Автор: Шевченко Т.  

Теги: букварь  

Год: 1961

Текст
                    ЬЪ ЦЕЧЛ1НІ1 І'»І ! II ! і .!! ’І НА П

2 ПЕЧАТАТЬ ПОЗВОЛЯЕТСЯ С.-Петербургъ, 21-го Ноября 1860 года. Ценсоръ Архи хандритъ ФОЦГІ Ценсоръ В. БЕКЕТОВЪ.
ВЕЛИКА АЗБУКА. Я Ѳ V а б в гд ежзпійк прстуфхцчш] Ѣ 9 Ю Я Ѳ V л м н о г ъ ы ь

СКЛАДЫ. Стихъ первый. Чи-е іцо луч-че, кра-ще въ сві-ти, Якъ у-ку-пи жй-ты, Зъ брй-томъ дбб-рымъ доб-ро пёв-не По-знать, не-ди-лы-ти. Стихъ другый. По-мо-лю-ся Гос-по-де-ви Сёр-цемъ о-ди-нб-кымъ И-на злыхъ мо-йхъ пс-гля-ну Не-злымъ мо-ймъ д-комъ. Стихъ третій. Спа-сы ме-нё, по-мо-лю-ся II вос-пд-ю знб-ву, — Тво-и блй-га чй-стымъ сёр-цемъ Псал-момъ ты-химъ, нд-вымъ. Стихъ четвёртый. Го-спддь ЛЮ-бцті. сво-и лю-де. . 1 ю-бигь, не-о-стй-вшъ До-жы-да-е. по-ки прйв-да Пс-редъ ны-ми ста-пе.
Стихъ п:ітый. Влёв-лять ду-шу пра-вед-пи-чу, Кровъ дё-бру о-су-ДЯть, Мы-нй Го-спё-дь при-стА-ны-ще За-ступ-ны-комъ бу-де. II воз-дастъ имъ за ді-лА ихъ Кро-вА-ви лу-кА-ви, • По-гу-быть ихъ, и ихъ слА-ва Ста-не имъ въ не-сла-ву. Стихъ Пса-лёмъ нё-вый Го-спо-де-ви II нё-ву-ю слА-ву Вос-по-ёмъ чест-нымъ со-бё-ромъ Сёр-цемъ не-лу-кА-вымъ, Во-псал-ты-ри и тым-пА-ни Вос-по-ёмъ бла-гА-я, Я-ко Богъ ка-рА не-прА-выхъ ПрА-вымъ по-ма-гА-е, Пре-по-дёб-ні-и во слА-ви И на ты-хихъ ло-жахъ РА-ду-ют-ця, сла-во-слёв-лятъ ХвА-лятъ и-мя Бб-жс.
ПСАЛОМЪ схххп. Чи о що краіце, лучче въ світи Якъ у купи житы Зъ братомъ добрымъ, добро пёвне Пожить не дилыти? Яко миро добро-вбнне Зъ головы чеснои На бороду Аарбню Спадаё росою, На гаптбвани омёты Ризы дорогой; Або рбсы Ермонскіи На святіи горы Высбкіи Сібньскіи Спадаютъ Добро тварямъ земнорбднымъ И земли и людямъ . . . Оттёкъ братйвъ благихъ своихъ Господь не забуде. Воцаритця въ дбму тыхимъ Въ семьй тіЙ велыкій, И пошло'имъ добру долю Одъ віка до віка. и творятъ
МОЛИТВИ. ‘ I Іисусъ Христосъ, сынъ Бджій снятымъ ді- 1 хомъ, воплощённый одъ пречйстоі и пренепо- | рОчноі дивы Маріи, научйвъ людОй- беззакОн- 1 ныхъ слову правды и любОви, единому свя- тому закону. Люды беззаконіи не налы віры его искреннему святому слову, и роспялы егО на .1 Хрести мёже разбойниками, яко- усОбныкя а 1 Богохула. Апостолы, снятіи ученики его роэ- I несли по всій земли слово правды и любОви. и егО святую Молитву. _______ я Отче на иже есй на небесѣхъ! да свя- ти гея имя Твое, да пріидетъ царствіе Твоё, да будетъ воля Твоя, яко на небеси и на земли. Хлѣбъ нашъ насущный даждъ намъ днёсь и остйви намъ долги наша, яко же и мы остав- ляемъ должникомъ нашимъ и не введи насъ во искушеніе, но избйви насъ ось лукаваго. . а 1 Яко Твбе оси. царство, и сила, и слава во вѣки. Аминь. -
Ширилось и ширилось снятое слово Хри- стово. на опоганеній земли. Огнемъ и кровію лююною очйстылося, яко злйто въ горныли тёе святое Божее слово, алё своимъ святимъ ты- / ХИМЬ. яснымъ свитомъ, тойдижъ ослипыло очи людей поганыхъ; найшлысь лжё - учи- тели и лжё-пророки. Той ди, въ 315 року, по воплощеніи сына Божія, въ городи Никеи зибралысь лрисвйтери и епископы, ревнители святой Христовой зйповиди, и одностайне. однод'шне. написалы Хрестіанамъ символъ виры. Вѣрую во единаго Бога, Отца, вседержителя Творца нёбу и земли, видимымъ же всѣмъ и невидимымъ; и во единаго Господа Іисуса Христа, сына Бодая единороднаго, Иже отъ Отца рождённаго прежде всѣхъ вѣкъ, свѣта оть свѣта, Бога истинна отъ Бога іістинна рож- денна. несотворённа. единосущна Отцу. Имжс вся быта, насъ ради человѣкъ, и нйшего рйди спасенія, сшедшаго съ небесъ, и воплотивша- гося оть Духа Свята и Маріи Дѣвы, и воче- ловѣчашася; распятаго же за ны при Понтій-
стѣмъ Иплатѣ п страдавши, и погребенна* и воскресшаго въ третій день по писаніемъ* и возшёдшаго па небеса, и седящаго одеснѵю Отца*, и паки грядущаго со славою, судити жи- выхъ и мёртвыхъ. Его же Царствію не бу- детъ конца; и въ Духа Святаго, Господа жи- вотворящаго, Иже отъ Отца исходящаго, Иже со Отцемъ и Сыномъ сноклоняема и славима, глаголавшаго Пророки; во и единую, святую; соборную и Апостольскую Церковь; исповѣ- дую едино - крещеніе во оставленіе грѣховъ. Чаю воскресенія мёртвыхъ, и жизни будущаго, вѣка. Аминь. 3 Беззаконіе и неправда вкрались знову въ душу людскую, и Правдоучйтели сховйлысЯ въ и вертёпи; побудовали соби скиты, г и святіи монастерй; и въ своему свя- дебри кёліи. тому пристаныщи молилыся Богу; и ііноди пода- валы святёе правды слово беззаконнымъ тёмнымъ людямъ. Той ди, коло 372 року, въ тыхій свйій кёліи, озвавсЯ за слёво Христёве Эдёсскій ді- яконъ Ефремъ Сиринъ, и поучая людей.и
Церкви ипау.іыци. яко заповиді, Христову пе- редавъ намъ свою святую молытву. : Господи и владыко живота моего! Духъ прйзд- дности, унынія. любоначалія и празпословія не даждь ми. Духъ же цѣломудрія смиренномудрія и тер- пѣнія, любвё даруй ми рабу Твоему. Ей Гдсподи Царю даруй ми зрѣти моя прегрѣшенія и не осуждати брата моего, яко благословенъ есй во вѣки вѣковъ. Аминь.
РУКОПИСНА АЗБУКА. ВЕ.1ЫКА.
ЛИЧБЛ. 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 100. 1000. 10000. 100000. 1000000. 9 10 6 8 1012 14 16 18 20 9 12 15 16 20 1821 24 24 28 32 36'40 25 30 35 40 45'50 27130 I 6 36 42 48 54'60 __________I__ 49 56:63 70 I 9 ю; 81:901 іін;
14 * ДУМА ПРО ПЫРЯТІІІІСКОГО ПОПОВИЧА ОЛЕКСІЯ. На сынёму мори, на билому камёни Ясненькій соколъ жалібно к вплыть,, вроквыляе, Смутно себе мае. на сыпѣе море спыльна по- глядае, ІЦо на сынёму мбри не добре іцось-починае: ІЦо на нёби вси зори потмарило, Половина міісяця въ хмары вступило; А изъ низу буйный вптеръ повивае, А по сынёму морю супротывну хвылю поднимае. Судна козацькй на тры части розбывае: Одну часть взяло, Въ землю Агарьску занеслд; Другу часть гирло Дунайськее пожёрло; А 'трети — дежъ ся-мае ? Въ сынёму мори потопае! — При той части бувъ Грыцько Зборовській. Отаманъ козацькій запорбзіжій. Той по судну похожіе, словами промовляе: „Хто-сь межъ намы, панове, великій грихъ на собй мае.
ІЦо-сь лужо злАя хуртовйна на насъ налягте; СповндАйтесь. браты. милосердному Погони, Гын№у МО|М'ВИ. и МСІІИ отйманови кошовбму I Въ синѣе море впадайте, Війська козАцького не губйте!* То козакы тёе зачувАлы, Та й всп замовчалы: Во въ грихахъ себе не знавалы. Тільки обизвався писарь військовый, Козакъ лейстровйй, Пйрятинскій поповичъ Олексій: .Добре вы. братця, учыните, Мене самого возьмите, Мена черною китайкою очи завяжите, До шыи билый камень причепйте, Та й у синѣе море зопхнйте! Нехай буду одынъ погибаты, Козацького вийсыса не збав.іяти!" То козакй тёе зачували,, До Олексія поповича словами промовляли: -Ты-жъ святое письмо въ руки берешь, читаетъ, Насъ простыхъ людей на все добре научаешь: Якъ же найбілыие одъ насъ на собі гріхівъ маешь I -Хоча святёе письмо я читаю,
- 16 — I Васъ простыхъ людей на все дббре научаю: Л я все гамъ недобро ночіініію. Якъ я изъ города зъ Пырнтипа. панове, вы- іізжавъ, Оп]нніѴ'ііъя зъ пап-отцёмъ и зъ панй-мйткою не бравъ; < II на свого старшого брйта пелы кій гнивъ по- кладйвъ. II блызькпхъ сусйдивъ хлйба й соли безневынно збавлявъ; Диты мадій. вдовы старій стременемъ у груды штовхйвъ; Безпечно по улицахъ конёмъ гулявъ; Противъ церквы. дому Ббжого. произжавъ — Піалки зъ себе не знймйвъ. За те. панове, великій грихъ маю. Тепёръ погибаю! Не естъ се. панове, по синему морю хвыля I. * “І^СІ сИНІС <Л (Я А есть се — мене отцёвська й матерынська молытва карйе! Колыбъ менё сяя Хуртовына злйя Въ мбри не втопила, Одъ смерти молытва бороныла;
То знавъ бы я отця й матіръ шановАты, по- важАты! То знавъ бы я стАріпого брАта за ридпого бАтька почитАты; И сестру риднёньку за нёньку у себе мАты!“ То якъ ставъ поповичъ Олексій грихи свой ’ сповидАты; То стала злая хуртовына по сынёму морю Г стихАты; СуднА козАцькій до-горы, якъ рукАмы, пидыймала; До Тендера острова прыбивАла. То вси тойди козакы дывомъ дывовАли:« Що по якому сынёму морю, по быстрій хвйлі потопйли; А ни однбго козака зъ-мёжи вяйська не втерялы! Отъ-же тойди Олексій Поповичь изъ судна выхожАе. Бере святее письмо въ руки, читае, И всихъ добрыхъ людёй на все дббре4научАе. До Козаковъ промовляе: „От-тымъ бы-то, панове, треба людёй по- С* ’ ' важйты, Пан-отця и панй-матку дббре шановАты! Бо который чоловикъ тее уробляе. Повикь той счАстя собіі мАс.
Смертельный мечъ того миііііс, Отцёва й матчпна молытва зо-дпа моря выймае: Одъ грихйвъ смертельныхъ душу откупляе; На поли й на мори на помочь помагае!* ДУМА ПРО МАРУСЮ ПОПИВНУ БОГУСЛАВКУ. Що на сынёму мбрі,- На кймени билёнькому, Тамъ стояла темныця каменная. ТТТо у тій-то темныци пробувало симъ-сотъ ко- закивъ, Видныхъ невбльныкивъ. То воны тридцать литъ у неволи пробувають. Ббжого свиту, сбнця праведного у вйчи собн не выдають. То до ихъ дивка бранка, Маруся, попивна Богуславка, » Прихождае, Словами промовляе: . „Гей козакы, Вы, бидніи невбльпыки! Угадайте, щб въ нашій земли Христіяньскій за дёнь тепёра?”
ІЦо тодй бидни невольники зачувалы Марусю, попивну Богуславку, По ричахъ пизнавалн, Словами промовлялы: „Гей ты дйвко бранко, Марусю, попйвно Богуславко! Чбму мы можемъ знати. Щд въ напгій земли Християнській за день тепёра? ІЦо тридцать литъ у неволи пробуваемъ, Божога свиту, сонця нраведного у вйчи собй не видаемъ. То мы не мбжемо знати, Щд въ надіій земли Христянсіькій за дёнь те- пёра. “ Тодй дйвка бранка. Маруся, попйвна Богуславка, Тёе зачувёе, - До козакйвъ словами промовляе: „Ой козаки, ’ Ви. бидніи невольники! Що сёгбдня у нашій земли Христіянській Ве- лиі;' 'Дііая су бо га. А завтра сіштий празпыкъ. роковый день Во-
20 То тодй то козакы тёе зачувалы, Вилымъ лицемъ до сырой земли припадали, Дйвку бранку, Марусю, попйвну Богуславку, Кляли - проклинали: „Та бодай ты, дйвко бранко. Марусю, попйвно Богуславко, Щастя и дё.ти соби не мала, Якъ ты намъ святый гразникъ,- роковый день Ве- ликъ-день сказала!*4 То тодй дйвка бранка, Маруся, попйвна Богуславка. Тёе задувала, Словами промовляла: „Ой козаки, Ви, бидни невольники'. Та не лайте менё, не проклинайте; Бо якъ буде нашъ панъ Турёцький до ме- чети выизжати. То буде менй, дйвци бранци, Маруси, попгівни Богуславци, На руки ключи отддаваты; То буду я до темныци прнхождаты, Темиыцю видмикати,
Васъ психъ, бпднихъ невбльиыкивъ. на нолю випускаты." То на снятій празпыкъ, роковый день Ве- лыкъ-день, Ставъ панъ Турецкій до мечети виізжаты Ставъ дйвци бранци, Маруси, нопйвни Богуславци, На руки ключи отддаваты. Тойдй діівка бранка, Маруся, попйвна Богу славка, Дббре дбае — До темныци прыхождае, Темныцю оддмыкае, Всихъ козакйвъ, Бйдныхъ невбльныкивъ, На волю выпускае, И словамы промовляе: гОй козакы, Ви. бидніи невольники! Кажу я вамъ, дббре дбайте, Въ городи Християнські утпкайте; Тйльки прошу я васъ, одного города Богуслава не мынайге. Моему баткови й матери знаты даваніе: Та пехай мій батько дббре дб;іе,
оо Грунтівъ. великихъ маётківъ пехай пе збувае. Великихъ скарбивъ пе збирае, Та пехай менё, дивкы бранки, Марусі, поипвны БогусЛавки Зъ неволи не ъыкупае; Во вже я потурчилась,. иобусурмёнылась, Для роскоши Турёцькои, Для лакомства неіцасного!" Ой вызволи, Боже, насъ вснхъ, бгідныхъ не- ВОЛЬНЫКИВЪ. Зъ тяжкой неволи, Зъ вііры бусурмёнськои, На ясни збри, На тыхи воды, У край весёлый, У міръ хрещёный! Вйслухай, Боже въ прозьбахъ щирыхъ,. У нещасныхъ молытвахъ Насъ, бйдныхъ невбльиыкивъ!
швмѵвмьыышмв ПАРОДІИ! ІЮС.ЮВЫЦИ. % Дбп булы нобрязкачіі. То б'ДѴТЬ И ІІОСЛѴХЯЧМ. • • • — А би мыші міісяці. кулакомъ достану. • * свиты въ;. а I 1 Або ты. тагу, иды но дрова. А я буду дома; Або жъ я буду дома. А ты иды по дрова. 4 Брехнёю у весь свитъ пройдетъ задъ не вернется. Гости пёршого дня — золото: Другого — сриблб; А трётёго — мидь. Хочь додбму идь! Богато паіиівъ — а па грёблю й тікому.
Заставь дурівчо Г>огу молытця — то вонь лобъ пробы*. --------------------->__ Зъ брехші не чруть — Та вГіры бп.ііпъ не-ймуть. Зъ дулгымъ — не борись; А зъ бататымъ — не сѵдысь. * • Кому-кому. а куцему бу де! * • • • • Казавъ панъ: < Колахъ дамъ — ГП СЭ г г Іа и слово Сто тспле. • 1/ • * • / .. Ледачому л;ывотовп — и пироги па.ідть. * • • к * Не виръ То звирь: Хочь не вкусить — то злякйе. .