Текст
                    ДЖОН П. МБОНДЕ
БЕГЕМОТ
КІБОКО


ДЖОН П. МБОНДЕ БЕГЕМОТ КІБОКО КАЗКА Для дошкільного віку КИЇВ «ВЕСЕЛКА» 1978
З суахілі Переклад Тамари Бочарової Малюнки Олександра Міхнушова Видавництво «Веселка», 1978, переклад українською мовою, ілюстрації Джон Пантелеон Мбонде.
ХТО ТАКИЙ БЕГЕМОТ КІБОКО В Африці, на березі океану, в неглибокій і теплій лагуні Куросані, живе собі один бегемот. Живе він там самотою, але це не значить, діти, що так було завжди. У давні-давні часи в лагуні жили акули. Це були лагідні й гостинні істоти. Отож, коли з лісу прийшли бегемоти, аку- ли поступились їм рідною лагуною і попливли в океан. Там
вони живуть і тепер. Ось чому, діти, я не вірю розповідям про підступність і жорстокість акул. Не все, що розпові- дають, - правда. Ну, та годі про акул. Краще поговоримо про нашого беге- мота.
Після того, як усі його родичі померли, він лишився в ла- гуні один. Бегемот жив там багато років, і кожен, хто приїздив до Куросані, в розташоване поблизу селище Мзімуні чи у вели- ке місто Дар-ес-Салам, неодмінно питав: — А де бегемот, де той кібоко, що живе самотою? Річ у тім, що мовою суахілі «кібоко» — це і є бегемот. А що поблизу інших бегемотів не було, то так його і звали: Кібо- ко — себто бегемот. 5
ЯК ЛЮДИ ОБРАЗИЛИСЯ НА БЕГЕМОТА КІБОКО Усе, діти, було б гаразд, якби Кібоко харчувався так само, як і акули, - рибою або їв те, що й чорні сороки, які полюб- ляють їздити верхи на слонах, - жуків або метеликів. Та, на жаль, Кібоко не любив ані риби, ані жуків, ані ме- теликів, а щоночі полишав лагуну і йшов пастися на рисове поле й своїми коротенькими товстими ногами витоптував молоді зелені пагінці. Бегемот не знав, що люди Куросані докладають багато праці, щоб виплекати рис. Але незнан- ня — не виправдання, як каже мудрий Марабу. Той самий Марабу, в якого лиса голова і який на кожен випадок має влучну приказку чи прислів'я. 6
І сталося так, що мешканці Куросані зненавиділи Кібоко. Отож, коли люди із Мзімуні чи з великого міста Дар-ес-Сала- ма радили їм не дуже брати до серця капості Кібоко, вони відповідали: — Кібоко витоптує не ваш рис. Ми вб'ємо Кібоко! Ось-ось жорстокість мала взяти гору. І тоді занепокоєний Кібоко — він уже на той час дещо помітив і дещо почув — вирішив порадитися з Рибкою.
ЯК БЕГЕМОТ КІБОКО РОЗМОВЛЯВ З РИБКОЮ Самотнє життя Кібоко дивувало морських мешканців, во- ни ж бо звикли триматися табунцями. Отож, коли бегемот покликав Рибку, вона охоче припливла до нього. Рибці дав- но кортіло хоч щось дізнатися про Кібоко та його родичів. Вони зустрілися на тому місці, де солоні води океану змі- шуються з прісними водами річки, яка впадає в лагуну. Ніх- то не заважав їм, і ось яка відбулася між ними розмова.
РИБКА. Не розумію, чого це всі тварини, які живуть на суші, мають вовну, а ви, бегемоти, її не маєте? КІБОКО. Щоб відповісти на твоє запитання, треба розка- зати одну прадавню історію. Ти можеш вірити чи не вірити, але колись, ще до того як з'явилася людина із своїми човна- 9
ми й будинками, бегемоти мали густу, гарну вовну. І жили вони не у воді, як тепер, а на суходолі. Слон, у якого вовна була ріденька і, можна сказати, зовсім непомітна, дуже заз- дрив бегемотам. Він змовився з Кроликом... РИБКА. Це такий звір з довгими вухами? КІБОКО. ...І з довгим брехливим язиком. Отже, Кролик і Слон надумали звести бегемотів із світу. Кролик запросив їх на прогулянку до гарячого озера. І коли вони спокійні- сінько походжали піщаним берегом та милувалися своєю густою вовною, прибіг Слон і поспихав їх усіх у воду. РИБКА. Але ж вони не загинули! КІБОКО. Так, бегемоти вибралися на берег, але вовна у них геть вилізла. їм стало дуже соромно, і відтоді вони весь час живуть у воді, а на берег виходять тільки вночі, щоб по- пастися. РИБКА. Якось один бегемот перекинув човна з рибалкою. Рибалка хотів упіймати мене на гачок. Я в боргу перед твої- ми родичами. КІБОКО. Ну от і допоможи мені порадою. Люди хочуть 10
напасти на мене, бо я ночами їм їхній рис. Вони хочуть вби- ти мене. Що робити? РИБКА. Не знаю, що й сказати. Я б могла порадити тобі не чіпати рису. Але ж я сама добре знаю, що таке голод. Моя думка: наберися терпцю і почекай, що буде. Так сказала Рибка і, махнувши хвостом, зникла у солоній океанській воді, а бегемот Кібоко поплив прісною водою до своєї лагуни.
ДО КУРОСАНІ ПРИХОДЯТЬ ДІТИ Бегемот повернувся до лагуни і побачив, що на її берегах мигтять білі сорочки і кофтинки, зелені спіднички й сині штанці школярів. Тут і там стояли сірі намети. Школярі з Дар-ес-Салама споруджували табір. І сталося так, що тільки- но вони напнули намети, як прибіг чоловік і сказав: — Бегемотові Кібоко загрожує небезпека! Чоловік розповів про рис, і тоді один хлопчик запропо- нував: — Поставимо між водою і рисовим полем тин, і бегемот не зможе пройти до свого поля. Усі школярі сказали: — Поставимо тин!
Вони взялися до роботи і працювали цілий день. А коли тин було зведено, школярі вишикувалися в колону й пішли до табору, співаючи пісню: Звірі савани в країні Танзанії — Це велике багатство для всього світу. Ми повинні зберегти звірів Танзанії. Друзі тварин — приклад для всіх. Школярі співали, а бегемот Кібоко сидів у воді, виткнув- ши вуха й ніздрі. Він тихенько дихав і слухав. Кібоко не знав, що весь цей галас зчинився через нього. Ось чому, коли настала ніч, він, як завжди, виліз на берег, обминув огорожу й донесхочу напасся на рисовому полі. Рис був такий смачний, що задоволений Кібоко навіть потанцю- вав на лану. 13
МІКУМІ Вранці, - а це, діти, сталось саме вранці, - одна дівчинка прокинулася в таборі раніше за всіх і побігла на рисове поле подивитись, чи все там гаразд. Повернувшись, вона загукала: — Вам гарно спалося? — Авжеж гарно, - відповіли їй школярі. — То біжіть погляньте на поле! Всі побігли і зойкнули. — Я знаю, що треба зробити, - сказала дівчинка. - Треба викопати яму, заманити в неї бегемота, зв'язати й відвезти до Мікумі. І всі погодилися з дівчинкою, бо в заповіднику Мікумі є ставок бегемотів. Там добре ведеться не тільки бегемотам, але й слонам, левам, ба навіть лисому марабу і лихій слиня- вій гієні... Тут, діти, моя розповідь наближається до кінця, бо яму вже викопано і всі діти, і всі рибалки та селяни Куросані чекають, коли до цієї пастки попаде Кібоко. Невідомо, коли саме попаде він до пастки, але кажуть, що бегемоти неодмінно опиняються в ямі одного з п'яти-десяти днів, відколи яму вирили, прикрили зверху гілками та при- трусили травою. І тоді настане час переїзду. І всі мешканці Куросані збе- руться попрощатися з Кібоко, бо хоч він і топтав рисові поля, але загалом був лагідний і нікому не чинив лиха. А люди із Мзімуні й великого міста Дар-ес-Салама вийдуть на дорогу, щоб і собі попрощатися з бегемотом. Вони стоя- тимуть обіч дороги і, коли під'їде машина з Кібоко, заведуть пісню. Це буде пісня із добре відомими всім словами: Де ж цей бегемот? Кібоко! Кібоко! Але й старі слова гарні, якщо вони доречні. Це буде свято, бо тоді можна буде сказати: «Люди врятува- ли старого Кібоко. В Танзанії ще одна тварина у безпеці». І всі будуть пишатися, бо ж пишатися можна не тільки великими перемогами свого народу у війні, а й його малень- кими добрими ділами. 14
ЗМІСТ Хто такий бегемот Кібоко. . . . . . . . . . . . . . . . 3 Як люди образилися на бегемота Кібоко. . . .6 Як бегемот Кібоко розмовляв з Рибкою. . . . .8 До Куросані приходять діти. . . . . . . . . . . . . .12 Мікумі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14
10 коп. Редактор О. М. Мокровольський Художній редактор В. С. Крюков Технічні редактори В. І. Дмухар, Л. В. Маслова Коректор С. В. Гордіюк Джон Пантелеон Мбонде