Н.І. Рижикова, О.В. Накісько

УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

Харків 2013

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА
ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
Харківський національний технічний університет сільського
господарства імені Петра Василенка

Н.І. Рижикова, О.В. Накісько

УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

Навчальний посібник

Харків 2013

УДК 338.58 : 630
ББК 65.9(4 Укр)29-21

Рецензенти:
Маренич Т.Г., доктор економічних наук, професор
кафедри обліку і аудиту Харківського національного
технічного університету сільського господарства імені Петра
Василенка
Лабунська С.В., кандидат економічних наук, доцент
Харківського економічного університету
Рижикова Н.І., Накісько О.В. Управління витратами :
навчальний посібник. – Харків : ХНТУСГ, 2013. – 198 с.
Розкривається мета, завдання, функції управління витратами; сутність,
визначення та класифікація витрат; методи і способи обліку витрат та
калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); особливості
управління витратами у короткостроковому і довгостроковому періодах;
основи аналізу взаємозв’язку «обсяг виробництва-витрати-прибуток» та
аналізу інвестиційної привабливості підприємства; сутність методів обліку
та управління активами підприємства; напрями зниження витрат на всіх
етапах виробничого процесу і у всіх підрозділах підприємства; засоби та
методи контролю витрат; основи бюджетного планування; основні
принципи вибору системи управлення витратами, адекватної умовам
роботи підприємства.
Для студентів, аспірантів та викладачів ННІ бізнесу і менеджменту.
Розглянуто і схвалено до видання науково-методичною комісією ННІ
бізнесу і менеджменту Харківського національного технічного
університету сільського господарства імені Петра Василенка (протокол
№ 16 від 20.10.2011 р.)

© Рижикова Н.І., Накісько О.В.

ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………… 6
Тема 1. Економічна сутність, значення і завдання
управління витратами……………………………………………. 8
1.
Суть, суб’єкти, об’єкти та актуальність
управління витратами……………………………………………….. 8
2.
Роль і значення управління витратами в умовах
ринкової економіки………………………………………………….. 9
3.
Мета, задачі, функції та методи управління витратами…. 10
Контрольні запитання ……………………………………………… 12
Тести…………………………………………………………………. 12
Теми рефератів……………………………………………………. .. 14
Тема 2. Сутність та визначення витрат……………………….. 15
1.
Сутність витрат: бухгалтерський та економічний
підходи……………………………………………………………… 15
2.
Економічні витрати. Бухгалтерський,
економічний та нормальний прибуток……………………………. 17
3.
Поняття (визнання) витрат………………………………... 18
4.
Склад і характеристика витрат підприємства…………… 19
Контрольні запитання …………………………………………….. . 22
Завдання……………………………………………………………... 22
Тести………………………………………………………………..... 23
Тема 3. Характеристика виробничих витрат, їх класифікація і
структура……………………………………………………….….. 26
1.
Класифікація витрат підприємства…………………..…… 26
2.
Методи обліку витрат…………………………………..…. 31
3.
Формування витрат за центрами відповідальності…..….. 35
Контрольні запитання …………………………………………..…. 38
Завдання…………………………………………………………..… 38
Тести……………………………………………………………...…. 45
Тема 4. Калькулювання собівартості продукції…………..….. 56
1.
Поняття собівартості продукції………………………..…. 56
2.
Сутність та призначення калькулювання собівартості
продукції……………………………………………………..…….. 58

3

3.
Групування витрат за статтями калькуляції…………… . 59
4.
Види калькуляцій……………………………………… … 63
5.
Методи та способи калькулювання собівартості
продукції…………………………………………………………… 64
6.
Методи та особливості оцінки супутньої продукції……..66
7.
Облік і розподіл непрямих витрат………………………. 68
Контрольні запитання ……………………………………………. 71
Завдання…………………………………………………………… 71
Тести……………………………………………………………….. 74
Тема 5. Управління витратами у короткостроковому і
довгостроковому періодах……………………………………… 78
1.
Загальна характеристика витрат у
короткостроковому періоді………………………………………. 78
2.
Граничні витрати та граничний дохід у системі
управління витратами……………………………………….……. 82
3.
Особливості поведінки витрат на виробництво
в довгостроковому періоді………………………………….…….. 84
4.
Оцінювання ефективності управління поточними
витратами…………………………………………………….…… 85
5.
Основні показники в системі аналізу
взаємозв’язку «витрати-обсяг виробництва-прибуток»….…….. 88
Контрольні запитання ……………………………………….…… 96
Завдання……………………………………………………….…… 96
Тести………………………………………………………….……. 107
Тема 6. Аналіз інформації для прийняття довгострокових
рішень…………………………………………………………….. 113
1.
Сутність та форми інвестицій…………………………... 113
2.
Методи оцінки проектів капітальних вкладень………... 116
2.1. Концепція вартості грошей у часі……………………..…. 116
2.2. Інвестиційні ризики та методи їх оцінки…………….…... 119
2.3. Модель оцінки капітальних активів (МОКА)……….…… 122
2.4. Основні показники оцінки ефективності
реальних інвестицій. Аналіз альтернативних проектів….…….. 123
Контрольні запитання …………………………………………… 126
Завдання…………………………………………………………… 126
Тести……………………………………………………………….. 133

4

Тема 7. Методи обліку та управління активами
підприємства…………………………………………………….. 138
1.
Облік та управління виробничими запасами……….….. 138
1.1. Процедури та технічні прийоми управління запасами... 139
1.2. Методи обліку запасів……………………………….…... 141
2.
Управління дебіторською заборгованістю……….…….. 144
3.
Управління кредиторською заборгованістю……….…... 147
4.
Управління грошовими коштами………………….……. 147
Контрольні запитання …………………………………………… 148
Завдання…………………………………………………………… 149
Тести………………………………………………………………. 154
Тема 8. Управління зниженням витрат……………………… 157
1.
Класифікація факторів, що впливають на
витрати підприємства……………………………………………. 157
2.
Управління витратами підприємства за основними
техніко-економічними чинниками………………………………. 158
3.
Особливості управління витратами
сільськогосподарських підприємств в Україні…………………. 161
4.
Засоби та методи контролю витрат………………….….. 164
5.
Система стимулювання економії ресурсів на
підприємстві…………………………………………………….… 168
Контрольні запитання…………………………………………… 169
Завдання…………………………………………………………… 169
Тести………………………………………………………………. 170
Теми рефератів……………………………………………………. 171
Тема 9. Бюджетне планування і контроль…………………… 173
1.
Суть бюджетного планування і види бюджетів………... 173
2.
Порядок складання і узгодження бюджетів……………. 175
3.
Контроль за виконанням і аналіз відхилень……………. 179
Контрольні запитання ……………………………………………. 182
Завдання…………………………………………………………… 183
Тести………………………………………………………………. 192
Використана література……………………………………….. 197

5

ВСТУП
Управління – це специфічний процес, що забезпечує
планування, організацію, мотивацію, контроль і регулювання будьякої діяльності, спираючись на інформацію про господарювання
підприємств, яку надає система бухгалтерського обліку.
Процес управління втратами включає в себе управлінські
дії, мета яких полягає у досягненні високого економічного
результату діяльності підприємства. Він не зводиться лише до
зниження витрат, а поширюється на всі елементи управління.
Ринкові перетворення, які відбуваються в Україні,
потребують більш предметного ставлення до управління витратами,
посилення вимог до підготовки фахівців, добре обізнаних у
питаннях оцінки витрат на продукцію і послуги, планування,
контролю, діагностики та раціонального вирішення виробничих
проблем у сучасних умовах.
Навчальна дисципліна «Управління витратами» вивчає
процес підвищення ефективності діяльності підприємства шляхом
управління рівнем, структурою та динамікою витрат.
Головною метою викладання навчальної дисципліни
«Управління витратами» є формування у студентів сучасного
економічного мислення та системи теоретичних знань і практичних
навичок з побудови внутрішнього економічного процесу обліку і
контролю витрат по підприємству в цілому та в розрізі його
підрозділів задля виявлення реального фінансового результату
роботи підприємства.
Основним завданням вивчення курсу «Управління витратами»
є формування у студентів знань з таких основних питань:
сутність, мета та функції управління витратами;
сутність, визначення та класифікація витрат;
методи і способи обліку витрат та калькулювання
собівартості продукції (робіт, послуг);
формування витрат за центрами відповідальності;
управління
витратами
у
короткостроковому
і
довгостроковому періодах;
аналіз взаємозв’язку «обсяг виробництва-витрати-прибуток»
з метою уникнення негативного ефекту масштабу;
аналіз інвестиційної привабливості підприємства;

6

методи обліку та управління активами підприємства;
підготовка інформаційної бази, яка дозволила б оцінювати
витрати при виборі і прийнятті господарських рішень;
пошук резервів зниження витрат на всіх етапах виробничого
процесу і у всіх підрозділах підприємства;
бюджетне планування і контроль;
вибір системи управлення витратами, адекватної умовам
роботи підприємства.
Курс «Управління витратами» пов'язаний з такими
дисциплінами як: «Бухгалтерський облік», «Управлінський облік»,
«Аудит», «Фінанси підприємства», «Економіка підприємства»,
«Мікроекономіка»,
«Макроекономіка»,
«Інвестиційний
менеджмент», «Основи менеджменту».
При підготовці посібника авторами використано значну
кількість спеціальної літератури як вітчизняних, так і зарубіжних
авторів, законодавчі та нормативні акти.
Даний навчальний посібник має бути корисним студентам
та аспірантам економічних і управлінських спеціальностей вищих
навчальних закладів.

7

ТЕМА 1
ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ І ЗАВДАННЯ
УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ
1. Суть, суб’єкти, об’єкти та актуальність управління
витратами
2. Роль і значення управління витратами в умовах ринкової
економіки
3. Мета, задачі, функції та методи управління витратами
1. Суть та актуальність управління витратами
Управління втратами – це динамічний процес, який включає
в себе управлінські дії, мета яких полягає у досягненні високого
економічного результату діяльності підприємства. Він не зводиться
лише до зниження витрат, а поширюється на всі елементи
управління.
Сутність проблеми управління витратами полягає, поперше, не у точному визначенні величини собівартості продукції, а
у виявленні того, як вона сформувалась, і по-друге, процес
управління витратами повинен бути направлений на формування
собівартості у попередньому і поточному періодах та оперативному
втручанні у діяльність підприємств в разі виявлення відхилень від
бажаного стану.
Управління витратами – це відносно молода сфера наукових
і практичних знань. Воно започаткувало свій розвиток з
виникненням теорії витрат, яка з’явилася у другій половині 19
століття. Піонерами в її розробці найбільш розвинуті на той час в
економічному відношення країни, до яких слід віднести
Великобританію, Німеччину, США.
Суб’єктами управління витратами виступають керівники і
спеціалісти підприємства і виробничих підрозділів (виробництв,
цехів, відділів, дільниць тощо).
Об’єктами управління є трудові, матеріальні та фінансові
ресурси на розробку, виробництво, реалізацію, експлуатацію
(використання) і утилізацію продукції (робіт, послуг).
Актуальність проблеми управління витратами полягає в
тому, що інфляційні процеси, які мають місце впродовж останніх
років, не сприяють зниженню рівня витрат. Прибуток досягається, в

8

основному, не шляхом зменшення витрат на виробництво
продукції, а за рахунок зростання відпускних цін. В цих умовах
обмеження ресурсів і досягнення запланованої ефективності
потребують постійного зіставлення витрат і отриманих результатів.
В цілому механізм господарювання підприємства
визначається ступенем керованості витратами. Практично на
кожному підприємстві є резерви для зниження витрат до
раціонального рівня, що дозволяє добитися росту економічної
ефективності діяльності, підвищення конкурентоспроможності.
Таким чином, процес управління витратами має на меті
виявити як саме сформувалась собівартість, які чинники мали на неї
позитивний, а які негативний вплив. Він повинен бути направлений
на прогнозування можливої величини витрат та поточне оперативне
втручання у діяльність підприємства в разі виявлення відхилень від
наперед визначеного бажаного стану.
Управління витратами як навчальна дисципліна і основа
практичної діяльності керівників і спеціалістів підприємства
опирається на теорію економіки підприємства, технологію і
організацію виробництва, планування, бухгалтерський та
управлінський облік, управління персоналом та якістю продукції,
техніко-економічний аналіз діяльності підприємства та інші галузі
знань.
2. Роль і значення управління витратами в умовах ринкової
економіки
Роль і значення управляння витратами в сучасних умовах
господарювання зумовлені місцем виробничих витрат та увагою до
них працівників апарату управління підприємством, що
пояснюється багатьма причинами, серед яких є:
1. необхідність раціонального використання обмежених
ресурсів;
2. забезпечення зростання прибутків за рахунок економії
ресурсів;
3. планування ресурсів на одиницю продукції та аналіз
фактичних витрат з метою виявлення відхилень і їх причини;
4. зіставлення доходів і витрат для визначення ефективності
виробництва;

9

5. вирішення питань розширення асортименту продукції,
використання потужностей підприємства, освоєння нових
технологій.
Забезпечення оптимального рівня витрат дасть змогу
створити належні умови для росту конкурентноздатності продукції,
а також з’явитися підґрунтя для довгострокового економічного
зростання підприємств та організацій.
3. Мета, задачі, функції та методи управління витратами
Головна мета управління витратами – побудова
внутрішнього економічного процесу обліку і контролю витрат по
підприємству в цілому та в розрізі його підрозділів задля виявлення
реального фінансового результату роботи підприємства.
Управління витратами на підприємстві має сприяти
комплексному вирішенню наступних основних задач:
Оцінювання ефективності виробництва;
Планування перспективи розвитку підприємства;
Розрахунок витрат за виробничими підрозділами
підприємства;
Розрахунок необхідних витрат на одиницю продукції
(робіт, послуг);
Підготовка інформаційної бази, яка дозволила б
оцінювати витрати при виборі і прийнятті господарських рішень;
Пошук резервів зниження витрат на всіх етапах
виробничого процесу і у всіх підрозділах підприємства;
Постійний аналіз взаємозв’язку «обсяг виробництвавитрати-прибуток» з метою уникнення негативного ефекту
масштабу;
Аналіз інвестиційної привабливості підприємства;
Вибір системи управлення витратами, адекватної
умовам роботи підприємства.
Управління витратами виробництва реалізує свою основну
мету і головні завдання шляхом здійснення визначених функцій:
1. Планування (оперативне, стратегічне):
Рівня і структури витрат;
Рівня операційного ризику;

10

Обсягу прибутку підприємства з оглядом на можливі
зміни в ринковому середовищі.
2. Організація:
Обліку витрат по підприємству в цілому;
Обліку витрат по структурним підрозділам;
Центрів відповідальності.
3. Контроль та регулювання витрат.
Порівняння фактичних витрат із запланованими та
виявлення відхилень;
Прийняття оперативних заходів по ліквідації
небажаних відхилень.
4. Аналіз:
Рівня витрат;
Структури витрат та її впливу на фінансові
результати діяльності підприємства.
5. Мотивація:
Керівників
всіх
структурних
підрозділів
підприємства до контролю за витратами та їх
зменшенням.
6. Прийняття рішень щодо:
Доцільності виробництва певних видів продукції;
Формування товарного асортименту;
Організації діяльності підрозділів підприємства;
Використання ресурсів підприємства;
Зменшення
ризиків
операційної
діяльності
підприємства.
Як і всяка наука, управління витратами вивчає свій предмет
за допомогою певних методів, до яких слід віднести:
1.
Загальнометодологічні методи дослідження –
спостереження, порівняння, аналіз, синтез.
Метод спостереження передбачає систематичний збір
інформації, необхідної для всебічної характеристики витрат на
виробництво і калькулювання собівартості продукції.
Порівняння передбачає вияв тенденцій і закономірностей в
розвитку об’єкта, за яким здійснюється спостереження.
Аналіз передбачає виділення окремих складових частин
об’єкта, детальне їх вивчення, а на основі отриманої інформації

11

зробити узагальнення – синтез отриманих даних і прийняти
відповідні рішення.
2.
Специфічні методи управління витратами –
групування витрат виробництва у відповідності з поставленою
метою дослідження, різноманітні методи обліку витрат на
виробництво і калькулювання собівартості продукції, математикостатистичні методи дослідження собівартості і рентабельності
продукції. Отримані математичні залежності між окремими
елементами собівартості і обсягом продукції використовуються для
прийняття рішень.
Контрольні запитання:
1.
У чому полягає суть управління витратами?
2.
Назвіть суб’єкти та об’єкти управління витратами.
3.
Чим зумовлена актуальність управління витратами?
4.
Назвіть основні причини, які зумовлюють необхідність
посилення уваги до управління витратами в сучасних умовах
господарювання.
5.
Назвіть функції управління витратами.
6.
Яка мета та завдання управління витратами?
7.
Які методи дослідження використовуються для вивчення
предмету?
Тести.
1. Управління витратами – це:
а) система обробки та підготовки інформації про діяльність
підприємства для зовнішніх користувачів в процесі управління
підприємством;
б) процес
виявлення,
вимірювання,
збирання,
нагромадження, аналізу, підготовки та передачі облікової
інформації, яка використовується управлінським персоналом
всередині підприємства при прийнятті управлінських рішень;
в) облік для всіх зацікавлених;
г) це динамічний процес, який включає в себе управлінські
дії, мета яких полягає у досягненні високого економічного
результату діяльності підприємства.

12

2. Суб’єктами управління витратами виступають:
а) керівники і спеціалісти підприємства і виробничих
підрозділів;
б) податкові органи;
в) фінансові та кредитні установи;
г) постачальники та підрядники.
3. Об’єктами управління витратами є:
а) трудові, матеріальні та фінансові ресурси на розробку,
виробництво, реалізацію, експлуатацію (використання) і утилізацію
продукції (робіт, послуг).
б) розрахунки з покупцями і замовниками;
в) податкова звітність;
г) ринки збуту продукції (робіт, послуг).
4. Головною метою управління витратами є:
а) побудова внутрішнього економічного процесу обліку і
контролю витрат по підприємству в цілому та в розрізі його
підрозділів задля виявлення реального фінансового результату
роботи підприємства;
б) складання звітності для потреб зовнішніх користувачів;
в) надання інформації про нарахування та сплату податків
податковим органам;
г) інформування зовнішніх користувачів про фінансовий
стан підприємства.
5. Основними задачами управління витратами на
підприємстві є:
а) оцінювання ефективності виробництва;
б) планування перспективи розвитку підприємства;
в) розрахунок витрат за виробничими підрозділами
підприємства;
г) всі відповіді вірні.
6. Функції управління витратами такі:
а) планування, організація;
б) аналіз, мотивація, прийняття рішень;
в) контроль та регулювання витрат;
г) всі відповіді вірні.

13

7. Управління витратами вивчає свій предмет за
допомогою таких методів:
а) метод спостереження;
б) порівняння;
в) аналіз, синтез;
г) всі відповіді вірні.
Теми рефератів:
1.
Концепція витрат як економічної категорії.
2.
Сутність процесу управління витратами.
3.
Вплив менеджменту на витрати підприємства.
4.
Особливості управління витратами сільськогосподарських
підприємств.
5.
Система управління витратами: принципи та функції.
6.
Взаємозв’язок теорії виробництва і витрат.
7.
Роль і значення управління витратами в умовах ринкової
економіки.
8.
Місце управління витратами в системі менеджменту
підприємств і організацій.
9.
Функціональний підхід до формування системи управління
витратами.
10.
Оцінка ефективності функціонування системи управління
витратами.

14

ТЕМА 2
СУТНІСТЬ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ВИТРАТ
1.
Сутність витрат: бухгалтерський та економічний
підходи
2.
Економічні витрати. Бухгалтерський, економічний та
нормальний прибуток
3.
Поняття (визнання) витрат
4.
Склад і характеристика витрат підприємства
1. Сутність витрат: бухгалтерський та економічний підходи
Будь-яке аграрне підприємство в процесі своєї діяльності
здійснює матеріальні, грошові і трудові витрати на просте і
розширене відтворення. При визначенні витрат виробництва слід
пам’ятати, що будь-який ресурс обмежений і кожний його вид має
принаймні два альтернативні способи застосування. Тому залучення
певних ресурсів для виробництва якогось товару означає
неможливість виробництва альтернативного товару.
Витрати – це загальноекономічна категорія, яка
характеризує використання різних речовин і сил природи в процесі
господарювання.
Витрати у бухгалтерському розумінні відрізняються від
витрат в економічному тлумаченні.
Під витратами з економічної точки зору розуміють
«витрати втрачених можливостей», тобто суму грошей, яку можна
отримати при найбільш вигідному із усіх можливих альтернативних
варіантів використання ресурсів. В цьому розумінні витрати
виробництва – це завжди альтернативні витрати. Виробник повинен
робити вибір: чи використати обмежені ресурси на виробництво
даного виду продукції або направити їх на дещо інше, якщо це
дасть можливість більш ефективно досягти поставленої цілі.
Поняття економічних витрат зумовлене обмеженістю ресурсів
порівняно з кількістю варіантів їх використання.
Витрати у бухгалтерському розумінні відрізняються від
економічних тим, що вони не включають вартість чинників
виробництва, які є власністю підприємства. З бухгалтерської точки
зору витрати – це тільки конкретні витрати ресурсів.

15

Розрізняють явні (зовнішні) витрати та неявні (внутрішні,
імпліцитні).
Явні (зовнішні) витрати визначаються підсумком витрат
підприємства на оплату закуплених ресурсів (сировини, палива,
енергії, виплата заробітної плати і т.п.), які не належать власникам
підприємства. Їх можна назвати бухгалтерськими витратами.
На відміну від явних витрат, неявні (внутрішні,
імпліцитні) визначаються вартістю чинників виробництва, які
використовуються в процесі виробництва і є власністю
підприємства. Наприклад, використання особистого транспорту для
потреб фірми, будівель під офіс тощо; грошові кошти, які б могли
отримати
власники
підприємства
при
альтернативному
використанні власних ресурсів.
Сукупність альтернативних витрат як явних (зовнішніх), так
і неявних (внутрішніх, імпліцитних), називають економічними
витратами підприємства.
Наявність різних точок зору щодо сутності витрат
зумовлена різними підходами в поглядах на природу економічного
буття взагалі, і виробничого процесу зокрема. Можна виділити два
основоположні підходи.
Перший базується на розумінні господарської діяльності з
позицій трудової теорії вартості, яка передбачає взаємодію у
процесі виробництва трьох основних факторів (робочої сили,
предметів праці та засобів праці) з відповідною інтерпретацією
поняття вартості, її складових і структури. Типовим положенням
витрат виробництва за даного підходу є таке: витрати – це затрати
живої праці на виробництво продукції.
Другий підхід базується на ресурсному розумінні природи
господарства, передбачаючи обмеженість всіх видів ресурсів і
альтернативність варіантів застосування, та по-своєму визначає
сутність вартості та її складових елементів. Даний підхід
передбачає, що місце та роль витрат розглядається та розкривається
в прикладному аспекті як складовий елемент ціни, що формується
під дією сутності факторів у системі функціонування ринку на
основі зміни попиту та пропозиції.
Витрати підприємства є комплексним показником, в якому
при плануванні повинна бути відображена велика кількість
чинників, які впливають на його рівень. Встановлення стратегічних

16

цілей починаються з аналізу інформації про зовнішні і внутрішні
умови роботи підприємства.
Аналіз зовнішніх чинників включає такі напрямки:
аналіз ринку капіталу;
аналіз ринку сировини і матеріалів;
аналіз ринку сировини і аналіз конкурентів;
аналіз ринку технологій;
аналіз економіко-політичної сфери;
аналіз ринку праці;
вивчення економічних проблем;
вивчення соціально-політичної сфери.
До внутрішніх чинників, що аналізуються належать:
маркетинг;
трудові ресурси;
технічні і технологічні ресурси;
випущена продукція;
організаційна структура підприємства, його
фінансовий стан; територіальне місцезнаходження.
2. Економічні витрати. Бухгалтерський, економічний та
нормальний прибуток
Сукупність альтернативних витрат як явних (зовнішніх) так
і неявних (внутрішніх, імпліцитних), називають економічними
витратами підприємства. Різні підходи до визначення витрат
передбачають і різні концепції прибутку. В сучасній економічній
науці розрізняють такі види прибутку:
1)
Бухгалтерський
прибуток
–
прибуток
від
підприємницької діяльності, розрахований за бухгалтерськими
документами без врахування документально не зафіксованих витрат
самого підприємця. Обчислюється як різниця між сукупним
валовим доходом підприємства (виручкою від реалізації) та його
явними витратами. Імпліцитні витрати при цьому не враховуються.
2) Економічний прибуток – різниця між сукупним валовим
доходом підприємства (виручкою від реалізації) та економічними
витратами (сумою явних і неявних витрат втрачених можливостей).
Саме економічний прибуток слід вважати критерієм успіху
підприємства, ефективності використання ним наявних ресурсів.

17

3) Нормальний прибуток – прибуток, який отримує
підприємець, коли економічний прибуток дорівнює нулю. Іншими
словами, це той дохід, який він міг би отримати у випадку
вкладання капіталу в іншу сферу діяльності. Розмір нормального
прибутку визначається неявними витратами і є для власника
капіталу обов’язковою сумою, яка повинна покриватися ціною.
Оскільки нормальний прибуток лише відшкодовує внутрішні
(неявні) витрати підприємства, то економісти не вважають його
власне прибутком, а розглядають як елемент витрат виробництва.
3. Поняття (визнання) витрат
Витрати – це поняття, яке характерне для діяльності будьякого підприємства чи організації, юридичної чи фізичної особи.
Витрати у виробничому процесі праці і засобів виробництва для
виготовлення продукції чи виконання робіт називаються витратами
виробництва.
В економічні літературі витрати трактуються по-різному.
Слід зазначити, що визначення витрат, хоч і відрізняються одне від
одного, мають спільну основу, суть якої зводиться до використання
ресурсів: трудових, матеріальних, фінансових.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку
інформації про витирати підприємства та її розкриття у фінансовій
звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16
«Витрати».
Відповідно до П(С)БО 16 під витратами розуміють
зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або
збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного
капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його
вилучення або розподілення власниками), за умови що ці витрати
можуть бути достовірно оцінені.
Витрати звітного періоду, пов’язані зі зменшенням активів,
включають: списання матеріальних цінностей на виробництво та на
інші цілі; нарахування зносу (амортизації) необоротних активів;
втрати від знецінення запасів; нестачі сировини, матеріалів, готової
продукції, сплачені штрафи, пені тощо.
До витрат, що збільшують зобов’язання, належать:
нарахування заробітної плати, податків, зборів, обов’язкових

18

платежів; відрахування на соціальні заходи; послуги сторонніх
організацій щодо здійснення діяльності підприємства.
Витрати визнаються витратами певного періоду
одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного
періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в
якому вони були здійснені. Наприклад, витрати з передплати
періодичних видань розподіляють на період передплати, а витрати
на отримання ліцензії – на витрати періоду, у якому вони здійснені.
Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод
протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом
систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді
амортизації) між відповідними звітними періодами.
Не визнаються витратами й не включаються до звіту про
фінансові результати:
платежі за договорами комісії, агентськими угодами
та іншими аналогічними договорами;
попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;
погашення одержаних позик;
інші зменшення активів або збільшення зобов’язань,
що не відповідають ознакам витрат;
витрати, які відображаються зменшенням власного
капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського
обліку.
4. Склад і характеристика витрат підприємства
У відповідності із НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до
фінансової звітності» звичайна діяльність — будь-яка основна
діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або
виникають внаслідок її проведення.
Витрати звичайної діяльності поділяють на витрати:
операційної діяльності;
фінансової діяльності;
інвестиційної діяльності.
Витрати операційної діяльності включають в себе
витрати:
основної діяльності;

19

іншої операційної діяльності.
Витрати основної діяльності – це витрати на виготовлення
або реалізацію основної продукції. Вони формують собівартість
реалізованої продукції.
Витрати іншої операційної діяльності – це витрати на
здійснення неосновної діяльності. Вони складаються з витрат, які не
включаються у собівартість реалізованої продукції. До таких
належать операційні витрати, що переносяться безпосередньо на
зменшення фінансових результатів у період їх виникнення. Це
адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні
витрати.
Витрати операційної діяльності за їх економічним змістом
групують за економічними елементами та статтями витрат.
Елемент витрат – це економічно однорідний вид витрат
не залежно від того, на які види виробів і на якій ділянці вони
використані. Він відповідає на запитання: що саме витрачено. За
економічним змістом витрати виробництва групують за такими
елементами:
• матеріальні витрати;
• виграти на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизація;
• інші операційні витрати.
До складу матеріальних витрат включають сировину і
матеріали промислового й сільськогосподарського походження, що
використовуються
аграрними
підприємствами
в
процесі
виробництва. Зокрема, витрати на насіння, корми, покупні
напівфабрикати і комплектуючі вироби, паливно-мастильні
матеріали, енергію, добрива, отрутохімікати, запасні частини, тару і
тарні матеріали, допоміжні та інші матеріали.
Матеріальні ресурси, які відображають в межах елемента
«матеріальні витрати», включаються в собівартість продукції.
До складу елемента витрати на оплату праці основну,
додаткову заробітну плату за окладами і тарифами, премії і
заохочення, компенсаційні витрати, оплату відпусток та іншого
невідпрацьованого часу.
До складу елемента відрахування на соціальні заходи
включаються відрахування на єдиний соціальний податок,

20

відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства
та інші соціальні заходи.
До
складу
елемента
амортизація
включаються
амортизаційні відрахування (знос) необоротних матеріальних
активів та нематеріальних активів.
До складу елемента інші операційні витрати включаються
інші витрати операційної діяльності. Зокрема, витрати на
відрядження, на послуги зв'язку, виплату матеріальної допомоги,
сплату відсотків за фінансові кредити, одержані для поповнення
власних обігових коштів.
Групування за економічними елементами використовується
для планування витрат виробництва, виявлення резервів їх
зниження, нормування оборотних коштів і контролю за їх
оборотністю.
Витрати фінансової діяльності – це витрати підприємств і
організацій, які не зв’язані безпосередньо з виробничою діяльністю
і здійснюються з метою отримання додаткового доходу. До них
належать витрати, пов’язані з придбанням цінних паперів,
наприклад: викуп власних акцій, часток у статутному фонді,
облігацій, повернення кредитів, сплати дивідендів тощо.
Витрати інвестиційної діяльності – це витрати, які
пов’язані із придбанням та реалізацією необоротних активів, а
також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів
грошових коштів. Фінансові інвестиції – це господарські операції,
які передбачають вкладання коштів у фінансові активи: придбання
корпоративних прав, цінних паперів, валютних цінностей та ін.
Довгострокові фінансові інвестиції – це такі фінансові інвестиції,
які утримуються протягом більше 12 місяців від дати їх придбання,
а також ті, які не можуть бути вільно реалізовані у будь-який час.
Такі інвестиції купуються підприємством не заради їх швидкої
реалізації, а для систематичного отримання прибутку у вигляді
відсотків чи дивідендів або збільшення капіталу за рахунок
зростання їх вартості. У складі довгострокових фінансових
інвестицій можуть відображатися вкладення підприємства у цінні
папери – акції, облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати,
векселі; внески до статутних фондів інших підприємств та ін.
Поточні фінансові інвестиції – це інвестиції, які
утримуються підприємством протягом терміну, що не перевищує 12
місяців, і можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент.

21

Капітальні вкладення відображають витрати на придбання
або створення матеріальних необоротних активів і нематеріальних
активів.
Контрольні запитання:
1.
Назвіть сутність бухгалтерських та економічних витрат.
2.
Охарактеризуйте підходи до визначення сутності витрат.
3.
Назвіть внутрішні і зовнішні чинники, що впливають на
рівень витрат підприємства.
4.
Що таке «бухгалтерський прибуток». «економічний
прибуток», «нормальний прибуток»?
5.
Розкрийте поняття «витрати» та умови їх визнання.
6.
Розкрийте склад і дайте характеристику витрат
підприємства.
7.
Що таке елемент витрат? Дайте характеристику основним
елементам витрат виробництва.
Завдання:
Завдання 1. На основі наведених даних розрахуйте
бухгалтерський та економічний прибутки:
Значення
Показники
показника,
тис. гри.
1. Вартість сировини та матеріалів
500,0
2. Оплата праці найманих працівників
100,0
3. Неотриманий відсоток на грошовий капітал
50,0
4. Неотриманий прибуток від здачі в оренду
60,0
приміщення
5. Накладні витрати
200,0
6. Неотримана зарплата
40,0
7. Загальна виручка від реалізації
1250,0
Завдання 2. Є такі дані за рік. Власник фірми сплатив
найманим працівникам 50,0 тис. грн. Плата відсотків за кредит
склала 100,0 тис. грн, амортизаційні відрахування 50,0 тис. грн,
витрати на сировину, опалення, ремонт 30,0 тис. грн. Сукупний
дохід фірми (виручка від реалізації) становить 300,0 тис. грн.

22

Якщо б власник фірми сам улаштувався на посаду
управляючого іншою фірмою, то одержав би там зарплату 60,0 тис.
грн. Від вкладень свого капіталу в інше підприємство він міг би
одержувати 20,0 тис. грн.
Визначте бухгалтерські витрати, економічні витрати,
бухгалтерський прибуток, економічний прибуток. На основі
одержаних показників визначте, чи треба власникові продовжувати
свою справу?
Завдання 3. Сукупний дохід підприємства складає 500,0
тис. грн на рік. Заробітна плата працівників – 200,0 тис. грн,
вартість сировини та матеріалів – 150,0 тис. грн. Власник фірми для
того, щоб займатися власним бізнесом звільнився з роботи, де
отримував 105,0 тис. грн на рік. Також він вклав у бізнес власні
150,0 тис. грн, які міг би покласти на депозитний рахунок під 14,0%
річних.
Розрахуйте
бухгалтерський
прибуток,
економічний
прибуток.
Тести:
1. Зовнішні чинники, що впливають на рівень витрат
підприємства, такі:
а) ринок капіталу, сировини і матеріалів;
б) ринок технологій, праці;
в) економіко-політична та соціально-політична сфери;
г) всі відповіді вірні.
2.Внутрішні чинники, що впливають на рівень витрат
підприємства, такі:
а) маркетинг; трудові, технічні і технологічні ресурси;
б) випущена продукція;
в) організаційна структура підприємства, його фінансовий
стан; територіальне місцезнаходження;
г) всі відповіді вірні.
3. Економічні витрати це:
а) внутрішні та зовнішні витрати підприємства;
б) явні та імпліцитні витрати;
в) витрати виробництва;
в) відповіді а), б).

23

4. Бухгалтерські витрати це:
а) внутрішні та зовнішні витрати підприємства;
б) явні та імпліцитні витрати;
в) відповіді а), б);
г) зовнішні витрати підприємства.
5. Економічний прибуток – це різниця між сукупним
доходом підприємства та:
а) внутрішніми витратами;
б) зовнішніми витратами;
в) явними та імпліцитними витратами;
г) нормальними витратами.
6. Підсумок витрат підприємства на оплату закуплених
ресурсів — це:
а) економічні витрати;
б) бухгалтерські витрати (явні, зовнішні);
в) неявні (внутрішні);
г) середні загальні витрати.
7. До витрат підприємства належать:
a) збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення
власного капіталу;
б) погашення одержаних позик;
в) попередня (авансована) оплата запасів, робіт, послуг;
г) платежі за договорами комісії, агентськими угодами та
іншими аналогічними договорами на користь комітента,
принципала.
8. За видами діяльності дохід підприємства поділяється
на отриманий внаслідок:
а) звичайної діяльності;
б) надзвичайних подій;
в) комерційної діяльності;
г) вірні відповіді а, б.
9. Витрати звичайної діяльності поділяють на витрати:
а) операційної діяльності;
б) фінансової діяльності;

24

в) інвестиційної діяльності;
г) всі відповіді вірні.
10.
Групування
витрат
операційної
діяльності
відбувається за такими економічними елементами:
a) матеріальні витрати, фінансові витрати, амортизація, інші
операційні витрати;
б) витрати на соціальні заходи, операційні витрати, інші
операційні витрати, амортизація, витрати на сировину та матеріали;
в) витрати на соціальні заходи, надзвичайні витрати,
операційні витрати, амортизація, фінансові витрати;
г) матеріальні витрати, витрати на оплату праці,
відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні
витрати.

25

ТЕМА 3
ХАРАКТЕРИСТИКА ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ,
ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ І СТРУКТУРА
1.
2.
3.

Класифікація витрат підприємства
Методи обліку витрат
Формування витрат за центрами відповідальності
1. Класифікація витрат підприємства

Ринкові
умови
господарювання
вимагають
від
управлінського
персоналу
забезпечення
ефективності
функціонування підприємства, тобто отримання прибутку,
величина якого безпосередньо залежить від того, наскільки успішно
здійснюється процес управління витратами виробництва.
Для того, щоб ефективно управляти витратами, керівництву
необхідно розуміти, які види витрат існують і від чого вони
залежать, тому важливим інструментом для прийняття
господарських рішень у сфері управління витратами на
підприємстві є їхня класифікація за певними ознаками, які б
дозволяли здійснювати ефективне управління витратами на стадії
планування, обліку, контролю та аналізу. Відсутність класифікації
витрат ускладнює вирішення задач управління ними на
підприємстві будь-якої форми власності.
Класифікація витрат – це розподіл і одночасне об’єднання
різних витрат, однорідних за певними ознаками. Чим більше
виділено класифікаційних ознак, тим вищим є ступінь пізнання
об’єктів.
Міжнародні стандарти передбачають різні варіанти
класифікації витрат залежно від завдань, які виконує управлінський
облік. Для рішення конкретного завдання, споживачі внутрішньої
інформації визначають відповідну класифікацію витрат. Тобто, в
основу класифікації витрат покладено принцип (різні витрати – для
різних цілей).
Для оцінки запасів та визначення фінансових результатів
витрати класифікуються на:
1.
Вичерпані (спожиті) і невичерпані (неспожиті);
2.
Витрати на продукцію і витрати періоду;
3.
Прямі і непрямі;

26

4.
Основні і накладні.
Для прийняття управлінських рішень:
1.
Релевантні і не релевантні;
2.
Постійні і змінні;
3.
Маржинальні і середні;
4.
Дійсні і можливі.
Для контролю за виконанням:
1.
Контрольовані і неконтрольовані;
2.
Продуктивні і непродуктивні.
Для цілей оподаткування та складання фінансової звітності:
1.
Матеріальні;
2.
На оплату праці;
3.
На соціальні заходи;
4.
Амортизація;
5.
Інші.
Для обчислення собівартості:
1.
За статтями калькуляції.
Вичерпані (спожиті) – це витрати звітного періоду, що
призводять до зменшення активів або збільшення зобов’язань у
процесі поточної діяльності для отримання доходу у звітному
періоді. До них можна віднести витрати сировини і матеріалів,
нарахування оплати праці на вироблення продукції, яка реалізована
і звітному періоді. Вичерпані витрати відображаються у звіті про
фінансові результати як собівартість реалізованої продукції.
Невичерпані (неспожиті) витрати – це витрати звітного
періоду, що призводять до зменшення активів або збільшення
зобов’язань у процесі поточної діяльності для отримання доходу у
майбутньому. Це ті ресурси, які були придбані або є в наявності і,
які повинні принести дохід в майбутньому. Вхідні витрати в балансі
відображаються як активи у вигляді виробничих запасів,
незавершеного виробництва, готової продукції.
Витрати на продукцію – це витрати, які пов’язані з
виробництвом продукції або придбанням товарів для реалізації,
тобто це – виробничі витрати.
Витрати періоду – це витрати, що не включаються до
виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в
якому вони були здійснені (витрати на управління підприємством,
збут продукції та інші операційні витрати), тобто це – витрати
діяльності.

27

До прямих належать витрати, які можуть бути віднесені
безпосередньо до певного об’єкта обліку витрат. Так, вартість
насіння озимої пшениці відносять тільки на собівартість зерна
озимої пшениці. Вартість кормів, згодованих свиням – на
собівартість продукції свинарства.
Непрямі витрати пов’язані одночасно з виробництвом
кількох видів продукції і тому їх включають у собівартість кожного
виду продукції за допомогою спеціальних методик (з
використанням бази розподілу). Більшість основних витрат є
прямими, а всі накладні витрати – непрямі.
Основні витрати безпосередньо пов’язані з процесом
виробництва. Основні витрати поділяють на три групи: прямі
матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі
витрати.
Накладні витрати – це витрати на продукцію, які не
можуть бути віднесені до певного об’єкта обліку витрат економічно
доцільним методом. Вони поділяються на:
- загальновиробничі;
- загальногосподарські.
До загальновиробничих належать витрати, зумовлені
організацією та управлінням окремою галуззю виробництва або
виробничими підрозділами, їх включають у собівартість продукції
тільки певної галузі виробництва.
Загальногосподарські витрати пов’язані з обслуговуванням і
управлінням підприємством в цілому.
Релевантні витрати – це витрати, які можуть бути змінені в
наслідок прийняття певного управлінського рішення. Поняття
релевантних
витрат
дуже
широко
використовується
в
управлінському обліку.
Дані витрати повинні відповідати критеріям:
1.
Вони мають бути пов’язані із завданням
підприємства, конкретними проектами, рішеннями, сприяти
застосуванню потенціалу підприємства та зміцненню благополуччя
власників.
2.
Вони повинні змінюватися залежно від можливого
управлінського рішення, тобто залежати відносно напряму
управлінського рішення.

28

3.
Вони повинні відноситися до майбутніх витрат, тому
що всі минулі витрати залишаються незмінними, щоб не сталося в
майбутньому.
Нерелевантні витрати – це витрати, які не залежать від
прийнятого (або можливого) управлінського рішення. До них
належать не лише минулі витрати, а й частина майбутніх витрат, які
будуть незмінними при різних варіантах рішення.
У практиці управлінського обліку витрати, що складають
різницю між окремими варіантами альтернативних рішень
називаються по різному:
1)
Диференціальними;
2)
Додатковими;
3)
Інкрементними;
4)
Приростними.
Постійні витрати – це такі витрати, сума яких не залежить
від обсягу виробництва, тобто вони не змінюються при зміні обсягу
виробництва до певної межі (витрати пов’язані з обслуговуванням і
управлінням виробничою діяльністю та ін.).
Таким чином, на одиницю продукції постійні витрати
змінюються обернено пропорційно зростанню обсягу виробництва.
Змінні витрати – це витрати, сума яких змінюється залежно
від зміни обсягів виробництва (витрати сировини, матеріалів,
паливо, енергію та ін.). Звідси – на одиницю продукції змінні
витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва і у
собівартості одиниці продукції вони становлять постійну величину.
Слід відзначити, що поділ витрат на постійні та змінні дещо
умовний, оскільки в чистому вигляді вони майже не проявляються:
змінні витрати на одиницю продукції змінюються під впливом
організаційно-технічних заходів; величина постійних витрат – за
суттєвої зміни обсягу виробництва. Тому правильніше їх називати
умовно-змінними та умовно-постійними.
Маржинальні витрати – це витрати на виробництво
додаткової продукції понад досягнутий рівень, тобто це сума
змінних витрат в розрахунку на одиницю продукції.
Середні витрати – це витрати на одиницю продукції,
розраховані відношенням загальної суми витрат до кількості
одиниць виготовленої продукції.
Дійсні – визначаються підсумком витрат підприємства на
оплату закуплених ресурсів (оплата сировини, палива, енергії,

29

виплата заробітної плати і т.п.), і вимагають сплати грошей або
витрачання інших ресурсів. Дійсні витрати відображаються в
системі обліку в міру їх здійснення (нарахування заробітної плати,
списання витрачених матеріалів).
Можливі витрати – це втрачена вигода, коли вибір одного
варіанта рішення зумовлює відмову від іншого варіанта
альтернативного рішення, який також забезпечував одержання
певної вигоди. Сума цієї втраченої вигоди і враховується як
можливі витрати.
Контрольовані витрати – це такі витрати, рівень яких
менеджер може контролювати чи змінювати своїми діями
(рішеннями). Рівень контрольованості витрат залежить від рівня
управління та часу, протягом якого здійснюється контроль за
витратами.
Неконтрольовані витрати – це витрати, які менеджер не
може контролювати та на які не може вплинути своїми рішеннями.
За сутністю зовсім неконтрольованих витрат не буває, але є
витрати, які не може контролювати конкретний менеджер за
відведений період часу.
Продуктивні витрати. До них відносяться виправдані або
доцільні для даного виробництва витрати.
До непродуктивних належать витрати, що виникають з
причин, які свідчать про недоліки в технології та організації
виробництва (брак продукції, втрати від простоїв, оплата
надтермінових робіт).
Витрати, що виникають на підприємстві, можуть
включатися в собівартість продукції (тобто відшкодовуватися
покупцями) або сплачуватися за рахунок валового чи чистого
прибутку.
До витрат, що сплачуються за рахунок валового прибутку,
відносять: адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні
витрати, тобто втрати від операційної курсової різниці (тобто від
зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що
пов’язані з операційною діяльністю підприємства); втрати від
знецінення запасів; нестачі й втрати від псування цінностей; визнані
штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об’єктів соціальнокультурного призначення та інші.
За рахунок чистого прибутку відшкодовують наступні
витрати: витрати капітального характеру по удосконаленню

30

організації виробництва, реконструкції підприємств, їх технічного
переозброєння та модернізації обладнання, будівництво нових
об’єктів, матеріальне стимулювання праці, фінансування науководослідних і конструкторських робіт, а також робіт на освоєння
нових технологічних процесів тощо.
2. Методи обліку витрат
Згідно із П(С)БО 16 «Витрати» об’єктом обліку витрат є
продукція, роботи, послуги або види діяльності підприємства, які
потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом витрат.
Методи обліку витрат визначаються технологічними й
організаційними
особливостями
виробництва
і
мають
відображувати процес формування витрат в його конкретних
умовах. При цьому накопичення витрат має не тільки забезпечити
реальне обчислення собівартості продукції, а й слугувати інтересам
найефективнішого управління виробництвом.
Під методом обліку витрат слід розуміти сукупність
способів групування витрат з метою обґрунтованого калькулювання
собівартості продукції (робіт, послуг) і управління ними.
Залежно від цілей групування витрат, характеру продукції,
технологічних і організаційних особливостей виробництва
використовують різноманітні методи обліку витрат (рис. 3.1).
Метод повних витрат (absortion costing) передбачає облік
всіх витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом і реалізацією
продукції, незалежно від їх розподілу на постійні і змінні, прямі і
непрямі. Витрати, які неможливо безпосередньо віднести на
продукцію розподіляють спочатку за центрами відповідальності, а
потім переносять на собівартість продукції в певній базі розподілу.
До прямих витрат, які зразу можуть бути віднесені на відповідний
носій є прямі матеріальні витрати і прямі витрати на оплату праці.
При розрахунках повної собівартості продукції до неї включають
непрямі витрати, до яких відносять загальновиробничі і
загальногосподарські витрати. Протягом звітного періоду
загальновиробничі і загальногосподарські витрати накопичуються
на відповідних рахунках (91,92), в кінці звітного періоду такі
витрати включаються у собівартість конкретного виду продукції
пропорційно визначеній базі розподілу. Базою розподілу можуть
бути заробітна плата основних виробничих робочих, сума прямих

31

Ознаки класифікації
За повнотою
витрат

Метод
повних
витрат
(absorti
on
costing)

Калькулю
ються
повні
витрати за
видами
продукції
Основа –
поділ
витрат на
прямі і
непрямі

Метод
змінних
витрат
(direct
costing)

Калькулю
ється
змінна
частина
собівартос
ті за
видами
продукції

За рівнем
використання
нормативної
бази
Метод
нормативних витрат
(standart
costing)

Метод
фактичних
(розрахун
кових)
витрат

За видами
продукції
встановлю
ються
нормативи
витрат.
Управління
витратами
здійснюється за
відхиленням

За об’єктом
класифікації

Позамовний
метод

Визначаєть
ся фактична
(розрахункова)
собівартість
за видами
продукції.

Попроцесний
(попередільний)
метод

Витрати
групуються за
конкретни
ми
замовленнями
протягом
виробничо
го циклу.

Витрати
акумулю
ються за
звітний
період за
підрозділ
ами, а
потім
розподіля
ються за
видами
продукції

Рис. 3.1. Класифікація основних методів обліку витрат
витрат, а в сільськогосподарських підприємствах прямі витрати за
мінусом вартості насіння в рослинництві, кормів в тваринництві,
сировини і матеріалів в промисловому виробництві. Якщо до витрат
виробництва (витрат сировини) додати витрати, пов'язані зі збутом,
то ця величина буде становити повну собівартість реалізованої
продукції.
Метод змінних витрат (директ-костинг (direct costing)
ґрунтується на чіткому розподілі витрат на змінні та постійні, а
також на відповідне відношення до них.
В собівартість продукції включаються тільки змінні
витрати, а постійні витрати обліковуються окремо і списуються

32

безпосередньо на результати діяльності підприємства. При обліку
обмеженої
собівартості
постійні
загальновиробничі
і
загальногосподарські витрати в розрахунках не беруться до уваги.
Згідно з міжнародними стандартами система директ-костинг
не використовується для складання зовнішньої звітності і
розрахунку податків. Однак практичне значення цієї системи
складається в наступному:
1.
її використання дозволяє оперативно вивчити
взаємозв'язок між обсягом виробництва, витратами і доходами, а
значить проаналізувати поведінку собівартості при зміні ділової
активності;
2.
в умовах ринку керівники повинні знати, скільки
коштує виробництво декількох окремих видів продукції незалежно
від розміру постійних витрат;
3.
визначення нижньої межі ціни продукції до рівня
змінних витрат;
4.
суттєво спрощується нормування, планування, облік
і контроль різко зменшує число витрат. У результаті собівартість є
більш оглядовою, а окремі статті витрат - більш контрольованими;
5.
виключається трудомістка робота по розподілу
непрямих витрат;
6.
здійснюється контроль за постійними витратами.
На ряду з перевагами система директ-костинг має і ряд
недоліків:
1.
собівартість незавершеної і готової продукції є
заниженою;
2.
відсутній розрахунок повної собівартості продукції;
3.
складність у розподілі витрат на змінні і постійні.
Найпоширенішим методом калькулювання собівартості
продукції в промисловості є нормативний метод, за яким при
обчисленні витрат використовуються діючі (або планові) норми і
нормативи витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, робочої
сили. Метод нормативних витрат у зарубіжній літературі має назву
стандарт-костинг (standart costing).
Метод обліку нормативних витрат - Стандарт-костинг
(standart costing) — використовується для обліку нормативних
витрат. «Стандарт» — кількість необхідних для виробництва
калькуляційної одиниці витрат, «костинг» — грошовий вираз цих
витрат. Система «standart costing» з'явилася в Америці на початку

33

30-х років двадцятого сторіччя, коли США переживали економічну
кризу. Використання системи «standart costing» передбачає:
попереднє нормування витрат за елементами і
статтями витрат;
складання нормативних калькуляцій на виріб;
облік нормативних витрат і відхилень;
аналіз відхилень;
уточнення калькуляцій при зміні норм.
При використанні цього методу всі витрати (і прямі, і
непрямі) розраховуються за раніше розробленими нормативами.
Потім фактичні значення порівнюються з нормативними.
Відхилення від встановлених норм характеризують ефективність
проведених робіт.
Система обліку фактичних витрат є традиційною і
розповсюдженою на вітчизняних підприємствах. Облік фактичних
витрат ведеться на принципах:
1) повного відображення первинних витрат на виробництво
у системі рахунків бухгалтерського обліку;
2) облікової реєстрації витрат у момент виникнення в
процесі виробництва;
3) відображення витрат за видами виробництва, місцями
виникнення, об'єктами обліку і носіями витрат;
4) віднесення фактичних витрат на об'єкти їх обліку і
калькулювання;
5) порівняння фактичних показників з плановими.
Попроцесний (попередільний) метод обліку витрат
використовується на виробництвах, для яких характерна наявність
цілої низки послідовних виробничих процесів (переділів).
Переділ – це частина технологічного процесу, що включає
сукупність операцій, результатом яких є напівфабрикат,
призначений для реалізації або використання наступними
переділами. При цьому собівартість продукції (напівфабрикату)
кожного переділу склідається із суми витрат конкретного переділу
та собівартості напівфабрикату, який надійшов із попереднього
переділу. Такий метод обліку витрат калькулювання притаманний
підприємствам, які виробляють однорідну (однакову) продукцію за
допомогою ряду операцій чи стадій. Наприклад, у м'ясопереробній
галузі можна визначити такі переділи: жилкування м'яса й

34

виготовлення фаршу; варіння ковбас; копчення ковбас;
охолодження і зберігання ковбас.
Особливість попередільного методу обліку витрат полягає у
відображенні прямих витрат у поточному обліку за переділами, а не
за видами продукції, навіть за наявності кількох їх видів в одному
переділі. При цьому об’єктом обліку витрат є окремий переділ.
Позамовний метод застосовується при виконанні разових
робіт чи спеціальних замовлень (окремих ремонтних робіт,
спеціальних замовлень кондитерської, лікеро-горілчаної продукції
тощо), тобто об'єктом калькулювання при використанні
позамовного методу є окреме індивідуальне замовлення, окремий
контракт чи партія продукції, яка складається з ідентичних зразків,
що мають однаковий технологічний процес виготовлення.
3. Формування витрат за центрами відповідальності
З метою ефективного управління витратами надзвичайно
важливого значення в сьогоднішніх умовах господарювання
набуває інформація про витрати не в цілому по підприємству чи
організації, а в розрізі більш деталізованих об’єктів формування
витрат, таких як: центри відповідальності.
Центр відповідальності – це підрозділ підприємства, який
очолює керуючий (менеджер), який володіє делегованими
повноваженнями і несе персональну відповідальність за результати
роботи цього підрозділу.
Центри відповідальності стосовно процесу виробництва
поділяють на основні та функціональні.
Основні центри відповідальності забезпечують контроль
витрат в місцях їх виникнення: виробничий комплекс відповідає за
витрати цехів, що входять до нього, цех – за витрати дільниць, які
належать йому, дільниця – за витрати бригад.
Функціональні центри поширюють контроль витрат на
багато місць їх виникнення, якщо витрати у них формуються під
впливом даного центру. До таких центрів відповідальності можна
віднести: відділ головного механіка, який відповідає за витрати на
ремонтні роботи і модернізацію виробничого устаткування у всіх
виробничих підрозділах; відділ головного енергетика, який
відповідає за витрати на тепло-, електроенергію, воду по
підприємству в цілому.

35

Номенклатуру
центрів
відповідальності
повинно
затверджувати керівництво підприємства.
Розрізняють два види центрів відповідальності:
1.
центр відповідальності за витратами;
2.
центр
відповідальності
за
фінансовими
результатами.
За функціональним принципом виділяють наступні центри
відповідальності:
обслуговуючі;
матеріальні;
виробничі;
управлінські;
збутові.
Обслуговуючі центри відповідальності надають послуги
іншим центрам в середині підприємства (їдальня, електропідстанція
і т.д.).
Матеріальні центри відповідальності служать для
заготівлі і забезпечення підприємства матеріальними ресурсами
(відділ матеріально-технічного постачання).
Виробничі центри відповідальності – підрозділи
основного, допоміжного і підсобного виробництв.
Управлінські центри відповідальності – це центри
формування управлінських витрат (адміністрація, бухгалтерія,
відділ кадрів).
Збутові центри відповідальності займаються реалізацією
продукції (відділ маркетингу, збуту).
За територіальним принципом існує два варіанти поділу на
центри відповідальності:
1)
В рамках одного центру відповідальності поєднані
декілька функцій. Наприклад, деякі підприємства мають декілька
представництв в різних регіонах. І кожне таке представництво
займається маркетингом, рекламою, збутом продукції тощо.
2)
Один
функціональний
напрямок
діяльності
поділяють на декілька центрів відповідальності. Наприклад,
підприємство має декілька складів, розміщених в різних частинах
міста.
Ділення підприємства на центи відповідальності і
класифікація витрат є фундаментом для створення на підприємстві

36

системи управлінського обліку, яка є важливим елементом всієї
системи управління витратами.
Організація обліку, планування і контролю за центрами
відповідальності показує, що для оцінки результатів діяльності
кожного підрозділу необхідно визначити величину прибутку
отриману кожним конкретним центром відповідальності. Внаслідок
цього у практичній діяльності сучасних підприємств виділяють
центри витрат, центри доходів, центри прибутку, центри інвестицій.
Центри витрат – це місця витрат, за якими контролюються
витрати та встановлюється персональна відповідальність за їх
рівень.
Центри доходів – це центри, керівники яких відповідають
за об’єм випуску та реалізації продукції (робіт, послуг).
Центри прибутку. Керівник цього центру несе
відповідальність за співвідношення доходів і витрат підприємства.
Для оцінки діяльності центру прибутку необхідно порівняти
фактичну суму одержаного прибутку з бюджетною, визначити
відхилення та проаналізувати причини їх виникнення.
Відхилення валового прибутку від реалізації за рахунок зміни
обсягу виробництва і реалізації:

Q

(Q1

Q0 )

( p0

g0 ) ;

(3.1)

Де Q1 Q0 - обсяг виробництва і реалізації продукції
фактично та за планом, од;
p 0 - ціна реалізації одиниці продукції за планом, грн;

g 0 - собівартість одиниці продукції за планом, грн.
Відхилення валового прибутку від реалізації за рахунок
зміни ціни реалізації:

p
Де

( p1

p 0 ) Q1 ;

(3.2)

p1 - ціна реалізації одиниці продукції за фактом, грн;

Відхилення валового прибутку від реалізації за рахунок
зміни собівартості продукції:

37

g

( g1

g 0 ) Q1 ;

(3.3)

Де g 1 - собівартість одиниці продукції за фактом, грн.
У центрі інвестицій – контролюються витрати, доходи і
інвестиції. Критерієм ефективності функціонування даного центру є
прибуток, що приходиться на одиницю інвестованих ресурсів.
Організація обліку, планування і контролю за центрами
відповідальності дозволяє децентралізувати управління витратами,
спостерігати за їх формуванням на всіх рівнях управління,
використовувати специфічні методи контролю витрат з
урахуванням особливостей діяльності кожного підрозділу, виявляти
винуватців недоцільних витрат і, в остаточному підсумку істотно
підвищити економічну ефективність господарювання.
Контрольні запитання:
1.
Охарактеризуйте принцип класифікації витрат та основні
цілі її застосування.
2.
Наведіть класифікацію витрат для оцінки запасів та
визначення фінансових результатів.
3.
Охарактеризуйте витрати для прийняття управлінських
рішень.
4.
Наведіть класифікацію витрат для контролю за виконанням.
5.
Охарактеризуйте
класифікацію
витрат,
для
цілей
оподаткування та складання фінансової звітності.
6.
Що таке «об’єкт обліку витрат», «метод обліку витрат»?
7.
Охарактеризуйте основні методи обліку витрат.
8.
Розкрийте поняття «центр відповідальності».
9.
Дайте характеристику центрам відповідальності стосовно
процесу виробництва.
10.
Охарактеризуйте види центрів відповідальності за
функціональним принципом.
Завдання:
Завдання 1.
Підприємство виробляє печатну продукцію. Впродовж
кварталу виробничі витрати підприємства склали:
зарплата:

38

верстатників – 10000,0 грн;
майстрів – 6500,0 грн;
механіків – 3000,0 грн.
матеріали:
папір – 32000,0 грн;
запчастини для верстатів – 2500,0 грн;
поліграфічні матеріали – 4500,0 грн.
Чому дорівнюють прямі витрати підприємства?
Завдання 2.
Виробничі витрати підприємства включають:
прямі матеріали – 60000,0 грн;
пряму зарплату – 20000,0 грн;
змінні загальновиробничі витрати – 4000,0 грн;
постійні загальновиробничі витрати – 7000,0 грн.
Чому дорівнюють основні витрати підприємства?
Завдання 3.
Визначити, які з наведених нижче витрат належать до
постійних, змінних або змішаних витрат.
Витрати

Постійні

Змінні Змішані

1. Амортизація машини виробничим
методом
2. Витрати на рекламу
3. Нараховані дивіденди
4. Зарплата майстра цеху
5. Зарплата бухгалтера
6. Електроенергія у
виробничому
підрозділі
7. Орендна плата
8. Податок
на
прибуток
при
загальній формі оподаткування
Завдання 4.
Визначити, які з витрат переробного цеху фабрики є
контрольованими або неконтрольованими начальником цеху.

39

Контрольовані

Витрати

Неконтро
льовані

1. Зарплата
основних
виробничих
працівників
2. Основні матеріали
3. Понаднормові матеріали
4. Електроенергія на технологічні цілі
5. Комунальні платежі
6. Загальногосподарські витрати
Завдання 5.
ВАТ «Автомобіліст» має такі показники роботи одного
автомобіля:
—балансова вартість на початок року – 6000,0 грн;
—ліквідаційна вартість після двох років використання становитиме
2000,0 грн;
—витрати на технічне обслуговування (2 рази за рік) – 120,0 грн;
—запасні частини з розрахунку на 1000 км пробігу – 20,0 грн;
—вартість ліцензії (за рік) – 80,0 грн;
—страхові платежі (за рік) – 150,0 грн;
—заміна автошин після 25000 км пробігу (4 шини по 37,50 грн) –
150,0 грн
—вартість 1 л бензину (10 л на 100 км пробігу) – 3,0 грн.
Необхідно поділити витрати на змінні та постійні і скласти
таблицю витрат за рік при різних обсягах пробігу автомобіля (5000,
10000, 20000, 30000 км) та визначити для кожного рівня:
1) загальну суму витрат, у т. ч. змінних та постійних;
2) витрати на 100 км пробігу, у т. ч. змінні та постійні.
Завдання 6.
Розподілити витрати, наведені в таблиці згідно
запропонованих класифікаційних ознак:
за способом перенесення вартості на продукцію (прямі та
непрямі);
за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат
(змінні, постійні);
за цільовою спрямованістю та техніко-економічним
призначенням (основні, накладні);

40

за відношенням до собівартості продукції (на продукцію
(виробничі), витрати періоду (адміністративні, збутові));
за видами витрат (економічними елементами та
калькуляційними статтями).
Витрати підприємства
№ з.п.

Витрати

1

Амортизація виробничого устаткування за умови випуску
одного продукту (крім виробничого методу нарахування
амортизації)

2

Амортизація устаткування за умови випуску 3-х видів
продукції (крім виробничого методу нарахування
амортизації)

3

Амортизація виробничого устаткування за
нарахування амортизації виробничим методом

4

Амортизація комп’ютера, що розташований в офісі
директора

5

Амортизація будівлі столової

6

Заробітна плата головного бухгалтера

7

Відрахування на соціальні заходи із заробітної плати
робітника виробництва

8

Маркетингові дослідження

9

Паливо для службового автомобіля директора

10

Паливо на та енергія технологічні цілі

11

Вода для технологічних цілей

12

Освітлення приміщення офісу

13

Комплектуючі вироби

14

Матеріали для ремонту тари

15

Основні матеріали

16

Аудиторські та юридичні послуги

41

умови

Продовження таблиці
17

Плата за розрахунково-касове обслуговування в банку

18

Рекламні акції

19

Основна заробітна плата робочого, працюючого на
відрядній системі оплати праці

20

Основна заробітна плата робочого, працюючого на
погодинній системі оплати праці

21

Додаткова заробітна плата менеджера зі збуту

22

Заробітна плата директора фірма у фіксованому обсязі

23

Відрахування на соціальні заходи із заробітної плати
працівника відділу збуту

24

Транспортування готової продукції

25

Заправка картриджа для принтера директора

26

Придбання охоронної сигналізації

Завдання 7.
Визначити, до якої калькуляційної статті відносяться
витрати, наведені у таблиці:
№ з.п.

Витрати

1

Оплата праці апарату управління підприємством

2

Суми матеріальної допомоги апарату управління цехом

3

Малоцінні і швидкозношувані предмети

4

Амортизація
призначення

5

Допоміжні матеріали

6

Вартість мастильних матеріалів для обладнання

нематеріальних

42

активів

виробничого

Продовження таблиці
7

Роботи та послуги, що виконуються сторонніми
організаціями

8

Сплата за забруднення навколишнього середовища

9

Оплата службових відряджень персоналу цеху

10

Плата за землю

11

Витрати від браку

12

Вартість запасних частин

13

Основна сировина

Завдання 8.
Визначити до якого елементу витрат відносяться витрати,
наведені в таблиці:
№
з.п.
1
2
3
4
5
6
7

Витрати
Відрахування
на
обов'язкове
загальнодержавне
страхування від нещасних випадків
Премії за виконання та перевиконання виробничих завдань
Придбання літератури
Амортизація нематеріальних активів
Транспортне обслуговування
Мило та інші миючі засоби, молоко і лікувальнопрофілактичне харчування
Витрати на відрядження

9

Відрахування на обов'язкове загальнодержавне соціальне
страхування на випадок безробіття
Придбання ліцензій

10

Амортизація невиробничого обладнання

11

Оплата експортного мита та митних зборів

8

43

Продовження таблиці
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26

Запасні частини, які використовуються для ремонту
основних засобів
Оприлюднення річного звіту акціонерного товариства
Відрахування на обов'язкове загальнодержавне соціальне
страхування з тимчасової втрати працездатності
Оплата праці в вихідні і святкові дні
Проведення аудиту
Закупівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби
Гарантійний ремонт
Сплата за участь у семінарах
Податки, збори та інші обов'язкові платежі
Витрати, пов'язані з наданням безкоштовного проїзду
працівникам у залізничному транспорті
Амортизація виробничого обладнання
Проведення рекламних заходів
Страхування ризиків
Відрахування на обов'язкове загальнодержавне пенсійне
страхування
Оплата щорічних, додаткових, навчальних відпусток

Завдання 9.
Виробничий підрозділ підприємства
показники роботи за звітний місяць:
Показник
Обсяг виробництва і реалізації продукції, шт.
Ціна реалізації, грн за одиницю продукції
Собівартість одиниці продукції, грн за
одиницю продукції

«Чиж» має такі
За
планом
1500
200
180

За
фактом
2000
198
182

Необхідно визначити:
1) валовий прибуток підрозділу за звітний період (за
планом і фактично);
2) відхилення валового прибутку в цілому та під впливом
окремих факторів:

44

—обсягу продажів;
—ціни реалізації;
—собівартості продукції.
Тести:
1. Для прийняття управлінських рішень витрати
класифікуються на:
а) релевантні і не релевантні;
б) продуктивні і непродуктивні;
в) прямі і непрямі;
г) основні і накладні.
2.
Для
контролю
за
виконанням
класифікуються на:
а) контрольовані і неконтрольовані;
б) витрати на продукцію і витрати періоду;
в) постійні і змінні;
г) маржинальні і середні.

витрати

3. Вид продукції, стадія виробництва, замовлення,
програма, для яких організовують відокремлений облік витрат,
– це:
а) об’єкт обліку витрат;
б) об’єкт калькуляції;
в) калькуляційна одиниця;
г) предмет обліку витрат.
4. Маржинальні витрати – це:
а) витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується
прямо пропорційно зміні обсягу виробництва;
б) витрати на виробництво додаткової одиниці продукції;
в) витрати, які вимагають сплати грошей або витрачення
інших активів і відображаються в бухгалтерських регістрах у міру
їх виникнення;
г) витрати, величина яких може бути змінена внаслідок
прийняття рішення.

45

5. Контрольовані витрати - це:
а) витрати, величина яких може бути змінена внаслідок
прийняття рішення;
б) витрати, які вимагають сплати грошей або витрачення
інших активів і відображаються в бухгалтерських регістрах у міру
їх виникнення;
в) витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати
або чинити на них значний вплив;
г) витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.
6. Неконтрольовані витрати - це:
а) витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати
або чинити на них значний вплив;
б) витрати, які менеджер не може контролювати або
впливати на них;
в) вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії
вимагає відмовитись від альтернативного рішення;
г) витрати на виробництво додаткової одиниці продукції
7. Дійсні витрати - це:
а) витрати, величина яких не залежить від прийняття
рішення;
б) витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується
прямо пропорційно зміні обсягу виробництва;
в) витрати, які вимагають сплати грошей або витрачення
інших активів і відображаються в бухгалтерських регістрах у міру
їх виникнення;
г) сукупність змінних витрат виробництва.
8. Можливі витрати (втрати) - це:
а) вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії
вимагає :відмовитись від альтернативного рішення;
б) витрати на виробництво додаткової одиниці продукції;
в) витрати, величина яких може бути змінена внаслідок
прийняття рішення;
г) сукупність постійних витрат виробництва.

46

9. Релевантні витрати - це:
а) витрати, величина яких не залежить від прийняття
рішення;
б) витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується
прямо пропорційно зміні обсягу виробництва;
в) витрати величина яких може бути змінена внаслідок
прийняття рішення;
г) витрати, величина яких не може бути змінна внаслідок
прийняття рішення.
10. Нерелевантні витрати - це:
а) витрати, величина яких може бути змінена внаслідок
прийняття рішення;
б) витрати, величина яких змінюється залежно від обсягів
виробництва;
в) витрати, величина яких не може бути змінна внаслідок
прийняття рішення;
г) витрати величина яких може бути змінена внаслідок
прийняття рішення.
11. Виробничі накладні витрати – це:
а) витрати пов’язані з обслуговуванням та управлінням
процесу виробництва, які не можуть бути віднесені до собівартості
продукції економічно можливим шляхом;
б) витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом
продукції або з придбанням товарів для реалізації;
в) витрати підприємства, пов'язані з виробництвом та
придбанням певного активу;
г) сукупність прямих витрат на виробництво продукції.
12. Основні витрати - це:
а) сукупність прямих витрат на виробництво продукції;
б) витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до
певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом;
в) витрати підприємства, пов'язані з виробництвом та
придбанням певного активу;
г) витрати на оформлення документів.

47

13. Витрати, які можуть бути змінені внаслідок
прийняття певного управлінського рішення, - це витрати:
а) релевантні;
б) не релевантні;
в) вичерпані;
г) маржинальні.
14. Витрати, що складають різницю між окремими
варіантами альтернативних рішень, називаються:
а) диференціальними;
б) релевантними;
в) вичерпаними;
г) маржинальними.
15. Для оцінки запасів та визначення фінансових
результатів витрати класифікуються на:
а) витрати на продукцію і витрати періоду;
б) постійні і змінні;
в) маржинальні і середні;
г) продуктивні і непродуктивні.
16. До прямих належать витрати, які:
а) здійснюються регулярно;
б) безпосередньо відносяться на окремі види продукції;
в) є постійними;
г) змінюються в часі.
17. До постійних належать витрати, величина яких:
а) зі збільшенням обсягу виробництва залишається
постійною на одиницю продукції;
б) зростає зі збільшенням обсягу виробництва;
в) не залежить від зміни обсягу виробництва в межах певної
виробничої потужності підприємства;
г) зменшується зі збільшенням обсягу виробництва.
18. Вичерпаними є витрати, які:
а) забезпечують отримання доходу у майбутніх звітних
періодах;
б) капіталізуються у вигляді активів підприємства;

48

в) формують собівартість продукції;
г) змінюються в часі.
19. За збільшення обсягу діяльності:
а) постійні витрати на одиницю продукції збільшуються;
б) загальна сума постійних витрат збільшується;
в) постійні витрати на одиницю продукції зменшуються;
г) постійні витрати на одиницю продукції не змінюються.
20. Підприємство бажає замінити старе обладнання.
Вкажіть, які дані є релевантними для прийняття такого
рішення:
а) можлива ціна продажу старого обладнання;
б) накопичений знос старого обладнання;
в) ціна придбання нового обладнання;
г) немає правильної відповіді.
21. До непрямих належать витрати, які:
а) здійснюються періодично;
б) змінюються в часі;
в) залежать від номенклатури продукції;
г) не відносяться безпосередньо на окремі види виробів у
багатопродуктовому виробництві;
22. За способом перенесення вартості на продукцію
витрати бувають:
a) прямі та непрямі:
б) змінні та постійні;
в) поточні, довгострокові, одноразові;
г) всі відповіді вірні.
23. Прямі матеріальні витрати і прямі витрати па оплату
праці включаються до складу:
а) загальновиробничих витрат;
б) виробничої собівартості продукції (товарів, робіт,
послуг);
в) інших операційних витрат;
г) витрат на збут.

49

24. Які витрати підприємства не зміняться, якщо
діяльність одного з виробничих підрозділів тимчасово
припинена:
а) прямі витрати на оплату праці;
б) прямі матеріали;
в) непрямі накладні витрати;
г) всі відповіді вірні.
25. Зі зменшенням обсягу виробництва частка постійних
витрат у загальній їх сумі:
а) зменшується;
б) збільшується;
в) залишається незмінною;
г) спочатку зменшується, а згодом зростає.
26. Змінні витрати — це витрати, величина яких:
а) змінюється на одиницю продукції внаслідок НТП;
б) нестабільна у часі;
в) залежить від обсягу виробництва;
г) залежить від номенклатури продукції, що виготовляється.
27. Витрати на продукцію – це:
а) повна виробнича собівартість продукції;
б) змінні витрати;
в) прямі витрати;
г) основні витрати.
28. Витрати періоду – це:
а) прямі виробничі витрати;
б) загальновиробничі витрати;
в) адміністративні та загальногосподарські витрати;
г) відповідь б), в)
29. При збільшенні обсягу діяльності загальна сума
змінних витрат:
а) збільшується;
б) зменшується;
в) не змінюється;
г) залежить від якості продукції.

50

30. Невичерпними є витрати, які:
а) забезпечують отримання доходу у майбутніх звітних
періодах;
б) капіталізуються у вигляді активів підприємства;
в) здійснюються нерегулярно;
г) залежать від номенклатури продукції.
31. Об’єкт обліку витрат при застосуванні позамовного
методу обліку витрат і калькулювання:
а) окреме замовлення;
б) окремий вид продукції;
в) окремий переділ (стадія) виробництва;
г) окремий сорт продукції.
32. Об’єкт
обліку
витрат
при
застосуванні
попередільного методу обліку витрат і калькулювання:
а) окреме замовлення;
б) окремий вид продукції;
в) окремий переділ (стадія) виробництва;
г) окремий сорт продукції.
33. Основним об’єктом калькулювання на виробничому
підприємстві є:
а) напівфабрикати власного виробництва;
б) продукція (роботи, послуги), що виготовляється для
продажу на ринку;
в) продукція (роботи, послуги) цехів допоміжного
виробництва;
г) продукція (роботи, послуги), придбані у сторонніх
організацій.
34. Як у зарубіжній практиці називають систему
калькулювання повних витрат:
а) директ-костинг;
б) абзорбшен-костинг;
в) стандарт-костинг;
г) АВС-костинг?

51

35. Як у зарубіжній практиці називають систему
калькулювання змінних витрат:
а) директ-костинг;
б) абзорбшен-костинг;
в) стандарт-костинг;
г) АВС-костинг?
36. Яка з економічних категорій
визначенню директ-костинг:
а) облік обмеженої собівартості;
б) облік часткової собівартості;
в) облік повної собівартості;
г) немає правильної відповіді..

не

відповідає

37. У чому полягає основна особливість методу директкостинг:
а) калькулюванні виробничої собівартості продукції;
б) класифікації витрат на змінні та постійні;
в) нормуванні витрат виробництва;
г) немає правильної відповіді.
38. Основною метою обліку нормативних витрат є:
а) визначення точки беззбитковості;
б) точніший розподіл фактичних витрат;
в) визначення нормативної собівартості готової продукції;
г) визначення фактичної собівартості готової продукції.
39. Організація
центрів
відповідальності
на
підприємстві:
а) здійснюється на підставі Закону України «Про
бухгалтерський облік і фінансову звітність»;
б) здійснюється на підставі П(С)БО 16 «Витрати»;
в) залежить від організаційної структури підприємства;
г) здійснюється на підставі міжнародних угод.
40. Що з наведеного включає система обліку і контролю
стандартних витрат:
а) встановлення стандартів витрат;
б) облік фактичних витрат;

52

в) аналіз відхилень фактичних витрат від стандартних;
г) всі відповіді вірні.
41. У системі обліку нормативних витрат за методом
стандарт-кост усі записи на рахунках запасів і витрат ведуться:
а) за нормативами;
б) тільки за фактичними витратами;
в) за нормативними витратами та їх відхиленням від
фактичних;
г) за плановими.
42. Для яких цілей використовують стандартні витрати
в системі «стандарт-кост»:
а) контроль витрат;
б) оцінка виконання бюджетів;
в) управління за відхиленнями;
г) всі відповіді вірні.
43. Центром відповідальності називають:
а) підрозділ, керівник якого несе особисту відповідальність
за результати його діяльності;
б) усі виробничі підрозділи підприємства;
в) підрозділи управління, постачання та збуту;
г) немає правильної відповіді.
44. Що з наведеного належить до принципів організації
обліку за центрами відповідальності:
а) менеджер відповідає тільки за ту діяльність, яка перебуває
під його контролем;
б) звіти про роботу підрозділів повинні складатися
регулярно;
в) менеджер бере участь у визначенні цілей, за якими
оцінюють його діяльність;
г) всі відповіді вірні.
45. Організація управління витратами за центрами
відповідальності:
а) доцільна на підприємствах, які мають відокремлені
підрозділи, філії та дочірні підприємства;

53

б) доцільна на будь-якому підприємстві;
в) доцільна на невеликих підприємствах;
46. Що з наведеного можна зарахувати до переваг
децентралізації управління:
а) підвищення кваліфікаційного рівня управління за рахунок
спеціалізації менеджерів;
б) можливості кваліфікаційного зростання менеджерів;
в) підвищення оперативності прийняття поточних рішень на
всіх рівнях управління;
г) усе з наведеного.
47. Що з наведеного можна вважати недоліком
децентралізації управління:
а) можливість звільнити вище керівництво від вирішення
оперативних питань;
б) зростання витрат на управління;
в) можливість вищому керівництву зосередитися на
вирішенні стратегічних питань діяльності підприємства;
г) немає правильної відповіді.
48. Центри відповідальності за функціональним
принципом класифікується на:
а) обслуговуючі, матеріальні виробничі, управлінські,
збутові;
б) управлінські, збутові, обслуговуючі;
в) матеріальні, виробничі;
г) управлінські, виробничі.
49. Система обліку за центрами відповідальності
передбачає:
а) складання бюджету для кожного підрозділу;
б) регулярне складання звітів про виконання бюджетів;
в) аналіз та оцінка діяльності кожного центру
відповідальності;
г) усе з наведеного.

54

50. Який з наведених підрозділів може бути визначений
як центр доходу:
а) сектор або відділ магазину;
б) відділ продажу;
в) регіональні представництва;
г) всі відповіді вірні.
51. Скільки
відповідальності:
а) один;
б) два;
в) три;
г) чотири.

виділяють

55

основних

типів

центрів

ТЕМА 4
КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
1. Поняття собівартості продукції
2. Сутність та призначення калькулювання собівартості
продукції
3. Групування витрат за статтями калькуляції
4. Види калькуляцій
5. Методи та способи калькулювання собівартості продукції
6. Методи та особливості оцінки супутньої продукції
7. Облік і розподіл непрямих витрат
1. Поняття собівартості продукції.
Загальні витрати підприємства не можуть комплексно
характеризувати ефективність діяльності підприємства, оскільки
зменшення (збільшення) їх величини не завжди свідчить про
підвищення (зниження) ефективності роботи підприємства. Тому
для детальнішого оцінювання економічної ефективності прийнятих
рішень, аналізу роботи підприємства та його структурних
підрозділів, обґрунтування ціни виробів, визначення їх
рентабельності, формування оптимальної виробничої програми,
пошуку резервів зниження виробничих витрат тощо розраховують
собівартість продукції (робіт, послуг).
Собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражена у
грошовому вимірнику величина ресурсів, використаних в процесі
виробництва.
Собівартість продукції є одним з важливих узагальнюючих
економічних показників ефективності роботи підприємства,
основою для ціноутворення, а зниження собівартості – важливий
резерв покращення фінансового стану підприємства.
Виділяють
виробничу
собівартість,
собівартість
реалізованої продукції та повну собівартість продукції.
Згідно з п. 11 П(С)БО 16 виробнича собівартість
складається із:
прямих матеріальних витрат (сировина, насіння,
паливо, енергія, запасні частини, тара);
прямих витрат на оплату праці;
інших прямих витрат;

56

змінних
загальновиробничих
та
постійних
розподілених загальновиробничих витрат (амортизація, оренда
землі, майна, фіксований с/г податок, соц. заходи, платежі зі
страхування майна).
Повна собівартість продукції (робіт, послуг) = виробнича
собівартість + ті витрати, що не відносяться на виробничу
собівартість
та
собівартість
реалізованої
продукції
і
використовуються лише для визначення повної собівартості. До них
відносяться:
нерозподілені загальновиробничі та наднормативні
виробничі витрати;
адміністративні витрати (корпоративні витрати,
амортизація та ремонт основних засобів адміністративного
призначення, зв’язок, послуги банку);
витрати на збут (тара, реклама, відрядження,
транспортування);
витрати на відсотки та винагороди по фінансовій
оренді (лізингу);
відсотки за користування кредитами виробничого
призначення;
інші витрати, які можна справедливо співвіднести з
виробництвом і реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг).
Згідно ст. 138.8 Податкового кодексу України собівартість
виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт,
наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з
виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а
саме:
прямих матеріальних витрат;
прямих витрат на оплату праці;
амортизації виробничих основних засобів та
нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом
товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
загальновиробничі витрати, які відносяться на
собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт,
наданих
послуг
відповідно
до
положень
(стандартів)
бухгалтерського обліку;
вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з
виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

57

інших прямих витрат, у тому числі витрат з
придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
2. Сутність та призначення калькулювання собівартості
продукції
Обчислення собівартості продукції (робіт, послуг)
називають калькулюванням.
Головна мета калькулювання собівартості — визначити
витрати, які припадають на одиницю продукції. Кінцевий результат
калькулювання собівартості — складання калькуляцій.
Калькуляція — це результат калькуляційних розрахунків з
визначення собівартості в розрізі встановлених статей, оформлений
у вигляді документа.
На підприємствах обчислюють виробничу собівартість
продукції, яка складається з сукупності виробничих витрат. У
процесі калькулювання собівартості продукції необхідно:
1.
обрати об'єкт калькулювання та визначитися із
калькуляційною одиницею;
2.
уточнити вид калькуляції;
3.
обрати метод калькулювання;
4.
обґрунтувати перелік калькуляційних статей та
методики їх обчислення.
Об’єкт обліку витрат – це виріб, організаційний підрозділ,
вид виробництва, цикл, стадія, інша форма діяльності для яких
організовано відокремлений облік витрат та відкрито окремий
аналітичний рахунок для обліку витрат.
Об'єктами калькулювання можуть бути:
стадії технологічного процесу;
окремі вироби основного, допоміжного, побічного
виробництв;
групи виробів;
сорти виробів;
види робіт і послуг;
напівфабрикати власного виробництва.
При обчисленні середніх витрат важливу роль відіграє вибір
калькуляційної одиниці. Вона повинна бути економічно

58

однорідною, стійкою в часі, відображати кількісну сторону виробів
тощо.
В
галузях
харчової
промисловості
основними
калькуляційними одиницями є переважно натуральні одиниці (1 т
цукру, 1 т кондитерських виробів) та умовно-натуральні (1 тисяча
умовних банок тощо). Калькуляційними одиницями по цехах
допоміжних виробництв можуть бути:
по електростанціях (підстанціях) — 1000 кВт-год
виробленої (трансформованої) електроенергії;
по компресорних установках з вироблення холоду — 1000
робочих кал. холоду;
по водопостачанню — 1 м куб. води;
по транспортних цехах: автотранспорт (вантажний) – 1 т-км;
залізничний транспорт — 1 т вантажу тощо.
3. Групування витрат за статтями калькуляції
Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, поділяють на
виробничі витрати, адміністративні витрати, витрати на збут, інші
операційні витрати. До виробничих витрат включають прямі
матеріальні витрати, прямі виплати на оплату праці, інші прямі
витрати та загальновиробничі витрати.
Витрати підприємства, пов’язані з виробництвом продукції,
в результаті повністю розподіляються, тобто включаються в
собівартість окремих виробів. Групування витрат за статтями
калькуляції забезпечує виділення витрат, пов’язаних з
виробництвом певних видів продукції. Ці витрати відносяться на
собівартість продукції прямо чи непрямо.
Групування витрат, пов’язаних з виробництвом продукції,
під час планування, обліку і калькулювання виробничої
собівартості продукції (робіт, послуг) за калькуляційними статтями
залежно від галузі може бути таким:
– сировина та основі матеріали;
– супутня продукція (вираховується);
– поворотні відходи (вираховуються);
– допоміжні матеріали та технологічні потреби;
– паливо й енергія на технологічні потреби;
– основна заробітна плата виробничих робітників;
– додаткова заробітна плата виробничих робітників;
– відрахування на соціальні заходи;

59

– витрати на підготовку й освоєння виробництва;
– витрати на утримання й експлуатацію устаткування;
– загальновиробничі витрати;
– втрати від браку (як правило, тільки в обліку).
Перелік і склад статей собівартості залежить від галузей
промисловості з урахуванням особливостей техніки, технології,
організації виробництва, сировини, готової продукції тощо і
встановлюється кожним підприємством самостійно.
Розглянемо детальніше склад статей калькуляції.
До статті «Сировина та основні матеріали» включається
вартість сировини, основних матеріалів та напівфабрикатів, що
входять до складу виробленої продукції.
До статті «Супутня продукція» включається вартість
супутньої продукції, отриманої одночасно з основним (цільовим)
продуктом в єдиному технологічному процесі. Супутня продукція
самостійно не калькулюється, а її собівартість визначається
методами твердої оцінки. При калькулюванні собівартості основної
продукції вартість супутньої продукції вираховується з підсумкової
собівартості продукції.
До статті калькуляції «Поворотні відходи» включається
вартість поворотних відходів, що реалізуються на сторону.
Під поворотними відходами виробництва розуміють
залишки сировини, матеріалів чи напівфабрикатів, утворювані в
процесі перетворення вихідного матеріалу в готову продукцію, що
втратили повністю чи частково споживчі якості вихідного
матеріалу.
Поворотні відходи поділяються на використовувані і не
використовувані у виробництві. Поворотними використовуваними у
виробництві, вважаються відходи, які можуть бути спожиті самим
підприємством для виготовлення продукції основного чи
допоміжного виробництва. Поворотними, не використовуваними у
виробництві, вважаються відходи, які можуть бути спожиті самим
підприємством лише як матеріали на інші господарські потреби чи
реалізовані на сторону. Безповоротними вважаються відходи, які не
можуть бути використані на підприємстві, та технологічні втрати.
До статті «Допоміжні матеріали на технологічні потреби»
включають матеріали, що не є складовою частиною виробленої
продукції,
використовуються
для
нормального
ведення

60

виробничого процесу, для оформлення, упаковки, загортки і
маркування виробленої продукції.
Вартість матеріалів власного виробництва (етикеток,
коробок тощо) на підприємствах, що мають поліграфічні і
картонажні цехи, у витрати на виробництво готової продукції
включаються за плановою виробничою собівартістю.
До статті «Паливо й енергія на технологічні потреби»
відносяться витрати на всі види палива (тверде, рідке, газоподібне)
й енергії (електроенергія, пар, стиснуте повітря і т.д.), що
безпосередньо використовуються на технологічні потреби
основного виробництва. Витрати на покупну енергію складаються з
витрат на її оплату за встановленими тарифами, а також
трансформацію і передачу до підстанцій чи зовнішніх виведень
цехів. Витрати на енергію, вироблювану енергетичними цехами
підприємств, включаються в собівартість продукції за виробничою
собівартістю енергії. Витрати на паливо ї енергію розподіляються
на собівартість окремих видів продукції пропорційно нормам
витрат.
В статті «Основна заробітна плата виробничих
робітників» відображається основна заробітна плата, обчислена
згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці
(відрядна чи погодинна) на основі тарифних ставок (окладів) і
відрядних розцінок для робітників, зайнятих безпосередньо на
роботах з виготовлення продукції.
До статті «Додаткова заробітна плата виробничих
робітників» належать витрати на виплату виробничому персоналу
додаткової заробітної плати, яка нараховується за працю понад
встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість, за особливі
умови праці тощо.
Витрати за статтею «Відрахування на соціальні заходи»
розраховують у відсотках, які встановлені згідно з чинним
законодавством та прийнятих у відповідній галузі, до суми основної
та додаткової заробітної плати виробничих робітників.
До статті «Витрати на підготовку і освоєння
виробництва» належать витрати на:
- освоєння нових підприємств, виробництв, цехів і агрегатів
(пускові витрати);
- підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції;

61

- перестановку і переналадку обладнання, а також вартість
виробу, використовуваного як зразок тощо.
Витрати по освоєнню нових підприємств, виробництв і
цехів, що вводяться в експлуатацію, враховуються в складі витрат
майбутніх періодів.
Стаття
калькуляції
«Витрати
на
утримання
і
експлуатацію устаткування» містить у собі такі види витрат:
– витрати на утримання й експлуатацію виробничого та
підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту,
інструментів та приладів із складу основних виробничих засобів;
– витрати на повне відновлення основних виробничих
засобів та капітальний ремонт;
– вартість малоцінних й швидкозношуваних інструментів і
пристроїв (нецільового призначення) та знос малоцінних
необоротних матеріальних активів.
До статті калькуляції «Загальновиробничі витрати»
належать витрати, які не мають безпосереднього зв’язку із
здійснюваним на підприємстві технологічним процесом основних і
допоміжних підрозділів, а пов’язані лише з його організацією,
обслуговуванням і створенням необхідних умов виробництва та
управління. Загальновиробничі витрати між різними видами
продукції розподіляють пропорційно до прийнятої в галузі бази
розподілу (основної заробітної плати, обсягу виробництва тощо).
До загальновиробничих витрат належать:
– витрати, пов’язані з управлінням виробництвом;
– витрати на службові відрядження у межах норм;
– витрати на повне відновлення будівель і споруд у вигляді
амортизаційних відрахувань від їх вартості;
– витрати на обслуговування виробничого процесу;
– витрати на пожежну і сторожову охорону.
Витрати на утримання та експлуатацію устаткування, а
також загальновиробничі витрати поділяються на постійні та
змінні.
До статті «Втрати від браку» відносять вартість остаточно
забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів), вартість
матеріалів, напівфабрикатів, зіпсованих при наладці обладнання
понад встановлені норми, а також витрати на виправлення браку.
Залежно від характеру дефектів, встановлених під час
технічного приймання, брак поділяється на виправний та

62

невиправний (остаточний). Виправним браком вважаються вироби,
напівфабрикати і роботи, які після виправлення можуть бути
використані за прямим призначення і виправлення яких є технічно
можливим і економічно доцільним. Остаточним браком вважають
вироби, напівфабрикати і роботи, які не можуть бути використані за
прямим призначення і виправлення яких є технічно неможливим і
економічно недоцільним.
За місцем виявлення брак поділяється на внутрішній,
виявлений на підприємстві до відправлення продукції споживачам, і
зовнішній, виявлений у споживача.
Собівартість внутрішнього остаточного браку складається із
основних витрат (включаючи витрати на утримання й експлуатацію
устаткування) і загальновиробничих витрат. Собівартість
внутрішнього виправного браку включає витрати на сировину,
матеріали і напівфабрикати, витрачені на виправлення дефектної
продукції, заробітну платі робітників, безпосередньо зайнятих
виробництвом продукції, нараховану з операції з виправлення
браку, а також відповідну долю витрат на утримання й
експлуатацію устаткування загальновиробничих витрат.
Вартість зовнішнього браку складається із виробничої
собівартості продукції, остаточно забракованої споживачами,
відшкодування покупцеві витрат, понесених ним у зв’язку з
придбанням цієї продукції, а також транспортних витрат,
викликаних заміною забракованої продукції.
4. Види калькуляцій
Залежно від цілей калькулювання та особливостей
формування калькуляцій розрізняють такі їх види: нормативні,
планові, звітні (фактичні), провізорні калькуляції.
Нормативна калькуляція. Визначення собівартості
одиниці продукції (робіт, послуг) відбувається на основі
прогресивних норм використання засобів виробництва та робочого
часу.
Протягом
року
нормативна
калькуляція
може
перераховуватися залежно від зміни норм і нормативів у результаті
впровадження заходів, передбачених планом технічного розвитку.
Нормативна калькуляція показує максимальні витрати підприємства
на визначену дату.

63

Планова
калькуляція
розраховується
за
всіма
запланованими
видами
продукції
на
основі
планових
(прогресивних) норм і нормативів витрат. На основі планових
калькуляцій визначається ціна на продукцію, а також плановий
прибуток.
Звітна (фактична) калькуляція обчислюється в кінці
планового року (кварталу, місяця) на основі даних бухгалтерського
обліку. На основі звітної калькуляції визначають фактичний
прибуток від реалізації продукції; ступінь виконання плану по
собівартості шляхом порівняння планової і звітної калькуляцій;
знаходяться відхилення та з'ясовуються їх причини; розробляються
заходи, спрямовані на зниження витрат. Звітні калькуляції
складають на всі види продукції, вироблені на підприємстві.
Провізорна калькуляція обчислюється станом на перше
жовтня за фактичними даними про витрати і вихід продукції за
дев’ять місяців звітного року і очікуваними показниками за
четвертий квартал.
5. Методи та способи калькулювання собівартості продукції
Керівництво підприємства залежно від типу виробництва,
особливостей технології та задач просування продукції на ринок
формує певний набір методів розрахунку витрат, який і утворює
систему калькулювання витрат на даному підприємстві.
Метод калькулювання собівартості продукції — це
спосіб групування витрат за об'єктами калькулювання та прийоми
калькуляції як технічний засіб розрахунку собівартості продукції.
Слід розрізняти два методи калькулювання собівартості
продукції (робіт, послуг):
метод послідовного підсумовування витрат;
метод прямого накопичення витрат.
Суть методу послідовного підсумовування витрат полягає в
тому, що собівартість кінцевої готової продукції визначають на
основі послідовного підсумовування витрат, які враховують на
окремих аналітичних рахунках. Він використовується для
розрахунку собівартості продукції тих виробництв і галузей, де
витрати враховують за окремими технологічними процесами і
переділами.

64

За методу прямого накопичення витрат собівартість
продукції визначається усіма витратами, які обліковують на одному
аналітичному рахунку.
Розрізняють такі способи калькуляції собівартості
продукції:
• прямий розрахунок;
• виключення вартості супутньої продукції;
• виключення вартості незавершеного виробництва;
• розподіл витрат пропорційно до вартості продажу;
• натуральних одиниць;
• коефіцієнтний;
• комбінований;
• розподіл витрат пропорційно до нормативних витрат.
У разі прямого розрахунку усі витрати на виробництво
безпосередньо відносять на окремі об'єкти калькулювання
продукції. Такий метод застосовують у виробництвах, які
випускають один вид продукції (робіт, послуг), у рослинництві, деяких промислових і допоміжних виробництвах.
Сутність методу виключення вартості супутньої
продукції полягає в наступному:
1.
Визначається виробнича собівартість всього процесу
(переділу);
2.
Визначається виробнича собівартість супутньої
продукції (тверда оцінка);
3.
Собівартість основного продукту визначається
шляхом вилучення з виробничої собівартості процесу виробничої
собівартості супутньої продукції (твердої оцінки).
Цей метод застосовується за наявності чітко вираженого
основного продукту, заради якого здійснюється виробничий процес.
Калькулювання собівартості кожного виду продукції за
способом виключення вартості незавершеного виробництва
здійснюють з урахуванням залишків незавершеного виробництва.
Залишок незавершеного виробництва визначається інвентаризацією
або за даними оперативного обліку і оцінюється за плановою
(нормативною) собівартістю.
Суть розподілу витрат пропорційно до вартості продажу
полягає в тому, що витрати на виробництво продукції розподіляють
пропорційно до доходу від продажу кожного виду продукції
(реалізаційних цін).

65

Спосіб натуральних одиниць – метод розподілу витрат
пропорційно до фізичних показників: обсягу, площі тощо.
За коефіцієнтним способом калькулювання супутню та
побічну продукцію переводять в основну за встановленими
коефіцієнтами переведення і за питомою вагою кожного виду
продукції в загальному обсязі основної продукції визначають суму
витрат, що припадає на конкретні види продукції.
В тих виробництвах, де одночасно отримують декілька
основних продуктів, але відсутня супутня продукція також
використовують коефіцієнтний спосіб калькулювання собівартості
продукції.
Сутність цього методу полягає у:
1.
визначенні виробничої собівартості продукції,
2.
визначенні собівартості окремих продуктів шляхом
розподілу
виробничої
собівартості
процесу
пропорційно
економічно обґрунтованим коефіцієнтам.
Коефіцієнт розподілу визначається шляхом ділення обсягу
виробництва окремого продукту на загальний обсяг виробництва.
При використанні цього методу визначається умовна вага
всієї випущеної продукції та кожного продукту окремо (добуток
об’єму випуску продукту в натуральному виразі та коефіцієнту
розподілу). Потім визначається виробнича собівартість одиниці
продукту (загальна сума виробничої собівартості всієї продукції
поділити на її умовну вагу).
Виробнича собівартість інших продуктів визначається
множенням собівартості одиниці продукту на коефіцієнт розподілу.
Комбінований
спосіб
калькулювання
собівартості
продукції (робіт, послуг) поєднує в собі ознаки кількох спасобів.
Наприклад, собівартість 1 голови приплоду у молочному скотарстві
розраховують за вартістю 60 кормо-днів утримання корови.
Собівартість 1 кормо-дня обчислюють діленням всієї суми витрат
на утримання основного стада корів на кількість кормоднів. Для
визначення собівартості 1 ц молока необхідно загальну суму витрат
на утримання корів (без вартості приплоду та побічної продукції)
розділити на кількість центнерів отриманого молока.

66

6. Методи та особливості оцінки супутньої продукції
Супутня продукція – це продукція, яка одержана одночасно
з основним продуктом, тобто в єдиному технологічному процесі та
призначається для подальшої переробки або відпуску на сторону.
Необхідність оцінки супутньої продукції обумовлена
потребою визначити вартість цієї продукції у разі її використання
як напівфабрикатів для виробництва інших видів продукції
підприємства; для визначення ціни продажу супутньої продукції
стороннім організаціям; для визначення собівартості основної
продукції.
Супутня продукція не калькулюється. Її вартість
вираховується із собівартості основної продукції. Тому
підприємствам, технологічний цикл яких передбачає разом із
основною продукцією отримання супутньої, необхідно визначити
метод її твердої оцінки.
Виділяють наступні методи оцінки супутньої продукції:
1.
За ціною її можливого використання;
2.
За ціною її можливої реалізації;
3.
За плановою собівартістю аналогічного основного
продукту в інших виробництвах;
4.
Комбінований метод.
Оцінка супутньої продукції за ціною її можливого
використання рекомендується при оцінці супутніх продуктів
внутрішнього використання. При цьому ціна можливого
використання супутньої продукції визначається за формулою:
Цв ик Спл ан

ДВ ;

(4.1)

де Цв ик - ціна можливого використання супутньої продукції, грн;
Спл ан - планова виробнича собівартість продукції, грн;

ДВ - додаткові витрати, пов’язані з підготовкою супутньої
продукції до використання, грн.
Оцінка супутньої продукції за ціною її можливої
реалізації рекомендується застосовувати для оцінки супутньої
продукції, яка призначена для реалізації стороннім підприємствам,

67

тобто є товарною. При цьому оцінка супутньої продукції (тверда
оцінка) визначається за формулою:
ТО

Ц

100
;
R
100

(4.2)

де ТО – тверда оцінка;
Ц – ціна можливої реалізації супутньої продукції, грн;
R – середня рентабельність виробництва або процесу, %.
Метод оцінки супутньої продукції за плановою
собівартістю аналогічного основного продукту рекомендується
використовувати у випадку, якщо один і той же продукт виходить у
різних процесах: в одному з них він вважається основним, а в
іншому – супутнім, тоді виробнича собівартість (тверда оцінка)
приймається однаковою в кожному із процесів і розраховується за
формулами 4.1 або 4.2.
Комбінованим методом оцінки супутньої продукції є
поєднання різних методів оцінки.
7. Облік і розподіл непрямих витрат
Непрямі витрати у момент їх здійснення неможливо прямо
віднести до конкретного об’єкта обліку витрат (наприклад,
амортизацію будівлі цеху, в якому виготовляють різні види
виробів). Тому такі втирати обліковують на окремих
накопичувально-розподільних рахунках і періодично (як правило, у
кінці звітного періоду) розподіляють і списують на об’єкти обліку
витрат пропорційно до попередньо встановленої бази розподілу.
База розподілу (драйвер витрат) – це параметр, пропорційно
якому непрямі витрати переносяться на собівартість певного виду
продукції.
Після того, як визначено базу розподілу, визначають
коефіцієнт розподілу (КР):
КР

Сума непрямих витрат
;
Сумарне значення бази розподілу

68

(4.3)

Базу розподілу непрямих витрат кожне підприємство обирає
самостійно. Наприклад, базою розподілу непрямих витрат можуть
бути:
прямі витрати праці у людино-годинах та у
грошовому вимірнику;
відпрацьовані машино-години на виготовлення
окремих видів продукції;
усі основні витрати;
прямі витрати сировини і матеріалів та інші.
До витрат, що підлягають розподілу, відносять витрати на
роботу допоміжних виробництв та загальновиробничі витрати
(утримання і експлуатацію машин та обладнання, організацію та
управління виробництвом та інші загальновиробничі витрати).
Розподіл загальновиробничих витрат. Загальновиробничі
витрати згідно з П(С)БО 16 «Витрати» в обліку поділяють на
постійні і змінні з метою правильного розрахунку собівартості
реалізованої продукції за класичним варіантом. Підприємство саме
вирішує, які витрати доцільно віднести до змінних, а які до
постійних. До останніх частіше відносять витрати на утримання і
експлуатацію обладнання.
Змінні загальновиробничі витрати розподіляють і списують
на об’єкти основного виробництва пропорційно фактичному обсягу
бази розподілу.
Постійні загальновиробничі витрати розподіляють з
урахуванням нормальної виробничої потужності. Для цього до
початку звітного періоду визначають коефіцієнт розподілу,
розрахований виходячи з нормальної виробничої потужності. Цей
коефіцієнт застосовують до фактичного обсягу бази розподілу для
списання витрат протягом звітного періоду.
Нормальна виробнича потужність – це очікуваний середній
обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної
діяльності підприємства протягом кількох років або операційних
циклів.
Нормальна
виробнича
потужність
визначається
підприємством. Якщо фактичний обсяг виробництва нижчий від
очікуваного середнього, до складу виробничої собівартості
продукції
включається
лише
частина
постійних
загальновиробничих
витрат,
а
решта,
які
називаються
нерозподіленими, визнаються витратами звітного періоду та
входять до складу собівартості реалізованої продукції.

69

Однак п. 2.21 Методичних рекомендацій з планування,
обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)
сільськогосподарських підприємств, затверджених Наказом
Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001. р. № 132,
передбачено,
що
загальновиробничі
витрати
на
сільськогосподарських підприємствах не поділяються на змінні та
постійні. Вони розподіляються між основними галузями та
об’єктами витрат пропорційно до суми прямих витрат (без витрат
кормів, насіння, сировини). Такий підхід полегшує працю
бухгалтерів аграрної сфери.
При розподілі витрат допоміжних виробництв
ускладнення виникають тоді, коли допоміжні виробництва надають
послуги одне одному, а не лише основним виробничим підрозділам.
У таких випадках можуть бути використані різні методичні підходи
до розподілу витрат допоміжних виробництв:
1.
Метод прямого розподілу;
2.
Метод послідовного розподілу;
3.
Метод врахування взаємних послуг та різні
комбінації цих методів.
Метод прямого розподілу передбачає, що витрати
допоміжних виробництв розподіляють і списують на витрати лише
основних підрозділів, а взаємні послуги допоміжних виробництв до
уваги не беруться і не враховуються.
Метод послідовного розподілу передбачає, що витрати
кожного допоміжного підрозділу розподіляються послідовно на всі
підрозділи (як основні, так і допоміжні), крім тих, витрати яких
розподілені раніше першими. При цьому першими розподіляють
витрати того допоміжного підрозділу, який надає найбільше послуг
іншим допоміжним підрозділам. Підрозділ, витрати якого
розподілені першими, не бере участі у розподілі витрат інших
підрозділів. Потім так же роблять з рештою допоміжних
підрозділів.
Метод врахування взаємних послуг передбачає, що
витрати допоміжних виробництв спочатку розподіляють між
самими допоміжними виробництвами пропорційно обсягу наданих
послуг, виходячи з початкової суми витрат до розподілу, а потім
сукупні витрати кожного допоміжного підрозділу списують на
основні підрозділи за методом прямого розподілу.

70

Контрольні запитання:
1.
Дайте визначення понять «собівартість продукції» та
«калькуляція собівартості продукції».
2.
Охарактеризуйте види собівартості продукції.
3.
Наведіть склад собівартості виробленої та реалізованої
продукції.
4.
Що таке «об’єкт обліку витрат», «об’єкт калькуляції»,
калькуляційна одиниця?
5.
Дайте характеристику типовим статтям калькуляції.
6.
Охарактеризуйте основні види калькуляцій.
7.
Дайте характеристику основним методам калькулювання
собівартості продукції.
8.
Назвіть і охарактеризуйте методи визначення вартості
супутньої продукції.
9.
Які витрати належать до непрямих і підлягають розподілу?
10.
Що може бути використано як база розподілу непрямих
витрат?
11.
Наведіть методи розподілу витрат на утримання
допоміжних виробництв.
12.
Як розподіляють загальновиробничі витрати згідно з
П(С)БО 16 «Витрати»?
13.
Як
розподіляють
загальновиробничі
витрати
на
сільськогосподарських підприємствах?
Завдання:
Завдання 1. Компанія «Вітрила» виконує роботи з
виготовлення вітрил для яхт за індивідуальними замовленнями.
Бюджет на наступний рік передбачає такі витрати:
—прямі витрати праці, год.
6000
—пряма оплата праці, грн
30000,0
—оплата непрямих витрат праці, грн
9000,0
—амортизація обладнання і приміщень, грн
3000,0
—орендна плата і місцеві податки, грн
5000,0
—опалення, освітлення, енергоносії, грн
2000,0
—витрати машинного часу, год.
2000
—прямі витрати матеріалів, грн
3000,0
—непрямі витрати матеріалів, грн
500,0
—інші непрямі витрати, грн
200,0

71

Компанія одержала замовлення на виготовлення вітрил, на
виконання якого за попередніми розрахунками буде витрачено 15
год. прямих витрат праці, 7 год. машинного часу та матеріалів на
суму 30,0 грн. Амортизація розподіляється у складі непрямих
витрат. Визначити повні витрати на виконання замовлення, якщо
непрямі витрати розподіляються пропорційно прямим витратам:
1) праці;
2) машинного часу;
3) матеріалів.
Пояснити одержані результати розрахунків.
Завдання 2. Цех підприємства протягом звітного періоду
виконав 4 замовлення. Вартість матеріалів і заробітної плати
робочих-відрядників прямо відноситься до собівартості окремого
замовлення. Виробнича собівартість цеху склала 30 0000,0 грн,
зокрема:
матеріальні витрати - 160 000,0 грн;
витрати на оплату праці - 25 000,0 грн;
загальновиробничі витрати - 100 000,0 грн;
інші прямі - 15 000,0 грн.
Загальна сума прямих витрат складає 200 000,0 грн.
Необхідно здійснити розподіл загальновиробничих витрат
та виробничої собівартості на окремі види замовлення на основі
коефіцієнту розподілу (КР) пропорційно витратам на оплату праці
та пропорційно сумарним прямим витратам.
Вихідні дані для розподілу між різними замовленнями
представлена в таблиці.
Прямі витрати
Замов
лення матеріальні

1 2
50000
1
20000
2
40000
3
50000
4
Разом 160 000

на
оплату
праці
(ОП)

інші
прямі

3
4000
7000
5000
9000
25 000

4
5000
2000
4500
3500

разом

5

Загальновиробничі на
собівартість
замовлення
пропорПропорційно
ційно
витратам прямим
на ОП
витратам
6

100 000

72

7

100 000

Виробнича
собівартість
замовлення
пропор- пропорційно
ційно
витрата прямим
м
на витрата
ОП
м
8
9

300 000 300 000

Завдання 3.
При переробці сировини виходить декілька видів
напівфабрикатів один з яких піддається подальшій переробці з
отриманням на його основі
товарної
продукції. При цьому
планова виробнича собівартість продукції складає 350,0 грн,
зокрема прямі витрати без сировинної складової – 80,0 грн,
загальновиробничі витрати – 120,0 грн.
Визначити тверду оцінку супутньої продукції.
Завдання 4.
Супутній продукт передається на наступну
напівфабрикат, після доопрацювання він стає товарним
Ціна реалізації «допрацьованого» продукту складає
виробнича собівартість процесу доопрацювання (без
складової) 100,0 грн, норматив рентабельності – 35,0%.
Визначити тверду оцінку попутного продукту.

стадію як
продуктом.
400,0 грн,
сировинної

Завдання 5.
На підприємстві випускається декілька видів товарних
продуктів, які при калькулюванні розділяються на основні та
супутні. Планова сума виручки від реалізації складає: 407 000,0 грн,
в тому за процесом 1 – 144 000,0 грн, за процесом 2 – 263 000,0 грн.
Рентабельність виробництва в цілому по підприємству складає
35,7%, зокрема за процесом 1 – 44,0%, за процесом 2 - 31,5%.
Визначити тверду оцінку попутної продукції виходячи з
середньої по підприємстві рентабельності виробництва та з
рентабельності окремого процесу. Вихідні дані наведені у таблиці.
Продукт
Процес 1
Основний продукт 1
Основний продукт 2
Супутній продукт 1
Процес 2
Основний продукт 3
Основний продукт 4
Основний продукт 5
Супутній продукт 2

Кількість
одиниць
100
300
50

Виробнича
собівартість
процесу, грн
100 000,0

Відпускна
ціна за
одиницю, грн
300,0
350,0
180,0

200 000,0
200
200
150
100

73

400,0
420,0
500,0
240,0

Завдання 6.
У єдиному технологічному процесі виробляється чотири
основні продукти. Виробнича собівартість всіх складає 200 000,0
грн. Необхідно визначити собівартість кожного продукту. Вихідні
дані для вирішення наведені у таблиці.
Проду Обсяг вирКоеф-нт
Обсяг
Виробнича
кт
ва,
розподілу виробів,
собівартість
у натур,
витрат
умовна одиниці*
всього
виразі, т
вага
випуску
1
А
Б
В
Г
Разом

2
100
250
200
450
1 000

3

4

1,0

5

6

200 000

*Виробнича собівартість базового продукту визначається шляхом
ділення виробничої собівартості процесу на умовну натуральну
вагу
Завдання 7.
У результаті технологічного процесу отримано 800 т
основного продукту та 200 т – супутнього. Виробнича собівартість
процесу – 200 000,0 грн. Тверда оцінка супутньої продукції – 150,0
грн/т.
Необхідно визначити виробничу собівартість одиниці
основного продукту.
Тести:
1. Як називають калькуляцію, яку складають після
закінчення звітного періоду:
а) планова;
б) нормативна;
в) очікувана (провізорна);
г) фактична?
2. Як називають калькуляцію, яку складають до
закінчення звітного періоду на підставі фактичних даних про

74

витрати і вихід продукції за минулий час з початку періоду та
очікуваних даних про витрати і вихід продукції до кінця
звітного періоду:
а) планова;
б) нормативна;
в) очікувана (провізорна);
г) фактична?
3. Як називають калькуляцію, яку складають до початку
звітного періоду:
а) планова;
б) нормативна;
в) очікувана (провізорна);
г) фактична?
4. Вид продукції (робіт, послуг), замовлення, програма,
собівартість яких визначають, – це:
а) об’єкт обліку витрат;
б) об’єкт калькуляції;
в) калькуляційна одиниця;
г) немає правильної відповіді.
5. Одиниця вимірювання окремих видів продукції,
собівартість яких визначається, – це:
а) об’єкт обліку витрат;
б) об’єкт калькуляції;
в) калькуляційна одиниця;
г) немає правильної відповіді.
6.
Яка
база
розподілу
непрямих
використовується в умовах переважно ручних робіт:
а) прямі витрати праці;
б) відпрацьовані машино-години;
в) прямі витрати сировини та матеріалів;
г) усі основні витрати?
7.
Яка
використовується
виробництва:

витрат

база
розподілу
непрямих
витрат
переважно
в
умовах
автоматизації

75

а) прямі витрати праці;
б) відпрацьовані машино-години;
в) прямі витрати сировини та матеріалів;
г) усі основні витрати?
8.
Розподіл витрат допоміжних та обслуговуючих
підрозділів між відповідними іншими підрозділами може
здійснюватися за допомогою методу:
a) прямого розподілу;
б) системи рівнянь;
в) експертних оцінок;
г) статистичних оцінок.
9. Який метод розподілу витрат допоміжних виробництв
передбачає ігнорування взаємних послуг між цими
виробництвами:
а) прямого розподілу;
б) послідовного розподілу;
в) одночасного розподілу;
г) врахування взаємних послуг.
10. Який
метод
розподілу
витрат
допоміжних
виробництв передбачає використання системи алгебраїчних
рівнянь:
а) прямого розподілу;
б) послідовного розподілу;
в) одночасного розподілу;
г) врахування взаємних послуг.
11. До якого методу розподілу витрат належить такий
процес: «усі витрати підрозділів допоміжного та обслуговуючих
виробництв відразу відносять на основні виробничі підрозділи
без урахування взаємних послуг між підрозділами»?
а) взаємних послуг;
б) прямого розподілу;
в) одночасного розподілу;
г) непрямого розподілу.

76

12.
Якому методу розподілу витрат відповідає
економічний процес: «витрати кожного допоміжного та
обслуговуючого підрозділу розподіляються поетапно між,
відповідними основними, допоміжними та обслуговуючими
структурними одиницями».
а) взаємних послуг;
б) послідовного розподілу;
в) одночасного розподілу;
г) непрямого розподілу.
13. Собівартість продукції підприємства — це:
a) усі види виплат підприємства постачальникам ресурсів,
що були використані у господарському процесі підприємства;
б) грошовий вираз витрат виробництва та реалізації
продукції;
в) грошові платежі постачальникам за отримані ресурсні
можливості;
г) податкові платежі.
14. Калькулювання собівартості продукції—це:
а) обчислення загальної суми витрат підприємства;
б) процес обчислення собівартості одиниці продукції;
в) розподіл накладних витрат за видами продукції;
г) розподіл витрат підприємства за видами його діяльності.
15. Основним об'єктом калькулювання на виробничому
підприємстві є:
a) внутрішні транспортні послуги;
б) ремонтні роботи;
в) продукція, що виготовляється для продажу на ринку;
г) інструмент власного виробництва.
16. Як оцінюється супутня (побічна) продукція:
а) за ціною її можливого використання;
б) за ціною її можливої реалізації;
в) за плановою собівартістю аналогічного основного
продукту в інших виробництвах;
г) всі відповіді вірні.

77

ТЕМА 5
УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ У КОРОТКОСТРОКОВОМУ І
ДОВГОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДАХ
1. Загальна характеристика витрат у короткостроковому
періоді
2. Граничні витрати та граничний дохід у системі
управління витратами
3. Особливості поведінки витрат на виробництво в
довгостроковому періоді
4. Оцінювання ефективності управління поточними
витратами
5. Основні показники в системі аналізу взаємозв’язку
«витрати-обсяг виробництва-прибуток»

1. Загальна характеристика витрат у короткостроковому
періоді
Оскільки на зміну кількості ресурсів, що використовуються
у виробничому процесі, витрачається різна кількість часу,
необхідно розрізняти короткостроковий та довгостроковий періоди.
Короткостроковий період — достатньо короткий період
часу для того, щоб підприємство могло змінити свої виробничі
потужності, але достатньо тривалий для зміни ступеня
інтенсивності використання цих фіксованих потужностей.
Короткостроковий період – це період, в якому виробничі
потужності залишаються незмінними, але обсяг виробництва може
бути змінений шляхом залучення більшої чи меншої кількості
ресурсів (живої праці, сировини тощо).
У короткостроковому періоді різні види витрат можуть бути
віднесені або до постійних (ТFC), або до змінних (ТVC).
Змінні витрати – це такі, сума яких змінюється в
залежності від зміни обсягу діяльності. Графічно ця залежність
виражається прямою лінією (рис. 5.1), а теоретично – рівнянням
прямої:
y = bx ;
(5.1)
де y – загальна сума змінних витрат, грн;

78

x – обсяг діяльності (кількість одиниць виготовленої продукції),
од.;
b – витрати на одиницю продукції, грн.
y
y

0

0
x
а) загальні змінні витрати

x
б) середні змінні витрати

Рис. 5.1. Залежність змінних витрат від обсягу виробництва
Змінні витрати поділяються на пропорційні, прогресивні, та
дигресивні.
Пропорційні витрати змінюються тими ж темпами, що й
обсяг виробництва. Прогресивні витрати – це такі, темпи
зростання яких перевищують темпи зростання обсягу виробництва.
Дигресивним називаються такі змінні витрати, темпи зростання
яких відстають від темпів зростання обсягу виробництва.
Постійні витрати – це такі, сума яких на змінюється при
зміні обсягу діяльності. З розрахунку на одиницю продукції при
зростанні обсягів виробництва такі витрати зменшуються (рис. 5.2).
y

y

0

0

x
а) загальні постійні витрати

x
б) середні постійні витрати

Рис. 5.2. Залежність постійних витрат від обсягу виробництва
Хоч постійні витрати для певного виробничого періоду і не
залежать від обсягу виробництва, це не свідчить про їхню
абсолютну постійність — навпаки, через декілька періодів можна
зменшити чи збільшити величину постійних витрат. Так,
наприклад, перехід до більш прогресивної технології збільшує блок

79

постійних витрат. Постійні витрати можуть змінюватися досить
часто, але їх зміна не пов'язана із зміною обсягів виробництва.
Постійні витрати поділяють на залишкові та стартові.
До залишкових витрат відноситься та частина постійних
витрат, яку продовжує нести підприємство, незважаючи на те, що
виробництво і реалізація на якийсь час повністю зупинені. До
стартових витрат відноситься та частина постійних витрат, які
виникають з відновленням виробництва і реалізації.
Такий детальний розподіл постійних витрат може
знадобитися у разі прийняття рішення про доцільність продовження
чи повного припинення існування підприємства.
У реальному житті рідко можна знайти витрати, які по своїй
суті є виключно постійними або змінними. Економічні явища і
пов’язані з ними витрати у більшості випадків є умовно-змінними
або умовно-постійними, тобто вони містять одночасно і змінні і
постійні витрати.
Різниця між постійними і змінними витратами має суттєве
значення для кожного підприємця. Змінні витрати — це витрати,
якими можна управляти, величина яких може бути змінена на
протязі короткострокового періоду часу шляхом зміни обсягу
виробництва. Постійними витратами управляти складніше, оскільки
найчастіше ці витрати є обов'язковими і повинні бути оплачені
незалежно від обсягу виробництва.
Загальні витрати (TC) — це сума загальних постійних і
змінних витрат фірми на виробництво продукції (рис. 5.3). Загальні
витрати можна відобразити формулою:
у = а + bx ;
(5.2)
де а – сума постійних витрат
у
Сума
витрат,
грн

Лінія сукупних
витрат

Змінні витрати - bx
Постійні витрати - а

0
Обсяг виробництва

х

Рис. 5.3. Графічне зображення загальних витрат

80

Середні витрати.
Для кожного виробника дуже важливо знати загальну суму
його витрат, але його повинні турбувати і середні витрати, тобто
витрати на одиницю продукції. Зокрема, саме показники середніх
витрат звичайно використовуються для порівняння з ціною, яка
завжди вказується в розрахунку на одиницю продукції. Розрізняють
середні постійні, середні змінні і середні загальні витрати.
Середні змінні витрати (AVC) або змінні витрати на
одиницю продукції, визначаються шляхом ділення сумарних
змінних витрат на відповідну кількість виробленої продукції (Q)
(див. рис.5.1).
Середні постійні витрати (AFC) визначаються шляхом
ділення сумарних постійних витрат на відповідну кількість
виробленої продукції (див. рис.5.2).
Середні загальні витрати (ATC) можна розрахувати
шляхом ділення загальних витрат на кількість виробленої продукції,
або шляхом додавання середніх постійних до середніх змінних
витрат.
Поняття середніх загальних витрат має важливе значення
для підприємства. Порівняння середніх загальних витрат з рівнем
цін дозволяє визначити величину прибутку на одиницю продукції і
дозволяє вибрати правильну стратегію та тактику діяльності
підприємства.
На відміну від постійних витрат, величина яких не залежить
від обсягу виробництва, змінні витрати збільшуються чи
зменшуються пропорційно випуску продукції. На початковому
етапі процесу виробництва змінні витрати зростають більш
високими темпами, ніж обсяг виробленої продукції. По мірі
досягнення оптимальних розмірів виробництва відбувається
відносна економія змінних витрат. Але подальше розширення
виробництва призводить до нового зростання змінних витрат, коли
зростання випуску викликає збільшення транспортно-заготівельних
витрат, чисельності працюючих тощо, більш швидкого росту витрат
порівняно із зростанням виробництва.
Закон
спадної
віддачі
(спадної
граничної
продуктивності).
Витрати на виробництво будь-якого продукту підприємства
залежать не тільки від цін необхідних ресурсів, але й від технології,
тобто від кількості ресурсів, які необхідні для виробництва.

81

Протягом короткострокового періоду підприємство може змінити
обсяг виробництва через поєднання кількості ресурсів з
фіксованими потужностями. Але яким же чином буде змінюватися
обсяг виробництва по мірі того, як все більша і більша кількість
змінних ресурсів буде приєднуватися до фіксованих ресурсів
фірми?
Відповідь на це питання дає закон спадної віддачі.
Цей закон стверджує, що із зростанням використання
якогось виробничого фактора (при незмінних інших) спочатку
спостерігається достатньо високі темпи нарощування обсягів
виробництва продукції, потім ці темпи знижуються, і нарешті
досягається така точка, в якій додаткове застосування змінного
фактора веде до зниження обсягів виробництва продукції. Тобто
надмірне зростання застосування одного із ресурсів (при фіксованій
решті) призводить до послідовного зниження віддачі від його
застосування. Закон спадної віддачі можна застосовувати для всіх
виробничих процесів і до всіх змінних витрат у короткостроковому
періоді.
2. Граничні витрати та граничний дохід у системі управління
витратами
Граничними витратами (маржинальними) називаються
додаткові витрати, пов'язані з виробництвом додаткової одиниці
продукції. Граничні витрати можна визначити для кожної
додаткової одиниці продукції, помітивши ту зміну суми витрат, яка
є результатом виробництва цієї одиниці. Постійні витрати не
виливають на величину граничних витрат. Отже, зміна суми
загальних витрат завжди дорівнює зміні суми змінних витрат для
кожної додаткової одиниці продукції. Розрахунок граничних витрат
(MC) здійснюється за формулою:

TC
TVC
;
(5.3)
Q
Q
TC – приріст загальних витрат, грн;
Q – приріст обсягу виробництва у натуральному виразі, грн;
TVC – приріст змінних витрат.
MC

де:

82

Граничні витрати показують ті витрати, які понесе фірма у
випадку виробництва останньої одиниці продукції, і одночасно —
витрати, які можуть бути «заощаджені» у випадку скорочення
обсягу виробництва на цю останню одиницю. Показники середніх
витрат не дають такої інформації.
Граничні витрати відображають зміни у витратах, які
викличе збільшення чи зменшення обсягу виробництва на одиницю.
Порівняння граничних витрат з граничною виручкою, яка дорівнює
зміні виручки, пов'язаній зі збільшенням чи зменшенням обсягу
виробництва на одну одиницю, дозволяє фірмі визнавити
прибутковість зміни масштабів виробництва.
Концепція граничних витрат має стратегічне значення,
оскільки вона дозволяє визначити ті витрати, розмір яких
підприємство може контролювати безпосередньо.
Максимальний прибуток є різницею між валовим доходом
та валовими витратами, а мінімальний збиток — різницею між
граничним доходом та граничними витратами.
Граничний дохід (маржинальний) (MR) — додатковий
дохід, який є результатом продажу ще однієї одиниці продукції.
У країнах з розвиненою ринковою економікою розроблені
основні правила поведінки підприємства в плануванні прибутку від
реалізації,
які
можна
використовувати
на
вітчизняних
підприємствах:
1. Підприємство отримує прибуток до того часу, поки
ціна перевищує середні витрати.
2. Максимальний прибуток досягається, коли ціна
більша від мінімуму середніх загальних витрат.
3. Нульовий прибуток відповідає точці беззбитковості.
4. Підприємство має найменший збиток, якщо ціна є
меншою за мінімум середніх загальних витрат, але більшою за
мінімум середніх змінних витрат.
5. Виробництво продукції необхідно припинити, якщо
ціна нижча від мінімуму середніх змінних витрат.

83

3. Особливості поведінки витрат на виробництво в
довгостроковому періоді
Довгостроковий період — це період часу, протягом якого
всі чинники є змінними. В довгостроковому періоді підприємство
має можливості змінити загальні розміри будівль та споруд,
кількість машин та обладнання тощо, а галузь — число
підприємств, які в ній функціонують. Якщо короткостроковий
період є періодом фіксованих потужностей, то довгостроковий
період — це період потужностей, що змінюються.
Довгостроковий період складається із сукупності
короткострокових періодів, в яких рівень та динаміку собівартості
продукції визначає закон спадної віддачі ресурсів. Проте динаміка
собівартості
продукції
у
довгостроковому
періоді
не
підпорядковується дії цього закону.
Послідовне збільшення розмірів підприємства протягом
певного часу тягне за собою зниження витрат виробництва одиниці
продукції, але, починаючи з певного моменту зростання обсягів
виробництва підприємства призведе до підвищення середніх
загальних витрат. Цю закономірність пояснюють позитивним і
негативним ефектами росту масштабу, чи ефектами масштабу.
Позитивний ефект масштабу виробництва (ефект
масового виробництва; економія, обумовлена ростом масштабу
виробництва) полягає у тому, що із зростанням розмірів
підприємства цілий ряд чинників (підвищення рівня спеціалізації
праці робітників та управлінців, можливість використовувати
найбільш ефективне обладнання, ресурсозберігаючі технології)
починає діяти в напрямку зниження середніх витрат виробництва.
Так, в Японії одна із популярних інтерпретацій зв'язку між обсягом
виробництва і витратами виражається рівністю «2Q = 2/3 ATC».
Така рівність означає наступне: подвоєння обсягу виробництва
призводить до скорочення середніх загальних витрат на 1/3.
Але з часом, розширення підприємства може призвести до
негативних економічних наслідків і до зростання витрат на
виробництво одиниці продукції. Основна причина виникнення
негативного масштабу виробництва пов'язана з певними
управлінськими труднощами, які виникають при спробі ефективно
контролювати і координувати діяльність підприємства, що
перетворилося на крупно-масштабного виробника, наслідком чого

84

стає зниження ефективності і зростання середніх витрат
виробництва.
Позитивний чи негативний ефект масштабу є важливим
фактором, який визначає структуру галузі. Мінімальний
ефективний розмір — це найменший обсяг виробництва, при якому
підприємство може мінімізувати свої середні витрати за певний
період.
4. Оцінювання ефективності управління поточними витратами
В умовах обмеженості ресурсів, коли підприємство не може
постійно збільшувати виробничу базу, і з розвитком конкуренції,
коли виробники не можуть постійно підвищувати ціни, рішення
повинні прийматися на користь оптимізації витрат та пошуку
шляхів їхнього зниження.
Вітчизняні підприємства працюють в економічних умовах,
які, з одного боку, характеризуються високим рівнем конкуренції, а
з іншого — державним втручанням стосовно ціноутворення на
окремі види продукції (наприклад, на хлібопекарську продукцію),
що обмежує можливості підприємств адекватно реагувати на зміни
ринкової кон'юнктури як на власну продукцію, так і на ринках
сировини й енергоносіїв. Таким чином, на ефективність управління
витратами впливає велика кількість чинників, на які підприємство
не завжди має можливість своєчасно відреагувати. Проте швидкість
та способи реагування (наприклад, корегування обсягів
виробництва окремих видів продукції, оновлення технологічних
ліній, заходи з перегляду цін та належне обґрунтування
необхідності такого перегляду для органів державного регулювання
тощо) залежать від якості управління, у тому числі управління
поточними витратами.
Різноманіття існуючих методик, які дозволяють визначити
ефективність управління витратами виробництва, можна умовно
розподілити на дві основні групи:
1.
Оцінка ефективності через порівняльний аналіз
безпосередньо витрат та їх поведінки за різних умов внутрішніх та
зовнішніх факторів впливу;
2.
Оцінка ефективності через аналіз фінансових результатів
(показників рентабельності та абсолютної величини прибутку,
маржинального доходу).

85

В практиці підприємств найбільш поширеним показником,
що відповідає вимогам кінцевої ефективності виробництва, є рівень
його прибутковості (рентабельності). Цей показник визначається
відношенням прибутку до собівартості. Економічна сутність цього
показника полягає в тому, що він відповідає всім критеріям
суспільної ефективності: зниженню собівартості продукції,
зростанню обсягів її виробництва і реалізації.
На рівні підприємства питання формування та величини
витрат виробництва є пріоритетними, адже саме витрати і ціна
повинні визначати оптимальні обсяги виробництва продукції (робіт,
послуг), доцільність застосування певних технологій виробництва і,
звичайно, основну мету діяльності підприємства — отримання
прибутку.
Політика підприємств стосовно витрат, як правило, в
більшості випадків зводиться до їхнього зниження, часто — не
зовсім обґрунтованого. Такий підхід спрощує проблему витрат і є
однобоким.
Ефективність витрат виробництва враховує як величину
витрат, так і вплив витрат на результати діяльності, які перш за все
виражаються у вартості виробленої продукції (робіт, послуг) з
урахуванням якості попиту на неї.
Для визначення ефективності витрат виробництва необхідно
враховувати сукупний вплив чинників, які прямо чи
опосередковано впливають на витрати.
Таким чином, щоб почуватися впевнено в умовах ринкової
конкуренції та забезпечувати фірмі підприємницький успіх,
необхідно скорочувати передусім поточні витрати на виробництво
продукції. Але світовий досвід показує, що найкращих результатів
можна досягти не за найбільшої мінімізації витрат на виробництво,
а за їхньої оптимізації, коли реальне зниження витрат становить
приблизно 90,0% максимально можливих. Реалізація решти 10,0%
потенціальної економії, як правило, потребує настільки великих
додаткових витрат, що вони стають економічно недоцільними.
Оптимальними треба вважати такі витрати на виробництво і
реалізацію продукції, які забезпечують підприємницькій структурі
отримання максимально можливого прибутку.
Існує певна функціональна залежність витрат на
виробництво та прибутку на одиницю продукції від обсягу випуску
продукції, яку можна зобразити графічно:

86

Витрати
виробництва

0
Обсяг виробництва
Рис.5.4. Взаємозв’язок між обсягом виробництва і витратами
Прибуток

0
Обсяг виробництва
Рис. 5.5. Взаємозв’язок між обсягами виробництва і прибутком
Об’єднавши в одному графіку криву витрат і прибутку,
отримаємо рис. 5.6, за яким можна зробити висновки.
А
Прибуток,
Витрати
виробництва
В

М

Обсяг виробництва

Рис. 5.6. Взаємозв’язок між прибутком, витратами і обсягом
виробництва

87

Перший висновок — заштрихована зона на графіку
характеризує сферу прибутковості підприємницької діяльності.
Другий висновок —пряма АВ фіксує величину максимально
можливого прибутку за мінімально можливих поточних витрат.
Третій висновок — починаючи з обсягу виробництва, в точці М слід
визначити доцільність подальшого збільшення обсягу виробництва.
Найпростішим
методом
кількісного
визначення
оптимальних витрат на виробництво продукції є порівняння
поточних витрат на виготовлення тих самих виробів на кількох
підприємствах у межах корпорації або іншої подібної
підприємницької організаційної структури. Існує спеціальний
показник — коефіцієнт оптимальності фактичних витрат (Копт):

К опт

ТС мін
;
ТС факт

(5.4)

де: ТСмін – мінімально можлива величина витрат на порівнюваних
підприємствах, грн;
ТСфакт – фактична величина поточних витрат на конкретному
підприємстві, грн.
При цьому має виконуватися умова:
0 Копт 1 .
Найвищим значенням коефіцієнта є 1. Чим ближчими до
одиниці будуть значення коефіцієнтів, тим ефективніше
здійснюється на підприємстві процес управління витратами
виробництва.
Практична цінність запропонованого показника полягає в тому,
що з його допомогою можна дати оцінку ступеня ефективності
існуючих (фактичних) прямих виробничих витрат досліджуваного
підприємства порівняно з нормативно-відтворювальними.
5. Основні показники в системі аналізу взаємозв’язку витратиобсяг виробництва-прибуток
Останнім часом набув значного поширення аналіз
співвідношення «витрати — обсяг виробництва (реалізації) —
прибуток» (СVР-аналіз). Передумовами такого аналізу є
припущення, що:

88

обсяг виробництва точно співпадає з обсягом
реалізації;
постійна
діяльності;

витрати чітко розподілені на змінні та постійні;
ціна реалізації одиниці продукції — величина
для всього передбачуваного діапазону виробничої

величина змінних витрат на одиницю продукції
залишається сталою;
випускається лише один вид продукції чи існує одна
незмінна структура продажу;
обсяг виробництва є єдиним чинником, що впливає
на величину змінних витрат.
Основними показниками в системі аналізу взаємозв’язку
«витрати — обсяг виробництва (реалізації) — прибуток» є:
1. Маржинальний дохід;
2. Точка беззбитковості виробництва;
3. Операційний (виробничий) лівередж (важель);
4. Запас міцності.
Аналіз досліджуваного взаємозв’язку можна виконувати
різними методами: графічним або розрахунковим (математичним).
1. Маржинальний дохід (маржинальний прибуток,
граничний дохід) являє собою різницю між доходом від реалізації
та змінними витратами підприємства. Маржинальний дохід можна
розглядати як джерело покриття постійних витрат і формування
прибутку.
Чим більше обсяг реалізації, тим вищий маржинальний
дохід підприємства і тим більша величина увійде до прибутку після
покриття постійних витрат.
Загальний маржинальний дохід (МД), в грн
визначається як:
Виручка – загальні змінні витрати: МД = V – TVС;
(5.5)
Прибуток + загальні постійні витрати: МД = П + TFС;
(5.5)
Маржинальний дохід на одиницю в грн:
Ціна за одиницю – середні змінні витрати:
МД один. = Р – AVC;
(5.7)
Коефіцієнт маржинального доходу (КМД) (ціновий
коефіцієнт, коефіцієнт покриття) відображає питому вагу

89

маржинального доходу у величині виручки від реалізації або ціні
товару і дорівнює:
МД один
МД
;
(5.8)
КМД
V
Р
Даний показник дозволяє визначити, яку величину
маржинального доходу приносить кожна гривня доходу від
реалізації для покриття постійних витрат та отримання прибутку і
показує, як зміна виручки від реалізації вплине на прибуток за
умови, що величина постійних витрат залишиться без змін. Чим
вище коефіцієнт маржинального доходу у продукції, тим більший
прибуток вона може принести і тим меншу кількість її слід
продавати для отримання певного запланованого прибутку.
2. Одним із показників, який дозволяє зробити висновок про
ефективність виробництва, є прибуток. Отримання його означає
досягнення беззбитковості виробництва.
Аналіз беззбитковості ґрунтується на комплексному
дослідженні впливу зміни обсягу виробництва, структури продаж,
постійних, змінних витрат, ціни продажу товару на кінцевий
результат діяльності виробника — прибуток.
Розрахунок абсолютної беззбитковості полягає у визначенні
точки беззбитковості (рівноваги) — того фінансового рубежу, на
якому виручка від реалізації точно співпадає з величиною витрат.
Вона показує рівень доходу від реалізації, що дорівнює сумі
змінних та постійних витрат для певного обсягу виробництва за
даного коефіцієнта використання виробничих потужностей.
За допомогою аналізу беззбитковості можна визначити:
обсяг продажу, який забезпечить беззбитковість виробництва; обсяг
продажу, який дозволить досягнути запланованого рівня прибутку;
вплив на рівень прибутку зміни в ціні продажу, структурі витрат, в
обсягу виробництва; вплив на рівень беззбитковості бажаної
величини прибутку; зміни структури продаж тощо.
Аналіз беззбитковості ґрунтується на розподілі витрат на
постійні і змінні, які в сумі визначають собівартість продукції. Для
точки беззбитковості характерним є те, що ній «сукупні витрати =
доходу від реалізації», при цьому прибуток дорівнює нулю:
Прибуток = Обсяг реалізації х Ціну реалізації - Обсяг
реалізації х Середні змінні витрати – Загальні постійні витрати,
або:

90

П = Q * P - Q *AVC – TFC;

(5.9)

Де П – прибуток від реалізації, грн;
Р – ціна реалізації за одиницю продукції, грн;
Q – обсяг реалізації, од.
За умови, якщо прибуток дорівнює нулю, з цього рівняння
визначимо значення кількості реалізованої продукції для точки
беззбитковості у натуральному вимірі:
TFC
;
(5.10)
Qб
P AVC
У грошовому вимірі:
TFC
;
(5.11)
Qб
КМД
Де КМД – коефіцієнт маржинального доходу, грн;
У ринковій економіці розмір прибутку залежить від обсягів
виробництва та продажу, ціни на продукцію, витрат підприємства.
На величину витрат впливає зміна обсягів виробництва, ціни на
ресурси, співвідношення постійної та змінної частини витрат,
ефективність управління ними. Тому на підприємстві необхідно
планувати обсяг продажу, який забезпечував би за інших умов
отримання
заздалегідь
визначеної
величини
прибутку,
розраховувати вплив зміни ціни, величини змінних та постійних
витрат на запланований обсяг продажу.
Маючи інформацію про точку беззбитковості підприємства
можна розрахувати обсяг реалізації продукції, необхідний для
отримання певного прибутку у натуральному виразі:
TFС П неох
;
(5.12)
Q
P AVC
У грошовому виразі:

Q

TFС П неох
;
КМД

(5.13)

Де Пнеох - необхідний прибуток, грн.
Вплив на плановий обсяг продажу зміни ціни на продукцію
розраховується за формулою:

91

МД база
(5.14)
: Рнов ;
КМД нов
Де Qнов – новий обсяг продажу в натуральному виразі, од.;
МДбаза – базовий маржинальний дохід, грн;
КМДнов –новий коефіцієнт маржинального доходу;
Рнов – нова ціна продукції, грн.
Вплив зміни змінних витрат на плановий обсяг продажу:
Qнов

Qнов

МД база
: Рбаза ;
КМД нов

(5.15)

Де Рбаза – базова ціна продукції, грн.
Вплив зміни постійних витрат на плановий обсяг продажу:

Qнов

МД база
: Рбаза ;
КМД база

(5.16)

Де КМДбаза – базовий коефіцієнт маржинального доходу.
Одним із важливих завдань аналізу є визначення ціни
беззбитковості, тобто рівня ціни, при якій підприємство не буде
мати ні збитку, ні прибутку. Знання такої ціни необхідне для
вирішення питання про допустимі торгівельні знижки при
встановленні договірних цін.
Ціна беззбитковості (Рб) визначається рівнянням:
Рб

TFC

AVC ;

(5.17)

Qн

Де Qн – обсяг реалізації в натуральному виразі, од.
Для визначення ціни, необхідної для отримання певного
прибутку:
Рб

TFC

П нео б

AVC ;

(5.18)

Qн

Графічний спосіб визначення точки беззбитковості полягає
у побудові так званого графіка рівноваги, показаного на рис. 5.7.

92

Отже, якщо підприємство виробить і реалізує 25 т продукції
(на суму 125 тис. грн), то воно лише компенсує свої витрати. Якщо
ж обсяг реалізації перевищить вказану величину, підприємство
почне отримувати прибуток.
Витрати,
доходи,
грн.

Дохід від реалізації

125

Зона прибутку
Змінні витрати

Постійні витрати
Зона
збитків
25 Обсяг виробництва, т
Рис. 5.7. Графік беззбитковості виробництва
3. Після досягнення точки беззбитковості підприємство має
відповісти на питання: які темпи зростання прибутку слід очікувати
в майбутньому за існуючих рівнів ціни та величини витрат. Це
можна визначити за допомогою показника, який називається
операційним (виробничим) лівереджем (важелем). Це таке
співвідношення постійних та змінних витрат, яке забезпечує більш
високий процент зростання прибутку, ніж відповідний процент
зростання обсягу реалізації. Сутність цього показника полягає у
наступному: чим нижча питома вага постійних витрат в загальній
сумі витрат підприємства, тим менша величина маржинального
доходу, необхідна для їх покриття. Тобто постійні витрати
використовуються як важіль для досягнення тих чи інших
відсоткових змін у прибутках унаслідок змін обсягу виробництва.
Ступінь впливу змін в обсягу реалізації на прибуток,
розраховують за допомогою коефіцієнта (ефекту, фактора)
операційного важеля (операційного лівериджу) (КОВ), який

93

визначається як відношення суми маржинального доходу до суми
прибутку, або:
КОВ

Р AVC Q
P AVC Q TFC

МД
;
П

(5.19)

;

(5.20)

Або:
КОВ

1

TFC
П

де: КОВ – коефіцієнт операційного важеля.
Щоб визначити, як зміна виручки від реалізації (у %)
впливає на зміну прибутку (у %), можна використати формулу:
П оо

КОВ

V

о

о

;

(5.21)

Коефіцієнт операційного важеля показує, на скільки
відсотків зміниться операційний прибуток при зміні виручки від
реалізації на 1,0%.
Наведені формули для розрахунку операційної залежності
(сили впливу операційного важеля) можуть бути достовірними
лише за наступних умов:
- підприємство випускає лише один вид виробу;
- якщо ж виготовляється декілька виробів, то
збільшення виручки має бути пропорційно частці кожного виробу в
ній. Тобто, якщо підприємство випускає 5 виробів, маржинальний
прибуток по яких неоднаковий, то збільшення виручки на 5,0 %
повинно означати, що по кожному з п'яти виробів виручка від
реалізації теж зросте на 5,0 %.
4.
Важливим
напрямком
аналізу
«витрати-обсяг
виробництва-прибуток» є передбачення реакції прибутку на зміни
інших показників діяльності. Для такого аналізу використовують
показники:
Запас міцності;
Коефіцієнт запасу міцності.
Запас міцності (ЗМ) (запас фінансової міцності, маржа
безпеки, зона безпеки) – величина, на яку досягнутий обсяг
реалізації продукції перевищує рівень беззбитковості (критичний
обсяг):

94

ЗМ = V – Qб;

(5.22)

Він показує максимально припустимий розмір зниження
виручки від реалізації підприємства без загрози одержання збитків.
Цей показник можна визначити як у грошовому, так і в
натуральному виразі. Крім того його можна визначити у відсотках і
у такому разі його називають коефіцієнтом запасу міцності – це
відносне зниження обсягів реалізації, яке може дозволити собі
підприємство до досягнення точки беззбитковості. Чим менша
точка беззбитковості, тим більше зона безпеки діяльності
підприємства. Коефіцієнт запасу міцності (КЗМ) розраховується
за формулою:

ЗМ
;
V

КЗМ

(5.23)

Основні скорочення:
Q – Обсяг реалізованої продукції, од.;
Qб – Обсяг реалізованої продукції в точці беззбитковості,
од.;
TС – Загальні витрати, грн;
TFC – Загальні постійні витрати, грн;
TVC – Загальні змінні витрати, грн;
MC – Граничні витрати, грн;
MR – Граничний дохід, грн;
AFC – Середні постійні витрати, грн;
AVC – Середні змінні витрати, грн;
ATC – Середні загальні витрати, грн;
Копт – Коефіцієнт оптимальності фактичних витрат;
V – Виручка (дохід) від реалізації, грн;
P – Ціна за одиницю продукції, грн;
Pб – Ціна беззбитковості за одиницю продукції, грн;
П – Прибуток від реалізації, грн;
МД – Загальний маржинальний дохід, грн;
МД один. – Маржинальний дохід на одиницю продукції,
грн;
КМД – Коефіцієнт маржинального доходу;
КОВ – Коефіцієнт (ефект, фактор) операційного важеля
(операційного лівериджу);

95

ЗМ – Запас міцності;
КЗМ – Коефіцієнт запасу міцності.
Контрольні запитання:
1.
Які особливості поведінки витрат у короткостроковому і
довгостроковому періодах?
2.
Що таке середні витрати та їх роль у розрахунку
ефективності діяльності підприємств?
3.
Охарактеризуйте економічну сутність закону спадної
віддачі.
4.
Дайте визначення граничним витратам та граничному
доходу.
5.
В чому полягає сутність та значення оцінки ефективності
управління поточними витратами.
6.
Наведіть характеристику та наслідки позитивного та
негативного ефекту масштабу виробництва.
7.
Розкрийте економічну сутність і роль коефіцієнта
маржинального доходу.
8.
Як розраховується точка беззбитковості виробництва
графічним та математичним методами?
9.
Операційний важель (лівередж): економічна сутність та
методика розрахунку.
10.
Значення та методика розрахунку показників запасу
міцності та коефіцієнта запасу міцності.
Завдання:
Завдання 1.
«Прилуки» виробляє один вид продукції і реалізує за
середньою ціною 56,0 грн. за одиницю. Змінні витрати на
виробництво одиниці продукції складають 20,0 грн, постійні
витрати – 16200,0 грн за місяць. Проектна потужність підприємства
— 1000 одиниць продукції, ставка оподаткування прибутку –
25,0%.
Необхідно визначити:
1) точку беззбитковості у натуральному та грошовому
вимірниках і у відсотках до проектної потужності;
2) суму чистого прибутку (збитку), який отримає
підприємство при досягненні проектної потужності;

96

3) яку кількість продукції необхідно реалізувати, щоб
отримати чистий прибуток:
а) 8100,0 грн;
б) 9,0 грн на одиницю реалізованої продукції;
в) 20,0% від обсягу реалізації;
4) яку необхідно встановити ціну за одиницю продукції,
щоб підприємство при досягненні проектної потужності могло
одержати 9000,0 грн чистого прибутку.
Завдання 2.
Фірма «Аудит-Гром» організовує періодичні семінари
бухгалтерів з питань оподаткування та складання звітності. На
організацію чергового семінару вона понесла витрати на
друкування та розсилання потенційним слухачам програми
семінару і запрошення та інші рекламні заходи — 600,0 грн.
Одночасно фірма уклала договір на оренду приміщення для
проведення семінару за 300,0 грн з умовою, що в разі відмови від
оренди приміщення не пізніше ніж за тиждень до дати семінару,
вона сплачує штраф орендодавцю в розмірі 25,0% суми договору
оренди. Менше ніж за тиждень до початку семінару договір не
може бути анульований.
Оплата лекторам передбачена в розмірі 400,0 грн. Якщо
семінар не відбудеться, оплата лекторам не нараховується.
Кожен учасник сплачує за участь у семінарі 150,0 грн. У
вартість семінару включені витрати на обід з розрахунку 15,0 грн на
одного учасника і вартість роздаткового матеріалу — 5,0 грн.
Визначити доцільність проведення семінару або відмови від
нього, якщо за тиждень до його початку надійшли замовлення на
участь у семінарі лише від 6 бажаючих.
Розрахувати:
1) яка кількість учасників семінару забезпечить його
беззбитковість для фірми;
2) який прибуток одержить фірма, якщо у семінарі
приймуть участь 30 бажаючих;
3) при якій кількості учасників семінару фірма одержить
6500,0 грн прибутку від його проведення.

97

Завдання 3.
Підприємство планує продати 100 000 одиниць виробу Х за
ціною 8,0 грн. за одиницю та 200 000 одиниць вибору Y за ціною
6,0 грн. за одиницю. Змінні витрати становлять 70,0 % продажу для
Х та 80,0 % для Y. Для отримання загального операційного
прибутку 320 000,0 грн. розрахуйте постійні витрати.
Завдання 4.
Підприємство «Крекінг-завод» виготовляє три види
продукції в одному виробничому процесі (спільному) і реалізує їх з
такими показниками:
Показник
Ціна реалізації, грн за одиницю продукції
Змінні витрати на одиницю продукції, грн
Питома вага окремих видів продукції у
загальному обсязі виробництва, %

Вид продукції
А
Б
В
0,8
0,90
1,10
0,6
0,75
1,00
50

40

10

Постійні витрати підприємства за місяць становлять 25500,0
грн, фактичний обсяг виробництва всіх видів продукції разом —
400000 од.
Необхідно визначити:
1) точку беззбитковості, запас міцності та коефіцієнт запасу
міцності;
2) обсяг реалізації кожного виду продукції для отримання
загальної суми чистого прибутку 12750,0 грн (при ставці
оподаткування прибутку – 25,0%.)
Завдання 5.
Приватний підприємець С.П. Куценко планує продавати
сувеніри на фестивалі. Оренда торгового місця та вартість патенту
складають 300,0 грн за місяць. Покупна вартість одного сувеніра 5,0
грн. Ціна реалізації (без ПДВ) - 8,0 грн.
Необхідно визначити:
1) скільки сувенірів треба продати, щоб не мати ні прибутку,
ні збитку (критичний обсяг реалізації);
2) скільки сувенірів необхідно продати, щоб одержати 450,0
грн доходу;

98

3) який чистий доход одержить підприємець, якщо продасть
200 сувенірів.
Завдання 6.
Підприємство «Забава» виготовляє чоловічі та жіночі
костюми. Показники його роботи за звітний період складають:
Показник

Вид продукції
чоловічі
жіночі
костюми
костюми

Разом

Обсяг виробництва і реалізації,
700
500
1200
шт.
Ціна реалізації, грн
400
450
х
Змінні витрати на одиницю
260
280
x
продукції, грн
Постійні витрати, грн
X
X
100000
Необхідно визначити:
1) точку беззбитковості у натуральному і грошовому
вимірниках;
2) суму
прибутку
підприємства
при
заданому
співвідношенні та обсягу виробництва окремих видів продукції, а
також при збільшенні питомої ваги жіночих костюмів до 50,0%
загального обсягу виробництва у натуральних вимірниках.
Завдання 7.
Підприємство має постійні витрати у сумі 110 000,0 грн,
змінні витрати на одиницю 4,0 грн, коефіцієнт маржинального
доходу 20,0 %.
Необхідно визначити:
а) ціну продукції підприємства та маржинальний дохід на
одиницю;
б) обсяг продажу, необхідний для отримання операційного
прибутку 50 000,0 грн.
Завдання 8.
Підприємство «Промінь» виробляє і реалізує один вид
продукції з такими показниками: обсяг реалізації — 200 од.

99

продукції, ціна реалізації – 750,0 грн/од., змінні витрати — 450,0
грн/од., постійні витрати – 42000,0 грн за місяць.
Необхідно визначити:
1) точку беззбитковості у натуральному і грошовому
вимірниках;
2) очікувану суму прибутку при максимальному обсязі
реалізації;
3) запас міцності та коефіцієнт запасу міцності;
4) ціну беззбитковості, тобто мінімальну ціну, при якій
підприємство, реалізуючи 200 од. продукції, не буде мати ні
збитку, ні прибутку.
Завдання 9.
Нижче наведено інформацію щодо продукції підприємства
«Зоря», грн:
Ціна за одиницю
38,5
Змінні витрати на одиницю
23,65
Постійні витрати на рік
222 750,0
Необхідно визначити:
1)
маржинальний дохід на одиницю;
2)
беззбитковий обсяг продажу;
3)
обсяг продажу, необхідний для отримання
операційного прибутку в сумі 148 500,0 грн.
Завдання 10.
Підприємство «Мрія» виробляє і продає один вид продукції.
Обсяг продажів складає 5000 од. продукції за місяць. Змінні витрати
на одиницю продукції – 800,0 грн, постійні витрати – 100000,0 грн
щомісячно. Ставка оподаткування прибутку – 25,0%.
Необхідно визначити:
1) ціну беззбитковості;
2) ціну
реалізації,
яка
забезпечить
підприємству
щомісячний чистий прибуток на суму 15000,0 грн.
Завдання 11.
Фірма маркетингових послуг визначила, що попит на
продукцію підприємства «Оранта» значною мірою залежить від
ціни продукції і характеризується такими даними:

100

- ціна одиниці, грн:
300 250 200 150 125
- попит на продукцію, од. 125 200 310 450 550
Змінні витрати на виробництво одиниці продукції
складають 100,0 грн., постійні витрати підприємства – 20000,0 грн
за місяць. Необхідно визначити оптимальну ціну, за якої
підприємство «Оранта» одержить максимальну суму прибутку.
Завдання 12.
Підприємство реалізує 1000 од. продукції за ціною 200,0 грн
за одиницю, змінні витрати на одиницю продукції складають 80,0
грн, загальна сума постійних витрат становить 66000,0 грн за рік.
За наведених умов підприємство одержує суму прибутку,
яка дорівнює:
1000 х (200,0 – 80,0) – 66000,0 = 54000,0 грн.
Необхідно визначити, як зміниться сума прибутку, якщо:
1) обсяг реалізації збільшити на 10,0% при одночасному
зростанні суми постійних витрат на 15000,0 грн;
2) обсяг реалізації зменшити на 10,0%, а ціну реалізації
підвищити на 5,0 %;
3) підвищити змінні витрати на 5,0% при незмінних інших
показниках.
У кожному з наведених варіантів розрахунки необхідно
виконувати шляхом визначення маржинального доходу на одиницю
продукції.
Завдання 13.
За умови збереження запланованого розміру прибутку
необхідно провести аналіз чутливості обсягу реалізації і прибутку
при зміні ціни, постійних витрат, змінних витрат на 10,0%.
Вихідні дані:
1. Ціна 1 т продукції 3750,0 грн.
2. Обсяг продажу – 10,0 тис. т
3. Середні змінні витрати 2680,0 грн.
4. Загальні постійні витрати – 5,35 млн. грн.
Завдання 14.
На підставі вихідних даних необхідно заповнити таблицю
та пояснити: 1. Як діє закон спадної віддачі.

101

2. Як величина граничних витрат впливає на доцільність
виробництва.
Поведінка витрат підприємства при зміні обсягу виробництва
продукції
Сукупні витрати, грн
Q
шт.
0
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10

TFC

TVC

200
200
200
200
200
200
201
200
200
200
200

0
80
150
210
260
290
340
395
470
560
660

TC

Середні втрати, грн
AFC

AVC

ATC

MC,
грн

Завдання 15.
Заповніть таблицю і визначте, який обсяг виробництва
вибере фірма, яка бажає максимізувати прибуток при ціні 5,0 грн.
За якої ціни фірма має закритися?
Q

TC

TFC

0
1
2
3
4

4
8
10
14
20

2

T
V
C

MC

A
T
C

A
F
C

A
V
C

Виручка

MR

Прибуток,
(збиток)

Завдання 16.
За наведеними в таблиці даними обчисліть ринкову ціну,
сукупні, змінні та загальні середні витрати. Визначте, що має

102

робити фірма – збільшити чи зменшити випуск продукції, чи
припинити виробництво?
P

Q
1000

Виручка
5000

TC

TFC
1500

TVC

ATC

AVC
5,5

MC
5,0

Завдання 17.
На підставі вихідних даних необхідно заповнити таблицю та
пояснити:
1.
За якого обсягу виробництва за даних умов
підприємство має можливість максимізувати прибуток і
мінімізувати збитки.
Зміна доходів підприємства за різного обсягу виробництва
(Q)
шт.
1
0
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10

Валові
витрати,
грн
2
100
190
270
340
400
470
550
640
750
880
1030

Валовий
Граничні
дохід, витрати, грн
грн
(MC)
3
4
0
130
260
390
520
650
780
910
1040
1170
1300

Граничний
дохід, грн
(MR)
5

Валовий
прибуток,
грн
6

Завдання 18.
Заповніть
таблицю. Визначте
оптимальний
обсяг
виробництва при ціні реалізації – 10,0 грн. за одиницю.
Який рівень цін змусить закрити фірму?
Який рівень цін дозволяє мінімізувати збитки, але не
закрити фірму?

103

Q

TC

0
1
2
3

4
8
18
39

TFC

TVC

AFC

AVC

ATC

MC

Вируч
ка

MR

Прибуток,
(збиток)

Завдання 19.
Для кожного з наведених нижче варіантів необхідно
визначити пропущені дані:
№

Виручка,
грн

1
2
3

?
630 000
240 000

Змінні
витрати
грн
300 000
?
?

МД на
одиницю,
грн
50
?
12

Постійні
витрати,
грн
?
157 500
60 000

Прибуток
грн

Q, од.

62 500
105 000
36 000

10 000
17 000
?

Завдання 20.
Для кожного з наведених нижче варіантів необхідно
визначити пропущені дані:
№

Виручка,
грн

1
2
3

200 000
400 000
?

Змінні
витрати,
грн
160 000
?
?

КМД
?
40
35

Постійні
витрати,
грн
?
?
225 000

Операційний
прибуток, грн
25 000
50 000
150 000

Завдання 21.
Компанія реалізує два вироби А і Б у співвідношенні 2 до 3.
Маржинальний дохід на одиницю дорівнює: 40,0 грн для А і 20,0
грн для Б. Постійні витрати компанії становлять 4 200 000,0 грн.
Скільки одиниць обох виробів слід продати, щоб компанія
була беззбитковою?
Завдання 22. Ціна продажу одиніці продукції підприємства
дорівнює 100,0 грн, а змінні витрати на одиницю – 60,0 грн.
Загальні постійні витрати складають 20000,0 грн за одиницю. Обсяг
реалізації 700 одиниць. Розрахуйте точку беззбитковості
виробництва у натуральному та грошовому вимірі; запас міцності та
коефіцієнт запасу міцності.

104

Завдання 23.
Підприємство має постійні витрати у сумі 10 000,0 грн,
змінні витрати на одиницю 5,0 грн, коефіцієнт маржинального
доходу 75,0 %.
Необхідно визначити:
а) ціну продукції підприємства та маржинальний дохід на
одиницю;
б) обсяг продажу, необхідний для отримання операційного
прибутку 140 000,0 грн.
Завдання 24.
Компанія виготовляє замки й реалізує їх за ціною 13,0 грн
за одиницю. Змінні витрати на одиницю продукції – 10,0 грн,
загальні постійні витрати компанії становлять 270 000,0 грн на
місяць.
Максимальна виробнича потужність компанії – 300 000
замків на місяць.
Необхідно визначити:
а) точку беззбитковості компанії;
б) прибуток за обсягу продажу 120 000 одиниць на місяць;
в) максимальний прибуток за місяць, який компанія може
отримати за її потужності.
Завдання 25.
Фірма має коефіцієнт маржинального доходу 40,0% і
повинна реалізувати 30 000 одиниць продукції за ціною 50,0 грн,
щоб бути беззбитковою.
Необхідно обчислити:
а) загальні постійні витрати;
б) змінні витрати на одиницю.
Завдання 26.
Компанія реалізувала 150 000 замків за ціною 9,0 грн за
одиницю. Постійні витрати компанії становили 420 000,0 грн, а
операційний прибуток – 300 000,0 грн.
Розрахувати загальні змінні витрати компанії.

105

Завдання 27.
Підприємство
виготовляє
та
продає
телефонні
автовідповідачі. Змінні витрати підприємства на одиницю продукції
складають: виробничі — 100,0 грн, реалізаційні — 15,0,
адміністративні — 35,0, а загальні постійні витрати — 35 000,0 грн.
Ціна продажу одиниці продукції — 250,0 грн. Поточний обсяг
виробництва та реалізації продукції за місяць становить 400 од., що
знаходиться в межах релевантного діапазону.
Визначити точку беззбитковості виробництва та запас
міцності у натуральному та грошовому виразі.
Завдання 28.
Підприємство виготовляє один вид продукції. Змінні
витрати на одиницю продукції складають 15,0 грн, а загальні
постійні дорівнюють 18,0 тис. грн. Ціна продажу одиниці продукції
— 25,0 грн. Розрахувати варіанти подій:
1.
Підприємство прагне заробити прибуток у розмірі
15,0 тис. грн. Який обсяг продажу забезпечить отримання такого
прибутку?
2.
Підприємство розглядає можливість збільшення
поточного обсягу реалізації продукції до 4 тис. од. Чому
дорівнюватиме величина прибутку?
3.
Підприємство змушене скоротити поточний обсяг
діяльності на 500 од. Яке зменшення прибутку слід очікувати?
Завдання 29.
Приватне підприємство «Майстер Канц» спеціалізується на
виробництві канцелярських товарів. Одним з товарів, які
користуються найбільшим попитом, є блокноти для нотаток. Змінні
витрати на виробництво одного блокноту складають 2,4 грн.
Підприємство на плановий період одержало декілька пропозицій
(ціни вказані без урахування ПДВ):
1. Продати через оптового посередника 480 тис. блокнотів за
ціною 4,0 грн, при цьому розмір прибутку становитиме 160,0 тис.
грн.
2. Продати через власну роздрібну мережу 280 тис. блокнотів
за ціною 5,2 грн.
3. Продати через дрібнооптового посередника 330 тис.
блокнотів за ціною 4,5 грн.

106

Визначити найбільш привабливий для підприємства варіант
збуту продукції.
Завдання 30.
Підприємство виробляє один вид продукції. Постійні
витрати за рік становлять 5,0 тис. грн. Ціна реалізації продукції –
100,0 грн, змінні витрати – 25,0 грн. Діапазон виробництва у
підприємства 500-1000 од. поточний обсяг реалізації становить 750
од.
Визначити:
1.
Критичний обсяг виробництва;
2.
Розмір прибутку за умов зменшення змінних витрат
на 8,5% та постійних витрат на 650,0 грн.
3.
Ціну, яку належить встановити для отримання
прибутку в розмірі 5,5 тис. грн за поточним обсягом реалізації.
Завдання 31.
Змінні витрати на один виріб становлять 650,0 грн, постійні
витрати на рік – 5,1 тис. грн. Річний обсяг виробництва і продажу –
1500 шт.
Визначити:
1. Ціну виробу, за якої одержить 250,0 тис. грн річного
прибутку;
2. На скільки треба збільшити обсяг виробництва, щоб
одержати такий прибуток, знизивши ціну на 12,0%.
Тести:
1. Маржинальний дохід — це:
а) виручка (дохід від продажу товарів, робіт, послуг);
б) різниця між виручкою і сумою змінних витрат;
в) різниця між виручкою і сумою постійних витрат;
г) різниця між виручкою і загальною сумою всіх витрат
(змінних і постійних).
2. Якщо загальний маржинальний дохід зменшується на
певну величину, то операційний прибуток підприємства:
а) зменшується у такому самому розмірі;
б) зменшується на величину більшу, ніж зменшення
маржинального доходу;

107

в) збільшується у такому самому розмірі;
г) залишається без змін.
3. Коефіцієнт маржинального доходу — це:
а) відношення маржинального доходу з одиниці
до суми постійних витрат;
б) відношення маржинального доходу з одиниці
до суми змінних витрат;
в) відношення маржинального доходу з одиниці
до ціни одиниці продукції;
г) відношення маржинального доходу з одиниці
до виручки від реалізації продукції.

продукції
продукції
продукції
продукції

4. Виробництво
продукції
певного
виду
в
короткостроковому періоді є доцільним, якщо показник
маржинального доходу для неї:
а) дорівнює нулю;
б) перевищує постійні витрати;
в) перевищує змінні витрати;
г) дорівнює постійним витратам.
5. Підприємство досягає критичної точки, коли:
а) результат від реалізації дорівнює нулю;
б) виручка від реалізації дорівнює загальній сумі сукупних
витрат;
в) маржа зі змінних витрат дорівнює сумі постійних витрат;
г) виручка від реалізації дорівнює сумі постійних витрат.
6. У точці беззбитковості маржинальний дохід дорівнює:
а) змінним витратам;
б) постійним витратам;
в) виручці від реалізації;
г) нулю.
7. Точка
беззбитковості
в
грошових
одиницях
визначається:
а) діленням постійних витрат на коефіцієнт маржинального
доходу;

108

б) множенням постійних витрат на коефіцієнт маржинального
доходу;
в) діленням постійних витрат на маржинальний дохід з
одиниці продукції;
г) множенням постійних витрат на маржинальний дохід з
одиниці продукції.
8. Розрахунок обсягу діяльності, необхідного для
отримання бажаного прибутку, визначається за формулою:
а) Виручка від реалізації = Змінні витрати + Бажаний
прибуток;
б) Виручка від реалізації = Постійні витрати + Бажаний
прибуток;
в) Виручка від реалізації = Змінні витрати + Постійні
витрати + Бажаний прибуток;
г) Виручка від реалізації = Бажаний прибуток.
9. Визначення (планування) прибутку за певного обсягу
реалізації здійснюється за формулою:
а) Прибуток = Виручка від реалізації – Змінні витрати;
б) Прибуток = Виручка від реалізації – Постійні витрати;
в) Прибуток = Виручка від реалізації – Змінні витрати –
Постійні витрати;
г) Прибуток = Виручка від реалізації – Середні витрати.
10. Граничні витрати — це:
а) максимальні сукупні витрати підприємства;
б) максимальні витрати підприємства на одиницю продукції;
в) допустимі сукупні витрати підприємства;
г) додаткові витрати, пов'язані з виробництвом додаткової
одиниці продукції.
11. Є такі дані про діяльність підприємства: обсяг
реалізації становить 15 000 одиниць, ціна продажу — 10 грн,
змінні витрати на одиницю — 3 грн, а постійні витрати —
35 000 грн. Чому дорівнює точка беззбитковості у натуральному
виразі?:
а) 10 000 ;
б) 100 000 ;

109

в) 5000 ;
г) 150 000 ?
12. Підприємство планує реалізувати 200 000 одиниць
продукції. Постійні витрати підприємства становлять 400 000 грн, а
змінні — 60 % ціни продажу. Операційний прибуток у розмірі
100 000 грн може бути отриманий за ціни продажу одиниці
продукції:
а) 3,75 грн;
б) 4,17 грн;
в) 5,0 грн;
г) 6,25 грн.
13. Підприємство планує продавати продукцію за ціною
27 грн за одиницю. Змінні витрати на одиницю становлять
15 грн, постійні витрати — 197 040 грн за місяць. Скільки
одиниць продукції необхідно реалізувати за місяць для
отримання 9000 грн операційного прибутку:
а) 18 240 од.;
б) 18 420 од.;
в) 17 170 од.;
г) 13 950 од?
14. Чому дорівнюють постійні витрати підприємства за
умов, що ціна продажу одиниці продукції становить 30 грн,
обсяг продажу — 70 тис. одиниць, змінні витрати на одиницю —
20 грн, а оперативний прибуток — 15 тис. грн:
а) 700 000,0 грн;
б) 685 000,0 грн;
в) 385 000,0 грн;
г) 715 000,0 грн?
15. Операційний ліверидж (операційна залежність)
визначається відношенням:
а) постійних витрат до обсягу продажу (доходу);
б) змінних витрат до постійних;
в) маржинального прибутку до операційного прибутку;
г) маржинального прибутку до обсягу продажу;

110

16. Точка беззбитковості – це обсяг реалізації, при якому:
а) маржинальний доход дорівнює постійним витратам;
б) доходи дорівнюють витратам;
в) прибуток підприємства дорівнює нулю;
г) усе з наведеного.
17. У разі збільшення частки постійних витрат у
загальній їх сумі операційний ліверидж:
а) не змінюється;
б) зростає;
в) зменшується;
г) зростає у разі збільшення частки готівкових постійних
витрат;
18. Для стимулювання продажу продукції підприємство
переводить оплату агентів зі збуту з почасової (окладної)
системи на комісійну (у відсотках до обсягу продажу). Внаслідок
цього точка беззбитковості (за інших незмінних чинниках):
а) зросте;
б) не зміниться;
в) знизиться;

г) зросте за умови підвищення обсягу реалізації
продукції.
19.
Поняття «поріг рентабельності» відображає:
а) чистий дохід підприємства в грошовій формі, необхідний
для розширеного виробництва;
б) суму виручки від реалізації, за якої підприємство не має
ні прибутків, ні збитків;
в) необхідну виручку для відшкодування постійних витрат
на виробництво і реалізацію продукції;
г) відношення отриманого прибутку до витрат на
виробництво.
20. Основою аналізу беззбитковості є розподіл витрат на:
а) прямі та непрямі,
б) основні та загально виробничі,
в) змінні та постійні;
г) вичерпані та невичерпані.

111

21. Запас
міцності
(запас
фінансової
розраховується як різниця між:
а) обсягом реалізації та прибутком;
б) обсягом реалізації і витратами;
в)обсягом реалізації і точкою беззбитковості;
г) обсягом реалізації і постійними витратами.

міцності)

22. Співвідношення постійних і змінних витрат, яке
забезпечує більший відсоток зростання прибутку, ніж
відповідний відсоток зростання продажів, називають:
а) операційним важелем;
б) операційним левериджем;
в) виробничим левериджем;
г) усе з наведеного.
23. Операційний важіль - це:
а) відхилення фактичного обсягу виробництва продукції до
значення беззбитковості підприємства;
б) відхилення операційного маржинального доходу до
операційного прибутку підприємства;
в) величина, на яку фактичний обсяг реалізації продукції
перевищує плановий;
г) величина, на яку плановий обсяг реалізації продукції
перевищує фактичний.

112

ТЕМА 6
АНАЛІЗ ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ
ДОВГОСТРОКОВИХ РІШЕНЬ
1. Сутність та форми інвестицій
2. Методи оцінки проектів капітальних вкладень
2.1. Концепція вартості грошей у часі
2.2. Інвестиційні ризики та методи їх оцінки
2.3. Модель оцінки капітальних активів
(МОКА)
2.4. Основні показники оцінки ефективності
реальних інвестицій
Аналіз альтернативних проектів
1. Сутність та форми інвестицій
Інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних
цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших
видів діяльності, в результаті чого через деякий час протягом
тривалого періоду створюється прибуток (дохід) або досягається
соціальний ефект.
Інвестиційні рішення — це рішення про поточні витрати з
метою одержання доходів у майбутньому. Для них характерно, що:
—витрати, як правило передують вигодам;
—витрати становлять одноразові і досить значні суми, а
вигоди надходять у вигляді потоку більш дрібних сум і протягом
досить тривалого часу;
—після здійснення інвестицій вкладені в них ресурси
стають зв'язаними на тривалий час і не можуть бути використані на
інші цілі та швидко повернутися з прибутком;
—вкладені ресурси повинні будуть приносити доход
протягом всього періоду функціонування придбаних активів, при
цьому норма їх доходності повинна бути не меншою, ніж
доходність вкладень в інші (поточні) активи;
—в кінці періоду використання об'єкт інвестування може
мати певну ліквідаційну вартість.
Таким чином, інвестиційні рішення — це рішення
стратегічного характеру, розраховані на тривалий період часу та
пов'язані з невизначеністю і ризиком. Вони стосуються в першу

113

чергу планування та фінансування капітальних вкладень у
будівництво нових об'єктів, заміну обладнання, автоматизацію
виробничих процесів, реалізацію соціальних програм тощо.
А тривалий час очікування надходжень від інвестицій та їх
значний обсяг визначають високий рівень ризику і тому
зумовлюють необхідність детального аналізу всіх аспектів для
прийняття рішення про капітальні вкладення.
Для оцінки проектів капітальних вкладень найчастіше
використовують показники чистих грошових потоків, тобто чистих
грошових надходжень і чистих первинних інвестицій.
Чисті грошові надходження – це суми, на які грошові
надходження перевищують поточні витрати за певний період часу.
Вони включають: суми чистого прибутку від використання об'єкта
інвестицій + суми амортизації об'єкта капітальних вкладень +
ліквідаційна вартість цього об'єкта на час вибуття.
Чисті первинні інвестиції — це суми коштів, спрямованих
на здійснення проекту капітальних вкладень (за мінусом сум, що
надійшли як компенсація понесених витрат).
Проблема визначення витрат та вигод пов'язана насамперед,
з тривалістю і невизначеністю періоду використання об'єкта
капітальних вкладень, який часто перевищує десятки років. У той
же час цей показник має дуже важливе значення для розрахунку
майбутніх грошових надходжень.
Форми інвестицій визначаються в залежності від ознак
класифікації інвестицій. За об’єктами вкладення розрізняють:
реальні та фінансові інвестиції.
Реальні інвестиції – це вкладення коштів у реальні активи:
матеріальні, в їх складі в основні засоби, приріст
товарноматеріальних запасів, та нематеріальні, наприклад, в
інтелектуальні права.
Фінансові інвестиції – вкладення коштів у фінансові
активи, наприклад, у цінні папери, валютні цінності, цільові
банківські вклади. У складі фінансових інвестицій виділяють прямі
й портфельні.
Прямі інвестиції, пов’язані з вкладенням коштів з метою
управління і контролю над кінцевим об’єктом інвестування та в
обсязі, що дає можливості такого контролю.

114

Портфельні інвестиції не передбачають контролю за
кінцевим об’єктом інвестування, участі в його управлінні та
реалізуються для формування інвестиційного портфеля.
За характером участі в інвестуванні виділяють:
прямі і непрямі інвестиції.
Прямі інвестиції передбачають безпосередню участь
інвестора у виборі кінцевого об’єкта інвестування та, як правило,
здійснюються з метою як для отримання доходу, так і для участі в
управлінні бізнесом.
Непрямі інвестиції пов’язані з посередництвом у виборі
об’єктів інвестування інших осіб (інвестиційних фондів, компаній).
За періодом інвестування виділяють інвестиції:
короткострокові, довгострокові і
середньострокові.
Короткострокові інвестиції передбачають вкладення
коштів на період до 1 року.
Середньострокові – до 3 років.
Довгострокові – більше 3 років.
За формами власності виділяють:
приватні, колективні, державні та
змішані інвестиції.
Приватні інвестиції – це вкладення коштів фізичних та
юридичних (недержавних) осіб, заснованих на приватному капіталі.
Колективні
інвестиції
–
це
вкладення коштів
господарських товариств, спілок, громадських і релігійних
організацій, інших юридичних осіб, заснованих на колективній
власності.
Державні інвестиції – вкладення, що здійснюються
центральними та місцевими органами влади та управління за
рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів, позик, а також
державними підприємствами та установами за рахунок власних і
позичених коштів.
Змішані інвестиції здійснюються за рахунок недержавних і
державних суб’єктів.
За регіональною ознакою виділяють:
внутрішні та закордонні інвестиції.
За резидентским статусом інвестора:
вітчизняні, іноземні та сумісні.

115

2. Методи оцінки проектів капітальних вкладень
2.1. Концепція вартості грошей у часі
Оскільки витрати та доходи за інвестиційним проектом
розгорнуті у часі, для порівняння необхідно приведення їх вартості
до одного моменту часу. Інвестори природно віддають перевагу
коштам, які є сьогодні, оскільки вони дають їм можливість заробити
ще грошей. Тому гроші, що є сьогодні мають більшу вартість, ніж
гроші у майбутньому.
Також гроші з часом втрачають свою вартість у зв’язку з:
інфляцією;
ризиком;
змінами у ліквідності.
Усі ці фактори враховуються при зіставленні різночасових
грошових потоків. Можливості отримання альтернативних доходів
покладено в основу методики оцінки вартості грошей у часі.
Приведення вартості грошей до теперішньої або майбутньої
вартості здійснюється, насамперед, з урахуванням банківських
відсотків.
Якщо на суму вкладу нараховується простий відсоток, то
розрахунок суми відсотків за n періодів буде таким:
I PV n i ;
де
I – сума відсотків;
PV- теперішня вартість вкладу;
n – кількість періодів;
i – процент (у десятковому дробі).

(6.1)

Майбутні сума вкладу (FV) з урахуванням простих
відсотків:
(6.2)
FV
PV 1 ni ;
Звідси, теперішня вартість вкладу з урахуванням простих
відсотків:
FV ;
(6.3)
PV
1

ni

У сучасних умовах у банківський системі, як правило,
використовуються схеми нарахування складних відсотків.

116

Складний відсоток — це відсоток, який нараховують на суму
первинних інвестицій та на суму раніше нарахованих відсотків.
Складні відсотки забезпечують більші доходи, ніж прості.
За умов нарахування складних відсотків значення
майбутньої вартості вкладу буде визначатися таким чином:
FV

PV 1 i

n

;

(6.4)

Але для оцінки ефективності інвестиційних проектів
доцільнішим є використання показника теперішньої (приведеної)
вартості майбутніх грошових надходжень, яку значно простіше
порівнювати з сумою первинних інвестицій (складний відсоток):
PV

FV
1

i

;

(6.5)

n

Теперішню вартість майбутніх грошових надходжень часто
називають приведеною, або дисконтованою, вартістю. Якщо такі
грошові надходження одержують різних розмірів у кожному
періоді, то їх теперішню вартість визначають як суму
дисконтованих надходжень за кожний період:
PV

FV1
(1 i )1

FV2
(1 i ) 2

FV3
(1 i ) 3

.....

FVn ;
(1 i ) n

(6.6)

де FV1 .....FVn — майбутні грошові надходження в 1-й ... n-й
періоди.
Процес коригування майбутніх грошових потоків для
визначення їх теперішньої вартості називають дисконтуванням,
відсоткову ставку, з використанням якої визначають теперішню
1
вартість, називають ставкою дисконту, а множник
(1

i) n

дисконтним множником.
Приведення теперішньої вартості до майбутньої називають
компаудингом або нарощенням, множник (1+і)n - множником
компаудингу.
Значення множників дисконтування та компаудингу
(нарощення) відповідно до значення ставки процента та кількості
періодів наводяться у спеціальних фінансових таблицях.

117

Якщо ж майбутні грошові надходження очікуються рівними
сумами через рівні проміжки часу впродовж певного періоду, таке
явище називають ануїтетом. Майбутня вартість ануїтету — це
його вартість на момент останньої виплати, а теперішня вартість —
це його дисконтована величина.
Теперішню вартість ануїтету при виплаті періодичних
платежів R на початку періоду (пренумерандо) розраховують як:
PApre

R

1

1 i
i

n

(1 i ) ;

(6.7)

Теперішню вартість ануїтету при виплаті періодичних
платежів R у кінці періоду (постнумерандо) розраховують за
наступною формулою:
PA post

Де
ануїтету.

a ni

R

1

1

i
i

n

R

a ni ;

(6.8)

- значення множника теперішньої вартості

Значення множників (коефіцієнтів) ануїтету можна знайти у
спеціальних таблицях.
Визначити величину платежу ануїтету, що буде
виплачуватися n періодів, при вкладенні суми PApost можна за
формулою:
R

PApost :

1

і)

(1
і

n

PApost : a ni ;

(6.9)

Порівняння теперішньої (приведеної) вартості майбутніх
грошових надходжень з сумою первинних інвестицій дає
можливість визначити ефективність проекту капітальних вкладень.
Якщо приведена вартість грошових надходжень більша за первинні
вкладення, такий проект вважається доцільним, бо він забезпечує
прибуток на рівні ставки або більше ставки дисконтування.
Порівняння теперішньої вартості інвестицій у різні проекти дає
можливість визначити, який з них є більш доцільним (при рівних
сумах первинних вкладень). Однак сума теперішньої вартості
значною мірою обумовлена ставкою дисконту, правильний вибір

118

якої визначає результати розрахунків та об'єктивність оцінки
проекту капітальних вкладень.
На практиці для визначення ставки дисконту здебільшого
використовують середню вартість капіталу.
Вартість капіталу — це середньозважений відсоток на
капітал, який підприємство має сплачувати своїм інвесторам.
Для визначення середньозваженої вартості капіталу
необхідно питому вагу окремих складових капіталу (прості акції,
привілейовані акції, облігації тощо) помножити на відсоткову
ставку, що виплачується за цей капітал (дивіденди на акції, відсотки
на облігації тощо), і взяти суму одержаних добутків.
Ставка дисконту, що використовується для оцінювання
проектів капітальних вкладень, як правило, завжди вища за середню
вартість капіталу підприємства: вона повинна враховувати також
ступінь невизначеності та ризику проектів капітальних вкладень.
Тому для різних проектів застосовують, як правило, різні ставки
дисконту.
2.2. Інвестиційні ризики та методи їх оцінки
Інвестиційний ризик – це ймовірність виникнення
непередбачених фінансових втрат при реалізації інвестиційного
проекту.
В економічній науці ризики класифікують за різними
ознаками.
За фазами реалізації інвестиційного проекту: ризики
передінвестиційної фази, ризики інвестиційної фази; ризики
експлуатаційної фази.
За сферами виникнення виділяють внутрішні та зовнішні
ризики. У свою чергу серед внутрішніх – виділяють будівельні,
виробничі, комерційні, фінансові. Серед зовнішніх – політичні,
макроекономічні, природні та інші.
За джерелом виникнення: власно господарські; ризики,
пов’язані з суб’єктивним фактором; ризики, пов’язані з природними
факторами.
За складовими інвестування: будівельні, експлуатаційні,
фінансові.
За рівнем фінансових втрат: допустимі; критичні;
катастрофічні.

119

За охопленням інвесторів: систематичні (або ринкові,
недиверсифіковувані) – ризики, що виникають для всіх учасників
інвестиційного
ринку;
несистематичні
(або
специфічні,
диверсифіковувані) – ризики, які притаманні окремим об’єктам
інвестиційної діяльності.
Основними методами оцінки ризику виступають:
- експертний;
- статистичний;
- комбінований.
Експертний метод полягає в оцінці фахівцями (експертами)
рівнів різного виду ризиків. При визначенні загального рівня ризику
враховується оцінка кожного виду ризику в балах та вага цього
виду ризику за впливом на загальний результат інвестування.
Сутність статистичного методу полягає у вивченні
статистики втрат та прибутків, що мали місце на аналогічному або
даному виробництві, оцінки можливого відхилення фактичних
результатів інвестування від очікуваних. Основні показники
статистичної оцінки ризиків – дисперсія, середньоквадратичне
відхилення, коефіцієнт варіації, - коефіцієнт.
Середньоквадратичне відхилення відображає можливий
розкид значень певного показника від очікуваного його значення.
Очікувана величина показника визначається на основі його
попередніх значень та ймовірності їх прояву. Середньоквадратичне
відхилення ( ) як корінь квадратний із дисперсії дозволяє
визначити коливання очікуваних доходів та розраховується за
формулою:
2
i

де

R

Pi ;

(6.10)

- середньоквадратичне відхилення;
і – і-те значення показника;
R – середнє або очікуване значення показника,
R
i Pi ;
Pi – ймовірність і-го значення показника.

Той проект вважається більш ризикованим, для якого
середньоквадратичне відхилення більше.

120

Коефіцієнт варіації (cv) дає можливість оцінити рівень
ризику на підставі зіставлення можливого відхилення від
очікуваного
(середнього)
значення
показника,
тобто
середньоквадратичного відхилення та самого очікуваного
(середнього) значення показника. Для проектів з більшим
значенням коефіцієнта варіації є гіршим співвідношення ризику і
дохідності.

c

;

(6.11)

R

де

- середньоквадратичне відхилення;
R – середнє або очікуване значення показника;
cv – коефіцієнт варіації.
- коефіцієнт – показник, який визначає чутливість або
ризикованість інвестицій в певний вид активів у порівнянні з
середньоринковою.

r

s

;

(6.12)

m

де r – коефіцієнт кореляції між дохідністю певного виду
активів та ринку в цілому;
s - середньоквадратичне відхилення дохідності за певним
видом активів;
m - середньоквадратичне відхилення дохідності по ринку.
Якщо
1, то інвестиції в такий вид активів менш
ризиковані, ніж в середньому по ринку, та їх дохідність має бути
меншою.
Якщо
1, то цей вид активів ризикованіший за ринок,
його дохідність має бути вищою за ринок.
Якщо = 1, то ступінь інвестиційного ризику по активах
такий же, як і в середньому по ринку, отже їх дохідність повинна
дорівнювати середньоринковій.
Основними способами зниження ризику є:
- створення резервних фондів;
- страхування;
- диверсифікація за об’єктами інвестування і джерелами
інвестиційних ресурсів;

121

- заставні операції;
- хеджирування на
опціонів.

основі

ф’ючерсних

контрактів

та

2.3. Модель оцінки капітальних активів (МОКА)
Мінливість ринку дає загальний визначник для оцінки
рівня ризику і дохідності індивідуальних активів (цінних паперів).
Якщо доходи від певного виду активів коливаються більше, ніж в
цілому по ринку, то це означає, що ці активи більш ризиковані, ніж
ринок і мають бути більш дохідними. Цей принцип лежить в основі
моделі оцінки капітальних активів (МОКА), яка дає можливість
визначити необхідну норму дохідності по певному виду активів з
урахуванням ризикованості цих активів та середнього рівня
дохідності по ринку.

RRR s

i

Rm i

s;

(6.13)

Де RRRs – необхідна норма дохідності певного виду активів;
i – безпечна ставка (як правило, дохідність державних
цінних паперів);
Rm – середня дохідність ринку;
s – - коефіцієнт даного виду активів.
Якщо дохідність активів нижча, ніж визначено за
допомогою МОКА, інвестування в ці активи не є доцільним,
оскільки співвідношення ризику та дохідності для цих активів
гірше, ніж в середньому по ринку, а якщо – вище, то
співвідношення ризику і дохідності для цих активів є кращим, ніж
по ринку, та такі активи доцільно придбати.
Одним із способів реагування на ризик може бути
збільшення дисконтної ставки, адже відомо, що чим ризикованіший
проект, тим більшу суму премії за ризик вимагають інвестори,
тобто більшу суму очікуваного прибутку (аналогічно більш
високим відсоткам за ризикові кредити банку). Премія за ризик, як
правило, додається до звичайної дисконтної ставки, яка
встановлюється на рівні ставки за цінними паперами державної

122

позики (або на рівні середньої вартості капіталу + втрати від
інфляції + премія за «звичайний» ризик).
2.4. Основні показники оцінки ефективності реальних
інвестицій. Аналіз альтернативних проектів
Основними показниками оцінки ефективності реальних
інвестицій є:
- чиста теперішня вартість або дохід (NPV),
- індекс дохідності (PI),
- внутрішня ставка дохідності або рентабельності
(IRR),
- період окупності.
Під чистою теперішньою вартістю або доходом (NPV)
розуміють різницю між сумою приведених до теперішньої вартості
грошових потоків за період експлуатації інвестиційного проекту та
сумою інвестованих коштів.
NPV

A K

Pn
(1 i) n

IC n ;
(1 i) n

(6.14)

де A - сума дисконтованого грошового потоку;
K - сума дисконтованих інвестиційних витрат (як правило,
капітальні інвестиції дисконтуються, якщо період інвестування
перевищує 3 роки);
Pn - чистий грошовий потік за період n;
ICn - інвестиції за період n;
i - ставка дисконтування.
Очевидно, якщо:
NPV
0, то проект доцільно прийняти до реалізації,
оскільки сума дисконтованих грошових потоків перевищує
інвестиції;
NPV 0, то проект не доцільно прийняти до реалізації, так
як сума дисконтованих грошових потоків буде меншою за
інвестиційні витрати;
NPV = 0 проект не дає збитків, але й не є прибутковим.

123

Індекс дохідності (PI) розраховується як відношення суми
дисконтованих грошових потоків до суми інвестиційних витрат:
Pn
A
(1 i ) n ;
(6.15)
PI
IC
K
n
(1 i ) n
де A - сума дисконтованого грошового потоку;
K - сума дисконтованих інвестиційних витрат;
Pn - чистий грошовий потік за період n;
ICn - інвестиції за період n;
i - ставка дисконтування.
Якщо:
PI 1, то проект доцільно прийняти до реалізації;
PI 1, то проект не доцільно прийняти до реалізації;
PI = 0 проект не дає збитків, але й не є прибутковим.
Внутрішня ставка дохідності (рентабельності) (IRR)
дорівнює такій ставці дисконтування, за якої NPV проекту стає
рівним 0, тобто виконується умова:
NPV

Pn
(1 i*) n

IC n
(1 i*) n

0;

(6.16)

де і* - внутрішня ставка дохідності проекту (IRR).
Внутрішня норма рентабельності показує прибутковість
проекту. Тоді як чиста теперішня вартість дає загальне уявлення
про ефективність проекту, внутрішня норма рентабельності показує
його рівень прибутковості у відношенні до початкових інвестицій.
При порівнянні декількох інвестиційних проектів,
вибирають той, внутрішня норма рентабельності якого більша.
Збільшуючи або зменшуючи дисконтну ставку ми
зменшуємо або збільшуємо суму чистої теперішньої вартості,
доводячи її до нуля Дисконтна ставка, при якій чиста теперішня
вартість дорівнює нулю і буде внутрішньою нормою
рентабельності.
Значення внутрішньої ставки дохідності і* може бути
визначене такими методами: шляхом підстановки, за допомогою
комп’ютерної програми або приблизно за наступною формулою:

124

IRR= i* = i1 +

NPV (i1 )
(i 2
NPV (i1 ) NPV (i 2 )

i1 ) ;

(6.17)

і1 - значення ставки дисконтування, за якої чиста
теперішня вартість проекту має позитивне значення;
і2 – значення ставки дисконтування, за якої чиста
теперішня вартість проекту має негативне значення.
Результат розрахунку буде тим більш точний, чим менший
інтервал значень ставки дисконтування було обрано.
Період окупності (ПО) це час, необхідний для того, щоб
первинні інвестиції були відшкодовані з притоку чистих грошових
коштів, одержаних від інвестиційного проекту визначається як:
n* = K ;

(6.18)

A

де Ã – середнє значення за один період дисконтованого
чистого грошового потоку.
K - сума інвестиційних витрат.
Одним з допоміжних показників оцінки ефективності
інвестиційних проектів є індекс рентабельності, який
розраховується як відношення середньорічного інвестиційного
прибутку за період експлуатації проекту до суми інвестицій. Аналіз
цього показника та його порівняння з прибутковістю активів (у
випадку змішаного фінансування інвестиційного проекту) або
власного капіталу підприємства (у випадку фінансування
інвестиційного проекту за рахунок власних коштів) дає можливість
здійснити порівняльну оцінку рівня рентабельності інвестиційної і
операційної діяльності, і таким чином визначити, чи сприяє
реалізація інвестиційного проекту підвищенню рівня ефективності
операційної діяльності підприємства.
Важливим елементом управління інвестиційним процесом є
аудит після закінчення проекту з метою визначення, чи виправдали
фактичні результати очікування та які відхилення мали місце
(термін освоєння інвестиційних ресурсів та використання проектів,
його первісна оцінка, одержані фінансові та не фінансові
результати і т. ін.).

125

Контрольні запитання:
1.
Розкрийте сутність інвестицій та інвестиційних рішень через
поняття «чисті грошові надходження» та «чисті первинні
інвестиції».
2.
Наведіть класифікацію форм інвестицій.
3.
Поясність, чому вартість грошей змінюється з впливом часу.
4.
Які чинники впливають на зміну вартості грошей з часом?
5.
Значення майбутньої вартості грошей буде більше чи менше
за їх теперішню вартість?
6.
Дайте визначення вартості капіталу.
7.
Що таке ануїтет?
8.
Наведіть приклади фінансових потоків у формі ануїтету.
9.
Порівняйте значення теперішньої вартості ануїтету при
виплатах на початку періодів, наприкінці періодів.
10.
10. Як розрахувати очікуване значення показника?
11.
11. Які показники статистичної оцінки ризику ви знаєте?
Розкрийте зміст кожного з них.
12.
12. Якщо коефіцієнт варіації проекту А вище ніж проекту В,
чи означає це, що співвідношення ризику та дохідності для проекту
А краще?
13.
13. Як підвищення нестабільності ринку в цілому впливає на
значенні необхідної норми дохідності? Підтвердить це формулою
МОКА.
14.
Якщо β – коефіцієнт акцій корпорації «Альфа» більше β –
коефіцієнта акцій корпорації «Мега», дохідність яких цінних
паперів має бути вищою?
15.
Охарактеризуйте основні показники оцінки ефективності
реальних інвестицій.
16.
Розкрийте принципи оцінки ефективності інвестицій.
17.
Поясніть, чому за позитивного значення показника чистої
теперішньої вартості інвестиційний проект вважається ефективним.
Завдання:
Завдання 1.
Підрахуйте, скільки буде мати на своєму рахунку інвестор,
якщо він вклав 3000,0 грн на три роки під 12,0% річних:
а) простий процент;
б) складний процент.

126

Завдання 2.
Розрахуйте майбутню вартість 5000,0 грн через 3 роки, на
які нараховується:
а) щоквартально складний відсоток при річній ставці 12,0%;
б) щорічно складний відсоток при тій же депозитній ставці.
Завдання 3.
На депозит було розміщено 500,0 грн під 12,0% річних при
нарахуванні відсотків щоквартально. Яка сума буде на даному
рахунку через 2 роки?
Завдання 4.
Визначте майбутню вартість 2200,0 грн через 4 роки, якщо:
а) складний процент нараховується щорічно у розмірі 12,0%;
б) складний процент нараховується раз на півріччя у розмірі
12,0% (річних);
в) складний процент нараховується щоквартально у розмірі
16,0% (річних);
г) складний процент нараховується щомісячно у розмірі
24,0% (річних).
Завдання 5.
Яку суму було розміщено на депозитному рахунку за умови
нарахування складного відсотку один раз на рік за ставкою 12,0%,
якщо через 4 роки сума вкладу з відсотками дорівнювала 1882,0
грн?
Завдання 6.
Перед інвестором стоїть завдання розмістити 10000,0 грн на
депозитний рахунок терміном на 1 рік. Один банк пропонує
інвестору виплачувати дохід за складним відсотком у розмірі 6,0%
за квартал, другий – у розмірі 7,0% один раз у чотири місяці, третій
– в розмірі 9,0% 2 рази на рік, четвертий в розмірі 20,0% один раз на
рік. Який з варіантів забезпечить більший річний дохід інвестору?
Завдання 7.
Оберіть варіант, який забезпечить найбільший дохід:
2000,0 грн одноразово через рік;

127

600,0 грн щорічно протягом 5 років (виплати
здійснюються наприкінці року);
2500,0 грн одноразово, але в кінці 3 року.
Ставка процента береться на рівні 12,0%. Складіть графічну
схему надходження коштів у кожному з варіантів.
Завдання 8.
На підставі даних про дохідність інвестиційного проекту
компанії визначте очікувану дохідність, стандартне відхилення,
коефіцієнт варіації.
Попит на продукцію
Ймовірність
Дохідність, %
компанії
Слабкий
0,1
-50
Нижче середнього
0,2
-5
Середній
0,4
16
Вище середнього
0,2
25
Високий
0,1
60
Завдання 9.
Ви отримали в банку кредит у розмірі 7000,0 грн на
придбання автомобіля. Річна кредитна ставка – 18,0%. Визначте,
яку суму (відсоток + основна сума боргу) вам необхідно
виплачувати банку, якщо передбачено рівномірне погашення боргу
протягом 4 років та виплати здійснюються щорічно (наприкінці
року).
Завдання 10.
На підставі даних про акції компаній «Альфа» та «Омега»
розрахуйте очікувані доходи, стандартне відхилення, коефіцієнти
варіації. Для яких акцій співвідношення ризику та дохідності є
більш сприятливим?
ВАТ «Альфа»
ВАТ «Омега»
Ймовірність
Дохідність, %
Ймовірність Дохідність, %
0,10
10,0
0,15
9,0
0,30
15,0
0,35
15,0
0,40
18,0
0,35
18,0
0,10
22,0
0,15
20,0
0,10
24,0

128

Завдання 11.
Якщо безпечна ставка дохідності за інвестиціями в
економіці оцінюється на рівні 5,0%, а середня ринкова доходність
12,0%, то які ставки дохідності будуть необхідними для активів,
якщо їх β – коефіцієнт дорівнює 0,84; 1,5; 2,1; 1,0.
Завдання 12.
Корпорація ―АВК‖ є холдінгом, яка утримує акції 4
підприємств. На підставі відомостей про частку кожного
підприємства та рівня β – коефіцієнта визначте:
А) β – коефіцієнт холдингу;
Б) припустимо, що безпечна ставка дохідності інвестицій
дорівнює 6,0%, ринкова премія за ризик – 5,0%. Визначте необхідну
норму дохідності для холдингу.
Підприємство
Електрична компанія
Кабельна компанія
Агентство нерухомості
Міжнародні проекти

Відсоток бізнесу,
%
60,0
25,0
10,0
5,0

β – коефіцієнт
0,7
0,9
1,3
1,5

Завдання 13.
Компанія «Арт» розглядає три проекти капітальних
інвестицій в устаткування, для кожного з яких потрібні інвестиції у
сумі 94 500,0 грн. Кожен з проектів розрахований на 3 роки і
забезпечує такі грошові надходження, грн.:
Рік
1
2
3

Проект
В
42 750,0
42 750,0
42 750,0

А
33 750,0
40 500,0
67 500,0

С
58 500,0
40 500,0
49 500,0

Устаткування не має ліквідаційної вартості, а компанія
використовує прямолінійний метод амортизації. Вартість капіталу
компанії 16,0%.
Необхідно:

129

1) визначити період окупності кожного проекту й
обрати найкращий;
2) розрахувати чисту теперішню вартість кожного
проекту. Чи зміниться від цього ваш вибір?
Завдання 14.
Підприємство
розглядає
можливість
придбання
устаткування вартістю 60 000,0 грн, яке не має ліквідаційної
вартості та буде амортизовано прямолінійним методом упродовж 6
років. Очікується, що це устаткування забезпечить чисті грошові
надходження щорічно в сумі 15 000,0 грн до сплати податку. Ставка
податку на прибуток становить 25,0 %. Вартість капіталу компанії
12,0%
Визначити період окупності устаткування.
Завдання 15.
Підприємство планує придбати комп’ютерну систему
вартістю 120 000,0 грн. Щорічні витрати на утримання системи
дорівнюють 10 000,0 грн, а одноразові витрати на підготовку
персоналу 15 000,0 грн. Ліквідаційна вартість системи 25 000,0 грн,
а щорічна економія грошових коштів від її використання
становитиме 70 000,0 грн. Очікуваний термін корисної експлуатації
системи 5 років. Підприємство використовує прямолінійний метод
нарахування амортизації. Ставка податку на прибуток 25,0%.
За вартості капіталу підприємства 10,0 % розрахувати чисту
теперішню вартість комп’ютерної системи.
Завдання 16.
Вартість придбання нової виробничої лінії 400,0 тис.грн.
Переобладнання приміщень та установка лінії потребує рік та
інвестицій у розмірі ще 300,0 тис. грн. Термін роботи лінії – 5
років. Ліквідаційна вартість обладнання буде достатньою для
покриття витрат, які необхідні для демонтажу лінії. Для спрощення
розрахунків
вважаємо,
що
амортизація
нараховується
прямолінійним методом за нормою 20,0% річних. Поточні витрати
плануються у розмірі 100,0 тис. грн у перший рік експлуатації,
110,0 тис. грн – у другий, 110,0 тис. грн – у третій, 120,0 тис. грн – у
четвертий та 140,0 тис. грн – у п’ятий. Дохід від реалізації продукції
без ПДВ планується за роками у такому розмірі: 400,0 тис. грн,

130

500,0 тис. грн, 600,0 тис. грн, 600,0 тис. грн, 300,0 тис. грн. Ставка
податку на прибуток – 25,0%. Коефіцієнт дисконтування 15,0%.
Визначити чисту теперішню вартість проекту, індекс
прибутковості, внутрішню норму дохідності, період окупності.
Зробити висновок про ефективність проекту.
Для визначення грошового потоку складаємо бюджет
проекту та відомості вносимо в таблицю:
Показники,
Роки
тис. грн.
0
1
2
3
4
5
6
Обсяг капітальних
інвестицій
Дохід від реалізації
продукції
Поточні витрати
Амортизація
Оподатковуваний
прибуток
Податок на прибуток
(25%)
Прибуток після
оподаткування
Грошовий потік
Завдання 17.
Менеджментом компанії вирішується питання щодо
вибору інвестиційного проекту з двох альтернативних. Дані, що
характеризують фінансові потоки за цими проектами наведені у
таблиці. Ставка дисконтування за проектами приймається на рівні
13,0%.
Показники інвестиційних проектів
Показники, тис. грн
Інвестиції
Грошовий потік

Проект А, роки
1

2

3

100

100
70

131

4

Проект В, роки
5

1

2

3

4 5

300
100 100 100

100 200 100

Завдання 18.
Компанія розглядає два проекти капітальних інвестицій,
про які є така інформація:
Наявна інформація
Проект А
Проект В
Необхідні інвестиції в устаткування, дол. 220 000,0
240 000,0
Очікуваний термін корисної експлуатації 5
6
устаткування, років
Очікувана ліквідаційна вартість, дол.
10 000,0
0
Очікувані
щорічні
чисті
грошові 60 000,0
60 000,0
надходження, дол.
Амортизація устаткування здійснюється прямолінійним
методом. Мінімальна норма прибутковості компанії дорівнює
12,0%.
Необхідно:
1) обчислити для кожного проекту: чисту теперішню
вартість; період окупності та індекс дохідності;
2) визначити, якому проекту слід віддати перевагу, й
обґрунтувати своє рішення.
Завдання 19.
Компанія розглядає проект капітальних інвестицій, що
передбачає чисті грошові надходження, грн:
Рік 1
42 000,0
Рік 2
44 000,0
Рік 3
48 000,0
Рік 4
52 000,0
Вартість капіталу компанії становить 10,0%, а інвестовані
капіталовкладення дорівнюють 10 000,0 грн.
Розрахувати індекс прибутковості проекту.
Завдання 20.
Компанія розглядає можливість придбати устаткування
вартістю 136 000,0 дол.
Крім вартості устаткування компанія має сплатити 4 000,0
дол. за фрахт і встановлення устаткування. Нормативний період
використання устаткування 5 років. Очікується, що використання
устаткування забезпечить компанії економію витрат 31 500,0 дол.
щорічно.

132

Компанія не бере до розгляду проекти, внутрішня норма
прибутковості яких нижча за 16,0 %.
Необхідно розрахувати:
а) чисту теперішню вартість;
б) індекс прибутковості;
в) внутрішню норму прибутковості;
г) період окупності.
Завдання 21. Компанія вирішує питання, чи придбати
машину вартістю 182 000,0 грн. Термін її експлуатації 6 років, а
ліквідаційна вартість дорівнює 62000,0 грн.
Менеджер компанії розрахував економію грошових
коштів у разі використання цієї машини:
Роки
Сума, грн.
1
65 000,0
2
52 000,0
3
39 000,0
4
32 500,0
5
26 000,0
6
39 000,0
Разом
253 500,0
Для прийняття рішень про капітальні вкладення компанія
використовує мінімальну ставку прибутковості інвестицій – 16,0%.
Амортизація нараховується прямолінійним методом. Необхідно
розрахувати:
1) чисту теперішню вартість;
2) індекс прибутковості;
3) внутрішню норму прибутковості;
4) період окупності;
Тести:
1. За об’єктами вкладення інвестиції поділяють на:
а) реальні та фінансові інвестиції;
б) прямі та непрямі інвестиції;
в) державні та змішані;
г) прямі та портфельні інвестиції.
2. Фінансові інвестиції поділяють на:
а) реальні та можливі;

133

б) прямі та непрямі інвестиції;
в) державні та змішані;
г) прямі та портфельні інвестиції.
3. За формами власності інвестиції поділяють на:
а) приватні;
б) колективні;
в) державні та змішані інвестиції;
г) всі відповіді вірні.
4. Приведення теперішньої
майбутньої здійснюється шляхом:
а) компаудингу;
б) дисконтування;
в) індексування;
г) логарифмування.

вартості

грошей

5. Складний відсоток – це відсоток:
а) на суму первинних інвестицій;
б) на суму раніше нарахованих відсотків;
в) на суму первинних інвестицій та суму раніше
нарахованих відсотків;
г) на суму портфельних інвестицій.
6. При дисконтуванні вартість грошей:
а) збільшується у арифметичній прогресії;
б) зменшується;
в) збільшується у геометричній прогресії;
г) не змінюється.
7. Дисконтний множник дорівнює:
а) (1+і)n

1
nm
1
в) n
i
б)

134

до

г)

1
(1 i) n

8. Ануїтет – це:
а) процент за банківський кредит;
б) форма фінансових інвестицій;
в) потік рівновеликих періодичних платежів;
г) ставка рефінансування.
9. В ануїтеті постнумерандо платежі здійснюються:
а) у кінці періоду;
б) раз на рік;
в) на початку періоду;
г) раз на місяць.
10. Під чистою теперішньою вартістю (доходом) проекту
розуміють:
а) вартість реалізованої продукції;
б) валовий дохід підприємства за певний період;
в) очікуваний прибуток від реалізації інвестиційного
проекту;
г) різницю між приведеним до теперішньої вартості чистим
грошовим потоком за період експлуатації інвестиційного проекту та
сумою інвестованих коштів.
11. Індекс прибутковості проекту розраховується як:
а) відношення обсягу реалізації до інвестиційних витрат;
б) відношення поточних витрат до інвестиційних;
в) відношення теперішньої вартості чистого грошового
потоку до обсягу інвестицій;
г) відношення теперішньої вартості чистого грошового
потоку обсягу реалізації.
12. Внутрішня ставка дохідності проекту дорівнює:
а) ставці дисконтування, за якої NPV проекту дорівнює 0;
б) ставці дисконтування, за якої NPV проекту дорівнює 1;
в) індексу прибутковості проекту;
г) середній нормі рентабельності проекту.

135

13. Якщо коефіцієнт варіації доходності проекту більший
ніж за альтернативним варіантом, то це означає, що:
а) співвідношення ризику та дохідності за цим проектом
гірше в порівнянні з альтернативним варіантом;
б) рівень ризику за цим проектом нижчий в порівнянні з
альтернативним варіантом;
в) значення коефіцієнта варіації не дає уявлення про рівень
ризику проекту:
г) даний проект має менший період окупності.
14. Якщо стандартне відхилення дорівнює 20, а
очікуваний дохід 400, то це означає, що:
а) дохід у попередньому періоді дорівнював 420 гр. од.;
б) межі коливань очікуваного доходу будуть дорівнювати
від 380 гр. од. до 420 гр. од.;
в) рівень дохідності інвестиційного проекту буде
дорівнювати 8000 гр.од.;
г) рівень доходності проекту складатиме 20%.
15. - коефіцієнт визначає:
а) ризикованість певного виду активів у відношенні до рівня
ризику інвестиційного ринку в цілому;
б) рівень ліквідності фінансових активів;
в) поточну вартість облігації;
г) рівень дохідності акцій.
16. Якщо значення - коефіцієнта більше 1, то це
означає, що:
а) рівень ризику цього виду цінних паперів знаходиться на
рівні середньоринкового;
б) рівень ризику цього виду цінних паперів нижче
середньоринкового;
в) рівень ризику цього виду цінних паперів вище
середньоринкового;
г) підвищення дохідності цінних паперів на ринку.
17. Ануїтетними вважаються платежі, які протягом
певної кількості років:
а) поступово зменшуються;

136

б) поступово зростають;
в) однакові;
г) спочатку зростають, а потім зменшуються.
18. За фазами реалізації інвестиційного проекту ризики
класифікують на:
а) ризики передінвестиційної фази;
б) ризики інвестиційної фази;
в) ризики експлуатаційної фази;
г) всі відповіді вірні.
19. За сферами виникнення ризики поділяють на:
а) будівельні;
б) виробничі;
в) політичні;
г) всі відповіді вірні.
20. За джерелом виникнення ризики поділяють на:
а) господарські ризики;
б) ризики, пов’язані з суб’єктивним фактором;
в) ризики, пов’язані з природними факторами;
г) всі відповіді вірні.

137

ТЕМА 7
МЕТОДИ ОБЛІКУ ТА УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ
ПІДПРИЄМСТВА
1. Облік та управління виробничими запасами
1.1.Процедури та технічні прийоми управління запасами
1.2. Методи обліку запасів
2. Управління дебіторською заборгованістю
3. Управління кредиторською заборгованістю
4. Управління грошовими коштами
1. Облік та управління виробничими запасами
Виробничі запаси – це товарно-матеріальні цінності, які
утримуються для використання у виробництві продукції; для
подальшого продажу; знаходяться в процесі виробництва з метою
подальшого продажу продукції виробництва.
До запасів на підприємстві відносять:
1.
сировину,
основні
і
допоміжні
матеріали,
комплектуючі вироби;
2.
незавершене виробництво;
3.
готову продукцію;
4.
товари.
Оскільки запаси в процесі виробництва переносять свою
вартість на виготовлений продукт, то чим нижчими будуть витрати
на їх придбання і утримання, тим нижчою буде собівартість виробу
і відповідно вищою ефективність виробництва.
Управління запасами полягає в тому, щоб зменшити запаси
до розумного мінімуму, який забезпечує безперервність процесу
виробництва або торгівлі. Мета контролю запасів полягає в тому,
щоб визначена величина запасів з одного боку, не створювала
зайвих витрат на їх зберігання, не відволікала гроші з обігу, а з
іншого – забезпечувала безперебійність виробництва.
До наслідків надлишкових запасів відносять:
1.
втрату відсотків за коштами, які «заморожені» у
запасах;
2.
проблеми з ліквідністю;
3.
збільшення
ймовірності
псування,
крадіжок,
неефективного використання;

138

4.
збільшення витрат на зберігання;
5.
збільшення страхових платежів та інші.
До наслідків надто малих запасів відносять:
1.
зростання витрат на розміщення замовлень;
2.
зростання цін за терміновість поставок;
3.
простої виробництва;
4.
втрата клієнтів та іміджу підприємства;
5.
обмежена можливість реагувати на сезонні
коливання;
6.
чутливість до зростання цін, коливання валютних
курсів тощо.
1.1. Процедури та технічні прийоми управління запасами
Для управління запасами використовують ряд процедур та
технічних прийомів:
1.
Обґрунтованість бюджетування потреби у різних
елементах запасів.
2.
Контроль за рівнем запасів відповідно до бюджету та
нормативів, розрахунок коефіцієнта оборотності запасів та
середнього періоду їх оборотності як в цілому по підприємству, так
і за видами запасів.
Коефіцієнт оборотності запасів в цілому по підприємству:
К оз

Собівартість реалізован ої продукції
;
Середньорічні залишки запасів

(7.1)

Коефіцієнт оборотності окремих видів запасів:

К ооз

Витрати даного виду запасів за рік
; (7.2)
Середньорічний залишок даного виду запасів

Тривалість одного обороту запасів (в цілому або за їх видами):

ТРоб

365(360)
;
К оз ( К ооз )

(7.3)

3.
Контроль повторних замовлень сировини (товару),
для чого необхідно знати щоденну потребу в сировині та час

139

реалізації замовлення, що дасть можливість визначити, при якому
мінімально допустимому залишку сировини необхідно оформляти
повторне замовлення.
4.
Управління запасами за категоріями (за методом
АВС).
У кінці 19 ст. В. Парето (1848-1923 рр.) проаналізував
розподіл доходів та багатства в Італії і виявив, що 80,0% доходів і
багатства припадає на 20,0% населення. Подібна нерівномірність
розподілу часто зустрічається і у бізнесі, що стало підставою
застосування аналізу за Парето, або АВС-аналізу, сутність якого
полягає у визначенні певних категорій запасів:
Категорія А – дорогі товари, що складають значну
питому вагу за вартістю (до 70,0%) при відносно
невеликій їх кількості. Для таких товарів необхідно
організувати жорсткий індивідуальний облік і
контроль за рухом, збереженням і витрачанням;
Категорія В – товари, питома вага яких за вартістю та
кількістю приблизно збігаються. Для таких запасів
достатньо загального рівня контролю і аналізу;
Категорія С – товари, питома вага яких є значною за
кількістю при порівняно невеликій питомій вазі за
вартістю. Рівень обліку і контролю за такими запасами
може бути спрощеним.
5.
Використання моделі розрахунку економічного
розміру замовлення (ЕРЗ), сутність якого полягає у визначенні
такого розміру замовлення, при якому сумарні витрати на
оформлення замовлення та зберігання запасів будуть мінімальними.
ЕРЗ визначається за формулою:
ЕРЗ

2Д С ;
Н

Де Д – середньорічна потреба у певному виді запасу, од.;
С – вартість розміщення та реалізації одного
замовлення, грн;
Н – витрати на зберігання одиниці певного виду запасу
за рік. грн.

140

(7.4)

6.
Система планування потреби в матеріалах
відповідно до плану виробництва (реалізації) – один із видів
бюджетування витрат на виробництво (реалізацію) товарів.
7.
Оперативне управління запасами за принципом
«якраз вчасно» - система JIT (just-in-time). Вперше цю систему
застосувала компанія «Тойота» всередині 70-х років. Система JIT
передбачає, що матеріали зберігаються на складі постачальника, а
до покупця надходять в момент потреби в них. При такому методі
витрати на зберігання запасів у споживача відсутні, але можуть
бути підвищені ціни постачальником, тому необхідна чітка
координація між ними.
1.2. Методи обліку запасів
У системі управління витратами, а саме при калькулюванні
собівартості продукції та бюджутуванні витрат, важливого значення
набуває оцінка матеріальних ресурсів при їх передачі зі складу у
виробництво та при іншому вибутті. Відповідно до світової
практики у П(С)БО 9 застосовуються такі методи вибуття запасів:
1.
За ідентифікованою собівартістю запасів;
2.
За середньозваженою собівартістю запасів;
3.
За собівартістю перших за часом придбання
(надходження) запасів (метод «першим увійшов-першим вийшов»
(first in, first out) – ФІФО (FIFO));
4.
За нормативними витратами;
5.
За ціною продажу.
Підприємство має право вибирати метод оцінки запасів, що
вибувають, і відобразити його в обліковій політиці. Для різних
видів запасів можуть використовуватися різні методи оцінки.
Метод ідентифікованої собівартості може застосовуватись
у випадку виконання спецзамовлень і проектів, а також при
невеликій номенклатурі виробничих запасів. Він передбачає
визначення витрат за кожною конкретною одиницею використаних
виробничих запасів. Цей метод можна застосовувати при
використанні дорогих виробничих запасів. Головною перевагою
методу ідентифікації є те, що вартість використаних виробничих
запасів та її залишки визначаються за фактичною вартістю. Проте,
можливість застосування цього методу обмежена через те, що на
практиці важко вести облік собівартості по кожній одиниці запасу.

141

Метод
середньозваженої
собівартості
передбачає
проведення оцінки кожної одиниці запасу шляхом розподілу
сумарної вартості залишку таких запасів на початок періоду і
вартості отриманих протягом звітного періоду запасів на сумарну
кількість запасів на початок звітного періоду й отриманих у
звітному періоді (формула 7.5):

Ц

В зал
К зал

Внадх
;
К надх

(7.5)

Де Ц – облікова ціна одиниці виробничих запасів у звітному
періоді, грн;
Взал, Внадх – вартість виробничих запасів відповідно в
залишках на початок звітного періоду та
надходження у звітному періоді, грн;
Кзал, Кнадх – кількість виробничих запасів у
натуральному виразі відповідно в залишках на
початок звітного періоду та надходження у
звітному періоді, од.
Оцінка виробничих запасів за методом ФІФО - «першим
увійшов-першим вийшов»
означає списання їх у тій
послідовності, в якій вони надходили на підприємство. Тобто, при
вибутті виробничих запасів будуть спочатку списуватись запаси, що
надійшли раніше (за тією собівартістю, за якою вони надійшли).
Інакше кажучи, виробничі запаси, які надійшли першими,
використовуються у першу чергу, а вартість залишку на кінець
періоду визначається собівартістю запасів, отриманих останніми.
Таким чином, оцінка виробничих запасів на кінець звітного періоду
буде наближена до їх реальної вартості, що справедливо в умовах
інфляції. В свою чергу, запаси списуватимуться на витрати за
цінами, заниженими порівняно з діючими, що призводить до
невиправданого завищення прибутку (це невигідно для
підприємства при визначенні дивідендів та податку на прибуток,
але позитивно – при необхідності залучення інвестора, при намірах
отримати кредит).
Оцінка методом нормативних витрат полягає у
застосуванні норм витрат на одиницю продукції, які встановлені

142

підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання
запасів, праці. Виробничих потужностей і діючих цін. Оцінка
матеріалів за нормативною собівартістю здійснюється у разі
стабільності цін на них, а у умовах інфляції застосування цього
методу призведе до частої зміни норм, що потребує значних витрат
часу, тому зазначений метод використовується рідко.
Застосування цього методу доцільно на підприємствах
обробних галузей промисловості, які здійснюють масове та серійне
виробництво різноманітної складної продукції з великою кількістю
деталей та вузлів. Слід зазначити, що при використанні цього
методу можуть виникнути наднормативні витрати. В такому
випадку їх треба списувати не на виробничу собівартість, а на
собівартість реалізованої продукції.
Наднормативна вартість виробничих запасів (ННВ)
розраховується за формулою:

ННВ

ННВ зал
НВ зал

ННВ надх
НВнадх

НВв ик ;

(7.6)

Де ННВзал, ННВнадх – наднормативна вартість
виробничих запасів відповідно в залишках на
початок звітного періоду та надходження у
звітному періоді, грн;
НВзал, НВнадх – нормативна вартість виробничих
запасів відповідно в залишках на початок
звітного періоду та надходження у звітному
періоді, грн;
НВвик – нормативна вартість використаних
виробничих запасів у календарному періоді, грн.
Метод оцінки запасів за ціною продажу застосовується
підприємствами роздрібної торгівлі з використанням середнього
відсотка торгової націнки товарів. Собівартість реалізованих
товарів визначається як різниця між їх продажною (роздрібною)
вартістю і сумою торговельної націнки на ці товари.
Собівартість проданих товарів (С) визначається за
формулою:

143

С

Вр

Вр

( Н зал
В зал

Н пр )

В пр

;

(7.7)

Де Вр – продажна (роздрібна) вартість реалізованих
товарів, грн;
Нзал, Нпр – торгівельна націнка до собівартості
відповідно товарів, які знаходяться у залишку на
початок звітного періоду та товарів придбаних, грн;
Взал, Впр – вартість відповідно товарів, які
знаходяться у залишку на початок звітного
періоду за ціною продажу та товарів придбаних,
грн;
За методом ціни продажу можуть формуватися витрати
структурних підрозділів підприємства при передачі їм у
виробничих цілях виробничі запаси.
Отже, методи оцінки вартості виробничих запасів при
формуванні витрат впливають на виробничу собівартість, валовий
прибуток, податок на прибуток, чистий прибуток та дивідендну
політику підприємства, зокрема:
1.
При
використанні
методу
середньозваженої
собівартості чистий прибуток набуває середнього значення, що
найповніше відповідає його фактичній величині;
2.
При використанні методу ФІФО вартість залишку
виробничих запасів найбільш наближена до їх поточної ринкової
вартості, а собівартість реалізованої продукції знижується, що
призводить до максимального значення чистого прибутку;
3.
При
застосуванні
методу
ідентифікаційної
собівартості конкретної партії виробничих запасів підприємство має
можливість регулювати свій прибуток шляхом використання
найдорожчих або найдешевших одиниць виробничих запасів.
2. Управління дебіторською заборгованістю
Управління дебіторською заборгованістю зумовлено
витратами, пов'язаними з реалізацією товарів в кредит:
адміністративні (облік заборгованості, контроль за її погашенням і
т. ін.), безнадійні борги та втрата можливості використати ці кошти

144

з більшим прибутком (вкласти в депозити, пустити в оборот та ін).
Але ці витрати необхідно порівняти з вигодами, одержаними від
збільшення обсягу реалізації внаслідок надання клієнтам відстрочки
платежу.
Продаж в кредит є нормою взаємовідносин виробничих
підприємств. Вона передбачає чітку облікову політику з таких
питань:
—кому надавати кредит;
—які терміни кредитування пропонувати;
—чи передбачаються знижки за дострокове (негайне)
погашення боргу;
—яка процедура стягнення боргів.
При реалізації товару в кредит підприємство повинно
враховувати ряд факторів, що зумовлюють п'ять принципів кредиту
(п'ять «С» кредиту — від англійських слів: Capital — капітал,
Capacity — можливості, Collateral — забезпечення, Conditions —
умови, Character — характер):
а) капітал — вивчення фінансової стабільності клієнта, його
прибутковості та ліквідності, фінансових зобов'язань і т. ін.;
б) можливості — клієнт повинен мати можливість погасити
наданий кредит: треба зіставити суму наданого кредиту з сумою
фінансових ресурсів клієнта;
в) забезпеченість — в окремих випадках можна вимагати
забезпечення за товари, передані в кредит;
г) умови — загальні економічні умови галузі, регіону,
країни
можуть істотно впливати на здатність клієнта своєчасно сплати
ти необхідну суму;
д) характер — треба знати характер клієнта і вміти його
оцінити
(чесність, порядність, відповідальність, позитивний імідж і т. ін.).
Щоб оцінити фінансову стабільність клієнта, можна
використати: рекомендації інших підприємств та банку,
оприлюднену звітність, ознайомитися з керівництвом компаніїклієнта та його неоприлюдненими фінансовими документами,
використати інформацію спеціальних агентств.
Терміни, на які надаються кредити клієнтам, можуть суттєво
відрізнятися під впливом таких факторів:
1) типові строки кредитування, прийняті в галузі;

145

2) рівень конкуренції всередині галузі;
3) купівельна спроможність окремих клієнтів;
4) ризик неплатежу;
5) можливості підприємства, пов'язані з пропозицією
кредиту;
6) ринкова
стратегія
підприємства
(бажання
підвищення своєї долі на ринку).
Методи стягнення боргу передбачають перш за все
наявність ефективної системи обліку заборгованості та контролю за
дотриманням термінів її погашення, періодичного нагадування
клієнтам про наближення терміну погашення боргу, застосування
погоджених процедур стягнення простроченого боргу. Але при
цьому витрати на стягнення боргу не повинні перевищувати вигоди
від їх застосування (наприклад, недоцільно звертатися до суду про
примусове стягнення боргу, якщо клієнт не має коштів для його
погашення, збанкрутував).
Аналіз дебіторської заборгованості включає:
—розрахунок середнього терміну оборотності дебіторської
заборгованості;
—аналіз заборгованості за термінами оплати (класифікація,
або періодизація боргу);
—аналіз грошових надходжень у відсотках від виручки
(графік фактичного погашення);
—звіт про стан та зміни дебіторської заборгованості за
місяць;
—одержані кошти у відсотках від суми боргу та ін.
Одним з методів контролю за ефективністю погашення
боргу може бути визначення середнього терміну розрахунків
(терміну оплати) дебіторів (інкасації боргів) (ТОдз).
ТОдз

Середній залишок дебіторськ ої заборгован ості 365днів ; (7.8)
Обсяг продажів в кредит

На підставі такого аналізу повинні бути внесені корективи в
управління дебіторською заборгованістю.

146

3. Управління кредиторської заборгованістю
Робота з комерційними кредиторами та банківськими овердрафтами також полягає у порівнянні витрат і вигод від окремих
операцій для визначення їх доцільності (ефективності).
Комерційний кредит взагалі вважається корисним для
підприємства-покупця, адже це безоплатна форма додаткового
фінансування. Але з використанням комерційного кредиту пов'язані
реальні витрати: зменшення привілеїв, підвищення купівельних цін,
збільшення терміну реалізації замовлення (затримка поставок),
організація обліку кредиторської заборгованості, контроль за її
погашенням і т. ін.
Якщо постачальник пропонує знижку за дострокову оплату
(погашення комерційного кредиту), треба уважно вивчити
доцільність її використання, порівнявши вигоди (сума знижки) з
витратами на капітал (відсотком за банківський овердрафт тощо) та
адміністративними витратами, пов'язаними з обліком заборгованості.
Як засіб контролю за одержаними кредитами можна використати показник середнього періоду погашення (терміну оплати)
кредиторської заборгованості (ТОкз) та зведений реєстр
кредиторів.

ТОкз

Середня сума комерційно го кредиту 365днів
; (7.9)
Обсяг закупівлі в кредит
4. Управління грошовими коштами

Управління грошовими коштами передбачає перш за все,
визначення суми грошей, необхідної підприємству як постійний їх
залишок. Розмір цієї суми залежить від декількох факторів:
- характер діяльності підприємства (сезонність тощо);
- можливі витрати, пов'язані зі зберіганням готівки;
- вплив рівня інфляції;
- наявність високоліквідних активів (може сприяти
зменшенню залишку готівкових коштів);
- можливість одержати терміново кредит;
- витрати на відсотки за терміновий кредит;

147

- економічні умови країни (галузі, регіону): спад в
економіці, пожвавлення і т. ін. впливають на потреби в залишках
коштів;
- взаємовідносини з постачальниками та покупцями і т. ін.
Другий важливий момент управління коштами —
контроль за залишком грошей та ефективним використанням їх
надлишку. Для цього можуть бути встановлені верхня і нижня межі
зовнішнього та внутрішнього ліміту коштів. Вихід фактичного
залишку за ці межі може бути приводом для критичної оцінки та
прийняття відповідних заходів.
Важлива роль
в управлінні
коштами належить
бюджетуванню цього виду активів. Бюджет коштів дає можливість
передбачати періодичні зміни залишків (надлишків або дефіциту)
коштів і вживати заходів щодо зниження їх негативного впливу, а
також він є базою для порівняння фактичних надходжень, витрат і
залишків з плановими і прийняття відповідних рішень стосовно їх
регулювання.
При управлінні коштами важливо знати про операційний
грошовий цикл, під яким розуміють період між витрачанням
коштів на придбання запасів та їх одержанням за реалізовану
готову продукцію (товар).
Підприємство повинно, по можливості, боротися за
скорочення операційного грошового циклу, що сприяє зменшенню
потреби в коштах для його обслуговування і відповідно зменшенню
ризиків втрати грошей.
Операційний грошовий цикл (ОГЦ) = Середній період
зберігання запасів + Середній період погашення дебіторської
заборгованості - Середній період погашення кредиторської
заборгованості
Контрольні запитання:
1.
Дайте визначення запасам підприємства. Які наслідки
надлишкових та надто малих запасів на підприємстві?
2.
Назвіть процедури і прийоми управління запасами.
3.
Дайте характеристику методу управління запасами за
категоріями.
4.
Як визначити економічний розмір замовлення?
5.
Назвіть та охарактеризуйте методи обліку запасів.

148

6.
Поясніть, як обраний метод оцінки вартості виробничих
запасів може впливати на виробничу собівартість, валовий
прибуток, податок на прибуток, чистий прибуток та дивідендну
політику підприємства.
7.
В чому полягає сутність управління дебіторською
заборгованістю?
8.
З яких елементів складається операційний грошовий цикл?
9.
В чому полягає сутність управління кредиторською
заборгованістю?
Завдання :
Завдання 1.
Припустимо, що для виконання річної виробничої програми
підприємству необхідно 12500 т цукру-піску. Витрати на підготовку
замовлення складають 110,0 грн на одне замовлення. Витрати на
утримання 1 т цукру-піску — 11,0 грн. Визначити економічний
розмір запасу та загальне число замовлень за рік.
Завдання 2.
Підприємство «Альфа Лтд» отримало пропозицію щодо
виконання замовлення на виготовлення спеціального обладнання.
Для прийняття замовлення та визначення його можливої вартості
необхідно розрахувати релевантну вартість матеріалів на виконання
цього замовлення, враховуючи таке:
а) потреба в матеріалах та їх наявність на складі
підприємства;
Наявність матеріалів на складі та їх оцінка
Вид
Потреба на
Вартість
Облікова
матеріа- замовлення,
Чиста
відновлення
вартість
лів
кг
реалізаційна
запасів
Кіл-ть, кг (вартість
вартість,
(майбутнього
придбання),
грн/кг
придбання),
грн/кг
грн/кг
А
500
0
50
Б
250
150
60
56
65
В
300
200
50
25
60
Г
200
150
30
26
50
Д
100
100
40
0
70

149

б) матеріали Б використовуються підприємством постійно
для виконання різних видів робіт, тому їх запас повинен постійно
поновлюватися;
в) матеріалу В знайти інше застосування неможливо, його
можна лише продати (якщо не буде прийнято дане замовлення);
г) матеріал Г у кількості 150 кг може бути використаний для
виконання іншого замовлення замість 200 кг матеріалу Е, який
можна придбати за ціною 20 грн/кг;
д) матеріал Д не має іншого призначення і не може бути
проданим. Його необхідно буде списати (якщо не прийняти
замовлення) на збитки як такий, що не відповідає критеріям
визнання активів. За утилізацію цього матеріалу необхідно
сплатити 500 грн.
Завдання 3.
На підставі наведених даних здійснити визначення вартості
виробничих запасів на виконання спеціального замовлення
методом ідентифікованої собівартості.

Показники
Залишок виробничих запасів
на початок звітного періоду:
запас А
запас Б
Усього залишок на початок
періоду
Придбано
виробничих
запасів у звітному періоді:
запас А
запас Б
Усього придбано
Витрачено виробничих
запасів на замовлення:
запас А
запас Б
запас А
запас Б
Усього витрачено

Іденти Одини Кіль- Собівар- Загальна
фікова ця
кість тість од., cума, грн
ний
виміру
грн
код

3001
3011

м2
т

100
10

65,0
200,5

3002
3012

м2
т

60
8

72,7
210,0

3001
3011
3002
3012

м2
т
м2
т

70
6
45
5

65,0
200,5
72,7
210,0

150

Залишок виробничих запасів
на кінець звітного періоду:
запас А
запас Б
запас А
запас Б
Усього залишок на кінець
періоду

3001
3011
3002
3012

м2
т
м2
т

Завдання 4.
На підставі наведених даних здійснити визначення вартості
виробничих запасів методом середньозваженої собівартості.
Одиниця Кільвиміру
кість
Показники
1
Залишок виробничих запасів на
початок звітного періоду:.
запас А
запас Б
Усього залишок на початок
періоду
Придбано виробничих запасів у
звітному періоді:
запас А
запас Б
Усього придбано
Витрачено виробничих запасів
на замовлення:
запас А
запас Б
Усього витрачено
Залишок виробничих запасів на
кінець звітного періоду:
запас А
запас Б
Усього залишок на кінець періоду

2

Собі вар- Загальна
тість од., сума, грн
грн.

3

4

м2
т

100
10

65,0
200,5

м2
т

60
8

72,7
210,0

м2
т

115
11

м2
т

151

5

Завдання 5.
На підставі наведених даних здійснити визначення вартості
виробничих запасів методом ФІФО.
Показники
Залишок виробничих запасів на
початок звітного періоду:
запас А- 07.04
запас Б - 23.04
Усього залишок на початок
періоду
Придбано виробничих запасів у
звітному періоді:
запас А- 18.05
запас Б - 18.05
запас А - 30.05
запас Б - 27.05
Усього придбано
Витрачено виробничих запасів
на замовлення:
запас А - 07.04
запас Б - 23.04
запас А - 18.05
запас Б - 18.05
запас А- 30.05
Усього витрачено
Залишок виробничих запасів на
кінець звітного періоду:
запас А- 07.04
запас Б - 23.04
запас А- 18.05
запас Б - 18.05
запас Б - 27.05
запас А - 30.05
Усього залишок на кінець
періоду

Одиниця Кільвиміру
кість

Собіварті Загальна
сть
сума, грн
од., грн

м2
т

100
10

65,0
200,5

м2
т
м2
т

40
5
20
3

72,7
210,0
75,0
212,5

м2
т
м2
т
м2

100
10
40
3
12

65,0
200,5
72,7
210,0
75,0

м2
т
м2
т
т
м2

152

Завдання 6.
На підставі наведених даних здійснити визначення вартості
виробничих запасів методом нормативних витрат.
Показники

1
Залишок виробничих
запасів на початок
звітного періоду:
запас А
запас Б
Усього залишок на
початок
періоду
Придбано
виробничих
запасів у звітному
періоді:
запас А
запас Б
Усього придбано
Витрачено
виробничих
запасів на
замовлення:
запас А
запас Б
Усього витрачено
Списано
наднормативну
вартість виробничих
запасів:
запас А
запас Б
Усього списано
Залишок виробничих
запасів на кінець
звітного періоду:
запас А
запас Б
Усього залишок на
кінець періоду

ОдиКіль- Норманиці
кість тивна
виміру
ціна
од.,
грн
2

м2
т

3

100
10
-

Нормативна
вартість,
грн

4

63,0
190,0
-

Наднор- Сума,
мативна грн
вартість
од., грн

5

6

6 300
1 900

200
105

8 200

305

м2
т

60
8
-

63,0
190,0
-

3 780
1 520
5 300

582
160
742

м2
т

115
11
-

63,0
190,0
-

7 245
2 090
9 335

-

-

-

-

-

-

м2
т

153

7

Завдання 7.
Магазин «Електротовари» реалізує за рік 20800 шт.
лампочок накалювання. Попит на них, як правило, стабільний і не
залежить від пори року. Збільшення попиту на наступний рік не
очікується.
Визначити, при якому залишку товару даного виду
необхідно оформити повторне замовлення, якщо термін його
реалізації – 2 тижні.
Завдання 8.
Підприємство «Аргон» витрачає за рік 4000 одиниць
комплектуючих для виготовлення продукції. За розрахунками
бухгалтера витрати на зберігання одиниці комплектуючих протягом
року становлять 2,0 грн. Витрати на розміщення замовлення
складають 40,0 грн.
Визначити економічний розмір замовлення, необхідну
кількість замовлень за рік та їх сумарну вартість.
Тести:
1. Економічний розмір запасу — це:
а) розмір замовлення, який забезпечував би найменшу суму
витрат на утримання запасів і підготовку самого замовлення;
б) часовий інтервал між розміщенням замовлення і його
отриманням;
в) середні тижневі витрати запасу в розрахунку на одиницю
тривалості замовлення;
г) немає правильної відповіді.
2. Для оцінювання вибуття виробничих запасів
підприємство може застосовувати протягом року один із
визначених на початок року методів оцінювання запасів:
a) лише метод ідентифікованої собівартості;
б) лише метод «перший—перший» (FIFO);
в) лише середньозваженої собівартості;
г) різні методи оцінювання для окремих видів (груп)
виробничих запасів.

154

3. Оптимальною партією поставок матеріалів, які
регулярно витрачаються у виробництві, є така, що потребує:
а) мінімальних витрат на придбання;
б) мінімальної кількості транспортних засобів;
в) мінімальної складської площі;
г) мінімальних витрат на придбання і зберігання.
4.
Річна потреба підприємства у матеріалах — 12000
т , економічний розмір запасу — 200 т. Загальне число
замовлень на рік складе:
а) 20 замовлень;
б) 24 замовлення;
в) 60 замовлень;
г) 84 замовлення.
5. Що з наведеного не може бути наслідком надлишкових
запасів:
а) збільшення витрат на розміщення замовлень;
б) втрата відсотків за «зв’язаними коштами»;
в) збільшення витрат на зберігання;
г) простої виробництва.
6. Що з наведеного не може бути наслідком надто малих
запасів:
а) простої виробництва;
б) збільшення страхових платежів;
в) обмежені можливості реагувати на зміни ринкового
середовища;
г) збільшення витрат на зберігання.
7. Як визначити коефіцієнт оборотності кредиторської
заборгованості:
а) відношенням суми купівель в кредит до середньорічної
суми кредиторської заборгованості;
б) відношенням суми продажів в кредит до середньорічної
суми кредиторської заборгованості;
в) відношенням середньої суми комерційного кредиту до
загального обсягу купівель в кредит;
г) немає правильної відповіді.

155

8. Метод, за яким оцінка запасів базується на
припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, в
якій вони надходили на підприємство, називається:
а) метод ФІФО;
б) метод ідентифікованої собівартості;
в) метод середньозваженої собівартості;
г) метод нормативних витрат.
9. Метод, за яким оцінка запасів базується на середній
ціні, яка використовується для оцінки матеріальних ресурсів,
що надходять на виробництво, називається:
а) метод ФІФО;
б) метод ідентифікованої собівартості;
в) метод середньозваженої собівартості;
г) метод нормативних витрат.
10. Метод, за яким оцінка запасів полягає в застосуванні
норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які
встановлені підприємством, з урахуванням нормативних рівнів
використання запасів, праці, виробничих потужностей та
чинних цін, називається:
а) метод ФІФО;
б) метод ідентифікованої собівартості;
в) метод середньозваженої собівартості;
г) метод нормативних витрат.

156

ТЕМА 8
УПРАВЛІННЯ ЗНИЖЕННЯМ ВИТРАТ
1. Класифікація факторів, що впливають на витрати
підприємства
2. Управління витратами підприємства за основними
техніко-економічними чинниками
3. Особливості
управління
витратами
сільськогосподарських підприємств в Україні
4. Засоби та методи контролю витрат
5. Система стимулювання економії ресурсів на підприємстві
1. Класифікація факторів, що впливають на витрати
підприємства
Фактори, що впливають на витрати підприємств, можна
класифікувати за декількома ознаками.
1.
За змістом виділяють: технічні і технологічні
фактори. До технічних можна віднести, наприклад, запровадження
нової прогресивної техніки, механізацію і автоматизацію
виробництва,
науково-технічні
досягнення,
поліпшення
використання основних фондів, технічну і енергетичну озброєність
праці. До технологічних – зміну асортименту продукції; тривалість
виробничого циклу; поліпшення використання нових видів
сировини і матеріалів, використання економічних замінників і
повне використання відходів у виробництві; вдосконалення
технології продукції, зниження її матеріало- і трудомісткості.
2. За часом виникнення виділяють: плановані і раптові
фактори. Підприємство може планувати такі заходи: введення і
освоєння нових цехів; підготовка і освоєння нових видів продукції і
нових технологічних процесів; оптимальне розміщення окремих
видів продукції на підприємстві. До раптових (не планованих)
факторів відносяться: виробничі втрати; зміна складу і якості
сировини; зміна природних умов; відхилення від встановлених
норм вироблення продукції та інші.
3.
За місцем виникнення фактори поділяються на
зовнішні (незалежні від підприємства) і внутрішні (залежні від
підприємства). На собівартість продукції незалежно від
підприємства може вплинути економічна обстановка у країні,

157

інфляція; природнокліматичні умови; технічний і технологічний
прогрес; зміна податкового законодавства та інші фактори. До
внутрішніх можна віднести: виробничу структуру підприємства;
структуру управління; рівень концентрації і спеціалізації
виробництва; тривалість виробничого циклу.
4.
За призначенням виділяють: основні і другорядні
фактори. Дана група факторів залежить від спеціалізації
підприємства. Якщо розглядати матеріаломістке виробництво,
наприклад, м'ясопереробне підприємство, то до основних можна
віднести такі фактори: ціни на матеріальні ресурси і витрату
сировини та інших матеріалів; технічну озброєність; технологічний
рівень виробництва; норму вироблення продукції; номенклатуру і
асортимент продукції; організацію виробництва і праці. У меншій
мірі на витрати виробництва вплинуть: структура управління;
природнокліматичні умови; заробітна плата виробничих робітників;
структура інших витрат тощо.
2. Управління витратами підприємства за основними технікоекономічними чинниками
Управління витратами на виробництво і реалізацію
продукції здійснюється з метою пошуку резервів зниження витрат, і
отже, максимізації прибутку підприємства.
Економія, що зумовлює фактичне зниження собівартості,
розраховується за таким складом (типовим переліком) факторів:
1.
Підвищення технічного рівня виробництва. Це
запровадження нової, прогресивної технології, механізація і
автоматизація виробничих процесів; поліпшення використання
нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних
характеристик виробів; інші фактори, що підвищують технічний
рівень виробництва.
Економія від здійснення заходів визначається порівнянням
величини витрат на одиницю продукції до і після запровадження
заходів і множенням одержаної різниці на обсяг виробництва у
планованому році:
Е

(В Д

ВП )

де: Е – економія прямих поточних витрат;

158

Q;

(8.1)

Вд – прямі поточні витрати на одиницю продукції;
ВП – прямі поточні витрати після запровадження заходу;
Q –обсяг продукції в натуральних одиницях від початку
запровадження заходу до кінця планованого року.
2. Вдосконалення організації виробництва і праці.
Зниження собівартості може відбутися в результаті змін в
організації виробництва, формах і методах праці при розвитку
спеціалізації
виробництва;
вдосконалення
управління
виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення
використання основних фондів; поліпшення матеріально-технічного
постачання; скорочення транспортних витрат; інших факторів, що
підвищують рівень організації виробництва.
При поліпшенні використання основних фондів зниження
собівартості відбувається в результаті підвищення надійності і
довговічності обладнання; вдосконалення системи плановозапобіжного ремонту; централізації і запровадження індустріальних
методів ремонту, утримання і експлуатації основних фондів.
Вдосконалення матеріально-технічного постачання і
використання матеріальних ресурсів знаходить відображення у
зменшенні норм витрати сировини і матеріалів, зниженні їх
собівартості за рахунок зменшення заготівельно-складських витрат.
Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат
на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів
підприємства, від заводських складів до місць споживання;
зменшення витрат на транспортування готової продукції.
Певні резерви зниження собівартості закладено в усуненні
або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній
організації виробничого процесу (наднормативна витрата сировини,
матеріалів, палива, енергії, доплати робітником за відхилення від
нормальних умов праці і понаднормові роботи, платежі за
регресивними позовами тощо).
Зміна номенклатури і асортименту вироблюваної продукції
є (одним з важливих факторів, що впливають на рівень витрат на
виробництво. Вплив змін структури продукції на собівартість
аналізується за змінними витратами за статтями калькуляції типової
номенклатури. Розрахунок впливу структури вироблюваної
продукції на собівартість необхідно пов'язати з показниками
підвищення продуктивності праці.

159

3. Поліпшення використання природних ресурсів. Тут
враховуються: зміна складу і якості сировини; зміна інших
природних умов. Ці фактори відображають вплив природних умов
на величину змінних витрат. Аналіз їх впливу на зниження
собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик
промисловості.
4. Галузеві та інші фактори. До них відносяться: введення
і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв,
підготовка і освоєння виробництва у діючих об'єднаннях і на
підприємствах; інші фактори. Необхідно проаналізувати резерви
зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення
нових цехів і виробництв на більш високій технічній основі, з
кращими економічними показниками.
Значні резерви закладено в зниженні витрат на підготовку і
освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів, у
зменшенні витрат пускового періоду за цехами і об'єктами, що знов
вводяться в дію. Розрахунок суми зміни витрат здійснюється за
формулою:

ЕП

(

В1
Q1

В0
)
Q0

Q1 ;

(8.2)

де: ЕП – зміна витрат на підготовку і освоєння виробництва;
В0, В1 – суми витрат базисного і звітного років;
Q1, Q2 – обсяг товарної продукції базисного і звітного років.
5.
Серйозним
резервом
зниження
собівартості
продукції є розширення спеціалізації і кооперації. На
спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом
собівартість продукції значно нижча, ніж на підприємствах, що
виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях. Розвиток
спеціалізації
вимагає
встановлення
і
найраціональніших
кооперованих зв'язків між підприємствами. .
6.
Зниження собівартості продукції забезпечується за
рахунок підвищення продуктивності праці. Зі зростанням
продуктивності праці скорочуються її витрати в розрахунку на
одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної
плати в структурі собівартості.

160

7.
За зростанням обсягу випуску продукції прибуток
підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження
собівартості, але і унаслідок збільшення кількості продукції, що
випускається. Таким чином, чим більший обсяг виробництва, тим за
інших рівних умов більша сума одержуваного підприємством
прибутку.
8.
Матеріальні витрати займають велику питому вагу в
структурі собівартості продукції, тому навіть незначне
заощадження сировини, матеріалів, палива і енергії при
виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству
сприяє зниженню собівартості продукції.
9.
Скорочення
витрат
на
обслуговування
виробництва і управління також знижує собівартість продукції.
Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від
обсягу випуску продукції, але і від їх абсолютної суми. Чим менша
сума цехових і загальновиробничих витрат у цілому по
підприємству, тим за інших рівних умов нижча собівартість
кожного виробу.
Скороченню загальновиробничих витрат сприяє також
економне витрачання допоміжних матеріалів, що використовуються
при експлуатації обладнання і на інші господарські потреби.
10.
Значні резерви зниження собівартості закладено у
скороченні втрат від браку та інших непродуктивних витрат.
Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають
можливість здійснити заходи щодо ліквідації втрат від браку,
скорочення
і
найраціональнішого
використання
відходів
виробництва.
Масштаби виявлення і використання резервів зниження
собівартості продукції багато в чому залежать від того, як
поставлено роботу з вивчення і упровадження досвіду, що є на
інших підприємствах.
3. Особливості управління витратами сільськогосподарських
підприємств в Україні
Особливості формування витрат у сільському господарстві
такі:

161

1.
З того, що в сільському господарстві головний засіб
виробництва – земля, витікає особливість фінансів підприємств:
земля не амортизується, отже, земля не формує собівартості
продукції. В той же час різний рівень родючості і
місцерозташування сприяють утворенню в сільськогосподарських
підприємствах диференційованого доходу (ренти).
2.
У складі основних виробничих фондів значне місце
займає продуктивна і робоча худоба. Ця частина фондів
відтворюється безпосередньо в сільському господарстві.
3.
Істотною специфікою сільського господарства є
його самовідтворювання. Значна частина виробленої продукції не
реалізується на сторону, а залишається в господарстві з метою
відтворення як молодняку худоби, насіння, добрив, кормів, тому не
входить до складу товарної продукції і не приймає грошову форму,
оскільки є внутрішньогосподарчим оборотом.
4.
Природні процеси, які супроводжують сільське
господарство, мають достатню протяжність у часі. Отже, кругообіг
засобів виявляється дуже тривалим. У рослинництві він складає
близько одного року, у тваринництві – 9 місяців (з моменту
авансування засобів до отримання виручки).
Біологічні процеси зумовлюють те, що для більшості
підприємств характерне збирання врожаю, реалізація товарної
продукції наприкінці року, у IV кварталі. У сільському господарстві
надходження доходів протягом року нерівномірне. Оцінити
господарську діяльність і підрахувати результат можна тільки
наприкінці року.
5.
Залежність сільськогосподарського виробництва від
природних явищ викликає необхідність створення на підприємстві
спеціальних страхових і резервних фондів у грошовій і натуральній
формах.
6.
Всі роботи, які включаються в технологічний цикл,
обов'язкові до виконання і мають чітку часову прив'язку. Повинне
бути точне дотримання всього технологічного ланцюжка. Це
зумовлює необхідність концентрації ресурсів і засобів до абсолютно
певних термінів робіт.
7. Калькуляція витрат у сільському господарстві
здійснюється за тими ж напрямами, елементами, що і в
промисловості. Але в сільському господарстві є і особливості.
Планування, формування, облік витрат здійснюється за окремими

162

видами діяльності. Наприклад, у рослинництві виділяють: зернові
культури, кормові, технічні і т. д.
8. У зв'язку з тим, що сільське господарство – трудомістка
галузь, істотним елементом витрат на виробництво продукції є
заробітна платня.
9. Матеріальні цінності власного виробництва, які
формують собівартість продукції, відносяться на витрати за
фактичною собівартістю. Товарно-матеріальні цінності, що
купуються, враховуються за фактичною вартістю придбання.
10.
Планування
витрат
на
сільськогосподарське
виробництво розділяється за видами діяльності: рослинництво;
тваринництво; допоміжні і підсобні господарства.
11. Собівартість окремих видів продукції визначається
виходячи з витрат на даний вид культури або тварин.
У рослинництві собівартість обчислюється також на
сільськогосподарські роботи даного року під урожай майбутнього
року. їх відносять до незавершеного виробництва. При оцінці
незавершеного виробництва до собівартості включають: насіння,
корми власного виробництва, молодняк тварин. Витрати
враховують за фактичною собівартістю минулого року.
12. В сільськогосподарському виробництві, як правило,
робочий час значно менший за час виробництва. В окремі періоди
процес праці припиняється, а процес виробництва продовжується
під впливом природних сил. До того ж сільськогосподарське
виробництво не завжди вимагає витрат живої праці. Отже, витрати
в сільському господарстві періодичні і розписуються за циклами.
Матеріальні витрати сільськогосподарського підприємства
здійснюються одномоментно в ті або інші проміжки часу.
13. При формуванні потреб в оборотних коштах повинна
враховуватися нерівномірність потреб у різні періоди року.
Оборотним коштам властива авансова межа, тобто період
від використання оборотних коштів до отримання результатів буде
проавансований.
Значна частина оборотних коштів сільського господарства
формується в натуральній формі, минаючи грошову.
14. Ще одна особливість, це дуже висока питома вага
виробничих запасів, оскільки сільське господарство відслідковує всі
біологічні цикли природи і має володіти необхідними

163

матеріальними засобами до певних строків. Виробничі запаси –
умова отримання результатів діяльності.
Нормування насіння і посадочних матеріалів здійснюється
шляхом розрахунку потреб у запасі насіння, необхідного для
ярового посіву, і перехідного запасу посадок майбутнього року.
Сюди також включається 10-15% страхових фондів (загальної
сукупної потреби в насінні ярового посіву).
Норматив молодняку тварин і тварин на відгодівлі
розраховується виходячи з планової кількості голів худоби на
кінець планового року і оціночної вартості однієї голови тварини.
Нормування матеріальних цінностей здійснюється на основі
типових нормативів, а також з урахуванням фактичних умов
постачання і споживання запасів.
15.
Особливість
обороту
сільськогосподарського
підприємства – нетоварність частини продукції. Це зумовлює
особливості планування виручки підприємства.
В основі планування виручки від реалізації лежить
планування валової продукції. Валова продукція – це вся створена
протягом року продукція рослинництва, тваринництва, підсобних
підприємств і промислів, а також зміна залишків НЗВ до кінця року.
Потім обчислюють ту частину продукції, яка приймає
товарну форму (продукція, передбачена до реалізації): з валової
продукції виключається та частина, яка не поступає в обіг, а
використовується невиробничі потреби підприємства. Величина
виручки від реалізації залежатиме від:
ступеню товарності;
напрямків реалізації;
рівня цін.
4. Засоби та методи контролю витрат
Контроль витрат є важливою складовою системи
управління витратами, без якої неможлива повноцінна реалізація
інших її функцій. До основних завдань контролю витрат відносять:
1) моніторинг – систематичне відстеження динаміки витрат і
факторів, які на неї впливають;
2) виявлення відхилень фактичних показників рівня витрат
від їх запланованих значень;

164

3) аналіз відхилень, обґрунтування необхідності здійснення
регульованих заходів під час виконання планових завдань, участь у
їх розробленні.
Система обліку витрат підприємства поєднує в собі три види
обліку: оперативний, бухгалтерський і статистичний.
Оперативний облік обслуговує потреби повсякденного
управління витратами під час реалізації підприємством його
виробничої діяльності В його межах точно й докладно
відображаються численні якісні та кількісні характеристики
господарської операції, які є несуттєвими для інших видів обліку і
відповідно не відображаються в них. Зміст оперативного обліку
завжди спрямований на управління конкретними господарськими
операціями. Для потреб управління різними господарськими
операціями застосовують різні спеціальні види оперативного
обліку:
оперативно-технічний,
оперативно-виробничий,
оперативно-торговий тощо.
У системі бухгалтерського обліку здійснюється суцільне
безперервне та взаємозв'язане відображення господарської
діяльності підприємства узагальнення всіх господарських операцій
у вартісному вимірі. В загальній системі обліку інформаційним
ядром є саме дані бухгалтерського обліку (близько 80% усього
обсягу інформації щодо діяльності підприємства), оскільки в ньому
реєструються всі без винятку операції.
Варто наголосити, що система бухгалтерських рахунків на
підприємстві може будуватися за різними принципами. Це пов'язане
з тим, що поряд із веденням обліку для власних потреб
(управлінського обліку) підприємство повинне вести облік,
зорієнтований на зовнішніх користувачів (фінансовий облік).
Статистичний облік формує дані про масові якісно
однорідні явища. Статистичні дослідження дають змогу отримати
статистичну
інформацію
про
закономірності
масових
господарських процесів. Щодо управління витратами, то з
допомогою статистичного обліку отримують відомості стосовно
використання робочого часу, виконання норм виробітку, норм
витрачання матеріальних ресурсів та ін. На відміну від
бухгалтерського обліку, який є суцільним, статистичний облік може
бути як суцільним, так і вибірковим. Для своїх потреб статистичний
облік використовує дані бухгалтерського та оперативного обліку, а
також організовує самостійні спостереження.

165

За частотою контрольних операцій розрізняють поточний,
періодичний та разовий контроль.
Поточний контроль здійснюється щоденно та полягає у
безперервному відстеженні руху матеріальних цінностей,
незавершеного виробництва та продукції. Його основним засобом є
оперативний облік. Цей вид контролю дає змогу своєчасно
реагувати на небажані відхилення у процесі виробництва.
Періодичний контроль виконується з установленою
регулярністю. Основним інструментом для нього є узагальнення
даних бухгалтерського та оперативного обліку, показників, що
контролюються у звітності.
Разовий
контроль
немає
попередньо
визначеної
регулярності та мети. Його зміст визначається в кожному окремому
випадку. Здебільшого він має форму інвентаризації активів
(матеріальних, фінансових), ревізії діяльності чи аудиторської
перевірки.
За часом проведення виділяють такі види контролю:
попередній, проміжний, підсумковий.
Попередній контроль виконується до початку дій з
реалізації планів. Він включає в себе: перевірку планів на
внутрішню
несуперечність,
реалістичність,
прогресивність;
контроль ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових).
Проміжний контроль проводять безпосередньо при
виконанні планових завдань. Він спрямований на поточне
регулювання роботи з виконання планів витрат. Проміжний
контроль може бути різним за частотою контрольних операцій. Він
повністю охоплює поточний та періодичний види контролю, а
також може мати форму разового контролю.
Підсумковий контроль здійснюється на етапі завершення
реалізації плану. Під час його проведення оцінюється виконання
запланованої роботи в цілому. Такий контроль дає змогу визначити
напрями економії ресурсів. Він може використовуватися як засіб
спонукання працівників, задіяних у виконанні планових завдань, до
поліпшення використання ними господарських (матеріальних,
грошових, людських) ресурсів.
Контроль витрат відповідно до концепції управління
витратами за центрами відповідальності ведеться за місцями та
центрами їх формування: робочі місця, підрозділи відповідного
ієрархічного рівня, підприємство в цілому. Ефективність роботи

166

центрів відповідальності суттєво залежить від стану технічної
складової обліку та контролю витрат. Облік та контроль витрачання
безперервних ресурсів (електроенергії, тепла, води, стиснутого
повітря) має виконуватися за допомогою відповідних технічних
засобів (лічильників, витратомірів та ін.).
Для потреб обчислення планових витрат на фактичний обсяг
використовують функцію витрат, яка має вигляд:
TC TVC I вик. пл. TFC ;
(8.1)
Де

І в ик. пл. - індекс виконання плану (співвідношення
фактичного та планового обсягів виробництва).
У системі управління витратами важливого значення
набуває оцінка рівня витрат. Для цього використовується система
аналітичних показників, які умовно можна поєднати у групи (табл.
8.1).
Таблиця 8.1
Характеристика груп аналітичних показників рівня
витрат
Група показників
Формула
Економічний зміст
розрахунку
Характеризує,
Виручка від
Група коефіцієнтів
скільки продукції
реалізації
покриття витрат
припадає на 1,0 грн
Певний вид витрат
витрат
Характеризує, які
витрати має
Певний вид витрат
Група коефіцієнтів
підприємство для
Виручка від
окупності витрат
одержання 1,0 грн
реалізації
продукції

Група коефіцієнтів
витратомісткості

Певний вид витрат
Загальна сума
витрат

Група показників
рентабельності

Фінансовий
результат
Певний вид витрат

167

Характеризує
питому вагу певного
виду витрат у
загальній сумі
витрат
Характеризує,
скільки прибутку
припадає на 1,0 грн
певного виду витрат

5. Система стимулювання економії ресурсів
Мотивація (стимулювання) – це така дія на свідомість
людей, яка сприяє формуванню мотиву, що підштовхує до
реалізації певної мети та завдань. Розрізняють моральні та
матеріальні стимули.
Система матеріального стимулювання повинна забезпечити
підвищення ефективності праці певної групи працівників, причому
вона має бути побудована так, щоб заохочувальні виплати залежали
від продуктивності, якості, економії матеріальних ресурсів, тобто
показників які забезпечують зниження витрат.
Кожен працівник має відчувати тісну залежність між
результатами своєї роботи та розміром преміювання.
При формуванні системи матеріального стимулювання
необхідно дотримувати як мінімум три ключових правила:
1) система повинна забезпечити кожному працівникові
можливість брати участь у підвищенні ефективності роботи;
2) розмір преміальних виплат слід поставити в залежність
від тих чинників, на які даний працівник може безпосередньо
впливати;
3) у розробці системи повинні брати участь представники
всіх зацікавлених груп.
Ефективна дія стимулюючої системи забезпечується
дотриманням наступних принципів:
1) чітка постановка цілей (однозначне визначення
результатів, на досягнення яких націлено стимулювання рівня
витрат, на зниження яких здатний впливати працівник);
2) використання продуманих, обґрунтованих і прийнятних
критеріїв вимірювання й оцінки;
3) жорсткий взаємозв'язок заохочення та результату за
об'ємом і в часі;
4) застосування в міру напружених нормативів, контроль за
ними та наявність механізму їх перегляду;
5) дотримання порогу чутливості системи стимулювання.
Залежно від того, яке місце працівник займає у виробничому
процесі, і які його можливості в частині зниження витрат, можуть
використовуватися різні системи стимулювання: гнучка оплата
праці, участь в доході підрозділу (підприємства) або прибутках.

168

Концепція контролю та стимулювання економії витрат за
центрами відповідальності передбачає застосування до певних
підрозділів підприємства різних цільових функцій і встановлення
відповідних показників преміювання, що підвищує ефективність
стимулювання цих підрозділів.
Показники преміювання – це величини певних параметрів
господарської діяльності, які є базою нарахування преміального
фонду підрозділів та їх керівників.
Слід зазначити, що система матеріального стимулювання є
«зворотнім боком медалі» бюджетування за
центрами
відповідальності, що дає можливість, з одного боку, відстежувати
підконтрольні витрати через моніторинг виконання бюджетів
певного підрозділу, з іншого боку –
зацікавлювати керівників
підрозділів у покращенні результатів підприємства в цілому.
Контрольні запитання:
1. Наведіть класифікацію факторів, що впливають на витрати
підприємства.
2. Охарактеризуйте основні фактори, що зумовлюють економію
витрат підприємства.
3. Розкрийте особливості формування та управління витратами у
сільському господарстві.
4. Охарактеризуйте основні завдання контролю витрат.
5. Дайте характеристику видів контролю витрат.
6. За допомогою яких показників можна оцінити рівень витрат на
підприємстві?
7. Охарактеризуйте систему принципів за допомогою яких
відбувається стимулювання економії ресурсів.
Завдання:
Завдання 1.
Нехай планова величина витрат підрозділу на утримання та
експлуатацію обладнання становить 17 510,0 грн, у тому числі
змінна частина - 7250,0 грн. Фактична величина вказаного виду
витрат дорівнює 17 565,0 грн. Необхідно встановити відхилення
фактичних витрат від планових, враховуючи той факт, що завдання
з виробничої програми підрозділ виконав на 102,5%.

169

Тести.
1. До основних завдань контролю витрат відносять:
а) моніторинг – систематичне відстеження динаміки витрат і
факторів, які на неї впливають;
б) виявлення відхилень фактичних показників рівня витрат
від їх запланованих значень;
в) аналіз відхилень, обґрунтування необхідності здійснення
регульованих заходів під час виконання планових завдань, участь у
їх розробленні;
г) немає правильної відповіді.
2. Система обліку витрат підприємства поєднує в собі
такі види обліку:
а) оперативний, бухгалтерський і статистичний;
б) бухгалтерський і статистичний;
в) бухгалтерський, управлінський, податковий;
г) бухгалтерський, податковий.

3. За частотою контрольних операцій розрізняють такі
види контролю:
а) поточний, періодичний та разовий контроль;
б) щоденний, щоквартальний;
в) місячний, річний;
г) немає правильної відповіді.
4. За часом проведення виділяють такі види контролю:
а) попередній;
б) проміжний;
в) підсумковий;
г) всі відповіді вірні.
5. Група коефіцієнтів, яка характеризує, скільки
товарної продукції припадає на 1,0 грн витрат, називається:
а) група коефіцієнтів покриття витрат;
б) група коефіцієнтів окупності витрат;
в) група коефіцієнтів витратомісткості;
г) група показників рентабельності.

170

6. Група коефіцієнтів, яка характеризує, які витрати має
підприємство для одержання 1,0 грн продукції, називається:
а) група коефіцієнтів покриття витрат;
б) група коефіцієнтів окупності витрат;
в) група коефіцієнтів витратомісткості;
г) група показників рентабельності.
7. Група коефіцієнтів, за допомогою яких визначається
питома вага певного виду витрат у загальній сумі витрат,
називається:
а) група коефіцієнтів покриття витрат;
б) група коефіцієнтів окупності витрат;
в) група коефіцієнтів витратомісткості;
г) група показників рентабельності.
8. Група коефіцієнтів, яка характеризує, скільки
прибутку припадає на 1,0 грн певного виду витрат,
називається:
а) група коефіцієнтів покриття витрат;
б) група коефіцієнтів окупності витрат;
в) група коефіцієнтів витратомісткості;
г) група показників рентабельності.
Теми рефератів:
1.
Особливості калькулювання собівартості продукції та
основні напрямки зниження витрат сільськогосподарських
підприємств.
2.
Особливості калькулювання собівартості продукції та
основні напрямки зниження витрат підприємств хлібопекарської
галузі.
3.
Особливості калькулювання собівартості продукції та
основні напрямки зниження витрат підприємств цукрової
промисловості.
4.
Особливості калькулювання собівартості продукції та
основні напрямки зниження витрат підприємств кондитерської
промисловості.
5.
Особливості калькулювання собівартості продукції та
основні напрямки зниження витрат підприємств сиро-молочного
виробництва.

171

6.
Особливості
основні напрямки
виробництва.
7.
Особливості
основні напрямки
виробництва.
8.
Особливості
основні напрямки
промисловості.
9.
Особливості
основні напрямки
промисловості.

калькулювання собівартості продукції та
зниження витрат підприємств ковбасного
калькулювання собівартості продукції та
зниження витрат підприємств виноробного
калькулювання собівартості продукції та
зниження витрат підприємств спиртової
калькулювання собівартості продукції та
зниження витрат підприємств пивоварної

172

ТЕМА 9
БЮДЖЕТНЕ ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЬ
1. Суть бюджетного планування і види бюджетів
2. Порядок складання і узгодження бюджетів
3. Контроль за виконанням і аналіз відхилень
1. Суть бюджетного планування і види бюджетів
Метою діяльності комерційного підприємства в умовах
ринкових відносин є збільшення прибутку. Досягти цього можна
збільшенням виробництва та реалізації продукції, утриманням
лідируючого положення на ринку, систематичним оновленням
асортименту продукції, поліпшенням технології виробництва і т. ін.
Мета діяльності підприємства та шляхи її досягнення визначаються
у процесі стратегічного планування, результатом якого може бути
план розвитку підприємства на тривалий час та стратегія
досягнення визначеної мети.
Деталізація перспективного планування здійснюється
шляхом бюджетування, тобто визначення короткострокових (поточних) завдань в межах загальної довгострокової стратегії.
Бюджетування – це процес планування майбутніх операцій
підприємства та оформлення його результатів у вигляді системи
бюджетів.
Бюджет підприємства — це план його майбутньої
діяльності, виражений системою кількісних і вартісних показників.
Бюджетний період – це термін, для якого підготовлено і
протягом якого використовується бюджет (як правило, це
господарський рік, в межах якого можуть бути виділені і проміжні
періоди – місяць, квартал тощо).
Мета і завдання бюджетування:
1) здійснення періодичного планування;
2) забезпечення координації, кооперації та комунікації в
діяльності окремих підрозділів підприємства;
3) залучення менеджерів до кількісного обґрунтування
планів роботи їх підрозділів;
4) визначення та усвідомлення майбутніх витрат діяльності
окремих підрозділів та підприємства в цілому, необхідних ресурсів
для забезпечення цієї діяльності;

173

5) мотивація працівників та їх орієнтація на досягнення
конкретної мети в межах загальної стратегії підприємства;
6) створення бази для контролю діяльності окремих
колективів та їх керівників, оцінки результатів діяльності;
7) забезпечення виконання вимог законодавства та умов
господарських договорів, контрактів і т. ін.
У деяких випадках бюджетування є обов'язковим за
законодавством або за умовами контрактів (наприклад, при
одержанні фінансування з державного або місцевого бюджетів, при
одержані позик банку і т. ін).
Бюджетування здійснюється у двох напрямках:
1)
підготовка
бюджетів
окремих
підрозділів
підприємства (функціональних бюджетів);
2)
розробка стандартів витрат на окремі види
діяльності.
Між цими двома напрямками бюджетування існує досить
тісний взаємний зв'язок: на підставі стандартів витрат складають
бюджети підрозділів, а на підставі останніх планують ставки
(нормативи) розподілу накладних витрат, що є базою для
визначення нормативної собівартості продукції у тих же бюджетах
підрозділів.
На підставі бюджетів підрозділів готують зведений
(генеральний) бюджет підприємства.
Зведений бюджет – сукупність бюджетів, що узагальнюють
майбутні операції усіх підрозділів підприємства. Він включає дві
групи бюджетів – операційні та фінансові.
Операційні бюджети – сукупність бюджетів витрат і
доходів, що забезпечують складання бюджетного звіту про
фінансові результати діяльності.
Фінансові бюджети – сукупність бюджетів, що
відображають запланований рух коштів та очікуваний фінансовий
стан підприємства.
Існують такі підходи до складання бюджетів:
1) бюджетування через прирощення;
2) бюджетування «від нуля».
Бюджетування через прирощення — це складання
бюджетів на основі аналізу результатів діяльності у попередніх
періодах, їх коригування з урахуванням змін у технології та
організації виробництва, цінової політики та ін. Перевагою цього

174

методу є його простота і прив'язка до існуючої практики діяльності.
Але він має і суттєві вади: недоліки звітного періоду можуть
автоматично переноситися на новий бюджетний період, втрати
передбачатися в нормах і т. ін.
Бюджетування «від нуля» — це такий метод складання
бюджетів, при якому менеджери повинні щоразу обґрунтувати свої
витрати так, ніби діяльність здійснюється вперше. Таке
бюджетування вимагає більше часу і зусиль, але воно допомагає
виявити проблеми і розв'язати їх на стадії планування. Воно
базується на технічних нормах і нормативах, особливостях
технології, кваліфікації працівників, нормуванні витрат праці тощо.
На великих підприємствах для координації роботи по
складанню бюджетів створюють бюджетний комітет, який
координує розробку і узгодження бюджетів. До складу бюджетного
комітету входять представники вищого керівництва, виробничих
підрозділів, відділів управління підприємства (постачання, збуту,
бухгалтерії тощо).
Бюджетування може бути статичним, коли бюджет
складається на певний період часу (як правило, на рік з деталізацією
по місяцях або по кварталах), і динамічним (безперервним), коли
після завершення кожного проміжного періоду (місяця, кварталу)
бюджетування буде продовжено на такий же період в майбутньому.
У такому разі у підприємства завжди буде підготовлений річний
бюджет на майбутні 12 місяців.
Після
затвердження
загального
бюджету
вищим
керівництвом функціональні бюджети спрямовують у підрозділи, і
вони є підставою для організації їх діяльності, базою для контролю,
аналізу та оцінки роботи підрозділів і їх керівників.
2. Порядок складання і узгодження бюджетів
Відправною точкою бюджетування є розробка бюджету
продаж, який передбачає запланований обсяг продажу окремих
видів продукції. Складання всіх інших бюджетів базується на
бюджеті продаж, тому що він визначає майбутній обсяг
виробництва або закупівель товару, витрати на виробництво і на
збут, рух грошових коштів і т. ін.
Бюджет продажу складається на підставі прогнозу
експертів (спеціалістів — маркетологів) про можливі обсяги

175

реалізації та рівень цін у наступному бюджетному періоді. Він
включає обсяг продажу за видами продукції, ціну продажу, доход
від реалізації.
Одночасно з бюджетом продажу складають графік
надходження коштів від реалізації. При цьому враховують умови
розрахунків за продаж продукції в кредит (з оплатою через 30, 45
або 60 і більше днів). Наприклад, частина покупців оплачують
борги протягом 30 днів з часу відвантаження продукції, а частина –
протягом 60 днів.
Бюджет виробництва складається на основі даних бюджету
продаж з урахуванням зміни залишків готової продукції на початок
і кінець бюджетного періоду. Необхідний запас готової продукції
визначають виходячи із запланованого обсягу продаж наступного
періоду, очікуваної зміни попиту на продукцію, ритмічності
надходження готової продукції з виробництва і т. ін. Обсяги запасів
готової продукції планують звичайно у відсотках від обсягу
продажу наступного періоду.
Бюджет виробництва складають для кожного виду
продукції. Заплановані обсяги виробництва треба узгодити з
виробничими можливостями (потужностями) підрозділів.
Бюджет виробництва є підставою для складання інших
операційних бюджетів, пов'язаних з плануванням витрат на
виробництво.
Бюджет прямих витрат праці складають на підставі
бюджету виробництва, встановлених технологічних норм витрат
праці на одиницю продукції та тарифних ставок робітників
відповідної кваліфікації (розряду).
Такі розрахунки виконують окремо з кожного виду
продукції, а потім визначають загальні витрати на оплату праці.
Бюджет
витрачання
(використання)
матеріалів
передбачає склад і кількість матеріалів, необхідних для виконання
виробничої програми. Норми витрат матеріалів за їх видами
визначають інженери-технологи, а ціну – працівники відділу
постачання, враховуючи витрати на їх заготівлю і транспортування.
Сам бюджет складається за такою ж формою, як і бюджет
виробництва, але в розрізі видів продукції та основних видів
матеріалів, визначають загальні потреби кожного виду матеріалів та
загальні матеріальні витрати на виробництво в цілому по
підприємству.

176

Бюджет придбання матеріалів містить розрахунки
кількості матеріалів за їх видами, яку необхідно придбати у
плановому періоді, та витрати коштів на придбання матеріалів.
Розрахунки базуються на потребі в матеріалах, визначеній у
бюджеті використання матеріалів, та з урахуванням зміни їх
залишків на початок та на кінець відповідного періоду. Запаси
матеріалів планують за їх видами у відсотках до планової потреби у
наступному бюджетному періоді, враховуючи умови постачання та
особливості ринку. Бюджет складається з кожного виду матеріалів
окремо, а загальна сума витрат на придбання матеріалів
визначається в цілому по підприємству.
Одночасно з бюджетом придбання матеріалів складається
графік оплати постачальникам за матеріали, який потім
використовують при плануванні руху коштів та складанні
бюджетного балансу. При складанні такого графіка враховують
прийнятий порядок розрахунків з постачальниками (попередня
оплата, оплата при придбанні, купівлі в кредит з відстрочкою
платежів на певну кількість днів). Розрахунки виконують
аналогічно складанню графіка надходження коштів від реалізації.
Бюджет виробничих накладних витрат складається на
основі виробничої програми (витрати на обслуговування
обладнання і т. ін.), укладених угод (оренда і т. ін.), відповідних
розрахунків (амортизація обладнання, енергоносії та ін.). Сума
змінних виробничих витрат планується з розрахунку на одиницю
бази розподілу (кількість продукції, витрати праці, оплата праці,
відпрацьовані машино-години і т. ін.) і є прямо пропорційною
обсягу діяльності у кожному періоді. Розподіл цих витрат може
здійснюватися за загальною ставкою або ж окремо за їх видами
(статтями).
Постійні накладні витрати можуть плануватися у рівних
сумах помісячно, а можуть бути різними за періодами року
(залежно від умов виробництва та економічної ситуації). Бюджет
виробничих накладних витрат складають у розрізі окремих статей
витрат. Ставка виробничих накладних витрат може бути
розрахована в середньому за рік, або у розрізі окремих періодів.
Бюджет собівартості виробленої готової продукції
складають на підставі бюджетів використання матеріалів, прямої
оплати праці та виробничих накладних витрат з урахуванням

177

запланованих залишків незавершеного виробництва на початок і
кінець бюджетного періоду.
Якщо залишки незавершеного виробництва не плануються,
то собівартість виготовленої продукції дорівнює сумі витрат на
виробництво.
Бюджет собівартості реалізованої продукції складається
на підставі бюджету собівартості виготовленої продукції з
урахуванням зміни залишків готової продукції на складі. Якщо
залишки готової продукції не плануються або вони плануються в
незмінному обсязі, то собівартість реалізованої продукції буде
дорівнювати собівартості виготовленої продукції.
Бюджет загальних і адміністративних витрат відображає
планові витрати на управління і обслуговування підприємства в
цілому. Він складається шляхом об'єднання бюджетів усіх відділів
управління підприємством та його господарського обслуговування.
При цьому річна сума витрат може бути розподілена між окремими
періодами рівномірно, а може плануватися виходячи з фактичних
потреб окремих періодів. Усі ці витрати є постійними, тому їх
планують у розрізі окремих статей витрат на підставі спеціальних
розрахунків: штатного розкладу, договорів на комунальні послуги
та оренду, амортизації необоротних активів і т. ін.
Бюджет витрат на збут виготовленої продукції складається
на базі бюджету продажів і включає змінні та постійні витрати на
реалізацію.
До змінних зараховують комісійні реалізаторам та
посередникам, частково витрати на рекламу тощо. Постійні витрати
на збут включають оплату праці співробітників відділу збуту,
орендну плату, амортизацію, витрати на відрядження тощо. Змінні
витрати планують з розрахунку на обсяг реалізації, а постійні —
загальною сумою.
На підставі наведених вище операційних бюджетів можна
скласти бюджетний звіт про фінансові результати — проформу
звітності, складену до початку звітного періоду. На підставі цього
бюджету визначають дуже багато важливих економічних і
фінансових показників: очікуваний прибуток, суму податку з
прибутку, можливі виплати дивідендів, фінансування капітальних
вкладень і т. ін.
Окремі показники цього бюджету можуть бути деталізовані
за періодами року.

178

Бюджет коштів — це план грошових надходжень і
платежів наступного періоду. Він складається на підставі
операційних бюджетів після визначення доходів і витрат, що мають
грошовий характер. Для цього із загальної суми витрат виключають
негрошові (такі як амортизації і т. ін.), з яких не треба сплачувати
гроші. Особливу увагу приділяють тим витратам і доходам, які
сплачуються або надходять не в тому періоді, коли нараховуються і
відображаються в обліку (доход від реалізації продукції, витрати на
придбання сировини, оплата праці, відсотки за позиками і
векселями, податки тощо). Для таких витрат і доходів складають
спеціальні графіки грошових надходжень і видатків, на підставі
яких складають бюджет коштів.
Бюджетний звіт про фінансовий стан підприємства на
кінець
року (бюджетний баланс) складається на підставі балансу на
початок року, бюджетів операційних витрат і доходів, коштів і
фінансування капітальних вкладень.
Складений бюджетний баланс є підставою для аналізу
очікуваного фінансового стану підприємства на кінець бюджетного
періоду, що покаже доцільність запланованої діяльності та н економічну ефективність.
3. Контроль за виконанням бюджетів і аналіз відхилень
У процесі господарської діяльності завжди виникають
відхилення фактичних показників від запланованих (бюджетних).
Для їх своєчасного виявлення і відповідного реагування на них
необхідний систематичний контроль за виконанням бюджетів,
тобто бюджетний контроль, завдання якого – привернути увагу
менеджера до тих відхилень від бюджету, які вимагають його
оперативного реагування. Це можуть бути або ж значні відхилення,
або відхилення, що систематично повторюються. Усуненню таких
відхилень сприяє управління за відхиленнями, при якому
менеджер концентрує увагу лише на суттєвих відхиленнях від
бюджету і, до певної міри, не звертає уваги на відхилення в межах
допустимих коливань.
Бюджетний контроль і управління за відхиленнями
здійснюють на підставі звіту про виконання бюджету, який складає

179

бухгалтер-аналітик і подає менеджеру, який відповідає за
прийняття рішень з даного питання.
Звіт про виконання бюджету – це порівняння фактичних і
запланованих показників, розрахунок відхилень та вивчення їх
причин. Такий звіт готується регулярно (щомісяця) і містить дані
про бюджетні витрати за звітний період і з початку року та
відхилення від бюджету з поясненням їх причин.
Отже, звіт про виконання бюджету забезпечує зворотний
зв'язок між фактичною діяльністю і бюджетуванням. При аналізі
відхилень виходять з того, що зведений бюджет є статичним, тобто
постійним, оскільки він складений лише для певного конкретного
рівня майбутньої діяльності. Якщо ж обсяг діяльності змінюється
(можливо, не з вини виконавців), то відхилення від статичного
бюджету втрачають контрольне значення. Тому для аналізу такий
бюджет необхідно скоригувати на фактичний обсяг діяльності.
Для цих цілей використовують гнучкий (динамічний,
змінний) бюджет, за допомогою якого виявляється зв'язок між
статичним бюджетом та фактичними результатами.
Гнучкий бюджет (flexible budget) — бюджет, який (за
рахунок розмежування постійних і змінних витрат) розроблено, щоб
його змінювати у відповідь на зміни в обсягах виробництва
продукції.
Ключовими моментами при складанні гнучкого бюджету є
такі: гнучкий бюджет встановлюється на початку періоду на основі
попередньо розрахованого рівня виробництва (початковий бюджет);
потім бюджет змінюється, щоб відповідати фактичному рівню
діяльності; результат порівнюється з фактичними витратами, і
виявлені відмінності (відхилення) підлягають ретельному аналізу.
Він складається виходячи із залежності:
Загальна сума витрат = Постійні витрати + (Фактичний
обсяг виробництва * Змінні бюджетні витрати на одиницю
діяльності).
Такий бюджет може бути розрахований на декілька рівнів
діяльності в межах релевантного діапазону.
Використання гнучкого бюджету дає можливість порівняти
фактичні дані як із статичним, так і з гнучким бюджетом і

180

визначити два види відхилень: за рахунок обсягу діяльності і за
рахунок ефективності. Відхилення за рахунок обсягу діяльності
характеризують результативність роботи, а відхилення фактичних
даних від гнучкого бюджету — ефективність роботи підприємства.
Для поглибленого аналізу відхилень необхідно їх визначити
за кожною статтею бюджету і пояснити причини відхилень
прибутку. Так:
1) відхилення прибутку за рахунок зміни окремих
факторів за допомогою гнучкого бюджету розраховують
аналогічно факторному аналізу методом обчислення різниць:
загальне відхилення = фактична сума прибутку — бюджетна
(планова, нормативна) сума прибутку;
2) відхилення за рахунок зміни обсягу реалізації =
прибуток, визначений гнучким бюджетом — прибуток
початкового (планового) бюджету;
3) відхилення за рахунок зміни середньої ціни реалізації
= фактичний обсяг продажу (виручка) - фактичний обсяг реалізації
за плановими цінами = фактичний обсяг реалізації — скоригований
обсяг реалізації;
4) відхилення за рахунок економії (перевитрати)
матеріалів на одиницю продукції = (фактичні витрати
матеріалів — нормативні витрати на фактичний обсяг
виробництва) * нормативна ціна одиниці матеріалів = (фактичні
витрати матеріалів на одиницю продукції — нормативні витрати
на одиницю продукції) * фактичний обсяг виробництва *
нормативну (бюджетну) ціну одиниці матеріалів;
5) відхилення за рахунок зміни цін на матеріали =
фактичні витрати на матеріали - (фактична кількість витрачених
матеріалів * планова ціна одиниці матеріалів) = (фактична ціна планова ціна) * фактичну кількість витрачених матеріалів;
6) відхилення за рахунок зміни ефективності прямих
витрат праці, яка характеризує рівень продуктивності праці або
трудомісткості продукції = (фактичні витрати праці —
нормативні витрати праці на фактичний обсяг продукції) *
нормативний рівень оплати праці = (фактичні витрати праці на
одиницю продукції — нормативні витрати праці на одиницю
продукції) * фактичну кількість проданої продукції * нормативну
ставку оплати за одиницю праці (годину, день тощо);

181

7) відхилення за рахунок зміни ставок (рівня) оплати
праці = фактичні витрати на оплату праці - (фактичні прямі
витрати праці * нормативну ставку оплати одиниці праці) =
(фактична ставка оплати одиниці праці - нормативна ставка
оплати одиниці праці) * фактичні затрати прямої праці у
кількісних вимірниках;
8) відхилення за рахунок відхилення постійних
накладних витрат = фактична сума постійних накладних витрат
- планова (нормативна) сума таких витрат.
Методика аналізу відхилень залежить від системи
калькулювання витрат, яку застосовує підприємство при складанні
внутрішньої звітності: на основі повної собівартості чи на основі
змінних витрат. Такий аналіз дає можливість оцінити результати
роботи підприємства та їх залежність від окремих факторів.
Контрольні запитання:
1.
Охарактеризуйте суть бюджетного планування, його мету та
завдання.
2.
Наведіть види внутрішньогосподарських бюджетів.
3.
Наведіть послідовність складання бюджетів виробничого
підприємства.
4.
У чому полягає методика складання окремих операційних
бюджетів:
Продажу;
Виробництва;
Прямих витрат праці;
Витрачання матеріалів;
Придбання матеріалів.
5.
Які особливості складання бюджету коштів та бюджетного
балансу?
6.
Наведіть загальну характеристику системи бюджетного
контролю.
7.
Дайте визначення гнучких бюджетів, мету їх складання і
порядок використання.
8.
Розкрийте методику аналізу відхилень фактичних даних від
бюджетних.

182

Завдання:
Завдання 1.
Об'єднання «Полімермаш» для ремонту використовує
деталі, які можна виробляти власними силами, а можна у
необмеженій кількості придбавати у постачальників. При власному
виготовленні змінні витрати на одну деталь складають 50,0 грн, а
постійні — 100000,0 грн за рік. У постачальників ціна за одну
деталь становить 150,0 грн.
Необхідно визначити, при якій річній потребі в деталях
вигідно виробляти їх власними силами, а при якій — купувати у
постачальників.
Завдання 2.
Нижче наведено прогноз продажу на наступні чотири
місяці, грн:
Квітень
Травень
Червень
Липень

50 000,0
30 000,0
45 000,0
30 000,0

Продаж за готівку становить 10,0 % загального продажу.
Половина коштів від продажу в кредит надходить у місяці продажу,
а решта – в наступному місяці.
Визначити очікувані надходження коштів у травні.
Завдання 3.
На 31 грудня 2010 року компанія має на складі 6000
одиниць готової продукції. Нижче наведено фрагмент бюджету
виробництва компанії на перший квартал 2011 року, одиниць:
Показник
Січень
Обсяг виробництва
18 800
Необхідний запас продукції на 5 000
кінець місяця

Лютий
20 400
4 200

Розрахувати очікуваний обсяг продажу в січні.

183

Березень
19 600
4 000

Завдання 4.
Нижче наведено незавершений гнучкий бюджет виробничих
накладних витрат:
На 1
Машино-годин
Стаття
машино20000
30000
40000
50000
годину
Змінні витрати, грн.:
180000
Непрямі
матеріали
720000
Утримання
обладнання
300000
Комунальні
послуги
Разом змінних
витрат
Постійні витрати, грн.:
360000
Зарплата
майстрів
600000
Оренда
400000
Страхування
Разом постійні
витрати
Разом накладні
витрати
Необхідно завершити складання наведеного гнучкого
бюджету.
Завдання 5.
Нижче наведено прогноз продажу компанії, яка реалізує
велосипеди, одиниць:
Місяць
Очікуваний обсяг
Необхідний запас на
продажу
кінець місяця
Квітень
2 800
630
Травень
3 150
824
Червень
3 300
850
Розрахувати кількість велосипедів, яку слід закупити в
травні.

184

Завдання 6.
Керівники АТ «Піонер» незадоволені низьким рівнем
прибутку. Вони розглядають можливість закриття фабрики №2.
Бухгалтер компанії підготував таку інформацію, грн:
Стаття
В тому числі
Разом
Фабрика
Фабрика
№1
№2
Виручка від реалізації
750 000,0
435 000,0
315 000,0
Змінні витрати
390 000,0
210 000,0
180 000,0
Маржинальний дохід
360 000,0
225 000,0
135 000,0
Постійні витрати:
- виробничі
217 000,0
105 000,0
112 500,0
- на управління і збут
135 000,0
82 500,0
52 500,0
Операційний
прибуток 7 500,0
37 500,0
(30 000,0)
(збиток)
Необхідно визначити, як вплине на результати діяльності
компанії закриття фабрики №2, якщо це дасть змогу скоротити
постійні виробничі витрати на 40 000,0 грн, а постійні витрати на
збут – на 10 000,0 грн.
Завдання 7.
Нижче наведено бюджет продажу компанії на І півріччя
201__р.:
Місяць
Січень
Лютий
Березень
Квітень
травень
Червень

Обсяг продажу, од.
9600
16000
24000
14400
11200
10400

Запаси готової продукції на кінець періоду плануються в
розмірі 30,0% обсягу продажу наступного періоду.
На 1 січня 201_р. на складі було 1800 од. готової продукції.
Для виробництва одиниці продукції необхідно 8 кг сировини, запас

185

якої на початок періоду підтримується в обсязі 20,0% виробничої
потреби в наступному місяці.
Необхідно скласти бюджет закупівлі сировини та бюджет
виробництва на 1 квартал 201_р.
Рішення виконати в наступних таблицях:
Бюджет виробництва на 1 квартал 201_р.

Місяць

Запас
продукції на
початок
місяця

Обсяг
продажу

Запас
продукції на
кінець місяця

Обсяг
виробництва

січень
лютий
березень
квітень
Бюджет закупівлі сировини на 1 квартал 201_р.
Показники
1. Обсяг виробництва, од.
2. Матеріальні
витрати
на
одиницю, кг.
3. Виробничі потреби, кг.
4. Необхідний запас на кінець
періоду, кг.
5. Запас на початок періоду, кг.
6. Обсяг закупівлі, кг.

Січень

Лютий

Березень

Завдання 8.
Бюджет продажу компанії «АВК» містить такі дані, од.:
квітень – 1600;
травень – 1200;
червень – 1400;
липень – 1000.
На 1 квітня запас готової продукції становив 300 од.
Необхідний запас продукції на кінець кожного місяця дорівнює

186

30,0% обсягу продажу, очікуваного в наступному місяці.
Виготовлення одиниці продукції потребує 6 годин праці робітника.
Нижче наведені змінні виробничі накладні витрати з
розрахунку на одну годину праці, грн.:
непрямі матеріали – 0,40;
непряма зарплата – 1,20;
додаткові виплати – 1,80;
відрахування на соціальні заходи – 0,60.
Постійні річні витрати в сумі 35700,0 грн розподіляються
рівномірно на кожен місяць.
Необхідно скласти бюджет виробництва, бюджет витрат
праці робітників, бюджет виробничих накладних витрат на квітень,
травень і червень.
Рішення виконати в наступних таблицях:
Бюджет виробництва на ІІ квартал 201_р.
Показники
1. Обсяг продажу.
2. Запас готової продукції на
кінець періоду
3. Запас готової продукції на
початок періоду
4. Обсяг виробництва

Квітень

Травень

Червень

Бюджет праці працівників на ІІ квартал 201_р.
Показники
1. Обсяг виробництва, од.
2. Витрати праці на одиницю, год.
3. Загальні витрати праці, год.

187

Квітень

Травень

Червень

Бюджет виробничих накладних витрат, грн.
Показники
1. Змінні витрати:
- непрямі матеріали
- непряма зарплата
- додаткові виплати
- відрахування на соціальні
заходи
- інші змінні витрати
Постійні витрати
Разом витрат

Квітень

Травень

Червень

Завдання 9.
Підприємство розробляє два нові види пластмас: ПС – 17 і
ПС – 20, виробництво яких планується розпочати у наступному
році. Заплановані обсяг і ціни продажу цих виробів наведено нижче.
Виріб

Ціна за м2, грн.

ПС – 17
ПС – 20

15
20

Запланований обсяг продажу,
м2
30 000
12 500

На кінець року запас готової продукції планується в розмірі
20,0 % продажу за цей рік.
Далі наведено заплановані витрати, пов’язані з
виробництвом та реалізацією нової продукції.
Прямі витрати на один м2
Прямі матеріальні витрати
Виріб

ПС– 17
ПС – 20

Полімери,
кг

Наповнювачі,
кг

Каталізатор,
кг

2
4

4
8

10
4

188

Прямі витати на
оплату праці, годин.
ЗмішуванОбробня
ка

0,1
0,2

0,1
0,1

Матеріал
Полімер
Наповнювач
Каталізатор
Операція
Змішування
Обробка
Витрати
Змінні
Постійні

Вартість матеріалів
Ціна, грн.
0,9 за кг
0,4 за кг
0,2 за кг
Тарифна ставка
Ставка, грн.
10 за год.
8 за год.

Інші витрати
Загальновиробничі
Збут
2 грн. на 1 год
5%
продажу
93 600,0 грн
40 000 грн

Адміністративні
2 % продажу
60 000 грн

Необхідно скласти річні бюджети:
1)
продажу;
2)
виробництва;
3)
використання матеріалів;
4)
придбання матеріалів;
5)
прямих витрат на оплату праці;
6)
загальновиробничих витрат;
7)
собівартість реалізованої продукції;
8)
витрат на збут і адміністративних витрат;
9)
бюджетний звіт про прибуток.
Завдання 10.
Підприємство «Галичина» склало бюджет продаж
основного виду продукції на перше півріччя наступного року
(одиниць):
1 – 9000; 2 – 16000; 3 – 24000; 4 – 19000; 5 – 22000; 6 –
20000.
Запаси готової продукції на складі плануються у розмірі
25,0% обсягу реалізації наступного місяця, а сировини – 20,0%
потреби в ній наступного місяця. Норматив витрачання сировини

189

на одиницю продукції – 10 кг, нормативна ціна сировини 0,50 грн
за 1 кг, собівартість готової продукції – 25,0 грн за одиницю.
Необхідно скласти бюджети:
1.
виробництва продукції;
2.
потреби в основній сировині та вартості
матеріальних витрат на виробництво;
3.
придбання сировини;
4.
вартості запасів готової продукції та сировини на
початок і кінець першого кварталу.
Таблиці для розрахунків скласти самостійно.
Завдання 11.
Підприємство «Атлант» готується до складання основного
(зведеного) бюджету на наступний рік, виходячи з таких
нормативних даних:
Показник
Розрахунковий обсяг продажів, од.
Ціна за одиницю продукції, грн
Запаси готової продукції:
- на початок року, од.
грн
- на кінець року, од.
Норми витрат матеріалів на одиницю
продукції, кг
- матеріал 201110
- матеріал 201120
Норми витрат праці на одиницю продукції,
люд.-год.

Вид продукції
А
Б
5000
1000
105,4
164,0
100
8670
1100

50
5810
50

12
6
14

12
8
20

Незавершеного виробництва немає. Залишки матеріалів:
Матеріал

Показник
201110
5000
6000
1,20

На початок періоду, кг
На кінець періоду, кг
Нормативна вартість, грн/кг

190

201120
5000
1000
2,60

Основна заробітна плата — 2,05 грн за годину.
Загальновиробничі витрати розподіляються пропорційно
відпрацьованому часу.
Для досягнення очікуваного обсягу виробництва необхідні
такі витрати загального характеру, грн:
- змінні загальновиробничі – 153000,0;
- постійні загальновиробничі – 55000,0;
- адміністративні – 37000,0;
- комерційні – 38000,0.
На підставі наведених даних необхідно скласти:
1) бюджет продаж;
2) бюджет виробництва;
3) бюджет витрачання основних матеріалів;
4) бюджет придбання основних матеріалів;
5) бюджет прямих витрат праці;
6) бюджет собівартості виготовленої продукції;
7) бюджет собівартості реалізованої продукції;
8) бюджетний звіт про прибутки і збитки.
Завдання 12.
У гнучкому кошторисі виробничих накладних витрат
підприємства «Аскольд» передбачено 100,0 тис. грн постійних
накладних витрат і 26,0 грн змінних витрат на одиницю продукції.
Стандартний обсяг виробництва - 5000 од. продукції, фактичний 6000 од. при загальній сумі фактичних накладних витрат — 280,0
тис. грн.
Необхідно визначити:
1) бюджетні виробничі накладні витрати на стандартний
обсяг виробництва;
2) нормативну ставку розподілу виробничих накладних
витрат (ставку поглинання);
3) розподілені і списані («поглинуті») накладні витрати у
звітному періоді;
4) відхилення
фактичних
накладних
витрат
від
нормативних всього і за рахунок зміни окремих факторів:
а)
обсягу виробництва;
б) нормативної ставки накладних витрат
при фактичному обсягу виробництва;
в) дотримання норм накладних витрат

191

Тести:
1. В гнучкому бюджеті:
а)
змінні витрати коригуються на фактичний обсяг
виробництва (реалізації);
б) постійні витрати коригуються на фактичний обсяг
виробництва (реалізації);
в) середні постійні витрати коригуються на фактичний обсяг
виробництва (реалізації);
г) середні змінні витрати коригуються на фактичний обсяг
виробництва (реалізації);
2. Сприятливим відхиленням вважають такі:
а) перевищення норм витрат;
б) фактичні витрати, менші за нормативні;
в) перевитрати ресурсів;
г) немає правильної відповіді.
3. Несприятливим відхиленням вважають:
а) фактичні витрати менші за нормативні;
б) перевитрати ресурсів;
в) економія ресурсів;
г) немає правильної відповіді.
4. Кількість матеріалів, яку необхідну закупити за
період, буде дорівнювати бюджетній кількості використаних
матеріалів:
а) плюс заплановані кінцеві запаси матеріалів і мінус запаси
матеріалів на початок періоду;
б) плюс запаси матеріалів на початок періоду і мінус
заплановані кінцеві запаси матеріалів;
в) обидва із зазначених вище варіантів правильні;
г) жоден із зазначених вище варіантів.
5. Основна різниця між зведеним і гнучким бюджетами
полягає в тому, що:
а) гнучкий бюджет приймає до уваги тільки змінні витрати,
а зведений бюджет охоплює всі види витрат підприємства;

192

б) гнучкий бюджет дає менеджерам певну свободу у
досягненні поставленої мети, у той час як зведений бюджет
базується на постійному незмінному стандарті;
в) зведений бюджет складається для всього підприємства в
цілому, а гнучкий бюджет охоплює тільки окремі підрозділи;
г) зведений бюджет складається на основі запланованого
рівня діяльності, а формування гнучкого бюджету відбувається
виходячи з фактичного рівня діяльності.
6. Для обчислення гнучкого кошторису необхідно знати
поділ витрат підрозділу на:
а) прямі та непрямі;
б) регульовані та нерегульовані;
в) змінні та постійні;
г) основні та накладні.
7. Бюджет витрат на збут зазвичай не включає витрати:
а) на рекламу;
б) страхування готової продукції;
в) участь у ярмарках і виставках;
г) амортизацію виробничого устаткування.
8. Яке з наведених тверджень є помилковим:
а) гнучкий бюджет є тотожним статичному;
б) гнучкий бюджет допомагає підприємству контролювати
відхилення накладних витрат;
в) гнучкий бюджет забезпечує основу для порівняння
фактичних витрат з очікуваними;
9. Що з наведеного не може бути метою бюджетування:
а) визначення доцільності фінансових інвестицій;
б) створення бази для контролю діяльності та оцінки її
результатів;
в) забезпечення виконання вимог законодавства, контрактів,
угод і т. ін.;
г) всі відповіді вірні.

193

10. Який з наведених бюджетів є завершальним у системі
внутрішньогосподарського бюджетування:
а) бюджетний звіт про прибутки і збитки;
б) бюджет капітальних вкладень;
в) бюджет коштів;
г) бюджет продажу.
11. Кількість матеріалів, яку необхідну використати за
період, буде дорівнювати бюджетній кількості закуплених
матеріалів:
а) плюс заплановані кінцеві запаси матеріалів і мінус запаси
матеріалів на початок періоду;
б) плюс запаси матеріалів на початок періоду і мінус
заплановані кінцеві запаси матеріалів;
в) обидва із зазначених вище варіантів правильні;
г) жоден із зазначених вище варіантів.
12.
Який з наведених бюджетів не може бути
підставою для складання бюджету собівартості виготовленої
продукції:
а)
бюджет прямих витрат на оплату праці;
б)
бюджет прямих матеріальних витрат;
в)
бюджет виробничих накладних витрат;
г)
бюджет загальногосподарських та адміністративних
витрат?
13.
Бюджет собівартості реалізованої
продукції включає зміну залишків:
а)
сировини і матеріалів на складі;
б)
готової продукції на складі;
в)
незавершеного виробництва;
г)
немає правильної відповіді.

готової

14. Плановий обсяг виробництва складає 15 тис. виробів,
планові змінні витрати на виробництво 600 тис. грн., постійні
витрати 100 тис. грн. У гнучкому бюджеті загальні витрати на
виробництво 20 тис. виробів складуть:
а) 720 000 грн.;
б) 900 000 грн.;

194

в) 920 000 грн.;
г) 840 000 грн.
15. Графік очікуваних грошових надходжень складають
на підставі бюджету:
а) продажів;
б) закупівель сировини та матеріалів;
в) фінансових результатів;
г) виробництва.
16. Звіт про виконання бюджету подається:
а) щоденно;
б) щотижнево;
в) щомісяця;
г) щоквартально.
17. Зведений бюджет - це:
а) бюджет витрат і бюджет доходів операційної діяльності,
на підставі яких складають бюджет прибутку підприємства;
б) бюджет, що відображає плановий рух грошових коштів і
фінансовий стан підприємства;
в) бюджет, який узагальнює майбутні операції всіх
підрозділів підприємства;
г) бюджет підрозділу підприємства.
18. Статичний бюджет - це:
а) бюджет підрозділу підприємства;
б) бюджет у якому всі значення показників визначають до
початку планового періоду і не переглядають;
в) бюджет, складений для кількох можливих рівнів (обсягів)
діяльності підприємства;
г) бюджет витрат і бюджет доходів операційної діяльності,
на підставі яких складають бюджет прибутку підприємства.
19. Гнучкий бюджет - це:
а) бюджет складений для кількох можливих рівнів (обсягів)
діяльності підприємства;
б) бюджет витрат і бюджет доходів операційної діяльності,
на підставі яких складають бюджет прибутку підприємства;

195

в) бюджет підрозділу підприємства;
г) бюджет витрат і бюджет доходів операційної діяльності,
на підставі яких складають бюджет прибутку підприємства.
20. З якою метою складають бюджетний звіт про
прибутки і збитки:
а) для визначення очікуваного фінансового результату;
б) для розрахунку очікуваних платежів податків з прибутку;
в) для розрахунку можливих виплат дивідендів;
г) усі відповіді правильні.
21. Який документ складають для контролю за
виконанням бюджетів:
а) звіт про виконання бюджету;
б) розрахунок відхилень фактичних показників від
бюджетних;
в) пояснювальну записку керівника підрозділу;
г) заходи для попередження негативних відхилень від
бюджету

196

Використана література:
1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні
: Закон України від 16.07.1999р. № 996 – ХІV (зі змінами та
доповненнями) // Офіційний вісник України. – 1999. – №33 – ст.
1706.
2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15
«Доход», затверджено наказом Міністерства фінансів України від
29.11.1999р. №290 // www.liga.kiev.ua.
3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16
«Витрати», затверджено наказ Міністерства фінансів України від
29.11.1999р. №290 // www.liga.kiev.ua.
4. Атамас П.Й. Управлінський облік : навч. посібник / П.Й.
Атамас. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 440 с.
5. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський управлінський облік /
Ф.Ф. Бутинець, Л.В. Чижевська, Н.В. Герасимчук. – Житомир :
ЖІТІ, 2000. – 448 с.
6. Бахрушина М.А. Бухгалтерський управленческий учет :
ученик / М.А. Бахрушина. – М. : Омега-Л; Вісш. Шк., 2003. – 528 с.
7. Управління витратами підприємства : монографія / за ред.
Ю.М. Великого, В.В. Прохорова, Н.В. Сабліна. – Х. : ІНЖЕК, 2009.
– 192 с.
8. Голов С.Ф. Управлінський облік : підручник / С.Ф. Голов.
– К. : Лібра, 2003. – 704 с.
9. Грещак М.Г., Коцюба О.С. Управління витратами : навч.метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / М.Г.
Грещак, О.С. Коцюба – К. : КНЕУ, 2008, 264 с.
10. Гусарова Л.В. Управління витратами. Методи аналізу
динаміки витрат та їх оцінки : конспект лекцій / Л.В. Гусарова. – К.
: КНУБА, 2007. – 24 с.
11. Давидович І.Е. Управління витратами : навчальний
посібник. – 2-е вид., перероб. і доп. / І.Е. Давидович. – Тернопіль :
Економічна думка, 2004. – 228 с.
12. Друри К. Управленческий учет для бізнес-решиний :
учебник / К. Друри. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 655 с.
13. Клименко С.М. Управління конкурентоспроможністю
підприємства : навч. посібник / С.М. Клименко – К. : КНЕУ, 2008. –
520 с.
14. Козаченко Г.В., Погорєлов Ю.С., Хлапьонов Л.Ю.,

197

Макухін Г.А. Управління затратами підприємства : монографія. – К.
: Видавництво «Лібра», 2007. – 320 с.
15. Лабунська С.В., Маляревський Ю.Д., Чечетова Н.Ф.
Управлінський облік : навч. посібник / С.В. Лабунська, Ю.Д.
Маляревський, Н.Ф. Чечетова. – Харків : ІНЖЕК, 2009. – 248 с.
16. Маренич Т.Г. Контролінг : навч. посібник / Т.Г.
Маренич. – Харків : ХНТУСГ, 2008. – 138с.
17. Маренич Т.Г. Бухгалтерський облік в агроформуваннях :
підручник / За ред.. В.Я. Амбросова. – 2-е видання, доповнене і
перероблене. – К. : ВД «Професіонал», 2005. – 896 с.
18. Маренич Т.Г., Гаврильченко О.В. Системне управління
витратами у відтворювальних процесах агроформувань :
монографія. – Харків : «Міськдрук», 2011. – 251 с.
19. Онегіна В.М. Інвестиційний менеджмент : навч.
посібник / В.М. Онегіна – Харків : ХНТУСГ, 2006. – 121 с.
20. Партин Г.О. Управління витратами підприємства :
Концептуальні засади, методи та інструментарій : монографія. – К. :
УБС НБУ, 2008. – 219 с.
21. Турило А.М. Управління витратами підприємства : навч.
посібник / А.М. Турило. – К. : ЦУЛ, 2008. – 120 с.
22. Фандель Г. Теорія виробництва і витрат : Пер. з нім. / Г.
Фандель. – К. : Таксон, 2008. – 520 с.
23. Філіна Г.І. Управління витратами та цінами : навч.
посібник / Г.І. Фініна. – К. : Персонал, 2008. – 240 с.
24. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства : навч. посібник/
Ю.С. Цал-Цалко. – Житомир : ЖІТІ, 2002. – 647 с.
25. Цимбалюк Л.Г. Формування та управління витратами
виробництва : підручник для студентів / Л.Г. Цимбалюк, Н.П.
Скригун, Л.І. Антошкіна. – Донецьк : Юго-Восток, 2009. – 240 с.
26. Череп
А.В.
Управління
витратами
суб’єктів
господарювання А.В. Череп. – Х. : ВД «ІНЖЕК», 2006. – 368 с.
27. Череп
А.В.
Управління
витратами
суб’єктів
господарювання : монографія. – Х. : ІНЖЕК, 2007. – 360 с.
28. Чиркова Е.В. Как управлять затратами / Е.В. Чиркова. –
М. : ЗАО «Олимп-Бизнес», 2001. – 288 с.
24. Чуб Б.А. Управление затратами / Б.А. Чуб, Р.С.
Курчаков. – Казань : ДАС, 2005. – 184 с.

198