Д. МАНУІЛЬСЬКИЙ
УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКІ
НАЦІОНАЛІСТИ
НА СЛУЖБІ
У ФАШИСТСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ
УКРАЇНСЬКЕ ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО
Д. МАНУЇЛЬСЬКИЙ
УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКІ
НАЦІОНАЛІСТИ
Н Ах СЛУЖБІ
У ФАШИСТСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ
Доповідь 6-го січня 1945 року на нараді учителів
західних областей України
УКРАЇНСЬКЕ ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО
Київ — 1945
Д. Мануильский— Украинс«о-немедхие нацизналистьі на служба
у фашистскон Германии
(На украннском язьіке).
БФ 00207. Зам. 374. П/2 друк. арк. В друк. арк. 43.000 зн. Підписано до друку
21 II 1945 р. Тираж 20.000.
Друкарня в-ва ЦК КП(б)У «Радянська Україна». Київ, Прозорівська, 59.

Товариші! Наш український народ переживає величну істо-
ричну добу. Політичний зміст цієї доби можна визначити одним
словом — перемога. Це перемога народів Радянського Союзу,
в тому числі українського народу, над найлютішим .ворогом усіх
волелюбних народів — над фашистською Німеччиною. Ця пере-
мога в найбільшій в історії людства війні вирішує на довгі
і довгі роки долю не тільки українського народу, всіх народів
Радянського Союзу, але й народів Західної Європи та цілого світу.
Історичним фактом є те, що в цій перемозі відіграла вели-
чезну роль Червона Армія Радянського Союзу (бурхливі
оплески), що, як показав досвід Вітчизняної війни, виявилась
сильнішою від хвастливої німецько-фашистської армії.
, Це сьогодні визнають не тільки наші друзі, а й наші вороги.
Якби не удари, що їх завдала Червона Армія ворогові, якби не
той величезний вклад, який вона вклала в справу всіх об’єдна-
них націй, світ мав би сьогодні зовсім інший вигляд.
, Другий історичний факт, який визнають наші друзі і змушені
визнати наші вороги, — полягає в тому, що в цій війні, яка є не
тільки боротьбою збройних сил, але й війною промисловості,
перемогла наша соціалістична економіка над фашистською еко-
номікою. (Оплески).
І третій безперечний факт, що в цій війні ми не тільки пере-
могли ворога у військовому і економічному відношенні, ми його
перемогли морально, бо ми боронили справедливу справу, бо ми
захищали найпередовіший в світі уклад — соціалістичний уклад.
Ми боронили в цій війні найпередовіший політичний устрій —
радянський устрій. (Оплески).
В чому полягає та загадка, над якою ламають собі голови
наші вороги, а також люди, які ще не переконані в правоті
нашої справи?
. Чому з такою упертістю, відвагою і геройством захищає
Червона Армія і наш народ свою Батьківщину?
, .Бо ця Батьківщина здобута у Великій Жовтневій соціалістич-
ній революції. Бо наш народ добре знає, чим була, є і буде
ддя нього радянська влада. Він добре знає, що вона йому дала,
дає і дасть у майбутньому.
, . Ця-влада відібрала землю від тих, хто не працював на ній,
і передала її тим, хто поливав. її своїм тяжким потом і кров’ю, —
селянам. На Україні було 32 —35 міліонів десятин землі. 16 мі-
з
ліонів десятин цієї землі до Великої Жовтневої соціалістичної
революції було в руках селян. Більш як 15 міліонами десятин
володіли поміщики, монастирі, цар і царські міністри та інші
нетрудові елементи. Ці 15 міліонів десятин землі, про яку мріяв
віками український селянин, радянська влада передала селянам
навічно без всякого викупу. У Західній Україні в 1939 році,
коли Червона Армія визволила наше українське населення від
гніту польських панів та румунських бояр, радянська влада пере-
дала селянам 1 міліон десятин землі.
Це був акт, якого ви не знайдете в історії всього світу.
Можуть сказати: в часи великої французької революції 1789 року
селянство також одержало землю. Це так, але не треба забувати
про те, що французька буржуазія, яка опинилася при владі після
революції 1789—93 рр., різними способами зірвала це досягнення
французького селянства і поступово сконцентрувала значну части
ну цієї землі в своїх руках, створивши нові верстви сільсько-
господарського пролетаріату та малоземельної бідноти.
Тільки в нашій Радянській країні земельна нужда.селянства
була ліквідована повністю і назавжди.
Таким радикальним розв'язанням земельного питання радян-
ська влада створила передумови для розв’язання національного
питання. Відомо, що на Україні був не тільки український
поміщицький клас, але й, переважно, російський та польський.
На Правобережній Україні, а також в Галичині, величезними
маєтками володіли такі польські магнати, як Потоцькі, Сан-
гушки, Радзивілли, Браницькі, Шептицькі та ін. Українське се-
лянство, яке працювало довгими роками на цих магнатів, віді-
бравши від них маєтки, тим самим зламало одну з найважливіших
підвалин національного гніту.
Проте не тільки це зробила радянська вдада. Вона допомогла
селянству сільськогосподарським знаряддям і реманентом. Това-
риш Хрущов у своїй доповіді 1 березня 1944 року на VI сесії
Верховної Ради Української РСР наводив дані про те, що перед
війною, в 1940 році, на Україні було 1.225 МТС, а на колгоспних
ланах працювало 90 тисяч тракторів.
Чи є в світі якась інша держава або інша влада, яка зроби-
ла б щонебудь подібне для свого селянства?
Але радянська влада дбала про поліпшення долі не тільки
селянства. Вона піклувалась про добробут всього народу і, на-
самперед, нашого славетного і могутнього робітничого класу.
В результаті Жовтневої революції, народові було передано про-
мислові підприємства, відібрані у капіталістів. В 1913 році основні
фонди промисловості на Україні становили 2 міліарди 16 міліо-
нів 350 тисяч карбованців в переводі на ціни 1926 — 27 рр. За
роки радянської влади ці фонди виросли до 17 міліардів 600 мі-
ліонів карбованців, тобто збільшились на 810 процентів.
У кого були відібрані ці фабрики і заводи? Вони були
відібрані у капіталістів. І не тільки у капіталістів українських:
вони були відібрані у капіталістів російських, у капіталістів
чужих країні—у німецьких, французьких, бельгійських та інших,
які вкладали свої капітали в промислові підприємства Донбаса,
старого Катеринослава, Кам’янського та ін.
І коли зараз українсько-німецькі націоналісти базікають про
незалежність України, в дійсності проводячи нахабну політику
залежності від чужоземного капіталу, то ми відповідаємо їм —
тільки радянська влада проводила справжню політику незалеж-
ності, матеріальним здійсненням якої була наша соціалістична
система господарства
Хай хтонебудь спробує провести референдум серед україн-
ського народу в питанні про те, чи правильна була ця політика
радянської влади, чи ні?
І ми глибоко переконані в тому, що міліони трудящих нашої
країни в місті і на селі безперечно проголосують за свою рідну
радянську владу та її політику, спрямовану на користь народу.
(Бурхливі оплески всього залу).
Радянський Союз —єдина гарантія волі
і незалежності України
Що означали ці величезні соціальні зміни в житті нашого
наро іу в політичному відношенні? Вони означали знищення тих
класів, які здійснювали не тільки політичний і економічний,
але й національний гніт. Тим самим була забезпечена основа
здійснення справжньої національної рівності в нашій країні.
Ми знаємо, що конституції різних країн також проголошу-
вали політичну або національну рівність. Третя французька бур-
жуазна республіка також написала на своїх прапорах: „Свобода,
братерство і рівність1*. Але рівності і братерства ніколи не було
у Франції. Шоб існувала справжня національна рівність, недосигь
проголосити її, треба утворити матеріальні гарантії її здійснення.
Особливість розв’язання національного питання радянською
владою полягає в тому, що вона не тільки декларувала націо-
нальні права, але утворила матеріальні гарантії, які забезпечують
здійснення українським народом цих прав.
Які це гарантії? Насамперед, наш соціальний устрій. У нас
була знищена експлуатація людини лю; иною, а відомо, що цю
експлуатацію найбільше використовували пануючі класи, щоб
розпалити ворожнечу, сварку та боротьбу серед трудящих мас
різних націй.
Друга гарантія — відсутність експлуататорських класів, які
були завжди організаторами братовбивчої боротьби між різними
національностями.
5
І
Потрете, у нас при владі стоїть робітничий клас, який є во-
рогом всякого національного поневолення і вірним носієм між-
народної солідарності трудящих мас різних національностей.
Четверта гаранті і — це наш основний закон, що його много-
національні народи Радянського Союзу називають Сталінською
Конституцією, закон, суворо виконувати який покликано весь
державний апарат радянської влади.
Всі народи Радянського Союзу і наш український народ
твердо пам’ятають знаменну 123 статтю радянської Конституції,
в якій сказано:
„Рівноправність громадян СРСР, незалежно від їх на'
ціональності і раси, в усіх галузях госпоіарського, держав-
ного, культурного і громадсько-політичного життя є непо-
рушним законом.
Яке б то не було пряме чи посереднє обмеження прав
або, навпаки, встановлення прямих чи посередніх переваг
громадян залежно від їх расової і національної приналеж-
ності, так само як усяка проповідь расової або національ-
ної винятковості, або ненависті і зневаги—караються зако-
ном“. (Оплески).
Запам’ятайте цю чудесну хартію національних прав і ви, мо-
лоді громадяни Української Радянської Соціалістичної Респуб-
ліки, і понесіть її в кожну селянську хату нашої Західної
України. (Оплески).
Далі. Радянська влада гарантувала не тільки політичні права
національної рівності, вона забезпечила здійсне іня економічного
розвитку І розвитку Продуктивних Сил КОЖНОЇ Ч-іСТ ни Радян-
ського Союзу на засадах взаємної братерської допомоги.
Є ще люди в Галичині, які сьогодні хоч і лають колишній
політичний режим поневолення українського народу панською
Польщею, або гітлерівською Німеччиною, але зате не скуплять-
ся на похвали старій австро-угорській монархії-,, яка нібито
дала.галичанам права національної автономії. Ці люди не ба-
чать того, що вся система господарювання австро-угорської мо-
нархії була побудована на тому, щоб тримати Галичину в стані
економічної відсталості і перетворити її. на аграрний придаток
до .промш лових центрів австрійців і угорців, як пануючих націй.
Ці люди не розуміють того, що економічні стосунки між
Австрією і Угорщиною, з одн го боку, і Галичиною, з другого,
були па ділі стосунками між промислово розвиненою метропо-
лією і відсталою та нерозвиненою -колонією, з якої метрополія
висмоктувала всі соки. Відень і Будапешт жили за рахунок Га-
личини, так само, як потім Варшава і Берлін.
Економічна політика Радянського Союзу щодо відсталих на-
ціональних окраїн була зовсім іншою. Ба 27 р^ків радянський
б
уряд невпинно розвивав продуктивні сили економічно відсталих
окраїн у багато більшій мірі, ніж промислових центрів Росії.
Коли на Україні за 25 років існування радянської влади проми-
словість збільшилась більш ніж у Я разів, то в інших республі-
ках на сході з допомогою братнього російського народу вона
виросла набагато більше.
Такі були політичні й економічні передумови тієї великої
сталінської дружби народів, яка дала можливість нашій радян-
ській державі не тільки встояти перед гітлерівською коаліцією,
яку очолювала фашистська Німеччина, але й । озвалити цю коа-
ліцію і ударами Червоної Армії завдати таких поразок Німеч-
чині, які визначали її остаточний розпад.
Найкращим прикладом національного братерства може слу-
жити політика нашого українського уряду щодо західних обла-
стей України Уряд УРСР поставив завданням всг-бічно розви-
вати продуктивні сили Західної України і перетворити місто
Львів на один з найбільших промислових центрів Радянської
України. (Оплеск и)л
Протягом століть український народ боронив себе проти во-
рогів, які зазіхали на його землі. А зазіхали на землі його бать-
ків нахабні тевтонці, зажерливі угорці, чванлива польська
шляхта, пихаті шведи, татарські орди та турецькі яничари. Ці
вороги хотіли на шматки розірвати батьківщину українського
народу. Допомагали їм у цьому чорному ділі такі злочинці і
запроданці, як гетьман Мазепа.
І відстояв себе український народ у боротьбі з ворогами
тільки завдяки союзові з великим російським народом, з наро-
дом, який сам невпинно боровся з царизмом і з яким нас, укра-
їнців, зв’язувало спільне минуле, а після Жовтневої революції
наше велике сучасне і ще більше славетне наше майбутнє.
Український народ возз’єднав при допомозі Радянського Союзу
українські землі—Ровенщину, Волинь, Галичину та Буковину
в одну українську соціалістичну державу.
Про що мріяв мужній гетьман України Богдан Хмельницький,
за що боровся великий демократ-революціонер Тарас Шевченко,
про шо думав незламний каменяр Іван Франко, пильно вгля-
даючись у верховини Карпа , — здійснилося'сьогодні, в рамках
Української Соціалістичної Республіки (Бурхливі оплески).
Тільки в цих рамких стало можливе таке об’єднання. До того
часу, доки в Росії панував царизм з його імперіалістичними праг-
неннями, галицькі і буковинські народи мовчки терпіли національ-
ний гніт Австро-Угорської імперії, бо не бачили тоді жодного
виходу. Тільки після Белі кої Ж-овтнево^соціалістичної революції,
з утворенням Української Радянської Соціалістичної Республіки
народ насильно відірваних земель України побачив сяйво ооло-
7
тих Воріт стародавнього Києва і зоряних веж священного Кремля,
де працював великий ЛЕНІН і працює зараз великий СТАЛІН.
(Бурхливі оплески).
Тільки завіяКи великим соціальним і політичним досягнен-
ням, яких добився український народ в межах УРСР, ця рес-
публіка стала могутньою притягальною силою для всіх частин
нашого народу, які лишилися ще за її кордонами.
Український народ відродив свою культуру, соціалістичну
змістом і національну формою. Тут на цій нараді присутні заслу-
жені діячі науки і академіки Львівського філіалу Академії наук.
Ми можемо запитати їх, чи мали вони будьколи такі можли-
вості для розвитку української національної культури, як тепер,
коли Львів стаз радянським, коли вся наша держава стоїть на
захисті цієї національної культури.
Ми всі знаємо ту роль, яку відіграло в минулі часи товари-
ство імені Шевченка, утворене з громадської ініціативи, але
х ба ж можна зрівняти цю громадську ініціативу з тими вели-
кими засобами впливу на розвиток культури, якими володіє
наша українська держава.
Колись за часів царизму і австро-угорської монархії Галичину
називали українським П’ємонтом. Сюди у Львів з Києва приїж-
джали в ті часи деякі українські націоналістичні діячі, які захоплю-
вались цим П’ємонтом. Вони не хотіли бачити того, що ті куці
свободи, які давала австро-угорська монархія українській інтелі-
генції в Галичині в розвитку культури, були нічим іншим, як
політичним знаряддям для розкладу старої царської імпері ді-
єтичної Росії. Для австро-угорських магнатів це був важливий
засіб для підготовки свого наступу на схід, який був частиною
загальнонімецького плану завоювання тевтонським імперіалізмом
слов’янських народів.
Ви вчора, товариші учителі, чули доповідь заслуженого діяча
нхуки професора Чавдарова про те, що зробила радянська вл «да
для розвитку української нац ональної культури. Було б зайвим
повторювати чи доповнювати цю надзвичайно цікаву промову,
наповнену багатим фактичним матеріалом. Треба лише підкре-
слити один висновок. Колись, напередодні важливих змін на за-
ході, коли розпадався феодальний лад і молода буржуазія крок
за кроком, зміцнюючи свої економічні позиції, йшла до полі-
тичної влади, в Італії виник рух, відомий в історії під назвою
Відродження.
Напередодні французької буржуазної революції великий вклад
в розвиток культури внесли так звані енциклопедисти.
Все це належить до давноминулої спадщини. Коли є в світі
країна, де можливе виникнення могутнього руху відродження
культури, наукової думки, мистецтва, літератури, театру, яке за
8
лишило далеко позаду себе все, що бачила ;сторія, то це тільки
наш Радянсь ий Союз і його складова частина Українська Ра-
дянська Соціалістична Республіка. (Оплески).
Нарешті^ треба пі ікреслити ще й той важ., ивий фактор, що
державність українського народу, його справжню незалежність
захищ 'іоть народи всього Радянського Союзу та їх могутня Чер-
вона Армія.
Що показав досв’д сучасної війни?
Він п казав, що жодна м їла чи середня держава не може
існуват 1 ні в економічному, ні в політичному, ні у військовому
відношенні п лком самостійно, не боронячи своєї національної
незалежності в союзі з якоюсь іншою ве'Иьою державою.
Бельгія не нападала на німців, не нападали на них ні Нор-
вегія, ні Данія, ні Голландія, ні Югославія. Не нападала і Греція
на Італію.
Проте імперіалістичні агресивні держави загарбали ці малі
і середні країни.
Не встояли перед фашистськими хижаками ні Польща, ні
Чехословачччна, армії яких вважались боєздатними. Навіть Фран-
ція з її силь ою економжою, армією і флотом, що розірвала
союз з радянською державою, не змогла витримати натиск ні-
мецько-фашистських армій і була роздавлена ними.
Як же при таких умовах могла б існувати та „самостійна" Укра-
їна, за яку ведуть брехливу пропаганду українсько-німецькі на-
ціоналісти? Чи не ясно, що для них гасло „самостійної" Укра-
їни—це тільки засіб, щоб розкласти Радянський Союз і віддати
нашу батьківщину— Україну під панування німецько-фашистських
хижаків? Весь міжнародний досвід учить, що така держава, як
Україна, щоб захистити свою самості ність від зовнішнього на-
паду, повинна була шукати союзу з сусідніми державами.
Які це держави? Німеччина? Хіба ж українська Центральна
Рада в 1918 році не уклала союз з Німеччиною? А чим (Кін-
чився цей союз? Він скінчився тич, що німецькі генерали ро-
зігнали Центральну Раду і німці стали необмеженими владарями
на Україні.
Який вигляд мала „самостійна" Україна, що нею дурманили го-
лови людям політичні шахраї з ОУіі, ми всі знаємо.
Чи може самостійність України забезпечить її союз з Поль-
щею? Ні. Відомо, що Польща слаба і сама себе не захистить.
Її кращі державномислящі люди, які згуртувалися нагірно .Тим-
часового уряду, розуміють, що тільки союз з радянською дер-
жавою гарантує незалежність демократичної Польщі...?
Лишається в так му разі один справжній і надійний могртні.й
союзник українського народу—Радянський Союз, уряд якого
всією своєю політикою як до Вітчизняної війни, ‘так і в ча и
війни довів, що радянська держава є опорою демократії і неза-
Т-. 9
лежності всіх народів і, насамперед, її сусідів. Ось чому Радян-
ськ й Союз є єдиною гарантією волі і незалежності всіх рес-
публік, які входять до його складу.
Що готували українсько-німецькі націоналісти
українському народові
Українсько - німецькі націоналісти з першого дня нападу
фашистських варварів на Радянський Союз не скупились на обі-
цянки і запевнення, що нібито фашистська Німеччина утворить
„самостійну** Україну. Німці мали всі можливості здійснити
обіцянки своїх прислужників. Вони мали силу, мали владу,
мали у себе на послугах таку ганебну зграю зрадник в україн-
ського народу, як мєльникіеці, бандерівці, бульбІЕці, що слух-
няно ЕиконVвали вказівки, німецького командування. Але ні-
мецьким фашистам непотрібна була „самостійна** Україна. Це
добре також знали і політичні шахраї — українсько-німецькі
націоналісти, які сипали на всі боки своїми обіцянками. Проте
цих обіцянок не здійснили німецькі фашисти.
Такий перший незаперечний факт досвіду німецької окупації.
Політика панування німців на Україні була побудована на
тому, щоб нацьковувати українців на поляків, поляків на укра-
їнців, перших і других на.росіян і всіх на євреїв. Еони давали
зброю бандам оунівців, щоб ті вирізували поляків та росіян.
Вони озброювали польських шляхетських Еиродків, щоб зни-
щувати українців. Вони використовували польських і українських
зрадників для вчинення єврейських погромів. Розпалюванням
національної ворожнечі і кривавої боротьби вони свідомо по-
слаблювали окремі національності, щоб легше підкорити їх
своєму пануванню. „Розділяй і властвуй** —ось було основне
гасло німецької політики на сході. Додержуючись цієї політики,
вони самі гнобили, душили, вирізували, палили єврейське, поль-
ське й українське населення.
Такий другий незаперечн й факт досвіду німецької окупації.
Намагаючись розділити український народ, німці вдавалися
до різних методів управління в окремих частинах України. Вони
як звірі лютували і катували населення в східних областях
України, щоб залякати український народ жорстоким, нечуваним
в історії терором. Тут вони убили, замучили, спалили більш ніж
півтора міліона людей. Більш демагогічної політики бони до-
держувалися в західних областях України, де намагалися під-
купити деякі верстви населення і підняти їх на братоубиьчу
боротьбу проти народу Наддніпрянської України.
Такий третій незаперечний факт досвіду німецької окупації-
Розглянемо політику німців на Україні, виходячи тільки з фак.
тів, а не заяв і обіцянок українсько-німецьких націоналістів.
ю
Радянська влада дала селянам землю, а де були в цей час
українсько-німецькі націоналісти? Вони були в таборі петлю-
рівської контрреволюції і зі зброєю в руках боролися проти
радянської влади. Під час німецької окупації вони допомагали
німецьким фашистам стати владарями української землі. Нони
добре знали, що слідом за німецькими багнетами на Україну
ідуть не тільки німецькі урядовці, а й нозі, німецькі помі-
щики, щоб захопити, колгоспні землі і встановити в стократ
гірший режим, ніж стара панщина, запровадити німецько-фа-
шистське кріпацтво.
Про це відверто і цинічно заявляли такі гітлерівські зубри,
як міністр земельних справ Дарре. Ось що він говорив:
„с'емля завойованих нами країн буде розподілена між
солдатами, які особливо відзначилися, і між зразковими
членами націонал-соціалістської партії. Таким чином ви-
никне нова земельна аристократія. У цієї аристократії бу-
дуть свої кріпаки: місцеві жителі".
Ось на кого працювали українсько-німецькі націоналісти.
Працювали на нову німецьку аристократію, яка б сіла на шию
українському народові.
Радянська влада передала фабрики і заводи народові. Майже
за чверть віку український народ разом з російським народом
під керівництвом радянської влади збудував нові чудесні фаб-
рики, заводи, електростанції, якими могла б пишатись навіть
така економічно розвинена країна, як Сполучені Штати Америки.
Німецькі розбійники зруйнували ці фабрики і заводи. Німцям
непотрібна була ця високо розвинена пр мисловість на Україні’
їм потрібна була Україна, як аграрний придаток, звідки вони
могли б черпати хліб та сировину для своєї промисловості. А на
те, що лишилося незруйнозаним, наклав свою лапу бандитський
концерн Герінга Герінгам і Круппам — ось якнмщкулам фашизму
допомагали українсько-німецькі націоналісти.
Радянська влада забезпечила національну рівність і дружбу
народів. Німецький фашист прийшов на Україну, як завойовник.
Він приніс найтяжчий національний гніт, що його будьколи
терпів український народ.
5 неповагою і презирством ставились німецькі фашисти до
гідності нашого народу, до його національного життя, до його
національних звичаїв, до всього того, що було таке дороге'
народові. І якийсь німецький нікчемний генерал, *подібно до
генерала авіації Кітцінгера, міг писати в таємному циркулярі
від 18/Л/ІІ-1942 року:
„Українець був і лишається для нас чужим. Кожний
простий довірливий прояв інтересу до українців та їх куль-
турного існування іде на шкоду і послаблює ті істотні
риси, яким Німеччина завдячує свою могутність і велич".
її
А українські націоналісти, як слухняні собаки, лизали руки
німецьких катів, що зважувались говорити про українців такими
мерзенними словами.
Жовтнева революція принесла соціалістичну державність
Україні. Німці зни’пи'и цю державність в часи своєї окупації.
!х пі тлі лакеї —українсько-німецькі націоналісти, щоб обдурити
гтичан, тут, у Львові, з ба ікону ратуші.проголосили ЗО червня
194! року „самостійну1* Україну. Це було потрібно німцям, які
ще не були упевнені в усліхозі свого розбійницького похоту,
для того, щоб замаскувати свої справжні грабіжницькі задуми
і створити враження у опурених людей, нібито справа йде про
організацію на Україні буржуазно-націоналістичного уряду. Під
руками у них був негідник Бандера, у якого були в резерві
підставні фігури для цього уряду на чолі з Стецьком. Але не
минуло й кількох тижнів, як, сп’янівши від свого просування
вперед, німці ударом фашистського чобота викинули цей уряд
на смітник чистісінько так, як фріц викидає порожню банку
спід консервів. (Сміх у залі).
Кінець цієї ганебної комедії можна змалювати словами
Шіллера: „Мавр зробив своє діло, мавр може піти геть**.
Українсько-німецькі націоналісти обіцяли населенню, що з
приходом німців вони будуть керувати Україною. Але їх хазяї
плювали їм з презирством в обличчя. Генерал-комісар Волині
і Поділля Шоен у своїй промові до українського населення
в 1943 році, яку він навіть надрукував окремою брошурою,
говорив:
„З доручення фюрера Адольфа Гітлера прийшли ми,
німці, управляти Україною. Ретельною працею, до якої ми
призвичаєні, створили ми з малими німецькими силами управ-
ління, відповідне нашим поглядам. Багатства України му-
сять бути вжиті і використані тільки за вказівками одного
будівничого—Адольфа Гітлера**.
Такий вигляд мала українсько-національна влада оунівців.
Україі сько-німецькі націоналісти запевняли населення, що
у них є” угода з німецько-фашистською владою, яка надає
Україні права союзної Німеччині держави. Вони, ці жалюгідні
і мерзенні найманці німецького імперіалізму, істерично галасу-
вали в своїх відозвах, що вони розмовляють і будуть розмовляти
з Німеччиною, як рівні з рівними, що це будуть відносини дер-
жави до держави. Але ж якраз держави вони й не мали.
Вони говорили, чому Радянський Союз може укладати догово-
ри з такими державами, як Англія і СІРА, а ми — українські
націоналісти не можемо мати доі опорів з Німеччиною.
Але Радянський Союз--це могутня держава, яка має всі
засоби і можливості захистити національні і державні інтереси
народів, що його населяють. А українсько-німецькі націоналісти—
42
це маленька купка авантюристів, яка не має ні батьківщини, ні
сили, ні держави, ні підтримки наропу, щоб говорити від його»
імені. Союз українсько-німецьких націоналістів з Ф ашистською
Німеччиною — це союз пацюка з удавом. їх об’єднує тільки
хижацька натура. Але відомо, які „союзні" відносини можуть
бути між пацюком і удавом. Німці везли пацюків в своєму обозі,
маючи намір використати їх, як наглядачів над поневоленим
і завойованим населенням України.
І чим далі німці просувалися вперед, тим більш олверто го-
ворили вони про Україну, як свою колонію. 'Особливо яскраво-
це виявилось влітку 1942 року, коли німці дорвалися до Сталін-
града. Вони писали тоїі:
„Шлях до панування німців над цілою Європою веде через
; підкорення східної Європи. Тут величезні простори, тут
землі, сировина, хліб, тут Україна —батьківщина германців..."
Ви чуєте, товариші, Україна — батьківщина германців! (Три-
валий сміх всього залу).
„... колишня держава готів і варягів. І тут, на сході
Європи в урожайній і неосяжній Україні — наша будуччина.
І тут ми розживемось у добробуті і достатках та швидко'
й розмножимось".
Добавимо від себе: як кролі. (Т ривалий сміх всього залу).
„Нас тепер 100 міліонів. Коли здобудемо всю Україну
і східну Європу, тоді за сто років виростемо до 400 і до-
500 міліонів та заселимо самі цілу Європу. Ціла Європа-
стане батьківщиною німців".
Такий тон був німецьк ї преси щодо України. Але нам можуть
сказати: так писала преса,' але вона ще не відбиває думск від-
лові пальних кіл. Урядові німецькі кола могли думати по-іншому.
Гаразд. Тоді послухайте тих фашистів, які керують німецькою
політикою. 4 жовтня 1942 року, коли німці були в Сталінграді\
в берлінському спортпалаці виступив з промовою Герман Герінг.
Він говорив:
„У и зайняли найродючіші землі — Україну. Там, на Укра-
їні, там є все: яйця, масло, сало, пшениця і в кількості,
яку важко собі уявити. N н мусимо зрозуміти, що все це-
віднині і навіки наше, німецьке".
Здається ясніше не можна сказати. Ось який еигляд мала
оунівська „самостійна" і „незалежна" Україна, яка нібито роз-
мовляла з Німеччиною, як рівна з рівн ю -
Чи знають про ці заяви селяни західних областей України, чи
говорили їм про це українська -німецькі націоналісти? Ні. Вони
ховали їх від народу, бо вони розуміли, що коли б народ знав ці
факти, він розірвав би власними роками тих іуд, що прислужу-
вали німцям і продавали український народ.
із.
Який же вигляд має справа з другим хваленим пунктом про-
грами оунівціз, з так званою „собооною" Україною?
Відомо, що німецькі фашисти розірвали Україну на кілька
окремих частин. Перша частина, до якої входили: Воіинь, По-
ділля, Житомирщина, Київ, Полтавщина, Запоріжжя, була поді-
лена на шість округ, де панували шість генера т-комісарів, при
чому в цю частину були вкіючені також південні райони Біло-
русії. Друга частина — Гатичина була пригинана до польського
генерал-губернаторства. Третя частина України на підставі дого-
вору від. 19 серпня 1941 року між Румунією й Німеччиною була
передана Румунії. Сюди входила вся територія між Бугом і Дні-
стром, так звана „Трансністрія" з центром в Одесі. Румунії були
віддані також Буковина та Ізмаїльська область. Четверта частина —
територія Донбаса, Харківської, Чернігівської і Сумської областей
була підпорядкована безпосередньо німецькому командуванню.
Допомагали німцям в їх підлій роботі по розриву української
землі на шматки ті самі українсько-німецькі націоналісти.
ч 3 величезним почуттям радості в кожній селянській та робіт-
ничій хаті, в хаті кожної людини, що любила свою батьківщину,
слухали повідомлення про возз’єднання української землі. Зво-
рушені люди плакаїи слізьми щастя, обнімалися, як на велике
свято, а в той самий час підлі зрадники, що допомагали розди-
рати Україну, стріляли в спину тим червоноармійцям, які своєю
кров’ю, своїм життям завойовували щастя для українського
народу. Чи можна дійти до межі більшого падіння і зради, як
падіння і зрада українсько-німецьких націоналістів?
Не кращий вигляд мала в часи німецької окупації і справа
з українською національною культурою. Німці позбавили укра-
їнське населення всякої можливості культурно-національного
розвитку. Закривались українські школи, культурно-освітні за-
клади, була закрита вся преса і замість неї .випускались брудні
листки, де дозволялося українсько-німецьким націоналістам лише
вихваляти німців і найбільше головних катів українського наро-
ду — Гітлера, Герінга, Розенберга, Коха. Тут на Галицькій землі
були заборонені культурно-освітні товариства. Винищувались
кращі професорські кадри, а ті, що уціліли, були позбавлені
всякої спроможності наукової діяльності
В таємній інструкції „Про політику і керівництво людьми на
Україні" головне німецьке командування навчало:
„Українці не мають своєї національної мови, та й перші
спроби української літератури відносяться тільки до початку
XIX століття... Так само .як з мовою стоїть справа і з укра-
їнською культурою. Наприклад, театр. Треба прикласти
багато праці, щоб прочитати одну з українських п’єс. Весь
дотеп п’єси полягає в лайці між акторами або в суперечках
між п’яними.
14
Також цілком запозичені українські танці та^українська
музика. Україна найменше прагне до культурного рівня.
Під хорошим керівництвом і наглядом українець є корисною
робочою силою. Але вони неспроможні самі того організу-
вати, а тому ми повинні взяти ці функції на себе“.
Чи можна ч >тати без глибокого обурення цей мерзенний
документ, від кожного слова і рядка якого несе ідіотизмом
фашистського недоумка, оскаженілістю дикуна-варвара, який
чванливо вважає себе за представника вищої арійської раси.
Осатанілий від крові ‘ фашистський ідіот, який спалював н,а
площах сноїх міст твори найкращих представників людської
думки, який руйнував на нашій землі бібліотеки, висаджував
у повітря університети, у якого музична творчість обмежувалась
барабаном фашистського маршу та ганебним гімном на честь
сутенера Хорст Весселя, насмілюється говорити так про наш
талановитий народ, що створив чудову ліричну пісню і музику,
якою захоплюються найкультурніші люди всіх країн, що має
крім Тараса Шевченка та Івана Франка таких класиків літератури,
як Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Стефаник, Коцюбинський,
Лзся Українка. З надр цього народу вийшли такі геніальні
російські письменники, як Гоголь і Короленко, що були симво-
лом нашого нерозривного, вічного культурного зв’язку з братнім
великим російським народом. (Оплески).
І подумати тільки, що; не дивлячись на такі заяви й політику
фашистських кретинів, знайшлися виродки, які, називаючи себе
українцями, вважають за честь служити їм.
Так говорять факти, які вщент розбивають наскрізь прогнилий,
брехливий і смердючий українсько-німецький націоналізм.
Хіба ж українсько-німецькі націоналісти не знали про ці факти,
не зіавали собі справи про те, що було б з Україною, якби
німці перемогли? Ні. Вони все це знали. Але вюни були наймані,
платні агенти, що служили німцям і ненавиділи свій народ.
В той час, коли німці виганяли з хат під плач і сльози бать-
ків і мазерів українську молодь, гнали її під багнетами по шля-
хах. замикали як худобу в товарних вагонах і вивозили в рабство
до Німеччини, коли обурення цими німецькими злочинами хви-
лювало всю Україну, українсько-німецькі агенти і шпигуни
фашистської Німеччини зверталися до українського народу з та-
кими проклятими закликами:
„Німецька армія несе головний тягар війни і несе най-
більші жертви своїм народом, своєю кров’ю. Тому українці
повинні допомагати в цій визвольній боротьбі працею. Наша
молодь, вільна від праці, чоловіки та жінки повинні зайняти
вільні в Німеччині верстати праці, повинні заступити німців
рільників, фабричних робітників, які за нас, за нашу бать-
ківщину проливають кров на фронті11.
15
Ось як захищали українсько-німецькі націоналісти український
народ, його молодь бід німецько-фашистського рабства. Разом
з німецькими катами вони повинні відповідати перед українським
народом за всі злочинства, за муки і страждання двох міліонів
юнаків і дівчат, яких заоаз визволяє від німецького рабства
славетна Червона А,змія. (Бурхливі оплески) '
Хай же будуть прокляті на віки вічні німецькі запроданці —
українсько-німецькі націоналісти, що так знущалися з нашої
батьківщини і нашого народу в тяжку годину йог страждань і
лих. (Бурхливі, довготривалі оплески всього залу).
Шлях українського буржуазного націоналізму —
шлях запроданства, зради, шпигунства
Український націоналізм не можна ні в якому разі змішувати
з українським національним рухом Був час в історії України,
коли український національний рух відігравав прогресивну роль
остільки, оскільки він був спрямований на боротьбу українських
трудящих мас проти політики національного гніту, яку проводив
царизм щодо українського народу.
Український національний рух цих часів користувався повагою
у всіх передових людей Росії. Російські передові люди самі
страждали, так само як і українці, від реакційної політики цар-
ського уряду.
Відомо, що Тараса Шевченка викупили з кріпацької неволі
перелозі письменники, художники і вчені Петербурга. Вони
оточили його щирою дружбою, теплі спогади про яку Шевченко
зберіг на все своє життя.
Російська демократична інтелігенція зачитувалася віршами
Шевченка, переписувала їх і часто вони передавались з рук
в руки серед студентської молоді. Ці демократичні кола мали
великий вплив на формування демократично-революційного сві-
тогляду Шевченка
Не можна не "-'гадати так ж про ту солідарність, яка єднала
російських і українських робітників в їх спільній боротьбі проти
капіталістів.
Але найбільш революційно-послідовну і найбільш прихильну
до українського народу позицію зайняла більшовицька партія
на чолі з Леніним і Сталіним. Борючись проти великоруського
націоналізму, які м царська бюрократія прагнула отруїти свідо-
мість російського народу, Ленін і Сталін вчили партію, робіт-
ників і селян підтримувати національний український рух, ви-
знавши за україн.ьким народом поаво на самовизначення аж до
відокремлення. Бо вони сули переконані, що. тільки так вихо-
вуючи російський народ можна було підірвати підвалини бур-
16
жуазного націоналізму і закласти основу для братерської солі-
дарності народів Росії.
З таким гаслом вони прийшли і до Жовтневої революції
1917 року. Але після Великої Жовтневої соціалістичної револю-
ції 1917 року буржуазні і дрібнобуржуазні українські кола нама-
гали я використати гасло самовизначення аж до відокремлення,
щоб не допустити перемоги українських робітників та селян,
стати на перешко и на шляху розвитку соціалістичної революції
на Україні, зберегти на Україні буржуазно-поміщицьку реакційну
владу. Так оформився український контрреволюційний буржуазний
націоналізм, який став родоначальником сучасного українсько-
німецьк го націоналізму. Однак, українсько-буржуазний націона-
лізм повинен був пройти певний шлях раніш, ніж він виступив
із звірячим обличчям сучасного укр.іїнсько-німецького націона-
лізму. Цей українсько буржуазний н аціоналізм за базу свого
виникнення і розвитку мав українське куркульство, яке наклало
свій ті збиток вузькості й обмеженості на ідеологію українсько-
буржуазного націоналізму.
Куркуль буз запеклим власником, він мріяв завжди про те,
щоб вилізти в „пани”, і в політиці віч покладався на помі-
щицькі класи. Він чіплявся за свою землю, за свою хату, він
готовий був підняти на вила всякого, хто б спокусився на його
власність. Він хотів бути „самостійним14 господарем.
Він не бачив, що в капіталістичній економіці, частиною якої
було його „самостійне4* господарство, відбуваються важливі про-
цеси. Д кожним роком збільшувалася різниця між цінами на
промислові товари і сільськогосподарські продукти, і дрібне
сільське господарство ставало некорисною галуззю господарства.
Він не хотів бачити, що дрібне селянське господарство все більш
попадає в кабалу до банків, розоряється, будучи неспроможним
витримати конкуренцію на ринках з появою заокеанського хліба.
Він кричав, що в тому винні самі дрібні селяни, бо вони ледарі.
Він лютував проти робітників, бо йому капіталісти нашіптували,
що ціни на промислові товари тому високі, що робітники вима-
гають високої заробітної слати.
Наставали величезні економічні кризи, які розоряли сотні
селянських господарств. Куркуль лютував проти голоти і зубами
чіплявся за своє „самостійне44 господарство.
Свою обмеженість він переносив також на державні відно-
сини, домагаючись „самостійної44 України. Йому здавалося, що в
цій „самостійній44 Україні він стане панівним класом. В україн-
сько-буржуазному націоналізмі він вбачав „справедливу44 для
нього ідеологію.
В своїй боротьбі проти Великої Жовтневої соціалістичної
революції українсько-буржуазний „самостійницький націоналізм44
шукав опори не стільки у російської поміщицько-буржуазної
17
контрреволюції, скільки у імперіалізму Заходу і, в першу чергу,
у пруських юнкерів та німецьких капіталістів.
Характерною рисою українсько - буржуазного націоналізму
було те, що він завжди орієнтувався на сили інших імперіа-
лістичних держав.
Німецький націоналіст працював завжди на користь свого
німецького імперіалізму.
Український буржуазний націоналізм завжди працював як
наймит йа чужого пана. Український націоналізм ніколи не був
національним, бо він завжди обслуговував інтереси чужоземних
пануючих класів. Він ніколи не був самостійним, бо він ніколи
не орієнтувався на сили власного народу, а орієнтувався на
багнети чужинців. Він був розбитий вщент після Великої
Жовтневої соціалістичної революції, бо українських більшовиків
рішуче підтримував народ —українські робітники і селянш Не-
добитки української петлюрівської контрреволюції були вики-
нуті за кордон. І тут, у західних областях України, підтримані
реакційною польською шляхтою, реакційними німецькими ко-
лами, особливо фашистським урядом після 1933 року, вони
зробили Галичину ареною запеклої боротьби проти української
радянської соціалістичної держави.
Після колективізації і ліквідації куркульства, як класу, в межах
Радянського Союзу, тут, у західних областях України, українсько-
буржуазний націоналізм знайшов той соціальний прошарок, який
його колись підтримував у східній Україні, тобто українське кур-
кульство Це куркульство хоч і допомагало на обмеженій і невели-
кій частині української землі націоналізму, але неспроможне було
дати йому стільки можливостей для розвитку, як реакційна поль-
ська держава та гітлерівська Німеччина.
Цілком відірвані від свого народу, українські націоналісти
крок за кроком перероджувалися в зрадницьку банду шпигунів,
диверсантів, терористичних злочинців, які не знали ні права,
ні моралі, ні закону. В цілому світі майже не було такої іно-
земної розвідки, де б вони не служили. Вони служили в ні-
мецькому гестапо, в польській дефензиві, в румунській сигу-
ранці., в італійській ов| і, в угорській поліції, нсюди, де платили
гроші і готові були утримувати їх. Так звана „внутрішня бо-
ротьба" різних течій в таборі ОУН—бандерівців, мельниківців,
бульбівців—була нічиїм іншим, як боротьбою різних іноземних
розвідок, які стояли за їх плечима. З 1933 р., після приходу
німецьких фашистів до влади, ці злочинці підпадають цілком під
вплив гітлерівської зграї, у якої вони переймають зовсім чужу
для українського народу фашистську ідеологію, і в сзоїй пере-
важній більшості переходять на службу до німецького гестапо.
Разом з тим підросло і молоде покоління емігрантів-націона-
лістів, яке зденаціоналізувалось, говорить німецькою мовою, яке?
13
не має жодних традицій старого українського націоналізму, для
якого програма гітлерівських людожерів здається ноеим „словом",
новим „відкриттям", що ціпком відповідає їх політичному без-
глуздю, їх безкультурності, їх моральній брудності. Це прокляті
діти батьків, проклятих своїм народом, без роду, племені, без
батьківщини. І ці покидьки німецько-фашистського смітника зва-
жуються сьогодні говорити нам — українцям, які лишилися на
своїй землі, які борються за свою батьківщину, що ми — чу-
жинці!
Для них, справжніх чужинців, чужинець той, хто не поділяє
їх поглядів, хто не вислужується на задніх лапах, як вони перед
німцями. Озброєні німцями, з німецькими марками в кишені,
з німецькими автоматами в руках, одягнені в німецькі куртки,
боронячи німецьку справу, вони сміють себе називати українцями!
Що вони мають спільного з Україною —ці огидні мерзотники,
що копіюють садистські прийоми німецьких фашистів у винищу-
ванні українських людей? Це вони навчились у німецьких фаши-
стів рубати сокирами голови людям, розрізувати їх пилкою,
душити путами, палити в замкнених хатах, закопувати живцем
у землю, вирізувати цілі сім’ї з малими дітьми.
Чим більше вони почувають себе чужинцями серед населення,
чим більше вони бачать свою відірваність від нього, чим більше
росте проти них обурення і ненагисть народу, тим ширше вони
застосовують терор, бо це є єдиний засіб для них, щоб приму-
сити населення коритися їх злочинній волі.
На Ровенщині влітку 1943 року українсько-німецькі націо-
налісти вчинили різню в селах Береза, Чайкино, Гута Степан-
городська, Канава, Порослі, Трипутні, Оличка та ін- У цих селах
порубано сокирами, порізано ножами со'тні малих дітей, жінок
та стариків — українців і поляків. Особливо лютувала контр-
розвідка українсько-німецьких націоналістів, відома під назвою
„служба безпеки" — „ОБ'. Не можна говорити без почуття без-
межного гніву й обурення про дику розправу, яку вони вчинили
в селі Іспа Веженецького району на Буковині. В одну ніч
вони вирізали 47 чоловік селян, селянок та їх дітей. Убивши
тракториста цього села та його жінку, вони замкнули п’ятеро-
малих дітей в хаті і, підпаливши її, п’яні від крові і горілки,
регочучи, спостерігали, як горіли діти, і хрипкими голосами
вигукували „Хай живе Бандера". За віщо убили вони трактори-
ста і його сім’ю? Тільки за те, що він орав трактором селян-
ські поля, за те, що еін допомагав селянам відбудовувати зруй-
новане німецькими загарбниками господарство. І це — не окремі
випадки. їх було десятки і сотні.
Український народ міг би написати свою червону книгу про-
підлі знущання, жахливі злочинства, -катування та вбивства,
вчинені бандерівцями та будьбівцями, книгу не. менш жахливу,
19-
ніж ті акти обвинувачення, які народи окупованої Європи
-пред’являють бандерівським вчителям,—німецьким фашистам.
Українсько-німецькі націоналісти влаштовували справжнє
.полювання на тих полонених червоноармійців і загнаних у раб-
ство людей, які втікали з німецької неволі, знедолених, висна-
жених і роздягнених людей, яким пощастило пробратися через
безліч небезпек' та повсякчасну загрозу смерті і для яких на
своїй, українській землі була відкрита кожна селянська хата і за-
безпечена братерська допомога, —вони перехоплювали на шляхах
і після,жорстоких катузань убивали.
І вони, ці звірі, мають зухвалість говорити про те, що органи
радянської влади застосовують до них методи терору. Священ-
ний той меч, який рубає голови таким злочинцям! (Бурхливі
оплески всього залу).
Органи радянської влади не виконали б своїх елементарних
обов’язків, коли б не стали на захист свого мирного населення,
яке впр іві вимагати від радянської влади боронити, його від
злочинств бандитів - куркулів — німецько - фашистських агентів.
Трудящі західних областей України можуть бути певні, що органи
радянської влади здійснять їх вимоги і забезпечать їм спокійне
життя, спокійну працю і радянський порядок. (Бурхливі о п-
лескивсьогозалу).
Коли Червона Армія почала гнати німців, українсько-німецькі
націоналісти, відчуваючи своє ганебне банкротство і люту не-
нависть народу до них, як до німецько-фашистських прислуж-
ників. поспішили змінити вивіску, щоб цим одурити несвідому
частину українського населення. Вони почали іменувати банду
ОУН українською народно-визвольною організацією.
Але український народ добре знає цих злочинців, він може
відповісти їм словами знаменитого російського бцикаря Крилова:
„У шкірі може й зміна, та вдача в тебе все ж зміїна11.
Щоб завоювати хоч якийнебудь вплив на населення, вони
поширюють чутки, нібито при німцях вони перейшли в підпілля
для боротьби з ними. Це, звичайно, безсоромна брехня годован-
ців німецького фашизму. Вони ніколи не переходили в підпілля,
їх послали в підпілля німці, щоб утворити свою агентуру в
тилу Червоної Армії. Німці перед своїм відступом залишили
українсько-німецьких націоналістів в західних областях України,
озброїли їх, влаштували їм продовольчі та збройові склади, дали
їм своїх офіцерів і наказали розпочати боротьбу проти беззброй-
ного населення, коли Червона Армія просунеться далеко вперед.
Що то було за дивне „підпілля11, видно з того, що україн-
сько-німецькі націоналісти тут, у Львові, разом з німцями, орга-
нізували есесівську дивізію „Галичина11 для спільної боротьби
проти Червоної Армії.
Що то було за дивне „підпілля11, коли українсько-німецькі
20
націоналісти співробітничали з німцями у боротьбі проти радян-
ських, партизанських загонів. Ось один приклад, який розіб’є
вщент цю брехливу легенду про так зване оунівське „підпілля".
19 липня 1943 р. 5-й батальйон партизанського з’єднання; яке
очолював двічі Герой Радянського Союзу тов. Феторов, роз-
громив банду українсько-німецьких націоналістів. Негайно німці
на 15 вантажних автомашинах почали перекидати нові підкріп-
лення цих „підпільників" до місця бою, додавши їм німецьку
артилерію, танки і міномети. Все це „підпільне" військо було
ч одягнене в чорні шинелі з німецького сукна з жовтими нарукав-
ними пов’язками, на яких було написано „Бандера".
Що це за дивне „підпілля", коли у Волинській області німці
перед тим, як залишити під натиском Червоної Армії лінію своєї
оборони, передали місто Камінь - Каширський з усіма продо-
вольчими складами і з усією зброєю представникам так званого
„антинімецького підпілля".
Товариш Хрущов у своїй доповіді на VI сесії Верховної Ради
Української РСР 1 березня 1944 року говорив:
„Коли спитати в українсько-німецьких націоналістів,
скільки знищили вони німецьких окупантів, скільки пустили
під укіс німецьких ешелонів, скільки вони висадили в по-
вітря мостів, щоб не дати загарбникам можливості перевозити
зброю для поневолення і знищення, українського народу,—
вони нічого відповісти не зможуть".
Так, українсько-німецькі виродки не можуть відповісти на це
запитання, бо вони нічого не зробили, але зате вони можуть навести
довгий список злочинств, заподіяних ними радянському народові.
Для чого була потрібна німцям і українсько-німецьким націо-
налістам ця комедія з оунівським „підпіллям"? Для того, щоб
використати революційно настроєних селян, що ненавиділи
німців, в своїх брудних цілях, затягти їх у свої банди нібито
для боротьби з німцями, а в дійсності примусити їх терором
до боротьби з Червоною Армією. Як бачите, це так зване „під-
пілля" має зовсім інший вигляд в дійсності.
Приперті до стіни українсько-німецькі націоналісти заявля-
ють: „А Бандеру хіба ж не заарештували німці, хіба ж він не
сидить у в’язниці?" Німці заарештували Бандеру, порозумівшись
з ним, щоб створити навколо його імені ореол „мученика". Істо-
рія суспільного руху свідчить про те, що реакційні уряди не
раз заарештовували своїх скомпрометованих агентів, провокато-
рів, щоб створити їм в очах трудящих-мас авторитет, якого вони
не мали або який втратили.
Так діяла стара царська охранка, румунська сигуранца, поль-
ська дефензива та інші поліції реакційних держав.” Але справж-
німи майстрами подібного провокаційно-поліційного шахрайства
були і є німецькі фашисти.

Хіба ж вони не інсценували втечу Гесса до Англії, коли їх
дивізії стсяли на східних кордонах, уже готові до того, щоб
віроломно напасти на Радянський Союз? До того ж Бандера
зараз звільнений.і одержав від німецького командування нові
завдання для організації боротьби проти народу, який відновив
радянську владу в західних областях України.
Українсько - німецькі націоналісти залякують тепер селян за-
хідних областей України, нібито радянська влада буде примушу-
вати їх вступати до колгоспів. Це так само безсоромна бандерів-
ська брехня. Ніколи радянська влада не змушувала селян орга-
нізовувати колгоспи або вступати до них. Колгосп є добровіль-^
ним сільськогосподарським об’єднанням селян, і вступати до
нього це особиста справа кожного селянина. Ще досі у східних
областях країни частина одноосібників, правда невелика, веде
своє господарство так, як вона бажає, і ніхто їй не чинить ні-
яких перешкод у цьому.	1
Українське селянство пішло в колгоспи, бо на власному -до-
свіді переконалося в тому, що спільний спосіб ведення господар-
ства для нього корисніший, ніж одноосібний. Дрібному одноосіб-
ному господарству дуже важко застос вувати складні сільсько-
господарські машини — трактори, парові молотарки. Сільськогос-
подарські машини зменшують потребу в конях, в людській ро-
бочій силі, зате збільшують продуктивність праці селянина в 10—15
разів. Селянин не зійшов з глузду, щоб повірити бандерівцям,
що молотьба ціпом або оранка коровами для нього легші і ко-
рисніші, ніж робота трактором або молотаркою. В цьому поля-
гає одна з найважливіших причин того, що селяни України ство-
рили колгоспи і масами пішли до них.
Прийшовши на Україну, німці вели шалену агітацію проти кол-
госпів і манили селянина поверненням приватної власності на
землю. Вони мали силу і можливості, щоб розподілити землю
серед селян і повернути їх до одноосібного господарства. Але
здійсненню німецьких планів перешкодила рішуча впертість
українського селянства, яке міцно трималося за свої колгоспи.
І коли українська земля була визволена Червоною Армією, селян-
ство з великим піднесенням взялося за відбудову зруйнованого
німецькими загарбниками колгоспного господарства. Ця яскрава
демонстрація волі українського селянства жити в утворених ним
колгоспах розкриває цілком і повністю всю безпідставність ле-
генди українсько - німецьких націоналістів про примусовий харак-
тер колгоспів.
* *
*
Такий шлях зрадницької діяльності українсько - н імецьких
націоналістів. З кожним днем вони викликають все більше обу-
рення українського народу проти себе. Український народ за-
22
хідних областей України на власні очі бачить, що українсько-
німецькі націоналісти перешкоджають здійсненню його бажань
якнайшвидше розгромити гітлерівську Німеччину, швидше від-
новити нормальні умови життя, умови спокійної праці для свого
добробуту і щастя. Саме селянство бере все більш активну участь
урборотьбі проти українсько-німецьких націоналістів. Воно від-
мовляє їм у харчах, виганяє їх з сіл, утворює винищувальні за-
гони, допомагає каральним органам радянської влади швидше
ліквідувати цю огидну гітлерівську чуму.
Навіть старі прихильники українсько - німецьких націоналістів
все більше визнають безнадійність і приреченість ганебної справи
українсько - німецьких націоналістів. Вони бачать, що могутня
держава — великий Радянський Союз, яка зараз добиває фа-
шистську Німеччину, розіб’є вщент маленьку купку оскаженілих
гітлерівських найманців. Один з цих прихильників українсько-
німецьких націоналістів, священик гусятинського деканату Тер-
нопільської області Маніловський Анатолій Іванович пише в
своєму листі від 2 грудня 1944 року до редакції газети „Вільне
життя":
„Я — український націоналіст з 1908 року. Мені 64 роки.
Все життя я мріяв про утворення самостійної України,
хотів, щоб український народ звільнився від гніту старої
царської Росії, австро-угорських імперіалістів і панської
Польщі.
..В році 1941, під час німецької окупації Західної Ук-
раїни, я разом з українськими націоналістами — мельників-
щями і бандерівцями проголосив так звану .Самостійну Ук-
раїну" і став активно допомагати у її зміцненні. Коли ж
німецькі фашисти за допомогою українських націоналістів
(ОУН) зачали грабувати нашу батьківщину, убивати чесних
людей, виганяти на німецьку каторгу наших синів, братів
і сестер, гвалтувати наших дівчат, дочок і жінок,—я по-
чав розуміти, що українські націоналісти продали свою
душу німецьким фашистам, що вони є слуги німецького
імперіалізму".
Наприкінці свого листа Маніловський просить простити його,
бо він припиняє всяку націоналістичну діяльність і закликає
всіх оунівців піти за його прикладом і припинити всяку боротьбу
проти українського, народу та його радянської влади.
Український народ, на підставі заяви Президії Верховної
Ради і Ради Народних Комісарів УРСР від 27 листопада 1944 р.,
простив його. зВін простить всякого, хто щиро розкається у
своїх вчинках проти народних інтересів, увімкнеться в чесну,
працьовиту сім’ю українського народу і своїм життям і працею
доведе, що він воліє бути справжнім сином українського народу.
23
Треба, щоб заява українського уряду дійшла до кожної се-
лянської хати, щоб її прочитали всі обдурені українсько-німець-
кими націоналістами і шахрайством та насильством втягнені до
оунівських банд.
Ваш моральний політичний обов’язок, товариші вчителі, як
патріотів своєї батьківщини, своєї землі, своєї країни, зробити
все можливе, щоб відозву Микити Сергійовича Хрущова від
27 листопада 1944 року знало і читало все населення західних
областей України. Ваш обов’язок.всіма засобами допомогти утво-
рити сільський актив для боротьби проти зрадників україн-
ського народу.
Тут, на цій учительській нараді, ми були свідками прояву
палкої любові, глибокого почуття вдячності і безмежної пошани
до великого батька і учителя,-найкращого друга українського
народу товариша Сталіна.
Тож візьмемося підтверджувати ці почуття нашою громад- 
ською діяльністю, нашою самовідданою працею, всією нашою
боротьбою за щастя українського радянського народу.
Поклянемося славетній Червоній Армії і її мудрому полко-
водцеві товаришеві Сталіну, які визволили нас від німецько-
фашистського рабства, що мине небагато часу, як Західна Україна
стане найміцнішим кордоном Української Радянської Соціалі-
стичної Республіки і всього Радянського Союзу.
(Бурхливі, довготривалі оплески всього зал'у.
Всі встають і влаштовують овацію на честь то в.а-
риша Сталіна).