Любий читачу!
Щасливої і доброї хвилинки Ви торкнулися зором цієї
улюбленої і добре знаної в Україні та в світі книжки, яка
вже рівно сорок років прилітає до Вас на крилах рідного і
милого українського слова й приносить із небес на землю
дванадцять місяців, як лицарів-козаків і вірних побрати-
мів.
Щасливої і доброї хвилинки Ви взяли в руки і відкрили цю
гарну книжку, освітлену пречистістю Матері Божої —
Покрови України, що благословляє Вас і всю Вашу родину
на щастя, здоров’я, многії літа і прекрасну мандрівку чарів-
но-казковим садом материнської української мови.
Щасливої і доброї хвилинки Ви приймете з пречистого,
як білий світ, лиця книжки небесне благословення і захист
ангелів-хранителів, посієте коло новорічного порога яре зер-
но, повіншуєте-пощасливите любов’ю рідних і друзів і виру-
шите в захоплюючі мандри вільною землею України під
блакитним небом із золотим сонцем у зеніті. На ясній
дорозі Вас будуть зустрічати брати-місяці й відкривати
свої тайни, бо вони люблять Вас, як і Ви любите їх, будуть
вести Вас за руку через квітучу Весну, сонячне Літо,
щедру Осінь і білосніжну Зиму і приведуть гуртом до ново-
річної ялинки і веселого порога Нового року.
Щасливої і доброї хвилинки Ви прийдете з цією благо-
словенною книжкою в рік новий, коли над світом у двох-
тисячний раз зійде зоря народження Христа. Хай буде з
Вами в цей урочий час Пречиста Мати, а в душі коло-
ситься щедрий урожай з посіяних ярих зерен, якими Ви
знову засієте рідну ниву.
Щасливої і доброї хвилинки підемо з Вами, любий чита-
чу, до порога третього тисячоліття, а нам у краю веселому
світитимуть ясні зорі, й веселка небесна, і наша земна
«Веселка», якій оце минає 65 літ. А тихі води скроплять
росами наші стежки і дороги, щоб росли великими і щас-
ливими діти України!
ЯРЕМА ГОЯН,
директор видавництва «Веселка»,
лауреат Державної премії України
імені Т. Г. Шевченка, заслужений
діяч мистецтв України

«•ч
ББК 74.2я2
Д22

Дванадцять
місяців
Настільна книга-календар
Упорядник
Ольга Яремійчук
КИЇВ «ВЕСЕЛКА» 1999


Січень
Ой місяць січень кличе мороза,'*
Морозить лиця, щипає носа.
। /Ч,
УКРАЇНА СВЯТКУЄ В СІЧНІ:
—
1 січня Новий рік
7 січня • Різдво Христове
14 січня Святого Василя
19 січня Водохреща
22 січня • День Соборності
Січень
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
1	січня — Новоріччя. В якому
настрої зустрінеш новий рік, так і
добудеш його. Це — родинне свято.
2	січня — Гната. В цей день за-
бороняється прясти. Жінки роб-
лять печиво, а дівчата — «павуки»,
різдвяні прикраси з соломи. Гнат —
оберіг дому.
4	січня — Анастасії. В народі
кажуть: «Скоро Настя на помості
запросить три празники в гості».
День роду-племені. Славлять матір.
6	січня — Свят-вечір, Багатий
вечір, Багата кутя, Вілія. Це — одне
з найурочистіших свят. Його відзна-
чають напередодні Різдва. Готують
кутю, дванадцять пісних страв. Хлоп-
ці ходять колядувати. Починаються
зимові святки.
7	січня — Різдво Христове. Одне
з найбільших християнських свят.
8	січня — Богородиця. Це свято
особливо важливе для жіноцтва, ос-
кільки пов’язане з Матір’ю Божою.
9	січня — Степана, Стефана.
Повинен бути морозний день, а тому
кажуть: «Прийшов Степан — на ньо-
му червоний жупан».
13	січня — Маланки, Меланїі,
Щедрий вечір, Щедра кутя. Зранку
починають готувати другу обрядову
кутю — Щедру. Молодь ходить від
хати до хати, співаючи щедрівки.
14	січня — Новий рік за старим
стилем, Василя. Василь вважається
покровителем землеробства.
17	січня — Богоявлення, або
«бабин вечір». Кроплять хати свя-
ченою водою.
18	січня — Голодна кутя,
Голодний Свят-вечір. Готують третю
й останню кутю різдвяно-новоріч-
них свят. Називається вона «голод-
ною» тому, що з цієї пори і до на-
ступного ранку люди говіли, себто
не їли.
19	січня — Водохреща, Богояв-
лення, Хрещення Христове, Йорда-
на. Це — третє, найбільше і завер-
шальне, свято різдвяно-новорічного
циклу. З ним пов’язують хрещення
на Йордані Христа.
20	січня*— Івана Предтечі,
Хрестителя. В цей день виносять з
хати хліб і сіль, що лежали на по-
куті від Багатої куті, і, розламавши
на шматочки, годують тварин. Ка-
жуть: «Іван Предтеча забрав зимові
свята на плечі».
21	січня — Опанаса, Пів-Івана,
Різдвяний день. У цей день працю-
вати гріх.
23	січня — Маркіяна. Його ще
називають Грицем-літозазивачем:
«Який день — таке й літо».
25	січня — Тетяни. Якщо ви-
гляне сонце, то рано прилетять пта-
хи з вирію, а коли сніжно, то дощи-
тиме влітку.
31	січня — Опанаса. Переважно
цей день буває холодним, а тому
кажуть: «З Панасовими морозами
жарти лихі», «На Опанаса-ломиноса
бережи носа».
6
Січень
НОВИЙ РІК
ВЕСЕЛИЙ СНІГ
Погас учора день,
Заплакав Рік Старенький;
Сьогодні розсвіло —
Сміється Молоденький.
Старенького нам жаль,
А плакать не годиться,
Бо Молоденький Рік
Почне на нас свариться.
Що дав Старенький Рік,
Те бачили і знають;
Що ж Молоденький дасть —
Сьогодні не питають.
І празникує люд,
Вигукує раденький:
«Прощай, Старенький Рік!
Здоров був, Молоденький!»
Леонід Глібов
Падав сніг,
падав сніг —
для усіх,
усіх,
усіх:
і дорослих, і малих,
і веселих, і сумних.
Всім, хто гордо носа ніс,
він тихцем сідав на ніс.
А роззяві, як на сміх,
залетів до рота сніг.
Вереді за комір вліз
і довів його до сліз.
А веселі грали в сніжки —
сніг сідав їм на усмішки
і сміявся з усіма:
— Ой зима,
зима,
зима!
Оксана Сенатович
НІЧКА-НОВОРІЧКА
Гарна нічка-новорічка!
Найчудовіша в зимі!
Новорічка-чарівничка...
Поміркуйте-но самі:
На ялинках ця чаклунка
Скрізь запалює зірки
І найкращі подарунки
Нам кладе під подушки.
О дванадцятій годині
Похитнеться стрілка — скік!
І ми всі за мить єдину
Підростем на цілий рік.
Василь Моруга
7
Січень
ТРИ ПРАЗНИКИ В ГОСТІ
Найбільше свят, що позначені
особливою поетичністю, припадає на
січень. В одній з колядок мовиться:
Та прийдуть до тебе три празники
в гості:
Що перший же празник — святеє
РІЗДВО,
Що другий же празник — святого
ВАСИЛЯ,
Що третій же празник — святе
ВОДОХРЕЩА.
Першим і найбільшим святом
вважається Різдво, котре припадає на
7 січня. За церковним календарем —
це народження Ісуса Христа. А ще
раніше наші пращури відзначали
народини Сонця, в яке вони щиро
вірували. Ввечері напередодні Різд-
ва в кожній оселі готували 12 піс-
них страв, серед яких обов’язково
мала бути кутя.
Оселю святково прибирали. На сво-
локах вивішували «павуків» та «їжа-
ків» з соломи. Солом’яними при-
красами оздоблювали також вікна.
Біля покуття чи на столі ставили
й дідуха — солом’яного снопа або
спеціально виплетеного вінка з ко-
лосся. На покуті господиня робила
кубельце із сіна. Тільки-но спадали
перші сутінки, мама запрошувала
одного із хлопчиків однести горщик
з кутею на покуть. Хлоп’як зодягав
виплетені з нагоди свята вовняні
рукавиці і, взявши в руки обрядову
страву, ніс її, приказуючи:
Несу кутю на покутю,
На зелене сіно, щоб бджоли сіли!
Менші братики й сестрички зала-
зили під стіл і там квоктали. Це для
того, щоб добре висиджувалися кур-
чата.
А коли на небосхилі з’являлася
перша надвечірня зірка, вся родина
сідала за багатий стіл. Він справді
був багатим — аж дванадцять різно-
манітних страв. Тому в народі цей
вечір називали Свят-вечором, Ба-
гатим вечором, Багатою кутею, чи
Вілією. Помолившись, першим брав
миску з кутею господар, наповню-
вав ложку зернами й тричі підкидав
догори: скільки зернят прилипне до
стелі, стільки в новому році буде
приплоду, ще й стіжків у полі та
роїв у пасіці. Починали й закінчу-
вали вечеряти кутею та узваром.
Після цього мати готувала пиро-
ги, які діти мали однести дідусям та
бабусям, хрещеним і бабі-повитусі.
Від хати до хати вже починали хо-
дити хлопчачі колядницькі ватаги.
Другу кутю — Щедру — готували
напередодні старого Нового року,
себто 13 січня. Цей вечір називався
Маланками. Коли смеркало, дівчата
йшли щедрувати. До хати, як пра-
вило, не заходили: ставши біля вік-
на і попросивши дозволу, співали
пісень, якими ушановували госпо-
дарів.
Цього вечора так само готували
кутю й різноманітні страви. Що-
правда, вони вже не були пісними —
тут і ковбаси, і холодець, і шинка.
Від того й називали цей обряд
Щедрою вечерею. Перед тим як
сісти за стіл, батьки й діти
запрошували до їжі Мороза. Вихо-
дили на ґанок або визирали у вікно
і накликали:
— Морозе, Морозе, йди до нас
кутю їсти! А коли не йдеш, то не
морозь нашого жита-пшениці, вся-
кої пашниці, а йди собі на чужі ліси
й нетрища!
8
Січень
Опівночі, коли вже заступав
Новий рік (його в народі називали
ще й Василями), батько з сином ви-
ходили в сад, підв’язували фрукто-
ві дерева зробленими з дідуха пере-
веслами, а решту соломи спалювали.
Удосвіта хлопчики оббігали оселі
рідних і сусідів, щоб засіяти їхні до-
мівки зерном і привітати з Новим
роком.
Наостанок надходив третій праз-
ник різдвяно-новорічної обрядовос-
ті — Водохреща, Водощі, або Йор-
дан. У деяких регіонах 18 січня вве-
чері готували ще одну кутю — Го-
лодну, або Бідну. Споживши стра-
ву, горщика виносили до воріт і роз-
бивали. Діти тим часом вибігали на
вулицю, стукали макогонами в хат-
ні кути та тини й гукали:
— Геть, кутя, з покутя, йди на
базар!
Наступного дня, цебто на Водо-
хреща, на річці чи ставку робили з
льоду хреста, обливади його буря-
ковим квасом. Сюди згодом прихо-
дили церковні служителі, щоб по-
святити воду. Вона вважалася вель-
ми помічною од багатьох недуг.
Цим, власне, й завершувалися
рідзвяно-новорічні празникування.
Після цього вже не годилося співати
колядок та щедрівок. По Водохре-
щах уже наступали кількатижневі
м’ясниці. В цей час ще можна було
співати пісень і справляти весілля.
Після м’ясниць наступав найдов-
ший і найсуворіший Великий піст.
Про нього казали так: «Великий
піст усім прижме хвіст».
ГОСПОДАРЮ Й ГОСПОДИНІ
Кутя на Святий вечір
Очищену від луски пшеницю про-
мити, зварити у воді до готовності.
Перебраний мак залити окропом,
залишити у закритій посудині на го-
дину, після чого воду злити, мак ста-
ранно розтерти у макітрі, поступо-
во додаючи киплячу воду, дрібно посі-
чені підсмажені горіхи, родзинки і
мед. Усе це змішати з охолодженою
пшеницею.
400 г пшениці, 1 склянка маку, 1/2
склянки горіхів, 1 /2 склянки родзинок, 1
склянка меду, 1/2 склянки води.
9
Січень
Колядки
НОВА РАДІСТЬ СТАЛА
Нова радість стала,
Яка не бувала:
Над вертепом звізда ясна
Світу засіяла.
Де Христос родився,
З діви воплотився,
Як чоловік, пеленами
Убого повився.
Пастушки з ягнятком
Перед тим дитятком
На колінця припадають,
Царя-Бога прославляють.
Славим, Тебе, царю,
Небесний владарю,
Даруй літа щасливії
Цього дому господарю.
Цього дому господарю
І його родині,
Даруй долю, даруй волю
Нашій неньці Україні!
Бажання по коляді
* * * *
Дай, Боже, у мирі й добрі
святкувати,
А нарік ще кращих
свят Вам діждати.
* * *
Коляд, коляд, колядниця,
Добра з медом паляниця,
А без меду не така,
Дайте, дядьку, п’ятака.
Одчиняйте скриньку
Та давайте сливку,
Одчиняйте сундучок
Та давайте п’ятачок.
* * *
Колядин-дин, я, бабусю, один.
Винесіть мені пиріжечок
Та положіть у мішечок,
З руками, з ногами,
Щоб бігав за нами.
* * *
Тепер Вам бажаєм, любі господарі,
Щоб щастя й здоров'я
Бог дав Вам у парі!
Сини, як той місяць,
А дочки, як зорі,—
Достатньо в оборі
І повно в коморі,—
Нехай Вас минає журба,
Всякий біль,
Не жалійте внеску
На народну ціль!
Щастя бажаєм Вам, господарі,
Щастя й здоров’я від Бога у дарі!
Хай у Вас достаток завжди гостює,
Хліба ніколи хай не бракує,
Хай Ваші діти в будні й неділі
Будуть веселі, здорові, щасливі!
10
Січень
Щедрівки, посівалки
* * *
Сійся, родися,
жито, пшениця,
всяка пашниця!
Зверху колосиста,
Зісподу корениста.
Будьте зі святом здорові!
З Новим роком!
л л л
На щастя, на здоров’я,
На Новий рік,
Аби вам си родило
Краще, як торік.
Жито, пшениця,
Всяка пашниця,
Коноплі по стелю,
Сорочка по землю,
А льон по коліна,
Аби вас, хрещених,
Голова не боліла,
Будьте здорові,
З Новим рокомГ
З Василем!
В ЦЬОМУ ДВОРКУ,
ЯК У ВІНКУ
В цьому дворку, як у вінку.
Приспів:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!1
Там господар, як виноград,
Там господиня, як калина,
Його сини, як соколи,
Її дочки, як панночки,
По саду ходили, сад садили.
Сад садили, сад поливали
Вищий мене, кращий мене.
1 Повторюється після кожного рядка.
ОЙ СИВАЯ
ТА І ЗОЗУЛЕЧКА
Ой сивая та і зозулечка.
Приспів:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!1
Усі сади та і облітала,
А в одному та і не бувала.
А в тім саду три тереми:
У першому — красне сонце,
У другому — ясен місяць,
А в третьому — дрібні зірки.
Ясен місяць — пан господар,
Красне сонце — жона його,
Дрібні зірки — його дітки.
КОЗА
Народний вертеп
На свято Щедрого вечора (старий Новий
рік) українці вшановували своїх предків
вертепним дійством з козою. За звичаєм,
обряд водіння кози відбувався пізнього
вечора або вночі 13 січня. Козу вдавав
хлопчик у вивернутому вовною назовні
кожусі і прилаштованими рогами.
(«Коза» танцює-вибрикує під спів хору)
Го-го-го, коза!
Го-го-го, сіра!
Го-го-го, біла!
Ой, розходилася, розвеселилася
По всьому дому по веселому!
Де коза ходить, там жито родить!
Де не буває, там вилягає...
Де коза ногою, там жито — копою!
Де коза — рогом, там жито — стогом!
А в нас на Сондрівці
Усі хлопці-стрільці.
Встрілили козу у правеє вушко,
В правеє вушко — у саме сердечко!
Тут коза впала, нежива стала,
А міхоноша бере дудочку:
Надулась коза, ожила коза,
Та й пішла коза, та й стрибаючи,
Та стрибаючи, гасаючи,
Своїх діток та шукаючи!..
Тррр, коза!
11
Січень
НАШІ СВІТОЧІ
Степан Васильченко
(8 січня 1879 — 11 серпня 1932)
Перебираючи свої папери, натра-
пив якось Степан Васильченко на
маленький аркуш, писаний дитя-
чою рукою. Це був лист учня однієї
з київських шкіл.
«Любому Письменникові Василь-
ченкові,— так звертався першоклас-
ник.— Почув я про день Вашого
народження і поздоровляю Вас з
цим днем і з Новим роком. Бажаю
Вам багато ще літ жити і все бути
здоровим. Бажаю вам ще написати
багато-багато гарних оповідань. Я
мало ще прочитав Ваших оповідань.
Читав «Романа», та «Свекра», та
«Мужицьку арихметику», і так
вони мені сподобались, що я читав
їх по багато разів. Я прочитаю ще
все, що Ви написали. Бажаю Вам
ще, щоб Ви багато написали такого
самого цікавого, і кланяюся Вам».
Не могли не схвилювати Степана
Васильченка ці прості та щирі ди-
тячі слова...
Адже писав один з тих, кого він
так любив, кому так вірив, кому
віддавав протягом життя увесь за-
пал свого серця, увесь хист педаго-
га й письменника...
Сколихнув хлопчина пам’ять Сте-
пана Васильченка. І пригадалася
йому рідна Ічня, співучий закуток
на Чернігівщині, де він народився у
1879 році, дитинство, уся ота «світ-
ла дитяча кінопоема», в якій тонуть
«холодні зими, недоїдання, чад у
хаті, брак чобіт, насіння чужих
овець, батрацька праця на левадах і
городах і перша гіркість зневаги до
твоєї бідності», пригадалися ті дале-
кі роки, з яких виніс письменник
враження на все життя.
Далі, як у калейдоскопі, попливли
Коростишівська семінарія, вчителю-
вання на Київщині, Канівщині. На-
решті, вимріяний Глухівський педаго-
гічний інститут.
Страйк 1905 року. Бахмутська
в’язниця...
Робота в київській газеті «Рада»,
перша збірка оповідань 1911 року...
І раптом — 1914 рік — перша світо-
ва війна... передові позиції Захід-
ного фронту... окопи... Революція
1917 року...
З 1921 року письменник працю-
вав у Києві вихователем і заві-
дуючим дитячим будинком, написав
оповідання про життя безпритуль-
них «Приблуда», багато інших по-
вістей та оповідань, п’єс.
До останніх творчих задумів пись-
менника належить повість про жит-
тя Тараса Шевченка. Васильченко
встиг написати лише перший розділ
«В бур’янах» про дитинство поета.
12
Січень
11 серпня 1932 року обірвалося
неспокійне життя письменника. По-
ховали його на Байковому кладо-
вищі в Києві.
...Пам’ятаймо слова Васильченка,
звернені до нас з вами:
«Вільне, творче слово — це дупіа
кожного народу; забите було слово —
і край лежав сотні років мертвою
цеглиною. І я бачу, що ваше поко-
ління оживить, підніме рідне слово
на недосяжні високості... Коли
серце ваше горить любов’ю до рідно-
го слова, готуйтесь...»
КАЛИНА
Прийшов у гості до нас дядя з
міста, мамин брат.
Сидить він у кімнаті коло малень-
кого столу, пише ноти і разом стиха
приспівує.
Невелика сестра наша, Таня,
прибирає в кімнаті, слухає.
Дядя співає:
Ой у лузі, в лузі
Червона калина...
То ж не калина —
Молода дівчина.
— Дядю,— питає його Таня,— а
то вона тільки намастилася кали-
ною?
Дядя засміявся.
— Буває й так,— каже він,—
тільки у цій пісні не про таку дів-
чину співають.
Далі повернувся до неї, починає
розповідати:
- Це, може, так було. Ішли двоє
дорогою, дивляться — щось
червоніє в лузі.
Один каже:
— Це калина спіє.
А другий каже:
— Коли ж це вона тут виросла?
Це, мабуть, щось інше.
Підійшли ближче, придивилися,
аж то дівчина така гуляла там:
рум’яна та гарна — ну, зовсім як
калина.
З того часу, тільки де виросте дів-
чина хороша та рум’яна, то про неї
й кажуть: «Та дівчина, як калина».
— А то ще кажуть: «Дівчина, як
повная рожа»,— пригадала Таня.
— Кажуть і так — різно, що кому
личить.
— А мені що личить? —
жартуючи спитала Таня.
— Тобі? — подивився дядько на
неї, а вона така повненька та круг-
ленька.— А на тебе скажуть: дівчи-
на, як качанчик...
Сказав дядя і сам засміявся.
Степан Васильченко
13
Січень
22 січня
День Соборності України
ВЕЛИКЕ СВЯТО
Вулицею міста Львова перехо-
дила громадка хлопців зі звіздою і
вертепом. Хлопці радісно гомоніли,
відвідуючи рідних і знайомих, бо
цього року ніхто не боронив їм ко-
лядувати. Сьогодні Йордан, в церкві
святили воду, а тепер вони докін-
чують коляду, яку почали під час
Різдва.
— О, які гарні наші різдвяні
звичаї! — раділи хлопці. У кожного
з них уже лежали в кишенях
солодкі медяники й цукорки, якими
їх обдаровували.
Надворі стемніло.
Славко попрощався з хлопцями й
побіг по сходах до маленького
приміщення, де проживали його
батьки, старший брат Олесь і ще
хтось дуже-дуже дорогий і близький
Славкові: старенький пан з малень-
кою сивою борідкою, завжди усміх-
нений і все готовий розказати якусь
нову правдиву історію, яку він сам
пережив. То був дідусь Богдан. Він
п’ятнадцятирічним юнаком вступив
до лав українського війська, Укра-
їнських Січових Стрільців. Славко
дуже любить слухати цікаві опові-
дання, які розповідає дідусь Богдан.
У сусідній кімнаті мама готувала
синьо-жовті прапори з тризубами
для Олеся і його товаришів. Всі за-
вважили, що мама була зворушена,
але, усміхаючись крізь сльози, не
переставала шити.
Дідусь привітав Славка і сказав:
— Сьогодні ми закінчуємо наші
чудові різдвяні святкування Водо-
хрещем, а тепер залишилося тільки
три дні до великого українського
національного свята. Його відзна-
чаємо на честь події, що сталася в
Києві 80 років тому, і я був її свід-
ком. 22 січня 1919 року на площі
Св. Софії задзвонили дзвони, які
сповіщали про відродження Само-
стійної Соборної Української На-
родної Республіки. Це було наше ве-
лике свято, і тому українці в цілому
світі кожного року відзначають йо-
го. Відправляється служба Божа,
• відбуваються концерти.
Цього року у Львові будемо його
відзначати особливо — винесемо
синьо-жовті прапори і створимо
«живий ланцюг»!
— Як це буде? — спитав хлопець.
Тут до кімнати ввійшов Олесь:
— Так, Славку,— ми всі візьме-
мося за руки, щоби сполучити
українські міста від Львова до Киє-
ва. Ми всі хочемо показати, що ми є
діти нашої одної великої України і
бажаємо всі жити в згоді!
— Мамо, пусти мене з ними, я
теж хочу бути частиною того
великого свята,— сказав Славко.
— Візьміть його,— задрижав
голос дідуся Богдана.— Іди, іди,
Славку,— такий і я був колись.
Ольга Гаєцька
14
Січень
ДИВО НА ПОЧАЇВСЬКІЙ ГОРІ
Певно, багато хто з вас бачив цю
ікону: Божа Мати з малим Ісусом, а
перед нею, на камені, слідочок босої
ноги. Це Почаївська Божа Мати.
Оповідає ікона про велике диво, що
сталося в Україні.
Було це в XVII столітті. Турки з
татарами, палячи й грабуючи села,
облягли Почаївський монастир на
Волині. Чи оборонимось? — хвилюва-
лися ченці. Стіни міцні і зброя на-
дійна. Але у крем’яній горі, на якій
стояв монастир, не пробивалося
жодного джерельця.— Без води не
вистояти...— журилися обложені.
І тоді з неба явилася Божа Мати.
Де ступила на камінь, там лишився
її слідочок, а з нього потекла пре-
чиста, цілюща вода...
Диво побачили й напасники. Небо
розверзлося, і проти них рушило
небесне воїнство, стріляючи не стрі-
лами, а вогняними блискавицями.
Чкурнула геть перелякана орда!
А по живлющу воду люди звід-
тоді йдуть і йдуть до Почаєва: з ві-
рою у зцілення, з надією, йдуть, щоб
поклонитися Божому диву. І по всій
Україні співають про нього пісню:
Ой зійшла зоря вечоровая,
Над Почаєвом стала.
Виступає турецькеє військо,
Як та чорна хмара...
Почаївська гора «здавна світлістю
чудес многих осяяна».
Багато сумних і радісних подій
прошуміло над монастирем. Тут дія-
ла одна з найперших друкарень, звід-
си поширювалися релігійні повчан-
ня, переклади релігійних творів. Він
був оплотом православної віри, вели-
ким культурним осередком на Воли-
ні. Почаївську лавру (лавра — це ве-
ликий монастир, підпорядкований
найвищій церковній владі) малю-
вав Тарас Шевченко. Почаївська лав-
ра — українська святиня, історич-
на пам’ятка нашого народу.
МОЛИТВА ДО ЯНГОЛА-
ХОРОНИТЕЛЯ
Янголику Божий,
Хоронителеньку мій,
Ти все при мені стій:
Рано, ввечір, вдень, уночі
Будь мені до помочі.
Стережи душі й тіла мого
Від усього злого —
До кінця життя мого.
Мій янголе святий,
Небесний друже мій,
Веди мене до Бога,
Бо то моя дорога.
Щодня мене пильнуй,
Від злого все рятуй.
Я хочу свято жити
І Богові служити.
15
* * *
— Як на твою думку,— питає
вчителька,— слово «штани» — в
однині чи в множині?
— Я так думаю, що верхня
частина у них однина, а нижня —
множина.
* * *
їде дядько, назустріч йому кум.
— Що везеш, куме?
Кум устав з воза, підійшов і на
вухо:
— Овес.
— А чому ж так по секрету
говориш?
— Щоб кобила не чула.
Чудеса в решеті
(З шкільних творів)
«Корова тупнула копитом і
махнула хвостом з рогами».
«Цілу ніч у наметі пищали ко-
марі і комахи».
«В руках Діда Мороза була ве-
лика палиця, якою він охороняв
торбу з подарунками».
«В густій бороді Діда Мороза
заплутався заєць».
«Позадиравши голови, діти ди-
вилися вниз».
«Він мив шию до пояса».
«У дідуся і бабусі була кішка
Мурка. Якось вона впіймала одразу
двох мишок. Одну вона з’їла, а
другу поклала до холодильника».
16
Січень
СІЧНЕВІ ІМЕНА
1 січня — Людмила, Ілля, Тимофій,
Устина, Григорій; 2 — Гнат, Таїсія,
Данило; 3 — Петро, Прокіп, Юлій; 4 —
Настасія, Федосія; 5 — Павло, Неоніла,
Василь; 6 — Євгенія, Клавдія, Ярема; 7 —
Ісус, Марія; 8 — Костянтин, Наталка,
Юхим; 9 — Степан, Лука, Степанида,
Наум, Марта; 10 — Петро, Софія, Гнат, Симон;
11 — Марко, Ольга, Юрко; 12 — Онися, Фі-
ларет, Христя; 13 — Яків, Йосип, Ніна,
Давид, Меланін; 14 — Василь, Катерина,
Володимир, Клавдія; 15 — Сергій, Зоя;
16 — Гордій, Опанас, Анастасія, Марко;
17 — Яків, Марко, Лука, Симон, Йосип,
Тадей, Архип, Карно, Кіндрат, Зінаїда,
Килина; 18 — Іван, Опанас, Валентина,
Юхим; 19 — Роман, Настя; 20 — Валенти-
на, Меланін, Кіра, Єфрем, Опанас; 21 —
Юліан, Василина, Омелян, Григорій, Ілля,
Юрій, Сидір, Ярина, Феодосія; 22 —
Пилип, Петро, Олена; 23 — Григорій, Да-
рія, Павло, Макар; 24 — Степан, Лідія,
Клим; 25 — Тетяна, Сава; 26 — Петро,
Яків, Лариса; 27 — Сава, Павло, Степан;
28 — Павло, Наталка, Христина, Гаврило;
29 — Петро, Неоніла, Максим; ЗО — Антін,
Онисим; 31 — Ксеня, Опанас, Таїсія, Кири-
ло, Максим.
ТВОЄ ІМ’Я
Ім’я — це власна назва людини, яку їй
надали, за звичаєм, при народженні. Воно
є найвірнішим другом людини. А чи знаєте
ви, що лежить в основі кожного імені?
У давні часи, ще у язичеській Русі, жре-
ці добирали ім’я дитині залежно від по-
рядку, часу та обставин її народження. Так,
шостій дитині в сім’ї могли дати ім’я — Шос-
так, восьмій — Осьмак. Дівчинка, яка з'яв-
лялася на світ узимку, могла одержати ім'я
Зима, а та, що народилася влітку,— Літо.
Іменем батьки висловлювали й своє став-
лення до дитини. Так з’явилися Бажани,
Ждани, Жданки, Жадани, Любки, Кохани.
На вибір імені могли впливати зовніш-
ність, психічні або фізичні особливості
малюків: Дрібко, Дрібля, Коротко, Малко,
Комар, Блоха; Білан, Світлян, Чорниш;
Рева, Кричун, Верещак, Мовчан, Несміян.
Вважалося, що вдало дібране ім’я впли-
ває на здоров’я, характер і долю дитини.
Якщо назвати її Здоровко, вона буде рости
здоровою, Щасний— щасливою, Розумник —
розумною, Сон — спокійною.
До прийняття християнства часто вжива-
ли складні імена: Яр-о-слав — сонячна сла-
ва. Рад-о-слав — той, хто прославляє радість.
Імена Володимир, Борис, Святослав, Свя-
тополк, Ярополк, Всеслав, Всеволод, Мстис-
лав найчастіше давали дітям князі та воєводи.
Та все ж більшість наших імен за своїм
походженням не є власне українські. Вони
запозичені з грецької, латинської, сирій-
ської, староєврейської та інших мов і при-
йшли до нас разом із прийняттям христи-
янства. Кожне з них у рідній мові мало
своє значення, але при запозиченні іншою
мовою використовувалося лише як власна
назва, а не як слово, яке позначало якийсь
предмет, ознаку, дію тощо. Пристосовува-
лися запозичені імена і до особливостей
української вимови. Думаємо, що сучасним
хлопчикам і дівчатка буде цікаво довіда-
тися, що ж означають слова, які називають
їхні імена. Тож давайте познайомимося з
походженням деяких імен.
Іван. Іванна
Не одне сторіччя звучить ім'я Іван —
вважайте, популярнішого від нього не було!
А походить воно із давньоєврейського —
«Ягве (Бог) змилосердився, простив,
помилував». Буквально: «Божа благодать,
дар Богів». Людина, що мала це ім’я,
вважала Бога своїм захисником. Тепер
зрозуміли, чому воно було дуже по-
пулярним? Мабуть, немає жодного іншого
імені, яке б звучало так видозмінено в усіх
народів: Гуан, Йонис, Януш, Йован, Жоан,
Шон, Он. Славі цього імені позаздрили
жінки й взяли його собі: Іванна, Жанна,
Джанні, Яніна...
2 9-38
17

«ні
«>
Лютий
УКРАЇНА СВЯТКУЄ В ЛЮТОМУ:
15 лютого • Стрітення
25 лютого • День народження
Лютий
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
1 лютого — Макара-весно-
укажчика. У давнину казали: «Який
Макар — такий і товар. Погода гар-
на — весна буде рання, ясна».
4 лютого — Напівзимника. *
«Якщо Напівзимник дорогу пере-
мете, то корінь підмете».
6 лютого — Оксани-веснопро-
вісниці. За цим днем прогнозують
весну. «Яка Оксана, така й весна».
8 лютого — Напівхлібниці. З нею
пов’язують перелом зими, тому ка-
жуть: «Який день, така й весна».
10 лютого — Юхима. Якщо віт-
ряно, то літо буде мокрим.
12 лютого — Трьох святих —
Василя Великого, Григорія Бого-
слова та Іоанна Златоуста. У цей
день не можна шити.
14 лютого — Трифонів день. Тіль-
ки цього дня можна заклинати ми-
шей — губителів скирт і копичок.
21 лютого — Заговини (м’ясо-
пусний тиждень). Останній тиж-
день, що передує Великому посту.
23 лютого — Прохора і Харлам-
пія. До Прохора баба охала: «Ой,
холодно!» А прийшли Прохір і
Влас: «Вже весна у нас!»
24 лютого — Власа. Святий Улас,
як і Юрій, вважається захисником і
покровителем свійських тварин.
27 лютого — Мелатія. По цьому
дневі визначають, яким буде літо:
погожим, теплим чи навпаки — хо-
лодним і дощовим.
29 лютого — Касяна. Він
припадає раз на чотири роки, тобто
на високосний, і вважається нещас-
ливим днем.
* * *
Снігу, снігу сиплеться довкола.
І садів травнева білизна.
Тільки плаче на морозі гола
Під холодним вітром бузина.
Тільки діти витягли санчата
І, б’ючи підборами об сніг,
Мчать, веселі, весну зустрічати,
Розсипаючи щасливий сміх.
Василь Симоненко
15 лютого — Стрітення Господнє,
Громниця, Зимобор. Зі Стрітенням
пов’язують надії на весну. Вважа-
ється, що в цей день зустрічаються
зима з літом. Освячують свічки й
воду.
20 лютого — Парфенія. На цей
день припадає давній і високогу-
манний обряд вшанування пращу-
рів — «зимові діди» (починаються
вони на другому тижні перед Вели-
ким постом).
20
Лютий
ЧОМУ ЛЮТИЙ КОРОТКИЙ
Чи то жарт напівзабутий,
Чи одна із небилиць —
Тільки чув я, ніби Лютий
Довгий-довгий був колись.
Він у шапці-невидимці
Мандрував собі щодня
По дорозі, по стежинці,
Де не ступить — наче глиця
Стане вмить колючий сніг,
На льоту замерзне птиця
І впаде йому до ніг.
А дихне — ставки і ріки
Лід засклить аж до весни,
І поснуть, бува, навіки
Судаки, лящі, лини.
По горбах і кручах голих
Мерзнуть кози і зайці...
І забили тут на сполох
Побратими-місяці.
На узліссі просто неба
Раду скликали мерщій.
— Гріти землю швидше треба! —
Загули навперебій. *
Ну, а Лютий не зважає,
Все те байдуже йому,
Не припас, мовляв, тепла я,
Де ж тепер його візьму?
І сказали побратими:
— Це турбота не твоя,
Вахту Березень нестиме
Від сьогоднішнього дня.
... Чи то жарт напівзабутий,
А чи й вигадка, гляди,—
Тільки от говорять люди,
Що відтоді місяць Лютий
Став короткий назавжди.
Вадим Скомаровський
НА ЛИЖАХ
Сніги упали свіжі,
Прослався білий шлях,—
Візьму я бистрі лижі,
Полину наче птах.
Засніжена дорога
Зникає десь у млі —
Коли б летіти змога
На голубі шпилі.
В далеку Верховину,
Що мріє у півсні,
У тиху полонину,
В Карпати чарівні!
Марійка Підгірянка
КОВЗАНИ-ПУСТУНИ
Є у мене ковзани,
Ковзани-пустуни.
Тільки ранок наступає —
Вже на вулиці вони,
їм сподобавсь дуже лід —
Я ж спізнився на обід.
І мені сказала мама:
— Просто горе з ковзанами!
Отакі-то ковзани,
Ковзани-пустуни!
Грицько Бойко
СНІГ
В чистім полі порожньо,
Наче всюди борошно.
То ж не борошно, а сніг
На ріллі заснути ліг.
Зайки-побігайки
По снігу забігали.
Проліски блакитні,
Мабуть, сняться снігові.
Андрій М’ястківський
21
Лютий
ДЕНЬ ЗАКОХАНИХ,
СВЯТО ЛЮБОВІ
Сьогодні, 14 лютого, коли я повер-
нулася з роботи додому, маленька
донька попросила поки не заходити
до кімнати. А коли покликала, на
столі я побачила цукерки, яблука,
чай, а посередині — велике паперо-
ве серденько з написом «Я тебе люб-
лю! ».
— Як це розуміти? — здивовано
перепитала я. Й у відповідь почула:
— А хіба ти не знаєш, який
сьогодні день? Нам учителька сказа-
ла, що ми обов’язково повинні зро-
бити комусь щось добре та приємне
і комусь освідчитися в любові.
Я розчулено обійняла свою ма-
леньку ученицю. А донька захопле-
но щебетала:
— У школі було так цікаво й
весело! Всі дарували один одному
сувеніри у вигляді серця — «вален-
тинчики». А ще працювала «Пошта
святого Валентина». Закохані мог-
ли вкинути листа до спеціальної
скриньки, а поштар на кожній пе-
рерві розносив листи адресатам. Ме-
ні ось теж хтось освідчився... Тіль-
ки лист — без підпису, і я ніяк не
можу здогадатися хто. Напевне,
Андрій! А може, Лесик?..
Це свято прийшло до нас із
Англії й Америки, де святого Ва-
лентина шанують найбільше. Він
там вважається захисником моло-
дят та й взагалі молоді, помічником
закоханих. Значиться День святого
Валентина і в наших католицьких
церковних календарях. Відомо, що
жив він у III столітті, був свяще-
ником у Римі й прославився повер-
ненням до життя хворого хлопчика.
...Тож скажімо «люблю» чи «ко-
хаю» всім, кому хочеться, подаруй-
мо хоча б усмішку й побажаймо один
одному тієї любові не лише на сьо-
годні, а й на все життя!
ПО СЕКРЕТУ
Скажу вам по секрету,
Великому секрету,
Найбільшому секрету
(Нікому б не сказав):
Сашко відкрив планету,
Нечувану планету!
І він оту планету...
Іринкою*назвав.
З вас кожен здогадався,
Напевно здогадався,
Ну, звісно, здогадався:
Він - юний астроном.
Узяв та й закохався,
По вуха закохався,
Навіки закохався
В Іринку. От кіно!
А я люблю лиш небо,
Одне високе небо,
Лиш яснозоре небо
І телескоп шкільний.
Не вірите - не треба,
Всміхаєтесь про себе?
У хлопців запитайте -
Підтвердять це вони...
Однак, якщо планету,
Нечувану планету,
Омріяну планету
Відкрию раптом я,
Скажу вам по секрету,
Великому секрету,
Найбільшому секрету:
Вже вибрав їй ім’я...
Василь Струтинський
22
Лютий
15 лютого
Стрітення Господнє
СТРІТЕННЯ
Освяченій у церкві воді припису-
валась магічна сила. За народним
уявленням, це цілюща вода. Нею
натирали хворі місця.
Біблія розповідає, що коли
маленькому Ісусові було сорок днів,
батьки принесли Його згідно із
Законом до храму.
У той час в Єрусалимі жила пра-
ведна та благочестива людина на
ймення Семен. Бог обіцяв йому, що
він лише тоді помре, коли побачить
Месію. Семен з радістю зустрів Ди-
тятко. Взявши Ісуса на руки, Семен
сказав: «Нині відпускаєш раба Тво-
го, Владико, за словом Твоїм...» Так
зустрівся (звідси й Стрітення) ста-
рий Семен з Владикою Неба і Землі.
Основною обрядовою стравою на
Стрітення вважається куліш або
суп, який приправляється різно-
манітними прянощами та олією.
Випікають обрядові коржики, що
називаються мандриками.
За народними віруваннями, цього
дня —15 лютого — зима з літом зу-
стрічається. При зустрічі стара баба
Зима і молода дівчина Літо спе-
речаються між собою — кому йти, а
кому вертатись. Якщо до вечора ста-
не тепліше — Літо переспорило Зи-
му, а якщо холодніше — Зима.
Ясна і тиха погода в цей день ві- •
щує добрий урожай поля і роїння
бджіл. Вітер — погана ознака. Від-
лига — жди пізньої весни.
У цей день у церквах України
святять воду і разом святять і
свічки. Посвячені на Стрітення
свічки звалися «громичними», бо їх
запалювали і ставили перед обра-
зами під час грози, щоб оберегти
людей і худобу. Ці ж свічі давали в
руки вмираючому при читанні від-
хідної молитви.
ЗИМА І ВЕСНА
— Насуплю я брови,— говорить
зима,—
І вітер з морозом повіє:
Усе скрізь загине — рятунку нема!
Під снігом замре, заніміє.
— А я засміюся,— весна
відмов ля,—
І сонце пекуче засяє:
Прокинуться луки, ліси і поля,
Усе зацвіте, заспіває.
Спиридон Черкасенко
23
Лютий
НАШІ СВІТОЧІ
Леся Українка
(25 лютого 1871— 1 серпня 1913)
Леся Українка (Лариса Петрівна
Косач) народилася в місті Новоград-
Волинському. Дитинство її минуло
в селі Колодяжному на Волині.
Леся жодного дня не сиділа за
шкільною партою, не відповідала бі-
ля дошки... Вчителями її були ма-
ти — письменниця Олена Пчілка,
батько — юрист Петро Антонович,
книги і життя.
У сім’ї панувало художнє слово.
Перекладали, писали твори, перека-
зували історії, записували народні
пісні та звичаї, декламували, дуже
часто читали вголос.
У чотири роки Леся вже вміла
читати. Улюбленими її книгами бу-
ли фольклорні праці П. Чубин-
ського, «Кобзар» Тараса Шевченка,
твори Жуля Берна, Даніеля Дефо.
Жила сім’я Косачів на Волині.
Дівчинку вражала бідність селян,
селянських дітей, з якими вона дру-
жила. Були вони неписьменні. Це
дивувало малу Лесю, і вона вчила їх
грамоти.
Чужий біль сприймала дівчинка
як власний. Несправедливість, не-
правда її гнітили, обурювали. їй
хотілося протестувати. Коли Лесі
було 9 років, за революційну діяль-
ність заарештовують її улюблену
тьотю Елю. Страшенно тяжко вона
пережила цю звістку і написала
вірш «Надія»:
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро,—
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки...
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
Це перший вірш Лесі.
Леся була музично обдарованою.
Це помітив композитор М. В. Ли-
сенко, з сім’єю якого дружили Коса-
чі. Леся швидко переймала народні
пісні, співала, записувала їх. Із за-
хопленням вишивала, малювала. А
в домашніх театральних виставах
вона і виконавець, і режисер, і деко-
ратор. Прислів’я, приказки, загад-
ки чарували Лесю. їй легко давали-
ся німецька й французька мови.
Пізніше Леся вивчить грецьку і ла-
тинську, зможе спілкуватися англій-
ською та італійською, глибоко заці-
кавиться європейською літерату-
рою, стародавньою і новою історією,
перекладатиме українською мовою
твори А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гю-
го, писатиме наукові статті.
У Лесі було двоє братів —
Михайло і Микола і три сестри —
Ольга, Оксана, Ізидора.
Для менших Леся була і вихо-
24
Лютий
вателькою, і наставником, і вчи-
телькою. Для сестри Ольги, на-
приклад, вона написала підручник
«Стародавня історія східних наро-
дів». Він був надрукований.
Дуже любила Леся бувати на
ярмарках, спостерігати народні свя-
та й весілля. Взимку 1881 р. на свя-
ті Водохрещі Леся застудилася. З
цього часу й починається її тяжка,
виснажлива боротьба з хворобою.
Коли Лесі було 13 років, у неї
назбиралося вже кілька віршів, і
мати, порадившись з дочкою, доби-
рає їй псевдонім Українка і публі-
кує в журналі вірш «Конвалія».
Відтоді і пішли по всьому світі пре-
красні поезії, підписані цим гордим,
ніжним і красивим ім’ям — Леся
Українка.
Назвалася дочкою України в той
час, коли в Російській імперії навіть
слово Україна намагалися витра-
вити з людської пам’яті, а нашу
Батьківщину називали «Юго-Запад-
ньім краєм», «Малороссией».
Леся вже знала, що українському
слову доводиться боротися за ви-
живання — діяв циркуляр міністра
внутрішніх справ Валуєва, який не
дозволяв друкувати українською
мовою навчальні та науково-попу-
лярні книги. Діяв також царський
указ про заборону ввозити з-за
кордону в Україну українські
книги, ставити українські п’єси.
Псевдонім Українка був своєрід-
ним викликом існуючим порядкам.
ПРОЩАННЯ З ФОРТЕПІАНО
Цей уривок — з книжки «Леся Укра-
їнка. Хронологія життя і творчості»,
написаної сестрою поетки Ольгою Косач-
Кривенюк. Спогад датується 1883 роком,
коли Лесі було 12 років. Тоді вона дуже
хворіла, їй зробили операцію на руці. Це
перешкодило Лесі грати на фортепіано,
яке вона дуже любила.
На мою думку, грала Леся дуже
гарно. Її музику було надзвичайно
приємно слухати, далеко приємні-
ше, ніж багатьох блискучих техні-
ків-віртуозів. Мала вона хороший
слух... Найбільше любила грати
твори Бетховена, Шумана, Шубер-
та, Мендельсона, Шопена. Не прига-
дую, щоб вона коли-небудь грала
щось російських композиторів, крім
баркароли Чайковського... Грала
Леся лише Лисенкові народні укра-
їнські пісні та композиції для співу
і дещо з його «Різдвяної ночі».
Грала так найчастіше вечора-
ми,— без світла, в темряві, коли не
дуже хтось слухав,— свої імпрові-
зації. Власне, імпровізації, а не за-
фіксовані композиції, бо кожен раз
це було щось інше. Вона й своїх
музичних творів, так само, як і
чужих, не заучувала, а що не вміла
записувати, то й не повторяла ніко-
ли, а завжди імпровізувала щось
• інше, нове. Це була наче не музика,
а розмова з «давнім своїм другом»,
фортепіано, на різні-прерізні теми.
Ми дуже любили цю Лесину музи-
ку. Коли б Леся не мусила була по-
кинути вчитися музики, коли б во-
на набула потрібних теоретичних
знань, то з неї був би напевно,—
краще, ніж піаніст,— композитор
(нарешті перша жінка-композитор)!
Але туберкульоз, що занапастив її
щастя-долю й саме життя, і в цьому
став їй на перешкоді.
25
Лютий
Мені завжди було вельми шкода
себе й Лесі, як вона перестала
грати, бо мені її музика давала ве-
лику насолоду, а сама Леся її, оче-
видно, потребувала, як розради,
потіхи, можливості вилити, «по-
класти на струни», як вона пише у
вірші до фортепіано, свій смуток,
свою журбу, з якою вона «не ма-
тиме, де дітись», без свого друга-
фортепіано... Впрочім, у її імпро-
візаціях музичних були не тільки
смуток і журба, а бували ті імпро-
візації бравурні, урочисті, радісно-
співучі, веселі. В музиці Леся всю
свою душу виявляла своєму другові,
то й була та музика така много-
гранна, як її душа.
ДО МОГО ФОРТЕПІАНО
Мій давній друже!
Мушу я з тобою
Розстатися надовго... Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
То ж при тобі, між друже давній,
вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Картина повстає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий,
гучний таночок
Чиясь весела виграва рука.
Та хто се плаче там,
в другій хатині?
Чиє ридання стримане, тяжке?..
Несила тугу крить
такій малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.
Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було...
Ох, певне, лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізна,
йшло!
* * *
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» — мене питали,
Але я не признавалась —
Я була малою горда,—
Щоб не плакать, я сміялась.
УЗИМКУ
(Уривок з драми-феєрїі «Лісова пісня»)
Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: «Засни, засни...»
І снилися мені все білі сни:
На сріблі сяли ясні самоцвіти,
Стелилися незнані трави, квіти,
Блискучі, білі... Тихі, ніжні зорі
Спадализнеба — білі, непрозорі —
І клалися в намети... Біло, чисто
Попід наметами. Ясне намисто
З кришталю грає іряхтить усюди —
Я спала. Дихали так вільно груди.
По білих снах рожевії гадки
Легенькі гаптували мережки,
І мрії ткались золото-блакитні,
Спокійні, тихі, не такі, як літні...
Леся Українка
26
Лютий
ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
НАЙ-НАЙ-НАЙ...
Найбільший океан на Землі —
Тихий — 179,7 мільйона квадрат-
них кілометрів.
Найбільше море нашої плане-
ти — Коралове, що розташоване на
північний схід від Австралії. Його
поверхня майже така, як пів-Євро-
пи,— 4,8 мільйона квадратних кіло-
метрів.
Найбільше озеро в світі — Кас-
пійське море —371,8 тисячі квад-
ратних кілометрів.
Найжаркіші місця на Землі:
Каліфорнія, Сахара, Аравія, Іран,
Середня Азія. У долині Смерті
(СІТІА, Каліфорнія) 10 липня 1913
року температура була плюс 56,7
градуса, а в Тріполі (Північна
Африка) 13 вересня 1922 року було
плюс 58 градусів.
Найхолодніші місця на Землі: ,
Гренландія, північний схід Азії та
Антарктида. Середня температура січ-
ня у Верхоянську (Східний Сибір) —
55,5 градуса морозу. 1892 року тут
був мороз 69,8 градуса. 1958 року в
Антарктиді було —88,3 градуса.
Найсильніша на Землі істота
Ні, це не лев, і не тигр, і не слон,
а жук-гнойовик скарабей. Ця кома-
ха підіймає й переносить на своїй
спині вантаж, який у 850 разів
перевищує масу її тіла.
Хто живе найдовше?
Дощовий черв’як живе до 10
років, заєць також — до 10, жаба —
до 5, річковий рак — до 20 років.
Мавпи, кити, тигри, ведмеді — до
40—45 років.
А папуга може прожити до 140
років. Черепахи та крокодили мо-
жуть прожити 300 років.
Серед свійських тварин рекорд-
смен — осел. Він доживає до 50
років. Коні й верблюди живуть до
30 років, корова — до 25, свиня —
до 20 років. А собаки та кішки —
15—20 років.
Найкоротша тривалість життя
У дорослу комаху тля розвива-
ється з яйця за 6 днів і живе ще 4—
5 днів. Ще менше живуть поденки.
Більшість із них, вибравшись із
води, через день помирають.
Найзубатіша істота на світі — це
слимак, він має 14 175 зубів.
Найвища у світі трава — бамбук,
велетенська деревовидна рослина з
могутнім багаторічним стеблом-со-
ломиною. Буває, що висота його до-
сягає понад 30 м, а товщина стеб-
ла — 30 см у діаметрі. Найрекордні-
шим виявилося стебло бамбука, зру-
баного в Індії 1904 року. Воно було
завдовжки 37 метрів! За добу бам-
бук може вирости на 50—60 см.
Найтовстіше дерево в світі —
баобаб. При порівняно невеликій
висоті (10—12, рідше 20—25 м)
стовбур баобаба буває в діаметрі 4—
10 метрів. А найбільший екземпляр
мав у обхваті аж 54,5 метра!
27
1.	Знайдіть дві однакові сні-
жинки. Придивіться, які вони
красиві. Чудовий витвір природи.
Одна сніжинка важить до
декількох десятих долі міліграма.
Отож в одному грамі снігу можна
налічити кілька тисяч сніжинок.
2.	Які три цифри, якщо їх
скласти або помножити, дають
той самий результат? $
3.	Маємо три
7, три 8, три 6.
їх треба так роз-
ташувати у клі-
тинках, щоб сума
трьох чисел по
горизонталі, вер-
тикалі та діагона-
лі дорівнювала 21.
4.	Перевірте свою пам’ять.
Який з цих світ-лофорів працює
правильно?
5.	Замінивши одну літеру на
іншу, перетворіть свійську тва-
рину в птаха. Зауважимо: тварина
ця відзначається впертістю.
6.	Не повірите — невеликий ліс
може полетіти. Звичайно, для
цього необхідно перегрупувати по-
рядок літер. Подумайте як!
Відповіді шукайте на с. 160.
28
Лютий
ЛЮТНЕВІ ІМЕНА
1 лютого — Марко, Фрося, Сава; 2 — Ін-
на, Юхим; 3 — Ірина, Євгенія, Євген,
Валеріан, Максим; 4 — Петро, Леонтій,
Гаврило, Тимофій, Харитя, Марта, Юрко,
Марко; 5 — Алла, Онися, Геннадій; 6 —
Тимофій, Ксенія; 7 — Григорій, Анастасія,
Пилип, Олександр, Віталій; 8 — Марія,
Варвара, Петро, Федір, Йосип; 9 — Іван,
Петро, Дмитро, Прокіп; 10 — Юхим, Васи-
лина, Федосій; 11 — Гнат, Галина, Євгенія,
Роман, Яків; 12 — Василь, Сидір, Федір;
13 — Віктор, Ничипір, Микита, Опанас,
Євдокія; 14 — Петро; 15 — Гаврило,
Зінаїда; 16 — Анна, Влас, Роман, Симон;
17 — Сидір, Микола, Кирило, Григорій;
18 — Феодосій, Антін; 19 — Максим,
Марта, Марія; 20 — Глафіра, Клим; 21 — Фе-
дір, Захар, Сава, Глафіра; 22 — Ничипір,
Петро, Олександр; 23 — Павло, Валентина,
Прохір, Григорій, Антін, Василь; 24 —
Влас, Юрій, Дмитро, Всеволод; 25 — Оле-
ксій, Марія, Антін, Євген; 26 — Зоя, Лука;
27 — Кирило; 28 — Онисим, Євген, Мотря;
29 — Павло, Ілля, Ярема, Данило, Роман.
Оксана
Оксана є одним із найпопу-
лярніших і найулюбленіших україн-
ських жіночих імен. Воно зустріча-
ється у прадавніх та сучасних народ-
них думах і піснях, у поемах, рома-
нах, драмах та операх.
Це ім’я залетіло до нас за часів
Київської держави із Греції через
Візантію. Спочатку воно звучало як
Ксенія, Ксеня, що й перекладається
словами: гість, гостинна. А згодом, за
мовним законом, згідно з яким перед
двома важкими для вимови приго-
лосними (кс) одержало приросток —
літеру «о», перетворилося у звичне
для нас слово Оксана.
Григорій
Григорій, Григорко, Григір, Ри-
горко, Гриць,_ Грицько, Грицина,
Гринь, Грушко, Грицунь — цей
досить неповний список українських
імен виник із кореня грецького слова,
що приблизно перекладається як
«бадьорий, пильний». Наймення про-
тягом багатьох сторіч міцно прижи-
лося на слов’янських землях.
Валентин. Валентина
Валентин — ім’я латинського по-
ходження. В латинській мові є слово
«валене». Воно означає «сильний»,
«здоровий», «міцний». Наймення в
Україні популярним стало порівняно
недавно, десь на початку минулого
сторіччя. Першими його вподобали
чоловіки, а згодом — і жінки.
Василь. Василина
Дуже поширене й гарне ім’я
Василь прийшло до нас із грецької
мови, в якій Василь («базілеус»)
означало «цар, князь». Ну й ну!
Може, тому й дівчатка забрали собі
це ім’я й стали... Василинами
(«княжна, царівна»).
Віталій
Не один із вас здивується, коли
почує, що ім’я Віталій і слово «віта-
мін» — родичі. А тим часом це
справді так. Чому? Та тому, що в
основі цих слів лежить латинське
слово «віта», тобто «життя». Таким
чином, не випадково батьки надають
своїм діткам таке ім’я-талісман,
бажаючи, аби їхній син прожив як-
найдовше. Медики теж використали
основу цього слова, аби за допомогою
вітамінів боротися з усілякими хво-
робами, продовжити людині життя.
29

Березень
УКРАЇНА СВЯТКУЄ В БЕРЕЗНІ:
8 березня Міжнародний жіночий
день
9 березня • День народження
Тараса Григоровича
Шевченка
Березень
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
4 березня — Казимира. В цей
день, як правило, нестійка погода.
«У Казимира неповна віра».
6 березня — Тимофій-весповій.
Вважається, що в цей день весна
вже прийшла до дверей. «Тимошеве
тепло віє - старого гріє».
9 березня — Обертіння, Івана
Предтечі. У цей день птахи повер-
таються з вирію, шукають місця
для гнізд.
13 березня — Василя-нлаксивця,
крапельника, калюжпика. Крапає з
дахів. У цей день весна повністю
забирає своє право у зими.
14 березня — Євдокії, Явдохи-
плющихи. За старим стилем — це
перший день весни. Заносять до ха-
ти талу воду, вмивають нею діток —
на здоров’я, силу. Печуть зранку
«жайворонків», співають веснянок.
Діти відносять печиво в ліс, сад чи
поле, закликають весну. «Явдоха го-
жа — все літо гоже».
15 березня — Федота-вітроноса.
Припас Федот селянину турбот: віт-
ри, заметілі звідусіль налетіли — то
дах зірвали, то дровітню розметали.
А все тому, що Явдоха Федота не
спитала,— весну спорядила, ось він
і гнівається.
18 березня — Конона. Вважається
покровителем коней. «Конон усім
конюхам конюх».
21	березня — день весняного рів-
нодення.
22	березня — Сорок святих, або
Сорок мучеників. Вважається, що з
цього дня розпочинається справжня
весна.
ЗО березня — Теплого Олекси. Цей
день вважається уже весняним -
скресає крига, починаються повені.
«На Теплого Олекси щука-риба лід
хвостом розбиває».
31	березня — Кирила. У цей час час-
• то бувають заморозки. А тому цього
дня щільно зачиняють ворота, щоб
несподівано не повернулася зима.
Масляна - це останній тиждень пе-
ред Великим постом. Головною їжею
на Масляну є вареники з сиром і
сметаною, гречані млинці на маслі.
Великий піст. Він не тримається
числа і залежить од кількості М’яс-
ниць, котрі починаються од Різдва.
ВЕСНА
До мого вікна
Підійшла весна,
Розтопилася на шибці
Квітка льодяна.
Крізь прозоре скло
Сонечко зайшло
І поклало теплу руку
На моє чоло.
Видалось мені,
Що лежу я в сні,
Що співає мені мати
Золоті пісні,
Що мене торка
Ніжна і легка,
Наче те весняне сонце,
Мамина рука.
Дмитро Павличко
32
Березень
БЕРЕЗЕНЬ
Через гору та через ліс
Березень весну
до нас перевіз.
На зелену сіножать
Гайда жайворонка
стрічать!
КІТ, ЗИМА ТА ВЕСНА
Іде кіт через лід
Чорнолапо на обід.
Коли чує він — зима
Його біла підзива:
— Ти чого йдеш через лід
І лишаєш чорний слід?
— Бо я чорний,— каже кіт,—
Я лишаю чорний слід.
Коли ж біла ти сама,
То білій тут дотемна! —
І пішов кіт через лід
Чорнолапо на обід.
Стала зимонька сумна:
За котом ішла весна!
Микола Вінграиовський
У МАЙСТЕРНІ
В кудлатій білій кожушині
За вікнами дрімає сад.
А в домі з нашого почину
Село будується шпачине
Чи, може, й місто Шпакоград.
В цім домі диха все весною,
Яку ми з класу принесли,
І пахнуть дощечки соснові
Осонням теплої смоли.
Ввійшов сюди сусідський півень
І заздрим оком позира
На ряд новесеньких шпаківень,
Що змайструвала дітвора.
Стою, обсипаний стружками,
У фартушку за верстаком,
Й рубанок стиха під руками
Мені насвистує шпаком.
Віктор Кочевський
з 9-38
33
Березень
СТРІЧАЮ ВЕСНУ
Татові добре, у них очі великі й
зелені — весну побачать здалеку, як
тільки вона з райцентру вийде.
Татові добре, а от у мене очі якісь
такі, що хоч бери та з ніччю в «чор-
не» грайся.
Тато вже давно на світі живуть і
кажуть, що весна до нас із Рівнопо-
ля приходить. То я тепер у той бік і
дивлюся, щоб не проґавити.
Небо вже геть розмерзлося, і те-
пер його видно наскрізь, аж туди, де
сонце на одноколісному велосипеді
котиться.
У нашого цуцика Щедрика хвіст
закрутився калачиком - буде тепло,
шубчина його облітає навіть від ле-
генького подуву вітру.
Одна наша курка вчора квоктати
почала, набридло їй нестися, то хоче
собі на поміч курчаток висидіти. А
мама і не чують її, стоять серед под-
вір’я, високо голову закинули, аж
хустина зсунулась на плечі — журав-
лі небо крилами обторкують над
нашою хатою. Журавлі теж летять
із Рівнополя, курличуть, звістку
шлють весні, що тут уже небо роз-
мерзлося, можна йти. Навіть від
помаху пташиних крил у високості
на Щедрикові вовна осипається.
До сусідки моєї, Лесі, весна вже
прийшла - ластовиння на її кир-
патому носі висіялося і не зми-
вається,- а я ще жду. Позираю у
вікно: он бовваніє під лісом старий
горб, і телеграфний стовп на ньому
одставив убік одну ногу - як цир-
куль, хоч бери та кола малюй. Над
горбом — туманець: то з нього зимові
зашпори виходять.
А журавлі летять і летять, теп-
лого вітру нагортають на наше
подвір’я.
Чого ж весна не йде? Я вже під-
стригся, мама в хаті прибрали, тато
нові ворота навісили, Щедрик обли-
няв, квочці нетерплячка висидіти
курчат, стежки на вулицях протоп-
тано - а її нема. Піду на горб, може,
звідти побачу.
Стою на горбі, дивлюся з-під до-
лоні, бо сонце очі сліпить: ріллі пару-
ють, дороги вигріваються і повзуть
у різні боки, як вужі. Глянув на
своє село - аж воно зелене...
Володимир Яворівський
*
ГАЛЯ
Ішов козак дорогою,
Веленою дібровою,
Та стрів дівку молодую.
- Ой, дівчино моя Галю,
Щось я тобі казать маю,
Сім загадок загадаю:
Ой що в’ється коло древця,
Ой що росте без корінця,
Ой що світить круту гору,
Ой що біжить без прогону,
Ой що росте без колосу,
Ой що плаче без голосу,
Ой що січе русу косу.
- То хміль в’ється біля древця,
Камінь росте без корінця,
Місяць світить круту гору,
Вода біжить без прогону,
Трава росте без колосу,
Роса плаче без голосу,
Журба січе русу косу.
34
Березень
З ВОСЬМОГО БЕРЕЗНЯ СВЯТОМ!
Спи, моя мамо. Спи, моя мила.
Постіль тобі я давно постелила.
Знала, прийдеш ти з роботи в утомі,
Хочу, щоб тихо було в нашім домі.
Навіть Мурку не дозволю мурчати,
Хай він іде собі з хати...
Ти будеш спати, а я за годину
Кінчу тобі вишивати хустину.
Вранці, як прийде світання до хати,
Будемо, мамо, тебе ми вітати:
Вдвох привітаємо з татом
З Восьмого березня святом.
Дам я тобі в ту хвилину
Вишиту шовком хустину.
Марія Познанська
ОЙ БЕРЕЗНЮ, МІЙ БЕРЕЗНЮ!
Ой березню, мій березню!
Скільки рясту у березі!
Та вже в тебе, квітнів брате,
Вся долина в квіти вбрата!
Нарву рясту при долині,
Бо в матусі свято нині,
їй, найкращій в білім світку,
Подарую першу квітку.
А вже потім,
А вже потім -
Геть усім на світі тьотям,
Всім бабусям — у петлиці,
Всім дівчаткам — у косиці.
Нарву рясту пребагато,
Бо в усіх сьогодні свято.
Олександр Пархоменко
БАБУСЯ ВИХІДНА
У нас дома раніше за всіх про-
кидається бабуся. Я ще сплю, тато
спить, мама спить, сестра Наталка
спить, а бабуся вже на кухні пора-
ється, сніданок нам готує,- і так
щодня.
Ось я і вирішив: хай 8 Березня
наша бабуся буде вихідна. Я замість
неї прокинусь раніше за всіх, сніда-
нок приготую.
Щоб не проспати, я попросив
сестру Наталку розбудити мене о
шостій годині ранку. Наталка, щоб
мене розбудити, попросила тата роз-
будити її о пів на шосту. Тато сказав
мамі розбудити його о п’ятій, мама
попросила бабусю розбудити її о пів
на п’яту. А бабуся...
Бабусі нікого було просити. Дове-
лося їй і цього разу прокинутися
раніше за всіх.
М. Богуславський
35
Березень
НАШІ СВІТОЧІ
Тарас Шевченко
(9 березня 1814 — 10 березня 1861)
Давно, 9 березня 1814 року, в
с. Кирилівці, на Черкащині, в хаті
бідного селянина Григорія Шевчен-
ка, родився син Тарас.
Була тоді панщина; люди були
панські, панам належали, на панів
робили, і пани могли чинити з ни-
ми, що хотіли,- навіть кому прода-
ти, на що-небудь виміняти... Отаким
панським невільником, або - як тоді
називали — кріпаком, був Тарасів
батько; то й син теж мусив бути крі-
паком-невіл ьником.
Тяжко жилося маленькому Тара-
сові. Батько й мати його завше були
в роботі, не знаючи спочинку і ясної
години, а проте дуже бідували, бо
вся та праця ішла на пана. «Я було
трохи не голе,— таке убоге»,- казав
після Шевченко сам про себе. Тож
багато лиха зазнав Тарас ще за ма-
лих дитячих літ в рідній хаті:
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози!.. Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Ще тяжче велось йому, коли став
він круглим сиротою: на дев’ятому
році умерла його мама, а на дванад-
цятому не стало й батька.
Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам.
Погана була наука Шевченкова в
школі у дяка. Дяк був п’яниця і не
вчив, а, напиваючись, знущався над
бідним хлопцем. А Тарас дуже хотів
учитися і був здатний до науки;
скоро навчившись читати, він, було,
сховається від п’яного дяка де-не-
будь у бур’яні та читає й виписує з
книжки:
...зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу.
Та й списую Сковороду
Або «Три царіє со дари».
Та сам собі у бур’яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую та плачу.
А проспиться дяк - то гірко ДО- 
стається Тарасові за ту любов до
книжки. Ото раз не стерпів Тарас
знущання, добре вибив різками сво-
го мучителя, коли той лежав п’я-
ний, та й покинув школу. Став він
після того за пастушка коло ягнят.
В полі сонечко так привітно світить,
все живе радіє і веселиться, і в серці
бідного хлопчика встає радість:
36
Березень
Мені тринадцятий минало,
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога...
Уже покликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу. І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Та не довгі були ті хвилини ра-
дості. В намучену душу його прихо-
дила думка, що він бідний сирота,
без роду, без хати:
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Дитячі літа Тарасові такі були си-
ротливі та безрадісні, що казав він
після:
...побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.
Взяли Тараса в панські покої за
козачка - прислуговувати панам.
Разом з панами їздив він у великі
міста - у Вільне, Варшаву, в Петер-
бург. Козачок з нього був не-
здатний,— бо увесь час він думав про
книжку, про науку та про малю-
вання. Ще пробуваючи дома, Тарас
трохи вчився малювати у сільських
малярів, але то були поганенькі бо-
гомази, то й не могли його добре
навчити. Та Шевченко сам брався
малювати - і вживав на це кожну
вільну хвилину. Пан спершу тяжко
карав за те Тараса, але врешті,
побачивши таку охоту його до
малювання, оддав його в науку до
одного петербурзького маляра, Щоб,
навчившись, більше заробляв панові
грошей. Пощастило Шевченкові, учив-
шись малярства, натрапити на одно-
го земляка — художника Сошенка —
і через нього спізнатись зі славними
художниками Брюлловим, Венеціа-
новим та з письменниками Жуков-
ським, Гребінкою. Вони побачили,
що Тарас — хлопець неабиякий, що
він має здатність до малярства і що
велика втрата буде, як той дар Бо-
жий загине в ньому. І вони зібрали
грошей та й викупили його у пана з
неволі, і став Шевченко вільною
людиною.
Почав тоді Шевченко вчитись у
найвищій малярській школі — в
Академії художеств і вийшов звідти
художником. Але не так вславився
Шевченко малярством, як своїми
писаннями, якими придбав він собі
славу найкращого поета України і
за які знають його по всьому світу.
Найбільше в своїх писаннях Шев-
ченко говорить про недолю бідного
народу та закликає усіх не цуратись
свого народу, любить його, допо-
магать йому. Сам син простого селя-
нина, він на собі пізнав тяжку долю
народу і весь вік свій поклав на те,
щоб тую долю його полегшити.
Шевченко був великим заступни-
ком народним. Він говорив у своїх
писаннях, що всі люди повинні лю-
битися як брати, бо
Добро найкращеє на світі -
То братолюбіє.
Не повинні зневажати та кривди-
ти одне одного, бо всі ми діти одного
батька:
Усі на цім світі —
І панята, і старчата —
Адамові діти.
37
Березень
Тому-то й закликав Шевченко
усіх сильних, багатих, освічених згля-
нутись на простий, бідний, темний
народ:
Обніміте, брати мої,
Найменшого брата.
Тоді буде справжнє щастя на
землі:
І на оновленій землі
Брага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Се може бути тоді, як люди про-
йдуть добру науку, що научить їх
однаково поважати й себе, й других,
однаково шанувати чуже і любити
своє. То Шевченко сказав оці пре-
красні слова:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає...
Не треба цуратися свого - свого
рідного народу, свого краю, рідної
України, на якій ми родилися, на
якій живемо і яка для нас все одно
що рідна мати.
Свою Україну любіть...
За неї Господа моліть.
Сам Шевченко всею душею любив
свій край і народ:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу...
За неї душу погублю!
І так воно справді й сталося. За
писання Шевченкові оддали його в
солдати, послали в далекий безлюд-
ний степ, заборонивши те, без чого
не міг він жити,- писати та малю-
вати. Але й там він не забував рід-
ного народу та рідного краю і жив
лиш одною думкою:
Може, ще я подивлюся
На мою Украйну...
Може, ще я поділюся
Словами-сльозами
З дібровами зеленими!
З темними лугами!
І в новій неволі не кидав Шев-
ченко писати свої чудові вірші на
науку братам своїм їх рідною мо-
вою; писав він вночі, криючись та
ховаючи написане в халяву. Він ка-
зав про свої писання:
Мені легшає в неволі,
Як я їх складаю,
З-за Дніпра мов далекого
Слова прилітають
І стеляться на папері,
Плачучи, сміючись,
Мов ті діти. І радують
Одиноку душу
Убогую.
Десять літ пробув Шевченко в та-
кій неволі, втратив зовсім здоров’я
і, коли вийшов знов на волю, недов-
го й жив після того. Умер він 10 бе-
резня 1861 р. І вмираючи, думав він
про Україну і дав такий заповіт:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
І ті, хто любив та поважав Шев-
ченка, вчинили його волю: з Петер-
бурга, де він вмер, перевезли тіло
його на Україну і поховали на ви-
сокій могилі над Дніпром, недалеко
од міста Канева.
...З того часу ім’я його не тільки
не забулося, а набирає все більшої
слави...
38
Березень
ПТАШОК ВИКЛИКАЮ ІЗ
ТЕПЛОГО КРАЮ
Віддавна вважали, що тепло при-
носять на крилах саме перелітні
птахи. Вони замикають небо на зи-
му, беруть із собою ключі до вирію
і, повернувшись, одмикають його.
Відтак перші птахи буцімто відчи-
няють двері теплу та ярому сонечку.
Отож і годилося зустріти їх з усіма
почестями. Обряд цей улаштовували
22 березня на свято Сорока святих,
чи Сорока великомучеників. Матері
випікали сорок фігурок печива у ви-
гляді птахів, «жайворонків» чи «го-
лубок».
Рано-вранці діти підвішували обря-
дове печиво на фруктових деревах.
В обід гурт дітей з «жайворонками»
в руках, піднятих над головами, об-
ходив вулиці села. Потім ішли до
найвищого пагорба і гуртом гукали:
Пташок викликаю
З теплого краю:
— Летіть, соловейки,
На нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки,
Пасти корівоньки!
Після цього всі стежили за тим,
коли над ними пролетить якась пта-
ха. Це мало віщувати добру ознаку.
Особливо раділи, якщо над голова-
ми з’являлися дикі гуси. Кожен
брав соломинку і жбурляв услід пта-
хам з таким побажанням:
- Гуси, гуси! Нате вам на гніз-
дечко і на здоров’ячко, а нам — на
тепло!
В інших селах батьки вистругу-
вали з дерева великого птаха. Вран-
ці хлопчики вилазили на дах хати й
накликали:
— Прошу я, просять тато й мати:
прилітайте, птахи, до нашої хати!
Веснянки
* * *
— Ой ти, соловейку,
Ти ранній пташку,
Ой чого так рано
Із виріїчка вийшов?
— Не сам же я вийшов,
Дажбог мене вислав
З правої ручейки
І ключики видав.
З правої ручейки —
Літо відмикати,
З лівої ручейки —
Зиму замикати.
А ще по горах сніги лежали,
А по дорогах криги стояли.
А тії сніги ніжками потопчу,
А тії криги крильцями поб’ю.
І кубелечко я собі зів’ю,
І в кубелечці діток наведу.
* * *
Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимочка в візочку,
Літечко в човночку.
39
Березень
ЦЕРКВИ ПІД ЗЕМЛЕЮ
Так-так, мова йтиме саме про під-
земні церкви, бо й такі є в Україні.
Викопані вони в знаменитих київ-
ських печерах.
Києво-Печерський монастир ви-
ник в XI столітті. Спочатку в дні-
провій кручі у невеличкій Варязь-
кій печері оселився чернець Анто-
ній, що вславився невсипущими мо-
литвами і праведним життям.
«І знаний був усіма великий Ан-
тоній, і шанований,— написано про
нього в «Повісті минулих літ»,— і
почала приходити до нього братія, і
почав приймати її і постригати їх, і
зібралася братія до нього числом 12,
і викопала печеру велику, і церкву,
і келії, котрі є і до сьогодні під ста-
рим монастирем».
Отож церква викопана руками
найперших дванадцяти святих от-
ців, серед яких найславніші печор-
ські святі Антоній і Феодосій. Вона
існує й досі: то теперішня церква
Благовіщення в Дальніх печерах.
Майже з тих же часів і церква
Різдва Христового, навпроти якої
викопав собі келію отець Феодосій,
що став ігуменом заснованого мо-
настиря.
На честь святого Феодосія вико-
пана третя з церковок у Дальніх
печерах. У ній стоїть коштовний,
кований з міді і позолочений іконо-
стас з XVIII століття, зроблений у
стилі українського бароко.
Коли заснувався монастир, свя-
тий Антоній, що любив самотність,
викопав собі іншу печеру, з якої
постали Ближні печери.
Після кончини святого ченці вла-
штували тут церкву святого Антонія.
Окрім неї, в Ближніх печерах є
ще дві церковці - Введення Бого-
родиці до Храму і преподобного
Варлаама, ігумена Печорського. Є
тут навіть Головна печерна «вули-
ця», яку копав святий Марко Гробо-
копач, є багато різних ходів, і тіль-
ки Бог відає, куди вони ведуть. Пре-
гарні старовинні легенди оповіда-
ють, що київські печери тягнуться
аж до Любеча, аж до Новгорода, на-
віть до Єрусалима...
Легенди легендами, але й наука
говорить не менш цікаві речі. На-
приклад, що Ілля Муромець, не-
тлінні мощі якого перебувають при
печерній церкві Варлаама, справді
важко хворів у юні літа, як то до-
носять до нас народні перекази, що
він зазнав багатьох ран і загинув,
поранений у груди, очевидно, спи-
сом.
Наукові аналізи знайшли в мо-
щах Алімпія Іконописця і Агапіта
Лікаря саме ті хімічні речовини, з
яких перший робив фарби, а другий -
медикаменти; а ще підтверджено,
що поблизу святих мощей у повітрі
повністю гинуть хвороботворні мік-
роби...

40
Березень
ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
дива дивні
Як птахи будують гнізда? Шпак
мостить гніздо в шпаківні або в
дуплі дерева з сухих стебел і дріб-
них грудочок землі. Близько 730 ра-
зів він прилітає з ношею в дзьобі,
поки змайструє житло для майбут-
ніх пташенят.
Ластівки на будівництво гнізда ви-
користовують понад 350 г глини чи
болота. Всередині гніздо вимощують
стеблами рослин, вистилають пір’ям.
У період насиджування пернаті
не залишають гнізда, щоб не охо-
лоли яйця й не загинуло потомство.
Пташенята дуже ненажерливі: шпа-
ки приносять корм близько 320 ра-
зів на добу, ластівки — до 300 і на-
віть до 600 разів.
Метелик-ласун. На відміну від
інших метелик-бражник мертва го-
лова споживає не нектар, а сік де-
рев. Частенько краде у бджіл мед.
Причому надзвичайно хитрим спо-
собом, до якого й сам ведмідь-ласун
не додумається. Виявляється, мерт-
ва голова вміє відтворювати чужі
голоси. Діставшись до льотка вули-
ка, він подає звуки, схожі на голос
бджолиної матки, яким вона спо-
віщає про своє народження. Зачув-
ши «рідний» голос, усі бджоли, як
по команді, завмирають. Метелик
тим часом безборонно залазить у
вулик і випиває меду стільки, скіль-
ки важить сам.
Метелики — чудові літуни. За
добу вони долають сотні кілометрів.
Швидкість за годину сягає 50 і
більше кілометрів.
Рослина-дармоїд. Багатьом відо-
ма повилика - паразит, який швид-
ко розмножується і тяжко вико-
рінюється. Від нього гинуть цілі ма-
сиви культурних рослин, а сіно, що
містить її, може викликати захво-
рювання тварин. Пізньою весною з
насіння виростає жовта нитка, під-
німається над землею й робить
колові рухи, а торкнувшись до якоїсь
рослини, починає обвивати її. Пізні-
ше в місцях зіткнення з «жертвою»
утворюються сосочки, що вростають
у її стеблину. Через них повилика ді-
стає всі необхідні речовини, втрачає
нарешті зв’язок із землею і повніс-
тю «переселяється» на свою жертву.
Рослина, яка світиться. У пече-
рах зустрічається мох схистостега
периста, який нерідко світиться у
напівтемряві в щілинах скель, ство-
рюючи враження запалених міріа-
дів найдрібніших лампочок. Мох
випромінює не власне, а відбите
світло, подібно до того, як світяться
очі деяких тварин. Людині, яка опи-
нилася в печері, здається, що скле-
піння вкрите дорогоцінним камін-
ням. Цю рослину, яка збереглася з
мезозойської ери, можна побачити в
печерах і на скелях Карпат.
Рослина-штопор. Зернівки ковили
загострені з одного кінця, а на іншо-
му мають закручену в штопор і зігну-
ту під прямим кутом нитку. Вітер
відділяє насіння ковили і розносить
степом. При цьому ворсиста нитка
виконує роль парашута. Завдяки їй
зернівки завжди падають гострим
кінцем і встромляються в землю, а
при набуханні, подібно до штопора,
вгвинчуються в землю.
41
Не знає
Учитель фізкультури питає:
— Хто з вас, діти, уміє плавати?
— Я умію! Я умію! - загукали
учні в один голос. Тільки Микола
мовчав.
— А ти, Миколо, умієш плавати? -
питається учитель.
— Не знаю.
— Як це не знаєш?
— Я ще ні разу не пробував.
Чудеса в решеті
•	«Годинники бувають висячі,
стоячі, лежачі і ходячі».
•	«Коли в горах злива, то іде дощ».
•	«Я не люблю літати літаком, бо
ніколи ще не літав».
•	«Він прибив до коня підкову».
Грамотна ручка
— Оксанко, дай мені своєю руч-
кою пописати!
— А хіба твоя зіпсувалася?
— Та ні, вона робить багато поми-
лок...
* * *
— Мамо, оцей великий шматок
торта для тата? - запитав Петрик.
— Ні, для тебе,- одказала мама.
— Як! Такий маленький? - зди-
вувався Петрик.
42
Березень
БЕРЕЗНЕВІ ІМЕНА
1 березня — Ніна, Федосій, Роман; 2 -
Лев, Христина, Кузьма; 3 — Григорій,
Архип, Євгенія, Марко, Максим; 4 — Лев,
Раїса; 5 - Тимофій, Захар, Ольга, Нонна,
Георгій; 6 — Наталка, Опанас; 7 - Полікарп,
Павло, Кирило, Антоніна; 8 — Іван, Роман;
9 — Тарас, Влас; 10 - Севастян, Порфирій;
11 — Степанида, Стефан, Прокіп; 12 —
Василь, Марина, Кіра, Нестор, Микола;
13 - Ігнатій, Марфа; 14 - Євдокія, Антон,
Антоніна; 15 - Федот, Миронія, Сава; 16 —
Юстина, Зенон; 17 — Павло, Юлія, Данило,
Григорій, Василь; 18 - Кіра, Марко, Федір,
Давид, Костянтин; 19 - Федір, Клавдія,
Меланін; 20 — Василь, Єфрем, Павло; 21 —
Федір, Лазар; 22 — Клавдія, Ілля, Микола;
23 — Кіндрат, Павло, Віктор, Михайло,
Василина, Галина, Анастасія; 24 — Юхим,
Юрій; 25 - Марія, Григорій; 26 -
Ничипір, Олександр, Терешко, Христина,
Тихон; 27 - Бенедикт; 28 - Олександр,
Олена, Никон, Еммануїл; 29 - Олександр,
Зіновія, Трохим; ЗО - Олексій, Марина,
Марко, Павло; 31 — Ісидора, Кирило,
Трохим, Пантелеймон.
Олекса, Олексій
Основою імені Олексій (Олекса)
стало грецьке слово «алексо» — «за-
хищаю» (а також: «охороняю, від-
биваю (напад), запобігаю якомусь
лихові»). Наймення має багато пест-
ливих, зменшувальних форм. Укра-
їнці кличуть своїх малюків так:
Олексійко, О лексик, Олесько, Лесь-
ко та Олелько.
Тарас
Ім’я Тарас обезсмертив наш геній -
Тарас Григорович Шевченко. Справж-
ній співець свого народу, він назвав
свою книгу «Кобзар». Читайте її і
перечитуйте - в ній доля всього на-
роду.
Важко відшукати більшу гармо-
нію значення імені Тарас і харак-
теру людини, яка носила ім’я Тарас
Шевченко. Чому?
А тому, що ім’я Тарас прийшло
до нас із грецької мови, в якій слово
«тарактіос» означає «бунтівливий,
бунтівник».
Славетне ім’я Тарас. В Україні
воно стало національним. Пам’ятай-
те про це, Тарасики! Будьте гідні
свого імені.
Кирило
Ім’я Кирило дуже популярне
стало в останній час. Багато хлоп-
чиків носить його!
А прийшло це ім’я до нас із
грецької мови. Там є слово «кери-
ке», що означає «вісник».
Деякі вчені думають також, що
ім’я могло прийти із Персії. В давні
часи персами правив цар Куруш, що
в перекладі означає «сонце». Від
його імені давні греки утворили
ім’я Кірос (володар, владика, шано-
вана людина).
Христина
Досить поширеним в Україні та в
інших краях є ім’я Христина або
Христя. Примандрувало воно до нас
разом із християнською релігією
наприкінці десятого століття. Воно
походить від латинського слова
«крукс» (хрест).
43

Квітень
УКРАЇНА СВЯТКУЄ В КВІТНІ:
7 квітня
12 квітня
23 кі гня
Всесвітній день книги
Квітами квітень всіх привітає.
Усі садочки порозквітав
Благовіщення
Всесвітній день здоров’я
Всесвітній день авіації
і космонавтики
Великдень, Воскресіння
Христове
Квітень
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
на Мартина кричать, а після Мар-
тина мовчать - обов’язково похоло-
дає.
ЗО квітня - Зосим Бджоляр. Ви-
ставляли вулики на бджільнику.
Просили бджолу, щоб злітала до
моря й принесла золоті ключі від
літа.
1 квітня — Дарини, Хризанта.
Якщо в цей день погода тепла - це
на добро, на багаті, дорідні врожаї.
«Дарія літо дарує».
4	квітня — Василя Теплого. Якщо
навколо сонця утворилося коло, то
врожай буде добрий.
6	квітня — Захарія і Якова. «На
Захарія і Якова весна була ніяко-
ва».
7	квітня — Благовіщення. Тради-
ційно це найбільше весняне свято. В
цей день існував звичай випускати
на волю птахів.
8	квітня — Благовісника, архан-
гела Гавриїла. Архангел Гавриїл
вважався володарем блискавок, а
тому намагалися відповідно вшано-
вувати свого покровителя.
14 квітня — Мар’ї. Якщо на
Мар’їн день повінь, то вродить густа
трава.
18 квітня — Фе дула. Межівник
між теплом і холодом. «Прийшов
Федул - теплом подув». «Негода -
Фе дул губи надув».
21 квітня — Родіона Криголама.
Ходили на річку дивитися, як скре-
сає крига. Період, коли Сонце зу-
стрічається з Місяцем.
23 квітня — Терешка. До цього ча-
су мають стужавіти дороги і завер-
шується найбільше бездоріжжя.
27 квітня — Мартина. Якщо жаби
ПАСХАЛІЯ НА 1999-2000 РОКИ
	1999 рік	2000 рік
Початок Великого посту	22 лютого	13 березня
Великдень	11 квітня	ЗО квітня
Трійця	ЗО травня	18 червня
Початок Петрового 	 посту 		7 червня	1 26 червня і
46
Квітень
СЕЛО!
І СЕРЦЕ ОДПОЧИНЕ!
Село! І серце одпочине!
Село на нашій Україні —
Неначе писанка - село
Зеленим гаєм поросло:
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво; а кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром...
Сам Бог витає над селом.
Тарас Шевченко
НАДІЙШЛА ВЕСНА
Надійшла весна прекрасна,
многоцвітна, тепла, ясна,
наче дівчина в вінку.
Зацвіли луги, діброви,
повно гомону, розмови
і пісень в чагарнику.
Іван Франка
КВІТЕНЬ
Квітню мій заквітчаний,
місяць-квітничок,
виший мені, квітеню,
цвітом рушничок.
Синіми барвінками,
травами і ріками
та зеленими гаями
з червоними солов’ями.
Микола Сингаївський
ПОДИВИСЬ
Подивись: весна устала,
Сипле пишними квітками;
Подивись: веселим птаством
Ожили степи з лісами;
Подивись: життя устало,
Дні пишають золотії;
Подивись — і встань до праці,
Повний сили і надії!
Борис Грінченко
КОНСУЛЬТАНТ
Весною біля школи
Усім знайшлося діло:
Гуртом ямки копали
І деревця садили.
Один Мишко тинявся
І потирав долоні,-
Він був за консультанта
У нашому загоні.
До кожного підходив,
Повчав нас без упину:
— На дно насипте гною,
А зверху - вогку глину!
Та корінь засипайте
Мерщій, Катюшо й Людо,-
Бо яблунька засохне
І яблук тут не буде.
- Авжеж, не буде яблук,—
Промовила Катюша,-
Бо це, як хочеш знати,
Не яблунька, а груша!
Грицько Бойко
47
Квітень
ВЕЛИКДЕНЬ В УКРАЇНІ
День Воскресіння Ісуса Христа -
Великдень - одне з найбільших свят
християн. У дохристиянські часи на
цю пору припадало свято весняного
сонця і пробудження природи від дов-
гого зимового сну. За народними спо-
стереженнями, цього дня і сонце
якось особливо світить, кажуть, сон-
це «грає».
Великодню передує сім тижнів
Великого посту, коли суворо дотри-
муються заборони не лише на вжи-
вання скоромних страв, але й на всі-
лякі розваги.
На останньому тижні Великого
посту святкують Вербну неділю.
Традиційно в суботу хлопчики заго-
товляють вербові гілочки й прино-
сять їх до церкви. В неділю свяще-
ник святить їх, і люди беруть вербу
додому. По дорозі «б’ють» гілочками
зустрічних, а вдома - дітей, при-
казуючи:
Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень - Великдень,
Недалечко червоне яєчко.
Будь здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
А красивий, як весна!
Українці вважають вербу святим
деревом, яке передає людині силу та
здоров’я. Цей обряд має в основі
спогад про те, як іудейський народ із
гілками фінікової пальми, що нази-
вають її «єрусалимською вербою»,
зустрічав Ісуса Христа за шість днів
до його смерті.
Останній тиждень перед Велико-
днем називають Білим, Чистим, або
Вербним. У ці дні очищають, приби-
рають усе в господарстві, в хаті, при-
крашають хату витинанками, виріза-
ними з паперу, вивішують найкращі
святкові рушники.
Найважливіший день Вербного
тижня - четвер. Його називають
Страсним, Чистим, або Живним. До
цього дня в кожній хаті викачують,
виливають з воску свічечку. Запале-
ну на відправі в церкві свічку несуть
додому в керамічних куришках. Така
свічка називається страсною, громич-
ною.
У Чистий четвер купають до схід
сонця дітей, дівчата вмиваються в
річках, озерах.
У Страсну п’ятницю й суботу пе-
чуть паски, розписують писанки.
Настає Великодня ніч. У церкві,
прикрашеній святковими рушника-
ми, килимами, заповненій пасками,
писанками - святкова служба. Рані-
ше недалеко від церкви у Великодню
ніч запалювали вогонь. Лампадки чи
свічки горять на покуті в кожній
хаті. Запалюють свічки й на могил-
ках покійних рідних.
У Великодню ніч колись не лягали
спати і не роздягалися: Бог роздає
щастя тим, хто не спить цілу ніч і
день.
Як тільки задзвонять дзвони, люди
в святковому вбранні рушають до
церкви. У руках - запалені свічки,
кошики з пасками, крашанками, ков-
басою, салом, сіллю, сиром, маком,
пшоном. Не святять лише курку, бо
як народився Ісус, то саме курка на-
чебто вигрібала немовля з ясел.
Священик святить паску, крашан-
ки і все, що кожна господиня при-
несла до церкви. З освяченим поспі-
шають додому. Увійшовши до хати із
свяченою паскою на руках, пересту-
паючи поріг, тричі промовляють:
«Свята паска в хату, вся нечисть - з
хати!» Сідають за святковий стіл.
Наступний день називається Поли-
вальним понеділком. Хлопці й дів-
чата намагаються облити один одного
водою, жартуючи та сміючись. Цей
обряд символізує очищення. Святко-
вим вважається і третій день.
48
Квітень
о*
ПІД ВЕЛИКДЕНЬ
ПИСАНКА
Моторнії діти, бувайте здорові!
На крильцях весни я прибув...
Збирайтесь послухать моєї розмови,
Я писанку вам роздобув.
Орлята-синочки! Чечіточки-дочки!
Цілісіньку ніч я не спав,
Мережечки всякі, кругом поясочки
Та ще й золотцем малював.
Чудове яєчко! Маленький замочок
У дверечки я приладнав;
Не простий білочок,
не круглий жовточок
В середину я заховав:
Лежать там рядочком
дві Божії квітки -
То розум і правда свята!
Кохайте, шануйте довіку їх, дітки,
На спомин науки Христа.
У першую квітку головку вбирайте -
І добренько буде вам жить,
А другу до серденька ви прикладайте -
І будуть вас люди любить.
Леонід Глібов
- Може б, мамо, ви нам з ласки
Та дали святої паски,
Ще й червоних яєчок,
Що красили для діток?
— Постривайте: свято в мене
Буде завтра посвячене;
Завтра янголи з небес
Скажуть вам: «Христос воскрес!»
І вже час той недалечко,
Що покотиться яєчко
И ви погонитесь за ним,
І червоним, і ясним.—
Позаснули хлопченята,
Й сниться їм, що янгелята
Кличуть голосно з небес:
«Годі спать: Христос воскрес!»
Яків Щоголів
Нумо гратися!
Улюблені великодні розваги з
крашанками:
«В трапка». Гравця відведіть
далеко від крашанки. Він, закри-
ваючи шапкою обличчя, нехай спро-
бує підійти до неї.
«В битки». Гравці «стукаються»
крашанками. Чия розбилася, той
програв.
«В котючки». Крашанки котять з
горбів. Для цього можна викори-
стати спеціальний жолоб. Виграє
той, хто розіб’є чуже яйце.
4 9-38
49
Квітень
ВЕЛИКОДНЄ ЯЄЧКО
Невід’ємна частина Великоднього свя-
та— писанка. З давніх-давен яйце є
символом весняного відродження приро-
ди, зародження життя, продовження роду
тощо. Фарбоване, розмальоване яйце вва-
жається оберегом, його намагаються збе-
регти хоча б один рік, до наступного Вели-
кодня.
Залежно від місцевої традиції, техніки
оздоблення, фарбовані, розмальовані яйця
мають такі назви: «писанки» - розписані
воском, найчастіше двоколірні; «крашан-
ки» — одноколірні; «мальованки» - мальо-
вані пензликом, найчастіше по дереву; «дря-
панки», «шкрьобанки» - орнаменти ви-
дряпано по фарбованому яйцю гострим
предметом; «крапанки», «галунки» — на
фарбоване яйце нанесені іншим кольором
краплі.
Для розписування писанок беруть пи-
сак - металеву трубочку, зігнуту у вигляді
невеличкого конуса, і насаджують на дере-
в’яний держачок. Розчин фарби тримають
холодним, щоб нанесений воском малю-
нок не розтопився. Розписувати почина-
ють по білому яєчку і кладуть в одну
фарбу, ще малюють і кладуть у другу, а
далі - в третю і т. д. Узори, що були вкри-
ті воском, утворюють орнаменти відповід-
ного кольору. Кольори накладають від
найсвітлішого до найтемнішого. По закін-
ченні роботи писанки ставлять у мисці в
теплу піч, щоб віск розтопився.
Орнаменти писанок пов’язані з
місцевою природою, міфологією. Зірки,
хрести, сонця, що ними щедро оздоб-
люють писанки, мають календарне зна-
чення, символізують щастя, добробут,
добру прикмету. Сонце малюють у вигляді
кола, ружі; зірку - у вигляді променів;
воду - у вигляді хвиль.
50
Квітень
ГОСПОДАРЮ Й ГОСПОДИНІ
ПАСКА ЗВИЧАЙНА (сира)
Сир витримати під пресом, протерти
крізь сито, додати сметану і вершкове
масло, сіль, цукровий пісок, добре
перемішати і викласти у форму. Можна
додати ваніль, лимонну цедру або ізюм.
Сир - 3 кг, 1 склянку сметани, 200 г
вершкового масла, 2 чайні ложки солі, 3/4
склянки цукру.
ПАСКА ЦАРСЬКА (варена)
Віджатий і протертий через сито сир,
свіжі яйця, масло і сметану покласти в
каструлю, перемішати і поставити на
вогонь, постійно перемішуючи дерев’я-
ною лопаточкою. Як тільки з’явиться
перший пухирець, зняти з вогню, ви-
нести на холод і продовжувати мішати,
поки маса не охолоне. Потім додати
цукровий пісок, стовчений із ваніллю,
солодким мигдалем, добре розмішати і
викласти в пасочницю.
1 кг сиру, 2 яйця, 250 г вершкового
масла, 400 г сметани, 250 - 300 г цукру,
0,25 склянки мигдалю.
ЯК ФАРБУВАТИ КРАШАНКИ
Потрібний колір можна одержати так:
Зелений — із паростків молодого шпи-
нату або петрушки.
Фіолетовий - із засушених квітів вільхи.
Червоний — із кори вишні або буряка.
Бронзовий — із дубової кори.
Золотистий — із резеди.
Жовтий - із кори дикої яблуні, звіро-
бою, горицвіту.
Жовтогарячий - із лушпиння цибулі.
Чорний - із кори вільхи, кропиви.
Синій - із синьої мальви, ягід бузини.
Барвники закріплюють соком квашеної
капусти.
РОЗЛИЛИСЯ води
(Веснянка)
Розлилися води
на три броди.
Гей, діти-квіти,
Весна красна,
Зілля зелененьке.
Що в першому броді
зозуленька кує.
Гей, діти-квіти,
Весна красна,
Зілля зелененьке.
Що в другому броді
соловей щебече.
Гей, діти-квіти,
Весна красна,
Зілля зелененьке.
Тьох-тьох!
Що в третьому броді
сопілонька грає.
Гей, діти-квіти,
Весна красна,
Зілля зелененьке.
Гу-у!
Зозуленька кує,
бо літечко чує.
Гей, діти-квіти,
Весна красна,
Зілля зелененьке.
Ку-ку!
Соловей щебече,
садки розвиває.
Гей, діти-квіти,
Весна красна,
Зілля зелененьке.
Тьох-тьох!
Сопілонька грає,
на грання скликає.
Гей, діти-квіти,
Весна красна,
Зілля зелененьке.
Гу-у!
4
51
Квітень
ЗОРЯНИЙ ЗЛЕТ УКРАЇНИ
Україна - космічна держава. У
вивченні зоряного неба, освоєнні
космічного простору взяло участь
багато світлих розумів, народже-
них на благословенній українській
землі. Яскраві сторінки в космічний
літопис вписали видатний вчений
XV століття, перший вітчизняний
доктор наук Юрій Дрогобич, лекції
з астрономії якого слухав сам Мі-
колай Коперник; винахідник Мико-
ла Кибальчич, який, сидячи в цар-
ській в’язниці, розробив проект ре-
активного літального апарата; вче-
ний-дослідник Юрій Кондратюк
(справжнє прізвище Шаргей Олек-
сандр Гнатович), завдяки проектам
якого американські астронавти
вперше здійснили політ на Місяць;
визнаний у всьому світі «адмірал
Всесвіту», Генеральний конструк-
тор, житомирянин Сергій Корольов,
який одвічним мріям людства про-
никнути в зоряний світ надав прак-
тичного втілення...
Усе це дало змогу нашій державі
вийти сьогодні на широку арену між-
народного співробітництва в освоєн-
ні Всесвіту, пізнанні його таємниць.
Чудовим вираженням цього став по-
літ українського космонавта Леоні-
да Каденюка на борту американ-
ського корабля «Шаттл», який стар-
тував 19 листопада 1997 року.
Перший космонавт незалежної
України... Коли йому йшов десятий
рік, у небо злетів незабутній Юрій
Гагарін. Коли з космосу пролунали
позивні нашого земляка Павла По-
повича, Леонідові Каденюку випов-
нилося одинадцять. І ось він сам
вирушив у зоряний світ.
Перший космонавт суверенної
України народився на Буковині - в
селі Клішківці Хотинського райо-
ну. Після закінчення зі срібною ме-
даллю місцевої школи вступив до
Чернігівського льотного училища,
де успішно опанував ази пілотажу.
1976 року його було зараховано до
загону космонавтів. Вивчив і освоїв
усе, що тоді літало у космосі: «Со-
юз», «Союз-ТМ», орбітальну стан-
цію «Салют», комплекс «Мир», а
також багаторазовий космічний
корабель «Буран», прототип амери-
канського «Шаттла»...
1994 року було підписано угоду
між США та Україною стосовно
спільного біологічного експеримен-
ту за участю українського космо-
навта.
Через три роки, 19 листопада
1997 р., відбувся політ, який тривав
16 діб. Відбулися й експерименти з
впливу космічних факторів на ріст і
розмноження рослин. У підготовці
цієї програми брали участь
працівники Інституту ботаніки
Національної Академії наук Украї-
ни. Піддослідними рослинами були
соя, рапс і два види мохів.
Природно, що на Землі теж
паралельно проводилися роботи,
ідентичні космічним. І не тільки в
«дорослих» наукових лабораторіях,
а й у школах та коледжах як
України, так і США. Педагоги ра-
зом з учнями проводили аналогічні
експерименти і порівнювали класні
досліди з космічними, домагаючись
ефекту «присутності» на орбіті.
Леонід Каденюк повернувся з
космічної мандрівки... Він бачив
52
Квітень
пишноту чорної ночі, чарівність і
розмай барв нашої планети, диво-
вижні картини, що відкривалися з
орбіти. Зі свого невеликого косміч-
ного корабля він бачив велетен-
ський космічний крейсер під назвою
«Земля», на борту якого перебуває
все людство. В ім’я людства і здійс-
нюються космічні польоти.
Перший космонавт незалежної
України... Як свого часу легендар-
ний Юрій Гагарін відкрив ранок
космічної ери людства, так і Леонід
Каденюк відкрив космічний ранок
зоряної доби України. А за ранком
йде день...
Майбутнє століття - доба далеких
космічних перельотів. Українські
космонавти, в тому числі й космо-
навт № 1, готові до них.
БАТЬКОВА ПОРАДА
(З народного)
— Татуню, мені так часто сниться,
що я космонавт. Що треба зробити,
щоб стати космонавтом?
- Треба менше спати, сину!
НА КОСМОДРОМІ
Далеко-далеко від дому,
Ген-ген в степовому краю,
Сіяють вогні космодрому,
І я у скафандрі стою.
- Готова до пуску ракета?
- Готова! -
Лиш помах руки,-
Стрічай мене, інша плането,
Стрічайте, космічні зірки!
Я шлема насунув на очі,
В ракету вже ногу заніс,
Аж чую - хтось шию лоскоче
І смика легенько за ніс:
— Заспався, як те немовлятко!
Вже ондечки сонце ясне! -
...Розплющив я очі... Ех, татку,
Навіщо збудив ти мене?
Нема мені, татку, спокою!
Якби не гукнув мене ти,
Зірок би торкнувсь я рукою,
Побачив би інші світи!
Лідія Компанієць
РАКЕТА
Летить ракета за ракетою.
А у ракеті я із Петею.
Взяли б ми бусола у мандри,
Та в нас всього лиш два
скафандри.
Немає зайвого для птаха.
Як він нам заздрить, бідолаха!
Валентин Бичко
53
Квітень
ГІМН КНИЗІ
* * *
Книги — морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
Іван Франка
* * *
Бачить — не бачить,
Чути — не чує.
Мовчки говорить,
Дуже мудрує.
Часом захоче —
Правди навчає,
Іноді бреше,
Всіх звеселяє.
Люба розмова,—
Будемо, діти,
З нею довіку
Жити-дружити.
Хто ж то такая
В світі щаслива,
Мудра, правдива
І жартовлива?
Як не вгадали,
Стану в пригоді:
Річ коротенька —
Книжка та й годі.
Леонід Глібов
З народної мудрості
Книжка — маленьке віконце,
а через нього увесь світ видно.
Хто більше читає,
той більше знає.
Де розумом не дійду,
то в книжці знайду.
Не на користь книжку читать,
коли вершки лише хапать.
26 квітня
День Чорнобильської трагедії
КОЛИСКОВА
Спи, мій синочку, спи!
Сплять українські степи,
вітер з Чорнобиля спить,
краще його не будить.
Знімуться в небо сичі,
виловлять зорі вночі,
у світанковий час
сонце сховають від нас.
Сонечко наше ясне,
хай нас біда обмине,
в хату не пустим біди —
треба дитинці рости!
Спи, мій синочку, спи!
Сплять українські степи,
вітер з Чорнобиля спить,
краще його не будить!
Василь Марсюк
РУШНИК ЖУРБИ
В музеї я побачив рушник журби.
У вирій відлітають журавлі,
між ними білі
й ті, що почорніли.
Стоять у лісі ялинки,
між ними й ті, що почорніли.
Цвітуть у лузі квіточки,
між ними й ті, що почорніли.
З Народичів рушник цей...
Невже ті давнії народицькі ткалі
те лихо атомне
давно передбачали?!
Сергій Миргородський
54
Квітень
ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
НАЙ-НАЙ-НАЙ...
Найпершими в Україні розкві-
тають у природних умовах проліски
з сімейства амаралісових. Вісни-
ками весни називають ці дивовижні
квіти. Вони квітнуть навіть при
нульовій температурі! Виявляється,
що в цей час температура всередині
квітки - близько восьми градусів
тепла! Вона влаштована так, що її
чашечка, немов маленьке дзеркаль-
це, вбирає сонячне проміння. Не
страшні проліску нічні приморозки:
він здатен витримати й десяти-
градусний морозець!
Найкрупнішим пернатим птахом
у Європі й Україні вважається ле-
бідь-шипун. Довжиною тіла він ся-
гає 180 см, а важить такий птах від
8 до 13 кілограмів. Деякі особини
бувають і по вісімнадцять кілогра-
мів. У Польщі, пригадують, жив
колись лебідь-самець вагою 22,5 кг.
Він був такий важкий, що навіть не
міг злетіти!
Найбільшою змією фауни Украї-
ни є полоз жовтобрюхий, довжина
якого сягає 2 м. Це також найпо-
таємніша і найагресивніша змія,
хоч і зовсім не отруйна. Захи-
щаючись, вона сичить і кидається
передньою частиною тіла на віддаль
до 1 м, при цьому встромляє свої
гострі й численні зуби в руку або
обличчя переслідувача. Зустріча-
ється рідко і лише у степовій зоні
України, населяючи берегові кручі.
Не раз спостерігали полозів, які по-
лювали на птахів у кронах дерев,
хоч їхня основна здобич - гризуни.
Найбільша боброва «хатка» в
Україні була виявлена в осушеній
заплаві річки Здвиж (правій при-
тоці річки Тетерів). Покинута бобра-
ми кілька років тому, вона була дов-
жиною чотирнадцять, шириною -
дванадцять, а висотою — два з поло-
виною метра. Всього будівельного
матеріалу, що його зібрали на
будівництво своєї «хатки» бобри,
було не менше 40-50 тонн, тоді як
звичайні розміри бобрових загат
приблизно вдвічі менші.
Найбільшим звіром фауни Украї-
ни є зубр, жива маса якого може
перевищувати 1 тонну. Висота в
холці самця досягає 2-3 м, а три-
валість життя, як достовірно вста-
новлено, до 27 років.
Найбільшим морським ссавцем,
який мешкає біля берегів України,
є дельфін — чорноморська афаліна.
Завдовжки він буває більше 3 м.
Середня маса - 119 кг, інколи - до
150 кг. Живуть афаліни невели-
кими групами і ведуть нічний спосіб
життя, а живляться переважно
рибою.
Найменше дерево в Україні —
верба туполиста. В Карпатах на горі
Близниця подивуються карликові
кущики такої вербички висотою
всього 12—15 сантиметрів.
55
3. Двоє друзів грали в шахи дві
години. Скільки часу грав кожний?
7. Впишіть у квадрат слова, що
складаються з чотирьох букв так,
щоб їх можна було прочитати зверху
вниз і зліва направо.
11. Малий патичок робить з добра
попілок.
1. Сидить дід за подушками і
стріляє галушками.
10. Мати — гладуха, дочка —
красуха, син кучерявий під небо
пішов.
2. У вазі лежали яблука.
Підійшли дві доньки, дві мами, одна
бабуся і одна внучка. Кожна взяла
по яблуку. А у вазі лишилося ще
два. Скільки було яблук у вазі
спочатку? О
4. Чого немає^у воді, а є в морі,
річці, озері?Д/м)
5. Не кінь, а біжить, не ліс, а
шумить. Що це?
6. Качка важить 2 кг, коли стоїть
на двох ніжках. А як стане на одну,
скільки тоді важитиме? X
8. Позмагайтесь, хто згадає біль-
ше слів, які .закінчувалися б на
-ТОР. уДМ/
9. Які два займенники псують
дороги?
56
Квітень
КВІТНЕВІ ІМЕНА
1 квітня - Дарка, Клавдія, Дмитро;
2 - Мотря, Сергій, Микита; 3 - Яків,
Хома, Зоя, Мартин, Кирило; 4 -
Василь, Василина; 5 - Пилип, Лідія,
Явдоха, Василь; 6 - Захар, Сидір, Яків,
Глафіра, Петро; 7 - Марія, Йосип; 8 -
Кіндрат, Василь, Ганна, Лариса; 9 -
Федосій, Павло, Мотря; 10 - Марина,
Сава, Іларіон, Степан; 11 - Марко,
Кирило, Прокіп; 12 - Іван, Дарка,
Захар; 13 - Веніамін, Гнат, Йосип; 14 -
Марія, Марко; 15 - Карпо, Григорій;
16 - Федосія, Микита, Ісидор; 17 -
Йосип, Микита, Юрій; 18 - Юрій,
Марко, Платон; 19	- Фросина,
Платоніда, Григорій; 20 - Юрій, Ки-
лина, Данило; 21 - Ларіон, Іван; 22 -
Вадим, Антін; 23 - Терешко, Олек-
сандр, Віра, Яків, Марко; 24 - Антип,
Мартин, Яків, Харитон; 25 - Василь,
Зенон, Панас; 26 - Дмитро; 27 - Мар-
тин, Антін, Алевтина; 28 - Трохим,
Сава, Анастасія, Василина, Мстислав;
29 - Леонід, Михайло, Галина, Ярина,
Харитя; ЗО - Семен, Анастасія.
Дарина
Ім’я Дарина завітало до нас зі
Сходу. В давні часи воно було дуже
поширене серед персів. Навіть один
із перських царів носив його — Да-
рій. В основі наймень Дарина, Дар-
ка, Одарка лежить перське слово,
що перекладається як «найсильні-
ший» або як «переможець» чи «пере-
можниця».
Леонід. Лев. Левко
Чи не першими з давніх народів
описали лева єгиптяни (по-давньо-
єгипетському - «лябу»). Його вва-
жали царем звірів, найсильнішим
серед них. Отож кожному з батьків,
які колись так щиро вірили в слово-
талісман, хотілося, щоб його син
хоча б трохи мав лев’ячої сили й ви-
тривалості. Із цього бажання, на-
певне, й народилася мода на ім’я
Лео (у римлян), Леон та Леонід (у
греків), а від них - і в нас: Лев та
Левко.
Зоя
В якому слові міститься ЗО (три-
дцять) я?
Звичайно, в слові Зоя! І не тільки
тридцять Я має це ім’я. Воно міс-
тить в собі грецьке слово «зоо», що
означає «життя». Не дивно, що в
нього стільки «родичів»! І в першу
чергу такі милі нам зоологія, зоо-
парк. Усі вони про життя.
Галина
Галина - одне з найпоширеніших
українських жіночих наймень. Воно
часто оспівується в наших народних
піснях.
Українська форма імені,
можливо, народилася під впливом
давньослов’янського слова, яке має
ту ж таки основу, що й назва пташ-
ки - галка (в перекладі сучасною
українською мовою «чорна»). Саме
цим можна пояснити те, що багато
українців, зокрема вихідців із
Лівобережжя, Галочкою часто
називають будь-яку чорняву дівчи-
ну. Наш народ утворив від наймен-
ня Галина багато цікавих пестли-
вих форм: Галя, Галочка, Галка, Га-
люня, Галюся, Галютенька.
57
4
Травень
УКРАЇНА СВЯТКУЄ В ТРАВНІ:
1	травня	•	День Міжнародної солідарності трудящих
9	травня	•	День Перемоги
15	травня	•	Міжнародний день сім’ї
24	травня	•	День слов’янської писемності та культури
		•	Рівноапостольних святих
Кирила та Мефодія
Друга
неділя • День матері
Травень
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
2	травня — Івана Старопечерни-
ка. Починали вибілювати полотно.
«Прачі б’ють - Івана чуть».
5	травня — Луки. У цей день
садять цибулю «від семи недуг».
6	травня — Георгія, Юрія. Юрія
шанують як захисника свійських
тварин, особливо корів. У цей день
виганяють худобу на пасовиська.
8	травня — Марка. Цього дня му-
сить бути тепло, тому й кажуть: «На
Марка небо ярке - на вулиці парко,
а бабі в хаті жарко».
13	травня — Якова. Хоч уже й ви-
гонили на випас тварин, але каза-
ли: «На Якова трава ніякова».
14	травня — Яреми Запрягаль-
ника, Єремії. Про Яремин день так
кажуть: «Єремій, Єремій, про посі-
ви розумій».
15	травня — Бориса і Гліба,
Борисів день. У народі його ще
називають «солов’їний день».
16	травня — Тимофія. «На Тимо-
фія велика надія».
18	травня — Ярини Розсадниці. З
цього дня починали висаджувати
розсаду капусти.
19	травня — Іови Росенника, Го-
рошинка. З цього дня сіяли боби та
горох і називали його ще «огірко-
вим днем».
22	травня — Миколи весняного.
«Прийшов Миколай - коней випа-
сай». «До Миколи кріпись, хоч розі-
пнись, а з Миколи не журись: поча-
лося трудове літо».
23	травня — Симона (Семена) Зі-
лоти, Семенове зіло, Миколин бать-
ко. В цей день жінки збирають лі-
карські трави, котрі мають неабия-
ку лікувальну силу.
25	травня — Єпіфанії. «Якщо
Єпіфан вранці зодяг червоний жу-
пан, то все літо буде сухе і жарке».
Вознесіння, Вшестя. Це свято не
тримається числа, але переважно
припадає на травень.
26	травня — Гликерії Комарниці.
З цього часу ночі стають паркими, а
отже, з’являються комарі.
27	травня — Ісидора. Теплий
Сидро — тепле літо.
28	травня — Пархома Теплогрія.
«Прийшов Пархом - тішся теплом».
31	травня — Федота. На дубі
листя з’явилося - на врожайне літо.
60
Травень
ТРАВЕНЬ
В травні трави молоді,
Ніби хвилі по воді,
Розливаються широко,
Аж радіє наше око.
В травні - праця на полях,
На городах, у садках:
Праця з піснею дзвінкою,
Як сестра живе з сестрою...
Максим Рильський
* * *
Блакить мою душу обвіяла,
душа моя сонця намріяла,
душа причастилася кротості трав.
- Добридень! - я світу сказав.
Струмок серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, маюють,
/	квітують поля,-
добридень тобі, Україно моя!
Павло Тичина
ВИЙДУ В САД
Вийду в сад я навесні -
Усміхається мені
Яблунька, яблунька -
Україночка моя!
Біля хати край вікна
Біло вишня зацвіла,
Вишенька, вишенька -
Україночка моя!
На калиновім лужку -
Калинонька у вінку,
Калинонька-калина -
Україночка моя!
Валентина Козак
л л л
Встеляйте квітами дороги,
Дзвінкі заспівуйте пісні:
Сьогодні свято Перемоги,
Найкраще свято навесні!
Марія Познанська
ПАМ’ЯТНИК СЛАВИ
Пливуть по Дніпру пароплави,
Над хвилями чайка ячить,
І пам’ятник Вічної Слави
На схилах крутих височить.
Горіти вогню, не згасати,
Трояндам довкола цвісти -
Тут сплять наші мужні солдати,
Вклонись їм зі мною і ти.
Галина Цемченко
ДІДУСЕВІ РАНИ
Знов на осінню непогоду
У дідуся щемить плече.
- Це пам’ять про дніпровську воду
І досі так мене пече.
Дідусь примружився й ласкаво
Мене до себе пригорнув.
- А тут, в коліні, з-під Варшави
Гарячий спомин про війну.
- А це? — питаю і пустого
Торкаюсь рукава на мить.
- А це - рейхстаг... Та це нічого,
Давно мені вже не болить.
І він всміхається, веселий:
- Зате тепер щасливі дні! -
А рани, рани дідусеві
Болять сьогодні і мені.
Петро Бондарчук
61
Травень
Це нове свято має давні корені.
Ініціатором його стала дівчина з Фі-
ладельфії Анна Джервіс, яка рано
втратила свою маму. Вона зверну-
лася до президентів і політичних ді-
ячів усіх країн світу з проханням
один день на рік присвятити жінці-
матері.
Вперше свято Матері відзнача-
лось у 1910 році, а з 1914 року пре-
зидент США Вільсон затвердив його
як всенародне. Цього дня кожна •
дівчина, в якої жива мама, при-
кріплює на груди рожеву квіточку,
а в якої мати померла - білу.
У Європу День Матері прийшов
після першої світової війни, а в
Україні вперше святкувався 1929
року. Започаткували його в Галичи-
ні Союз Українок і редакція тижне-
вика «Жіноча доля».
Нині День Матері святкує вся
Україна.
У НАШІМ РАЇ НА ЗЕМЛІ...
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Буває, іноді дивлюся,
Дивуюсь дивом, і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері святої,
Що в мир наш Бога принесла...
Тарас Шевченко
МОЯ МАМА
Снилось мені ясне сонце,
Що в хаті світило,—
А то лиш так моя мама
Дивилася мило.
Приснивсь мені легкий вітрик,
Що пестив колосся,—
А то мені моя мама
Гладила волосся.
Снилась мені ягідочка,
Як мед солоденька,—
А то мене цілувала
Мама дорогенька.
Снилось мені, що на крилах
Я вгору несуся,—
А то мене із постелі
Піднесла матуся.
Снились мені ангелики,
Що в рай мене несли,—
А то мене мами ручки
До серця принесли.
Марійка Підгірянка
ТРИ МАТУСІ
Є у кожної дитини,
Навіть сиротини,
Наша мати солов’їна —
Рідна Україна.
Є у кожної дитини
Матінка єдина,
Та, що любить нас і дбає,
Розуму навчає.
І у кожному серденьку
Є і буде жити
Божа Мати —
Наша Ненька,
Мати всього світу.
Леонід Полтава
62
Травень
СИВА ВОЛОСИНКА
З народної мудрості
Маленький хлопчик Михайлик
побачив у косі матері три сиві воло-
синки.
- Мамо, у вашій косі три сиві во-
лосинки,- сказав Михайлик.
Мама усміхнулась і нічого не
сказала.
Через кілька днів Михайлик по-
бачив у материній косі чотири сиві
волосинки, а було три...
- Чого це посивіла ще одна во-
лосинка?
- Від болю,- відповіла мама.-
Коли болить серце, тоді й сивіє
волосинка...
- А від чого у вас боліло серце?
- Пам’ятаєш, ти поліз на високе-
високе дерево? Я глянула у вікно,
побачила тебе на тоненькій гілці.
Серце заболіло, й волосинка поси-
віла.
Михайлик довго сидів задумли-
вий, мовчазний. Потім підійшов до
мами, обійняв її й тихо запитав:
- Мамо, а як на товстій гілці
сидітиму, волосинка не посивіє?
Василь Сухомлинський
МАМА
На ярмарку дитина відбилась
якось од матері та й плутається між
народом. Зблукалося бідне, плаче,
бігає, шукає матері. Питають люди
у дитини:
- Яка ж твоя мама, дитинко?
А дитина крізь сльози каже:
- Хіба ж ви не знаєте? Моя мама
та, що за всіх найкраща.
Нема цвіту цвітнішого, над
маківочки, нема ж і роду ріднішого,
над матіночки.
Мами ні купиш, ні заслужиш.
Материна молитва із дна моря
виймає.
63
Травень
НАШІ СВІТОЧІ
Панас Мирний
(13 травня 1849—28 січня 1920)
Після семи літ служби по канце-
ляріях у Гадячі, Прилуках та Мир-
городі оселився у Полтаві дрібний
чиновник Панас Якович Рудченко.
Згодом дістав високий чин - дійс-
ного статського радника, що дорів-
нював званню генерала у війську...
Казенна служба забезпечувала
його матеріально, а в тихі години
після роботи він мав можливість
саме художнім словом служити рід-
ному українському народові.
Так тривало день у день. Виходив
уранці з власного будинку дійсний
статський радник П. Я. Рудченко і
простував до казенної палати.
Низько вклонялися «його прево-
сходительству» знайомі перехожі,
«брав під козирок» поліцейський,
що стояв на розі. Всі квапились на
роботу, а Панас Якович, привітно
відповідаючи на поклони, статечно
йшов далі. Залишався на посту тіль-
ки поліцейський зі своїми неве-
селими думами. Ось уже скільки
часу полтавська жандармерія роз-
шукує якогось Рудченка - небез-
печного для Російської імперії «ви-
датного діяча українського руху».
Він буцімто під кличкою Панаса
Мирного переховується десь у Пол-
таві. «Може, той злочинець і поміж
цих перехожих? - розмірковує полі-
цейський.- Але спробуй його роз-
пізнати...» Та й на думку не спадає
«стражеві порядку», що той небез-
печний «видатний діяч українсько-
го руху» і є дійсний статський рад-
ник пан Рудченко Панас Якович...
Служба в казенній палаті давала
змогу П. Я. Рудченку бувати в по-
їздках по селах і містах Полтав-
щини. Це зближувало його з про-
стими людьми. Письменник бачив
тяжку працю, злиденне життя на-
роду, переймав народну мову. Від-
так багато життєвих спостережень
оживало в художніх образах на сто-
рінках оповідань. І одне з них упер-
ше з’явилося друком 1872 року під
назвою «Лихий попутав» за підпи-
сом - Панас Мирний.
Невмирущу славу Панасові Мир-
ному принесли роман «Хіба ревуть
воли, як ясла повні?», повісті «Лихі
люди» («Товариші») та «Голодна во-
ля», п’єса «Лимерівна».
З-поміж творів для дітей найві-
доміші оповідання Панаса Мирного
«Морозенко», «Пригода з «Кобза-
рем», «Казка про Правду і Кривду».
У них глибокий соціальний зміст,
талановито змальовано українську
природу, яку письменник тонко
відчував і вмів образно передавати
словом.
64
Травень
ПОЛЕ ВЕСНОЮ
Надворі весна вповні. Куди не
глянь - скрізь розвернулося, роз-
пустилося, зацвіло пишним цвітом.
Ясне сонце, тепле й приязне, ще
не вспіло наложити палючих слідів
на землю: як на Великдень дівчина,
красується воно в своїм розкішнім
убранні. Поле - що безкрає море, -
скільки зглянеш - розіслало зеле-
ний килим, аж сміється в очах. Над
ним синім шатром розіп’ялось небо -
ні плямочки, ні хмарочки; чисте,
прозоре - погляд так і тоне... З
неба, як розтоплене золото, ллється
на землю блискучий світ сонця; на
ланах грає сонячна хвиля, під хви-
лею спіє хліборобська доля. Буяє
вона вгору; зеленіє, як рута... Ле-
генький вітерець подихає з теплого
краю, перебігає з нивки на нивку,
живить, освіжає кожну билинку... І
ведуть вони між собою тиху, таємну
розмову: чутно тільки шелест жита,
травиці. А згори лине жайворон-
кова пісня; доноситься голос, як
срібний дзвіночок, тремтить, пере-
ливається, застигає в повітрі. Все
зливається докупи в чудний гомін,
вривається в душу, розбурхує в ній
добрість, щирість, любов до всього.
Гарно тобі, любо, весело.
Панас Мирний
З народної мудрості
Яке дерево, такі його квіти, які
батьки, такі й діти.
Од доброго коріння добрий і па-
гонець одійде; од доброго батька —
добра й дитина.
Не потрібен і клад, коли в сім’ї лад.
Всяка пташка своє гніздо знає.
* * *
У нашого Омелечка невеличка сімеєчка:
Тільки він, та вона, та старий, та стара,
Та Іван, та Степан, та Василь, та Панас,
Та той хлопець, що в нас,
Та дві дівки косаті, та два парубки вусаті,
Та дві Христі в намисті,
Та дві ляльки в колисці.
СІМЕЙКА
Був собі хлопчик -
Нако лінігопчик,
на коліні - на коні -
ма-ми-нім.
Був у нього братик -
Нароверігнатик1.
Сам жене, сам жене -
а мене?
Була у нього бабуся -
Похатікручуся.
Треба нашій бабці
роликів до капців.
Був у нього дідусь -
Пішкиобій ду сь.
Ходить собі сам -
такий з нього пан.
Ігор Калинець
1 Ровер — велосипед.
5 9-38
65
Травень
КИРИЛИЦЯ
Кирило і Мефодій... Творці слов’-
янської абетки народилися у маке-
донському місті Солуні (тепер це
грецьке місто Салоніки). Мефодій у
820 році, а через шість років - Кос-
тянтин (Кирило). їхній батько був
болгарин. У цей час добру половину
населення міста складали слов’яни,
тому не дивно, що брати вільно воло-
діли слов’янською мовою. Мати-гре-
чанка подбала, щоб дати Костян-
тинові й Мефодію гарну освіту.
Особливо цікава постать Костян-
тина, який прибрав перед смертю ім’я
Кирило. Уже змалку він вражав сво-
їх учителів яскравими здібностями.
У чотирнадцять років батьки напра-
вили Кирила до Константинополя,
де він вивчає астрономію і матема-
тику, риторику й музику, філософію
та античну літературу, богослов’я.
Пізніше його захоплює місіонер-
ська1 діяльність.
На межі 60-х років IX століття
Кирило, здійснюючи місіонерську
подорож до хазарів, заїхав у місто
Корсунь (Херсонес) на південному
березі Криму. Тут він зустрів люди-
ну, яка мала Євангеліє і Псалтир,
написані якимись руськими письме-
нами. «Житіє» розповідає, що, при-
слухавшись до мови цієї людини,
дуже схожої на його власну болгаро-
македонську мову, Кирило негайно
почав з ним бесідувати.
Згідно з гіпотезою І. Срезневсь-
кого книги, які бачив Кирило, були
написані «протокириличним» пись-
мом, тобто грецькими буквами, при-
стосованими до передачі слов’янської
мови. Мабуть, ця зустріч і навела
Кирцла на думку про створення
слов’янської азбуки.
У 863 році з Константинополя в
Моравію2 на прохання місцевого
князя рушила місія на чолі з Кири-
лом і Мефодієм. Її мета - підтримати
православ’я на противагу католи-
цизму. їхали не голіруч. У багажі
подорожніх лежала створена перед
від’їздом слов’янська азбука.
Після приїзду Кирила й Мефодія
всі богослужіння почали правити
рідною мовою. Слов’янською мовою
перекладали й грецькі книги.
На початку лютого 869 року здо-
ров’я Кирила погіршало. 14 лютого
його не стало...
На шістнадцять років пережив
брата Мефодій. Останні літа його
життя пройшли в роботі над сло-
в’янськими перекладами. Він помер
у 885 році.
Вірні учні продовжили справу
братів. Невтомна праця Кирила і
Мефодія поклала початок створенню
слов’янської літератури, старослов’-
янської літературної мови, що мало
величезне значення в подальшому
житті слов’янських народів.
Так що ж собою являла кири-
лиця? Вона складалася з 43 букв. В
основі її лежав грецький алфавіт.
Для звуків, однакових у слов’янсь-
кій та грецькій мовах, викори-
стовували грецькі букви. Для звуків,
притаманних лише слов’янській мо-
ві, було створено 19 знаків.
1 Місіонер — проповідник, якого
посилає церква для релігійної пропаганди
серед іновірних.
2 Моравія — історична область у Чехії.
66
Травень
ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
АБЕТКА, АЗБУКА, АЛФАВІТ
Абетка - це власне українська
назва азбуки. Вона створена за ви-
мовою перших двох літер алфавіту.
Азбука - це слово утворене в ста-
рослов’янській мові з назв перших
двох літер кирилиці: аз - «я» і бу-
ки - «букви».
Називати букви повними іменами
почали фінікійці (жив такий народ
ще в II тисячолітті до н. е.).
Перша літера фінікійської абетки
була схожа на голову бика. Вони її і
назвали алеф - «бик». Друга літера
нагадувала будиночок. Її назвали
бет — «дім». Греки, запозичивши у
фінікійців абетку, "взяли й назву
перших двох літер і пристосували їх
до своєї вимови: «альфа» + «бета» -
альфабет. До нас це слово дійшло як
алфавіт.
Український алфавіт утворився
від слов’янського (кирилиці). Від
кирилиці утворилися також алфа-
віти: російський, білоруський, бол-
гарський, сербський...
* * *
Першими спробами зупинити й
зберегти слово були малюнки.
Знадобилися століття, щоб ма-
люнки стали знаками - умовним
поєднанням рисочок, клинчиків,
ліній, крапок. Знак для звуку -
літера (буква) - народився понад
4три тисячі років тому.
Кожний народ пристосовував
писемність до своїх національних
традицій та особливостей. З часом
букви змінювали свій зовнішній
вигляд: вони лягали набік, повер-
талися праворуч чи ліворуч, інколи
ставали на голову!
* * *
Зараз у світі 10 алфавітів, які об-
слуговують сотні мов.
Проте в деяких країнах ще й
зараз існують ієрогліфи (Китай,
Японія). Ієрогліфи - це знаки, які
передають ціле слово чи його час
тину (у перекладі з грецької - свя-
щенне різьблене зображення).
Уявіть собі!
Ви мусите запам’ятати 33 букви,
юний англієць - 26, а маленький
японець - декілька сотень ієроглі-
фів, а до того ж - дві азбуки, якими
користуються в сучасному япон-
ському письмі.
5
67
Цікава арифметика
— Скільки уічнів у вашому класі?
— З учителькою — тридцять п’ять.
— Отже, без неї тридцять чотири!
— Е, ні! Без учительки в класі не
залишиться жодної душі!
Портфель з п’ятірками
Батько купив синові портфеля і
наказав:
— Дивися ж, хлопче, щоб ти щодня
приносив повний портфель п’ятірок.
— А куди ж я покладу підручники?
«Кмітливий»
Учитель вирішив перевірити учнів на
кмітливість:
— Хто хоч один раз обпікся, той зав-
жди боїться вогню. Скажи що-небудь
схоже.
Учень відповів:
— Кого один раз вимили, той боїться
води!
Занедужали котлети
Ігор побачив, що батько кладе гірчи-
цю на котлети.
— Мамо, іди швидше, котлети за-
хворіли, тож батько ставить їм гірчич-
ники!
Чув дзвін
Закінчується навчальний рік. Син
збирається до школи:
— Мамо, зараз я першокласник, а на-
ступного року я буду другорічником?
68
Травень
ТРАВНЕВІ ІМЕНА
1 травня — Віктор, Параска, Юхим; 2 —
Антін, Ничипір, Юрій; 3 - Гаврило,
Платонида, Олександр, Анастасія; 4 —
Онуфрій, Кіндрат, Олександра; 5 - Федір,
Климентій, Віталій, Всеволод, Гаврило; 6 -
Юрій, Олександра, Анатолій, Валерій; 7 —
Сава, Федот, Єлизавета, Хома, Валентин,
Микола; 8 - Микола, Устина; 9 - Степан,
Василь, Глафіра, Меланка; 10 — Степан, Лі-
дія; 11 - Севастян, Максим, Кирило,
Фаїна, Віталій; 12 — Артем, Юлія, Федот,
Василь; 13 - Яків, Любов, Максим,
Євгенія, Микита; 14 - Юхим, Герасим,
Марко, Ярема; 15 - Зоя, Опанас, Борис,
Гліб; 16 - Тимофій, Феодосій, Петро; 17 —
Єлизавета, Кирило, Микита; 18 — Ярина,
Яків, Михаль, Сергій; 19 - Варвара,
Тамара; 20 - Давид, Зіновій, Йосип,
Михайло; 21 - Іван, Зінаїда, Харитя; 22 -
Микола, Христина; 23 - Килина, Таїсія,
Сидір; 24 - Мефодій, Кирило, Варвара; 25 -
Єпифаній; 26 — Олександр, Юрій, Гаврило,
Марко; 27 - Іван, Сидір, Максим, Марко,
Микита; 28 - Пахом, Антоніна, Дмитро;
29 — Федір, Юрій, Модест, Петро, Микола,
Єфрем; ЗО — Степан, Єфросинія; 31 -
Андрій, Павло, Павлина, Петро, Христина,
Олександр, Клавдія, Мотря, Фаїна, Юлія.
Тетяна
Родовід Тетяни вельми заплута-
ний. Одні його ведуть од назви Са-
бинського царя — Татіус чи
грецького слова «татто» (встановлю-
вати, визначати або призначати);
інші перекладають його як заснов-
ниця, володарка (міста, краю).
Олександр. Олександра
Ім’я складається із двох грецьких
слів: «алексо» (захищаю, допома-
гаю) та «андрос», що означає: люди-
на, муж. Олександр отож україн-
ською перекладається як людина
(муж), що захищає, або ж як захис-
ник людей.
Українці нерідко надають своїм
Олександрам дуже гарне, суто на-
ціональне, наймення Олесь або Лесь
(Олеся чи Леся - для жінок). На-
ймення було колись звичайним
пестливим, останнім часом воно
перетворилося в цілком офіційне,
«паспортне».
Георгій (Юрій)
Ім’я Георгій відоме в Україні
здавна. Своїм походженням ім’я за-
вдячує грецькому слову «геоергон»
(від «гео» - земля та «ергон» - пра-
ця, робота), що в перекладі україн-
ською мовою означає хлібороб, або,
певніше, той, хто обробляє землю,
орач.
Братом-близнюком цього наймен-
ня є ім’я Юрій, хоча в основі остан-
нього й лежить трохи інша форма.
Наймення-близнята в різних наро-
дах звучать по-різному: Георгій,
Юрій, Георг, Юр, Джордж, Жорж,
Єжи, Іржі тощо.
Віктор. Вікторія
Народилося ім’я Віктор далеко
від України - на римській землі.
Його основою є латинське слово
«вікторія» — перемога. Отже,
Віктор - переможець, Вікторія —
перемога.
Гарне ім’я... А «родичів» у нього!
Вікторіанська епоха і квітка вікто-
рія, область в Австралії Вікторія і
африканське озеро Вікторія, канад-
ське місто Вікторія й водоспад
Вікторія...
69
—
Трійця
А місяць червень луги покосить
Червоним соком ягідки зросить.
1 червня Міжнародний день
захисту дітей
5 червня • Вознесіння Ісуса
Христа
• Всесвітній день
охорони довкілля
28 червня • День Конституції
України
Червень
УКРАЇНА СВЯТКУЄ В ЧЕРВНІ:
4
Червень
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
З червня — Олени-льоносійки.
Висаджували пізні овочі, починали
сіяти льон.
11	червня — Феодосії-колосяни-
ці. Починають колоситися зернові.
12	червня — Василіск-змійовик
справляє зміїні весілля. Не ходіть
цього дня у лісі й по луках.
13	червня — Єремій-розпрягаль-
ник. Єремій — вже не сій.
П’ятдесятий день після Вели-
кодня — Трійця, Зелені, або Тро-
єцькі, свята, П’ятидесятниця.
22	червня — Кирила. День літ-
нього сонцестояння. Найдовший
день і найкоротша ніч. Кирило вес-
ну проводжає, а на осінь позирає. ’
24	червня — Варфоломія та Вар-
вари. З цього часу починає корот-
шати день.
25	червня — Онуфрія, Онопрія.
Закінчується літнє сонцестояння.
Сонце — на зиму, літо — на спеку.
26	червня — Акилини, Килини.
Завершення сівби зернових, зокрема
проса і гречки.
29	червня — Тихона. Перестає
кувати зозуля, «бо мандрикою вда-
вилася».
ЗО червня — Мануїла. Якщо по-
года в цей день дощова, то зима буде
сніжною. Мануїл стриножив Сонце.
Наприкінці червня Земля рухається
своєю орбітою з найменшою за весь
рік швидкістю.
ЧЕРВЕНЬ І ЗОЛОТА
КОЛІСНИЧКА
Узяв червень колісничку золоту,
Та й захопив ще зірничку на льоту.
Ти, зірничко, скоресенько поспішай
Та сонечко ранесенько виряджай.
Дам я йому позлітоньку на той віз,
Бо він добру робітоньку має скрізь:
Купіленьку нагрівати в річечках,
Черешеньки наливати по садках.
Має вбрати зелен-квітом все село,
Щоб веселим тепле літо нам було!
Марійка Підгірянка
72
Червень
ЛІТО
Сонце грає-виграває,
Промінь браму відчиняє,
Відчиняє браму промінь,
Гаєм ходить зелен гомін.
Ой, раненько-рано
Квітами убрано,
Росами умито,
Народилось літо!
їда Островська
КАНІКУЛИ
«Канікули! Канікули!» —
співає все навколо.
Канікули, канікули,
у школі!
А що таке
канікули?
Це літні дні барвисті,
це час,
коли нам ніколи
хоча б на мить
присісти,
бо треба
мчати босими
наввипередки
з вітром,
з густих лісів
приносити
горіхів повні відра.
Це час
у річці хлюпатись,
підсмажувати спини
і зранку
в лузі слухати
тонку струну бджолину...
Це час,
коли за хлопцями
ми скучим,
як ніколи,
і нам
страшенно схочеться
скоріше
знов
до школи!
Анатолій Костецький
ОХ, ЯКЕ БУЛО БИ СВЯТО!
Ох, яке було би свято!
Хто би того не хотів,
щоб на всій землі гармати
заряджали конфетті.
Як раділи б мами й тата,
коли б скрізь, на всій землі,
йшли солдати в акробати,
у шевці і скрипалі.
Та якби ще стратостати
щедро сипали згори
всякі ласощі на свята
для земної дітвори.
Щоб гвоздиками стріляли
міномет і кулемет.
І при тому ще би грали,
як шарманка чи кларнет.
І щоб танки, вже не грізні,
скрізь катали малюків.
І щоб в жерлах вили гнізда
горобці, граки, шпаки.
І на честь такого свята
(буде ж свято! Вже в путі!)
ми зарядимо гармату
кольоровим конфетті.
Хай веселі будуть діти!
Хай щасливим буде люд!
Хай живе у всьому світі
мир і злагода! Салют!
Ірина Жиленко
73
Червень
СВЯТА ТРІЙЦЯ
Коли минуло п’ятдесят ДНІВ після
Воскресіння, усі учні Ісуса разом з
Матір’ю Божою та деякі святі жін-
ки зібрались в одному домі на
Сіонській горі. Вони молилися і че-
кали зішестя Святого Духа, як було
обіцяно Господом. І нагло зчинився
шум із неба, ніби буря раптова
зірвалась, і переповнила весь той
дім, де сиділи вони. І з’явилися їм
язики поділені, немовби огненні, та
на кожному з них по одному осів.
Усі ж вони сповнились Духом Свя-
тим і почали говорити іншими мо-
вами, як їм Дух промовляти давав...
Ось чому свято Трійці називають ще
П’ятидесятниця, або Зішестя Свято-
го Духа на апостолів.
У стародавніх українців у дохри-
стиянські часи Трійця означала по-
шанування Сонця, Зеленого дива,
Води та Землі.
В народі свято називають ще
Зелені свята, Зелена неділя.
У п’ятницю до схід сонця жінки
йдуть до лісу, збирають лікарські
трави. Вранці в суботу рвуть квіти
материнки, чебрецю, а також полин
та лепеху, яким уквітчують оселі.
Надвечір збирають гілки берези, ли-
пи, ясеня, прикрашають ними осе-
лю, обійстя, ворота, щоб захистити-
ся від нечистої сили, мавок, руса-
лок.
У неділю у церквах святять зілля.
Після богослужіння свяченою водою
кроплять криниці.
З ТРІЙЦЕЮ!
Зелена неділя, клечана неділя.
Із Трійцею, з святом вітаємо вас!
Даруйте оселям клечання веселе
На щастя, на спокій,
на радісний час.
Щоб в полі врожайно жита
колосились,
Щоб сонечко гріло і дощ напував,
Любисток і м’яту заносьте у хату,
Ховайте долівки під розкішшю
трав.
Зелена неділя, клечана неділя
На мир, на добро повсякдень,
повсякчас.
Квітчайте дорогу до нашого Бога.
Із Трійцею, з святом вітаємо вас!
Оксана Василець
*
ТРИ ТОВАРИШІ
Ой, за горою, за кам’яною,
Там зібралися три товариші:
Один товариш —
то сонце красне,
Другий товариш —
то місяць ясний,
Третій товариш —
то дрібний дощик.
А сонце каже: «Як ізійду я,
Як ізійду я в неділю рано,
То ізрадіють усі на світі».
А місяць каже: «Як ізійду я,
Як ізійду я звечора рано,
То ізрадіє риба у морі,
Люди в дорозі, звірі у полі».
А дощик каже: «Як упаду я,
Як упаду я тричі на землю,
То ізрадіють жито, пшениця,
Жито, пшениця, всяка пашниця».
7/
Червень
5 червня
Всесвітній день охорони
довкілля
СЕЗОН ТИШІ
Сезоном тиші називають період з
кінця квітня до початку липня,
коли дикі тварини висиджують
потомство — пташенят, звірят, пла-
зунят... В цей час треба якнай-
менше турбувати тварин, не зава-
жати їм піклуватись про свою
малечу. Присутність людей викли-
кає у диких тварин стан постійної
напруженості, порушує добовий
ритм їх життєдіяльності. Птахи,
якщо їх наполохати, змушені
злітати з гнізда. Якщо кілька разів
потурбувати дику гуску — вона
покидає гніздо назавжди. Годинами
не повертаються до гнізда зігнані з
нього журавлі, глухарі, качки.
Яєчка за цей час можуть охолону-
ти — із них не вилупляться пташе-
нята.
Але ось пташенята вивелись.
Батьки повинні безперервно їх году-
вати (кожні 15—17 хвилин світлого
періоду доби), захищати від негоди,
зігрівати. Лихо може трапитися,
якщо їм заважати. Пташенята,
яких мати водить виводком (глухар,
тетерев, куріпка та ін.), за сигналом
тривоги розбігаються і затаюються,
але частина відбігає задалеко, не
чує потім материного голосу, гине
від холоду, стає здобиччю хижаків.
Навіть проста допитливість може
призвести до трагічних наслідків.
Здається, що там особливого: розсу-
нув гілки або траву, помилувався
голубенькими яєчками чи жовторо-
тими пташенятами та й пішов собі
далі. Однак гніздо вже розмаскова-
не, шлях до нього відкритий і воро-
ні, й куниці, й тхору, і будь-якому
іншому лісовому розбишаці.
На узліссях часто можна бачити
пташенят, які ще не вміють літати.
Людям здається, що малюки випали
з гнізда і можуть загинути. Пташе-
нят ловлять, несуть додому... Цього
робити не слід. Пташенята непоси-
дючі, вони не випали, а покинули
гніздо. Батьки чують їхній писк і
носять їм їжу доти, доки ті не змо-
жуть жити самостійно. Не слід
пестити й торкатися молодих зві-
рят, бо чужий запах може відвер-
нути від них матір.
НЕ ХОЧУ
Метелика ловити я не хочу:
він — квітка неба,
хай живе собі!
Хай крильцями барвистими тріпоче,
щоб радісно було мені й тобі!
І квітку лісову не стану рвати,
її додому я не понесу,
бо вдома їй джмеля не погойдати
і не попити ранками росу!
І ні стеблинку, гілку чи травинку
я не ображу:
це — страшенний гріх!
Бо в кожній з них
живе тремка живинка,
що світиться довірою до всіх...
Анатолій Костецький
75
Червень
НАШ ЗАКОН
28 червня 1996 року Верховна Рада
нашої незалежної держави прийняла
Конституцію України — наш Основний
Закон.
Ти, друже, напевно, чув од до-
рослих, що закони підказують нам
усім — і малим, і дорослим — як жити
у своїй країні та з її сусідами у злагоді
й мирі. А Конституція України визна-
чає, якими бути всім отим законам.
Слово «конституція» походить із
латинської мови, якою говорили ще в
Стародавньому Римі. А означає воно
«устрій, установлення», тобто будь-яка
конституція визначає, якій бути дер-
жаві, де ми живемо, а також — наші
права та обов’язки. А вони є в усіх і в
кожного!
Скажімо, твої батьки мають піклу-
ватися про тебе, а ти повинен помагати
їм у всьому, слухатися їх, поважати
дорослих і своїх ровесників. Зрозумі-
ло, тоді й вони поважатимуть тебе. Ад-
же в Конституції України записано, що
«діти рівні у своїх правах незалежно
від походження».
А ще там записано, що «будь-яке
насильство над дитиною переслідуєть-
ся законом». Отже, твої права обері-
гаються державою: ніхто й ніколи з
дорослих не може примусити тебе
чинити щось погане чи зле, не може
зашкодити тобі, твоїй гідності й честі!
Але й ти, друже, мусиш чинити так
само: нікого ні до чого не змушувати, жи-
ти за правилами та законами нашої краї-
ни, бути її відданим громадянином!..
День прийняття Конституції Украї-
ни є державним святом — Днем Кон-
ституції України — так записано в
самій Конституції!..
ЗАПАМ’ЯТАЙМО, ДРУЗІ
Україна є суверенна і незалежна,
демократична, соціальна, правова
держава (стаття 1 Конституції
України ).
Державною мовою України є
українська мова (стаття 10).
Державними символами України
є Державний Прапор України, Дер-
жавний Герб України і Державний
Гімн України (стаття 20).
Усі люди є вільні і рівні у своїй
гідності та правах (стаття 21).
Діти рівні у своїх правах неза-
лежно від походження... Будь-яке на-
сильство над дитиною та її експлу-
атація переслідуються законом (стат-
тя 52).
Захист Вітчизни, незалежності та
територіальної цілісності України,
шанування її державних символів є
обов’язком громадян України (стат-
тя 65 ).
Кожен зобов’язаний не заподію-
вати шкоду природі, культурній спад-
щині, відшкодовувати завдані ним
збитки (стаття 66).
Кожен зобов’язаний сплачувати
податки і збори в порядку і розмірах,
встановлених законом (стаття 67).
Кожен зобов’язаний неухильно
додержуватися Конституції України
та законів України, не посягати на
права і свободи, честь і гідність ін-
ших людей. Незнання законів не
звільняє від юридичної відповідаль-
ності (стаття 68).
Єдиним органом законодавчої
влади в Україні є парламент — Вер-
ховна Рада України (стаття 75).
Президент України є главою
держави і виступає від її імені. Пре-
зидент України є гарантом держав-
ного суверенітету, територіальної ці-
лісності України, додержання Кон-
ституції України, прав і свобод лю-
дини і громадянина (стаття 102).
76
Червень
НАШ ГЕРБ — ТРИЗУБ
Наш герб — тризуб —
це воля, слава й сила;
наш герб — тризуб.
Недоля нас косила,
та ми зросли, ми є,
ми завжди будем,
добро і пісню
несемо ми людям.
Наталка Поклад
Герб — це символічний знак, своє-
рідний ключ до історії роду, міста,
держави. Яка ж історія державного
герба України?
Державний герб України — тризуб.
Цей знак дуже давній. Знахідки архео-
логів переконують, що він був на нашій
землі вже десятки тисяч років тому:
древні боги зображалися із тризубом,
він був навершям жезлів вождів сло-
в’янських племен та скіфських царів.
Літописи зафіксували, що в Київ-
ській Русі тризуб став родовим знаком
князів із династії Рюриковичів, а отже,
державним гербом, символом держав-
ної влади. Його карбували на своїх
монетах київські князі Володимир
Великий та Ярослав Мудрий. Коли ж
Київська Русь занепала, тризуб
зберігався в гербах українських дво-
рянських родин.
Цікаво, що в прадавні часи і аж до
початку XIX століття тризуб як сим-
волічний знак називали трійцею.
Слово ж тризуб, замість слова трій-
ця, ввів на початку XIX століття ро-
сійський історик М.Карамзін.
Отже, тризуб — це і є трійця, знак,
що існує, очевидно, десятки тисяч ро-
ків. «І що ж він означає?» — запитає-
те ви. Він має багато значень, і зрозу-
міти їх вам, дітям, не так просто.
Ви вже звернули увагу на те, що
слово тризуб містить число три? Це
число завжди вважалося чарівним. У
народних казках розповідається про
трьох богатирів, про три бажання та
три завдання, які виконуються героя-
ми, про три дороги...
Така повага до числа три й до
тризуба (трійці) не випадкова. Наші
далекі предки були переконані, що
тризуб (трійця) відображає триєдність
сили, яка створила світ і життя в
ньому:
Вогонь — Вода — Життя
Батько — Мати — Дитя
Світло — Слово — Любов
Мудрість — Краса — Розум.
У християнській релігії цей знак
пояснюють ще й так:
Бог Отець — Бог Дух Святий —
Бог Син.
Тризуб — тисячолітній священний
знак, і ми пишаємося тим, що він став
державним гербом нашої Батьків-
щини.
Спробуйте намалювати тризуб. Ви-
бирайте один із запропонованих спосо-
бів. А може, всі три захочете?

1
2

77
Червень
ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
М’4** >/
ПЕРША КОНСТИТУЦІЯ
УКРАЇНИ
Перша конституція України була
схвалена 5 квітня 1710 року. Її
колективний автор — гетьман Пи-
лип Орлик та козацька старшина.
Цей вікопомний документ склався
як договір поміж трьома основними
силами Гетьманщини (Української
гетьманської держави): гетьманом,
генеральною старшиною та Війсь-
ком Запорозьким. У ньому знайшли
яскраве відображення тогочасні
ідеали української нації.
Ми можемо пишатися тим, що
наша конституція — одна з перших
в Європі і в світі. Адже конституція
США була схвалена лише 1787 ро-
ку, Франції та Польщі — 1791. В
Російській імперії спроби створити
конституцію мали місце тільки в
першій чверті XIX століття, але за-
кінчилися трагічним повстанням де-
кабристів 1825 року.
ОДНА ГРИВНЯ — ОДИН ВІЛ
Гривня з’явилася ще за часів
Київської Русі. Це був срібний (а
іноді — золотий) злиток, який но-
сили на шиї,— вішали, так би мо-
вити, на загривок. Звідси, мабуть,
походить і назва. Спочатку гривні
мали різну вагу і форму, а потім їх
почали робити однаковими. На-
приклад, київська гривня була шес-
тикутною і важила 160 грамів. Нею
користувалися з кінця одинадцято-
го століття й аж до середини три-
надцятого. За одну гривню можна
було купити вола.
Знову гривні з’явилися за часів
відродження української державно-
сті в 1918 — 1920 роках. Тепер
гривні — наші, українські, гроші.
ОЗНАКА ВЛАДИ
Є підстави вважати, що київські
князі за ознаку влади мали кий,
увінчаний тризубом. Різновиди
тризуба збереглись у національних
гербах усіх нащадків аріїв (древній
народ хліборобів і скотарів, який
жив у Північному й Південному
Причорномор’ї та Наддніпрянщи-
ні,— тобто на території сучасної
України, і який розселився у Європі
та Азії). 59% сучасних національ-
них гербів європейських держав
включають знаки трійці (тризуба), в
Азії — 26% державних гербів, у
Африці — 8%, в Америці — 4%...
* * *
Святом було народження третього
сина (називали його Третяк), народ-
ження трьох близнюків (батька
близнюків називали Троян).
Щасливим вважалося місто, що
складалося з трьох частин, такі міс-
та звалися Трипілля або Троя. Три-
членність міста виникала тоді, коли
воно будувалось на трьох горбах або
в заснуванні його брали участь три
племені чи три групи племен...
(З книжки О.Братка-Кутинського
«Феномен України» )
78
Червень
ПЕРЛИНИ КАРПАТ
Було це давно, років, може, з
п’ятсот тому. Отари овець багатого
гуцула Струка з Яремчі ще паслися
в карпатській полонині, коли рап-
том випав сніг, та такий глибокий,
що худоба не могла дійти до села.
Почалася рання зима. У пастухів
скінчилися харчі. Отож, щоб не за-
гинути, вони лишили овець у
загороді в ясеновому лісі, біля ко-
пичок сіна, а самі подалися додому.
Аж коли повесніло, Струк пішов у
полонину подивитися, чи вціліла
бодай якась овечка. Не сподівався
на те, бо ж морози, ^овки. Як же
Струк здивувався, коли побачив усі
свої отари неушкоджені, ще й з
приплодом — з маленькими ягнят-
ками! Зрозуміли тоді люди, що в
цих ясенових лісах під чудовою
полониною можна зимувати. Так
виникло закарпатське село Ясиня.
А Струк, щоб подякувати Богові за
збережені отари, збудував у ньому
церкву Вознесіння.
Сьогодні церква Вознесіння так
само стоїть над Тисою, щоправда,
вона вже з пізніших часів, але збу-
дована на тому ж місці. У ній збе-
реглися давні, ще Струкові ікони.
Так серед гір, серед безмежних
лісів поставали карпатські церкви.
Не будували їх з каменю та мар-
муру, не прикрашали позолоче-
ними банями. Маленькі сільця, за-
гублені серед гір, зводили святині з
найпростішого матеріалу, який ма-
ли під руками,— з дерева.
Будували малим коштом, неве-
ликими силами. А проте творили
диво. Дах народні майстри немовби
перерізували поперечними лініями
на частини. Утворювалися заломи.
Церква з заломами схожа на оспі-
вану карпатську смерічку: така ж
ошатна й струнка.
Як немає в Карпатах двох одна-
кових гір, так нема двох однакових
церков. Та все ж легко відрізнити,
котру з них будували гуцули, котру
лемки, котру бойки. Бойківські
церкви мають найбільше заломів —
до шести. У лемківських будують
високу башту над бабинцем. У
давнину її використовували для обо-
лрони. Ті часи минули, та лемки досі
ставлять церкви так само, з баш-
тою. А от гуцульська церква —
хрестова: посередині з обох боків до
неї прилягають прибудови. Якщо на
неї глянути зверху, то вона вигля-
датиме мов хрест з гарною банею в
центрі. Так збудована і легендарна
церква в Ясині.
Ой, скільки милих старовинних
церковок згоріло в радянські часи!
ч До них підсилали паліїв-комсо-
мольців. Люди боронили свої свя-
тині. Багато де й тепер, уже за тра-
дицією, гуцули удень і вночі вар-
тують коло церкви...
Серед карпатських церков є свої
знаменитості. До таких належить
бойківська церква села Ужок. Ма-
буть, жоден фотоальбом, жодна мис-
тецька книжка про гірські храми не
вийшла без її зображення.
79
Чом багато води в морі?
Погнав чоловік до моря напувати
волів. Не п’ють води, а він усе
приверта їх до неї, а далі й каже:
— Що за біс, чом вони не п’ють?
Здається, вже й пора б. Ке, лиш сам
нап’юся.
Ухопив раз — солона; хлиснув
удруге — мов і солона, і гірка.
— Е,— каже чоловік, — тим же її
й багато, що її ніякий біс не п’є!
1.	Злізла Варвара вище амбара та
й дивиться в небо.
2.	Навкруги вода, а з питвом біда.
3.	У чистому полі попутані коні,
вузлики знати, ніяк розв’язати.
4.	Прийшов хтось, узяв щось.
Пішов би за ним — та не знаю, за ким.
5.	Ой на горі — гай,
під гаєм — мигай,
під мигаєм —сапай,
під сапаєм — хапай.
80
Червень
ЧЕРВНЕВІ ІМЕНА
1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван,
Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій;
З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір,
Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина;
6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита;
7 — Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена,
Андрій, Карпо, Макар; 9 — Ферапонт, Фе-
дора; 10 — Микита, Гнат; 11 — Іван, Мот-
ря; 12 — Онисим, Марта, Кіра, Максим;
13 — Ярема; 14 — Харитя, Валеріан, Хари-
тон; 15 — Дмитро, Горпина, Олександр,
Ничипір; 16 — Алла, Клавдія, Павло,
Дмитро; 17 — Митрофан, Симон, Северин,
Марта, Марія, Софія, Мефодій; 18 —
Дорофій, Анна, Анастасія, Федора, Федір,
Петро, Ігор; 19 — Сусанна, Іларіон; 20 —
Федот, Марія; 21 — Василина, Федір,
Єфрем, Гапка; 22 — Олександр, Кирило,
Фекла, Марта, Марія; 23 — Феофан, Олек-
сандра, Антоніна, Тимофій; 24	—
Варфоломій, Афанасія, Аркадій Єфрем;
25 — Степан, Анна, Онуфрій, Петро,
Арсен; 26 — Килина, Антоніна, Анна,
Сава; 27 — Алевтина, Мефодій, Мстислав;
28 — Аріада, Модест, Григорій, Касян;
29 — Євлампій, Тихон; ЗО— Йосип, Кли-
мент, Кирило, Микита, Ничипір.
Федір. Федора
Вічно молодим називають ім’я
Федір. Віддавна в селах і містах це
наймення широко популярне. І не
тільки чоловікам дають його, а й
жінкам — Федора (в давні часи —
ще й Хведора, Дора). Слово Федір
складається з двох грецьких слів:
«теос» чи «феос» (Бог) та «дорон»
(дарунок). Згадане наймення в де-
яких народів (та й у нас теж) має ще
й форму Теодор.
Олена
До найдавніших людських най-
мень належить ім’я Олена (Єлена,
Гелена, Ляна). Учені по-різному
тлумачать походження та значення
цього імені, яке вподобало жіноцтво
всіх континентів. Сходяться вони
тільки в одному, що в основі цього
імені лежить грецьке слово «геле-
ос» — світло, сяйво, полум’я (смо-
лоскипа).
Українці здавна вживали, а поде-
куди (скажімо, на Прикарпатті, на
Поділлі) вживають ще й тепер ори-
гінальну форму імені Олена — їли-
на, їлена, їленка.
Максим
«Максімус» по-латинському озна-
чає «найбільший». Саме це слово й
стало ім’ям Максим. Максим в
інших народів звучить по-різному:
Максімус, Максім, Максімас, Мак-
сіме, Макс, Максас, Максімо. Ім’я
часто зустрічається в українських
думах, піснях та приказках.
Сергій
Нині дуже подобається батькам
називати своїх синочків Сергійка-
ми. А колись... тільки хлопчики з
високопоставлених родин мали пра-
во носити це ім’я.
Прибуло воно із давньої Римської
імперії. Звучало воно Сергіус. Дехто
з вчених розтлумачує Сергіус як
служитель, високий, високопостав-
лений, вельмишановний.
Розумієте тепер, чому тільки
знатні люди носили це ім’я?
6 9-38
81

* і
ж ►
& 1
Липень
УКРАЇНА СВЯТКУЄ В ЛИПНІ:
»•»


7 липня • Купайла,
Івана Купала,
Івана Хрестителя
12 липня Апостолів
Петра й Павла
16 липня День проголошення
Декларації про державний
суверенітет України
Липень
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
21 липня — Прокопа. Традицій-
ний початок жнив. Врочисті зажин-
ки. Прокіп-жнивар велить кланяти-
ся житньому колосу.
23 липня — Антонія. Якщо в цей
день гримить і блискає, неодмінно
буде пожежа в полі.
З липня — Мефодія. Якщо на
Мефодія йде дощ, то він може йти з
перервами сорок днів.
6 липня — Горпини Купальної.
Цей день вважається одним із най-
кращих для заготівлі лікарських
трав.
7 липня — Купайла, Івана Ку-
пала, Івана Хрестителя. Давнє на-
родне свято краси, молодості й са-
моочищення.
10	липня — Самсона. Його ще
називають Сіногній. В цей день, як
правило, йдуть дощі.
12	липня — Петра й Павла, Пет-
рівки.
13	липня — Полупетра, або Пет-
рового батька. На ці свята вшано-
вують пастухів та тварин.
14	липня — Кузьми та Дем’яна.
Початок літньої спеки. За старим
календарем — полудень літа.
15	липня — Фотія. Закінчували
косовицю сіна й готувалися до жнив.
18	липня — Кирила й Афанасія.
Свято Місяця. Якщо місяць яскра-
вий — на щедрий врожай. Дивити-
ся, як місяць грає,— сил набира-
тися.
19	липня — Яреми. Розкидають
соковиту траву мокрець за околи-
цею, обходять село довкруг, ніби
замикаючи цим землю, яка леліє
урожай у полі, на городі й у саду.
* * *
Здрастуй, липню кучерявий!
Із дванадцяти братів
тільки ти м’які отави
стелиш на моїй путі,
тільки ти один зі мною
слухаєш під скрип гарби,
як вечірньою добою
перепели б’ють в забій,
як бджола летить із поля
до пахучих щільників
і в душі ростуть поволі
ритмів золоті разки.
Михайло Драй-Хмара
84
Липень
ДОЩИК
Вихопивсь дощик поміж заграв:
чоботи сині, синя сорочка,
сині мелодії понапинав
з неба широкого аж до листочка;
синіми стрілами закресав,
сині листочки дрібно писав —
людям, озерам, онукам за обрій,
ох і смішний же!
І добрий-добрий!
І запрозорились водні гущі,
і посміхнулись темні пущі,
навіть дуби із важкої породи
чухали голови від насолоди.
...Вихопивсь дощик поміж заграв.
Андрій Малишко
ВЕСЕЛКА
У веселки-веселинки
Запитала Василинка:
— Ой райдуго-семицвітко,
Чарівна небесна квітко,
Звідки силу ти черпаєш?
Де ти кольори збираєш?
Може, в морі на просторі?
Може, у високих горах?
Чи в долині-скатертині?
А можливо, в неба сині?
Розкажи, бо хочу знати,
Щоб тих фарб собі набрати!
Засміялася веселка,
Бо завжди вона весела:
— Добре, дівчинко, скажу,
Таємниць я не держу.
Ніжні маки у пшениці,
В лісі запашні суниці
Фарб червоних назбирали
І мені подарували.
Де взяла жовтогарячий?
На городі йди побачиш,
Там дівиця-морковиця,
Що сховалася в темниці,
Пензлик чарівний взяла
І по небу провела,
А вродливі нагідки
Помагали залюбки.
Жовтий — соняхи дали,
Що у полі зацвіли.
А зелений, а зелений
Звідусіль прийшов до мене:
Із стежини у садочку,
З поля, лугу та лісочку -
Із усіх земних просторів,
Що злились в зелене море.
Дарували небеса
Голубий. Озер краса
Теж влила своє відерце.
И незабудки - пам’ять серця —
Пензликом попрацювали —
Так я голубий придбала.
У житах волошки сині
Додали до мене сині.
Фіолетовий, останній,
Плив до мене на світанні
Від фіалок та бузку,
Від медунки у гайку.
Ось тому така вродлива
Розцвітаю всім на диво.
А чому весела я?
Вдача вже така моя:
Лиш з’являюся я де,
Дощик більше не іде.
На барвистому місточку
Сушать небеса сорочку.
Засміялась Василинка
До веселки-веселинки:
— Я дружитиму з тобою,
Із хорошою такою!
Людмила Кондрацька
85
Липень
ОЙ НА ІВАНА, ТА Й НА
КУПАЛА
Це дивовижне прадавнє свято
приходить до нас в середині літа,
коли сонце стоїть високо-високо в
небі, щедрим промінням купає
землю, і від його лагідного тепла,
щирої животворної сили дерева,
квіти і трави буяють розкішною зе-
ленню. Припадає воно на 7 лицня.
Але готуватися до свята починають
напередодні — 6 липня. В ці дні від-
буваються всілякі дива навколо.
Найперше диво можна побачити
рано-вранці, як вийти за село, на
високу гору, і глянути на схід сон-
ця. Ось сонечко народилося — чис-
те, немов росою вмите, червоне... І
враз рожева хмарка підпливає до
нього, маленька, прозора... Ото со-
нечко пірне в хмаринку — і ну ку-
патися! Грає й переливається всяки-
ми барвами: червоною, рожевою,
голубою, жовтою, зеленою...
6 липня дівчата устають ще до
схід сонця. В цей незвичайний день,
і особливо в купальську ніч, усі
вони стають чарівницями, бо знають
велику таємницю природи: на
світанку, напередодні купальського
дня, всі трави і квіти мають
особливу магічну силу, і якщо на-
збирати їх вдосвіта й сплести з них
віночок, то той вінок може прича-
рувати будь-якого хлопця.
Заплету віночок, заплету шовковий,
На щастя, на долю, на чорнії брови,
Та й пущу віночок на биструю воду,
На щастя, на долю, на милого вроду.
Ой поплинь, віночку, тихо за водою.
На щастя, на долю милому зі мною.
Немало клопоту і в хлопців:
треба розшукати розкішну вербову
гілку (або соснову, кленову чи на-
віть вишневу із стиглими ягідка-
ми), вкопати її біля ставу чи річки,
посеред лугу або на вигоні край’
села, де має відбутися ввечері ма-
гічне дійство — купальський об-
ряд. Та гілка — купальське дерево —
називається по-різному: купайло,
купайлиця, Марина, Маринонька...
А ще підшукати віху і колесо, нару-
бати хмизу для вогнища, щоб горі-
ло всю ніч та розлякувало відьом,
чортів, русалок-лоскотух і всяку не-
чисту силу, яка й собі влаштовує
гульбища в лісі і в полі.
Під веселі жарти та сміхи хлопці
вкопують купай лицю, а дівчата
кидаються прикрашати її всяким
зіллям, стрічками. Вбираючи, ми-
луються нею, приспівуючи:
Наша Маринка-купалочка
Посеред моря купалась,
На бережку білилась,
Вийшла на вулицю, хвалилась:
— У мене личко, як яблучко,
У мене брови чорнесенькі,
Зовсім я дівка ладнесенька!
Дівчата дбають про купальське
дерево — Маринку, а парубки —
про Івана. Ось вони зробили з соло-
ми опудало, вбрали його у виши-
вану сорочку, полотняні штани, під-
перезали червоним поясом, ще й
бриля солом’яного одягнули, щоб не
пекло Іванові в голову сонце. Тут же
починають піддражнювати дівчат:
— Дівчата! А чого це ваша Маре-
на, як курка варена?
— О! А ми й не спитали, де це
вашого Івана собаки порвали,— не
залишаються в боргу дівчата, а тоді
починають приспівувати ще й до
Івана:
86
Липень
На Івана Купала купався Йван,
Да купався Йван, да на дно поринав.
Іване, Йване,— гу!
Да на дно поринав, білих квіток нарвав.
Білих квіток нарвав, всім дівчатам роздав.
Крім купайлиці, хлопці закопу-
ють у землю високу й тонку віху,
яку дівчата обвивають зіллям і кві-
тами, а наверх накладають велике
колесо, вбране теж квітами і стріч-
ками. Різнобарвні стрічки мають на
вітрі, звисають аж до землі, і зда-
ється, що то не колесо, а саме сонце
прийшло в гості на свято Купала.
Ось уже запалали свічі на Ма-
риноньці-купайлиці, й дівчата піш-
ли хороводом кругом купальського
дерева. Неповторний той танок, пре-
красні вони, як княгині, в розкіш-
них пахучих вінках, у білих сороч-
ках, із свічками в руках, кожна на-
гадує небесну зірку, що дивом
спустилася на землю...
Кругом Мариноньки ходили дівоньки,
Стороною дощик іде,
Стороною та на мою риженьку червону.
Ой на морі хвиля, при долині роса,
Стороною дощик іде, стороною,
Та на мій барвіночок зелений.
Сьогодні Івана, а завтра Купала,
Рано-вранці сонце зійшло, рано-вранці
Та на мою роженьку червону.
Коли вогнище трохи присяде,
дівчата й хлопці згадують про його
незвичайну силу і починають воро-
жити. Хто кого любить і мріє одру-
житися, ті беруться за руки і вдвох
перестрибують через вогонь. Якщо
не роз’єднають над полум’ям руки,
то восени весілля гулятимуть. А як
злякається хто і пустить товариша
свого — пропало весілля.
Але дівки й парубки мало турбу-
ються тим. Стрибають і поодинці.
Адже чим вище стрибнеш, тим ви-
ще буятимуть у полі жито, пшени-
ця, овес і просо. А ще вірили в те,
що купальський вогонь, навіть дим,
очищає від усякого зла, нещастя,
хвороб.
Аж ось надходить північ — і по-
чинається найпрекрасніший, най-
поетичніший момент свята — пус-
кання вінків на воду. Тихо й уро-
чисто дівчата йдуть до води, кожна
знімає з голови свій вінок, ставить у
нього свічку, пускає на воду і зага-
дує бажання: «Пливи, віночку, аж
туди, де живе мій милий! Ясна сві-
чечко, не згасни! Бистра річенько,
не втопи віночка! Хай допливе до
моєї долі!»
Чарівне, неповторне, дивовижне
свято Івана Купала! Святкували
його всі народи світу (хоча й нази-
вали по-різному). Тож хай і нині
засяють купальські вогні по всій
Україні!
87
Липень
Яг Яг Яг
Під самого Купала,
Забувши сум і страх,
Ми папороть шукати
Ходімо по лісах.
Нехай і вовкулаки
Нам виють з-під кущів,
Нехай відьми, чортяки
Летять наперестрів,
Нехай в болото манять
Нас гроші вогняні —
Ми папороть шукаєм —
Вони нам не страшні!
Нехай слизька дорога,
І ніч, хоч в око стрель,
Нехай над головою
Чортів — що лиш мель-мель!
Нехай вони регочуть,
Лякають нас вогнем,
Хай роблять, що лиш хочуть,—
По папороть ми йдем.
Як страшно в самотині!
Ми ж руки подамо
І вдвох хутчій ту квітку
У нетрях знайдемо.
Обіруч разом квітку
Додому понесем
І нею наші душі
Найперше одімкнем.
І з попелу устануть
Колишнії скарби,
Обновляться руїни,
Розсиплються горби.
Живая дума, слово
Засяє, наче день...
Та цить же, темна сило,—
По папороть ми йдем!
Дніпрова Чайка
ПЕТРІВКА
У наступну неділю після Зелених
свят відбуваються проводи русалок.
А в понеділок уже починається Пет-
рівка, або Петрів піст, присвячений
святим апостолам Петру і Павлу.
Закінчується Петрів піст саме в цей
день — 12 липня, коли церква вша-
новує пам’ять апостолів. Цей піст —
не дуже строгий, дозволяється вжи-
вати рибу, бо й святі апостоли були
рибалками. Але це гаряча пора літ-
ньої праці. В Петрівку дівчата бі-
лили полотно й прядиво, тому в пет-
рівчаних піснях багато згадується
про це. В Петрівку якраз цвітуть
жита, перестає кувати зозуля, со-
ловей «ячмінним колосом давить-
ся». Тому й співають:
Ой Петре, Петре, Іване,
А вже ж тая Петрівочка минає.
Половини літечка немає,
Половина зіллячка посихає.
А вже Петрівка минається,
Сива зозулька ховається,
Ой у садочок під листочок,
Щоб не змінився голосочок.
Початок жнив в Україні неодмін-
но на тижні від Купала до Петра.
Тому-то й каже прислів’я, що свя-
тий Петро жито зажинає. Відомий
староукраїнський звичай — пекти
на Петрів день хліб із нового жита.
Ці нові хліби освячувались на Петра
в церкві. Не випадково співають:
Да що на Йвана да воду брала,
А на Петра да й хліб пекла!
Велика любов була в українців до
апостолів Петра і Павла. В числен-
них казках та легендах оповідається
про те, як вони мандрували по світу
і завжди допомагали людям. За по-
вір’ями, саме вони тримали ключі
од раю і пекла. «Святий Петре, свя-
тий Павле, дайте ключі золотії одім-
кнути рай і пекло, випустити грішні
душі!»
88
Липень
УКРАЇНСЬКИЙ ВІНОК
Віддавна в Україні основною оз-
добою голови у дівчат був вінок.
Молодиці (тобто заміжні жінки) вже
не мали права одягати вінки. За по-
рушення цієї традиції таких суворо
осуджували.
Наші предки вірили, що вінок із
живих квітів захищатиме вродли-
вих дівчат від лихого ока та «не-
чистої сили», що дівчина у вінку во-
лодіє чарами, якими вона може, на-
приклад, тяжко покарати напасни-
ка.
Ось чому Зеленої неділі, в ніч на
Івана Купайла та й на інші народні
свята дівчата завжди ходили у він-
ках. Про це й пісень багато скла-
дено:
Йдуть дівоньки в садочок,
Зав’ють вони віночок:
Із рутоньки, із м’ятоньки,
З хрещатого барвіночка,
З запашного василечка.
Дівчата плели собі вінки «до ли-
ця» — кожна підбирала саме ті кві-
ти, кольори яких їй найбільше ли-
чили. Це були квіти маку, синіх во-
лошок, білого ромен-зілля, чорно-
бривців та дикої рожі. Щоб поси-
лити захисну силу вінка, вплітали
поміж квіти стебла часнику, полину
та любистку — зілля, яке нібито
має чарівну силу проти всякого
«чортовиння», а також пташине
пір’я.
Взимку ж замість вінка дівчата
перев’язували собі голову вище чола
червоною або голубою стрічкою.
ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
ЦІКАВЕ ПРО КОМАХ
•	Комах на землі більше, ніж усіх
інших тварин разом узятих.
•	Травневий хрущ може тягти
вантаж у 24 рази більший, ніж
важить сам.
•	Кімнатна муха розрізняє за сма-
ком близько ЗО тисяч різних
речовин.
•	Мешканці одного мурашника
протягом робочого дня знищують
понад 20 тис. комах.
•	Чому комар, коли летить, дзиж-
чить, а джміль гуде? Виявляється,
що комар за секунду робить 600 по-
махів крильцями, а джміль — тро-
хи більше 200. Чим помахи частіші,
тим тонший звук.
ГУСЯЧА МОВА
Австрійський учений Конрад Ло-
ренц навчився розмовляти гусячою
мовою. Виявляється, три «ґа-ґа-ґа»
означають: «Поспішайте, поспішай-
те!» Чотири «ґа-ґа-ґа-ґа» — «Треба
рухатися далі». Шість «ґа-ґа-ґа-ґа-
ґа-ґа» перекладаються приблизно
так: «Трава тут убога, але можна
попастися». І, нарешті, сім «ґа-ґа-ґа-
ґа-ґа-ґа-ґа» — «Тут можна добре по-
живитися , затримаймося».
Ну, а про більше «ґа», може, вам
пощастить дізнатися?
89
Липень
16 лцпня (1990 року)
День проголошення
(екларації про державний
суверенітет України
ПРАПОР
Прапор — державний символ,
він є в кожної держави;
це для всіх — ознака сили,
це для всіх — ознака слави.
Синьо-жовтий прапор маєм:
синє — небо, жовте — жито;
прапор свій оберігаєм,
він — святиня, знають діти.
Прапор свій здіймаєм гордо,
ми з ним дужі і єдині,
ми навіки вже — народом
українським в Україні.
Наталка Поклад
Одна з найбільших святинь, що
символізує державність і незалеж-
ність нашої Батьківщини,— це си-
ньо-жовтий прапор.
Давайте знайдемо до слова «пра-
пор» близькі за значенням слова:
знамено, стяг. Звідки такі назви?
Слово «знамено» пов’язане зі сло-
вом знати. В дуже давні часи зна-
мено являло собою знак, розміще-
ний на довгій жердці,— до неї при-
кріплювали гілки дерев, жмутки
трави, кінські хвости, а згодом і
клиноподібні шматки тканини. Зна-
мено вказувало на те, що певні зем-
лі, майно й люди належать якомусь
роду-племені. В зводі давньорусь-
ких законів «Руська правда» ска-
зано, що знаменом називали «пред-
мет, помічений княжим знаком».
Знамено виконувало ще одну
дуже важливу функцію — збирати
до гурту, стягати до вожака членів
громади під час походу чи битви.
Так і виникло слово «стяг».
А в слові «прапор» заховалася ще
одна важлива функція знамена —
бути попереду, вести людей за
собою. Вчені вважають, що слово
«прапор» утворилося від того самого
кореня, що й слова «перо, парйти»
(летіти). Коли так називали, то
брали до уваги, що прапор і перо
передають рух, політ.
Нині державний прапор нашої
Батьківщини має синьо-жовту бар-
ву. Ці кольори не випадкові. Тися-
чоліттями наші предки вважали їх
священними. Синій колір — це
колір води, без якої не було б
життя, не дозрів би хліб, це колір
ясного, чистого неба. Це символ
миру. Жовтий колір — це колір
вогню, жовтогарячого сонця, без
лагідних променів якого немає
життя на землі; це колір пшеничної
ниви, хліба, зерна. Це символ до-
статку українського народу.
Ось бачите, скільки тисячоліт-
ньої мудрості ввібрав цей держав-
ний символ України.
А тепер виконайте таке завдання
й поміркуйте над його результатом:
візьміть жовту та синю фарби й змі-
шайте їх. Який колір вийшов? Звіс-
но, зелений — колір життя. Ось і
побачили ви, що в синьо-жовтому
прапорі захована символіка трійці,
як і в тризубі:
Батько — Мати — Дитя
Вогонь — Вода — Життя.
90
Липень
НАШІ СВІТОЧІ
Олена Пчілка
(29 липня 1849 — 4 жовтня 1980)
...Кінець XIX століття. Київ.
Провінційний «южнорусский го-
род». Жодного напису українською
мовою. Жодної української книжки
чи газети, жодного українського
підручника, жодного українського
театру. Ця прикра картинка відо-
бражає всього лише зовнішній вияв
дії сумнозвісних царських указів
про заборону української мови.
Справжні наслідки всезагального
русифікаторського наступу на укра-
їнську культуру, духовність були
значно глибші й руйнівніші.
Шкіл українських не було, ви-
щих навчальних закладів також.
Українською розмовляли здебіль-
шого в селах. Хто був заможніший,
віддавав своїх дітей у науку до міст.
Там молоді українці швидко пере-
ходили на російську мову, а свою
рідну забували і навіть цурались її.
У Києві на той час згуртувалася
невеличка громада українських ін-
телігентів — письменників, компо-
зиторів, художників, які вболівали
за рідну культуру. В їхніх родинах
всупереч російській державній і
шкільній політиці велося україн-
ське виховання.
У родині Косачів це вважала сво-
їм громадянським обов’язком Ольга
Петрівна Косач (дівоче прізвище
Драгоманова), знана більше під лі-
тературним ім’ям Олена Пчілка.
Народилася Ольга Петрівна Дра-
гоманова 29 липня 1849 р. на
Полтавщині, у Гадячі. Походила зі
славетного роду Драгоманових.
Предки її перебували на дипло-
матичній службі у Богдана Хмель-
ницького, дядько — декабрист Яків
Драгоманов — помер на засланні у
Сибіру, батько Ольги Петрівни мав
юридичну освіту, захоплювався
літературою. Брат Михайло Драго-
манов — видатний вчений, літера-
турний і громадський діяч.
Виняткову увагу приділяла Ольга
Петрівна вихованню власних дітей,
яких мала шестеро. З дивовижною
наполегливістю віднаходила, пере-
кладала українською мовою для них
підручники. Сама була вчитель-
кою, сама пробувала створити укра-
їнський буквар, написала кілька
п’єс для дитячого театру, багато вір-
шів, оповідань, казок.
Ольга Петрівна народила і вихо-
вала геніальну Лесю Українку.
В одному з листів вона писала:
«...В дітей мені хотілося перели-
ти свою душу й думки — із певніс-
тю можу сказать, що мені се удало-
ся. Ховаю дорогий для мене лист Ми-
хайла, писаний в одну смутну для
мене хвилину; в тім листі мій перве-
нець пише: «Коли я став тим, чим
єсть, коли в мені є що-небудь добро-
го, то се дякуючи Тобі, мамочко».
Не знаю, чи стали б Леся й Ми-
хайло українськими літераторами,
91
Липень
коли б не я; може б, стали... але
хутній, що ні... Власне, я «нава-
жила» і завше окружала дітей та-
кими обставинами, щоб українська
мова була їм найближчою, щоб вони
змалу пізнавали її якнайбільше».
Та дбала письменниця не тільки
про власних дітей.
Багато енергії й таланту віддала
вона справі виховання та освіти ма-
леньких українців, «щоб не вирос-
тали вони перевертнями, щоб зви-
кали шанувать своє, рідне».
Майбутнє Батьківщини залежа-
тиме від того,— переконувала вона
своїх сучасників,— «чи дитина ви-
росте приятелем, чи ворогом Украї-
ни, од того, що їй буде защеплено в
сім’ї».
Після першої російської рево-
люції (1905—1907 рр.) царат виму-
шений був піти на деякі поступки,
дозволив друкування окремих укра-
їнських газет і книжок.
Українські інтелігенти об’єдну-
ються в «Громади», засновують ви-
давництва, журнали, газети. З ве-
личезною енергією і натхненням
поринає у всі ці справи Ольга Пет-
рівна Косач. Вона завідує літера-
турним відділом «Київського літе-
ратурно-артистичного товариства»,
стає редактором і видавцем журналу
«Рідний край».
З 1908 року почала видавати влас-
ним коштом щомісячний журнал
для дітей «Молода Україна» — пер-
ший у Східній Україні. Він дарував
дітям вірші, оповідання, казки, при-
повістки, загадки, дитячі забави.
У ті безпросвітні для української
духовності роки кожна зустріч із ча-
сописом була для маленьких україн-
ців справжнім святом.
Олена Пчілка була також визнач-
ним ученим-літературознавцем, ет-
нографом, фольклористом, написала
праці: «Українськіколядки», «Укра-
їнська гумористика» та ін. У 1928
році її було обрано членом-корес-
пондентом Академії наук України.
В останні роки життя, коли по-
чалися сталінські репресії проти
української інтелігенції, письмен-
ниця зазнала переслідувань.
Померла Олена Пчілка 4 жовтня
1930 року в Києві.
ДІТОЧКАМ
Гайда, дітки, у садок!
Любо там та мило!
Скільки всяких там квіток
Сей рік уродило!
Повна рожа, мак чубатий,
Між кущами м’ята,
І барвіночок хрещатий
Стелиться до хати.
Там метелики і бджоли,
Пташки-щебетухи,
А в травиці скрізь навколо
Ку зьки-скрекоту хи.
Сонце з неба світить, гріє,
Сяє, мов сміється,
І, як вільна пташка, мрія
До небес несеться.
КОТИК
Ну й розумний же наш котик!
Де такий і взявся,
Чи у школі де навчався,
Чи такий вже вдався?
Казку хоч яку вам скаже,
Про жар-птицю, змія,
Пісню всяку заспіва вам,—
Чиста чудасія!
Всякі загадки він знає —
І арифметичні,
Коли хочете, розкаже
Дроби десятичні!
Звідки ж котик теє знає?
Він книжки читає:
І читає, й розбирає
Та на ус мотає.
Олена Пчілка
92
Липень
ПРИПОВІСТКА ПРО ХЛІБ
Ото хтось таку казочку склав про
хліб. Що спершу, як створив Бог
хліб, то колосків на одному стеблі
було дуже багато — таке було стебло
гіллясте та кучеряве, що куди!
Отже, хліба було багато і люди
перестали його шанувати. Побачив
Бог, що в людей хліб і в помийниці,
й долі, і діти його нівечать, та й
розгнівався: пішов на поле і за-
шморгнув колоски на стеблі, уже
був би до краю зашморгнув, бо вже
тільки один колосок на кінці стебла
зостався, коли тут біжать собака й
кіт і стали просить:
— Ой Боже, Боже, не зривай хоч
цього колоска, зостав хоч одного на
нашу долю!
Змилувався Бог і не зашморгнув
того одного колоска на кінці стебла,
зоставив його на собачу та на котячу
долю. А люди потім стали й того
колоска собі забирати — раді були й
тому! Ще й так коло нього упадають
та пильнують, щоб росло хоч по
одному колоску на стеблі. А собака
й кіт теж біля чоловіка держаться
та зазирають йому в вічі, щоб він не
з’їдав усієї їх долі, щоб давав їм хоч
трохи з того хліба, що зоставлено по
їх благанню.
А притім і сваряться кіт з соба-
кою через те саме. Собака каже: «Це
мені Бог зоставив колосок». А кіт
на теє: «Ні, се я випрохав! Це на
мою долю Бог зоставив, а я вже з
своєї доброї ласки дозволяю людям
споживати той хлібець!» Отак би то
й сперечаються собака та кіт. , /
Олена Пчілка
Шаради, складені Оленою Пчілкою
1. Додайте спереду по 1 літері:
ЛИНА
дерево таке
нею хату мажуть
є у роті
2. Додайте спереду по 2 літери:
зілля
ЛИНА
рожева ягода
кущ, що цвіте в лузі
інакше — яр
добра неорана земля
3. Додайте спереду по 3 літери:
ЛИНА
росте у землі
ягода чужоземна
має в собі 60 секунд
4. Ось візьміте одно слово —
Із трьох буков лиш воно;
Ви на різнії початки
Його знаєте давно:
Як почнете з букви Д—
Буде велетень гаїв;
Як почнете з букви Ч—
Було в славних козаків;
Як почнете з букви 3 —
То дай Бог, щоб не болів!
93
1.	Крізь пустелю навпрошки
Йдуть-бредуть неквапом
Схожі, ніби близнюки,
Дві гори на лапах.
2.	Золоті клубочки
Обліпили квочку.
3.	Сто свічок на гілках стоять,
Сто свічок без вогню горять.
4.	Коли небо буває нижчим од
землі?
5.	Коли трава буває дужчою за
дерево?
Віктор Вурбела
6.	Покотилася, кура
Мимо нашого двора —
З двома гнутими рогами,
З двома взутими ногами,
З одним оком у чолі
І з сідуном у сідлі.
7.	Крикля-зникля за горою
Забавляється зі мною.
Я кричу:
— Як звуть тебе! —
А вона ягнятком:— Бе! —
Я лякаю: — Перейму! —
А вона телятком: — Му! —
Серджусь я: — Агій, лиха! —
А вона сміється: — Ха!
Тамара Коломієць
94
Липень
ЛИПНЕВІ ІМЕНА
1 липня — Леонтій, Євгенія; 2 — Зосим,
Сидір; 3 — Опанас, Інна, Римма, Мефодій,
Гліб, Наум; 4 — Микита, Терешко; 5 —
Зінаїда; 6 — Горпина, Євстахій, Артем,
Герман; 7 — Іван, Глафіра, Антоній, Яків;
8 — Леонід, Петро, Семен; 9 — Тихон; 10 —
Юрій, Валентина, Валентин, Зіновія; 11 —
Онися, Іван, Павло, Сергій, Килина; 12 —
Петро, Павло, Гапка; 13 — Андрій, Яків,
Петро, Пилип, Матвій, Михайло; 14 —
Кузьма, Петро; 15 — Петро, Кирило,
Любов; 16 — Марко, Пилип, Олександра,
Анатолій, Василь, Костянтин; 17 — Федот,
Андрій, Марта; 18 — Анна, Кирило,
Опанас, Онисим; 19 — Мелашка, Антоній,
Валентин, Василь, Євдокія, Марина; 20 —
Герман, Євдокія, Хома; 21 — Анастасія,
Прокіп; 22 — Олександра, Кирило, Федір;
23 — Олександр, Антін, Данило, Леонтій;
24 — Никодим, Олена; 25 — Михайло,
Гаврило, Неоніла, Федір, Вероніка; 26 —
Гаврило, Маркіян, Христя, Степан; 27 —
Харитя, Онисим, Степан; 28 — Володимир,
Дмитро, Олена, Нонна, Максим; 29 — Пав-
ло; ЗО — Леонід, Марина; 31 — Іван.
Петро
Майже в усіх народів Європи та й
інших континентів зустрічається
ім’я Петро (Петер, П’єро, Петря,
П’єр, Педро тощо). Ім’я це є роди-
чем грецьких слів «петреа» (скеля),
«петрос» (камінь). Ім’я широко уві-
йшло до українських пісень, при-
казок та прислів’їв.
Павло. Пав лина
Павло, Павел, Пабло, Пауло,
Поль — цей неповний, звісно, ряд
милозвучних чоловічих імен виріс
із кореня латинського слова «пау-
люс» (малий, маленький). Наймен-
ня має й жіночу форму: Паула,
Павлина, Паулина та багатенько
пестливих: Павлик, Павлусь, Пав-
лу шко, Павлуньо, Павка і навіть
Павлійко (від Павлій).
Володимир. Володимира
Любили київські князі це ім’я! І
не дивно. Адже це дуже давнє
слов’янське слово. Бачите, з яких
частинок воно складається: Волод
(від володіти) і мир (від світ, мир).
Отже, Володимир — той, що воло-
діє світом.
Та й жіноче ім’я Володимира
дуже гарне. Щось урочисто-величне
є в ньому ... князівське!
Семен
Ім’я Семен завдає чимало клопоту
мовознавцям. Одні з них «родича-
ють» це наймення з латинським
словом «семен» (насіння). Інші рід
його виводять із давньої Іудеї, від
слова Сімон, треті перекладають
його то як «слухняний», то як «ви-
слуханий» (Богом).
Можна спробувати вивести родо-
від української форми цього на-
ймення. У давнину, десь у XVI—
XVII сторіччях, на Україні, зокрема
на Поділлі, в козацьких загонах
часто зустрічалися вояки, що
носили наймення Семен. Семенами
називали колись відбірних воїнів,
своєрідну гвардію, добре озброєну й
вишколену.
95

7 9-38
Серпень
Місяць серпень серпом задзвонить,
Достиглий колос додолу склонить.
УКРАЇНА СВЯТКУЄ В СЕРПНІ:

19 серпня • Свято Преображення
Господнього (Спаса)
24 серпня • День Незалежності
України
Серпень
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
19 серпня — Спас другий (Ве-
ликий), Преображення Господнє.
Одне з найбільших християнських
свят. Свято врожаю. День поминан-
ня померлих родичів.
23 серпня — Лаврентія. Якщо
цього дня в ставках вода тиха, то й
осінь буде спокійною.
1	серпня — Мокрини. За цим
днем прогнозують, якою буде осінь.
2	серпня — Іллі Пророка. Свято
грому, або «громове свято». Цього
дня найчастіше йде дощ: «Прийде
Ілля — наробить гнилля».
4	серпня — Марїі-Магдалини. Це
добрий день: «Сильні роси бережуть
від дощу покоси».
6	серпня — Бориса і Гліба. Пора
найактивнішого збирання грибів.
7	серпня — Анни. За цим днем
прогнозують зиму.
9	серпня — Пантелеймона, Па-
ликопа, Палія. Вважається, що Па-
ликоп спалить блискавкою снопи,
якщо цього дня працювати.
10	серпня — Смоленської ікони
Божої Матері. Це свято пов’язане із
заступництвом від пожеж.
12	серпня — Сили, Івана-воїна. З
цього дня можна сіяти озимину.
14	серпня — Маковія і першого
Спаса (Медового). Перше осіннє свя-
то, з яким пов’язують закінчення
літа. Двотижневий Спасівський піст,
що припадає на кінець літа.
15	серпня — Стефана. Починали
косити отаву.
16	серпня — Антона-вихровія.
Антоніни вітряної. За цим днем
прогнозували погоду в жовтні.
25	серпня — Фотія. День свята
вогню у гуцулів. Традиційні об-
жинки.
28	серпня — Успіння Пресвятої
. Богородиці і Перша Пречиста.
День проводів літа. «Успіння про-
воджай, а осінь зустрічай».
29	серпня — Третій Спас (Хліб-
ний). Починається відліт пташок.
Третя зустріч осені.
98
Серпень
л л
В серпня місяця в господі
Дозріва плодів багато,
І на полі, і в городі
Спробуй все оте зібрати!
Тож на ниві урожайній,
Де валками хліб кладеться,
Він жнивує на комбайні,
Хоч усе ще серпнем зветься!
Тамара Коломієць
ПЕРЕПІЛКА
Ой летіла птиця —
пе-ре-пе-ли-ця,
не під небесами —
житами, вівсами,
гречками медвистими,
пшеницями чистими.
Хвалилася птиця —
пе-ре-пе-ли-ця:
— Здрастуй, спілий колосе,
ясна зірко,
діточок я вивела *
аж семірко!
— Не хвалися, птице,
пе-ре-пе-ли-це!
Під моїми ж вусами,
світлими та русими,
зерна не облічено,
числами не мічено;
сім по сім та ще сім,
та звершечку двадцять два,
отакі мої слова,
отакі ідуть жнива!
Андрій Малишко
СОРОЧЕЧКА КОЛОСОЧКА
Прийшло літко —
З лото ліпко,
Зазолотилось,
На зелененький колосочок
Задивилось:
— А в житнього колосочка
Зеленесенька сорочка,
Глянь! —
Глянуло сонечко
Золотим очком —
Позолотило сорочечку
Колосочку.
— А в житнього колосочка
Золотесенька сорочка,
Бач?
Валентина Козак
КАВУН І КВІТИ
Біліє щось... дивлюся я —
Кавун... не бачив ще такого:
Такий здоровий, що хлоп’я
Не перескочить через нього.
Кругом все поле, як той мак,
Укрили золотії квіти,
Густесенько і гарно так,
Неначе біля мене діти.
Чи справді то кавун, чи ні?
Вгадайте, дівоньки й хлоп’ята.
. Чи, може, так здалось мені?
Гуртом порадьтесь, лебедята.
Як угадаєте— глядіть!
Гостинці будемо ділити,
А я вже знаю, як ділить:
Мені — кавун, а дітям — квіти.
То не кавун білів в очах,
То повний місяць на просторі
Світив над нами в небесах,
А золотії квіти — зорі.
Леонід Глібов
7
99
Серпень
СПАС
Це свято встановлене церквою на
спомин про велику подію в житті
Ісуса Христа, коли Він незвичайним
способом вирішив довести учням
славу свого Божества. Взявши трьох
апостолів — Іоанна, Петра та Якова,
Він вирушив з ними на гору Фавор,
де під час молитви лице Його за-
сяяло, ніби сонце, а одяг зробився
білим та блискучим, як світло. З’я-
вилися пророки Мойсей та Ілля і
стали бесідувати з Ісусом. У цей час
незвичайна біла хмара покрила всіх
і з хмари почувся голос Божий: «Це
є Син Мій улюблений, на Якому
Моє благовоління, і Його слухайте!»
Преображення Христа відбулося
під час свята плодів.
В Україні це свято здавна нази-
валося Яблучний Спас.
СПІЛА КАЗКА
СЕРПНЕВОГО САДУ
У серпні для мене було довго-
жданим, як і для всіх дітей,
барвисте чарівне свято Спаса. Ще
зранку мати посилала мене та сест-
ричку Олю, братів Петруся й
Василька в садок нарвати черво-
нобоких яблук та солодких жовтих
груш. Ми брали кошики і бігли під
гору в садок. Ступала я, мов у
казку, в теплі росяні трави саду. А
в травах так і мерехтять писані
яблука. Піднімеш холоднувате, ран-
ковою росою умите яблуко, підне-
сеш до вуха і поторохтиш ним. «О,
стигле!» — зрадієш. Це ж там десь,
біля серцевини, торохтять вистиглі
кароокі зернятка.
Яблука були зеленою зав’яззю на
початку червня, перенесли зливи й
градобої, спеку та вітрища, не зір-
валися з гілки, щоб аж на Спаса, на
святі серпневого саду, подивувати
всіх. Перебирали, витирали від роси
яблука, груші, складали їх у свят-
ковий плетений кошик. Мати лаш-
тувала туди мед, пироги з яблука-
ми, свічечку і все це накривала ви-
шиваним рушником.
Зранку все село, старе й мале,
йде в святковому одязі — вишиван-
ках, тернових хустинках, доброму
янтаревому намисті — із повними
кошиками садовини до церкви.
У церкві правиться, горять свіч-
ки, всі люди з лагідними, добрими
обличчями говорять пошепки. Ви-
соко злітають янгольські голоси пів-
чої. Там співають і мої батьки.
Потім увесь хрещений ЛЮД вихо-
дить на вулццю, стає з кошиками
довкіл церкви на траві, запалює
свічечки на плодах. Усі виставля-
ють дари літа, ніби змагаються одне
з одним: «Он що вродив наш сад!
Яблука, груші, виноград, сливи —
та все добірне, та все налите сонцем,
аж пашить здоров’ям!»
Священик із хором, хрестом та
іконами тричі обходить кругом
церкви, читає урочисту молитву й
освячує плоди. Опісля посвяти люди
роздають дари дітям, один одному,
вітаються зі Спасом.
Рідних і близьких сусідів та ку-
мів запрошують у гості.
А нас, дітей, посилали з гостин-
цями до самотніх стареньких сусі-
дів — свяченого віднести, журбу ві-
дігнати, розвеселити дідусів і
бабусь...
Та й розкішне, барвисте, солодке
й пахуче, щедре, як сад, свято —
Спас а...
Валентина Козак
100
Серпень
ЧОГО ПЛАКАЛА БОЖА МАТИ
Хто не чув про святого Антонія
Печорського — засновника Києво-
Печерської лаври, найбільшої свя-
тині України? Та, мабуть, не всі
знають, що він започаткував ще два
монастирі. Спершу святий Антоній
викопав печеру в своєму рідному
Любечі на Чернігівщині, потім там
постав Любецький Антоніївський
монастир. Згодом, уже заснувавши
монастир у Києві, чернець через
гнів князя Ізяслава мусив оселити-
ся в Чернігові, знову викопавши со-
бі печеру у відлюдному місці, в Бол-
диних горах, і з тієї-печери виник
Іллінський монастир. Сталося це в
1069 році. Відтоді багато поколінь
ченців копали під землею примі-
щення, галереї, що залягають у тов-
щі гори в чотири яруси і тягнуться
загалом на 315 метрів. У печерах
влаштовані три церкви: Антонія,
Феодосія Тотемського та Миколи
Святоші. Вони — унікальні. Адже
церква святого Феодосія найбільша
серед підземних церков не тільки в
Україні, а й у всьому східнослов’ян-
ському світі. Її довжина 16,5 мет-
рів, висота 8,4 метра!
Над входом до Антонієвої печери
ще в XII столітті поставили неве-
личку церкву пророка Іллі. Вона
рідкісної будови: всередині в ній
немає стовпів. Це єдина така церква
в Україні, що збереглася з княжих
часів. Завершувалась церковка од-
нією банею. Вже ген пізніше, в 1649
році, на кошти чернігівського пол-
ковника Степана Подобайла їй добу-
дували ще дві бані. У 1658 році для
церкви справили нову ікону Божої
Матері, яку написав Григорій Лу-
бенський. І ось цій іконі випало
прославитися на всю Україну.
Та спершу пригадаймо собі, які
тоді були часи. Помер Богдан
Хмельницький. Цим негайно скори-
сталася Москва, почавши розпалю-
вати чвари між козацькою старши-
ною, підохочуючи її до боротьби за
владу. І тоді, провіщаючи біду, за-
плакала Божа Мати на іконі в Іллін-
ській церкві. Про цю незвичайну
подію, що сталася в 1662 році, за-
писано в літописі Самійла Величка.
«Плакала тоді Пресвята Діва, жа-
ліючи православних християн мало-
росіянів, що через незгоду, роздво-
єння і міжусобиці одні вже від смер-
тоносної зброї сконали, другі з віт-
чизни бідні в полон відведені, треті
мають відведені бути, а четвертим
доведеться у вітчизні голови поклас-
ти». Ось до якого лиха призвело вла-
долюбство вождів, що задля власних
гордощів занапастили Вітчизну.
Співчуття Божої Матері надовго
лишилося в пам’яті українського
народу. Про Іллінську Богоматір
співали пісні, розказували легенди.
Для багатьох церков намалювали з
неї копії. Ікону в Іллінській церкві
вбрали в коштовні срібні шати.
Якимсь дивом ті шати уціліли від
більшовицьких хижаків; тепер вони
зберігаються в Чернігівському істо-
ричному музеї.
А сама чудотворна ікона невідомо
куди поділася.
101
Серпень
24 серпня
Іень Незалежності
України
ІМ’Я НАШОЇ БАТЬКІВЩИНИ
Наша славна Україна,
Наше щастя і наш рай!
Чи на світі є країна
Ще миліша за наш край?
І в щасливі, й злі години
Ми для неї живемо,
На Вкраїні й для Вкраїни
Будем жити й помремо...
Володимир Самійленко
Зверніть увагу на слова: Україна,
рай, країна, край, Вкраїна. Ви не
можете не відчути, що це — слова-
родичі. То як же виникла назва
Україна, хто й коли вперше назвав
її цим ім’ям?
Очевидно, слово «україна» існу-
вало в нашій мові ще з незапам’ят-
них часів, але як загальна назва
краю, землі, території. Перша ж
точно датована писемна згадка нале-
жить до 1187 року. В «Київському
літописі» з приводу смерті князя
переяславського Володимира Глібо-
вича записано: «За ним Україна ба-
гато потужила».
Вчені вважають, що назва Ук-
раїна означає країна, край, уділина
(від краяти), тобто територія, яка
відділяє мене (народ, плем’я, рід)
від інших і є наділеною (украєною)
мені як батьківщина. В народі й
сьогодні, коли щось відрізують як
частинку від чогось, то кажуть:
«відкраяти». Наприклад, хліб по-
краяти (нарізати).
Відомо, що в давні часи територія
східнослов’янських племен умовно
ділилася на окремі землі, що
називалися країнами, українами.
Після розпаду Київської Русі на
окремі незалежні князівства слово
«Україна» набуло нового значення —
«князівство».
А тепер прочитайте ще такі
віршовані рядки:
Дай Боже, щоб настала переміна!
У цьому ж — ні найменшого гріха,
На Україні буде Україна,
А не чиясь окраїна глуха.
Анатолій Бортняк
Україна — «окраїна глуха»? Див-
но, чи не так? Але довгий час існу-
вала теорія про походження слова
«Україна» від «окраїна». Ця теорія
хибна, вона не знайшла належного
наукового підтвердження. Та ви
вже, діти, зрозуміли, що Україна —
це край, земля, країна, де жили
наші предки, батьки,— наша Бать-
ківщина. Не забувайте слова поета:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Василь Симоненко

102
Серпень
* Відшукайте назву нашої Бать-
ківщини в акровіршах:
У мене є одне кохання,
Котре не зраджу я вовік:
Росло воно не день, не рік,
А і зо мною виростало
І квіткою рясною стало...
Не одцвіте моє кохання,
А буде в серці до сконання.
Володимир Самійленко
У всіх людей одна святиня,
Куди не глянь, де не спитай,
Рідніша їм своя пустиня,
Аніж земний в чужині рай.
їм красить все їх рідний край.
Нема без кореня рослини,
А нас, людей, без Батьківщини.
Микола Чернявський
ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА
Ще не вмерла Україна,
І слава, і воля,
Ще нам, браття-українці,
Усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки,
Як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття,
У своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим
За нашу свободу
І покажем, що ми, браття,
Козацького роду.
Павло Чубинський
ГІМН
Слова палкі,
мелодія врочиста,
державний гімн
ми знаємо усі.
Для кожного села,
містечка, міста —
це клич один
з мільйонів голосів.
Це наша клятва,
заповідь священна,
хай чують друзі й вороги,
що Україна вічна,
незнищенна,
від неї ясне світло навкруги.
Наталка Поклад
Ви, звичайно, чули мелодію Дер-
жавного Гімну України. Вона зву-
чить щоденно о 6-й годині ранку та
о 24-й годині вночі по українському
радіо. Гімном Україна розпочинає й
закінчує кожен свій день. Чому?
Бо гімн — це урочиста патріотич-
на пісня, яка уславлює Україну, є сим-
волом її державності й національ-
ної єдності. Назва гімн прийшла до
нас із грецької мови. Так у Стародав-
ній Греції називали врочисту, по-
хвальну пісню на честь богів і героїв.
У музиці гімном називають музич-
ний твір урочистого характеру. За-
раз існує безліч гімнів: державних,
військових, партійних, релігійних,
на честь подій і героїв.
Державним гімном нашої Бать-
ківщини є музична редакція пісні
«Ще не вмерла Україна». Слова на-
писав у 1862 р. поет, етнограф Пав-
ло Чубинський.
Музику до вірша створив компо-
зитор Михайло Вербицький. Впер-
ше з нотами пісня-гімн була надру-
кована 1885 року. Проте її вико-
нання й поширення довгий час забо-
ронялось і переслідувалось. І тільки
в незалежній Україні музична ре-
дакція пісні «Ще не вмерла Украї-
на» стала державним гімном.
Запам’ятайте, що гімн слухають
стоячи!
103
Серпень
КЛЯТВА
(Уривок з повісті
«Таємниця Лесиковоі скрипки»)
— Хлопці,— озивається Дмит-
рик, і голос його звучить так свят-
ково, може, вперше в житті.— Зем-
ля і небо освітлені, як церква, дамо
тут клятву — жити для України.
Слова ці були мовлені неголосно,
та Лесикові здалося, що вони про-
лунали на всю Україну і полинули в
небеса, бо на землі стало ще світ-
ліше, а гори виросли ще вище в
тому сяйві, бо силу їм послали сте-
пи і небо. Така тиха ніч: шепни сло-
во — і весь світ почує...
— Ми ніколи не давали клятви
Україні,— вагається Грицько.— Ми
не вміємо...
— А ми придумаємо свою клят-
ву,— запевняє Дмитрик.— Скаже-
мо щиро, і Україна її прийме.
Він поправляє сорочку, на якій
теплиться зілля з-над Черемошу, про-
водить долонями по лиці, очищаю-
чи його від утоми і дрібної поденної
суєти, і виймає з торбини свічку.
Хлоп’ята, не відводячи очей,
роблять те саме, і всі троє, одягнуті
в біле, самі стоять при світлі міся-
ця, як свічки.
Дмитрик мовчки піднімає тріцу,
вкладає у її середню чашечку свою
свічку, а по боках припасовує Леси-
кову і Грицькову свічки і запалює їх.
Три вогники горять весело і
рівненько, хлопці заніміло дивлять-
ся на них і не дихають, і земля
дивиться і не дихає, а вогники
прямими і високими світлинками
тягнуться до неба.
— В ім’я Отця, і Сина, і Святого
Духа. Амінь,— хреститься Дмитрик
раз, другий і третій, а хлопці
повторюють за ним, і миготливі
відблиски палаючих свічок грають
на їхніх обличчях.
Тихо стає, як у церкві тієї святої
миті, коли всі люди вклякли на ко-
лінах і, схрестивши руки, молять-
ся, тільки губи ледве помітно вору-
шаться.
Тріца яскраво горить над голо-
вами. Дмитрик високо тримає її у
лівій руці, а правою притискає до
грудей топірець. Хлоп’ята стають по
обидва боки з топірцями і чекають
від нього клятви, щоб повторити її.
Він не знає, що казати, бо ніхто
його тих слів, як жити для України,
не навчив, і в тих книжках, які йо-
му давали в школі читати, теж не
вичитав. А казати щось треба, не
можна втрачати ні однієї миті —
настав час проголосити клятву
Україні.
Рвучко опускає тріцу, кладе руку
на чашечку посередині, де горить
його свічка, і твердо мовить:
— Я, малий українець, клянуся
вам, Україно...
— Я, малий українець, клянуся
вам, Україно,— повторюють менші і
теж обхоплюють долонями чашечку
тріци зі своїми свічками, і хоч
гарячий віск скапує їм на долоні,
терплять і не випускають тріци.
— ...любити вас, як маму, боро-
нити волю і, як ваш син, жити лиш
для вас.
Ледве стихли слова цієї клятви,
яку Дмитрик склав під палахко-
тіння свічок так, як умів, коли ти-
шу ночі знову розбудив і звеселив
голос сопілки, що, здавалося, за-
пався тут навіки. Він виринає з-під
землі і пливе понад селом, понад
Карпатами, понад усією Україною —
і нема йому зупину.
То грає вічна калинова сопілка,
що не вмирає, як і Україна.
Ярема Гоян
104
Серпень
28 серпня
День авіації
НАЙБІЛЬШИЙ У СВІТІ ЛІТАК
Українські інженери з конструк-
торського бюро імені О. К. Антонова
не раз дивували світ небаченими лі-
таками. Такими були великі транс-
портні літаки «Антей» і «Руслан».
У середині 80-х років вони скон-
струювали новий важковаговий су-
перлітак АН-225, який за своїми
технічними можливостями став
справжнісіньким дивом у галузі лі-
такобудування. «Мрія», як назвали
цього найбільшого у світі повітря-
ного гіганта, може перевозити ван-
тажі вагою до 250 тонн на віддаль
850 кілометрів. Він перевозить та-
кий великий вантаж «верхи», в спе-
ціальному контейнері.
22 березня 1989 року «Мрія» вста-
новила 109 світових рекордів при ви-
пробувальних польотах вищої кате-
горії складності. Із вантажем 155 т
вона пролетіла від Києва до Санкт-
Петербурга і без посадки поверну-
лася назад.
Без вантажа наша «Мрія» досягла
небувалої для суперважких літаків
висоти — 12410 метрів!
' АРМІЯ КРИЛАТА
Не громи гуркочуть ярі,
Аж дерева гнуться,—
Літаки летять у парі,
Над хмарками в’ються.
Налетіли, нагриміли —
Й до аеродрому.
Насвистіли, надуділи
Повні вуха грому.
Пролетіли понад гаєм.
Знов дрімає хата.
Неба синь оберігає
Армія крилата.
Леонід Горлач
ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
ГРОЗА АКУЛ
Страшний навіть для людини,
морський хижак акула жахає бага-
тьох мешканців моря. А сама акула
страшенно боїться маленької рибки,
що зветься діодон макулатос. Живе
вона у водах південно-американсь-
ких морів. На носі в рибки — гостра
тверда шпичка. Ковтне акула таку
рибинку — рибинка проколює акулі
черево й сама неушкодженою
випливає в море. А акула гине.
ЗЕЛЕНИЙ КОМПАС
Збираючись у туристський похід,
ви, звичайно, візьмете компас. А чи
відомо вам, що в деяких районах
нашої країни є рослина-компас?
Це — дикий латук, родич салату.
Росте він по городах, садах, край доро-
ги, на узліссі. Листя латуку постав-
лене на ребро. Вісь листка спрямо-
вана з півдня на північ. Мандрів-
ник, забувши дома компас, може ви-
значити сторони світу за листям
латуку.
ЗМІЯ-СТОРОЖ
До крамниці, де немає жодної
людини, крадеться злодій. І раптом
йому щось обплутує ноги, не дає й
кроку ступнути. Змія! Якщо на
крик переляканого злодія ніхто не
прибіжить, то він може й загинути.
Часто послугами змій-сторожів
користуються в Сіднеї. Тільки за
послуги платять не змії, а її
господареві-дресирувальнику.
105
Думала
— Як же це так, дочко? —
дорікає мати Оленці.— Я ж просила
тебе, коли йшла на роботу, щоб ти
підмела в кімнаті. А ти забула й
цілий день прогуляла, а в хаті
сміття по вуха.
— Чого це забула? — каже Олен-
ка.— Я весь час тільки й думала:
будете ви мене сварити за те, що я
не підмела, чи ні.
Микола Герасименко
Не поспішає
— Це ти, Андрійку, ще й досі обі-
даєш? — дивується сестричка Ок-
санка.
— А тобі що?
— Та ти ж завжди квапишся, ко-
ли їси. Все кудись біжиш... А сьо-
годні що скоїлося?
— А-а-а,— невдоволено сказав
Андрійко.— Просив батько, як за-
кінчу обідати, щоб допоміг у дворі
прибирати...
Микола Герасименко
Безвихідне становище
— Як тобі не соромно ходити з
такими брудними вухами!
— А що ж я маю робити, мамо,
як у мене немає інших!
У зоопарку
— Татусю, а слонячий батько
смикає слоненят за вуха?
— Ні.
— От шкода! Такі вуха марно про-
падають.
106
Серпень
СЕРПНЕВІ ІМЕНА
1 серпня — Роман, Серафим, Степан,
Марина; 2 — Опанас; 3 — Серафима,
Семен, Онуфрій, Анна; 4 — Марія, Фокій;
5 — Сусанна, Олімпіада, Трохим; 6 —
Борис, Гліб, Соломія, Опанас, Христина,
Полікарп; 7 — Анна, Марко, Макар; 8 —
Мойсей, Параска, Степанида, Ярмола; 9 —
Пантелеймон, Софія, Климентій, Микола;
10 — Никанор, Прохір, Фаїна, Остап; 11 —
Михайло, Костянтин, Кузьма, Серафима;
12 — Валентин, Федора, Михайло, Лука;
13 — Яким, Пелагея, Іполит; 14 — Анто-
ніна, Гурій, Соломія, Олександр; 15 —
Степан, Христина, Василь, Ніна; 16 —
Антін, Соломія, Кузьма; 17 — Антоніна,
Іван, Євдокія; 18 — Наталка; 19 —
Митрофан, Неоніла, Надіа; 20 — Митро-
фан, Марина; 21 — Григорій, Мирон,
Степанида; 22 — Олексій, Ольга, Дмитро,
Маркіян, Марія, Петро, Макар; 23 —
Лаврентій, Лідія; 24 — Олександр, Лариса,
Максим, Василь, Сусанна; 25 — Олександр;
26 — Тихон, Максим; 27 — Михей, Арка-
дій; 28 — Таїсія; 29 — Никодим; ЗО —
Людмила, Мирон, Павло, Євтух; 31 — Вар-
вара, Юрій, Марко.
Роман. Романа
Гарне й поширене ім’я Роман має
подібне звучання в різних народів:
Роман (білоруською); Романас, Ро-
мас (литовською); Ромен (французь-
кою); Романус (німецькою, голланд-
ською і шведською); Романо, Ромео
(італійською). Від цього імені утво-
рилися й жіночі: Романа, Рамона,
Рома, Романія.
А прийшло ім’я до нас із Дав-
нього Риму. Місто своє римляни
називали Рома. Отже, Роман озна-
чає римський, римлянин.
Ольга
Княгиня Київської Русі Ольга бу-
ла однією з перших серед слов’ян-
ських жінок з таким найменням.
Згодом, видно, завдячуючи висо-
кому санові княгині, ім’я набрало
значного поширення. Ім’я Ольга —
не слов’янське. Його принесли з со-
бою на Русь варяги. У скандинавсь-
ких мовах Гельга (Хельга) означає
«свята».
Антін. Антоніна
Ім’я Антін порівняно довго побу-
тує в Україні. Антін — родич грець-
кого слова «антос», яке україн-
ською перекладається як квітка.
Отож це ім’я означає «квітучий».
Схоже наймення полюбило і наше
жіноцтво: Антоніна, Антоніда (пест-
ливі форми: Антося, Тося, Тоня).
Людмила
Привабливими й гарними є іме-
на, що своїми коренями глибоко
вросли в рідну мову. Це зокрема
такі складені слов’янські наймення,
до яких входить корінь «милий».
Слово «милий» має багатовікову іс-
торію. У сиву давнину, а в деяких
мовах ще й тепер, воно було
близьким родичем слів «радісний»,
«коханий». Найпоширенішими ук-
раїнськими іменами з таким
коренем є наймення: Людмила
(людям мила), Милослава (любов і
слава), Милана (мила, люба) та ін.
До родинного гнізда цих імен
належать і всі слов’янські наймення
з коренем «любий»: Любомир,
Любомил, Любава, Добролюб тощо.
107
їм*
м/
Вересень
УКРАЇНА СВЯТКУЄ У ВЕРЕСНІ:
Вересень місяць добре ґаздує,
Овоч смачненький дітям дарує.
1 вересня • День знань
21 вересня Різдво Пресвятої
Богородиці
27 вересня Всесвітній день
туризму
Вересень
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
ЗО вересня — Віри, Надії, Любові
та їхньої матері Софії. Жінки не
починали будь-якої важливої
роботи.
ОСІНЬ
1	вересня — Андрія Стратилата.
Цього дня починали копати буряки.
4	вересня — Боголіпа. Це — час
перших осінніх морозів.
5	вересня — Луппи. На Гуцул ь-
щині — свято вовків.
7	вересня — Варфоломія. Почи-
нається ранній посів озимини.
11 вересня — У січення голови
Предтечі й Хрестителя Господнього
Івана Головосіки. У цей день не
можна різати нічого, що нагадує со-
бою голову.
14 вересня — Семен-літопро-
водець. Початок справжньої осені.
17 вересня — Христодули, ікони
«Неопалима купина». Іконі припи-
сували чудодійну властивість захи-
щати од пожежі. Для цього її тричі
треба було обнести навколо вогню.
19 вересня — Михайла Чудо-
творця. Від Михайла починали
святкувати храмові свята.
21 вересня — Друга Пречиста,
Різдво Богородиці. З цього дня мож-
на було засилати сватів.
24 вересня — Федора. Осіннє рів-
нодення.
27 вересня — Воздвиження
Чесного і Животворчого Хреста
Господнього, Здвиження. Остання
птиця відлітає у вирій.
Веселий вересень у лісі
Повісив ліхтарі,
І сонце на злотистім списі
Гойдається вгорі.
Гаптує вечір жовтим шовком
Блакитні килими,
А чорний пень зробився вовком,
Повившись у дими.
Юрій Клен
110
Вересень
* * *
...Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Тарас Шевченко
* * *
Вересень. Стежка до школи.
Дзвонить веселий дзвінок.
І через луг, через поле
Сонце спішить на урок.
Микола Сингаівський
СВІТЛА МИТЬ
Отакий, як у букварику,
Із букетом у руках,
Чом спинився ти, школярику,
Серце в грудях, наче птах?
Як складав ти в ранець зошити!
Як чекав щасливих днів!
Щоб до сліз перетривожити,
Перший дзвоник продзвенів.
За порогом вітру витівки,
Шелестіння верховіть.
В першім класі
Перша вчителька,
Усміхаючись,
Стоїть.
Тамара Коломієць
ШКОЛА
Наче вулик — наша школа,
Вся вона гуде, як рій.
І здається, що довкола
Розквітають квіти мрій.
Бігають, сміються діти,
Та лиш дзвоник задзвенить —
Стане тихо, ніби в квіти
Поховались бджоли вмить.
Дмитро Павличко
З народної мудрості
Хто хоче більше знати,
треба менше спати.
Пташка красна своїм пір’ям,
а людина знанням.
Не кажи: «Не вмію!»
Кажи: «Навчуся!»
Наука та труд
добрі плоди дають.
Не бурчи,
та навчи.
Грамоті вчиться —
завжди пригодиться.
Вчений іде, а неук
слідом спотикається.
Коли не вчився Іванком,
то Іваном вже тяжко вчитися
Учитись — однаково,
що гребти проти течії:
тільки перестав —
і тебе понесло назад.
Вчитися доброму —
погане на ум не прийде.
Грамотний — видющий
і на все тямущий.
Нема науки
без муки.
Від науки міцніють руки.
Гарно того вчити,
хто хоче все знати.
За одного вченого
десять невчених дають.
111
Вересень
ВЧИТЬСЯ ВЕРЕСЕНЬ ЧИТАТИ
Вчиться вересень читати,
вчиться літери складати.
Засміявся хитро вітер:
— А склади-но ОСІНЬ з літер!
Вдарив вересень тривогу:
— Хто прийде на допомогу?!
Огірок озвався гречно:
— «О» віддам я, безперечно,
раз оказія така! —
Стала гірка з огірка.
Тут світання нагодилось,
також чемно уклонилось:
— «С» охоче віддаю,
бо вітанням я стаю.
Ціле «ІН» індик приніс
в подарунок: — Прошу, друже!..—
Д и к, кабан великий дуже,
навпростець пішов у ліс.
Мовить вересень про себе:
— Ще м’якого знака треба! —
І підходить до коня:
— Дайте знак пом’якшення!
— Що ж, бери! — промовив кінь,
і з коня зробився к і н...
ОСІНЬ — літери у ряд,
як на кубиках в малят.
Завстидався вітер сильно,
каже вересню прихильно:
— Хочеш, «І» віддам тобі!
— Пізно, вітре, далебі,
віддавати «І» тепер,
як тобі я носа втер!
РІЗНІ ОЦІНКИ
У школі лісовій
За спільну парту сіли
Руденьке Ведмежа
І Зайченятко сіре.
Завдання їм
Однакове дали:
Розповісти про те,
Як літо провели.
Зітхнуло Ведмежа,
Понюхало чорнило,
Почухалося
Й зошита розкрило.
А Зайченя
На це лише й чекало —
Скосило очі,
Списувати стало:
«Улітку бігав
Між кущів і трав
І на деревах
Меду я шукав.
Іще я батькові
І матері поміг
Сухе гілля зібрати
На барліг...»
На другий день
Крізь плач Зайча белькоче:
— У Ведмежати — «п’ять».
А в мене — «два»...
Із тим, хто сам
Подумати не хоче,
Частенько отаке бува.
Анатолій Гарматюк
Оксана Сенатович
112
Вересень
ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
ШКОЛА
А ви вже прокинулися, любі друзі?
Пора до школи. Вслухайтеся в звучан-
ня цього слова. Воно буде супроводжу-
вати вас протягом одинадцяти років.
Шко-о-ла.
Слово «школа» є в усіх слов’ян-
ських мовах. У давньогрецькій мові
було слово «схоле». Від нього похо-
дить і наше «школа», але значення
його у греків було іншим: спочатку
«затримка», потім «заняття у вільний
час», далі «читання», а вже пізніше —
«лекція», сучасне — «школа».
З’явилися перші школи ще у дав-
ніх греків десь у VI ст. до н. е. Вчи-
лися в них лише хлопчики з родин
вільних громадян. Спочатку вони від-
відували школу, де їх навчали чита-
ти, писати, рахувати. Потім пере-
ходили до школи, де їх навчали
співів, музики, поезії. Пізніше, в ін-
ших школах, здійснювалося фізичне
виховання й загартування: тут готу-
вали майбутніх воїнів. Усі школи
були приватними.
У Київській Русі перші школи
з’явилися в кінці X століття. Наша
школа була теж багатоступеневою:
спочатку елементарна школа, потім
граматична, далі школа риторів. Учи-
лися в них здебільшого діти замож-
них людей.
Сьогодні школа доступна кожному
з вас. І все залежить лише від вашого
сумлінного ставлення до навчання, бо
головне завдання школи — зробити
вас розумними, фізично розвинути-
ми, культурними, вихованими людьми.
КАНІКУЛИ
Коли ми можемо почути у школі
громове «ура!», яке об’єднує всіх
школярів — і великих і малень-
ких? Саме тоді, коли закінчується
чверть і починаються канікули.
І знаєте, наші школярі не
виняток. У Стародавньому Римі на
канікули теж чекали... Ні, ні... не
діти! Дорослі!
Ви здивовані? Дорослі на кані-і-і-
кулах?! Нічого дивного в цьому не-
має. Період із 22 липня по 23 серп-
ня в стародавніх римлян називався
канікулами. Чому? Саме в цей час
Сонце перебуває в сузір’ї Пса. В
латинській мові собака — «каніс».
У цей час у Римі починалась най-
більша спека і римський сенат ро-
бив перерву в своїх засіданнях —
канікули. Згодом канікулами поча-
ли називати літню перерву в роботі
навчальних закладів, а ще пізніше —
взагалі всяку усталену перерву в
заняттях учнів і студентів.
ЩО КРАЙ, ТО ЗВИЧАЙ
В Японії та Австрії за давньою
традицією вчать дітей писати і пра-
вою, і лівою рукою.
В більшості країн пишуть зліва
направо. Справа наліво пишуть учні
арабських країн. А в Стародавній
Греції писали перший рядок справа
наліво, а другий — навпаки.
8 8-38
113
Вересень
НАШІ СВІТОЧІ
Іван Котляревський
(9 вересня 1769—10 листопада 1838)
Хто не знає безсмертної «Енеїди»,
якою понад двісті років захоплю-
ються мільйони українських
читачів?! А от чи всім відомо, що в
житті її автора,— Івана Петровича
Котляревського,— були двобої на
шаблях і серйозні дипломатичні
доручення, були дуелі й нещасливе
кохання.
Життєрадісний і веселий дотеп-
ник за вдачею, І. Котляревський був
також хоробрим і мужнім, справ-
жнім українським лицарем. Нав-
чання в семінарії, кар’єра канце-
ляриста не приваблювали його, тож
він узявся вчителювати в замож-
них родинах. І в одній такій родині
припала йому до серця гарна спі-
вуча дівчина-кріпачка на ім’я Ната-
лка. Він надумав викупити її з крі-
пацтва, але поміщик тільки поглузу-
вав з такої забаганки горопахи вчителя.
Отоді-то І. Котляревський всту-
пив на військову службу, сподіва-
ючись дослужитися до офіцерського
звання, щоб вести переговори на
рівних з поміщиком-кріпосником.
За два роки дістав звання прапор-
щика. Саме тоді знайомий земляк
привіз із Петербурга в полк веселу
книжку, яка зацікавила офіцерів.
Це була «Енеїда» І. Котляревського,
власне, надруковані без згоди
автора три частини незакінченого
твору, що ширився по Україні у
рукописних списках. Офіцери зразу
ж влаштували вечірку, на якій було
виголошено чимало тостів за
талановитого прапорщика-поета.
Тільки один офіцер, що знав І. Кот-
ляревського з часу його вчителю-
вання у хазяїна Наталки, почав
розпатякуватись, як він хотів зне-
важити дівчину-кріпачку. Стра-
шенно обурившись, І. Котлярев-
ський з іронічною усмішкою підняв
келиха за «мерзотника й негідни-
ка». Дуель була неминуча...
Наступного ранку на березі
Дніпра пролунало два постріли:
одна куля зірвала лівого погона з
плеча автора «Енеїди», а інша
скосила офіцера-негідника. Шля-
хетному захисникові дівочої честі
офіцери вручили срібну татарську
шаблю, яку щороку присуджували
тому, хто виявляв лицарську сміли-
ливість.
Після цього І. Котляревський міг
братися за викуп з кріпацтва ко-
ханої дівчини. Та почалася росій-
сько-турецька війна 1806—1807 рр.,
і він опинився на фронті в штабі
командуючого корпусом, мав уже
чин штабс-капітана. Одного разу в
переговорах з буджацькими тата-
рами йому довелось, крім хисту
дипломата, виявити ще й особисту
хоробрість. Татарський воєвода на-
поліг завершити переговори поєдин-
ком І. Котляревського з бувалим
воїном-татарином. Однак недовго
тривав брязкіт зброї — до ніг воєво-
ди упала половина шаблі татарина
114
Вересень
від вдалого удару штабс-капітана...
По закінченні війни І. Котлярев-
ський вийшов у відставку і цілком
віддався літературній творчості.
Проте влітку 1812 року в душі поета
прокинулось воєнне завзяття. За
сімнадцять днів він сформував на
Полтавщині козачий кінний полк
для боротьби з Наполеоном. І. Кот-
ляревський не мав своєї родини —
за роки військової служби та жи-
тейської суєти загубив Наталчині
сліди.
Пам’ять про кохану дівчину
ожила в імені і образі героїні його
п’єси «Наталка Полтавка», що ра-
зом із безсмертною поемою «Енеїда»
стали безцінним надбанням культу-
ри нашого народу.
Пісні Івана Котляревського
з п’єси «Наталка Полтавка»
ДЕ ЗГОДА В СІМЕЙСТВІ
ОЙ Я ДІВЧИНА ПОЛТАВКА
Ой я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка,
Дівка проста, некрасива,
З добрим серцем, неспесива.
Коло мене хлопці в’ються
І за мене часто б’ються.
А я люблю Петра дуже,
До других мені байдуже.
Мої подруги пустують
І зо всякими жартують,
А я без Петра скучаю
І веселості не знаю.
Я з Петром моїм щаслива,
І весела, і жартлива,
Я Петра люблю душею,
Він один владіє нею...
Де згода в сімействі,
Де мир і тишина,
Щасливі там люде,
Блаженна сторона,
їх Бог благословляє,
Добро їм посилає
І з ними вік живе.
Де згоди немає,
Де мир не царить,
Там щастя не витає,
Добром їх не дарить.
З хором їх пожитки,
Худоба і дітки,
Все марно біжить.
Пошли ж, Боже, радість
І миру покров
На нашу господу,
На вбогий сей кров.
І тихеє щастя,
І в мислях согласся,
І щирую любов.
8 *
115
Вересень
Різдво Пресвятої
Богородиці
НАРОДЖЕННЯ
ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ
Цей день святкується православ-
ною церквою, як одне з великих
свят.
Коли надійшов час народитися
Спасителеві світу, в галілейському
місті Назареті жив нащадок царя
Давида Іоаким зі своєю дружиною
Анною. Обоє були благочестивими
людьми і були відомі не своїм цар-
ським походженням, а смиренням
та милосердям, любов’ю до Бога і до
людей. Вони дожили до глибокої
старості, а дітей не мали, з чого ду-
же журилися. І не переставали про-
сити Бога, щоб він послав їм
дитину. Вони дали обітницю: якщо
у них народиться немовля, посвяти-
ти його служінню Богові.
За терпіння, велику віру і любов
до Бога й один до одного Господь по-
слав Іоакимові та Анні велику ра-
дість. Під кінець їхнього життя в них
народилась дочка. За вказівкою ан-
гела Божого їй було дано ім’я Ма-
рія, себто по-єврейськи «пані, на-
дія».
Народження Марії принесло ра-
дість не лише її батькам, а й усім
людям, тому що їй було передви-
значено Богом бути Матір’ю Сина
Божого, Спасителя світу — Ісуса
Христа.
З народної мудрості
— Де починається хліб?
— У тісті.
— Де починається тісто?
— У борошні.
— Де починається борошно?
— У зерні.
— Де починається зерно?
— У землі.
— Де починається земля
плодовита?
— У рученьках працьовитих.
Поле працю любить.
ЗДИВОВАНІ КВІТИ
Сю ніч зорі чомусь колючі,
як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала в кручі,
сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку:
— Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
а сьогодні вже восени!
Ліна Костенко
НИТОЧКА
Щоб не порвалась ниточка тонка,
Легенька, ніби срібна павутина,
Так тихо осінь колихає сина,
Щоб не порвалась ниточка тонка.
Ця ниточка до рідної землі,
Мов павутинка бабиного літа...
Лишень дмухни — і може полетіти,
Як відлітають ранні журавлі...
Ця ниточка — до рідної землі.
Надія Кир’ян
116
Вересень
БЕЗКОНЕЧНІ КАЗОЧКИ
Був собі журавель та журавочка,
Накосили сінця повні ясельця.
Наша пісня гарна й нова,
Починаймо її знова:
Були собі журавель...
(І так далі - без кінця).
* * *
Сів Карпо на колоду
Та й упав у воду.
Кис, кис, мок, мок:
Викис, вимок, виліз - висох,
Знов сів на колоду
Та й упав у воду....
(І так далі - без кінця).
* * *
Оце пісня ловка, ловка,
Ловка, та не вся.
Купив циган порося,
А циганка вовка.
Оце пісня ловка, ловка,
Ловка, та не вся.
Купив циган порося...
(І так далі - без кінця).
& & &
Скільки зірок на небі?
Стільки, як волосся на голові.
Скільки волосся на голові?
Стільки, як травиці на полі.
Скільки травиці на полі?
Стільки, скільки води в морі.
Скільки води в морі?
Стільки, як риб у воді.
Скільки риб у воді?
Стільки, як звірят в лісі.
Скільки звірят в лісі?
Стільки, як зірок на небі...
(І так далі - без кінця).
27 вересня
Всесвітній день туризму
ЯК ХОМА ЗБИРАВСЯ У ПОХІД
Заклопотаний Хома:
— Може, ще чого нема? —
Він зібрався у похід
Не абияк, а як слід.
О, Хома наш — голова:
Рюкзаків у нього два!..
Літнє сонечко пече,
А з Хоми аж піт тече.
У одній руці — стілець,
А у другій — казанець.
Рюкзаки висять на ньому,
Мов на осликові тому.
І сміються хлопчаки:
— Добрі в тебе рюкзаки!
Тільки треба для походу
Пару коней чи підводу!
Грицько Бойко
117
Слухняна
Куди поспішати
Велика азбука
'і»**»*,
Першокласниця приходить зі
школи, а мама питає:
- Оленко, а хто за тобою сидить?
- Я не знаю, бо вчителька каза-
ла, що назад обертатися не можна.
- Швидше збирайся, а то запіз-
нишся в школу,- каже мама синові.
- Нічого, школа відчинена цілий
день.
- Я не хочу ходити до школи,-
захникав Петрик.
- Чому? - спитав батько.
- Тому що мені скажуть: напиши
«А».
- А чому ж ти не хочеш написати
- Бо тоді мені скажуть: напиши
«Б».
Хоч круть, хоч верть
- Павлику, чому в тебе один че-
ревик чорний, а другий коричне-
вий? - запитав учитель у хлопчика,
тільки-но той з'явився в класі.- Ану
біжи додому й перевзуйся!
- Та я вже повертався, тільки
вдома теж один черевик чорний, а
другий коричневий...
118
Вересень
ВЕРЕСНЕВІ ІМЕНА
1 вересня — Андрій, Тимофій; 2 — Се-
рафима, Нонна, Самійло; 3 — Агапій, До-
рофій, Тадей, Петро; 4 — Явдоха, Ісидора;
5 — Лукина, Явтух; 6 — Клавдія, Петро,
Григорій; 7 — Ніна, Варфоломій, Тит; 8 —
Зіновія, Наталка; 9 — Анфіса; 10 —
Анна, Сава, Мелашка, Панас, Зенон,
Лаврентій, Євгенія; 11 — Іван, Уляна;
12 — Олександр, Данило, Ліда, Павло,
Кіра; 13 — Клавдія, Геннадій; 14 —
Килина, Варвара, Дарка, Семен; 15 — Іван,
Афанасія, Федот; 16 — Дорофей, Петро,
Василина; 17 — Федір; 18 — Максим,
Федір, Раїсія, Лисавета, Гліб; 19 —
Василина, Андрій, Євдокія, Роман; 20 —
Іван, Глафіра, Макар; 21 — Лук’ян, Алев-
тина; 22 — Анна, Харитон, Феофан,
Феодосія; 23 — Клименїій, Павло; 24 —
Дмитро, Леонтій, Сергій, Федора; 25 —
Горпина, Федір, Василина; 26 — Килина,
Ілля; 27 — Іван, Алла, Макар; 28 — Ми-
кита, Степан, Максим; 29 — Людмила,
Йосип, Прокіп; ЗО — Віра, Надія, Любов,
Софія, Ілля.
Михайло. Михайлина
Ім’я Михайло народилось із до-
сить неясного для сучасних читачів
вислову: мі-ка-ель, що переклада-
ється українською як: хто є, мов
Бог, тобто — хто, мовляв, є ще
(такий могутній), як Бог? В Україні
ім’я Михайло далеко відійшло від
свого початкового звукового першо-
взірця. В інших мовах воно звучить
по-різному: Михаіл, Мікаел, Мі-
шель, Михай, Майкл, Міхаль, Мі-
келіс і т. д. Жіночою формою цього
наймення є Михайлина, а пест-
ливою — Мишко, Михась, Миха-
сик, Михайлик, Михалко тощо.
Софія
Приємне і звучне ім’я Софія є,
так би мовити, сестрою-близнятком
грецького слова «софіа» (мудрість).
Популярним воно стало після кано-
нізації імен членів легендарної сім’ї
християнських великомучениць: ма-
тері Софії та її трьох дочок, що ма-
ли такі імена: Агапе, чи Хоріс (Лю-
бов), Пистіс (Віра) та Елпіс (Надія).
Наталка
Дивна доля інколи буває в
людських імен. Така доля зокрема
випала імені Наталка. Українські
жінки довгий час не вживали масо-
во такого наймення. Спопуляри-
зував же його великий майстер ук-
раїнської літератури, людина і тво-
рець, що вперше вивів українську
мову на широкий шлях, автор
славнозвісних «Енеїди» і «Наталки
Полтавки» - І. П. Котляревський.
Щоправда, рід свій Наталка ви-
водить із далекої Римської імперії.
Наталіа по-латинському означає
«рідний», «належний до народжен-
ня», «народжений». Згадане най-
мення має в Україні найчастіше
форму Наталка, рідше - Наталя.
119


Жовтень
УКРАЇНА СВЯТКУЄ В ЖОВТНІ:
1 жовтня
14 жовтня
День учителя
Перша
неділя
А місяць жовтень мряку розсіє,
В лісах, в садочках лист пожовтіє.
Міжнародний день
музики
Міжнародний день
людей похилого віку
Покрова Пресвятої
Богородиці
Жовтень
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
1	жовтня — Ярини. Цей день ще
називають «журавлиним літом».
2	жовтня — Трохима. В цей день
хлопці й дівчата обирали собі пару.
З жовтня — Дениса. Північний
вітер — на холод, південний — на
тепло, західний — на сльоту, а схід-
ний — погода зимна, але сонячна.
5	жовтня — Фотія. Якщо листя з
берези ще не впало, то сніг ляже
пізно.
8	жовтня — Єфросинїї, Сергія Ка-
пу стяника. За повір’ям, пошаткова-
на капуста мала довго зберігатися.
9	жовтня — Івана Богослова.
Завершували всі польові роботи.
14 жовтня — Покрови Пресвятої
Богородиці. Починалися вечорниці
та весілля.
20 жовтня — Сергія Послушного.
Зазимки. З цього дня вже чекали
зими.
22 жовтня — Євлампія. Цей день
називали «болотихою». Куди ріжки
місяця покажуть, звідти будуть
вітри.
ЗО жовтня — Осія. В цей день
колесо з віссю прощається — кінець
літнього шляху.
31 жовтня — Луки. Лука осінній
лікує всі недуги. Замовляють від
хвороб.
ОСІНЬ
Ішла осінь чорноброва,
Зайшла вона до діброви,
Свої сакви розв’язує
Та обнови показує:
— Ой діброво-невісточко,
Візьми собі намистечко,
Коралове — для калини,
Агатове — для тернини.
А березам — серги срібні,
Серги срібні — роси дрібні,
Вербам — хустки торочені,
Вільхам — сукні золочені.
Тамара Коломієць
122
Жовтень
1 жовтня
Міжнародний день музики
КОЗАЦЬКІ МУЗИКИ
Козацька військова музика досяг-
ла на Запорозькій Січі високого рів-
ня розвитку. Особливе місце нале-
жало духовим та ударним інстру-
ментам: трубам, сурмам, тулумба-
сам (литаврам), барабанам та буб-
нам. Улюбленими у козаків були та-
кож струнно-щипкові інструменти —
кобзи (бандури).
До складу козацького військового
оркестру входили трубачі (тремба-
чі), сурмачі, довбиші (литавристи,
тулумбасники), які виконували спе-
ціальні похідні і бойові музичні тво-
ри та урочисті п’єси під час зустрі-
чі козацького війська, що поверта-
лося на Січ після успішних походів,
а також на прийомах послів, почес-
них гостей тощо.
Військо Запорозьке мало розви-
нуту систему сигналізації. У потріб-
ний час трубачі та сурмачі викону-
вали на своїх інструментах той чи
інший сигнал. Кожна труба мала
певне призначення: сповіщати про
сідлання коней, посадку вершни-
ків, виступ у похід тощо.
Тулумбаси, які ще називалися
котлами, оскільки за своєю формою
нагадували котли (казани) з натяг-
нутою зверху шкірою, використо-
вувалися в основному для зв’язку:
ними скликалися козацькі ради,
передавалися повідомлення про
ворожий наступ та накази під час
бою. Тулумбаси були найрізнома-
нітніших розмірів. У найбільші з
них (вони ще називались «наба-
тами») било одразу вісім чоловік.
Набати здебільшого зберігали в Січі,
а в походи кожний військовий загін
брав малі тулумбаси, які довбиші
прив’язували до сідел своїх коней.
Траплялося й так, що набати,
тулумбаси, барабани та бубни
використовувалися для своєрідної
психічної атаки: сильні, як гар-
матні постріли, звуки набату разом
з гуркотом тулумбасів та прониз-
ливим лускотом барабанів і бубнів
викликали у ворожому війську
паніку і примушували до втечі.
Олена Апанович
БОГДАНКО-БАНДУРИСТ
Ой що то за подзвін!
Ой що то за диво!
Бабуся Богданку
Бандурку купила.
Бандурка в Богданка
Дзвенить голосисто.
Бабуся Богданка
Зове бандуристом.
Вадим Пепа
123
Жовтень
і жочгпн я
Уііжнародний день
похилого вік <
МІЙ ДІДУСЬ
Мій дідусь старенький,
Як голуб сивенький.
По садочку ходить
І мене, малого,
Онучечка свого,
За рученьку водить.
По садочку ходить,
Яблучка знаходить,
Ще й дає горіхи.
Дідусь любий, милий,
Як голубчик сивий,
З ним — багато втіхи!
Марійка Підгірянка
ПРОСТО БАБУСЯ
Вулицею йшли хлопчик і дівчин-
ка. А попереду йшла бабуся. Було
дуже слизько. Бабуся посковзнула-
ся і впала.
- Потримай-но мої книжки! -
крикнув хлопчик, передав дівчинці
свою сумку й кинувся на допомогу
бабусі.
Коли він повернувся, дівчинка
запитала в нього:
- Це твоя бабуся?
— Ні,— відповів хлопчик.
— Мама?
- Ні!
- Ну, тітка? А може, знайома?
- Та ні ж, ні! - засміявся хлоп-
чик.- Це просто бабуся.
Віра Осєєва
ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА
Букварі і читанки,
Парти в два ряди.
Наша перша вчителька
В серці назавжди.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Що водила нас
Ще у перший клас.
Сонце світлі зайчики
Сипле у шибки.
Кришать крейду пальчики —
Пишуть палички.
Добре нам читається —
Вчителька всміхається.
А як хтось не зна —
Хмуриться вона.
Скільки розгадали ми
З нею загадок.
Скільки прочитали ми
Віршів і казок.
Стороною рідною
Дниною погідною
Йшли через покіс
У багряний ліс.
Наша перша вчителька
Інших науча.
Букварі і читанки
їм вона вруча.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка
Інших перший раз
Повела у клас.
Тамара Коломієць
124
Жовтень
МОЯ МАМА
Задали нам у школі написати до-
машній твір про своїх батьків. Не
знаю, хто що напише, а мені про
свою маму написати, мабуть,
найважче. Вона — вчителька. Тож
мені доведеться учителеві писати
про вчителя. А сама ж я тільки уче-
ниця...
Сказала я мамі, що мені треба
про неї написати. А вона — у сміх:
— Ну, от і добре. Побачу, скільки
ти граматичних помилок зробиш...
Просто біда мені з моєю мамою.
Що не напишу, а вона відразу: «А
де кома? Отут перед «а» треба кому
писати... А де твій знак запитан-
ня?»
Тоді я замислилась. Подумала:
нічого не писатиму про маму. Кра-
ще про тата. Він — бригадир на
взуттєвій фабриці. Все-таки робіт-
нича професія. І тато не питатиме,
де мої коми. Отак замислилась та й
сиджу.
Коли раптом дзвінок. Мама відчи-
нила двері, а я бачу, як вона зміни-
лася на виду:
— Володя?.. Яременко?..— питає.
А на порозі стоїть ставний
льотчик з букетом квітів. Він каже:
— Так, це я, Оксано Семенівно.
Ваш учень, колишній шибайголова
Володя Яременко.
Поцілував маму і дав їй квіти.
— Та який же ти дорослий
став,— каже до нього мама і запро-
шує в кімнату.— А слово «знання»
тепер з двома «н» пишеш,— жартує
мама,— чи з одним?
А в самої сльози радості на очах.
— З двома,— сміється льотчик.—
Ви мене не тільки цьому навчили.
Очі на світ розкрили, дали путівку в
життя! Та й не тільки мені... Ви ж
моя перша вчителька.
Потім ми сиділи за столом, пили
чай з печивом. Я тільки дивилась на
них та слухала. А вони все
згадували й згадували...
Про Льоню Ушакова, який став
геологом. Про Степанка Кучеренка.
Той плаває на китобійному судні.
Про Валю Чайку. Вона — медсест-
ра. Лаврін Хоменко подався вчитись
на гірничого інженера. Ніна Салій
закінчує залізничний технікум...
Звісно, я нікого з них не знаю.
Але починаю розуміти, скільки ж то
мамі довелося з усіма попрацювати,
щоб, як каже цей льотчик, дати їм
«путівку в життя».
Тепер я збагнула, що вчитель
навчає не тільки мови, історії,
географії, а й любові до професії. Як
моя мама.
Так, учитель дає нам путівку в
життя! От про це й треба написати...
Дмитро Ткач
125
Жовтень
1 4 жовтня
Покрова
Божої Матері
ПОКРОВА
Свято Покрови Божої Матері —
велике християнське свято. Це чу-
десне явлення Богородиці, в якому
відбилось її материнське заступ-
ництво за всіх християн перед Гос-
подом, сталося в IX столітті у Вла-
хернській церкві м. Константино-
поля, куди в V столітті з Палестини
були перенесені риза Богоматері, Її
головний покрив (омофор) та части-
на пояса.
На Константиполь напали сара-
цини й взяли його в облогу. Не
маючи достатньо сил для відсічі
загарбникам, мешканці Константи-
нополя поклали надію на Пресвяту
Богородицю. В неділю, під час
літургії, з’явилася Пречиста Діва,
йшла вона по повітрю. Богородиця
сяяла небесним світлом і була
оточена ангелами і сонмом святих.
Схилившись, Пречиста Діва почала
зі сльозами молитися за християн
про позбавлення їх від ворожого
нашестя і довгий час перебувала в
молитві. Закінчивши її, зняла зі
своєї голови покривало (омофор) і
розпростерла його над людьми, що
молилися в храмі. Покров у руках Її
сяяв яскравіше від променів сонця.
Пречиста Діва стояла на повітрі,
молитовно здійнявши руки. Поки
була там Богородиця, видиме було й
покривало, а коли вона відійшла,
зробилось невидимим. Заступницт-
вом Пресвятої Діви ворог був віді-
гнаний від стін Константинополя.
У Київській Русі свято Покрови
стали відзначати близько 1165 року.
Вона вважається заступницею Ук-
раїни і Війська Запорозького. Божа
Мати неодноразово являлася й над
Україною, зокрема на горі Почаїв-
ській — у вогняному стовпі двом
ченцям, де Вона залишила на каме-
ні слід стопи Своєї, з якого й досі
тече цілюща свята вода. У Києво-
Печерській лаврі Богородиця явля-
лася багатьом українським святим.
У народі шанують Покрову як
заступницю дівчат. Котрі бажають
щасливо одружитися, в цей день мо-
ляться до Неї: «Свята Мати-По-
крівонько, покрий мою голівоньку
хоч хусткою, хоч наміткою, аби не
бути дівкою». Старі люди промов-
ляють: «Покрова покриє воду льо-
дом, землю — снігом, а дівчат —
шлюбним вінцем»,— бо надворі
стоїть вже пізня осінь, пора весіль.
Покрова наче стає містком від лі-
та до зими, тому на Покрову закін-
чують всі польові роботи.
126
Жовтень
УКРАЇНСЬКА ПОКРОВА
В Україні її особливо відзначали.
Мабуть, тому, що в нас ніколи не
бракувало напасників і не раз лю-
дям доводилося покладати надію на
Божий захист та ще на козаків —
захисників земних. Поступово По-
крову стали вважати заступницею
козаків. Церква на Січі завжди була
присвячена Покрові. Відтоді Покро-
ва — свято українського війська.
В Україні збудовано багато покров-
ських церков. У Києві їх аж три, ще
й великий Покровський жіночий мо-
настир. Найстаровинніша серед них —
і найгарніша! — Покровська церква
на Подолі, яку збудував 1766 року
Іван Григорович-Барський — знаме-
нитий український архітектор. А йо-
го Покровська церква належить до
найкращих будов України.
Вона схожа на давні українські
дерев’яні церкви: прикрашена трьо-
ма стрункими банями, в основі хре-
щата. На стінах витончені оздоби в
стилі українського бароко. Церква
чудова!
А проте вона зазнала чимало
втрат. її пошкодила величезна поже-
жа на Подолі 1811 року, знищивши
частину прикрас на стінах. В радян-
ський час у церкві забілили розписи
стін, знищили іконостас. Тільки й
збереглася велика ікона Покрови.
Покрова — суто українська ікона,
що виникла в наших краях ще в
княжі часи: Богоматір з покровом,
який тримають над нею ангели або
який тримає Вона сама. Часто по-
кров зображали як народний виши-
тий рушник, а під ним, під захис-
том Божої Матері, малювали гетьма-
нів, козацьких полковників. На одній
з таких ікон до нас дійшов портрет
Богдана Хмельницького. Подібні іко-
ни прозвали Козацькою Покровою.
У незалежній Україні церква По-
крови на Подолі знову відчинилася
для віруючих, у ній почали віднов-
лювати іконостас. Ікони для нього
створив один з найкращих сучасних
художників Феод осій Гуменюк. За
звичаєм, в іконостасі обов’язково
зображають святих або події, яким
присвячена церква. Причому ікону
малюють не як заманеться, а тільки
за певними правилами.
Та якщо під покровом Богоматері
малювали козаків, то чому тепер не
зобразити новітніх українських ли-
царів, що віддали життя за Віт-
чизну? І Феодосій Гуменюк нама-
лював Божу Матір в оточенні ан-
гелів, Вона простягає свій покров
над героями визвольної боротьби,
над могилою студентів, що полягли
на станції Крути в січні 1918-го,
захищаючи Київ від московської ор-
ди. Так у старовинній церкві з’яви-
лася Крутянська Покрова. Вона ди-
виться на нас, готова взяти під свій
святий покров і нашу любов та жер-
товність.
ОСІННІ ПАСТЕЛІ
Не природа — свято
У багряних шатах.
Полум’яний вітер —
Листячка не стане...
Та не плач, тумане,—
Неба стане більше
У гаю і віршах.
Василь Василашко
127
Жовтень
День автомобіліста
і дорожника
ЗАГАДКИ АВТОМОБІЛЯ
Перші автомобілі у порівнянні з
сучасними виглядали дуже сміш-
ними. Це були звичайні карети і ко-
ляски, тільки без віжок, голоблів і з
паровим або електричним двигуном
замість баских коней. Проте і в сьо-
годнішніх розкішних автомашин
збереглися деякі деталі від коляски,
хоча й набагато змінені: колеса,
вісь, ресори, рама, кузов та гальма.
Перші автомобілі були відкритими,
і, щоб захиститися від вітру, дощу,
пилюки та грязюки, автомобілісти
одягали важкі хутряні кожухи, шкі-
ряні шоломи і великі окуляри.
У XX столітті парові та елек-
тричні двигуни були замінені дви-
гунами внутрішнього згоряння. Во-
ни виявилися зручнішими. Але ни-
ні знову постає питання про повер-
нення до електричних автомобілів
як екологічно чистіших.
У майбутньому широке застосу-
вання матиме електроніка: елект-
ронні прилади керуватимуть робо-
тою двигуна, запобігатимуть закли-
нюванню гальм, перемикатимуть
світло з дальнього на ближнє при
об’їздах зустрічної машини і т. п.
Можливо, що в майбутньому бу-
дуть створені спеціально «міські»
електромобілі, які їздитимуть швид-
ко, безшумно і не залишатимуть
їдкого диму на вулицях.
Автомобіль задає людині багато
нових загадок, а відгадувати їх у
майбутньому будете ви, талановиті
українські діти.
ЯК Я ВІДПОЧИВАЮ
Недавно тьотя Ліза
Придбала телевізор.
Наче в клубі, вся рідня
Фільми дивиться щодня.
От і я усе дивлюсь,
Пропустити щось боюсь,
Хоч в очах уже туман,
Аж потьмарився екран...
Вранці, жовтий, як лимон,
В школу плентаюсь
Крізь сон...
Чи ж то сонному до вправ?!
Фіззарядку я проспав.
На географії, в імлі,
Побачив дивний фокус:
На учительськім столі
Роздвоївся глобус!..
Я дав міцного хропака,—
Аж тут учитель виклика!
Звичайно, двійка є нова...
Зате вже свіжа голова!..
Я в класі виспався...
І знов очима добре бачу,
І вдома витримать готов
Всю телепередачу.
Інна Кульська
128
Жовтень
ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
ЧИ ДУЖЕ ВЕЛИКИЙ МІЛЬЙОН?
Слово «мільйон» означає тисячу
тисяч.
У тринадцятому столітті відомий
мандрівник Марко Поло побував у
Китаї і, бажаючи визначити незлі-
ченні багатства цієї чудової країни,
він вигадав слово «мільйон».
Рахуючи безупинно по десять
годин на добу, ви б дорахували до
мільйона за місяць.
Переконатися в цьому неважко
усним обчисленням: година має
3600 секунд, десять годин матимуть
36000. Виходить, за три доби ви
нарахуєте всього сто /тисяч. Оскіль-
ки ж мільйон вдесятеро більший, то
й часу на рахування піде вдесятеро
більше, тобто тридцять днів.
Зробивши мільйон кроків в одно-
му напрямку, ви пройшли б кіло-
метрів шістсот.
Мільйон крапок друкарського
шрифту, поставлені щільно в ряд,
розтяглися б у лінію завдовжки в
сотню метрів.
Черпаючи наперстком мільйон
разів, ви начерпаєте близько тонни
води.
Якби книга мала мільйон сторі-
нок, то була б метрів п’ятдесят за-
втовшки.
Мільйон днів — це понад два-
дцять сім століть. Від початку на-
шої ери ще не минуло мільйона
днів.
ЦИРКУЛЬ І ЛІНІЙКА
Циркуль і лінійка, мабуть, най-
старіші креслярські інструменти на
землі. На стінах і баштах храмів і
будівель, на різних чашах і кубках
стародавнього Вавилона та Ассирії
намальовані прямі лінії, такі пра-
вильні кола, що без циркуля й лі-
нійки їх просто неможливо провес-
ти. А існували ці держави майже
три тисячі років тому.
Найстаріший залізний циркуль
знайшли у Франції при розкопках
давнього кургану. Він лежав у землі
більше двох тисяч років. Археологи
знайшли також дуже багато брон-
зових циркулів у розкопках Помпеї.
Циркуль завжди був незамінним
помічником архітекторів і будівель-
ників. Не випадково на фасаді одно-
го з найстаріших храмів Грузії (Све-
тіцховелі) зображена рука архітек-
тора, а позаду неї циркуль.
У Стародавній Русі полюбляли
узори з дрібних правильних кіл.
Стальний циркуль-різець для нане-
сення такого малюнка археологи
знайшли при розкопках у Новго-
роді. Є в цьому інструменті дещо та-
ке, що примушує ставитися до ньо-
го з повагою. Ось як описав зна-
йомство з ним у дитинстві Ю. Сле-
ша, автор відомої казки «Три тов-
стуни»: «В оксамитовому ложі ле-
жить, щільно стискаючи ноги,
холодний блискучий циркуль. У
нього важка голова. Я намагаюсь
підняти його. Він несподівано роз-
кривається і робить укол в руку».
Сьогодні існує багато різних
циркулів. Вони потрібні для крес-
лення кіл і дуг, вимірювання від-
різків, перенесення розмірів з одно-
го креслення на інше.
9 9-38
129
1. Відомо, що Оля не в зеленому
платті, Яринка не в салатовому,
Світлана не в зеленому. Хто в
якому?
2.	Линок, буря, міх, буква, їжа,
база.
Перед вами ряд слів. Додайте по
одній літері на початку чи в кінці
слова і ви побачите, як на очах
утворюватимуться слова з новими
значеннями.
3.	Що стоїть посеред землі?
4.	Не електрика, не гас,—
світить всюди в нічний час.
5.	Позмагайтесь, хто згадає біль-
ше слів, які закінчувалися б на ФОН.
6.	Що буває в кінці й на початку
уроку?
7.	Якого камінчика немає в морі?
8.	Стоїть дуб,
повен круп,
шапочкою накритий,
гвіздочком прибитий.
9.	Що то за голова,
що лиш зуби й борода?
10.	Чотири брати і всі Кіндрати.
11.	їхала пані в срібнім жупані, а
на тім жупані латка на латці.
130
Жовтень
ЖОВТНЕВІ ІМЕНА
1 жовтня — Аркадій, Софія, Ярина,
Євмен; 2 — Трохим, Федора, Давид,
Костянтин; 3 — Федір, Михайло, Олег; 4 —
Андрій, Анастасія, Дмитро, Йосип; 5 —
Фокій, Валентина, Петро, Федір; 6 — Іван,
Микола, Андрій, Петро; 7 — Данило, Вла-
дне лав; 8 — Сергій, Фрося, Гапка, Герман;
9 — Іван, Глафіра, Єфрем; 10 — Зінаїда,
Марко, Гнат; 11 — Олександр, Марко,
Олексій, Прохір; 12 — Феофан; 13 —
Григорій, Михайло; 14 — Михайло, Сава,
Григорій; 15 — Давид, Костянтин, Юстина,
Андрій, Олена, Касян; 16 — Діонисій; 17 —
Петро, Володимир, Анна; 18 — Петро,
Олекса, Харитя, Олександр; 19 — Сергій,
Палажка; 21 — Трифон, Палажка, Таїсія;
22 — Максим, Опанас, Ісидора, Степан;
23 — Євлампій, Євлампія, Андрій, Феофан;
24 — Зінаїда, Пилип; 25 — Кузьма, Ла-
риса, Мартин, Тарас; 26 — Веніамін, Кар-
по, Ніл а, Микита; 27 — Микола, Кузьма,
Параскева, Назар; 28 — Лук’ян, Іван,
Юхим; 29 — Євпраксія; ЗО — Кузьма,
Леонтій, Андрій, Антін; 31 — Лука, Миро-
нія, Гаврило, Давид, Йосип.
Ірина. Ярина
Чи знають Іринки, що ім’я їх
примандрувало із Греції? У пере-
кладі воно означає «мир, спокій».
В Україні Ірин часто називають
Яринами, Орисями.
Улюблену сестру Тараса Шев-
ченка звали Ярина. Поет присвятив
їй вірша «Сестрі».
Костянтин. Костянтина
Звучне й гарне наймення Костян-
тин, яке в українців часто має й
цілком «офіційну» форму Кость. По-
ходить воно від латинського слова
«констас», що в перекладі означає:
постійний, стійкий, твердий, рішу-
чий, одностайний. Ім’я це носять і
жінки: Костянтина, Констанція.
Ігор
Це був той час, коли київські
князі запрошували до себе на служ-
бу варяг (скандинавських воїнів).
Разом з варягами прийшло до нас
чимало скандинавських імен. Одне
із них — Ігор. В скандинавській
мові воно звучало як Інгвар, що оз-
начало «молодий воїн». Зверни ува-
гу на частинки слова «ін» — «моло-
дий, юний» і «гвар» — «сила, вій-
ськова сила».
Ім’я стало улюбленим, поширю-
ючись, воно змінилося і стало Ігор.
Це князівське ім’я. Про одного
Ігоря, князя новгород-сіверського,
що ходив на половців, ти вже,
напевне, прочитав у славетній поемі
«Слово о полку Ігоревім».
Степан. Степанида
, Наймення Степан побутує на
Вкраїні вже близько тисячоліття. У
перекладі грецьке слово «стефанос»
означає вінок, кільце (оздоблене).
Першими носіями імені були чоло-
віки, та незабаром його «позичили»
й жінки. Жіноцтво вибрало для себе
форму Степанида, невдовзі зукраїні-
зовану в Степанину, Стефанію чи
Степанію.
Ім’я Степан різні народи вимов-
ляють по-різному: Сцяпан, Стефан,
Іштван, Штефан, Стевін, Етьєн,
Стьобган та ін.
9
131

УКРАЇНА СВЯТКУЄ В ЛИСТОПАДІ:
9 листопада День української
писемності та мови
21 листопада Архістратига Михаїла
Листопад
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
4	листопада — Казанський день,
Святкування ікони Казанської Бо-
жої Матері.
5	листопада — Якова. Якщо цьо-
го дня піде град або снігова крупа,
то на Мотрону (22) почнеться
справжня зима.
8	листопада — Дмитра, Змитра.
Поминки предків, дідів день.
10 листопада — Параскеви-
П’ятниці, Параски. Якщо день ви-
паде сонячний — зима буде тепла і
м’яка, якщо — хмарний, то напри-
кінці грудня вдарять морози.
14 листопада — Кузьми і
Дем’яна. Свято зустрічі зими.
19	листопада — Павла. З цим
днем пов’язують льодостав —
замерзання річок та озер.
20	листопада — Федора. Вважа-
ється, що від Федора «зима сідає на
покуть», тобто вступає в свої права.
21	листопада — Михайла. Миха-
йло має сповістити про початок зи-
ми, бо він приїздить на «білому ко-
ні».
27	листопада — Пилипа, загови-
ни, запусти на Пилипівку. Напере-
додні посту готують смачну
обрядову вечерю.
28	листопада — Пилипівський
піст, Пилипівка. Якщо у цей день
лежить сніг, то долежить до повені.
29	листопада — Матвія, Симео-
на-Юди. Остаточно замерзає земля.
«На Симеона горобці збираються в
табунці».
ОСІНЬ
Тонко ковані золоті листочки
шумлять, дзвонять, шелестять:
осінь, осінь, осінь...
Хмари гасають вороними кіньми,
дикими табунами... з порваними уз-
дами...
Бліднуть мрії, в’януть квіти, ди-
мом ідуть примарні, жагучі весняні
ночі, туманом сиплеться лист...
І видніше стають крізь голе об-
шарпане гілля огні, що не гаснуть,
не осипаються... зорі.
І спадає з очей полуда, із серця
намул, прокидаються думи...
Степан Васильченко
* * *
Листя
падає
Осінь листопадує
По доріжці на ‘дній ніжці
вітер робить па
вітер
па
Павло Тичина
134
Листопад
ГІМН РІДНІЙ МОВІ
* * *
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!..
Тарас Шевченко
* * *
Слово — полова,
Але вогонь в одежі слова —
Безсмертна, чудотворна фея,
Правдива іскра Прометея.
Іван Франка
* * *
Найбільше і, найдорожче добро в
кожного народу — це його мова, ота
жива схованка його духу, його ба-
гата скарбниця, в яку народ скла-
дає і своє давнє життя, і свої споді-
ванки, досвід, почування.
Мова — така ж жива істота, як і
народ, що її витворив, і коли він
кине свою мову, то вже буде смерть
його душі, смерть всього того, чим
він відрізняється від других людей.
Панас Мирний ,
* * *
Коли зникає народна мова — на-
роду нема більше!..
Відберіть у народу все — і він усе
може повернути, але відберіть мову,
і він ніколи більше не створить її;
нову батьківщину навіть може ство-
рити народ, але мови ніколи: вмер-
ла мова в устах народу — вмер і на-
род.
Костянтин Ушинський
* * *
Запашна, співуча, гнучка, мило-
звучна, сповнена музики і квітко-
вих пахощів — скількома епітетами
супроводяться визнання української
мови... Той, хто зневажливо ста-
виться до рідної мови, не може й
сам викликати поваги до себе.
Олесь Гончар
* * *
Якої великої ваги надавав наш
народ у своїх приказках і повір’ях
мові, людському слову! У народі ві-
рили колись, що певним словом,
яке мало хто й знає, можна й скар-
би в землі знаходити, й хвороби та
всякі недуги лікувати, й від лихої
людини та звіра оборонитись. «Лас-
кавим словом й гадюк чарують»,—
каже одна українська приказка, а
друга додає: «Слово — не стріла, а
глибше ранить», «Гостре словечко
коле сердечко», «Сказаного й соки-
рою не вирубаєш», «Що вимовиш
язиком, того не витягнеш волом»,—
запевняє народна мудрість.
Борис Антоненко-Цавидович
СЛОВО
А Вкраїни ж мова —
Мов те сонце дзвінкотюче,
Мов те золото блискуче,
Вся і давність і обнова —
Українська мова.
Розквітай же, слово,
І в родині, і у школі,
Й на заводі, і у полі
Пречудесно, пречудово —
Розквітай же, слово!
Хай ізнов калина
Червоніє, достигає,
Всьому світу заявляє:
Я — країна Україна —
На горі калина!
Павло Тичина
135
Листопад
МОЛИТВА З ДИТИНСТВА
(Уривок з повісті
«Таємниця Лесиковоі скрипки»)
Дякую Вам, мамо, за перший
скарб — пісні над колискою. Вони
пречистим білим крилом оберегли
мене, малого, від громів страшної
війни, що нагло бухнула вогнем і
димами з пекла на землю, і засло-
нила її від сонця темним плащем
смутку, і притиснула важким каме-
нем страху мої перші дитячі літа.
Дякую Вам, мамо, за пісні, вмиті
сльозами, які Ви співали довгої-
предовгої воєнної години і купали
мене в їхній чистоті, щоб хранили
вони її дитину все життя, бо Ви в
пісню переливали свою душу — усе
багатство роду і народу.
Дякую Вам, мамо, за пісні, які
Ви добували зі свого серця в роки
голодні і дарували своїм дітям, як
свіжу і пахучу хлібину. Ми горнемо
їх до сердець, як живодайний тру-
нок, і дітям передаємо, як родинний
скарб.
Дякую Вам, мамо, за пісні, які
Ви пронесли через усі свої літа і
співали чистим, красивим і таким
молодим голосом, що й нам моло-
дість вертали. Співав своїм дітям,
як виспівували колись маленьким,
хоч сивина уже давно посріблила
нам голови.
Дякую Вам, мамо, за невмирущі
пісні з глибин народних і вічних,
дякую Вам, що співаєте, а співаєте
Ви завжди! Бо з Вашої пісні і любові
ми прийшли у світ, бо пісня Ваша
була першою моєю скрипкою, бо по-
ки співає мати, доти буде на землі
Україна.
Дякую Вам, мамо, за другий
скарб — рідну українську мову. Во-
на вперше засвітилася мені у Вашо-
му слові, як світ у ранковому сонці.
Слово Ваше осяяло нас, дітей, лю-
бов’ю великою, як сонце, і сльозою
скропило надію — з роси і води мо-
рем-океаном розіллється наша мо-
ва. Не зрадиш материнської мови —
не зрадиш Матері, не зрадиш
України. То Вашим, мамо, словом
промовляла до мене скрипкова ду-
ша, бо татове слово ще не могло
долетіти через фронти до нашого
прикарпатського села і світилося
нам з місяця, зірок і Чумацького
Шляху, дощами падало і квітучою
вишнею шептало у вікна.
Дякую Вам, мамо, за третій
скарб — молитву до Бога. Бачу
крізь пережиті роки у світлому
серпанку дитинства Вашу руку, яка
хрестить нас, чую молитву і по-
вторяю слово в слово, стою на
колінах перед образами в хаті і в
церкві — і хоральний церковний
спів пливе під святими куполами
храму, й ангели літають у маєві
вишиваних рушників, і палахко-
тять свічки, світлими вогниками
тягнуться до неба і теж моляться
Богу. Із святості молитов, із
ангельських хоралів, із палахкотін-
ня свічок перед пречистими обра-
зами чую з далини дитячих літ
голос скрипки. Любив той голос, бо
скрипка в наших краях усе вигра-
вала на радість, бо Ви розповідали,
що на скрипці вміють грати наш
тато і заграють нам, як вернуться з
війни, тільки треба молитися за
тата, аби їх куля обминула. І ми
молилися, і на крилах молитви
літала попід небеса наша віра, і
ясною зорею світила в ній татова
скрипка, що має заграти, лиш
закінчиться війна...
Ярема Гоян
136
Листопад
ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
НАЙДАВНІША ПАМ’ЯТКА
Найдавніша пам’ятка української
писемності — «Ізборник Святосла-
ва», укладений 1073 та 1076 рр. для
київського князя Святослава Яро-
славича. Поряд з творами церков-
но-релігійного характеру він міс-
тить твори, в яких роз’яснюються
норми поведінки людини за різних
побутових обставин.
ПЕРША БІБЛІОТЕКА
1037 р. у Київському Софійсь-
кому соборі Великим київським
князем Ярославом Мудрим («До
книг був прихильний, читав часто і
вдень, і вночі... засіяв книжними
словами серця вірних людей,— «По-
вість минулих літ») засновано пер-
шу в Україні бібліотеку. У ній збері-
галося понад 850 томів різних руко-
писних творів.
УКРАЇНСЬКА СВЯТИНЯ
Книжку Пересопницьке Єванге-
ліє справедливо називають верши-
ною українського книжкового мис-
тецтва середини XVI століття. Впер-
ше в історії східнослов’янського
книгописання традиційні церковні
тексти перекладено тогочасною ук-
раїнською літературно-писемною
мовою.
Під час інавгурації Президенти
України Л. Кравчук та Л. Кучма
присягалися на Пересопницькому
Євангелії.
СЛОВНИКОВІ СКАРБИ
Перший ґрунтовний словник ук-
раїнської мови — «Словарь ук-
раїнської мови» в чотирьох томах
вийшов у Києві в 1907—1909 роках.
Співукладачем, упорядником та ре-
дактором цього видання був відомий
український письменник і громад-
ський діяч Б. Д. Грінченко. Це ви-
дання словника протягом півстоліт-
тя залишалося найповнішим і най-
авторитетнішим зібранням україн-
ської лексики, в ньому пояснюєть-
ся 68 тисяч слів.
* * *
Найповніший одинадцятитомний
«Словник української мови», що
побачив світ у 1970 — 1980 роках,
пояснює понад 136 тисяч слів. Але
й він, звичайно, не зміг умістити
все лексичне багатство літературної
мови нашого народу.
СКІЛЬКИ МОВ МОЖЕ ВИВЧИТИ
ЛЮДИНА?
Найбільше мов серед українців
знав Агатангел Кримський — укра-
їнський письменник, учений, пере-
кладач (народився 1871 р.— заги-
нув як політв’язень 1942 р.). Коли
його запитували про те, скільки мов
він знає, той відповідав: «Мабуть, із
шістдесят, а то й більше!» У дитячі
роки він досконало вивчив німець-
ку, французьку та англійську мови.
В юнацькі роки добре оволодів
грецькою, турецькою, італійською,
давньоєврейською і санскритом,
згодом став ученим-орієнталістом
світового рівня. Він переконливо
довів, що українська мова дуже дав-
ня і що тисячу років тому старо-
давні кияни розмовляли говіркою,
яка мала українське коріння.
137
Листопад
НАШІ СВІТОЧІ
Остап Вишня
(12 листопада 1889 — 28 вересня 1956)
Збігло вже понад сорок літ, як пі-
шов із життя найвідоміший укра-
їнський письменник-гуморист Остап
Вишня (Павло Михайлович Губен-
ко). Однак і нині своїми веселими
творами він захоплює вас, наймо-
лодших читачів, як і захоплював ва-
ших батьків, бабусь і дідусів упро-
довж всього життя. Не випадково
його сучасники-письменники нази-
вали Невмирущий Остап Вишня.
Він був створений природою для
української літератури, для україн-
ського гумору. Справді-бо, закінчив-
ши 1907 року фельдшерську школу,
Павлуша Губенко почав працювати
в лікарні Південно-Західної залізни-
ці у Києві. Молодий фельдшер мав
золоті руки і світлий розум: міг домог-
тися блискучих успіхів у медицині.
А натомість уславився в літературі.
«Фельдшеруючи», Павло Губенко
самостійно вчився, щоб скласти іспи-
ти за гімназію. Вступив на історико-
філологічний факультет Київського
університету. Працював в редакціях
газет «Вісті» та «Селянська прав-
да», в журналі «Червоний перець».
Свого першого фейлетона під вигада-
ним ім’ям Остап Вишня надрукував
1919 року. Після того видав одну за
одною декілька збірок гумористич-
них творів. Зажив великої популяр-
ності: його усмішками зачитувались
і дорослі, і діти по містах і селах
України. Усіх їх втішало, що пись-
менник влучно і дотепно висміює
бюрократів, паразитів, хабарників,
спекулянтів, глузує з «дрімучих»
дурнів, чваньків, задавак...
Та 25 грудня 1933 року несподі-
вано погасло сяйво слави для Остапа
Вишні. Його заарештували нібито за
«приналежність до української контр-
революційної організації». Письмен-
ник, щоправда, гадав, начебто це
якась помилка. І коли слідчий запи-
тав: «Чому ви збиралися застрелити
в кабінеті секретаря ЦК компартії
П. П. Постишева?»— Остап Вишня
ще й пожартував: «Секретарів ЦК я
звик убивати на свіжому повітрі».
Але цей жарт уперше не вдався
гумористові: його засудили на де-
сять років ув’язнення у виправно-
трудовому таборі. Свої «гріхи-усміш-
ки» довелося «спокутувати» аж до 7
жовтня 1943 року. І лише 1955 року
справу було припинено через відсут-
ність складу злочину.
Вимушена десятилітня перерва у
творчості не зламала Остапа Виш-
ню. Вже 26 лютого 1944 року поба-
чила світ його знаменита усмішка
«Зенітка». Читачі України радо
привітали друге народження, друге
сяйво слави невмирущого гумори-
ста. Він знову взяв на озброєння
138
Листопад
своє гостре перо в боротьбі з нега-
тивними явищами суспільства.
Тепла й ніжна любов Остапа Виш-
ні до малечі спонукала його активно
працювати в літературі для дітей.
Юні читачі мають змогу ознайоми-
тися з його гумористичними опові-
даннями у збірках «Молоді будь-
мо!», «Великі ростіть», «Дітям»,
«Перший диктант».
ЛЮБІТЬ КНИГУ
Не дуже любив книгу Василько. І
не дуже чемно з нею поводився.
...От одного вечора ліг він спати
та й узяв книжку перед сном по-
читати. А Василько знав, що, як
лежачи книжку читати, псується
зір і псується книжка. Лежить Ва-
силько, читає і задрімав. А книжка
бух на підлогу. Аркуші в книжці й
пожмакалися. Добре заснув Василь-
ко, так кріпко, що й од «бух!» не
прокинувся. І сниться Василькові,
що він сам книжка.
От бере його, книжку-Василька,
Оленка, що теж не дуже поважає
книжку, бере, читає і водночас
обідає. Борщ із ложки — кап та й
на Василька-книжку. Йому пече,
йому неприємно, що на нього борщ
капає, та нічого не вдіє Василько, бо
він — книжка. А потім ухопили
Василька-книжку Миша й Вова та
давай на ньому різні дурниці пи-
сати: «Читав Вова», «Цікава книж-
ка», «Колька-дурак», — отже, пона-
писували. Так ніби хтось у грязюку
перо вмочив та й бруднить, гряз-
нить  Василька-книжку. А потім
позакладав якийсь марало-худож-
ник у книжку пензлі... Далі ще
гірше! Оленка почала Василька-
книжку ножицями різати — малюн-
ки вирізати... Болить Василькові,
аж «рятуйте!» хочеться крикнути...
Тільки-но Оленка ножиці при-
йняла, як хтось гарячого праса по-
ставив на Василька-книжку. Горить
Василько-книжка, дим із нього йде!
Пече йому... Уже Василько-книжка
не книжка, а саме шмаття, в яке
загорнула Оленка свій сніданок!
Так гірко та так боляче зробилося
Василькові, що він аж прокинувся!
— Ой, що зі мною зробили?!
А потім, здогадавшися, що то був
тільки сон, зітхнув легше.
А зітхнувши, подумав та й гасло
про книжку склав:
— Бережи книжку — це твій
Друг!
І ніколи вже не псує Василько
книг та й товаришів соромить, коли
хтось із них не береже книжку.
Остап Вишня
139
Листопад
21 листопада
Л рхістратага Михаїла
СВІТЛИЙ НЕБЕСНИЙ ВОЇН
На початку, раніше усього ви-
димого світу і людини, Бог з нічого
створив небо, себто духовний, неви-
димий світ, чи ангелів.
Ангели («вісники») — це безтіле-
сні і безсмертні духи, обдаровані
розумом, волею і могутністю. Вони
відрізняються один від одного і за
рівнем досконалості, і за родом сво-
го служіння, і розділяються на де-
кілька чинів. Вищі з них назива-
ються серафимами, херувимами й
архангелами.
Усі ангели були створені добри-
ми, щоб вони любили Бога й один
одного.
Найдосконаліший і найкрасиві-
ший серед усіх був архангел Ден-
ниця (Сатана, Люцифер). Запишав-
ся він своєю могутністю і силою, не
захотів любити Бога та виконувати
волю Божу, а волів сам стати як
Бог, забувши про те, що він є не що
інше, як творіння Боже. Він почав
гудити Бога, в усьому чинити спро-
тив, і все заперечувати, і став тем-
ним, злим духом — дияволом, сата-
ною. Слово «диявол» означає «на-
клепник», а «сатана» — «против-
ник» Бога і всього доброго. Сатана
почав підбурювати і спокушати
інших ангелів і деяких переманив
на свій бік. Вони також зробилися
злими духами і називаються бісами.
Тоді виступив проти Сатани один
з вищих ангелів Божих, архангел
Михаїл, і сказав: «Хто рівний Бого-
ві? Ніхто, крім Бога!» І підняв він
решту ангелів, пішов війною на Са-
тану та слуг його.
Не змогла зла сила втриматись
проти ангелів Божих, і впав Сатана
разом з бісами, як блискавка,
униз — в пекло. Там вони мучаться
у своїй злобі, бачачи своє безсилля
перед Богом. Намагаються підступ-
ністю і хитрощами спокусити
кожну людину, навіюючи їй облудні
думки і злі бажання, аби погубити.
А всі ангели, які залишилися вір-
ними Богові, з тих пір живуть з
Богом в повсякчасній любові та
радості, виконуючи завжди волю
Божу.
Архангела Михаїла Бог поставив
головним (архістратигом) над усім
світлим небесним воїнством. Архі-
стратиг Божий охороняє всю Зем-
лю, людей, міста і села, навіть цілі
країни від духів злоби піднебесної.
Тож не випадково здавна Михаїл
вважався заступником Київської
Русі, а згодом — і всієї землі укра-
їнської та міста Києва. З вогненним
мечем і щитом зображується він на
гербі столиці.
Народ наш дуже шанує і любить
архістратига Божого Михаїла. Йому
побудовано багато церков, створено
прекрасні образи його на іконах, а
ще — легенди та казки про нього.
Сила-силенна є легенд про те, чому
бувають грім і блискавка. За
повір’ям, це святий Михаїл воює з
нечистою силою. Чарівну рушницю
вручив святий Михайло славному
лицареві, козаку Семенові Палію, і
той непереможний був до самої
смерті. Святий Михайло — також
покровитель мисливців. Захищає
всіх скривджених і пригнічених.
140
Листопад
МИХАЙЛІВСЬКИЙ
ЗОЛОТОВЕРХИЙ
Київ славиться своїми церквами з
золотими банями, тому й має по-
етичну назву — золотоверхий. А по-
ходить вона від одного з соборів —
Михайлівського Золотоверхого. То
був перший київський собор, покри-
тий золотом.
Цей собор і монастир при ньому
належали до найбільших святинь
України. Збудував його 1108 року
князь Святополк Ізяславич, онук
Ярослава Мудрого. Згодом Михайло
почав вважатися покровителем Ки-
єва; його й тепер ^зображено на
міському гербі. Храмове свято Киє-
ва також відзначають на Михайла.
В цей день довго й лунко дзвонять
дзвони у всіх київських церквах.
У новому соборі поклали мощі ве-
ликомучениці Варвари, великої хри-
стиянської святої. їх привезла з Ві-
зантії дружина князя Святополка,
грецька царівна.
А невдовзі тут трапився незбаг-
ненний випадок. Літопис розпові-
дає таке. На соборі з’явився невідо-
мий птах, що «величиною був з
овна, і сяяв усіма кольорами, і пі-
сень безперестанно співав, і багато
насолоди походило від нього, і сидів
на церкві 6 днів, і полетів, і ніхто
ніколи вже не міг його бачити».
Кияни вирішили, що то з’явився
ангел. Він провіщав перемогу над
половцями, яку невдовзі здобули
князі Святополк і Володимир
Мономах.
У монастирі траплялося багато
дивного. Страшні епідемії якимсь
чином його обминали. Так сталося в
1711 році, коли від жахливої чуми
загинуло дев’ять десятих населення
Києва, а михайлівські ченці лиши-
лись неушкоджені. Так було і в
1770 році, і при спалахах холери в
1830 та 1837 роках. Не дивно, що
монастир вважали святим місцем.
Довгий час монастир служив
центром церковної в лади в Україні —
в ньому перебував митрополит. Ще
з княжих часів при ньому діяла
школа, згодом тут влаштували дру-
карню. Настоятелі монастиря Іов
Борецький, Феод осій Софонович бу-
ли видатними просвітителями Украї-
ни. А чудові монастирські будівлі
дивували довершеністю, витонче-
ною красою.
Настали радянські часи. Більшо-
вики негайно взялися нищити україн-
ські святині. В Києві зруйнували
більшість церков.
Монастир висадили в повітря у
1936 році. Невідомо куди позви-
кали коштовні речі, серед них срібні
врата іконостаса, рака (домовина)
святої Варвари з чистого срібла,
зроблена коштом гетьмана Івана
Мазепи... Багато реліквій вивезли
до Москви та Ленінграда.
Та ось знову засяяла золотом дзві-
ниця, така, як була раніше. Заново
звелися стіни Михайлівського Золо-
товерхого собору. Незалежна Украї-
на відбудовує давню святиню.
Воскресає Золотоверхий! І, може,
на відновлені бані колись знову при-
летить отой загадковий літописний
птах, щоб провістити нам майбутнє?
141

1.	Хочете без усякої чарівної
палички перетворите мишку на
кішку? Для цього змінюйте в кож-
ному наступному слові один звук
так, щоб утворювалось нове слово.
Слова вписуйте в горизонтальні ря-
ди кліточок.
2.	Вздовж алеї росте 10 дерев.
Між ними стоять лавки. Скільки
їх усього?
3.	Голова є, а шиї нема, очі є, а
брів нема, рот є, а не говорить, без
ніг, а далеко ходить. Хто це?
4.	Ось такий майданчик вирі-
шили школярі обсадити деревця-
ми. Привезли до школи десять
саджанців. Де копати ямки, щоб
вздовж кожного боку майданчика
росла однакова кількість дерев?
5.	Спробуйте, не відриваючи
олівця від паперу, намалювати
конверт.
6.	Нумо згадайте такі слова, що
мають склади — назви нот (до-ре-
мі-фа-соль-ля-сі).
7.	Що тут написано?
ІООвп, Збуна, ІООлиця.
8.	Як за допомогою п’яти оди-
ниць одержати 100?
142
Листопад
ЛИСТОПАДОВІ ІМЕНА
1 листопада — Марта, Іван; 2 — Артем,
Клавдія, Герасим; 3 — Юлія, Іван, Іларіон,
Антоніна; 4 — Олександр, Анна, Федора,
Костянтин; 5 — Яків, Ничипір, Серафима,
Гнат; б — Опанас, Степанида; 7 —
Параска, Маркіян; 8 — Опанас, Дмитро;
9 — Нестор, Андрій, Марко, Сусанна; 10 —
Анна, Терешко, Неоніла, Арсентій,
Максим, Параска; 11 — Леон, Клавдія,
Анастасія, Марія, Аврам; 12 — Анастасія,
Зіновій, Зіновія, Марко; 13 — Микола,
Соломія, Анатолій; 14 — Кузьма, Яків,
Іван, Юлія; 15 — Маркіян, Христина; 16 —
Юрій, Євдокій, Анна, Катерина; 17 —
Ярема, Симон, Фаїна, Інокентій; 18 — Анна,
Наталка, Григорій; 19 — Олександр,
Клавдія, Мотря, Павло, Лука; 20 —
Кирило, Опанас, Валерій, Федір; 21 —
Михайло, Марта, Харитя; 22 — Іван,
Мотря, Симон, Олександр, Порфирій; 23 —
Юрій, Костянтин, Наталка, Орест; 24 —
Віктор, Віра, Степанида, Максим, Степан,
Федір; 25 — Сава, Микола, Іван; 26 — Іван,
Анастасія, Никифор; 27 — Костянтин,
Пилип, Ониська, Григорій, Федір; 28 —
Варвара, Дмитро, Дарка, Пилип; 29 —
Сергій, Євдокія, Матвій; ЗО — Григорій, •
Зінаїда, Максим.
Дмитро
Мешканці Давньої Греції вельми
шанували легендарну сестру бога
' Зевса, яку звали Деметрою, або
Димитрою. Була вона богинею до-
статку й хліборобства. Саме її на-
ймення стало основою нашого імені
Дмитро, яке у вільному перекладі
може означати: «хлібороб або плід
землі». Ім’я має чимало пестливих
форм — Дмитрик, Дмитерко.
Дмитрусь, Митро, Митько, Митяш.
Віра
Своєрідним іменем-талісманом
було в нас наймення Віра. Це жіно-
че ім’я — одне з найдавнішпх.
Значення його вповні зрозуміле для
кожного з нас, це ж бо стародавнє
українське (й загальнослов’янське)
слово, що означає віру в Бога, в
людей, у майбуття...
Яків
Яків — це дуже давнє ім’я, воно
широко розповсюджене серед стов’-
ян. Вчені стверджують, що при-
йшло ім’я Яків із староєврейської
мови, і перекладають його як «хит-
рий», а ще дехто перекладає, як
«той, хто хапає за п’яту».
Зіновій. Зінаїда. Зіновія
Гетьман України Хмельницький
увійшов в історію під ім’ям Богдан.
Тим часом в усіх церковних доку-
ментах, у різних офіційних дже-
релах його називають Зіновієм, так.
як колись він був охрещений. Друге
ім’я гетьмана церква вважає
«мирським», неофіційним.
Зіновій — слово грецьке. Похо-
дить воно від усім відомого на-
ймення міфічного бога Олімпу —
Зевс (родовий відмінок — Зенос).
Побратимом цього імені є ім’я
Зенон, а посестрами імена Зінаїда та
Зіновія.
143

А місяць грудень на радість людям
Сніжком присипле замерзле груддя...
Г руде н ь
УКРАЇНА СВЯТКУЄ В ГРУДНІ:
6 грудня • День Збройних сил
України
•
13 грудня • Апостола Андрія
Первозванного
19 грудня • Святого Миколая
10 9-38
Грудень
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
25 грудня — Спиридона Сонцево -
рота. За довголітнім прогнозуван-
ням — це найхолодніший день груд-
ня, бо «сонце переходить на другий
бік». Сонце на літо, а зима на мороз
повертає.
31 грудня — Даниїла. Якщо
з’явиться іній — Різдво буде теп-
лим.
4	грудня — Введення в храм
Пресвятої Богородиці. Святкують
його на спомин про чудесне Вве-
дення Богородиці в Єрусалимський
храм — її посвячення Богові.
5	грудня — Прокопа. У давнину в
цей день ставили на шляхах віхи,
щоб подорожні не збилися з путі.
7	грудня — Катерини. День жі-
ночої долі.
12	грудня — Парамона або
Передандрія. Молодь увечері збира-
лася на калиту.
13	грудня — Андрія. В цей день
не можна пекти хліб, шити і
прясти. Дівчата ворожать.
14	грудня — Наума. В давніші
часи навчання в школах починалося
саме на Наума — 1 грудня за тоді-
шнім літочисленням.
17	грудня — Варвари. «Варвара
кусок ночі ввірвала, а дня дото-
чила». Хоча насправді день починає
збільшуватися з 23 грудня.
18	— Сави. Сава відпускає моро-
зи, крижані перини стелить.
19	грудня — Миколи. Зимового
Миколая відзначають особливо уро-
чисто. Він вважається захисником
всіх бідних і знедолених.
22	грудня — Ганни. Від Ганни
набирає розгону зима: «Прийшли
Ганки — сідай у санки». Зимове
сонцестояння.
ГРУДЕНЬ
Уночі мороз поволі
Інеєм упав на шлях...
Спотикається на полі
Місяць грудень по грудках.
І тому такий він гнівний,
Дружить з вітром крижаним.
А хуртеча рівно-рівно
Засипає слід за ним.
Сипле сніг, мов стеле килим,
Щоб за груднем із дібров
Тим рипучим снігом білим
Рік Новий до нас ішов.
Михайло Литвинець
146
Грудень
ГОСТІ ЗИМИ
Сиджу я біля підвіконня,
Коли дивлюся — у садку
На груші... яблука червоні
Аж на самісінькім вершку.
Та ось підкрався кіт-гульвіса,
На грушу глипнув, як сова,—
Червоні яблука знялися —
І полетіли! Ну й дива!
Взяв олівець я із пенала
І записав в календарі:
«Сьогодні вперше прилітали
До нас у гості снігурі».
Анатолій Качан
НА КАЛИНІ, В ЗИМОВИЦЮ...
На калині в зимовицю
Сіли вранці дві синиці.
Поміж гілочок стрибають —
Ягідок собі шукають.
Напились із ягід соку —
Заспівали на всі боки!
Не страшний мороз пташині,
Де зоріє жар калини!
Валентина Козак
ПРОВАЛИВСЯ ПО КОЛІНА
— От на лижах *я спустився!
Мчав, як тільки міг!
Та упав і провалився
По коліна в сніг...
— А чого ж в снігу шапчина
Й очі повні сліз?
— Проваливсь я по коліна...
Головою вниз!
Грицько Бойко
ЗИМОВІ СЛОВА
Зимове слово — сніг,
Зимове слово — білий
З’єднались, і навкруг
Сніжинки полетіли.
Зимове слово лід,
І ковзанка, і шуба.
Зимове слово піч,
Пальто, мороз і груба.
І лижі, й ковзани,
І теплі рукавички.
Зимові є пташки —
Це снігурі й синички.
А ще зимові є
Дві дівчинки Оксани,
Бо в їхніх іменах
Від нас сховались ... сани.
Надія Кир’ян
ЗАГАДКА
Прийшов до нас пан,
Вдяг білий жупан.
Пан вельми сердитий,—
Гримає на діти:
«З хати не виходьте,
Санчат не вивозьте,
З гори не спускайтесь,
В дворі не сковзайтесь,
В сніжки не гуляйте,
Бабу не качайте!
А хто не послуха,
Хай береже вуха!
Бо я покараю:
Вуха покусаю;
Буде вам мороки,
Як щипну за щоки,
А як ще й за ніс,—
Буде тоді сліз!»
Який же то пан
Вдяг білий жупан
І отак сердито
Гримає на діти?
Марійка Загірня
10
147
Грудень
6 грудня
День Збройних сил України
У ЗАМЕТІЛЬ
Мете метелиця, мете,
Завіяла поріг.
На білу постіль снігову
Зимовий вечір ліг...
Дві мами тихо гомонять,
Схилившись до стола.
Ось фотографію якусь
Одна із мам взяла.
І тепла посмішка за мить
Уста торкнула їй:
— Дивись: і тут вони удвох —
Твій Гнат та мій Андрій.
— Як личить їм нова шинель!
А браві! А стрункі!
— Ой, помужніли хлопчаки!
Ой, виросли синки!..
...А хлопці, про яких іде
Розмова в цій порі,—
Стоять в негоду, в заметіль
На чатах до зорі...
Спокійно спіть,
Живіть в добрі,
Дорослі та малі.
І ви, дбайливі матері,
В зав’юженім селі...
Лідія Компанієць
ЯК НАБЛИЗИТИ МРІЮ
Багато хлопчаків мріють стати
професійними військовими. Цю
мрію можна наблизити, вступивши
до військових ліцеїв, які є у Києві,
Львові, Івано-Франківську, Донецьку,
Кривому Розі, Луцьку, Чернігові та
інших містах України. За три роки
навчання в ліцеї учні здобувають
повну середню освіту, одержують
військову підготовку та фізичний
гарт, необхідні для продовження
навчання у вищих військових за-
• кладах.
У Львівському військовому ліцеї
імені Героїв Крут особливу увагу
приділяють національно-патріотич-
ному вихованню. В класах історії
України з великою любов’ю і шаною
оформлені стенди, присвячені бою
під Крутами, юним героям-крутян-
цям, які у січні 1918 року стали на
захист свободи й незалежності
України.
148
Грудень
СВЯТО АНДРІЯ В УКРАЇНІ
Одним із перших апостолів був
учень Івана Хрестителя Андрій, то-
му церква називає його Первозван-
ним. Він проповідував учення Хрис-
та по містах Малої Азії, в Грузії,
Абхазії, Скіфії, по берегах Чорного
моря. У місті Синоп святий апостол
постраждав від язичників за свою
проповідь і прийняв мученицьку
смерть у місті Патрах: його розіп’я-
ли на хресті (близько 70 р. до нашої
ери), що мав форму літери X (звідси
назва: «Андріївський хрест»).
Святого Андрія ми вважаємо
засновником Української право-
славної церкви. Апостол із учнями
подорожували на човнах Дніпром
угору. В дорозі їм довелося зано-
чувати на березі під горами, на яких
потім був побудований Київ. Встав-
ши рано, апостол показав учням на
гори і сказав: «Чи бачите оці гори?
Дивіться, бо на цих горах засяє бла-
годать Божа, тут буде побудоване
велике місто, і Бог поставить на них
багато церков». Після того апостол
зійшов на ті гори, помолився, бла-
гословив їх та поставив на одній з
них хреста.
Нині там стоїть прекрасна Андрі-
ївська церква.
Святкування пам’яті апостола Анд-
рія в Україні збігається з пра-
давнім язичницьким святом Кали-
ти, що знаменувало поворот сонця із
зими на літо. Народжується нове
Сонце, і як прибуває день, так при-
буває і його сила.
НАУМ НАВЕДЕ НА УМ
Початок навчального року нині
припадає на 1 вересня. У давні ж ча-
си заняття в школі розпочинали
взимку — 1 грудня за старим літо-
численням (14 — за новим). Це є день
пророка Наума, який вважався
покровителем освіти й науки.
Напередодні ввечері мати готува-
ла горщик пшоняної каші. На ве-
черю обов’язково приходив з книж-
кою хрещений батько. Вони удвох з
хрещеником сідали до столу і вивча-
ли напам’ять кілька літер. Потім
названий батько підстригав свого
хрещеника, а ненька змивала йому
голову пахучим цілющим зіллям,
«щоб Наум наставив на ум».
Уранці школяр зодягав нову со-
рочечку, молився перед Євангелієм і
разом із татом ішов до школи.
Годилося взяти із собою горщик з
кашею. Доки батько узгоджувався з
дяком, а пізніше — з учителем про
умови навчання, майбутній школяр
мусив стояти в кутку біля пучка
різок. Вони нагадували йому: якщо
погано вчитиметься, то доведеться
скуштувати «березової каші».
Полагодивши справи, батько за-
лишав дитину, а сам ішов до церкви
і ставив свічку біля ікони святого
покровителя, приказуючи:
— Батюшка Наум, виведи синка
на ум!
Щороку на свято пророка учні скла-
дали віншувальні вірші, в яких дяку-
вали за отримані знання. В цей день шко-
лярі повторювали: «Прийшов Наум —
пора братися за ум», «Я не знаю ні «аз»,
ні «буки» — прийде Наум і змусить до
науки». А про ледачих казали й так:
«Партача й Наум не виведе на ум».
149
Грудень
19 грудня
Святого Миколая
Цілий рік діти чекають, коли вве-
чері 19 грудня до оселі завітає сиво-
чолий дідусь — зимовий Миколай,
добрий друг і захисник дітвори. Він
неодмінно приносить подарунки
бажані, саме ті, що до вподоби кож-
ному. Але не щоразу він приходить
увечері. Частіше з’являється вночі.
Коли всі заснуть, непомітно зайде
до хати й прилаштує під подушеч-
кою слухняної дитини омріяний
подарунок, а неслухняної — замаш-
ну різку. Щоб не розбишакувала!
* * *
Святий Миколаю,
Прийди до нас з раю,
Принеси нам дари
Кожному до пари.
Цукерки смачненькі,
Булочки пухкенькі,
Книжечок багато
Читати у свято.
Марійка Шдгірянка
* * *
Ой хто, хто Миколая любить,
Ой хто, хто Миколаю служить,
Тому святий Миколай
На всякий час помагає.
На землі й на морі Миколай
Сохраняє од напасті,
Не дає од злих пропасти —
Святий Миколай.
В ІМ’Я СВЯТОГО МИКОЛИ
У нас здавна шанують святого
Миколу. Може, тому одне з його див
сталося в Києві. Так-так, у Києві, хоч
сам чудотворець ніколи не бував на
берегах Дніпра.
Трапилося це ще в княжі часи.
Одне київське подружжя пізно вер-
талося з гостей. Пливли човном по
Дніпру. Молода дружина задрімала, і
немовля з її рук упало в воду. Якими
словами описати горе батьків?
«Святий Миколо, врятуй моє дитя!» —
ридала мати, бо ніч темна, ріка гли-
бока,— дитину могло врятувати хіба
що диво. І як же здивувалися кияни,
коли вранці в соборі Святої Софії
знайшли немовля — те саме, що
впало в Дніпро. Живе, здорове.
Про цей випадок оповідає ікона,
яку створив художник з Києво-
Печерської лаври для церкви Всіх
Святих «Чудо святителя з дитям, що
потонуло в Дніпрі, його ж він живе
зберіг»; згадується про нього у світо-
вій релігійній літературі.
А в Києві звідтоді збудовано не-
мало церков в ім’я святого Микол и-
чудотворця.
Чи не найперша серед них — Ми-
кільська шпитальна церква Києво-
Печерської лаври. В XI столітті церк-
ву і шпиталь заснував на свої кошти
український святий з родини черні-
гівських князів Микола Святоша (ще
один святий Микола!), чернець лаври.
Він був дуже роботящий, рубав дрова,
дарма що князь, насадив великий
сад,— чи не відтоді ростуть сади на
150
Грудень
монастирських кручах? Лаврська біб-
ліотека теж бере початок від книжок,
зібраних Миколою Святошею. У шпи-
талі працював славетний лікар Украї-
ни-Русі святий Агапіт Печерський,
прабатько українських лікарів.
Теперішня Микільська церква — з
XVII століття. На її бані сяють золоті
зірки, а на хресті сидить позолоче-
ний голуб.
На київському Подолі рясно Ми-
колаївських церков: церква Миколи
Набережного, дзвіниця церкви Мико-
ли Доброго (саму церкву знищено),
церква Миколи Притиска,— дивна
назва в останньої, чи не так? То дуже
цікава церква, і назва її цікава.
Спорудив її 1631 року на свої кошти
киянин Петро Залізний Гріш. Певно,
вмів чоловік заробляти і заощаджу-
вати гроші, якщо мав таке прізвище.
Не прогайновував на розваги, зате
лишив по собі пам’ять на довгі часи.
І ось у цій церкві трапилася не-
звичайна й кумедна річ: святий
Микола піймав злодія. Вночі, коли
той заліз у церкву, важелезна ікона
чудотворця впала та й так притисла
зловмисника, що він не вибрався,
поки не прийшли люди. Відтоді
церква й дістала назву — Миколи
Притиска, на згадку, що Микола
притис злодія.
Колись на Печерську стояв ще й
Микільський військовий собор. Спо-
рудив його гетьман Іван Мазепа, і був
то грандіозний, величний, не-
зрівнянний собор. «Пам’ятка архі-
тектури... Інтер’єр собору прикра-
шав семиповерховий, унікального
різьблення іконостас... Згодом храм і
дзвіницю розібрано»,— скупо пові-
домляє довідник. Ось так! Шедевр,
безцінний дар минулої епохи пус-
тили в прах «славних прадідів ве-
ликих правнуки погані». Вчинено те
в радянські часи.
Але ми не будемо такими. Бу-
дуймо і бережімо свої церкви!
ГОСПОДАРЮ Й ГОСПОДИНІ
Тістечка до новорічного столу
500 г магазинного печива.
Для крему: 100 г маргарину, 100 г верш-
кового масла, 200 г цукру, 2 жовтки сирих
яєць, 100 г горіхів, 1 ч. ложка розчинної
кави, ванілін. Для начинки: 2—3 ст. лож
ки джему, 1 білок, лимонна цедра. Для при-
краси: горіхи, вишні з варення, шоколад.
Масло й маргарин розітріть з цук-
ром і жовтками, додайте горіхи, ка-
ву й ванілін. Джем розітріть з біл-
ком і лимонною цедрою.
Половину печива намажте кре-
мом. Зробіть тістечка, з’єднавши по
два печива. Верхнє печиво також
намажте тонким шаром крему й
прикрасьте горіхами або вишнями.
Решту печива намажте начинкою
з джему, зробіть тістечка, посипте
їх тертим шоколадом.
Медовий напій
200 г меду, 1 лимон, 1 л води.
Кип’ячену воду, лимонний сік і
розтоплений мед змішайте й
охолодіть. Подайте в склянках з
соломинками.
Коктейль молочно-полуничний
1 л молока, 1 склянка полуничного
сиропу, ванілін.
Холодне кип’ячене молоко збийте
в міксері з сиропом й ваніліном.
Подайте в склянках з соломинками.
151
Грудень
ВЕЛИКІ ВЧЕНІ XX СТОЛІТТЯ
Добігає кінця XX століття. Під-
сумовується зроблене, переосмислю-
ється досягнуте. Виникає бажання
визначити, хто зробив найвидатні-
ший внесок у розвиток науки і су-
спільства, тобто хто входить в ко-
горту найдостойніших.
Міжнародний рейтинговий комі-
тет «Топ — 20» назвав двадцять
кращих умів XX віку. Серед цих
постатей двоє — істинні українці,
ще двоє мають українське коріння,
а один вчився в Україні й помер на
нашій землі. Що це за люди?
Представимо їх у хронологічному
порядку.
Костянтин Ціолковський (1857—
1935)... «Батько» сучасної космо-
навтики. Свій родовід вів від
козацького отамана Северина Нали-
вайка. Геніальний доморощений
теоретик космоплавання. Феноме-
нальним науковим передбаченням
стала його праця «План розвитку
космічної техніки» — від ракетних
літаків до надпотужних зорельотів.
Створена ще на початку XX сто-
ліття, ця програма освоєння косміч-
ного простору стала чітким дорого-
вказом для виходу землян у зоря-
ний світ. З шістнадцяти розділів
«Плану» більше половини вже ре-
алізовано, і жодного разу не пору-
шено послідовності, передбаченої
вченим. По суті, вся світова космо-
навтика розвивається за Ціолковсь-
ким. Це йому належать пророчі сло-
ва: «Людство не залишиться вічно
на Землі, а в гонитві за світлом і про-
стором спочатку несміливо проник-
не за межі атмосфери, а далі освоїть
весь навколосонячний простір».
Володимир Вернадський (1863—
1945)... Геніальний учений-енци-
клопедист. Сягаючи розумом своїм
у навколоземне доокілля, він завж-
ди пам’ятав про своє козацьке ко-
ріння, постійно підкреслював, що
він — українець. Був засновником і
першим Президентом Академії наук
України (1918 р.). Коло його занять
і розмислів було таке широке, що
важко віднести їх до якоїсь певної
наукової галузі. Але досить сказати,
що він перший у світі створив тео-
рію ноосфери, тобто свідомої діяль-
ності людини, що впливає на Зем-
лю. Ще на зорі XX століття Во-
лодимир Вернадський збагнув ту
велетенську силу, яку дадуть люди-
ні дослідження і пізнання таємниць
світобудови, підкорення сил приро-
ди. Збагнув і застеріг людство: «Не-
далекий час, коли людина одержить
у свої руки атомну енергію, таке
джерело сили, яке дасть їй мож-
ливість будувати нове життя, як
вона захоче... Чи зуміє людина ско-
ристатися цією силою, спрямувати
її на добро, а не на самознищення?
Чи доросла вона до вміння викорис-
товувати ту силу, яку неминуче має
дати їй наука? Вчені не повинні
закривати очі на можливі наслідки
їхньої наукової роботи, наукового
прогресу. Вони повинні себе почу-
вати відповідальними за наслідки
їхніх відкриттів. Вони повинні по-
в’язати свою роботу з кращою орга-
нізацією всього людства».
Сергій Корольов (1906—1966)...
Людина, що вивела людство в кос-
мос. Народився в Житомирі. У пас-
порті писав: українець. Коли йому
виповнилося 26 років, у небо злеті-
ла перша у світі ракета, якій дали
назву «09» і яку легко можна було б
піддати на плечі.
1961 року в космос була запу-
щена ракета «Восток» з людиною на
борту.
І «Дев’ятка», і «Восток» — спра-
ва життя однієї і тієї ж людини —
Головного конструктора ракетно-
космічних систем академіка Сергія
152
Грудень
Павловича Корольова. Польоти ав-
томатичних станцій на Венеру і
Марс, м’яка посадка на Місяць —
це теж він, адмірал Всесвіту.
Ігор Сікорський (1889—1972)...
Творець першого в світі літака без
крил — вертольота. Народився в
Києві. Навчаючись в політехнічно-
му інституті, спроектував і побуду-
вав кілька вертольотів та літаків-
біпланів. У 22 роки на літаку влас-
ної конструкції С-6 встановив світо-
вий рекорд швидкості з екіпажем —
111 кілометрів за годину. Під керів-
ництвом київського авіаконструк-
тора побудовано перші у світі бага-
томоторні літаки «Руський витязь»,
«Ілля Муромець» та інші.
1918 року, не сприйнявши біль-
шовицького режиму, емігрував у
Францію, а наступного року — у
США, де продовжував розвивати
світову авіацію, створивши близько
двадцяти видів гелікоптерів. Літаю-
чи над заокеанськими хмарами, він
бачив сонячне київське небо.
Ігор Курчатов (1902—1960)...
Головний атомник Радянської краї-
ни. Він народився на Уралі, та дру-
гою його батьківщиною стала Ук-
раїна — сонячний Крим. Навчаю-
чись у Таврійському університеті,
він слухав лекції самого Вернад-
ського — їх не могла не звести доля.
Прорвавшись у мікросвіт, роз-
крив секрети атома і створив для
своєї країни атомний щит. Перший
у Європі атомний реактор, атомна
бомба, перша у світі термоядерна
бомба, перша у світі атомна елект-
ростанція — все це справа його гені-
ального розуму. Достойний пам’ят-
ник — 104-й елемент у таблиці Д. І.
Менделєєва, названий його іменем.
Ось такі вони — великі вчені XX
століття.
ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
коли ПОЧНЕТЬСЯ
ххі століття?
Коли почнеться XXI вік? «Зви-
чайно, 1 січня 2000 року»,— скаже
більшість і помилиться. I ось чому.
Перш ніж говорити про рубіж
століть, слід згадати, коли почалося
останнє десятиліття нашого століття,
тобто дев’яності роки. Тоді можна було
почути твердження, що вони
почнуться у січні 1990 року. I це було
помилкою. Вона полягала, певне, в
тому, що в побуті, в розмовах ми
користуємося не календарним
літочисленням. Для нас вісімдеся-
тими роками були ті, які починалися
з вісімки. За цією побутовою логікою
1990-й — вже один з дев’яностих
років. Але якщо міркувати строго
математично, то він був у тій же
десятці, що й попередні 1988 і 1989
роки. Отже, останнє десятиліття XX
століття почалося 1 січня 1991 року і
закінчиться 31 грудня 2000 року,
тобто третє тисячоліття почнеться не
1 січня 2000 року, а 1 січня 2001
року.
Важко збагнути? Ось аналогія.
Уявімо собі, що рік — це копійка.
Тоді двадцять століть — двадцять
гривень, або дві тисячі копійок. Яс-
но, що двотисячна копійка належить
двадцятій гривні. І тільки дві тисячі
перша почне відлік двадцять першій
гривні. Отже, повторимо ще раз: XXI
вік почнеться 1 січня 2001 року, а
якщо точніше, то в 00 годин 00
хвилин цього дня, або о 24.00
попереднього дня — 31 грудня 2000
року.
153
Грудень
ПАСТУХ РОГАТИЙ...
Вийшла Катруся ввечері
погуляти. А надворі сніг, а надворі
мороз, і такий пекучий, що в
Катрусі щоки почервоніли, як
яблучка. Взяла вона саночки.
Почала з гірки спускатися. Ще чер-
воніші щоки стали в Катрусі. Очі
блискотять. Пара з рота клубком
вилітає. Гарно!
Спинилася відпочити. На небо
глянула і задивилася.
Все небо синє-синє, аж темне, і на
ньому без кінця і краю зірок
насипано. А між ними ясний ріжок
молодого місяця.
Аж тут Юрчик вискочив з двору.
Кричить:
- Гей, Катрусе, це ти?!
- Я.
— Що ти робиш?
- Загадки пригадую.
- Загадки пригадуєш? - Юрчик
підбіг до Катрусі, глянув на неї і
спитав: - А яку ти вже пригадала?
- А ось яку,- відповіла Катруся.-
Пам’ятаєш, бабуся загадувала: поле
неміряне, вівці нелічені, пастух
рогатий?
Але Юрчик не був тоді дома, як
бабуся цю загадку загадувала, то й
не знав, як її відгадати. Насупився.
Пальця до лоба приклав.
Думає, думає, а відповіді не знає.
Здається йому, що він ніколи не
бачив ні такого великого поля, ні
таких овечок, ні рогатого пастуха.
Тоді Катруся сказала йому:,
- А ти глянь на небо. Добре
придивися та подумай гарненько.
Глянув Юрчик угору і закричав
радо:
- Е, тепер я вже знаю, що то!
Небо, зірки, молодий місяць! Гарна
загадка! Тільки я теж таку знаю.
Ану, вгадай, що воно: ішов волох,
розсипав горох; почало світати -
нема що збирати.
Тепер Катруся почала відгаду-
вати. Сказала:
- Волох - це чоловік такий, з
Волощини; горох - зірки на небі. Це
я розумію. А чому, коли почало
світати, не стало чого збирати, не
вгадаю!
Юрчик пояснив:
- Бо зірки тільки вночі світять, а
вранці, коли почне розвиднятися,
вони зникають з неба.
А тим часом, поки Катруся з
Юрчиком загадували і відгадували
загадки, як узявся біля них мороз!
За ніс щипає, за щоки щипає! Заліз
Катрусі в рукавичку; почав добира-
тися до пальчика на нозі.
А тут і баба з дверей:
- Катре, Юрчику, ану, час уже до
хати! Бачите, який мороз? Так
береться, що аж скалки проти
місяця скачуть. Мерщій у хату. Ну,
кому я сказала?
У хаті затишно. Вікна закутані.
Грубка горить. Від неї тепло по всій
хаті розходиться. Пороздягалися
Катруся і Юрчик, посідали біля
грубки, руки до вогню простя-
гають...
Гарно, коли тепло, коли є де
зігріти руки...
Іван Сенченко
154
Грудень
ЯЛИНКА У ДВОРІ
Посадили ми ялинку у дворі,
Підросла вона на радість дітворі,
Простягає нам засніжені гілки:
— Будем разом святкувати,
малюки! —
На самісінькій верхівці угорі
Почепили ми барвисті ліхтарі,
Запросили і звірят ми, і пташат:
— А давайте-но ялинку
прикрашать! —
Поспішала до ялинки,
Скрекотала без зупинки
Всім сорока про своє:
— Сто прикрас у мене є! —
Пристрибала до ялинки
Тиха білка-сіроспинка:
— Подивіться, чи потрібні
Отакі горішки срібні? —
Сів шишкарик на ялинку
На однісіньку хвилинку,
Почіпляв він на гілки
Позолочені шишки.
Скочив зайчик під ялинку,
Розшнуровує торбинку,
А в торбинці тій не пусто,
В ній цукерки і... Капуста.
Ай, а хто ж це під ялинку
Лісову приніс хатинку?
Лис приніс її сюди
І хвостом замів сліди...
Дід Мороз руками сплеснув:
— Диво з див!
Не стрічав я ще такого,
де ходив.—
А Снігурка, наче дівчинка мала,
У танок навкруг ялиноньки
пішла:
Біла хусточка, мов птиця, у руці.
— Ой, які ж ви, малишнята,
молодці!
Від Мороза і Снігурки
вам поклін!
З Новим роком!
Хай щасливим буде він!
Тамара Коломієць
ПРЯЛЯ
Сидить пряля та й пряде —
сніг іде — іде — іде —
нитка рветься де-не-де —
а вона пряде й пряде.
Вже напряла хуртовин
на шапки для верховин,
на сувої полотна,
на завіску для вікна,
на хустину й укривало —
мало — мало — мало — мало —
сніг іде — іде — іде —
а вона пряде й пряде...
Ліна Костенко
СНІГОБУД
Снігобуд! Снігобуд!
Наробили ми споруд!
Носить сніг дітвора —
У дворі росте гора.
З снігу робимо цеглини —
Кладемо високі стіни.
Ти замерз? Ану ходім
Будувати сніжний дім!
Грицько Бойко
155
Досить помилок!
— Татку, наш учитель сказав,
щоб ти не допомагав мені більше
робити уроки.
— Чому?
— Мені досить і тих помилок,
котрі я роблю сам.
Помічниця
Мати дочці:
— Чому ти так пізно повернулася
додому?
— Я була в Марійки — допомага-
ла їй робити уроки.
— Та вона ж відмінниця!
— Я допомагала Марійці робити
мої уроки.
Підготовка до маскараду
Учень запитує свого товариша:
— Як ти гадаєш, яку маску мені
варто надіти на шкільний маскарад?
— Навіщо тобі маска? Вимий як
слід своє обличчя — і тебе ніхто не
впізнає!
Одна секунда до перемир’я
Двох школярів перехожий привів
до школи.
— Вони вчинили бійку на вулиці.
— Неправда! — вигукнув один з
учнів.— Коли ви підійшли до нас,
ми вже збиралися помиритися!
156
Грудень
ГРУДНЕВІ ІМЕНА
1 грудня — Зіновія, Роман, Лідія,
Платон; 2 — Марта, Іларіон, Лариса,
Йосип, Роман; 3 — Любов; 4 — Григорій,
Лідія, Анатолій, Кирило, Анна; 5 — Вале-
ріан, Марія, Максим, Прокіп, Архип,
Михайло; 6 — Митрофан, Олександр, Гри-
горій;ДЗг Катерина) Олександр, Григорій;
8 — Петро, Клавдія, Климент; 9 —
Марина, Яків, Юрій; 10 — Роман, Всеволод,
Гаврило; 11 — Андрій, Леоніла, Василь,
Григорій, Меланія, Сергій, Тимофій; 12 —
Неоніла, Ольга; 13 — Андрій; 14 — Хари-
тя, Наум; 15 — Опанас, ОленаД Андрій,
Іван, Кирило, Степан; 1К — Федір,
Серафим, Сава, Варвара; 17 — Варвара,
Серафим, Геннадій, Іван; 18 — Захарія,
Таїсія, Сава; 19 — Микола, Ольга, Максим;
20 — Ніна, Антін, Іван, Павло, Григорій;
22 — Анна, Степан; 23 — Марина, Хома;
24 — Лариса, Леонтій, Данило, Лука; 25 —
Олександр, Дарка, Спиридон; 26 —
Аркадій, Арсеній, Євген, Орест; 27 —
Євдокія; 28 — Павло, Степан; 29 — Мари-
на, Софія, Микола; ЗО — Данило; 31 —
Михайло, Модест, Марко, Зоя, Клавдія.
Катерина
Чи не в кожному місті та й селі
мало не всього світу можна зустріти
сотні, тисячі дівчат, жінок, котрих
називають такими гарними імена-
ми: Катерина, Кітті, Катінка, Кет-
лін, Катрін, Єкатерина. Це ім’я
примандрувало до нас із Давньої
Греції: «катаринос» по-грецькому
означає чиста, непорочна, навіть
свята.
Андрій
Андрій — гарне ім’я, означає
воно «мужній, хоробрий». Здавна
воно в Україні поширене і улюб-
лене. А ще на Андрія можна казати
Андрійчик, Андрусечко, Анд рух,
Андрушко, Андріяш, Андрусь, Анд-
рунь, Андрієць...
Микола
Ім’я Микола та всі його іншо-
мовні побратими (Міклош, Ніко-
лаус, Колетт, Ніколи, Клаус і т. ін.)
виросли із коренів грецьких слів
(ніке — перемога, лаос — народ),
що в перекладі українською мовою
означає «переможець народів».
У східних слов’ян офіційний,
паспортний Микола має ще ряд
«панібратських», пестливих форм:
Миколка, Коля, Колюня. У давні
часи наймення мало форму Микула
(пам’ятаєте билинного героя Мину-
лу?).
Євген. Євгена
До цікавих і звучних наймень,
які прибули до нас із Греції,
належить Євген (Євгена). Наймення
має свої відповідники і в інших
народів: Євгеній (Євгенія), а дав-
ніше й Вєдєнєй — у росіян, Еуге-
ніуш — у поляків, Ежен — у фран-
цузів і т. д.
Розвинулося наймення із кореня
грецького слова «евгенес» (благо-
родний, доброго роду, доброї поро-
ди).
157
ЗМІСТ
Гоян Ярема. Любий читачу!.....................1
Січень
Народний календар.............................6
Глібов Леонід. Новий рік......................7
Моруга Василь. Нічка-новорічка................7
Сенатович Оксана. Веселий сніг................7
Скуратівський Василь. Три празники в гості....8
Господарю й господині.........................9
Колядки. Бажання по коляді...................10
Щедрівки, посівалки.......................... 11
Коза..........................................11
Шумило Наталя. Степан Васильченко.............12
Васильченко Степан. Калина................... 13
Гаєцька Ольга. Велике свято...................14
Мензатюк Зірка. Диво на Почаївській горі....15
Молитва до янгола-хоронителя..................15
Сміймось!.................................... 16
Січневі імена . . . ..........................17
Мовчун Антоніна. Твоє ім’я....................17
Лютий
Народний календар............................20
Симоненко Василь. «Снігу, снігу сиплеться...» ... 20
Скомаровський Вадим. Чому лютий короткий .... 21
Підгірянка Марійка. На лижах.................21
Бойко Грицько. Ковзани-пустуни...............21
М’ястківський Андрій. Сніг...................21
День закоханих, свято любові (За Зінковською Л.) . 22
Струтинський Василь. По секрету..............22
Стрітення....................................23
Черкасенко Спиридон. Зима і весна............23
Костюченко Віктор. Леся Українка.............24
Косач-Кривенюк Ольга. Прощання з фортепіано ... 25
Українка Леся. До мого фортепіано........... 26
Українка Леся. «Як дитиною, бувало...».......26
Українка Леся. Узимку........................26
Цікавинки звідусіль..........................27
Розгадаймо!..................................28
Лютневі імена................................29
Березень
Народний календар............................32
Павличко Дмитро. Весна.......................32
Березень.....................................33
Вінграновський Микола. Кіт, зима та весна...33
Кочевський Віктор. У майстерні...............33
Яворівський Володимир. Стрічаю весну.........34
Галя.........................................34
Познанська Марія. З Восьмого березня святом! ... 35
Пархоменко Олександр. Ой березню, мій березню! . 35
Богуславський М. Бабуся вихідна..............35
Білоусенко Олександр. Тарас Шевченко.........36
Скуратівський Василь. Пташок викликаю........39
Веснянки.....................................39
Мензатюк Зірка. Церкви під землею............40
Цікавинки звідусіль..........................41
Сміймось!....................................42
Березневі імена..............................43
Квітень
Народний календар............................46
Шевченко Тарас. «Село! І серце одпочине!»....47
Франка Іван. Надійшла весна..................47
Сингаівський Микола. Квітень.................47
Грінченко Борис. Подивись....................47
Бойко Грицько. Консультант...................47
Великдень в Україні..........................48
Щоголів Яків. Під Великдень..................49
Глібов Леонід. Писанка.......................49
Нумо гратися!................................49
Великоднє яєчко..............................50
Господарю й господині........................51
Розлилися води...............................51
Ємченко Олександр. Зоряний злет України......52
Батькова порада..............................53
• Бичко Валентин. Ракета.......................53
Компанієць Лідія. На космодромі..............53
Франка Іван. «Книги — морська глибина...»....54
Глібов Леонід. «Бачить — не бачить»..........54
З народної мудрості..........................54
Марсюк Василь. Колискова.....................54
Миргородський Сергій. Рушник журби...........54
Цікавинки звідусіль..........................55
Розгадаймо!..................................56
Квітневі імена...............................57
Травень
Народний календар............................60
Рильський Максим. Травень....................61
Тичина Павло. «Блакить мою душу обвіяла...» ... 61
Козак Валентина. Вийду в сад.................61
Познанська Марія. «Встеляйте квітами дороги...» . 61
Демченко Галина. Пам’ятник слави.............61
Бондарчук Петро. Дідусеві рани...............61
День матері..................................62
Шевченко Тарас. У нашім раї на землі.........62
Підгірянка Марійка. Моя мама.................62
Полтава Леонід. Три матусі...................62
Сухомлинський Василь. Сива волосинка.........63
Мама.........................................63
З народної мудрості..........................63
Чайковський Богдан. Панас Мирний.............64
Мирний Панас. Поле весною....................65
З народної мудрості..........................65
«У нашого Омелечка...».......................65
Калинець Ігор. Сімейка.......................65
Драчук Віктор. Кирилиця......................66
Цікавинки звідусіль. Лариса Соловець. Абетка .... 67
Сміймось!....................................68
Травневі імена...............................69
Червень
Народний календар............................72
Підгірянка Марійка. Червень і золота коліснична . 72
Жиленко Ірина. Ох, яке було би свято!........73
Островська їда. Літо.........................73
Костецький Анатолій. Канікули................73
Свята Трійця.................................74
Василець Оксана. З Трійцею!..................74
Три товариші.................................74
Бондаренко Володимир. Сезон тиші.............75
Костецький Анатолій. Не хочу.................75
Костецький Анатолій. Наш закон...............76
158
Запам’ятаймо, друзі..........................76
Мовчун Антоніна. Наш герб — тризуб...........77
Цікавинки звідусіль..........................78
Мензатюк Зірка. Перлини Карпат...............79
Сміймось! Розгадаймо!........................80
Червневі імена...............................81
Липень
Народний календар........................... 84
Драй-Хмара Михайло. «Здрастуй, липню...»....84
Малишко Андрій. Дощик........................85
Кондрацька Людмила. Веселка..................85
Іваннікова Людмила. Ой на Івана..............86
Дніпрова Чайка. Під самого Купала............88
Іваннікова Людмила. Петрівка.................88
Богаєвський Валентин. Український вінок.....89
Цікавинки звідусіль..........................89
Мовчун Антоніна. Прапор......................90
Таланчук Олена. Олена Пчілка......"..........91
Пчілка Олена. Діточкам.......................92
Пчілка Олена. Котик..........................92
Пчілка Олена. Приповістка про хліб...........93
Шаради, складені Оленою Пчілкою..............93
Розгадаймо!..................................94
Липневі імена................................95
Серпень
Народний календар............................98
Коломієць Тамара. «В серпня місяця...».......99
Малишко Андрій. Перепілка....................99
Козак Валентина. Сорочечка колосочка.........99
Глібов Леонід. Кавун і квіти.................99
Спас........................................100
Козак Валентина. Спіла казка серпневого саду . . 100
Мензатюк Зірка. Чого плакала Божа Мати .... 101
Мовчун Антоніна. Ім’я нашої Б тьківщини .... 102
Чубинський Павло. Ще не вмерла Україна......103
Мовчун Антоніна. Гімн.......................103
Гоян Ярема. Клятва..........................104
Богаєвський Валентин. Найбільший у світі літак . 105
Горлач Леонід. Армія крилата................105
Цікавинки звідусіль.........................105
Сміймось!...................................106
Серпневі імена..............................107
Вересень
Народний календар...........................110
Клен Юрій. Осінь............................110
Шевченко Тарас. «...Учітесь, читайте...»....111
Сингаївський Микола. «Вересень...»..........111
Коломієць Тамара. Світла мить...............111
Павличко Дмитро. Школа......................111
З народної мудрості.........................111
Сенатович Оксана. Вчиться вересень читати .... 112
Гарматюк Анатолій. Різні оцінки.............112
Цікавинки звідусіль. Соловець Лариса. Школа ... 113
Чайковський Богдан. Іван Котляревський......114
Котляревський Іван. Де згода в сімействі....115
Котляревський Іван. Ой я дівчина Полтавка .... 115
Народження Пресвятої Діви...................116
З народної мудрості.........................116
Костенко Ліна. Здивовані квіти..............116
Кир’ян Надія. Ниточка.......................116
Безконечні казочки..........................117
Бойко Грицько. Як Хома збирався у похід.....117
Сміймось!...................................118
Вересневі імена.............................119
Жовтень
Народний календар...........................122
Коломієць Тамара. Осінь.....................122
Апанович Олена. Козацькі музики.............123
Пепа Вадим. Богданко-бандурист..............123
Підгірянка Марійка. Мій дідусь..............124
Осєєва Віра. Просто бабуся................. 124
Коломієць Тамара. Перша вчителька...........124
Ткач Дмитро. Моя мама.......................125
Іваннікова Людмила. Покрова.................126
Мензатюк Зірка. Українська Покрова......... 127
Василашко Василь. Осінні пастелі........... 127
Богаєвський Валентин. Загадки автомобіля....128
Кульська Інна. Як я відпочиваю..............128
Цікавинки звідусіль. Соловець Лариса. Циркуль і
лінійка.....................................129
Розгадаймо!.................................130
Жовтневі імена..............................131
Листопад
Народний календар...........................134
Васильченко Степан. Осінь...................134
Тичина Павло. «Листя падає...»..............134
Гімн рідній мові............................135
Тичина Павло. Слово.........................135
Гоян Ярема. Молитва з дитинства.............136
Цікавинки звідусіль.........................137
Чайковський Богдан. Остап Вишня.............138
Вишня Остап. Любіть книгу...................139
Світлий небесний воїн.......................140
Мензатюк Зірка. Михайлівський Золотоверхий . 141
Розгадаймо!.................................142
Листопадові імена...........................143
Грудень
Народний календар...........................146
Литвинець Михайло. Грудень..................146
Качан Анатолій. Гості зими................. 147
Козак Валентина. На калині, в зимовицю..... 147
Бойко Грицько. Провалився по коліна.........147
Кир’ян Надія. Зимові слова..................147
Загірня Марійка. Загадка....................147
Компанієць Лідія. У заметіль................148
Як наблизити мрію...........................148
Іваннікова Людмила. Свято Андрія в Україні .... 149
Скуратівський Василь. Наум наведе на ум.....149
Підгірянка Марійка. «Святий Миколаю...».....150
♦Ой хто, хто Миколая любить...»............ 150
Мензатюк Зірка. В ім’я святого Миколи.......150
Господарю й господині.......................151
Ємченко Олександр. Великі вчені XX століття . . . 152
Цікавинки звідусіль. Ємченко Олександр. Коли
почнеться XXI століття......................153
Сенченко Іван. Пастух рогатий...............154
Коломієць Тамара. Ялинка у дворі............155
Костенко Ліна. Пряля........................155
Бойко Грицько. Снігобуд.....................155
Сміймось!...................................156
Грудневі імена..............................157
Відгадки....................................160
159
ВІДПОВІДІ НА ЗАГАДКИ
С. 28: 2. 1; 2; 3.
3. 7; 6; 8
8; 7; 6
6; 8; 7.
5. Осел — орел. 6. Лісок — сокіл.
С. 56: 1. Град. 2. Було п’ять яблук.
Підійшли бабуся, мати і донька. 3. Дві
години. 4. Літери «р». 5. Вітер. 6. 2 кг. 7. Ру-
ка, удар, кава, араб. 9. Я, ми. 10. Піч, во-
гонь, дим. 11. Сірник.
С. 80: 1. Дим. 2. Море. 3. Зорі. 4. Вітер.
5. Голова.
С. 93: 1. Ялина, глина, слина. 2. Били-
на, малина, калина, долина, цілина. 3. Рос-
лина, маслина, хвилина.
С. 94: 1. Верблюд. 2. Курчата. 3. Суцвіт-
тя каштанів. 4. Коли відбивається у воді.
5. Під час урагану. 6. Мотоцикл. 7. Луна.
С. 130: 1. Люда — в зеленому, Світла-
на — в червоному, Оля — в салатовому.
2. Млинок, буряк, сміх, буквар, їжак,
базар. 3. Літера «м». 4. Місяць. 6. Дзвінок.
7. Сухого. 8. Мак. 9. Часник. 10. Колеса.
11. Риба.
С. 142: 1. Мишка, шишка, шашка, каш-
ка, кішка. 2. Дев’ять. 3. Риба. 7. Стовп,
трибуна, столиця. 8. 111—11=100.
Малюнок на обкладинці
Лисенко Оксани Леонтїівни
Ілюстрації:
Орро Е. Е„ Базилевича О. А., Василенка А. П„ Горошко Л. В.,
Козіної І. П., Мамаєвої О. О., Мельниченко В. Г„ Міхнушова О. О.,
Мягковді О. В., Попова Є. В.
Літературно-художнє видання
Дванадцять місяців
Настільна книг а-к а л е н д а р
Для молодшого та середнього
шкільного віку
Упорядник
Яремійчук Ольга Степанівна
Завідуючий редакцією О. Є. Шевченко
Редактор О. С. Яремійчук. Художній редактор О. А. Базилевич
Технічний редактор С. І. Павлюк. Коректори Н. П. Романюк, М. 3. Волович
Комп’ютерна верстка Л. М. Рубак, Л. Г. Шимкевич
Підписано до друку з оригінал-макета . Формат 84x108/16. Папір офсетний № 1.
Гарнітура шкільна. Друк офсетний. Умови, друк. арк. 16,8+1 вклд. (0,42)^17,22.
Умови, фарб.-відб. 68,88. Обл.-вид. арк. 14,15+1 вклд. (0,71)=14,86. Тираж 10 000 пр. Зам. 9-38.
Видавництво дитячої літератури «Веселка», 254655, Київ, МСП, Мельникова, 63.
Свідоцтво про державну реєстрацію № 02473079 від 7 червня 1995 р.
Віддруковано п/к «Україна». 254119, вул. Дегтярівська. 38-44..
— 4803640000—002
Д	' ОО--- Бе3 оголошення
/2ОО-О У
І8ВХ 966-01-0104-Х
© Ольга Яремійчук,
упорядкування, 1999
© Видавництво «Веселка»,
ілюстрації, підготовка
видання, 1999
ВИДАВНИЦТВО
ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ
"ВЕСЕЛКА"
ДОРОГИЙ ДРУЖЕ!
Календар «Дванадцять місяців» —
найцікавіша книжка для школярів.
Вона тобі розповість:
• *
про найголовніші державні, міжнародні
та релігійні свята;
походження назви «Україна»;
історію наших державних символів:
герба, прапора, гімна;
видатних людей України;
природу рідного краю, всілякі
дивовижі в світі рослин і тварин;
ВАМ,^^И
ДІВ ЧАТАМИ
/ ХЛОП’ЯТА^
КНИЖЕЧКА
життя твоїх однолітків;
твій день ангела і що означає твоє ім’я.
А ще ти знайдеш тут багато інших
пізнавальних, повчальних і просто
веселих оповідань, казок, віршів,
дотепів,загадок,завдань для кмітливих.
ДО СВЯТА!
І8ВХ 966-01-0104-х
Календар «Дванадцять місяців» стане
тобі у пригоді на уроках історії та
українознавства, рідної мови та
літератури, природознавства.