть жінки гуцул
каже, як зрештою і русин у пе¬
редгір'ї, що вона погибла, у цьому
відношенні жінка стоїтіене вище
тварини. На побої гуцул так само
не скупиться. Його основне пра¬
вило: «Якщо хочеш мати добру
жінку, то мусиш гатити в неї, як
у дерев’янку». Існує також вираз:
«Жінка б’є язиком, а ти її й кула¬
ками не подужаєш», який
свідчить про подібний погляд. Як
добре повчання, але мало на¬
слідуване, треба сприймати, всу¬
переч усьому, речення: «Плати
свої податки й люби жінку
свою». А якщо хтось хоче викли¬
кати сварку й суперечку в чиїйсь
сім’ї, то йому варто лиш поклас¬
ти в їх оселю ніж лезом догори;
він точно досягне того, на що роз¬
раховував.
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Легко пояснити, що при таких відносинах не може існувати
ніякої щиросердної прихильності між чоловіком і жінкою. У най¬
тіснішому зв'язку з цим стоїть невірність з обох боків. При тому
всьому гуцул часто надзвичайно ревнивий. Навіть найменша доб¬
розичливість, яку жінка проявляє щодо іншого чоловіка, коли,
приміром, вона подарує тому свого ціпка або подасть йому люль¬
ку, викликає з боку чоловіка бурхливі сцени ревнощів, які закін¬
чуються переважно дуже жорстоким поводженням з жінкою, і
1 ' пть з тим, до кого вона проявила увагу. Звичайно, ті прояви
дружнього ставлення досить часто могли бути ознаками не та¬
ких вже й невинних зв’язків.
Уже раніше були наведені окремі факти, які висвітлюють амо¬
ральні стосунки серед гуцулів. Тут, згідно з повідомленням гідно¬
го довіри свідка, а саме згадуваного писаря, варто розповісти про
ще один випадок, характерний для світогляду гуцула.
Парубок С.Д. в С. загорівся палким коханням до дружини Д.Г.
Вона задовольняє його прохання та його пристрасть. Але невдовзі
С.Д. довідується, що жінка порушила вірність чоловікові не тільки
заради нього, але й послужлива ще комусь третьому. Щоб по-
мститися, він добре відлупцював невірну коханку, а вона, не знай¬
шовши жодного іншого способу помститися С.Д., врешті звіряєть¬
ся своєму власному чоловікові. Обманутий законний чоловік по¬
дає скаргу до суду проти С.Д. за перелюбство та жорстоке зну¬
щання з його жінки. Оскарженому вдається за посередництвом
Т.С. примирливо налаштувати позивача і цей погоджується
відкликати скаргу за відшкодування в 5 (!) гульденів. Про це укла¬
дається договірний документ і передається посередникові. С.Д.
намагається переконати писаря сфальсифікувати в документі
справжній стан справ і заявляє при цьому, що йому ще вдасться
знов повернути собі коханку, так що він тих п’ять гульденів зап¬
латить «не задурно».
Слід ще додати, що гуцул взагалі примружує око, як тільки
спокусник - багатий чоловік; він розглядає тоді любовне захоп¬
лення своєї жінки, як джерело добрих прибутків.1
Приміткою хай тут іцс буде відзначено характерне народне повір'я Хоч як радо сприй¬
мають гуцули звернений до них оклик «Боже помагай», гуцулка гнівається, коли ці
слова звернені до неї в той час, коли вона перс свої сорочки, бо тоді її заборонені
стосунки з чужими чоловіками стануть відомими. Л коли сорочки були заплямлені
місячними, то вони скоро з’являться знов.
34
ЧОЛОВІК І ЖІНКА
Якийсь час молоде подружжя проживає, звичайно, у батьків
чоловіка. З огляду на це деякі гуцули вже наперед будують про¬
сторіші хати, і в таких випадках молодята залишаються й на три¬
валий час у батьківському домі. Ця обставина нагадує старосло¬
в’янську домашню спільність, про яку далі дещо буде сказано.
Проте буває, що молодий чоловік збудував уже власну хату до
того, як він приведе свою жону. Становище молодої жінки у хаті
свекра й свекрухи зовсім не радісне. Сварок і чвар тут вдосталь, а
приказка «Лиха невістка сичить, як змія» є свідченням цього. Под¬
ружжя управляє власністю спільно, за винятком того, що земельна
власність жінки записується в кадастральну книгу на її ім’я. Заз¬
вичай повний сепаратизм панує тільки щодо предметів одягу. Чо¬
ловік і жінка ділять роботу між собою. Чоловік займається пере¬
важно тваринництвом, при цьому дбає також про все молочар¬
не господарство на полонинах, а зимою частково й вдома; жінка
веде хатнє господарство; дрібним землеробством займаються
разом. А якщо жінка пряде і фарбує льон, коноплю і вовну, тче
полотно і сукно, виробляє вовняні килими, декотра виготовляє
навіть майстерні вишивки, зокрема для прикраси сорочок, то
чоловік, натомість, зайнятий часто роботою бондаря, столяра,
стельмаха тощо, але переважно на лісоповалі та лісосплаві.
Нерідко чоловік, по праву або й без права, проганяє свою,
жінку і бере на її місце любаску. Жінка йде до своєї рідні або й
навіть до якогось коханця (любас). Зрештою, жінка часто добро¬
вільно покидає чоловіка. Розлучення вважається вмотивованим
тільки тоді, коли одна із сторін зазіхає на життя другої, або коли
одне з них є двостатевою істотою. Також, коли жінка була свар¬
лива і безгосподарна, вигнання її пробачається. Діти залишають¬
ся переважно у тієї сторони, яка залишається в хаті, отже, як пра¬
вило, у чоловіка. Але буває також, що чоловік поряд зі своєю
шлюбною жінкою утримує ще й інших жінок.
Якщо жінка вмирає бездітною, то її майно звичайно поверта¬
ють її батькам. Якщо чоловік зрікається своєї жінки, то він так
само віддає їй назад речі, що вона їх принесла з собою. Якщо
котрась із шлюбних половин помре без заповіту, то успадковує
майно той, хто залишився. Якщо вмирають обоє без спадкоємців
і без заповітного доручення, то їх майно припадає родичам з обох
сторін. Складання письмових заповітів, зрештою, дуже рідкісне,
35
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
і ще рідше вони відповідають законодавству. За народними по¬
глядами, доньки, насамперед, не мають ніякого права на батькі¬
вський родовий маєток, тим більше якщо вони раніше вже отри¬
мали належний посаг. У заповітах часто визначається майно,
відписане на церкви.
Ще зауважимо, насамкінець, що чоловік називає звичайно
жінку ціся (ця), а жінка чоловіка - сес (цей). Подружжя називає
себе взаємно доля, і часто можна почути про добру й погану долю
саме в такому розумінні. В дещо зневажливий спосіб гуцул нази¬
ває свою жінку також баба, себто стара жінка, між тим, як прий¬
нято вже навіть і до старих жінок звертатися лише через молодиця
або молодичка, себто молода жінка, молода жіночка.
36
V
СІМ'Я
Уся споріднена громада по¬
значається як рід, род, родина, родія,
пол, фамілья, свої, своякі або, врешті,
креуні. Чоловічу лінію називають:
мужецкі пол, отчевскі род, по отчеві,
або по чоловіці-, жіноча лінія нази¬
вається: женьскі пол, матереньскі род,
по матере, по жінці. Перевагу нада¬
ють чоловічій лінії; це виражаєть¬
ся особливо в тому, що в шлюб¬
них негараздах покладаються
більше на рідню по чоловічій
лінії.
Позначення різних ступенів
кровної спорідненості є такі:1
І. БАТЬКИ ТА ЇХ ПРЕДКИ.
1. Батько: ґедя або дєдя, отеч-,
пестливо: ґєдик або дєдик, отчік,
татко. Мати: неня, нене, матер\
пестливо: ненка, мама, мамка, ма¬
муня. Збірно: стареня.
2. Д і д: гід або дід, гіду або діду,
тато-, пестливо: ґідек, дідек; зне¬
важливо: ґідешчи, дідешчи. Баба:
баба, мама-, пестливо: бабка, бабуш-
ка-, зневажливо: бабешчи.
3. Прадід: ґєдя, ґєдю або дєдя,
дєдю, прагід або прадід-, пестливо:
праґідек або прадідек. Прабаба:
неня неніна, прабаба-, пестливо: пра¬
бабка.
За Ганіцькнм і Балошсскулом, і деякими доповненнями.Слід зауважити, що рідко можна
чнайти гуцула, який мав би більш широкі інання про співвідношення спорідненості
свогї сім’ї - вонн сягають, як правило, іалсдвс до діда й баби
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
4. Пр а п р а д і д : гід ґєдю або дід дєдю, прапрагід або прапрадід-, пе¬
стливо: прапрагідек або прапрадідек. Прапрабаба: баба неніна, прап¬
рабаба-, пестливо: прапрабабка.
5. Батько прапрабатьків: гєдя гідю або дєдя дідю. Мати
прапрабатьків: неня бабина, неня мамина. Збірно: прародителі.
6. Дід і баба прапрадідів називаються збірно: прапра-
родиці, зокрема: прародительскі гід або дід, прародительска баба.
7. Предки взагалі: предкі, праотці.
8. Названі батьки називаються так, як і рідні.
9. Вітчим: вітчем, отчем. Мачуха: мачуха, мачеха-, збірно:
вітчеми, отчеми.
10. Свекор: свекор-, пряме звертання до нього таке ж, як до
рідного батька. Свекруха: свекруха-, пряме звертання до неї таке
ж, як до рідної матері. Свекри поміж собою називають себе свати-,
свекрухи - свашки, свахи.
П. РОДИЧІ БАТЬКІВ ТА ЇХ ПРЕДКИ
1.Брат батька й матері: вуй-, пестливо: вуйко-, його дру¬
жина зветься вуйна-, пестливо: вуйночка. Сестра батька й
матері: тета\ пестливо: теточка, тетка, кітка. Юні й неодру¬
жені двоюрідні брати або дядьки і юні незаміжні кузини або тітки
називаються тільки по імені. Дітей батьківських братів і сестер
називають: непот, непота.
2. Брат прабатьків: вуй (вуйко) прародичіу, брат праотчевскі,
прашчур. Брат діда, зокрема: брат гіда-, брат баби: брат мамин
або бабин. Сестра діда й баби - тета (кітка) прародичіу, сестра
праотчевска. Сестра діда, зокрема: сестра гідова. Сестра
баби: сестра мамина або бабина.
3. Брат прадідів: брат прародичіу, брат праґідовий. Сестра
тих самих: сестра прародичіу, сестра прагідова.
III. ПОТОМСТВО
1. Діти: гіти, діти, demi, чада, ґлота-, зневажливе: голота, гітиш-
ча або дітишча. Син: син-, пестливо синку. Дочка: доч, дочер-, пест¬
ливо: донька, дочка, донечка. Брат: брат. Сестра: сестра. Брат і
сестра: рідні, родні. Рідні: рідний, родний-, рідна, родна.
2. Вн уки: унук, пестливо: унучок, внучка: унука\ пестливо: унуч¬
ка.
за
СІМ’Я
3. Правнуки: праунукі і т.д., як у внуків.
4. Праправнуки: прапраунукі і т.д.
5. Діти праправнуків: гіти (діти) прапраунукіу, праунуче-
нята.
6. Внуки праправнуків: унукі прапраунукіу або так само
праунученята.
7. Усиновлений син в прямому звертанні: син, інакше:
годованиц, а іноді зі зневажливим побічним визначенням: пріймиш.
До усиновленої дочки звертаються, як до рідної, інакше:
годованка, пріймичка. Усиновлені діти: пріймакі.
8. Пасинок: пасерб. Пасербиця: пасербиця .
9. Зять: зєть; в прямому звертанні: син. Невістка: невістка;
в прямому звертанні: дочка. Дівер - так само зєть або шурениц.
Зовиця: невістка-, названа сестрою чоловіка - також братова-, вона
називає чоловікового брата: дювер, його сестру: зовиця.
Зведені брати і сестри не визнаються рівноправни¬
ми з рідними дітьми. Цей погляд часто стає причиною гострих
суперечок.
Позашлюбні діти (звидиницні гіти, бенкарти, байструки, ба-
хури) носять прізвище матері, яка тільки в дуже рідкісних випад¬
ках погоджується назвати їх батька. До цих дітей обов'язково при¬
стає ганьба їхнього походження, проте гуцул, здається, досить
поблажливо ставиться до цього.
Сімейне коло розширюється далі завдяки кумівству. Воно бу¬
ває двох родів, а саме: через свідчення при хрещенні (кумство) і,
по-друге, через участь у вінчанні (у батьках). Кумів та батька й матку
називають ще нанашко, нанашка; хрещеники або одружені назива¬
ються фіни (фін, фіна). Між родичами нанашків і фінів існує духовна
спорідненість. Крім загальновідомих прав і обов’язків вінчальних
батьків, ніяких особливих не відзначено. Кумами, зрештою, мо¬
жуть бути обрані також особи, які належать до інших христи¬
янських церков, проте, хоч один з них має належати до того ж
віросповідання. Це є, зрештою, вимоги, які випливають з церков¬
них законів.
Усиновлення трапляється дуже часто в гуцульському краї.
Звичним приводом для цього є бездітність і прагнення мати опо¬
39
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
ру в старості. Іноді усиновленням карають неслухняних і непокі¬
рних дітей, причому вони частково або й зовсім втрачають май¬
но рідних батьків. Втім, треба розрізняти два види усиновлення.
Перше схоже, принаймні, до певної міри, на усиновлення в
розумінні цивільного кодексу. Подружжя бере сироту або дити¬
ну, яку батьки віддають, за свою. Вона працює в господарстві як
слуга або наймичка, а згодом названі батьки наділяють її деяким
майном і одружують. Загалом це прийняття на місце дитини є,
фактично, укладенням угоди, вигідної для названих батьків, бо
вони отримують з усиновленими дітьми дешеву робочу силу.
Ще більше це проявляється в другому виді усиновлення. В цьо¬
му випадку годованцами не є юні або бідні особи, а здебільшого
самостійні й заможні господарі. Старі, частіше безсімейні, гуцу¬
ли усиновляють їх за умови, що вони будуть доглядати названих
батьків до самої смерті і зрештою належно поховають, за що й
отримають їхнє майно. Таких «прийманих дітей» обирають не¬
рідко серед євреїв, бо припускається, що вони будуть дотримува¬
тися взятих на себе обов’язків заради власної вигоди; зате з роди¬
чами надзвичайно рідко вступають в такі відносини, від них най¬
менше можна сподіватися дотримання зобов’язань, бо вони вва¬
жають, що й без того мають право на спадщину. Зрештою, зрозу¬
міло, що зв’язок між такими названими батьками й годованця¬
ми є цілком протилежний нашим звичним поглядам. Усиновле¬
ний є, власне, годувальником, а названі батьки стають годован¬
цями. Незважаючи на це, усиновлені звертаються до названих
батьків словами ґєдику або дєдику, ненко або ненько, отже: батечку,
матінко, а ті кажуть їм: синку. Іноді приймаються два «годованці», а
саме: гуцул і єврей. Трапляється також в окремих випадках, що
названі батьки передають право годованцеві користуватися гос¬
подарством вже за життя. Угоди, які незмінно лежать в основі
цих усиновлень, укладаються, як правило, письмово, рідше - усно
перед свідками. Якщо годованець не дотримується своїх зобов’я¬
зань, то угоду можна скасувати. Розвиток цього своєрідного уси¬
новлення, зрештою, можна легко пояснити, якщо взяти до уваги
важкі життєві умови в горах, які створюють, особливо старим
самотнім людям, непоборні труднощі. Із послабленням цих важ¬
40
СІМ'Я
ких відносин внаслідок прогресивного розвитку культури й од¬
ночасно зростаючої ціни на земельну власність ця інституція по¬
чинає вже занепадати в деяких місцевостях.
Службові угоди укладаються або на півроку, тобто
від дня св. Юрія (28 квітня за ст. ст. - 5 травня за н. ст.) до свята
св. Дмитрія (26 жовтня за ст. ст. - 7 листопада за н. ст.), або від св.
Дмитрія до св. Юрія, а то й цілорічно - від одного названого тер¬
міну до повернення до нього через рік. Платня складається з одежі
й худоби. Так, наприклад, в громаді Сергіїв наймит отримує за
цілий рік такий заробіток: дві пари вбрання, які складаються з
двох плащів, двох пар штанів, двох сорочок, двох пар постолів,
овечої хутряної шапки і капелюха), відтак теляти або вівці; а ціло¬
річний заробіток наймички складається також з двох, хоча й де¬
шевших, плащів, двох спідниць, двох сорочок, двох пар постолів
і вівці. За півроку служби наймит отримує, крім худоби, тільки
одну пару вбрання.1 Зрештою останнім часом заведено також оп¬
лату грошима. Договір про службу укладається усно в присут¬
ності двох свідків. Приблизно за місяць до закінчення служби
можливе з обох сторін скасування договору; одначе слід заува¬
жити, що іноді наймит змушений додатково працювати ще два
тижні безоплатно, як то в народі кажуть, один тиждень для со¬
бак і один для котів.
Ставляться до слуг, зрештою, так само, як і до власних дітей.
Вони харчуються за тим же столом, беруть участь у всіх домашніх
святах і взагалі зараховуються до складу сім’ї. Іноді тямущі слуги
досягають особливого впливу в домашньому господарстві, і в та¬
ких випадках вінчана жінка поступається наймичці. Наймити,
як правило, стоять вище служниць і наглядають за ними. Коли
слуга одружується, він нерідко отримує від пана особливі пода¬
рунки. Пристарілі вірні слуги залишаються переважно в сім’ї ха¬
зяїна і намагаються бути корисними, виконуючи різні дрібні по¬
слуги. Після смерті такого слуги його майно часто припадає па¬
нові, зокрема, худоба, яку він собі заробив за час служби.
1 Про одяг гуцулів лив. роїліл VIII.
41
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
До сім’ї гуцул зараховує якоюсь мірою і свого гостя. У гостин¬
ності справжній гуцул майже не знає меж: він ділить усе зі своїм
гостем, а в давніші часи - іноді навіть свою шлюбну жінку.1 Ви¬
датних гостей він вітає хлібом-сіллю в знак особливої поваги. Го¬
стювання часто триває багато днів підряд; гостинці даруються і
приймаються. Коли гість покидає дім, домочадці привітно про¬
воджають його. Якщо це не відбувається, то подекуди означає,
що хотіли б, щоб гість невдовзі знову прийшов. Наскільки при¬
вітно зустрічають навіть зовсім чужих людей може підтвердити
уривок з листа подорожуючого:2
«...Про гуцульську гостинність ви напевне вже багато чули, але
справжнє поняття про неї отримаєте тільки тоді, коли ви самі на
собі відчуєте її. Привітність прийому, зворушлива квапливість у
готуванні обіду, сердечне припрошування, намагання показати
себе, при обмежених і недостатніх можливостях, гідним свого
гостя, - все цс вражає, радує, причаровує. Як обережно відходила
одна з жінок, яка при нашому входженні в хату чесала вовну,
зауважуючи, що волокна могли б потрапити в їжу; як старанно
стежила гуцулка, стоячи біля печі, за потріскуванням відкритого
вогню, щоб ніяка вуглинка не впала в кухонний посуд; і так дале¬
ко сягає сільська прислужливість гостеві, що приносять з комір¬
ки ще невживані ложки, які є, зрозуміло, тільки дерев’яні. Так
господиня старається всіляко вшанувати гостя, вона припрошує
його до всього, що має в своїх запасах. Насамперед, для пиття -
холодне солодке молоко в гарних порцелянових горнятках; потім
кулешу (густу кукурудзяну кашу), яку вона вивернула з котла на
виточений круг (дощата підставка); до цього збиті і розмішані в
киплячому маслі яйця; потім знову солодке й квасне молоко і,
нарешті, на десерт чорниці, які, після виразного запевнення, після
молока не зашкодять, бо це «здорові ягоди», чого, наприклад, про
Пор.на с 19 цитоване повідомлення Такс
Наступні повідомлення взяті і листа автора, якого він надіслав про свою подорож у долину
Ьілої о Чсрсмоша в серпні 1891 р. до редакції «Bukowincr Rundschau», і який був
опублікований у цім іаіеіі №1025 і наст Змалі.онуггься прийняття в гуцульськім хам
хутора Голошина, що належить до громади с І'ринява
42
СІМ’Я
малину сказати не можна.
Єдина гризота, яку гість має в гуцульській хаті, це - як 'вина¬
городити люб’язність милих господарів. Відповідного подарунка
подорожуючий, звичайно, не має під рукою, а грошей пропону¬
вати гуцулам за їх гостинність ніколи не можна. Ми непомітно
всунули гроші під одну з мисок. Тоді швидко піднялися, подяку¬
вали й попрощалися. Домашні як сердечно зустріли нас, так і
відпустили; дві жінки відпровадили нас аж поза сусідські парка¬
ни і вказали ближчу дорогу. Потиском руки ми попрощалися з
нашими провідницями. Одна з них - вона назвала себе Анеця -
напевне була колись гуцульською красунею; цьому відповідало її
старанне вбрання і м’який голос, що є визначальною рисою гу¬
цульських кокеток».
Характерним для гуцульської гостинності є також звичай, що
гуцул, якщо він присів обіч дороги, аби поїсти, запрошує пригос¬
титися кожного, хто проходить мимо. Це виражається звичайно
звертанням: «Просимо і вас, хрещених». Дякують за це словами: «їжте
з Богом», «споживайте здорові» або «нехай Бог поверне це на
користь». Іноді відповідь випадає дотепною. Оскільки саме зап¬
рошення є часто тільки формальністю і не приймається, то
відповідь «просимо» римують зі словами «саміу рот носимо» або пита¬
ють: «Де у вас ложка?» і йдуть далі.
Залишається ще тільки розповісти про домашню спільноту у
гуцулів або, скоріше, про залишки цього устрою. Вище вже було
вказано на те, що проживання молодого подружжя у домі батьків
чоловіка нагадує домашню спільноту. Було сказано про те, що
багаті гуцули будують іноді наперед просторішу хату і в ній об-
лаштовують також помешкання для сина. А втім, і в хатині, в
якій наявні лише дві кімнати, є можливість надати притулок
молодому подружжю, якщо в малій хаті прилаштувати піч і ла¬
виці. Звичай «ношення вечері» у передріздвяний вечір, про який
йтиметься нижче, і вже згадана клака можуть вказувати також
на домашню спілку. Загалом цей устрій, крім поодиноких ви¬
падків, уже занепав. «Від домашньої спільноти, - як повідомля¬
ють з Сергіїв, - тепер можна знайти ще тільки рідкі сліди, тому
що молодша Генерація не хоче притримуватися її. У деяких сім’ях
43
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
домашня спільність полягає в тому, що батько і мати з одруже¬
ними синами, дочками та внуками ведуть спільне домашнє гос¬
подарство, а це виражається в тому, що батько має у всьому пер¬
ше і останнє слово, називає все придбане синами і внуками своїм
і покриває потреби членів своєї спілки із спільних коштів; зі всіма
домочадцями він поводиться, як зі своїми неповнолітніми дітьми,
а вони знову зобов’язані неодмінно бути слухняними йому. Але
коли старійшина дому вмирає, то управління переймає його стар¬
ший син або зять, якщо він до того здатний. Наприкінці ще зау¬
важимо, що вживана і в Сергіях приказка: «Важко жити, коли
юрба (ґлота) численна, як солома (полова), а стрий вже старий» сто¬
сується, безсумнівно, домашньої спільноти; під словом стрий у
гуцулів треба б тоді розуміти старійшину дому.1 Варте уваги й те,
що цей вислів спрямований проти домашньої спільноти.
В інших слов'ян цс слово о.жачас бра і а батька, яким дуже часю після смср'и баїька
іа.чшіпівся старійшиною лому
44
Не кожне місце приносить
Іі людині щастя й не кожне місце
ДІМ І ДВІР придатне для будівництва дому
(хата, хапаш, шалаш).' Тому, перш
ніж починати будувати, гуцул
дуже точно перевіряє місце, на
якому хоче споруджувати свою
хату. Переважно обирають те
місце, в якому лягає спати худо¬
ба. Місце, на якому знаходиться
гніздо червоних мурашок, не
буде обране ділянкою для будів¬
ництва; натомість, місце, де
чорні мурашки спорудили свій
горбочок, вважається щасливим.
Щоб вивчити це місце точніше,
гуцул, який хоче будувати двори¬
ще, лягає спати на тому місці.
Якщо йому сниться приємне,
якщо йому уві сні ввижається
гарна худоба, то ґрунт для будів¬
ництва вибраний вдало; в про¬
тивному разі гуцул остерігається
будувати на ньому. Інші випро¬
бовують місце будівництва так:
ставлять там склянку, не до кінця
наповнену водою і накриту лис¬
точком; якщо місце мало би бути
щасливим, то наступного дня
вода‘ у склянці прибуде; якщо
цього не сталося, то слід відмо¬
витися від цього місця. Якщо не
Позначення <)о\і, Оім вживається, здебільшого, для начви житла на небі, рідко для хати
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАР
досить дбайливо
перевіряти місце
будівництва хижі,
то може легко ста¬
тися, що вибір упав
саме на те місце, в
якому водяться
чорт і злі духи. У та¬
кому разі в хаті бро¬
дять мари і її меш¬
канці будуть зазна¬
вати багато лиха.
Тоді нічого більше
не залишається, як
перенести хату на
більш сприятливе
місце, і таке не¬
рідко буває. Погано
також, якщо при ■
першому ударі со¬
кирою для будів¬
ництва хати чути
плач дітей, це озна¬
ка, що в збудованій
хаті ніколи не
можна буде вирос¬
тити своїх власних
дітей. Так, одному
чоловікові з Устер-
іки, якому теж ви¬
пало лихе віщуван¬
ня, померло, ка¬
жуть, вже одинад¬
цятеро дітей.
Якщо гуцул
хоче спорудити
46
ДІМ І ДВІР
свій двір, то він запрошує, звичайно, сусідів, які здебільшого про¬
живають не надто далеко, до спільної безплатної роботи (толока
або клака). Гуцул будує хату тільки з колод; матеріал йому поста¬
чають смерекові ліси його рідних гір. Кругляки обстругують лише
з того боку, який повернений до середини хати, тоді внутрішня
сторона стіни стає рівною і гладкою, у той час, як ззовні видно
необтесані колоди. Але в багатьох хатах внутрішні стіни також
необтесані. Стіни ущільнюють мохом, але не штукатурять ні гли¬
ною, ні розчином, а також не тинькують, хіба що ті, які приляга¬
ють до вікон. Кам’яний фундамент хата має лише зрідка, звичай¬
но тільки тоді, коли місце будівництва нерівне; як правило, його
основні чотири колоди спираються на підкладені великі камені.
Простір між цими основними колодами заповнюють утрамбо¬
ваною глиною, це і є підлога, дошками вона не покривається.
Коли чотири нижні колоди вже поставлені, то втикають під
них ладан, гроші, сіль і хліб у чотири кути з внутрішнього боку
стін, а із зовнішньої сторони - вугіль і тиньк із хлібної печі. Вва¬
жається, що перші предмети приносять щастя для мешканців
хати; останні, навпаки, стосуються їхніх ворогів. Потім, коли чо¬
тири названі колоди зв’язані між собою і закріплені, домочадці
сідають на кожному розі і напружено вслухаються в далечінь:
якщо вони почують, що реве худоба, то це вважається ознакою,
обіцяючою щастя; зате гавкання собаки, крик птаха, квакання
жаби віщують нещастя.
Посередині колодного чотирикутника встановлюють хрест,
обвитий вовною. Потім кладуть в посудину розжарене вугілля,
посипають його ладаном і цим обкурюють основні колоди. Після
цього посудина ставиться біля хреста. Відтак частують зібраних
сусідів; якщо за обідом подається й вино, то це є знак, що в хату,
яка будується, мають часто навідуватися гості. А робітників треба
весь час підтримувати у доброму настрої, щоб вони нічого злого
не бажали хаті, або, як гуцул каже, не вв’язали в зруб нещастя
(лихо зав єзати). Лише по закінченні будівництва хрест викопують
і зберігають під дахом хати.
Будинок1 гуцула переважно скерований поздовжньою стіною
47
ГУЦУЛИ: ЇХЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
до сходу, південного сходу або до півдня, в ній знаходяться вхідні
двері2 і вікна {вікна, шклінки, шебки). Вздовж цієї стіни, як правило,
прибудоване широке, як лавиця, підвищення (преспа). Дехто відме¬
жовує біля передньої стіни хати невелике подвір’я (задвірі) масив¬
ною дерев’яною стіною (ґраждо перед хатоу), подібною на фортеч¬
не укріплення. Через цю виступаючу споруду ведуть ворота (бра¬
ма). Вже з першого погляду впадає у вічі різниця між будинком
багатого і бідного гірського жителя. Насамперед, тільки дім ба¬
гатого має покрівлю, обшиту як слід ґонтами, прикріпленими
залізними цвяхами; бідний чоловік ставить свій дах з драниць3
або обосполів, які він складає один біля одного і закріплює довги¬
ми поперечними жердинами й каменями. Крім того, багатий гу¬
цул має звичку прилаштовувати вздовж передньої стіни своєї хати
прохід (ґанок). Але найголовніша різниця полягає в тому, що дім
бідного складається тільки з однієї кімнати, а у заможного - два
житлових приміщення.4 Це число перевищується лише у винят¬
кових випадках, коли батько сім’ї хоче вже заздалегідь зробити у
своїй хаті зручне помешкання для сина. Дві згаданих кімнати
(хати) розміщені з обох боків сіней (хороми), в які заходять через
вхідні двері. Кімната справа, як правило, просторіша, ніж та, що
зліва. Більша кімната (велека хата) призначена для проживання
близької родини, тоді як меншу (мала хата) займають слуги або
вона використовується як майстерня чи комірка, зрештою слу¬
жить помешканням одруженому синові; в останньому випадку
До цього мал .4-14.
Завіси і, особливо, замки дверей часто виготовлені ч великою майстерністю з дерева; про¬
те с вже, в ужитку, залізні замки, перевржно в коморах.
Тонкі дощечки, відколені віл дерева, у яких відсутній фальц, властивий гонтам
Пор. гри будинки на мал.4. Хата з Дихтинця мас, крім сінсй, лише одну кімнату, ніякою
ганку і поганий дах Хага з Сергіїв вже тричастинна, але ще не мас ні порядного ганку,
ні доброго даху. Нарешті постаг перед нами в хаті з Усть-Путилп тип бащтої сучасної
будівлі Треба тут згадані, іцо бідніший тип хат г одночасно найпоширеніший. Що
итак ( новішою походження, свідчи і ь сама пою назва. Далі варто івернуги увагу на
тс, що лише п новіших хатах дах пілнімасться стрімкіше (див. хату t Усть-ІІутили; пор.
також мал >) Слід ще іауважитн. що мал.4, а також II і 12 запозичені з праці:
C.A.Ilomsloil'ei. Typen der landwirtschaftlichen Bauteil in der Bukowina, опублікованій в
MilthciUm^en t1cr Anlhiopologischen Gesellschaft zu Wien у 1K92 p
4B
ДІМ І ДВІР
вона облаштовується так
само, як велика кімната.
Обстановка її, як і взагалі в
кожному домі однакова.
При стіні зліва від дверей
стоїть велика, склеписта,
схожа на хлібну піч, плита
(піч)1, на якій переважно
діти, але взимку й старі, ма¬
ють своє місце для спання.
Димова труба печі вихо¬
дить у сіни, в яких немає
стелі, і дим може витягува¬
тися на горище (стрих, під).
Піч прилягає звичайно дво¬
ма боками до кімнатних
стін; довкола їхніх вільних
боків тягнуться лавиці.
Вздовж задньої кімнатної
стіни прилаштована по¬
рівняно широка лавка
(лава, лавиця), на ній спить
мати з немовлям. Під лав¬
кою взимку знаходять своє
місце новонароджені теля¬
та, ягнята й поросята. Під
іншими стінами стоять
вужчі лавки, які вдень слу¬
жать для сидіння, а вночі -
теж, як ліжко. Справжні
ліжка (постіль) знаходяться
лише де-не-де, вони стоять
тоді на місці широкої лан-
Дс-нс-лс і являються вже звичайно і шиарглтн.
49
Мал.5. Садиба Лукена Біловусека з Устеріки (зовнішній вигляд).
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
ки при задній стіні кімнати і саме так, щоб можна було спати
головою до сходу, бо це приносить щастя. На стіні, справа від
дверей, знаходиться шафа для кухонного посуду {полиця), у якій
зберігаються череп’яні миски і дерев’яні ложки; виделок гуцул
не використовує.
З кухонного начиння є ще кілька горщиків і чавунний або
бляшаний котел для приготування кукурудзяної каші. Пічних
"іток у гуцулів не знайти, бо вузька ніша у печі для того зовсім
ис придатна. Вішалки (гредки, жертки) для щоденного вбрання, стіл
(ітіу), малі переносні лавки (стілчикі), кілька образів, хрести, іноді
й зброя або навіть дзеркало та годинник доповнюють скромну
обстановку. Вікна кімнат малі, і внаслідок виступаючого даху, а
ще більше через вищезгадану прибудову, де вона представлена, у
хатах, як правило, панує присмерк. Тому уся садиба, також з ог¬
ляду на санітарні умови, бажає багато кращого.
До житлового будинку прилягають, звичайно, стайні для ху¬
доби (колєшня до маржени)-, вони в цьому випадку пов’язані з хатою
похилим дахом. Рідше стайні відділені від хати, а саме так прий¬
нято будувати переважно конюшні (стайні)} Прибудована до хати
або й поблизу до неї стоїть комірка (комора, кліть), яка служить
50
Мал.6. Та сама хата (вид з боку воріт гражди).
ДІМ І ДВІР
для зберігання запасів плодів, харчових продуктів, а також свят¬
кового вбрання та ін. Тут зберігається в скрині або в круглій кадці
з накривкою (бодня) цінні речі, прикраси і «папері», останні, до того
ж, ще й покладені поміж двома дощечками.
У декотрих хатах місце цієї комірки повністю заступає мала
кімната. Дров’яну шопу (древоруб) також можна знайти при хатах
Мал.7. План тієї ж хати. І - повітка для дров; II - подвір’я;
III - передня комірка (черсака): ІІІа - комірка. IV - стайні;
V - мала кімната; VI - сіни; VII - велика кімната; а-граждо\
Ь - преспа; с - лавки; сі - шафа для кухонного посуду; е - стіл;
Г- літнє ліжко; g - печі; Ь - собака.
Прибудована до хати стайня мас передовсім мету »ахищатн її від холоду; тому цей спосіб
будування івіімннП переважно мри хаіах, що стоять на нідкриіому місці У вчагмоиов'я-
чаннх поселеннях стайні ставляться часто на відстані від житла.
51
Г/ЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Мал.8. План розташування тієї ж хати.
Город і поле. Дорога. Черемош,
а - паркан; Ь - струнка і перелаз; с - криниця; сі - стежка; е - хата; {- свинарник.
заможних господарів. Для свиней, яких, зрештою, відгодовують
у згаданих стайнях, є іноді ще й особлива комірчина (куча), пере¬
важно, споруджена подалі від хати, всередині огорожі.1 Недале¬
ко від садиби нерідко можна побачити одну або й дві покрівлі
для сіна (оборіх, множ, обероги). Пивниця також буває, проте рідке
під хатою, частіше у вигляді заглибленого в землі льоху (яма)-, взим
ку вони прикриваються дошками, сіном і гноєм. Картопля збері
гається на зиму в ямах, які відкриваються лише в теплі дні. При
декотрих хатах є і колодязі (керниця), якщо не постачає водою при
родне джерело (ідркаяо). Там, де криниці взагалі немає, деякі гу
цули дбають про те, щоб поставити для спраглого подорожньогс
' І ІОр МИЛ 8
52
ДІМ І ДВІР
в малій загородці глечик з водою. Це називається прости Біг, себто
«відплати, Боже», бо господар виконує цим богоугодну справу.
Загородки переважно прикріплені до дерев, і їх можна побачи¬
ти не лише на сільських вулицях, але ще й на безводних полони¬
нах. Де-не-де зустрічаються при дорозі більші загородки з лавка¬
ми для відпочинку і нічлігу. Потрібно також відзначити, що гос¬
подарі, які провадять вдома велике молочарне господарство; спо¬
руджують біля хати особливу загороду (ватерник) з великим мо-
лочарним котлом, як це, звичайно, буває на полонинах.1 В одній
хаті живуть переважно від чотирьох до п’яти душ.
Мал.9. План хати Марфи Дучик в Селятині. Ріка Сучава. Дорога.
І. Ґанок. II. Комірка. III. Житлова кімната. IV. Сіни. V. Комора, а - лавки; Ь - піч; с -
ліжко: сі - стіл: с - шафа для посуду. Довкола хати знаходиться двір з малою стайнею
справа внизу Далі внизу прилягає город, н якому с загорода для вуликів. Розташу¬
вання садиби було зняте неточно за допомогою компаса; взагалі фасад мав би бути
спрямований на південь до південного сходу Житлова кімната знаходиться, проти
правил, зліва.
53
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Біля двору можна часто побачити город, де вирощують овочі,
фруктові дерева, іноді й квіти, особливо базилики. Тут, в загороді,
звичайно стоять вулики (пасєка), які на зиму переносять в комору.
Двір гуцула за звичай обгороджений парканом (пліт), споруд¬
женим з довгих горизонтальних жердин (воренє) і вертикальних
кілків (кілі) у такий спосіб, щоб його легко можна було розібрати
і знову скласти. Конструкція паркана передбачає, щоб він про¬
стягався ламаними лініями. У цих парканах рідко трапляються
Мал. 10. План хати Штефана Дучика в Селятині.
І. Ганок. II. Комора. III. Сіни. IV. Житлова кімната, а - лавки; b - піч; с - ліжко; d - стіл; е
-шафа для посуду; f - стежка до джерела; g - стежка (близько 200 кроків) до дороги,
на якій стоїть хата Марфи Дучик (мал.9). Довкола хати простягається луг (царинка).
Зліва від стежки (f) стоїть стайня. Хата в цілому направлена своїм фасадом до сходу.
1 Пор на мал.4 садибу < Дихтинця і ма.і.11 і 12. Котел висить у сироварнях над вогнем між
трьома жердинами, складеними у формі піраміди.
54
ДІМ І ДВІР
Мал. 11. Гуцульська хата з Вижницького повіту
на крайовій виставці в Чернівцях у 1886 р.
-Уи/ч&і'-гН.
Мал.12. План тієї ж хати (мал. 11) в масштабі 1:225.
(Довжина лому становить відповідно 13,5 м).
55
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Мал. 13. Струнка або розлога (заодно перелаз).
56
Мал. 14. Паркан (пліт ).
ДІМ І ДВІР
ворота; вони складаються з легких рейок і називаються ворота. Зде¬
більшого споруджують струнку або розлогу, яка складається з двох
продірявлених вертикальних колод і пересувних лат, що просо¬
вуються горизонтально через ці діри. Для легкого переходу пар¬
кана пішоходами з обох сторін зроблено одну або дві лавки; їа-
кий пристрій називається перелаз. Замість лавочок використову¬
ють часто великий камінь. Зрештою, допомагають собі тим, що
якусь частину паркана розбирають і так проходять з худобою або
возом. Такими парканами обгороджені також гуцульські поля,
що переважно межують з городами, а також луги; проте, і нагро¬
маджені одне на одне дерева і гілки служать також позначенням
межі (дільниця). А там, де є матеріал під рукою, ставиться «вічний
паркан» (вічний пліт), зведений з каміння. Пересувати межу вва¬
жається смертним гріхом.
Якщо гуцул змушений з якоїсь причини покинути своє старе
житло, то він відправляє молитву подяки за щастя, яке було йому
дароване у тій хаті, і відходить згодом з хлібом і сіллю в руках у
нову домівку, після того, як він уже раніше обкурив її ладаном.
57
VII
СЕЛО
І ОРГАНИ
ВЛАДИ.
ПРАВОВІ
ПОГЛЯДИ
Як у Східних Карпатах в ціло¬
му, так і на території гуцулів,
трапляються лише зрідка села як
взаємопов’язані поселення. У той
час, як безпосередньо в підніжжі
Карпат розташовані населені
пункти з 2000, 3000 і навіть
5000 жителів, в горах тримаєть¬
ся разом лише досить обмежене
число дворів. Хоча місцеві стати¬
стично-географічні реєстри й
схильні до думки, що в горах та¬
кож існують великі населені пун¬
кти, та це не відповідає справж¬
ньому станові справ. У більшості
випадків • даремно озиратися в
горах за багатолюдними селами,
назви яких зустрічаються нам у
тих переліках. Під ними розумі¬
ються переважно численні малі
поселення, які розсіяні на чи¬
малій території і, як правило,
мають власні назви. Лише потре¬
ба легше керувати, а також інші
подібні мотиви дали привід
з’єднати їх під спільною назвою,
і тільки спільна церква, управа
громади і, якоюсь мірою, школа
справляють враження їх взає-
моприналежності. А взагалі,
мешканці поодиноких малих по¬
селень почуваються досить само¬
стійними, і це факт, що коли гу¬
цула запитують про його батькі¬
вщину, він часто подає назву, якої
СЕЛО І ОРГАНИ ВЛАДИ. ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ
в жодних переліках населених пунктів не знайти. Він наведе без¬
турботно за громадою й селом народну назву того маленького
поселення, де й знаходиться його хатина. Межі свого місця про¬
живання гуцул називає готари.
Чим рідше розміщені двори, чим дальше живе один сусід від
іншого, тим більше повинно б йому залежати на тому, щоб жити
з сусідом у мирі. Обставини у горах призводять до того, що доб¬
рого сусіда там вміють цінувати; гуцул висловлює це приказкою:
«Добрий сусід - як добрий хліб». Про те, як важко людям вдається
дотримуватися миру між собою, свідчить, між іншим, і раніше
згадана обставина, що близькі сусіди не обираються хрещеними
батьками, бо з ними, мовляв, часто бувають суперечки, а цс було
б гріхом між кумами. Проживаючи мирно, сусіди всіляко підтри¬
мують одне одного при нагоді вже згаданої толоки або клаки. До
великої і невідкладної роботи гуцул запрошує, як це звично буває
і в інших місцях східнокарпатського краю, своїх сусідів для без¬
платної добровільної праці. Працюючі отримують при цій нагоді
їжу й питво, і розважаються після закінчення роботи до пізньої
ночі при музиці й танцях. Час від часу, вже протягом роботи,
буває, грають на скрипці. У неділю та в святкові дні зранку все
життя зосереджується довкола церкви, по обіді - довкола корч¬
ми.
Очолює село війт, двірник або ватаман-, йому допомагають при¬
сяжні (приткни, журати).! Один або два паяіцейникі, поліції, патроль-
ники, ваташкі, пушкарі або врешті панцірни служать як слуги управи
і вартові безпеки. їх права і обов’язки загалом такі ж, як у поді¬
бних установах влади будь-де. Гуцул не вельми добре відгукуєть¬
ся про цих урядовців; передовсім, він закидає їм хабарництво.
Несправедливі судді - замародними уявленнями - будуть по смерті
прикуті чортом до великих дерев, які вони повинні тягти на Чор-
ногору (найвищу вершину Карпат на Гуцульщині)2 так довго, поки
не спокутують своїх гріхів. Так само зневажають й уникають ад-
Псрша назва поширена в Чсрсмоській окрузі; друїа походить з румунського (jurat =
juralus) і вживається в Сучавській долині, де і'уцули межують і румунами.
Пор. с 7.
59
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
вокатів (аду канти). «Адуканти здирають шкіру», - мовить крилате
слово, а ще інша приказка звучить: «Краще солом’яна (блага) зго¬
да, ніж золота розправа». Незважаючи на це, гуцули, схоже, ма¬
ють манію судитися.
До видатних осіб у селі зараховуються, головним чином, свя¬
щеник і шкільний учитель, хоча їхній вплив залежить від їх осо¬
бистості і ставлення до народу. У сільських учителів становище
важке внаслідок загальної неприязні до школи. Але найбільше
ненавидять зажерливих священиків. Проте поважаний священик
справляє надзвичайно благодатний вплив, переважно завдяки
його третейським функціям.
Слід зазначити, що гуцули, як і загалом селяни в східнокар-
патському краї, не мають правильної уяви про конституційну фор¬
му правління. Усі законодавчі постанови вважаються абсолютни¬
ми цісарськими наказами, які тому й повинні виконуватися. Ціса¬
реві народ відданий безумовною глибокою пошаною; від нього,
за їхніми поняттями, сподіваються тільки добра і ласки. Тому роз¬
порядження, які суперечать народному духові, породжують, як
правило, віру в те, що вони були видані без згоди цісаря. Щоб
висловитися, що урядове або судове рішення було несправедли¬
вим або суперечить, як вони думають, бажанню його величності,
гуцул, як і русин, послуговується приповідкою: «Бог - високо, цісар
- далеко». Надто високими, як правило, здаються народові подат¬
ки; сплачують їх неохоче, бо вони, на думку гуцулів, здебільшого
використовуються на утримання ненависних урядовців. Одначе
гуцула наповнює захоплення за царя і батьківщину, і він служить
у війську відносно охоче, хоча йому й важко розлучатися зі своїм
рідним краєм. Багато хто приходить додому з війни з відзнакою,
а котрий, можливо, стояв на варті замку і часто бачив цісарську
сім’ю, той завжди радо вихваляється цим.
У своїх правових поглядах гуцул аж ніяк не ретельний. Він
відкрито заперечує окремі законодавчі акти як обов'язкові, особ¬
ливо браконьєрство, обмеження в риболовлі, постанови проти
контрабанди. Якщо він може обійти ці закони, то вірить, що про¬
вини його в цьому немає. Красти особливо коли шкода заподія¬
на не гуцулові, в багато де теж не вважається припустимим. Дати
60
СЕЛО І ОРГАНИ ВЛАДИ. ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ
хабара у власному інтересі вважається необхідним обов’язком гу¬
цула, а вислів «хто маже, той їде» є також загальновживаним на
Гуцульщині. Щоб пограбувати подорожнього, особливо єврейсь¬
ких торговців (купці), можна знехтувати навіть гостинністю. Без¬
пека життя і майна ще років сорок тому була кепською у краї
гуцулів. В околицях Черемоша в сорокових роках великі заслуги
здобув собі у наведенні порядку суворий мандатор Герліцка. Досі
гуцули показують в Устеріках, що лежать на злитті Чорного і Біло¬
го Черемошу, темний склеп, в який Герліцка саджав ув’язнених.
Вони це називають «Герліцкова неволя» (в’язниця Герліцки), і вважа¬
ють те місце нечистим. Одначе сто років тому гуцули й самі хва¬
лилися, що вони, мовляв, є збіговиськом розбійницького наро¬
ду.1 На це вказує також їх наймення, яке, цілком імовірно, слід
виводити від румунського hot, hotul (розбійник). Між ватажками
розбійників минулого століття особливо виділяється Довбуш.2 Ще
й нині розповідає народ про його життя і вчинки і вірить, що тут
чи там можна знайти заховані ним скарби. Легенди про цього
відважного чоловіка сповнені захоплення ним як у гуцулів, так і
русинів, які живуть поруч; ба, навіть виставляють Довбуша як
людину, помилувану Богом. Пояснення цієї обставини слід шу¬
кати в тому, що народ вбачає в Довбушеві і його сподвижниках
не розбійників, а народних героїв. У першій половині минулого
століття, коли жителі з-над Сучави, Черемошу й Пруту невимов¬
но страждали від безладу, що панував у Молдові й Польщі: пани
поводилися з нелюдською жорстокістю зі своїми підданими і
навіть продавали їх; багато хто вдавався, зрозуміло, до самодопо¬
моги, і до таких належав також Довбуш. Про нього народ розпо¬
відає, звичайно помиляючись,3 що він буцімто грабував і вбивав
Про цс і наступне зауваження пор. Вступ, с.ІО
Довбуша застрілив у 1745 р. чоловік його любаскн. Хату, де цс сталося, ще й тепер
показують у Кос мамі. Докладніше я розповім про ці легенди в іншому місці.
Документально встановлено. що Довбуш не посоромився веіупти в нГизок навіїь і
горезвісним гврсгм Ісльманом і надані йому в розпорядження половину свосї ватаги
Пор. мою статтю «Jud Sclman» в №5 мою збірника «Der Buchenwald», с. 43. (В україн¬
ському перекладі І. Федоровича стапю Р Ф Кайндля "Жид Зсльман" надрукувала газеїа
"Кукоиппа" v числі за 24 бсрезня/5кві гия 1806 р. - прим. наук, ред.)
61
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
тільки багатих, щоб відімстити й підтримати бідних; він і його
сподвижники були, так би мовити, опришки або гайдамаки, а не
прості розбійники (рабіуникі) чи навіть злодії. Треба підкреслити,
що коли гуцули й шанують пам’ять про цих людей в легендах та
піснях, нині вони мають миролюбний характер, і мандрівник
може цілком безпечно подорожувати їхнім краєм. Якщо поде¬
куди ще можна прочитати, що гуцул постійно носить пістоль за
поясом і т. ін., то це просто фантазія фейлетоністів, які прагнуть
сенсацій.
Крім Довбуша, багато ще розповідають про розбійника Да-
рія.1 У той час, як першого прославляють переважно на Пруті та
Черемоші, то про цього оповідають в долині Сучави. У переказах
про Довбуша гуцули співзвучні з русинами, у переказах про Да-
рія - з румунами. Але й про інших розбійників розповідають і
співають, особливо на Чорному Черемоші. Та чим ближче вони
стоять до наших днів, тим більше губиться та романтична
чарівність, в якій з'являлися ті, що були раніше. Ось ще деякі пе¬
рекази про Довбуша і Дарія.
Колись Довбуш пас овець своїх панів. Одного дня, коли він
гнав їх додому, кілька з них по дорозі загубилися в кущах. Як тільки
управитель маєтком (ватаиї) помітив цю втрату, він післав назад
юного пастуха, щоб той відшукав загублених тварин; лютий чо¬
ловік ще й погрожував йому смертю, якщо він їх не знайде. Де б
він його не побачив, там його і вб’є.
Довбуш вернувся й шукав. Але раптом піднялася велика буря
і він, щоб захиститися від неї, заховався під деревом. Навпроти
височіла скеля, і коли пастух випадково глянув на неї, то поба¬
чив, що на ній появився чорт і дражнить святого Іллю, який ца¬
рює над блискавкою і громом. Коли Довбуш побачив це, він пе¬
рехрестився, і чорт зник, але тут же з’явився знову, і так повторю¬
валося кілька разів. Розгніваний Довбуш вирішив убити чорта. Як
тільки той знову з'явився на скелі, Довбуш прицілився і застре-
Він інайшов свою смсргь у 1808 році на шибениці. Стратили його на пасовиську його
рілноіт> ссла Марджіна \\ор Н'н кепіитм'г. Moldawa II, 205
62
СЕЛО І ОРГАНИ ВЛАДИ. ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ
лив його. Коли розпогодилося, він залишив мертвого чорта ле¬
жати на скелі, а сам пішов своєю дорогою.
Отак Довбуш собі крокував, коли назустріч йому вийшов ан¬
гел і запитав його, куди він іде. Юнак розповів про свою біду і
хотів іти далі шукати овець, але ангел зупинив його. «Не йди, -
сказав він, - тварини скоро будуть тут; але скажи мені передовсім,
яку хотів би ти винагороду за те, що застрелив того «звіра»? Спо¬
чатку Довбуш злякався цього запитання і хотів утекти. Та ангел
все-таки затримав його і сказав, щоб нічого не боявся, бо він по¬
сланий Богом, щоб винагородити пастуха за його гідний вчинок.
Коли Довбуш почув це запевнення, він попросив для себе три
речі: щоб рушнична куля ніколи не змогла його вбити, щоб він
ніколи не впав від удару сокири і, по-третє, щоб міг без шкоди
для себе протистояти вогневі. Ангел пообіцяв, що його бажання
здійсняться, і наказав йому зарядити рушницю. Довбуш виконав
наказ і ангел вистрелив у нього, але юнак залишився неушкодже-
ним. «Як ти витримав це випробування, так витримаєш і всі інші»,
- сказав ангел, вказав на кущі, за якими він зможе знайти овець, і
зник. Інші кажуть, що Довбуш випросив тоді собі також непо¬
борну силу.
Знайшов Довбуш своїх овець у кущах, як провістив ангел, і
пішов з ними додому. Хоча шкода була тепер виправлена, упра¬
витель усе ж захотів його побити. Довбуш дуже розгнівався і вда¬
рив його так, що той захитався і впав.
А коли стало відомо, що Довбуш став неуразливим, його зап¬
росили до Косова, містечка біля підніжжя гір, щоб випробувати
його. Оскільки в цій місцевості знаходилась солеварня (баня), то
наповнили там великий котел солоною водою і довели її до кип¬
іння. Але Довбуш вскочив у нього, а потім без шкоди для себе сів
на край котла і заграв на сопілці.
Надалі Довбуша вважали найсильнішим і найгрізнішим чо¬
ловіком; ніколи більше не випробовували його. А він пішов у гори,
зібрав неподалік себе відважних чоловіків, і відтак на багато років
запанував над околицею.
На дорозі до Вижниці, яка, як і Косів, лежить біля підніжжя
гір, біля села Усть-Путила підноситься висока скеля, на якій ча¬
63
Г/ЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
сом затримувався Довбуш зі своїми людьми. На найвищій вер¬
шині цієї скелі Довбуш спорудив дерев’яного хреста. Коли він, як
це часто бувало, щасливо здійснював напад і вислизав неушкод-
женим від переслідувачів сюди, на цей недоступний прихисток,
то з’являвся іноді на вершині скелі і доводив свою мужність тим,
що перекидався на самому краю урвища, причому ще й неабияк
висміював противників, які стояли внизу.
Але ця діяльність не могла тривати довго.
Довбуш покохав Аксенію, шлюбну дружину Штефана
Дзвінки, і часто відвідував її в нічну пору, щоб відпочити від своїх
справ і небезпек. Штефан довідався про це, і ревнощі переповни¬
ли його. Але оскільки він знав, що Довбуш неуразливий і він нічого
не зміг би йому зробити, вирішив діяти хитрістю. Він прикинув¬
ся добрим і, зрештою, використав свою жінку для помсти. Вона
повинна була вміло вивідати у самого Довбуша таємницю, як
можна би поранити його, а згодом Дзвінка мав його позбавити
життя.
Уночі, коли Довбуш лежав біля неї, Аксенія, пестячи його,
вивідала таємницю і донесла її потім своєму чоловікові. Срібна
куля, змащена соком певного зілля і освячена протягом дванад¬
цяти літургій, мала б силу позбавити життя могутнього героя.
Якби йому цю кулю всадити під пахву, то він мусив би вмерти.
Штефан негайно якнайдокладніше взявся за всі ці приготування.
Він вилив кулю, дбайливо освятив її і чекав з нетерпінням на¬
ступної ночі, коли знов повинен був прийти Довбуш.
Сталося так, що Довбуш, після чергового щасливого наскоку,
прийшов глибокої ночі до хати Дзвінки, щоб відвідати його жінку.
Але двері були зачинені, і Аксенія не вийшла, як звичайно, щоб
відчинити їх. Тоді гайдамака із силою трусонув дверима і погро¬
жував висадити їх, якщо Аксенія не відчинить. Лише тепер по¬
чувся її голос, але її мова була сповнена глузування. «Мої двері
зроблені з тисового дерева, - сказала вона, - а мої замки з міцної
сталі;1 тряси скільки хочеш, ти все-таки залишишся надворі». У
«У \генс тссояи. а ш.\ч<і стальоки»
64
СЕЛО І ОРГАНИ ВЛАДИ. ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ
той час, як вона цс говорила, Дзвінка вже лежав під дахом над
дверима і стежив за розгніваним Довбушем. Коли він, сповне¬
ний люті до невірної коханки, підняв руки, щоб ухопити двері і
вирвати їх, Штефан встрелив йому зачарованою кулею попід пах¬
вою в груди.
Смертельно поранений, Довбуш упав. Потім він знову підвівся,
важко поплентався до своїх сподвижників і попросив їх помсти-
тися за його смерть, а потім розійтися. Невдовзі він сконав, та
перед тим, як говорять інші, заспівав похоронну пісню. А його
товариші зробили зі своїх рушниць і топірців ноші та понесли
свого улюбленого ватажка на вершину Чорногори. Тут поховали
вони його, і ще й сьогодні є там його могила.
Але перед смертю, Довбуш увігнав з надзвичайною силою свою
сокиру в скелю. Там вона повинна б знаходитися ще й нині. Але
той, хто буде мати силу вирвати ту сокиру зі скелі, стане його
наступником. Колись якась дитина, якій було всього три чи чо¬
тири роки, вже потрясала тією сокирою, та народ вбив її, щоб не
з’явився другий Довбуш.
Такий кінець переказу, який, зрештою, складає лише частину
довбушевих легенд1, є знаменним. Тепер, коли панують нормальні
обставини, ніхто більше не хоче появи «народного героя». Ок¬
ремі риси оповідання, як, наприклад, стосунки Аксенії і Довбу-
ша та її зрада чоловікові, знаходять і сьогодні в житті гуцулів свої
аналогії.2
Звернімося тепер до переказу про розбійника Дарія. Про ньо¬
го розповідають таке: Дарій розумівся на заклинанні рушниць і за
допомогою цього вміння утнув не одну витівку слугам порядку,
які переслідували його. Але, оскільки він надмірно зловживав цією
своєю силою на користь свого ремесла, влада призначила велику
ціну за його голову, однаково - живого, чи мертвого, доставлять
його.-
Цікаво дпнагисн. що іа однією і версій, яка, можливо, пояснюється єврейським нпдшюм.
сила і елабкісіь Довбуїпа інаходнлись у його колоссі. Лише після юю, як Аксенія
витягла » нього игмницю і відрііала ііом\ волосся. її чоловік їміг вбіпи ватажка
І Іор повідомлення па с. 34.
65
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ. ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Жив там старий чоловік, який захотів заробити ті великі гроші.
Він теж володів мистецтвом заклинати зброю і знав, де сховище
Дарія. Одного дня він повів туди солдатів. Наказав їм чекати пе¬
ред печерою, а сам пішов усередину, де розбійник саме спав. Він
спершу закляв його пістолі, а потім розбудив Дарія словами: «Вста¬
вай, бо тобі вже недовго жити».
Здивований Дарій скочив і схопив свій пістоль, приставив дуло
тому до серця і спитав, чи простріліти йому правий, чи лівий бік.
«Трафляй у середину, якщо зможеш», - відповів старий, цілком
упевнений, що зброя відмовить.
Але Дарій умів знімати чари зі зброї, яку закляли. Це він зро¬
бив і зі своїм пістолем і сказав: «Ти, старий дурню, бачиш там у
стіні цвях?». І тут же прицілився і гладенько відстрелив залізячку.
Тоді старий, лементуючи, впав йому до ніг, а він зглянувся над
ним і провів його до дверей. Своїх посіпак він і на цей раз щасли¬
во позбувся.
Цих оповідей, мабуть, достатньо, щоб висвітлити характерне
сприйняття гуцулами розбійницького життя минулих часів. По¬
вернімося тепер до наших спостережень над правовими погля¬
дами гуцулів.
Із зауважень, які вже були зроблені при інших нагодах, мож¬
на було зрозуміти, що про крадіжку лісу, дичини, риби, про кра¬
діжку взагалі, особливо продуктів харчування, а також про пору¬
шення шлюбної вірності та про всі інші моральні злочини, гуцу¬
ли судять набагато м’якше, ніж це повинно бути згідно з карним
кодексом; так само легко пробачається образа честі і п’янство.
Стосовно крадіжки варто зазначити, що їх задовольняє, якщо вкра¬
дений предмет знову їм повертають. Потерпілому ще й платять
гроші за замовчування справи, щоб не знеславити злочинця. Особ¬
ливо непорядною вважається, мабуть, лише крадіжка бджіл. Роз¬
повідають, при нагоді, що у викрадачів бджіл у потойбічному світі
викрадені бджоли будуть вилітати через пупець. Ще інші кажуть,
що вже по дорозі в потойбічний світ їх з’їдять бджоли.
Надзвичайно суворо, в порівнянні з усім іншим, засуджують¬
ся пограбування церков і могил, підпал, а також недотримання
постів і шкідницьке чарування. Ганебним вважається зрадницт¬
66
СЕЛО І ОРГАНИ ВЛАДИ. ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ
во. Кровозмішення, як вже було згадано, трапляється; все ж воно
зараховується до найбільших гріхів і діти, народжені в крово¬
змішенні, згідно з народним повір’ям, не можуть бути узаконені.
Підступне вбивство і вбивство кревних родичів гуцул вважає над¬
звичайно підлим вчинком. Натомість, вбивство неспокійної, злої
людини схвалюється, і винуватець береться під захист. Так само
схвалюється здебільшого й помста. Самогубство викликає огиду;
місце, де воно трапилось, вважається нечистим, тобто місцем
перебування чорта, і тому його треба обминати. Дитячий вики¬
день, заподіяний неодруженою особою, не так суворо карається,
як викидень заміжньої жінки. Так само судять про вбивство дітей.
Проте є загальнопоширене повір’я, що жінки-вбивці своїх дітей
будуть покарані - муситимуть їсти їх у потойбічному світі. Поки¬
дання дітей через великі злидні вибачається, і покинуту дитину
охоче приймають. А втім, аборти, вбивства і покидання дітей трап¬
ляються рідко, бо моральні помилки у гуцулів тягнуть за собою
менше шкоди, ніж деінде. Проте, побутує звичай, щоб розпусна
дівчина була «загорнута», це значить, що голова в неї пов’язана
хусткою - ознакою заміжніх жінок. З цією метою дівчина, яка
вперше завагітніла поза шлюбом, мусить податися в супроводі
своєї матері або старшої сестри до священика. Він читає молитву
і покриває голову покривки хусткою, яку потім супутниця загор¬
тає довкола її голови за всіма правилами мистецтва. Це загортан¬
ня називається завиване. Але ця дівчина вже ніколи не сміє зніма¬
ти хустку з голови.
Варте уваги й те, що злочини, скоєні в час пристрасті або зо¬
палу, як і крадіжка чи вбивство, виправдовуються тим, що їх при¬
писують чортовим нашіптуванням. Таке виправдання наводить
часто сам злочинець, а присутні погоджуються з ним і говорять:
«Юда (чорт) намовив його, він, бідолага, не винен».
За фальшиву присягу, згідно з народним повір’ям, клятвопо¬
рушник часто карається безпосередньо після складання її або й
по тривалому часі втратою зору або всиханням правої руки. Ос¬
тання кара спадає, зрештою, й на тих, які б’ють своїх батьків або
працюють у заповітні свята. Проте в гуцулів, як і в русинів з пе¬
редгір'я. звичним є тримати під пахвою камінь під час складання
67
П/ЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Жив там старий чоловік, який захотів заробити ті великі гроші.
Він теж володів мистецтвом заклинати зброю і знав, де сховище
Дарія. Одного дня він повів туди солдатів. Наказав їм чекати пе¬
ред печерою, а сам пішов усередину, де розбійник саме спав. Він
спершу закляв його пістолі, а потім розбудив Дарія словами: «Вста¬
вай, бо тобі вже недовго жити».
Здивований Дарій скочив і схопив свій пістоль, приставив дуло
тому до серця і спитав, чи простріліти йому правий, чи лівий бік.
«Трафляй у середину, якщо зможеш», - відповів старий, цілком
упевнений, що зброя відмовить.
Але Дарій умів знімати чари зі зброї, яку закляли. Це він зро¬
бив і зі своїм пістолем і сказав: «Ти, старий дурню, бачиш там у
стіні цвях?». І тут же прицілився і гладенько відстрелив залізячку.
Тоді старий, лементуючи, впав йому до ніг, а він зглянувся над
ним і провів його до дверей. Своїх посіпак він і на цей раз щасли¬
во позбувся.
Цих оповідей, мабуть, достатньо, щоб висвітлити характерне
сприйняття гуцулами розбійницького життя минулих часів. По¬
вернімося тепер до наших спостережень над правовими погля¬
дами гуцулів.
Із зауважень, які вже були зроблені при інших нагодах, мож¬
на було зрозуміти, що про крадіжку лісу, дичини, риби, про кра¬
діжку взагалі, особливо продуктів харчування, а також про пору¬
шення шлюбної вірності та про всі інші моральні злочини, гуцу¬
ли судять набагато м’якше, ніж це повинно бути згідно з карним
кодексом; так само легко пробачається образа честі і п’янство.
Стосовно крадіжки варто зазначити, що їх задовольняє, якщо вкра¬
дений предмет знову їм повертають. Потерпілому ще й платять
гроші за замовчування справи, щоб не знеславити злочинця. Особ¬
ливо непорядною вважається, мабуть, лише крадіжка бджіл. Роз¬
повідають, при нагоді, що у викрадачів бджіл у потойбічному світі
викрадені бджоли будуть вилітати через пупець. Ще інші кажуть,
що вже по дорозі в потойбічний світ їх з’їдять бджоли.
Надзвичайно суворо, в порівнянні з усім іншим, засуджують¬
ся пограбування церков і могил, підпал, а також недотримання
постів і шкідницьке чарування. Ганебним вважається зрадницт¬
66
СЕЛО І ОРГАНИ ВЛАДИ. ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ
во. Кровозмішення, як вже було згадано, трапляється; все ж воно
зараховується до найбільших гріхів і діти, народжені в крово¬
змішенні, згідно з народним повір’ям, не можуть бути узаконені.
Підступне вбивство і вбивство кревних родичів гуцул вважає над¬
звичайно підлим вчинком. Натомість, вбивство неспокійної, злої
людини схвалюється, і винуватець береться під захист. Так само
схвалюється здебільшого й помста. Самогубство викликає огиду;
місце, де воно трапилось, вважається нечистим, тобто місцем
перебування чорта, і тому його треба обминати. Дитячий вики¬
день, заподіяний неодруженою особою, не так суворо карається,
як викидень заміжньої жінки. Так само судять про вбивство дітей.
Проте є загальнопоширене повір’я, що жінки-вбивці своїх дітей
будуть покарані - муситимуть їсти їх у потойбічному світі. Поки¬
дання дітей через великі злидні вибачається, і покинуту дитину
охоче приймають. А втім, аборти, вбивства і покидання дітей трап¬
ляються рідко, бо моральні помилки у гуцулів тягнуть за собою
менше шкоди, ніж деінде. Проте, побутує звичай, щоб розпусна
дівчина була «загорнута», це значить, що голова в неї пов’язана
хусткою - ознакою заміжніх жінок. З цією метою дівчина, яка
вперше завагітніла поза шлюбом, мусить податися в супроводі
своєї матері або старшої сестри до священика. Він читає молитву
і покриває голову покривки хусткою, яку потім супутниця загор¬
тає довкола її голови за всіма правилами мистецтва. Це загортан¬
ня називається завиване. Але ця дівчина вже ніколи не сміє зніма¬
ти хустку з голови.
Варте уваги й те, що злочини, скоєні в час пристрасті або зо¬
палу, як і крадіжка чи вбивство, виправдовуються тим, що їх при¬
писують чортовим нашіптуванням. Таке виправдання наводить
часто сам злочинець, а присутні погоджуються з ним і говорять:
«Юда (чорт) намовив його, він, бідолага, не винен».
За фальшиву присягу, згідно з народним повір’ям, клятвопо¬
рушник часто карається безпосередньо після складання її або й
по тривалому часі втратою зору або всиханням правої руки. Ос¬
тання кара спадає, зрештою, й на тих, які б’ють своїх батьків або
працюють у заповітні свята. Проте в гуцулів, як і в русинів з пе¬
редгір'я. звичним с тримати під пахвою камінь під час складання
67
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
фальшивої присяги, тоді кара за клятвопорушення впаде на камінь.
Звичайно, присягають, Богом, Ісусом, Марією або й святими,
особливо Миколаєм та св. Іваном Сучавським;1 є ще у вжитку й
інші форми присяги. Найзвичайніша присяга - це Біг ме, що оз¬
начає приблизно «на Бога!». Інші такі: най мене Бог покарає; при¬
сягаюся Ісусом Христом і святою Матір'ю Божою; най мене Матір
Божа покарає; най мені так св. Миколай (або св, Іван Сучавсь-
кий) допомагає; аби-м так жив; аби мені такий хосен був від моєї
худібки, мого майна й добра; най би я осліп, якщо не кажу прав¬
ду; щоб я не дожив до завтрашнього дня; щоб я так дожив моїх
дітей побачити, або моїх дітей одружити і багато подібного. Суп¬
ротивник на це, здебільшого, відповідає: «яка твоя правда, так най
тобі Бог допоможе». Як видно, клятви частково перетворюються
в самопрокльони. Такі прокльони, згідно з народним повір’ям,
завжди здійснюються. При цій нагоді наведемо тут ще й інші
форми прокльонів: наш Господь Бог би тебе побив; іди до дідька;
най би тебе неволя запропастила; най би тебе змія вкусила; щоб
тебе ииіяк1 трафив; чорт би тебе побрав, іди до чортової баби і т.
ін.
Сільські жителі вважають спільною власністю вулиці й доро¬
ги, разом з плодами дерев, що ростуть вздовж них, громадські
криниці, ріки й потоки разом з рибою в них, довколишнє камін¬
ня, хутряну й пернату дичину, гриби і ягоди, а також знайдені
бджолині рої, якщо власник їх назад не вимагає. Дерево, що рос¬
те на межі двох земельних ділянок, як правило, належить разом
з його плодами, обом сусідам. І паркани зводяться й утримують¬
ся в більшості випадків спільно.
Усні купівлі укладаються символічно ударом руки; продавець
і купець подають один одному руку, а третій присутній, як свідок,
легким ударом розділяє їх. У вартості коня завжди враховується
й хомут. Куплену тварину не передають і не приймають голою
Іван Сучавськнн f красвнм патроном Буковини
У цій формулі прокльону народ дізнався і перейняв слово Schlag (апоплексичний удар)
Але коли я в Устсріках 'шпигав гуцулку про причину смерті саме тоді померлої від
апоплексичного удару жінки, вона не чнала для цього ніякої назви, але допомогла собі
висловом: на неї напало, її вбило
68
СЕЛО І ОРГАНИ ВЛАДИ. ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ
рукою, а обмотують її сіном, соломою або, якщо їх нема, то в
якусь одежину. Далі спостережено, що покупцеві завжди бажа¬
ють щастя в купівлі, причому прийнято, щоб продавець кидав на
землю крейцер «на щастя», а покупець піднімав його.' У стайні,
звичайно, зберігають кілька волосин тварини, яку ведуть на про¬
даж, щоб щастя продавця до покупця не втекло. Після завершен¬
ня угоди не повинно бракувати випивки за купівлю (могорич), яка
оплачується обидвома сторонами, іноді лише покупцем. При
цьому, зазвичай, вихлюпують першу скляночку горілки в повітря,
а якщо предметом продажу був кінь, продавець говорить: «Най
би кінь так летів з тобою, як ця горілка крізь повітря».
Дуже своєрідні звичаї існують також стосовно видачі прода¬
них тварин. Є, мовляв, дні, що міняються від однієї місцевості до
іншої, в які взагалі жодні тварини не видаються і навіть сир і мас¬
ло з хати не віддають. У Сергіях панує такий звичай: якщо госпо¬
дар не знехтує обдарувати бринзою2 або молоком бідного в день
Благовіщення Марії (25 березня ст. ст. - 6 квітня н. ст.), то він
може в будь-який день без ніякої шкоди для себе видати продану
худобу; якщо ж він спізнився дати той дарунок, то не сміє вида¬
вати тварину в той день тижня, на який припадало назване свято
у поточному році. Нарешті треба ще сказати, що терміни для оп¬
лати внесків, процентів і т. ін. призначаються на більші свята, а
саме: навесні на св. Юрія (23 квітня ст. ст. - 5 травня н. ст.) і восе¬
ни на св. Дмитрія (2 жовтня ст. ст. - 7 листопада н. ст.) або на
Козьми (1 листопада ст. ст. - 13 листопада н. ст.); час великих
ярмарків теж служить для призначення термінів.
Обмінні операції є звичними, особливо тваринами з метою їх
розведення. При цьому бувають «післяплати» в грошах.
«Щасливим грошем» вважається всяка монета, яку отримують «з доброї руки»; але перш
за все - знайдені гроші, тому такі монети треба завжди старанно зберігати. При цій
нагоді варто навести звичні у гуцулів назви курсуючих грошей: банка - І гульден;
сороконец - І срібний гульден; іроннк - монета в двадцять п'ять крейцерів; подвійка -
монета в двадцять крейцерів; дудик або дудочка - монета в десять крейцерів, але й в
двадцять крейцерів; ипіан - монета в чотири крейцери, нарешті новіш або грейцер - І
крейцер
Солений овечий сир ГІор розділи VIII і IX
69
Проти випозичання, особливо вартісніших предметів, існує дво¬
сторонньо певна боязність. Вона проявляється в приповідках: «За
чужу мотузку будеш свій ремінь віддавати», «Віддай руками, не
повернеш і ногами».
Про дарунки на хрестинах, весіллях і т. д. вже було сказано вище.
Вони складаються з рухомого майна, переважно тварин. Рідко
бувають випадки, коли бідним роздаровується нерухоме майно.
Так, у Селятині розповідають бувальщину, коли циган зумів умо¬
вити гуцула подарувати йому хатчину, яку він згодом продав
євреєві.
За знайдені предмети гуцул вимагає іноді винагороду (переєм),
розмір якої він вважає можливим визначати за власним розсу¬
дом.
Заклади бувають рідко, хіба що між знайомими у випадку роз¬
біжності думок. Ціною виграного закладу є, звичайно, певна
кількість горілки, яку оплачує той, хто програв, а потім пропива¬
ють гуртом.
СПОСІБ
ЖИТТЯ,
ХАРЧУВАННЯ
ТА ОДЯГ
Спосіб жита іуцула є над¬
звичайно простий, його потреби
невибагливі. Хата і її обстановка
є зовнішнім свідченням цього.
Влітку гуцул встає на світан¬
ку, з настанням ночі - лягає спа¬
ти, хоч його сон, у порівнянні
з надзвичайно важкою працею,
триває дуже недовго. Довше гу¬
цул спить хіба що взимку, бо
якщо він навіть дозволяє собі
провести кілька вечірніх годин
при полум’ї вогнища або слаб¬
кого світла від дерев’яних стру¬
жок, при зробленому з лою
світильнику (каганеф або навіть
вже при простій гасовій лампі1,
то він все ж таки лягає спати
ще дуже рано і встає тільки на
світанку відносно пізно. Кож¬
ний порядний господар вважає
гріхом спати в денну пору ро¬
бочого дня. Бояться спати на
цвинтарях, а також у місцях, де
було вчинено вбивство або тра¬
пилась нагла смерть.
Значну частину своїх жит¬
тєвих потреб, особливо зерно¬
вий хліб, гуцул змушений при¬
возити з передгір'я. Незважаю¬
чи на це, він почуває себе звер¬
хньо стосовно своїх сусідів.
Крім пі.ого, люди ще іиіі'оїовляіоїь воскоіи свічки, але викорисговуюїь їх лише на хрес¬
тинах, похоронах і ї й. або чапалюють їх в церкві
71
ГУЦУЛИ: ЇХЖИТТЯ. ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Мал. 15 і 16. Ватажок розбійників Юра Драгірук із Жаб’я, страчений в Коломиї в
1886 році, і його дружина. (За фотографією Й. Дуткевича з Коломиї).
Можливо, це наслідок його порівняно більшої заможності, але
насамперед вислід раніших відносин, адже гуцул, як вільний го¬
рянин і добувач, який навіював страх, зневажливо дивився на по¬
неволених жителів передгір’я. Якщо кілька десятків літ тому' по¬
доляни лякали своїх дітей назвою гуцул, то не дивно, що носії цієї
назви ще й сьогодні зневажливо споглядають на своїх західних
сусідів бойків, як і на русинів з північно-східного підніжжя Кар¬
пат, хоча вони й близько споріднені з ними. Назва бойків, яка, зреш¬
тою, переноситься й на русинів з-над Пруту, вважається серед гу-
V'. У. Ч'аЬіІс^Тс. Ми спіоа'с (н Саворіч С'смксію Мікчсиш, 1838), е 4К4
72
СПОСІБ ЖИТТЯ, ХАРЧУВАННЯ ТА ОДЯГ
цулів лайливим словом; варте уваги й те, що гуцул з черемоських
поселень ставиться погордливо до своїх співплемінників з-над
Пруту, називаючи їх теж бойками. Про себе гуцул говорить пере¬
важно в множині. До іновірців, навіть іудеїв, він відносно терпи¬
мий. Йому не бракує спритності, дотепності, гумору, як це дово¬
дять, між іншим, вислови, приказки і не менш численні імпрові¬
зовані пісні; їх жартівливі оповідання також часто вельми приваб¬
ливі.1 У почутті смаку й певного мистецького чуття їм не відмо¬
виш. Але, на жаль, вони не великі правдолюби - як вже було сказа¬
но в іншому місці - досить недбалі у своїх правових поглядах. До¬
сягнувши становища і впливу, гуцул стає найчастіше гордим і бру¬
тальним. Мабуть^всі ці риси зумовлені їх минулим життям. Будо¬
вою тіла чоловіки переважно міцні і коренасті; гуцулки, як прави-
Як приклад цього стисло перекажемо зміст історії про тямущу собачку, записану в Жаб "і
Копьбергом і опубліковану в його творі Pokucie, IV, 292, і наст. Я підібрав саме цей, хоч
і опублікований вже, приклад, тому що він через свою разючу подібність до оповідання
про попа Калснбсрга, тим більш цікавий. Один чоловік виростив собачку і свиню.
Перед Великодніми святами він заколов останню, щоб поласувати. Та коли він спав,
собака з’їла печеню. Розсердившись, чоловік повів свою собаку до сільського старости
на суд. Оскільки староста завагався, він пішов до мандатора, від нього - до повітового
судді, потім до карного суду і т.д., аж поки дійшов, нарешті, до губернаторства у Львів.
«Пани» тут теж не захотіли судити собаку, але вони звернули увагу гуцула на цісарсь¬
кий указ про тс, що той, хто зміг би розсмішити дочку цісаря, дістанс від монарха її
саму або багату нагороду. За цю пораду і за подорожній паспорт чоловік пообіцяв тим
панам четвертину того, що він дістанс в нагороду. Другу четвертину він пообіцяв
митникам біля Відня, а третю частину - цісарським гренадерам. Розповідь про його
пригоди і справді довела принцссу до сміху; в нагороду селянин випрошує лише чоти¬
риста ударів палицями. Коли йому їх гарантували, він велів відпустити по одній сотні
панам зі Львова, митникам і гренадерам; щодо останніх ста ударів, він випросив спершу
для себе лише грамоту і добився далі у цісаря милості прогулятися по місту з цісарською
золотою палицею. Як тільки євреї побачили перехожого з коштовною палицею, вони
його запитали, звідки він її мас. Той відповів, що мас цісаря сто палиць, і вони
відкупили їх у нього для свого рабина, заплативши за кожну по тисячі дукатів. Коли
євреї з рабином прийшли до замку, вони отримали тих сто ударів; гуцул, між тим, утік
з грошима.
Зрештою, цс оповідання г також характерним для високої думки, яку мають про ссбс гуцули
і приводу свосї кмітливості. Зовсім іншу думку про цс мають неприязні до них сусіди, як цс
доказус русинська історія про дурного гуцула у КольОер.'и, [V. 232 і наст.
До цього ще анекдот, який, звичайно, мав би буг» не зовсім народний, але якого мені
розповів один русин. Приходить гуцул до сусіда, який живе далеко, і не знаходить його
ндома. То він в знак свосї присутності наклав, кажуть, йому перед дверима і в з ому
відбив своє обличчя (гуцульська візитна картка).
73
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Мал. 1 7. Група гуцулів з Устерік. Голова жінки зліва загорнута в рушник: у тієї, іцо
справа - у барвисту хустку. Дівчинка між ними мас розкішно вишиті рукави сорочки,
у той час. як звичайно прийнято лише вигаптуване плічко, здебільшого закрите
хутром: його видно на лівому рукаві дівчини на мал.2 і на правому рукаві жінки
на мал.З. (За фотографією Й.Дуткевича з Коломиї).
74
СПОСІБ ЖИТТЯ, ХАРЧУВАННЯ ТА ОДЯГ
Мал.18. Стара гуцулка в робочій одежі з Довгополя.
(За фотографією Й.Дуткевича з Коломиї).
75
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ'ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
ло, низького зросту. Чоловіки мають хвилясте волосся і не носять
бороди. Жінки повністю приховують своє волосся під хусткою;
дівчата, хоч і укладають його з великою спритністю і витратою часу,
але з невеликим почуттям смаку. Колір волосся переважно тем¬
ний (чорнєти), рідко білявий [білети). Білява дівчина вважається особ¬
ливо гарною. Красу гуцулок часто переоцінювали, як це вже було
зауважено при іншій нагоді.
Гуцул їсть тричі на день. Перший раз - близько 9 години ран¬
ку, це називається обід-, другий - між 1 і 3 годиною пополудні,
називається полудинок-, третій - близько 7-8 години вечора і нази¬
вається вечера. Взагалі гірський народ харчується набагато краще,
ніж селянин в передгір'ї. Його звична їжа,1 так само, як їжа ру¬
синів і румунів з передгір’я, це кулеша - густа каша з кукурудзяно¬
го борошна, подібна до італійської поленти. До неї він вживає,
що житель передгір'я рідко собі дозволяє, овечий сир (бриндзя, брин-
дза), далі своєрідне кисле коров’яче або овече молоко (гусьлєнка)г
або ще боршч - це особливий суп, який готується з червоних бу¬
ряків, картоплі, а також інших овочів, з овечим чи свинячим м’я¬
сом або й без нього. Іноді підкислюють цей суп домішуванням
згаданої гусьлєнки. Врешті кулеша, особливо у бідніших гуцулів,
повністю заступає хліб (хліб, хлібиц), який печуть, як правило, з
кукурудзяного борошна, до якого додається варена і розтовчена
картопля.3 Крім того, домішують ячмінної, бобової або квасоле¬
вої муки. Часто виготовляють безрозчинні пироги з кукурудзяної
муки, що називаються корж. Коли хлібне тісто вже вимішане, вдав¬
люють в нього хрещатий знак.
Перший буханець, який саджається у піч, знаменують також
вдавленим знаком хреста і ним же позначають піч, щоб чорт
відступив і хліб удався. Якщо котрийсь хліб забуто в печі, то на¬
ступний врожай випаде поганим; але такий хліб є також добрим
засобом проти гарячки. Перед нарізуванням кожного буханця на
ньому повинен бути накреслений ножем знак хреста. На кулеші
Наступній інформації я завдячую. переважно, панні Л Кіс с ііпгер.
Характерно, що в легенді гуцул годує й своїх велетнів куіешею й гусьленкою (пор. розділ
XIV).
Цеп картопляним хліб називається б\ришенник або аараоуісшшк
76
СПОСІБ ЖИТТЯ, ХАРЧУВАННЯ ТА ОДЯГ
Мал.19. Гуцули в жмовому вбранні з Гринявн.
(За фотографією Й.Дуткевича з Коломиї).
77
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
78
Мал.20. Гуцули долинн річки Сучави
(За фотографією К О. Іальтера в Ралівцях)
СПОСІБ ЖИТТЯ, ХАРЧУВАННЯ ТА ОДЯГ
так само витискають ложкою хрещатий знак. Але дівчата, які ще
не були хрещеною матір’ю, не мають права робити це.
До повсякденних страв належать: квасоля і біб; квашена ка¬
пуста в сирому і вареному вигляді, в останньому випадку теж з
м’ясом, картопля, цибуля, часник і сирі або квашені огірки, коли
вони ще молоді. Баранину їдять то в свіжому, то у копченому
вигляді, що називається буджена. Свинину вживають свіжу, соло¬
ну або, у рідкісних випадках, також вуджену.
До святкових страв гуцулів належить, перш за все, балмош або
бануш - це кулеша, яку варять не на воді, а на кислих вершках
(сметані) і на розтопленому маслі; книші, тобто бриндзою начи¬
нені булки; далі голубці, це - капустяне або бурякове листя, напов¬
нене кукурудзяною крупою, підсмаженою цибулею, а іноді й по¬
січеним м’ясом чи салом; варені червоні буряки, посічені й пере¬
мішані з товченим часником; відтак пшениця, варена й переміша¬
на з маком, медом або цукром, яку їдять лише в різдвяну пору;
їдять також пшеницю, варену в молоці; наповнені капустою ва¬
реники (пероги); масло, яєчню та сушені фрукти.
Залишається тільки сказати дещо про пісникові страви. Вони
складаються переважно з невареної квашеної капусти з цибулею
та конопляною олією, далі з рідко звареної квашеної капусти з
кукурудзяною крупою (росіуниця); з кулеші з тертим маком, а та¬
кож з сушеної риби та оселедців.
З напоїв гуцул цінить передовсім горілку, на яку майже пого¬
ловно з надмірою налягають. Коли шкідливість пиятики стає по¬
мітною, то багато хто клятвою в церкві відрікається від напою (він
зачетау се), і тоді п’ють хіба що пиво або навіть вино. Чай теж зна¬
ходить собі дорогу до гуцулів; ба навіть дехто варить вже й каву.
Найбільші витрати гуцул має зі своїм убранням. Воно багате,
гарне, а може, навіть і мальовниче. Загалом воно має такий склад:1
Чоловіки носять сорочку з грубого полотна, яка завжди спадає
поверх штанів. У декотрих місцевостях вона прикрашену на
комірі, на грудному прорізі, внизу на обшивці і на краях рукавів
Цікаве порівняння ч описом і двома малюнками до нього у Haquct Physikaliscli-politischc
Reisen <І71Ж. III. I"? i Hiivi . де під «гірськими росіянами» або «справжніми іюкугяна-
ми» слід розумнії гуцулів. Hop вище, е 10. прим. ?
79
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ. ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
вузькими вишитими смугами. Штани - дуже широкі і влітку теж
пошиті з грубого полотна або, що годиться виключно для зими,
із сірого, чорного, для святкових нагод з яскраво-червоного, рідше
синього вовняного сукна. Полотняні штани називаються порте-
ниці, ті, що з сукна - гачі. Вгорі вони підтримуються широким, з
прилаштованими кишенями, шкіряним поясом {ремінь), або вузь¬
ким пояском {реминец, букурія); внизу вони спадають широко на
чоботи або затягуються на литках мотузкою від постолів. На ноги
взувають свого роду вовняні шкарпетки {капці) і взувають в посто¬
ли (постіу, множ.: постоли)' або рідше - в чоботи. Перші найчастіше
зашнуровуються вузькими ременями {устугви), а потім, за допо¬
могою вовняних шнурків {волокІ), закріплюються вище кісточок
до ніг, прив’язуючи одночасно й штани. Поверх сорочки гуцул
носить коротку хутряну безрукавку {кіптар), оздоблену хутряни¬
ми смугами, вишивками, обшиту барвистою шкірою і прикра¬
шену шнурами й шкіряними китицями {дармовиси). Поверх цього
він одягає короткий плащ (сердак) із вовняного сукна, який теж
прикрашений різнобарвними шнурами й китицями {кетицг) пе¬
реважно чорного, бурого, сірого, одначе й червоного, дуже рідко
білого кольору. Пірваний сердак називається фелеґа або феледжена.
Взимку, частіше для подорожей і при лютому вітрі та снігопаді,
гуцул одягає поверх сердака ще й довгий, оснащений високим
коміром плащ {манта). Довкруг шиї обвивається строката, на¬
півшовкова хустка, кінці якої протягуються крізь кільце, яке три¬
має їх вкупі. Далі до ноші чоловіка належить ще капелюх {криса-
ня, кепелюх) за угорською манерою та з різними прикрасами {ке-
тиці), а взимку - шапка з овечого хутра (шепка, кучма); відтак - ви¬
роблена з вовни торбина (дзьобня, дзьобинка, дзьоблина), або виготов¬
лена зі шкіри {тобіука, ташка, торба, торбинка), остання оздоблена2
часто заклепками, ґудзиками і т.ін.; ці прикраси називаються ко-
лотильці. Торбини носять підвішеними на плечі за допомогою вов¬
няної стрічки або на широкому шкіряному ремеьі, оздобленому
бляшками {бленда). В них носять люльку {люлька, піпа), тютюн, кре¬
сало (кресило), кремінь і трут {векелея. губка або чір), тоді, як на поясі -
прикріплений до довгого ланцюжка ніж {ніж), потім гаманець
1 Вставка підошви в протоптаних иосіолах начивасгься містпка. нірвані постоли - ко/жі-
ич.
Лин мал.2 1. 22
80
СПОСІБ ЖИТТЯ, ХАРЧУВАННЯ ТА ОДЯГ
Мал.21. Покривка шкіряної торби.
Крапки на предметі заступають латунні
капелі, такі, як ті, що вживаються в
шнурованих черевиках.
Мал.22. Покривка шкіряної торби.
Круглі позначки вказують на латунні
гудзики двох розмірів; крапки
позначають латунні капелі.
{мошенка або мошенція) та голкоподібний інструмент (протичка) для
чищення люльки. Причому, слід зауважити, що гуцули курять та¬
кож сигари. Виряджаючись у дорогу, гуцул несе ще на плечах і
дорожній мішок (бордюх), зроблений з овечої, козячої або косуля-
чої шкіри, здертої нерозрізаною. В робочі дні гуцул носить зви¬
чайно з собою свою сокиру, а то й палицю (палиця; келеф) або топ-
ірець (топорец);’ часто вони виготовлені з гідною подиву майстер¬
ністю. При надзвичайно святкових нагодах, переважно при
вінчанні, гуцул одягає, крім описаного убрання, ще й довгий білий
плащ (ґуґля), замість якого, зокрема на Буковині, використовуєть¬
ся вже згадана манта. Треба ще чітко підкреслити, що описаний
повний національний стрій зовсім не є вживаним у будні. У зви¬
чайні дні гуцул одягає, крім сорочки й штанів, пояса, головного
убору й взуття, хіба ще тільки кептар, а взимку ще й сердак. Втім,
одяг парубка й чоловіка однаковий. Хлопець носить лише ті час¬
тини одягу, які відповідні для робочого дня.
Жінки мають сорочки з переважно червоно-чорно-жовтою
вишивкою на рукавах, у будні інколи й без вишивки або вишиті
Див. вище, мал 3 і далі мал.24
81
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
тільки білим.1 У деяких місцевостях вишитий також грудний
проріз. Замість спідниці служить широкий фартух (опинка) або
два вужчих {запаски), переважно - з червоної вовни з чорними,
жовтими або зеленими смугами. Вони закріплюються на талії дов¬
гим вузьким вовняним поясом {пояс, попрушка)-, запаски повністю
замінюють звичну спідницю і мають особливу перевагу при вер¬
ховій їзді на чоловічий лад. Іноді можна побачити багату гуцулку
й у спідниці, а в Жаб’ї до урочистого весільного убрання дівчини
належить синя суконна спідниця.
Жінки носять теж коротку хутряну безрукавку, короткий і дов¬
гий плащ та торбину; взуття - таке ж, як і у чоловіків. Сережки
{коутки), мідяні ланцюжки {рикески) довкола зап’ясток, на шиї - малі
бубонці (іколотилцу) або барвисте скляне намисто різної величини і
форми {блескауки, пацьорки) служать оздобою; часом можна поба¬
чити й намисто, виготовлене зі срібних монет (зґарда). На голові
жінки носять жовту, чорну, але частіше червону хустку, завжди
велику і строкато квітчасту, або білий рушник. На обох його кінцях
є або широкі різнокольорові вишивки, і тоді він називається пере-
мітка, або він оздоблений так само на кінцях золотими або срібними
облямівками {ґалот) і має тоді назву рантух. Дівчата ходять навіть у
найсуворіший зимовий холод з непокритою головою і перепліта¬
ють своє волосся червоною вовною, до якої дорослі дівчата ще до¬
лучають численні мідяні гудзики. Дівчина в такій одежі називаєть¬
ся діука у боутицях (дівчина в гудзиках), чим натякається, що вона
вже годиться до заміжжя. В суворий зимовий холод жінки, рідше
й дівчата, носять своєрідні білі вовняні короткі до колін штани {підко-
літці, ногавиці, холошні), а також, як, зрештою, й чоловіки, вовняні
рукавиці, і такі ж напульсники {наручшиі або нараквищ). При особли¬
вих нагодах придатна, як і у чоловіків, ґутя або манта. Жінка, вза¬
галі, теж не носить постійно увесь цей пишний убір, а тільки со¬
рочку, опинку (запаски) з поясом, головний убір і взуття, нарешті,
кептар і сердак. Як і чоловік, жінка ходить з палицею; так само, як
і він, охоча не лише до чарочки, але й до люльки.
Далі мал.27 - ілюстрація білої ви пишки.
82
IX :,mmm
ЗАНЯТТЯ
Про походження професій
гуцули розповідають таку леген¬
ду: «Багато років тому жили три
брати, благословенні великим
майном, але без всякого заняття.
Вони проводили час у гуль¬
тяйстві; врешті найшла на них
нудьга і вони зажурилися, що не
мають ніякої професії. Одного
дня, коли третій, наймолодший
з них, саме спав, другі два пішли
до Бога і наполегливо просили
його, щоб він дав їм якусь робо¬
ту і якусь певну професію.1 Бог
виконав їхнє прохання і велів
одному з них надалі утримувати¬
ся з праці свого духу та стати па¬
ном-, другому ж наказав стати куп¬
цем. Тоді брати дуже зраділи,
пішли додому і розповіли най¬
молодшому про своє щастя. Але
тому, що він теж завжди палко
бажав мати якесь заняття, тому
поспішив до Господа і поскар¬
жився на своє лихо. Бог мовив
до нього: «Оскільки твої брати
випередили тебе і вже отрима¬
ли, що було найкраще, то твоєю
долею буде заробляти свій хліб
ручною роботою. Будеш займа¬
тися ремісничими знаряддями і
Цей же мотив повториться в русинській легенді про походження воші. Мор.: KmndІ und
Manuslyrski. Die Rulcncn in der Bukowina. II. 40
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
жити довго, але зате колись на твою долю випаде королівство.
Від цих трьох братів походять всі жителі Землі. Від першого, від
пана, стан службовців; від другого, який став купцем, - ізраеліти;1
від третього, наймолодшого - мужики (селяни), до яких належать
також мешканці гір».
Відзначивши, що оповідач не зумів вказати, який зв’язок це
має зі згаданим королівством,2 продовжимо розповідь іншим
варіантом цієї легенди, яка не бере до уваги перше заняття, не
притаманне гуцулам.
Одного разу прийшли до Господа Бога два брати і просили,
щоб він позичив їм трохи грошей. Той дав кожному по банкноті
в сто Гульденів з умовою, що після певного часу брати складуть
звіт про використання цих грошей. Перший з братів започатку¬
вав невеличку торгівлю, яка принесла йому з часом багатство й
пошану, у той час, як другий, турбуючись, щоб позичені гроші
йому не пропали, закопав їх у землю. Коли настав зазначений
Богом термін, цей другий брат кинувся викопувати свої гроші з
землі, але з жахом знайшов лише незначні рештки зотлілого па¬
пірця. Тому й мусив піти до Бога з порожніми руками в супро¬
воді свого багатого й щасливого брата. Коли потім обидва розпо¬
віли Господу Богові все, той мовив: «Ти, дурню, що закопав гроші
у землю, будеш, так само, як і твої нащадки в майбутньому, завж¬
ди копати землю і заробляти хліб працею твоїх рук. А твій брат,
що так вдало використав гроші, буде й надалі багатий і шанова¬
ний. У твої святкові дні ти не матимеш спочинку, а, навпаки,
будеш вимушений укладати угоди з твоїм братом, і твої свята пе¬
ретворяться в ярмарки».
Так воно й сталося. Нащадки розумного брата стали купця¬
ми, нащадки другого - селянами. А на їхні великі свята, особливо
храмові, відбуваються ярмарки.3
Незважаючи на вказане в останній легенді, гуцул все ж не
став землеробом, бо кам’яниста земля його рідної сторони обме-
Для гуцулів поняття купець і гврсй абсолютно тотожні.
Мабуть, йдеться про царство небесне.
У цій легенді, очевидно, представлено дотепне використання відомого біблійного мотиву.
84
ЗАНЯТТЯ
жує рільництво до незначних розмірів. У Черемоській та
Путильській долинах ареал полів, наприклад, становить всього
3-6% від їх загальної площі;1 до того ж тут низька родючість. У
той час, як у передгір'ї Буковини один гектар ріллі гарантує вро¬
жай у 8,14 гектолітрів озимих хлібів, 9,61 гл ярого ячменю, 14,74
гл вівса, 12,95 гл кукурудзи і 80,69 гл картоплі, то відповідні циф¬
ри для гір становлять лише 5,06, 6,45, 12,05, 9,05 і 59,25. Якщо
взяти до уваги, що кукурудза, яка мала б бути головним продук¬
том, часто вимерзає, що частина культивованої території терпить
від повеней, то стає зрозуміло, чому гуцул провадить лише дуже
незначне землеробство. Для обробітку поля він користується зви¬
чайно заступом {рискаль, городник) і граблями {граблі)-, плуг {плух) і
борона {борона) хоча де-не-де й застосовуються, але вони дуже при¬
мітивні і виготовляються окремими господарствами самотужки.
Інші господарчі знаряддя: сапа, лопата, вили, залізні вила для гною
{фалі), коса,2 серп, ціп і, нарешті, віячка, себто дерев’яна лопата, яку
використовують для очищення збіжжя. Слід підкреслити, що гу¬
цульські назви для цих інструментів майже повністю співпада¬
ють зі вживаними у русинів.
Головним продуктом польового господарства є овес, ячмінь і
картопля, у більш сприятливих околицях також кукурудза. Вона,
поряд з продуктами молочного господарства, становить голов¬
ний харч гуцулів, але мусить бути доставлена переважно з підгірної
місцевості. Вирощують також льон і коноплю, буряки, квасолю,
біб, капусту, огірки та інші овочі. Є і квіти в городах; так само
гуцул плекає плодові дерева, аґрус і порічки. Поле і город знахо¬
дяться, як правило, неподалік від дому. Обробляють їх найчасті¬
ше лише після свята св. Юрія (24 квітня ст. ст. - 5 травня н. ст.),
яке вважається початком весни. Для оранки і засіву дотримують¬
ся таких правил: у вівторок і середу взагалі не можна починати
Про наступне слід порівняти мої статті Ucbcr die Besiedelung der Bukowina і Die Vcrtheilung
der Sicdclungen in der Bukowina.'(Mittheilungcr der k.k. geogr. Gesellschaft zu Wien, 1891).
До коси належить ще кушка - цс дерев’яна піхва для точила {брус), також молоток для коси
(кливец) і до нього мале ковадло (бабки).
85
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
орати і сіяти. Якщо сіяти в час повного місяця, то колосся буде
порожнє, якщо пересаджувати рослини в цей час, вони підуть в
бадилля. Якщо сіє дбайливий чоловік, то посів зійде швидко. Як
можна вберегти поля і сади від градобою, йтиметься далі.
Більш об’ємним, ніж рільництво і садівництво, євирощу-
вання трави. Володіння луками у гуцулів має велике зна¬
чення. Ті з них, які призначені для сінокосу, дбайливо відокрем¬
люються від пасовищ. Гуцул дозволяє своїй худобі пастися на них,
як правило, тільки до дня св. Юрія, потім він старанно лагодить
огорожі, щоб трава і бур’яни вільно розросталися. Косять звичай¬
но раз у рік, на дуже врожайних луках - і двічі; в останньому
випадку сіно заготовлялося десь до св. Івана (24 червня ст. ст. - 6
липня н. ст.), отже, приблизно до початку липня, відтоді аж до
вересня - отава. До сінокосу, як, зрештою, й до збирання врожаю,
запрошуються сусіди для безплатної допомоги. Трава, що лежить
на лугах для сушіння, називається поліх. До повного висихання
вона розвішується на ялинових стовбурках (остривєниці), забитих у
землю. Потім сіно відносять частину під сінні покрівлі, частину
розставляють копицями на лугах. Довкола копиць ставлять ого¬
рожі (опліти). З полонин сіно зносять на плечах за допомогою
петель (петелькі) або так званих ключів. Цей інструмент можна
порівняти з багатораменним якорем, виготовленим з ялини. Він
складається з частини стовбура і ряду гілок, розташованих ко¬
лом. На них і довкола стовбура накладають сіно, а потім за допо¬
могою мотузки, прикріпленої до стовбура, увесь пристрій пере¬
кидають на плечі і несуть вниз. Якщо у господаря лежить дуже
багато сіна на полонинах, то він залишає частину його на місці
для годівлі худоби восени або навесні.
Тваринництво є головним заняттям гуцуліг. Стада ста¬
новлять найважливішу складову частину їхнього майна. За
кількістю великої рогатої худоби, коней і овець, а також кіз і сви¬
ней вони оцінюють своє багатство; менше уваги звертають на ве¬
личину земельної власності, бо вона порівняно незначної вартості.
Так, близько п’ятнадцяти років тому в місцевостях, де виділ гро¬
мади розподіляв податки, їх розміри установлюються не в залеж¬
ності від земельних володінь, а за поголів’ям худоби. Характерно
86
ЗАНЯТТЯ
також, що в прислів'ї «Багатому й півень носить яйця, а молодий
бик родить теля» посилаються на домашніх тварин. Хто має мало
худоби або й зовсім її не має, той вважається бідним. Жебраків у
нашому розумінні серед гуцулів дуже мало; їх радо підтримують
і співчувають їм, як таким, що обділені Богом. Зі щорічного при¬
плоду тварин підлягає продажу тільки та їх частина, для годівлі
якої не вистачає наявних луків і пасовищ.
У горах тваринництво є в цілому кочівним господарством.
Вихід на гірське пасовище (полонини) відбувається у червні, коли
розтанув сніг. Бідні передають свою худобу багатим власникам
стад на догляд і піклування; чимало селян з передгір'я теж прига¬
няють свої стада до них. Молочним господарством займаються
на гірських пасовищах лише чоловіки. Гірський пастух вирушає
зі стадами на високу полонину у супроводі великих вівчарок і
коня, що несе на спині необхідні знаряддя і мішок з кукурудзя¬
ною мукою. Старшина пастухів називається ватаиі, ваташко, ватах
або вартар-, всі інші пастухи зобов’язані слухатися його й назива¬
ються або віучері (пастухи овець), або боугарі (пастухи волів). Ваташ
займається молочним господарством і визначає зміну місця ви¬
пасу. Нерозлучним супутником пастуха є його трембіта, протяж¬
ними звуками якої він має звичку здаля вітати подорожнього.
Як тільки пастухи дійшли зі своїми стадами на гірські луки,
вони запалюють насамперед так званий живий вогонь (жива ват¬
ра, живий вогонь). З цією метою розколюють кінець шматка дерева і
вкладають у щілину трут. Сильним тертям об інше поліно трут
розжарюється і за його допомогою запалюють вогонь у пастушій
хатині (стая). Цей вогонь не можна гасити аж до відгону стад;
якби він загас, то це був би поганий знак для власника гірського
пасовища. Проте худобу проганяють над попелом погаслого вог¬
ню, щоб вберегти її від поганих сил і всяких чарувань. Детальні¬
ше про зачаровування корів буде сказано далі. Тут ще слід згада¬
ти, що худобу треба захищати також від поганого ока. З цією
метою обв’язують шиї та хвости тварин червоними стрічками.
Але коли власник худоби або пастух свідомий того, що в нього
самого зле око, він намовляє котрогось зі своїх домашніх таємно
облаяти його чортом {чорти) або «гайдамакою»1 при його набли¬
87
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
женні до худоби, і цс мало б зняти дію його поганого погляду.
Щоб худобу не загризли вовки або лисиці, треба дотримува¬
тися свят, присвячених цим звірам. Третє свято присвячується всім
диким тваринам. Більше про це - при іншій нагоді. Особливі зви¬
чаї спостерігаються при отеленні корів або після цього. В той день,
коли корова отелилася, не можна нічого віддавати здому, бо мож¬
на зазнати шкоди. При першому доїнні після отелення належить
доїти корову з усіх сосків через обручку, тоді корова буде завжди
давати багато молока. З цією метою треба ще посолити перше
молоко і влити його корові в пійло. А для того, щоб теля не захво¬
ріло від злого ока, треба змішати вугіль з курячим послідом, зав’¬
язати це червоною стрічкою в шматок полотна і повісити цей
амулет теляті на шию. А ще треба часником перехрестити йому
чоло.
У перші дні перебування на високогірних пасовищах відбу¬
вається доїння «на міру*. А саме: кожний власник худоби, який
посилає свої вівці або корови для догляду на полонину, доїть їх
власноручно у присутності старшини пастухів, щоб встановити
кількість молока у своїх тварин, в залежності від цього він одер¬
жує при відгоні належну йому частину молочних продуктів. При¬
родно, що при цьому занятті пастухи суворо наглядають за тим,
щоб власники худоби не отримали, домішуючи води, більшої
кількості молока.2 Про належну їм кількість молочних продуктів
власники отримують дерев'яні бірки (раваші)3. Одиницею при цьо¬
му вважається неузаконена міра мфтук, яка становить 1/16 - 1/18
бербиниці, котра, в свою чергу, вміщає близько 23-25 літрів.
На високогірних пасовищах худобу заганяють на ніч в огоро-
Характсрно, іцо цс означення, яке було вжито для «народного героя», застосовується тут
вже в негативному значенні. Пор.с. 62.
Трапляється навіть такс, що окремі власники стад намагаються під час доїння помочитися
у молочне відро, щоб збільшити його вміст.
Чинні в долині Чсрсмоша знаки на бірці видно на мал 23 Я звертаю увагу, зовсім не
намагаючись робити якісь висновки з цього, на велику подібність до староримських
знаків чисел, які варто порівняні з опублікованими Цип.'емайстером в Berliner
Sitzungsberichten 1887, с 1011 і наст Адже потрібно, й при поясненні римських цифр
врахувати, що вони, мабуть, походять від знаків на дерев'яних бірках.
88
ЗАНЯТТЯ
и/хж жт
*5 to JO too f ООО
Мал. 23. Знаки чисел на бірці.
жу {загорода). Колиби гірських пасовищ є надзвичайно забруднені;
начиння, яке використовується при молочному господарстві, ча¬
сто покрите густим брудом; сам високогірний пастух у закіптявілій
сорочці, яка, до того ж, ще й вимочена в жирі для захисту проти
паразитів, виглядає дуже непривабливо. Виробами молочного гос¬
подарства насамперед є бриндзя, урда або вурда, жентиця і гусьлєнка.
Бриндзу готують в такий спосіб:1 свіжовидоєне овече молоко
наливають у велику дерев’яну посудину {путина) і ставлять броди¬
ти за допомогою шматка ґлегу або риндзи, себто молока з шлунку
ягнят або телят, які живилися тільки материнським молоком; сир,
що відкладається тепер в посудині, згортається у велику грудку і
кладеться у великий шматок тканини, щоб він «стікав». Після цього
буханці сиру викладаються переважно високо на дошках у пас¬
туших колибах для бродіння. Переброджений сир називається
будз. Його згодом кришать, солять і утрамбовують у високих вузь¬
ких бочках - бербиницях. Це і є бриндза.
Сироватка, яка залишається від виготовлення бриндзи, потім
вариться і з того знову одержують менш жирний сир. Це є ви¬
щезгадана урда або вурда.
Жентиця- це сироватка, що залишається після одержання урди.
На гірських пасовищах вона здебільшого вживається для годівлі
свиней; теплою її п’ють при легеневих захворюваннях. Спожита
холодною, вона викликає понос.
Нарешті гусьлєнка - це коров’яче або овече молоко, спершу за¬
варене, а потім шляхом додавання невеликої кількості квасного
молока або квасних вершків, доведене до бродіння. її готують у
Точними повідомленнями про молочне господарство я іавдячую панні Л Кіс.чінгер.
89
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
женні до худоби, і це мало б зняти дію його поганого погляду.
Щоб худобу не загризли вовки або лисиці, треба дотримува¬
тися свят, присвячених цим звірам. Третє свято присвячується всім
диким тваринам. Більше про це - при іншій нагоді. Особливі зви¬
чаї спостерігаються при отеленні корів або після цього. В той день,
коли корова отелилася, не можна нічого віддавати здому, бо мож¬
на зазнати шкоди. При першому доїнні після отелення належить
доїти корову з усіх сосків через обручку, тоді корова буде завжди
давати багато молока. З цією метою треба ще посолити перше
молоко і влити його корові в пійло. А для того, щоб теля не захво¬
ріло від злого ока, треба змішати вугіль з курячим послідом, зав’¬
язати це червоною стрічкою в шматок полотна і повісити цей
амулет теляті на шию. А ще треба часником перехрестити йому
чоло.
У перші дні перебування на високогірних пасовищах відбу¬
вається доїння «на міру». А саме: кожний власник худоби, який
посилає свої вівці або корови для догляду на полонину, доїть їх
власноручно у присутності старшини пастухів, щоб встановити
кількість молока у своїх тварин, в залежності від цього він одер¬
жує при відгоні належну йому частину молочних продуктів. При¬
родно, що при цьому занятті пастухи суворо наглядають за тим,
щоб власники худоби не отримали, домішуючи води, більшої
кількості молока.2 Про належну їм кількість молочних продуктів
власники отримують дерев'яні бірки {раваші)3. Одиницею при цьо¬
му вважається неузаконена міра міртук, яка становить 1/16 - 1/18
бербиниці, котра, в свою чергу, вміщає близько 23-25 літрів.
На високогірних пасовищах худобу заганяють на ніч в огоро-
Характсрно, що цс означення, яке було вжито для «народного героя», застосовується тут
вже в негативному значенні. Пор.с 62.
Трапляється навіть такс, що окремі власники стад намагаються під час доїння помочитися
у молочне відро, щоб збільшити його вміст
Чинні в долині Чсрсмоша знаки на бірці видно на мал. 23 Я звертаю увагу, зовсім не
намагаючись робити якісь висновки з цього, на велику подібність до староримських
знаків чисел, які варто порівняти з опублікованими Цангемайстером в Berliner
Sitzungsberichten I8R7. с 1011 і наст Ллжс потрібно, й прп поясненні римських цифр
врахувати, що вони, мабуть, походять віл знаків на дерев'яних бірках.
88
ЗАНЯТТЯ
і і / x ж ж т
*6 ю JO tOO іООО
Мал. 23. Знаки чисел на бірці.
жу {загорода). Колиби гірських пасовищ є надзвичайно забруднені;
начиння, яке використовується при молочному господарстві, ча¬
сто покрите густим брудом; сам високогірний пастух у закіптявілій
сорочці, яка, до того ж, ще й вимочена в жирі для захисту проти
паразитів, виглядає дуже непривабливо. Виробами молочного гос¬
подарства насамперед є бриндзя, урда або вурда, жентиця і гусьлєнка.
Бриндзу готують в такий спосіб:1 свіжовидоєне овече молоко
наливають у велику дерев’яну посудину {путина) і ставлять броди¬
ти за допомогою шматка ґлеґу або риндзи, себто молока з шлунку
ягнят або телят, які живилися тільки материнським молоком; сир,
що відкладається тепер в посудині, згортається у велику грудку і
кладеться у великий шматок тканини, щоб він «стікав». Після цього
буханці сиру викладаються переважно високо на дошках у пас¬
туших колибах для бродіння. Переброджений сир називається
будз. Його згодом кришать, солять і утрамбовують у високих вузь¬
ких бочках - бербиницях. Це і є бриндза.
Сироватка, яка залишається від виготовлення бриндзи, потім
вариться і з того знову одержують менш жирний сир. Це є ви¬
щезгадана урда або вурда.
Жентиця- це сироватка, що залишається після одержання урди.
На гірських пасовищах вона здебільшого вживається для годівлі
свиней; теплою її п’ють при легеневих захворюваннях. Спожита
холодною, вона викликає понос.
Нарешті гусьлєнка - це коров’яче або овече молоко, спершу за¬
варене, а потім шляхом додавання невеликої кількості квасного
молока або квасних вершків, доведене до бродіння. Її готують у
Точними повідомленнями про молочне господарство я іавдячую панні Л. Кіслінгер.
89
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
великій кількості також про запас на зиму, бо вона є одним з
головних харчових продуктів гуцулів.
Слід зазначити, що гуцули не роблять кислим неварене моло¬
ко і неохоче їдять таке «квасне молоко» (русин, кісьлєк). Так само
гуцули не вживають несолоного сиру. Щодо приготування масла
{масло, піна), яке, зрештою, у великій кількості не виробляється, то
потрібно сказати, що воно не відбувається при допомозі відомих
маслобійок, а навпаки, квасні вершки наливаються у звичайну
бочечку, прикріплену мотузкою до кімнатної стелі, яку відтак гой¬
дають. У меншій кількості масло виготовляють теж у пляшках
або глечиках шляхом струшування.
На завершення наших повідомлень про тваринництво гуцулів
слід ще згадати про ту маленьку, але гарну й міцну породу коней,
яку гуцул вирощує і яка від нього має назву. «Гуцули» надзвичай¬
но ціняться і користуються попитом не тільки в горах, але й у
передгір’ї; все ж повністю їх використовують тільки в горах, де
часто трапляється нагода дивуватися їхній тямущості і спритності.
Вправна тварина виносить вгору по найстрімкіших гірських сте¬
жинах свого вершника, постійно перевіряючи передніми нога¬
ми окреме каміння на стійкість; у час дикого реву бурі в страхіт¬
ливі грозові ночі вона крокує впевнено й спокійно. А трапляєть¬
ся, що вершник, після весело проведених годин, вертається до¬
дому надто захмелілий і падає іноді на землю, кінь стоїть спокій¬
но, вичікуючи, поки можна буде продовжити подорож. До того
ж він служить гуцулові як терпляча й витривала в’ючна тварина.
Разом з висадженими йому на спину мішками він несе переки¬
нуті по обидва боки по одній вже згаданій вузькій бочці, у той
час, як господар веде його за повід.
Ось і все про тваринництво і про життя на гірських пасови¬
щах. Зганяють худобу звідти під кінець серпня, коли й відбува¬
ються великі ярмарки худоби. Вдома жінки й чоловіки спільно
очікують худобу. Про стайні для неї вже було сказано раніше.
Більша частина домашніх тварин залишається зимувати надворі.
Насамкінець вказати б ще на те, що та частина гуцульської лек¬
сики, яка стосується тваринництва й молочарства, є, в основно¬
му, румунською. Ватра, боугар, будз і т. д. запозичені з румунської
90
ЗАНЯТТЯ
мови; так само згадане вище вовче свято, яке пастухи змушені
святкувати, увійшло у вжиток, напевне, через посередництво ру¬
мунів.
Мал. 24. Топорець, увесь з дерева, лише лезо з
латунної бляхи. Напівкруглі мітки - це вставлені
латунні смужки, так само й ті, що пробігають
зигзагом; шнуроподібні - скрученні з латунного
дроту. Крапки позначають втиснені в дерево
кільця. Близько 1/2 натуральної величини.
Мал.25. Дерев’яне стремено. Хвилясті і
напівкруглі лінії, а також хрещатий знак
- це вставлені латунні смужки. Крапки
позначають втиснені в дерево кільця.
Кільце для ременя - залізне.
91
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
З інших галузей промислу гуцулів важливим є, передовсім,
лісоповал і лісосплавлення. Вже сто років тому
добування дерева було, мабуть, важливою справою. Але за останні
десятиліття воно так розвинулося, що забезпечує багатий заробі¬
ток не тільки гірським жителям, але ще й приваблює робітників
з чужини. Гуцул взагалі відважний і спритний плотогон. Якщо
він старанний і щастя супроводжує його у сплаві карпатськими
ріками, то він заробляє, як для його можливостей, немалі суми
грошей. Зрештою, варто ще відзначити, що й жінки використо¬
вуються для управління заднього керма плота. Іноді можна поба¬
чити плотогонів, які навіть після втрати руки, продовжують своє
заняття і вміло справляються зі всією роботою.
Чимало гуцулів обізнані також з ремеслами. Як тесляр
гуцул прекрасно володіє своєю легкою, надзвичайно гострою со¬
кирою. Бондарством займаються часто, а їхні добрі й дешеві ви¬
роби знаходять широке розповсюдження у передгір’ї. Деякий
прибуток дають також різьблені вироби, виконані декотрими гу¬
цулами з великою майстерністю і смаком; на останній краєвій
виставці у Чернівцях (1886 р.) можна було побачити надзвичай¬
но цікаві вироби.1 Але гуцул здібний і як виробник возів, столяр,
коваль, лимар та ін. Зате прясти і ткати - це суто жіноча справа.
Виготовляють полотно і вовняні тканини для білизни та вбрання,
а також чудові вовняні килими, вовняні пояси і запаски, з яких
складаються святкові спідниці жінок. На дорогах можна часто
побачити дівчат і жінок, які, йдучи пішки або їдучи верхи, пря¬
дуть і змотують нитку. Прядеться також зимовими вечорами в
приміщеннях, де інколи й чоловік поблажливо намотує нитки.
Для прядіння служить переважно шпиндель (веретено) і куделя
(кожіука, куделя), і лише зрідка - прядка. Ткацький верстат (варстат
ткацкий) дуже простий. Для валяння сукна мають сукновальні (сту-
Ііор.мал.24-26. Докладніше про домашній промисел гуцулів можна знайти у праці
«Ornamente der Hausindustrie», виданої міським промисловим музссм у Львові. Однак, я
хотів би зауважити, що, приміром, гідні подиву різьбярські роботи Юрка Шкріблика із
Яворова, які я мав нагоду часто бачити, t витворами особливого генія, які навряд чи
знайдуть собі рівноцінних ссрсд гуцулів. Окремі проілюстровані нами орнаменти мож¬
на вважати типовими. Пор. ще мал.21 - 22 і далі, нижче, - 28 - ЗО
92
ЗАНЯТТЯ
пи). Загальновживані орнаменти та вишивані узори часто дуже
гарні й передаються від покоління до покоління. «У своїх вишив¬
ках гуцулки1 вживають багато різнорідних стіжків. У різнокольо¬
рових вишивках (аустаука) майже у всіх орнаментах вживається
переважно хрестик; стеблистий стіжок, ланцюжкова і водяна
строчка. У вишивці білим (церкованє) з'являється гладь (кукл) і ме¬
режка (церка).2 Вставки в сорочках вишиваються тільки на полотні.
Мал.26. Покришка точеної дерев’яної
маснички (раква).
Справжній діаметр 15 см. Букви, півкола,
букви 8 та хвилясті лінії - це вставні
латунні смужки; кільця втиснуті у
дерево.
Цим кінним повідомленням я чавлячую панні Людмилі Кіслінтр.
Іїор мал.27
93
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
причому різної якості. Узори виготовляються на шматках полот¬
на, які відповідають потрібній величині, а згодом пришиваються
до відповідних частин сорочки. Барвисті вишивки виконуються
лише купленою волічкою; купують її у містах Косів, Кути, Виж-
ниця та ін. Для білих вишивок вживається дуже груба нитка. Слід
зазначити, що лише білу вишивку знають всі гуцули; різнокольо¬
рову - тільки деякі, звичайно лише одна або дві жінки в селі. Вони
називаються иівалі, тобто вишивальниці. Ціна за одну пару вста¬
вок до жіночих сорочок становить, в залежності від узору, від ЗО
крейцерів до 1 флоріна; в кожному разі, це дуже мала плата за
важку, і, як правило, дуже точну роботу.
Народ розрізняє шість основних барв: білу {біли), чорну {чор¬
ни), червону {нерлени, червони), синю {голубе), жовту {жоути) і зелену
(зелени). Замість коричневого гуцул каже чорнувате (чорни, чорне-
ви), замість фіолетового він вставляє синювате (голуби, голубеньки),
рожеве він називає червонувате (черлени, черлененьки), нарешті,
світле, що вже було згадане при іншій нагоді, білеви, що означає,
отже, білувате. Найважливіші барвники готуються таким спосо¬
бом: чорна фарба - з вільхової кори (дубило) і розчину мідного ку¬
поросу (копервас) або з дубової кори; червона фарба - з кори сливи
і так само мідного купоросу, синя - з лазуриту (поганий камінь),
жовта - шляхом вимочування кори солодкої яблуні з галуном (гре-
цело) в горілці, і насамкінець, зелена - з кори кислої яблуні.
Деякий прибуток дає гуцулам рибальство і мис¬
ливство. Одначе, рибні запаси, особливо дуже вподобана
форель,1 - вже вичерпані, так само дуже обмежене полювання.
Втім, гуцул часто продає єврейському гендляреві вже наперед
здобич, яку він сподівається упіймати, звичайно, за дуже низьку
ціну, або обмінює її на порох і свинець. При полюванні на кедме-
дя гуцул користується, крім звичайної вогнепальної рушниці,
своїм легким, але надзвичайно гострим топірцем. Ведмедям став¬
лять також пастки; у вигадуванні різних петель та сітей для звіра
При ЇЇ відлові гуцул користугться переважно вилами (пглш); крім того, використовуються
сітка (сак) і верша (роитто). останнім часом, на жаль, також »губний динаміт
94
ЗАНЯТТЯ
і птиці гуцульські мисливці творять дива. Перед вирішальним по¬
стрілом можна часто побачити, як вони роблять хресний знак
над дулом, у них також заведено освячувати кулі, особливо ті, які
призначені для полювання на ведмедя. Від вже відміряного дро¬
бового заряду не сміє пропасти жодна дробина, бо тоді пострілові
бракуватиме саме тієї, яка була б влучила. Щоб приманити ди¬
чину, гуцул має звичку носити з собою в коморці приклада шма¬
точок гадюки.1 Заборонний час для полювання не вважають обо¬
в’язковим; всю дичину вони вважають спільною власністю і тому
багато гуцулів є вільними стрільцями.2
Зауважимо ще, що в передгір’ї дуже рідко можна зустріти
гуцула, який торгував би в рознос, цілком на відміну від жителів
західних Карпат, які, як відомо, мандрують із своїм крамом або
як обплітачі посуду дротом далеко в підгірний край.
Я маю зроблену в долині Черемошу могутню рушницю з кремінним замком, в якій так
само згадана коморка у задній частині ложа.
Кілька років тому я зустрівся на полюванні і одним гуцулом. Коли ми вийшли на сільську
дорогу, він розібрав свою рушницю, сховав ствол і приклад у мішок і пішов і безневин¬
ним виглядом далі
95
X
РЕЛІГІЙНІ
ПОГЛЯДИ І
святковий
КАЛЕНДАР
В одній книжці,1 що вийшла
друком кілька років тому, читає¬
мо наступне: «Навіть Європа не
позбавлена невіруючих племен.
Остання поїздка австрійського
кайзера по своїх землях привела
його, як повідомляють газети, до
міста Коломиї в Галичині (1880 р.),
поблизу якого проживає пристой¬
на людська порода, гуцули. Хоча
вони є дуже порядними людьми,
ледве обізнані з якоюсь релігією;
і протягом багатьох годин їзди
тут не можна побачити жодної
церкви. Лише раз у рік піп, яко¬
го вони заледве знають, об¬
’їжджає верхи всі села і хрестить
новонароджених дітей. Проте ці
люди живуть мирно і, згідно зі
звичаями, вмирають без моле¬
бень церкви, потрапляючи так
само в небо, якщо таке існує, як і
ті, хто чотири рази в рік ходять
сповідатися».
Ця оповідка є додатком до
тих численних екстравагантних
розповідей про гуцулів, які все ще
поширюються. Але, щоправда,
ще років шість тому священик із
с. Стебні міг заявити, що, коли
він незадовго до того зайняв свою
Uudincr, Kraft und Stoff. 16 вин 1888 р,, ст. .189 і наст. Якби цс не було надруковане, ледве
чи можна було б повірити, то хтось маг такого роду поняття про обставини в добре
упорядкованій державі
РЕЛІГІЙНІ ПОГЛЯДИ І СВЯТКОВИЙ КАЛЕНДАР
посаду, старі люди не знали належних молитов. Правда також,
що серед гуцулів збереглося ще досить велике число язичниць¬
ких звичаїв, а особливо - поганських свят. Але не можна й запе¬
речити, що ці гірські жителі перебувають в напружених стосун¬
ках з багатьма церковними повчаннями. Незважаючи на це, гу¬
цул досить ретельно відвідує численні церкви, наскільки це доз¬
воляють умови заселення його батьківщини і надає великого зна¬
чення церковній урочистості. На дорогах, полях і в садах можна
часто бачити установлені хрести з груборізьбленими іконами,
шкатулки для пожертвувань теж не рідкість. Отже, хто уважно
придивиться до гуцульського краю, той помітить, що знаходить¬
ся серед християн, а якщо запитати гуцула, якої він національ¬
ності, у відповідь неодмінно прозвучить: я хретянин.
Під впливом церковних ікон народ уявляє собі Бога-отця си¬
дячим на золотому троні з ореолом над головою. Справа від ньо¬
го стоїть Ісус Христос, а зліва - свята Марія. Народ називає Бога-
отця творцем, всепрощаючим, всезнаючим, милосердним, найс-
праведливішим, небесним отцем або царем небесним, милости¬
вим Богом. Про могилу Ісуса гуцули розповідають, що її охоронці
живуть вічно. Під час нового місяця вони, нібито, молоді, коли
ж місяць уповні - старі, а якщо одного з них спитати : «коли ти
прийшов?», він відповідає «вчора», а на питання «коли ти підеш?»,
звучить відповідь «завтра». Інших слів, крім цих, охоронці не ви¬
мовляють. Про святу Марію говорять, що її у повітрі оплітають
своєю павутиною павуки, тому цих комах треба б убивати. Апос¬
тол Павло згадується в легенді про потоп, а також у міфі про
бабу Євдоху, з якокЗ ми познайомимося далі. Між святими народ
вшановує переважно наступних: святого Миколая, Івана Хрести¬
теля, крайового покровителя Буковини Івана Сучаяського, далі
святих: Василя, Дмитра, Михайла та Іллю. Ікони народ купує во¬
сени і насамперед виставляє їх у церкві. Лише після того, як вони
постоять там кілька місяців, їх переносять у житло.
Гуцули Буковини визнають православну необ’єднану церкву,
ті, що в Галичині - греко-католицьку (об’єднану). Про те, що гу¬
цули часом нестійкі до віри в цілому свідчить, що вони поблаж¬
ливо сприймають навіть перехід від однієї християнської церкви
97
Г/ЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
до іншої (у якій, зрештою, Бога так само вшановують ) , вважа¬
ють що обидві церкви, до яких вони належать, близько спорід¬
нені. Тому часто відбуваються шлюби і кумівства між людьми,
які належать до цих двох сповідувань. Найбільш непримиренні
гуцули до євангелістів: вони переважно допікають їм за недотри¬
мування постів. Закидають, що вони моляться Богові з покритою
головою. Ставлення гуцулів до іудеїв цілком миролюбне, як уже
зазначалося попереду; варто нагадати про стосунки усиновлення
між гуцулами й іудеями. Дещо неправдоподібною видається при
цьому стані справ інформація, що гуцули, мовляв, вважають дуже
великим гріхом статеві стосунки з іудеями. Протилежність між
цими двома групами населення проявляється постійно в пере¬
вазі купцях над мужиком.
Ставлення гуцулів до своїх священиків дуже різне. Якщо свя¬
щеник уміє здобути повагу до себе, то він користується загаль¬
ним шануванням. І тоді гуцульський мовний зворот «Мені по¬
трібен тільки Бог, цар і ви, панотче» не буде лише улесливим.
Але коли народ звертається до священика, як до татка {батько),
благодійника {добродійко), духовного батька {отец духовний), батечка
{отник), просвітленого або благородного батенька {татко світлий),
святого батька {світлий отец), пана батька {панотец) і посвячений
{священик), натомість у його відсутності в дещо зневажливому тоні
говорить про попа {піп), то це є доказом принаймні поганого на¬
строю. І цей настрій набуває подекуди прикро вражаючі форми;
але він викликаний тим, що священики, згідно з церковними
правилами, збирають за різні послуги певні внески, причому не
кожен з них дотримується відповідної міри. Поширений забо¬
бон, що зустріч із священиком під час якогось ділового ходу при¬
носить невдачу, і тоді гуцули намагаються перешкодити цьому,
кидаючи вслід йому камінчики або кілька соломинок. Варто зга¬
дати також народне повір’я, що своїм ворогам можна заподіяти
значну шкоду, якщо потай вручити священикові дрібку солі ра¬
зом з іншими, принесеними йому, подаяниями.
Наскільки все ще поширені у гуцулів поганські звичаї поряд з
І Іор.стор,73.
96
РЕЛІГІЙНІ ПОГЛЯДИ І СВЯТКОВИЙ КАЛЕНДАР
християнськими переконаннями видно з численних попередніх
зауважень. Проте це виявиться найвиразніше з наступного свят¬
кового календаря. Переглянувши його, можна помітити, що
більшість святкових звичаїв і забобонів, які тепер припадають на
різні християнські свята, були колись пов’язані зі святами рівно¬
дення та сонцестояння.
Почнемо з РІЗДВЯНИХ СВЯТ (радво, сьвєтки). їм передує су¬
ворий піст (пелєпіука),’ який триває від 15 листопада ст. ст. до свя¬
того вечора (сьвєтвечер) 24 грудня ст. ст. - 5 січня н. ст. Тоді тертям
двох полін, так само, як у пастуших колибах, роздувають живий
вогонь, який підтримується постійно аж до Йордана. Від живого
вогню не можна запалювати тютюнову люльку. Серед різдвяних
страв ніколи не бракує пшениці. На святвечір не можна їсти цю
кашу з маком, а лише з медом, а то в наступному році буде бага¬
то бліх. Якщо в святвечір до хати вступить першим чоловік, то
господареві народяться в наступному році здебільшого тварини -
самці; якщо ж першою увійде жінка, то число самок переважа¬
тиме. Далі прийнято передавати своїм сусідам миску, повну
різдвяної страви, зерна та ін., і отримати від них такі ж дари. Від
хати до хати ходять різдвяні співаки (коледникі), виконують свої
пісні (коляда), і отримують подарунки від господарів. Оскільки їм
також подають зерно і т.ін., то, як правило, один із співаків но¬
сить з собою великий мішок. Інший несе гірський ріжок, звука¬
ми якого він супроводжує пісні.
Іноді для окремих домочадців співають особливі пісні. При¬
чому, співаки повідомляють заодно, кому та чи інша пісня при¬
свячена. Коляда буває часто дуже довга і в цих піснях оспівують¬
ся, здебільшого незв’язно, найрізноманітніші теми. Як приклад
наводимо першу пісню із цілого циклу, що переважно виконується
у Плосці.2
Наїваний так по імені апостола Пилипа, день якого г останнім перед початком посту
Первісний текст цих пісень опублікував Кочаріщук в русинському журналі «Наука»,
Відень, 1890, стор.219 і наст. Я вибрав для передачі першу і цих уже надрукованих
пісень, щоб не потрібно було наводити іут і гуцульський текст. Ще іважте, що кожний
віршований рядок рітлвяних пісень іакінчугться вигуком: гой, дай БожіЛ
99
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Прийшли на сих день та на свят-вечер; où дай Боже!
Прийшли ми до вас, приймили ви нас; ой дай Боже!
Ой оре плужок коло смеречок, свят Павло волики води.
Божій Юрійко за плугом ходи;
Пречиста Діва їм їсти носи;
їм їсти носи, та все їх проси:
Оріт синку - з дрібна на нивку -
Посієм яру, яру пшеницу, яру пшеницу та й коколицу,
Соберем женців - сімсот молодців,
А вязаночок - сімсот дівочок.
Соберем ми їх, на три вози повезем ми їх,
На три вози повезем ми їх, скинем в оборіг,
Скинем в оборіг і в круглий стіжок,
У круглий стіжок, острий як ріжок.
Завершим же ми сивим соколом,
Сивим соколом - тай Божим Юром.
Сам сокол сидит, далеко видит,
Так за далеко - аж на шире поле,-
Аж на шире поле, аж на сине море.
На сином морі корабель пливе,
А в тім кораблі тесові столи,
Тесові столи, ба й ceci доми;
Ceci двори, та й ceci газди,
Шо нас приймили до своей хати;
До своей хати защебетати,
Не уміли ми вам защебетати,
Просим же ми вас нам то прощати!
Желаем ми вам щастя-здоров’я -
Щастя-здоров 'я, пане Юрію ,1
Щастя-здоров ’я - вашій газдині,
Щастя-здоров ’я - вашим діточкам,
Щастя-здоров ’я - у вашім дому,
Щастя-здоров 'я - і всему двору,
1 Туї називають ім’я господаря, у якого співають.
100
РЕЛІГІЙНІ ПОГЛЯДИ І СВЯТКОВИЙ КАЛЕНДАР
Щастя-здоров 'я - на челядочку,
Щастя-здоров я - на худобочку,
На худобочку, на роговую,
На роговую й на дрібненькую.
Дещо з різдвяних страв ставиться на підвіконня для померлих
душ. Вони з’являться якраз опівночі, щоб скористатися цим. На
святвечір закликають також град, щоб захиститися від нього про¬
тягом цілого року. Далі, згідно з народним переказом гуцулів су-
чавської долини, домашні тварини розмовляють, але підслухову¬
вати їх не можна, бо від цього можна вмерти. Врешті зауважимо,
що між різдвяним святом і Йорданом не можна зберігати сито в
хаті, а тільки в комірці, інакше в наступному році буде багато мух.1
ДЕНЬ СВЯТОГО ВАСИЛЯ (дне на сьв. Василя) співпадає з гро¬
мадянським святом нового року ст. ст. Але для гуцулів 1-е січня
не є початком нового року, бо їх церковний рік починається з
вересня, а їх «сільський» рік - з травня. Тому гуцули зрідка назива¬
ють 1-е січня новим роком, переважно цей рік носить назву за його
святим. Так само, як за народним повір’ям, в долині Сучави тва¬
рини розмовляють на Різдво, так гуцул в долині Черемошу вірить,
що його домашні тварини наділені мовою в ніч перед святим Ва¬
силем. І в це свято, як і на Різдво, ходять з хати до хати співаки.
Крім цього, влаштовують у цей святковий день різного роду спро¬
би відгадати майбутнє.
Щоб довідатися, котрі плоди зростуть у наступному році най¬
краще, насипають на кружок маленькі купки різних фруктів.
Потім спалюють скибку букового дерева на вугіль, по гарячому
шматочку з нього кладуть зверху кожної купки. У залежності від
того, наскільки фрукт згорів, пророкують дозрівання саме так:
повністю згорілий плід вдасться найкраще, той, що його вогонь
з’їв найменше, - буде найгіршим.
А ще в день Василя прийнято користуватися оракулом, щоб
Про відповідні звичаї під час «Дванадцятих» у русинів пор. «Die Rutcnon in der Bukowi¬
na»,II, 9 і наст , 15 і наст, та Kaindl «Galizisch-rulcnisclic Wcihnachtsbrauchc» в «Am
Urquell», III. чошит I.
Тут називається завжди газда, якому колядують
101
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
вивідати, хто наступного року в цей день ще житиме, а хто до
того часу помре. Для цього насипають у миску попіл і проводять
по ньому широку, глибоку борозну. Зліва і справа від неї втика¬
ють дві тріски, з яких одна символізує священика, друга - дяка.
Так само з одного боку борозни, яка ніби представляє могилу,
втикають у попіл тріску за кожну присутню особу. Ці трісочки
потім запалюють і спостерігають, куди впаде попіл дотліваючого
вуглика!. Якщо він впаде в борозну, то дана особа помре «до на¬
ступного Василя», якщо впаде вбік від борозни, то людина зали¬
шиться живою.
Для того, щоб вивідати, яка буде в наступному році погода,
послуговуються таким засобом: ставлять на дошку в один ряд
кілька цибулин, які символізують місяці, і солять їх. Від солі в
окремих шкаралупах збирається сік. У залежності від його
кількості судять про випадання дощів у ті місяці, які представ¬
лені відповідними шкаралупами.
На 6 січня ст. ст.- 18 січня н. ст. припадає, відповідно нашому
святу ТРЬОХ ЦАРІВ, свято відоршчі. Вечір перед цим святом нази¬
вається другий сьвет вечер і святкується так само, як вечір перед
Різдвом. А в самий святковий день відбувається велике Водохрес¬
тя. У святковій процесії священик відправляється з віруючими до
найближчої ріки або потоку і освячує воду. Внаслідок цього вода
на найближчих чотирнадцять днів вважається свяченою і тому
не може використовуватися для прання. Коли після Водохрестя
священик вертається назад до церкви, дівчата, які бажають вий¬
ти заміж, проштовхуються поближче до нього, щоб він покро¬
пив їх свяченою водою і щоб доторкнутися до його ризи. Дівчи¬
на, якій це вдасться, вийде заміж у наступному році. На ці свята
священик ходить від двора до двора і освячує їх. За те він отримуй
в кожній хаті, як правило, повну миску кукурудзяних зерен і пас¬
мо конопляних чи льняних ниток.
На четвертому або третьому від кінця тижні МАСЛЯНИЦІ
(пушченє) не можна ні прясти, ні ткати, бо заведуться черв’яки у
молоці, маслі, сирі та хлібі. На третій від кінця тиждень припа¬
дає пущення, на цьому тижні гуцул їсть м’ясо навіть у щотиж¬
неві пісні дні (середу і п’ятницю), тому цей тиждень називається
102
РЕЛІГІЙНІ ПОГЛЯДИ І СВЯТКОВИЙ КАЛЕНДАР
загальний тиждень або загальниця, тобто тиждень, коли можна їсти
все,’ або також переступний тиждень, тобто перехідний. У другий
від кінця тиждень споживання м’яса в щотижневі пісні дні вже
не дозволене, і тому цей тиждень називається «сухий» (сухий тиж¬
день). В останній тиждень пущення, вживають, крім риби й яєць,
переважно лише молоко, масло і сир; тому цей тиждень нази¬
вається «білим тижнем» (білий тиждень)-, у порівнянні з наступ¬
ним періодом посту, коли навіть молоко вже не вживається, він
все ще називається «масним» (масниця). Від сьомого понеділка
перед Великоднем починається великий піст, коли справи мож¬
на заправляти тільки олією і тільки в два дні дозволено рибні стра¬
ви, а саме: у свято Благовіщення й у Вербну неділю.
На час пущення припадає свято ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ХРЕСТА
(ітрітенє, 2 лютого ст. ст. -14 лютого н. ст.). Якщо в цей день відлига,
то, з одного боку, треба сподіватися, що рік буде багатий медом,
з іншого ж боку - що пізно наступить весна. Якщо цей святковий
день ясний і сонячний, то ведмідь виходить зі своєї берлоги (дуп¬
ло), але тільки для того, щоб краще доглянути його. Якщо холод¬
но, то ведмідь залишається в берлозі, зате раніше наступає лагід¬
на пора року.
Яка буде погода в день ВІЩАННЯ МАРІЇ (благовішченіє, 25
березня ст. ст. - 6 квітня н.ст.), такою вона буде й у Великодню
неділю. Яйце, що його курка знесла в цей день, не можна брати
під квочку для висиджування, тому що курчатко може вилупи¬
тися покаліченим. Це стосується і яєць, знесених у Великодню
неділю. Але, якщо в день Благовіщення чорна курка знесла своє
перше яйце, то можна собі з нього висидіти послужливого чор¬
та.
У ВЕРБНУ НЕДІЛЮ (бечкова неділя) у церкві святять вербові
котики. Про походження цього звичаю один гуцул розповів на¬
ступне оповідання, яке хай би знайшло тут своє місце, щоб мож¬
на було його порівняти з біблійним.1 Одного разу Христос на-
Від иігалом - всс разом. Останній день посту, отже в тиждень, шо перед Великоднем, не
можна прясти
103
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
близився до якогось села. Мешканці його довідалися про це і го¬
тували йому урочистий прийом. Вони постелили килими на до¬
рогах і стояли вздовж них, щоб побачити Сина Господнього
зблизька. Прийшов один невіруючий, який до того часу був глу¬
хим до його вчень, щоб побачити Спасителя, але він боявся віру¬
ючих, то виліз на дерево, в гілках якого й сховався. Незабаром
прийшов Ісус, говорив прихильно зі всіма, але виділяв при цьо¬
му більше бідних, аніж багатих і був особливо привітним з
дітьми, які зірвали собі по гілочці з того дерева, на якому сидів
невіруючий. Випадково помітили невіруючого на дереві і вимага¬
ли його смерті. Ісус, одначе, вгамував юрбу, покликав тремтячого
від страху чоловіка, що ховався на дереві, і так лагідно заспокою¬
вав його, що той, впевнений у милосерді Спасителя, навернувся
до його віри. Ця подія обурила віруючих, особливо, коли Ісус зай¬
шов ще й до одного бідного чоловіка, хоча багаті приготували
йому великий прийом. Це привело до розколу в церкві.2 Але тому,
що Ісус так ласкаво поставився тоді до дітей, які зустріли його з
гілочками, звичай святити гілки у Вербну неділю зберігся до сьо¬
годні.
Вранці на СТРАСТНИЙ ЧЕТВЕР (жеуний або велекий четвер) на
пагорбах поблизу хат роздмухують вогонь. Цей звичай називається
«старого спалити» (гіда палити) або «Юду (себто чорта) спалити»
(Юдаса палити), третя, нез'ясована назва цього звичаю - кегетала (!)
палити. У деяких околицях запалюють вогонь на плиті і ставлять
біля нього горнятко з водою і буханець хліба. Цей звичай має на¬
зву «старенький гріється» (гідек сегрієт). На Великдень у кожній
хаті має бути паска, великий пшеничний хліб і кольорові, час-
Вживання біблійних мотивів (пор. вище етор.73-74) ще досить наївне. Але мені самому
трапилося, що Стсфан Дучек в Сслятині, коли я попросив йога псрсповісги якийсь
псрскап, хотів спершу вибачитись, що не мас своїх книг під рукою і врешті пригостив
мене перекрученою історією Річарда Лев'яче Серце Внаслідок чого він мене ніколи
більше не побачив у своїй хаті.
Пан Г Шсрф. якому я завдячую цим повідомленням, не вказує, про який розкол церкви
йдеться, але напрошугться думка про розрив католицької га православної церков, бо ж
все-таки ті. що за гуцульським поняттям «знатні» (службовці) належать, принаймні в
більшості, до першого віросповідання, а «бідні» - до останнього.
104
РЕЛІГІЙНІ ПОГЛЯДИ І СВЯТКОВИЙ КАЛЕНДАР
то дуже гарно прикрашені орнаментом, яйця {писанки)} Великодні
страви святять у Великодню неділю рано, біля церкви. Потім вер¬
хи на конях їдуть додому хто найшвидше добереться «домів», той
втішатиметься протягом року великим достатком у коморі. У Ве¬
ликодню неділю дзвонять також, як розповідає народ, дзвони тієї
монастирської церкви, яка стояла колись на межі між селами
Плоска та Сергії, там, де потік Лостун впадає в Путилівку. Мона¬
хи вели аморальне життя, тому, мовляв, монастир скасували і
церкву знесли. Проте її дзвони лунають щорічно у Великодню
неділю, хоч вони й невидимі. Про великодні ігри вже було сказа¬
но раніше. Але двадцять п’ять днів по Великодній неділі, отже,
завжди в середу на четвертому тижні після Великодня, святку¬
ють ВЕЛИКДЕНЬ РАХМАНІВ (рахманьскі велекдинь). Рахмани2
живуть далеко внизу, на кінці рік, і своїми чеснотами вони є
взірцем для людей. Гуцули посилають їм на потоках і ріках шка¬
ралупи свячених яєць, «бо яйце до рахманів не дійшло би, а шка¬
ралупи дійдуть туди». Згідно з іншою думкою, рахмани - це кар¬
лики, які живуть на морському березі і вони такі малі, що два¬
надцятеро могли б молотити у хлібній печі. Але вони не знали, в
який час повинен би святкуватися Великдень. Тоді люди виріши¬
ли повідомляти їм про це, тому кидали шкаралупи яєць, що слу¬
жили для готування страв, у потоки, щоб вони понесли карли¬
кам звістку про це. Коли шкаралупи потрапляли туди, рахмани
святкували Великдень. Це, кажуть, тепер трапляється щороку, і
1 Пор.мал.28-30. Див. також Kaindl und Manastyrski, Die Rutencn in der Bukowina II, 21.
Гуцули виготовляють лише розписані орнаментом яйця; однобарвні не прийнято мати.
Фарбування яєць виконується зануренням їх у розчин фарби, спосіб внготовлсння
орнаменту полягас в тому, що всі ті місця на яйці, які не повинні бути покриті фарбою,
що в неї занурюється яйце, покриваються воском Взагалі виготовлення писанки - важка
робота і вимагає багато навичок. Тому їх не кожна господиня виготовляє, а переважно
є окремі жінки в кожному селі, які займаються розписуванням яєць для бажаючих.
: Традиція одностайно переносить рахманів далеко на південний схід, отже, звідтіль мусить
походити їх культ. Мій друг др. В Гайн звертає мою увагу на тс, що rachman означає з
арабської «милосердний», що й співпадає з описом суті рахманів у легендах, які поши¬
рені, зрештою, не тільки у гуцулів, але також русинів Галичини і Буковини, як і в
румунів у їхній країні Пор також Hanusch, Die Wisscnschat'l des slawischen
Mythus.crop.l97 (Rachmancn=Brachmancn, Bramancn).
105
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Рис.28.Писанкн з долини Черемоша й
Путали1 (пояс, який уздовж ділить
яйце на дві симетричні частини,
накреслений у кожному малюнку
писанки). Червоний фон з чорними
плямами (листоподібний орнамент). Усі
контури орнаментів білі, як і більшість
хрещатих і поперечних ліній; тільки в
еліпсах і крайніх трьох квадратах
хреста - жовта фарба.
Рис.ЗО. Червоний фон. Усі контури
орнаментів білі; хрещаті поперечні лінії у
середньому квадраті хреста і в чотирьох
виступаючих у його кути колоди теж білі;
все інше,- жовте.
При виборі яєць можна було враховувати,
на жаль, тільки ті, орнаменти яких досить
прості для виразного проявлення в чор¬
ному друці, тим паче, що й думати не
доводилось тоді про відтворення КОПІЙ у
кольоровому друці
Рис.29. Червоний фон. Товщі лінії - білі,
тонші - жовті.
106
РЕЛІГІЙНІ ПОГЛЯДИ І СВЯТКОВИЙ КАЛЕНДАР
разом з карликами святкують і люди. На рахманський Великдень
у Кутах відбувається великий базар, який взагалі називається рах-
маньскі єрмарок, тобто щорічний базар рахманів.
На ТРІЙЦЮ (ЗЕЛЕНІ СВЯТА) - (сьвєта негіля) хати і церкви
прикрашають зеленими гілками, квітами й травою.
Напередодні ГЕОРГІЄВОГО ДНЯ (днье на сьв. Юрія-, 23 квітня
ст. ст. - 5 травня н. ст.) розпалюють перед хатою великий вогонь.
Паливом служить переважно сміття, яке назбиралося в обійсті
протягом зими. На стовпи воріт кладуть шматки дерну, в які у
вербну неділю втикають свячені гілки. Ці приготування влашто¬
вуються для того, щоб перешкодити відьмам вхід у ніч св. Георгія
і так оборонити корів від ушкодження. В цю ніч також виє вов¬
чиця і скидає стільки малят, скільки тижнів масляниці випало в
цьому році. День Георгія вважається початком весни. Напередодні
гуцул очищає двір і сад, і тільки до цього свята він ще дозволяє
худобі пастися на тих лугах, які призначені для сінокосу. Після
Георгієвого дня ці луки уважно оберігаються від доступу худоби.
Гуцул починає обробляти город і поле.
У перший понеділок після зелених свят починається так зва¬
на Петргука - це означає піст перед святом Петра й Павла, яке
припадає на 20 червня ст. ст. - 11 липня н. ст. На цей же понеді¬
лок припадає ЧОРТОВИЙ ДЕНЬ {розігри). У цей день не працю¬
ють. Подробиці - в іншому місці.
У день СВ.ІВАНА (днє на сьв. Івана-, 24 червня ст. ст. - 6 липня н.
ст.), як і на зелені свята, житла й церкви прикрашаються листям і
квітами. В цей день переважно збирають зілля, що вживається для
лікування, особливо чорниці, які гуцул протиставляє іншим под¬
ібним ягодам, називаючи їх. здорові ягоди. Рано-вранці в це свято дівчата
валяються оголеними в траві, щоб стати гарними й жаданими. Як
і в день св. Юрія, і в це свято худобу треба захищати шматками
дерну, які ставляться на стовпи вхідних воріт, від відьом. У деяких
селах, наприклад, у Ростоках, що розміщені в горах далеко внизу,
в це свято щорічно освячують поля. У інших гуцульських селах
такі освячення, які регулярно проводяться в передгір’ї у русинів-
хліборобів, відбуваються лише у виняткових випадках, а саме, коли
загрожує неврожай. Вночі перед Іваном цвіте папороть.
107
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
На день святого ІЛЛІ (днє на сьв. Ілія; 20 липня ст. ст. - 1 серпня
н. ст.) припадає свято грому (громове сьвєто). Ілля є богом грому,
який бореться з чортом і намагається блискавкою вбити його. Там,
де вдарила блискавка, - то Ілля шпурнув її чортові вслід. У це
свято працювати не можна, щоб грім, так каже народ, не запа¬
лив хату, чи не заподіяв якусь іншу шкоду.
У день БОРЕСА І ХЛІБА (24 липня ст. ст. - 5 серпня н. ст.) не
можна працювати, щоб не зазнати якогось ушкодження на тілі
або в майні.
Аж до ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДА (преображеніє Господа-, 6
серпня ст. ст. - 18 серпня н. ст.) жоден господар не споживає
жодного, достигаючого в цей час, фрукта. А в це свято він прино¬
сить декілька плодів з кожного сорту до церкви, дає їх освятити і,
після цього, продає їх священику, диякону і бідним. Тільки тоді
він вважає можливим самому поїсти тих плодів.
СВЯТО ЛИСИЦІ гуцули святкують в день Матвія (Мафтея; 9
серпня ст. ст. -21 серпня н. ст.), або в день святої Катерини (Кате¬
рина; 24 листопада ст. ст. - 6 грудня н. ст). У цей день не можна
працювати, щоб лисиця не заподіяла шкоди худобі.
Так само не працює гуцул у день святого ФОКИ (Фока; 12 сер¬
пня ст. ст. - 24 серпня н. ст.), щоб його обійстя було захищене від
вогню.
Свято, здається румунського походження.1
Протягом двотижневого посту перед святом ВОЗНЕСЕННЯ
МАРІЇ (перша Богородиця2; 15 серпня ст. ст. - 27 серпня н. ст.), Марія
поливає пороги церков воском і визначає майбутню долю людей.
Тому шлюби, які беруться після цього свята, повинні бути щас¬
ливими.
У свято мученика ЛУПИ або ЛУПУЛА (на Лупа; 23 серпня
ст. ст. - 4 вересня н. ст.) не можна працювати, щоб вовк не заподі¬
яв шкоди стадам. Походження цього свята слід шукати, напевне,
1 Kaindl und Manaslyrsski, Die Rutcncn in der Bukowina II, 24. Етимологія відсилаг, власне,
до румунського /о(=ВОІ'ОНЬ.
: Себто перша Богородиця, як і друга Богородиця відзначається свято народження Марії
(8.вересня ст. ст. - 20 вересня н. ст.).
108
РЕЛІГІЙНІ ПОГЛЯДИ І СВЯТКОВИЙ КАЛЕНДАР
у румунів, у мові яких вовк називається луп, лупул, цим пояснюєть¬
ся приурочення вовчого дня до святого Лупула.
Якщо в день СЕМЕНА (дньє на Семенастольника-, 1 вересня ст.
ст. - 13 вересня н. ст.), а це якраз перший день грецького церков¬
ного року, панує гарна погода, то наступний рік буде врожайний.
У день ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО ХРЕСТА (двежинє-, 14
вересня ст. ст. - 26 вересня н. ст.) збираються короновані змії, які
ще нікого не покусали. Це день гадюк, про яких буде сказано
більше в іншому місці.
У день євангеліста ЛУКИ (18 жовтня ст. ст. - ЗО жовтня н. ст.)
не можна працювати волами.
Напередодні свята АНДРІЯ (дне на сьв. Андрія-, ЗО листопада ст.
ст. - 12 грудня н. ст.) дівчата розвідують у вже раніше описаний
спосіб свою майбутню долю.
Насамкінець у день святого СПИРИДОНА (12 грудня ст. ст. -
24 грудня н. ст.) не можна працювати, щоб не зазнати шкоди від
диких тварин.1
Крім цих свят і багатьох інших, визначених церквою, святку¬
вання яких не являє собою нічого надзвичайного, гуцул відзначає
з церквою також іменини і дні народження цісаря та іменини
цісаревої, потім і свої власні іменини, якщо він називається іме¬
нем якогось святого, свято якого йому про це нагадує; але пере¬
довсім святкують ще освячення церкви (храм) свого села і цер¬
ков сусідніх сіл. Місцеві жителі села, в якому відбувається свято,
готують багаті страви й питво і після служби запрошують у гості
своїх родичів і друзів, які приходять з сусідніх сіл. Врешті-решт
влаштовують біля корчми ще й танці, в яких беруть участь мо¬
лоді й старі, а діти й глибокі старці лише дивляться на них. Розва¬
ги часто закінчуються аж після двох-трьох днів, і тоді гості роз’ї-
жджаються додому.
Наприкінці цієї глави мали б бути на своєму місці й деякі
зауваження про звичаї та народні повір’я, які пов’язуються з окре¬
мими днями тижня.
У ПОНЕДІЛОК багато гуцулів утримуються від роботи. У цей
Цс свято мало б бути також румунського походження
109
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
день і в ЧЕТВЕР вони також постять, щоб худоба добре розвива¬
лась, інші урочисто обіцяють (забожилисі) постити, щоб досягти
сповнення своїх бажань.
У ВІВТОРОК гуцулки не причісуються, щоб захиститися від
тривог. Не можна в цей день і в СУБОТУ починати сіяти й сади¬
ти. Для багатьох вівторок взагалі вважається нещасливим днем,
коли не повинні розпочинатися важливі справи.
У СЕРЕДУ жінки не прядуть і не ставлять прядку в кут кімна¬
ти, бо, мовляв, Середа, тобто уособлена середа, буде цілу ніч
бушувати по хаті. Натомість інші роботи - дозволені. Не можна в
середу й п’ятницю, отже в ці два дні посту, віддавати з хати яйця,
щоб яструб не упіймав курей.
ЧЕТВЕР вважається щасливим днем (див. також і ПОНЕДІ¬
ЛОК).
У П’ЯТНИЦЮ не можна пекти хліб, бо він вбирає в собі кров
і можна осліпнути. Так само не можна розчісуватися в цей день,
щоб продовжити життя батькам. Також пекти, прясти і шити в
п’ятницю заборонено. Подекуди п’ятницю вважають повністю
днем нероби, в який не можна також пускатися в подорож. Див.
також понеділок і середу.
Про СУБОТУ див. вівторок.
НЕДІЛЯ вважається щасливим днем
Кожного дня пора від світанку близько до обіду вважається
чистою й щасливою; пора від обіду до півночі - згубна. У годинах
після півночі аж до першого співу півня чорт і привиди займа¬
ються своїми справами, і в обідній час теж.1
1 Діт. у наступній главі про роїісрунаннм.
110
XI
ЧОРТИ
І ПРИМАРИ
Як правило, чорти виступа¬
ють в образі людей. Вони чорні,
мають роги, вогнем палаючий
язик і можуть бути, як думає дех¬
то, двостатеві. Інші вбачають
різницю між власне чортом,
який є тільки чоловічої статі і
має1 подобу жахливої тварини
невідомої назви, та чортами, у
яких, начебто, перетворюються
нехрещені діти. Звичайне місце¬
перебування чорта є пекло. Але
існують два таких житла: гаряче
й холодне. У першому вогонь у
сім разів гарячіший, ніж назем¬
ний; сюди потрапляють усі
грішники, за винятком тих, які
не дотримувалися днів посту. Ці
потрапляють якраз у холодне
пекло, де панує такий мороз,
який буває на землі лише в най-
суворіші зими, «коли дерева
тріскають від холоду».2
Чорти виходять з пекла на
білий світ, щоб бешкетувати.
Вони збираються опівночі в запу¬
щених хатах і млинах, щоб ра¬
дитися, причому при світлі, аж
до першого співу півня. Чорт
радо з’являється і біля мостів; так,
Пор. легенду про Довбуша, стор.43.
Приміткою хай тут буде чау важено, що жахливі картини пекельних покарань, які можна
шайіи у старих церквах, лише деморалічуюче впливають на народ у гуцульському краї.
Тому варто б поінімаги їх.
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
кажуть, він бешкетує біля мосту в Рус-Молдавиці, котрий тому й
називається Чортів міст. Якщо людина знаходиться саме в тако¬
му місці, на яке навідується чорт, вона повинна вдавати, що спить,
тоді ніякого лиха з нею не скоїться.
У перший понеділок після зелених свят чорти збираються біля
полудня на деяких горах, наприклад, на полонині Лучина, вони
там танцюють і так розтоптують землю, що на ній вже нічого не
може рости.
У цей день, який носить назву розігри - забава (розвага), не мож¬
на працювати. Найкраще проспати увесь день, щоб не бачити
чортовий танок. Проте не слід ні в цей день, ні в наступну ніч
спати поза домом, бо чорти могли б заподіяти зло людині або й
забрати її з собою. Чорти, які беруть участь в розіграх, на думку
декого, дуже своєрідні. Це й є так звані науки, які гарно одягнені
спереду, справляють приємне враження, «немов найкращі пан¬
ночки», але в яких ззаду звисають кишки. А ще на думку інших,
науки схожі на птахів, це саме і є ті нехрещені діти, які сім років
даремне благали, щоб їх охрестили.
Крім мертвонароджених і всіх нехрещених дітей, чортові при¬
речені ще й вбивці, самогубці та клятвопорушники, а також люди,
які звели когось зі світу за допомогою чарування. Проте можна й
добровільно віддавати себе чортові, щоб скористатися наділом
від нього. Якщо хтось розшукує скарби і при цьому наштовхуєть¬
ся на труднощі, то це чорт йому заважає. Щоб чорт допоміг, шу¬
кач скарбів мусить віддати йому у власність свою дитину, а то й
якусь дорогу йому особу, і отримати силу підняти той скарб. Роз¬
повідають також, що деякі люди заграбали свої гроші з прокльо¬
ном, щоб тільки той зміг підняти їх скарб, хто віддасть чортові у
власність душу свою або якогось родича. Зрештою, розпізнають
лише з часом, коли «горить» скарб, чи він чистий, чи нечистий.
Якщо вогник, який вказує місце схову скарбу, появляється між
полуднем і північчю, то гроші нечисті і піднімати їх не слід; якщо
ж скарб горить від півночі до полудня, то він чистий і його мож¬
на викопувати. Численні з цих скарбів охороняються примара¬
ми, які перешкоджають доступ незваному, або, якщо він усс ж
зухвало наближається, вбивають його. Так, наприклад, примари
112
ЧОРТИ І ПРИМАРИ
стережуть скарби на високогір’ї Пауше і в підвалах монастиря
Ватра Молдавиця; а коли брати Скунді з Кирлібаби наважилися
проникнути в скарбницю, що на високогірному пасовищі
Зімбруславіца, двоє з них загинули. Більша частина цих скарбів
походять, згідно з оповіданнями, від розбійників. Оповідають, що
скарби Довбуша заховані в різних місцях, на Чорній Горі, на
Писаному Камені, у якійсь горі поблизу Барвінкова і, нарешті, в
Сокільській скелі, тобто в соколиній скелі. На Овідіуші біля Кут
також заховані скарби. Про копачів скарбів можуть розповідати
всіляке. Якийсь чоловік виявив колись в ущелині Білоберезки ве¬
ликий скарб, але спочатку залишив його в розколині, щоб забра¬
ти у більш відповідний час. Інший побачив це з протилежного
пагорба і випередив його. Коли шукач скарбів вернувся, він зас¬
тав місце порожнім; а той другий невдовзі купив багато земель¬
них ділянок і худоби та став багатим чоловіком. Подібні байки
розповідають тут часто.
Криве вузлувате дерево, яке шумно деренчить верхівкою, спи¬
лювати не можна. Якраз у таких деревах має звичку жити чорт і
він напевне покалічив би лісоруба. Чорт живе теж під кущами
бузини, тому такий кущ ніколи не можна викорчовувати, бо мож¬
на вмерти або зазнати якоїсь іншої великої втрати. Камені, які
мають на поверхні яйцеподібні нарости, рухати з місця не мож¬
на, бо ці камені - чортові стільці. На роздоріжжях також осели¬
лися чорти після їх вигнання з раю. Вони чинять тут свої бешкети
і завдають людині всяких прикрощів. Але хто хоче вступити в
торгові стосунки з чортом, той нехай піде на перехрестя опівночі
і свисне тричі, тоді перед ним негайно з’явиться біс. В окремих
селах часто говорять про того чи іншого господаря, що він
спілкується з чортом; так, у С. про якогось О.У., який надзвичай¬
но багатий, володіє стадами худоби і має в своєму розпорядженні
значний капітал готівкою, народ говорить, що він має своє багат¬
ство від чорта, з ним він вночі таємно зустрічається, але за це
його душа буде мучитись у пеклі. Такого прислужливого чорта
можна собі також висидіти з яйця, що його чорна курка вперше
знесла на свято Благовіщення. Але його треба так довго носити
під пахвою, аж поки чорт не вислизне звідтіль.
113
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Засобом захисту проти чорта служить передовсім свячена
вода. Крім цього, виготовляють порожнисті хрестики з дерева
сріблястої тополі і наповнюють їх ртуттю; якщо носити такий хре¬
стик на грудях, то він проганяє чорта геть. Певні жовті камінці
також оберігають від лихого. Щоб заборонити чортові вхід у хату,
закріплюють над дверима шматочок дерева сріблястої тополі.
Якщо чоловік кається, що віддав себе у володіння чорта, то
ще є засоби й шляхи звільнитися від вічної загибелі через цю зло¬
чинну провину. Чоловік повинен спокутувати її, попросивши свя¬
щеника освятити свою хату, ставши порядним чоловіком.
Також чорт викликає негоду, особливо град, як це роблять
також вампіри і відьми, які перебувають під впливом чорта. Чорт
збирає градинки на Чорній Горі,1 навантажує ними свого білого
коня і піднімається потім у хмари. Там, де він скидає свій тягар,
випадає град. Але цьому чортовому вчинкові можуть покласти
край як жінки, так і чоловіки відповідними засобами. При іншій
нагоді будуть вказані подробиці про них.
Нарешті, зауважимо, що народ загалом побоюється називати
ім’я чорта (дітько, гітко, чорт), тому використовує різні описові
вислови, такі, наприклад: він, щез би, щезун - той, що повинен зник¬
нути; нечістий - нечистий; пек йому1 і т. ін., але у гніві гуцул побо¬
рює свій страх і часто називає його у своїх прокльонах.3
Чортові найближчими вважаються вампіри (упері). Віра в них
дуже поширена. В образі людей вампіри наділені найвищими
магічними силами. їх легко розпізнають за дуже червоним коль¬
ором обличчя, який зберігається й по смерті. До того ж вони,
кажуть, щомісяця міняють свою стать (місєчникі). Коли вони вми¬
рають і їх хоронять за звичаєм інших людей, то вони собі місця
не знаходять в могилі, а покидають її, щоб наводити на людей
різноманітні страхи та горе. Тому кожного мерця, якого підоз¬
рюють, що він упир, слід хоронити обличчям вниз, або здійсню-
Пор. стор.І.
Останній вислів важко пояснити. Слово пек вживається також у прокльоні пек би тобі
було.
flop, стор І .
114
ЧОРТИ І ПРИМАРИ
ють поховання на перехрестях. Третій засіб полягає в тому, щоб
відкрити труну мерця, який міг би перекинутись в примару, і вбити
йому в серце кілок з дерева сріблястої тополі.1 Вампірам припи¬
сують ще й вплив на погоду: вони, мовляв, породжують згубні
дощі і зливи, посуху, градобій та заметілі зимою. Так само, як
чорта, можна підкорити для блага своєї душі вампіра з корисною
метою. З численних оповідань, що побутують про ці примарні
істоти, наведемо одне.
У Брязі, селі у верхньому пониззі Молдавиці, жив селянин по
імені Маковей. Він був дуже багатий. Довго не знали, як він прий¬
шов до такого майна, але після його смерті все стало відомо.
У Маковея було сім синів і одна дочка. Коли він відчув, що
йому приходить кінець, зібрав усіх своїх дітей і наказав їм, щоб
похоронили його після смерті на роздоріжжі, бо інакше він не
знайде собі спокою в землі. Діти довго вагалися, чи погодитися з
батьковим проханням, бо вони боялися, що такий вчинок вик¬
личе замішання. Врешті вони були змушені погодитися з на¬
стійним проханням вмираючого.
Проте, коли старий помер, спадкоємці завагалися виконати
дану обіцянку. Надто ризикованим здалося їм хоронити батька в
неосвяченій землі, тому, порадившись між собою, вирішили усе
ж спорядити померлому справжній похорон у відповідності з
його маєтковими статками та з усіма почестями. Так і зробили.
Але через кілька днів після похорону дочка, яку небіжчик дуже
любив, злякалася моторошного сну. їй приснилося, що покійний
батько стурбовано нагадав їй про невиконану обіцянку і попро¬
сив, щоб його викопали з могили на цвинтарі і похоронили на
місці, визначеному перед його смертю. Ця поява часто повторю¬
валася, але велінню душі не догодили.
І трапилося одного разу, що домочадці засиділися біля вогни¬
ща довше, ніж звичайно. Коли вони зібралися йти на відпочи-
Приміткою хай тут буде ще олпн особливий вішалок, який повідомив мені пан Гакман з
Ослятина. На похороні старої жінки, тіло якої було покладено в труну на подвір’ї,
шинований священик помітив, іцо покришку труни прибивають великою кількістю цвяхів.
С хвильований цим (а був до того холодний іимовий день), він висловив незадоволення
зволіканням Тоді йому відповіли, що і о жінка стара і її треба добре зберегти.
115
П/ЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
нок, двері раптом відчинилися і вогнище погасло. Даремно огля¬
далися всі присутні за винуватцем цього явища, ніхто нічого не
бачив; але дочка, якій вже раніше ввижався померлий, здригну¬
лася і, залита кров’ю, звалилася на землю. Коли її привели до тями,
вона ще сказала, що їй з’явився батько, важким ударом накинув¬
ся на неї. Згодом її думки затьмарилися і її треба було здати в дім
для божевільних. Там вона невдовзі й померла.
Одначе дух старого не задовольнився цією жертвою. Відтепер
він з’являвся, як це звично роблять вампіри, особливо часто до
своєї коханки, якій він при житті був надзвичайно відданим.
Щоночі приходив до неї біля дванадцятої години і залишався аж
до першого співу півня. Під його холодними, як лід, обіймами,
сили колись квітучої молодиці танули, вона чахла з дня на день і
кінець кінцем також відійшла в могилу.
Тепер і сини померлого почали побоюватись за своє життя.
Стало ясно, що їх батько поводиться, як упир, то й нічого іншого
не залишалося, як вийняти його з землі і закопати на перехресті
доріг.
Після того, як це відбулося, померлий і живучі заспокоїлися.
Третя згубна постать у народному повір’ї гуцулів - Баба Єудоха.
Переказ про цю істоту теж дуже поширений серед русинсь¬
ких і румунських сусідів гуцулів. З різних переказів з’ясовується,
що баба є втіленням згубної зими і цим вона дуже близька до
чорта і вампірів.1
Гуцульський варіант цього переказу такий:
Жила колись мачуха, вона була дуже погана, якими тільки й
бувають мачухи. Але в неї була дочка, і вона всіляко мучила її.
Трапилось одного разу, що Баба Євдоха, бо так називалася
мачуха, вже в березні послала свою дочку шукати малину. Стара
придумала цей наказ, зрозуміло, тільки для того, щоб помучити
дівчину.
Мор. Die Ruicncn in der Bukowina 11,53 і наст. Мсвне число варіантів я опублікував у
щомісячнику і наролоінавсгва «Am Urquell» («В першоджерелі») 1891, юшиї 9. Втім,
іарач сліл порівняні мою сіаттю в «Ethnologische Mitteilungen aus Ungarn» («І:іно-
логічні повідомлення і Угорщини») II. 222 і наст.
116
ЧОРТИ І ПРИМАРИ
Коли зажурена дівчина проходила лісом, вона побачила двох
подорожніх, які сиділи при вогнищі, а ще була сувора погода.
Коли чоловіки побачили дівчину, вони покликали її до себе і за¬
питали, що з нею, чому вона плаче. Дівчина крізь сльози розпов¬
іла їм про свою недолю і що мачуха послала її по малину, хоча й
знала, що в таку пору малини не знайти.
А тими чужими людьми були Спаситель і святий Петро.1
Вони зглянулися над дитиною, розрадили її та звеліли підняти
запаску, в яку чоловіки вкинули кілька жмень розжареного вугіл¬
ля з їхньої ватри і наказали заодно дівчині не оглядатися за ними,
поки не дійде додому.
Дівчина пообіцяла бути слухняною і повернула назад. Коли
вона дійшла додому, стара тут же розкричалася, розпитуючи, чи
принесла вона малини. «Це я ще й сама не знаю», - відповіла дівчи¬
на і в той же час подивилася в запаску. Подивилась - а запаска
була повна найпрекрасніших ягід. Дівчина понадіялась, що мати
вже не буде більше лаяти її.
Тепер стара сама зібралася в дорогу, щоб шукати малинових
ягід. Вона зігнала докупи своїх овець і кіз, взяла з комори дванад¬
цять кожухів і пустилася в дорогу на Чорну Гору.2 Там вона надія¬
лася знайти багато малини, а також багате пасовище для свого
стада.
Але, коли Євдоха вибиралася на гору, там ще панувала люта
холоднеча. Тому баба одягла на себе один з кожухів і незабаром
їй стало тепло. Тоді охопила її безсоромність, яка вилилася в бруд¬
ну лайку: «Березню, березню, я тобі в обличчя насе...»3 Тут же ро¬
зігралася жахлива негода, лив дощ, а вночі наступив лютий мо¬
роз. Євдоха натягала щоденно по одному зі своїх кожухів, але на
дванадцятий день в неї вже не залишилося жодного, і вона,
врешті-решт, замерзла. Так стара навела на землю, через свою
манірність, сувору віхолу, яка тепер повторюється щорічно. Але
Згідно з іншими переказами, дівчина зустріла дванадцять місяиів Сталося не так, бо та
закричала: «Тепер я вже бачу, що ти всс можеш, якщо тільки захочеш».
Пор.стор. І.
Марот, марот, серу тобі на рої
117
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ. ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
заледенілий стовп її постаті все ще стоїть і сьогодні на Чорній
Горі, і з його підніжжя просочується джерело надзвичайно про¬
холодної та освіжаючої води.
Ангелом смерті гуцульського, як і русинського переказу є джу-
ма, себто чума. Переважно її описують в образі старої жінки. Іноді
вона відвідує людські поселення під виглядом гарної дівчини. Там,
де її привітно зустрічають, вона не розпускає свою згубну силу.
Але в селах, де до неї зневажливо і непривітно ставляться, вона
прибирає геть усе живе.
До згубних істот зараховують ще й малпи, це напівриби-на-
півлюди, але їх місцеперебування знаходиться в морі. Часом вони
випливають з моря, щоб принаджувати моряків і затягувати їх у
погибель. Свою смерть вони знаходять по-різному: одні розбива¬
ються об підводне каміння, інші поїдаються малпами, ще інші
гинуть після того, як переспали з ними.1
Далі треба згадати русалок. Це водяні злі феї, які переслідують
переважно сплавлювачів лісів. У воді вони - наполовину люди -
наполовину риби. Але часом вони розшукують людей і на суші,
як доводить наступне оповідання одного гуцула.
«Колись я находився, - так оповідає він, - на цвинтарі, бо я
повинен був сторожити там. Було вже близько дванадцятої го¬
дини ночі і місяць стояв високо на небі, коли я здригнувся з дрімо¬
ти. Оглянувшись, я побачив біля огорожі цвинтаря білу постать,
яка то зіщулювалася карликом, то знову ставала велетнем. Хоч я
й не боягуз, а проте занепокоївся, і минув якийсь час, поки я на¬
важився запитати цю постать, хто вона і звідки прийшла. А вона
кивком руки наказала мені мовчати і наблизилась до мене, між
тим неодноразово змінюючи свій зріст. Нарешті я розпізнав, що
то не істота із м’яса і крові, а належить вона до світу примар, і що
вона - русалка. Тут же я відчув, що мене схоплено і піднято тією
примарою на неймовірну висоту. Враз вона опустилася разом зі
мною і силувала мене лягти з нею. Після того, як це сталося і вона
підвелася, я відчув незвичайну зміну в своєму тілі. Тепер я теж
виростав, як примара то до велетенської висоти, то згодом знову
1 Повідомлення пана Шсрфа.
116
ЧОРТИ І ПРИМАРИ
до карликової зморщеної постаті. Але русалка йшла поруч зі мною
й провадила мене. Наступного дня я прокинувся аж опівдні. Я
відчував сильні болі в стегнах і в грудях, все моє тіло було ніби
побите. Але якби я був відмовив русалці злягатися з нею, то я,
напевне, не залишився б живим».
Наприкінці слід ще згадати потопельників, що загинули у воді.
Якщо людина знайшла свою смерть у воді, тоді з неба на землю
спливають величезні дощові зливи. А небіжчик не знаходить спо¬
кою в ріці; в ясні місячні ночі він покидає свою мокру могилу і
блукає берегами. А ще на тих місцях, де втопилася людина, ви¬
никає круговорот (крутіж, крутело, вір), і коли хтось у цьому місці
купається, то потопельник стягає його вниз, у глибину. Тому спо¬
руджують на цих місцях хрести, щоб застерегти інших від заги¬
белі.
З описаними згубними істотами стоять у найтіснішому зв’яз¬
ку відьми і чарівники, про яких мова йтиме у наступній главі.
119
XIII Чаклунством займаються
старі жінки й чоловіки. Перші
■|т а ту» тт-у|_гргрр^ вправляються у чаруванні корів,
«7 іи\у замовлянні хвороб, любовному
чаруванні та ворожінні; крім цьо¬
го, вони викликають голод і гра¬
добій, але можуть і відвернути
бурю чи град. Чоловіки займа¬
ються переважно заклинанням
граду й грози, проте вони діють
також як чаклуни та знахарі й до¬
помагають закоханим. Дехто роз¬
різняє всякого роду ворожок. На
їх думку, деякії з них заворожу¬
ють корів, інші обгризають і ни¬
щать огорожі, а ще інші насила¬
ють подружжям безплідність і ба¬
гато іншого.
Повір’я в чаклування корів
надзвичайно поширене. Якщо
корова не дає молока, або моло¬
ко забарвлене в червонуватий
колір, то це спричинила відьма.
Не слід допускати вхід відьом у
господарства, особливо в Юріє-
ву та Іванову ночі. Для цього кла¬
дуть на стовпи вхідних воріт
грудку дерну з устромленими в
них гілочками, освяченими у вер¬
бну неділю. На гірських пасови¬
щах охороняють стада тим, що
заставляють їх переступати через
попіл «Живого вогню». Подібною
охороною служить червона нит¬
ка або червона стрічка, яку зав’я-
ЧАКЛУНСТВО
зують худобі довкруги шиї або на хвості.
Різні засоби застосовують відьми, щоб позбавити корів моло¬
ка. Деякі думають, що вони доять корів так само, як це звичайно
робиться. Інші вважають, що відьми відбирають у корів трохи
молока у велике свято, особливо у два вищезгадані, щоб замазу¬
вати ним вим’я власної корови, тоді в неї рясно тече молоко; зате
у корів, в яких відібрано молоко, вим’я зсихаються або дають лише
кров. Ще інший спосіб полягає в тому, що відьма виготовляє ко¬
рову з дерева на тому місці, де переважно доять корів, і встром¬
ляє вжитий при цьому ніж у землю. Дерев’яна корова дає тоді
відьмі молоко всіх корів, що видоєні у відповідному місці, а у їх
власника залишається тільки кров.
Є різні способи зняття чарів з завороженої корови. Тварині
наливають або свяченої води, до якої додають пуп’янки гілок, ос¬
вячених у вербну неділю, а також домішують сірку, або готують
мазь із турецького часнику (турський чіснок) та сечі зі смолою і на¬
тирають цим корову. В Яворнику, селі, що недалеко Чорної Гори,1
зняття чарів з корови проводилося таким чином: вугликом на¬
креслювали їй знак хреста на спині, потім обприскували її свяче¬
ною водою й доїли через обручку, примовляючи: «Скільки кра¬
пель свяченої води, стільки сліз хай виплаче той, хто зачарував
цю корову». Ще мало б бути дуже корисно розмістити на под¬
вір’ях знайдені старі підківки; якщо корови ступатимуть по них,
то це захистить їх від згубних наслідків ворожіння. Правда, для
господаря, який знаходить на вулиці підкову, ризиковано підніма¬
ти її, бо кажуть, що гріхи чоловіка, який бере собі знайдене залі¬
зо, збільшуються відповідно до його ваги.
Як відьми чаклують над закоханими вже було сказано в іншо¬
му місці. Втім, вони ще й продають різні трави й мікстури, що
служать цим же потребам.
Ворожки йворожбити користуються великою пошаною і до їхньої
поради звертаються у всяких нещасних випадках і пошкоджен¬
нях, переважно для викриття крадіжок. Віщують за допомогою
Нор.сюр. І
121
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
зерен,1 читанням з руки та з карт; останній спосіб вжитий здеб¬
ільшого там, де гуцули спілкуються з циганами, які приходять
частіше з Трансільванії.
Щоб викликати голод, відьми продають перший, достигаю¬
чий кукурудзяний качан за кордон, в чужу країну, тоді там буде
надзвичайно багатий урожай, а вдома находять на людей нестат-
ки й злидні.
За градобій також відповідають відьми і цим вони дуже схожі
на вампірів. Раніше це повір’я приводило до прикрих зловжи¬
вань. Так, згідно з урядовими повідомленнями,2 мешканці верх¬
ньої долини Черемоша, коли 17 і 18 квітня та 1 і 2 травня 1785
року град завдав дуже великої шкоди в тих околицях, зігнали всіх
старих жінок і намагалися спалити їх на вогнищі. Лише з труд¬
нощами вдалося кільком розсудливим врятувати жінок.
Ще треба тут згадати так зване «підсипання» (підсипувати) і
«підкладання» (підломити), яким можуть займатися як жінки, так
і чоловіки.
«Підсипуванняь полягає в тому, що посипають попелом і будя¬
ками (чортополохом) шляхи й стежки, по яких буде змушена прой¬
ти особа, якій хочуть заподіяти шкоду. Це повинно бути велике,
наслане на неї нещастя. З цією метою підсипають вугілля або
тиньк з печі і таке інше3 під ворота або вхідні двері. Люди і твари¬
ни, які переступають через це, занепадають від важких хвороб.
«Підкладанням» переслідуються ті ж самі наміри, що й з підси¬
панням. Воно досягається тим, що підсуваються частини вбитої
нечистої тварини, загорнуті в хустку, під поріг хати, в якій живе
супротивник.
Про ві^ьом ще треба зауважити, що вони збираються в дале¬
ких горах. А їздять туди на пічних лопатах та кочергах. З метою
Про віщування на іернах пор. Kaindl und Manastyrski, Die Rutcncn in der Bukowina II, 30
або «Kleine Studien» («Малі етюди»), c 37.
Mop. Polek, Die Anfänge des Volksschulwesen.s in der Bukowina, c. II й наст., примітка
Наївані у тому повідомленні села Яблоннпя, Конятин і Рус-Кімполуні (себто Довгопо¬
ле).
Пор. також відповідний івичай гіри будівництві хати, с 43
122
ЧАКЛУНСТВО
чаклування, ворожіння відьми іноді прилягають, тоді душа від
них відступає й до них являються послужливі примари. Нарешті
зілля, що їх потребують чаклунки, вони збирають в ніч святого
Івана.
Тепер ми підійшли до обговорення заклинання граду. Ним зай¬
маються, як уже було сказано на початку, чоловіки й жінки. Віра
в можливість такого заклинання основується явно на тому, що
град вважається витвором чорта і його співучасників, а, отже,
намагаються належними способами триматися на відстані від
них. Для цього деякі заклиначі граду користуються своєрідною
чарівною паличкою. Її можна придбати собі, якщо випадково
надибати жабу, яка бореться з гадюкою. Тоді треба лише розігна¬
ти їх палицею, щоб вона увібрала у себе таємничу силу. Замість
цього випадкового прутика дехто вживає косу, сокиру тощо.
Заклинання граду може відбуватися двояко: або на весь рік,
або від випадку до випадку. Перший спосіб заклинання може
відбутися тільки на Різдво. Напередодні заклинач не має права
їсти протягом цілого дня, ні пити, ні випльовувати слину, ні гово¬
рити. Пізно вночі він скидає з себе увесь одяг і виходить у вільне
поле голий. Там він описує чарівною паличкою свої кола і на¬
магається викликати град на себе, промовляючи різні заклинан¬
ня. Град, зрозуміло, не з’являється, і тоді градовий чарівник зри¬
вається після свого довгого мовчання словами: «Так, як ти тепер
не підкоряєшся моєму заклинанню, так залишайся на увесь рік
від нас далеко!». Цим заклинання граду здійснено на весь наступ¬
ний рік.
А жінки заклинають град у цю святу ніч так1: вони також дот¬
римуються весь день суворого посту, а увечері йдуть, розмахуючи
запаскою над головою, довкола садів і полів та промовляючи на¬
лежне заклинання. Вернувшись до хати, вони тут же накрива¬
ють стіл і ставлять на нього все, що найкраще. Потім запрошують
град у гості і одночасно просять його, щоб він протягом року їх
не турбував. Якщо, проте, влітку підуть сильні градопади, то на-
За посередництвом Ольги Кайнлль.
123
П/ЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ. ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
магаються подібними таємничими діями прогнати град з садів
та полів на воду, ліси або гори, або й на поля ворога. Якщо все це
не допомагає, то заклинач граду повинен іноді застосувати спосіб,
який характерний для безпосередності народу: зігнувшись, він
показує градові зад, і це повинно дати очікуваний результат. Втім,
кожне село охоче представляє свого заклинача граду. У Селятині
відомі троє: Юрій та Федір Віреши і Петро Сокалюк. Про Федора
розповідають справді хвилюючу історію: При заклинанні граду
велика градина вибила йому, мовляв, зуби. А про його брата Юрія,
якого звичайно називають прізвиськом Юрко, ходить оповідь, яка
характерна для сильної віри цих людей у своє мистецтво. Одного
дня Юрко косив саме на луці сільського вчителя, коли наблизи¬
лась сильна буря з градом. Всі повтікали до хати вчителя і Юрко
спочатку також пішов туди. Випадково був присутній при цьому
також сільський священик, який почав читати свої молитви, коли
почався град. Але Юрко повернувся на луг, схопив свою косу, на¬
креслив нею різні фігури і промовив свої заклинання; буря справді
невдовзі стихла. Самовпевнений, він вернувся назад до хати, і коли
священик вказав на силу молитви, заклинач так розлютився, що
крикнув на нього: «Ви могли й до вечора промовляти свої молит¬
ви, тільки під моїм впливом град відступив!». Треба ще згадати,
що й заклинання граду може бути, від випадку до випадку, про¬
ведене жінками. Вони намагаються стримати градини на відстані
від своїх садів та полів тим, що під час бурі з градом тримають в
одній руці освячені у вербну неділю гілки, мітлу, пічну лопату або
кочергу, а в другу - хапають сокиру, направлену гострим вістрям
угору і, виходячи з хати надвір, підносять ці предмети перехре¬
щеними руками вгору. Кажуть, що цих жінок можна бачити
зовсім роздягненими під час виконання своїх заклинань.
Наприкінці цієї глави я хотів би знайти ще місце для деяких
зауважень, що тісно або й вільно пов’язані з її змістом.
Якщо хочуть, щоб якусь особу взагалі зненавиділи, то добува¬
ють собі вовчий стравохід і дмухають через нього на таку людину.
Тоді вона ніколи більше не втішиться любов’ю та дружбою.
Якщо дозволити зважити себе, то надалі це захистить від ча¬
рування. Але горе такій людині в годину смерті, тому що вона
124
ЧАКЛУНСТВО
зможе завершити свій вік тільки у важких муках.
Злодії носять при собі малий палець ноги страченого злочин¬
ця, щоб їх не схопили.
Про тлумачення снів треба відзначити, що цим професійно
не займаються. Але в окремих селах та чи інша жінка користуєть¬
ся особливою репутацією, що вміє правильно тлумачити сни, і ці
жінки приймають також подарунки за свою працю. Загальним
правилом при тлумаченні снів вважається, що все жирне, пиш¬
не, гарне вві сні провіщає добро; те, що худе, погане й сухе - зло.
Якщо гуцул повинен вирішити, якому з численних його за¬
думів надати перевагу, то він, звичайно, вибирає перший з тих,
який вибрав на самому початку. Якщо в нього є час, то він може
переспати свої думки і виконує тоді той задум, котрий впаде йому
на думку, як тільки він проснеться. Кидати жереб прийнято лише
в сумнівних випадках, а саме: кукурудзяними зернами, двома
різної довжини нитками або картами.
Передчуттям гуцул приділяє багато уваги. Нехіть, що з'являєть¬
ся при починанні якоїсь роботи або подорожі, вважається ним
завжди поганою ознакою. Подібні призвістки вже були згадані по¬
передньо. Декілька інших хай будуть наведені тут.
^Якщо зустріти когось із повною посудиною, повним возом
або подібне, то це сприймається як добра ознака. Якщо посуди¬
на, віз і т.д. були порожніми, то треба чекати невдачі. Часто трап¬
ляється, що гуцулка зупиняється на мить, несучи порожній гле¬
чик, щоб не перейти дорогу перехожим і не накликати цим про¬
кляття на себе за погану прикмету.
^Якщо помираюча домашня тварина виставляє з морди язик,
то це знак, що й інші тварини того ж господаря загинуть.
✓Я кщо літають і каркають ворони над хатою, то це натякає
на смертельний випадок. Те ж саме віщує і крик сови.
^Якщо свербить ліва рука, то невдовзі будуть отримані гроші.
^Якщо дзвенить у вусі, це вказує на хворобу.
Якщо провіщене нещастя або щось подібне сповнилося, то
гуцул має звичку казати: «Він це сказав у нещасливий час» {у* лиху
годину скизау).
125
XIV Наукова медицина і лікарі
здобули у гуцулів ще мало виз
ї"|Т 7ТЇ/ГТЇ7 нання. Причину цього явища тре
ба ШуКати частково у тому, що
на їхній території осіло небагато
лікарів, до того ж, внаслідок да¬
лекої відстані до хворих, вони
вимагають високу платню. Але
не тільки гроші вирішують спра¬
ву, бо гуцули часто платять своїм
знахарям більше, ніж коштува¬
ло б фахове лікування. У
більшості випадків вирішальне
значення має недовіра до нових
і віра в стародавні засоби. Втім,
це доведений факт, що під час
епідемій безплатно відпущені
владою медикаменти відклада¬
ються невикористаними вбік, і
гуцул часто вихваляється, мов¬
ляв, видужав тільки тому, що тих
ліків йому не подавали. Коли гу¬
цул, що працює у лісозаготівель¬
них товариствах, часто радиться
з їхніми лікарями і дозволяє їм
лікувати себе, то це можна по¬
яснити лише тим, що він, визна¬
ний хворим, одержує щотижне¬
ву допомогу. Досить часто він
бере гроші та медикаменти, але
використовує тільки перше, а
друге - відкидає геть. Видані ліка¬
рем медикаменти гуцул називає
ліки, зате свої домашні засоби -
дохторщина. Звернімося тепер до
ЦІЛИТЕЛЬСТВО
опису гуцульського мистецтва лікування.
Уже раніше мовилося про хвороби, які лікують чоловіки й
жінки. При цьому вони вживають не тільки мікстури, мазі та ін.,
але, перш за все, різні лікувальні примовки, що їх тримають у
дуже великій таємниці. Деякі займаються цим знахарством пря¬
мо-таки на фаховому рівні і влаштовують справжні лікарні. Так,
кілька років тому скасовано в судовому порядку в Стебнах’ цілий
санаторій для хворих сифілісом, яким керувала жінка. Лікувальні
трави, які вживаються для виготовлення різноманітних медика¬
ментів, збираються в Іванову ніч, причому вони повинні бути
зібрані, як дехто запевняє, з дванадцяти городів або лугів. Проте
різні інші складові частини для своїх ліків гуцули купують у місті
в аптекарів або крамарів. Далі велику роль відіграє у цих медика¬
ментах горілка. Хоча лише окремим особам приписують особ¬
ливі знання зцілення, та кожний зокрема знає ряд засобів, які він
застосовує в разі необхідності. Якщо всі ці ліки не допомагають,
то замовляють у священика відправити обідню в будній день або
складають урочисту обітницю і тоді сподіваються допомоги і
зцілення від Бога. Прийнято також носити при собі амулети проти
хвороб, як наприклад: ртуть у порожнистих хрестиках, хрестики
з латуні, латунні персні, волосяні шнурочки, кишкові струни, старі
монети, певні трави і т.д.
З численних домашніх лікувальних засобів хай тут будуть зга¬
дані наступні:
ГОЛОВНИЙ БІЛЬ лікують, поливаючи так довго голову хо¬
лодною водою, поки біль зменшиться. Якщо біль спричинила
сонячна спека, то прикладають на болюче місце свіже листя маку
або капусти. Миття голови відваром любистку повинно теж дія¬
ти цілюще.
Проти БОЛЮ ОЧЕЙ вживають примочки з материнським
молоком.
ЗУБНІ БОЛІ, які, згідно з поглядами народу, заподіяні черв’¬
яками, що завелися в зубах, виліковують такими засобами. Сип-
Нині с. Стсбні на іернгорії Довгопільської сільради Путильського р-ну Чернівецької обл
<прим. наук, ред )
127
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
лять насіння блекоти на розжарене вугілля і скеровують дим на
зуби; від цього черв’яки гинуть і випадають. Ще вживається про¬
ти болю зубів холодна вода, спирт, товчений перець і часник.
Звичне також видалення болючого зуба, причому часто дуже
жорстоким і невмілим способом.
Проти ГИКАВКИ (гекаука) використовується така примовка:
«Гекаука, гекаука /іде уводу/, кого найдеш, напади, а мене H.H. лешм. Оск¬
ільки відрижка находить на чоловіка, коли хтось його зловоро¬
же згадує, то вищенаведений вислів продовжується таким чи¬
ном: «Хто мене згадау /аби се не спамєтау/ аби его така напала/ шоби суда
пригнала».
Проти БОЛЮ ГОРЛА вживаються тонкі шматки сала, що
прив’язуються до шиї, та розчин галуна для полоскання горла.
Свинячі екскременти теж використовуються для компресів, особ¬
ливо при дифтериті.
Проти АСТМИ (спір, дехавиця) з’їдають варене серце сороки.
ЗАПАЛЕННЯ ЛЕГЕНІВ (колотьба) лікується збуджуючими
компресами, приставлянням п’явок, нарешті, натиранням спир¬
том, в якому були розчинені мило і камфора.
Проти КАШЛЮ п’ють відвар особливого моху, який гуцули
називають грань і який переважно росте на Чорній Горі.
Проти ПОНОСУ і ДИЗЕНТЕРІЇ їдять сушені чорниці.
ЗАПОРИ виліковуються споживанням товченого скла.
ГАРЯЧКА (фебра) лікується споживанням відвару золототисяч¬
ника або горілкою, настоєною на полині. Також хліб, забутий у
печі і лише згодом знайдений і вийнятий, мав би подіяти, якщо
його їсти.
Проти НАБРЯКУ застосовують обкурювання ягодами ялівцю.
Ягодами кидають на розжарене вугілля і підставляють під дим
опухлу частину тіла.
Проти НАРИВІВ виготовляються різноманітні мазі: мед з пше¬
ничним борошном, солодка сметана з пшеничним борошном,
віск з льняною олією. Для заспокоєння жару прикладають листя
маку.
БОРОДАВКИ виводять примочками з кінської сечі.
Проти ПАРАЛІЧУ, РЕВМАТИЗМУ І БОЛІВ У ПОЯС-
128
ЦІЛИТЕЛЬСТВО
НИЦІ служать купелі з трав і натирання болючих місць горіл¬
кою, яка заварюється з камфорою і милом.
ПОРАНЕННЯ обмивають насамперед холодною водою і кла¬
дуть холодні компреси. Якщо рана переходить в гнійну, то вжи¬
ваються ті ж ліки, що й при наривах. Для зупинення крові слу¬
жить така есенція: дуже тонко розтирають соснові гілочки, вки¬
дають порошок у гарячу воду і витискають відвар через шматок
льняного полотна. Ця вода повинна негайно припинити крово¬
течу. При переломах і вивихах застосовують тверді перев’язки за
допомогою кори дерева. Також змазують коров’ячим маслом
відповідну частину тіла.
Як БЛЮВОТНИЙ ЗАСІБ вживають солену воду, відвар із
особливого довгого деревного моху, а також людську сечу; зви¬
чайно ж вставляють пальці в глотку. Сеча слугує цілком сп'яні¬
лим для нейтралізації алкогольного отруєння.
Проти СИФІЛІСУ застосовують обкурення ртуттю.
УКУС ЗМІЇ лікується часником.
Нарешті, слід сказати, що для ВИКИДУ ПЛОДУ вживається
відвар з листя барвінку або пригорілого жита. Одначе ці засоби
застосовуються зрідка, бо пропащими дівчатами гуцули не вель¬
ми переймаються.
129
XIV
КОСМОГОНІЯ.
НЕБЕСНІ
СВІТИЛА
І ЯВИЩА
ПРИРОДИ.
КІНЕЦЬ СВІТУ
Гуцул ставиться з глибокою
пошаною до загальної годуваль¬
ниці - матері-землі {земля). Після
кожної молитви, будь це вранці
чи увечері, після споживання їжі
чи церковного говіння, побож¬
ний мешканець гір цілує землю.
На самому початку на землі
жили тільки зовсім малі люди; у
них були дуже довгі бороди і тому
вони називалися «ліктьобороди-
ми» (лектобороди). Коли ці карли¬
ки перестали існувати, за ними
услід появилися велетні (велети).
Вони були настільки сильними,
що могли обійняти найбільшу
ялину, вирвати і перенести її.
Один велет підняв навіть бочку,
повну квасного молока, двома
пальцями, поставив її на паркан
і випив молоко у два ковтки.
Якщо велет хотів зварити куле¬
шу, він ставив повний котел води
на вогонь, щоб вона закипіла, а
сам біг між тим до віддаленої на
багато миль Вижниці, щоб при¬
нести борошна для каші. Як
тільки вода починала кипіти, ве¬
лет вже був тут як тут з борош¬
ном. Ось якими спритними були
ті велети. Але й тіла їхні були
дуже великими, і вони ступали з
однієї гірської вершини на іншу.
Оскільки вони чинили багато
злочинів, Бог вирішив знищити
КОСМОҐОНІЯ. НЕБЕСНІ СВІТИЛА І ЯВИЩА ПРИРОДИ. КІНЕЦЬ СВІТУ
цей рід сорокаденним дощем. Лише Ной мав зберегтися, бо він
був побожний, і тому Бог наказав йому збудувати ковчег. Сорок
років тривало це будівництво, а коли корабель був готовий, чорт
прийшов і зруйнував його. Ной був цим дуже засмучений. Але
дорогою надійшли два мандрівники; один з них був Бог, а другий
- святий Петро[!]. Вони втішили Ноя і заохотили його будувати
інший ковчег. Ной послухався поради, і згодом новий ковчег був
готовий. Тоді настала вже й повінь, і Ной поплив по ній. Але
чорт перекинувся в мишу і вигриз на дні ковчега діру. Від цього
він був би пішов на дно, якби змія, яку Ной забрав з собою в ков¬
чег, так довго не затискала своїм хвостом діру, поки Ной не виго¬
товив клин і не загнав його в ту небезпечну діру. Так ковчег і всі,
хто в ньому був, порятувалися і попливли водою.
Між тваринами, яких Ной прийняв у ковчег, був також птах
одноріг (одноріх). Він сказав Ноєві, що почувається досить силь¬
ним, щоб втриматися над водою, то він зміг би полетіти аж до
самих хмар і буде завжди триматися поблизу ковчега. Ной вдо¬
вольнив прохання птаха і той вилетів з ковчега. Він був би, може,
й виконав свій намір, але на нього посідало багато інших птахів,
які не могли літати так високо. Цей тягар був занадто важкий для
сили однорога, тому він упав і втопився. З того часу птахи-одно-
роги більше не існують.1
Інші кажуть, що під час потопу по воді плив ріг; на ньому,
мовляв, врятувалося двоє людей, від яких походять всі, хто тепер
живе. Але вони, в порівнянні з велетами, дуже малі і стануть з
часом ще меншими, аж поки земля знову буде заселена лише
карликами. Дванадцятеро таких малих чоловіків мали б досить
місця, щоб молотити в хлібній печі.
Над землею рухаються небесні світила (зірниці), серед яких на¬
самперед звертають на себе увагу сонце і місяць, далі зорі та па¬
дучі зірки. На сонці (сонце, сонечко) завжди день. На ньому теж
живуть люди, які мають на чолі тільки одне око. Якщо сонце зран¬
ку раптом з’являється над небокраєм (сонечко се схопімо), то воно
Цю легенду, очевидно, можна мояенігмі знахідками скам'янілих кісток.
131
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
віщує дощ. Так само сонце вказує на дощ, коли воно так сховало¬
ся за хмарами, що здається, ніби воно вже зайшло, а потім знову
раптом з’являється (сонечко обіздріло се). Зате на місяці (місєць)
живуть вовки, які його так довго обгризають, аж поки не зали¬
шиться тільки кусник з нього. Тоді вони припиняють його жер¬
ти, поки місяць знову не поправиться, після чого вони знову по¬
чинають його їсти. Якщо хтось чітко бачить свою тінь при місяч¬
ному сяйві, то він у майбутньому не буде більше боятися нічого.
Про картину на місяці розповідають, що там старший брат три¬
має молодшого, насадженого на вилах. Якщо сіяти під час ново¬
го місяця, то колосся буде порожнє; якщо пересаджувати росли¬
ни у цей час, то вони вистрілять у висоту, але залишаться пусти¬
ми.
Із зірок (звізди) кожна людина отримала при народженні
одну. Якщо впала зірка (упала зірниця), то загасилося світло якоїсь
людини і вона вмирає. Недоцільно розглядати зірки, бо можна
раптом вмерти, як тільки вгледиш свою. Комета (віха) вказує
на війну та чуму. Вечірня зірка має назву вечірна зірниця-,
рання зірка називається дениця, також утренна або сьвітова
зірниця. Із сузір’їв гуцули повинні знати Велику Ведмедицю
(Курашка), далі Хрест, а також три зірки у поясі Оріона, що вони їх
об’єднують під однією назвою Косарі.
День називається днєна, ніч - ніч. «Учора ввечері» гуцул називає
сноче-, «завтра вранці» - заутра рано-, «перед сходом сонця» (дуже
рано) - на зори або на зорах-, «рано» називається даві або на давітях-,
пора близько 9-ї години перед обідом позначається, як у обід або у
обіді-} опівдні - у полудни-, по обіді - з полудня-, пізно після обіду - під
вечер ; вечір як вечер, причому тут і там вирізняють «малу пору спан¬
ня» (малі заулеги) - близько 9-ї години від «великої пори спання»
(великі заулсги) - близько 11-ї години; північ, нарешті, зветься п'гуніч}
Назви для днів тижня (тиждень, негіля) - русинські: понедіунок, втуто-
1 У деяких околицях відрізняють лкіїі обіди - «пора малого сніданку» від всіики.х обідів
«пора великого сніданку». Першим словом позначається час близько 8 години ранку,
ос таннім - бліиько ІО-Ї години; проте варто відзначити, що і уцул аж ніяк не з'їдає два
сніданки (йор. с. 75-76).
132
КОСМОҐОНІЯ НЕБЕСНІ СВІТИЛА І ЯВИЩА ПРИРОДИ. КІНЕЦЬ СВІТУ
рок, середа, четвер, п'єтниця, субота, неґіля (неділя) або Божа днєна. Місяць
називається місець, а рік - рік. Останній починається святом Юрія,
яке вважається також початком весни. Імена окремих місяців
такі:2 травинь - місяць трави (травень); зелинь - зелений місяць (чер¬
вень); бедзинь - липень, себто місяць, коли худобі дошкуляють мухи
і вона підстрибує (бедзкати)-, копинь - місяць снопів (серпень); жоу-
ти - жовтий місяць (вересень); падолест - місяць, в якому опадає
листя (жовтень); грудинь - місяць, коли земляні грудки натвердо
замерзають (листопад); просениц - це місяць, коли мороз «запро¬
шується в гості» (грудень); січинь первый - це перший місяць, коли
холод «січе»; січинь другий - або місяць, коли панує пронизливий
холод (лютий); март, марот - березень; бережинь - місяць, коли бе¬
реза починає зеленіти (квітень). Як правило, рахують місяці від
нового місяця до нового місяця. Триваліші перебіги часу обчис¬
люються досить важко в залежності від важливості подій. Часто
згадуваним періодом часу є важкий або голодний (тєшкий або
голодний рік) 1866/67 рік, в якому панувала холера і голод. Рік сво¬
го народження гуцул лише рідко може назвати, ще рідше свій
Вітання у різні пори дня є такі: рано-вранці запитують ск спали (як вам спалося) і
відповідають гаразд, ск ви (добре, як ви); в пізнішу пору дня вітання звучить добрий
день, а зустрічна відповідь - добре здоров'с; по обіді запитують ск днували (як ви
провели день) і відповідають гаразд, ск ви (добре, як ви); увечері вітають добрий вечір,
відповідають - добре здоров'с\ прощальне привітання увечері звучить добра ніч! Но-
чуйти здорови, а у відповідь кажуть добре здоровіє, ігіт здорови (доброго здоров’я,
ідіть здорові). У всіх денних порах вживають привітання ск си масти (як ви маєтесь), ск
дужі, чи дужі, ск дуженькі (чи здорові ви) з відповіддю гаразд, ск ви (добре, як ви); але
найзвичайнішс привітання е слава Ссу [Христу] (хай буде шана Ісуеу [Христу]), а у
відповідь звучить на вікі слава (у вічності хай йому буде пошана). Коли зустрічають
один одного під час подорожі, то питають ск гостиу (як ви подорожували і як вас
пригощали), а відповідь звучить гаразд, ск ви (добре, як ви). Працюючим гукають
Боже помагай і відповідають дєковат за слово добре. Боже і ва.и помагай (я дякую за
добре слово, хай Бог і вам поможе). Коли хтось прощається з працюючим, то він каже
робіт здорови (робіть здоровим), а тому, хто йде, кажуть гостіт або ігіт здорови.
Коли гуцул бачить, що хтось доїть корову, то він каже дійти богато молоки Від
Великодньої неділі до Вознссіння (Списа) вітають словами Христос оскрес і відповіда¬
ють оістино або воістино оскрес. Якщо гуцул привітав господаря поза його домом, то
при вході в хату він ще раз повторкх привіт. При вході в сіни гість, щоб дати про ссбс
знати, вигукує слова а у хаті? (чи хтось вдома?); відповідником слова «Заходьте!»
звучить відповідь у хиті\
Наступні пояснення назв місяців повідомив пан Г. Ганіцький
133
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДИ І ПЕРЕКАЗИ
день народження. Краще він пам’ятає рік, коли пішов на військову
службу. Щоб визначити певний час протягом року, називають
важливі свята, періоди посту, ярмарки, вживаються ще вислови
на зразок «під час першого сапання»,1 «під час другого сапання»,
«коли вже збирали врожай» і т.ін. (на перши сапанє, на други сапанє, єк
уже зберали).
Про грім (грім) іблискавку (молнія) вже йшлося, коли
згадувалося свято грому та бога грому Іллю. Зауважимо, що запа¬
лений блискавкою вогонь вважають набагато гарячішим, ніж зем¬
ний, тому що він даний Богом. Давати себе обкурювати при та¬
кому вогні дуже благодатно. Але удар блискавки і пожежа, яка
через це виникає, вважається Божою карою за вчинені гріхи. Якщо
в якийсь рік дуже часто блискає, то буде бідний врожай. М е -
т е о р и т и (громовиці) походять теж від святого Іллі; це, власне,
і є те каміння, яке він роздроблює і скидає вниз.
Про заклинання граду (град, туча, хміль)1 вже було докладно
сказано раніше. Це витвір чорта або його людської іпостасі,
вампірів і відьом. Чорт збирає собі градини на Чорній Горі. На
ній же знаходиться також морське око; якщо кидати в нього ка¬
міння, піде град. Чорта і град можуть заклинати різними спосо¬
бами як чоловіки, так і жінки. Град можна прогнати й самою
свяченою водою, як і чорта. Для цього бризкають нею з пагорба в
напрямку, звідки наближається буря.
Дощ можна також викликати за власним бажанням. Для
цього є декілька способів. Або слід перекинути хрест на цвин¬
тарі, або підвісити медведку (мидведик) на нитці в повітрі, або, на¬
решті, вкинути в криницю або джерело головку маку. І ще, коли
рукою виривати траву, буде падати дощ. Сильні дощові зливи на¬
ступають передовсім тоді, коли втопиться людина. Очікується до¬
щова погода, коли вода від свіжоочищених риб - червона, коли
блохи несамовито кусають, дим низько стелиться, дикі гуси або
1 Сапання кукурулт
2 Останнє визначення стосугткся, очевидно, тих описових наїв об'єктів. котрих побоюють¬
ся, і які гуцул часіо вживає. (Пор. вище є. 114 і наст.) Про імена чорта і нижче в роїд.
XV назви ведмедя, вовка і а змії. Словом ,и іііь і уцул називає змін і (дикіш) хміль. Град
отримав свою назву, можливо, за яйцеподібною формою суцвіття хмелю.
134
КОСМОҐОНІЯ НЕБЕСНІ СВІТИЛА І ЯВИЩА ПРИРОДИ. КІНЕЦЬ СВІТУ
^елений дятел у польоті кричить, ворона купається, коли жаби
квакають, коли гори починають «диміти», себто закутуються в ту¬
ман. Для поняття «імжить» у гуцулів є слово дожджит .
Коли з’являється веселка (виселичка), дощ швидко пере¬
стане, але оскільки вона й воду випиває з ріки, то внаслідок цього
знову може піти дощ. Якщо там, де веселка п’є, стане людина, то
вона може бути висмоктана разом з водою. Але коли веселка ви¬
пиває чоловіка, то вона віддає його в своєму протилежному кінці
знову, але вже в постаті жінки і навпаки.
Сніг гуцул повністю ототожнює з зимою (зема). Він каже
зема паде замість «паде сніг» і зема у коліна - значить, до колін гли¬
бокий сніг. Про вплив баби Євдохи та вампірів на завірюхи вже
йшлося вище.
Поривчасті вітри виникають, коли хтось укорочує собі жит¬
тя, повісившись. Коли вітер виє або шумить ліс, слід очікувати
зміну погоди.
На б у р ю, яка наближається, свині бігають з соломинками в
рилі й при цьому голосно хрюкають; але коли вони несуть соло¬
му до с?ого лігвища, то це мало б означати, що попереду -люта
зима. Буря настає, коли сняться коні; отара овець уві сні спові¬
щає про настання довготривалої негоди; коли сняться риби, пе¬
редбачається мороз. Щоб прогнати сильні грози, кидають ос¬
вячені у вербну неділю гілки або свячений васильок, ріг або вов¬
няну ганчірку у вогонь, ударяють в церковні дзвони або кладуть
перед хатою пічну лопату й кочергу, складені навхрест.
Літаюче осіннє павутиння вказує на те, що осінь буде довга й
гарна. Інші народні прикмети вже були наведені в попередніх
описах.1 Щоб пояснити, як народ пов’язує прикмети погоди з при¬
родним станом місцевості, назву ряд таких прикмет, записаних
у Сергіях. Слід зауважити, що ця громада лежить у верхній час¬
тині долини Путилівки, яка спадає з півдня до півночі. Якщо вітри
дують проти сходу, то настає сприятлива погода; те саме пов’язу¬
ють і з вітрами, які дмуть на захід. Північні вітри вказують на хо¬
лодний дощ, сніг або мороз. Якщо під час грози на небі видно з
Пор. с. 132 і 134
135
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
північного боку смугу, то передбачається затяжний дощ; якщо,
навпаки, смуга видніється з південного боку, то швидко знову на¬
стане гарна погода. Сприятливі погодні умови сповіщає також
крик нічних сов зі східного боку долини, але якщо його почути
на західному схилі, то слід чекати тривалої негоди.
Різке погіршення погоди у березні народ намагається поясни¬
ти легендою про бабу Євдоху, з якою ми вже раніше познайоми¬
лися. Але про причину морозів, які часом наступають навіть у
травні, розповідають наступне: місяць Червень давно вже мав
намір відвідати місяця Грудня. Але довго цей намір мусив зали¬
шатися нездійсненим, бо Червень не знав, яким видом транс¬
порту він повинен би скористатися для того, щоб дістатися до
Грудня; якщо він виїде возом, то можуть наступити сніговії і йому
потрібні будуть сани; виїхав би він саньми, та могло легко стати¬
ся, що внаслідок раптової відлиги він зміг би дійти до мети хіба
що в човні. Отже, ці роздуми довго затримували Червень від ба¬
жаної поїздки. Нарешті йому все ж спало на думку, що він міг би
отримати добру пораду у місяця Травня. Він справді відправився
до нього і Травень порадив йому забрати з собою у подорож віз,
сани й човен. За допомогою цієї мудрої поради Червню справді
вдалося скласти Грудневі свої давно задумані відвідини. Грудень,
вражений і розгніваний несподіваним поворотом справи, внасл¬
ідок якої літньому місяцеві стало можливо відвідати зиму, розві¬
дав, хто є винуватцем цього підступу, а коли він дізнався, що то
був місяць Травень, який своєю порадою уможливив Червневі
нагрянути в гості, він вирішив помститися йому. І це він робить,
надсилаючи іноді Травневі різкі морози, які завдають так багато
шкоди.
Свіжій воді приписується особлива лікувальна сила. Якщо
її освятив священик, то вона може відігнати злого духа і все, що
від нього походить і перебуває у зв’язку з ним; тому вона застосо¬
вується й для приборкування граду, й при знятті чарів із заворо¬
жених корів. Хворий, який умивається свяченою водою, відчуває
негайно полегшення; цією водою обприскують також вулики
перед тим, як бджоли вперше рояться, для того, щоб вони не
покинули вулика. Вода, яка виникає з-під ніг скрижанілої Євдо-
136
КОСМОҐОНІЯ НЕБЕСНІ СВІТИЛА І ЯВИЩА ПРИРОДИ. КІНЕЦЬ СВІТУ
хи на Чорній Горі,’ відзначається особливо доброю якістю. У до¬
лині Молдавиці розповідають про джерело, яке знаходиться в
найвищій частині гір і вода з якого сприяє надзвичайному довго¬
літтю; та злі духи стережуть її, і тому неможливо її знайти. Наба¬
гато дивовижнішу воду можна знайти у жарких краях; це якраз і
є вода життя, яка або робить цілими понівечині тіла (ісцілющавода),
або оживляє їх (жевуща вода). Вона знаходиться у вухах змій, котрі
носять діамант на голові, як і у вухах великих воронів.
Про морські очі (одзеро) ходить чимало легенд. У гро¬
маді Яблуниця, на так званому Гребеніщаковім Творільчу, знахо¬
диться гірське озеро, поверхня якого близько десяти квадратних
сажнів.2 Кажуть, що колись на тому місці, де тепер лежить морсь¬
ке око, стояла садиба багатого, але дуже скупого чоловіка. Коли
він стояв одного дня на подвір’ї зі своєю сокирою при роботі, мимо
проходили два жебраки і просили милостиню. Але багатий чо¬
ловік був глухий до їхніх прохань, ба навіть кинув сокирою услід
за бідними. Тоді раптом почало блискати і гриміти, садиба про¬
валилася і виникло озеро. Інше морське око знаходиться в гро¬
маді Сторонці-Путилові. Про нього розповідають, що поблизу
місця, яке тепер займає озеро, стояла колись стара церква; на місці
самого озера височіла її дзвіниця. Коли надумали будувати нову
церкву, виникла гостра суперечка між церковними братами з
приводу місця, на якому мала бути споруджена нова дзвіниця.
Коли сварка ставала все бурхливішою, стара дзвіниця раптом
провалилася і чим глибше вона занурювалася, тим більше запов¬
нювалася водою новоутворена западина. Нарешті, третє морське
око знаходиться на Чорній Горі. Хто б туди не потрапив, того
«воно» й затягує за ноги все глибше, так що він безповоротно гине.
Як уже було зауважено, в ці озера не можна кидати каміння, бо
цим викликається гроза з градом.
Наприкінці світу земля потоне, лише вода зали¬
шиться і пануватиме непроникна темрява. На думку інших, од¬
наче, зірки попадають на землю і підпалять усе. Ще інші оповіда¬
1 Пор. с. 117.
Квадратний сажснь (клафтер) - блиіько 1,9 кв.м (прим. наук, рсд.)
137
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ. ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
ють, що вітер віятиме проти високої гори з неймовірною силою;
через це піде сильний дощ, який знищить усе. У той час, як все
живе знайде свою смерть у хвилях, прокинуться мертві і почнеться
страшний суд.
138
XV
ТВАРИНИ Й
РОСЛИНИ
Серед т в а р и н є чисті й не¬
чисті. До перших належать, крім
домашніх тварин, також перепе¬
лиці, горобці, рябчики, куріпки,
дрозди, кулики, глухарі, тетеру¬
ки і сойки, а також зайці, козулі
та олені, ще й риби. До нечис¬
тих тварин загалом зараховують¬
ся шуліки, ворони, сороки, бо¬
лотні птахи і дятли, крім того
ласка, білка, ведмідь, вовк і лис.
Особливо ще й кажани та миші.
А в цілому вважається нечистою
кожна вбита тварина, причому
особливо в тій частині тіла, в яку
вцілили.
Домашні тварини
розмовляють між собою в Ново¬
річну ніч, інші вважають, що в
різдвяну. Переважно вірять теж,
що тварини розмовляють мовою
свого господаря; інші кажуть, що
люди не зможуть зрозуміти тва¬
рин. Всі сходяться в тому, що лю¬
дина не повинна підслуховувати
розмову тварин, бо від цього вона
могла б померти. Один господар
сховався колись під сіном, щоб
підслухати розмову своїх волів.
Він почув, що вони віщували
йому невдовзі смерть, і, як тільки
повідомив про це своїм рідним,
він тут же помер. Сприятливі
віщування надходять від до¬
машніх тварин, коли будується
хата. Але якщо здохла тварина
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
висуває з морди язик, то це вказує на наступну загибель ще й
іншої худоби.
Про зачаровування коріві подібне вже було ска¬
зано раніше.
Дивовижну силу приписують кінським головам.
Якщо кінську голову прикріпити до жердини й поставити на го¬
роді, де посаджена капуста, то її не пошкодить гусінь. Кінський
череп зберігає свою силу також в часникових насадженнях, оскі¬
льки відганяє черв’яків. Якщо сняться коні, то настане буря.
Кінська сеча знаходить застосування в народній медицині.
Свині вважаються провісниками погоди.1 їхній послід ви¬
користовується з лікувальною метою.
Якщо уві сні побачити о в е ц ь, то настане тривала негода.
За к і ш к у, яку гуцул випросив собі у сусіда, він дає йому ча¬
сом малу плату і голку, начебто для того, щоб не обірвалася дружба
між ними. Також прийнято в деяких місцевостях, щоб слуги
працювали ще тиждень понад свій робочий час на котів і ще один
- на с о б а к. Кукурудзяне стебло має переважно лише два кача¬
ни, один для собаки, другий - для кішки. Коли в хату приходить
чужа кішка і добровільно залишається тут (пристає), то це вва¬
жається провіщенням щастя. Зате коли при будівництві хати гав¬
кають собаки, то вони віщують нещастя.
Миша вже була згадана в легенді про потоп. Тому, що в її
постаті чорт вигриз діру в ковчезі, вона вважається, так само, як і
кажан (лилик) - нечистою.
Сало ведмедя або вовка служить лікувальним засобом.
Щоб влучити у ведмедя, слід освятити кулю. Ім’я ведмедя (медвід),
так само, як і ім’я чорта, народ називає неохоче і вживає для по¬
значення цього страшного противника переважно слово вуйко (дя¬
дечко), або називає його велекій (себто великий), тоді як вовк на¬
зивається малей (тобто малий). У попередніх рядках вже згадува¬
лося про виття вовчиці в ніч св. Юрія та Вовчий день. Так само
вже було сказано, що, коли подути на чоловіка через стравохід
вовка, він стає ненависним. На місяці теж живуть вовки.2
Див с 132
2 Мор. також с. 103 про передбачення погоди та поведінкою ведмедя у свято Стрітсння.
140
ТВАРИНИ Й РОСЛИНИ
Про ласку (ласиця, ласичка) говорять, що вона, очевидно, от¬
руйна. її укус, за формою та дією, схожий на укус змії. Люди й
тварини дуже швидко знемагають від нього; втім людей вона ку¬
сає тільки в п’яту. Коли хтось уб’є ласку, то інші (ласки) мстять за
неї стадам лиходія. Тому гуцули дуже остерігаються кривдити лас¬
ку, і до того ще й відзначають свято ласки, про що вже було ска¬
зано раніше.
Ці тварини і г а д ю к и (гадина, поганка, нехар, доуга, доуганка)1 ко¬
ристуються особливою пошаною у гуцулів. В легенді про потоп
їм приписується порятунок ковчегу і людського роду. Гадюку не
можна вбивати, бо умруть батьки або буде шкода поголів’ю ху¬
доби. Гадюка вочевидь вкусить того, хто працює в святковий день;
такого безбожника вона з нетерпінням вичікує часом і цілий рік,
поки їй трапиться зручна нагода. Рани від укусів гадюки лікують¬
ся часником. Проте торкатися до гадюки часником не можна, бо
вона тут же вкусить. Шматочок гадюки, збережений в прикладі
рушниці, притягає дичину. Бувають гадюки, які ще нікого не вку¬
сили; вони збираються в день Воздвиження Чесного Хреста і но¬
сять на голові корони або коштовні камені. Ці царівни гадюк на¬
зиваються котищ. Людина, яка заволодіє такою короною, стає над¬
звичайно багатою. Про походження цієї корони розповідають, що,
зібравшись, гадюки так довго шиплять, поки не з’являється коро¬
на на голові однієї з них. Крім таких, є ще крилаті гадюки (жерт¬
ва). Вони такі сильні, що можуть під крилом понести людину,
яку згодом поглинають. Одну таку «жертву» убив святий Юрій.
Багато років тому крилату гадюку бачили у Рижі2 біля Сергіїв. Зі
своїми крилами вона виглядала як палаючий смолоскип (лушни-
ця) і з неї вилітали іскри. Хвостом вона постягала овець з отари і
пожерла лише вим’я з них. Подібні жахливі гадючі потнори - це
зьміг. Варто ще нагадати про те, що випадково, коли бореться га¬
дюка з жабою, можна б придбати собі чарівну паличку проти
грому.
Квакання жаб під час будівництва хати вважається провісни¬
До на'і в ()и\,*анка, юбто довга, мор. прим.2 на с. 134.
Село Рижа нині входить до складу Путпльської селищної ради (прим, наук рсд.)
141
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
ком нещастя, а також натякає на дощ.
Якщо присняться р и б и, то настане мороз.
Птах-одноріг (одноріх) вже був згадуваний в розповіді про
потоп.
Каркання ворон і сов поблизу хати віщує, що немину¬
чий випадок смерті. Коли починають будувати хату, крик кож¬
ного птаха вважається вісником нещастя. Ворони і сови слугу¬
ють вісниками погоди.1
Хто вб’є ластівку, у того помре мама.
Дятел (жоуна, доубач) полюбляє чортове зілля, і тільки з його
допомогою можна оволодіти ним. Для цього треба розшукати
гніздо дятла, де лежать його пташенята, і закрити його клином.
Коли дятел знаходить вхід до гнізда замкнутим, він відлітає геть
і повертається з зіллям. Ним він дотикає клин, і як тільки клин
вискочить, він опускає рослину. М’ясо дятла їсти не можна, бо
цим людина звалила б на себе всі гріхи, які вчинив птах, довбаю¬
чи дерева й дахи в недільні та святкові дні. Якщо зелений дятел
кричить на льоту, передбачається дощ.
Серце сойки (соя, сойка, джоя) з’їдають як ліки проти астми.
У морі живе півень, який першим співає по півночі. Лише
після цього всі півні землі тут же відчувають лоскотання під криль¬
ми і починають також співати. Але якщо півень заспіває під час
народження дитини, то це вважається поганою прикметою.
Раніше вже було згадано, що яйця, знесені у свято Благовіщен¬
ня та на Великдень, не годяться для висиджування, бо курчата
народяться потворними. Курці не слід лаштувати гніздо на вид¬
ному місці, бо у декого є погане око і курчата не вилуплюються. І
ще: у щотижневі дні посту, тобто в середу та п’ятницю, не дозво¬
ляється віддавати з хати яйця, щоб шуліка не забрав курей.
Курячий послід вважається запобіжним засобом проти поганого
ока. Про «чортові яйця» вже було сказано раніше. Коли дикі
гуси кричать на льоту, це знак, що передбачається дощ.
Коли весною вперше почути, як кує зазуля і вона тут же пере¬
стає кувати, як починають її слухати, то це - на близьку смерть.
1 Пор. с. І 35 і наст Див. іакож с 137 про живу воду.
142
ТВАРИНИ Й РОСЛИНИ
Якщо мати в кишені гроші при першому «ку-ку», то прО^ГОМ
цілого року не буде нестатків. Зозуля перестає кувати, я£ ^ЬКИ
поїсть ячменю або, на думку інших, букових горішків.
го зозуля ще кує, не варто справляти весілля, бо шлюб мт
ти нещасливим.
Цвіркуна (сверщик. коник) не можна вбивати, бо 'і^3 46
може трапитися нещастя.
Якщо повісити медведка (мидведик) на нитці, будс 0тИдо1ц'
Тарганів (шваб, прус) не можна вбивати, бо їх бр*^ П°
мстяться за це тим, що падатимуть в їжу.
Павуки обволікують у повітрі святу Діву Марію с^*° *
вутиною (паутинє), тому їх треба вбивати. Павутина в кі^™”*
кутках натякає, на думку деяких, на появу незабаром св^9’
сприймають це як знак, що треба остерігатися ворогів.
Щоб утримати бджіл (бжопа) у їхніх вуликах, обпр^1^10™
їх свяченою водою. Вже попереду було повідомлено, я* ^В°^°
караються крадіжки бджіл у потойбічному світі.
Якщо на будові знаходиться горбок червоних Мур3
рашка), то це віщує щастя; чорні мурахи, навпаки, 0зН^ЧаЮТЬ
нещастя.
Коли блохи (блоха, блеха) сильно кусають, значить 6У^ Д°Щ
Щоб у хаті не було багато бліх, не можна їсти на Свя'ґ’1'*ВСЧ1^
пшеницю з маком.
Про рослини вже згадувалось неодноразово, щ0 0^И
реважно вживаються з метою лікування та чарування ПР^’ Ц1
£ ■ - ЛИ кот-
рослини зберігаються в такій таємниці, що важко розпізИ3
русь із них. Теж було вже сказано, що зілля збирають у Н*1* СВЯТ°
го Івана.
Рослиною, наділеною особливими силами, вважаеть^я’ НаСаМ
перед, часник. Він оберігає як від злого ока, так і від Д^Х1В’
лікує зубний біль і вважається чудовим засобом проти Га
дюк. Турецький часник (турский чіснок) годить^' 30К^С
ма, як засіб зняття чарів із заворожених корів. Доклад11*^ П^°
це вже розповідалося.
т- л • £ (ІОЛ Ю
І ак само вже було сказано про сріблясту т о *
/Тики З
(осина). Вона - «дієва проти лихого» (добра протгу чорпщ). Xре
143
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
ком нещастя, а також натякає на дощ.
Якщо присняться р и б и, то настане мороз.
П т а х - о д н о р і г (одпоріх)вже був згадуваний в розповіді про
потоп.
Каркання ворон і сов поблизу хати віщує, що немину¬
чий випадок смерті. Коли починають будувати хату, крик кож¬
ного птаха вважається вісником нещастя. Ворони і сови слугу¬
ють вісниками погоди.1
Хто вб’є ластівку, у того помре мама.
Дятел (жоуна, доубач) полюбляє чортове зілля, і тільки з його
допомогою можна оволодіти ним. Для цього треба розшукати
гніздо дятла, де лежать його пташенята, і закрити його клином.
Коли дятел знаходить вхід до гнізда замкнутим, він відлітає геть
і повертається з зіллям. Ним він дотикає клин, і як тільки клин
вискочить, він опускає рослину. М’ясо дятла їсти не можна, бо
цим людина звалила б на себе всі гріхи, які вчинив птах, довбаю¬
чи дерева й дахи в недільні та святкові дні. Якщо зелений дятел
кричить на льоту, передбачається дощ.
Серце сойки (соя, сойка, джоя) з’їдають як ліки проти астми.
У морі живе півень, який першим співає по півночі. Лише
після цього всі півні землі тут же відчувають лоскотання під криль¬
ми і починають також співати. Але якщо півень заспіває під час
народження дитини, то це вважається поганою прикметою.
Раніше вже було згадано, що яйця, знесені у свято Благовіщен¬
ня та на Великдень, не годяться для висиджування, бо курчата
народяться потворними. Курці не слід лаштувати гніздо на вид¬
ному місці, бо у декого є погане око і курчата не вилуплюються. І
ще: у щотижневі дні посту, тобто в середу та п’ятницю, не дозво¬
ляється віддавати з хати яйця, щоб шуліка не забрав курей.
Курячий послід вважається запобіжним засобом проти поганого
ока. Про «чортові яйця» вже було сказано раніше. Коли дикі
гуси кричать на льоту, це знак, що передбачається дощ.
Коли весною вперше почути, як кує зазуля і вона тут же пере¬
стає кувати, як починають її слухати, то це - на близьку смерть.
1 Мор. с. 135 і наст Див. іакож с 137 про живу волу.
142
ТВАРИНИ ИРОСЛИНИ
Якщо мати в кишені гроші при першому «ку-ку», то протягом
цілого року не буде нестатків. Зозуля перестає кувати, як тільки
поїсть ячменю або, на думку інших, букових горішків. Якщо дов¬
го зозуля ще кує, не варто справляти весілля, бо шлюб може ста¬
ти нещасливим.
Цвіркуна {сверщик, коник) не можна вбивати, бо через цс
може трапитися нещастя.
Якщо повісити медведка (мидведик) на нитці, буде йти дощ.
Тарганів {шваб, прус) не можна вбивати, бо їх брати по-
мстяться за це тим, що падатимуть в їжу.
Павуки обволікують у повітрі святу Діву Марію своєю па¬
вутиною (паутине), тому їх треба вбивати. Павутина в кімнатних
кутках натякає, на думку деяких, на появу незабаром сватів; інші
сприймають це як знак, що треба остерігатися ворогів.
Щоб утримати бджіл (бжола) у їхніх вуликах, обприскують
їх свяченою водою. Вже попереду було повідомлено, як суворо
караються крадіжки бджіл у потойбічному світі.
Якщо на будові знаходиться горбок червоних мурах (му¬
рашка), то це віщує щастя; чорні мурахи, навпаки, означають
нещастя.
Коли блохи (блоха, блеха) сильно кусають, значить буде дощ.
Щоб у хаті не було багато бліх, не можна їсти на Святий вечір
пшеницю з маком.
Про рослини вже згадувалось неодноразово, що вони пе¬
реважно вживаються з метою лікування та чарування. Проте, ці
рослини зберігаються в такій таємниці, що важко розпізнати кот¬
русь із них. Теж було вже сказано, що зілля збирають у ніч свято¬
го Івана.
Рослиною, наділеною особливими силами, вважається, насам¬
перед, часник. Він оберігає як від злого ока, так і від злих духів,
лікує зубний біль і вважається чудовим засобом проти укусу га¬
дюк. Турецький часник (турский чіснок) годиться, зокре¬
ма, як засіб зняття чарів із заворожених корів. Докладніше про
це вже розповідалося.
Так само вже було сказано про сріблясту тополю
(осина). Вона - «дієва проти лихого» (добра протіу чорта). Хрестики з
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДИ І ПЕРЕКАЗИ
її дерева вважаються амулетами проти всього поганого. При¬
кріплюють кусок цього дерева також в кімнаті над одвірком, щоб
закрити чортові вхід. Врешті, виготовлений з цього дерева клин,
міцно утримує вампіра у гробі.
Червоного дерену (свид, cornus sanguined) біля дому не
треба, бо він приносить нещастя.
В a s і 1 і с u m (васильок) вживається для любовного й погод-
ного чарування, як лік, а також охоче вкидають це зілля в труну.
Гілки (бечки) верби (верба), що були освячені у Вербну не¬
ділю, є також прекрасним засобом проти всього злого. Вони зас¬
тосовуються в ніч святого Юрія, а також в ніч святого Івана для
відлякування відьом; крім цього, котики цієї верби вважаються
ліком для зачарованих корів; використовуються для чаклування
над погодою.
Рокита (й9а) - це прокляте дерево, бо з його деревини виго¬
товлено цвяхи для розп’яття Спасителя. Всі інші дерева й кущі
опиралися цьому тим, що виготовлені з їхнього дерева цвяхи
тріскалися або притуплялися.
Із гілок вайдерева був сплетений терновий вінок Хрис-
та; але під цією назвою розуміють то терен (тій), то шип¬
шину (свербиеус).
Хто їсть жолуді (жер), може втратити розум.
Під кущами бузини (бзина) гніздиться чорт, тому такий кущ
ніколи не можна викорчовувати. Якщо б хтось наважився таке
зробити, то роздратований чорт міг би забрати життя в людини,
або бодай завдати шкоди її маєткові.
Про чортове зілляі його добування вже повідомлено
вище.
Цвіт папороті (папороть) допомагає розшукати заховані
скарби. їх можна знайти, якщо в ніч перед свята Івана Купала
(пор. с. 108) спати серед папороті, бо вона цвіте лише о північній
порі цієї ночі.
Вид моху, який росте переважно на Чорній Горі і називається
гуцулами грань, вважається прекрасним засобом проти кашлю,
якщо його пити як чай.
Якщо кинути головку макуу воду або рвати рукою тра¬
144
ТВАРИНИ И РОСЛИНИ
ву, піде дощ.
Пустоцвіти огірків треба бити на роздоріжжях різками,
тоді огірки будуть добре родити.
Кукурудзає основним харчем гуцулів. Про неї розпові¬
дають наступне: колись кукурудзяна стеблина мала багато качанів,
тому й борошна було в надлишку. Але люди стали зарозумілими
і злими, тому Христос постановив покарати їх знищенням куку¬
рудзи. Тоді люди попросили його залишити кукурудзу хоча б для
собаки й кішки. Це Спаситель дозволив, але з того часу на одно¬
му стеблі ростуть, здебільшого, лише два качани. Слід ще зазна¬
чити, що кукурудзяні качани, очищені від зерен, не можна спа¬
лювати, бо в наступному році кукурудза загине від головні (голо-
унІ).
Якщо рвати плоди з дерев, то треба хоча б один фрукт
залишити на дереві, щоб воно наступного року давало плоди. Якщо
в якомусь році надто багато блискає, фруктів годі чекати. Перед
тим, як спожити фрукти, треба подарувати кілька з них бідним
(за проти біг дати). Фрукти, що дозрівають пізнього літа, жертву-
ються на святі Преображення Христа.
145
XVI
НАРОДНА
ТВОРЧІСТЬ
Читач ознайомився вже в по¬
передніх розділах з творами гу¬
цульської народної поезії, з пере¬
казами, міфами й легендами. В
окремих місцях було вже вказа¬
но на поетичну творчість у
віршованій формі, однак, цій
темі доцільно присвятити окре¬
му главу.
В цілому, гуцули співають не
дуже радо. Рідко можна почути їх
спів за роботою або в дорозі, хіба
тільки, коли вони захмеліли.
Співають лише з особливих нагод,
зокрема, на урочистостях, пов'яза¬
них з випивкою, відтак у прядиль¬
них кімнатах, а також під час
Різдвяних свят і на похоронах.
Поза цим, чути переважно співи
дівчат («Жіночі наспіви»)1. Вони,
а часом і жінки, іноді натякають
піснею на місце побачення з ко¬
ханим, щоб він знав, де їх знайти.
Мелодія пісень одноманітна,
монотонна, форма строф повто¬
рюється майже незмінно, але пе¬
реважно дуже правильно укла¬
дена. Дуже мало задушевних,
тужливих, сентиментальних
Втім, шаги,ся, деякі пісні співають як хлопці, так і дівчата і відпошднпми чмінами, гак,
напр , №10
НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
віршів, хоча трапляються просто чудові; епічний жанр перева¬
жає. Гумор і дотепність пронизує багато пісень; чимало з них -
сороміцькі. Здебільшого це принагідні пісні. Крім пісень
(іспіванки), варті уваги ще й загадки (загадки) і приказкові зво¬
роти (преповітки, преповістки).
За цими трьома групами упорядкуємо наш матеріал. Пере¬
клади на німецьку мову майже дослівні. Велика кількість змен¬
шувальних слів є характерна для мови гуцулів і їх збережено свідо¬
мо.
ПІСНІ
І. На тім боці при потоці Auf dieser Seite beim Backe
ватерна палає;
Irim хлопці до діучини,
Діучина умерає.
Brennt ein Feuerchen;
Geht, Burschen, zum Mädchen
Denn das Mädchen stirbt.
А я прийшоу до діучини,
Діучина се дує,
А я шепку на голоуку:
Най ти мать мордує!
(Яворнік)
Und ich kam zum Mädchen
Das Mädchen blast sich (tut stolz)
Da setzt ’ ich wieder die Mütze auf Den Kopf:
Mög’ Dich die Mutter tödten!
2. Ой, болит ми головонька О, es schmerzet mich das Köpfchen
Тай межи пличима. Und zwischen den Schultern,
Триба мені дохторика, Ich benötige einen Arzt
З чорними очима. Mit schwarzen Augen.
Та не того дохторика,
Що він дохторує,
Aber nicht einen Arzt,
Welcher Medicin verschreibt,
Sonder jenen Arzt,
Der das Antlitz küsst.
Але того дохторика,
UJo личко ції юс
(Загальновідома)
3. Ішоу гуцул і Коломиї
А гуцу лка з пані (Багні)
Сіли собі під смерічку
Зробити снідані.
Es ging ein Huzule aus Kolomea
Und eine Huzulin aus der Saline (aus Bahna)
Sie setzten sich unter das Fichtchen,
Um ein Frühstück zu halten.
147
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Тай не momo сніданечко,
Шоби посьнідати,
Але тото сніданечко,
Шоби цілювати.
(Жаб’є, Пістинь)
Aber nicht ein solches Frühstück
Dass man dabei esse,
Vielmehr ein FruhstUckchen
Dass man dabei küsse.1
4. Дают ми їсти,
А я не голодна,
Мене силуют за одіуця,
А я парубка годна.
Man gibt mir zu essen.
Und ich bin nicht hungrig,
Sie zwangen mir einen Witwer auf,
Ubnd ich will einen Burschen.
Дают ми їсти, пити,
Тай посилитиси,
А не дают на парубка
Ше і подивитиси.
(Ясенів Горішній)
Man gibt mir Speis' und Trank,
Damit ich mich labe,
Lässt mich aber auf den Burschen.
Nicht einmal schaunen.
5. Седит поте на вороті
А други на кладці,
Кобись знала моя мамку,
Шо мені на гадці.
Es sitzt ein Vogel am Thore,
Ein anderer auf dem Steig,
Wenn du wüsstest, mein Mütterchen,
Worüber ich sinne.
Ой мені на гадці,
Шо бих се віддала,
Я бих свої головочці
Престаночок дала.
O ich sinne darüber,
Damit ich mich vermähle,
Ich möchte für mein Köpfchen
Eine Ruhestätte gewinnen.
А я їла каленочку.
Тай капнула раз, раз,
Я гадала моя мамко,
Шо відданій гаразд.
Als ich ass die Vogelbeere,
Tropfte sie einmal,
Und ich glaubte, meine Mutter,
Das Heiraten Glück sei.
Saepius loco «oscujarc» canunl «f'ulucrc» - Tenor alius carminis csl: In hac parle ad riviitn •
cqua pascilur/ futuil Huzulus Huzulanv ul pilcus [кучма) vibrcl. Similes vcrsiculos pcrmullos
habent. Щоб виразити, що жінка, на ного думку, підходить йому, гуцул каже: «jjvfipa ті
тики», себто годиться для відпочинку м перекуски в 11 у і і. Наїісдсна пісня < вдалою
ілюстрацією цього виразу.
148
«АРОДНА ТВОРЧІСТЬ
Покє я була у мамкі,
Solange ich war beim Mütterchen,
Куба ішла співала;
Sang ich auf jedem Schritt und Tritte;
А єк се віддала,
Aber seit ich mich vermählte,
Усі позабувала.
Ist Alles vergessen.
(Ясенів Горішній)
6. Бідна моя головонька,
O, mein armes Köpfchen,
Шо я наробила,
Was hab' ich gemacht,
Полюбила віучирика
Geliebt habe ich ein Schafhirtlein,
За букату сера.
Für ein Stück Käse.
А я укушу того серця.
Und ich beisse diesen Käse,
Серец солоденький,
Und der Käs ist süsse,
Подив 'юси на віучера,
Und ich blicke nach dem Schäfer,
Віучер молоденький.
Der Schäfer ist jung.
А віучеру, золотару,
O, Du Schäfer, Du goldener,
Покєнь ти єгниці.
Lasse sein die (weiblichen) Schafe
Будут ти любити
Es werden Dich lieben
Файні молодиці.
Schöne Mädchen.
А віучеру, золотару,
O, Du Schäfer, Du goldener,
Покєнь віуці пасти. -
Höre auf Schafe zu hüten. -
А я уже не покєну.
O, ich lasse es niemals bleiben.
Я си научиу красти.
Denn ich habe bereits stehlen gelernt.
Я у попа украу барана,
Beim Priester stahlichein männliches Schaf,
А у пана єгницю,
Beim Herrn ein weibliches,
Дев 'ю се назад себе
Blicke ich hinter mich,
Кладут шебеницю.
Errichtet man (schon) den Galgen.1
(Ясенів Горішній)
7. Кує ми зозулька
Es ruft der Kuckuck
Від бані до бані,
Von Salzquell zu Salzquell;
Злодії та роїбійннкн шукали притулку у господарів на гірських пасовиськах, і гам молом
самі ставали господарями У пісні, мабуть, натяк на не.
149
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Колотилці на тобіуці
Zieraten sind an der Tasche
На моїм Івані.
Meines Iwans.
На ремене бленда
An dem Riemen aber Bleche,
Таке маю соколєтко,
Solch ein Fälklein habe ich,
Шо усім діукам криуда.
Dass es allen Mädchen zum Neid gereicht.
А так би уни виділи
0, so sollen sie erleben
Сьвітка біленького,
Das helle Tageslicht,
Єк би я См даровала
Wie ich ihnen schenken möchte
Свого миленького.
Meinen Liebling.
Так би уни виділи
0, so sollen sie schauen
Під препічком дриуця.
Holz unter dem Herde,
Єк би я їм даровала
Wie ich ihnen schenken möchte
Свого чорнобриуця.
Meinen Schwarzbräuigen.
(Ясенів Горішній)
8. А господи ми поможи
O, möge Gott mir helfen
До черства допасти,
Zur Regierung zu gelangen
Молодого Міхайлика
Und das junge Michelchen
На віта покласти.
Als Dorfvorsteher einzusetzen
Міхайла на віта,
Den Michel als Dorfvorsteher,
Івана на пана
Den Johann als Herrn,
А Леся на касіра.
Und den Lesiu als Cassier,
Сідаріда дана!
Sidarida dana!
(Ясенів Горішній)
9. Не жиль ми си подивити
Nicht überdrüssig wird mir das Schauen
На тоти двори,
Auf diesen Hof,
Ск мій Лесьо запрігає
Wie mein Lesiu einspannt
Сиві коні у шори.
Graue Pferde ins Geschirr.
А коникі запрігає
Ja, die Pferde spannt er ein,
Маленька му узда,
Klein sind ihm die Halfter;
А єк я єго не вижу.
Aber wenn ich ihn nicht sehe.
Вилика ми нужда.
Ist mir 's grosses Leid.
(Ясенів Горішній)
150
НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
10. Ой, кує ми зозуля,
Та кує таркатий,
Любила бих ти, летіню,
Кобись не смаркатий.
Ой, кує ми зазуля,
Ще кує сивий,
Любилабих ти, летіню,
Кобись не плаксивий.
(Ясенів Горішній)
11. А я любиу діучиночку,
Тоту Федору,
А уна собі ленди-ленди
По під чорну гору.
А я любиу діучиночку,
Діучиночка мене,
Старі не хотіли дати
Діучину за мене.
Старий хотіу, старий хотіу,
Стара не хотіла,
Старий бабу макогоном,
Стара полетіла.
А бідна ма головочка,
Де бабка сегіла?
Цілу нічку за препічком
Ск кіт воркотіла.
(Ясенів Горішній)
12. Николаю, умераю,
Біже по горіуку,
Та не бере малу флєшку,
Леш бере баріуку.
(Загальновідома)
O, es ruft mir der Kuckuck
Es ruft der gefleckte,
Lieben würde ich Dich, Jüngling,
Wärest Du nicht rotzig.
O, es ruft mir der Kuckuck
Es ruft der graue,
Lieben würde ich Dich, Jüngling,
Wärest Du nicht weinerlich.
O, ich liebte das Mädchen,
Jene Fedora,
Und sie schlendert dahin
Unter dem Schwarzen Berg.
O, ich liebte das Mädchen,
Und das Mädchen mich,
Die Alten wollten nicht geben
Das Mädchen mir.
Der Alte wollte, der Alte wollte.
Die Alte aber nicht,
Da schlug der Alte sie mit dem Reibholz,
Und sie flog davon.
O, mein armes Köpfchen,
Wo ist die Alte gesessen?
Die ganze Nacht hinter dem Ofen
Schnurrt sie wie die Katze.
Nikolaus, ich sterbe,
Laufe rasch um Branntwein,
Nimm doch nicht die Kleine Flasche.
Sondern nimm das Fässchen.
151
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
13. Я поліх громадила,
А ти мелий ішоу возом
Борзо будеш банувати
На свій дурний розум.
Ich habe das Heu gerecht,
Und du, Lieber, fuhrst mit dem Wage»;
Bald wirst du dich ängstigen
Wegen deines thörichten Sinnes.
Ск собі заспіваю,
Голосом кочею,
Ти се лехо справусш,
Борзо ти лешею.
Wie ich mir singe
Und mit der Stimme trillere;
Du führst dich schlecht auf.
Bald lasse ich dich im Stich.
Перший раз ми се любили,
Ти мені се ластиу.
Другий раз мене цілювау,
Єк медом намастиу.
Третий раз мене цілювау,
То не з свої ласки.
Не по прауді зо мноу жиє,
Не дістау би паскі.
(Сергії)
Beim erstenmale liebten wir uns,
Und du hast mich liebkost,
Beim zweitenmale küsstest du mich,
Wie mit Honig geschmiert.
Das drittemal küsstest du mich,
(Schon?) nicht aus deiner Güte.
Wer nicht mit mir redlich verfahrt.
Bekommt keinen Osterkuchen.
14. Зашумила буковина,
Єк се розвивала;
Заплакала діученочка,
Єк се віддавала.
Es erbrauste der Buchenwald,
Als er sich entfaltete;
Und es weinte das Mädchen,
Als es heiratete.
Не шуми буковину
Доста лесту буди;
Не плач діучиночку,
Сей ти гаразд буди.
Brause nicht, Buchenwald,
Genug der Blätter wirst Du haben,
Weine nicht, Mägdelein,
Folgendes ist Dein Schicksal. (?)
'Заплакала діучиночка
У перший понедіунок;
Здоймили діучиночці
З голови золотий бервінок.
Es weinte das Mägdelein
Zum erstenmal am Montag'
Als man dem Mägdelein nahm
Vom Kopfe das goldige Immergrün.
Шлюби відбуваються в четвер або в н с д і л ю. День після юго. отже в нашому випадку
в понеділок, інімають і лінчіініі весільним пінок і барвінку і покривають її хусткою,
ознакою жінок.
152
НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
Заплакала діучиночка
У другий віуторок;
Здоймили уже її
Гадок поверх сорок.
Заплакала діучиночка
У трету середу;
Б ’є пуста доля
У леце з переду.
Заплакала діучиночка
У четвер четвертий,
А пуста доля б є
Тайуже кістки тре.
Заплакала діучиночка
У п 'яту п 'єтницю;
Годі заклекоти
У роботу п 'янецю.
Заплакала діучиночка
У шесту соботу;
Годі заклекоти
Пусту долю на роботу.
Заплакала діучиночка
У сему негілю;
Годі заклекоти з корчми
П ’янецю заведію.
У моїм городчику
Траза почорніла;
За тої п ‘янюги
Жінка зачорніла.
(Сергії)
15. Ти умре любко з ранку
А я у дпенку.
Та ию би пас поховали
У одну домовенку.
Es weinte das Mägdelein
Zum zweitenmal am Dienstag.
Schon machte man ihm
Mehr denn vierzig Vorwürfe.
Es weinte das Mägdelein
Zum drittenmal am Mittwoch.
Schon schlägt es der böse Mann
Ins Gesicht von vorn.
Es weinte das Mägdelein
Zum viertenmal am Donnerstag,
Un der böse Mann schlägt,
Dass die Knochen brechen.
Es weinte das Mägdelein
Zum fünftenmal Freitag,
Schwer ist es zu rufen
Zur Arbeit den Säufer.
Es weinte das Mägdelein
Zum sechstenmal Samstag,
Schwer ist es zu rufen
Den bösen Mann zur Arbeit.
Es weinte das Mägdelein
Zum siebentenmal am Sonntag,
Schwer ist es zu rufen aus dem Wirthshaus
Den Säufer, den Bösewicht.
In meinem Gärtlein
Ist das Gras verdorrt,
Wegen dieses Säufers
Ist das Weib verdorben.
Du stirb früh, mein Liebchen,
Und ich sterbe abends,
So dass man uns soll begraben
In ein gemeinsam Häuschen.
153
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Шо би нас поховали
У один гробочок,
Мальований хресточок,
У конец головочок.
Та мут люди іти,
Говорити собі,
Ски любе закохані,
Лежит у гробі.
Шо би нас поховали
У купі головами,
Шо би була розмовочка
На тім сьвіті з нами.
(Сергії)
16. Най собі заспіваю,
Поки молоденька;
Тогди буду ґаздувати,
Єк буду старенька.
Тогди буду газдувати,
На печі сегіти,
А розумум поводити,
Найко роб 'є гіти.
(Сергії)
17. А ти любеш пироги,
А я варениці;
А ти любеш молодижа,
А я діучиниці.
(Селятин)
18. Вітер віє, сонце гріє,
Хмара не пускає.
Люди кажут, шо я хлопец,
А я жінку маю
(Селятин)
So dass man uns mag begraben
In ein gemeinsam Grüblein,
Mit einem bemalten Kreuzchen
Am Kopfende.
Und die Leute werden gehen
Und einander sagen,
Welches traute Liebespaar
Liegt in diesem Grabe.
Und dass man uns mag begraben
Kopf an Kopfzusammen,
Dass ein liebes Plaudern herrsche
Auf jener Welt zwischen uns.
Singen soll ich mir,
So lange ich jung bin;
Wirthschaften werde ich schon,
Bin ich einmal alt.
Dann werde ich wirthschaften,
Werde am Ofen sitzen,
Mit dem Verstände werde ich leiten,
Dass die Kinder (es) thun sollen.
Du liebst Mehltaschen,
Und ich liebe Klössen;
Du liebst einen Jüngling
Und ich eine Jungfrau.
Es weht der Wind, die Sonne wärmt,
Die Wolke lasset sie aber nicht durch ;
Die Leute sagen, ich sei ein Bursch
Und ich habe ein Weib.
154
НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
19. Ай, панечу, я вас клечу,
O mein Herrchen, ich bitte Euch,
Я вас потребую.
Ich möchte Euch brauchen.
Мою мамку нема дамку.
Mein Mütterlein ist nicht zu Haus,
Я вас поцілюю.
So werde ich Euch küssen.
(Селятин)
20. Ішли діуки з Соколіуки
Mädchen gingen aus Sokoliuka
Та колесо украли,
Und stahlen ein Rad,
Ой, понесли у Річку
Trugen es nach Riczka
За горіуку дали.
Und gaben es für Branntwein.
Ой, дай мені, шинкаречко,
Ogib mir, Du Wirthlein,
Доброї горіукі.
Guten Branntwein,
Бо я цесе кочую
Denn ich habe es gerollt
Аж із Соколіукі.
Weither bis aus Sokoliuka.
(Ясснів Горішній)
21. Богач се сфудулиу,
Der Reiche ward übermüthig (stolz),
Шо дуже богатый,
Weil er so reich sei;
Він собі показує,
Er bildete sich ein,
Шо немиумерати.
Dass er nicht sterben werde.
Богач оре чести поле
Der Reiche ackert ein reines (gutes) Feld
Голубими воли,
Mit grauen Ochsen;
Кажи шо не зейде
Er behauptet, dass er nie
На біду ніколи.
Ins Unglück gerathen werde.
Єк прейшла божа смерть
Als aber Gottes Tod kam,
Богача стенати,
Um den Reichen niederzumähen,
Богач бідним не доплатиу
Da konnte der Reiche nicht sterben.
Не можи сконати.
Weil Er die Armen verkürzt hatte.
Бідних се тілько зейшло
Dieser Armen versammelten sich so viel
Єк у поле трощчи;
Wie Schilf am Riede ;
Богач не міг сконати.
Der Reiche konnte nicht sterben.
Шо не просиу прощчи.
Weil er nicht um Verzeihung bat.
«Смерти моя люба
«Tod, mein lieber,
подаруй жетя мені
Schenke mir das Leben.
155
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
У мене пасит стадо коней
Mir weidet eine Herde Pferde
На паньскі долині.1
Auf den herrschaftlichen Niederungen.
Пасит стадо коней,
Es weidet eine Herde Pferde,
Товар коло хати».
Vieh ist bei der Hütte». -
Смерт божа не петає
Gottes Tod fragt aber nicht,
Леш хочи стинати.
Sondern will ihn niedermähen.
Смерт не петала,
Der Tod fragte nicht.
Та богача скєла;
Und schnitt den Reichen nieder;
Лешела се віт богача
Da blieb von ihm zurück
Богацка маржена.
Des Reichen Vieh.
Платют за подзвіни
Man zahlt für das Todausläuten
Золотими грішми;
Mit goldenem Gelde;
Господи мелосерний.
Gott, barmherziger.
Єкий богач грішний!
Wie sündig ist der Reiche!
Порвалисе посторонки,
Es zerrissen die Glockenistränge
Побилисе дзвони,
Es sprangen die Glocken;
Ский богач грішний,
Wie sündig ist der Reiche,
Най господ борони!1
Gott mag es verhüten!
(Сергії)
22. Легінь молоденкий
Sobald der junge Bursche
Єк на купця гленуу,
Den Kaufmann erblickte,
3 пістолети веміриє
Zielte er mit der Pistole
Єго у груди гринуу.
Und schoss ihn in die Mitte der Brust.
Єк він у него гринуу
Sobald er ihn getroffen hatte,
Він се покочиу;
Fiel derselbe nieder;
За йсго товаришом
Er aber sprang nach dessen Gefährten
Горі лецкем скочиу.
Mit erhobenem Kopfe.
' «Панською лолнною» могла б вважатися також ниіина в Старих Кутах або село Слобода-
Ьанілів (на Черемоші, нижче Вижниці).
Коли розриваються шнури лівонів і дівони тріскаються при похоронному дзвонінні, цс
вважається оінакою, що покійний був грішником. Иор. роїліл XVII
156
НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
Велетічи з Станіслава
Es flogen aus Stanislau
Потєта диуній,
Wunderliche Vögel,
Вішли у Путилову
Es kamen nach Putilla
Жоунірі кінній.
Berittene Krieger.
Вішли у Путилову
Sie kamen nach Putilla
Стали суд судити:
Und begannen Rath zu halten:
« Че можна нам у Пут илові
«Ob sie in Putilla
Село укупити».
Die Siedelung kaufen könnten».
«Можна і не можна,
«Möglich ist's und nicht möglich,
Ми тут усежелі».
Wir sind hier (schon) ansässig».
«Убили братя друки
«Es tödteten schlechte Brüder
Купці прехожелі.
Durchreisende Kaufleute.
Ми їх убили,
Wir haben sie (die Kaufleute) getödtet,
Много з них узєли;
Nahmen viel von ihnen ;
Два коні вороній
Zwei Rappen
3 грішми усадили».'
Beluden wir mit Geld».
Треба дати коневи
Dem Pferde muss man geben
Сіна тай оброку,
Heu und Hafer,
Мені молодому
Mir, dem Jüngling,
Біленкого боку.
Eine weisse Seite (ein Mädchen?).
Треба дати от коневи
Ja, man muss dem Pferde reichen
Сіна тай отави,
Heu und Krümmet,
Мені молодому
Mir, dem Jüngling, aber
Кнешіу тай смитани.
Kuchen und Rahm
(Сергії)
23. У темнім лісі, у темніи лісі,
Im finsteren Walde
Під липою, під липою,
Unter der Linde
Пісня незрозуміла. Якщо ми їі правильно иояснюгмо, то вона змальовус епізод з історії
заселення гуцульського краю. Вчинено вбивство з мстою пограбування. Розбійники і їх
гурти рятуються втечею у гори, описують свос становище і знаходять притулок. Під
кінними жовнірами, які швидко, мов птахи, прийшли із Станіслава до Путилова, не
можна підозрювати переслідувачів розбійників, бо що мала б і оді означат фраза, чи
могли б вони оселитися в Путилоні’’
157
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Стоє майор, стає майор,
З діучиною, з діучиною;
Стос, стос, гей думас,
Шо робити з неуку має.
«Гей ти діучи, семерічна.
Згадай мені сім загадок,
Ізгадаєш, моя будеш;
Не ізгадаєш, чужа будеш.
Шо то біжит без прегону?
Шо то світит ясну зору?
Шо то крутит крух дериуця?
Шо то палит без жарени?
Шо то жиєт без дружени?
Шо то граєт, сліз не маєт,
Жєлю серцю заудаєт?
«Який ти такий майорскі сену,
Думний, думний!»
Steht der Hauptmann
Mit dem Mädchen ;
Er steht und sinnt.
Was er mit ihm beginnen solle.
«Nun, du Mädchen, siebenjähriges,
Löse mir die sieben Räthsel,
Lösest du sie, wirst du mein sein,
Lösest nicht sie, bleibst du mir fremd.
Was läuft ohne Antrieb?
Was leuchtet gleich dem hellen Morgenstern?
Was windet sich um den Baum?
Was brennt ohne zu verkohlen?
Was lebt ohne Gefährtin?
Was spielt und, «bereitet ohne Thränen
Dem Herzen Schmerzen?»
«O, wie bist Du, Hautmanns Sohn,
So einftiltig!»
ВІДГАДКИ
«Вода біжит без прегону,
Місєць сьвітит ясну зору,
Хміль се крутит крух дериуця,
Сонце палит без жарени,
Жоунір жиєт без дружени,
Скрепка граєт, сліз не маєт,
Жєлю серцю заудаєт».1
(Селятин)
AUFLÖSUNGEN
«Das Wasser läuft ohne Antrieb,
Der Mond leuchtet gleich dem lichten Stern,
Der Hopfen windet sich um den Baum,
Die Sonne brennt ohne zu verkohlen.
Der Soldat lebt ohne Gefährtin,
Die Geige spielt, hat keine Thränen,
Und verursacht doch Schmerz».
24. Ге, у краснім місті
Ішла діукауданец,
Ай, тота бодноречка,
Усіда уна на перед.
Hei, in der schönen Stadt
Ging das Mädchen zum Tanz;
O, des Fassbinders Töchterlein
Allenthalben ging voran.
' Чоловік, який у підпитому стані декламував, співаючи цю пісню, розпочав її і прозаїчного
поясненням і часто переривав коментарями, нкі нічого не говорили. Цс варто відзначи¬
ти як ознаку народних рапсодів.
158
НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
/ сказали, і сказали
Усі добрі люди:
Тікай, тікай, боднаречко,
Гяразд ти не буди.
Утікала боднаречка
Густими містами:
За неу, за неу два жоуніри
З големи шаблями.
Один ідит, тай дупоче,
І други йшоу тихо:
«Не тікай, боднаречко,
Не будит ти лихо».
Один імиу за ручкі,
А другий за коси:
«Леши бити, боднаречко»,
Кажит, «буди доста».
Не іспустили боднаречку,
На полі ступати,
Але на ню уже паночек
Кресі намірети.
«Тиліпши, боднаречко,
Зомноу нічку спати,
Ти ліпши, боднаречко,
Єк смерти зажевати».
«Волі мені, панечко,
Смерти зажевати,
Єк із вамі у хаті
Темну нічку спати».
Тай удерет уже паночек
Кресі піт за вуха,
Und es sprachen, und es sprachen
Alle guten Leute:
Fliehe, fliehe, Töchterlein,
Glück wird Dir nicht zu Theil.
Und es floh das Mädchen
Durch die dichte Stadt,
Hinter ihm zwei Krieger
Mit gezückten Säbeln.
Einer geht und stampft,
Der Andere läuft stille:
«Flieh' nicht, Mägdelein,
Kein Unheil widerjährt Dir.»
Einer fasst sie bei der Hand,
Der Andere beim Zopfe:
«Lass ab zu schlagen, Mädchen» -
Sagt er - «es ist dessen genug».
Sie Hessen nicht das Mägdelein
Auf das freie Feld treten,
Vielmehr schlug auf sie schon an
Das Herrchen die Flinte.
Besser ist es Dir, Mägdelein,
Mit mir ein Nächtlein zu schlafen,
Besser ist es, Mägdelein,
Als den Tod zu erleiden».
«Lieber will ich, Herrchen,
Den Tod erleiden,
Als mit Euch in der Stube
Eine dunkle Nacht schlafen».
Da lehnt schon auch das Herrchen
Die Flinte unters Ohr,
159
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Учинела се боднаречко
І сліпа, і глуха.1
(Сслятин)
25. Не дивисе, моя мамко, на мени,
Заробила я цес вінчик у теби.
Купив мені N.N. вінчик у Львову
Дау за него там три червоні.
За одного купиу голку,
За другого купиу шоуку,
А за третого бервінку,
Та змагає се NN. за жінку.
(Весільна пісня із Сергіїв; пор.с.
26. Іду суда, їду туди,
Корчму неменаю:
Давай, жиди, горівочкі,
Леиі гроші не маю.
Bald wurde des Fassbinders Töchterlein
Blind und taub.
Schau nicht (neidisch) mich Mütterchen an,
(Redlich) hohe ich bei Dir dies Kränzchen vatSenl
N.N. hat es mir in Lemberg gekauft,
Drei Ducaten gab er dafiir.
Für einen kaufte er die Nadel,
Für den zweiten die Seide,
Für den dritten aber Immergrün
Und begehrt nun NN. zum Weibe.
28)
Ich fahre hin, ich fahre her,
Am Wirthshaus geh ’ ich nicht vorbei:
Gib, Jude, Branntweinchen,
Doch Geld habe ich nicht.
Давай, жиди, горівочкі,
Давай, жиди, вуткі,
А жидіука зараз кажи,
Шо по штери дуткі.2
Gib, Jude, Branntwein,
Gib, Jude, Schnaps.
Da sagte die Jüdin sogleich
Er koste vier «Dutki».
А я жида за бороду,
Тай веджу до пана;
А жидіука зараз кажи,
Шо горіука тана.
(Руська Молдавиця)
Da ergriff ich den Juden beim Bart,
Um ihn zum Herrn zu fiihren;
Gleich sagte nun die Jüdin,
Dass der Branntwein billig sei.
Вже у своїй характеристиці дівчини ця пісня засвідчус не гуцульське походження; вона
скоріше русииська. Як варінні широко розповсюдженої пісні, хан би вона все ж була
гут опублікована з певним обгрунтуванням. Деякі зовсім заплутані незрозумілі строфи
наприкінці пропущено.
ЯуЛик - неіаконна назва монети н десять або дналшпь крейцерів Мор е. 62.
160
НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
ЗАГАДКИ1
1. Шоуковий клубок.
Сім у цілі дірок.
(Голоува)
2. Біли поле, гусь на нім оре,
Чорни насінє, мудре єго сіє.
(Папір, перо, антрамент, песар)
3. Шо за гіст,
Шо сам себе їст?
Ein seidener Knäuel
mit sieben Löchern ?
(Der Kopf)
Ein weisses Feld, eine Garn ackert dasselbe,
dei■ Same ist schwarz, ein Gelehrter säet ihn?
(Papier Feder, Tinte,Schreiber)
Was für ein Gast,der sich selbst
verzehrt?
(Палаюча свічка)
4. Без рук, без ніг,
Тай кепелюх мечит.
(Вітер)
5. Хто єго робиш,
Не потребует єго;
Хто єго купуєт,
Не хочит єго;
Хто єго потребует,
Не знаєт за него?
(Деревище2)
6. Штери рідні браті, а у один
Горнецусі штери стриієют?
(Дійки)
(Die brennende Kerze)
Ohne Hände, ohne Füsse, und doch
wirft es den Hut ab?
(Der Wind)
Wer es macht,
Braucht es nicht;
Wer es kauft,
Will es nicht;
Wer es braucht,
Der weiss nichts davon?
(Der Sarg)
Vier leibliche Brüder sind es, die
insgesammt in ein gefiiss schiessen?
(Die Zitzen des Kuheuters)
7. Веса весит,
Хода ходит,
Веса упадит,
Хода vxonum.
(Жер, свепя)
Ein Hängendes hängt,
Ein Gehendes geht.
Das Hängende fallt,
Das Gehende erhascht es?
(Eichel, Schwein)
'Загадки 1-17 * Ослятина; ІК-24 - і Сергіїв. Нсчроіумілим словом шімоа/ш в Сергіях
івертнюті. увагу слухачів на наступну іпіадку.
Мається на увал дерев'яна труна (прим. наук, ред )
161
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
8. Тато щче се не родиу,
А син уже на світі?
(Дим)
9. Маленька, кревенька,
тай увсе поле ісшукурдала?
(Коса)
10. Прішла «падупола»
Тай узєла «кюдякола»,
«Єчминіки» учули,
Сіли на «віусаміле»?
Der Vater ist noch nicht geboren, und der
Sohn ist schon auf der Welt?
(Der Rauch /beim Anfachen des Feuers/)
Klein und krumm,
und glättet das ganze Feld?
(Sense)
Прийшов вовк (названий падупола,
бо він ступає по полю важким кроком)
і забрав вівцю, названу (за крик
ягнят) кюдякола, Люди (єчминіки -
їдці ячменю) почули це і сіли на
коней (віусаміле - пожираючих
овес).
11. «Шушири» у лісі, а
«шуширчеха» у місці,
«шуширинєчко» у городі?
Товкач (що для тертя маку; назва, як і
дві наступні, взята, очевидно, від
шарудіння, викликаного тертям маку у
мисці) - у лісі (виріс), миска - у місті
(куплена), мак - виріс у городі.
12. За лісом сіра «турана» речит?' Hinter dem wälde brüllt eine grauze türana?
(Трембіта) (Das Alphorn)
13. Поуна бочка вена,
Без обручіу, без дна,
А шо би єго поправити
На ні майстра нема?
(Сйце)
14. Кін бредит,
А вода станит?
(Варстат)
Ein volles Fass Wein,
Ohne Reifen, ohne Boden,
Und es gibt keinen Meister,
Der es ausbessern könnte?
(Das Ei)
Das Pferd watet,
und das Wasser bleibt stehen ?
(Werkstatt)
1 Як пояснити mc/>atui. турена. я не їм ii іонно виясни чи. Очевидно, можи ii надані
румунські' І а и г =1 а u і u s - бик
162
РОДНА ТВОРЧІСТЬ
15. LUmepu браті біжут, біжут, Es laufen vier Brüder; einer kann aber
А один друго не може догонити? den ändern nicht einholen?
(Колеса від воза) (Die vier Wagenräder)
І б. Маленька, чорненька,
Тай колоди ківаєт?
(Блоха, чоловік)
1 7. Без руки, без ноги,
тай на під лізе?
(Дим)
18. Шімбала, шімбала! Єк зага¬
даю, так не відгадаєш?
(Замок)
19. Шімбала, шімбала! Вішоу кін
загірскі, тай заржау по-кіньскі?
(Грім)
Es ist klein und schwarz und
kann Klotze rühren?
(Der Floh, der Mensch)
Ohne Hand, ohne Fuss, und doch
steigt es auf den Dachboden?
(Der Rauch )
Sobald ich mir es denke, er-
räthst Du es nicht?
(Das Schloss )
Es kam hervor das Pferd hinter den
Bergen und wieherte nach Pferdeart?
(Der Donner)
Zwischen zwei Bergen stossen
20. Шімбала. шімбала! Меже
двома горами два барани се б ’ют ? einander zwei Widder?
(Дзвони) (Die Glocken)
21. Шімбала, шімбала! Поуна
бута, поуна вена?
(Єйце)
Ein volles Fass, und zwar voll
mit Wein?
(Das Ei; vergl.Nr 13.)
22. Шімбала, шімбала! Чему заєч Weshalb furchtet der Hase mehr
боїтсе білше білого єк дубленого einen weissen als einen braunen
nca? Hund?
(Бо він гадає, uto білий голий (Weil er glaubt, dass ersterer nur im Hemd
біжит) lauft, also ihn leichter einholen werde.)
23. Шімбала. шімбала! Котрий
гребінь не з кости?
(Когутовий гребінь)
Welcher Kamm ist nicht van Bein?
(Derjenige des Hahnes)
163
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
24. Шімбала, шімбала! За лісом, Hinter dem Walde, hinter dem
за пралісом турена речит? Urwalde brüllt eine turjena?
(Трембіта, nop. №. 12) (Das Alphorn)
ПРИКАЗКИ1
1. Коли задають роботу комусь, хто вже й без того дуже на¬
вантажений нею, дошкуляють йому:
Тиць панька у оку, а панько і так сліпий.
2. Коли віщування, погодні провіщання - двозначні:
На двоє бабка ворожила, або умре, або буди жила.
3. Коли хтось такий впертий, що домовитись з ним немож¬
ливо:
Не у пліт, не у ворота.
4. Коли надокучливо добиваються зайвих роз’яснень про щось:
Не уче мене плакати.
5. Щоб повідомити, що хтось перевантажений роботою:
Пешчит робота.
6. Щоб дати оцінку великої вартості мирного сусіди:
Добрий сусід, єк добрий хліб.
7. Щоб ствердити, що щось є надзвичайним, про надмір своїх
можливостей:
Не просто з моста, але стрім головоу.
8. Коли комусь удається щось несподіване, що перевершує
його знання й уміння:
Богу дєкувати сьвєтому, іио day їсти пустому.
9. Щоб підкреслити, що не варто зважати на рішення чи дум¬
ку певних осіб:
Кому се не удам, най мене не сватає.
10. Коли пожинати невдячність або сподіватися невдячності
за якусь добру послугу:
Вислови зібрані в Ясснсві, Устсріках, Сергіях і Сслятині. Для цілісності вволяться туї
чимало вже раніше згадуваних висловів Мовні звороти власне мовного значення збере¬
жено для іншої праці. Окремі з них, текст яких вже надрукований, я не повторив у цьому
зібранні, хоч вони й наявні в попередніх місцях у перекладі
164
НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
Роби кому добре, люби ему жінку (бере єго гітко; най собі сам любиш!)
11. Коли когось кривдять і забороняють скаржитися:
Б’ют, тай плакати не дают.
12. Щоб відзначити роботу як некорисну:
Шо дурний робит? - воду мірєт.
13. Якщо хтось скаржиться, хоч неправий:
Детина кажи, шо бита, але не кажи за шо.
14. Коли комусь докоряти, що він надто дбає про свою особу,
надто себе береже:
Я собі постіу куп’ю, але постіу мене не уробит (купиш).
15.Якщо гуцулові погано ведеться, він наражається на неспра¬
ведливість, на запитання «Єк се маєш?», це означає «Як тобі пово¬
диться?», він відповідає словами: Єк горох при дорозі /хто ідит, то го
ускубеш/ Себто кожен, хто проходить мимо, зриває його/.
16.Якщо хтось не хоче прийняти добру пораду і т.ін.:
Хто з моїм не рад, я з своїм назад.
17. Щоб натякнути, що вчинок людини відповідає її характе¬
рові:
Єк бик звик так рик.
18. Німецьку поговірку «Leben und leben lassen» (Жити й дава¬
ти іншому жити), гуцул передає так:
І коза ціла, і воук не голодин.
19. Щоб вказати, що хтось шукає заняття, дбає про свою звичну
роботу:
Курка гребит, аби шо вігребла.
20. Щоб висловитися про зажерливість юристів:
Адуканти скірі обдерут.
21. Щоб застерегти від судових справ:
Ліпша солом'єна згода (злагода), єк золотий процес.
22. Щоб виправдати підкуп для власної вигоди або заохотити
до цього:
Хто помастиш, тош поїдиш.
23. Щоб застерегти від позичань чужих речрй:
За чуже лечко даш свій реминец.
24. Щоб виправдатися за відмову позичити річ, яку просили:
Дай руками, а не віходеш ногами.
165
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
25. Про велику роботу, яка приносить мало користі:
Тре дни заходу, до обід празнику.
26. Щоб застерегти від надто великих сподівань:
Наґіяусє гід на мід, тай лєх без вечері спати.
27. Щоб натякнути, що щось не в порядку, не лежить на на¬
лежному місці:
У скрени під лавициу (скриня, власне, ніколи не стоїть під лав¬
кою).
28. Коли хтось заявлаяє, що знайшов річ, яку взяв зі звичного
місця, або коли хтось надто високої думки про щось загальнові¬
доме:
Знайшоу сокеру під лавициу (сокира саме й лежить завжди під
лавкою).
29. Якщо хтось скаржиться на дрібні неполадки і, навпаки,
байдуже ставиться до значних. Щоб натякнути, що корисніше
було б негайно діяти або починати щось робити:
Єк на медведя маленька галуза упадит, то він воркотит; єк велека, то
моучит.
30. Приказка: «Мовчання - золото»:
Моучи єзичку, меш іти кашку.
31. Якщо хтось намагається провадити бездіяльне існування,
щоб прожити довго:
Хто не віробит, тот вілежит.
32.Про несправедливість службовців:
Біг високу, цісар далеко.
33. Щоб виразити, що з дурним істини не домогтися:
Хто би се дурному протевиу, дауно би посевіу.
34. Щоб повідомити, що хід справ поганий:
Заробив се, як голий у терню.
35. Щоб підкреслити, що якесь висловлювання брехливе:
То така чиста прауда, єк у заєця доугий фіт.
36. Щоб когось характеризувати як безсоромну, безчесну лю¬
дину:
Кепи на глухого, а він сьмієтсе.
37. «Багато слів про ніщо»:
Богато говорити, а мало шо слухати.
166
НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
38. Або: Много слуху, а мало толку.
39. Або: Корито тіста, а мало пирогіу.
40. Щоб сказати, що багатому все вдається:
Когут ейце знесит і бик теле носит.
41. Проти надто суворої оцінки ближнього:
Цуже на біли перут, а у своїх грузи не веде.
Про поганих жінок, членів сім'ї
домашні негаразди і т.ін.: № 42-51:
42. Пуста челєдина, а дранковий горнец, то собі рідні.
43. Баба ртом бет, а не відобєшсе кулаком.
44. Невістка лиха, шепит єк жмия.
45. Дшку (податок) заплати, свою бабу люби.
46. Одно ходит у гітче, а други у нетрудны (нечисте).
47. Одно плешчит у ладонь, други кревитсе.
48. Где богато перцю і вода перчена.
49. Аешила се (або дала се) на перемову, тай зломила собі голову.
50. Гляба жити єк глота єк полова, а у стрия біла голова (неможливо
жити, якщо домочадців багато, а у дядька (голови сім’ї) голова
вже сива).
51. Недоля тєжка, гірка неволя.
52. Щоб ствердити, що праця надто важка у порівнянні з її
результатом:
І каші не хочу, і по воду не піду.
53. Про запізнілу допомогу:
Нім сонце зійди, роса очі вііст.
54. «Своє - найкраще» :
Ліпши своє латаны, єк чуже фатани (хватане).
55. «З великими панами недобре їсти вишні» (також в разі
недотримання обіцянки): Паньска ласка до порога /убіцєу пан кожух,
теплы его слово!.
56. Якщо закликають когось сприймати холоднокровно об¬
рази і т.ін.:
Ум, та це тобі солома у голові (не солома ж у твоїй голові, то ж
будь розумний і не журися!).
167
XVII
СМЕРТЬ
І ПОХОРОН
Якщо хтось так важко зах¬
ворів, що йому не допомагають
ні ліки, ні заклинання, ні взиван-
ня до святих, ні «найняття» служ¬
би Божої та клятви відправити¬
ся на відпуст, або коли й у здоро¬
вого з’являється важке передчут¬
тя близької смерті - що, кажуть,
вже не раз траплялося - то його
одягають або й він сам одягаєть¬
ся в одежу, часом і роками рані¬
ше приготовлену на смерть. По¬
спішають заздалегідь приготува¬
ти такий одяг, оскільки вважаєть¬
ся гріхом, якщо хворий віддасть
Богові душу, не одягнений саме
в призначене для цього вбрання.
Тому буває іноді, що хворий,
навіть місяцями одягнений в цю
одежу, виглядає свою смерть.
Коли вона надходить, швидко
запалюють свічку, щоб у мить
умирання втиснути її конаючому
в руку.
Коли вже настала смерть,
негайно повідомляють про це
священика, щоб він розпорядив¬
ся вдаряти у дзвони за спасіння
душі померлого {по душі дзвонити).
Вірять, що поки не задзвонять
дзвони, душа блукає полями і
глухими місцями; лише при зву¬
чанні двонів вона досягає свого
місця призначення. Якщо при
цьому звучанні {подзвіни) обрива-
СМЕРТЬ І ПОХОРОН
ються линви дзвонів або навіть самі дзвони тріскаються, то ка¬
жуть, що померлий був великим грішником. У перші дні після
смерті душа все ще шукає свого тіла. Про душі нехрещених дітей
вже було згадано раніше, що вони блукають сім літ підряд і бла¬
гають, щоб їх охрестили, але, не дочекавшись цього, вони стають
чортами (науки) і потрапляють до пекла (пекло). Зате душі невин¬
них дітей стають відразу ангелами і злітають у небо (рай, царство).
Тому вважається гріхом оплакувати смерть таких дітей. Душі зло¬
чинців, страчених, самогубців і чаклунів не знаходять спокою;
вони блукають по світу, постійно вертаються в помешкання, в
якому вони останнім часом проживали і дуже бентежать тих,
хто там живе. Але ці примари з’являються і в інших місцях.
Про чоловіка, який скоїв смертельний гріх, говорять: він утра-
тиу душу, себто він згубив свою душу (душевний спокій). Існує
навіть повір’я в особливе продовження життя людей після смерті,
тому що дають не тільки щойно померлому їжу з собою, але й
передають її через нього і давно померлим; а на Різдво виставля¬
ють у вікна їжу і питво для тих, що раніше померли.1
Як знак, що в хаті лежить небіжчик, вивішують у вікно руш¬
ник. Обряд полягає в тому, що накривають тіло білим полотном
по саму шию, причому дитину до семи літ кладуть на столі, а
дорослих на лаву під передньою стіною хати. Труну (деревещи, до¬
мовина, трумна), як правило, виготовляють робітники у скорбот¬
ному домі. В трунах для дітей віком до двох років нема стінки в
ногах, бо ці діти, як вже було згадано, повинні вільно переправ¬
лятися до неба. А в трунах, які призначені для дорослих, прилад¬
жують з правого боку голови отвір, щоб душа мала вільний дос¬
туп до тіла, або, як кажуть інші, щоб небіжчик міг дивитися на¬
зовні зі сеоєї домовини. Коли труна готова, робітник кладе в неї
свої інструменти, а старший в сім’ї приносить посудину, повну
води, і миє йому над труною руки: «Пробачте мені (прошчайти
мене!)* тричі вигукує при цьому тесля, немов він хотів би цим на¬
гадати, що лише вимушено змайстрував для члена сім’ї тісну ха-
1 1 Іор.примітку про .тушу ще на с. 123
169
П/ЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
тину.1 Потім, якщо небіжчик - дитина, або не був одружений,
плетуть для нього вінок і ставлять деревце (дереуце), прикрашене
білою й червоною волічкою, заготовки, які були б зроблені для
його весілля, якби небіжчик був би дожив до нього. Деревце став¬
лять біля тіла, але в дорозі до церкви й на цвинтар несуть його
перед мерцем, щоб насамкінець встановити його на могилі.
Увечері перед похованням сусіди й знайомі приходять без
запрошення в хату скорботи. Кожен приносить воскову свічку й
ставить її у головах померлого, а на груди кладе йому кілька крей¬
церів2 і промовляє коротку молитву. Згодом усіх гостей приго¬
щають, а близько півночі починаються товариські ігри, як вони
вже були попередньо описані.3 їх припиняють тільки з настан¬
ням світанку. Протягом цілої ночі, особливо у багатих людей, жа¬
лісно зворушливими тонами звучить трембіта - альпійський ріг
гуцулів. Іноді замовляють ще й значне число сурмачів, які про¬
довжують сурмити під час похоронної процесії, а також на цвин¬
тарі після поховання.
У пазуху покійника вкладають печиво, призначене для рані¬
ше померлих родичів, цей подарунок називається прегістного. При
кожній паляничці називають ім’я покійного, якому вона призна¬
чена. Подекуди кладуть мертвому під пахву дві хлібинки, а іноді
можуть вкласти в труну ще й шматок цукру. У домовину насіва¬
ють овечої вовни, щоб небіжчику було тепло, а також кладуть у
домовину бриндушки, васильки та інші квіти. Тіло вкладають туди
тільки після того, як священик освятив труну, що відбувається без¬
посередньо перед початком похоронної процесії. В деяких місце¬
востях труну не вносять до хати/ а скоріше виносять мерця з
Ііор.відповідний звичай при оплаті повитухи, с. ІЗ.
Усі пожертвування, які приносяться небіжчикові, можуть мати подвійне значення: або
вони повинні послужити йому, як проїзні, або. і цс дуже правдоподібно, хочуть відку¬
питися ними від поганих впливів, які небіжчик міг би заподіяти у випадку, що він -
вампір. Народові вже нсяснс значення як цього, гак і багатьох інших звичаїв. На питан¬
ня. чому дотримуються іого чи іншого звичаю, переважно відповідаю 11> тик сі ,-спіши
(так належиться)
Пор с. 22.
У баїатьох хазах не було б, (рештою. іі неможливо черсі вузькі двері іі пене приміщен¬
ня
170
СМЕРТЬ! ПОХОРОН
хати у двір і там кладуть його в труну. Якщо виносять покійника
з хати в труні, то мають звичку зупинятися на порозі і тричі легко
ударяють нею об поріг. При цій нагоді священик звертається до
присутніх з проханням від імені померлого, щоб йому простили,
якщо він їх чимось скривдив; траурні гості відповідають словами:
«Ми йому прощаємо, хай йому і Бог простить». Якщо померлий
вже знаходиться надворі, то вікна й двері зачиняються і якась
жінка кидає в хаті горщиком об землю, щоб біда закінчилася і
хай би нещастя відступило від цього житла. У деяких околицях
прийнято поставити труну перед хатою і перед початком похо¬
ронної процесії спершу поїсти в хаті. При цьому відбувається за¬
гальноприйнятий в православній церкві парастас, коли священик
відправляє молитви над накритим столом, на якому, як, зреш¬
тою, й на стінах кімнати, запалюють воскові свічки, і читає так
званий помняник, тобто перелік померлих членів сім’ї.1 Похорон¬
на трапеза називається також комашня.
Труну, накриту вовняним покривалом або у бідних та у дітей
- полотном, несуть до церкви і до могили.2 Переходячи через
потоки, ріки і т. ін., родичі мають звичку тут і там кидати кілька
монет у воду. Затягують жалібні пісні {голосити)-, але голосять лише
жінки й дівчата; чоловіки та хлопці - стримані. Текст таких пісень
різний, зрозуміло, в залежності від віку та стану покійного, а оск¬
ільки такий текст завжди імпровізується, то повторюються лише
певні постійні фрази в цих голосіннях. Так, за дитиною тужать
словами: «О, ти срібненький, золотенький ангеле, чому ти нас
покинув?..». Услід хлопцеві та дівчині звучить жалібний плач:
«Чому ти собі таке весілля вибрав; чому ти не захотів мені закри¬
ти очі, а я мусила тобі робити цю послугу; чому ти не хочеш до
мене говорити..». А для батька або матері, які померли, звучить
Пор. докладний опис цього звичаю у : К а і n d І und Manastyrski. Die Rutcncn
in der Bukowina, I, 72.
Випадок у Сслятині при похоронній процесії розповів мені місцевий священик Наводжу
його, як приклад природженого гумору гуцулів. Відбувався похорон старої жінки
Труну прив'ядали до спини коня і так спускали її вниз по схилу гори. Раптом труна
впала t коня й посунулася по горі вниз, а насінна похоронних гостей вибухнула з
приводу цього веселим криком: «Ловіт. ю«іт. баба утікає!».
171
ГУЦУЛИ: ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
плач: «О, ти моя єдина опоро; о, ти моє все, чому ти мене поки¬
даєш; чому ти не хочеш більше порадити мені; кому ти довіряєш
заступитися за мене і за цих дітей...». Зрештою, само собою зрозу¬
міло, що ці пісні, які заспівуються гарною мелодією, підлягають
постійним змінам у залежності від ставлення оплакуючого до по¬
мерлого.
Над відкритою могилою насамперед священик читає надгроб¬
ну молитву. Перед опущенням труни, відкривають її ще раз, у
випадку раптової смерті покійного, бо поширене повір’я, що кож¬
на ляклива жінка, яка побачить спотворені риси трупа, назавж¬
ди вилікується від своєї слабості. У випадку раптової смерті треба
також переконатися, чи померлий не проявляє ознак вампіра.
Безпосередньо перед опущенням труни у деяких околицях при¬
кріплюють в її чотирьох кутах воскові свічки і знімають покрива¬
ло, щоб вручити його священикові. А родичі кидають у могилу
дрібні монети з побажанням, щоб' небіжчик міг легко й спокій¬
но відпочивати у купленій ним землі; але коли труна вже лежить
на дні могили, насамперед священик, а згодом кожен з присутніх
кидає в могилу грудку землі. Після похорону, а в деяких місцево¬
стях перед похороном, відбувається ще одна похоронна трапеза,
одначе цей звичай поступово зникає через введення державних
постанов проти цього. Інколи родичі мають звичку на третій день
після похорону приходити до могили з мискою, повною хліба,
фруктів і т. ін., щоб попросити священика відправити певний мо¬
лебень (панахеда). Подеколи на пам’ять про покійного влаштову¬
ють через шість тижнів урочистй обід, на який запрошуються ро¬
дичі та друзі. Тоді священик заново відправляє «парастас». Ці по¬
минальні молитви за померлих відбуваються, зрештою, і в інші,
церквою визначені дні, як правило, вони припадають на суботу
(памнятна собота).
Жалобний період триває у гуцулів недовго, власне тільки три
дні, тобто до проведення похорону. Зовні він виражається тим,
що чоловік і сини ходять без головного убору, жінки не миються
і не причісуються, а дівчата носять розпущене волосся. Прийнято
також ходити, для виявлення своєї скорботи, лише в нечистій,
повсякденній одежі. Але трапляється, що чоловіки, вже через
172
СМЕРТЬ І ПОХОРОН
кілька тижнів після смерті своїх дружин, вступають у новий шлюб.
Жінкам це не дозволяється протягом шести місяців з причини
уточнення можливого батьківства очікуваної дитини.’
У Великодню неділю й понеділок, згодом у першу неділю після
Великодня, в інших місцевостях - на св. Юрія (23 квітня ст. ст. - 5
травня н. ст.), у день св. Фоми (7 липня ст. ст. - 19 липня н. ст.) або
в день народження Марії (8 вересня ст. ст. - 20 вересня н. ст.) і в
день свята освячення церкви у відповідних селах цвинтарі відвіду¬
ються святковим походом. Це торжество називається опроводи, про¬
води2 або на грібки.3
Родичі ставлять на могили своїх померлих хліб, сир, молоко і
т.д., також горілку, запалюють свічки і священик відправляє на
кожній могилі молитву за покійного. Після закінчення цієї по¬
минальної служби страви і напої роздаються бідним за душевне
благо померлих (за душу). Ці даровані жертвоприношення нази¬
ваються месочки або перепічки.4
Насамкінець варто ще зазначити, що на могилах саджають
плодові дерева, переважно сливки. А про померлих приказка
каже: "Вони там, де царює справедливість; ми ж там, де править
знегода".
1 Цс передбачено тільки постановами церковною права.
Від «(іСііцтнчдііти» - проведення (процесії).
' Від ,'ріо - могильний горбок, бо даровані страви кладуться на ньою
' Перша наша від миски (мескч). в яку кладуть принесені страви: друга - іа так іваними
маленькими булками або хлібами.
173
Олександр Масан,
кандидат історичних наук
ПРИЯТЕЛЬ
УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
(Р.Ф. Кайндль та його “Гуцули”)
І. ІПОСТАСІ
Українське національне відродження на Буковині, започатковане
видатним сином Гуцульщини Юрієм Федьковичем і його духовними
побратимами Сидором та Григорієм Воробкевичами, викликало серед
місцевого українства інтерес до власної історії, національних коренів,
прабатьківських традицій, скарбів народнопоетичної творчості. їхнє
становлення як великої європейської нації захопило не лише свідому
частину української інтелігенції, але й тих письменників і науковців ав¬
стрійсько-німецького походження, які щиро підтримували українців у
їхньому прагненні творити свою модерну літературу, культуру та науку.
Загальновідомо, яку роль у творчих пошуках Юрія Федьковича
відіграв Ернст Рудольф Нойбауер. Плідними були й товариські стосун¬
ки між Сидором Воробкевичем та Йоганом Ґеоргом Обрістом, який
завдяки цьому написав книгу “Тарас Григорович Шевченко, малорусь¬
кий поет”, додавши до неї власні німецькі переклади його творів, у тому
числі першу німецькомовну інтерпретацію безсмертного “Заповіту”.
Видрукувана 1870 р. у Чернівцях, вона вперше ознайомила австрійську
та німецьку громадськість з життям і поезією генія України. Неабияке
значення у справі запровадження українського фонетичного правопису
на Буковині та в Галичині мала дружня співпраця двох видатних черн¬
івецьких вчених - Степана Смаль-Стоцького і Теодора Ґартнера, яка
увінчалася виданням наукової “Граматики руської (української) мови”
(Відень, 1913), що привернула увагу провідних європейських мовоз¬
навців.'
Особливе місце в ряду австрійських приятелів українського народу
посідав Раймунд Фрідріх Кайндль - історик, етнограф, археолог, фольк¬
лорист, літературознавець, автор кількох сотень історичних, краєзнав¬
174
чих, народознавчих та інших праць
про Буковину, Галичину, Закарпаття
та інші сусідні краї і країни, етног¬
рафічні групи та народи. Його ве¬
ликі сучасники - М. Грушевський,
І. Франко, В. Гнатюк, В. Шухевич
- високо цінували Кайндля як дос¬
лідника в різних галузях україноз¬
навства, обравши його дійсним
членом Наукового товариства ім.
Шевченка у Львові (НТШ). З
черні-вецьких не українців лише він
єдиний удостоївся цієї честі, бо
справді заслуговував її.
Незважаючи на це, Р.Ф.
Кайндль, на нашу думку, все ще
належить до несправедливо “при¬
забутих” приятелів українського
народу. Цю обставину можна по¬
яснити цілою низкою об’єктивних
і суб’єктивних причин, які взаєм¬
но переплелися внаслідок надто
бурхливих подій і їхніх надто дра¬
матичних наслідків, що спостері¬
галися протягом XX століття. З іншого боку, дається взнаки і наша
національна інертність, яка, безсумнівно, уповільнила процес повернен¬
ня з небуття заслужених перед українством особистостей. Мусимо кон¬
статувати, що після виходу знаменитої “Життєписі Осипа Юрія Федь-
ковича” Осипа Маковея з провідних вітчизняних діячів Буковини відрод¬
жено лише ім’я колеги Р.Ф. Кайндля по університету академіка-украї-
нознавця С. Смаль-Стоцького, якому присвятив роки титанічної праці
чернівецький професор Олександр Добржанський. Жоден інший видат¬
ний українець Буковини поки що не удостоївся окремої монографії. То
що вже говорити про “австріяка” Кайндля, нехай і члена НТШ!
Тим більше, що в радянський час науковий доробок Р.Ф. Кайндля
невиправдано і несправедливо намагалися применшити, упереджено
приписували непритаманні йому погляди. У вітчизняних енциклопедіях,
і одного боку, вказувалось, що цей буржуазний історик написав багато
праць (“Русини на Буковині”, “Гуцули” та інші), які мають “певну
Ректор Чернівецького університету
Р. Ф. Кайцаль. 1912 р.
175
цінність” і спростовують шовіністичні погляди румунських буржуазних
істориків, що заперечували автохтонність українців у краї. Та, з іншого
боку, адепта буржуазії не можна було оцінювати лише позитивно, тому
далі зазначалося, що Кайндль був “ідеологом австрійських панівних
класів”, “замовчував соціальний і національний гніт”, “революційний та
національно-визвольний рух трудящих краю”. Більше того, автора цінних
книг про українців звинувачено у прихильності до “расистської теорії
зверхності німців над слов’янами”.2 Підкреслимо, що приписування
Кайндлеві расизму свідчить лише про елементарну некомпетентність
автора такого твердження. Бо як міг проповідник зверхності німців над
слов’янами написати стільки “цінних праць” про українців та ще й стати
дійсним членом історично-філософічної секції НТШ? Тодішній голова
цієї інституції професор М. Грушевський, хоч і страждав короткозорі¬
стю, але ж не до такої міри, щоб не вшедіти расиста-слов’яноненавис-
ника!
Проте й у радянський час знаходилися чесні науковці, які об’єктив¬
но оцінювали Р.Ф. Кайндля як вченого. Зокрема, дослідниця німецько-
мовної спадщини Ю. Федьковича Галина Гуць писала: “Велику увагу
приділяв творчості Федьковича уродженець Буковини, німецький вче¬
ний, історик, етнограф та літературознавець демократичного напрямку
Р.Ф. Кайндль (1866-1930), який багато років був професором Чернівець¬
кого університету і написав чимало праць про історію та культуру ук¬
раїнського населення Буковини”.3 Розглянувши Кайндлеве досліджен¬
ня творів Федьковича, написаних по-німецьки, авторка зазначила: “Роз¬
відка Кайндля вперше, хоч і дуже стисло, цільно показала внесок Федь¬
ковича в німецьку літературу, підкреслила самобутність і оригінальність
цього внеску”.4
Остаточно реабілітував добре ім’я Р.Ф. Кайндля Мирослав Мороз,
який, однак, водночас зауважив, що вчений “дотримувався погляду про
позитивний вплив німецьких колоністів на культуру й побут корінного
населення” Карпатського регіону.5 Очевидно, саме цей погляд і пода¬
вався раніше як “расистська теорія зверхності німців над слов’янами”.
Проте серйозні дослідники нині не заперечують позитивного впливу
німецьких колоністів, працьовитих селян і ремісників, на корінне насе¬
лення Прикарпаття, насамперед у виробничих галузях та побуті.6
Мусимо підкреслити, що саме М. Мороз уперше в новітній ук¬
раїнській історіографії висвітлив належним чином діяльність Р.Ф. Кайн¬
для як дослідника етнографії українців, давши стислі, але точні й вива¬
жені характеристики його головних праць і загалом високо оцінивши
176
народознавчу спадщину австрійського вченого.7
Останніми роками продовжує зростати інтерес з боку українських
науковців до постаті Кайндля та його внеску в ті чи інші галузі історич¬
ного знання. Про це свідчать нові публікації різних авторів, присвячені
певним напрямкам діяльності вченого,8 а також згадки про нього у низці
праць більш загального характеру.9
Про Р.Ф. Кайндля чимало писали і зараз пишуть на Заході. Майже
всі автори сходяться у тому, що за австрійської доби, тобто до 1918р.,
він був найвидатнішим істориком, етнографом та археологом Буковини.
Проте в інтерпретації внеску Кайндля в дослідження тих чи інших нау¬
кових проблем спостерігаються деякі розбіжності. Зокрема, українські
вчені, які працювали у вільному світі, належно поціновували саме його
українознавчі та буковинознавчі праці.
Дмитро Дорошенко висловився про Кайндля у своїй фундамен¬
тальній книзі (перше її видання побачило світ ще 1941 року у Лейпцігу)
як про “найзаслуженішого і найпродуктивнішого німецького дослідника
життя українського народу в Австро-Угорщині”, який до українців “ста¬
вився з теплою симпатією”.10 Згодом А. Жуковський, один з авторів
синтетичної праці про Буковину, відзначив, що Кайндль займає “окреме
місце серед усіх австрійських дослідників” як “автор серії праць з історії
та етнографії Буковини”, тому “за дослідницьку працю в ділянці украї¬
нознавства його іменовано дійсним членством НТШ”.11 Окрім того,
саме він написав “найбільші праці з археології Буковини” до Першої
світової війни12 і загалом був “найбільшим істориком Буковини”.13
Для польського дослідника Еміля Бєджицького Раймунд Фридерик
Кайндль - теж “par excellence історик Буковини”. Його стаття про буко¬
винських поляків у колективній праці “Австро-угорська монархія у слові
та малюнку. Буковина”,м яка представляє їх в етнографічному аспекті,
“свідчить про ґрунтовне знання польського населення, його мови і зви¬
чаїв, і написана у симпатичному тоні та об’єктивно”.15 Щоправда, в
іншому місці Е. Бєджицький зауважив у примітці, що Кайндль, хоч і був
“німцем-націоналістом”, та добре знав польську мову.16
Чимало праць про Кайндля вийшло в Німеччині та Австрії. Досить
лише сказати, що 1951 року в Зіндельфінгені, поблизу Штутґарта (Ба-
ден-Вюрттемберг, ФРН), науковці та митці - виселенці з Буковини -
заснували “Raimund-Kaindl-Bund”, який одразу ж почав видавати часо¬
пис “Kaindl-Hefte”. Його числа були присвячені перш за всс життю та
діяльності патрона цього товариства.17 Щоправда, поступово діяльність
“бунду” майже припинилася. Між тим вихованець Мюнхенського уні-
177
верситету Александер Блазе підготував 1961 року докторську дисер¬
тацію під назвою “Раймунд Фрідріх Кайндль (1866-1930). Життя і спра¬
ва”.18 Кілька великих статей, присвячених життю та діяльності вчено¬
го, належать перу автора з Ґраца (Штірія, Австрія) A.A. Кляйна, який,
до речі, доводився Кайндлеві зятем.14
1966 року саме в Ґраці було організовано велику культурно-історич¬
ну виставку, присвячену 100-річчю від дня народження Р.Ф. Кайндля. Її
було відкрито конференцією, на якій виступили фахівці різних напрямків.
Зокрема, A.A. Кляйн виголосив доповідь про життя та діяльність Кай¬
ндля,20 А. Маїс - про його відношення до народознавства21 тощо. На
виставці експонувалися документи до біографії вченого та його праці, в
тому числі книга “Гуцули”; близько 250 виробів гуцульського народно-
прикладного мистецтва, що зберігаються у фондах Австрійського му¬
зею народознавства у Відні; 22 малюнки на теми Гуцульщини художни¬
ка Володимира Заґороднікова (у міжвоєнний час він жив у Чернівцях, а
по війні оселився у Ґраці); 12 світлин кінця XIX ст. із зображеннями
гуцулів, виконаних, очевидно, самим Р.Ф. Кайндлем у Косові, Дорі, до¬
линах Сучави та Черемошу (під Вижницею, в Устеріках і Плосці); на¬
решті, кілька мап Гуцульщини та Буковини. Отже, виставка досить по¬
вно відобразила науковий доробок і головні напрямки досліджень вче¬
ного.
У травні 1974 року в Штутґарті було створено “Товариство імені
Раймунда Фрідріха Кайндля”, яке об’єднало німецьких науковців та
діячів культури, здебільшого - вихідців з Буковини та їхніх нащадків. Ця
спілка почала видавати журнал “Кайндль-Архів”, який, проте, виходив
нерегулярно. 1989 року в Аугсбурзі (Баварія, ФРН) відкрився Інститут
Буковини, який 1992 року перебрав на себе видання часопису, перетво¬
ривши його на квартальних з підзаголовком “Журнал культурного об¬
міну з народами Середньої і Східної Європи”.22 В його першому числі
нової серії було вміщено статтю про Р.Ф. Кайндля, написану провідним
мюнхенським істориком Буковини Рудольфом Вагнером.23
Зазначеним працям німецьких та автрійських авторів притаманна
спільна риса: вони розглядають постать Р.Ф. Кайндля лише як видат¬
ного німецького громадського діяча “Східної марки” Австро-Угорської
монархії, її патріота, який багато в чому прислужився розвиткові німець-
ко-авсгрійської культури, історіографії тощо24. Вказаних дослідників не
можна звинувачувати в недос говірності чи неправдивості, проте загаль¬
ним недоліком їхніх праць є певна однобокість в підході до Р.Ф. Кайнд¬
ля як історика й етнографа Буковини. Німецька громадсько-культурна
178
робота, дослідження німецької колонізації Карпатського регіону справді
займали значне місце в діяльності вченого. Та вони були лише одним із
багатьох пластів його науково-культурного спадку. Щоправда, останнім
часом спостерігається певний відхід від однобокої оцінки чи навіть ґло-
рифікації Кайндля як історика карпатського німецтва, про що свідчить
дослідження професора Ґрацького університету Гельмута Ебергарта,
який приділив велику увагу саме значенню його загальнотеоретичних
поглядів та ідей у галузі народознавства.25
Отже, в літературі другої половини XX ст. Р.Ф. Кайндль представ¬
лений у різних іпостасях. Українські автори цінують його насамперед
як вченого, який написав десятки книг і статей про історію, а ще більше
- етнографію українців Буковини і Гуцульщини. В польській історіографії
він постає як чудовий знавець етнографії буковинської полонії. Німецькі
та австрійські дослідники підкреслюють значення праць Кайндля з історії
німецького колонізаційного руху, а також його особистий внесок як орг¬
анізатора і лідера карпатського німецтва напередодні Першої світової
війни. Як зазначав Г. Ебергарт у згаданій праці, “надто амбівалентним
був його науковий доробок, надто диференційовано він мусить розгля¬
датися сьогодні”. Справді, Р.Ф. Кайндль вирізнявся надзвичайною різно¬
бічністю інтересів та захоплень, і мало в якій галузі гуманітарного знан¬
ня він не залишив більш чи менш помітного сліду. Щоб зрозуміти цю
різноманітність та багатоплановість його наукових уподобань, потрібно
прослідкувати ґенезу Кайндля - інтелектуала, дослідника, громадяни¬
на.
II. СТАНОВЛЕННЯ
Раймунд Фрідріх побачив світ 31 серпня 1866 р. у багатодітній вчи¬
тельській сім’ї. З дитячих літ його причаровувала буковинська старо¬
вина, давня архітектура, свята і звичаї різномовної людності краю. Зга¬
дуючи на порозі 60-річчя дитинство, Кайндль писав, що все бачене тоді
справляло на нього надзвичайно сильне враження: “Варто було лише
виглянути з вікна батьківського дому, щоб побачити цікаве життя місце¬
вого строкатого населення. Внизу, де “Новий Світ” - нова вулиця старо¬
го молдавського містсчка - виходив на Руську вулицю, стояли селяни і
селянки у їхніх мальовничих строях із запряженими волами й кіньми;
повертаючись з ринку додому, вони пили горілочку та напували свою
худобу біля старого мурованого колодязя. А іншим разом - крик і рев:
сотні биків женуть просто вулицею, так що всс мусить втікати, наче в
оповіданнях Купсра. Або вулиця перетворюється у потік, що скаче і
179
кувікає, - то женуть на ярмарок свиней. Або ж проповзають довгі валки
возів, навантажених лантухами з хлібом. Відтак підходить селянське
весілля у барвистих шатах і з сільською музикою. А ще співаки та ляль¬
карі на Різдво, великодні ігри біля церкви, “зелені” на Трійцю і сила-
силенна інших звичаїв... А потім місто, яке все росло й росло, і руїни
замку на горі (Цецин - О.М.), і “печера розбійників” у лісі, поблизька
монастирська церква з її таємницями. І шумлива ріка внизу, біля підніжжя
горба, з назвою, яку їй дав ще Геродот, - випадок, але такий, що пробуд¬
жує почуття історичного інтересу і безмежно розширює погляд на ми¬
нуле. До цього додавались зуби мамонта, інші давні знахідки та монети
римлян. Та й у Пруті був знайдений меч, який приписували рицарю
Німецького ордену, котрий ішов у війську польського короля проти мол¬
давського воєводи в Сучаві... Турецька криниця нагадує про часи турків;
схожі на фортеці, обнесені мурами монастирі - про бурі, які проносилися
над краєм. Відтак різноманітні церковні будівлі з дерева й каменю, з їх
мінливими стилями! А ці села румунів і русинів, угорців і липованів, далі
поляків і словаків, вірмен і циганів, і в зашумлених правічним лісом го¬
рах - таємничий маленький народ вершників-гуцулів. Передовсім, на¬
решті, поселення швабів, богемських німців та ціпсерів! Яка нескінчен¬
на повнота натхнення, образів і матеріалу!”.26
У чернівецькому домі Кайндлів на вулиці Новий Світ (нині вул. Т.
Шевченка), 84-86 прислужувала старенька гуцулка, яка розповідала
дітям казки і легенди горян. “Вона сама була втіленням казки, яку ми
зачудовано слухали день у день”, - пригадував вчений на схилі літ. “За¬
ледве хлопча навчилося водити пером, як одразу ж почало записувати
історії, які вкотре оповідались, та й небилиці, відшукані вже самим...”.27
Серед перших таких записів були казки про Перчика та Котигорошка,
міфологічні перекази про злу бабу Явдоху, велетів та карликів тощо. Із
цих ремінісценцій Кайндля стає зрозумілою різнобічність і багатопла¬
новість його пізніших наукових зацікавлень історією, археологією, етно¬
графією, фольклористикою.
Окрім дитячих вражень, почерпнутих з чернівецького і буковинсь¬
кого довкілля, чималий вплив на нього справляло і родинне середови¬
ще. Його дід Йосиф Кайндль, звичайний ремісник-пекар, який походив
з Долішньої Австрії, ще на початку XIX ст. оселився на Буковині і доро¬
бився тут певного статку. Завдяки цьому його син Антон, батько Рай-
мунда Фрідріха, зміг закінчити нижчу реальну школу та 6-місячний курс
учительської препаранди, що дало йому можливість працювати викла¬
дачем малювання у Чернівецькій головній школі.Він одружився з Ер-
нестиною фон Вінклер, яка належала до збіднілого шляхетського роду.
180
що походив із Франкфурта-над-Майном.24 Маючи підприємницьку жилку,
Антон Кайндль згодом збудував власний млин, невелику цегельню і,
нарешті, чи не першу в Чернівцях кахельну “фабрику”.30 Словом, пра¬
цьовиті Кайндлі мали всі підстави пишатися своїми здобутками і почу¬
ватися будівничими нової батьківщини, які підносили її матеріальну і
духовну культуру.
Раймунду Фрідріху тільки-но минуло 9 років, коли в Чернівцях було
відкрито університет. Цю подію приурочили до пишного святкування
100-річного ювілею перебування Буковини в складі Австрії. Антон
Кайндль повів сина подивитися на урочистості. Минуть роки, і Р.Ф.
Кайндль напише: “Відкриття найсхіднішого німецького університету було
першою великою історичною подією, яка закарбувалася в моїй пам’яті.
Я бачив процесії, уперше - різноколірні студентські кашкети. Відслоне¬
ний пам’ятник “Австрія” свідчив про велич і заслуги Австрії. Це були
надзвичайно сильні враження, які змушували навіть дитяче серце би¬
тися прискорено”.31 Отже, і родина, і події такого роду формували у
хлопця почуття гордості за те, що його народ і держава виконують ве¬
лику культурну місію у раніше відсталих краях, до яких належала й
Буковина.
Напевно, в такому ж дусі на хлопця впливала й гімназія, хоча про неї
Р.Ф. Кайндль чомусь ніде не згадує. Зате у спогадах його молодшого
сучасника Теодота Галіпа Чернівецька гімназія постає як заклад, в яко¬
му “наука проходила (...) за заведеним пляном: підготовити безкритич-
них кандидатів на бюрократів”.32 Мабуть, така “наука” не справила
сильного враження на життєрадісного і допитливого Раймунда Фрідріха.
Хоча, з іншого боку, показово, що з гімназійних років у його пам’яті
залишився однокласник, за походженням українець, який на перервах
“з похмурим виглядом” вивчав... російську мову. “Лише пізніше, - пише
Кайндль, - коли він визначився як русофіл і панславіст, я зрозумів, що
російський рубель вже тоді вертівся і починав свою руйнівну справу”.33
Т.Галіп теж свідчить, що в гімназію “просочувалася русофільська про¬
паганда, яка доводила, що в Австрії для “русинів” немає спасенія. (...)
Отже, висновок: “воліємо під царя восточного...”. Коли про ці настрої
дізналося гімназійне начальство, проти “нельояльного елементу” були
вжиті суворі заходи.34
Батьки бажали, аби син у майбутньому став адвокатом. Що-прав-
да, Антон Кайндль помер ще 1879 р. Проте вирішальний вплив на вибір
напрямків подальших студій справили гуманітарні вподобання Раймун¬
да Фрідріха і певною мірою класична німецька гімназія. Вступивши
восени 1885 р. до Чернівецького університету, він записався одразу на
181
три відділи: історію, географію і германістику, тобто німецьку мову та
літературу.35
На перших порах найбільше враження на Раймунда Фрідріха справ¬
ляли не стільки професори, скільки студенти, які час від часу збиралися
на посиденьки в буршівських “будах”, де за шклянкою пива дебатували
животрепетні питання актуальної політики. Тон у цих суперечках нама¬
галися задавати “шенереріанці”, тобто прибічники Ґеорґа фон Шенере-
ра (1842-1921)- вождя австрійського праворадикального націоналістич¬
ного руху, який проповідував антисемітизм та пангерманізм, піддаючи
нищівній критиці “антинімецьку” політику правлячої династії та уряду.
Оскільки цей рух був засуджений католицькою церквою Австрії, то
Шенерер почав нападати й на церкву, проголосивши гасло: “Геть від
Риму!” і демонстративно перейшовши у протестантство.36 Захоплення
частини студентів такими поглядами неприємно вражало молодого Кай-
ндля, який, як зазначалося, з дитячих літ гордився досягненнями Авст-
ро-Угорщини, глибоко шанував цісарську династію, був щирим римо-
католиком і прагнув внести свій вклад у примноження культурних над¬
бань принаймні в своїй вужчій Батьківщині - Буковині. Тому шовіністичні
ідеї Шенерера залишалися для нього внутрішньо чужими. Кайндль від
самого початку знайомства з ними не міг їх сприйняти, а пізніше, вже
на початку XX ст., почав виступати з критикою на адресу самого Ше¬
нерера та його адептів, за що зазнав нападок з їхнього боку.37
Навчаючись в університеті, Раймунд Фрідріх надавав спочатку пе¬
ревагу середньовічній історії та вивченню мовних особливостей німець¬
ких середньовічних літературних пам’яток, написавши кілька курсових
робіт саме з цих фахів.38 Його професорами і науковими керівниками
були історик-медієвіст Йоган Лозерт (1846-1936) та германіст Йосиф
Штробль (1843-1931). Проте з часом у Кайндля знизився інтерес до
германістики, зате посилилось зацікавлення вітчизняною історією, тоб¬
то минулим Австро-Угорщини взагалі та Буковини зокрема, народоз¬
навством й історичним краєзнавством. Більший вплив на нього почав
справляти професор австрійської історії Ф. Ціглауер фон Блюменталь
(1829-1906).
Проте університетські лекції та семінари не могли повністю задо¬
вольнити допитливого юнака, який прагнув пізнати історію рідного краю
та міста, довідатися про походження та особливості народів, які насе¬
ляли Буковину. У цьому плані університет майже нічого не міг дати
молодому Кайндлю. Не дивно, що він почав учащати до старенького
історика-аматора Франца Адольфа Віккенгаузера (1809-1891). фінан¬
сового радника на пенсії, який за багато десятиріч невтомної праці наз-
182
бирав силу-силенну документів і видав з півтора десятка цінних праць
про старовинні буковинські монастирі, Радовецьку єпископію, Великий
Скит Манявський, Чернівці тощо. Як самоуку, йому не вистачало ака¬
демічної точності та аналітичності в інтерпретації джерел, однак кра¬
щого знавця історії Буковини тоді в Чернівцях не було. Спілкування з
Віккенгаузером, якого Кайндль шанобливо називав “Нестором буко¬
винських дослідників історії”,-19 переконало юнака в тому, що потрібно
негайно братися за самостійну дослідницьку роботу, завдяки якій він
здобуде і знання, і вміння, і досвід.
ПІ. НА ШЛЯХУ ДО “ГУЦУЛІВ”
Починаючи з 1886 р., студент
другого курсу Кайндль з юнацьким
запалом взявся за збір й опрацю¬
вання історичних джерел про буко¬
винську давнину й середньовіччя,
а також про минуле Чернівців. У
вільний від навчання час він подо¬
рожує українськими селами понад
Прутом, Сіретом і Черемошем,
збираючи етнографічні та фольк¬
лорні матеріали і знайомлячись з
місцевою інтелігенцією, в основно¬
му священиками, які найкраще зна¬
ли життя-буття селянства.
Кайндль розвинув цю діяльність не
заради простої цікавості, а поста¬
вив собі за мету ознайомити нау¬
кові кола Австрії та Німеччини з
особливостями найчисленнішого і,
на думку молодого дослідника,
історично найдавнішого етносу на
Прикарпатті. Цій роботі сприяло тс,
що Раймунд Фрідріх вільно володів
українською мовою, розмовляти
якою навчився ще в дитинстві зав¬
дяки згадуваній гуцулці-служниці.40
Протягом 1886-1887 рр. він накопичив стільки цікавих матеріалів,
що виникла потреба їх публікації. Навесні 1888 р. Р.Ф. Кайндль запро¬
Г <Х-(
/яр/, С-
Р. Ф. Кайндль під час роботи над
“Гуцулами”. Вересень 1891 р.
183
понував редакції чернівецької газети “Bukowiner Rundschau” (“Буко¬
винський огляд”) започаткувати краєзнавчий альманах “Buchenwald.
Beitrdge zur Geschichte der Bukowina” (“Буковий ліс. Причинки до історії
Буковини”). У першому його числі молодий дослідник вмістив велику
статтю “До історії міста Чернівці та його околиці”. Незабаром вона
вийшла окремою брошурою з посвятою сестрі Розі.41
На початку червня 1888 р. Р.Ф. Кайндль почав друкувати в “Буко¬
вому лісі” першу частину праці “Історія Буковини”, яка охоплювала пе¬
ріод із найдавніших часів до середини XIV ст. Незабаром вона вийшла
окремою книжкою. Наступні дві частини, присвячені періодам від се¬
редини XIV ст. до літа 1774 р. і від осені 1774 до кінця XIX ст., з’явили¬
ся друком відповідно у 1890 і 1893 роках.42 Загальний обсяг праці ста¬
новить понад 230 сторінок. Пізніше вона перевидавалась із численними
доповненнями. Тривалий час ця робота РФ. Кайндля слугувала голов¬
ним посібником з історії краю. Зокрема, відомий історик селянства, про¬
фесор Київського університету І.В. Лучицький писав про неї, як про
“першу повну історію Буковини (...), в якій доля селянського населення
була викладена вперше більш грунтовним чином, хоч і в найзагальні-
ших рисах. Це була перша скільки-небудь серйозна спроба висвітлити
становище селян на Буковині”.43
Восени 1888 року Р.Ф. Кайндль почав друкувати у “Буковому лісі”
історичну частину його другої значної праці “Русини на Буковині. Істо-
рико-етноґрафічні нариси”. 1889 року вона вийшла окремою книгою
обсягом 88 сторінок. Водночас у газеті друкувалась друга частина
дослідження, яка 1890 року теж побачила світ як окрема книга (98
стор.).44 Р.Ф. Кайндль взяв у співавтори священика Олександра Мана-
стирського (1857-1920), який мав велику збірку українського фольклору
і переклав його зразки на німецьку мову. Омелян Попович писав про
нього, що це була “людина талановита, добрий бесідник і вправний у
письмі, але поверховий і хитрий характер”.45 Пізніше шляхи Р.Ф. Кайн¬
для та О. Манастирського розійшлись, бо останній вирішив, що став
великим ученим-стноґрафом...
У першому розділі книги “Про походження та поширення русинів”
Р.Ф. Кайндль висловив новаторську для свого часу тезу про те, що
слов’яни з’явилися у Подністров’ї в IV ст. н.е., а в наступному столітті
заселили басейни Пруту та Сірету аж до Дунаю, частково перейшовши
на Балкани. Не може не вражати хронологічна точність Р.Ф. Кайндля.
Адже тривалий час поява слов’ян у цих місцях датувалася VI ст., і
лише в 70-х роках XX ст. Б.О. Тимощук та І.П. Русанова виявили в
184
Прутсько-Сіретському межиріччі рештки слов’янських садиб, які на¬
лежать до середини V сг.46 Більш ранніх слов’янських пам’яток на
Буковині немає.
На думку Р.Ф. Кайндля, з того часу слов’яни були основним етно¬
сом не лише на всьому Прикарпатті, але й у долинах Пруту й Черемо¬
шу, Молдави та Сучави. Назви двох останніх рік він теж вважав слов’¬
янськими, оскільки річки з такими ж назвами є на території Чехії. Місцеві
слов’яни належали до племені тиверців, які на сході межували з улича-
ми, а на півночі - з хорватами. За часів князя Ігоря тиверці були вклю¬
чені до складу Київського князівства. Великий князь Володимир Свя¬
тий підкорив хорватів. Завдяки київським правителям тут почало по¬
ширюватися християнство, а також етнічна назва “русь”, з якої виникла
писемна форма “русини”. Під останніми Р.Ф. Кайндль розумів українців.
Русини заселяли всю течію Дністра і Пруту, завдяки чому в Поду-
нав’ї в першій половині XII ст. виникло Берладське князівство на чолі з
Іванком Ростиславичем. Між ним і Галицьким князівством велася жва¬
ва торгівля, яка могла розвиватися лише за наявності численних про¬
міжних пунктів. Тому Р.Ф. Кайндль допускав, що в XII ст. вже існували
руські міста Сучава, Серет, Кам’янець, Хотин, Чернівці та інші. Успіш¬
ний розвиток цих місцевостей перед монголо-татарською навалою при¬
тягував також представників інших етносів, зокрема, волохів, а також,
можливо, половців, особливо після їхнього погрому на Калці.
1241 року буковинські русини зазнали нападу ординських загонів на
чолі з Каданом і Багатуром, після чого край близько 100 років перебу¬
вав під татарською зверхністю. Прогнав їх звідси угорський король
Людовик І, у війську якого було багато марамуреських волохів. Неза¬
баром останні відпали від Угорщини й утворили в долині Молдави своє
незалежне князівство. Проте значну частину його населення складали
русини. їхня чисельність не зменшувалася й у наступні століття завдя¬
ки постійному переселенню людності з Галичини та Поділля, де стано¬
вище руського населення під польським пануванням було значно гіршим,
ніж в Молдавському князівстві. До речі, з поширенням кріпацтва Р.Ф.
Кайндль пов’язував також втечу частини селян у південноукраїнські
степи, де ці втікачі утворили козацтво.
Після включення Буковини до складу Австрії'різниця в становищі
буковинського і галицького селянства продовжувала існувати. Звільнення
буковинців від рекрутської повинності (до 1830 р.) сприяло швидкому
заселенню всього краю русинами, які найгустіше осідали в межиріччі
Пруту й Дністра. На цей же час припадає поширення народної самоназ¬
185
ви “руснак”, тоді як назви “малорос”, “червонорос”, “росіянин” чи “ру-
тенець” зовсім не були відомі народові. Місцева людність визначає свою
національність як “руский”, “руска”, “руснак”.
Другий розділ “Русинів на Буковині” містить надзвичайно цікаві ет¬
нографічні матеріали, поділені автором на низку невеликих главок. Пер¬
ша з них називається “Дитя” і подає опис життя малих українців від
народження до зрілості, а також хрестини, інші обряди та звичаї, пісні і
приказки, пов’язані з дитинством. Р.Ф. Кайндль навіть подав тут по¬
вний текст популярної пісні “Ой куме, куме, добра горівка” (у німецько¬
му перекладі О. Манастирського). Наступні главки мають назви: “Па¬
рубок і дівчина”, “Кохання”, “Сватання і весілля”, “Чоловік і жінка”,
“Приймаки та батраки”, “Смерть і похорон”, “Дім і двір”, “Село”, “Прав¬
ничі уявлення”, “Рільництво та городництво, скотарство та домашнє
виробництво”. У главці про правничі уявлення українських селян Р.Ф.
Кайндль розглянув їхнє ставлення до Олекси Довбуша, який вважався
ватажком сміливих опришків, “але не рабівників, бо вони боронили бідних
від багатих, провадили боротьбу проти гнобителів народу (...). Так роз¬
повідає фольклор. Для нього Довбуш не є розбійником, а народним ге¬
роєм, і тому йому належить слава”, - робить висновок дослідник.
На початку другої частини “Русинів на Буковині” Р.Ф. Кайндль заз¬
начив: “Вже дев’ять століть протекли з тих пір, як східні слов’яни, а з
ними й русини, прийняли християнство. Вже дев’ять століть змагає
християнська віра й християнське вчення проти древнього язичництва.
Та, як і повсюдно, так і серед русинів, християнство не змогло знищити
всякого сліду язичницької віри”. Про зміст питань, які розглянув автор,
свідчать назви главок: “Святковий календар”, де досить детально опи¬
сано Різдво, Йордан, Масницю, Великий піст, Благовіщення, Великдень,
Св. Юрія, Св. Марка (“волове свято”), Зелені свята, Св. Прокопа (“вог¬
неве свято”), Св. Іллі (“громове свято”) та ін., “Чорт і нечиста сила”,
“Чарівництво”, “Тлумачення снів і прикмет”, “Цілительство”, “Небесні
тіла та явища' природи”, “Тварини та рослини”. Отже, Р.Ф. Кайндль роз¬
крив народні вірування та повір’я, світоглядні уявлення і пов’язані з ними
традиції українців Буковини.
У праці наведено найпоширеніші перекази та казки, загадки, колис¬
кові, дитячі лічилки і навіть перші слова, які вимовляла українська ди¬
тина. Увесь цей матеріал засвідчує, наскільки глибоко намагався
Кайндль пізнати і відтворити життя українських селян. Наприкінці він
також зазначив, що вже протягом кількох років працює над книгою про
гуцулів, у якій має намір “відкрити читачам скарб переказів цього наро¬
ду”
186
Українська громадськість краю високо оцінила роботу Р.Ф. Кайнд-
ля та О. Манастирського. “Сей цінний додаток до рускої етнографії зас-
лугує на щиру подяку зі сторони Русинів для авторів”, - писала газета
“Буковина” і зазначала, “що молодий, Русинам прихильний писатель п.
Кайндль” є автором низки цікавих публікацій, тому часопис рекомен¬
дував прочитати “сі твори кождому Русинові, що знає німецкий язик”.47
Пізніше газета повідомила, що книгу “Русини на Буковині” зволив Є[го]
В[еличність] Цісар приняти до ц[ісарської] і королівської] родинної
бібліотеки. Як зачуваємо, працює п. Р.Ф. Кайндль над обширним ділом
про Гуцулів. Виглядаємо з цікавістю сего твору талановитого автора”.48
Дослідницька робота Р.Ф. Кайндля привернула також увагу Антро¬
пологічного товариства у Відні, яке, виникнувши 1870 року, стало про¬
відною науковою інституцією в галузі не лише антропології, але й етног¬
рафії, археології тощо. Воно видавало солідний журнал “Повідомлення
Антропологічного товариства”, в якому згодом друкувалось чимало
праць і чернівецького вченого. Товариство мало в своєму розпорядженні
рукописні матеріали про Гуцульщину, зібрані протягом 1888-1889 рр.
австрійськими військовими на чолі зі старшим штабним лікарем д-ром
А. Вайсбахом, який організував антропологічні обміри населення Буко¬
вини. Один із них, майор Г. фон Гіммель, принагідно зібрав багато ет¬
нографічних відомостей про українців і румунів краю, використавши як
інформаторів сільських священиків, зокрема о. Юрія Ганіцького (дово¬
дився триюрідним братом Ю. Федьковичу), пароха в Сергіях, та о. Юрія
Балошескула, пароха в Дихтинці. Частину цих матеріалів, що стосува¬
лися Гуцульщини, віденське товариство передало для опрацювання Р.Ф.
Кайндлеві, який, до речі, незалежно від Гіммеля теж зустрічався із зга¬
даними священиками 1889 року.49
У наступні роки молодий дослідник продовжував вивчати буковинсь¬
ку Гуцульщину. “П. Кайндль збирав і сего року в наших горах матеріял
до своєї праці про Гуцулів, що небавом вийде. О здібностях сего моло¬
дого етнографа свідчить і те, що музей народовідців в Липську (Лейп-
цігу. - О.М.) іменував єго своїм заступником для Буковини”.50 Отже,
праці Р.Ф. Кайндля поступово здобували широке визнання в наукових
колах, хоча формально він ще навіть не закінчив навчання в універси¬
теті. Матеріальне становище студента не дозволяло йому здійснювати
тривалих подорожей навіть у межах Буковини.
Нарешті, влітку 1891 року Кайндль склав іспити на вчителя історії
та географії середньої школи і був зарахований стажистом до Черні¬
вецької гімназії. З грудня того ж року він захистив промоційну роботу на
187
тему “Zur Passio Adalperti Martins” (“До Страждання мученика Адаль-
берта”), виконану під керівництвом професора Й. Лозерта. Кайндлю
було присвоєно ступінь доктора філософії. У червні 1892 року він склав
також іспит на вчителя німецької мови і восени розпочав педагогічну
діяльність як суплент (молодший учитель) у Чернівецькій православній
вищій реальній школі.51 Окрім того, на початку вересня Р.Ф. Кайндль
був призначений приват-доцентом кафедри австрійської історії Черні¬
вецького університету. Як педагог, він прагнув зацікавити учнів і сту¬
дентів краєзнавством, народознавством, фольклором, залучав їх до праці
в цих напрямках. Гімназист Володимир Кобилянський, молодший брат
письменниці, записав у своєму “Дневнику” 27 червня 1892 р.: “Написав
такожь для Кайндля скілька казки, котрий нам цілу годину о всяких
звичаях і казках розповідав”.52
Завдяки грошовій допомозі Антропологічного товариства вчений про¬
довжив вивчати життя та побут горян, відвідавши Путильщину і Верхо-
винщину на Різдво, Великдень і в літні місяці 1892 р. У цьому йому
допомагали місцеві священики, вчителі, службовці. Його активною по¬
мічницею стала донька службовця лісозаготівельної контори в Устері-
ках Людмила Кіслінґер, яка жила в Горішньому Ясеневі і збирала відо¬
мості про їжу, ткацтво та вишивку гуцулів. Вона й сама вишивала гу¬
цульські узори, зразки яких Кайндль пізніше опублікував. Товариські
стосунки з Людмилою незабаром переросли в кохання, тож у молодого
науковця з’явився додатковий стимул вчащати в далекі гори. Коли ро¬
бота над книгою “Гуцули” була завершена (передмову Кайндль підпи¬
сав 23 вересня 1893 р. у Горішньому Ясеневі) і її відправлено до Відня,
молодята 16 листопада повінчалися в Кутах.53 В подальшому Раймунд
Фрідріх і Людмила нерідко писали статті на етнографічні теми у співав¬
торстві.
Швидкому завершенню книги посприяло й те, що ще восени 1892 р.
Р.Ф. Кайндлеві вдалося отримати відразу дві наукових стипендії - дер¬
жавну і крайову - для продовження фахового навчання. Він взяв відпус¬
тку і поїхав до Відня, де став гозаштатним слухачем ХІХ-го курсу Інсти¬
туту автрійських історичних досліджень.5“1 Свого часу в ньому навча¬
лися його вчителі - професори Й. Лозерт і Ф. Ціглауер, а також більшість
провідних істориків Австрії. Там Кайндль швидко написав докторську
(габілітаційну) дисертацію на тему “Набуття Буковини Австрією”, яку
захистив 15 липня 1893 р. у Чернівецькому університеті.55 Паралельно
він підготував до друку монографію "Гуцули”, видання якої погодилось
профінансувати Антропологічне товариство. Віденське видавництво Аль-
188
фреда Гьольдера видрукувало її наприкінці 1893 р., хоча на титулі книги
був вказаний 1894 рік. Сам Р.Ф. Кайндль у пізніших працях нерідко теж
вказував, що “Гуцули” вийшли друком 1893 року.
IV. ПРОБЛЕМАТИКА КНИГИ
У передмові до монографії автор так визначив її мету: “Як гуцул
живе в цих краях, у що він вірить і що знає, - описати і якомога наочніше
й правдивіше подати це перед очі читачеві - ось мета наступних
сторінок. Вони повинні спростувати й чимало поширених хибних уявлень
про гуцулів...”. Отже, Р.Ф. Кайндль прагнув об’єктивно відтворити
етнографічний образ буковинської Гуцульщини, описавши не лише спосіб
життя, але й внутрішній духовний світ горян, і цим заперечити неправдиві
твердження щодо гуцулів, яких деякі малообізнані письменники
зображали примітивними “дітьми натури”.
За структурою книга “Гуцули” подібна до праці “Русини на Буковині”,
і навіть назви окремих розділів ідентичні: “Дитя”, “Парубок і дівчина”,
“Сватання і весілля”, “Чоловік і жінка”, “Сім’я”, “Хата і двір” і так далі
аж до останнього розділу, що називається “Смерть і похорони”. Проте,
порівняно з попередньою книгою, монографія про гуцулів стоїть значно
вище і за науковою зрілістю, і за багатством та рівнем подачі матеріалу,
і за точністю спостережень. В ній досліджено духовну і матеріальну
культуру, сімейні та календарні обряди, звичаєве право, народну
медицину, космогонію, вірування; подано зразки усної народної творчості
українською мовою та в німецькому перекладі. Монографія містить
численні ілюстрації, виконані частково самим автором.
Метод Кайндля - емпіричний, гранично простий і ясний, він
ґрунтувався на точному описові найхарактерніших рис і подробиць життя
та діяльності, побуту, звичаїв, обрядів та світоглядних уявлень гуцулів.
Такий метод дозволив авторові охопити значне коло питань, накреслити
їх хоч і коротко, але правильно.56 З метою повнішого висвітлення окремих
явищ Кайндль нерідко повторює одні й ті ж факти у різних контекстах,
відсилаючи читача до відповідної сторінки. З фахової точки зору, ці
повтори здаються зайвими, проте автор, очевидно, враховував цілковиту
непідготовленість читачів його праці до сприйняття викладеного
матеріалу. Певним методичним недоліком, притаманним, зрештою, й
іншим раннім працям Кайндля, слід вважати відсутність аналізу та
прикінцевих узагальнень, що зайвий раз підкреслює наскрізь емпіричний
характер дослідження.
С правді, Кайндль вважав Гуцульщину своєрідною цілиною і нічого
не писав про дослідження його попередників, тому, як зазначав М. Мороз,
189
інколи виявлялося, що “подібні спостереження вже зібрано й
опубліковано”.57 Це слушна думка, проте варто взяти до уваги й тодішні
реалії. Мирон Кордуба писав 1896 р., що “етнографія наша - се поле,
досі ще заросле бур’яном. Особливо, коли взяти під увагу часть народу,
що замешкує Галичину й Буковину - то крім збирання пісень не видно
жадного майже руху в тім напрямі”.58 Згодом і Володимир Шухевич у
передмові до своєї “Гуцульщини” (1899 р.) писав: “В ній подаю усе те,
що я сам бачив, чув, зібрав або списав”. Він зазначив, що не використав
жодних публікацій про гуцулів, “бо кромі праць д-ра Кайндля, які впрочім
дотикають властиво буковинських Гуцулів, не найшов я таких, на які
можна би опертися”.59 Отже, й у цьому випадку застосовувався
емпіричний метод, подібний до Кайндлевого. Та все ж, чернівецький
дослідник посилався на роботи Б. Гаке, І. Вагилевича, О. Кольберга, І.
Бідерманна, К.А. Ромсторфера, Ф.А. Віккенгаузера, В. Козарищука,
И. Полєка та ін. Відомості, взяті з праць цих та інших авторів, він подавав
майже виключно у підрядкових примітках. Не ігнорував Кайндль і
паралелей та порівнянь, але робив це характерним для нього чином:
постійно відсилав читача до книги “Русини на Буковині” та інших
публікацій, в яких містився дотичний матеріал. Для фахівців цього було
досить, оскільки в той час всі ці видання були цілком доступні.
Р.Ф. Кайндль майже нічого не написав про минуле гуцулів, бо це й
не передбачалося завданнями монографії. З іншого боку, дослідити її
історію одній людині було дуже важко з технічної точки зору, адже
Гуцульщина ще за доби середньовіччя була поділена між різними
державами. Пов’язані з нею писані джерела розпорошились по старих і
нових столицях, крайових та повітових центрах. Нарешті, жителі
буковинської частини Карпат, яких Кайндль переважно й вивчав, були
частиною українського населення Буковини, а її історію вчений виклав у
попередніх книгах.
Монографія Кайндля грунтувалась на його власних спостереженнях,
однак характер праці змусив його торкнутися питань, які виходили за
межі етнографії і не могли бути вирішені на основі лише буковинських
матеріалів. Цс стосується, насамперед, походження гуцулів як
етнографічної групи українців, а також етимології їхньої назви. Чимало
старших сучасників Кайндля, зокрема представників чернівецького
інтелектуального кола, таких, як Ю. Федькович та польський історик і
поет Александер Моргенбессср, слідом за І. Вагилевичем та Е.Р.
Нойбауером, вважали гуцулів нащадками уців, або узів, тобто тюрко-
половецьких племен. У Федьковича Гуцул-Невір - “половчанин”, бо
190
“гуцули пишуться половецького роду”.611 “Половцем” за походженням
був його драматичний Довбуш, предки якого покинули “побріжє моря
Чорного (...) і в сих горах оселились”.61 Деякий час і Кайндль поділяв
цю номадну теорію, написавши невеличку брошуру про нібито скіфське
походження гуцулів.62 Однак він швидко відмовився від цієї кабінетної
концепції. В “Гуцулах” дослідник досить скептично пише про “безглузді
погляди” тих, хто вважав горян слов’янізованими рештками скіфів, готів,
куманців (половців) і монголів. Не погоджується Кайндль і з думкою,
ніби гуцули складаються з румунів і українців чи взагалі становлять
“мішаний народ”. Він припускає, що впродовж віків у долинах
карпатських рік могли знаходити притулок представники різних народів,
але переважаючим етносом біля підніжжя Карпат були слов’яни,
принаймні з IV ст. Гуцули в своїй масі є слов’янами і їхні прізвища в
основному співзвучні з українськими. Кайндль звернув увагу на деякі
особливості гуцульської говірки, які полягали у вживанні звуку е замість
а, існуванні специфічної лексики та використанні низки румунських слів,
пов’язаних з тваринництвом. Деякі сучасні дослідники вважають, що
Р.Ф. Кайндль “перебільшував вплив румунської культури на гуцулів”.63
Насправді ж нічого він не перебільшував, пишучи лише про лексичні
запозичення, які реально існували в говірці, включаючи й ономастику.
Як зазначає М.Л. Худаш, в гуцульському говорі помітно більше романо-
волоських лексичних елементів порівняно з іншими українськими
говорами. Це дало свого часу підставу “деяким дослідникам твердити
навіть про романо-волоське походження і самих гуцулів, і їх говору”.64
Р.Ф. Кайндль не поділяв цього погляду, тому що був переконаний у
давньому слов’янському, власне, українському походженні як гуцулів,
так і їхнього діалекту.
Щодо назви гуцулів, то вчений відкидав тюрко-половецьке, а тим
більше - готське походження назви гуцулів, яка, на його думку, не могла
бути такою давньою, і вважав “більш очевидною” її румунську
етимологію (від Ьо{-и1 ‘розбійник’). Кайндль аргументував цю версію
тим, що самі горяни не вельми полюбляли називати себе гуцулами.
Свідчення Марфи Дучик із Сслятина про вигуки волохів при зустрічі з
гуцулами “ЬЩап, ІШап!” він витлумачує у світлі цієї версії, пояснюючи
це румунське слово як Ьоіотап ‘великий злодій’. Принагідно Кайндль
згадує опришків і свідчення Б. Гаке з кінця XVIII ст., якому жителі
Путильїцини оповідали про ссбс як про розбійницький народ.
М. Мороз справедливо зауважив, що в тлумаченні назви “гуцул”
Р.Ф. Кайндль не був оригінальний.'" Справді, румунська версія
191
користувалась найбільшою популярністю, її поділяли такі авторитети,
як А. Петрушевич, Я. Головацький, А. Бєльовський, О. Калужняцький,
а після Кайндля - В. Гнатюк, І. Крип’якевич, Д. Зеленін та ін.66
“Оригінальнішу” версію запропонував В. Шухевич, який припускав, що
“гуцульський кінь має бути турецького походження, тож можливо, що
назва коня (раси) перейшла і на людей”.67 Існування подібних концепцій
можна пояснити лише нерозвинутістю порівняльного мовознавства XIX
ст. Власне, і в наш час етимологія назви “гуцули” остаточно не з’ясована,
хоча її слов’янське походження вже не викликає сумнівів. Однак
виведення цієї назви Б.В. Кобилянським та його послідовниками від
літописних уличів виглядає надто штучним. Переконливою і
продуктивною є концепція М.Л. Худаша, який пов’язує походження назви
“гуцули” із слов’янським антропонімом Гуцул та похідними від нього.68
Отже, точка зору Р.Ф. Кайндля пояснюється нерозвиненістю
мовознавства його часу. Та слід віддати йому належне хоча б за те, що
він бодай намагався підвести нові аргументи під версію, яку і до і після
нього висловлювали авторитетні лінгвісти та історики. Дивно лише, що
допитливий Кайндль не поцікавився у самих “волохів”, чому вони
гукають до гуцулів “Ьи{ап, Ьщап!”. Але так румуни називають сусідніх
українських горян, не вкладаючи в це слово ні позитивного, ні негативного
змісту. В румунській мові воно означало й означає саме гуцула, а не
злодія. Етимологічно Ьо{, Ьо^отап (злодій, пройдисвіт) мають інше
походження, ніж слово Ьи|ап, яке могло походити від дієслова ЬіНаі
‘гойдати’, ‘гойдатися’ (пор. укр. діал. гуцатись). Справді, гуцули
приїжджали в румунські села верхи, погойдуючись у сідлах через
повільну ходу їхніх коней (пор. рум. діал. Ьи^иріпа ‘коняка’). Словом,
Кайндля ввела в оману деяка співзвучність слів Ьи{апта Ьо(отап, гуцул
та Ьоі-иі, які етимологічно такі ж різні, як, наприклад, “волошка”
(румунка) і “волошка” (польова), “німчик” і “Німчич” тощо.
Українські рецензенти “Гуцулів” та інших праць Р.Ф. Кайндля,
загалом високо оцінюючи їх об’єктивність, науковий і технічний рівень,
закидали авторові непослідовність у вживанні термінів гуцул, верховинець,
руснак, русин. М. Кордуба рекомендував йому називати подолян
руснаками, горян - гуцулами і лише “цілу народність” - русинами. Не
можна говорити, - слушно писав він, - що гуцули “граничать на захід з
верховинцями, бо вони самі теж верховинці”.64 Кайндль врахував ці
зауваження, проте потрапив згодом під критику В. Гнатюка, який
наполягав на тому, що русинів потрібно називати українцями. Він
критикував чернівецького дослідника і за те, що той у своїх працях
192
називав гірську людність гуцулами, а рівнинну - руснаками. Гнагюк
пояснював, що “як жителі гір звуться Гуцулами, Лемками, Бойками і
т.д., так і жителі рівнин мають свої назви льокальні, як: Подоляни,
Покутяни, Полюхи і т.д. (...) А загальна назва для жителів гір - гірняки
або верховинці, долів або рівнин - долиняни”.70 Словом, українська
етнічна й етнографічна термінологія ще не була усталеною, вона
зазнавала певних змін, і кожен фахівець пропонував свої варіанти. Р.Ф.
Кайндль листувався з цього приводу з НТШ у Львові, намагався
пояснити свою позицію і дізнатися думку провідних українських науковців.
Читаючи “Гуцулів”, людина рубежу XX і XXI ст. дізнається чимало
цікавих деталей, які з тих чи інших причин не знайшли відображення в
новітній літературі про Гуцульщину. Деякі подробиці можуть викликати
здивування чи навіть несприйняття. Адже сучасні стереотипні уявлення
про цей край, що склалися під впливом фольклорних фестивалів, художніх
кінофільмів, телебачення, надто відрізняються від реальної картини, яка,
в свою чергу, суттєво змінилася за сто з лишнім років після виходу
“Гуцулів”. Щоденні життя і праця горян наприкінці XIX ст. були важкими,
власне, такими, як їх описав Кайндль. У багатьох відношеннях
Гуцульщина, безумовно, відставала від рівнинної частини Буковини і
Галичини, хоча й там життя було не з медом. Дослідник об’єктивно
писав як про світлі, так і про темні сторони гуцульського побуту. Недарма
М. Кордуба відзначив у рецензії на книгу: “Дуже справедливо зупинявсь
д. Щайндль] над невідрадними відносинами щодо моралі, які в
Гуцульщині характерні і яких не зустрінути нікуда инде на Руси”.71
Рецензент позитивно оцінив те, що “книжка ся прикрашена многими
ілюстраціями” і що “до розвідки доданий збірничок пісень і приповідок
з перекладом німецьким”. Водночас, він помітив “хибну подекуда
транскрипцію слів руських”.72 До речі, цей недолік зазначив не тільки
М. Кордуба, але й дехто з читачів книги, виправляючи хиби транскрипції
просто на її сторінках. У науковій бібліотеці Чернівецького державного
університету ім. Ю. Федьковича зберігається примірник “Гуцулів” Р.Ф.
Кайндля, на титулі якого є відбиток печатки з написом: “НАРОДНА
ШКОЛА В СТАНІВЦЯХ ГОРИШНИХ н. Ч. НА БУКОВИНІ *
VOLKSSCHULE IN OBERSTANESTIE а. Cz. Нижче стоїть штамп
“КНИГОЗБІР НАР. УЧИТЕЛЯ ІЛАРІЯ КАРБУЛИЦКОГО. Ч. 1425 в
III.”. Мабуть, саме І. Карбулицький “пройшовся” тонким чорним пером
по мовних висловах у розділі XVI. У багатьох місцях він виправив
характерне буковинське е на и (наприклад, детина - дитина), а також
запропонував поліпшений варіант однієї з приказок. У книзі вона звучим,
193
користувалась найбільшою популярністю, її поділяли такі авторитети,
як А. Петрушєвич, Я. Головацький, А. Бєльовський, О. Калужняцький,
а після Кайндля - В. Гнатюк, І. Крип’якевич, Д. Зеленін та ін.6(’
“Оригінальнішу” версію запропонував В. Шухевич, який припускав, що
“гуцульський кінь має бути турецького походження, тож можливо, що
назва коня (раси) перейшла і на людей”.67 Існування подібних концепцій
можна пояснити лише нерозвинутістю порівняльного мовознавства XIX
ст. Власне, і в наш час етимологія назви “гуцули” остаточно не з’ясована,
хоча її слов’янське походження вже не викликає сумнівів. Однак
виведення цієї назви Б.В. Кобилянським та його послідовниками від
літописних уличів виглядає надто штучним. Переконливою і
продуктивною є концепція M.J1. Худаша, який пов’язує походження назви
“гуцули” із слов’янським антропонімом Гуцул та похідними від нього.68
Отже, точка зору Р.Ф. Кайндля пояснюється нерозвиненістю
мовознавства його часу. Та слід віддати йому належне хоча б за те, що
він бодай намагався підвести нові аргументи під версію, яку і до і після
нього висловлювали авторитетні лінгвісти та історики. Дивно лише, що
допитливий Кайндль не поцікавився у самих “волохів”, чому вони
гукають до гуцулів “hujan, hu{an!”. Але так румуни називають сусідніх
українських горян, не вкладаючи в це слово ні позитивного, ні негативного
змісту. В румунській мові воно означало й означає саме гуцула, а не
злодія. Етимологічно hot, ho{oman (злодій, пройдисвіт) мають інше
походження, ніж слово hu(an, яке могло походити від дієслова hutai
‘гойдати’, ‘гойдатися’ (пор. укр. діал. гуцатись). Справді, гуцули
приїжджали в румунські села верхи, погойдуючись у сідлах через
повільну ходу їхніх коней (пор. рум. діал. hufupina ‘коняка’). Словом,
Кайндля ввела в оману деяка співзвучність слів hufan та hofoman, гуцул
та hot-ul, які етимологічно такі ж різні, як, наприклад, “волошка”
(румунка) і “волошка” (польова), “німчик” і “Німчич” тощо.
Українські рецензенти “Гуцулів” та інших праць Р.Ф. Кайндля,
загалом високо оцінюючи їх об’єктивність, науковий і технічний рівень,
закидали авторові непослідовність у вживанні термінів гуцул, верховинець,
руснак, русин. М. Кордуба рекомендував йому називати подолян
руснаками, горян - гуцулами і лише “цілу народність” - русинами. Не
можна говорити, - слушно писав він, - що гуцули “граничать на захід з
верховинцями, бо вони самі теж верховинці”.64 Кайндль врахував ці
зауваження, проте потрапив згодом під критику В. Гнатюка, який
наполягав на тому, що русинів потрібно називати українцями. Він
критикував чернівецького дослідника і за тс, що той у своїх працях
192
називав гірську людність гуцулами, а рівнинну - руснаками. Гнатюк
пояснював, що “як жителі гір звуться Гуцулами, Лемками, Бойками і
т.д., так і жителі рівнин мають свої назви льокальні, як: Подоляни,
Покутяни, Полюхи і т.д. (...) А загальна назва для жителів гір - гірняки
або верховинці, долів або рівнин - долиняни”.70 Словом, українська
етнічна й етнографічна термінологія ще не була усталеною, вона
зазнавала певних змін, і кожен фахівець пропонував свої варіанти. Р.Ф.
Кайндль листувався з цього приводу з НТШ у Львові, намагався
пояснити свою позицію і дізнатися думку провідних українських науковців.
Читаючи “Гуцулів”, людина рубежу XX і XXI ст. дізнається чимало
цікавих деталей, які з тих чи інших причин не знайшли відображення в
новітній літературі про Гуцульщину. Деякі подробиці можуть викликати
здивування чи навіть несприйняття. Адже сучасні стереотипні уявлення
про цей край, що склалися під впливом фольклорних фестивалів, художніх
кінофільмів, телебачення, надто відрізняються від реальної картини, яка,
в свою чергу, суттєво змінилася за сто з лишнім років після виходу
“Гуцулів”. Щоденні життя і праця горян наприкінці XIX сг. були важкими,
власне, такими, як їх описав Кайндль. У багатьох відношеннях
Гуцульщина, безумовно, відставала від рівнинної частини Буковини і
Галичини, хоча й там життя було не з медом. Дослідник об’єктивно
писав як про світлі, так і про темні сторони гуцульського побуту. Недарма
М. Кордуба відзначив у рецензії на книгу: “Дуже справедливо зупиняєсь
д. К[айндль] над невідрадними відносинами щодо моралі, які в
Гуцульщині характерні і яких не зустрінути нікуда инде на Руси”.71
Рецензент позитивно оцінив те, що “книжка ся прикрашена многими
ілюстраціями” і що “до розвідки доданий збірничок пісень і приповідок
з перекладом німецьким”. Водночас, він помітив “хибну подекуда
транскрипцію слів руських”.72 До речі, цей недолік зазначив не тільки
М. Кордуба, але й дехто з читачів книги, виправляючи хиби транскрипції
просто на її сторінках. У науковій бібліотеці Чернівецького державного
університету ім. Ю. Федьковича зберігається примірник “Гуцулів” Р.Ф.
Кайндля, на титулі якого є відбиток печатки з написом: “НАРОДНА
ШКОЛА В СТАНІВЦЯХ ГОРИШНИХ н. Ч. НА БУКОВИНІ *
VOLKSSCHULE IN OBERSTANESTIE а. Cz. Нижче стоїть штамп:
“КНИГОЗБІР НАР. УЧИТЕЛЯ ІЛАРІЯ КАРБУЛИЦКОГО. Ч. 1425 в
III.”. Мабуть, саме 1. Карбулицький “пройшовся” тонким чорним пером
по мовних висловах у розділі XVI. У багатьох місцях він виправив
характерне буковинське е на и (наприклад, детина - дитина), а також
запропонував поліпшений варіант однієї з приказок. У книзі вона звучить
193
користувалась найбільшою популярністю, її поділяли такі авторитети,
як А. Петрушевич, Я. Головацький, А. Бєльовський, О. Калужняцький,
а після Кайндля - В. Гнатюк, І. Крип’якевич, Д. Зеленін та ін.66
“Оригінальнішу” версію запропонував В. Шухевич, який припускав, що
“гуцульський кінь має бути турецького походження, тож можливо, що
назва коня (раси) перейшла і на людей”.67 Існування подібних концепцій
можна пояснити лише нерозвинутістю порівняльного мовознавства XIX
ст. Власне, і в наш час етимологія назви “гуцули” остаточно не з’ясована,
хоча її слов’янське походження вже не викликає сумнівів. Однак
виведення цієї назви Б.В. Кобилянським та його послідовниками від
літописних уличів виглядає надто штучним. Переконливою і
продуктивною є концепція M.JI. Худаша, який пов’язує походження назви
“гуцули” із слов’янським антропонімом Гуцул та похідними від нього.68
Отже, точка зору Р.Ф. Кайндля пояснюється нерозвиненістю
мовознавства його часу. Та слід віддати йому належне хоча б за те, що
він бодай намагався підвести нові аргументи під версію, яку і до і після
нього висловлювали авторитетні лінгвісти та історики. Дивно лише, що
допитливий Кайндль не поцікавився у самих “волохів”, чому вони
гукають до гуцулів “hutan, hufan!”. Але так румуни називають сусідніх
українських горян, не вкладаючи в це слово ні позитивного, ні негативного
змісту. В румунській мові воно означало й означає саме гуцула, а не
злодія. Етимологічно hot, ho{oman (злодій, пройдисвіт) мають інше
походження, ніж слово hutan, яке могло походити від дієслова hutai
‘гойдати’, ‘гойдатися’ (пор. укр. діал. гуцатись). Справді, гуцули
приїжджали в румунські села верхи, погойдуючись у сідлах через
повільну ходу їхніх коней (пор. рум. діал. hufupina ‘коняка’). Словом,
Кайндля ввела в оману деяка співзвучність слів Ьи{апта hofoman, гуцул
та hot-ul, які етимологічно такі ж різні, як, наприклад, “волошка”
(румунка) і “волошка” (польова), “німчик” і “Німчич” тощо.
Українські рецензенти “Гуцулів” та інших праць Р.Ф. Кайндля,
загалом високо оцінюючи їх об’єктивність, науковий і технічний рівень,
закидали авторові непослідовність у вживанні термінів гуцул, верховинець,
руснак, русин. М. Кордуба рекомендував йому називати подолян
руснаками, горян - гуцулами і лише “цілу народність” - русинами. Не
можна говорити, - слушно писав він, - що гуцули “граничать на захід з
верховинцями, бо вони самі теж верховинці”.09 Кайндль врахував ці
зауваження, проте потрапив згодом під критику В. Гнатюка, який
наполягав на тому, що русинів потрібно називати українцями. Він
критикував чернівецького дослідника і іа тс, що гой у своїх працях
192
називав гірську людність гуцулами, а рівнинну - руснаками. Гнатюк
пояснював, що “як жителі гір звуться Гуцулами, Лемками, Бойками і
т.д., так і жителі рівнин мають свої назви льокальні, як: Подоляни,
Покутяни, Полюхи і т.д. (...) А загальна назва для жителів гір - гірняки
або верховинці, долів або рівнин - долиняни”.70 Словом, українська
етнічна й етнографічна термінологія ще не була усталеною, вона
зазнавала певних змін, і кожен фахівець пропонував свої варіанти. Р.Ф.
Кайндль листувався з цього приводу з НТШ у Львові, намагався
пояснити свою позицію і дізнатися думку провідних українських науковців.
Читаючи “Гуцулів”, людина рубежу XX і XXI ст. дізнається чимало
цікавих деталей, які з тих чи інших причин не знайшли відображення в
новітній літературі про Гуцульщину. Деякі подробиці можуть викликати
здивування чи навіть несприйняття. Адже сучасні стереотипні уявлення
про цей край, що склалися під впливом фольклорних фестивалів, художніх
кінофільмів, телебачення, надто відрізняються від реальної картини, яка,
в свою чергу, суттєво змінилася за сто з лишнім років після виходу
“Гуцулів”. Щоденні життя і праця горян наприкінці XIX ст. були важкими,
власне, такими, як їх описав Кайндль. У багатьох відношеннях
Гуцульщина, безумовно, відставала від рівнинної частини Буковини і
Галичини, хоча й там життя було не з медом. Дослідник об’єктивно
писав як про світлі, так і про темні сторони гуцульського побуту. Недарма
М. Кордуба відзначив у рецензії на книгу: “Дуже справедливо зупинявсь
д. К[айндль] над невідрадними відносинами щодо моралі, які в
Гуцульщині характерні і яких не зустрінути нікуда инде на Руси”.71
Рецензент позитивно оцінив те, що “книжка ся прикрашена многими
ілюстраціями” і що “до розвідки доданий збірничок пісень і приповідок
з перекладом німецьким”. Водночас, він помітив “хибну подекуда
транскрипцію слів руських”.72 До речі, цей недолік зазначив не тільки
М. Кордуба, але й дехто з читачів книги, виправляючи хиби транскрипції
просто на її сторінках. У науковій бібліотеці Чернівецького державного
університету ім. Ю. Федьковича зберігається примірник “Гуцулів” Р.Ф.
Кайндля, на титулі якого є відбиток печатки з написом: “НАРОДНА
ШКОЛА В СТАНІВЦЯХ ГОРИШНИХ н. Ч. НА БУКОВИНІ *
VOLKSSCHULE IN OBERSTANESTIE а. Cz. *”. Нижче стоїть штамп:
“КНИГОЗБІР НАР. УЧИТЕЛЯ ІЛАРІЯ КАРБУЛИЦКОГО. Ч. 1425 в
III.”. Мабуть, саме 1. Карбулицький “пройшовся” тонким чорним пером
по мовних висловах у розділі XVI. У багатьох місцях він виправив
характерне буковинське е на и (наприклад, детина - дитина), а також
запропонував поліпшений варіант однієї з приказок. У книзі вона звучить
193
так: “Тич панька у оку, а панько і так сліпий”, причому слово “панько”
Кайндль переклав як das Herrchen, ‘панок’,’малий пан’. Карбулицький
подав приказку наступним чином: “Тич Панька у око, а Панько і так
сліпий” - “Stich den Panko ins Auge, und Панько ist ohnedies schon blind”.
Мабуть, для більшої ясності він написав ім’я Панько в другій частині
приказки по-українськи. Можна припустити, що Карбулицький виправляв
Кі.йндля не задля власного задоволення. Адже книгу із шкільної
бібліотеки, напевне, читали учні-українці, і тому вчитель прагнув, аби
вони засвоювали правильні вирази, причому літературною українською
мовою, а не діалектом, яким вони- й так повсякденно розмовляли. В
усякому разі, примірник “Гуцулів” з народної школи в Горішніх Станівцях-
над-Черемошем (нині Верхні Станівці Кіцманського району Чернівецької
області) є наочним свідченням того, що монографія Р.Ф. Кайндля не
залежувалась на полицях книгарень, а знаходила практичне застосування
як своєрідний народознавчий посібник.
Загалом, “Гуцули” як перша наукова книга про етнографію жителів
буковинських Карпат викликала численні схвальні відгуки з боку
науковців завдяки її об’єктивності, професійності, неприхованій симпатії
автора до Гуцульщини та її жителів. (Прикладом цієї симпатії є
визначення Кайндлем відомого різьбяра Юрка Шкрібляка з Яворова
як “рідкісного генія”.) М. Кордуба писав, що ціна її “для етнографічної
науки велика, а для нас тим більша, що таких описів ми ще досі не
мали”.73 Високо оцінив цю та інші роботи Кайндля і В. Гнатюк: “На
його праці можна покликуватись сміло, будучи певним, що не знайде в
них нічого тенденційного ані фальшивого, що, на жаль, у других учених
неукраїнської народності аж занадто часто лучалося в їх наукових
дослідах над українсько-руським народом”.74
Отже, провідні українські фахівці схвально сприйняли книгу Р.Ф.
Кайндля, хоча з сучасної точки зору вона може видатися занадто
описовою, такою, що не відповідає вимогам академічної науки. При
бажанні в ній можна знайти окремі неточності та хибні визначення, на
які свого часу не звернули уваги рецензенти. Наприклад, Кайндль назвав
головну галузь господарства гуцулів кочовим скотарством, хоча
насправді воно було відгінним. Проте увесь зміст і проста манера
викладу матеріалу роблять книгу цілком доступною будь-якому читачеві.
Власне, праця призначалася насамперед для західної публіки, яка
практично нічого не знала про Гуцульщину. Як слушно зазначив М.
Мороз, "вона придатна для першого ознайомлення з цим краєм, після її
прочитання можна перейти до спеціальних праць”.75
М. Кордуба підкреслював, що в особі Р.Ф. Кайндля буковинська
194
Русь знайшла “ревного і сумлінного етнографа-збирача”, який
“опрацював частину території, найменше досі знану, і через се вельми
велику учинив прислугу нашій етнографічній науці”. Він висловив
сподівання, що д-р Кайндль “не покине раз початого діла і підготовить
терен до розправ більш загальних, які без попередніх детальних
монографій неможливі”.76
V. ПІСЛЯ “ГУЦУЛІВ”
Сподівання М. Кордуби значною мірою виправдались. Незабаром
після виходу в світ “Гуцулів” Р.Ф. Кайндль видрукував низку цінних
статей про Гуцульщину: “Правда про гуцулів”,77 “Звичаєві правничі
уявлення руснаків і гуцулів”,78 “Погодне чарівництво у русинів і
гуцулів”,79 “Душа та місце її перебування після смерті у народних
віруваннях русинів і гуцулів”80 та інші.
У другій половині 90-х років XIX ст. Р.Ф. Кайндль помітно розширив
поле своїх досліджень, прагнучи охопити всю Гуцульщину і встановити
її межі на заході, тобто на Закарпатті, та північному заході, зокрема, з
Бойківщиною. Окрім того, все більше уваги він приділяв вивченню
гуцульського будівництва. Вчений щороку здійснював далекі подорожі
Карпатами, друкуючи після кожної поїздки нові матеріали в австрійських,
німецьких, львівських та чернівецьких часописах. Якщо раніше він писав
переважно невеликі, хоча й вельми численні, повідомлення та замітки,
то тепер це були великі ґрунтовні статті, які супроводжувалися багатьма
світлинами, зробленими самим Кайндлем, який освоїв фотографічне
мистецтво. Щоправда, в той час воно вимагало великого труду, бо ж
нелегко було возитися з важким апаратом по гірських верхах і долах.
З того часу (1897 р.) збереглось цікаве свідчення сільського
інтелігента з буковинської Гуцульщини, який мав нагоду спостерігати,
як працює Кайндль-етноґраф, як він ставиться до простих людей. На
жаль, ці спогади підписані лише ініціалами Є. Л. Вол. Він писав: “Одного
прекрасного літнього ранку зайшов на моє подвір’я незнакомий
подорожний, з тлумочком в одній і фотографічним апаратом в другій
руці. (...) Уявіть собі мою радість, коли незнакомий проговорив своє
ім’я і я дізнався, що гість, відвідуючий наші дикі, гірські вертепи, не хто
інший, як професор з Чернівців, др. Р. Кайндль, знаний мені з газет автор
описів життя і історії Русинів, особливо Гуцулів. Пішла сердечна розмова
і не минуло години, як шановний незнакомець став у нас своїм, близьким.
“Гуцулів вже знаю кругом, Гуцульщину я вже переїхав і гіеремандрував
вздовж і впоперек (...)”. Відтак Кайндль подарував господареві з
десяток відбитків своїх статей про Гуцульщину. До речі, автор цієї
195
замальовки величав Кайндля професором не лише з почуття поваги,
але ще й тому, що 26 травня 1896 р. міністерство освіти та культів
призначило його на посаду професора Чернівецької учительської
семінарії.81
Далі Є. Л. Вол. пише: “Незадовго ми оба пішли в село, за нами
юрба цікавої сільської дітвори і баб. Ми стали заходити до мужицьких
халашів, фотографуючи по дорозі замітні хати і другі будинки. Аби
докладно приглянутися упорядженню домашнього і
сільськогосподарського життя наших гірських братів, ми зайшли до
одного заможнішого господаря, Василя Василевого. Єго самого ми не
застали дома - була гаряча пора косирі - але молода ґаздиня, жвава і
смілива молодиця, потрафила дати зовсім задоволяючі пояснення на
питання прихильного німця, що впрочім висловлювався поправно по-
руськи, навіть на лад гуцульський. Хата і прочі будинки з їх складовими
частями, піч, запічок, лава, прилавок, домашня посудина, особливо
деревляна, господарські знаряди, як віз, плуг, борона, упряж, відтак
знаряди до корчування, спосіб виробу овочевої вовни під пряжу на
сердаки, волони, виготовлення льняної пряжі і з коноплів і т.д. - се все
переговорено найдокладніше.
“Тепер одягніться святочно і дітей ваших принарядіть, а я вас
відмалюю і відтак з міста пришлю вам ваш готовий образ”. Ґаздиня
вибігла до комори, душком перебралась і з блискучими з радості очима
станула з дітьми перед апаратом. Але професорові захотілося мати
образ ґаздині ще і в її буденнім убранню, при роботі. “А тепер розберіться,
беріть в руки веретено і сядьте під кужівку!”. Та тут зайшло
непорозуміння. Професор хотів, аби молодиця скинула з себе лиш зверхнє
святочне плаття, то є узорчату бунду, коралі, а молодиця думала: коли
розбиратись, то вже певно цілком, до наготи. “Ну, пане, я й не гадала,
що ви такі забавні! Я не з таких...”.82
З 1895 року Р.Ф. Кайндль почав глибоко вивчати матеріальний побут
горян, особливо будівництво житла та господарських споруд у Карпатах.
Вислідом цих досліджень була велика стаття “Хап і подвір’я у гуцулів”,
яка містила 228 чудових світлин і малюнків.83 У ній Кайндль подав
детальний опис будинків з різних сіл ГІутильщини та Верховинщини,
починаючи від технічних прийомів спорудження дерев’яних будівель до
елементів хатнього начиння, а також розповів про вірування, обряди га
звичаї, які супроводжували будівництво на всіх його етапах: від вибору
місця і до вселення до готової хати. І. Франко відгукнувся про цю статтю
як про “дуже цінну роботу”.м
Висвітлення цієї теми вчений продовжив в ілюстрованій статті “У
196
гуцулів долини Пруту”, присвяченій описам жител, елементів побуту та
деяких обрядів з околиць Космача, Яремчі, Дори та Микуличина."*
Дещо інший характер мала стаття “Етнографічні походи у Східних
Карпатах”, яка складається з чотирьох частин.86 У перших двох автор
подав надзвичайно хвилюючі картини вкрай нужденного життя
закарпатських русинів з-над Ріки і Тиси. (Нагадаємо, що Закарпаття
входило тоді до складу Угорщини.) “З очей всіх цих людей проглядали
журба і тривога, запалі щоки і бліді обличчя були безсумнівною ознакою
того, що ці люди не їдять ситно й у час жнив, коли в Галичині, що зажила
такої сумної слави, селянин принаймні не страждає від голоду”.87
В. Гнатюк зазначив з цього приводу: “Шкода тільки, що автор не
зайнявся докладніше розслідженням матеріяльного положення тих
людей: в тім напрямі міг він справді відкрити Америку!”.88
Проте Кайндля цікавила насамперед етнографічна межа між
русинами Закарпаття і гуцулами. З цього приводу він зазначав, що по
мірі наближення до верхів’їв Тиси місцеви руснаки все більше нагадували
гуцулів, а на Білій і Чорній Тисах жодної різниці вже не було. Тим не
менш, жителі цих околиць називали себе руснаками, а гуцулами, або
сухаками, вони вважали мешканців Жаб’я на Черемоші (нині райцентр
Верховина Івано-Франківської області) та інших населених пунктів “за
границьов”, тобто в гірській частині Галичини та Буковини.89
В останніх двох частинах цієї ж статті Р.Ф. Кайндль описав межу
між Гуцульщиною і Бойківщиною. Обстеження поселень у долині
галицької Золотої Бистриці (Солотвинської) дозволило йому дійти
висновку, що чіткої межі між ними не існує, тому місцевих жителів він
назвав гуцуло-бойками.90 Відвідавши влітку 1898 р. Ясень, Сливки,
Небилів та Перегінське на Лімниці, вчений переконався, що ці поселення
належать до східної частини Бойківщини. Кайндль навів цікаві діалоги з
людьми в різних селах. Так, у Маняві він запитав чоловіків, що стояли
біля церкви: “Ви - гуцули?”. - “Так, ми гуцули”. - “А як називаються
люди у Кричці, у Порогах?”. - “То теж гуцули”. - “А у Пасічній?”. - “То
вже гірші гуцули, а про нас вони кажуть, що ми є бойки”. Коли Кайндль
запитав людей у Ясені, чи вони гуцули, ті відповіли заперечно. “Отож,
ви бойки?”. - “Ні, ми руснаки”. Дослідник зазначив, що людність, яку
називають бойками, сприймає це як образливе прізвисько і не хоче про
неї нічого знати.91 У цій же статті Кайндль подав порівняльну
характеристику бойківських і гуцульських жител та деякі інші матеріали.
До публікації додано 74 ілюстрації.
Водночас вчений продовжував друкувати велику кількість
197
замальовки величав Кайндля професором не лише з почуття поваги,
але ще й тому, що 26 травня 1896 р. міністерство освіти та культів
призначило його на посаду професора Чернівецької учительської
семінарії.*1
Далі Є. Л. Вол. пише: “Незадовго ми оба пішли в село, за нами
юрба цікавої сільської дітвори і баб. Ми стали заходити до мужицьких
халашів, фотографуючи по дорозі замітні хати і другі будинки. Аби
докладно приглянутися упорядженню домашнього і
сільськогосподарського життя наших гірських братів, ми зайшли до
одного заможнішого господаря, Василя Василевого. Єго самого ми не
застали дома - була гаряча пора косирі - але молода газдиня, жвава і
смілива молодиця, потрафила дати зовсім задоволяючі пояснення на
питання прихильного німця, що впрочім висловлювався поправно по-
руськи, навіть на лад гуцульський. Хата і прочі будинки з їх складовими
частями, піч, запічок, лава, прилавок, домашня посудина, особливо
деревляна, господарські знаряди, як віз, плуг, борона, упряж, відтак
знаряди до корчування, спосіб виробу овочевої вовни під пряжу на
сердаки, волони, виготовлення льняної пряжі і з коноплів і т.д. - се все
переговорено найдокладніше.
“Тепер одягніться святочно і дітей ваших принарядіть, а я вас
відмалюю і відтак з міста пришлю вам ваш готовий образ”. Ґаздиня
вибігла до комори, душком перебралась і з блискучими з радості очима
станула з дітьми перед апаратом. Але професорові захотілося мати
образ газдині ще і в її буденнім убранню, при роботі. “А тепер розберіться,
беріть в руки веретено і сядьте під кужівку!”. Та тут зайшло
непорозуміння. Професор хотів, аби молодиця скинула з себе лиш зверхнє
святочне плаття, то є узорчату бунду, коралі, а молодиця думала: коли
розбиратись, то вже певно цілком, до наготи. “Ну, пане, я й не гадала,
що ви такі забавні! Я не з таких...”.82
З 1895 року Р.Ф. Кайндль почав глибоко вивчати матеріальний побут
горян, особливо будівництво житла та господарських споруд у Карпатах.
Вислідом цих досліджень була велика стаття “Хаті і подвір’я у гуцулів”,
яка містила 228 чудових світлин і малюнків.85 У ній Кайндль подав
детальний опис будинків з різних сіл Путильщини та Верховинщини,
починаючи від технічних прийомів спорудження дерев’яних будівель до
елементів хатнього начиння, а також розповів про вірування, обряди та
звичаї, які супроводжували будівництво на всіх його етапах: від вибору
місця і до вселення до готової хати. 1. Франко відгукнувся про цю статтю
як про “дуже цінну роботу”.м
Висвітлення цієї теми вчений продовжив в ілюстрованій статті “У
196
гуцулів долини Пруту”, присвяченій описам жител, елементів побуту та
деяких обрядів з околиць Космача, Яремчі, Дори та Микуличина.*'
Дещо інший характер мала стаття “Етнографічні походи у Східних
Карпатах”, яка складається з чотирьох частин.86 У перших двох автор
подав надзвичайно хвилюючі картини вкрай нужденного життя
закарпатських русинів з-над Ріки і Тиси. (Нагадаємо, що Закарпаття
входило тоді до складу Угорщини.) “З очей всіх цих людей проглядали
журба і тривога, запалі щоки і бліді обличчя були безсумнівною ознакою
того, що ці люди не їдять ситно й у час жнив, коли в Галичині, що зажила
такої сумної слави, селянин принаймні не страждає від голоду”.87
В. Гнатюк зазначив з цього приводу: “Шкода тільки, що автор не
зайнявся докладніше розслідженням матеріяльного положення тих
людей: в тім напрямі міг він справді відкрити Америку!”.88
Проте Кайндля цікавила насамперед етнографічна межа між
русинами Закарпаття і гуцулами. З цього приводу він зазначав, що по
мірі наближення до верхів’їв Тиси місцеви руснаки все більше нагадували
гуцулів, а на Білій і Чорній Тисах жодної різниці вже не було. Тим не
менш, жителі цих околиць називали себе руснаками, а гуцулами, або
сухаками, вони вважали мешканців Жаб’я на Черемоші (нині райцентр
Верховина Івано-Франківської області) та інших населених пунктів “за
границьов”, тобто в гірській частині Галичини та Буковини.89
В останніх двох частинах цієї ж статті РФ. Кайндль описав межу
між Гуцульщиною і Бойківщиною. Обстеження поселень у долині
галицької Золотої Бистриці (Солотвинської) дозволило йому дійти
висновку, що чіткої межі між ними не існує, тому місцевих жителів він
назвав гуцуло-бойками.90 Відвідавши влітку 1898 р. Ясень, Сливки,
Небилів та Перегінське на Лімниці, вчений переконався, що ці поселення
належать до східної частини Бойківщини. Кайндль навів цікаві діалоги з
людьми в різних селах. Так, у Маняві він запитав чоловіків, що стояли
біля церкви: “Ви - гуцули?”. - “Так, ми гуцули”. - “А як називаються
люди у Кричці, у Порогах?”. - “То теж гуцули”. - “А у Пасічній?”. - “То
вже гірші гуцули, а про нас вони кажуть, що ми є бойки”. Коли Кайндль
запитав людей у Ясені, чи вони гуцули, ті відповіли заперечно. “Отож,
ви бойки?”. - “Ні, ми руснаки”. Дослідник зазначив, що людність, яку
називають бойками, сприймає це як образливе прізвисько і не хоче про
неї нічого знати.41 У цій же статті Кайндль подав порівняльну
характеристику бойківських і гуцульських жител та деякі інші матеріали.
До публікації додано 74 ілюстрації.
Водночас вчений продовжував друкувати велику кількість
197
повідомлень про етнографію, міфологію та фольклор гуцулів у різних
австрійських і німецьких народознавчих журналах та газетах. З їхньої
тематики можна побачити, що Кайндль уважно прислуховувався до
критичних зауважень українських науковців, опублікувавши, зокрема,
серію статей про полювання та рибальство у гуцулів і пов’язані з цим
повір’я.
Про великий інтерес українців до праць дослідника свідчать також
переклади деяких його статей, видрукуваних у газеті “Буковина”. Серед
них потрібно згадати його статтю “Пророк тверезості, картина з життя
гуцулів”, перекладену й опубліковану Осипом Маковеєм з його
післямовою.92 Вона присвячена початкам боротьби гуцулів з пияцтвом.
Іларіон Федорович переклав статтю “Жид Зельман”. Її оригінальні
варіанти Кайндль друкував ще 1889 і 1893 рр.93 У ній вчений
документально доводив історичність особи дрогобицького єврея
Зельмана Вольфовича, який фігурував в українських піснях та гагілках
як узагальнений образ жорстокого лихваря.94 Пізніше “Буковина”
видрукувала низку уривків із статті Р.Ф. Кайндля “Етнографічні походи
в Східних Карпатах”, де він описав жахливе становище закарпатських
українців.95
Зацікавлення працями вченого в самих Карпатах засвідчив вже
згадуваний Є. JI. Вол., який перерахував близько двох десятків
прочитаних ним книг і статей Р.Ф. Кайндля з етноґрафіїГуцульщини та
Бойківщини, історії та краєзнавства Буковини. Автор також зазначив:
“Накінець познакомлює Кайндль образований світ з трудами наших
рідних етнографів, проф. Михайла Грушевського, д-ра Івана Франка,
Колесси, Гнатюка, В. Охримовича і Шухевича в великій статті “Glo-
bus-a” під заголовком “Bericht über neue antropologische und volkskundli¬
che Arbeiten in Galizien” (вийшла 1900 року. - O.M.).
Одним словом, проф. Кайндль дуже прислужився щодо пізнання
нашої вітчизни. Правда, ми повинні були самі давно се зробити, та як не
одно, то інше зіпхнули на других, аби самим блавучити, і сей загін
етнографічний лишили облогом, аж не прийшов прихильний німець
Кайндль, щоби єго зорати, нам на пожиток”.96
Наприкінці XIX ст. Р.Ф. Кайндль став одним з провідних знавців
етнографії та фольклору Гуцульщини. Про свої дослідження він писав:
“В моїх походах я пізнав більшість сіл в області, якою я мандрував,
відвідав і зафотографував безліч будинків, замалював сотні ужиткових
речей; я сидів біля вівчарської ватри з гуцулами і їв з ними; я проводив
з ними Різдвяну ніч біля церкви і носив Спасителя, що встав із гробу, в
урочистій процесії навкруг засніженого храму; я сумував і ними над
198
могилою, але й танцював шаленого аркана на весіллі. Коротше, я маи
досить обставин, щоб пізнати людей та їхні звичаї і проникнути в їхні
таємниці, наскільки це взагалі можливо чужинцеві”.97
Справді, Р.Ф. Кайндль самовіддано трудився на ниві гуцульської
етнографії, яка, по суті, була лише його науковим хобі. Адже “хліб свій
щоденний” він заробляв викладанням загальноавстрійської історії,
включаючи й історію Буковини, що вважалась тоді частиною першої.
Вчений проводив дослідження і в цьому напрямку, написавшу низку
важливих і цікавих праць, які мали відношення і до буковинської
Гуцульщини. Зокрема, 1899 року у віденському журналі “Архів
австрійської історії” було видрукувано велику працю Р.Ф. Кайндля
“Підданство на Буковині. З історії селянського стану та його визволення”.
Незабаром вона вийшла окремою книгою обсягом 164 сторінки.98 Автор
висвітлив у ній період з 1342 по 1870 рік, вперше прослідкувавши історію
буковинського селянства за більш ніж 500 років. Певну увагу Кайндль
приділив також особливостям становища селян-гуцулів, які ніколи не
були кріпаками і не відробляли панщини. Щоправда, І. Лучицький
закидав йому побіжність в описі подій 1848-1849 рр., але київський
професор, вочевидь, не знав, що майже одночасно з названою вийшла
друком інша робота Р.Ф. Кайндля під назвою “Буковина в 1848 і 1849
роках”.99
Іван Франко писав про неї: “Для нас деякі розділи праці проф. Кайндля
мають особливий інтерес, подаючи інтересні епізоди з нашого народного
руху в тих часах”. Рецензент особливо відмітив як “найширший і
найважнійший для нас п’ятий розділ (...) - про Лукіяна Кобилицю”.
Франко, який і сам досліджував цю тему, зазначив, що Кобилиця “зробив
між Гуцулами русько-кімполюнґського (Довгопільського. - О.М.) округа
рухавку на тлі аграрнім, яксцо нагнав не мало страху дідичам Румунам”.
Саме останні підняли крик, ніби “Гуцули грабують, мордують і хочуть
ввійти в порозуміння зі збунтованими Мадярами”. Кайндль на основі
автентичних свідоцтв “збиває сю легенду, якій давав віру приміром]
І. Федькович, що в своїй поемці про Кобилицю змалював сього депутата
союзником Угрів (“Угри волю добувають, добудуть і нашу”)”. Франко
погоджується з Кайндлем у тому, що “хоча угорські повстанці зимою
1848-49 р. три рази впадали на Буковину, а один раз просто навіть в
околицю Селєтина, обхоплену нібито “бунтом”, то про те не було випадку,
щоб Гуцули надавали їм поміч, тай із свого боку повстанці поводились
з Гуцулами як з ворогами, розбивали їх хати, забирали худобу і т.і.”.
Торкаючись питання про суд над Кобилицею, Франко зазначив, що його
“засуджено - на місяць в’язниці, найкрасший доказ безпідставності
199
криків про його мадярофільство та державну зраду”. Наприкінці рецензії
він пообіцяв детальніше опрацювати “сей інтересний епізод, і при тім
опремося, крім матеріалів, визисканих проф. Кайндлем, на деяких
рукописних, не приступних йому”.100 Як відомо, І.Франко невдовзі
написав прекрасну роботу про Лук’яна Кобилицю, у якій неодноразово
посилався й на працю чернівецького історика.
Отже, чернівецький науковець багатьма своїми роботами об’єктивно
збагачував й українську науку, а не тільки австрійську. Вітчизняні
науковці сприймали навіть невеликі його повідомлення з незмінним
інтересом, часом піддавали їх дружній критиці, але нерідко виражали
вдячність Кайндлю за публікації, які, як писав В. Гнатюк, “приносять
честь йому, а з нами познайомлюють Захід”.
VI. ЗМІНА ВІХ
Завдяки надзвичайному працелюбству та дивовижній науковій
продуктивності Р.Ф. Кайндль став на початку XX ст. найавторитетнішим
істориком, етнографом, краєзнавцем та археологом Буковини. Це сприяло
його просуванню по службовій драбині: на початку березня 1901 року
34-літній “др. Раймунд Кайндль, звісний зі своїх численних етнографічних
праць про буковинських Русинів, зістав надзвичайним професором
австрійської історії при Чернівецькому університеті”.101 На початку 1902
року міністр освіти Австрії призначив його “членом іспитової комісії для
учителів гімназій і реальних шкіл, яко фахового ексамінатора для
загальної і австрійської історії'”.102 26 серпня 1904 року цісарським указом
Кайндля призначено на посаду звичайного професора.103 Його ім’я
посідало високий авторитет у фахових колах від Києва до Мюнхена і
від Бухареста до Гамбурга. Українські науковці та журналісти на Буковині
і в Галичині ставилися до нього прихильно, навіть шанобливо.
Незважаючи на це все, Кайндль почав втрачати колишній інтерес до
Гуцульщини, хоча й продовжував писати про неї. Очевидно, ця зміна
сталася поступово під впливом кількох причин.
Згідно з деякими даними, сильне враження на нього справила
поява “Гуцульщини” В. Шухевича. Кайндль, хоч і відгукнувся на неї
доброзичливою рецензією,104 проте інтуїтивно мусив відчути, що він
не зможе перевершити львівського вченого. Справді, до 1899 року
Кайндль тримав своєрідне лідерство в етнографії гуцулів, та вже після
виходу перших томів “Гуцульщини” він втратив свою першість. Це
відзначили й сучасники, зокрема, Федір Вовк, який слушно писав
про працю Шухевича, що вона, “безперечно, найкраща і з наукового
і артистичного погляду і з усього, що було досі надруковано про
200
Гуцулів, не виключаючи і Кайндля”.105
По-друге, чернівецького професора серйозно зацікавили теорстико-
методологічні проблеми народознавства, які він почав розробляти на
монографічному рівні. 1903 року вийшла його праця “Народознавство”,
яка означала новий етап наукової діяльності вченого.106 В подальшому
він неодноразово виступав із статтями на цю тему, а також запровадив
курс народознавства в Чернівецькому університеті.
По-третє, посада професора австрійської історії додала Кайндлеві
нових турбот. Адже цей лекційний курс був обов’язковим для всіх
факультетів і відділів університету, що певною мірою обмежувало часові
можливості вченого. Він все більше зосереджувався на вивченні історії
і культури німецьких колоністів Карпатського регіону, видавши протягом
1906-1911 pp. обширну тритомну працю.107 Крім того, він друкував
велику кількість статей і заміток на цю ж тему. Українські науковці
відгукувалися на них переважно нейтральними рецензіями. Зокрема,
1910 року І. Франко, розкривши коротенько зміст однієї замітки Кайндля,
подав власний досить об'ємний і цікавий матеріал про поширення
масонства серед австрійських чиновників Галичини і Буковини у 80-х
роках XVIII ст.108 Якщо ж оцінювати праці Р.Ф. Кайндля цього часу, то
потрібно погодитись із слушною думкою сучасного народознавця з ФРН
В. Оберкроне, що Кайндль “був історіописцем німецького народу, а не
німецької держави, як переважна більшість німецьких істориків”.109
Протягом 1907 і половини 1908 року вже зрілий і досвідчений вчений
доволі швидко написав фундаментальну “Історію Чернівців від
найдавніших часів до сьогодення”. Виконана на замовлення Чернівецької
міської ради, книга була приурочена до 500-літнього ювілею першої
документальної згадки про місто, який виповнювався 8 жовтня 1908 р.
Працю високо оцінили сучасники, в тому числі М. Кордуба, який писав
про неї: “Історична література про наш край ще взагалі дуже убога, та
велика частина сего, що досі про се написано, вийшла з-під пера сего
ученого. Про історію Чернівців се взагалі перша і одинока праця, і вже
через се саме заслуга автора велика і неоспорима”.110 Слова Коргуби
виявилися пророчими: монографія Кайндля, на жаль, так і залишилась
до сьогодні “одинокою працею” про столицю Буковини.
У 1910-1913 роках Р.Ф. Кайндль досяг академічної вершини, коли
його обрали спочатку деканом філософського факультету, а відтак
ректором Aima mater Francisco-Josephina.111 Та з вибухом Першої світової
війни вчений мусив залишити рідне місто, як згодом виявилось, назавжди.
Кайндль - один із лідерів карпатських німців і прихильник українства,-
був би неминуче інтернований російськими військовими властями, коли
201
б залишився у Чернівцях. Після війни повернення до рідного університету
стало неможливим, тому що Буковину анексувала Румунія, всі навчальні
заклади були румунізовані, викладання австрійської історії в них
припинилось. Окрім того, таких українофілів, як Кайндль, румунський
університет у Чернівцях не потребував.
З 1915 до 1930 року Р.Ф.Кайндль працював професором Ґрацького
університету в Австрії. За ці роки з-під його пера вийшло чимало праць
з історії різних країн і народів. Незадовго до смерті вчений написав
ґрунтовний нарис про німецькомовне письменство Буковини для
фундаментальної “Історії німецько-австрійської літератури”, в якому
приділив належну увагу творчості Ю.Федьковича. Кайндль підкреслив
самобутність і оригінальність німецькомовної спадщини буковинського
Соловія.112
Помер Р.Ф. Кайндль від серцевого нападу 14 березня 1930 р. у
Вальтендорфі під Ґрацом, де й був похований. Завдяки своїм працям, а
він написав лише з буковинської тематики 308 книг і статей, вчений ще
за життя став знаменитістю, обирався дійсним і почесним членом
численних наукових інституцій, у тому числі НТШ у Львові.
У Чернівцях, завдяки заходам міської влади та обласного товариства
охорони пам’яток історії і культури, 9 жовтня 1994 року на стіні родинного
будинку Кайндлів по вул. Т. Шевченка було відкрито пам’ятну
меморіальну дошку на честь видатного вченого. Його ім’я засяяло
золотом і на мармуровій стеллі, встановленій на початку жовтня 1995
року з нагоди 120-річчя Чернівецького університету у вестибюлі його
головного корпусу. На ній вміщено прізвища всіх ректорів вузу. Професор
Р.Ф. Кайндль займав цю посаду в 1912-1913 роках. Отже, в наш час
ім’я видатного вченого навіки закарбувалось на скрижалях історії
Чернівців.
Нині, в 70-ті роковини смерті Р.Ф. Кайндля, завдяки видавництву
“Молодий буковинець” повертається майже з небуття одна з кращих
книг чернівецького вченого, присвячена “таємничому маленькому
народові вершників-гуцулів”, який він полюбив у дитинстві, слухаючи
казки старенької гуцулки, що сама була втіленням казки. Це щире почуття
й спонукало ще молодого вченого написати “Гуцулів” та десятки інших
праць про українських жителів Карпат. Р.Ф. Кайндль зберіг цю приязнь
і на чужині, звідки писав до Львова з нагоди ювілею НТШ 1923 року, що
хоч заступав передусім інтереси німців, то все стояв на становищі мирної
співпраці всіх народів і “мав серце для них, - особливо для українців”...113
202
ПРИМІТКИ:
1 Детальніше лив.: Doroschcnko D. Die Ukraine und Deutschland. Neun Jahrhunderte
Deutsch-Ukrainischer Beziehungen. - München. 1994. - S.248-249, 252-257.
: Глуговський A M. Кайндль Раймунд Фрідріх // Радянська енциклопедія історії України.
- K., 1970. - Т.2. - С.292; Кайндль Раймунд Фрідріх // Українська радянська енциклопедія. -
Вид. 2-е. - K., 1979. - Т.4. - С.509.
I Гуць Г.Є. Юрій Фсдькович і західноєвропейська література. - К , 1985. - С І 26.
4 Там само. - С.І35.
' Мороз М.О. Кайндль Раймунд Фрідріх // Українська літературна енциклопедія. - К ,
1990. - Т.2. - С.375-376.
6 Див.: Ботушанський В.М., Сайко М.М. Німецька сільськогосподарська колонізація на
Буковині (кінець XVIII - поч. XIX ст.) // 3 історичного минулого Буковини: 36. наук, статей.
- Чернівці, 1996. - С.50-52.
7 Мороз М. Етнографічна діяльність Раймунда Кайндля // Записки НТШ. - Львів, 1991.
- Т.223. - С.197 -205.
* Джурюк Т., Масан О. Р.Ф. Кайндль - дослідник етнографії Гуцульщини // Національні
та стносоціальні процеси в Україні: Матеріали ІІ-Ї Вссукр. наук.-практ. конференції молодих
науковців. - Чернівці, 1997. - С.68-71; Троян С. Р.Ф.Кайндль і консолідація німецтва у
Карпатському регіоні // Буковина - мій рідний край: Матеріали ІІ-ої іст.-краезн. конф. молодих
дослідників, студентів та науковців. - Чернівці, 1997. - С.60-63; Масан О. Літописець Чернівців
// Масан О., Чсховський І. Чернівці: 1408-1998: Нариси з історії міста. - Чернівці, 1998. -
С. 134-137; Фрунчак C., Фантух А. 3 археологічної спадщини Раймунда Фрідріха Кайндля /
/ Постаті української археології: Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині,
вип.7. - Львів, 1998. - С.90-91.
* Чернівецький університет. 1875-1995: Сторінки історії / Відп. рсд. В.М. Ботушанський.
- Чернівці, 1995. - С.37-38, 53-54; Вовчак А. Українське народознавство на сторінках журналу
“Am Ur-Quell” (1890-1896 pp.) // Народознавчі Зошити. - Львів, 1998. - Зошит 2 (20). -
С.189, 192-195; Кожолянко Ґ. Етнографія Буковини. - Чернівці, 1999. - Т. 1. - С. 18, 21, 24.
10 Doroschcnko D. Op. cit. - S.248.
II Буковина - її минуле і сучасне / Під рсд. Д. Квітковського, Т. Бриндзана, А. Жуковського.
- Париж-Філядсльфія-Дітройт, 1956. - С.І0.
11 Там само. - С.64.
Там само. - С.124.
14 Див.: Kaindl R.F. Die Polen // Bukowina in Wort und Bild. - Wien, [1899]. - S.306-314;
15 Biedrzycki E. Historia Polaköw na Bukowinic. - Warszawa-Kraköw, 1973. - S.I0.
16 Ibid. - S.41. - Przyp.6.
17 Див.: Rein K. 20 Jahre Raimund-Fricdrich-Kaindl-Gcscllschaft // Kaindl-Archiv. - Augs¬
burg, 1995. - H.21/13 N.F. - S.l-2.
" Blase A. Raimund Friedrich Kaindl (1866-1930). Leben und Werk. - Wiesbaden, 1962.
Klein A.A. Raimund Friedrich Kaindl (1866-1966) // Zeitschrift des Historischen Vereines
Гііг Steiermark. - Graz, 1966. - Jg.57. - S.141-173; ciusd. Leben und Werk Raimund Friedrich
Kaindls // Alma malcr Francisco Joscphina: Die deutschsprachige Nationalitätcn-Univcrsität in
Czcrnowitz. Festschrift zum 100. Jahrestag ihrer Eröffnung 1875 / Hrsg. von R. Wagner. -
München, 1975. - S.293-307.
J0 Klein A.A. Raimund Friedrich Kaindl. Leben und Werk (1866-1930) II Raimund Friedrich
Kaindl 1866-1930: Kulturhistorische Ausstellung. Johanncum, Graz. - Graz, 1966. - S.7-12.
!l Mais A. Das Verhältnis Raimund Friedrich Kaindls zur Volkskunde // Ibid. - S.13-18.
1! Rein K. Op. eil. - S.2-5.
Wagner R. Raimund Friedrich Kaindl - der Karpathcndcutschc // Kaindl-Arqhiv - Augs¬
burg, 1992. - H.9/1 N. F - S.3-10
,J Пор.: Kaindl Raimund Friedrich // Österreichisches biographisches Lexikon 1815-1950. -
203
Graz-Köln, 1965. - S. 177.
Ebcrhart H. Zwischen Volkskunde und Geschichlc. bin Beilrag zur Rezeption der Werke
R.F. Kaindls. (Рукопис доповіді, виголошеної професором Грацького університету Г. Ебср-
гарлом 17 травня 1998 р. на конференції “Буковина - мій рідний край" у Чернівцях).
:,< Raimund Friedrich Kaindl // Die Gcschichlswisscnschafl der Gegenwart in Sclbstdarstcllungcn
/ Hrsg. von S.Slcinbcrg. - Leipzig, 1924. - Bd. I. - S. 172-173.
!7 Ibid. - S. 173.
Див.: Карбулицький І. Розвій народного шкільництва на Буковині. - Вашківці, 1905.
- С.76. - Прим.З.
м Раймунд Фрідріх Кайндль // Записки НТШ. - Львів, 1931. - Т. 151. - С.236.
Див.: Kaindl R.F. Geschichlc von Czcrnowitz von den ältesten Zeiten bis zur Gegenwart.
- Czcrnowitz, 1908. - S. 194.
11 Raimund Friedrich Kaindl // Die Gcschichlswisscnschafl der Gegenwart. - S. 175-176.
;; Галіп T. З моїх споминів // Буковинський журнал. - Чернівці, 1994. - Ч.І-2. - С.155.
’’ Raimund Friedrich Kaindl // Die Geschichtswissenschaft der Gegenwart. - S. 176.
u Галіп Т. Вказ. праця. - C. 156.
” Klein A.A. Raimund Friedrich Kaindl (1866-1966). - S. 150.
,f' Величко О.И. Проблемы веротерпимости в общественно-политической жизни Австро-
Венгрии // Австро-Венгрия: интеграционные процессы и национальная специфика. - М.,
1997. - С.123.
17 Raimund Friedrich Kaindl // Die Geschichtswissenschaft der Gegenwart. - S. 189-191.
■“ Rein K. Die Germanistik an der Universität zu Czcrnowitz // Alma matcr Francisco
Joscphina. - S. 163.
” Kaindl R.F. Franz Adolf Wickenhauscr 1809’-1891. Gcdächtnisblatt zu seinem dritten
Todesjahre. - Czcrnowitz, 1894. - S.S.
4,1 Nibio A. Zum Tode R.F. Kaindls // Archiv des Deutschen Kulturvcrcincs in der Bukowina.
- Radautz, 1931. - H.I. - S.3.
41 Kaindl R.F.Zur Gcschichtc der Stadt Czcrnowitz und ihrer Umgegend. - Czcrnowitz, 1888.
42 Kaindl R.F. Gcschichtc der Bukowina. - Czcrnowitz, 1888-1893. • Absch.l-3.
4) Лучицкий И. Крестьяне и крестьянская реформа в восточной Австрии // Киевская
старина. - 1901. - Т.72. - Март. - С.318.
44 Kaindl R.F., Manastyrski A. Die Ruthcncn in der Bukowina. - Czcrnowitz, 1889-1890. -
Th.1-2.
45 Попович О. Відродження Буковини // Буковинський журнал. - Чернівці, 1992. - 4.2-
3. - С.170.
44 Русанова И.П., Тимощук Б.А. Кодын - славянские поселения V-VIII вв. н. э. на р.
Прут. - М., 1984. - С.22, 28.
47 Буковина. - 1889. - 21 груд. - С.7.
4" Буковина. - 1890. - 2 ссрп. - С.5.
*’ Див.: Kaindl R.F. Die Anthropologische Gesellschaft in Wien in ihrem Verhältnisse zur
Bukowina // Bukowincr Rundschau. - 1894. - 6. Jänner. - S.4; ciusd. Die Huzulen. - Wien, 1894. -
S.III.
Буковина. - 1891. - 1 ссрп. - C.5.
" Kaindl Raimund Friedrich // Norst A. Alma matcr Francisco-Joscphina. Festschrift zu
deren 25-jährigcn Bestände. - Czcrnowitz, 1900. - S.6I.
Чернівецький літературно-меморіальний музей О. Кобилянеької. - Ф.3119: Дневник
Кобилянськото Володимира. - 1892. - 27/ 15 Червень
” Bukowincr Post. - 1893. - 14. Nov. - S.4
Klein A.A. Leben und Werk. - S.294.
■' Kaindl R.K. Die Erwerbung der Bukowina durch OcsterTcich: HabiliUtionsvorlrag, gehalten
an der philosophischen Facultäl der k.k Franz-Josct's-Universität in Czcrnowitz am 15 Juli 1893.
- Czcrnowitz, 1894.
Мороз M. Вкаї. праця. - С 201
204
” Мороз М. Вказ. праця. ■ С. 197.
>к Кордуба М. Розвідки д-ра Р. Кайндля з етнографії руської // Записки НІ НІ - Лі.иіи.
1896. - Т ІЇ. - Кн.З - С 2.
Шухсвич В Гуцульщина / Рспр. вид. 1899 р Перед. Слово Д. Ватаманюка. Нсіум
Стаття П. Арсснича. - Верховина, 1997. - С.25.
Федькович Ю. Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Листи. - K., І9Н5
- С.2І6.
м Там само. - С.344.
Kaindl R.F. Die Huzulen sind Skythen: Ein Beitrag zur Hcimalskundc - Czcmowitz, 1887
Арсенич ll.l. Історіографія етнографічного дослідження Гуцульщини // Гуцульщина:
Історико-етнографічне дослідження. - K., І987. - С.13.
w Худаш М.Л. Основні особливості гуцульського говору // Там само. - С.56. - Прим.4
6! Мороз М. Вказ. праця. - С.202-203.
“ Див.: Худаш М.Л. Походження назви гуцули // Гуцульщина. - С.46.
67 Шухсвич В. Вказ. праця. - С.52.
ЙК Худаш М.Л. Походження назви гуцули. - С.48-51.
и Кордуба М. Вказ. праця. - С.З, 9.
™ Гнатюк В. [Огляд праць Р.Ф. Кайндля] // Записки НТШ. - Львів, 1902. - Т.48. - Кн.4. -
С.40.
71 Кордуба М. Вказ. праця. - С.9.
72 Там само.
71 Там само.
74 Гнатюк В. Рецензія // Записки НТШ. - 1898. - Т.21. - Кн.1. - Бібл. - С.30.
” Мороз М. Вказ. праця. - С.201.
76 Кордуба М. Вказ. праця. - С.10.
77 Kaindl R.F. Die Wahrheit über dio Huzulen // Mitteilungen der Geographischen Gesellschaft
in Wien. - 1894. - Bd.37. - S.272-276.
7" Kaindl R.F. Die Volksthümlichc Rcchtsanschaungcn der Rusnakcn und Huzulen // Globus. -
Braunschwcig, 1894. - Bd.66 - Nr.17. - S.270-275.
n Kaindl R.F. Die Wetterzauberei bei den Ruthcncn und Huzulen // Mitteilungen der
Geographischen Gesellschaft in Wien. - 1894. - Bd.37. - S.624-642.
*° Kaindl R.F. Die Seele und ihre Aufenthaltsort nach dem Tode im Volksglauben der Ruthcncn
und Huzulen // Globus. - Braunschwcig, 1895. - Bd.67. - Nr.23. - S.79-86.
"XXXII. Jahrcs-Bcricht der gr.-or. Obcr-Rcalschulc in Czcmowitz / Veröffentlicht am Schlussc
des Schuljahres 1895/96 von C. Mandyczcwski, Direktor. - Czcmowitz, 1896. - S.46; Карбулицький
І. Вказ. праця. - C.87.
12 Вол. Є.Л. Німсць-приятсль // Православний календар “Руської Бесіди” на рік 1902. -
Річник 29. - Чернівці, 1901. - С. 105-106.
Kaindl R.F.Haus und Hof bei den Huzulen: Hin Beitrag zur Hausforschung in Österreich //
Mitteilungen der Antropologischen Gesellschaft in Wien. - 1896. - Bd.26. - S.148-185.
u Франко І. Етнографічна експедиція на Бойківіцину // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. -
К„ 1982. - Т.36. - С.75. - Прим.І.
м Kaindl R.F. Всі den Huzulen im Pruththal: Ein Beitrag zur Hausforschung in Österreich //
Ibid. - 1897. - Bd.27. - S.210-223.
Kaindl R.lv Ethnographische Streifzüge in den Ostkarpathen: Beiträge zur Hausbautors-
chung in Österreich // Ibid. - 1898. - Bd.28. - S.223-249.
,7 Ibid. - S 227
Гнатюк В [Огляд праць Р.Ф. Кайндля] // Записки НТШ. - Львів, 1901 - Т.41. - Кн.З. ■
С.40.
КапкІІ R І- Ethnographische Slrcifzügc in den Oslkarpalhcn - S.232.
Ibid. - S.237-238.
" Ibid - S.240-241.
Каґінлль Р.Ф. Пророк тверезості // Неділя Ілюстрований додаток “Буковини". - 1845.
206
Graz-Köln, 1965. - S. 177.
Lbcrhart H. Zwischen Volkskunde und Gcschichlc. bin Beitrag zur Rezeption der Werke
R.F. Kaindls. (Рукопис доповілі, виголошеної професором Грецького університету Г. Ебср-
гарлом 17 травня 1998 р. на конференції “Буковина - мій рідний край" у Чернівцях).
Raimund Friedrich Kaindl // Die Geschichtswissenschaft der Gegenwart in Sclbsldarstcllungcn
/ Hrsg. von S.Slcinbcrg. - Leipzig, 1924. - Bd. I. - S. 172-173.
=’ Ibid. - S. 173.
Див.: Карбулицький І. Розвій народного шкільництва на Буковині. - Вашківці, 1905.
- С.76. - Прим.З.
и Раймунд Фрідріх Кайндль // Записки НТШ. - Львів, 1931. - Т. 151. - С.236.
Див.: Kaindl R.F. Gcschichlc von Czcmowitz von den ältesten Zeiten bis zur Gegenwart.
- Czcrnowitz, 1908. - S.194.
" Raimund Friedrich Kaindl // Die Geschichtswissenschaft der Gegenwart. • S. 175-176.
i: Галіп T. З моїх споминів // Буковинський журнал. - Чернівці, 1994. - 4.1-2. - С.155.
" Raimund Friedrich Kaindl // Die Geschichtswissenschaft der Gegenwart. - S. 176.
м Галіп T. Вказ. праця. - C.156.
” Klein A.A. Raimund Friedrich Kaindl (1866-1966). - S.150.
“ Величко О.И. Проблемы веротерпимости в общественно-политической жизни Австро-
Венгрии // Австро-Венгрия: интеграционные процессы и национальная специфика. - М.,
1997. - С. 123.
17 Raimund Friedrich Kaindl // Die Gcschichtswisscnschaft der Gegenwart. - S.189-191.
Rein K. Die Germanistik an der Universität zu Czcrnowitz // Alma matcr Francisco
Joscphina. - S. 163.
w Kaindl R.F. Franz Adolf Wickcnhauscr 1807-1891. Gedächtnisblatt zu seinem dritten
Todesjahre. - Czcrnowitz, 1894. - S.S.
4,1 Nibio A. Zum Tode R.F. Kaindls // Archiv des Deutschen Kulturvcrcincs in der Bukowina.
- Radautz, 1931. - H. 1. - S.3.
41 Kaindl R.F.Zur Gcschichtc der Stadt Czemowitz und ihrer Umgegend. - Czcrnowitz, 1888.
42 Kaindl R.F. Gcschichtc der Bukowina. - Czcrnowitz, 1888-1893. - Absch.l-3.
4-' Лучицкий И. Крестьяне и крестьянская реформа в восточной Австрии // Киевская
старина. - 1901. - Т.72. - Март. - С.318.
44 Kaindl R.F., Manastyrski A. Die Ruthcncn in der Bukowina. - Czemowitz, 1889-1890. -
Th.1-2.
45 Попович О. Відродження Буковини // Буковинський журнал. - Чернівці, 1992. - 4.2-
3. - С.170.
“ Русанова И.П., Тимощук Б.А. Кодын - славянские поселения V-VIII вв. н. э. на р.
Прут. - М., 1984. - С.22, 28.
47 Буковина. - 1889. - 21 груд. - С.7.
4“ Буковина. - 1890. - 2 серп. - С.5.
ю Див.: Kaindl R.F. Die Anthropologische Gesellschaft in Wien in ihrem Verhältnisse zur
Bukowina // Bukowincr Rundschau. - І894. - 6. Jänner. - S.4; ciusd. Die Huzulen. - Wien, 1894. -
S.IIl.
w Буковина. - 184. - I ccpn. - C.5.
51 Kaindl Raimund Friedrich // Norst A. Alma matcr Francisco-Joscphina. Festschrift zu
deren 25-jährigcn Bestände. - Czemowitz, 1900. - S.6I.
Чернівецький літературно-меморіальний музей О. Кобилянської. - Ф.ЗІ19: Дневник
Кобилянського Володимира. - 1892. - 27/ 15. Червень
” Bukowincr Post. - 1893. - 14. Nov. - S.4
54 Klein A.A. Leben und Werk. - S.294.
" Kaindl R.F. Die Erwerbung der Bukowina durch Ocstcrrcich: Habilitationsvortrag, gehalten
an der philosophischen Facultät der k.k. Franz-Joscfs-Univcrsitäl in Czcrnowitz am 15. Juli 1893.
- Czcrnowitz, 1894.
''■ Мороз M. Вказ праця. - С 201
204
57 Мороз М. Вхвз. праця - C. 197.
'к Кордуба М. Розвідки д-ра Р. Кайндля з етнографії руської // Записки НТШ. - Львів,
1896. - Т И. - Кн.З. - С.2.
ЦІухсвич В. Гуцульщина / Рспр. вид. 1899 р Перед. Слово Д. Ватаманюка. Вступ.
Стаття П. Арсснича. - Верховина. 1997. - С.25.
Фсдькович Ю. Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Листи. - K., 1985.
- С.2І6.
Там само. - С.344.
м Kaindl R.F. Die Huzulen sind Skythen: Ein Beitrag zur Hcimatskundc. - Czcmowilz, 1887.
Арсенич ПІ. Історіографія етнофафічного дослідження Гуцульщини // Гуцульщина:
Історико-етнографічне дослідження. - K., 1987. - С.13.
“ Худаш М.Л. Основні особливості гуцульського говору // Там само. - С.56. - ГІрим.4
м Мороз М. Вказ. праця. - С.202-203.
“ Див.: Худаш М.Л. Походження назви гуцули // Гуцульщина. - С.46.
67 Шухсвнч В. Вказ. праця. - С.52.
“ Худаш М.Л. Походження назви гуцули. - С.48-51.
и Кордуба М. Вказ. праця. - С.З, 9.
™ Гнатюк В. [Огляд праць Р.Ф. Кайндля] // Записки НТШ. - Львів, 1902. - Т.48. - Кн.4. -
С.40.
71 Кордуба М. Вказ. праця. - С.9.
72 Там само.
71 Там само.
74 Гнатюк В. Рецензія // Записки НТШ. - 1898. - Т.21. - Кн.1. - Бібл. - С.30.
79 Мороз М. Вказ. праця. - С.20І.
76 Кордуба М. Вказ. праця. - С.10.
77 Kaindl R.F. Die Wahrheit über dio Huzulen // Mitteilungen der Geographischen Gesellschaft
in Wien. - 1894. - Bd.37. - S.272-276.
7" Kaindl R.F. Die Volksthümliche Rcchtsanschaungcn der Rusnakcn und Huzulen // Globus. -
Braunschweig, 1894. - Bd.66. - Nr. 17. - S.270-275.
n Kaindl R.F. Die Wcltcrzaubcrci bei den Ruthcncn und Huzulen // Mitteilungen der
Geographischen Gesellschaft in Wien. - 1894. - Bd.37. - S.624-642.
w Kaindl R.F. Die Seele und ihre Aufenthaltsort nach dem Tode im Volksglauben der Ruthcncn
und Huzulen // Globus. • Braunschwcig, 1895. - Bd.67. - Nr.23. - S.79-86.
“'XXXII. Jahrcs-Bcricht der gr.-ог. Obcr-Rcalschulc in Czcmowitz / Veröffentlicht am Schlussc
des Schuljahres 1895/96 von C. Mandyczcwski, Direktor. - Czcmowitz, 1896. - S.46; Карбулицький
І. Вказ. праця. - C.87.
12 Вол. Є.Л. Німсць-приятсль // Православний календар "Руської Бесіди” на рік 1902. -
Річник 29. - Чернівці, 1901. - С. 105-106.
11 Kaindl R.F.Haus und Hof bei den Huzulen: Hin Beitrag zur Hausforschung in Österreich //
Mitteilungen der Antropologischen Gesellschaft in Wien. - 1896. - Bd.26. - S.148-185.
“ Франко І. Етнографічна експедиція на Бойківіцину // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. -
К„ 1982. - Т.36. - С.75. - Прим.І.
s5 Kaindl R.F. Всі den Huzulen im Pruththal: Ein Beitrag zur Hausforschung in östcrrcich //
Ibid. - 1897. - Bd.27. - S.210-223.
Kaindl R.F Ethnographische Strcifzügc in den Ostkarpalhcn: Beiträge zur Hausbaufors-
cliung in ÖstciTcich // Ibid. - 1898. - Bd.28. - S.223-249.
" Ibid. - S.227.
"" Гнатюк В. ІОіляд праць Р.Ф. Кайндля] // Записки НТШ. - Львів, 1901 - Т.41. - Кн.З. -
С.40
Kaindl R.F. Ethnographische Streifzüge in den Oslkarpalhen - S.232.
Ibid. - S.237-238.
" Ibid - S 240-241
КаПндль Р.Ф Пророк гвсреюсті // Неділя Ілюсірованиіі додаток "Буковини". - 1895
205
- З падол. - 4.28. - С.2І7-2І9.
Kaindl R.F. Sclman // Bukowinacr Rundschau. - 1889. - Nr.662, 664; ciusd. Jud Sclman //
Kaindl R.F. Kleine Studien. - Czcmowilz, 1893. - S.40-45.
<M Кайндль Р.Ф. Жид Зсльман / Ilcp. І.Федоровича // Буковина. - 1896. - 24 марта (5
квітня). - С.І-3.
45 3 угорської Руси // Буковина. - 1898. - 25 марта. - С.З; 27 марта. - С.З.
Вол. Є.Л. Німсць-приятсль II Православний календар “Руської Бесіди” на рік 1902. -
Річник 29. - Чернівці, 1901. - С. 105-107.
47 Kaindl R.F. Ethnographische Streifzüge. - S.224.
Kaindl R.F. Das Untcrthanswcscn in der Bukowina. Hin Beitrag zur Gcschichtc des
Bauernstandes und seiner Befreiung. - Wien, 1899.
w Kaindl R.F. Die Bukowina in den Jahren 1848 und 1849 // Östcrrcichisch-Ungarischc
Revue. - Wien, 1899. - Bd.25. - S.221-230, 274-322.
Франко І. Рсц. на: Prof. Dr. Raimund Fr. Kaindl. Die Bukowina in den Jahren 1848 und
1849 // Записки НТШ. - Львів, 1902. - T.48. - Кн.4. - Бібл. - С.24-25.
"" Буковина. - 1901. - 21 лютого (8 марта). - С.2.
IUJ Буковина. - 1901 (1902). - 30 груд. (12 січ.). - С.З.
m Dokumente zur Biographie Raimund Frcidrich Kaindls // Raimund Friedrich Kaindl 1866-
1966. - S.45. - *9.
104 Арсснич П. Народознавство Володимира Шухсвича // Шухсвич В. Гуцульщина -
С.24.
105 Там само. - С.22.
"* Kaindl R.F. Die Volkskunde. Ihre Bedeutung, ihre Ziele und ihre Methode, mit besonderer
Berücksichtigung ihres Verhältnisses zu den historischen Wissenschaften. - Leipzig-Wien, 1903.
107 Kaindl R.F. Geschichte der Dcutschcn in den Kaipathcnländcm. - Gotha, 1906-1911. -
Bd. 1-3.
Франко І. Рсц. на: Kaindl R.F. Neue Beitrüge zur Geschichte der Dcutschcn in Galizien /
/ Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - K., 1983. - Т.38. - С.464-470.
Obcrkronc W. Volksgcschichtc. - Göttingen, 1993. - S.53.
"u Кордуба M. Дещо з бувальщини міста Чернівців // Буковина. - 1909. - 6 січ. (додаток).
- С.5-6.
111 Klein A.A. Leben und Werk. - S.295.
Kaindl R.F. Bukowina 1848 bis 1875 // Dcutsch-Östcrrcichischc Litcratuigeschichtc: Ein
Handbuch zur Gcschichtc der dcutschcn Dichtung in Östcrrcich-Ungam / Hrsg. von E. Castle. -
Wien, 1930. - Bd.3. - S.542-543.
Раймунд Фрідріх Кайндль И Записки НТШ. - Львів, 1931. - Т. 151. - С.240.
206
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА 4
ВСТУП 7
I. Дитина 11
II. Хлопець і дівчина 18
III. Сватання й весілля 26
IV. Чоловік і жінка 33
V Сім’я 37
VI. Дім і двір 45
VII. Село і органи влади. Правові погляди 58
VIII. Спосіб життя, харчування та одяг 71
IX. Заняття 83
X. Релігійні погляди і святковий календар 96
XI. Чорти і примари 111
XIII. Чаклунство 120
XIV. Цілительство 126
XIV. Космогонія. Небесні світила і явища природи.
Кінець світу 130
XV. Тварини й рослини 139
XVI. Народна творчість 146
XVII. Смерть і похорон 168
Олександр Масан. Приятель українського народу
(Р. Ф. Кайндль та його “Гуцули”) 174
Літературно-художнє видання
ГУЦУЛИ:
ЇХ ЖИТТЯ, ЗВИЧАЇ ТА
НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ
Описані
Др. РАЙМУНДОМ ФРІДРІХОМ КАЙНДЛЕМ
Доцентом Чернівецького університету
За допомогою Антропологічного товариства у Відні
з 30-ма ілюстраціями в тексті
ВІДЕНЬ
1894
Імператорський і королівський
придворний та університетський продавець книг
Альфред Гьольдер
І. Ротентурмштрасе, 15
Чернівці, “Молодий буковинець”
Редактор М. ЛАЗАРУК
Оформлення обкладинки
та комп’ютерна верстка Л. Черкеза
Комп’ютерний набір Д. Бузинська
Коректор О. Полевецька
Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази -Чернівці:
“Молодий буковинець”, 2000 р. -208 с.
В68
ББК 84(4 УКР)
966-7109-20-8
Здано до друку 18.08.2000. Формат 60x84/16. Папір офсетний. Гарнітура І ара
монд. Офсетний друк Умови, друк. арк. 13. Тираж 3000 прим. Зам. № 9891.
Видавництво газети "Молодий буковинець". 58000. м. Чернівці
вул. Головна, 41.
Друкарня ім. Шухсиича, м. Коломия, вул. Гетьмана І. Маїеии. 235