С. Ф. ХМЕЛЬ
УКРАЇНСЬКА ПАРТИЗАНКА
(я
матеріалів)
Вихання
Закорд. Частив Організації Українських Шійоналісті»
1359

БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОГО ПІДПІЛЬНИКА Ч. 8
С. Ф. ХМЕЛЬ
УКРАЇНСЬКА ПАРТИЗАНКА
(З крайових матеріалів)
Видання
Закорд. Частин Організації Українських Націоналістів
1959

Закордонні Частини Організації Українсь-
ких Націоналістів видають «БІБЛІОТЕКУ
УКРАЇНСЬКОГО ПІДПІЛЬНИКА» для ко-
ристування українського революційно-виз-
вольного підпілля в Україні.
Праця «Українська Партизанка* видана
заходами і засобами терену Великобрітанії.
Прибуток з продажу книжок «Бібліотеки
Українського Підпільника» за кордоном при-
значений на фінансування видань, потріб-
них в Краю.
З друкарні Української Видавничої Спілки
Ргіпіесі іп Сгеаі Вгііаіп Ьу ІЛсгаіпіап РиЬНзЬегз, Ьі
23 7 Ьлуегрооі Коасі, Ьопсіоп, N. І.

ВСТУПНЕ СЛОВО
В наш час велетенського розвитку техніки взагалі, а
військової техніки зокрема, коли то майже кожного
дня довідуємося про нові винаходи для цілей війни,
то тут, то там можна почути голоси, мовляв, у майбут-
ній війні людина відограватиме найменшу ролю. Проте
всі війни — давні й недавні чи навіть сучасні — до-
казують цю незаперечну правду, що вирішальним чин-
ником у війні завжди була і є саме людина. І зовсім
безпідставне є твердження, що в майбутній війні буде
інакше, бож ні найбільш модерна військова техніка,
ні навіть найкраще командування не можуть самі вирі-
шити висліду війни, бо кінцева перемога чи поразка за-
лежать насамперед і головно від постави людини-воя-
ка навіть у найменшому бою. Остаточний вислід війни
вирішально узалежнений від того, чи людина-вояк не-
кине, зі страху перед смертю, отої «найновішої зброї«
і не втече, чи ідею, за яку мас боротися, уважає доб-
ром вищим ніж власне життя.
Дехто з-поміж видатних стратегів і політиків є то-
го погляду, що партизанська війна в епоху реактивних
суперсонічних літаків, балістичних ракет й атомної'
зброї — це абсурд, що партизанські бої — це пережи-
ток, що такі бої вже перейшли до історії та белетрис-
тики чи на театральну сцену. Та висловлюючи такий
погляд, юті стратеги й політики розминаються з дій-
сністю, вони не бачать чи не знають, наприклад, та-
кого незаперечного факту, що під час другої світової
Війни три мільйони німецького війська були зв'язані
боротьбою з партизанами у своєму запіллі. А довгоріч-
на боротьба УПА проти велетенської Московської ім-

перії хіба не є переконливим доказом того, якою гріз-
ною силою може бути повстанська армія? І чи ж бо-
йові дії партизанів під час війни в Кореї, Індо-Китаї,
Альжірі та інших країнах не свідчать про це ж саме?
Хоч військова техніка розвивається постійно й швид-
ко, то її опановують теж і партизани. А при цьому не
треба забувати, що для ворога грізнішою від усякої
»наймодернішої« зброї є та ідея, в ім'я якої поневоле-
ний нарід бореться проти свого поневолювача. А тому
що на початку визвольної збройної боротьби поневоле-
ний нарід не може мати регулярної армії, він творить
армію повстанську, провадить війну партизанську —
сповидно безвитлядну, проте в кінцевому висліді пе-
реможну.
Всупереч отим твердженням деяких стратегів і по-
літиків про анахронізм і абсурдальність партизанської
війни, в останньому часі можна почути більш тверезі
й розумні голоси про цю проблему. І так, наприклад,
щораз частіше появляються статті визначних амери-
канських військових фахівців, які твердять, що май-
бутня світова війна буде взагалі «великою партизан-
кою». Що саме жахливо нищівна атомна зброя приму-
сить головне командування розташувати свої війська
вглиб і вшир, поділити їх на малі відділи і групи та
розпорошити в терені, швидко переставитися на так-
тику рухомої війни, подібну до тактики війни парти-
занської.
І саме проблема партизанської війни, проблема пов-
станської армії цікавить нас, українців, під цю пору
найбільше. Ми добре знаємо, що ніколи жаден окупант
добровільно не дасть поневоленій нації самостійности,
що цю самостійність треба здобути збройною силою.
Спочатку така збройна боротьба мусить мати форму
партизанських боїв, а згодом вона перетворюється у

збройний виступ цілого народу, при одночасному ор-
ганізуванні реґулярного війська.
В цьому аспекті, поява праці крайового автора С. Ф.
Хмеля «Українська партизанка» має для нас велике
значення. Самозрозуміло, вона не обхоплює всіх фаз
партизанської боротьби і не подає всього, про що тре-
ба знати і що повинен собі засвоїти український пов-
станець. Написати на Рідних Землях працю про парти-
занську боротьбу — діло дуже трудне. Незвичайно ва-
жкі умовини, серед яких відбуваються партизанські
бої, конечність конспірації, трудність збирання і пере-
ховування бойових звітів та інших матеріялів — усе це
дуже утруднює працю підпільного автора. А до того,
вже зібрані матеріяли часто пропадають чи то в нас-
лідок ворожих наскоків, чи з різних інших причин.
А коли ще додати, що в партизанських боях велику
ролю відограє не лише зброя і тактика, а й насампе-
ред психіка і моральний стан бійців, — тоді щойно мо-
жемо собі вповні усвідомити, як важко все це ґрунтов-
но вивчити, належно збагнути та вичерпно описати. Так
само співдія з населенням, яка часто має великий вплив
на перебіг бойової акції, рідко коли є відома всім учас-
никам даного бою, а тому й опис такої акції не може
бути повний.
Всі ці труднощі доводилось переборювати авторові
«Української партизанки* і вони не могли, очевидно,
не позначитися на характері, формі та змістові його
праці. І все ж таки, не зважаючи на недоліки цього
твору, його вартість — і як військового підручника і
як історичного документу —• величезна. Ця праця тим
цінніша, що автор її — активний і видатний учасник
повстанської боротьби, досконалий знавець партизан-
ських боїв. Він найкраще знає, що є в такій боротьбі
найголовніше й вирішальне, і про цей найважливіший

фактор не раз згадує та його підкреслює. Цей фактор
— це людина, її сильна воля, її твердий характер, ви-
сока мораль, що є прикметами навіть важливішими
ніж інтеліґенція. Поміж повстанськими командирами
були люди з високою чи середньою освітою, були й
звичайні сільські хлопці, але вирішальними прикме-
тами, що встановляли вартість була не освіта, а їх осо-
бисті якості характеру — хто більше був стійкий мо-
рально, твердіший характером і сильніший жертов-
ною любов'ю до України. Завжди краще воює той, хто
принциповий, хто не дає себе збаламутити чи звести
обманливими і підступними гаслами, хто не стане об-
кидати болотом й обпльовувати те, що ще вчора цінив
і звеличував. Людина характеру — це найкращий упі-
вець, це справжній український повстанець.
Партизанська війна цілковито відрізняється від тієї
війни, що її провадять регулярні армії, і не завжди до-
брі вояки реґулярної армії є так само добрими вояками
в партизанці, чи навпаки, і цей момент треба завжди
враховувати при кожному військовому плянуванні.
В перспективі близького майбутнього виринає мариво
третьої світової війни. В цій війні на різних фронтах,
а особливо в Україні, виникнуть чи поновляться бойо-
ві партизанські дії. Ми будемо учасниками, чи при-
наймні свідками, тієї війни, а тому мусимо знати її ха-
рактер, найголовніші можливості, способи та труднощі.
В цьому дуже помічним і цінним для нас матеріялом
є книжка «Українська партизанка», з якої довідуємося,
як і серед яких умовин воювала славна УПА, які труд-
нощі доводилось їй переборювати, яких геройських чи-
нів вона доконала, а якої діло треба продовжувати,
щоб осягнути остаточну перемогу.
Євген Рен

ПЕРЕДМОВА
Праця УКРАЇНСЬКА ПАРТИЗАНКА складається з
трьох частин:
—	Українська партизанка;
—	Бойовий правильник для партизансько-повстан-
ських відділів;
—	Загальні основи партизанки.
В першій частині, після генези та вступу, опрацьо-
вано наступні питання:
—	Підготовчий період;
—	Організування збройних відділів;
—¦ Українська Повстанська Армія;
—	Командир.
В другій частині опрацьовано партизанську практи-
ку на основі '«Бойового правильника піхоти» з 1948 р.
Варіянти методів, які ворог застосовує в боротьбі з на-
шими відділами, а які повинні вживати наші відділи,
щоб з успіхом поборювати ворога, я залишив, однак у
тій частині подав деякі варіянти, що їх застосовують
повстанці. Останній розділ згаданого правильника —
«Стрілецький полк« — перелицював на «Партизанський
полк«.
В третій частині — «Загальні основи партизанки* —
я розробив спеціяльні форми партизанських боїв, а
саме: марші-рейди, засоби партизанської боротьби. Цю

частину опрацював на основі власного досвіду, а також
користав з праць командира Різуна »Як перемагати»
та Ратного «Основи тактики повстанських і боївкар-
ських боїв«. Щоб матеріал був приступнішии, проілю-
стрував його низкою прикладів.
Автор

ЧАСТИНА ПЕРША
УКРАЇНСЬКА ПАРТИЗАНКА
Гене з а
Хоч український народ утратив самостійність, однак
не скорився; навпаки, використовуючи кожну нагоду і
політичну коньюнктуру, він завжди ставав до визволь-
ної боротьби, щоб скинути ненависне, насильницьке
ярмо та зажити вільним життям. В історії України ма-
ємо світлі картини, коли наш народ, незважаючи на
переважаючі сили ворога, а навіть на несприятливу
для себе ситуацію, ставав до нерівної боротьби. Хоч
ворог жорстоко придушував повстання, хоч намагався
стерти українство з лиця землі, воно, як стихія, зно-
ву відроджувалось, ставало до нового бою та своїм ве-
ликим чином вщіплювало грядучим поколінням ідею
самостійності!.
По першій світовій війні, коли Україну загарбали во-
роги і кордонами своїх держав покраяли її на части-
ни, постала українська революційна організація — Ор-
ганізація Українських Націоналістів (ОУН), яка за ос-
новну мету поставила собі: революційним шляхом по-
валити владу окупантів та побудувати Самостійну Со-
борну Українську Державу.
Вступ
Боротьба за волю часто прибирає два дуже відмінні
вигляди:
Перша форма боротьби — більш поміркована, базу-
ється на висуванні різних петицій у парляменті оку-
9

панта та на міжнародних конференціях і конгресах.
Ця форма боротьби:
—¦ на коротшу мету задовольняється деякими по-
ступками на культурному та економічному полі з бо-
ку держави, що поневолює даний народ;
—-на дальшу мету розрахована на чужу дипло-
матичну допомогу при зеленому столику; мовляв, там
і проголосять незалежність.
Друга форма боротьби — революційно-визвольна, що
не визнає ніяких поступок, ні компромісів. Вона висту-
пає рівною мірою проти опортунізму власного народу,
як і проти чужого поневолення. Боротьба того типу
прибирає радикгльні форми, як бойкот, саботажі, атен-
тати, збройні напади, винищування чужих, ворожих
елементів і т. п.
Щоб успішно вести революційну боротьбу, щоб по-
валити чужий режим та осягнути самостійність, треба:
—	політичного та військового проводів, які керува-
ли б цілістю революційного руху;
—	опертися на найширших масах свого народу, на-
ціонально та політично освідомити їх, ідейно виховати
та ввімкнути в орбіту визвольної боротьби.
Кожний визвольний рух мусить бути плянований та
базований на плятформі якоїсь революційної органі-
зації, провід якої очолював би цілість визвольної бо-
ротьби, а її члени були б ядром, довкола якого гурту-
валися б широкі маси поневоленого народу. Визвольна
боротьба натрапляє на великі труднощі, зумовлені во-
рожим режимом, а тому, щоб збройний зрив був уда-
лим, щоб потягнув за собою якнайширші маси насе-
лення, він насамперед мусить бути основно підготова-
ний.
10

її	А. ПІДГОТОВЧИЙ ПЕРІОД
»	1. Завдання і праця підпільної організації
Підготовчий період вимагає від підпільної організації:
—• виростити та ідейно виховати своїх членів, які в
час всенаціонального повстання творили б аванґард
збройного виступу;
—• військово вишколити провідні кадри;
—¦ нагромадити зброю та виряд на початок збройного
виступу (з тим, що опісля зброя буде здобувана у во-
рога);
— шляхом пропаганди освідомити маси в необхіднос-
ті збройного виступу.
Підготовчий період триває довго, бо саме пов-
стання та розбудова революційної організації вимага-
ють довшого часу. Організація мусить охопити та опа-
нувати своїми клітинами цілість народу (всі його сус-
пільні шари). Тому що цю роботу треба проводити в
суворій конспірації, а при тому поборювати опортуніс-
тичний світогляд, що проник у частину народу і вщіп-
лювати йому революційні ідеї, вона вимагає від чле-
нів організації великої активности й підприємчивости.
Щоб члени революційно-визвольної організації могли
відповідати великому завданню, вони мусять бути не
лиш ідейно виробленими, а також заправленими до
важкого підпільного життя, а це, в свою чергу, вима-
гає від кожного члена військового вишколу та парти-
занської заправи й підприємчивости.
Найважчим завданням підготовчого періоду є опану-
вати організаційними клітинами в терені всі суспільні
верстви власного народу. Для здійснення того завдан-
ня, як і для кращої контролі, край мусить бути поді-
лений на теренові частини, а ті, своєю чергою, на ок-
11

руги, надрайони, райони і т. п., в яких цілістю справ
керують теренові провідники, службово залежні від Го-
ловного Проводу Організації.
Теренові провідники. Щоб теренові провідники могли
як слід вести свою роботу, вони організують собі для
допомоги референтів: організаційного, пропаґандивного,
господарського, військового, безпеки, зв'язку. Референ-
ти мають за завдання керувати своїми ресортами і зві-
тувати своєму зверхнинові про стан і проведену пра-
цю на даному терені. Головний Провід, одержуючи зві-
ти та звідомлення від теренових провідників, докладно
поінформований про стан і працю даного терену і,
так би сказати, бачить його рельєфний образ: госпо-
дарські спроможності, національну виробленість грома-
дян, кількість боєздатних людей, розташування воро-
жих сил і т. п.
Не буду пояснювати праці коленого референта, бо не
не завдання цієї публікації. Головною мірою нас ціка-
витиме праця військового референта (військовика) та
його відношення до інших референтів.
2. Військова референтура
а) Становище військового референта.
В залежності від ієрархічного порядку в Організації,
на теренового військового коменданта Провід назначує
члена, який уже давніше здобув військовий вишкіл і
звання в українській або в чужих арміях; кандидат на
військового провідника повинен знати військову спра-
ву та мати організаційний хист. Військовий референт
має завдання підібрати в терені дальших військови-
ків і:
— створити штаб (допоміжний орган військового ре-
ферента-коменданта);
12

—	розділити функції між членів штабу;
—	керувати та слідкувати за працею всіх членів
штабу;
—¦ бути в постійному контакті з іншими референта-
ми теренового проводу;
—	звітувати своїм — діловому та організаційному —
зверхникам.
До складу теренового військового штабу входять на-
ступні референти: комендант, вишкільний, розвідки,
зв'язку, мобілізаційний, зброяр, інтендант, служби здо-
ров'я.
б) Штаб військового референта.
Комендант. Комендант очолює штаб, керує цілістю
його роботи, провіряє працю кожного референта, по-
в'язується з іншими референтами теренового проводу,
звітує діловому та організаційному зверхникам, репре-
зентує штаб назовні.
Вишкільний референт, — це рівночасно заступник
коменданта. До нього належить завдання опрацювати
програму та плян військового вишколу, слідкувати за
його виконанням, організувати й контролювати само-
оборонні кущі, влаштовувати більші тактичні вправи
при співучасті кількох самооборонних кущів.
Самооборонні кущі — це збройні відділи, зор-
ганізовані при станицях. Вони мають за завдання вій-
ськово вишколити чоловіків (без відриву від щоденної
праці-занять), щоб, на випадок ворожих репресій, во-
ни були здатні обороняти власне населення. Організа-
ційна структура самооборонних кущів подібна до
структури регулярної армії: ланки, рої, чоти, сотні, ку-
рені, загони, з'єднання. їх очолюють: ланкові, ройові,
чотові, сотенні, курінні, окружні коменданти. Вишкіл
13

самообороних кущів проводять місцеві інструктори (ви-
шкільники) на основі програми, опрацьованої вишкіль-
ним старшиною, членом теренового штабу. У вишколі
самооборонних кущів найбільше уваги слід придавати
польовому вишколові (який належить проводити в не-
ділі і свята далеко від населених пунктів); інші дис-
ципліни: внутрішня та вартівнича служба, терено- і
картознавство (подається відповідно до кваліфікацій
місцевого вишкільника), впоряд.
Референт розвідки. Розвідка — це очі та вуха кож-
ної армії, а тим більше підпільної організації та її
збройних відділів. Щоб підпільна організація могла не
лише існувати, але й провадити революційну працю,
вона мусить сильно розбудувати розвідний апарат. Ре-
ферент розвідки має за обов'язок підібрати собі людей
відважних, проворних і хитрих, що зуміли б вивідати
від ворога якнайбільше таємниць, потрібних Організа-
ції. Щоб та важлива, а для Організації дуже потрібна,
ділянка праці давала якнайбільше потрібних даних, Ор-
ганізація влаштовує курси розвідників, на яких специ-
розвідники подають методи власні, а також загранич-
них розвідок — англійської, американської, німецької,
большевицької. Хоч такі курси, звичайно, дають слу-
хачам лише загальні відомості, запізнають їх з мето-
дами розвідки лише теоретично, то все ж люди, озбро-
єні теоретично, знаючи, що саме важно Організації до-
відатися, самі придумують практичні способи, як отри-
мати потрібні відомості про ворога.
Відомості про ворога. Щоб успішно поборюва-
ти ворога, треба його докладно вивчити. Насамперед
слід вивчити: організацію ворожих збройних сил; їх
розташування та стан; командний склад; програму вій-
ськового навчання; наукові установи; ідейну виробле-
14

ність; мобілізаційні пляни; службу безпеки (польову
жандармерію, мундировану й таємну поліцію); прикор-
донну службу; відомості про переслідування, облави й
наскоки (де й коли, сила та озброєння); зв'язок (заліз-
ниці, літунство, пошта й телеграф, радіо і т. п.); тюр-
ми, арешти й концтабори; фінансові установи (банки,
каси).
Референт розвідки дає своїм підпорядкованим ін-
струкції, що саме вони повинні розвідати, та визначає
час, до якого вони мають одержане завдання виконати.
По змозі, подає також; хоч приблизний спосіб виконан-
ня дорученого завдання (в головних зарисах).
Практика виявила, що: хоч відомості про ворога
роздобути було важко з уваги на воєнні умови та во-
рожий режим (особливо большевицький), то ОУН, не
зважаючи на те, завжди мала найновіші відомості про
воєнні, державні й економічні таємниці ворога при від-
носно невеликий затргті матеріяльних та фізичних за-
собів і сил з власного боку.
Референт зв'язку. Не можна уявити собі будь-якої
установи, а тим більше підпільної організації (держави
в державі), що має свої клітини всюди в краю та за
кордоном, без добре наладнаного зв'язку. Хоч засоби
зв'язку, якими оперує підпільна організація, дуже
примітивні та обмежуються лише живою силою, одна-
че зв'язок наладнаний дуже добре та працює майже з
годинниковою точністю. Зв'язок підпільної організації,
себто її зв'язкові лінії — мусять наче павутинням зв'я-
зувати цілий край, від Головного Проводу до низів (бу-
дова згори вниз) і навпаки (з низів догори), а також
між сусідніми тереновими проводами (будова вшир).
Крім зв'язкових ліній, мусять бути налагоджені кур'єр-
ські пункти, де кур'єри могли б змінятися й відпочи-
15

вати чи змінити коні. Побудувати зв'язок, який діяв би,
це велетенська робота.
Обов'язком референта зв'язку є: — налагодити зв'яз-
кові лінії та пункти; визначити зв'язкових контроле-
рів, головно самому контролювати й допильнувати, щоб
на зв'язкових пунктах були квартири, харчі та зв'яз-
кові, а найголовніше — щоб були розпізнавчі знаки.
Часто зв'язкові лінії не можуть довго служити. У ви-
падку підозріння чи викриття (»всипи«), їх треба не-
гайно змінити. Про саму техніку побудови зв'язкових
ліній та пунктів не буду розводитися, бо це річ суво-
ро конспіративна.
Мобілізаційний референт — веде евіденцію чоловіків
свого терену. Станичні військовики пересилають йому
поіменні списки боєздатних і небоєздатних чоловіків, і
на основі тих списків він робить загальні статистичні
обліки для цілого терену, поділяючи чоловіків за ві-
ком, військовим та цивільним званням, чергою мобі-
лізації.
Референт-зброяр. Революційна організація, яка по-
ставила собі за мету революційним шляхом звалити
ворожий режим та побудувати самостійну державу,
мусить мати певну кількість зброї, яка потрібна: для
особистої оборони членів; для виконання атенгатів; як
»початковий капітал» для повстанських відділів. Зброя
для члена Організації чи повстанця — це найдорожча
річ, бо як довго він її носить — він вільна людина; то-
му він нею піклується, нею дорожить. Його зброя має
за собою свою історію, й вона не сміє попасти в воро-
жі руки. Певна кількість зброї замаґазинована, але про
маґазини зброї знає лиш зброяр та дуже втаємничені
особи. Зброяр веде докладну евіденцію зброї й амуні-
16

ції, він піклується її консервацією та дбає про її до-
повнювання.
Референт-інтендант. — Інтендантура — дуже важли-
ва установа підпільної організації. Вона здобуває фі-
нанси, щоб забезпечити провід канцелярійним прилад-
дям, учбовим устаткуванням, а членів-повстанців —
хсрчами й вирядом. У зв'язку з тими чинностями, ін-
тендант веде книговодство, дбає про маґазини, створює
бази постачання, закладає верстати, друкарні, відкриває
крамниці. Референт-інтендант має обов'язок бути в по-
стійному контакті з цивільними господарськими чинни-
ками, робити запотребування, а в час збройного зриву
¦— забезпечувати бойові відділи всім необхідним.
Референт служби здоров'я. — Обов'язки цього рефе-
рента такі: лікування членів підпілля та бійців бойо-
вих відділів; нагромаджування ліків; організування лі-
карень і амбуляторій; влаштовування санітарних кур-
сів; писання або закуповування відповідних санітар-
них підручників; перегляд призовників.
3. Вишкіл командирських кадрів
Як було вже попередньо згадано, збройний виступ
мусить бути основно підготований. Революція, викли-
кана без підготовки, засуджена на невдачу, тому ще
довго перед збройним виступом провід організації вла-
штовує також; військові курси для командирів парти-
зансько-повстанських відділів. Таких курсів, на яких
викладачами є члени вищих штабів, влаштовується,
звичайно, більше. З причини конспірації, кількість
учасників на військових курсах обмежена, невелика,
тому практикується кілька випусків. На підготовчих
курсах, звичайно, ведеться теоретичний вишкіл. Пере-
2	17

робляється: польову та внутрішню службу; вартівничу
службу; зброезнавство; терено- і картознавство; інтен-
дантуру; санітарний вишкіл.
Основа бойового вишколу майбутнього партизансько-
повстанського командира — це бойова тактика, тому
на її оволодіння кладеться найбільший натиск. З тією
метою, звичайно, курсанти вивчають статути чужих
армій, а щоб вони були їм вповні зрозумілі, їх перекла-
дається на українську мову. З допомогою аналогії різ-
них статутів і прикладів з особистих переживань, ви-
кладач подає практичні правила для кожної бойової
ситуації. Спеціяльно слід підкреслювати такі варіянти,
які мають пристосування в партизанській практиці, а
саме: забезпечення маршів і постоїв, бої в спеціяльних
умовах; наступ, оборона, пляновий відступ, заскочен-
ня, засідки; тактика боротьби десантних відділів; вог-
нева дисципліна; вогнево-бойові завдання для автомат-
ників; маневрування; наказодавство. Завершенням ви-
школу є польовий вишкіл піхоти в рамках полку.
Не буду подавати в деталях, що на підготовчих кур-
сах вивчають з інших дисциплін; згадаю лише, що:
—• При навчанні впоряду домінуючу ролю відограе
подавання української термінології для кожної вправи
та уніфікація (поєднування) поодиноких вправ. Це
важне, тому що багато слухачів командирських курсів
здобули військовий вишкіл у чужих арміях та не зна-
ють українського військового назовництва (терміноло-
гії).
—• При вивчанні зброєзнавства належить запізнати
курсантів з найновішими моделями скорострілів, авто-
матів, ґранатометів, ґранат, пістолів і взагалі всякої
нової зброї ворога та інших держав, а також слід за-
пізнати з методами вживання кожної зброї.
18	,

— При викладанні інтендантури класти натиск на:
раціоналізацію й кальорійність поодиноких харчів;
схему адміністрації постачання.
—• При санітарному вишколюванні звернути увагу на
першу допомогу під час бою.
Коли Організація охопила своїми клітинами цілий
край, коли освідомлено народ в необхідності скинути
чуже ярмо, коли вже вишколені командирські кадри,
коли репресії ворога-окупанта стали такі нестерпно
жорстокі, що бракує лиш малої іскри, щоб вибухло за-
гальне повстання, та коли створилася сприятлива між-
народна коньюнктура, тоді провід Організації дає на-
каз організувати партизансько-повстанські відділи, щоб
збройно виступити проти ворога.
Б. ОРГАНІЗУВАННЯ ЗБРОЙНИХ
ВІДДІЛІВ
4. Призов до партизансько-повстанських відділів
Призов до збройних відділів може відбуватися двома
способами: а) диким, або б) зорганізованим, про який
саме буде мова далі.
Коли провід підпільної організації дасть наказ при-
зову до партизансько-повстанських відділів, тоді ста-
ниці — шляхом зв'язку — висилають від себе чолові-
ків на призовні пункти, де відбувається лікарський пе-
регляд; кількість погрібних призовників подає провід
Організації. До складу призовної комісії провід делє-
ґуе: лікаря, по одному членові від обласного та окруж-
ного проводів, окружного військовика. Лікар має обо-
в'язок ствердити стан здоров'я призовників, а в випад-
ку виявлення якоїсь хвороби чи органічної (тілесної)
19

хиби — рішати про звільнення призовника від війсь-
кової служби. Інші члени комісії провіряють списки
призовників, звертаючи спеціяльну увагу на рекомен-
дацію організаційної сітки в мобілізаційних списках,
тому побажаним є, щоб до складу призовної комісії
входив також референт Служби Безпеки. З уваги на
конспірацію, призовні пункти треба організувати в різ-
них місцях, а призовників кликати невеликими група-
ми. По перегляді, призовників відсилається до парти-
зансько-гговстанських баз.
На чолі кожної групи стоїть провідник, що мусить
бути ?вторитетною й енерґійною людиною, здібною
втримати групу в залізній партизанській дисципліні.
Часто між призовниками бувають люди, необізнані з
військовою справою, що не мали в руках зброї, не
знають засад конспірації; є й такі, що хочуть заімпо-
нувати іншим своїм знанням, відвагою, непосидючістю,
— а всі разом вони — ще не здисципліновані, ще не
військо.
Непотрібне вештання призовників по населеному
пункті спричинює, перш усього, ворожі наскоки, у ви-
сліді яких на повстанському боці бувають утрати. То-
му провідник групи має за обов'язок:
—	повчити призовників про режим і військову дис-
ципліну групи;
—	не дозволяти виходити з місць заквартирування;
—	суворо заборонити вживати гострі напитки (аль-
коголь);
—	визначити обезпечення групи;
—¦ на стійку висилати кандидатів з колишніх вояків,
що знають обов'язки вартівника;
—	в марші назначити одного з призовників (кол. во-
яка) для того, щоб ішов за групою та стежив за по-
рядком;
20

—	на постоях проводити гутірки про основи конспі-
рації (призовники мають звичай хвалитися перед ци-
вільним населенням, що вони йдуть до партизанських
відділів, а буває — передають листи до рідних);
—	марші проводити вночі бічними дорогами, обми-
наючи місцевості, де розташовані окупантські відділи.
В час постоїв у населених пунктах з місцевим насе-
ленням слід поводитися ввічливо й тактовно. Заборо-
нити вимагати ліпших харчів чи квартир. Щоб більшу
групу втримати в руках, провідник групи може поді-
лити її на підгрупи й для кожної визначити ланково-
го чи ройового.
З правила, провідникові групи не вільно карати при-
зовників, але для вдержання дисципліни провідник гру-
пи може покарати т. зв. порядковою карою, як стійкою
(не надуживаючи однак засобів кари). У випадку важ-
кої провини, напр., спроба втечі, винного треба зааре-
штувати й передати провідникові призовної комісії на
місці, або командирові повстанського загону, до якого
група прямує.
Прибувши на повстанську базу, провідник групи
звертається до стійкового, щоб цей повідомив команди-
ра повстанського загону про прибуття групи призовни-
ків. Командир відділу та бунчужний провіряють при-
зовників і призначають їх до чот.
Звичайно, незвиклі призовники бувають заскочені
дисципліною та порядком у повстанських відділах. їм
здавалося, що партизанка — це збір очайдухів, що
мають за завдання воювати, здобувати трофеї й розпо-
діляти їх поміж собою. Тому кожний провідник му-
сить бути свідомий того, що:
Українська партизанка — це збройний рух поневоле-
ного народу, який поставив собі за мету скинути оку-
21

пантське ярмо та побудувати вільну, ні від його не-
залежну державу. Щоб це важке й відповідальне зав-
дання виконати, належить:
—	до того завдання підготовитись;
—	слухати тих, що керують визвольним рухом;
—	виректися всяких особистих користей;
—	перейнятися тією великою ідеєю, яка перековує
характери призовників і робить з них воїнів-фанати-
ків; ідеєю, яка поглине їхнє ціле єство, так що для неї
вони посвятять усе особисте, а в важкій хвилині, щоб
не віддатись живим ворогові й не стати зрадником
своєї нації, — не завагаються відібрати собі життя.
З хвилиною приділення до відділу, призовники ста-
ють вояками даного відділу, себто повстанцями. Від
тієї хвилини їх зобов'язують усі приписи, які нормують
життя й поведінку повстанців. Щоб стати правдивими
повстанцями-партизанами, вони мусять пройти виш-
кільний період, а за тим — вогневе хрещення.
5. Підбір людей до повстанських відділів
В порівнянні до того, що повстанцеві доводиться за-
знавати в рейдах і в боях, навіть примітивізм таборо-
вого життя видається раєм. Невиховані й незагарто-
вані одиниці швидко знеохочуються, заламуються. То-
му в час призову до партизанських відділів треба звер-
тати пильну увагу на відповідний підбір людей. Тут
треба керуватися правилом: »не кількість, а якість«. В
тій справі багато помагає організаційна сітка, якої ре-
ференти, перебуваючи постійно між людьми, знають
кожного. Щоб краще пізнати одиницю, референт може
брати її на пробу, себто давати завдання — спершу
легкі, потім трудніші, а при тому спостерігати, як чо-
ловік виконує їх. Також треба звертати увагу на ха-
22

рактер людини, яа її національну виробленість і став-
лення до визвольного руху. По такій пробі й обсерва-
ції буде ґарантія, що в повстансько-партизанських від-
ділах опиняться люди вартісні, фанатики революційно-
го руху.
Повстансько-партизанські відділи рекрутуються з
усіх верств суспільства: селян, робітників та інтеліген-
ції. На основі дотеперішніх спостережень та досвіду
можна дійти до певних висновків щодо бойової та ідей-
ної вартости кожної верстви і її прошарків.
а) Селяни
Селяни становлять найбільший відсоток у Повстан-
ській Армії. Щоб докладно схарактеризувати й показа-
ти ролю селян в українській партизанці, а зокрема по-
казати їх як вояків у повстанських відділах, треба по-
ділити селянство на дві групи: на бідняків та середня-
ків (третьої, багачів, майже немає), та кожну групу
проаналізувати зокрема.
Бідняки. Соціальний та економічний лад передвоєн-
ної Польщі так утискав селянство, що воно, замість ба-
гатіти, ледве веґетувало; коли ж до того додамо полі-
тичний і культурний утиск, то це нам і вияснить, чо-
му західноукраїнське селянство стояло дуже позаду
розвитку добробуту селян інших держав. Найбільша
маса селянства — то бідняки, що не могли вижити на
малих клаптях поля. Тому вони, як дуже дешева ро-
боча сила в країні, шукали заробітків на фільварках,
фабриках та в містах, або емігрували до Америки. Що-
до національної свідомости тієї частини селянства, то
бідняки, назагал, були найбільше свідомі. Молода ґе-
нерація тієї частини селянства, шукаючи заробітків,
зустрічала різних людей, запізнавалася з різними
23

кличами —¦ так націоналістичними, як і комуністични-
ми. Кожний клич по-різному діяв на психіку бідняка.
Комуністичні кличі, що пропагували аграрну реформу,
переконували його в слушності такої реформи, — ад-
же і йому не вистачало землі. Знову націоналістичні
кличі про боротьбу за самостійність збуджували пат-
ріотичні почування, бажання ввімкнутися в боротьбу,
щоб зажити щасливіше в самостійній Україні. Хоч які
привабливі були комуністичні кличі, наше селянство,
навіть бідняки, встоялося їм, а згодом, під час війни,
переконалося, яку то аграрну реформу готує їм кому-
нізм. В час творення УПА селянство, бачачи слушність
нашої справи, цілковито стало до боротьби. Воно віри-
ло, що лиш своя вільна держава може принести йо-
му пільги. Коли мова про мілітарну вартість вбогої
частини селянства, то з цілою певністю можна ска-
зати, що вона постачала добрий вояцький матеріял:
здоровий, маловибагливий, витривалий, в бою відваж-
ний.
Середняки. Це такі селяни, які мали стільки поля,
що могли з нього вижити, але при великому вкладі
праці та ощадному витрачанні своїх прибутків. Та ча-
стина селян дуже прив'язана до землі, на комуністич-
ну пропаганду про аграрну реформу також податлива
(щоб збільшити свою посілість). Але коли середняки
переконалися в брехливості большевицької пропаганди,
завзято протиставились колгоспній акції. В нашому
русі вони вбачають оборону своїх інтересів, тому став-
ляться до руху прихильно й матеріяльно його спома-
гають. Та частина селянства дала найбільше інтеліген-
ції, з того середовища також вийшла найбільша кіль-
кість націоналістів. Вояки з середняків відзначаються
стійкістю характеру, повагою та великим патріотизмом.
24

Багачі. Заможних селян, в дослівному розумінні то-
го слова, в галицьких повстанських відділах майже не-
має. У волинських та поліських лавах вони є. Це зу-
мовлене різницею в умовах життя. Селяни на Волині,
загально, заможні. Волинський селянин має, приблиз-
но, двічі стільки землі, що селянин у Галичині. Там ще
перед першою світовою війною царський міністер внут-
рішніх справ Столипін ввів комасацію землі (хутори-
зацію). Цей захід був зумовлений не турботою цар-
ського уряду селянством, а політичною спекуляцією;
це був лише політичний трюк, щоб розбити суцільність
народної маси, відвести її увагу від політики й повер-
нути на господарські справи. Про галицьких заможних
селян, що мали по кільканадцять гектарів землі, а
яких у повстанських відділах було дуже мало, можна
сказати, що вони були добрими націоналістами, — так
чоловіки, як і жінки. За їхнє життя ворогові доводило-
ся платити дорого.
Так коротко можна схарактеризувати найбільшу су-
спільну верству та її бойово-ідейну вартість у нашому
русі. Але це ще не повний образ повстанця-селянина.
Окремо ще треба схарактеризувати повстанців з По-
ділля та з Карпат.
Подоляни. Найліпшою характеристикою синів Поділ-
ля хай послужить оповідання — нині вже славної па-
м'яті — старшого вістуна Бориса. По закінченні стар-
шинської школи »Олені«, він був приділений до волин-
ського відділу. Восени 1944 р. большевики зробили ве-
лику облаву проти цього повстанського відділу, який
у той час перебував у малому ліску. В облаві больше-
вики вживали всяких родів зброї: піхоти, кінноти, ар-
тилерії, танків і літунства. У відділі була неповна чо-
та »Трембіти«, яка рекрутувалася з подолян, а поста-
25

ла в Карпатах, під горою Стовбою. Коли відділ, ото-
чений залізним ворожим перснем, з жертвами прор-
вався, чота »Трембіти« (коло ЗО вояків) залишилася на
місці, постановивши битися до загину. Вона стягнула
на себе ввесь ворожий вогонь, і всі вояки з чоти
»Трембіти« лягли геройською смертю. Перед тим подіб-
ний бій ця чота звела 25-29 вересня 1943 р. на горі
Стовбі, де згинуло к. 90 німців. Подібні вони до слав-
них козаків, що під Берестечком не просили пощади,
а на слова ласки відповідали глумом та шаблею.
Оповідання старшого вістуна Бориса найліпше ілюст-
рує вдачу та вояцьку вартість подолян. Вони поважні,
повільні, нерухливі, вперті, не знеохочуються, завдан-
ня, навіть найважче, виконують до кінця. Як повстан-
ці, менше надаються до операцій у горах, але швидше
закліматизовуються в горах, ніж верховинці на долах.
Як військовий матеріял, —- без конкуренції: відважні,
опановані, витривалі.
Верховинці. Це народ рухливий, проворний. Як вій-
ськовий матеріял, верховинці знамениті: відважні до
очайдушности, маловибагливі, ініціятивні. їх негатив-
ною рисою є реґіоналізм (прив'язаність до своїх
рідних сторін). Без гір, лісів і ватри почувають-
ся погано, тужать. Тому, як повстанці, найбільш
надаються до гірських партизанських відділів.
Але не треба думати, що верховинець-повстанець без
гір — уже не вояк. Відділ »Сіроманці« складався май-
же виключно з верховинців. Народжений у горах, по
чотиримісячнім вишколі, зійшов на доли і вже в гори
не вертався, лиш рейдував по Львівщині та Тернопіль-
щині, де доказував партизанських чудес. З того мож-
на зробити висновок, що верховинці такі добрі вояки
26

в горах, як і на долах, аби лиш мали такого команди-
ра, як легендарний Яструб.
З поданої характеристики селян, бачимо, що вони —
найкращий вояцький матеріял. Недарма ворог, визнав-
шись у мілітарній вартості українських селян, назвав
їх «руськими тірольцями».
б) Робітники
Одну четверту частину загалу повстанців становлять
робітники. Відсотково можна назвати такі числа: се-
лян — 60 °/о, робітників — 25 °/о, інтелігенції — 15 %>.
Хто з робітників опинився в повстанських відділах?
Перш за все ті, хто давніше був зв'язаний з нашим
визвольним рухом, себто члени та симпатики ОУН.
Більшістю, робітники воліли і надалі залишатися на
легальній праці на заводах і в верстатах, ніж встря-
вати в небезпечну боротьбу. Це полишення осторонь
не було подиктоване якимись симпатіями до комунізму
або нехіттю до націоналізму; наше робітництво на вла-
сній шкурі переконалося, що большевицький режим не
такий уже ідеальний та що робітникам в СССР жи-
веться не так то й щасливо. Воліли, однак, залишив-
шися вдома, перечекати переходовий час. Тому в пер-
шому періоді партизанки, себто до приходу большеви-
ків, робітників у повстанських відділах була четверта
частина складу. Коли зближався фронт, коли больше-
вики відтискали німців на захід й коли багато говори-
лося про війну з альянтами, тоді наші відділи дуже
зміцнилися робітниками з різних промислових осеред-
ків: лісопильних, нафтових, гарбарських, харчових, а
також ремісниками з міст. Між робітниками були,
так би сказати, дві генерації: старша — жоната й діт-

на, та молодша — вільна. Перша група, коли побачила,
що війна протягається, що на близький конфлікт між
альянтами й большевиками не заноситься, знемоглась,
появились різні важкі недуги — легенів, нирок, серця,
пропуклини, жиляки та ін. — так що відділи, які ре-
крутувались виключно з робітників (Надвірнянщина —-
відділ Блакитного), так змаліли, що їхні рештки треба
було прилучити до інших відділів.
Отже, коротко кажучи, з старшої робітничої ґенера-
ції повстанські відділи мали малу користь. У відділах
люди тієї категорії впроваджували хаос, їх завжди
треба було звільняти від занять, маршів та писати до-
відки звільнення з Повстанської Армії. Правда, між
ними було багато дійсно хворих, з зруйнованим здоро-
в'ям, і хоч у них були найщиріші бажання служити
Справі, але фізично вони не могли. Однак траплялися
між ними й політичні спекулянти.
Зате друга група робітників, молодших, показалася
ліпшою за селян. Хоч фізично слабші, на свіжому по-
вітрі незабаром так загартувалися, що силою (не го-
ворячи про спритність) не раз перевищали селян. їх
позитивна вартість та, що вони інтеліґентніші, більш
проворні, в бою відважні та надаються на нижчі ко-
мандирські становища.
в) Інтелігенція
Інтелігенції, як сказано вище, в повстанських від-
ділах біля 15 °/о. Переважно, це молодь і старі профе-
сійні члени Організації (ОУН). На заклик Проводу, се-
редньошкільна молодь та студентство масово вступали
у повстанські відділи. Навіть 15-літні юнаки, просто
зі школи, без повернення додому, втікали до повстан-
ських відділів. Коли призовні комісії, беручи до уваги
28

молодий вік, відсилали юнака додому, він з плачем
знову вертався до відділу.
Крайовий Провід Юнацтва заініціював творення ок-
ремих юнацьких відділів із завданням вишколювати
майбутніх повстанських командирів. Штаб Повстансь-
кої Армії прийняв ініціятиву Юнацтва та створив у
Карпатах підстаршинську і старшинську школи «Оле-
ні» і школу кадрів.
Характеристика юнацтва. Для докладнішого охарак-
теризування юнацтва треба поділити його на дві час-
тини, молодшу та старшу.
Середньошкільники становлять молодшу частину. Та
частина —¦ це майже діти, що, очитані в літературі, за-
хоплені геройськими подвигами, самі рвуться до чину.
На актуальні події вони дивляться своїми великими,
чистими та непорочними очима. їм здавалось, що від
першого дня перебування в Повстанській Армії вони
будуть по-геройськи воювати, але суворий повстансь-
кий режим розвіяв їхні мрії та дещо охолодив запал.
Лежанка видавалась тверда й невигідна, юшки мало
та рідка, занять стільки, що лише бігом їх можна ви-
конувати, а тоді, коли найоолодше спиться, будить
«Рання зоря«; навіть рідна мама не раз не вимиває
банячка так чисто, як синок їдунку, а тут докоряють,
що брудна й годину »задурно« його ганяють, та все
кричать: »Долів«, »Летун«, — наче б не знс.в напам'ять
тієї партизанської філософії. А що найбільше нервує
молодого середньошкільника, це те, що йому, воякові
(хай би пан професор тепер подивився!), не дозволя-
ють курити. Але такі рефлексії навіщали його лише
кілька днів. Потім звикав з обставинами, і його вели-
кі, ще дитячі очі знову весело сміялися.
29

Перший бій налякав і спантеличив юнака. Рад би
сховатися, та кулі все бзикають, вже й жертви є. На-
силу опановує себе, рука цупкіше охоплює цівку руш-
ниці, очі шукають ворога. В школі навчили його на-
цілюватися. Стріл. Його куля влучила ворога. Виразно
бачив, що ворогом кинуло на землю. Що за радість!
Він убив ворога! Він — уже правдивий повстанець, він
не боїться, глузує зі смерти. Його охоплює бойовий за-
пал. А коли ворогові вдалося його тяжко поранити,
юнак постогнує та шепче »Мамо«, а з очей пливуть
сльози. Коли ж він убитий, лице в нього поважне, на-
че задумане, а туманом сповиті очі задивлені кудись
у засвіти.
Такі то наші молоденькі юнаки, що на клич »До
зброї« кидають школу, книжки замінюють на рушниці,
а коли треба — своїми молодими, ще недорозвинени-
ми тілами встеляють шлях до Волі.
Студентство. До другої групи належить університет-
ська молодь. Коли постала старшинська школа, ця мо-
лодь масово прибула до повстанського відділу. Най-
більш освічена, вона розуміє вагу хвилини, знає, що
для України наближається момент визволення, тому
з питомим для молоді запалом віддає всі свої сили Ве-
ликій Справі. В Повстанській Армії можна зустріти
студентів усіх факультетів, навіть теологів. Як війсь-
ковий матеріял, люди з цієї групи інтелігенції ліпші
за всі верстви суспільства. Поперше, вони, маючи ос-
віту, легше засвоюють військове мистецтво; подруге,
фізично вже розвинені, краще зносять невигоди пар-
тизанського життя; потрете, надаються на становища
так командирські, як і на інші провідні; почетверте,
ідейно вироблені, в найважчих хвилинах підпільного
життя не заламлюються, а з вірою глядять у майбутнє.
ЗО

та всі сзої фізичні сили й інтелектуальний дорібок від-
дають справі відродження України.
Особисті зауваги щодо середньошкільників і студен-
тів. По закінченні підстаршинської і старшинської
шкіл, абсольвентів розіслано по відділах, щоб вони там
— в характері інструкторів — вели вишкіл. Час закін-
чення шкіл зійшовся з наближенням фронту. Доля де-
яких абсольвентів, поки вони продісталися до відділів
призначення, була дуже незавидна. Але не всюди ін-
структорів трактували так, як годилося їх службовому
ступневі та функції. Деякі люди з командного складу
вбачали в них таких, що, ніби, прийшли перебрати в
свої руки командування відділами. Від першого дня
їх відсепаровували від себе, не давали їм взуття та
одежі, хоч у бункерах того добра було подостатком.
Доходило до того, що абсольвенти ходили півбосо та
рвано. Пишу це як очевидець.
В лютому 1944 р. прибула з Тернопільщини група во-
яків. Щоб оглянути новобранців, ходив я по кварти-
рах. В одній хаті побачив я юнаків і запитав їх: »Хто
з вас старший?» Виступив русявий, дуже симпатичний,
з правильними рисами обличчя юнак. «Чим ви були в
юнацтві перед призовом?« — Вже не пригадую, яке
становище займав, в коленому разі, був повітовим або
окружним провідником юнацтва. В старшинській шко-
лі був пересічним вояком. По переході фронту, зустрів
я його на горі М. Це був наче не той хлопець. Збідо-
ваний, босий, в подертій одежі. Коли я його поспитав,
чому він такий опущений, він ніяково всміхнувся, а
в очах показалися сльози. Був настільки чесний, що
не скаржився на нікого, на нікого не звалював вини.
Він потребував моральної допомоги, потребував, щоб
хтось слідкував за ним, щиро ним заопікувався в то-
31

му переломовому часі. Потім один з командирів узяв
його до свого почту. Що з ним сталося — не знаю.
Боюся, що змарнувався.
Або інший випадок.
До старшинської школи прибув один студент меди-
цини. Це був також дуже добрий, тихий та таланови-
тий хлопець. По закінченні школи, його приділено до
відділу «Верховинці* в характері старшого санітара.
При підвищуванні ступнів про нього »забули« (а хі-
ба санітар воює?). Пам'ятали лиш у потребі, — щоб
перев'язав рану, дав карбо, зміряв гарячку. А то ж
була освічена людина, студент медицини. Розказували,
що в одному бою відбився і пропав безвісно.
Командир відділу повинен бути психологом, повинен
знати своє військо, намагатися підносити, розвивати
самопочуття кожного вояка. Бо і той наймолодший во-
як —• також людина, що має свої амбіції.
Бунчужним у сотні Ясмена був наймолодший повста-
нець. Щодня вранці він приносив мені письмовий звіт.
Одного дня моя дружина почастувала його тістечками.
Від того часу »наймолодший« уже не приходив. Потім
я довідався, що той почастунок його дуже засоромив.
»Що собі думає дружина курінного, — що я дітвак,
що мене годує тістечками?» А він мав 15 років.
Найстарша інтелігенція в лавах Повстанської Армії
—	це старі, професійні члени Організації. Вони були
творцями ОУН, вони її розбудували, вони ведуть маси
до боротьби. Щоб таку велику справу успішно вести,
треба визначатися непересічними прикметами. Стійкий
характер, сильна воля, відвага, патріотизм та чесність
—	це великі якості духу тієї групи інтеліґенції, що в
ім'я визволення України зреклася всього особистого,
32

ступаючи на твердий шлях борця-революціонера, що
вигідне й безпечне життя проміняв за довге підпілля,
а в тяжких хвилинах відбирає собі життя, щоб не від-
датися ворогові.
Реасумуючи сказане, відзначимо, що при підборі но-
вобранців до повстанських відділів треба звернути ува-
гу на відповідний людський матеріял. Партизанка — це
важке ремесло, тому й до своїх вояків ставить високі
фізичні та духові вимоги. Перед призовом до повстан-
ських відділів ОУН має завдання виховати людей, до-
вівши їм необхідність збройної боротьби з окупантом.
Це вдається зреалізувати охопленням цілого краю ор-
ганізаційними клітинами, масово поширеною пропаган-
дою та втяганням щораз ширших мас в орбіту рево-
люційного руху.
В. ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ
ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ (УПА)
6. Військова влада та організаційна структура
а)	Органами військової влади в УПА є Головний Ко-
мандир та його Штаб, себто Головний Штаб УПА. Від
нього службово залежні Крайові Командири та Кра-
йові Штаби УПА. Від Крайового Командира та його
Штабу залежні Командири Воєнних Округ та їх Шта-
би, а від них — Командири Відтинків зі своїми Шта-
бами.
б)	Організаційною системою УПА є трійкова система.
Вона полягає на тому, що вища одиниця складається
з трьох нижчих; напр., курінь складається з трьох со-
тень, сотня — з трьох чот, чота — з чотирьох або двох
роїв. Певні відхилення тут і там зумовлені кількісним
33

станом, тактичним завданням, браком командного скла-
ду або територіяльними обставинами.
в)	Організаційною одиницею УПА є курінь, себто від-
діл, який має усталену організацію, склад, стан, є са-
мювистачальний та може самостійно виконувати так-
тичні завдання.
Склад і завдання повстанського куреня мають деякі
відхилення від етатного складу та озброєння баталь-
йону регулярних армій. Повстанський курінь склада-
ється: з курінного, його штабу, трьох стрілецьких со-
тень, сотні важких скорострілів та роя польової жан-
дармерії (ВПЖ). Часто, замість сотні важких скоро-
стрілів, є чота важких ґранатометів. Це залежить від
кількісного стану куреня та допоміжної зброї.
На чолі куреня стоїть курінний, службово підпоряд-
кований комадирові відтинка, а організаційно — тери-
торіяльним провідникам, повітовому і окружному. Ком-
петенції курінного великі. Він, як зверхник усіх стар-
шин і бійців свого відділу, мас право давати накази;
він керує адміністрацією куреня; дає тактичні завдан-
ня сотням та самостійним чотам; подає внески на від-
значення і підвищення ступня; має право карати ад-
міністраційним порядком.
Курінному прислуговує право мати свого адьютанта.
Для ведення канцелярії куреня він мас писаря-бун-
чужного. Часто адьютант виконує обов'язки курінного
бунчужного. Функційна відзнака курінного — червона
римська цифра »У« (п'ять) на лівому рукаві, адьютан-
та —• »У« (п'ятірка) зеленого кольору, бунчужного —
така ж сама римська п'ятірка жовтого кольору на лі-
вому рукаві.
г)	Повстанська (стрілецька) сотня. Стрілецьку сотню
часто називають відділом. До її складу входять: со-
34

тенний, почет сотенного, три стрілецькі сотні, рій важ-
ких скорострілів, бойова, харчова та клункова валки.
На чолі сотні стоїть сотенний, службово підпорядко-
ваний курінному. Його компетенції в рамках сотні по-
дібні до компетенцій курінного в рамках куреня. Функ-
ційна відзнака сотенного: три червоні стяжки на лі-
вому рукаві. В керуванні внутрішньою службою в сот-
ні сотенному помагає бунчужний. Його функційна від-
знака: три жовті стяжки на лівому рукаві.
ґ) Повстанська чота (або підвідділ) складається з чо-
тового, трьох роїв та ланки легкого ґранатомета. Функ-
ційною ознакою чотового — два червоні пгски на лівому
рукаві.
д) Повстанський рій складається з ройового, заступ-
ника (ланкового), кулеметної ланки (один кулемет, три
амуніційні) і стрілецької ланки (ланковий і чотири
стрільці). Функційною відзнакою ройового — один чер-
воний пасок на лівому рукаві.
Подана вище організаційна схема не всюди однако-
ва, тому що в повстанських відділах є велика флюк-
туація людей: одні гинуть, другі ранені, треті відко-
мандировані до інших відділів або1 на організаційну прг-
цю. Часто партизанський рій складається лише з двох
ланок. Тому про якусь сталу систему не можна гово-
рити, хоч при організації й реорганізації повстанських
відділів вводиться систему, подану Головним Штабом.
7. Зброя
а) Початкова зброя повстанців. В період організуван-
ня повстанських відділів виникла потреба забезпечити
відділи зброєю. Деякий »капітал« (запас зброї) мала
Організація, але того запгсу було замало. В початкових
35.

стадіях, відділи часто мали всього лиш 50-75 °/о пот-
рібної зброї. Два-три сюоростріли на сотню або й ку-
рінь — це вже була велика сила вогню, хоч деякі
скоростріли були навіть без мірників, підставок та ні-
жок. Хто не мав зброї, мріяв хоч би про »втинок«
(обрізан).
Щодо запасу зброї, найгірше стояли вишкільні від-
діли. Від цього зазнавав шкоди вишкіл. Інакше вигля-
дала справа в бойових відділах. У них маґазинувала-
ся надвишка зброї.
В початковому періоді звичайною зброєю повстанця
була рушниця (кріс) — польська, німецька, російська.
Мало хто з командного складу мав пістоля. На курінь
»Гайдамаків« припадало 305 рушниць і 3 пістолі.
Коли українська пгртизанка поширювалась, зростали
також її запаси зброї. Майже кожний відділ мав стіль-
ки замаґазинованої зброї, що нею міг озброїти декіль-
ка відділів. Голод на зброю та амуніцію зник. Почався
період модернізації повстанських відділів. Був навіть
такий час, що повстанці воліли автомати, ніж рушниці.
Перед рейдом повстанських відділів з Чорного Лісу в
Скільщину та в Дрогобиччину, Крайовий Командир
УПА наказав перегляд відділів. Той, хто бачив виря-
дження повстанських відділів у період їх формування,
побачивши виряд тих же відділів декілька місяців пі-
зніше, міг наочно переконатися у великих змінах, які
зайшли за той час. Навіть такі армії, як німецька, не
могли дозволити собі на таку модернізацію. Майже всі
повстанці були озброєні автоматами. Кожний рій мав
по два кулемети; на чоту припадало по кілька легких
і важких ґранатометів; сотні мали легкі ґранатомети,
фавстпатрони та найновішу, недавно впроваджену
зброю. Це все було добре, створювало велику силу вог-
Ж

ню, але робило повстанські відділи важкими, непово-
ротними й залежними від великої таборової валки.
Тому виникла потреба зреорганізувати відділи під ог-
лядом озброєння.
б)	Вимоги щодо озброєння. Насамперед виникає пи-
тання: які треба поставити вимоги щодо озброєння пар-
тизанських відділів?
Партизанський відділ — це відділ пробойовий, що
мусить відзначатися ініціятивою, легкістю, рухливістю
та силою вогню.
Правда, всілякі гармати й важкі Гранатомети дають
велику силу вогню і діють деморалізуюче на ворога,
але вони сильно обтяжують відділ та приневолюють
користуватися додатковою тягловою силою для транс-
портування важкої зброї й амуніції до неї. Це й ро-
бить відділ перевснтаженим і нерухливим, а під час дов-
гих рейдів така маршова колона — разом з таборовою
й амуніційною валками — дуже видовжена. Х'оч пов-
станський відділ завжди себе охороняє, він у таких ви-
падках наражений на небезпеку, що ворог розірве мар-
шову колону або заатакує з чола чи ззаду. Також оз-
броєння всіх повстанців автоматами нераціональне. Ав-
томатична зброя добра силою, шириною, глибиною й
тяглістю вогню, але діє коротше, часто затинається і
псується. Рушниця, хоч і тяжча, хоч амуніція до неї
важить більше, переважає тим, що має дальший засяг
діяння і нею можна воювати — наступати й пробива-
тися. Тому команда УПА наказала скоротити частину
автоматичної зброї, а на її місце знову впровадили
рушниці.
в)	Зброяр. Надвишку зброї відділи замаґазиновують,
і вона є резервою для нових відділів. Кожний відділ
має підстаршину-зброяра, що має за обов'язок щодека-
37

ди робити перегляд зброї і контролювати її справність.
Ушкоджену зброю відсилає до рушникарні, де її на-
правляють фахові рушникарі.
УПА зорганізувала кілька рушникарень. Вони є май-
же у кожній повстанській базі. Рушникарня затруднюе
кількох фахових слюсарів, що направляють ушкодже-
ну зброю, переробляючи складові частини, і столярів,
що роблять приклади й накладки до рушниць.
Зброяр провадить евіденцію зброї. Надвишку віддає
до диспозиції Організації або відсилає до магазину.
Магазини зброї — це глибоко викопані підземні бун-
кри, а щоб вогкість не нищила зброї, робиться подвій-
ні стіни. Внутрішні стіни покривається бляхою. Кожна
зброя грубо намащена тавотом й обвинена в імпреґно-
вану (непромокальну) матерію. Амуніція лежить у
скринях. Кожна скриня позначена написами про кіль-
кість та рід зброї чи амуніції.
Хоч повстанець зброєю дорожить, вона йому часто
псується. Але він потрапить сам, без рушникаря на-
правити собі зброю, а навіть доробити амуніцію до пі-
столя. Тут треба відзначити, що при таких махінаціях
майже нема випадків поранення, а це тому, що пов-
станець добре вивчив зброю та співдію складових ча-
стин.
г) Засоби боротьби. Вираховувати й виписувати всі
засоби боротьби не буду, — це належить до зброєзнав-
ства. Нас цікавить питання, які засоби, з тактичної
точки бачення, найконечніші для партизанської бо-
ротьби.
Партизанська тактика вимагає малих сил для вико-
нання великих бойових операцій. Спеціяльні форми
партизанських боїв це рейди, засідки, заскочення, на-
38

пади, наскоки, непокоєння, маневрування; тому парти-
занський бойовий виряд мусить бути якнайбільше ра-
ціональний, мусить відзначатися легкістю та великою
силою вогню. Для того найбільш придатливі: легка ав-
томатична зброя, легкі ґранатомети, фавстпатрони та
панцербікси (протитанкова самозарядна й однозарядна
рушниця).
Такі автомати, як німецька МП, мадярська »гей-пуш-
ка«, російські ППД, ППШ, ППС, відзначаються легкіс-
тю, зручністю, амуніція до них не вимагає великих на-
бійниць та торб. Дальші переваги тієї зброї —• скоро-
стрільність, широке поле смерти й деморалізуюче ді-
яння на противника. Недоліки — мала пробивна сила,
великий розсів, ненадійність (затинаються).
Легкі скоростріли — німецькі МҐ й російські »Дегтя-
рі« —¦ відзначаються точністю, скорострільністю, дале-
ким засягом діяння, значною пробивною силою кулі
(бронебійні набої).
Легкі ґранатомети мають пересічну далекобійність
один кілометр при скорострільності ЗО стрілів на хви-
лину, вимагають обслуги (переносить один чоловік),
призначені для живої сили й вогневих засобів ворога,
головно розміщених на мертвих полях.
Ручні ґранати —¦ німецькі, мадярські та російські —
служать для особистої оборони, в наступі та в обороні,
для боротьби з танками (в'язки ґранат).
Пістолі (кільканадцять систем різних калібрів) —¦
для особистої оборони й нападу на близьку віддаль.
Міни — для диверсії: нищення мостів, шляхів, об'єк-
тів, загороджень.
Залежно від розмірів акції, командир наказує, які
засоби боротьби повинні бути вжиті. Головна метода
партизанки — це сильний і несподіваний огонь, від
якого залежить успіх. Що з того, що відділ має багато
39

автоматичної зброї, коли вона несправно діє (затина-
ється або — взимі — дуже насмарована, мас знерухом-
лені замки). Тому ліпше хай буде її менше, аби надій-
на, хай повстанець доглядає за справністю зброї.
Командир відділу не сміє легковажити справи засо-
бів боротьби, зобов'язаний постійно контролювати їх.
Коли повстанці бачать, що командир прикладає окре-
му увагу зброї, вони нею піклуються ще більше, а зго-
дом це переходить у них у свого роду привичку, на-
віть пристрасть. Таке піклування зброєю дає у висліді
справніше її діяння, а в потребі вона не підведе й не
вмовкне.
8. Виряд
Коли говориться про виряд, то не молена змішувати
двох понять, — виряду окремого вояка і виряду пов-
станського відділу.
а) Виряд поодинокого повстанця. Під вирядом пов-
станця розуміємо всі ті предмети, яких він потребує.
Інший виряд вояка регулярної армії, інший — повстан-
ця. В основному, він подібний, але що стосується одя-
гу, то він відмінний.
Виряд поодинокого вояка в регулярній армії можна
поділити на п'ять груп:
—	перша —• зв'язана з зброєю,
—	друга —• з одягом,
—	третя — з постіллю (покривала, простирала, пово-
локи),
—	четверта — прибори до миття і голення,
—	п'ята — санітарні прибори (бандажі, вата, йодина,
індивідуальний (запасний) пакет, протигазові засоби).
Ще вживаються терміни: повний, бойовий, службо-
вий виряди. Під повним вирядом розуміємо вояка з усі-
40

ма його особистими та бойовими предметами (вояк в
повному обтяженні).
Бойовий виряд — це зброя та всі предмети, що сто-
суються до групи зброї, а саме: пояс, набійниці, жабка
до баґнета, хомутик для лопатки, торба з ґранатами,
ґазова маска.
Службовий виряд —¦ це виряд вояка в літньому або
зимовому одязі, оперезаному поясом, при багнеті (шаб-
лі, пістолі).
Партизанський виряд більше спрощений. В період
організування повстанських відділів Команда УПА на-
казе ла. щоб новобранці вступали до повстанських відді-
лів у повному виряді. Але пізніше виявилось, що та-
ке велике »барахло« дуже обтяжувало вояка, робило
його нерухливим, прив'язувало його до власних речей,
тому пізніше наказано зредукувати повний виряд до
мінімум, щоб повний виряд без зброї важив не більше
6 кг (повний виряд польського вояка важив 42,5 кг,
німецького — більше).
Виряд українського повстанця порівняно до виряду
вояка регулярної армії — дуже малий, найбільш зра-
ціоналізований, зведений до найпотрібніших речей: на-
метна плахта, що заступає дощовика, зимовий плащ
та накриття (коц). Цей виряд охороняє повстанця від
дощу й холоду, ним він накривається, з нього будує
шатро. За запасові чоботи йому править шевське при-
ладдя: кілки, шило, дратва тощо; за запасову одежу
— голка, нитка та кусники матеріялу (для латання);
наплечника він уживає не для особистого виряду (бо
він його вміщає в хлібаку), а для ношення харчів та
виряду повстанського відділу.
Кожна армія мас однострої, виконані точно за при-
писом, зразком (кроєм). Однострої українських пов-
41

станців є мішаниною цивільних та військових одягів.
Кольори також; різні. В початках партизанки більша
частина повстанців мала цивільний одяг, пізніше, коли
дещо придбалося за кошт ворога, траплялися відділи,
цілковито вдягнені в німецькі, мадярські, большевиць-
кі однострої. Це було не раз причиною нещасливих ви-
падків та зайвих алярмів.
Чотовий Морський із старшинської школи »Олені«,
будучи на чатах, застрілив вістуна Сталевого, що вер-
тався зі стежі. Вістун був у большевицькому плащі,
і чотовому Морському видалося, що це ковпаківець
(больїпевицький партизан).
Вліті 1945 р. до села Баня Березів зайшов партизан-
ський відділ. Всі повстанці були в большевицьких
мундирах. У селі зчинився алярм, у висліді чого мусі-
ли залишити село командир відтинка »Гуцульщина«,
шеф штабу »Говерля« і тереновий провідник Коломий-
щини. Щойно пізніше виявилось, що це був свій пов-
станський відділ.
В січні 1946 р. комендант боївки СБ друг Б. нехотя
спричинив алярм повстанського відділу »3аграва«. Він
проходив поблизу табору з своєю боївною, одягненою
в большевицькі мундири, з двома собаками. Сотенний
наказав алярм. У таборі думали, що це большевицька
облава.
Таких випадків було багато.
Також, шапки не мають якогось встановленого ко-
льору й форми; можна зустріти повстанців у мазепин-
ках, фуражках, лещетарках, кубанках, петлюрівках.
Відзнаки (тризуби) є різні. їх повстанці роблять самі.
Деякі тризуби відзначаються працьовитим та гарним
оформленням. Останньо завважується в повстанців
крій одностроїв, подібний до англійського. Комір вик-
42

ладаний, як у цивільному піджаку, кишені накладані,
шапки-петлюрівки.
Покищо, не можна говорити про якийсь спеціальний
повстанський одяг, але можна сподіватися, що Голов-
ний Штаб УПА мас вже опрацьовані зразки одностро-
їв для всіх родів зброї, при чому в визначенні зразків
грають ролю практичні потреби та історичний момент.
б) Виряд повстанського відділу. Повстанські відділ;!
рідко коли перебувають на одному місці довше як три-
чотири місяці. Таке довге перебування на одному міс-
ці зв'язане з будовою табору. Тому кожний відділ му-
сить мати виряд, себто предмети, які потрібні для
спільного життя більшої кількости людей. Хоч яке при-
мітивне життя партизанів у таборі та в рейдах, то без
тих найпростіших предметів відділ обійтися не може.
В таборі тих предметів буде більше, в рейдах — мен-
ше. Подібно як виряд поодинокого вояка ми поділили
на групи, так само й виряд повстанських відділів тре-
ба поділити на групи за призначенням:
—• до першої групи зараховуємо предмети, зв'язані з
саперкою, —• лопати, джаґани, сокири, пили, ломи;
—• до другої — з прохарчуванням: польова кухня, кі-
тли, баняки, відра, полоники;
—	до третьої — з канцелярією: машина до писання,
службові книги, акти відділу, радіо, мапи;
—¦ до четвертої — з вишкільним матеріялом: військо-
ва та організаційна література;
—	до п'ятої — санітарний виряд: ноші, скрині з лі-
ками, санітарні сумки;
—	до шостої — різне: шевське, кравецьке, коваль-
ське приладдя.
Для постачання харчів, перевозу важкої зброї, клун-
ків, відділи мають таборову валку, яка складається з
43

10-15 вояків. Провідником таборової валки є підстар-
шина. На провідників таборової валки надаються кол.
вояки артилерії чи кінноти, що перейшли військовий,
ковальський чи ветеринарний курс та добре визна-
ються на конях. Провідник валки реґулює висилання
возів у терен, заготовляє фураж, одяг, білизну тощо.
Він уважає, щоб на постоях вояки мали приміщен-
ня, він є також провідником возів. Перебуває в постій-
ному контакті з бунчужним, маґазинером та інтендан-
том. Щоб не перемучувати коней, провідник таборової
валки дбає про приписовість обтяження: на рівній до-
розі пара середніх коней може потягнути 400-600 кг
ваги, на гірських дорогах — до 300 кг, на однокінну
силу можна наладувати до 400 кг на рівній дорозі й
до 200 кг — на гірських дорогих; в'ючний кінь понесе
80 кг ваги. Під час рейду провідник реґулює порядок
таборової валки, допильновує, щоб у дорозі майно від-
ділу не знищилось або не згубилось.
У пізніших стадіях партизанки повстанські відділи
ще більше зредукували свій таборовий виряд та вже
не послуговувались возами, лиш в'юками. А деякі від-
діли в рейдах по неопанованих теренах та за кордоном
порушувались без таборової валки. Для переношення
сотенної зброї, харчів та кухонного приладдя визначу-
вано службовий рій, який щодоби змінявся. Виряд кан-
целярії відділу бунчужний зміщував у своїй сумці. До
великих таборових валок можна було звикнути; пов-
станські командири привикли до верхівців, до нової
форми. Але коли — через втрату таборового майна —-
відділові довелось кілька днів голодувати, командири
перейшли на чисто партизанські рейди. Ввесь таборо-
вий виряд поділили між повстанців, які носили його
в наплечниках, а важкі кітли —¦ на зміну по-два.
44

Командир Рен, щоб повстанці не несли важких кіт-
лів, наказав був кожному роєві мати відро і варити
окремо. Але й це не було добре. Його збільшений ку-
рінь, який доходив до 1.000, а то й більше людей, му-
сів палити до 50 ватр (два відра на кожній ватрі), а
це спричинювало велику заграву, яку було далеко вид-
но. Не обходилося й без того, щоб з котрої ватри не
закурили.
Також: тактика сотенного Середнього не була добра.
Цілий день відділ мусів обходитися без теплого хар-
чу, а щойно вночі сходив до населеного пункту і там
раз на добу їв страву. В осінні та в зимові місяці це
дуже виснажувало повстанців. Але поручник Середній
не міг інакше робити, оперуючи майже в безлісних
та сильно спенетрованих большевиками теренах.
9. Місця розташування
а) Повстанські бази. Місця, які спеціяльно надають-
ся для постоїв повстанських відділів, визначаються як
повстанські бази. Тими теренами є великі масиви лі-
сів, гори, багна, надрічні луги-лозовиння. Від повстан-
ських баз вимагається:
—¦ щоб були розположені можливо найдалі від го-
ловних шляхів;
— доступ до них повинен бути трудний.
Повстанські бази —• це місця, де повстанці можуть
організуватися, вишколюватися, а після боїв чи дов-
ших рейдів — відпочивати. Ті місця повинні бути най-
дбайливіше законспіровані. Доступ без клички туди за-
боронений. Стійки, застави та стежі безперебійно —
вдень і вночі, вліті та взимі, в погоду та в зливи, в
сніговії та в морози —¦ стережуть, щоб око аґента не
45

доглянуло повстанського табору, щоб ворогові не вдало-
ся несподівано наскочити на українських повстанців.
б) Повстанський табір. Далеко в лісі або на багнах,
під прикриттям дерев і кущів, оточений та оберіганий
потрійним перснем стійок, розташований повстанський
табір. Це комплекс бараків чи землянок, побудованих
симетрично або асиметрично, в залежності від постано-
ви командира. Деякі командири наказують будувати
бараки симетрично вздовж дороги, з одного боку або
обабіч, інші — на пагорбках, де сухі місця, які легко
сплянтувати (зрівняти).
Бараки повстанці будують самі. Місце під будову
плянтують, викорчовують, кладуть підвалини та неви-
сокі стіни (пересічно на 1 м висоти), опісля зводять
крокви, прибивають до них лати й покривають дах
драницями або лубом. Драниці роблять самі. З ткю
метою вишукують старі смереки, які мають рівні слої,
дерево ріжуть на метрові поліна, розколюють їх на
рівні частини та спеціяльним ножем ріжуть драниці.
Буває, покривають бараки лубом, себто корою з сме-
рек або ялиць, яка дається лупити в сезоні від квіт-
ня до половини серпня. Цвяхи роблять також самі з
телефонного дроту.
Найкраще будувати бараки таких розмірів, щоб у
них вмістити по одній чоті. Для чоти вистачає барак у
розмірах 12 х б м. В середині такого барака з обидвох
боків установлені лежанки, посередині — два ватро-
вища, а над ними — отвори-димарі. Зустрічаються та-
кож: бараки розміром 12x4 м, майже наполовину мен-
ші за вищезгадані. Дахи на них двоскапові, покриті
лубом. У таких бараках квартирують по два рої. Крім
таких бараків — назвім їх стандартовими — є ще мен-
ші, які мають окреме призначення. Це приміщення для
штабу (де квартирує командир із своїм почотом), вар-
46

тівня, маґазини, кухня, шпиталька або амбуляторія,
лазня, стайня. В деяких таборс.х окремо будують по
одному великому бараку, що його вживають як викла-
дової залі для вистав, та концертів. Внутрішня обста-
новка бараків дуже проста, гармонізує з твердим пов-
станським життям. За табором, у відстані яких 100 м,
розміщені убиральні.
Посередині табору є алярмовий майдан, де відбува-
ються збірки відділу. Тому що цей майдан найбільше
вживаний і тому що він швидко заболочується, пов-
станці викладають його деревом або шутрують. В за-
лежності від місцевих умов, майдан для вправ поло-
жений ближче або далі від табору. Поблизу алярмово-
го майдану інколи можна побачити квітники у вигля-
ді тризуба чи організаційних знамен.
Коли повстанці на вправах, бунчужний та писар у
штабі займаються канцелярською роботою; кухарі в
кухні варять страву, інтендант у маґазині видає куха-
рям харчові продукти й перебирає від візників приве-
зені продукти. Надворі повстанці ріжуть та колять
дрова до кухні, у верстатах шевці направляють взут-
тя, кравці зашивають рваний одяг, на вартівні відпо-
чивають змінені вартові, а зміна не стійках чуває, зо-
рить, наслуховує.
Так виглядає повстанський табір.
10. Повстанські відділи
а) Роди повстанських відділів. Повстанські відділи
можна поділити на два роди:
Перший рід повстанських відділів — це відділи ви-
шкільні. В них вищкільний період призовників продов-
жується довше, засяг вишколу обширніший. З тих від-
ділів повстанці виходять добрими інструкторами-стар-
шинами.
47

Другий рід повстанських відділів — це відділи бойо-
ві. В них вишкільний період короткий, дальший ви-
шкіл повстанці проходять у боях. Ті відділи вихову-
ють хоробрих, проворних і досвідчених повстанців.
Однаково перший, як і другий рід повстанських від-
ділів мають свої змінні переваги. Вишкільні відділи по-
стачають кадри, що вишколюють нових молодших під-
старшин та поповнюють бойові відділи. В свою чергу,
бойові відділи, маючи заправлених у партизанській
тактиці та кваліфікованих підстарший і повстанців,
можуть зводити успішні й завзяті бої.
б) Дисципліна у повстанських відділах. Вишкільнз
відділи, перебуваючи далеко в горах, лісах чи багнах,
рідко зустрічаються з ворогом, тож можуть цілковито
віддатися вишколові. В тих відділах, як звичайно у
вишкільних формаціях, дисципліна суворіша. В бойо-
вих відділах, сповидно, дисципліна лагідніша. Там па-
нує більша «демократіях, немає різкого розмежування
між командним складом та рядовими повстанцями.
Не раз можна чути, як рядові повстанці, оповідаючи
провідникові чи котромусь із командирів про якусь по-
дію, говорять прямо: »Та ви, друже командире, не ма-
єте поняття, що то був за бій«, або: »Но, дивися . . . На,
маєш! . .« Такі фрази в розмові зі своїм зверхником —
це не ознака якогось «панібратства*, а вислід бойово-
го епівжиття-приязні.
Не раз у бойовій обстановці ранений командир за-
лишається з одним повстанцем, також раненим, і до-
водиться їм кілька діб проблукати лісами, мерзнути,
мокнути. Повстанець загартований у боях і йому, ніби,
чужі тонші почування; та він піклується своїм коман-
диром, як мати дитиною. Хоч самий цокоче зубами, він
скидає свого плаща-шинелю, скидає куртку та накри-
ває нею хворого командира, а якщо той не дозволяє
48

цього робити, повстанець сумує. Буває, що повстанець
бере на руки важко раненого командира та виносить
його далеко, куди не долітають ворожі кулі.
Дисципліна в бойових відділах сповидно менша, але
зате там велика прив'язаність і велике довір'я до ко-
мандира, а між повстанцями панує міцне побратимство.
В загальному, треба ствердити, що так у таборовій, як
і в бойовій обстановці зобов'язує велика дисципліна і
точне виконування наказів зверхників. Коли ж до здис-
циплінованости добавити інші прикмети, якими пови-
нен відзначатися націоналіст, то в сумі повстанець ви-
ходить людиною сильної волі, стійкого характеру,
здисциплінованою та хороброю. Такої людини не зла-
має довге перебування в підпіллі, ні тверде й небез-
печне повстанське життя.
в) Режим у повстанських відділах. Будить повстанців
»Рання зоря«, — вліті вчасніше, взимку — годину пі-
зніше. Всі схоплюються з своїх лежанок, швидко вдя-
гаються та вибігають на руханку, яку проводить служ-
бовий підстаршина.
Руханка відбувається за встановленим порядком,
який подекуди міняється, але сама схема руханки за-
лишається та сама:
—	початкові вправи (марш, біг, успокоюючі вправи);
—	основні вправи в шахівниці: прості та скомплі-
ковані (сполучені) вправи цілого тіла (рук, ніг, шиї,
грудей і черева), опісля ідуть віддихові вправи та гри;
—	кінцеві вправи: біг, марш зі співом (якщо на це
дозволяють місцеві умови конспірації).
По руханці повстанці витріпують накриття (коци), за-
стеляють лежанки та біжать до потока митися. Опісля
службовий старшина заповідає збірку до молитви.
і	«

Молитва відбувається за наступним зразком:
Повстанці уставляються у трилаві; на команду »До
молитви», підриваються на »струнко«, правою рукою
здіймають шапки та рівночасно відкладають ліву ногу
на »спочинь«. Один з повстанців відмовляє щоденну
молитву »Отче наш« і «Богородице Діво«, а опісля, на
команду »Струнко«, той самий повстанець рецитує мо-
литву Мащака:
«Україно, свята Мати Героїв, зійди до серця мого,
прилинь бурею вітрів кавказьких та шумом карпат-
ських ручаїв, боїв славного Завойовника, батька Хме-
ля, тріюмфом і гуком гармат революції, радісним го-
моном Софійських дзвонів, — нехай душа моя в То-
бі відродиться, славою Твоєю опроміниться, бо Ти, Пре-
свята, — все життя моє, бо Ти — все щастя моє. Задз-
вони мені брязкотом кайданів, скрипінням шибениць.
У понурі ранки принеси мені зойки катованих у льо-
хах, у тюрмах і на засланнях. Щоб віра моя була
гранітом, щоб зросла завзяттям міць, щоб сміло йшов
я в бій, так як ішли герої за Тебе, Свята, за Твою сла-
ву, за Твої святі ідеї, щоб пімстити ганьбу неволі, стоп-
тану честь, глум катів Твоїх, невинну кров помордо-
ваних під Базаром, Кру.тами, геройську смерть Вождя
Української Нації, Української Національної Револю-
ції — Полковника Євгена Коновальця, Бесарабової,
Головінського, Голояда, славну смерть Данилишина І
Біласа та тисячів незнаних нам, що їх кості порозки-
дані або тайком погребані; спали вогнем животворним
в серці моєму кволість, нехай не знаю я, що то ва-
гання; скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замеш-
кай моєму. В тюрмах і в тяжких хвилинах нелегаль-
ного життя зрости мене до ясних чинів, для Тебе !і
50

чинах тих хай знайду смерть, солодку смерть у муках
за Тебе, і хай розпливуся в Тобі та вічно житиму в
Тобі, Відвічна Україно, Свята, Могутня і Соборна».
На команду »По молитві», повстанці вкладають шап-
ки на голови. Зараз по молитві службовий заповідає
збірку »По снідання». Часто службовий переглядає, чи
чисті їдунки, —• це називається апелем.
На снідання повстанці одержують гарячу чорну ка-
ву з хлібом або, замість кави, кашу з круп.
По сніданні службовий старшина заповідає »Раннк>
збірку». Всі повстанці в бойовому виряді стають у
трилаву.
По відчисленні стану, службовий зголошує бунчуж-
ному збірку відділу, подаючи кількість підстарший і
рядових на збірці, а при тому також кількість хворих:
(де), на варті (якій), занятих у таборі та в терені (вер-
стати, кухня, канцелярія та спеціяльні відрядження).
Бунчужний провіряе кількісний стан, обмундирован-
ня, виряд, озброєння, потрібне для вправ, і зголошує
командирові, який забирає сотню на майдан вправ, де'
до обіду відбуваються вправи, згідно з установленим
і затвердженим пляном вишколу.
В таборі залишаються хворі, функційні, службові та
ті, що мають відійти в терен.
По повороті відділу до табору, повстанці перечищу-
ють зброю, виряд та готуються до обіду (чистять одяг,
взуття, миють руки).
На команду «Збірка до обіду!«, повстанці стають три-
лавою, службовий переглядає їдунки та дає наказ мар-
шувати в напрямі кухні.
По обіді відбувається відправа-зміна варти. Для кож-
ного відділу встановлені:
51

—	пора відправи варти;
—	стан варти;
—¦ кількість стійок.
Відправу варти проводить службовий підстаршина.
Вік провіряе стан і виряд варти та справджує, чи пов-
станці знають обов'язки вартівничої служби. Тоді та-
кож відбувається зміна службового підстаршини і стар-
шини, а в деяких відділах приймається звіти з прохан-
нями, скаргами та карні; звіти приймає самий коман-
дир або його заступник.
По закінченні обідової перерви, згідно з пляном виш-
колу, відбуваються пообідні вправи.
По закінченні вправ, о год. 18-ій, службовий підстар-
шина наказує збірку, на якій бунчужний відчитує ден-
ний наказ. В денному наказі гюдається:
—¦ хто на наступний день перебирає функції служ-
бового старшини і підстаршини;
—	котра чота висилає варту; в якій силі;
—¦ розподіл занять на наступний день;
—• зауваги та розпорядження командира.
По відчитанні денного наказу, повстанці йдуть по
вечерю. По вечері аж до «Вечірньої збірки* повстанці
вчаться або відпочивають.
В годині 21-ій службовий заповідає збірку до «Ве-
чірньої молитви«, яка відбувається подібно, як і «Ран-
ня молитва». Опісля повстанці вертаються до своїх ба-
раків, де роздягаються та лягають спати. Службовий
обходить усі бараки, впевняючись, чи всі присутні, ти
провіряючи особисту чистоту повстанців, і відходить
на своє службове місце.
Ніч. У таборі всі спочив: ють, крім службового,
алярмового та вартівників.
Всі дні, крім неділь і свят, подібні до вище описа-
ного дня. У свята заняття відбуваються лише до обі-
?2

ду, потім повстанці мають вільний час. Часто в неділі
відбуваються Богослуження, ватри, концерти або ака-
демії з нагоди національних свят.
З наведеної ілюстрації щоденного повстанського жит-
тя видно, що те життя багато важче, твердіне, ніж
життя вояка в регулярній армії. Якщо до того доба-
вити довгі марші, часто в дірявих чоботях, майже бо-
со в снігу, без спроможности відпочити десь у теплому
місці, бо ворог наступає на п'яти, то одержимо ще пов-
ніший образ твердого партизанського життя.
11. Вишкіл
а) Вишкіл поодинокого бійця-повстанця. Навчання
бійців у повстанських відділах відбувається на основі
програм, встановлених командою УПА. Щоб бійці в ко-
роткому часі могли пройти цілість вишколу, програма
передбачає найосновніші відомості з засягу військовос-
ти. На першому місці програма ставить:
1) Польовий вишкіл, який мас навчити бійця, як по-
водитися в обличчі ворога в характері поодинокого бій-
ця з спеціяльними завданнями, а також у складі роя,
чоти, сотні. Кожний повстанець повинен докладно вив-
чити завдання:
—	зорця, підслуху, польової стійки, добірного стріль-
ця (снайпера), автоматника.
По закінченні навчання одинцем, наступає вишкіл в
рою.
—	рій у розвідці, в наступальному бою, в обороні, в
бойовій охороні, на чаті;
Потім іде навчання у складі чоти, сотні.
При навчанні польової служби треба класти натиск
на варіянти, зв'язані з партизанською тактикою, а
саме:
б»

— бої у спеціяльних умовах: ліс, важкопрохідні те-
рени, ніч, мряка, злива, сніговії;
—¦ спеціяльні форми партизанських боїв: забезпечен-
ня маршів і постоїв, напад, засідка, заскочення, манев-
рування.
2)	Впоряд. Впоряд служить виробленню точно визна-
чених рухів, виконуваних на команду, виробленню во-
яцької постави та дисципліни. На впоряд призначати,
пересічно, одну тодину денно.
3)	Стрілецький вишкіл має за завдання навчити
стрільців стріляти. На цей предмет складається: внут-
рішня та зовнішня балістика і наука стріляння.
4)	Зброєзнавтво має запізнати бійців з різними рода-
ми зброї, з їх бойовими властивостями та навчити бій-
ців ними орудувати.
5)	Внутрішня служба має запізнати бійців із війсь-
ковим життям, з обов'язками повстанців супроти своїх
зверхників, з організацією вартової служби тощо.
6)	Піонерка і мінерка має запізнати з будовою й мас-
куванням стрілецьких осередків (гнізд); з будовою і
нищенням дротяних засіків (перешкод); з закладанням
мін та очищуванням замінованих піль і різного роду
переправами.
Дальший вишкіл бійці повинні здобувати на полі
бою та в практичних рейдах. Щоб військо не затрача-
ло вояцького духу та дисципліни, під час переправ і
відпочинків треба проводити впоряд і польову служ-
бу. По кожній бойовій акції командир повинен обго-
ворювати її хід не лише з командним складом, але й
з бійцями, насвітлюючи всі переваги та хиби проведе-
ної акції. Це навчить повстанців, чого треба в майбут-
ньому уникати, а що успішно застосовувати.
54

б) Політичне виховання. До вояцького навчання на-
лежить також політичне виховання. Не знаю, як ін-
ші командири, але я, коли зорганізовано перші пов-
станські відділи, дуже відчув брак того предмету в
вишколі. Не раз у гутірках з повстанцями я спостері-
гав великі браки відомостей в ділянці політики, ідей-
ної вироблености, як і в загальнокультурному вихо-
ванні.
Щоб усунути ті недоліки, я наказав два рази на
тиждень — в неділі та в середи •— проводити гутірки
та обговорювати такі справи, як: що таке Українська
Національна Самооборона (в Галичині тоді ще не була
засвоєна назва УПА), зс що вона бореться, яким пови-
нен бути повстанець і т. п.; з ідеології повинні були
обговорюватися всі пункти Декалогу; з географії Укра-
їни —¦ фізична будова краю. Кожна гутірка складалася
з двох частин: ідеологічної та загальної. Ідеологічною
частиною керував повстанець Яструб (пізніший сотен-
ний). Він, як колишній пропагандист, навчав цього
предмету добре. Другу частину провадив я. Стрілец-
тво любило гутірки. По кожній новій гутірці їх пере-
питували, »про що була мова попереднім разом*. Гутір-
ки давали багато відомостей, вияснювали складніші пи-
тання, незрозумілі повстанцям.
Такі були початки. Пізніше до вишкільної програми
було введене політичне виховання у ширшому харак-
тері. За програмою, яку надіслали нам »згори«, від ко-
мандування, наші гутірки були дуже скромні, але :
вони були кроком уперед. Гутірки були зародком не-
менш важливих предметів — польової служби, впоряду
тощо. Вони виховували повстанців на повновартісних
революціонерів, які в ім'я визволення Батьківщини
сміло йшли в бій, а в важких ситуаціях не віддавались
ворогові живими, а відбирали собі життя.
55

Свої зауваги про політичне виховання я висловив у
брошурі п. з. »Політвих>овник — різьбар душ повстан-
ців», тому тепер на тій темі не буду обширніше зупи-
нятися. Хочу, все таки, відзначити, що згідно з ін-
струкцією Головного Штабу УПА про політвиховання
з 1944 р., політвиховник — це заступник командира
для політично-виховної роботи, підпорядкований ко-
мандирові, та входить до командирського почту. Діло-
во та організаційно політвиховник підпорядкований
своїм зверхникам. Головний Військовий Штаб інструк-
цією з 1944 р. вирізнив значення політвиховника. Де
добрий командир і політвиховник, там добрий у відділі
ідейно-моральний та бойовий стан людей. Де у відділі
між командиром та політвиховником нема згоди-поро-
зуміння, там повстанці, спостерігши ворогування »вгі-
рі«, самі між собою теж діляться на дві »партії«. Одна
«партія» підтримує командира, друга —• політвиховни-
ка. В такому відділі панує нездорова задуха скарг,
доносів, погроз. Одинокий порятунок для такого відді-
лу —¦ провести слідство та покарати винних, або роз-
ділити й перенести спричинників незгоди до різних
відділів.
Історія УПА знає полум'яних політвиховників, які ві-
діграли велику ролю в піднесенні ідейно-морального
рівня та бойового духу повстанських відділів. Багато з
них боролися пліч-о-пліч з бійцями, а в важких хви-
линах відбирали собі життя.
В курені «Гайдамаки» був повстанець, старшого ві-
ку, жонатий, дітний. Він не раз просив мене, щоб його
відпустити »на декілька днів« додому. Я ніколи не від-
мовляв його просьбі. Повстанець Левко — такий був
його псевдонім — завжди точно вертався з відпуст-
ки до відділу. По реорганізації куреня, Левка, як ви-
ховника, приділено до відділу командира Гамалії. Пе-
56

ребуваючи в селі 3., у червні 1944 р., я мав змогу зу-
стрінутися з Левком знову. Він виявився не лише по-
лум'яним політвиховником, але також і хоробрим ко-
мандиром. На той час Левко поклав уже вбитими 89
німців та »чубариків« (большевицьких партизанів).
Дуже гарний юнак, випускник старшинської школи,
політвиховник Борко, перебуваючи в відділі Шрама,
згинув геройською смертю над Дністром, під Цвітною,
в 1944 р.
До відділу »Летуни« прибув молодий, інтеліґентний
та енергійний виховник Марко. В два дні пізніше, ра-
нений під час большевицького наступу, відібрав собі
життя, щоб не попасти в руки ворога живим.
У відділі »Журавлі« був старший, поважний та інте-
лігентний політвиховник Боровик. Командир Клим на-
дав йому вище становище в політвиховній роботі. Цей
справжній трибун УПА згинув на своєму службовому
пості під час зборів у селі Рівнянська Свобода.
Не маю змоги вирахувати всіх виховників та пока-
зати їх позитивну роботу в формуванні повстанських
душ. Підкреслю лише, що в повстанському відділі ви-
ховник так само потрібний, як і командир. Українська
Повстанська Армія бореться з багатократно переважа-
ючим ворогом за високі ідеали, й в ім'я цих ідеалів
довгі роки приносить криваві жертви. її вояками мо-
жуть бути тільки люди ідейні та з стійким характером.
Виховники саме й мсють за завдання виковувати силь-
ні характером одиниці. Виховник — це різьбар пов-
станських душ.
в) Старшинські і підстаршинські школи. Організація
(ОУН) плекала в народі військові традиції та любов
до зброї. Кожний член ОУН мусів бути військово ви-
школений, і щоб такий вишкіл членам дати, ОУН ор-
•Т

ганізувала — в краю та на еміґрації — військові шко-
ли.
В краю постали школи:
—¦ Старшинська школа біля міста Мости Великі; нею
керував Дмитро Грицай-Перебийніс, пізніший генерал
та шеф Головного Штабу УПА;
—	Шдстаршинська школа в місцевості Поморяни під
керівництвом Івахова-Роса, першого шефа Штабу УПА;
—	Підстаршинська та старшинська школи »Олені«
біля села Брязи, в Карпатах, якою керував поручник
Хмель, а потім поручник Поль;
—	Підстаршинська школа в Малиновицях (Гуцуль-
щина), ведена поручником Чмеликом;
—	Підстаршинська школа біля Космача, ведена по-
ручником Степовим;
—¦ Підстаршинська школа ім. підполковника Коника
за лінією Керзона.
Крім вирахуваних шкіл, були ще курси, на яких ви-
школювали спеціялістів: мінерів, радіотехніків, теле-
зв'язкових, розвідників, виховників. Провід ОУН також
організував курси для старшин, для дальшої спеціялі-
зації їх та поглиблення фахового знання. На таких
курсах велику увагу придавали вивченню тактики пі-
хоти у співдії з іншими родами зброї.
До підстаршинських шкіл УПА треба зарахувати ще
курінь »Гайдамаки«, очолюваний хорунжим Хмелем.
Офіціяльно курінь не мав назви школи, але там ви-
школювався певний інструкторський склад майже для
всіх відділів Воєнної округи »Говерля«, а частинно та-
кож для Львівщини, Тернопільщини та для Волині
(туди були відкомандировані »Сіроманці« та »Трембі-
та«).	¦ ¦ ' і
58

Навчання у військових формаціях УПА спершу бу-
ло ведене за тимчасовими програмами (проектами), пі-
зніше Команда УПА встановила кілька програм:
—¦ Програма навчання для старшинської школи (пов-
ний вишкіл);
—	Програма навчання для підстаршинської школи
(повний вишкіл);
—	Програма навчання для підстаршинської школи
(скорочений вишкіл);
—	Програма для школи кадрів (підготовчий курс для
кандидатів до старшинської школи);
—	Різні програми (для спеціяльних вишколів спеція-
лістів: мінерів, радистів, телезв'язкових, розвідників і
т. п.).
Програми були досить елястичні, можна було їх до-
вільно поширювати, залежно від заавансованости ін-
структорів у даному предметі.
Вишкіл у старшинських школах був обширнішигі.
Крім предметів, викладаних у підстаршинських шко-
лах, курсанти слухали там лекції з інтендантури, роз-
відки, організації війська, інструктажу, військового
книговодства та кореспонденції.
Прийняття до старшинської школи було обумовлене
цензусом. Від кандидатів вимагалось закінчення осві-
ти на рівні 6 кляс гімназії старого типу, або 8 кляс оо-
вєтської десятирічки. Повний вишкіл у старшинській
школі охоплював два курси:
—	навчання рядового повстанця,
—	вишкіл кандидатів на старшин.
Час рядового навчання для курсантів виносив 359 го-
дин. По репетиціях відбувався старшинський вишкіл,
який тривав 409 годин навчання. Разом програма виш-
колу передбачала 768 годин навчання.
59

Г. ВИШКІЛЬНІ ПРОГРАМИ УПА
12. ПРОГРАМА ДЛЯ СТАРШИНСЬКИХ ШКІЛ
(Повний вишкіл)
І. Вишкіл рядового повстанця
Порядок предметів навчання і кількість годин:
—	Польова служба 		86	годин
—	Зброєзнавство 		36	"
—	Впоряд 		50	"
—	Стрілецький вишкіл 		ЗО	"
—	Піонерка і мінерна 		31	"
—	Внутрішня служба 		33	"
—	Теренознавство 		16	"
—	Політичне виховання 		72	"
—	Санітарна служба 		5	"
Разом: 359 годин
а) Польова служба
Поодинокий повстанець:
1.	Загальне положення 		1	год.
2.	Повстанець у наступі 		2	"
3.	Повстанець в обороні 		2	"
4.	Зорець			2	"
5.	Зв'язковий			2	"
6.	Секрет			2	"
7.	Польова стійка			З	"
8.	Стежа в розвідці 		4	"
9.	Три повстанці на засідці 		4	"
10. Співдія двох-трьох повстанців в різних
бойових ситуаціях 	 6 "
60

11.	Поведінка в маршах і маршова дисципліна.	2 год.
12.	Поведінка на постоях 		1 "
Повстанський рій:
13.	Загальне положення 		1 год.
14.	Повстанський рій у наступі 		6 "
15.	Повстанський рій в обороні 		6 "
16.	Повстанський рій на засідці 		8 "
17.	Повстанський рій на стежі 		8 "
18.	Повстанський рій у похідній охороні 		8 "
19.	Повстанський рій на чатах 		8 "
20.	Повстанський рій у самостійних бойових та
пропаґандивних маневруваннях			10 "
Разом: 86 год.
6) Зброезнавство
Рушниці:
системи Мосіна, вз. 1891/30;
системи Мавзера, вз. 1898;
мадярська рушниця.
1.	Бойові властивості рушниці 		1 год.
2.	Розбирання і складання рушниці 		2 "
3.	Опис частин та їх призначення 		2 "
4.	Чищення й оливлення рушниці 		1 "
Скоростріли:
російський скоростріл »Дегтяров«;
російський станковий скоростріл;
чеський скоростріл »3бройовка«;
мадярський ручний скоростріл;
німецький скоростріл МҐ.
5) Бойові властивості скоростріла 	 5 год.
6.	Розбирання і складання скоростріла 	 З "
7.	Опис головних частин та їх призначення 	 З "
61

8.	Взаємодія частин скоростріла 	 З год.
9.	Чищення та оливлення	 1 "
Автомати:
російські ППД, ПІШІ, ППС;
німецький автомат МП 40, 42;
чеський МП.
10.	Бойові властивості автомата 		2 год.
11.	Розбирання і складання автомата 		З ''
12.	Опис частин та їх призначення 		З "
13.	Взаємодія частин 		2 "
14.	Чищення та оливлення 		1 "
Гранати:
російські ручні фанати Дем'янова, РГД, ФІ;
німецькі штильґраната й аєрґраната;
мадярські ручні ґранати.
15.	Бойові властивості ґранат і способи засто-
совування їх в різних бойових умовах 	 З год.
16.	Будова ґранат, опис і призначення їх по-
одиноких частин 	 2 "
Разом:	36 год.
в) Впоряд
1.	Основні постави 		4 год.
2.	Ходи і біги 		4 "
3.	Звороти 		4 "
4.	Хвати рушницею			9 "
5.	Віддавання почестей 		4 "
6.	Замкнені лади роя			5 "
7.	Збірки, рівняння, відчислювання 		5 "
8.	Зміна ладів 		5 "
9.	Розімкнені (вільні) лади роя		10 "
Разом: 50 год.
62

г) Стрілецький вишкіл
Внутрішня балістика:
1.	Причини запалювання пороху, діяння поро-
хових ґазів й лет кулі в середині цівки 	 1 год.
Зовнішня балістика:
2.	Лет кулі по виході з цівки (траєкторія ле-
ту кулі й чинники, що діють на формування
траєкторії)		 З год.
3.	Пробивна сила кулі 	 1 "
Наука стріляння:
4.	Стрілецькі постави 	 5 год.
5.	Тримання рушниці при стрілянні, націлю-
вання, вибір цілі, оцінювання віддалі до
800 м, наставлення мірника та віддання
стрілу		 8 "
6.	Вишукування, займання, зміна вогневого
становища для поодинокого стрільця та для
скоростріла 	 4 "
7.	Вогнева дисципліна 	 1 "
8.	Трикутник блудів 	 2 "
9.	Стріляння до літаків 	 З "
10. Нічне стріляння 	 2 "
Разом: ЗО год.
ґ) Піонерка і мінерка
Самовкопування:
1.	Гніздо для одного повстанця в лежачій
поставі 	 1 год.
2.	Гніздо для стріляння з коліна 	 1 "
3.	Скорострільне гніздо для стрільця в лежа-
чій поставі 	 2 "
Маскування:
4.	Загальні основи маскування 	 2 год.
5.	Маскування повстанських становищ 	 1 "
63

Мінерна:
6.	Загальні правила 		1	год.
7.	Вибухові речовини 		2	"
8.	Приладдя для спричинення вибуху (капсу-
лі, шнури) 		2	"
9.	Способи зривання 		4	"
10.	Обрахування при зривах 		5	"
11.	Місця загороджень 		2	"
12.	Розвідка та усування мін 		4	"
13.	Роди мін (російські, німецькі, мадярські) 		4	"
Разом:	31	год.
д) Внутрішня служба
1 Прикмети воїна-революціонера УПА 		2	год.
2.	Права й обов'язки повстанця 		2	"
3.	Військові ступні в УПА 		1	"
4.	Відношення підлеглого до зверхника 		2	"
5.	Нагороди і кари в УПА 		2	"
6.	Організація вартової служби 		З	"
7.	Завдання вартової служби 		З	"
8.	Організація варт та їх озброєння 		2	"
9.	Відправа варт, кличка 		2	"
10.	Зміна варт 		2	"
11.	Зміна стійок 		2	"
12.	Порядок на вартівні 		2	"
13.	Права та обов'язки стійкового 		З	"
14.	Обов'язки коменданта варти та його за-
ступника 		1	"
15.	Підготовка варт до служби 		1	"
16.	Діяння варт у випадку ворожого нападу 		2	"
Разом:	33	год.
є) Тереиознавство
1.	Типи терену та характеристика 		4	год.
2.	Теренові предмети 		4	"
3.	Орієнтація в терені 		6	"
64

4. Опис компаса й бусолі, практичне засто-
сування 	 2 год.
Разом: 16 год.
є) Санітарна служба
1.	Особиста гігієна стрільця 	 1 год.
2.	Перша допомога і рятування ранених з по-
ля бою 	 4 "
Разом: 5 год.
ж)Політичне виховання
Здійснюється на основі спеціяльної програ-
ми,		 разом: 72 год.
II. Вишкіл кандидатів на старшин
Порядок предметів навчання і кількість	годин:
—	Польова служба 		106 годин
—	Впоряд 		18	"
—- Стрілецький вишкіл 		16	"
—¦ Шонерка та мінерка 		22	"
—	Внутрішня служба 		23	"
—	Картознавство 		64	"
—¦ Інструктаж (подавання команд).	48	"
—	Організація війська 		ЗО	"
—	Інтендантура 		16	"
—	Розвідка 		14	"
—• Зв'язок 		14	"
—	Військове книговодство, корес-
понденція, звітування 		6	"
—	Санітарна служба 		8	"
—• Політичне виховання 		24	"
Разом: 409 годин
69

а) Польова служба
Повстанська чота:
1.	Загальне положення 		З	год.
2.	Повстанська чота в наступі 		З	"
3.	Повстанська чота в обороні та вихід з
оточення			4	"
4.	Повстанська чота на засідці 	 		4	"
5.	Повстанська чота в наступі на ворожі
об'єкти			4	"
6.	Повстанська чота в зустрічі з ворожою за-
сідкою			4	"
7.	Марші та їх забезпечення 		5	"
8.	Постої в населених пунктах та в лісі й за-
безпечення постоїв			5	"
Повстанська сотня:
9.	Загальне положення 	 2 год.
10.	Повстанська сотня в наступі 	 5 "
11.	Повстанська сотня в обороні і вихід з ото-
чення		 8 "
12.	Повстанська сотня на засідці 	 6 "
13.	Повстанська сотня в нападі на ворожі
об'єкти		 б "
14.	Організація маршів та їх забезпечення 	 5 "
15.	Організація постоїв в населених пунктах і
в лісі та забезпечення постоїв 	 5 "
Повстанський курінь:
16.	Загальне положення 		1	год.
17.	Курінь в наступальному бою 		2	"
18.	Курінь в наступальному бою з переходом
річки			2	"
19.	Курінь в наступальному бою в лісі 		4	"
20.	Курінь в наступальному бою за оселю 		4	"
66

21 Курінь в наступальному бою вночі 		4 год.
22.	Курінь в рухомій обороні 		2	"
23.	Оборона оселі 		4	"
24.	Оборона ріки 		2	"
25.	Оборона лісу 		4	"
26.	Оборона вночі			2	"
27.	Рейди			б	"
Разом:	106 год.
б)	Впоряд
1.	Загальні зауваження до порядку 		2 год.
2.	Спосіб проводження вишколу 		1 "
3.	Зімкнені лади роя, чоти, сотні 		6 "
4.	Розімкнеш лади, розгортання 		7 "
5.	Втримування зв'язку та напрямку й ношен-
ня зброї у вільних ладах 		2 "
Разом:	18 год.
в)	Стрілецький вишкіл
1.	Оцінка віддалей до 800 м 		З год.
2.	Вогневі накази, визначення цілі та пода-
вання віддалі			2 "
3.	Точка націлювання			2 "
4.	Суть скорострільного вогню та вогню авто-
матів			2 "
5.	Керування вогнем в поспіху 		1 "
6.	Приготування до нічного стріляння 		2 "
7.	Стріляння до літаків 		4 "
Разом:	16 год.
г)	Шонерка і діінерка
1.	Перепраиа мостом, вбрід, по льоду та на
підручних засобах			5 год.
2.	Переправа під ворожим обстрілом 		2 "
3.	Форсування переправ 		2 "
67

4.	Маскування слідів у марші та на постої, в
зимовому та в літньому марші; маскування
засідок 		5	год.
5.	Розвідка об'єкта, призначеного до підір-
вання 		2 "
6.	Способи забезпечування підготовчих робіт
і зірвання 		4 "
7.	Підхід 		2	"
Разом:	22	год.
ї) Внутрішня служба
1.	Прикмети й поведінка командирів 		2	год.
2.	Права та обов'язки зверхника супроти
підвладного 		2	"
3.	Нагороди й кари в УПА 		2	"
4.	Внутрішній порядок на постоях 		З	"
5.	Черговий підстаршинп, його обов'язки та
права 		4	"
6.	Обов'язки коменданта варти 		З	"
7.	Організація вартової служби 		З	"
8.	Завдання вартової служби 		2	"
¦9. Контрольні органи варти, їх права і обо-
в'язки 		2	"
Разом:	23	год.
д) Картознавство
1.	Мірила (поділки) 		б	год.
2.	Відшукування мірил карт 		4	"
3.	Написи та числа на картах 		4	"
4.	Способи зображення різьби терену на
картах 		12	"
5.	Топографічні знаки (символи) 		4	"
6.	Азимути 		4	"
7.	Визначення кута нахилення спаду гори 		4	"
8.	Визначення точок та піль невидности 		4	"
68

9. Рисування карт і шкіців 		14 год.
10.	Поділ військових карт 		4 "
11.	Визначування теренових цілей на карті 		4 "
Разом:	64 год.
є) Інструктаж (подавання команд)
1.	Загальне положення 		2 год.
Командування впорядом:
2.	в зімкненому ладі роя 		4 год.
3.	в зімкненому ладі чоти 		4 "
4.	в зімкненому ладі сотні 		4 "
5.	в вільному ладі роя 		4 "
6.	в вільному ладі чоти 		4 "
7.	в вільному ладі сотні 		4 "
Інструктаж польової служби:
8.	рій у наступі 		2 год.
9.	рій в обороні 		2 "
10.	рій на чатах 		2 "
11.	рій на засідці 		2 "
Інструктаж внутрішньої служби:
11.	Організація варт 		6 год.
Стрілецький інструктаж:
12.	Керування вогнем 		8 год.
Разом:	48 год.
є) Організація війська
1.	Загальні зауваження: збройна сила та її
завдання			2 год.
2.	Загальний військовий обов'язок 		2 "
3.	Особовий склад збройної сили 		4 "
1 4. Військо (армія) 		6 "
5.	Військове навчання 		З "
6.	Озброєння			З "
і

7.	Організація вермахту 		2 год.
8.	Організація червоної армії 		2 "
9.	Схема організації УПА 		2 "
10.	Схема організації повстанського полку 		2 "
11.	Пояснення військових термінів 		2 "
Разом:	ЗО гол.
ж)	Інтендантура
1.	Загальні зауваги 		2 год.
2.	Група постачання і евакуації 		6 "
3.	Група комунікації і транспорту 		2 "
4.	Вартість родів поживи та їх кальорій-
ність		 		4 "
5.	Схема адміністрації постачання 		2 "
Разом:	16 год.
з)	Розвідка
1.	Загальні зауваги: революційна пильність та
конспірація 		4 год.
2.	Поборювання шпіонажу та диверсії 		4 "
3.	Організування заграничних розвідних осе-
редків			4 "
4.	Військова польова жандармерія 		1 "
5.	Польові суди 	 		1 "
Разом:	14 год.
і) Зв'язок
1.	Роди зв'язку 		2 год.
2.	Азбука Морзе			б "
3.	Засоби зв'язку в рої 		1 "
4.	Засоби зв'язку в чоті 		1 "
5.	Засоби зв'язку в сотні 		1 "
6.	Засоби зв'язку в курені 		1 "
7.	Схема телефонного сполучення командно-
го пункту командира куреня 		2 "
Разом:	14 год.
70

ї) Військове книговедення та кореспонденція і
звітуванння
1.	Роди військових книг та їх провадження 	 З год.
2.	Накази, зведення, кореспонденція, звіту-
вання		 З "
Разом: 6 год.
й) Санітарна служба
1.	Військова гігієна 	 2 год.
2.	Загальні поняття про заразливі недуги 	 2 "
3.	Гігієна в час постою та маршів 	 2 "
4.	Гігієна харчування, кальорійна вартість
харчів		 2 "
Разом: 8 год.
к) Політичне виховання
На основі спеціяльного пляну, разом
займає 	 24 год.
13. ПРОГРАМА ДЛЯ ПІДСТАРІДИНСЬКИХ ШКІЛ
(Повний вишкіл)
І. Вишкіл рядового повстанця
Порядок предметів навчання і кількість	годин:
—	Польова служба 		86 годин
—	Зброєзнавство			36 "
—	Впоряд			33 "
—	Стрілецький вишкіл 	 ЗО "
—	Піонерка та мінерка 		31 "
—¦ Внутрішня служба 		33 "
—	Теренознавство		 16 "
—	Санітарна служба 	 5 "
—	Політичне виховання 		48 "
Разом: 318 годин

а)	Польова служба
Поодинокий повстанець:
1.	Загальне положення 		1	год.
2.	Повстанець у наступі 		2	"
3.	Повстанець в обороні 		2	"
4.	Зорець			2	"
5.	Зв'язковий			2	"
6.	Секрет			2	"
7.	Польова стійка			З	"
8.	Стежа в розвідці 		4	"
9.	Три повстанці на засідці 		4	"
10.	Співдія двох-трьох повстанців у різних
бойових ситуаціях			б	"
11.	Поведінка в маршах та маршова дис-
ципліна 		2	"
12.	Поведінка на постоях 		1	"
Повстанський рій:
13.	Загальне положення 		1 год.
14.	Повстанський рій у наступі 		6	"
15.	Повстанський рій в обороні 		6
16.	Повстанський рій на засідці 		8	"
17.	Повстанський рій на стежі 		8	"
18.	Повстанський рій у похідній охороні 		8	"
19.	Повстанський рій на чатах 		8	"
20.	Повстанський рій у самостійних бойових та
пролаґандивних маневруваннях 		10	"
Разом: 86 год.
б)	Зброєзнавство
Рушниця:
системи Мосіна, вз. 1891/30;
системи Мавзера, вз. 1898;
мадярська рушниця.
72

Бойові властивості рушниці 		1 год.
Розбирання та складання рушниці 		2 "
Опис частин та їх призначення 		2 "
Чищення та оливлення рушниці 		1 "
Скоростріли:
російський скоростріл »Дегтяров«;
російський станковий скоростріл;
чеський скоростріл »3бройовка«;
Мадярський ручний скоростріл;
німецький скоростріл МҐ.
Бойові властивості скоростріла 		5 год.
Розбирання та складання скоростріла 		З "
Опис головних частин та їх призначення 		З "
Взаємодія частин скоростріла 		2 "
Чищення та оливлення скоростріла 		1 "
Автомати:
російські ППД, ППШ, ППС;
німецький МП 40-42;
чеський МП.
Бойові властивості автомата 		2 год.
Розбирання і складання автомата 		З "
Опис частин та їх призначення 		З "
Взаємодія частин			2 "
Чищення та оливлення 		1 "
Ґранати:
російські: ручна граната Дем'янова, РГД, ФІ;
німецькі: штильґраната, аєрґранс.та;
мадярські ручні гранати.
Бойові властивості гранат та способи їх за-
стосування в різних бойових умовах 	 З год.
73

16. Будова Гранат, опис, призначення поодино-
ких частин 	 2 год.
Разом: 36 год.
в)	Впоряд
1.	Основні постави 		З год.
2.	Ходи й біги 		З "
3.	Звороти			З "
4.	Хвати рушницею 		4 "
5.	Віддавання почести			З "
6.	Зімкнені лади роя 		З "
7.	Збірки, рівняння, відчислювання 		З "
8.	Зміна ладів 		5 "
9.	Розімкнені (вільні) лади роя 		6 "
Разом:	33 год.
г)	Стрілецький вишкіл
Внутрішня балістика:
1.	Причини запалювання пороху, діяння поро-
хових газів і лет кулі в цівці 	 1 год.
Зовнішня балістика:
2.	Лет кулі по виході з цівки (траєкторія
лету), кулі і чинники, що діють на форму-
вання траєкторії 	 З год.
3.	Пробивна сила кулі 	 1 "
Наука стріляння:
4.	Стрілецькі постави		 5 год.
5.	Тримання рушниці при стрілянні, націлю-
вання, вибір цілі, оцінювання віддалі до
800 м, наставлення мірника та віддання
стрілу		 8 "
6.	Вогнева дисципліна 	 1 "
7.	Трикутник блудів 	 2 "
8.	Стріляння до літаків 	 З "
74

9. Нічне стріляння 	 2 год.
10. Вишукування, займання, зміна вогневого
становища для поодинокого повстанця і для
скоростріла		 4 "
Разом: ЗО год.
ґ) Піонерка і мінерка
Самовкопування:
1.	Гніздо для одного повстанця в лежачій по-
зиції		 1 гол.
2.	Гніздо для одного повстанця до стріляння
з коліна		 1 "
3.	Скорострільне гніздо для стріляння в ле-
жачій позиції		 2 ''
Маскування:
4.	Загальні основи маскування 	 2 год.
5.	Маскування повстанських становищ 	 1 "
Мінерка:
6.	Загальне положення 		1 год.
7.	Вибухові речовини 		2	"
8.	Приладдя для спричинення вибуху (капелі,
шнури)			2	"
9.	Способи зривання			4	"
10.	Обрахунки при зриванні 		5	"
11.	Місця загороджень			2	"
12.	Розвідка й усування мін 		4	"
13.	Роди мін: російські, німецькі, мадярські 		4	"
Разом: 31 год.
д) Внутрішня служба
1.	Прикмети воїна-революціонера УПА 		2 год.
2.	Права і обов'язки повстанця 		2 "
3.	Військові ступені в УПА 		1 "

4.	Відношення підлеглого до зверхника 		2 год.
5.	Нагороди і кари 		2	"
6.	Організація вартової служби 		З	"
7.	Завдання вартової служби 		З	"
8.	Організація варт та їх озброєння 		2	"
9.	Відправа варт, кличка 		2	"
10.	Зміна варт			2	"
11.	Зміна стійок			2	'"
12.	Порядок на вартівні 		2	"
13.	Права та обов'язки стійкового 		З	"
14.	Обов'язки коменданта варти і його зас-
тупника 		2	"
15.	Підготовка варт до служби 		1	"
16.	Діяння варт у випадку ворожого нападу 		2	"
Разом:	33 год.
є) Теренознавство
1.	Типи терену та їх характеристика 		4 год.
2.	Теренові предмети			4 "
3.	Орієнтація в терені 		6 "
4.	Опис компаса та бусолі і практичне засто-
сування їх			2 "
Разом: 16 год.
є) Санітарна служба
1.	Особиста гігієна стрільця 	 1 год.
2.	Перша допомога і рятування ранених з
поля бою		 4 "
Разом: 5 год.
ж) Політичне виховання
Відбувається на основі спеціальної про-
грами; разом 	 48 год.
76

II. Вишкіл кандидатів на підстарший
Порядок предметів навчання і кількість	годин:
—	Польова служба 		72 годин
—	Впоряд			13 "
—	Стрілецький вишкіл			16 "
—	Шонерка і мінерка 		22 "
—	Внутрішня служба 		23 "
—	Картознавство			50 "
—	Організація війська 		19 "
—	Зв'язок			14 "
—	Санітарна служба 		8 "
—- Політичне виховання 		24 "
Разом: 261 годин
а) Польова служба
Повстанська чота:
1.	Загальне положення 	 З год.
2.	Повстанська чота в наступі 	 З "
3.	Повстанська чота в обороні та вихід з
оточення		 4 "
4.	Повстанська чота на засідці 	 4 "
5.	Повстанська чота в нападі на ворожі
об'єкти		 4 "
6.	Повстанська чота в зустрічі з ворожою
засідкою		 4 "
7.	Марші та їх забезпечення 	 5 "
8.	Постої в населених пунктах, у лісі та їх
забезпечення		 4 "
Повстанська сотня:
9.	Загальне положення 	 2 год.
10.	Повстанська сотня в наступі 	 5 "
11.	Повстанська сотня в обороні та вихід з
і оточення		 6 "
77
і.

12.	Повстанська сотня на засідці 		6	год.
13.	Повстанська сотня в нападі на ворожі
об'єкти 		б	"
14.	Організація маршів та їх забезпечення 		5	"
15.	Організація постоїв у населених пунктах, у
лісі та їх забезпечення 		5	"
16.	Рейди 		6	"
Разом:	72 год,
б) Впоряд
1.	Загальні заввгги до впоряду 		2 год.
2.	Спосіб проводити вишкіл 		1 "
3.	Зімкнені лади роя, чоти, сотні 		4 "
4.	Розімкнені лади, розгортання 		4 "
5.	Втримання зв'язку і напрямку та ношення
зброї у вільних ладах 		2 "
Разом:	13 год.
в) Стрілецький вишкіл
1.	Оцінка віддалі до 800 м 		З год.
2.	Вогневі накази, визначення і вказання цілі
та подавання віддалі 		2 "
3.	Точка націлювання 		2 "
4.	Кут скорострільного та автоматного вогню 		2 "
5.	Керування вогнем у поспіху 		1 "
6.	Приготування до нічного стріляння 		2 "
7.	Стріляння до літаків 		4 "
Разом: 16 год.
г) Піонерка й і\Г нерка
1.	Переправи: по моеті, вбрід, по льоду та на
підручних засобах		 5 год.
2.	Переправи під ворожим обстрілом 	 2 "
3.	Форсування переправи		 2 "
78

4.	Маскування слідів під час маршу та постою
— взимі та вліті, маскування засідки 		5 год.
5.	Розвідка об'єкта, призначеного до зір-
вання			2 "
6.	Спосіб забезпечення підготовчих робіт і
зриву			4 "
7.	Підхід			2 "
Разом:	22 год.
ґ) Внутрішня служба
1.	Прикмети й поведінка командира 		2 год
2.	Пргва й обов'язки зверхника супроти під-
леглого			2 "
3.	Нагороди і кари в УПА 		2 "
4.	Внутрішній порядок на постоях 		З "
5.	Черговий підстаршина, його права та
обов'язки			4 "
6.	Обов'язки коменданта варти		З "
7.	Орггнізація вартової служби 		З "
8.	Завдання вартової служби 		2 "
9.	Контрольні органи варт, їх права та
обов'язки			2 "
Разом:	23 год.
д) Картознавство
1.	Мірила (поділка) 		6 год.
2.	Вишукувг.ння мірил карт 		4 "
3.	Написи та числа на картах 		4 "
4.	Способи зображення різьби терену на
картах			10 "
5.	Топографічні знаки (символіка) 		4 "
! 6. Азимути 		4 "
' 7. Визначення кута нахилення спаду гори 		4 "
8. Визначення точок та піль невидности 		4 "

9. Поділ військових карт 		4 год.
10. Рисування військових карт і шкіців 		6 "
Разом:	50 год.
є) Організація війська
1.	Збройна сила та її завдання 		2 год.
2.	Загальний військовий обов'язок 		2 "
3.	Особовий склад збройної сили 		4 "
4.	Озброєння 		1 "
5.	Організація вермахту 		2 "
6.	Оргашзгція червоної армії 		2 "
7.	Схема організації УПА 		2 "
8.	Схема повстанського полку 		2 "
9.	Пояснення військових термінів 		2 "
Разом:	19 год.
є) Зв'язок
1.	Роди зв'язку 		2 год.
2.	Азбука Морзе 		6 "
3.	Засоби зв'язку в рої 		1 "
4.	Засоби зв'язку в чоті 		1 "
5.	Засоби зв'язку в сотні 		1 "
6.	Засоби зв'язку в курені 		1 "
7.	Схема телефонного получення командного
пункту командира куреня 		2 "
Разом:	14 год.
ж)	Санітарна служба
1.	Військова гігієна 		2 год.
2.	Загальні поняття про заразливі недуги 		2 "
3.	Гіґіена в часі постоїв і маршів 		2 "
4.	Гігієна і кальорійна вартість харчів 		2 "
Разом: 8 год.
з)	Політичне виховання
Відбувається на основі спеціяльної програ-
ми; разом 		24 год.
80

14. ПРОГРАМА ДЛЯ ПІДСТАРШИНСЬКИХ ШКІЛ
(Скорочений вишкіл)
І. Вишкіл рядового повстанця
Порядок предметів навчання і кількість годин:
—	Польова служба 		66 годин
—	Зброезнавство 		36	"
—	Впоряд 		33	"
—	Стрілецький вишкіл 		ЗО	"
—	Піонерка і мінерка 		31	"
—• Внутрішня служба 		33	"
—	Санітарна служба 		5	"
Разом: 234 годин
а) Польова служба
Поодинокий повстанець:
1.	Загальне положення 		1	год.
2.	Повстанець у наступі 		2	"
3.	Повстанець в обороні 		2	"
4.	Зорець			2	"
5.	Зв'язковий			2	"
6.	Секрет			З	"
7.	Польова стійка 		2	"
8.	Стежа в розвідці 		4	"
9.	Три стрільці на засідці 		4	"
10.	Співдія двох-трьох повстанців у різних бо-
йових ситуаціях 	 5 "
11.	Поведінка в маршах та маршова дис-
ципліна		 2 "
12.	Поведінка на постоях 	 1 "
Повстанський рій:
13.	Загальне положення 	 1 год.
81

14 Повстанський рій у наступі 		4	год.
15.	Повстанський рій в обороні 		4	"
16.	Повстанський рій на засідці 		5	"
17.	Повстанський рій на стежі 		5	"
18.	Повстанський рій у похідній охороні 		5	"
19.	Повстанський рій на чатах 		5	"
20.	Повстанський рій у самостійних бойових і
пропаґандивних маневруваннях 		7	"
Разом: 66 год.
б) Зброєзнавство
Рушниця:
рушниця системи Мосіна, вз. 1891/30;
рушниця системи Мавзера, вз. 1898;
мадярська рушниця.
1.	Бойові властивості рушниці 		1 год.
2.	Розбирання та складання рушниці 		2 "
3.	Опис чсстин та їх призначення 		2 "
4.	Чищення й оливлення рушниці 		1 "
Скоростріли:
російський »Дегтяров«;
російський станковий;
чеський скоростріл »3бройовка«;
мадярський ручний скоростріл;
німецький скоростріл МҐ.
5.	Бойові властивості скоростріла 		5 год.
6.	Розбирання і складання скоростріла 		З "
7.	Опис головних частин та їх призначення 		З "
8.	Взаємодіяння частин скоростріла 		2 "
9.	Чищення та оливлення 		1 "
Автомати:
російські ППД, ППШ, ППС;
82

німецький МП 40-42;
чеський МП.
10.	Бойові властивості автомата 		2 год.
11.	Розбирання і складання автомата 		З "
12.	Опис частин та їх призначення 		З "
13.	Взаємодія частин 		2 "
14.	Чищення та оливлення 		1 "
Ґрснати:
російські: ручна Граната Дем'янова, РГД, ФІ;
німецькі: штильґраната і аєрґраната;
мгдярські ручні ґранати.
15.	Бойові властивості ґранат і способи застосу-
вання їх в різних бойових умовах 	 З год.
16.	Будова ґранат, опис, призначення поодино-
ких чг.стин 	 2 "
Разом: 36 год.
в)	Впоряд
1.	Основні постави 		З	год.
2.	Ходи й біги 		З	"
3.	Звороти 		З	"
4.	Хвати рушницею 		4	"
5.	Віддавання почести			З	"
6.	Зімкнені лади роя 		З	"
7.	Збірки, рівняння, відчислення 		З	"
8.	Зміна лгдів 		5	"
9.	Розімкнеш (вільні) лади роя 		6	"
Разом: 33 год.
г)	Стрілецький вишкіл
Внутрішня балістика:
1. Причини запалювання пороху, діяння поро-
хових газів і лет кулі в цівці 	 1 год.

Зовнішня балістика:
2.	Лет кулі по виході з цівки: траєкторія ле-
ту кулі та чинники, що діють на формуван-
ня траєкторії 	 З год.
3.	Пробивна сила кулі 	 1 "
Наука стріляння:
4.	Стрілецькі постави		 5 "
5.	Тримання рушниці при стрілянні, націлю-
вання, вибір цілі, оцінювання віддалей до
800 м, наставлення мірника та віддання
стрілу		 8 "
6.	Вишукування, займання, зміна вогневого
становища для поодинокого стрільця і для
скоростріла		 4 "
7.	Вогнева дисципліна		 1 "
8.	Трикутник блудів		 2 "
9.	Стріляння до літаків 	 З "
10. Нічне стріляння 	 2 "
Разом: ЗО год.
т) Піонерка й мінерна
Самообкопування:
1.	Гніздо для повстанця в лежачій поставі 	 1 год.
2.	Гніздо для стріляння з коліна 	 1 "
3.	Гніздо для стріляння із скоростріла в ле-
жачій ПОСТЕВІ		 2 "
Маскування:
4.	Загальні основи маскування 	 2 "
5.	Маскування повстанських становищ 	 1 "
Мінерка:
6.	Загальне положення 	 1 "
7.	Вибухові речовини		 2 "
8.	Приладдя для спричинення вибуху (капелі,
шнури) 	 2 "

9. Способи зривання 		4 год.
10.	Обрахунки при зривах 		5 "
11.	Місця загороджень			2 "
12.	Розвідка та усування мін 		4 "
13.	Роди мін: російські, німецькі, мадярські 		4 "
Разом:	31 год.
д) Внутрішня служба
1.	Прикмети воїна-революціонера УПА 		2 год.
2.	Права й обов'язки повстанця 		2 "
3.	Військові ступні в УПА 		1 "
4.	Відношення підлеглого до зверхника 		2 "
5.	Нагороди й кари 		2 "
6.	Організація військової служби 		З "
' 7. Зардання вартової служби 		З "
8.	Організація варт та їх озброєння 		2 "
9.	Відправа варт, кличка 		2 "
10.	Зміна варт 	: 		2 "
11.	Зміна стійок 		2 "
12.	Порядок на вартівні 		2 "
13.	Права та обов'язки службового 		З "
14.	Обов'язки коменданта варти та його заступ-
ника 		2 "
15.	Підготовка варт до служби 		1 "
16.	Організація варт та їх озброєння 		2 "
17.	Діяння варт у випадку ворожого нападу 		2 "
і. Разом:	33 год.
є) Санітарна служба
' 1. Особиста гігієна стрільця 		1 год.
і 2. Перша допомога і рятування ранених з по-
' ля бою 		4 "
Разом: 5 год.
88

II. Вишкіл кандидатів на підстарший
Порядок дисциплін і кількість годин
—	Польова служба 		72 годин
—¦ Стрілецький вишкіл 		16	"
—	Піонерка і мінерка 		22	"
—	Внутрішня служба 		23	"
—¦ Впоряд 		13	"
—	Топографія 		15	"
—	Санітарна служба 		8	"
Разом: 169 годин
а) Польова служба
Повстанська чота:
1.	Загальне положення 	 З год.
2.	Повстанська чота в наступі 	 З "
3.	Повстанська чота в обороні і вихід з ото-
чення		 4 "
4.	Повстанська чота на засідці 	 4 "
5.	Повстанська чота в нападі на ворожі
об'єкти		 4 "
6.	Повстанська чота у зустрічі з ворожою
засідкою		 4 "
7.	Марші та їх забезпечення 	 5 "
8.	Постої в населених пунктах і в лісі та їх
забезпечення		 4 "
Повстанська сотня:
9.	Загальне положення 	 2 "
10.	Повстанська сотня в наступі 	 5 "
11.	Повстанська сотня в обороні і вихід з ото-
чення		 6 "
12.	Повстанська сотня на засідці 	 6 "
13.	Повстанська сотня в нападі на ворожі
об'єкти		 6 "
86

14.	Організація миртів та їх забезпечення 		5 год.
15.	Постої в населених пунктах, в лісі та їх
забезпечення			5 "
16.	Рейди			6 "
Разом:	72 год.
б) Стрілецький вишкіл
1.	Оцінка віддалі до 800 м 		З год.
2.	Вогневі накази, визначення і вказання цілі
та подавання віддалі 		2 "
3.	Точка націлюювання 		2 "
4.	Суть вогню скорострілів та автоматів 		2 "
5.	Керування вогнем у поспіху 		1 "
6.	Приготування до нічного стріляння 		2 "
7.	Стріляння до літаків 		4 "
Разом:	16 год.
В) Піонерка й мінерна
1.	Переправи: по мості, вбрід, по льоді та на
підручних предметах 		5 год.
2.	Форсування переправ			2 "
3.	Переправа під ворожим обстрілом 		2 "
4.	Маскування слідів під час маршів і постоїв,
вліті і взимі; маскування засідки 		5 "
5.	Розвідка об'єкта, призначеного до зір-
вання			2 "
6.	Спосіб забезпечення підготовчих робіт і
зриву			4 "
7.	Підхід		2 "
Разом:	22 год.
г) Внутрішня служба
1.	Прикмети і поведінка командира 		2 год.
2.	Права і обов'язки зверхника супроти під-
леглого 		2 "

3.	Нагороди і кари в УПА 	 		2 год.
4.	Внутрішній порядок на постоях 		З "
5.	Чергові підстаршини та їх обов'язки 		4 "
6.	Обов'язки коменданта варти 		З "
7.	Організація вартової служби 		З "
8.	Завдання вартової служби 		2 "
9.	Контрольні органи варт, їх права та обо-
в'язки			2 "
Разом:	23 год.
ґ) Впоряд
1.	Загальні зауваги до впоряду 		2 год.
2.	Спосіб переводжування вишколу 		1 "
3.	Зімкнені лади роя, чоти, сотні 	 4 "
4.	Розімкнеш лади, розгортання 		4 "
5.	Втримування зв'язків і напрямку та ношен-
ня зброї у вільних ладах 		2 "
Разом:	13 год.
д) Топографія
1.	Читання карт			З год.
2.	Теренознавство			4 "
3.	Рисування плянів і шкіців 		З "
4.	Орієнтація в терені за картою, компасом та
різними природними предметами 		5 "
Разом:	15 год.
є) Санітарна служба
1.	Військова гігієна 		2 год.
2.	Загальне поняття про заразливі хвороби 		2 "
3.	Гігієна в часі постоїв та маршів 		2 "
4.	Гігієна і кальорійна вартість харчових про-
дуктів			2 "
Разом: 8 год.
88

Ґ. КОМАНДИР
Український народ, хоч і поневолений, хоче й му-
сить жити як вільний народ на своїй власній землі, то-
му веде вперту боротьбу, бо лише боротьбою може це
право здобути. Те, що він мас найдорожче — молодь,
той справжній свій цвіт — він віддає до УПА, яка
повинна здобути незалежність народові, а пізніше її
оберігати.
Кожна армія складається з командирів та бійців.
Большевики в намаганні обійтися без старшин, щоб
»всьо било равно«, в перших днях існування «червоної
ґвардії« відмовилися вводити військові ступені та від-
значення. Але життя показало, що в війську мусить
бути хтось старший, хто керував би вояцькою масою.
Сама природа дбає про те, щоб і звичайне стадо ма-
ло свого провідника, що керує стадом та чуває над йо-
го безпекою. Тож і большевики, в розріз зі своєю
марксистською доктриною, мусіли були спершу відно-
вити військові ступені, а в час другої світової війни —
навіть давні військові відзначення, які топили в морі
крови революції.
1. Дефініція
Збройна сила має завдання здобувати або берегти не-
залежність своєї держави. Органами збройної сили є
командири та їхні штаби.
Термін »командир«, чужий в українській мові, мож-
на б заступити словом »верховод«. Отож, командир —
це зверхник, що верховодить, провадить, видає нака-
зи підлеглим, шдкомандним.
Завдання командирів і бійців великі й почесні. Та між
завданнями одних і других є певна обсягова різниця.
Бо тоді як рядовий боєць відповідає лиш за свою вла-

сну особу та за виконання отриманого особистого зав-
дання, на командира кладеться відповідальність
—	за відділи, майно та за довірених йому людей;
—	за плямування та здійснювання бойових дій;
—¦ за виконання доручених йому завдань.
Обов'язки командира. Бойовий правильник піхоти, ча-
стина І, статті 18, 19, 20, 21, визначає обов'язки команди-
ра в наступний спосіб:
§ 18. Командир несе повну відповідальність за стан і
бойову готовість свого підвідділу (частини), за органі-
зацію керування ним і за його дії в бою.
§ 19. Командир зобов'язаний:
—	Запевнити високий морально-політичний стан, вій-
ськову дисципліну, боєздатність і бойову готовість під-
порядкованих ;
—	сміливо брати на себе відповідальність за бойові
дії;
—	бути для підпорядкованих постійним зразком ак-
тивности, безумовної хоробрости аж до саможертву-
вання, прикладом самоопанування, витривалости, зарад-
ности, особливо в найважчих хвилинах бою, щоб тим
причинитися до виконання бойового завдання;
—	вміло командувати своїм підвідділом (частиною) в
бою;
Безупинно підвищувати свою військову, політичну
підготовку:
—	Відмінно знати свою зброю та технічне приладдя
і вміло їх застосовувати;
—. вивчати технічні засоби і прийоми боротьби во-
рога;
—	постійно підвищувати підготовку своїх підпоряд-
кованих, вимагаючи, щоб вони досконало знали свою
90

зброю, стали мистцями свого діла і без помилок били
ворога;
—. знати стан свого підвідділу (частини), особливості
командирів і бійців, їх настрої, рівень вишколу, наяв-
ність і стан матеріяльної частини, боєприпасів, харчів,
одягу, взуття, і всього необхідного до бою та до життя;
—	дбати про відпочинок, умови побуту та потреби
підпорядкованих, відзначати їх подвиги, карати за про-
вини, запевнювати бойову злютованість і збереження
бойових традицій частини.
§ 20 ... Для рішення кожного завдання необхідна ро-
зумна ініціятива, воєнна хитрість, обман ворога і кміт-
ливість.
§ 21 Командир повинен бути прикладом революційної
пильности, сторожкости в боротьбі зі шпигунством,
шкідництвом і диверсіями та вимагати цього від своїх
підпорядкованих;
—	суворо зберігати військову таємницю; твердо ви-
корінювати різні шкідливі і неправдиві вістки.
2. Бойові прикмети командира
Щоб командир стояв на висоті свого завдання, «Бо-
йовий правильник піхоти« ставить такі вимоги до йо-
го характеру:
1)	Він повинен бути зразком активности для підпо-
рядкованих;
2)	хоробрим аж до саможертвування;
3)	прикладом самоопанування;
4)	прикладом витривалосте;
5)	прикладом зарадности, особливо в найважчих хви-
линах бою, щоб тим причинитися до виконання бойо-
вого завдання.

Приклади:
До 1) Бути для підпорядкованих зразком активносте
— це значить, що командир використовує всі сили для
піднесення ідейної і бойової вартости свого відділу та
всі можливості для нищення ворога.
—	Як зразок великої активности, подаю сл. п. під-
полковника Коника. Він, будучи ще чотовим у курені
»Гайдамаків«, разом зі своїми »пташками« (стрільці в
його чоті мали псевдоніми птахів) будував барикади,
а щоб його »пташки« пристойно виглядали, сам їх
стриг і голив. Як сотенний та інструктор старшинської
школи »Оленів«, дуже солідно приготовлявся до викла-
дів. У бойових акціях завжди був попереду. За лінією
Керзона большевики та їх польські прислужники бо-
ляче відчували його активність.
—	Поручник Гамалія, герой «Чорного Лісу«, надзви-
чайно активний старшина УПА, коли був вільний від
занять (а це траплялося йому дуже рідко), підготовляв
різні скечі та »ватри«, щоб урізноріднити їх життя.
—	Всі, що знали сл. п. крайового провідника Робер-
та, мусіли подивляти його надзвичайну енергію та ак-
тивність. Він, хоч сам не був вояком УПА, був з нею
міцно зв'язаний. У час організування української
збройної сили в Галичині, я не раз мав нагоду зустрі-
чатися з Робертом, тоді лиш обласним керівником Ста-
ниславівщини. Він завжди був занятий, ніколи не мав
часу. Такі проблеми, як спання та їдження, були в
. нього на останньому місці. На добу вистачали йому 2-4
години відпочинку, склянка чаю та сухарик були його
звичайною стравою. Не зважаючи на велику перепра-
цьованість, знаходив час на організування УНС, а опі-
сля УПА. Справа української збройної сили надзви-
92

чайно захоплюювала його. Він для неї жив, для неї
працював, за неї згинув.
До 2) Найважливішою прикметою командира по-
винна бути відвага. Вона створює серед вояків бойо-
вий дух, підносить до геройських учинків. Командир
невідважний, з заячою душею, збуджує серед повстан-
ців страх, упередженість, недовір'я. Відважного ж ко-
мандира військо обожає. Історія УПА знає безприклад-
ні геройства командирів та бійців.
По переході німецько-большевицького фронту, бага-
то провідників ОУН перебувало в Чорному Лісі. Восе-
ни 1944 р. большевики провели велику облаву в Чор-
ному Лісі. Щоб уможливити безпечний вихід з оточен-
ня, курінний Гамалія притягнув на свій відділ най-
сильніший ворожий удар. У тому бою 1. 11. 1944 р.
командир Гамалія, важко ранений, добив себе пострі-
лом з пістолі. Тг.ким способом сл. п. поручник Гама-
лія віддав у жертві своє життя, щоб урятувати про-
відників.
—• Ґонта, командир відділу »Рисі«, був загально відо-
мий як дуже ідейний старшина УПА. Повстанці ціни-
ли його чесність, хоробрість та батьківську опіку. Про
його хоробрість і любов до вояків свідчить такий епі-
зод. Відділ »Рисі«, повернувшись із рейду на Закарпат-
ську Україну, зупинився в селі Липовиці. Одержавши
від розвідки відомість, що в селі Ясені большевиків
немає, відділ наблизився до села. Сотенний Ґонта на-
казав відділові затриматися в лісі, а ссм із ройовим
Левом та одним стрільцем пішов провірювати крайні
хати села. Коли повстанці наблизилися до крайніх хат,
на них посипалися скорострільні кулі, від яких ройо-
вий Лев упав убитий, а стрілець був ранений. Сотен-
93

ний Ґонта, не зважаючи на велику небезпеку (п'ять
метрів за ним були большевики), взяв раненого стріль-
ця на плечі та виніс до відділу в лісі.
— Леґендарний Бей, командир відділу »Хорти«, в
бою був завжди попереду. З усіх командирів УПА він
був найбільше разів поранений. За великі бойові за-
слуги його відзначено Золотим Хрестом Бойової Заслу-
ги та найбільшою кількістю зірок за поранення.
—• Дня 3. 8. 1945 р. відділ »Летуни« затримався на
постій у селі Ляховичі Зарічні. Того ж вечора сотенний
Середній скликав зібрання населення у читальні. По
зібранні, коли старші розійшлися додому, в читальні
залишився ще гурт молоді та дехто з командного скла-
ду. Враз на полишених посипалися скорострільні та
рушничні постріли. То большевики, скрито підійшов-
ши до читальні, уклали зброю на вікнах і відкрили
вогонь. Ройовий Кропка кинув ґранату й, убивши
большевицького кулеметника, разом з ройовим Розбій-
ником відкрив вогонь по напасниках; один з мадяр-
ського скоростріла, другий — з автомата. Ситуація бу-
ла врятована, большевики втекли. Та там же залишив-
ся ранений у шию чотовий Мороз. Вранці другого дня
знайшли його большевики в городі. В час слідства і
тортур він для большевиків мав незмінну відповідь:
«Убийте!« або: »Робіть, що хочете, я вам і так нічого
не скажу«. Не видобувши з нього жодних відомостей,
його прокололи багнетом. Хоч у тому випадку, з одно-
го боку, бачимо поважний прогріх тактичного поряд-
ку, то з другого — також велике геройство молодих
командирів, що, не зважаючи на небезпеку, вможливи-
ли вихід цивільних людей з ворожої пастки та при-
кладом чотового Мороза показали, що навіть поране-
ні в руках ворога, серед тортур, вміють берегти війсь-
кову таємницю.
94

До 3) Бути прикладом самоопанування — це значить
уміти заховати рівновагу духу в усіх випадках життя.
В партизанці бувають різні хвилини; бувають хвилини ра-
дости, але більш усього переживаються хвилини небезпе-
ки, коли нерви, інколи, відмовляють послуху. Командиро-
ві в жадному випадку не вільно втрачати рівноваги
духу. Кожне його занепокоєння і страх передаються
війську. В критичні хвилини вояки дивляться лиш на
командира, надіючись від нього порятунку. Неспокій та
затрачення контролі над нервами від командира най-
легше передається воякам, які, покеровані не розумом,
а страхом, переміняються у сполошене стадо. Тоді на-
стає розгром навіть і найхоробрішої бойової частини
чи армії. Історія воєн знає багато випадків паніки вій-
ська, яке, охоплене жахом, кидало власні позиції та
серед найбільшого переполоху втікало. В битві під Ва-
терльбо непоборна французька армія зазнала розгро-
му лиш тому, що Наполеон, навіщений нападом епілеп-
сії, в рішаючій хвилині не міг покерувати армією, а
ця, попавши в паніку, кинулася до втечі. Під Берестеч-
ком хтось крикнув, що втікає козацька старшина, а
тоді кинулось утікати й козацтво. Це була причина ве-
ликої поразки, хоч перед тим були вигляди на перемо-
гу.
Дня 9. 1. 1945 р. одна сотня куреня »3убри« звела
бій у Горожанці Великій, Комарівського району. Як
оповідав потім учасник, »наше становище було погане.
Оточені з усіх боків большевиками, що своєю силою
перевищали нас кількакратно, ми майже виразно ба-
чили безвихідь. Та бадьорість не занепадала, ніхто не
попадав у зневіру.. .« В тому бою впало 20 повстанців^
Та зазнав утрат також і ворог, що недорахувався 304
95

вояків убитими, 90 раненими, двох знищених автома-
шин, однієї танкетки та одного танка.
— 4. 3. 1947 р. відділ КБП (корпус безпєченьства
публічнеґо) силою 500-600 чоловік, доступаючи по слі-
ді на снігу, натрапив на два відділи УПА, які зупини-
лися в лісовому масиві Турниці (Перемищина). Пов-
станські відділи негайно розгорнулися в розстрїльну
та привіте ли ворога цільним огнем. Головний ворожий
натиск зосереджувався на одному крилі відділу, де са-
ме в ту пору засіклись 6 власних скорострілів. Дій-
шло до бою на найближчу віддаль. Повстанці боролись
з надзвичайним завзяттям. Упродовж двох годин тіль-
ки на одному тому крилі ворог утратив 40 людей уби-
тими. Проте 13 убитих було і по повстанському боці.
Врешті, по довгому спротиві, наші відділи, продовжу-
ючи оборону, розпочали плановий відступ. З побоєви-
ща підібрано всіх наших ранених. Відступ був дуже
вдалий. Хоч усі довколишні села були щільно обстсв-
лені ворогом, відділи пробоєм увійшли в село Грозьова,
взяли підводи для ранених і відійшли далі. Відступ
утруднював глибокий сніг, що сягав вище грудей. Ко-
ні грузнули й не могли йти. Тоді в сані з раненими
запряглися самі повстанці і тягнули їх під густим во-
рожим обстрілом. Своїх командирів повстанці охороня-
ли від ворожого обстрілу власними грудьми. Команди-
ри ж, своєю чергою, несли на руках ранених, підтри-
мували слабших та виснажених повстанців. Вкінці,
втомлений важким маршем, зазнавши значних утрат,
ворог припинив переслідування.
До 4) Командир, що визначив перед собою одну мету
і до неї вперто змагає, рідко коли натрапляє на невда-
чі. Щоб виробити собі таку прикмету й таку силу ха-
рактеру, командир повинен постійно працювати над
96

власним удосконалюванням. Всі свої обов'язки він по-
винен виконувати так, щоб не було розбіжности між
його постановами і чинами. Всі накази зверхників він
мусить виконувати без схиблення. Подібно високови-
могливо він повинен ставитися й до підкомандних во-
яків. За всі провини вояки повинні зазнавати кари,
але подібно також треба відзначати їх заслуги, розви-
ваючи ініціятиву та сприяючи зростові активности. Су-
проти ворога командир послідовний, —• нищить його
завжди і всюди.
Для кожного повстанського командира зразком вит-
ривалости повинна бути лицарська постать козацько-
го полковника Б о г у н а. Богун — козацький старши-
нг, що партизанську тактику допровадив до вершка
досконалости. Богун — старшина, що не визнавав жад-
них компромісів, вірив лиш у силу власного народу.
Його життя — це безупинне служіння Україні та охо-
рона українських границь.
До 5) Підприсмчивість та зарадність — це прикмети
всіх повстанців, і ними, зокрема, повинен відзначатися
повстанський командир. Йому часто доводиться рейду-
вати з своїм відділом по неопанованих околицях, інко-
ли за межами України. Тому він повинен добре визна-
ватися на людях, орієнтуватися в теренах та в кожній
ситуації давати собі раду.
3. Командир зобов'язаний
1. Запевнити високий морально-політичний рівень
повстанців. На анкетне запитання »Що таке військо?*,
один правник дав таку відповідь: «Військо — це люди
різного походження, різних занять і освіти, убрані в
97

однострої і військово вишколені, щоб порушуватися
на голос команди в один такт, як манекени«.
Це дуже злослива дефініція. На жаль, багато наших
громадян її приймають за правдиву. Вони вважають
військо за якусь бездушну масу, що знає лиш стерео-
типне »так є« й на голос команди в один такт пору-
шується. Можливо, що якесь військо саме таке. Але не
таке військо повстанське.
Чим же відзначається повстанська армія?
Вона відзначається високим морально-політичним
рівнем, великою дисципліною, боєздатністю та бойовою
готовістю. Що повстанські відділи присвоїли собі такі
високі якості, яких часто не мають навіть війська су-
веренних держав, то в цьому заслуга командирів, їх
великого вкладу праці та їх особистих духових вар-
тостей.
Військо — це не бездушна маса. Щоб могти цю ма-
су провадити, треба пізнати її збірну психіку, знати
»чим вона дихеє«. В старшинських школах чужих ар-
мій є спеціяльні виклади на тему «Психології війська*,
на яких цей предмет основно вивчається. Наші коман-
дири повстанських відділів такого вишколу не прохо-
дили. Знання та вміння провадити відділи вони набу-
ли в постійному перебуванні з вояками, в постійному
спостеріганні. Людям, непричетним до партизанського
життя, перебування командира між рядовими повстан-
цями може видатися приниженням командира до рівня
злиття з ними з можливим полишенням собі пустого
титулу »друже командир«. Але насправді таке може
статися лише тоді, коли командир не вміє зберігати
свого командирського престижу. Дійсно, своїм зовніш-
нім виглядом командир мало що відрізняється від ін-
ших повстанців, а найменше він відзначається вибаг-
98

ливішим одностроєм. Але каже народна приповідка:
»Не питайся, як ся маєш, подивися — то й пізнаєш«.
Командир —¦ це людина, яка відрізняється від загалу
повстанців якостями. У відділі під зверхністю справ-
жнього командира високий морально-політичний рівень
також: рядового вояцтва. В ньому військо — не химер-
на, не змінлива маса, здатна жити й похитуватися за
настроями хвилини; це — вояки з лицарською честю,
спадкоємці слави воїнів Святослава Завойовника, ко-
заків та українських грмій найновіших часів. Це воя-
ки-патріоти, які знають, за що воюють, а тому в ім'я
Ідеї, в ім'я визволення українського народу вони бу-
дуть боротися з усіма ворогами та залишаться вірни-
ми тій Ідеї аж до смерти.
2. Виробити військову дисципліну серед підпорядко-
ваних. В присязі вояка УПА є таке речення: »Буду
чесним, здисциплінованим і революційно-пильним во-
їном». Поняття дисципліни — широке. Не раз чуємо
тгкі вислови, як «трудова дисципліна», «військова дис-
ципліна». Про трудову дисципліну зокрема багато гор-
лає совєтська пропаганда. Нас, вояків, цікавить дис-
ципліна військова.
На ту тему в нашому неперіодичному виданні «Пов-
станець», ч. 5-6, за квітень-травень 1945 р., появилася
стаття п. з. «Про військову дисципліну».
У першому розділі статті автор вияснює поняття дис-
ципліни та розподіляє її на різні роди. За словами ав-
тора, дисципліна — це точне і сумлінне вико-
нування наказів і доручень зверхників
та перестерігання приписів військового
правильника.
За схемою автора, в основному, дисципліна розділя-
ється так:
99

1)	Маршова дисципліна — дисципліна, що стосуєть-
ся маршів війська; її правила визначають, напр,, як
займати місця в ладі, як маршувати в наказаному тем-
пі, коли можна й коли не можна говорити, співати, ку-
рити, виходити з маршової колони тощо.
2)	Бойово-вогнева дисципліна своїми правилами виз-
начає правильне виконування й ведення успішного об-
стрілу та правильне ведення бою в даних умовгх.
В залежності від того, з яких спонук випливає вій-
ськова дисципліна та які її зовнішні вияви, автор стат-
ті далі розподіляє дисципліну на: мехг.нічну (відрухо-
ву), свідому (внутрішню) і формальну (зовнішню) вій-
ськову дисципліну.
3)	Механічна дисципліна осягається шляхом довших
вправ, у програмі яких боєць Биконує отримані нака-
зи зовсім мехгнічно. По якомусь часі це йому входить
»в кість і кров«. Вироблення такої механічної дисцип-
ліни можна спостерігати не раз у цивільних осіб, які,
вибувши вже з військових рядів, довший час пово-
дяться так, наче б були надалі в війську. Саме на тг-
кій механічній дисципліні, здебільше, побудовані ар-
мії з багатонсціональним складом, вояки яких не спо-
єні однією великою ідеєю.
4)	Свідома дисципліна. В кожній армії військова дис-
ципліна — це найперше дисципліна механічна, а дглі
тс.кож —¦ свідома. Свідома дисципліна — це ідеал, до
якого змагають усі військові командири-виховники; во-
на випливає з духових спонук і основується на висо-
кому почутті вояцького обов'язку та на свідомості ве-
ликої мети, за здійснення якої бореться армія.
5)	Формальна дисциплін;; необхідна у війську для
втримання ладу й порядку в середині відділу. Вона на-
100

зовні виявляється в таких — точно визначених — вій-
ськових формах, як військова постава, віддавання по-
чести, зголошування і т. п.
а) Значення дисципліни у війську. В другому розді-
лі автор підкреслює, що свідома дисципліна бійців ви-
соко підносить їх моральну вартість, а цілий відділ ро-
бить видержливим на найбільші труднощі й небезпе-
ки. Відділ, зіграний лиш зовнішньо, та не здисциплі-
нований, під натиском ворога може легко розсипатися.
Кожна людина, що вступає в військові ряди, має якісь
навики з цивільного життя. Ті навики спочатку дуже
утруднюють ведення військового навчання у відділі.
Щойно впровадження сильної військової дисципліни
дозволяє командирові з допомогою цього відділу вико-
нувати навіть нгйтрудніші завдання. Особливо велико-
го значення набирає військова дисципліна в час вій-
ни. Тоді навіть велике фізичне виснаження та великі
небезпеки, які загрожують життю й здоров'ю, не по-
винні бути перешкодою перемагати ворога. Тому кож-
ний командир повинен подбати, щоб у його відділі,
крім хоробрости, любови до рідного краю та інших мо-
ральних прикмет вояка, була також висока дисциплі-
на. Зокрема здисциплінованим мусить бути українсь-
кий повстанець, який бореться з ворогом у багато вгж-
чих умовах, ніж вояк регулярної армії. Завдяки суво-
рій дисципліні, озброєна маса людей стає військовою
силою, перетворюється у справжнє військо, здстне в
час миру здійснювати важку підготовку й вишкіл, а
в час війни виконувати важкі бойові завдання. Тому
від усіх українських командирів і бійців вимагаєть-
ся високої й свідомої дисципліни.
101

б) Плекання і втримування військової дисципліни. В
третьому розділі автор зупиняється на обов'язках ко-
мандира відділу та втримуванні дисципліни у відділі.
Дисципліна вимагає свідомого виконування всіх розпо-
рядків і наказів. Наказ, виданий зверхником, мусить
бути виконаний своєчасно і докладно. Це передумова
до того, щоб командир від самого початку здобув для
себе серед вояків і довір'я, і пошану. Серед вояків треба
створити віру, що командир ніколи не видає зайвого
та недоцільного наказу. Вкінці, підлеглий повинен ма-
ти довір'я до військового знання і військових здібно-
стей командира, до його моральних вартостей; він по-
винен бути переконаний, що командир завжди ліпше
знає положення та що здібний вийти та вивести ін-
ших з найважчої ситуації. Дисципліна, основана на
взаємному довір'ї між командиром та вояками, робить
відділ високо боєздатним. У виховній роботі командира
дуже велике значення має особистий приклад коман-
дира. За дуже добрий засіб піднесення дисципліни в
відділі, зокрема новоствореному, править в п о р я д,
формальна муштра. Тому впоряд треба проводити в
кожних умовах і часто. Для втримання дисципліни у
відділі командир розпоряджає різними засобами:
—	відповідною особистою поведінкою і добрим впли-
вом;
—	нагородами;
—	карами.
Командир сприяє втримуванню дисципліни в відділі,
якщо він:
—	сам точно виконує накази й доручення своїх звер-
хників;
—	сдужбово видає необхідні накази та провіряє їх
виконання;
102

—	ніколи в приявності бійців не критикує своїх
зверхників чи безпосередніх зверхників бійців, а та-
кож не допускає до такої критики у своїй присутності;
—	притягає до відповідальности підлеглих за кожне
порушення військової дисципліни;
—	супроти всіх підлеглих поводиться справедливо, з
військовим тактом, допускаючи їх скарги, внесені слу-
жбовою дорогою до відповідного зверхника;
—	кожний особливий учинок підлеглого, який
сприяє піднесенню дисципліни, намагається нагородити,
згідно з відповідними військовими приписами.
Дисципліну в відділі помітно обнижують:
—	довша бездіяльність або велика фізична перевто-
ма чи фамільярна поведінка командира з вояками;
—• потурання самовільним учинкам бійців — напр.,
невідповідній поведінці з мирним населенням, самовіль-
ній реквізиції речей і т. п.
З усього сказаного видно, що рівень дисципліни у
відділі залежить передусім від самого командира. Ро-
зумним керуванням відділу та виховною роботою мож-
на піднести дисципліну вояків до відповідної висоти.
За зразок дисципліни українського повстанця ми ста-
вимо свідому дисципліну, основану на почутті
національного і вояцького обов'язку. Та-
ка дисципліна в УПА — дуже важлива запорука її не-
зламности і перемоги.
Стаття безпомилково показує на велику ролю коман-
дира у виробленні дисципліни у відділі. Але до подіб-
них висновків можна дійти не лише на основі статті.
Кожний командир на основі довголітньої практики пе-
реконався, що механічна дисципліна — це ніщо інше,
а лиш завтоматизування людського тіла.
103

Кілька1 прикладів завтоматизованоі ди-
сципліни:
—	По закінченні військової служби, вже вдягнений
по-цивільному, я зустрів свого кол. командира баталь-
йону (куреня) майора Л. Я був тоді без шапки, а то-
му, на військовий лад, енерґійно повернув у його бік
голову. Майор усміхнувся і сказав: »Ви, підхорунжий,
і в цивілю вояк«.
Недовго після того я дістав посаду. Мій зверхник
викликав мене до свого кабінету та просив сідати. Під
час розмови, коли він звертався до мене, я скоро вста-
вав і відповідав »так е«. Він звернув увагу на мою
військову поведінку і сказав: «Пізнати, що в війську
вас добре вимуштрували».
—	Механічна дисципліна тим корисна, що знаки її
полишаються на людині хоч і до смерти. Інколи, коли
повстанці заходили до хати, старий дід, що вигрівав спра-
цьовані кості, злазив з печі, брав рушницю й викону-
вав вправи ліпше, ніж дехто з молодих.
Та найважливіша для повстанських відділів дисцип-
ліна, свідома, яку створює серед вояків командир.
—	Повстанці Чорного Лісу, можливо, не відзначали-
ся дуже великою механічною дисципліною, бо й не
мали часу її засвоїти, зате була в них свідома дисцип-
ліна, велике довір'я до командира відтинку, полк. Рі-
зуна, до його курінних і сотенних. Велике геройство,
що його проявляють наші повстанці, це ніщо інше, а
тільки виробленість у великій свідомій дисципліні.
—¦ Особистий приклад командирів УПА, які не підда-
лися ворогові живими: полк. Різун, сотник Іскра, Кли-
менко, поручники Гамалія, Середній, хорунжі Ханенко,
Сокіл та багато-багато інших, що навіть у тюрмі від-
104

бирали собі життя. За зразок, що ґрунтує свідому дис-
ципліну, можна подати генерала Перебийноса.
Виглядає, ніби я відійшов від теми; та це я зробив
навмисне, щоб показати, яка велика роля командира
у створюванні військової дисципліни серед повстанців.
3. Запевнити боєздатність і бойову готовість підпо-
рядкованих. Одного разу чув я радіоавдицію з інтерв'ю
американського журналіста в генерала Франка. Жур-
наліст запитав генерала, який його погляд на сучас-
не політичне становище. Франко відповів: »Щоб твердо
протиставитися большевицькій аґресії, не вистачає од-
ної лиш американської матеріяльної допомоги; для то-
го найперше треба власне військо ідейно виховати, зро-
бити його боєздатним і в бойовій готовості його пос-
тійно зберігати».
Про ідейне виховання війська буде мова пізніше. Те-
пер нас цікавить тема створення боєздатности в від-
ділі. Отож, відділ можемо вважати за боєздатний, коли:
а)	бійці
1) мають зброю й амуніцію;
; 2) вишколені в орудуванні нею;
3)	вивчили польову службу;
4)	мають засвоєну військову дисципліну;
б)	командир
1)	має вишколене військо;
2)	вміє ним командувати;
'-- 3) сам засвоїв польову тактику, вміє застосовувати
її в кожній ситуації та знає основи маневру-
вання;
,. і
4) відважний, опанований, передбачливий та рі-
шучий.
105

Приклади:
До а A) Внівець переводиться відвага та вишкіл вій-
ська, коли вояки не мають зброї, щоб з нею наступа-
ти на ворога або оборонятися. Нестача боєприпасів
приневолила Гслицьку армію припинити Чортківську
офензиву та відступити на схід. Німецька армія під
Вродами зазнала великої поразки лиш тому, що на то-
му відтинку її не підтримало власне літунство. Загнав-
ши німців у Брідський котел, большевики десяткува-
ли їх всіма засобами, — заявили потім учасники. —
Здавалося, що там прийде кінець усім. Та саме тоді
налет кільканадцятьох німецьких літаків на советські
становища вможливив прорив крізь вороже кільце.
До а B) Наша воєнна практика показала, що до бою,
інколи, мусять іти вояки, не обізнані з зброєю та на-
лежно не вишколені. Про вислід такого бою нема по-
треби багато писати. Траплялися випадки, де повстан-
ці, здобувши на ворогові такі трофеї, як, скажемо, гар-
мати, мусіли їх невикористаними полишити, бо не бу-
ло серед них нікого, хто вмів би здобутою зброєю ору-
дувати. A1. 10. 1944 р. між Соколовом і Мединою, —
Шум і Бей).
До а C) Хоч у партизанських умовах основний виш-
кіл провести важко, повстанці повинні пройти його,
хай в обмеженому обсязі, зате ґрунтовно. Перш за все
тактика вимагає від повстанців знання польової служ-
би: поодинокий вояк у різних ситуаціях, як, напр., у
наступі, в обороні, у зв'язковій службі, на польовій
стійці, в засідці, далі співдія двох-трьох повстанців, у
рої, чоті і т. п. Вояки, вишколені та »бувалі в боях«,
становлять велику силу та значно облегшують коман-
дирові вести бій та осягнути перемогу.
106

—	В перших днях червня 1947 р. в селі Вербиця,
Томашівського повіту, ворожий полк — а пізніше дві
дивізії — оточив одну чоту УПА. Рівнинний та безліс-
ний характер місцевини, а також велетенська кіль-
кісна перевага ворога внемогкливлювали всі повстан-
ські спроби пробитися крізь оточення. Тоді повстанці
постановили прийняти останній бій. Мужність і герой-
ство повстанців дали той вислід, що разом з повстан-
цями стало населення цілого села. Хто з військовою
зброєю, а хто — з сокирою. Оборона новітніх термо-
пільців продовжувалася три дні. Повстанці й селяни
відбили багато наступів ворога вже тільки здобутою
в нього таки зброєю. Лиш на третю добу, збомбарду-
вавши село з літаків і гармат та зміцнившись танка-
ми, ворог увійшов у зруйноване село. Коли бомби, гар-
матні стрільна і пожежа пустошили село, коли ворог
під охороною танків залізним кільцем звужував обо-
ронну лінію повстанців, серед оборонців відбувалися
потрясаючі картини. Батьки вбивали своїх дітей, від
повстанців вимагали смерти матері з дітьми, що не хо-
тіли попасти живими в руки озвірілих катів. Над по-
жарищем, серед пострілів і під розрив бомб, неслись
останні слова пісні: »3а Україну, за її волю, за честь,
за славу, за народ ...« Так згинули всі повстанці чоти
та майже ціле населення села. Полишених при житті
ворог не пощадив. (С. Назаревич).
—	Дня 8. 10. 1946 р. група ВП (Войско польське), си-
лою б. 1.300 бандитів, напала на табір командирів Хрі-
на і Стаха, що був розположений у лісі, біля села Ми-
ків, Ліського повіту. Завдяки мистецькому маневруван-
ню, в запеклому бою повстанцям не тільки вдалося
уникнути власних утрат, але й знищити 80 польсько-
большевицьких бандитів, у тому 4-ох офіцерів.
10Т

Одна лиш поява відділу січових стрільців у Львові в
листопаді 1918 р., в допомогу українському ґарнізонові,
викликала велике піднесення серед оборонців, а у во-
рога створила почуття страху, що надалі він буде мати
діло з фронтовиками, а не з »ляндштурмою«.
До а D) Нанівець переводиться зброя й вишкіл, ко-
ли серед вояків відсутній бойовий дух, відсутня дис-
ципліна. Дисципліна та бойовий дух — це той стимул,
що помагає людині перемогти низькі почуття страху,
жорстокости, а натомість зміцнити високі почуття дру-
жности, хоробрости, геройства.
В історії УПА подібних прикладів записано золотими
літерами дуже багато.
Аналізуючи кожний епізод, ми мусимо відзначити до-
мінуючу ролю командира, який докладає всіх зусиль
для того, щоб його відділ був здисципліновании та до-
бре вишколений, щоб був просяклий наскрізь бойово-
повстанським духом. Такий відділ, навіть у найкри-
тичніших хвилинах, не втратить рівноваги духу, не
розгубиться, і завдасть дошкульних утрат ворогові.
До б A) Про вартість вишколеного війська я вже зга-
дував. Щоб військо було добре вишколене, командир
особисто повинен зайнятися вишколом та контролюва-
ти інструкторів. Це дасть командирові змогу запізна-
тися з повстанцями свого відділу, побачити хиби в за-
своюванні будь-якого предмету; контролюючи ж ін-
структорів, він приневолить їх самих наперед основно
вивчити речі, яких вони потім навчають повстанців.
До б B) Дуже важливо, щоб командир не лише те-
оретично володів мистецтвом командування, гле й щоб
практично, в житті вмів добре командувати. На майда-
ні для вправ він щодня повинен подати кілька команд
у зімкненому ладі, а на бойових вправах — у вільному
108

ладі. В одному випадку, він переконається, якою мірою
його підкомандні освоїли впоряд, а в другому — поба-
чить бойову підготованість відділу в цілому й кожно-
го повстанця зокрема. Бувають випадки, що командир,
хоч дуже добре знєє тактику, в бойових обставинах
не вміє подми наказу для розміщення чи розгорнення
відділу для ведення вогню.
До б C) Бути добрим бойовим (фронтовим) команди-
ром не легко. Від бойового командира вимагається від-
мінного знання власної та вивчення ворожої тактики.
Щоб успішно виконувати бойові завдання, для того
треба:
—	з допомогою розвідки вивчити ворога (його силу,
розташування, забезпечення, засоби боротьби тощо);
—	з власних спостережень або з мапи вивчити око-
лицю, в якій здійснюється бойове завдання;
—¦ вивчити саме зг.вдання та можливості його здій-
снення.
Не зайво, десь у запіллі, в умовах, подібних до бо-
йових, наперед зробити пробну акцію. Правда, не зав-
жди є змога розплянувати завдгння на далеку мету.
Найчастіше бойові обставини вимагають негайного рі-
шення. Тому командир повинен знати тактику, повинен
передбачити всі можливі маневри ворога, забезпечити-
ся, й тоді в жадному випадку ворог не застане його
відділу заскоченим. Навпаки, добрий командир умілим
маневруванням здатний протиставитися ворогові, не
випустити з своїх рук ініціятиви сбо перебрати її та
вдарити ворога в те місце, де він цього найменше спо-
дівається.
В «Провідних правилах у бою« зі »Статуту польової
служби* армії УНР з 1921 р., затвердженого Головним
Отаманом С. Петлюрою, в точці 10, сказано: »В добрій
109

частині немає тилу, ані крил, — усюди фронт, звідки
ворог«. Цю точку «Провідних правил» повинні знати
напам'ять усі партизанські командири і повстанці.
Але ж і не вистачає знати її напам'ять, — вона по-
винна ввійти »в кість і кров« цілої УПА. Поодинокий
вояк чи великий повстанський загін, хоч би з'єднання
кількох куренів, завжди повинні пам'ятати, що вони
знаходяться в глибокому ворожому запіллі, що ворог
намагається за всяку ціну знищити підпільне військо,
що підриває підвалини його панування. Для ворога —¦
УПА страшніша за будь-якого противника на фронті.
Бо з цим противником він бореться війною, всіма за-
собами фронту, а в відношенні до підпільного війська
він мусить стосувати інші засоби, подібні до партизан-
ських. З допомогою розвідки ворог намагається дові-
датися про місця перебування, про шляхи перемаршу
повстанців, щоб облавами, нападами, засідками нищити
їх. Для партизанів фронт — усюди там, де ворог. А що
ворог усюди, що з кожного боку він може вдарити, то
повстанець завжди і всюди повинен бути в повній бо-
йовій готовості. Про цю партизанську тактику часто
забувають повстанці, а командири, буває, не придають
їй належної уваги. Та одні і другі набувають до неї по-
вгги, коли зазнають болючих втрат.
Командир Різун був хоробрим до одчаидушности, але
свій відділ він сильно забезпечував як на постої, так
і в маршах. Тієї самої повстанської обережносте він
вимагав від усіх підпорядкованих йому командирів від-
тинку »Чорний Ліс«.
4. Сміло брати відповідальність за бойові дії. Хтось
може сказати, що битва — це риск, що терези перемо-
ги можуть переважитись на один або на другий бік.
З того виходило б, що командир, не знаючи, на котрий
ПО

бік схилиться перемога, повинен уникати контакту з
ворогом. Такий погляд помилковий. »Немає такого по-
ложення, з якого не можна б вийти з честю«, — ка-
же 12-та точка «Провідних правил бою«. Умови бороть-
би вимагають від повстанського командира самостій-
ної дії. Відірваний від своїх зверхників, він не може
чекати на їх постанови. Тому командир з розвиненим
почуттям особистої й національної чести не побоїться
взяти на себе відповідальність, навіть за найбільш ри-
зиковні дії. Кожне завдання він, як добрий вояк, буде
виконувати так, щоб задовільно виконаний обов'язок
залишив його сумління вільним від докорів.
5. Невпинно підвищувати власне військове та полі-
тичне знання. Світ нестримно поступає вперед. В ді-
лянці техніки кожний день приносить нові винаходи,
відкриття. Кожна хвилина в політиці набирає щораз
більшої динаміки. Всюди зустрічаємо щось нове. Лю-
дина іцораз менше може дозволити собі на розкіш зам-
кнутися самій у собі, в своєму подвірку. Саме життя
штовхає її у світ, до тісніших контактів і співпраці
з іншими людьми.
Від повстанського командира вимагається постійно-
го підвищування рівня ідейно-політичної та військо-
вої підготовки. Командир — це чільна та авторитетна
особа у відділі. Крім вирахуваних вище прикмет від-
ваги, активности, зарадности тощо, він повинен від-
значатися інтелігентністю, освітою. Як авторитетові,
його голосові будуть прислухатися в питаннях, навколо
яких існує сумнів. Тому командир повинен використа-
ти колену вільну хвилину для того, щоб піднести себе
на рівень своїх важких завдань, повинен, передусім,
багато читати, і то не перелистовуючи книжку, а, як
то кажуть, «перетравлюючи» її зміст. Корисну книж-
111

ку командир повинен порекомендувати іншим коман-
дирам. На дискусію опісля завжди знайдеться час.
Хоч би по вечірній зорі можна присвятити годину об-
говоренню лектури. Я сам перебував у відділі та знаю,
що тгкі речі можна робити: не раз поза північ обго-
ворювалися політичні, службові й згґальні справи. З
того була подвійна користь. Я докладніше знайомився
з моїми підкомандними командирами, а вони при тг.-
ких дискусіях училися. Звичайно, в таких випадках
треба переступити через несміливість чи зазнайство,
мовляв, «нема від кого мені вчитися*. Особисто схва-
люю ставлення до тих справ сотенного Ясміна. Він ча-
сто просив мене або мою дружину, щоб помогти йому
в розв'язуванні математичних проблем чи проробляти
з ним диктати.
Під час переходу фронту в нашому гурті перебувгли
доцент університету та лікар. Хоч часи були дуже ва-
жкі, а при тому дошкуляв нам голод, ми залюбки ве-
ли, як то кажуть, «літературні бесіди».
Олександер Мгкедонський завжди перебував у това-
ристві філософів. Він, король, поступився філософові
Діогену, коли той попросив його не заступати йому
сонця. Про Цезаря пишуть, що він носив з собою тво-
ри Плутарха, а про Наполеона — що носив «Комента-
рів Цезаря. Також про Кгрла XII кажуть, що він лю-
бив перебувати в товаристві вчених.
Чи ж наші повстанські командири — аж такі вчені,
що вчитися їм зайво? А які ж великі недоліки в них
хоча б у військовій підготовці! Наука і військова тех-
ніка невпинно розвиваються. Кожна держава витра-
чає великі гроші на досліди й на поширювання тих до-
слідів. Багато військових експертів працює над нови-
ми військовими статутами. Статути пристосовуються до
112

нової тактики, а ця з черги — до нових родів зброї.
Все перестаріле мусить бути пристосоване й доповне-
не, а то й перероблене.
Отож, кажу, ті речі не можуть проходити попри ува-
гу повстанських командирів. В УПА було належне ро-
зуміння для нових військових досягнень, і чимало її
видань присвячено вивченню військової справи. Прав-
да, під час переходу фронту значна частина цінних
мЕтеріялів затратилася, проте дещо залишилося. Я ду-
же рекомендую ті матеріяли вишукувати, дбайливо
прочитувати і вивчати. В них багато вартісних відо-
мостей для партизанської справи.
6. Відмінно знати зброю і технічний виряд свого від-
ділу. Комг.ндир сам повинен заходити на виклади збро-
езнавства, повинен прислухатися, як той предмет ви-
кладають інструктори, сам повинен контролювати во-
яків, чи вони належно засвоїли собі відомості про осо-
бисту й допоміжну зброю.
Командир не сміє допустити, щоб повстанська зброя
була занедбана, брудна. Для збереження контролі, по-
винен влаштовувати часті апелі, від яких не може від-
хилитися ніхто. Бо ж інколи трапляється, що вояки,
що рідко перебувають у відділі, як возії, зв'язкові, ін-
тенданти тощо, не відчуваючи над собою контролі, свою
зброю занедбують. Командир повинен переглядати їх
зброю перед відходом с.бо по повороті до відділу.
Під Магурою трапився мені такий випадок. Одного
разу, будучи на майдані для вправ на »Порташі«, спо-
стеріг я три підводи, які виїхали з табору. Я затримав
їх, бо хотів спитати, чи забрали пошту та чи бунчуж-
ний сказав їм, де й до кого вони повинні були вступи-
113

ти. Тоді прикувала мою увагу брудна, дослівно черво-
на від ржавини рушниця возія, з яким я говорив. Ви-
явилося, що з трьох возіїв лиш один мав чисту зброю.
Рушниці були такі заржавілі, що замка годі було від-
тягнути. Звичайно, обидва винні були покарані по-ко-
зацьки зараз таки на »Порташі«. Потім несподівано я
переглядав зброю інших службових і функційних, та
занедбань уже не викрив. Видно, наука помогла.
Чистотою зброї справа не вичерпується. Командир
мусить докласти всіх зусиль, щоб його вояки тією збро-
єю вміли справно володіти. Коли для цього є відповід-
на нагода, треба влаштовувати пробне стріляння, а в
чес акцій — з усією суворістю стежити за тим, щоб
дослівно кожний постріл був найдокладніше розрахо-
ваний на знищення ворога. З тією метою командир по-
винен, — згідно з природним хистом і нахилом вояків
у кожному конкретному випадку, — стосувати також
певну спеціялізацію серед повстанців: вибирати та нав-
чати снайперів, автоматників, а також навчити дос-
конало володіти допоміжною зброєю, як гранатомети,
фавстпатрони, панцербікси тощо.
7. Вивчати технічні засоби та прийоми боротьби во-
рога. Гаслом повстанського командира повинно бути:
»П оборювати ворога його тактикою та
зброє ю«. Щоб ворога поборювати з допомогою його
тактики, треба насамперед ворога вивчити, себто треба
запізнатися з способами його забезпечування в маршах,
на постоях, з його методами боротьби в різних, а пе-
редусім у спеціяльних умовах, і, застосовуючи ворожу
тактику до власних дій, бити з її допомогою завжди і
всюди. Ворог, поборюючи наш революційний рух, ви-
пробовує різну тактику, і ту, що дає йому найліпші
результати, він через довший час застосовує. Тому пар-
114

тизанський командир і в свою чергу не може трима-
тися шабльону, але, як учив своїх підзвітних коман-
дирів полковник Різун, знаходити й застосовувати все
нову, кращу тактику, яка пантеличила б ворога і при-
неволювала б його до постійних шукань. Таке шукан-
ня й досліджування повстанської тактики з боку воро-
га дає повстанцям час для передиху, а, зокрема, ко-
мандирам — час для того, щоб вони, докладно вив-
чивши ворога та запізнавшись з методами його бороть-
би, могли завдавати йому ще дошкульніші втрати.
Далі, командир дбає про те, щоб вояки його відділу
мали однакову зброю, і то таку, якої вживає також
ворог. Мішана зброя настільки невигідна, що вимагає
різної амуніції. У випадку вичерпання амуніції до пев-
ної зброї, що її вживають повстанці, а не вживає во-
рог, така зброя стає лише зайвим балястом. Коли ж
відділ уживає тієї самої зброї, що й ворог, то завжди
існує можливість доповнювати амуніцію з добичі.
Траплялося, що повстанці мали німецькі та мадяр-
ські автомати і, хоч та зброя була невідказна, з не-
стачі амуніції, вони мусіли здавати її до маґазину. Ко-
мандир має за обов'язок економічно зуживати амуні-
цію. Щоб знати докладний стан озброєння свого відді-
лу, він мусить провадити облік зброї та амуніції.
Одним з засобів у партизанській тактиці є неспо-
діваний сильний огонь. Однак деякі командири
помилково застосовують той засіб. З бойової практики
наших відділів відомі випадки, в яких повстанці ви-
стрілювали по кілька тисяч штук амуніції лише на те,
щоб викликати паніку серед ворога. Вислід такої «бо-
йової акції« часто безкорисний. Ворог заховується у
заздалегідь викопаних бункрах та не зазнає жадних
втрат ані людьми, ні матеріялом, самі ж повстанці, пе-
115

ревівши багато амуніції, інколи мають і жертви в
людях.
Звичайно, по такій акції командир відділу писав у
своїх звітах: «Відділ відчуває дошкульний брак аму-
ніції. За звітовий час я обмежився лиш дефенсивни-
ми акціями*.
8. Знати стан свого підвідділу, особливості команди-
рів і бійців. У відділі перебувають люди різних ста-
нів, віку, зацікавлень і здібностей. Командир повинен
спостерігати, щоб визнаватися в цій людській міша-
нині. Не раз щира розмова з бійцем чи з молодшим
командиром відкриває йому душу даної людини. Тоді
той вояк, що перед тим губився в сірій повстанській
масі, тепер чимсь відрізняється. Треба, щоб командир
умів віднаходити таланти й помагав їм розвиватися.
—¦ До відділу »Сіроманці« прибув колишній підстар-
шина польської арілії, за званням приватний урядник,
Ґамалія. Йому, як колишньому інструкторові, сотенний
Яструб надав функцію ройового. Самий сотенний Яст-
руб чи не визнався, чи не долюблював Гамалії, — не
знаю. В кожному випадку, в сотні »Сіроманці« були
чотові, що не дорівнювались до Гамалії, але мали «ви-
соку рекомендацію*. Під час польових вправ я звернув
увагу на Гамалію. Його метода вишколу була дуже
оригінальна, далеко відбігала від капральщини. І видно
було, що вояки її сприймали, бо його рій був найкра-
щий. Деякі наші командири хворіють на манію велич-
носте; В Гамали я познак тої хвороби не бачив. Він
завжди був однаковий. Однаковий тоді, коли був ще
ройовим, і пізніше, коли був курінним.
— В певному осередку звернув я увагу на одного мо-
лодого повстанця. Це був дуже симпатичний і скром-
ний юнак. У розмові з ним я довідався, що має закін-
116

чену десятирічку. Я випитував, про що його питали
при іспиті, і сс.м поставив йому кілька питань з фі-
зики. Як у фізиці, так і в інших предметах, юнак
визнавався задовільно. В математиці був слабший. На
запитання, чому рівняється сума до куба, не вмів від-
повісти. Нашій розмові прислухалися інші, й було вид-
но, що це його дуже засоромило. Він став червоний,
як рак, а на чоло йому виступив піт. Щоб не псувати
йому репутації, я змінив тему розмови. На другий день
уранці, разом з іншими повстанцями, юнак відходив
в околицю. Я завважив, що він хоче мені щось ска-
зати, але соромився. Покликав я його до себе, запро-
сив сісти, а тоді запитав, як спалося, що снилося.
»Друже командире, я вже знгю, чому дорівнює сума
до куба«, — заявив мені та сказав вислід. Що я ви-
ніс з тієї розмови? Виніс висновок, що юнак Л. — це
чесна, непопсована молода людина, щира, правдомовна
та амбітна. Про УПА він мав своє власне уявлення і,
вступаючи в її лави, він був приготований на багато
речей, навіть на смерть. Та одного не враховував: що
в УПА його можуть іспитувати. І те, що він не міг ме-
ні відповісти на запитання з математики, найвиразні-
ше вразило його. Навіть уночі голова його пильно пра-
цювала, аж знайшла розв'язку питання. Сподіваюся,
що Україна буде мати з нього користь.
Є молодші командири, що до своїх обов'язків став-
ляться дуже серйозно та пильно. Вони мають за спра-
ву своєї чести, щоб їх підвідділи були скрізь перши-
ми: у вишколі, як і в бойових акціях. Це майбутні
командири сотень і куренів. Таких молодих команди-
рів треба підтримувати, заохочувати, підносити у ста-
новищах. У свою чергу, в випадку винних у недбайли-
вому ставленні до своїх завдань, треба пильно розгля-
нути причини занедбань. Можливо, одні з них не до-
117

росли до рівня своїх завдань, а інші легкодушно став-
ляться до них. У першому випадку треба допомогти по-
радою, дати завдання на їх силу. Других треба напо-
минати й тісніше контролювати.
—	Один з сотенних командирів незадовільно викону-
вав свої обов'язки. Від командира відтинку отримав
упімнення. Це на нього подіяло так, що він став най-
ліпшим командиром не то вже свого матірного відтин-
ку, але й сусідніх. Його бойові успіхи золотими літе-
рами записані в історії УПА. Тим сотенним, що всла-
вив Долинщину, Калущину, Болехівщину, Стрийщину,
Жидачівщину, Журавельщину, Галичину, Войнилів-
щину, був герой Болехівських лісів сл. п. поручник
Середній.
—	Коли я служив у польській армії, полковий адью-
тг.нт наказав нам, кільком підхорунжим, переписувати
в полковій канцелярії річний розподіл занять для всіх
сотень. Тоді я став мимовільним свідком такого дія-
логу:
Полковник: »Пане каштане, скільки шиб бракує у
вашій сотні?«
Капітан: »Не знгю, пане полковнику*.
Полковник: »Три —¦ на коридорі, п'ять — у вояцьких
кімнатах. Бачите, я знаю, скільки шиб бракує не ли-
ше у вас, але й у цілому полку».
По цих словах, полковник витягнув свого записника
та став відчитувати, скілька шиб бракує в сотнях,
рушникарні, стайнях, а навіть у вбиральні. І закінчив:
»Пане капітане, придавайте більше уваги вашій сотні,
щоб на наступний раз ви пам'ятали не лише про шиби,
але й про інші нестачі*.
Це упімнення було дуже неприємне для капітана, і
ми, підхорунжі, низько понахилялися над своїми папе-
рами, щоб вдавати, ніби нічого не чуємо.
118

Цей приклад я подав для того, щоб показати, що ко-
мандирові не досить носити гарний однострій, не до-
сить упиватися в шинках, грати в карти й позичати
гроші від своїх підлеглих підстарший, як це робив зга-
даний капітан. Відчитання, яке йому зробив полковник,
було дуже дошкульне, бож відбулося в присутності ін-
ших. І можливо, що полковник, який мав славу дуже
тактовного командира, навмисне застосував таку кару,
щоб направити хиби капітана.
Бистре око командира повинно бачити все.
—	На майдані для вправ, на горі Лютій, повстанці
вправлялись у »зміні ладів у чоті«. На лівому крилі
відділу був старший, високий чоловік у довгому кожу-
сі. При розгортанні похідної колони в лаву та навпаки,
з паданням і бігом, він так змучився, що ледве дихав.
Коли вправи закінчилися, я прикликав його та став
з ним говорити. Це була людина поза сорок років, ко-
лишній війт. Війта (такий псевдонім отримав він) я
назначив на маґазинера, а опісля — на курінного ін-
тенданта старшинської школи »Олені«. На те стгнови-
ще він надавався знаменито. Як підстаршина, відзна-
чався тактовністю й авторитетністю та не мав ніколи
жадних непорозумінь з цивільними працівниками, ні з
вояками в таборі. Всі його шанували й любили. По
приході большевиків, Війт згинув геройською смертю
біля Болехова.
—	Одного разу, вертаючись з »Порташу« до табору,
підійшов я до стійкового, та так тихо, що він мене не
завважив, заглиблений у лектуру. Звичайно, мене обу-
рило недбайливе ставлення стійкового до обов'язків
вартової служби. Але коли я побачив, що він отак на
стійці вивчав «Польову службу«, моє обурення значно
відлягло. Я лиш сказав йому, щоб він був пильніший,
бо так само скрито, як підійшов його я, міг підійти й
119

ворог. За півроку зустрів я його, вже як чотового, бі-
ля Лопушної, коли він відходив з куренем »Дзвони« в
рейд на Закарпаття. В розмовс.х з командиром Різуном
та курінним Хмарою встиг довідатися про нього, що
він був добрим інструктором та бойовим командиром.
9.	Знати матеріальний стан відділу. Комсндир не мо-
же в усьому покладатися на своїх підкомандних. Йо-
му самому треба заглянути до маґазину, доклгдно зна-
ти стан боєприпасів, харчів, одягу, взуття та всього
необхідного для життя та для виконування бойових
завдгнь. У маґазині повинен переглядати книгу прибу-
вання і витрат та контролювати витрачання харчів і
виряду. Такого контролею можна викрити багато недо-
ліків. У випгдку розтратности та інших »махіиацій«,
винних треба покарати й назначити інших функцій-
них. Командир не може стерпіти, щоб у його відділі
були нестачі; якщо такі є, то він повинен подбати про
відповідні доповнення. Для функцій маґазинера тг ін-
тенданта він повинен підбивати .ттютей чесних, сппа-
ведливих і проворних. Далі, командир не може втра-
тити нагляду над тими людьми, що перебувають поза
табором. Перебуваючи в околиці, вони часто демора-
лізуються. Інколи буває, що й по кілька разів треба
просити такого розвезеного »пана«, щоб він, нарешті,
ласкаво захотів прибути до табору та скласти звідом-
лення про свою роботу. Взагалі ж, щоб у відділі був
порядок, щоб не траплялися жадні зловживання, тре-
ба повсякчасно повстанців виховувати. Для втримання
ладу й порядку в повстанських відділах, Команда
УПА створила екзекутивний орган ВДЖ. Але й жан-
дармерія потребує виховування та й контролі.
10.	Дбати про побутові умови підпорядкованих. Ко-
заки називали свою генеральну — полкову та сотенну
120

— старшину батькгми. Ця традиція переховалась і до
наших часів. Часто й повстанці кличуть своїх коман-
дирів батьками. Щоб заслужити собі цю гарну назву,
комгндир по-батьківськи повинен і піклуватися сво-
їми вояками. Це не означає, що командир повинен бу-
ти потурайлом. Це означає, що він повинен своїх воя-
ків любити, ними дорожити, за них дбати. Повинен
бути справедливий: за добрі вчинки відзначати й на-
городжувати, за провини карати. Такого командира во-
яки шанують, люблять і розуміють; з його самого по-
гляду відчувг.ють, чи він вдоволений з них, чи ні. Між
ними він — як добрий батько між: своїми дітьми. І,
зрозуміло, командир перш за все дорожить життям
своїх вояків і відчуває, як особисту велику втрату,
втрату кожного свого вояка.
—¦ Довелося мені бути раз на похороні вояків УПА.
Надгробну промову виголошував сотенний Гамалія. З
сльозами в очах, він клявся помститися за їх смерть.
— Коли до старшинської школи »Олені« в Карпатах
прибула з Волині інструкторська група, поручник Поль,
командир її, був дуже здивований, що коло мого ба-
раку не було стійки. »Друже поручнику, — говорив
він, —¦ чому коло вашого бараку ви не поставили стій-
ки? Адже це й небезпечно отак.. .« — »Не поставив я
стійки тому. — відповів нг. те йому я, — що я переко-
наний, що мене береже не липі одна стійка, але й усі
мої вояки«.
Таємниця моєї »безпечности« полягала в тому, що я,
мірою моїх людських сил, ставився до моїх молодших
командирів та до бійців так, як пристоїть ставитися
зверхникові до підкомандних. Моє сумління було чис-
те, а тому я й почувався безпечно.
а) Самодіяльність. Командир повинен підтри-
мати ініціятиву творення самодіяльних гуртків у відді-
121

лі: художнього, драматичного, хорового, пресового то-
що. Повстанці — це, в переважній більшості, молоді лю-
ди, а тому їм треба дати змогу проявитися в позитив-
ній праці всередині відділу.
б) Відпочинки. Як добрий батько, командир по-
винен дбати про умови життя вояків. Довгі марші,
важкі бої дуже виснажують вояцтво. Воно потребує
відпочинку, щоб зміцнити свої сили та допровадити до
порядку свій виряд.
Відпочинки є фізичні та психічні. І я маю на увазі
не ті відпочинки, що їх рекомендують санітарні під-
ручники регулярним військовим частинам у час зви-
чайних маршів; у мене на увазі умови повстанської
боротьби.
1) Повстанський відділ дуже перевтомлений. Познаки
перевтомлености це шум у голові, склисті очі, спечені
уста, висохлий язик, свистіння у грудях, біль у пле-
чах і крижах від ношення зброї (специфічний біль,
подібний до колення шпильками), спотикання ніг об
кожний камінчик чи прутик на дорозі. Це познака фі-
зичної перевтоми. Щоб позбутися її, інколи вистачає
кількахвилинний відпочинок, і відділ може йти далі.
У горах, коли відділ змінив напрям маршу і, замість
угору, йде вже по рівній дорозі або вниз, стрімке схо-
дження вниз по кгмінні, ще до того коли лежить гли-
бокий сніг, утомлює так само, як і хід угору. При ве-
ликому фізичному вичерпанні вояків командир пови-
нен дати довший відпочинок. Для ґрунтовного відпо-
чинку вистачає доба часу. Але ж на той час треба да-
ти воякам також і збільшену пайку харчів, вартістю
до 4.000 кальорій. Більше треба дати білковини (м'я-
со, горох), більше товщу (сало, масло), більше вугле-
воднів (хліба, тіста, галушок).
122

2) Психічна виснаженість приходить по важких, не-
сподіваних боях, по заскоченнях, засідках, розполохах.
Тоді до фізичного виснаження прибавляється перевто-
ма психічна. Вояк, перш за все, спрагнений сну. Щоб
заснути твердим сном, йому вистачає лиш на одну хви-
линку сісти. Буває, що він спить навіть у марші, і про-
буджується лиш тоді, коли чоло колони зупиниться,
а він по інерції наштовхується на свого попередника.
В таких випадках треба дати довший відпочинок, под-
бати, щоб військо виспалось та щоб отримало збіль-
шену харчову пайку.
Історія війська знає чимало таких епізодів, коли во-
яки фізично і психічно виснажені, засипляли твердим
сном, полишаючи вартову службу... своїм команди-
рам. Про Ґонту й Залізняка пишуть, що перед здобут-
тям Умані вони дозволили гайдамакам виспатися, а са-
мі обидва чували. В польських шкільних читанках бу-
ло також оповідання про те, як Пілсудський, жалую-
чи вояків, сам інколи ставав на варту, тоді як його
військо спало.
Кожний наш командир повинен подбати, щоб його
відділ, по довгих виснажливих маршах чи по важких
боях, міг фізично та психічно відпочити, — взимі —
загрітися, а в сльотяну осінь — просушитися. Коли ко-
мандир про свій відділ не дбає, його люди, по якомусь
часі, деморалізуються, піддаються настроям паніки, де-
зертирують, і таким способом відділ самоліквідується.
Навпаки, піклуючись відділом, командир запевняє йо-
му міцну бойову злютованість.
в) Традиції. Кожний повстанський відділ має за со-
бою історію, в якій є світлі моменти. Про минулі славні
подвиги відділу повинні пам'ятати всі. Бойова тради-
ція відділу є джерелом наснаги повстанців. Підтриму-
123

ючи й плекаючи її, командир ще більше ідейно й бо-
йово цементує вояків, які свідомо й добровільно зно-
сять найважчі труди та жертви в ім'я визволення Ук-
раїни.
11. Підтримувати героїзм, воєнну хитрість і кмітли-
вість підпорядкованих. Досвідчені повстанські команди-
ри заявляють, що 80 °/о своїх успіхів вони осягнули
завдяки тому, що ініціятива перебувала в їх руках. Ко-
ли ж ініціятива ще сполучена з повстанською хитріс-
тю, то запорука успіху ще більша.
— Велике з'єднання большевицьких партизанів Ков-
пака перейшло —• через Полісся й Волинь — аж у
Галичину. Ковпак мав намір розділити своє з'єднання
на дві частини: одна мала залишитися в Чорному Лісі
й там отаборитись, обертаючись у базу для нападів на
нафтові осередки Битків, Майдан і Рипне, а друга ча-
стина повинна була піти ще далі на захід та, поруч
з нашими повстанцями, всадовитися в Майданських
лісах. Але, хоч большевицькій партизанці Ковпака по-
магала Москва, літаками постачаючи їй зброю, амуні-
цію, харчі, надавчі радіоапарати тощо, Ковпакові не
вдалося обернути Чорний Ліс у свою базу. Українські
повстанці у Карпатах дали йому такого прочухана, що
»двічі герой СССР« встиг завернути на Московщину ле-
две з кількома своїми »чубчиками«. В боях з больше-
вицькими партизанами відзначилися повстанські від-
діли Різуна, Благого, Гамалії, Черника та ін. В побо-
рюванні ковпаківців українські повстанці проявили ба-
гато хоробрости, кмітливости й воєнної хитрости.
—¦ В одній сутичці ковпаківці сильно натиснули на
становища повстанського відділу Гамалії. Тоді повстан-
ці, поклавши шапки на передгрудники (бруствери),
крадькома полишили окопи, пішли в обхід та вдари-
124

ли на ковпаківців ззаду. Ворог, опинившись між дво-
ма лініями, був розбитий: частина загону згинула, ін-
ша частина віддалася в полон.
- — Мистцем воєнної хитрости був гетьман Богдан
Хмельницький. Його заскочення польського королівсь-
кого війська під Зборовом при рівночасній облозі Зба-
ража — це архитвір військового мистецтва, один з най-
більш прецизних козацьких фортелів.
12. Бути прикладом революційної пильяости. Ворог
намагається побороти наш визвольний рух у відвертій
боротьбі — з допомогою облав, наскоків, засідок, бльо-
кади й пенетрації сіл та цілих районів тощо, — а та-
кож з допомогою своєї аґентури. Подібних метод пе-
ред тим уживали вже й німці.
—	Прикладом розгортання агентурної діяльносте в
УПА може бути голосна афера Івана Фетича, з с.
Пшеничники, у відділі »Сіроманці«. Фетич, звільнив-
шися з відділу під претекстом запалення суглобів, на-
вів німців на табір »Гайдамаків«.
—¦ Відома також; історія викриття аґентури у відді-
лі »Летунів«, де шайка аґентів намагалася застрелити
Летуна та сотенного Грабенка.
—¦ Аґентура знищила командира Різуна.
—	Широко її застосували большевики на Поліссі й
на Волині. Власне, це тому інструктори з Волині були
здивовані браком революційної пильиости у мене.
Щоб твердо й успішно боротися з аґентурою, шпигун-
ством і диверсією, прикладом революційної пильности
мусить бути самий командир. Того ж самого він мо-
же і повинен вимагати від своїх підпорядкованих. Де
командири усвідомляли собі небезпеку аґентурної ді-
125

яльности для УПА, де зроблено всі заходи обережнос-
ти, там не було небезпеки проникання.
Командир суворо зберігає організаційну і військову
таємницю та вимагає того самого від своїх підпоряд-
кованих. Командири, що не вміють стримати язика,
стягають небезпеку на себе й на свої відділи.
Знаю один випадок, де командир, вихваляючись пе-
ред жіноцтвом успіхами свого відділу, говорив навіть
про запроектовані акції. Результат був той, що боль-
шевики випереджували й за кожним разом здорово
побивали хвалька.
126

ЧАСТИНА	ДРУГА
БОЙОВИЙ ПРАВИЛЬНИК
ДЛЯ ПАРТИЗАНСЬКИХ ВІДДІЛІВ
А. ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ
1. Основи бойових дій повстанських відділів
Повстанські відділи — це виключно відділи піхотні
(піші), що діють в глибокому запіллі вогюга. їх зав-
данням є: нищити живі сили ворога, його зв'язок, шля-
хи сполучення, ворожі установи, маґазини, штаби, од-
ним словом — ширити диверсію.
Хоч повстанські відділи обов'язує тактика піхоти, од-
нак вона (тактика) повинна бути більш зближена до
тактики парашутних і десантних відділів. В основу
повстанських відділів входять: вогонь, маневрування,
бойові лади, загальні обов'язки повстанця, дії роя, чо-
ти, сотні, куреня, полку (загону, з'єднання).
Повстанські відділи, діючи малими силами при рів-
ночасному використовуванні вогню, постійного руху й ма-
неврування, спроможні:
а)	В наступальному бою — підсунутися до ворога,
знищити його або взяти в полон;
б)	В оборонному бою — сильним вогнем та маневру-
ванням відперти наступ ворога та завдати йому важ-
ких утрат;
Успіх бойових дій буде на боці повстанців тоді, коли:
а) Повстанські відділи будуть завжди в бойовій
готовості;
127

б)	Будуть мати добрий командний склад;
в)	Ініціятива буде виходити від командира повстан-
ського відділу;
г)	Будуть вести безперервну обсервацію і розвідку
та дотримуватимуться 6-ї точки Декалогу — »Про
справу не говори з ким можна, а з ким треба«, себто
зберігатимуть повстанську таємницю.
2. Вогонь і маневрування
Успішність повстанських бойових дій головною мі-
рою залежить від умілого використовування всіх вогне-
вих засобів. Командири роїв і чот зобов'язані: а) вка-
зувати ціль, подавати орієнтири, визначувати полоси
(сектори) для кожного роду зброї окремо; б) допильно-
вувати співдії вогневих засобів та безперервно стежи-
ти за полем бою.
Успіх у бою командир здобуває пляновим керуван-
ням вогнем і широким застосуванням маневрування.
Маневрування — це вміле розміщування та пе-
ресування свого відділу так, щоб якнайбільше дезо-
рієнтувати ворога й наносити йому ударів. В залеж-
ності від обставин у бою, командир застосовує такі ви-
ди маневрування: окрилення, оточення, прорив, відступ.
а)	Окрилення — командир застосовує тоді, коли
хоче охопити одне крило ворога, щоб у цей спосіб йо-
го знищити.
б)	Оточення — має за завдання охопити обидва
крила ворога, дістатися в його тили та замкнути кіль-
це для повного його знищення.
в)	Прорив — застосовується тоді, коли ворогові
вдалося оточити повстанські відділи. Тоді шляхом
вклинення вони прориваються з ворожого оточення.
г)	Відхід — застосовується тоді, коли: 1) ворогові
вдалося закріпити свої становища, а повстанський від-
128

діл хоче відтягнути частину ворожих сил для знищен-
ня ворога; 2) повстанці хочуть заманити ворога під пе-
рехресний вогонь власного підвідділу; 3) повстанський
відділ хоче відв'язатися від ворога.
3. Бойовий лад
Повстанський відділ уставляється до бою в різних
бойових ладах, що залежне від терену і обставин.
Найважливіші форми бойового розвинення відділу
(куреня) такі:
а)	У лінію — всі сотні на одній висоті.
б)	Трикутником уперед — одна сотня висуне-
на вперед, дві, на віддалі, ззаду головної чолової сот-
ні, на одній лінії, вдержуючи між собою віддалення
(прогалину).
в)	Трикутником узад — дві сотні на чолі, в
одній лінії на віддаленні, третя на віддалі ¦—¦ ззаду за
першими.
г)	Шахівниця (вправо або вліво) — у відділах, у
яких є більше ніж три сотні, дві чи три сотні розта-
шовуються в інтервалах на лінії спереду, дві — на
віддалі, в інтервалах, ззаду за першими.
ґ) Сходи (вправо або вліво) — одна сотня на чолі,
інші на віддалях і відступах розташовуються за пер-
шою сотнею у вигляді сходів управо або вліво.
Поданий бойовий лад с для сотень і чот. Для роїв
бойовий лад —• це розстрільна. На інтервалах і
крилах бойових ладів розставляється допоміжну важ-
ку зброю піхоти — важкі кулемети, ґранатомети, про-
типанцерну зброю, гарматки і т. п.
Місце команлира в бою. Ройові — в розстріль-
ній, чотові, сотенні й курінні — за бойовим ладом на
таких місцях, з яких можна обсервувати поле бою.
129

Б. ПООДИНОКИЙ ПОВСТАНЕ ЦЬ
1. Загальне становище
Бій повстанських відділів — це не синонім боїв ре-
ґулярних армій, це іспит моральних та фізич-
них якостей повстанця, який для вищої
ідеї іде в нерівний бій, і коли осягає перемогу
над стократ сильнішим і добре озброєним ворогом, то
це виключно його заслуга. Навіть у найгіршій ситуації
повстанець не сміє заломитися. Він зданий лиш на не-
відказність своєї зброї, на свою підприсмчивість і від-
вагу. Повстанець знайшовся у повстанських лавах не
тому, щоб у скрутній ситуації просити у ворога ласки,
навпаки — в безвихідному моменті він останньою ку-
лею відбирає собі життя, щоб живим не здатися воро-
гові та не зрадити своїх командирів, друзів і повстан-
ської таємниці.
2. Повинності та прикмети повстанця
Щоб бути безстрашним борцем-фанатиком, повста-
нець повинен:
а)	Точно виконувати всі накази зверхників;
б)	Не залишати свого бойового становища, хоч би
прийшлося йому загинути;
в)	Бути вірним побратимом у бою супроти своїх то-
варишів і обороняти командира;
г)	В бою не нервуватись, а спокійно сповняти дору-
чене завдання;
ґ) У випадку втрати командира, не попадати в пані-
ку, а сміло виявляти власну ініціятиву, продовжувати
бій і підтримувати слабодухів;
д)	У випадку розпорошення власного відділу, долу-
читись до відділу іншого і далі продовжувати бій;
130

Повстанець повинен бути: відважний, хоробрий, все
революційно пильний і нещадний до ворогів України.
3. Спеціальні завдання повстанця
Повстанець воює у складі роя або дістає спеціальні
завдання.
Зорець (спостережник). Для спостерігання за воро-
гом визначається повстанців-зорців. Вони займають
відповідне, добре місце перед оборонною лінією, з яко-
го мали б широке поле стеження. Вночі зорці обсер-
вують не тільки очима, але й слухом і нюхом. Про
все помічене зголошують своєму зверхникгаві, не відри-
ваючись від стеження. Подають місце (орієнтир), кіль-
кість ворога, рід зброї тощо.
Снайпер — це добірний стрілець, якого завданням
є викривати та знищувати ворожих старшин, снайпе-
рів, зорців і ворожі кулеметні гнізда. Для успішної дії
снайпер повинен: — використовувати терен, уміло мас-
куватися і влучно стріляти. Під час ворожої атаки,
снайпер повинен огнем своєї зброї нівечити ворожий
наступ, і тим причинитися до відбиття атаки.
Автоматник. Завданням автоматника є знечев'я на-
пасти на ворога і вогнем своєї зброї нанести йому як-
найбільших утрат, викликати паніку і зникнути. В
бою зайняти місце на крилах або інтервалах, зміцни-
ти своїм огнем найслабші місця власного підвідділу.
Польова стійка. Польову стійку висилає чота. Скла-
дається польова стійка з двох повстанців — стійково-
го і підстійкового. Обидва повстанці займають такі міс-
ця, з яких могли б стежити, а самі були б незамітні
для ворога. Обов'язки польової стійки подібні до обо-
в'язків стійкових на варті. Зауваживши ворога — стій-
131

ка зараз же повідомляє командира чоти. Польова стій-
ка ніколи нікого не пропускає ані в напрямі ворога,
ані в напрямі власного відділу, крім зорців, стеж та
своїх зверхників, якщо вона знає про їх вихід чи при-
хід. Усіх без виїмку задержує окликом: »Стій!« Якщо
після цього оклику стримуваний не зупиниться і не
відкине від себе зброї, стійка повинна стріляти. Для
тяглости обсервації відбувається зміна польової стій-
ки, себто стійкового змінює його підстійковий, а місце
підстійкового займає інший повстанець із чоти. Час
тривання стійки узалежнений від терену та пори ро-
ку: вліті — від 1 до 3 год., узимі — 1 година. У ви-
падку ворожого наступу, стійка, повідомивши коман-
дира, долучає до чоти.
Стежі. Для одержання вісток про ворога, командир
висилає стежу з двох повстанців. Завданням стежі с
своєчасно виявити ворога та попередити про нього сво-
го командира.
Стежа повинна:
а)	Бути докладно поінформована про свої завдання;
б)	Зі зброєю напоготові просуватись від одного ук-
риття до іншого, одночасно — уважно стежити. Зокре-
ма кожна будівля, дерева, кущі й т. п. мусять бути
пильно стережені;
в)	У випадку появи більших ворожих сил мусить не-
тайно зголосити командирові;
г)	Зустрівши менші ворожі сили (розвідників), стара-
тись знищити їх несподівано в рукопашному бою або
захопити в полон.
Стежа в бойовій похідній колоні, узгіднивши із своїм
відділом темп маршу, маршує перед ним на зорову
віддаль. У випадку виявлення ворога, попереджує сво-
го командира, щоб він мав змогу приготовитися до бою.
132

Піднощик (амуніційний) — це повстанець, який но-
сить скриньки з амуніцією до кулемета й ґранатомета.
В бою помагає кулеметникові •—¦ подає стрічки з набо-
ями, маґазинки, стрільна; зорить за рухами ворога, по-
даючи напрям, віддаль і ціль; у випадку вибуття куле-
метника — продовжує вогонь з кулемета чи ґранато-
мета.
Секрет. Для докладнішого розвідування про ворога
висилається двох-трьох повстанців майже під ворожі
становища. Секрет від польової стійки різниться тим,
що менші ворожі групи пропускає повз себе, щоб не
прозрадитись. Секрет не провіряється і не змінюєть-
ся. По упливі часу, на який був висланий — верта-
ється до застави.
Зв'язковий. У повстанських відділах розрізняється
два типи зв'язкових:
1) Одних зв'язкових висилає командир під час бою
до своїх підзвітних командирів з письмовими чи усни-
ми наказами, або підзвітний командир висилає зв'яз-
кового до свого зверхника, подаючи звідомлення з пе-
ребігу бойової акції.
2) Інших зв'язкових командир висилає до своїх звер-
Хників із письмовими звітами, звідомленнями і т. п.
Зв'язкові обидвох типів мусять бути фізично розви-
нені, грамотні, спритні та відважні. Другі, крім того,
мусять ще відзначатися маломовністю та великою
орієнтацією в терені, бо не раз роблять вони по кіль-
кадесят кілометрів дороги бездоріжжями, густими лі-
сами, горами. Якщо командир висилає зв'язкового в
ході бою, повинен поінформувати його про зміст нака-
зу та до якого часу він має бути доручений. Якщо
зв'язковий по дорозі захворіє або важко поранений,
133

він передає пошту найближчому командирові з тим, що
останній має обов'язок доручити її адресатові. У ви-
падку заскочення ворогом, зв'язковий повинен пошту
знищити (подерти, з'їсти, закопати). Під час бою мож-
на висилати тільки одного зв'язкового, хоч це рідко
практикується. Найновіші накази ГВШ УПА заборо-
няють висилати одного зв'язкового хоч би на найближ-
чу віддаль.
В. ПОВСТАНСЬКИЙ РІЙ
1. Загальне становища
Рій — це найменша складова частина повстанського
відділу, який може, завдяки своєму кількісному стано-
ві та озброєнню, рішати багато бойових завдань. Рій
переважно діє в рамах чоти, але коли відділ розчле-
нований на підвідділи та відділи, рій діє самостійно,
навіть обидві ланки роя виконують окремі бойові зав-
дання. Найважливішою зброєю роя є легкий кулемет.
Часто обидві ланки роя мають кулемети та гарлачі
(ґранатометні насадки), що дає роєві велику силу вог-
ню, а коли додати до цього ще ручні ґранати та баг-
нети — тоді він може осягнути перемогу над ворогом.
2. Рій у наступі
Вдень:
а)	Перед наступом командир чоти, скликавши коман-
дирів роїв (чотових), подає їм точні завдання: вихідне
становище, напрямок, місце ворога, вогневі позиції для
кулеметників і гранатометників, межові лінії наступу,
полоси сусідів, вказівки взаємодії, зв'язок, сиґнали, роз-
пізнавальні знаки, місце командира чоти і місце збірки.
б)	Одержавши бойовий наказ, чотовий розподіляє чо-
ту. Кожний ройовий перед наступом провіряе стан лю-
134

дей свого роя, переглядає їх виряд і пояснює завдання.
В означеній годині рій маршем зближення просуваєть-
ся від укриття до укриття, аж до вихідного становища.
в)	Вихідне становище — це місце, з якого рій уже
не може далі просуватись стрілецьким рядом, але ви-
користовуючи поземелля та власні вогневі засоби роз-
гортається в розстрільну і стрибками йде вперед. У
залежності від обставин (відкрита місцевість, огонь во-
рога) рій просувається бігом, стрибками, повзанням.
При сильному ворожому вогні рій використовує пере-
дишку для дальшого просування. Для уможливлення
наступу рій: з віддалі 800 м стріляє з кулемета, з від-
далі 600 м — з Гранатомета та добірними стрільцями,
з віддалі 400 м — стріляють усі повстанці. Запірний
вогонь ворога рій перебігає одним стрибком.
г)	Коли рій наблизиться на віддаль наступу D0-50 м)
— ройовий подає останні підготовчі накази: накласти
багнети, заладувати зброю, відбезпечити Гранати. Після
цього, на команду: »Рій до наступу, за мною.'«, пов-
станці підриваються вперед. Кинувши гранати, з кри-
ком »Слава«, біжать у напрямі ворожих становищ,
знищуючи по дорозі ворога — вогнем зблизька й при-
кладами рушниць. Власний кулеметник із становища
наступу, або стрибками, ввесь час спомагає свій рій
кулеметним вогнем.
ґ) Зайнявши ворожі становища, рій повинен «прочис-
тити» їх ґранатами та багнетами, щоб закріпити їх за
собою.
д)	У випадку протинаступу — рій повинен відповіс-
ти рішучим наступом. Коли ворог провадить наступ з
допомогою танків, рій знищує танки в'язками гранат,
а крім цього стріляє в танкові щілини та у ворога, що
наступає за танками.
135

Наступ роя вночі:
Наступаючи вночі рій повинен, не відкриваючи вог-
ню, наблизитися до ворога так близько, щоб заатаку-
вати його багнетним ударом. У нічному наступі треба
діяти нагло й рішуче, не зважаючи на ворожий во-
гонь. Якщо терен наступу освітлений ворожими раке-
тами й прожекторами, треба швидко кластися на зем-
лю спиною догори, бо освітлене лице далеко видно, а
коли стемніє — наступати далі.
В наступі головну ролю має взаємодія роя пов-
станців та роїв сусідніх. У випадку посиленого воро-
жого вогню на котрийсь рій, інші рої зобов'язані зни-
щувати опірні ворожі пункти.
3. Рій в обороні
Завданням роя в обороні є вперто обороняти визна-
чену позицію. Ройовий, одержавши від чотового наказ
оборони, займає із своїм роєм визначений відтинок
фронту (до 40 м довжини), визначає зорців, місця для
кулемета й Гранатомета і наказує маскуватися. Роєвий
також зобов'язаний визначити роєві вогневу смугу для
обстрілу ворога, встановити орієнтири, подавши до них
віддалі. Це необхідне при наступі ворога, головно в
умовах обмеженого стеження (ніч, туман, сніговії, мря-
ка).
У випадку тиші на фронті на позиції (стійці) зали-
шається лиш зорець, а всі повстанці, в повній бойовій
готовості, перебувають в укритті.
Коли ворог наступає, рій займає свої становища і,
коли ворог є на віддалі 800 м, на наказ ройового від-
криває кулеметний вогонь; коли ворог зблизився на
600 м — стріляють самостійно всі повстанці.
136

Рій повинен не допустити ворога на віддаль наступу.
Однак коли ворожа піхота підсунулась до позиції роя
на 20-30 м, всі повстанці закидують її ґранатами, стрі-
ляють зблизька та разять (б'ють) багнетами і прикла-
дами рушниць.
Коли зближаються ворожі танки, повстанці, виря-
джені протитанковою зброєю, стріляють по зорових щі-
линах танка, а інші, в ході дальшого під'їзду танків,
підкидають в'язки ґранат під гусениці та стріляють
гро піхоті, що наступає за танками.
Коли ворог атакує крило роя, роєвий висилає туди
частину повстанців для підмоги, яка своїм вогнем має
стримати ворога. Решта повстанців роя продовжує обо-
рону в визначеній роєві смузі.
У випадку оточення, рій повинен використати слаб-
ше місце в кільці ворога, зосередити там свій вогонь
і прорватися.
Своє становище рій опускає тільки на наказ чотово-
го. Відхід повинен відбуватися непомітно, в залежності
від терену, по одному або групами. Останнім відходить
кулеметник під прикриттям огню відступаючих пов-
станців.
4. Рій у бойовій охороні наступального бою
Для своєї охорони сотня визначає рій, завданням
якого є:
а)	Забезпечити сотню від несподіваного нападу;
б)	Розвідати укриті підступи ворога (засідки, заміно-
вані поля, фуґаси);
в)	Захопити вигідні становища для розгортання бою.
Ройовий, одержавши наказ, пояснює повстанцям зав-
дання, визначає стежі та подає напрям. Рій повинен
137

якнайшвидше зайняти визначені позиції. Якщо нат-
кнеться на кількісно малу силу ворога, нищить його
ударом багнетів чи вогню.
Захопивши визначену позицію, ройовий повинен по-
відомити командира сотні, а коли сотня розгорнеться,
рій долучуе до своєї чоти.
5. Рій на чаті
Відділ на постої забезпечується заставами, чатами і
польовими стійками. Чату виставляє застава (підвідділ).
Віддаль чати від застави вдень —• до 800 м, вночі —
до 200 м. Окрема чата розташовується від відділу (сот-
ні чи куреня) на віддалі до 1.000 м.
Служба роя на чаті триває добу. Одержавши наказ
відійти з роєм на чату, ройовий (комендант чати) про-
вадить рій непомітно на призначене місце. Там вистав-
ляє зорця, висилає польову стійку, визначає стано-
вища для кулемета і ґранатомета, інформує повстан-
ців про місця розташування сусідніх чат, звідки мо-
жуть появитися свої стежі, подає сиґнали, розпізна-
вальні знаки та клички.
Визначивши кожному місце, комендант чати відво-
дить повстанців, крім польової стійки і зорця, до ук-
риття.
Повстанці на чаті повинні бути в повній бойовій го-
товості:
а)	Зорець обсервує польову стійку і приймає від неї
сиґнали;
б)	Повстанці, знявши наплечники, відпочивають (по-
ловина чати), якщо це день, — уночі ціла чата не
спить;
в)	Чаті не вільно палити ватри.
138

Завдання коменданта чати:
а)	Прибувши на чату (місце чатування) і розташу-
вавши повстанців, комендант чати посилає командирові
застави звіт та ситуаційний плян;
б)	Вдержує постійну бойову готовість та порядок;
в)	Особисто допильновує зміни стійок і зорця (аляр-
мового);
г)	Почувши стріл на стійці, алярмує повстанців чати
і діє згідно з дорученням та обставинами;
ґ) Про все зауважене зголошує командирові застави.
Польова стійка чати зміняється щогодини. У випад-
ку затримання стійкою людей, комендант чати підхо-
дить до стійки з одним або кількома повстанцями, з
готовою до стрілу зброєю. Власних розвідників і влас-
ні стежі, по одержанні клички, пропускає, перебіжчи-
ків та інших відсилає під конвоєм до командира
застави.
Для відрізнення своїх від ворога та для вільного
переходу служить кличка і відклик. Кличка і відклик
починаються на одну букву. Кличка називає предмет
із військового виряду, відклик — називає місцевості,
ріки, гори. Напр., кличка — »Пістоль«, відклик — »Пе-
ремишль«. Під час провірки кличку і відклик подаєть-
ся потиху.
Малі ворожі групи чата підпускає на близьку від-
даль і повинна захопити їх у полон або знищити
вогнем.
Якщо ворог заатакує сусідню чату, комендант зобо-
в'язаний допомагати їй вогнем своєї чати. Комендан-
тові не вільно опускати місця чати, хоч би сусідні ча-
ти відступали. Чата відходить до застави лише на на-
каз командира застави, а&о коли була виставлена на
обмежений час (одна-дві доби).
139

»Слава!«, пробитись до ворожих позицій. Тому чотовий
стягас важкі кулемети та Гранатомети на межову лі-
нію наступу або в таке місце, звідки вони могли б спо-
магати вогнем атакуючу чоту.
Є випадки, що повстанська чота атакує з танком, то-
ді вона підсувається під охороною танка (танків).
Чота, продіставшись на позиції ворога, повинна ата-
кувати наступні опірні ворожі точки та просуватися
далі вперед, хоч би сусідні чоти затримались. Завдан-
ням чоти в наступі є окрилити та ударити по ворогові
ззаду. Коли у ворожі позиції увірвався лиш один рій,
чотовий повинен підпомагати його вогнем та рухом ін-
ших роїв. Якщо ворог відступає, чота зобов'язана йо-
го переслідувати, аж до повного знищення.
Коли ворог на наступ чоти відповідає протинаступом,
чотовий повинен спрямувати ввесь вогонь своєї чоти та
заатакувати ворога. В час протинаступу ворога, скріп-
леного танками, частина повстанців стріляє з фавст-
патронів і протипанцерної зброї по зорових щілинах,
інші — підкидають в'язки ґранат під гусениці. Решта
повстанців своїм огнем обстрілює ворожу піхоту, що
просувається за танками.
Якщо ворог задержав своїм вогнем чоту перед сво-
їми позиціями, тоді чотовий повинен удержатися на
захопленій межі, зміцнити крила чоти і повторити
наступ.
Якщо чоти наступають бойовим ладом у складі сотні
(трикутник уперед, сходи, шахівниця)., тоді чота дру-
гого мету просувається за першою у віддалі 250-300 м.
Завданням чоти другого мету є спомагати наступаючу
чоту першого мету вогнем та маневруванням. Для тяг-
лости розвідування за першою, наступаючою чотою,
чотовий чоти другого мету висилає післанців, які ма-
ють повідомляти його про ситуацію.
142

Коли наступ відбувається в обставинах обмеженого
зорення (ніч, мряка, сильні дощі), чотовий зобов'яза-
ний насамперед точно розвідати ворога (його силу, роз-
ташування, забезпечення) та відповідно до осягнених
відомостей розвідки розробити плян наступу, подаючи:
а)	Напрям наступу (звичайно простолінійний);
б)	Розчленування чоти і бойовий лад роїв та допо-
міжної зброї;
в)	Взаємодію роїв, допоміжної зброї та сусідів;
г)	Орієнтири, азимути, сигнали, розпізнавальні зна-
ки, час наступу, місце командира;
ґ) Зарядження на випадок протинаступу.
Наступ в умовах обмеженого зорення проводиться в
повній тиші, віддаль і відступ зменшені, чотовий —¦
на чолі свого підвідділу. Наперед висилає стежу та пе-
реднє й бокові забезпечення і визначає зв'язкових. У
випадку ворожого обстрілу чота не повинна відкри-
вати вогню, а далі потиху підсуватись та заатакувати
ворога без крику »Слава«.
Наступ у лісі чота проводить у зменшених віддалях
і відступах. Треба уважати на криловий вогонь на до-
рогах, просіках і полянах. До ворога треба підсува-
тись непомітно, використовуючи дерева й кущі, щоб
заатакувати його зблизька вогнем рушниць, граната-
ми й багнетами.
В наступі на оселю чота повинна підсунутись непо-
мітно — городами, садами, уникаючи вулиць. Ворога,
що скрився в будинках чота знищує гранатами.
В наступі в горах чота просувається узбіччям, уни-
каючи долин і верхів. Повинна використовувати за-
криті підходи (ліс, тіснини, мертві поля), щоб оточити
або окрилити ворога. Під час бою вживати зброї у вер-
тикальній траєкторії.

Взимі чота користується білими накидками і засто-
совує маневрування (окрилення або обхід); атакуючи
ворога, вдаряє на нього всіма вогневими засобами.
У всіх випадках чота наступає на відтинку шириною
100-150 метрів.
3. Чота в обороні
Завданням чоти в обороні є: утримати визначений їй
район оборони, завдати ворогові втрат і не допустити
його до наступу. Навіть у випадку, коли ворог захо-
пив частину позицій, чота, застосовуючи кругову обо-
рону, повинна продовжувати бій, щоб допомогти в про-
тинаступі власної сотні.
Чота спроможна обороняти відтинок шириною до 300
метрів.
Чотовий, вибираючи район для оборони, повинен об-
рати таке місце:
а)	Щоб на його передпіллі не було мертвих просторів;
б)	Щоб можна з нього обсервувати рухи ворога;
в)	Щоб можна спомагати своїх сусідів;
г)	3 якого зорганізована командиром сотні система
вогню уможливила б уповні замкнути смугу обстрілу
всіма вогневими засобами першого і другого мету обо-
рони, застосовуючи вогонь дійсний, запірний, загоро-
джуючий, зосереджений, криловий, кинджальний, пе-
рехресний та скісний.
Черговим обов'язком чотового є плянове розчлену-
вання свого підвідділу, а саме:
а) Розмістити ручні та важкі кулемети для кин-
джального вогню (раптовий криловий або скісний во-
гонь із непомітного вогневого становища, щоб відбити
ворожі атаки);
144

б)	Ґранатомети розміщує в глибині району;
в)	Кожному роєві вдень і вночі визначає смугу для
обстрілу.
Чотовий повинен встановити зв'язки з сусідніми від-
ділами чи підвідділами та з допоміжними засобами
зброї.
У випадку ворожого наступу, чотовий повинен пля-
ново вести оборону свого району, щоб передчасно не
виявити системи свого вогню. Якщо на це дозволяє те-
рен, найкраще допустити ворога на віддаль 300 м, або
й ближче, та спрямувати на нього всі засоби свого
вогню. В іншому разі, на далекій віддалі — ворога Об-
стрілюють важкі кулемети та ґранатомети; на ближ-
чих віддалях — ручні кулемети та снайпери, а на від-
далі 400 м — всі повстанці. Якщо ворог наступає під-
кріплений танками, частина кулеметів і повстанців,
стріляючи з протитанкової зброї та підкидаючи в'язки
гранат під гусениці танків, повинні вивести танки з
ладу; інші —¦ вогргем, ґранатами й багнетами разять
піхоту, що йде за танками. Якщо чота має до диспо-
зиції ґранатомети, тоді ґранатометним вогнем повинна
відсікти ворожу піхоту від танків. Дуже ефективним
є закидування ворога більшою кількістю ручних ґра-
нат. Коли ворогові вдалося увірватись у район чоти,
чотовий повинен, заатакувавши ворога, за всяку ціну
його знищити або відперти.
Чота не може відступати самостійно, тільки на наказ
командира сотій відходить стрибками. Насамперед, під
прикриттям вогню роя, що розташований у глибині,
відходять передні рої; потім передні рої відкривають
огонь і уможливлюють відступ роєві, що був розташо-
ваний перед тим у глибині. Останнім відходить чото-
145

вий, допильновуючи, щоб ранені повстанці були забра-
ні з поля бою.
Чотовому другого мету вказується смугу обстрілу, на
якій він повинен запірним та перехресним вогнем стри-
мувати наступ ворога. Коли ворогові вдалося захопи-
ти передній район оборони, чотовий другого мету зо-
бов'язаний, на наказ командира сотні або з власної
ініціятизи, заатакувати ворога.
Оборона вночі вимагає основної підготовки, до якої
належать:
а)	Визначення вдень становищ для роїв і допоміжної
зброї;
б)	Визначення орієнтирів;
в)	Встановлення позицій стежі, зорців і секретів;
г)	Подавання кличок і розпізнавальних знаків;
ґ) Забезпечення підвідділу світляними засобами (про-
жектори, ракети, світляні набої).
Успіх нічної оборони залежить великою мірою від
умілого зорганізування та ведення вогню. Непідготова-
ний вогонь зблизька застосовується тоді, коли ворог
опанує оборонні позиції. Вміле освітлення передпілля
з рівночасним обстрілюванням ророга — дуже ефек-
тивне.
В лісі чота розташовується перед узліссям або в гли-
бині лісу (ніколи на краю лісу). Щоб забезпечитися від
несподіваного наступу ворога, чотовий зобов'язаний:
а)	Зорганізувати відповідну мережу вогню, яка по-
винна просікати всі стежки, лінії і дороги в лісі;
б)	Розмістити рої в шахівницю.
Оборона ріки повинна опиратися на вмілому розта-
шуванні своїх сил і вогневих засобів. Огневі точки
146

розставляються вздовж ріки, щоб перехресним вогнем
замкнути до неї доступ, а на місця вигідні для пере-
прави зосередити силу вогню. Завданням чоти в обо-
роні ріки є:
а)	Недопустити ворога робити розвідку ріки;
б)	Перешкоджати йому підійти до берега;
в)	Знищити його вогнем під час переправи через
ріку.
В обороні населеного пункту завданням чоти є боро-
нити якийсь окремий сектор або кілька будинків. Обо-
в'язком чотового є:
а)	Поробити сховища й укріплення;
б)	Вогневі засоби розмістити так, щоб було можливо
вести кругову оборону;
в)	Поробити переходи в проламах для зв'язку.
Ворога, який увірвався в оборонний сектор чоти, пов-
станці повинні знищувати ручними ґранатами.
Коли оборона ведеться взимі, треба намагатись зу-
пинити ворога та змусити його залягти на відкритому
місці. Взимі треба обов'язково стосувати маскування та
вживати білих накидок.
В горах оборона переважно кругова. Чота самостійно
займас якусь височину. Чотовий повинен:
а) Розташувати свої рої так, щоб їх становища не
були на хребті гори ані коло топографічних точок;
в)	Вогневі засоби треба розташувати так, щоб було
можливим обстрілювати всі місця (уважати на мертві
поля);
г)	Зорганізувати зоровий і вогневий зв'язок із сусід-
німи відділами повстанців.
14Т

Ґ. ПОВСТАНСЬКА СОТНЯ
1. Загальне становище
Повстанська сотня — це бойова одиниця, що своїм
складом і зброєю може самостійно провадити бій або
виконувати якесь тактичне завдання.
Перед виконанням бойового завдання командир сотні
повинен:
а)	Назначити зорців для стеження бою, за знаками
командира куреня, за чотами й сусідами;
б)	Провірити кількісний стан свого відділу, зброю,
амуніцію та чи всі повстанці мають індивідуальні па-
кети й залізну порцію.
Сотенний повинен дбати, щоб його відділ був мо-
рально та ідейно вироблений, щоб бойовий стан відді-
лу був якнайліпший, щоб вояки були достатньо від-
живлені та відпочиті. Сотенний передає накази в ході
бою пішими посланцями і сигналами (свисток, ракети,
стріли).
Першу поміч раненим дають сотенні санітарі та лі-
тсар. Пізніше важко ранених евакуюють до підпільних
шпитальок, що є під опікою Українського Червоного
Хреста (УЧХ).
2. Сотня в наступальному бою
Сотня проводить наступ самостійно або рівночасно з
цілим куренем, якщо входить до його складу. Насту-
пає на фронті шириною від 350 до 500 м. До хвилини
нав'язання з ворогом огневого стику, сотня зобов'язана:
а) Непомітно зайняти вигідне становище якнайближ-
че ворога;
148

б) Розчленування сотні повинно бути проведене так,
щоб при найменших власних утратах можна було
швидко заатакувати ворога.
Занявши вигідні становища, сотенний повинен разом
з чотовими і командирами вогневих засобів провести
обсервацію передпілля, визначити чотам межі наступу
і становища для спомагаючих огневих засобів.
По закінченні обсервації, сотенний:
а)	Подає бойові накази для кожної чоти і груп ог-
невих засобів та наказує поробити заходи для нищен-
ня танків ворога;
б)	Організує взаємодію та забезпечення власних
крил;
в)	Визначає зорців і посланців.
Сотенний підбирає таку межу наступу, яка була б
найближче ворожих становищ та з якої можна б одним
стрибком ударити по них. На знак сотенного до нас-
тупу, відділи повинні одним скоком рушити вперед.
Ті чоти і групи вогневих засобів, що залишаються на
місцях зобов'язані своїм огнем допомагати переднім чо-
там. Ворожі вогневі точки, що задержують наступ, со-
тенний наказує знищити зосередженим огнем. Під час
наступу сотенний слідкує за ворогом та рухами влас-
них відділів. Коли на це дозволяють обставини, со-
тенний наказує вдарити по ворогові ззаду або на його
крило.
Атакуючи, сотня мусить уміло та певно поборювати
всі перешкоди, нищити ворога вогнем зблизька, багне-
тами і ручними ґранатами. Переходи крізь кільчасті
дроти чоти відбувають роями, під прикриттям огне-
вих засобів сотні. Коли на сотню припадають два пе-
реходи, тоді сотенний, у залежності від завдання і си-
149

туації, розділяє третю чоту і вогневі засоби. Якщо для
сотні є лише один прохід, тоді сотенний визначає чер-
гу для підтримування походу сотні власним вогнем.
Вслід за чотами сотенний повинен висунути вперед
важкі кулемети та протитанкову зброю, щоб забезпе-
чити ними вдержання захоплених позицій на випадок
ворожих протинаступів танків і піхоти. Коли котрійсь
чоті не вдається захопити ворожих позицій, тоді ін-
ші чоти повинні вдарити ззаду або по крилах ворога.
Сотня, увірвавшись у ворожі позиції, мусить зроби-
ти розвідку й розшук. її обов'язком є: очищаючи воро-
жі позиції, просуватися далі вперед.
Коли сотня зайняла ворожі позиції, сотенний пови-
нен бистро стежити за рухами ворога, щоб у випадку
протинаступу можна було його відперти. Тому швидко
підтягає вперед інші чоти та вогневі засоби, забезпе-
чуючи власним вогнем дальше просування атакуючих
чот.
Під час наступу командир сотні допомагає вогнем
своїх частин сусіднім сотням. Найліпшою однак поміч-
чю своїм сусідам є рішучий наступ власної сотні.
Якщо повстанські сотні наступають при помочі влас-
них танків, тоді сотні, не відриваючись від них, ідуть
услід за танками, знищують по дорозі піхоту ворога та
його вогневі засоби. Танки не сміють відірватися від
своїх частин на більшу віддаль ніж 200-300 метрів.
Якщо наступаюча сотня, обстріляна ворогом, мусіла
залягти, тоді обов'язком танків є знищити вогневі осе-
редки ворога. Для забезпечення танків, сотня мусить
своїм огнем знищувати протитанкові осередки ворога,
зробити проходи на замінованих полях, боротися з во-
рожими винищувачами танків та закріпитися на лі-
ніях, зайнятих танками.
150

Коли ворог відступає, сотенний негайно переслідує
його, щоб він не вспів відірватися. Переслідування во-
рога кінчиться тоді, коли він розгромлений або прихо-
дить наказ командира куреня.
Щоб власні чоти забезпечити від крилового удару,
сотенний призначає частину вогневих засобів на охоро-
ну крил власної сотні. Важкі кулемети й ґранатомети
мають створити вогневу запору перед ворогом і відби-
ти його протиударами.
У випадку невдалого наступу, сотня закріпляється
на здобутих позиціях. Впорядкувавши сотню, командир
повинен повторити наступ та продовжувати його, аж
до повного знищення ворога.
3. Особливості нічного наступу
Плянуючи нічний наступ, сотенний повинен підго-
товляти його основно та у великій таємниці. Він зо-
бов'язаний:
а)	Зорієнтуватися в терені й назначити шлях нас-
тупу;
б)	визначити орієнтири, азимут;
в)	підготовити провідників;
г)	зорганізувати взаємодію.
Вночі согня, наступаючи, розчленовується на чоти і
у відповідному стрілецькому ладі просувається до во-
рога стрілецьким порядком, зберігаючи відповідні від-
далі та відступи. Командир іде за першою чотою, ке-
рує відділами при помочі сиґналів. Наперед і на боки
Еисилає стежі. Перед зближенням до ворога провіряє
напрям наступу та підтягає відсталих. Головне в ніч-
ному наступі — дисципліна, тиша і напрям, тому до-
цільним є користуватись компасом і визначеними
орієнтирами.
151

На віддалі 300-400 м від ворожих позицій, сотенний
розгортає сотню у бойовий лад, зменшуючи віддалі та
відступи. Кулеметам і Гранатометам визначає місце у
відступах між чотами. Ворожі забезпечення і стежі на-
лежить брати в полон або знищити багнетним ударом,
не відкриваючи вогню. Якщо ворог освітить терен, тре-
ба скоро залягти, а як стемніє — наступати далі. Пе-
решкоди усувати тихо, без галасу.
Усунувши перешкоди та зблизившись до ворога, сот-
ня, не відкриваючи вогню, кидається на ворожі пози-
ції без оклику »Слава!«.
Занявши ворожі позиції, сотенний висилає стежі впе-
ред і на боки, приводить сотню до порядку (робить
апель), організує вогонь і закріпляється на здобутому
місці.
У випадку невдалої атаки, сотня відходить на наказ
командира куреня під прикриттям ночі та власного
вогню.
4. Особливості наступу на оселю
Наступ на оселю мусить бути старанно підготований.
Сотенний, одержавши завдання здобути оселю або гру-
пу домів, повідомляє про це чотових і командирів ог-
невих засобів. Разом з ними підготовляє плян наступу.
Сотенний устійнює вихідне становище, ближчі та даль-
ші завдання чот і вогневих засобів, а теж взаємодію.
Чотам, як правило, додається саперські приряди, ви-
бухові матеріяли і вогневі засоби (важкі кулемети, мі-
номети й протитанкову зброю) та ґранати. Також виді-
ляється штурмові групи.
Після вогневої підготовки (сильний огонь з усіх вог-
невих засобів), сотня, маневруючи, повинна захопити
крила і тил ворога та з кількох боків вдертися до на-
селеного пункту.
152

Перед тим сотенний повинен остерегти вояків, при-
гадати їм, щоб уважали на заміновані поля і неспо-
діванки в домах. У населеному пункті штурмові гру-
пи захоплюють окремі вогнища ворожого спротиву.
Атакуючі групи повинні уникати прямих вулиць і про-
суватися подвір'ями, садами, городами та проломами
в домах.
Кам'яні доми, в яких борониться ворог, треба знищи-
ти вогнем ґранатометів, а гарнізони — ручними ґрана-
тами. Очищують оселю групи, які зобов'язані старан-
но обшукати пивниці, льохи та горища.
Сотня, зайнявши частину оселі, закріплюється в ній.
На перехресті вулиць робить міцні загороди й бари-
кади та встановляє вогневі осередки. У випадку проти-
наступу ворога, окремі доми треба використовувати як
опірні пункти.
5. Особливості наступу в лісі
Наступ у лісі сотня проводить бойовим ладом —
трикутником уперед, зменшуючи віддалі та відступи.
На чоло і з боків (зорова віддаль — 100 м.) висилає
забезпечення. Завданням забезпечення є обсервувати
тїкож дерева, бо на них може заховатися ворог. Для
прочищення лісу визначається автоматника і повстан-
ців з ручними скорострілами. Проходячи через лісові
дороги й просіки, треба уважати, щоб не наткнутися
на ворожий еогонь. Усі вогневі засоби мусять бути
готові кожної хвилини відкрити вогонь. Сотенний мар-
шує за напрямною чотою.
Сотня насамперед атакує осередки ворога, а бічний
його вогонь знищує вогнем ґранатометів і кулеметів.
Протинаступ ворога сотня відбиває вогнем з близької
віддалі, ручними ґранатами та ударом багнетами.
153

6. Особливості наступу з переборенням
(форсуванням) ріки
Сотенний, одержавши наказ сфорсувати ріку, по-
винен :
а)	Визначити завдання чотам, спеціяльним групам
(саперам) та вогневим засобам;
б)	Визначити вихідне становите та місця на проти-
лежному березі, які треба зайняти;
в)	Розподілити засоби переправи через ріку;
г)	Зорганізувати взаємодію, подати сиґнали і зв'язок.
Сотня, діставшись на другий берег ріки, рішуче
атакує ворога і наступає, аж до наказаної межі.
7. Особливості наступу взимі
Наступ узимі залежить великою мірою від: глибини
снігу, температури, пори дня. завірюхи та снігопаду.
Сотенний, одержавши наказ наступати взимі, по-
винен:
а)	Вивчити місцевість, систему ворожого вогню, про-
ходи та перешкоди;
б)	Визначити вихідне становище;
в)	Намітити об'єкти для атаки.
Вихідне становище до наступу треба зайняти вночі.
Рекомендується наступати на лещатах та у білих на-
кидках. У час наступу треба старатися вдарити з
боків або ззаду ворога. Рішучий і сміливий наступ
н&віть малих повстанських груп — дуже ефективний.
8. Особливості наступу в горах
В гористих місцевостях ширина наступу залежить
від характеру оборони ворога і рельєфу терену. В
154

долинах і на плоских верхах вона буде нормальна, а
в місцевостях з дуже пересічним рельєфом терену
можна розвинути наступ шириною до 1000 м, а то й
більше.
Сотенний, одержавши завдання, повинен разом з
чотовими та командирами вогневих засобів докладно
зорієнтуватися в терені, визначити напрям та межу
наступу, накреслити об'єкт атаки.
Сотня атакує ворога в такий спосіб: одна чота на-
ступає фронтально, а дві інші обходять ворога з боків.
Огневі засоби чот просуваються теж уперед, разом
з чотами, закріпляються на опанованому верху гори,
щоб у потребі можна було відперти протинаступ во-
рога вогнем.
Не ступнях земної поверхні височини, що підійма-
ються один над одним, ворога треба атакувати в та-
кому порядку:
а)	Рівночасно або ступнево треба придушувати (зни-
щувати) вогневу систему оборони ворога на кожному
ступні земної поверхні;
б)	Коли сотня заатакує вогневі точки ворога нижчих
ступнів земної поверхні височини, власні вогневі за-
соби треба зосередити на вогневих точках ворога ви-
щих ступнів поверхні;
в)	Одночасно з атакою на вогневі зссоби ворога на
всіх ступнях земної поверхні височини, окрилююча
група атакує вогневі точки ворога, розміщені на верху
гори; після цього — Гранатами й багнетами докінчує
знищувати вогневі точки ворога на нижчих ступенях
височини.
Захопивши об'єкт наступу, сотня, переслідуючи во-
рога своїм вогнем, укріпляється на зайнятих позиціях,
155

організує обсервацію, висилає розвідку та підтягає
вогневі засоби. Опісля знову продовжує наступ.
Якщо сотенний одержав наказ окрилити ворога, він
повинен з допомогою карти терєну вивчити місце-
вість та визначити напрям просування, в цьому до-
помагають йому провірені провідники. Просуваючись
у горах, сотенний визначає головних, бічних та задніх
зорців. Ворожі засіки минається обходом, а якщо це
неможливе — треба побороти. Коли сотня підійшла
до об'єкта атаки, повинна послідовно наступати на
крила і тил ворога, відрізуючи йому шлях відступу.
9. Сотня в обороні
Сотня обороняє район до 700 м у ширину та глибину.
Оборонний район сотні складається з оборонних ра-
йонів чот та їхніх опірних пунктів, що повинні доти-
кетися одні одних. Важливіші опірні пункти чот ста-
новлять головні опірні пункти сотні, вони мусять бути
сильно укріплені та зміцнені вогневими засобами.
Сотня, користуючись взаємодією власних вогневих за-
собів, повинна завзято обороняти свій район, відби-
вати атаки ворожих танків та піхоти і завдавати
ворогові якнайбільших утрат. Своє завдання вона
здійснює вогнем та протиатаками, завзято борониться
й тоді, коли ворог захопить сусідні позиції повстанців.
Сотенний, одержавши завдання, зобов'язаний:
а)	Зорганізувати обсервацію (стеження) та охорону;
б)	Запізнатися з тереном свого ргйону та передпіл-
ля, щоб відповідно влаштувати свої вогневі засоби —
На першій лінії та вглибині оборони," вони прикри-
156

вають опірні пункти вогнями: фронтальним, крило-
вим, скісним і кинджальним.
Відповідне розташування опірних пунктів повинно
уможливлювати:
а)	Кругову оборону сотні;
б)	Розгромлення ворога вогнем, починаючи з край-
ньої віддалі;
в)	Зосередження вогню сотні по важливих напрямах
і межових лініях;
г)	Запірний кулеметний і ґранатометний вогонь;
ґ) Криловий вогонь, а теж вогневий зв'язок із су-
сідніми відділами повстанців.
Сотенний встановлює слухові та зорові сиґнали,
якими подає вогневі накази. Скриті підходи з боку
ворога треба обстрілювати скісним огнем гранато-
метів, а свої вогневі позиції треба так підбирати, щоб
не були замітні ворогові. Коли сотня розташована на
крилі куреня, тоді криловий опірний пункт мусить
бути забезпечений від несподіваного окрилення або
обходу ворогом.
Сотенний, одержавши завдання, опрацьовує плян
оборони, запізнає з ним чотових і дає накази чотам.
Кожній чоті визначає:
а)	Оборонний район та опірні пункти в ньому;
б)	Смугу обстрілу, додаткові напрями для обстрілу
мертвих піль та відступів на передпіллі.
Для протитанкової зброї та гарматок подає:
а)	Місця, звідки можуть наступати танки ворога;
б)	Передню лінію чот і вогневих засобів та полосу
обстрілу;
в)	Підходи та межові лінії для першого обстрілу
танків.
157

Для важких кулеметів та ґранатометів:
а)	Р; йон для розташування основних і запасових
позицій;
б)	Полоси обстрілу передпілля сотні, сусідніх райо-
нів з проміжків між чотами;
в)	Запасові напрями на крила і тил, якщо б ворог
удерся в оборонний рсйон сотні;
г)	Межові лінії для зосередженого й запірного вогню.
Для боротьби з ворожими літаками сотенний при-
значує відділи, розташовані в глибині оборони.
Сотенний повинен мати два командні пункти: один
у головному опірному осередку, другий — запасовий.
Як з одного, так з другого командного пункту сотен-
ний повинен мати добре поле зорення, щоб обсерву-
вати рухи ворога, своїх частин і сусідніх. На командні
пункти треба вибирати такі місця, які недоступні тан-
кам ворога і добре маскують влс.сний рух.
Приготувавши свій район до кругової оборони, со-
тенний скеровує криловий вогонь на природні та
штучні перешкоди перед оборонною лінією. Об'єкти
(окремі дерева, будинки чи вежі), які могли б служити
ворогові орієнтиром, наказує знищити.
Невеликі сили ворота відбивається несподіваним
огнем з близької віддалі. На більші ворожі сили треба
скерувати вогонь важких кулеметів і гранатометів з
запасових позицій. Під час вогню ворожої артилерії,
сотня повинна бути в укритті (землянки, окопи). На
позиціях залишаються лиш зорці та дижурні куле-
метники.
Удар вогнем по ворогові не повинен бути рівномір-
ний. Насамперед скеровується вогонь на одну ворожу
частину, опісля на другу, третю і т. д. Коли ворог
158

зближається на віддаль атаки, сотня посилює свій
вогонь до найвищої напруги, щоб примусити ворога
покластися на землю і не дати йому змоги піднятися
до атаки. Коли ворожа артилерія перенесе свій во-
гонь у глибину, сотня швидко займає свої позиції і
вогнем здержує ворожий наступ. Сотенний дає нг.каз
відкрити кинджальний та скісний вогонь кулеметів
і ворожий наступ мусить бути відбитий.
Якщо ворогові вдалося вдертись на позиції сотні,
треба скерувсти на нього всі власні вогневі засоби
і рішуче заатакувати його крило.
Сотенний повинен безперервно керувати вогнем,
спрямовувати всі вогневі засоби на поміч тим чотам,
які опинюються в найбільш небезпечному становищі.
У важких моментах — місце сотенного там, де най-
більш критична ситуація.
Коли ворог наступає скріплений танками, тоді час-
тина сотні веде боротьбу протитанковими засобами, а
решта сотні знищує наступаючу за танками ворожу
піхоту. Відбивши атаку, сотня далі переслідує ворога
вогнем. Сотенний впорядковує сотню, робить відпо-
відні зміни та евакуює ранених у запілля.
У важкодоступних місцевостях проміжки між сот-
нями можуть бути до 1500 м.
Сотенний відповідає за лівий проміжок із сотенним
сусідньої сотні. Щоб забезпечитися від ворожих за-
сідок, виставляє зорців та групи автоматників, а на
проміжному терені закладає міни, фуґаси, перекопує
дороги тощо. На всі перешкоди спрямовує кулемети
й гранатомети, що ждуть ворога напоготові.
159»

10. Зміна сотні
Найбільш доцільно проводити зміну сотні вночі.
Сотенний змінюючої сотні повинен одержати від со-
тенного зміненої сотні всі інформації про ворога та
його розташування. Він зобов'язаний вивчити порядок
забезпечень, їх стан, оборонні спорудження, засіки та
перешкоди, розміщення вогневих засобів, зв'язкових
пунктів, доріг, охорону боків і тилів та усталити по-
рядок зміни.
Зміна сотні відбувається ступнево чотами. Командир
зміненої сотні залишається командиром оборонного
району аж до кінця зміни. В умовленому місці коман-
дирів сотень зустрічають чотові та закритими відсту-
пами ведуть чоти на їм призначені опірні пункти.
Командир зміненої сотні передг.с командирові зміняю-
чої сотні схему оборонного району, всі оборонні спо-
руди, сталі засоби зв'язку та решту амуніції.
Чоти зміненої сотні, передавши свої обов'язки, не-
помітно збираються в призначеному місці та чекають
у повній бойовій готовості. Змінена сотня відходить
аж тоді, коли нова сотня займе повністю район обо-
рони, встановить зв'язок і виставить забезпечення.
Командир нової сотні, зайнявши позиції, зголошуе про
доконану зміну командирові куреня.
Коли б під час зміни ворог почав нєступ, зміна не-
гайно переривається, а прибувша на зміну сотня не-
гайно підпорядковується сотенному змінюваної сотні,
як'.і/і допомсгае відперти ворожий наступ.
11. Особливості маневрової оборони
Командир куреня визначає сотням райони та межові
лінії для оборони. Сотенний зобов'язаний поробити не-
160

помітні підходи від одної межової лінії до другої на
крилах та стиках. Віддалі між ними не повинні бути
більші, ніж віддалі дійсного вогню важких кулеметів.
На обраних місцях намічається становища для вогне-
вих засобів, зміривши віддалі до теренових предме-
тів. На кожній межовій лінії оборонного району треба
поставити повстанця для стеження, подаючи йому що
має обсервувати.
В основному оборонна сотня користується вогнем
своїх засобів та несподіваними й рішучими проти-
атаксми. Розладнавша сили ворога вогнем, підвідділ
сотні, під охороною вогню важких кулеметів, відхо-
дить на наступну лінію межової оборони. Найбільш
доцільно відходити під охороною вогневих засобів та
засідок, завчасу розташованих у глибині. Сотенний
відходить з останньою чотою.
12. Особливості оборони вночі
Для нічної оборони сотенний повинен підготовити
ще вдень усі вогневі засоби, вказати межові лінії і
напрям огневого удару, усталити сиґнали, що служать
наказами для відкриття й припинення вогню.
Сотенний зміцнює стеження, розвідку та висилсе
секрети. Перед світанком треба застосувати якнай-
більшу чуйність. Світляними засобами користуватися
так, щоб можна завчасу завважити наступ ворога, не
виявляючи своїх позицій. Вночі треба вміло користу-
ватися різними перешкодами, особливо переносними,
але так, щоб не робити великого руху й шуму. Коли
ворог наблизився до межової лінії повстанської обо-
рони, окопується або нищить перешкоди, сотенний
11	Ш

наказує вдарити по ворогові з усіх огневих засобів та
закидати його ручними Гранатами.
Нічний успіх бою залежить не від кількости пов-
сте нців, а від їх рішучости, відваги Та стійкости.
Тому ворога, що вдерся в становища сотні, вона по-
винна знищити рішучим багнетним ударом, ручними
ґранг.тами, або захопити в полон.
13.	Особливості оборони ооглі
Сотня може боронити невелику оселю або групу
домів у місті. Для оборони сотенний призначає обме-
жену кількість підвідділів, а решту сотні лишає як
резерву.
Для оборонних пунктів використовується міцні бу-
динки та камінні мури. Нг. краї оселі та вулиці треба
спрямувати поздовжний вогонь. Наладнується непо-
мітні підходи через проломи в стінах, а пивниці та
льохи використовується для сховищ від вогню грти-
лерії та гранатометів ворога. Всі будинки треба укрі-
пити та обгородити кільчастим дротом, а на вулицях
— збудувати барикади.
Сила повстанської оборони в оселі залежить від
бойових якостей повстанців та доброго керування обо-
роною. Сотня, обороняючи населений пункт, повинна
з впертістю вдержати його в своїх руках.
14.	Особливості оборони в лісі
Сотенний, одержавши завдання обороняти ліс, на-
самперед вивчає терен — наявність кущів, доріг, рік,
потоків, ярів, прозорість для обстрілу спереду та ч
глибину лісу, а теж недоступні місця для ворожих
танків.
162

Після цього сотенний визначає становища для опір-
них пунктів та укладає плян оборони.
Окремі вогневі згсоби, що займають становища в
малих кущах та пролісках, треба відповідно замаску-
вати, обгородити кільчсстим дротом, замінувати під-
ходи до них з ворожого боку та поробити засіки.
Оборона великого лісу ділиться на оборони: а) краю
лісу, б) глибини і в) виходів із лісу.
Організуючи оборонний вогонь, сотенний повинен
брати до уваги:
а)	Простірність узлісся, дороги, просіки, поляни,
шляхи виходів з лісу;
б)	3: городи й перешкоди, які треба розставити так,
щоб ворог, поборюючи їх, був обстрілюваний важ-
кими кулеметами;
в)	Перехрестя і стики доріг, вигідні для влаштуван-
ня бункрів і загород;
г)	Наладнсння зв'язку з опірними та командними
пунктами;
ґ) Шляхи сполучення, які треба позначити зарубкою
пнів дерев, ламанням гг.лузок та іншими способами.
Наступаючого на ліс ворога нищити бічним та кин-
джальним вогнями ще перед краєм лісу. Коли ворог
вдерся до лісу, тоді бій переходить на ряд окремчх
сутичок, успіх яких залежить від точного виконання
бойового пляну, своєчасних протиатак та ініціятизи
чотових.
Під чг.с оборони в глибині лісу треба хоронити крила
та стики. Дуже корисним, коли це можливе, є засто-
совувати засідки та пожари.
15. Особливості оборони ріки
Організуючи оборону ріки сотенний, на підставі вив-
чення терену і берегів ріки, зобов'язаний:
163.

а)	Усталити взаємодію з підвідділами власних вогне-
вих засобів та сусідніми повстанськими відділами;
б)	На протилежний берег ріки в тих місцях, які на-
даються до переправи — скерувати зосереджений
вогонь;
в)	Довжину ріки прикрити бічним огнем важких
кулеметів;
г)	Спроби ворога повести розвідку, спускати на воду
засоби переправи чи влаштувати переправу —•
пересікати вогнем;
ґ) Бойові нічні забезпечення та зорців висунути до
берега ріки або на острови (якщо такі є), щоб
своєчасно виявити переправу ворога та відкрити
зіпірний вогонь;
д)	Ворога, що переправляється через ріку — захо-
пити в полон або знищити вогнем та рішучими
контратаками.
16. Особливості обсроі-ш взимі
Взимі круті (стрімкі) береги рік, бглки, яри, узлісся,
гаї, чагарники, що засипані снігом — становлять сер-
йозні перешкоди для танків і піхоти. Особливе зна-
чення мс є оборона осель узимі.
Сотенний повинен подбати про будову землянок, де
повстанці, в час зміни, могли б загрітися та набрати
сил.
Зорці та підвідділи, забезпечуючі сотню	повинні
змінятися кожні дві або чотири години (в залежності
від погоди). Проміжки між опірними пунктами та су-
сідніми відділами бережуть повстанці на лещстах.
Уночі особливо в час сніговії та завірюхи, треба зміц-
164

нити пильність охорони додатковим зоренням та
секретами.
Сотенний повинен присвятити більшу увагу маску-
ванню, щоб:
г.) Оборонні спорудження не кидались у вічі на тлі
місцевости;
б)	Сліди до командних та зорових пунктів не кін-
чилися сліпими кутами, а дротяні засіки булл
замасковані снігом;
в)	Зброя на бойових становищах була непомітна на
тлі оточення.
Наступаючого ворога сотня обстрілює з далеких
віддалей, щоб тримати його якнайдовше на морозі та
ослабити його боєздатність.
17. Сотня в розвідці
Сотня як відділ розвідувальний, одержує полосу
шириною до 3-х км. Головна дорога повинна прохо-
дити серединою полоси. В залежності від завдання,
сотня одержує важкі кулемети, ґранатомети та інші
спеціяльні засоби включно з групами саперів і
зв'язківців. Розвідку проводить сотня зоренням та
боєм у таких віддалях від своїх частин: удень •—• від
3-х до 5-х км, уночі — до 3-х км. Бойова сотня в
розвідці складається: з ядра сотні (головні сили) та
розвідувальних стене. У головному напрямі висила-
еться стежі в силі чоти, а решта відділів повстанців
та їх вогневих засобів становлять ядро (головну силу)
сотні. Віддаль стежі від головних сил сотні залежить
від місцевості. На відкритому терені застосовується
зорову віддаль (звичейно, 100 м).
165

Сотенний, одержавши завдання, повинен:
а)	Вивчити на підставі теренової мапи місцевість,
шлях просування та повернення;
б)	Визначити вихідний пункт для сотні;
в)	Розчленувати сотню;
г)	Усталити порядок просування та сигнали для
зв'язку зі стежами;
ґ) Особисто провірити бойову готовість сотні, подати
які завдання сотні та стеж, віддалі в просуванні,
сиґнали, кличку і відклик.
Сотенний іде за головними силами сотні або за
передньою стежею. коли стежить та намічає дальший
плян розвідки.
Головні сили сотні просуваються непомітно, відкриті
простори проходять розстрільною. До сіл або лісу за-
ходять після їх провірення стежами. Під час перебу-
вання сотні в селі не вільно нікого випускати, ані
впускати до оселі. Важливіші повідомлення сотенний
провіряє особисто. В оселі треба провірити її крайні
межі та вулиці. В час провірки вулиць стежами, го-
ловні сили сотні перебувають в укритті, готові кожної
хвилини дати допомогу стеж: м. Коли стежі зіткну-
лися з ворогом, сотенний повинен насамперед розві-
дати, які в нього сили — в глибині і на крилах.
Головним завданням розвідки є розвідати: які сили
у ворога (кількісний стан), яка техніка (танки, арти-
лерія, моторизе.ція), який напрям його просування, де
його місце розташування та яке забезпечення.
Зустрітих ворожих розвідників сотня бере в полон
або знищує. Коли чота не всилі виконати свого бойо-
вого завдання, сотенний зобов'язаний виконати його
166

цілою сотнею. Удар сотні повинен бути несподіваний,
рішучий та швидкий.
Розвідування ворога під час маршу.
Сотенний повинен пильнувати всі дороги та шляхи
підходів, якими просувається ворог. Його передні за-
безпечення треба обходити, щоб дістатися до колон
його головних сил. У найслабшому місці маршового
забезпечення ворога, сотенний робить прорив неспо-
діваним ударом своєї сотні.
Розвідування ворога в обороні. Сотен-
ний повинен виявити крила, стики, незабезпечені
проміжки, підходи і становища вогневих засобів во-
рога. Сотня, окремими групами чи в цілому складі,
повинна стежками продістатися в незабезпечені во-
рогом проміжки до його стиків і крил та захопити їх
у полон. Крім цього сотня повинна продіставатися в
тили ворога, організувати засідки, робити несподівані
наскоки на його штаби, вузли зв'язку, розвідувати про
силу, вогневі засоби та перешкоди, встановлені ворогом.
Розвідування ворога вночі. Щоб уночі
провести розвідку, сотенний зобов'язаний:
а)	Вдень вивчити, при помочі мапи, місцевість і
шлях маршруту, визначити орієнтири, розміри від-
далі і відступи від визначених орієнтирів, доріг
і будинків та встановити азимути;
б)	Опрацювати плян дії;
в)	Подати розпізнавальні знаки;
г)	Призначити стежі з людей, що мають добрий слух
і зір;
ґ) Намітити шлях та порядок повороту по закінченні
розвідки;
167

д) Про:;ірити годинники, компаси та кишєнезі
лямпки.
Кількість людей нічних стеж менша ніж удень,
віддаль від головних сил коротша, пристосована до
теренових умов, захмарення, мряки тощо.
Розвідування ворог г. в горах. У горах
треба провести розвідку верхів і хребтів гір, яруг,
вузин і потоків. Зорові пункти сотенний встановляє на
вершинах. Сотня укріпляється на домінуючій висоті
та приводить усі засоби до бойової готовости. В горах
вд; ються засідки, влаштовані у вузинах, при дорогах,
на шляхах зв'язку та постачання ворога. Вдаються
також; несподівані наскоки на ворога.
В горах не вільно висилати зв'язкових одинцем,
найкращі засоби для зв'язку в горах — це оптичні
засоби тс радіо.
Звітуючи, сотенний подає командирові куреня:
а)	Про першу зустріч з ворогом (його силу і розта-
шування);
б)	Час переходу визначеними межовими лініями;
в)	Можливості поборювання перешкод;
г)	Про зустріч з іншими повстанськими відділами,
якщо вона не була передбачена;
ґ) Про розташування крил ворога;
д)	Про осягнення визначених крайніх ліній розвідки.
Розвідка вдень. Порядок проведення бойової
розвідки сотні вдень такий:
а)	Вогневий обстріл ворожих позицій;
б)	Спрямування вогню на тили і крила ворога в
районі його розташування, атака сотні;
168

в)	Бій сотні на позиціях ворога та захоплення їх під
прикриттям огню Гранатометів або артилерії;
г)	Закріплення здобутих позицій;
ґ) Оборона у випадку протинаступу ворота, евакуа-
ція ранених та відставлення в запілля полонених.
Сотенний розвідує об'єкт атаки та підходи до нього,
намічує плян атаки, організує взаємодію вогневих за-
собів і забезпечення крил. Перед виходом сотні на
розвідку, вночі треба поробити проходи крізь пере-
шкоди в районі розвідування. Межові лінії наступу
сотня займає теж уночі, а розвідку проводить перед
світанком.
Завданням бойової розвідки сотні вдень є здобути
відповідні позиції та захопити полонених. Розвідку
скріпляється кулеметами, гранатометами і протитан-
ковими засобами. її удар попереджує короткий, але
сильний ґранатометний чи гарматній вогонь.
Розвідка вночі. Сотенний, одержавши завдан-
ня, повинен:
а)	Вивчити призначений йому район;
б)	Опрацювати плян розвідки (вихідне становище,
шлях просування, поборювання перешкод, охоро-
на крил);
в)	Призначити командирів та дати їм завдання;
г)	Встановити сиґнали, подати початок і кінець дії
розвідки.
Підготовка розвідки повинна відбуватися в таємниці.
Сотенний організує:
а) Групу для поборювання перешкод, включаючи до
неї саперів;
1№

в)	Групу атакуючу, завданням якої є захопити по-
лонених;
г)	Дві забезпечуючі групи.
Свої завдання нічна бойова розвідка сотні виконує
в такий спосіб:
а)	Група для поборювання перешкод робить проходи
та повідомляє, що завдання виконане;
б)	Атакуюча група підсувається до об'єкта і атакує
йото;
в)	Одночасно забезпечуючі групи висуваються на
крила групи атакуючої та забезпечують її від
бічних атак.
Виконавши завдання, насамперед відходить група
атакуюча, потім — група для поборювання перешкод,
а на кінець відходять групи забезпечуючі.
Завданням бойової розвідки сотні вночі є захопити
полонених, знищити окремі ворожі укріплення, ви-
явити сили ворога та його оборонні укріплення. Для
забезпечення розвідників підготовляється запірний
вогонь.
18. Особливості розвідки взимі
Взимі сотня в розвідці повинна використовувати не-
зайняті проміжки в розположенні ворогг-, щоб про-
никнути на його тили, як теж робити обходи, засідки
та наскоки.
Сотенний, що веде розвідку в лісі, повинен бути
особливо чуйний, збільшити зорення та забезпечення,
старе шю перешукувати провалля, видолинки та ча-
гарники в яких можуть скриватися ворожі розвідники.
Сотня повинна перебувати в розвідці не довше ніж
24 години. Сотенний ведучи розвідку, повинен пам'я-
170

тати, що ворог забезпечує себе за допомогою різних
пасток, закладає замасковані снігом перешкоди та
міни. Сотня мусить їх винаходити й усувати.
19. Автоматники
Автоматники — це повстанці озброєні в легку авто-
матну зброю. Вони діють у складі сотні разом з інши-
ми стрільцями або самостійно.
їх завданням є:
а)	Застосовуючи на широкому фронті тактику ото-
чення і окрилення, продістатися на боки й тили
ворога та нанести йому болючих утрат;
б)	Або, застосовуючи спеціяльні форми партизан-
ської боротьби, забезпечувати марші й постої та
робити засідки й заскочення.
В наступі автоматники просуваються в першій лінії.
Викривній слабі місця у ворожій позиції, стараються
просунутись туди та вдарити своїм вогнем по крилах
і тилу ворога.
Якщо сотня зайняла оборонну лінію ворога, завдан-
ням г втоматників є стримувати ворожу резерву і
знищувати її вогневі осередки та командні пункти.
В нічному наступі автоматники, забезпечуючи сотню,
просуваються вперед і стараються захопити передній
край ворожої оборони та втримувати його до моменту,
коли власний підвідділ розпічне атаку.
В оборонному бою, автоматники повинні мати зазда-
легідь приготовані становища, з яких могтимуть бити
по ворогові несподіваним і зосередженим вогнем.
Якщо ворогові вдалося зайняти позиції сотні, авто-
матники разом з іншими повстанцями повинні від-
171

важно заатакувати ворога, скеровуючи свій вогонь на
його крила.
Для забезпечення стиків, автоматники розташову-
ються ланками або по 2-3 на інтервалах і застосо-
вують перехресний вогонь.
При відході сотні з бою, автоматники стримують во-
рога вогнем, охороняючи відступ сотні.
Д. ПОВСТАНСЬКИЙ КУРІНЬ
1. Загальне становище
Командир куреня (курінний) відповідає за бойову
готовість свого відділу. Він керує куренем звичайно
за допомогою усних, а деколи письмових наказів
(коли сотні не перебувають разом). Ліпше давати
усний наказ, ніж письмовий.
Під час бою курінний перебуває в такому місці,
звідк:; можнг. найкраще командувати куренем. Ку-
рінний покидаючи свій командний пункт, повинен
мати зі собою штабового старшину та зв'язкових. Під
час бою штаб куреня повинен працювати так, щоб
було запевнене швидке передавання наказів курін-
ного, як теж зв'язок із зверхником та підпорядкова-
ними, підтримуючими, підвідділами, зв'язок із сусід-
німи підвідділами та безперервне зорення за полем
бою. Штаб куреня має обов'язок постійно збирати
відомості про ворога.
2. Курінь у наступальному бою
В наступі курінь може атакувати ворога фронтом
від 400-1.000 м. Бойовий лад куреня залежить від
терену і може творити різні лади в два чи три мети.
172

По одержанні наказу до наступу, курінний висилає
чоту як бойове забезпечення, а сам разом із сотен-
ними і командирами допоміжної зброї висувається
вперед для особистого розвідування терену та розта-
шування ворога.
Курінь у той час просувається в зімкнених ладах.
Коли виникає небезпека обстрілу з боку ворога, ку-
рінь негайно розчленовується. Для реґулювання про-
сування курінний визначає напрямну сотню та зс.соби
для забезпечення.
Становища забезпечення ворога повинні бути за-
хоплені. Одночасно курінний підбирає вихідний пункт
до наступу. Підвідділи, зводячи бій у тісній співдії
з підтримуючими ЕОгневими засобами, повинні ото-
чити ворога шляхом прориву через проміжки в його
розташуванні. Курінь розгортається до наступу з від-
далі найближчої до ворога і, залежно від обставин,
продовжує наступаги.
Вихідна позиція до наступу — це таке становище,
від якого курінь не ступає в бойовому ладі, під при-
криттям вогню з усіх родів зброї. Воно повинно за-
безпечувати добре зорення, скритий підхід та умо-
вини для використання вг.жких кулеметів і Гранато-
метів. Вихідне становище треба займати швидко і
скрито, щоб забезпечити собі можливість відбити не-
сподіваний наступ ворога.
Відповідно до пляну наступу, курінний виділяс чо
стину своїх сил як резерву, а допоміжним засобам
вогню дас наказ зосередити вогонь у напрямі голов-
ного удеру.
З вихідного становища курінь наступає швидко, не-
сподівано й одночасно всіма сотнями на цілому ви-
173

значеному йому фронті, щоб приголомшити ворога. Це
просування повинно бути підтримане вогнем усіх за-
собів. Важкі кулемети просуваються вперед, щоб під-
тримувати наступаючу піхоту. В ході бою курінний
дг.є нові завдання.
Атака куреня може починатися з вихідного стано-
вища або без затримки на ньому. Атска з ходу буде
успішною. Перед атекою курінний підтягає наступні
мети та вогневі засоби.
При наявності перешкод для просування піхоти,
курінний забезпечує потрібну кількість проходів крізь
ці перешкоди. Пробити такі проходи є завданням
артилерії (якщо курінь таку має) та сотні першого
мету.
Атаку підготовляється рішучим зосередженням вог-
ню всіх засобів, особливо по крялових вогневих точ-
ках ворога. Коли курінний упевнився, що вогнева
підготовка придушила ворога, дає сиґнал командирові
артилерії перенести вогонь вглиб ворожої оборони, а
сотням — атакувати. Якщо сотні почали атаку раніше,
курінний повинен підтримувати успіх сотень.
Вдершися в оборонну смугу ворога, курінь рішуче
просувається вперед, не даючи ворогові можливості!
спам'ятатися і перейти в протиатаку. Ворожу проти-
атаку курінь негайно відбиває своїм вогнем і атакою.
Для підтримки першого мету, курінний підтягає сотні
другого мету та резерву.
Якщо сотня першого мету послаблена втратами і
затратила свій наступальний порив, курінний кидає
сотню другого мету на крило першого мету.
В час бою в глибині оборони ворога, курінний під-
тягає вогневі засоби для забезпечення твердого керу-
174

вання, зорення і зв'язку. Якщо ворожа стака спрямо-
вана проти сусіднього відтинку, курінний — не пере-
риваючи свого просування — дає сусідові підтримку.
Важкі опірні пункти ворога курінь обходить, виста-
вивши вогневе забезпечення. Ліквідування опірних
пунктів проводиться другим мегом.
Коли спротив ворога зламаний, курінний організує
переслідування його, використовуючи для цього куле-
мети (сртилерію, танки), щоб довше затримати відсту-
паючого ворога під вогнем і не дозволити йому про-
вести пляновий відступ. Курінний повинен бути го-
товий рішуче усунути кожну спробу ворога поновити
спротив, а тому підтягає резерви та вогневі засоби.
3. Наступ з переборюванням ріки
Передумовою успіху при форсуванні ріки є неспо-
діваність переправи. Тому курінь повинен перекинути
передні сотні вночі або вдосвіта. По одержанні завдан-
ня форсувати ріку, переднє забезпечення мас обов'я-
зок знищити ворога, що знаходиться на березі, а
далі — забезпечувати береги, розвідгти ріку й під-
ходи до неї та виявити вогневі точки ворога.
При опрацьовуванні пляну переправи курінний по-
винен мсти на увазі введення ворога в блуд. Там, де
відбудеться дійсно переправа, скупчує найбільші свої
сили та допоміжні вогневі засоби. Все це робить у
великій таємниці й тиші, а в другому місці малий
підвідділ провокує ворога. Використавши провокатив-
ну акцію малого підвідділу, переправляє ґро своїх
сил у справжньому місці переправи.
Переправа повинна бути тек зорганізована, щоб
основні сили куреня могли вийти на ворожий берег
175

Світанком. Ті підвідділи куреня, що призначені до
першого мету, підносять переправні зг.соби до ріки
і швидко переправляються. Склад першого мету по-
винен становити не менше сотні, скріпленої важкими
кулеметами. Курінний переправляється з першим ме-
том, щоб особисто керувати боєм на ворожому березі.
Якщо ворог відкриє вогонь по пєрепрг.ві, його вогне-
ві точки негайно придушується вогнем із кулеметів
і Гранатометів (артилерії). Перший мет. що перепра-
вився через ріку, або негайно наступне далі, або зай-
має догідну позицію та забезпечує дальшу переправу
вогневих сил куреня.
Курінь нг. протилежному березі повинен діяти швид-
ко й рішуче, атакуючи й обхоплюючи ворога та завда-
ючи йому Етрат.
і. Наступ у лісі
Курінь нсступає на ліс згідно з загальними прави-
лами наступального бою. Спрямовує свої сили на ви-
ступи лісу, звідки ворог флангує, та старається про-
йти в ліс, хоч би невеликими силгми. По опануванні
узлісся курінь продовжує дальший наступ.
Курінний приділює вогневі засоби до сотень, а сам
просувається з одною зі сотень.
В невеликому лісі метою наступу є захоплення
протилежного узлісся; у великому лісі курінь нс-
ступає від краю до краю.
В лісі курінь повинен забезпечуватііся не лише спе-
реду, але і з крил та тилу. Забезпечення висувс.ється
на зорову віддаль до 100 м. Воно повинно викривати
ворога і на дерєвсх. Просування в лісі повинно відбу-
ватися дорогами. Поперечні дороги та просіки треба
176

заздалегідь провірити на віддалі 400 м і держати їх
під зоренням.
Діючи в лісі курінний повинен пам'ятати, що вислід
лісового бою вирішує не техніка, а сміливі, зухвалі
атаки, багнет і ручна ґраната. В лісі треба зберігати
повну тишу та бути приготованим на різні несподі-
ванки (міни, завали) і напад з усіх боків. Тому зброя
повинна бути заряджена, а ґранати приготовані до
мету. Підвідділи повинні мати сокири й лопати. Стрі-
нувшись з ворогом, курінь обстрілює його коротко
зосередженим вогнем і вдаряє сміливо на нього
багнетами.
5. Наступ на оселю
Наступ куреня на оселю повинно попередити до-
кладне розвідування обрису окраїн, характеру споруд
(будівель), розположення вулиць, оборонних споруд
та системи вогню.
Опрацьовуючи плян наступу на оселю, курінний по-
винен передбачити: послідовність опанування нею, ви-
користання вогневих засобів, оформлення бойового
ладу та спосіб опанування укріплених пунктів.
Наступ куреня на оселю відбувається за такими са-
мими правилами, як і наступ на ліс. Першим завдан-
ням наступу є опанувати флангові виступи, а відтак
усі окраїни оселі. В малій оселі курінь наступає від
краю до краю. В ході бою вистерігатися не ступу ву-
лицями, а радше використовувати для цього сади,
огороди та подвір'я. Коли ж наступається вулицею,
то треба просуватися попід самі будинки, проводячи
докладне розвідування, викриваючи міни, фуґаси та
різні несподіванки.
12	177

Вогневі осередки ворога нищиться ґранатометним
(артилерійським) вогнем (звислим прицілом). Наступ
на оселю повинен відзначатися рішучістю і сміли-
вістю. Успіх наступу часто залежить від власної іні-
ціятиви та хоробрости окремих повстанців. Бій в
оселі —¦ це окремі бої в різних місцях, часто далекі
один від одного. Тому курінний повинен зорганізу-
вати зв'язок з передом, тилом і сусідами.
6. Наступ уночі
Курінь використовує ніч для зближення до ворога.
Вночі легко втратити напрям, тому до нічного наступу
курінний повинен підготовитися вдень, проводячи
старшинське розвідування і визначуючи напрям за
допомогою природних орієнтирів. Увесь командний
склгд куреня повинен уміти користуватися компасом
(бу солею).
Наближення до ворога вночі курінь повинен про-
водити в простих лавах — сотенних, висилаючи впе-
ред розвідку та забезпечення, а на крила — стежі.
Між сотнями треба втримувати тісний зв'язок. Курін-
ний визначає напрямну сотню та особисто керує ку-
ренем. Часто робить зупинки для підтягнення від-
сталих і перевіряє напрям та зв'язок.
Вночі курінь наступає в повній тишині. Не вільно
курити, накази подається шепотом, виряд припасо-
вується.
Розпрацьовуючи плян нічного наступу, курінний по-
винен передбачити: розвідування, забезпечення, втри-
мання напряму, порядок зближення і атаки, вогневу
підготовку. Пів години перед настанням темноти курін-
ний повинен дати в терені завдання сотенним і ко-
178

мандирам приділених і допоміжних засобів вогню та
плян нічної атаки.
Приділені засоби просуваються в другому меті, ма-
ючи за завдання втримувати захоплені куренем стано-
вища ворога. Підвідділи призначені до знищення
перешкод, просуваються з передніми сотнями. Ці під-
відділи (сапери) негайно приступають до своєї праці.
Коли проходи зроблено, курінний дає сигнал до атаки.
Сотня, не відкриваючи вогню і без окликів »Слава«,
вривається у становища ворога. Ворога знищується
багнетами, а лише в крайньому випадку — Гранатами.
По захопленні ворожих становищ, курінь приготов-
ляється до оборони або до опанування другого
об'єкта.
Якщо ворог веде контратаку проти першого мету,
то другий мет атакує ворота багнетами і ручними
Гранатами, не відкриваючи вогню, щоб не разити
свого першого мету.
Якщо ворог, використовуючи ніч, відступив, курінь
повинен постійно втримувати з ним стик, проводячи
короткі атаки. Прорив проведений одною чотою, мо-
же викликати в рядах ворога паніку і допомогти до-
повного успіху.
7. Особливості наступу взимі
Взимі курінь наступає на ворога фронтально, а го-
ловний удар наносить йому на крила і тил, викорис-
товуючи для обходів переривність оборони зимою.
Підвідділи визначені до оборони, повинні бути виря-
джені ґранатами, як теж і кулеметами на лижах, щоб
мати можливість діяти самостійно. Наступ куреня.
повинно попереджувати докладне розвідування шля-
17»

хів і забезпечень ворога. Успіх наступу куреня взимі
залежить від його несподіваности. Довге перебування
перед становищами ворога може спричинити обни-
ження боєздатносте і обмороження. Якщо немає
лещат, курінь наступає вздовж дороги, висилаючи
відділи для удару на крила і тил ворога. Треба
пильно вважати на скриті пг.стки, міни і перешкоди.
Найбільший успіх осягається тоді, коли наступ про^
водиться вночі, під час заметілі та снігопаду.
8. Перехід до оборони
Якщо куреневі не вдалося зломити опору ворога, або
коли є відповідний наказ вищого командира, курін-
ний переходить на досягненій позиції до оборони,
організує вогонь, визначає зорення, висилає забезпе-
чення і розвідування, виділяє резерви. Зорганізувавши
оборону, курінний повинен бути в повній готовості
перейти до наступу.
9. Курінь в обороні
Курінь в обороні займає район шириною до 2-х км
і глибиною до1 3-х км. Курінний повинен так зоргані-
зувати оборону, щоб, у випадку ворожого прориву на
відтинках сусідів, курінь був спроможний вести бій
навіть в оточенні.
Курінний, отримавши наказ перейти до оборони, ви-
силає забезпечення і проводить особисто зі старшинамп
розвідування:
а)	Курінного району оборони;
б)	Району передпілля і крил, щоб визначити ражен-
ня його вогнем з району куреня;
в)	Підходів з боку ворога;
180

г) Терену на крилах, щоб запобігти небезпеці охоп-
лення його ворогом;
ґ) Терену в тилу для визначення теренових пред-
метів, догідних до оборони і перешкод, що утруд-
нювали б протиатаку.
Передній край оборони куреня повинен забезпечу-
вати:
а)	Зорення зг. ворогом і тереном;
б)	Систему перехресного і кинджального вогню;
в)	Скрите розміщування вогневих точок на перед-
ньому краї;
г)	Скритий тил.
Курінний визначає обсерваційні пункти та висилає
на забезпечення чоту скріплену важкими кулеметами.
Командирові цієї чоти визначає:
а)	Район для бойового забезпечення;
б)	Х:рактер дій;
в)	Вперту вогневу оборону;
г)	Недопущення до атаки;
ґ) Шлях відходу.
Шлях відходу для чоти бойового забезпечення виби-
рається такий, щоб він не перешкоджав обстрілові
ворожих позицій з переднього краю оборони куреня.
Оборонний район куреня складається з 3-ох частин.
Кожну частину боронить одна сотня; кожний сотенний
район повинен мати групу теренових педметів для
забезпечення організації системи вогню (перехресного,
бічного). Проміжки оборонних сотенних районів треба
підбирати так щоб вони були мало помітні для во-
рога і знаходилися під перехресним обстрілом.
При ширині оборонного району куреня в один кіло-
метр, курінний визначає одну сотню до першомо мету,
181

а останні дві розташовує в глибині до другого мету.
При більшій ширині оборонного району, курінний ви-
значає до першого мету дві сотні. Як резерву зали-
шає одну чоту, розташовуючи її за сотнею, що знахо-
диться нп головному напрямку. При розташуванні
куреня на відкритому крилі, курінний розташовує
одну сотню сходами взад. Другий мет куреня треба
так розташувати, щоб він міг у кожному напрямі
стримати атакуючого ворога та боронити відкрите
крило.
Систему вогню курінний організує так, щоб на
200-400 м перед своєю охоронною лінією створити не-
переможну вогневу запору і таким способом могти
разити ворога теж: на далеких віддалях, а водночас
підтримувати сусіда. В загороджуючому вогні беруть
участь усі вогневі зссоби куреня. У важливіших місцях
і там де ворог буде наступати, курінний організує
зосереджений вогонь.
При організуванні оборони курінний повинен:
а)	Організувати забезпечення і розвідування;
б)	Опрацювати систему вогню і плян його прове-
дення;
в)	Зорганізувати зв'язок і зорення;
г)	Збудувати шанці, штучні перешкоди, командні й
обсерваційні пункти;
ґ) Устаткувати тил: амуніційні пункти, курінний
пункт, пункт санітарної помочі, шляхи довозу
й евакуації.
Розпрацьовуючи плян ведення бою, курінний перед-
бачає:
а) Дії під час бою розвідувальних органів і бойового
забезпечення;
182

б)	Дії в період наступу ворога й атаки;
в)	Дії при частинному вклиненні ворогс. в оборонну
смугу;
г)	Дії при повнім прориві ворогом району куреня;
ґ) Вихід з бою та відступ.
На відправі старшин курінний видає накази та
завдання:
с.) Сотням першого мету призначає район оборони
і смугу обстрілу для зосередженого і скісного
вогню;
б)	Сотням другого мету — райони, з яких могли б
спомагати вогнем та протиатаками перший мет;
в)	Важким кулемєтсм — смугу обстрілу перед пер-
шим краєм оборони, далекі підходи і важкі та
невеликі відтинки;
г)	Гранатометам — обстріл ярів, площ, мертвих піль;
ґ) Артилерії — угрупування ворожих засобів вогню,
підтримка бойового забезпечення, загороджуючий
вогонь, обстріл районів наражених на кулеметний
вогонь, вогнева підтримка протиатак та виходу
з бою.
Свій командний пункт курінний вибирає в такому
місці, звідки можна бачити ввесь ргйон куреня, а
яке є недоступне для танків. Крім цього пункту, по-
винні бути ще один-два обсерваційні пункти для стар-
шин штабу. Зв'язок куреня повинен діяти безперервно,
навіть у найбільшому розгарі вогню. Курінний пови-
нен допильнувати, щоб терен його оборони був за-
маскований та щоб проти повітряної небезпеки були
зроблені всі заходи (зорці, сховища сиґнсли).
183

Для боротьби проти танків, доцільно підбирати для
підвідділів такі становища, що положені за перешко-
дами, які танкам перебороти важко.
Для змилення ворота є добре будувати оманні ста-
новища.
Під час бою бойового забезпечення з ворогом, ґранс-
томети (артилерія) починають його обстрілювати, а
відтак відкривають огонь важкі кулемети. Коли во-
рог зблизиться на віддаль 400 метрів, починають стрі-
ляти всі повстанці. Вогонь повинен досягнути макси-
мальної напруги.
В чгс ворожого наступу, курінний повинен уважно
слідкувати за ходом бою і так керувати вогнем до-
поміжних засобів, щоб ворога затримати перед перед-
нім краєм і недопустити до атаки.
Коли атакуючим ворожим частинам удалося про-
дістатися до становищ куреня, то їх треба знищити
за всяку ціну. Ні один танк не повинен бути пропущг-
ний на тил куреня. Піхоту ворога треба знищити
перед оборонним краєм (кинджальний вогонь важких
кулеметів). Ворога, що підійшов до становищ куреня,
требг. знищити вогнем зблизька, багнетами і гранато-
метами. Якщо ворог захопив частину наших стано-
вищ то всі вогневі засоби другого мету і резерви
зосереджують вогонь по його крилі та рішучими
протиатаками відбивають ворога. Відбивши атаку, ку-
рінний повинен зразу впорядкувати курінь (уставити
вогневі засоби, повернути на попередні становища
сотні другого мету та резерви). Вогневі становища, що
себе відкрили, треба змінити.
184

10. Курінь — ударна група загону (з'еднання-полку)
в обороні
Курінь ударної групи повинен бути однаково гото-
вим як до оборони, так і до проведення рішучих проти-
атак. Курінь ударної групи одержує самостійний
район до оборони та допоміжні засоби вогню. Курін-
ний так організує оборону, щоб крила куренів скову-
ючої групи були покриті її вогнем. Для того він, разом
із сотенними і командирами допоміжних засобів, ви-
вчає терен — для керування вогнем, для протиатак
і для нічного просування вперед, як теж намічає
межові лінії.
Удар завдає курінь зосереджено. Як лише ворог
буде розладнаний, курінь переходить до протиатаки.
Протиатаку проводить несподівано, використовуючи
скриті підходи.
11. Оборона на широкому фронті
На широкому фронті загону курінь одержує для
оборони нормальний фронт (на важкодоступному те-
рені — шириною до 5 км). Тоді сотні займають окремі,
найважливіші, райони. Проміжки між сотенними ра-
йонг.ми допустимі до 1.500 м та мусять бути перестрі-
лювані перехресним вогнем. Кожний район повинен
бути приготований до кругової оборони. Курінний по-
винен так розташувати свої сили, щоб мати більшу
частину в другому меті, для ліквідування ворога.
Для успішної оборони на широкому фронті потрібно
великої активности та маневрування. При наступі во-
рога на один із районів, сусідні підвідділи повинні
заатакований район підтримувати не лише вогнем, але
й рішучими ударами на крило і тил ворога.
185

12. Рухома оборона
Рухома оборона куреня складається з боїв на ряді
поступово займаних країв. На всіх краях, крім остан-
нього, курінь повинен не допроваджувати бій до ата-
ки, а своєчасно вислизнути. Тому бій у рухомій обо-
роні є, в основному, вогневий. Уформування бойового
ладу куреня залежить від ширини фронту, від терену
і завдання. Вогневі засоби курінний приділює до
сотень. Спротив поміж проміжними краями опізнює
просувг.ння ворога та дозволяє виграти час для зай-
няття наступного краю. Успіх рухомої оборони за-
лежить значною мірою від правильного вибору обо-
ронних країв. Край повинен мати далеке поле обстрі-
лу. Вогонь у рухомій обороні відкривається з далеких
віддалей. Стс.новища вогневих засобів треба часто
зміняти, щоб змилити ворога. Коли курінь зауважив,
що ворог приготовився до атаки, відступає на відступ-
ний край. На закритому терені сотні можуть самі
рішати про свій відступ. Протиатаки проводиться ли-
ше накоротко і в сприятливих випадках. Відхід з
одного краю на другий відбувається перескоками, під
прикриттям заднього маршового забезпечення.
13. Особливості оборони ріки
При обороні рік, курінь повинен на своєму березі
так побудувати систему вогню, щоб ціла ріка на від-
тинку куреня була під скісним і криловим вогнем
усіх його засобів. Усі місцеві засоби переправи скуп-
чується на своєму березі, а якщо не можливо їх зг.-
брати, то треба їх знищити. Вночі курінний висилає
стежі на ворожий берег. На бродах і на місцях ви-
гідних для переправи будує перешкоди. Ворога, що
186

переправився на цей берег, повинен протиатаками
скинути в ріку, раніше ніж той зможе приготовитися
до оборони.
14. Оборона лісу
Обороняючи ліс, курінь займає узлісся або місця
в глибині лісу. Район оборони повинен бути глибокий,
щоЗ приневолити ворога наступати в лісі. Курінний
повинен уникати невеликих лісів (їх можна обстрілю-
вати).
Організуючи оборону лісу, курінний повинен по-
дбати щоб кожний наступаючий кут лісу і кожний
еихід із нього в напрямі ворога входили в склгд
одного району сотні, а передній край для кращого
маскування, був втягнений дещо в глибину. Сотню
другого мету розташовується на перехрестях доріг і
просіків. Більшу частину вогневих засобів розташо-
вується на передньому краї. Всі дороги і просіки
треба прострілювати вогнем важких кулеметів. Для
отримання ворога треба поробити перешкоди з зава-
лів, пообмотувати дерева колючим дротом, урядити
фуґаси та засідки, а на деревах розташувати добір-
них стрільців.
Оборонний край повинен мати ламгну лінію (умови
для перехресного вогню). Бойове забезпечення повин-
но бути сильне, спроможне затримати ворога доти,
поки головні сили не будуть готові завдг.ти нищівного
удару. Залежно від характеру лісу, бойове забезпе-
чення діє вогнем, уладжуе засідки та напади.
Бій у лісі провадиться на близьких віддалях і по-
винен відзначатися несподіваністю та швидкістю. Він
опирається не на кількості і техніці, а на сміливості
187

та відвс.зі малих відділів і окремих повстанців. У лісі
треба вживати маневрування (удар на крило і тил во-
рога), багнетів і ґранат.
15.	Оборона оселі
Організуючи оборону оселі, курінний повинен:
а)	Розташувати свої сили вглибині оселі;
б)	Зайняти сади, огороди, міцні будівлі для опір-
них пунктів;
в)	Важкі кулемети розмістити низько у виломах і
вікнах пивниць, для збільшення поля вогневого
загородження,
г)	Збудувати на вулицях барикади;
ґ) Наладнати спів дію;
д)	Пристосувати опірні пункти до другої оборони;
є) Підібрати сильну ударну групу.
На опірні пункти підбирати підвали і льохи (стан
залоги — чота). Стійкість оборонців опірного пункту
дає запоруку зламання наступального пориву ворога.
16.	Оборона вночі
До оборони вночі курінний повинен підготовитись
удень. Він повинен випргцювати плян, як вести во-
гонь уночі при штучному освітленні (ракети, про-
жектори) і без такого освітлення, визначити потрібні
сигнали, змінити місця чат, секретів і становища во-
гневих засобів для ведення зггороджуючого вотню,
особливо на проміжках.
Вночі найбільш можливі несподівані напади ворога.
Тому, щоб не дати себе заскочити, скріплюється за-
безпечення і розвідування та збільшується чуйність,
188

особливо перед світанком. Упарі з забезпеченням свого
району, курінний повинен подбати і про можливість
відпочинку для повстанців.
Вночі велике значення мають штучні перешкоди,
тому що вони затримують ворога і дають змогу зорга-
нізувати свій вогонь. Другий мет підтягається ближче
до переднього краю і перебуває в бойовій готовості.
Вночі відкривається вогснь там, де виявлено ворога.
Безладна стрілянина не приносить користи, лише про-
зраджує ворогові наші розташування. Успіх нічної
оборони залежить від холоднокровности командира і
від стійкости підвідділів. Протиатаки треба проводити
н:. крила і тил ворога та знищити його раніше, ніж
він успіє закріпитися і підтягнути свої вогневі засоби.
Коли ворог атакує, треба його підпустити та зблизь-
ка завдати великих утрат. Відперши атаку, курінь
повинен знову забезпечитися, поправити знищені
перешкоди та приготовитися до нових атак.
Відступати курінь може лише після того, коли буде
докладно уетійнено, що ворог дійшов до свого розта-
шування. Перед світанком, непомітно для ворога, ку-
рінь вертається на давнє місце свого розташування.
17. Особливості оборони взимі
Взимі курінь розташовується до оборони переважно
по оселях, займаючи всі дороги і виставляючи зорен-
ня на бічних дорогах. Оборону проводиться згідно з
правилами оборони на широкому фронті.
Курінь висилає бойове забезпечення на всі правдо-
подібні шляхи наступу ворога, а на незайняті про-
міжки — стежі. На переді і на крилах проводить
189

розвідування. Бойове забезпечення змінюється що дві-
чотири години. Взимі мають велике значення оманні
споруди, тому що їх легко будувати. Ці споруди треба
обладнати мінами. Для затримання танків будується
перешкоди зі снігу. По обладнанні оборонних ста-
новищ не них остаються лише зорці та чергові під-
відділи, решту бійців відпроваджується або до оселі,
або в укриті місця. Зорців треба часто зміняти. Шанці
зі снігу треба будувати в 2-4 м завглибшки. Засоби
зв'язку ті самі, що й в інші пори року. Вночі вистав-
ляється скріплені забезпечення, постійні — на доро-
гах, рухомі —• в проміжках.
Курінь зустрічає ворога вогнем на далеку віддаль,
щоб якнайдовше прибити його до землі і таким спо-
собом позбавити боєздатности. Під час нічної сніговії
та снігопаду, курінь збільшує зорення і висилає стежі.
Відділ і вогневі засоби перебувають у повній бойовій
готовості.
18. Зміна куреня
Курінь зміняється вночі та лише при відсутності
натиску з боку ворога. Курінний зміняючого куреня,
разом із старшинами зміненого куреня, особисто озна-
йомлюється з районом і пляном оборони, з розташу-
ванням сотень і вогневих засобів. Зміну куреня про-
водиться таким самим способом, як і зміну сотні. Якщо
в час зміни ворог наступає, то обидва курені повинні
його відбити. Змінений курінь переходить у розпоря-
дження нового курінного. Змінений курінь допомагає
новому.
Якщо по відбитті ворога розвиднілось, то зміну ку-
реня треба відкласти до нс.ступної ночі.
190

19. Вихід куреня з бою
Курінь відходить з бою:
а)	під напором ворога;
б)	щоб відхилитися від удару та виграти час.
У всіх випадках відхід повинен бути пляновий.
Найбільш пригожим часом для відходу з бою є ніч,
а вдень відхід допустимий, якщо терен покритий.
У пляні відходу курінний повинен:
а)	Намітити новий оборонний край;
б)	Визначити шляхи просування для кожної сотні
та вогневих засобів;
в)	Окреслити склад і силу прикриття відступу;
г)	Опрацювати заходи для затримання ворога (зни-
щення мостів, засобів переправи і доріг, будуван-
ня загороджень);
ґ) Опрацювати порядок відходу та вказівки для тилу.
Насамперед евакуюється ранених. Про відхід із бою
повідомляється сусідів, щоб не поставити їх у скрутме
положення.
Відхід передніх сотень проводиться під прикриттям
вогню важких кулеметів і ґранатометів (артилерії).
Догідно вживати флзнгуючих кулеметів. Якщо ворог
не вклинився в оборонну смугу, нг.самперед виводить-
ся з бою перший мєт і резерву. Дальший відхід від-
бувається таким самим способом, як у рухомій обороні.
Якщо ворогові вдалося вдертись у розташування
куреня, нассмперед відв'язується від ворога перший
мет під прикриттям другого мету та резерви. Відхід
відбувається перескоками, під прикриттям полишених
на місці чот. Курінний повинен особисто керувати ви-
веденням із бою своїх підвідділів. Для організування
191

оборони на нових вибраних місцях, курінний висилає
заЕчасу особи командного складу.
При відході з бою курінний зобов'язаний:
а)	Докладно зорити та забезпечувати свої крила;
б)	Втримувати зв'язок із сусідами та зверхником;
в)	Дбати, щоб ворог не відтяв відступаючих під-
відділів;
г)	Забезпечити очищення доріг;
ґ) На проміжках залишити відповідну кількість
боєприпасів для тих підвіддлів, що забезпечують
від'їзд підвід.
Якщо курінь відійшов на віддаль огню артилерії,
згортається в маршову колону.
Вночі і в час мряки, курінь відступає одночасно
всіма сотнями під прикриттям окремих кулеметів і
підвідділів сотень першого мету.
В усіх випадках курінь повинен бути готовий кож-
ної хвилини відбити ворога вогнем і багнетами.
Якщо курінь ударної групи полку (загону, з'єднан-
ня) призначений прикривати його відступ, то він роз-
ташовується в наказаній йому оборонній межі, утво-
рюючи ряд чотових районів, з відступами поміж; ними,
що є під перехресним огнем важких кулеметів. Курінь
відходить під прикриттям огню артилерії, лишаючи
заднє та бічне забезпечення.
20. Курінь на відпочинку
Курінь розташовується на відпочинок бівуаком (під
голим небом у шаірах), квартиробівуаком сбо по
квартирах. При самостійному розташуванні на відпо-
чинок в оселі, курінний являється начальником ґарні-
192

зону. Розташування куреня на відпочинок повинно
забезпечити:
а)	Скрите розміщення підвідділів перед повітряним
і наземним зоренням ворога;
б)	Зручність оборони при несподіваному нападі;
в)	Швидке розгорнення в бойовий лад.
Курінь повинен розташуватися в укритих місцях
(ліси, гайки, яри), або в оселях, що мають догідні
шляхи просування вперед і взад. Великі оселі курінь
з:ймае на окраїні.
Курінний визначає збірне місце (алярмову площу),
устійнюе сигнали, визначає чергового старшину, обо-
в'язком якого є постійне провірювання внутрішніх
в:рт. Береться під охорону всі джерела води. Важкі
кулемети знаходяться на становищах у готовості бити
ворога. Кожний старшина і повстанець повинні знати
що робити на випадок алярму. На важливіших на-
прямках уставляється застави.
21. Курінь як забезпечення постою
Курінь призначений як забезпечення (сторожевий
відділ) має завдання:
а)	Забезпечити відпочиваючі війська перед неспо-
діваним нападом ворога;
б)	Перешкоджувати ворожому розвідуванню;
в)	Затримати наступаючого ворога до часу, доки
відпочиваючі війська приготуються до оборони.
Сторожевий курінь забезпечується артилерією, тан-
ками саперами, кіннотою. Він висувається на б км
еід охороняючих військ і розташовується на широкому
до 5 км фронті.
М	133

Курінний сторожевого відділу отримує від коман-
дира загону чи з'єднання (полку) наказ, в якому
подано:
а)	Відомості про ворога;
б)	Завдання забезпечень сусідніх частин і межі між
ними;
в)	Відомості для тилу: кличка і відгук, вказівки
щодо зв'язку і пропускання розвідування через
смугу забезпечення.
Курінний, разом із старшинами, зобов'язаний: про-
вести розвідування, уточнити передній край — лінію
застав, намітити райони сторожевих сотень, артилерії,
гранатометів, важких кулеметів. Кожна сотня одер-
жує район шириною до 2,5 км. Резерви перебувають
у 1-2 км за лінією застав. Курінний вибирає свій ко-
мандний пункт там, звідки йому вигідно керувати
діями сотень і приділеними вогневими засобами. За
всіма підходами треба зорити, ближчі оселі й ліси —
переглядати.
Якщо курінь займає сторожевий район уночі, ку-
рінний повинен на підставі карти визначити райони
для сотень і допоміжних засобів. Курінний відповідає
за правильне виконування служби сторожевих за-
безпечень.
При наступі ворога, курінь провадить бій згідно з
правилами для оборони. Він може відступити з на-
казу командира загону (полку):
а)	В наступальному марші, коли маршове забезпе-
чення перейде його смугу;
б)	При відступі — після того, як маршове забезпе-
чення розгорнеться на вказаній йому межі.
194

На ніч курінний робить такі заходи:
г.) Виставляє секрети на найбільш небезпечних під-
ходах;
б)	Висилає стежі на проміжки для зміцнення зв'язку
з заставами та для провірки чуйности;
в)	Підтягає резерву ближче до застав;
г)	Наказує приготовити зброю до нічного стріляння.
Взимі застави розташовуються так, щоб перехоплю-
вати всі важливіші дороги. Органи забезпечення зо-
бов'язані маскуватися.
22. Курінь на маршовому забезпеченні
Курінь може бути призначений як переднє маршове
забезпечення (авгнґард), заднє забезпечення (ар'єр-
ґєрд), головний задній відділ забезпечення, бічний"
відділ забезпечення.
Курінь призначений на маршове забезпечення зобо-
в'язаний: відбити кожний напад ворогг; забезпечити
охороняючим військам час для приготування себе до-
бою; захопити р.ажтшБі теренові предмети. Основним
згвдарням куреня в маршовому забезпеченні є сміли-
вий енергійний наступ.
Віддаль забезпечення від чола колони головних сил
повинна буги така, щоб забезпечувала охороняючі,
війська від дійсного вогню важкої артилерії. Віддаль,
ця хитається в межах 4-5 км. Переднє маршове забез-
печення висилає в напрямі просування, не віддаль.
2-ох км, передній відділ переднього забезпечення, а
на крила — бічні стежі.
На довшому відпочинку, комгндир переднього мар-
шового забезпечення займає догідну межу і діє, як:
в обороні.
195.

23. Бій куреня як маршового забезпечення
Курінь у маршовому забезпеченні повинен бути
завжди готовий до зустрічного бою. Курінь, як мар-
шове забезпечення, повинен швидко й рішуче нищити
маршове забезпечення ворога, захопити догідні межі,
приневолити головні сили ворога розгорнутися, і за-
безпечити розгортання власних головних сил. Курін-
ний перебуває при передньому відділі, щоб мати
можливість своєчасно оцінити положення та укласти
плян дії.
Відповідно до наміченого пляну, сотні швидко роз-
гортаються прямо з маршової колони. Якщо не вияв-
лено позицій ворога на одному або обидвох крилах,
курінний угруповує курінь нг. гагроженій стороні,
сходами взад. Про успіх рішає швидкість децизії і
розгортання, як теж підпорядкування атакуючого во-
рога своїй волі. Щоб ворога своєчасно виявити, ку-
рінь провадить розвідування на широкому фронті.
Основні завдання куреня — маневр (обхід, оточення).
Не треба квепитися в провадженні сотень до атаки,
бо це приводить до розпорошення сил і до втрат.
Якщо момент догідний, курінний поеинєн кинутії в
бій цілий курінь. Якщо ворог успів зайняти догідні
межі скоріше курінь переходить до оборони на широ-
кому фронті. Якщо ворог відступає, курінь повинен
негайно його переслідувати, стягаючись відрізати йому
шляхи, відступу. Коли ж норог атакує лереважагочимл
силами, курінь повинен уперто втримувати захоплену
межу.
При відступальному мгрші, курінь може бути при-
значений як заднє маршове забезпечення (ар'єргард).
Тоді він повинен уможливити схороняючим військсм
196

відв'язатися від ворога. Заднє забезпечення звичайно
діє самостійно. Для виконання свого завдання воно
скріплюється артилерією, танками, саперами. Віддаль
заднього забезпечення повинна бути менша ніж 4 км.
Якщо відступ відбувається при безпосереднім стику
з ворогом, заднє забезпечення займає догідну межу і
діє, як при обороні на широкому фронті. Заднє забез-
печення зобов'язане вступити в бій і стримати ворога,
не оглядаючись на жадні втрати. Відірвавшись від
ворога, курінь згортається в колони та маршує за
заднім забезпеченням.
При бічному забезпеченні, курінь повинен стриму-
вати ворога так довго, доки головний відділ не буде
готовий до оборони (наступу). Бічне забезпечення про-
сувається рівнобіжною дорогою. При відсутності рівно-
біжної дороги, висилається на поперечні шляхи сто-
рожеві застави в силі одної скріпленої чоти. В час
відпочинків і по закінченні маршів, бічне забезпе-
чення стає забезпеченням постою (сторожеві застави,
чати, стежі).
Е. ПОВСТАНСЬКИЙ З А Г І Н-3 ' Є Д Н А Н Н Я
(ПОЛК)
1. Загальне положення
Загін-з'єднання (полк) є найбільшою повстанською
одиницею. Він може, від початку до кінця, провадити
бій власними силами. Склад й організація загону
дають йому змогу виконати те завдання.
Обов'язком командира загону є твердо керувати
своїми підвідділами, забезпечити їхню співдію, зорга-
197

візувати безперервне розвідування щодо ворога і ге-
рену, ставити окреслені завдання курінним, форму-
вати бойовий лад відповідно до- завдання та наяв-
ности сусідів на крилах.
2. Загін у наступальному бою
Загін, що просувається окремою колоною, наближа-
сться до оборонної смуги ворога під прикриттям го-
ловного відділу (аванґарду). Для кращого розвідуван-
ня ворога й терену, командир загону просувається з
головними силами головного відділу головного забез-
печення, маючи при собі курінних і командирів допо-
міжних засобів огню та зв'язку. Командир загону по-
винен слідкувати за нищенням загороджень, за ходом
бою переднього забезпечення і негайно йому помагати.
В час бою головного відділу з бойовими забезпечен-
нями ворога, головні сили загону зосереджуються в
укриттях у 2-3 км від головного відділу, готові під-
тримати його. В той же час Гранатомети (артилерія)
загону повинні бути розгорнені та готові підтримати
головний відділ своїм огнем. Водночас головні сили
загону прикриваються головним забезпеченням, на
крилах виставляють зорців, висилають розвідування і
роблять заходи для протиповітряної та протитанкової
оборони. При відсутності перед становищами ворога
смуги штучних перешкод, головний відділ, наступаю-
чи на широкому фронті, намагається бодай частинно
вдертися в розташування ворожої оборони. При на-
явності перед становищами ворога міцних штучних
перешкод, командир загону повинен помогти голов-
ному відділові підійти до становищ ворога і розвідати
їх розташування та рід перешкод, як теж і систему
198

вогню. Устійнивши передній край оборони ворога,
головний відділ повинен зайняти догідну межу, ви-
славши вперед і на крила забезпечення. Головну
увагу треба звернути на докладне визначення обрису
переднього краю головної оборонної смуги ворога,
розташування його бойового ладу, розгорнення обо-
рони вглибину, угрупування артилерії, визначення си-
стеми вогню, наявність протитанкових перешкод, місця
стиків і крил.
Перед наступом командир загону повинен докладно
розвідати ворога вислати забезпечення, устійнити
співдіяння.
В наказі до наступу командир подає: свій задум,
напрям головного удару, смуги для куренів першого
мету, напрям для другого' мету, вихідне положення,
початок наступу, завдання для резерви. Куреням пер-
шого мету дається смуги, куреням другого й третього
мету — напрями. Завдання ставиться з таким розра-
хунком, щоб під час бою другий мет міг своєчасно
підтримати перший.
Нормальна ширина наступу в групі з'єднання —
1.000-1.500 м, у сковуючім — 2.000-3.000 м. Бойовий лад
загону формується в один, два, три мети. Вихідне
положення нгйближче до ворога. Допоміжній арти-
лерії подається: відтинки та цілі, що їх треба при-
душити; межу переношення вогню; сигнали для ви-
кликання і припинення вогню; зосереджуючий вогонь
гранатометів на напрямі головного удару.
Якщо наступ має розпочатися з настанням дня,
командир загону використовує ніч для наближення
до ворога, для його розвідування та знищення штуч-
них перешкод. На дві-три години перед досвітком.
199

командир загону повинен дати курінним можливість
зорганізувати співдію з танками.
Свій командний пункт командир загону вибирає так,
щоб бачити всю смугу загону, особливо в непрямі го-
ловного удару, та мати добрий зв'язок з куренямл,
артилерією і зверхниками.
В ході наступу, командир загону повинен погоджу-
вати дії куренів і впливати на перебіг боїв шляхом
переношення або скріплювання вогню, введенням у
бій другого мету і резерви, ставленням додаткових
завдань для танків.
Якщо б у ході бою виявилися в розташуванні во-
рога слабі місця, командир загону повинен спряму-
вати туди удер свого другого й третього мету та ре-
зерви, щоб розірвати фронт ворога послідовними уда-
рами на крила й тил ворога. Для отримання ворожого
наступу, командир загону не оглядається на жадні
втрати. Щоб забезпечити успіх бою, командир загону
повинен приділити курінним чс стину артилерії та
ґранатометів, а протиатаки ворога — негайно лікві-
дувати. В час бою в оборонній смузі ворога, командир
загону повинен мати тем свій командний пункт, щоб
особисто слідкувати за ходом бою і впливати на під-
порядкованих командирів. Сильні опірні ворожі пунк-
ти, попри які прорвався перший мет, командир за-
гону наказує атакувати другому метові й резерві
(щоб не обнизити темпу наступу).
Відступаючого ворога командир загону наказує пере-
слідувати та відрізати йому шляхи відступу. З цією
метою вводить у дію свою резерву. Задні забезпечен-
ня ворога збиває обхопленням, обходом або чоловою
атакою. При переслідуванні ворога має велике зна-
200

чення вогонь артилерії та важких кулеметів. Штаб
загону зобов'язаний втримувати зв'язок з куренями та
безперервно постачати їм боєприпаси.
3. Наступ з переправою через ріку
Командир загону, що переправляється самостійно,
повинен:
а)	очистити свій берег від ворогс;
б)	зорганізувати забезпечення і зорення за ворогом;
в)	провести особисто розвідування ріки та приле-
глого терену.
В розвідуванні треба устійнити:
а)	найдогідніше місце дійсної переправи;
б)	місця оманної переправи;
в)	шляхи до переправи;
г)	межу для опанування першим метом.
В наказі до переправи командир загону подає:
с) реченці готовости переправних засобів;
б)	шляхи й реченці прибуття кожного мету;
в)	завдання кулеметним сотням і визначення для
них становищ;
г)	завдання і становища вогневим засобам;
ґ) межі й райони, що їх по переправі треба захо-
пити в першу чергу.
Командир загону призначує кожному куреневі скри-
ті райони, віддалені на 2-3 км від ріки. Курені, в
свою чергу, діляться на підвідділи й висуваються на
вихідну лінію, віддалену від ріки на 200-300 м і за-
криту перед ворожим зоренням.
Переправу проводиться вночі або вдосвіта. Для за-
безпечення переправи першого мету, висилається на
201

другий берег, на легких засобах переправи, підвід-
діли для знищення передніх огневих пунктів і захоп-
лення ворогс. Потім, з вихідної лінії, швидко пере-
правляється перший мет. Переправившись на другий
берег, перший мет безупинно наступає і відбиває всі
протиатгки ворога. Після переправи першого мету,
переправляються головні сили. Що стосується часу
висунення підвідділів на вихідну лінію та порядку
переправи, то всім цим керує командир переправи
згідно з табелею (пляном переправи). По переправі
більшої частини власних сил, комсндир загону пере-
правляється на другий берег, для керування діями
загону. До хвилини переправи командира загону на
другий берег, там повинен бути устаткований команд-
ний пункт й устійнений зв'язок з підпорядкованими
командирами. По переправі головних сил загону, про-
довжується наступ.
4. Наступ уночі
Перед нгступом уночі командир загону опрацьовує
подрібним плян, що подає:
а)	Напрям і завдання розвідування: зорення, орієн-
тири, межі;
б)	Забезпечення вперед і на крила;
в)	Уформування бойового ладу, завдання для ку-
ренів;
г)	Час атаки;
ґ) Порядок огневої підтримки, лєреходження меж,
зв'язок;
д)	Вказівки для підвідділів, що мають знищити
перешкоди.
202

Командир загону повинен удень ознайомити стар-
шин із своїм пляном та поставити їм завдання. Наступ
загону вночі проводиться так сємо, як і нічний на-
ступ куреня. Командир загону просувається з першим
метом.
5. Загін у зустрічному бою
Зустрічний бій — це зудар з наступаючим уночі
ворогом. Він характеристичний неясністю положення
і намаганням обидвох сторін захопити ініціативу. Тому
треб" бути завжди готовим до зудару в марші та па-
м'ятати що успіх матиме та сторона, котра вспіе ви-
передити свого противника в розгортанні та відкритті
вогню й атаці.
Загін повинен негайно розгорнутись і рішуче ата-
кувати ворога обхоплюючи його крила. Тому орга-
нізація маршового порядку повинна бути така, щоб
уможливлювала скоре розгорнення і маневр. Більшу
частину артилерії треба мати на чолі колонії. Голов-
ному відділові треба вказати нгпрям маршу, завдан-
ня, межі та спосіб дії при зударі з ворогом. Командир
загону просувається з головним маршовим забез-
печенням.
Охороняючі частини, нав'язавши стик з ворогом,
повинні захопити догідну межу й забезпечити голов-
ним силам найдогідніші умовини для вступлення в
бій. Командир загону, сковуючи ворога з фронту, по-
винен намагатися вдарити на його крило та завдати
поразку ворожому передньому забезпеченню скоріше,
ніж; воно буде підтримане головними силами. В та-
кому випадку Гранатомети (артилерія) повинні швидко
203

відкрити вогонь, а курінний, не чекаючи наказу зго-
ри, повинен діяти самостійно.
Під час бою командир загону слідкує за його пере-
бігом і втримує тісний зв'язок з куренями.
Якщо ворог почне відступати, командир загону по-
винен організувати вперте переслідування, намагаю-
чись відрізати йому шляхи відступу.
Якщо аванґардний загін буде заатакований пере-
вЕжаючими силами ворога, командир загону повинен
негайно перейти до оборони.
При переході ворога в зустрічному бою до оборони,
загін нищить забезпечення ворога. Загін розвідує боєм
оборонне розташування і крила ворога, намагаючись
вдертися в його бойовий лад і захопити догідні пункти.
Якщо до кінця дня бій не дав рішучих вислідів, ко-
мандир загону повинен наметатися до настання тем-
ноти опанувати межі для дальшого ведення бою
вночі, а саме зорганізувати на крилах забезпечення
і розвідування, провести вночі переформування бойо-
вого ладу загону. Нічний бій повинен полягати в
рішучих атаках, щоб розірвати бойовий лад і вийти
на крило та тил головних сил ворога.
6. Перехід до оборони
Перехід до оборони під час бою може бути або
раніше передбачений, або вимушений у наслідок впер-
того спротиву ворога. В першому випадку загін по-
винен затриматися на завчасу наміченій межі, а у ви-
падку вимушення — в тому положенні, яке було
осягнене. Щоб було зручніше зайняти межу для обо-
рони, бойовий лад може бути дещо відсунений узад.
Якщо перехід до оборони проводиться лише на корот-
204

кий час, то бойовий лад загону не змінюється, а орга-
нізується вогонь, протитанкову оборону. При довшій
зупинці треба підібрати догідне положення для пунк-
тів зорення, природні протитанкові перешкоди та по-
трібну глибину оборони.
7. Загін в обороні
Загін, що перебуває в стані оборони, повинен від-
бити всі спроби ворога заволодіти відтинком оборони.
Загін боронить відтинок широкий 3-5 км і глибокий
2 5-5 км.
Отримавши наказ до оборони, командир загону ви-
силає розвідувальні й бойові забезпечення, як теж
проводить розвідування особисто, під час якого устій-
нює передній край оборони, межі бойового забезпе-
чення, протитанкові райони, курінні рг.йони сковую-
чої та ударної груп.
В час розвідування командир загону подає завдан-
ня куреням, устійнює співдіяння, систему вогню, по-
дає плян оборони.
В пляні продовження вогню командир загону:
а)	Вказує відтинки загороджуючого вогню у смузі
перед переднім краєм і в глибині становищ;
б)	Визначає завдання важким кулеметам;
в)	Організує вогневий зв'язок поміж: куренями і
сусідами.
В пляні оборони командир зсгону визначає:
а)	Дії куреня сковуючої та ударної груп;
б)	Як і коли проводити атаки ударної групи;
в)	Коли і як відходити в бойовому забезпеченні;
205

г)	Як організувати зв'язок, протиповітряну та проти-
танкову оборону;
ґ) Як організувати розвідування і зорення;
д)	Як наладнати постачання, куди і як проводити
евакуацію.
За всяких умов, групи повинні мати кругову оборо-
ну, а фронтальний вогонь одного району повинен бути
криловим відносно до фронту сусіда, і навпаки. До-
цільно є поробити оманні шанці та становища, щоб
ворога впровадити в блуд.
Для керування боєм загону, командир вибирає собі
командний пункт у районі ударної групи. Треба вва-
жати щоб він був у місці недоступнім для танків і
не збігався з розташуванням вогневих становищ
артилерії. Крім головного командного пункту, виби-
рається ще зо два запасові в розташуванні куренів
сковуючої групи.
Коли одне крило не має природних перешкод, тоді
криловий курінь прибирає бойовий лад сходами взад.
Якщо ворог відіпхнув бойове забезпечення, коман-
дир загону повинен, не розкриваючи передчасно своєї
вогневої позиції, перешкоджувати йому розвідувсти
оборонну смугу. В той чгс забороняється перегрупо-
вувати вогневі точки на очах ворога.
Якщо ворог уночі займає вихідне становище і при-
готовляється до атаки, комсндир загону повинен зав-
дати ворогові втрат та сміливим ударом частиною своїх
сил на крило приневолити його відійти. Своїм огнем
поражає поступово найнебезпечніші відтинки бойо-
вого ладу ворога. У випадку протиатаки. приходить з
поміччю наступаючій частині. Свою резерву та удар-
ну групу кидг.є до протиатаки лише тоді, коли не
206

можна відбити ворога іншими способами. Відступаю-
чого ворога треба переслідувати вогнем. По відки-
ненні ворога, командир загону негайно відновлює по-
рушену оборону та приготовляється до відбиття нових
атак. Ударна група вертається до свого району.
Якщо в ході бою ворог опанує ч: стину становищ за-
гону, але дальше просуватися не може, то командир
загону повинен його згатакувати та знищити, поки
той успів улаштуватися до оборони. Якщо ворог ві-
діб'є протиатаки командир загону переходить до обо-
рони на здобутім положенні.
8. Особливості оборони вночі
Несподівані напади ворога найбільше можливі вночі.
Командир загону повинен скріпити розвідування для
втримання постійного стику з ворогом. Тек само не-
обхідно скріпити бойове забезпечення.
9. Оборона на широкому фронті
Загін отримує до оборони відтинок шириною до
8 км. Він розташовується на головних напрямах про-
сування ворога, влаштовуючи їх до кругової оборони.
Командир загону фо;шує бойовий лад залежно від
завдання і положення. В усіх випадках він повинен
мети сильну ударну групу і резерву. Проміжки треба
прострілювати перехресним огнем артилерії та куле-
метів. Успіх оборони залежить у першу чергу від
своєчасного виявлення намірів ворога, відтак — від
рішучости ударної групи та стійкости куренів і сотень.
Командир загону особисто проводить розвідування,
устійнює порядок забезпечення проміжків, склад удар-
207

ної групи, її розташув: ння, головні напрями проти-
атак завдання артилерії.
Ударна група розташовується в 4-5 км за куренями
першої лінії. Вона приладжує свій район до кругової
оборони і перебуває в постійній бойовій готовості. Від-
криті крила прикривс.є розвідуванням і сходовим
розташуванням. Оборону треба проводити шляхом
упертого спротиву, поки не надійде ударна група.
Командир загону переводить ударну групу в най-
більш вразливе місце бойового ладу ворога.
10. Рухома оборона
Отримавши завдання рухомої оборони, командир за-
гону вибирає межі, визначає бойовий лад, розподіляє
засоби, ставить завдання куреням й артилерії, орга-
нізує розвідування і зв'язок. Звичайно загін займає
дві межі і більшу частину сил розташовує на тій
межі на якій треба довше боронитися.
Успіх рухомої оборони залежить від правильно ви-
браних меж (добрий обстріл, ліс, чагарник, оселі, не-
доступний для танків терен).
Командир загону зосереджує головні сили на най-
важливіших напрямах. При наближенні ворога, зо-
гонь відкривається вже з найдальших віддалей. Коли
ворог готується до атаки командир загону дає сигнал
до відходу. В терені відкритім і поперетинанім, від-
ступ відбувається за наказом командирів куренів і
сотень, при чому обов'язково треба повідомити про те
сусідів і зверхників.
208

11. Відхід з бою і відступ
Відступ треба проводити стрибками, згідно з пра-
вилами рухомої оборони. Відхід загону повинен бути
зорганізований і виконаний на наказ зверхника. Най-
кращі умовини для відступу з бою дає темна ніч, а
вдень —• покритий і поперетшіЕний терен.
В пляні відступу командир зкгону подає: кожному
куреневі смугу, шлях просування і межі; силу і
склад прикриваючих підвідділів; порядок і спосіб
нищення мостів.
Коли ворог уже підійшов на віддаль атгки, курені
відходять під охороною ударної групи.
Вночі відхід проводиться так, щоб ворог цього не
завважив.
12. Пересування загону
Загін звичайно проводить марш одною колоною по
одній дорозі, а при достатній кількості рівнобіжних
шляхів — двома колонами по двох дорогах. При пере-
суванні одною колоною, загін розчленовується вгли-
бину, відповідно до кількости куренів, на три мети з
віддалями до 500 м.
В наступаючому марші, зггін забезпечується перед-
нім забезпеченням (аванґардом), у склсді — від скрі-
пленої сотні до куреня; бічними і задніми маршовими
забезпеченнями (згставами), у складі — від скріпленої
чоти до сотні.
При криловім бічнім) марші, загін забезпечується
бічним забезпеченням у напрямі ворога, у складі —
від скріпленої сотні до куреня; переднім, бічним і
заднім забезпеченням (маршовим), у складі — від
209

скріпленої чоти до сотні. В залежності від терену й
обставин, бічне забезпечення може бути сталим на
час перемаршу колони.
При відступальному марші, загін забезпечується
заднім забезпеченням (ар'єргардом), у складі — від
скріпленої сотні до куреня; переднім і бічним забез-
печенням, у складі — від скріпленої чоти до сотні.
Заходи забезпечення повинні давати можливість
попереджати і відбивати кожний напад ворога, забез-
печувати своєчасно розгортання колони і вступлення
в бій у догідних умовах.
Під час маршу, підвідділи загону просуваються в
маршових ладах одним боком дороги. Для улегшення
просування дозволяється розпинати ковніри, здіймати
з голови накриття, а теж, коли це можливо, приділю-
вати окремі підводи для перевоження повстанців.
210

ЧАСТИНА	ТРЕТЯ
А. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ
ПАРТИЗАНКИ
1. Вступні завваги
Командир Української Повстанської Армії (УПА) по-
винен знати, крім правил тактики піхоти реґулярних
армій, також загальні основи партизанки. Це зумов-
лене двома причинами: поперше, — партизанський ко-
мандир, щоб бути в спромозі перемагати ворога, пови-
нен вивчити його тактику, розвідати місця розташу-
вання його сил, вогневих та допоміжних засобів, забез-
печення, зв'язок тощо, — іншими словами, вивчити во-
рога; подруге, — тактика піхоти реґулярних армій має
багато дечого спільного з партизанською тактикою, різ-
ниця лиш у принципах боротьби: регулярні армії здій-
снюють наступ і оборону у великому маштабі та на дов-
шу мету, розраховуючи на постачання і на добре зор-
ганізоване й розбудоване запілля, а партизанські відді-
ли, діючи в глибокому запіллі, розраховують лише на
свої сили. Тому партизанські командири застосовують
свою власну тактику, яка, враховуючи малі сили пар-
тизанського відділу, його легку зброю, дає можливість
завдавати ворогові дошкульні втрати, виснажувати йо-
го постійним бойовим поготівлям та нервовим напру-
женням.
211

Партизанська тактика подібна до тактики реґулярної
частини, однак:
—¦ замість наступу, партизанські відділи застосову-
ють наскоки, заскочення;
—• застосовують оборону свого місця перебування (та-
бір, постій, нічліг) та вживають, як маневру, прориву;
¦— рухому оборону вживають у крайньому випадку,
забезпечуючись крилами зорення та вогневими засо-
бами.
Партизанські відділи у своїх бойових діях осягають
успіх, застосовуючи несподіваний, сильний та зосере-
джений вогонь і маневрування. В залежності від умов,
уживають таких родів маневрування: окрилення, ото-
ченя, прорив і відхід.
Партизанські відділи здійснюють бойові дії на матір-
ніх і на чужих, неопанованих територіях. Щоб у тій
«маневровій околиці« успішно здійснювати бойові зав-
дання, командир партизанського бойового відділу пови-
нен докладно вивчити рельсср околиці, себто:
—	всі дороги, стежки, мости, перебіг залізничного
шляху;
—	закриті місця (ліси, чагарники, гаї, яри);
—	ріки, броди (неглибокі місця, що надаються для
переправ), потоки, джерела;
—	гори (верхи, узбіччя, стежки, дороги);
—	оселі: їх розміри, розміщення, підходи, ставлення
населення до українського визвольного руху:
—¦ Далі, командирові треба розвідати розташування
ворожих відділів, їх силу та командний склад, мораль-
ний стан, боєздатність і озброєння; де знаходяться
212

більші скупчення чужонаціонального (ворожого) насе-
лення, вюрожі установи (адміністрація, поліційний апа-
рат, магазини, зв'язок, кооперація, пошта, надавчі ра-
дієві станції).
Всі дані про «околицю маневруваннях (маневровий
терен) командир повинен розглядати зі стратегічної
точки погляду, розмірковуючи, де найвигідніше можна
було б ударити на ворога, де можна б зробити засідку,
де провести диверсійну роботу (знищити шляхи сполу-
чення, перервати залізничні рейки, знищити ворожі
устаткування, викликати нервове напруження оманни-
ми діями), де, у випадку відірвання від дороги, мож-
на б заховатися, де примістити хворих і ранених та
звідки можна б черпати харчі.
Щоб у насиченій околиці партизанський відділ міг
швидко порушуватися, виряд відділу мусить бути як-
найменший, зброя — легка, переважно автоматична.
Якщо в околиці оперує більше партизанських груп,
вони мають за обов'язок співпрацювати, допомагаючи
одна одній. Тому командири повинні втримувати по-
між собою постійний зв'язок, ділитися інформаціями. З
вояцького погляду, не допомогти другому в потребі —•
це непробачальнии гріх. Військове законодавство суво-
ро карає такого командира, що в нещасті полишає сво-
го сусіда. Своєму сусідові повстанський командир пома-
гає всіма силами й засобами.
Діючи відірвано від свого зверхника, командир не
повинен боятися відповідальности, а проявляти ініція-
тиву. Рекомендується, щоб новими принципами і мето-
дами боротьби він ділився на відправах з іншими ко-
мандирами. В зустрічах із ворогом, хоч би в найваж-
213

чих, та в усіх випадках, грізних і радісних, командир
зберігає холоднокровність, зрівноваженість, погідний
настрій, а його накази і постанови мусять бути глибо-
ко та всебічно продумані. Командир дбає, щоб його вій-
сько було відважне, хоробре, витривале; віддане виз-
вольній справі аж до саможертвування. Тому підтри-
мує ініціативу окремих повстанців, їх заохочує і від-
значає, а безпощадно карає боягузів і неуважливих до
служби.
Кожний вояк Української Повстанської Армії пови-
нен бути так заправлений у партизанці, повинен так
оволодіти її методами боротьби, щоб, у потребі, жад-
ний не завагався взяти на себе відповідальність за ко-
мандування відділом.
Реґулярні армії, що воюють з партизанськими відді-
лами, переважають силою, технікою, а навіть вишко-
лом. Повстанські відділи бувають військово невишко-
лені, гірше озброєні, а їх командири часто без фахової
командирської підготови. Ті недоліки вони рівноважать
тим, що:
—	застосовуючи маневр і рух та діючи в покритих
і важкопрохідних околицях, не дають ворогові змоги
використати його техніку;
—	Переважаючій ворожій силі протиставлять кра-
щий елемент: хоробрий, ризиковний, ідейно-морально
вироблений;
—	техніку поборюють партизанською помисловістю й
хитрощами командира.
214

2. Марші-рейди
Найважливіша прикмета партизанських відділів —
це рух. їх засоби льокомоції — власні ноги; партиза-
ни рідко в*сивають коней, підвод та саней. Звичайно,
партизанській марш виконується вночі, під прикрит-
тям туману чи сніговії, по бездоріжжях, стежках, рід-
ше — дорогими.
Дуже важлива справа для партизана — вміння по-
рушуватися в терені, ходити в ньому як удень, так і
вночі; вміння дивитися та запам'ятувати побачені речі.
Кожний повстанець повинен так знати околицю, щоб і
в найтемніпіУ ніч міг потрапити на призначене місце.
Але він же й повинен пам'ятати, що навіть серед най-
більшої теміні на фоні неба видно його силюету, що
проти місяці його видно ліпше, ніж тоді, коли він мас
місяць за собою, що світло ракети зраджує його рух.
Тому, коли околиця відкрита, при вистрілі ракети най-
ліпше скам'яяі™ або впасти на землю спиною вгору. По-
ле зорення рночі дуже обмежене, а тому легко потра-
пити в засіДкУ- Партизан повинен іти дуже обережно,
пам'ятаючи, Щ° вночі, особливо »по росі«, далеко чути
шелест шептання> скрип взуття, тертя матерії (намет-
них плахт). Має велике значення також колір одежі.
Партизани ііовинні вбирати такі однострої, які злива-
ються з тлом оточення. Найкраще надаються сірі (ви-
цвілі) кольори, такі як уживають большевики. Довгі
марші в погоду і в негоду (дощ, сніговії) вимагають від
повстанця зЗгаРтован0СТИ, витривалости на спрагу, хо-
лод і голод. Вш повинен мати з собою індивідуальний
пакет, щоб, У випадку поранення, зробити собі пере-
215

в'язку. Кожний партизан повинен мати компас і карту,
щоб міг визнатися у чужих околицях та дійти до свого
відділу.
а) Підготова маршу. Довші марші називаються рей-
дами. Рейди мають за завдання виконати бойові акції
в околицях, де ворог найменше сподівається їх. Щоб
повстанський відділ осягнув свою мету, щоб зберіг ба-
дьорість та боєздатність, він мусить до рейду відповід-
но приготовитися.
Командир повстанського з'єднання, отримавши наказ
до рейду, повинен на мапі або при допомозі місцевих
людей (коли такі люди є в відділі) визначити маршрут
рейду. При визначенні шляху вибирає таку дорогу, що
максимально заручуе безпеку маршу. Тому командир
уникає:
—	головних шляхів, якими відбуваються рухи воро-
жих військ і якими користується також: цивільне на-
селення;
—	осель, де перебувають ворожі ґарнізони, або які
положені близько районових центрів та ворожих скуп-
чень;
—• лісових полян, яруг, доріг та дуктів;
—	бродів та мостів.
Перед розплянуванням шляху маршу, командир роз-
відує ворога: його розташування, сили і склад, забез-
печення, озброєння тощо. Після того визначає час ви-
маршу та перемаршу, порядок просування, склад і спо-
сіб забезпечення, зв'язок, умовлені знаки й сиґнали,
видає зарядження на випадок заскочення, подає міс-
це збірки на випадок розпорошення.
216

Перед вимаршем командир дає підготовчі накази для
командирів головного відділу та забезпечуючого під-
відділу.
В наказі командирові головного відділу подає:
—	відомості про ворога;
—	місце і час вимаршу;
—¦ забезпечення маршу і його командира;
—	час готовости відділу до маршу;
—• спеціяльні розпорядження (забезпечення харчами,
боєприпасами, про санітарну службу та про способи
маркування).
Командирам забезпечуючих підвідділів подає:
—• час готовости забезпечень до вимаршу і вихідне
положення;
—	шлях маршу;
—	небезпечні місця, де треба особливо загострити
чуйність;
—	спосіб забезпечення;
—	умовні знаки і сиґнали;
—	спеціяльні розпорядження щодо виряду.
Перед вимаршем ройові зобов'язані провірити пра-
вильність обмотування ніг, взуття, допасування одягу,
виряду і зброї, затирання слідів перебування відділу
(ватровища, кості, недокурки, ганчірки, баньки з кон-
серв).
Коли відділ готовий до вимаршу, командир подає со-
тенним, чотовим і ройовим, відповідно до їх завдань
наказ, при тому інформує:
—	про ворога;
217

—	про мету маршу, маршрут, час вимаршу та при-
буття до місця призначення;
—	порядок маршу;
—	про забезпечення, його склад і команду, місце про-
сування;
—¦ про дії в випадку зустрічі з ворогом;
—	про умовні знаки і сиґнали;
—	про місце збірки на випадок розпорошення.
б) Виконання маршу. В час збірки перед вимаршем
командир провіряє стан відділу, дає додаткові розпо-
рядження. В той час стійкові ще на своїх місцях,
пильнують, щоб ворог не заскочив відділу. На наказ
»Відмаршировувати«, насамперед вирушає забезпечення.
Передня охорона. Для охорони командир може
визначити одну третину свого відділу. Охорона має за
завдання:
—	забезпечувати відділ від несподіваного нападу во-
рога;
—	при зустрічі з ворогом зайняти вигідні становища
і так довго стримувати його натиск, аж розгорнеться
до оборони головний відділ;
—¦ своєчасно доповідати командирові про небезпеку
та виявлені перешкоди.
Командир передньої охорони перед вимаршем пови-
нен пояснити завдання, визначити розшуки і зв'язко-
вих, подати сиґнали і клички, вказати напрям маршу.
Забезпечуючий відділ висилає на зорову віддаль чо-
лові та бічні розшуки.
218

Розшуки, тримаючи в руках готову до стрілу
зброю, йдуть попереду. Вони мають завдання втриму-
вати темпо маршу та провіряти дорогу поперед відді-
лу: мости, рови, кладки, кущі, дерева. У випадку, коли
розшук завважує щось підозріле, умовленим знаком
затримує відділ. Передня охорона тоді повинна залягти,
а її командир з одним-двома повстанцями обережно
зближається до розшуків. По провіренні або усуненні
перешкоди, охорона просувається далі, даючи відпо-
відний знак також і відділові. У випадку затримання
підозрілих цивільних людей, затриманим наказується
залягти ногами до відділу, витягнути руки перед себе.
Командир переднього забезпечення провіряє. хто такий
затримані, звідки й куди йдуть, що бачили. Коло них
залишає одного повстанця, який пильнує затриманих
так довго, аж перейде ціла колона. Коли останній стрі-
лець заднього забезпечення відійшов на зорову від-
даль, стійковий відпускає затриманих, а сам долучу-
ється до відділу.
Завдання передньої охорони. Передня охо-
рона просувається перед головним відділом, залежно
від околиці, до 300 м удень і до 100 м уночі. Переднє
забезпечення просувається дорогою, визначеною коман-
диром, за розшуками: до 300 м удень, до 100 м уночі.
Більші оселі передня охорона обминає. Коли треба
провірити невелику оселю, найперше належить прові-
рити окраїни, потім крайні хати та взяти закладників.
По отриманні відомостей про ворога в оселі, присту-
пити до оглядин інших хат. При відході з оселі перед-
ня охорона повинна діяти так, щоб мешканці не знали,
куди вона відійшла.
219

Великі ліси передня охорона проходить обидвома
краями стежки, щоб не полишати за собою слідів. На
перехрестях встановляє кулеметні застави або стійки,
що потім подають відділові напрям маршу. Обов'язково
переглядати кущі, купи гілляк, ріща та дерева (небез-
пека »зозуль«).
Невеликі гаї, кущі та високе збіжжя переходять
тільки стежі; забезпечення та головний відділ їх об-
минають.
Яруги та провалля треба докладно переглянути з
обидвох боків. Головний відділ проходить одним краєм,
бо в таких місцях часто бувають засідки. Напр., 13. 10.
1944 р. у Глибокім Потоці большевики зробили засідку
на старшинську школу »Оленів«.
При переході головних чи залізничних шляхів перед-
ня охорона виставляє дві скорострільні застави, одна
від одної на відстані 200-300 м. Головний відділ пере-
бігає шлях розстрільною. Якщо повстанський відділ
повинен відбути частину маршу вздовж головного шля-
ху, то відбуває її вночі, коли на шляху найменший
рух. Попереду й позаду визначеного відтинку дороги
передня охорона повинна виставити дві скорострільні
застави. Визначений відтинок відділ перебігає чатами.
Командир повинен рейд свого відділу конспірувати,
щоб уникнути ворожого переслідування.
При зіткненні з дрібними групами ворога, передня
охорона повинна намагатися захопити їх у полон без
вистрілу. Коли це неможливе, тоді знищити вогнем,
багнетами, ґранатами. Про великі сили ворога коман-
дир охорони негайно повідомляє командира відділу.
Зайнявши відповідні становища, охорона повинна стри-
мувати натиск ворога так довго, аж головний відділ
розгорнеться у бойовий лад.
220

Задня охорона посувається на зоровій віддалі за
відділом. Висилає розшуки: вдень — до 300 м, уночі —
до 100 м взад.
При відступі задня охорона зобов'язана:
—	знищувати дрібні групи ворога, що намагаються
продістатися до забезпечуючого підвідділу;
—	вогнем стримувати ворога, щоб головний відділ
мав час відірватися від нього;
—	виконувати завдання чат у час відпочинку голов-
ного відділу.
Відпочинки. Для збереження чи відзискання сил,
командир наказує короткі, 10-хвилинні відпочинки. В
час коротких відпочинків забороняється сідати, а кури-
ти дозволяється тільки вдень. Перед відходом ройові
повинні провірити кількісний стан вояків і виряду, щоб
нікого й нічого не залишити позаду.
По кожних 10-15 км маршу, командир назначає дов-
ші відпочинки. При форсовних переходах або маршах
горами такі відпочинки можна назначати кожних 5-Ю
км. Для відпочинків вибирає такі місця, що:
—	на випадок заскочення, надаються до оборони;
—	дають усі можливості відпочинку: охороняють від
холоду, вітру, спеки, дощу, мають у поближжі воду.
В час коротких відпочинків треба забороняти пити
воду. Дозвіл цей можна давати лише по 10-15 хвили-
нах відпочинку або перед відходом. Також треба за-
бороняти лежати спиною на землі.
в) Маршовий режим. У темні ночі можна легко від-
битися від відділу. Командир повинен визначити двох
вояків з ВПЖ для пильнування, щоб хто не відстав
позаду.
221

При звичайних маршах крок повинен бути рівномір-
ний. Темп маршеві надає передова охорона.
Виряд повстанця повинен бути легкий. Треба уника-
ти зайвого барахла, яке повстанця переобтяжує та по-
в'язує навіть морально. Обмундирування мусить бути
допасоване.
Деякі більші повстанські відділи (курені, загони) ма-
ють підводи, тачанки, коні, які навантажують амуні-
цією, важкою зброєю, харчами. Менші відділи мають
лише в'ючні коні, а часто обходяться й без них. Тому
повстанці самі несуть важкі скоростріли, леткі ґрана-
томети, амуніцію, харчі й кітли. Командир повинен
визначати в час маршу дижурний службовий рій, що
мас за завдання нести вантажі. Треба зважати, щоб
люди не перевтомлювалися. Важка зброя повинна бути
скупчена при командирові відділу.
Відділ маршує стрілецьким рядом, змійкою або двій-
ками, рідше похідною колоною (трійками). Ройові від-
повідають за стан своїх роїв. Виходити з колони без
дозволу не вільно.
Накази, завваження, причини затримок подаються
вперед і взад шепотом. Говорити й курити вільно лише
з дозволу командира, вночі — ніколи. Повстанці повин-
ні втримувати постійний зв'язок поміж собою. На пе-
рехресті або в закритій околиці (густі кущі) вночі час-
то трапляються перервання зв'язку. В темні ночі пов-
станцям рекомендується прив'язувати на плечах білі
плахти (треба уважати, щоб ті плахти не губилися).
На перехрестях або при зміні напряму маршу ставити
стійкового.
Коли у відділі є хворі або ранені, то до кожного на
час маршу треба призначити по двох опікунів.
В час маршів узимі, при великих снігах, треба час-
то зміняти чолових. Те саме треба стосувати в маршах
222

проти вітру. Охороняти вуха, ніс, обличчя, руки від
відмороження.
При переході бродів треба виставляти на обидвох
берегах по одній скорострільній заставі. Повстанці пе-
реходять ріку по-два, тримаючись за руки, щоб устоя-
тися сильній струї. Коли дозволяють обставини, ріку
треба переходити босо. Взимі, наперед випробувавши
лід, ріку переходити совгом.
При переході через багна й болота треба мати пев-
них провідників, дуже добре обізнаних з 'околицею.
Місце командира в маршовій колоні — за передньою
охороною, на чолі головного відділу. Командир має при
собі свого заступника та зв'язкових. Накази переда-
ються через зв'язкових або умовленими знаками (по-
стрілом, ракетою, свистком).
г) Зустрічний бій. При зустрічі з ворогом, командир
повинен розвинути свій відділ у бойовий лад, вогнем
випередити ворога та не дати йому зайняти вигідних
становищ. Поки головний відділ підготовляється до
бою, ворога сковує своїм вогнем передня охорона.
Завдавши поразку ворогові, повстанський відділ за-
безпечує поле бою, збирає трофеї та негайно потім про-
довжує свій марш.
Коли відділ наткнеться на більшу силу ворога, ко-
мандир розгортає свій відділ так, щоб він був здібний
вести кругову оборону. Крила треба зміцнити скоро-
стрілами. Коли на це дозволяють теренові умови, ко-
мандир наказує відступ. Насамперед поодиноко відхо-
дять чоти головного відділу. Передня охорона стає зад-
ньою охороною й так довго сковує вогнем ворога, аж
на відповідну віддаль відійде головний відділ.
22»

При несприятливих теренових умовах відділ продов-
жує оборону до смерку. Вночі командир дає наказ від-
ступати.
Для спровокування повстанського відділу ворог часто
маркус на певному відтинку слабе місце, щоб потім там
знищити повстанців. Тому командир ще вдень повинен
добре зорієнтуватися, куди йому можна відвести відділ.
Відхід повинен відбутися скрито і в найбільшій тиші.
По відірванні від ворога, відділ переходить у друге
місце, віддалене від місця зустрічного бою принаймні
на 10-15 км.
Розвідавши про рейд повстанського відділу, ворог ін-
коли бльокує села, робить засідки, а в лісі розташо-
вується в шахівницю. В такому випадку досвідчений
командир з пострілів та голосів зорієнтовується, де і
як розташувався ворог. Щоб вийти з такої пастки, пов-
станському відділові та командирові треба проявити
всю свою проворність і кмітливість.
Партизанська практика показала, що оточений від-
діл у якомусь закритому місці, інколи, може перебути
до ночі, а потім під охороною темряви маневрувати
між; ворожими заставами і вийти з забльокованого ра-
йону.
Останнім часом, застосовуючи іншу тактику, больше-
вики намагаються скрито оточити відділ, або на шляху
його переходу, в шаховому порядку, поставити свої за-
стави. В таких випадках командир, щоб спровокувати
ворога й вивідати його розташування та вогневі стано-
вища, висилає малий відділ з завданням притягнути
до себе увагу та вогонь ворога. Повстанський командир,
вивчивши таким способом розташування ворога, виво-
дить свій відділ.
Щоб уникнути переслідування, командир рейдуючого
повстанського відділу повинен здійснювати свій марш
224

у якнайбільшій конспірації. Бойові завдання, викону-
вані під час рейду, повинні бути найґрунтовнішє обдума-
ні. Насамперед треба на мапі вивчити місцевість, роз-
відати розташування і сили ворога, його озброєння та
підходи. Опісля треба розподілити свій відділ, визна-
чаючи вихідну межу, межі для наступу, дії у воро-
жому середовищі, завдання для скорострільників, гра-
натометників, сиґнали, накази, клички, відхід, збірний
пункт.
Приклади: Дня ЗО. 12. 1945 р. сотня ім. С. Петлю-
ри в районі Зеленого і Яворника мала бій з енкаведис-
тами-прикордонниками, що квартирували у ПІибені.
Бій продовжувався від 12-ої години в обід до вечора.
Убито 16 енкаведистів. Наші втрати виносили: два уби-
ті й один ранений.
Вліті 1945 р. відділ »Рисі« рейдував у Закарпатській
області. Дня 6. 9., при переході з Закарпаття до Гали-
чини, відділ зустрівся з відділом пограничних військ,
що, зайнявши становища на кордоні, обстріляв пов-
станців. »Рисі« відступили, залишаючи за собою зад-
ню охорону силою одного роя. Рій, обстрілюючи над-
ходячих розстрільною большевиків, відходив за відді-
лом. На стежці, якою відходили »Рисі«, вояки роя вчи-
нили засідку та з віддалі ЗО м несподівано обстріля-
ли ворога. Остаточно прикордонники вернулися на кор-
дон, забираючи з собою трьох своїх убитих.
Дня 14. 4. 1947 р. біля с. Бук, повіт Лісько, повстан-
ський відділ під командою Бора, переправляючись че-
рез річку, зіткнувся з бандою ВП. Завдавши ворогові
втрати 8 людей убитими та 12 раненими, повстанці ві-
дійшли.
15	225

Дня 19. 6. 1947 р. підвідділ командира Горіха, про-
биваючись до польського кордону, в 11-ій год. зіткнув-
ся і звів завзятий рукопашний бій з польсько-больше-
вицькою бандою. Виснажені довгим маршем, безперерв-
ними боями останніх часів, інколи опухлі від голоду, в
цьому бою повстанці чинили чуда-геройства. Під злив-
ним ворожим вогнем, не залягаючи, разили ворога нав-
стоячки. Вистрілявши набої, кинулися у ворожі ста-
новища на багнети і приклади рушниць. Ранені дост-
рілювалися, щоб не бути тягарем для здорових, здо-
рові виносили поранених на своїх плечах. Кулаками
і зубами боронилися, щоб не попасти в полон. Ворог
зазнав тоді втрат 50 людей убитими та невідому кіль-
кість пораненими.
ґ) Облави. Околиці, в яких ворог готує облаву, ко-
мандир повстанського відділу намагається обійти. Про
готування облави йому доносить власна розвідка. Ко-
ли ворог заходжується влаштувати генеральну облаву,
— це можна вивідати хоча б з підготовчих заходів.
Насамперед ворог бльокує підлісні села; проводить роз-
шуки й арештування цивільних людей; до лісів виси-
лає стежі, а на дорогах під лісом, коло мостів роз-
ставляє застави і робить засідки. Інколи ворожі сте-
жі переодягаються по-цивільному (за дроворубів), що
мають за завдання шукати слідів рейдуючого відділу
або місця його постою. Вольшевики висилають також
дітей, хлопців та дівчат, ніби по гриби чи по ягоди.
Інколи командир повстанського відділу легковажить
такого малого »пацана«. Та навіть і діти бувають ви-
школеними в розвідці, можуть устійнити і видати міс-
це перебування повстанського відділу, зібрати відомос-
ті про його силу та зброю. Ворожих розвідників пов-
226

станці повинні притримувати й докладно випитати, бо
від них можна багато дечого довідатися і про ворога.
Коли ворог від своєї розвідки не отримав потрібних
відомостей про повстанців, тоді шукас тих відомостей
сам. Стягає великі сили, обсаджує з усіх боків ліс, щоб
перебуваючий у лісі відділ не міг вийти, а тоді кіль-
кома лавами проходить ліс. Ворожа розстрільна така
густа і так докладно перешукує, що повстанському від-
ділові годі скритися. Тоді найкраще переходити в інші
околиці. Щоб не опинитися в такій ситуації, командир
рейдуючого відділу постійно веде розвідку, висила-
ючи передні стежі на віддаль принаймні 5 км.
Можуть трапитися такі випадки:
Наперед знаючи або передбачаючи шлях, яким буде
проходити повстанський відділ, ворог несподівано ото-
чує відділ. У відділі постає паніка, повстанці кидають-
ся врозтіч. Командир повинен кинутися навздогін за
повстанцями, зформувати їх у бойовий лад і далі від-
ходити пляново.
Часом ворог може опинитися дуже близько до міс-
ця розташування повстанців, але, не знаючи, де саме
це місце, починає стріляти, що5 спровокувати. В та-
кому випадку командир забороняє відділові стріляти,
наказує відповзти на яких 200-300 м і там, розгорнув-
ши відділ у бойовий лад, скеровується на зади ворога.
Коли ворог жене повстанців на свої застави або їх
оточує, тоді повстанці зосередженим вогнем розрива-
ють вороже кільце та, діставшись на вороже запілля,
відступають.
Зважати на поляни, лінії, дороги. Попри ворога про-
риватися повзком. Прогалини треба наперед розвідати,
а потім пробігати. Коли командир сподівається натра-
22?

пити на воротку заставу, нижче або вище застави по-
силає один рій людей, щоб ворога спровокувати, а від-
діл, скориставши з неуважности ворога, перебігає не-
безпечне місце.
Щоб ворога спантеличити, повстанський командир
вживає різних хитрощів. Наприклад, коли ворог про-
сувається в глибину лісу, тоді треба зайняти таке мі-
сце, щоб повстанський відділ полишився осторонь. Не-
епостережений відділ прямує тоді в протилезкному на-
прямі, де ворог може найменше сподіватися повстанців,
— близько села або ворожої застави.
Часом, коли ворог робить облаву на невеликий ліс,
можна безпечно пересидіти облаву в сусідньому лісі
або в надрічних лозах і ярах.
Деколи облаву можна перебути в той спосіб, що ко-
мандир, який визнається з пострілів у тому, де розшук
уже проведений, переводить відділ якраз у прошукане
місце, а потім — в інший сектор лісу. Коли відділ має
харчі, то цілу облаву може пересидіти в лісі. Вночі
варить їсти, а на день переходить в інше місце.
Не раз буває так, що ворог оточує відділ, і тоді ста-
новище стає дуже нестерпне. В таких умовах коман-
дир, насамперед, повинен опанувати самого себе й ні-
чим не зрадити свого власного хвилювання. Коли це
йому не вдається, тоді командування повинен перебра-
ти у свої руки той, хто здатний до того. Він і пови-
нен затримати відділ в дисципліні та зберегти від за-
глади.
Інколи для збереження відділу необхідно якнай-
швидше та за всяку ціну відділ перевести в інше міс-
це, навіть тоді, коли повстанці, вкрай перевтомлені дов-
гим ворожим переслідуванням, спрагнені сну і відпо-
чинку, коли дальший марш зупиняє злива чи заметіль.
228

Найкраще рейдувати восени. День тоді короткий, ніч
довга. Вліті добре рейдувати у горах, зате повстан-
ці відділу тоді швидше перевтомлюються. Найприкрі-
ша для рейдів пора року — це зима з снігами, холода-
ми і браком відпочинку в належних умовах, а також
весна (рідкий ліс, довгі дні, брак розвідки).
Щоб зберегти відділ, командир часто розділяє його
на сотні, чоти, а то й рої та, подавши нове місце збір-
ки, наказує пробиватися крізь оточення малими група-
ми самостійно.
Під час облав узимі, коли ворог переслідує відділ,
треба відійти та заманити за собою ворога в глиб лісу
і, вигравши час до ночі, під прикриттям темряви ві-
дірватися від переслідувачів. Рекомендується робити
сліди в різних напрямах і тим пантеличити ворога.
Приклади. Дня 4. 2. 1946 р. відділ »Летуни« роз-
клався табором біля с. Туря Велика. В год. 9 ранку
стежа повідомила, що по сліді, залишеному транспор-
туванням харчів до відділу, з боку села Станкової під-
суваються большевики. Відділ швидко зібрався та ру-
шив у іншу частину лісу. Та не встиг пройти й кіло-
метра дороги, як большевики, наблизившись на віддаль
пострілу, обстріляли задню охорону. Тоді відділ, зай-
нявши становища, дозволив большевикам наблизитися.
Чота під командою чотового Голуба прийняла фронто-
вий бій, а інша чота з обходу вдарила на ворога з лі-
вого крила. Ворог став панічно відступати до рова, в
якому зайняв вигідніші становища. В протинаступі був
ранений стрілець Палій і, хоч поранення було незнач-
не, розірвав себе ґранатою. Далі були ранені стрілець
Козак та чотовий Голуб. Червоним прийшла підмога
людьми та двома танками. Відділ був приневолений
229

відступити, забираючи з собою ранених та зброю вби-
того, а потім розділився на два підвідділи. Больше-
вики продовжували переслідування чоти, що була під
командою сотенного Середнього. Повстанці були прине-
волені кількаразово відбивати ворожі наступи. Пере-
ходячи дорогу Велика Туря—Болехів, переслідувана
чота натрапила на дві ворожі застави. Перша з них
пропустила повстанців без вистрілу (один большевик,
що стояв при скорострілі, показав дорогу та сказав:
»Прахаді!«), зате друга відкрила вогонь, хоч і швидко
принишкла під влучним вогнем скорострільника Дов-
буша. Врешті, поділившись на рої, чота встигла відв'я-
затися від ворога. Важко пораненого чотового Голуба
повстанці віднесли на санітарний пункт, де він, по
кількох годинах, помер. На другий день чота під ко-
мандою чотового Сухого знову опинилась в районі об-
лави. Цілий день повстанці натрапляли на ворожі за-
стави. По обіді чотовий Сухий вислав рій Мухи в с.
Лиськів на заготівлю харчів. Решта чоти, недовго по
відході рои, попала під густий ворожий обстріл. Пов-
станці були приневолені рятуватися врозсип, і неве-
личкі групки їх большевики переслідували до самого
вечора. Рій Мухи, що відійшов по харчі, попав в ото-
чення б. Лиськова.
Дня 10. 4. 1945 р. велика большевицька »спецгрупа«
вирушила на Чорний Ліс. В облаві брало участь до
20.000 большевиків з участю всіх родів зброї: кавале-
рії, авіяції, панцерних з'єднань та артилерії, що окопа-
лася навколо лісу. Розстрільною большевики «прочі-
сували» ліс від одного краю, і на річках сходилися.
»Прочесали« ліси Космача, Прислопа, Майдану, Росіль-
ної, аж до Вистови, перешукали всі ліси і гущі. На-
230

ші відділи, силою трьох куренів, вийшли з облави ці-
ною 15-ох убитих і 3-ох ранених.
Кілька днів переслідувана бандою МВД, дня 11. 12.
1946 р. частина відділу »Бистриця« по глибокому снігу
відійшла на гору Заплата (район Перегінська). В год.
12, у слід за повстанцями, підійшли під гору й емве-
дисти. Здалека запримітивши дим з повстанської кухні,
ворог висунув уперед обидва свої крила, намагаючись
оточити повстанців. Відступ по снігу був надзвичайно
важкий. Густо відстрілюючись, повстанці впродовж
двох годин не могли відв'язатися від ворога. Деяким
повстанцям, зокрема автоматникам, почало бракувати
набоїв. Двом скорострільним ланкам — вістунам Жуко-
ві й Перемозі, стрільцеві Зозулі та інтендантові Снігу-
рові — сотенний наказав вогнем своїх скорострілів
прикривати відступ підвідділу. Скорострільники, заліг-
ши в снігу, більше як півгодини стримували банду 120
емведистів. Згинули всі. Відновивши переслідування,
емведисти вже сумерком на присілку Гута ввійшли в
контакт з задньою охороною повстанців. »Спецбанда«
емведистів переслідувала повстанців ще три дні, та
підвідділ більше втрат не зазнав.
д) Постій в лісі і оборона. На наказ командира за-
триматися, маршове забезпечення автоматично переміня-
ється в забезпечення постою, і свою службу виконує
так довго, аж його змінить другий підвідділ.
Командир забезпечення розподіляє свій підвідділ на
потрібну кількість застав і чат та розставляє їх там,
звідки можна сподіватися наступу ворога. Для кожної
чоти виставляє по одній польовій стійці; стійки отри-
мують поле зорення та вказівки щодо своїх завдань.
Комендантам чат командир забезпечення подає до ві-
дома місце постою головного відділу, зв'язок, сиґнали,
231

клички. Порядок служби на чаті та обов'язки стійко-
вих такі самі, як і для відділів реґулярних армій.
Завваживши ворога, стійковий не може залишати
свого місця для того, щоб повідомити командира. Його
обов'язок —¦ залягти та стріляти. Так само і стежа при
зіткненні з ворогом не повинна відступати, бо на це
вже пізно, а навпаки, повинна вдарити по ворогові.
Крім забезпечення постою стійками і чатами, коман-
дир розсилає стежі.
Повстанський відділ затримується на довший відпо-
чинок у лісі або в селі. Для постою командир вибирає
в лісі місце, досить віддалене від краю, від доріг і
стежок і, крім того, в поближжі води. Не можна оби-
рати місця безпосередньо над рікою чи потоком, бо,
звичайно, якраз там ворог шукає повстанців. Також
не молена таборувати в ярі між двома високими бере-
гами.
Кожний підвідділ (сотня, чота) таборують окремо.
Коли це літо і погода, не треба будувати шатер, виста-
чить кілька платків ялиці або смереки та покласти на
них виряд (ніколи — зброю, яка завжди у повстанця
напоготові під рукою). Якщо умови на це дозволяють
і коли відділ має з собою харчі, можна зварити обід,
тільки ж кухар повинен зважати, щоб не було диму.
Треба палити сухе ріща чи дерево, що з нього не чу-
ти диму.
В лісі треба зберігати повний спокій, не дозволяти
співати і грати.
Чищення зброї повинно відбуватися підвідділами; та-
кож скорострілів і гранатометів не чистити всіх разом
в один час; в тому випадку уникати партизанської
звички робити те, що інші роблять.
232

До табору не вільно нікого впускати, ані з табору
випускати. Коли треба піти в село по харчі, командир
посилає рій або чоту. Не дозволяти мешканцям села
приносити харчі до табору в лісі, бо завжди поміж
мешканцями села може знайтися хтось, хто доповість
ворогові про місце розташування відділу.
Приклади. Вранці 5. 12. 1945 відділ »Летуни« ві-
дійшов з села Баличі Зарічні до лісу, де й отаборив-
ся. В год. 7 рано з краю лісу зорець повідомив, що по
повстанських слідах, полишених на свіжому снігу,
швидко наближається група 30-40 большевиків. У ярі,
яким підходили большевики, повстанці негайно зай-
няли становища та підпустили напасників на віддаль
20-30 м. По першому вогні, большевики пробували роз-
горнутися в розстрільну, але »Летуни« обійшли їх кри-
лами. Зіпхнуті в яр, червоні зайняли становища і, по
кількахвилинному бою, почали відступати, а згодом, під
натиском повстанців, кинулись безладно навтікача. Три
кілометри переслідували повстанці ворога.
Дня 23. 11. 1945, в год. 5 ранку, той самий відділ ві-
дійшов з с. Журакова до сусіднього ліска. В год. 6,30
в лісі пролунали постріли, а стійка повідомила, що з
другого боку до лісу ввійшла група ЗО большевиків. Від-
діл зайняв становища, і за 15 хвилин розпочався бій..
Повстанці відбили большевиків та протинаступом про-
гнали їх від себе. Вдруге відбивши большевиків, пов-
станці відійшли в напрямі Журакова, щоб перейти до
іншого лісу. Та большевики і з того боку замкнули
дорогу відділові. Вихід з лісу був внеможливлений.
Зайнявши старі по-німецькі окопи, відділ приготовив-
ся до оборони. Ззаду повстанців охороняло велике баг-
но, крізь яке ворог наблизитися не міг. Згодом боль-
233

шевики, одержавши зміцнення з довколішніх районів,
почали затискати кільце навколо повстанського відділу.
Відділ відбивав наступ по наступі, завдаючи ворогові
криваві страти. Три перші наступи большевики пове-
ли під крик »Ур-ра!«, дальші вже — без крику. Впро-
довж дня відбулося 12 наступів, а смерком — ще три.
За коленим разом большевики зазнавали втрат. Та ко-
ли настала темна ніч, повстанці вирвалися з кільця
повзком крізь багно. Коли повстанці відійшли вже на
яких 800 м від лісу, з боку Стрия надійшли дальші
підкріплення для большевиків. Та було пізно. Вранці
відділ був уже далеко. Втрати відділу — один убитий
скорострільник. Ворожих утрат не устійнено. Та відо-
мо було, що від 11-ої год. наступного дня червоні во-
зили своїх ранених до Жидачева, а звідтіль — до
Львова. Як твердили селяни, большевики поховали сво-
їх убитих у кількох спільних могилах, в одній з яких
мало бути 60 трупів. Убитих командирів червоні забра-
ли до райцентрів, звідки вони походили (тільки до
Журавна — 7-ох).
є) Постій відділу в селі. Відділові часто доводиться
квартирувати також і на селі. Якщо в селі мас заквар-
тирувати курінь, курінний наперед висилає одну свою
чоту з завданням провести розвідку та приготувати
квартири.
Чота йде до села забезпеченим маршем. Чотовий ви-
силає попереду один рій. як передню охорону. Коли
до села є два підходи, треба рівночасно висилати два
рої, подаючи їм клички та розпізнавчі знаки. Рій під-
сувається до крайніх хат та розвідує, чи в селі є ворог.
Розвідувати треба в кількох хатах, бо можна натрапи-
ти на фальшиву інформацію сексотів. Упевнившись, що
ворога нема, ройовий посилає зв'язкового до чоти, яка
чекає в прикритті. За той час він же на головних ви-
234

ходах із села повинен поставити застави з скоростріль-
ною або автоматичною зброєю.
Коли чотовий отримав відомість, що до села можна
входити, тоді на місце, яке досі займала чота, викли-
кає з куреня сотню з завданням охороняти чоту в селі
від можливого нападу ворога. Якщо село велике та
має більше підходів, чотовий забирає з охоронної сот-
ні ще одну чоту, щоб розставити застави й вислати
стежі — в сусідні села і для контролі застав та стійок.
В селі чотовий підбирає квартири в той спосіб, щоб
цілий курінь міг розташуватися в одному кутку, або,
коли є два села вкупі, то по сусідству в одному і в
другому селі. Кожна сотня повинна для розташування
отримати свій окремий район, вулицю, дільницю. Квар-
тири для сотенних з їх почтами повинні бути в сусід-
стві. Курінний із штабом квартирує при одній з сотень.
Коли розставлена охорона, зорганізовані харчі та
розподілені квартири, чотовий висилає зв'язкового по
курінь. На краю села чекають на курінь повстанці з
передової чоти. Вони повинні завести сотні в райони
їх розташування. Розміщування окремих частин повин-
но відбуватися тихо, без галасу.
По розміщенні куреня, курінний скликає відправу
сотенних і чотових. На відправі:
—¦ обговорює завдання для окремих сотень на другий
день;
—¦ визначає службову сотню;
— подає детальні розпорядження сотенним, чотовим,
комендантам застав і стеж;, алярмовим та інспекційному;
—¦ подає клички, розпізнавальні знаки та сигнали;
—¦ визначає алярмовий майдан на випадок появи во-
рога;
235

—	визначає місце збірки на випадок розбиття й
розпорошення;
—	узгіднюе плян маршу, коли відділ має відійти на
другий день.
Якщо відділ має виконати бойову акцію, обговорення
відбувається по заквартируванні та по забезпеченні
окраїн розташування. По закінченні відправи, чотові
запізнають ройових з розпорядженнями, виданими
курінним.
Розташувавшись у селі, відділ повинен заховати спо-
кій і тишу. Треба наказати господарям, щоб собак за-
брали до хат. Колений рій коло своєї квартири пови-
нен поставити алярмового. Інспекційний чотовий виз-
начає свого заступника, якщо його чота не є службо-
вою. Інспекційний провіряє стійки, застави, стежі та
алярмових. Про все доносить командирові відділу.
Стійки й застави нікого не випускають з села, ані не
впускають.
Перебування відділу в селі повинно мати також і
пропаґандивний характер. Виховник або кот-
рийсь з командирів відділу повинен виголосити в чи-
тальні доповідь на теми: »Дії УПА в большевицькій
дійсності», «Правдиве обличчя большевизму« і т. п., або
влаштувати академію з нагоди державного свята Са-
мостійносги й Соборности, Крут тощо.
У час сходин у читальні командир відділу повинен
поробити всі можливі заходи оборони:
—	довкола будинку, де відбувається зібрання, поста-
вити стійки;
—	на дорогах визначити стежі;
і—і на окраїнах і при входах до села розмістити
сильні застави.
236

Перебуваючи на селі, повстанці повинні входити в
в контакт з населенням та в розмовах з людьми по-
рушити й відповідно насвітлити всі проблеми, хвилю-
ючі і повстанців, і цивільних людей. У розмовах і гу-
тірках треба людям доказати, що вільне та краще жит-
тя можливе лише у вільній Українській державі. Пов-
станці повинні знайти спільну мову з кожним, повин-
ні збагнути, які справи кого цікавлять. Наприклад, на
інші теми вони будуть говорити з людьми інтеліґент-
них станів, на інші — з робітниками й селянами. Але
завжди будуть мати на увазі, що спільними проблема-
ми всіх верств українського суспільства повинні
бути:
—	положення українського народу в СССР;
—	московські перекручування історії та літератури;
—¦ посилення ворогом пропаганди безбожництва, ни-
щення повстанських могил і придорожніх хрестів;
—• брехливість большевицької пропаганди про клясо-
ву боротьбу в середині українського народу.
Для протиставлення тій пропаґанді пропагувати на-
ціональну єдність, солідарність та любов до кожного
українця;
—	показувати на прикладах, що таке в дійсності пар-
тія, комсомол, піонерські організації та які їх завдання;
—¦ давати оцінку подіям міжнародної і внутрішньої
політики та давати докази, що світ щораз ясніше знає
прагнення й боротьбу українського народу.
В розмовах з селянами порушувати такі теми:
—	хто експлуатує селянство та хто його коштом на-
живається;
237

—¦ невідповідність та непропорційність цін, визначу-
ваних державою на продукти промисловосте, порівняно
до цін продуктів сільського господарства;
—¦ придушення селянства податками та позиками;
—¦ непевність життя в обличчі постійних арештувань
і вивозів;
—• вияснювати істоту колгоспної системи та рекомен-
дувати засоби боротьби проти тієї системи.
З робітниками треба говорити про:
— непосильну працю робітника в СССР та про ек-
сплуатацію методами стахановщини, соцзмагань, трудо-
вих норм тощо;
•—¦ брехливість большевицькоі пропаганди про те, ні-
би робітники самі керують працею фабрик та заводів;
—¦ нашу програму, що стосується до праці, робітників
та промисловости.
З шкільною молоддю (з вищих і середніх
шкіл) треба говорити про різні справи, передусім тре-
ба заохочувати вивчати такі питання і такі предмети,
яких большевицька шкільна система їй не подає або
подає у викривленому вигляді, а це історію України,
української літератури, географію, господарство, куль-
туру і т. п. Вказувати, що совєтська влада, впровадив-
ши оплати за навчання, позбавила вбогу молодь можли-
вости навчатися. Розкрити правдиве обличчя ком-
сомолу.
З інтеліґенцією треба говорити на всі теми, оз-
найомлюючи при тому з відповідними статтями з на-
шої організаційної літератури.
В розмовах з переселеними з Закерзоння
вияснювати причину та показувати авторів їхнього ви-
238

селення, допомогти наладнати співжиття з місцевим
населенням.
До українців з СУЗ треба підходити з такими
справами, які стосуються визволення України взагалі,
розбуджувати в них національну свідомість і любов до
української мови, розкривати брехливість большевиць-
кої пропаганди про згубну мету нашого руху, про те,
ніби ми — бандити чи фашисти та заступаємо інтере-
си «буржуазії». Далі з'ясувати нашу програму.
У відношенні до людей старшого віку повстанці
завжди мусять бути уважливими, чемними, повинні ра-
хуватися з їх словом і досвідом. Повстанець, навіть ін-
теліґентний, не повинен ставати в позу всезнайка й
учителя у відношенні до таких людей, бо це ображає
достойність не лише самих старших віком, але також:
молодших свідків розмови, які шанують життьовий
досвід і вік. Старшим людям треба дати змогу вигово-
ритися, пожалуватися, а щойно опісля можна вислови-
ти свою думку.
З людьми середнього віку можна говорити на
безліч тем, але й тут повстанець найперше повинен ви-
чути, що співрозмовника цікавить найбільшою мірою.
Часом можна ввійти в полеміку, в дискусію. Можна
ггри тому підчервоніти, вимахувати руками, навіть під-
нести голос, але не можна стратити панування над со-
бою й образити. Тоді обидві сторони почувають вдово-
лення з дискусії, нема переможених і переможців. Ци-
вільна людина в тому випадку отримала змогу щиро
і від душі виговоритися, а повстанець — блиснути сво-
їм знанням.
З молоддю можна і треба говорити про повстан-
ське життя, наші бої, про умови підпільного життя,
239

завжди зважаючи на те, щоб оповідання було легким
і цікавим. Люди повинні бачити нас веселими і життє-
радісними, а зокрема молодь повинна відчути у пов-
станцях своїх старших приятелів, і то від першого дня
знайомства. Треба пам'ятати також, що шкільна мо-
лодь —¦ дуже рада ставити важкі питання й »загина-
ти«. З такого «загнутого Терешка» потім кплять так
повстанці, як і молодь.
Повстанці повинні вміти говорити також і з діть-
ми. Насамперед треба прихилити дитину до себе, здо-
бути її довір'я. Потім вона від повстанця вже не від-
ступиться.
Не вільно забувати про родини поляглих пов-
станців. Треба їх відвідати, помогти їм як не мате-
ріяльно, то хоч розрадити їх, тоді така родина буде
менш глибоко відчувати своє сирітство. Про покійного
говорити тільки добре.
Загалом, у відношенні до цивільних людей повстан-
ці повинні відзначатися взірцевою та культурною по-
ведінкою, за всяку допомогу харчами й за іншу послу-
гу повинні дякувати, старших пошанувати та спомагати.
Приклади: В січні 1944 я з дружиною перебував
на Поділлі, в хаті одного селянина. Його дочка була
вчителькою. Люди, в яких ми мешкали, були дуже
ввічливі і добрі. Коли ми від них відходили, вони пла-
кали. Кілька тижнів по нашому від'їзді, у тій хаті роз-
ташувалася боївка, що не дотримувалася засад конспі-
рації, й на хату одного дня напали німці. З допомогою
якогось українського поліцая, господар, все таки, встиг
утекти з хати задніми дверима. Потім якимсь спосо-
240

бом він довідався про моє тодішнє місце перебування
і прийшов до мене поскаржитися та порадитися, що
йому робити далі.
В селі С. заквартирувала група юнаків, що йшли до
старшинської школи. Місцевий священик конче хотів
бачити українське військо. Користаючи з нагоди, що
у господарів хати розташування кількох юнаків мали
відбутися хрестини, він зайшов туди разом з своєю
дружиною. З тим священиком багато говорив чотовий
Скорич, що до духовного стану мав спеціяльний
респект.
В підпіллі я запізнався з одним священиком, що ду-
же любив та шанував українських повстанців. Він про-
вів заприсяження одного нашого куреня. Коли потім у
своїх рейдах я випадково проходив через село, де він
був парохом, то обов'язково повинен був вступати від-
відати його, або він приходив у відвідини до мене в
ліс. От одного разу, в липневу ніч, я відвідав його. Ко-
ло прихідства мої хлопці виконували варту. В кімна-
ті, де ми сиділи, не світилося, бо за світло нам пра-
вив місяць, що крізь відкриті вікна просочувався в се-
редину разом з запахом матіолі з городу. Серед розмо-
ви ми й забули, що є якась війна, партизанка, боль-
шевики. Господар показував мені палету з фарбами,
касету з кредками, свої малюнки, ми згадали Рафаеля,
Тіціяна, Рубенса, і аж мої стійкові нам перервали:
»Друже командире, уже світає!« Пізніше, коли ми лиш
зустрічалися, він завжди напоминав: »А не поминайте
моєї хати, глядіть... Я хоч кілька хвилин хочу бути
вільною людиною та поговорити відверто.і..«
Вище я навів кілька прикладів, а тепер хочу ще раз
зазначити, що коли повстанці перебувають у селі, то
їв	241

вони повинні повести не тільки одну пропаганду. Во-
ни, власне, повинні дати людям змогу хоч на хвилину
відчути себе вільними. Розмови можуть вестися на різ-
ні теми. Можна розказати деякі комічні моменти пов-
станського життя, хай і сторонні посміються. Кожний
командир — це дуже важливе — повинен мати за
справу чести, щоб його відділ був прикладом у всіх
відношеннях і щоб ніде не залишав по собі поганої
слави за свою поведінку на місцях заквартирування.
Мій колишній учень і пізніший випускник підстар-
шинської школи »Олені«, вістун Борис, був висланий
на Волинь. По поверненні в Карпати, він розказав ме-
ні такий епізод:
Волинський відділ, у якому Борис був ройовим, зай-
шов одного разу до села на вечерю. По вечері, коли
відділ мав відійти, сільський швець поскаржився Бо-
рисові, що в нього пропали шкіряні підошви. Борис по-
відомив про справу сотенного, і той негайно на май-
дані наказав провести серед повстанців ревізію. Дій-
сно, в одного повстанця, що вечеряв у шевця, підошви
знайшлися. З відділом була окружна СБ. Винного в
крадежі поставлено під польовий суд, який видав ви-
рок смерти. Розстріл відбувся негайно. Борис отримав
шкіру з завданням віднести її шевцеві та перепросити.
Коли швець довідався, що винний покараний смертю,
жалував, що пішов на скаргу. Та кара була сувора,
але справедлива: повстанці — не бандити, ані не зло-
дії, а борці за Волю.
Повстанці рейдують інколи також і по чужих тере-
нах, за українськими етнографічними межами. Крім
звичайних бойових акцій, вони по дорозі займаються
також диверсією: зривають мости, нищать влаштуван-
242

ня фабрик, зв'язок тощо. При такій роботі також тре-
ба поводитися тактовно.
В одній місцевості за кордоном відділ УПА мав зав-
дання знищити влаштуваня фабрики. Директором фаб-
рики був чужинець, що розумів лиш по-німецьки. До
його помешкання зайшли повстанці. Коли директор по-
бачив озброєних людей, зблід і під ним затряслися но-
ги, а його жінка зімліла. Директор розгубився: він не
знав, чи йому йти з повстанцями, чи залишатися ря-
тувати жінку. Повстанці не вміли говорити по-німець-
ки, але знаками показали, щоб він найперше рятував
жінку. Коли опритомніла жінка, яка розуміла трохи
по-польськи, повстанці пояснили їй, що вона не по-
винна боятися, і просили передати чоловікові, щоб за-
брав ключі від фабрики та пішов з ними, то невдовзі
вернеться. Потім директор, що не був прихильником
большевицького режиму, з задоволенням споглядав, як
повстанці нищили влаштування фабрики та як розда-
вали населенню товари з маґазину.
Командир і політичний виховник відділу повинні по-
стійно піклуватися вояками, вчити їх і виховувати.
На українських повстанців дивиться не лише україн-
ське населення. Ввесь широкий світ подивляє наш ге-
роїзм і посвяту, а ворог віікористовує наш найменшій
хибний крок, щоб нас очорнити.
є) Оборона оселі. В час перебування відділу в селі
може наблизитися ворог. Коли про це доносять цивіль-
ні люди, треба розвідати, яка сила ворога та з котро-
го боку наближається. Коли сила ворога мала, а ра-
йонові центри далеко, командир відділу може оборо-
няти оселю. Щоб забезпечити собі відхід, він у місці,
243:

крізь яке має відступати, повинен поставити задню
охорону, а сам з частиною відділу робить засідку. Ко-
ли сили ворога значно переважаючі, відділ не втікає,
а в бойовому порядку відступає.
Часто трапляється, що сексот проведе ворога поміж
усі стійки й застави; ворог робить несподіваний нас-
кок. Тоді зчиняється заколот, є жертви. Забезпечую-
чись від такої можливости, командир на відправі за-
здалегідь:
—	вияснює, що мають робити на випадок несподіва-
ної появи малої або більшої сили ворога застави;
—	дає вказівки, як мають поводитися алярмові, де
їх місце вдень і вночі, кого і як повідомляти;
—	визначає обов'язки інспекційного та поготівля (чо-
ти, сотні).
Для безпеки відступу командир повинен визначити
кілька напрямів, в яких може відбутися відступ. Виз-
начити один лише напрям — замало, бо його може від-
різати ворог.
При появі ворога в оселі не попадати в паніку, аі,
визнавшись у становищі, ударити багнетами і грана-
тами. Бій у селі ведеться за правилами оборони оселі.
Приклади: 31. 12. 1944 сотня »Стріла« під коман-
дою курінного Хмари вв'язалася в бій із великими
силами большевиків у селі Рудники. Бій тривав цілий
день. Під обстрілом повстанських гранатометів та важ-
ких скорострілів і при вмілому маневруванні курінно-
го Хмари, большевики двічі були приневолені відсту-
пити до міста Заболотів. Повстанці наблизилися до за-
лізничної станції. Сотню Хмари підтримував курінь
Книша. В місті зчинилася велика паніка. Ввечері, під
244

натиском переважаючих сил ворога й танків, повстан-
ці мусіли відступити. Серед повстанців не було жадних
утрат. Втрати ворога виносили 60 убитих та 45 ране-
них.
Дня 22. 1. 1945 р. силою трьох сотень большевики
напали на села Саджава і Глибівка. На большевиків
ударили сотні »Месників« та »Чорного«. Коли на ви-
ручку трьом большевицьким сотням прибули ще дві
свіжі, повстанці змушені були відступити. Та для під-
тримки двом нашим сотням курінний Благий вислав
сотні Олега та Шума. Як резерва, для забезпечення
ззаду прибув курінь »Скажених». Розпочався запеклий
бій. Залишаючи купи своїх убитих, большевики кину-
лися втікати. Тоді втікаючих підтримали п'ять сотень,
висланих з Порогів, Солотвини і з Надвірної, а також
шість літаків. З боку Росільної большевики розпочали
протинаступ, а рівночасно большевицькі літаки заки-
дали бомбами та обстріляли наші групи. Бій тривав від
род. 4-ї до 14-ї. Большевиків упало б. 150, стільки ж
було ранених. З боку повстанців втрати виносили 12
убитих та 20 ранених. Був пошкоджений один боль-
шевицький літак. Правда, під бомбардуванням літаків,
кінець-кінцем, повстанці мусіли були відступити, але ж
відступили, завдавши ворогові великі втрати. Больше-
вики потім говорили, що билися не з бандою, а з прав-
дивою армією.
3. Форми партизанської боротьби
Партизанська боротьба відбувається у таких формах:
наскоки, непокоєння, засідки, диверсії.
а) Наскоки. Наскоки — це несподівані напади з об-
меженою метою (знищити об'єкт, викинути ворога з
245

місця його перебування, здобути магазин тощо). По за-
кінченні наскоку, відділ швидко відходить.
Повстанські відділи часто застосовують наскоки, бо
ця форма боротьби найбільше ефектовна. Наскоками
можна завдати великі втрати ворогові, а постійні аляр-
ми та поготівля виснажують його. До наскоку відділ
повинен бути основно підготований. Командир напе-
ред опрацьовує потрібний плян акції, враховуючи:
—¦ територіяльне положення об'єкта акції, замаскова-
ні підходи, сусідство лісів, лугів, гаїв, ярів тощо;
—• близькість ворожих скупчень;
—	відомості й матеріяли, зібрані про сили та розта-
шування ворога цивільною і військовою розвідкою;
—	власні сили, допоміжні та вогневі засоби;
—¦ визначити вихідне положення, коли відділ роз-
членований;
—	дати завдання кожній сотні та важкій чоті (ско-
рострілів і ґранатометів);
—	забезпечити крила і дороги від місць ворожих
скупчень чи районових центрів;
—	видати накази, розпізнавчі знаки, клички та
сиґнали;
—¦ встановити зв'язки поміж сотнями, чотами і ко-
мандирами;
—	визначити місце збірки по закінченні наскоку, а
також: додаткові місця на випадок можливого розбиття;
—	передбачити початок і закінчення акції;
—	встановити місце перебування командира й зас-
тупника під час акції;
—	визначити санітарний пункт.
З правила, наскоки відбуваються вночі. Забезпеченим
маршем командир впроваджує свій відділ на вихідний
246

пункт. Тут видає накази молодшим командирам і виз-
начає їх завдання. По розгорненні відділу, умовленим
сигналом дає знак до наступу. Відділ наступає рівно-
часно з кількох боків або на кілька об'єктів. Уважати,
щоб повстанці не стріляли самі себе. Просування від-
бувається розстрільною і перескоками. Коли відділ зай-
няв уже передні будівлі, то просувається перескоками
далі, прочищуючи собі дорогу вогнем і Гранатами. На
ворога, що ставить опір, скерувати сильніший вогонь.
Ті будинки, що їх боронить ворог, можна підпалити
запальними кулями або ракетами. По знищенні воро-
га, на знак »3бірка«, відділ відходить на умовлене
місце.
Коли не вдається знищити ворога, а крім того над-
ходить йому поміч, до фронтального бою командир не
вдається, а дає знак до відступу. Наперед відходять ті
частини, що робили наскок. Відхід ударної групи охо-
роняє забезпечення. Не раз ворог хоче оточити ударну
групу, відрізати їй відступ. Тоді забезпечення не сміє
втікати, а мусить оборонятися, аж відійде ударна гру-
па. Коли були жертви вбитими та раненими, їх не
вільно залишати, а треба конче забрати. Командир ці-
лости та командири підвідділів в жадному випадку не
можуть допустити до виникнення паніки в відділі. В
потребі, ліпше застрелити панікера, ніж допровадити
до катастрофи й розгрому цілий відділ.
Приклади: Дня 7. 4. 1945 р. курінь »Скажених«
ударив на залогу військ НКВД в с. Посіч. Усіх боль-
шевиків було 150. Бій проти них відбувся вночі і три-
вав три години. Ворога оточено і знищено. Вольше-
вицькі втрати: 120 людей убитими, 16 полоненими (ін-
247

ші встигли втекти), багато військового матеріялу. На-
ші втрати — 1 убитий.
Дня 28. 11. 1945 одна чота з сотні »3міїв« вчинила
наскок на радгосп у с. Крехівці. Прийшло до сутички
з большевиками. Сім большевиків знищено, 10 було ра-
нених. Чота відійшла без жадних власних утрат, за-
бираючи з собою 29 штук великих і 220 штук малих
свиней.
Дня 2. 12. 1945 сотня »Орлів« наскочила на районо-
вий центр Тисьмениця. Повстанці обстріляли й заки-
дали гранатами приміщення НКВД, знищили воєнко-
мат, перебили »стрибків«, що були на гаставах, і заб-
рали маґазини зі шкірою. Знищено 17 енкаведистів і
30 »стрибків«.
б) Непокоєння. Непокоєння — це дії повстанських
відділів, що мають на меті тримати ворога в постійно-
му нервовому напруженні. Акції непокоєння відділ
здійснює в повному своєму складі, або розділившись
на сотні, чоти, а то й рої. Непокоєння більшими сила-
ми подібне до наскоків: воно має на меті нищити воро-
га, завдаючи йому великі втрати людьми і матеріялом.
Командир, виконуючи акцію непокоєння цілим відді-
лом, насамперед опрацьовує плян, подібний до попе-
реду згаданого пляну наскоку. Коли акцію виконує
розчленований відділ, тоді плян треба опрацювати для
кожного підвідділу окремо. В такому випадку командир:
—	розділяє терен маневрування на окремі райони;
—	кожному підвідділові призначає один з районів;
—	подає конкретні завдання: наскоки, засідки, об-
стрілювання, диверсія;
—	визначає час тривання акції.
248

Непокоєння можна виконувати способом рейдування.
В такому випадку командир розчленовує, напр., курінь
на сотні чи чоти, на мапі визначає маршрут для кож-
ного підвідділу. Далі, дає одній сотні завдання пройти
рейдом по границі терену маневрування в напрямі вка-
зівки годинника, другій сотні — в протилежному на-
прямі, а третій сотні — по середині терену маневруван-
ня. В місці, де сотні повинні з собою зустрінутися, ко-
мандир плянує більшу акцію силою цілого куреня. По
закінченні акції, курінь знову може розподілитися і
продовжувати рейд визначеним маршрутом.
Ця метода боротьби дуже ефектовна, бо переміняє в
поле партизанської війни цілу околицю. В одному кін-
ці околиці тоді спалахують пожари, в іншому чути
розриви, ще в іншому — поодинокі постріли та довгі
скорострільні черги. Ворог розгублюється та не знає,
звідки чекати повстанців, яка їх сила та де вона бе-
реться. Для непокоєння надаються спеціяльно заправ-
лені командири та вишколені й хоробрі повстанці.
Одна з форм непокоєння — переодягнути повстанців
по-цивільному або по-большевицьки й викликати за-
колот та тривогу в самій гущі ворога. Наприклад, мо-
жна використати для акції ґастролю театру, політич-
ний мітинґ або державне свято. Тоді група повстанців,
з'явившись на параді, кидає кілька ґранат і з скоро-
стріла обстрілює те місце, де засідають партійні вель-
можі й енкаведисти. Це викликає великий переполох,
а в місті алярми й стрілянина продовжуються довгий
час.
Непокоєння здійснювати вночі. Підвідділ, що має
певне завдання, повинен мати легкий і допасований
виряд. Всі повстанці зобов'язані досконало знати око-
249

лицю, всі стежки, переходи, броди. На призначене міс-
це підсуваються тихо і замасковано. На знак команди-
ра, відкривають гураґанний вогонь і, залежно від об-
ставин, забирають трофеї та відходять. Для ліпшого
маскування взимі повстанці повинні вбирати білі
плащі.
Приклади: Дня 20. 12. 1944 сотня »Месників« на-
пала на районовий центр Товмач. З тюрми випущено
45 в'язнів, зруйновано тюрму та осідок міліції. У ву-
личних боях знищено б. 60 большевиків.
Дня 1. 1. 1945 сотня »3мії« з сотенним Прутом та од-
на чота з сотні Гамалії напали на НКВД в Рип'янці з
залогою 160 людей. По 8-годинному бою, повстанці здо-
були большевицькі бункри, в яких большевики розри-
вали себе ґранатами, вбили одного капітана і двох ляй-
тенантів. Загальна кількість убитих большевиків — по-
над 100 людей.
Дня 10. 2. 1946 відділ УПА під командою булавного
Ревая обстріляв приміщення виборчої дільниці в с. Гра-
бівка. Коли большевики відповіли вогнем скорострілів
і мінометів, повстанці без втрат відійшли, а виборці роз-
біглися по домах.
в) Засідка. Засідка — найбільш уживана форма пар-
тизанської боротьби. Вона завдає ворогові великі втра-
ти, спричинює паніку та зв'язує рухи. Засідка воро-
гові небезпечна тим, що він не знає місця й години,
коли і де на нього чекає повстанська куля. Найкраще
робити засідки в закритій околиці та вночі, хоч мож-
на їх робити також у відкритій околиці в кожній по-
рі дня і року. Успіх засідки залежить від конспірації,
250

розположення та від підбору хвилини. Засідки можна
робити великі — силою куреня чи сотні, а також малі
силою чоти, роя чи, навіть, однієї ланки.
Щоб забезпечити успіх засідки, треба для неї віднай-
ти найкорисніше місце. Таке місце може бути:
—	в околиці, закритій з усіх боків або лиш з
одного;
—	при дорозі, де з одного боку дорога впирається об
високу стіну, а з другого має відкриту рівнину;
—	на закруті дороги, де з одного боку дорога впира-
ється об стрімку стіну, а з другого — обривається
стрімкою прірвою;
—	на місці, де дорога входить на лісову поляну.
Головне в засідці — те, щоб ворога несподівано об-
стріляти вогнем, закидати Гранатами та не дати заляг-
ти й відбиватися. Найкраще приперти ворога до стрім-
кої стіни та знищувати по одному, або ж випустити на
відкриту рівнину і скошувати скорострілом. Але пов-
станська група на засідку повинна обирати таке місце,
що залишаючи групі добре поле обстрілу, однаково
добре дає їй умови найлегшого відступу на випадок,
коли б ворог встиг зайняти позиції або коли б йому
надходила підмога.
Командир підвідділу, який іде на засідку, повинен
для виконання свого завдання вибрати таке місце, де
нема ярів, окопів, ровів і т. п. Він повинен наперед
обмірковувати плян акції та знати, де та як розставити
повстанців, коли і як підбирати трофеї, коли й куди
відходити.
Незалежно від сили повстанського відділу, що робить
засідку, повстанців треба розставляти пляново. В за-
251

лежності від околиці, командир, в основному, розділяє
свій відділ на три групи. Найсильніша з трьох займає
становище там, де має відбутися засідка. Вона є голов-
ною ударною силою, і при ній залишається самий ко-
мандир. Друга, менша група, розміщується з правого
або з лівого боку головної групи на віддалі яких 100-
150 м з завданням повідомити про наближання ворога
та, у випадку, якщо б ворог заліг до оборони, знищу-
вати його бічним вогнем. Третя група, розміщена поза-
ду першої, має за завдання своїм вогнем прикривати
відхід першої та другої груп. Відкриваючи вогонь по
ворогові, повстанці повинні вважати, щоб ним не ра-
зити повстанців з другої групи в засідці.
Практикуються ще т. зв. ланцюгові засідки. Поляга-
ють вони в тому, що повстанський курінь, сотня чи
чота розчленовується вздовж дороги на кілька груп,
які займають закриті становища. Коли ворожа колона
ввійде в смугу засідки, на умовлений знак усі відкри-
вають вогонь на визначені цілі. Повстанський вогонь
викликає велику паніку та може знищити велику си-
лу ворога. Та завжди для такої засідки треба обира-
ти добре місце й забезпечити вигідне поле відходу.
Для більшого ефекту засідки можна замінувати до-
рогу, найкраще за мостом. Коли передове авто наїде на
міну та зазнає ушкодження, на інші авта, що зупини-
лися на мості, скерувати зосереджений вогонь.
Успіх засідки залежить, великою мірою, від пори дня
і погоди. Найкращі результати дає засідка вночі. Тоді
можна знищити більші сили ворога, який, заскочений
засідкою, кидається навтікача. Для більшого спантели-
чення ворога, можна кількох повстанців поставити з
протилежного до головної ударної групи боку дороги.
252

Ті повстанці повинні стріляти світляними кулями або
ракетами. Це потрібне найперше для того, щоб не стрі-
ляли по них повстанці з головної групи, а також і для
того, щоб збільшувати переполох у ворожій колоні, —
обстріляний з двох боків, ворог подумає, що він ото-
чений.
Буває, що ворог, зайнявши оборону, отримає підмогу.
Тоді права чи ліва охороняюча група насамперед по-
винна прикрити відхід головної групи, а потім головна
група, відійшовши на вигідне становище, повинна при-
крити відхід охороняючої групи. Не вільно групам па-
нічно втікати, а молена лиш впорядковано відходити,
за кожним разом під прикриттям іншої групи у вза-
ємодії.
Засідки не вдаються, коли:
—	обране невідповідне місце;
—	ворог заздалегідь викриває засідку;
—	котрась із груп у неслушний час відкриває вогонь.
В поборюванні нашого повстанського руху ворог сам
інколи застосовує засідки. Та йому засідки робити ва-
жче, бо не знає партизанських шляхів. Для безпеки
від ворога та від його агентури повстанці повинні свої
шляхи конспірувати і часто зміняти.
Ворог найчастіше засідає при дорогах, стежках, на
краях полян і на перехрестях, біля мостів, бродів, бі-
ля села, біля вівчарень. На місце засідки ворожий від-
діл заходить уночі, щоб ніхто не спостеріг. Солдати
беруть з собою сухий харч. Коли який цивільний при-
падком потрапить у засідку, большевики перетриму-
ють його так довго, аж їх завдання виконане. На за-
сідці сидять тихо й відповідно замасковані (одягають
253

уніформи, зроблені з матерії, подібної до мадярських
плащпалаток). Буває, що повстанці, знаючи, де засі-
дають большевики, обходять засідку кількадесятьма
кроками вище або нище від неї. Був випадок, що мар-
шуючі повстанці викрили засідку через запах кольон-
ської води, якої вживали большевики. Повстанці обій-
шли небезпечну поляну другим боком. За кілька днів,
вертаючись тією самою дорогою, довідалися від вівча-
рів, що і справді за кількадесят кроків від того міс-
ця, де повстанці почули запах кольонської води, при
стежці на поляні, большезики робили засідку. Іншим
разом туман закрив повстанців від засідаючого ворога.
Повстанцям часто доводиться проходити околицями,
де большевики влаштовують засідки. Небезпечну сму-
гу можна проходити пробоєм. Сподіваючись засідки, ко-
мандир зміцнює переднє і бічне забезпечення. Звичай-
но, большевики висилають бічне забезпечення на 500 м
від головного відділу. Те саме стосують і повстанці.
Коли переднє забезпечення перейшло загрожене місце
—¦ міст, вузина, дорога, перехрестя, ¦— залягає, готове
до оборони. Частина по частині, за переднім забезпе-
ченням переходить цілий відділ. Коли заднє забезпе-
чення перейшло загрожене місце, то в свою чергу за-
лягає та охороняє відділ.
Та траплялися різні варіянти того маневру. Бувало,
що ворог пропускав переднє забезпечення, а відкри-
вав огонь щойно на головну частину, або ж пропус-
кав навіть і головну частину, а бив щойно по задньо-
му забезпеченню. В першому випадку, переднє і заднє
забезпечення повинні головний відділ прикрити пере-
хресним вогнем. В другому випадку, на ворога повин-
на зосередити свій вогонь головна частина, щоб дати
294

змогу відійти задньому забезпеченню. Можна також
вдарити по ворогові бічним вогнем, або вислати в об-
хід ворогові кількох автоматників. В жадному разі не
вільно повстанцям рятуватися втечею, залишаючи ін-
ших напризволяще.
В час відступу перед переслідуванням переднє забез-
печення повстанського відділу може потрапити в за-
сідку. В такому випадку командир не може полишити
своїх без допомоги. Він наказує головній частині силь-
ним вогнем поражати ворога, створюючи передньому
забезпеченню умови для відходу разом з своїми вбити-
ми та раненими.
Найважливіша справа — щоб ніхто не знав, де пов-
станці перебувають, якими шляхами ходять і куди за-
ходять. Коли всі повстанці добре будуть пам'ятати шо-
сту точку »Декалогу«, успіхи ворога будуть мінімальні.
На закінчення — ще одна важлива заввага для пов-
станських відділів, що влаштовують засідки: зброя му-
сить бути певна, беззасічна, невідказна. Ліпше хай її
буде менше, але щоб не засікалась і щоб повстанці
вміли нею володіти. Бували випадки., що відділ на за-
сідці мав понад п'ять скорострілів, але., коли появлявся
ворог, обзивалися тільки рушниці. Скорострільник по-
винен досконало знати свою зброю, знати всі причи-
ни затинання. Він — важлива особа у відділі; своїм
скорострілом захищає життя повстанців та дає їм змо-
гу бити ворога.
В курені »Гайдамаків« був скорострільник Воробець,
потім ройовий в одному з повстанських відділів. Раз
цей відділ попав у ворожу засідку. Становище було
важке, большевики вбили вже кільканадцятьох пов-
станців. Але, завдяки ройовому Воробцеві, що заліг зі
своїм скорострілом і відкрив по ворогові влучний во-
255

гонь, частина відділу таки встигла відірватися від
большевиків. Коли Воробцеві забракло амуніції, він
підповз до іншого скоростріла та, заступивши вбитого
повстанця, продовжував вогонь, аж поки відступив ці-
лий відділ. Геройський ройовий Воробець помер опісля
природною смертю від скруту кишок.
Приклади: В 1943 р. німці зробили велику обла-
ву проти повстанського відділу »Трембіта«. Відділ вий-
шов із табору, і в тому місці, де надходили німці, вда-
рив по них. Та повстанцям »Трембіти« однієї перемоги
було мало. Сотенний Бродяга зібрав два з половиною
роя очайдухів та повів на засідку. На десятому кіло-
метрі ріки Іломки, в тому місці, де шлях вузькоторо-
вої залізнички проходить під високою стіною скали —
з одного боку, а з другого — круто обривається в рі-
ку, поставив повстанців. Потім запалив міст. Ще міст
добре не розгорівся, як повстанці почули свист паро-
воза. Коли поїзд опинився в смузі засідки, повстанці
відкрили по ньому щільний вогонь та обкидали руч-
ними ґранатами. Довгі черги скорострілів, вибухи гра-
нат, оклики »Слава« мішалися з криками німців, які,
їдучи на відкритих вагонах, були знаменитою ціллю.
Деякі з них просто з вагонів скакали в ріку та роз-
бивалися на каміннях, а інші — ранені та вбиті —-
посунули поїздом на палаючий міст. Між німцями бу-
ли ветерани сталінградськоі битви, але й ті казали, що
в такій ситуації, як під Стовбовою, їм бути не доводи-
лося. П'ятнадцять німців, що вирвалися з засідки ці-
лими, щойно на третій день, роззброєні, вернулися до
с. Ілем'я. На місці засідки залишилося 80 убитих та
88 ранених. Скільки вбитих та ранених було в поїзді
— ніхто не знає. Повстанці не зазнали жадних втрат.
256

Сотенний старшинської школи »Оленів«, хорунжий
Коник, пізніше підполковник за лінією Керзона, у
квітні 1944 р. зробив засідку на відділ мадярів. Свою
сотню Коник поставив нижче с. Новий Мізунь, у тому
місці, де дорога наближається, з одного боку, до висо-
кого стрімкого берега, а з другого ¦— переходить у рів-
не поле з річкою. Коли над'їхали мадяри, сотенний з
одним повстанцем вийшли на дорогу та зупинили від-
діл. Вимагали, щоб мадяри склали зброю й не пробу-
вали оборонятися, бо вони оточені. Мадяри не вірили.
Тоді сотенний свиснув, і з високого берега на приго-
ломшених мадярів скерувалися цівки рушниць та ско-
рострілів. Мадяри без спротиву склали зброю. Ввесь
табір — понад 100 рушниць, кілька важких скорострі-
лів, кільканадцять легких, кілька тисяч штук амуні-
ції, більше як 10 пістолів, надавче радіо, однострої,
харчі, підводи, в'юки, верхівці — перейшов у власність
повстанців. У тій засідці згинув один єдиний повста-
нець, ройовий Муха. І то помилково, від повстанської
таки кулі. Сталося це так, що на посвист сотенного
ройовий підірвався, а повстанець, що лежав за ним,
прийнявши ройового за мадяра, вистрілив.
Майстром влаштовування засідок був курінний Ле-
тун. Перебравшись у німецький однострій, він зупи-
няв проїжджі військові авта та роззброював офіцерів.
Добрими спеціялістами засідок були також сотенні
Середній і Бей. Та й інші повстанські командири не
відставали в тій справі.
Дня 25. 2. 1945 р. до с. Липовиці прибула сотня боль-
шесицьких пограничників. »Вітрогони« вчинили наскок
на них, убиваючи старшого ляйтенанта та п'ять сол-
датів. Та ще поки большевики встигли вийти з села,
»Вітрогони« в лісі за селом вчинили на них засідку.
і?	257

В ній згинуло ще двадцять большевиків. Сотня не за-
знала ніяких втрат.
Та бували й інші випадки. Дня 31. 3. 1945 р. коло
присілка Вигода, Галицького району, вийшли на засід-
ку проти большевиків два рої повстанців під командою
ройового Кулі. Засідку зроблено неправильно, на від-
критому місці. Коли на засідку наткнулися 16 енкаве-
дистів, що над'їхали п'ятьма підводами, вони зразу ж
по перших стрілах повстанців зорієнтувалися в поло-
женні, залягли в рові по протилежному боці дороги,
відкрили вогонь, а потім з окликом »Рота впєрьод!«
рушили на повстанців. Повстанці піднеслися до відхо-
ду. На жаль, довелося їм відходити чистим полем, тож
і втратили зі свого складу дев'ять людей убитими і чо-
тирьох раненими. Між вбитими були також ройовий
Куля та чотовий санітар. Ворог утратив 9 людей уби-
тими.
У відповідь на «зверненнях Хрущових та рясних про
»амнестію«, дня 20. 7. 1945 р. на шляху Ясень-Кам'я-
нець відділ »Бистриця« вчинив засідку на погранични-
ків, що їхали автомашиною з Перегінська. Сильним
скорострільним вогнем повстанці найперше знищили
авто та більшу частину большевицької групи, а потім,
у 20-хвилинній перестрілці, також недобитків. На міс-
ці застави залишилося 19 большевиків, а між ними ка-
пітан, командир опірного пункту в Кам'янці. З трьох
пограничників, яким удалося втечею врятуватися від
смерти на місці, два згинули від ран зараз над річкою
Лімницею, а останній дійшов аж до лічниці в районо-
вому центрі й там помер. Таким способом, в засідці
знищено 22-ох пограничників.
258

Дня 23. 11. 1945 р. одна чота повстанців під командою
сотенного Довбуша вчинила засідку на шляху Виго-
да-Вишків. Ворожа автомашина з 30-ма большевиками
над'їхала якраз у час, як засідка щойно тільки закла-
далася. Вив'язався просто зустрічний бій. Большевики
пробували відбитися, вживаючи важкого скоростріла та
двох мінометів. Вистрілили кілька мін, та на м'якому
ґрунті вибухли тільки дві з них. Під сильним вогнем
повстанців, большевики були змушені відійти, гголи-
шаючи чотирьох убитих, обидва міномети, один станко-
вий скоростріл типу »Максим«, 4 рушниці, ПШН, ра-
кетника, кілька дисків до скоростріла »Дегтяров«, 1.500і
штук рушничних набоїв, 4.000 штук амуніції до ПІШІ,
кільканадцять бохонців хліба тощо, та забираючи біль-
шу кількість ранених.
Вліті 1949 р. большевики заходилися влаштовувати"
засідки на одній полонині. В засідках тих згинули два
наші повстанці. Кілька місяців потім довелося прохо-
дити попри ту полонину мені. Як вояка, мене поціка-
вило, в яких це місцях влаштовують свої засідки боль-
шевики. Виявилося, що місце на засідку було пре-
красне. Узбіччям гори вела возова дорога на полонину.
Рідкий старий ліс відкривав далеке поле зорення. Там,
де кінчався ліс, дощі вижолобили ярок, порослий мо-
лодим густим смеріччям. Далі — простягається довга
і широка полонина. Якраз у тому узліссі з густих сме-
річок і засідалися большевики. Гарне поле зорення й
обстрілу мали на два боки. Коли з боку полонини
надходили повстанці, їх можна було підпустити на зов-
сім близьку віддаль, а тоді разити зі скорострілів. По-
заду сховатися не було куди: полонина легко підій-
малася вгору, і це внеможливлювало втечу або оборо-
ну. Та й на другий бік рівний рідкий ліс давав боль-
шевикам великі можливості знищувати повстанців.
25»

Всіх засідок вичерпати тут, звичайно, я не можу. Я
навів тільки декілька прикладів, щоб проілюструвати
те, що сказав про засідки взагалі. Та ще хочу з при-
тиском зазначити: нас, повстанців, повинна дуже гли-
боко цікавити форма боротьби засідками. Ми повинні
докладно вивчати ту справу, застосовувати та найшир-
ше ділитися здобутим досвідом. Зовсім певно, не можна
занедбувати вивчання і засобів боротьби ворога.
г) Диверсія. Диверсія — це одна з форм повстанської
боротьби, що мас на меті відвернути увагу ворога в
інший бік. Сюди належать дії, спрямовані проти існу-
ючого державного ладу, як:
—	протиколгоспні і противиборчі акції,
—	атентати, нищення вислужницького елементу.
Диверсійну акцію повстанські відділи провадять спо-
собом розчленування на малі групи — рої та ланки.
Кожна група отримує від командира завдання та час
його виконання. Тому що диверсію робить мала група
повстанців, та група для ворога дуже небезпечна. Ма-
ла диверсійна група може легко й швидко просувати-
ся крізь пенетровані й забльоковані місця, не привер-
таючи до себе уваги цивільних. Континґент виконаної
роботи в терені маневрування великий. Всюди видна
робота диверсійних груп, які під заслоною ночі пере-
тинають телефонні дроти, розкручують шруби в рей-
ках, підпалюють зрубане дерево, спускають наванта-
жені вагони, підпалюють скирти збіжжя, свердло-
вини і збірники з пальним, нищать влаштування фа-
брик, молочарень, МТС-ів та інших установ, відбира-
ють контингенти, роблять засідки на проїжджаючі ав-
томашини, забороняють робітникам працювати понад
260

плян, в населених пунктах розкидають протидержав-
ні летючки, роблять атентати, знищують аґентів.
Приклади: 1. 11. 1944 р. один рій »Журавлів« от-
римав завдання замінувати залізничний шлях між Ра-
ковом і Надієвом. Коли повстанці заклали міну, при-
була большевицька стежа. З допомогою світла солдати
стежі викрили шнур і червоним світлом дали знак,
щоб поїзд зупинився. Поїзд став. З нього почали схо-
дити большевики. В той час міну зірвано. Втрати во-
рога: 5 убитих, кілька ранених, перерване сполучення.
Дня 26. 6. 1945 р. в селі Перекоси большевики ареш-
тували б. 20 чоловіків і жінок. Підвідділ з сотні «Віт-
рогони» під командою сотенного Тютюника обстріляв
сільраду. Червоні розбіглися, й арештовані повтікали.
Дня 28. 2. 1945 чота підвідділу »Рисі« пустила під
укіс тягаровий потяг на шляху Калуш-Долина.
Дня 3. 1. 1946 р. відділ »Рисі«, що переходив шлях
Журавно-Калуш, біля села Манастирець вислав уперед
двох стрільців на стежу. У той час над'їхала ворожа
автомашина. Большевики зупинили авто та з окликами
»лови, лови« кинулися в погоню. Повстанський відділ,
що знаходився вже близько дороги, розгорнувся у роз-
стрільну і почав наступ. Сутичка продовжувалася 45
хвилин. Оточені, большевики відстрілювалися та хоті-
ли пробити кільце для втечі. У висліді згинув майор
артилерії, інструктор Журавенського райвоенкомату
старший ляйтенант і один рядовик. Крім того, з боку
большевиків був ранений один майор, один капітан
танкових військ, один рядовик та працівники Жура-
венського райпарткому. Як подала розвідка, всі ране-
ні потім померли у лічниці. Повстанці здобули: одного
261

скоростріла, дві ППШ, дві рушниці, один пістоль. Два
полонені заявили, що автомашиною їхав штаб 791-го
артилерійського полку, який стояв у Моршині від осе-
ни 1945 р. Полк був озброєний танками, що стояли в
лісі біля Моршина (кількість незнана), гарматами й
важкою та легкою автоматичною зброєю. Большевики
з авта мали на меті переглянути околицю, в якій по-
винні були заквартирувати большевицькі Гарнізони.
Чота з відділу »Бистриці« під командою булавного
Гайдамаки при допомозі районової боївки СВ спалила
тартак у м. Долина. 15 стрибків, які охороняли тартак,
було роззброєно. Спалено магазини з матеріялами, ґа-
раж з двома вантажними й одним легковим автом, слю-
сарню, маґазин з пальним. Розбито і спалено маґазини
ліспромгоспу. Здобуто 18 рушниць, 1 пістоль, 3 центнери
мила, центнер печива, 2 паки сірників, 1 паку тютюну,
2 бочки риби, 2 свині, 4 коні, 2 сідла, 16 возів тканин.
Дня 14. 10. 1945 командир Летун зі своєю сотнею виру-
шив рейдом у північну Калущину. Перейшовши Липо-
вицю, Суходіл, Підсухе, Спас та Струтин, він у Ракові
заквартирував. На другий день большевики більшими
силами оточили село. Сотня вирвалася з кільця, втра-
тивши одного повстанця. В селі Кропивник, де с ко-
пальня потасової соли, повстанці запалили великий
склад дерева на станції.
В селі Голинь 22. 2. 1945 »Летуни« пустили під укіс
великий потяг, тягнений двома паровозами. Повстанці
заклали під рейки дві німецькі »теллерміни« та боль-
шевицькі смолянки. Вибух був страшний. Біля 1.000
большевиків, що їхали на фронт, залишилося на міс-
ці зриву вбитими й раненими. Одна чота »Летунів« під
командою чотового Мрії наткнулася у с. Довпотів на
262

групу 50 большевиків. Повстанці з окликом »Слава!«
кинулися на ворога. В сутичці згинуло 25 большевиків,
з боку повстанців був ранений чотовий Мрія та один
рядовик. В рейді у Калущині зазнав поранення в ногу
сотенний Летун і команду сотнею перебрав Середній.
ґ) Боротьба з агентурою: Коли вороги побачили, що
відвертою боротьбою їм непідсилу знищити визвольний
рух українського нроду, взялися до іншої тактики. Во-
ни хотіли розкласти ОУН і УПА зсередини, шляхом
агентури. Отож, Організація та УПА стали перед но-
вим ворогом.
Цю тактику застосували вже німці. Звільнивши з та-
борів полонених сотки колишніх большевицьких воя-
ків, вони їх висилали в околиці, охоплені українським
визвольним рухом. Ще перед звільненням полонені пе-
реходили вишкіл, отримували леґенду, ніби вони вті-
кають з таборів, що в рідні сторони ще не хочуть вер-
татися, а бажають приєднатися до повстанських відді-
лів, щоб пімстити страждання свої особисті та своїх ро-
дин. Провокатори проникали до відділів, збирали матері-
яли, а при нагоді втікали та зголошувалися в най-
ближчих станицях Ґештапо. Для своєї роботи, крім по-
лонених, німці вербували також; провокаторів з місце-
вого шумовиння. Розпізнати провокаторів від дійсних
утікачів та звільнених з полону було важко.
Німецька аґентурна робота, на свій лад, принесла ко-
ристь УПА: вона привчила українських командирів і
повстанців до обережности, зміцнила революційну чуй-
ність, вимогливість у підборі бійців до повстанських
відділів. Для поборювання провокації в повстанських
відділах були зорганізовані відділи окремого призна-
263

чення (ВОП), що віддали для УПА великі заслуги. Піз-
ніше завдання ВОП перебрала військова польова жан-
дармерія (ВПЖ).
Маркантним прикладом провокації з тих часів була
згадувана вже попереду афера Івана Фетика з відді-
лу »Сіроманці«. Звільнившись з відділу під претекстом
недуги, він навів німців на табір »Гайдамаків« на горі
Лютій.
Під большевицькою окупацією провокація і агентура
ще більше поширилися та завдають нам дошкульних
втрат. Провокатори рекрутуються з продажного еле-
менту, позбавленого будь-якої моралі. До боротьби з
тією пошестю мусіла стати ціла УПА. Кожний повста-
нець мусів збільшити свою революційну пильність, щоб
зберегти від захованого ворога себе і відділ. Були ви-
падки, що агентура проникала не лише до рядового
складу повстанців, але також і до командного. На-
приклад, у старшинській школі »Олені« був викритий
поручник Кацо, у відділі »Загроза* — чотовий Нена-
ситець, у відділі »Опришки« демонічним типом прово-
каторки була гарна санітарка Оленка.
У присязі вояка Української Повстанської Армії є дві
точки, які стосуються поборювання агентури і провока-
ції. Одна з них — »Буду революційно пильним воїном«,
друга — »Буду суворо зберігати військову і державну
таємницю*. Повстанець з глибоким почуттям чести ні-
коли не сплямить себе вчинком, що заперечує мораль
націоналіста. Він завжди буде здисциплінованим вої-
ном, завжди буде чуйним, щоб ворог не проник у ря-
ди УПА.
Ворог намагається розвідати, де розположении пов-
станський відділ, яка його сила, його командний склад,
264

озброєння, звідки отримує харчі, де має намір провести
бойові акції, як забезпечує себе на постоях і в маршах,
форми партизанської боротьби, шляхи перемаршу то-
що. Щоб здобути ті відомості, ворог висилає до пов-
станських відділів своїх провокаторів. Ті, для маскуван-
ня своєї юдиної роботи, вдають із себе дуже пильних,
відданих Справі борців. Тому попасти на слід їх про-
вокативної роботи дуже важко, часом лише випадок
розкриває їхнє справжнє обличчя.
Тому командир не може приймати до відділу людей
непровірених, без рекомендації організаційної сітки. Він
повинен уважливо прислухатися до застережень інших,
а особливо Служби Безпеки. Прив'язаний до своїх під-
командних, командир інколи може й не припускати,
що той, до кого він має найбільше довір'я, є найбіль-
шим ворогом його особисто та Справи. Командир має
обов'язок виробити повстанців, вщепити в них обереж-
ність і засади конспірації. Вояки, які розуміють вагу
конспірації, не виявляють таємниць ворогові, в скрут-
ному становищі вони радше накладають на себе руку,
ніж стають зрадниками.
Приклади: В »Ідеї і чині« (ч. 10, 1946, ст. 86) була
подана така вістка:
»Буша звів запеклий бій з енкаведистами під го-
рою Біла Розтока, б. села Кропивник, району Виго-
да, Станиславівської области. В бою ворог утратив 32
убитих і ранених. По боці повстанців було 5 убитих
і 3 ранені«.
Вістка коротенька, але під нею захований великий
трагізм, посталий на ґрунті бруду, підлоти, низьких
інстинктів. Це була робота санітарки Олени. Вона, як
263

любовниця оперативника НКГБ, мала завдання залю-
бити в собі сотенного Довбуша, розвідати від нього
запроектовані акції відділу та донести своєму опера-
тивникові. Вона мала також: зорганізувати у відділі
аґентурну сітку. Того дня, коли на табір »Опришків«
були наслані большевики, коли сотенний, припертий
до стіни, з кривавими жертвами пробивався крізь во-
роже кільце, коли на побоевищі вмирали повстанці,
Оленка заледве за кількадесят метрів далі романсу-
вала з своїм оперативником.
Вістун був повстанцем у котромусь з відділів у Чор-
ному Лісі. Коли захворів на тиф, сотенний дав йому
відпустку. Та він до сотні більше не вернувся. По ви-
здоровленні, він працював як кущовий у Вигодському
районі. Взимі 1945-46 рр. він просив моїх хлопців, щоб
я прийняв його до свого осередку. Та я відчув до ньо-
го антипатію і не згодився. Вістун був дуже бридкий,
мав обличчя, подібне до обличчя азіята. Зрештою, йо-
го не любив також комендант районової боївки СБ
Орел, дуже ідейний та хоробрий юнак, який мав ма-
теріял, обтяжуючий Вістуна. Але Орел не спромігся
переконати свого зверхника в тому, що Вістун займав-
ся аґентурною роботою. Своєю відвагою й енергією він
здобув собі довір'я. Вістун не боявся проходити попри
большевицькі застави, потрапляв цілими тижнями пе-
ребувати в селах, де аж кишіло від большевиків, не
наткнувшись на ворога, і як вертався до осередку, то
приносив з собою люксусові харчі й багато цигарок
ліпшої якости. В 1946-47 рр. він був харчовим. Осере-
док окружної пропаганди тоді трохи не згинув з голо-
ду. Повстанці їли худоб'ячу шкіру. Був голод також
і в моєму осередку. Навесні ми були такі виснажені,
що ноги під нами вгиналися. Вістун керував постачан-
266

ням так, що казав повстанцям приходити на одне умов-
лене місце, а сам постачав харчі в інше, де якимсь чу-
дом знаходили їх большевики. Моїх хлопців намовляв
піти з ним в село, де він сам жив, зорганізувати собі
одежу. Я на це не погодився і хлопцям сказав: «Віс-
тун мені не подобається, і ви ходіть радше обдерті,
ніж маєте за лах накласти головами». Коли я дав до
кравця вшити убрання, він переміняв мій новий мате-
ріял на старий. Вчинки Вістуна були дуже підозрілі,
і я не раз звертав на це увагу районовому провіднико-
ві Боліварові, але той спекувався мене тим, що проти
Вістуна не було доказів. А між тим роботою Вістуна
було:
—	облава на горі Лисій;
—¦ знищення в селі кількох чесних людей і цілої
родини;
—	очорнювання чесних людей;
—	смерть Орла та районового провідника СБ Вірно-
го з цілою боївкою з шести осіб;
—- спричинення облави в Вигодщині вліті 1947 р., і то
саме в той час, як через околицю проходили визначні
командири УПА (тоді згинув булавний Бор).
Та остання робота була завершенням Вістунової про-
вокації. Один з командирів прямо сказав Боліварові:
»У вас є грубший провокатор*. Слідство виявило зло-
чинну роботу Вістуна. Він мав завдання нищити про-
вокацією або голодом всі осередки на терені Вигод-
щини, видавати зв'язки, а спеціяльно повідомляти про
перехід визначніших людей і спільно з большевиками
влаштовувати засідки та облави проти них. Тим прово-
катором був злої слави Василь Сащак-Вістун з с. Но-
вошина, район Вигода.
267

д) Розвідка: Кожна армія проводить свої дії таємно,
щоб несподіваним маневром і вогнем знесилити ворога,
завдати йому дошкульних втрат та змусити піддатися.
Рівночасно кожна армія веде розвідування, щоб не за-
знати несподіваного удару з боку ворога.
Розвідування — це збирання відомостей про ворога,
його силу, озброєння, командний склад, розташування,
забезпечення, настрій, пляни та способи дій, адмініст-
рацію, маґазини тощо. В прифронтовій смузі командир
висилає цілі відділи або окремих людей, що мають зав-
дання розвідати про ворога. Таке розвідування обме-
жується лиш невеликим відтинком. Є ще розвідуван-
ня глибокого запілля ворога. Його здійсняють місцеві
люди або люди, що їх перекидається туди літаками з
надавчими радіоапаратами чи поштовими голубами для
передавання відомостей. З розвідуванням пов'язуєть-
ся контррозвідка. Це окремий, переважно військовий
апарат для поборювання ворожої розвідки.
Для розвідання свого передпілля командир висилає
двох-трьох повстанців або підвідділ, яким дає точне
завдання, відтинок, час вимаршу й повороту, знаки і
клички. Розвідку проводиться зоренням і боєм.
Командир підвідділу, отримавши завдання, повинен
на карті вивчити місцевість, дорогу руху, провірити го-
товість підвідділу, відібрати від повстанців усі доку-
менти, фотографії й листи, передаючи їх бунчужному.
На вихідному положенні виставляє зорця, а сам у той
час інформує вояків про завдання. Потім розчленовує
підвідділ, визначає парні стежі наперед і на боки. Пе-
редова стежа мусить знати напрям маршу та просува-
тися перед відділом на 300 м вдень і на 100 м вночі.
268

Просування стежі підвідділу вдбувається перескоками.
На кожній зоровій межі командир проводить зорення
сам особисто. При наявності перешкод командир по-
винен їх оглянути й зазначити у своїй звітній карті.
Підвідділ веде розвідку непомітно, дбайливо маскую-
чись. Про наявність ворога в оселі свідчить лаяння псів,
пізнє або дуже вчасне палення в печах. Коли підвід-
діл мас провести розвідання оселі, треба починати від
крайніх хат. Наявність ворога в лісі зраджують птахи,
які кружляють і не сідають на деревах. Також шелест
листя і тріскіт ламаних галузок свідчать про перемарш
війська. На місце зупинок і відпочинків вказують ват-
ровища, недокурки, сірники, бляшанки від консерв.
Вивчаючи полишені бляшанки, командир може устій-
нити силу ворога. Рух ворога на дорогах можна пізна-
ти по туманах пороків, скрипові коліс тощо.
Розвідку можна проводити також боєм, роблячи за-
сідки, наскоки з метою захопити полонених.
Про свої спостереження командир звітує своєму звер-
хісикові. При висиланні звітів треба зважати, щоб не
висилати їх запізно.
Для розвідування глибокого запілля ворога УПА наз-
начує у штабах вищих ступенів окремих старшин-
розвідників. Ті старшини підбирають собі людей з ці-
лої округи. Вони мають завдання збирати потрібні ві-
домості та подавати їх старшині-розвідникові. Таке
розвідування дає дійсне уявлення про вороже запілля:
розміщення, роди й силу війська, командний склад,
озброєння, забезпечення, настрої, магазини, установи,

ворожу адміністрацію, службовців, партійців, органи
міліції, тюрми, концтабори, зв'язок, шляхи сполучення,
фабрики з їх продукцією, торгівлю, фінансові органи,
радгоспи тощо. Збір тих відомостей тим більше цінний,
що ворог намагається їх засекречувати.
270

ЗМІСТ
Вступне слово 		З
Передмова 		7
Частина перша
Українська партизанка 		9
Генеза 		9
Вступ 		9
А. Підготовчий період 		11
1.	Завдання і праця підпільної організації 		11
2.	Військова референтура 		12
3.	Вишкіл командирських кадрів 		17
Б. Організування збройних відділів 		19
4.	Призов до партизансько-повстанських від-
ділів 		19
5.	Підбір людей до повстанських відділів 		22
В. Організація Української Повстанської Армії
(УПА) 		33
6.	Військова влада та організаційна структура.	33
7.	Зброя 		35
8.	Виряд 		40
9.	Місця розташування 		45
10.	Повстанські відділи 		47
11.	Вишкіл 		53
Г. Вишкільні програми УПА 		60
12.	Програма для старшинських
шкіл (Повний вишкіл) 		60
І. Вишкіл рядового повстанця 		60
II. Вишкіл кандидатів на старшин 		65
13.	Програма для підстаршинських
шкіл (Повний вишкіл) 		71
І. Вишкіл рядового повстанця 		71
II. Вишкіл кандидатів на підстарший 		77
271

14. Програма для підстаршинських
шкіл (Скорочений вишкіл) 		81
І. Вишкіл рядового повстанця 		81
II. Вишкіл кандидатів на підстарший 		86
Ґ. Командир			89
1.	Дефініція			89
2.	Бойові прикмети командира 		91
3.	Командир зобов'язаний			97
Частина друга
Бойовий правильник для партизанських відділів 		127
А. Загальне положення 		127
1.	Основи бойових дій повстанських відділів.	127
2.	Вогонь і маневрування 		128
3.	Бойовий лад 		129
Б. Поодинокий повстанець 		130
1.	Загальне становище 		130
2.	Повинності та прикмети повстанця 		130
3.	Спеціяльні завдання повстанця 		131
В. Повстанський рій 		134
1.	Загальне становище 		134
2.	Рій у наступі 		134
3.	Рій в обороні 		136
4.	Рій у бойовій охороні наступального бою 		137
5.	Рій на чаті 		138
Г. Повстанська нота 		140
1.	Загальне становище 		140
2.	Чота в наступальному бою 		140
3.	Чота в обороні 		144
272

Ґ. Повстанська сотня 		148
1.	Загальне становище 		148
2.	Сотня в наступальному бою 		148
3.	Особливості нічного наступу		151
4.	Особливості наступу на оселю 		152
5.	Особливості наступу в лісі 		153
6.	Особливості наступу з переборенням (фор-
суванням) ріки 		154
7.	Особливості наступу взимі 		154
8.	Особливості наступу в горах 		154
9.	Сотня в обороні 		156
10.	Зміна сотні 		160
11.	Особливості маневрової оборони 		160
12.	Особливості оборони вночі 		161
13.	Особливості оборони оселі 		162
14.	Особливості оборони в лісі 		162
15.	Особливості оборони ріки 		163
16.	Особливості оборони взимі 		164
17.	Сотня в розвідці 		165
18.	Особливості розвідки взимі 		170
19.	Автоматники 		171
Д. Повстанський курінь 		172
1.	Загальне становище 		172
2.	Купінь у наступальному бою 		172
3.	Наступ з переборюванням ріки 		175
4.	Наступ у лісі 		176
5.	Наступ на оселю 		177
6.	Наступ уночі 		178
7.	Особливості наступу взимі 		179
8.	Перехід до оборони 		180
9.	Курінь в обороні 		180
10.	Курінь — ударна група загону (з'єднання-
полку) в обороні 		185
11.	Оборона на широкому фронті 		185
12.	Рухома оборона 		186
13.	Особливості оборони ріки 		186
14.	Оборона лісу 		187
15.	Оборона оселі 		188
їв	273

16.	Оборона вночі 		188
17.	Особливості оборони взимі 		189
18.	Зміна куреня 		190
19.	Вихід куреня з бою 		191
20.	Курінь на відпочинку 		192
21.	Курінь як забезпечення постою 		193
22.	Курінь на маршовому забезпеченні 		195
23.	Бій куреня як маршового забезпечення 		196
Е. Повстанський загін-з'еднання (полк) 		197
1.	Загальне положення 		197
2.	Загін у наступальному бою 		198
3.	Наступ з переправою через ріку 		201
4.	Наступ уночі 		202
5.	Загін у зустрічному бою 		203
6.	Перехід до оборони 		204
7.	Загін в обороні 		205
8.	Особливості оборони вночі 		207
9.	Оборона на широкому фронті 		207
10.	Рухома оборона 		208
11.	Відхід з бою і відступ 		209
12.	Пересування загону 		209
Частина третя
А. Загальні основи партизанки 		211
1.	Вступні завваги 		211
2.	Марші-рейди			215
3.	Форми партизанської боротьби 		245
274