Мануальна терапія живота - Башняк В.В.

Автор: Башняк В.В.

Теги: медицина практична медицина захворювання органів

Год: 1993

Текст

В.В. БАШНЯК
МАМУАЛЬМА
дали?

_ ЖИВОТА
В.В.БаШНЯК
МАНУАЛЬНА
ТЕРАПІЯ ЖИВОТА
Луцьк
"Надстир’я"
1993
Присвячую друзям, що підтримували в час
написання і допомогли в виданні книги.
Автор
ВСТУП
Лікування захворювань органів черевної порожнини часто буває
важким. Це пояснюється тим, як вказував В.Х.Василенко (1970),
що гастроентерологія ще до кінця не вивчена. А звідси й наслідки:
у багатьох хворих, які хоча і лікуються, настає ускладнення хвороби,
її хронізація.
Однак є чимало фактів, коли деякі хворі, вчасно звернувшись до
умільців використання народних методів лікування черевної порож-
нини, відчувають себе краще. При цьюму вони відмічають:
спеціалісти нетрадиційних методів лікування руками проводять
вправлення внутрішніх органів, ніби “підтягують шлуйок“.
З історії відомо, що ще Гіппократ (Нірросгаіез) в V ст. до н.е.
згадує про подібні маніпуляції. В ряді літературних творів також
описується народний спосіб лікування захворювань живота. Мабуть,
це й спонукало організаторів Центрального музею медицини Ук-
раїни (м.Київ, директор і засновник - професор О.А.Грандо)
відтворити цей момент у воскових фігурах. Правда, “підтягування
живота“ там показано з допомогою горшка (вакуумна терапія).
Методи мануальної терапії живота досі не розроблялись і в
медичних навчальних закладах не вивчались, тому лікарі про них
мало- що знають і не використовують. Хворі змушені за такою
допомогою звертатися до самоучок, що часто призводить до нега-
тивних наслідків.
Надзвичайно мало наукових літературних даних з мануальної
терапії в запасниках Державної медичної бібліотеки України
(маніпулятивна терапія, рефлексотерапія, масаж). В основному
існують літературні дані з мануальної терапії при остеохондрозі
(М.А. Касьян, 1985, 1986; С.А.Войтанік, Б.В.Гавата, 1989;
В.Я.Фіщенко і співавтори, 1989 та ін.). Лише А.Д.Робакідзе, Л.А.Го-
лубева, І.І.Чабашвілі <1982), М.ОдеЬ, Н.Ваззап, А.ОІіуєп Д1990)
рекомендують деякі види масажу при захворюваннях органів живота
(жовчного міхура, шлунку, товстої кишки).
Враховуючи все це, а також відсутність належного наукового
обгрунтування і рекомендацій щодо застосування мануальної терапії
живота, перш за все, її ефективність при деяких хворобах органів
Деревної порожнини, вирішили викласти свій досвід у цій моно-
графії. Зрозуміло, що цьому передувало досконале вивчення ана-
з
томічних особливостей органів черевної порожнини, при якому, до
речі, виявлено: до зміщення схильну і підшлункова залоза. Це
обумовлено її анатомічним розташуванням позаду сальникової сум-
ки - так званий сальниковий горб.
Зміщення підшлункової залози, особливо первинне, викликає
великі функціональні порушення: крововідтоку по брижових венах,
евакуації жовчі і панкреатичного соку. В результаті венозного
застою по ходу харчотравного шляху виникає порушення всмокту-
вання речовин у кишечнику, вироблення харчових ферментів і
відповідно - недостатнє перетравлення їжі, зміни обмінно-дис-
тофічних процесів. Все це є проявом венозної дисцикуляторної
хвороби органів черевної порожнини (В.В.Башняк, 1990). Звичайно,
за функціональними змінами розвиваються і зміни морфологічні.
Особливо часто спостерігається зміщення шлунку, товстої кишки,
поперечної ободової частини товстої кишки, інших органів, на що
вказують І.М.Бічунський (1927), В.Ю.Арунгазиев (1949, 1965),
В.Л.Степанові (1979). Звичайно, порушення синтопії одного органу
стосовно іншого тягне за собою порушення багатьох їх функцій.
За останніх 10 років лікарської діяльності обстежено і проведено
мануальну терапію 829 хворим. Були вироблені принципи виконан-
ня мануальної терапії живота, а також показання, при яких захво-
рюваннях і які методики доцільніше використовувати. Тому в
останні роки майже всі обстежені хворі відмічали поліпшення стану
здоров'я від мануальної терапії живота, особливо коли остання
використовувалась разом\ з медикаментозними і
фізіотерапевтичними методами лікування.
В процесі наших спостережень і досліджень було виявлено, що
мануальною терапією органів черевної порожнини досягається не
тільки відновлення синтопії органів живота (підшлункової залози,
шлунка, товстої і тонкої кишок і ін.), а й зменшення венозного
застою в органах черевної порожнини. Відтак виникає поліпшення
вироблення ферментів травлення, всмоктування харчових речовин,
а звідси - зникають патологічні прояви цих порушень. Усуваються
також порушення обмінно-дистофічних процесів в органах харчот-
равного шляху, заочеревинноґо простору, хребта.
В процесі наукового обгрунтування мануальної терапії живота
ми переконались і прагнемо це показати, що цей метод лікування
є закономірним, анатомічно і функціонально обгрунтованим, а отже,
й ефективним. Тому й пропонуємо вивчати мануальну терапію
живота в медичних закладах, а лікарям, в тому числі й тим, що
займаються приватною практикою, використовувати її в своїй по-
всякденній роботі.
4
Глава І. МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ
ОСОБЛИВОСТІ ЖИВОТА В ПЛАНІ
МАНУАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ
Ійтерес до анатомії і функцій органів черевної
порожнини сягає в сиву давнину. Однак сталось так,
що цей інтерес обмежувався переважно
емпіричними спостереженнями і, зрозуміло, не міг
дати грунтовних узагальнень, на основі яких можна
було б робити відповідні практичні рекомендації
лікарям.
І тільки в останні роки безпосередньо вивченню
анатомії органів живота приділили значну увагу
В.Н.Шевкуненко (1935), Д.Н.Лубоцкий (1953),
А.А.Бусалов (1958), Г.Д.Іосселіані (1963),
А.Н.Максименков і співавтори (1972), К.І.Куль-
чицький і співавтори (1952, 1990) та інші. Функцію
органів харчотравного шляху вивчали І.П.Павлов
(1912), К.М.Биков, І.Т.Курцин (1949), А.Г.Гукасян
(1964), С.М.Рисе (1968), В.Х.Ва<;иленКо і
співавтори (1974) та інші.
В більшості випадків анатомо-функціональні
особливості органів черевної порожнйни
досліджуються для обгрунтування хірургічної прак-
тики, рідше - терапевтичної. Як свідчать літературні
дані і наша практика, можливі і "самовільні" зміни
синтопії органів живота. А зміна місцезнаходженні
того чи іншого органу буде здійснювати певний
вплив на функцію як іншого органу, так і свою? Самі
зміни синтопії органів залежать від багатьох фак-
торів: анатомічної форми органу, наявності зв’язок,
утворення сумок, виступів тощо. Тому для виконан-
ня мануальної терапії на органах живота потрібно х
. знати це детально, щоб правильно надавати їм попе-
реднє місцезнаходження і відновлювати їх функцію»,
. -5'"
1.1. СИНТОПІЯ ОРГАЙІВ ЖИВОТА
Живіт при зовнішньому огляді обмежений зверху
реберними дугами, мечовидним відростком, знизу -
клубовими кістками, лобковим сполученням
(зутрНізіз риЬіз) і паховими зв’язками.
Стінка живота складається із шкіри з підшкірною
клітковиною і сполучною тканиною та м’язового
шару.
Форма живота залежить від типу будови тіла, статі,
віку, розвитку клітковини, м’язів і т.д.
При. топографо-анатомічному вивченні живота
виділяють його стінки і порожнину. В порожнині
живота розміщуються органи харчотравного шляху,
а в заочеревинному просторі - нирки, судини.
Живіт ділять двома горизонтальними лініями на
три ділянки: надчерев’я (ері^азігіиш), черево
(те8О£азігішп), і підчерев’я (ііуровазігіит). В свою
чергу останні ще двома вертикальними лініями умо-
вно ділиться на 9 ділянок.
Відповідно в цих ділянках проектуються внутрішні
органи (мал. N 1): в правому підребер’ї - печінка
(права частина), жовчний міхур, правий згин ободо-
вої кишки, верхній кінець правої нирки, правий над-
нирник; в надчеревній ділянці - печінка (ліва части-
на), шлунок (тіло і пілорична частина), дванадцяти-
пала кишка (верхня половина), підшлункова залоза,
черевна частина аорти, черевний стовбур (ігипсиз
соеііасиз) і черевне сплетіння; в лівому підребер’ї -
кардіальна частина шлунку і його дно, селезінка,
лівий згин ободової кишки, верхній кінець лівої ни-
рки і лівий наднирник, хвіст підшлункової залози; в
правій боковій ділянці - висхідна ободова кишка,
права нирка, незначна кількість петель тонкої кишки
(клубової), правий сечовід; в пупковій ділянці - по-
перечна ободова кишка, нижня половина дванадця-
типалої кишки, петлі тонких кишок, велика кривина
шлунку, ворота нирок, черевна частина аорти, ниж-
ня порожниста вена; в лівій боковій ділянці -
6
Мал. 1. Проекція внутрішніх ор-
ганів живота на передню черевну
стінку.
1 - печінка
2 - шлунок
З - селезінка
4 - підшлункова залоза
5 - дванадцятипала кишка
6 - тонкий кишечник
7 - сліпа кишка
8 - висхідна ободова кишка
9 - правий згин ободової кишки
10 - поперечна ободова кишка
11 - лівий згин ободової кишки
12 - низхідна ободова кишка
13 - сигмовидна ободова кишка
14 - нирки
низхідна ободова кишка, ліва нирка, петлі ‘Тонких
кишок, лівий сечовід; в правій паховій ділянці - сліпа
кишка з червоподібним відростком, кінцевий ВІДДІЛ
клубової кишки, правий сечовід; в лобковій ділянці
- петлі тонкої кишки, сечовий міхур, нижні відділи
сечоводів, матка, частина сигмовидної ободової киш-'
ки, що переходить в пряму кишку; в лівій паховій -
сигмовидна кишка, петлі тонкої кишки, лівий се-
човід.
7
Під черевною порожниною (сауііаз регйопеі) ро-
зуміють порожнину тіла, обмежену зверху
діафрагмою, попереду і збоку - м’язами передньо-
бокової стінки живота, позаду - хребтом, великими
поясничними м’язами і квадратними м’язами пояс-
ниці, знизу - клубовими кістками і діафрагмою тазу.
В ній і розміщуються вищеназвані органи^
Щілиноподібний простір між їх паріетальною
(регіірпеит рагіеіаіе) і вісцеральною (регіїопеит
уізсегаїе) очеревиною заповнений серозною
рідиною.
Органи черевної порожнини по-різному
відносяться до очеревини: інТраперітонеадьно
(внутріочеревинно), тобто покриті вісцеральною
очеревиною зі всіх боків, за винятком відкритої ча-
стини, розміщеної в місці прикріплення зв’язок і
брижі. Сюди входять: шлунок,верхня частина два-
надцятипалої кишки, тонка кишка, червоподібний
відросток, поперечна ободова і сигмовидна ободова
кишки, надампулярний відділ прямої кишки, се-
лезінка. Ці органи мають значну рухомість, яка за-
лежить від довжини і топографії їх зв’язку та брижі.
Мезоперітонеально або органи вкриті
вісцеральною очеревиною з трьох боків: це -
висхідна частина дванадцятипалої кишки і дванадця-
типало-порожній згин, сліпа кишка, висхідна і
низхідна ободові кишки, ампула прямої кишки,
печінка, жовчний міхур. Зміщення мезо-
перітонеальних органів незначне і спостерігається в
тих частинах органу, які вкриті вісцеральною очере-
виною.
Екстраперітонеально або органи вкриті очереви-
ною лише з одного боку, тобто ,що лежать поза
очеревиною: низхідна і горизонтальна частини два-
надцятипалої кищки, підшлункова залоза і кінцевий
відділ прямої кишки. Крім цього, позаду
паріетальної очеревини розміщуються орі'аци і утво-
рення, які не входять до складу харчотравНої систе-
8 •; .
ми. До них відносяться нирки, наднирники, сечово-
ди, черевна частина аорти, нижня порожниста вена,
нервові Сплетіння, різні частини лімфатичної систе-
ми.
Внутрішні органи живота, їх зв’язки, брижа, саль-
ник утворюють в черевній порожнині в тому чи
іншому вигляді обмежені простори, сінуси, сумки,
які сполучаються між собою тільки через вузькі
щілини. До них у верхньому поверсі живота
відносяться сальникова сумка, печінкова сумка,
піддіафрагмальний і підпечінковий простори, пере-
дшлункова сумка.
В нижньому поверсі живота є правий і лівий бокові
канали, права і ліва брижові пазухи і ряд заглиблень,
які утворились в місцях переходу очеревини з одного
органу на інший.
Хочу звернути особливу увагу читача на анатомію
.сальникової сумки (Ьигаа ошепіаііз). Це - значних
розмірів щілиноподібний простір, який в основному
розміщується позаду малого сальника і шлунка, є
найбільш ізольованою сумкою черевної порожнини
і має сальниковий отвір, який розміщений біля воріт
печінки і при відсутності злук пропускає 1-2 пальці,
тобто, загальна його ширина 3-4 см.
Передню стінку сальникової сумки утворюють
малий сальник (ошепішп тіпиз), задня стінка шлунку
і шлунково-ободова зв’язка (1І£. ^азігосоїісипї).
Відомо, що малий сальник - це печінково-дванадця-
типала зв’язка (1і§. Ьераюбиобепаїе) і печінково-
шлункова зв’язка (1і£. ЬераЮ^азігісиш). >'
Нижню стінку сальникової сумки утворює попе-
речна ободова кишка і її брижа.
Зверху сальникова сумка обмежена хвостиковою
часткою печінки і частково діафрагмою. '
Задню стінку сальникової сумки утворює частина
паріетальної (пристінкової) очеревини, що покриває
попереду підшлункову залозу, аорту, нижню порож-
нисту вену, нервові сплетіння і лежачі в клітковині
9
лімфатичні вузли. До сальникової сумки позаду при-
лягає підшлункова залоза. '
Лівою стороною сальникової сумки є селезінка,
шлунково-селезінкова зв’язка (1і§. ^азігоііепаїе), що
відходить від неї до шлунка.
Форма і величина сальникової сумки
індивідуально різна, вказують К.І.Кульчицький і
його співавтори (1989). В ній виділяють верхній
сальниковий забуток, який розміщується позаду
хвостикової частки печінки і простягається аж до
стравоходу і діафрагми, та нижній сальниковий за-
куток, що доходить до селезінкового заглиблення.
Печінка (йераг) є одним з найбільш масивних
внутрішніх органів черевної порожнини. Вона має
дві поверхні: випуклу діафрагмальну (Іасіез
біаріїга^таііса), що в даному випадку має для нас
менше значення, і вісцеральну (Іасіез уізсегаїе), по-
вернуту донизу і назад з утвореннями (вдавленнями)
для органів, які прилягають до неї.
Вісцеральна поверхня печінки стикається з пра-
вою ниркою і наднирником, товстою і дванадцятипа-
лок>кишками, шлунком і стравоходом у відповідних
вдавленнях. Поруч через ворота в печінку входять
власна печінкова артерія (а. Ьераііса ргоргіа) і
ворітна вена (у. рогіае), виходять загальний
печінковий протік (бисіиз Ьерайсиз соттипіз) і
відводні лімфатичні судини.
Зв’язковий апарат печінки складається з сильних
зв’язок, що забезпечує достатню її фіксацію: вінцева
зв’язка (1і£. согопагіит Ііерайз), задньо-верхню по-
верхню печінки до нижньої поверхні діафрагми у
фронтальному напрямку. По краях печінки вона пе-
реходить в праву і ліву трикутні зв’язки (1і§.
^гіап^иіаге бехігшп еі зіпізігит). Серповидна зв’язка
* (1І£. ГаїсіГогте) розміщується в сагітальному напрям-
ку між діафрагмою і випуклою поверхнею печінки
на межі правої і лівої її часток. Кругла зв’язка
печінки (1І£. їегез Ьерайз) знаходиться між пупком і
Ю
воротами печінки, в повздовжній її борозні, де про-
ходить облітерована пупкова вена (V. шпЬШсаІіз).
Від вісцеральної поверхні печінки^вниз відходять
печінково-шлункова (1І£. Ьераіо^азігісиш),
печінково-дванадцятипала (1і§. Ьераіодиобепаїе)
зв’язки і печінково-ниркова ( Ьераіо-гепаїе ). В
фіксації печінки відіграють значну роль нижня по-
рожниста вена, яка приймає в себе печінкові вени.
Крім того, в фіксації печінки має значення
внутрішньочеревний тиск і тонус м’язів передньобо-
кової стінки живота, і діафрагми.
Жовчний міхур (уезіса їеііеа) розмішується в
іозза уезісае Геїіеа на вісцеральній поверхні печінки.
Скелетотопічно він визначається: попереду, в точці
пересікання зовнішнього краю правого прямого
м’язу живота з реберною дугою, позаду - на рівні
верхнього краю Ьі хребця.
Жовчний міхур прилягає попереду і зверху до
печінки, з правої сторони і знизу до правого згину
ободової кишки, зліва - до пілоруса. Дно жовчного
міхура стикається з передньобоковою стінкою живо-
та, тіло - з поперечною ободовою кишкою, а шийка
його примикає до верхньої частини дванадцятипалої
кишки.
Шлунок (уепігісиїиз, §азіег) знаходиться у верх-
ньому поверсі черевної порожнини. Його
розміщення залежить від ступеня наповнення, віку
людини, форми живота, індивідуальних властиво-
стей. Це, в свою чергу, впливає на синтопію навко-
лишніх органів, про що підтверджують А.Н.Макси-
менков і співавт. (1972), КІ.Кульчицький і співавт.
(1989) та інші. Основна частина шлунку
розміщується в лівому підребер’ї, менше - в надче-
ревній ділянці.
В шлунку розрізняють передню (рагіез апіегіог) і
задню ттінки (рагіез розГегіог). Вгнутий край шлун-
ку, звернутий вверх і вправо, утворює малу кривину
(сигуаіига уеШгісиіі шіпог), випуклий край, зверну-
11
тий вниз і вліво - велику кривину шлунку (сигуаіига
уепїгісиїі та]’ог). На малій кривині шлунку, де схо-
дяться під кутом два відділи, є замітна вирізка -
іпсізига ащщіагіз.
Своєю поздовжньою віссю шлунок направлений
зліва направо, зверху вниз і дещо наперед. Вхід в
шлунок розміщений зліва від хребта, ззаду хряща
XII ребра, на віддалі 2-Зсм від передньої середньої
лінії. Ззаду це місце проектується зліва від бокової
поверхні тіла Тхі хребця. Вихід із шлунку визна-
чається на 2-3 см справа від середньої лінії на рівні
хряща VIII ребра; позаду це відповідає ТхіІ, або Ц
хребця.
Наповнений шлунок зверху стикається з
діафрагмою і лівою часткою печінки, ззаду і зліва -
з підшлунковою залозою, лівою ниркою,
відповідним наднирником і з селезінкою; попереду -
з черевною стінкою; внизу - з поперечною ободовою
кишкою і її брижею. '
До зв’язкового апарату шлунку відносяться:
печінково-шлункова зв’язка (1і&. ЬераЮ^азігісцш),
яка складається з двох листів очеревини з жировою
клітковиною від воріт печінки до малої кривини
шлунку, де розміщуються ліва і права шлункові ар-
терії і вени, гілки блукаючого нервового стовбура,
лімфатичні судини і вузли. Діафрагмально-стра-
вохідна зв’язка (1і§. рЬгепісоезоріїа^еит)
розміщується між діафрагмою, стравоходом і
кардіальною частиною шлунку. В ній знаходиться
гілка лівої шлункової артерії. Ця зв’язка з’єднує
печінково-шлункову зв’язку (з правої сторони) з
шлунково-діафрагмальною (зліва). Зв’язку добре
видно при зміщенні шлунку вниз. Шлунково-
діафрагмальна зв’язка (1І&. ^азігорИгепісшп) утво-
рюється в результаті переходу паріетальної очереви-
ни з діафрагми на передню стінку дна і частково
кардіальну частину шлунку, де вона стає
вісцеральною. В ній розміщуються дрібні кровоносйі
12
судини. Шлунково-селезінкова зв’язка (1і§.
§а8іго1іепа1І8) розміщена між селезінкою і великою
кривдною шлунку, вліво і вверх від шлунково-обо-
дової зв’язки. Зв’язка коротка, але широка. Між її
листками Проходять короткі артерії і вени шлунку.
ЇІІлунково-ободова зв’язка (1і§. ^азігосоїісит) зна-
ходиться між великою кривиною шлунку і попереч-
ною ободовою кишкою. Зв’язка представляє собою
початковий відділ великого сальника, а саме: два
листки очеревини, між якими - клітковина, а вздов^
великої кривини шлунку розміщуються права і ліва
шлунково-сальникові артерії і вени. Шлунково-
підшлункова зв’язка (1і§. ^азігорапсгеагісшп) утво-
рюється за рахунок переходу очеревини з верхнього
краю підшлункової залози на задню стінку Тіла,
кардії і дна шлунку. В зв’язці проходять ліва шлун-
кова артерія і вена. Пілорично-підшлункова зв’язка
(1і§. руїогорапсгеаіісиш). знаходиться між
пілоричною частиною шлунку і правою частиною
тіла підшлункової залози. Зв’язка - у формі трикут-
ника, вона закриває пілорично-підшлунковий кут
між цими органами.
Підшлункова залрза (рапсгеаз). Її головка
частіше, як вказують К.І.Кульчицький і співавт.
(1989), розміщується на рівні Ьі, тіло - ТхіІ, а хвіст
Тхі і Тх хребців. Залоза знаходиться в косому поло-
женні і її поздовжня вісь спрямована справа наліво і
знизу вверх. Інколи залоза займає поперечне поло-
ження, при якому всі ці відділи розміщені на одному
рівні, а також низхідне, коли її хвіст заінутий донизу.
Головка підшлункової залози розміщена у
внутрішній частині згину дванадцятипалої кишки,
яка щільно охоплює її з трьох Сторін - справа, зверху
і знизу. Крім цього, додатково головка підшлункової
залози фіксується до низхідної частини дванадцяти-
палої кишки головним і додатковим панкреатичними
протоками, а також загальним жовчним протоком,
які, перш ніж проникнути в дванадцятипалу кишку,
13
проходять в товщі паренхіми залози на задній по-
верхні її головки.
Форма головки підшлункової залози ніби здавлена
в передньо-задньому напрямку. Інколи від неї
відходить вниз, вліво і до заду гачковидний відросток
(ргосеззиз ипсіпаіиз). На місці переходу головки за-
лози в її тіло, в борозні на її задній поверхні,
розміщується ворітна вена і її притоки. З правої
сторони хребта головка залози покриває нижню по-
рожнисту вену, яка відповідно розміщується справа
від хребта. Від нижньої порожнистої вени залоза
відділена тонким шаром ретропанкреатичнод
клітковини, яка, за нашими даними, створює її ана-
томічне ложе.
- В борознах між дванадцятипалою кишкою і голо-
вкою підшлункової залози, по передній і задній її
поверхнях, розміщені у вигляді дуг передні і задні
підшлунково-дванадцятипалі артерії і відповідні її
вени. На межі головки і тіла підшлункової залози
знаходиться вирізка (іпсізига рапсгеаііз), через яку
проходять верхні брижові судини. По передній по-
верхні головки залози в горизонтальному напрямку
прикріплюється корііЦ> брижі поперечної ободової
кишки.
Тіло підшлункової залози пересікає в поперечно-
му напрямку хребет. Частина правого відділу тіла
залози дещо висувається вперед і називається саль-
никовим горбом (іиЬег ошепіаіе). Біля верхнього
краю на задній поверхні тіла залози розміщений ар-
теріальний черевний стовбур (ігипсиз соеііасиз), в
основі якого лежить черевне нервове сплетіння. Від
артеріального черевного стовбура відходить се-
лезінкова артерія до її воріт, яка розміщується разом
з однойменною веною в борозні на задній поверхні
тіла і хвоста підшлункової залози. Черевна частина
аорти пересікає тіло підшлункової залози у верти-
кальному напрямку, а остання розміщується зліва
хребта.
14
Хвіст підшлункової залози має конусоподібну або
плоску форму і частіше спрямований вверх від поз-
довжньої осі. В деяких випадках хвіст залози покри-
тий із всіх боків очеревиною і зв’язаний з допомогою
зв’язки (1і§. рапсгеаіісоїіепаїіз) з воротами се-
лезінки. В зв’язці розміщуються селезінкові вени.
Позаду хвоста підшлункової залози проходять ліві
ниркові артерія і вена.
Селезінка (Неп, зріеп) розміщена в лівому
підребер’ї між IX і XI ребрами. Зверху вона прилягає
до нижньої поверхні діафрагми. Зовнішня випукла
поверхня її тісно стикається з реберною частиною ,
позаду - поперековою частиною діафрагми, лівими
ниркою і наднирником.
Знизу селезінка стикається з хвостом
підшлункової залози і лівим згином ободової кишки.
До внутрішньої поверхні селезінки ПІДХОДИТЬ дно
шлунка.
Від воріт селезінки розходяться дві зв’язки: шлун-
ково-селезінкова (И§. §азіго1їепа1е), що йде до вели-
кої кривини шлунку, і діафрагмально-селезінкова
(1І£.рЬгепісо1іепа1е), що йде до поперекової частини
діафрагми.
Дванадцятипала кишка (биодепит) представляє
собою орган з чотирьох частин: верхня (рагз зире-
гіог), низхідна (рагз сіезсепсіепз), горизонтальна або
нижня (раге Ьогігопіаііз, іпїегіог) і висхідна (рагз
азсепсіепз).
Верхня частина кишки становить 4-5 см і має
розширення - цибулину дванадцятипалої кишки
(ЬиІЬиз, з.атриііа биобепі).
Низхідна частина кишки довжиною 10-12 см по-
крита очеревиною тільки попереду. В неї
відкривається загальний жовчний протік і протік
Підшлункової залози, де збоку слизової утворюється
великий сосок дванадцятипалої кишки. Низхідна ча-
стина кишки починається у верхньому і закінчується
в нижньому згині дванадцятипалої кишки (Пехига
15
сіиосіепі зирегіог еї іпГегіог). Горизонтальна час-
тина кишки - від 2 до 6 см, вона переходить у
висхідну, яка закінчується дванадцятипало-порож-
нистим згином (йехига <1ио(іепо]’е]ипа1І8). Цей згин
кріпиться до хребта. Місце фіксації відповідає Ь2
хребця.
Скелетотопічно верхня межа дванадцятипалої
кишки проходить по верхньому краю ІД хребця,
нижня - по верхньому краю Ілу хребця.
Синтопічно верхня частина дванадцятипалої киш-
ки стикається з печінкою і жовчним міхуром.
Зігнутий край кишки на всьому своєму протязі тісно
прилягає до головки підшлункової задози, випук-
лою - до правої нирки. Знизу до горизонтальної
частини дванадцятипалої кишки підходять висхідна
ободова кишка і її правий згин (Пехига соїі бехіга).
Позаду горизонтальної частини проходять нижня
порожниста вена і аорта, а через верхню
півкружність кишки перегинаються і переходять на
передню стінку дванадцятипалої кишки верхня бри-
жова артерія і вена-
Дванадцятипала кишка утримується печінково-
дванадцятипалою зв’язкою (1і£. ЬераЮбиосіепаІе),
що знаходиться між воротами печінки і початковим
відділом верхньої частини кишки. В зв’язці
розміщуються життєво-важлива "трійця": власна
печінкова артерія (а.ііераііса ргоргіа) - зліва, загаль-
ний жовчний протік (сіисШз сЬоІесіосІїиз) - справа, і
між ними та позаду - ворітна вена (у.рогіае). В
ділянці цих судин і протоку розміщується нервове
сплетіння (ріехиз ііераіісиз). Печінково-дванадцяти-
пала зв’язка фіксує початковий відділ дванадцятипа-
лої кишки. Кінцевий її відділ фіксує підвішуюча
зв’язка (1і§. зизрепзогішп йиойепі), яка являє собою
складку очеревини, що покриває м’яз (ш.
зизрепзогіиз биосіепі). Дванадцятипало-ниркова
зв’язна (1і§. сіиосіепогепаїе) у вигляді дублікатури
очеревини натягнута між зовнішнім краєм низхідної
16
частини дванадцятипалої кишки і правою ниркою, де
вона переходить в пристінкову очеревину, що
розміщена попереду від нирки.
Тонка кишка (іпіехііпит іепие) розміщена між
шлунком і товстою кишкою. Довжина тонкої кишки
у трупа - 5-6 м, в 4 рази більша від довжини самого
тіла людини. В ній виділяють дванадцятипалу
(сіиосіепит), порожню (]Є]ипит) і клубову (ііеит)
кишки. Порожня і клубова кишки складають її бри-
жовий відділ, найбільш рухливий в харчотравному
шляху. Тонка кишка утворює петлеподібні згини,
які займають більшу частину нижнього поверху че-
ревної порожнини і частину порожнини тазу.
Діаметр порожньої кишки - 4-5 см, клубової -
2,5-3 см. Стінка порожньої кишки товстіша і більш
забезпечена судинами, петлі її лежать в основному
зліва від середньої лінії тіла, а петлі клубової кишки
- в правій половині живота. Петлі тонкої кишки по-
криті великим сальником, з боків її обмежують різні
відділи товстої кишки. Позаду петлі тонкої кишки
прилягають до пристінкової очеревини, яка покри-
ває також і нижню половину дванадцятипалої киш-
ки, частину головки підшлункової залози, нижній
край правої і лівої нирок, правий і лівий сечоводи,
черевну частину аорти, загальні клубові артерії і
вени та нижню порожнисту вену.
Знизу і зліва петлі тонкої кишки стикаються з
сигмовидною ободовою кишкою, а в порожнині ма-
лого тазу вона прилягає до сечового міхура, прямої
кишки, а в жінок - до матки і її придатків.
Брижа тонкої кишки починається на задній стінці
черевної порожнини. Місце її початку представляє
собою косу лінію. Корінь брижі (габіх тезепіегіі)
починається від Ь2 хребця і опускається зліва напра-
во до крижово-клубового суглоба. Довжина кореня
брижі складає 15-20 см, довжина протибрижового
(вільного) краю - 5 м і більше. При утворенні петель
2 358
17
тонкої кишки її брижа вкладається в багаточисленні
складки.
Петлі тонкої кишки займають відповідне положен-
ня: 6-7 петель кишки, що дорівнює 2/3 всієї їх до-
вжини, наближаються до горизонтального
розміщення; 8-9 петель клубової кишки займають
положення ближче до вертикального. Крім того, ча-
стина петель тонкої кишки залягає більш поверхне-
во, інша частина - глибше. В 1,5-2% випадків на
віддалі 1 см від місця впадання клубової кишки в
товсту знаходиться відросток - дивертикул Меккеля
(залишок ембріонального жовткового протоку).
Брижа тонкої кишки розміщується
інтраперітонеально, складається з двох листків,
охоплює кишку і утворює для неї жолоб.
Розрізняють вільний край тонкої кишки (таг£о
ІіЬега) і брижовий край (таг§о тезепіегіаііз). Між
листками очеревини по мезентеріальному краю
виділяють так зване позаочеревне поле (агеа пшіа),
на протязі якого в стінку кишки входять прямі ар-
терії, а з неї виходять прямі вени і екстраорганні
лімфатичні судини.
В корені брижі верхня брижова вена розміщується
з Правої сторони від однойменної артерії і, пройшов-
ши попереду горизонтальної частини дванадцятипа-
лої кишки, направляється за головку підшлункової
залози, де бере участь в утворенні ворітної вени.
Товста кишка (іпіезітши сгаззшп) складається із
сліпої кишки з червоподібним відростком (саесит еі
аррепбіх-уегтіГогтіз), висхідної ободової (соїоп
азсепсіепз), поперечної ободової (соїоп Ігапзуегзшп),
низхідної ободової (соїоп безсешіепз), сигмовидної
ободової (соїоп8І§тоісІешп), прямої (гесПіт) кишок.
В результаті того, що м’язеві стрічки коротші від
довжини товстої кишки, а також того, що на межі
дврх розширень розміщується шар циркулярних
(колових) м’язових волокон, утворюються вип’ячу-
вання (йаизіга соїі). Вздовж товстої кишкй
18 —
розмістились відростки серозної оболонки довжи-
ною 3-5 сій з жировою тканиною (аррепбісез
еріріоісае [отепіаіез) - сальникові привіски. Вони
слабо виражені' або зовсім відсутні на сліпій кишці,
що є важливою відміною від сигмовидної ободової
кишки. Поздовж поперечної ободової кишки саль-
никові привіски розміщуються тільки в один ряд
ВЗДОВЖ вільної стрічки.
Сліпа кишка (саесшп) представляє собою
мішкоподібне розширення довжиною 5-6 см і
діаметром 7-7,5 см від початку товстої кишки до
місця впадання клубової кишки. Вона знаходиться в
правій клубовій ямці.
Попереду сліпа кишка вкрита великим сальником.
При його відсутності вона прилягає до передньо-бо-
кової стінки живота, а внутрішнім краєм стикається
з правим сечоводом. Ззаду сліпа кишка розміщена
на клубо-поперековому м’язові (ш.іііорзоаз).
Існують значні індивідуальні відмінності у вели-
чині і формі сліпої кишки, а також в її відношенні до
очеревини. Частіше всього початкова, найбільш
низько розміщена частина сліпої кишки покрита з
усіх боків очеревиною. Більш верхня ділянка її
розміщується мезоперітонеально. Трапляються
відхилення, аж до інтраперітонеального положення
всієї сліпої кишки з наявністю брижі, що робить
кишку рухливою (саесшп шоЬіІе) і призводить
інколи до її перекручення.
Від задньо-медіальної Стінки сліпої кишки, нижче
місця впадіння в неї клубової кишки, відходить чер-
воподібний відросток. Він являє собою трубку
діаметром 5-8 мм, довжиною від 4 до 15 см і більше.
Форма відростка стеблоподібна, рідше конусо-
подібна, з незначним коливанням його товщини на
' всьому протязі. Червоподібний відросток має свою
Ябрижу (тезоаррепсііх), яка фіксує його не тільки до
стінки сліпої кишки, а й до кінцевого відділу клубо-
< 19
вої кишки. Звичайним місцеположенням черво-
подібного відростка є права клубова ямка.
Висхідна ободова кишка (соїоп азсешіенз)
розміщується вверх від йехига уаіуае Шосаесаііз до
правого згину ободової кишки (йехига соїі сіехіга),
який знаходиться в правому підребер’ї.
Довжина висхідної кишки в дорослих людей сягає
в середньому 18-20 см. Скелетотопічно місце пере-
ходу сліпої кишки у висхідну ободову розміщується
частіше на рівні Ьу хребця.
Задня стінка висхідної ободової кишки прилягає
до м’язів задньої стінки жцвота, клубово-попереко-
вого м’яза (ш.іііорзоаз) і квадратного м’яза поперека
(ш. §иасігаіи8 ІшлЬогшп), до навколоободової і заоче-
ревинної клітчдтки, а також до нижньої частийи пра-
вої нирки і правого сечоводу. Попереду і з боків
кишка стикається з петлями тонкої кишки і великим
сальником.
При мезоперітонеальному положенні висхідна
ободова кишка покрита очеревиною попереду і з
боків і не має серозного покрову на своїй задній
стінці. Разом з тим в 3-4% випадків висхідна ободова
кишка може розміщуватись інтраперітонеально і ма-
ти брижу. Ширина безочеревинної частини на задній
стінці висхідної ободової кишки становить в середнь-
ому 3-4 см, але може бути і більшою. При наявності
брижі висхідна ободова кишка стає рухомою, що
може призвести до її перекручення разом зі сліпою
кишкою.
Правий згин ободової кишки розміщується в пра-
вому підребер’ї. Скелетотопічно частіше він знахо-
диться на рівні Ьі хребця, може зміщуватися на один
хребець вище або нижче. Цей згин ободової кишки
прилягає вверху до печінки, позаду - до правої ни-
рки. Передньо-медіальна стінка стикається з жовч-
ним міхуром, задньомедіальна - з низхідною части-
ною дванадцятипалої кишки - 4-5 см.
20
В 1/3 випадків від діафрагми, на рівні нижніх
ребер, до правого згину ободової кишки відходить
права діафрагмально-ободова зв’язка (1і§.
рЬгепісосоІісит сіехігит), якій властива більша або
менша вираженість.
Поперечна ободова кишка (соїоп (гапзуегзит)
розмішується спочатку в правому підребер’ї, потім
переходить у надчеревну ділянку, опускається в пуп-
кову ділянку і піднімається в ліве підребер’я, де пе-
реходить в лівий згин ободової кишки. '
Скелето - і синтопія поперечної ободової кишки,
особливо середніх її відділів, дуже мінлива і, на дум-
ку різних авторів, залежить від кількості вмісту киш-
ки, наповнення сусідніх органів, а також статі, віку,
індивідуального розвитку.
Постійним можна вважати тільки межу
прикріплення кореня брижі поперечної ободової
кишки (тезосоїоп) до задньої стінки живота. Справа
лінія прикріплення проходить спершу через
низхідну частину дванадцятипалої кишки, потім пе-
ресікає її у верхньому або нижньому відділах. Най-
частіше вона проходить через її середній відділ. Та-
кий же шлях проходження лінії брижі по передній
поверхні головки підшлункової залози, де вона
частіше всього проходить в середній частині. Потім
лінія прикріплення іде вздовж нижнього краю
підшлункової залози,на 2 см нижче хвоста, і в кінці
пересікає середню частину лівої нирки. Рідше вона
проходить через верхній або нижній кінець нирки.
Поперечна ободова кишка розміщується
інтраперітонеально. Довжина кореня брижі складає
в середньому 15 см, довжина брижі - від 5 до 25 см.
В Деяких випадках початкова і кінцева частини по-
перечної ободової кишки на межі з правим або лівим
згином може розміщуватись мезоперітонеально;
ширина безочеревиної частини кишки складає від 1
до 4 см.
21
Головною фіксуючою зв’язкою кишки,є шлунко-
во-ободова зв’язка (Не- §азігосо1ісит). Із не-
постійних додаткових зв’язок називають печінково-
ободову (И§. Ьераіосоїісшп) і міхурово-ободову (1і£.
уєзісосоіісшп) .
Лівий згин ободової кишки (Пехига соїі зіпізіга)
знаходиться в лівому підребер’ї. Скелетотопічно він
визначається ззаду на Ьі хребця, попереду - нарівні
хряща VIII і IX ребер.
Лівий згин прилягає позаду до лівої нирки, зверху
і зліва від нього знаходиться селезінка, ближче до
заду - хвіст підшлункової залози, а попереду - тіло
шлунка. Частіше він знаходиться інтрперітонеально,
а в 25% випадків - мезоперітонеально; ширина може
досягати 2-4 см. Найбільш постійна зв’язка згину -
це ліва діафрагмально-ободова зв’язка (1і£.
рйгепісосоїісиш), яка добре виражена і відмежовує
лівий боковий канал черевної порожнини від лівого
піддіафрагмального заглиблення.
' Низхідна ободова кишка (соїоп сіезсепЛепз)
розміщується в лівій боковій частині нижнього по-
верху черевної порожнини. Скелетотопічно вона
розміщується між Ьі і Ьу або Ьп і Ьу хребцями.
Попереду до неї прилягають петлі тонкої кишки і
великий сальник. Позаду кишки розміщуються на-
вколоободова і заочеревинна клітковина, фасція, а
за нею - м’язи: т. іііорзоаз еі т.^иадгаіиз ІитЬогит,
позаду і дещо медіально - ліва нирка і сечовід.
Низхідна ободова кишка частіше лежить мезо-
перітонеально, рідше може мати брижу і знаходиться
інтраперітонеально. Довжина безочеревинної
ділянки складає 11-15 см, ширина - 2-5 см.
Сигмовидна ободова кишка (соїоп $і§тоібеиш)
знаходиться в лівій клубовій і частково в лобковій
ділянках, а також може змішуватися в порожнину
малого таза. Скелетотопічно кишка починається на
рівні Ьц-Ьу і закінчується на рівні 8п-8пі хребців.
22
Багато спеціалістів схильні вважати, що контакт
сигмовидної дбодової кишки з органами черевної
порожнини дуже нестабільний. Попереду кишку
прикривають петлі тонкої кишки і великий сальник,
позаду у неї - корінь брижі і він прилягає до великого
м’яза поперека, а на рівні Ьіу-Ьу хребця корінь пе-
репікає лівий сечовід. Дуже рідко (1% випадків)
сигмовидна кишка може розміщуватися мезо-
перітонеально.
Заочеревний простір (зраііши геігорегіюпеаіе)
знаходиться позаду пристінкової очеревини задньої
стінки живота. Вверху межею заочеревинного про-
стору є діафрагма, а саме місце переходу заднього
листка пристінкової очеревини на діафрагму. Внизу
умовною межею є виступ крижа (рготопїогішп) і
Ііпеа іегтіпаїіз таза. Заочеревинний простір заповне-
ний масивним шаром жирової клітковини, поділений
фасціями і містить у собі органи, кровондсні і
лімфатичні судини, нерви.
Нирки (геп, перЬгоп) - парний орган заочеревин-
ного простору. Довжина нирки - 10-12 см, ширина -
5-6 см, товщина - 3-4 см. Ворота нирок звернуті до
середини і дещо до переду, особливо в дітей. Нирки
розміщуються на рівні Тхп і Ьі-Ьіі хребців. Верхній
край лівої нирки досягає XI ребра, а правої проек-
тується в XI підребер’ї. Ліва нирка розміщена вище
правої. Поздовжні осі нирок утворюють кут,
відкритий до низу, верхні кінці нирок сходяться, а
нижні розходяться. Ворота нирок знаходяться зліва
на рівні Ід хребця, а з правої сторони - на рівні
хребтового диску між Ьі і їді хребців.
Позаду нирок розташоване ниркове ложе, яке
знаходиться в верхній частині поперекової ділянки
діафрагми. Нижче поперекової частини діафрагми
нирки розміщуються в заглибленні між квадратним
м’язом поперека (латерально) і великим поперекр-;
вим м’язом (медіально), які утворюють ниркове ло-
же, вкрите тонким шаром заочеревинної клітковини.
23
Над нирками з передньо-медіальної сторони
розміщені наднирники.
Черевна частина аорти (рагз аМотіпаІіз аогіае)
розміщена попереду і зліва від хребта на передхреб-
товій фасції. Вона межує з підшлунковою залозою,
висхідною частиною дванадцятипалої кишки, коре-
нем брижі тонкої кишки. Зліва від неї розміщується
лівий симпатичний стовбур, справа - нижня порож-
ниста вена.
Нижня порожниста вена (V. сауа іпГегіог) -
найбільша судина людського тіла - знаходиться спра-
ва від аорти. На передній стінці нижньої порожнистої
вени розміщується головка підшлункової залози,
низхідна частина дванадцятипалої кишки, корінь
брижі поперечної ободової кишки разом з брижови-
ми судинами.
1.2. МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПОРУШЕННЯ ПРИ
ЗМІНІ ВЗАЄМОРОЗМІЩЕННЯ ОРГАНІВ
Основна функція харчотравного шляху полягає в
надходженні в організм людини їжі і води, які
потрібні для підтримання його життєдіяльності і за-
безпечення енергетичним та пластичним ма-
теріалом. Між різними ділянками харчотравної сис-
теми існує тісний взаємозв’язок. Це забезпечується
сукупністю нервових і гуморальних механізмів в
його регуляції7.
Зміни в організмі хворого від порушення
взаєморозміщення органів виявили вивченням його
скарг, проводили клінічні додаткові обстеження: за-
гальний і біохімічний аналіз крові, загальний аналіз
сечі, визначали цукор крові, діастазу сечі, виявляли
зміни в калі. Після взяття шлункового соку, дуоде-
нального вмісту, панкреатичного соку встановлюва-
ли їх кількість, хімічний склад, ферментативну ак-
тивність.
Вивчення рухової функції шлунку проводили з
допомогою електрогастрографа (ЕГС-4М).
24 :
Важливим методом дослідження є ендоскопічний.
З його допомогою вивчали стан слизової шлунково-
кишкового тракту, рухову і клапанну функції. Після
виконання біопсій виявляли морфологічні зміни в
цих органах.
Рентгенологічне дослідження і зараз залишається
важливим методом. В деяких випадках тільки ним
можна наочно показати синтопію органів. З метою
визначення зміщення підшлункової залози нами був
розроблений метод подвійного контрастування
(мал. N 2). Для цього ми давали хворим натщесерце
100 мл барієвої бовтушки. На шкіру живота лейкоп-
ластирем прикріплювали металеві кільця розміром
2-3 см. .Одне кільце розміщували в ділянці пупка, а
друге - над "підскакуючим", опухолеподібним, бо-
лючим утвором. Як показали спостереження, друге
кільце і є місцем знаходження підшлункової залози.
З допомогою ультразвукового дослідження
підтверджували, що друге кільце було розміщене над
підшлунковою залозою. Цим же методом виявляли
структуральні. зміни в печінці, жовчному міхурі,
підшлунковій залозі, нирках та інших органах. Вста-
новлювали діаметр судин черевної порожними, їх
прохідність, розростання сполучної тканини навко-
ло них і ін.
Щодо самого зміщення органів (опущення) існує
декілька думок. Так, Н.Верещагін вказує, що коли
людина стоїть, то найбільший внутрішньочеревний
тиск буває внизу живота. Вгору, до верхнього повер-
ху живота, він знижується. Трохи вище пупка
внутрішньочеревний тиск дорівнює нулю - атмос-
ферному тиску. А в епігастральній ділянці тиск стає
негативним. В результаті цього йде зміщення
внутрішніх органів вниз. В.Л.Степанов (1979)
схильний вважати, що опущення органів зумовлене
послабленням черевної стінки.
За нашими даними, зміщення підшлункової залози
проходить найчастіше не вниз, а вверх, дійсно, в
25
сторону меншого внутрішньочеревного тиску, ЯК і
вказував Н.Верещагін. Дослідження показують, що
Мал. 2. Рентгенограмма органів живота - подвійне контрастування
1 - барієва бовтушка в порожнині шлунку
2 - перше металеве кільце в ділянці пупка
З - друге металеве кільце над “підскакуючим”, опухолеподібним
утвором
26
зміщення підшлункової залози виникає після
надмірної фізичної праці, підняття надмірно важких
предметів, а також після рійних гісихоемоціональних
стресів.
Виштовхуванню підшлункової залози із її ложа
сприяє її анатомічне розміщення позаду порожнини
малого сальника у вигляді сальникового горба.
Іншим сприятливим моментом зміщення
підшлункової залози є те, що артеріальний черевний
стовбур лежить позаду залози, проходить вниз під
нею і відповідно його пульсові хвилі і тиск в артерії
намагаються вирівняти стовбур артерії, тобто
підняти останній Вверх - перпендикулярно до аорти,
і цим трохи піднімає залозу вверх.
Одномоментно цьому допомагає скорочення
зв’язки з м’язом Трейтця, що підтримує дванадцяти-
пало-порожній згин. Підтягування останнього вверх
також сприяє виштовхуванню підшлункової залози
в малий сальник.
Зміщена вверх підшлункова залоза (викинута)
опиняється за межами свого ложа. При цьому вона
ще щільніше охоплюється своєю капсулою, прити-
скується до задньої стінки живота і аорти. При цьому
залоза не тільки здавлюється і набрякає, але й наби-
рає пальпаторно вигляду пухлеподібного утвору.
Розміщуючись поза своїм ложе, над аортою,
підшлункова залоза ще з більшою силою
підштовхується вперед пульсовими хвилями
розміщеною позаду неї аортою , ніби підскакує.
При цьому зміщена підшлункова залоза тисне на
ворітну і брижові вени, нервові сплетіння.
Найбільше виникає здавлення верхньої і нижньої
брижових вен. Це зумовлено тим, що анатомічно
останні проходять і розміщуються під і поза
цідшлунковою залозою, при цьому верхня брижова
|ена - 8-подібно, а нижня - Г-подібно вигинаються
СВ.В.Бапшяк, 1990, мал. N 3,4,5).
27
Мал. 3. Рентгеновазограмма панкреатодуоденальної ділянки з
основними притоками вдрітної вени.
1 - ворітня вена
2 - верхня брижова вена
З - нижня брижова вена
4- селезінкова вена
Здавлення нижньої брижової вени доповнюється
надмірним скороченням зв’язки Трейтця.
При зміщенні підшлункової залози припиняється
відтік крові через брижові вени до печінки. Венозна
кров від харчотравного шляху, змінюючи свій на-
прямок току, через підшлунково-дванадцятипалі ве-
ни тече до шлункових вен і в печінку, переповнюючи
венозну систему шлунку і дванадцятипалої кишки.
Через анастомози вен ободової кишки інша венозна
кров тече в вени прямої кишки і в нижню порожнисту
вену, обминувши печінку. Наступна частина крові
через заочеревинні анастомози відтікає до вен ни-
рок, хребта. Тобто виникає дисциркуляція току ве-
нозної крові органів харчотравного шляху.
Відповідно і хворобу, що при цьому виникає, нами
28
Мал. 4» Схема розміщення ворітної вени і її притоків у фронтальній
площині.
1 - дванадцятипала кишка
2 - підшлункова залоза
З - дванадцятипало-порожній згин
4 - зв’язка Трейтця
5 -ворітня вена
б - верхня брижова вена
7 - нижня брижова вена /
З - селезінкова вена
$ - верхня брижова артерія
29
Мал. 5. Схема розміщення верхньої брижової вени і органів верхнього
поверху черевної порожнини у сагітальному розрізі.
1 - верхня частина дванадцятипалої кишки х
2 - підшлункова залоза
З - верхня брижова вена
4 - верхня брижова артерія
5 - горизонтальна частина дванадцятипалої кишки
названо так: венозна дисциркуляторна хвороба ор-
ганів черевної порожнини (В.В.Башняк, 1990).
А.Р.Зубарев, Р.А.Григорян (1991) з допомогою'
ультразвукового сканування вивчали систему
ЗО
ворітної вени. Як вказують О.Н.Минушкін, Л.П.Ор-
лова (1981), В.Н.Демидов (1981,1982), діаметр
ворітної вени становить 1,6-1,8 см. Діаметр се-
лезінкової вени становить 0,6 см. В ділянці злиття з
верхньою брижовою веною діаметр останньої
збільшується до 0,9-1,2 см. Верхня брижова вена
ехографічно візуалізується поруч з однойменною
артерією. Діаметр брижової вени рівний 0,8-0,9 см.
Л.С.Персіянінов, В.Н.Демидов (19§2),
В.В.Со1Ьег£ (1977) описали ознаки, які допомагають
відрізняти ехографічно верхню брижову вену від ар-
терії: діаметр вени більший в середньому на, 2мм,
вена продовжується у ворітну вену, вона не пульсує
і лежить паралельно або попереду аорти.
А.Р.Зубарев, Р.А.Григорян (1991) описують і
ехографічні ознаки здавлення гілок ворітної вени:
наявне зображення об’ємного утвору, звуження і
нерівність контуру вени в місці компреси, пристено-
тичне розширення. Селезінкова і верхня брижова
вени у випадку окклюзії ворітної вени дилатіруються
або аневризматично розширюються. Наші спостере-
ження над хворими з венозною дисциркуляторною
хворобою органів черевної порожнини підтвердили
значне розширення діаметра селезінкової венй до
1,2-1,5 см і верхньої брижової вени - до 1,1-1,2 см
(мал.6).
Як ми вже відмічали, важливим є виявлення
зміщейня підшлункової залози і його наслідки.
М.М.Богер (1982) відмічає, що ехографічно головка
підшлункової залози, при сагітальному зрізі на рівні
нижньої порожнистої вени, складає 3,6+1,2 см,
розмір же головки в вентро-дорзальному напрямку
- 2,7±0,7 см. При поперечному і косому зрізах голо-
вку підшлункової залози видно вертикально від ниж-
ньої порожнистої вени. Латерально від неї знахо-
диться жовчний міхур. Тіло підшлункової залози
розміщується між дорзальною поверхнею лівої час-
тки печійки і аортою, а також мезентеріальних су-
'31
Мал.6. Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини
' 1 - селезінкова вена
2 - верхня брижова вена
З * верхня брижова артерія
4 - нижня порожниста вена
дин. На медіальних і косих зрізах виявляються
верхні брижові судини. Товщина тіла залози над аор-
тою складає 3+0,7 см, а в поперечному зрізі тіло в
дорзовентральному напрямку - 2,2+0,7 см. В
сагітальному зрізі підшлункова залоза не повинна
бути товстіша 2,5 см. Підшлункова залоза має рівні
контури, дещо зігнуту форму. Залоза виявляється
між дорзальною поверхнею печінки і великими су-
динами.
І.ТгіИег (1978) відмічає, що хвіст підшлункової
залози ехографічно не зв’язаний з судинами і тому
розпізнається як продовження тіла залози. В
сагітальному зрізі' хвіст візується вентрально лівої
нирки. При поперечному зрізі діаметр хвоста скла-
дає 1,7+0,32 см.
При зміщенні підшлункової залози вона ніби ро-
тується. Це при ехоскопічних дослідженнях
32 .
відмітили також Р.А.Кугаевська, Ю.Т.Їгнатьєв
(1991).
При первинному зміщенні підшлункової залози
або функціональній стадії венозної дисциркулятор-
ної хвороби органів черевної порожнини хворі
відчувають значну біль по всьому животу з перева-
гою в епігастральній ділянці, нудоту, рвоту, тяжкість
і підпирання в епігастральній ділянці, частий рідкий
стілець. Хворі твердять, що захворювання виникло
раптово, хоч детальне опитування підтверджує, що
вже 2-3, а то й 4-5 днів живіт поболював.
Об’єктивно хворі бліді, інколи в них підвищена
пітливість, озноб (остуда), хоч тепература тіла нор-
мальна. Пульс прискорюється до 80-90 ударів за 1
хв. Язик обкладений білим нальотом, губи
підсихають, вранці на них - кірки.
Пальпаторно відмічається болючість по всьому
животу з перевагою в епігастральній і обох клубових
ділянках (місцях початку крововідтоку) - симптом
трьох точок.
В епігастральній ділянці пальпується
"підскакуюче" пухлиноподібне, болюче утворення
розміром від 3x4 до 5x7 см. При обстеженні до-
поміжними методами (рентгенографічно і ехог-
рафічно) встановлено, що то є зміщена вверх
підшлункова залоза і названо симптомом зміщеної
підшлункової залози. Хоча К.І.Кульчицький і
співавт. (1989) вважають навпаки: в нормі при паль-»
пації в надчеревній ділянці визначається передаточ-
на пульсація аорти; при гострому панкреатиті, в ре-
зультаті набряку залози, пульсація не виявляється;
при хронічному панкреатиті ущільнена тканина за-
лози краще передає пульсацію аорти.
В лівій клубовій ділянці при зміщенні
підшлункової залози пальпується набрякла, болюча,
зтовщена сигмовидна ободова кишка, а в правій клу-
бовій ділянці пальпується також набрякла, болюча
зтовщена сліпа кишка.
З 358 ' ’ 33
Лабораторно відмічалось лише збільшення лейко-,
цитів крові до 9-10 г/л і в деяких випадках
підвищення діастази сечі до 128-512 одиниць.
Важливим наслідком для організму є порушення
секреції підшлункової залози таких феріментів, як
протеази, нуклеази, ліпази, карбогідрази і інших, що
можливе при розвитку хронічного панкреатиту, При
відсутності панкреатичного соку більша частина жи-
ру (60-80%) не переварюється в кишках і
виділяється з калом. Через відсутність трипсину і
хімотрйпсину зменшується переварюваність білків,
не проходить розщеплення поліпептидів. При
відсутності панкреатичної амілази немає розщеп- ;
лення крохмалю.
В результаті зміни відтоку секрету підшлункової
зайози, підвищення тиску в її протоках, порушення
мікроциркуляції, трофики і бар’єрних властивостей
ацинарних клітин можливий розвиток панкреатиту.
Рентгенологічно з подвійним контрастуванням
видно, на якому рівні знаходиться підшлункова за-
лоза відносно хребців.
При ультразвуковому дослідженні відмічена деяка
набряклість підшлункової залози, її ротація і
збільшення діаметру селезінкової і верхньої брижо-
вої вен навіть до розмірів нижньої порожнистої вени.
Ендоскопічно відмічено набряк слизової оболонки
і підслизового шару шлунку, дванадцятипалої, пря-
мої та сигмовидної ободової киШок. Підвищена
складчастість, посилена контактна кровоточивість.
Набряк пілоруса, його напруженість і зіяння сприяє
закиду дуоденального вмісту (жовчі) в шлунок. Ра-
зом з тим є утруднення (через набряк) з проходжен-
ням крізь нього ендоскопічного апарату, оскільки
останній ригідний і легко травмується.
У хворих із зміщеною підшлунковою залозою, які
довгий час не лікувалися або лікування проводилось,
лише медикаментозно, без мануальної терапії живо-
та з часом розвивались морфологічні зміни по ходу
34
харчотравного шляху - атрофічні процеси в стінках
органів і злукові по ходу її бриж (гіперпластичні). у
вигляді мезосигмоідиту, трейтциту, перидуоденіту,
перигастриту.
, КлМяно це проявлялось у формі гастродуоденіту,
ентероколіту, а то й виразкового пораження по ходу
харчотравного шляху. Ці форми прояву венозної
дисциркуляторної хвороби органів черевної порож-
нини обумовлені індивідуальною анатомічною особ-
ливістю розгалуження венозної системи живота
(магістральна, розсипна і змішана). При
магістральній формі розгалуження венозної системи
частіше виникають виразкові ураження харчотрав-
ного шляху (в критичній точці порушення кро-
вовідтоку), розсипній - гастродуоденіт і ентероколіт,
а змішаній - поєднання цих патологій. Хоч при ви-
разковій формі завжди є явища гастродуоденіту і
ентероколіту, а при гастродуоденіті є ентероколіт і
навпаки. Лише клінічно переважають прояви однієї
з цих патологій (В.В.Бащняк, 1989).
Морфологічні зміни по ходу шлунково-кишково-
му тракту підтверджувались гістологічно, а явища
перидуоденіту і трейтциту - гіпотонічною дуоденог-
рафією (мал.7).
Клінічне спостереження за хворими з венозною
дисциркуляторною хворобою органів черевної по-
рожнини показало, що з виникненням морфо-
логічної стадії в значній кількості випадків (56,3%)
розвивались опущення шлунка, пілоруса, дйанадця-.
типалої кишки, а то й вісцероптоз. В.Ю.Арунгазиєв
(1949,1965), ВЛ.Степанов (1979) та інші не вказу-
ють частоти виникнення гастро-або вісцероптозів.
Вони при вісцероптозах в основному відмічають по-
рушення синтопії шлунка. При цьому спостерігали
Зміни основних його функцій: секреторної і рухової,
резервуарної та інкреторної, всмоктувальної і екск-
реторної.-
з- , 35
Мал.7. Дуоденограмма: дванадцятипало-порожнистий згин в
вигляді двостволки.
1 - нисхідний відділ дванадцятипалої кишки
2 - висхідний відділ дванадцятипалої кишки
З - дванадцятипало-порожнистий згин
4 - порожня кишка
5 - явища перидуоденіту і трейтциту
В нормі рухова функція шлунку забезпечує
порційну евакуацію харчових мас в кишечник. Як
вказують більшість авторів, при гастроптозі і сплан-
хноптозі частіше виникає гіпотонія (атонія) шлунку.
До порушень моторної функції шлунку відносять
рвоту, печію і відрижку. Порушення моторики і сек-
реції шлунка інколи є головним джерелом шлунко-
вих болей.
В нормі місткість шлунка може коливатися від
одного до декількох літрів. Коли шлунок порожній,
то він скорочується і підтягується вверх і до заду, а
на звільнене місце вверх може переміститися попе-
речна ободова кишка, вказують К.І.Кульчицький і
36
співавт. (1989). Наповнення і випорожнювання
шлунка змінює його синтопію. Це зумовлено вира-
женою функціональною рухомістю, яку забезпечує
зв’язковий апарат. При гастроптозі в шлунку
постійно затримується частина його вмісту.
Зрозуміло, що зміщення шлунку чи іншого органу
веде до зміни синтопії поруч розміщених, а то й
віддалених органів живота. Настає здавлення інших
органів зміщеним органом, а то й самого зміщеного
органу. Це призводить до здавлення, особливо вен,
викликає венозний застій, набряки, дистрофічні
процеси... Тому при гастроптозах хворі скаржаться
на невиражені болі в животі, запори. Турбує загаль-
на слабість, нездужання.
Значну роль в організмі людини відіграє печінка.
Її функції важливі і багатогранні, вони спрямовані на
збереження гомеостазу в організмі людини. Печінка
секретує жовч, екскретує різні метаболіти, токсичні
й лікарські речовини, підтримує судинний тонус і є
депом крові. Захисна функція печінки полягає в
дезінтоксикації різних речовин в результаті фермен-
тативних перетворень. Вона бере участь і в
імунологічних процесах в результаті фагоцитарної
дії куперовських клітин.
При порушенні синтопії печінки (опущення) буде
змінено її кровопостачання, як надходження, так і
відтік крові. Натягнення утримуючими печінку
зв’язками капсули Глісона призведе до здавлення
печінки, що позначиться на виробленні і відтоку
жовчі. Нижня поверхня печінки відповідно буде тис-
нути на жовчний міхур, шлунок, дванадцятипалу
кишку, товсту і тонку кишки.
Із всіх паренхіматозних органів черевної порож-
нини, вказують К.І.Кульчицький і співавт. (1989),
селезінка найбільш рухома. Звичайно, її зміщення
вниз призводитиме до порушень крововідтоку по
селезінковій вені і коротких венах шлунку. Це спри-
ятиме дисциркуляції току крові, тобто зміні напрям-
37
ку відтоку крові, що також, як нами показано в
експерименті (В.В.Башняк і співавт., 1989), не про-
ходить безслідно. Виникають дистрофічні, злуковіта
інші патологічні процеси.
Верхня частина дванадцятипалої кишки найбільш
рухома тому, що вкрита очеревиною із всіх боків.
Мабуть, тому так часто ми спостерігаємо опущейня
разом зі шлунком і пілорусом цієї частини дванадця-
типалої кишки. Разом з тйм не такою вже рідкістю є
й опущення всієї дванадцятипалої кишки - дуодейоп-
тоз. А, як відомо з анатомічних даних, остання
щільно охоплює головку підшлункової залози.
Звідси випливає, що одноразово проходить
зміщення вниз і підшлункової залози. Відповідно в
цих випадках по ходу шлунково-кишкового тракту
розвивається венозний застій, набряк. Як наслідок
порушення крововідтоку виникають дистрофічні
зміни в органах черевної порожнини, в зв’язковому
апараті.
Дванадцятипало-порожній згин є ніби пропуск-
ним пунктом для харчових мас в тонкий кишечник,
звідки останні можуть іти тільки вниз. В тонкій і
товстій кишках, тобто в нижньому поверсі живота,
проходить зовсім інший характер обробки харчової
маси та її засвоєння.
Характерно, що на відміну від інших органів вер-
хнього поверху черевної порожнини дванадцятипа-
ло-порожній згин не опускається вниз, а, як прави-
ло, підтягується вверх злуками. В.В.Башняк (1989)
пояснює їх розвиток тим, що інфекція в результаті
зниження захисної функції при венозному застої від
зміщення підшлункової залози, частіше з сигмовид-
ної ободової кищки по лімфатичних шляхах вздовж
нижньої брижової вени піднімається до дванадцяти-
пало-порожнього, згину, викликаючи там запалення
й злукові процеси. Останні Я.Д.Вітебським (1986)
трактуються як мезосигмоідіт, трейтцит. При цьому
створюють механічні перепони просуванню харчо-
38
вим масам, підвищує внутрікишковий тиск. Ми ж
вважаємо, що ці злуки, крім того, постійно цоруїпу-
ють крововідтік по нижній брижовій вені, створюю-
чи замкнуте коло патологічних проявів.
Кишки, як відомо, виконують функцію, при якій
тісно об’єднані процеси секреції ферментів, гідролізу
харчових речовин і їх всмоктування. Крім цього,
кишки ще мають також інкреторну функцію. Важли-
вим відділом кишок є дванадцятипала кишка, де їжа
піддається дії жовчі, соку підшлункової залози, а
також ферментам брунеровських і ліберкюнових за-
лоз. Зміщення її веде до порушення прохідності Жов-
чних шляхів і недостатнього доступу жовчі (гіпохолії
і ахолії).
В кишках настають зміни мембранного харчотрав-
лення, яке займає проміжне місце між по-
заклітинним (порожнинним) і внутріклітинним (фа-
гоцитоз, піноцитоз).
Всмоктувальна функція харчових речовин,
гідролізованих, здійснюється в основному в тонкій
кищці. Порушення моторної функції кишечника і
руху ворсинок також веде до неповної всмоктуваль-
ної функції. Значну роль в цьому відіграє розлад
кровообігу і лімфообігу.
Саме порушення моторної функції кишечника мо-
же виражатися в посиленні або послабленні пери-
стальтичних і маятникоподібних рухів. Відповідно
при посиленні моторики прискорюється пересуван-
ня харчових мас в кишках, погіршується перетрав-
лення і всмоктування, виникає (Шаггіюеа). Ослаб-
лення перистальтики веде до розвитку запору
(оЬзйраііо), вважає більшість авторів. В результаті
застою харчових мас в кишечнику і посилення про-
цесів гниття та бродіння проходить скупчення в ньо-
му газів (сірководню, метану, вуглекислого газу і
ін.) - метеоризм.
Від моторної функції кишечника залежить і пору-
! шення акту дефекації. Затруднення акту дефекації
39
виникає при послабленні м’язів черевного пресу,
зниженні рефлекторної збудливості слизової прямої
кишки і спазмі анального сфінктера.
Іліоцекальний відділ кишечника виділяють як
складний анатомічний комплекс, фізіологічне при-
значення якого полягає не тільки в тому, щоб за-
побігати закидання хімуса з товстої кишки в тонку,
але й рефлекторно впливати на моторику всього хар-
чотравного шляху, пишуть К.І.Кульчицький і
співавт. (1989). Складність анатомічної будови цьо-
го відділу кишечника, надзвичайно широкий
функціональний вплив, незвичайна концентрація
нервових елементів роблять іліоцекальний відділ од-
ним з відповідальних пунктів харчотравної системи
людини. Тому здавлення його, венозний застій там
дужб небажані.
Від синтопії ободової товстої кишки (висхідної,
поперечної, низхідної), а відповідно її кровопоста-
чання залежить повторне всмоктування води, вироб-
лення вітамінів групи В, моторна, захисна функції,
обробка клітковини і т.п. Порушення цих функцій
негативно позначається на самопочутті людей (по-
являються метеоризм, запор, зловонні гази і ін.).
При великих розмірах брижі сигмовидна ободова
кишка може зміщуватися вниз, вверх, але най-
частіше - вправо, навіть до сліпої і висхідної ободової
кишок. Це інколи призводить до серйозних плутаник
і помилок.
Тільки з короткого огляду змін в органах черевної
порожнини при порушенні їх синтопії випливає, що
мануальна терапія на органах живота повинна
існувати. При її вмілому використанні можна і треба
надавати хворим значну допомогу.
40
Глава 2. МАНУАЛЬНА ТЕРАПІЯ І її
ЕЛЕМЕНТИ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ
ОРГАНІВ ЖИВОТА
За даними літератури, при захворюванні органів
харчотравного шляху використовувався масаж. Ос-
танній добре описаний в працях Н.А.Білої (1983),
Л.А.Кунічева (1990) та інших. Його рекомендують
при хронічному гастриті, виразковій хворобі шлунку
і дванадцятипалої кишки, опущенні шлунку, захво-
рюваннях печінки, жовчного \міхура і жовчних
шляхів, хронічному коліті і дискінезіях шлунку і
кишок. В зв’язку з тйм, що при мануальній терапії
частково використовуються елейенти масажу, тому
й розглянемо ЙОГО. \
Ї.М.Шляхтиченко (1989) подав таку кДа-
сифікацію масажу: 1. Лікувальний масаж. 1.1.-кла-
сичний; 1.2.-сегментарно-рефлекторний; 1.2.1.-сег-
ментарний масаж по Оіаззег, Ва)іхо; 1.2.2. - сполуч-
но-тканий масаж по ЬеіЬе, Піске; 1.2.3. -
періостальнйй масаж по Уо^іег, КгаиЬ; 1.2.4. - ки-
шечний масаЖ по Уо£Іег; 1.2.5. - нервово-точковий
масаж по Согпеїіиз; 1.2.6. - метод глибокого тертя по
Супах; 1.2.7. - масаж по Манакову; 1.2.8. - масаж
м’язових зон по КойгаизсЬ; 1.2.9. - рефлекторний
масаж по Ке11§геп; 1.2.10. - масаж при органічних
захворюваннях по Киїїііаттег; 1.2.11.- масаж пара-
вертебральних клапанів по Циба, Сіїепоі; 1.2.12. -
масаж м’язових петель по Гірліху; 1.2.13.- східний
масаж: 1.2.13.1.- Шіацу (Японія); 1.2.13.2. - Цубо
(Японія); 1.2.13.3. -Куацу (Японія); 1.2.13.4. - Ань-
мо (чжи-ляо. [Китай); 1.2.13.5. - Даран-барих-арга
(Монголія); 1.2.14. - нейрометамірний масаж.
2. Профілактичний масаж: 2.1. - гігієнічний; 2.2. -
косметичний; 2.2.1. - підтримуючий; 2.2.2. - коригу-
ючий. \
3. Спортивний масаж: 3.1. - попередній; 3.2. -
відновний; 3.3. - тренуючий; 3.4. - реабілітуючий.
41
4. Механомасаж: 4.1. - вібромасаж; 4.2. - барома-
саж; 4.3. - пневмомасаж. 4.3.1. - масаж повітряним^
струменем; 4.3-2. - вакуум-масаж; 4.3.2.1. - східний;
4.З.2.2. - європейський; 4.3.3. - синокардіальний;;’
4.3.4. т вібраційно-вакуумний масаж; 4.4. -
гідромасаж; 4.4.1.- вихровий підводний масаж; 4.4.2.
- вібраційно-підводний масаж; 4.4.3. - дощовий душ-
масаж; 4.4.4. - підводнцй душ-масаж; 4.4.5. - каскад-
не купання; 4.4.6. - ручний масаж під водою; 4.4.7. “
комбінований масаж під водою; 4.4.8. - масаж з до-
помогою напірної струї - душ Шарко; 4.5. - мильний
масаж. 4.6. - аероіонний масаж; 4.7. - масаж щітками.
Лише при венЬзній дисциркуляторній хворобі ор-
ганів черевної порожнини рекомендовано викори-
стання мануальної терапії живота (В.В.Башняк,
1990)
2.1. МАСАЖ ЖИВОТА , ,
При хронічних гастритах масаж рекомендує
Л.А.Кунічев (1990) у вигляді загального з перехо-
дом на живіт. В ділянці шлунка кругове погладжу-
вання з правого боку наліво спочатку ніжне, а при
розслабленні м’язів - більш глибоке. В ділянці лівого
підребер’я - граблеподібне розтирання м’ягких тка-
нин. Безперервна вібрація шлунку долонею; стру-
шування шлунку граблеподібно поставленими паль-
цями на підчеревну ділянку зліва. Підштовхування
шлунка. Потім (не пояснена автором - чому), в
ділянці сліпої кишки, - ніжна поверхнева вібрація,
безперевна вібрація. ,
Масаж м’язів черевного преса: погладжування,
розтирання (стругання, пилійня, пересікання) , роз-
минання (поздовжнє, поперечне, розтягування,
вдавлення, зсування, Насування, наїжджання),
вібрація (безперервне вібраційне погладжування,
ніжне похлопування). Струс живота, струшування.
Тривалість процедури 10-15 хв., 12^15 разів, через
день. *
42
При гастритах з секреторною недостаністю
В.П.Рюмін (1950) запропонував масаж елект-
ровібратором в ділянці шлунку в сидячому стані, пО
10-15 хв. Частота вібрацій - 100 Гц, амплітуда коли-
вань - 0,3 мм, Після цього він відмічав підвищеня
секреції шлунку. О.ОІаззег, А.В.ПаїісІїо (1965) в цих
випадках рекомендують сегментний масаж.
При виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої
кишки О.ОІаззег, А.В.ПаІісІю (1965) рекомендують
лише сегментний масаж. Ефективність його
підтвердили рентгенблогічно: змінювався тонус, мо-
торика і секреція шлунка. Н.А. Біла (1983) дотри-
мується думки, що його потрібно використовувати в
комплексному лікуванні виразкової хвороби, а при
наявності протипоказань - до фізіотерапевтичного
лікування і як самостійний метод. Л.А.Кунічев
(1990) також рекомендує масаж спочатку рефлексо-
генних зон спини, грудної клітки і ділянки симпатич-
них вузлів, а потім масаж ділянки шлунка і дванад-
цятипалої кишки: поверхневе погладжування з пра-
вого боку наліво навколо пупка, ніжне розтирання
кінцями пальців лівої підреберної ділянки, розми-
нання передньої черевної Стінки (поздовжнє і попе-
речне насування, розтяіування, наїжджання), ніжної
амплітуди струс ділянки шлунка, вібраційне поглад-
жування ділянки шлунка і дванадцятипалої кишки
від правої пахової ділянки вверх до правого ребер-
ного краю в напрямку до лівого підребер’я і вниз по
низхідній ободовій кишці. Рекомендують
закінчувати масаж живота круговими плоскими по-
гладжуваннями. Проводять здавлення, розтягуван-
ня, струс грудної клітки живота з малою амплітудою
в напрямку зліва направо і знизу вверх. Струс тазу.
Дихальні вправи. Тривалість процедури - 12-15 хв.,
на курс 12 разів, через день.
При захворюваннях печінки, жовчного міхура і
жовчних шляхів О.ОІаззег, А.В.ПаІісію (1965) вико-
ристовували також сегментний масаж. Н.А.Біла
43
(1983) при цих захворюваннях рекомендує викори-
стовувати масаж як самостійний метдд на фоні дієти
і пиття мінеральної води при дискінетичних холеци-
ститах, а в інших випадках (запальних і органічних
пошкодженнях) - в комплексному лікуванні,
Л.А.Кунічев (1980) рекомендує масажем діяти на,
рефлексогенній зоні грудної клітки, ділянці черевно-
го сплетіння (живота, печінки і жовчного міхура).
Масаж живота починається з ділянки черевного
сплетіння - колоподібне погладжування, розтирання
і розірвана вібрація від мечовидного відростка до
пупка, цлоскісне поверхневе погладжування з пра-
вого боку наліво - навколо пупка, ніжне розтирання
по колу і пунктирування кінцями пальців шкіри,
підшкірної основи і м’язів правої підреберної
ділянки. Розминання передньої черевної стінки -
поздовжнє і поперечне, зсування і розтягування. Ма-
саж правого прямого м’яза живота - розтирання,
розминання, вібрація. Малої амплітуди струшування
живота в поздовжньому і поперечному напрямках-
Масаж печінки: кінцями пальців і долонею, ніжне
погладжування в ділянці печінки знизу до верху,
зліва направо по напрямку до воріт печінки; розти-
рання кінцями пальців коловими рухами в правій
підреберній ділянці, ніжна перервана вібрація
кінцями пальців краю печінки під реберною дугою,
перервана і неперервана вібрація ділянки печінки,
струшування.
При атонії стінок жовчного міхура - його масаж:
ніжне плоске циркулярне погладжування, розтиран-
ня і безперервна вібрація кінцями пальців, ритмічні
легкі, неглибокі натискування. Закінчують масаж
погладжуванням живота і грудної клітки, дихальні
вправи.
При хворобах кишечника, а саме хронічному
коліті, дискінезіях кишок В.Н.Мошков (1934,1950),
А.А.Лепорський (1963) рекомендують використову- і
ватц масаж в період ремісії. Н.А.Біла (1983),
44
Л.А.Кунічев (1990) рекомендують спочатку прово-
дити масаж на паравертебральних і рефлексогенних
зонах тулуба. Безпосередньо масаж живота: плоскі
поверхневі і глибокі кругові погладжування з правої
сторони наліво пупкової ділянки; розтирання в
ділянці передньої черевної стінки: штрихування,
пиління, перетирання, пересікання. Поздовжнє роз-
минання прямих м’язів живота в напрямку від лоб-
кового сполучення до мечовидного відростка. По-
гладжування і розминання косих м’язів живота.
Вібрація у вигляді пунктирування. Ніжне похлопу-
вання долонею, стеблування і вібраційне погладжу-
вання. Струшування в поздовжньому і поперечному
напрямках. В ділянці черевного сплетіння - кругове
погладжування, розтирання і ніжна вібрація від ме-
човидного відростку до пупкової ділянки. Масаж ки-
шок: почергово виконуючи прийоми кругового по-
гладжування передньої черевної стінки, проводять
перервну вібрацію кінцями пальців і поперемінне
натискування на черевну стінку по всій поверхні
живота.
Масаж товстої кишки проводять по ходу годинни-
кової стрілки, спочатку діючи на висхідний відділ,
потім - на поперечний і низхідний. Використовують
погладжування кінцями пальців по ходу кишок і по-
гладжування (поверхневе і глибоке), кругове розти-
раний кінцями пальців і посиленою кистью руки,
штрихування, вібрація (безперервна і переривна,
кінцями пальців), ніжне натискування, струшування
і підштовхування окремих ділянок товстої кишки;
ніжна вібрація ділянки сліпої кишки. Закінчують
масаж ніжним похлопуванням і струшуванням живо-
та, круговим плоским погладжуванням. Дихальні
вправи.
В.І.Дубровський (1971) розробив методику маса-
жу живота після операцій апендектомії, гри-
жесічення, резекцій шлунка і кишечника.
45
2.2. МАНУАЛЬНА ТЕРАПІЯ ЖИВОТА
В 1989 році дами вперше було описано венозну
дисцйркуляторну хворобу органів черевної порож-
нини. При цьому було встановлено, що основним
початковим механізмом розвитку даного захворю-
вання є зміщення підшлункової залози в напрямку
сумки малого сальника.
Щоб повернути підшлункову залозу на місце, не-
достатньо вищенаведених масажних дій. Потрібна
була спеціальна методика, принципи, етапність при
вправленні "вивиху" підшлункової залози. Масаж
показаний лише після вправлення підшлункової за-1
лози.
Вперше про це автор доповів 20 вересня 1988 року
на кафедрі хірургії Львівського державного медич-
ного інституту (ректор і завідуючий кафедрою ака-
демік М.П.Павловський). З властивою дандму за-
кладу і регіону науковою активністю професорів і
хірургів було чимало запитань і дискусійних вис-
тупів. Все це підштовхнуло автора викласти свої дум-
ки не лише у вигляді статей (В.В.Башняк, 1989,1990,
1991), а й монографій.
Мануальна терапія живота при венозній дисцирку-
ляторній хворобі органів черевної порожнини реко-
мендується як при функціональній, так і при морфо-
логічній стадіях і в період загострення. Особливо
ефективна мануальна терапія при функціональній
стадії цієї хвороби. Це зв’язано з тим, що в цій стадії
є зміщення підшлункової залози вверх, тобто в сум-
ку малого сальника. В результаті цього зміщення
виникає виражене здавлення верхньої і нижньої бри-
жових, а то й ворітної вен. Це супроводжується знач-
ним порушенням крововідтоку від органів харчот-
равного шляху. Порушення’крововідтоку сприяє
зміні моторної, всмоктувальної, захисної, фермента-
тивної та інших функцій харчотравного шляху.
46 '
При зміщенні вверх підшлункової залози у хворих
виникають гострі явища хвороби: болі в животі, ви-
ражена нудота, нестримна рвота, рідке багаторазове
випорожнення, тиск і тяжкість в епігастральній
ділянці.
При вчасному і кваліфікованому виконанні ману-
альної терапії органів черевної порожнини з повер-
ненням на місце підшлункової залози всі ці
функціональні порушення зникають, не переходячи
в морфологічні. Тобто, в такій ситуації ефективність
мануальної терапії висока, а надання медичної допо-
моги без неї малоефективне.
Коли ж венозна дисциркуляторна хвороба органів
черевної порожнини із функціональної стадії пере-
ходить в морфологічну, то виконання мануальної
терапії живота менш ефективне, але також не-
обхідне. При проведенні мануальної терапії в цій
стадії дотримуються вже двох цілей:
1 .повернути підшлункову залозу в своє ложе,
правда, тут виникають ускладнення, оскільки часто
навколо неї розвиваються злуки, які'обмежують її
повернення в ложе;
2 . усунути наявний венозний застій в органах хар-
чотравного шляху і відповідно зменшити його
наслідки - тягар в животі, здуття, болі в трьох
ділянках живота - епігастральній і клубових,
поліпшується апетит і інше.
Оскільки мануальна терапія в морфологічній стадії
венозної дисциркуляторної хвороби органів черев-
ної порожнини менш ефективна через розвиток злук
в черевній порожнині, атрофічних процесів по ходу
харчотравного шляху, опущення внутрішніх ор-
ганів, то рекомендується доповнювати її медикамен-
тозними засобами (ферменти, анаболітики і інше) і
фізіотерапевтичними процедурами (парафін, озоке-
рит, електрофорез, компрес).
В народі при опущеннях шлунку і взагалі опущенні
органів живота також використовується мануальна
47
терапія. Опущення внутрішній органів вивчали
І.М.Бічунський (1927), І.Бічунський, ВчБрайцев
(1929), В.Ю.Арунгазиєв (1965, 1979) та інші.
В.А.Опель вказує, що під опущенням органів жи,
вота потрібно розуміти такий стан, коли органи
розміщенні нижче того місця, де їм належить бути.
В.Л.Степанов (1979) пише, що з таким твердженням
можна було б погодитись, коли б органи черевної
порожнини мали свою певну форму і точні межі. Але
це не так. Як перше, так і друге залежить від консти-
туції людини, її фізичного розвитку, вгодованості,
положення тіла під час обстеження, заповнення
шлунку їжею, скупчення газів у кишках, напружен-
ня і тонусу м’язів черевного преса, положення і
розмірів сусідніх органів, загальної перевтоми та ін.
Автор вказує, що опущення органів черевної порож-
нини треба визнавати як захворювання тільки в тому
разі, коли поряд із зміщенням кількох чи одного
органа донизу у хворого є низка характерних скарг і
об’єктивних ознак. Коли ж скарг немає, розміщення
внутрішніх органів нижче від звичайного слід вважа-
ти аномалією розвитку.
Але, як відмічає І.М.Бічунський (1927), при енте-
роптозах і застійних явищах серцевого походження
хворі скаржаться на відчуття тиснення, тяжкість і
переповнення в ділянці шлунку, тобто в
епігастральній ділянці.
Стосовно використання того чи іншого методу
лікування при опущенні органів у різних авторів є
свої переконання і досвід. Наприклад, Р.АЛурія
(1941) вважає, що основним лікуванням гастроптозу
є "добре виготовлений, правильно припасований і
правильно надітий бандаж... По суті потреби в
іншому лікуванні при набутому гастроптозі немає”.
В свою чергу В.Л.Степанов (1979) висловлює своє
негативне ставлення до цього невиправданого мето-
ду лікування. Автор вважає, що при здавлюванні
бандажем органів черевної порожнини знизу вгору і
48 ' . '
спереду назад якоюсь мірою заміщується недостатня
сила м’язів черевного преса і його підтримувальна
функція, зменшується натяг зв’язок, якими органи
прикріплені до діафрагми і один до одного. Біль
внаслідок цього зменшується або і зовсім зникає.
Проте здавлювання бандажем призводить до
погіршення кровообігу в черевній порожнині, пору-
шення функцій внутрішніх органів і атрофії м’язів
черевного преса. Через 1-2 роки явища птозу заго-
стрюються. Такої ж думки Л.Е.Голубінін,
В.В.Зодієв, Л.Боас, М.М.Волков, С.Н.Деміцин.
А.Ф.Вербов (1966) при опущенні шлунку викону-
вав його струшування, а для підвищення тонусу
м’язів шлунка - перервану вібрацію пунктиром у
швидкому темпі в ділянці шлунку.
В.В.Зодієв (1938), В-Л.Степанов (1955,1979) ви-
явили при гастроптозах корисний вплив фізичних
вправ. В.В.Зодієв (1938) при цьому ще додатково
виконував масаж. А.А.Лепорський (1963) в таких
випадках, крім загального масажу, лежачи на спині,
проводив погладжування і легке розтирання за хо-
дом годинникової стрілки. Після самомасажу реко-
мендує відпочинок протягом 10-15 хв.
Спостереження деяких авторів підтверджують
ефективність лікувальної фізкультури при спланх-
ноптозі. В.К.Добровольський, Е.Я.Якубовський,
В.Я.Шимшелевич пояснюють її дію як загаль-
нозміцнювальний засіб. На це вказують і
І.М.Саркізов-Серазіні (1954), В.Н.Мошков (1977).
Останній зазначає, що фізичні вправи проявляють
сдою дію аферентною імпульсацією від
пропріорецепторів працюючих груп м’язів у центрі
кори головного мозку, в тому числі і в травний центр
і через нього позначаються на діяльності усієї трав-
ної системи.
Метод хірургічного втручання, як і, спроби тера-
певтів вилікувати хворих з опущенням внутрішніх
органів способом відгодування, не були успішними.
4 358 ~ 49
Відомо, що методи лікування розроблюються, ви-
ходячи з причин виникнення захворювань, в тому
числі і опущення органів черевної порожнини.
Дослідники неодностайні у відповіді. Найбільш до-
стовірною вважається теорія Р.ОІепагсі (1899). Він
вказує, що опущення органів черевної порожнини
починається з поперечної ободової кишки. На його
думку, за нормальних умов роздуті газом кишки є
головною силою, яка тримає черевні органи в нор-
мальному положенні. При зменшенні напруження
газів у кишках їх об’єм зменшується, внаслідок чого
черевні органи починають опускатись вниз.
В.Л.Степанов (1979) пише, що таке твердження
викликає сумнів. Адже не можна вважати нормаль-
ним стан, коли кишки роздуті газами і напружені. А
помірне напруження газів у кишках буває у всіх
здорових людей. Зменшення кількості газів у киш-
ках завжди бажане. Він схильний розглядати причи-
ною опущення органів слабкістю усієї мускулатури
і зв’язкового апарату, що буває вродженим і набу-
тим. До цих основних причин приєднується низка
інших, які посилюють загальну астенію: постійне
перенапруження, непосильна фізична праця призво-
дять до перевтоми, при якій ослаблюються нервово-
м’язовий тонус і зв’язковий апарат. При натужуванні
внутрішній черевний тиск, особливо в нижній час-
тині живота, значно збільшується, що стимулює
зміщення внутрішніх органів донизу.
Звідси виникає резонне запитання: як може щось
зміщуватися в сторону більшого, а не меншого тис-
ку? Тому у нас інша відповідь на причину деяких
вісцероптозів. Ми вважаємо, що до цього веде на-
явність венозної дисциркуляторної хвороби, органів
- черевної порожнини.
Як показує досвід, мануальна терапія при опущен-
нях внутрішніх органів ефективна переважно не
стільки за налагодження синтопії органів, а за раху-
нок зменшення венозного застою, набряку самих
50
органів харчотравного шляху. Ці органи стають
менш набряклі , можуть деякий час займати своє
нормальне місцеположення, поліпшуються їх мо-
торна, евакуаторна, ферментативна, захисна та інші
функції. Все це створює у хворих відчуття полегшен-
ня і тому вони згідні лікуватися у лікарів або людей,
які володіють методом мануальної терапії живота.
Звідси виникає нагальна потреба в тому, щоб
лікування хворих з вісцероптозом проводилось
комплексно для запобігання занедбанності хврроби.
А щоб цього домогтися, то треба назначати медика-
ментозні засоби, які знають дипломовані лікарі. Тоб-.
то, дипломовані лікарі повинні вчасна надавати ма-
нуальну допомогу при захворюванні органів черев-
ної порожнини, щоб потім не мати хворих з
хронічними захворюваннями і ускладненнями.
51
Глава 3. ОБГРУНТУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ
МАНУАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ ЖИВОТА
З допомогою мануальної терапії, тобто рук,
здійснюється дійство на той чи інший орган або його
ділянку, що веде до зміни стану хворого - зменшу-
ються болі, поліпшується самопочуття,
відновлюються рухи. Все це вивчено і обумовлено
відносно захворювань з боку хребта і суглобів
М.А.Касьяном (1985, 1986), С.А.Войтаніком,
Б.В.Гаватою (1989), В.Я.Фіщенком і співавторами
(1989) та іншими.
В питанні використання мануальної терапії до ор-
ганів живота матеріалів у літературі ми не знайшли.
Тому буде доречно згадати зауваження М. А.Касьяна
(1986), що відмова медиків від мануальної терапії
завдала великої шкоди медицині, бо затрималось на-
укове обгрунтування і розвиток методу, який ще
Гіппократ вважав корисним. .
3.1. ЗМІНИ В ОРГАНІЗМІ ХВОРОГО після
МАНУАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ ЖИВОТА
Як вже згадувалось, ми шляхом проб вивчали
показання до мануальної терапії живота. Після 1-2
сеансів мануальної терапії живота, при зміщенні
підшлункової залози, у хворих зменшувалась
кількість скарг, а в частини хворих болі зникали
зовсім. Хворі вказували, що в них зникла важкість і
тиск в епігастральній ділянці - під грудьми. Живіт
став легким, вільнішим, тобто хворі відчували полег-
шення в ньому. Крім цього, хворі говорили, що за
їхнім розумінням, органи живота і особливо шлунок
раніше "стояли", а то запрацювали. У хворих зника-
ла нудота, з’являвся апетит, переставав здуватйся
живіт і одночасно зникав рідкий стілець, а також
відчуття повноти в прямій кишці, незакінченності
акту дефекації.
52
При клінічному обстеженні відмічалось, що хворі
ставали бадьоріші, активніші. Зникала блідість
шкірних покровів обличчя, приходив до норми пульс
(72-76 ударів за хвилину). Зникала пітливість.
Пальпаторно живіт ставав менш болючим. Зника-
ло "підскакуюче", болючо, пухлиноподібне утворен-
ня в епігастральній ділянці. Зменшувалась болючість
в обох клубових ділянках. Сигмовидна ободова і
сліпа кишки ставали менш набряклими, краще
піддавались пальпації і масажу.
Подвійного рентгенологічного обстеження вико- .
дати неможливо, бо друге кільце не було де
укріплювати (зникло підскакуюче пухлиноподібне'
утворення в епігастральній ділянці).
При виконанні ендоскопічного дослідження на
відміну від стану слизової до мануальної терапії
відмічалось, що набряк її зменшився, стінки шлунка,
дванадцятипалої кишки рівномірно скорочувалися.
Пілорус не зіяв, був не таким набряклим і напруже-
ним, потрапляння жовчі в шлунок не спостерігалось.
У випадках рекго- і сигмоскопії також відмічалось,
що набряк слизової зменшувався, відновлювалась
нормальна скоротливість кишок.
З допомогою ультразвукового обстеження
відмічалось зменшення інфільтрації підшлункової
залози, вирівнення її положення (з ротації), змен-
шення болючості при надавлюванні головкою скено-
ра. Судини черевної порожними по діаметру ставали
меншими - селезінкова і верхня брижова вени.
В.І.Дубровський (1982) показав, що один лише
масаж сприяє прискоренню м’язового і венозного
крововідтоку, зниженню м’язового тонусу,
поліпшенню постачання тканин киснем, харчовими
речовинами і видаленню продуктів метаболізму.
• М’язовий кровотік він визначав методом N. А.Ьаззеп,
І.ЬіпйЬіеге, О.Мшіс (1964) радіоізотопом Хе , ви-
ведення якого реєстрував апаратом РК І, самопис-
53
цем Н-320-3, а венозний кровотік по виведенню
контрастної речовини (50 відс. кардіотраста)
Відповідно при лабораторних обстеженнях наших
хворих приходили до норми лейкоцити крові із 9- ,
1012г/л, а також у випадках підвищення амілази
крові. Це ж спостерігалось із діастазою сечі (із 128-
512 од. до 32-64 од.).
Важливим, дослідженням було гістологічне:
біоптатів із шлунка, дванадцятипалої і сигмовцдної
ободової кишок. При цьому відмічалось зниження
інфільтрації тканин форменними елементами крові,
майже зникав набряк слизової оболонки і
підслизового шару. Якщо перед тим були елементи
запального характеру, то їх кількість також зменшу-
валась. В залозах явище гіперсекреції (особливо
шлунку) зменшувалось, а саме: зникало нагромад-
ження секреторних гранул, слизі.
В.І.Дубровський (1986) вказує, що масаж
підвищує трофіку тканини, діяльність внутрішніх
органів. Н.С.Васильєв і сцівавт. (1961),
І.М.Саркізов-Серазіні (1963), ЬІ.ЬІогсізсііо^ (1962)
підтверджують збільшення швидкості виведення з
організму молочної кислоти, В.П.Зотов (1987) дово-
дить посилення сечовиділення і виділення азоту, вуг-
лекислого газу, фосфатів і хлоридів., А.А.БірЮкова
(1970) і В.А.Макарова (1975) показали, що навіть
легкий масаж сприяє виведенню з м’язів надмірної
рідини, внаслідок чого зникає їх "набухання".
Коли ж обстеження проводилось після 4-5 сеансів
мануальної терапії живота, що виконувались через
день, то у хворих вже не буДо скарг і додаткові
методи обстеження у хворих не виявляли ніяких
змін, за винятком хворих, яким вчасно не була вико-
нана мануальна терапія живота з вправленням
підшлункової залози в її ложе і при цьому наявні
дисциркуляторні процеси призвели до значних змін
- настала морфологічна стадія венозної дисциркуля-
торної хвороби органів черевної порожнини. В цих
54 -
випадках стан хворих залежав від форми її прояву:
гастродуоденальна, ентероколітична або виразково-
го пораження шлунково-кишкового тракту
(Ь.В.Башняк, 1990).
В цій стадії вищеназваної хвороби поліпшення
стану хворих після мануальної терапії на органах
живота в цілому здійснюється за рахунок того, що
відбувається зменшення відтоку крові через венозні
анастомози в заочеревинний простір до нирок (усу-
вається дисциркуляція венозної крові). Це поліпшує
функцію останніх. Припинення скиду венозної крові
через венозні сплетіння хребта зменшує там дист-
рофічні процеси, гальмує розвиток остеохондрозу і
його наслідків.'Зменшується компенсація відтоку
крові через анастомози між венами сигмовидної обо-
дової і прямої кишок в нижню порожнисту вену. Цим
усуваються у хворих відчуття переповненості і важ-
кості в тазових органах, незавершеності акту дефе-
кації. В цілому припиняються або зменшуються ди-
строфічні процеси.
Значну роль у даних випадках відіграє гумораль-
ний фактор. В результаті дії мануальної терапії на
органи живота проходить значне переміщення крові
до печінки, при цьому засвоюються харчові речови-
ни, проходить дезінтоксикація значно більшої
кількості речовин, в печінку надходять гормони
шлунково-кишкового тракту і ін.
Після мануальної терапії живота активізується і
кровообіг лімфи, що сприяє підняттю захисних
функцій з боку органів харчотравлення.
При наявності у хворих гастроптозу, гастродуоде-
ноптозу, а то й вісцероптозу мануальна терапія ви-
конувалась не менше 5-7 разів, хоча хворі і після 2-3
сеансів відмічали покращення свого стану: зменшу-
вались болі у животі, припинялись нудота, тяжкість,
здуття кишечника, відходження зловонних газів.
; Зникали також вегетосудинні прояви: головна біль,
слабкість, головкружіння.
55
При клінічному обстеженні було видно, що нижня
межа шлунка підвищилась, стихав шум плеску.
Живіт став менш болючим. Стінка шлунка (велика
кривина) тонка. Сліпа, поперечна ободова, сигмо-
видна ободова кишки стали доступні пальпації, менш
болючі і набряклі.
- Рентгенологічно в шлунку визначалось менше
скупчення рідини, слизу, поліпшувалась евакуація з
шлунку, починали більше контуруватися його
складки, з’являлась рівномірна перистальтика. Ниж-
ня межа шлунку була вищою від попереднього (до
мануальної терапії) рівня. Часто перехід в дванадця-
типалу кишку здійснювався не знизу вверх, а на рівні
лінії.
Ендоскопію (після мануальної терапії живота з
приводу гастроптозу) було легше виконувати,
оскільки вже не, наставала самовільна інверсійна
кардіоскопія, що часто має місце при гастроптозі і є
не дуже приємним "сюрпризом" для лікаря, тому
нами був розроблений спосіб техніки гастродуоде-
нофіброскопії при гастроптозі і гастродуоденоптозі
(В.В.Башняк, 1987).
Крім цього, спостерігалось зменшення набряку
підслизового шару стінок органів шлунково-кишко-
вого тракту. В шлунку, дванадцятипалій кишці з’яв-
лялись складки, в товстій кишці - гаустри . Разом з
тим гістологічно в біопсійних препаратах із стінок
слизорої шлунково-киЩкового тракту виявлялись
виражені атрофічні процеси. Тому цим хворим при-
значалося комплексне лікування, яке в цілому через
тривалий час (1-3 роки) давало значний ефект -
загострень хвороби не було.
Коли мануальна терапія живота виконувалась при
нефроптозі, то хворі відмічали нормалізацію сечопу-
ску (зменшувалась частота), зникала тяжкість і роз-
пирання в поясниці. Клінічно можна було відмітити
вище від попереднього розміщення нирок і деяку
56
стабілізацію цього положення. Це підтверджувалось
видільною рентгеноурографією.
У випадках, коли хворі страждали простими гаст-
ритами, дуоденітами, виразковою хворобою, енте-
роколітами, колітами, після виконання 5-7 сеансів
мануальної терапії, особливо в комплексі з медика-
ментозною терапією, відмічалось зникнення болей у
животі, нудоти, здуття кишечника. Адже відомо, що
при цих захворюваннях шлунково-кишковий тракт
пошкоджується на всьому своєму протязі і вияв-
ляється набряк цих органів.
У цих випадках при клінічному обстеженні змен-
шувались пальпаторно болі в епігастральній, клубо-
вих ділянках, зникав симптом Менделя при вираз-
ковій хворобі. Кишечник був менше здутим і доступ-
ним пальпації. Рідше спостерігався спазм сигмовид-
ної ободової кишки. Сліпа кишка піддавалася паль-
пації і не так бурчала. Стінки цієї та інших кишок
були менш набряклі.
Рентгенологічно і ендоскопічно відмічено нор-
малізацію перестальтики шлунка, дванадцятипалої,
тонкої і товстої кишок. Зменшувався, а то й зовсім
зникав рефлюкс через пілорус і баугінієву заслінку.
Гістологічно в слизовій оболонці і підслизовому
шарі по ходу харчотравного шляху зменшувалися
набряк, венозний застій, атрофічні процеси, нор-
малізувалася секреція залоз.
У результаті поліпшення крово- і лімфообігу по-
чинали нормально функціонувати ендо-і екзокринні
залози в органах шлунково-кишкового тракту. Це
наочно було видно після повторних заборів шлунко-
вого вмісту; зменшувалася відрижка з неприємним
запахом. При стимуляції секреції гістаміном кис-
лотність шлункового соку визначалась на межі
нижніх цифр норми.
Відновлювалися моторна і евакуаторна функції.
Нормалізація моторної функції наочно
підтверджувалась з допомогою електрогастрографа,
57
а евакуаторна - рентгенологічно і ендоскопічно. Од-
ночасно відновлювалась клапанна функція органів
харчотравного шляху. Це було видно при
вимірюванні внутрішньопорожниного тиску по
Я.Д.Вітебському (1986), а також рентгенологічно і
ендоскопічно.
Важливим елементом дії мануальної терапії є
вплив на рецептори внутрішніх органів
(інтерорецептори) і рецептори шкіри та м’язів живо-
та (пропріорецептори), які приходять в нормальне
збудження після усунення тиску на органи і стінки
судйн (барорецептори), що мало місце при пато-
логічній синтопії органів, тобто настає нормалізація
порушеної інервації внутрішніх органів.
В цілому ми вважаємо, що як в основі впливу
масажу на організм людини, так і мануальної терапії
лежать складні взаємообумовлені рефлекторні ней-
рогуморальні і нейроендокринні процеси, що регу-
люються вищими відділами ЦНС.
На основі вивчення змін в організмі гастроентеро-
логічних хворих після мануальної терапії живота ми
визначили перелік захворювань, їх форм.
3.2. ПОКАЗАННЯ ДО МАНУАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ
ЖИВОТА
• Основною особливістю мануальної терапії живота
є те, що показання до неї не випливає з механічно
виставленого того чи іншого гастроентерологічного
діагнозу. Питання показання встановлюється в ре-
зультаті обслідування хворого і диференціально-
діагностичного аналізу. Мануальна терапія живота
показана тоді, коли у хворого виявляються:
1 .порушення синтопії органів;
2 .венозний застій по ходу бриж;
3 .набряк стінок органів харчотравного каналу;
4 .неадекватність моторної функції шлунку і ки-
шечника;
58
5 .наявність порушення обмінних процесів (дист-
рофічні процеси по ходу шлунково-кишкового трак-
ту, хребта, нирок);
б'.зниження біопотенціалів від шлунково-кишко-
вого тракту.
Стосовно цих даних із захворювань мануальна
терапія живота буде показана при такій патології
органів черевної порожнини:
1.венозна дисциркуляторна хвороба органів черев-
ної порожнини; >
2.вісцероптоз;
3.банальні гастрити і дуоденіти;
4.неінфекційні ентерити і коліти;
5.виразкова хвороба; # , -
б.нефроптоз.
По кожній із цих патологій розглянемо, як з допо-
могою мануальної терапії здійснюється поліпшення
стану і коли вона показана. При венозній дисцирку-
ляторній хворобі органів черевної порожнини ману-
альна терапія живота показана як у функціональній
так і в морфологічній стадіях. У функціональній
стадії відмічається: порушення синтопії органів
(підшлункової залози), виражений застій крові у
венах брижі тонкоГ і товстої кишок, набряк стінок
всього харчотравного каналу, неадекватність мотор-
ної функції шлунку і кишечника, порушення
обмінних процесів (дистрофічні процеси по ходу
шлунково-кишкового тракту, хребта і нирок, зни-
ження біопотенціалів від Щлунково-кйшкового
тракту).
В морфологічній стадії венозної дисциркуляторної
хвороби часто зберігається зміщення підшлункової
залози в сальникову сумку, виникають нові пору-
шення синтопії органів (гастроптоз, гастродуоденоп-
тоз, колоптоз, нефроптоз і В цілому вісцероптоз),
продовжує зберігатися венозний застій по ходу
бриж, набряк стінок органів харчотравного каналу,
неадекватність моторної функції шлунка і кишечни-
59
ка, що веде до порушення евакуації харчових речо-
вин, їх застою, порушення обмінних процесів. Все це
призводить до розвитку виражених дистрофічних
змін: в стінках органів харчотравного шляху, в його
зв’язках, що сприяє їх опущенню, в хребті прояв-
ляється остехондрозом. Далі: знижуються
біопотенціали від шлунково-кишкового тракту, що
свідчить про зниження енергетичних процесів в його
органах. Зменшення вироблення секретів, гормонів.
Зниження репаративних процесів. _
Опущення внутрішніх органів (гастроптоз, гастро-
дуоденоптоз, колоптоз, нефроптоз та інші) говорить
саме за себе. Крім цього, виникає венозний застій в
органах харчотравного шляху, де появляються здав-
лювання вен певних органів. В результаті порушен-
ня крововідтоку настають порушення обмінних про-
цесів (дистрофічні), розвиваються неадекватні мо-
торні функції шлунку і кишечника, проходить зни-
ження біопотенціалів від шлунково-кишкового
тракту. Відповідно при опущеннях органів показані
всі прийоми мануальної терапії живота.
Як вказують С.М.Рисс, Є.С.Рисс (1968), В.Х.Ва-
силенко (1970), Л.Б.Берлін і співавт. (1975), при
гастритах гастродуоденітах, дуоденітах, ентеро-
колітах, колітах спостерігається венозний застій по
ходу шлунково-кишкового тракту, що, звичайно, є
показанням до мануальної терапії живота. При цих
захворюваннях необхідно виконувати лише ті прий-
оми мануальної терапії на органах живота, які без-
посередньо сприяють зняттю набряку в останніх. За
даними вищенаведених авторів та П.І.Норкунаса
(1949, 1959, 1974), В.П.Асєєва (1988), при вираз-
ковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кйщки йі-
никає також венозний застій і набряк стінок органів
шлунково-кишкового тракту, тому показана ману-
альна терапія живота.
60

Глава 4. ВИКОНАННЯ МАНУАЛЬНОЇ
ТЕРАПІЇ ЖИВОТА
4.1. ПІДГОТОВКА ХВОРИХ І ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ
МАНУАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ
Наша практична діяльність підказує, що мануаль-
ну терапію органів черевної порожнини необхідно
виконувати на голодний шлунок, краще ранком
після дефекації і мочепуску. Найкращим варіантом,
коли хворий увечері перед відвідування лікаря ще
зробить очисну клізму або прийме 2-3 таблетки ак-
тивованого вугілля.
Хворий лягає на кушетку, на спину. Руки його
розміщуються вздовж тіла. Лікар сідає з правого
боку від хворого, якщо його права рука "ведуча".
При цьому живіт хворого вільний від одягу. Для
розслаблення м’язів передньої черевної стінки ноги
в колінних суглобах йапівзігнуті, головний кінець
кушетки припіднятий (мал. N8). Попередньо хворо-
го необхідно навчити тому, щоб він при безпосеред-
ньому виконанні мануальної терапії неглибоко дихав
відкритим ротом.
Перед тим, як виконувати мануальну терапію жи-
вота, руки лікаря повинні бути вимиті з милом, теплі
і оброблені кремом, завчасно втертим.
Часто, коли у хворого розвився виражений набряк
внутрішніх органів від венозного застою, а іноді й
часткове напруження м’язів передньої черевної
стінки, ми безпосередньо перед виконанням ману-
альної терапії накладалй розігрітий до 38-40 градусів
озокерит на передню черевну стінку (на 20-30 хв).
Коли ж хворі страждали на інші хвороби, перед
виконанням мануальної терапії або за декілька годин
до цього ми здійснювали профілактичні лікування:
при бронхіальній астмі давали теофедрин або астмо-
пен чи інші антиастматичні препарати, частіше те, що
61
Мал.8. Положення хворого при виконанні мануальної терапії живота.
хворі вживали регулярно. При вегетосудинних роз-
ладах, серцевих пордках, ревматичних враженнях
серця, серцевій недостатності - різні серцеві препа-
рати, а частіше валокордин, кардіамін, екстракт ва-
леріани та ін.
Лікування захворювань черевної порожнини -
складна проблема. Разом з тим достовірно відомо,
що основним методом лікування захворювань ор-
ганів черевної порожнини є консервативна терапія.
Хірургічне лікування використовується в невеликій
кількості випадків. Це зумовлено й тим, що після
оперативних лікувань, особливо при ранйіх стадіях
62
захворювань, утворюються злуки в черевній йорож-
нині, мають місце й інші негативні наслідки.
В свою чергу, протиставляти хірургічні й консер-
вативні методи лікування немає необхідності,
оскільки при показаннях вони доповнюють одні од-
них! в загальному комплексі засобів. Правда, інколи
хірургічний метод стає вирішальним.
Варто сказати, що за останні десятиріччя в
лікуванні гастроентерологічних хворих не розробле-
но жодного принципово нового рішення в консерва-
тивному лікуванні органів живота.
Під час своєї лікарської діяльності ми зробцли
висновок про необхідність нових підходів до
лікування. Це зумовлено тим, що більшість хворих
звертались до нас після того, як в різних лікувальних
закладах їм було проведено всебічне, з широким
використанням засобів медикаментозної терапії
лікування, включаючи і санаторні фактори. Але болі
в животі, тяжкість в епігастральній ділянці, нудота
залишались. При цьому розвивався занедбаний
стан, зумовлений порушенням синтопії органів жи-
вота і заочеревинного простору з наявністю злук в
черевній порожнині. Хворі звертались з наявністю
вегетосудинних проявів, розвинутим остеохондро-
зом. Навіть після тривалої мануальної терапії живота
залишались резидуальні явища. Останні знову вира-
жались в частковому самовільному порушенні син-
топії органів живота, а також продовжені дисцирку-
ляції крововідтоку від них, підтримуючи вегетосу-
динні прояви.
В зв’язку з цим було необхідно повторне комплек-
сне і тривале лікування, особливо у весняно-осінні
періоди. Тобто в цілому строк відновного періоду
лікування залежав від стадії, форми, давності, хворо-
би і похідних наслідків з боку інших органів - нирок,
хребта, нервової системи.
Не зупиняючись повністю на питаннях
етіопатогенезу порушення синтопії органів черевної
63
порожнини потрібно вказати, що в животі настає
здавлення вен, особливо під- і за підшлунковою за-
лозою, верхньої і нижньої брижових та інших ден.
Це призводить до застою венозної крові, венозної
дисциркуляції - зміни току крові, а саме: не до
ворітньої вени по брижовим, а через підшлунково-
дванадцятипалі (мал. N 9), шлункові, селезінкову
вени в печінку. Другим напрямком відтоку крові
стають зеочеревинні вени, вени хребта. Третім на-
прямком крововідтоку стає відток крові в напрямку
вен сигмовйдної ободової, прямої і нижньої порож-
нистої вени.
Клінічні прояви порушень синтопії органів мно-
жинні і в кожному випадку вимагають
індивідуального добору методів лікування з враху-
ванням стадії захворювання, гостроти, форми про-
яву, вираженості больового синдрому, судинних і
неврологічних проявів.
Відповідно основними принципами виконання ма-
нуальної терапії на органах черевної порожнини є:
1 .лікар повинен знати взаєморозміщення органів
живота;
2 .проводити попередній масаж, погладжування пе-
редньої черевної стінки для звикання хворого і знят-
тя напруження м’язів;
З .не використовувати надмірної сили при вико-
нанні мануальних рухів, спрямованих на повернення
органів на попереднє місцезнаходження;
4 .всі мануальні рухи здійснювати в напрямку пуп-
ка.
Для іммобілізації органів живота і заочеревинного
простору після мануальної терапії тимчасово вико-
ристовується бандаж, бандажні пояси, широкий по-
яс, а іноді і косинка-простинь.
Після мануальної терапії хворим по показанням
призначаються біогенні стимулятори, регідратаційна
терапія, вітаміни, ганглоіблокатори, седативні, фер-
64
Мал.9. Схема крововідтоку від органів черевної порожнини.
1 - вени шлунку
2 - підшлунково-дванадцятипалі вени
З - селезінкова вена *
4 - ворітна вена
5 - вена сліпої і висхідної ободової кишок
6 - вена поперечної ободової кишки
7 - вена сигмовидної ободової і прямої кишок
358
65
ментативні, протизапальні і інші медикаментозні (за-
соби.
Разрм з медикаментозною терапією виконуються
фізіотерапевтичні процедури: теплові процедури на
живіт у вигляді озокериту, парафіну, грязевих
аплікацій, а часто горілчаного компресу. Про ефек-
тивність останнього (40% спиртовий) вказує
К.Г.Уманський (1990). Тепер широко використо-
вується й голкорефлексотерапія
4.2. МЕТОДИ І ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ
У зв’язку з тим, що досі як такої мануальної терапії
живота не було, ми на основі власного досвіду і ви-
щевказаних досліджень рекомендуємо виконання
останніх таким чином:
1 .погладжування: цим ми добиваємось зняття на-
пруження м’язів живота, нервового очікування, зви-
кання до рук, розігрівання шкіри;
2 .стимуляція крововідтоку - видоювання бриж ор-
ганів черевної порожнини з метою прискорення кро-
вовідтоку і зняття там венозного застою;
З .почерговий масаж органів харчотравного шляху
круговими рухами напівзігнутими пальцями рук для
усунення набряку;
4 .власне переміщення внутрішніх органів черевної
порожнини до нормальної їх синтопії.
Перед тим, як безпосередньо виконувати ману-
альну терапію живота, лікар зобов’язаний вияснити,
на що нездужає хворий і якими методами він буде
користуватись. Як правило, спершу протягом 1-2 хв.
правою рукою проводиться погладжування пере-
дньої черевної стінки: легко, без натиснення на неї,
як круговими, так і зверху до низу, а також по
. бокових стінках живота. При цьому лікар, щоб
відвернути увагу хворого від дій на животі, заводить
з пацієнтом розмову: може уточнити скарги, анамнез
або веде бесіду на іншу тему. Але тим людям, які
бб ;
особливо довго хворіють, не слід задавати питання ,
не пов’язанні з захворюванням, бо це викликає в них
недовіру до лікаря. Бажано цікавитись тільки хворо-
бою.
Потім на праву бокову черевну стінку хворого
кладеться ліва рука лікаря, ніби підпираючи живіт
(мал. N 10). Пам’ятаючи крововідтік по брижових
венах до ворітної вени (мал. N 9), спочатку проводи-
мо відгін венозної крові від сигмовидної ободової
кишки (методом видоювання). При цьому кисті» пра-
вої руки зігнута у вигляді ковшика, дещо заглиб-
люється в лівій клубовій ДІЛЯНЦІ ,І ПОВІЛЬНИМ,
рівномірним неболючим, майже легким рухом пе-
реміщується знизу вверх і до пупка. Цим ми
звільняємо від застою крові брижу сигмовидної обо-
дової кишки.
Потім права рука переміщується над лобком. В
такій формі рука злегка заглиблюється і таким же
рухом переміщується знизу вверх до пупка (мал. N
11). При цьому ми розвантажуємо від венозної крові
тонкий кишечник і його брижу.
Наступного разу права рука кладеться на ліве
підребер’я (мал.М 12), заглиблюється і таким, а то й
легщим рухом переміщується зверху вниз дещо впра-
во, до пупка. Це сприяє підсиленню кровОвідтоку від
селезінкового кута товстої кишки. При цьому русі
руки можна відчути пухлиноподібний, дещо бдлю-
чий, розміром від 3x4 см до 5x7 см утвір. Це є зміщена
вліво підшлункова залоза. При цих "кроворозганяю-
чих" рухах поки їцо непотрібно старатися пе-
реміщувати зміщений орган.
Такий же рух правої руки здійснюється і від мечо-
видного, відростка (мал. N 13) до пупка. Особливо
часто тут відчувається "підскакуючий", пухлино-
подібний утвір розміром від 4x5 см до 6x7 см.
Далі права рука лікаря фіксується на лівій боковій
поверхні живота, підтримуючи останню. Ліву руку,
кисть, зігнуту ковЩиком, лікар розміщує в правому
підребер’ї і Лише частково занурює в черевну порож-
5* - 67
І
Мал.1О. Відгін венозної крові із брижі сигмоввдної ободової кишки.
68
Мал.І1. Відгін венозної крові з брижі тонкої кишки.
69
Мя п 12. Відгін венозної крові від лівого згіиу ободової КИШКИ.
70
Мал.13. Відгін крові від поперечної ободової кишки.
71
Мал.14. Відгін венозної крові від правого згину ободової кишки.
72
нину (мал.К 14). Поверхневим рухом здійснює про-
ведення руки зверху, косо вниз до пупка. При наяв-
ності зміщення підшлункової залози, як правило,
визначається на шляху руху руки "підскакуючий",
правда^ менш виражено (бо розміщується дещо з
боку від аорти), болючий пухлиноподібний утвір 4x5
або 6x7 см. Намагання переміщувати його також
недопустиме. Цей рух - більше діагностичний, ніж
лікувальний.
Прй встановленні лівої руки в ділянці правої клу-
бової ділянки і заглибленні її (мал. N 15) особливо
часто відчувається болючість, бо їам - основна точка
організації кравовідтоку. Зануривши ліву кисть у
вигляді ковшика до легкої болючості в правій клу-
бовій ділянці здійснюємо повільно переміщення ру-
ки до пупка (вверх і вліво), цим ми забезпечуємо
посилення крововідтоку від іліоцекального кута.
В цілому вищевказані маніпуляції руками почер-
гово, по колу, необхідно виконувати 2-3 рази. При
Цьому ми відчуваємо, що передня черевна стінка
розслабилася, а живіт навіть зменшився в розмірах.
Наступною нашою дією є зняття набряку в орга-
нах харчотравного шляху. При цьому кладемо одну
руку на бокову стінку живота, як фіксуючу, але
можна і не фіксувати бокової стінки живота. Працю-
ючу руку кладемоіна орган, в якому плануємо зняти
набряк, у вигляді напівзігнутої в пальцях кисті, як
при пальпації (мал. N 16). Зняття набряку також
починаємо з органів, .де в основному починається
крововідтік, тобто спочатку в ділянці сигмовидної
ободової кишки. При цьому "занурюємо китицю ру-
ки в черевну стінку", щоб відчути орган, в даному
разі сигмовидну ободову кишку, але не викликаючи
вираженої болі в людини. Спочатку поперечним ру-
хом відносно кишки, а потім поздовжнім і круговими
рухами здійснюємо масаж - розминання органу. Так
само виконуємо мануальні рухи в ділянці лівого і
73
Мал.15. Відгін крові від сліпої кишки.
74
Мал. 16 Зняття набряку в органах живота - сигмовидної ободової
кишки.
75
Мал. N17. Зняття набряку сліпої кишки.
76
правого згинів товстої кишки і особливо сліпої киш-
ки (мал. N17).
Далі приступаємо до основного, найбільш важли-
вого і відповідального моменту мануальної терапії
живота - моменту повернення до нормальної син-
топії підшлункової залози. При цьому обидві руки
лікаря кладуться на живіт в ділянці раніше виявле-
ного "підскакуючого" пухлиноподібного утвору
(мал. N 18).' Як правило, кінці пальців рук опиня-
ються в лівій боковій, ближче до лівого підребер’я
ділянці живота. Якщо зміщення підшлункової зало-
зи пройшло більш вліво, то основною діючою рукою
лікаря буде права (мал. N 19), якщо ж зміщення
підшлункової залози відбулося більш в праве
підребер’я, то основною діючою рукою стане ліва.
Відповідно недіюча рука лягає на нижній край
пупка і дещо заглиблюється в черевну порожнину.
Діючою рукою, після деякого заглиблення в черевну
порожнину вище пухлоноподібного утвору,
здійснюється рух вниз і вбік до пупка. При цьому
захоплюється пухлиноподібний утвір - підшлункова
залоза. Цими взаємними рухами обох рук лікар про-
водить зміщення підшлункової залози в напрямку
пупка. При цьому фіксуюча (недіюча) рука нижче
пупка не допускає надмірного зміщення вниз
підшлункової залози, спрямовує (можна пальцями
руки) знизу залозу в її ложе і підтримує її. Таких
рухів здійснюється декілька, переміщуючи руки на-
вколо підшлункової залози. Разом з тим необхідно
пам’ятати, що не треба викликати біль і не старатися
за, один рух змістити (вправити) на місце
підшлункову залозу.
Бажано зміщуватиґпідшлункову залозу
повільними, поступовими і легкими декількома ру-
хами рук лікаря. При цьому "підскакуюче" болюче,
пухлиноподібне утворення переміщується до пупка,
зменшується в розмірі, а при правильно, класично
/
77
Мал.18. Вправлення зміщеної підшлункової залози із верхнього ,
(під стравоходом) сальникового закутка, , •
78
Мал. 19. Вправлення зміщеної підшлункової залози із нижнього
(селезінкового) сальникового закутка.
79
виконаній маніпуляції і при незадавненому захво-
рюванні і зовсім зникає.
В момент вправлення підшлункової залози часто
відчувається легкий клекіт -сплеск. Це - момент
зникнення пухлиноподібного утвору, при якому
хворий відчуває значне полегшення.
Для укладання підшлункової залози в її ложі, після
вправленйя, виконуються малі напікругові рухи
майже прямими пальцями рук біля йупка, а саме в
місці, де зник пухлиноподібний утвір (мал. N 20).
Після вправлення підшлункової залози для досяг-
нення повного -ефекту лікування мануальною те-
рапією живота потрібно повторити почерговии ма-
саж його органів. Це сприяє поліпшенню кро-
вовідтоку, зняттю набряку. Потім виконати поглад-
жування передньої черевної стінки.
Перед закінченням мануальної терапії живота
лікар повинен провести перевірку правильності ви-
конання мануальної терапії живота, виявити ступінь
її завершенності. Для цього кінці пальців правої руки
(П-ПІ пальці) кладуться і дещо вдавлюються в
ділянці пупка (мал.N 21). При цьому лікар може
відчувати:
, І.невиражену пульсацію аорти, що свідчить про
незавершене лікування мануальною терапією;
2.відсутній пухлиноподібйий утвір і відсутня пуль-
сація аорти - завершене вправлення підшлункової
залози і зник її набряк.
80
Мал. 20. Укладання підшлункової залози в її ложі.
в 358
81
Мал. 21. Перевірка правильності виконання (завершеності) мануальної
терапії живота. !
82
Глава 5. ПОМИЛКИ І УСКЛАДНЕННЯ ПРИ
МАНУАЛЬНІЙ ТЕРАПІЇ ЖИВОТА
; „В науковій літературі висвітлення помилок і уск-
/ ладнень при виконанні мануальної терапії живота ми
не знайшли. Разом з тим, як вище вказувалось, до
розділу мануальної терапії відносять масаж, ре-
флексотерапію і маніпулятивну терапію.
Відповідно по цих розділах описані, а то й кла-
сифіковані помилки та ускладнення. Так, С.В.Аснес
і співавт. (1980) ускладнення рефлексотерапії (гол-
корефлексотерапії) подали в такій класифікації:
кровотечі, болючі судоми, спазми, гематоми, обмо-
роки і інші вегетативно-судинні реакції, проколи па-
ренхіматозних органів, пошкодження тканин і
опірно-рухового апарату, інфекування, проходжен-
ня голкою порожнистих органів, викривлення і по-
лом голки в тканинах, опіки, ураження струмом,
некрози, порізи шкіри, дерматити, інші ускладнення.
ХУ.С.Ьо^е (1973) в своїй класифікації до усклад-
нень голкорефлексотерапії відносить вазовагальні
рефлекси, полом голки, місцеву гематому, грануль-
ому від чужорідного тіла, тампонаду серця.
^ Помилки і ускладнення при мануальній терапії з
причини остеохондрозу хребта описали М.А.Касьян
(1985, 1986), В.Я.Фіщенко іспівавт. (1989) та інші,
а саме: крововиливи, надриви і в деяких випадках
струси, тимчасові втрати свідомості, колапс, загост-.
рення болей в хребті. •
По мануальній терапії живота ми вчились на своїх
помилках і ускладненнях, які і подаємо
5.1. ПОМИЛКИ
На початку своєї практики, а також у зв’язку з
вивченням ефективності мануальної терапії живота,
найбільшою помилкою було те, що ми намагались
охопити (більшість гастроентерологічних захворю-
„ ! ЯЗ
вань, за винятком інфекційних і онкологічних. До
цього нас спонукали літературні дані, в яких при
більшості захворювань з боку харчотравного шляху
відмічається наявність венозного застою, набряки
його стінок (С.М.Рисс, Є.С.Рисс, 1968; Л.Б.Берліні
співав., 1975; В.П.Асєєв, 19^8 і ін.).
Крім цього, ми не завжди вдавались до повного
клінічного обстеження хворих і починали майуальну
терапію живота, не маючи всіх обстежень (рентгено-
логічних, ендоскопічних, ультразвукових і ін.). На-
приклад, А.Ф.Вербов (1966), навіть пропонуючи ма-
саж при опущенні шлунка, рекомендує визначити
його межі, щоб не викликати додаткового зміщення:
Часто ми не враховували індивідуальних особли-
востей хворих, стадії патологічних проявів, ступеня
гостроти і тривалості хвороби, стану рухливості ор-
ганів і їх фіксації злуками в животі. Мануальні
маніпуляції проводили з однаковою силою, не дозо-
вано. Це часто не знімало болі, а навіть посилювало
їх. ’
5.2. УСКЛАДНЕННЯ
За десятирічний період виконання мануальної те-
рапії 829 хворим ми спостерігали ускладнення у 47
чоловік. Кровотечі із шлунково-кишкового тракту
(8); перфорації виразки і виразки-пухлини (2);
прийняття за зміщенну підшлункову залозу або
пілорус пухлини шлунку, тонкої і товстьої кишок, а
як результат - посилення болей в животі (24); при
вставанні з кушетки - обморочні стани і запаморо-
чення голови внаслідок значного переміщення крові
(13).
Після мануальної терапії живота шлунково-киш-
кова кровотеча спостерігалась^ виразки шлунку у 2
випадках, з виразки дванадцятипалої'кишки - у 6.
При цьому лише в 3 випадках кровотеча спо-
стерігалась вперше, в останніх випадках це було по-
вторення кровотечі. Характерно, що дані кровотечі
не були виражені. На другий день після мануальної
84
терації живота з’являвся лише чорний стілець. В 5
чоловік він тримався 3-4 дні. Запоморочення голови,
слабкості, блідості шкіри хворі при цьому не
відмічали. Динамічне спостереження за аналізом
крові (еритроцити, гемоглобін, гематокрит) не дава-
ло падіння цих показників.
. Хворим при цьому призначали кровозупинні за-
соби: 10% хлористий кальцій, який давали пити по
одній столовій ложці три рази на день і одночасно в
перший день внутрівенно (10 мл). Крім цього, вико-
ристовували вікасол в таблетках по 0,15 г тричі на
день. В наведених випадках відміняли всі
фізіотерапевтичні процедури (озокерит, парафін,
. компрес) на живіт.
І все ж слід сказати, що і в цих випадках хворі були
задоволені, оскільки в цілому болі, тиск і підпирання
в епігастральній ділянці в них зменшувалися.
Враховуючи можливе виникнення такого серйоз-
ного ускладнення, як кровотеча із виразки шлунко-
во- кишкового тракту, згодом ми перед виконанням
мануальної терапії проводили ендоскопічне обсте-
ження на наявність тромба (кров’яного згустку) у
виразці.
В інших двох випадках після мануальної терації
(через 8 і 14 годин) виникли перфорації виразки
шлунку (через 8 годин) і виразки-пухлйни
печінкового згину товстої кишки (через 14 годин).
В обох випадках проведено оперативні втручання
(до 2-х і 4-х годин) після перфорації. Самі перфо-
раційні отвори були малі. Вмісту з Порожцистих ор-
ганів в черевну порожнину потрапило мало. Не було
і явищ розлитого перитоніту, тому хворим в одному
випадку виконали економну резекцію шлунку, в
іншому - правобічну геміколектомію.
Післяопераційні періоди пройшли без ускладнень і
зараз хворі почувають себе задовільно.
Як ми вже говорили, на початку нашої діялності, в
зв’язку з відсутністю повних додаткових обстежень
85
і виконання мануальної терапії живота лише після
клінічного огляду, в 24 випадках за зміщену
підшлункову залозу (ІЗ) і зміщений пілорус (11)
були прийняті новоутвори шлунку, тонкої і товстої
кишок. В результаті спроби виконання мануальних
маніпуляцій посилились болі в животі, а ми отримали
лише підтвердження того, що це не є зміна синтопії
органів, а новоутвори. Шкоди хворим не було завда-
но. 1
В 13 випадках після мануальної терапії органів
живота, при вставанні хворих з кушетки у них з’яв-
лялись обморочні стани, головокружіння. Особливо
часто це спостерігалось при венозній дисциркуля-
торній хворобі органі черевної порожнини в
функціональній стадії із зміщенням підшлункової за-
лози в віддалений закуток сальникової сумки під ме-
чевидний відросток, при виражених болях, тяжкості
в епігастральній ділянці з тошнотою і нестримною
рвотою. Проте в цих хворих наступало дуже швидке
поліпшення стану здоров’я (через 4-8 годин): зника-г
ли нудота, рвота, тяжкість в епігастральній ділянці,
з’являвся апетит і т.д.
Хочеться відмітити, що кровотечі і перфорації ор-
ганів харчотравного шляху за останні роки ми не
спостерігали. Це пов’язано з тим, що хворі, які
піддаються мануальній терапії живота, комплексно
обстежувались (рентгенологічно, ендоскопічно, уль-
тразвуком) . Крім цього, користуємось виробленими
показаннями і протипоказаннями до мануальної те-
рапії живота, а також виробленими і апробованими
принципами і методами мануальної терапії живота,
які усувають ці та інші помилки і ускладнення.
86
Глава 6. ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО
МАНУАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ ЖИВОТА
Рекомендації щодо мануальних дій при захворю-
ваннях органів черевної порожнини, конкретніше -
до масажу по А.Ф.Вербову, ми зустріли у Н.А.Білої
(1983). Вона не радить вдаватися до масажу при:
захворюваннях шлунку і кишечника в гострій стадії
і в період загострення із схильністю до кровотечі;
гострих запальних процесах органів черевної по-
рожнини; туберкульозі очеревйни і кишечника; до-
броякісних і злоякісних пухлинах. Інших даних в
літературі ми не зустріли*
На основі нашого клінічного досвіду подаємо свої
міркування стосовно протипоказань до мануальної
терапії органів живота.
6.1. ГОСТРІ ХВОРОБИ І СТАНИ.
Інфекційні хвороби, шлунково-кишкові кровотечі,
перитоніт і перитонеальні явища (від перфорацій
виразок, травм і ін.), гострі процеси в черевній по-
рожнині (апендицит, кишкова непрохідність, на-
явність абсцесів), ранній післяопераційний період
(до місяця)
6.2. ХРОНІЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ.
Хронічні інфекції - туберкульоз, сифіліс, новоутво-
рення - доброякісні і злоякісні пухлини органів че-
ревної порожнйни, виразки харчотравного шляху,
схильні до кровотечі або перфорації.
87
Глава 7. НАСЛІДКИ ВИКОРИСТАННЯ /
МАНУАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ ЖИВОТА
Найважливішим і найшвидшим результатом після
застосування мануальної терапії до органів черевної
порожнини було поліпшення самопочуття хворого,
припинення болю. Хворі відчували, що живіт ставав
легким, ніби порожнім, зникали підпирання, тиск,
тяжкість в епігастральній ділянці. При цьому зника-
ла нудота, з’являвся апетит. Іншою характерною оз-
накою було й те, що хворі вказували: органи живота
запрацювали ніби заново.
Як і більшість дослідників, про ефективність
лікування ми судили залежно від наслідків: добрі,
задовільні і без змін стану здоров’я.
При добрих результатах лікування проводили
тільки 3-4 сеанси мануальної терапії, часто з викори-
стання фізіотерапії (озокерит, парафін, горілчаний
компрес). Хворий переставав відчувати прояви хво-
роби і забував про неї і лікаря, продовжував працю-
вати, часто і далі фізично перевантажуючи себе.
Задовільними результатами ми вважали ті, коли у
хворих прояви захворювання (через 5-10 мануаль-
них маніпуляцій, застосування фізіотерапевтичних і
медикаментозних засобів) проходили. Але при
фізичних навантаженнях, психічних стресах, особ-
ливо в осінньо-весняні періоди знову виникали па-
тологічні прояви (невиражені болі, тяжкість в,
епігастральній ділянці, здуття кишечника тощо).
При обстеженні в таких хворих по ходу шлунково-
кишкового тракту виявлялись виражені морфо-
логічні зміни (атрофія стінок органів, зменшення
ферментативної діяльності, наявність злукових про-
цесів у вигляді перидуоденіту, трейтциту - злуки в
ділянці дванадцятипало-порожнистого згину та ін.\.
Як правило, більшість із наших хворих раніше
перебувала на амбулаторному, а частіше - на
88 .
стаціонарному лікуванні. Однак стан їхнього здо-
ров’я не покращувався.
Більш детальне вивчення хворих і наслідків ману-
альної терапії проведено за останні 10 років на 829
хворих. Варта уваги така деталь: за допомогою май-
же рівномірно звертались як чоловіки, так і жінки.
Останні причину свого захворювання вбачали в то-
му, що після родів їм доводилось піднімати важкі
речі. Вік людей, які звертались за допомогою, стано-
вив від 15 до 55 років.
Захворювання тривали від 3-4 днів до 10-12 років.
Хворих з 3-4 і до 14 днів з моменту виникнення болі
в животі було небагато - 76 чоловік. Це в основному
знайомі тих, хто лікувався у нас раніше. Характерно,
що саме вони склали основну групу хворих з дуже
добрими результатами після мануальної терапії на
органах живота. Це переважно були молоді люди від
15 до ЗО років. Про стан здоров’я ми часто мали
можливість довідатись лише від їх знайомих та ро-
дичів.
Хворі, які звертались до 1-2 місяців з початку
хвороби, також мали добрі результати після ману-
альної терапії. Коли ж допомога надавалась пізніше,
то й ефективність її була набагато нижчою. Це
пов’язанс^з тим, що в черевній порожнині утворюва-
лися злуки, які сприяли рецедиву захворювань,
відновлювались венозний застій і зміщення органів.
Підсумок такий: за останні 10 років в цілому добрі
результати ми отримали у 74,3 відсотка хворих, за-
довільні - у 22,6, і без змін - у 3,1 відсотка випадків.
7.1. САМОСТІЙНЕ ВИКОРИСТАННЯ.
Ячк уже підкреслювалось, на початку нашої прак-
тичної діяльності (1975-82 роки) у нас склалося вра-
ження, що з допомогою лише мануальної терапії
живота можна надавати ефективну медичну допомо-
гу ("проблема росту"). Тому тривалий час викону-
/
89
вали мануальну терапію без залучення
фізіотерапевтичних і медикаментозних засобів.
В результаті самостійного застосування мануаль-
ної терапії на органах живота ми прийшли до виснов-
ку, що останній дає добрий ефект лише тоді, коли
хворі звертаються за допомогою у перші 14 днів
після підняття вантажу, важкої фізичної праці, пси-
хоемоційного перевантаження, які викликали болі в
животі, тяжкість і тиск в епігастральній ділянці, ну-
доту, рвоту.
При виконанні, вперше мануальної терапії достат-
ньо зробити навіть неповне вправлення
підшлункової залози. Ми вважаємо, що
підшлункову залозу при цьому зміщуємо з дального
верхнього сальникового закутка (див. анатомію),
який знаходиться позаду хвостової частки печінки
біля стравоходу і діафрагми, в нижній сальниковій
закуток. Наступного дня при повторній процедурі
мануальної терапії підшлункову залозу легше оста-
точно змістити в її ложе, бо за цей час (після моменту
першої мануальної терапії) значно спадає набряк
останньої і навколишніх тканий. Як правило, другий
сеанс мануальної терапії, в момент вправлення зало-
зи, викликає характерний клекіт у животі, зникнен-
ня пухлиноподібного утворення і полегшення у хво-
рого. Третій, а то й. четвертий сеанс мануальної те-
рапії ми виконували через день. їх завдання було:
підправити підшлункову залозу в її ложе, розігнати
залишки венозного застою і набряку в органах че-
ревної порожнини.
В багатьох випадках нам вдалося провести пог
вторні обстеження органів черевної порожнини: рен-
тгенологічне, ендоскопічне і ультразвукове. При
цьому виявилося, що подвійне рентгенконтрасту-
вання виконати неможливо, бо накладати металеве
кільце не було на що - підскакуючого і болючого,
пухлиноподібного утворення в епігастральній
ділянці не було. Ендоскопічно шлунок, дванадцятий
90 '
пала, сйгмовидна ободова і пряма кишки були без
набряку і запальних явищ. При ехоскоцічному
дреЛщженні розміри підшлункової залози та її струк-
тури залишалися без патологічних змін, брижові і
селезінкова вени не розширювалися.
Коли ж ми намагалися проводити лікування тільки
однією мануальною терапією з тривалим часом хво-
роб,й (після 14 днів), ефективність зменшувалася. Це
дало нам привід замислитися: чи не втрачаємо ми
часу і можливості більш ефективної допомоги при
комплексному лікуванні?
7.2. В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ
На необхідність застосування комплексної терапії
при захворюваннях органів харчотравлення вказу-
ють Н.ТЛарченко, А.Р.Златкіна (1977). Миж в цьо-
му переконались тоді, коли почали проводити пата-
лого-днатомічне вивчення органів живота при різних
захворюваннях (В.В.Башняк, 1988) і експеримен-
тальні дослідження на собаках з моделюванням три-
?, валого порушення крововідтоку від органів черевної
порожнини (В.В.Башняк і співавт., 1989).
В зв’язку з тим, що явища гастродуоденіту, енте-
роколіту, опущення органів живота і виразкові по-
і шкодження харчотравного шляху виникають в ос-
новному внаслідок венозної дисциркуляторної хво-
роби, тому комплексне лікування в більшості ви-
' падків проводилось відповідно до її етіопатогенезу.
: При цьому після повного обстеження хворого
(клінічно і допоміжними методами) рекомендували
ферментативні препарати, що запобігають розвит-
кові або розсмоктують злуки у черевній порожнині.
Для цього за 20-30 хв до фізіотерапевтичних проце-
дур на жцівіт внутрішньом’язево вводили 32-64 оди-
ниць лідази або 10-15 мг трипсину, хімотрипсину.
Діерез вказаний час на передню черевну стінку на 20
і навіть на 40 хвилин (при відсутності протипока-
91
зань) накладали озокерит (парафін) температурою
46-48°С. При наявності грязей можна назначити
теплі грязеві аплікації (ілову, сапропелеву, торфи-
ну) температурою 42-44°С на 10-20 хвилин. Цим ми
поліпшували крововідтік від органів живота, змен-
шували набряк органів. Та й вправлення
підшлункової залози в її ложе після цього було легше
проводити. Створювався ефект елімінації для введе-
них внутрішньом’язово ферментів, які, потрапивши
в кров, були більш затримані в органах черевної
порожнини, цим самим не допускали розвитку злук,
а навіть і усували їх, поліпшували мікроциркуляцію
в органах живота.
Так ми повторювали через день 5-8 комплексних
процедур на курс лікування, а в деяких занедбаних
випадках і 10-15 разів. Крім цього, на ніч хворим
постійно клали на живіт теплий горілчаний компрес
(40 відсотків спирту). »
, Хворим, які відмовлялися від внутрішньом’язово-
го введення ферментних препаратів, останні вводили
після теплових процедур (парафін, озокерит, грязеві
аплікації) з допомогою електрофорезу через пере-
дню черевну стінку. При задавненій хворобі після
ферментів і теплових процедур методом електрофо-
резу вводили через передню черевну стінку 5
відсотків розчину калій-йодиду.
В частині випадків (67) ми змушені були застосу-
вати і вакуум-терапію (місцевого від’ємного тиску -
МВТ-ефект - Д.Л.Длигач, Л.А.Іоффе (1982),
О.З.Неупз (1959) - на живіт для утримання їх в
нормальному положенні (підшлункової Залози,
шлунка, нирок і ін.). Вакуум-терапію здійснювали з
допомогою нами виготовлених ємкостей, з яких при
накладанні на живіт відсмоктували повітря вакуум-
апаратом, регулювали тиск і утримували постійно
його на певних цифрах (3-6 атм.).
Одночасно хворим давали препарати через рот або
в ін’єкціях. Це - спазмолітики: но-шпа, папаверин,
92
дібазол, платифілін. При підвищенні кислотності
шлункового соку (печія за грудиною, відрижка кис-
лим,; дані лабораторного дослідження) давали анта-
циди (вікалін, вікаір, альмагель, фосфалугельта ін.),
застосували блокуючі Ні рецептори (циметідін,
ранітідін і ін.). .
В зв’язку з тим, що в даних випадках є порушення
захисної функції стінок органів шлунково-кишко-
вого тракту, призначався препарат де-нол. Коли ж
останній не застосовувався, то для попередження, а
то і для знешкодження єатруїоЬасіег руїогі давали
метронідазол (тріхопол) або фуразолідон.
Щоб поліпшити репаративні процеси у шлунку,
кишечнику (залежно від форми прояву венозної дис-
циркуляторної хвороби) призначали вінілін (баль-
зам Шостаковського), обліпіхове масло, вітамін У та
інші.
Коли ж хворі були виснажені, зі зменшеною вагою
тіла, виражений вісцероптозом, додатково вводили
анаболічні засоби: 5 відсотків розчину ретаболілу по
1 мл внутрішньом’язово через 7-10 днів на курс 3-4
ін’єкції,або нераболіл, феноболіл (дураболіл),
сілаболіл.
Далі, при гастроптозі, після мануальної терапії, з
ефектом використовували синусоїдальні модульо-
вані струми (СМС), а також діодинамічні струми на
епігастральну ділянку. Одночасно використовувався
звичайний масаж живота, поперека. Масаж дає ко-
ристь у зміцненні м’язів черевного преса, поліпшує
крово-і лімфообіг у масажованих ділянках тіла,
зменшує застійні явища в товстих кишках, активізує
їх рухові функції, що особливо важливо при запорах,
вирівнює внутрішньочеревний тиск (на це вказує
В.Л.Степанов, 1977), зміцнює м’язи черевної стінки,
поперека.
При птозах, Що супроводжуються запорами, маса-
жують лише нижню половину живота. Усі рухи ма-
сажист робить тільки зліва направо за ходом товстої
93
кишки, починаючи з висхідної частини н, переходя-
чи над згином поперечної ободової кишки і
закінчуючи біля лобка. У цьому напрямку роблять
такі рухи: погладжування, спіралеподібне розтиран-
ня, поштовхоподібні рухи зігнутими пальцями, по-
ступово посилюючи поштовхи, по 5-6 рухів, потім
розминання ребром долоні, перекатами від зап’ястя
до кінчика мізинця і навпаки - 8-10 рухів і знову
погладжування - 5-6 рухів.
Масаж поперека роблять коловими рухами кула-
ком спершу на правому, а потім на лівому боці з
поступовим посиленням натиску. Починають масаж
з поглажування, ним же закінчують. Тривалість про-
цедури - 10 хв.
З медикаментів при вісцероптозах В.Л.Степанов
рекомендує лише мікстуру з кореня валеріани -
12x200,0, броміду калію, натрію і амонію по 2?0 і
екстракту белладонни 0,15 грама протягом 10-12
днів по 1 столовій ложці двічі на день (до сніданку і
перед сном). Ми, враховуючи етіопатогенез венозної
дисциркуляторної хвороби органів черевної порож-
нини, даємо анаболітикй , ферменти, вітаміни і ін.
Комплексне лікування дало нам і хворим добрі
(74,3 відс.) результати. Тому ми, виходячи з вищев-
казаних показань, рекомендуємо частіше застосову-
вати мануальну терапію живота у комплексному
лікуванні. і
і
94

висновки
Проблема лікування захворювань органів черевної
порожнини залишається ще складною і не-
вирішеною. Це викликане багатьма причинами. Ос-
новним методом в лікуванні гастроентерологічних
хворих є комплексна консервативна терапія. Ману-
альна терапія є лише одним з методів консервативної
терапії, що дозволяє поліпшувати стан хворого і
зменшувати вживання різних ліків, а також за-
побігати розвитку різних ускладнень, які нерідко до-
водиться лікувати хірургічно.
Але досвід переконує, що мануальна терапія на
органах живота - не універсальний спосіб лікування,
за винятком деяких випадків - перші дні проявів
зміщення підшлункової залози (початковій стадії ве-
нозної дисциркуляторної хвороби органів черевної
порожнини). ,
Необхідно ще раз наголосити, що, виходячи з об-
грунтування щодо застосування мануальної терапії
на органах живота, з її допомогою слід добиватися
відновлення синтопії органів живота, особливо
підшлункової залози, зменшення та усунення веноз-
ного застою і набряку в органах черевної порожнини
(бриж і самих органів), відновлення моторики і
обмінних процесів. Але основне, що досягається за
допомогою мануальної терапії на органах черевної
порожнини, це відчуття полегшення в животі хворих,
зменшення, а то й зникнення болі, скупчення газів.
Автор прагнув показати, що без вчасного і
кваліфікованого застосування мануальної терапії на
органах живота в багатьох випадках у хворих будуть
розвищатися дистрофічні, а то й дегенеративні проце-
си в органах харчотравного шляху, а в черевній по-
рожнині - гіперпластичні процеси - злукові. Як
перші, так і другі наслідки порушення синтопії ор-
ганів живота дуже тяжко піддаються консервативно-
му і оперативному лікуванню. Крім цього, у людей
розвиваються зміни з боку інших систем і органів
(нервової, серцево-судинної, нирок, хребта>.
95
Рекомендуючи цей метод лікування в гастроенте-
рологічній практиці, хочеться’ще раз підкреслити:
церш, ніж приступити до виконання мануальної те-
рапії на органах живота, необхідно скрупульозно
провести диференціальну діагностику, тобто обсте-
жити хворого, виявити етіологію больового синдро-
му, пухлиноподібного утворення, венозного застою,
утворення внутрішньочеревних злук. Це обумовле-
но тим, що мануальна терапія протипоказана при
інфекційнйх хворобах, новоутвореннях (добро-
якісних і злоякісних). Необхідно пам’ятати і про
можливі ускладнення.
Найбільш ефективною є мануальна терапія на ор-
ганах живота при їх ранньому зміщенні, нетривало-
му венозному застої і набряку органів, порушенні
моторної функції, обміну речовин і інервації органів.
Після завершення мануальної терапії на органах
живота хворим слід рекомендувати відповідний ре-
жим поведінки, харчування, їм треба нагадати, що
вони повинні постійно перебувати під контролем
лікаря. Якщо навіть хвороба задавнена, то комплек-
сне лікування весною і восени протягом 3-х років дає.
значний ефект.
Таким чином, мануальна терапія на органах живо-
та є не тільки самостійним ефективним методом
лікування зміщення підшлункової залози, айв ком-
плексі, при багатьох інших гастроентерологічних за-
хворюваннях.
Багато з аспектів мануальної терапії живота ще до
кінця не вивчені, не розроблені. Тому, можливо, і
висвітлені недостатньо. У деяких лікарів виникнуть
запитання, заперечення до мануальної терапії ор-
ганів черевної порожнини. Це закономірно. Але ми
сподіваємося, що з часом, коли ви освоїте цей метод,
особливо при захворюваннях, де він показаний, у
багатьох зміниться думка і вони будуть вдячні цій
книзі.
Свої міркування і зауваження надсилайте на
адресу автора: Україна, м. Луцьк,
вул.Старицького, 109 "а", тел. 2-44-27
96
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Арунгазьіев В.Ю. Ложньїе стенозн привратника.
//В кн.:Ученне записки Киевского рентгено-
онкологического института. - Киев: Госмедйз-
дат. - 1949.
Арунгазьіев В.Ю. К рентгендиагностике опущений
желудка. //В кн.: Вопросьі рентгендиагнрстики
заболеваний органов брюшной полости. - Киев,
1965.-С. 52-60.
Асеев В.П. Значение венозного кровообращения в
патологии органов пищеварения. //Дис... докт.
мед. наук. - Вильнюс, 1988 - 376 с.
Аснес С.В., Гуревьіч З.Е., Трещьінский А.И.,
Басманов С.Н. Об осложнениях рефлексотерапии.
//Врачеб. дело, 1980. - N 12. - С. 91-94.
Балтайтис Ю.В. , Яремчук А.Я. , Югринов О.Г.
Ангиография в уточненной диагностике воспали-
тельньїх заболеваний и при врожденньїх анома-
лиях развития толстой кишки / /В кн.: Третий
Всесоюзний сьезд гастрознтерологов.
Том 1. - М. - Л., 1984. - С. 115-117.
Башняк В.В. Особенности техники гастродуоде-
нофиброскопии при гастроптозе и гастродуоде-
бптозе. //Клиническая хирургия,
1987. - N 10. - С.75
Башняк В.В. Клинико-морфологическое обосно-
вание мобилизации двенадцатиперстно-тощего
изгиба при хирургическом лечении язвенной
болезни желудка и двенадцатиперстной кишки.
//Клиническая хирургия, 1987. - N 8. - С. 32-34.
Башняк В.В.
К зтиопатогенезу и лечению язвенной болезни.
//Вестник хирургии им. И.И.Грекова, 1989. -
N8.-0.61-63..
Башняк В.В. Венозная система брюшной полости
при некоторьіх заболеваниях пищеварительного
- : 97
канала. //Клиническая хирургия, 1989.
N8.-0. 35-37.
Баиіняк В.В. Венозна дисциркуляторна хвороба
органів черевноі порожнини . //Вкн.:Нові
методи діагностики, лікування і профілактики.
Тези обласної наукової конференції. - Тернопіль,
1989.-С. 117-118.
Башняк В.В. Синтопия поджелудочной железьі.
//Клиническая хирургия, 1990. -М 11. - С.29-30.
Байіняк В.В. Анатомические нредпосьілки возник-
новения дисцикуляторной болезни органов
брюшной полости. //В сб.: Актуальнеє вопроєе
морфологии. Тезисе докл. III сьезда АГЗ и ТА
УССР. - Черновце, 1990. - С. 25-26.
Баїиняк В.В., Гаргола В.Д., Баиіняк Н.В. Морфо-
функциональнее изменения пищеварительного
канала при моделировании длительного нару-
шения кровооттока от органов брюшной полости.
//Клиническая хирургия. 1990. - N 8. - С.26-28.
Белая Н.А. Руководство по лечебному массажу. -
М.: Медицина, 1983. - 287 с.
Берлин Л.В., Лисочкин Б.Г, Софонов Г.И.,
Успенский В.М. Атлас патологической гистоло-
гии слизистой оболочки желудка и двенадцати-
перстной кишки. - Л.: Медицина, 1975. - 167 с.
Бирюков А.А Классический массаж. - Алма-Ата:
Казахстан, 1989 - 205 с.
Бистрицкайте А.П. Изменения кровеноснех со-
судом желудка при язвенной болезни. //Дисс...
канд.мед.наук. - Вильнюс, 1951. - 26 с.
Биков К.М., Курцьін И.Т. Кортико-висцеральная
теория язвенной болезни. - М.: Академия меди-
цинских наук СССР, 1949. II изд.,1952. - 87 с.
Бичунский И.М. Болезни желудка. - Л.: Практиче-
ская медицина, 1927. - 142 с.
Бичунский И., Брайцев В. Гастроптоз. БМЗ., Т.Х.,
1929. - С.95.
Богер М.М. Методе исследования поджелудочной
железьі. - Новосибирск: Наука, 1982. - 240 с.
Бусалов А.А. Фйзиологические обоснования
некоторьіх вопросов хирургии. - М.:Медгчиз,
1958.- 224 с.
Василенко В.Х. Некоторьіе старне и повне проб-
лемні патогенеза язвенной болезни //Клиниче
ская медицина, 1970. - N 10. - С. 117-127.
Васьіленко В.Х., Гребнева А.Л., Михайлова Н.Д.
Пропедевтика внутренних болезней. -
М.: Медицина, 1974. - 528 с.
Вербов А.Ф. Основні лечебного массажа. 5-е изд. -
М.: Медицина, 1966. - 303 с.
Витебский Я Д Основні клапанной гастрознтероло-
гии. - Челябинск: Южно-Уральское кн. изд.,
1986.- 184 с.
Войтаник С.А., Гавата Б.В. Мануалнная тера-
пия дистрофических заболеваний позвоночни-
ка.- К.: Здоровня, 1989. - 144 с.
Гукасян А.Г. Болезни кишечника. - М., 1964. -
С.117.
Гурвич М.М., Разумов М.И. К патогенезу и морфо-
генезу хронического атрофического знтероко-
лита. //В кн.: Физиология пищеварения.
Тез. докл. IX конф. - Одесса, 1967. Вніп.1. - С.77.
Демидов В.Н. Улнтразвуковая зхография подже-
лудочной железні. //Клиническая медицина,
1981,- N 1.-С. 33-35.
Демидов В.Н. Улнтразвуковая зхография для ви-
зуализации сосудов брюшной полости. / / Совет-
сткая медицина, 1981. - N 5. - С. 51-54.
Демидов В.Н. Значение зхографии в диагностике
обьемннх образований поджелудочной железні.
//Терапевтический архив, 1982. - N 2. - С.49-51.
Дубровский В.Н: Изменения мнппечного и веноз
ного кровотока под влиянием массажа. //Теория
и практика физкулнтурн, 1982. - N 4. - С. 56-57.
Дубровский В.И. Применение общего массажа и
вдніхания кислброда после оперативних вмеша-
99
тельств на органах грудной и брюшной полости в
раннем послеопераЦионном периоде //Авто-
реф.дисс... канд. мед. наук.- М., 1973 - 22 е.
ЗодиевВ. В. К вопросу о гастроптозе и его лечений
//В кн: Трудьі Ижевского медицинского институ
та. Том 3.- Ижевск. Б. И., 1938. - С. 198 - 209 ,
Зотов В.П. Спортивний массаж. - К.:3доров’я,
1987.- 192 с.
. Зубарев А.Р. Григорян Р.А. Ультразвуковеє айги-
осканирование. - М.:Медицина, 1991. - 176 с.
Иосселиани Г.Д Особенности форми и располо-
жения желудка и двенадцатиперстной кишки. -
Тбилиси, 1963. *
Касьян Н.А. Мануальная терапия при остеохонд
розе пдзвоночника. - М: Медицина, 1485 и 1986. -
96 с.
Кугаевская Р.А. , ИгнатьевЮ.Т. Ультразвуковеє
исследование желудка. //В кн.: 1-й сьезд ассоци
ации специалистов ультразвуковой диагностики
в медицине. Тез. докл. - М., 1991. - С.98.
Кульчицький К.І. До хірургічної анатомії
підшлункової залози. - К.: Держмедвидав УРСР
1952. - 108 с.
Кульчицкий К.И. Топографическая анатомия и опе-
ративная хирургия.- К.: Здоровья, 1990. - 342 с.
Куничев Л.А. Лечебннй массаж. - К.: Вища школа,
1990. - 287 с.
Лапшин В.П., Дорохова Н.Є., Горшкова О.Н.
Массаж при запорах. //Мед? сестра, 1986. - N 12. -
С. 49-50.
ЛарченкоН.Т., ЗлашкинаА.Р. Комплексная тера-
пия при заболеваниях органов пищеварения. -
М.: Медицина, 1977. - 336 с.
Лепорський А. А. Лечебная физическая культура при
болезнях системи пищеварения.- М: Медицина,
1963.- 199 с. V
Лубоцкий Д.Н. Основи топографической анатомии.
- М.: Медгиз,1953. - 648 с? ,
іоо ' . Ч
X Лурия Р.А. Болезни пищевода и желудка. - М.-Л.:
І Медгиз, 1941. - 480 с.
X'. Макарова В. А Клинико-злектрофизиологическое
у исследование хронических форм гепато-порталь-
ной знцефалопатии. Тр. Ленингр. сан.-гигиен.
X'1 мед. ин-та, 1977. Т. 118. - С. 53-64.
1 Максименков А.Н. (под редакцией) Хирургичекая
анатомия живота. - Л.: Медицина, 1972. - 688 с.
X Мачюнас Л.Ю. Хирургическая коррекция ульце
X рогенной зоньї у язвенньїх больньїх.
а //В кн.: Третий Всесоюзний сьезд гастрознте-
рологов. Том 2. - М. - Л., 1984. - С. 38-39.
у МинушкинО.Н., ОрловаЛ.П. Место улвтразвука
в диагностике заболеваний органов гепатопанк-
реатодуаденальной зони. І/Терапевтический
X архив, 1981. - N 10. - С. 101-105.
Моиіков В.Н. Лечебная физкультура в клинике
; внутренних болезней. - 3-є изд. - М.: Медицина,
І 1977.-375 с.
| Норкунас П.И. Материальї о патогенезе и лечении
* язвенной болезни желудка и дванадцатиперсной
( кишки //Автореф. дис.-.докт. мед.наук. - Виль
, нюс, 1957. - 25 с.
•; Норкунас П.И. Язвенная болезнь желудка и две-
| надцатиперсной кишки. - Вильнюс, 1974. - 171 с.
Й Опель В.А. История русской хирургии.- Вологда,
Г 1923.-409 с.
4 Павлов И.П. Современное обьединение в зкспери
менте главнейших сторон медицини на примере
пищеварения //Поли. собр. соч., т.2. - М. - Л.,
1946. - 350 с.
Персианинов Л.С., Демидов В.Н. Ультразвуковая
диагностика в акушерстве. - М.: Медицина,
1982.-334 с.
Потапов И.А. ,Абиіиева Т.М. Действие массажа на
V образование и транспорт лимфн. //Вопр. курор-
тологии, физиотерапии и лечеб. физкультурн,
1989. -N5. -С. 44-47.
' С. ' іоі
Рьісс С.М.іРьісс Е.С. Язвенная болезнь (неос-
ложенная форма). - Л.:Медицина, 1968. - 268 с.
Рдбакидзе А.Д., Голубева Л.А., Чабаїйвили И.И.
Сегментарний массаж в комплексном курортном
лечении больньїх хроническим холециститом.
І/В сб.: Актуальнеє проблеми современной
спортивной медицини и лечебной физкультурн:
Материальї. - Тбилиси, 1982. - С.224-226.
Рюмин В.П. Прямое и рефлекторнеє влияние
вибрации на сердце и желудок. //Автореф.
дисс... канд. мед. наук - Молотов , 1950 . - 12 с.
Саркизов-Серазіїни И.М. Лечебная физическая
культура.- М.: Физкультура и спорт, 1960. -360 с.
Степанов В.Л. Лікувальна фізкультура
при опущенні органів черевної порожнини. -
К.: Здоров’я, 1979. - 56 с.
Уманский К.Г. Рецепти, забьггие медициной -
М.: Юрид. лит., 1990. - 133 с.
Фшценко В.Я., Мартьіненко Г.Ф.,
Шаргородский В.С., Швец В. А. Консервативнеє
лечение остеохондроза позвоночника. -
К.: Здоровья, 1989. -168 с.
Фролькис А.В., Амосова Л.М. Сосудистне заболе-
вания кишечника в практике терапевта. Значе-
ние метода реоинтестинографии для оценки
кишечного кровообращения и клинико-фарма-
кологических исследований //В кн.: Заболевания
органов пищеварения. Сб. трудов. Вьш. 4. -
М., 1981.-С. 48-55. ,
Шевкуненко В.Н. ,Геселевич А.М. Типовая
анатомия человека. (Пособие для врачей и
студентов-медиков.). - Л-М., 1935. - 232 с.
ЦІляхтиченко И.Н. Види массажа и их
классификация. //Теория и практика физкуль-
турьі, 1989. - N 7. - С.35-36.
СІаззегО., ОаІісНо IV. А. 8е&тепіта8$а£е. - Ьеірхі§,
1962 еі 1972. - 157 8.
Оіеігагсі Р. Без ріозез уізсегаїеЗ (Езіотас. Іпіезіт.
102
Ксіп. І он- к'аїс): Оіаепозііс еі позо^гарЬіе
(Епісіоріозе ІІераіізте). - Рагіз, 1899, 963 р.
СоІЇІЬеіу В. В. АМотіпаІ §гау. зсаіе іііігазош>§-
гаріїу 81с\у ¥огк: \Уі1еу, 1977. - 363 р.
Неуп.'і 0.8. ЛМотіпаІ аесотргеззіоп іп Ше Нгзї
' зіауе оГ ІаЬоиг. - Д.ОЬзі. Оупесої., 1959, - N 66 . -
8. 220.
Кгаи.ч.ч 11. Регіо5іЬе1іапс11ип£. КоІопЬеІіапдІип^:
/луєі геПехіІіегареиїізсІїе МеШосіеп (пасії Уо^іег).
- 6, ІіЬегагЬ. АиП. - Ьеірхі§ ТЬіете, 1986. - 155 8.
Ьакхеп М.А., Ип§Ьіег§./., Мипс О. "Ьапсеї", 1964
V.!.-р. 686-689.
Ьо\\>е Ж.С. Іпігосіисііоп Іо асирипсіиге апезЙіезіа.
Месі. Ехат. РиЬІ., 1973.
ОсІеН М., Ваззап Н., Оіїуєп А. Тегтіпаїюп оГ
іпігасІаЬІе Іііссирз ді§ііа1 гесіаі тазза^е
//І. Іпіегп. Мед. - 1990. - у.227 2. - р. 145-146.
Тгіїїег І. Зоподгаріїізсіїе Торо£гар1ііе без
Рапкгеаз.- Кадіоіо^е, 1978, V. 18. - 8. 255- 259.
103
зміст
вступ..........................................
Глава 1. МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЖИ ч
В ПЛАНІ МАНУАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ.....................
1.1. Синтопія органів живота...................
1.2. Морфо-функціональні порушення при зміні взаєморозміь
органів........................ ...............
Глава 2. МАНУАЛЬНА ТЕРАПІЯ І її ЕЛЕМЕНТИ ПРИ ЗА
РЮВАННЯХ ОРГАНІВ ЖИВОТА........................
2.1. Масаж живота. . . ...
2.2. Мануальна терапія живота. . .
Глава 3. ОБГРУНТУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ МАНУАЛІ •
ТЕРАПІЇ ЖИВОТА.................................
3.1. Зміни в організмі хворого після мануальної терапії животі
3.2. Показання до мануальної терапії живота....
Глава 4. ВИКОНАННЯ МАНУАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ ЖИВОТА.
4.1. Підготовка хворих і основні принципи мануальної терапії
4.2. Методи і техніка виконання. ..............
Глава 5. ПОМИЛКИ І УСКЛАДНЕННЯ при мануальні?
ТЕРАПІЇ ЖИВОТА...........
5.1. Помилки. ........ . .
5.2. Ускладнення. ........ . .
Глава 6. ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО МАНУАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ
ЖИВОТА. ..................... .................
6..1. Гострі хвороби і стани. . .
6.2. Хронічні захворювання.
Глава 7. НАСЛІДКИ ВИКОРИСТАННЯ МАНУАЛЬНОЇ ТЕРА
ЖИВОТА.........................................
7.1. Самостійне використання .
7.2. В комплексному лікуванні..................
ВИСНОВКИ.......................................
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ..............................
104