Текст
                    633
МІНІСТЕРСТВО ОСВП И І НАУКИ УКРАЇНИ
6*2
дніпропетровський НАЦІОНАЛЬНИЙ університет
85-річчю Дніпропетровського
національного університету
присвячується
С.Й. Бобимвд
Запорім Німеччини
з йавніх часів Ьо 1945 рок?
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України
як навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів
Дніпропетровськ
РВВДНУ
2003

ББКбЗЗИ^М 672 Рецензенти; д-р Істор. наук, проф, С С. Троян д-р істор. наук» проф. К. А. Марко» БобняєваС Й. Б 72 Історія Німеччини з давніх часів до 1945 року / За ред. Н, Є Бойцуи, - Д: РВВ-ДНУ»'2003.* 328 с. У навчальному посібнику викладений систематизований курс історії Німеччини з давніх часів до періоду розорену гітлерівської Німеччи- ни. На основі різнобічного фактичного матеріалу досліджені питання соціальнскекономічного й політичного розвитку Німеччини, проана- лізовані соцішіьнсьполітнчні процеси й трансформації» що відбула’ лиоя протягом багатьох століть. Посібник адресований студентам історичних, філологічних, юри- дичних, економічних факультетів, викладачам. Може бути корисним широкому колу читачів. Гриф надано Міністерством освіти І шхуни України Лист від 04.07.03/6 14/18.2-1176 Посібник опубліковано за фінансової підтримки проекту «Міжнародні відносини та Європейські студи - нова спеціальність та спеціалізацій ДО СП7ЕО-21103-2000) програми ТЕМРІІ5 Європейської комісії ББК 633 (4Г) ©Бо&жваС. Й., 2003
КТУЙ Призначення курсу. Знання історії Німеччини важливе й необхідне насамперед для того, щоб осмислити сучасний розвиток Німеччини, об’єктивно прогнозувати основні тенденції її розвитку в найближчому майбутньому. Сучасна дійсність не відокремлена від минулого, так само і майбут- нє буде тісно пов’язане Із сьогоденням. Це - лише нова, важлива віха в історії. Відповідно, щоб зрозуміти становище сучасної Німеччини, не- обхідно Дослідити, як виникла ця держава, які основні етапи пройшла у своєму становленні; які причини стримували 1? розвиток, а які фактори стимулювали його. Предмет Історії Німеччини. Вйвченнй історії’ Німеччини - важлива частина загальноосвітньої і’світоглядної підготовки фахівців і сприяє інтелектуальному розвитку особистості. Німецький народ належить до народів, які багато зробили для людс- тва: для розвитку продуктивних сил, науки і техніки, літератури і мисте- цтва. Його доля дуже складна і суперечлива. Значна частина його історії припадає на період феодальної роздробленості, на той час уже подола- ної в ряді сусідніх держав. На історію німецького народу суттєво впли- нула надмірна реакційність пануючих соціальних сил, живучість міліта- ризму, опорою якого була Пруссія. Одне Ь головних завдань курсу Історії Німеччини - показати істори- чні шляхи розвитку Німеччини» об'єктивно викласти найважливіші ета- пи в історії німецького народу, відзначити величезний позитивний вне- сок, зроблений ним у розвиток цивілізації. Вивчення історії Німеччини важливе ще й тому, що протягом більше ніж двох тисячоліть предки наших великих народів жили поруч. Німе- цький народ був і залишається найближчим західним сусідом слов’ян- ських народів. Традиції взаємовідносин, взаємопроникнення культур ма- ють велике історичне значення. Завдання курсу історії Німеччини і методи її дослідження. На нашу думку, стати повноцінним фахівцем-філологом, викладачем німецької
4 ВСТУП мови і літератури без знання Історії Німеччини неможливо. Це обумов- лено тим, що історія взагалі, як і історія Німеччини зокрема, тісно по- в’язана з психологією, соціологією, філософією, юридичними науками, економічною історією, математичною статистикою, мовознавством, лі- тературознавством тощо. Проте на відміну від них історія розглядає про- цес розвитку суспільства в цілому, аналізує всю сукупність явищ суспі- льного життя, всі Його аспекти (економіку, політику, культуру, побут тощо), їх взаємозв’язок і взаємозумовленість. Історія виконує декілька соціально-значимих функцій. Найважливі- шою з них є пізнавальна, яка полягає у вивченні Історичного шляху Ні- меччини, її народу як складової частини історії людства* Наступна функція - прагматична. Суть ’ії полягає в тому, що виявлення на основі теоретичного осмислення історичних фактів, закономірностей розвитку німецького суспільства допомагає нам формувати науково обгру- нтований політичний погляд, уникати суб’єктивних оцінок, У єдності ми- нулого, сьогодення І майбутнього - корені інтересу людей до своєї історії. Третя функція - світоглядна. Світогляд (погляд на світ, суспільство, закони його розвитку), грунтуючись на об’єктивній реальності, повинен бути науковим. Об’єктивна реальність у суспільному розвитку - це істо- ричні факти; історія, ЇЇ фактологічна сторона є фундамент, на якому три- мається наука про суспільство. Історія має величезний виховний вплив: це її четверта функція. У процесі вивчення Історії МИ НЗВЧ8ЄМОСЯ МИСЛИТИ ІСТОрИЧННМН КЗТЄ- горіями, бачити суспільство в розвитку оцінювати явища громадського життя з погляду на їх минуле і співвідносити з подальшим їх розвитком. Саме такий підхід формує необхідність осмислювати дійсність у ди- наміці^ в історичному процесі, у хронологічному зв>зку, у діалектиці розвитку. Існує декілька дійових методів дослідження історії Німеччини. На- ведемо основні з них. Діалектичний метод відіграє виняткову роль у теоретичному осмис- ленні історії, однак він не передбачає механічного, а отже, спрощеного застосування загальнофілософських понять при аналізі соціально-еко- номічних процесів (явищ). Суттєве значення мають і спеціальні методи дослідження. Вони да- ють можливість осмислити різні моменти Історії Німеччини. Як прави- ло, вони застосовуються в діалектичній єдності, що. дозволяє поглибле- но досл Ідити динаміку історич ного розвитку німецького народу. Сист емм&струкн&рний мет од найбїл ьш ефективн ий п р и. досл іджен- ні складних систем, що включають безліч взаємодіючих елементів, які утворюють відносно стійку цілісність.
________________________________________________________ 5 Порівняльно-історичний метод дозволяє враховувати особливості розвитку Німеччини: виявлені історичні факти сприймаються під кутом зору об'єктивного їх значення при зіставленні із численними іншими подібними фактами. Хронологічний метод передбачає викладення історичного матеріалу в хронологічній послідовності. Статистичний метод застосовується при дослідженні кількісних фрагментів Історичного процесу у разі* коли об'єкту вивчення прита- манні масові числові показники. У даний час статистичний метод почав поступатися математичним методам.дослідження Історії* що у майбутньому сприятиме неабиякому успіху. Проте слід зазначити, що далеко не всі суперечливі* багато в чому залежні від суб'єктивного фактора історичні процеси укладаються в межі математичних формул. Отже, лише'комплексний, інтегральний підхід до дослідження може забезпечити позитивні результати. Періодизація курсу історії Німеччини. Одним із важливих питань є періодизація історії розвитку людського суспільства, тобто встанов- лення хронологічно послідовних етапів у суспільному розвитку, . З часу- розвитку історичної науки вченими-Історнками розроблено багато різних варіантів періодизації суспільного розвитку. Давньогрецький поет Гесіод (УІП-УІІ ст. до н.е.) розподіляв історію народів па п'ять періодів - божественний, золотий, срібний, мідний і залізний, стверджуючи, що від століття до століття люди живуть усе гір- ше, Давньогрецький мислитель ПІфагор (VI ст. до н. е.), досліджуючи історію; керувався теорією кола, відповідно до якого І відбувається роз- виток: зародження, розквіт, загибель. У XVII і особливо XVIII ст„ що ознаменувалися успіхами світсько- го раціонального мислення і досягненнями у природничих науках, кри- терієм періодизації всесвітньої історії вважався не стільки стан мате- ріальної й духовної культури, скільки ставлення до релігії й церкви. Два фактори досягнення методологічного характеру істотно поглиби- ли поняття періодизації. Одним з них є ідея безперервності суспільно- го розвитку, яка витіснила теорію круговороту, або циклічного розвил- ку, що брала початок від античності, І християнську ідеюскінченності світу. Наступним фактором слід вважати спробу аналізу не тільки подієвої, переважно політичної, але Я соціальної історії. Власний варіант періодизації суспільного розвитку за типом госпо- дарства запропонував німецький учений Бруно Гільдебранд (1812-1878), який поділяв Історію натри періоди: натуральне господарство, грошове господарство, кредитне господарство.
ЯСТУП Істотне поглиблення змісту термінів періодизації дала наука другої половини-XIX ст., досягнення якої.були пов'язані з оформленням нової філософії історії - позитивізму Розвиток позитивізму, з притаманним йому широким спектром ба- чення історичного процесу на економічному сошально-політичному і культур но* психологічному рівнях, а також визнанням закономірностей історичного розвитку, сприяв спрямуванню дослідників на пошук СДПО- СТІ в розмаїтті факторів. Іншими словами, позитивізм створив підгрунтя для структурного або системного аналізу. У XIX ст в історичній науці з'явився і структурний термін «форма- ція»^ дов'язаний з оформленням марксистської методології Це поняття розширило кордони людської спільноти до масштабів планети в цілому виокремивши тимчасовий розподіл історичного процесу в якому за оди- ницю відліку постали спосіб виробництва і форма власності. На розви- ток думки зазначимо, що Маркс, виходячи з принципу матеріалістично- го розуміння історії, розробив формаційну концепцію, ВІДПОВІДНО ДО якої історія людства постає як послідовна зміна суспяьно-економічннх фор- мацій (первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної комуністичної). Монізм марксистської методології, до того ж надто по- літизованнй, не був сприйнятий у той час більшістю дослідників. Жорс- тка детермінованість історичного процесу з поділом на первинні - бази- сні і вторинні - надбудовні явища таїла в собі небезпеку його спрощено- го розуміння. Західні вчені XX ст, розвинули концепцію англійця А. Тойнбі (1889- І 975) про круговорот локальних цивілізацій. Незважаючи на те що виді- лені ним ІЗ основних цивілізацій розвиваються незалежно одна від од- ної, всі вони проходять у своєму розвитку ті ж с амі стадії: зародження, розквіт, загибель. Цивілізаційний підхід до пошуку загальних закономірностей Істори- чного процесу грунтується на виявленні спільних рису політичній, ду- ховній, побутовій, матеріальній культурі, у суспільній свідомості, подіб- них шляхах розвитку. Крім того, у ньому враховуються відмінності, ви- кликані географічним середовищем проживання, історичними особливос гями. Відповідно до названого підходу виділяються три осно- вних типи цивілізації. Народи без ідеї розвитку, тобто поза історичним часом. До цього типу належить суспільство первісного стану, для якого характерні адап- тація, гармонія людини і природи, повторення традицій і заборона їх порушувати, виражена через табу Східний (циклічний) характер розвитку. Для цього типу характерне переплетення минулого і сьогодення, збереження релігійних прІорите-
_______________________________________________________________7 тів. Його відрізняють відсутність виражених класових відмінностей І розвиненої приватної власності, наявність кастових громад, які спира- ються на сильно централізовану владу Прогрес у такому суспільстві ци- клічний, уповільнений, р Європейський (прогресивніш). У Його основі - ідея безупинного роз- витку. Цей тип стає загальним для європейських країн з розвитком хри- стиянства. Для нього характерні раціоналізм, престижність результатів праці, розвиток приватної власності, ринкові відносини, класова струк- тура з активнодіючими політичними партіями, наявність громадянсько- го суспільства. УсІ типи цивілізації рівні перед історією, їм притаманні недоліки й переваги. В умовах першого типу вирішена проблема гармонії людини з природою, але людина не самореалізується. Східне ж суспільство спря- моване на духовність, але не цінує особистість. Європейська цивілізація дає людині шанс самореалізації, але швидкі темпи розвитку призводять до світових воєн, революцій, гострих соціальних конфліктів. Американський вчений Уолт Ростоу в 60-х роках XX ст, розробив теорію стадій економічного зростання, виділив ній спочатку п'ять стадій економічного зростання (традиційне суспільство, період передумов або перехідного суспільства, період злету або зрушення, період зрілості, ера високого масового споживання). У 70-х рр. Ростоу доповнив свою схе- му шостою стадією - на цій стадії суспільство зайняте пошуком шляхів якісного поліпшення життєвих умов людини. XX ст Істотно збагатило системний аналіз у галузі історичних знань. Вирішальний імпульс ло його розвитку дала «битва за Історію», розпо- чата в 30-х роках представниками французької історичної науки, які егво- рияи свій напрямок навколо журналу «Аннали». Увібравши найважли- віші досягнення соціології XIX ст. І насамперед визнання системності світу, що існує за своїми об'єктивними законами розвитку, вони разом з тим помітно ускладнили уявлення про комплексність Історичного про- цесу. Це спонукало їх дз визнання множинних зв'язків - речових і осо- бистісних - усередині суспільної системи. Така настанова ламала меха- нічне розуміння лричи-шості в історії і уявлення про ОДНОЛІНІЙНІСТЬ розвитку, впроваджувала в історичне пізнання ідею неоднаковості рит- мів розвитку різних стзрін суспільного пронесу Було запропоновано більш складне тлумачення поняття «виробничих відносин», що підкрес- лювало їх нерозривний зв'язок з компонентами свідомості, оскільки сто- сунки у сфері виробництва будуються людьми, які при цьому керуються своїми власними уявленнями про них. Нові підходи повернули в історію людину, не обов'язкове- героя або творця ідей, саме людину з її повсяк- денною свідомістю.
8 ВСТУП У даному навчальному посібнику робиться спроба синтезувати всю сукупність знань, наявних в історичній науці початку XXI ст. У процесі викладу матеріалу з історії Німеччини загальноприйнятою є така пері- одизація: • Давній світ • Середньовіччя • Новин час • Новітній час За даним поділом період давньої історії охоплює час від появи люди- ни, у даному випадку на території Німеччини, до формування середньо- вічної Європи. Середньовіччя охоплює період У-ХУ ст, коли відбувається станов- лення та розвиток феодального суспільства, виникає державність на ні- мецьких землях, які на кінець періоду набувають вигляду політично роз- різнених територій. Новий час охоплює події XVI - поч. XX ст. та характеризується роз- витком буржуазних відносин у Німеччині, ключовим моментом в історії якої є створення єдиної Німеччини (1870—1871 рр.). Новітня історія Німеччини означена бурхливими подіями листопад дової революції 1918р., кризою буржуазної демократії у 30-х рр. та по- діями Другої СВІТОВОЇ війни, її наслідками, що докорінно ЗМІНИЛИ шлях розвитку країни.
________________________________________________9 Розділі МВНІ ГЕРМАНЦІ і. лляне нлаикия яіліччнви. псвшкїм і сїиішнй устрій прямців ЗА ШКАП «шм. шитої У південній і центральній областях сучасної Німеччини людина оселилася те на зорі палеоліту Саме в Німеччині знайдені найдав- ніші в Європі останки людини: у районі м. Гейдельберга - щелепа людини - знахідка 1907 р. І в далині Неандера, поблизу м. Дюссель- дорфа,-черепна кришечка і кілька довгих кісток - знахідка 1856 р. Протягом тисячоліть племена первісних мисливців і рибалок ко- чували в районах долин повноводних річок Німеччини й освоювали північні окраїни, що прилягають до морських узбереж. У1ІІ-ІІ тися- чоліттях до н. е. на території сучасної Німеччини жили племена нео- літичних культур і культур раннього бронзового віку. З настанням неолїіу розпочався перехід до землеробства І скотарства. До І тисячоліття до н.е. СЛІД віднести період знайомства племен, які иаселяли територію сучасної Німеччини, з металургією заліза. Значні поклади болотної залізної руди сприяли розвитку багатих культур залізного віку - лужицької, гальшгаттської і латенської. Отже, на час, коли з мешканцями Німеччини познайомилися ри- мляни, туї' малися уже вікові навички землеробства і металургії заліза. Відбувалася взаємодія культур: так, очевидно, кельти пере- дали пізнішим мешканцям країни ~ германцям - плуг і металургію заліза. * І іонятгя «германські племена», «германці» вживаються на позначення ет- нічних спільнот, які мешкали на території Європи та стали основою державно- го об'єднання Німеччини.
10 Рлзд/л І Відбувалися численні пересування племен. Протягом декількох сторіч - VI-! ст. до н. е. - на території Німеччини розселялися пле- мена, близькі за мовою, матеріальною та духовною культурою. Вони прийшли з південної Скандинавії, Ютландії', з узбережжя Балтійсь- кого і Північного морів І поступово займали басейни Везера й Одри, проникаючи на південь до Дунаю. Так вони дійшли до Рейну і част- ково зайняли лівий берег цієї могутньої ріки. Ці племена римляни й назвали германцями. Походження Й Сенс цієї назви невідомі. Герма- нці склали один з могутніх загонів варварського світу і поряд з ін- шими варварами відіграли певну роль у катастрофі рабовласниць- кої Римської Імперії і в розвитку феодальних відносин у Європі. Перші звістки про германців, відомі нам, - це дані грецького ма- ндрівника ПІтеаса з Массалії (грецька коленія на місці сучасного Марселя). Близько 325 р. до н. е. він здійснив відважну подорож морем до північних берегів Європи і повідомив про те, то на узбе- режжі Балтійського моря (берег Янтарю) живуть тевтони, тобто, без- сумнівно, германці (назва тевтонів у сучасній німецькій мові збере- глася в самоназві німців деиізсНе І країни [ІеиізсНІагкі). Мова йде,'1 мабуть, про узбережжя Північного моря. В елліністичну епоху германські найманці нерідко з'являлися у військах східних монархів. У II ст. до н. е. римляни зіткнулися з грі- зними полчищами германців. Близько 120 р. до н. е. тевтони і кімв- ри, мешканці Ютландії, залишили насаджені місця, можливо, унас- лідок стихійної катастрофи - повені і рушили на південь. Вони дій- шли до сучасної Чехії, звідки, зустрівши шалений опір кельтів - бойїв (від племені бойїв країна одержала назву Богемії), повернули в Гал- лію. Наприкінці II ст. навала кімврів і тевтонів змусила трепетати Рим, і лише в 102 р. до н. е. римський полководець Марій зміг роз- громити сили германців у двох битвах під Аквами Секстійськими (сучасний Екс у Провансі) та при Верчеллах (згодом - П’ємонт). Через півстоліття про германців повідомляє праця Гая Юлія Це- заря. Підкоривши Галлію, в результаті декількох військових кампа- ній, Цезар близько 49 р, до н. е. написав «Записки про галльську війну», де вміщені досить докладні відомості про західних сусідів галлів - германців. Судячи з опису Цезаря, германці жили в умовах родоплемінного ладу; римському полководцю найкраще відомий могутній племін- ний союз евенів (від свевів одержала назву І.івабія.) Заняттями гер- манців були землеробство і скотарство, причому, за характерним за-
_____________________ААВШГІЯШЦІ___________________________Ц уваженням Цезаря, германці «не досить ретельно займаються зем- леробством». їх їжу складали не продукти землеробства, а переваж- но продукти полювання й скотарства,, хоч вони, як уважав Цезар, безсумнівно, були хліборобами. Цезар оповідав про наявність у них общинної власності на землю, оскільки земля займалася лише на один рік, після чого під ріллю виділялися нові ділянки. Необхідно підкреслити - Цезар писав про зміну ріллі, а не про відкочовування на нові місця. Очевидно, тут була підсічно-вогнева система земле- робства, через які спричинялося швидке виснаження землі, а відтак відведення нових ділянок під посіви. Подібний переділ, імовірніше всього, здійснювався раз на два -три роки. Однак германці легко, залишали свої місця. Вони збирали із со- бою худобу і перевозили пожитки на візках. Як зазначав Енгельс, германці «були... далекі і від стадій осідлих селян». У часи Цезаря германці часто пересувалися. їх спосіб життя (напівосідпість) був зумовлений тим, що землеробство ще не стало переважаючим для них заняттям. Цезар підкреслював майнову рівність, відсутність постійної вла- ди Вождя, який обирався лише у випадку походу; відсутня в нього і будь-яка згадка про рабів, що, звичайно, було б помічено спостере- жливим римлянином. Дуже слабко був розвинений обмін. У той же час у давніх германців були присутні окремі риси розкладу первіс- нообщинного ладу - впливова знать, могутні вожді із сильними дру- жинами (з одним із свевських вождів, Аріовістом, Цезар вів тяжку війну), грабіжницькі в Йни. Через півтора століття після Цезаря свою працю про германців написав найбільш відомий римський історик Тацит (98 р. н. е.). Її повна назва «Про місце проживання і походження германців». Залишивши осторонь ідейну спрямованість твору Тацита, який Ідеалізував германське суспільство і протиставляв його «зіпсованим» римлянам початку імперії, звернемо увагу на процес розкладу родо- племінного ладу в давніх германців і появу ознак утворення держа- вності. Господарський устрій давніх германців залишається предметом гострих історіографічних дискусій, зумовлених насамперед станом джерельної бази. Опираючись на переважаючий погляд (що врахо- вує, разом з письмовими джерелами, досягнення археології, онома- стики й історичної лінгвістики), зазначимо, що германці вже в І ст. вели осідлий спосіб життя, хоча епізодичні переміщення окремих
Розділ І племен ще мали місце. Міграції викликалися переважно зовнішньо- політичними ускладненнями, іноді порушеннями екологічної рівно- ваги в результаті коливань клімату, демографічним зростанням на- селення й іншими причинами, але аж ніяк не диктувалися приро- дою господарського устрою. Найбільш розвиненими були племена, що мешкали на кордонах імперії по Рейну і Дунаю, тоді як у міру віддалення від римських володінь рівень цивілізованості спадав. Головною галуззю господарства в германців було скотарство. Роз- водили переважно велику рогату худобу, а також овець і свиней. Зем- леробство було на другому плані, але за важливістю мало поступало- ся скотарству, особливо на IV ст. н. е. Місцями ще зберігалася підсіч- но-вогнева система землеробства і переліг, однак переважала експлуатація давно розчищених і до того ж постійно використовува- них ділянок. Оброблялися дони ралом (сохою) або плугом, в які були запряжені бики або воли. Використання плуга істотно інтенсифікува- ло землеробство. Плуг став справжнім «революційним» винаходом. Крім пшениці, значні площі засівалися житом і ячменем, з якого, крім хліба і каші, виготовляли також пиво - головний хмільний на-" пій германців. Вирощували також і деякі городні культури, зокрема коренеплоди, капусту і салат, занесені германцями згодом на тери- торію Римської імперії. Проте садівництва і виноградарства вони не знали, задовольняючи власні потреби в солодощах за рахунок лісо- вих плодів, ягід, а також меду. Полювання вже не мало великого го- сподарського значення, рибальство ж відігравало важливу роль, на- самперед у приморських племен. Усупереч повідомленню Тацита, германці не потерпали від не- стачі заліза, яке виплавлялося переважно на місці. Також видобува- лися золото, срібло, мідь, свинець. Досить розвинутими були ткацт- во, обробка дерева (утому числі для потреб кораблебудування), об- робка шкір, ювелірна справа. Навпаки, кам’яне будівництво майже не практикувалося, кераміка була невисокої якості: гончарне коло розповсюдилося лише на час епохи Великого переселення народів - масового міграційного процесу в Європі в ІУ-У1І ст. Помітне місце в господарському житті германців займав товарообмін. Предметом внутрішньорегіональної торгівлі найчастіше були металеві вироби; римлянам германці постачали рабів, худобу, шкіру, хутра, янтар, самі ж купували в них дорогі тканини, кераміку, коштовності, вино. Пе- реважав натуральний обмін, лише в прикордонних з імперією обла- стях мали обіг римські монети.
__________________ллвні пншшт___________________ІЗ Населення усього германського світу навряд чи перевищувало на той час 4 млн чол. і в перші століття нашої ери мало тенденцію до скорочення через епідемії, безупинні війни, а також несприятливі екологічні зміни. Відповідно густота населення була вкрай низькою, і поселення, як правило, розділялися великими масивами лісу І пус- тищами. Особливе місце в розвитку всіх родоплемінних суспільств займала община. 2. ОБЩИНА ГА й ЕВОЛЮЦІЯ. ВИНИКНЕННЯ МАЙНОВОЇ НЕРІВНОСТІ Найбільш ранньою формою общини вважається родова, або кро- вноспоріднена, заснована на спільному веденні господарства і спі- льному володінні й користуванні землею кровними родичами. В по- дальшому під впливом зовнішніх умов розвивалися і видозмінюва- лися форми й функції общини. Так званій сусідській общині (іншими словами - общині-марці), яка існувала в середньовічній Німеччині, була притаманна індивідуальна власність малих родин на наділи орної землі при збереженні колективної власності громади на ліси, мисливські та інші угіддя. У перші століття нашої ери рід усе ще відігравав дуже важливу роль у житті германців. Члени його сели- лися якщо не разом, то принаймні компактно, разом ішли в бій, ви- ступали співприсяжниками в суді, в окремих випадках успадковува- ли майно один одного. Але в повсякденній господарській практиці роду вже не було місця. Функціонування давньогерманської общи- ни ще порівняно мало залежало від організації хліборобства І зем- леробства в цілому. Велике значення мало регулювання експлуата- ції необроблюваних угідь: луків, лісів, водойм тощо. Соціальїю-лолііті'ііінй устрій давніх германців
14______________________ Розділ 1____________________________ Членів общини поєднувала також участь у багатьох спільних спра- вах: захист від ворогів і хижих звірів, відправленнякультів, підтри- мка елементарного правопорядку, дотримання найпростіших норм санітарії, будівництво укріплень. Однак колективні роботи не зава- жали праці общинника у власному господарстві. Саме тому давньо- германська община склалася як громада земельних власників. Для германця початку нашої ери його земля - це не просто об’єкт воло- діння, а насамперед мала батьківщина, «вотчина і дідизна», довжи- ною, висхідною до богів, низка предків, та спадщина, яку йому, у свою чергу, слід було передати дітям та їх нащадкам, інакше життя просто втрачало сенс. Це не тільки і навіть не; стільки джерело хар- чування, скільки невід'ємна частина або продовження його власно- го «я». Людина складала з нею єдине ціле і пеза нею себе не мисли- ла.-Земля, на відміну від худоби, рабів, начиння, не підлягала відчу- женню, продати або обміняти її, у всякому разі поза межі роду, було практично так само неможливо, безглуздо, слятотатственно, як не- можливо було їїпокинути. Майнова і соціальна нерівність, відома германському суспільст- ву принаймні з І ст., ще протягом довгого часу виражалася порівня- но слабко. Найбільш типовим представником дього суспільства була вільна, ні від кого не залежна людина-домовласник, зайнятий сіль- ськогосподарською працею, і одночасно воїн, член народних зборів, охоронець звичаїв І культів свого племені. Але це ще не селянин у середньовічному сенсі слова, тому що господарська діяльність поки що не стала для нього єдиною, яка б перекрила й замінила Йому будь-яку іншу. Соціальний статус германця визначався в першу чергу статусом його родини, залежав ще не стільки від рівня багатства, скільки від чисельності, родоводу й репутації родини. Сполучення зазначених ознак визначало ступінь знатності людини. Велика знатність давала вагомі привілеї. Якщо слідувати Тациту, вона забезпечувала поряд з повагою переваги при розподілі землі І зверхність на війні навіть юнакам; судячи зтого, що останні могли дозволити собі ледарювати, не займатися сільськогосподарською працею, велика знатність, як правило, сполучалася з великим стат- ком. Однак у часи Тацита знатність ще не перетворилася в герман- ців на особливий соціальний статус. Усі вільні і вільнонароджені залишалися повноправними й у цілому рівноправними членами пле- мені; відмінності в їх середовищі були ще досить несуттєвими й
ЛАВНІ ГЕРМАНЦІ 15 визначалися належніс тю не до того чи іншого соціального розряду, а до конкретного роду. Невільні, як І в римлян, формально стоялн лоза суспільством, але в цілому рабство відігравало в житті германців принципово відмін- ну роль. Хоча звичаї германців не забороняли перетворювати на ра- бів одноплемінників, а невпинні війни Із сусідами забезпечували стабільне джерело поповнення рабів за рахунок чужинців, раби скла- дали досить мізерний прошарок населення. Полонених часто вимі- нювали або продавали римлянам, а іноді Й убивали на полі бою чи приносили в жертву, рабів же через деякий час нерідко відпускали на свободу і навіть усиновлювали. Рабство залишалося патріарха- льним, і в тому, що стосувалося повсякденної виробничої діяльнос- ті й умов існування, спосіб життя рабів мало відрізнявся від способу життя вільних. Частина рабів працювала поруч з господарем і діли- ла з ним дах І їжу, однак увагу Тацита більше приваблювала та об- ставина, що «германці користуються рабами інакше - кожний з них розпоряджається у своєму будинку, у своєму господарстві. Пан тіль- ки обкладає його, немов колона, відомою кількістю зерна, худоби або тканин, і лише в цьому виражаються його повинності як раба». У наступні три-чотири століття германське суспільство зробило помітний крок уперед. Археологічний матеріал недвозначно гово- рить про подальше меійновє і соціальне розшарування: поховання усе більше розрізняються за інвентарем, найбагатші з них супрово- джуюсь символічні атрибути влади. Дані варварських судебників (правди) також дозволяють зробити висновок, що на епоху Велико- го переселення вільні вже не складали єдиної маси ні в майновому, ні в соціально-правовому відношенні. Як правило переважав розпо- діл одноплемінників на знатних, вільних і напіввільних, яких у гер- манських наріччях зазвичай називали літами. З більшою або мен- шою чіткістю ці категорії вже розрізнялися обсягом прав. Напри- клад, за звичаями саксів, життя знатних захищалося більш високим вергельдом, його клятва цінувалася вище, ніж клятва простого віль- ного, але в ряді випадків суворіше каралися й скоєні ними злочини. Ступінь знатності в переддень Великого переселення, як і рані- ше, значною мірою визначалася походженням: враховувалося, на- приклад, чи були в роді невільні або представники підкорених пле- мен. Однак усе більш помітну роль при цьому відігравало майнове становище людини. Раби й залежні могли бути Й у вільного просто- людина, і навіть у літа, але частіше літ, а Іноді і вільний сам був
16________________________У_________________________________ чиєюсь людиною, зобов’язаною слухатися свого господаря й відро- бляти Йому повинності» Сам він потроху усувався від участі в суспі- льних справах, усе більше зосереджуючись на господарських тур- ботах. Характерно, що навіть деякі найдавніші правди зараховують до літів вільновідпущеників. Зберігаючи господарську самостійність, неповноправні вільні ставали залежними, експлуатованими людьми. Однак при всій зна- чимості цього процесу в період, який передував Великому пересе- ленню народів, він встиг створити лише передумови для встанов- лення феодального суспільства» Що стосується соціально-політичних організацій, то напередо- дні Великого переселення германські племена були ще порівняно далекі від створення органів влади, які можна було б кваліфікувати як державні. Соціально-політичний устрій давніх германців-це лад, характерний для вищої сходинки варварства, яке при цьому ще аж ніяк не вичерпало своїх можливостей. Кожен повноправний член племені був особисто І безпосеред- ньо співпричетний до управління, виступаючи носієм народовлад- дя. Вищим органом влад» були народні збори або віче племені - тінг, куди мали доступ усі повнолітні вільні чоловіки, за винятком тих, хто збезчестив себе боягузтвом у бою. Народні збори склика- лися для вирішення найбільш важливих справ, якими вважалися питання війни І миру, суд з особливо тяжких або заплутаних зло- чинів, висвячення у воїни (а отже, у повноправні члени суспільст- ва), а також формування особливого загалу племені, який у Тацита іменується рппсірез («той, хто начальствує», «провідний»), вони відали всіма поточними справами, у першу чергу судовими. Поряд з колективною владою народних зборів і ради старійшин у герман- ців існувала індивідуальна влада племінних вождів, яку лише умо- вно, з урахуванням Історичної перспективи, можна кваліфікувати як монархічну Перехідний характер давньогерманських Інститутів влади, ще, безсумнівно, додержавних, але вже далеко не первісних, ускладнює вибір термінів, які б правильно передавали їх суть. Це стосується і титулів. Говорячи про німецькі стародавності, доцільніше взяти на озброєння загальнімецьке слово копип£. У первинному значенні термін конунг - це родовита, шляхетна, отже, знатна і через це гідна поваги і послуху людина, але ніяк не володар і не пан.
ллши гєнішар 17 За спостереженнями Тацита, конунг мав дуже обмежену владу і керував одноплемінниками, скоріше переконуючи і захоплюючи їх власним прикладом, ніж наказуючи. Конунг був військовим прово- дирем племені, представляв його в міжнародних справах, мав пере- вагу при розподілі військової здобичі і право на більш-менш регуля- рні, хоча й добровільні, підношення з боку одноплемінників, а та- кож на частину штрафів від засуджених, яка належала йому саме як главі племені. Конунг виконував І певні сакральні функції. У деяких племен багато століть потому він відігравав важливу роль у здійсненні пуб- лічних гадань .і жертвопринесень, вважався особисто відповідаль- ним за невдачу на війні І неврожай і у зв’язку з цим міг бути не тіль- ки зміщеним, але і принесеним у жертву для того, щоб умилостиви- ти богів. Посада конунга була виборною. Обирали його на народних збо- рах з числа найбільш знатних чоловіків. Саме на цих зборах відбу- валося й» разі необхідності і усунення конунга з посади. Особливе місце в давньогерманському суспільстві займали керівники дружин. На відміну від племенігого війська, ополчення, яке складалося з усіх боєздатних членів племені, будувалося за родами Й родинами і очо- лювалося конунгом. дружини ж складалися з випадкових, не пов’я- заних спорідненістю людей. Усередині дружини існувала своя ієра- рхія, становище кожно ю в ній визначалося не стільки знатністю роду, скільки особистою доблестю. Це породжувало суперництво між дру- жинниками, але ВСІ протиріччя між ними були мізерні порівняно із загальною беззастережною відданістю керівнику. Поступово дружи- на перетворювалася на справжнє князівське військо й поставала ос- новою влади племінного вождя. Давні германці не складали етн Ічногоцілого І, очевидно, не сприй- мали себе як єдиний народ. Звичний нам етнонім Сегтапі виник як назва якогось одного німецького племені; кельти поширили Його на усіх своїх північно-східних сусідів і в цьому значенні передали рим- лянам. Показово, що слово Зіиїізк (від іізіисіа - «народ»), до якого сходить сучасна самоназва німців - йеиІзсЬ, зареєстровано в джере- лах тільки з кінця VIII - початку IX ст. При цьому і на континенті, і 8 Англії воно спочатку зживалося (у сенсі «простонародний») лише стосовно мови германців, яка протиставлялася латині. Етнічною ха- рактеристикою воно стало не раніше XI в., однак закріпилося І до цього часу, лише за німцями.
ІЗ_______________________****** І________________________ Реальною політичною одиницею давньогерманського світу було плем'я. Племінні об'єднання, які виникали час від часу, будувалися, не стільки за родинною, скільки за територіальною ознакою, але за умов безперестанних міграцій нерідко включали і ненІмецькі (ке- льтські, слов'янські, фракійські) племена. Племінні об'єднання ру- бежу старої і нової ери були ще дуже нетривкими і нестійкими. їх поява була спричинена тимчасовими, головним чином зовнішньо- політичними обставинами (переселенням до чужої країни і скорен- ням її або загрозою завоювання, яка нависла над класною країною). Зі зміною обставин вони розпадалися. На І У-У ст. припадають важливі зміни у політичному устрої германців. Племінні об'єднання переростали в племінні союзи, більш спаяні, стійкі і, як правило, більш численні. Деякі з цих со- юзів (наприклад, аламанськмй, готський, франкський) нараховува- ли по декілька тисяч чоловік і займали або контролювали величез- ні території. Зрослий авторитет верховної влади проявився й у зміні ставлен- ня до особистості конунга. 3. ВТ№ГИЕННЯ ГЕРМНЦІВ У ЗАХІМУ МІНСЬКУ шп&иа. амакяяя влмикьккх квмліктв Період з IV по VII ст. увійшов в історію Європи як епоха Велико- го переселення народів, названа так тому, що на ці сторіччя припа- дає пік міграційних процесів, якими був охоплений практично весь континент і які радикально ЗМІНИЛИ його етнічний, культурний і по- літичний вигляд. Це була епоха загибелі античної цивілізації і заро- дження феодалізму. Посилення майнової і соціальної нерівності підштовхувало різні прошарки варварських племен до того, щоб спробувати захопити нові, зайняті чужинцями землі - на цій стадії розвитку варварське суспільство схильне до експансії. Позначився також тиск степових кочівників, які просувалися зі сходу. Однак найбільш загальною при- чиною одночасного переміщення величезної різноплемінної маси людей, очевидно, була різка зміна клімату. Приблизно у П ст. почи- нається і до V ст. досягає максимуму похолодання, яке спричинило
лаяні пнинт Ш пересихання сухих і ще більше зволоження ВОЛОГИХ ґрунтів З ВІДПО- ВІДНИМИ змінами рослинного покриву. Ці зміни негативно позначи- лися на умовах господарювання як кочових народів євразійських степів, так і осілого населення європейської півночі, спонукаючи і тих і інших шукати нове середовище помешкання в більш півден- них широтах. Погіршення клімату хронологічно збіглося для багатьох варвар- ських племен Європи з розкладанням їх родоплемінного устрою. Переважно екстенсивний розвиток виробництва і зростання наро- донаселення, що його супроводжувало, зіткнулися на початку но- вої ери з проблемою обмеженості природних ресурсів лісової, час- тково лісостепової зони континенту, що за тодішнього рівня про- дуктивних сил були менш зручні в. господарському відношенні, ніж райони Середземномор’я. Серед основних причин міграції слід назвати і.зовнішньополітичні фактори, а саме: Римська імперія, яка слабшая^ день задмем, сама сприяла вторгненням варварів у її межі політикою наймання племен І дружин германців на військову слу- жбу і розселенням союзних римлянам племен як федератів на кор- донах імперії. У II ст.готи, які мешкали в гирлі р. Віспи, починають переселен- ня на південь. На їх місце зі сходу прийшли венеди (слов’яни). Готи переселялися протягом багатьох десятиліть, використовуючи при- токи Дніпра і рухаючись до берегів Чорного моря. Тут готи застали античні міста, які вже існували декілька століть, і високу культуру місцевих племен. Готи завоювали міста Причорномор’я і підкорили своїй владі місцеві племена, частково злившись з ними. У IV ст. скла- лися два великих племінних союзи готів - візі готи - від Дністра до Карпат і острогами- від Дністра до Дніпра. Первісне значення цих назв утрачено, І вже давні письменники переосмислили ці незрозу- мілі назви як вестготи, тобто західні готи, і остготи - східні готи. Готи прийняли християнство (в аріанській формі). У 341 р. до них був призначений єпископ Вульфіла (або Ульфіла), який здійс- нив переклад Євангелія на готську мову (єдина уціліла пам’ятка гот- ської мови). > Осівши в Причорномор’ї, готи вступили в контакт З Римом, їх дружини незабаром стали пострахом для всієї Малої Азії. Частим явищем стіш відхід готських дружин на службу в римську армію і наймання прикордонних з Імперією племен як федератів для охоро- ни римських рубежів.
20 ЯаадМ І У IV ст. у степах за Доном, на схід від готських рубежів, сформу- вався інший могутній племінний союз - гуни. Напад гунів на остго- тів у 375 р. був вихідним моментом для міграцій величезних мас племен варварів на захід для вторгнення їх у межі імперії І подолан- ня рабовласницького суспільства в Європі. Розгром і знищення рунами остготського союзу змусили вестго- тів поспішно відступати на захід. У 376 р. вестготи, з якими, ймові- рно, було чимало неготського населення, у тому числі й слов’ян, дій- шли до Дунаю, за яким розгорталися просторе Римської імперії. Ве- стготи незабаром перейшли Дунай Із дозволу. Імператорського уряду оселилися в Мезії (сучасна Болгарія) на правахфедератів* . Утиски і зловживання римської адміністрації спричинили повстан- ня вестготів, вождем яких був Фрітігерн. У 378 р. армія римського імпе- ратора Валента була розбита поблизу Адріанополя. У цій битві загинув практично весь офіцерський склад римлян на чолі з імператором. Однак імперія була все ще потужною. З заходу на чолі військ при- був полководець Феодосій. Він зумів роз'єднати варварів з рабами і колонами, уклав мир з вестготами, оселивши їх на берегах Пропон- тиди (Мармурове море). Феодосій згодом став імператором і возз’є- днав обидві частини імперії - Західну і Східну. Однак у 395 р. він помер, устигнувши перед своєю кончиною знову поділити імперію на дві частини, які вже більше ніколи не об’єднувалися: Західна ім- перія і Східна (Візантійська) імперія. * Перші зіткнення римлян і германців належать де часу перетворення Галлії на провінцію Римської держави. Наступна агресія Риму на схід від Рейну мала своїм наслідком виникнення між Рейном і Лабою провінції Германії. Ця тери- торія стала новим джерелом експлуатації ї наживи. Тут було введено римську судову систему, в якій наявні елементи римського гноблення. Усе це стало при- чиною повстання германських племен. На чолі повсталих став Арміній - князь племені хсрусків. У 9 р. н. с. повсталі знищили військове угруповання римлян, загинув І намісник Германії бар. З цього часу Рим перейшов до стратегічної оборони на Рейні і Дунаї, відмовившись від подальших спроб завоювати ці те- риторії. Рівновага сил Риму та германських варварів була тривалою. Криза Риму заго- стрювалася, посилювався й тиск варварів на римські рубежі. У середині II ст. германські племена квадів і маркоманів вторгнися у дунайсь- кі провінції Римської імперії. Почалася Маркомансь са війна (166-180 рр.), по- штовхом до якої стало переселення готі в з Балтики де узбережжя Чорного моря. Ця війна потребувала великої напруги сил від Риму. її результатом став компро- місний мир германців з Римською імперією.
____________________лмкі№миинц_________________________21 Вестготи незабаром з’явилися в Італії. Вождь (князь) вестготів Аларіх, молодий, честолюбний і енергійний, двічі підступав до Риму, одержуючи від «вічного міста» великий викуп. У 410 р. Аларіх узяв Рим. Розгром Риму вестготами був подією великого значення. Рим, давня столиця яаймогутнішої держави, виявився беззахисним у ру- ках варварського конунга (князя). Падіння Риму вразило сучасни- ків, воно наочно свідчило про невідворотну загибель рабовласниць- кої імперії. Аларіх незабаром залишив Рим, прямуючи на південь Італії і маючи на меті переправитися до Сицилії. Проте на шляху до мети він раптово помер. Однак уряд Західної Римської імперії зумів у короткий термін за- володіти ситуацією. З вестготами була укладена така угода: династич- ний шлюб спадкоємця АларІха Атаульфа з сестрою імператора, крім того, було обіцяно землі в АквІтанїї для поселення варварів. Після декількох перипетій вестготи осіли в Південно-Західній Галлії фор- мально на правах федератів. Це відбулося в 418 р. Так на території імперії виникла перша варварська держава зі столицею в Тулузі. Тим часом нові хвилі варварів вливалися в межі Західної імперії. У 408 р. германці-вандали, що осіли в І ст. у районі середньої Одри Й ще у IV ст. оселилися в Паннонії, разом зі свевами й аланами напали на Галлію, прорвавши оборону римлян. Вогнем і мечем прой- шовши Галлію, варвари вторглись в Іспанію, захопивши її західні й південні території. Безпомічний Рим змушений був визнати варвар- ських вождів своїми військовими союзниками. Тут в Іспанії близь- ко 411 р. склалися Вандальсько-Аланське і Свевське варварські ко- ролівства. Незабаром витіснені вестготами вандали пішли в Римсь- ку Північну Африку й у 429 р. захопили давній Карфаген, який став столицею Вандальського королівства. Прагнення до розширення володінь штовхнуло їх на захоплення Балеарських островів, Корсики, Сардинії, Сицилії. Відтак у травні 455 р. вандали піддали місто Рим страшному пограбуванню і руйну- ванню. Протягом 14 днів йшло руйнування і нищення міста, і, зок- рема, численних безцінних пам’яток культури. Близько 440 р. на території імперії склалася ще одна держава гер- манців - королівство бургундІв. Бургундн розселилися в гирлі Одри, а потім вирушили до Рейну, На початку V ст. їх центром стало м. Вормс. Незабаром Імперія була вимушена визнати Бургундське ко- ролівство зі столицею в Люгдунумі (Ліоні).
22_______________________Розділ І_______________________ У середині V ст. почалося вторгнення германців-англів (жили в сучасному Шлезвігу), саксів (відповідно в Саксонії*) і ютів (мешка- ли в Ютландії, сучасній Данії) у Британію, покинуту в 408 р. рим- ськими легіонами після трьох з половиною століть окупації, У У-УІ ст, тут виникло декілька десятків варварських королівств, навіть фор- мально не пов'язаних з Римом, Варварські держави були в соціальному відношенні суспільства- ми іншого типу і характеру, ніж Західна Римська імперія, яка знахоч дилася в стані занепаду* Розвиток майнової диференціації, виокремлення могутньої знаті, яка нагромадила у своїх руках величезні багатства - худобу, зброю, коштовності тощо, зачатки патріархального рабства призводили до швидкого розкладання первіснообщинного ладу й у тих германських племен, які не брали участі або почасти брали участь у міграції й пе- реселеннях, У У-УН ст зародкові форми ранньофеодальних держав виникають між Рейном і Лабою у базарів татюрингів; у Ютландії - у ютів та англів; у Скандинавії - у готів (йогів) і свеарів (свіонів). Влада військових вождів перетворилася на постійний інститут, необхідний для утримання в покорі переможеного населення і для захисту завойованих земель від вторгнень. Віче втратило своє зна- чення. Зростав вплив І могутність дружини. У германців склалася держава і це була вже не рабовласницька держава* У варварських державах виникав феодальний спосіб виробництва. Зародження нового суспільного устрою супроводжувалося замі- ною релігійної надбудови* Стара язичеська релігія, яка відповідала родоплемінним відносинам, поступалася місцем християнству. Утворення держави відбувалося інтенсивніше і швидше на тери- торіях, які раніше входили до складу Римської держави. Тут варвар- ські держави могли застосовувати римське право, впроваджувати
_____________________мвш геяміщі_______________________23 римські податки і залишки римської державної машини. Процес формування народностей і зміцнення молодих варвар- ських держав був перерваний навалою полчищ гунського союзу пле- мен («Гунського царства» з центром у Паннонії) на чолі з Аттілою (за свої насильства прозваний християнськими письменниками Би- чем Божим). Талановитий організатор і полководець, Аттіла вміло використовував своє різноплемінне і різномовне військо і Незаба- ром став у центрі Галлії. Грізна небезпека ліквідації молодих вар- варських держав змусила варварських королів підтримати імперію й у 451 р. відбувся генеральний бій гунів з римсько-варварською армією, очолюваною полководцем Аецієм. Тут на Каталаунських полях (поблизу Труа 8 Шампані) відбулася одна з найважливіших у світовій Історії битв: вирішувалася доля не тільки римського пану- вання в Галлії, але й усієї західної цивілізації* У нечувано кровопро- литній битві гуни понесли тяжкі втрати, які змусили Аттілу відмо- витися в|^ завойовницьких планів. У 453 р. він помер і в гунському союзі розпочалися усобиці. Через два роки відбулося повстання ге- рманських племен, підлеглих гунам раніше. Зазнавши поразки спо- чатку від гепідів, потім від остготів, гуни відкочували в Північне Причорномор'я. У 476 р. Західна Римська імперія взагалі перестала існувати. Під- точена зсередини повстаннями рабів, колонів, міських люмпенських мас, солдатів, неспроможна у військовому сенсі, роздерта жорстокою економічною кризою, рабовласницька імперія повинна була впасти. Командуючий варварськими військами Імперії германець Одоакр очолив заколот своїх солдатів і скинув останнього імператора - під- літка Ромула-Августула. Одоакр захопив державну владу, ставши, однак, не імператором, а лише королем Італії. На кінець V ст. на уламках Західної Римської імперії склалося декілька варварських королівств: Вандальське, Вестготське, Свев- ське, Бургундське, Франкське та держава Одоакра в Італії. Племена, які жили у внутрішніх областях Германії, ще не мали власної держа- вності. Доля цих політичних утворень була неоднаковою. Найменш довговічною виявилася держава Одоакра, створена колишніми най- манцями з числа різних нечисленних германських племен. Очевид- но, однією з причин її досить швидкої загибелі в 493 р. під ударами остготів була відсутність міцної племінної основи. Комунг остготів Теодоріх (493-526 р.), який діяв з відома східноримського імперато- ра Зенона і розбив Одоакра, очолив королівство остготів, що згодом
24___________________ВтвіА і____________________ стало найсильнішим у Західній Європі. Однгк у 555 р. і воно С*уло завойоване Візантією. Ще раніше, у 534 р., така ж доля спіткала ко- ролівство вандалів. Візантійське панування виявилося неміцним. Вже в 568 р. з гір в долини р. По спустилися загони германців - лангобардів. Спочатку мешканці лівобережжя тирла Лаби лангобардн в VI ст. виявилися в Паннонії, де зайняли територію остготів, які пішли в Італію. Дружи- ни лангобардів служили у військах Візантії в Італії. а потім величезні сили конунга Альбоіна вторгнися до італії з відверто завойовницьки- ми цілями. Вони швидко зламали опір візантійців і оволоділи Північ- ною Італією. Столицею нового варварського королівства стала Равеи- на. Долина р. По від лангобардів отримала згодом назву Ломбардії. Візантійське панування утрималося в окрузі Равенни (Равеннський екзархат), у Південній Італії (Снцнлія, Неаполь, Апулія, Калабрія), номінально Візантія зберігала права на Рим (Римський дукат), де, од- нак, фактично влада перебувала в руках єпископів міста Риму, які вже з IV ст, називали себе папами (грецьке «паппас» - батько). Лангобардн здійснили найрішучішу ліквідацію великого римсь- кого землеволодіння. На конфіскованих землях розселялися общин- ники-лангобардн. Римське населення було перетворено втяглий стан. У селі центральною фігурою став вільний общинник-лангобард.а в землекористуванні визначальною стала сусідська община - марка. Суспільство лангобардів вже в VI ст. було складним. Тут були залежні люди -аяьдії. вільні і знатні. Подальший розвиток спричи- нив зростання великого поміщицького землеволодіння, поглинання ним вільного селянського землеволодіння, появу великого прошар- ку незаможних, розорених і безземельних селян, які злилися з аль- діями в один клас феодально-залежного селянства. Аналогічні процеси відбувалися і в інших варварських королівс- твах. Ці процеси найкраще вивчені на еволюції Франкського коро- лівства, яке виявилося найбільш життєздатним і динамічним. Політичні зміни, які відбувалися, мали досить суттєві наслідки, оскільки супроводжувалися глибокими соціально-економічними змінами - мав місце поступовий процес становлення феодалізму. Феодалізм зростав І розвивався в результаті синтезу двох елеме- нтів. По-перше, це елементи феодалізму, які з’явилися всередині Римської імперії (колонат, раби, посаджені на землю і приписані до землі, початок феодальної ренти, патронат і зростання приватної власності землевласника, покріпачення станів тощо). А по-друге, це
______________________ААВШ пмллкш___________________________25 елементи, привнесені германцями на фунт імперії (марка, описа- ний ще Тацитом спосіб експлуатації рабів, присяга дружинників та ін.). Синтез цих елементів і двох суспільних систем породили якіс- но нові відносини. Найбільш активно феодальний синтез відбувався там, де анти- чний і варварський початок були урівноважені. Спочатку варварсь- ке суспільство мало менше феодальних потенцій, ніж античне; по- яснюється це, ймовірно, тим, що воно меншою мірою вичерпало свої Історичні можливості. Однак зрештою серед найбільш відстаючих за темпами розвитку виявилися саме ті області, де античні елементи синтезу превалювали над варварськими. Мова йде про те, що родо- племінний устрій давніх германців, який розкладався, нІсу собі більш сильний феодальний заряд, ніж пізньоантичне римське суспільство. Ступінь активності феодального синтезу залежала від ряду фак- торів. У тому числі: з) від кількісного співвідношення варварів і римлян, які опинилися на одній території; б) характеру розселення варварів^ в) культурного порівняльного рівня прийшлого і місцево- го населення; г) релігійних факторів; д) правових факторів. Те, що франки відразу ж, у 496 р., прийняли християнство в като- лицькій формі, безсумнівно, полегшувало контакти зримлянами, тоді як прихильність вестготів І лангобардІв до аріанства (відповідно до кінця VI і початку VII ст.) ЦІ контакти помітно ускладнювала. На конкретні форми феодалізму впливали також природно-географічні та зовнішньополітичні умови. Поселення варварів на території імперії створили лише переду- мови для феодального синтезу. Потрібен був час, мінімум півтора- два сторіччя, для того, щоб взаємодія двох систем стала реальністю. Контрольні питання І . Дайте характеристику соціально-політичного устрою давніх германців. 2. Порівняйте господарське життя давніх германців часів Цезаря і Тацита. 3. Перелічіть основні причини Великого переселення народів. 4. Поясніть сутність поняття «Велике переселення народів». 5. Охарактеризуйте відносини готів з Римом. б. Проаналізуйте господарський і суспільний лад германських племен у ІУ-У ст. 7. Перелічіть фактори, які впливали на активність становлення феодаль- них відносин.
26 Розділ П РОЗВИТОК Німецьких ЗЕМЄАЬ У СКАЛАХ ФРАНКСЬКОЇ АСРЖАВИ ч Н ' ’ • і. гасаоллрський і суспшяий гстй фншків ЗА АМШЛШ хСШЧИК ЯВЛЯЛИ» Франкське суспільство і держава займають винятково важливе мі- сце в Історії трьох європейських країн - Німеччини, Франції й Італії. Франки як плем’я сформувалися з декількох більш давніх гер- манських племен (сигамбрів, батавів, хаттїв та ін.). В III ст. існували два великих союзи племен: салічні франки («приморські», або «со- лоні», франки) - у низов’ях Рейну і рипуарські франки («берегові» франки) - по середньому Рейну. Наприкінці V ст. у Північній Галлії склалася рання держава фра- нків - найбільш могутній союз північних германських племен, фра- нки зіткнулися з Римською Імперією в 111 ст., розселяючнсь З ПІВНІЧ- НИХ прирейнських областей. У другій половині IV ст. вони оселили- ся в Галлії на правах федератів Риму, поступово поширюючи свій вплив і виходячи з-під влади Риму. Після падіння Західної Римської імперії франки (салічні) захопили рештки римських володінь у Гал- лії. На завойованих землях франки селилися переважно цілими об- щинам и-марками - родами, заселяючи частково землі, які пустува- ли, частково землі колишньої римської скарбниці, частково - місце- вого населення. Марка вважалася власником усього майна. Однак стосунки франків з галло-римським населенням були переважно миролюбними. Це забезпечувало надалі формування зовсім нової соціально-етнічної спільноти, кельтсько-германського синтезу. 'У розвитку Франкської держави простежуються дві основні ста- дії: перша - VI-VII ст., відома як час монархії МеровінгІв; друга - VIII ст.— перша половина ЇХ ст. - монархія Каролінгів.
ямімгми лиш у оццш ♦нииинюГ лимиия* 27 У другій половині V ст. могутній конуиг салічних франків Хлод- віг (481 - 511), зі знатного роду Меровея (Меровінгів), підкорив рн- пуарських франків і став володарем великої країни від Сомми до Рейну. У 496 р. Хлодвіг зробив важливий політичний крок, разом ЗІ сво- єю дружиною і частиною одноплемінників прийнявши християнст- во за римським обрядом, на відміну від більшості варварів, які при- ймали християнство у формі так званого аріанства. Значення прийн- яття християнства було величезним. Це давало можливість франкській знаті встановлювати тісні контакти з впливовим галло- римським духовенством і користуватися безроздільною підтримкою церкви, Керівники церкви зайняли високі посади в державі. Мова богослужіння і церковного побуту- латинська - стала мовою дер- жавних актів, суду, літописання, міжнародних відносин, зберігши цю виняткову роль протягом дванадцяти століть. Проіїес феодалізації у Франкській державі проходив у формі си- нтезу пізньоримських (які розкладалися) і германських родоплемін- них відносин. Співвідношення їх було неоднаковим на півночі та півдні королівства. Північні райони були романізовані значно слаб- кіше південних. Однак згідно з даними археологів тут, аж до V ст. включно, залишалося багато римських рабовласницьких вілл, де го- ловною робочою силою були раби І колони, і навіть після франксь- кого завоювання основну масу населення складали галло-римляни. З іншого'боку, для цих областей була характерна і більш швидка та глибока варваризація суспільства, ніж у південних частинах коро- лівства в ході франкських завоювань. Привнесені франками примі- тивні відносини сприяли поширенню тут родоплемінного, устрою, який поступово розкладався. Наступники Хлодвіга в першій половині VI ст, завоювали і при- єднали до Франкської держави Тюрінгію, Бургундію і землі аллема- нів (Ельзас). Верховну владу меровінзьких коралів визнали баварн, які зберегли значну частину самостійності. На відміну від старих земель германців Галлія мала на диво ви- соку, античну культуру, римське право, рабовласництво, яке склало- ся. Синтез германських елементів і елементів рабовласницького ладу, що розкладався, позначився на тому, що в германців у Галлії швид- ко розвивався Інститут приватної земельної власності, а раби, які залишилися в Галлії, і колони поступово злилися з франками, що розорилися, утворивши феодально-залежне селянство.
При цьому І на півночі, і на півдні Франкського королівства важ- ливим фактором варварського впливу на процес феодального синте- зу було зосередження політичної влади в руках варварської верхів- ки, що полегшувало ЇЙ насадження власних порядків. Король і на- ближені до нього фактично вирішували всі найважливіші питання життя країни, хоча ще й зберігалися народні збори й інші інститути колишнього устрою франків. Король зосередив у своїх руках усі функції управління, центром якого став королівський двір. Влада короля грунтувалася насамперед на тому, що він був найбільшим земельним власником і стояв на чолі численної, особисто відданої Йому дружини. Країною він управляв як особистим господарством, дарував своїм прибічникам у приватну власність землі, які раніше складали загальноплемінну власність, довільно розпоряджався при- бутками, що надходили до нього у вигляді податків, штрафів, торго- вих поборів. Королівська влада спиралася на підтримку верств ве- ликих землевласників, які поступово складалися. Формувалася нова публічна влада. Вона складалася не тільки з озброєних людей, які не залежали від рядових вільних, але і примусових установ, яких не було при родоплемінному ладі. Утвердження нової публічної влади пов’язано з уведенням територіального поділу населення. Раніше держава франків була слабоцентралізованою. Країна по- ділялася на графства, графства - на округи (ппги), колишні римські громади; нижчою, але дуже важливою одиницею була сотня. Окру- ги І сотні зберегли самоврядування: окружні І сотенні народні збори вирішували судові справи, відали розкладкою податків. Граф не був загальним правителем, він керував тільки володіннями короля в граф- стві (в Інших областях таких правителів називали сацебаронами), зважаючи на доменіальні права, йому належали судові й адмініст- ративні повноваження стосовно підвладного населення. Основу державної єдності спочатку складала переважно військо- ва організація. Щорічні збори ополчення - «Березневі поля» - віді- гравали Істотну роль у вирішенні державних питань. Оскільки в ме- рові нзький період основну масу франків становили ще вільні об- щинники, з яких складалося і загальне військове ополчення, на «Березневі поля» сходилися всі дорослі вільні франки. Однак ці збо- ри, на відміну від загальнонародних зборів минулого, вже не мали серйозного політичного значення. До кінця VI ст. вони припинили своє функціонування. Але в VII ст, на військову службу почали залу- чати не тільки франків, але й галло-римське населення, причому не
ммдвм» шш у осдлді лдгаимг аа тільки вільних, але й залежних утримувачів земель - літів. Військо- ва служба стала перетворюватися на загальнодержавний обов’язок, і «Березневі поля» стали переважно своєрідними оглядами військо- во-служилого населення. Вивчення суспільного ладу франків, їх господарських і общин- них організацій можливе завдяки існуванню «Салічної правди» (Ьех 8а1іса), яка являє собою запис судових звичаїв салічних франків, зроблений, як гадають вчені, на початку VI ст. ще за Хлодвіга. Рим- ський вплив тут проявляється головним чином у зовнішніх рисах: латинська мова, штрафи в римських грошових одиницях; Протягом VI-ЇХ ст. франкські королі доповнювали «Салічну правду». Тому цей документ разом з іншими джерелами більш пізнього періоду Дозво- ляє простежити еволюцію Франкської держави, розвиток суспільст- ва від родоплемінного устрою до феодалізму У VI ст. землеробство у франків залишалося основним заняттям: вони вирощували жито, пшеницю, овес, ячмінь, бобові культури, льон; обробляли породи, сади, виноградники. Франки у великих кі- лькостях утримували велику рогату і дрібну худобу розводили до- машню птицю, займалися полюванням, рибальством, бджільницт- вом. Було розвинене домашнє ремесло. У «Салічній правді» згадуються ремісники багатьох спеціальностей. Прогрес у господарстві був наслідком як внутрішнього розвитку франкського суспільства, так І результатом запозичення германцями більш досконалих методів ведення сільського господарства, з яким вони зіткнулися на завойованій римській території. У цей період у франків уже існує розвинена приватна, вільно- відчужувана власність на рухоме майно. Індивідуально-сімейна вла* ' сиість на землю у франків у V І в VI ст. тільки зароджувалася. У «Салічній правді» община- марка виступає власником орних наділів землі, які знаходяться в Індивідуальному і спадковому землекорис- туванні, власником ус х вигонів, луків, лісів, боліт, рибних ловів. Приватної власності на землю ще немає, і відомості, які зустріча- ються в9 главі «Салічної правди» - «Про аллоди», дозволяють гово- рити про те, що аллод означає ще тільки спадкове майно. Земельна спадщина на відміну від рухомого майна (воно могло .вільно перехо- дити в спадщину або даруватися) успадковувалася тільки по чоло- вічій Ліни - синами померлого глави великої родини; жіноче погом- ство виключалося із спадкування землі. У випадку відсутності синів
зо гвщл и___________ земля переходила в розпорядження сусідів (тобто общини). Общи- на мала також ряд інших прав на землю, яка знаходилася в Індивіду- альному користуванні її членів: всі орні наділи після збирання вро- жаю і наділи на луках після косовиці перетворювалися на загальне пасовище. У франків, усупереч твердженням ряду істориків кінця XIX І XX ст. (Н. Д. Фюстель де Куланж, В. Віттіх, А. Дожі, М. Майєр, О. Бруннер та ін.) про те, що у франків у У-УІ ст. панувала повна приватна вла- сність на землю, визначну роль відігравала община. Про це свідчить і глава XIV «Про переселенців». У ній мова йде про те, що якщо прибулець селиться в селі, він може залишитися тут тільки за зго- дою всіх членів маркового союзу. Іншими словами, община «Саліч- ної правди» являла собою в У УІ ст. перехідний етап від великосі- мейної «землеробської» общини до сусідської общини - марки. У той же час у документі простежується ще помітна роль родових відносин (усі члени роду до шостого коліна зобов’язані були висту- пати в суді як співприсяжники при одержанні вергельда або в сплаті вергельд а брала участь не тільки родина убитого чи убивці, але Й їхні найближчі родичі з боку батька і матері). Записи «Салічної правди» більш пізнього періоду говорять про серйозні соціально-економічні зрушення в середовищі франкського суспільства. Йшов процес розкладу й занепаду родових відносин, помітним ставало прагнення більш заможних членів вийти із союзу родичів, тобто мала місце відмова від споріднення. В останньому випадку, якщо така людина, вмирала, тс її спадщина переходила не родичам, а в королівську скарбницю. Наприкінці VI ст. послабшали родові зв’язки. Спадковий наділ вільних франків перетворювався на індивідуальну, відчужувану зе- мельну власність окремих малих родин - аллод. в результаті чого трансформувалось саме поняття «аллод». Це видно з едикту короля Хільперіка (561-584 р,), який замінив главу «Салічної правди» «Про аллоди». Едиктом було встановлене правило, згідно з яким у випад- ку відсутності сина землю може успадковувати дочка або брат чи сестра померлого, але «не сусіди, як було раніше», тобто не община. Земля стала об’єктом заповіту, дарування, купівлі-продажу, іншими словами, стала власністю общинника. Мінявся і сам характер (об- щини) громади. До кінця VI ст. вона перетворилася на об’єднання індивідуальних родин, що володіють аллодами - сусідську общину, яка являла собою останню форму общинного землеволодіння, у ра-
вілщги ялии у аслллі +вяякськ9ї мржлвн лі мках якої завершувався розклад родоплемінного устрою й зароджу- валися феодальні відносини. Відчутними стали майнове розшарування І соціальні розбіжності. За складною системою судових стягнень — штрафів можна відтво- рити картину соціальних відносин. Унизу соціальних сходинок-раби (серви). Розвитку рабства у франків сприяли завоювання Галлії і наступні війни, що давали значний приплив рабів. Пізніше джере- лом рабства ставала кабала, в яку потрапляли вільні люди, що роз- орилися, а крім того, злочинці, що не заплатили судового штрафу або вергелвда: вони перетворювалися на рабів тих, хто сплачував за них ці внески. Однак рабська праця у франків не була основою ви- робництва, як у Римській державі. Раби використовувалися найчас- тіше як двірські слуги або ремісники, Іноді як пастухи і конюхи, але не як основна робоча сила в сільському господарстві. Шлюб раба з вільним спричиняв втрату останнім волі. Вище за сервів на соціаль- ній сходинці розташовані літи - напіввільні, потім - вільні франки і, нарешті, знатні франки. Відмінності між ними були не стільки еко- номічними, скільки соціально-правовими і були пов'язані головним чином з походженням і правовим статусом осіб і соціальної групи, до якої вони належали. Про майнове розшарування у франкському суспільстві говорить і розповсюджена система позик і боргових зобов'язань. На цьому етапі Історії франкського суспільства зростання вели-. кої земельної власності здійснювалося, в першу чергу, за рахунок королівських пожалувань. Велике землеволодіння зростало і зсере- дини громад. З моменту утвердження приватної власності на землю швидкими темпами зростала кількість обезземелених селян. Втрата селянином своєї землі супроводжувалася наступом на його особис- ту свободу. Найчастіше обезземелені поневолювалися через договір прекарія (від лат. - прохання). Ранній варіант цієї угоди припускав передачу селянину ділянки панської землі в користування на умовах виконання ним визначених повинносте#. Формально прекарний до- говір не встановлював особистої залежності, але він створював для цього сприятливі умови. У той же час виникла система патронату («заступництва»), В умо- вах наростаючих утисків і зловживань селяни були змушені зверга- тися до захисту сильних впливових осіб. Віддання себе під «заступ- ництво» (комендація) передбачало: І) передання пану прав власнос- ті на землю з наступним її поверненням у вигляді держання;
32________________Сивіли__________________ 2) встановлення особистої залежності «слабкого» від свого патрона; 3) виконання на користь патрона-ряду повинностей. У-У І ст. були відзначені початком могутнього ідеологічного на- ступу християнської церкви. Служителі монастирів і храмів висту- пали з проповідями про людське братерство, про допомогу бідним і стражденним. Населення Галлії стало все більше сприймати ідею спокути, докладаючись на заступництво святих отців, заради про- щення при переході в Інший світ. В епоху воєн, руйнувань, насильс- тва, хвороб, в умовах домінування релігійної свідомості лкщи, ціл- ком природно, концентрували свою увагу на питаннях смерті, спо- кути, пекла: і раю. Цей стан був використаний церквою у своїх інтересах. Вона збирала і накопичувала численні пожертвування, у тому числі й земельні. Зростання церковного землеволодіння розпо- чалося з земельних відмов на користь церкзи, зроблених Хлодві- гом. Зростаюча ідеологічна, морально-психологічна й економічна роль церкви рано чи пізно повинні були проявитися в її владних домагань нях. Однак церква на той час ще не була політичним утворенням, не мала єдиної організації. У діяльність церкви як «намісників Христа» на землі часто втру- чалися королі, які з метою зміцнення своєї влади призначали єпис- копів зі своїх прибічників, скликали церковні собори та ін. У 51 і р. на скликаному Хлодвігом Орлеанському церковному соборі було прийняте рішення, відповідно до якого жоден мирянин не міг бути введений у церковний сан без королівського дозволу. Церковним собором 549. р. було остаточно закріплене правої королів контролю- вати призначення, єпископів.. Це був час тісногопереплетіння світської і релігійної влади. Час- тими були випадки, кола єпископи керували містами, сільськими поселеннями, карбували гроші, збирали податки з земель, які підля- гають оподатковуванню, контролювали ринкову торгівлю. Рішенням едикту Паризького церковного собору 614р. була закладена законо- давча основа імунітету єпископських територій. Зміцнення феодальної державності не супроводжувалося поси- ленням влади коралів, тому що зростання великого-землеволодіння і приватної власності великих земельних власниківуже за синів Хлодвїга призвели до послаблений королівської влади. Меровінги були змушені роздані практично всі землі, які їм належали. Висна- ження земельних ресурсів супроводжувалося послабленням влади
НІМЕЦЬКІ ЛЕМІ У СКАЛА! ФЛШКСЬКЛУ дстжлви 33 королів. ї наприкінці VII ст. вони були цілком відсторонені від справ. Настав час, як тоді говорили, «ледачих королів})? Державна влада Зосередилася в руках знаті^яка захопила всі го- ловні посади: посада архіканцлера, який відав листуванням короля, охоронця печатки й архіву завжди була у руках церкви. Начальник королівської стайні (марескалькус - звідси військове звання пізні- шого часу - маршал) був командуючим кіннотою; керуючий палацо- вим господарством - майордом (лат. «дворецький») був правою ру- кою короля, фактично - першим міністром. Однак поступово пра- вочинності його розширилися настільки, що він фактично став главою держави. На рубежі VII-VIII ст. ця посада перетворилася в спадкоємне надбання знатного і багатого роду, який поклав початок династії Карол і нгів. У VII ст намічається відокремлення самостійних політичних оди- ниць у складі Франкського королівства: Нейстрія (північно-західна Галлія ^Парижем) з переважаючим галло-римським населенням; Австразія (північно-східна частина Франкської держави), яка вклю- чала споконвічні франкські області по обох берегах Рейну і Маасу; Бургундія - територія колишнього королівства бургундів; Аквітанія (південно-західні території Франкської держави). В усіх цих облас- тях були присутні етнічні, соціальні І мовні розходження. У Нейст- рії розмовна латина витиснула франкський діалект. У Бургундії виз- рів особливий діалект романської мови. У східних областях панува- ла німецька мова. Між меровінзькнми удільними королівствами йшла вперта боротьба. Перемогли майордоми Австразії, які спиралися на вільних землевласників, тому що тут не було римського ярма І довго зберігалося вільне дрібне селянство. На цей час (рубіж УП-УПІ ст.) посада майордома перетворилася на спадкову. Посилення королівської влади і відновлення єдності Франкської держави могло відбутися тільки на грунті нових пожалувань, надання нових прав землевласникам, установлення нових сеньйоріально-ва- сальних зв’язків. Майордоми Австразії започаткували нову династію франкських королів, що згодом одержали назву династії Карелінгів за ім’ям найбільш визначного з її представників - Карла Великого. З Ім’ям одного з представників цього роду майордом і в - Карла Мартелла (перша половина VIII ст.) пов’язане важливе перетворен- ня в соціально-політичній структурі франкського суспільства, відо- ме як реформа Карла Мартелла («Молот», 715-741 рр.). Він почав своє правління з утихомирення внутрішніх смуту королівстві. У ході
34_________________________Розділ и___________________________ цієї боротьби ним була проведена конфіскація земель своїх політич- них супротивників з частковою секуляризацією церковних і монас- тирських земель. Таким чином, був створений новий королівський земельний фонд. Розвиток феодальних відносин вимагав зміни форм земельної власності. Аллодіальна власність повинна була поступитися місцем більш зрілій формі феодальної власності. Карл Мартелл через обставини був змушений провести важливу військову реформу. Стара система ополчення, підкріплюваного дру- жиною,: не відповідала військовим завданням держави. Прогресую- че розорення селянства призвело до занепаду і без того невисоких бойових якостей ополчення. Такими були соціальні передумови так званої бенефіціальної реформи Карла Мартелла. Її суть полягала в роздачі землі на умовах військової служби. Бенефіцій, як правило, давався довічно. Він повертався власникові, якщо користувач бене- фіцій помер або не виконав свій військовий обов’язок (здійснив акт фелонії - зради). З часом бенефіцій став перетворюватися з довіч- ного в спадкове володіння і протягом ІХ Х ст. набув рис феоду (.ієну)" тобто спадкового умовного держання, пов’язаного з обов’язком не- сення військової служби. Бенефіціальна реформа мала декілька важливих соціальних нас- лідків:- .1) зміцнила прошарок дрібних і середніх феодалів, які стали ос- новою кінного ополчення І всієї військової організації; 2) зміцнила феодальну земельну власність і селянську залежність; 3) створила поземельні зв’язки між пожалувачем й одержувачем, сприяючи встановленню відносин особистої вірності та заступниц- тва (васалітету) між ними. Тим самим реформа сприяла подальшо- му утвердженню феодальних відносин у франкському суспільстві шляхом посилення центральної влади, що й було однією з її цілей. Одним із напрямків діяльності Карла Мартелла було сприяння поширенню християнства і таким чином волздінь церкви на підко- рених ним територіях. Син і спадкоємець Карла Мартелла Піпін Короткий здійснив дер- жавний переворот, скинув і постриг номінально™ главу держави- остан- нього з меровінзьких королів і проголосив себе королем (751 р.). {Син і наступник Піпіна Короткого Карл Великий (768-814) став на чолі великої держави, кордони якої безперервно розширювалися як наслідок агресивних війн.
днмнімм дииі у «шиї еттшько/ агрлшнг ая Феодальне суспільство за Карпа Великого набуло завершеної форми, яка свідчила про закінчення перевороту в аграрних відноси- нах, а саме зникнення селянського аллода і покріпачення вільного селянина-общинника. Завоювання перетворили державу Карла Ве- ликого на конгломерат народностей і племен. Центральний апарат значно удосконалився. Карст і н ги скасували посаду майордома, яка слугувала для них сходинкою до трону, і першою особою після ко- роля ставсеиешод керуючий палацом і, власне, перший міністр дер- жави- Величезна держава поцілялася, як І раніше, на графства з гра- фами- намісниками. В загрозливих прикордонних районах створю- валися великі військово-адміністративні округи -маркграфства з маркграфами на чолі. Для ревізії графств був створений інститут государевих послів - роз’їзних контролерів з правами ревізії і суду на місцях. Судова система звільнялася від пережитків родового ладу і набувала рис суто феодальною суду. Судив сам король, у менш ва- жливих справах - палацові графи (надвірні судді - пфальцграфи). Король*Ьтав вищою судовою апеляційною інстанцією, Норми кар- ного права «Салічної правди» ще зберігали значення в юрисдикції графів і королівських управляючих. Франкські феодали під керівни- цтвом Карла Великого вели майже безперервні завойовницькі війни за кріпаків і за землі. Найбільшими з них були саксонські війни. Напрям н походів і---------------------Г ----------------------------------1 Д Італію — лангобарди були розбиті: Північна та Центральна Італія включені в імперію 8 Іспанію -проти арабів-мусуль- мащ область на південь під Піренейських гір включена в імперію В землю германського, племені саксій (між Рейном і Ельбою, 8 походів: ця земля включена п імперію Племена саксів, які населяли країну розпалися на чотири групи: остфади* вестфади {тобто східні І західні сакси), ангарії(мешкали в центрі) і нордальбінги (займали північний берег гирла р. Лаби). Єдності племінних груп не було. Соціальне розшарування серед саксів суттєво поглибилось, і ко- лишня майнова рівність давно перестала існувати.
36_______ _______ РавдМІІ_________________________ Суспільні відносини в саксонському суспільстві відбиває «Сак- сонська правда», записана на рубежі ЇХ ст., хоч І відображає більш ранні риси. Феодальні відносини в саксів знаходилися ще в зародковому ста- ні. Нерозвиненості феодальних відносин відповідала й ідеологічна надбудова саксів. Вони вперто трималися давнього язичництва, і християнські місії, які надсилалися франкськими королями в країну саксів, практично не мали майже ніякого успіху Більш того, сакси активно протидіяли впровадженню християнства, руйнували мона- стирі, виганяли місіонерів.. Саксонські війни Карла Великого розпочалися в 772 р. і, звичай- но, потребували від Франкської держави 32 роки великої напруги. Лише на четвертому десятилітті винищувальної війни франкським феодалам удалося шляхом лютого терору і за підтримки церкви зла- мати опір саксів. Перший період саксонських воєн (772-782) спричинив підко- рення вестфалів і частини ангаріїв. На скорених землях вогнем І кров’ю впроваджувалося християнство. «Саксонський капітулярій» Карла Великого погрожував смертю за недотримання християнсь- ких обрядів. Це був, у повному розумінні сенсу слова, терористич- ний закон. Повстали і скорені вестфали, розпочався другий період воєн (782- 785). Війська Карла у Вестфалії були розбиті І знищені. Король від- повів нечуваним актом жорстокості, наказавши обезглавити дві ти- сячі полонених саксів у Вердені. Це викликало нове піднесення духу повсталих, що і зумовило їх нові успіхи. Карл ужив енергійних заходів, пославши до Саксонії нові опол- чення. Величезна нерівність сил незабаром принесла франкам пер- ші перемоги, а потім сталася зрада вождів саксів. Найвизначніші керівники саксів Відукінд та Аббіон розпочали переговори з Кар- лом, прийняли християнство і були щедро винагороджені за зраду землями та селянами. Народ продовжував уперту боротьбу за незалежність ще 10 років (третій період воєн - 804 р.). Карл змушений був вдатися до деякого пом’якшення драконівського «Саксонського капітулярія». З іншого боку, він шукав союзників. Князь бодричів (ободритів) допомагав Карпові в боротьбі проти саксів. Лютичі, навпаки, підтримували сак- сів. Карл розпочав масові висилання саксів у глиб Галлії. Він повніс- тю переселив нордальбінгів, розташувавши на їх території бодричів.
НІМЕЦЬКІ ЗЕМЛІ У СКАЛА!ФРАНКСЬКОЇ АЕРЖАВИ 37 На 804 р. сакси були скорені. Країна ввійшла до складу Франксь- кої держави, сакси були насильно охрещені і стали об’єктом феода- льної експлуатації з боку держави, своїх і франкських феодальних сеньйорів. Саксонська знать була урівняна в правах і становищі з франкськими феодалами; близькість мови сприяла злиттю франксь- кої і саксонської знаті. Втім, сепаратизм саксонських феодалів ще вперто тримався протягом декількох століть. Карл Великий знищив Лангобардську державу (773-774) І при- власнив собі титул короля франків і лангобардів. Таким чином, дер- жава франків захопила частину Італії. На черзі було підпорядкування Баварії. У V! ст баварські вожді добровільно визнали верховенство Мерові нгів. У той же час зв’язок баварів Із Франкською державою .був незначним. Бавари зберігали свій герцогський рід АгІлолфінгІв. У той час культурний вплив франків мав певний ефект. Релігія франків - християнство в римській формі - поширювалася серед баварі в,ч насамперед серед знаті, яка оцінила вигоди християнства як ідеологічної системи феодального суспільства, що складалося. Остаточно християнство затвердилося в Баварії на початку VIII ст. На середину VII ст. влада меровінзьких королів послабшала, і Баварія на декілька десятиліть стала незалежною країною. Протя- гом VII—VIII ст. на її території поступово розвивався феодалізм і вільні общинники перетворювалися на залежних селян. Пам’яткою цієї епохи є «Баварська правда». Записана через декі- лька століть після «Салічної правди», вона зберегла менше елемен- тів родового ладу. Але й у ній, безумовно, простежується походжен- ня земельної общини з родового ладу І поступовий шлях селян-об- щинників від свободи до закріпачення. У баварів Існувала родина, глава якої був вільним общинником - власником аллода і членом маркового союзу (соткпагсапиз). Аллод вільного бавара ще був часткою в общині-марці. Але в той же час цей аллод був уже товаром; земля могла купуватися, даруватися; ча- стими були дарування землі, її перехід з одних рук в інші; аллоди подрібнювалися, й аллодисти потрапляли в економічну залежність від великих церковних і світських магнатів-землевласників. Однак згідно з «Баварською правдою» заборонялося примушу- вати людей до продажу або дарування землі. З документа також ви- дно, що суспільство на той час уже досягло значної диференціації. Існували досить заможні общинники, деякі з них володіли десятка-
38____________________Розд/лЯ_____________________ ми рабів; такі члени общини наближалися до дрібних вотчинників. У «Правді» часто згадуються біднота та «гірші люди» (тіпогез Ьотіпез). Отже, члени общини були неоднакового ступеня заможності. «Баварська правда» свідчить про початок процесу закріпачення вільних общинників. Зростали сила й вплив баварських герцогів: за рахунок династи- чних шлюбів, тісних взаємин з церквою, політики захоплення зе- мель слов’ян вони ставали усе більш сильними і могутніми. Це не могло не викликати побоювань з боку франкських феодалів. Сам король Карл керував силами, які напали на Баварію. У 788 р. франкська інтервенція призвела до повного розгрому, баварського герцога. Самостійність герцогства була зламана. Однак Баварія за- лишилася герцогством і зберегла власні закони, але отримала орга- нізацію, спільну з іншими областями Франкської держави. Водно- час після розпаду Каролінзької імперії Баварія знову стала великим І сильним герцогством. З Карла Великого починається багатовікова агресія німецьких феодалів проти слов'янського світу. Карл Великий воював проти лютичів, сербо-лужичан, хорутанів, чехів; слов’янські племена зму- шені були платити Франкській державі данину і допомагати опол- ченнями в її походах. Сусіда франків-Тюрінзьке королівство в 531 р. також було заво- йовано Меровінгами. Південну частину Тюрінгії заселили франки. Проникнення в 'Порінгію феодальних відносин, близькість мови та культури дозволили франкам незабаром лікзідувати незалежність країни. Уже за Піпіна Короткого Тюрінгія була цілком підлеглою, а самостійність герцогства - скасована. Країна була поділена на декі- лька графств. .На р. Заалі Карл Великий заснував оборонний рубіж - Сербську або Тюрінзьку марку, правитель якої титулувався маркгерцогом. Порівняно з Баварією і Саксонією Тюрінгія була маленькою і досить слабкою країною. Її захопили саксонські герцоги І історія Тюрінгії поєдналася з Саксонією. Підсумком багаторічних воєн у центрі Європи стало створення величезної феодальної держави (яка охоплювала території сучасних Франції, Німеччини, Італії, Швейцарії, Чехії, Словаччини, Угорщи- ни, Голландії, Бельгії). У 800 р. Карл утрутився у внутрішні справи Риму. Він допоміг папі Леву ПІ відновити владу в Римі, звідкіля пдпу вигнав заколот
НІМЕЦЬКІ ЛИШ У СКААА1 ФЖЯКСЬКОІ АГРЖАВЯ баронів. Вдячний Лев НІ вінчав Карла за обрядом римських цезарів як римського імператора. Так відбулося відновлення Західної Римської імперії. Вона, зви- чайно, не мала нічого спільного з давньою рабовласницькою держа- вою, Таким чином, з 830 р. ця держава була проголошена імперією, що повинно було значно скоротити статус та незалежність окремих земель у державі. Імперія Карла Великого була ефемерним утворенням, набагато слабкішим, ніж давня могутня Римська імперія. Франкська держава цього періоду може-слугувати типовим при- кладом організації варварської держави. Ця держава не мала влас- ної столиці в сучасному її розумінні, хоча в останні роки життя Кар- ла офіційно столицею було обрано м. Ахен (сучасна Німеччина). Однак насправді столиця знаходилася там, де перебували король і його дружина* Король пересувався територією Франкської держави від одного свого маєтку до Іншого, оскільки саме там знаходилися запаси продовольства й інші речі, необхідні для задоволення потреб двору й армії* Збиралися продукти й інші товари у вигляді податків з місцевого населення. Після того як запаси одного замку спустошу- валися, король І його оточення переїжджали до наступного. Франк- ська держава не мала і чітко окреслених кордонів. Фактичними кор- донами її були рубежі, куди сягала влада короля та його дружин/що збирали податки. До імперії Карла Великого входили сучасна Фран- ція, Північна Італія та значна частила західної Німеччини. Величезна держава, була позбавлена міцних економічних зв’яз- ків, Панувало натуральне господарство, яскраву картину якого по- дає ознайомлення з «Капітулярієм про маєтки» кінця VIII або поча- тку IX ст, «Капітулярій» являє собою специфічний різновид типово- го статуту або інструкції керуючого королівського маєтку, продукція якого надходила для потреб палацу чи війська. Панувала панщина з працею залежних кріпосних селян. «Капітулярій» свідчить про по- заекономічний примус, а декілька параграфів «Капітулярій» - про опір селянства феодальному гнобленню. Характерним було злиття різних категорій селянства в один клас кріпаків. «Капітулярій» роз- криває порівняно високий рівень агротехніки. Перехід до трипілля простежується в Галлії раніше, ніж у Німеччині* Помітно удоскона- лився плуг, який вже став колісним. Обмін був незначним і здійсню- вався або для ліквідації надлишків, або для придбання насіння, вина тощо.
40 яващии У каролінзькі часи будувалося багато водяних млинів, на яких мололи пшеницю. Вирощували полбу, овес, ячмінь. Широко розвинулося городництво; вирощували ріпу, редьку, цибу- лю, часник, огірки, буряк, моркву, капусту, салат, дині, гарбузи, бо- бові. Культура льону, коноплі, хмелю поширилася в нових районах. Виноробство також завойовувало все нові райони. Розпочалося спо- рудження знаменитих гребель у Нідерландах, осушувалися болота, здійснювалися великі розчищення лісів. Дуже важливою галуззю господарства було скотарство. Коні, як і раніше, були необхідні переважно для війська, а не для господарст- ва. Робочою худобою в основному були воли, осли, мули. Населен- ня. Франкської держави вже займалося селекцією сільськогосподар- ських тварин. За незначного обміну відчувалося деяке пожвавлення торгових зв'язків - ярмарки, митниці, карбування срібної монети. Що стосується організації органів влади імперії, то слід зазначи- ти значне посилення політичного й адміністративного впливу коро- лівського двору і поступове одержавлення місцевого самоврядуван- ня. Помітним був вплив церкви і церковних настанов і канонів, а також римської традиції політичних інститутів. Титул імператора зробив незаперечними законодавчі права ко- роля. Однією з найважливіших справ влади стала турбота про стан церкви, а разом з цим і адміністративну підпорядкованість церкви монархам. Як глава всієї держави король вважався главою війська, мав право будувати укріплення й фортеці в будь-яких землях дер- жави. Центральний державний апарат, як і раніше, був зосереджений у королівському дворі. Державні справи переважно розподілялися між 8 палацовими чинами: сенешал керував справами палацу, пфальцг- раф здійснював королівське правосуддя, маршал або коннетабль за- відували військовими справами І за дорученням короля приймали командування військом, камерарій відав королівським майном І ска- рбницею, канцлер вів дипломатичні й загальнодержавні справи, здій- снював підготовку законодавства. Велике значення в управлінні мали архікапелан, духівник короля й абат двору. За Каролінгів збори знаті стали ототожнюватися з «генеральною асамблеєю франків». Провадилися вони традиційно навесні й восе- ни. Скликав збори король у своєму палаці (за Карла Великого такі збори проводилися 35 разів). Зазвичай непогодження зборів король
німецькі землі у аииш мншкеьклХ лержави 41 виносив свої закони - капІтулярії, а також великі акти про земельні дарування. Обговорення тривало 2-3 дні. Духовні й світські чини засідали окремо, але найбільш важливі питання вони вирішували разом. Основною фігурою державного управління на місцях залишався граф, однак його статус і повноваження Істотно змінилися. Він став королівським призначенцем. Старі графські округи були знищені і на їх місці створено 600-700 нових. Повноваження графів стали ши- ршими і набули в основному загальноурядового характеру. Вони здій- снювали політичну владу, мали право накладати штрафи, контро- лювали місця ув’язнення. Новим адміністративним інститутом Каролінгів стали королів- ські посланці (тІ55І). Це були королівські призначенці з вищими ко- нтрольними повноваженнями. 2. РОЗЛАД АИЛГРІ/ КАРОШЛГП Незважаючи на посилення королівської влади, значення центра- лізованого управління, державно-політична єдність Імперії була умо- вною. Зі смертю Карла Великого І переходом влади до його спадко- ємців вона стала майже ілюзорною. Імперія дала можливість зміц- ніти великим феодальним магнатам, які більше не були зацікавлені у державі. Тільки церква активно виступала за збереження єдності імперії, хоча власні позиції значної частини єпископів також були іншими. У протиріччі з інтересами державності, як цілісного, знаходили- ся і доменіальні традиції Каролінгів. У 806 р. Карл Великий видав особливий капітул ярій про поділ влади між своїми спадкоємцями. Цей поділ стосувався не тільки територій, але й політичних повно- важень. Під тиском церкви наступник Карла Людовик змушений був замінити порядок престол ©наслідування і тимчасово зберегти полі- тичну єдність. Згідно з капІтулярІєм 817 р. Історична частина імперії разом з імператорською власністю повинні були успадковуватися за принципом майорату - одним із синів, інші ж одержували звичайні королівські титули й права над іншими частинами колишньої Імпе- рії. Однак незабаром капІтулярій був скасований. Після декількох років політичних суперечок внуки Карла уклали Керченський дого-
42_______________________яазділ II_______________________ вір 843 р. Згідно з ним Франкське королівство політично поділялося на три приблизно рівні частини: Карпові дісталися землі Франції, Людовику- Німеччини й Австрії, Лотарю- Німеччини, Італії і Про- вансу, а Лотар, як старший сни, зберіг за собою титул Імператора ~ уже суто номінальний. У 878 р, один з останніх Імператорів, Казл Лисий, видав «К’ср- сійський капітулярій», який остаточно визнав спадковість бенефіці- їв, тобто узаконив перетворення бенефіція у феод. Графи, які раніше вважалися королівськими слугами, фактично перетворилися на спад- коємних фесталів. З розпадом імперії КаропІнгів на історичних територіях герман- ських племен утворилася самостійна Східно-Франкська держава. Не будучи чимось єдиним, вона відрізнялася від Інших земель імперії насамперед двома особливостями. По-перше, там переважали не романські, а німецькі діалекти. По-друге, господарство і суспільні відносини тут були набагато архаїчнішими, ніж у Італії або в землях на захід від Рейну На території, заселеній саксами, тюрінгами, гессенцями» аллема- намн, баварами, особливості розвитку феодалізму визначалися тим, що тут не було римської окупації, якщо не брати до уваги досить невеликий період на рубежі н. е. і при цьому лише в західній частині країни. Отже, тут не було синтезу рабовласницького ладу, який роз- кладався, з місцевими германськими елементами. У Німеччині про- тягом століть збереглася вільна община-марка, щр свідчило про жи- вучість пережитків* первіснообщинного лад;/. Також протягом сто- річ Існувало вільне селянство, а кріпосне право почало розвиватися лише наприкінці доби середньовіччя. Нарешті, розвиток феодаліз- му тут відбувався нерівномірно. Так^ Південна Німеччина йшла по- переду за темпами складання великого феодального землеволодін- ня, тоді як у Саксонії цей процес був уповільненим. Основою феодального ладу була феодальна власність на землю І різний ступінь залежності безпосереднього виробника від феодала. Велика поміщицька власність на землю поєднувалася з дрібним го- сподарством безпосереднього виробника - селянина. Центром феодального ладу, його основним осередком став має- ток феодала. Замок став місцем зосередження феодального володін- ня, він панував над округою з десятками сіл. Навколо замку знаходилися селища феодальнозалежних селян, зобов'язаних відробляти пану панщиною, етапувати оброк, відбу-
ИШВДМИ ЗИМУ СКЛАДІ ФЛОГКСЬКОІЛГЯЖДЖМ 4Л вати військову службу в ополченні; для них пан був суддею, військо- вим начальником; він розпоряджався працею, майном І життям се- лян. У XI ст. розпочався процес відокремлення ремесла від сільсько- го господарства. Розвивалися металургія, гірнича справа, текстиль- ний, гончарний, деревообробний промисли. Були досягнуті успіхи в луківництві, конярстві, селекції. Ремесла зосереджуються в невірах товарного господарства - у містах. Міста, які були на початку доби феодалізму військовими, адміні- стративними або культовими центрами, набувають нових рис, вони стають місцем зосеред:кення виготовлення виробів для обміну - то- варного виробництва. У Німеччині міста почали зростати як центри товарного вироб- ництва з XI ст. Май раніше піднімалися міста на водних шляхах спо- лучення країни - на Рейні, Дунаї, Одрі. Політичний устрій Німеччини відзначався своєрідністю. Для неї було характерним збереження па досить тривалий час герцогств. Території німецьких ггрцогств були територіями племен (союзів племен), І влада феодальних герцогств - результат еволюції племін- них князів, які перетворилися на феодальних володарів: (герцог - від німецьких: Неег - військо І гіеііеп - вести, дослівно - воєвода). Цими герцогствами були: Швабія (шваби-аллемани), Баварія (земля баварів), Франконія (земля східних франків), Саксонія (земля сак- сів). На початку X ст. до цих чотирьох феодальних державних утво- рень приєдналося п’яте - Лотарингія. Герцогство Лотарингія мало зовсім інший, не племінний, характер. Лотарингія з’явилася як ре- зультат суто політичних комбінацій і поділів, не мала власної етніч- ної основи і містила в собі на заході області з переважанням не німе- цького, а романського населення. Німецька знать являла собою сукупність більш-менш великих родинних груп, взаємини яких між собою багато в чому визначили як політичну історію ранньої Німеччини взагалі, так І шляхи стано- влення німецького королівства зокрема. З часом співвідношення між старою племінною знагтю і вже цілком феодальною, яка вийшла з середовища вільних, що перебували на службі в короля або герцога,- змінюються на користь останньої. Влада герцогів була значною. Причому вони лише подекуди під- тримували королів - там, де заходи, що проводилися короною, збі- галися з їх Інтересами, або там, де корона забезпечувала їх привілеї
44 Яозділ ІІ й панування над населенням герцогства. Посилення влади герцогів спричинилося до того, що коралі стали зводитися на трон лише за згодою герцогів, і німецька корона стала виборною. Тільки сильним І великим королям удавалося зламати моїугність герцогів і, зазначи- мо, лише на певний час, а також закріпити трон за членами своєї родини, за життя домагаючись згоди князів і церкви на це і роблячи сина співправителем королівства. Розвиток феодального ладу став причиною того, що значення й авторитет корони в Німеччині упа- ли, і країна зрештою перетворилася на комплекс багатьох князівств. Герцогів оточувала юрба васалів - середніх і дрібних феодалів. По- ступово складалася феодальна ієрархія. Каролінги правили країною до 911 р., коли помер, не залишивши нащадків, король Людовик Дитя, і з’їзд німецьких князів вирішив обрати зі свого середовища нового государя. Вибір випав на герцога Франковії Конрада, який став першим виборним королем Німеччи- ни. Принцип виборності королівської влади зберігався дев’ять сто- літь, Конрад 1 (911-918) вісім років провів у боротьбі з герцогами, які * не визнали ні його влади, ні його прерогатив. Очевидно, до кінця правління намітився компроміс короля з його супротивниками, тому що перед смертю Конрад рекомендував герцогам обрати на престол найбільш завзятого свого ворога - герцога Саксонії. Князі з радістю прислухалися до цієї поради й обрали королем Генріха І Птахолова (91 £-936), Саме з проголошенням Генріха І королем прийнято запо- чатковувати історію німецького королівства. Генріху І та його нащадкам удалося забезпечити трон за своєю династією протягом століття, Генріх 1 і особливо його син Оттон І (936-973) були енергійними і вольовими людьми. Вони змогли зна- чно зміцнити авторитет центральної влади і здолати спротив непо- кірливих герцогів. Отгон І сміливо Йшов на подрібнення герцогств, роздаючи великі лени своїм родичам. Важливою була опора саксонських королів на церкву. Королі за- хищали духовних феодалів, розширюючи їх володіння й щедро об- даровуючи монастирі та єпископства. Оттон І подарував єпископам значні привілеї, визнавши за єпископами права феодальних сеньйо- рів у їхніх округах (так звані «Оттонові привілеї»). Єпископський округ відтепер став Імунітетним, тобто на нього не поширювалися акти державної влади. Єпископи одержували повну юрисдикцію у своєму окрузі. «Оттонові привілеї» поставили вище духівництво
імамами лиш у аииш фдилиммг дямюииг 45 (князів церкви) у надзвичайний стан, зміцнили і без того величезну владу церкви. Цілком логічно, що в німецьких землях саме імпера- тора, який досить щедро обдаровував церкву, але і розпоряджався за аласною волею церковними посадами, звикли вважати главою цер- кви і навіть намісником Христа на землі. Церковна організація, під- легла імператорам І складова основа їх влади, в історіографії отри- мала назву «імперської церкви». Незабаром світським феодалам довелося на собі випробувати негативні наслідки непомірного піднесення церкви. Контрольні питання 1. Дайте оцінку значення держави Меровінгів в історії трьох європейсь- ких країн - Німеччини, Франції та Італії. 2. Перелічіть основні види діяльності франків. З, ДаіЙе характеристику системи управління за Меровінгів. 4. Охарактеризуйте значення прийняття франками християнства. 5. Поясніть процес феодалізації у Франкській державі і назвіть фактори, які на нього впливали. б. Визначте форми власності на землю І землекористування у франків за «Салічною правдою». З’ясуйте причини майнового розшарування. 7. Розкрийте суть і значення військової реформи Карла Мартелла. 8. Дайте аналіз визначення Каролінгського відродження. 9. Перелічіть основні відмінності Схїдаофрадкської держави від Інших земель імперії.
Розділ Ш ПОЕТИЧНИЙ РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ в іх-хі ст. основні напрямки ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ, ггпппгмма СВЯЩЕННОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ і. еаюлявості політичноги1 розвитку НІМЕЧЧИНИ В ІХ-ХІ іСГ. Саксонські герцоги, ставши королями Німеччини, спрямували агресію проти східних сусідів полабських слов’ян. Полабські слов’яни зберігали ще первіснообщинний лад, і їх полі- тична організація не виходила за рамки союзу племен. Відсутність держави і політичної єдностів сусідів дозволили феодальній Німеч- чині за могутньої підтримки церкви (слов’яни зберігали язичництво) одержати декілька перемог над роз’єднаними слов’янськими племе- нами. Генріх І підкорив сербів-лужичан, дійшов до Лаби, підкорив гаволян, шпровян (які мешкали по берегах річок Гавели й Шпрови - сучасної Шпреє), здійснив декілька походів проти лютичів, завоюва- вши частину їх земель. Слов’янські племена повинні були платити тяжку данину, на їхніх землях будувалися монастирі, бурги (замки), створювалися колонії німецьких поселень. Німецькі феодали стосов- но слов’ян проявляли жорстокість, надзвичайну навіть для тих часів, нещадно знищували населення, посіви, випалювали села. Васалом Німеччини (правда, формально) визнав себе польський король Мешко. Агресія проти Данії призвела до захоплення німецькими феода- лами Шлезвіга, що, у свою чергу, вбило своєрідний клин між полаб-
РОАТТИЧИНЙ РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ В ІК-ХІ СГ. 47 ськими слов'янами і їкнІми союзниками в боротьбі з німецькими феодалами - датчанами. Іншим важливим напрямком зовнішньої політики були війни з угорцями (мадярами), як* прийшли зі степів Азії в Центральну Єв- ропу наприкінці IX ст. Угорці (самоназва - мадяри) осіли в Панно- нії, звідки розпочали робити руйнівні наскоки на землі сусідів. Бо- ротьба з угорцями була дуже тяжкою, адже легка й рухлива їх кінно- та швидко поверталася на рівнини Пан нон ії, залишаючи за собою пожарища І руїни. Генріх І провів реформу малорухливого й не зо- всім дисциплінованого феодального війська, створивши кінні пан- цирні загони, І запозичив в угорців тактику кінноти. На рубежах з угорцями будувалися бурги з гарнізонами. У 955 р. Оигтон І зміг наголову розгромити сили угорців у битві під Лехфельде, біля Аугсбурга. До рук переможців потрапила багата здобич. Німецьких феодалів також вабила Італія, багата і давня країна. Вже в X ст. у долині Ломбардії почали зростати й підніматися міста. У політичних планах Оттона І та його найближчого оточення не останнє місце займала ідея підпорядкування римських пап. Загар- бання Риму, приєднання його до Німеччини, панування над церк- вою - такими були плаци Оттона І й німецьких феодалів, Італія, на той час роздроблена на десятки феодальних князівств, переживала смугу безупинних уособиць і не спроможна була чини- ти серйозний опір навалі з півночі. Титул короля Італії (Ломбардії') був позбавлений усякого сенсу, але за корону Італії йшла напружена боротьба великих феодальних князів країни. Папська держава переживала глибокий занепад. Папи роздали в лени свій фонд земель і стали Іграшкою в руках римських феодалів. На півночі країни виросли великі міста-центри ремесла і торгівлі- Павія, Мілан, Кремена., Брешія; швидко багатіли приморські міста- Венеція, Генуя, на півдні - Амальфі, Неаполь, Палермо* Південь кра- їни ще належав Візантійській імперії. У 951 р. Оттон 1 розпочав пе- рший похід в Італію. Втрутившись в чвари феодалів, він захопив Ломбардію І врешті вінчався тут на царство залізною короною лан- гобардських королів. Новий похід в Італію був розпочатий лише че- рез 10 років. Цього раз/ його метою був Рим, куди закликав німець- ких феодалів папа, не спроможний сам боротися проти баронів. СУ 962 р. німці вступили до Риму і папа Іоанн XII вінчав Оттона І імператорською короною. Оттон прийняв пишний римський імпе- раторський титул, і в Європі виникла нова держава - Римська імпе-
48 _______________________Гвяділ Ш____________________________ рія. Згодом - з XII ст. - вона стала іменуватися Священною Римсь- кою імперією, а з XV ст. до цих трьох слів додавалося «германської нації». Починаючи з Оттона І, протягом декількох століть кожний обраний князями німецький король повинен був здійснити римсь- кий коронаційний похід і вінчатися в Римі, де отримував з рук папи імператорську корону. Священна Римська імперія і Німеччина - по- няття аж ніяк не тотожні. До пертої входили, окрім Німеччини й Австрії, тобто країн з німецькою мовою, Швейцарія, Голландія, Че- хія, польські землі, французькі землі (Бургундія, Прованс), значна частина Італії, далматські міста та Ін. Німеччина - це тільки частина Священної Римської імперії. Нова імперія за самою ідеєю - всесвітня держава, що, звичайно, не мала ані найменших економічних або політичних передумов. V основі н лежали розрахунки німецьких феодалів, пов'язані з погра- буванням багатої Італії. Римські коронаційні походи створювали не- обмежені можливості для збагачення ЇХ учасників - німецьких феода- лів і їх васалів. Ідея всесвітньої держави була реакційною з початку І до кінця. Італійська політика німецьких королів прив’язала їх до при- марної римської корони і сприяла тому, що пануючі сили Німеччини, аніскільки не зацікавлені в об'єднанні власної батьківщини, збагачу- валися І посилювалися за рахунок грабунку чужих країн. Спроби об’єднання в одне політичне ціле країн, таких різних за мовою, населенням, рівнем економічного розвитку, культурою й тра- диціями, як Італія та Німеччина, зрештою виявилися безуспішними і нічого не принесли обом країнам, окрім нещастя, руйнування, зни- щення продуктивних сил і посилення політичної роздробленості як в одній, так і в іншій країнах. Реальністю було лише короткочасне, менше ніж сторіччя, Пану- вання німців у Римі та повне підпорядкування папства Німеччині. Реальністю також були й римські коронаційні походи, тобто систе- матичний грабіж багатої країни німецькими князями та лицарями. Італійська політика королів Німеччини була не тільки не спрямо- вана на закріплення панування над Італією, але й втягла німецьких феодалів у тяжкі війни, відвернула їх увагу від слов’янських земель і сприяла успіху повстань слов’ян проти гнобителів. Оттон І і його наступник Оттон П (973 -983) також зазнали не- вдач у походах проти візантійських володінь на півдні Італії. Найма- ні війська візантійських правителів ~ араби розгромили німців. Не- можливість захоплення візантійських колоній в Італії привела до
тлтічтй пятк яимччшш я и-хі ш. 49 миру з Візантією, скріпленого шлюбним союзом Оттона II з візан- тійською царівною Феофанією. Син від цього шлюбу Оттон Ш (983— 1002) мріяв про створення єдиної християнської світової держави з центром у Римі й Ахечі, а можливо, і в Константинополі. Всесвітню «Римську імперію» Оттон ПІ уявляв, імовірно, як су- купність самостійних християнських королівств, підлеглих владі єдиного Імператора. Політичні проекти Оттона ПІ не знайшли спів- чуття серед знаті Німеччини, якій відводилося місце лише одного з королівств, що складали імперію. Ще гірше поставилися до ідей імператора в Італії, оскільки вони найсерйознішим чином торкали інтереси багатьох впливових сил - від римського духівництва до численних італійських, сімейств нобілів, які суперничали між собою. Зрештою в Римі стався заколот, Оттон III втік з міста і незабаром у віці двадцяти двох років помер, не залишивши нащадка. Королівсь- ка корона перейшла до представника побічної гілки саксонської ди- настії Генріха П (1002-1024), для якого не характерні були романти- чні політичні фантазії його попередника. А в 1024 р. саксонська ди- настія була замінена Франконською. Римсько-німецька імперія (середина X ст.)
50__________________________Розділ Ш____________________________ 4 4 італійська політика відвернула Німеччину від проблеми полаб- ських слов'ян. Активна Християнізація племен заельбських слов'ян, розпочата ще Оттоном 1, наштовхувалася на серйозний опір. Місіо- нерська діяльність серед язичників-слов’ян архієпископа Магдебур- зького Альберта, який їздив в.961-962 рр. на запрошення послів княгині Ольги з тією ж метою до Києва, не принесла успіхів. У 983 р. спалахнуло велике повстання в Полаб’ї, яке згодом пе- реросло в народну визвольну війну. Героїчна боротьба слов’ян за волю, проти феодального гноблення, проти чужої і нав’язаної релі- гії тривала 17 років. Близько 1000 р. майже все Полаб’я скинуло владу німецьких феодалів і стало вільним. Лише землі сербів-лужи- чан німцям удалося утримати. Інші ж слов’яни на півтора століття повернули собі волю. 2. КАЮШЙСЬКНЙ РУХ Однією з найважливіших сторінок політичного життя Німеччи- ни в XI ст. були стосунки держави та церкви, які зрештою вилилися в боротьбу папства й імперії. Вихідним моментом боротьби імператорів І пап був рух, ідейним натхненником якою виступало Клюнійське абатство в Бургундії, так званий Клгонійський рух. Розбагатіла церква, багатьох служителів якої поплинули суто мир- ські справи, практично вела світський спосіб життя, священики були недостатньо освіченими, тому могли з часом повністю втратити ав- торитет у суспільстві. Джерела прибутків церкви Церква - найбільший земельний власник. Десятина - нодаїик у вигляді десятої частини грошових, натуральних прибутків селянського двору. Торгівля посадами єпископів і абатів (до XI ст.). Це змушувало далекоглядних представників церкви виступати за її реформування. З програмами глибоких реформ усіх сторін церко- вної організації виступали представники абатства Клюні.
поапвчимй розвйпкнімеччния в іх-хі а. зі У X-на початку XI ст. в Німецькій імперії розпочинаються спроби реформувати чернецтво, головним же поборником реформи висту- пив сам імператор Генріх НІ (1033-1056). У зв’язку з цим сучасники навіть називали його «правителем ченців», Реформаторські нама- гання німецьких імператорів були спрямовані на зміцнення системи імперської церкви. Імператори претендували на роль захисників це- ркви і істинного благочестя. Генріх III та його оточення виступили з ідеєю церковної реформи. Суть її зводилася до такого: 1) покласти кінець владі’римської аристократії над Апостольським Престолом; 2) закріпити симонії; 3) увести целібат. Виконуючи перше положен- ня,Генріх Ш у 1046 р. усунув відразу трьох пап, обраних різними угрупованнями римського духовенства і нобілів. Після цього він сам призначив папою Прихильника реформи німецького єпископа Лева IX (1049-1054). Цей період називають епохою німецького папства. Що стосується введення целібату, то він забезпечував невідчужува- ність церковного майна, сприяючи зростанню економічної могугно- сті церкви в наступні століття? Крім того, целібат зосереджував усі помисли кліриків навколо проблем релігії і церкви, не відволікаючи їх мирськими інтересами, інтересами родини.... Лев ЇХ реорганізував папську канцелярію, яка незабаром отри- мала назву римської курії. Він створив колегію кардиналів, яких сприймали як опору папства в управлінні церквою і проведенні ре- форми. Одним з найближчих радників папи був Гільдебранд - най- більш послідовний прихильник КЛЮНІЙЦІВ. У 1054 р. відбувся розрив між папством і східною церквою, який поклав початок роздільному існуванню двох церков - римсько-като- лицької (грец.: всесвітньої) і православної. Остання більше не під- порядковувалася папі і вже можна було не побоюватися опору клю- нійським реформам з боку візантійського імператора та великого князя київського. При начебто спільності поглядів на реформу церкви німецького імператора і клкжійців між ними існувала й принципова розбіж- ність у питаннях Інвеститури. Вона чітко позначилася наприкінці 50-х рр. XI ст., коли розпочався аналіз невдач реформаторів у бо- ротьбі, із симонією. Справжні корені симонії вбачалися тепер у по- рушенні канонічної процедури обрання священнослужителів. Від- повідного канонічного права кандидатуру на вакантну духовну по- саду пропонував внщестоячий ієрарх церкви, потім претендента обирали «клір і народ». Однак залучення церкви до васально-лен-
52_______________________Рвзвииі___________________________ них відносин призвело до того, що духовні посади стали розподіля- тися імператорами і сеньйорами» а це робило їх своєрідним об'єк- том торгівлі. Інвеститурою називався інститут феодального права, сутність якого полягала у переданиі феоду. Особа, яка вручила інвеституру, - сеньйор, особа, яка отримала її, - васалу" Єпископи у Священній Римській Імперії були васалами імпера- тора й одержували інвеституру з його рук. Саме це було об’єктом жорстоких нападок клюнійців, які висували принцип вассалітепу у церковній ієрархії. Сутність «суперечки через інвеституру» полягала, зрозуміло, не в ритуальних формальностях, а в тому, під чиїм контролем повинна знаходитися церковна організація - головна опора Імперії. В супере- чці за інвеституру зважувалося питання про те, кому бути на чолі християнського світу - імператорам чи папам - перемогла церква. У і 059 р. папою Миколою II був підписаний декрет, згідно зяким обрання папи стало винятковою прерогативою колегії кардиналів. Затвердження обраного папи імператором стало формальним і не- забаром зовсім відпало. У 1073 р. на святійший престол під ім’ям Григорія VII зійшов Гільдебрамд, названий за свою непримиренну боротьбу зі світською інвеститурою «святим сатаною». Григорій VII вдався до декількох заходів, спрямованих на повне звільнення церкви від влади мирян І підпорядкування її папі, які в Історіографії отримали назву «григо- ріанської реформи». Реформа вапн Григорія VII (IX ст.) І. Заборонені шлюби священикам (целібат- обітниця не одружуватися). 2. Заборонена купівля церковних посад (сімоііія), 3. Новий порядок обрання пап - право вибору належало кардиналам. Між тим, Генріх IV, який правив Німеччиною а той час, - люди- на, не позбавлена розуму, волі, самолюбства І освіченості, не поді- ляв позицій Григорія VII. Розправившись Із заколотною на той час Саксонією, він виступив проти реформи. 1075 рік став часом почат- ку суперечки за Інвеституру.
політичний розвиток Німеччини в іх-х/ ст. 5.4 Папа Григорій VII заборонив духівництву під страхом позбав- лення сану приймати інвеституру від світських осіб, а останнім заборонив під загрозою відлучення від церкви жалувати інвести- туру духівництву. У відповідь на це німецький король демонстра- тивно призначив декількох німецьких єпископів. Погрози папи король ігнорував і на початку 1076 р. скликав у Вормсі церков- ний собор з духовних князів Німеччини та частково Італії, які під- тримали Генріха IV. При цьому Генріх IV спирався на своїх міні- стеріалів, на значну групу опозиційних папі німецьких і Італійсь- ких князів церкви; нарешті, на міста Рейнської долини, які почали в той час швидко зростати; Король не зміг оцінити реальне спів- відношення сил. Собор у Вормсі підтримав короля, який напра- вив папі знамените послання. «Ми, Генріх, божою милістю, а не насильством, король...» Згідно з ним король усував папу з пре- столу. Григорій VII прийняв виклик. Він негайно скликав у Римі церко- вний собЬр, оголосив короля позбавленим трону і, звільнивши його васалів від присяги на вірність королю, відлучив Генріха від церкви. Саксонські феодали скористалися з цього, щоб поновити заколот. Це ускладнило становище Генріха, і йому нічого не залишалося, як шукати замирення з папою. У 1077 р. король прибув у Каноссу, де знаходився в цей час папа. Переживши неабияке приниження, Генріх IV був усе-таки прийня- тий папою, і з нього було знято відлучення. Пішовши на болюче приниження самолюбства (недарма Канос- са стала синонімом приниження), король, по суті, здобув диплома- тичну перемогу, домігшись хоча б тимчасового миру з найбільш грі- зним своїм ворогом. Генріх повернувся до Німеччини, де на той час феодали обрали антикороля - Рудольфа Швабського, боротьба з яким вимагала від Генріха значних жертв. Урешті підтримка рейнських міст дозволила Генріху вийти переможцем, а антикороль загинув під час смути. Ко- роль Генріх IV і не думав підкорятися папі і незабаром був знову відлучений від церкви й підданий анафемі, однак тепер він міг від- повісти на відлучення війною і повів вірних йому німецьких феода- лів на Рим. У 1084 р. Генріх IV зайняв Рим (папа Григорій VII захо- вався в римській цитаделі); німці привезли в обозі німецького свя- щеника, якого король оголосив антипапою (Климент III). Анти папа вінчав короля імператорською короною.
54 ________________________Яозд/л ш ____________________________ На допомогу своєму сюзерену - папі прийшли італійські норма* ни на чолі з князем Робертом Гвіскаром. Німці поспішно відступили з Риму. Нормани, звільнивши Григорія VII з блокади, розпочали гра- бувати Рим з таким розмахом, що викликали повстання жителів, які вигнали непроханих «рятівників». Німці знову ввійшли до Риму, папа втік до норманів, але через декілька місяців помер. Німцям також незабаром довелося повернутися на батьківщину разом з антипапою Климєитом Ш. Боротьба за інвеституру продов- жувалася. Спадкоємці Григорія VII піднімали в Німеччині заколоти, озброюючи навіть синів Генріха IV проти батька, вели запеклу літе- ратурну полеміку, апелюючи до феодальної суспільної думки всієї Європи. Не залишався в боргу й імператор. Успіхам Генріха IV спри- яла політична І військова підтримка, надана йому Чехією (князь, який за допомогу під час римського походу одержав від імператора титул короля), Угорщиною й Польщею (з 1025 р. - королівством, абсолю- тно незалежним від Німеччини). У 1106 р. Генріх IV помер в Кельні у розпал війни проти повста- лого сина, який діяв як агент папи. Королем став Генріх V, який та- кож виступив проти папи. Лише через 16 років намітилися основи для компромісного миру, укладеного в 1122 р. у Вормсі (так званий Вормський конкордат). Компромісне рішення було знайдено відо- мим теологом Іво Шартрським, який визначив різницю між духов- ним і світським компонентами у владі престолу. Відтепер духовна інвеститура, тобто затвердження в сані єпископа (архієпископа), здій- снювалася папою (символічний обряд вручення посоха й персня), після чого імператор жалував світську інвеституру - лен, що пере- творювало князя церкви на васала імператора. Світська інвеститура здійснювалася врученням скіпетра - емблеми світської влади. Та- ким чином, останнє слово залишалося за імператором, що міг від- мовити в лені небажаному кандидату. Цей подвійний порядок інвес- титури діяв у Німеччині, що ж стосується Італії, то там імператор не міг втручатися в обрання духовних осіб. ВормськиЙ конкордат за- вдавав істотного удару по системі «імперської церкви». Конкордат II22 р. залишався в силі аж до нового часу. Порушення конкордату не були винятками, що давало підстави для нових подібних конфлі- ктів. Конкордатом завершився перший етап боротьби за інвеститу- ру. Боротьба виснажила сили Німеччини і сприяла зростанню могу- тності німецьких князів. У результаті кризи імперії кінця X—почат- ку ХП ст. остаточно'змінилася сутність зв’язків між імператорами і
юлтпвкй впзттк Німеччини в дми шь 55 німецькою знаттю. Вони повного мірою набули характеру васально- ленних відносин, що, природно, означало зниження можливостей центральної влади. Розмежування зв'язків між імператорами й ні- мецькою церквою призвело до того, що монархи усе більше шукали собі опору серед міністерїалів. Це стало характерною рисою політи- ки правителів Саксонської династії та династії ШтауфенІв, яка її за- мінила. Нарешті, боротьба за інвеституру вплинула на зміцнення незале- жності Угорщини, Чехії Й Польщі. Особливо важливі наслідки бо- ротьба мала для Чехії, яка входила (з кінця X в.) до складу Священ- ної Римської імперії; чеські князі (стали королями з 1086 р., а оста- точно закріпили цей титул з середини XII ст.) в обмін за підтримку імператора отримали незалежне становище і свої зв'язки з імперією звели до простої формальності. Відбулися зміни і в церкві: з кінця XIII ст. папи обиралися особливою комісією кардиналів, яка назива- лася конклавом. Вибори відбувалися таємним голосуванням. Цере- монія обрання папи, яка мало змінилася за дев'ять століть, описана в романі Золя «Рим». І&нтрольні питання І' Поясніть причини, цілі й задачі Італійської політики німецьких королів у X ст. 2. Розкажіть про створення Священної Римської імперії німецької нації. 3. Розкрийте сутність взаємовідносин церкви й німецьких імператорів у 1X^X1 ст. 4. Розкрийте зміст програми реформ церкви імператора Генріха іП. 5. Дайте визначення, що таке інвеститура. 6. Перелічіть основні положення реформи церкви, здійснені з ініціативи римського папи Генріха VII. 7. Розкрийте суть Вормського конкордату.
Ра&Іл/У ІМПЕРІЯ ЗЛ ШПУФІШВ г. ямчигми м мшелцмкшсу каюпг У 1125 р. припинила Існування Франконська династія І між най- сильнішими князями розпочалася тривала боротьба за корону Пре- тендентами на корону виступали три князівських роди: Штауфени (або Високі Штауфени - Гогенштауфени), герцоги Швабії й Фран ко- ні?; Вельфя - герцоги Баварії; герцоги Саксонії. Королем обрали Лотаря Саксонського, а після його смерті в 1137 р.- Конрада ПІ Го- генштауфена. З великими труднощами впоравшись із кризою часів «боротьби за інвеституру» і пристосувавшись до нових умов, середньовічна імперія знову переживає піднесення у роки правління государів з династії ШтауфенІв (Гоген штауфенів) (1138 - 1254). Смути часів «боротьби за Інвеституру» призвели, зокрема, до зміцнення права німецької знаті обирати собі королів. У результаті спадкоємна монархія в середньовічній Німеччині так І не склалася. Починаючи з ХНІ сп центральний апарат імперії на чолі з імпе- ратором лише номінально був носієм державної влади, фактично ж знаходився в руках або під безпосереднім контролем курфюрстів. Його діяльність на місцях була значною мірою паралізована реаль- ною владою територіальних князів, які поступово перетворювалися на справжніх монархів. Обрання Імператора тепер здійснювалося досить вузькою колегі- єю князів, які перестали враховувати права спадкоємців померлих імператорів. Таким чином, міг бути обраний будь-який кандидат князівського роду, який особисто влаштовував колегію, «Сильний» Імператор міг змусити князів ще за його життя обрати королем сво- го сина і спадкоємця, але замінити сам принцип виборності правом
_______________ІМПЕРІЯ ЗА ШТАУФЕЯІВ___________57 успадкування не вдалося нікому, Князівське право обирати короля не дозволяло скластися ні міцному королівському домену, ні іншим ІнституцІЙним основам королівської влади. За їх відсутності доля династії і королівства значною мірою залежала від особистості мо- нарха, від тривалості правління. Імператор продовжував залишатися верховним суддею в імперії, іцо було пов’язано з традиційними обов’язками королівської влади підтримувати «мир» і здійснювати правосуддя. Однак ця прерогати- ва імператора залишилася, власне кажучи, єдиною і до того ж такою регалією, яка поступово втрачалася. Імператор практично був по- збавлений можливості обкладати підданих податками й одержував прибутки тільки зі своїх власних земель. Якщо ж, у зв’язку з відсут- ністю спадкоємців; у скарбницю відходили землі васалів імперато- ра, німецьке право вимагало передання таких земель Іншим васа- лам. Спроба ФрІдріха Барбаросси відновити Імператорські регалії - права на прибутки від використання доріг і рік, від портів, митниць і монетних дворів, а також увести подушний і земельний податок закінчилася безрезультатно. Імперська влада не змогла створити систему центральних імпер- ських установ і «виплекати» королівську бюрократію. Імперія фак- тично не мала Столиці, казначейства, професійної канцелярії І цент- рального суду. Негативно на єдність Імперії впливали династичні події. У той же час королівська влада за ШтауфенІв, яка спиралася на- самперед на імперських міністеріалІв та розвинену на той час систе- му денних зв’язків, була відносно сильною. Найбільш важливу роль в Історії XII - першої половини XIII ст. відіграли три імператори з роду ШтауфенІв: Фрідріх І (1152-1190), його син Генріх VI (1191- 1197) І онук Фрідріх II (1212-1250). 2. ЗО8ИІШЯЯ ПОЛІТИКА НІМЕЦЬКИХ ІМПЕРАТОРІВ Характерною рисою політики всіх ШтауфенІв було наполегливе прагнення підкорити своїй владі Італію. Штауфени послідовно пра- гнули перетворити Італію на головну опору своєї влади. При цьому їм, природно, раз по раз доводилося зіштовхуватися з папами, які вбачали в Італії область, що повинна перебувати винятково під їх власним впливом. Тому багаторічна боротьба імператорів з Римом
58 Дивдід п являла собою не стільки суперництво двох універсалІстських сил, що претендували на лідерство в усьому християнському світі, скіль- ки зіткнення конкретних політичних інтересів німецьких государів і пап в Італії. Другим після папи супротивником Штауфенів в Італії було нор- манське Сицилійське королівство, яке виникло в 1130 р. Згодом у Північ ній.Італії виросла ще одна могутня сила - міські комуни. Ве- лика частина їх на чолі з Міланом частіше протистояла імперато- рам, менша, зазвичай, очолювана суперницею Мілана Кремоною, була схильна в основному підтримувати їх. Імператор ФрідрІх І Варбаросса (або Рудобородий) протягом де- кількох років намагався створити в Північній Італії щось на зразок власного домену. Розвиток процесів феодалізації в Німеччині вима- гав від її государів формування могутнього комплексу власних фа- мільних володінь як основи для влади в країні. ФрідрІх І намагався створити такий комплекс у найбагатшій області Імперії. Для здійснення своїх політичних планів ФрідрІх І відправлявся військовим походом до Італії шість разів. Вирішальну роль у їх долі відіграла битва поблизу Леньяно (1176), коли військо імператора зазнало поразки від ополчення союзу ломбардських міст, підтриму- ваного папою. Після Леньяно Фрідріху 1 знову довелося Йти на під- писання мирних угод з папою (1177) і Ломбардською лігою (1183). Згідно з цими угодами імператор змушений був відмовитися від де- яких своїх найважливіших претензій у Північній Італії. Незабаром Барбароссі вдалося частково компенсувати тяжкі не- вдачі німецьких феодалів в Італії. Він влаштував шлюб свого сина і нащадка Генріха і спадкоємиці Сицнлійського королівства принце- си Констанції. Цей династичний шлюб приніс Гогенштауфенам Пів- денну Італію, яка формально була леном папи. Об’єднання в одних руках Німеччини - імперії і СицилІйського королівства (СицилІЇ і Неаполя) означало суттєве погіршення позицій Папської держави, підставленої під удари І з півночі, І з півдня. Окрім того, у Південній Італії Гогенштауфени ставали спадкоєм- ними королями, влада їх була тут більш могутньою, а сама країна багатшою. У 1190 р., беручи участь у третьому Хрестовому поході, ФрідрІх Барбаросса загинув. Італійська політика ФрІдріха І набула розвитку за його сина ім- ператора Генріха VI. За збігом обставин він став спадкоємцем Си-
мштя за шпотиіа 50 індійського королівства і зумів силою підтвердити своє право на південноіталійську корону. Військовий похід закінчився пишною ко- ронацією Генріха VI у Палермо (1194). Об’єднання під владою од- ного володаря імперії й Сицилійського королівства викликало над- звичайне занепокоєння як у Римі, так і в Константинополі. Енергій- ний Генріх VI виношував плани підкорення Візантії й звільнення Святої Землі, але в розпал підготовки до Хрестового походу він, пе- ребуваючи ще у квітучому віці, раптово помер. Тим часом на трон римських пап вступив ІнокентІй III (1198- 1216), один із найвидатиіших державних діячів середньовіччя. Га- рячий прихильник теократичних ідей Григорія VII, він вважав вла- ду папи найвищою у світі. Тому він навіть не соромився називати себе віце-богом. Багатства католицької церкви, величезні цінності, які стікалися до Риму, землеволодіння церкви були основою світодержавної полі- тики Інокентія Ш. Папа прагнув поширити свою світську владу на всю Італію, а задля цього слід було вигнати німців. Тому міжусоби- ця в Німеччині в цілому була в інтересах папи. ^Син Генріха VI Фрідріх народився і виріс у Сицилійському коро- лівстві під пильною опікою папи Інокентія ПІ. Хоча об’єднання ко- рон Німеччини й Сицилії було вкрай невигідним для Риму, обстави- ни змусили Інокентія НІ висунути саме юного сицилійського короля претендентом на німецький трон. У 1212 р. Штауфен став німець- ким королем, а через вісім років імператором Фрідріхом II. Незва- жаючи на те що Фрідріх II був ставлеником римської церкви, саме за нього боротьба між імперією і папством досягла виняткової жорсто- кості. Рішуче продовжуючи політику батька і діда в Північній і Се- редній Італії, Фрідріх II міг спиратися на великі ресурси надзвичай- но централізованого за мірками XIII ст. Сицилійського королівства. Ставши Імператором, Фрідріх П Гогенштауфен зобов’язався перед папою (нокентієм НІ не встановлювати унію Сицилії й Німеччини, але незабаром пін порушив цю клятву. Крім того, Фрідріх обіцяв папі відправитися в п’ятий Хрестовий похід, який тоді вже ретельно готувався, але відкладав участь у ньому цілих 14 років! Фрідріх був яскравою І своєрідною людиною. Він знав, крім обо- в’язкової латини, грецьку й арабську мови, був обдарованим труба- дуром - поетом. Зовсім не в дусі епохи він був байдужим до релігії, натомість захоплювався астрологією та алхімією. Неприборканий тиран, жорстокий І підступний, у побуті східний деспот, який мав
60 __________________________ власний гарем, він люто переслідував єретиків* вбачаючи в них во- рогів феодальної держави. У Німеччині Фрідріх II аніскілью* не втручався в самовладдя кня- зів. Він визнав за німецькими князями право на карбування монети і вищу юрисдикцію, право укладати самостійно союзи* дозволив князям за їхнім розсудом споруджувати бурги (замки) і засновувати міста. Він не зважав на захоплення князями його особистих доменів і навіть допускав безкарне зведення замків на його землях* У Німеч- чині політика Фрідріха II-це політика поступок князям. Більше того* у цій політиці була визначена мета - забезпечити за рахунок посту- пок підтримку його загарбницьких планів в 1 галії з боку німецьких феодалів. Саме тому Фрідріх II забороняв союзи міст у Німеччині (цю заборону* втім* не можна було ні провести в життя, ні забезпечи- ти). Так само він спрямував агресію німецьких феодалів на схід - у Прибалтику І на Руські землі. Його опорою булаСицилія* де він здійснював самодержавне пра- вління. Розумна податкова й митна політика дозволила Фрідріху II мати у своєму розпорядженні багату скарбницю і утримувати німе- цьке військо, У 1228 р. він нарешті відплив до Палестини,, де йому вдалося майже без кровопролиття укласти почесний мир Із султаном Єгипту, згідно з яким управління Єрусалимом передавалося Фрідріху. НІ папа, ні Імператор не надали допомоги Східній Європі* яка стікала кров’ю лід ударами полчищ монголів* останні ж. розгромив- ши Польщу* Болгарію* Угорщину* досягай маніть воріт Італії і лише звідти повернулися у степи Сходу. У середині 30-х рр, могутність фрідріха досягла зеніту. Але не- внрішеним залишалося головне завдання: підкорення Італії і вклю- чення її у сферу феодальної експлуатації Німеччини. У1237 р. імпе- ратор зміг помститися за Леньяно: він розгромив відроджені сили Ломбардської ліги міст при Кортенуово. Тепер Ломбардія була в ру- ках німців* міста втратили самостійність І залежали від вікаріїв ім- ператора. Папа Григорій ЇХ у відповідь на цю перемогу імператора відлу- чив його від церкви і звільнив його підданих від присяги на вір- ність. Між Імператором і папою розпочалися воєнні дії. фрідріх ви- трачав сили* але не міг домогтися вирішального успіху. У 1245 р. папа Інокентій IV* який мобілізував усі сили церкви для перемоги над грізним ворогом* домігся на соборі в Ліоні нової анафеми для
__________________мину» за жмиранж______________________61 імператора. ФрідрІх марно намагався заручитися підтримкою коро- лів інших європейських країн, У 1250 р. він помер. Унія Сицилії та Німеччини розпалася. У 1254 р. після декількох здобутих перемог помер останній ко- роль з роду Штауфенів - син і нащадок Фрідріха П. З цього часу розпочинається майже тридцятирічне «міжцарювання», коли в Ні- меччині не було загальновизнаного володаря. Папам і їх союзникам згодом вдалося викоріняти весь люто ненависний для них рід «го- нителів церкви» Штауфенів. Останній законний нащадок штауфен- ського роду - юний онук Фрідріха ІІ швабський герцог Конрадин - спробував у 1268 р. відвоювати Сицилійське королівство, але про- грав битву, потрапив у полон і був позбавлений голови переможця- ми в Неаполі. Смутні часи князівських міжусобиць, у ході яких було пограбовано багато імперських володінь у Німеччині, продовжува- лися до 1273 р., коли князі обрали на престол Рудольфа І (1273— 1291) зі скромного швабського роду графів Габсбургів. Однак йміжцарюванням» повною мірою скористалися німецькі князі, які почали об’єднання комплексів своїх володінь у більш-менш суцільні території. Від старих племінних герцогств на той час уже мало що залишилося унаслідок як загального розвитку феодалізації в Німеччині, так І свідомої політики імператорів. Швабське герцогство після вгасання Штауфенів розпалося на без- ліч незалежних волщіінь. Зате нове Австрійське герцогство, відвойо- ване королем Рудольфом 1 у найсильнішого Імперського князя - коро- ля Чеського, стане згодом ядром великих земель габсбурзького роду. Придбання Рудольфом І Австрії стало важливою віхою не тільки в історії Габсбургів, але й в еволюції королівської влади в Німеччи- ні, Після поразки Штауфенів І тривалого міжцарювання верховні права і прерогативи імператорів були ослаблені настільки, що кож- ному німецькому государю доводилося розраховувати лише на ре- сурси власного фамільного князівства. Боротьба пап І імператорів лише посилила роздробленість Німе- ччини. Однак безсумнівним підсумком цієї боротьби був крах спроб німецьких феодалів підкорити собі Італію. Іншим результатом полі- тики Штауфенів в Італії були зміни в самій Німеччині. Авторитет імператорської влади гадав, а разом з тим зростали князівське само- державство і феодальна анархія. (Політична історія Німеччини пов’язана не тільки з італійським вектором зовнішньої політики. Чимале місце в планах німецьких
62 ______________Рн/ілЯ_____ феодалів займала «східна канонізація». Тепер об’єктом їх інтересів ста- вали не тільки землі полабських, але й прибалтійських народностей. Нова демографічна ситуація і сприятливі політичні обставини призвели в ХП ст. до різкого посилення колонізаційних процесів на східних рубежах імперії. Якщо в південній частині слов’яно-німе- цького прикордоння колонізація проходила переважно мирним шля- хом, то на півночі вона призвела до безкінечних і кровопролитних воєн. Штауфени рідко звертали увагу на східних сусідів - їх цікави- ло переважно лише визнання Чехією, Польщею й Угорщиною лен- ної залежності від імперії. Зате князі, що стояли на чолі прикордон- них марок, були дуже зацікавлені в розширенні своїх володінь. З XII ст. вони знову наполегливо прагнуть до скорення полабських слов’ян - ободритів І лужичів, які звільнилися від влади німецьких духовних і світських князів після повстання 983 р. Крім великих феодалів, у походах було зацікавлене дрібне ли- царство, яке також прагнуло збагачення й наживи. Крах Хрестових походів у Палестину, тяжкі жертви, яких вимагали авантюри в Іта- лії, робили для лицарів більш бажаною агресію на схід від Лаби. Ця агресія, яка тривала декілька століть, увійшла в історію під зловіс- ною назвою «натиск на Схід» (Огап£ пасЬ Озіеп). Католицька церква відіграла значну роль у підготовці й здійснен- ні агресії. Кадри церкви Ініціювали походи, організаційний досвід духівництва забезпечив консолідацію сил феодалів. Церква прагну- ла до розширення своїх земель, до зростання багатств, до збільшен- ня прихильників християнства, що гарантувало безупинне зростан- ня десятини. Церква, авторитет якої похитнули боротьба з імперією і провал Хрестових походів у країни Близького Сходу, найенергійні- шим чином брала участь у нових завойовницьких авантюрах німе- цьких феодалів. Духовні князі та військово-чернечі ордени були уда- рною силою у грабіжницьких нападах. У 1147 р. Генріх Лев І декілька півнІчнонімецьких князів органі- зували Хрестовий похід проти полабських слов’ян, попередньо отри- мавши від папи днспенс (звільнення від обітниці) замість їх участі в другому Хрестовому поході, який готувався під началом французь- кого й німецького королів. Незважаючи на значні сили німецьких феодалів, які виступили з двох напрямків у землі лютичів та бодри- чів, похід закінчився повного поразкою хрестоносців. Проте в 1160 р. Генріху Леву вдалося зламати мужній опір слов’ян і скорити землі бодричів.
___________________митей» за иимюнв_____________________ 03 У середині ХП ст. незалежність лютичів була остаточно ліквідо- вана. Організатором захоплення став маркграф Північної марки Альбрехт Ведмідь із князівського роду АсканІїв. Його син І онук проникли ще далі на Схід» скорили землі гаволян І шировян. На за- хопленій землі було утворено маркграфство Бранденбурзьке (від слов'янського укріпленого селища Бранібор, тобто «Охоронний ліс»). Значну роль в історії заельбськнх областей, у Тх господарському освоєнні відіграли селяни-переселенці з заходу, яких князі залучали на завойовані землі великими земельними наділами, податковими й Іншими пільгами. Німецька колонізація охоплювала не тільки землі, завойовані си- лою зброї; Деякі західнослов'янські князі, які прийняли християнс- тво, самі запрошували у свої володіння німецьких поселенців, очі- куючи від них істотного збільшення своїх прибутків. У результаті німецької колонізації багато слов'янських племен були цілком аси- мільовані. Так, у 1170 р. Барбаросса дав одному із слов'янських князів інвеституру на Мекленбурзьке герцогство, і ця слов’янська держава стала швидко онімечуватися. До складу герцогства увійшла частина володінь бодричів, інші землі слов’ян увійшли в нові утворені німе- цькі графства. Частина слов’янських князів, зацікавлених у закріпа- ченні своїх одноплемінників, зрадила народу і перейшла на службу до німецьких феодалів. Датські феодали систематично спустошува- ли землі поморян, і поморський князь Богуслав став шукати захисту в німців. У ) 180 р. Барбаросса надав йому інвеституру на Поморсь- ке герцогство (Померанію), Богуслав став імперським князем, при- слуговуючи німцям. Так загинула незалежність полабських і поморських слов'ян. У захоплених місцевостях здійснювалася насильна християнізація. Відбувалося масове винищування слов’янства. Виникали монасти- рі, які швидко ставали найбільшими феодалами; утворювалися ве- ликі світські маєтки. Підсумком жорстоких гонінь і вікового насильства слов’янсь- ких земель стало їх онімечення. Протягом ХІУ-ХУ ст. практично всі Мови полабських слов’ян зникли. Про слов’янське минуле.По- лаб’я і Помор’я завжди нагадували лише міста Штаргард (Старго- род), Вісмар (Вишемир), Вольгаст (Волегощ), ріка Бяла (Біла) у Саксонії та ін. Після захоплення німцями слов’янського Любеча він перетворився на Любек (1143) - опорний пункт подальшої аг- ресії на Балтиці.
$4 ______________РюдІлП__________________ У XIII ст. численні німецькі поселення Існували вже в Сілезії; Чехії, Угорщині, На те ж сторіччя припадає й німецька колонізація Східної Прибалтики, населеної язичеськими племенами балтійсь- кої і фінно-угорської мовних груп - лівів/ летів» естів» пруссів. Дорога в гирло Західної Двіни найраніше була освоєна купцями з Бремена І Любека» За ними прийшли місіонери (які одержали від полоцького князя дозвіл проповідувати в цих краях)» а за місіонера- ми й воїни. У 1201 р. на землях лівів була заснована Рига» яка згодом стала центрам нової німецької землі - Лівонії. Один за одним у Лі- вонії почали споруджуватися кам'яні замки. Прагнення колоністів охрестити місцеве населення наштовхувалось на впертий опір - вій- ни в регіоні продовжувалися багато років. Масового переселення селян з Німеччини до Лівонії організувати не вдалося, тому» на від- міну від інших областей у зоні східної колонізації, німецьке насе- лення тут завади складало меншість і зосереджувалося переважно в містах та замках. Відповідно досить слабко були виражені й про- цеси асиміляції. У політичних стосунках Лівонія не була єдиною - ризькі єпископи (пізніше архієпископи) раз по раз вступали в конф- лікти із заснованим у 1202 р. духовно-лицарським Орденом мечоно- сців, інколи з іншими лівонськими єпископами, а згодом і з міською громадою Риги. Стосунки з сусідніми руськими землями (Новгород, Псков, ПогкЯіьке князівство) у німців були досить непростими» то» втім» не виключало союзів за конкретних політичних обставин. Підкорення Пруссії було пов’язане з такими подіями. Польські феодали знаходилися в стані постійних військових конфліктів із пле- менами Пруссія, які жили в умовах первіснообщинного ладу» але мали власну культуру землеробства» досить розвинуте ремесло й торгів- лю. За такої ситуації один із польських князі*- Коярад Мазовецький звернувся за допомогою до військово-чернечого Тевтонського орде- ну. У 1230 р. Орден уклав договір з Конрадом і приступив до підко- рення пруссів. Перевага сил дозволила Ордену зламати їх опір, прус- си були підкорені, охрещені і піддані частковому знищенню. Неза- баром вони почали вимирати. У XVII ст. зникла їхня мова/а переможці назвали себе ім’ям зниклого народу. Орден створив на завойованих землях пруссів невелику, але досить міцну й добре ор- ганізовану державу. У 1236 р. Тевтонський орден об’єднався з Орде- ном мечоносців» який зазнав величезних втрат у боротьбі з повста- лими куршами й земгалами. Мечоносці (Лівонський орден) зберег- ли автономію, ставши васалом старшого Тевтонського ордену.
___________________МНИИМИ М ДЮЙМІВ________________________ 05 У 1308 р. Орден віддібрав у Польщі Гданськ (Даний?) і закрив їй вихід до моря. Тепер основна діяльність Ордену зосередилася в Пруссії, з 1309 р. там перебував і верховний магістр. Завоювавши землі пруссів і при- душивши спочатку нерідкі повстання, Орден залучив у країну значну кількість переселенців ~ селян, дворян, міщан із Німеччини. У той час, коли Русь зазнала монгольського погрому і значна ча- стина руських міст лежала в руїнах, папство організувало коаліцію для агресії на землі Новгорода й Пскова. У коаліції взяли участь, окрім папи, Орден, Данія І Швеція. Першими виступили шведи (1240), але вони зазнали поразки від новгородського війська, яким командував молодий і талановитий князь Олександр Ярославович. Від коаліції відколовся один союзник. Орден і датчани виступили в 1241 р. Спочатку їм удалося прони- кнути глибоко в Новгородську землю. Однак 5 квітня 1242 р. Олек- сандр Невський знищив військо Ордену на льоду Чудського озера. Розгро№іОслабив військову міць Гогенштауфенів і наблизив їх катастрофу. У 1410 р. об’єднані сили Польщі І Литви за участю чехів і русь- ких полків завдали вирішального удару Ордену в битві при Грюи- вальді. Від цього удару Орден уже не зміг оправитися І з 1466 р. потрапив у васальну залежність від польського короля. Контрольні питання І. Дайте характеристику прерогатив імператорської влади. 2. Поясніть сутність політики ШтауфенІв у Німеччині. 3. Поясніть роль католицької церкви у колоніальній політиці німецьких феодалів. 4. Визначте сутність, значення й результати Італійської політики німець- ких імператорів у ХП-ХІІ! ст. 5. Назвіть характерні риси східної політики німецьких феодалів. Вка- жіть її наслідки.
Розділ V німеччинл у періоа хіі-ху ст. >. мйшйнк агаШКпних ш У Німеччині в XI(-XV ст. повільно, але неухильно йшов процес зростання продуктивних сил. Підвищувалася продуктивність сіль- ського господарства. Трипілля стало'пануючою системою сівозмі- ни. Швидке демографічне піднесення у XI ст. спричинило .аграрне перенаселення і, відповідно, нестачу оброблюваних земель. Наслід- ком цього стало різке розширення внутрішньої колонізації. До поча- тку XIV ст. по всій Німеччині інтенсивно розчищалися ліси, 6сушу: валися заболочені рівнини, що всіляко заохочувалося сеньйорами, і селяни, які бралися за освоєння нових земель, користувалися чима- лими пільгами. Тому новозаснованим поселенням не була властива соціальна строкатість сіл попереднього періоду. Тепер усі жителі залежали від одного й того ж сеньйора і мали перед ним приблизно однакові обов'язки. Це сприяло об'єднанню селян - не випадково саме в поселеннях, що виникли на розчищеннях, виявляються кла- сичні зразки общини-марки. Розширення посівних площ і зростання врожайності сприяли під- вищенню продуктивності праці І створенню додаткового продукте. Стало вигідно одержувати ренту у вигляді частини селянського врожаю.
_______________шшччииа у леям хн-ху сг. в? Сганонише селянського населення а Німеччині XIV о, у цілому дещо покращилося, оскільки замість колишньої панщинної системи феодалами вводилися нові форми організації господарства, які до- пускали ослаблення і ліквідацію особистої залежності. У південній і північно-західній німецькій землях селяни пере- творилися на короткотермінових орендаторів-мейсрів. У Серед- ній Німеччині і південно-західних областях збереглася так звана «скам'яніла сеньйорія» з доменом, спадковими селянськими держаннями і панщиною, хоча й тут було здійснено частковий пе- рехід до грошової ренти. Це привело до зникнення найбільш тя- жких форм особистої' залежності селян, багато з них одержали особисту свободу, але часто цей процес супроводжувався втра- тою спадкових прав на землю. Крім того, посилилося розшару- вання селянства. У ХІУ-ХУ ст. і селяни, і феодали усе більше втягувалися в зв’я- зки з ринком. На початку XIV ст. в економіці Німеччини, як І всієї Західне^ Європи взагалі, спостерігалися деякі явища занепаду. Не- сприятливо позначилися на економіці характерні для цього періоду розбіжності цін: високі ціни на ремісничі вироби І низькі - на сіль- ськогосподарські, особливо на зерно. Ситуацію загострювали епі- демія чуми в 1348-1349 рр., епідемії 60-70-х рр., війни, декілька неврожайних років. Зникла майже 1/5 частина населення. За постій- ного зменшення кількості населення стало невигідним товарне зер- нове господарство в широких масштабах, а це призводило до скоро- чення посівних площ. В аграрному устро1' Х1У-ХУ ст. з’явилися дві тенденції. Перша була характерна для територій, розташованих на схід від Ельби, для раніше колонізованих земель, друга - для західних територій. На схід від Ельби було багато вільних селян, які мали у власності 2/3 орних земель. Лицарство, прагнучи підвищити прибутковість своїх володінь (почав зростати попит на хліб для вивозу його за кордон, особливо в Нідерланди), почало зганяти селян із землі І використовувати їх працю на панщині. Це спричинило на кінець XV ст. масове особисте закріпачення як бідних, так і заможних селян. На захід від Ельби перебудова вотчини призвела до часткової або повної відмови від панських заорювань. У північно-західній Німеч- чині частина селянства. поліпшила своє становище, тут склався про- шарок вільних заможних селян-майєрів. Вони господарювали на
68_________________Році а V__________________ великих-у 20-40 га,-ділянках, платили великі чинші і використо- вували працю збіднілих селян. У.південно-західній Німеччині, де панувала «чиста сеньйорія», переважали дрібні селянські госпо- дарства, тут особливо болісним було майнове розшарування селянс- тва. Феодали намагалися рекомутувати ренту, погіршити умови оре- нди, використовувати особисті й судові повинності селян, віднови- ти їх особисту залежність, що викликало селянські обурення. Розглядаючи питання розвитку Німеччини цього часу, не можна залишити поза увагою проблеми феодальної ієрархії, оформлення якої відноситься до початку XII ст. Тут, у Німеччині, вона мало чим відрізнялася від подібної структури сусідніх країн. На XIII ст. складається німецька феодальна ієрархія, так званий «порядок щизів»(Ізеег$сІіі1сіоМпип§). Король (імператор) вважався сюзереном, власником верховних державних прав (суверенітету - ІапбезЬоЬеіі). Від нього залежать князі, його прямі васали, «безпо- середні чини імперії», що мали своїх васалів. Відповідно до «поряд- ку щитів» щит першого рангу належав королю (імператору), щит другого рангу - духовним князям, третього рангу - світським кня- зям, четвертого - «вільним баронам», п'ятого - лицарям, шостого - служивим людям (міністеріалам) - субвасалам лицарів І сьомого рангу- «вільним людям* породженим у шлюбі». Щит знижувався на один ступінь, якщо феодал ставав васалом рівної собі за чином (станом) особи. Лени і стосунки нерідко були дуже заплутаними. Так, герцог Сак- сонський був князем І васалом Імператора, але одночасно він був і васалом єпископа Бамберзького; герцог Баварський був не тільки князем, але й васалом абата фульдського. У лен (феод) могли віддаватися і земля, і сан, і стягнення подат- ків, десятини тощо. Існувала категорія «неблагородних лс ні в» («ґеисіа ітргоргіа») - лени сільських старостів (8сішІгеІеІіпеп), навіть «се- лянські лени» (ВаиегіеЬпеп), утримання яких було пов’язане з ви- значеними повинностями. Умови одержання лену вимагали обов’язкової церемонії оммажа або комендації (Ниісіе) - присяги й обміну рукостисканнями - а та- кож Інвеститури (Ьеіііе), яка здійснювалася врученням прапора (світ- ським васалам, звідси «знаменні лени») або скіпетра (після Пермсь- кого конкордату - духовним васалам, звідси «скіпетроносі лени» - ЗсергегІеЬпеп). Умови денного тримання не відрізнялися від анало- гічних у сусідніх країнах.
_____________нмяччяиа у ятм хн-хг сг.______________60 2. внтиикння Л іязитк ліа яииччяліі. пргіяАЯ м ванти ннвяикли Процес соціально-економічного розвитку німецьких міст супро- воджувався зростанням майнової диференціації, а відтак утворен- ням трьох різних груп: патриціату - міської верхівки, яка тримала у своїх руках усі міські посади, бюргерства - повноправних «грома- дян міста». Ними вважалися ті, хто одержав у спадщину або при- дбав міське громадянство і користувався міськими привілеями: пра- вом на проживання, на угіддя міської громади, на придбання неру- хомості. Щоб стати бюргером, треба було бути особисто вільним, здатним заплатити значний внесок, нести тягло місту і державі, бра- ти участь у міських платежах, малі майно не нижче визначеної вар- тості. Бюргерство дало початок першим елементам буржуазії, воно знаходилося в опозиції' до патриціату. 1 нарешті, третю групу міського населення складав плебс, який теж був опозиційно налаштований щодо патриціату; до нього нале- жали підмайстри, поденники, незаможні городяни. (Іїійвдке зростання населення починаючи з XI ст. стало однією з найважливіших передумов поступового піднесення міст. Не випад- ково найбільш урбанізована область у Європі на північ від Альп почала складатися у нижніх течіях Рейну і Маасу - у «нижніх зем- лях» або в Нідерландах (більша їх частина належала до Німецької імперії). Саме в цих краях вже з Х-Х1 ст. було особливо помітним значне демографічне піднесення. Однією з найважливіших подій епохи розвинутого феодалізму було зростання міст. Лише деякі міста Німеччини мали ще римське походження - лівобережні рейнські міста, такі як Кельн (у римлян Колонія АгрипІна) або південні міста - Регенсбург (у римлян Регіна кастра). Переважна більшість німецьких міст виникла в ХІ-ХПІ ст. як наслідок найважливішого стрибка в житті феодального суспільс- тва - відокремлення ремесла від сільського господарства. Міста виростали в Європі повсюдно. ЗанепалІ та перетворені на дрібні містечка, римські міста піднімалися раніше всього - тут збе- реглися кам'яні стіни й вежі, збереглися елементи благоустрою (во- догони, мости, рідше - навіть бруківки). Зростали міста поблизу бродів, які часто замінювали рідкісні тоді мости (Франкфурт - брід у країну франків: одне місто - на Майні, інше - на Одрі; Швейнфург - «свинячий брід»); поблизу мостів (Цвейбрюккен), поблизу монас-
70___________________Яоділ у___________________ тирів, біля замків,' на перехрестях торгових шляхів. Міста у Німеч- чині засновувалися також в низинах рік (Гамбург, Бремен), на бе- регах широких повноводних рік (Дунаю, Рейну, Везера, Лаби). В XII ст. у Німеччині були вже сотні міст. За ознакою політичної зале- жності міста поцілялися на імперські, тобто міста ~ васали імпера- тора; вільні, становище яких було досить близьким до імперських (вільні міста відрізнялися від них лише тим, що звільнялися відсила- ти імперського податку й постачання ополчення імператору); наре- шті, князівські міста. Розвиток торгівлі Найбільшими містами в.Імперії були: у XI -- XII ст. - Регенсбург (близько 25 тис.), Кельн (близько 20 тис.), Страсбург (близько 15 тис.); пізніше значення і розміри Регенсбурга знижуються і на зміну йому формуються нові центри - Нюрнберг, Магдебург, Гам- бург, Любек, Прага.; Надалі темпи зростання міст падають: за 1370- 1470 рр. вони втратили 15 - 20% свого населення. Наприкінці XV ст. найважливішими.містами були Кельн (понад ЗО тис.), Прага (близько ЗО тис.), Нюрнберг і Гамбург (приблизно по 25 тис.). Місто було тісним і малим. Затиснуте фортечним муром, воно не мало можливостей для зростання. Дуже небагато міст могли похвали- тися благоустроєм. Хмари пилу плітку і непрохідний бруд восени - звичайна картина міського життя. Так, імператор Фрідріх Ш ледь не потонув разом з конем у калюжі, в одному з невеликих міст. Три грізних нещастя підстерігали городян. Перше - пожежі. Бо»- родися з пожежами головним чином шляхом профілактики: заборо- нялося палити вогонь увечері після спеціального сигналу, у випадку
_________________яілцчуина у шяеим мнге ст.____________________71 пожежі розбиралися сусідні будівлі» щоб запобігти поширенню вог- ню, Пожежних труб не знали, а водогони були рідкістю. Друге не- щастя - війна. Але найбільш грізним нещастям були епідемії тифу» віспи» чуми. Ці страшні хвороби зазвичай не розрізнялися І їх всі називали чумою. Використання ліків практично не давало резуль- татів, у містах панували бруд і антисанітарія, а отже, страшні епіде- мії масово знищували населення. Велика чума XIV ст, («чорна смерть» - 1348-1349 рр.) спустошила всю Європу, не обминула й Німеччину Місто розташовувалося, як правило, на землі феодального сень- йора, Дуже часто володарем міста був єпископ, який з часів Оттона І перетворився на князя, власника сеньйоріальннх прав І носія імуні- тету, Сеньйор керував містом, здійснював у ньому правосуддя, стя- гував побори, вимагав від городян участі у поході. Влада сеньйора поступово витіснила залишки маркового устрою в місті - народні збори (віча - бурдинги). Водночас сеньйоріальна влада гальмувала економічний розвиток міста. По мірі зростання чисельності й значення міського населення з XI ст. починає складатися міська громада, Інтереси якої все більше відрізнялися від інтересів сеньйора. У розвинутому вигляді міська громада на західних німецьких зе- млях з’являється тільки з середини XII ст. Приблизно на той же час припадає й становленая цехів: у 1128 р. уперше згадується один з них - вюрцбурзьких шевців, а в XIII ст. цехи стають повсюдним яви- щем у містах Німеччини. Купецькі корпорації (гільдії) - більш дав- ні: так, гільдія вормських торговців рибою одержала свій привілей вже в 1106-1107 рр. Напевно» були і більш ранні гільдії, про які не дійшло прямих свідчень. У XII ст. і особливо в ХШ ст. міста вступають у боротьбу з сень- йорами і поступово або скидають їх гніт, або пом’якшують його. Цілі боротьби місі зя незалежність: - скорої'ній побори феодалів; - отримати горюй і привілеї; - домелися права на міське самоуправління. Місто впертою боротьбою домагається проголошення правила «міське повітря робить вільним». Селянин-утікач, який прожив у
12__________________________Розділ V___________.________________ місті певний час, здебільшого один рік і один день, отримував права вільного жителя міста. Воля втікача гарантувалася владою міста І сформованим правом, нормами звичайного права. Це була найбіль- ша перемога міста над сеньйором. Імператори нерідко сприяли звільненню міста від сеньйоріаль- ної влади. Чинячи так, імператори розуміли значення і роль міста як джерела фінансових і людських ресурсів. Міста Рейнської області були першими помічниками Генріха IV у його боротьбі проти Риму, і вороги глумливо величали військо Генріха IV військом крамарів. Міста Німеччини переважно домоглися незалежності від влас- ників протягом ХНІ ст. Органи сеньйоріальної влади в містах зник- ли, а виникли дрібні міські республіки. Особливе становище займа- ли в цей час Імперські міста (підлеглі безпосередньо імператору) - Любек, Гамбург, Бремен, Нюрнберг, Магдебург, Франкфурт-на-МаЙні, Аугсбург. Насправді вони були міськими республіками. Протягом ХІІ-ХШ ст. у більшості німецьких міст формується міський патриціат з багатих купців і міністеріалів, що поступово бере в свої руки владу. XII і XIII ст. були періодом появи багатьох нових міст. Часто міс- та виникали з ініціативи князів, матеріально зацікавлених у зрос- танні й розвитку міст на їхній землі. Князі використовували ресурси міста в складній політичній боротьбі і проти своїх суперників і кон- курентів - таких же князів, І проти деяких васалів, і проти імпера- торської влади. Але при цьому завжди були певні обмеження у під- тримці міста князем. Князь використовував багатства міста, його товарне виробництво, ремісничий досвід, його кадри, але завжди опирався посиленню міської самостійності. Разом з тим XIII ст. привнесло багато змін у життя міст Німеччи- ни. Імператорська влада вже при Фрідріхові II Гогенштауфені капі- тулювала перед князями. Зайнятий боротьбою в Італії, ФрідрІх II відмовився від ряду своїх державних прав на користь князів Німеч- чини (1231). ФрІдріх II, йдучи назустріч князям, підписав едикт (1220), який забороняв містам приймати у свої стіни кріпаків-утіка- чів. Син Фрідріха Генріх VI заборонив містам розширювати судову владу поза межі міських стін і приймати до складу бюргерів жителів приміських селищ (так званих пфальцбюргерів). Треба, однак, наго- лосити, що в імператорської влади не було ніяких засобів здійснити ці грізні закони, тому вони залишилися «мертвою літерою». Такою ж безжиттєвою літерою залишився ще більш грізний Равеннський
______________шмеччмяд у мріоа хіі-ху а.______________73 едикт Фрідріха II (1232), який заборонив міські ради і цехи. ЦІ зако- ни не могли зупинити невпинного економічного розвитку, але вони показували сутність процесів, які відбувалися в політичному житті - капітуляцію центральної влади перед князями і становище міст, яке значно погіршувалося. ^Німецькі міста, використовуючи вигідність свого географічного розташування (багато з них знаходилися на торговельних шляхах), ставали центрами торгівлі. Особливої популярності набула Ганза (тобто братерство, гільдія) - торгово-політичний союз купецтва пі- внічноєвропейських міст В організаційному плані це була дуже амо- рфна організація. Однак саме ця її особливість дозволяла союзу лег- ко пристосовуватися до дуже різних в окремих зонах його впливу умов, Ганза виникла в XII ст (сама назва вживалася з 1358 р.) як антцпіратський союз 60 міст Північної Німеччини на чолі з Любе- ком. Н* початок, XV ст. Ганза вже нараховувала до 170 німецьких і західнослов'янських міст, мала власні філії і стала головною силою на Балтиці й у Північному морі. Формально союз проіснував до 1669 року. Метою Ганзи була активна посередницька торгівля, безпека тор- говельних шляхів, гарантії привілеїв, а по можливості - і монопо- льних прав своїх купців за кордоном, підтримка стабільності полі- тичного ладу в містах союзу, де при владі була, як правило, багата патриціанська верхівка. Ганза забезпечувала взаємний захист і ре- гулювання судових, митних, монетних справ. Вона здійснювала свої завдання всіма доступними їй способами - від дипломатичних до застосування проти суперників або непокірливих економічної бло- кади й воєнних дій. Її ядро складали вже згадувані міста північної зони, найвпливовішими з них були Любек і Гамбург. Ганза панувала в торгівлі між Нідерландами, Англією, скандинавськими країнами і Руссю, мала свої торгові контори, житлові будинки, складські при- міщення в Новгороді, Стокгольмі, Бергені, Лондоні, Брюгге й Інших містах, але її купці бували й у Бордо, Лісабоні, Севільї, Внутрішню І зовнішню політику Ганзи визначав патриціат міст. Кожне ганзейське місто було автономним у веденні власних тор- говельних і політичних справ, але все це не повинно було завдавати будь-якої шкоди союзу в цілому. У Ганзи не було єдиного управлін- ня, каси, флоту; зусилля обЧд ну валися лише для досягнення загаль- них вигідних усім його учасникам конкретних завдань. Нерідко вони визначалися інтересами однієї з груп міст, що входили до союзу.
74_______________ Рюділ V____________________________________ Ганза відігравала подвійну роль: вона сприяла розвитку посеред- ницької торгівлі на величезній території, але й придушувала будь- яку конкуренцію з боку купців Інших країн; вона відстоювала кому- нальні свободи своїх членів від домагань феодальних володарів, але й придушувала внутрішні міські виступи проти засилля патриціату; Вона поєднувала міста Північної Німеччини, але й відокремлювала їх від-інтересів Інших частин країни. На середину XV ст. Ганза зазнавала все більш зростаючого тиску з боку конкурентів, то одержували підтримку від своїх держав, у той час як ганзейці її не мали. Її спочатку потіснили голландські, а потім і англійські купці. Ганза була не єдиним великим міським союзом у Німеччині. Але для економічної роздробленості країни характерним було те, що ці союзи не мали ні господарських, ні політичних зв'язків з Ганзою. У другій половині XIV ст. виникають Швабський і Рейнський союзи, які в 1381 р. об’єдналися. До цієї коаліції входило більше 50 міст. їх метою було забезпечення незалежності від князів, захист від нападів лицарів. У 1291 р. на території імперії було покладено початок новому політичному утворенню - Швейцарському союзу. Вільні громади трьох альпійських «лісових земель» - Швіца, Ури й Унтервальдена - об’єдналися проти спроб Габсбургів підкорити їх І оволодіти важ- ливим торговельним шляхом, який через перевал Сен-Готард пов’я- зував Німеччину й Італію. У 1315 р. швейцарська піхота, яка склада- лася переважно з селян, наголову розбила лицарську кінноту Габс- бургів поблизу гори Моргарген (південніше Цюріхського озера). До союзу, який зумів відстояти свою незалежність, у середині XIV ст, приєдналося п'ять «міських» округів (кантонів), у тому числі Лю- церн, Цюріх, Берн. Знадобилися, однак, тривала боротьба і нові вій- ськові перемоги швейцарців, перш ніж конфедерація зміцніла, І тоді її учасники вирішили домогтися фактичної автономії від імперії. Це відбулося після розгрому членами «вічного союзу» своїх супротив- ників у Швабській війні 1499 р. Однак міжнародне визнання своєї незалежності Швейцарія одержала лише в 1648 р, згідно з Вестфаль- ським миром, який підбив підсумки Тридцятирічної війни в Європі. Наприкінці XV - на початку XVI ст. Швейцарський союз попов- нився ще п’ятьма новими членами, включаючи місто Базель, І став конфедерацією ІЗ невеликих держав-кантонів. До них примикали «союзні землі», які мали більш обмежений правовий статус, а також
______________ммготмлл у лгмад хіл-ху сг,______________75 території, підвладні союзу, що контролювалися одним чи відразу декількома кантонами. Постійних органів центрального управління в конфедерації не було, верховною владою вважався тагзатцунг - періодичні збори представників кантонів. Кожний з кантонів мав право на власну внутрішню І зовнішню політику, але брав зобов’я- зання не діяти на пікшу загальним інтересам конфедерації. У південній Німеччині роль найважливішого торгового центру відігравав Регенсбург у Баварії. Саме туди надходила основна час- тина східних товарів. Німецькі міста виростали переважно на посередницькій торгів- лі,, виробництво ж власних товарів, які б користувалися попитом поза межами безпосередньої округи, спочатку було рідкісним випадком. При відносно слабкому розвитку ремісничого виробництва деякі німецькі городяни освоїли досить прибуткові промисли, Найвигід- пішим з них - вилов оселедця на Балтиці - займалися жителі півні- чних приморських міст, починаючи з ХНІ ст. Засолений балтійський оселедець користувався високим і постійним попитом у Європі, що не дивно за наявності багатьох пісних днів, під час яких християнам заборонялося їсти м’ясо. У південній Німеччині активно розвивався гірський промисел. Для потреб європейської торгівлі, яка все більше розширялася, по- трібно було все більше срібла. Крім відомого ще в X ст. родовища в горах Герца, протягом XII—XIII ст. були виявлені поклади срібла у Шварі.щальді й Тіролі. Однак тільки успіхи «внутрішньої колоніза- ції» дозволили заснувати найбільші копальні в Рудних горах, які стали іхшовним постачальником срібла в ХНІ ст., а також рудні, в Сілезії й Чехії. Вже в XII ст. німш навчилися робити шахти для розробки шарів, що залягали порівняно глибоко. Щоб освоювати родовища, сеньйори повинні були надавати чималі привілеї майстрам гірської справи. З таких привілеїв протягом ХНІ в. складалося особливе гір- ське право. Крім срібла, в Німеччині XII- XIII ст. добувалося чимало залізної руди. У добре поставленій металургійній справі вже близь- ко 1200 р. розпочалося використання енергії падаючої води для роз- дування міхів. Це дозволило збільшити гемперагуру плавлення І від- повідно підвищити якість випланлюваного металу. Основою життя міста було товарне виробництво - ремесло і про- даж виробів. Як і скрізь у феодальній Європі, формою організації виробництва в середньовічному місті Німеччини був цех, який роз- вивався в цілому аналогічно цехам в інших європейських країнах.
76 Роиіїл* Перші статути німецьких цехів, що дійшли до нас, відносяться до Х1У-ХУ ст., але немає сумніву в тому, що цехи виникли значно ра- ніше, можливо у XI-XII ст. Як і в більшості країн Європи, у німецькому цеху були майстер, підмайстри й учень. Якщо підмайстри одержували заробітну платню, то учень, навпаки, не тільки не одержував заробітної платні, але й сам платив за навчання. Статути цехів регламентували стосунки майстрів і підмайстрів, майстрів і учнів, терміни й умови учнівства. Статути визначали кількість, обсяг, якість продукції, її зовнішній вигляд, вагу, упакування тощо. Найважливішою рисою цеху був 2ипЛгшап£ - це- ховий примус, тобто система, яка не дозволяла бути ремісником, не будучи при цьому членом цеху. У цеховому примусі та строгомурегу- люванні дрібних питань виробництва І збуту - суть цехової регламен- тації. Вона відіграла свого часу позитивну роль, тому що сприяла під- несенню продуктивних сил і розквіту ремесла. Згодом, однак, цехова регламентація стала гальмувати розвиток І удосконалення ремесла, перешкоджати технічному прогресу і перетворилася на ретроградне, реакційне явище. Наприкінці середньовіччя, з розвитком у надрах феодалізму капіталістичного укладу, цехи стали перешкодою прогре- су і знищення цехів стало одним із гасел буржуазних революцій. Цехи були не тільки виробничою організацією. Вони виконували функції кас взаємодопомоги, піклувалися про вдів і сиріт, ховали своїх померлих членів, несли поліцейську й пожежну службу, а в разі потреби захищали стіни рідного міста або виступали у військо- вий похід, нерідко в боях перемагаючи навіть феодальну кінноту. Цех брав активну участь у релігійному житті, мав власну церкву або каплицю (дрібні цехи - лампаду або боковий вівтар у церкві), на власні кошти ставив містерії, оформляв релігійні процесії тощо. Цех - союз майстрів однієї й тієї ж професії ---------------------------------------- Цілі: І) організація виробництва й збувані гя готової продукції; 2) збереження рівності серед майстрів Господарські функції: І) доставлений сировини; 2) визначення місця й часу ро- боти, кількості й способу ви- готовлення виробів; З) контроль за якістю виробі в; 4) визначення кількості під- майстрів та учнів; 5) визначення вартості виробу та забезпечення його реалізації Умови вступу: І) спіште вступного грошового та натурального податку; 2) подання на суд майстрів зразкового виробу (шедевра)
ликччмкл у ятвл хн-хг а. _77 З часом становище підмайстрів та учнів закономірно змінювало- ся. Якщо на початку історії цеху - у X[І—XIV ст. підмайстер у пода- льшому міг стати майстром (за умови стажу і виконання в порядку випробовування шедевра), то надалі, за часів розкладу феодальних відносин, підмайстрам фактично було‘перепинено доступ до цехів І з’явилася своєрідна категорія «вічних підмайстрів», одна з головних складових частин у формуванні передпролетаріату. Терміни учнівс- тва безупинно зростали. У XIV ст. виникали братерства підмайстрів - спочатку як союзи взаємодопомоги або похоронні товариства; а потім вони перетворювалися.на органи захисту класових інтересів підмайстрів, У XV ст. нерідкими були з’їзди братств, учасники яких мали свою систему, паролів, шифру явок( таємних знаків тощо; від- бувалися страйки, підмайстрів у масштабах цеху; міста-або навіть декількох міст Майстри в-боротьбі зі своїм класовим супротивни- ком використовували юстицію феодальної держави, і підмайстрів сікли батогами*таврували, кидали до в’язниць, калічили; майстри застосовували? локаути і систему «чорних списків». Боротьба1 лід^ майстрів - одна з. найяскравіших сторінок історії німецького пе- редпролетаріату. . Цехи боролися проти правлячої верхівки міста - патриціату за участь у міському самоврядуванні. У ХІП - XV ст.-у багатьох містах Німеччини відбувалися цехові повстання (так звані «цехові револю1 ції») проти патриціату (1200 р. - у Кельні, у ХІП ст. - у Вормсі, Уль- мі; 1396 р. - знову в Кельні, у 1410 р. - у Гамбурзі і т. д.). Однак лише в рідкісних випадках цехам удавалося зламати владу патриці- ату, і захопити магістрат у свої руки (Кельн у 1396 р.). Іноді цехи змушували патриціат розділити владу з цеховою верхівкою, але час- тіше вони зазнавали поразки. Нижчий прошарок міста - плебейство нерідко активно підтримувало цехові повстання, але ніколи не мало влади в руках І навіть ні домагалося достатньої кількості хліба і по- ліпшення власних прав. ХІУ-ХУ ст. для міст Німеччини були часом найвищою розквіту, бурхливо розвивалися ремесла, торгівля, особливо посередницька. У XIV ст. у містах Німеччини, яких на той час нараховувалося бли- зько 3500,-проживало 15-15 млн чол., які становили приблизно п’я- ту частину населення. Тут сформувалися три зони переважаючої концентрації міського населення: перша з цих зон - північнонімець- ка (Бремен, Гамбург, Любек, Вісмар, Росток та інші портові міста Північного І Балтійського узбережжя або річкові шляхи до нього).
78____________________________________________________________ Основною їх спеціалізацією була транзитна торгівля. Друга зона - лівденнонімецька: Аугсбург, Нюрнберг, Ульч, Регенсбург, Базель. Відень та інші м іста. Основна спеціалізація- торгівля з землями пс Дунаю і з Італією. Третя.зона •* міста уздовж Рейну, від Кельна де Страсбурга. Основна спеціалізація -товарообмін; півдня і півночі. Виробництво, яке існувало в німецьких містах, було розраховане переважно на місцеві ринки. У той самий час з'явилися центри, про- дукція яких цінувалася й поза межами Німеччини (льон, виробниц- тво паперу в південнонімецьких містах, вироби з металу нюрнбер- зьких ремісників: художнєлиття, ювелірні вироби, церковні дзвони, дрібний інструментарій; тонке кельнське сукно; І т. д.; книгодруку- вання). Виготовлення.якісних "виробів відбувалося на тлі спеціаліза- ції виробництва, яка поглиблювалася, а це було однією з передумов розвитку мануфактурного виробництва. З'явилася розсіяна мануфа- ктура, особливо, в текстильному виробництві. Значних успіхів Німеччина досягла в гірничодобувній справі.Туї зароджувалися елементи ранньокапіталістнчннх відносин.. Подальше зростання німецької економіки і. зародження цряді га- лузей виробництва нових форм його, організації зустрічали на своє- му шляху серйозні перешкоди. Головними з них були.; нерівномір- ність господарського; розвитку окремих регіонів і їх слабкий взає- мозв'язок, політична роздробленість країни. а. зрасгмкя илкпйиюі ПРИГтААМКХМЯЗІКП. кМАМЕК вшл» хдлм лг /ЗЛКППАЄЯЯЯ МЗДОММЖ«0£П «МШУЧМГММ Священна римська, імперія була найбільшим політичним утво- ренням у Західній Європі. її ядро складали старойімецькі землі й території, онімечені в ході колонізації (області за Ельбою І по Ду- наю). В той же час у складі, імперії знаходилися фактично автономні держави Північної:Італії, Тоскани ( королівства Чехії. Імперія не мала чітко-окреслених кордоні», оскільки вони-часто змінювали свою конфігурацію- Цебуло обумовлено частими війсь новими конфліктами ! війнами, династичними шлюбами, змінами у васальних відносинах. Це, державне утворення не мадо* внутрішньої єдності не тільки у зв’язку з етнічним різноманіттям населення, яке
_______________шлм'.ччіша уядмм хіт-ху ст._______________79 мешкало на цих- землях, не лише із-за розходження економічного рівня розвитку цих земель, але і через політику князів, Які доклада- ли чимало, зусиль, щоб не допустити, посилення імперської влади. Адже кожен з них прагнув досягти централізації в межах лише під- владних йому територій. ЦІЙ меті слугувало й обрання князями на Королівський престолу 1308 р. графа Люксембургу Генріха VII (1308-1313),економічна сила й політичний вплие якого серед німецьких князів були далеко не визначальними. Прагнучи створити умови для зміцнення королівсь- кої влади шляхом, династичної політики (одруживши свого сина Іо- анна зі спадкоємицею Ппіемисловичів - королів Чехії); Генріх VII зробив Люксембургів чеськими королями. Генріх VII намагався ре- анімувати традиції минулого і здійснив похід до Італії, де він був коронований імператором. Стурбовані активною діяльністю Люксембургів (вбачаючи в ній загрозу своїм власним інтересам), князі після смерті Генріха VII ви- рішнлнТОбрати на престол представника іншого князівського роду. Але голоси розділилися, ї Німеччина-одержала відразу двох коро- лів: фрідріха Габсбурга І-Людвіга Баварського. Між ними розв’яза- лася вперта боротьба, переможцем у якій вийшов Людвіг Баварсь- кий (1314-1347); /Скориставшись занепадом'папства, Людвіг поновив домагання наРим і італійські землі й організував похід до Італії: Однак король не зумів скористатися антипапськими настроями в італійських міс- тах І не залучив на спій бік гібеллі нів. Король грабував італійські міста, а-в конфлікті з лапою не проявив ні волі, ні такту. Не зумів він використати й підтримку німецькнхкнязів, які наз’їздїв Рензі(1338) ухвалили, що' римський похід не обов’язковий, а обраний німець- кий король одночасно є й римський імператор. Турбота Людвіга тільки про округлеиня своїх доменів і Зрештою втрата авторитету змусили князів ухвалити рішення про його усу- нення. В 1346 р. вони проголосили імператором чеського-короля Карла Люксембурга (1346^1378). Карл ! — чеський король в імперії став Карлом IV (1346-1378). Протягом його лравліиня визначань» ими елементами політики були Міцний союз з авінйонськими папами І турбота про .процвітання Че- хії. Самецятериторія стала його головною опорою в політиці. Тут він сприяв розвитку ремесел, що зумовило зростання обміну окраї- ні, зростання внутрішньої торгівлі, головним осередком якої була
80________________________Роадм У__________________________ Прага* Використовуючи своє положення Імператора і сприяючи че- ській торгівлі, він надав чеським купцям пільги в імперії, не надав- ши таких прав німецьким купцям у Чехії* Розвиток торгівлі значно підвищив прибутки королівської скарбниці, Карл IV оголосив спад- коємною королівську владу в Чехії. З економічним піднесенням Че- хії у другій половині XIV ст* пов'язаний і розквіт чеської культури. Високого рівня досконалості досягає в цей період чеська архітекту- ра, Епоха розквіту чеської готики - час правління Карла IV (знаме- нитий костьол Св, Віта в Празі і цілий ряд :нших прекрасних буді- вель). З’явилося навіть визначення Праги, яка стала столицею імпе- рії- «Злата Прага», У 1346 р. було засновано знаменитий Празький університет (до цього часу він носить ім’я засновника - Карлів уні- верситет) - перший університет у Центральній Європі* Якщо в Чехії був наявййм прогрес, то в Німеччині, до якої Карп IV ставився як до другорозрядної території, ситуація була іншою. Тут з ім’ям Карла IV пов’язана політика, спрямована до політичної роздро- бленості, що отримала своє правове закріплення в імператорській «Золотій буллі» (1356), Цей документ узаконив систему і порядок об- рання імператора, що склалися вже давно* Він фактично був консти- туцією Священної Римської імперії аж до її скасування в 1806 р: Цим документом установлювалося право особливої колегії? кур- фюрстів: троє з них - духовні князі - архієпископи Майнцький (го- лова колегії), Кельнський і ТрірськиЙ, четверо - світські князі (ко- роль Чеський, герцог Саксонський, маркграф Бранденбурзький. пфальцграф Рейнський) на своєму з’їзді обирати імператора. Імператор обирався простою більшістю. Булла передбачала пе- ретворення колегії курфюрстів на постійно діючий орган державно- го управління* Колегія мала право суду над Імператором і його усу- нення від влади. Права курфюрстів були надалі визначені як спадко- ємні і нерозривно пов’язані з особливим статусом самих князів як суверенних правителі в. «Золотабулла» визнавала повну політичну самостійність курфю- рстів, їх рівність поруч з імператором. Вона закріпила права їх тери- торіальної першості, встановила неподільність курфюршеств* Кур- фюрсти зберегли за собою захоплені ними регалії, особливо такі, як власність, на надра та їх експлуатацію, стягування поборів, карбу- вання монет. Курфюрсти одержували максимальний судовий імуні- тет, мали право вищої юрисдикції у своїх володіннях, право уклада- ти зовнішньополітичні союзи. Васалам було заборонено вести вій-
_______________НІМЕЧЧИНА У вірша ХІЙ-ХУ СГ. ЛІ ни проти сеньйорів, містам - укладати союзи проти курфюрстів. Курфюршества були об’єднані тільки загальним підданством імпе- ратору І не володіли лише правом самостійно оголошувати війну й укладати мир з іноземними державами (ця прерогатива зберігалася за імператором). Згодом, на вимогу курфюрстів, кожний з імперато- рів приобранні приймав вироблені ними умови, які обмежували його владу, або так звані «зиборчі капітуляції». Ця практика збереглася до кійця XVIII ст. Великі князі скликали у своїх володіннях ландта- ги, які копіювали рейхстаг, а їх рішення Іноді навіть протиставляли- ся актам рейхстагу. Таким чином, імператорська влада це мала у своєму розпоряджен- ні реальної адміністрації. Управління імперією Здійснювалося поза- інстнтуційно. Фінанси імперії були децентралізовані. Практично єдиним важелем влада: було право опали на того, хто завинив, тобто позбавлення можливості вдаватися до захисту імперського суду. З ХІУ-ХУ ст. у Німеччині крім Імператора існували ще дві зага- льно імперські установи - рейхстаг І імперський суд. Рейхстаги склалися як своєрідне продовження зборів знаті епохи денної монархії (буквально «імперський день»), 3 оформленням у соціально-правовому укладі Імперії станів рейхстаги стали розгля- датися як їх представництво в справах управління імперією. Рейхс- таг складався з трьох колегій: колегії курфюрстів, колегії князів, гра-, фів І вільних панів і колегії представників Імперських міст. Харак- тер їх представництва відрізнявся від представництва трьох станів інших західноєвропейських держав: були відсутні представники дрі- бного дворянства і бюргерства неімперських міст, духівництво не утворювало окрему колегію. Таким чином, рейхстаг виступав фак- тично як орган представництва окремих політичних одиниць, а не як орган станового представництва. Не були чітко визначені компетенції рейхстагу. Імператору була потрібна згода рейхстагу з військових, міжнародних і фінансових питань. Рейхстаг мав право законодавчої Ініціативи; укази, видані імператором разом із членами гофрату (імперської ради), подавали- ся на затвердження рейхстагу. Акти рейхстагу не мали обов'язкової сили, а мали скоріше характер Імперських рекомендацій. Наприкінці XV ст. рейхстаг здійснив декілька невдалих спроб увести хоча б деякі елементи централізації в політичному устрої ім- перії, що стало відображенням стурбованості частини феодальної знаті ослабленням центральної влади в умовах наростання сопіаль-
82 ЛВДІД Г мої напруженості в суспільстві, Рейхстаг 1495 р, проголосив «зага- льний земський мир» в Імперії (заборонив приватні війни), запрова- див імперський верховний суд. Члени суду призначалися курфюрс- тами і князями (14 чоловік), містами (2 .чоловіки), а голова- імпера- тором. Крім того, була -здійснена спробаявесгги єдиний імперський додаток - «загал ьноімперський пфенінг»; Однак значна частина цих заходів так д.не була доведена до кінця. Існував рейхстаг і деякі інші станові Інститути, Однак їх роль в імперії визначала Німеччину як станову-монархію, але дуже віднос- ну у своїй державній єдності. Фактично Існуюча в Німеччині стано- ва монархія прикривала всевладдя курфюрстів 1 була своєрідною конфедеративною формою державної, єдності. Контрольні питання .1, Проаналізуйте еволюцію господарського розвитку Німеччини ХП— XV ст. 2. Охарактеризуйте основні шляхи формування німецької феодальної ієрархії. З, З'ясуйте основні риси впливу товарно-грошових відносин На соціаль- но-економічні відносини. 4» Дайте характеристику німецьких міст, їх місця та ролі в історії- Німе- ччини ХІРХУ ст, З'ясуйте специфіку Ганзн. 5. Охарактеризуйте цехове ремісниче виробництво, б, Розкрийте зміст «Золотої булли», їїзкачення для майбутнього Німеч- чини.
83 РозділVI КУЛЬТУРИ Німеччини [ПИХИ СЕРЄАНЬОВІЧЧЯ І. ЦЕРКВАЙОСВІТА Середньовічна культура виникла й існувала на ґрунті феодаліз- му, У середні віки було закладено основи національних культур І виникло багато місцевих шкіл, прямі традипіїяких продовжують іс- нувати й тепер у мистецтві сучасних націй. Таким чином, середньовіччя поклало початок власної європей- ської культурної- історії, яка виросла на підґрунті взаємодії спадщи- нйцйвілізаиії Римської імперії, яка розпалася, породженого нею християнства І; з іншого боку - культур варварських народів. Визна- чальним у культурі середніх віків був здебільшого світоглядний, ре- лігійно-філософський план - християнство, зміст основних поло- жень якого проникав у всі сфери життя - від побутової до наукової і художньої. Церква, намагаючись бути «загальною», зверталася до людсько- го колективу в цілому і до кожною члена общини зокрема. Релігійні постулати християнства накладали незгладимий відбиток на філо- софій, мораль, моральні уявлення. Фактично християнство стало об’єднуючим началом для найрізноманітніших поглядів і уявлень - від теологічних доктрин до язичеських забобонів І варварських об- разів,ацерква в період раннього середньовіччя була носієм культу- ри, що й надало останній Церковного забарвлення. Елементи римської цивілізації, - а, як відомо, західноєвропейсь- кі Держави формувалися там, де ще недавно існували центри могут- ньої римської цивілізації, - були деякою мірою сприйняті середньо- віччям. Зокрема, це проявлялося в збереженні трансформованої анти-
84_______________Рвязиш__________________ чної шкільної традиції. Школи, які існували в цю епоху знаходилися в руках католицької церкви, котра затверджувала програму визнача- ла й відбирала контингент учнів, формуючи церковну ієрархію. Середньовіччя сприйняло систему семи ВІЛЬНИХ МИСТЄЦТВ, ЯКІ поділялися на два рівні: нижн^, податковий трнвіум, що включав граматику, діалектику риторику, І вищий - квадривіум, який склада- ли арифметика) геометрія,, музи/сай астронрмія^. Найважливішим засобом культурної наступнсюті між античніс- тю і середньовіччям була латинська мова, яка зберегла своє значен- ня як мова церкви і державного діловодства, міжнародного спілку- вання і культури і послугувала основою для згодом сформованих романських мов. Латинська мова стала мовою міжцивілізаційних зв’язків. Але за- своєння й сприйняття кйаснгчної античності в період раннього сере- дньовіччя здійснювалося не безперешкодно. Та ж церква боролася зате, щоб зберегти лише визначену частину культурних цінностей минулого. Але навіть ця усічена часздаабула найважливішим скла- дником розвитку європейської, середньовічної культури. Сприйняття частини знань І досягнень античної культури като- лицькою церквою було їй необхідне, оскільки без цього християнс- тво було б просто не сприйняте, незрозуміле середньовіччям. Отже, «сім вільних мистецтв», які викладалися в західноєвропейських мо- настирських школах, являли собою лише жалюгідні залишки того, що викладалося в школах античності. Риторика представниками християнської церкви розглядалася лише як -предмет, що навчає це- рковному красномовству; формальна логіка - як «служниця теоло- гії», що допомагає церкві перемагати єретиків; арифметика - як пред- мет, що полегшує релігійно-містичне тлумачення чисел, які зустрі- чаються у священному писанні. Під геометрією розумілися найфантастичніші відомості, які стосувалися опису землі. Музика розглядалася як предмет, необхідний у церковній службі, астроно- мія - як предмет, що дозволяє визначати терміни настання церков- них свят. Найбільшу увагу з «вільних мистецтв» церква приділяла граматиці. На середньовічних'картинах граматика зазвичай зобра- жалася у вигляді цариці з короною на голові, в оточенні інших «ві- льних мистецтв». Змушена допустити у своїх школах.елементи «вільних мистецтв», християнська церква на Заході затаврувала сзітське знання, цілком не підпорядковане інтересам церкви.
____ЮМГУМ ШМХЧЧШШ ЕШті ЙЯ Всяке знання, стверджували носії церковної освіченості, корис- не лише остільки» оскільки воно допомагає засвоєнню церковного знання. У зв’язку з цим твори античних авторів» що вивчалися в монастирських школах, як правило, фальсифікувалися- Ченці без- жалісно знищували античні рукописи. Однак саме католицькій цер- кві цивілізація зобов'язана тим, що багато античних цінностей нею було врятовано в епоху німецьких завоювань. Те, що відбулося, по- яснювалося не стільки намаганням врятувати найдавнішу культуру» скільки бажанням використовувати її відому частину для своїх вла- сних цілей. Загибель Західної Римської імперії і смуга варварських завою- вань призвели до того, що культурне життя Західної Європи в другій половині VII ст. практично занепало, воно ледь жевріло лише в мо- настирях. Час від середини VI до середини VIII ст. отримав назву «темних століть», оскільки розвиток культури цього періоду значно поступаєгьс^господарським» соціально-політичним перетворенням. Це час формування у ішрварських королівствах європейських наро- дів. Загальновідомо, що на цей час почав складатися героїчний епос народів Західної І Північної Європи, який тоді заміняв їм історію. Варвари раннього середньовіччя принесли з собою вільне бачен- ня і відчуття світу. їх неприборканість І сумовита фантазія, їх уявлен- ня знайшли відображення в орнаментах варварського звіриного сти- лю в мистецтві. Сповнені експресії і гострої наївної виразності, орна- ментальні мотиви «звіриного стилю»; птахів, звірів, різних чудовиськ, демонів ніби втілювали сили невтомної життєвої боротьби. Часто ці зображення спліталися в орнаменти складної композиції і своєрідно- го ритму У них знаходили відбиття давні язичницькі уявлення, страх перед стихією природи, дією таємних сил чаклунства і християнсько- го повчання про гріховність світу, ворожість його людині. Середньовічне мистецтво Західної ї Центральної Європи у своє- му розвину пройшло три етапи: дороманський (середина У-Х ст,), романський (XI-ХН ст.) і готичний (кінець ХП-ХІУ ст.). У дороманський період почали викристалізовуватися основні принципи середньовічного мистецтва, явили собою процес синтезу лізньоантичної, християнської І варварської традицій. Тоді ж поча- ло з’являтися тяжіння до натхненності образів І відродження інтере- су до античності. Цим відрізняється період VIІНХ ст., який отримав назву Каролі- нгського Відродження. Карп Великий прагнув до консолідації різ-
86 Ря»*ІлУІ ноплемінних територій своєї держави. Одним з найважливіших об’єднуючих факторів була християнська релігія (встановлення єди- ного канонічного тексту для всієї Каролінгської .держави, однако- вості літургії, яка відповідає римському зразку). «Каролінгське відро- дження» не порушило монополії церкви в галузі інтелектуальної осві- ти. Бурхливий процес феодалізації, який проходив у Західній Європі, був пов’язаний з найглибшими соціально-економічними зрушеннями в житті суспільства, що мало потребу в розширенні кола освічених людей, спроможних до практичного здійснення нових' політичних і соціальних завдань. Саме це Й викликало до життя виданий у 737 р. «КапІтулярій про науки». Згідно з ним у монастирях повинні були бути створені школи, до навчання в яких допускалися не тільки клірики, але й діти мирян. Такі вчинки правителя мали далеко не одноразовий характер, оскільки разом з цим була проведена реформа письма, ство- рювалися підручники з шкільних дисциплін. Розпорядження імпера- тора були підтверджені Шалонським собором 813 р., який відзначив нагальну потребу в організації церковних шкіл. Головним центром освіченості стала придворна академія в Ахе- ні. Сюди були запрошені найбільш освічені люди тодішньої Євро- пи. З Італії прибули Петро Пізанський і Павло Диякон, з Іспанії - Теодульф- У 782 р. Карл залучив до свого двору вихованця йорксь- кої школи Алькуїна, що відіграло дуже важливу роль у «Каролінгсь- кому відродженні». При дворі Карла Великого склалася дуже своє- рідна історична школа, яскравим представником якої були Павло Диякон, автор «Історії Лангобардів», і Єйнхард, який склав «Життє- пис Карла Великого». На пропозицію Карла в монастирях велася робота переписування творів античних авторів, багато з яких дійш- ли до нас саме у своїх копіях. З монументальної архітектури того періоду до нас дійшли при- дворна капела Карла Великого в Ахені (795-805)* і церква в Герн- роді оттонівського періоду (друга половина X ст.)** з її пластичною цілісністю великих мас. Смерть Карла Великого супроводжувалася занепадом культурного життя і на X ст. настав період «культурного * Ця церква, яка вважається дивом архітектурного мистецтва, викликала ни- зку наслідувань, хоч центральні будівлі мало відповідали вимогам католицько- го культу Панівною стає базил і кальна форма. У внутрішньому оздобленні ши- роко використовувались фреска і мозаїка. ** Поєднуючи класичний і варварський елемент, відзначається суворою ве- личчю, вона підготувала оформлення романського стилю.
КМЬТУИІ мюччшевохншшьішіччя 87 мовчання. Що стосується народної творчості, то в цей період най- більш, популярними в Німеччині були шпільмани (носії музичної І поетичної творчості) І «швенки» (жарти). Так, у швенці «Піп Аміс» (ХНІ ст) оповідається про пригоди і витівки хитрого священика. Тоді ж з'являється і лицарський епос. Одним із блискучих Ного зразків є «Пісня про Нібепунгів», створена наприкінці XII - на початку XIII ст.», З XI се спостерігається стійке піднесення середньовічних шкіл, ЯКІ стали поділятися на монастирські, кафедральні (при міських собо- рах), парафіяльні. Набирають сили світські, міські приватні, гіль- дійні та муніципальні школи, не підвладні юрисдикції церкви. Уч- нями Церковних шкіл були мандрівні школярі-ваганти, які походили з міського, селянського, лицарського середовища, нижчого духівни- цтва, З XIV ст. з’являються школи з викладанням на національних мовах. Роки заснування університетів у Німеччині 1348 р. - Прага; 1365 р - Відень; 1366 р. - Кульм; 1379/89/92 рр,-Ерфурт; 1419 р. - Росток 1385 р. - Гейдельберг; 1388 р. - Кельн; 1402 р,- Вюрцбург; 1409 р. -Лейпциг; З XII - XIII ст. за обставин економічного й культурного піднесен- ня удосконалювалася система освіти. Кафедральні школи перетво- рилися на загальні школи, а потім на університети, які отримали назву від латинського ипіуегзйаз - сукупність, спільність. Поряд із визнан- ням геніальних витворів давньогрецького міста - філософії, мате- матики, політики, необхідно визнати і геніальний витвір середньо- вічного міста - європейський університет, Зрозуміло, університети в процесі свого становлення робили все більший акцент на загаль- ній освіті, особливо там, де вони виникали не на базі ремісничих гільдій, а створювалися церквою на основі церковних кафедраль- них шкіл. Університети мали юридичну, адміністративну, фінансову автономію, яка їм дарувалася спеціальними документами володаря або папи. Зовнішня незалежність університету сполучалася із суво- рою регламентацією і дисципліною в його внутрішньому житті. Стру- ктура університетів була скопійована з Паризького (1347), Найбіль- шими університетами Німеччини були Празький (1348), Гейдельбер-
88 _____________________Розділ VI________________________ зький (1385), Кельнський (1388), Ерфуртський (1372), Віденський (1365) і десятки інших. Німецькі університете брали діяльну участь у національному житті, виконуючи подвійну функцію: по-перше, продовжуючи традицію античності, виховували Інтелектуалів, по- друге, слідуючи сутності університету як органу професійного на- вчання, допомагали більш якісній підготовці фахівців. Ніколи жо- дна установа, перенесена з чужої країни, не пускала на новому ґру- нті більш глибоких і міцних коренів як університети. З XV ст. університети розпочали відігравати важливу роль; нові ідеї, які хви- лювали найбільш освічених людей, знаходили в них притулок від переслідувань, а коли для цих ідей наставав сприятливий час, то університети надсилали армії їх прибічників. У XVI ст. універси- тети перетворилися на своєрідне поле бою: заколотний клич Лю- тера, який народився у ВІттенберзі, розпочав новий відлік бороть- бі ідей. За душі боролися з тою ж силою переконаності, як і за зем- лі. Грім гармат на полях боїв переходив у не менш гучні суперечки і дискусії в аудиторіях. Можливо, ніколи раніше розумові сили не були так затребувані, як у період Реформації. Однак після інтенси- вної боротьби настав період втоми та виснаження. Не лише мате- ріальні сили Німеччини були надірвані Тридцятирічною війною. Університети, яких спіткала така ж доля, прийшли також до зане- паду, як і сама Німеччина. Значну роль у розвитку освіти у середньовічній Німеччині віді- грало винайдення Іоганном Гутенбергом (близько 1440 р.) друкарс- тва. Дуже швидко друкарство набуло рис зрілої й високої майстер- ності; на початку XVI ст. у Німеччині вже існували сотні друкарень. Важко переоцінити значення цього винаходу. Відтепер книга стала набагато доступнішою, а знання в різних галузях стрімко поширю- валися, цілком благополучно минаючи кордони графств, князівств і навіть держав. 2. ССРЕАНЬОВІЧИА АРХІТ^КПМ Провідним видом романського мистецтва була архітектура. Їїроз- виток пов’язаний з монументальним будівництвом, яке почалося в Західній Європі в період створення й розквгу феодальних держав, пожвавлення господарської діяльності і новою піднесення культури й мистецтва. Романська архітектура Німеччини створила ряд видат-
КУЛЬТУ** М&ИЕЗДИННГ димш сггеммвют» 99 них пам’яток культової архітектури, які дійшли до нашого часу, - величних соборів в імперських містах, розташованих по середній течії Рейну Майнці. вормсі, Шпейрі Ці собори, зведені в XII— XIП ст мають багато спільного в планах, в обЧмніб структурі та декоративному оздобленні. Вони були своєрідними кам'яними ен- циклопедіями універсального знання, «бібліями мирян». Церковні споруди являють собою масивні кам’яні будинки у формі довгастого хреста. Собор у Вормсі (1171-1234)-велична і сувора тринефна, помітно витяг- нута споруда з вежею на серед- ньохресті й чотирма круглими вежами, з конічними покрівлями по кутах храму: дві з них розта- шовані у вівтарній і дві в захід* ній вхідній частині храму Маси- ви стін Вормського, як Майнць- кого і Шпейрського соборів, мають вузькі вікна, аркатури на колонах. Центральні і бічні нефи Вормськнй собор (XI - ХІІ <х) в них перекриті зводами, ЗІ світських цивільних спо- руд виділяється побудований на початку ХНІ ст, замок у Вартбу- рзі, який належав тюрінзькому ландграфу. Споруджений у 1190- 1250 рр., за своїм оздобленням він наближався до палаців імпера- торських замків. Спочатку це був двоповерховий будинок, третій його поверх був надбудований у ХІЛ ст. Кам’яний «блок» палацу вклю- чає мотиви, які багаторазово повторюються в церковних споруджен- нях, - аркові вікна, розділені колонами, розташовані або безперерв- но в ряд, або зведені попарно. У парадних залах і кімнатах замків і багатих міських будинків кам’яні стіни іноді декорувалися розпи- сом, частково покривалися декоративними тканинами, здебільшого східного походження; застосовувалося обшивання стін деревом. У Хі-Хі! ст. виникли невеликі вітражі (від лат. уііпіт - скло) орнаме- нтальні чи сюжетні декоративні композиції нв вікнах, дверях чи як самостійні панно із скла чи іншого матеріалу, що пропускав світло). Але в цілому навіть самі парадні приміщення в романській архітек- турі зберігали простоту, лаконізм І суворість оздоблення.
90 З другої половини XII ст. з’являється архітектура нового стилю, так званого «готичного». Більш досконала з технічного погляду, вона відображала безсумнівний прогрес у загальному розвитку цивіліза- ції. Характерною рисою готичної архітектури було устремління всі- єї споруди вгору, що досягалося за допомогою гострих стрілчастих арок, які замінили собою напівкруглі склепіння арки будівель ро- манського стилю. Найважливішим фактором формування готичного стилю були зростання монастирів, збільшення їх багатств у результаті паломни- цтва і Хрестових походів, зростання міст та їх успішна: боротьба з феодалами засвоїправа. Готична архітектура Німе- ччини презентована декілько- ма значними спорудами. Німецька готика має декілька своїх специфічних ознак. У німецьких соборах менше ви- шуканості, ажурності, власти- вих подібним французьким спорудам. Драматизм, експре- сивність, які відрізняли німе- цьку готику, сполучалися в архітектурі зі збереженими романськими традиціями. Плани соборів прості. В зов- нішньому вигляді будинків властива готиці спрямова- ність догори одержала безме- Кафедральннй собор у Фрайбурзі жне вираження. Часто зустрі- чався тип однобаштового со- бору, який нагадував гігантський кристал, шпиль якого гордо врізався в небо. Зовнішні форми строгі, вільні від різьбленого і скульптур- ного декору. У Фрайбурзькому соборі (близько 1200 р. - кінець XV ст.) з могу- тньою вежею фасаду, шо завершується ажурним наметом з кам’я- них брусів, наявний інтер’єр з невисоким середнім і широкими біч- ними нефами. Найбільшою готичною спорудою Німеччини є Кельнський собор (1248-1880). Це величезна споруда з п’ятьма нефами, трансептом І
_______кушум шшмчшш єшвхк стлаьашччя 91 двома колосальними вежами на задньому фасаді, увінчаними гост- рими пірамідальними, ажурно оздобленими шпилями. У північних частинах Німеччини як основний матеріал, через недостатність каменю, застосовувалася цегла. «Цегельна готика» залишила декілька цікавих композицій, особливо в частині декора- тивної орнаментальної розробки фасадів, до якої'вводилася і глазу- рована плитка. У деяких німецьких соборах містяться чудові пам'ятники мону- ментальної пластики. Серед кращих і найбільш відомих - скульпту- ри ХШ ст. у соборі Бамберга (унікальні зображення Адама та €ви, фігура бамберзькоіо сановника - втілення мужності й лицарської енергії; у Кельнському соборі - статуї Христа, Богоматері і дванад- цяти апостолів у супроводі янголів, що музичать на хорах. Остання композиція представляє завершальну стадію в розвитку готичної ску- льптури. Своєю куртуазиістю, манірністю, елегантністю вони про- тистоять аскетичному ідеалу середньовіччя. Німецька готика відіграла найважливішу роль у розвитку порт- ретної культури. У статуї маркграфа Еккерхарта Наумбурзького со- бору (ХШ ст.) поданий типовий образ владного лицаря з чуттєвим гордовитим обличчям. Витонченість і ліричність відрізняють Його дружину Уту - зосереджену, з неповторно індивідуальною виразніс- тю ніби раптово відтворених рухів. З 60-х рр. ХІЇІ ст. натхненність витіснялася манірністю миловид- них образів, що особливо проявлялася в дрібній пластиці. У ХІУ-ХУ ст. в архітектурі продовжував панувати готичний стиль. Готика цього періоду одержала назву «полум’яніючої». Для неї ха- рактерні витонченість у конструкціях, надмірна вишуканість в оздо- бленні. Вікна в готичних громадських і житлових будинках стають великими, вони набувають, як і в церквах, вітражного характеру. Ві- конні плет іння та кольорове скло надавали внутрішнім приміщен- ням абсолютно специфічного характеру. Підлога з кам’яних плит найчастіше настилалася в шаховому порядку, але іноді мала й інший складно-сплетений малюнок. В оздо- бленні інтер’єрів особливого значення набули тканини. Стіни жит- лових приміщень в окремих випадках повністю обтягувалися кольо- ровою тканиною. Із середини XIV ст. починають вироблятися ткані килими - шпалери з тематичними композиціями й орнаментальними моти- вами.
92_______________________________________________ Кям*яннй міст, квартал Зальцш- тядл і собор св. Петра в Регенсбуріі Готична архітектура як верши* на західноєвропейської культури, вираження її матеріальної І духо- вної величі склалася в логічну си- стему, своїм успішним розвитком зобов’язану досить високому рі- вню ремісничоїтехніки- Доскона- лість ремісничої майстерності до* зволила створити такі грандіозні споруди, як міські собори, рату- ші Й інші будинки. Така техніка Й майстерність значною мірою в подальшому полегшили процес становленій архітектури і худож- ньої культури Відродженняь Внесок Середньовіччя в істо- рію світової культури величез- ний, і він проявився у всіх сфе- рах - у філософії, освіті, науці, мистецтві, що стало підгрунтям її надзвичайного злету в Нові часи. Контрольні питання 1. Подайте періодизацію культури епохи середньовіччя. 2, Визначте місце середньовічної культури у світовій цивілізації. 3. Покажіть роль і місце католицької церкви в становленні і розвитку середньовічної культури. 4. Охарактеризуйте Каролінзьке відродження та Його характерні риси. 5. Перелічіть основні елементи середньовічної системи освіти. б. Дайте визначення романського стилю в архітектурі Німеччини. 7. Наведіть характерні риси німецької готики та приклади.
Розділ VII ШМЕЧЧИНА ВПІ- ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХПІ Сї. і. кяишлічие і пвшлчии становиш шмеччнии НА ПОЧАТКУ хп тшпя Л ОСОБЛИВОСТІ а РОЗВИТКУ Протягом XV ст. відбувалися на перший погляд непомітні, але все ж значні зміни. Незважаючи на строкатість економічного розви- тку і господарську роз’єднаність, у країні були наявними елементи прогресу. У різних галузях промислового виробництва були істотно удосконалені знарядді- праці й технологія виробництва. Також помі- тним був прогрес у видобувній та обробній галузях. З’явилося скла- дне устаткування для шахт (механізми для відкачування води, по- дання повітря, підняття на поверхню рудокопів, підняття самої руди та ЇЇ подрібнення). Воно дозволяло будувати більш глибокі шахти і розробляти недоступні раніше пласти. Удосконалення торкнулися й металургії та металообробки (горни перетворилися на доменні печі, був знайдений спосіб одержання сталі з чавуну, який в основних рисах зберігся до сьогоднішнього дня). Значні поклади руд - заліза, срібла, свинцю, олова, міді - сприя- ли піднесенню гірничої справи. Німеччина поставляла Європі ос- новну масу срібла до того як у середині XVI ст. з Америки хлинув потік дешевого срібла. За технікою гірничовидобувної справи, мис- тецтвом гірників Німеччина стояла на першому місці у світі. Деякі зрушення в техніці й технології спостерігалися також в те- кстильному виробництві: нові сорти тканин, оксамит, плюш, фла- нель, батист, напівпаперові тканини, шпалера та ін. Гордістю німецького народу є винайдення Іогаином Гутенбергом (близько 1440 р.) друкарства. На початку XIV ст. розпочалося все більш масове виробництво паперу; паперові млини з’явилися в де-
04 ______________________Розділ уіі_______________________ сятках міст. Помітними, крім того, стали успіхи у скловиробництві, які перетворили скло на предмет масового вжитку, перестали бути рідкістю скляні вікна, ввійшов у побут скляний посуд. Значних успі- хів також було досягнуто в будівельній справі. Розвиток промисловості спричиняв усе більшу відособленість її від сільського господарства. Зростала товарність виробництва. Оче- видною ставала «нездатність» дрібного виробництва до подальшо- го розвитку, особливо в гірничій, металургійній, металообробній га- лузях. Дрібне виробництво неминуче витіснялося більш потужним і значним за обсягом. З’являються розсіяна і централізована мануфактури. У нижній течії Рейну і районах Любека, Аугсбурга, Нюрнберга розвивалися розсіяні мануфактури (полотно, металевий посуд, кераміка, мереживо тощо). Деякі друкарні були невеликими капіталістичними мануфак- турами. Широко застосовувалася наймана праця в гірничій справі (Саксонія, їіорінгія, Шварцвальд, Грац, Тіроль). Один з указів Імпе- ратора в 1525 р. свідчив, що в гірничодобувній справі було зайнято близько 100 тис. чоловік. Значні зміни відбувалися й в економіці сільського господарства. У селі спостерігалися риси прогресу - зростання врожайності, роз- ширення посівних площ, розвиток луківництва, вапнування грунтів, осушення боліт, успіхи в тваринництві в результаті багатовікової селекції і т. д. Міста вимагали все більше вовни, льону, прядива, шкіри, воску, меду, м’яса. Але поряд з прогресом проявлялася і ціла система утисків феодалами селян, справжня сеньйоріальна реакція в селі. Піднесення міст і зростання добробуту патриціїв і бюргерів «не давали спокою помісному дворянству». Це спричиняло збіль- шення оброків і панщини, прагнення перетворити вільних селян на кріпаків. Як наслідок посилювалось феодальне гноблення, тим са- мим започатковувалося повторне закріпачення селянства. Що стосується торгівлі, то початок XVI ст., з одного боку, був по- чатком занепаду Ганзи, а з Іншого - періодом піднесення міст півдня. Через Німеччину, як і раніше, проходили міжнародні торговельні шляхи (з півдня - через Альпи на Базель - Страсбург - Шпейєр - Вормс - Майнц - Коблекц - Кельн до моря або від Кельна через Вестфалію, Брауншвейг на Гамбург і Любек). Великі географічні відкриття вже започаткували катастрофу середземноморської торгі- влі, але до середини XVI ст. це ще не торкнулося економіки Німеч- чини.
_______тяЕФтшл ш т - в»апй пшкштіак. 95 Успішно розвивалася торговельна сфера, функціонуючи здебіль- шого у формі торговельного дому. Місто Аугсбург було центром діяльності знаменитої лихварсько- банкірської фірми Фуггерів, яка вела операції величезних масшта- бів; Фуггери кредитували пап і королів, під заставу кредиту одержу- вали рудні в Німеччині й Іспанії, брали на відкуп карбування моне- ти. З Фуггерами суперничали Вельзери, які фінансували експедиції в Америку й монопольно експлуатували більш дрібні фірми. Однак ці банкірські будинки поки ще не можна було вважати капіталістич- ними підприємствами, тому що їхні капітали були лихварськими, і вкладалися в позики, а не в мануфактури. Умови, у яких визрівали капіталістичні елементи, сковували їх розвиток. Не було централізації: капіталістичні елементи не відігра- вали ніякої політичної ролі. Роздробленість країни гальмувала роз- виток виробництва і торгівлі. Реакційні князівські дрібні держави цілком влаштовували німецьких феодалів, воннне прагнули до об’єд- нання країни. ; Аналізуючи загальний .стан економіки того часу, варто сказати, що Німеччина.була країною економічних контрастів, у ній сполуча- лися елементи прогресу, і рутини, нового Й старого. Основна слаб- кість економічного розвитку полягала у відсутності в країні практи- чно будь-якої єдності. Не було єдиного внутрішнього ринку, не було спільності господарських зв’язків, не було єдиної країни. По суті імперія в той період охоплювала головним чином країни з німецькою мовою,, що і підкреслювалося новою назвою держави: «Священна Римська імперія германської нації». Однак нації в сучас- ному розумінні тоді не було, оскільки не було й повного витіснення капіталізмом докапіталістичних форм господарювання, Капіталізм був укладом, який розвивався в надрах феодалізму. Ця ситуація ускладнювала соціальне струкгурування німецького суспільства. Панівний клас феодалів не являв собою єдиної маси. Він зазнав певної диференціації, а інтереси його прошарків нерідко були суперечливими. Феодали поділялися на світських і духовних. Верхівку князів складали курфюрсти. Середнє дворянство - помі- щики - або піднімалися до становища князів, або були васалами князів,- або опускалися до рівня дрібних феодалів. Лицарі - дрібні феодали,дуже численний у Німеччині стан -знаходилися у важко- му економічному становищі. Вони жили на невелику грошову рен- ту, яка постійно зменшувалася через коливання цін. Вони не могли
96______________Рт&л ИГ________________ служити у війську: Німеччина не мала пост ійної армії, до того ж прогрес вогнепальної зброї і зростаюча роль піхоти практично ніве- лювали військове значення лицарської кавалерії. Якщо князі були опорою існуючого режиму, то серед лицарів на- зрівала опозиція князям. Лицарі готові були піднятися проти багато- го міста, проти князів, особливо духовних: привілеї і могутність це- ркви викликали в лицарів заздрість і підживлювали надію на поліп- шення свого матеріального добробуту за рахунок секуляризації церковних маєтиостей. Політичний ідеал лицарства виражався в пла- нах створення могутньої держави дрібних феодалів. Абсолютно ви- няткове місце займала в Німеччині-церква. Якщо могутня абсолю- тистська держава обмежувала хижацькі прагнення церкви, то роз- дроблена Німеччина відкривала необмежені можливості для грабежу німецького населення церквою. Римські папи одержували з Німеч- чини левову частку своїх прибутків. Десятина, побори за треби, фе- одальна рента, що сплачувалися церкві як феодалу-землевласнику, прибутки від продажу Індульгенцій і реліквій робили церкву об’єк- том невдоволення з боку різних соціальних п рошарків суспільства. Міста були складними організмами. Якщо правляча верхівкам!' щан - патриціат — орієнтувалася на союз із феодальними реак- ційними елементами, то зовсім іншою була позиція бюргерства* яке також боролося за владу в місті. Бюргери висували ідею ство- рення церкви, підлеглої бюргерству, незалежної від Риму, суто ні- мецької, яка б не вимагала великих витрат» тобто дешевої церкви. Економічні вимоги бюргерів зосереджувалися на захисті інтересів купецтва (єдність мір, монети, обмеження лихварських фірм, без- пека торгівлі тощо). Третій елемент міського населення - плебей- ство - був дуже строкатим за складом. Це були переважно збіднілі і розорені ремісники, підмайстри, розраховані слуги, які прийшли до міста в пошуках їжі, безземельні селяни, зрештою, це й позаце- хова маса міського люду - бурлаки, жебраки, каліки, вуличні коме- діанти та ін. Безправне і пригноблене плебейство було природним союзником у боротьбі селянства й головною силою всіх міських антифеодальних повстань. На постійне посилення феодального гноблення селянство відпо- відало впертим опором. Про це свідчить боротьба селян Альгау в 1406 р. проти своїх панів, селянське повстання 1476 р. у Вюрцбур- зькому єпископстві. Серед розмаїття соціальних рухів цієї пори най- більш значними є рухи, пов’язані з діяльністю союзу «Черевика» у
_______шмхччкнл хи - «ммй ма—иш хуіі а. &7 Південній і Південно-Західній Німеччині наприкінці XV ст. І його поширення на Верхній Рейн у 1513 р. «Черевик» висував програму політичних і економічних перетво- рень - скасування панщини, десятини, оброків, податків і поборів князям, дворянам, скасування кріпосного права, секуляризація й розподіл церковних маєтностей, вільне полювання, рибні лови, по- вернення альмендів. Згодом у його програмі почали звучати й полі- тичні мотиви - єдина Німеччина з імператором на чолі. Таким чи- ном, єдність країни була вперше висунута як бойова програма на- родними масами Німеччини. У 1514 р.у Вюртемберзі виникла Інша таємна селянська органі- зація - «Бідний Конрад», яка виступила в союзі з бюргерством про- ти герцога Ульрїха. Однак феодалам вдалося відколоти бюргерів від їх союзника - селянства і придушити рух. Випадки союзу селян з бюргерами спостерігалися й у Південно-Західній Німеччині. Розгром селянських союзів владою, жорстокі розправи із «зако- лотниками» призводили лише до того, що учасники «Черевика» роз- порошувалися по Німеччині і повсюди визрівали нові паростки со- ціального невдоволення. 2. К*ПМШ*МЛ 4ЕРЯИМ Л 9В93ШІШ М ВСІ. тишізл у кииччнмі п Лага агздгеган ввш Що стосується суспільної думки Німеччини, то вже з другої поло- вини XV ст. вона розвивалася під гаслом розкріпачення людини від християнської догматики і схоластики. Натхненниками цього руху були гуманісти - передові вчені, суспільні діячі тієї епохи, які розглядали всі явища сучасної їм дійсності з погляду загальнолюдських інтере- сів. Вони боролися за світську освіту, прагнули наблизити мистецтво й науку до життя. Гуманістичний рух у Німеччині виражав Ідеологію передового бюргерства. Це була ідеологія прогресивної німецької Ін- телігенції. Від свого побратима - п алійського гуманізму - німецький гуманізм відрізнявся значною увагою до боротьби за єдність країни і помітним інтересом до церковно-богословських питань. Гуманісти високо цінували розум, справжні, а не схоластичні знан- ня. Звідси їх рішучі виступи проти проявів неуцтва, обскурантизму, проти схоластів, які хизувалися своєю насправді вдаваною вченістю.
9В ______________________Розділ VII_________________________ Першими вогнищами гуманістичної думки в Німеччині буди уні- верситети (з 1456 по 1527 р. у Німеччині було засновано сім нових університетів). Саме в їх стінах вперше з'явилися вчені, які, ознайо- мившись з культурними досягненнями античного світу і гуманісти- чною культурою Італії, розпочали справжн атаки на схоластичну премудрість. Розвиток гуманізму найбільш інтенсивно відбувався у передових в економічному відношенні містах Німеччини (Нюрнберзі, Страс- бурзі, Аугсбурзі). Саме тут народжувалися досягнення нового гума- ністичного мистецтва - полотна Дюрера (1471-1528) і Гольбейна, вірші Г. Сакса і І. Фішарта, діяли найвизначніші вчені - астроном РегІомонтанус (Іоганн Мюллер (1436-1476), іеограф Мартін БехаЙм (1459-1507)). У 70-х рр. XV ст. з’явилися переклади на німецьку мову «Дека- мерона», а також байок Єзопа, комедій Теренція. Себастьяніїрант (1457-1521), уродженець Страсбурга, який протягом 20 років був канцлером рідного міста, у 1494 р. опублікував «Корабель дурнів» - знамениту сатиру, у якій гнівно й саркастично висміював життя та побут «вищих станів», лихварів, дворян. Брг нт передбачає прийде- шню бурю, і майже одночасно (1498) Альбрзхт Дюрер у циклі гра- вюр «Апокаліпсис» передрікає близькі й грізні події. Яскравою са- тирою стала задерикувата й весела поема про шахрайства Райнеке- Лиса, яка вийшла в 1498 р. І викривала вади німецького феодального суспільства. Ця поема увічнена у переробці Ґетс. Широко поширю- ється жанр «народних книг», у яких звучали бойовий заклик до бо- ротьби за краще життя і неприборканий дух народу. їдкий народний гумор, дотепність І яскравий комізм пронизу.оть народну книгу про ТІля Єйленшпігеля (1515) - прообраз героя знаменитого роману Шарля де Постера. У цілому творчість німецьких гуманістів була спрямована на роз- вінчання обскурантизму, порочного життя чен ців, князів. Звідси його сатирична і морально-дидактична спрямованість. Раніше Інших на шлях боротьби за світську освіченість став Ер- фургський університет, де на чолі гуманістів був енергійний і тала- новитий педагог Муціан Руф. У своїх лекціях він відкрито виступав проти неуцтва духівництва, проти схоластичної науки, наполягав на розкріпаченні думки від тиранії церковних догм. Помітним був вплив гуманізму і в Тюбінгемському університеті. ТУг найбільш активну роль на початку XVI ст. відігравав Генріх
_______шмеччина и т - першій шмолшм худ т 99 Бебель (1472-1518), Він вів боротьбу з обскурантами не тільки з професорської кафедри» але й у художній творчості» у своїх фацеті- ях, невеликих оповіданнях, які часто нагадують анекдоти. Цитаделлю консерватизму в Німеччині XV] ст, був Кельнський університет «Партію» схоластів тут очолювали Арнольд Тонгрсь- кий та Ортуїн Грацій» які користувалися популярністю у богослов- ських колах. Законне місце серед відомих гуманістів того часу займає Іоганн Рейхлін (1455-1522). Цей прославлений філолог І фахівець з давньоєврейської мови висунувся в зв’язку зі знаменитою суперечкою про єврейські книги. Богослови зуміли вирсати в імператора Максиміліана і указ про спа- лення єврейських книг» як ворожих християнству (1509), Рейхлін був одним з тих» хто відкрито висловився проти цього варварського ука- зу, Він мужньо заявив, що спалювати книги нерозумно, адже в них дуже багато цінного. Слід, навпаки, перекласти ці книги на німець- ку мову і вивчати їх; переслідувати людей за віру неприпустимо, а потрібно лише пропагувати і роз’яснювати істини християнства. Рейхлін виступив прапороносцем гуманного І великого принципу віротерпимості. Німеччина розкололася на два табори, за висловом одного із сучасників-гуманістів, - «на прихильників Рейхліна і на дурнів». Все передове було за Рейхліна, натомість все реакційне - на боці неосвічених ченців, які ополчилися проти маститого вчено- го богословів. Велика «РеЙхлІнівська суперечка» була ідеологічною боротьбою передової гуманістичної думки з реакційною середньо- вічною схоластикою, У 1515 р. у розпал суперечки з’явилася знаменита сатира «Листи темних людей» (1517 р. - друга частина): Це добірки листів, написа- них нібито лютими ворогами Рейхліна їхньому ідейному вождю Ортуїну Грацію. Листи були складені гуманістами, найімовірніше Ерфуртського гуртка, і кожен лист дискредитував, викривав І висмі- ював їх вигаданого автора і адресата - Ортуїна Грація. Автори лис- тів постали перед читаючим світом саме як «темні», неосвічені люди. Це була в’їдлива сатира на феодальну мораль, побут, школу, науку, церкву, державу - «Листи», складені на «неможливій» латині, пере- сипані суто народним гумором і солоними жартами, «Листи» зали- шилися у світовій літературі чудовою пам’яткою епохи. «Листи тем них людей» мали величезний успіх. Вони підірвали авторитет схоластів і зміцнили позиції гуманістів, 3 огляду на що
100 Розділ VII обставину папа Лев X вважав доцільним відкласти рішення у «спра- ві Рейхліна» на невизначений термін. Рим був змушений завершити суперечку про спалення книг бул- лою «Про мовчання», заборонивши висловлювання як за, так і про- ти знищення єврейських книг. Моральна перемога гуманістів була безперечною. Творчість Ульріха фоіі.Іуіптеїіа (1488-1523) складає особливий напрямок у німецькому гуманізмі. Лицар за походженням і політичною діяльністю, блискучий поет, талановитий невдаха, Гуттен був сповнений протиріч. Він писав ні- мецькою, чудово знаючи латину, Його поезія - знаряддя в політичній боротьбі. Його ідеалом було всевладдя лицарства, і, борючись проти Риму й панування церкви, відстоюючи ідеї гуманізму, він, однак, за- лишався представником вІджилого лицарського стану. Гуттен - один з авторів «Листів темних людей». Сатири Гуттеиа, які нещадно вра- жали Рим («Римська тріада», «Ніхто»), і сваволя князів залишаються в золотому фонді німецької літератури. Своїми виступами проти Риму він, як ніхто із сучасних йому письменників, підривав авторитет пап-'' ської влади і тим самим сприяв справі Реформації. Однак позиція в реформаційному русі у Гуттена була особливою. Його майже зовсім не цікавив релігійний аспект проблеми. Він і в цьому питанні був на- самперед політиком. Виступаючи проти папи І католицького духівни- цтва, він прагнув головним чином звільнити Німеччину від економіч- ного і політичного гноблення. Католицька церква, будучи великим землевласником, виснажувала країну безкінечними поборами. У сво- їй боротьбі з папською курією Гуттен виступав як патріот і гуманіст. Головною силою у боротьбі з папством Гуттен вважав лицарст- во. Саме воно було його ідеалом і він мріяв про створення міцної німецької держави, у якій управляв би імператор, слухняний волі лицарів. Саме в цьому полягала сутність задуманої ним реформи політичного управління. Гуттен прагнув скасувати владу князів, які заважали об’єднанню країни, його про грама також передбачала се- куляризацію церковних земель. Характерно, що деякі свої публіцистичні твори й вірші у 20-х рр. Гуттен писав німецькою мовою. Також він перекладав на німецьку мову свої діалоги. За рахунок цього Його творчість знайшла більш широку аудиторію, значно зростала сила його впливу. Видатне місце в історії німецького гуманізму належить Дезиде- рію Еразму Роттердамському (1467-1536). Він став вождем і пат-
________янлеччіша в хгі - а&шій млпкві хт ал. юі ріархом німецького гуманізму. Будучи позашлюбним сином голла- ндського бюргера Герарда, провівши багато років у монастирських стінах і одержавши університетську освіту в Паризькому універси- теті, Еразм Роттердамський у 1503 р. опублікував «Похвальне слово глупотІ» - твір, який приніс йому всесвітню славу. Сам Еразм не надавав йому особливого значення. Він більше всього пишався кри- тичним виданням тексту Євангелія грецькою мовою, яке вимагало від нього виняткових філологічних і богословських знань. Багато сил І часу він віддав коментуванню й підготовці до друку творів ка- толицьких авторів, які жили в ранні епохи християнства. Розгляда- ючи їх творчість, Еразм доводив, що сучасна йому католицька церк- ва втратила простоту Й щирість, тим самим грубо порушивши запо- віти «отців церкви». До голосу Еразма Рогтердамського прислухалися гуманісти всієї Європи. Його твори збуджували розум, критично налаштовуючи читачів^цодо соціального зла, схоластики, зміцнюючи їх любов до людей, до знання і свободи. Творчість Еразма багатогранна. Однак у життя наступних поколінь він увійшов головним чином двома свої- ми творами - «Похвальне слово глупогі» і «Розмови запросто». Пе- рший твір був написаний під відомим впливом «Корабля дурнів» Бранта. Це була блискуча сатира на феодальний світ, у якому правила са- модержавна цариця Дурість, яка повелівала імператорами, папами, ченцями, полководцями, попами. Це її накази породжують війни, її волею існують монархії, і сама «християнська віра подібна дурос- ті». Руйнівна сила цієї сатири Еразма величезна, хоча він сам не був борцем і відійшов від Реформації І селянської війни. Співчуваючи боротьбі Лютера проти католицької обрядовості та зловживань пап- ської курії, він не приймав зайвої суворості лютеранства І його за- стосовуваності до вільної критичної думки. Він довго не приставав до жодної з християнських партій, які боролися між собою, всіляко намагаючись їх примирити. Вичерпавши всі можливості, він у 1524 р. виступив із трактатом «Бесіда про свободу волі», полемічно загост- реним проти Лютера. Еразм відстоював право особи вільно визна- чати свою долю, а не перебувати в рабській залежності від божест- венних сил..У суперечці з Люгером він постає як гуманіст, що від- дає перевагу критичній думці перед сліпою вірою. Хоча Еразм вважав себе покликаним богословом, його концепція очищеного і реформо- ваного християнства, його вільний переклад Біблії як літературного
Ю2 _______________________Розділ VII______________ пам’ятника, а не як книги одкровення, згодом призвели до того, що його твори були проголошені єретичними. У цілому німецький гуманізм при всій своїй бюргерській обме- женості відіграв прогресивну роль. Він став ідеологічною основою антифеодальної боротьби бюргерсько-плебейських сил Німеччини, згодом підтриманих частиною феодалів. Ця боротьба перетворила- ся у відкритий виступ проти Ідеологічної основи феодалізму - Рим- ської церкви, тобто у реформацію. Реформаційний рух (боротьба за реформу католицької церкви) мав у Німеччині серйозні економічні й суспільно-політичні причи- ни. У католицької церкви були значні земельні володіння, вона ви- снажувала населення всілякими поборами, тримала Його в неуцт- ві, Папська курія втручалася в життя німецьких князівств, підтри- мувала політичну роздробленість країни. Усе це викликало невдоволення в німецькому суспільстві. Проти всевладдя католи- цизму в Німеччині поступово складалася суспільна опозиція. Без- умовно, кожна соціальна сила в боротьбі з Римом переслідувала свої власні цілі. Німецькі князі хотіли приєднати церковні землТ до своїх володінь; бюргерство мріяло про дешеву церкву, про по- вернення до порядків, які Існували в релігійній общині на ранньо- му етапі розвитку християнства; закабалене селянство виступало за ліквідацію не тільки церковного, але й феодального землеволо- діння, за соціальну рівність. Отже, його вимоги були найбільш ра- дикальними. У німецькій реформації виділяються три напрямки: князівський (боротьба усередині класу феодалів за землю, феодальну ренту); помірний бюргерський, яким керував Лютер (заміна Римської уні- версальної церкви суто німецькою, бюргерською, дешевшою і про- стішою, з німецькою мовою богослужіння, з мінімумом складних обрядів, без непотрібної для церкви, але необхідної бюргерству зе- млі). Нарешті, народна реформація на чолі з Мюнцером складала третій напрямок. Цей напрямок відбивав Ідеали народних мас, бага- томільйонного селянства і міського плебейства. їх програма перед- бачала ліквідацію феодального ладу, десятин, оброків, панщини, розподіл церковних земель, збройну боротьбу проти гнобителів, рі- вність усіх «синів божих», рівність перед судом і законом, скасуван- ня станових привілеїв і обмежень. Спроба її практичного втілення привела до Селянської війни 1524-1525 рр.
Німеччина и т - першій доловиш хуіі ст. юз 3. МАРИН ЛЮТЕРІ ЙОГО ВЧЕННЯ. НАПЛИВ РЇООтАЦІЯ І ТОМАС МЮНЦЕР І ф ч " ї ' І . На початок XVI ст. у Німеччині виникла вибухонебезпечна соці- альна напруженість. Палали селянські повстання. Оформлювалася бюргерська опозиція, розпалювалася «Рейхлінська суперечка»» за- знали краху спроби реорганізації імперії, розпочаті в 90-х рр. XV ст енергійним імператором Максиміліаном 1. У Німеччині склалися три головні угруповання соціальних сил (три «табори»). Перший табір ~ консервативний, ворожий рефор- мам, Його представниками були, крім імператора і його оточення, патриціат міст, лихварський капітал, прелати. У другому таборі знаходилися бюргери і князі, які вимагали по- міркованого реформування церкви. Третій табір - народно-революційний - склали маси селянства і міський плебс. Папство на початку XVI ст. у широких розмірах розгорнуло про- даж індульгенцій. Безсоромна спекуляція на релігійних почуттях народу викликала бурхливі протести. Дім ФуггерІв узяв на відкуп продаж Індульгенцій, і контролерами церкви роз'їжджали саме аге- нти Фуггерів. Можна було придбати індульгенцію перед здійснен- ням гріха, існувала такса гріхів і незначних грішків, можна було на- віть купити бланк І заговнити в ньому ім’я І прізвище. Глибокої осені 1517 р. країну вразила дивна звістка, У саксон- ському місті Віттенберзі професор богослов’я в місцевому уні- верситеті Мартін Лютер виступив з протестом проти продажу ін- дульгенцій. У неділю ЗІ жовтня він прибив до дверей церкви 95 тез, спрямованих проти зловживань папської влади. Цей сміли- вий акт був початком великих подій - початком німецької рефор- мації. Мартін Лютер (І483™1546) закінчив Ерфуртський університет. Гуманістична освіченість не вабила Лютера, він став богословом і по закінченні університету -- ченцем Августинського ордену, а неза- баром - магістром у Віттенберзькому університеті. Людина природ- ного розуму, вольовий і енергійний, Лютер незабаром розчарувався ' в служінні церкві. 95 тез містили ще досить боязкий протест Але в них у зародко- вому вигляді містилися основні положення згодом доопрацьованої Лютером теорії.
104________________Раздиун__________________ Вчинок Лютера послугував сигналом до виступу проти ка- толицької церкви, який набув надзвичайно широкого розма- ху, На початку своєї реформа- торської діяльності Лютер ПО- ВОДИВСЯ досить рішуче, його церковна реформа являла со- бою один з різновидів протес- тантизму. Лютер навчав, що кожна щиро віруюча людина Мяртїн Лютер (1483-1546), картина може врятувати СВОЮ ДУШУ Лукаса Кранаха Старшого (1472-1553) безпосереднім звертанням ДО Бога. Тобто не «добрими спра- вами» (не механічним виконанням таїнств: хрещення, причащан- ня, шлюб, священство, сповідь, соборування; обрядів: дотримання постів, молитви, хресне знамення, цілування хреста, ходіння по святих місцях, дотримання свят, шанування ікон і т. д.), а вірою. Це логічно спричиняло визнання непотрібності всієї громіздкої системи церкви з її Ієрархією й установами, яка існувала півтори тисячі років. Лютер відстоював вчення про Євангеліє як основу моралі й істини («святе писання вище переказу»; під переказом розумілися практика церкви, декрети соборів, булли як писання «святих отців» тощо. Інакше кажучи, пріоритет належав Єванге- лію, у якому звичайно не було феодальної церкви). Лютер не ви- ступав проти прерогатив папи і не задумував всенімецького повс- тання проти Риму. Але логіка подій поглинула Лютера; за словами Енгельса, бли- скавка, «яку метнув Лютер, потрапила у ціль». Все німецьке су- спільство почало рухатися. Сам Лютер виявився вождем загаль- нонІмецького національного руху, і його виступи ставали все більш радикальними. Він сміливо виступав проти Риму, нази- вав папістів служителями сатани, закликав до кривавої розпра- ви над ними. Підданий папою анафемі, відлучений від церкви, Лютер у 1520 р. привселюдно спалив папську буллу, яка відлу- чала його від лона церкви. Він перетворився на найпопулярні- шу людину в країні. Тим часом на початку 1519 р. помер старий імператор МаксимІ- ліан 1. Курфюрсти з’їхалися для обрання нового Імператора, і на де-
_______Німеччина віт- першій наловиш хуіі он. іп<ч який час політична боротьба навколо обрання спадкоємця Максимі- ліана прикувала увагу всієї країни. Браку кандидатів не було. За корону імператора змагалися від- разу три королі. Одним з них був французький король Франциск І, другим - англійський король Генріх VIII, третім - іспанський ко- роль Карл І. Курфюрсти торгувалися з претендентами і брали ха- барі від усіх. Генріх VIII незабаром вийшов із гри, яка віщувала йому величезні витрати і досить сумнівний успіх. Франциск 1, на- впаки, не шкодував засобів на підкуп курфюрстів. Французька знать уже.бачила.себе пануючою над Німеччиною і здійснюючою пере- можний.похід на Константинополь; саме такими були плани Фран- циска І. За допомогою величезної позики Карл купив голоси курфюрстів і 28 червня 1519 р. був проголошений імператором під Ім’ям Карла V (залишаючись одночасно і королем Іспанії"). Карл належав до Габсбургів (Габсбурги на початку XVI ст. у результаті династичного шлюбу стали Іспанськими королями (Карл був онуком Максиміліана 1). Йому було стільки ж років, скільки століттю (народ, у 1500 р.). Уродженець Нідерландів, він звик з дитинства до французької мови. Ставши у 1516 р. королем Іспанії, він не знав ані слова іспанською, а відтер імператор Карл V не знав жодного слова німецькою, заявляючи при цьому, що німецькою мовою він воліє говорити хіба що з конями. Карл отримав непога- ну освіту, відрізнявся холодною гордовитістю, волею, енергією, але у великому розумі боги йому відмовили. Нині 19-літній юнак ви- явився на чолі величезних володінь, які розкинулися в Європі, Африці (декілька пунктів у Тунісі), Азії (Філіппінські острови), Америці (незабаром завойовані конкістадорами сучасні Мексика, Чилі, Аргентина тощо). «Над володіннями Карла V ніколи не захо- дило сонце», - стверджували придвірнІ підлесники. Немає нічого дивного втому, що Іспанські, бургундські, італійські, німецькі фе- одали, які оточували нового володаря, всерйоз мріяли про всесвіт- ню державу Карна V. У 1520 р. молодий імператор прибув до Німеччини. Карл зайняв позиції, непримиренно ворожі лютерівській єресі. У і 520 р. Люгер пише «Звертання до християнського дворянства - німецької нації» і вже в цьому трактаті реформатор покладає надії не на народ, а на дворянство. Навесні 1521 р. імператор скликав у Вормсі рейхстаг, який цілком зайнявся лютеровською справою. Лю-
106 ___________ ЯаадМ Иі_________________.____________ тер поїхав у Вормс, знаючи, що йому співчувають деякі з князів. Він мужньо і непохитно тримався в рейхстазі, відмовився відректися від своїх поглядів, заявивши: «На цьому я стою, я не можу інакше! Бог мені на поміч!» Рейхстаг оголосив Лютера єретиком І таким, хто знаходиться під опалою, його вчення заборонялося. Але все ж ніхто не посмів зааре- штувати Лютера, він спокійно виїхав з Вормса І сховався в замку Вартбург під заступництвом курфюрста Саксонського Фрідріха Му- дрого, який першим із князів примкнув до реоормації. У замку Вар- тбург Лютер прожив під ім’ям лицаря Георга багато місяців («Варт- бурзьке сидіння»), займаючись літературною працею. Результатом роботи Лютера став виконаний ним зразковий переклад Біблії, який відіграв величезну роль в Історії німецької л тературної мови. Лю- тер виконав свій переклад на верхньонімецькому діалекті, який зго- дом став нормою німецької літературної мови. Біблія Лютера була цілком народною книгою з огляду на її лексичний склад. Словник її був надзвичайно багатий, складений з використанням живої народ- ної мови. Своєю мовною реформою Лютер заклав фундамент німе- цької літературної мови.. Його Біблія читалася в усіх куточках Німе- ччини, виховуючи в німців почуття мовної стільності і тим самим сприяючи єднанню нації. ' Ще більшого значення набув цей переклад в іншій області. Пере- клад на народну мову зробив Біблію доступною для народу. Як за- значав Енгельс, «своїм перекладом Біблії Лкг’ер дав у руки плебей- ському руху могутню зброю. За допомогою Біблії він протиставив феодальному суспільству, яке розпадалося - картину суспільства, яке зовсім не знало багагоскладної, штучної, феодальної Ієрархії». Біб- лія, кожне слово якої було «одкровенням Бога», нічого не Знала про феодальний ладі феодальну церкву. Звідси міг бути тільки один ви- сновок: установи, закони І звичаї феодалізму введені людьми, а не Богом, вони - «перекази», «людські домисли», і «писання» їх відки- дає. «Селяни, - зазначав Енгельс, - всіляко використовували цю зброю проти князів, дворянства і попів». По мірі розвитку подій змінювалася й позиція Лютера. Його ко- ливання, бажання не втратити відчуття політичної кон’юнктури ста- ли відчуватися з самого початку Селянської війни. Лютер подав бли- скучий приклад політичної еволюції особистості: від коливань, сум- нівів до центризму в оцінкових характеристиках і, нарешті, перехід до табору правих.
_______Німеччина їв хуі - повний вшанмні ті «ж. 107 4. селянська війка іма-ізоб і^іаіії мсмш Ідеологом і вождем народної реформації був інший діяч - То- мас Мюнцер. Основна, риса його світогляду - віра в близький соці- альний переворот, який не прийде сам по собі як акт Божого про- мислу, але повинен бути здійснений народом-селянами і міською біднотою. Переворот, у результаті якого «сильні будуть принижені, а слабкі піднесені», стане першою сходинкою на шляху перебудо- ви суспільства на засадах справедливості Й добра, створенням «цар- ства Божого» на землі. Мюнцер, суб’єктивно віруюча людина, по суті, відійшов від офіційного християнства, розуміючи багато пи- тань віри в раціоналістичному дусі. Рай повинен бути на землі, не слід його шукати на небі; покликання віруючих - встановити цей рай - справедливе суспільство на землі. Христос у Мюнцера не Бог, а людина і вчитель. Енгельс зазначав, що «єретичне» вчення Мюнцера було спрямоване «проти всіх основних догматів не тіль- ки католицизму, але й християнства взагалі. У християнській фор- мі він проповідував пантеїзм,... місцями дотичний навіть з атеїз- мом». У служінні благородним цілям він .вбачав прояв справжньої релі- гійності. Мюнцер був політичним агітатором, який ніс. Ідеї заколоту в на- род у релігійній формі, обґрунтовуючи їх відсилками до Біблії. На його проповіді, які вії вів німецькою мовою, незважаючи на забо- рони князів, стікалися величезні юрби слухачів, Мюнцер запалював їх серця жагою боротьби. Першою спробою силою зброї вирішити завдання реформації було повстання лицарів на Середньому Рейні, Вождем повсталих був типовий лицар Франц фон ЗІккінген, а його правою рукою- зна- менитий іуманІст УльрІх фон Гуттен. Лицарі в 1522 р, оголосили війну одному з найбагатших князів - архієпископу Трірському, спо- діваючись, що ця війна перетвориться на повстання німців «проти князів і попів»: Однак лицарський заколот швидко згас.. Справа в чому, що лицарі не змогли залучити на свій бік селянство Й бюргер- ство, Інтереси яких не збігалися з Інтересами лицарів. Штурми Трі- ра були відбиті, князі прийшли на допомогу князю-архієпископу І відкинули лицарів. При обороні свого родового замку Франц фон ЗІккінген був смертельно поранений, а його друг УльрІх фон Гуттен втік до Швейцарії, де незабаром помер (1523). Лицарське повстання
108 Розділ VII знаменувало собою закінчення періоду самостійного існування цьо- го прошарку класу феодалів. Давно назріла Селянська війна - форма народної реформації - спалахнула влітку 1524 р. і протягом 10 місяців охопила територію майже всієї Німеччини. Причини - поглиблення феодальної експлуатації; - майнове розшарування на селі Завдання - ліквідація феодальної експлуатації: - подолання політичного роздроблення Улітку 1524 р. піднялися селяни ландграфства Штюлінген (Шва- рцвальд). Складався союз селян з міською біднотою, яка групувала- ся в м. Вальдсгут навколо популярного анабаптистського проповід- ника Губмайера. Але, хоча рух поступово розповсюдився на весь . південь країни, керівництво ним знаходилося в руках заможних і помірковано налаштованих елементів. До весни 1525 р. війною се- лян проти гнобителів були охоплені Швабія І Шварцвальд. В обстановці Селянської війни, яка поступово розгоралася в ко- лах, близьких до Мюнцера, на рубежі 1525 р. вийшла програма се- лянського повстання - Постатейний лист. Автори листа заявляли про кінцеву мету - повну ліквідацію світу пригноблення і неправди, усунення панів, уведення «царства Божо- го на землі» шляхом передай ня влади народу. Ця революційна програма не була сприйнята селянськими вож- дями. Навесні 1525 р. у м. Меммінгені зібралися керівники селянських загонів, які прийняли програму селян - «Дванадцять статей». Преамбула «Дванадцяти статей» пов’язувала виступ селянства з ідеями реформації, підкреслюючи, що права селян ґрунтуються тіль- ки на Євангелії, і якщо повсталим доведуть помилковість цього по- ложення, вони розійдуться по домівках. Особливістю Селянської війни, яка навесні охопила Франконію, була активна участь у русі міського бюргерства, що прагнуло вико- ристати Селянську війну в інтересах заможної міської верхівки. У районах Франконії оперували декілька великих селянських загонів, найбільш значними з них були - «Світлий і Чорний загони». «Світ-
шяиччшм яхті- вершій аалюшт ххп <ж їла лий загін» Складався з оденвальдських і неккарських селян* його керівником був Йєклейн Рорбах. «Чорним загоном» керував лицар Флоріан Гейєр. Об’єднаний загін очолив Георг Мешіер. Але факти- чним керівником усіх цих сил був Вендель Пплер, канцлер опол- чення, дворянин, юрист і взагалі досить визначна людина. Ідеалом Гіплера була єдина Німеччина з пануючим впливом бюргерства і лицарства. Гіплср вбачав у селянах лише тимчасових союзників бюргерства. У м. Гейльбронні Гіплер скликав раду делегатів селянських заго- нів і саме тут була прийнята так звана Гейльброннська програма. І Програмні документи повстав ці в І 1 «12 статей» 1, Обирання* а не призначен- ня священика 2. Ліквідація особистої зале- жності? 3. Повернення общинної власності* 4. Ліквідація церковної деся- тини/ 5* Відміна смертного побо- ру. б* Обмеження панщини, об- року* штрафів ГеЙльброппсьжа араграма Ь Об’єднання країни і відміна денної сис- теми. Підпорядкування всіх влад імпера- тору, 2* Ліквідація чернечих і військово-черне- чих орденів, 3. Позбавлення духовенства влади у світ- ських справах, конфіскація церковних на- стлостей. Усунення витого духовенства, виборність духовенства. 4. Загальною перське законодавство І ви- борний суд. 5, Рівність усіх перед судом. б. Єдність монети, мір і ваги* Селянам Гейльброннська програма практично нічого не давала, але до неї додавалося «Пояснення дванадцяти статей», згідно з яки- ми передбачалося скасування кріпосного права І малої десятини. Нарешті, програма обіцяла селянам викуп феодальних повинностей з 5% капіталізованого оброку (тобто за викупною ціною, що у 20 разів перевищувала річний оброк), Саксонія та Тюрінгія були третім районом Селянської війни, Вож- дем плебейсько-селянського руху тут був Мюнцер. На початку 1525 р, Мюнцер оселився в м. МюльгаузенІ, де незабаром революційний рух плебейства привів до усунення патриціату від влади* До влади при- йшла «Вічна рада», фактичним главою якої був Мюнцер* Міське плебейство захопило владу в місті, що само по собі було визначною подією* Мюльгаузен перетворився на центр революційного руху се- лянства і плебейства*
110 Ра^іАУП Селянська війна була жорстоко придушенії військами Швабсько- го союзу, які складалися з лицарів імперських міст І князів Півден- но-Західної Німеччини. Усюди споруджувались шибениці, до поло- нених застосовувалися катування, їх спалювали» вішали. Загинуло більше 100 тис. чоловік. Найдовше чинили супротив селяни Тіролі. Поразка Селянської війни призвела: а) до посилення феодальної реакції, поширення повторного закріпачення; б) закріплення полі- тичної роздробленості Німеччини; в) загибелі виниклих зародків капіталізму, а всі ці чинники вкупі затримали на три століття ство- рення німецької нації. Серед основних причин поразки Селянської війни слід назвати розрізненість селянських виступів І невміння всіх прошарків опози- ції піднятися над місцевими провінційними інтересами. Розгром Селянської війни був розгромом народної реформації. Перемогли князі. Частина з них, і чимала, врахувала вигідність ре- формації! пристала до ЇЇ проведення, підпорядковуючи собі церкву і секуляризуючи її багатства. Бюргерська реформація об’єдналася з князівською. Один за одним князі секуляризували церковні землі. Прихильни- ком Лютера став герцог Саксонський, який і раніше його підтриму- вав; незабаром троє із семи курфюрстів (Саксонський, Бранденбур- зький, Пфальцький)примкнулн до реформації, підкоривши церкву князівському абсолютизму. У 1525 р. великий магістр Тевтонського ордену Альбрехт Гогенцоллерн (з 1466 р. - васал польської корони, але одночасно - імперський князь) став лютеранином І Іменувався відтепер герцогом Прусським*. Прикладу великих князів слідували їх васали. Імператор Карл V змушений бувзммритися з поширенням єресі, з тим щоб використати військовий потенціал князів у боротьбі з французьким королем. У 1525 р. Карл поблизу Павїї розгромив фра- нцузьку армію, полонив короля Франциска І і повернув йому волю, лише за умови відмови Франції від посягань на [талію і Фландрію. Франциск І повернувся до Парижа і негайно поновив війну (у союзі з турецьким султаном Сулейманом Чудовим). У 1529 р. турки дійш- ♦3 1618 р, після пресічення його роду герцогами Пруськими стали Брандсн- бурзькіГогенцоллсрни (з 1701 р. - прусські королі), У 1561 р. відмовився від свого титулу і прийняв лютеранство останній магістр Л івонського ордену, роз- громленого військами царя Івана IV. який став герце гом Курляндським (і васа- лом Польщі).
яикиччмал » т ~ мтій половиш тії ст. пі ли до Відня, але тут зазнали невдачі, Франція знову була розгромле- на, а імператор уже не мав потреби у військових контингентах кня- зів. У 1529 р. Карл V скликав Шпейєрський рейхстаг, на якому про- вів рішення про відновлення Вормського едикіу 1521 р., тобто про заборону єресі Лютера. Однак 6 князів і 14 міст,відмоглися визна- ти рішення рейхстагу, заявивши імператору протест. Тому нова релі- гія почала називатися протестантською (причому спочатку лютеран- ство і протестантство виступали синонімами, а згодом лютеранство стало однією з декількох протестантських церков). Доктрннальні особливості лютеранства 1,Заперечується культ католицької церкви. 2. Стверджується ібсояютиий авторитет Біблії, на ранньому етапі визнається право кожної людини самостійно тлумачити Біблію. 3. Стверджується, що порятунок досяі*ається лише особистою вірою. .4. Заперечуються пости, відвідування святих місць, прийняття та- їнств. 5. Стверджується необхідність проведення богослужінь націо- нальною мовою. Переклад Біблії на німецьку М0ВУ М. Лютером. Протест КНЯЗІВ ЗМІЦНИВ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНИЙ СОЮЗ, МСТОЮ ЯКОГО було не допустити реставрації католицької церкви, тобто не допус- тити повернення їй того, що князі у неї відібрали. У 1530 р. нова релігія, яка перемогла на той час у Швеції (1527), одержала ідеологічне оформлення в так званому «Аугсбурзькому сповіданні віри»; щр його уклав учень Лютера - Меланхтон зі схва- лення свого вчителя, Аугсбурзьким сповіданням понині визначаєть- ся життя лютеранської церкви: Лютер відійшов від принципів, які ним проголошувалися раніше, - від учення про виправдання вірою, визнавши необхідність церкви. Ця церква прийняла форму князів- ської і до неї примкнула частина бюргерства. Основні особливості лютеранства: релігія простіша і дешевша за католицьку; церква під- коряється не папі, а князю (королю); пастори можуть одружуватися; мова богослужіння місцева (німецька, шведська, фінська тощо); не- має монастирів, ікон, мощі в, святих, розп’ять, святої води, ходінь по святих місцях, немає особливого одягу пастора; шлюб може розри- ватися; таїнствами вважаються тільки хрещення і причащання. Мо- ляться сидячи, музика займає велике місце в богослужінні. Лютер
112 РвяіІлУН власне сам написав знаменитий хорал «Бог моя твердиня». Енгельс назвав цей хорал «Марсельєзою XVI століття». Князі-лротестанти в 1531 р. об’єдналися для захисту награбова- ного в церкви майна (Шмалькальденська ліга). Незабаром розпочалися військові дії Ліги і Карла V (Шмалькаль- денська війна). Вона продовжувалася декілька років зі змінним ус- піхом. Однак перспектива перемоги імператора над князівським сепа- ратизмом була не під силу навіть князям-католикам. Карл V зазнав поразки як в боротьбі за гегемонію в Європі, так і у боротьбі з рядом князів у самій Німеччині. Це був крах усієї полі- тичної системи Карла V. Зломлений фізично і морально, рано поста- рілий, імператор, передчуваючи власну скору смерть, вирішив від- ректися від своїх тронів. Імператором став його брат Фердинанд І; королем Іспанії (з Ні- дерландами і Новим Світом) став Його син Філій II. Держава Кар- ла V розпалася. Фердинанд і уклав у 1555 році мир із князями (Ауг- сбурзький релігійний мир), за умовами якого князі самі обирали віру* (принцип сіуиз ге£Іо е)из ге!І§іо) - «чия влада, того й віра». Таким чином, вирішення релігійних суперечок стало суто феодальним - князь обирав віру і це нічого спільного з гуманним і прогресивним початком віротерпимості не має. Мирний трактат забороняв в кня- зівствах пропаганду віри Інших релігій. Аугсбурзький договір узаконив роздробленість Німеччини на безліч політично незалежних одиниць і закріпив існування двох угру- повань серед князів. Визнавалася рівноправність католиків І люте- ран. Таким чином, головними результатами Реформації для Німеччи- ни були: злам диктатури католицької церкви, підрив економічної основи її могутності в результаті секуляризації церковних володінь, виникнення нових християнських віросповідань, зміцнення світсь- кої влади. 5. трялцятмлтш війна В другій половині XVI - на початку XVII ст. спостерігається за- непад господарств у німецьких територіях. Це визначалося багать-
________ШЛЮЧИМИ Н XV/ - ПХЯШ/Й ПОЛОВИНІ XV» СШ. 113 ма причинами. Розгром народної реформації посилив позиції най- реакційніших прошарків феодалів, підірвав вплив міст, послабив бю- ргерство. Панувала феодальна реакція, розширювалося повторне закріпачення селянства. Кріпосне населення села не могло забезпе- чити платоспроможний попит на вироби мануфактур і не могло по- стачати робочу силу місту. Розпад Німеччини на окремі князівст- ва гальмував створення єдиного ринку. Перенесення світових тор- говельних шляхів на океанські простори в результаті Великих географічних відкриттів усе більше позначалося на економіці Німе- ччини. На Балтиці занепала могутністьГанзи, а їїспадкоємцями ста- ли голландці. Повторне закріпачення селянства призвело до відродження пан- щини у великій області на схід від Лаби. Тут розвивалося поміщи- цько-панщинне господарство, яке з середини XVI ст. орієнтувалося на вивезення хліба і сільськогосподарської сировини. Різко зросли панські заорювання, селян зганяли із землі. У Західній Німеччині селянству вдалося зберегти наділи і зали- шитися власниками землі, але й тут різко зросла рента, водночас посилилася експлуатація. Друга половина XVI ст. позначена натиском населяй у південно- східній частині Імперії, у землях Габсбургів. У розсипаній на сотні держав імперії складалися політичні сою- зи князів, виникали нові І загострювалися старі протиріччя. Розкол феодалів за релігійною ознакою був закріплений згідно з Аусбурзь- ким релігійним миром 1555 р. Секуляризація церковних маєтностей протестантськими князями порадила, з одного боку, спроби Римсь- кої церкви повернути відняті в неї блага і привілеї, а з Іншого - згу- ртування протестантів, зацікавлених за будь-яку ціну зберегти захо- плені багатства. Слід врахувати і загальноєвропейську контрреформацію, яка роз- почалася в XV] ст. Однак не можна зводити причини кровопролит- ної війни І 616 - 1648 рр. лише до релігійної боротьби, Причини Тридцятилітньої війни складні. Тут і боротьба за пану- вання на Байта ці, яка втягла у війну Данію, Швецію і декілька німець- ких держав; і боротьба Чехії за національну незалежність; і боротьба Франції за розгром Габзбурзького блоку; і боротьба Іспанії з буржуа- зною Голландією, і територіальні домагання німецьких держав тощо. Імператор Рудольф II (1575-1612) захищав єзуїтів І з радістю ві- тав би повну реставрацію Римської церкви по всій Німеччині. По-
114______________л^яілги в'язаний спорідненими зв'язками з іспанськими Габсбургами, Рудо- льф II підгримував тісний союз католицьких князівств Німеччини з Іспанією. Протестантські князі. Німеччини в 1608 р. .утворили Євангелічну унію, поставивши на чолі неї одного з курфюрстів -ФрІдріха Рейн- ського. , Під керівництвом Максиміліана Віїтельсбаха (Баварського) у 1609 р. склався союз католицьких держав Німеччини - Католицька ліга, якій покровительствували папа та іспанський король. Єванге- лічна унія одержала підтримку кальвіністської Голландії, католиць- кої Франції Й англіканської Британії. Таким чином, суперечка за це- рковні землі в Німеччині перетворювалася на європейську, війну. Ін- шими словами, у цій війні брали участь багато країн, які об’єдналися у два блоки: габсбурзький і антигабсбурзький. Якщо габсбурзький блок виступав під прапором католицизму, то антигабсбурзький (осо- бливо спочатку) - протестантизму. ' Тридцятилітня війна поділяється на чотири періоди: чесько- пфальцький (1618-1623) - чеське повстання проти Габсбургів, іцо* закінчилося поразкою чехів у 1620 р. поблизу Білої гори; датський (1625-1629) - війська габсбурзького блоку (під командуванням А. Валленштейна і І. Тілле) завдали поразки Данії, датські війська були вигнані з території Німеччини; шведський (1630-1635) - шведська армія під командуванням Густава III Адольфа вдерлася до Німеччи- ни, вона здобула перемоги при Брейтенфельді (1631) і ЛютценІ (1632), однак зазнала поразки при НердлінгенІ (1634); франко-швед- ський (1635-1648) - визначалася явна перевага антигабсбурзької коаліції з вступом у війну Франції. Підсумком став крах реакційних планів Габсбургів щодо створення «світової імперії» і підпорядку- вання їй європейських держав. Тридцятилітня війна 1618-1(48 рр. Гамбурзький блок АнТіїїДбсбурзькніі блок | Католицькі князі Німеччини?] І Протестантські князі. Німеччини,! Іспанії. Австрії Франції, Швеції, Данії Річ Посполита, Країни підтримки /Англія, Голландія Святий престол \ ' / Росія \ Така тривала війна була можливою тільки за особливих умов ре- крутування й утримання солдат. З 20-х по 40-вІ роки XVII ст, вся
ВХУІ-НГУШ/ЙЯЄАДЖММІХГІІСШ- 115 Німеччина перетворилася на дивовижний за розмірами військовий табір. Молодики, які набиралися вербувальниками, були виходцями практично з усіх європейських країн: тут боролися італійці, хорва- ти, поляки, угорці, валлони, голландці, французи, англійці, шотлан- дці, ірландці та ін. Ці люди легко переходили з одного табору в ін- ший, їм були байдужі політичні Інтереси, через які сперечалися го- сударі та володарі. Для найманців було абсолютно байдужим і релігійне питання. Рішельє писав, що «люди всіх віросповідань ма- зали чоботи священним єлеєм, ламали ікони Богоматері, топтали хліб Причастя і стріляли по розп’яттю». Платили солдату по суп небагато, але він брав у країні усе, що хотів, тим більше що по закінченні війни йому загрожували повне безробіття й зубожіння. Цих солдатів практично неможливо було тримати в дисципліні. Після будь-якої перемоги або взяття міста вони перетворювалися на звірів, часто знищували все чоловіче населен- ня і, забрарши здобич, спалювали все селище. Цілі області, розгрог млені військами всіх партій: Саксонія, Сілезія, Бранденбург, Швабія були перетворені на сумні пустелі, які після війни треба було заселя- ти заново. ВестфяльськпіІ мирний договір 1648 р. Переданім Ш&ецїї Західної і частини Східної Померанії, збережем* ля цільностей ганзейських міст, вступ Швеції до складу Священно? Римської імперії вихід зі складу Священної' Римської імперії Швей- царії і Об'єднаних провінцій (з визнанням їх суверенітету), терито- рій льні компенсації Бранденбургу і Мекленбургу за рахунок секуля- ризації єпископських володінь, закріплення секуляризації церковних земель, яка відбуласят зрівняння у правах християнських конфесій у Німеччині, скасування права князів на визначення віросповідання підданих, приєднання Ельзасу до Франції і Верхнього Пфальііу до Ба нари. Єдиним виходом з нескінченної війни було винагородження іно- земних держав за рахунок Німеччини і визнання рівноправності усіх релігійних партій в межах країни. 24 жовтня 1648 р. був підписаний мирний трактат, що одержав назву Вестфальського. За його умова- ми була перекроєна карта Європи. Франція одержала частину Ель- засу на Рейні, за нею остаточно визнавалися три єпископства - Мец, Туль і Верден, передані ще в XVI ст. Шмалькандеиськими князями
Ц0__________________Рвади УН____________________ королю Генріху II. Швеція здобувала частину Померанії з гирлом Одри (місто Щецин) і гирлом Везера. Шведський король, як герцог ПомеранськиЙ, ставав князем Імперії, що надавало йому широкі можливості для втручання у внутрішні справи Імперії. Щедро був винагороджений Бранденбург, який одержав частину Померанії, се- куляризовані єпископства Гальберштадт, Мінден, Камін. Бранден- бург став Балтійською державою. Секуляризовані землі одержав ге- рцог Мекленбурзький. Пфальцграфу Рейнському був повернутий курфюрстський титул, визнаний і за Баварським герцогом; відтепер курфюрстів стало 8 (у 1692 р. герцог ГанноверськиЙ також одержае курфюрстський титул і курфюрстів стало вже 9). Швейцарія і Голландія були урочисто проіюлошені незалежними державами. Священна Римська імперія германське? нації після Вестфальського миру (164Я р.)
________НІМЕЧЧИНА Я т - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст. 117 За німецькими князями був визнаний повний суверенітет (Іапсіезіїоііе'й); усі вони,, незалежно від рангу чи титулу, величини дер- жави, одержали право укладати будь-які союзи, самостійно вести внут- рішню і зовнішню політику. Заборонялося лише вести війну проти ім- ператора. Фактично ця заборона часто порушувалася. Імператор втра- тив будь-який авторитету спільних справах Німеччини. Але й рейхстаг не мав ніякої сили: для вирішення спільних справ у ньому була потріб- на не більшість голосів, а одноголосність трьох курій, курфюрстів, ін- ших князів і міст, що було практично недосяжним. Для вирішення релі- гійних питань не Існувало взагалі законного способу І релігійні питан- ня вирішувалися згідне з Аугсбурзькими умовами 1555 р. Весь порядок був ніби розрахований на бездіяльність імперії в цілому і на самостійність її складових частин. Князі перестали самі з’являтися на рейхстаг і надсилали туди своїх уповноважених. Те- пер імперія існувала лише за інерцією. Німеччина розпалася на сот- ні держав. Князівський абсолютизм тріумфував. На відміну від ве- ликих кра^н Європи, де абсолютизм був історично прогресивним яви- щем, князівський абсолютизм у Німеччині не мав ані найменших ознак прогресивності. Така ситуація склалася у зв’язку з тим, що, по-перше, він формувався не в рамках всієї імперії, а в межах окре- мих князівських володінь; по-друге, він став вираженням повного торжества феодальної реакції, її перемоги над буржуазним рухом і підпорядкування слабкої німецької буржуазії князям, у той час як в інших країнах утвердження абсолютизму було результатом тимча- сової рівноваги сил між дворянством та буржуазією. Контрольні питання 1. Поясніть особливості економічного й політичного становища Німеччи- ни на початку ХУН ст. Дайте характеристику соціальноїструктури суспільства. 2. З’ясуйте особливості становиш католицької церкви в Німеччині. 3. Укажіть на причини опозиційності католицькій церкві різних соціа- льних сил у Німеччині. 4. Розкрийте специфічні риси гуманізму в Німеччині. 5. Зробіть порівняльний аналіз учень Лютера і Мюнцера. 6. Поясніть причини Селянської війни в Німеччині та її характер. 7. Дайте оцінку історичного значення Реформації й Селянської війни в Німеччині. 8. Перелічіть передумови Тридцятилітньої війни. 9. Подайте періодизацію Тридцятилітньої війни й охарактеризуйте кож- ний з її періодів. 10. Охарактеризуйте Вестфальський мирі його значення для Німеччини.
Розділ VIII НІМЕЧЧИНА НАПРИКІНЦІ XVII - у XVIII ст. і. лмломгашк ашткяк ніікччш « хун-хуш сш. аявпаяя ичшикпрг-пггимиІшжАвк Після .закінчення Тридцятирічної війни Німеччина залишилася великим полем, на якому європейські держави час від часу вирішу* вали свої суперечки, зіштовхувалися ворожі .армії, втягуючи в про* тистояння ті чи Інші німецькі держави. Міжнародний авторитет ім- перії впав остаточно. Могутня Франція створила особливі «палати приєднань», які спеціально вишукували «права» Французького ко- ролівства на землі імперії. У 1681 р. Людовнк XIV без будь-яких негативних наслідків для. себе захопив Страсбург, який з того часу перейшов до Франції. Лише на півдні Імперія могла вести війну з Туреччиною, але вела її головним чином Австрія. За допомогою Венеції, Польщі і Росії Австрії спочатку вдалося потіснити Туреччину і за Карловацьким миром (1699) одержати Угорщину (Габсбурги з 1526 р. носили ти- тул угорських королів, хоча значна частина Угорщини була турець- кою провінцією). Угорщина була своєрідним позаімперським воло- дінням Габсбургів. У цілому Священна Римська імперія германської нації являла собою строкатий конгломерат народів і релігій. -Якщо деякими землями Імперії володіли іноземні государі (королі Фран- ції, Швеції, а пізніше Й Англії, королем якої став курфюрст Ганнове- ра), то курфюрст Бранденбурга з будинку Гогенцоллернів володів Пруссією, яка не входила до Імперії, власник земель Австрійського будинку Габсбургів, король Богемії, був королем Угорщини, що та- кож не входила до складу Імперії. Таким чином', остання.являла со-
дмшіздгімі иляткіяу хуп-г хгшал. бою співтовариство окремих держав, з'єднаних деякими загальни- ми інститутами й установами, і в першу чергу кайзером (Імперато- ром) - Символом єдності князів І держав. Імператор обирався коле- гією духовних і світських курфюрстів на чолі з Майнцьким архієпи- скопом. Імператор до кінця існування Імперії був, за рідкісними винятками, представником династії Габсбургів (Австрійського бу- динку), а отже, знаходився у Відні. Колегія курфюрстів (рада кур- фюрстів) складала першу курію, якою управляв Майнцький архієпи- скоп. Другу курію складала рада князів (світських і духовних), які володіли 100 голосами; а третю курію - рада міст, куди входили наприкінці існування Імперії представники від 51 імперського міс- та. 3 1663 р. рейхстаг з посланців князів постійно засідав у м. Реге- нсбурзі. В Імперії існували більше 300 світських і духовних князівств, 51 імперське місто і 1475 імперських лицарів (у другій половині XVII ст.)^ що також вважалися «суверенами». Володіння багатьох князів, у тому числі Й таких великих, як курфюрст Бранденбурга, складалися з частин, розкиданих по Імперії і навіть поза її межами. У середньому одне князівство займало територію, що не переви- щувала 20 - 25 кв. км. Прикладів таких карликових держав безліч (у Саксонських землях їх було близько 20. на території колишньої Фра- нковії - 29, у Вестфалії - 52 і т. д.). Зовнішня політика правителів німецьких держав була у цілому -згубною для країни. Національні Інтереси Німеччини продавалися іноземним державам. Усе це відбувалося на тлі великої європейсь- кої ПОЛІТИКИ. Протягом XVIII ст. головними конфліктами між європейськими державами були боротьба Англії і Франції за морську Й Колоніальну гегемонію, Росії - за вихід до Балтійського і Чорного морів, що зі- штовхувало її, насамперед, зі Швецією й Османською імперією, Австрії й Пруссії - за превалювання в Німеччині. Війна за іспанську спадщину (1701-1713) була великою загаль- ноєвропейською сутичкою за розподіл Іспанських володінь. Приво- дом до неї' була смерть останнього Габсбурга на іспанському троні - бездітного короля Карла II. Претендентами на Іспанський престол були представники Франції, Священної Римської імперії І Пруссії. Згідно з заповітом Карла II, який намагався уникнути розподілу іс- панських володінь, корона повинна була перейти до онука францу- зького короля Філіпа Анжуйського. У 1700 р. він став Іспанським
120 ЯиоМГШ королем Філіпом V, а в 1701 р. - спадкоємцем французького трону. Це означало надзвичайне посилення І без того грізної Франції. Про- ти Людовика XIV (1638-1715) об’єдналися Англія, Голландія, Свя- щенна Римська імперія, Пруссія й інші держави. Уся територія Європи від Вісли до Атлантичного океану пере- творилася на арену військових дій. За Утрехтським (1713) і Рашта- дтським (1714) мирними договорами Філій V був визнаний Іспансь- ким королем, але відмовився від прав на французький престол. Ім- ператор Священної Римської імперії Карл VI одержав іспанські володіння в Нідерландах і Італії (Неаполітанське королівство, час? тика Тоскани і герцогство Міланське). Пруссію визнали королівст- вом, у підпорядкуванні Англії виявилися ряд іспанських володінь у Північній Америці, контроль над іспанським Гібралтаром. У 1714 р. ганноверський курфюрст став англійським королем. Таким чином, коралі Данії, Швеції й Англії, будучи в підпорядку- ванні імперії, виявилися спроможними використовувати свої полі- тичні важелі та вплив в Інтересах власних держав, безкарно втруча- тися в справи імперії. Королями Польщі стали саксонські курфюрсти. Політична роздробленість країни дійшла кульмінаційного моме- нту. Крім того, у країні цілком були відсутні які б то не були економі- чні умови для політичної централізації. Гегель охарактеризував по- літичний устрій Німеччини того часу як «конституційну анархію». Найбільш значними абсолютистськими державами імперії були Пруссія й Австрія. Між ними вже тоді розпочалося суперництво за політичне лідерство в Імперії. (Пруссія була утворена в XVII ст. за рахунок возз’єднання Бран- денбургу на Середньому Одері з містом Берліном І власне Пруссії між Нижньою Віспою й гирлом Німану з м. Кенігсбергом, що ко- лись були землями Тевтонського ордену. У грудні 1510 р. молодий Альбрехт Гогенцоллерн був обраний великим магістром Тевтонсь- кого ордену. Через 15 років на землях ордену перемогла Реформа- ція. Прийнявши лютеранство, Альбрехт оголосив секуляризацію орденських володінь і перетворення їх на світську державу. Так у 1525 р. виникло герцогство Пруссія з центром у м. Кенігсберзі під спадкоємною владою Гогенцоллернів. Як герцог Пруссії, курфюрст був васалом Польщі. Після смерті в 1618 р. сина Альбрехта, який не мав нащадків-чоловіків, Пруссія була успадко вана бранденбурзьким курфюрстом Іоганном Сигізмундом (1608-1619) як главою раду І до
яилтчкял яляміїикшхун-у хушош. 121 того ж зятем покійного герцога. Він і об’єднав Бранденбург І Прус- сію. Крім того, отримав у спадщину ще й невелике володіння по обидва боки Нижнього Рейну (Клеве). Ці три розрізнені території окреслили кордони пізнішої держави, яка згодом заповнила пробіли між ними. 1657 р. курфюрст Фрідріх ВІльгельм скористався війною ан- тишведської коаліції (Росія, Австрія, Польща, Данія, Голландія) проти Швеції, а потім перейшов на бік Польщі, отримавши від неї згоду на перехід Прусської держави до Бранденбургу за повного суверенітету курфюрства. Таким чином, герцогство перестало бути леном Польщі. Тяжка спадщина дісталася Фрідріху ВІльгельму Прусському (1640-1688), якого сучасники і нащадки називали «великим курфю- рстом». Країна, розорена Тридцятилітньою війною, нагадувала ве- личезну рану, яка кровоточила. Вона була спустошена, розорена, обез- люднена. Землі перетворювалися на пустелю. Нечисленне селянст- во, яке вЙжило, піддавалося повторному закріпаченню. Селянство втрачало спадкоємне право на землю. Процес захоплення селянсь- кої землі І вигнання з неї селян (Ваиег1е£еп) набув величезних роз- мірів. Зігнаний з землі селянин перетворювався на безнадільноґо городника, поденника. Відтепер він повинен був прашовати в маст- ім пана. Ще жахливішим було становище кріпаків. У XVIII ст.. панщина складала 5-6 днів на тиждень. Тут, у Пруссії, сформувалося феода- льне господарство особливого типу (СийНеггхсІїаЙ) - панщинне ве- лике господарство. Поміщик жив не за рахунок селянського оброку (як зазвичай на заході Й півдні Німеччини), а за рахунок прибутків зі свого власного господарства. ЦІ прибутки поміщику забезпечувала панщина, яку відбували залежні селяни. Так було закладено основи майбутнього прусськоі'о шляху розвитку капіталізму. У не менш важкому становищі знаходилися промисловість і тор- гівля. Це пояснювалося як різким скороченням робочих рук у містах (війна, чума, голод тощо), так І значним падінням обсягу виробниц- тва сільськогосподарської сировини. Внутрішній ринок практично був відсутній, а торговельні зв’язки із закордоном виявилися розі- рваними. За таких умов «великий курфюрст» змушений був шукати і зна- ходити прийоми і політичні рішення, спроможні швидко й ефектив- но змінити загальну ситуацію на краще.
122 ____________________Яааді* УШ_________________________ Фрідріх Вільгельм, курфюрст Бранденбурзі»- Кий. З голландської гравюри І- Голе Багато що з його «державного інвен- таря» було сприйнято нащадками. Розоре- на земля потребувала робочих рук. Праг- нучи заселити території, Фрідріх ВІльге- льм став на шлях активного залучення на свої землі переселенці в Лїезглузді релігій- ні гоніння у Франції (скасування в 1685 р. Нантського едикту) призведи до пересе- лення в Пруссію 20 тис. французьких гу- генотів. Також приймалися вигнані з Ав- стрії протестанти. Взагалі правителі Пруссії не зважали на віросповідання, коли мова йшла про виробників. Також пе- реселялися тисячі біженців з Іспанських Нідерландів. Голландські поселенці створили тут зразкові ферми, розвивали садівництво й городництво. Серед прибулих було чимало аристократів, купців, інтелігенції, але малися й численні талановиті ремісники, які привезли сюди свої капітали, навички й секрети майстерності, культуру виробництва. їх внесок у економіку країни був значним. Фрідріх Вільгельм докладав багато зусиль для розвитку промис- ловості. Його підтримкою користувалися зароджувані цехи й ману- фактури. За наказом «великого курфюрста» будувалися нові дороги, прокладалися канали, створювався флот. Він вважав, що «промис- ловість І торгівля суть головні опори держави». У Пруссії наприкін- ці XVII ст. діяла державна пошта, здійснювалися пасажирські пере- везення між містами. Як освічена людина, великий курфюрст відкрив багато шкіл. Бе- рлін, який ще в роки Тридцятилітньої війни був запиленим гарні- зонним містечком, став при ньому значним культурним центром. Уні- верситет і публічна бібліотека, видавництво газет і книжкові мага- зини примножили славу прусської столиці й самого курфюрста. Однак більш вагомою в діяльності ФрІдріха Вільгельма, цього справжнього творця Прусської держави, була сформульована й успі- шно реалізована ним зовнішньополітична концепція. Важливим її складовим елементом була армія. Кожна з численних німецьких дер- жав її звичайно мала. Але Пруссію від інших держав відрізняла до- мінуюча роль армії, що неминуче повинно було привести до міліта- ризації всього суспільства. Одного разу курфюрст заявив, що «на
_________НІМЕЧЧИНА НАПРИКІНЦІ ХПІ - У хуііі <мь 123 мечі й науці повинне бути засноване значення цієї держави без ми- нулого, з одним майбутнім», і розпочав реалізацію своїх державних задумів. До кінця його правління невелике наймане військо пере- творилося на 30-тисячну дисципліновану армію, яка власне склада- ла приблизно 3 % від усього населення держави. Вся військова сис- тема зазнала радикальної реформи. Орієнтацією на рекрутський на- бір був нанесений удар по «регіоналізму», здійснювалася своєрідна уніфікація армії, створювалися офіцерські школи, вводилася жорст- ка регламентація служби. Врешті все це сприяло перетворенню ар- мії на професійну. Армія повинна була забезпечувати принцип його зовнішньої по- літики. Саме цей принцип породив численні однотипні епітети, яки- ми сучасники нагородили Фрідріха ВІльгельма; «порушувач миру», «найхитріший лис Європи» тощо. Мова йде проте, що ФрідрІх Віль- гельм завжди дотримувався одного життєвого правила, згідно з яким «ніякий^оюз не повинен далі зберігатися, якщо він досяг своєї мети, І ніякого договору не обов’язково дотримувати вічно». Іншими сло- вами, зовнішня політика Фрідріха ВІльгельма як глави порівняно невеликої держави полягала в тому, щоб завжди бути на боці більш сильного. Великий курфюрст вміло користувався протиріччями МІЖ великими державами того часу. Промислові цілі вказували прусським правителям характер і на- прямок їхніх воєн і витрат. Головні ріки Північної Європи були спря- мовані на північ, впадаючи у Північне та Балтійське моря: Прусська держава була створена з багатьох клаптиків майже на всіх цих рі- ках - Німані, Віслі, Одері, Ельбі, Везері й Рейні. Але майже скрізь прусська територія розташовувалася в середній течії рік, тим часом як гирлами володіли інші німецькі держави, а частково шведи, які отримували прибутки з вивізних пошлин. Політика Пруссії поляга- ла в тому, щоб оволодіти низовинами і виходами до моря заради збуту своїх продуктів і прямих торговельних стосунків з морськими державами. Там, де Пруссія не могла сподіватися на військові успі- хи, вона шукала дружби й союзу. Через постійні порушення курфю- рстом своїх союзницьких обов’язків Людовик XIV назвав його «най- більш віроломним з усіх віроломних васалів». Проте держава тери- торіально зростала й міцніла. Головним досягненням Фрідріха ВІльгельма, курфюрста Брацден- бурзького, було створення із розрізнених між собою володінь єдиної території, об'єднаної функціональною діяльністю Державного апарату.
124 Ролям ии Курфюрст Фрідріх Вільгельм зламав жалюгідну опозицію станів у ландтазІ, знищив автономію міст, підірвав самостійність дворянс- тва. Дворяни, вручивши владу в руки самодержавного короля, вина- городили себе безмірною владою над селянством. При ньому скла- лася абсолютистська система правління. Його постійна армія не тіль- ки підсилила позиції Бранденбург-Пруссії в Європі, але Й відігравала роль об’єднуючого фактора для досить віддалених одна від одної земель. Виникли передумови для формування так званого служиво- го дворянства, яке повинне було стати суттєвою опорою абсолютно- го монарха, і. пниліяня «лмгам шамешміа і (іііз-пі»). явмшчвл сясшлл арусшмї денкшш Й ПВЕЯМЕЯЯЯ АКОЛЮТЯМУ Спадкоємцем «великого курфюрста» став Його син Фрідріх*. Його єдине видатне політичне досягнення - придбання королівської ко- рони. На думку Фрідріха II, Його дід був «великий у малому і малий у великому». Саме географічне положення Бранденбург-Пруссії І сила армії могли перетворити його для сусідів або на важливого союзника, або на небезпечного супротивника. Вихо- дячи з цього, курфюрст фрідріх III зробив висновок про. МОЖЛИВІСТЬ свого сходження на. королівський престол. Імператор вперто ухиляв- ся від позитивної відповіді на це питання, небезпідставно побоюю- чись подальшого посилення курфю- рста Бранденбург-Пруссії. Фрідріх І, .король Прусський Зрештою згоди імператора на отримання ним королівського титу- лу фрідріх І домігся у зв’язку з питанням про іспанську спадщину. Імператор не тільки взяв зобов’язання визнати Фрідріха королем * Роки правління курфюрста Бранденбурга Фрідріха [II (1668-1713) (з 1701 р. - король Пруссії Фрідріх І)
_________вииччіші мшгякшш хун-гхушєт. 125 Пруссії, але й переконати інші держави підтримати це рішення. У свою чергу ФрідрІх обіцяв у випадку війни надати кайзеру 8-тисяч- не військо і підтримати Габсбурга на наступних виборах імперато- ра. Коронація Фрідріха відбулася 18 січня 1701 р. у Кенігсберзі, у Східній Пруссії,тобто поза межами Священної Римської імперії. Королівська гідність, безсумнівно, посилила позиціїФрідріха ІІ все- редині і поза межами Імперії. Оскільки Пруссія не входила до складу Священної Римської імпе- рії, ФрідрІх І мав можливість надавати прусські контингенти як у роз- порядження імператора, так і його супротивника. Королівський титул врешті приніс Пруссії повну незалежність від Польщі. Однак Західна Пруссія залишалася під польським суверенітетом і розділяла володін- ня Фрідріха І на дві частини, що слугувало підставою для наступних експансіоністських домагань Пруссії по відношенню до Польщі. ФрідрІх І не був за своєю сутністю військовим, але збільшив ар- мію до 40 тис. чоловік. За його правління регулярно засідала Таємна військові рада. Величезні витрати на утримання військ і неймовір- на розкіш королівського двору завдали величезних збитків держав- ній скарбниці. Однак у тих межах, що йому дозволяли бідність і роз- киданість його володінь, ФрідрІх І зробив багато для розвитку мис- тецтва, науки й освіти. Так, за його задумом були засновані університет у Галлі і Берлінська Академія наук, а побудовані при ньому споруди визначали архітектурний вигляд Берліна аж до кінця Другої світової війни. Прусські королі в XVIII ст. у внутрішній І тим більше у зовніш- ній політиці дотримувалися визначених великим курфюрстом при- йомів: лавірували між європейськими державами. Об’єднуючись з Росією проти Швеції, потім проти Польщі, вони на цілком законній підставі підтримували свого Імператора, тобто Австрію, проти Фран- ції, а при нагоді без усякого закону І права спиралися на Францію проти Австрії і в моменти загальних ускладнень відривали собі нові території. Для таких моментів малося 90-тисячне військо. Пруссія, яка займала за чисельністю 13-те місце в Європі, мала четверту за чисельністю в Європі армію. У цій державі «війна складала національну індустрію», вона фа- ктично стала головною «галуззю економіки і джерелом поповнення скарбниці». Оскільки нові землі давали нових платників податків, дозволялося переселя''и туди частину зайвого населення. У той же час армія поглинала половину фінансів країни.
120 Розділ УШ Король Фрідріх Вільгельм І (1713—1740) утворив «Вище управ- ління фінансів, військових справ і доменів», що державна інститу- ція покликана була контролювати прибутки й витрати держави. Ко- роль був строгим І домагався беззастережного виконання усіх своїх наказів. На відміну від батька,- Фрідріх Вільгельм і був ощадливим до скнарості, ненавидів пишність І марнотратство, які процвітали при дворі, вважаючи, що вони ведуть до руйнування держави. Чиновни- кам було покладено невелике жалування, але від них вимагалися сумлінність, точність і повна віддача себе роботі. Робочий день роз- починався о 6-7 годині ранку й завершували його пізно ввечері. Найменше залізнення загрожувало великим штрафом. Суворо кара- лися хабарництво й казнокрадство. Сам король невтомно працював і намагався скрізь встигнути, час від часу роблячи раптові поїздки по провінціях. Нерідко він сам втру- чався в судочинство. Територіальна роздробленість і економічна відсталість держави Гогенцоллернів посилювали їх прагнення до приєднання більш роз- винених областей. У країні відбувався помітний розвиток лише тих галузей промисловості, які були пов’язані з військовими постачан- нями - виробництво зброї і сукна для обмундирування. Фрідріх Віль- гегіьм І, ставши королем, розпочав докладати чимало зусиль для те- риторіального розширення своєї держави. Так, він домовився зі шве- дами про те. що до кінця Північної війни Штеттін буде зайнятий прусськими військами, оскільки самі шведи були вже неспроможні протидіяти російській армії. Надавши шведам ніби дружню послу- гу, Фрідріх Вільгельм не тільки не збирався йти звідти, але й був сповнений рішучості навіть за дбіїомогою зброї привласнити ще велику частину Передньої Померанії. У 1714 р. він підписав секрет- ний договір з російським царем Петром 1, згідно з яким він міг заво- лодіти Передньою Померанією до Пеєне. У 1720 р. підтиском Анг- лії Пруссія уклала договір зі Швецією і розірвала союз з Росією. Від Швеції до Бранденбург-Пруссії перейшла частина так званої Ста- рої Передньої Померанії. Таким чином, у даних випадках було про- демонстровано вміле сполучення дипломатії та військової сили. Військова сила застосовувалася Й усередині країни для боротьби з виступами селян,-ремісників, підмайстрів тощо. (Дуже тяжкий по- датковий прес і розвій кріпосництва не могли не викликати соціаль- ного протесту). Коли в 1717 р. у Котбусському окрузі близько 4 ти-
________ммхччккл кммитаилт-гхпиак, т сяч сербських селян відмовилися відпрацьовувати панщину на сво- їх поміщиків,за наказом короля війська жорстоко придушили повс- тання. За його ж розпорядженням у 1731 р. солдати, зносили старі будинки в Берліні, щоб примусити жителів до побудови нових буди- нків, які б відповідали зовнішньому вигляду великого міста - рези- денції короля. У цілому Фрідріх Вільгельм І проводив тверду меркантильну політику, усіляко перешкоджав увезенню поварів через кордони для того, щоб максимально зменшити відтік грошей поза межі держави. Одночасно велику увагу він приділяв розбудові аріиії, отримавши за це прізвисько «короля-солдага». У той же часу 1717 р.було'введено обов’язкове шкільне навчання, а в 1715 р. заборонені процеси Проти відьом. За Фрідріха Вільгельма 1 королівський абсолютизм став всеохоп- люючим, король постав будівничим прусської військово-чиновни- цької держави з повною централізацією управління, коли офіцерсь- кий корпус армії і чиновництво складали дворяни, а традиційними якостями як прусського офіцера, так і прусського чиновника стали непохитна вірність королю І безумовне виконання своїх обов’язків. 3. П9ЛІТККА 9РІЛМХЛ И КАМКВГа Його наступник Фрідріх II (1740-1786) був далеко неординар- ною людиною. Стосовно власних інтелектуальних інтересів Фрід- ріх був набагато вищим за інших європейських монархів, професій- но займаючись літературою, філософією, музикою. Він написав ве- личезну кількість спеціальних досліджень («Генеральні принципи ведення війни», «Про німецьку літературу», «Критика «Системи при- роди» (Гольбаха), «Історія Семирічної війни»). Його політичне Й осо- бисте листування складає десятки томів. Виявляючи помітну віро- терпимість і навіть наближаючись до атеїзму, він розпочав листува- тися з Вольтером. Водьтер навіть мешкав у нього в Потсдамі як гість протягом 1750 - 1753 рр. У 1745-1747 рр. за малюнком короля архітектор Георг Кнобельс- дорф побудував у Потсдамі палац Сан-Сусі. Король грав на флейті і складав музичні твори різноманітних жанрів. Він не приховував вла- сних симпатій до французького Просвітництва.
128________________ЯаадМ У№____________________ ФрідрІх ІІ (Великий) - король Пруссії (1712-1786). Карнім Похапна Хайнріха КрісНана Франка (1763) Але ця зовнішність «короля-філо- софа», «корогя-реформатора» дуже слабко приховувала деспотичні звич- ки можновладного князя* який виріс у патріархально-чиновницькій обста- новці. З Іменем Фрідріха 11 та роками його правління пов'язують політику «просвітницького абсолютизму», ФрідрІх тлумачив буржуазні дер- жавно-правові теорії у феодальному дусі І використовував їх для ідеологі- чного обґрунтування свого пануван- ня. Проведені ним реформи обмежу- валися сферами юстиції й культури, шляхом реформ він намагався вийти з кризи феодальної системи* коли зро- стаючі елементи нового класу буряту азІЇ мріяли про здійснення своїх спо- дівань усередині Існуючої системи. ФрідрІх II проводив реформи в галузі управління, продовжував здійснювати меркантилістську по- літику; при ньому засновувалися мануфактури, відкривалися банки, будувалися канали, здійснювалося велике будівництво в Берліні й Потсдамі, поліпшувалася освіта* широко пристикувалася віротерпи- мість. Просаггмнцький абсолюти-м Державна система, орієнтована на загально національну консо- лідацію, гнучку асиміляцію нових соціальних груп, у тому числі Й через проведення протекціоністської політики, підтримку просвіт- ницької ідеології, проведення загальнонаціональної експансіоніст- ської зовнішньої ПОЛІТИКИ. У той же час* будучи великим шанувальником французької мови, ФрідрІх II, за його власним визнанням, німецькою говорив «як кучер». Він так і не зрозумів значення Тете і Канта для.куль- турного розвитку країни» навіть наприкінці свого життя вислов- люючись досить зневажливо про німецьку літературу. Сама кон- фесіональна терпимість Фрідріха II пояснювалася прагненням
________татям клшчиїшшхіні-у ти<ж. іх> збільшити населення країни з фіскальними цілями, в Інтересах її промислового розвитку і розширення можливостей рекрутуван- ня солдат. «Фрідріх Великий, - писав один з його чиновників, ~ сам управляв усіма колесами державного механізму. Міністри письмово перепитували його про накази, і він одним розчерком пера вирішував як найважливіші справи, так і найдрібніші по- дробиці...» У Фрідріха не було міністра, який би складав для ньо- го бюджет. Він сам був своїм міністром фінансів і контрольною палатою. Серед досягнень фрідріховської епохи особливе місце займає Прусське земське уложення. Воно стало найбільш значним (і за зна- ченням, І за обсягом) зводом права епохи «просвітницького абсолю- тизму». У ньому на нових принципах було узагальнене все наявне право. 14 квітня 1780 р. спеціальним указом король поставив за обов’я- зок уряду в особі канцлера). X. Кармера розпочати загальну рефор- му юстиції, у тому числі здійснити загальну кодифікацію права, пе- реклавши його на німецьку мову. Були визначені і конкретні внутрі- шні завдання відновлення права: забезпечити єдність правоположень на всіх історичних територіях, спростити судовий процес, укласти кодифікацію на національній, німецькій, мові, оскільки Прусське королівство жило за законами старого земського права, римського права (особливо в питаннях карного права) І законодавства рубежу ХУН-ХУПІ ст. Тим часом для «просвітницького абсолютизму» було важливим представити державу як єдиного законодавця, підкорив- ши все Інтересам нової держави. «Загальне земське право для Прусських держав» (АІІ^етеіпев ЬапбгесЬї Гиг РгеизаізсЬеп Зіааіеп) по суті було зводом законів, які офіційно набули чинності з І червня 1794 р.,тобто вже після смер- ті Фрідріха II. Воно передбачало формальну рівність громадян пе- ред законом, свободу віросповідань і совісті, закріплювало стано- ву організацію суспільства (дворянство з правовими привілеями і вотчинними правами). Відповідно до Загального земського права у колишньому розумінні - кріпосництво скасовувалося, селянство звільнялося від усіляких особистих повинностей стосовно колиш- ніх своїх панів, але при цьому зберігалася залежність по землі від колишніх панів, виконання деяких повинностей на користь помі- щиків; селяни не могли без дозволу вотчинника займатися ремес- лом, йти на навчання, одружуватися, вони, як і раніше, підлягали
130 Ризяїл УНІ вотчинному суду пана. Третім основним станом було визначено бюргерство (міщани). Фрідріх II прагнув не допустити згону коронних селян Із зайня- тих ними ділянок. Тому за ними було встановлено спадкове право на землю. Уряд хотів зберегти від розоренню й поміщицьких селян. З цією метою Фрідріх II заборонив приєднувати селянські ділянки до панської землі; селянський двір не можна було навіть купувати, хоча б і за згодою селянина.Щя «охорона селян» не принесла вели- кої користі, тому що не була створена судово-адміністративна сис- тема нагляду за дотриманням королівських вказівок у цій галузі. За такої ситуації перевага сил залишилася га боці землевласників, заходи уряду пройшли здебільшого повз них і юнкерство продов- жувало розширювати свої володіння за рахунок селянства. Забо- рони проти згону селян більш-менш послідовно виконувалися тіль- ки в Сілезії. Фрідріх 1і Великий увійшов в Історію не СТІЛЬКИ СВОЇМИ ДІЯМИ в галузі законодавчих реформ, скільки успіхами своєї зовнішньої по- літикй. Ще будучи кронпринцом, Фрідріх у праці «АнтимаккІавеліж виклав власні погляди на різні види воєн, між тим цілком виправду- ючи розв’язання превентивних воєн. Він уважав, що «краще випе- редити самому, ніж дозволити випередити себе...» Тоді ці слова крон- принца не привернули до себе особливої уваги, але ставши королем, Фрідріх П негайно взявся за виконання своїх планів і розв’язав вій- ну проти Австрії за Сілезію. У результаті трьох воєн значна частина Сілезії стала прусською провінцією. Він виношував плани захоп- лень у Польщі, анексії Богемії І розраховував перетворити Курлян- дію на залежне від Пруссії князівство зі своїм братом на. престолі. Але особливо приваблювала Його одна з найбільш промислово роз- винутих німецьких держав - Саксонія. У серпні 1756 р, прусські війська вторглися в Саксонію І зайняли її територію, поклавши тим самим початок Семилітній війні, У ній зійшлися дві коаліції, які остаточно склалися вже в ході воєнних дій. Якщо Англія надавала Фрідріху II субсидії, вкрай йому необхідні, то «коаліція Кауніца», до якої входили, окрім Австрії і Франції, Росія, Польща, а пізніше і Швеція, йому протистояла. Саме в Семилітній війні (і 756-1763) цілком розкрився військовий талант Фрідріха. У безупинних походах він встигав по черзі до всіх кордонів, випере- джав супротивників швидкими переходами, давши їм десять вели- ких битв, з яких три програв. На четвертий рік війни, унаслідок не-
_________НІМЕЧЧИНА НАПРМКІНД1XVII -УХУШст, 131 личезиої переваги сил ворогів, становище Фрідріха стало критич- ним; росіяни зайняли Східну Пруссію* австрійці - Сілезію* король був затиснутий у виснаженому центральному краї. Його врятували дві обставини: смерть ворожої йому імператриці Єлизавети Петрів- ни (1761) і воцаріння Петра III, великого шанувальника прусського короля, 3 часом після виходу з союзу Франції, Фрідріх залишився віч-на-віч з єдиним ворогом - Австрією. У 1763 р. вони помирилися і Сілезія остаточно була передана Фрідріху Через 10 років він зміг порозумітися зі своїми недавніми ворогами, Австрією та Росією. Він спонукав їх до першого розділу Польщі (1772), будучи учасником цього великого східноєвропейського пограбування. Отримана ним Західна Пруссія на лівому березі Нижньої Вісли поелнувазійґСхідйу Пруссію з Померанією і Бранденбургом; головні області королівст- ва набули, нарешті, єдиної форми. До 2 млн населення, які були в державі на момент вступу Фрідріха на престол, додалися ще 3 млн нових підданих. ФріДріХ 11 зробив значний внесок у розвиток військового- мисте- цтва. Загалом, залишаючись у межах тодішнього способу ведення війни, він замінив і удосконалив стару тактику із застосуванням но- вих видів зброї. На кінець правління Фрідріха П його армія виросла до 195- 200 тис. чол. На її утримання йшло практично 2/3 державного бю- джету Фрідріх Н домігся перетворення своєї країни на велику європейсь- ку державу, яка змагалася за пальму першості з Австрією щодо прева- лювання серед німецьких держав. Австро-прусське протистояння пе- решкоджало формуванню в німецьких землях внутрішнього ринку і негативно позначалася на розвитку німецької торговельної буржуазії. Опорою прусського короля, крім вимуштруваної армії, був вели- кий бюрократичний апарат. Прусське чиновництво, виховане на тра- диціях «німецької вірності» і дисципліни, організоване за табелем про ранги, було зразком для інших держав Німеччини. Король ро- бив усе для захисту й охорони дворянства. У Пруссії були створені дворянські банки кредитування юнкерських маєтків під невеликий відсоток. Дворян цілком влаштовував залізний деспотизм короля, який надавав їм пільги, привілеї* чини, нагороди, військову здобич, славу, хоча й позбавляв їх деякої політичної свободи. Заходи держави, сгрямовані на запобігання руйнування селян, на охорону селянського господарства, спочатку насторожено
132____________________ ______________________________________ сприйняті юнкерами» не змогли похитнути влади поміщиків над селянами. Своєрідною була політика Фрідріха стосовно прусськоТ промис- ловості. З одного боку, він сприяв отриманню промисловістю не- обхідних робочих рук на мануфактурах (праця карних злочинців, жебраків, залучення до країни іноземних ремісників), 3 іншого боку, своїм указом забороняв застосування в промисловості машин, мо- тивуючи це иібито неминучим скороченням населення. Проводив політику меркантилізму погрожуючи стратою тим, хто намагався вивозити сировину за кордон; охороняв прусську промисловість високими митними поборами на іноземні промислові вироби; За- охочував розвиток сукняної, полотняної, шовкової, бавовняної, скляної, паперової промисловості» виробництва зброї. За наказом Фрідріха П в Пруссії споруджувалися канали і добротні шосейні дороги. Уряд Фрідріха II наклав на населення тягар податків» який за обсягами не мав рівних у Європі. Село платило прямий податок (так звану контрибуцію), місто - непрямі податки (акцизи). Дворя- ни були звільнені від податків. Фінансові труднощі змушували дер- жаву вдаватися до послуг монополій (регалій), які надзвичайно обмежували товарообіг. Сіль, кава, тютюн були оголошені регалі- єю корони. Режим дріб'язкового нагляду і прискіпливого втручання абсолю- тизму в усі галузі політичного, господарського і приватного життя - характерна риса Пруссії кінця XVIII ст їй була властива і своєрідна структура влади. У верхівках панували самодержавство короля, най- суворіша бюрократична централізація при повному мовчанні і по- корі з боку бюргерства, дворянства, церкви, армії, чиновництва, пре- си. Унизу, у селі» поземельне дворянство цілком панувало над се- лянством, До кінця XVIII ст. в роздробленій на безліч держав Німеччині зросла державна міць військово-феодальної Пруссії. Реформи не похитнули основ кріпосницьких відносин. Зародки капіталізму не здатні були розвинутися в сильний уклад. Не могла скластися німе- цька нація. Умовою перемоги капіталізму в Німеччині було подолання фео- дальної роздробленості. Однак у XVIII ст. це завдання не було вирі- шене.
шмеччияа влатшшш-утпсш. т Контрольні питання 1. Проаналізуйте політичну ситуацію в Німеччині після закінчення Три- дцятилітньої війни. 2. Охарактеризуйте систему обрання імператорів. 3. Назвіть основні етапи становлення Бранденбург-Прусської держави. 4. Подайте характеристику внутрішньополітичної діяльності прусько- го курфюрста Фрідріха Вільгельма. 5. Порівняйте правління Фрідріха Вільгельма 1 і Фрідріха II. Виокремте загальне й особливе в їх політиці. 6. Поясніть сутність «освіченого абсолютизму» Фрідріха II. 7. Розкрийте суперечливість меркантилістської політики Фрідріха П. 8. Виявіть особливості та їх причини у зовнішньополітичній концепції пруських королів.
134____________________________________________________ Розділ IX НІМЕЦЬКА КУЛЬТУРА. ЕПОХА ПРОСВІТНИЦТВА і. іаерим-ьшюФаькллтм аицщшо вркигкиківл Після підписання Вестфальського миру (1648) Німеччина пере- живала один із похмурих періодів своєї Історії. Тридцятирічна війна обернулася для Німеччини найбільшою економічною, політичною Г демографічною катастрофою, яка довела країну до спустошення і варварського становища. За умовами миру, як ми пам’ятаємо, німецькі держави були зму- шені піти на численні й принизливі поступки на користь більш роз- винутих європейських держав, змиритися з несприятливими, неви- гідними для подальшою розвитку місцем І роллю в загальноєвро- пейському порядку. Така ситуація на багато десятиріч наперед визначила уповільнений економічний і політичний розвиток Німеч- чини. Крім економічного руйнування й розвалу політичної структури Німеччини, Тридцятирічна війна призвела до страшного культурно- го здичавіння народу, глибокої культурної деморалізації різних ста- нів, до занепаду й деградації не тільки світського, але й релігійного життя. Та проте, незважаючи на цю найглибшу кризу за останні де- сятиліття XVII сг„ тут почали зароджуватися процеси, характерні для нового типу соціально-економічних відносин. Принизлива еко- номічна і політична залежність Німеччини від розвинутих країн так чи Інакше все ж приводила до поступового її втягування до загаль- ноєвропейського процесу капіталістичного розвитку. Ідея національної єдності, створення централізованої німецької держави стали своєрідною віссю, центром, навколо якого концепт-
________лмиимм дзаьгут. аюхл южатнніт іад рувалися Інтереси різних опозиційних прошарків німецького суспі- льства, що усвідомило власну відсталість в економічному, суспіль- но-політичному розвитку, у сфері науки, філософії, освіти. Саме в цей трагічний період історії Німеччини в ній відбувалися дуже спе- цифічні духовні процеси. Однією з характерних їх особливостей було те, що взаємостосунки та взаємонакладення власних релігійних тра- дицій, форм протестантського світогляду і запозичених ззовні у пе- редових країнах нових наукових і філософських ідей, ідеологічних настанов і форм свідомості буржуазії, яка піднімалася, вели до ви- никнення тут досить специфічного типу філософського світогляду. Цей «синтез» старого й нового, консервативного й передового, «свого» І «чужого» був однією з найбільш характерних рис німець- кого духовного життя даного періоду, і, що особливо важливо, ця барвистість і суперечливість не залишалися статичними. З розвит- ком просвітительського руху, викликаного не тільки впливом пере- дових країн Європи, але й внутрішніми процесами в економічному та політичному житті країни, усе більш переборювалися ізоляціо- нізм і роз’єднаність духовного життя Німеччини. Така була ситуація рубежу ХУП-ХУПІ ст. Вісімнадцяте століття - вік Розуму, руйнівного скепсису й іронії, століття філософів, соціологів, економістів. У цей час розвивалися точні природничі науки, географія, археологія, історія. Загальним для всіх країн Західної Європи була криза феодалізму, його ідеології, формування широкого суспільного руху - Просвітництва з його кри- тикою сучасної зіпсованої цивілізації І мріями про гармонію приро- ди і нової демократичної цивілізації, яка тяжіє до природного стану. При всій розмаїтості думок більшість мислителів сходилися в оцінці Просвітництва як передового, новаторського явища. Як течія суспільної думки, Просвітництво являє собою певну єдність. Воно полягало в особливому умонастрої. Мова йде насамперед про цілі та Ідеали Просвітництва, такі як свобода, добробут, щастя людей, мир, ненасильство, віротерпимість, критичне ставлення до автори- тетів, несприйнятгя застиглих догм. Саме різнодумсгво просвітителів, об’єднаних спільними цілями й ідеалами, стало передумовою виняткової плідності їх теоретичної ДІЯЛЬНОСТІ. Просвітителі походили з різних класів і станів. Різноманітними були й умови, у яких вони жили. У кожній країні просвітительський рух мав відбиток національної самобутності.
136______________________Ролд/д/X_________________________ Культура Просвітництва зародилася в Англії. Її джерела знаходи- мо у філософи Джона Локка (1632-1704). Саме він висунув ідею «природної людини». Локк уважав, що метою кожного суспільства є захист особистої свободи. Це твердження стало по-справжньому революційним і вплинуло на суспільні погляди передових мислите- лів багатьох європейських країн. У подальшому центром культури Просвітництва стала Франція. Вона відбивала насамперед інтереси третього стану, але ідеї Про- світництва мали, безсумнівно, більш широке значення. Підтверджу- ючи всесилля людського розуму, просвітителі піддавали його суду все минуле й сьогодення: закони І суспільні твердження, традиційні погляди - все виявлялося неспроможним перед цим судом. Просвітництво в Німеччині являло собою складне ^суперечливе явище вже через політичну роздробленість країни і різноманітність місцевих умов. По-перше, поширенню нових впливів сприяло інте- нсивне культурне життя провінцій. Монархи дрібних держав, не маючи можливості утвердити свій авторитет великодержавними методами, прагнули прославитися меценатством. Пошана, якою була оточена в Німеччині французька культура, також сприяла проник- ненню сюди просвітницьких ідей. Кожен можновладний князь намагався мати на своїй території університет; завдяки чому утворилася значна кількість науково-куль- турних центрів, що конкурували між собою. Німецька культура відрізнялася за змістом І характерними при- йомами від англо-французької: тут на першому місці знаходилися заняття не стільки природничими науками, скільки давньою літера- турою, історією Риму, Греції і раннього християнства. Німецькі вче- ні - переважно філологи, археологи, богослови-критики. З середи- ни XVIII ст. в науці і шкільному житті Німеччина переживає своєрі- дне «друге народження». По-друге, політична роздробленість Німеччини кінця XVII - XVIII ст. стосовно розвитку суспільно-політичної думки не відігра- вала однозначно негативної ролі: всередині численних і ізольова- них одна від одної держав виникали власні університети, школи й інші культурні та наукові центри. Це призводило до того, що в Німе- ччині, з одного боку, було відсутнє централізоване загальнонаціона- льне духовне життя, не було необхідних умов для вироблення ідей- но-теоретичної платформи, загального соціально-політичного І фі- лософського світогляду. Сепаратизм соціально-економічного і
________німецька лимьіум. ашхл яннмаитцпл та? політичного життя усередині феодально-князівських володінь поро- джував специфічний ізоляціонізм і підтримував провінційний тради- ціоналізм у сфері культурного й духовного життя. З іншого боку, це сприяло появі та розвитку відносно самостійних і стійких шкіл, усі- ляких груп і об’єднань місцевого значення, які тяжіли до вироблення власних теоретичних програм, створення надзвичайно різноманітної І навіть строкатої картини різних ідейних і наукових орієнтацій і на- прямків у німецькій думці кінця XVII ст. На цю обставину, щоправда, стосовно літературного життя Німеччини, указував Ґеге в «Поезії і правді». Але це мало місце й у сфері освіти, науки й філософії. Один із парадоксів німецького Просвітництва полягав у тому, що воно нерідко одержувало імпульси з боку правлячих верхів. У Прус- сії ініціатором публічного обговорення цих проблем виступав сам корбль ФрідрІх НВеликий. Не без старань влади однією з характер- них ознак німецького Просвітництва став його переважно теоретич- ний характер. Однак у Його активі значилися й окремі практичні спра- ви. V Пруссії просвітителі не тільки розробили важливу реформу освіти, але й домоглися її втілення. У результаті була розширена мережа початкових шкіл і створена система професійного навчання ремеслам, сільському господарству, торгівлі та державній службі. Німецьке Просвітництво своїми коренями сягає в Реформацію; воно виросло на антикріпосницьких ідеях Реформації, висунутих німецьким бюргерством. Не випадково, що розвиток прогресивної думки проходив переважно в протестантських землях Німеччини. Просвітительська діяльність відбивала протест проти феодальної роздробленості, проти абсолюгистської сваволі, проти релігійної нетерпимості. Перші просвітителі, які намагалися осмислити Історичні уроки Тридцятилітньої війни і вказати шлях до кращого майбутнього, з’яви- лися на німецьких землях наприкінці XVII ст. Серед них одне з про- відних місць по праву належить Християну Томазію (1655-1728). Юрист за освітою, Томазій невтомно поширював просвітительські ідеї, які будили громадську самосвідомість. Заперечуючи середньо- вічну схоластику, яка грунтувалася на вірі в авторитети, Томазій ви- магав; щоб пізнання світу було вільним від догматизму і керувалося тільки розумом. Для ТомазІя пізнання не було самоціллю. Тільки користь робила його наукою. У своїх лекціях і статтях Томазій розвивав основні положення ідеології, що цілком відповідала потребам буржуазії, яка тоді підні-
138________________________Розділ їх___________________________ малася, він доводив, що практичні знання І професійне уміння куп- ця й ремісника важливіші за далеку від житія вченість. Багатий ку- пець - кращий бюргер. Але багатство аморальне, якщо не вміти його правильно використовувати, а марнотратство веде до занепаду мо- ралі. З цього випливала проповідь ощадливості, яка отримала гаря- чу підтримку в бюргерському середовищі. Виходячи з принципів природного права, Томазій учив, що псі люди підлеглі однаковим фізичним законам. Звідси .Томазій робив висновок, що головне у вченні про суспільство - рівність, Він був активним захисником свободи совісті, виступав за терпиме ставлен- ня до всіх релігій, доводячи, що поняття «єретик» позбавлене юри- дичного сенсу, оскільки Його, породили тільки владолюбство і нете- рпимість духовенства. Велика заслуга Томазія в справі удосконалення університетської освіти. Будучи професором Лейпцизького університету, Томазій ви- магав, щоб професори надавали студентам широку освіту і в той же час були вихователями юнацтва. На заняттях він користувався сис- темою диспутів, привчаючи студентів до вільного висловлення вла сних думок. Для того щоб бути зрозумілим більш широкому колу слухачів, Томазій читав лекції німецькою мовою. Це було нечуване за своєю сміливістю нововведення, адже на той час академічного мовою вва- жалася латинська. Подальший розвиток просвітительські ідеї знайшли у філософії Християни Вояьфа (1679—1754). Вояьф був сином бреславського обробника шкір, виходцем з ремісничих низів. Він виявив неабиякі здібності ще в єзуїтській школі, після закінчення якої йому вдалося вступити до енського університету. У 1703 р. Вольф, захистивши дисертацію «Про практичну філософію за математичним методом», отримав у Галлі кафедру математики і природознавства. Тут Вольф зустрівся з Томазієм, просвітительська діяльність якого йому була близькою. Це був найбільш плідний період у житті Вольфа. Гегель цілком справедливо назвав Його «учителем німців». У 1723 р. Вольф у результаті доносу реакційної групи пієтистів був за велінням Фрідріха Вільгельма І вигнаний з Галле. Однак не- вдовзі йому вдалося одержати кафедру в Марбурзі, де він читав лекції з усіх розділів науки. У нього було багаго'учнів, серед них і М. В. Ламоносое, який цінував свого вчителя і листувався з ним після від’їзду до Петербурга. У 1746 р. Ломоносов переклав «Єксперимен-
________ніллхнькл культура. епоха проевітшщтва по тальну фізику» Вольфа на російську мову. Після сходження на пре- стол Фрідріха II Вольф зміг знову повернутися на кафедру в Галле. Вольф учив, що до кола трудового життя входить і духовне життя людини. Людина не тільки має право, але й зобов’язана розвивати свої духовні здібності. Поряд з ремісничою, селянською працею і Працею купця Вольф возвеличував працю вчених І письменників, творців духовних цінностей, і тим самим зробив важливий крок упе- ред порівняно зі своїми попередниками. Духовне життя людини, підкреслював Вольф, полягає в думках. Здатність ясно мислити за допомогою понять - є розум. Йому було доступним філософське пізнання. За допомогою розвинутої системи понять Вольф доводив, що тільки теоретичні абстракції й узагальнен- ня ведуть людське мислення до пізнання сутності явищ. Він створив декілька наукових і філософських термінів, які були творю сприйняті німецькою класичною філософією, а потім міцно вкорінилися у по- всякденному житті. Саме слово «поняття» (Ве^гіїТ) було введене Во- льфом, Те ж саме стосується таких категорій, як свідомість (Везуизв- Ізеіп), уявлення (Уог5іе11ип£), зв'язок (ХизаттепЬапсІ). Навіть слово «наука» (ХУіззепзсКаЙ). а також назви декількох наукових дисциплін, наприклад психологія, гносеологія й історія (СезсНсШе замість коли- шнього терміна Нізіогіе), були запропоновані Вольфом. ВІН уважав, що держава утворюється шляхом договору. Вона по- винна гарантувати громадянам, які передають їй свої суверенні пра- ва, постачання і безпеку, матеріально забезпечене щасливе життя. Громадяни ж зобов’язані працювати і нічого не робити такого, що зашкодило б державі. Вольф навіть допускав, шо у випадку невико- нання верховною владою договірного зобов’язання народ має право на опір. Але відразу ж: обмовлявся, що останньою гарантією Проти сваволі і будь-яких зловживань владою є Бог. Отже,- страх і віра в Бога повинні утримувати народ у покорі. Перші просвітителі надали поштовху руху, який з часом усе більш переборював обмеженіст ь проповідей Томазія і Вольфа, які не йшли далі обґрунтування вільної від релігії світської моралі, необхідності емансипації наукового знання. Німецькі просвітителі кінця XVII ст. - початку XVIIІ ст., виходя- чи з утілення розумного початку, вимагали звільнення особистості від влади будь-яких авторитетів, утверджували її самостійність. Од- ночасно вони настійливо впроваджували в культурне життя німець- ких держав німецьку мову, сприяючи усвідомленню бюргерством
140 Рляділіх.. власне національних інтересів. Але час Ішов І обмежуватися лише цнм було неможливо. На середину XVIII ст. просвітительська ідео- логія набула нових рис. її носії усе ближче підходять до вимог полі- тичного звільнення, ліквідації феодально-абсолютистських поряд- ків. На цьому етапі надзвичайно активну роль у Просвітництві по- чала відігравати німецька література, «батьком» якої, за визначенням М. Г. Чернишевського, був Лессінг. Готха/іьд Евфраїм Лессінг (1729-1781) народився в Саксонії в пасторській родині, навчався в Лейпцизькому університеті, де слу- хав лекції з філософії і метафізики. Будучи студентом, він захоплю- вався театром, вважаючи, що театр є краща трибуна для пропаганди ідей віротерпимості й іуманізму. Особливо яскраво талант Лессінга розкрився в його драматич- них творах. Філософи Просвітництва у своїх теоретичних роботах висунули на перший план індивідуальність, закликаючи її до звіль- нення від пут авторитетів. Але ця індивідуальність залишалася най- частіше абстракцією. Лессінг зробив індивідуальніст ь живою й ді- ючою у реальному середовищі, у визначену історичну епоху. У сво- їй «міщанській» драмі «Мінна фон Барнхельм» він узяв сюжет із життя простих людей періоду Семилітньої війни, демонструючи бла- городство і патріотизм цих людей за тяжких умов. П’єса являла со- бою сатиру на режим Фрідріха 11. В іншій драмі Лессінга «Емілія Гал- лоті» - події розгортаються в епоху італійського Відродження; але всім було зрозуміло, що автор змальовує звичаї, характерні для будь-якого князівського двору Німеччини, засуджує самовладдя хтивого І жорс- токого деспота, якому все дозволено, у той час як його піддані позба- влені права вільно розпоряджатися навіть своїм життям. Однією з вершин художньої творчості Лессінга, а разом з тим і всього німецького Просвітництва була драма «Натан Мудрий» (1779). Тут Лессінг виступив як борець за свободу совісті, проти релігійної і національної ворожнечі, проти ненависті до інакомислячих, яка призводила до жорстокості й бузувірства. 2. «вуря Л НАТИСК» У 70-80-х рр. у Німеччині виступили письменники більш ради- кального напрямку. За назвою драми Клгнгера «8іигт ипб Огапр> їх час називається епохою «Бурі й натиску».
________шлиздмм іпмиьпгмі. авхлпмипкіщпА ш Особливе місце серед мислителів епохи «Бурі й натиску» займав ІоганнГотфрід Гердер (уіМ-Л%№). Він народився в МорунгенІ (Схі- дна Пруссія) у родині шкільного вчителя, навчався в Кенігсберзько- му університеті, де слухав лекції Канта. Тоді ж Гердер познайомив- ся з ідеями Руссо, які досить суттєво вплинули на нього. У 1764 р. Гердер одержав місце проповідника в Ризі, потім деякий час подо- рожував по Франції, Голландії І Німеччині. З 1776 р. до самої смерті Гердер жив у Веймарі як проповідник при веймарському дворі, іні- ціатором його запрошення сюди був Гете. Гердер першим із просвітителів сформулював ідею прогресив- ного розвитку людства. Цю думку він докладно обгрунтував у своє- му головному творі «Ідеї філософії людства». . Закони історичного розвитку, за Гердером, тотожні законам при- роди, тому що людина- продукт природи. Історія людства може роз- глядатися як природна історія людських творінь і дій, які підкоря- ються впливу умов місця і часу. Усі сторони людської діяльності й творчості випливають, як доводив Гердер, із закону історизму. Тому що всі вони знаходяться в розвитку; але розвиток не йде по прямій лінії, він проходить у різних напрямках, Іноді відхиляючись від ви- східної лінії. Згідно з Гердером для дослідження історичних явищ і явищ при- роди повинен бути використаний той самий метод, тому що і приро- ді, і історії притаманна однакова закономірність. Гердер не допускав можливості втручання надприродних сил у хід історичного процесу. Центральною ідеєю Гердера стала ідея гуманізму. З нею, писав Гердер, пов’язане ПОНЯТТЯ ЛЮДЯНОСТІ, людських прав і обов’язків, людської гідності і любові до людини. У середині XVIII ст. народилися два також геніальних поети - Ґете і Шиллер, які своєю творчістю сприяли справжньому розквіту німецького Просвітництва. Іаганн Вольфгане Ґете (1749-1832) народився в імперському місті Франкфурті-на-Майні в заможній бюргерській родині. Навча- вся на юридичному факультеті в Лейпцигу, а потім у Страсбурзі, де, поряд із правом, ретельно займався природничими науками. Після закінчення університету Ґете служив в імперській судовій палаті у Ветцларі. У 1775 р. на запрошення веймарського герцога Карла-Августа він переїхав до Веймара. Там Ґете прожив до кінця свого життя, обіймаючи декілька досить високих міністерських посад.
142 ___________________РезуМ/Х_______________ Першим драматичним твором, який вийшов з-під його пера, був «Гец фон Берліхінген», Цей твір згодом став ніби маніфестом усьо- го руху* Історичним підґрунтям драми послугувала Селянська війна XVI ст., але в центрі драматичної дії був не народ, а герой. Ґете з захопленням малює фігуру лицаря-бунтаря, який стає на чолі селян, але побоюється крайнощів селянської революції. Таким чином, рух переростає вождя, який гине, сумніваючись у можливості перемоги. Не випадково проти цього твору різко виступив Фрідріх II, який аб- солютно не МІГ погодитися з політичною тенденцією' драми - вмі- щеним у ній закликом до боротьби за єдність Німеччини. Особисті переживання і спостереження за життям буржуазної інтелігенції дали Ґете історичну канву для роману «Страждання мо- лодого Вертера». І тут герой-бунтар виступає проти існуючого сус- пільного устрою^ І особливо проти суспільної моралі. Своє рішення головних життєвих проблем Ґете виклав у другій частині «Фауста», над якою він працював помад 20 років, починаю- чи з 1808 р* (коли була закінчена перша частина)* Ґете пройшов з Фаустом тривалий і болісний шлях. Шлях розчарування в середньо-^ вічній науці, у політиці дрібних дворів, у любові. Але зрештою він пізнав мету існування - це активне життя задля суспільства, у якому немає місця станам, створення найкращих умов для всіх людей,-усіх націй. Саме у звільненні людства від турбот, пороків і нестатку Фа- уст одержує задоволення: Пусть миллионьї здесь людей живут, И на Земле моей свободньїй труд да процветает. Не про революційну боротьбу мріяв Ґете, а лише про творчу пра- цю і суперництво із силами природи. Він не прийняв Французьку революцію навіть у її початковій стадії, як прийняли її багато німе- цьких письменників-просвітителів. Проте Ґете зрозумів епохальне значення цієї революції. Після поразки контрреволюційної армії поблизу Вальмі, свідком якої він був, Ґете сказав, що відтепер почи- нається нова епоха всесвітньої Історії Соціальні ідеї руху «Бурі й натиску», його бунтарська спрямова- ність зазвучали з особливою силою в творах молодшого сучасника Ґете — Шшілера. Фрідріх Шиллер (1759-1804) народився в родині бідного лікаря й одержав медичну освіту* Але заняття медициною Його мало задовольняли. Любов до читання Й літератури визначила його майбутнє*
________нииушкл кмиюти. єпохл вгасшпшцт иа Під впливом твору Ґете Шиллер написав свою першу драму «Розбійники». У цю юнацьку п’єсу він вклав усю свою ненависть до тиранічного абсолютистського ладу, під гнітом якого страж- дав і сам, до станової нерівності, від якої постійно терпів прини- ження. Серед літературних творів Шиллера особливе місце займає дра- ма «Луїза Міллер», або, як ЇЇ потім назвали, «Підступництво і лю- бов», Матеріалом послугувала добре відома Шиллеру дійсність і трагедії на підгрунті забобонів і злиденності життя в маленькій гер- цогській резиденції, Життєві ситуації, зображені в цій драмі, були абсолютно реальними: І станові перепони, які заважають брати шлюб з коханою дівчиною, і розпуста при дворі, і свавілля влади, і прини- женість підданих. Шиллер сміливо оголив виразки німецької дійс- ності, розкривши пороки існуючої суспільної системи. У 1785 р, Шиллер переселяється до Дрездена і там, оточений друзям^ продовжує займатися Історією. Це був період спокійного життя, коли, сповнений Ййдій, він пише свою оду «До радості», за- кликаючи до єднання все пригноблене людство. Там же Шиллер ство- рив драму «Дон Карпос» - викриття середньовічної феодально-аб- солютистської і клерикальної реакції. Вибір тематики його трагедій був зумовлений інтересом Шилле- ра до переломних моментів історії, коли на історичну арену висту- пав народ, намагаючись звільнити себе від оков тиранії. Шиллер був захоплений епохою широких антифеодальних народних виступів, і в цих визвольних рухах минулого він знаходив уроки для сучасни- ків. Не дивно, що після «Дона Карлоса» Шиллер пише історію пер- шої буржуазної революції в Європі - «Відпадіння Нідерландів», а потім «Історію Тридцятилітньої війни», де змальовує широку карти- ну нещасть, яких зазнав німецький народ у результаті вторгнення іноземних полчищ. У 1789 р. Шиллер одержав кафедру історії в Єнському універси- теті. Темою Його вступної лекції було: «Що таке загальна історія і з якою метою її вивчають?» Прагнучи розкрити зміст Історичного про- цесу, його закономірність, Шиллер розглядав його Ідеалістично як поступальний рух уперед до торжества розуму і гуманності через моральне виховання особистості. У роки перебування Шиллера в Єні відбулися дві надзвичайно важливі події в його житті - знайомство з філософією Канта і збли- ження з Ґеге. Під впливом Канта Шиллер пише «Листи про естети-
144__________________ймиаіік______. _________ чне виховання людства», де він розглядав мистецтво як важіль, що створює нову людину і гармонійне суспільство. Громадянські і патріотичні почуття позначилися й на останніх драмах Шиллера - трилогії «Валленштейн», «Орлеанська діва» І «Вільгельм Телль». У трилогії Шиллер показував, що Тридцятиліт- ня війна не мала суто релігійного характеру, а була боротьбою німе- цьких князів за свої особисті інтереси, які перепліталися з інтрига- ми і честолюбними задумами воєначальників. Німеччина переживала тяжкі роки наполеонівських війн. У цей час Шиллер звернувся до історичного сюжету, який особливо пере- гукувався із сучасністю. Героїнею його драми «Орлеанська діва» була проста дівчина з народу, яка своєю патріотичною наснагою врятува- ла вітчизну. У цілому творчість Шиллера сприяла формуванню національної самосвідомості НІМЦІВ. Німецьке просвітництво Просвітительство другої половини XVIII ст. благотворно впли- нуло й на історичну науку. Майже всі історики того часу були тою чи Іншою мірою прихильниками Ідей Просвітництва, пропагували їх у своїх лекціях, у наукових працях і публіцистичних статтях. Висунуте просвітительською філософією поняття прогресу да- вало можливість представляти історію не як хаотичне-зібрання ви- падкових фактів, а як поступальний рух, що закономірно веде людс- тво від стадії здичавіння і варварства до розумно організованого життя. Принцип же рівності всіх людей, який пронизує просвіти-
________НІМЕЦЬКА КУЛЬТУРА. ЕЯОХА ПРОСВІТНИЦТВА 145 тельську літературу, одержав в історичній науці широке застосуван- ня. З цього принципу історики-просвітителі виводили Ідею рівності всіх народів, великих і малих, необхідності вивчення їхнього мину- лого, Саме цим пояснюється поява в другій половині XVПІ ст. вели- кої кількості всесвітніх історій, які включали в себе історію народів, до того часу практично недосліджених. Одним із таких істориків був Август-Людвіг Шлецер (1735—1809). Він закінчив Геттін ганський університет. У 1761-І769 рр. Шлецер працював у Петербурз ькій Академії наук. Вивчивши російську мову, він став збирати джерела з російської Історії. Заслуги Шлецера в галузі російського джерелознавства досить значні. У 1768 р. він ра- зом з молодим російським Істориком Семеном Башиловим (1740- 1770), якого дуже високо цінував, видав «Російський літопис за Ни- коновим списком». У своєму курсі «Поняття всесвітньої історії» (1772 р.) Шлецер ставив но^і для того часу важливі проблеми - історичні зв’язки і відбір подій, які суттєво вплинули на перебіг історії. Для Шлецера всі народи були однаково гідні вивчення, і він не обмежувався Істо- рією греків і римлян, >к тоді було прийнято. Ідея розвитку і прогре- су червоною лінією проходила через усі Його курси і дослідження. Шлецер уважав, що іст орія повинна вселяти оптимізм, навчати люд- ство боротися за кращі, більш справедливі умови життя. Принципово новою в роботі Шлецера була і його методика обро- бки історичного матеріалу. Він першим застосував крити ко-філософ- ський аналіз у історичній науці, першим звернув увагу на археологі- чні розкопки, на ці, як він говорив, «джерела з підземних архівів». Величезного значення Шлецер надавав мовним зв’язкам між наро- дами. Він також поставив статистику на службу історії. Окрім Шлецера, на позиціях Просвітництва знаходилися й де- які інші великі історики - Ісаак Ізелін, Людвіг Шпіттлер, Людвіг Геєрен. Проблеми історизму стояли в центрі дослідницьких Інтересів у найбільшого філософа. Німеччини періоду пізнього Просвітництва Іммануїла Канта (1724-1804). На тлі загальної боязкості просвітительської думки в Німеччині погляди Канта відрізнялися сміливістю і послідовністю. Характер- ним було саме життя великого кенігсберзького філософа. Всебічно обдарований вчений і мислитель, який загубився у самоті далекого східнопрусського містечка, Кант ніколи не виїжджав далі ніж на
146___________________ГалдІлІ*______________________________ 7 миль від місця народження. Педантична одноманітність його існу- вання - повна протилежність багатосторонній спостережливості і життєвим випробовуванням Локка, Монтеск'є, Вольтера. Можливо, це і дозволило Йому підбити підсумок теоретичним пошукам епохи Просвітництва. Основними його працями були: «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму» і «Критика здатності су- дження». Особливо значним є його внесок у розвиток концепції пра- вової держави. Призначення останньої Кант вбачав не в турботі про практичні потреби членів суспільства, а в підтримці режиму справе- дливості між ними. Громадянами такої держави, на його думку, є морально повноцінні люди, які не мають потреби в опіці з боку кого б то не було. «Правління батьківське, - писав він, - заякого піддані, як неповнолітні, неспроможні розрізнити, ЩО ДЛЯ НИХ ДІЙСНО корис- не або шкідливе... таке правління є найбільшим деспотизмом». Укла- даючи суспільний договір, люди не жертвували своєю волею, а лише створювали правові умови для більш надійного й упорядкованого користування нею. Гарантію від деспотизму Кант вбаЧав не у фор- мах правління (республіка, монархія), а в розподілі законодавчої і виконавчої влади. Він припускав, що за будь-якої форми правління частина громадян залишиться незадоврлена політикою уряду і буде прагнути його змінити. Але їх дії не повинні порушувати закони, дискредитувати державу або взагалі її руйнувати. Кант обґрунтував правові форми і методи боротьби за зміну державного І суспільного устрою, які допускають шлях постійних реформ І виключають грубе насильство. Глибиною й. оригінальністю відрізнялася етична концепція Кан- та. Він виступив проти утилітаризму сучасної Йому просвітительсь- кої думки. Уявлення про те, що добрі справи можна робити лише з задньою думкою, у розрахунку на успіх чи винагороду, Кант відки- дав як радикальне зло, тому що така моральна установка вимагає від людини пристосування до обставин, за яких найважливішим є ставлення до нього тих, хто знаходиться при владі. Тому егоїзм, на- віть розумний, штовхає безправні низи суспільства до раболіпства, невпевненості у своєму завтрашньому дні, «середні прошарки» -до лицемірства, упоєні владою верхи - до безсоромності. Цьому прин- ципу Кант протиставляв імперативне тлумачення моральності: «Чини так, щоб ти завжди ставився до людини й у власній особі, і в особі будь-кого іншого так само, як до мети, і ніколи не відносився б до неї тільки як до засобу». Оголошуючи особистість самоціллю гро-
_______ЩЛиЗДЙЯА КУЛЬТУІШ СТОХД ДЯОСШПГЯДГМ 147 мадської організації, Кант боровся з розповсюдженими в Пруссії уявленнями про виправданість беззастережного підпорядкування державним інтересам» У цілому німецьке Просвітництво при всіх своїх недоліках, обу- мовлених історичними обставинами, було однією з найбільш яскра- вих сторінок в історії німецького народу. Воно стало важливим ета- пом ідеологічної підготовки найбільших соціальних рухів, які роз- горнулися в XIX ст. і мали на меті назавжди покінчити з роздробленістю країни, її відставанням від найбільш передових дер- жав того часу як наслідком тривалого панування абсолютизму і фео- дальних порядків. З. МУЗИКА Важливе місце в Ієрархії духовних цінностей у XVIII ст, займала музика. Якщо образотворче мистецтво рококо прагнуло прикрасити життя, театр - розвінчувати і розважати, то музика епохи Просвіт- ництва вражає людину масштабністю і глибиною аналізу найбільш втаємничених куточків людської душі. Змінюється і ставлення до музики, яка ще в XVII ст, була прикладним інструментом впливу як у світській, так і в релігійній сферах культури, У Німеччині розвива- лися найбільш серйозні форми музичних творів - ораторія і меса (у церковній культурі) І концерт (у світській культурі). Німецька музика з XVIII'ст. завдяки геніальній творчості Г, Ф. Генделя, І. С. Баха, а пізніше - молодого Бетховена вступила в кульмінаційний період своєї історії, Георг Фрідріх Гендель (1685-1759) - особистість надзвичайно яскрава і самобутня. Його музика і він сам вражали сучасників сво- єю неординарністю, Музикант-самоук, який основну частину свого життя провів поза межами Німеччини, зазнавши у молодості силь- ного впливу італійської опери, Гендель став творцем дивовижних музичних шедеврів, які відрізняються неповторністю музичного сти- лю. Стилю, підданого змінам і переходам у якісно нові фази, Гендель був великим гуманістом. Його натурі було чуже розпо- всюджене в Німеччині абстрактне людинолюбство, яке перебувало лише в ідеальних сферах, далеке від дійсності. Його творчість була, навпаки, наскільки можливо це було в той час, правдивою, конкрет-
148_____________________ ****«____________________________ ною і діючою. Творчість Пенделя припадає на період між Англійсь- кою І Французькою буржуазними революціями. У двох найбільших на той час країнах Західної Європи було поїшіено старий феодаль- ний порядок І в цьому полягав найголовніший зміст, соціальний зміст всієї епохи. Велич Пенделя полягала в тому, що у своїй творчості він відбив деякі істотні сторони революцій того часу і, що особливо важливо, дивився ще далі в майбутнє. Дух ліберального компромісу зі старим порядком, його дво- рянською аристократією, святенництвом, респектабельним при- ниженням, який панував серед англійської буржуазії після «слав- ної революції» 1688 р., - усе це не торкнулося Генделя. Аристок- ратія ненавиділа і переслідувала його; він платив ЇЙ тим же, викриваючи у своїх ораторіях сваволю монархів, гноблення на- родів, работоргівлю, хижацьку війну. Він викликав до себе воро- же ставлення з боку церковної верхівки: вона вбачала в ньому богохульника, який з неприхованим кошукством витяг Біблію на театральну сцену. Як будь-який великий художник, Гендель був багатогранним, його допитливий інтерес збуджували велике й мале, героїчне й повсяк- денне, ординарне, побутове. «Месія» (1742), «Музика на воді», «Іуда Маккавей» (1746) - і клавесинні варіації, які в широкої публіки оде- ржали характерне найменування «Гармонійний коваль», - ось по- люси його творчості. Але серцевина, природний тематичний центр усієї його музики - це образи народу, який страждає, пригноблено- го, але могутнього, народу, що рве ланцюг рабства і поступово кро- кує до майбутнього-ДОсвітла, миру і свободи: Вражде меж народе» да буде? конец! Пусть мир, и свобода, н счастье людей От края царят и до края земли. А войньї и рабство навеки падуг! Недарма схилявся перед Пенделем Бетховен. Імовірно, у творця «Месії» він ясно відчував свого попередника. Гендель остаточно знай- шов себе в ораторії І широко розгорнувся в цьому жанрі* оскільки лише просторі і величні форми, розкуті від придворно-театральної залежності, які здіймалися поверх «золотої публіки» і її клакерів, могли вмістити його титанічні образи народів - борців за волю, про- ти гноблення і духовного мороку.
_______имицмилул^уяі. кявхл лнюигтшял ма Його головні герої - маси у їх, так би мовити, сукупних, сумар- них рухах, вчинках, почуттях. Тому, як давно вже визнано всіма, най- більш могутній і невідпорний Гендель в ораторіальних хорах - фре- сках його музики. Луг його Людина втілена у всій величі й красі. Те, що стиль Генделя -- це стиль героїчний, - загальновідомо. Складні- шою Є справа з національною природою цього стилю. Прагнення визначити його як винятково німецький, а тим більше суто англійсь- кий, - однобічні. Спроби ж розглядати Генделя як деякого позанаці- онального «громадянина світу» (вони мали місце не тільки в закор- донній, але й у нашій літературі) зовсім помилкові і спотворюють справжній вигляд його музики. Гендель - син німецького народу, вирощений і вихований на німецькій демократичній культурі, інто- нації протестантського хоралу часто звучать-у його ораторіях. Як поліфоніст і віртуоз гри на органі, він - спадкоємець німецьких май- стрів XVII ст. Його органні концерти дуже близькі до Баха, а деяки- ми рисами передвіщають* Бетховена. Його клавірні сюїти написані скоріше, в стилі піааеннонімецької школи, ніж англійських верджи- налістів. 1 після переходу в 1726 р. в англійське підданство Гендель продовжував зберігати спадкоємні зв'язки з німецькою музикою. Це особливо відчувається в його ораторіях на біблійні сюжети. Німець- кий народ з повним правом уважає Його своїм національним худож- ником. Проте ми-повишіі мати на увазі дві обставини. . Перше. Гендель-творець мистецтва не тільки німецького, але Й загальносвітового, загальнолюдського знання, оскільки він немину- че став спадкоємцем не тільки німецької, але й усієї західноєвро- пейської музики, дійово І гармонійно засвоївши її скарби. Він широ- ко звертався до італійської опери, концерту, сонати як до жанрів, але вирішував їх у своєму оригінальному стилі. Його зв'язки були баїа- тонаціональними, але і він сам і його музика не стали від цього «по- занаціональними». Друге. Історичним фактом є те, що для німецького композитора Генделя Англія була другою батьківщиною й англійці, як і німці, вважають його своїм. Насправді, практично неможливо заперечува- ти, що його творча й концертна діяльність, принаймні з початку 20-х рр. XVIII ст., стала центром усього англійського музичного життя. В антенах, почасти органних концертах і ораторіях Гендель - єдиний законний нащадок Персеяла, найбільшого композитора Ан- глії. Ораторії «Месія», «Іуда Маккавей» та інші були написані на- самперед для англійського нараду в зв'язку з подіями його життя і
150_______________________Ртділ а___________________________ боротьби. Деякі арії Генделя стали англійськими народними пісня- ми. Позбавити цього англійську культуру було б неможливо і не- справедливо. І справа не тільки в тому, ідо Гендель з’явився в Анг- лії, цураючись німецької обмеженості і деспотизму. На цьому також позначилася глибоко товариська природа музики як засобу зближення не тільки між окремими людьми, але й між народами світу. Гендель через особливість свого творчого шляху і натури зберіг самобутній індивідуальний німецький стиль, синтезувавши також кращі риси англійської й італійської музичної культури. Критичні епохи в історії народів практично завжди викликали до життя велике мистецтво, яке намагалося осмислити сучасність і ви- світлити шлях у майбутнє. Але художники по-різному вирішували це завдання. Одні, кидаючись у вир подій, виступали перед народа- ми як їх полум’яні трибуни від музики, «тамбур-мажори революцій». Вони втілювали у своїй творчості кипіння суспільної боротьби, її пафос і оспівували її борців. Звідси - споруджені ними пантеони героїчних образів, тяжіння до жанрів масового звучання. Таким був Гендель - цей Томас Мюнцер німецької музики, за вдалим висловом Вальтера Зигмунд-Шульца. Але духовне життя людей у ці епохи, їх культура та мистецтво також потребували поетів і живописців, драматургів і музикантів іншого типу. 1 оскільки ці люди були історично необхідні, вони рано чи пізно також закономірно з’являлися, відбиваючи у своїй творчос- ті не стільки антагонізми і колізії політичної боротьби, скільки гли- боко втаємничені почуття й думи безлічі людей про їх життя в мину- лому, сьогоденні, майбутньому. Вони не створювали грандіозних батальних полотнищ, подібних «Іуді Маккавею» або «Валтасару». То були лірики, вдумливі філософи від музики. Втілена в образи, їх думка текла повільніше, але русло її було, ймовірно, більш глибо- ким. До них належить їогани Себастьян Бах (1685-1750). За широ- тою і могутністю його генія Баха слід розглядати як вершину музич- ного життя того періоду. Він жодного дня не розлучався з Німеччи- ною, і це постійне, безупинне німецьке оточення не могло не накласти глибокого відбитку на його творчість. Любов до роздумів на філо- софсько-етичні теми вже тоді стала однією з характерних ознак ні- мецького національного характеру. Подібно до Генделя, 1. С. Бах був не тільки вершителем величезної епохи німецької музики, але й пер- шовідкривачем нових шляхів у майбутнє для свого вітчизняного і світового музичного мистецтва. Його могутній вплив простираєть-
________ШМЕЦЬКА КУЛЬТУРА. ИЮХА ЛИМГМГЛШЦПЦІ 151 ся аж до наших днів. Владно і нев’янучо свіжо твори Баха продов- жують звучати і сьогодні. Іоганн Себастьян Бах народився в 1685 р. у Вйзенасі (Тюрінгія) у скромній родині міського музиканта. Він походив з роду, цілі поко- ління якого століттями старанно працювали на музичній ниві. Таки- ми були його батько і брат - перші музичні наставники в дитинстві. До того ж він ще дитиною залишився сиротою, а з п’ятнадцяти ро- ків уже сам заробляв собі на їжу. Це сприяло формуванню таких рис його характеру, як скромність, величезна старанність і дисципліна праці, що не тільки не обтяжувала його, але, мабуть, складала не- від’ємну частину Його артистичної натури. Народна пісня, говір, та- нець, народний музичний побут, особливо побут селянина і реміс- ника, були тим середовищем, яке виховувало його слух, смаки, інто- наційний лад його музичного мислення. Варто врахувати той факт, що мандри 1. С. Баха до 1723 р., коли він остаточно оселився в Лейпцигу, обмежувалися (не враховуючи короткочасних паломництв до Гамбурга і Любека) провінційними німецькими містечками і що життя його протікало досить одномані- тно, тихо, осторонь від великих соціальних рухів сучасності Й ІСТОт ричних подій. До нього цілком застосовне сказане Віктором Пого про Бальзака, що головними подіями його життя були Його власні твори. Формування Баха було складним, але оригінальним. Ще дити- ною він співав у хорі Ейзенаха, добре грав на скрипці, удосконалю- вався в грі на клавесині й органі. Слухав гру знаменитих органістів Бема і Рейнкена (у Гамбурзі), вивчав у нотній бібліотеці творіння стародавніх і сучасних йому німецьких, австрійських, італійських і французьких майстрів. Його моральне становлення відбувалося під безпосереднім впливом релігії, тому що в той час «почуття мас були вигодувані безпосередньо релігійною їжею» (Ф. Енгельс), Для Баха релігія була чимось більшим, ніж поетична метафора на вустах оратора-трибуна (Гендель). Вона не тільки визначила ба- гато жанрів і літературно-поетичних зв’язків його творчості. Релігія проникала часом в образно-тематичний зміст його музики і, як етні- чна доктрина, наклала відбиток на емоційний лад ряду його творів. Однак ставлення Баха до релігії ніколи не було рабським або вузько- догматичним* Непереборне прагнення до художньої правди прояви- лося в кінцевому рахунку все ж сильніше, ніж віра в небеса. Воно зламало інертні релігійні рамки і піднеслося в живій практиці твор-
152______________________Ршдиїх__________________________ часті. Реформаційна кантата і Висока меса, Магніфікат і органні тво- ри на зразок Фантазії і фуги соль мінор або Пассакальї до мінор - незаперечні свідчення того, з яким натхненням і мистецтвом міг Бах втілювати могутній дух великих народних рухів, їх високий протес- тантський пафос. Але в безлічі своїх композицій, також геніальних, таких як «Негг, §еЬе пісЬі іпз ОегісМ» («О, не постань перед судом неправим!»), «Ісіз шіІІ <іеп КгеихзіаЬ §егпе Па§еп» («Охоче хрест я понесу»), навіть у «Пристрастях по Іоаннові», він набагато більшою мірою, ніж Гендель, заявляється перед нами «скутим Бетховеном XVIII століття». І тут релігійна сторона його світогляду, корені якого глибоко лежали в дитячому, отроцькому, юнацькому періодах, віді- грала вирішальну роль. Однак ставлення до релігії і стосунки з церквою, її організацією, ієрархією - це речі хоча і пов'язані між собою, проте аж ніяк не тотожні. Релігійний Бах із юності вступив у конфліктні стосунки з церковниками. Протягом усього життя він стояв осторонь від запек- лої боротьби між двома таборами лютеранської церкви - ортодокса- ми і пієгистами. Йому дорікали за непомірно вільне поводження з хоралом і церковними настановами. Однак саме в роки навчання (1700-1708) були створені перші духовні кантати «Але душу не за- лиш», «До тебе звертаюсь з глибини». Веймарський період (1708-1717) творчої біографії Баха був над- звичайно важливим, тому що тут він уперше отав уже не тільки цер- ковним, але й світським, до того ж ще й придворним музикантом, іуг він пізнав не тільки результати свого розладу з церковниками, але і тяжкість князівської сваволі, гіркоту марнолюбно-зневажливо- го заступництва тих, хто знаходився при владі. У той же час саме тут Бах постав як лірик. Свідченням того була перша кантата веймарсь- кого періоду «Асшв іга§Іси$» («Трагічна дія») для альта, тенора, баса і хору й одна з бахівських перлин «ІсЬ Ьайе іпеї ВекОттегпізз» («Я багато горя переніс»). Поступово удосконалюючись, Бах досяг вершин у розвитку по- ліфоній яка періодично підривається могутнім драматизмом задуму композитора: Органна фантазія, Перший Бранденбурзький концерт тощо. Вершиною творчого шляху Баха був лейпцигський період (1723-1750). З 1723 р. Бах- найбільший, поряд з Генделем, органіст XVIII ст,,- граючи в церквах св. Фоми і св. Микали, знову поверну- вся до свого інструмента і створив для нього останні сонати, хора- льні прелюдії і чудесної майстерності канонічні варіації на тему різ-
нмиулкл піплтя. ашянатшдпи двяної пісні «Уопі НіпгітеІ ЬосН» («З небесної висоти», 1746). Робота з хором у «Томаскірхі» (ТІіотазкігсЬе) і широке коло діяльності Баха - церковного музиканта викликали до життя безліч нових духовних кантат. І хоча релігійна сюжетика, яка панувала в них, іноді сковува- ла політ творчої фанпізії, коло образів і тут було широким. Могутня епіко-гімнічна Кантата ре мажор «На святкування Реформації» зго- дом зазвучала на всю Німеччину і воскресила героїчні образи Се- лянської війни XVI ст. У німецькій інструментальній музиці другої половини XVIII ст. і становленні сонатно-симфонічного циклу найважливішу роль віді- грала творчість синів І. С. Баха: ВІльгельма Фрїдемана (1710-1784), ФілІппа Еммануїіїа (1714—1788), Іоганна Християни (1735-1782). 4.ЛЛЮГШСГУМ Розвиток західноєвропейської архітектури в ХУИ-ХУІП І на по- чатку XIX ст. в стилістичному відношенні може бути розбитий на два великих етапи - бароко і класицизм. Бароко як стиль виник у складну історичну епоху в результаті переміщення торговельних шляхів з Середземного моря в Атланти- чний океан і формування в Західній Європі нових торговельних І промислових центрів. У до того часу передовій Італії спостерігаєть- ся економічний занепад, зростає політичне роздроблення країни. Тя- жку кризу переживає й папство. Міцніють сили реакції. Монумента- льна архітектура цього часу в Європі в цілому була служницею аб- солютистських режимів королів, світських і духовних князів, католицької церкви;' У кожній із країн мали місце свої власні полі- тичні, соціальні умови, існували особливі національні традиції, а це позначилося й на архі тектурі. Основними ознаками архітектури бароко були підвищено підкре- слена монументальність, представницькість, що значною мірою були самопревалюючими якостями і нерідко досягалися штучними засо- бами. Прагнучи створити враження монументальності, репрезента- тивності, мальовничості, динаміки форм, викликати відчуття незви- чайності й несподіванки при сприйнятті архітектури, зодчі виходи- ли насамперед із зовнішнього пластичного вигляду споруд (маючи на увазі екстер’єр і інтер’єр). У бароко вирізнялося переважання складних криволінійних форм при визначенні планів і фасадів сло-
154________________ Розум їх____________________ руд, активне застосування скульптурних і архітектурно-декоратив- них мотивів. Занепад будівельної діяльності в Німеччині, що його спричини- ла Тридцятилітня війна (1618-1648), давався взнаки протягом усієї другої половини XVII ст. Занадто великою була народна руйнація, щоб життя могло швидко увійти у свою мирну колію. Будівництво набуває певного розвитку лише з початку нового XVIII ст. Війна призвела до ще більшої територіально-політичної роздро- бленості Німеччини, що, поряд з відставанням у розвиту архітекту- ри у зв’язку з війною, обумовило Його стилістичну неоднорідність і наявність іноземних впливів в окремих регіональних школах. Фран- цузьке зодчество вплинуло на Західну Німеччину, Баварію; Нідер- ландське - на північну частину країни; Італійське - на Південну Ні- меччину Особливо варто підкреслити значення еміграції італійців* Баварія висунула декілька талановитих майстрів, які створили чимало характерних споруд барочного типу Серед них повинна бути названа невелика церква Іоганна Непомук у Мюнхені, яка має дуже красивий пластичний фасад, що добре запам’ятовується своєю своє-' рідністю (автор - архітектор Е.ЧС Азам)* Іншим провідним архітектурним центром на Півдні Німеччини була ФранконІя. У першій половині XVIII ст у місті Вюрцбурзі за проектом одного з найбільш визначних архітекторів Німеччини Ба- льдассара Н ей мана було збудовано палац для місцевого єпископа Шенборна - одна з найбільших пам’яток барочного зодчества* Зага- льна композиція Вюрцбурзького замку багато в чому зобов’язана Версалю* Найбільший інтерес представляють інтер’єри - величні трьохмаршеві сходи з плафоном, розписаним у 1750-х роках вели- ким італійським живописцем Д-Б. Тьєпало, й Імператорська зала. Головне місто Саксонії - Дрезден наприкінці XVII і в XVIII ст. було найбільшим центром мистецтва й архітектури* Визначний пред- ставник дрезденського бароко МаттеусДанієць Петеяьман з 1711 по 1722 р, побудував туї1 Цвінгер - частину великого ансамблю, за- думаного саксонським курфюрстом для свят під відкритим небом, для публічних видовищ і відпочинку Цвінгер (або Цитадель) являє собою прямокутну площадку з пов’язаними з нею двома напівкруг- лими майданчиками* На вісях споруджені двоповерхові павільйони* Витончена архітектура Цвїнгера - яскравий зразок бароко, фор- ми якого в Німеччині не обмежуються інтер’єрами, а переносяться й на фасади будівель*
________шлідщм кулмуид. евоха просвітництва івд Архітектура Дрездена в першій половині XVIII ст. збагатилася вели- кими церквами - протестантською ФрауенкІрхе (архітектор Георг Бер) і католицькою - Придворною церквою (архітектор Гаетано Кіа- верї). ФрауенкІрхе (1726-1743), зруйнована під час Другої світової вій- ни, була найбільш відомою протестантською церквою в Німеччині. План її - квадрат? зі зрізаними кутами. Вісім опорних стовпів, оброб- лених ордерами, обмежували об'єм зали і підтримували купол І бага- тоярусні хори, які обгинали церкву. Зовнішній об’єм купола значно перевершував внутрішній. Усе спорудження, у тому числі І купол, І дах, було облицьовано каменем, через що воно здавалося ніби вите- саним з одного блоку. Складні форми купола і кутових башточок на- давали будинку надзвичайно «живого» рухливого силуету. Придворна католицька церква (1738-1751) має базиликальну форму, із закругленими завдяки креповкам стіни вузькими сторона- ми. Споруда розчленована на п’ять нефів, причому головний висту- пає як самостійний, більш високий за об’ємом. До церкви примикає струнка триярусна дзвіниця, в легких ажурних обрисах якої чітко помітний вплив російської архітектури, добре знайомої автору спо- рудження, який раніше працював у Росії за часів Петра 1. Творіння КІаверІ - пам’ятник зрілого бароко. Найбільш визначним майстром берлінської архітектури початку XVIII ст. був Андреас Шлютер, який проявив себе також І в галузі скульптури. У 1698 р. Шлютер приступив до робіт по розширенню старого Королівського палацу в Берліні, реконструкція якого була здійснена лише частково. Великою заслугою автора було вдале син- тезування і поєднання мотивів бароко і класицизму. Палац був зруй- нований під час Другої світової війни. Шлютеру належали головний портик споруди і східний двір; він створив також парадні сходи па- лацу. Шлютер прославився також і своїми скульптурними робота- ми. Йому належить міцна, характерна своєю величною патетикою кінна статуя курфюрста Фрідріха Вільгельма, встановлена в 1709 р. перед фасадом побудованого за проектом Шлютера Королівського палацу. Стиль Шлютера - зріле бароко, у якому відіграють активну роль ордера. У 1713 р. Шлютер був запрошений Петром І до Петер- бурга, де незабаром помер, тільки-но розпочавши виконання отри- маних замовлень. Перехід від бароко до класицизму в берлінській архітектурі від- бився у творчості Георга Кнобельсдорфа, який в 1745-1747 рр. по- будував одноповерховий палац Сан-Сусі в Потсдамі.
156______________________________________________________________ Будинок оперного театру в Берліні (1750) - одна з кращих споруд Кнобельсдорфа - свідчить уже про деяке посилення класицизму в його творчості. На фасадах застосовані ордери» зокрема головний з них має корінфський портик із фронтоном; внутрішні ж приміщен- ня будівлі є ще зразками рококо. Узагалі у протестантській Пруссії великого значення набуло ци- вільне будівництво. Відбудовувалася столиця Пруссії Берлін» замі- ська королівська резиденція. У цілому в архітектурі Пруссії досить рано і чітко проявилися тенденції класицизму Що стосується баро- ко» то воно тут одержало більш стримане вираження. При всій неоднозначності оцінкових характеристик соціально- економічного та політичного розвитку Німеччини в XVIII ст. слід підкреслити величезний внесок її в розвиток різних галузей світо- вої культури. Контрольні питання ї. Визначте фактори» які обумовили визрівання в Німеччині ідеї націо- нальної єдності. 2. У чому полягає історична обумовленість епохи Просвітництва? 3. Укажіть на особливості німецького Просвіта нцтва. 4. Дайте загальну характеристику суспільно-політичним поглядам X. Томазіо. 5. Розкажіть про наукову діяльність Християни Вольфа. 6. Розкрийте ідейний зміст драм Лессінга. 7. Перелічіть представників радикального напрямку в літературі «Бурі й натиску». 8. Назвіть основні риси й етапи творчості Гете. 9. Поясніть внесок Канта в розвиток концепції правової держави. 10, Проаналізуйте внесок німецьких композиторів у скарбницю світової культури.
157 Розділ X економічний і йолігичвкіі РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ НА ПОЧАТКУ XIX СШ. і. валяв великої фншцгзькоі мволюоії на шличччиу. ниияькЕ яковшсквв Звістка про Французьку революцію (1789) схвилювала всю Ні- меччину Енгельс досить образно висловився про саму Німеччину і ситуацію, яка склалася в ній на той момент. Він писав, що Францу- зька революція «як грсмова стріла, вдарила в Цей хаос, який назива- вся Німеччиною». Дійсно, повідомлення про події, які відбулися, до- сить швидко поширилося по німецьких землях. Реакція на них не змусила себе довго чекати. Об’єктивна оцінка всіх сукупних факто- рів соціального, економічного, політичного життя в німецьких дер- жавах із усією безапеляційністю дозволяє стверджувати, що всі вони потребували змін, феодальні пута ставали нестерпними для суспі- льства, через що буржуазні перетворення на французьких територі- ях нікого не залишали байдужими. Насамперед слід зазначити, що селянський рух у Франції вплинув на німецьких селян: улітку 1789 р. у деяких німецьких державах, близько розташованих до кордонів Франції, прокотилася хвиля їх виступів; восени цього ж року хви- лювання перекинулися на деякі прирейнські міста та ін. У серпні 1790 р. було придушено повстання селян у Саксонії. Автор статті в німецькому «Альманасі революції» («КехоІиІІопз-АІтапасІї»), який виходив протягом 1793-1800 рр., писав про ці події таке: «Ці події дали про себе знати в 'Юй час, коли приклад Французької революції знайшов найбільшу кількість захоплених панегіриків і прихильни- ків...» і далі: «цілі громади» припиняють роботу і сходяться для того,
158 Розділ X щоб обговорити можливість виходу зі свого тяжкого становища»* У 1793-1794 рр* відбулися великі повстання селян у Сілезії* Вони ви- магали скасування податків, привілеїв, скорочення панщини, У міс- тах відбувалися антифеодальні виступи цехових ремісників. Бюрге- ри відмовлялися сплачувати податки. Роки Французької революції спресували в собі стільки подій, про- блем, породили стільки мінливих умонастроїв від бурхливого захо- плення до гіркого розчарування, що за своїм могутнім і досить шви- дким впливом вони виявилися воістину епохальними. Значення революційних подій, величезну перетворюючу їх силу усвідомлювала німецька інтелігенція, яка жагуче прагнула змін. Кант вітав у революції торжество розуму* «Коли б я мав сто голосів, я уславляв би галльську волю», - писав Клапшток. Зорю волі вітали Шиллер, Гете* Навесні 1793 р* Фіхте під впливом цих настроїв на- писав: «Вимоги до правителів Європи про повернення свободи дум- ки, яку дотепер вони придушували»* За формою це було звертання до государів, на ділі ж - рішучий напад на феодалізм і абсолютизм, просякнутий історичним оптимізмом. Фіхте рішуче виступав на за- хист вільного поширення буржуазних ідей. Ще яскравіше ставлення до Французької революції проявилося в іншому його творі - «До виправлення судження публіки про Фран- цузьку революцію» 1793 р. Фіхте знову виправдовував Французьку революцію з позиції вчення про суспільний договір* Він відстоював не тільки справедливість революції взагалі, але й особливо рішуче - скасування дворянських і церковних привілеїв* Вищим щаблем піднесення масового руху в Німеччині тих років стали події в МайнцІ. Ще в 1790 р. у місті та на його околицях відбу- валися революційні виступи селян і ремісників* іуг були створені читальні клуби* їхніми організаторами були жагучі шанувальники Французької революції. До клубів входили представники радикаль- ної Інтелігенції, студенти, ремісники* Спочатку своїм головним за- вданням вони вважали донести до громадськості правду про фран- цузькі події* За свої симпатії до ліворадикального крила французь- ких революціонерів вони одержали назву німецьких якобінців. Німецька преса тих років писала про «значне поширення духу яко- бінства і демократії*** у рейнських провінціях і особливо в Майнці»* У першу чергу мова йшла про Георга Форстера. Видатний натура- ліст і мандрівник гаряче сприйняв ідеї Французької революції і став їх активним пропагандистом* Крім Форстера, відкрито проповіду-
_________РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ ИА ИОЯГАТКУ XIX сш. 150 вали демократичні погляди в читацьких товариствах професори Хо- фманн і Метгерніх, а також Лікмайєр, Ведекінд, Хартманн, Умпфе- нбах та ін. Так, в одній із своїх лекцій професор Андреас Хофманн після похвали Французької революції дозволив собі такі висловлен- ня: «Я розчаруюся в Провидінні, якщо подібна революція ще не швидко відбудеться в нас». Енергійні дії майнцьких радикалів бага- то в чому сприяли тому, що коли 20 жовтня 1792 р. революційні фра- нцузькі війська під командуванням генерала Кюстіна підійшли до Майнца, головного міста Майнцького архієпископства, то військова рада Майнца ухвалила рішення про капітуляцію. Вже 27 жовтня Кюстін звернувся з відозвою до населення. У ній говорилося: «Я прийшов до Німеччини, щоб захистити слабких і переконати тим самим несправедливих правителів у тому, що люди від народження мають рівні права і їхнє призначення полягає не в тому, що вони повинні зносити імперське ярмо...» У прокламації мова йшла про сплату контрибуції, яка повинна була стягуватися не з усіх громадян Майнца, Стільки з багатих «патриціанських» родин. Кюстін заявив, шо хоче, щоб Майнц став столицею Німецької республіки... Ці ідеї і положення були близькими Форстеру. Як послідовник теорії природного права, Форстер думав, що люди наділені однако- вими якостями і потребами, що немає народів, які за своєю приро- дою приречені на відсталість, темряву і неуцтво, що будь-який на- род здатний досягти справжнього просвітництва. Тоді він і буде ві- льним, оскільки «насправді освічена людина не потребує ніякого господаря». Форстера особливо обурювали твори, автори яких за допомогою посилань на релігію і Біблію прикривали існуючу соціа- льну несправедливість. Релігії Форстер Протиставляв мораль, основи якої він також за- позичив у французьких матеріалістів. Фактичною відповіддю Юостіну був виступ Г. Форстера в яко- бінському клубі, який мав назву «Про ставлення жителів Майнца до франків. Приєднання лівого берега Рейну до Франції». Основна ідея його виступу полягала в такій фразі: «Рейн, велика, судноплавна ріка, є природним кордоном великої вільної держави, яка не бажає завій ювань, але приймає тільки народи, що вільно приєднуються до неї... Якщо жителі Майнца і прилеглих місцевостей виявлять бажання бути вільними і стати франками, то вони будуть включені до складу непе- реможної вільної держави... і тоді Французька республіка повинна вас захищати, як свої власні провінції».
160 ________________Розділ X___________________________ 23 жовтня 1792 р. там за зразком якобінського клубу виник клуб «Товариство друзів свободи й рівності». 15 грудня 1792 р.у Майнці, як і на Інших територіях, окупованих французькими військами, дек- ретом французького Конвенту було проголошено суверенітет наро- ду, проведено скасування феодальних прав і повинностей і установ- лювалися вибори влади. 24 - 26 лютого 1793 р. відбувалися вибори до Рейнсько-німецького національного конвенту - перші на німець- кій землі демократичні вибори. Конвент відкрився 17 березня, Його президентом був обраний просвітитель і демократ Георг Форстер. Конвент позбавив феодальних володарів усіх прав і з ініціативи Форстера проголосив територію від Ландау до Бінгена «вільною, незалежною неподільною державою, заснованою на законах свобо- ди й рівності». Це була перша демократична республіка на німець- кій землі - Майнцька республіка. 19 березня Конвент проголосував за її входження до складу Франції і направив делегацію на чолі з Форстером до Парижа. Майнцькі клубісти, діючи за зразком фран- цузьких комун, ліквідували цехи, боролися проти феодальної контр- революції. «Альманах революції» зазначав, що кількість «клубістів^ у 1793 р., тобто напередодні падіння Майнцької республіки, склада- ла 454 чоловіки. А в самому Майнці кипіли революційні.пристрасті. Тут політичне життя було представлене 146 революційними і контр- революційними виданнями. Французька революція, безумовно, ви- кликала до життя цю активність. Однак слід пам’ятати, що Форс- тер Г. - ідейний натхненник Майнцької республіки, формувався як демократ і республіканець задовго до її початку, Форстер вважав найбільш значним злочином панівних класів то, що вони «перетворювали розумну самостійну в своїй діяльності людину на сліпе, безжиттєве знаряддя їхніх капризів і прагнень». Негативне ставлення до режиму, який принижував права особистос- ті, розділяли Й інші представники німецького Просвітництва. Але в статті Форстера «Про ставлення мистецт ва державного управління до щастя людства» особливо сильно звучав І Інший мотив - обурен- ня деспотизмом влади, яка трималася на презирстві до людини, на приниженні її гідності, на тупості й затурканості народу. Форстер обурювався з того, що освіта за його часів була доступною тільки невеликій купці людей. Тим часом широким народним масам, також здатним жити духовним життям, мислити і створювати культурні цінності для того, щоб перетворити ЦЮ МОЖЛИВІСТЬ на дійсність, погрібно було «зняти з натомлених плечей тягар, покладений неспра-
_________мміггал кииччяял м —адипг хіх «. ісх вадливим урядом на клас трудящих», і «не змушувати віддавати плоди його праці привілейованим розбійникам і ледарям». Саме такі ідеї живили політику й практику Майнцької республі- ки. ЗО березня 1793 р. французький Конвент приєднав область до Франції. Але Майнц був уже оточений і наприкінці червня 1793 р. Майкцька республіка впала. Після капітуляції і відходу французь- ких військ збройні сили коаліції відновили владу курфюрста-архі- єпископа І старі порядки, майнцькі клубісти та якобінці були піддані жорстоким репресіям. Однак у ході воєнних дій восени 1794 р. фра- нцузька армія знову зайняла Майнц І приєднала область до Франції. Трагедією німецьких якобінців стала відсутність союзу з народ- ними масами. Після повернення французьких військ на лівобереж- жя Рейну там продовжував розвиватися німецький якобінізм. При підтримці французької військової влади були досягнуті відомі успі- хи в 1797-1799 рр. Виступи німецьких якобінців відбувалися й у зайнятій французькими військами Південній Німеччині у другій по- ловині 90-х років XVIII в. Німецькі якобінці також виступали в пре- сі та вели агітацію в інших регіонах країни, зокрема в Гамбурзі. Послідовним прихильником ідей Французької революції був прус- ький барон Жан Батіст Клоотс. Він вбачав у Парижі колиску віль- ного людства і столицю земної кулі, проповідував ідею всесвітньої республіки, боровся проти релігії й церкви. Філософ-просвІтитель, яскравий публіцист Клоотс очолив «посольство народів», яке з'яви- лося на засідання Конвенту 19 червня 1790 р. Там він виступив від імені «представників народів світу» і заявив, що увесь світ приймає Декларацію прав людини й громадянина. Його мова була настільки емоційно насиченою та переконливою, що він одержав титул «Огаїеиг <іи йспге Нитаіп». За свою діяльність на благо революції (Клоотс організував особливий «лрусський легіон», включений до армії ре- волюційної Франції') цей «ревний якобінець» був удостоєний честі, разом із Клолштоком, Шиллером і Кемпе, одержати громадянство Французької республіки. По мірі розвитку подій у Франції різні групи і прошарки передо- вої німецької інтелігенції, спочатку натхненні революцією, почина- ють розходитися в поглядах, в оцінках французького досвіду. На одному полюсі виявилися, наприклад, поет ФрідрІх Готліб Клоп си- ток, який взяв особисту участь у Французькій революції, ГеоргФор- стер, один з ідейних натхненників Майнцької республіки 1792- 1793 рр. На іншому полюсі було багато німецьких Інтелігентів, які,
162..._______________ ЯаадМХ_________________________________________ подібно Шиллеру, підтвердили свою в цілому високу оцінку сенсу революції у Франції, але одночасно чітко й досить різко висловили- ся щодо неприйнятності власне для них таких її ПОЛІТИЧНИХ мето- дів, як репресії, терор проти тих, хто мислив і діяв інакше. Одним із найсуттєвіших пунктів розмежування було, безсумнівно, ставлення до релігії французького Просвітництва і Французької революції. З того самого моменту, коли в цілому підтримувана німецькими пись- менниками і мислителями французька критика конкретних форм або релігійності офіційної політики, практики церковних інститутів пе- реросла в непримиренний антиклерикалізм, тим більше атеїзм і пе- реслідування релігій, цього моменту німецька критична думка від- мовилася наслідувати те, що діялось у Франції. Тут, як і в питанні щодо методів революційних дій, зав'язалися вузли найгостріших розходжень з досвідом революції і з ідеями Просвітництва у сусід- ній Франції. іншими словами, Кант, Шиллер, Ґете, Гердер, Шеллінг, Гегель, з одного боку, вбачали в революції подію найбільшого істо- ричного значення, з іншого ж боку, філософів, як і великих пись- менників, поетів Німеччини, бентежили і відштовхували такі катак- лізми і протиріччя революції, як кров і терор, тобто діяння, на їхню думку, не сумісні з ідеями свободи, рівності, братерства. 2. УЧАСТЬ НІМЕЦЬКИХ ДЕРЖАВ У ВІЙНАХ ПРОТИ ФПИИІІІ Окрім помітного впливу Французької революції на політичне життя Німеччини, на німецький суспільний оух, революція у Фран- ції прямо зачіпала інтереси німецьких фесніалів. Деякі з них були позбавлені своїх володінь у Франції. Якщо зважити ще й на селян- ські виступи на німецьких землях, заворушення в німецьких містах, а також на потік контрреволюційних емігрантів Із Франції, який за- полонив прикордонні німецькі князівства, то стане зрозумілою по- зиція прусського короля Фрідріха Вільгельма II та австрійського ім- ператора Леопсльда II, які спільно виступили в авангарді військової інтервенції проти революційної Франції. Однак до осені 1792 р. ви- явилося, що німецькі війська не спроможні протистояти французь- кій революційній армії, яка захищала завоювання революції. У бит- ві при Вальмі 20 вересня 1792 р. пруссько-авбтрійська армія зазнала
_________ЯОЗВИГОК НІМЕЧЧИНИ НА ПОЧАТКУ XIX сш. 163 поразки. Ґете, який супроводжував у поході свого сюзерена - вей- марського герцога, після битви сказав офіцерам - своїм співрозмов- никам: «Відтепер і з цього місця відкривається нова епоха світової історії і ви можете вважати себе щасливими, що присутні при цьо- му!» Незабаром французькі війська вступили на німецьку землю. Населення переважно доброзичливо зустрічало війська, сподіваю- чись на стабілізацію економічного' й політичного становища у краї- ні. Ці гіодії відбувалися на тлі активізації зовнішньополітичної дія- льності Пруссії в Іншому напрямку. Щоб компенсувати поразку, Фрідріх Вільгельм 11 (1786-1797) продовжив анексію польських земель, здійснивши в 1793 р. разом з Росією другий розділ Польщі. До провінції Західна Пруссія були приєднані Гданськ і Тізрунь з їх округами. З анексованих Пруссією земель була створена провінція Південна Пруссія. Другий розділ Польщі, від участі в якому була відсторонена Австрія, довершив австрІЙсько-прусські протиріччя, логічним наслідком яких був роз- пад анти французької коаліції. 5 квітня 1795 р. Фрідріх Вільгельм II, цілком у традиціях Гогенцоллеряів, уклав сепаратний мирний до- говір у Базелі. Згідне з цим договором Франція зобов’язувалася вивести свої війська з прусської території; до Франції відходили 97 дрібних німецьких князівств І вільних міст на лівому березі Рей- ну (більше 21 тис. кв. км із населенням у 1,6 млн чол.). За це Прус- сії були обіцяні німецькі князівства на правому березі. Рейн став кордоном Франції. Прусський король гарантував нейтралітет пів- нічнонімецьких держав, що фактично означало визнання Його про- текторату над цими державами. У приєднаних до Франції землях було знищено феодальні приві- леї дворянства, розпродано володіння церкви І дворян, які втекли, скасовано цехи. Але разом з падінням феодального ладу тут встано- вилося іноземне ярмо. Уже починаючи з 1794 р. з цими областями чинили так, як із завойованими територіями. На них накладалися контрибуції й реквізиції, звідти вивозилися кращі твори мистецтва, які становили національну гордість. Реквізиції та контрибуції накла- далися спочатку на багатіїв і аристократів, - потім вони стали поши- рюватися і на більш широкі верстви населення. Про згоду самого населення щодо приєднання до Франції починали забувати. Усе бі- льшого значення набували Інші мотиви: забезпечення військовоїбез- пеки, відшкодування військових витрат. Уводилися значні податки і рекрутські набори.
Ю4________________________Р*яділ X__________________________ У 1795 р. було здійснено черговий третій розділ Польщі* у ре- зультаті чого була ліквідована польська державність. Активну участь у цьому* поряд з Австрією та Росією, брала й Пруссія. Разом з тим таке поводження Пруссії з іншими німецькими дер- жавами призвало до падіння престижу прусського королівства. Прус- сія аж до 1806 р. не брала участі у війнах проти Франції. У той же час інші німецькі держави продовжували війну. У 1796 р. французь- кі війська зайняли Баден, Вюртемберг і Баварію, у 1797 р. увійшли до Австрії. Буржуазія, а особливо селянство, зустрічали переможців дружелюбно. Після декількох поразок Австрія 17 жовтня 1797 р. уклала мирну угоду з Францією в Кампоформіо. За умовами мирно- го договору Австрія визнавала домагання Франції стосовно лівого берега Рейну, одержавши компенсацію за рахунок німецьких і іта- лійських держав. КампоформІЙськиЙ договір мав для Німеччини серйозні політичні наслідки, поклавши початок підпорядкуванню дрібних німецьких держав більш великим. У листопаді - грудні 1797 р. у РаштатІ було скликано конгрес для врегулювання стосунків між Францією І Священною Римською Ім- перією, у роботі якого брав участь і Наполеон. Було схвалено прин- цип секуляризації духовних володінь і вирішено винагородити ве- ликі німецькі держави за втрату земель на лівому березі Рейну, при- єднавши до них деякі дрібні німецькі держави. Переговори залишилися незавершеними, тому що в 1799 р. союзники почали нову війну проти Франції; з числа німецьких країн у ній взяли участь Австрія, Баварія, Вюртемберг І декілька інших більш дрібних кня- зівств. Розгром другої коаліції Францією стався вже після державного перевороту 18 брюмера і встановлення у Франції диктатури Наполе- она Бонапарта. Війни наполеонівської Франції набули грабіжниць- кого, загарбницького характеру. Поразки антифранцузької коаліції при Маренго (14 червня 1800 р.) і Гогенлиидені (3 грудня 1800 р.) привели до Люневільського миру (9 лютого 1801 р.), згідно з яким лівий берег Рейну остаточно відійшов до Франції. Під натиском Бонапарта в лютому 1803 р. у Регенсбурзі імперсь- ка депутація при рейхстазі прийняла постанову про секуляризацію духовних володінь і план «винагород» великих князівств. Рейхстаг, - а йоло рішення були затверджені імператором Францем 11, ~ скасу- вав усі духовні князівства. Виняток був зроблений лише для Майн- цького курфюршества. Різко скорочувалося число імперських міст:
_________РОЗВЯГОК НІМЕЧЧИНИ ЯЛ ПОЧАТКУ ХІХ дш іая з 51 до 6 (Аугсбург, Бремен, Гамбург, Любек, Нюрнберг, Франкфурт- на-Майні). З політичної карти зникла значна кількість дрібних світ- ських князівств. Усього було ліквідовано 112 дрібних держав (з на- селенням 3 млн чол.). Ці території були розподілені між декількома князями. Щедро були винагороджені Пруссія, Баден, Вюртемберг, обидва Гессена, Баварія. Ліквідація дрібних і найдрібніших феодальних володінь була прогресивним актом. Проведення подібної медіатизації стало суттєвим ударом по Свя- щенній Римській імперії німецької нації, початком її фактичного розвалу. Це був важливий крок на шляху до ослаблення роздробле- ності Німеччини, хоча й не усував її цілком. Заняття Наполеоном Ганноверу (1803 р.) привело до створення третьої коаліції. До Англії приєдналися Австрія, Росія, Швеція і Неаполітанське королівство. Англія, Росія й Австрія тиснули на прус- ького короля, переконуючи його примкнути до коаліції. Але ці спро- би зустріли з його боку рішучий опір. ФрідрІх ВІльгеЛьм 111 (1797- 1840) знав, що Пруссія перша постраждає від Наполеона і його по- лчищ. Він заперечував військовий тиск і оголосив, що скоріше буде воювати з тими, хто порушить нейтралітет Пруссії, ніж підкориться насильницькому способу змусити Пруссію воювати, коли вона цьо- го не бажає. (Фактично це була відповідь російському царю Олек- сандру І.) Однак нейтралітет Пруссії порушила не Росія, а наполео- нівська Франція, чиї війська, прямуючи в Баварію (1805 р ), пройш- ли через пруську територію. Тим часом Бонапарт, який на той час уже став імператором Напо- леоном 1, розгромив сили нової коаліції (так званої «третьої коалі- ції»). Театром війни були Південна Німеччина, Чехія й Австрія. Ба- варія, Вюртемберг та Інші пІвденнонІмецькІ держави стали на бік Наполеона. 13 листопада 1805 р. Наполеон вступив у Відень, а 2 грудня завдав тяжкої поразки австро-російськїй армії під Аустер- ліцем. Австрія змушена була підписати важкий ПрессбурзькиЙ мир і поплатилася землями, якими Наполеон винагородив своїх васалів. Вюртемберг одержав значну частину австрійської Швабії; Бадену дісталися Брейсгау, Констанц, Вальдегут і інші міста; Баварії - Ауг- сбург і Тіроль. Політична карта Німеччини знову зазнала серйозних змін. Наполеон ліквідував політичну самостійність вільних міст, духов- них орденів, а потім залізною рукою знищив владу численних князьків.
106 _____________________________________________________ Він проголосив створення Рейнського сокку (КЬеіпЬипд) під своїм протекторатом. До союзу ввійшли архієпископ РегенсбурзькиЙ, ко- ролі Баварський і Вюртемберзький (у 1805 р., зведені Наполеоном у королівську гідність), великі герцоги Баденський, Гессенський, Бер- гський, Нассауський і декілька дрібних князів. Усі вони уклали «ві- чний союз» і на першу вимогу свого найяснішого протектора зобо- в'язувалися закликати під зброю 63 тис. солдат. Союз продовжував зростати, до нього приєдналися новіясамостійні» держави; через декілька років у союзі було 15 млн населення з армією 120 тис. чол. Поза Союзом залишилися тільки Австрія І Пруссія. Учасники-Рейн- ського союзу оголосили, що вони виходять зі складу Імперії і скасо- вують у своїх володіннях всі імперські установи. Це був кінець Свя- щенної Римської імперії. 6 серпня 1806 р. імператор Франц II склав із себе корону І звільнив членів імперії від обов'язків стосовно себе. Імператор Франц II, відмовившись від існуючого більш ніж тися- чу років титулу імператора Священної Римської імперії, став відни- ні називатися імператором австрійським Францем І. Цс було зробле- но за бажанням Наполеона, який вважав себе спадкоємцем великої імперії, створеної давнім Римом. Держави Рейнського союзу знаходилися в оборонному і наступа- льному союзі з Францією, І Наполеон використовував їх війська. У державах Рейнського союзу за зразком Франції було проведено ба- гата антифеодальних перетворень і, зокрема, скасовано кріпосну залежність селянства; у деяких з них уводився Цивільний кодекс, була здійснена емансипація євреїв тощо. Однак модернізація німе- цьких держав здійснювалася тільки в мєжїх, які були вигідними наполеонівському режиму. Французьке панування виявлялося в ма- сових реквізиціях^примусових позиках, збільшенні податків, в осо- бливо тяжких рекрутських наборах. Усе це, а також континентальна блокада, яка тяжко позначалася на економічному становищі німець- кого населення, викликало невдоволення І п|хггидік>. з. тіамігськкй шір їла? а- » його нлашш лля деютИ. мчяпне ятамзших у Прусське юнкерство серйозно побоювалося поширення францу- зького впливу на німецькі держави. Крім того, невдоволення вйкли-
________ИНВЮТК ШМЕУННШ ЇМ ПОШУКУ XIX аа. 107 кало введення в прид онських землях буржуазного законодавства з усіма Його проявами і наслідками. Якщо врахувати, що і торговель- на політика Франції мала негативні економічні наслідки для Прус- сії, то стане очевидним комплекс проблем, які спонукали правлячі кола Пруссії вступити до четвертої антифранцузької коаліції. У НІЙ брали участь Англія, Росія, Швеція. Тим часом Наполеон вів досить активну дипломатичну підготов- ку війни з Пруссією. З усіх прикордонних пунктів І з усіх держав Рейнського союзу ФрідрІх Вільгельм НІ одержував тривожні зведення про початок пересування французьких військ. Розуміючи, що напа- ду не уникнути, він нгдіслав Наполеонові листа на зразок ультима- тивної вимоги, пропонуючи очистити Південну Німеччину І ВІДМО- ВИТИСЯ від створення Рейнського союзу. Відповіддю на цю вимогу було вторгнення Наполеона в Саксонію І потім у Пруссію. 8 жовтня 18Обр. розпочалася війна, наслідком якої був блискави- чний розгром Пруссії. 14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви^при Ієні й АуерштадтІ. Прусські війська були розбиті наголо- ву і 27 жовтня 1806 р. війська Наполеона вступили в Берлін. Таким чином, ФрідрІх Вільгельм 111 Справедливий (як його нази- ває історіографія) зазнав нищівної поразки. Населення Пруссії досить спокійно поставилося до подій, які від- булися. Дворянська адміністрація І військова влада послужливо під- несли Наполеонові і його маршалам ключі від міст І фортець. Се- лянство і дрібна буржуазія очікували від французів нових порядків і не збиралися чинити їм опору. «Наполеон дмухнув на Пруссію і її не стало», - писав Гейне. Однією з перших справ Наполеона в Берліні, коли він уже почу- вав себе володарем Свропи, було видання знаменитого декрету, який з цього часу став значною мірою основою його зовнішньої політи- ки. 21 листопада 1806 р. у Берліні був опублікований декрет, згідно з яким усім країнам, підвладним Наполеонові, не тільки забороня- лося торгувати, але й підтримувати будь-які зносини з Британськи- ми островами та англійськими колоніями. Тільзітським мирним договором (7-9 липня 1807 р.) завершили- ся воєнні дії четвертої антифранцузької коаліції. Згідно з мирним договором в Тільзіті (9 липня 1807 р.) Пруссія втрачала свої землі на захід від Ельби, вони увійшли до складу ко? ролівства Вестфальського. Пруссія була позбавлена земель, отрима- них у результаті другого і третього розділів Польщі (вони увійшли
108 Розділ х тепер до складу знову утвореного Великого герцогства Варшавсько- го). Територія Пруссії зменшилася більш ніж удвічі, відтак повинна була скоротити свою армію до 40 тис. чол. І сплатити 100 млн фран- ків контрибуції. У результаті цих змін населення Пруссії зменшило- ся з 10 млн до 5 млн. Пруссія була окупована французькими війсь- ками, евакуація яких була поставлена в залежність від сплати конт- рибуції. Від повної ліквідації Пруссію врятувало заступництво імператора Олександра І, який виступав проти надмірного посилен- ня Франції. Між Рейном і Ельбою Наполеон створив нову маріонеткову дер- жаву - Вестфальське королівство, призначивши Його королем свого брага Жерома. Викроєне з віднятих у Пруссії земель, з герцогства Брауншвейзького, Гессен-Касселя, це королівство мало 2 млн чол. населення. Незабаром до королівства був приєднаний Ганновер - володіння англійського короля. Втім, імператор французів неодно- разово довільно змінював кордони цієї «суверенної держави», при- єднуючи до імперії окремі частини споконвіку німецької землі. Від- тепер у Німеччині було три територіальних комплекси: 1) лівий бец рег Рейну й узбережжя Німецького моря відійшли до Франції; 2) держави Рейнського союзу (туди увійшли Вестфальське королівс- тво й Інші держави) склали Середню Німеччину, 3) схід Німеччини включав Австрію і Пруссію. У 1809 р. проти наполеонівської Франції утворилася нова п’ята коаліція, до складу якої з німецьких держав увійшла тільки Австрія. У боях під Регенсбургом і в генеральній битві 6 липня 1809 р. при Ваграмі Наполеон знову розбив австрійські війська. Мирний дого- вір був підписаний 14 жовтня у Відні - у Шенбруннському замку (звідси і назва Шенбруннський договір). За умовами цього договору Австрія втрачала все Далматинське узбережжя Адріатичного моря. Західна Галичина перейшла до Варшавського герцогства, а Терно- пільський округ Галичини - до Росії. Договір передбачав також ско- рочення австрійських військ до 150 тис. чол. і сплату Австрією зна- чної контрибуції. Французьке панування несло із собою цивільне право буржуаз- ної Франції, скасування кріпосного права, феодальних сервітутів, цехів, свободу ремесла і торгівлі, скасування станів, віротерпимість, але поряд з цим установлювалося ярмо французької буржуазії, тяж- кий податковий гніт, податок кров’ю - Наполеон нещадно проливав німецьку кров у загарбницьких війнах. До 120 тис. німецьких сол-
_________РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ НА ПОЧАТКУ XIX сш. 1ДЙ даті» знаходилися одночасно у французькій армії, чимала їх кіль- кість гинула в завойовницьких походах. Безупинні війни спричиня- ли розташування французьких армій на німецьких землях, реквізи- ції, конфіскації, пограбування* Континентальна блокада, вигідна тіль- ки французькій буржуазії, спотворювала економіку німецьких земель і підривала добробут німців. Наполеон руйнував кордони, аніскіль- ки не зважаючи на національні інтереси, традиції, побут німецького народу. Так, у Вестфальському королівстві державною мовою була проголошена французька мова. Наполеон розширював територію своєї імперії за рахунок Ні- меччини - до Франції були приєднані Гамбург, Бремен та Інші ні- мецькі міста, а межі французької імперії доходили до Балтійського моря. У той же час ситуація в німецьких землях набувала все більш напруженого характеру Негативні наслідки континентальної бло- кади, яі^а практично повністю зруйнувала торгівлю північноніме- цьких і прибалтійських міст, гострий дефіцит промислових това- рів, нестача сировини, превалювання ввозу (бавовни), відсутність можливості експорту сільськогосподарської продукції в Англію і, нарешті, військова поразка Пруссії™усе це змусило Фрідріха ВІль- гельма III і прусський уряд стати на шлях проведення ряду буржу- азних реформ. Реформи стали результатом зусиль ліберально на- лаштованих дворянських патріотичних сил, лідером яких висту- пив Генріх Фрідріх Карл фон ШтеЙн. Ця людина мала достатній політичний досвід і вже в 90-х рр. проводила політику реформ в інтересах буржуазії. Особливої популярності Генріх набув на по- чатку XIX ст., перебуваючи на посаді міністра фінансів. Саме тоді з його ініціативи була здійснена реорганізація соляної монополії І було розпочато випуск перших у Пруссії паперових грошей. Маю- чи за плечима такий багаж реформ, барон фон Штейн у 1807 р*, обіймаючи посаду одного з прусських міністрів, поставив перед собою як головне завдання повернення політичної та військової могутності країни. Цих же позицій дотримувався і його наступник Гарденберг. Королівським едиктом від 9 жовтня 1807 р., підготовленим ШтеЙ- ном, було оголошено скасування особистої залежності селян від по- міщиків. Едикт санкціонував відразу дві реформи. По-перше, дозво- лявся вільний перехід земель від однієї особи до іншої і скасовува- лися будь-які відмінності між землями, що належали дворянам і
170________________________якиах______________________________ виходцям з інших соціальних станів, за рахунок чого надавалася можливість переходу землевласників з одного стану в інший. По- друге, знищувалася особиста залежність селян від поміщиків. Вона скасовувалася негайно для спадкоємних власників землі, а з осені 1820 р. - для неспадкоємннх власників і безземельних селян. Однак цей документ залишив недоторканими всі селянські повин- ності, а також не вніс змін у діяльність судової й адміністративної влади. Оскільки ж разом з указом від 9 жовтня були скасовані зако- ни, які забороняли зменшувати кількість селянських дворів, помі- щики розпочали масово приєднувати селянські господарства до своїх маєтностей. У зв’язку з цим становище селян у Пруссії стало ще більш тяжким. У 1808 р. Штейн домігся повернення містам самоврядування, прав на створення магістратів. Але брати участь у виборах магістратів, склад яких затверджувався урядовими чиновниками, мали право тіль- ки багаті городяни. Нарешті, була проведена адміністративна рефо- рма - створені міністерства (військове, внутрішніх справ, інозем- них справ, юстиції, фінансів), на чолі провінцій були поставлені обер- президенти, вища адміністративна влада була зосереджена в руках державної ради при королі. Це посилювало бюрократичну центра- лізацію. У 1808-1810 рр. була проведена важлива військова реформа, її керівниками стали найвизначніші діячі Пруссії тих років Шарнгорст, Гнейзенау, КлаузевІц. Було реорганізовано прусську армію: створе- но генеральний штаб, засновано військову академію, скасовано ті- лесні покарання солдатів. З мстою обійти жорстокі вимоги Тільзітського миру, який уста- новив для Пруссії чисельність армії не більше ніж у 40 тис. чол., було введено короткі терміни служби, що незабаром дало досить значні кадри навчених військовій справі. За зразком буржуазної Франції вводилася військова повинність замість феодальної системи рекрутських наборів. Крім кадрової ар- мії, створювався ландвер (народний рух). Недворяни могли відте- пер займати офіцерські посади. Ці реформи означали проникнення буржуазних рис до військової системи І відіграли надалі видатну роль. Але це відбувалося вже після відставки Штейна. Прусські юнкери вважали ліберала Штейна небезпечним «якобі- нцем»; Вони згуртувалися проти нього. Усунення міністра-патріота
________РОЗВИТОК ІНІЛЄЧЧИИИ НА ПОЧАТКУ XIX ап. 171 вимагав і Наполеон, який довідався про антифранцузьку діяльність Штейна. Король слухняно виконав волю свого повелителя. Штейн був звільнений з посади, його маєтки конфісковані; сам він утік спо- чатку до Праги, а потім у Росію. Половинчасті реформи Штейна були пригальмовані або скасовані. У 1811 р., щоб знайти вихід з тяжкого становища, уряд Гарден- берга був змушений поновити реформи. Він розробив І провів у життя закон «Про регулювання стосунків між поміщиками та селя- нами». Указ, виданий 14 вересня 1811 р., пропонував поміщикам вступити в добровільні угоди з селянами стосовно викупу ними повинностей І панщини. Умови викупу, передбачені указом, були досить тяжкими для селян: вони повинні були сплатити поміщику 25-кратну вартість річних платежів або поступитися йому від 1/3 до 1/2 своєї земельної ділянки. У 1812 р. на вимогу юнкерства був виданий указ, який позбавляв безкінних І однокінних селян права викупу панщини. Однак реформи 1807-1811 рр. в аграрній сфері практично не по- слабили позиціїюнкерства, тому що умови викупу повинностей були настільки тяжкими, що скористатися ними могла лише незначна ча- стина селянських господарств. У той же час, незважаючи на свою обмеженість, ці реформи все-таки відкривали шлях для розвитку капіталізму в сільському господарстві Пруссії. Мова йде проте, що селяни, неспроможні викупити землю, були змушені значну її час- тину віддавати юнкергм, самі перетворюючись фактично на сільсь-- когосподарських найманих робітників. Гарденберг провів фінансову і податкову реформи. Церковні зе- млі були секуляризовані, дворяни були зобов'язані сплачувати не- прямі податки й мита; позбавлені права збирати на свою користь мито за помел, за варітня пива й виготовлення горілки. Закон дозво- лив скасовувати цехи, а отже і їх привілеї. У 1812 р. євреї стримали рівноправність. Підсумовуючи значення всіх згаданих реформ, слід підкреслити таке; по-перше, ці реформи певною мірою розхитували феодально- абсолютистський лад; по-друге, король Пруссії погоджувався лише на-ті реформи й у тій мірі, в якій це сприяло інтересам прусської юнкерської держави; по-третє, ці реформи практично створювали передумови для визвольної боротьби німецького народу проти фран- цузького гноблення.
172 Ровдмх < НАПІВНЛЛЬНЕ ШЛНЕСЕННЯ У НІМЕЧЧИНІ. ВІЙНА ЇВН Д. І ЗВІЛЬНЕННЯ НІМЕЧЧИНИ Французький окупаційний режим викликав природну протидію, що виражалася в посиленні визвольного руху, у зростанні антифра- нцузьких настроїв. Частина німецької інтелігенції, яка раніше віта- ла Французьку революцію і поділяла її ідеї, під впливом побаченого й усвідомленого відхитнулася від революції. Так, Фіхте, який у 1799 р. вважав французьку республіку своєю батьківщиною, у 1807-1808 рр. виступив з «Промовами до німецької нації», у яких намагався про- будити національну самосвідомість німців, закликав до боротьби за звільнення Німеччини від французького панування. Ідеологами визвольної війни були, крім Фіхте, також поет, публі- цист І історик Ернст-Моріц Арндт (1769-1860), натуралісти брати Гумбольдти, історик Георг Нібур, теолог Фрідріх-ДанІель Шлейєр- махер. Вони закликали народ до боротьби не лише проти французь- кого панування, але й проти феодального абсолютизму, виступали прихильниками буржуазних перетворень. Виникали різні організації: «Тугевдбунд» («Союз доброчеснос- ті») 1808 р. - Кенігсберг, спортивні союзи з політичним підгрунтям, засновником яких був ФрІдрІх-ЛюдвІг Ян (1811 р.) та ін. У соціаль- ному відношенні їх склад був досить строкатим. У них брали участь військові чини, цивільні чиновники, бюргери, студенти. Усіх їх по- єднувало бажання звільнитися від іноземного панування, домогтися національного відродження Німеччини. Демократичні сили німецького народу переходили від форм па- сивного політичного супротиву французькій присутності до відкри- тої збройної боротьби. Так, у квітні 1809 р. у Гессені спалахнуло антифранцузьке повстання. Однак, будучи погано організованим, воно зазнало поразки. У травні 1809 р. майор Шілль за власною ініціативою зібрав до- бровольців у Північній Німеччині І рушив на допомогу повсталим. Його загін хоробро боровся з військами окупантів, але був розби- тий. ШІлль був схоплений і розстріляний. Виступи селян проти за- гарбників очолив селянин А. Гофер. Тірольським партизанам вда- лося нанести серйозних ударів по французьких військах. Однак і це повстання було придушено. А. Гофера стратили. Майже одночасно з повстанням у Тіролі відбулися повстання у Вестфалїї, Саксонії, Брауншвейзі. Патріотично налаштовані офіцери: майор Катт, полює-
________двямивк Німеччини на початку хіх «ж, 173 ник Дернбергта ін. керували повсталими. Герцог Брауншвейгський Ольс («чорний герцог») вів партизанську війну в Середній Німеччи- ні. Зі своїм загоном він пройшов через Німеччину до Північного моря. Однак заклик демократичних сил до збройної боротьби не був під- триманий правлячими колами. Наявність політичної опозиції, навіть деякі збройні виступи так І не вилилися в створення загальнонаціонального фронту боротьби з французьким пануванням. Занадто слабкими і розрізненими вияви- лися патріотично налаштовані елементи. Позначалася відсутність певної соціальної сили, здатної об’єднати всі прогресивні соціальні верстви нації для боротьби за звільнення від наполеонівського па- нування. Скориставшись з цього, Наполеон зміг напередодні війни 1812 р. змусити Пруссію й Австрію до підписання з ним військових догово- рів, згідно з якими обидві держави зобов’язалися виставити контин- генти військ на допомогу французькій армії. Усього в поході 1812 р. взяло участь близько 200 тис. німецьких солдатів і офіцерів. Для всіх них була досить далекою головна мета війни, і навіть багато хто з них потай бажав перемоги російській армії. Багато німецьких патріотів з надією дивилися на Росію, розрахо- вуючи з її допомогою домогтися національного визволення. Актив- ну позицію зайняв Штейн, який на запрошення Олександра 1 у трав- ні 1812 р. приїхав до Росії. Сам факт приїзду Штейна мав широкий резонанс у Німеччині. Ним було складено своєрідний план заходів, які мали на меті організувати в Німеччині «повстання проти наполе- онівського панування». Планом передбачалось проведення на німе- цьких територіях широкої агітаційної роботи, організація партизан- ських загонів, створення німецько-російського легіону. Для здійс- нення наміченого плану було створено Комітет з німецьких справ - організація німецьких патріотів, яка поклала початок спільній боро- тьбі німецького і російського народів проти наполеонівської Фран- ції. Його ідейним натхненником став Штейн, До кінця осені 1812 р. німецько-російський легіон досяг кількості близько 8 тис. чоловік. У липні 1812 р. 10 тис. екземплярів анти французького звернення до німців у наполеонівській армії, складеного Штейном і підписа- ного головнокомандуючим Барклаєм де Толлі, було поширено в ба- варських, вестфальських, прусських та інших частинах, знайшло багатьох читачів в армії і проникло до Німеччини. Німецько-росій- ський легіон взяв участь у воєнних діях, значну роль у ньому відІ-
174________________________пк^ІлХ.___________________________ грав офіцер Карл фон Клаузевіц, майбутній визначний німецький військовий мислитель і генерал. З ім’ям Штейна пов'язані й наступні події. На початку 1813 р. за дорученням імператора Олександра І Штейи тимчасово управляв Східною Пруссією, передав прусському королю Фрідріху Вільгель- му III проект союзного договору з Росією, який згодом І був укладе- ний; за наказом Олександра І він також тимчасово управляв Саксо- нією. Поразка французької армії в Росії різко змінила ситуацію. Вже в грудні 1812 р. командир прусського допоміжного корпусу генерал Йорк фон Вартенбур без дозволу монарха підписав з одним із росій- ських генералів документ про свій нейтралітет (Таурогенську.кон- венцію). Його дії стали своєрідним сигналом до визвольної війни німців проти французьких загарбників. У Пруссії виникали й діяли партизанські загони, зростала кількість членів товариства «Туген- бунд». Коли російська армія перейшла кордони Пруссії, населення зустрічало переможні війська, які здолали Наполеона, як своїх бра- тів І визволителів; у свою чергу, російські солдати дружньо стави- лися до жителів. «Уявити не можна, - писав М. 1. Кутузов, - як ми прийняті в Пруссії. Ніколи ні свого короля, ті його війська так не зустрічали». - 5 січня було звільнено Кенігсберг, 22 січня до міста прибув Штейн, який взявся за мобілізацію сил І ресурсів провінції для сприяння російській армії. 5 лютого східнопрусський ландтаг схвалив закони про створення ландверу і ландштурму. Рішення ландгагу, прийняті усупереч волі короля, були сміливим кроком. Наприкінці січня - на початку лютого 1813 р. російська армія зайняла Східну Пруссію, значну частину Польщі. У середині лютого передові загони перейш- ли Одер І рушили до Берліна. Дії цих загонів спиралися на підтрим- ку населення. обстановці загального патріотичного підйому Фрідріх Віль- гельм ПІ відчув реальнузагрозу бути скинутим. Виходом із ситуації, що складалася, могли стати тільки рішучі дії монархії. І вони були здійснені. 28 лютого 1813 р. було укладено пруссько-російськцй союз, спрямований проти наполеонівської Франції. Прусський король зве- рнувся до населення з відозвою, яка містила заклик до народу ски- нути французьких загарбників. Більше того, по досягненні перемо- ги над ворогом народу було обіцяно широкі реформи, аж до введен- ня конституції. Насправді Фрідріх Вільгельм ПІ, як і російський цар
_________РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ НА НЯЧАТКУ ХІХ смг. \/5 Олександр 1, переслідував не тільки шляхетну визвольну мету, але Й хотів частково за рахунок розгрому наполеонівської Франції вирі- шити власні політичні й територіальні питання. За підтримки населення в Пруссії було сформовано армію, у неї влилося багато добровольців. Прусські війська під командуванням Я. Блюхера хоробро боролися за звільнення своєї батьківщини. Розпочався швидкий, розвал імперії Наполеона. Розпався Рейн- ський союз. Австрія більше не підтримувала Наполеона, зберігаю- чи спочатку ворожий йому нейтралітет, а незабаром примкнула до коаліції. Швеція, Англія, Австрія, Пруссія мали у своєму розпоря- дженні величезну перевагу в силах. 9 вересня 1813 р. Росія, Пруссія Й Австрія уклали договір у Тепліці, домовившись про ліквідацію Рейнського союзу, Вестфальського королівства, про розділ Велико- го герцогства Варшавського, відновлення Ганновера тощо. 16-18 жовтня 1813 р. союзні армії виграли вирішальну битву під Лейпцигом («битва народів»). Французи зазнали повної поразки, що визначила подальшу долю імперії Наполеона. Війська Наполеона розпочали відхід на захід; союзні армії незабаром ступили на землю Франції. Німеччину було звільнено. V березні 1814 р. імперія Наполеона впала. (У жовтні №14 р. у столиці Австрії місті Відні відкрився конгрес представників усіх європейських держав. Йому належало перекрої- ти політичну карту Європи. Однак між учасниками Віденського кон- гресу Існували серйозні протиріччя і вся робота конгресу являла со- бою ланцюг політичних інтриг, компромісів, дипломатичних торгів. На загальному тлі цього європейського форуму особливо виділяли- ся п’ять політичних фігур; російський імператор Олександр І, канц- лер австрійської імперії Метгерніх, англійський міністр закордон- них справ лорд Кестлзі, прусський міністр закордонних справ Гар- денберг І французький міністр закордонних справ Тал ей ран. Саме їх ворожнеча, торг, договори визначили основні рішення Віденсько- го конгресу. . Головною метою учасників конгресу була ліквідація політичних змін і перетворень, які відбулися на європейському континенті під безпосереднім впливом Французької революції та військових похо- дів Наполеона. .. Талейрану ще до початку роботи конгресу вдалося переконати його майбутніх учасників у визнанні як визначального буквально у всьому «принципу легітимізму». Його сутність полягала в тому, що
170 _______________РаздМХ___________________ Європа, яка зібралася в особі государів і дипломатів на Віденський конгрес, повинна при перерозподілі земель і зміні територіальних кордонів залишити в непорушному вигляді те, що Існувало до по- чатку революційних воєн, тобто до 1792 р. Коли б цей принцип було прийнято і втілено, то не тільки Франція одержала б упевне- ність у цілісності власної території, захищати яку військовою си- лою вона на той момент була не здатна, але й Пруссія та Росія були б приборкані у своїх прагненнях до територіального розширення. У кінцевому рахунку, принцип «легітимізму» передбачав віднов- лення «законних» прав колишніх монархів, які втратили свої воло- діння. У результаті складних політичних кроків і комбінацій, розпо- чатих дипломатами всіх країн -учасниць Віденського конгресу, кар- та Європи була перекроєна в такий спосіб: Франція зуміла зберегти кордони 1790 р., в Італії відновлювалася Папська держава, Австрія одержувала Ломбардію і Венецію, Генуя передавалася Сардинсько- му королю, до Неаполя повернулися Бурбони. З Бельгії і Голландії утворювалося Нідерландське королівство. Датський король попла- тився за союз з Наполеоном - у нього відняли Норвегію, приєднав-- ши її до Швеції. Польські землі герцогства Варшавського відійшли до Росії (Царство Польське). Актом Віденського конгресу 8 червня 1815 р. було створено Ні- мецький союз замість Священної Римської імперії германської на- ції. До Союзу входили 35 суверенних монархій і 4 вільних міста - Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майиі. Офіційно він був створений «для внутрішньої і зовнішньої охорони безпеки Німеччи- ни, незалежності й недоторканості держав, які вступили до союзу», а насправді - для збереження роздробленості Німеччини. Справами союзу відав Союзний сейм у Франкфурті-на-Майні. На сеймі голо- вувала Австрія. Сейм складався з дипломатів - послів від німецьких держав. Рішення бундестагу не були обов’язковими для окремих членів Союзу. Німецький союз оголошувався нерозривним. Австрія й Пруссія входили до Союзу тільки тими землями, які у минулому перебува- ли в складі Імперії. Членами Союзу були також король Великобри- танії як король Ганноверу, король Данії як герцог Шлезвіга і Голш- тінії, король Нідерландів як великий герцог Люксембурзький; Союз мав п’ять фортець і теоретично - союзну армію (бундесвер), яка складалася з контингентів окремих держав. Найсильнішими чле- нами Союзу були Австрія І Пруссія, усі найважливіші рішення бу-
_____ммипяк яшвччмшг ям л»ямпку хіх <иь 177 ндестагу досягалися шляхом попереднього обговорення між ними. Знищена Наполеоном Священна Римська імперія не була віднов- лена. Принцип легітимізму (тобто повернення «законних», дорево- люційних порядків) країнам, які влаштовували конгрес, у цілому провести не вдалося. За королями Баварії, Саксонії, Вюртемберга збереглися їхні високі титули, якими вони були зобов’язані Наполе- ону. Однак Саксонія поплатилася значно більше, ніж усі інші союз- ники Наполеона, оскільки значна частина її території (864 тис. насе- лення з 2 млн) відійшла до Пруссії. До Пруссії перейшла І шведська Померанія (захоплена шведами під час Тридцятилітньої війни). Зна- чна частина скасованого Вестфальського королівства також була пе- редана Пруссії. Князі 1 графи, які раніше втратили свою самостій- ність; знову отримали частину своїх прав і привілеїв: судову І полі- цейську владу, право нагляду за церквою і школою, право встановлювати податки. Німецький союз не мав на меті економічне й політичне об’єднання німецького нараду, а, власне кажучи, був зна- ряддям реставраційної політики австрійського канцлера князя Кле- менса фон Меттерніха. Крім того, Пруссія й Австрія стали членами Священного союзу, створеного монархами Європи для боротьби з демократичними рухами. Контрольні питання 1. Простежте еволюцію поглядів передової інтелігенції Німеччини на Велику французьку революцію. 2. Укажіть на безпосередній вплив французьких подій на піднесення селянського руху в Німеччині. 3. Розкажіть про обставини створення Майнцької республіки. 4. Перелічіть представників німецького якобінства. 5. Охарактеризуйте участь німецьких держав у війнах проти Франції. 6. Дайте оцінку наполеонівської політики медіатизації. 7. Подайте аналіз причин, характеру, ходу й результатів війни Пруссії проти Франції. 8. Дайте оцінку сутності буржуазних реформ у Пруссії. 9. Наведіть приклади національного піднесення в Німеччині. 10. Розкрийте сутність політики учасників Віденського конгресу по від- ношенню до Німеччини.
178_______________________________:____________________ Розділ XI ЙІШЦЬКІЦРЖАВИ В 1813-ІВ47 рр. і. лтклвил юзлкшиїаь Німеччини Створений згідно з рішенням Віденського конгресу Німецький союз номінально був найбільшим державним утворенням Західної Європи. За загальною площею території та кількістю населення він перевищував як Англію, так і Францію. Водночас слід враховувати, що населення Австрії й Пруссії, разом узятих, складало 2/3 від зага- льної кількості жителів Союзу, що здебільшого і визначило бороть- бу між ними за гегемонію в Німецькому союзі. У цілому Союз являв собою конфедерацію самостійних держав, яка не мала ні спільного коаліційного уряду, ні єдиного законодавства, ні загальної армії, ні загальних фінансів, ні загального дипломатичного представництва. У той же час він мав верховний орган - Союзний сейм. Союзні акти зберігали недоторканим історичний внутрішній устрій німецьких держав. Єдиним нововведенням, і то висловленим у формі політичного, побажання, була вказівка на якнайшвидше вве- дення у всіх державах - членах союзу «земсько-станового устрою». Відповідно до духу часу і пануючих політичних настроїв під цим розумілося введення представницьких дорадчих органів, які б ра- зом з монархами брали участь у політичній владі і права яких були б конституційно закріплені. Таким чинш, наполеонівські війни в Єв- ропі, розгром наполеонівської Імперії і союзні акти прискорили на- зрілий у Німеччині історичний процес перетворення абсолютних монархій на конституційні. Період 18 І 5-І 847 рр. (так званий Передберезневнй - Уогтагг) у Німеччині був часом важливих соціально-політичних зрушень. Саме тоді у 24 німецьких державах установився конституційний лад. Най- перша конституція була розроблена в герцогстві Нассау (1814) ще
__________ИІМНИМИ ДЕРЖМИТ В ТЯІ5-1М7 др.____>79 до оформлення Німецького союзу. Але процес переважно розпочав- ся в 1816 р. Одними з перших конституційні перетворення провели великі монархії Південної Німеччини, де були більш вираженими прагнення соціального й політичного відновлення: Баварія (1818), Бален (1818), Вюртемберг (1819), Гессен (1820). Поява конституцій та укладання їх принципів відбувались під безсумнівним впливом Конституційної хартії Франції 1814 р. Під впливом французьких революційних подій 1830 р. нова хвиля конституціоналізму захопи- ла І східні німецькі держави: Брауншвейг (1830), Саксонію (1831) - а також північ: Шлезвіг-Гольштейн (1834). Усі німецькі конституції цього часу були даровані монархами. Тому монархія зберігалася як основа державно-політичного устрою. Значні державні права зберігалися за спадкоємним монархом. У більшості конституцій становий лад зберігався тільки як фор- мальна категорія громадянства. Закріплювалася ліквідація кріпос- ного прага. Дворянство позбавлялося вотчинних прав і особливої юрисдикції. Однак у деяких державах за дворянством конституцій- но визнавалися окремі особисті й майнові привілеї, у тому числі особливі права на участь у