Джошуа Харте


Переклад з англійської Оксани Чулій Редактори: Світлана Филипчук, Петро Наконечний
Авторське право належить Джошуа Харісу, 1997 1-57673-036-0
Біблійні цитати наведено
зі „Святого Письма Старого та Нового Завіту“.
Авторське право захищене
Використання та розмноження матеріалів публікації без письмового дозволу видавця заборонено За дозволом звертатися до Multnomah Publishers, Inc.
Post Office Box 1720 Sisters, Oregon 97759, USA 96-51843 CIP
Книгу можна замовити за адресою:
„Обітниця миру“
Україна, 33023, Рівне, Вербицького, 25 електронна пошта: postmaster@ua.om.org або
Християнська книгарня „Стефанус“ вул. Гоголя 413, Черкаси 18031 тел./факс 0472-371460 e-mail: VOMUkraine@ck.ukrpack.net
Orignally published in English under the title I Kissed Dating Goodbye.
© 1997 by Joshua Harris
Published by Multnomah Publishers, Inc.
204 W. Adams Avenue, P.O. Box 1720 Sisters, Oregon 97759, USA
All non-English rights are contracted through: Gospel Literature International, P.O. Box 4060, Ontario, CA, 91761-1003, USA
© 2002 by Operation Mobilisation Greater Europe for the Ukrainian edition. Translated by permission. All rights reserved.


Присвячую моїм батькам — Грегові та Соно Харісам


Привіт!
Я знаю, про що ви зараз думаєте: „Я пропущу передмову й вступ і читатиму там, де починаються по-справжньому цікаві розділи“.
Але хвилиночку... Зачекайте! Передмова підготує вас до того, про що Ви ось-ось читатимете.
Власне кажучи, ця книга і є про те, як чекати та готуватися. Ідеї, висвітлені на її сторінках, — по-справжньому революційні. Я щиро радію, що зараз Ви тримаєте цю книгу в руках, і сподіваюся, що вона допоможе Вам уникнути марного болю. Книга має потенціал змінити світогляд цілого покоління молоді. Вона вже змінила моє життя. Дозвольте пояснити...
Упродовж тривалого часу я мала такі ж погляди на побачення, як і Джош (автор цієї книги та мій приятель). Нещодавно хтось висловився: „Навіщо йти за покупками, якщо все одно не збираєшся нічого купувати?“ Дуже влучно. Навіщо з кимось зустрічатися, якщо не можеш одружитися? Зараз мені дев’ятнадцять, і, хоч я сама ще ніколи ні з ким не зустрічалася, все ж неодноразово мала нагоду спостерігати за тим, як мої друзі зваблюють осіб протилежної статі. Повірте, це нагадує гру, від якої отримуєш не стільки задоволення, як образу та біль. Це і є однією з причин, чому я вирішила ні з ким не зустрічатися.
По-друге, я знаю, що ще не настав час, призначений для мене Богом, щоб вийти заміж. І якби я зустрічалася з хлопцем, це відвертало б від тієї роботи, яку Бог доручив мені виконати протягом кількох наступних років.
Я також вважаю, що в моєму віці набагато цікавіше проводити час у веселому колі друзів, ніж із кимось один на один.
Однак останнім часом мене трохи почав засмучувати той факт, що немає для кого гарно одягатися й про кого мріяти. Ось чому, читаючи


цю книгу, я по-справжньому відчула, як Бог використав слова Джоша, щоб підтримати мене.
Я ще ніколи не читала книги, в якій автор був би таким щирим та відвертим, як Джош. Він торкається найскладніших проблем та найзаплутаніших питань: „зустрічатися чи не зустрічатися“? Окрім того, він дає на них практичні відповіді. Джошуа Харіс наділений даром використовувати свій власний досвід для того, щоб допомагати іншим. Оскільки йому самому стільки ж років, як і нам (щойно розміняв третій десяток), він знає, про що говорить.
У книзі Джоша мені найбільше подобається те, що він завжди спирається на Біблію. А вражає мене той факт, що сам він щодня живе тим, чого навчає інших. Знаючи його впродовж останніх кількох років, я з цілковитою впевненістю можу стверджувати, що він твердо стоїть на своїх принципах.
Тому приготуйтеся прийняти виклик, а разом з ним і підбадьорення. Будьте готові й до того, що ваші колишні погляди на багато питань стосовно побачень зазнають різких змін!
Дякую за те, що залишаєтеся з нами, і... бажаю гарно провести час.
Не здавайтеся!


Читання книги часто нагадує романтичні стосунки. Ви ніколи не понесете книгу з собою в кіно, а читаєте її наодинці: тримаєте в руках, розглядаєте, зосереджуєте на ній усю свою увагу. Як і побачення, читання книги підіймає вас на вершини, а потім кидає в провалля, примушує плакати й сміятися.
Сподіваюся, що ви не належите до людей, яким „все одно кого любити, все одно коли розлучатися“, бо така людина зможе дочитати лише до третього розділу й „закине“ книгу подалі. А якщо належите, то, на жаль, багато цінного для себе не почерпнете. Як і серйозні стосунки, читання цієї книги вимагає певного посвячення: „мізкувати“ та наполегливо боротися з колишніми уявленнями про побачення.
Багато мудрих людей стверджують, що найважливішою у будь-яких стосунках є чесність. Тож перш ніж серйозно „взятися“ за читання цієї книги, вам необхідно усвідомити.ось що: вона не схожа на інші книги про побачення, які розповідають про те, як удосконалити свої стосунки. Ця ж книга оповідає про те, як розірвати їх для того, щоб присвятити молоді роки свого життя Богові. „Я поцілував її на прощання“ пояснює, навчає та наказує „якнайдалі триматися“ від так званих „традиційних“ побачень, які пропонує нам світ.
Ви все ще збираєтеся на побачення?
Про що я не говоритиму
Починаєте нервуватися? „Поцілунок на прощання? Чому б я раптом вирішив ні з ким не зустрічатися? А як же одружитися, якщо не зустрічатися? І як бути з друзями? Спустися на землю, хлопче!“
Розумію ваші сумніви, ми поговоримо про них трохи пізніше. Однак перед тим, як іти далі, я хочу чітко пояснити, що в жодному разі не говоритиму про побачення. Я не хочу, щоб ви витрачали час,


намагаючись знайти поради щодо того, як зустрічатися. Адже їх ви не знайдете, а лише пропустите ті важливі принципи та думки, які я намагаюся донести.
Я знаю, що це може трапитися, оскільки таке не раз бувало зі мною особисто. Коли мені було шістнадцять і я вже протягом двох років зустрічався з дівчиною, моя мама дала мені книгу Елізабет Еліот „Пристрасть і чистота“. У мене відразу ж виникли підозри. Чому? По-перше, тому що це зробила мама. Запропонувати мені щось почитати — це один із її способів повідомити про те, що в мене виникла проблема. Окрім того, мені не подобався підзаголовок книги: „Підкорення свого життя Божій владі“. Я був переконаний, що в ній ітиметься про те, що я не повинен цілувати свою подругу (що було чи не найважливішим для мого щастя). І що ж, на вашу думку, я зробив? Ще до того, як розгорнути книгу, я вирішив, що не погоджуватимуся з усім, що в ній написано. Моя мама ще й досі жартує з мене, згадуючи той час. Вона каже, що я прочитав усе про пристрасть, але нічого про чистоту. Яка помилка!
Нещодавно, ще раз перечитуючи „Пристрасть і чистоту“, я усвідомив, що якби тоді був налаштований більш позитивно, то як старшокласник, який має романтичні стосунки з дівчиною, міг би отримати неабияку користь від прочитаного. Чому тоді книга видалася мені такою недоречною? Чому я не почерпнув із неї нічого корисного? Тому що з самого початку я вирішив не погоджуватися з авторкою!
Сподіваюся, що ви не повторите моєї помилки. Якщо відкриєте своє серце та розум, то, можливо, почуєте саме те, що вам необхідно почути на цей момент. І все ж цілком вірогідно, що й у вас з’явилася спокуса відкласти цю книгу. Тому, щоб допомогти перебороти її, дозвольте пояснити два твердження, які викликають чи не найбільше страху, коли йдеться про відмову від побачень у традиційному розумінні цього слова.
/. Я не вважаю, що побачення — це гріх
Для багатьох молодих людей гріх стає наслідком побачень, проте я не думаю, що можна стверджувати, що побачення самі собою — це гріховне проведення часу. Для мене побачення нагадують ресторани, в яких подають неякісну їжу: ходити туди не гріх, однак важливо знати, що існує щось набагато краще. Бог хоче, щоб ми в усьому прагнули найкращого, навіть у наших романтичних стосунках. Як християн, нас часто можна звинуватити в наслідуванні світської моделі стосунків, і саме через це ми втрачаємо те найкраще, що нам хоче дати Бог.


2. Відмова від традиційних побачень не означає, що вам не можна залишатися наодинці з представником протилежної статі Між запрошеннями на прогулянку та побаченнями існує велика різниця. Якби побачення обмежувалися лише чашкою кави десь у кафе, не було б навіть сенсу писати про це цілу книгу. Погоджуєтеся? Однак романтичні стосунки заходять набагато далі. Вони стають частиною нашого життя й впливають як на систему цінностей, так і на нашу поведінку. Тому я хочу заохотити вас переглянути й переоцінити свої думки та вчинки.
Я не стверджую, що не можна проводити час із кимось наодинці. Якщо настане момент, коли Ви будете готові до цього, матимете чіткі підстави й оберете обставини, які не спонукатимуть вас до спокуси,
— 	побачення можуть бути цілком позитивним явищем.
Справа не в побаченнях
Оскільки я вже пояснив, про що не говоритиму в цій книзі, то хочу звернути Вашу увагу на те, про що я говоритиму. Словом, справа не в побаченнях.
„Але хіба ж ця книга не про побачення?“ — запитаєте ви. І я цілком розумію ваш подив. Як би там не було, повернімося знову до порівняння побачень із читанням книги.
Вашу увагу до книги могли привернути різні обставини:
1. Ви щойно пережили розрив складних стосунків і не хочете, щоб вам знову завдали болю. Ви вважаєте, що найкраще взагалі ні з ким не зустрічатися.
2. Під час побачень ви почуваєтеся незручно й тому шукаєте їм альтернативи.
3. Ви з кимось зустрічаєтеся, однак відчуваєте, що ваші стосунки спрямовані в неналежному руслі, й шукаєте спосіб утримати їх у межах, визначених Богом.
4. Ви зустрічаєтеся з кимось і маєте чудові стосунки, але заради цікавості хочете знати, чому інші надають перевагу тимчасовому утриманню від побачень.
Чи можливо, щоб усі, хто звернувся до цієї книги, керуючись такими різними мотивами, отримали від неї користь? Я переконаний, що це цілком можливо. Чому? Бо, незважаючи на те, що кожен із них пережив настільки різний досвід романтичних стосунків, усі вони мають одного Творця. А воля нашого Творця та Його план для життя кожного з нас — це саме те, про що йтиметься в цій книзі. Наша мета — не


з’ясувати, чи повинні християни зустрічатися і, якщо повинні, то яким чином. Натомість я сподіваюся, що, читаючи цю книгу, ви переглянете всі аспекти свого життя, на які впливають романтичні стосунки. Зокрема, звернете увагу на те, як ви ставитеся до інших, як готуєте себе до майбутнього одруження, чи зберігаєте себе в чистоті. А відтак спробуєте зіставити своє життя з прикладом Слова Божого.
Тож, хоч ця книга й написана про побачення, — справа не в побаченнях. Справа в тому, чого очікує від нас Бог. Обговорення того, зустрічатися чи ні та яким чином, нічого не вирішує. Говорити про це необхідно, лише розглядаючи побачення як частину Божого плану для нас.
Ви можете погоджуватися чи не погоджуватися з тим, що я говоритиму. Але якщо наберетеся терпіння й прочитаєте про те, що сталося в моєму житті, якщо замислитеся над тим, у чому полягає Божа воля для вас особисто, я вважатиму своє завдання виконаним, а ваше життя збагатиться Божими благословеннями. Сподіваюся, що ця книга хоч на півкроку наблизить вас до усвідомлення Божого плану щодо вашого життя.


поцілував її на прощання


Від того, „у чому немає нічого поганого", до того, що насправді добре
Нарешті він настав — день весілля Анни, день, про який вона так довго мріяла і до якого так старанно готувалася. Маленька церква серед мальовничого саду була переповнена родичами та друзями. Крізь вітражі пробивалося сонячне проміння. Зала, немов ароматом, була наповнена звуками чарівної музики у виконанні струнного квартету. Оточена безліччю свічок та морем квітів, Анна з кожною миттю наближалася до Девіда. Від радості її серце, здавалося, ось- ось вистрибне з грудей. Настала мить, на яку вона так довго чекала... Він ніжно взяв її за руку, і ось вони перед вівтарем.
Однак у мить, коли священик проголосив, що настав час нареченим дати одне одному обіцянку вірності на все життя, почало діятися щось неймовірне. Із зали підвелася дівчина, повільно підійшла до вівтаря й узяла Девіда за руку. Потім — ще одна, а за нею — іще. Поки Девід промовляв слова обіцянки, поряд із ним вишикувалося шестеро дівчат.
В Анни почали тремтіти губи, на очі навернулися сльози. „Це що, якийсь жарт?“ — прошепотіла вона до Девіда.
— Пробач, Анно, мені так прикро, — промовив він, утупившись у підлогу.
— Що це за дівчата, Девіде? Що тут діється? — запитала Анна, задихаючись від хвилювання.
— Це дівчата з мого минулого, — тихо відповів він. — Анно, вони нічого вже для мене не значать... але колись кожній із них я віддав частину свого серця.
— Але ж я думала, що твоє серце належить мені, — сумно промовила Анна.
— Так, так, саме тобі, — запевнив він, — усе, що залишилося, належить тобі.
По щоках Анни потекли сльози. Вона прокинулася.


Зраджені
Про свій сон Анна розповіла мені в листі. „Прокинувшись, я почувала себе такою зрадженою, — писала вона. — Але раптом мене охопив жах: скільки чоловіків могли вишикуватися поряд зі мною? Скільком я віддала частинку свого серця навіть через нетривалі стосунки? Чи залишилося ще щось для мого чоловіка?“
Я часто думаю про сон Анни. Мене переслідують образи дівчат, які стояли перед вівтарем. Вони є і в моєму минулому. Якщо вони з’являться на моєму весіллі? Як я дивитимуся їм у вічі? Що вони скажуть, коли настане їхня черга вітати мене?
— Привіт, Джошуа. Усі обіцянки, які ти щойно дав, — брехня. Хочеться вірити, що відтоді, як я тебе знаю, ти навчився дотримуватися свого слова.
— Ну й ну, Джоше, який ти красень у цьому костюмі! І яка гарна наречена! Вона знає про мене? Ти вже прошепотів їй на вухо все те, що шепотів мені?
Спогади про більшість таких стосунків викликають у мене лише почуття сорому. Я намагаюся щонайшвидше забути їх або глузую з них, як із невдалої любовної гри, в яку тепер грають майже всі. Я знаю, що Бог вибачив мені, адже я попросив у Нього пробачення. І більшість дівчат теж, оскільки й у них я просив прощення.
Проте ще й досі я відчуваю біль від того, що колись роздавав своє серце направо й наліво.
Ось як буває
Я завжди вважав побачення невід’ємною частиною повноцінного життя підлітка. І якщо я не зустрічався з дівчиною, то обов’язково був у когось закоханий.
Усе почалося ще в середніх класах школи. Ми з друзями ставилися до побачень як до гри, до можливості погратися в любов і поекспериментувати зі стосунками. Мати дівчину було те ж саме, що й запросити когось на морозиво. Так, нічого особливого. Ми з друзями зустрічалися й розлучалися з дівчатами зі страшенною швидкістю. Єдине,-що нас хвилювало, це не бути покинутим: ніхто не хотів, щоб кинули його, тому кожен намагався зробити це першим. Одна з моїх знайомих відзначалася тим, що, коли хотіла покинути хлопця, лише казала йому: „Знаєш, тебе щойно покинули“.


Однак незабаром нам уже стало недостатньо того, щоб просто ходити на побачення. Ми розпочали експерименти з фізичним боком стосунків. Зустрічатися з кимось стало означати не лише ходити на побачення. Пам’ятаю, як дівчина, яка мені подобалася, зателефонувала своєму хлопцеві й „покинула“ його по телефону. Повісивши слухавку, вона повернулася й поцілувала мене. Це означало, що ми „офіційно“ почали зустрічатися. Оглядаючись у минуле та згадуючи наші вчинки, я можу лише сумувати за тим, якими нерозумними ми були. Фізична близькість тих підліткових стосунків не мала нічого спільного зі справжньою любов’ю та повагою. Ми лише повторювали те, що робили старші підлітки й що бачили в кіно. Нам здавалося, що поводитися так означало бути дорослими, але насправді нами керувала хіть.
Я радий, що ті роки не тривали вічно. У старших класах я почав серйозно ставитися до взаємин із Богом і брати активну участь у церковній молодіжній групі. Я навіть приклеїв на свою Біблію наклейку „Я гідний того, щоб на мене чекали“ й пообіцяв відмовитися від статевих стосунків до шлюбу. На жаль, молодіжна група мало що зробила для того, щоб змінити мої погляди на романтичні стосунки. Навіть у церкві ми продовжували пристрасно грати в гру, яка називалася побаченнями і, як соромно не було б це визнати, для якої ми віддавали більше пристрасті, ніж поклонінню Богові та слуханню проповідей. Під час недільного служіння ми передавали записки про те, хто кому подобається, хто з ким зустрічається й хто кого покинув.
Вечірні молодіжні зібрання щосереди були ще однією можливістю пограти в „любовні ігри“, результатом яких стало безліч „розбитих“ сердець.
У випускному класі моє захоплення романтичними стосунками стало ще серйознішим. Улітку я зустрів Келлі. Вона була вродливою блондинкою на шість сантиметрів вищою від мене. Мене це зовсім не бентежило. Келлі мала успіх у хлопців. Не було жодного, кому вона не подобалася б. І оскільки я був єдиним у молодіжній групі, хто наважувався розмовляти з нею, — ми заприятелювали. А коли ми всі разом поїхали кататися на водних лижах, я попросив її бути моєю дівчиною.
Келлі була першою, з ким у мене виникли серйозні романтичні стосунки. Усі в молодіжній групі визнавали нас парою. Щомісяця ми святкували наші „ювілеї“. Келлі знала мене краще, ніж будь-хто інший. Щовечора, коли наші батьки засинали, ми годинами розмовляли


по телефону: про все й разом із тим — ні про що. Ми були переконані, що Бог створив нас одне для одного. Говорили про те, що колись одружимося. Я обіцяв, що вічно її кохатиму.
Проте, як і більшість шкільних романів, наш роман був надто раннім: надто стрімким, надто передчасним. У нас виникли проблеми на рівні фізичних стосунків. Ми знали, що фізично не могли бути такими близькими, як були емоційно. Як наслідок, нас почало виснажувати постійно зростаюче бажання. Урешті-решт, усе виявилося набагато гіршим, ніж ми сподівалися.
— Нам слід розлучитися, — одного вечора сказав я їй, коли ми поверталися після кіно.
— Чи є надія, що в нас щось вийде в майбутньому? — запитала вона.
— Ні, — відповів я, з усієї сили намагаючись примусити свій голос звучати переконливо. — Ні, між нами все скінчилося.
Ми розлучилися через два роки після того, як познайомилися. Усе виявилося далеко не таким „вічним“, як я обіцяв.
Щось краще
Мені було сімнадцять, коли завершилися наші з Келлі стосунки. Мої романтичні мрії закінчилися компромісом і позначилися гіркотою та жалем. Я запитував себе: „Невже так і повинно бути?“ Я почував себе зневіреним, збитим із пантелику та був у відчаї. Я прагнув альтернативи тим нетривалим стосункам, у яких опинився. „Боже,
— 	молився я, — я хочу того найкращого, що Ти бажаєш мені дати! Дай мені щось краще, ніж те, що я зараз маю!“
І Бог відповів на моє благання, однак зовсім не так, як я це собі уявляв. Я думав, що Він пошле мені досконалу дівчину або повністю забере бажання романтичних стосунків. Натомість, через Своє Слово, Він відкрив мені, що означає підкорити Його волі своє романтичне життя, — чого раніше я ніколи не робив по-справжньому. Я хотів отримати те найкраще, що Бог приготував для мене, однак відмовлявся грати за Його правилами.
Упродовж останніх чотирьох років я усвідомив, що Божа воля в моєму житті не має нічого спільного з моїм розумінням романтичних стосунків. Бог хоче, щоб я не тільки почав поводитися по-іншому, але й мислити по-іншому: дивитися Його очима на любов, чистоту й на те, що я неодружений. Господь хоче змінити мої погляди та життя в цілому.


І основою таких поглядів є те, що я називаю „мудрою любов'ю“. Павло розповідає про таку любов у Посланні до филип’ян 1:9-10:
Мудра любов постійно зростає та глибшає в практичному пізнанні та дослідженні; вона нам допомагає розплющити очі, щоб побачити те* найкраще, що Бог приготував для нас, і бути чистими та непорочними в Його очах.
Порив сентиментальності
Перефразуємо Послання до филип'ян 1:9-10: „Учіться любити правильно. Думайте та випробовуйте свої почуття, щоб любов ваша була щирою та розсудливою, а не лише чуттєвим поривом“.
Чи грішили ви коли-небудь „поривом сентиментальності“, дозволяючи своїм почуттям диктувати розвиток стосунків з тим, із ким ви зустрічаєтеся? Багато молодих людей саме так і роблять: замість того, щоб керуватися здоровим глуздом, вони дозволяють своїм почуттям керувати собою.
Я теж несу відповідальність за багато сентиментальних поривів. Зустрічаючись із дівчатами, я прийняв чимало хибних рішень через свою поверховість та необізнаність. Мені було зовсім не важко, вдаючи відданість, сказати дівчині: „Я тебе кохаю“, однак насправді я вправлявся у лицемірстві та керувався лише власним егоїзмом. Мене цікавило лише те, що я міг отримати: популярність, яку мені давала нова подруга, почуття власної гідності, фізичне та емоційне задоволення від стосунків. Моя любов не була мудра. Вона була нерозумна: я вибирав те, що було приємним мені самому, а не іншим та Богові.
Для того, щоб любити когось по-справжньому мудрою любов'ю, необхідно, крім свого серця, прислухатися ще й до голосу розуму. Як казав апостол Павло, любов примножується в пізнанні та дослідженні. Щоб щось знати, необхідно чітко це розуміти. „Дослідження“ дозволяє розуміти природу якогось явища, дає можливість розгледіти за думками та діями справжні мотиви.
Пам’ятаючи це визначення, поміркуйте, що, на вашу думку, керує хлопцем, який ініціює статеві стосунки зі своєю дівчиною, знаючи, що


це завдасть їй емоційної шкоди та зруйнує її стосунки з Богом? Невже любов? Чим керується дівчина, яка зустрічається з хлопцем, а, познайомившись із іншим, на її погляд кращим, кидає свого „обранця“? Невже щире почуття? Ні, й ще раз ні! їхні мотиви — виключно егоїстичні. їм необхідно „помудрішати“ й усвідомити, що їхні вчинки завдають іншим болю.
Упродовж останнього часу я намагався дозволити мудрій любові керувати своїми вчинками і, роблячи це, дійшов таких висновків щодо свого життя, які мене глибоко вразили. Я усвідомив, що не маю права зазіхати на серце дівчини та її приязність, якщо не готовий зі свого боку підкріпити серйозність своїх намірів обітницею вірності на все життя. І поки я цього не зроблю, доти використовуватиму дівчину для задоволення своїх потреб, не бажаючи благословити її. Чи хочу я мати дівчину прямо зараз? Ще й як! Проте, шукаючи Божої волі для свого життя, я усвідомив, що стосунки на цей момент не будуть найкращим вибором ні для мене, ні для неї. Натомість, уникаючи романтичних стосунків доти, доки Бог не скаже мені, що я готовий до них, я зможу бути кращим другом дівчатам і, водночас, матиму змогу зосереджувати всю свою увагу на Господі.
Знаючи, що найкраще
Мудра любов дочекається того часу, коли я буду готовий присвятити своє життя іншій людині, а не бездумно розпочинатиме романтичні стосунки. Набагато легше визначити, що для обох найкраще, коли любов зростає в пізнанні. Чи потребуємо ми такого пізнання понад усе?
Зрештою, хлопець чи дівчина, розпочавши стосунки, стикаються з безліччю досить складних питань. Зрозумійте мене правильно, я вірю в романтику. Однак, починаючи стосунки, необхідно не лише зробити правильний вибір між тим, що добре і що погано. Слід також переглянути всі сфери романтичних стосунків і переконатися, що ми не заходимо занадто далеко чи не дозволяємо „затягнути“ себе в те, чого слід уникати.
Ось приклад. Знайомий запросив вас на побачення. Як вирішити: з яким хлопцем можна піти, а якому краще відмовити? Спробуйте знайти слово „побачення“ в Біблії. Нічого не вийде. Можливо, ви вже були з кимсь на кількох побаченнях і недавно вперше поцілувалися. Це було чудово. Здається, ви закохалися. Але чи справді це так?
Як знайти відповіді на всі ці запитання? Саме тут на допомогу приходить „мудра любов“. Бог хоче, щоб ми покладалися на біблійні


істини, а не на почуття. Мудра любов дивиться не на особисті бажання та тимчасову насолоду. Вона бачить далі: як через стосунки можна послужити іншій людині та прославити Бога.
„А як же я? — вигукнете ви. — Як же мої власні потреби?“ А тепер настав час для найчудеснішої новини: в ту мить, коли ми ставимо Бога та потреби інших на перше місце, Він сам забезпечує нас усім найкращим. Дозвольте пояснити.
Раніше я розпочинав стосунки, керуючись своїми власними бажаннями, замість того, щоб прагнути Божої волі. Я ставив свої потреби на перше місце, а потім шукав тих, хто, на мою думку, міг би їх задовольнити. Але чи знаходив я задоволення? Ні, я йшов на компроміс, і це, врешті-решт, розбивало моє серце. Це завдавало болю не лише іншим, але й мені, і, що найгірше, я грішив проти Бога.
Але коли я переглянув своє ставлення до романтичних стосунків і на перше місце поставив прагнення догодити Богові та бути благословенням для інших, то отримав справжні мир і радість. Мудра любов допомагає нам знайти те найкраще, чого бажає для нас Бог. Коли я перестав вбачати в кожній дівчині потенційну подружку й почав ставитися до них як до сестер у Христі, я пізнав диво справжньої дружби. Коли я перестав хвилюватися про те, з ким мені одружитися, й довірив це Богові, я відкрив для себе, неодруженого, неймовірний потенціал служіння Господу. І коли замість того, щоб загравати зі спокусою під час інтимних побачень, я почав зростати в праведності, то відчув мир та силу, які є похідними від моральної чистоти. „Я поцілував її на прощання“, оскільки усвідомив, що Бог приготував для мене щось краще!
Чисті й незаплямовані
Дарунок, який пропонує нам мудра любов, — це чистота й незаплямованість перед Богом. Фізична чистота має величезне значення, однак Бог хоче, щоб ми були також чисті й незаплямовані в своїх мотивах, думках та почуттях.
Чи означає це, що ми ніколи не припустимося помилки? Звичайно ж ні! Ми можемо приходити в Божу присутність лише завдяки Його благодаті та жертві Його Сина, Ісуса. Проте навіть Його милість і благодать не дозволяють нам охолоджуватися й сходити зі шляху праведності. Навпаки, вони ще більше надихають нас прагнути чистоти та незаплямованості.
Бен почав зустрічатися з Алісою перед самим закінченням коледжу. Він хотів одружитися з нею влітку, відразу ж після випускного.


Оскільки вони з Алісою були дуже прив’язані одне до одного, то хлопець думав, що саме вона була „тією єдиною“
У своєму листі Бен розповів мені, що завжди мав високі стандарти щодо романтичних стосунків. Але з Алісою все було по-іншому. Бен ніколи раніше не цілував дівчини, а для Аліси поцілунки були неначе спорт. На превеликий жаль, цінності дівчини взяли верх у їхніх стосунках. „Вона дивилася на мене своїми величезними карими очима, ніби говорячи, що я позбавляю її найважливішого, і я щоразу здавався“,
— 	писав Бен. Незабаром їхні стосунки почали існувати лише завдяки фізичній близькості. Про їхню незайманість можна було говорити тільки в найвужчому значенні цього слова.
Через кілька місяців студент-християнин, якого Бен ніколи не зустрічав раніше, почав допомагати Алісі з хімії. „Це була велика помилка, — з болем писав Бен. — Вони багато чого вивчили разом... окрім хімії!“ Аліса покинула Бена й уже наступного дня повисла на шиї свого нового хлопця.
„Я був у розпачі, — розповідав Бен. — Я зрікся власних переконань
і, 	що найгірше, зрадив Богові. І, як виявилося, зробив це навіть не для дівчини, з якою одружуся“. Упродовж кількох місяців Бен не знаходив собі місця через почуття провини, яке заволоділо ним, поки, врешті- решт, не приніс його до підніжжя хреста й не прийняв рішення в майбутньому вже не припускатися тієї ж помилки. А що ж сталося з Алісою? Звичайно, Бог може простити й її. Але не знаю, чи вона взагалі коли-небудь усвідомить, що потребує прощення. Які думки приходять їй у голову, коли вона бачить Бена в коледжі чи в студентській їдальні? Чи усвідомлює вона, що теж несе відповідальність за гріх Бена? Чи мучать її докори сумління за те, що розбила його серце? Чи їй байдуже?
Я розповів вам, як Бог змінив моє ставлення до дівчат і як я почав утримуватися від романтичних стосунків, аж поки Бог не покаже мені, що я готовий до шлюбу. Але навіщо ж писати про це книгу? Чому я вирішив, що вам цікаво знати мою думку? А тому, що Бог хоче зробити це ж саме й у вашому житті.
Думаю, настав час для нас, християн, для дівчат і хлопців, навести порядок у своєму житті, відмовившись від безладних романтичних стосунків, в основі яких лежить одне — бажання отримати задоволення. Може, побачення й схожі на невинну гру, однак, як виявляється, граючи в неї, ми грішимо один проти одного. Як виправдаємо себе, коли Бог запитає в нас про мотиви наших учинків і стосунків? Господь бачить навіть, як мала пташина падає на землю (Мт. 10:29), то чи


можуть сховатися від Його ока розбиті через наш егоїзм серця та поранені почуття?
Хоча безліч людей навколо нас і грає в такі ігри, наприкінці свого життя ми не будемо нести відповідальності перед Богом за них. Кожен відповідатиме за себе. У моїй молодіжній групі ніхто навіть і не здогадується про те, як часто я поступався своїми переконаннями в стосунках з дівчатами. Я був керівником групи, і всі вважали мене „хорошим хлопцем“. Але Христос говорить: „Бо немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться“ (Лк. 12:2).
Від Божого погляду не можна заховати наші вчинки. Але доброю новиною для нас є те, що Бог, який бачить кожен наш гріх, готовий простити його, якщо ми розкаємося й відвернемося від нього. Він закликає нас до нового життя. Я знаю, що Бог простив мені гріхи, які я вчинив проти Нього та проти всіх дівчат, з якими зустрічався. А також знаю, що Він хоче, щоб я провів решту свого життя, люблячи мудрою любов’ю. Милість, яку Він виявив до мене, заохочує жити так, щоб бути чистим та незаплямованим.
Я вирішив любити мудрою любов’ю й запрошую вас теж так учинити. Поставмо ж на перше місце в своєму житті бажання бути чистими та незаплямованими в очах нашого Бога, Який усе бачить і все знає!


Як визначити, що романтичні стосунки розвиваються в неправильному напрямі
Коли я ще був малим, мама навчила мене двом правилам відвідування магазинів. По-перше, ніколи не йдіть за покупками на голодний шлунок
— 	тоді все виглядатиме привабливим і ви витратите набагато більше грошей, ніж планували. По-друге, завжди вибирайте справний візок.
Я легко засвоїв перше правило, а ось із другим було набагато складніше. Мені завжди „щастило“ на іржаві візки, що нестерпно гримлять та скриплять і немилосердно діють на нерви.
Однак це ще не найгірше. Найгірше — це взяти візок із колесами, які постійно вивертаються вбік. З вами таке траплялося? Такі візки „собі на умі“. Ви хочете йти прямо, а він вивертається праворуч, намагаючись влучити у вітрину з їжею для тварин (і, на наш сором, часто влучає!). Той, хто обрав такий візок, не матиме спокою. Кожен маневр, починаючи від повороту в молочний відділ і закінчуючи спробою проїхати між холодильниками в м’ясному відділі, перетворюється на війну характерів — людина проти візка.
Чому я розповідаю вам про візки, якщо ця книга про стосунки? Я згадав про свої „конфлікти“ з візками, оскільки не раз переживав таку ж „війну характерів“ у романтичних стосунках. Я не маю на увазі непорозумінь, які виникали між мною та дівчатами, з якими я зустрічався. Я говорю про процес у цілому. Взявши за основу свій власний досвід та авторитет Слова Божого, я дійшов висновку, що для християн романтичні стосунки схожі на те, як ми користуємося зламаним візком у магазині: наші бажання спонукають нас зійти зі шляху, який пропонує нам Бог. Дозвольте пояснити, чому так відбувається.
Самоконтролю недостатньо
Колись я чув проповідь одного молодіжного пастора про любов і секс. Він розповів історію, яка примусила моє серце щеміти. Ерік і Дженні,


двоє відданих християн, брали активну участь у житті молодіжної групи. їхні стосунки розпочалися досить невинно — щоп'ятниці вони ходили в кіно та грали в гольф. Але з часом фізичний потяг одне до одного почав зростати, і вони, врешті-решт, опинилися в ліжку. Незабаром вони розійшлися, сповнені болю та образи.
Пастор, який розповідав цю історію, побачився з ними через багато років на зустрічі випускників. Виявилося, що Дженні вийшла заміж і мала дитину, а Ерік усе ще був неодружений. Вони обоє, хоча в різний час, підійшли до нього, щоб розповісти про емоційний біль та почуття провини, які супроводжували їх упродовж довгих років.
„Коли я бачу його, то знову все пригадую“, — плакала Дженні.
Ерік відчував те ж саме. „Коли дивлюсь на неї, образа повертається,
— 	зізнався він своєму колишньому молодіжному пасторові. — Рани все ще не загоїлися“.
Коли пастор закінчив розповідь, було чути як муха пролетить. Усі сиділи мовчки, чекаючи вирішення проблеми. Кожен із нас усвідомлював типовість цієї історії. Чимало з присутніх самі бували в такій ситуації або ж спостерігали її в житті своїх друзів. Ми хотіли почути про розв’язання цієї проблеми і чекали, що пастор укаже нам на вихід із цього становища.
Однак того вечора ми так і не отримали відповіді на свої запитання. Пастор вважав, що єдиною помилкою Еріка та Дженні було те, що вони піддалися спокусі. Він сказав, що молодим людям слід було мати більше поваги одне до одного та більше себе контролювати. І хоч цей пастор закликав нас зберегти сексуальні стосунки для шлюбу, він не запропонував ніякої альтернативи для тих, хто ще неодружений.
Чи вирішує це проблему? Сподіватися, як це робили Ерік і Дженні, що у вирішальну мить ми зможемо контролювати свої вчинки? Давати молодим людям таку пораду — те ж саме, що дати їм візка з несправними колесами й послати до магазину з найкоштовнішим у світі кришталем. Як можна очікувати від людини, щоб вона рухалася вздовж вузьких проходів зі скляними прилавками, повними крихкого кришталю, коли наперед відомо, що візок зверне вбік у найбільш невідповідному місці? Проте саме так ми часто діємо в своїх стосунках. Ми бачимо, як зазнають поразки спроби наших друзів устояти перед спокусою, проте відмовляємося замінити цей „візок“, який називається романтичні стосунки. Ми хочемо йти прямим і вузьким шляхом служіння Богові, але й далі тягнемо за собою візок, хоч і знаємо, що він зіб’є нас зі шляху.


Руйнівні стосунки
Романтичні стосунки тягнуть за собою чимало проблем, і якщо ми й далі зустрічатимемося за правилами, нав’язаними нам світом, то, без сумніву, опинимося там, де менше за все хотіли б бути. Ерік і Дженні, звичайно ж, мали найкращі наміри, але в основу своїх взаємин вони поклали руйнівну мораль суспільства і ту модель романтичних стосунків, яку пропонує світ. На жаль, навіть через багато років вони продовжують пожинати наслідки своїх помилок.
Сім похідних від руйнівних стосунків — це кілька „поворотів“, які часто робить „візок“ наших романтичних стосунків. Думаю, що кілька з них ви знайдете й у своєму житті (я знайшов чимало!).
1. 	Романтичні стосунки ведуть до близькості, але не обов'язково до шлюбу
Джеймі була старшокласницею, а її хлопець, Трой, закінчував школу. В ньому було все, що Джеймі хотіла бачити в хлопцеві. Протягом восьми місяців їх майже неможливо було побачити одне без одного. Однак за два місяці перед вступними екзаменами до коледжу Трой несподівано повідомив Джеймі, що більше не хоче з нею бачитися.
„Наш розрив був найгіршим, що мені довелось пережити“, — згодом зізналася Джеймі. І хоч вони ніколи не заходили далі поцілунків, серце й почуття Джеймі повністю належали Трою. Він насолоджувався близькістю з Джеймі, поки йому було цього достатньо, і покинув її, як тільки захотів чогось більшого.
Вам нічого не нагадує історія Джеймі? Може, щось подібне ви чули від своїх друзів або й самі пережили? Як і більшість романтичних стосунків, взаємини Джеймі та Троя стали близькими, дарма що вони мало задумувалися (якщо задумувалися взагалі) про шлюб, а також про те, як вплине на кожного з них розрив їхніх стосунків. Ми можемо звинувачувати Троя, але спочатку запитаймо себе: в чому сенс таких романтичних стосунків? Дуже часто побачення ведуть до близькості заради близькості: двоє людей стають близькими одне до одного без будь-якого бажання залишатися разом на все життя.
Надзвичайно небезпечно дозволяти інтимність, не визначивши, наскільки віддані ви одне одному. Це нагадує-сходження на гору з людиною, яка не впевнена в тому, чи хоче тримати вашу мотузку. Коли вже подолано тисячу метрів до вершини, неприємно почути зізнання, що між вами „все закінчено“ й вона повертається вниз. Таким чином, багато людей, які емоційно та фізично присвячують


себе іншій людині, переживають глибокий біль, коли їх покидають ті, хто „поки що не готові до прийняття серйозних рішень“.
Близькі стосунки — це чудовий дарунок, даний нам Богом, щоб насолоджуватися ним. Однак втілення такої близькості — у любові, в основі якої лежить посвята іншій людині. Ви можете сказати, що інтимність між чоловіком і жінкою — це оздоблення стосунків, які ведуть до шлюбу. Проте якщо розглядати інтимність саме з такого погляду, то більша частина дошлюбних стосунків складається з самих лише оздоблень. їм бракує мети та ясного усвідомлення свого логічного завершення, тобто переходу в шлюб. У більшості випадків, особливо в старшокласників, побачення мають короткочасний характер і служать для задоволення тимчасових потреб. Молоді люди зустрічаються, тому що хочуть отримувати насолоду від емоційної, а також від фізичної близькості, не беручи відповідальності за посвячення себе людині, з якою вони будують такі стосунки.
У цьому й є еволюція побачень. Побачення існували не завжди. На мою думку, побачення — це витвір нашої культури, орієнтованої на розваги. Раніше люди ставилися до цього по-іншому.
На початку XX століття хлопець і дівчина зустрічалися лише тоді, коли знали, що вони одружаться. Якщо хлопець приходив у дім до дівчини, то це було знаком для її сім’ї та друзів, що він має намір одружитися. Але переоцінка моральних принципів та винахід автомобіля внесли радикальні зміни в ставлення до романтичних стосунків та побачень. Нові „правила“ дозволили молодим людям, які не мають наміру одружитися, отримували насолоду від кохання. Про ці зміни розповідає Бет Бейлі в своїй книзі „3 вітальні — на заднє сидіння авто“ Для сучасного суспільства нормою є те, що подобається. Любов та романтичні стосунки перетворилися на розвагу вихідного дня.
І хоч із 1920-х багато що змінилося, збереглася тенденція розвитку інтимних стосунків без бажання приймати серйозне рішення щодо свого майбутнього.
Ці негативні зміни стали проблемою й для християн. Інтимна близькість без зобов’язань пробуджує емоційні та фізичні бажання, які жодна людина не в силі чесно задовольнити. У 1 Посланні до солунян 4:6 Біблія називає це „визискуванням“, обкраданням людини. Ми викликаємо певні переживання та почуття, не бажаючи дати того, що обіцяємо. Пастор Стівен Олфорд визначає визискування як „збудження апетиту, який ми не можемо вгамувати“ — обіцянку чогось, що ми не можемо чи не хочемо дати.


Інтимна близькість без зобов'язання — це оздоблення без самого торта. Воно може бути солодким, але згодом викликає нудоту.
2. 	Побачення оминають стадію дружби в стосунках Джек познайомився з Лібі під час поїздки, організованої церквою. Лібі була товариська, і її знали як дівчину, яка серйозно ставиться до взаємин із Богом. Джек і Лібі розмовляли під час ігор у волейбол і, здавалося, дуже подобалися одне одному. Джек не прагнув близьких стосунків, але хотів краще познайомитися з дівчиною. Через два дні після поїздки він зателефонував їй і запитав, чи не хотіла б вона піти з ним у кіно в найближчі вихідні. Лібі погодилася.
Чи правильно вчинив Джек? Правильно щодо того, як призначати побачення. Але якщо він мав на меті побудувати лише дружні взаємини, тоді він помилився. Побачення один на один має властивість виштовхувати хлопця й дівчину за межі дружби й водночас спонукає до надто поспішних та близьких романтичних стосунків.
Чи знайомі ви з кимось, хто б мав сумніви щодо того, чи починати йому романтичні стосунки зі своїм давнім другом? Якщо знаєте таку людину, то напевне чули, як вона казала: „Він запросив мене на побачення, але я боюся, що романтичні стосунки зіпсують нашу дружбу“ Що вона мала на увазі? Усвідомлюючи це чи ні, дівчина визнає, що побачення заохочують до романтичних стосунків. У справжній дружбі людина не відчуває тиску від усвідомлення того, що їй подобається інша людина або що вона подобається їй. Вона має свободу бути собою і бачитися з другом, а не стояти годинами перед дзеркалом, щоб переконатися, що має ідеальний вигляд.
К.С. Льюїс, описуючи дружбу, порівнює її з двома людьми, які йдуть поруч у напрямі до спільної мети. їх об'єднують спільні інтереси. Джек „перестрибнув“ цю об'єднуючу стадію в стосунках, запросивши Лібі на типове „невинне“ побачення, яке зазвичай сприяє тому, що молоді люди починають відчувати себе парою.
Основою романтичних стосунків, які починаються з побачень, часто є зовнішня привабливість: „Ти мене приваблюєш, тому давай краще пізнаємо одне одного“ У дружбі все по-іншому: „В нас одна мета та вподобання: тож насолоджуймося ними разом!“ Якщо ж між друзями згодом виникають романтичні почуття, — це добре.
Інтимність без зобов’язань — це визискування. Інтимність без дружби
— 	штучна. Стосунки, побудовані на фізичній привабливості та романтичних почуттях, триватимуть стільки, скільки існуватимуть почуття.


3. 	Під час побачень фізичні бажання часто приймають за любов Дейв і Хайді пішли разом на концерт. Після першого побачення вони не думали, що будуть зустрічатися. „У Дейва, напевно, не одна дівчина“, — думала Хайді. „Вона — не мій тип“, — міркував Дейв. Але сталося по-іншому. Після концерту вони поїхали додому до Хайді подивитися відео. Під час фільму Хайді пожартувала з того, як Дейв танцював на концерті. У відповідь він почав лоскотати дівчину. Ця жартівлива боротьба закінчилася на підлозі, коли Хайді побачила обличчя Дейва просто над собою. Він обійняв її, і вони поцілувалися. Це нагадувало кіно. Ніхто з них не відчував докорів сумління.
Можливо, вони нічого й не відчували, але інтимна близькість на такій ранній стадії стосунків лише додала плутанини. Дейв і Хайді майже нічого не знали одне про одного, коли раптом відчули себе близькими. Із розвитком стосунків їм важко було залишатися об’єктивними. Коли вони намагалися дати оцінку своїм взаєминам, то відразу ж згадували інтимність та пристрасть, що була між ними. „Це ж так очевидно, що ми любимо одне одного“, — думала Хайді. Але чи було так насправді? Те, що зустрілися їхні губи, не означає, що їхні серця поєдналися. І те, що два тіла ваблять одне одного, не означає, що двоє людей повинні бути разом. Фізичні стосунки не дорівнюють любові. Зважаючи на те, що в нашій культурі ставлення до любові та сексу спотворене, не потрібно дивуватися, що в романтичних стосунках люди приймають привабливість і сексуальну близькість за справжню любов. На жаль, романтичні стосунки багатьох християн теж є прикладом такого, нав’язаного культурою, бачення.
Розглядаючи розвиток стосунків більшості людей, ми чітко спостерігаємо, як побачення перешкоджають тверезо оцінити свої почуття. Як ми вже відзначали, побачення не завжди ведуть до зобов’язань на все життя. Тому багато романтичних стосунків починаються з фізичного потягу. їхньою основою є зовнішня привабливість партнерів. Ще до першого поцілунку пріоритетним є фізичний та чуттєвий аспекти. Взаємини потихеньку наближаються до інтимності. І оскільки побачення не передбачають ніяких зобов’язань, молоді люди дозволяють своїм потребам та мимовільним слабкостям керувати собою. їх не зупиняє те, що вони не бачать одне в одному майбутнього партнера на все життя і навіть не думають про шлюбні обов’язки, натомість вони зосереджують свою увагу на тимчасових потребах. З такими переконаннями фізичний аспект може легко стати головним у стосунках.


Коли хлопець і дівчина „перестрибують“ стадію дружби в своїх стосунках, то тим спільним, що зближує їх, часто стає хіть. А, як результат, серйозність своїх взаємин вони вимірюють рівнем фізичної близькості. Двоє людей, які зустрічаються, хочуть відчути, що вони особливі одне для одного. І часто виражають це через фізичну інтимність. Вони починають підкреслювати свій „соціальний статус“ тим, що тримаються за руки, цілуються і „все інше“ Тому більшість молодих людей вважають, що навіть поодиноке побачення без сексу
— 	це безглуздя.
Фізична близькість у таких ситуаціях — це гріх. Бог вимагає від нас чистоти і робить це для нашого ж добра. Секс може зруйнувати стосунки двох людей і підштовхнути до прийняття немудрих рішень. Бог знає, що ми перенесемо спогади про свою колишню фізичну близькість у шлюбні стосунки. Він не хоче, щоб ми жили з почуттям провини та шкодували за вчиненим.
Фізична близькість може примусити двох людей почуватися близькими, але якби більшість людей, які перебувають у романтичних стосунках, по-справжньому переглянули свої пріоритети, то, напевне, усвідомили б, що все, що між ними є спільного, — це обопільна хіть.
4. 	Романтичні стосунки часто ізолюють пару від взаємин із іншими людьми
Гаррет зустрічався з Дженні, і йому не потрібен був ніхто інший. Коли йшлося про побачення з Дженні, для Гаррета нічого не значило відмовитися від чоловічої групи з вивчення Біблії. Дженні також навіть не задумувалася, як мало часу вона проводить зі своєю сестрою та мамою. Так само вона не помічала, що коли й розмовляла з ними, то говорила лише про Гаррета: „Гаррет такий...“ — або: „Гаррет сказав...“ Навіть не усвідомлюючи того, вони обоє егоїстично, самолюбно та бездумно відмежувалися від інших важливих у їхньому житті людей.
Отже, романтичні стосунки — це коли двоє людей зосереджують всю свою увагу одне на одному. На жаль, у такому разі весь інший світ відходить на задній план. Якщо ви коли-небудь відчували себе третім колесом до воза в компанії з двома друзями, які зустрічаються, то ви мене розумієте.
На мою думку, з усіх проблем, що виникають під час романтичних стосунків, найлегше владнати цю. Однак християнам теж слід серйозно до неї ставитися. Чому? По-перше, коли стосунки з однією людиною затьмарюють взаємини з іншими — то це означає, що ми збиваємося зі шляху. У Притчах 15:22 написано: „Ламаються задуми з браку


поради, при численності ж радників здійсняться“. Якщо ми приймаємо життєво важливі рішення, спираючись лише на свою думку, то найімовірніше вони будуть неправильні. Такої ж помилки ми припускаємося і в неромантичних стосунках. Але все ж ця проблема частіше виникає в романтичних взаєминах, тому що в них задіяні наші серця та почуття. І оскільки пара, яка перебуває в романтичних стосунках, будує плани на майбутнє, то вона, найвірогідніше, розглядає питання, пов’язані зі шлюбом, сім’єю та вірою.
Якщо двоє людей не визначили, наскільки вони віддані одне одному, то вони піддають ризику своє майбутнє. Поринувши з головою в романтичні стосунки, в основі яких немає посвячення одне одному, ви ізолюєте себе від тих, хто вас любить і підтримує. У книзі „Пристрасть і чистота" Елізабет Елліот пише: „Доти, доки чоловік не готовий попросити жінку стати його дружиною, яке право він має на її особливу увагу? Доти, доки чоловік не попросить жінку вийти заміж, навіщо мудрій жінці обіцяти йому свою особливу увагу?“
Коли Гаррет і Дженні перестали зустрічатися, вони зі здивуванням помітили, що втратили друзів. їхні давні приятелі віддалилися від них, тепер вони були ледве знайомі. Ні Гаррет, ні Дженні не приділяли часу й не докладали зусиль для того, щоб підтримувати дружбу з іншими людьми. Уся їхня увага була зосереджена на власних стосунках.
Можливо, колись ви чинили так само. А може, ви відчували біль та розпач від того, що хлопець вашої подруги зайняв ваше місце, витіснивши вас із її життя. Особлива увага, якої так чекають одне від одного в романтичних стосунках, часто краде бажання служити церкві та ізолює людей від їхніх друзів, які люблять їх більше, ніж будь-хто інший; від членів сім’ї, які знають їх краще, ніж будь-хто інший; і, що найсумніше, — від Бога, чия воля набагато важливіша, ніж будь-які романтичні стосунки.
5. 	Побачення часто відвертають молодих людей від їхнього найважливішого обов'язку — підготовки до майбутнього Ми не можемо жити майбутнім. Ігнорування своїх теперішніх обов’язків робить нас нездатними готувати себе до майбутнього. Немає нічого поганого в тому, щоб присвятити свій час любові. Але тільки не тоді, коли Бог хоче, щоб ви віддали його на інше.
Найсумніша тенденція побачень у тому, що вони відвертають молодих людей від розвитку здібностей та обдарувань, даних їм Богом. Замість того, щоб виховувати в собі характер та здобувати освіту й


досвід, необхідний для життя, чимало молодих людей дозволяють своїм миттєвим потребам повністю поглинути себе.
Крістофер та Стефані почали зустрічатися, коли їм обом було по п’ятнадцять. Багато в чому їхні романтичні стосунки могли б бути прикладом для інших. Між ними ніколи не було фізичної близькості, й коли через два роки вони розійшлися, навіть їхній розрив був дружнім. І що в цьому поганого? Нічого, якщо брати до уваги, що вони не вскочили в халепу. Але все не так добре, якщо подумати про те, що Крістофер та Стефані могли б зробити за цей час. Розвиток стосунків забирає багато часу й потребує чимало енергії. Крістофер і Стефані проводили незліченні години, розмовляючи одне з одним, пишучи одне одному листи, думаючи одне про одного й часто хвилюючись про свої взаємини. Енергію, витрачену на це, вони вкрали з інших сфер свого життя. Ці стосунки відібрали в Крістофера любов до його хобі: комп’ютерного програмування та участі в церковній групі прославлення. І хоч Стефані не тримає зла на Крістофера, через нього їй довелося відмовитися від кількох можливостей поїхати в місіонерські поїздки, адже вона не хотіла бути далеко від нього. їхні стосунки „проковтнули“ час, який кожен із них міг використати на розвиток своїх обдарувань та пошук нових можливостей.
Єдине, чого можуть навчити нас побачення, — це бути для когось хорошим хлопцем чи дівчиною. Але чого це насправді варте? Навіть якщо ви й зустрічаєтеся з кимось, хто одного дня стане вашим чоловіком чи дружиною, надмірне зосередження на цій особі може перешкоджати вам стати хорошим чоловіком чи дружиною в майбутньому.
6. 	Побачення можуть викликати незадоволення рішенням Бога залишити вас неодруженим на певний час
На свій третій день народження мій брат отримав у подарунок гарний синій велосипед. Він був новенький, з двома тренувальними колесами та захисними наколінниками. Я думав, що кращого велосипеда для маленького хлопчика не існує, і не міг дочекатися, щоб побачити, як брат зрадіє, коли отримає його.
Яким же було моє здивування, коли він навіть не поглянув на подарунок. Батько витягнув велосипед із великої картонної коробки, а брат посміхнувся й побіг до блискучої кольорової упаковки. Лише через кілька днів з великими зусиллями нашій родині таки вдалося переконати брата, що подарунком був велосипед, а не коробка.


Я часто думаю про те, що Бог дивиться на наше захоплення нетривалими романтичними стосунками так само, як я дивився на захоплення свого брата коробкою, яка насправді нічого не варта. Низка подібних романтичних стосунків — це аж ніяк не дарунок від Бога. Бог дає нам можливість зараз бути неодруженими, щоб духовно зростати, вчитися та служити Йому. А ми „по вуха“ поринаємо в стосунки, намагаючись знайти та втримати чергову дівчину чи хлопця. Ми неспроможні відчути справжній смак того, що неодружені, зосереджуючи свою увагу на черговому швидкоплинному романі. Справжню насолоду можна пережити лише тоді, коли використовуєш свою свободу для служіння Богові.
Побачення не приносять задоволення, оскільки підштовхують до неправильного використання нашої свободи. Більшості хлопців та дівчат Бог дав бажання вступити в шлюб. І хоча ми не грішимо, коли з нетерпінням очікуємо одруження, все ж нас можна звинуватити в неправильному використанні часу, даного нам Богом як неодруженим людям. А це спостерігається тоді, коли ми дозволяємо якомусь бажанню, яке Бог поки що не планує нам дати, обкрадати наше життя й заважати насолоджуватися тим, що Він уже дав. Романтичні стосунки збільшують наше незадоволення теперішнім становищем, оскільки дають привід для неодруженої людини бажати більшого, ніж вона має. І замість того, щоб насолоджуватися унікальними можливостями, які дає нам Бог, вони примушують людину зосереджувати свою увагу на тому, чого вона не має.
7. 	Побачення створюють неприродне середовище для спостереження за характером іншої людини
Хоч більшість романтичних стосунків не ведуть до шлюбу, багато молодих людей студентського віку все ж ставляться до них серйозно. Тим, хто щиро хоче дізнатися, чи є та або інша людина потенційним партнером для шлюбу, слід усвідомити, що типові загальноприйняті побачення цьому не сприяють і навіть заважають. Побачення створюють неприродне середовище для спілкування. У результаті цього людям легше створити собі „штучний“ імідж.
У дворі нашого будинку є баскетбольне кільце, яке можна піднімати вгору-вниз і таким чином пристосовувати для людей низького зросту. Коли я опускаю його нижче стандартної висоти, то влучаю як професіональний баскетболіст. Які б прийоми я не використовував,
— 	неодмінно влучу в кільце. Однак моє „вміння“ діє лише тоді, коли кільце опущене. Я не граю „по-справжньому“ Поставте мене біля


справжнього баскетбольного кільця, і я знову перетворюся на хлопця, який влучає в нього, тільки коли пощастить.
Так само й побачення створюють штучне середовище, яке не виявляє справжніх якостей характеру — ні позитивних, ні негативних. Завдяки їм людина може прокласти собі шлях до серця того, хто їй подобається. Він їздить на гарному авто; вона гарно одягається. Яка різниця? Те, що вам приємно проводити час з цією людиною, нічого не говорить ні про її характер, ні про те, чи буде вона хорошим чоловіком або дружиною.
Однією з причин, чому люди так люблять побачення, є те, що вони переносять нас поза межі реального життя. Тому, коли я одружуся, я візьму собі за звичку влаштовувати „побачення“ зі своєю дружиною. У шлюбі вам необхідно час від часу відвертатися від турбот про дітей та від домашніх обов'язків і проводити час тільки вдвох. Але двоє людей, які думають взяти шлюб, повинні переконатися, що роблять це не на підставі того, що їм удвох добре, чи через романтичні почуття, їхньою метою не повинно бути бажання відійти від реальності. Навпаки, їм прописана велика доза об’єктивної реальності! їм необхідно побачити одне одного в реальному житті, в стосунках із сім’єю та друзями; потрібно спостерігати, як служить Богові та працює їхній обранець. Як він спілкується з людьми, які його добре знають? Як він поводить себе, коли виникають труднощі? Вибираючи партнера на все життя, ми повинні знайти відповіді на всі ці питання, на які побачення не допоможуть відповісти.
Колишні звички не хочуть помирати
Сім похідних від руйнівних стосунків доводять, що ми не можемо уникнути проблем у романтичних стосунках, навіть якщо зустрічатимемося „правильно“. Я думаю, що побачення спричиняють виникнення багатьох небезпечних проблем, які не зникають від того, що християни їх визнають. Навіть ті християни, яким все ж вдається уникнути таких великих помилок, як секс до шлюбу чи моральні травми під час розлучення, часто використовують більшу частину своєї енергії на те, щоб боротися зі спокусами.
Якщо ви зустрічалися з кимось, то знаєте, що це таке. Я думаю, ми занадто довго намагалися будувати стосунки на світський лад. І якщо ви самі пробували це зробити, то неодмінно погодитеся зі мною, що всі намагання — марні. Тож не витрачаймо часу на те, щоб керувати поламаним візком романтичних стосунків! Настав час для нового ставлення!


П'ять змін, які допоможуть уникнути стосунків, приречених на розпад
У попередньому розділі ми розглянули сім похідних від руйнівних стосунків. Можливо, цей розділ дещо змінив ваше ставлення до романтичних взаємин. Якщо це так, то ви, напевно, говорите собі: „Я погоджуюся, що романтичні стосунки породжують багато проблем, але що ж тепер робити? Як християнам уникнути побачень, приречених на розпад?“
Перший крок — зміна вашого ставлення до стосунків. Легше сказати, ніж зробити. Але в Посланні до ефесян 4:22-24 Павло розповідає про те, як змінити своє життя: „... щоб відкинути, за першим поступуванням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях, та відновитися духом вашого розуму і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом по справедливості й святості правди“. Поки наше ставлення до любові та стосунків не зміниться, ми й далі будемо ганятися за примарами взаємин, які все одно приречені на розпад.
У цьому розділі я хотів би чітко визначити те, в що, на мою думку, Бог хоче, щоб ми вірили щодо романтичних стосунків. Ось п’ять важливих пунктів „нового ставлення“, які допоможуть вам краще зрозуміти сім похідних від руйнівних стосунків. Кожен із них випливає з наших поглядів на три важливі поняття: любов, чистоту і той факт, що ми поки що неодружені. Детальніше ми говоритимемо про це в наступних розділах, а зараз розгляньмо практичну альтернативу, яку Бог пропонує для тих, хто шукає Його волі.
/. Кожні стосунки — це можливість показати Божу любов Бетоні, студентка християнського коледжу, має репутацію любительки пофліртувати. На жаль, здебільшого її стосунки з хлопцями награні. Вона намагається привернути до себе увагу кожного хлопця, який їй подобається. Бетоні витрачає більше енергії на те, щоб привабити хлопця, ніж на те, щоб показати йому Бога.


Однак поступово Бетоні змінила своє ставлення й усвідомила, що її дружба з хлопцями — це чудова можливість любити їх любов’ю Христа. Вона повернулася на 180 градусів до чесної, щирої любові й почала поводитися з ними як із братами, а не як з потенційними „бойфрендами“. Замість того, щоб ставитися до себе як до центру всесвіту, навколо якого обертаються всі інші люди, вона почала шукати можливості бути благословенням для інших.
Що ми йдемо за Христом, світ дізнається з того, як ми любимо інших. Тому ми повинні любити людей такою любов’ю, якою її бачить Бог: щирою, несамолюбною та жертовною, а не світською, розбавленою егоїзмом та чуттєвістю.
2. Моє життя до шлюбу — це дарунок від Бога
Майклові двадцять один, у нього весела вдача, яка пасує його привабливій зовнішності. Як молодіжний служитель-інтерн, він має чимало можливостей зустрічатися та спілкуватися з дівчатами-християнками. І хоча потенціал свого служіння він пов’язує із статусом неодруженого хлопця й не поспішає вступати в шлюб, усе ж він виробив звичку зустрічатися з багатьма дівчатами. Дарма що Майкл не робить нічого поганого, звичка заводити нетривалі стосунки позбавляє його гнучкості, свободи й можливості зосередити увагу на тому, що він неодружений. Він усе ще має старе бачення, не може без нових стосунків і вважає себе неповноцінним без дівчини.
Але коли Майкл почне ставитися до свого парубоцького життя, як до дарунка — він навчиться бути задоволеним своїм становищем. Як результат, Майкл позбавиться потреби в тимчасових стосунках. А час та енергію, які вивільняться після цього, він використає для підвищення ефективності свого служіння та поглиблення дружби.
Доки ви не усвідомите, що ваше теперішнє становище — це Божий дарунок, ви втрачатимете безліч неймовірних можливостей, які пропонує Бог. Можливо, навіть зараз ви можете перерахувати те, що могли б зробити, якби змінили своє ставлення до романтичних стосунків. Як неодружена людина, ви маєте свободу досліджувати, вивчати, пізнавати світ. Жоден інший період вашого життя не запропонує такої безмежної можливості.
3. Інтимність — це нагорода за посвячення
Не слід починати романтичні стосунки, не будучи готовим до шлюбу. Дженні сімнадцять, і впродовж останнього року вона зустрічалася з хлопцем зі своєї церкви. Вони обоє віддані християни й колись


збираються одружитися. Проблема лише в тому, коли саме. Реально, впродовж наступних кількох років вони одружитися не зможуть. Кожному з них ще слід звершити багато справ для Бога, перш ніж вони зможуть зробити цей крок.
Колишнє ставлення нагадало б їм, що інтимність — це дуже хороша річ, якою потрібно насолоджуватися зараз. Але нове ставлення підказує, що якщо двоє людей не можуть взяти на себе зобов’язань, вони не мають права продовжувати романтичні стосунки. Як би складно це не було, Дженні наважилася сказати своєму хлопцеві, що їм необхідно обмежити час для побачень та енергію, яку вони вкладають одне в одного. Довіряючи Богові, що Він зможе знову зблизити їх у майбутньому, якщо в цьому Його воля, вони припинили романтичні взаємини до того часу, поки повністю зможуть посвятити себе одне одному. І хоч їм було важко розлучитися, хоч і не вистачало колишньої близькості, вони знали: для майбутнього це найкращий вибір — незалежно від того, одружаться вони одне з одним чи з кимось іншим.
Бог дав кожному з нас бажання інтимності. І Він задовольнить його. Це бажання існуватиме, аж поки ми не одружимося. Але я вірю, що Він виховує в нас терпіння і навчає не тільки чекати, але водночас шукати близьких стосунків із нашими сім'ями та з братами й сестрами в Господі.
Нам не слід одружитися з першим, до кого ви мали романтичні почуття. Хоча я знаю людей, які вчинили саме так; сподіваюся, що більшість із нас не підуть їхнім шляхом. Кожен із нас, напевне, матиме не одні романтичні стосунки, перш ніж Бог вкаже на того, з ким одружитися. Але ми не маємо права використовувати це як виправдання, щоб розпочинати романтичні взаємини заради них самих. Це неправильно та егоїстично. Навіщо давати надію людині й очікувати, що вона буде задовольняти ваші емоційні та фізичні проблеми, якщо ви не готові до шлюбу або не зацікавлені в тому, щоб одружитися саме з нею?
4. 	Людина, з якою я не одружений, не може мені „належати"
У Божих очах двоє одружених людей стають одним. І чим дорослішими ви стаєте, тим частіше будете прагнути єдності, яка з'являється, коли ділиш із кимось своє життя. Може, ви бажаєте цього навіть зараз. Однак я вважаю, що, доки ми не готові присвятити своє життя шлюбові, ми не маємо права ставитися до когось так, ніби він чи вона належать нам.


Сара та Філіп закінчують школу. Вони зустрічаються вже протягом шести місяців, і їхні стосунки сягнули досить серйозного рівня. Коли спостерігаєш за ними, здається, що вони вже одружені. Вони рідко що роблять окремо. Сара та Філіп монополізували вільний час одне одного, їздять на машинах одне одного й сприймають сім’ї одне одного як свої власні. їхні фізичні стосунки можна назвати надто „серйозними“, навіть загрозливими. І хоч поки що їм вдавалося утримуватися від сексу, вони постійно страждають від страху зайти занадто далеко.
Колишнє ставлення пропонує нам „погратися в шлюб“, якщо ми справді кохаємо одне одного. Нове ставлення вважає нетерпіння неприйнятним.
Сара та Філіп усвідомлюють, що необхідно припинити стосунки у тій формі, в якій вони зараз існують. Розпоряджаючись життям одне одного, вони перешкоджають своєму особистому росту й без потреби споживають енергію, яку повинні спрямувати на служіння та підготовку до майбутнього. Вони планують своє життя навколо одне одного, а самі навіть не знають, чи насправді одружаться. Але така реальність. І якщо вони схожі на більшість старшокласників, то найімовірніше кожен із них одружиться з кимось іншим.
Навіть якщо Сарі та Філіпові вдалося зберегти в чистоті їхні фізичні стосунки, вони все ж привласнили духовне та емоційне життя одне одного. Якщо Бог хоче, щоб у майбутньому вони були разом, то їхнє рішення припинити романтичні стосунки не поставить під загрозу Його план. Усе, що їм потрібно зробити, — це послухатися Бога й розірвати взаємини, які примушують їх обкрадати одне одного.
Чи намагаєтеся ви привласнити чиєсь емоційне, духовне та фізичне життя? Попросіть Бога показати вам, чи потрібно вам переоцінити свої теперішні стосунки.
5. Я уникатиму ситуацій, які ставлять під загрозу чистоту мого тіла та думок
Джесіці шістнадцять. Вона хороша дівчина, але, на жаль, ще дуже наївна. І хоч вона й прийняла рішення уникати сексу до шлюбу, все ж дівчина часто опиняється в складних ситуаціях зі своїм хлопцем, який набагато старший від неї. Він приходить до неї додому, коли немає мами, вони гуляють у безлюдних місцях, а побачення закінчують у припаркованій машині. Якби Джесіка була відвертою, то зізналася
6, що їй це подобається. Вона вважає, що це романтично й дає їй почуття контролю над своїм хлопцем, який, відверто кажучи, готовий


зайти так далеко в фізичних стосунках, наскільки Джесіка йому дозволить.
Але коли Джесіка прийняла нове ставлення, то побачила, що чистота полягає не лише в тому, щоб залишатися цнотливою. Самокритично поглянувши на стосунки зі своїм бойфрендом, дівчина усвідомила, що давно вже збилася зі шляху чистоти. І щоб повернутися на нього, їй слід кардинально змінити своє життя. По-перше, припинити стосунки зі своїм хлопцем, оскільки в їх основі лежить фізичне бажання. По- друге, уникати спокусливих ситуацій.
Той факт, з ким, коли і де ви проводите час, визначає, наскільки глибоко ви посвятили себе чистоті. Чи не слід вам переглянути свою поведінку? Якщо так, то переконайтеся, що уникаєте ситуацій, які породжують спокуси.
Непотрібна ноша
Зараз ви, напевне, думаєте: „Це нове ставлення — таке радикальне!“
— 	і сумніваєтеся, чи зможете прийняти такий незвичний для вас підхід до питання романтичних стосунків. Я знаю, що це нове ставлення змінить ваші переконання, і навіть звички. Але я усвідомлюю, що якщо ми хочемо прожити життя, приємне Богові, то повинні прийняти цю революційну ідею. Життя для Бога не залишає місця для жалю до себе, для нещирості, нерозумної витрати часу та егоїзму. Іншими словами, воно не залишає місця для семи похідних від руйнівних стосунків.
На перший погляд, усе може видатися надто складним. Але якщо добре подумаєте, то, я переконаний, ви визнаєте, що зміни важливі й навіть необхідні. Чому? Бо християнин, метою життя якого є щира та мудра любов, не вважатиме за велику жертву необхідність відвернутися від світського погляду на стосунки. Прийняття нового ставлення — це природна відповідь не лише на очевидні проблеми в романтичних стосунках, але, що найважливіше, на заклик, який ми отримали від Бога: „Скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами“ (Євр. 12:1). Бог хоче, щоб ми перемогли в марафоні життя. Традиції нашої культури щодо романтичних стосунків — це та непотрібна ноша, яка тягне нас униз.
„Але яка ж альтернатива? — запитаєте ви. — Самотність? Усе життя бути одному? Вечорами дивитися телевізор наодинці з котом?“ Ні, ні, ні!!!


Відмова від романтичної гри — це не відмова від друзів, від своєї компанії та шлюбу. Усе це залишається в нашому житті. Ми просто визнаємо, що на все в Бога є свій час. І Він просить нас кинути наші романтичні амбіції на купу того сміття, від якого слід позбутися, щоб найперше шукати Царства Божого (Мт. 6:33). Бог хоче, щоб ми облишили гонитву за романтичними стосунками для того, щоб виконати Його найважливіше, найсокровенніше бажання щодо нас
— 	шукати Його всім серцем.
Обмін
Сучасне ставлення до романтичних взаємин та наші вчинки здебільшого суперечать стосункам, основою яких є мудра любов. Саме таких стосунків хоче навчити вас Бог. Дозвольте поставити вам складне, однак відверте запитання: „Чи бажаєте ви відмовитися від усього, що пропонує сучасне суспільство, щоб натомість отримати те найкраще, що пропонує Бог? Чи бажаєте віддати Йому все, присвятивши себе повністю служінню?“
Проста життєва історія, яку розповів колись один із моїх улюблених проповідників Раві Закарія, ясно ілюструє вибір, перед яким ми стоїмо щодня. Одного разу хлопчик, у якого був мішечок мармурових камінців, запропонував їх дівчинці в обмін на мішечок цукерок. Дівчинка з радістю погодилася. Але коли хлопчик почав діставати свої камінці з мішечка, щоб віддати дівчинці, він зрозумів, що з деякими з них не може розлучитися. Учинивши зовсім нечесно, він вибрав три найкращі камінці й заховав їх у кишеню. Хлопчик із дівчинкою обмінялися своїми скарбами. Дівчинка ніколи так і не дізналася, що її обманули. Але тієї ночі', коли вона мирно спала, хлопчик не міг зімкнути очей. Лежачи в ліжку, він не мав спокою, бо в його голові крутилося запитання: „А якщо вона теж заховала від мене свої найсмачніші цукерки?“
Як і той маленький хлопчик, багато з нас ідуть по життю, шукаючи відповідь на запитання: „Чи дав уже мені Бог те найкраще, що Він приготував?“ Але питання, яке ми ставимо собі, повинно бути зовсім іншим: „Чи віддаю я Богові все найкраще, що маю в житті?“
Ми ніколи не отримаємо найкращого від Бога, незалежно від того, чи одружені ми, чи ні, доки не віддамо Йому всього себе. Ми міцно тримаємося за старе ставлення та старе життя, які, як обіцяє нам світ, принесуть насолоду. Бог просить, щоб ми віддали їх для Нього.


А як учините ви? Віддасте Богові все чи й далі будете триматися за улюблені мармурові камінці старого ставлення до романтичних стосунків?
У наступних розділах ми розглянемо розуміння любові, терпіння та чистоти, які формують наше ставлення до стосунків. Намагаючись осягнути Божий погляд на ці питання, ми побачимо, що принесена нами жертва буде варта результату.


ріння невдач


Справжнє визначення кохання
„Що-що ти зробив?“ — перепитав я, не вірячи своїм вухам. Джеф голосно засміявся й увімкнув двигуна. Шок, який викликала в мене розповідь приятеля, розсмішив його. „Глорія сказала матері, що в п’ятницю ночуватиме в подруги, й ми зняли кімнату в готелі“, — ніби між іншим сказав він.
І хоч мій шістнадцятирічний друг не здавався достатньо дорослим навіть для того, щоб водити авто, він протягом канікул підробляв шофером в Огайо, куди я поїхав, щоб відвідати своїх дідуся й бабусю.* Наші батьки знали одне одного відтоді, як одружилися. У дитинстві ми часто гралися разом.
Джеф уже достатньо довго зустрічався з Глорією. Якщо не брати до уваги безлічі разів, коли вони сварилися, а потім знову мирилися, то разом вони були приблизно півроку. Раніше Джеф завжди змінював тему, коли йшлося про те, наскільки вони з Глорією близькі фізично. Але тепер молоді люди, очевидно, брали від стосунків усе, що можна.
„Ми зняли кімнату в „Холідей Інн“ у Дайтоні“, — продовжував він, простягши руку з вікна, щоб спіймати холодний потік нічного повітря. Повернувшись до мене, він посміхнувся, таємниче підморгнув і сказав: „Знаєш, як це класно“.
„Не можу повірити, — сказав я, вкладаючи в голос усе своє розчарування. — Ти кажеш, що ти з Глорією... Що ви... Ти кажеш, що ви... переспали?“
Джефові неважко було помітити моє незадоволення. Він розраховував, що я здивуюся, поплескаю його по плечу (як це зробив друг по футбольній команді, почувши цю розповідь у роздягальні) і хвалитиму за „рішучість“ Я хотів добре „поплескати“ його, але не по плечу.
„Послухай, Джоше, — почав виправдовуватися Джеф, — ми й так довго чекали. Це було так чудово! Може, це й суперечить твоїй моралі, але ми відчули, що настав час показати одне одному свою любов“.


„Моїй моралі? — обурено перепитав я. — Моїй моралі! Відколи мораль стала моєю? Скільки ми з тобою про це розмовляли? А в церкві? Джефе, ти ж знаєш, що це — неправильно. Ти ж...“
„Ми любимо одне одного, — перебив мене на півслові Джеф. — Якщо ти колись по-справжньому закохаєшся, то зрозумієш мене“.
Це був кінець нашої розмови. Здавалося, пройшла ціла вічність, доки червоне світло змінилося на зелене. Ми сиділи мовчки, тупо дивлячись на блимаючий світлофор. Кожен думав про своє.
Через чотири роки, перед від’їздом на навчання до коледжу в Мічигані, Джеф зателефонував мені. „Я заручений! — повідомив він.
— 	Дебі така чудова! Я ще ніколи нікого так не кохав!“
„Добре“, — сказав я. Мої привітання були пустими, але я нічого не міг вдіяти. Я згадав Глорію. Відтоді я не бачив її. Коли вона зустрічалася з Джефрі? Три чи чотири дівчини тому? Любов, що ж скажеш...
Перший поцілунок
„Як щодо китайського?“ — запитав я, припарковуючи машину.
„Прекрасно!“ — з притаманним йому ентузіазмом відповів Ерік. Я щойно познайомився з Еріком та його дружиною Леслі, але відразу ж помітив його захоплення всім, що діялося навкруги, навіть моєю пропозицією відносно ресторану.
*,А ти як думаєш, люба?“ — ніжно запитав він Леслі, яка сиділа на задньому сидінні. „Я згідна“, — м’яко відповіла вона. Ерік з Леслі відвідали мене під час своєї подорожі по північно-західних штатах. Мій друг із Колорадо розповів мені про цих молодят та про книгу, яку вони написали. У ній ішлося про те, як вони зустрічалися й зростали в любові одне до одного, не наслідуючи типового зразка романтичних стосунків.
Важко знайти двох більш романтичних людей. Вони обожнювали одне одного, й це було помітно. Ерік майже не зводив із Леслі очей. Навіть сидячи поряд зі мною на передньому сидінні, він простягнув руку за спину, й Леслі всю дорогу трималася за неї. Триматися за руки, коли одна людина сидить спереду, а інша позаду? Такого я ще не бачив!
Доїдаючи десерт, я жартома зауважив: „Бачу, ви просто не можете не обіймати одне одного. Чи не складно було тримати ваші фізичні стосунки в чистоті, коли ви були заручені?“ Леслі почервоніла.
Ерік узяв її за руку й усміхнувся. „Звичайно, бажання було й залишатиметься назавжди, — відповів він. — Але ні, це не було


дуже складно. Від початку наших стосунків ми з Леслі вирішили, що утримуватимемося від фізичної близькості, доки не одружимося. Ми вперше поцілували одне одного біля вівтаря“.
У мене відвисла щелепа. „Ви не цілувалися, аж поки не одружилися?“ — „Ні! — сяючи відповів Ерік. — Найбільше, що ми робили, — це трималися за руки. Але ми усвідомлюємо, Джоше, що такий стандарт романтичних стосунків не для кожної пари. Ми вирішили прийняти його не тому, що наші погляди консервативні, — все йшло з наших сердець. Усі, навіть наші батьки, радили нам цілуватися, але ми вирішили вчинити по-своєму. У такий спосіб ми хотіли показати свою любов і захистити одне одного до одруження“ Очі Еріка загорілися, коли він додав: „Але знаєш, Джоше, той перший поцілунок був найнеймовірнішим та найпрекраснішим у світі. Не можу навіть описати, що я відчував“.
Ерік і Леслі. Джеф і Глорія. Дві пари, які використовували одне й те ж саме слово „любов“, щоб пояснити, що саме примусило їх зробити зовсім протилежні вчинки. Чи насправді вони говорили про одне? Для Джефа та Глорії любов виправдовувала ніч у готельній кімнаті, коли вони насолоджувалися тілами одне одного, не маючи на це права. Для Еріка й Леслі любов означала відмову від будь-якої фізичної близькості до тієї миті, поки вони стали перед вівтарем. Любов Джефа й Глорії була нетерпляча і штовхала їх до компромісу. Любов Еріка та Леслі була чесна і терпелива.
Одне слово — два визначення.
Закоханий у любов
Мушу визнати, що я — безнадійний романтик. Якщо можна так сказати: я закоханий у любов.
Немає нічого схожого на справжню любов. І якщо ви пережили її, то знаєте, що я маю на увазі. Вона складається з тисяч найнеймовірніших миттєвостей. Кров застигає в жилах, коли думаєш про людину, яку кохаєш. І так кожної миті. Втрачаєш інтерес до їжі, сну, перестаєш раціонально мислити. Здається, що кожна пісня про кохання, яку чуєш по радіо, написана саме для тебе. Складається враження, що в тебе розплющилися очі й ти побачив світ, повний таємниць і щастя.
Я закоханий у любов. Але чим більше я про неї думаю, тим більше усвідомлюю, як мало про неї знаю. Я багато можу розповісти вам про


теплу, приємну любов. Можу кинути себе в обійми романтичних стосунків з усією пристрастю Ромео, але в Божій школі справжньої любові я все ще знаходитимуся в першому класі.
Бог хоче розширити мій кругозір та кругозір інших романтиків, які поділяють мою „закоханість у любов“. Він хоче поглибити наше розуміння. Роман може захопити нас, але він є лише маленькою частинкою любові. Ми звикли гратися в купі піску посеред двору, а Бог хоче показати нам берег моря.
Афродіта чи Христос?
Не можна перебільшити важливість усвідомлення та прийняття Божого погляду на любов. Ми можемо знайти зв’язок між негативними звичками, тенденціями романтичних стосунків та ставленням світу до любові взагалі. Конфлікт між Божим і світським визначеннями любові не є новим. Перед християнами завжди стоятиме вибір — наслідувати Вчителя чи піддатися оманливій любові, яку пропонує світ.
Апостол Павло усвідомлював цю спокусу, коли писав відомий розділ про любов у посланні до християн, які жили в Коринті. Сьогодні ми розуміємо всю іронію завдання, яке стояло перед ним: у той час писати до коринтян про любов Божу було все одно, що сьогодні писати про сімейні цінності до мешканців Голівуду. Слово „коринтянин“ було синонімом аморальності. „Поводитися як коринтянин“ означало віддавати себе сексуальним задоволенням. А словосполучення „коринтська дівчина“ було синонімом слова „повія“. Яким чином Павло сподівався розкрити чисту Божу любов місту, яке погрязло в гріху?
„Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається..." (1 Кор. 13:4).
Метушливе космополітичне портове місто піднесло секс до релігійного обряду. У храми Афродіти, грецької богині любові, наймали тисячі повій. Як могли ці люди зрозуміти справжнє значення слів: „Бог є любов“ (1 Ів. 4:16), коли на розі кожної вулиці та в кожному будинку розпусти їм пропонували свою версію „любові“ та сексуальну насолоду? Чи могли вони серед фальшивості своїх задоволень побачити істинність та красу справжньої любові?
„...не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого..." (1 Кор. 13:5).


Кого шанували, кому поклонялися в Коринті — Афродіті чи Христові? Що обрали читачі смиренного послання Павла — вічне чи миттєву насолоду?
Нинішні християни стоять перед таким самим вибором. І хоч із Коринтом нас розділяє 2 000 років, наша культура багато чим схожа на коринтську. Сьогодні, більше ніж будь-коли раніше, секс став товаром. Чуттєвість і надмірна сексуальність приваблюють нас із кожного кутка
— якщо не з кожного будинку розпусти, то з кожного газетного кіоска та з рекламних афіш. „Любов — це секс“, — нашіптує Кевін Кляйн. „Секс — це насолода“, — говорить кіно. Радіо ніжно наспівує: „Насолода
— це єдине, заради чого варто жити“. І посеред усього цього рекламного галасу тихі Божі слова про справжню любов усе ще мають силу в серцях тих, хто слухає Його голос.
Чи чуєш його ти? Відклади журнал. Вимкни телевізор. Витягни з розетки магнітофон і слухай...
„Любов не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпитьІ Ніколи любов не перестає!" (1 Кор. 13:6-8).
Жахлива мода
Як і коринтські християни, ми вибираємо поміж двома видами любові
— Божою та світською. Яку оберете ви?
Хочу допомогти вам зрозуміти нашу роль як послідовників Христа й те, якою повинна бути наша любов. Спочатку це може звучати дивно, але давайте спробуємо. Коли я поясню — ви все зрозумієте. Любов можна розглядати як одяг, який ми одягаємо.
Відтоді як Адам та Єва не послухалися Бога й почали прикриватися фіговим листям у Едемському саду, в світі запанувала жахлива мода на любов. Коли гріх зіпсував початковий Божий задум любові, людство почало „носити44 її перекручену, зіпсовану подобу, основою якої є егоїзм та безвідповідальність.
Але оскільки Божа любов досконала та безконечна, Він знайшов спосіб, щоб дозволити нам ще раз по-новому відчути її. Він послав Ісуса Христа, щоб виправити те, що ми зіпсували. Сучасною мовою ми можемо назвати Бога Автором та Виконавцем нашої віри, Дизайнером та Прикладом справжньої любові. Христос віддав Своє життя за світ, який відвернувся від Нього, та навчив нас любити наших ворогів. Він помив ноги тим, хто називав Його Господом, і дав нам настанову служити одне одному в покорі.


Він Сам сказав: „Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного і ви!“ (Ів. 13:34) — і наказав ділитися цією любов’ю з усім світом.
Я люблю себе
Я переконаний, що, уникаючи негативних звичок у романтичних стосунках, ми показуємо Божу любов. Але щоб навчитися робити це, нам необхідно визначити та відкинути світське поняття любові. Спочатку слід усвідомити, що вся неправда, яку пропонує нам світ, випливає з викривленого ставлення до любові, яка нібито створена для задоволення нашого егоїзму. Світ спотворює любов, примушуючи її служити задоволенню власних потреб.
Приклад такого спотворення ми знаходимо в хлопцеві чи дівчині, які підштовхують свого партнера до дошлюбного сексу. Думаю, що ви не раз чули: „Якби ти по-справжньому любив(ла) мене, то зробив(ла) би те, що я прошу“. Іншими словами: „Мені все одно, що ти думаєш, мені байдужі твої переконання, як і те, що моє прохання може завдати тобі емоційної травми. Для мене головне, щоб ти задовольнив (чи задовольнила) мої потреби!“ А як щодо особи, яка зустрічається з кимось заради популярності, а як тільки підвернеться під руку хтось кращий — кидає свого обранця? І хоч перший приклад яскравіший, вони обидва ілюструють егоїстичну „любов“ у дії.
Інше, що ми часто чуємо: любов — це почуття. На перший погляд, таке твердження зовсім не позбавлене сенсу — ми часто відчуваємо любов, і в цьому немає нічого поганого. Однак, роблячи свої почуття лакмусовим папірцем любові, ми ставимо себе в центр стосунків і підносимо вище, ніж іншу людину. Самі собою наші почуття нічого не варті. Якщо людина „відчуває“ любов до бідних, але ніколи не допомагає їм матеріально і не виявляє до них милосердя, — чого варті її почуття? Якщо почуття не підкріплені діями, то вони не варті й надщербленої копійки.
Підносячи значення почуттів, ми принижуємо важливість дієвої любові. Коли ми оцінюємо якість нашої любові до інших, беручи за критерій своє емоційне задоволення, то чинимо егоїстично.
Я впав і не можу підвестися
Інша поширена помилка щодо тлумачення любові стосується особистої відповідальності. Світ стверджує, що любов — це неконтрольоване явище.


Такий спосіб мислення знайшов свій вияв навіть у нашій мові. Ми описуємо початок романтичних почуттів як „втрату розуму“ через людину або говоримо: „Ми без тями одне від одного!“ Переконаний, що ви не раз чули таке від інших або ж говорили самі.
Що примушує нас порівнювати любов із пасткою чи божевіллям? Як ці порівняння виражають наше ставлення до любові? Я думаю, що, хай навіть підсвідомо, люди використовують такі перебільшені аналогії, щоб зняти з себе відповідальність. Якщо людина „втрачає від кохання розум“, що вона може вдіяти? Якщо тварина сказилася і несамовито бігає, кусаючи людей, хто відповідатиме за її поведінку? Вона ж сказилася...
Чи це не абсурд — описувати любов у такий спосіб? Думаю, що так. Однак, незважаючи на це, ми й далі говоримо про любов як про неконтрольоване явище, і тим самим виправдовуємо свої вчинки та уникаємо відповідальності. Часто такою любов’ю люди виправдовують аморальність, навіть убивства чи зґвалтування, а також багато інших гріхів. Можливо, ми з вами не вчинили нічого подібного. А чи не обманювали ми своїх батьків та друзів, використовуючи для цього наші взаємини? Можливо, ми підштовхуємо тих, з ким маємо стосунки, до неприпустимої фізичної близькості? Тому, якщо любов — це неконтрольоване явище, нас не можна ні в чому звинуватити й ми не несемо жодної відповідальності за свої вчинки. Так, ми знаємо, що вчинили необдумано, усвідомлюємо, що, певно, образили іншу людину, але що ж ми могли вдіяти? Ми ж були закохані...
Ляпас
Світ спотворює любов, а відтак виправдовує свої вчинки. Але Біблія пропонує інший погляд на це питання. Для людини, яка любить егоїстичною, чуттєвою та безконтрольною світською любов’ю, визначення любові, яке пропонує Бог, може видатися ляпасом в обличчя.
Світ запрошує нас до голубого екрану, на якому миготять пристрасні та романтичні образи, й коли ми дивимося на них, світ шепоче: „Ось справжня любов“ Бог підводить нас до дерева, на якому висить закривавлений Христос, і каже: „Ось справжня любов!“
Говорячи про любов, Бог завжди указує нам на Свого Сина. Слово стає плоттю й живе серед нас, щоб указувати на живий, всезмінюючий приклад істинної любові. Місце, яке Христос обрав для егоїзму, — це хрест. „Промовив тоді Ісус учням Своїм: „Коли хоче хто йти вслід за


Мною, — хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною“ (Мт. 16:24).
Христос говорить, що призначення любові не в задоволенні своїх власних потреб, а в тому, щоб допомагати людям і славити Бога. У справжній любові немає егоїзму. Вона віддає себе іншим, жертвує заради них і помирає для себе. „Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх“ (Ів. 15:13). Свої слова Ісус підтвердив справами: Він помер на хресті, щоб урятувати кожного з нас.
Христос довів, що справжня любов не вимірюється й не керується почуттями. Він пішов на хрест, коли всі почуття та інстинкти підказували Йому рятуватися. Чи читали ви молитву, якою Христос молився в Гефсиманському саду? Очевидно, що Він не відчував бажання дозволити бити Себе, висіти на хресті й померти. Але Він приніс Свої почуття до Батька та підкорив їх Його волі. Почуття Ісуса не були показником Його любові й не керували Його вчинками.
Христос хоче, щоб і в нас було таке ж ставлення. Він не сказав: „Якщо ви любите Мене, то відчуватимете теплоту, яка пронизує ваше тіло“. Натомість Він промовив: „Якщо Ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте!“ (Ів. 14:15). Справжня любов завжди знаходить своє вираження в покорі Богові та служінні іншим. Добре при цьому почувати себе приємно, хоча таке почуття не є обов’язковим.
Життя Ісуса є прикладом того, що любов — це контрольоване почуття. Христос полюбив нас і прийняв рішення віддати за нас Своє життя. Віра в те, що, люблячи, ми „втрачаємо самоконтроль“, небезпечна, оскільки розлюбити ми можемо так само несподівано, як і закохатися. Чи радієте ви з того, що Божа любов є непередбачувана?! Чи вдячні, що любов Господа контрольована й не основана на хитких почуттях? Нам слід відкинути хибну концепцію про те, що любов — це непередбачена „сила“, яка безладно кидає нас проти нашої волі, як вітер жбурляє осіннє листя. Ми не можемо виправдати свої вчинки, стверджуючи, що від любові втратили розум та самоконтроль і тому поводимося безвідповідально. Це не любов. Це те, що в 1 Посланні до солунян 4:5 Біблія називає „пристрасною похіттю“. Ми показуємо справжню любов, коли покоряємося Богові та служимо людям, замість того щоб поводитися егоїстично та безрозсудливо. Люблячи Бога, ми обираємо поведінку, яка прославить Його.


Справжня любов перекреслює потребу побачень
Розглянувши, якою повинна бути справжня любов, спробуймо застосувати ці знання в житті. Якщо побачення заважають правильному сприйняттю любові, то де їхнє місце, коли ми дивимося на любов очима Христа?
У них зникає необхідність.
Істинна Божа любов відкидає побачення у такій формі, в якій ми звикли до них. Подумайте: якщо ви будуєте свої романтичні стосунки на тому, що любов повинна задовольняти ваші потреби, всі ваші рішення будуть виходити з ваших особистих інтересів. Я розпочав цей розділ історією про Джефа та Глорію. На жаль, їхня любов відповідала світському визначенню. По-перше, мотиви їхніх стосунків були егоїстичні. Джеф зустрічався з Глорією тому, що вона була гарна, подобалася багатьом хлопцям, а також тому, що задовольняла його фізично. Його підхід до вибору дівчини для романтичних стосунків був схожим на те, як вибирають джинси: я добре себе відчуваю в них і маю гарний вигляд. Але й Глорія не була кращою. їй подобався Джеф, оскільки він був гарний, атлетичної будови, мав престижне авто. Вони задовольняли одне одного емоційно та фізично. їхні стосунки сприяли поліпшенню іміджу одне одного.
Але якби вони відійшли від егоїстичного, світського погляду на романтичні взаємини, то зникло б багато „вагомих“ причин для таких зустрічей. Якби Джеф та Глорія запитали себе: „Яка справжня причина моїх стосунків з цією людиною? Чого я такого прагну, чого не можна знайти в дружбі? Чи егоїстично не шукаю задоволення власних потреб? До чого я підштовхую її (його)? Чи не збуджую бажань, які не готовий(а) задовольнити? Чи не завдасть людині болю те, якщо я дозволю стосункам зайти занадто далеко? Чи не заважатимуть ці взаємини її (його) духовному зростанню?“ Нам слід почати ставити собі такі запитання. Занадто складно для нас? Можливо. Набагато приємніше для Бога? Звичайно!!! Видаляючи отруту егоїзму, ми повністю змінюємо мотиви своїх вчинків.
Прагнення любити Христовою любов’ю багато що змінює в наших стосунках. Джеф та Глорія піддалися світському уявленню про те, що любов не підвладна контролю. їхніми вчинками керували почуття. Вони були залежні від того, що в 1 Посланні Івана 2:16 називається „пожадливістю тілесною“ та „пожадливістю очей“. Вони часто використовували свою „закоханість“ як виправдання непослуху Богові. Від своїх фізичних стосунків вони брали все, що можна, і навіть те,


чого „не можна“, що призначене для шлюбу. Вони обманювали батьків, позбавили одне одного чистоти — й усе це заради „любові“. Ними керували почуття, і коли, врешті-решт, почуття зникли — припинилися й стосунки.
А якби Джеф та Глорія усвідомили, що за свої вчинки вони відповідатимуть перед Богом незалежно від того, чи були вони закохані, чи ні? Вони б наказали своїм почуттям „охолонути“.
Так само й ми з вами. Нам необхідно відмовитися від своїх гріховних інстинктів! За природою наші інстинкти налаштовані на самознищення. Не слід дозволяти почуттям задавати тон стосункам та керувати нами. Натомість дозвольте мудрості, терпінню та безкорисливості керувати собою.
Любов повинна бути нелицемірна
Якщо ми прагнемо жити відповідно до Божого плану, то мусимо навчитися щирості: „Любов нехай буде нелицемірна“. Ця коротка настанова, записана в Посланні до римлян 12:9, не залишає місця для непорозумінь. У любові, якою діти Божі мають любити, немає місця для обману та лицемірства, вона повинна бути чиста та щира.
На жаль, те, що нині часто відбувається між дівчатами й хлопцями, зовсім позбавлено щирості. У стосунках нерідко можна виявити таємні мотиви чи бажання. Що ти можеш мені дати? Що я можу отримати від тебе?
Я ніколи не забуду розмови між групою хлопців, свідком якої я колись став. Дівчата, якби ви почули її, то були б приголомшені... Вони обмірковували, що може зробити хлопець, щоб примусити дівчину „впасти йому до ніг“ Вони говорили слова, які змушують швидше битися серце, та обговорювали, як отримати перший поцілунок. Один хлопець розповідав про свою „техніку“: зацікавленість дівчиною він замінював байдужістю та прохолодою. Він стверджував, що це утримує дівчину в стані розгубленості, й вона будь-що зробить, аби задовольнити його. Інший розповідав про те, як викликати в дівчини романтичний настрій. Він призначав побачення в магазині меблів і, розглядаючи з дівчиною вітрини, „мріяв“ про майбутню сім’ю, запитував, які столи та дивани вона б хотіла колись мати. „Від цього в дівчат паморочаться голови!“ — переконував він. Хлопець казав, що мрії про шлюб та майбутнє викликають у них під час побачення пристрасний, романтичний настрій.


Прямо кажучи, ця розмова була „посібником для маніпуляцій“. А основою всього були брехня та лицемірство. Хлопці не прагнули стати благословенням для дівчат, з якими вони зустрічалися, а шукали можливості натиснути на клавіші емоцій, щоб отримати те, що хочуть.
Я впевнений, що багато дівчат можуть зізнатися в таких самих трюках. Але немає значення, наскільки це є звичним та прийнятним для нашої культури, бо всі ми будемо осуджені чотирма простими словами, сказаними Богом: „Любов нехай буде нелицемірна“.
Нам слід прийняти велику відповідальність, яку покладає на нас Бог: нести Його любов по землі. „По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою“ (Ів. 13:35).
Світ відрізнятиме нас, бачитиме відблиск святої, рятівної любові Бога в тому, як ми живемо і як любимо. Чи помітять інші в наших стосунках щирість Христової любові? Чи побачать таку ж саму егоїстичну любов, якою любить світ, і, розчаровані, відвернуться від нас?
Практика вдосконалює
Наша любов під час романтичних стосунків не лише показує світові любов Христа, але й готує нас до майбутнього. Будуючи стосунки з іншими сьогодні, ми формуємо звички, які понесемо з собою в шлюб. Тому нам слід не лише практикувати щиру любов, але й любов, основану на посвяченні.
Навколо себе ми бачимо так багато розлучень та зради. Спробуйте порахувати: скільки з ваших друзів виросли в неповних сім’ях? Думаю, що їхня кількість із часом лише зростатиме, оскільки кожне нове покоління все більше практикує „тимчасову любов“ у романтичних стосунках. Виявляється, що побачення, які ми щойно розглядали, насправді не готують нас до шлюбу. Навпаки: можуть стати школою розлучень. Ми не навчимося присвячувати себе комусь на все життя, практикуючи тимчасові стосунки до шлюбу.
Чи означає це, що слід одружитися із першим-ліпшим? Ні. Нам необхідно добре та серйозно обдумати шлюб, залишаючи за собою право відмовитися від свого задуму, якщо Бог укаже нам на таку необхідність. Немає потреби поспішати одружитися лише тому, що ми маємо до когось романтичні почуття. Таке неправильне ставлення, яке сьогодні суттєво переважає в суспільстві, не має нічого спільного з вибором майбутнього чоловіка чи дружини. Чимало з нас стали жертвами переконання, що романтичні стосунки можна розпочинати лише заради романтики. Іншими словами, „я стану близьким із тобою,


тому що це приємно, а не тому, що я з молитвою думаю про те, щоб із тобою одружитися“ Таке ставлення до іншої людини не є справедливим. Окрім того, воно є жахливою підготовкою до шлюбу. Хто хоче одружитися з людиною, яка готова розірвати стосунки в ту мить, коли зникнуть романтичні почуття? Хто захоче одружитися з людиною, яка має звичку розривати стосунки й шукати когось кращого, як тільки виникне перша проблема?
Нам необхідно усвідомити, що посвяченню одній людині на все життя не навчишся, захоплюючись нерозбірливими короткочасними стосунками до шлюбу. А багато людей мріє про таке посвячення. Доки ми не зробимо все від нас залежне, щоб зберегти на все життя шлюбні стосунки з однією людиною (а це потребує чимало зусиль),
— 	ми робимо собі й іншим ведмежу послугу. Справжня любов чекає, й не лише з сексом. Вона чекає призначеного Богом часу, щоб присвятити себе іншій людині так, як до цього закликає Бог, — незмінно та віддано.
Плекаючи обмеженість
Відданість, щирість, самозречення, відповідальність — усе це слова, що описують Божу любов. І кожне з них є різким контрастом тому, що пропонує світ.
Дослідження любові привело нас до простого висновку: ми не можемо любити, як любить Бог, і водночас зустрічатися, як зустрічаються в світі. Божий приклад любові виключає обмеженість та егоїзм, які так яскраво характеризують те, що відбувається під час побачень.
Можливо, деякі ідеї цього розділу розпалили у вас інтерес і ви думаєте: „Що на це сказати?“ У мене знову є кілька думок... Може, вони кинуть вам виклик, а може, ви й погодитеся. Але зараз я хочу чітко викласти свої переконання. Я вважаю, що якщо побачення заохочують нас любити світською любов’ю, тоді з ними слід покінчити. Якщо побачення розвивають наш егоїзм та спонукають до любові, керованої почуттями, яка суперечить створеній Богом любові, нам необхідно „поцілувати їх на прощання“ Час перестати приміряти Божу любов на цінності нашого суспільства й дозволити Його цінностям змінити наше життя.


Як не дозволити нетерпінню вкрасти в нас дарунок
У одній зі своїх книг Вільям Беннетт розповідає історію, яку він назвав „Чарівна нитка“. Вона — про Пітера, сильного та розумного хлопчика, який був надзвичайно нетерпеливий. Завжди всім незадоволений, Пітер провів своє життя в мріях про майбутнє.
Одного разу, гуляючи в лісі, Пітер зустрів дивну стару жінку, яка запропонувала привабливу для хлопчика можливість пропустити всі нудні й нецікаві моменти його життя. Вона простягнула Пітерові срібну кульку, з якої тяглася тонка золота нитка. „Це нитка твого життя, — пояснила вона. — Не зачіпай її, і життя йтиме день за днем. Але якщо захочеш прискорити плин часу, — потягни за неї, й хвилини пролетять, як секунди. Проте попереджаю: витягнуту нитку вже ніяк не можна запихнути назад“
Для Пітера ця чарівна нитка здавалася способом вирішення всіх проблем. Про це він мріяв усе своє життя. Він узяв кульку й побіг додому.
Наступного дня у школі в Пітера з’явилася перша можливість використати срібну кульку. Коли вчитель почав сварити його за неуважність, хлопець нащупав під партою кульку й потягнув за нитку. І ось урок вже закінчився, і він біжить додому. Пітер сяє від радості. Яким легким стане тепер його життя! З цієї миті він почав тягнути за нитку щодня.
Відтоді хлопчик став використовувати чарівну кульку, щоб прискорювати щоразу все більші й більші проміжки життя. Навіщо витрачати час, щоб тягнути за нитку потрошку щодня, коли можна потягнути її сильніше — і навчання в школі закінчиться! Так він і вчинив: закінчив школу й став учнем майстра. Потім у такий же спосіб Пітер наблизив і день одруження зі своєю коханою. Навіщо чекати місяці до цього щасливого дня? Він взяв кульку й потягнув за золоту нитку.


Так Пітер робив упродовж усього свого життя: коли були труднощі, наставали випробування — він уникав їх за допомогою чарівної нитки. Коли вночі плакала дитина, коли не вистачало грошей, коли він не міг дочекатися, щоб його діти здобули професію — Пітер тягнув за чарівну нитку й уникав тимчасових труднощів та необхідності чекати.
На жаль, лише діставшись до кінця нитки, до кінця свого життя, Пітер усвідомив усю пустоту свого існування. Дозволивши нетерпінню та незадоволенню керувати собою, він власноруч украв у себе найрадісніші миті життя та найприємніші спогади. Опинившись на порозі смерті, він почав безутішно сумувати, шкодуючи за тим, як бездумно використовував чарівну нитку.
Підсумовуючи цю історію, В.Беннетт пророче зазначає: „Часто люди хочуть того, чого хочуть у цю мить (або чого, як вони вважають, треба хотіти). Іронія їхньої нетерпеливості полягає в тому, що по-справжньому цінне ми можемо пережити лише тоді, коли навчимося чекати і покірно приймати як хороше, так і погане“.
Чи керує нетерпіння нашими романтичними стосунками?
Досліджуючи, що керує нашими романтичними стосунками, на мою думку, ми можемо взяти на озброєння слова В. Беннетта. Пристосовуючи їх до теми цієї книги, ми переходимо від абстрактного розуміння любові до більш конкретного планування часу. Вирішальним чинником того, наскільки доречні наші романтичні стосунки, є час, коли ми їх розпочинаємо. А правильно вибрати час можна лише тоді, коли розумієш Божу мету того, що ти зараз неодружений, і коли хочеш, щоб Він показав тобі доречний для початку стосунків час. Як ми знаємо, нетерпіння підливає масла у вогонь наших романтичних почуттів. Багатьма проблемами під час таких стосунків ми „завдячуємо“ саме недоречно обраному часу. Ми хочемо того, чого хочемо. І хоч ні в кого з нас немає чарівної золотої нитки, яка допомогла б прискорити наше життя, у нас може розвинутися таке ставлення до нього, яке матиме подібний ефект. Бог хоче, щоб ми цінували кожну мить, яку Він подарував нам. Він хоче, щоб ми навчилися терпіти і довіряти. Хоче, щоб ми чекали часу, призначеного Ним для кожної події в нашому житті, і в тому числі для любові.
Розгляньмо три прості істини, з допомогою яких можна змінити неправильне ставлення до вибору часу для стосунків.


1. 	Доречна поведінка в недоречний час не доречна У житті ми часто не вміємо чекати. Суспільство вчить, що якщо існує щось приємне, то починай щонайшвидше ним насолоджуватися. Ми розігріваємо їжу в мікрохвильових печах, листуємося через Інтернет, користуємося експрес-поштою. Ми готові на все, аби тільки не втратити часу. Продовжуємо свій робочий день, прискорюємо темп роботи, готові будь-що зробити, аби перегнати годинник. Думаю, ви розумієте, що я маю на увазі. Згадайте, як востаннє ви стояли в черзі? Терпляче очікували чи стукали по прилавку пальцями, намагаючись прискорити час?
Наше „не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні“ наклало свій відбиток і на сучасні романтичні стосунки. Діти починають зустрічатися в щораз молодшому віці й навіть мають близькі фізичні стосунки. Молоді люди занадто рано починають жити дорослим життям, а дорослі нічого не роблять, щоб виправити їхню поведінку. Урешті- решт, що вони можуть сказати, якщо самі живуть таким же „не відкладай на завтра“ життям?
Чому ми стали такими? На мою думку, ми почали так жити, оскільки ігноруємо біблійну основу доречності різних періодів у своєму житті (див.: Екл. 3:1-8). Подібно як весна відрізняється за своїм призначенням від зими, так і кожна пора в нашому житті має різні пріоритети й кожна по-своєму прекрасна. Проте одна не краща за іншу. Кожна пора приховує в собі власні неповторні скарби. Ми не можемо стрибнути вперед, щоб насолоджуватися багатством іншої пори в нашому житті, як фермер не може перестрибнути зиму, щоб почати засівати поля. Кожен період нашого життя будується на фундаменті, який закладено в попередньому.
Бог приготував насолоду для кожного з нас, але призначив різний її вид на різний період нашого життя. Та ми часто робимо помилку, вириваючи приємні шматки з доречного часу, щоб насолоджуватися ним, коли забагнеться. Секс до шлюбу — найяскравіший приклад цьому. Сам по собі секс — це чудово (як стверджують мої одружені друзі). Однак якщо ми починаємо насолоджуватися ним поза межами Божого плану — ми грішимо. Як недостиглий овоч, як нерозквітла квітка — такими постають наші наміри прискорити встановлений Богом перебіг часу. Вони руйнують красу Божого плану для нашого життя.
Сам факт, що щось є для нас приємним, не дає права користуватися ним, коли заманеться. Нам слід пам’ятати, що доречна поведінка в недоречний час не є доречною.


2. Не гоніться за тим, що вам зараз не по кишені
Вибрати недоречний час для романтичних стосунків — це все одно, що ходити по магазинах у пошуках гарного одягу, не маючи грошей. Навіть якщо вам і вдасться знайти „ідеальний“ костюм, яка з цього користь? Третій пункт „нового ставлення“ з 3 розділу стосується важливості очікування призначеного Богом часу. Там сказано: „Близькість — це нагорода за посвячення. Не слід починати романтичні стосунки, доки ви не готові одружитися“.
Можна сказати це й іншими словами: близькість „коштує“ посвячення. Якщо я не можу заплатити посвяченням, то навіщо „ходити по магазинах“ у пошуках майбутньої дружини чи чоловіка?
Перш ніж двоє людей візьмуть на себе відповідальність і присвятять себе одне одному на все життя, вони повинні задовольнити потребу одне одного в дружніх стосунках і зачекати з романтичними почуттями та фізичною близькістю. Тренування терпеливості не зробить їхні взаємини неповноцінними. Перебуваючи в дружніх стосунках, вони можуть навчитися спілкуватися, піклуватися та ділити одне з одним своє життя. Дружба дасть їм можливість спостерігати за характером одне одного та порівнювати його з тим, що вони мріють бачити в своєму чоловікові чи дружині. Такі стосунки багато чого навчають нас і водночас не ведуть до падіння. Витрата великої кількості часу на те, щоб випробувати одне одного як потенційного хлопця чи дівчину, відвертає нас від набагато важливішого завдання — підготовки до майбутнього шлюбу.
У Бога є досконалий план для вашого життя. Найімовірніше, що в цей план входить шлюб. А тому десь у цьому світі Бог приготував найкращу для вас людину. Можливо, ви вже знайомі з нею, а може, ще ні. Однак якщо ви витрачаєте весь свій час та енергію, полюючи за цією людиною чи (якщо вже її знайшли) намагаючись утримати її до одруження, ви можете зробити цій людині, як і собі, погану послугу. Хлопцеві чи дівчині, які колись стануть вашим партнером у сім’ї, не потрібен бойфренд чи подруга (навіть якщо вони цього не усвідомлюють). їм потрібна людина, яка була б достатньо мудра, щоб використати час до одруження, готуючись стати хорошим чоловіком чи дружиною.
Тож зробімо послугу своєму майбутньому подружжю й перестаньмо даремно „бігати по магазинах“
3. Час до одруження — подарунок від Бога
Більшість із нас не залишаться неодруженими на все життя. Тому я вважаю, що нам слід розглядати період часу до шлюбу як подарунок


від Бога. У 1 Посланні до коринтян 7:32 Господь дає кілька порад щодо нашого ставлення до цього часу. Якщо перефразувати ці вірші, вони звучатимуть приблизно так:
Апостол Павло каже це не для того, щоб принизити важливість шлюбу, а щоб навчити нас ставитися до одруження як до дарунка. Бог не використовує час до одруження, щоб покарати нас, Він дав нам цей час як чудову можливість для духовного зростання та служіння, і ним не слід нехтувати, а цінувати кожну хвилину.
Хтось колись сказав: „Не намагайся „нічого вдіяти“ з тим, що ти неодружений, краще скористайся цим часом!“ Зупинися на мить і подумай, чи повною мірою ти використовуєш цей Божий дарунок у своєму житті. Запитай себе: „Чи ставлю я собі за мету служити Господу?! Чи використовую цей час, щоб „повністю стати освяченим інструментом у Божих руках“? Чи, навпаки, полюю на романтичні стосунки? Чи занедбую дарунок, який дав мені Бог? Чи засмічую своє життя непотрібними проблемами та переживаннями безладних романтичних стосунків?“
Поки ми ще не одружені, побачення не лише відвертають нас від підготовки до шлюбу, але й часто викрадають Божий дарунок. Побачення можуть заплутати нас у цілому ланцюгу псевдостосунків, але Бог хоче, щоб ми, не розмінюючись на дрібниці, служили Йому від усієї душі. Незалежно від того, шістнадцять нам чи двадцять шість
— 	цей час у нашому житті є дарунком від Господа. Витрачаючи його на тимчасові стосунки, ми засмучуємо Бога.
Чи по-справжньому ми довіряємо Йому?
Хоч ці три істини дуже прості, якщо ми застосуємо їх у житті, вони можуть радикально його змінити. Але щоб зробити це, — необхідно


терпіння. Так, так, Бог просто просить нас зачекати. Хоч, можливо, ця ідея й не обіцяє пригод і не така цікава та захоплююча, вона вимагає послуху, а саме цього Отець і чекає від нас.
Очікування часу, призначеного Богом, потребує віри в те, що Він бажає нам найкращого. Воно розвиває терпіння, оскільки ми довіряємо Господу, що Він зараз не допускає в нашому житті чогось, що нам здається добрим, лише для того, щоб у майбутньому дати нам те, що Він вважає найкращим.
Буду відвертим: іноді мені буває важко довіряти Богові. Коли я думаю про своє майбутнє сімейне життя, мене охоплює нав’язливий страх, що Бог хоче залишити мене неодруженим. Або я хвилююся, що якщо Він і дозволить мені одружитися, то обере дівчину, яка мені не подобатиметься.
Знаю, що все це — дурниці. Коли зникає поганий настрій, я знову й знову визнаю, що мої страхи не мали реальних підстав і є невиправданими, оскільки я знаю свого люблячого та турботливого Небесного Отця. Однак іноді навіть усвідомлення Божого піклування про мене не заважає мені бути маловірним і неправильно ставитися до романтичних стосунків.
Іноді я боюся, що Бог може забути про мене. І замість того, щоб довіряти Його досконалому плану, я часто намагаюся сам „попіклуватися“ про себе. Я вириваю з Божих рук календар свого життя й поспішно починаю записувати туди власні плани. „Боже, я знаю, що Ти — всемогутній, — кажу я. — Але мені здається, що Ти забувся про те, що ось ця дівчина, яка мені так подобається, — це „моя доля“ І якщо я зараз не зверну на себе її уваги, то моє майбутнє пройде повз мене!“ Але раптом я спохвачуюся і повертаю планування свого часу та особистого життя в руки Бога: „Я довіряю Тобі, Господи, я просто хотів трохи допомогти, однак бачу, що в цьому немає потреби“
Побачення й зефір
Одна зі статей, надрукованих у журналі „Тайм“, залишила незабутній образ в моїй уяві: маленька дитина сидить у кімнаті й дивиться на зефір. Ця дивна картина відображає почуття, з якими я іноді борюся, коли потрібно довірити Богові своє майбутнє сімейне життя.
Заголовок статті не мав жодного відношення до романтичних стосунків, між іншим, так само як і зефір. У ній йшлося про дослідження, проведене з дітьми. Стаття починалася так:


Звичайно ж, мораль цієї історії полягає в тому, що, розвиваючи характер дитини, дорослі мають навчити її терпінню в малому, щоб потім їй було легше долати серйозні труднощі. Але в чотири роки дітям важко це зрозуміти. Вони відмовлялися їсти зефір відразу зовсім не тому, що хотіли в майбутньому отримувати хороші оцінки в школі. Вони переборювали це бажання, оскільки вірили, що в ту мить, коли в кімнату зайде добрий чоловік у білому халаті, вони отримають два зефіри. Діти чекали, бо довіряли.
Ця історія є чималим підбадьоренням для нас. Часто, чекаючи на призначені Богом романтичні стосунки, я переживаю таку ж внутрішню боротьбу, як і ці діти. Так само як їх приваблювала м’яка, солодка маса, так і я не можу дочекатися, коли Бог назве мені ім’я


дівчини. Романтичні стосунки схожі на той другий зефір. І хочу сказати вам, на вигляд він дуже смачний\
Чому ж я не „проковтну“ те, що мені пропонують зараз? Чому вам не слід цього робити? Тому що Бог обіцяє нам набагато кращі перспективи. І навіть те, що ми маємо зараз, значно корисніше для нас, ніж передчасні стосунки. Адже ми маємо унікальну можливість — з відповідальністю розпоряджатися своїм часом. А в майбутньому, коли ми будемо готові до шлюбу, Він приготує для нас ще краще. Однак, щоб довіряти Йому, потрібно мати віру. Як і тих маленьких дітей, нас залишили самих у кімнаті з тим, що може на якийсь час задовольнити наші потреби. Але ми знаємо, що на нас чекає нагорода за терплячість.
Усе зводиться до одного: чи довіряєте ви Богові? Але зачекайте давати завчену в недільній школі відповідь. Чи довіряєте ви Йому по-справжньому? Чи доводите своїм життям, що довіряєте Йому? Чи вірите в те, що, відмовляючись від чогось доброго через недоречність часу, ви отримаєте від Бога щось набагато краще, коли настане призначена Ним мить?
Джим та Елізабет Еліот теж пережили це під час їхніх романтичних стосунків. Вони дуже любили одне одного, однак вирішили поставити Бога на перше місце в своїх бажаннях. У „Пристрасті і чистості" Елізабет Еліот пише:
„Коли ми знайдемо те, що шукаємо?“ — запитуємо ми. Відповідь: „Довірся Мені!“
„Як ми знайдемо те, що шукаємо?“ Відповідь така ж: „Довірся Мені!"
„Навіщо відмовлятися від себе?“ — наполягаємо ми. Відповідь: „Поглянь на Мене й довірся МеніГ


Бог знає краще
Багато людей надто пізно усвідомлюють, що стану задоволення не можна досягнути. Він повинен бути частиною нашого мислення. У 1 Посланні до Тимофія 6:6 сказано: „Великий же зиск — то благочестя із задоволенням“, а в Посланні до филип’ян 4:11 апостол Павло пише: „Умію я бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім...“ У чому ж полягає таємниця Павла?
Він відкриває нам її в Посланні до филип’ян 4:13: „Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, — в Ісусі Христі“. Павло вірив, що Бог дасть йому силу перенести все, що б не трапилося в житті. Так само й ми можемо бути задоволеними, якщо довіряємо Божій могутності та благодаті, яка не покидає нас ні за яких обставин. Немає значення — одружені ми чи ні; немає значення чи нас люблять, чи любимо ми; чи ми самотні, чи маємо безліч друзів: ключ до задоволення — у довірі. Хочете вірте, хочете ні, але якщо ми незадоволені тим, що неодружені, то будемо незадоволеними й у шлюбі. Якщо ми сподіваємося, що будемо задоволені в майбутньому, то цей час для нас ніколи так і не настане. Ми завжди чекатимемо завтра. Якщо дозволимо нетерпінню керувати нами, то втратимо дарунок сьогоднішнього дня. І коли все ж настане час, коли, на нашу думку, ми мали б бути задоволені, то в розпачі усвідомимо, що задоволення так і немає.
Одна жінка поскаржилася мені в листі, що часто люди думають, що незаміжні жінки не мають повноцінного життя, а лише чекають того дня, коли зустрінуть свого чоловіка. „Бідні незаміжні жінки!
— 	писала вона. — Світ хоче, щоб вони займалися перелюбом, церква ж хоче, щоб швидше вийшли заміж. Невже ж усі забули слова Павла про благословення бути неодруженим? Вільям Бут, засновник „Армії спасіння“, писав: „Не вкладайте в розум дівчат (і не дозволяйте нікому іншому це робити), що шлюб — це мета життя. Якщо ж ви це робитимете, то не дивуйтеся, коли вони вийдуть заміж за першого ж невдаху, якого зустрінуть“. Жінкам (і чоловікам теж) потрібно виходити заміж (одружуватися) лише тоді, коли вони ясно розуміють, що в цьому Божа воля для їхнього життя, а не тому, що інакше вони „не зможуть служити Богові“, або „через тиск громадської думки“. До роздумів цієї жінки я можу від усього серця додати лише: „Амінь!“
Джон Фішер, виступаючи перед молоддю, колись сказав: „Бог хоче, щоб я жив зараз, а не через чотири роки. Він хоче, щоб сьогодні я усвідомив весь свій потенціал, був вдячний і повною мірою


насолоджувався тим, що маю. Мені здається, що людина, яка нещасна від того, що неодружена, буде шкодувати за втраченим часом, коли нарешті одружиться. Вона запитуватиме себе: „Чому тоді, коли в мене було так мало обов’язків, я не використав часу, щоб послужити Богові, чому я повністю не віддав Йому себе?“
Замість того, щоб стрімголов „ганятися за примарою шлюбу“, а потім шкодувати за втраченим часом, давайте розумно та сповна використовувати час, даний нам Богом до одруження. Учімося довіряти Богові, служачи Його царству та наслідуючи Його праведність усім серцем. А планування залишмо для Нього.
У цьому житті ми ніколи повністю не зрозуміємо Божих задумів. Ми знаємо лише одне, що в кінцевому результаті час підтвердить досконалість Його плану. У своєму творі „Колись“ Мей Райлі Сміт змальовує чудову картину неба, яке ми успадкуємо від Бога:
Чи вірите ви в те, що Бог знає, що для вас найкраще? Якщо так, то покладіть Йому до ніг календар вашого життя й дозвольте Самому вибрати час для ваших романтичних стосунків. Довіртеся Йому, навіть


якщо Він попросить вас відмовитися від таких побачень, до яких звик світ. Коли Бог переконається, що ви готові посвятити себе шлюбові, Він покаже людину, яку приготував для вас. І зробить це саме за таких обставин, які найкраще сприятимуть вашим стосункам.
„Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, — говорить Господь, — думки спокою, а не зло, щоб дати вам будучність та надію“ (Єр. 29:11-13). Тож живімо для Його царства сьогодні й довіряймо Йому своє завтра. Немає кращих рук, у які ми могли б віддати своє майбутнє. І все, що нам залишається робити, — це довіряти.


Який зі шляхів веде до праведності?
Ще коли я навчався в старших класах, то їздив зі своєю церквою на відпочинок, де ми обговорювали тему сексуальної чистоти. Під час однієї з розмов наш пастор попросив усіх заповнити анонімні анкети, щоб дізнатися, „як далеко зайшли підлітки нашої групи“. В анкеті була шкала, на якій кожен із нас повинен був позначити рівень фізичної близькості у співвідношенні зі серйозністю стосунків, які ми мали. Ця шкала коливалася від поцілунків на позначці „1“ до статевого акту на позначці „10“ Наш пастор попросив відзначити найвищий рівень, якого ми сягнули.
Кинувши свої анкети в кошик із усіма іншими, я та двоє моїх друзів вийшли з кімнати. Я ніколи не забуду тієї розмови. Один із моїх приятелів подивився на іншого й, підморгнувши, сказав: „То як високо ти стрибнув по шкалі, хлопче?“
Сміючись, той відповів, що дійшов майже до „9-й“ Потім вони почали називати імена дівчат із нашої молодіжної групи, обговорюючи, як далеко вони зайшли з тією чи іншою дівчиною.
Заграючи з темрявою
Приклад моїх друзів показує, наскільки розмитим є розуміння сучасними підлітками сексуальної чистоти. Ми зовсім її не цінуємо та зовсім не прагнемо, а якщо й прагнемо, то занадто пізно. І навіть наголошуючи на її важливості, ми відразу ж перекреслюємо свої слова негідними вчинками.
Чи прагнемо ми чистоти в романтичних стосунках? Ми кажемо, що прагнемо. Але чи живемо так, щоб плекати цю чистоту? На жаль, не завжди. „Зроби мене цнотливим, — молився Августин, — але не зараз“. Часто ми відчуваємо докори сумління за те, як живемо. Якби


ми були відверті самі з собою, то багато з нас зізналися б, що насправді не хочуть цієї чистоти. Навпаки, ми задоволені тим, якими ми є. Нам подобається жити як „справжні хлопці“, заграючи з темрявою і не маючи бажання вийти на світло праведності.
Як і безліч християн, двоє моїх друзів нерозумно вважали, що між чистотою та нечистотою існує чітка межа. Вони були переконані, що поки не переступлять її й не дійдуть до кінця, то залишатимуться чистими. Справжня чистота, однак, це шлях, ідучи по якому людина має докласти зусиль і прийняти рішення наслідувати Божу праведність. Цей шлях починається в нашому серці й знаходить своє .вираження в житті. Він ніколи не веде до компромісу.
Крок за кроком
Якщо ми по-справжньому хочемо, щоб наше життя було чистим, то не можемо дозволити собі звернути зі шляху праведності ні на мить. Історія життя царя Давида показує, наскільки небезпечним може бути збочення з цього шляху. В Біблії небагато історій, які б так само примусили мене задуматись, як історія про вчинений Давидом гріх із Вірсавією. Якщо праведний чоловік, яким, без сумніву, був Давид, упав у перелюб і вчинив убивство, то хто в цьому світі може бути захищений від спокус?
Небагато людей мали такі близькі стосунки з Богом, як Давид. Спочатку хлопчик-пастух, а потім цар Божого народу, він писав псалми
— 	пісні хвали та прохання, звернені до Бога, які ще сьогодні надихають християн. Давид жив зі своїм Творцем, вклонявся Йому, довіряв і насолоджувався спілкуванням із Ним. Бог назвав Давида „чоловіком, за серцем Своїм“ (Дії 13:22).
Як же могла така людина настільки глибоко впасти в гріх та нечистоту?
Крок за кроком.
Це падіння не відбулося в одну мить. Як і кожна подорож, шлях Давида до беззаконня почався з віддалення від Бога.
Підвалини свого гріха Давид заклав ще задовго до гріхопадіння. Навесні царі водили свої війська на війну. Але того року Давид не з’явився на полі бою серед своєї армії. Натомість він залишився в палаці. На перший погляд, його рішення може здатися невинним, навіть виправданим. Однак факт залишається фактом: Давид був не там, де він мав бути — зі своїм військом.
Чи згрішив цар, не повівши військо на війну? Ні. Але це стало кроком віддалення від Божого плану.


Можливо, ви колись чули: люди кажуть, що лінощі — це задум диявола. Так сталося і з Давидом. Енергія, яку він міг використати на полі битви, знайшла гріховне застосування, — байдикуючи, він прогулювався дахом палацу, коли йому на очі потрапила жінка, яка милася. Замість того, щоб відвернути свій погляд, він піддався бажанню і почав спостерігати за нею.
Ще один крок.
Чому ж він продовжував дивитися на жінку? Давид не раз бачив жіноче тіло і мав багато жінок. Однак він почав жадати того, що йому не належало. Гріх думкою прослизнув у його розумі: „Вона мені подобається!,..“ Але замість того, щоб відмовитися від цієї думки, цар почав плекати її, дозволивши гріху заполонити свій розум.
Якщо ви схожі на інших людей, то, безперечно, переживали щось подібне. Зважуючи всі „за“ та „проти“ того, щоб піддатися спокусі, ми маємо право самі зробити вибір. Готові ви чи ні залишатися в межах, визначених Богом?
На цьому етапі своєї подорожі по шляху гріха Давид ще міг зупинитися. Натомість його невпевнені кроки віддалення від Бога перетворилися на швидкий рух у напрямі до гріха. Він дозволив пристрасті заволодіти собою. Цар дав волю своїм бажанням: послав по Вірсавію і переспав із нею.
Так невинний пастух став перелюбником.
Ускладнення не примусили себе довго чекати. Вірсавія повідомила Давида, що вагітна. Її чоловіка не було вдома впродовж тривалого часу, тому він не міг бути батьком дитини. Не було сумнівів, що чоловік Вірсавії, а може, й увесь народ дізнається про вагітність жінки та гріх царя. Давид запанікував. Не контролюючи себе від страху, він почав шукати спосіб приховати свій гріх. Але всі його спроби виявлялися невдалими. Боячись великого скандалу, Давид підписав наказ про вбивство чоловіка Вірсавії, одного з найвірніших своїх воєначальників.
Так псалмоспівець став убивцею.
Як же Давид, улюблений Богом чоловік, став перелюбником та вбивцею? Коли саме він переступив межу чистоти? У ту мить, коли доторкнувся до Вірсавії чи поцілував її? Чи, може, це трапилося тоді, коли він побачив, як жінка купалася, і почав спостерігати за нею — замість того, щоб відвести погляд? Де ж закінчується чистота й починається гріх?
Як видно з історії Давида, нечистота — це не те, в чому ми „опиняємося“, зробивши лише один крок. Вона оволодіває нами в ту


мить, коли ми відводимо очі від Бога. Дуже часто в романтичних стосунках нечистота починається задовго до миті пристрасті на задньому сидінні авто. Натомість вона виникає в наших серцях, у думках, у наших мотивах. „А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм“, — говорить Ісус“ (Мт. 5:28). Гріх бере свій початок у нашому розумі та серці.
Нам слід усвідомити, що чистота полягає в праведному житті. Коли ми розглядаємо чистоту, як межу, то що може завадити наблизитися до неї впритул? Якщо секс — це лінія, то де різниця між тим, щоб тримати когось за руку, і тим, щоб переспати з людиною? Якщо поцілунки — це лінія, то яка ж різниця між поцілунком на прощання та пристрасним п’ятнадцятихвилинним?
Якщо ми по-справжньому хочемо бути чисті, то маємо впевнено йти по шляху, визначеному Богом. Ми не можемо випробувати, де закінчується чистота, водночас залишаючись праведними. Адже, щоб досягти результату в обох сферах, потрібно рухатися в протилежних напрямах. Справжня чистота зникає, коли ми йдемо на компроміс.
Серцейноги
Якщо ми хочемо жити чистим життям, то повинні усвідомити, що чистота не приходить сама собою. Більше того, щоб досягти її, ми мусимо постійно йти шляхом праведності. Книга приповістей показує, що це тривалий процес, пов’язаний із нашими серцями та... ногами.
У Книзі приповістей дух нечистоти змальований в образі перелюбниці. Книга попереджає, що „вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!“ (Пр. 7:26). Хоч цар Соломон написав ці слова сотні років тому, ця „жінка“ продовжує жити серед нас і сьогодні. Вона зваблює невинних обіцянками задоволення, але справжньою її метою є знищення. Своїм віроломством вона зруйнувала чимало життів — як чоловіків, так і жінок.
Читаючи розповіді Соломона, ми бачимо, як вона „скалічила“ не одного праведника. „Її дім — до шеолу дороги, — попереджає Біблія,
— 	що провадять до смертних кімнат...“ (Пр. 7:27). І немає різниці, якими сильними людьми були її жертви чи якими святими. Лише їхня нога переступала поріг її дому, вони ставали на шлях смерті, на якому немає запасних виходів.
Чи доводилося вам коли-небудь виїжджати на швидкісну автотрасу не там, де потрібно, і ви змушені були проїхати не один кілометр,


перш ніж могли з неї звернути? Якщо так, то напевне ви відчували роздратування через свою помилку. Ви не можете зменшити швидкість, не можете розвернутися. Усе, що залишається, — продовжувати мчати все далі й далі від своєї мети. Як багато християн почуваються так само в своїх романтичних стосунках і не знають, як зробити крок назад чи припинити фізичну близькість! Вони хочуть виправити свою помилку, однак гріховне бажання тягне їх уперед, усе далі й далі, з кожною миттю віддаляючи їх від Божої волі.
Як уникнути нечистоти? Як відігнати дух перелюбництва? Ось відповідь на ці запитання: „Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її“ (Пр. 7:25). Для того, щоб жити чистим життям у Божих очах, нам необхідно примусити своє серце та ноги працювати злагоджено. Наше серце вказує нам напрям чистоти, а ми повинні направляти до нього свої ноги. Слід обережно вибирати, деу коли та з ким проводити час. Багато пар приймали рішення утримувати себе в чистоті, але замість того, щоб своїм способом життя утверджувати прийняте рішення, вони продовжували стосунки, які підштовхували до фізичного вияву почуттів, і таким чином знову й знову опинялися в небезпечних ситуаціях. Шлях, по якому йдуть ваші ноги, не повинен суперечити переконанню вашого серця.
Чистота в дії
Якщо ми хочемо бути чисті, то за це слід боротися, пильно стежачи за своїми мотивами і кожним кроком. Сподіваюся, що кілька наступних порад допоможуть вам залишатися на шляху чистоти.
1. 	Поважайте близькі стосунки
Ми ніколи не зрозуміємо вимоги Бога щодо сексуальної чистоти, якщо не цінуватимемо глибокого духовного та емоційного значення фізичної близькості. Багато невіруючих розглядають секс лише як потребу організму, ставлячи його на один щабель із тим, щоб почухати іншій людині спину. Вони займаються сексом де і з ким їм заманеться. І хоча така поведінка суперечить біблійному вченню, чимало християн так само ставляться і до трохи менших, ніж секс, фізичних виявів почуттів. Вони не вбачають нічого поганого в поцілунках, дотиках та пестощах. І хоч наші стандарти все ж залишаються вищими, ніж у наших „сусідів- язичників“ — на жаль, ми також втратили повагу до близьких стосунків.
„Чоловіки вбачають у фізичній близькості нові переживання, — пояснила моя знайома. — А жінки ставляться до цього зовсім


по-іншому. Поцілунки та секс надзвичайно важливі для нас, адже вони є способом висловлення поваги, довіри й любові до чоловіка, якого ми кохаємо. І це робить нас уразливими“.
Фізична близькість — це набагато більше, ніж два переплетених тіла. Бог створив секс як фізичний вияв нашої єдності в шлюбі. Він оберігає його, оскільки вважає надзвичайно цінним. Чоловік і жінка, які присвячують своє життя одне одному та вступають у шлюб, отримують право таким чином виражати свої почуття. Чоловік і дружина можуть насолоджуватися тілами одне одного тому, що вони належать одне одному. Але якщо ви неодружені, то не маєте права на тіло іншої людини, так само як і не маєте права на фізичну близькість.
Можливо, ви погодитеся зі мною й залишите секс для майбутнього шлюбу, але, на вашу думку, в поцілунках, дотиках та пестощах усе ж немає нічого недозволеного. Утім, давайте запитаємо себе: „Якщо тіло іншої людини не належить нам (якщо ми неодружені), то яке ми маємо право ставитися до нього так, як одружений чоловік поставився б до чужої дружини?“
„Але, — заперечите ви, — це зовсім інше“. Невже? Наша культура навчила нас думати, що якщо ми неодружені, то це дає нам право робити що заманеться, випробовуючи емоції та. сексуальність інших людей. І оскільки ми неодружені з кимось конкретно, то що захочемо, те й зробимо — з будь-ким.
У Бога зовсім інший погляд на це питання. „Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне, а блудників та прелюбодіїв судитиме Бог“ (Євр. 13:4).
Повага до чистоти в сексуальних стосунках між чоловіком та жінкою починається сьогодні, а не в день одруження. Нам слід вчитися захищати шлюб ще зараз, коли ми неодружені. А робити це можна, лише визнаючи важливість близьких стосунків та поважаючи їх — на будь-якому рівні
— 	і відмовляючись красти цей привілей сім’ї.
2. 	Встановлюйте високі стандарти
На початку свого служіння Біллі Грем глибоко переживав неповагу з боку громадської думки щодо християнських проповідників. Як міг він проповідувати Євангелію для людей, які вважали його нещирим? Розмірковуючи над цим, він усвідомив, що більшість людей перестали довіряти євангелістам, оскільки знали, що їм бракувало чесності та чистоти в сексуальних стосунках. Щоб покласти цьому край, він та його найближчі друзі вирішили взяти собі за правило не залишатися наодинці з жінками.


Замисліться над цим. Яка незручність! Чи насправді ці чоловіки боялися, що вчинять перелюб у ту мить, коли залишаться наодинці з жінкою? Можливо, вони „перегнули палицю“?
Давайте дозволимо самій історії дати відповідь на ці запитання. Що упродовж останніх 50-и років деморалізувало й потрясло церкву більше, ніж аморальність її лідерів? Який віруючий може йти з високо піднятою головою після скандалів навколо багатьох відомих телеєвангелістів? Але навіть невіруючі поважають ім’я Біллі Грема. Він заслужив повагу світу своєю вірністю, чесністю та чистотою. Як йому це вдалося, тоді як багато інших зазнали поразки? Він встановив собі високі стандарти, вищі, ніж цього можна було вимагати від нього.
Бути чистим можна лише за двох умов: знищуючи гріх ше на стадії його зародження та уникаючи спокус. Біллі Грем дотримувався обох. Він ще в корені підрубував гріх й уникав ситуацій, які могли викликати спокусу.
Бог закликає нас до такої ж ревності щодо чистоти в дошлюбних стосунках. Але яким чином? Для мене та багатьох моїх знайомих це означає відмову від типових побачень. Я проводжу час із групою друзів й уникаю побачень один на один, тому що вони заохочують до фізичної близькості, даючи змогу опинитися з дівчиною в безлюдному місці. Невже я не можу справитися з собою? Невже в мене відсутній самоконтроль? Можливо, я й можу контролювати себе, але справа не в цьому. Бог говорить: „Стережися молодечих пожадливостей, тримайся правди, віри, любови, миру з тими, хто Господа кличе від чистого серця“ (2 Тим. 2:22). Я не збираюся сидіти й чекати, щоб перевірити, скільки спокус я можу витримати. Бога не вразиш своїм „імунітетом“ до гріха. Він радіє з послуху, який ми виявляємо, коли уникаємо його.
Пари, які збираються заручитися, та й ті, хто вже заручений, повинні дотримуватися такого ж принципу. Встановіть собі вищі, ніж необхідно, стандарти. Підрубуйте гріх у корені. І так до шлюбу: я маю на увазі до того дня, коли ви підійдете до вівтаря й обміняєтеся обіцянками. А доти не поводьтеся так, ніби ваші тіла належать одне одному.
Може, ви думаєте, що такі вимоги занадто високі й невиправдані: „Ти жартуєш! Один поцілунок не підштовхне мене до гріха“. Тому раджу вам ще раз усе зважити, оскільки навіть найневинніший вияв сексуальних почуттів поза шлюбом може бути надзвичайно небезпечним.
Дозвольте пояснити, чому я так вважаю. Фізична близькість підштовхує нас почати те, що ми не маємо права завершити, вона пробуджує бажання, які нам не дозволено задовольнити. Запалюючи


пристрасть, ми самі ж змушені гасити її. Яке безглуздя! Біблія говорить, що шлях гріха схожий на могилу, а особливо коли йдеться про неправильне використання нашої сексуальності. Навіщо ставати на цей шлях, а потім, опинившись перед „могилою“, з усієї сили намагатися зійти з нього, поки ще не пізно.
Бог створив нашу сексуальність, щоб вона існувала під захистом шлюбу та в посвяченні йому. Бог створив секс, щоб він закінчувався повним задоволенням. І кожен крок на шляху сексуальності — від першого погляду між чоловіком та дружиною і першого поцілунка
— веде до фізичної єдності. У шлюбі все створене, щоб розвиватися. У ньому навіть нашій сексуальності дозволено „виходити з-під контролю“
Я переконаний, що поза межами шлюбу ми не можемо використовувати Божий дарунок сексу за призначенням. У Посланні до колосян 3:5 читаємо: „Отож, умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження“. Гріх, із яким ми примиряємося, — це гріх, який ми плекаємо. Яків говорить: „Але кожен спокушується, як надиться й заводиться пожадливістю власною. Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть“ (Як. 1:14-15). Якщо ми допускаємо гріх і дозволяємо йому розвиватися, то не встигнемо опам’ятатися, як він виросте та вийде з-під контролю. Тому, тільки встановивши високі стандарти та підрубавши гріх у корені, ми зможемо уникнути руйнування.
Встановлюйте високі стандарти, й вам ніколи не доведеться шкодувати за втраченою чистотою.
3. 	Поставте частоту іншої людини вище за свої бажання Найкращий спосіб самому залишатися чистим — це допомагати бути таким іншим людям. Що ви робите, щоб захистити своїх братів та сестер у Господі від нечистоти? Що скажете, щоб заохотити їх іти дорогою праведності?
Підтримка та захист, які ви можете дати друзям своєї статі, надзвичайно важливі. Але захист, який можуть отримати від вас друзі протилежної статі, — безцінний. Коли йдеться про чистоту в стосунках
— фізичну та емоційну, дівчата й хлопці, зазвичай, випробовують одне одного. Чи можете ви уявити собі, якими всі були б чистими, якби представники обох статей вважали за справу честі захищати одне одного?
Розгляньмо ж, яким чином цього можна досягти.


Відповідальність хлопців
Хлопці, настав час стати на захист честі та праведності наших сестер. Час перестати бути „мисливцями“, які намагаються „упіймати“ дівчину в пастку, час бути воїнами, які її захищають.
Як це зробити? По-перше, слід усвідомити, що дівчата не страждають від таких самих спокус, як ми. Ми більше боремося зі своїм сексуальним потягом, тоді як дівчата більше страждають емоційно. Ми допоможемо їм оберігати їхні серця, якщо будемо відверті та чесні з ними. Нам слід відмовитися від пустих загравань та перестати бавитися, вводячи їх в оману. Нам необхідно зробити все можливе, щоб переконатися, що жодне наше слово чи вчинок не викликають безпідставних почуттів та очікувань.
Мій добрий друг Мет Кенліс у стосунках із Джулі Клівтон, з якою він зараз одружений, показав приклад того, як оберігати чистоту дівчини. Задовго до того, як вони почали будувати романтичні стосунки, обоє відчували глибокий потяг одне до одного. Але на певному етапі їхніх стосунків Бог зрозуміло сказав Джулі, що їй слід зосередити увагу, яку вона віддає Метові, на Ньому.
І хоч тоді Мет навіть і не здогадувався про це, він вирішив оберігати серце Джулі упродовж усього часу до одруження, незважаючи на те що вона була дуже привабливою дівчиною. Мет стримував своє бажання фліртувати, він уникав можливостей проводити час наодинці з нею, а зустрічаючись у колі друзів, не виділяв її з-поміж інших, не зосереджував на ній своєї уваги. Він уникав будь-чого, що могло б відвертати Джулі від служіння Богові.
Однак цей час тривав не вічно, і, врешті-решт, Мет та Джулі заручилися. За кілька тижнів до їхнього весілля я обідав із ними. Джулі з вдячністю розповідала про те, яким мудрим був Мет у їхніх стосунках, піднісши її потреби вище за власні. Поставивши її емоційну та духовну чистоту вище всього іншого, Мет допоміг Джулі зосереджувати увагу на Богові. Якби Мет поводився егоїстично, то відвертав би увагу Джулі від Господа і заважав би Йому працювати в її житті.
Який чудовий приклад братерської любові! Мені хочеться плакати щоразу, коли згадую, як я зневажав свій обов’язок охороняти серця дівчат, з якими зустрічався. Я не поводився, як лицар, а натомість чинив як злодій, крадучи їхню увагу, яка по праву належить Богові. Тепер я твердо вирішив змінити свою поведінку. Я хочу бути другом, якому колись майбутні чоловіки дівчат, з якими тепер у мене є стосунки, скажуть: „Дякую за те, що ти оберігав серце моєї дружини. Дякую, що стояв на сторожі її чистоти“.


Відповідальність дівчат
Дівчата, вам належить однаково важлива роль. Пригадуєте нечестиву жінку, про яку ми раніше говорили? Ваше завдання: утримувати своїх братів від того, щоб вони зійшли зі шляху, зваблені її чарами. Пам’ятайте, що своїми вчинками та поглядами дуже легко викликати похіть у думках хлопців.
Ви можете не усвідомлювати цього, але ми, хлопці, найбільше страждаємо через те, що бачимо. Думаю, що багато дівчат навіть і не підозрюють про те, як важко хлопцеві тримати в чистоті свої думки, коли він дивиться на нескромно одягнену дівчину. Я не збираюся зараз диктувати вам, що одягати, однак, відверто кажучи, був би дуже вдячний, якби, йдучи до магазину за новим одягом, дівчата думали не лише про моду. Так, хлопці відповідальні за те, щоб контролювати себе, але ви можете допомогти їм, відмовившись від одягу, який створений для того, щоб привертати увагу до вашого тіла.
Я знаю: світ говорить, що, якщо у вас гарна фігура, — ви повинні показувати її. Ми, чоловіки, самі ж допомогли вкоренитися такому способу мислення. Однак я вважаю, що ви можете змінити ситуацію. Я знаю безліч дівчат, яким дуже пасують коротші спідниці та більш облягаючі светри. І вони це знають, проте одягаються скромно, оскільки беруть на себе відповідальність за те, щоб оберігати очі своїх братів. Саме таким жінкам я безмежно вдячний. „І уважаймо один за одним для заохоти до любови, до добрих учинків“ (Євр. 10:24). Настав час поставитися до збереження чистоти інших людей як до власного обов’язку.
Краса чистоти
На завершення дозвольте запитати: „Чи розумієте ви, що таке чистота? Чи бачите її красу?“ Якщо так, то чи боротиметеся за неї в своєму власному житті так само, як і в житті інших?
Так, це потребує чималих зусиль. Чистота не приходить сама собою; вона з’являється внаслідок послуху Богові. Однак такий послух не є тягарем чи примусом. Щоб побачити красу життя, яке відповідає Божій волі, слід лише знайти альтернативу нечистоті. Нечистота — це брудна плівка, яка обтягує нашу душу; це тінь, яка закриває світло й затьмарює свідомість. Бог не перестає любити нечестивих, але вони втрачають можливість насолоджуватися Його любов’ю, оскільки в своїй нечистоті відвертаються від Нього. Біля Божого престолу немає гріха, він приходить у наше життя лише тоді, коли ми відвертаємося від Господа.


Вийшовши з Божої присутності, ми стаємо повністю незахищеними перед безжальним та нищівним гріхом. Коли ми забуваємо про чистоту, то такий Божий подарунок, як сексуальність, перетворюється на небезпечну вибухівку. Стосунки, позбавлені чистоти, швидко зводяться до жадання задоволення одне від одного. Якщо ми не утримуємо свій розум у чистоті, він стає рабом похоті та йде на компроміс при першій же гріховній грі уяви чи першому жаданні.
Як побачити красу чистоти? Чистота — це брама до величі Божого творіння. „Хто зійде на гору Господню, і хто буде стояти на місці святому Його? — У кого чисті руки та щиреє серце, і хто не нахиляв на марноту своєї душі, і хто не присягав на обману...44 (Пс. 24:3-4). Чистота вводить нас у Божу присутність. „Блаженні чисті серцем, — сказав Христос, — бо вони будуть бачити Бога44 (Мт. 5:8). Лише чисті можуть бачити Боже обличчя. Лише чисті можуть бути посудинами, сповненими Святого Духа.
Чи бачите ви красу, силу та захист, які дає нам чистота? Чи хочете все це мати? Чи по-справжньому прагнете цього? Чи готові відмовитися від тимчасової насолоди, щоб жити чистим, керованим Богом життям? Нехай ваша любов до Нього, неначе хмиз, підтримує багаття вашого життя яскраво палаючим і допоможе завжди залишатися праведними в Його очах!


Якісус звільняє нас від тягарів минулого
Зазвичай я не часто розповідаю людям про свої сни, але зараз хочу розказати про один, який я все ще не можу забути.
Як християни, ми „знаємо“ напам'ять твердження „Ісус мене любить“, „Христос помер за грішників“. Ми чули це безліч разів. Але часто порох буденності затьмарює сяйво цих простих істин. І нам необхідно змахнути з них пилюку та нагадати собі про їхню силу, яка здатна змінювати життя.
Нагадуванням про це був сон, який я бачив однієї ночі, коли гостював у мого друга, пастора в Пуерто-Ріко. Цей сон ще раз примусив мене замислитися над тим, що Ісус Христос зробив для мене і для вас.
Я розповім його, оскільки після розділу про те, як важливо для нас лишатися чистими, надзвичайно важливо згадати й про Божу благодать. Для багатьох, і для мене зокрема, розмови про чистоту навіюють спогади, про які ми жалкуємо, оскільки вони нагадують про нашу нечистоту й помилки.
Можливо, такою людиною є й ви. Можливо, згадуючи своє минуле, ви багато про що шкодуєте, можливо, чистота для вас схожа на поїзд, який вже відійшов від станції, тому цей сон я присвячую саме вам. Він називається „Кімната“
На межі реальності й сну я опинився у великій кімнаті. Не пригадую вже, якою саме вона була, лише пам'ятаю, що одну зі стін займала величезна картотека. Вона була схожа на ті, які можна побачити в кожній бібліотеці — в них записані назви книг, імена авторів та теми за алфавітним порядком. Але ця картотека, яка простягалася від підлоги до стелі і якій, здавалося, не було кінця, містила зовсім незвичайну інформацію. Підійшовши ближче, я помітив на одному з ящиків надпис: „Дівчата, які


мені подобалися“ Одну за одною я почав переглядати картки, що були в ньому. Кожен наступний аркуш все більше шокував мене, оскільки я усвідомив, що всі імена, записані в картках, були добре мені знайомі.
Ніхто не сказав мені, де я знаходжуся, але я відразу здогадався. Ця безмежна кімната з великою кількістю карток була каталогом мого життя. Тут було записано все, що я вчинив, велике й мале, настільки детально, що навіть важко собі уявити.
Почуття цікавості, змішане зі страхом, примусило мене почати почергово висовувати ящики, переглядаючи вміст кожного з них. Читання деяких приносило радість і навіювало приємні спогади. Від інших червоніли вуха, і я озирався навколо, щоб переконатися, що за мною ніхто не спостерігає. Ящик із заголовком „Друзі“ стояв поряд з іншим, на якому була позначка: „Друзі, яких я зрадив“. Заголовки були різні. Від цікавих — до жахливих: „Книги, які я читав“, „Брехня, яку я казав“, „Втіха, яку я приносив іншим“, „Жарти, з яких я сміявся“ Деякі з них були смішні: „Погані слова, які я говорив своїм братам.“ З інших сміятися вже не хотілося: „Те, що я вчинив зозла“, „Те, чим я образив своїх батьків“ Я не переставав дивуватися з тих заголовків. У деяких ящиках було набагато більше карток, ніж я очікував, а в інших набагато менше, ніж сподівався.
Мене вразили записи про життя, яке я прожив. Хто міг знайти так багато подій у моєму двадцятирічному житті, щоб списати тисячі, а можливо, й мільйони карток? Але на кожній картці була правда. Кожна з них була написана моїм власним почерком, і на кожній стояв мій підпис.
Діставши ящик із заголовком „Пісні, які я слухав“, я усвідомив, що пишатися було зовсім нічим. Картки в ньому стояли рівненько. Я все витягував і витягував їх, але кінця не було видно. Я закрив ящик, соромлячись не лише якості музики, яку слухав, але й змарнованого на це часу, про який свідчила велика кількість записів. Коли я наблизився до наступного, з поміткою „Похітливі думки“, в мене по спині побігли мурашки. Обережно я трошки витягнув ящик, боячись побачити справжній його розмір, і взяв одну картку. Від того, що в ній було написано, мене почало трясти. Одна думка про те, що таке було зафіксовано, викликала жах.
Мене огорнув майже тваринний страх, а в мозку пульсувала лише одна думка: „Ніхто не повинен побачити ці картки! Ніхто не повинен потрапити до цієї кімнати! Мені потрібно тут усе


знищити!“ У божевільному пориві я почав витягати ящик. Але йому не було кінця. Я знав, що мушу випорожнити його й спалити картки. Але чим більше карток я виймав і кидав на підлогу, тим більше їх з’являлося знову! Мене охопив жах. Піднявши з підлоги одну з карток, я спробував розірвати її. Але вона виявилася міцнішою за сталь.
Утративши будь-яку надію, я знову поскидав усе до ящика. Безсило прихилившись до стіни, я глибоко зітхнув. Мені стало сумно. Але раптом на очі потрапив ще один ящик. На ньому було написано: „Люди, яким я розповів про Бога“. Ручка на ньому була яскравішою за всі інші, новішою, і здавалося, що до неї ніхто ще не торкався. Я потягнув за ручку й побачив, що ящик був завдовжки лише кілька сантиметрів. Усі картки, які в ньому знаходилися, можна було порахувати на пальцях однієї руки.
На очі навернулися сльози. Я почав схлипувати. А потім все голосніше й голосніше, аж поки не відчув болю в горлі та шлунку. Плачучи, впав на коліна. Я виплакував свій сором, найбільший із усіх, який я будь-коли пережив. Ряди з ящиками закрутилися в мене перед очима. За слізьми, що навернулися мені на очі, я нічого не бачив. Ніхто ніколи не повинен дізнатися про цю кімнату! Її потрібно замкнути й заховати ключ!
Але, обтираючи сльози, я раптом помітив Його. Ні, тільки не Він! Тільки не тут! Нехай це буде будь-хто інший, лише не Він!
Безсило я спостерігав за тим, як раз у раз Він відкривав коробки, переглядаючи картки. З жахом я думав про те, що Він скаже. У ті хвилини, коли я наважувався підвести очі, то бачив на Його обличчі печаль, набагато глибшу за мою власну. Він читав картки з найгірших коробок. Навіщо він їх перечитує?
Нарешті Він повернувся й поглянув на мене. Очі Його були сумні, однак у них не було злості. Я опустив голову, закрив руками обличчя й знову заплакав. Він підійшов і обійняв мене. Йому було що мені сказати, однак Він не промовив ні слова.
Потім Він підвівся і попрямував до картотеки. Витягував коробку за коробкою і поверх мого імені на кожній картці ставив Своє.
„Ні! — закричав я, кинувшись до Нього — Ні!“ Я не знав, що сказати, а тому лише повторював: „Ні! Ні!“ Це було все, на що я був здатен. Але Він не звертав на мене уваги. Тоді я почав виривати в Нього з рук картки: там не повинно бути Його імені!


Однак було вже пізно. Я побачив Його ім'я на кожній картці, написане червоним, таким яскравим, таким живим... За ім’ям Ісуса мого імені не було видно. Воно було написане Його кров’ю.
Ніжно Він узяв у мене з рук решту карток, сумно всміхнувся і знову почав писати Своє ім’я. Не можу пояснити, як Йому вдавалося робити це так швидко, але не встиг я і оком моргнути, як Він зачинив останнього ящика та підійшов до мене. Поклавши руку мені на плече, Ісус промовив: „Звершилося!“ і вивів мене з кімнати. На дверях не було замка, а в кімнаті все ще залишалося багато незаповнених карток...
Для таких грішників, як ми, є радісна новина: Христос сплатив наші борги. Він омив наш гріх Своєю кров’ю й очистив наше минуле. Чистота починається сьогодні. „Ніч минула, а день наблизився, тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла“ (Рим. 13:12). Багатьом із нас потрібно забути набагато більше, ніж іншим. Більше спогадів — більше болю, більше жалю. Але не слід дозволяти минулому вирішувати наше майбутнє. Ми маємо право в цю мить прийняти рішення про те, як житимемо далі. Чи дивитимемося на Бога та йтимемо Його шляхом? „Як у день, поступаймо доброчесно, — пише Павло в Посланні до римлян, — ...не в перелюбі та розпусті, ...але зодягніться Господом Ісусом Христом, а догодження тілу не обертайте на пожадливість!“ (Рим. 13:13-14).
Ніхто з нас не може бути чистим перед Господом. Усі ми грішні. Однак немає значення, яким брудним є одяг нашого гріха. У мить, коли ми щиро віддаємо своє серце Богові, воно стає чистим. Бог одягає нас у праведність Христа і вже не бачить на нас бруду. Він наділяє нас чистотою Ісуса. Тому дивіться на себе так, як на вас дивиться Бог: на одягнених у Його сяйво, чистих та виправданих.
Можливо, у вас є спогад, який постійно переслідує і примушує відчувати себе негідним Божої любові та прощення. Не дозволяйте минулому керувати собою. Забудьте його! Перестаньте знову й знову „прокручувати“ його в своїй пам’яті. Якщо ви розкаялися, то Бог простив вам і обіцяв більше не згадувати про ваші гріхи (Євр. 8:12). Продовжуйте жити. На вас чекає нове, сповнене чистоти, життя!


життя


Чотири важливі кроки повернення на Божий шлях
Іноді, щоб побудувати щось нове, необхідно зруйнувати старе. Нещодавно батько повіз мого молодшого брата Джоела на день народження до Стівена Тейлора, братового найкращого друга. Це була дуже особлива подія. Стівенові виповнилося тринадцять, і, бажаючи зробити вступ сина в доросле життя пам’ятним, батько хлопця розумів, що цього не досягнути за допомогою самих лише подарунків, навіть найкращих. Він довго думав і нарешті вирішив, що запросить друзів Стівена приїхати на вечірку до сина зі своїми батьками. А батьків попросив привезти його синові особливий дарунок: інструмент, який найбільше послужив їм у житті.
Батьки, один за одним, клали до Стівенової „скриньки“ життєвих принципів свої інструменти разом із „супровідними“ життєвими історіями. Інструменти були такі ж унікальні, як і люди, які їх використовували. Мій тато подарував гарну ручку і пояснив, що вона служила не лише тоді, коли він записував свої ідеї, але й підтверджувала його слово, коли укладав угоди. Під час вручення подарунків один із батьків, який був професійним будівельником, даруючи іменинникові невеличку коробочку, сказав: „У ній інструмент, який я використовую найчастіше“. Стівен відкрив її й знайшов плоскогубці.
„Це звичайнісінькі плоскогубці, — пояснив батько-будівельник, — але вони — найважливіший у моїй роботі інструмент“. І розповів історію про те, як одного разу, будуючи стіну, він помітив, що вона крива. Замість того щоб зупинити будівництво та вирівняти стіну, він продовжував будувати, сподіваючись, що проблема вирішиться сама собою. Однак кривизна ставала щораз помітнішою з кожним новим рядом цегли. І, врешті-решт, після великої витрати часу та матеріалів він змушений був перебудовувати всю будівлю.
„Стівене, — сказав батько. — Настане час у твоєму житті, коли ти зрозумієш, що припустився помилки. Тоді ти матимеш два вибори: або


„проковтнеш“ свою гордість і почнеш „витягати цвяхи“, або ж ітимеш далі, сподіваючись, що проблема вирішиться сама собою. Однак насправді вона лише загостриться. Я дарую тобі цей інструмент як нагадування: коли усвідомиш, що припустився помилки, почни все спочатку“
Будуючи святе життя
Повчання про плоскогубці є надзвичайно важливим для кожного, хто збудував свої взаємини на неправильному ставленні до побачень. Для багатьох із нас, щоб упорядкувати свої стосунки з людьми, спочатку потрібно зруйнувати те, що було збудоване неправильно. У деяких випадках це може навіть означати необхідність розірвати стосунки.
У яких обставинах ви б не опинилися, подальші кроки є надзвичайно важливими для того, щоб розпочати будувати свої стосунки в святості та підтримувати їх у чистоті.
/. Почніть з чистої дошки
Якщо ми хочемо жити святим життям, то спочатку повинні покаятися в гріху, якого ми припустилися у своїй поведінці та ставленні до стосунків. У Біблії використано слово „покаяння“, щоб описати поворот від гріха до нового життя. Покаяння — це зміна напряму, викликана переміною серця.
Чи були ви егоїстичні в своїх стосунках? Якщо так — визнайте свій егоїзм і більше не дозволяйте йому панувати над собою. Ви безвідповідально ставилися до своєї чистоти? Тоді попросіть у Бога пробачення та змініть своє ставлення. А може, ви маєте стосунки, які, на вашу думку, є неправильні чи передчасні? Попросіть, щоб Бог дав вам мужності виконати Його волю, навіть якщо Він попросить розірвати такі стосунки.
Розірвати стосунки завжди важко
Дені, вісімнадцятирічний юнак, усвідомлював, що єдиним способом вирішити проблеми в своїх стосунках із Трішею було розірвати їх. Вони зустрічалися вже протягом семи місяців і за цей час зайшли досить далеко в фізичному плані. Вони не думали, що так трапиться, однак, дарма, що чимало разів встановлювали обмеження, — молоді люди завжди заходили далі. Жоден із них не був готовий до одруження, і глибоко в своєму серці Дені знав, що не хотів би провести з Трішею решту свого життя. Продовження стосунків лише вводило дівчину в оману.


Думаєте, численні проблеми зробили їхнє розлучення легким? Ні. Розірвати навіть такі проблематичні стосунки завжди важко. Але пам’ятайте: їхнє продовження лише завдаватиме дедалі більшого болю. Спробуйте послухати Бога зараз. Послух сьогодні допоможе уникнути багатьох проблем завтра.
Розриваючи стосунки, необхідно пам’ятати кілька важливих речей. По-перше, повністю припиняйте взаємини, не залишаючи ніяких мостів чи найменшого натяку на можливість відновлення їх у майбутньому. Вам, напевне, необхідно буде домовитися контролювати себе, якщо раптом десь зустрінетесь. У випадку з Дені, після того як вони розійшлися, він кілька разів мав спокусу зателефонувати Тріші, щоб „просто поговорити“ або запросити її кудись піти, „як у давні часи“. Але це лише повернуло б колишні почуття й роз’ятрило рани. І, як не складно було це визнати, Дені розумів, що стосунки з Трішею слід розірвати безповоротно.
Правильно розставте пріоритети в стосунках
Одного дня Шіна усвідомила, що її стосунки з другом із церкви ставали дедалі серйознішими. Вони не ходили на побачення, але щоразу опинялися в одній групі та ледь не щодня знаходили причину, щоб зателефонувати одне одному. Помітивши це, дівчина поділилася своєю тривогою з другом: „Я дуже хочу, щоб ми були друзями, але мені здається, що ми приділяємо одне одному занадто багато уваги“ І хоч Шіні важко було сказати це, їхня коротка розмова допомогла спрямувати дружбу в потрібне русло.
Для того щоб розпочати з чистої дошки, не завжди потрібно розривати стосунки. Іноді достатньо правильно розставити пріоритети, щоб спрямувати відносини в необхідному напрямі.
Будьте смиренними
Коли Джонатан розірвав стосунки з Карою, він не переконував її в тому, що й вона винна в проблемах, серед яких вони опинилися. „Якби я сказав їй це, то вона не зрозуміла б, що я прошу пробачення“, — писав він. Натомість Джонатан попросив прощення за те, що підштовхував Кару до фізичних стосунків: „Я сказав їй, що був поганим прикладом християнина, й переконаний, що Бог хоче, аби я припинив такі стосунки“.
Незалежно від того, чи ви хочете розірвати стосунки, чи правильно розставити в них пріоритети, — приходьте до іншої людини з покорою, підкреслюючи своє бажання бути слухняним Богові. Якщо ви вчинили погано щодо цієї людини — сповідайте свою провину й попросіть вибачення. Не виправдовуйтеся. Просто попросіть пробачення.


2. 	Зробіть батьків своїми союзниками
Щоб не зійти з правильного шляху, вам необхідні дві речі: мудрість та підтримка. А їх можна знайти саме у ваших батьків. Так, так, вам необхідна допомога мами й тата. (Я усвідомлюю, що не кожен має можливість порадитися з обома батьками, однак переконаний, що допомогу можна отримати й від одного з них або навіть від будь-якої іншої людини, якій ви повністю довіряєте).
Чому я кажу, що нам необхідна мудрість та підтримка наших батьків? Оглядаючись у минуле, усвідомлюю, скількох помилок я міг би уникнути, якби послухався своїх батьків. У старших класах школи я приховував від них мої романтичні стосунки. Я нічого не розповідав, оскільки думав, що своїм втручанням вони обов’язково все зіпсують. Яка помилка! Приховуючи свої романтичні стосунки від батьків, я сам позбавив себе можливості користуватися даним мені Богом дорогоцінним джерелом мудрості, яке допомогло б уникнути більшості помилок, яких я припустився.
Упродовж останніх кількох років я намагався навчитися відвертості та щирості в стосунках із моїми батьками. Це допомогло мені зробити велике відкриття: мама з татом завжди на моєму боці! Яке полегшення я отримую, коли розповідаю їм, що діється в мене на серці! Такі розмови не примушують ніяковіти чи щось доводити. Я просто йду до батьків і кажу: „Знаєте, мені подобається одна дівчина. Що ви про неї думаєте?“
— 	або: „Ця дівчина дуже приваблива. Будь ласка, моліться за мене!“
Коли я відверто обговорюю з батьками свої думки та почуття, вони нагадують мені про обіцянки, які я дав Богові. (Гарненьким дівчатам так легко примусити мене забути про них!). Вони моляться за мене й дають мені поради. Однак не роблять цього, доки я не прошу їх втрутитися та допомогти. Я багато чим завдячую своїм батькам щодо моїх романтичних стосунків і думаю, що в своїх ви теж зможете знайти джерело мудрості. Від усього серця я раджу вам зробити батьків союзниками.
Коли тата й мами немає поряд
Я усвідомлюю, що багато людей не мають можливості отримувати допомогу від батьків. Може, їхні батьки розлучені, невіруючі або їм немає діла до своїх дітей. Може бути й таке, що батьки живуть далеко.
Однак завжди пам’ятайте, що Бог може підтримати вас через Духа Святого та інших людей. Якщо вам необхідно знайти людину, щоб попросити в неї поради щодо романтичних стосунків, запитайте Бога,


до кого звернутися. А коли Він приведе у ваше життя таку людину, заохотьте її давати вам поради. Якщо ви ще поки не ходите до церкви, то знайдіть собі хороше зібрання й попросіть віддану Богові людину (бажано набагато старшу) стати для вас другим татом чи мамою, щоб керувати вами в океані романтичних стосунків.
Як би не складалися обставини, не зволікайте. Створіть „команду підтримки“, яка допомогла б вам залишатися на правильному шляху.
3. Встановлення обмежень
Після того як ви створили „свою команду“, необхідно встановити принципи, якими ви керуватиметеся в стосунках із представниками протилежної статі. Сядьте зі своїми батьками або з порадником і поставте їм такі запитання: „Що перетворюе звичайну зустріч на романтичне побачення? Коли доречно запрошувати когось, а коли це може призвести до передчасних інтимних стосунків?“ Обміркуйте ситуації, які можуть виникнути. Що ви робите, коли знаєте, що комусь подобаєтеся чи коли хтось подобається вам? Скільки часу слід проводити за телефонними розмовами з представником протилежної статі? Скільки часу слід проводити разом з людиною, навіть у компанії друзів?
Встановлення таких обмежень дозволить вам приймати правильні рішення в різних обставинах. Наприклад, я вирішив уникати ситуацій, які призводять до спокуси. Такими обставинами для мене може бути порожній будинок, де я знаходжуся наодинці з дівчиною. Тому я дотримуюся правила: не відвідую дівчат удома, якщо там більше нікого немає. Якщо дівчина запрошує мене в гості по телефону, і з’ясовується, що її батьки щойно поїхали і вдома вона сама, то як ще можна однозначніше оцінити ситуацію? Я точно знаю, що не прийму такого запрошення. Правила не змінять наших сердець, однак, змінивши своє ставлення та встановивши для себе обмеження, ми самі допомагаємо собі залишатися чистими.
4. Слідкуйте за тим, хто нашіптує вам на вухо
І, 	врешті-решт, слідкуйте за тим, хто впливає на вас. Те, що ви слухаєте, читаєте та дивитеся, або утримуватиме ваші стосунки з представниками протилежної статі в чистоті, або ж відвертатиме від дотримання обіцянки, яку ви дали Богові.
Пам’ятаю, як дівчина з моєї церкви розповідала про те, якою самотньою вона себе почуває після перегляду романтичних кінофільмів. „Вони примушують мене думати: чому в мене все не так?“ — казала вона.


Чи є в вашому житті щось таке, що викликає незадоволення? Якщо так, то, напевно, слід подбати про те, щоб цього уникати. Може, необхідно припинити читати любовні романи чи дивитися мильні опери, оскільки вони викликають гріховні бажання; може, слід вимкнути радіо, тому що сучасна музика спотворює образ кохання; може, варто не дивитися улюбленої телепередачі, бо вона ставить під сумнів ваші переконання щодо чистоти. Якщо щось спокушує вас, викликає незадоволення чи підштовхує до компромісу — не миріться, а швидше звільніться від цього.
Такий же принцип слід використовувати й стосовно проведення часу з друзями, які думають лише про романтичні побачення. Я не кажу, що вам треба зовсім відмовитися від стосунків із ними, але застерігаю, оскільки друзі мають великий вплив на наші думки. Запитайте себе: чи не впливає ця людина на мене негативно? Яким чином я можу позитивно вплинути на неї, не йдучи на компроміс зі своїми переконаннями? Відповіддю може стати рішення проводити менше часу з кимось зі своїх друзів або ж проводити з ними час за інших обставин. Моліться за таких друзів і продовжуйте любити їх. Однак, разом із тим, відверто оцініть той вплив, який вони справляють на вас. Просіть Бога привести у ваше життя тих, хто підтримуватиме ваші переконання та стандарти.
Втілюючи в життя
Пастор Тозер колись читав дуже переконливу проповідь у своїй церкві. Один очевидець пригадує, що якби Тозер хотів, то міг би заповнити підніжжя вівтаря людьми, які плакали б від розкаяння. Проте він не хотів грати на емоціях. Замість того, щоб закликати людей вийти до вівтаря, пастор наказав членам церкви тихенько встати та йти додому. „Не виходьте до вівтаря й не плачте, жалкуючи про старе, — сказав він. — Ідіть додому й живіть по-новому!“
Настанова Тозера ідеально підходить і для нас. І хоч чотири кроки, які ми щойно розглянули, на перший погляд, здаються складними, вони — життєво необхідні для того, щоб збудувати нове життя. Ці кроки допоможуть нам „іти додому й жити по-новому“.
Ми можемо зробити перший крок, правильно розставивши пріоритети в стосунках, які ведуть не туди, де Бог хоче нас бачити. Щоб прийняти Божу милість, яку Він приготував для нас, необхідно „відпустити“ своє минуле, звільнившись від учинених гріхів та допущених помилок. А для цього нам потрібна команда (батьки чи будь-хто


інший, хто любить Бога), перед якою ми будемо відповідати і яка підтримуватиме нас. Тож навчімося бути достатньо смиренними, щоб приймати їхні зауваження та поради, а також достатньо чесними, щоб визнавати свою потребу в обмеженнях, які відгороджували б нас від спокус та компромісів. І, врешті-решт, давайте чесно оцінимо вплив на нас того, що ми дивимося, слухаємо, а також тих людей, з якими проводимо час. Зробивши ці чотири кроки, ми зможемо втілити наші переконання в життя.
Звичайно ж, у нас все ще виникатиме безліч запитань. Як не дозволити стосункам із представниками протилежної статі перетворитися на романтичні? Що робити, якщо хтось нам подобається? Як пояснити оточуючим наше рішення „не зустрічатися?“ Усі ці запитання, як і чимало інших, ми розглядатимемо в наступних трьох частинах.


Як утримувати стосунки з представниками протилежної стагі за межами романтики
Ви зустрічаєте когось, хто по-справжньому впав вам у око.
Ой!
Потім ви ближче знайомитеся з цією людиною, і виявляється, що, крім всього іншого, в неї ще й чудовий характер.
Ой! Ой!
А потім ця людина подає вам знак: „Ти мені подобаєшся“
Ой! Ой! Ой!
Що ж робити, адже ви вирішили не вступати в романтичні стосунки, доки не будете готові до одруження? Ви не збираєтеся „гратися в побачення“, а що ж робити?
Найпростіша відповідь — бути просто друзями. Легко сказати — важко зробити! Може, ми так не страждали б, якби Бог створив нас без сердець, без почуттів та з імунітетом проти романтичних прагнень. Однак це не так. Багатьом із нас доводиться боротися на всіх трьох фронтах, щоб знайти рівновагу, між двома крайностями. Перша: з головою поринати в романтичні стосунки з кожним, хто впадає в око. Друга: відсахуватися від усіх представників протилежної статі. І, повірте мені, відшукати золоту середину зовсім нелегко. Нейтральна смуга іноді більше схожа на мотузку, перекинуту над прірвою.
Чисте непорозуміння
Бути „просто друзями“ — це чисте непорозуміння. Відверто кажучи, я ще й досі не можу всього для себе зрозуміти. Прагнення романтики разом із кров’ю пульсує в моїх венах. Від нього складно позбавитися. Навіть якщо я щиро хочу підтримувати з дівчиною лише платонічні стосунки, я борюся з бажанням зробити „наступний крок“


Де межа між дружбою і тим, що „більше, ніж дружба“? Намагаючись дати відповідь на це запитання, я згадую рекламу цукерки „Тутсі Поп“, яку часто дивився в дитинстві. Маленький хлопчик тримає в руці „Тутсі Поп“ і запитує: „Скільки разів потрібно лизнути, щоб дійти до середини цукерки?“
Він ставить це запитання багатьом тваринам, але ніхто не знає відповіді. Тоді він звертається до сови: мовляв, вона знатиме — сови ж розумні.
Хлопчик знаходить сову, яка сидить на дереві, як східний гуру: „Скільки разів потрібно лизнути, щоб дійти до середини цукерки?“
Сова задумливо бере цукерку й знімає обгортку.
Лизнула раз: „Один“.
Лизнула другий: „Два“.
Лизнула ще раз: „Три“, — рахує вона.
Але раптом: „Хрум!“ Утративши терпіння, вона розкусила „Тутсі Поп“ навпіл. Віддаючи хлопчикові голу паличку, сова урочисто оголосила відповідь на його запитання: „Три!“
Коли я був малим, ця сова дуже дратувала мене. Мені так шкода було маленького хлопчика! Він не лише втратив цукерку, але так ніколи й не дізнався справжньої відповіді на своє запитання.
Розмірковуючи про стосунки з дівчатами, я відчуваю себе таким же хлопчиком! Я не хочу дістатися до того найсмачнішого, що всередині романтичних стосунків. Просто хочу бути другом. Проте я не знаю, скільки уваги можна приділяти дівчині, перш ніж пролунає оте „хрум!“ і перш ніж межа між дружбою і тим, що „більше, ніж дружба“, буде перейдена.
Мене хвилює це питання не тому, що я боюся романтичних стосунків. Навпаки. Я з нетерпінням чекаю того дня, коли покохаю дівчину, і зроблю все від мене залежне, щоб завоювати її серце. Але доти я хочу зосередити свою увагу лише на служінні Богові. І щоб дотриматися свого рішення, я уникатиму безладних романтичних стосунків.
Часто я чую „хрум!“ в житті моїх друзів. Чи помічали ви коли-небудь, як дружба перетворюється на романтичні стосунки? Якщо так, то знаєте, як складно уникнути такої ситуації. В одну мить ви приятелі, а в іншу
— 	несподівано ваше серце починає битися швидше. Думаючи про такі стосунки, ми зітхаємо. Іноді ми ловимо себе на тому, що годинами мріємо про наступну зустріч із таким „другом“. Або уявіть таку ситуацію: ви в колі друзів, і коли ваш „друг“ починає розмовляти з кимось іншим, ви відчуваєте... Що ж ви відчуваєте? — Заздрість? Ревнощі?


Будьте з собою відверті. „Чому я так себе почуваю? Ми ж просто друзі. Ми брат і сестра в Христі...“ Ви можете намагатися обманути себе, але глибоко в серці знаєте, що в якусь мить почули „хрум!“
Друзі — назавжди!
На свій сором, я міг би написати цілу книгу власних історій про „хрум!“. Коли стосунки з дівчатами ставали романтичними — дружба ускладнювалася, а часто і взагалі руйнувалася. Щоб допомогти вам зрозуміти, як „хрумання“ може ввійти в звичку, я розповім про свою „дружбу“ з однією дівчиною.
Мені було сімнадцять. Ми щойно розірвали серйозні дворічні стосунки, які допомогли мені на власні очі переконатися в тому, скільки небезпеки приховано в неправильному ставленні до побачень. І хоч моя колишня дівчина — чудова людина, розійшовшись, ми багато про що шкодували. Тепер у мене з’явилася можливість почати все спочатку, і я вирішив уникнути помилок, яких припустився в минулому. Я розробив план: доки не буду готовий одружитися і доки не зустріну дівчину, з якою захочу взяти шлюб, доти буду підтримувати лише дружні стосунки з усіма представницями протилежної статі.
Легко сказати — важко зробити.
Мої наміри були добрі. Але розуміння природи стосунків між дівчатами та хлопцями було наївним. Тоді я думав, що дружба з дівчиною — це коли з нею не цілуєшся і не називаєш її „своєю дівчиною“. Мені ще багато чого слід було навчитися...
З таким обмеженим розумінням я почав будувати „дружбу з дівчатами“ Не пройшло багато часу, як мені випала перша нагода випробувати свої переконання. Влітку я зустрів Челсію. Вона приїхала в табір, що в Колорадо Спрінгз, штат Колорадо, в якому готували християнських лідерів. Одного разу, під час перерви між заняттями, ми зустрілися в коридорі. Це була гарна темноволоса дівчина з Канзасу, яка випромінювала невичерпну енергію. Віддана християнка, з хорошої сім’ї, Челсія була „ласим шматочком“. Крім того, дівчина любила спорт і пригоди. Це було кохання з першого погляду.
У нас було достатньо часу, щоб добре познайомитися. Ми разом обідали, разом грали в теніс. А під час походу на вершину гори Пайкс Пік зблизилися ще більше. У горах Челсія розповіла про життя в маленькому містечку, де її тато був адвокатом. А я повідав про своє життя в Орегоні. Проводячи з нею все більше часу, я думав, що


знайшов дівчину, чиєю компанією я можу насолоджуватися, не боячись викликати „зайвих розмов“
Але, на превеликий жаль, моє бажання бути „просто друзями“ виявилося не таким сильним, як давній потяг до романтичних стосунків. Мене почало вабити до Челсії. І замість того, щоб обмежитися дружбою й утримувати наше спілкування в межах групи, я запросив її в ресторан. Вона погодилася, і за два дні до закінчення табору ми вдвох поїхали в центр Колорадо Спрінгз, де провели кілька годин, гуляючи поміж туристами та продавцями дешевих картин. У ювелірному магазині ми вибрали обручки на згадку одне про одного.
Це побачення стало помилкою номер один. І хоч я не бачу великої проблеми в тому, щоб запросити когось пообідати, в цьому випадку моє запрошення стало знаком інтересу до Челсії. Воно привело нас у романтичний ресторан і дозволило відчути себе парою. Це був наш перший крок до взаємин, „більших ніж дружба“.
Однак тоді я був засліплений. Я навіть пишався собою: думав, що в наших із Челсією стосунках „ні до чого підкопатися“. Ми навіть не трималися за руки. Як „дорослі“ старшокласники, ми підносили себе вище підліткових звичок заводити собі „хлопців“ чи „дівчат“ у таборах, а потім, від’їжджаючи додому, розривати з ними стосунки. Ми переконували себе та друзів по табору, що ми „лише друзі“
Проте правда полягає в тому, що я замахнувся на більше, ніж слід. Я прагнув насолоди від романтичних стосунків та від того щемного відчуття, коли тебе хтось любить. Наступного дня я написав Челсії записку, в якій сказав, що не дозволю останньому сигналу табірної сурми перервати нашу дружбу. І хоч ми житимемо далеко одне від одного, я запропонував листуватися за допомогою електронної пошти. Вона погодилася.
Це була помилка номер два. Немає нічого поганого в тому, щоб писати листи. Після табору я написав кілька до своїх друзів — хлопців і дівчат. Однак з Челсією ми більш ніж просто листувалися. Протягом кількох місяців ми писали чи не щодня. Стосунки коштували чимало не лише тому, що ми мусили оплачувати пересилку листів, але й тому, що вони переросли у володіння одне одним. Коли я не писав Челсії чи не читав її листа, то думав або говорив про неї.
На сторонній погляд, ми, очевидно, були більше ніж друзі. І хоч наші листи закінчувалися словами: „Друзі — назавжди!“ — для нас вони звучали романтично. Ми пересипали свої послання висловами: „Мені так тебе не вистачає“ і „Я не перестаю думати про тебе“. В одній із записок Челсія написала яскравим фломастером: „Люблю тебе в Христі“.


Просто друзі? Ну-ну...
Подумки оглядаючись на наші взаємини, я дивуюся з того, як ми намагалися виправдати свої дії. „Як же можуть наші стосунки бути неправильні?“ — запитував я себе. Ми живемо за тисячі кілометрів одне від одного, ніколи не цілувалися, і навіть не можемо зустрічатися! Я відмовлявся зрозуміти, що для того, щоб мати романтичні стосунки з людиною, зовсім не потрібно жити з нею в одному місті. І для того, щоб переступити межі дружби, зовсім не обов’язково ходити на побачення; сучасна поштова служба дозволяє зробити це, незважаючи на відстань.
Кінець наших стосунків зовсім не був приємним. Ми з Челсією ставали все ближчими одне одному, навіть почали літати одне до одного в гості. Але раптом усвідомили, що мали набагато менше спільного, ніж здавалося спочатку. Нас засліпили романтичні почуття.
Коли Челсія зустріла у своїй школі іншого хлопця і вони стали „просто друзями“, я почав ревнувати. Ми не могли об’єктивно оцінити нашу „дружбу“ й лише завдали одне одному болю. З часом наше листування припинилося — так само, як і наші стосунки. Ще один передчасний роман завершився двома розбитими серцями.
І знову я опинився в ситуації, якої так старанно намагався уникнути.
Як це трапилося? Коли наші стосунки перетворилися на щось більше? Чи зможу я коли-небудь залишатися з дівчатами просто друзями, чи це взагалі неможливо?
Можливості дружби між хлопцем та дівчиною
І хоч часто я зазнавав поразки в своїх намаганнях не перетинати з дівчатами межу дружби та романтичних стосунків, я все ж вірю в існування збагачуючих для обох сторін неромантичних відносин між хлопцем та дівчиною. Власне кажучи, вірити в це надзвичайно важливо. Навіть апостол Павло вчив свого духовного сина Тимофія ставитися до молодих жінок як до „сестер, зо всякою чистістю“ (1 Тим. 5:2). Знаючи, що Тимофій щодня спілкується з жінками, Павло навчав його благочестивому ставленню та чистоті. Нам теж необхідно цього навчитися.
Дружба між хлопцем та дівчиною може бути чиста, надихаюча та пізнавальна. Спілкуючись із друзями-дівчатами, я багато дізнався про їхні погляди на життя, навчився цінувати те, чого ніколи не помітив би як чоловік. Пам’ятаю, якось я отримав записку від дівчини, з якою дружив. У ній вона перераховувала свої улюблені вірші з Біблії. Тоді


я багато часу приділяв вивченню напам’ять уривків із Писання. Переглянувши її перелік, я усвідомив, якою однобокою була розроблена мною схема вивчення. Усі вірші, які я запам’ятовував, були пов’язані з тим, як отримати перемогу над гріхом та як подолати спокусу. Вона ж зосереджувала свою увагу на віршах про віру, служіння та Божу милість. І хоч моя подруга ніколи так про це й не дізналася, її бачення нашого Небесного Отця допомогло мені краще зрозуміти Його.
Можливо, й ви отримали чимало цінного від дружби з представниками протилежної статі. Така дружба часто допомагає поглянути на життя по-іншому. Вона має потенціал духовно змінити нас та підтримати, допомогти нам зростати.
Шкода від того, що є „зовам невинним"
Отримуючи найкраще від стосунків з представниками протилежної статі, не забуваймо про обмеження. Для того, щоб не переступити межу, спочатку її необхідно визначити. Дружба між хлопцем та дівчиною теж не є винятком. Якими збагачуючими чи невинними не були б наші стосунки, коли ми беремо від них занадто багато, то ризикуємо зашкодити собі та іншим. Щоб пояснити це, Соломон використав аналогію з їжею: „Якщо мед ти знайшов, то спожий, скільки досить тобі, щоб ним не пересититися та не звернути“ (Пр. 25:16). Те, що нам щось подобається, не означає, що ним потрібно „переїдатися“ Як і здорова їжа, здорові стосунки вимагають самоконтролю та стриманості.
Давайте розглянемо три важливі кроки для підтримання здорової дружби з представниками протилежної статі.
/. Усвідомте різницю між дружбою та інтимністю Усвідомлення різниці між дружбою та інтимністю допомагає нам краще побачити невловиму межу між дружбою та тим, що „більше ніж дружба“.
Дружба — це щось більше, ніж просто стосунки двох людей, а інтимність зосереджена лише на стосунках. У справжній дружбі людей поєднує не лише прив’язаність та зосередження одне на одному. К.С.Льюїс писав: „Ми уявляємо закоханих обличчям до обличчя, а друзів — пліч-о-пліч, вони завжди дивляться вперед“. Ключ до дружби
— 	це спільна мета чи предмет, на якому зосереджують свою увагу. Це може бути спорт, хобі, спільна віра чи музика, але — не зосередження одне на одному. І коли двоє людей починають зосереджувати увагу на своїх стосунках, ці взаємини виходять за рамки дружби.


Чи помітили ви, як це трапилося в моїх стосунках із Челсією? Спочатку основою нашої дружби було те, що ми обоє опинилися в таборі для лідерів. Ми поділяли спільні інтереси: теніс та музику. Основані на цьому, наші взаємини залишалися в межах дружби.
Але на відстані наші спільні інтереси відійшли на задній план. Знаходячись за багато сотень кілометрів одне від одного, ми вже не могли разом займатися тенісом та грати на піаніно, як раніше. У нас не залишалося інших причин продовжувати свої стосунки, і ми зосередили увагу на зацікавленості одне одним. Якби ми по-справжньому були друзями, то зрозуміли б, що наша дружба не може існувати, зважаючи на географічну віддаленість та різницю в стилі життя. Ми визнали б, що єдиним, що привернуло нашу увагу одне до одного, була зацікавленість одне одним.
Але так не сталося. І швидко головним у нашому листуванні стали не спільні інтереси, а наші особисті взаємини. Ідучи пліч-о-пліч, ми повернулися й опинилися обличчям одне до одного. Найчастіше причиною того, що дружба між хлопцем та дівчиною переростає в роман, стає небажання молодих людей усвідомити різницю між дружбою та інтимними стосунками. Дуже часто ми плутаємо їх. У моїх взаєминах із Челсією я повторював, що бажав лише дружби, але насправді прагнув інтимності. Я хотів, щоб хтось піклувався про мене й любив мене. Мої вчинки принесли в жертву мої переконання заради задоволення та захоплення, яке дають романтичні стосунки.
Чи було щось погане в моїх бажаннях? Ні, окрім того, що вони були передчасні. Я не кажу, що нам слід уникати інтимності. Зовсім ні. Інтимність — це прекрасно, але ми не повинні прагнути її без посвячення. У стосунках між хлопцем та дівчиною, які хочуть ними прославити Бога, інтимність та посвячення шлюбу повинні бути нероздільні. Якщо ми не готові чи не хочемо присвятити себе іншій людині, то не маємо ніякого права на інтимність.
Пам’ятаєте приклад, наведений у другому розділі? Інтимність без посвячення схожа на те, як дві людини сходять на гору й на півдорозі одна з них відмовляється тримати мотузку іншої. На висоті кількох кілометрів від землі ви найменше хочете почути про те, що ваш супутник кидає вас і повертається вниз.
Саме так, ідучи на повідку свого егоїзму, я вчинив із Челсією. Я прагнув романтичного захоплення, але не хотів брати на себе обов’язок посвячення. Чи означає це, що, розпочавши з нею стосунки, я мусив одружитися? Ні, однак це означає, що мені не слід було починати з нею близьких взаємин.


Усвідомлення різниці між дружбою та інтимними стосунками допоможе нам не перейти межі доти, доки ми будемо готові взяти на себе відповідальність.
2. Розширюйте, а не звужуйте коло своїх стосунків
Другим кроком для підтримання здорової дружби з представниками протилежної статі є залучення до своїх стосунків якомога більше людей, а не зменшення кількості тих, з ким ви спілкуєтеся. Не слід допускати, щоб звичка, якої ми набули під час побачень, — залишатися наодинці,
— 	переходила й на дружні стосунки. Цього можна уникнути, залучаючи до своїх взаємин друзів, родину та знайомих.
Пам'ятайте, що, роблячи це, ви повинні докласти всіх зусиль, щоб ці люди не відчували себе третім зайвим, якого використали лише для того, щоб отримати змогу побути разом.
Я знаю не одну пару, які беруть із собою молодшого брата чи сестру, що дає їм право називати побачення дружньою прогулянкою. У нашому місцевому біблійному коледжі, де навчається більшість моїх знайомих, є правило: студенти можуть проводити час лише в компанії з непарною кількістю людей. Одного разу друзі запросили мене провести з ними вечір. На свій подив, я дізнався, що був запрошений, тому що їй і йому потрібна була „третя людина“. Дуже дякую! У жодному з таких випадків двоє не думають про те, в якому становищі через них опиняється третій. Це все одно, що взяти молодшого брата чи сестру або будь-кого іншого, необхідного для дотримання правила, і, їдучи на побачення, просто запихнути його в багажник авто!
Тому я не говорю про залучення інших людей до своїх стосунків задля людського ока. Натомість це повинно виходити від щирого серця і від бажання спілкуватися та служити іншим. Тож не починайте зі стосунків з однією людиною, виправдовуючи себе тим, що в такий спосіб ви послужите їй. Почніть із встановлення мети, якою може бути спілкування, служіння, молитва чи вивчення Слова Божого, поступово залучаючи до її досягнення інших людей.
Якщо ж ми усвідомлюємо, що навмисне намагаємося відсторонитися від стосунків з іншими людьми, то слід негайно запитати себе: „Чи насправді дружба — істинний мотив наших стосунків?“
3. Шукай можливості послужити, а не бажання розважитися Курт Кобайн вчить сучасну молодь: „Ось ми: розважайте нас“. На жаль, багато християн, на мою думку, перейняли таку позицію Кобайна щодо своїх стосунків.


Я переконаний: те, що наша сучасна молодь дозволила розвагам так заволодіти собою, є наслідком егоїзму. Адже мета розваг — не принести користь для інших, а отримати щось заради власного задоволення. А тому дружба, в основі якої лежить задоволення власних бажань та пошук насолоди, може легко перетворитися на романтичні стосунки, бо основою більшості з них є задоволення тимчасових, миттєвих потреб.
Однак коли ми починаємо орієнтувати стосунки не на задоволення своїх бажань чи отримання насолоди, а на служіння іншим — фокус переміщається з нас самих на людей, яким ми служимо. І ось найголовніше: лише в служінні існує справжня дружба. Через служіння ми можемо пізнати своїх друзів набагато краще, ніж за будь-яких інших обставин.
Зупиніться на хвилинку й подумайте про щойно сказане. Що ми можемо дізнатися про людину, яка сидить поряд із нами в кінотеатрі? І навпаки: що можна дізнатися про того, з ким пліч-о-пліч ми служимо іншим людям? Своєю відмовою присвятити життя на розваги та бажанням служити іншим ми не лише приносимо Богові радість, а й отримуємо благословення дружби, удвох (чи більше!) разом наближаючись до спільної благородної мети.
Я не кажу, що слід повністю відмовитися від розваг, однак переконаний, що передусім потрібно навчитися служити. Тому, перш ніж вмоститися перед екраном телевізора, допоможіть місіонерам із місцевої місії. Перед тим, як просити свого молодіжного пастора повести вас у ліс, зберіть групу своїх друзів і допоможіть у недільній школі. А перед тим як купити білет на якийсь престижний концерт чи новий компакт-диск, дізнайтеся про потреби церковної групи прославлення й допоможіть їй. Перш ніж отримувати — віддавайте; служіть, перш ніж шукати розваг.
І я сподіваюся, що в майбутньому гаслом нових поколінь стануть слова: „Ось ми: чим можемо допомогти?“
Братня любов
Дружба з представниками протилежної статі не приходить сама собою. За неї, як і за будь-яку іншу дружбу, треба боротися, її слід оберігати. Немов магніти, чоловіки та жінки створені, щоб привертати увагу одне одного. Однак доти, доки ми не будемо готові провести з кимось решту свого життя, слід уникати передчасних близьких стосунків. Як це зробити? Не порушуючи межі дружби та залучаючи в своє життя


інших людей. У Посланні до римлян 12:10-11 написано: „Любіть один одного братньою любов’ю; випереджайте один одного пошаною! У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві...“
Якими повинні бути наші стосунки? — Як братів і сестер в Ісусі Христі.
Як слід ставитися одне до одного? — 3 повагою.
Що об’єднує нас у наших стосунках? — Служіння пліч-о-пліч для слави Божої.
Якщо ми додержуватимемось такої позиції, то отримаємо неабияку насолоду від того, що ми „просто друзі“.


Як боротися з пристрастю, похіттю та жалем до себе
Емілі ліниво потягалася в ліжку, коли через вікно побачила, як Джессіка припарковує машину. Коли подруга ввійшла в кімнату, Емілі сказала:
— Б’юсь об заклад: я знаю, що трапиться, коли ти поїдеш учитися.
— Невже? — розсіяно відповіла Джессіка. У ту мить вона більше переймалася тим, як помістити у валізи свій одяг, взуття та косметику, якою була закидана вся підлога кімнати.
— Звичайно ж, знаю! — вигукнула Емілі й, розчарована відсутністю інтересу з боку подруги, жбурнула в Джессіку пару шкарпеток.
Вона відчувала, коли Джессіка не сприймала її слів серйозно.
— Ти поїдеш туди, зустрінеш хлопця й закохаєшся. А потім приповзеш до мене на колінах, благаючи пробачити всі ті насмішки, яких я натерпілася від тебе з приводу моїх побачень. Не можу дочекатися, щоб хоч одним оком поглянути на твого хлопця!
Якби це сказав хтось інший, Джессіка розсердилася б, але з вуст найкращої подруги ці слова звучали не образливо. Джессіка усміхнулася.
— Емілі, я вже тобі казала, що справа не в тому, що я не хочу закохатися, — промовила Джессіка, запихаючи до валізи чергову пару джинсів. — Я просто не хочу гратися в кохання та ганятися за беззмістовними стосунками... як дехто, в цій кімнаті.
Не звертаючи уваги на підколки Джессіки, Емілі погрозливо похитала пальцем:
— Тільки-но зачекай: побачимо, що ти заспіваєш у коледжі.
Коли правила не відповідають грі
Через сім місяців після цієї розмови Джессіка сиділа в своїй кімнаті, спостерігаючи через вікно за тим, як на автостоянці стрибали білки.


Це була одна із тих небагатьох обідніх годин, коли в гуртожитку було тихо й можна було побути наодинці з собою. „Може, Емілі й була права“, — думала Джессіка, ще раз прокручуючи в пам’яті свою останню розмову з подругою. Коледж змінив її світогляд. Усі ідеалістичні погляди дівчини на любов та досконалі стосунки виявилися старомодними. Вона приїхала сюди з твердими переконаннями, а зараз уже й сама не знала в що вірити.
Вирісши в невеличкому містечку, де було зовсім небагато хлопців-християн, Джессіка навіть не задумувалася про побачення. Весь свій час вона віддавала подругам, дому, грі у волейбол та софтбол. Колись, ще навчаючись у старших класах, вона чула проповідь на молодіжній конференції, яка називалася „Біблійний погляд на романтичні стосунки“ У ній ішлося про те, що часто побачення суперечать біблійним принципам. Джессіку вразило, наскільки правдивими були слова проповідника. Вона ніколи не приймала свідомого рішення „ні з ким не зустрічатися“ Однак завжди почувала себе незручно, коли думала про побачення. Джессіка почала згадувати численні випадки, коли романтичні стосунки завдавали болю її друзям. Невже ж це не очевидно, наскільки вони негативні взагалі?
Тому Джессіка вирішила шукати шляхів, як жити „правильно“, або, як сказала б Емілі, розпочала „широкомасштабну кампанію проти романтичних стосунків“ Вона вивчала Біблію, читала книги, слухала касети з проповідями на цю тему й проводила вечори, розмовляючи чи, краще сказати, сперечаючись зі своїми друзями про недоліки та нікчемність романтичних стосунків.
Із цього Джессіка вивела свої власні „правила романтичних стосунків“, як колись Мойсей записав Десять заповідей на горі Синай. Вона була переконана, що перелік усього того, що дозволено й що не дозволено, вирішить всесвітню проблему стосунків... або принаймні допоможе уникнути їх.
Спочатку Джессіка не дозволятиме собі вплутуватися в короткочасні стосунки. Вона ні з ким не зустрічатиметься, аж поки не буде готова вийти заміж, а дозвілля з хлопцями проводитиме лише в компаніях. Коли ж настане час для романтичних взаємин, то хлопець, який виявлятиме до неї інтерес, повинен буде спочатку запитати дозволу її батьків. Із цієї миті вступав у дію складений Джессікою детальний план розвитку стосунків. Після того, як батьки „перевірять“ претендента й дадуть йому дозвіл зустрічатися з їхньою донькою, молоді люди без тями закохаються одне в одного. В день їхнього весілля світитиме яскраве сонце, і вони житимуть довго та щасливо.


Усе це було добре. Джессіка вчинила мудро, що встановила високі стандарти. Навіть її правила не були позбавлені сенсу. Але в складеному нею сценарії розвитку подій чогось бракувало. Джессіка все добре прорахувала, але забула про одне: почуття. Так, її правила мали сенс, однак були лише законом. Вони не жили в її серці. А вистояти серед шквалу емоцій, що змітають усе на своєму шляху, здатні лише переконання, які йдуть від щирого серця. В житті дівчини вже можна було помітити перші передвісники шторму.
Приїхавши до коледжу (дуже консервативної християнської школи, обраної перш за все через суворість її норм), Джессіка з жахом усвідомила, що всі правила, створені нею для того, щоб оберігати свої почуття, нічого не дали. Її серце було сповнене почуттями. Ніколи раніше вона не спілкувалася з такою великою кількістю вродливих, відданих Богові хлопців. Джессіці не складно було відмовити в побаченні Тоні, який завжди носив чорну футболку з написом “Metallica” і мав довге вибілене волосся. Але коли високий і завжди охайний Ерік,. обговорюючи ранішню проповідь, поглядав на неї своїми проникливими карими очима, Джессіка танула, немов віск.
Більше того, не проходило й хвилини, як їй на очі потрапляла закохана пара. Вони були скрізь! Троє з її сусідок по кімнаті мали хлопців і дивилися на неї, як на білу ворону. Джессіка почувалася монахинею на „Кораблі кохання“
Почавши переглядати романтичні стосунки своїх подруг, на власний подив, дівчина усвідомила, що й сама не проти „завести хлопця“ Відтоді вона почала мріяти про когось із однокурсників. „А що, коли саме цей хлопець призначений мені Богом? Цікаво, що саме він мав на увазі, коли сказав ...? Чи подобаюсь я йому?“ Ці питання постійно крутилися в голові Джессіки, й усе частіше вона була в поганому настрої та дратувалася через найменші дрібниці. Що б вона не робила, про що б не думала, її постійно переслідувала одна думка: „От якби я могла цим із кимось поділитися...“ У Джессіки було чимало подруг і немало друзів, однак тепер вже вони не могли задовольнити її бажань.
І, як на зло, хлопці почали запрошувати її на побачення. А що, коли якийсь із них „саме той?“ У глибині свого серця Джессіка знала, що її наміри суперечать її переконанням. Але тепер це вже не мало ніякого значення. Її стандарти та принципи втратили свою вагу.


Знайомство
Людське серце не любить підкорятися розуму. У житті кожного з нас настає час, коли нам не хочеться чинити так, як бажає Бог. Тому виникає питання: „Що робити, коли наше серце зчиняє бунт проти розуму?“ Не підготувавшись заздалегідь, ми неодмінно здамося, коли це станеться, та зрадимо свої принципи і стандарти.
„Пізнаючи свою жіночу природу, — пише Елізабет Еліот у „Пристрасті та чистоті“, — я почала вивчати своє серце й дуже ясно зрозуміла, що з усього, що важко піддається контролю, немає нічого важчого, ніж керувати власною волею та пристрастями“ Чим швидше ми пізнаємо, що в нас діється на серці, тим краще. Багато з нас безтурботно забувають про те, якими оманливими можуть бути наші почуття. По-справжньому дослідивши свої серця, ми знайдемо в них брехню, егоїзм, похіть, заздрість і гордість. І це ще далеко не повний перелік! Наше здивування від того, що ми виявимо в своєму серці, можна порівняти хіба що з тим, якби ми побачили фотографію своєї милої старенької бабці на дошці „їх розшукує міліція“
Нас шокує те, що приховано в наших серцях. А Бога — ні. Він не лише розуміє їхню гріховність, але й знає, як легко для нас зійти з прямої дороги.
Лукаве серце
Біблія попереджує нас про те, яким є наше серце, й наказує понад усе слідкувати за ним. У Приповістях 4:23 написано: „Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя“ Але як це зробити?
Перш за все уявіть своє серце злочинцем, який закований у ланцюги та тільки того й бажає, щоб звільнитися і напасти на вас. Іншими словами, захищайте себе від гріховності вашого власного серця. Стежте за ним, знаючи, що, якщо не робитимете цього, воно завдасть вам шкоди. „Людське серце найлукавіше над все та невигойне, — сказано в Книзі пророка Єремії 17:9, — хто пізнає його?“ І хоч сьогодні світ закликає нас „іти за бажаннями свого серця“, Біблія застерігає, що це може повести нас у неправильному, навіть більше того, у небезпечному напрямі. Наше серце часто обманює. Багато що, за що нас зовсім „не мучить совість“, виявляється гріхом. Щоб допомогти нам зрозуміти, як наші емоції можуть спотворювати реальність, у своїй книзі „Перше повинно бути першим“ Стівен Ковей


використовує аналогію. Якщо взяти ліхтарик і вночі посвітити ним на сонячний годинник, то можна примусити годинник показати будь-який час, який нам захочеться. Однак це не означає, що цей час буде точним. Чому? А тому, що ми маніпулюємо джерелом світла.
Так само наші почуття можуть із різних боків „проливати світло“ на обставини, в яких ми знаходимося. Ми можемо примусити їх казати те, що самі хочемо почути. Тому не слід покладатися на своє серце.
Джулі, дев’ятнадцятирічна дівчина, яка працювала в приймальні лікаря, зрозуміла, що закохана в свого боса, одруженого чоловіка, який неодноразово виявляв до неї увагу. Першим її бажанням було використати свою природну привабливість і відповісти на його загравання. Серце підказувало піддатися своїм почуттям. Але чи варто його слухати?
На щастя, переконання Джулі виявилися міцнішими за нашіптування її серця. Дівчина розрахувалася з роботи, розповіла про спокусу своїй подрузі-християнці, й вони разом почали молитися про це. Вона пообіцяла розповідати подрузі про те, як змінюватимуться її почуття.
Джулі вчинила дуже мудро, зберігши своє серце й замислившись над наслідками, до яких могли привести легковажні кроки. Якби вона піддалася своїм почуттям, то згрішила б проти Бога й пронесла б почуття провини та спогади про цей зв’язок через усе своє подружнє життя. Розмірковування над своїми почуттями виявило дівчині всю потворність бажань її серця. Звільнившись із роботи, Джулі уникнула спокуси та знайшла подругу, яка підтримала її в молитві. Це було необхідно для того, щоб не стати жертвою власного гріховного серця.
Чи потрапляли ви в ситуацію, коли серце підштовхувало вас до гріха? Як і Джулі, робіть усе, що від вас залежить, тільки б зберегти своє серце й жити в покорі Богові.
Підтримуючи чистоту джерела
А ще порівняйте своє серце з чистим джерелом свіжої води, з якого ви щоденно п’єте. У Біблії написано, що з серця „походить життя“ (Пр. 4:23). Саме воно є джерелом наших переконань, слів та вчинків. І якщо ми не тримаємо у чистоті своїх сердець, то й усе наше життя стане брудним.
Пітер Маршал, у минулому священик американського сенату, любив розповідати історію, яка називається „Хранитель джерела“. Ця проста казка чудовим чином показує необхідність того, щоб постійно підтримувати наші серця в чистоті.


В одному лісі жив літній, непримітний дідусь. Цей ліс знаходився на західному схилі Альп, які високо здіймалися над рівниною, де розкинулось маленьке австрійське село. Багато років тому мешканці цього села найняли дідуся, щоб він зберігав у чистоті гірський струмок. У горах часто траплялися зсуви, заволікаючи брудом чудове джерело, яке давало життя струмку, що протікав селом. З притаманною йому вірністю та наполегливістю, Хранитель джерела регулярно, не прагнучи за це подяки, слідкував за сніговими зсувами, очищаючи джерело від листя та гілок, щоб вода в ньому завжди залишалася чиста. Дуже швидко село почало привертати увагу туристів. По криштально чистому струмку плавали прекрасні білі лебеді, а на його берегах з’явилися вітряні млини, колеса яких крутилися завдяки струмковій воді. Вулиці понад берегом стали приваблювати місцевих бізнесменів: один за одним почали відкриватися нові ресторани. А за селом з’явилося багато нових ферм, оскільки прилеглі землі теж зрошувалися водами струмка.
Пройшли роки. Одного разу сільська управа зібралася на щорічну зустріч. Коли розглядали бюджет села, увагу одного з керівників привернула невеличка платня, призначена для Хранителя джерела. „Хто цей старий? — обурено запитав він. — Кому ми стільки років марно платили? Ніхто і в очі його не бачив, як і не бачив роботи, яку він виконує. Його послуги нам більше не потрібні!“ І управа проголосувала за звільнення Хранителя джерела.
Минали тижні; нічого не змінювалося. Але як тільки настала осінь і дерева почали скидати листя, джерело забруднилося й так забилося сміттям, що почало пересихати. Одного ранку хтось помітив, що вода в струмку пожовтіла. З кожним днем вона ставала все темніша. А через тиждень — укрилася товстою плівкою бруду. Селом поширився неприємний запах. Колеса млинів почали обертатися повільніше, а деякі взагалі зупинилися. Ніхто вже не хотів відвідувати ресторани на березі, лебеді перебралися до чистіших водойм, а туристи взагалі перестали з’являтися. Люди в селі почали хворіти.
Необачна сільська управа звикла насолоджуватися красою струмка, не усвідомюючи, наскільки важливу роботу виконував старий Хранитель джерела. Ми можемо припуститися такої ж помилки в своєму житті. Так само як і Хранитель джерела, який підтримував чистоту води, ви і я є хранителями своїх сердець. Тому нам слід постійно в молитві перевіряти їхню чистоту, просячи в Бога відкривати нам ті невеликі дрібниці, які засмічують їх. І коли Він указуватиме на наше неправильне ставлення та нечисті бажання, нам потрібно видаляти їх зі своїх сердець.


Забрудники
Що саме Бог просить нас викинути з наших сердець? „Не любіть світу, — попереджує нас Іван у 1 Посланні 2:15-16, — ані того, що в світі... бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу“ У цьому уривку Іван наводить три категорії впливу світу, який забруднює наші серця: гріховна пожадливість, похіть та гордість. Чи можна знайти це в романтичних стосунках? Ще й як! Відверто кажучи, більшість наших проблем у стосунках виникає через бажання, яких не повинно бути, через певні хотіння, які Бог забороняє, чи через нарікання, на які ми не маємо права. Ці „забрудники“ знаходять особливе вираження в стосунках через пристрасть, похіть та жаль до себе. Давайте розглянемо їх.
1. 	Пристрасть
Напевне, ви відчули це на собі: постійні думки про людину, яка запала вам у серце; несамовите серцебиття, коли ця людина опиняється на вашому шляху; години, проведені в мріях про неї. Це пристрасть. І я добре знаю, що це таке, оскільки сам не раз її переживав! Багатьом із нас важко розглядати пристрасть як потенційну шкоду, однак необхідно ставитися до неї уважно, оскільки дуже часто саме пристрасть підштовхує нас до гріха. Кожного разу, коли ми дозволяємо комусь зайняти те місце в нашому серці, яке по праву належить Богові, то переходимо від невинного захоплення чиєюсь красою чи характером до руйнівної пристрасті. Замість того, щоб робити Бога об’єктом нашої любові, ми спрямовуємо свої почуття на іншу людину. Ми стаємо ідолопоклонниками, підносимо когось вище від Господа й сподіваємося, що ця людина зможе забезпечити наші потреби та принести нам задоволення.
Бог — ревнитель наших сердець і має на це право, оскільки Він сам створив та викупив нас. А тому Він хоче, щоб ми зосереджували свої думки та бажання на Ньому. Люблячи, Він благословляє нас стосунками з іншими людьми, але перш за все хоче, щоб ми знаходили радість у Ньому.
Окрім того, що пристрасть відвертає нашу увагу від Бога, вона викликає багато інших проблем, оскільки основана на ілюзіях. Палаючи до когось пристрастю, ми створюємо в своїй уяві ідеальний образ цієї людини й думаємо, що взаємна пристрасть зробить нас щасливими назавжди. Проте від цього можна чекати лише повного розчарування, оскільки все те, чого не знаємо про цю людину, ми схильні замінювати


своєю уявою про неї. І як тільки дізнаємось, яким насправді є об'єкт нашого захоплення, та усвідомлюємо, що той, кого ми вважали досконалим, — звичайнісінька людина, наші мрії розвіюються, і ми відкриваємо серце назустріч новим стосункам: „А раптом цього разу все буде по-іншому!“
Щоб вирватися із замкненого кола пристрасті, необхідно відмовитися від хибного уявлення, що людські стосунки можуть повністю задовольнити нас. Коли ми помічаємо, що наше серце заполонили фантазії, то необхідно відразу ж звернутися до Господа: „Господи, допоможи мені цінувати цю людину, не підносячи її вище за Тебе в моєму серці. Допоможи пам’ятати, що жодна людина не повинна зайняти того місця в моєму серці, яке належить Тобі. Ти — моя сила, моя надія, моя радість і моя нагорода. Поверни мене до реальності“ Навчи „моє серце боятися Ймення Бога!“ (Пс. 86:11).
Мій батько часто любить повторювати: „Дозволяючи Богові бути Богом, ми дозволяємо людині бути людиною“ Якщо ми підносимо Бога на те місце в своєму житті, яке по праву належить Йому, людські стосунки, навіть руйнуючись, не приносять нам стільки болю. І навпаки: коли ми робимо з іншої людини ідола, то не дозволяємо Богові бути нашим Господом.
Ставлячи Бога на перше місце в своєму житті, не дозволяйте пристрасті керувати вами. А зробити це можна, якщо не підкидати у її вогонь дров. „Не плекайте краху!“ — відповіла одна з моїх знайомих дівчат із Брукліна на питання про те, як вона бореться з пристрастю. І була цілком права. Пристрасть лише зростає, якщо її плекати, і, врешті-решт, призводить до краху.
Кожного разу, відчуваючи, що нам хтось подобається, ми опиняємося перед вибором: відмовитися від перспективи або дати волю нашій уяві. Одного разу мене запросили взяти участь у ток-шоу на місцевому радіо. Після передачі я розговорився з її продюсером — незаміжньою жінкою років тридцяти. Вона сказала, що проблема пристрасті притаманна не лише підліткам. Ця гарна і розумна жінка теж боролася зі спокусою. Вона сказала слова, які пізніше дуже допомогли мені в житті. „Джошуа, — промовила вона, закінчивши розповідати історію про чоловіка, який добивався її серця, — я зосереджую свою увагу на Богові й, поки на моєму шляху не трапиться чоловік, призначений мені Господом, я відмовляюся розпалювати романтичні бажання й дозволяти своєму серцю зосереджуватись на будь-кому, окрім Нього“ Для неї розпалювати романтичне бажання означало думати про цього чоловіка, тримати його фото в себе на столі та розмовляти про нього


зі своїми подругами. Коли настане час, усе це може бути цілком прийнятним, але не раніше, оскільки наша уява обов’язково розпалює пристрасть.
А ви? Чи трапляється, що ви піддаєтеся пристрасті, відводячи погляд від Бога та мріючи про „ідеального“ чоловіка чи дружину? Може, слід зробити крок назад та зважити роль, яку відіграє пристрасть у вашому житті.
2. 	Похіть
Друга отрута, яка часто отруює чистоту наших сердець, — це похіть. Піддаватися їй означає бажати сексуального задоволення, забороненого Богом. Наприклад, коли я, неодружений чоловік, дивлюся на жінку, яка не є моєю дружиною (а на цей момент під цю категорію підпадають усі жінки), і даю волю своїй уяві, тоді мною керує похіть, і я переступаю межі, встановлені Богом. Сексуальне бажання в шлюбі
— 	це природно й добре, бо Сам Бог дав нам його. Однак Він поставив перед нами обмеження й заборонив переступати їх до певного часу. Щоб боротися із хіттю, нам необхідно ненавидіти її так само сильно, як це робить Бог. На жаль, часто наше ставлення до неї зовсім протилежне. Випадок, який трапився в Денвері, штат Колорадо, відкрив мені очі на те, що я сам плекаю свою похіть. Я йшов із готелю до центру міста, де мала відбутися християнська конференція. Назустріч мені чимчикували троє хлопців. Вони якось дивно посміхалися. Порівнявшись зі мною, вони почали перешіптуватися та сміятися. Це змусило мене почуватися незручно. Чому так трапилося? Я намагався забути про цю неприємну зустріч. Проте через кілька хвилин біля мене зупинилася машина, в якій сиділо троє моїх „знайомих“ Цього разу я безпомилково визначив їхній намір і зрозумів, чому почувався так незручно. Вони були гомосексуалістами й намагалися перевірити мене. Вони свистіли, моргали мені, а коли побачили, як мене шокувала їхня поведінка, то почали реготати. Врешті-решт, зірвавшись із місця, вони помчали вулицями Денвера, залишивши мене приходити до тями.
Я ніколи не забуду злості та огиди, які відчував у ту мить. Мене нудило від думки про те, що я став об’єктом їхньої похоті, та з огидою згадував, як вони оглядали моє тіло. Я почував себе таким скривдженим, таким беззахисним!...
Пам’ятаю, як у „праведному“ гніві я молився до Бога, шепчучи крізь стиснуті зуби: „Вони — хворі!“
Але те, що Бог ніжно прошепотів мені на вухо, примусило мою кров захолонути.


„Джошуа, твоя похіть щодо дівчат така ж бридка й така ж нестерпна в Моїх очах“.
Усвідомлення цього ніби струмом пройшло по моєму тілу. Моя ненависть до похоті тих трьох чоловіків була нічим порівняно з ненавистю, яку відчуває Бог до похоті, яка є в моєму власному серці. Навіть якщо суспільство приймає її та саме ж розпалює, Бог говорить, що коли я дивлюся на жінку з пожадливістю, — незважаючи на те, чи бачу її на вулиці, на рекламному щиті, чи в кіно — у своєму серці я чиню з нею перелюб (Мт. 5:28). А це гріх!
Скільки разів, проходячи біля дівчини, я відчував таку ж похіть, як ті гомосексуалісти відчували до мене! Скільки разів мої очі припадали до жіночого тіла, як колись казав Сирано де Бержерак, немов „слимаки до троянди!“ Чи моя власна похіть така ж ненависна для мене, як похіть інших? Бейлбі Портес писав: „Про те, що ми боїмося зробити перед людьми, нам потрібно боятися думати перед Богом“.
Ми повинні прагнути повністю позбутися похоті в своїх думках. Для цього необхідно молитися: „Серце чисте сотвори мені, Боже“ (Пс. 51:12). Допоможи мені бути як Йов, який „умову... склав із очима своїми“, що не буде дивитися на жінок із пожадливістю (Йов. 31:1). Пробач мені за те, що я плекав похіть у своєму житті, допоможи бути чистим у думках. 1 нехай „...думки твого серця — перед лицем Твоїм, Господи...“ (Пс. 19:15).
І, врешті-решт, необхідно уникати всього того, що породжує в нас нечисті бажання. Для однієї моєї знайомої „охороняти своє серце“ означало повикидати всі любовні романи. Вона відчувала, що чуттєвість, яку породжує в ній читання таких книг, сіє в її серці насіння похоті. Мій товариш перестав проводити свій вільний час на пляжі, оскільки дівчата в бікіні — занадто велика спокуса для його очей. Інший приятель вирішив на шість місяців відмовитися від перегляду романтичних кінофільмів. Усі троє — приклад того, як, незважаючи на відмінність наших вразливих місць, ми повинні охороняти своє серце від усього, що може розпалювати гріховні бажання: книг, обставин, кінофільмів тощо.
Коли ми зважуємо своє життя і є достатньо відверті, щоб визнати притаманну нам похіть та побачити, як вона засмучує Бога, то починаємо розуміти, наскільки необхідно знищити її... поки вона не знищила нас.
3. 	Жаль до себе
І останній забрудник наших сердець — це жаль до себе. Власне кажучи, жаль до себе — це поклоніння собі. Шкодуючи себе, ми


відвертаємо очі від Бога, від Його доброти, справедливості та сили, яка здатна захистити нас за будь-яких обставин. А відвертаючись від Господа, ми відмежовуємося від нашого єдиного джерела надії.
Дуже легко дозволити жалю до себе оселитися в наших серцях. Коли ми почуваємося самотніми і прагнемо, щоб хтось полюбив нас чи самі бажаємо любити, то здається, що ми маємо безліч причин для невдоволення та роздратування.
Однак, поглянувши на хрест, із щирим серцем зізнаймося: чи справді ми маємо підстави шкодувати себе? Намагаючись жити відповідно до Божого плану щодо романтичних стосунків та уникаючи нетривалих взаємин, я часто переживаю спокусу ставитися до себе як до „великомученика“: „Який же я нещасний! Ось, страждаю за праведність!“ Яка дурість! У хвилини прозріння я з жахом уявляю реакцію Бога на цю мою „праведність“. Богу не приносить задоволення, коли я починаю шкодувати за тим, від чого відмовився. Він радіє, коли я підкоряюся із радістю.
Жаль до себе — це гріховна реакція на почуття самотності. Відчуваючи себе самотніми або віддаючись бажанню бути коханими, ми не грішимо. Але коли використовуємо ці почуття для виправдання того, що відштовхує Бога на задній план, та звертаємо всю свою увагу на власні потреби, — це гріх.
Чи часто ви ловите себе на тому, що зосереджуєтеся на жалю до себе, а не на вірі в те, що Бог приготував для вас щось краще? Якщо так, вам необхідно визнати схильність до жалю й терміново починати боротися з нею.
По-перше, перестаньте визначати рівень свого щастя, порівнюючи себе з іншими. Не дозволяйте втягнути себе в „гонитву“ за іншими. Багато людей витрачають своє життя на те, щоб здобути речі (які зовсім для них не потрібні) лише тому, що вони є в сусіда. Поставте собі запитання: „Чи насправді мені в житті чогось не вистачає, чи просто я хочу того, що є в когось іншого?“
По-друге, коли ви відчуваєте, що колишнє почуття жалю до себе повертається, перетворіть його на співчуття до інших. Знайдіть людину вашої статі, яка також поділяє ваше почуття, та подумайте, як втішити її. Перестаньте зосереджуватися на власних потребах і допоможіть задовольнити потреби іншої людини.
По-третє, навчіться використовувати почуття самотності як можливість ще більше наблизитися до Бога. Тридцятирічна жінка, яка нещодавно вийшла заміж, сказала мені, що вбачає в дошлюбному періоді життя дану Богом можливість наблизитися до Нього. „Коли я


відчувала себе самотньою, завжди думала: Бог хоче наблизити мене до Себе“, — казала вона. У такі хвилини вона навчилася виливати перед Богом своє серце та розмовляти з Ним. І зараз вона ні за що в світі не проміняла б ті хвилини близькості з Господом.
Він усе знає
Охорона наших сердець — це велика відповідальність. Вона починається з посвячення й триває в щирій молитві та роздумах над Словом Божим. Це знімає з нашого серця провину пристрасті, похоті та жалю до себе. І так само, як ніколи не закінчується робота в Хранителя джерела, наша праця теж ніколи не матиме кінця. Ми теж повинні охороняти свої серця з вірністю та наполегливістю.
Так, наші серця оманливі, але обітниця, записана в 1 Посланні Івана 3:20 дає надію на успіх нашої справи: „...Бог більший від нашого серця та відає все“ Божа сила може провести нас через бурі наших емоцій. І ми можемо втішатися усвідомленням того, що Він не дивиться на нас згори, хитаючи головою. Ісус, Син Божий, у Посланні до євреїв 7:25 говорить, що „Він завжди живий, щоб... заступитися“, оскільки Сам Він пережив почуття самотності й розуміє, як складно протистояти спокусі. Він допомагатиме нам і підтримуватиме, якщо ми будемо довіряти Йому й вірно охороняти свої серця.


Що робити, коли запитують, чому ти не „граєшся"в побачення
Одного разу мій семирічний брат Бретт, ніби між іншим, повідомив мені, що Сьюзі з недільної школи без тями від нього.
— Невже? — запитав я.
— Так-так, — запевнив Бретт. — Вона назвала моїм іменем свого ведмедя й постійно цілує його.
— Що вона робить?
— Вона й мене цілувала! Вона хоче, щоб я був її хлопцем.
— Вона — що?!! — не вірячи своїм вухам, перепитав я.
Нема що й казати! У сім'ї Харісів стався вибух. Мої батьки взялися пояснювати Бреттові, що йому ще рано думати про дівчат і що не слід дозволяти себе цілувати.
Цей випадок гумористично ілюструє те, що не завжди смішно: коли інші підштовхують нас до романтичних стосунків. Думаю, що кожен із вас пережив це в тій чи іншій мірі від друзів, родичів чи знайомих. Кожному з нас довелося відчути на собі тиск, спричинений хибними поглядами нашого суспільства на романтичні стосунки. Люди навколо нас очікують, що ми „повинні зустрічатися“. А коли цього не трапляється, вони ставлять під сумнів наші переконання, іноді насміхаючись і завжди надокучаючи питаннями. Як із цим бути?
У цьому розділі я хотів би поділитися кількома ідеями про те, як пояснити оточуючим своє рішення тимчасово уникати романтичних стосунків. Для цього я наведу приклади обставин, в яких ви можете опинитися, та розповім про кілька принципів, які допоможуть вам вийти з незручного становища.
Приклад перший: розмова у шкільній кав'ярні
Шон Мішлер сидів у шкільній кав'ярні, запиваючи соком застиглу картоплю фрі. Він вже збирався йти, коли раптом на порозі з’явився


Ренді Джонс, вітаючи Шона своєю типовою самовпевненою усмішкою.
— Як там життя? — запитав Ренді, сідаючи на лавку навпроти Шона.
— Нічого. Пригощайся.
— Ні, дякую, — сказав Ренді, поглянувши на холодну картоплю. — Скажи, кого ти запросив на бенкет? Я іду з Дженні й подумав, що ти зі своєю дівчиною можеш приїхати до мене додому після вечірки. Мама сказала, що ми можемо поплавати в жакузі. Ти бачив коли-небудь Дженні в купальнику? Це просто клас! То що скажеш?
— Ну не знаю, Ренді. Не думаю...
— Та ні — не відмовляйся! Може, з Мелісою Саммерс? Вона теж гарненька.
— Ні, не думаю...
— Та що ти кажеш! Звичайно ж, ти не відмовишся! — сказав Ренді, грайливо підморгуючи до Шона.
— Слухай, Ренді: я не йду на бенкет, розумієш?!
— Не йдеш?
— Ні. Я, Ендрю та Бен вирішили запросити мою сестру та ще кількох дівчат із церкви на вечерю, а потім ми поїдемо до нас у щось пограти.
— Пограти?
— Так. У якусь гру.
— У гру? Я хотів познайомити тебе з Мелісою, а ти збираєшся провести цілий вечір, граючи в ігри зі своєю сестрою та компанією нікому не потрібних невдах, у яких навіть немає дівчат? З тобою, напевне, щось негаразд.
— Вони не невдахи! Ми просто хочемо провести цей вечір у колі друзів. Іди собі з Дженні. І не потрібно на мене тиснути, бо я не хочу йти з вами!
— Я нічого не маю проти твоїх друзів, але згадай, Шоне, коли востаннє ти ходив на побачення з дівчиною? Настав час взятися до справи, — промовив Ренді, потираючи руки.
— Дякую за пораду, — відповів Шон, коли Ренді вже підвівся, щоб іти.
Переступивши поріг кав’ярні, Ренді повернувся й крикнув:
— Гей, Мішлере! Я придумав гру, в яку ви можете пограти. Вона називається: „Н-Е-В-Д-А-Х-И!“
— Дуже смішно, — відповів Шон, коли сміх його друга вже затих у коридорі.


Смиренна, а не зухвала відповідь
Якщо ви будь-коли опинялися у схожій ситуації, то знаєте, як це дратує. І хоч це не завжди легко, ми повинні навчитися відстоювати свої переконання, не сердячись на тих, хто не погоджується чи навіть глузує з них. Коли розповідаєш іншим про свої переконання, необхідно слідкувати за тим, щоб не говорити цинічно, з сарказмом і не захищатися.
У журналі “Май”, відомому своїм шокуючим гумором та „незвичайною“ тематикою, колись була колонка під назвою „Зухвалі відповіді на дурні запитання“. Головною ідеєю було те, що якщо людина ставить дурне запитання, то заслуговує на адекватну відповідь. Наприклад, в одній розповіді йшлося про чоловіка, який, стоячи біля телефонної будки, запитав у дівчини, яка набирала номер: „Ви збираєтеся дзвонити?“ Дівчина з посмішкою відповіла: „Ні, не я, а Червона Шапочка“
Я згадав про цей журнал, оскільки їхнє ставлення до недоречних запитань прямо протилежне до того, яке повинно бути в християн. Ми не хочемо давати „зухвалі відповіді на дурні запитання“, а навпаки — смиренні, якими б ми шанували Бога. Навіть на ті, які здаються для нас нетактовними. Ми не хочемо, щоб наші переконання відлякували людей, однак бажаємо дотримуватися того, в що віримо. І якщо в когось виникнуть запитання щодо цього, ми хочемо відповісти на них із любов’ю. Отож, ось наш перший принцип спілкування:
Ставлячи себе в опозицію більшості, ми починаємо дуже легко захищатися або критикувати інших. Багато людей, яких я знаю (на жаль, включаючи й мене самого), нерідко розповідають про свої переконання чванливо, самовпевнено та хизуючись своєю „праведністю“. Це зовсім неправильно. Адже ми маємо переконання та дотримуємося їх з однією метою: прославити Бога та послужити тим, хто навколо нас, а не для того, щоб поставити себе вище інших. Бог ненавидить гордість та „самоправедність“, тому ми маємо уникати їх, говорячи з іншими про свої переконання.


Приклад другий: тітка Тессі
„Апельсин, авокадо та золото, — подумала Сара, — усе в будинку моєї тітки жовтогаряче, світло-зелене й золоте“. Вона налила в склянку чаю з льодом і пішла до вітальні, де сиділи її мама й тітка Тессі. Тессі обійняла Сару: „М-м, як гарно пахнеш, Саро-Баро, — сказала вона.
— 	Що це за парфуми?“ А потім, хитро примруживши очі, запитала: „Саро, в тебе є хлопець?“
— Є, — таємниче відповіла Сара, вмощуючись на підлозі біля журнального столика. Мати Сари, сидячи на дивані, усміхалася.
— Хто він? — вигукнула Тессі. — Хто він такий? Невже ж моя племінниця має секрети від своєї тітоньки? То хто ж він?
— Тато! — переможно усміхнулася Сара.
— Ти така жартівниця! — відповіла Тессі, сідаючи на диван, ближче до Сариної мами. — Хоч ти мені розкажи про її романтичне життя.
„Знову вона про своє“, — подумала Сара, перебираючи пальцями китиці на золотистому килимі. Щоразу, зустрічаючись зі своєю тіткою, Сара змушена була переживати шквал запитань про свої романтичні стосунки. Тітка Тессі не могла зрозуміти Сариного рішення не зустрічатися з хлопцями.
— Ну, Тесс, не починай усе спочатку! — мама прийшла на допомогу доньці. — Сарі лише шістнадцять, і я вже казала тобі, що ми з Робертом не хочемо, щоб вона зустрічалася з хлопцями. У наш час на дітей і так чекає безліч пасток. Окрім того, в Сари багато роботи в церкві, й скоро вона навчатиметься в коледжі. Навіщо їй втрачати час?
— їй потрібен хлопець! — наполягала на своєму Тессі, навіть не звертаючи уваги на те, що сказала її сестра. — Вона ж така гарненька! Її не можна позбавляти радощів життя! Я казала вам, що Енджі зустрічається з дуже гарним хлопцем із коледжу Кларк? Вони познайомилися на якійсь вечірці. Він готується стати...
Коли тітка Тессі починає говорити, то зупинити її — нічого й думати. Вона може півгодини розповідати про останнього хлопця Енджі, двоюрідної сестри Сари, навіть не переводячи дихання.
Сара зустрілася поглядом з мамою, яка зітхнула й усміхнулася до неї. Мама теж звикла до розмов своєї сестри, в її погляді Сара відчула підтримку: „Не хвилюйся, дівчинко, ти правильно робиш і не дозволяй нікому збивати себе з пантелику“


Переоцінений доказ
Вирішивши відкласти романтичні стосунки на пізніше, ви обов’язково зустрінете (якщо вже не зустріли) когось, схожого на тітку Тессі, хто не керується логікою, має занижені цінності та ігнорує біблійні принципи. Таку людину не можна переконати, навіть сперечаючись до хрипоти. Вона й далі наполягатиме, що вам необхідно терміново почати з кимось зустрічатися.
Маючи справу з такими людьми, пам’ятайте:
Не переймайтеся тим, щоб мати хорошу репутацію в чиїхось очах, а також не сподівайтеся в своєму серці, що життя тих, хто вас не розуміє, розвалиться й тим самим доведе правильність ваших поглядів. Натомість зосередьте свою увагу на покорі Богові і, якщо можливо,
— 	допомагайте іншим теж коритися Йому. Щоб іти шляхом, указаним Богом, немає необхідності доводити іншим, що вони неправі.
Коли я розповідаю про свої переконання, люди часто не погоджуються зі мною. Вони мають зовсім інші погляди на це питання. У цьому немає нічого поганого. І якщо вони продовжують робити щось таке, що я вважаю неправильним, то я починаю молитися, щоб Бог виявив до них Своє милосердя та відкрив їм очі, як відкрив колись мені. Але в жодному разі не сперечаюся з ними, бо знаю, що Бог працюватиме в їхньому житті, коли вони будуть до цього готові.
Часто найпереконливішим аргументом може бути приклад нашого життя. Нам необхідно поважати думку інших людей, навіть якщо вони не погоджуються з нами, і сподіватися, що наш приклад допоможе їм усвідомити необхідність бути слухняними Богові.
Приклад третій: недільна дилема
Сім’я Тейлорів завжди пишалася тим, що в неділю останньою залишала церкву. їхній старший син Пол уже давно визнав марність будь-яких намагань „підганяти“ маму з татом. Тож коли його батьки знайшли чергового приятеля, з яким їм „необхідно було поговорити“, Пол вибачився, вийшов на подвір’я церкви й попрямував на стоянку. Неподалік він побачив гурт друзів, які стояли біля своїх машин.


— Привіт, Поле! — почув він жіночий голос. То була Аліша Джонсон.
Аліша була новенькою в церкві „Престон Веллі“, але швидко освоїлася в молодіжній групі. Вона була дуже комунікабельна, енергійна і, за словами багатьох хлопців, „така розкішна, що можна впасти замертво“
— Як справи? — запитав Пол, наближаючись до гурту. — Що думаєте сьогодні робити?
— Слухай, Поле, — промовив хтось із групи. — Ми збираємося пообідати в піцерії на Уол Стріт, а потім поїдемо в центр до річки, їдьмо з нами!
— Будь ласка, погоджуйся, — Аліша взяла його за руку.
Те, як вона промовила „будь ласка“, примусило серце Пола битися швидше.
Вона пригорнулася до нього й почала поправляти краватку.
— Містере Тейлоре, — сказала вона з підкресленою офіційністю,
— ви мусите поїхати з нами на річку!
— Невже? — відповів Пол, намагаючись приховати збудження, викликане її увагою.
— Так! Послухай, тут поряд моя машина. Ми можемо поїхати до мене, ти почекаєш, поки я переодягнуся, а потім зустрінемося з усіма в центрі. Увечері я підвезу тебе додому.
Як би він хотів поїхати! Будь-який хлопець поїхав би з Алішею Джонсон, але Пол знав, що цього робити не слід. Слова та вчинки Аліші недвозначно натякали на те, що вона зацікавлена в Полі як хлопцеві більше, ніж як у браті в Христі. Аліша знала, що він ні з ким не зустрічається, а тому й не пропонувала побачення. Але Пол розумів, що, згодившись на її пропозицію, — навіть якщо, крім Аліші, на вечірці буде багато інших людей, — він зробить крок у неправильному напрямі. А розпочинати романтичні стосунки Пол не збирався.
Він уявив себе з Алішею в її порожньому будинку (мама дівчини була незаміжня й у вихідні працювала). Це недобре. Потім вони разом з’являться в піцерії, і тоді всі почнуть ставитися до них, як до пари. А ввечері вона повезе його додому... Аліша була вродлива, але Пол знав, що йому необхідно зосередити свою увагу на іншому. Якщо він поїде з нею, то дасть їй привід розраховувати на романтичні стосунки, а він не міг дозволити собі гратися з її серцем.
— Знаєте, я дуже хотів би поїхати, — сказав Пол, сумно усміхаючись,
— але батьки попросили мене проводити неділі з сім’єю. Сьогодні в нас будуть гості, тому, боюся, цього разу я змушений відмовитися.


— Ну що ж, нічого, — надувши губки, сказала Аліша й повернулася до гурту. — Тоді побачимось у середу!
— Добре, — відповів Пол. — Хлопці, бажаю гарно провести час!
— вигукнув він, крокуючи до церкви.
Його батьки щойно закінчили розмовляти з останнім на сьогодні приятелем.
Коли закінчуються виправдання
Перед Полом стояла дилема: пережити зневагу друзів та жарти батьків
— це одне, а відмовити дівчині, яка подобається, — зовсім інше. Як же зробити це, не виставивши себе відлюдником? Одна дівчина написала мені: „Будь ласка, допоможи! На минулому тижні я відмовила в побаченні двом хлопцям. У мене закінчилися виправдання!“
Для цієї дівчини, як і для Пола, настане час, коли самих лише виправдань не буде достатньо. І необхідно буде пояснити, чому вони не хочуть розпочинати романтичних стосунків на цьому етапі свого життя. Це підводить нас до третього принципу пояснення своїх переконань:
Цей принцип означає, що іноді нам необхідно пояснювати свої переконання та причини того, що ми ні з ким не зустрічаємося, а іноді — ні. Деколи наші пояснення корисні для інших людей і захищають їх від помилок. А інколи навпаки: збивають із пантелику та відштовхують.
Тож як вирішити, коли розповідати про свої переконання, а коли
— 	ні? Це нелегко. Але ми можемо навчитися відрізняти сприятливі та несприятливі обставини, беручи до уваги два типи людей: ті, з ким я почуваю себе зручно, й ті, з ким — ні.
Якщо я незручно почуваю себе з людиною, то дуже рідко обговорюю з нею свої погляди щодо побачень. Люди, які не знають мене добре, можуть неправильно зрозуміти мої твердження чи подумати, що я засуджую їхню поведінку. Тож, наприклад, якщо людина, яка щойно почала відвідувати нашу церкву, запитує мене, чи я з кимось зустрічаюся, то я усміхаюся й відповідаю, що поки ні з ким, оскільки розпочинати розмову про сім похідних від руйнівних стосунків із цією людиною було б передчасно.


З іншого боку, я обговорюю свої переконання з близькими друзями. Вони знають, що я не хочу, щоб мене з кимось „парували“; що хочу лише дружити з дівчатами, аж поки не буду готовий одружитися. Про це я часто говорю зі своїми друзями й ділюся з ними книгами та статтями, які вплинули на моє мислення. Погоджуються вони чи ні, але я вважаю за необхідне присвятити час на те, щоб пояснити їм свої погляди. Це спрощує моє життя та захищає мої почуття. Наприклад, одного разу ми з друзями вирішили піти в кіно. В останню хвилину всі, крім мене та ще однієї дівчини, відмовилися. Знаючи, що я уникаю зустрічей один на один, вона запропонувала перенести похід до кінотеатру на зручний для інших день. Таким чином, це не образило її та і я уникнув тривалих пояснень. Вона знала про мої погляди й допомогла мені у цій ситуації дотриматися своїх переконань.
Що ж сказати, коли необхідно буде пояснити, чому ми тимчасово відмовляємося від романтичних стосунків? Які б слова ви не використовували, пам'ятайте, що ваша мета — не виграти суперечку й не переконати своїх слухачів прийняти вашу думку. Якщо друзі поділяють ваші погляди — це чудово! Однак головна мета: смиренно пояснити те, що Бог відкрив вам, підтримати друзів та допомогти їм зростати.
Пояснюючи свої погляди, посилайтеся лише на своє життя. Не робіть загальних тверджень. Пам’ятайте: ви не можете прожити життя іншої людини замість неї! Вам дано прожити лише своє життя. Тож зосередьтеся на тому, що Бог проговорив до вас. І якщо ви залишатиметеся покірними, то будете здивовані тим, як люди почнуть тягнутися до вас і довіряти свої проблеми. А це дасть вам можливість допомогти та підтримати, скеровуючи їх на Божий шлях.
Коли нас лихословлять, — ми благословляємо
Основною метою пояснення наших переконань щодо романтичних стосунків повинно бути бажання послужити іншим. Ми хочемо примножувати мир, любов та праведність, щоб прославити Бога. Занадто піклуючись про думку інших людей щодо нас та зосереджуючи всі сили на тому, щоб довести „правильність“ своїх переконань, ми часто починаємо нападати на людей та захищати себе. Але, зробивши своїм пріоритетом вияв Божої любові до цієї людини та дбаючи про її почуття, ми будемо спроможні набагато легше приймати мудрі рішення і знати, що казати, а що — ні.
І тому, почувши чергове: „Ні з ким не зустрічаєшся? З тобою щось негаразд!“ — згадайте слова апостола Павла, коли він говорив про


ціну слідування за Христом: „Коли нас лихословлять, ми благовловляємо; як нас переслідують, ми терпимо; як лають, ми молимось...“ (1 Кор. 4:12-13).
Біблія говорить, що ми терпітимемо зневагу та глузування, однак не матимемо права відповідати тим же. Чи довелося вам відчути зневагу тих, хто не погоджується з вашими переконаннями щодо романтичних стосунків? Замість того, щоб сердитися — відповідайте з любов’ю і просіть Бога виявити до них таку ж милість, яку Він виявив до вас.


ж тепер?


Як навчитися щонайкраще використовувати час до одруження?
— 	Ось поглянь, — сказала мама, простягаючи мені листівку. — Дженні та її чоловік запрошують нас на вечірку.
Я витріщився на запрошення й фото, яке було на ньому. У мене відвисла щелепа.
— Не можу повірити своїм очам! — сказав я. — Дженні Ренквіс вийшла заміж? Не може бути!
— Що значить: не може бути? — здивувалася мама.
— Вона ж у восьмому класі мені подобалася! — сказав я. — Як вона могла вийти заміж?
— Вона зустріла хорошого хлопця, й вони одружилися. Таке часто трапляється.
— Чому ж це трапляється саме з тими дівчатами, які мені подобаються? — заскиглив я.
— Ти ж не розмовляв з нею і навіть не згадував про неї вже кілька років, — зауважила мама. — Не будь занудою!
— Я не зануда... мам... — я знову поглянув на фотографію.
— Що?
— Здається, завівся мій біологічний годинник.
— У хлопців немає біологічних годинників.
— Немає?
— Ні.
— Ох...
Усі ніби змовилися
Незалежно від того, є в нас біологічний годинник чи ні, іде він чи ні, бажання одружитися обов’язково нагадуватиме про себе. Раптом не знати звідки почнуть десятками приходити весільні запрошення від друзів, і те, що колись здавалося далеким та недосяжним, несподівано


виявиться зовсім поряд. У такі хвилини люди, які знають, що ви ні з ким не зустрічаєтеся, починають із азартом „парувати“ вас. Якщо з вами вже таке траплялося, то ви добре розумієте, що саме я маю на увазі. Усі оточуючі раптом починають „приміряти“ вас до кожного неодруженого представника протилежної статі, з яким вони лише знайомі.
Час у нашому житті, коли, на думку оточуючих, „слід би вже одружитися“ — надзвичайно складний, оскільки чомусь ці „оточуючі“ часто не бажають займатися своїми справами, а натомість беруться „влаштувати“ наше життя. І навіть якщо ми самі намагаємося викинути непотрібні думки з голови, це не заважає їм добре пам’ятати про нашу „потребу“. Моя сім’я довела це, коли мені виповнився двадцять один рік. У нас є сімейна традиція: писати одне одному листи на день народження. Листи, які я отримав на свій двадцять перший день народження, надзвичайно здивували мене. Чому? Тому що в усіх ішлося про „когось особливого“, кого, на думку моїх батьків та молодшого брата, я мав скоро зустріти.
Мама почала підходити до цього здалеку: „Я знаю, як мені буде складно відпустити тебе, коли ти зустрінеш дівчину, на яку ми всі чекаємо й за яку молимося“
„На яку ми всі чекаємо й за яку молимося? — подумав я. — Нічого ж собі, мамо!“ Я поставився до її слів як до синдрому ЯХВ („я хочу внуків“). Здивований, я відклав маминого листа й почав читати татового. Він був повний батьківських порад, але наприкінці було написано: „І останнє: сподівайся скоро зустріти Її, якщо досі ще не зустрів. І Вона буде приготована тобі Богом, оскільки добра дружина
— 	від Господа! І коли зустрінеш Її — май терпіння: не поспішай, але й не зволікай. Упродовж року одружися й надійся на Господа, що Він допоможе тобі піклуватися про Неї“
Прочитавши ці листи, я втратив дар мови. Я відклав їх, а потім знову взяв у руки. „Сподівайся скоро зустріти Її?“ — Нічого ж собі! Мій тато ніколи ще не говорив зі мною про шлюб так серйозно. Тема здавалася надто складною, надто дорослою.
Потім я відкрив листа від свого дванадцятирічного брата Джоела, з яким до всього ж ми ще живемо в одній кімнаті. Він написав його на комп’ютері й віддрукував на батьковому кольоровому принтері. „Ну хоч Джоел, — думав я, — не здогадається писати всілякі там нісенітниці про шлюб“ Але знову помилився. Читаю: „Мені дуже подобається жити в одній кімнаті з тобою, але знаєш, скоро ти житимеш із кимось іншим“


Я розсміявся. Моя мама чекала й молилася, мій батько сподівався, що я скоро зустріну Її, а мій брат уже почав обговорювати нашу першу шлюбну ніч! Коли мені виповнилося вісімнадцять, дев’ятнадцять чи двадцять — ніхто навіть і не згадував про шлюб. А зараз про це гуло „все місто“! І якби я не знав своєї сім’ї, то подумав би, що вони таємно зустрічалися й домовилися спекатися мене, якнайшвидше одруживши.
І що ж тепер робити?
Хоч моя сім’я найменше за все хотіла передчасно підштовхнути мене до романтичних стосунків, їхні листи нагадали, що в моєму житті почалася нова пора. Тепер шлюб вже не був чимось неймовірним та недосяжним. І якби Бог привів у моє життя приготовану Ним дівчину, то теоретично я вже міг одружитися.
Однак усвідомлення цього почало ще більше заплутувати мене. Бог поки що не посилав мені дівчини. Мої друзі, які вже знайшли свої „половинки“ і збирались одружитися, намагалися вирішити фінансові питання та знайти житло. Але вони хоч знають, що їм робити. Вони знають, в якому напрямі рухатися. Я ж не маю жодного уявлення.
Якщо ви приблизно мого віку, то, напевне, ставите такі ж запитання, як і я. Отже, я вже можу одружитися. Чи означає це, що мені необхідно відкласти все й кинутися на пошуки майбутньої дружини? Що мені робити: жити так, ніби я скоро одружуся, чи так, ніби я не одружуся ніколи? Як бути зараз?
Чекаючи, не гайте часу
На щастя, коли виникають такі запитання, в нас є до кого звернутися. Відповіді на багато з них я знайшов у Посланні до ефесян. Павло пише: „Отож, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, використовуючи час, — дні бо лукаві“ (Еф. 5:15-16). А в іншому перекладі читаємо: „Тож пильнуйте, як вам треба поводитися — не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час...“
Моя мама говорить: „Чекаючи, не гайте часу“ Коли хтось із дітей крутиться на кухні біля плити та хапає їжу, вона, наче футбольний тренер, наказує: „Не стій тут! Поки чекаєш — не гай часу“ А це означає: накрий стола, поклади в холодильник щойно принесені з магазину продукти, поскладай брудний посуд у посудомийку... Не витрачай марно часу, який можна використати на щось корисне.


Моя мама терпіти не може, коли хтось марнує час. Думаю, що Бог також. Він нагородив нас талантами та обдаруваннями й очікує, щоб ми мудро використовували їх. Чи принесемо ми для Нього плоди? Чекаючи на майбутні романтичні стосунки, пам’ятаймо, що в нас є ще багато роботи, яку необхідно виконати: позбутися поганих звичок та розвинути хороші, а ще вдосконалити свій характер. Тож, чекаючи — не гайте часу!
Так, перед вами стоятиме безліч запитань: коли та з ким ви одружитеся тощо. Однак не дозволяймо тому, чого ми не знаємо, заважати виконувати те, що знаємо. А що ж ми знаємо? Знаємо, що жити потрібно сьогодні, спрямовуючи всю свою енергію на зростання у вірі. Знаємо, що потрібно намагатися стати схожим на Христа, щоб бути хорошим чоловіком чи дружиною людині, з якою одружимося через тиждень чи через десять років.
Коли ми уважні до того, як використовуємо свій час, то від кожної миті зможемо взяти все можливе, і не тільки, але й готуватимемо себе до наступного періоду в нашому житті. Наша вірність в малому сьогодні дає право брати на себе більшу відповідальність у майбутньому.
Верблюди, яких потрібно напоїти
Старий Заповіт розповідає про Ревеку, молоду жінку, яка використовувала час правильно, наполегливо виконуючи свої щоденні обов’язки. З історії про те, як вона готувалася до шлюбу, зустріла свого чоловіка та вийшла заміж, можна багато чого навчитися. Розповідь починається з того, що Авраам посилає свого наймудрішого та найвідданішого раба на свою батьківщину знайти дружину для Ісака. Ось як оповідає цю історію Кетрін Вос:
Нарешті, після тривалої подорожі він дістався міста, в якому жив Нахор, брат Авраама. Поселення називалося Харан. За містом була криниця. У тій спекотній країні часто траплялося так, що на ціле місто була лише одна криниця. Щовечора молоді дівчата виходили до неї, несучи на головах величезні глеки для води. Біля криниці вони опускали їх на землю та наповнювали водою. А потім знову піднімали на голову й несли додому.
Коли слуга Авраама прийшов у Харан, то поставив своїх верблюдів біля криниці. Був вечір, час, коли дівчата з міста приходили по воду.


Слуга Авраама вірив у Бога. Він безпечно дістався міста, в яке послав його господар. Зупинившись біля криниці, він подумав: „Як же мені довідатися, котру з дівчат Бог приготував в дружини для Ісака?“ Слуга став на коліна поблизу криниці й схилив голову в молитві: „Господи, Боже пана мого Авраама, — подай же сьогодні мені це, і милість учини з паном моїм Авраамом! Ось я стою над водним джерелом, а дочки мешканців міста виходять воду брати. І станеться, що дівчина, до якої скажу: „Нахили-но глека свого, я нап’юся“, — а вона відповість: „Пий, і так само верблюди твої я понапуваю“, — її Ти призначив для раба Свого, для Ісака. І з цього пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном“
Бог часто відповідає на наші молитви відразу. Так Він учинив і того дня. Не встиг слуга завершити молитися, як дуже гарна дівчина на ім’я Ревека прийшла до криниці. Слуга подумав: „Може, це вона?“ Він підійшов до неї і сказав: „Нахили-но глека свого, я нап’юся“. А дівчина ввічливо відповіла: „Пий, і так само верблюди твої я понапуваю“ І опустила глека та напоїла його. А решту води вилила для верблюдів. Вона начерпувала воду доти, доки верблюди не перестали пити.
Слуга надзвичайно зрадів, оскільки дівчина відповіла точнісінько такими ж словами, як він просив у Бога. Він не міг повірити, що Господь так швидко відповів на його молитву! Коли ж верблюди напилися, слуга дав Ревеці дорогого золотого персня, якого привіз із собою, й надів їй на руки прекрасні золоті браслети.
А тоді запитав: „Чия ти дочка? Скажи мені, чи в домі батька твого є місце для нас ночувати?“
Дівчина відповіла: „Я внучка Нахора, в будинку батька мого є достатньо місця для тебе, достатньо соломи та їжі для верблюдів“ Нахор був братом Авраама. Коли слуга почув слова дівчини, то так зрадів, що відразу ж став на коліна й уклонився Богові: „Благословенний Господь, Бог пана мого Авраама, що не опустив милості Своєї й вірності Своєї від пана мого! Я був у дорозі, Господь припровадив мене до дому братів мого пана“
Далі Біблія розповідає про те, як Ревека за два дні погодилася поїхати зі слугою Авраама, щоб вийти заміж за Ісака, чоловіка, якого вона ніколи не бачила (про це можна прочитати в 24 розділі книги Буття).
Історія, без сумніву, дивовижна. Навіть у ті часи вона була неймовірною. Але сьогодні, через тисячі років, в іншій культурі вона


здається ще неймовірнішою. Однак, як і з усього Слова Божого, з цієї історії ми можемо взяти урок, незважаючи на величезну різницю в часі та традиціях.
І хоч цю історію не можна розглядати як приклад того, як повинна зустрітися та одружитися кожна пара, все ж можна багато чого навчитися зі ставлення та вчинків Ревеки. У статті під назвою „Пригоди теперішніх обов’язків“ Грег Харіс підкреслює головну ідею цієї історії: „Ревека змогла побачити святий Божий план для свого життя, оскільки правильно виконувала свої щоденні обов’язки“
Для Ревеки подорож до криниці того вечора не була чимось особливим. Вона ходила туди щовечора й, напевне, напоїла не одного верблюда. І хоч її обов’язок був рутинний, все ж вона з радістю запропонувала допомогу та послужила іншим. Саме ця якість характеру дівчини допомогла їй бути в необхідному місці в необхідний час і дати необхідну відповідь, коли Бог захотів подати знак слузі Авраама, щоб одружити її з Ісаком.
У кожного з нас є „верблюди“, яких потрібно „напоїти“: ті теперішні стосунки та обов’язки, яким ми часто не приділяємо особливої уваги. І якщо будемо достатньо мудрі, то розглядатимемо свої обов’язки не як можливість зайняти себе, а як паростки, які в майбутньому виростуть і принесуть плід.
Готуйтеся зараз
Задумайтеся на мить про своє ставлення до цього питання. Чи не захопилися ви мріями про майбутнє настільки, що не приділяєте належної уваги своїм обов’язкам сина, дочки, брата, сестри чи друга? Чи, навпаки, використовуєте час на виконання тих обов’язків, які Бог поклав на вас сьогодні? Ми не можемо нехтувати своїми нинішніми обов’язками й очікувати, що якимось надзвичайним чином у нас виробиться характер, який зробить нас хорошим чоловіком чи дружиною. Якщо ми не вірні в теперішніх стосунках, то не будемо вірні й у майбутньому шлюбі.
У майбутньому я хочу стати благочестивим чоловіком. Хочу леліяти свою дружину, любити її, поважати та захищати. Як можна цього навчитися? Я переконаний, що Бог дав мені маму та сестру для того, щоб навчитися розуміти та шанувати жінок. Якщо я не можу любити маму й сестру та служити їм сьогодні, то що дає мені підстави думати, що я буду здатний любити свою дружину та служити їй у майбутньому? Готуйтеся зараз. Це ж стосується й дівчат, їхніх батьків та братів.


Дівчата можуть ставитися до стосунків із ними як до уроків любові та поваги до майбутнього чоловіка.
Шлюб не перетворить нас на нових людей. Він — лише дзеркало, яке відображає, якими ми є насправді. Готуватися до майбутнього необхідно вже сьогодні. Саме сьогодні слід чинити так, як ми хочемо робити це в майбутньому. Давайте розглянемо кілька аспектів того, до чого ми маємо готувати себе, поки ще не одружені.
Готуйтеся до інтимності
Навіть бажаючи уникнути передчасної інтимності в романтичних стосунках, ми маємо навчитися її в стосунках зі своєю сім’єю. Бог дав нам сім’ї, щоб навчити мистецтва поділяти з кимось життя. Одна моя давня подруга усвідомила, що розвинула незадовільні стосунки зі своїми батьками. Щоразу, коли вони намагалися поговорити з нею, вона закривалася й відмовлялася розкрити свої почуття. „Одного разу мене вразило те, що я збагнула, — сказала вона мені. — Якщо я відгороджуюся від найближчих мені людей зараз, то робитиму це й зі своїм чоловіком“. Вирішивши змінитися, вона докладала чимало зусиль, щоб побудувати близькі та щирі стосунки з батьками. Замість того, щоб після вечері зачинятися в своїй кімнаті, вона залишається, щоб поговорити з ними. А замість того, щоб відрізати їх від свого життя, тепер вона запрошує їх бути його частиною. Спочатку це було надзвичайно складно. Але згодом моя подруга побачила, як зміцнилися її стосунки з сім’єю і як потроху вона почала набувати вмінь, необхідних для неї як для майбутньої дружини.
Готуйтеся пізнавати Бога разом з іншими
Мій давній приятель, який нещодавно одружився, розповідав, що до весілля він полюбляв проводити час із Богом і робив записи в своєму щоденнику. Він не любив, щоб його відривали. Тепер йому необхідно було знайти час не лише для себе, але й на вивчення Біблії та молитви зі своєю дружиною. „Я ніколи не думав, що буде так важко поєднати в одне два духовних життя“, — зізнався він.
Кожному з нас необхідно було розвинути динамічні, зростаючі особисті стосунки з Богом. А це означає бути дисциплінованим у молитві, в роздумах над Словом Божим, у вивченні Біблії, навчанні інших та служінні церкві. Тому, готуючись до шлюбу, ми маємо навчитися пізнавати Бога разом з іншими людьми. Знову ж таки, робити це не слід з людиною, до якої виявляємо романтичний інтерес, якщо ми ще не готові присвятити їй своє життя. Однак розвинути


таку звичку можна з іншими дорогими нам людьми: з рідними чи друзями з церкви. Навчіться ділитися з людьми тим, що відкриває вам Бог. Навчіться молитися разом з іншими. Будьте відверті щодо своїх недоліків і просіть Господа, щоб Він послав вам людину, з якою ви могли б розділити своє духовне зростання.
Нещодавно я відпочивав з групою своїх друзів: хлопцями й дівчатами. Ми подорожували цілий день, а коли повернулися, то пішли до мене додому відпочити й поговорити. Одна з дівчат розповіла про те, як Бог учить її бути слухняною. Її свідчення перейшло в спільну молитву. Ми взялися за руки й прославили Бога, а також принесли до Нього потреби одне одного. Це не було вимушене, награне „шоу“, яке зробило б нас „духовними“ в очах інших. Ми говорили про найважливіше, що є в нашому житті, — про Ісуса. Який чудовий приклад мудро використаного часу! Ми не лише підтримали одне одного, а навчилися разом пізнавати Бога, що надзвичайно необхідно для майбутнього шлюбу кожного з нас.
Готуйтеся взяти на себе фінансові обов'язки
Нам слід не лише навчитися заробляти гроші, але й мудро та відповідально розпоряджатися тим, що заробили. Тому зараз — найкращий час для того, щоб вчитися складати власний бюджет, заощаджувати та платити десятину.
Упродовж двох тижнів мої батьки допомагали мені та ще двом моїм друзям складати власний бюджет. Одним із наших завдань було записувати кожну копійку, яку ми витратили за тиждень. Яка вправа! Я й гадки не мав, скільки грошей витрачав на обіди в ресторані. І хоч я все ще іноді роблю це, однак тепер заздалегідь визначаю, яку суму витрачу на таке задоволення у місяць. Мій приятель був вражений, коли підрахував, які шалені суми віддав компанії “Gap”, в якій він працює. Він мав право купувати речі за зниженими цінами й, звісно, користувався цим. Тепер мій товариш скоротив свої витрати на одяг і почав більше заощаджувати та матеріально допомагати іншим.
Не маючи обов’язків, які мають одружені люди, ми дуже легко звикаємо викидати гроші на вітер. А тому необхідно стежити за тим, щоб не виробити негативних звичок, які створюватимуть проблеми в шлюбі й породжуватимуть безвідповідальне ставлення до грошей, які дав нам Бог.
Окрім створення власного бюджету, ведення розрахункової книги, оплати автомобіля чи страхування, нам слід виробити ще й власне ставлення до грошей. Яким Бог хоче бачити наше життя? Як Він


ставиться до грошей та іншого майна? Якщо ми для себе не дамо відповіді на ці запитання, то тим самим створимо багато проблем у шлюбі. Більше того, з часом ми жалкуватимемо, що провели життя в гонитві за тим, що не є важливим.
Великою мірою в цьому питанні мені допомогла книжка „Гроші, майно та вічність" Ренді Алкорна (Tyndale House Pub., Wheaton, IL). А також прекрасні книги та посібники з фінансових питань Леррі Баркетта, чимало з яких написані спеціально для молодих людей.
Готуйтеся до батьківства
Діти — це не ризик, який створює шлюб, а дарунок. І підготовка до батьківства починається ще тоді, коли ми неодружені. Зараз ми можемо шукати поради тих, хто має досвід, а також виробляти в собі якості, які в майбутньому будуть необхідні для батька чи матері.
Навіть наші нинішні стосунки можна використати для того, щоб підготуватися до майбутнього. Бог благословив мене чотирма молодшими братами та сестрою віком від двох до тринадцяти років. І хоч бути батьком — це зовсім інше, ніж бути братом, я все ж можу готуватися до батьківства, вкладаючи свій час у їхнє життя й роблячи все від мене залежне, щоб скерувати їхні шляхи до зростання в Господі. Я залучаю їх до всього, що роблю сам, а також беру участь у їхньому житті: я змінив не один підгузник, годував, мив, одягав моїх братів та сестру. Роблячи це, я навчився відповідальності та відчув радість, яку приносить батьківство.
Шукайте можливості готуватися та навчатися зараз, навіть якщо у вас немає молодших братів і сестер. Мене надихає приклад подруги нашої сім’ї Джин, яка надзвичайно серйозно готується до майбутнього шлюбу. Вона не мала можливості піклуватися про дітей у своїй сім’ї, оскільки була наймолодшою. Тому, щоб не втратити цієї можливості, Джин вирішила безкоштовно доглядати дітей у багатодітній сім’ї. Один день на тиждень вона проводить у їхньому домі й учиться купати дітей, готувати їжу, прати та прибирати в домі — словом, усьому, що згодиться їй у майбутньому.
Інша невід’ємна частина підготовки до майбутнього батьківства — це спостереження за життям батьків. Не знаю, чи ваші батьки християни та наскільки вони по-справжньому турботливі як мама й тато. Якщо й ні, то виберіть у церкві подружню пару, яку ви вважаєте хорошими батьками, і намагайтеся наслідувати їхній приклад. Один мій друг сказав, що любить спостерігати за батьками, на яких він хотів би бути схожий у майбутньому. Проводячи з ними час, він


намагається знайти відповіді на такі запитання: „Як ці благочестиві батьки дисциплінують своїх дітей? Як навчають та наставляють їх?“ І хоч зараз ніхто не поставить моєму другові оцінку за його намагання, я переконаний, що вони будуть оцінені в майбутньому, коли він складатиме найважчий іспит у житті чоловіка — бути батьком.
Готуйтеся отримати практичні життєві навички
Що таке практичні життєві навички? Попросіть своїх батьків дозволити вам на якийсь час взяти на себе відповідальність за такі сімейні справи, як складання меню, похід за покупками, приготування їжі, — і ви дізнаєтеся, що це таке.
І хоч ці навички не надзвичайні, вони все ж важливі для того, щоб піклуватися про свою сім’ю. Ніщо не може виправдати нас, якщо ми не готуємо себе до майбутнього. Кілька років тому мама зобов’язала мене купувати продукти для сім’ї й раз на тиждень готувати вечерю. Перші тижні, мушу зізнатися, моя їжа була, м’яко кажучи, не дуже смачна, але з часом почало виходити краще!
І хоч я набув деяких навичок у „спілкуванні“ з кухнею, в багатьох інших сферах піклування про родину я ще зовсім не підготовлений. Я переконаний, що в кожного з вас теж є свої недоліки. Тож почнімо позбуватися їх! І якщо ви не знаєте, з чого саме почати, то разом зі своїми батьками чи кимось із вашої церкви, кого ви поважаєте, визначте ті навички, які, на їхню думку, в першу чергу необхідні вам для того, щоб дбати про сім’ю. Запишіть їх і складіть план оволодіння ними.
Шлюб — це ще не кінець!
Сподіваюся, що я не випробовую вашого терпіння. Давайте подумаємо, як можна використати час мудро, щоб бути переконаним, що наше життя до одруження приносить славу Богові. З чого слід почати вже сьогодні?
Кожен із нас може обрати свій шлях підготовки до шлюбу. Але пам’ятаймо про справжню причину такої необхідності. Підготовка до шлюбу — це побічний результат зростання в зрілості та в уподібненні Христові. Однак, маючи право вибору щодо вступу в шлюб, ми не маємо такого права, коли йдеться про стосунки з Богом. У нас є тільки право зростати в Його пізнанні. Кожен із нас повинен виховувати в собі любов, покірність, терпіння, прощення та відповідальність.
Частиною нашого завдання як неодружених людей є оволодіння навичками, необхідними в шлюбі. Однак шлюб — це ще не кінець!


Згідно зі статистикою більшість із нас вийдуть заміж чи одружаться. Тож пам’ятаймо, що працювати над собою необхідно для того, щоб прославити Бога, а не для того, щоб отримати якомога більше балів, в обмін на які Бог дасть нам хорошу дружину чи чоловіка. Ми готуємося та вдосконалюємо свій характер з тією метою, щоб бути спроможними пізнавати Божу волю й дати Йому можливість використовувати нас — незважаючи на те, яким Він бажає бачити наше майбутнє. Тому наші біологічні годинники можуть іти скільки завгодно. Давайте мудро використовувати час!


Як дивитися на шлюб по-біблійномута реалістично?
У випускному класі школи в мене була невеличка фірма „Весільна відеографія Хізвей“, яка займалася записом на відео весільних церемоній. Ця робота була надзвичайно цікавим способом заробітку на прожиття.
Пари, які збиралися одружитися, зв'язувалися зі мною, щоб замовити відеозйомку свого весілля, аби мати можливість до останньої деталі пам'ятати цю особливу подію. У призначений день, за кілька годин до церемонії, я приїжджав до церкви з камерою, світловим обладнанням, підставками та звуковою апаратурою. А потім цілий день займався лише тим, що записував чи, краще сказати, „полював“ за кожним цікавим епізодом. Через об'єктив я спостерігав за тим, як дівчата бігали навколо вельона нареченої, як наречений знервовано розмовляв зі свідком. Під час церемонії я записував музику, мерехтіння свічок, обмін шлюбними обіцянками. У необхідний момент я збільшував ракурс, щоб назавжди закарбувати поцілунок біля вівтаря.
Під час вечері я увічнював образи гостей, які запихалися канапками, заливалися пуншем і хрумкотіли м'ятними цукерками, популярними на американських весіллях. Звичайно ж, я не міг дозволити собі пропустити момент, коли розрізають торт та кидають букет, чи останню подію свята, коли молодих посипають насінням та пелюсками троянд, після чого вони зникають у розкішному авто. (Одна пара навіть взяла мене з собою в аеропорт, щоб зняти їхню посадку в літак на Гаваї... вона все ще була в весільній сукні, а він у смокінгу!)
Але справжня робота починалася, коли стихав весільний гамір. І поки закохані насолоджувалися своїм медовим місяцем, я проводив дні, втупившись у монітор та годинами монтуючи сотні метрів відзнятого матеріалу, щоб скласти все в 60-хвилинний відеофільм. Я вирізав обмовки та публічні промахи, щоб на екрані все мало ідеальний вигляд.


Якщо подивитися такий фільм, не здогадуючись про всю попередньо виконану мною роботу, про перемотування та численні вирізання, то можна подумати, що весілля відбулося без жодного казусу. І ви ніколи не дізнаєтеся, що мама та сестра нареченої посварилися через те, де приколоти вельон; що смокінги привезли за кілька хвилин до початку церемонії; і про те, що племінник нареченої встромив голову в вазу для пуншу. У змонтованому відео все йде гладенько, наречений та наречена — зірки в своєму власному фільмі, а чудова музика створює відчуття казкової чарівності.
Це прекрасно та романтично, проте нереалістично.
Змонтована версія шлюбу
На жаль, чимало молодих людей дивляться на шлюб як на прекрасне та романтичне відео, які я колись робив. Такі люди думають, що життя в шлюбі — це одна чудова захоплююча мить, яка змінює іншу. А щоденні рутинні труднощі та непорозумінння назавжди вирізані з нього.
Одна моя подруга колись сказала, що дівчата з її гуртожитку можуть годинами переглядати журнали для наречених, обираючи весільні сукні й сукні для дружок та безконечно розглядаючи весільні обручки. Мою приятельку засмучувало, скільки часу та енергії її подруги віддавали тому, що насправді є найнезначнішою частиною шлюбу. „Шлюб — це набагато більше, ніж шлюбна церемонія, — писали Гаррі та Бетсі Рікуччі в своїй книзі „Любов, яка триває“. — Весілля — це подія, а шлюб — життя. Це не одноразова дія, а посвячення назавжди. Його необхідно розвивати та підтримувати“. Залишається лише сподіватися, що ті дівчата замисляться й над тим, що буде потім, коли завершиться весільна церемонія. Чи будуть вони здатні розвивати та підтримувати свій шлюб?
Однак не лише дівчата винні в такому ставленні до одруження. У нас, хлопців, теж є свої незрілі погляди на шлюб. Мені соромно визнати, що я сам часто пов’язую шлюб із сексом. Думаючи про шлюб, я відразу ж уявляю, як кладу в ліжко свою дружину, ніби це єдине, чим займаються одружені люди! Так, чоловіки займаються сексом зі своїми дружинами, у цьому немає нічого поганого, і я з нетерпінням чекаю цієї важливої частини сімейного життя, але не слід дозволяти собі захоплюватися мріями про секс. Бо якщо я тішитиму себе думкою, що секс є головною метою одруження, то одного дня одружуся зовсім неготовим до шлюбу, й на мене


очікуватимуть безліч розчарувань. Я можу бути готовим отримувати, але чи буду готовий жертвувати?
А як ви? Чи не зосереджуєте своєї уваги на одному з аспектів шлюбу, забуваючи про інші? Чи маєте повне бачення шлюбу та готуєтеся до всього, що він принесе?
Зважуючи все як слід
Перед нами, неодруженими, стоїть важливе завдання — у світлі Біблії навчитися врівноважено розуміти Божу мету та план для шлюбу. Шлюб — це, як сказано в старій весільній проповіді, не „задоволення людської тілесної пожадливості..., а належним чином усвідомлене — із пошаною, обачно, розсудливо, мудро та тверезо, в страху Божім — розуміння того, для чого він був створений“
Як слід ставитися до шлюбу? Беручи до уваги уривок із цієї проповіді, — з пошаною, обачно, розсудливо, мудро та тверезо. Ці слова, що мають надзвичайно глибокий зміст, просто та зрозуміло відтворюють образ шлюбу. Пошана — це „глибока повага, поєднана з благоговінням“ Обачність — це „уміння розпізнавати в поєднанні з доброю розсудливістю“. Зробити щось розсудливо означає „уважно обміркувати“ А щоб поставитися до чогось тверезо — слід бути „врівноваженим, не знаходитися під владою пристрастей, захоплення чи забобонів“
Чи визначають ці якості наше ставлення до шлюбу? На жаль, слід зізнатися, що дуже часто — ні. Я чув, як хтось схвалював шлюб двох людей лише тому, що, на його думку, в них будуть дуже гарні діти. Може, це й правда, і нічого поганого немає в тому, якщо в цих людей будуть гарні діти. Однак, роблячи такий аргумент визначальним, ми зі зневагою ставимося до шлюбу. Тож залишімо позаду легковажне ставлення до шлюбу як до гри чи „дорослої розваги“, де найважливішим є те, щоб пара була гарною.
А тому нехай протверезить нас холодний дотик реальності. Необхідно розуміти, з якою метою Бог створив шлюб, а також які обов'язки в ньому Він покладає на нас. На щастя, Слово Боже говорить про це дуже ясно. У своїй книзі „Любов, яка триває" Рікуччі писали: „Немає необхідності довго вивчати Біблію, щоб бути враженим тим, як серйозно Бог ставиться до цих найсвященніших та найважливіших стосунків“. Гаррі та Бетсі говорять про це у своїй книзі. Вони дозволили мені використати розділ (внісши лише невеликі зміни, щоб пристосувати їх для неодружених


молодих людей), в якому вони дають відповідь на питання: „Що таке шлюб?“
Шлюб був створений найпершим (Бут. 2:22-24)
Він був освячений ще до того, як з’явилася сім’я, до того, як виник уряд, і навіть до того, як утворилася церква.
Шлюб відображає священну єдність між Христом та Церквою (Еф. 5:31-32)
Одна з найпрекрасніших аналогій, яку Бог використовує, щоб порівняти Свої стосунки з нами, — це шлюб. Усвідомлення цього надихає й водночас протвережує нас. Спостерігаючи за нашим шлюбом, люди повинні казати: „То ось якими повинні бути стосунки між Церквою та Христом!“
Бог хоче, щоб у шлюбі любов між чоловіком і дружиною була такою ж безмежною та безумовною, як Христова любов до нас. Шлюб — це глибока та чудова таємниця, створена Богом для Його слави.
Шлюб, за Божим планом, є символом єдності та близькості (Об. 19:7) Бог мав щонайменше дві тисячі років для того, щоб вирішити, як вшанувати Свого Сина. І, як не дивно, Він не призначив коронацію Агнця чи бал Агнця. Натомість Він готує весільний банкет для Агнця. Чому весілля? Тому що саме шлюб, як ніщо інше, є символом єдності та близькості. Найкраще, чим Бог міг послужити Своєму Синові, — це дати Йому прекрасну й чисту Наречену. Немає нічого дивного в нашому замилуванні нареченою, яка йде через зал до вівтаря. Шлюб
— 	це святий і прекрасний дарунок. І настане день, коли з нас спитають, чи належним чином ми його використали.
Шлюб необхідно шанувати (Євр. 13:14)
Біблія повчає, що до шлюбу слід ставитися належним чином — обережно — як до коштовності. А тому оберігайте шлюб від будь-яких думок, що знеславлюють чи принижують його.
Коли я (Гаррі) забігаю в магазин по молоко та хліб, то часто купую Бетсі квіти. Одного разу, коли я підійшов із покупками до каси, касир пожартував: „Що трапилося? Провинився перед дружиною?“ Для мене було б легко засміятися і підтримати його жарт, однак я хотів, щоб він знав, наскільки важливим для мене є шлюб. І саме зараз я мав нагоду зробити це й посіяти в його серце насіння надії на велику


силу шлюбу. А тому, не вихваляючись своєю праведністю, я відповів: „Ні, я просто люблю свою дружину“.
Рікуччі також закликають використовувати „будь-яку можливість стати на захист святості шлюбу“. І хоч вони звертаються до одружених пар, я думаю, що й неодруженим теж це слід робити.
Але як? Раніше я розповідав вам про свою подругу, сусідки якої ставилися до шлюбу лише як до процесу обговорення обручок та весільних убрань. Як у такій ситуації моя подруга могла стати на його захист? Не вгашаючи їхнього ентузіазму щодо майбутнього одруження (дівчата мають право з нетерпінням чекати цього чудового дня), вона могла ненав’язливо нагадати їм і про інші сторони сімейного життя. Наприклад: „А як ви виховуватимете своїх дітей? Як намагатиметесь досягти повної відвертості з вашим чоловіком?“ Такі запитання, безперечно, змусили б їх задуматися й про інші аспекти шлюбу.
Для себе в цьому питанні я вже розставив усі крапки над „і“ Отож, коли збираються мої товариші й починають обговорювати шлюб як можливість незабороненого сексу, я намагаюся змінити їхні незрілі погляди на таїнство шлюбу. І хоч я сам ще неодружений, але можу допомогти собі та іншим навчитися з повагою ставитися до шлюбу, відкидаючи думки та слова, що зневажають його, принижують та зміщують з п’єдесталу, призначеного йому Богом.
А як ви можете сприяти тому, щоб ваші друзі з повагою ставилися до шлюбу?
Випробування шлюбу
Останнє визначення Рікуччі потребує додаткової уваги. Вони пишуть:
Шлюб — це процес очищення
Кожному шлюбові притаманні конфлікти. Якщо між вами щось негаразд, завжди легко звинуватити в цьому своє подружжя. „Я не дратувався б, якби в таку спеку ти не вимикала кондиціонера!“ Але насправді ваш чоловік чи дружина не може примусити вас грішити, їхні вчинки виявляють те, що вже є у вашому серці. Один із найкращих весільних подарунків, який може дати вам Бог, — це величезне дзеркало, яке називається „Ваше подружжя“. І якби до цього подарунку Він додав листівку, то на ній було б написано: „Це допоможе тобі зрозуміти, який ти насправді. Вітаю!“


На відстані неодружені люди бачать сяйво шлюбного життя і думають лише про те, як воно їх зігріє. І воно зігріватиме! Однак не слід забувати, що Бог хоче використати полум’я шлюбу не лише для того, щоб зігріти нас, але й для того, щоб очистити від егоїзму та гріха. Ми приходимо до багаття шлюбу, щоб погріти руки. А Бог хоче, щоб у цьому вогнищі ми повністю згоріли!
Не хочу, щоб у вас склалося враження, ніби шлюб приносить лише біль та дискомфорт. Проте він також не буде безконечним сяйвом та джерелом особистого задоволення. І якщо ви не усвідомите цього, то ваш шлюб у небезпеці. Майк Мейсон у книзі „Таємниця шлюбу“ пише: „Святий шлюб... — це не зона відпочинку для лінивих людей. Навпаки, це систематична програма свідомої та постійної самопожертви... Шлюб — це справжні курси корінних змін... Це радикальний крок, призначений лише для тих, хто підготовлений і хто всім серцем бажає підкорити свою волю іншій людині“
Тому якнайшвидше нам необхідно викоренити будь-які егоїстичні уявлення про шлюб. Адже він полягає в тому, що ми можемо дати, а не в тому, що можемо отримати.
Те,г що написано дрібним шрифтом
Колись Енн Ландерс дала дуже корисну пораду щодо зусиль, яких необхідно докласти для підтримання шлюбу. Одна з її читачок, розповідаючи про нереалістичні уявлення про шлюб, притаманні багатьом дівчатам, благала: „Чому ти не можеш бути відвертою, Анно!“ Ландерс відповіла:


Мріючи про шлюб, занадто часто ми забуваємо, які радикальні зміни він вносить у наше життя. Ми читаємо заголовки, написані жирним шрифтом, і не звертаємо уваги на те, що написано дрібним. А що ж написано дрібним шрифтом? — Щоб досягнути міцного шлюбу, потрібно багато працювати й терпіти, потрібні самодисципліна, жертовність, а також покора. Вдалий шлюб потребує зрілості й біблійного розуміння Божої мети та планів для подружжя. Практикуючи ці якості та дисциплінуючи себе, ми можемо виконувати свої обов’язки та переживати справжню радість і задоволення.
Яким повинен бути чоловік
Завершити цей розділ я хотів би зверненням до молодих чоловіків. Свої поради Енн Ландерс присвячує дівчатам і саме їх закликає прокинутися від дитячих мрій та усвідомити, що шлюб вимагає праці. Натомість твір Ліни Латроп під назвою „Питання жінок“ хочу адресувати чоловікам. Щоразу, коли я читаю його, в мене по спині бігають мурашки. ЇЇ слова показують, який я ще незрілий, примушують зупинитися й задуматися над тим, як правильно ставитися до жінки. Деякі її слова з плином часу стали старомодні. І все ж таки послання Ліни Латроп не знає часових меж.


Я молюся, щоб для дівчат, які читають цю книгу, вона послужила нагадуванням: встановлюйте високі стандарти. І навіть напередодні шлюбу не занижуйте їх. Оскільки будь-який хлопець, який примушує вас зробити це, — не вартий вашої уваги.
Хлопці, перед нами стоїть складне завдання, чи не так? Сподіваюся, що ми зможемо по-справжньому усвідомити цінність, ні, навіть безцінність жіночої любові. Попросити дівчину бути супутницею усього нашого життя — це не дрібниці й не іграшки. І нехай Господь допоможе нам усвідомити всю відповідальність і бути чесними чоловіками, чиї серця відверті та щирі. Тоді й тільки тоді ми можемо наблизитися до серця дівчини й жадати, щоб вона відкрила його для нас.


Якості характеру та погляди, які є найважливішими в людині, з якою ви збираєтеся провести решту свого життя
Коли я думаю про те, що шлюб ніколи не закінчується, в мене в голові крутиться лише одне запитання: „Які якості слід шукати в майбутній дружині?“ Може, ви теж задумуєтеся над цим, шукаючи особливу людину, з якою вам захочеться провести решту свого життя. Що може зробити когось ідеальною парою для вас?
Розмірковуючи над цим запитанням, я знаю, що відповідь містить багато глибоких внутрішніх характеристик, але в щоденному житті мені все ще важко позбутися легковажності. Мій здоровий глузд зникає, як тільки в кімнату заходить гарна дівчина. Скільки разів я виставляв себе дурнем, стрімголов ганяючись за дівчиною лише через її красу та привабливість? Занадто багато.
Щоб звільнитися від цього, я вигадав невеличку гру. Коли я знайомлюся з гарною дівчиною і мене захоплює її зовнішність, я намагаюся уявити, якою вона буде через п’ятдесят років (і якщо ця дівчина з мамою, то тут не потрібно багатої уяви). Зараз дівчина молода й гарна. Але що ж залишиться, коли краса зів’яне? Чи є в ній щось таке, окрім краси, що приваблює мене? Може, мене притягує до неї її характер? Чи це всього лише літня сукня, яка показує занадто багато її засмаглого тіла? А якщо мою увагу привертають лише її зовнішні риси? Коли ж вагітність зіпсує її фігуру, а роки додадуть зайвих кілограмів, чи залишиться щось у душі цієї дівчини, що й далі приваблюватиме мене?
Те, що не зникає
Розмірковуючи над тим, що є важливим у майбутньому подружжі, ми повинні дивитися глибше, ніж на такі зовнішні риси, як вигляд, одяг, уміння триматися. „Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце“ (1 Сам. 16:7). А у


Книзі приповістей 31:30 Соломон попереджуе: „Краса — то омана, а врода — марнота...“ У тому ж вірші сказано, що лише „богобоязні“ достойні похвали.
Дуже легко вразити людину своєю зовнішністю. Але Бог хоче навчити нас цінувати те, що не зникає. Мудро вибираючи чоловіка чи дружину, ми маємо звертати увагу на якості характеру людини та її погляди.
У цьому розділі ми розглянемо якості характеру та погляди, які повинні бути притаманні вашому майбутньому чоловікові чи дружині. Однак, перш ніж зробити це, запитаймо себе: „Чи є ці якості в мені самому?“ Отож будьте обережні та насамперед об’єктивно оцініть свій характер. Адже важливо зосередити увагу не тільки на пошуках потрібної людини, а, що ще важливіше, на тому, щоб самому стати такою людиною.
Характер
„Характер — це те, яким ви є, коли ніхто, крім Бога, вас не бачить, — ііише Ренді Алкорн. — Будь-хто може створити гарний імідж в очах сторонніх людей або навіть своїх друзів. Але зовсім інше стояти оголеним перед Богом, Який знає, якими ви є насправді“ Характер людини не визначається образом, який вона створила, чи репутацією, яку здобула. Характер визначається рішеннями та вибором, який вона робить щодня.
Для того, щоб розгледіти характер людини, необхідна неабияка мудрість, а також час. Вільям Девіс пише: „Про вашу репутацію можна дізнатися за годину, а для того щоб розрізнати ваш характер — знадобляться роки“
Проблиски справжнього характеру
Як оцінити характер людини? Як поза іміджем та репутацією розгледіти проблиски її справжнього „я“?
Коли оцінюєш чийсь характер (включаючи і свій), необхідно уважно спостерігати за трьома речами: за стосунками людини з Богом, за її стосунками з іншими людьми та за тим, наскільки дисциплінована вона в особистому житті. Ці три питання є вікнами в характер людини. „Як сонячне світло пробивається через найменші щілинки, так найдрібніші вчинки виявляють характер людини, — пише Самюел Смайл. — Насправді характер складається із невеликих, проте добре та благородно зроблених справ“


Розгляньмо кілька „невеликих справ, які можуть розповісти нам про людину“.
/. Стосунки людини з Богом
Стосунки людини з Богом — це стосунки, які визначають усе її життя. І якщо в них не все гаразд, то це зіпсує усі інші взаємини. Писання зрозуміло говорить, що християни не повинні одружуватися з невіруючими. „До чужого ярма не впрягайтеся з невірними“, — написано в 2 Посланні до коринтян 6:14. Ви, як і ваш обранець чи обраниця, повинні мати динамічні, зростаючі та особисті стосунки з Ісусом Христом. Питання навіть не в тому, чи ви та ваше майбутнє подружжя спасенні, а в тому, чи ви обоє настільки любите Ісуса Христа, що готові поставити Його на перше місце навіть одне перед одним.
„Ось одна з прекрасних біблійних істин, — пишуть Дейвид Паульсон та Джон Єнчко. — Якщо ви любите свого чоловіка чи дружину понад усе, то прокладаєте дорогу для егоїзму, страху, для гіркоти та розчарування. Якщо ж понад усе ви любите Ісуса, то любитимете й своє подружжя. Тоді ви будете людиною, достойною шлюбу!“
Одного разу, під час розмови про стосунки, двоє дівчат розповіли мені, що вважають любов до Бога найпривабливішою якістю у хлопців. „Якщо хлопець любить Господа, то це цілком очевидно, — сказала Сара. — Якщо він розповідає тобі про свою любов до Бога, то відразу ж зрозуміло, на чому зосереджена вся його увага“.
„Саме так! — додала Джейні. — Цікаво, але хлопці, які готові будь-що зробити, щоб сподобатися дівчині, насправді мені зовсім не подобаються. Навпаки — такі хлопці мене дратують“.
Шукайте чоловіка чи дружину, які ще до одруження усім серцем прагнуть пізнавати Бога, які ставлять Його на перше місце у своєму житті. (І звичайно, будьте такими самі). Не намагайтеся сподобатися представникам протилежної статі. Натомість жадайте догодити Богові та прославити Його. І роблячи це, ви привернете до себе увагу тих, хто має такі ж самі переконання.
2. 	Стосунки з іншими людьми
Ще одним вікном у характер іншої людини є її ставлення до оточуючих. Поспостерігайте, як ваше потенційне подружжя (і як ви самі) ставиться до інших людей:


Влада
Як ця людина ставиться до тих, хто наділений владою? Чи поважає свого начальника або пастора, навіть якщо не згідна з його поглядами? Хлопцеві, який не покоряється наказам, буде важко втриматися на роботі чи покірливо прийняти догану пастора. Дівчина, яка не поважає авторитету своїх наставників, не зможе поважати й влади чоловіка. Шукайте чоловіка чи дружину, які поважають дану Богом владу (і самі прагніть таким бути).
Батьки
Напевне, ви не раз уже чули такі слова: „Як хлопець ставиться до своєї матері, так він ставитиметься до своєї дружини“. І це правда. Так само до уваги слід брати й стосунки дівчини з її батьком. Я не стверджую, що людина, яка не мала близьких стосунків зі своїми батьком чи матір’ю, не матиме вдалого шлюбу. Завдяки милості Божій ми можемо змінювати колишні звички. Однак важливо запитати себе: „Якщо він не може бути ніжним та люблячим зі своєю матір’ю, то що дає мені підстави сподіватися, що він буде таким зі мною, зі своєю дружиною?“ або „Якщо вона не поважає свого батька, то чи зможе поважати мене, свого чоловіка?“
Оцінюючи життя інших, не забудьте оцінити й своє власне. Які у вас взаємини з батьками? Чи слід покращити їх, щоб приготувати себе до стосунків з майбутнім чоловіком або дружиною? І якщо хочете знати справжню відповідь — запитайте думки своїх батьків.
Представники протилежної статі
Між щирою дружбою та заграваннями є велика різниця. Навчіться їх розрізняти. Ніхто не хоче одружитися з людиною, яка заграє до всіх підряд. Хлопці, якщо дівчина, немов метелик, літає від одного „бойфренда“ до іншого, завжди потребуючи чоловічої уваги, не сподівайтеся, що шлюб змінить її. Дівчата, чи хотіли б ви вийти заміж за чоловіка, який стріляє очима? А зараз звертаюся до кожного з вас: на якій поділці ви знаходилися б, якби існувала шкала дружби та загравання? Чи не час вам змінити своє ставлення і вчинки до представників протилежної статі?
Друзі
Нашими друзями є люди, які впливають на нас та змінюють наші звички. При розгляді цього аспекту для нас не настільки важливо, як


людина ставиться до своїх друзів, наскільки ким є її друзі. А.У.Тозер помітив: „Існує закон морального тяжінння, за яким кожного чоловіка приваблює компанія людей, найбільш схожа на нього. Найяскравішим виразником нашого характеру є те, де ми проводимо вільний час“.
Хто найближчі друзі вашого потенційного чоловіка чи дружини? Як вони поводяться? Що цінують? Якщо вони живуть безпечно від вечірки до вечірки, то людина, яка проводить із ними час, без сумніву, має такі ж уподобання. Які ваші друзі? Чи дружите ви з людьми, які направляють та підтримують вас у стосунках із Господом? Чи, навпаки, вони відвертають вас? Недооцінювати вплив друзів на формування вашого характеру надзвичайно небезпечно.
3. 	Особиста дисципліна
Третє вікно в характер людини — це її дисциплінованість в особистому житті. „Звичка, — пише Шарлотта Мейсон, — це більш ніж частина нашої природи“. Те, що ми робимо підсвідомо, не задумуючись, виявляє наш характер.
Говорячи про звички, ми повинні з’ясувати різницю між гріховними звичками й просто надокучливими чи поганими манерами. Кожен із нас має звички, які інша людина вважатиме дурними чи дратівливими. Мій тато виводить із себе маму тим, як він їсть кукурудзу. Його спосіб жування нагадує стару друкарську машинку: „Хрум-хрум-хрум — жмак! Хрум-хрум-хрум — і „перехід до наступного рядка“. Можливо, це не найкраща манера поведінки за столом, однак і не гріховна звичка. Тому, замість того щоб зосереджувати свою увагу на таких питаннях, необхідно спрямовувати її на спостереження за тим, чи ваш потенційний чоловік чи дружина (або й ви самі) не має звичок, які є непокорою Богові або виражають неповагу до інших.
Поговоримо про те, як звички людини допомагають виявити її характер. Спостерігайте за ними у вашому майбутньому подружжі та в самому собі.
Як людина проводить час
Я чув, як колись Елізабет Еліот розповідала про те, що найбільше привернуло її увагу до Джима Еліота: стоячи в черзі у кафе, він запам’ятовував вірші з Писання. Це спостереження підказало їй, що Джим дисциплінована людина. Те, як людина проводить свій вільний час, говорить про її цінності. Чи заповнює вона його бездумним


переглядом усього, що показують по телевізору? Чи присвячує вільний час на розвиток своїх здібностей та стосунків з іншими людьми? Чи кидається вона з одних романтичних стосунків в інші? Шукайте чоловіка чи дружину, які мудро використовують час (і самі прагніть такими бути).
Як людина поводиться з грошима
Те, як людина поводиться з грошима, — один з найкращих (якщо не найкращий) індикаторів її характеру. На свій дев’ятнадцятий день народження мій приятель Енді попросив усіх подарувати йому гроші. Але він хотів їх не для себе. Він віддав усе на проведення в місті євангелізації. Ставлення Енді до грошей виявило його чуйність, любов і щедрість та довело, що від цінує вічне понад матеріальне.
Чи не зосереджена увага людини, за якою ви спостерігаєте (чи ваша власна), на одязі, автомобілях та інших матеріальних цінностях? Чи задумується вона над тим, що купує, чи робить це спонтанно, імпульсивно? Звички людини щодо того, як витрачати гроші, визначають і рівень її відповідальності.
Як людина піклується про своє тіло
Не слід звинувачувати людей у тому, що від них не залежить: у високому чи низькому зрості, в недосконалій фігурі та в надмірній чи недостатній вазі. Так само, не слід аж занадто піклуватися про зовнішність. Однак те, як людина піклується про своє тіло, багато говорить про її характер.
По-перше, як людина одягається? Нескромно одягнена дівчина може привернути увагу хлопця, але що ж одяг розповість йому про її характер та цінності? Хлопець, який витрачає гроші на модні речі, може справити на дівчину враження, проте його бажання не відставати від моди свідчить, що він занадто піклується про думку інших щодо себе та невідповідально ставиться до грошей.
Наступне: як людина ставиться до свого тіла? Чи виробила вона в собі звичку правильно харчуватися? Чи регулярно займається вправами? Бог хоче, щоб ми зберігали свої тіла здоровими та могли ефективніше служити Йому. Це, однак, не означає, що слід усе відкласти й почати виснажувати своє тіло фізичними вправами. Людина, яка надміру переймається підніманням штанги, чинить так само неправильно, як і та, що не займається взагалі.
На якій стадії ви знаходитеся у вирішенні цього питання? Чи не час внести якісь зміни у ваше життя?


Вплив ставлення
Ставлення — це другий важливий критерій вибору майбутнього подружжя. Ставлення — це те, як людина дивиться на життя та реагує в різних ситуаціях. Для християнина позитивне ставлення — це більш ніж позитивне мислення. Це мислення, основою якого є прагнення бути покірним Богові та бажання дотримуватися біблійних принципів, намагання дивитися на себе, на інших людей та обставини Божими очима.
Ось кілька прикладів того, як у нас виявляється правильне ставлення.
Бажання слухатися Бога
Обираючи майбутнє подружжя, шукайте людину, яка прислуховуеться до Божого голосу та не вагаючись виконує те, чого Він очікує від неї. Я переконаний, що за супутника життя ви хочете мати людину, яка, як Давид, відповідає Богові: „Я спішу й не барюся виконувати Твої заповіді“ (Пс. 119:60). Своїм послухом вона визнає владу Ісуса Христа в кожній сфері свого життя. Чи прагне людина, яка вам подобається, щодня підкорювати нові й нові сфери свого життя Господу? Чи докладає вона зусиль, щоб позбутися поганих звичок? Чи дозволяє примхам суспільства керувати собою, чи, навпаки, наперекір їм прагне бути схожою на Ісуса Христа?
А ви, чи виховуєте в собі послух? Ви ніколи не зможете стати досконалим чи знайти собі досконалого партнера, оскільки всі ми — грішники. Однак люди, які бажають бути покірними Богові та Його Слову, постійно зростатимуть у Господі та ставатимуть усе більш зрілими.
Бажання коритися Богові
Покора підносить інших вище від себе. У Біблії написано: „Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе“ (Фил. 2:3). Чи підносить людина, яка вам подобається, потреби інших вище від своїх власних? Спостерігайте за найменшими дрібницями. Як він поводиться на тенісному майданчику? Чи прагне послужити своєму суперникові навіть у змаганні? Як вона поводиться, коли в її сім’ї виникають конфлікти? Чи звинувачує в усьому інших, чи виявляє достатньо покори, щоб визнати свою долю провини та шукати примирення? А як ви поводитеся в таких ситуаціях?


Одна з якостей, яку я найбільше поважаю в своєму татові, — це готовність упокоритися перед мамою та нами, дітьми, й визнати свій гріх. Коли він сказав щось не обміркувавши чи вчинив егоїстично, він ніколи не вагається, просити йому прощення чи ні. Таке ставлення притаманне небагатьом чоловікам.
Двоє людей зроблять свій шлюб міцним, якщо не уникатимуть помилок, а, навпаки, вироблять у собі покору: готовність визнати свій гріх, підносити інших людей вище за себе та шукати прощення.
Бажання бути старанним у всьому
Не осуджуйте людину за те, як вона виконує свою роботу, однак обов’язково звертайте увагу на її ставлення до виконання своїх обов’язків. Старанність — це бажання людини наполегливо виконувати покладені на неї обов’язки за будь-яких обставин. Білл Беннет пише: „Праця... — це не те, чим ми заробляємо не прожиття, а те, що ми робимо зі своїм життям... Протилежність праці — не відпочинок чи розваги, а неробство — витрачання свого життя нінащо“.
У Книзі приповістей 31:17 так змальована чеснотна жінка: „Вона підперезує силою стегна свої та зміцняє рамена свої“ (Звичайно ж, бути старанним у всьому важливо не лише для жінок, але й для чоловіків). Шукайте людину, яка вкладає весь свій час у найважливіше. (Прагніть і самому бути таким).
Бажання завжди бути задоволеним та не втрачати надії Бажання завжди бути задоволеним та не втрачати надії — це визнання Божої влади та контролю над будь-якою ситуацією. Це оптимізм, в основі якого лежить віра та надія на Бога, визнання Божої милості та вдячність за неї.
Ось кілька важливих запитань, які слід поставити собі щодо людини, яка вам подобається (такі ж запитання необхідно ставити й щодо себе): „Як вона поводиться в житті: прославляє Бога чи скаржиться?“, „Указує іншим на їхні недоліки чи підбадьорює?“, „Як вона поводиться у складних життєвих ситуаціях: втрачає надію чи залишається впевненою у Божій вірності?“
Незадовго після одруження пастор І.В. Хілл та його дружина Джейн стикнулися з фінансовими проблемами. Він необдумано вклав гроші в справу, яка згодом виявилася збитковою. Грошей не вистачало. Ось як переповідає цю життєву історію доктор Добсон, який чув, як Хілл розповідав її на похороні своєї дружини:


„Незадовго після занепаду своєї справи пастор Хілл прийшов додому й помітив, що в будинку було темно. Відчинивши двері, він побачив, що його дружина Джейн приготувала романтичну вечерю при свічках.
„І що ж усе це означає?“ — запитав він.
„Знаєш, — відповіла Джейн, — сьогодні ми вечерятимемо при свічках“.
Пасторові це дуже сподобалося. Він пішов у ванну помити руки і, на превеликий подив, виявив, що там не вмикається світло. Тоді він побіг у спальню. Там було те ж саме. У всьому будинку панувала темрява. Тоді пастор здогадався у чому справа: за несплату їм вимкнули світло. Він повернувся до вітальні й зазирнув у вічі своїй дружині. Джейн заплакала...
„Ти так тяжко працюєш, і ми з усієї сили намагаємося заощаджувати, — сказала вона, — але нам нічого не вдається.
У мене знову не вистачило грошей заплатити за світло. Я не хотіла тобі про це казати й думала, що ти нічого не помітиш, якщо ми вечерятимемо при свічках.“
Доктор Хілл плакав, коли згадував слова своєї дружини: „Вона могла сказати: „Ніколи раніше мені не доводилося бути в такій ситуації. Я виросла в будинку доктора Карутерса, і в нас ніколи не відключали світло“. Вона могла принизити мене, образити, зламати, але натомість намагалася підтримати: „Ми спробуємо якось повернути можливість користуватися електроенергією, а сьогодні давай повечеряємо при свічках“
Щоразу, коли я читаю цю життєву історію, мені на очі навертаються сльози. Оптимізм місіс Хілл та її готовність підтримати чоловіка у хвилини скрути — це те, що я найбільше прагну мати у своєму житті. Я молюся, щоб такий же оптимізм був у моєї майбутньої дружини. Я шукаю людину, яка запалить свічки, замість того щоб у темряві нарікати на долю.
Скеля
Усім цим я поділився, щоб зробити висновок, що в першу чергу потрібно шукати в майбутньому подружжі та які якості потрібно виробити в своєму житті. У жодному разі не користуйтеся моїми словами для того, щоб указувати на недоліки представників протилежної статі чи виправдовувати небажання взяти на себе відповідальність шлюбу. Жодна людина не може досягти успіху відразу ж у всіх сферах,


які ми щойно розглянули. Звертаючись до чоловіків, які сподіваються знайти ідеальних дружин, Бенджамін Тіллетт говорить: „Боже, допоможи чоловіку, який не одружиться, доки не знайде досконалої дружини, і ще більше допоможи тому, хто її відшукає“.
Жоден із нас ніколи не знайде досконалої дружини. Навіть якби й знайшли, то чому ми думаємо, що досконала жінка захотіла б одружитися з таким недосконалим чоловіком, як я чи ви? Бенджамін Франклін колись сказав: „Тримайте свої очі широко розплющеними до одруження, а після одруження частіше затуляйте їх“. Шлюб вимагає віри та бажання прощати своєму подружжю недосконалість. У шлюбі часто слід заплющувати очі на недоліки одне одного.
Один молодий хлопець поділився зі мною своїми страхами щодо одруження: „Як я можу до шлюбу настільки пізнати людину, щоб бути впевненим, що саме з нею маю одружитися? Шлюб нагадує мені стрибок з високої скелі“.
Якоюсь мірою це так. Шлюб завжди буде кроком віри. Однак не сліпим стрибком, а лише одним кроком понад те, що ми бачимо.
Мій пастор К.Дж. Махоні любить пригадувати, як колись, незадовго до весілля, він простягнув руку своєму майбутньому тестеві й сказав: „Дякую, сер, за те, що довіряєте мені свою дочку“. А той відповів: „Я не довіряю тобі, — і після тривалої паузи додав: — Я довіряю Богові“. Батько знав, на Кого покладав надію.
Ми не можемо довіряти собі, як і не можемо до кінця пізнати людину, з якою збираємось одружитися, проте завжди можемо довіряти Богові керувати нами в прийнятті рішень та допомагати виконувати свої обіцянки.
Істинна краса
Будучи неодруженим, я намагаюся виробити в собі благочестивий характер та правильне ставлення. Спостерігаючи за дівчатами, я тримаю очі широко розплющеними. І все ще я граю у свою стару гру: „Що матиме значення у п’ятдесят?“ Це допомагає мені не звертати уваги на красу та молодість, а дивитися далі й бачити характер людини та її ставлення до життя.
Бідні дівчата! Якби вони тільки знали про мою гру... Але хто знає, може, вони самі, дивлячись на мене, уявляють, який вигляд я матиму в п’ятдесят. А про це страшно й подумати!
Колись (а на цю мить надіюся і молюся про неї) я зустріну дівчину і, уявивши її в п’ятдесят, усвідомлю, що вона ще більше приваблюватиме


мене, ніж сьогодні. Роки нічого не значитимуть; вони лише загартують її та зроблять більш зрілою. Оскільки жінка, яка боїться Бога, черпає свої сили з Його джерела, час лише додасть їй краси. Звичайно ж, він накладе відбиток на її тіло, але дух, який запалює іскорки в її очах, залишатиметься молодим, живим та дієвим. Ось яку жінку я хочу любити.
А що я робитиму, коли її зустріну? Про це я думаю дуже часто. Може, я стану на коліна й благатиму, щоб вона провела зі мною решту життя — аж до старості. Ми зможемо разом спостерігати, як в’януть наші тіла, й чекати того дня, коли Господь дасть нам нові.
І коли цілуватиму її перед вівтарем, я захоплюватимусь жінкою своєї юності, але прошепочу їй на вухо: „Не можу дочекатися, коли тобі виповниться п’ятдесят“


Принципи, які допоможуть вам подолати шлях від дружби до шлюбу
Джейсон і Шеллі все ще не можуть дійти згоди, пригадуючи обставини, за яких вони вперше зустрілися. Одного четверга після вечірньої біблійної групи у коледжі Джейсон підійшов до Шеллі, щоб познайомитися.
„Як справи? — запитав він і простягнув дівчині руку. — Я — Джейсон. Я часто бачу тебе тут, проте все ще не мав нагоди познайомитися“.
Темноволоса красуня усміхнулася й відповіла: „Я — Шеллі. Власне кажучи, ми вже зустрічалися: ти просто не пам'ятаєш“
„Не може бути... — сказав Джейсон, знітившись. — Ти впевнена?“ „Звісно, — Шеллі посміхнулася. — На початку весни ти сидів переді мною на недільному служінні, і хтось нас познайомив. Але нічого страшного: мене легко забути“
„Ні, це неможливо! — запротестував він. — Я переконаний, що якби знайомився з тобою, то пам'ятав би це“
Жартівлива суперечка проклала шлях до тривалої дружби. Як тільки Джейсон бачив Шеллі, він підходив і казав: „Привіт, я — Джейсон. Не думаю, що ми раніше зустрічалися“ А потім вони обоє сміялися. Упродовж наступних кількох місяців Джейсон та Шеллі все більше дізнавалися одне про одного. Оскільки вони мали багато спільних друзів, то часто опинялися в одних і тих же місцях у неділю після церкви. Студенти можуть годинами просиджувати за чашкою кави, розмовляючи та жартуючи. Шеллі завжди пила чай. Джейсон узяв це на замітку. І не лише це. Він прагнув пізнати глибину її особистості. Шеллі була мовчазна, однак коли говорила, то її думки завжди були виважені та розумні. Шеллі вміла веселитися, але вміла й працювати. У церкві Джейсон завжди заставав Шеллі за якоюсь справою. Дівчина повсякчас комусь допомагала. У недільній школі вона займалася з дітьми. А протягом тижня її завжди розшукували подруги з коледжу, щоб отримати пораду чи підбадьорення.


Шеллі й сама спостерігала за Джейсоном. Вона помітила, що він усім усміхається і до всіх виявляє повагу. Його ставлення не залежало від того, наскільки людина була популярна в колі друзів і чи могла вона дати йому щось взамін. Її вражали його стосунки з Богом. Джейсон зовсім не вмів лицемірити. їй імпонувало й те, що їм було цікаво разом як братові й сестрі в Господі.
Шеллі подобалося проводити з Джейсоном час. Чи зможуть вони коли-небудь стати більш ніж друзями? Вона вирішила поки що про це не думати.
На відміну від Шеллі, Джейсон про це думав. І думав нерідко. Усе більше спостерігаючи за Шеллі, він робив помітки в „переліку якостей“, які хотів би бачити в майбутній дружині. Він почав ловити себе на тому, що думає про дівчину впродовж дня й не може дочекатися, коли побачить її наступного разу. „Ця дівчина не виходить у мене з голови, — якось уночі думав він, перевертаючись у ліжку та намагаючись заснути. — Господи, в Шеллі є все, що я хотів би бачити в майбутній дружині. Що ж тепер робити?“
Рецепта не існує
Що робити, коли зустрічаєш людину, з якою хочеш одружитися? Дружба — це чудово. Але як же зробити наступний крок? Як краще пізнати цю особливу людину?
Біблія не дає нам рецепта, як перейти від дружби до шлюбу. Життя кожного з нас настільки різне, обставини унікальні, а наш Бог занадто винахідливий, щоб дати один рецепт романтичних стосунків для всіх. Те, як Він приводить чоловіків та жінок одне до одного, схоже на неповторні сніжинки, які ніколи не бувають однакові. І так само як одна конкретна сніжинка може бути створена лише за певної температури та інших конкретних умов, романтичні стосунки, які приносять радість Богові, можуть формуватися лише тоді, коли ми наслідуємо Його принципи.
У цьому розділі я хотів би дати кілька порад щодо того, як уникнути проблем, які часто виникають під час побачень. Те, що я пропоную, ні в якому разі не є чарівним рецептом вирішення усіх проблем. Однак, я вважаю, це допоможе вам будувати свої романтичні стосунки так, щоб вони приносили радість Богові. Давайте розділимо стосунки на чотири етапи: поверхова дружба — глибока дружба — чисті глибші стосунки з певною метою — заручини.


Розгляньмо ж кілька корисних принципів, які допоможуть нам дати відповідь на запитання: „А що далі?“ Роблячи це, ми розглянемо чотири складові романтичних стосунків, які прославляють Бога.
1. 	Пам'ятайте про відповідальність, яку ви несете в стосунках Уявіть, що ви сидите в авто, яке стоїть посеред пустелі на безлюдній дорозі. Навколо немає жодної живої душі, а гладка поверхня дороги простягається далеко за обрій. Ви знаєте, що машина може їхати швидко, не знаєте лише, наскільки швидко. Але хочете дізнатися. Вас все одно ніхто не побачить, то чому ж не спробувати? Автомобіль набирає швидкості й мчить по дорозі.
Тепер знову уявіть, що сидите в авто. Однак тепер поряд із вами ваш друг. І ви не в пустелі, а в центрі величезного міста, оточені безліччю інших машин та пішоходами. Поряд ви помічаєте поліційну машину. Тепер вам навіть і на думку не спаде перевищити швидкість. Ви їдете повільно та обережно.
Яка різниця між двома наведеними ситуаціями? А різниця в тому, що в першому випадку ви були людиною, яка піклувалася лише про себе, а в другому — ви залежні від інших, і вони залежать від вас. Тепер вам слід думати не лише про свої бажання, але й про обов’язки. Якби ви потрапили в аварію, то були б відповідальні за життя людини, яка сидить поруч. Ваша безвідповідальність загрожувала б і життям інших водіїв. І, врешті-решт, поряд поліційна машина, присутність якої нагадує про правила дорожнього руху, яких ви зобов’язані дотримувати. Тому доводиться їхати повільно.
Такого самого принципу слід дотримуватися і в романтичних стосунках. Якщо ви думаєте лише про себе: „Чи буде ця людина хорошим подружжям для мене?“, то необдумано розпочнете стосунки, які неодмінно травмують інших. Але якщо пам’ятатимете, що ваші вчинки впливають і на інших, то рухатиметеся повільно та обережно.
Кожного разу, коли вам хтось подобається, пам’ятайте, що ви несете відповідальність за три види стосунків: із людиною, в якій ви зацікавлені; з вашою сім’єю, друзями та оточуючими; і що найважливіше — з Богом.
Розмова з собою
Щоразу, коли мені подобається дівчина, я намагаюся пам’ятати про обов’язки щодо цих трьох видів стосунків. Спочатку дуже важко


залишатися зі світлою головою. Я мушу нагадувати собі про свої обов’язки. І раз у раз це схоже на розмову з самим собою:
— 	Джоше, які в тебе стосунки з цією дівчиною?
— Вона моя сестра в Христі, щодо неї я повинен мати чисті думки.
— Саме так! Вона не просто гарна дівчина чи потенційна дружина!
— Ні, вона дитина Божа. Бог має план для її життя. Він працює з нею: змінює і вдосконалює її, щоб зробити особливою.
— Тож які твої обов’язки щодо неї?
— Мій обов’язок — бути впевненим, що я не заважатиму Богові це робити. Я повинен заохочувати її зосереджувати всю свою увагу на Господеві та повністю залежати від Нього.
— Ну, добре. А ще стосовно кого ти маєш обов’язки?
— Відносно людей, які мене оточують.
— Кого саме?
— Людей із церкви, невіруючих, які спостерігають за нашими стосунками, та моїх молодших братів, які слідкують за тим, як я ставлюся до дівчат.
— Що ти мусиш робити?
— Мій обов’язок — підтримувати єдність у нашій церкві; показувати любов Ісуса для оточуючих; бути прикладом для інших віруючих.
— А найважливіший обов’язок — перед Богом, чи не так?
— Саме так. Я зобов’язаний іти шляхом чистоти, служити людям, як це робив Христос, та любити інших, як самого себе.
Такі запитання можуть допомогти нам подбати про те, щоб з самого початку мати правильне ставлення та вирішити, чи будуть такі взаємини прославляти Бога, чи просто задовольняти наші власні потреби. Відмовляючись від руйнівних зразків типових побачень, ми перестаємо дивитися на себе як на „центр Всесвіту“, навколо якого обертаються інші люди. Перш ніж розпочинати стосунки, необхідно тверезо переглянути всі обов’язки, які вони з собою несуть.
2. 	Спочатку прагніть глибокої дружби (другий етап)
Якось навесні моя чотирирічна сестра була так захоплена першими зеленими паростками квітів, які з’явилися з-під землі, що позривала


ще нерозквітлі бутони й з гордістю принесла їх мамі. Мама була розчарована нетерплячістю моєї сестри. „Ти зірвала їх занадто рано,
— 	сказала вона. — Якби ти зачекала, доки вони розквітнуть, вони були б набагато гарніші“.
Так само і ми часто страждаємо від нетерплячки в стосунках. Замість того, щоб почекати, доки повністю розквітне дружба, ми поспішаємо за романтикою. У таких випадках нетерпіння не лише варте втраченої дружби, але й будує наш шлюб на хиткому фундаменті. А міцні шлюби будуються на міцних підвалинах взаємоповаги та дружби.
Коли ми усвідомлюємо, що нам хтось подобається, надзвичайно важливо встановити з людиною глибокі дружні стосунки. Занадто часто ми думаємо, що близькі романтичні взаємини автоматично наблизять нас одне до одного та допоможуть краще пізнати іншу людину. Однак це трапляється далеко не завжди. І хоч романтичні стосунки — це вищий, більш захоплюючий рівень людських взаємин, вони часто породжують ілюзії та хибні уявлення і приховують справжній характер людини. Пам’ятайте, як тільки ми починаємо виявляти свої емоції, — зникає наша об’єктивність. Ось чому перш за все необхідно зосередитися на розвитку глибоких дружніх взаємин із людиною, яка подобається, а потім вже робити крок до романтичних стосунків.
Що допомагає поглибити дружбу
Найважливіше для хлопця та дівчини — якомога краще пізнати характер одне одного та отримати точне неупереджене уявлення про особистість людини, яка вам подобається. Але як же це зробити? По- перше, вам не потрібно відмовлятися від своїх щоденних справ заради того, щоб провести час разом, — шукайте можливості залучати одне одного в свої щоденні справи. Знаходьте заняття, що допоможуть пізнати світ людини, яка вам подобається, її сім’ю, друзів, роботу та служіння.
Для іспанця Джейсона це означало запрошувати Шеллі відвідувати іспанську церкву, де він раз на місяць перекладав недільне служіння. Це допомогло Шеллі більше дізнатися про любов Джейсона до іспанської мови та свого народу. Шеллі часто запрошувала Джейсона допомогти проводити заняття недільної школи з п’ятикласниками. І хоч більшість свого часу вони проводили серед друзів, Джейсон та Шеллі чимало дізналися одне про одного, що й зробило їхню дружбу набагато глибшою.


Чого слід уникати
Будуючи дружбу, уникайте слів та вчинків, які виражають романтичні почуття. Поглиблення дружби — це недоречний час, щоб обговорювати можливість спільного майбутнього. Це час, щоб краще пізнати одне одного, разом служити Богові та прислуховуватися до Його голосу. Не намагайтеся все взяти в свої руки, фліртувати та натякати на свої романтичні почуття. Не робіть нічого, що дасть вашим друзям привід ставитися до вас, як до пари. Якщо це трапляється, залучайте інших до того, що робите.
Щоб передчасно не виявляти своїх почуттів, потрібні довготерпіння та самоконтроль. Однак це варте того. „Заклинаю я вас... — говорить дівчина в Піснях над піснями 8:4, — нащо б сполохали й нащо б збудили кохання, аж доки йому до вподоби!“ Іншими словами, любов не слід пробуджувати передчасно, оскільки її невчасні вияви наповнять людське серце не радістю, а болем. У Книзі приповістей 29:20 написано: „Чи бачив людину, квапливу в словах своїх? — Більша довіра глупцеві, ніж їй!“ Не грайтеся зі стосунками. Якщо ви намагаєтеся поглибити дружбу, то людина, яка вам подобається, вже й так здогадується про ваш інтерес. Отож, намагаючись висловити свої романтичні почуття, ви ризикуєте все зіпсувати.
Якщо добре про це подумати, то стає зрозумілим, що бажання висловити свої почуття найчастіше продиктоване нічим іншим, як нашим егоїзмом, а не прагненням принести благословення в життя іншої людини. Ми завжди хочемо знати, чи наші почуття взаємні, і не бажаємо перебувати в невіданні щодо почуттів цієї людини до нас. Наш егоїзм здатен не лише зруйнувати перші паростки дружби, але й примусити нас жалкувати, якщо наші почуття зміняться. Ви ніколи не шкодуватимете, що дочекалися слушного" часу висловити свої почуття.
3. 	Спостерігайте, чекайте та моліться
„Хочеш кави?“ — це запитання Шеллі до її мами насправді означало: „Нам слід серйозно поговорити як матері з донькою“. Мама завжди з радістю погоджувалася випити полуничної кави у „Старбакс“ і послухати розповідь Шеллі про її почуття до Джейсона та про те, що її непокоїть. Що він думає про Шеллі? Чи ставиться до неї лише як до друга? А якщо вона йому насправді подобається? Чи могла б вона уявити їх разом? Одруженими?
Поки Шеллі говорила, на столі холонув її чай. Після того, як Шеллі виговорилася і сама відповіла на свої запитання, мамі лише залишилося


нагадати їй, що все потрібно віддати в Божі руки. Потім вона дала ще кілька практичних порад. Мама запропонувала влаштувати вдома якусь невеличку вечірку й запросити туди друзів Шеллі, щоб вони з татом могли ближче познайомитися з Джейсоном в атмосфері, яка ні до чого його не зобов'язуватиме. Шеллі це сподобалося. Вони завершили свою „розмову за кавою“ молитвою.
Одним із найскладніших періодів у стосунках є час, коли хлопець і дівчина повинні прийняти рішення, чи варто їм переступати межу дружби. Незважаючи на те, що тривалість етапу поглиблення дружби в людей різна, кожен із нас може навчитися багато корисного через терпіння. Завжди мудрим кроком є рішення краще пізнати одне одного як друга та шукати Божого керівництва.
На відміну від Шеллі, сім'я Джейсона не була поряд із ним. Він залишив їх, коли поїхав навчатися до коледжу, окрім того, його батьки були розлучені. Тому Джейсон написав дядькові, старшому братові своєї мами — відданому християнинові — листа на дев'ять сторінок, в якому розповів про Шеллі та запитав його поради. Дядько Джеймс завжди „наглядав“ за Джейсоном і був його старшим порадником. „Невже я втратив здоровий глузд, що навіть думаю про це?“ — питав Джейсон. Через тиждень дядько Джеймс зателефонував, і вони з Джейсоном по телефону почали молитися про ситуацію, яка склалася. Дядько Джеймс поставив перед Джейсоном кілька досить прямих запитань: „Чи був Джейсон готовий піклуватися про дружину?“, „Чи розмовляв він про це зі своїм пастором?“, „Що саме приваблювало його в Шеллі: її зовнішність чи характер?“ і, врешті-решт, дядько Джеймс порадив Джейсонові почекати з місяць і поспостерігати за Шеллі. „Поспішати нема куди,
— 	сказав він. — Якщо це не Божа воля — усе вирішиться само собою і, чекаючи, ти нічого не зіпсуєш“
Якщо ви відчуваєте бажання поглибити свої стосунки з людиною, яка подобається, зачекайте й запитайте в Бога через молитву. Запитайте поради в кількох досвідчених християн, яким довіряєте. Найкраще включити в їхнє число своїх батьків, наставника-християнина та кількох друзів-християн. Попросіть їх підтримувати вас у молитві за цю людину, опікуватися вами та вказувати на недоліки у вас та людині, яка подобається.
Запитання, які слід поставити
Під час спостереження та очікування хлопець і дівчина повинні поставити собі такі складні запитання: „Виходячи зі спостережень під


час нашої дружби, чи хотів би я одружитися (вийти заміж) з цією людиною? Чи готовий (а) я переступити межу дружби й прямувати до шлюбу?“
Усі ці запитання надзвичайно серйозні. Більшість проблем, які ми спостерігаємо в романтичних стосунках, виникають тому, що люди не надають їм належного значення. Вони зустрічаються з тими, з ким ніколи не хотіли б одружитися, та розпочинають романтичні стосунки задля розваги, а не тому, що готові до такого кроку. Таких проблем можна уникнути, якщо дозволити Богові вказати на визначений Ним час та відмовитися від романтичних стосунків, поки перед нами не загоряться три „зелені вогники світлофора“.
Зелений вогник 1: Слово Боже Беручи за основу Писання, чи переконані ви, що Божа воля для вас полягає в одруженні й що одружитися слід саме з цією людиною? Бог створив шлюб, однак поставив навколо нього багато обмежень. Наприклад, якщо людина, яка вам подобається, не є християнином чи має сумніви у вірі, — час зупинитися. Писання говорить, що деякі види служіння краще виконувати неодруженим людям; можливо, саме цього Бог і хоче від вас. Перш ніж підносити свої стосунки на новий рівень, шукайте Божого керівництва через Його Слово.
Зелений вогник 2: ми готові до шлюбу Чи маєте ви реалістичне, всебічне розуміння того, що таке шлюб (про це ми говорили в 13 розділі)? Чи усвідомлюєте обов’язки, які спричиняє одруження, та чи готові виконувати їх? Чи досягли ви такого рівня духовної зрілості та емоційної стабільності, який дозволить вам присвятити себе на все життя одній людині? Чи готові ви в фінансовому плані? Перед тим, як підносити свої стосунки на новий рівень, слід дати відверті та чесні відповіді на ці запитання.
Зелений вогник 3: згода та підтримка батьків чи опікунів, християнських наставників та друзів-християн Якщо ви вважаєте, що готові до шлюбу, але жоден із тих, хто вас знає та любить, із цим не погоджується, слід ще раз уважно все обдумати. Не ставтеся зневажливо до думок та порад тих, хто піклується про вас і дивиться на речі з більшою об’єктивністю, ніж ви. Я не кажу, що батьки чи наставники ніколи не припускаються помилок, однак без їхньої підтримки та благословення нічого не можна розпочинати.


Зелений вогник 4: мир Божий
І, 	врешті-решт, ніщо не може замінити мир, який дає нам Бог, коли ми живемо відповідно до Його волі. Коли ви молитеся чи розмовляєте про шлюб із батьками та іншими християнами, що ви відчуваєте — мир чи неспокій та побоювання? Я в жодному разі не заохочую вас до прийняття таких важливих рішень на почуттях, але водночас пам’ятайте, що саме ваші почуття — це допоміжний показник того, чи варто прямувати до шлюбу. Найчастіше Божий мир ви відчуватимете лише тоді, коли горітимуть три інші вогники.
4. 	Визначте мету стосунків: шлюб (етап третій)
Скажімо, перед вами загорілися всі три зелені вогники й настав час чітко визначити мету та напрям ваших стосунків.
Пам’ятаєте першу похідну від руйнівних стосунків? — „Романтичні стосунки ведуть до близькості, але не обов’язково до шлюбу“. Образно кажучи, багато романтичних стосунків, навіть найсерйозніших, блукають, не маючи чітко визначеної мети, і застряють десь поміж спільним проведенням дозвілля та заручинами. І одна людина не знає, що думає інша. „Ми зустрічаємося для розваги чи все набагато серйозніше? Які обов’язки кожен із нас повинен узяти на себе?“ Ми хочемо уникнути такого стану речей. А для цього необхідно бути чесним та сміливим.
Четвертий принцип звернений до хлопців, які, на мою думку, повинні „зробити перший крок“. Будь ласка, не звинувачуйте мене в шовінізмі. Чоловіки, ми не маємо права керувати дівчатами, адже це суперечить нашому обов’язку бути схожими на Христа та служити своїм дружинам. Однак Біблія ясно визначає важливість духовного лідерства чоловіка в шлюбі (Еф. 5:23-25), і я переконаний, що таке лідерство повинне починатися вже на цьому етапі стосунків. Більшість дівчат, з якими я про це розмовляв (віруючі й невіруючі), поділяють мої думки. Вони хочуть, щоб хлопець виявив ініціативу, а також визначив напрям, у якому розвиватимуться стосунки.
Тож як це повинно відбуватися? Я вважаю, що на цьому етапі стосунків обов’язок чоловіка сказати: „Ми стаємо все ближчими друзями, і я хотів би відкрити перед тобою свої мотиви. З дозволу твоїх батьків я хотів би, щоб ми почали думати про шлюб. Я не хочу гратися в побачення. Я готовий, щоб ти, твоя сім’я та всі, хто несуть за тебе відповідальність, випробували мене. Моє бажання — завоювати твоє серце“.
„Але, — скажете ви, — це ж такий серйозний крок“. Звичайно ж, серйозний. Серце жінки та наше майбутнє — це не іграшка. Саме


тому невизначеність та намагання ухилитися від відповідальності з боку чоловіків ні на що інше, крім осуду, не заслуговують. Особливо, коли треба „зробити крок або зникнути з життя дівчини.“ Настає час, джентельмени, коли слід бути рішучими, а нам, на жаль, занадто часто бракує рішучості та мужності. Ми втратили вміння бути кавалерами. Ми робимо для дівчат ведмежу послугу тим, що спонукаємо їх до романтичних стосунків, хоча самі не готові до них. Коли ж настає час зробити крок до шлюбу — ми вагаємося. Годі так поводитися!!! Настав час дорослішати.
На цьому етапі стосунків дівчата теж мають чимало обов’язків. Жінки, будьте відверті з чоловіком, коли відповідатимете на вияв його почуттів. У деяких випадках така чесність спонукатиме вас відхилити пропозиції переступити межу дружби. Але якщо перед вами загорілися чотири зелені вогники, чесність може означати: „Я готова випробувати тебе й бути випробуваною!“ Стосунки — це дорога з двостороннім рухом. Хлопець намагається завоювати вашу прихильність, однак і ви випробовуєтеся. Чи готові ви дозволити цьому особливому чоловікові увійти в ваше серце? Чи готові до випробувань з боку його сім’ї?
Це надзвичайно серйозні питання. Проте щоб уникнути невизначених романтичних стосунків, ми повинні поставити їх та дати на них відповіді.
5. 	Поважайте її батьків
У випадку з Джейсоном Шеллі була другою людиною, яка дізналася про його бажання одружитися. Після тривалого часу, протягом якого Джейсон молився і краще вивчив її, він відчув упевненість у тому, що знаходиться на правильному шляху. Однак перш ніж освідчитися Шеллі, він вирішив віддати належну шану її батькам: він попросив їхнього дозволу будувати з нею ще ближчі стосунки з метою одруження.
Я особисто маю намір діяти так само. Вважаю, що це найкращий шлях для того, щоб розпочати стосунки з вашою майбутньою родиною. Я усвідомлюю й те, що зробити це не завжди можливо. Я знаю багатьох хлопців, які спочатку розмовляли з дівчиною, а вже потім з її батьками. Мама й тато не завжди можуть бути поряд, а іноді вони не цікавляться життям своїх дітей. Як би там не було, а принцип залишається принципом: молодий чоловік зобов’язаний виявити повагу до тих, хто несе відповідальність за дівчину. Якщо це означає розмову з її пастором чи дідусем — не вагайтеся. Якщо потрібно, пишіть, телефонуйте, користуйтеся електронною поштою, щоб зв’язатися з


батьками, які знаходяться в іншій частині світу. Зробіть усе можливе, щоб виявити до них належну повагу.
Випробуйте себе
На цьому етапі стосунків заохочуйте батьків дівчини ставити вам прямі запитання. Чи зможете ви забезпечувати їхню доньку? Яким чином ви намагатиметеся завоювати її серце та добиватиметеся її згоди вийти за вас заміж? Такі питання можуть бути різноманітними й залежатимуть від стосунків між батьками та їхньою донькою, а також від їхніх особистих переконань. На жаль, багатьом батькам байдуже. Вони вважають, що ви надто сентиментальні й ставитеся до всього надто серйозно. „Якщо хочеш запросити нашу доньку на побачення — дій, не вагайся!“ Однак більшість батьків із радістю поставляться до можливості дати пораду та допомагати вам на цьому захоплюючому етапі взаємин.
Батьки дівчини можуть бути невпевнені щодо ваших стосунків чи обраного для цього часу. Один батько поставив під сумнів духовну зрілість молодого чоловіка, який цікавився його дочкою. Хлопець нещодавно відновив свої стосунки з Богом і чотири місяці тому розірвав заручини з іншою дівчиною. Батько попросив молодого чоловіка не робити ніяких кроків і впродовж наступних кількох місяців довести, що він гідний довіри. І хлопець довів, однак протилежне. Він відмовився виконати прохання батька й намагався зустрічатися з дочкою за його спиною, доки, врешті-решт, дівчина розірвала з ним стосунки.
Незалежно від того, яку відповідь ви отримаєте від батьків, майте достатньо покори, щоб скоритися і тим самим ушанувати їхню думку. Бог благословить вас за таке рішення. Пам'ятайте, що вони вклали в доньку більшу частину свого життя і Бог поставив їх, щоб оберігати її. Не зневажайте їхнього авторитету. Натомість скористайтеся їхньою порадою й візьміть на озброєння їхню мудрість.
6. Будуйте та випробовуйте свої стосунки в життєвих ситуаціях Тепер стосунки переходять у найзахоплюючіший етап, який ми часто випускаємо з думки, плануючи свої взаємини. Це час, коли молодий чоловік намагається завоювати серце дівчини й вони обоє випробовують своє бажання провести разом решту життя. Це час зростання в душевній близькості. Проте, на відміну від близькості у звичайних романтичних стосунках, ця близькість має цілком визначену мету.
Поміж глибокою дружбою та заручинами виділимо ще один етап: „роман із чітко визначеною метою“. І це не просто час романтичних


розваг. Роман із чітко визначеною метою має призначення: вести до шлюбу, захищати від сексуальних спокус і звертати увагу молодих на думку батьків та інших християн.
Це час, який має визначену мету, а молоді люди — обов’язки. Під час етапу завоювання серця та випробування міцності стосунків мої друзі Джеф та Даніель Маєрси шукали можливості служити одне одному й учитися разом. І хоч вони проводили час і наодинці, все ж більшу частину свого дозвілля присвячували своїм сім’ям та друзям. Молоді люди ходили на „подвійні побачення“ разом зі своїми батьками та запрошували на вечерю одружені пари з церкви.
Відкриваючи двері дому для романтичних стосунків
Один із найнегативніших аспектів сучасних романтичних стосунків
— 	це те, що їхній розвиток перемістився від теплого домашнього вогнища поза межі дому. Отож вони відділяють двох людей від спілкування з тими, хто їх любить і знає найкраще. Як би добре було, якби обидві сім’ї могли спостерігати розвиток романтичних стосунків їхніх дітей. Адже пізніше, після одруження, молоді люди почнуть цінувати підтримку та допомогу з боку обох сімей, тому саме зараз найкращий час починати будувати стосунки між сім’ями.
Підтримка та допомога батьків у цей час є неоціненна. Одйа сім’я написала перелік порад для своєї дочки та її нареченого. Хоч вони були складені для конкретної пари та за конкретних умов, я вважаю, що кожен може знайти в них допомогу.
1. Вінстон повинен завоювати довіру Мелані.
2. Починайте будувати близькі стосунки, обговорюйте різні аспекти життя. Розмовляйте про свої почуття, переживання, плани, мрії та сподівання. Дізнайтеся про найважливіші переконання одне одного.
3. Учіться розуміти одне одного: вивчайте різницю між психологією чоловіка та жінки, пізнавайте мету та обов’язки одне одного, те, як кожен із вас мислить та реагує на різні життєві ситуації.
4. Спробуйте визначити, що кожен із вас найбільше цінує.
5. Почніть молитися одне про одного, служити одне одному, бути одне одному благословенням. Наприклад: листи, телефонні дзвінки, квіти.
6. Проводьте більше часу разом у колі своїх сімей, однак невеликі проміжки часу проводьте наодинці: підіть на прогулянку, посидіть у парку. Будь ласка, уникайте „менталітету“ побачень. Цей час призначений для пізнання одне одного.
Навіть якщо ви не маєте такої допомоги з боку своїх батьків, ці поради можуть знадобитися. Вони допомагають любові розквітати,


водночас захищають від порушення чітко визначених меж. Будьте винахідливі в бажанні дізнатися якомога більше одне про одного, випробувати себе та зростати разом, а не просто дозволити роману засліпити вас. Такий час допоможе вам краще пізнати одне одного та прийняти мудре рішення щодо майбутнього шлюбу.
Гшовий назавжди
Період випробовування та завоювання серця повинен тривати, доки обоє відчують упевненість у бажанні одружитися. Настане мить, коли закінчиться час спостереження, молитви, час обдумування та обговорення. Тоді потрібно „прямо поставити питання“ (четвертий етап). На цьому етапі така подія вже не викликатиме здивування, однак це мить, яку необхідно зробити особливою.
Звичайно ж, якщо на етапі випробовування у вас виникли сумніви щодо доцільності майбутнього шлюбу, розвиток стосунків слід уповільнити чи навіть припинити. Однак якщо ви обоє переконані в своїх почуттях одне до одного й батьки кожного з вас підтримують ваші стосунки, то немає причин відкладати заручини та планування весілля.
7. 	Залиште пристрасть до одруження
І нарешті: визначте чіткі межі ваших фізичних стосунків таким чином, щоб вони продовжували шанувати Бога. І тут я можу лише повторити те, що вже казав у шостому розділі: чистота — це напрям, а не лінія, яку ненароком можна переступити, „зайшовши занадто далеко“. Ворог душі тільки й мріє про те, щоб спотворити красу вашого розквітаючого кохання, заманивши на шлях похоті та примусивши йти на компроміс зі своїми переконаннями. Будь ласка, не піддавайтеся йому.
Мені подобається порада Елізабет Еліот для молодих пар: „Тримайте свої руки при собі, а одяг на собі“. Доки ви не одружитеся, не ставтеся до тіла одне одного як до власного. Поцілунки, дотики та пестощі, яких так багато в сьогоднішніх романтичних стосунках, часто збивають із пантелику та примушують іти на компроміс. Основою такої поведінки є егоїзм. Вона пробуджує бажання,^кі ми маємо право задовольнити лише в шлюбі. Захищайте одне одного й залиште пристрасть до одруження.
Я особисто прийняв рішення чекати до шлюбу навіть із поцілунками. Я хочу вперше поцілувати свою дружину на нашому весіллі. Знаю, що для багатьох це може видатися старомодним, і, відверто кажучи, чотири роки тому я й сам глузував би з такої думки. Однак я усвідомив,


якою гріховною та беззмістовною може бути фізична близькість, відділена від посвяти та чистоти в межах шлюбу.
Дивіться на душу
Утримуючись від фізичного боку стосунків (як би складно це не було), ви даєте собі можливість зосередити увагу на душі вашого майбутнього подружжя. Одна з молодих пар нещодавно відкрила мені своє гасло: „Де починаються фізичні стосунки, там закінчується глибинне пізнання“. Іншими словами, як тільки вони зосереджували свою увагу на фізичному боці стосунків, вони відразу ж перестали пізнавати одне одного духовно та емоційно. Прийміть рішення перед Богом, батьками, своїми наставниками, друзями та перед своїм майбутнім подружжям, що глибоко заховаєте свою пристрасть, зберігаючи її до шлюбного ложа. І вона прокинеться лише тоді, коли настане час.
Один із шляхів дотримання своєї обіцянки полягає в униканні обставин, які спокушують. Це не означає, що вам заборонено проводити час віч-на-віч, однак двоє людей можуть проводити час наодинці, не ізольовуючи себе від присутності батьків чи друзів. Коли ви все ж плануєте щось робити наодинці, то обов'язково обережно сплануйте час та місце, намагаючись уникнути романтичної атмосфери, й обов’язково повідомте когось із друзів, куди йдете й коли будете вдома.
Пам'ятайте, що, відкладаючи сексуальні стосунки, ви накопичуєте пристрасть, яка зробить ваше сексуальне життя у шлюбі ще прекраснішим та приємнішим. Не дозволяйте нетерпінню вкрасти в себе неповторні та пристрасні взаємини в шлюбі.
Керований Святим Духом
Те, що ми обговорювали, є лише коротким планом побудови романтичних стосунків. Як і будь-чим іншим, пара може маніпулювати ним, щоб пристосовувати до своїх власних вимог. Проте я переконаний, що таке маніпулювання не дозволить молодим людям пережити те найкраще, що для них приготував Господь. Коли нашим життям керує Дух Святий, як говорить Біблія, то ми приносимо „...плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віру, здержливість, лагідність...“ (Гал. 5:18, 22-23). Коли Дух Святий веде нас і скеровує до шлюбу, наші стосунки повинні бути чисті.
Прогресія поверхова дружба — глибока дружба — чисті глибші стосунки з визначеною метою — заручини не вирішить світових проблем, які виникають у стосунках між людьми (доти, доки їх намагаються будувати такі грішники, як ви і я: ми завжди знайдемо


спосіб усе зіпсувати!). Але ця прогресія може скерувати нас на безпечніший та мудріший шлях до шлюбу. І для тих, хто справді хоче бути покірним Богові та благословенням для інших, цей новий підхід, я переконаний, буде заохоченням до чистоти, сміливості та справжньої любові. Я бажаю, щоб кожен із вас зміг написати свою власну, неповторну історію кохання та наслідування Божих принципів побудови стосунків. Ви ніколи не пошкодуете, що прагнули того найкращого, що Бог приготував для вас та вашого майбутнього подружжя.


Написання історії кохання, яку колись ви зможете розповісти
Немає нічого більш романтичного, ніж чиста історія кохання одруженої пари. Ви дуже щасливі, якщо можете почути таку історію від своїх батьків.
Я виріс, слухаючи історії про те, як мої батьки познайомилися та одружилися. Фотографії зі старого сімейного альбому допомагають мені „побачити“, якими були мама й тато, коли вперше „запали одне одному в душу“. У своїй уяві я повертаюся назад у той час, коли мої батьки зустріли свою долю...
Дайтон, Огайо — не найкраще місце для початку романтичної історії. Мій батько любить підкреслювати, що Дайтон — це місце винаходу аероплану та двигуна. Пристрої, які, як він жартує, були винайдені, щоб допомогти якомога швидше вибратися з цього місця. Однак, незважаючи на батькові жарти, в 1973 році Дайтон став містом, яке послужило сценою для початку історії кохання мами й тата.
Подумки повертаючись у 1973 рік, я заходжу до церкви, яку відвідували мої батьки. Перша баптистська знаходиться на розі вулиць Мейпл та Ріджвей. Вона поєднує в собі елементи традиційної та молодіжної церков. Потім я іду до кав’ярні, що в старому будинку неподалік від церкви, й знаходжу вільний столик. „Скеля“, як вони називали її, переповнена школярами та студентами коледжу. Хлопець у вилинялих джинсах та футболці сидить у кутку й співає, підіграючи собі на гітарі. Це мій тато.
У нього довге волосся. Я не можу стримати посмішки, помітивши, який він худорлявий. А ось і його вуса. „Є речі, які ніколи не змінюються“, — відмічаю я про себе.
Пісня, яку він співає, проста, але пристрасна. „Три струни й істина“ — так він назве її в майбутньому. Я вже колись чув цю пісню, тільки у виконанні літньої людини, яка співала її в хвилини


ностальгії, час від часу зупиняючись і запитуючи: „Не пам'ятаєш, як там далі?“ Зараз її співає мій одноліток.
Я ніколи й не думав про те, що в моєму віці батько теж стояв лицем до лиця з невідомим та незрозумілим світом. Тоді він щойно навернувся до Господа та повернувся у своє рідне місто Дайтон. Упродовж останніх років він переїжджав, граючи на гітарі та співаючи за чайові в ресторанах, із одного курортного містечка в інше: Лагуна Біч, Лейктахой, Вейл. А тепер колишній шукач пригод зі своєю гітарою прославляє Ісуса. Багато хто сумнівається, чи зможе він чогось досягти в цьому житті. (А він зможе!).
Моя мама сьогодні теж прийшла сюди. Як незвично бачити її гарною молодою дівчиною! Я не можу відвести очей. У неї ті ж прекрасні манери, які я спостерігав упродовж всього життя. Вона зовсім інша, проте водночас така сама. Не дивно, що тато закохався в неї. Я помічаю, як вона поглядає на тата, з усієї сили намагаючись приховати свою зацікавленість.
Моя мама стала християнкою лише рік тому. Вона все ще поводиться незалежно та з достоїнством. У свої дев’ятнадцять вона обдарована балерина, чиє навернення до Христа забрало бажання досягти кар’єри професійної балерини. Вона не знає, що чекає на неї в майбутньому, й мріє про можливість стати місіонеркою десь у далекій країні. Одне, в чому вона впевнена,
— 	це в своєму небажанні вийти заміж та мати дітей. Цікаво, що вона сказала б, якби я підійшов і представився як найстарший із шести її дітей. Непомітно наближаюся до її столу, коли помічаю, як до нього прямує мій тато. Підсовуюся: не хочу пропустити жодного слова з їхньої розмови. Тато хоче зробити вигляд, що він випадково проходить біля її столика. Однак очевидно, що він прямує саме до неї.
„Він ніколи не був занадто вишуканим“, — кажу я собі. До цього часу я вже підійшов достатньо близько, щоб чути, як він вітається.
— 	Привіт, Соно! Вам із сестрою є з ким їхати додому?


„Це саме той вечір!“ — думаю я, оскільки чув про цю розмову безліч разів. Я нахиляюся, щоб почути мамину відповідь.
— Так, дякую, — відповідає вона, — нас завезе Ньютон Такер.
Моя мама може бути достатньо різкою, коли захоче, й сьогодні
вона саме в такому настрої. Ледь стримується, щоб бути ввічливою.
— Можливо... я міг би тобі зателефонувати? — запитує тато.
„Слава Богові, він нічого не розуміє“, — думаю я. Будь-який
інший хлопець на його місці вже зрозумів би натяк і здався. Але не тато. І це добре. Якби не впертий дух Харіса, я зараз не сидів би тут!
Моя мама підводить на нього погляд і промовляє: „Гмм...“ — ні до чого цим самим себе не зобов’язуючи.
— Ну, то який у тебе номер телефону? — запитує він, побачивши, що вона підводиться і збирається йти.
Вона мовчки дивиться на нього, а потім говорить:
— Він у церковному довіднику.
„Невже! — вигукнув я, не стримавшись. — Невже моя мама може бути такою холодною?! — „Він у церковному довіднику“ — це вже занадто\“
Мій батько мовчки стоїть, дивлячись їй услід. Усе виглядає безнадійно.
Але потім (я знаю кінець цієї історії, і це моя улюблена частина) включається Бог.
Того ж вечора, після відомого „Він у церковному довіднику!“, мама й тато потайки молилися одне про одного в тиші своїх спалень.
Холод моєї мами до гітариста з кав’ярні можна пояснити. їй подобалася його музика, а його любов до Господа привертала її увагу, однак після того, як вона стала християнкою, за нею юрбою бігали віруючі хлопці, чия віра аж ніяк не допомагала їм стримувати свої „гормони“. Не один казав, що Бог відкрив йому, що вона повинна вийти за нього заміж. Моя мама швидко зрозуміла, що багато хлопців здатні використати релігію, щоб досягти своєї-мети. Це все їй набридло.
„Господи, молилася вона, якщо цей хлопець відрізняється від решти, якщо він по-спражньому слухається Тебе, то накажи Йому не дзвонити мені“. Вона вимкнула світло в спальні й заснула.
В іншій частині міста мій тато молився своєю молитвою. Великий досвід невдалих стосунків із дівчатами збив його з пантелику, й він не знав, як краще підійти до цієї дівчини. „Боже, покажи мені, чи дзвонити до неї, чи ні“. Проте ця молитва швидше нагадувала ритуал, ніж щире прохання: ніколи раніше Бог не втручався в його


романтичні стосунки, тому й цього разу тато не чекав від Нього багато. Власне кажучи, він уже збирався подзвонити і приготував промову, яка, на його думку, мусила скорити мамине серце.
Проте того вечора трапилося щось неймовірне. Він відчув, як Бог промовляє до нього: „Грегу, не дзвони їй“
Бог сказав — батько послухав.
Усе решта, як вони кажуть, уже історія.
Заплутано та незрозуміло
І хоч як мені важко це уявити: прийде час, і я розповідатиму своїм дітям історію, яку колись напишу в своєму житті. Однак усвідомлення цього не допомагає мені не думати про сьогодні. „Історія ніколи не схожа на історію в ту мить, коли її переживаєш, — казав колись Джон Гарднер, — вона завжди здається заплутаною та незрозумілою. І завжди відчуваєш себе незручно“.
Стоячи по цей бік від Божого подарунку, який називається шлюб,
і, 	не маючи нікого на прикметі, я знаходжуся прямо в центрі цієї плутанини та незрозумілості. У мене так багато запитань! Чи помічу я початок своєї історії кохання? Чи зможу запам’ятати подію, яка започаткувала її? Чи зупиниться час хоч на мить, щоб я міг зрозуміти, що людина, яка стоїть переді мною, єдина серед мільйонів інших, призначена мені Богом? Чи раптом не пройду повз неї?
На багато питань краще й не шукати відповіді. їх слід відкласти вбік і чекати, доки життя саме розкриє свої таємниці. Колись, коли я буду старшим та мудрішим, сидячи у великому кріслі, я розповідатиму історію свого кохання. І, розповідаючи її, пригадаю всі ті сумніви та запитання, які не давали мені спокою. Невже ж я зможу забути свої страждання в тиші? Невже час змиє їх, як океан змиває сліди на піску? Можливо, я говоритиму якомусь молодому хлопцеві те ж саме, що зараз я сам стомився чути від інших. І радитиму йому цінувати час та запевнятиму, що „все врешті-решт налагодиться“, а також що „ні в якому разі не слід поспішати“.
Колись у мене буде власна історія й у вас теж. Що ви скажете, коли одного дня згадуватимете її? Чим наповнить вона ваші очі — сльозами радості чи жалю за вчиненим? Про що нагадає вона — про Божу милість чи про ваше невір’я та неблагочестивість? Якою буде це історія — оповіддю про чистоту, віру та неегоїстичну любов чи, навпаки, про нетерпіння, егоїзм та компроміс? Вибір за вами.
Я закликаю вас (і ще раз нагадую собі): пишіть таку історію свого кохання, яку потім розповідатимете з гордістю.


Розділ 2
Stephen Olford — Stephen Olford, “Social Relationships”, аудіозапис Інституту Муді.
C. S. Lewis — C. S. Lewis, The Four Loves (Orlando, Fla.: Harcourt Brace and Company, 1960), 66.
Elisabeth Elliot — Elisabeth Elliot, Passion and Purity (Grand Rapids, Midi.: Baker Book House, 1984), 153.
Розділ 5
William J. Bennett — William J. Bennett, The Book of Virtues (New York: Simon and Schuster, 1993), 57.
Marshmallows — Nancy Gibbs, “The EQ Factor”,
Time (October 2, 1995), 60.
Elisabeth Elliot — Elisabeth Elliot, Passion and Purity, 164.
John Fischer — John Fischer, “A Single Person’s Identity”, проповідь, виголошена 5 серпня, 1973 року, в церкві “Peninsula Bible Church”, в Поло Альто, штат Каліфорнія.
May Riley Smith — May Riley Smith, “Sometime”,
The Best Loved Poems of the American People (New York: Doubleday and Company, 1936), 299.
Розділ 6
Уривком „Поважайте значення близьких стосунків4* я завдячую Лінн Денбі, яка своїм листом примусила мене замислитися, як хлопці та дівчата повинні ставитися одне до одного й до шлюбу.


Billy Graham — William Martin,
A Prophet with Honor: The Billy Graham Story (New York: William Morrow and Company, 1991), 107.
Розділ 7
C. S. Lewis — C. S. Lewis, The Four Loves, 66.
Розділ 10
Elisabeth Elliot — Elisabeth Elliot, Passion and Purity, 31.
Stephen Covey — Stephen Covey, A. Roger Merrill, and Rebecca R. Merrill, First Things First (New York: Simon and Schuster, 1994). Beilby Porteus — Dr. Ruth C. Haycock, ed.
The Encyclopedia of Bible Truths for School Subjects (Association of Christian Schools, 1993), 393.
Розділ 12
Catherine Vos — Catherine E Vos, The Child’s Story Bible (Grand Rapids, Mich.: William B. Eerdmans Publishing Company), 29. Використано з дозволу.
Gregg Harris — Gregg Harris, “The Adventure of Current Obligations”, The Family Restoration Quarterly I (February 1987), 2.
Розділ 13
Ricucci — Gary Ricucci and Betsy Ricucci,
Love that Lasts: Making a Magnificent Marriage (Gaithersburg, Md.: People of Destiny, 1992), 7-10. Використано з дозволу.


Ісусові Христу, Тому, хто дав мені талант, благословив працю й забезпечив усім необхідним для її завершення. Він керував мною та направляв. Він послав усіх помічників. Він простив мене. Дякую, Господи!
Моїм татові й мамі, які були й завжди будуть моїми першими редакторами. Дякую, що виховали в мені бажання прагнути до зірок. Дякую, що панькалися зі мною в хвилини зневіри й раділи, коли я закінчував кожен розділ. Мої досягнення — це ваші досягнення. І моя перемога теж належить вам. Я люблю вас.
Компанії “Apple Computers” за Duo 230.
Дону Міллерові за те, що разом зі мною мріяв за вечерями.
Грегові Сомервілю та Донні Патроу, які допомогли мені наважитися працювати над книжкою.
Ренді Алкорну, який виявив до мене доброту, нічого не просячи взамін. Він консультував мене щодо пошуків видавця, представив видавництву “Multnomah Publishers”, давав поради та підтримував упродовж усього написання книги. Каріні Алкорн за те, що вона прочитала перші частини книги.
Стефані Сторей, яка наполягла на тому, аби „хтось переглянув книгу цієї дитини“ Бренді Зальцер за те, що вона „переглянула“ її. Дону Джейкобсові та “Multnomah Publishers” за віру в те, що й „ніхто“ теж може написати книгу. Дену Бенсону за поради та Лісі Лоффер за редагування. Усім іншим у “Multnomah Publishers”, хто прагне досконалості в своїй справі. Право бути у вашій команді є для мене неабиякою честю.
Майклу Фаррісу за віру в „небачене“
Гаррі та Бетсі Рікуччі за їхні цінні думки про шлюб. Джону Лофтнесу за редагування.


Усім читачам журналу "New Attitude”, хто молився та вірив в успіх цього проекту. Тим, хто написав і поділився власним досвідом: Грейс Ладлам, Анні Соеннеккен та всім іншим моїм друзям по листуванню.
Еймі Волш, Грегові Спенсеру, Кей Лінді, Дебі Лехнер, Мету та Джинні Ченсі, Еймі Браун, Марті Раперт, Метові та Джулі Канлісам, Сарі Скліссел, Ребеці Гарфілд, Кристині Банкер, Ребеці Лівермор та Джошеві Кардену, які вислуховували мої ідеї та ділилися зі мною своїми безцінними думками.
Великому „гурту“ моїх братів та сестер у Господі: Бену Тролісу, Рут та Шіні Литтлхейлам, Джулі Вомек та Шерон Стрікер, чиї особистий приклад, дружба та підтримка надихали мене під час роботи над заключними частинами книги. Дякую, що змогли пережити мої нескінченні розмови: „Невже знову про любов та романтичні стосунки?“ Дякую, що ви такі, якими є. Саме ви дали мені сили висловити те, що було на серці.
Бабусі Сато, якій довелося вислухати від мене „сповідь“ не про одну дівчину.
Ребеці Сант Джеймз за написання передмови та, що важливіше, за дружбу та наполегливість у служінні Богові.
Місіс Еліот Грен за її життя, присвячене Господу.
Ендрю Гарфілду, моєму братові та молитовному партнеру, який взяв на себе виконання моїх обов'язків під час конференцій і дозволив працювати над книжкою. За мною хот-дог у ресторані „O’Hare“, брате.
Моєму братові Джоелу, який ночами терпів невимкнене світло в нашій кімнаті й дозволяв мені писати.
Усім іншим моїм братам та сестрі: Алексові, Бреттові, Ісааку й Сарі, без кого я вже давно закінчив би цю книгу, але вона не була б такою, яка є — дякую за постійний гамір у будинку.
К. Дж. Махоні за уточнення доктрин гріха та церкви. Дякую за годинні „корективи“ по телефону.
Джанет Алберс, моїй другій мамі та „співпрацівникові“ в Христі. Джанет керувала видавництвом журналу "New Attitude”, поки я писав книгу. Вона редагувала, макетувала й робила все інше за себе й за мене. Дякую за віру в мене.


Джошуа Харіс не встиг ще прожити достатньо довго, щоб мати велику біографію, але цей недолік він скоро виправить. Упродовж чотирьох років він видавав журнал "New Attitude” („Нове ставлення“), призначений для підлітків, які навчаються вдома. У 1996 році він закрив журнал і переїхав зі свого рідного міста Портланд, що в штаті Орегон, на східне узбережжя до міста Гейтерсбург, штат Меріленд, щоб, працюючи в церкві Covenant Life („Завіт життя“), вчитися в її пасторів. Мета життя Джоша — працювати в церкві, служити людям та приносити їм благословення. Після завершення навчання Джошуа мріє стати пастором.
А поки що Джошуа Харіс керує організацією, яка називається "New Attitude Ministries” („Служіння нового ставлення“). Вона проводить конференції для молоді по всій країні. Щосічня "New Attitude Ministries” влаштовує всеамериканську конференцію для неодружених молодих людей віком від 18 до 29 років. Докладніше з діяльністю організації можна ознайомитися на вебсайті:
http:/ / www.newattitude.com


Передмова 5
Вступ 7
Частина І: Я поцілував її на прощання
1. Мудра любов 12
Від того, „у чому немає нічого поганого“,
до того, що насправді добре
2. Сім похідних від руйнівних стосунків 21
Як визначити, що романтичні стосунки розвиваються в неправильному напрямі
3. Нове ставлення 32
П’ять змін, які допоможуть уникнути стосунків, приречених на розпад
Частина II: Коріння невдач
4. „Кохання"за словником 40
Справжнє визначення кохання
5. Доречна поведінка в недоречний час не є доречною 52
Як не дозволити нетерпінню вкрасти у нас дарунок
6. Дорога чистоти 63
Який зі шляхів веде до праведності?
7. 	Очищене минуле: кімната
Як Ісус звільняє нас від тягарів минулого
74


Частина III: Будуючи нове життя
8. Починаючи з чистої дошки 80
Чотири важливих кроки повернення на Божий шлях
9. Просто друзі в світі, де все надто просто 87
Ключ до втримування стосунків з представниками протилежної статі за межами романтики
10. Оберігайте своє серце 97
Як боротися з пристрастю, хіттю та жалем до себе
11. „Ніз ким не зустрічаєшся? З тобою щось негаразд!" 109
Що робити, коли запитують,
чому ти не „граєшся“ в побачення
Частина IV: І що тепер?
12. Звільняючи час 120
Як навчитися якнайкраще
використати час до одруження?
13. Готовий отримувати; але не жертвувати 131
Як дивитися на шлюб
по-біблійному та реалістично?
14. Що має значення, коли тобі п'ятдесят? 140
Якості характеру та погляди, які є найважливішими
в людині, з якою ви збираєтеся провести все життя
15. Роман з чітко визначеною метою 151
Принципи, які допоможуть вам подолати
шлях від дружби до шлюбу
1 б. Колись я зможу розповісти вам свою власну історію 166
Написання історії кохання,
яку ви зможете розповідати згодом
Бібліографія 170
Подяка 172
Про автора 174