\
И.. ВІ ПК.
\ '
"
,

. І
ОО ,,<::)С>
ОО '-J
,,,,
\ ,
С),
ТОРОНТО
1.96

THEODOR MATWIJENKO
SONNBS
ДРУКВРНJI "кИІв", 686 РЇчмонд вул. Торонто, Онт.

ТЕОДОР МА ТВІЕ:НКО
СОНЕТИ
А СКІЛЬИИ мрій було зеленою весною,
Як піиились ВОНИ, мов золоті потоки І
ВОНИ спливли, і я одии з тобою,
Висоие небо........... сине і високе.
М Рнп.с.кий
196 1

..::
.
.{
". -:,-:-:......
. ОО. .:.:.::.i/.:: :\:" ..-:. ;_:: .. ::.:..
_*:-....J;.:-:-
.-- ":::.
::: -:.:;::i)C.._
.:. .,.".
+Ь ':i.
..". :.:=:.: ::::::::.
.. :::"..  :::::::.
:- :;
'У :
-:.,:': ::::'\)Ж-:<:
оо > 0- У:-"
...
;:::::..
::,,;
-;:.. ,(:
2:)
":::;" --::
W $. . $. :{ff' i.(. :::::.J:tr:w.tk i: .:. f
) :
_::.
\
:::.
-:.:"';.:-.-'
.. "?\
'"':::;:':1::'

:.:-:-
......
Теодор МатвіЕ:НlіО
І

;

(1

(l
Завжди ясні над Сl1НЬОЮ рікою
Ле)кать прямі асфальтові шляхи,
В мілкій канаві блякнуть лопухи
І стеляться мережкою вузькою.
І хочеться поrладити рукою
ТОВСТІ1Х дерев посріблен'і мохи;
Bropi сумують сплетені верхи,
Заші.ПТУIОЧИСЬ зелен'ню важкою.
Від невеселих мандрівничих ДУl\t
Стоїть у пам'яті холодний шум,
Немов прибої rолубоrо моря.
Сніrами сипле яблуневий сад,
Ти зупинивсь і дивишся назад 
Безлюдно всюди і не чути rоря.
7

р
()
(1-
І!<: Іі3 IОI)uі осяяні.\\, lІС ВДОЛ1а, 
В Жllві'\'\ льоху зацвів похмуриі1 r лід,
'бір lОНКИІI, розвіявшись, поблід
І ВІІс()чінь хвилюе невідома.
Крізь віти сосон сіеться утома
І неПС)1\1ітнокволий сонця слід;
Ту,-', f-Іавіть, не розвJtIДНИТЬСЯ якслід,
Тут б110ДI/ІТЬ Tyra ХО.ПQДНОХОрОl\\а.
Ь,,1ЗІ(итниїI бір? У НЬО1\1У побувать!
Jl11ше пройтись,  не нидіть, вікувать
І ПІІТІ1 запах ЧІІСТОЇ ЖІIВI1ці.
І3стократ 1\11!ліші зсрані пс)ля,
Де піСJ1Я спеки літньої земля
С'rріча, ЯК с'тій, веселі rрОМОВИlі.
()
u

р
р.
(1-
ІЗ поrіДfіIt'1 )eHЬ з'ЯВИЛlIСЬ чорні тучі
І золоті побужчаЛl1 Kpyrl1;
ЗаrОЛОСІI.,'111 ВТОl\1оІlСlії л yrJtI,
ЩО В)КС д()щі ІІаДХОДЯ1'Ь неl\tI1н)'чі.
Рідкі дуБІI, вибоїНl1 і кручі
На MllTb ()Дну зві.ПЬНIІ.ПИСЬ від ну дьrl1,
ВіДЧУВШl1 доторк N1IfЛО"Ї CHarll,
ЇЇ l{раПЛИНll Чllсті і пахучі.
Так промовля до серця деревііl.
Десь за rорою дзвонить буревіt'1
І з hetcpr
iHJ-ІЯМ слухае ПРlfро)а.
Миr'r11ТЬ Jlепсх; ДЗЮрtІИТІ r ЛJ1UОКИЙ рів
І між КрИЛЬМ1 ПI)испішених вітрів
Кудись тече блакитна прохолода.
9


І)
Q-
Стою один під сизою вербою,
Де світиться проміння золоте;
Тремтить повітря чисте і rycTe
Від шумувань бурхливоrо прибою.
Морські чайки радіють між собою
Холодна тууча встала і росте,
Переклики і скиrлення пусте
Розносяться над синню rолубою.
І, раптом, з обважнілої пітьми
Розсипались приrлушені rроми
І задзвеніли зеленню краплини.
І внеживій РОДИ1ВШИСЬ rлибинї,
ry дуть буруни темні і страшні,
Вдаряючись об береr щохвилини.
10


n
o
Стоять дерева ніжносамотні
В напіВ)Кl1вім треЛ1тінні позолоти;
Неначе сонця клавіші і ноти,
Bropi сміються віти запашні.
По них вдаряють промені ясні
й, здаеться, бліднуть злидні і турботи,
Нужда, Hapyra, скарrи, заколоти,
І тільки чути радісні пісні.
А ти ідеш під музику і звуки,
Де в синіх водах журяться хмар ки
І день за днем хвилюеться і плине.
Де РО3ДІВОЇЛОСЬ небо журавлине,
До береrів спокійної ріки.
Забувши все,  через rаї і луки
1 1

р
(l
(1-
Шумлять лани ОЗI1:\IОЇ пшениці
В МОЇ1\1 краю розстелині шовки;
Блищать важкі, дорідні колоски
Неначе .під відточеної криці.
Це тут пройш.пи дощі і БЛl1скаВllці,
РСВЛJtI rрОJ\.1И і niHJtIJIJtICb струмки,
"fекли брудні до л\илої ріки,
До бсреrів зеленої криниці.
Тепер поr лянь: синіють небеса,
Яскравий сніп сміеться і звиса,
І orpiBa ПрОІ\1іННЯ1\1 полудневим
GезмеЖНl1Й с'віт повітря і BOДI
І ЗСJ\1ЛЮ ту, ,.1:Le слав.ПЯТЬСЯ сади
ry діННЯ1\1 бджі.п і запахом травневим.
12

ІІа", ят і iOr() дру 1'8 АН8толія
Торянив ІІ!)ИСВЯЧУЮ.
І.
Позолотило стежку і rорби
Ясне затишшя літньої природи;
Праворуч нас  замріяні rороди
І rолубінь похилої верби.
Святковий день, хатини, і дуби,
І для душі краплина наrороди:
Нет лінне сяйво щирості і ВрОДl-I,
І милий поr ляд  сині rолуби.
Я знав тебе  мислителя і друrа.
Хоч ув очах твоїх світилась Tyra
І повила туманом майбуття
Чи то землі, Чl1 іншої планети,
Та пам'ятаю добре, все ЖI1ТТЯ,
ЩО 1\\1-1 БУЛІI філософи й поети.
13

ІІ.
Схилився світ незмінний і ласкавий
Над синім склом весняної ріки,
Кущі черемшин ронять пелюстки
Й дрімае ліс веселокучерявий.
Він розстелив килим зеленотравий,
Де між пеньками журяться квітки,
Де ніжнотканні тініхолодки
Мережать день святковозолотавий.
Стою один на стежечці вузькій,
А по воді кришталеводзвінкій
СКО8зае промінь, нібlі ненароком.
То усміх твій і очі rолубі,
Що збереr.пись як пам'ять по тобі,
Коли ти був поетом і пророком.
14

Q-
Q-
і)
Важких льодів потріскалась кормиrа,
ЇЇ кольчуrу точать кружева,
В ralo дзвенять зраділі дерева,
Бо вже прийшла сподівана відлиrа.
Наліr туМан  і скресла темна криrа,
Найкращих будніlВ пісня луrова;
І зацвіли надії і слова, 
Моя весна, поезія і книrа.
Після ну дної, довrої зими
Я так люблю замшілі килими
Поміж латками танучоrо cHiry.
rлибінь ріки, і rреблю, і сліди,
І ці струмки прозорої води,
Немов думки, що міняться від біrу.
15

Поетові.
Не rордих слів, захоплення, хвали
І усміху чекай від співрозмовця, 
Побачиш ти отруту чистокровця,
rанебний фальш і поrубність хули.
Нехай не сниться подвиr і орли,
НезВИt.ІНИЙ дар і винахід промовця,
Відчуеш лід прадавній часословця
І жаль ДО тих, що в вічність відійшли.
Тобі скажу по щирості: мене
Завжди хвилюе небо осяйне,
Рясні сади і сонячне проміння,
Осінній дощ, морози, і сніrи,
І милий поrляд творчості й снаrи,
І плід трудів, і 'впеВ}lення, і вміння.
16

Q
І)
Q
П'ючи волоrу спраrлими вустами,
В ясних полях розrулюе весна,
П'ЯНИТЬ роздоли запахом вина
І ЯРJ1НУ золотить намистами.
'-' . . .
И серед лаНІВ, не ТОРКНУТІ ЛІтами,
r либінь душі зворушують до дна 
Ця rолубінь і сонячна струна,
Що тут цвітуть затоном і мостами.
Поrідний день, підхмелений теплом,
iV\eHe застав над мудрим ремеСЛОl\1
Орать биком торішні перелоrи,
Щоб КОЛОСИЛИСЬ вівса і текли,
Життю моему втіхи додали
І підказали теми і пролоrи.
17

І)
Q-
Q
І ріДlіl-IЙ степ, і сонячні роздоли,
І ТІ-Іхиli шелест вранішніх вітрів
Я на світанку милому зустрів
І полюбив, як запах метеоли.
Та не поблідли сварки і розколи:
Миrтить полин, сумуе довrий рів,
l"аНЦlое злість холодних КОl\іарів
І ТОНКОСТРУННО плачуть жовті бджоли.
овчать тополь усміхнені ряди
То наших предків тіні і сліди, 
Все, чим живем і дихаем віками,
Де 'в намистах блискучоrо срібла
Зпід лепехів ясноrо джерела
Тече вода прозорими струмками.
18

Q
(І
()
3алиті сонцем шепчуться rілки,
І лtерехтять, і мріють пелюстками,
То, ввібрані ясними сторінками,
Бринять дзвінкі, віднайдені думки.
у дні шукань, зневіри і тоски
BOHll росли спіВУЧИIИ рядкаМlf,
801-1"1 текли веселими струмками
До береrів найкращої ріки.
І я rорджусь, що вмію доказати,
Зі слів простих творити і Ів'язати
Щораз нові, небачені світи;
rрудьми вдихать цілющу прохолоду,
Коли миrтить і падае на воду
ВеСlіЯНИЙ цвіт моеї самоти.
19

Q
(l
р
в ніМІ1Х по.нях, затяrнута ім.пою,
Дрімае тінь осінньої ну дьrи;
Мовчить полин, і стерні навкруrи
Вже заросли rустою ковилою.
Там, де струмок блискучою стрілою
Вповздовж розсік зелені береrи,
Я чую спів невтомної снаrи,
Що тішить дні відрадою малою.
Хоч одцвіли жита і пшениці,
Земних ланів початки і кінці,
€диний ритм і шуми золотисті,
Хоч низові сумують комиші,
То все ж миrтять натрудженій душі
Ясні світи усміхнені і чисті.
20

І.
БіJ1Я ріки
Цвітуть бузки
Л1иrтять осик
І в'еться шум
. .
УСМІхненовесеЛI
.
1 ронять пелюстки;
.,., .
ПОСРlолеНI листки
 .. .
олаКИТНОI осеЛІ.
в м'яких шовках зеленої постелі,
Мов ніжний сон, проміняться квітки:
Їдкі жовтці, кульбаби--наrідки
І над обривом  зарослі і хмелі.
ry дуть джмілі, щебечуть ластівки,
Внизу rycTi дрімають сітники
І лепехи поблискують мечами.
Я тут зустрів незмінну самоту
І неповторну мрію золоту,
Ждучи тебе і днями, і ночами.
21

11.
І ТlІ прийшла, усміхнена і мила,
Тяжких хвилин розрада осяйна,
Моя цвітінь  надія і весна, 
Духмяних днів журба золотокрила.
Печаль земну і Tyry подарила,
Тому й бринять, мов сонячна струна,
Ясних шукань приемність чарівна,
Томління слів, і 'впевнення, і сила.
Течуть і мріють води rолубі,
А на смутній, похиленій вербі
Шумлять rіЛКІІ і rрають намистаflf,
То кружева людських переживань,
Холодна тінь нудьrи й розчарувань, 
То заметіль, підхмелена літами.
22

(}
n
(}
Рясні rілки вrинаються од цвіту
І славлять день звеселені джмілі,
,, їхній труд і клопоти малі
П'янять, яl{ хміль весняноrо привіту.
Промінням rрають зерна самоцвіту,
І золотінь, і радощі землі, 
Вони 1\1иrтять і ІВ сонячній імлі,
І в холодку замріяноrо світу.
Мені ж здалось: пахуча заметіль
Л\оїм думкам прикрасила постіль, 
ЯСНІЙ причал З80рушеноrо серця,
Де усміх свій на ніжні килими
Крізь шелест віт блискучими крильми
Яскраве сонце хлюпа€ з відерця.
23

І.
ЗаТl1Х вітрець, і тануче проміння
ІЗ вечірнім лузі стеЛvlТЬ кру)кева;
1lадходить ніч і сяють дерева,
ЖДУЧl-1 cHiriB, розливі'в бсзrоміНJ-fЯ.
11емов важке, задимлене каміння
Помі)l{ корчами скніе кропива,
Зот лілий XMiJlb, і листя, і трава,
І тінь сулtна запущення Іі томління.
Кудись течуть спокійно сині води
Земна краса осінньої природи,
1\10Їх думок блакитні береrи,
Де я стрічав і раДОLці веселі,
й зелений шум весняної оселі,
І милий цвіт зів'ялої снаrи.
24

11.
І враз тяжка, пох\ура, Сlза туча
Заволокла і тіні, і луrи;
І звеселились темні береrи,
Що вже зима настала неминуча.
Вдяrлась у шовк нудьrа зеленокруча, 
МІ1rтить ріка, і збрижі, і круrи;
Зrори летять і сипляться сніrи
І rОJlубінь колишеться пахуча.
Додому йду зворушенопростий.
ШУЛ1ИТЬ КОJ\1ИШ пожовклий і rустий,
Комусь свої розказуе приrоди,
Що їх сплела усміхнена весна
І за1\1етіль прикрасила ясна
Леrким крилом вечірньої поrоди.
25

ІІІ.
І от земля цвіте у світ лім ropi,
Тому й мовчать розстелині луrи;
І їхній сум, і сонячні круrи
Миrтять сріблом і сяють на просторі.
Шовковий cH.ir, промінячись надворі,
Розвеселив і стежку, й береrи,
І oCTepir від синьої ну дьrи
Мої думки  береЗIІ білокорі.
БлаКИТНІ1М льодом скована ріка;
Зl-Іrзаrи круч, і rриви сітняка,
І комишів тонкі очеРСТИfНІ-.
Вітають день і тіні золоті,
Такі близькі і ріДlіі самоті,
ЯК ДИВНІ1Й світ уявної картини.
26

Q
t)
(1
Біля ріки, підхмелені Кlвітками,
ry дуть джмілі святковосамотні,
Збирають мед і сонячні пісні,
Щоб зацвіли в затишші стільниками.
Низький обрив, зарослий сітниками,
Кладе печаль на води мовчозні, 
Отак думки дозрілі й потайні
rлибінь душі засмучують XMapKaMII.
Все промине з літами назавжди,
Похилих верб усміхнені ряди
І rолубе миrтіння виднокраю.
То ж відпічнім rодину, і тоді
Підем назад веселомолоді
По килимах незріlвнянноrо краю.
27

J)
р.
(1
rудуть вітри дошкульні і холодні
В rілках дерев, що льодом обросли,
І rолубінь дорожньої імли
Плете ciTKl1--тумани новомодні.
Мое життя стоїть напередодні
Щасливих мрій і радості  хвали,
Коли цвітінь весняної щоrли
Освітить даль і ріки мноrоводні.
І хоч душі не МИЛI1l"і ДИКИII скрип
Товстих берез, OCl1K і давніх лип,
ЗеМНІ1Х вихріlВ нестримне завивання,
То все ж на дно упевнень потайних
Ляrа узор черешень запашних
І золотінь HiMoro сподівання.
28

р
І)

Немов з rpaHiTY витесана скеля,
Стоїть струнка, усміхнена весна
І rомонить святковочарівна
РОЗЛІ'ІВОМ трав прикрашена оселя.
П'янить думки УКІвітчана пустеля
І rолубінь роздолу запашна,
Бо ми завжди приковані ДО дна,
Хоч вічн() манить сонячне бсзстелля.
Дзвенить лунка, прозора далечінь,
Ясне вікно відрадних маячінь,
Для мандрівців  і праrнення, і цілі;
А МI1.rJИЙ світ планет і висоти
І;е утолив хороброї мети, 
І тайники  неторкнуті і цілі.
2)

І)
І)
1)
rудуть ДЖМІЛІ замріЯНl І милі
Поміж дерев святковосамотних;
Здаеться, сад прокинувся для них
І розпістер rілки зоnотокрилі.
Немов вінки розбурханої ХВИ.1Jі
Або узор прибоїв rолосних,
Висять сніrи на вітах запашних
В м'якім теплі розтанути безсилі.
ВІИЗУ лежать зелені килими
І заметіль шовковими крильми
Їх покрива і ніжить пелюстками,
Щоб звеселить заТl-IШШЯ острівця
ЯСНІ1Й причал поета і співця 
І зацвісти нетлінними рядками.
30

(J
(І
Q
Тече вода блакитної ріки
. . І!!!' · · ·
в миrТIННI ОЖІЛ 1 сонячноrо ЦВІТУ;
Неначе тінь весняноrо привіту,
Довкола ніжні шепчуться rілки.
Летять наниз леrенькі пелюстки,
На комиші і зерна самоцвіту, 
То заметіль розвінчанноrо світу
Береrові малюе сторінки.
Ясна пора шукання і надії
Мої думки і виплекані мрії
Зі всіх боків промінням золотим
Оповила, зіrріла, эвеселила, ............
Іпоявилось впевнення і сила
Над ремеслом суворим і простим.
31

р
(}
Q
І ОТ п'янка і сонячна rодина
Жl1ВИМ сріблом оббризкуе стежки;
Трухлявий cHir народжуе струмки
І розтае мов пісня лебедина.
Отак в мені біднішае льодина
Розчарувань, і Tyrli, і тоски,
А замість неї  міняться ставки
І розцвіта надія щоrодинна.
Весняний день сміеться навкруrи
І веселить самотні береrи
Очеретів безвітряним шептанням,
Блакиттю в()д спокійних і ясних,
М'яким теплом затонів осяйних
І rолубим небесним привітанням.
32

(І
(J
Q
l"eJ\\Hie сні.", і таНУЧІI пuволі,
Кудись зника  і меншають латки,
А замість Hboro піняться струмки
І чути спів народженої волі.
То дерева похитуються rолі,
І від жалю і ранньої тоски
Скриплять важкі простяrнуті rілки,
l\I()B ЖуравліlВ ключі на Вl1дноколі.
Тал де раніш проrулювалась тінь,
Тепер миrтить прозора золотінь 
ЗВІ1чаЙНl1Х днів окраса промениста:
Жl1ве срібло і ніжний самоцвіт,
Ота вода, що крапае із віт,
Або разки весняноrо намиста.
33

(J
()
Q
3азеленів РОЗДОЛ озиминою,
Мов простелив святкові скатерті,
На ній цвітуть розли'ви золоті
І виrрають мережк'ою ясною.
в моїй душі співучою струною
Бринять слова лаrідні і прості;
Я через те і вдячний самоті,
Щ() володію радістю земною.
Бо небокрай, rлибокий восени,
Завжди п'янить і марева, і сни
Міцним вином блакитної КРИНl1ці
Отих дзвінких, далеких береrів,
ТІ1Х rолубих, неторкнутих cHiriB
KpaCl1 життя і світу таемниці.
34

Пам'яті Moro вчителя
Васил R rлухоти ............ присвячую.
Це ТІ1 писав про бідних і смутних,
Про ніжний спів омріяноrо хмелю,
Про милий степ і сонячну оселю,
І про весну розвінчань запашних.
Тому й живеш у споминах ясних
1\\08 каменяр, схилившися на скелю,
Хоч rолос твій, ударившись об стелю,
Навік затих між мурів кам'яних...
J1ЮДI1Н(), знаlі! ПРОКЛЯТИlі землякаМlі,
Він буде йти безсмертними 'віками,
"Сталить чуття і душі молоді";
І пр()свіщать засліплені нарОДІI
"У їхнім слов.j, в їхньому труді"
Без коливань, зітхань, винаrороди.
35

Дівчині лрисвячую.
я прожила світанкові літа
Серед ланів шумних і колоскових,
Де так Вlразно в пошептах шовкових
Л1ені 'ввижалась мрія золота.
І далечінь неторкнутосвята
Земних шляхів і тіней проліскових,
П'янких шукань і млостей заrадкових
ЗаВЖДl-1 ЦBi1a незмінна і проста.
Хоч нині тужить батьківський поріr,
Самотніх вишень пахощі і cHir,
Коли вночі, стомившись, засинаю,
Т() все ж про дні майбутні і дзвінкі 
Моїх бажань мережива тонкі 
Скажу одне по щирості: "Не знаю".
36

(1
І)
р
ВеСНЯНИlі день, проміНЯЧІІСЬ
Розвеселив зажурені думки,
UЦo в обручах зимової тоски
Іще цвіли незмінні і суворі.
.
наДIВОРI,
ХаІI шелестять берези білокорі,
Блищать сніrи, каJlюжі і CTPYMKJtI,
За І{О1\\ишем блакитної ріки
Я бачу даль і СХІІЛІ / 1 неозорі.
І ці стспи  убоrі ПУСТllrі,
ЗСl\\IІИХ д()ріr ВI1бої}!и старі
Та КО!\1'ЯХИ rОЗ1\1ішеlіОЇ r.ПИНII
r-fакі UЛllзькі, при€мні і ясні,
Як над столом народжені пісні,
N\()r() }КI,.'rтя улюблені ХВJtfЛИНlf.
37

(1
Q
р
Течуть Жlіта, і сонячну rодину
у намистах paHKoBoro срібла
ЗОЛОТІ1ТЬ шул" блакитноrо крила,
Як небозвід Ііадію )f{уравлину.
Я тут зустрів усміхнену калину
Над холодком живоrо Д}J{ерела,
-"'\їж БУЙНIХ траІВ, де стежка проляrла,
І полюбив журбу світлохвилинну.
КОЛlі Ж уздрів, ЯК мріють сітники,
Як біле rpolio rубить пеЛЮСТКf 
Спокійних бджіл оспівані сніжини, 
Відчув иудьrу і серця ні}l{НИЙ біль,
Моїх думок пахучу заметіль
Під тяrарем весняної крижини.
38

І.
Блищить ріка. Миrтять сріблясті
Похилих верб, що мріють осяйні,
Куди МІ1 йдем поволі опівдні
І непомітні топчем золотіні.
. .
ТІНІ
Скрізь, де цвіЛl1 в зеленім шелестінні
Розкішних трав перехлюпи ясні,
Тепер лежать покоси запашні,
ЗеМНІ1Х KpyriB блакить і мерехтіні.
Поrідний день сміеться і дзвенить,
Довкола нас тече і rомонить,
Л\ільйоном слів проноситься і тане.
Отак бринить натяrнута струна;
l\і()я душа і Tyra саЛ1()тна
ЇЇ пісні хвалить не перестане.
39

11.
І от прийшли. Течуть спокійні води,
r,,111боке небо свіТІ1ТЬСЯ на дні,
f1oro олаКIІТЬ і усміхи ясні
В собі таять принаду насолоди.
Кубки тепла і подих прохолоди
Зустріли нас, мов друзі мовчазні, 
BOI11 життю наснажують пісні
І сріблять спомин літньої поrоди.
Куди не r лянь: проміння золоте
Л\иrтить, дзвенить, тьмяніе і росте,
Від струн тонких щемлять і сліпнуть очі.
Та все ж навік зостануться сліди,
Щоб мандрівці'в Іlідманювать сюди
Впізнать свіТІ1 нетлінні і урочі.
40

р
Q-
(l
в далечині дзвінкіїІ блакитне море
Цвітіння мрій і вічної ну дьrи
ШУМНl-Il'f1 прибоем точить береrи
І rОJ\10НИТЬ беЗ1\1ежнонеозоре.
Краса, і СУМ, і ненависть, і rope,
Шовкових хвиль розвінчанні круrи,
Іезмінний ВІ1ЯВ Л'У)f{ності ІІ снаrи,
й завжди rOTO'Be "хто Koro поборе".
І ці важкі сріблясті кружева,
Хмільна стихія ніжна і жива,
Прозорих вод приливи і відпливи,
Як літній бріз  цілющий і ясний,
Кладуть на серце настрій запашний,
Моїх думок алмазні переливи.
41

Q-
Q-
р
iV\OB сторіНКI/1 замріяноімлисті,
Я тут застав у тузі і журбі
Веселих днів затони rолубі
й широких нив r()ЗЛI1 I ВИ золотисті.
Сl\'\Їються хвиль вінки сріблонамисті,
rустих пшеН1ЦЬ псрехлюпи слабі
І на близькім Прl'lПЛlоснутім rорбі
Моїх ДУМОК кущі зеленолисті.
І от до мене з ніжним вітерцем
Пливе тепло, пропахле чебрецем,
Від сніжних rpoH розквіт лої калини,
Де так спокійно бджоли і джмілі
Збирають мед родючої землі 
Своїх трудів оспівані краплини.
42

()
<>
р
Ідуть дощі пронизливохолодні
Ia хідники, дерева і дахи,
На Ліорї)кків посріблені мохи
І на кущі троя'нд фронтоrородні.
МОВЧl1ТЬ земля насуплена сьоrодні,
Хоч ніжним шум()м змиті порохи,
Хоч шелестять асфальтові шляхи
І .І\1іняться ре'клами новомод\ні.
А завтра, знай, під звуки вітерців
Снопом ясним початків і кінців
r либінь небес усміх'ненопрозора
Orpie світ весняної пори
І r()лубінь далекої rори,
Що мсрехтить як мрія синьозора.
43

()
р
р
МОВЧlfТЬ niTbl\t\a в кімнаті. Крізь
8идніе сад, кружелить пелюстками;
Блакит'на тінь зростае між rілками
й кладе печать на біле полотно.
.
ВІКНО
Ця ніч Ліені ввижалася давно.
Сиджу один, освітлений думками,
Що зацвіли стрілчастими рядками,
Мов навесні посіяне зерно.
Це ж перший cHir до мене завітав,
Осипав зелень помарнілих трав,
ПОХl1ЛИЙ дах і яблуні розлоrі.
І хоч не маю друзів, то дарма, ...........
Уже ПРИЙUJла усміхнена зима
Л 3 НСІ() дні замріяні і cTpori.
44

Q
(l
р
Лежать важкі, безвітряні лани
І на безлюдді мріють колосками,
Немов степи ЯСНІ1МИ сторінкаЛ1И
Вітають діл розк'вітлої весни.
Над ним блакить німої r либини
Миrтить снопом, позначена хмарками,
То rолубінь красуеться разками
Моїх думок  співучої СТРУНI1.
Внизу шовки стежок зеленотраві,
Дзвінки волошок ніжні і яскраві
Та чебрсців затони самотні
П'янять повітря хмелем і журбою,
Коли про мене шепчуть між соб()ю
ПurіДНl-IЙ }HI) і IfИВИ запашні.
45

р
(І
Q
Цвіте садок, ry дуть cnoKitiHi бджоли
На тихім дні поrідної весни,
ВОНИ дрімот З0ЛОТЯТЬ ніжні сни,
Що ЇХ в житті не зраджу€ш ніколи.
Поміж дерев засніжуються nOwllf
Зелених трав, мов хвилі ЯРИ'НИ;
Не чути слів, 'ні звуків, ні луни 
І тіЛЬКlf мріе запах метеОЛll.
І хай ЯСНИЙ і рівний серця стук, 
Далекий натяк квилення і мук,
r лухий прибій душевноrо страждання,
Мені думки промінить звідусіль,
Як ця німа і мила заметіль 
Блакитна тінь Moro оповідання.
46

р

()
Над узоереЖ}f{ЯМ л\арева дзвінкоrо
В шовках тепла прозорої води
N\І-ІІ"'ТЯТ'Ь рясні, З3Сltіжені саДI-I,
Як l\\ИЛИЙ дар безлюддя rOMiHKoro.
БлаКllТНИЙ шум неспокок) п'янкоr(),
Минулих літ заrублені сліди
Мене щодня приманюють сюди
Відчуть розмову шелесту MopcbKoro.
Бо rлибочінь стихії осяйна
Завжди ікива, приемночарівна
Моїй душі виносить OCTopory:
"Ти маеш все: духмяний запах віт,
Від ніжних бджіл усміхнений привіт
й цвітінь весни підхмелену і CTpory".
47

р
р.
()
І я сиджу; і просинь ніжнотканна
З м'яким повітря\ крапае із віт,
В цей час листки і ДИ'ВНI1Й самоцвіт
ll01\1YCb бри,нять, мов радість несказзннз.
П'янка блакить КРl1шталеВОТУ1\1анна
Моїй душі убоrій шле привіт
Знад 'rемних хвиль, де мріе дальній світ
І пропливае доля невблаrанна.
І;изькі rілки наснажують l\\e'He,
Вони пле'rуть мережево рясне,
І шелестять, і пахнуть беЗУПИ1НУ;
Разпораз rублять білі пелюстки,
І тепла тінь весняної руки
Торкае плечі змореllі і спину.
48

(}
Q-
р
Дріl\іае синь і лавка в холодку,
Де так l\'1
-lrтять меlеЛИКl1 і мухи,
Де ніжниі"і цвіт ясної завіРЮХll
Плете мережку сизу і 'roHKY.
І на 'rpaBY духмяну і м'яку
Ляrае тінь Iвесня'ної розрухи,
Зів'ялих Mpii окреслення і рухи,
Що нам дарують Tyry і ТОСКУ.
То ж ОДПОtІИНЬ, коли прозорі хвилі
Об береr б'ються сонячні і милі,
Щоб ЇХНЯ міць п'янила і жила,
Щоб назаВ}f{ДИ проходила утома,
Щоб не лякала доля Іне'відома
 .
и не поражала серця, мов СТрІла.
49

р
р
і)
Ясне і тепле сонячне проміння
І rолубі, натяrнуті дроти
Ласкають тінь моеї самоти,
Моїх шукань, життевоrо невміння.
){РИЧІІТЬ мостів забруд'нене каміння,
Тут де я хочу нині перейти
В такі 'НУ ДІні, нерадісні світ"
Чужих людей шумноrо безrоміння.
Хай рідних слів нев'янучий потік
Завжди тече, як даtвній милий тік,
Зерном доріДIНИМ слаlВЛЯЧИ турботи
Отих uлизьких одвічних трударів,
Х то дістае вінок земних дарів 
Міцний засік і усміх позолоти.
50

Q
р
Q
Тут на веранді прохолодь ранкова,
Приемна тінь і небо мовчазне
В цей милий час утішили мене,
Немов дитину розповідь казкова.
А за шляхом, де просинь фіалкова
rолубить вод миrтіння осяйне,
Цвіте проміння ніж'не і рясне
І далечінь сміеться проліско.ва.
Росте сонет, і зріють сторінки;
Товстих дерев посріблені листки
Нічних краплин німими намистами
Моїй душі підказують слова,
Щоб від шукань 'не мліла rолова
І lіе линяло враження з літами.
51

р
(f
р
11а фоні скель і УРВІ1ща KPYTOIO
Міцних бруньок набряклий самоцвіт
Ввібрав снаrи усмішку і привіт
НіЛіИХ небес і сонця золотоrо.
Від цих том.пінь і плетива rycToro
Столітніх верб і Їх скорботних віт
Дістав красу ясновесняний світ
MOpCbKJtIX узбічч і квилення Іпростоrо.
Ну, а з rлибин повітря і води
Крижаних хви.ПЬ блакитні неводи
Л1ені приносять свіжість і відраду,
Поки земля не вбралась у ШОВКI1,
Не розцвілись найменші паrінки,
М()В ]{ружева замріянur'() саду.
52


(f
Q
Пuміж дерев зслених і шумних
ЖИ1воrо СОНЦЯ проблиски веселі
Дощем невпи'нним сипляться зі стелі
І виrрають на травах запашних
Теплом зернин альмазів неземних,
Зірчастих сліз блакитної оселі;
Вони промінять випари і хмелі,
І синь небес покірних і ясних.
А Mi ідем, отут де зріють тіні,
Чиїсь сліди, квітневі золотіні 
По цій тропі, що сяе від піску;
Щоб біля стіп черемшини rустої
Духмяних віт неторкнуті настаї
Нас привітали в CBi)l{iM холодку.
53

n
n
(J
А я стою. Дзвенять бурхливі ниви
В цих золотих, заквітчаних полях;
Мед'вяним шумом хлюпають повз шлях
Блискучих rрив шовкові переливи.
Ростуть думки й міцнішають приливи
Життя й снаrи, як дальній відсвіт блях,
Як сонця слід на білих журавлях
Або 0З0Н розхриста l НОЇ зливи.
Сміеться спів розвінчаноrо дня,
То жайворонок милий, пташеня,
Сріблясту нить 'натяrуе над долом.
Мені здалось: красуються жита,
UЦo десь між ними rубить намиста
5ІСНІІХ небес ще нспробитий шолом.
54

Q
Q
(І
з обох боків утоптаної стежки
Розкіш.них трав P03ДBO€Ha кайма
Мою ходу і тіні обійма
\J
И торкае ноrи зеленню мережки.
Блищать крапли'н посріблені сережки,
Такі близькі і втішні, зокрема;
Бо в них r либінь проміниться німа 
БлаКІ1ТЬ небес і сонячні ПО}l{ежки.
Це рідний луr, мов келих золотий,
(Землі оздоба)  ,ніжний і простий
Аж через вінця піниться і rpae,
Міцним вином розквіт лої краси
Духмяних серць еднае rолоси,
Яскравить день і видиво безкрае.
55

n
р.

Блищать нитки сріблясті на траві,
То сіть пухнаста "бабиноrо літа";
Т() тінь CIliriB, що просинь розіrріта
Тут нап'яла, мов крила вітрові.
І от снуе думки сторожові
Оця пора шукань золотоквіта:
"Всі Сl'орінки окресленоrо літа
Нараз зібрать під плотом і в рові!
ХОЧ іпорветься пряжа па'вутинна,
Лаrідна осінь соняч'нодитинна
Вам піднесе усміхнений сонет:
Слова--листки, оздоби наrідкові,
Щоб ви збаrнули тони заrадко'ві 
Зразок письма небачених планет".
56

(l
(l
р
Вже довrий час нікуди не ХОДИВ
За виднокруr задимленоrо міста;
Зе.пений парк (і томик романіста)
Мене як друr на лаву посадив.
Він мандрівцям у всьому доrодив.
І ЦЯ тра1\1вайна колія зміїста,
І вічний рух, і музика троїста
N\eHi здаЛIСЬ одним 3 найкращих див.
Чаруе жмут характерів незнаних:
Тупих, простих, закоханих і п'яних,
Далекий світ уявлень і життя.
Та перш за все ввижаеться людина,
ЇЇ цвітінь і пісня лебедина,
її діла, страждання і чуття.
57

(J
(І
Q
Немов на дні r либокої криниці,
Вже котрий раз я просікою йду?
Мої чуття і усмішку бліду
Д)'рманить запах свіжої ЖI1ВИЦЇ.
Зелений шум 'лосрібленої r лиці
В собі еднае вроду молоду,
Ходу життя  незмінну і тверду
І ріДНІ1Х піль весняні rромовиці.
То ж хай до Hir ляrае ніжна тінь,
Крихкий пісок шовкових золотінь,
й від да.внини роз'їзджене коріння,
І радість та, яку не заrасить, 
її людині взяти і носить,
Як ці.пь земну нейвищоrо створіння.
58

Пам'яті Moro вчителя
МИКО:1И rриня ............. присвячую.
Цей вічний шум, незмінний і r лухий,
І ХОЛОДОК кришталевопрозорий
Чарують сосон храм З0ЛОТОКОРИЙ
І ні ДЛЯ Koro в світі не лихий.
І, навіть , ти  обвітреносухий,
l{о.ПИ Прllбув зажурений і хворий,
Застав снаrи розлив зеленоборий
І rypT дітей Прl'lві'rНИЇI і ПЛОХl-IЙ.
Т() ж будні ті, llO 1\\11 пережили,
Не \BICPI1€ тінь неправди і хули,
Бо серця біЛh і запах ніжний хвої
Ще і д()нині славлю і несу,
Як вузол знань, як спомин і красу
ДУХМЯ'НИХ rip блакитної Савої.
59

t)
І)
t)
Мовчать корчі, мов тлінь ясної ночі,
У царстві сна і синьої ріки,
Де тінь п'ючи, дрімають сітники
І комиші шепочуться урочі.
Земних слідів 1\10Ї шукають очі
Поміж слізьми фонтанів осоки;
Сказав би я: то фосфорні квітки
Ао() зіrки поБЛИСКУIОТI> пророчі.
Від темних круч, ДУХМЯНИХ береrів
Пливе тепло над травами луrів,
В'ючись хміЛЬНI1М, посрібленим туманом.
Не жалять Hir ні ХОЛОД, ні роса,
І тільки ця неторкнута краса
Чаруе світ зеленим океаном.
60

(l
Q-
(1
Десь на ливаді зранку дзвонять коси, 
То в луr прийшли завзяті косарі;
r либінь небес проміниться Bropi,
UЦоб без ДOLЦY стелилися покоси.
МІ1rтять квіТКl1, БЛИLЦать сльозисті роси,
}(ричать пташки і плачуть комарі;
Ростуть ручки: і бачуть трударі,
Як запах трав золотить сінокоси.
Засмаr лі PYKll  жилаві, міцні
Спочити зможуть тільки опівдні,
Бо дороrа і праця, і rодина.
Медвяний шум і сік землі хміЛЬНИll
Яскравлять час :ПО1вільний і ясний,
Все чим живе і тішиться людина.
61

Q
Q
І)
lіе1\10В сльоза КРI'lшталевопрозора,
Під сонцем снить і сріблиться ставок;
Чомусь застиr сліпучий поплавок
Іводорослів слизь rолубозора.
Тут не поможе й Сl1ла Святоrора,
І hlИЛl1Й сміх весеЛl-lХ ластівок, 
ЬО rpy JІУСКИ рибинок, і клювок
В}ке поrлина нудьrа зеленохора.
я зр()зул\ів, lЦ() втіха відліта,
ЧI'I хмарка мрій веСНЯНОЗОЛt)та,
(Весь день сидіть на березі крутому).
Т(> }І{ краще буде: встаТl1 і піТll,
Де білих яблунь шепчуться свїти
і-::І дають CHary, долаЮЧl1 УТО1\1У.
()2

Q
(1
Q
Поrїдний день промінням 30ЛОТИСТИА\
rустих хлі'бів пронизу€ шовки,
Цвітінь роси, і квітів пелюстки,
(Л10В виrра€ крилом сріблонаМI1СТtМ).
Серпанк()м мрій КРl1шталевоіСКРИСТИl\t
Оповива моrили і стежки,
І засіва найкращі сторінки
Зерном чуттів ДУХМЯНІ1СТИМ і ЧИСТИl\1.
Я чую спів незримих цвіркунів
у ШУ1\\і ХВИJlЬ розстеЛИНІ1Х ланів,
Що простяr лись за обрій синьозорий.
Це рідний краіі, життя ясноrо світ,
Моїй д}.ші веСНЯНІ1Й шле ПРl1ві'r
Такий БЛI1ЗЬКИЙ, усміхненопрозорий.
63

р
Q
р.
ІЗ с'rепу БЛllзькіл\ замріяна весна
З зел\лі пробилась ні}l{НlіМИ квітками
І Bl1rpac lІіМ11j'1И пелюсткаМI/1
Ії оздоба 1\11lла і рясна.
Сl\\іеться день і пісня rолосна
ТрСl\\ТИТЬ Bropi і НІ1жеться разками,
Та не з.тІОВИТЬ цікавому руками:
Вона для серць  посріблена струна.
То десь ВIІСI1ТЬ, Tt) падае д()долу,
На Л\І/ІТЬ змовка і знову ПОЧИlіа
Хва.ПIІТІI світ зслсноrо РОЗ,.,о,пу
Це пташеня  ця rpy дочка ясна.
Мені ж стоять і слухати довіl{У
ШуршаJIНЯ ХВlіЛЬ  красу блакитноріку.
64

р
(1
Q
Після rрози, відсвіжені дощами,
Біля ставків спокійної води
Блищать рясні, засніжені сади,
Що ПОрОСЛll зелеНИМll п.пющами.
1\\овчить земля ,під білими плаllами,
На ній цвітуть метеличні сліДII.
Я сам бреду замріяний сюди
По Кlrlлимах TpaB1 поміж кущами.
T росянім l\ереживі разків
Мені вклонились китиці бузків
І теплий ХJ\1іль до серця доторкнувся.
Тоді й джмілі, і бджоли почали
ry діти спів весняної хвали
І день ясний привіl"НО усміхнувся.
65

і)
Q
Q-
Лежать дзвінкі, побру джені поля
І виrрають на сонці яриною ;
Bropi висить сріблястою струною
Самотній слід HiMoro журавля.
Ясним прод\інням Д1іниться земля.
ЇЇ теплінь, надихана весною,
Кудись тече рікою осяйною
І вітерцем до серця промовля.
}{лубки хмарин, мов яблуні шовкові,
Пливуть туди, де мріють проліскові
Далеких rip діброви і ліСl1,
Де тіЛЬКI'1 снить, звиваючись, дор<lrа
І r(>лубіНl> підхмелена і CTp()ra
Таїть кінці незмінної краси.
66

Q
Q
р
Сосновий ліс, повитий самотою,
[>()стс, шумить і плаче Ібез води;
Шишки живиць, мов дзеркальця слюди,
Блищать слізьми посухи і застою.
Сріблом мохів і просинню rустою
Цвітуть rорби",моrили і сльоди,
й хоч сонця слід просвічуе сюди,
'ra не rолубить неб() ВIС()ТОЮ.
Цей милий храм, цей батькіВСЬКІ1l1 п()ріr,
Мене ПРІ'ІЙНЯВ дО себе й до,поміr
Збаrнуть життя і свіжість неповторну,
Щ()О янавік, позбувшися ну дьrи,
Відчув прилив цілющої снаrи,
ЇЇ теплінь хмільну і блаrотворну.
67

р
Q
р
П()r.ПЯ}IЬ 3 r()ри: ясніють персливи
Мостів, луrів і дарницьких лісів;
Там неба край замріяно осів
у rо.пубі і сонячні РОЗЛИВI1.
Після rpoMiB озонистої зливи
Тремтять нитки сріблястих rолосів,
І слів--зерlНИН красуеться посів,
й ростуть ба}J{ань духмянисті ПРИЛИВI1,
tieMOB саДl1 розкішні ПрИДlfіпров'я,
Де Ж"ІВ, стра}J{дав, зміцнів і поборов я
Плаl{УЧИЙ СУl\\ просторів 1\1андріВНl1Х,
Щоб Інавіть, тут, за Сl1нім океаном
Вони цвіли .підхмелеНИl\\ ТУ1\1аном
Оті часи уявлень незем,них.
68


Q-

На деревах, розвіflt.Іанні і чисті,
ТОНКИХ листків сміються кружева.
Я б так хотів духмянисті слова
ВрізьбlІТЬ в рядки леrкі і ПРОl\'\енисті;
Тоді дзвінкі, кришталевонамисті
З'їднать ДУМКІІ і Вl-fбороть права
1\10Їй душі, щ()б пісня вітрова
П.пека.па днів П()J1t)ТНI1ща зерНl1сті.
ВОНІІ для мене  БЛl1скавка і тінь,
Озон rрози і сонця 30JIOTiHb,
}(алю){{ зеМНlІХ небесні переливи, 
Все, чим живу і, слаВЛЯЧlf ЖI1ТТЯ,
rapTYlo rvlїЦh, томління, і ч.уття,
уІ весняних 1\1рій нескїнчеНl-lі РОЗЛИВІІ.
69

р
р
(l
Поr лянь звідсіль : долини і rорбl1,
І да.псчінь хвилюеrrьсSl прозuра,
Де рідних піль теП.rJінь r()лубозора
Ввесь день цвіте, мов сині rолуби.
з обох бо'ків проміняться дубl1:
Печать століть на ІІИХ ширшавокора
Та ще німа, YCl\'\iXHeHa покора
Із ХОЛОДКОl\\ веСНЯІ-lОЇ )І{урбl;l.
В()НІІ СТ()ЯТЬ, заl'іНIОЮТ'Ь ДОІ10rу,
Струмлять cHary підхмелену і cTpory 
ЯСНlfіі напій духмяних л\андрувань,
llLnб не бу ла ні КрИХТІ1 недовіРlі
В чутливих струнах враніш'ньої ліри,
Щоб не було НУДНИХ розчарувань.
ЇО

Q
Q
(}
На степовіtі, обвітреніl1 1\ісжі,
Де ПОЛl1НИ СХИЛИЛИСЯ срі'блясті,
І{ущі траВІ1 зе.пенопопелясті
Уже ПОКрИЛі'IСЬ краплями іржі.
Про їхній СУЛ1, ущер'БИНIІ чужі,
Про Хl1ЖУ лють, недолю і напасті
Розкажуть все напівзот лілі снасті,
11адзе1\1НИХ струн завмерлі крутіжі.
Товстих дубів  німих ланів твердині 
Ставки небес замріяні і сині
Brori ТОРКНУЛИСЬ СОІІЯЧНИМ 'Крl1ЛОМ,
Щоб ожили верхів'їв силуети,
lv\іLНИХ rіл()к безлисті переплети,
І продзвеніли радісний псалом.
71

\)
n
р
І от весна. Осколками БJlакить
Застря.па в вїтах сонячновесе111Х,
rlel\\()B Вуlна п'янкоrо ДllВНИЙ келих
ДУХl'V\ЯНI1l\1 ШУ10М rpae і КИПИ'rЬ.
Я б так хотів турботу )'ТОПI1ТЬ
За Kpaewl вінців різьблснодебелих,
ВіДЧУТІ1 х1\tlїль 'КРУ)J{ЛЯНЬ золотоджмелих
І .під душі проміНl-ІЯЛ1 рО3ТОПI1ТЬ,
Щоб ЦЯ пора кришталевопрозора,
І ШІ1рочінь небес r()лу60зора,
І запах трав, і жовті наrіДКІI
БУJ1І1 для мене радістю земною,
Щоб довrий час шуміли наді ЛіНОЮ
Ясних садів rозквітлі пелюстки.
72

Q
n
Q
я ждав тебе. Пітьма rозчаr)"вань,
(KO.J111 'надворі CTlxa завивала),
Сліпу lіУ дьrу і Tyry HaBiBaТ]a
Ііа терсзи lіезмінних сподівань.
І ти прийш.па. Алма31 почувань
Л1ені весна ясна подарува.па,
Л1ене в саду розквітлім заховала
Серед струмків пісеНlіl1Х коливань.
ДУХМЯНl1Й ШУ1\1 дерев снїжновеселих
Мов з()лотий, ранковий, ніжниt'І келих 
Мfrтить і rpae іскрами срібла.
Ві.н повен сил, настоїв блаrотворних,
Пахучих трав, озонів неповторних,
Бла'китних rроз і щироrо тепла.
73

і)


ЯСНІ1Х висот усміхнене проміння
П'ЯНИТЬ дерев зіrчаст'і кружева;
І3низу rYCTa, посріблена трава
Мережить тінь замшілоrо каl\\іння.
Важкий тяrар ну дьrlf і ()німіння
Кладе печать на мислі і слова, 
От через те і 1\1ліе rолова
В цім rолубіJ\t ззтоні безrомі'ння.
Та все ж люблю теплінь береrову;
ДУХМЯНі'IХ віт оздобу cHiroBY
Зі СНОМ чуттів €днаю. І ,ПРИ€1\1.,f}Ю
Тебе, як (СТІ>, дзвінку і ()сяйну,
Moro )киття надію і весну,
І ніжний цвіт, і пахощі, і землю.
74

Q

р
Було колись: сріблясті СОJІ0В'ї
rОНИЛl1 спів на віти обважнілі,
На зе,ПСfІЬ трав і луки посинілі,
І Ііа сте)l{КИ утоптані мої.
Тоді цвіли діброви, і rаї,
І хвилі rip тонкі, закам'янілі,
І далы
іхx хмар узори п()смутнілі,
Що відпливли У сонячні краї.
І ті шляхи роз'ї}кджені, широкі
Таїли сум і помисли r Лl1бокі
Про 1\1андрувань заобрійну канву,
Щ()б, ВЗЯВШИ біль РОIЗJііженоrо серця,
МіЦНI11'А ВІI}іОМ uлаки'тноr() пі,tСРЦЯ
П'ЯlіI1І'Ь надію милу і ЖИВУ.
ї5

р
р
Q
M()r}'THix хвиль ззпінені rрсбні
Разять собою виступи і скелі,
3амшї,JIJtІХ круч ущелини і хмелі,
Що ПОВИТІись мов жили каl\\'яні.
Один СТОІО. І маряться мені
Рясних садів хурделиці веселі,
Розкішних віт ДОL1tі зол()тоджмелі
В моїй ясній і Л1И.ТІій стороні.
І так Ж11ТТЯ проходить непомітно.
Дивл}{)сь ТУДИ, де плив р()жевоквітно
Найкращиіl час дитячих сподівань,
Щоб нині тут, на уrвищі КРУТОl\'1У,
Озонний брід розвіював утому
. .  " .
и СПIВ)'tІІ-' сум ВІдрадних мандр)'вань.
76

n
J)
Q
Цвітуть ОУЗКІ, і запах ну днуватий
П'ЯНИТЬ чуття і СИЛll 1\10лоді;
У буднях цих, напруженні й труді
Для мене він  напій зеленом'ятий.
Узор трави тонкий і непом'ятий,
І наrідки розвінчаннору ді,
І овиди, йметелики бlllіді
Яскравлять лінь і сум веснянохатий.
Рясних кущів, од птаства rомінких,
І сонця струн натяrнутодзвінких
Торкнувся спів джмілів золотоrудих,
Щоб втішить світ незмінний і ясний,
Одвічний рух блакит,ночарівний
СІІаrи зе1\1лі і подихів cTorI)Y ДI1Х.
77

t)
р
Q
Коли ПІтьма СУМll11Х переЖllвань,
Терпких невдач, шукаиь і безнадії
Поrлине всі твої найrлибші мрії
Ясних хвилин, уявлень, сподівань, 
Тоді вдавайсь до туrи мандрувань
По lИХ краях, де мча"lИ буревії,
Де йшли дощі, КРУЖ.пяли сніrовії;
До серць людських і їхніх коливань.
І зрозумій: ТИ Ііе один в печалі;
Поr лянь звідсіль на на проліскові далі,
На тихий вид незмінної краси!
І rордий будь, як сонячне проміння
Іще сміеться з милоrо невміння
ПО4У'I'Ь 11()зrад caM()ll-li rОJІОСИ.
78

n
t)
Q-
!3}J{e зацвіли замріяні сади
3алиті вщерть блаКИТТIU rOMiHKOIO
Та ще теПJI()j\it Д)f{:\1Їлиноrо спокою,
Щоб не р()сли ні теРНI'І, ні r ЛЬОДl'I.
От()ж радій, K()JIlf прийдеш СК>ДI1
І опромі.ниш піснею дзвінкою
Свою печаль над світлою рікою,
Свое життя, старання і плоди.
Ти ПОДИВI1СЬ: маленькі трудівниці
Збирають сік 3 медвяної криниці
Оцей нектар, і сонце, і срібло.
І хоч за це іl не мають наrороди,
(ТаКI1Й звичай ЖОРСТО'КОЇ ,природи),
То все ж ясне 30JlОТЯТЬ ремесло.
79

р
n
р.
Л1иrтять поля ланів золотостерних,
Дcдe б.Пl-lщать самотні бу ДЯКI1;
ВОНІІ ідуть до Л'lИЛОЇ ріки,
До :\;Іочарів, 6yrpiB зеJlенодерних.
в блаКІІТНIХ тінях відБЛJ.-IСКЇв озерних
РО3Лl1ВJ1 трав і хвилі осоки
€днають сум і КВl'lлення ТОСКІІ
УІрбин круч і зазубнів ХИ1\'1ерних.
Тече вода і )куряться rаї;
У)ке Д3В'НО за1\10ВКЛИ солов'ї,
І БРЯ3'l{і'r кіс, й дзвінкі пісні обжинок.
І тільки снами дихае зсмля
Та ще про осінь стиха 'промовля
Ясне письмо сріблястих павутинок.
80



р.
j\'\11нають дні. )f{()птіIОТЬ довrі НІВИ,
В ТЯ}l{кій )курбі шепоч)'ть колоски
Про те, що хмар засніжені шовки
Кладуть печать ІІа їхні персливи.
Отак х.пібів ХМУР'lішаIОТЬ РОЗЛІІВІІ,
Мов І..:.Іирочінь блакитної piKi,
КОЛІ1 ясне зітхання ()СОІ(ІІ
Віщуе Ml'ITb сподіваної ЗЛІІВИ.
Але до болю МИЛІІrl видно'круr,
І неба синь, і сонця срібний пруr,
І вічний РУХ  краса земноrо світу 
Таять cHary і сп()кій З0Л()ТИЙ,
Як світлий дар, веЛl'IЧ'НИЙ і простий,
бо надію дружньоr() привіту.
81

()
()
Q-
TOIU 1 вїЧНИlі rул приБОIО rолубоrо,
І круч стрімких коріння, і земля,
І ваЛУНJ1, і rрав:й, і rілля
ПОХl1JІИХ верб, що ліпляться убоrо
На зморшках rЛ1б обриву золотоrо,
Мене заВ)I{Д1 вітають звідтіля,
Де снить щоr ла квітуча корабля
Безмежних вод і плавання святоrо.
До 1\'tОрЯ йду. Шумить весняний сад,
Зелені мухи в'ються невпопад,
Завдаючи турбот спокіЙНИ1\1 бджолам.
МІ-Інаю я теплінь і холодок,
Шовки сніжин і поr ляд наrідок,
й кладу уклін бТІакитним ВИДНОКQлам.
82

Q
(1
l)
Вже відіtіШЛl1 від нас шовкові смужі
За небокрай яскравий і дзвінки!,;
Зникае cHir забрудненокрихкий
І щохвилинно більшають калюжі.
І ті слова і ПОрIВИ байдужі,
Що мали присмак rіркіснотерпкий,
Тяrар душі весняний і п'янкий
Пере.IlИЛИ в чуття зо.потовужі.
Внизу над луrом міняться дуби:
І їхня тінь, і тихий сум журби,
І дальніх rip краса закам'яніла
Мене Х:vtільним проймають вітерцем
І ніжно пахне милим че'брецем
ТПЛjНЬ зr\\Jlі ясна і сріuностріла.
83

(1
р
Q
ПurіДНl1іі ДСНЬ. ШУМllТЬ 6езл\ежнс море;
ВИСИТЬ небес блакитне полотно,
Немов душі розвінчанне вікно,
Що світиться ясне і неозоре.
Найкращи'й сніп, чи серце срібношпоре
Moro життя яскраве знамено 
Нам віддае помножене зерно,
(Плоди землі): то радості, то rope.
Стою, дивлюсь, засліllлений промінням,
Як шелестить зволоженим камінням
Шовкових хвиль запінений прибій.
Він сам дрижить терпким, 030ННІ1М брїзом
І РОЗМQВ.пяе з дротом і заліЗОl\t
На корабТ]і і ШЛlопці rолубіїі.
84


(1
р
Шу\\лять дощі. ПЛl1ВУТЬ rнітучі х""арI1
Над пустире:\1 фабричнозаводським.
Броджу один, не спутаний ніким,
І чую серця радісні удари.
І хоч брудні сміються тротуари
Сріблом калюж і місивом бридким, 
Цей день для л\ене спомином дзвінким
ВвіЙде в Жl1ТТЯ уявні мемуари.
На схилах rip, упадин і ярів
Л\иrтять сади, діброви яворів,
Ні"'1і стрічки доріr 30лотоклених.
Та ще rіЛКl1 каштанів запашні
Серед TYJ\t\aHiB світяться мені
Теплом веСІIИ і променів зеЛСl-lИХ.
85

o
р
(j
ПОХМУРИІЇ день. ХудеРЛl1ці
Печать свою поклали на траву,
І тінь зими, і пісню cHiroBY
Ці кружева наrадують зірчасті.
. .
КВІтчаСТІ
Тепер земля в квітках і буйнім рясті
Відчула брізь і ВОЛІО степову.
Я )К зрозумів, що мрію і живу
Без коливань, без заздрості й напасті.
Рясних дерев посріблені ряди
Розвеселили дзеркало води
Ставків німих, зарослих КО:\1ишаМJ1;
Бо СИЗl1Х хмар обідня золотінь
Вже ()світила зБРИ)I{Ї шелестіIЬ,
Ллючи l"'еплінь незримими }{овшаМlf.
86

(І

ц
Надворі ніч. Пурrа шовковокрила
Мете сніrи, ДО вікон припада, 
То тінь зими похмура і бліда
М()ю ну дьrу в чуття перетворила.
М()Ю журбу і Tyry наrострила...
Від лез ясних затьмарилась біда.
Тому й весни засріблилась вода
І зацвіли улюблені вітрила.
В)І{е по кутках замовкли цвіркуни,
Над каrанцем німим схилились сни
І сторінкам нашіптують розраду.
А серце б'еться, Щl1ре і тісне,
П'янким теплом пїдхмелюе мене,
Мов rолубінь замріяноrо саду.
87

Q
р
р.
Прозорий день. Озонний і ясний.
ПЛlІВУТЬ Bropi хмарllНКИ білосніжні
В Чl1ЇСь краї замріяні і ніжні,
За неБОСХl1Л уявноземний.
Стою ОДl1Н приrніченосумний,
Лічу ДY1\11{1 і ПОМИС.;lИ наріжні,
Що ніБJtI ті тумани роздоріжні
Оповили неспокій самотний.
От через те і сонячне проміння,
й таемна злість життевоrо невміння,
І жмут турбот, і Tyra, і то ска, 
Все для душі сподівані дріБНl1ці,
Яскрава мить нічної rромовиці,
Або квітки сріблясті бу дяка.
88

()
р
(l
Стою ОДllН на свіТ"lім
Або, точніш, на брилі
й ПОК"lін кладу стихії
у берсrів зволоженім
. .
рОЗДОрІЖЖІ
, · с:."
кам ЯНІИ 
со: .с."
ОСЯИНІИ
. . .
ПІДНІЖЖІ.
rрllМtllЯТЬ ва"lИ розбурхані і свіжі
І цій rлуші напруженотісній
1\1opcbKoro дна медузний переrній
Виносять хвиль rребні золотоїжі.
СріБЛЯСТІIХ вод запінена KatlMa
Зі всіх боків іскриться, обійма
l\\ою НІІЗЬКУ, замшілу, давню скелю.
А я дивлюсь, як неба r.;1ибочінь
Таїть краси безмежну широчінь
І весеЛІІТЬ озонисту оселю.
8)

Q
Q
Q
Мllrтять CIIaHI1, і жаt'їворонка спів
Пітьму душі пронизуе струною,
То десь в ralo розсипеться луною
Або зерном уквітчаних снопів.
ry дуть дроти замріяних стовпів
Над сном шляхів, над туrою тісною,
То срібний сміх товаришить зі мною,
Напівземний і сонячний "напів" .
Він ніжить день, розвіюе утому,
Дае текти чуттеві золотому
Іще новим, узористим струмком
Пожежи круч турбот і безнадії
Д() синіх rip далекої надії,
ЩО ПОВI1..1ИСЬ б"lаКІІТНІІМ ХО,,10ДКОМ.
90

[)
r)
р.
Миrтять жита замріяновеселі,
М()В збрижі хвиль спокійної ріки;
Волоrу п'ють вусаті колоски
Після дощів блакитної оселі.
ЇЇ теплінь і вистояні хмелі
Моїl1 душі яскравлять сторінки
І ті r,,'yxi, приrнічені думки,
Ще) піДНЯЛIСЬ At) с()нячної CTeJIi.
Це відчуrтя краСІ1 не обмину:
Духмяний смак ripKoro полину
На все життя свое запам'ятаю.
Р()зквіт Л11і1 діл, і НI1ВII, і лаllll,
Зірчастий сніп ясної сторони
Хоч і крізь сон  приемлю і вітаю.
91



р.
LBiTYTb жита. Висять важкі краплини
На золотих, вусатих КО.і10сках
І на німих, самотніх будяках
Шl1рОКИХ НІ1В розкішної ДО8l1ИНИ.
Тут зупинись: тріщать тонкі стеб.,1ИНИ;
То сіl{ землі, збережений в rрудках,
По корінцях, листочках, паrїнках
l""'ечс іІ сталить УС1\1іхнені рослини.
Не видно бджіл. Встае теплінь Сl\\утна,
НЇЧНІ1Х томлінь миrтлива пелена,
UЦo rозпливась пахучими струмками;
А}І{ поки день поrідний задзвенить,
Bropi натяrне жайворонка нить 
І спів ЯСНІІЙ засріб/ІИТЬСЯ разками.
92

р
Q-
р.
Цвітуть жита. МИІ"'ТЯТh узорні тіні
На rолубій, потрісканій землі;
Дeдe rYAYTb опущені джмілі
й "lerKi бджіЛI{И в шовковім мерехтінні.
ШумліННЯ1 хвиль дрімливі ЗОtl7J:отіні
Кудись течуть назустріч синій млі,
Де снять 1Jіси веЛ."Ікі і малі,
Де м()вкне звук і тануть шелестіні.
Струмиться вниз проміння осяйне,
Сталить чуття, наснажуе мене,
1\10В сторінки замріяноrо світу.
СТОІО один  і міняться слова,
І келих знань, і воля степова,
й коротка Мl1ТЬ весняноrо привіту.
93

Q
р
Q-
Киплять жита розбурхані ниви
І від ясних, дорожних береrів
8тіl{ае шум медвянистих KpyriB
у далечінь, де мріють переливи.
CHara землі, живих степів розливи,
ЩодеННІ1ЇІ труд і плід німих плуrів
Промінять тінь ромашкових луrів
І rолубінь ()З()НI1СТ()Ї зливи.
СВЯТК()Вlfіі спів зеlеноrо зерна
Мені дзвенить, мов сріберна струна,
Бринить чуттям, іскриться намистами.
Хотів 611 Я навіКі1 збереrти
Цей вічний рух, ці сонячні світи,
Що не старіють з часом і літами.
)4

Q
o
Q
Ну дьrуе степ. Миrтять скибки б"ТІискучі,
Кл),БКI1 томлінь підносяться З ріЛ.Jlі,
ДаІОТЬ ЗрОСТИ наснаженій імлі,
ПРОЙТl1СЬ дощам сподіваної тучі.
Дихнув вітерець, і промені Сlіпучі
З'еднались ВМИТЬ  ве"lикі і малі 
В один крутіж наrрітої землі,
Немов стружки ПРОСМОL"'Іенопахучі.
Знад дальніх піtJ1Ь, знад синьої rори
rуркоче rpiM і мчать швидкі вихри
По дну ШУМНI1Х, відсвіжених просторів.
Хмурніе день. Мелькають блискавки,
й леТЯТh наниз відірвані листки
СріБЛЯСТІ1Х віт самотніх осокорів.
95

р
р
Q
Цвіте садок. Летять сніжинки бі.ТІЇ
На запашні, зірчасті КИ.j'ІИМИ
у царство мух і затінки пітьми,
Поміж рясні ВИХРИ ЗО.потозіллі.
CboroAHi тчуть духмяні заметілі
Шовкаву тінь l\'\ИІУЛОЇ зими,
Що збереr ла й посріб"lила І{РИЛЬМИ
Свої с.7Ііди  вінки молочноrіллі.
Хоч l\'\ріиних хвиль запінені rребні
ry дінням бджіл приr лушують пісні,
1\\08 Сl1ній дзвін, наХИ"lеноrо неба, 
То все ж зеМlllЯ сміеться й rОl\\ОНИТЬ,
МіЛhЙОНОМ струн натяrнутих бринить;
й розчарувань боятися не треба.
96

р
р
()
Пройш.7ІИ дощі. І зеlень промениста
Похилих верб шумуе і миrтить;
Мов водопад замшілиrl, шелестить
Живим сріблом квітучоrо намиста.
Знад довrих віт духмянистоімлиста
Встае теплінь, зростае, мерехтить;
,.. . .  .
t 0 В Cl-ІНЬ ДЗВІНКУ СПОКІИНО ВІД"lетить,
'То заБЛl1щать озониста і чиста.
Коріння r.]иб, обривів і ярів
П,,1екають сон розкішних пустирів,
Весняних хащ, чаrарників пахучих,
Де кожний звук, зродившись, завмера,
Де тчеться .пінь дрімлива і стара
Н)'дьrою мрій долин золотокручих.
97

і,}
ц
f)
Цвітуть БУЗКl1 над стежкою вузькою,
Довкола них  мов хви.пі 30.;10ті,
Мов звуки струн чутливі і круті 
ry дуть бджіlКИ, не знаЮЧ1 спокою.
ЗірчаСТИІЇ 1I1yr, зволожеНl1Й рікою,
Латки тепла ПОМІ-Іожуе rycTi,
Що так сріблом іскряться на путі
ДО КРУІІ німих, зарОС71ИХ осокою.
Пахучих трав синіють килими.
Іду один, вдихаючи rрудьми
ДУХIЯНИI1 хміlllЬ, ранкову прохолоду.
і\ сонце тче проміння осяrlне,
І обійма, цілуючи менс,
І десь в rаю сміеться КО.710 броду.
98

Q-
р

Тут зупинюсь подумати хвилину,
Вдихнуть нектар засніжених rілок,
Прослухать спів пробуджених TOи1JOK,
Дзвеніння кіс і музику бджолину;
Почуть тонку розмову тополину,
Далекий крик звеселених rалок,
Відчути сум сріблястих поволок, 
Чlf по ЗС''\'\L7Іі журбу золотоrлинну.
Хаіі рідний степ розвіюе нудьrу,
Мов ніжний шум ripcbKoro водопаду;
Дае життя, бадьорість і cHary,
KOLiI1 стою в хмільнім цвітінні саду, 
UЦоб будень цей здавався пишним святом
І милий світ моїм найближчим братом!
99

Q-
(1
І)
Цвіте бузок, тремтять блакитні тіні
І сизий дим на сонячних листках;
Сплетіння віт у сніжних пелюстках
Струмить краси духмяні золотіні.
Подібні дні і їхні світлотіні
Споконвіків мандрують по книжках,
По осяйних і звивистих стежках
І заставляють срібні мерехтіні.
3умііі же й ти для себе збереrти
Сліди життя, уявлень, самоти;
ЗаЙl\ІИСЬ чуттів невтомною сівбою,
Щоб не Gілі.l11 марно сторіНКll.
Тоді й складеш сонети і вінки
3 цих мудрих слів, записаних тобою.
100

І)
(f
І)
Цвіте бузок. ry дуть джмі.пі і БДЖОlИ.
Духмяний хміль засніжених сплетінь
Хвилюе дні блакитних мерехтінь,
Що за1ИtllИ співучістю роздоли.
Миrтять степів важкі, зелені ПОЛI'I
І від небес вбирають золотінь,
8Пv1ітаlОТЬ сум незмінних шелестінь
В теплінь веСНі'1 і мріїlність метеоли.
я підійшов. Приманлив()п'янка
Зродилась думка бо.7J:існоrірка:
Зірвать o,.HY із }(ИТИЦЬ запахущих,
Щ()б на rpy дях, пр.ишпилену, HeCT1
ЯК дар чуттів, як велич пишноти
Земних хвилин коротких і МИНУЩІХ.
101

()
р
-t)
ШУJ'V\ИТЬ садок flад синьою рікою
ПРОШJ.-fтиfl ввесь цвітінням осяЙним
Й, мов водопад узrір'ям чарівним
Передае романтику спокою
Стрічка1\1 стежин, що MpielO хисткою
ЛяrlJ.-1 в житті світанком мовчазним,
Оповились колоссям наливним
І розмовляють з lуrою людською.
я йшов сюди послухать пісню бджіл,
Побачить цеll стрі.пчастий, Пl1ШНИЙ діл
І острівець дерев сніжновсселих,
ЗапаЛ1'ятать медвяні берсrll
І їхню тінь весняної пурrи, 
Л10Їх шукань хмі.7ІЬНl1Й, духмяний келих.
102

р
р
р
Л'\ї)!{ буйних трав, на сонячнім
БЇL1Я узбічч rvlибокоrо ставка
Росте одна береза rOMiHKa
І роздае ТОl\\.ління синьозорі.
.
ПрОСТОрІ,
Шумлять струмки сплетінь зе"lенохорі,
ЯК плюскіт ХВИ.llЬ, як музика дзвінка,
То тінь життя приемна і п'янка,
То серць людсы
ихx канали білокорі.
й тут, де пеньків ЗОТ,,1ілих мріе шовк,
Чомусь і Тl1 заДУ1\1авсь, і примовк,
І похиливсь над долею rіркою.
Стоїш сумний. Ніде ані душі.
І ті.пь){и СНЯТЬ розкішні комиші
У стіп твоїх і поруч з осокою.
103

Q
(}
Q
ПРl1йшла весна. CHiriB брудні останки
Хіба що десь побачиш в ХОЛОДКУ.
Яснять rорбів зажурених ТОСКУ,
ДО забуття підхмелені, світанки.
Вже проросли розстелині серпанки
Мільйоном мрій",травинок на піску;
й цві'rінь тали  духмяну і п'ЯНКУ 
ДостеrеrL11 віДХИvlені фіранки.
ЦсїI ранній світ, оздоблене вікно,
Де блиск роси і котиків зерно,
НСl\'ОВ свіЧКІI СУМУІОТЬ золотисті, 
Струмить cHary і шум спокійних вод,
Вітае UД)I{іл найперший хоровод
І теплих днів розвінчання іскристі.
104

І)
р.
J)
в ripKiM труді, напружені, відчаї
Ростуть прості сонети і вінки.
І чим зм'яrчить сумний наплив ТОСКlі,
Лк)деїI чужих ПРt)вірені 3В11чаї?
В<)ни терпкі  ті соки-молочаї.
Здаеться, так писались сторінки,
Здаеться, так проходили віки:
І Хвильові, й Шевченки, і Нечаї.
Це земляки: "Ото ж і усміхнись,
Бо він OAJtIH! А треба  поклонись!
У , У '" C . ,
ее ... се ... паСИОl за науку.
Коли u хто знав приниження і біль,
Моїх чуттів плакучу заметіль,
І злість німу, і квилення, і муку.
105

Q-
р

ПРl'lйшла весна ясна, rо.пубокрила
І ніЖНІ1Й ШУJ\1 засніжених rілок
Кудись поплив над зеленню толок,
Де СНІ-ІТЬ лісів краса бcJlаКl'lтнобрила.
Духмяний степ, і яблунівітрила,
й струмління хвиль квітчастих ПО80ЛОК,
й зіРК(1 краплин, і відблиски скалок
Л'ені пора цвітіння подарила.
я нанижу тремтливі намиста
На срібну нить, що в небі вироста
З миrтінь проміння й жайворонка співу;
І збережу для милих поколінь
Оці разки, як біль німих томлінь,
Як шепіт нив щасливоrо засіву.
10()

р.
р
р
Весна, і Сі1НЬ, і дні давноминулі,
rустий вільшняк, черемшини, тини,
r либінь ставка, і шепіт тишини,
І раlіній К1l1Ч туж,]ивої зозулі.
Це що бу..lО в моїл\ німім аулі,
Де перший світ, пробудження і сни
3аВОЛОК.J1а похмура тінь війни
І мандрувань заДИ:\It11ені кривулі.
Ну, а дзвінка і l\іила далечінь
Мені дала хвилини маячінь,
І самоту, і Tyry, і печаtl'lі.
ВОНИ ростуть, мов СОНЯЧНИЙ замет,
Поміж людей, УЯВ"lень і прикмет, 
BOHJtf чуття тримають на причалі.
107

<І

р
Біліе сад. Кричат'ь птаШКIІ веселі,
Шумуе цвіт на сонячних ri"lKax, 
Тому й земля ясніе в пелюстках,
І доріжки мовчать З08l10тоджмелі.
П,пивуть хмарки б"lакитної оселі,
І ЇХНЯ тінь сковзуе по rрядках,
По rО,,1убих, спокійних вільшняках
І килимах "lивадної постелі.
Їду наниз до тихоrо ставка,
Де снять луrи і мріе осока,
Де верб німих миrтять сріблясті віти,
Щоб бу день цей, і небо, і теплінь
МОI<) журбу звільнили від томлінь,
Немов весни усміхнені ПІJивіти.
lU8

р
р
р
ІlрUЙШЛl1 ДОЩІ, І ЗС.:Іень прuмеНl1ст'а
Леrким вітром всміхнулася ясна;
Це їй одній rодина чарівна
СП"lе.па сітки алмазноrо намиста.
Це ЇЙ rроза помножила іскриста
Небесний б.]иСК і шум хмільний вина,
TUJ\tY й миrтінь блакитна пелена
В цю МИТЬ ВИСІТЬ 0З0ниста і чиста.
Мов синіх rip ці.7lюще джерело,
Тече струмка веселкове срібло
НаН113, наниз  ДО ставу мовчазноrо.
з камінних r либ, 3 уступа на уступ
Ритмічний звук: все хлюп, і хлюп, і хлюп 
Тривожить СНІ1 обриву запаШJ-Іоrо.
109

0-
Q

Німих rаїв TopKHyaCb позолота
І тихий сум розпився навкруrи.
Мовчать низькі, річкові береrи
В хмизу rілок і зарОСtllЯХ болота.
r}'CTJtIX кущів стіна зеленоплота
Вбирае звук і ТУЖНИІІ Х.J1ИП нудьrи;
Хоч заЛИlllа і стежку, і луrи
Цвітінь думок ясна і сухозлота.
Іду один, жовтіють комиші;
Від них світліш зробилось на душі,
ВОНИ про дні осінні натякну,пи,
КОЛІІ зе:\IТ}і піДХJ\tелена теПLl1інь
Пряде Нl-ІТІ(И зажури і томлінь
Да./ІСКI1Х літ, що марно проминули.
110

р.
Q:

Не треба слів. ХВИtll1НИ зрозумі.пі,
Як ніЖН11t'1 XMi"lb, як запахи квіТОI{,
Тому й нове Мllrтіння пелюсток
Струмлять rілки запінені і білі.
ЦеЙ сад зеМНIЙ б"lаКIТf()Ї неділі,
Цей ЗОЛОТІЙ, заЛ1ріяний куток
Таїть жаrу і тінь тонких сіток,
Щоб збереrти зітхання заметіJlі.
Ясних джмілів і БД)f{іл спокійний rуд,
І їхній лад, і їхній щирий ТРУД
Поміж людьми привітані і знані.
Вони змели одвічний пил ну ды
'111
З коханих днів весняної пурrи
Moro життя удома Іі на виrнанні.
111

р.
р.
(1
o краю мій! Невже отак дано
Про тебе CHITb і мріями, й думками,
Невтомно ЙТІ знайомими стежками,
Де IIIB ЯСНl1Х струмиться п()л()тно?
НехаЙ дзвсни'ть і мн()житься зернп,
І тінь МtlЯ rОВОрИ'І'Ь з колосками,
І збрижі хвиль, приrладжені рукаМl1,
П'янять мене, мов сонячне вино.
То ж усміх цеt'l, ЧІ спів землі хмільний,
Споконвікїв незмінночарівний 
Золотить дні виrнання і недолі.
І BoporaM, і друзям нап()кзз
Він був, і е. І буде, як алмаз,
Серед морів цвісти й на суходолі.
112

р.
р.
Q-
Знад дальніх rip пстають ПОХl\tурі
Вже чути rул ПРИI"'лушенова)ккий;
Прибій вітрів ВО710rий і ШВИДКІІЙ
Р()ЗЗ()Jl()ТИВ ущеrБИН1 і кручі.
.
'rуч І,
Круrи в()ди наКРССЛl-IВШИ сліпучі,
ЗДРl1rнувсь затон кришталеводзвінкий ;
І запах трав полинний і терпкий
Вмить наrадав розряди неминучі.
Крутіж вихрів rодину переміr;
З'явивсь, рвонувсь, заскиrлив і пробіr,
З'еднав дощі, пітьму і блискавиці.
Змінився вид ДОВI{олишніх луrів
І розрослись зітхання береrів
В жорстокий плач і periT rромовиці.
113



(1-
Цвітуть жита ВИСОКІ 1 пахучі,
І3lіСЯТЬ важкі, дорідні колоски,
На НІ1Х тремтять жовтаві ТОРОЧКИ,
І вітру шум, і промені сліпучі.
Ізза лісів надходять сині тучі,
Встае піТЬJ\1а, злітають блискавки,
Темніе скло сусідньої piKl-І
І береrи ДРl1жать зе&l1Jенокручі.
Холодна тінь затяrуе лани,
Зrасае день, вмовкають цвіркуни,
Бо rpiM ясний ударив над землею;
IJ
И заплакав ДОЩ, чJtI злива золота,
Прибl-ІВШИ пил, зробивши болота
З сухих rрудок потрісканоrо rлею.
114

0-
р
р
Вже Пр()ПIИВ]11 і Вl1цвїJll1 віТРІІла,
В rycTi плащі вдяrН}lИСЬ дерева;
І їхній шум, і сизі кружева
Оповила журба 30Llотокрила.
Все що весна кохана подарила:
Струмки думок, надії і C,,lOBa, 
Звичайних днів імла сторожова
НіЛ\I\'\ .ПЬОДКОl\\ і туrою наКРИ"lа.
І ямовчу. Утоптані стежки,
Невпинниt'1 рух, турБОТl1, і КНИЖКI1,
І caJ\10T'a затишної кімнати 
СтаНОВ"lЯТЬ світ найкращоrо ЖI1ТТЯ.
Ну, а про ці,,lЬ, бажання і чуття
,Сказа'rь }{ОМУСЬ? Або й не починати.
115

1.)-
р
р
Цвіl.е садок. ry Ay'rb ДЖМIЛl веселі
й збирають мед натруджені бджі]ки;
Наниз летять і тануть пелюстки,
МОВ білий cHir весняної осе,пі.
СП"lелись ВОДНО і випари, і xMe,;rIi,
І СОНЦЯ б"lИСК, і 'тіні, і rілки,
й поміж дерев ОЗДОQлені стежки
Живим сріб,;]ом зірчастої постелі.
Знад дальніх піль зі свіЖl1:\1 BiTepцe'
Приплив 030Н, пропаХlИЙ чебрецем
І холодком ripCbKoro водопаду:
То днів моїх поб"lякла ЗО,,10тіиь,
То сіть думок, тумани мерехтінь,
ТО ЩО було, зос"rавшися позаду.
116

І.
Л\ 0 Р Е
Ку Д1 не r лянь  rойдаеться і л\ріе
Спокійних вод б&llакитне полотно,
Немов небес розвінчуеться дно,
Що зараз спить, а в сутінках зоріе.
Воно людей приманюе і rpie,
Бо П"lюскіт ХВИ8l1Ь  оспіване BlIHO,
Бо виднокруr  відчинене вікно,
Де ціль ясна проміниться і зріе.
Стою один над береrом крутим,
Заитий ввесь шептанням золотим
ЛеrКІ1Х вітрів, пустинноrо прибою.
Кричать швидкі, звеселені чайки,
Л їхній плач пробуджуе думки
Про Сl1ній шторм і зливи rромобою.
117

ІІ.
СТОІО l)ДJ1Н. ВиБЛI1СКУЮ1Ь ПРl):\lіннял\
БСЗЛ1еЖНІ1Х вод простори rО"lубі;
Таїть жаrу ненависті в собі
Страшна r либінь, повита оні\інням.
Споконвіків товаришать з каміннял\
Обриви круч, присяr.,lі боротьбі,
І деревця поморщені й Сlllабі,
Що після rроз дивують безrО1\1інням.
Як сірий слід морських переживань,
KafIMa сміття, трух.J1ЯВИН, шумувань
Підніжжя скес;lЬ пустиннішим зробила,
Неначе дно замшілої ріки,
Де на пласти, на щебень і піски
ТеП,,7Jінь 11ебес rраніrи роздробила.
118

р.
(f
р
rарують світ ясні, 'rреJ\1тливі PYXJ-I
3e.T
eHJ-ІХ віт, засніжень мовчазних;
Озонний сум проміниться на них
Після томлінь вчорашньої заДУХІІ.
8ідквіт.па ніч небеСll()Ї розrУХl1
БлаКІ1ТТЮ rроз, розряджень запашних,
ПОТОКО1\1 мрій і натяків смутних,
Живим кри.7ІОl\\ шумлінь і завірюхи.
в Ml1rTiHHi сліз шепочуться листки.
П'янять траву оббиті пелюстки
Рясним дощем; rустим, ХОIЛОДlIИ," rрадом.
Та все одно, мою проrнаВШl1 лінь,
Розливши синь і срібну теплінь,
Сміеться день, схилившися над садом.
119

Q-
р.

Тече ріка. Шумлять дерева білі,
І в пеlюстках сміються береrи, 
Бо квітнуть дні весняної снаrи,
XMiJIbHI1X т()млінь, КРУЖЛЯНІ> і заметілі.
ЬJIИ31>кі душі і серця зрозумілі,
Як сонця слід, як сріберні луrи,
Іскряться сни шовкової пурrи
І 1\1андрувань стежки золотозіллі.
Стою, дивлюсь на яблуневий цвіт;
й для почувань  алмазний самоцвіт
Я дістаю, немов винаrороду.
Melli ж вдалось відкрити тайники
Найкращих слів, щоб вирізьбить рядки
І возвеличить землю і природу.
12()

()
Q
(1
ПРИЙШ"lа весна. І яблуні цвітчасті
Під тяrарем духмяних шумувань
Зродили біль душевних коливань
І скорбну тінь недолі і напасті.
А це тому, що підступи і снасті
Терпких невдач на полі мандрувань
r ЛУШИ.;lИ спів найкращих почувань,
Як кропива  стежки зеленорясті.
Та будні ті минули назаВЖДlі.
То ж xat'1 дзвенять ливади і сади
ry дінням б,l-,жіл р()звінчанноrо краю;
Нехай небес святкова золотінь
П'янить степи відрадних мерехтінь
І rо,]убінь ясноrо виднокраю.
121

Q-
р
р
ПРl1lшла rр()за. ВсміХНУЛl1СЬ осокори
До золотих, ДОВКО"lишніх ланів;
І сріБНl1Й спів над полем забринів,
t'1 розвесеlllИВ відсвіжені ПРОСТОРі'I.
Це намиста; Це жайворонків СПОрІ1,
Лише кількох  в б.пакиті літніх днів,
Щоб світ ЗСМНІ1Й пишався і дзвенів,
Щоб ще ясніш видніЛI/IСЬ синьоrОРI-I.
rYCTIIX пшеНІ-ІЦЬ алмазний перелив
Ввібрав cHary і сонячний розлив
ЖИВl1Х Іебес, цвітіІіі rолубої.
А МИЛI11 степ і запах чебреців
Зі всіх кінців вітаІОТЬ мандрівців,
Дар}'ють ШУ1\1 і радості прибої.
122

р.
р
J)
Це ВСС для вас, оспівані розда,аи:
rLІУХИХ СТСл{l1Н засохлі колючки,
І каРТОП.;lі, і стерні, і rречки,
Іовади, й метелики, і бджоли.
Та вже теплінь не СТрl1мае ніКО,7ІИ
Вкоротшень днів і множення тоски,
Тому й rоворять сріберні струмки
Про П()ЛИНІІ і BJtIBiTpeHi ПОL7JІI.
з томлінням мріlї осіннь()Ї скорб()ТI1
МJ;lrтять круrи ва)f{КОЇ позолоти,
А ви ждете, байдужі і прості.
Кудись ПЛl1ВУТЬ хмаРllН шовкові ТІНІ,
Над вами снять блакитні мерехтіні
І СІІНЬ небес, б,7Іизька насамоті.
123

І)

І)
Сплелись водно перех'1ЮПИ і ТІНІ,
І жовтих хвиль медвянистий прибій;
Це між ланами точеться двобій,
Це тут киплять духмяні золотіні.
Стою в rлухім, приемнім шеlестінні,
Де серця стук і сріберний відбій
Моїх чуттів блакиті rОlубій
Яскравить мрій шовкові MepeXTili.
Летять ВИХРlf, клубочуться Жl'lта;
II далеКlіЙ rул до мене доліта
З r&l1Jибин пітьми нахмурен()ї тучі,
Що принесе, баl1дужі і чужі,
Швидких думок незмінні крутіжі,
Рясні дощі і спомини плакучі.
124

Q-
р
(1
Мовчать стеПl1, затяrНУТl ІМЛОЮ,
ЖИВИМ сріблом осінніх мерехтінь;
Бліді латки вечірніх золотінь
3лились водно З rустою КОВИЛОЮ.
Блукае зір і падае стрілою
Помежи збриж спокійних шелестінь,
Помежи хвиль обвітрених цвітінь,
Пропахлих сном, і rлеем, і смолою.
Дeдe німі сумують полини;
І журний плач незримої струни
Моїх чуттів узорні коливання
ПсреП,1іта у Tyry і жа,ilі,
Коли Bropi курличуть журавлі
Про да.lІечінь ясноrо сподівання.
125

()
р
р
Дrім.]иву СИНh .пюдських переживань
ВаЖКlfИ прибій, вдаряючись об скелю,
Промінить ввись; заквітчуе оселю
СріБЛО\1 чуттів, роздвоень, коливань.
І тужний бі,,1Ь непевних 1\1андрувань
"'rOHKJ1M струмком замріяноrо хме.ТІЮ
Співае riMH блакитноrо безстеллю
І бсреrам незмінних сп()дівань.
Цеі'1 віЧНІ1Й шум СТі'lхії ОСЯЙНl1Ї
В підніжжі круч і брили кам'яної
Мені миrТJ1ТЬ озонним вітерцем,
KO.;111 тсплінь розвінчанноrо моря
Не Зl-lае днів ненависті і rоря
І запашним струмиться чебрецем.
126

Q-
р
р
Квітчастиtі с'rеп. Кружіль ЗОtll0тоБДЖО.П2.
Якій чуттям завдячуе співець,
Звеlllа думки і мрії нанівець 
І встала МI1С.;lЬ, як світла метеола:
Зі всіх світів, ЩО міняться ДOBKOla,
Нам тільки даний милий острівець;
По нім ввесь час простуе мандрівець
До береrів HiMoro виднокола.
Та все ж і тут, на камені замшіJІіl\'1,
Від бурних rроз і вітру  помарнілім,
Я цї.,lЬ знайшов і радості сліди:
Поки ще сонце дивиться з безодні
Вдихай меди п'янкі і прохолодні,
І пий неКl'ар ці.}IЮЩОЇ води.
127

Q-
р
Q
Встае пітьма. Вечірній вітер віе
Над шумом трав, зітхаННЯ1\1 осоки;
Темніе синь r либокої ріки,
І неба край пові1ьніш рожевіе.
Ha.;lir туман,  клубочеться й сивіе
(Мов збрижі хмар, мов сріберні сітки);
І ОПОВІ1В собою сітники,
І ліс rУСТИlі, що в сутінках совіе.
Внизу  зірки проміняться яскраві.
Л10вчать rілки Ba)l{Ki і кучеряві
Нічних дерев  замшілих і товстих 
По боці тім, не з'еднанім мостами,
Який миrтить і мріе намистами
Дрібних краплин і кружев золотих.
128