Похожие
Текст
БАЛАКІРСЬКИИ В.Б
ЧЕРВОНИМ М.В
ПЕТРЕНКО О.Я
ГАРБУЗ М.М
• » / ’ • г ~ ~ г 1 Т Яг 9 ! *’
ГЕОДЕЗИЯНІРОБОТИ ‘П' //,"/ Жк/ Ч'Ц. /-'| ПРИ ЗЕМЛЕУСТРОЇ'
ББК Д14я7
Г 35
УДК 528.4 (075.8)
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Лист МОВУ № 1.4/18-Г-2277 від 20.12.2007)
Рецензенти: С .П.Войтенко, доктор технічних наук, професор (Київський національний університет будівництва та архітектури); П.Г. Черняга, доктор технічних наук, професор (Національний університет водного господарства та природокористування); М.Г. Ступень, доктор економічних наук, професор (Львівський державний аграрний університет); І.М. Гора, кандидат сільськогосподарських наук, доцент (Національний аграрний університет); А.А. Ремінський, кандидат технічних наук, доцент (Харківський національний аграрний університет); О.В. Тихо-ненко, директор (ДП „Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”).
Геодезичні роботи при землеустрої: Навч. посібник / В.Б. Балакірський, М.В. Червоний, О.Я. Петренко, М.М. Гарбуз. За ред. В.Б. Балакірського І Харк. нац. аграр. ун-т ім. В.В. Докучаєва, 2008. - 226 с.: іл.
У навчальному посібнику висвітлені питання, передбачені програмою дисципліни „Геодезичні роботи при землеустрої”, яку вивчають студенти землевпорядного профілю: геодезичне обґрунтування для виконання землевпорядних робіт; зміст і вимоги до планів землекористувань та проектів землеустрою; визначення площ; порядок і способи складання проектів землеустрою та перенесення їх у натуру; геодезичні роботи при складанні проектів використання земель населених пунктів; охорона праці та ін. Значна увага приділена також застосуванню сучасних геодезичних приладів, методам виконання робіт з використанням обчислювальної техніки і відповідного програмного забезпечення.
Розрахований на студентів землевпорядних факультетів і слухачів інститутів пі-слядипломної освіти, буде корисним спеціалістам органів земельних ресурсів та проектних організацій із землеустрою.
ББК Д 14я7
© Балакірський В.Б., Червоний М.В., Петренко О .Я., Гарбуз М.М.
© Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва, 2008.
з
ЗМІСТ
Вступ....................................................................5
1. Геодезичне обґрунтування для виконання землевпорядних робіт .........7
1.1. Загальні відомості про геодезичну мережу (Петренко ОЯ)..........7
1.2. Встановлення і основні способи відновлення меж землекористувань (Балакірський В.Б., Петренко О.Я.)..................15
1.3.1 Ірив’язка меж землекористувань і перевирахування координат В одну систему (Балакірський В.Б.).....................24
2. Зміст і вимоги до планів землекористувань та проектів землеустрою..............................................................27
2.1. Поняття Про проект землеустрою (Балакірський В.Б.)..............27
2.2. Загальні вимоги до планів землекористувань і проектних планів землеустрою (Балакірський В.Б.)...............................29
2.2.1. Складання планів землекористувань новоутворених агроформувань (Петренко О.Я., Червоний М.В.).........................31
2.3. Коректування планів землекористувань (Петренко О.Я).............37
3. Визначення ПЛОЩ при землеустрої (Балакірський В.Б., Червоний М.В.)...49
3.1. Визначення площ земельних ділянок...............................49
3.2. Методика визначення площ землекористувань при землеустрої.......56
4. Порядок і способи складання проектів землеустрою. Проектні роботи...........................................................68
4.1. Вимоги до точності площ і розміщення меж проектних ДІЛЯНОК (Балакірський В.Б., Червоний М.В.)...........................68
4.2. Проектування ділянок при складанні проектів землеустрою (Балакірський В.Б., Червоний М.В. )......................72
4.2.1. Проектування аналітичним способом (Балакірський В.Б., Червоний М.В.), 74
4.2.2. Проектування графічним способом (Петренко О.Я^БарбузМ.М;)........90
4.2.3. Механічний спосіб проектування (Петренко ОБ., ГарбузМЦ.,)....,,.,,......98
4.3. Особливості проектування ділянок в умовах контурно-меліоративної Організації території (Балакірський В,Б., ЧервонийМ.В.)........... 106
4.4. Проектування ділянок за рахунок різноякісних земель (Балакірський В.Б., Червоний М.В.)............................112
4.5. Спрямлення меж земельних ділянок при усуненні недоліків їх просторового розміщення (Балакірський В.Б., Червоний М.В.)..........117
4.6. Визначення координат додаткових проектних ТОЧОК (Балакірський В.Б., Червоний М.В.)............................123
5. Перенесення проектів землеустрою в натуру. Розбивні роботи...........127
5.1. Способи перенесення проектів.У натуру (Балакірський В.Б. ) ....127
5.2. Підготовка геодезичних даних та перенесення проектів у натуру різними способами (Балакірський В.Б., Червоний М.В.).................128
5.2.1. Визначення геодезичних даних та перенесення проекту в
натуру вимірювальним приладом (Балакірський В.Б., ЧервонийМ.В.) ...123
4
5.2.2. Визначення геодезичних даних та перенесення проекту в натуру теодолітом і приладом для лінійних вимірювань (кутомірний
СПОСІб) (Балакірський В.Б., Червоний М.В.).................131
5.2.3. Підготовка даних для перенесення проекту в натуру мензулою (Балакірський В.Б., Червоний М.В.)......................135
5.2.4. Особливості перенесення проекту в натуру за матеріалами аерофотознімання (Гарбуз М.М.)...................................137
5.3. Складання розбивного креслення для перенесення проекту в натуру (Балакірський В.Б., Червоний М.В.) .......................140
5.4. Геодезичні роботи при здійсненні комплексу протиерозійних заходів І рекультивації земель (Петренко ОЛ., Гарбуз М.М.).......143
5.4.1. У мови проектування........................................143
5.4.2. Особливості перенесення в натуру проектів землеустрою з контурно-меліоративною організацією території...................148
5.4.3. Складання і перенесення в натуру проектів терасування схилових земель ............................................ 158
5.4.4. Проектування і перенесення в натуру протиерозійних гідротехнічних споруд ...........................................,160
5.4.5. Складання і перенесення в натуру проектів рекультивації земель.... 166
6. Геодезичні роботи при складанні проектів упорядкування територій населених пунктів (Балакірський В.Б.).................... 170
7. Геодезичні роботи при проектуванні і будівництві гідротехнічних споруд (Петренко ОЛ., Гарбуз М.М.)..................................180
7.1. Визначення площ та об’ємів водойм..........................180
7.2. Особливості проектування і перенесення в натуру об ’ єктів меліоративного будівництва (зрошення, осушення).................183
8. Точність площ ділянок, запроектованих і перенесених у натуру різними способами (Балакірський В.Б.)...............................186
9. Знаходження грубих помилок при прокладанні теодолітних ХОДІВ (Балакірський В.Б.)...........................................191
10. Окремі випадки, що трапляються при виконанні польових землевпорядних робіт (Балакірський В.Б.)......................... 194
11. Охорона праці при виконанні інженерно-випіукувальних, проектних та розбивних робіт при
землеустрої (ЧервонийМ.В., ГарбузМ.М., Петренко ОЛ.) .............197
11.1. Правила поводження з геодезичними приладами.............. 197
11.2. Охорона праці при виконанні інженерно-випіукувальних, проектних та розбивних робіт.................... ...........;:....;'..;.2ОО
11.3. Техніка безпеки при роботі із сучасною обчислювальною технікою ....................................... ............205
11.4. Перша медична допомога при нещасних випадках ............ 210
Бібліографічний список.................................... ............213
Довідкові матеріали з математики та геодезії (Гарбуз М.М.)...........214
5
Вступ
Заходи з організації використання і охорони земель, відповідно до земельного законодавства, здійснюються шляхом складання схем і проектів землеустрою, розробки іншої технічної документації. Землеустрій за цих умов має важливе соціально-економічне значення і потребує відповідного технічного, інженерно-геодезичного забезпечення, починаючи з підготовки якісних вихідних матеріалів для складання відповідної проектної землевпорядної документації і завершуючи її здійсненням.
В умовах переходу країни до ринкової економіки, у зв’язку з передачею земельних ділянок у приватну власність фізичним і юридичним особам, підвищуються вимоги до точності геодезичного забезпечення землевпорядних робіт, ставляться нові завдання до підготовки фахівців.
У навчальному посібнику, відповідно до освітньо-кваліфікаційної характеристики і освітньо-професійної програми підготовки спеціалістів, розглянуті основні питання, з яких майбутній землевпорядник повинен мати глибокі теоретичні знання і достатні практичні навички щодо геодезичного забезпечення складання проектів землеустрою. Це такі питання як створення необхідного геодезичного обґрунтування, встановлення та відновлення меж землекористувань, визначення площ земельних ділянок, проектування ділянок різними способами, перенесення проектів землеустрою в натуру, оцінка точності площ ділянок запроектованих і перенесених у натуру різними способами тощо.
У посібнику питання розглядаються стосовно різних умов, що трапляються при складанні окремих проектів землеустрою: коли в умовах складного рельєфу проектується контурно-меліоративна організація території; проектування ділянок виконується за рахунок різноякісних земель тощо. Особлива увага звертається на виконання геодезичних робіт при складанні проектів землеустрою із застосуванням сучасної вимірювальної техніки та програмного забезпечення. Разом з тим, для кращого розуміння окремих питань, у навчальному посібнику розглядуються методики і технології виконання геодезичних робіт і традиційними способами із застосуванням звичайних геодезичних приладів та інструментів, які ще досить широко використовуються в землевпорядному7 виробництві.
6
Ці та інші питання, що розглядаються в навчальному посібнику, студенти землевпорядних факультетів з напрямку “Геодезія, картографія та землевпорядкування” вивчають у дисциплінах “Геодезичні роботи при землеустрої” та „Землевпорядне проектування”, відпрацьовують їх при виконанні лабораторно-практичних завдань, розробці курсових і дипломних проектів, при проходженні навчальної та виробничих практик з даних дисциплін.
Навчальний посібник може бути корисним також студентам факультетів заочної освіти, слухачам інститутів післядипломної освіти за спеціальністю “Землевпорядкування та кадастр”, спеціалістам землевпорядних проектних організацій, які виконують інженерно-вишу-кувдльні, проектні і розбивні роботи при складанні проектів землеустрою та іншої землевпорядної документації.
Деякі питання та методичні підходи до виконання окремих робіт висвітлюються вперше в спеціальній літературі і є результатом наукових досліджень авторів посібника.
Дане видання є першим навчальним посібником з наукової дисципліни „Геодезичні роботи при землеустрої*”. Автори будуть вдячні за критичні зауваження і пропозиції щодо покращання змісту викладеного матеріалу, які будуть ураховані при подальшій роботі над наступним виданням.
Автори посібника вдячні керівництву Головного управління земельних ресурсів у Харківській області за підготовку матеріалів для написання розділу 4 „Порядок і способи складання проектів землеустрою” - начальнику В.І. Нетудихаті і першому заступникові В.І. Са-ранчі, а розділу 6 „Геодезичні роботи при складанні проектів упорядкування територій населених пунктів”- заступнику начальника Ю.П. Перекупському і допомогу у його виданні. Висловлюємо також щиру подяку керівництву ТОВ „УкрАгроКом” (Кіровоградська область), ПП „Приватагросервіс” (м. Харків), начальнику Кіровського районного відділу земельних ресурсів і заступнику начальника міського відділу земельних ресурсів м. Феодосія (АР Крим) за підтримку видання даного посібника.
7
1. Геодезичне обґрунтування для виконання землевпорядних робіт
1.1. Загальні відомості про геодезичну мережу
Для зведення результатів інженерно-вишукувальних, проектних і розбивних робіт, які виконуються при землеустрої, в одне ціле, необхідне геодезичне обґрунтування, яке базується на надійно визначених координатах у державній системі.
Плановим обґрунтуванням будь-яких топографо-геодезичних робіт, у тому числі тих, які виконуються для землеустрою, є пункти державної геодезичної мережі.
Державна геодезична мережа - це сукупність її пунктів, рівномірно розміщених на території країни і закріплених на місцевості спеціальними центрами, які забезпечують їх збереження та стійкість у плані і за висотою протягом тривалого часу [5].
Мережа поділяється на планову і висотну. Планова геодезична мережа складається із системи пунктів, для яких точно визначені планові координати х і у, а абсолютні висоти - менш точно або взагалі не визначаються. Висотна геодезична мережа складається із системи пунктів, для яких точно визначені висоти Н, а планові координати -менш точно або взагалі не визначаються.
Планові координати пунктів, які використовуються при інженерно-вишукувальних роботах, уже протягом тривалого часу визначаються традиційними способами - астрономічним та геодезичним. У сучасних умовах все ширше упроваджуються нові способи (супутникові та інерційні), які базуються на сучасних досягненнях науки і техніки.
Планові державні геодезичні мережі створюють методами тріангуляції, трилатерації та полігонометрії, а також супутникової далеко-метрії. За точністю вимірювань, схемою та послідовністю побудови вони поділяються на три класи. Мережа 1 класу є астрономо-геоде-зичною. Її створюють полігонами із рядів трикутників або ходів полігонометрії, орієнтованих приблизно уздовж паралелей та меридіанів, периметр яких складає близько 800 км. Мережі 2 класу створюють суцільними в середині полігонів 1 класу. Мережа 3 класу є вставкою в мережі вищого класу.
Характеристика планових мереж тріангуляції та полігонометрії наведена в табл. 1 і 2 [10].
8
Так само, як і мережі тріангуляції відповідного класу, створюють мережі трилатерації 2-3 класів. Довжини сторін у них вимірюють з такою ж точністю, як і вихідні сторони в мережі тріангуляції цього класу.
1. Характеристика планової мережі тріангуляції
Клас Середня довжина сторін, км Середня квадратична похибка кута, с Допустима нев’язка в трикутнику, с Відносна похибка вихідної сторони Відносна похибка найслабіпої сторони
1 20-25 0,7 3 1:400000 1:300000
2 7-20 1,0 4 1:300000 1:200000
3 5-8 1,5 6 1:200000 1:120000
2. Характеристика планової мережі полігонометрії
Клас Г ранична довжина ходу, км Середня квадратична похибка кута, с Довжина сторін, км
1 200 0,4 8-30
2 60 1,0 5-18
3 зо 1,5 3-10
Державна геодезична мережа України представлена мережею пунктів, координати яких визначені за допомогою сучасних космічних технологій з найвищою точністю. Основою цієї мережі є пункти, які рівномірно розташовані на території країни та закріплені на місцевості спеціальними знаками, що забезпечують їх збереження і стійкість упродовж тривалого часу.
Для створення національної інфраструктури геопросторових даних в Україні введена в дію нова система координат УСК-2000, яка повністю базується на супутникових вимірах.
Носіями референцної системи координат в Україні є 12 перманентних 6Р8-станцій та 15 фундаментальних пунктів, на яких регулярно виконуються спостереження. На основі цих пунктів побудована державна геодезична мережа, яка включає 800 пунктів мережі 1 класу та 500 пунктів мережі 2 класу, які задають на всій терйторії
9
України державну геодезичну референцну систему УСК-2000 та слугують для вирівнювання всіх пунктів мережі в цій системі координат.
Нова система відліку - УСК-2000 безпосередньо зв’ дзана з міжнародними системами і є близькою (у межах 1-3 м) до системи СК-42. Її використання дозволяє отримувати дані про положення будь-якого об’єкта на території України із сантиметровою точністю, застосовуючи при цьому як супутникові системи, так і класичні методи створення координатної основи.
Висока точність і достовірність визначення координат на цей час досягаються методами, які базуються на супутникових технологіях -ОР8, ГЛОНАСС [8]. Саме сучасна ОР8-технологія в диференційному режимі - технологія К.ТК у сукупності з іншими пристроями, як інтегрована система, дозволяє вирішувати будь-які задачі у сфері координатного забезпечення.
Отже, мережа ВТК є на сьогодні провідним методом для точного визначення місця розташування супутниковими технологіями. З широким упровадженням цієї технології визначення положення у масштабі реального часу втрачається значення традиційного використання класичної геодезичної мережі (таких пунктів в Україні є близько 20 тисяч) та пунктів згущення з усіма відповідними наслідками.
Астрономо-геодезична мережа 1 класу будується у вигляді однорідної за точністю просторової геодезичної мережі, яка складається з системи рівномірно розміщених геодезичних пунктів, віддалених один від одного на 50-150 км. Вона є геодезичною основою для побудови нових геодезичних мереж і забезпечення подальшого підвищення точності існуючої державної геодезичної мережі з використанням методів супутникової геодезії.
Визначення просторового положення пунктів 1 класу виконується методами супутникової геодезії у загальноземній системі координат, причому кожний пункт повинен бути зв‘язаний супу танковими вимірюваннями не менше як з трьома суміжними пунктами мережі.
Геодезична мережа 2 класу будується у вигляді однорідної за точністю просторової геодезичної мережі, яка складається з рівномірно розміщених геодезичних пунктів існуючої геодезичної мережі 1 та 2 класів і нових пунктів, що визначаються відповідно до вимог, що ставляться. Вона є вихідною геодезичною основою для побудови геодезичної мережі згущення 3 класу та геодезичних мереж спеціального призначення з використанням методів супутникової геодезії та тра
10
диційних геодезичних методів.
Вихідними пунктами для визначення координат пунктів геодезичної мережі 2 класу є пункти 1 класу.
Геодезична мережа згущення 3 класу будується з метою збільшення кількості пунктів до щільності, яка забезпечує створення знімальної основи крупномасштабних топографічних та кадастрових знімань. Вона включає існуючі геодезичні мережі 3 та 4 класів і нові мережі згущення.
Положення нових пунктів геодезичної мережі згущення 3 класу визначають відносними методами супутникової геодезії, а також традиційними геодезичними методами: полігонометрії, тріангуляції та трилатерації.
Вихідними пунктами для побудови геодезичної мережі згущення З класу служать пункти астрономо-геодезичної мережі 1 класу і геодезичної 2 класу.
Для визначення пунктів геодезичної мережі згущення 3 класу методом полігонометрії прокладаються окремі ходи або ходи з вузловими точками, які опираються на пункти більш високого класу.
Мережа пунктів державної геодезичної мережі і геодезичної мережі згущення є недостатньою для виконання інженерно-вишукуваль-них, проектних і розбивних робіт для проведення землеустрою, тому виникає необхідність у побудові знімального обґрунтування (мереж згущення і знімальної основи).
На основі пунктів державної геодезичної мережі, з метою збільшення щільності пунктів геодезичної мережі для створення можливості виконання зйомок у крупних масштабах і безпосереднього вирішення інженерно-геодезичних задач, розвиваються мережі згущення.
Планові геодезичні мережі згущення поділяються на 1 та 2 розряди. Вони створюються у вигляді тріангуляції, трилатерації та полігонометрії.
Основні характеристики геодезичних мереж згущення наведені в табл. 3.
Тріангуляція 1 розряду будується у вигляді суцільної мережі, рядів трикутників, вставок систем або окремих пунктів на основі державної геодезичної мережі. Тріангуляція 2 розряду розвивається у вигляді мереж, окремих пунктів або груп пунктів між пунктами державної геодезичної мережі, а також між пунктами тріангуляції 1 розряду. ; '
Полігонометрія 1 та 2 розрядів створюється у вигляді окремих
11
ходів або систем ходів з вузловими точками.
3. Основні характеристики геодезичних мереж згущення
Розряд Довжина сторін, км Середня квадратична похибка вимірювання кутів, с Відносна похибка вимірювання сторін Відносна похибка визначення довжини сторони в найслаб-шому місці
Тріангуляція
1 0.5-5 5 1:50000* 1:20000
2 0.25 - 3 10 1:20000* 1:10000
Полігонометрія
1 0.12-0.8 5 1:10000 -
2 0.08 - 0.35 10 1:5000 -
* - відносні похибки вимірювання вихідної (базисної) сторони
На всі пункти геодезичних мереж згущення висоти передаються нівелюванням IV класу або технічним нівелюванням.
Знімальна геодезична мережа створюється з метою згущення геодезичної планової і висотної основи до щільності, що забезпечує безпосереднє виконання топографічних зйомок. Щільність пунктів знімальних мереж залежить від технології виконання знімання, масштабу і рельєфу місцевості.
Знімальна мережа розвивається від пунктів державних геодезичних мереж згущення. Пункти знімальної мережі визначаються методом тріангуляції, прокладанням різних видів теодолітних ходів (рис.1), прямими, зворотними та комбінованими засічками. При побудові знімальних мереж одночасно визначається положення точок у плані і за висотою.
Висотна геодезична мережа представлена нівелірними мережами І і II класів і є головною висотною основою, яка встановлює єдину систему висот на всій території України, а також слугує для вирішення наукових завдань.
З метою згущення висотної основи для забезпечення топографічного знімання всіх масштабів та вирішення інженерних задач створюються нівелірні мережі III і IV класів.
Нівелювання І класу виконується з найвищою точністю, яка досягається завдяки використанню найбільш сучасних приладів та методик спостережень з якомога повнішим виключенням систематичних
похибок, а нівелірна мережа II класу створюється в середині полігонів І класу окремими лініями або системами з вузловими пунктами, утворюючи полігони з периметром 400 км.
замкнений
зімкнений
розімкнений
висячий
з координатною прив’язкою
без прилеглих кутів
Рис. 1. Види теодолітних ходів
Лінії нівелювання III класу прокладаються в середині полігонів II класу так, щоб утворювались полігони з периметром 60-150 км.
Нівелювання III класу виконується з точністю, яка забезпечує отримання нев‘язки не більше 10 мм , де £ - довжина ходу або периметр полігона в кілометрах.
Нівелювання IV класу є згущенням нівелірної мережі III класу. Його виконують ходами довжиною не більше 50 км з точністю, яка забезпечує отримання нев‘язки в ході чи полігоні величиною не більше 20 мм л/£, де £ - довжина ходу або периметр полігона в кілометрах.
Технічне нівелювання є висотною геодезичною основою мереж згущення. Воно виконується окремими ходами, системами ходів і замкненими полігонами між пунктами державної геодезичної висотної мережі.
Для забезпечення незмінності положення та їх цілісності протягом тривалого часу, пункти геодезичних мереж необхідно надійно закріплювати на місцевості. Це пов‘язано з великим значенням геоде
13
зичних мереж зі встановлення єдиної системи координат на території країни.
На місцевості пункти планових державних геодезичних мереж закріплюють спеціальними геодезичними спору дами,які складаються з двох частин: підземної - центра пункту та зовнішньої - геодезичного знака.
Типи центрів, що закладаються, залежать від фізико-географічних умов району, особливо від складу ґрунтів та глибини їх промерзання.
Зовнішні геодезичні знаки використовують при проведенні кутових та лінійних вимірювань, при побудові мережі. Тип зовнішнього знака залежить від висоти, на яку потрібно підняти прилад при виконанні вимірювань. Головними типами геодезичних знаків є: піраміда, простий сигнал, складний сигнал тощо (рис. 2 ) [5].
а) б) в)
Рис. 2. Типи зовнішніх геодезичних знаків
а) - піраміда; б) - простий сигнал; в) - складний сигнал;
1-візирний циліндр; 2-внутріпшя піраміда; 3-зовнішня піраміда; 4-столик для приладів; 5-площадка для спостерігача
Прості піраміди (рис.2,а) споруджують у тих випадках, коли на сусідні пункти є видимість із землі. На пунктах державної геодезичної мережі будують три- і чотиригранні піраміди. Висота пірамід, як правило, не перевищує 5-10 м.
Прості сигнали (рис.2,б) використовують, коли для виконання вимірювань прилад потрібно підняти на висоту до 4-10 м. Простий сигнал складається з двох ізольованих одна від одної пірамід: внутрішньої (2), яка є підставкою для приладу (4), і зовнішньої (3), яка несе візирну ціль (1) та площадку для спостерігача (5). Внутрішня ггіра-
14
міда будується тригранною, а зовнішня, як правило, чотиригранною. Прості сигнали можуть бути дерев’яними і металевими, постійними або розбірними.
Складні сигнали споруджують, коли прилад необхідно підняти на висоту більше ніж 10 м (рис.2,в). Складний сигнал відрізняється від конструкції простого тим, що його внутрішня піраміда (2), яка несе столик (4) для встановлення приладу, спирається не на землю, а на основні стовпи сигналу (3) на відстані близько 6 м, нижче від площадки для спостерігача (5).
Точки знімального обґрунтування закріплюються, в основному, тимчасовими знаками: металевими штирями і трубами, дерев’яними стовпами і кілками, вбитими в пеньки та стовпи цвяхами тощо.
На території сільських (селищних) рад для зйомочного обґрунтування застосовуються межові знаки, що встановлені по межах окремих землекористувань (землеволодінь) сільськогосподарських і не-сільськогосподарських підприємств та громадян, з відомими координатами. Висоти цих точок визначають геодезичним нівелюванням з прив’язкою до пунктів державної висотної геодезичної мережі.
Координати точок місцевості, зокрема пунктів геодезичних мереж, у сучасних умовах можуть визначатися сучасними методами із застосуванням технологій СР8-спостережень, які не ставлять таких жорстких вимог до вибору місць розміщення пунктів, як лінійно-кутові вимірювання з використанням оптичних приладів [5]. Тому немає необхідності у розміщенні пунктів на високих точках місцевості. їх можна встановлювати в будь-якій місцевості, до якої є вільний доступ і забезпечується видимість небосхилу більше ніж 15° над горизонтом у секторі „ південний схід - південь - південний захід “.
Недоліком геодезичних мереж є те, що їх пункти, навіть за наявності зовнішнього знака (сигналу), майже не читаються на аерознім-ках.
Ураховуючи можливості сучасних технологій визначення координат трчок місцевості та з урахуванням зміни статусу земельних ділянок - переходу їх у приватну власність і вимог створення цифрової топографічної продукції (цифрових моделей місцевості) з використанням матеріалів аерофотознімання, необхідно розробити нові вимоги до способів визначення місць розміщення пунктів геодезичних мереж, форм та розмірів зовнішніх знаків, щоб нові пункти читалися на матеріалах аерофотознімання будь-якого масштабу, включаючи матеріали космічних знімань.
15
Для визначення координат пунктів геодезичних мереж методом СгР8-спостережень відпадає необхідність побудови зовнішніх знаків у вигляді пірамід чи сигналів. Замість них на поверхні землі необхідно встановити знаки-маркери відповідних розмірів, які б "читалися на матеріалах аеро- і космічних знімань.
1.2. Установлення і основні способи відновлення меж землекорис-тувань
У юридичному аспекті межа являє собою свого роду площину, яка визначає, де закінчується власність одного землеволодіння і починається власність іншого землеволодіння. Як правило, ця площина є вертикальною і її можна порівняти з повітряною завісою, а будь-яка особа, яка проходить через неї, переходить від однієї сукупності прав до іншої. Така площина поділяє землю на частки по закінченій географічній лінії. Переступити цю лінію означає пройти через цю повітряну завісу.
На практиці в більшості випадків межі власності позначені на поверхні землі за допомогою таких лінійних показників, як огорожа, або за допомогою точкових показників - дерев’яних, металевих або бетонних стовпів. Стосовно цих фізичних об’єктів можна також говорити про межі, хоч вони можуть не співпадати в просторі з узаконеними межами. У своїй більшості огорожа є елементом захисту, охороняє від вторгнення і не є обов’язковим інструментом для відновлення (делімітації) власності. Часто межі землеволодінь закріплені лісосмугами. При цьому межі, як правило, проходять на відстані, яка дорівнює половині ширини міжряддя (1,25-1,5 м) і не більше 3 м від крайнього ряду лісосмуги.
У землевпорядній практиці України визначена на місцевості межовими знаками фіксована межа являє собою межу, яка була точно проведена, тому будь-який відсутній межовий (геодезичний) знак може бути з точністю відновлений на основі результатів геодезичних вимірювань [16].
Відновлення меж здійснюють при вирішенні земельних спорів між сусідніми землекористуваннями у випадках повної чи часткової втрати на місцевості межових знаків і ознак ліній межі, для створення зйомочного обґрунтування при коректуванні планово-картографічних матеріалів і проведенні інших землевпорядних робіт.
При відновленні меж юридичним обґрунтуванням і технічною основою є державні акти на право власності і право користування зе
16
млею. Відновленню підлягають утрачені межові знаки і ті, що стали непридатними. В окремих випадках допускається закладка межових знаків (групами по два-три) тільки в характерних місцях меж сусідніх землеволодінь (землекористувань). Ці знаки в подальшому можуть використовуватися як вихідні для відновлення всіх проміжних межових знаків і згущення зйомочного обґрунтування при проведенні знімальних робіт, коректуванні планів і виконанні інших землевпорядних робіт.
Заходи щодо відновлення меж повинні забезпечити беззаперечне визначення в натурі положення меж землекористувань (межових знаків і ліній). Перед відновленням меж провадять їх рекогностування (огляд). На копію плану землекористування наносять результати огляду окружної межі. Умовними знаками позначають уцілілі і втрачені межові стовпи. Наприклад, ті, що збереглися, обводять двома кружками; межові знаки, ознаки яких збереглися, - одним кружком; втрачені межові знаки (стовпи) - хрестиком. Потім встановлюють спосіб відновлення втрачених межових знаків. Відновлення меж землекористувань полягає в знаходженні місцеположення втрачених межових стовпів і закріпленні їх новими знаками встановленого зразка.
Межові стовпи відшукують візуально, якщо на місцевості збереглися ознаки втраченого знака у вигляді кургану, уламків тощо. Якщо межовий знак візуально знайти неможливо, його місцеположення на місцевості можна визначити за допомогою СР8 - навігатора. Він являє собою приймальний прилад, який використовує сигнали супутникової системи ОР8 для обчислення свого місцезнаходження та дозволяє визначати координати точок з підвищеною точністю за рахунок додаткової математичної обробки вимірювань.
Відновити втрачені межові знаки можна також інструментально. При цьому на місцевості будують горизонтальні кути і відкладають лінії, значення яких знаходять шляхом розв’язання обернених геодезичних задач. Значення горизонтальних кутів і довжин ліній можуть бути відомі за результатами попередніх зйомок.
Для побудови заданого горизонтального кута р необхідно на місцевості мати вершину кута і одну з його сторін (рис.З). Теодоліт установлюють у вершині кута, в точці А , і візують на точку В. Обертанням алідади відкладають кут р і знаходять на місцевості точку С7. Зорову трубу переводять через зеніт, те ж саме виконують при другому положенні вертикального круга і відмічають точку С2. Посередині відрізка С2С2 установлюють (позначають, закріплюють) точку С.
17
Побудований таким чином кут САВ і є заданий горизонтальний кут Д Оскільки він побудований при двох положеннях вертикального круга, то в ньому відсутня колімаційна помилка теодоліта.
Рис. 3. Побудова горизонтального кута
У багатьох випадках горизонтальні кути необхідно будувати із заданою точністю. Якщо потрібну точність побудови кута позначити через тр , а точність теодоліта - і, то між кількістю прийомів вимірювань п, величинами тД і має місце співвідношення:
г и = —
™р
Величини і і тр вимірюються (визначаються) в секундах. Побудову кута в цьому випадку виконують у такій послідовності (рис. 4).
Кут попередньо закругляють до мінут, при одному положенні круга відкладають його на лімбі і позначають точку на місцевості. Вимірюють його кількістю прийомів, знайдених за вище наведеною формулою.
Рис. 4. Побудова горизонтального кута із заданою точністю
18
Припустимо, що при вимірюваннях (рис.4) отримали кут р ’, тоді р_рг = &р або р = Р' + ДД
Позначивши відстань АС і через 5, вираховують лінійну величину X яка відповідає Д/?, за формулою:
X =
Р
де р” - кількість секунд у радіані ( 206265 ).
Відклавши величину X лінійкою або іншим мірним (вимірювальним) приладом перпендикулярно до лінії ЛС7, отримують шуканий кут /?, побудований на місцевості із заданою точністю.
Щоб відкласти (відміряти) на місцевості лінію (1, задають її напрям і вимірювальним приладом відкладають задану довжину. Правильність відкладання перевіряють вимірюванням у зворотному напрямку. Довжини ліній, визначених за координатами точок окружної межі, є горизонтальними прокладеннями ліній місцевості. Для їх побудови необхідно вирахувати фактичні значення ліній на місцевості І) (з урахуванням кута нахилу) за однією з формул:
• Б=а+2а &ї^- о=4?+—. о=^+1-5 р2 .//. п=^+<і2
СОЯ'’ 2 2сі 10000
де (і - горизонтальне прокладення лінії, взяге з плану або визначене за координатами, м; V - кут нахилу місцевості, град.; И - перевищення між кінцями лінії, визначене за горизонталями планів, м.
Кут нахилу у°вимірюється на місцевості або визначається на плані з горизонталями за формулою:
у°=— • Й> = -100%
і.75 ’ а
де - ухил лінії, %; к - перевищення між кінцями лінії, м;
<1 - горизонтальне прокладення лінії, м.
Якщо на плановому матеріалі горизонталі відсутні, поправки за нахил визначають безпосередньо в полі, вимірюючи кути нахилу екліметром або теодолітом. Поправка за нахил місцевості завжди вводиться із знаком (+). При відновленні меж землекористувань ці поправки треба ураховувати при кутах нахилу більше 1,5°.
Горизонтальний кут і довжину лінії можна побудувати за допомогою електронного тахеометра (теодоліта).
19
За результатами огляду окружної межі землекористування залежно від взаємного розміщення втрачених межових знаків і тих, що збереглися, а також від умов місцевості визначають способи відновлення втрачених знаків.
Окремий межовий знак можна знайти шляхом контрольних вимірювань від стовпів, які збереглися на місцевості. Якщо межі землекористування не розпізнаються на місцевості, положення межового знака визначають полярним способом - побудовою горизонтального і^та відносно стовпів, що збереглися, і відкладанням довжини лінії в напрямку втраченого знака, як це було розглянуто вище.
Відновлення декількох знаків, за сприятливих умов для вимірювання ліній, проводять так. Наприклад, для знаходження втрачених межових знаків у точках С і Р (рис. 5) на ділянці окружної межі АВСБЕ необхідно побудувати теодолітний хід. У точці В за допомогою теодоліта відкладають вирахуваний горизонтальний кут а = АВС і в заданому напрямі відкладають довжину лінії ВС. Через наявність похибок, які супроводжують вимірювання, на місцевості буде одержана не точка С, а допоміжна точка С1.
Аналогічно будують кут в точці С1 і, відклавши довжину лінії СР, отримують точку Р7 . При великій кількості втрачені знаки відновлюють послідовно, поки не дійдуть до стовпа, що зберігся.
Рис. 5. Відновлення меж шляхом побудови теодолітного ходу
Відрізок £7Е - нев’язка, яку розподіляють за способом паралельних ліній. Для цього за допомогою бусолі визначають напрямок нсв’язки і, відклавши в точках С1 і Р7 поправки - відрізки С7С і Р7Р у заданому напрямі, одержують місцеположення втрачених точок С і Р І Іонравки С7С і Р7Р визначають за формулами:
20
. Е'ЕВС . ЕЕ(ВС+СР)
ВС +СР+Ре' вс +СР+РЕ
Допустиму величину лінійної нев’язки ходу (якщо кути будують ЗО - секундним теодолітом, а лінії відкладають з відносною похибкою 1:2000) визначають як 1:700 - 1:1000 до довжини ходу залежно від умов вимірювань.
Якщо пошук положення межових знаків В і С побудовою теодолітного ходу пов’язаний з небажаною прорубкою просік по межах землекористування, то знаходять їх способом перпендикулярів відносно лінії АР, яка опирається на уцілілі межові стовпи А і Р (рис.6). За координатами цих точок вираховують дирекційний кут і довжину лінії АР, а, використовуючи дирекційні кути ліній АР, АВ, ВС, СІ), -кути а, Р і V. Потім визначають відстані до основ перпендикулярів Ав = АВ • сш’а, Ас = Ав + ВС • со$Р і їх довжину Вв = АВ- їіпа,
Сс = Вв + ВС- зіпр = СР- 8ІП V .
Рис. 6. Відновлення меж способом перпендикулярів
Для контролю визначають значення сР = СВ-СО8 V і перевіряють рівність АР = Ас + сР.
Вирахувані відрізки ліній відкладають на місцевості за допомогою мірної стрічки або іншого мірного приладу і одержують місцеположення втрачених межових знаків В і С. Перпендикуляри до лінії АР будують теодолітом або екером, якщо їх довжина не перевищує 100 м.
Якщо безпосередня побудова лінії на місцевості ускладнена, але є видимість між уцілілими і втраченими стовпами, межі можна відновити способом кутових засічок (рис.7).
За координатами точок А і Е, які збереглися, і втрачених точок В, С, Е) визначають всі необхідні напрями (дирекційні кути) і кути а }, «2, «5, А, & І Рз (рИС.7).
На місцевості в точках А і Е відносно лінії АЕ будують кути а3 і
21
Рі , а2 і р2 і аі і Рз, на перетині одержаних напрямів знаходять положення втрачених межових знаків В, С, Р.
Рис. 7. Відновлення меж кутовими засічками
Межі землекористування можна відновити прокладанням допоміжного теодолітного ходу7. Для цього уздовж ділянки межі з втраченими межовими знаками прокладають розімкнутий теодолітний хід між межовими знаками, що збереглися, і вираховують координати його точок (рис.8). Потім обчислюють напрями і відстані між точками теодолітного ходу і втраченими межовими знаками окружної межі. Визначивши і побудувавши на місцевості горизонтальні кути між напрямками ліній теодолітного ходу і напрямами на втрачені стовпи «/, а2, аз , 0.4 і відклавши відстані СС, РР, ЕЕ, ККУ знаходять положення втрачених знаків С, Р, £, і К.
Якщо втрачений межовий знак знаходиться на значній відстані від стовпів, що збереглися, його відновлюють прокладанням теодолі
21
тного ходу до місця розміщення втраченого знака (рис.9).
Після обробки результатів вимірювань, у процесі яких отримують координати точки ТУ/, визначають горизонтальний кут між останньою лінією теодолітного ходу і напрямом на точку ТУ і відстань ТУ7ТУ. Положення втраченого межового знака N знаходять шляхом побудови кута р і відкладанням лінії ІУрЧ.
Положення втрачених знаків можна знайти також способом приростів координат. Наприклад, для знаходження положення точок С і О у точці Е (рис.10а) відносно лінії ЕЕ будують кут рівний величині її дирекційного кута. Отриманий напрям паралельний лінії осьового меридіана для системи, в якій вирахувані координати окружної межі землекористування. У даному напрямку відкладають відстані
ходу
В отриманих точках будують прямі кути. Відклавши відстані ЛУер = Ур - ¥е і Л¥ес = Ус~ Уе , знаходять місце розміщення втрачених знаків С і О. Правильність визначення положення цих точок (знаків) перевіряють за відомими відстанями ££>, І>С і СВ. Відновлення точок С і Л можна виконати і відносно лінії АВ, яка збереглася. При цьому треба одержати південний напрям, паралельний осьовому меридіану, побудувавши кут 02 = 180° - аВд • Використовуючи координати точок С, Г) і В, необхідно вирахувати прирости координат ліній ВС та ВО і , виконавши на місцевості побудови зазначеним вище способом, визначити місцеположення точок С і £). Якщо ділянка межі витягнена із заходу на схід, для визначення місця розміщення втрачених знаків зручніше будувати напрям, перпендикулярний осьовому меридіану. В одержаному напрямі слід відкладати різницю ординат, а довжини перпендикулярів визначати як різницю абсцис ві
23
дповідних точок. При значній відстані від межових знаків, які збереглися, до приблизного місця, де розміщений втрачений знак, прокладають хід, кути повороту в якому 90°, за винятком першого (рис. 10,6). Координати точок будуть дорівнювати
Хр = Хв+ (аі+ аг), Ур= Ув+(Ьі+Ьг).
Рис. 10. Відновлення меж способом приростів координат
Якщо лінії ходу мають північний і східний напрями, їм присвоюють знак (+), а південний і західний - (-).
Порівнявши координати точки Р з координатами втраченого пункту М вираховують прирости координат лінії УР. Побудувавши на місцевості ще два прямих кута і відклавши дві лінії а3 і в3, визначають місцеположення втраченого пункту N. Цей спосіб доцільно застосовувати при відкладанні ліній за допомогою світловіддддеміра або електронного теодоліта.
Відновлення меж землеволодінь можна виконувати із застосуванням електронних тахеометрів. Технологія знаходження втрачених межових знаків аналогічна виконанню робіт з перенесення проекту в натуру, яка описана в розділі 5.2.2.
Закріплення втрачених межових знаків провадять стовпами (дерев’яними, залізобетонними) встановленого зразка з окопуванням ку
ргану.
24
1.3. Прив’язка меж землекористувань і перевирахування координат в одну систему
Якщо координати точок меж земельних ділянок та землекористувань на відповідній території визначені в різних системах, то часто виникає необхідність у перерахуванні їх в одну систему. Це, як правило, повинна бути державна (місцева) система. Спочатку роблять розріджену прив’язку меж до пунктів державної геодезичної мережі. Складають проект прив’язки меж земельних ділянок у характерних місцях по декілька суміжних знаків. Залежно від взаємного розміщення меж і пунктів геодезичного обґрунтування прив’язка може бути виконана: полярним способом; способом засічок (прямої, оберненої); включенням точок меж у ходи полігонометрії.
Прив’язку меж земельних ділянок можна виконати за допомогою електронних теодолітів і тахеометрів або з використанням глобальної системи позиціювання СР8.
Глобальна система позиціювання (ОР8) заснована на супу танковій далекометрії. Основу цієї системи складають 24 космічних супутники, які розміщені по чотири на шести орбітах. Система здатна визначати тримірне положення точок земної поверхні. Використовуючи ОР8-приймачі, за допомогою даної системи цілодобово за будь-яких погодних умов визначають прямокутні координати і висоти точок з точністю від 100м до декількох міліметрів, залежно від обладнання, яке використовується, і методів проведення знімання. При прив’язці меж із застосуванням ОР8 спостереження базисних ліній виконують методом швидкої статики.
Якщо межі одного землекористування визначені в державній системі, а сусіднього - в умовній, межі останнього перевираховують у державну систему через координати точок їх спільної ділянки межі. Спочатку перевіряють якість теодолітного ходу спільної ділянки межі.
Відносна лінійна похибка визначається за формулою:
б/' " 700 ’
де (1 і й- довжина лінії відповідно у державній і умовній системах координат.
Потім визначають помилку орієнтування, яка буде поправкою в дирекційний кут умовної системи при перерахуванні координат:
25
Е = а'-а,
де Е - помилка орієнтування; (X - значення дирекційного кута в державній
системі; а - значення дирекційного кута в умовній системі.
Дирекційний кут у державній системі буде а'= а + Е,
Прирости координат у державній системі ДХ і Д¥ визначаються за формулами:
ДХ' = <1-со5(а + Е) = (1 • сова • сш*Е - 4 • зіпа • миЕ;
Д¥' = <1-лп(а + Е) = а • 5ша • сшЕ + <1 • сдоа • зіпЕ.
Після заміни Фсаях і (і мла відповідно на ДХ і Д¥, тобто на прирости координат в умовній системі, формули мають такий вигляд:
ДХ' = ДХ созЕ - Д¥ зіпЕ\ Д¥' = Д¥ стеЕ + ДХ зіпЕ.
Перераховують прирости координат для кожної лінії межі, ув’язують їх суми між координатами точок, визначених у державній системі, і визначають координати всіх точок землекористування.
Якщо помилка орієнтування Е менша 8° (у більшості випадків так і є), то наведені формули можна спростити. Виносять соз Е за дужки, величина якого для кутів до 8° дорівнює приблизно одиниці
ДХ' = (ДХ - Д¥ і§Е)соуЕ = ДХ - Д¥ #Е;
Д¥' = (Д¥ + ДХ і£Е) сш'Е = Д¥ + ДХ Г#Е.
Для малих кутів і§е = ,, тому поправки у прирости координат р
умовної системи для одержання приростів у державній системі визначаються за формулами:
о\=АгД: о-г=АхД; (// = 3438) Р Р
тобто = ДХ—ДЕ—ДУ + <7у.
Перерахування координат точок з різних систем в одну систему доцільно виконувати за допомогою сучасної обчислювальної (комп’ютерної) техніки із застосуванням відповідного програмного забезпечення.
26
Контрольні питання для самоперевірки та повторення
1. Сутність геодезичного зйомочного обґрунтування.
2. Сутність астрономо-геодезичних мереж 1-3 класів.
3. Сутність зйомочної геодезичної мережі.
4. Види сигналів та знаків при створенні зйомочного обґрунтування.
5. Система координат УСК-2000 та її сутність.
6. Способи відновлення втрачених меж землекористувань.
7. Побудова кута із заданою точністю.
8. Використання способу засічок при відновленні меж.
9. Умови використання способу перпендикулярів при відновленні меж.
10. Відновлення меж шляхом прокладання допоміжного теодолітного ходу.
11. Підготовка даних і відновлення меж шляхом побудови теодолітного ходу.
12. Використання способу приростів координат при відновленні меж.
13. Прив’язка меж землекористувань і перевирахування координат в одну систему.
ТІ
2. Зміст і вимоги до планів землекористувань та проектів землеустрою
2.1. Поняття про проект землеустрою
Документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації:
а) загальнодержавні і регіональні (республіканські) програми використання та охорони земель;
б) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень;
в) проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень;
г) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
ґ) проекти землеустрою щодо формування земель комунальної власності територіальних громад і проекти розмежування земель державної та комунальної власності населених пунктів;
д) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;
е) проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань;
є) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь;
ж) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;
з) робочі проекти землеустрою щодо рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, зсувів, ущільнення, закислення, забруднення промисловими та іншими відходами, радіоактивними та хімічними речовинами, покращання сільськогосподарських земель, підвищення родючості ґрунтів (далі -робочі проекти землеустрою);
и) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
і) технічна документація із землеустрою щодо складання докуме
28
нтів, що посвідчують право на земельну ділянку;
ї) спеціальні тематичні карти і атласи стану земель та їх використання.
Законами України та іншими нормативно-правовими актами можуть встановлюватися й інші види документації із землеустрою.
Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.
Усі основні заходи щодо організації використання земельних ресурсів, у тому числі і при здійсненні земельної реформи, реалізуються шляхом складання проектів землеустрою.
Проект землеустрою - сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання і охорони земель., які передбачається здійснити протягом 5-10 і більше років [2].
Основним технічним документом проекту землеустрою є проектний план. Крім того, графічна частина проекту включає розбивні, схематичні креслення, картограми, графіки, діаграми. На проектному плані фіксуються межі, площі і місце розміщення землекористування, земельних масивів виробничих підрозділів, земельних угідь, полів сівозмін, шляхів, лісосмуг, сіножатезмінних, гуртових (отарних) та інших господарських ділянок, тобто економічно, соціально й екологічно ефективні форми організації території, передбачені проектом землеустрою. Проектний план оформляється відповідно до чинних стандартів, умовних знаків і відображає проектні рішення. До нього додаються інші креслення, кількість і зміст яких визначається відомчими інструкціями, методичними вказівками і рекомендаціями залежно від складності питань, передбачених до розробки в проекті землеустрою. Для перенесення проекту землеустрою в натуру (на місцевість) складаються спеціальні розбивні креслення.
Текстова частина включає соціальне, економічне, екологічне, технічне й юридичне обґрунтування заходів, передбачених проектом землеустрою.
При проведенні земельної реформи для формування територій сільських рад, складання проектної документації з роздержавлення, приватизації, паювання земель і складання схем поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) використані плани масштабів 1:10000 та 1:25000. Розробка проектів організації території земе
29
льних масивів, що підлягають поділу на земельні частки (паї), виконується в масштабах 1:2000,1:5000 .
При складанні проектів землеустрою територій сільськогосподарських підприємств використовують плани масштабів 1:5000, 1:10000 та 1:25000 залежно від спеціалізації підприємства, характеру рельєфу, контурності території тощо. Для складання робочих проектів використовують плани топографічного знімання в масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 і крупніших масштабах залежно від видів проектів та складності питань, які в них вирішуються.
Проекти створення (формування) і удосконалення землекористувань агроформувань розроблюються з використанням планів масштабів 1:10000 або 1:25000. При відведенні земель для несільськогоспо-дарських потреб проекти, як правило, складаються в масштабі 1:10000. Проекти відведення земель у населених пунктах розроблюють у масштабах 1:1000, 1:2000. Проекти встановлення або змінення меж населених пунктів складаються в масштабі 1:10000, рідше 1:25000. Для планування сільських населених пунктів використовують плани масштабів 1:2000,1:5000.
2.2. Загальні вимоги до планів землекористувань і проектних планів землеустрою
Важливою умовою при виконанні землевпорядних робіт є забезпечення необхідної точності в положенні меж і площах ділянок, що проектуються на планово-картографічному матеріалі і розміщуються на місцевості при здійсненні проектів землеустрою. Це має особливе значення при проведенні земельної реформи, коли земля передається у приватну власність і постійне користування громадянам і фізичним особам, формується система землекористувань і землеволодінь ринкового типу, земля є об’єктом купівлі-продажу.
При складанні проектів землеустрою використовують топографічні плани, які одержують методами наземних зйомок і аерофотознімання згідно з інструкціями для відповідних масштабів. Плани для складання графічної частини проекту повинні бути детальними, повними і точними.
Під детальністю розуміють ступінь подібності всіх вигинів і звивин контурів ситуації та рельєфу місцевості при зображенні їх на плані.
Повнота - це ступінь насичення плану об’єктами місцевості, зображення яких необхідне і можливе при даному масштабі і висоті пе-
зо
ретину рельєфу горизонталями.
Під точністю плану розуміють величину середньої квадратичної похибки положення контурної точки на плані відносно найближчого пункту головного геодезичного обґрунтування знімання. При цьому вважають, що похибка положення пунктів знімального обґрунтування є складовою частиною середньої квадратичної похибки положення контурної точки.
Цими якостями вигідно відрізняються топографічні плани, одержані методами аерофотознімання. Ці плани використовуються не тільки при складанні проектів землеустрою. їх застосовують при проведенні земельного кадастру, для складання проектів планування і забудови сільських населених пунктів, меліорації та іншої проектної документації, пов’язаної з використанням земель.
У землеустрої застосовуються плани аерофотознімання, топографічні (із зображенням рельєфу) і контурні. Інколи (в умовах гірської місцевості, складного рельєфу) застосовують плани стереофотограмметричного наземного (фототеодолітного) знімання.
Досить часто, зокрема при проведенні земельної реформи, застосовують плани, одержані шляхом проведення наземних теодолітних, тахеометричних і мензульних знімань. Для одержання планів, які використовуються при складанні проектів, де необхідне детальне зображення рельєфу, виконують нівелювання поверхні по квадратах.
Останнім часом для складання проектів землеустрою застосовують цифрові моделі місцевості, коли знімання виконується за допомогою сучасних електронних приладів (тахеометрів, теодолітів), ОР8-приймачів.
Плани, одержані за матеріалами різних видів знімання, мають різну точність, що пояснюється застосуванням різних приладів і інструментів. Але ці розбіжності, при правильному проведенні знімань, невеликі. Плани, одержані за матеріалами різних знімань, практично можна вважати однаково точними, оскільки технологічний процес усіх видів знімань включає похибки, які прирівнюються до графічної точності (0,1 мм на плані). Це в значній мірі зближує точність планів, одержаних за результатами різних видів знімань, яка дорівнює приблизно 0,4 мм на плані.
Для складання проектів у більшості випадків раніше використовувалися не плани-оригінали, а копії, одержані фотомеханічним, графомеханічним, графічним (копіювання шляхом просвічування або передавлювання) та іншими способами. Ці плани називали проект-
31
ними, а їх точність була дещо нижчою, але зниження точності при копіюванні не повинно було перевищувати 10%. При цьому план-оригінал і копія (проектний план) вважалися рівнотрчними. У теперішній час при застосуванні сучасної вимірювальної, обчислювальної та копіювальної техніки друкують необхідну кількість рівноточних примірників планів для розробки проектів землеустрою.
2,2.1, Складання планів землекористувань новоутворених агроформувань
Новоутворені приватні господарства часто не мають юридично сформованих і технічно оформлених землеволодінь та землекористувань і планово-картографічних матеріалів на них. Це перешкоджає їм здійснювати планування господарської діяльності на землях, які перебувають у їх власності, постійному користуванні та оренді. Стан землекористування ускладнюється тим, що орендодавцями є громадяни і юридичні особи, місцеві ради, в оренду передаються земельні ділянки на різні строки.
На частину земель, які використовуються новоутвореними приватними агроформуваннями, немає будь-яких правоустановчих документів, у тому числі на землі спільної власності колишніх: недержавних сільськогосподарських підприємств.
Плани землекористувань складаються відповідно до методичних рекомендацій [9].
Метою складання планів землекористувань новоутворених приватних господарств є:
- забезпечення умов для оперативного і перспективного планування сільськогосподарської діяльності та капіталовкладень у землю;
- створення організаційно-правових передумов для здійснення іпотечного кредитування;
- уточнення бази справляння плати за землю;
- забезпечення обліку земель.
Технічна документація може бути використана при оформленні правоустановчих документів на землю.
Роботи щодо складання планів землекористувань господарств виконуються, як правило, одночасно по території сільської, селищної, міської ради, в межах колишніх недержавних сільськогосподарських підприємств, на базі земель яких ці господарства створені.
На господарства, землі яких складаються із декількох черезсмужних ділянок, виготовляється один збірний план землекористування,
32
на якому показується ситуаційний план розташування черезсмужних ділянок на території рад.
Технічна документація включає:
а) копію рішення про державну реєстрацію приватного підприємства;
б) перелік державних актів на право власності на землю і користування нею, завірений від ділом земельних ресурсів;
в) перелік договорів оренди земельних ділянок, які господарство уклало з іншими суб’єктами права на землю, завірений відповідною сільською, селищною радою;
г) матеріали польового обстеження території, журнали і абриси геодезичних вимірювань, каталоги координат окружних меж, відомості обчислення площ, експлікації земельних угідь, перелік суб’єктів права на землю, які передали право користування нею новоутвореному господарству.
Складання планів землекористувань новоутворених приватних господарств здійснюється у такій послідовності:
1) підготовчі роботи;
2) обґрунтування правової бази плану землекористування та виконання технічних робіт;
3) написання пояснювальної записки до технічної документації;
4) розгляд і погодження матеріалів зі складання плану землекористування та їх затвердження.
Підготовчі роботи проводяться з метою:
- визначення достовірності наявних планово-картографічних матеріалів;
- встановлення фактичного складу угідь і площ земель господарства;
- визначення достовірності інформації про стан ґрунтів, грошову оцінку сільськогосподарських та інших земель господарства;
- уточнення складу співвласників земель різних форм власності;
- визначення правового режиму земель у межах землекористування.
Під час підготовчих робіт уточнюються розміщення і площі земельних ділянок та об’єктів загального користування, які можуть бути передані на баланс органів місцевого самоврядування.
У процесі підготовчих робіт збираються, вивчаються і систематизуються:
1) плани-оригінали горизонтальних наземних знімань останніх
33
років або плани-оригінали, виготовлені внаслідок виконаних коректувань планових матеріалів;
2) штрихові та ортофотоплани;
3) топографічні карти;
4) матеріали відомчих знімань.
5) контактні відбитки або аерознімки останніх аерозальотів;
6) космічні знімки;
7) виписки із каталогів координат окружних меж суміжних землеволодінь і землекористувань;
8) плани землекористувань колишніх недержавних сільськогосподарських підприємств, які реструктуризувалися;
9) матеріали проектів землеустрою, які виконувались на територію господарств до передачі земель у колективну власність, постійне і тимчасове користування;
10) матеріали проектів формування територій і встановлення меж сільських рад та меж сільських населених пунктів;
11) матеріали проектів роздержавлення і приватизації земель, технічна документація щодо паювання земель;
12) матеріали технічної документації щодо видачі державних актів на право власності і право користування землею;
13) матеріали передпроектних і проміжних розробок, які стосуються територій господарств, де здійснена реструктуризація, а також тих регіональних розробок, зміст заходів яких може вплинути на встановлення обмежень щодо організації використання сільськогосподарських угідь новими господарськими формуваннями;
14) матеріали передачі земельних часток (паїв) у натурі із земель колективної власності (схем поділу земель колективної власності на земельні частки (паї));
15) матеріали проектів організації території земельних часток (паїв);
16) матеріали ґрунтових, агрохімічних, геоботанічних обстежень та їх коригувань;
17) матеріали радіологічних знімань та знімань іншого техногенного забруднення території;
18) показники фактичного накопичення забруднюючих речовин у продукції рослинництва і тваринництва в агроландшафтах господарства та на прилеглих територіях інших категорій земель, які використовуються місцевими жителями у виробничих цілях;
34
19) відомості про якісний стан земель, інтенсивність прояву ерозійних процесів;
20) матеріали бонітування ґрунтів і грошової оцінки земель;
21) списки власників земельних часток, посвідчених сертифікатами та державними актами на право на земельну частку (пай), які уклали договори оренди з господарством, та інформація щодо строків дії цих договорів, місцеположення і площ (у фізичних гектарах) масивів земель цих часток;
22) експлікації земельних ділянок, які орендує господарство у громадян та юридичних осіб у розрізі кожного із орендодавців ;
23) експлікації земельних ділянок, які знаходяться на праві власності засновників і учасників господарства з визначенням частки кожного із них та місцеположення земельних ділянок;
24) експлікації земельних ділянок, якими господарство користується, не маючи на це права.
У процесі обстеження території встановлюється повнота і достовірність переліченої інформації, здійснюється інвентаризація земель господарства. При необхідності виконуються польові вимірювання і обробка їх даних. У випадках виявлення розбіжностей у фактичному стані та площах земельних угідь з даними відповідних документів, які посвідчують право власності на землю та право користування нею, в останні необхідно внести зміни в установленому законом порядку.
Обгрунтування правової бази плану та виконання технічних робіт. При визначенні території, яка використовується господарством, встановлюються межі і площі земельних ділянок, які фактично використовуються господарством на момент складання плану, та правові засади фактичного землекористування. Визначення та погодження меж фактичного землекористування засвідчується на місцевості і на плані у присутності представників суміжних землеволодінь та земле-користувань.
На плані землекористування зазначаються:
1) території і площі земель загального користування, у тому числі ті, що належать колишнім співвласникам права колективної власності на землю;
2) земельні ділянки державної власності, які знаходяться у віданні місцевих рад (у тому числі передані у користування господарству і ті, що використовуються ним без оформлення відповідних документів на право користування);
3) земельні ділянки громадських пасовищ і сіножатей та право
35
вий режим їх використання;
4) розміщення і площі комунальних об‘єктів населених пунктів (кладовищ, водозабірних та водоскидних об‘єктів, сміттєсховищ, скотомогильників тощо);
5) межі: гірничих відводів, місцевих рад, окремих територіальних громад (якщо вони встановлені попередньо), населених пунктів, земель запасу, резервного фонду земель, інших землеволодінь і землекористувань у плані;
6) розміщення об’єктів загальногосподарського та сервісного обслуговування (майстерень і цехів ремонтних, пошивних, столярних та інших, автогаражів, складів паливно-мастильних речовин, складів газових балонів, складів продовольства, зерносховищ та споруд з підробки і переробки круп‘яних культур, насіння соняшнику тощо);
7) розміщення водогосподарських і меліоративних об‘єктів, у тому числі тих, що знаходяться на балансі господарства;
8) розміщення тваринницьких ферм;
9) комунікації (автошляхи, лінії електропередач, трансформаторні підстанції, траси водопроводу, каналізації, газорозподільчі станції, газові мережі, греблі ставків, свердловини тощо), у тому числі ті, що знаходяться на балансі господарства;
10) адміністративні, культурно-побутові будинки і споруди, у тому числі ті, що знаходяться на балансі господарства;
11) лісові насадження, в тому числі захисні, які знаходяться у власності та користуванні господарства;
12) характеристики сільськогосподарських угідь різних форм власності: фізичні площі; шифри агрогруп; показники середньозваженого балу бонітету земель; кількість земельних паїв у межах окремих земельних масивів.
На плані землекористування показуються:
1) межі територій, площі і склад угідь земель, які використовуються господарством на умовах постійного користування та оренди із земель державної і комунальної власності;
2) межі земель, що знаходяться у власності окремих приватних орендодавців та їх площі.
У випадках, коли орендодавцями є власники права на земельну частку (пай), на плані землекористування відображається територія, на яку розповсюджується це право.
До плану землекористування додаються списки громадян і юридичних осіб, які передали у користування господарству земельні час
36
тки та земельні ділянки.
Із земель, що передані в оренду новоутвореному господарству власниками земельних часток (паїв), виділяються ділянки можливого дострокового виділення їх у натурі у випадках розірвання договору оренди за ініціативою однієї із сторін.
На плані земель господарства відображаються сторонні землеволодіння і землекористування, вказується їх площа. Експлікація земель сторонніх землеволодінь і землекористувань додається до плану.
Якщо землекористування господарства розташоване на території кількох сільських, селищних, міських рад, експлікації земель та інша інформація до плану землекористування подається по кожному адміністративно-територіальному утворенню окремо і в цілому по господарству.
Площа земель у межах плану обчислюється як сума площ земель усіх землекористувань і землеволодінь.
При ув'язці площ земель у межах плану за основу приймаються дані коригування планових матеріалів або матеріали аерофотозніма-льних робіт, прийняті до обліку земель.
Обчислені площі усіх ділянок повинні бути ув’язані у загальній площі земель у межах територіальної громади.
План землекористування складається в масштабі наявних, найбільш розповсюджених картографічних матеріалів минулих років та забезпечується відповідними умовними позначеннями.
За відсутності (значної зміни або недостовірності) планово-картографічної інформації сільськогосподарського спрямування використовуються як базова картографічна інформація топографічні плани або ортофотоплани масштабу 1:10000.
Умовними позначеннями на плані відображають; землі, які знаходяться у власності засновників і учасників господарства; землі, які надані у постійне користування господарству; номер земельної ділянки, наданої у постійне користування; земельні ділянки, які орендуються господарством у юридичних осіб і громадян строком понад п’ять років; номер орендованої у громадянина чи юридичної особи земельної ділянки; земельні масиви часток, які орендуються господарством строком понад п’ять років; номер масиву, кількість орендованих земельних часток, площа; земельні ділянки громадських сіножатей і пасовищ; кладовища; водозабірні споруди; сміттєсховища; скотомогильники; межі агровиробничих груп ґрунтів і їх шифри; межі гірничих відводів; межі територій місцевих рад; межі окремих те
37
риторіальних громад; межі населених пунктів; межі земель запасу; межі земель резервного фонду; траси інженерних комунікацій; території, які можуть бути законсервованими, виходячи з екологічних вимог; межі земель інших власників і землекористувачів.
До плану землекористування можуть бути виготовлені додаткові графічні матеріали, які можуть відображати: правові обмеження землекористування; екологічні обмеження використання земельних ділянок (охоронні зони; зони санітарної охорони; санітарно-захисні зони; зони особливого режиму використання земель; ділянки, які можуть бути законсервовані, виходячи з екологічних вимог); технологічні обмеження на сільськогосподарське використання земель; земельні сервітути.
Зміст пояснювальної записки до технічної документації. Технічна документація щодо обґрунтування складання планів землекористувань новоутворених приватних господарств супроводжується пояснювальною запискою, яка включає:
1) підстави виконання робіт, завдання, які повинні бути вирішені;
2) зміст і методи проведення підготовчих робіт, перелік використаних матеріалів і їх аналіз, структура угідь землекористування у розрізі форм власності, перелік орендодавців та строки оренди, короткий опис інших робіт;
3) обмеження землекористування, земельні сервітути;
4) опис інших землеволодінь і землекористувань у межах плану;
5) механізм реалізації прав на земельні частки (паї) у разі припинення або розірвання договорів оренди.
Текстова частина пояснювальної записки супроводжується екс-плікаціями земель, іншими таблицями.
Розгляд і погодження матеріалів зі складання плану та їх затвердження. Технічна документація щодо складання плану землекористування новоутвореного приватного господарства розглядається і погоджується з органами місцевого самоврядування, в межах яких розташовано це господарство, з районним державним органом земельних ресурсів і затверджується районною радою [9].
2.3. Коректування планів землекористувань
Планово-картографічні матеріали відображають ситуацію місцевості на момент виконання знімання. З часом зафіксована на них інформація все менше відповідає фактичному стану місцевості, тобто
38
плани і карти старіють. Процес старіння обумовлений безперервною природною зміною обліку поверхні землі та змінами, які пов’язані з господарською діяльністю людини. Відбуваються зміни в розмірах і конфігурації землекористувань, у складі угідь і розміщенні контурів; змінюється якісний стан угідь у зв’язку із здійсненням проектів організації території сільськогосподарських підприємств і заходів щодо освоєння земельних ділянок, відведених для несільськогосподарських потреб (розміщуються і будуються різні об’єкти, зображення яких відсутнє на планах і картах, складених на цю територію раніше).
У зв’язку з проведенням земельної реформи відбуваються зміни в розміщенні адміністративних меж, у складі категорій земель, що також не показано на раніше складеному планово-картографічному матеріалі. Чим більше часу минає з моменту знімання, тим більше старіють плани і карти.
Для проведення землеустрою, земельного кадастру, виконання робіт з проведення земельної реформи і здійснення передбачених при цьому заходів потрібно мати плани і карти, які відображають інформацію про стан місцевості на час проведення тих чи інших робіт. У зв’язку з цим виникає необхідність коректування (поновлення) планово-картографічних матеріалів, складених раніше, як таких, що не відображають стан ситуації на даній території.
Показник старіння планово-картографічних матеріалів визначається залежно від обсягу польових робіт, тобто довжини контурів, положення яких потребує уточнення, і довжини знімальних ходів, необхідних для виконання робіт, пов’язаних з коректуванням планів (карт).
У прямій залежності від довжини контурів, що потребують уточнення їх розміщення, знаходиться частина плану (території), яка потребує коректування. Тому для визначення показника старіння планів і карту процентному виразі Л% застосовують одну з двох наведених нижче формул. Перша формула характеризує відношення сумарної довжини контурів 4 то підлягають коректуванню, до загальної довжини всіх контурів Ь у межах плану даної території. При застосуванні другої формули визначається корінь квадратний з відношення площі контурів р, що змінилися, до площі всіх контурів Р, зображених на плані [12].
2% = І1ОО%; Я% = 100%^Д
39
Старіння планів для умов України за рік складає до 15%. Залежно від цього показника визначається вартість робіт з коректування і поновлення планів наземними методами. Досліджено, що коректування (поновлення) планів і карт наземними методами доцільно виконувати, якщо зміни в ситуації не перевищують 40-50 % залежно від її складності.
Коректування планів - це самостійний вид геодезичних робіт, який виконується для нанесення на план змін у ситуації, які відбулися після знімання, із зображенням точності якою характеризується план, що коректується.
Коректування планів виконується в такій послідовності:
- підготовчі роботи і рекогностування (огляд) місцевості;
- створення (згущення) знімального обґрунтування і знімання контурів місцевості (польові роботи);
- складання нового плану або нанесення змін на план останньої зйомки;
- вирахування площ, складання експлікацій, виготовлення креслень контурів;
- оформлення матеріалів коректування (технічного звіту).
Підготовчі роботи полягають у підборі і підготовці планів (карт), які потребують коректування, й інших документів та матеріалів які для цього використовуються. Якщо на територію, що підлягає коректуванню, є в наявності аерофотознімки, то в процесі підготовчих робіт план порівнюють з аерофотознімками (фотопланами) з метою виявлення змін, що відбулися. Олівцем на план наносять контури, що з’явилися, і закреслюють ті, що зникли. Остаточні зміни на план наносяться після польового дешифрування.
Огляд місцевості (рекогностування) полягає в порівнянні плану (його копії), що коректується, з місцевістю за раніше наміченими маршрутами з таким розрахунком, щоб усі контури були перевірені як за формою, так і назвою угідь.
У процесі огляду виконуються такі роботи:
а) виправляються на плані назви угідь (без виконання будь-яких вимірів) - олівцем закреслюються старі умовні знаки і наносяться нові (виконане розорювання, розкорчування або нові контури спираються на чіткі контурні точки ситуації. У цьому випадку проводиться нова лінія і наносяться нові умовні знаки);
б) виявляються нові контури і масиви, що підлягають зніманню. Контури ситуації на плані, що змінилися, закреслюють і на око про
40
водять нові контури, положення яких буде уточнюватися вимірюваннями. Контур вважається зміненим, якщо він зміщується від попереднього розміщення на 1 мм на плані;
в) намічаються схеми побудови знімального обґрунтування, тобто на плані робляться помітки про види побудови (положення знімального ходу, сітки трикутників, положення мензульних ходів, визначення положення точок засічками і ін.) залежно від характеру місцевості і ступеня змін ситуації, наявності геодезичних пунктів, метеорологічних умов. Розглядається можливість використання ОР8-приймачів, електронних теодолітів або тахеометрів при виконанні польових робіт.
Огляд місцевості є важливим етапом коректування, вимагає великого досвіду та тренування щодо порівняння зображення на плані з місцевістю.
Польові роботи зі створення (згущення) знімального обґрунтування і знімання контурів, що змінилися, виконуються найбільш простими способами, які забезпечують необхідну точність. Залежно від топографічних умов місцевості, ступеня старіння планово-картографічного матеріалу, наявності та густоти знімального обґрунтування застосовують різні методи коректування. Знімання контурів, у розміщенні яких відбулися зміни, а також нових контурів, які з’явилися після проведення останнього знімання, виконують: за допомогою сучасних електронних теодолітів, тахеометрів, приборів для лінійних вимірів (мірною стрічкою, рулеткою, віддалеміром) і екером; теодолітом і приладом для лінійних вимірювань. Коректувати Плани можна і за допомогою супутникової системи визначення місцезнаходження (СР8), яка має суттєві переваги у порівнянні з традиційними методами.
Геодезичним обґрунтуванням при коректуванні планів можуть бути: пункти державної геодезичної мережі; точки меж землекористувань (межові стовпи, які мають визначені координати; точки знімальних ходів, прокладених між цими пунктами).
При коректуванні як опорні можуть використовуватися точки, які чітко зображені і надійно розпізнаються на місцевості. Такими точками можуть бути: перетини доріг, канав; кути будівель, огорож ( не менше 40° і не більше 140°); колодязі, водонапірні башти й інші предмети; точки, отримані вимірюваннями уздовж прямолінійних контурів або уздовж ліній між опорними пунктами і контурними точками ситуації.
41
1. Коректування за допомогою приладів для лінійних вимірювань
В умовах відкритої місцевості, достатньої кількості точок геодезичної мережі можуть бути використані прилади для лінійних вимірів та екери. Наприклад, для одержання додаткових опорних точок Д, Е (рис. 11а), і точки Д (рис. 116) застосований спосіб лінійних засічок, для знімання змін у ситуації (рис. 116) - спосіб перпендикулярів.
а)
Рис. 11. Коректування плану (а - способом лінійних засічок; б - способом лінійних засічок та перпендикулярів)
42
Коректування планово-картографічних матеріалів можна виконати шляхом прокладання магістральних ліній у поєднанні зі способом перпендикулярів. У наведеному прикладі (рис. 12) між опорними точками були виміряні магістральні лінії АВ, ВС, СА, відносно яких виконано знімання земельної ділянки способом перпендикулярів.
Рис. 12. Коректування плану прокладанням магістральних ліній та способом перпендикулярів
При коректуванні планів довжини перпендикулярів до чітко відображених меж об’єктів:
- до 10 м можна будувати на око;
- до 20 м до не чітко виражених меж довжиною 10-20 м будують за допомогою екера;
- більше 100 м будують тільки за допомогою теодоліта і мірної стрічки.
2. Коректування теодолітом і приладами для лінійних вимірювань
Теодоліти та інші сучасні вимірювальні прилади (електронні теодоліти, тахеометри, світловіддалеміри) застосовуються при коректуванні планів, якщо місцевість закрита, а контури ситуації, у розміщенні яких відбулися зміни, розосереджені та території, а також коли потрібно створювати додаткове знімальне обґрунтування.
Прокладання теодолітних ходів виконується аналогічно теодолітному зніманню. Знімальні ходи повинні мати кутову нев’язку 2'7п, а довжини ліній закруглюють до 0,1 м.
43
При коректуванні використовують такі способи знімань: полярний (рис. 13 а); перпендикулярів (рис. 13 б); прямої і зворотної засічок (рис.13 в - пряма, рис. 13г - зворотна).
44 в)
З точки С, отриманої прямою засічкою, полярним способом виконано знімання криволінійної лісосмуги.
г)
Рис. 13. Коректування плану за допомогою теодоліта і приладами для лінійних вимірювань
У точці Е (рис.13 г) вимірюють кути між точками А, В, С, О (можна способом кругових прийомів);
- полярним способом виконують знімання лісосмуги;
- на прозорій основі будують кути між точками А, В, С і Б;
- за способом Болотова наносять на план точку’ Е;
- з точки Е відносно напряму на точку В наносять ситуацію.
3. Коректування за допомогою мензули
Коректування за допомогою мензули виконують у випадках коли:
- план останнього знімання складений на жорсткій основі;
- погодні умови сприятливі для проведення польових робіт;
- у великих масивах при складній ситуації відбулися значні зміни, а місцевість відкрита.
Знімання, як правило, виконується полярним способом, способом засічок, а для згущення опори використовуються геодезична мережа, знімальні теодолітні ходи, мензульні ходи, засічки. При цьому бажано використовувати мензулу, в комплект якої входить номограмний кіпрегель.
4. Коректування за допомогою сучасних вимірювальних приладів
45
Якщо для коректування застосовуються електронні тахеометри, то автоматизується традиційний процес польових вимірювань, накладка точок і оформлення планово-картографічних матеріалів. При електронній тахеометрії передбачається визначення відстаней, горизонтальних і вертикальних кутів на точки, які спостерігаються, що дає можливість обчислювати їх прямокутні координати і висоти безпосередньо в полі. Результати вимірювань відображаються на рідинно-кристалевому дисплеї і зберігаються в пам’яті. Введення і збереження інформації здійснюється за допомогою алфавітно-цифрової клавіатури тахеометра.
Як свідчить досвід інших країн, поєднання електронного тахеометра і ноутбука (планшетного комп’ютера) з відповідним програмним забезпеченням дає можливість для створення „електронної мензули”.
Управління проектом вимірювання здійснюється з комп’ютера, а користувачу потрібно тільки наводити зорову трубу на трчки знімання. Після одержання результатів вимірювання з тахеометра, точка автоматично зображується на екрані комп’ютера. Перед вимірюванням може бути вибраний відповідний умовний знак для точки, лінії або контуру.
На робочій панелі відображаються одержані результати вимірювань (горизонтальні і вертикальні кути, виміряні відстані і горизонтальні прокладення ліній, перевищення). При цьому відпадає необхідність ведення традиційного журналу польових вимірювань.
При коректуванні (поновленні) планово-картографічних матеріалів широко застосовується система 6Р8. Виконання робіт із застосуванням цієї системи підвищує продуктивність праці виконавців, досягається висока точність визначення координат тощо.
Координати вираховуються способом трилатерації після визначення відстані до кожного видимого супутника.
Для геодезичних СР8-вимірювань необхідне одночасне спостереження одних і тих же 4 (або більше) супутників (мінімум 2) ОР8-приймачами. При цьому' базовий приймач протягом всього процесу вимірювання розміщується на пункті геодезичної мережі з відомими координатами, а польовий приймач переміщується по точках, координати яких визначаються. Для визначення положення польового приймача (ровера) відносно бази застосовуються різні за тривалістю способи вимірювання: кінематики, диференціальних вимірювань та швидкої статики.
46
У режимі кінематики (переміщення із зупинками) використовуються фазові виміри від чотирьох і більше загальних для ровера і бази супутників. Диференціальні способи вимірювань також використовуються для визначення координат, але при цьому способі не потрібне безперервне спостереження супутників. Спосіб швидкої статики - це вимірювання з наступною обробкою результатів, що забезпечують найвищу точність, але час вимірювань на станції збільшується до однієї години.
При коректуванні планово-картографічних матеріалів для реког-ностувального огляду місцевості можна також використовувати сучасні СР8-навігатори (наприклад, виробництва компанії Ма^еііап №-уі§аііоп тощо). Для цього в ОР8-навігатор закладається навігаційна карта конкретної місцевості. Навігаційний екран (МАР-карта) наглядно показує приблизне місцеположення за допомогою картографічної підкладки, при цьому є можливість змінювати масштаб карти клавішами приладу таким чином, щоб вибрати потрібну частину карти в даний момент. На екрані навігатора на карті відображується вже пройдений шлях - траєкторія руху, маршрути руху та шляхові точки.
Вся отримана інформація передається в комп’ютер і використовуються для виявлення змін, що відбулися на місцевості, і визначення способів коректування планово-картографічних матеріалів.
6Р8-навігатор також має можливість наближено визначати координати точок та їх висоти відносно рівня моря.
Складання планів за результатами коректування
При проведенні польових робіт з коректування планів (карт) дотримуються всіх вимог, які ставляться до відповідних знімань при користуванні геодезичними приладами (перевірка приладів, технологія вимірювань, принципи виконання робіт) з урахуванням особливостей, які допускаються при коректуванні планово-картографічних матеріалів (використання контурних точок ситуації як опорних тощо).
У сучасних умовах, при наявності технічного і програмного забезпечення, ситуацію, що не змінилася, заносять у комп’ютер шляхом сканування або за допомогою дигітайзера.
За допомогою дигітайзера виконують пошарове шифрування планово-картографічного матеріалу. Спочатку за координатами наносять поворотні точки зовнішньої межі земельної ділянки, а потім - точки ситуації. У разі виникнення розбіжностей між площами на існуючому
47 плановому матеріалі, за результатами знімання виконують уточнення розміщення меж контурів.
При застосуванні сучасних вимірювальних приладів (електронних тахеометрів) дані з вирахування площ можна отримати безпосередньо в полі, а в камеральних умовах уточнити їх та порівняти з існуючими. Результати знімання ситуації, що змінилася, оброблюють і наносять на план шляхом використання відповідного програмного забезпечення.
У разі виконання робіт з коректування традиційними способами із застосуванням теодолітів, мірних приладів, мензул результати знімання наносять на план останнього знімання.
Якщо на місцевості відбулися зміни до 10-20 %, а деформація паперу не перевищує 10 %, нові плани не складаються. У цьому випадку всі зміни в ситуації наносять на план останнього знімання, а межі, умовні знаки і написи, які втратили значення, перекреслюють хрестиками червоного кольору або вилучають з плану.
Коефіцієнт деформації плану С[ визначають у двох взаємно перпендикулярних напрямах (за сторонами квадратів координатної сітки) за формулою:
і .
/о
де 10 - теоретична довжина лінії, м; / - результат виміру цієї лінії на плані, м.
При значних змінах у розміщенні контурів ситуації місцевості складають новий план з дотриманням усіх вимог. При цьому будують координатну сітку і наносять за координатами усі точки меж землекористувань.
Ситуацію, що не змінилася, переносять із старого плану за допомогою сучасних копіювальних приладів або іншими способами (наприклад, за допомогою кальки, за квадратами координатної сітки) тощо. Межі контурів, що змінилися, наносять на план за результатами знімання відносно точок знімального обірунтування або контурних точок ситуації, якщо останні використовувалися як опорні. При цьому плани вважаються рівноточними, якщо відкоректований план за точністю відрізняється не більше ніж на 10 % від плану, складеного за результатами нового знімання. Потрібно зазначити, що плани, надруковані на тонкому папері на плотерах і принтерах, часто мають значну деформацію в порівнянні з планами, виготовленими традиційними способами.
48
Визначення та уточнення площ угідь після коректування планів
Усі зміни наносять на старе креслення контурів або складають нове креслення і уточнюють дані про площі в межах відкоректованого плану. На контурах, що не змінилися, виписують площі відповідно до матеріалів вирахування площ за результатами останнього знімання. Якщо в групі контурів відбулися зміни у формі та розмірах, а загальна їх межа не змінилася, уточнюють площу всіх контурів і ув’язують у сумі площ попередніх контурів цієї групи. При великих змінах у розміщенні контурів ситуації місцевості площі вираховують за повною програмою (за принципом “від загального до часткового”) відповідно до рекомендацій і практики, що склалася при виконанні цього виду робіт. При застосуванні сучасної вимірювальної, обчислювальної, копіювальної техніки та програмного забезпечення весь процес від знімання до одержання плану, включаючи визначення площ, автоматизується.
Щоб відкоректовані плани були придатні для прийняття проектних рішень (складання проектів землеустрою, перенесення проектів в натуру тощо), точність коректування повинна бути такою ж, як і нового знімання.
Точність плану характеризується величиною середньої квадратичної похибки положення контурної точки на плані відносно найближчого пункту геодезичного обґрунтування знімання: т = 0,4 - 0,5 мм.
Зниження точності відкоректованого плану в порівнянні з новим зніманням може бути не >10%.
Контрольні питання для самоперевірки та повторення
1. Види проектної документації із землеустрою.
2.Вимоги до проектних планів землеустрою.
3. Послідовність складання планів землекористувань.
4. Зміст і організація робіт з коректування планів.
5. Умови, за яких плани коректують за допомогою вимірювальних приладів.
6. Застосування кутомірних приладів при коректуванні планів.
7. Застосування мензули для коректування планів.
8. Коректування планів із застосуванням електронних тахеометрів та системи 6Р8.
9. Особливості складання планів землекористувань новоутворених агроформу вань.
49
3. Визначення площ при землеустрої
При складанні проектів землеустрою щодо організації використання і охорони земельних ресурсів, вивченні природйих властивостей, обліку кількісного складу та якісного стану земель виникає потреба у визначенні площ. Визначаються площі невеликих ділянок для особистих селянських господарств, будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, земельних часток (паїв) тощо і великі площі земель окремих категорій, адміністративно-територіальних утворень, землекористувань суб’єктів господарювання в межах територій сільських (селищних) рад, сівозмінних масивів, суми площ окремих контурів та угідь тощо.
В одних випадках обмежуються загальною інформацією про площі земельних масивів і угідь, в інших - потрібно знати площі із заокругленням до 0,1 га, а при передачі земель у приватну власність площі визначаються з точністю до 1 м2.
Виходячи з наявності планово-картографічного матеріалу, топографічних умов місцевості, господарської цінності і цільового призначення, розмірів і конфігурацій земельних масивів, застосовують різні способи визначення площ.
Визначення площ земельних ділянок
Площі визначають такими способами: 1) аналітичним - за лінійними і кутовими величинами, виміряними в натурі (на місцевості) або за їх функціями (координатами); 2) графічним - за лінійними величинами або координатами, виміряними на плані; 3) механічним - за допомогою механічних приладів (планіметрів). Для визначення площ контурів можуть застосовуватися палетки і номограми. Останнім часом площі вираховують за допомогою сучасної обчислювальної та вимірювальної техніки (комп’ютери з відповідним програмним забезпеченням, дигітайзери, електронні планіметри, електронні тахеометри тощо).
Вказані способи інколи застосовують комбіновано, наприклад, частину лінійних величин для обчислення площ визначають на плані, а частину - за результатами вимірювань на місцевості. Часто основну площу ділянки, включену в теодолітний хід, обчислюють аналітично (за координатами вершин полігона), а площу, яка знаходиться між лініями полігона і живого урочища (середина струмка, берег річки), -графічним або механічним способами. Площі окремих земельних ма
50
сивів землекористувань можуть визначатися під час знімання електронними тахеометрами безпосередньо в полі.
Найбільш точним є аналітичний спосіб. При визначенні площ ділянок аналітичним способом застосовують відомі формули геометрії, тригонометрії й аналітичної геометрії для простих геометричних фігур. Ділянки, що мають форму багатокутників, поділяють на місцевості на прості геометричні фігури (переважно трикутники), виконують лінійні і кутові вимірювання, і визначають їх площу, як суму площ окремих фігур. Якщо ділянка має складну конфігурацію, по її межах прокладають теодолітний хід, обчислюють координати його гочок, за якими визначають площу цієї ділянки або її частин. На точність площ, визначених аналітичним способом, впливають виключно похибки кутових і лінійних вимірювань, виконаних на місцевості.
Формули для обчислення площ ділянки аналітичним способом наведені нижче:
1 .Трикутник
2Р = а • П; 2Р=аЬ- млу.
Р=^(8-а)(8-Ь\8-с) , де 5 = а + & + С,
Х,-Х2 Уі-У2
Х2-Х3 У2-У3
= ( X, - Х2 ) ( У2 - У3) - ( X, - Х3) ( У,-У,). 2 *
2 .Чотирикутник
2Р = а • Ь • мпа + с • (і • ніп/З,
2Р =
ХГХ3
Х2-Х4
Уі-Уз
У2-У4
= ( Х1 - Х3) ( У2 - у4) - ( Х2 - Х4) ( УгУз) •
Для визначення площі ділянки чотирикутної форми, коли не мо-
жна на місцевості поділити її на трикутники (заважають будівлі, бага-
торічні насадження й ін.) і відсутні прилади для вимірювання кутів,
поступають таким чином. Вимірюють усі сторони чотирикутника. Для визначення одного з кутів чотирикутника (наприклад, )від вершини цього кута, уздовж його сторін відкладають рівні відрізки В і
стягуючу їх кінці лінію Ь.
Визначають величину кута за формулою:
51
а = 2 агсаіп-
2/? ’
Знаходять величину кута « і площу першого трикутника:
2Р = а Ь -8Ііш.
Діагональ чотирикутника визначають за теоремою котангенсів: е2 = а2 + Ь2 - 2аЬ • сох а,
а площу другого трикутника - за формулою Герона:
Р2 = 48{8-с){8-й\8~е), де 8 ^+- .
Площа чотирикутника: Р = Рі + Р2.
3. Трапеція (окремий випадок чотирикутника):
а2-Ь2 2Р=(а+Ь)Ії- 2Р =------------
сца+сц/З
4. Багатокутник:
2Р=Ех,(уІ+1-у,._1); =
2—1 1=1
При графічному способі ділянку, зображену на плані, поділяють на прості геометричні фігури - трикутники, трапеції, рідше на прямокутники. У кожній фігурі за допомогою вимірника, масштабної лінійки визначають висоту і основу, за якими обчислюють площу. Сума площ окремих фігур дає загальну площу ділянки. Для підвищення точності при визначенні площі контурів графічним способом необхідно максимально використовувати результати польових вимірювань, особливо в тих випадках, коли основа (середня лінія) і висота фігури відрізняються за величиною. У першу чергу це стосується вузьких лінійних елементів (дороги, лісосмуги тощо), ширина яких має бути визначена шляхом вимірювання на місцевості (графоаналітичний спосіб). На плані графічно, за допомогою вимірника і масштабної лінійки, можна виміряти координати поворотних точок меж ділянки будь-якої конфігурації і обчислити площу за формулами, наведеними раніше при розгляді аналітичного способу визначення площ.
На точність визначення площі графічним способом впливають похибки вимірів, виконаних на місцевості, похибки графічної побудови плану і лінійних та кутових вимірів, одержаних на плані для визначення площ. Чим менша ділянка, тим більша відносна похибка визначення її площі. При визначенні площ великих ділянок точність цього способу наближається до точності площ, визначених аналітичним способом. Кількість трикутників, на які при цьому ділять ділянку, не впливає на точність площі. Головне, щоб величини, за якими
52
визначається площа трикутника (висота і основа), були близькими за значеннями. Це застереження стосується і визначення площ цим способом інших геометричних фігур. Для контролю і підвищення точності площу кожної елементарної геометричної фігури, на які поділено земельний масив, визначають двічі за різними основами і висотами.
Механічний спосіб (із застосуванням планіметрів) тривалий час був найбільш поширеним, дозволяє швидко і просто визначити площу ділянки будь-якої форми (конфігурації). На точність визначення площ впливають похибки: вимірів на місцевості, складання плану, визначення площі планіметром (обведення, відліків, тертя), несумі-щення обвідного індексу на початку і в кінці обведення, визначення ціни поділки планіметра і, при необхідності, постійного числа планіметра.
Ціна поділки планіметра - це площа, яка дорівнює одній поділці планіметра. Ціна поділки залежить від довжини обвідного важеля. Шляхом дворазового обведення двох-трьох квадратів координатної сітки при полюсі праворуч та ліворуч визначають різницю відліків. Вираховують середнє значення кількості поділок, якій відповідає площа цих квадратів. Діленням площі квадратів на середнє значення поділок визначають ціну поділки планіметра з точністю до 0,0001 га.
Площі ділянок визначають шляхом дворазового обведення їх за годинниковою стрілкою з установленням полюса за її межами. Кут між важелями планіметра при виконанні обведень повинен знаходитися в межах 30-150°. Середнє значення між різницями відліків, помножене на визначену ціну поділки планіметра, дає площу ділянки.
При встановленій полюса в межах ділянки, площа якої визначається, потрібно знати постійне число планіметра. Постійне число планіметра - це площа круга, радіус якого дорівнює відстані від його центра, де встановлено полюс планіметра, до обвідного індексу планіметра, коли площина лічильного ролика проходить через полюс планіметра.
Для визначення постійного числа планіметра обводять фігуру, площа якої відома ( наприклад, групу квадратів координатної сітки ) при полюсі за її межами (обводять по частинах) і в середині фігури. Обводи виконують при полюсі праворуч і ліворуч. Визначають площу фігури в поділках планіметра. Різниця між одержаними результатами є постійне число планіметра.
Постійне число планіметра додають до площі ділянки в поділках планіметра, обведеної при встановленні полюса в її межах. Для ви
53
значення площі ділянки одержану алгебраїчну суму множать на попередньо визначену ціну поділки планіметра.
У світі існують різні модифікації полярних планіметрів. Принцип їх роботи і точність визначення площ у цілому, як і звичайних планіметрів. Вони відрізняються тільки тим, що результати обводів висвітлюються на табло лічильного механізму, що пришвидшує процес визначення площ. Заслуговують на увагу лінійні (роликові) планіметри японського виробництва „Планікс” (рис. 14), які дозволяють визначати площу ділянок шириною до 30-38 см і практично необмеженої довжини. Результат обведеної площі може висвітлюватися на індикаторі в різних одиницях виміру. При цьому масштаб ділянки на горизонтальній і вертикальній осях може бути різним (наприклад, смута профілю місцевості). Можливе одержання і суми площ обведених контурів і угідь. Окремі модифікації лінійних планіметрів дозволяють друкувати результати визначення площ, вимірювати довжини ліній, визначати координати, а обчислюваний пристрій одночасно є і мікрокалькулятором.
Рис. 14. Планіметр 8ирег РІАІЇІХ а
Роликовий планіметр (рис. 14.) працює на акумуляторі, забезпечує точність ± 0,1%. Діапазон вимірів - 380 мм х 100 м. Габарити планіметра - 345х155х45(мм), вага - 1 кг.
При визначенні площ невеликих контурів полюс планіметра встановлюють за його межами, а для визначення площ великих масивів - у межах цього масиву. Перед визначенням площ визначають ціну поділки планіметра, а при необхідності і його постійне число.
При визначенні площ звичайним планіметром слід дотримуватися правил роботи з ним, а саме:
1. План необхідно вирівняти і закріпити на горизонтальному столі або креслярській дошці.
2. Місце встановлення полюса планіметра вибирають з таким розрахунком, щоб при обведенні контурів секцій кути між важелями
54
планіметра були, по можливості, близькими до 90°, не менше 30° і не більше 150°.
3. За початок обведення вибирають точку в такому місці, де зручно брати (знімати) відліки, а зміна показань лічильного механізму найменша.
4. При визначенні площ при двох положеннях полюса планіметра перекладання важелів з одного положення полюса в інше бажано виконувати без зміни положення полюса.
5. Обвідний шпиль або індекс обвідного скла необхідно вести плавно, за ходом стрілки годинника, копіюючи всі звивини, впевнено, не дуже швидко і не дуже повільно.
6. Розходження між результатами обведення не повинні перевищувати двох поділок при площі до 200 поділок, трьох - при площі від 200 до 2000, чотирьох - при площі понад 2000 поділок.
Обов’язковою умовою роботи планіметра є його випробовування і перевірки. При огляді і випробуванні планіметр повинен відповідати таким вимогам.
1. Лічильний ролик вільно обертається на осі, не зачіпає ноніус (верньєр) і не хитається в підшипниках. / ; .
2. Поверхня ноніуса є продовженням поверхні ролика.
3. Поділки на ролику правильні.
4. Рубчики на обідку лічильного ролика нанесені правильно, тобто його показання сталі.
5. Напрям рубчиків на обідку лічильного ролика паралельний осі обвідного важеля (головна геометрична умова планіметра).
Якщо поставлені вимоги виконуються, визначають ціну поділки і приступають до визначення площ.
При визначенні площ можуть застосовуватися і різні палетки. Палетка - це пристрій, виготовлений на прозорій основі (лавсановій плівці, кальці, целулоїді). Палетки можуть бути квадратні, паралельні, кругові фотометри), крапкові, гексагональні та ін. Найбільш зручними є квадратні, паралельні або кругові палетки. Палетки накладають на земельні ділянки (контури), зображені на плані, і залежно від їх виду та масштабу плану визначають площі.
Квадратна палетка являє собою сітку взаємно перпендикулярних ліній, проведених через 2 - 4 мм на прозорій основі. Площа контуру визначається підрахунком клітинок палетки з урахуванням масштабу плану. Частки клітинок, які діляться межею контуру на частини, вираховують на око, що є недоліком квадратної палетки. Підра
55
хунок цілих квадратів палетки і їх частинок може супроводжуватися грубими помилками.
Паралельна палетка являє собою паралельні лінії, проведені на прозорій основі, як правило, через 2 мм. Для визначення площі контуру палетку накладають на план так, щоб крайні його точки були між паралельними лініями палетки. При цьому контур поділяється паралельними лініями на трапеції з однаковими висотами, а відрізки ліній у межах контуру є середніми лініями трапеції. Для визначення площі контуру необхідно в розхил вимірника набрати суму всіх середніх ліній , тобто відрізків паралельних прямих ліній палетки в межах контуру, і помножити її на відстань між ними.
Крапкова палетка будується як і квадратна, але позначають крапками тільки вершини квадратів. При визначенні площ такою палеткою окремо підраховують кількість крапок, що потрапили у середину контуру (М) та ті, що знаходяться на межі контуру або безпосередньо біля неї (п). Площа контуру (Р) визначається за формулою:
Р = (^ + “ 1)р. У цій формулі (р) - площа, що відповідає одній крапці (площі квадрату, який був покладений в основу побудови палетки). Крапкові палетки з ціною крапки 4 мм" ефективні при обчисленні площ дрібних контурів.
Палетка кругова (ротаметр) - целулоїдний диск із нанесеними на ньому концентричними кільцями, які використовуються для обчислення площ контурів. Для її побудови роблять розрахунки довжини радіусів концентричних кілець за формулами:
...... Я.-К
де Р - площа між двома сусідніми кільцями палетки; я- постійна величина (3,14).
Після побудови палетки площа між будь-якими двома сусідніми кільцями палетки буде однаковою.
Ротометр кладуть на контур з таким розрахунком, щоб нижній і верхній краї контуру розташовувалися приблизно посередині між будь-якими концентричними колами, а нульову лінію суміщають із зробленою поміткою початку відлік}’. Таким чином, контур буде поділений на відповідну кількість косокутних трапецій (трапеції, основи яких є круговими кривими), а середніми лініями їх - частини концентричних кілець, що знаходяться в межах контуру. Центр ротаметра фіксують голкою. Ротометр обертають, залежно від розмітки ро-
56
тометра, за годинниковою стрілкою або проти неї.
Перетинання дуг із межами контуру при обертанні ротометра фіксують голкою, цим набирають сумарну довжину середніх ліній трапецій, на які поділено контур.
Площі контурів за допомогою ротометра визначають значно точніше і швидше, ніж планіметром. Однак площі більше 10см 2 рекомендується визначати планіметром або іншими способами.
Методика визначення площ землекористувань при землеустрої
Площі земельних ділянок великих землекористувань вираховують за принципом "від загального до часткового”: а) визначають загальну площу землекористування; б) землекористування ділять на секції, вираховують їх площі і ув’язують у загальній площі землекористування; в) визначають площі контурів окремо в кожній секції і ув’язують їх у площах цих секцій. При застосуванні комп’ютерних технологій, електронних планіметрів (дигітайзерів) для визначення площ поділ землекористування на окремі секції можна не виконувати.
Разом з тим для практичного користування планами такий поділ був би незайвим.
Вирахування загальної площі землекористування. Загальну площу землекористування вираховують аналітичним способом за координатами точок окружної межі або способом Савича, якщо відсутні координати. Площу аналітичним способом обчислюють за допомогою персональних комп’ютерів та програмного забезпечення або мікрокалькуляторів. При необхідності координати точок заокруглюють до 0,1 м, а при площі понад 200 га їх заокруглюють до цілих метрів, що суттєво не впливає на точність визначення площі.
Для обробки геодезичних вимірювань можливе використання системи МаЙіСАЛ, яка є найбільш популярною у світі системою комп'ютерної математики. Починаючи з першої версії, система інтенсивно удосконалювалась розроблювачами - фірмою МаіЬЗой (СЩА) за участі багатьох провідних університетів Заходу й окремих фахівців з математики та програмування. Останнім часом чергова версія МаіЬСАІ) виходить майже щорічно.
Новітня версія випущена в трьох основних варіантах:
- МаіїїСАї) 2000 Зіапйагі - поліпшена версія, зручна для більшості користувачів і призначена для навчальних цілей;
57
- МаіїїСАГ) Рго/е88ІопаІ - професійна версія для автоматизації досить складних і трудомістких розрахунків;
- МаіїїСАГ) 2000 Ргетішп - розширена версія для професійних математиків і вчених.
Важливо відзначити, що МаШСАІ) - не тільки засіб для розв‘язання математичних задач. Це моїутня математична система автоматичного проектування, що дозволяє підготувати на найвищому поліграфічному рівні будь-які наукові матеріали. При цьому в них одночасно можуть бути присутніми тексти складного виду, будь-які математичні формули, графіки функцій та різні ілюстративні матеріали. МаЙіСАЛ РгоГе8§іопа1 дозволяє також готувати і високоякісні електронні книги з гіперпосиланнями. Тут же реалізується зручне та наочне візуально-орієнтоване програмування найскладніших задач, коли програма складається автоматично за завданням користувача, а саме завдання формується природною математичною мовою спілкування із системою. Особливий інтерес викликає довідкова система з численними прикладами, які можна переносити в текст документа.
Система МаЙіСАИ реалізує механізм обміну об‘єктами, тому можливий зв‘язок системи з іншими додатками: текстовим процесором ХУогсІ, табличним процесором Ехсеі, математичною системою МаЙіЬаЬ, графічною системою Ахшп, статистичною системою 8-рІиз. У режимі редагування допускається одночасно робота з різними документами та перенесення об‘єктів з одного вікна в інше.
Передбачений імпорт графічних файлів з таких систем як УІ8ІО, АиІоСАІ) та інших дозволяє готувати документи, що містять поряд із розрахунковою частиною високоякісні ілюстрації.
Має місце інтеграція системи МайіСАІ) із глобальною мережею Інтернет, прямий доступ в нього і така важлива та нова можливість як робота вчених різних країн над спільними проектами.
У найпростішому випадку робота із системою МаіЬСАІ) зводиться до підготовки у вікні редагування завдання на обчислення й встановлення форматів виведення результатів. Для цього використовується три редактори МаійСАГ): текстовий, формульний і графічний.
Роботу системи розглянемо на конкретному завданні.
Виконуємо підготовку даних для розрахунків. Складаємо матрицю значень координат точок. У даному випадку матриця М складається з двох стовпців - це координати X і У відповідних точок (нумерація рядків і стовпців починається з нуля). Відповідно до особливостей виконання розрахунків у МаІЇїСАГ) у нульовому рядку запису
58
ються координати X і У останньої точки полігона, а в останньому рядку’ матриці - координати першої точки полігона. Наступним кроком є введення лічильника рядків (і), який вказує інтервал розрахунків точок полігона - від 1 до п - 2, де п - кількість рядків матриці (М), яке визнається як функція п=го\У8 (М). У даному прикладі п=6, і=1 ...4.
Наприклад, необхідно визначити площу земельної ділянки, у якої відомі координати вершин.
Номери то-чок Координати
X ¥
1 200 100
2 450 350
3 300 500
4 50 250
Розрахунок цієї площі можна визначити відносно X і У. Для цьо-
го вводяться відповідні математичні формули та виконуються розрахунки. Приклад підготовки даних і розрахунок площі земельної ділянки за допомогою системи МаШСАВ наведено нижче.
50 250
200 100
450 350
М :=
300 500
50 250
ч 200 100 > п := Генуя (М)
і := 1.. п - 2
Х:=М<0>
¥ :=
п-2
2 Хі.(¥ц.і-¥Ь1)
п-2
£ ^(Хм-Хн-і) і — 1
2
Р¥ ?
РХ = 75000
Р¥ = 75000
Відповідь'. Площа земельної ділянки складає 7,5 га.
59
Для визначення загальної площі землекористування можуть бути використані й інші програмні продукти: „Земпро”, „АиІоСАП”, „Агс Уіеду” тощо.
При відсутності координат точок окружної мела земельної ділянки площу вираховують за способом Савича: визначають площу частини ділянки, яка входить у цілу кількість квадратів координатної сітки Ро на плані. Планіметром обводять площі ділянок (секцій), які виходять за межі цих квадратів а і, а2> ... , ап і доповнення до цілих квадратів Ь2, ... , Ьп , попередньо згрупувавши секції в межах площ груп квадратів Рь Р2, ... , Рп. Розміри секцій повинні бути зручними для визначення їх площ з однієї установки полюса планіметра. Площі а і Ь обводять планіметром при двох положеннях полюса по два обведення в кожному положенні і відображають у поділках планіметра. Площі ділянок (секцій) а і Ь можна визначити і графічним способом.
Площу земельної ділянки визначають за формулою:
0
зем
Д А Рп -----6^ Ч 6?2 ч-... ч ап. 0-2+Ь2-------------------ап+Ьп
Точність визначення площі способом Савича тим вища, чим більше відношення цілих квадратів координатної сітки до площі земельної ділянки. Якщо ж основна її площа міститься на площі цілих квадратів, то точність вирахування площі цим способом наближається до точності аналітичного способу.
Контроль виконується за значеннями ціни поділки планіметра, визначених в окремих секціях, розходження яких не повинно перевищувати —1- їх величини:
400
2 тях 2 тіп < 2
Р. ~400’ серед.
ДЄ Ртах » Лпіп , Рсеред- “ МаКСИМЗЛЬНЄ, мінімальне І СЄрЄДН€ ЗНаЧЄННЯ ЦІНИ ПОДІЛКИ планіметра, га.
Контроль вирахування площ цим способом здійснюється і шляхом порівняння величини а ч- Ь, які відображають площу груп цілих квадратів координатної сітки в поділках планіметра. Відносне розходження значення цих величин, які відповідають площі тієї ж кількості квадратів координатної сітки, також не повинно перевищувати 1/400.
Визначення площ секцій. Для уникнення накопичення помилок при визначенні площ значної кількості контурів їх групують у секції,
60
які включають до 50-100 контурів (100-300 см2). Межі секцій сумі-щують, як правило, з межами контурів.
Площі секцій визначають аналітичним способом (при наявності координат точок їх меж), механічним способом або за графічними координатами, взятими з плану (графічний спосіб), і ув’язують їх у загальній площі земельної ділянки. Сума площ секцій, обчислених аналітичним способом, повинна відповідати площі земельної ділянки, якщо остання також визначена аналітичним способом.
При визначенні площ секцій механічним способом їх межі встановлюються з таким розрахунком, щоб зручно було обводити планіметром. Секції обводять двічі при кожному положенні полюса планіметра. Допустима нев’язка в сумі площ секцій, обчислених планіметром, при порівнянні із загальною площею земельної ділянки, визначеної аналітичним способом, не повинна перевищувати
/„ =0,7р-х/й+0,03-^-л/Р,
10000
де Р - площа земельної ділянки, га; р- ціна поділки планіметра, га; п - кількість секцій; М - знаменник числового масштабу плану.
Допустимі нев’язки в сумі площ секцій можна вирахувати за такими спрощеними формулами:
а) якщо площа землекористування визначена аналітичним способом, то
і„ =0,03—^—л/Р; 10000
б) якщо площа землекористування визначена способом Савича, то
/• -0 05—^—4р
Трдоп 10000 ’
Допустима нев’язка розподіляється пропорційно площам секцій. У відомості (табл. 4) наведені результати обчислення площі окремої секції аналітичним способом за координатами на персональному комп’ютері.
Визначення площ контурів. У межах окремих секцій площі контурів на плані визначають аналітичним, механічним і графічним способами, а також за допомогою палеток. При визначенні площ механічним способом установлюють значення ціни поділки планіметра і, при необхідності, приводять її до зручної для обчислень на плані даного масштабу (0,1 га при масштабі 1:10000; 0,2 га - 1:5000 і 0,5 га -1:25000).
61
Площі контурів секцій визначають двома обведеннями планіметра при одному положенні полюса. Площі дрібних контурів (менше 2 см2 на плані) визначають за допомогою палеток або . способом повторень, обводячи їх три-чотири рази, беручи (знімаючи) відліки перед першим і після останнього обведення. Різницю відліків ділять на кількість обведень. Для контурів менше 1 см2 спосіб повторення не забезпечує необхідної точності, тому для визначення їх площ краще застосовувати палетки.
4. Відомість вирахування площі секції за координатами
| Номери | 1 1 1 ТОЧОК І Кути (праві) | Дирекцію! | Довжини | КООРДИНАТИ |
| кути І 1 1 ліній,| •« 1
X 1 1 У 1
1 114 36.9 80 14.3 424.04 1708.60 644.10
2 178 49.9 81 24.4 353.37 1780.50 1062.00
3 147 11.5 114 12.9 172.37 1833.30 1411.40
4 165 0.2 129 12.7 290.26 1762.60 1568.60
5 158 8.1 151 4.6 283.68 1579.10 1793.50
б 123 35.7 207 28.9 478.04 1330.80 1930.70
7 200 29.7 186 59.2 570.54 906.70 1710.10
8 128 39.9 238 19.3 241.83 340.40 1640.70
9 140 45.3 277 33.9 337.24 213.40 1434.90
10 131 30.8 326 3.1 424.93 257.80 1100.60
11 210 3.0 296 0.1 290.84 610.30 863.30
12 129 18.5 346 41.6 278.07 737.80 601.90
13 160 33.0 6 8.6 507.41 1008.40 537.90
14 171 17.4 14 51.2 202.46 1512.90 592.20
Периметр 4855.08 м
Площа 160.957 та
Площі вузьких контурів (дороги, канави, лісові смуги тощо) обчислюють, як площі прямокутників, довжину яких визначають на плані, а ширину - за результатами вимірювань на місцевості. Площі вузьких і вкраплених контурів включають у площі сусідніх (суміжних) угідь або угідь, в які вони вкраплені.
Усі контури ситуації в межах землекористування нумерують у
62
порядку нумерації секцій. Площі контурів обчислюють і записують з точністю до 0,1 га. Допустимі нев’язки в сумі площ контурів при порівнянні їх з загальною площею вираховують за формулами:
а) якщо площа секції визначена аналітичним способом, то
М г-
/ =0,03------а/Р;
10000
б) якщо площа секції визначена механічним способом (планіметром), а площі контурів визначалися тим же планіметром і з однаковою ціною поділки, то
Г = 0,08 - - л/р , 7 10000
де М- знаменник числового масштабу плану, Р - площа секції, га.
Нев’язку розподіляють на площі контурів, визначені планіметром і графічним способом, пропорційно коефіцієнтам поправок ( табл. 5).
5. Коефіцієнти поправок
при визначенні площ різними способами залежно від масштабу
Коефіцієнта поправок Масштаб 1:10000 | Масштаб 1 : 25000
при вирахуванні площ
палетками і планіметром графічним способом палетками і планіметром графічним способом
0,1 до 0,15 га до 2 га до 1 га до 15 га
0,2 від 0,16 до 0,35 від 2 до 5 від 1 до 3 від 15 до 35
0,5 “ 0,36 “ 0,75 “ 5 “ 10 “ 3 “ 5 “ 35 “ 75
1 0,76 “ 3 “ 10 “ 20 “ 5 “ 25 “ 75 “ 150
2 “ 3 “ 5 “ 20 “ 34 “ 25 “ 40 “ 150 “ 250
3 “ 5 “ 8 “ 34 “ 48 “ 40 “ 60 “ 250 “ 350
4 “ 8 “ 15 “ 48 “ 63 “ 60 “ ПО “ 350 “ 450
5 “ 15 “ 20 “ 63 “ 77 “ ПО “ 160 “ 450 “ 550
6 “ 20 “ 26 “ 77 “ 91 ‘“160 “ 220 “ 550 “ 650
7 “ 26 “ 35 “ 91 “ 105 “ 220 “ 280 " 650 “ 750
8 “ 35 “ 45 “ 105 “ 119 “ 280 “ 350 “ 750 “ 850
9 “ 45 “ 55 “ 119 “ 133 “ 350 “ 420 “ 850 “ 950
10 “ 55 “ 65 “ 133 “ 148 “ 420 “ 500 “ 950 “ 1050
11 “ 65 “ 76 - “ 500 “ 580 -
12 “ 76 “ 87 - “ 580 “ 660 -
13 “ 87 “ 98 - “ 660 “ 750 -
14 “ 98 “ 110 - “ 750 “ 850 -
15 “ ПО “ 123 - “ 850 “ 950 -
16 “ 123 “ 136 - “ 950 “ 1050 -
17 “ 136 “ 150 - - -
18 “ 150 “ 165 - - -
63
Практика свідчить, що при ув’язці площ контурів не завжди використовуються коефіцієнти поправок, а розподіл нев’язок виконується пропорційно площам контурів, що є порушенням Методики вирахування і ув’язки площ.
У відомості (табл. 6) наведені результати вирахування площ контурів у межах окремої секції [12], площа якої визначена за координатами (табл. 4).
На основі визначення площ контурів складаються контурна експлікація (табл.7) і заповнюється експлікація земель за угіддями як підсумок виконаної роботи, заповнюється рядок „На час складання проекту”. Після проектування у цій відомості заповнюється рядок „За проектом” (форма відомості наведена в табл. 18).
Складання креслення контурів. За результатами вирахування площ складають креслення контурів. Це креслення являє собою примірник плану землекористування або його копію, виготовлену на лавсановій плівці чи кальці, на якій червоним кольором показують межі секцій, пишуть номери і площі секцій. Секції нумерують римськими цифрами. На кресленні контурів пишуть у вигляді дробів номери і площі контурів.
Контури секцій нумерують арабськими цифрами (червоним кольором) відповідно до нумерації, прийнятої у відомостях вирахування площ, а їх площі пишуть чорним кольором. Наводять експлікацію земель за вгіддями, оформлюють креслення. У верхній частині або в штампі пишуть назву креслення. Оформлення креслення контурів показано на прикладі окремої секції (рис.15) [12]. У сучасних умовах креслення контурів складають із застосуванням комп’ютерної техніки.
Таким чином, справа з визначення площ повинна включати такі документи, відомості і матеріали: план землекористування (земельної ділянки); відомості визначення загальної площі земельної ділянки, площ секцій, площ контурів у межах окремих секцій; контурні експлікації, експлікації земель за вгіддями; креслення контурів.
При складанні проектів землеустрою може виникнути необхідність визначення площі фізичної поверхні земельної ділянки. Фізична (топографічна) поверхня земельної ділянки завжди більша за її горизонтальну проекцію.
64
6, Відомість вирахування площ контурів землекористування с.-г. підприємства
Планціетр № 263 Ціна поділки планіметра р = 0,08439
Номери контурів Назва угідь Відліки Різниця відліків Середнє Площа, га Коефіцієнти поправок Поправки, га Ув’язана площа, га у т.ч. площа вкраплених контурів Площа КОНТУРУ, га
Визначення ціни поділки планіметі 5Я (Риод.)
ПЛ 5906 2372
2 квадрата по 100 га 8278 2369 2370,5
0647 2370 Рпаа = 200 / 2370=0,08439
ПП 1134 2369
3503 2370 2369,5
5873
Секція 1 Р= 161,0 га
1 с. М. Рогань аналітично 13,2 - - 13,2 - 13,2
2 МТФ (133+147)/2* 68 1,0 0,1 - 1,0 - 1,0
3 Госп. двір (131*86)/2+ + (131*76)/2 1,1 0,1 - 1,1 1,1
4 Дорога 1210*18 2,2 0,2 - 2,2 - 2,2
5 Рілля 0531 387
0918 386 386,5 32,6 7 +0,1 32,7 31,7
1304
6 у т.ч. лісова смуга 881*12 1,0 1,0
7 Рілля 4634 193
4827 193 193 16,3 5 16,3 15,9
5020
8 у т.ч. польова дорога 311*5 0,2 0,2
9 польова дорога 403*5 0,2 0,2
10 Рілля 5489 507
5996 506 506,5 42,7 8 +0,1 42.8 - 41,6
6502 < .
11 у т.ч. лісова смуга 293*15 0,4 0,4
12 лісова смуга 528*15 0,8 0,8
13 Пасовище 7466 121
7587 119 120 10,1 4 10,1 9,3
7706
14 у т.ч. ліс палеткою 0,8 0,8
15 Сіножаті 5244 83
5327 82 82,5 7,0 3 7,0 7,0
5409.
16 Ставок палеткою 1,4 1 1,4 1,4
17 ' Сіножаті 6007 63
6070 63 63 5,3 3 5,3 5,1
6133
18 Струмок 582*3 0,2 0,2
19 Рілля 1779 330
2109 329 329,5 27,8 7 +0,1 27,9 27,4
2438
20 у т.ч. польова дорога 827*6 0,5 0,5
2 Рип. 160,7 38,4 +0,3 161,0 161,0
Р>. 161,0
Ф -0,3
0,4
65
Рис. 15. Креслення контурів (фрагмент)
Номер секції на плані
IV Номер контуру
Ш Назва угідь
Площа контуру, га
<л Рілля
о> Багаторічні насаджання-всього
"і садів X 5 "
оо інших
ф Сіножаті - всього
о докорінного поліпшення X 5 “
Пасовища-всього
го докорінного поліпшення X х м X
Ф Разом сільськогосподарських угідь
£ Під виробничими будівлями і дворами
<л Під господарськими шляхами і прогонами
О> Ліс і інші лісовкриті площі-всього
ч ліси у тому числі
ф полезахисних лісових смуг
ф чагарників
го о інших захисних насаджень
ю Болота
в Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослин.покривом-
в піски утому числі
5? яри
ю сл інші відкриті землі
В Води - всього
ю річками та струмками утому числі під:
(V 00 озерами та прибережними замкнутими водоймами
го ф УСЬОГО ЗЕМЕЛЬ У МЕЖАХ ПЛАНУ
7. КОНТУРНА ЕКСПЛІКАЦІЯ ЗЕМЕЛЬ _________________району______________________області
99
67
Для визначення площі фізичної поверхні використовують форму-
лу:
( і2 р =Р І4-.Ї-ф [ 2
де Рф - площа фізичної поверхні земельної ділянки, га;
Р - площа ділянки, визначена в горизонтальній проекції (на плані), га;
іс - середній ухил місцевості.
Наприклад, при площі ділянки 500 га та середньому ухилі місцевості 0,07 (7% або 4°), площа фізичної поверхні ділянки дорівнює:
( 0.072 З Рф= 500 1 + -у~ =501,225 га.
Середній ухил місцевості визначається за формулою: і% = =
р
де С - довжина всіх горизонталей у межах земельної ділянки, м;
Ь - висота перетину рельєфу горизонталями, м;
Р - площа ділянки в горизонтальній проекції, м2.
/%
Кут нахилу дорівнює приблизно 1 ~ 175 ♦
Контрольні питання для самоперевірки та повторення
1. Способи визначення площ і їх застосування.
2. Аналітичний спосіб визначення площ.
3. Основні формули, які застосовуються для визначення площ аналітичним способом.
4. Графічний спосіб визначення площ.
5. Механічний спосіб визначення площ.
6. Основні вимоги, яким повинен відповідати планіметр;
7. Основні правила роботи з планіметром.
8. Визначення ціни поділки та постійного числа планіметра.
9. Визначення площ із застосуванням палеток. V >
10. Застосування сучасної вимірювальної і обчислювальної техніки та програмних продуктів для визначення площ. 1
11 .Практика визначення площ великих землекористувань.:
12. Порядок складання і оформлення креслення контурів;
13. Зміст документації із визначення площ при землеустрої.
14. Визначення площі фізичної поверхні земельної ділянки.
68
4. Порядок і способи складання проектів землеустрою. Проектні роботи
4.1. Вимоги до точності площ і розміщення меж проектних ділянок
При складанні проектів землеустрою, іншої проектної землевпорядної документації головними умовами є забезпечення необхідної точності визначення площ проектних ділянок і розміщення їх меж.
Раніше ставилося питання про забезпечення такої точності землевпорядних робіт, яку може освоїти сільськогосподарське виробництво. Мова йшла виключно про внутрігосподарський землеустрій сільськогосподарських підприємств, після здійснення якого площі полів сівозмін та інших господарських ділянок змінюються протягом років під час їх використання. Площа поля (робочої ділянки) після кожної нової оранки відрізняється від проектної, площі під відповідними сільськогосподарськими культурами в цих масивах не співпадають з площами оранки. Це виникає у зв’язку з тим, що під час обробітку землі часто залишаються смужки уздовж меж полів, ширина яких менша ширини захвату машинно-тракторного агрегату. При цьому встановлена межа поля дещо змінюється в бік зменшення або збільшення його площі, особливо в невеликих за площею полях складної конфігурації при використанні потужної техніки.
У зв’язку з цими змінами в передбачених проектами землеустрою полях (робочих ділянках) нескладної конфігурації з прямолінійними межами відносна похибка площ допускається в межах 1/600. У полях з криволінійними межами ця похибка може бути збільшена до 1/400, а при значній криволінійності меж полів вона допускається до 1/300.
В умовах проведення земельної реформи вимоги до проектування ділянок змінилися в бік підвищення точності їх площ. Введені різні форми власності на землю; землеволодіння нових сільськогосподарських підприємств формуються на засадах приватної власності на землю шляхом об’єднання земельних часток (паїв); громадянам передаються земельні ділянки у приватну власність і надаються в постійне користування для різного цільового призначення; формуються землекористування несільськогосподарського призначення; розробляються проекти землеустрою новоутворених сільськогосподарських підприємств тощо.
В умовах, коли вищезгадані землеволодіння і землекористування оформляються відповідними державними актами, проектування пот
69
рібно виконувати аналітичним способом за результатами кутових і лінійних вимірювань на місцевості з подальшим визначенням координат поворотних точок землекористувань незалежно від конфігурації земельних масивів.
При встановленні в натурі меж земельної ділянки виконується прив’язка її до пунктів державної геодезичної мережі, інших координованих знаків і об’єктів, вимірюються кути поворотних точок і довжини ліній між ними, вираховуються координати поворотних точок.
При використанні ділянки її площа, як це було раніше, збільшуватися не може, оскільки це призведе до порушення меж сусіднього землекористування. Площа ділянки при її використанні може відхилятися тільки в бік зменшення.
Точність проектування повинна бути на рівні 1/1000. При застосуванні сучасних вимірювальних приладів (електронних тахеометрів) для знімання місцевості відносна похибка площ запроектованих ділянок може бути ще меншою.
Вимоги до точності площ полів і робочих ділянок при складанні проектів землеустрою підприємств такі ж, як зазначені на початку розділу.
Для забезпечення зручності при використанні земель межі, особливо довгі сторони земельних ділянок (направляючі лінії обробітку), повинні бути паралельними. Вважається, що паралельність проходів сучасної потужної техніки під час обробітку ґрунту забезпечує відносну похибку 1/1000 [9], що в кутовому вимірі становить 3-4' (343871000).
При земельно-кадастровій інвентаризації земель населених пунктів основним фактором, що визначає всі параметри земельно-кадастрових знімань є вимоги до точності та детальності відображення кадастрових об’єктів. Ці вимоги, у свою чергу, визначаються цільовим призначенням, якістю земель і максимальними можливостями відображення в плані облікової одиниці площі. Такими обліковими одиницями повинні бути:
- у містах республіканського і обласного підпорядкування - їм2 (0,0001 га);
- для ділянок садово-городніх товариств - 2,5 м2 (0,00025 га);
- у містах районного підпорядкування і селищах - 15 м" (0,0015 га);
- у селах - 100 м2 (0,010 га).
Для забезпечення необхідної точності відображення прийнятої облікової одиниці площі похибка (гранична) точок знімального об
70
ґрунтування і межових знаків відносно найближчих пунктів державної, геодезичної мережі не повинна перевищувати:
- у містах республіканського і обласного підпорядкування - 10 см;
- у містах районного підпорядкування і селищах - 20 см;
- у селах - 40 см.
Помилка взаємного положення суміжних точок межі не повинна перевищувати ОД мм у масштабі плану.
Граничні похибки положення точок знімальних мереж відносно планової не повинні перевищувати у містах республіканського і обласного підпорядкування - ОД м; у містах районного підпорядкування і селищах - 0,2 м; у селах - 0,4 м.
При складанні проектів планування сільських населених пунктів, формування землеволодінь і землекористувань громадян для різного цільового призначення і в інших випадках часто ставляться жорсткі вимоги до перпендикулярності сторін ділянок. Прямі кути потрібно будувати з похибкою, яка також не повинна перевищувати декілька мінут.
Для забезпечення заданої точності, паралельності і перпендикулярності сторін при проектуванні ділянок потрібно застосовувати відповідні способи, робити необхідну підготовку геодезичних даних для перенесення проекту в натуру, користуватися відповідними вимірювальними приладами при перенесенні проектів у натуру (розділ 5). Перпендикуляри і горизонтальні кути слід будувати за допомогою теодолітів. Допоміжні перпендикуляри для забезпечення паралельності сторін будують за допомогою екера. При цьому слід забезпечити відповідний запас точності, оскільки межі земельних ділянок надовго закріплюються лінійними рубежами (лісосмуги, шляхи тощо), а землекористування (землеволодіння) оформляються державними актами на невизначену перспективу.
Перед виконанням польових робіт із перенесення проекту в натуру перевіряють прилади, які при цьому використовуються. Польові роботи полягають у побудові заданих кутів і довжин ліній відповідно до даних розбивного креслення і розроблених на його основі маршрутів руху.
При перенесенні проекту в натуру слід дотримуватися всіх вимог до роботи з відповідними геодезичними приладами. Розходження між значеннями довжин ліній у натурі і даними проектного плану (розбивного креслення) не повинні перевищувати:
а) 1:1000, якщо лінія була виміряна раніше при прокладанні тео
71
долітного ходу або вирахувана за координатами;
б) 0,4 мм на плані, якщо лінія була виміряна графічно між поворотними точками теодолітного ходу;
в) 0,7 мм на плані, якщо лінія взята графічно з плану між двома контурними точками.
Лінійна нев’язка в проектному теодолітному ході, прокладеному між пунктами геодезичного обґрунтування, допускається не більше 1:1000 від довжини ходу. Теодолітний хід на місцевості ув’язується за способом паралельних ліній.
Якщо розходження більше вказаних величин, установлюють причину і вносять необхідні виправлення. У процесі перенесення проекту в натуру ведуть абрис, в якому записують усі виконані кутові та лінійні вимірювання, значення нев’язок, вказують місця встановлення межових знаків, якщо вони встановлені не там, де передбачено проектом. Отримані при перенесенні проекту допустимі лінійні нев’язки не розподіляються, а додаються до ширини останнього поля (робочої ділянки), якщо цим не порушуються умови паралельності сторін. При передачі земель у приватну власність і наданні їх у постійне користування повинна бути забезпечена площа відповідно до проекту відведення.
При перенесенні в натуру ліній з кутами нахилу більше трьох градусів вводяться поправки за ухил. Межі полів закріплюють на місцевості межовими знаками встановленого зразка (дерев’яними, залізобетонними стовпами або металевими штирями) з окопуванням курганів (рис. 16). У наведеному прикладі зображена схема дерев’яного межового стовпа, який встановлено по межах полів.
Рис. 16. Межовий знак
72
4.2, Проектування ділянок при складанні проектів землеустрою
Технічною основою для складання проекту є план землекористування (його копія), матеріали вирахування площ, креслення контурів і експлікація земель за угіддями. Сутність проектування полягає в графічній побудові на проектному плані з відповідною точністю на підставі розрахунків та обчислень земельної ділянки заданої площі. Проектування виконують шляхом послідовного наближення від загального до часткового, з внесенням різних уточнень, поправок і змін. Перші начерки (ескізи) проектних рішень роблять наближено, по можливості, більш простими технічними способами, щоб у загальних рисах графічно оформити ідею проектування, тобто складають попередній проект.
На основі попереднього вирішення питань організації використання земель оформлюють остаточне проектне рішення із забезпеченням необхідної точності положення меж і площ проектних ділянок, тобто складають технічний проект.
Креслення попереднього проекту складають на плані або його копії. При цьому площі вираховують спрощеним графічним способом, за допомогою номограм, палеток і планіметрів.
Спрощений графічний спосіб застосовують, якщо проектні ділянки мають форму прямокутників, трапецій, трикутників.. За заданою площею і довжиною прямокутника (середній лінії трапеції, відомій стороні трикутника) визначають висоту ділянки, відкладають її і отримують межу земельної ділянки на плані.
Якщо при проектуванні використовується планіметр, роботу виконують у такій послідовності. Попередньо намічають межу між проектними ділянками за допомогою номограми, після чого межу першої ділянки обводять планіметром. Різницю відліків множать на ціну поділки планіметра’іОдержану площу ділянки порівнюють із заданою. Уточнюють, положення проектної межі ділянки, роблять нове обведення ділянки планіметром і одержують площу, більш близьку до заданої. ; і ?
Порядок користування номограмами і палетками при проектуванні досить;повно викладено в спеціальній літературі.
У багатьох випадках правильні проектні рішення знаходять шляхом розробки, всебічного аналізу та обґрунтування кількох варіантів організації використання й охорони земель.
На попередньому проекті межі земельних ділянок, їх номери і площі, умовні знаки проектних угідь показують червоним кольором.
73
Номер ділянки пишуть в чисельнику, а площу - в знаменнику. Уздовж лісосмуг і шляхів указують їх ширину та площу. Площі всіх контурів показують чорним кольором.
На основі погодженого і уточненого розміщення меж ділянок, лісових смуг, польових шляхів на попередньому проекті виконують розрахунок чистих і валових площ. Чисті площі виписують на креслення проекту, валові - використовують при складанні остаточного (технічного) проекту.
Остаточний (технічний) проект виконують на основі закінченого попереднього проекту. Складання технічного проекту полягає в уточненні положення меж і площ проектних ділянок з урахуванням конфігурації земельних масивів і вимог виробництва.
При складанні технічних проектів залежно від наявності геодезичних даних, потрібної точності застосовують такі способи проектування: 1) аналітичний - за лінійними і кутовими величинами, виміряними у натурі, заданими (або взятими з плану) або ж за їх функціями (координатами); 2) графічний - за лінійними і кутовими величинами, у тому числі координатами, виміряними на плані; 3) механічний спосіб - за допомогою планіметра. Ці способи часто застосовують у комбінації: аналітичний з графічним (графоаналітичний), механічний з графічним (графомеханічний). Можуть застосовуватися й інші способи проектування (наприклад, спосіб наближеного аналітичного проектування за спрощеними формулами тощо). Перелічені способи проектування забезпечують різну точність, відрізняються за витратами часу і праці.
Відносна величина похибки площ проектних ділянок залежить від їх розмірів, точності плану, його масштабу, застосованого способу проектування, конфігурації земельного масиву, в межах якого виконується проектування. Отже, застосування того чи іншого способу залежить від конфігурації земельного масиву, наявності геодезичних даних, виробничих вимог до точності площ проектних ділянок і розміщення їх меж. При формуванні землекористувань відносна величина похибки площі повинна наближатися до 1/ 1000. Прц проектуванні земельних ділянок, що передаються у приватну власність громадянам і юридичним особам, точність повинна відповідати вимогам завдання та технічним можливостям геодезичних приладів і методичним підходам, що застосовуються при виконанні даної роботи.
Наприклад, при складанні проектів землеустрою сільськогосподарських підприємств потрібно забезпечити вимоги виробництва до
74
точності площ полів сівозмін та інших господарських ділянок, які відрізняються залежно від господарського призначення ділянок, особливостей організації процесів виробництва в них тощо. Точніше повинні бути визначені площі полів овочевих та інших спеціальних сівозмін, насичених цінними трудомісткими культурами. У цьому випадку, як зазначалося раніше, відносна величина похибки площі проектного поля (ділянки) повинна бути в межах — для ділянок з пря-600
молінійними і — - з криволінійними межами. 300 г
При складанні інших проектів землеустрою керуються інструкціями з їх розробки відповідно до точності, яка повинна бути забезпечена при проектуванні.
Технічне проектування ділянок є дія, обернена визначенню площ. Якщо при визначенні площ знаходять площі земельних ділянок, то при проектуванні визначають розміщення ліній, які обмежують ділянки та площі відповідно до заданих. Тому точність проектування з деяким ступенем наближення може бути прирівняна до точності визначення площ відповідним способом.
Проектування ділянок, як і визначення їх площ, виконують за правилОхМ від „загального до часткового”. При проектуванні необхідно забезпечувати точність площ ділянок і розміщення їх меж. Останнє в першу чергу полягає в забезпеченні паралельності довгих сторін земельних ділянок. Часто ставляться жорсткі умови і щодо забезпечення перпендикулярності сторін земельних ділянок та до їх розміщення відносно напряму і крутості схилів.
4.2.1. Проектування аналітичним способом
Аналітичний спосіб проектування зводиться до обчислення сторін проектних ділянок за заданою площею та результатами лінійних і кутових вимірів, виконаних на місцевості, або за їх функціями - координатами точок. Ці вимірювання виконуються для складання плану земельного масиву та використання при подальшому складанні проекту землеустрою і перенесенні його в натуру.
При підготовці даних для проектування і безпосередньо при проектуванні розв’язують прямі і обернені геодезичні задачі на координати, знаходять координати точок перетину прямих, визначають координати додаткових точок, розміщених на прямих лініях, виконують розрахунки, що забезпечують відповідне розміщення меж земельних
75
ділянок і задану їх площу з необхідною точністю.
При проектування аналітичним способом трапляються два випадки: проектування трапецією - коли проектна ділянка або її частини мають форму трапеції - проектна лінія (межа) проходить паралельно заданому напряму (дирекційному куту); проектування трикутником - коли ділянка або її частини проектуються у вигляді трикутників -проектна лінія проходить через задану точку.
При проектуванні трапецією розрахунками забезпечується паралельність сторін ділянок, тому в більшості випадків рекомендується виконувати проектування аналітичним способом - “трапецією”, тобто лінією, паралельною заданому напряму.
Для виконання проектування аналітичним способом необхідна підготовка геодезичних даних, що здійснюється у такій послідовності. Земельний масив, у межах якого передбачається проектування, поділяють на елементарні фігури (трапеції) лініями, паралельними заданому (вихідному) напряму. Ці лінії проводять через всі вершини даного многокутника.
Після цього визначають основи, висоти, бокові сторони і площі одержаних трапецій (фігур). Довжини сторін земельного масиву і їх напрями знаходять шляхом розв’язання оберненої геодезичної задачі. Довжини ліній визначають за однією з формул:
Л = Х* ~Х| ; Л = Уг~¥|; г7 = Л/(Х,-Х,)2 + (¥,-¥,)2 8іпа1_2 1 ‘ ’
а напрям ліній — із співвідношення
ДУ. 2 У2
1-2 Д¥1_, Х2-Х!’
де (і - довжина лінії, м; г7.2 - румб лінії; У/, У7, іХ2, У2 - координати початкової і кінцевої точок лінії, м.
Значення дирекційного кута визначають за румбом залежно від знаків приростів координат.
Розрахунки з визначення довжин ліній і їх напрям за координатами двох точок рекомендується виконувати за допомогою персонального комп’ютера або мікрокалькулятора.
Коли ділянка проектується лінією, паралельною заданому напрямку, площу трапеції проектують за відомими значеннями її основ а і Ь та кутів при основі (X і /3 .
Розглядаючи трапецію (рис. 17), запишемо її площу 2Р=(а+Ь)Н.
76
З рисунка видно, що а-Ь=е+/, е-к' сі$а, / = к сі^/З, тобто а - Ь = И(сі8 а + ; Звідси к = —-СІ— -, тоді
сіза+сї&р
або 2Р==с^Тс^’ Для 3РУЧН0Сті запису
2 ^2
(сц а+сц»р) позначають через к, тоді 2Р = —-—.
2р= (а + Ь^а-Ь) сц>а + су>р ’
суму котангенсів
Ь
Рис. 17. Схема визначення геодезичних даних для проектування
При проектуванні ділянки, площа якої відома, другу основу трапеції визначають за формулою Ь = ^а2 -2Рк .
При підготовці даних для проектування, коли земельний масив поділяють на елементарні фігури (трапеції), площа яких невідома, другу основу трапеції визначають за формулою Ь-а-кк.
Котангенси мають знак мінус, коли величина кутів більше 90.°
При проектуванні після визначення другої основи обчислюють
. 2Р к . к
висоту п------ та бокові сторони с - -— а - -——,
’’ ал-о г зіпа 8іп р
При підготовці геодезичних даних для проектування, коли одна сторона с відома, висоту визначають за формулою й = С8Ііш. Другу бокову сторону (1 визначають за раніше наведеною формулою.
Для земельної ділянки, схематичне креслення якої показано на рис. 18, були визначені довжини ліній, румби, дирекційні і -горизонтальні (внутрішні) кути (табл. 8), які були використані для підготовки даних до проектування аналітичним способом (табл. 9).
До підготовки геодезичних даних для проектування складається схематичне креслення, де показують межі і номери елементарних фігур, на які поділяється земельний масив, відповідно до заданого напряму, розміщення довгих сторін земельних ділянок, передбачених проектом (рис. 19). Літерами й позначають висоти, с і (І - бокові
77
сторони, а і Ь - основи трапеції, а і р - кути при їх основі. Щоб не завантажувати креслення, на рис. 19, 21, 22 польова дорога, що підлягає трансформації у ріллю, не показана.
Рис. 18. Схематичне креслення земельної ділянки
Рис. 19. Схема поділу земельного масиву на елементарні фігури до підготовки геодезичних даних для проектування
8. Визначення довжин ліній, румбів, дирекційних і горизонтальних кутів
Координати При] коор рости диват Горизонтальне прокладення лінії, м ‘Є' Румби Дирекціоні кути Внутрішні кути
і №точо X ¥ Хп-Хп.| ТА.
Напрям о о о 1
1 2092,35 5922,26 121 11 24
-141,88 -1333,13 1340,66 9,396180 ПдЗх 83 55 зо 263 55 зо
2 1950,47 4589,13 162 46 57
16536 -839,03 855,15 -5,077003 Пн Зх | 78 51 26 281 8 34
3 2115,73 3750,10 95 0 43
1429,46 153,54 1437,68 0,107411 ПнСх 6 7 50 6 7 50
4 3545,19 3903,64 65 35 32
-309,04 523,84 608,21 -1,695056 ПдСх 59 27 41 120 32 19
5 3236,15 4427,48 224 14 52
230,75 945,92 973,66 4,099328 ПнСх 76 17 27 76 17 27
6 3466,90 5373,40 143 8 8
-425,08 993,93 1081,01 -2,338219 ІІдСх 66 50 41 113 9 19
7 3041,82 6367,33 88 2 24
-949,47 -445,07 1048,61 0,468756 ПдЗх 25 6 54 205 6 54
І 0,00 0,00
І^=І80о(п-2) = 900°
9. Підготовка геодезичних даних для проектування ділянок аналітичним способом
№ трапеції а с а 8Іп а Ь=с 8Іп а Р
о і О і ••
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
1 1437,682 608,206 65 35 32 0,910628 553,849 95 00 43
2 1234,926 299,175 95 00 43 0,996176 298,031 109 50 23
3 1368,594 656,821 109 50 23 0,940646 617,836 77 47 40
4 1457,869 708,534 77 47 40 0,977395 692,518 72 58 32
5 1096,024 1048,609 18 59 04 0,325311 341,125 72 58 32
Продовження табл.9
$іп /? а= --- 81П р <*8 а сів Р к = 4- СІ£0 Ь=з-Ьк р=а+ь.к 2
12 13 14 75 16 17 18 19
0,996176 555,975 0,453784 -0,087699 0,366085 202,76 1234,926 74,0111
0,940646 316,837 -0,087699 -0,360805 -0,448504 -133,67 1368,594 38,7965
0,977395 632,125 -0,360805 0,216309 -0,144496 -89,28 1457,869 87,3145
0,956180 724,255 0,216309 0,306197 0,522506 361,84 1096,024 88,4308
0,956180 356,758 2,906775 0,306197 3,212972 1096,02 0,00 18,6941
і І Р= 307,2470
80
Розрахунки з підготовки геодезичних даних для проектування ділянок у масивах многокутної форми можна виконати за допомогою персональних комп’ютерів або мікрокалькуляторів.
У табл.9. наведений приклад розрахунків з підготовки геодезичних даних для проектування в межах земельного масиву (рис. 19). Масив поділений на чотири трапеції і трикутник лініями, паралельними напрямку 3-4, відносно якого передбачається проектування земельних ділянок.
Перед проектуванням ділянок було визначено аналітично загальну площу земельного масиву, яка становить 307,2470 га (табл. 10), та площі контурів в його межах і складено креслення контурів (рис. 20).
При підготовці геодезичних даних, необхідних для проектування (табл. 9), були записані номери трапецій і трикутника, довжина вихідної сторони (а і=1437,682) - основа першої трапеції, паралельно якій виконано поділ масиву на елементарні фігури, відома бокова сторона (с7=608,206) першої трапеції та кути (^=65° 35’32" і $і=95° 00’ 43" при її основі. Кути а і і визначені як різниця дирекційних кутів ліній відповідно 4-3 і 4-5 та 3-4 і 3-2. Далі визначаємо висоту (й7) і другу бокову сторону ((Ц) першої трапеції за формулами:
К = сх • кіп а} = 553.849м; (Ц = = 555.975 м.
П 1 ’ 81П Д
Другу основу першої трапеції (ві) визначають як різницю першої основи даної трапеції (а7) і добутку висоти (й7) на суму котангенсів кутів а7 і/?7.
вх = а{ - Нх • = 1437 .682 - 553 .849 • 0.366085 = 1234 .926 м.
Визначивши площу першої трапеції (фігури) за формулою
Л = =74.0111 га, аналогічно виконують розрахунки у другій і
наступних трапеціях. Друга (верхня) основа першої трапеції в7 приймається за вихідну (нижню) основу другої трапеції а2 (а2=в7), аналогічно виконують подальші розрахунки. Закінчивши розрахунки за всіма елементарними фігурами, порівнюють їх сумарну площу із загальною площею масиву.
81
10. Вирахування загальної площі земельного масиву
№ точок Координати Різниці Добутки
X У Хп-1-Хп+1 Уп+І-Уп-1 ¥п(Хп-1-Хп+1) ?Хіі(¥п+1-¥п-1)
1 2092,35 5922,26 1091,35 -1778,20 6463258,451 -3720616,77
2 1950,47 4589,13 -23,38 -2172,16 -107293,8594 -4236732,915
3 2115,73 3750,10 -1594,72 -685,49 -5980359,472 -1450311,758
4 3545,19 3903,64 -1120,42 677,38 -4373716,329 2401440,802
5 3236,15 4427,48 78,29 1469,76 346627,4092 4756363,824
6 3466,90 5373,40 194,33 1939,85 1044212,822 6725265,965
7 3041,82 6367,33 1374,55 548,86 8752213,452 1669533,325
0,00 0,00
2Р = 6144942,474 6144942,474
Р= 307,247 га
Рис. 20. Креслення контурів земельного масиву
Для подальшої роботи складають попередній проект розміщення земельних ділянок (рис. 21) і виконують розрахунок чистих і валових площ (табл. 11). Без цього розрахунку неможливо запроектувати ділянку з урахуванням вкраплених у неї контурів. Особливо це важливо тоді, коли лінійні контури, ширина яких практично не відображається
82
в масштабі плану, а довжина визначається наближено. Тому потрібно проектувати валову площу, яка складається з чистої площі та суми вкраплених контурів, площа яких визначається на попередньому проекті наближено. В наведеному прикладі попередньо була передбачена трансформація польової дороги площею 1,0 га у ріллю.
Рис. 21. Попередній проект розміщення земельних ділянок
11. Розрахунок чистих і валових площ
Група контурів, у межах яких виконується проектування Номери земельних ділянок Валова площа, га у тому числі Чиста площа, га
Номер контуру Назва угіддя Площа, га і лісосмуги польові шляхи
існуючі проектні існуючі проектні
1 Рілля 150,5 1 52,300 2,2 0,6 49,500
2 Лісосмуга 1,7 2 50,600 0,5 0,6 49,500
3 Лісосмуга 0, 7 3 51,800 0,5 1,1 0,7 49,500
4 Лісосмуга 1,2 4 50,700 0,5 0,7 49,500
5 Польова, дорога . 1,0 5 51,800 0,5 1,2 0,6 49,500
6 Рілля 150,9 6 50,047 0,7 49,347
7 Лісосмуга 1,3
Усього 307,247 307,247 4,9 2,3 3,2 296,847
83
Проектування у багатокутних фігурах ведеться з урахуванням площ елементарних фігур і полягає у відрізуванні надлишкової або дорізуванні площі, якої не вистачає до заданої.
Контроль проектування здійснюється за окремими елементарними фігурами шляхом порівняння їх висот і бокових сторін з сумою відповідних значень, одержаних при поділі елементарних фігур на частини.
Розрахунки супроводжуються схематичними кресленнями, на яких дається інформація, необхідна для оформлення технічного проекту і розбивного креслення для перенесення проекту в натуру
Проектування аналітичним способом виконується у відомості, приклад заповнення якої наведений у табл. 12, де в межах земельного масиву запроектовано шість рівновеликих за площею земельних ділянок.
При проектуванні першої ділянки порівнюємо її валову площу 52,3000 га з площею першої елементарної фігури трапеції 74,0111 га. Бачимо, що перша земельна ділянка повністю проектується за рахунок першої елементарної фігури трапеції. Проектування виконуємо за раніше викладеною методикою і формулами, наведеними в табл. 12. Площу від першої елементарної фігури, що залишилась (74,0111 -52,3000 = 21,7111 га), проектуємо в другу земельну ділянку. До другої земельної ділянки потрібно допроектувати 28,8889 га (50,6000 -21,7111) за рахунок другої елементарної фігури (трапеції). Розрахунки проектування заносимо у відомість (табл. 12).
Розрахунки виконуємо в таблиці і контролюємо одержані результати (другу основу трапеції, суму висот і бокових сторін) з вихідними даними для проектування. Переконавшись у правильності виконаних розрахунків, переходимо до проектування у другій елементарній фігурі (трапеції). Площу, що залишилась від другої трапеції 9,9076 га (38,7965 - 28,8889 га) проектуємо в третю земельну ділянку. Продовжуємо проектування шляхом відрізання надлишкової або дорізування площі, якої не вистачає до заданої. До шостої ділянки додаємо площу останньої елементарної фігури (трикутника). У відомість проектування переносимо необхідні дані, що стосуються цієї фігури (площа, бокові сторони) з відомості підготовки даних для проектування.
При проектуванні слідкуємо за тим, щоб для кожної трапеції була використана своя сума котангенсів, визначена при підготовці геодезичних даних для проектування.
12. Проектування ділянок аналітичним способом
Номери Р,м2 2Р, м2 а ,м а2 2РК а2-1РК а + Ь а + Ь Бокові сторони, м
1 •і 7 'з Т с а
1 2 - 3 4 5 б 7 8 9 10 и и ІЗ
К< = 0,366085
1 1 523000 1046000 1437,682 2066929,53 382924,91 1684004,62 1297,692 2733,37 382,40 419,93 383,87
2 1 217Л1 434222 1297,692 1684004,62 158962,16 1525042,46 1234,926 2532,62 171,45 188,28 172,11
740111 практ 553,85 60821 555,98
теорет 553,85 608,21 555,98
/ 0,00 0,00 0,00
к2, -0,448504
2 2 288889 577778 1234,926 1525042,46 -259135,74 1784178,21 1335,731 2570,66 224,76 225,62 238,94
3 2 99076 198152 1335,731 1784178,21 -88871,96 1873050,17 1368,594 2704,33 73.27 73,55 77,90
387965 практ 298,03 299,17 316,84
теорет 298,03 299,17 316,84
1 0,00 0,00 0,00
Кз = -0,144496
3 3 418924 837848 1368 594 1873050.17 -121065.68 1994115.86 1412.132 2780.73 301.31 320.32 308.27
4 3 454221 908442 1412.132 1994115.86 -131266.24 2125382.09 1457.869 2870.00 316.53 336.50 323.85
873145 практ 617.84 656.82 632.12
таорет 617.84 656.82 632.12
1 0.00 0.00 0.00
К4 = 0.522506
4 4' 52779 105558 1457.869 2125382.09 55154.69 2070227.40 1438.828 2896.70 36.44 37.28 38.11
5 . 4” 518000 1066000 1438.828 2070227.40 541316.22 1528911.19 1236.491 2675.32 387.24 396.20 404.99
6 ' 4 313529 627058 1236.491 1528911.19 327641.57 1201269.62 1096.024 2332.52 268.83 275.05 281.15
884308 практ 692.51 708.53 72425
таорет 692.51 708.53 72425
г 0.00 0.00 0.00
К5 = 3.212972
6 5 186941 373882 1096.024 І 0 1048.61 356.76
85
Після проектування ділянок площі вкраплених контурів (лісосмуг, шляхів тощо) будуть уточнені, що у свою чергу викличе деякі зміни в чистих площах запроектованих земельних ділянок.
Результати проектування використовують при складані та оформленні технічного проекту розміщення земельних ділянок (рис. 22), а потім і при складанні розбивного креслення для перенесення проекту в натуру.
При цьому слід мати на увазі, що бокові сторони земельних ділянок можуть складатися з двох відрізків. У наведеному прикладі це має місце у другій, третій, четвертій і шостій ділянках.
Бокові сторони першої ділянки - с= 419,93 м, (1= 383,87 м. Друга земельна ділянка складається з двох трапецій, тому бокові сторони цієї ділянки визначаються як сума бокових сторін цих трапецій. По верхній межі цієї ділянки довжини будуть такими: відрізок від межі першої ділянки до точки 5 - 188,28 м, а від точки 5 до межі з третьою ділянкою - 238,94 м. По нижній межі довжина буде дорівнювати 397,73 м (172,11 + 225,62). Аналогічно визначають і виписують на план усі необхідні довжини по межах інших запроектованих ділянок.
Рис. 22. Проект розміщення земельних ділянок
Результати проектування використовують для складання кадастрових планів окремих земельних ділянок. На цих планах роблять опис меж земельних ділянок, наводять експлікацію земель у межах плану та каталог координат поворотних точок меж ділянок. Координати відомих (існуючих) точок виписують з каталогу координат, а координати проектних точок обчислюють шляхом розв’язання прямої геодезичної задачі. Приклад кадастрового план}' першої земельної ділянки наведено на рис. 23.
86
КАДАСТРОВИЙ ПЛАН
Назва угідь Плоша, га
Усього земель у межах плану 52,3
у тому числі:
рілля 49,5
лісосмуги 2,2
польові шляхи 0,6
Опис меж
и А до Б землі населеного пункту
ід Б до В земельна ділянка АЗС від В до і' земельна ділянка гр. Чудака С.В. від Г до А земельна ділянка гр. Вернута В С
Масштаб
Рис. 23. Кадастровий план земельної ділянки
Номери точок Горизонтальне прокладення лінії, м Румб лінії Коорд инати
X У
3 2115,73 3750,10
1437,68 ПнСхО6° 07'50"
4 3545,19 3903,64
419,93 ПдСх59° 27’41"
4' 3331,82 4265,32
1297,69 ПдЗхО6° 07’50"
3' 2041,55 4126,73
383,87 ПнЗх78° 51’26”
3 2115,73 3750,10
Штамп підприємства, яке виконало роботу
87
Координати двох точок меж першої ділянки відомі: це точки 3 і 4 земельного масиву, де виконувалося проектування: Для визначення координат двох інших точок межі ділянки розв’язуємо прямі геодезичні задачі на координати. Визначаємо приростки координат ліній 4-4 і 3-3Координати точки 4 дорівнюють:
Х4= Х4 + ЛХ4^.= 3545,19 + 419,93со8 59°27’41" = 3545.19 + + (-213,37) = 3331,82 м;
у4. = У4 + ДУм. = 3903,64 + 419,93 8Іп 59°27’41” = 3903,64 +
+361,68 = 4265,32 м.
Координати точки 3’ визначаємо аналогічно:
Х3-= Х3 + ДХ3.3'= 2115,73 + 383,87-С08 78°5Г26” = 2115.73 + + (-74.18) = 2041.55 м;
Уз- = У3+ ДУз-з’ = 3750,10 + 383,87 8іп 78°5Г26” = 3750,10 + +376,63 = 4126,73 м.
Контролюємо правильність розрахунків визначення відомої за результатами проектування довжину лінії 4-3'. , ;
Довжина цієї лінії визначається за формулою:
4 +~(Уу-УА.)1 = -^(2041.55-3331.82/ +?4 І2673-42653 2/ =
= д/(-1290.27)2 + (-138,59)2 = 1297,69 м.
Одержані дані використовуємо для оформлення кадастрового плану земельної ділянки (рис. 23).
Усі розрахунки геодезичних даних, проектування тапобудову графічних матеріалів у сучасних умовах можна виконувати також за допомогою персональних комп’ютерів і відповідного програмного забезпечення. .
Особливість проектування земельних ділянок трапецією в межах земельних масивів трикутної форми. Так, для створення зручностей при використанні земель у межах масивів трикутної форми їх доцільно поділяти на трапеції. Якщо ці трапеції (проектні ділянки) мають бути рівновеликими за площею, при проектуванні знаходять їх спільну точку О як точку перетину медіан трикутника АВС (рис. 24).
Доведено, якщо через цю точку О провести прямі, паралельні сторонам АВ, ВС і СА, цей трикутник буде поділено на три рівновеликі трапеції [12]. Для цього від вершин В, А і С трикутника відкладають одну третю частину його сторін ВА, АС і СВ і знаходять відповідно точки К, М, Ь. З’єднавши одержані точки з точкою О, визнача
88
ють межі запроектованих ділянок 1? 2, 3. Відрізки ОК, ОЬ і ОМ є відповідно рівними відрізкам СЦ АМі ВК.
Рис. 24. Проектування рівновеликих за площею ділянок (трапецій) у межах масиву трикутної форми
Земельні масиви трикутної форми краще поділяти на проектні ділянки у вигляді трапецій. Коли ділянки повинні бути рівновеликими, проектування аналітичним способом виконується досить просто.
Трикутник АВС буде поділено, на три рівновеликі трапеції, сторони яких відповідно дорівнюють
АК=-АВ; ОК=СЬ=1 ВС; ВЬ=-ВС; ОЬ=АМ=1-АС; СМ=2СЛ;
з з з • 'З з
ОМ=ВК=1ЛВ.
з
Визначення названих вище величин розглянемо на прикладі трикутника АВС площею 36,03 га, сторони якого АВ=811,5 м, ВС=1057,5 м, СА= 919,2 м, а кути «=75° 02.3\ /7=57° 06.8; / = 47°50.9'.
Площа однієї трапеції повинна дорівнювати Р=36,037 3= 12,01 га.
Сторонй запроектованих ділянок дорівнюють: ВЕ=705,0 м, ОК=СЬ=352,5 м, СМ=612,8 м, ОЬ=АМ=306,4 м, АК=541,0 м, ОМ=ВК=270,5 м.
Для контролю визначаємо площі запроектованих ділянок:
Р( = ^(ВІ+ОК) ВК-8іп0 = 12.()1га,
Р2 =^(СМ + ОЬ) СЬ 8іпу= 12.01га,
89
/> =±(АК + ОМ ) АМ 8іпа = 12.01га _
Проектування закінчують визначенням координат проектних точок О, К, М і Ь.
Якщо земельний масив, у якому при проектуванні трапецією остання ділянка має форму трикутника (не зручну для використання), проектування потрібно розпочинати не від лінії АВ (рис. 25а), а від точки И (рис. 256). При цьому необхідно запроектувати ділянку у вигляді трикутника лінією, паралельною вихідному напрямку АВ (трапецією), площа якого дорівнює сумі площ трьох ділянок. Проектування ділянок у межах цього трикутника необхідно виконати способом, розглянутим на рис. 24.
а) б)
Рис. 25. Приклади проектування рівновеликих за площею ділянок
Проектування ділянок лінією, що проходить через задану точку (трикутником). Проектування ділянки лінією, яка проходить через задану точку (трикутником) аналітичним способом, якщо відомі координати точок межі земельного масиву виконують у такій послідовності (рис.26).
Визначають площу Рі чотирикутника АВСД за координатами його вершин. Недостатню площу АР = Р -Р1 проектують трикутником.
Для знаходження точки Д' потрібно вирахувати сторону ДД' трикутника АДД', площа якого дорівнює АР. Шляхом розв’язання обернених задач на координати визначають сторону АДГ дирекційні кути ліній ДЕ* і ДА і горизонтальний кут а як різницю цих напрямів. Відрізок ДД' знаходять за формулою:
АД • зіп а ’
90
Рис. 26. Проектування ділянки аналітичним способом (трикутником)
Відкладають відрізок ДД' в напрямку на точку Е і проводять межу АД' запроектованої ділянки. При необхідності визначають координати точки Д'одним із способів, наведених у розділі 4.6.
4,2.2, Проектування графічним способом
Проектування графічним способом також виконується переважно трапецією, коли межа повинна проходити паралельно заданому напряму або трикутником, якщо межа проектної ділянки проводиться через задану точку.
Проектування трапецією зводиться до визначення висоти ділянки заданої площі, яка має форму трапеції. Висота може бути визначена за однією з формул:
2Р
Л =----(за сумою паралельних сторін трапеції);
а 4“ в р Ь = (засередньою лінією трапеції),
де Р - площа проектної ділянки (трапеції), м2;
а і в - основи (паралельні сторони) трапеції, м;
8 - середня лінія трапеції, м.
Проектування ділянок графічним способом (трапецією) як за сумою паралельних сторін, так і середньою лінією трапеції зводиться до проектування дорізання площ від елементарних фігур (трапецій), або відрізок зайвої площі з наступним обчисленням відрізків, що входять у бокові сторони проектних ділянок.
Проектування за сумою паралельних сторін виконується шляхом декількох наближень у такій послідовності. Межі проектних ділянок
91
переносять із попереднього проекту на технічний. Якщо відоме значення першої основи трапеції, графічно за допомогою вимірника і масштабної лінійки визначають наближене значення другої основи трапеції (вгр,). За формулою = визначають перше (набли-
а + вгР.
жене) значення висоти проектної трапеції. Відклавши на плані цю висоту, уточнюють положення другої основи трапеції і визначають графічно на плані точніше її значення (в'гр). За уточненим значенням другої основи трапеції визначають більш точне значення висоти (а) . Якщо різниця між (ь) і (а) перевищує величину 0,3 умм ( й- висота трапеції, м; 5 - середня лінія трапеції, м), роблять ще одне уточнення другої основи і висоти трапеції. Відклавши останнє значення висоти на плані, проводять межу між першою і другою ділянками, у такій же послідовності проектують наступні ділянки.
Проектування завершують визначенням бокових сторін запроектованих ділянок, що буде необхідно при оформленні технічного проекту і перенесенні його в натуру. Бокові сторони можна було б визначити графічно на плані, але це неминуче призведе до порушення паралельності довгих сторін. Щоб уникнути цього, бокові сторони необхідно визначати через ув’язані значення висот (/і") запроектованих ділянок. Якщо відомі кути а і р при основі трапеції, її бокові сторони с їй визначають за формулами: А' с - __— 8іпа ’
І п
, А « =----.
8ІП Р
Якщо значення кутів а і р невідомі, бокові сторони запроектованих ділянок (трапецій) можна обчислити із подібності трикутників. У цьому випадку визначають графічно на плані значення бокових сторін Сії), висоту Н трапеції, у межах якої велося проектування, а бокові сторони проектних ділянок с і (і знаходять за формулами:
А"С . к" О с ----- • сі —----
Н Н
Контроль проектування графічним способом проводиться шляхом порівняння сум висот ділянок з висотою трапеції, у межах якої виконувалося проектування. Розходження не повинно перевищувати величину, яка визначається за формулою:
92
. Г
/и ~
к 10000У
де/А- допустиме відхилення суми висот запроектованих ділянок від загальної висоти елементарної фігури, м;
М- знаменник числового масштабу плану;
У- середнє значення витягну тості проектних ділянок, тобто відношення середньої лінії до висоти;
п- кількість проектних ділянок.
Якщо розходження допустиме, роблять ув’язку висот запроектованих ділянок з висотами окремих елементарних фігур, на які було поділено земельний масив при підготовці даних для проектування. Ув’язку висот можна і не робити, тому що при визначенні бокових сторін ділянок через бокові сторони і висоти окремих елементарних фітур (трапецій) ця ув’язка робиться автоматично.
Цей спосіб дозволяє при проектуванні знаходити значення паралельних сторін ділянок, а також дані, які необхідні для оформлення технічного проекту і перенесення його в натуру. Точність проектування графічним способом за сумою паралельних сторін дещо вища, ніж проектування за середньою лінією трапеції.
Якщо проектування виконується у многокутних фігурах, їх спочатку ділять на елементарні фігури лініями, які проходять через усі поворотні точки, паралельні напряму довгих сторін проектних ділянок. Визначають графічно на плані або за координатами поворотних точок усі необхідні для проектування геодезичні дані елементарних фігур (трапецій і трикутників): основи, висоти, бокові сторони, площі.
Проектування графічним способом у многокутних фігурах здійснюється у межах кожної елементарної фігури. Особливістю вирахування бокових сторін проектних ділянок є те, що вони можуть складатися із декількох відрізків - частин сторін різних трапецій, які визначають через ув’язані значення відповідних висот.
Приклад підготовки даних для проектування графічним способом і заповнення відомості проектування за сумою паралельних сторін наведено в табл. 13 і 14 [12].
При підготовці даних для проектування земельний масив було поділено на три елементарні фігури - дві трапеції та трикутник і визначено основи, висоти та площі цих фігур. У межах даного масиву запроектовано три рівновеликі за площею земельні ділянки, кожна з
93
яких складає 28,6 га. При проектуванні були одержані всі необхідні дані для складання проектного плану та розбивного креслення для перенесення в натуру запроектованих ділянок.
13. Підготовка даних для проектування графічним способом
Номери фігур Основи трапецій, м а + в Висоти трапецій (Ь), м 2РВйр, га Поправка, га 2Рув> га
а в
1 2 3 4 5 6 7 8
Схематичне креслення
то за,в । "іК ® 1 © 1
7^9 1 І--ь*
1 794 772 1566 951 148,9 +0,2 149,1
2 772 661 1433 358 51,3 +0,1 51,4
3(Д) 661 661 429 28,4 - 28,4
Усього 1738 223,6 +0,3 228,9
Нт = 1741 2РТ = 228,9
ґь=-з,о „ 4 =-о,з
іь доп= ±4.5 £рдоп =±0,5
94
14. Проектування графічним способом за сумою паралельних сторін трапеції
Номери 2Р, м2 а, м з і <с Попередні в^м + <3 Ь" Бокові
полів і длянок трапеці а+вгр 1ґ с а
Схематичне креслення
79^0 І о 28, Б £ к. 366,1 961,6
| І2 |<© ** [•»> 1е4* г««.» 1ЙЙ ЇЇ 1 \ 632,1 ВД \ І \ \
1 Ш і щ І §
і 3^,2
І 1 572000 794 784 1578 362.5 785 1579 362.2 4,5 365.7 368.1
II 1 572000 785 776 1561 366.4 777 1562 366.2 ™ 369.8 372.2
III 1 347000 777 772 1549 224.0 -0-4 226.1 227.6
Усього 952.4 961.6
кт=951.0 ст=961.6
/к =+14
їкдоп =+2,0
III 2 225000 772 722 1494 150.6 720 1492 150.8 -®’ 167.9 152.6
І¥ 2 289000 720 661 1381 209.3 -1*2 233.1 211.8
Усього 360,1 401,0
к т=358,0 ст=401,0
/ь ~+2,1
/кОоп =+2,6
Г¥ ЗА 284000 661 429 4*39.6
Усього 1771,9
<1^1771,9
95
Проектування за середньою лінією трапеції виконується також шляхом декількох наближень у такій послідовності. Після перенесення меж проектних ділянок із попереднього проекту на технічний наближено встановлюють положення середньої лінії трапеції (першої ділянки), графічно за допомогою вимірника і масштабної лінійки визначають перше значення її довжини (5).
р
За формулою Л' = — визначають перше (наближене) значення висоти проектної трапеції. Відклавши на плані половину цієї висоти, уточнюють положення середньої лінії і визначають графічно на плані точніше її значення (5"). За уточненим значенням середньої лінії трапеції визначають остаточне значення висоти (Л Якщо ж різниця між її' ЇЙ" перевищує величину 0,3 у мм, роблять ще одне уточнення середньої лінії і висоти трапеції. Відклавши останнє значення висоти на плані, проводять межу першої ділянки. У такій же послідовності проектують наступні ділянки.
При проектуванні графічним способом (трапецією, трикутником) можна поступити і по-іншому. Графічно з плану беруть координати поворотних точок земельного масиву (багатокутника), у межах якого передбачається проектування, за якими обчислюють довжини ліній, горизонтальні кути і площу цього масиву. Виконують підготовку геодезичних даних для проектування. При проектуванні трапецією багатокутник поділяють на елементарні фііури лініями, паралельними заданому напряму, які проводять через усі його вершини.
Визначають необхідні кути біля основ, бокові сторони, основи і площі утворених трапецій (трикутників). Підготовку геодезичних даних і проектування ділянок виконують, як і при аналітичному способі.
Проектування повинно супроводжуватися схематичними кресленнями, на яких показують інформацію, необхідну для оформлення проектного плану і розбивного креслення для перенесення проекту в натуру.
Проектування трикутником виконують, коли проектна лінія повинна пройти через задану точку. При цьому за заданою площею і відомою висотою визначають основу трикутника. При проектуванні земельної ділянки площею Р потрібно, щоб його межа пройшла через точку А (рис. 27).
Визначають площу Рі чотирикутника АВСД і порівнюють її із заданою площею Р. Площу цього чотирикутника визначають графічно
96
шляхом поділу його на два трикутники АВД і ВСД. Якщо площа чотирикутника більша заданої, зайву площу відрізають, а якщо менша, то недостатню площу дорізають. У даному прикладі Рі менша, ніж Р, тому потрібно допроектувати АР = Р - Рь Через площу АР і визначену графічно висоту А трикутника знаходимо його основу ДД' за формулою:
, 2ДР ж =^=£.
А
Відкладають відрізок ДД' і через точки А і Д' проводять межу запроектованої земельної ділянки.
Рис. 27. Проектування ділянки графічним способом (трикутником)
В умовах складного рельєфу, строкатості ґрунтів тощо часто виникають досить складні проектні рішення, особливо при контурно-меліоративній організації території, проектуванні земельних ділянок фермерських і особистих селянських господарств, упорядкуванні території сільськогосподарських підприємств і т. ін. Співвідношення сторін ділянок проектують зручним для використання цих земель (не більше ніж 5:1). При цьому підготовка геодезичних даних і подальше проектування виконуються складніше, ніж у раніше розглянутих прикладах.
При впорядкуванні земельного масиву АБВГД, де передбачено запроектувати п’ять земельних ділянок, підготовку геодезичних даних виконують паралельно лінії АБ, поділивши цей масив на дві трапеції і трикутник (рис.28 а). Виконують проектування масиву, площа якого дорівнює площі двох проектних ділянок. Потім проектують дорогу і масив для решти трьох ділянок (рис.28 б).
97
Умовні позначення:
номер елементарної фігури;
[ - II - номеРи земельних масивів;
номери земельних діля-
1-5 нок для особистих підсобних господарств.
Рис. 28. Послідовність проектування земельних ділянок
Після цього, за загальними правилами, виконують проектування земельних ділянок у двох окремо запроектованих земельних масивах, попередньо виконавши підготовку геодезичних даних лініями, паралельними напряму лінії БВ. У першому земельному масиві проектують першу і другу, а за рахунок другого - проектують третю, четверту і п’яту земельні ділянки (рис.28 в).
Залежно від наявності геодезичних даних і вимог виробництва підготовку даних і проектування в цьому випадку можна виконати як графічним, так і аналітичним способами.
При наявності існуючих або проектних лісосмуг, шляхів та інших вкраплених угідь проектування ділянок виконують за їх валовими площами. Підготовку геодезичних даних для проектування і проектування земельних часток (паїв) у межах земельних масивів з різними агрогрупами виконують з урахуванням їх бала бонітету, як це вказано у розділі 4.4. Залежно від наявності геодезичних даних підготовку і
98
проектування виконують аналітичним, графічним або графомеханічним способами за загально відомими правилами, викладеними у відповідних розділах даного посібника.
4.2.3. Механічний спосіб проектування
Механічний (графомеханічний) спосіб проектування за допомогою планіметра був найбільш поширеним. Він дозволяє порівняно просто і швидко проектувати ділянки в межах земельних масивів різної конфігурації. Проектування, як правило, виконується в комбінації з графічним способом. При проектуванні використовують результати раніше виконаних робіт з вирахування площ.
Межі ділянок переносять з попереднього проекту на технічний (остаточний) проект або намічають проектні межі за допомогою номограм (палеток). Потім площі проектних ділянок визначають дворазовим обведенням планіметра при одному положенні полюса, ув’язують, як і при визначенні площ контурів, і порівнюють їх із заданими (валовими) площами. Відрізку надлишкової або дорізку площі, якої не вистачає, виконують графічно, визначивши висоту ділянки, яка відрізується або дорізується, за формулою :
7 №
к = —
де ДР - площа дорізки або відрізки, м2; 5 - середня лінія трапеції ділянки, яка відрізується або дорізується, м.
Відклавши одержану висоту від попередньо наміченої межі першої та другої ділянок, знаходять остаточне положення межі. Якщо висота не перевищує подвоєної графічної точності, положення попередньо наміченої межі не змінюється, бо це практично зробити неможливо. При зміні площі першої ділянки змінюється площа другої, що необхідно ураховувати при визначенні площ відрізки або дорізки до цієї ділянки. При встановленні остаточного положення меж між наступними ділянками необхідно ураховувати площі відрізок або дорі-зок, зроблених при проектуванні попередніх ділянок. Для виключення можливих помилок при проектуванні визначення за дорізками і відрізками виконують одразу по всіх ділянках, контролем є їх сума, яка повинна дорівнювати нулю.
Проектуванню механічним способом передує розрахунок чистих та валових площ ділянок, який виконується аналогічно табл. 11.
При виконанні розрахунків у наведеному прикладі (табл. 15) ура
99
ховувалася площа літнього табору, що знаходиться на даному масиві. Площі трьох ділянок (І, III, IV) будуть однаковими (28,01 га), а валова площа II ділянки буде більшою (29,09 га) за рахунок включення в неї вкрапленого контуру (літнього табору).
Проектування супроводжується складанням схематичних креслень, на яких відображуються його результати (номери і площі ділянок, площі шляхів, лісових смуг, вказується їх ширина, розміри сторін ділянок тощо). Ці креслення використовують при оформленні технічного проекту.
Проектування механічним способом можна виконати шляхом декількох наближень. Особливо доцільно застосовувати цей спосіб при проектуванні ділянок у масивах складної конфігурації. Попередньо намітивши межу проектної ділянки, вираховують її площу і порівнюють із заданою. Роблять відрізку або дорізку (переміщують межу ділянки) і знову визначають площу ділянки. При необхідності роблять нові наближення і, записавши у відомість результати останнього наближення, переходять до проектування наступної ділянки. За останнє приймають наближення, при якому площа ділянки відрізняється від заданої на площу, яка відповідає не більше 2-3 поділкам планіметра. Результати проектування записують у відомість, виконують ув’язку і отримують остаточні площі проектних ділянок. Приклад проектування механічним способом шляхом наближень трьох рівновеликих за площею полів польової сівозміни, по межах яких передбачені польові дороги і лісосмуги, наведений у табл. 16 [12].
Загальна площа земельного масиву, у межах якого виконується проектування, складає 271,1 га: контур 17 (рілля) - 266,5 га, 18 (лісосмуга) - 1,4 га, 19 (польова дорога) - 0,8 га і контур 20 (пасовище) -2,4 га. Пасовище площею 2,4 га підлягає трансформації у ріллю.
Попередньо було виконано розрахунки чистих і валових площ. Валові площі полів сівозміни складають відповідно 91,3 га, 90,8 га і 89,0 га, а чисті площі їх практично одинакові - 87,6 га, 87,6 і 87,7 га. Друге поле запроектовано за рахунок ріллі - 85,2 га і трансформованих у ріллю пасовищ - 2,4 га.
За допомогою відомості проектування такої форми можна легко отримати результати трансформації земель. Так, у межах даного масиву під ріллю відведено 262,9 га, у тому числі за рахунок ріллі -280,5 га і пасовищ - 2,4 га; під лісосмуги - 5,7 га, у тому числі 4,3 га за рахунок ріллі і 1,4 га за рахунок існуючих лісосмуг; під польові шляхи - 2,5 га, у тому числі 1,7 га за рахунок ріллі і 0,8 га за рахунок
100
існуючих шляхів.
Наявність відомостей трансформації на окремі земельні масиви (нижня частина відомості проектування - табл. 16), у межах яких виконується проектування, дозволяє отримати зведену (загальну) відомість трансформації по виробничому підрозділу, господарству тощо.
В умовах дрібної контурності площі контурів бувають меншими від площі проектних ділянок (полів). У цьому випадку в проектну ділянку входять інколи декілька контурів, тобто проектування ділянок зводиться до набирання контурів з метою одержання заданої площі. Інколи виникає необхідність поділу більш великих контурів на частини, при цьому ув’язка виконується у загальній площі контуру, що поділяється.
Проектування механічним способом виконується добре вивіреним планіметром, з дотриманням основних умов і правил роботи з ним.
Інші способи проектування, зазначені в розділі 4.2 (графоаналітичний, спосіб наближеного аналітичного проектування), мають обмежене застосування.
Виконавши технічне проектування, заповнюють відомість трансформації, у якій відображають всі передбачені проектом зміни у складі угідь, і складають експлікацію земель за угіддями, заповнивши рядок „За проектом”.
При цьому можуть бути використані форми відомостей, наведені в табл. 16-18.
* о* б) розміщення елементів проекту в Б —-г— 7 1 1 УЧ / 7 1 1 Хвтл 1 \ і к І а І ш / іу \ /11 1 г~ ♦•‘ш / * ( г І \ у 1 9 Я ярййннох ЄННЯІҐЗЖ& (о - Схематичне креслення
є я нм м Номери полів
28,01 28,01 '3 28,01 и> Задані площі полів (валові), га
| 3531 3195 1 2861 [ 2719 2382 І 2047 1 | 1833 | і 1487 И143І 0769 । 0437 о о Відліки планіметра
Ци О\ £ й ц* А £ <*> и> <А Різниця відліків
І гс‘о+=^ | І їрг= 113,12 ГвСП^І і й <_л и> ио о\ сл С\ Середнє
£ У £ £ 5» 45 Г28,10ап і -□ Площі, га
1 113,12 28,09 £ 00 1 і 27,93П оо Ув’язані площі, га
1 0,00 +0,08 -0,08 [80*0+ ] +0,25 -0,17 + 0,25 | о о | 80*0+ ч> Дорізка або відрізка, га
Ь= 800:720=1,11м сг і ї о Ь=800:811=03«м | О Обчислення за дорізками і відрізками, л=др. 5
£ Примітка
15. Проектування механічним спі
тої
Іб.ВІДОМІСТЬ ПРОЕКТУВАННЯ ГРАФОМЕХАНІЧНИМ СПОСОБОМ
Схематичне креслення а) креслення контурів /га : />£ «27 г у*? Група контурі», у межах яких виконується проектування Номер і назва запроектовано» ділянки. УГІДДЯ визначення ПЛОЩІ Валом площа ділянки, га Чиста площа ділячім, угіддя, га Запроектовано за рахунок
£ І назва угід дя 5 1 ув'язане ріллі । сіножатей І лісосмуг | інших угідь
розміри тещо)
17 рілля 266.5 Польова сівозміна:] поле -02
18 лісосмуга 1.4 графічно (1588+1632У2 563 91.5 91.3 87.6 87.6
19 польова дороп 0.8
20 пасовище 2.4 у т.ч. лісосмуга (Існуюча) Ь фвсп-ня контурів 1.4 1.4
Усього 271.1 дорога польова (існуюча) 617’5 0.3 0.3
лісосмуга (проектна) 593-9 0.5 0.5
б) розміщення елементів проекту [ / » 7 Л. • лісосмуга (проектна) 1662-9 1.5 1.5
II поле -0.2
графічно (1682+1734X2 - 538 91 90.8 87Д 85.2 2.4
у т.ч.дорога польова (Існуюча) 591'5 03 0.3
дорога польова (проектна) 1662-5 0.8 0.8
лісосмуга (проектна) 582-9 0.5 0.5
лісосмуга (проектна) 1734-9 1.6 1.6
Ні поле 1217 1060 •0.2
2277 1061.5 892 89 87.7 87.7
3340 1063
у т.ч дорога польова (існуюча) 466-5 0.2 02
дорога польова (проектна) 1734-5 0.9 0.9
лісосмуга (проектна) 253*9 0.2 0.2
Площа практична 271.7 271.1 271.1 266.5 2.4 1.4 0.8
*7* М п~ ії ^Ло»=0,08 л/р, а V йо" іппт Площа теоретична 271.1 271.1 271.1
Нев’яма 0.6 0 0
Нееявкв допустима 1.3
/ і І л*3 • Дв ЇРдоп “Допустима нев'язка, га; Запроектовано під;
ріллю 262.9 260.5 2.4
М - знаменник числового масштабу плану: Р- площа групи контурів, у межах яких виконується проектування, па багаторічні насадження
сіножаті
пасовища
лісосмуги 5.7 4.3 1.4
шляхи 1 прогони 2.5 1.7 0.8
<о 09 'ч сл Порядковий номер
Усього земель за проектом | Разом с.-г. угідь | з них докор. поліпш. І Пасовища, всього | І з них докор. ПОЛІПШ. І | Сіножаті, всього інших з них садів [Баг. насадж.-всього | Рілля м Назва угідь
о Площа угідь на час складання проекту, га
* Рілля
<л Багаторічні насадження, всього
о> садів і № X
-4 інших
00 Сіножаті, всього
<о докорінного поліпшення X 5 "
о Пасовища, всього
ті докорінного поліпшення X § “
п> Разом сільськогосподарських угідь
о Під виробничими будівлями і дворами
* Під господарськими шляхами і прогонами
<л Ліс та інші лісовкриті площі, всього
0> ліси у тому числі
м полезахисних лісових смуг
а> чагарників
<0 інших захисних насаджень
8 Болота
го Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослин, покривом, всього
го Л) піски утому числі
м о» яри
ь> інші відкриті землі
ь> сл Води, всього
а річками та струмками утому числі під:
3 озерами та прибережними замкнутими водоймами
СО УСЬОГО ЗЕМЕЛЬ У МЕЖАХ ПЛАНУ, ГА
17. ТРАНСФОРМАЦІЯ ВГІДЬ району_____________ області
£01
ю -* Порядковий номер
н'і ЛІ За проектом -ч X На час складання проекту го Назва угідь
Площа угідь на момент складання проекту, га
* Рілля
Сл Багаторічні насадження, всього
о садів X 5 “
м інших
00 Сіножаті, всього
<0 докорінного поліпшення X 5 “
о Пасовища, всього
докорінного поліпшення І °
м Разом сільськогосподарських угідь
(Д Під виробничими будівлями і дворами
£ Під господарськими шляхами і прогонами
сл Ліс та інші лісовкриті площі, всього
5> ліси утому числі
полезахисних лісових смуг
СО чагарників
<о інших захисних насаджень
о Болота
го Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослин.покривом, всього
й ліски утому числі
го СО яри
м інші відкриті землі
й Води, всього
& річками та струмками утому числі під?
м озерами та прибережними замкнутими водоймами
й УСЬОГО ЗЕМЕЛЬ У МЕЖАХ ПЛАНУ. ГА
18. ЕКСПЛІКАЦІЯ ЗЕМЕЛЬ ЗА ВГІДДЯМИ ________________району ________-___________області
Х)І
105
Оформлення проектного плану. Проектний план виготовляють і оформляють згідно з умовними знаками для відповідних масштабів. Умовні знаки можуть бути викреслені розріджено в два, а на великих масивах - у три-чотири рази. Крім контурів ситуації, на плані викреслюють елементи проекту.
На контурі, який підлягає переведенню в інший вид угідь, поряд з умовними знаками існуючого угіддя, викреслюють червоним кольором умовні знаки угіддя, у яке воно трансформується. Умовні знаки і межі угідь, які підлягають трансформації, закреслюються хрестиками червоним кольором. На контурах, які трансформуються у ріллю, пишуть червоним кольором слово “рілля”.
Якщо трансформації підлягає не вся площа контуру, червоним кольором показують площу, яка підлягає трансформації, і частину контуру, яка залишилася без змін.
Наприклад, при оформленні основного креслення проекту землеустрою сільськогосподарського підприємства поля сівозмін та інші господарські ділянки нумерують римськими цифрами, а окремі ділянки, які входять в них, - арабськими. Межі полів та інших господарських ділянок викреслюють чорним кольором і відтінюють різними кольорами відповідно до умовних знаків, які прийняті для оформлення проектів землеустрою підприємств;
- польові, овочеві та спеціальні сівозміни, а також ділянки, виділені під сади, виноградники й інші багаторічні насадження -червоним;
- кормові сівозміни - синім;
- грунтозахисні - рожевим;
- сіножатезмінні ділянки - коричневим (палена сієна);
- пасовищезмінні ділянки - жовтим.
Назва сівозмін, сіножате- і пасовищезмін, а також номери полів та інших господарських ділянок підписують тим кольором, яким відтінюють межі. Межі земель стороннього користування, інших категорій відтіняють червоним кольором. Усі межі відтінюються, згідно з умовними знаками, лініями товщиною 0,5 мм, зовнішні межі землекористувань - смугами 3-4 мм по кожній суміжній сільській раді (землекористуванні) різними кольорами. Усі межі відтіняють з внутрішнього боку ділянки за винятком зовнішніх меж землекористування. На проектному плані показують довжини ліній по межах землекористування, а також по прямолінійних межах полів сівозмін та інших проектних ділянок; площі усіх контурів; ширину і площу шляхів, лі
106
сосмуг, канав, скотопрогонів; назву населених пунктів, річок, озер, водойм; напрям течій річок і струмків.
Усі надписи виконуються паралельно нижній стороні рамки плану, за винятком довжини, ширини і площі лінійних контурів, які підписують уздовж них. У верхній частині аркуша (або в штампі) підписують назву креслення. У правому верхньому куті розміщують розу вітрів, у нижньому лівому - опис суміжних земель, у нижньому правому куті - штамп, внизу в центрі аркуша вказують масштаб і висоту перетину рельєфу горизонталями. На вільних місцях проектного плану розміщують експлікацію земель за угіддями, у якій указують склад угідь на час складання проекту і за проектом, експлікацію земель за полями сівозмін та інші таблиці й відомості, які розкривають зміст проекту.
Проектні плани інших проектів землеустрою оформляють відповідно до їх змісту і вимог інструкцій, рекомендацій і вказівок щодо їх розробки.
4.3. Особливості проектування ділянок в умовах контурно-меліоративної організації території
В умовах складного рельєфу при проектуванні протиерозійної організації території агроформувань часто виникає необхідність у розміщенні окремих меж полів, робочих та інших ділянок, а тому і лінійних елементів, узгоджено з напрямом горизонталей або з допустимим відхиленням від нього. Необхідно дотримуватися геометричних положень, обумовлених законами механічного руху тіл (у даному випадку кінематикою машинно-тракторних агрегатів) і вимогами агротехніки, які ставляться до обробітку грунту. При цьому можуть проектуватися лінійні елементи у вигляді прямих ліній, дуг кругових кривих різних радіусів, а також сполучення прямих ліній і дуг кругових кривих. Це залежить від особливостей рельєфу місцевості (форми, крутості, довжини і протяжності схилів), ступеня урахування їх з метою запобігання ерозійним процесам і створення сприятливих умов для роботи сільськогосподарської техніки. Контурні лінійні елементи можуть мати складну конфігурацію, яка обумовлюється характером (тцпом) схилу, його поперечним профілем. Типи схилів (поперечні профілі) поділяють на поперечно-прямі, поперечно-випуклі та попе-речно-ввігнуті.
На поперечно-прямих схилах елементи впорядкування території проектують прямолінійними, закріплюючи поперечний обробіток зе
107
млі, тобто за напрямком горизонталей (упоперек схилу).
На однорідних поперечно-випуклих або поперечно-ввігнутих схилах проектують криволінійні елементи впорядкування території (елементарно-кругові рубежі).
Коли поперечно-прямий схил переходить у поперечно-випуклий або поперечно-ввігнутий, проектують прямолінійно-кругові різновиди лінійних елементів упорядкування території.
На складних схилах, представлених сукупністю випуклих і ввігнутих форм рельєфу, проектують лінійні елементи впорядкування території у вигляді спряжено-кругових кривих у поєднанні з прямолінійними відрізками або без них.
При проектуванні лінійних елементів упорядкування території необхідно дотримуватися основних вимог спряжень - плавного переходу дуги кругової кривої в пряму чи дугу іншої кругової кривої. Побудова спряжень пов’язана з графічним визначенням центрів і точок спряження. При проектуванні контурної організації території елементи її впорядкування можуть бути у вигляді прямолінійних відрізків (прямолінійні), мати постійний радіус (елементарно-кругові), являти собою кругові криві, спряжені з прямолінійними відрізками (прямолінійно-кругові), спряжені кругові криві різних радіусів у поєднанні з прямолінійними елементами і без них (спряжено-кругові). Контурні лінійні елементи (складно-спряжені) можуть проектуватися і більш складної форми. При проектуванні таких елементів необхідно дотримуватися основних правил спряжень. Стосовно наведених вище сполучень роботи з графічного визначення основних проектних точок виконуються у такій послідовності.
Прямолінійні елементи (на поперечно-прямих схилах) проектують паралельно напряму горизонталей або з допустимим відхиленням від нього, якщо проектна лінія повинна проходити паралельно заданому існуючим елементам упорядкування території напряму.
Елементи впорядкування території у вигляді елементарно-кругових кривих (на поперечно-вигнутих або поперечно-ввігнутих схилах) проектують з використанням спеціальної палетки (рис. 29).
На плані з урахуванням меліоративних, організаційно-господарських та інших вимог намічають місце розміщення лінійного елемента. До нього підводять дугу палетки, яка найкраще описує даний проектний елемент. Аналізують, як дуга палетки співпадає з горизонталями. Центр палетки (кругових кривих) закріплюють голкою циркуля (вимірника) і обертаючи палетку олівцем, вставленим в отвір палетки
108
кругової кривої вибраного радіуса, наносять її на план. При проектуванні двох або декількох ділянок їх межі наносять на план у вигляді паралельних кругових кривих різних радіусів, побудованих за допомогою палетки з одного центра.
Рис. 29. Палетка для проектування
При проектуванні прямолінійних відрізків, що переходять у кругові криві (прямолінійно-кругові), знаходять точку їх дотику. Для цього будують прямий кут у кінці прямого елемента і відкладають відрізок АО. який дорівнює радіусу К кругової кривої (рис. ЗО). За допомогою циркуля будують кругову криву, спряжену з прямолінійним відрізком. Ці побудови можна виконати із застосуванням палетки .
Рис. ЗО. Побудова прямолінійно-кругового елемента
Щоб не завантажувати рисунки цього розділу, рельєф місцевості на них не показано.
Спряження двох прямих дугою кола заданого радіуса виконують так. Проводять прямі, паралельні заданим напрямам, на відстані радіуса спряження К. Точка перетину О допоміжних прямих, незалежно від того, який кут (тупий, прямий, гострий) вони утворюють, є центром дуги спряження. Перпендикуляри ОА і ОВ, опущені з центра О на дані прямі, визначають точки спряження А і В. З центра О радіусом
109
В проводять дугу спряження між точками А і В (рис. 31).
Рис. 31. Спряження двох прямих дугою
Для спряження прямих круговою кривою, якщо задана точка спряження А на одній з них, будують бісектрису кута між даними прямими, яка є геометричним місцем центрів дуг спряження. У точці А до цієї прямої установлюють перпендикуляр до перетину з бісектрисою у точці О, яка є центром спряження. З точки О опускають перпендикуляр на іншу пряму (сторону кута) і одержують точку В -другу точку спряження. Радіусом ОА проводять дугу кругової кривої між точками А і В (рис.32).
Рис. 32. Спряження прямих круговою кривою, коли задана точка спряження
Коли має місце сукупність випуклих і ввігнутих форм рельєфу, виникає необхідність у спряженні кругових кривих різних радіусів, у тому числі і в поєднанні з прямолінійними відрізками. Точку дотику кіл, коли відстань між центрами дорівнює сумі радіусів Кі + К2 (зовнішній дотик), знаходять на лінії центрів між точками О/ і О2 (рис.ЗЗ).
Напрям лінії центрів ОіО2 визначають, виходячи з рельєфу міс-
по
цевості і умов проектування контурних лінійних елементів упорядкування території.
Рис. 33. Спряження дуг кіл без прямолінійного відрізка
При спряженні двох кругових кривих прямою (дотичною), коли ВОНИ розміщені 3 різних боків ВІД неї, 3 центра О і проводять допоміжне коло радіусом 4- К2. 3 точки О ( середини відрізка О7О2) проводять коло до перетину його в точці А з дугою раніше проведеного допоміжного кола. Проводять пряму О і А. На перетині даної прямої з круговою кривою радіуса одержують точку В. З центра кола О2 до перетину з його дугою проводять пряму паралельно напряму 0$. Лінія ВС є дотичною до кругових кривих радіусів і К2 (рис. 34).
Рис. 34. Спряження дуг кіл з прямолінійним відрізком
Спряження дуг кругових кривих між собою (спряження двох дуг третьою) виконують у такій послідовності. Визначають центри і радіуси цих кругових кривих. Центр спряження О знаходять у точці перетину допоміжних дуг радіусів Кі+К і К2+К, проведених відповідно з центрів О2 і О2. Перетин прямих ООі і ОО2 із заданими круговими кривими утворює точки спряження А і В (рис. 35).
Можливе і більш складне поєднання контурних лінійних елементів у вигляді спряжених кругових кривих і прямолінійних відрізків.
111
Рис. 35. Спряження двох кругових кривих третьою
При складному рельєфі місцевості межі довгих сторін ділянок розміщують уздовж основного напряму горизонталей. У цих випадках лінійні елементи не завжди мають форму кругових кривих, у них відсутні постійні радіуси. При контурно-паралельному способі проектування межі ділянок розміщують паралельно усередненому напряму горизонталей для конкретного земельного масиву. Це забезпечить правильний обробіток ґрунту з робочими ухилами, наближеними до нульових значень. Коли передбачається розміщення декількох ділянок, проектування починають з нижніх частин рельєфу, щоб повніше урахувати його елементи в місцях найбільшої ерозійної небезпеки. Якщо запроектовані межі ділянок та інші елементи проекту не забезпечують допустимих параметрів ( протяжність лінійних елементів під кутом до горизонталей тощо), проектування уточнюють.
Контурне проектування меж ділянок передбачає їх розміщення в напрямі горизонталей. Але у зв’язку з непаралельністю горизонталей межі запроектованих ділянок також будуть не паралельними, що призводить до появи залишкових клинців при виконанні польових механізованих робіт. Ці клинці рекомендується відводити під постійне залуження.
Контурні лінійні елементи попередньо розміщують на проектному плані з урахуванням особливостей рельєфу і визначають площі полів, робочих та інших ділянок. Уточнюють розміщення меж цих ділянок і знову визначають їх площі. Шляхом декількох наближень одержують потрібний результат при розміщенні контурних елементів упорядкування території з урахуванням особливостей рельєфу. Проектування ділянок виконують механічним (графомеханічним) способом. При проектуванні ділянок в умовах контурно-меліоративної організації території бажано застосовувати сучасну комп’ютерну техніку і відповідне програмне забезпечення.
112
4.4. Проектування ділянок за рахунок різноякісних земель
При виділенні земельних часток (паїв) у натурі передбачається збільшувати або зменшувати у фізичних гектарах їх розмір залежно від бала бонітету відповідних сільськогосподарських угідь. Якщо протягом останніх десятиріч таке питання не виникало, то в теперішній час при проектуванні земельних часток (паїв) слід ураховувати якість ґрунтів.
При проектуванні на різноякісних землях конкретні розміри земельних часток у фізичних гектарах невідомі, а відомий лише середній розмір частки у межах землеволодіння чи земельної ділянки (масиву). Розмір конкретної земельної частки (паю) залежить від того, за рахунок яких агрогруп вона проектується. У межах частки можуть бути дві і більше агрогруп, що ускладнює проектування.
Якщо в межах земельної ділянки лише одна агрогрупа, визначається площа земельної частки у фізичних гектарах на цій агрогрупі шляхом ділення вартості земельної частки на грошову оцінку 1га даної агрогрупи. Кількість земельних часток визначається шляхом ділений площі земельного масиву на площу розрахованої земельної частки (у гектарах) або Діленням грошової оцінки земельного масиву на вартість земельної частки (паю). Проектування в цьому випадку виконується за загальноприйнятими правилами.
Коли в межах земельного масиву дві і більше агрогруп, проектування виконують у грошовому виразі (гривнях) або балогектарах у наведеній нижче послідовності.
1. На складений за результатами знімання план земельного масиву в масштабі 1:2000 або 1:5000 наносять контури (межі) агрогруп ґрунтів.
2. Вираховують загальну площу земельного масиву і площу всіх агрогруп, які входять до цього масиву, ув’язують площі агрогруп у загальній площі масиву.
3. Розраховують грошову оцінку земельного масиву шляхом визначення суми добутків площ агрогруп на грошову оцінку 1га цих агрогруп. При необхідності, визначають розмір земельного масиву в балогектарах як суму добутків площ окремих агрогруп на їх бали бонітету.
4. Діленням грошової оцінки земельного масиву на вартість земельної частки (паю) визначають кількість земельних часток у межах даного масиву.
Шляхом поділу земельного масиву в балогектарах на визначену
113
кількість земельних часток обчислюють їх середній розмір, якщо проектування передбачається виконувати в балогектарах.
5. При необхідності, визначають площу земельної частки у фізичних гектарах на окремих агрогрупах, які входять до даного масиву. Для цього потрібно вартість земельної частки (паю) поділити на грошову оцінку 1га відповідних агрогруп.
6. Виконують попереднє проектування земельних часток (паїв) одним із способів, які для цього рекомендуються. Проектування виконують з урахуванням якості ґрунтів. Якщо бал бонітету вищий, то земельні частки (паї) проектують дещо меншого розміру і навпаки. Коли земельні частки проектуються за рахунок однієї агрогрупи , їх площа у фізичних гектарах повинна відповідати площі на даній агро-групі.
7. Вираховують загальну площу попередньо запроектованих земельних часток (паїв) у фізичних гектарах графічним або механічним способами, у тому числі в розрізі агрогруп, і визначають їх розмір у гривнях або балогектарах. Ув’язують розміри земельних часток (паїв) у загальній площі земельного масиву.
8. Визначають площі земельних часток у фізичних гектарах залежно від балу бонітету агрогрупи, тобто площі, які повинні бути. Ці площі визначають шляхом множення попередньо запроектованої земельної частки у фізичних гектарах на відношення заданого розміру до попередньо запроектованого в гривнях або балогектарах. Суму визначених (заданих) площ земельних часток порівнюють із загальною площею земельної ділянки і ув’язують у цій площі.
9. Визначену площу земельних часток порівнюють з попередньо запроектованою, визначають знак і величину дорізки або відрізки. Виконують контроль за дорізками і відрізками.
10. Ураховують, що дорізка або відрізка виконується лінією з однією середньозваженою грошовою оцінкою (одним середньозваженим балом), а визначені площі конкретних земельних часток запроектовані за рахунок агрогруп з різною грошовою оцінкою (різними балами) і мають іншу середньозважену грошову оцінку (бал бонітету), доцільно величину дорізок або відрізок уточнити шляхом їх множення на відношення цих показників. Цим буде підвищена точність площ запроектованих земельних часток. Указані відповідні середньозважені показники потрібно попередньо розрахувати. При цьому грошову оцінку або бал бонітету по лініях дорізок (відрізок) визначають як середньозважену за довжиною величину (тобто суму грошової оцінки
114
або балів бонітету агрогруп, помножених на довжину відрізків у межах цих агрогруп, ділять на суму відрізків уздовж лінії дорізки або відрізки).
11. Виконують вирахування за дорізками або відрізками для кожної земельної частки (паю) і уточнюють графічно на плані положення раніше запроектованих меж земельних часток (паїв).
12. Уточнюють площі земельних часток, які потрібно буде вказувати при виготовленні державних актів.
При проектуванні площі земельних часток визначають з точністю до 0,01 га, а розміри їх сторін - до 0,01м. Співвідношення сторін повинно бути не більше ніж 5:1.
Для проектування може бути використана форма відомості, у якій наводять детальні розрахунки з проектування з відображенням на плані одержаних результатів, як свідчення правильного виконання робіт з паювання земель (табл. 19).
Даний підхід до проектування забезпечує точність, яка відповідає графомеханічному способу проектування.
При паюванні земель бажано застосовувати аналітичний спосіб проектування. При цьому повинні бути виконані необхідні обчислення механічним або графічним способами, як було вказано раніше. Після визначення площ земельних часток (паїв), які повинні бути у фізичних гектарах, і уточнення величини дорізок (відрізок) з урахуванням середньозваженої грошової оцінки або середньозваженого бала по лініях дорізок і відрізок, виконують проектування з дотриманням вимог, які ставляться до аналітичного способу.
Якщо за умовами рельєфу або з урахуванням проектування під’їздних шляхів тощо виникає необхідність розміщення земельних часток довгими сторонами в різних напрямах, земельний масив ділять попередньо на окремі ділянки. Ці ділянки проектують за викладеними вище правилами з урахуванням кількості земельних часток, які в них входять.
Розглянутий підхід свідчить про складність робіт з проектування ділянок за рахунок різноякісних земель, тому проектування необхідно виконувати на персональних комп’ютерах із застосуванням відповідних програм, які дають можливість працювати з планово-картографічними матеріалами. Приклад поділу масиву на земельні паї за допомогою сучасних програмних продуктів наведений на рис. 36.
к. Номери ділянок
«ч» Середній розмір ділянки у фізичних гектарах
Вартість земельної ділянки у гривнях або її розміру балогекта-рах
к фізичні гектари (розрахунки, відліки планіметра тощо) Розмір попередньо запроектованої ділянки в розрізі агрогруп
грошова оцінка 1 га агрогрули або бал агрогрупи
* гривні або бадогекгарм
визначений Розмір попередньо запроектованої ДІЛЯНКИ, гривні або балогектари
00 ув’язаний
*© Середньозважена грошова оцінка 1 га попередньо запроектованої ділянки або середньозважений бал
<5 вирахувана Площа ділянки, яка повинна бути, фізичні гектари
ув’язана
К> Величина дорізки або відрізки, га
£> Середньозважена грошова оцінка гектара або середньозважений бал за лініями відрізок або дорізок
£ Уточнена площа дорізки або відрізки, га
Уточнена площа ділянки, га
£ Вирахування за дорізками або відрізками
19. Відомість проектування ділянок за рахунок різноякісних земель
116
Рис. 36. Розміщення земельних часток (паїв) з урахуванням якості земель
117
4.5. Спрямлення меж земельних ділянок при усуненні недоліків їх просторового розміщення
Необхідність у спрямленні меж земельних ділянок виникає у випадку наявності вклинювань, що заважає ефективному використанню земель, які прилягають до цієї ділянки. Проектування виконують аналітичним, графічним або графомеханічним способами лінією, яка проходить через задану точку (трикутником), або лінією, паралельною заданому напряму (трапецією). Площа сусідніх ділянок землекористувань повинна залишитися незмінною після проектування.
Аналітичним способом проектування виконують в усіх випадках, коли є координати точок на дану ділянку межі. Якщо нова межа повинна пройти через точку Ц проектування виконують трикутником (рис.37).
З точки П проводять лінію на точку Н . Визначають площу фігури, яка при цьому утворилася, записавши координати точок у такій послідовності: И-Е-Е-С-Н-Г). При цьому отримують площу дорізки мінус відрізки і за знаком визначають, на скільки площа, що дорізається, більша чи менша тієї, що відрізається. Якщо знак “плюс”, на таку площу відрізали більше, ніж дорізали, і навпаки. З наведеного прикладу видно, що площа дорізки більша, ніж площа відрізки, на 3,43га (табл.20). Таким чином, попередньо проведену лінію слід перемістити вліво, знайшовши на лінії НА точку N.
Каталог координат
Точки Координати
X У
А 410.3 393.3
В 1202.3 319.9
С 1151.5 1280.1
0 1023.6 1660.2
Е 776.1 1574.2
Е 661.4 1675.2
6 755.2 1987.5
Н 363.3 2164.6
А 410.3 393.3
а)
118
Рис. 37. Спрямлення меж лінією, яка проходить через задану точку (трикутником): а - ділянка межі, яка підлягає спрямленню: б - схема спрямлення межі (рівновеликий обмін); в - геодезичні дані нової (спрямленої) межі
Для знаходження точки N потрібно визначити довжину, сторони ЯЯ трикутника НІЇИ, площа якого др відповідає площі відрізки, потрібної для забезпечення рівновеликого обміну земельними ділянками.
Кут а визначають як різницю дирекційних кутів ліній ЯО і НА, попередньо визначивши їх шляхом розв’язання обернених геодезичних задач на координати. Довжину лінії ОН також визначають за координатами.
20. Обчислення площ за координатами
| | КООРДИНАТИ
| Точки |----------’-----
| І X У
Б 1023.60 1660.20
Е 776.10 1574.20
Е 661.40 1675.20
О 755.20 1987.50
н 363.30 2164.60
Площа
3.432 га
Визначення необхідних геодезичних даних на конкретному прикладі (рис. 37) наведено нижче.
119
о ¥п-¥н 1660.2-2164.6 -504.4 , л^ол<іч
г® = агсіх —---— = агсіх------------= агсін------= агсіу (-0.7638951 ) = 37 23 .
иа Хо-Хн 1023.6-363.3 6 +660.3
Румб лінії Ж) - ПнЗх: 37° 23' а дирекційний кут цієї лінії - 322° 37'. о ХА-ХН 393.3-2164.6 -1771.3 , 000..'
г„А = агсіе —--— = агсіе------------= агсїе------= агсіе (-37.687234) -88 29 .
НА * ХА-ХН 6 410.3-363.3 6 +47.0 5''
Румб лінії НА - ПнЗх: 88а 29 а дирекційний кут -271° 31'.
Кут а= (НО) - (НА)= 322° 37' - 271° ЗГ=51° 06'.
ОН =уі(Хн-Х0)2+(Ун-Уі>)2 = 7(363.3-1023.6)2 + (2164.6 +1660.2)2 = 830.9л<.
Сторону НН трикутника ИНИ визначають за формулою:
ггж, 2АР 68648 .4
/ду —----------=---------------
ОН -зіпа 830.9 0.778243
= 106.2 м.
Відкладають відрізок НИ на лінії НА і проводять нову межу БИ, якою буде забезпечено рівновеликий обмін земельними масивами сусідніх ділянок (підприємств). Після цього визначають координати Хм і Ум точки М довжини ліній ОИ і АИ нової межі між ділянками і напрям лінії £>У.
=ХЯ 4-ДХ^ ; АХн„=НИ СО8(/М) = 106.2- соз271°ЗҐ = 2.8 м;
363.3 +-2.8 = 366.1 м
=¥„+АУЛЛ,; ДУ^ =НУ -8т(Ш) = 106.2-5т271°31г = -106.2 м;
¥„= 2164.6 -106.2 = 2058.4л*.
ОИ = уІЇХ^Хи)2 + (У„ -Уп)2 = 7(366.1-1023.б)2 + (2058,4-1660,2)2 = 768,їм.
АИ = ^(ХА-Х„)2 +(УА-У„)2 = 7(41О.З-З66.1)2 +(343.3-2058.4)2 = 1665.7л<.
0 УN-У^ 2058.4-1660.2 + 398.2 , л
г°0Лг = агсі§ 0 = агсі8 у—"—- = агсі^ —— = агсі^ (-0.605627) = 31°12.
л/у—Ар ЗОО.1 —1023.о — о57.5
Румб лінії /Ж -ПдСх : ЗП2'; румб лінії НА такий же, як і лінії НА, тобто ПнЗх :
Контролем обчислювань є перевірка виконання умови рівновели-кості ділянки, яка дорізується, і ділянки, що відрізується, алгебраїчна сума площ яких повинна дорівнювати нулю (табл.21).
120
21. Обчислення площ за координатами (контроль)
| | КООРДИНАТИ |
| Точки | ------------------1
1 X І У
ю 1023.60 1660.20
Е 776.10 1574.20
Р 661.40 1675.20
С 755.20 1987.50
Н 363.30 2164.60
N 366.10 2058.40
Площа 0.00 га
У наведеному вище прикладі спрямлення ділянки межі можна виконати і лінією, яка проходить паралельно заданому напряму (трапецією), наприклад, паралельно лінії ВА (рис.38).
а) б)
Рис. 38. Спрямлення меж лінією, паралельною заданому напряму (трапецією): а - схема спрямлення ділянки межі (рівновеликий обмін);
б - геодезичні дані нової (спрямленої) межі
Через точку Д паралельно напряму ВА, проводять лінію Ґ)Ь і визначають координати точки Ь як точки перетину цієї лінії з лінією АН за формулами Гауса, попередньо визначивши значення дирекційного кута лінії ВА, а, отже, і дирекційного кута лінії ТдЬ.
0 ¥,-Ув 3933-319.9 +73.4 , _
Гва = = агс18^і ~ = агсЛ8~^^ = ^#(-0.0926767) = 5°18 .
Румб лінії ВА - ПдСх\ 5°18'; а дирекційний кут цієї лінії -174°42'.
121
ЛХ = (¥р-Уа)-(Х2?-Хл)-^(РЬ) = (1660.2 - 393.3) - (1023.6 - 410.3) • Ц 17442х = 1
’ ^(АН)-^(РЬ) ^91°3 Iх-^17442'
Д¥^ = ДХЛ£ ^(АН) = (-35Л)^9ПГ = 1325.7л;
Хл * Х4 + ДХА» 410 3 4- (-35.1) - 375.2м ;
¥£ = ¥А + Д¥ль = 393.3 +1325.7 = 1719 .Ол .
Обчислюють площу фігури ВЕРОНИ) і за знаком одержаного результату (табл. 22) визначають, на скільки дорізана площа більша відрізаної чи навпаки. У наведеному прикладі відрізана площа більша дорізаної на 21,96 га, тому лінію ВЬ потрібно перемістити вправо.
22. Обчислення площ за координатами
| | КООРДИНАТИ
| Точки |-----------------
І І X І У
О 1023.60 1660.20
Е 776.10 1574.20
Е 661.40 1675.20
О 755.20 1987.50
Н 363.30 2164.60
Ь 375.20 1719.00
Площа 21.95789 га
Для цього попередньо, розв’язуючи обернену геодезичну задачу, визначаємо довжину лінії ВЕ (основа трапеції, що дорізується) і ди-рекційний кут лінії СВ. За дирекційними кутами ліній ВЬ і СВУ АН і И) визначаємо кути а і Д (рис.38) при основі ВЬ трапеції ВВ'1/Ц яка дорізується.
£»£ = 7(Х£ - Хо)2 + (¥д - ¥и)2 = ^(375.2-1023 .б)2 + (1719.0-1660.2)2 = 651 Ллг.
У„-Ус 1660,2-1280,1 +380,1 ,
г гл = агс {е — --— = агс --------------= агс -------= агс іе(-2,911853) = 71 24 ,
СІ) * ХБ-ХС 6 1023,6-1151,5 -127,9 '
тобто румб лінії СИ - ПдСх: 71°24', а дирекційний кут цієї лінії -108°36'. Кута = (Р£)-(СТ>),акут Р~(АН}-(И)). а = 174°42'_ 1О8°36' = 66°О6'. (АН) = (НА) —180° = 271 °31х-180’ - 9Г 31Х .
122
(££>) = (ПЛ) +180° = 174 °42' +180° = 354°42'.
/З = (91 °3 Ґ + 360 °00') - 354 °42' = 96 °49'.
Другу основу £) 7/трапеції РРХХ, яка дорізується, визначаємо, використовуючи подвійне значення площі цієї трапеції (м2), обчислені раніше значення першої основи £)£ трапеції і кутів а і р при цій основі за формулою:
/УГ = УІ(ЛЬ)2 - 2ДР + щр) = л/б51.12 - 219578.9 [0.443139 + (-0.119538] = 594.0 м.
Визначаємо висоту й трапеції і її бокові сторони РР' і ЬЬ
и 2ДР 219578.9 л
/? =--------- =------------=176.4 м ;
ОЬ + О'Ь' 651.1 + 594.0
Г>й' = = —12^— = 192.9м ;
8Іп а 0.914254
,,, Н 176-4 =--------=---------= 177.6лс
зіп Р 0.992931
Далі визначаємо прирости координат і координати точок о' і і/, які є точками нової (спрямленої) ділянки межі.
= ХП+ДХРІ/; ДХ^ = ПР' со8(СП) = 1929 со8І08°36' = 192.9 (-8Іп18°36') = -61.5м\ X», = 1023 .6+(-61.5) = 962.1 л<.
= ¥о + Д ; Д УО£Ґ = • 8іп(С£>) = 192.9 • 8Іп 108 °36' = 192.9 соз 18°36' = 182.8л<;
¥и. = 1660.2 +182.8 = 1843 .0л«.
Хь. =Х£+ДХьГ; ДХ£Г = ££,со8(АЯ) = 177.6со8910ЗҐ = 177.6(-8т1°ЗП = -4.7л4;
Хь, = 375.2-4.7 = 370.5м .
= ¥ь + Д ¥ьь.; Д У£Г = ЬЬ' • 8Іп( АН ) -177,6 • 8Іп 91 °3Ґ = 177,6 • соз 1 °31' = 177,5 м;
¥ь, = 1719.0 +177.5 = 1896.5м .
Для контролю вирахувань необхідно визначити алгебраїчну суму площ ділянки, яка дорізується, і ділянки, яка відрізується, тобто площу фігури пееоніЮ. Ця сума повинна дорівнювати нулю (табл. 23).
Підготовку геодезичних даних для спрямлення меж земельних ділянок, якщо відсутні координати їх точок, можна виконати графічним або графомеханічним способами.
123
23. Обчислення площ за координатами (контроль)
| | КООРДИНАТИ |
| Точки |------------------- - - |
1 X 1 У
ю 1023.60 1660.20
Е 776.10 1574.20
Р 661.40 1675.20
О 755.20 1987.50
Н 363.30 2164.60
ь' 370.50 1896.50
о' 962.10 1843.00
Площа 0.00 г а
При проектуванні і виконанні необхідних обчислень застосовують сучасну комп’ютерну техніку і відповідне програмне забезпечення.
4.6. Визначення координат додаткових проектних точок.
При проектуванні ділянок часто виникає необхідність у визначенні координат точок їх меж. Координати додаткових точок, які знаходяться на прямих лініях, можна визначити різними способами. Так, координати Хв і У^ точки Л, яка лежить на лінії АВ (рис.39), можна визначити шляхом розв’язання прямої геодезичної задачі на координати, коли відомі координати початкової точки Я, дирекційний кут цієї лінії аАВ і відстань (горизонтальне прокладення) до проектної точки О.
Хо = Хд + АГ> СО8 Пдв > — Уа + АЛ 8ІП (ХдВ*
А
Рис. 39. Визначення координат точки в створі лінії
Ураховуючи те, що координати точок лінії змінюються пропорційно відстані до цих точок від початкової точки лінії, координати точки І) можна визначити, використавши формули:
124
ХВ=Х.+ Хв~Ха АВ ; Г „ = У + .
° л АВ 0 л АВ
Якщо відома відстань до проектної точки від початку лінії і її кінця, координати цієї точки можна визначити за формулами:
V . у УаРВ+УііАР
° АВ ' ” АВ
Координати точки Р, яка знаходиться на лінії АВ (рис .40), можна визначити як точки перетину лінії СО з цією лінією, якщо відомі ди-рекційні кути аАВ і При цьому треба застосувати формули Гауса для прямої засічки:
— ^А + ^Ай “ + &%АО ‘ І8&АВ •
Рис. 40. Схема до визначення координат точки на перетині двох прямих
Часто виникає необхідність у визначенні координат точок перетину ліній з лініями координатної сітки (рис.41). Це можуть бути додаткові точки, необхідні для визначення площі ділянки, яка відрізується лінією координатної сітки. Інколи лінія межі перетинає рамку сусідніх аркушів (планшетів), на яких розміщується план. Для його побудови потрібно визначити координати точки перетину цієї лінії з рамкою планшета.
Ордината точки К дорівнює ординаті лінії координатної сітки (рамки планшета). Абсциса цієї точки визначається з подібності трикутників за формулою:
ар У —У
Хк=ХА + К1)=ХА + — ВС=ХА + -------* Xв -хс
к А А АС Ус-^А
при цьому ¥0 = ¥к,а ¥с = ¥в.
125
Рис. 41. Визначення координат точки перетину лінії з координатною сіткою (рамкою планшета)
Якщо лінія межі перетинає верхню чи нижню рамку планшета, абсциса точки їх перетину дорівнює абсцисі лінії сітки (планшета), яку перетинає лінія, а ордината визначається аналогічно попередньому випадку з подібності прямокутних трикутників, які при цьому утворюються.
Для визначення координат додаткових проектних точок бажано застосовувати комп’ютерну техніку.
Контрольні питання для самоперевірки та повторення
1. Сутність і порядок проектування земельних ділянок.
2. Способи проектування при складанні попереднього проекту.
3. Розрахунок чистих і валових площ для проектування.
4. Вимоги щодо точності площ і розміщення меж земельних ділянок при складанні проектів.
5. Способи технічного проектування і умови їх застосування при складанні проектів землеустрою.
6. Умови, які мають місце при проектуванні земельних ділянок.
7. Підготовка геодезичних даних для проектування аналітичним способом.
8. Аналітичний спосіб проектування й умови його застосування.
9. Підготовка геодезичних даних для проектування графічним способом.
10. Графічний спосіб проектування й умови його застосування.
11. Підготовка даних для проектування механічним способом.
12. Механічний (графомеханічний) спосіб проектування й умови його застосування.
13. Поділ земельного масиву трикутйої форми аналітичним і графічним способами на рівновеликі за площею ділянки.
126
14. Проектування ділянок лінією, яка проходить через задану точку (трикутником).
15. Особливості проектування ділянок в умовах контурно-меліоративної організації території.
16 .Графічна побудова центрів і точок спряжень при проектуванні контурно-меліоративної організації території.
17 .Оформлення технічного проекту (плану).
18 .Проектування ділянок за рахунок різноякісних земель.
19 .Спрямлення меж ділянок лінією, паралельною заданому напрямку (трапецією).
20 .Спрямлення меж ділянок лінією, що проходить через задану точку (трикутником).
21 . Визначення координат додаткових (проектних) точок, що знаходяться на прямих лініях.
127
5. Перенесення проектів землеустрою в натуру. Розбивніроботи
Перенесення проекту в натуру - це прокладання і закріплення на місцевості меж ділянок, шляхів, лісосмуг та інших об’єктів, запроектованих на плані. Перенесення проекту в натуру є початком його здійснення, виконується із застосуванням сучасної вимірювальної техніки (електронні тахеометри тощо), методом лінійних вимірювань (мірним приладом); кутомірним методом (теодолітом і вимірювальним приладом); графічним методом (мензулою); за матеріалами аерофотознімання.
Застосування того чи іншого методу перенесення проекту в натуру залежить від виду7 планово - картографічного матеріалу, використаного при проектуванні, технічних вимог до точності площ і паралельності та перпендикулярності сторін запроектованих ділянок, виду проектних ліній, способу проектування, застосованого при складанні проекту7, топографічних умов місцевості тощо.
Об’єкти (елементи) проектів землеустрою сільськогосподарських підприємств в окремих частинах землекористування можуть бути перенесені в натуру різними способами. Для перенесення проекту в натуру необхідно вибрати найбільш прості методи, що вимагають менших витрат часу, робочої сили і забезпечують точність, яка задовольняє економічні і технічні вимоги. При цьому треба мати на увазі, що знімання, проектування та перенесення проекту в натуру виконуються з погодженою точністю.
Перенесенню проекту7 в натуру передує комплекс підготовчих робіт, у процесі яких визначають способи перенесення в натуру різних господарських ділянок і об’єктів проекту; виконують необхідні графічні побудови на проектному плані з метою одержання додаткових опорних точок (згущення геодезичного обгрунтування); визначають геодезичні дані для перенесення об’єктів і елементів проекту в натуру; складають розбивне креслення і планують організацію робіт щодо перенесення проекту в натуру; визначають потреби в інструментах, матеріалах, транспорті, спеціалістах і підсобних робітниках.
5,1, Способи перенесення проектів у натуру
При перенесенні проектів у натуру застосовують сучасну вимірювальну техніку, що сприяє підвищенню продуктивності праці при
128
виконанні розбивних робіт.
Перенесення проекту в натуру способом лінійних вимірювань передбачають за умов відкритої місцевості зі спокійним рельєфом, де є достатня кількість опорних точок, а також контурних точок ситуації, які позначені на плані та чітко розпізнаються на місцевості.
Проект землеустрою переносять у натуру кутомірним способом за умов закритої місцевості (ліс, чагарник, пагорби і т. ін.), коли проектними межами є ламані лінії, а точки ситуації не можуть служити надійною опорою і ускладнено провішування ліній на великі відстані.
Графічним способом передбачають перенесення проекту в натуру, коли не потрібна паралельність і перпендикулярність сторін запроектованих ділянок, при наявності планово-картографічного матеріалу на твердій (жорсткій) основі, в умовах сприятливої погоди і при недоцільності застосування інших методів.
Передбачені методи перенесення проекту в натуру повинні відповідати способам знімальних і проектних робіт.
5.2. Підготовка геодезичних даних та перенесення проектів у натуру різними способами
5,2.1, Визначення геодезичних даних та перенесення проекту у натуру вимірювальним приладом
На проектному плані на ділянках, де перенесення проекту передбачено способом лінійних вимірів (світловіддалеміром, стрічкою, рулеткою), необхідно вивчити існуючу геодезичну опору, відносно точок якої передбачається перенесення в натуру елементів проекту. При цьому опорними можуть бути точки знімального обґрунтування, контурні точки (перетин доріг, канав і т. ін. під кутом не менше 40° і не більше 140°), кути постійних предметів місцевості, а також точки, отримані вимірюванням на місцевості уздовж прямолінійного конту-РУ-
Якщо проектування ділянок виконано графічним ї аналітичним способами в межах земельного масиву з прямолінійними межами, то геодезичні дані (бокові сторони), необхідні для перенесення проекту в натуру, беруть із відомостей проектування. Значення бокових сторін указують на розбивному кресленні, а перенесення в натуру меж ділянок передбачається відносно точок геодезичної опори (контурних точок), використаних при проектуванні.
При недостатній кількості точок існуючої опори її згущують
129
шляхом найпростіших графічних побудов і вимірювань на проектному плані.
При перенесенні в натуру меж проектних ділянок приладом для лінійних вимірювань (світловіддалеміром, стрічкою, рулеткою) можна провести магістральну лінію АР між точками окружної межі землекористування (рис. 42).
Рис. 42. Побудова магістральної лінії при перенесенні проекту в натуру (лінія проходить поблизу проектних точок)
Проектні лінії сС, Л) і еЕ продовжують до перетину з магістральною лінією. На перетині отримують точки С', ІУ і Е'. Шляхом провішування ліній сС', (II)' і еЕ' буде визначено положення проектних точок С, £> і Е на місцевості.
У більшості випадків магістральні лінії проводять, перетинаючи проектні лінії (рис. 43). Додатковими опорними точками служать місця перетину магістральної лінії АВ з проектними межами полів.
Рис. 43. Побудова магістральної лінії при перенесенні проекту в натуру (лінія перетинає проектні межі)
130
За допомогою додаткових опорних точок 1, 2, 3 і точок 4, 5, 6, які будуть отримані на лінії Сґ) при перенесенні проекту в натуру, передбачають знаходження ліній Г- 4, 2 "-5, 3'-6. Для забезпечення паралельності довгих сторін додаткові побудови виконують так, як показано на рис. 44. У точках М і IV, розміщених якомога ближче до точок А і В, будують перпендикуляри ММ' і N14' однакової довжини. Одержують допоміжну лінію А 'В', паралельну лінії АВ. Точки перетину лінії М7Я' з проектними лініями Сс, ІМ, Ее є точками додаткової опори. При перенесенні проекту в натуру планується провішування допоміжної лінії до межі з пасовищем і лісом, відкладання відрізків А 'С', С'Б' і Е)'Е', відповідно рівних відрізкам АС, СО, ВЕ.
Рис.44. Додаткові побудови для забезпечення паралельності довгих сторін полів (ділянок) при перенесенні проекту в натуру
Знаходження точок с, Л, є передбачають провішуванням ліній СС', ВИ', ЕЕ'способом на себе до межі з лісом.
Виконавши додаткові побудови, приступають до визначення всіх лінійних елементів, необхідних для перенесення проекту в натуру. Довжини ліній визначають у більшості випадків графічно з плану за допомогою масштабної лінійки і вимірника, виконуючи при цьому додаткові розрахунки для забезпечення паралельності та перпендикулярності сторін. Значення окремих лінійних елементів можуть бути вже відомі з результатів вимірювань на місцевості або з обчислень, виконаних при проектуванні. їх використовують при підготовці даних для перенесення проекту в натуру. Якщо довжина лінії Ь, на якій знаходяться проектні точки, відома з вимірювань на місцевості або обчислена за координатами, а відрізки між кінцями проектних ліній, визначені графічно з плану, підсумовують їх і ув’язують із загальною
131
довжиною лінії. У даному випадку різниця між сумою відрізків і довжиною лінії не повинна перевищувати величину, обчислену за формулою:
/ьаоп = (0,16 л/и + 5),лш , де п - кількість відрізків.
Якщо ж довжина лінії і відрізки вимірювалися за допомогою вимірника і масштабної лінійки, нев’язка не повинна перевищувати величину, визначену за формулою:
/ь&т =(°Д6 7п+ї),ЛШ.
При визначенні довжин ліній дія перенесення проекту в натуру (на місцевість) з кутами нахилу більше 3° необхідно обчислювати поправки за нахил, які вводяться зі знаком “ + При побудові проектного теодолітного ходу поправка вводиться, якщо ухил місцевості перевищує 1,5°. Довжини ліній, які треба відкладати на місцевості, визначають за однією з формул, наведених на с.18.
5.2.2. Визначення геодезичних даних та перенесення проекту у натуру теодолітом і приладом для лінійних вимірювань (кутомірний спосіб)
Для згущення опори при перенесенні проекту в натуру кутомірним способом між точками геодезичної опори часто прокладають проектні (розрахункові) теодолітні ходи. При цьому на початку і кінці кожного теодолітного ходу повинно бути по дві точки геодезичної опори з відомими координатами. На проектному плані спочатку намічають поворотні точки теодолітних ходів, а потім визначають довжини ліній і кути. Поворотні точки проектних теодолітних ходів намічають так, щоб вони співпадали з проектними точками, які переносяться в натуру, або знаходилися б якомога ближче до них. Лінії теодолітних ходів повинні суміщатися з проектними лініями, перетинати їх або проходити поблизу від них. Проектуючи теодолітні ходи, слід пам’ятати про те, що між поворотними точками повинна бути взаємна видимість, а лінії ходу проходити на ділянках, зручних для лінійних вимірювань.
Якщо лінії теодолітного ходу проходять поблизу проектних точок, то з цих точок на лінії ходу опускають перпендикуляри і вимірюють їх довжину і відстані до основи перпендикулярів Від поворотних точок теодолітного ходу. Поворотні точки теодолітних ходів, основи перпендикулярів, а також місця перетину ліній ходу з проект
132
ними лініями плану служать додатковими опорними точками для перенесення проекту в натуру. Кутові та лінійні елементи проектних теодолітних ходів для перенесення в натуру окремих елементів проекту можна визначити двома способами.
Перший спосіб. На проектному плані за допомогою геодезичного транспортира вимірюють кути на поворотних точках теодолітного ходу і ув’язують їх між дирекційними кутами вихідних (початкових) ліній. Довжини ліній теодолітного ходу визначають графічно на плані за допомогою масштабної лінійки і вимірника.
Другий спосіб. На проектному плані графічно визначають координати поворотних точок теодолітного ходу за допомогою вимірника і масштабної лінійки. Знаючи координати усіх точок теодолітного ходу, включаючи вихідні точки, розв’язуючи обернені геодезичні задачі, визначають довжини і дирекційні кути ліній проектного теодолітного ходу.
Горизонтальні кути обчислюють як різницю дирекційних кутів з округленням до десятих часток мінути, довжини ліній округлюяють до десятих часток метра. При першому способі визначення кутів нев’язка у три-чотири рази більша, ніж при другому. Тому при перенесенні проекту в натуру геодезичні дані підготовляють першим способом лише в окремих випадках.
При підготовці геодезичних даних для проектного теодолітного ходу другим способом обчислення зручно виконувати у відомості, приклад заповнення якої наведений в табл. 24.
Для забезпечення паралельності проектних ліній обчислюють бокові сторони с і й проектних ділянок. При цьому, знаючи кути а і Р і одну з бокових сторін (рис. 45), визначають висоту К проектної ділянки і другу бокову сторону сі за формулами: л = с зіп а\ а
Для забезпечення паралельності довгих сторін - меж першого і другого полів вимірюють графічно на плані бокові сторони і ув’язують із загальною довжиною лінії 22-1 (сі=321,1 м, .(^=342,0 м).
Визначивши значення кута між напрямами ліній 22-1 і 22.-10 («22-10 =283 °27.5') аі=8б°36,0\ обчислюють висоти проектних ДІЛЯНОК Ьі і Ь2. За значенням кута Р=73°48х визначають бокові сторони і д2:
кі=321,1хзіп86°36,0'=321.1x0,998240=320,5м, -?-5 = 333 Ям ;
зіп Д 0.960294
133
к7 241.4 с
Ь2=342,0х 8Іп86°36,0 =342.0x0,998240=241 ,4 м, = 355.5м.
8іп р 0.960294
24. Відомість обробки проектного теодолітного ходу
Номери точок Координати Прирости а Румби Кути Горизонтальні проекції ліній (прокладення), м
X ¥ ДХ Д ¥ дирекційні внутрішні
21
ЦдЗ:2*ЗГ,7 182*3177
22 3302,6 3276,3 165°40',2
-634,6 -192,3 0.303026 ПдЗ:16*5Г,5 196*5Г,5 663,1
1 2668,0 3084,0 135*39',9
-292,0 -531,0 1,818493 ПдЗ:61°11',6 241*1 Г,6 606,0
2 2376,0 2553,0 281*15',7
-554,0 +466,0 0,841155 ПдС:40°04',1 139*55',9 723,9
3 1822,0 3019,0 133*22',3
-598,3 -68,8 0,114992 Пд3:6°33',6 186*33',6 602,2
14 1223,7 2550,2 273*34',8
ПдС:87*0Г,2 92*58',8
15
Рис. 45. Проектний теодолітний хід
134
Аналогічно обчислюють значення бокових сторін решти проектних ДІЛЯНОК. ПІСЛЯ визначення бокової сторони й4 поля її обчислюють бокову сторону Л5 (поле У) як різницю між довжиною лінії 10-11 і сумою бокових сторін СІ2, (із і Через (15 і значення кутів р і а4 визначають висоту і бокову сторону трапеції як частини поля ¥, а саме;
Контроль розрахунків виконують шляхом подвійного визначення сб як частини лінії проектного теодолітного ходу 3-14. Відрізок с6 визначають як різницю цієї лінії теодолітного ходу і визначеної її частини с5 , Вдруге цей відрізок визначають із співвідношення;
. • 8ІП Д _ . . . . -
с6 = а6 - соб а5 або 6'6 = , а необхідні дані а5, д і обчислю-
ють попередньо.
Для забезпечення паралельності сторін при перенесенні в натуру меж земельних ділянок не завжди є необхідність у проектуванні теодолітних ходів. Якщо межі проектних ділянок виходять на магістральну лінію, інколи достатньо задати їх напрям відносно цієї лінії за допомогою теодоліта. Кут між напрямами магістральної лінії і межами проектних ділянок визначають при камеральній підготовці геодезичних даних для перенесення проекту в натуру. Значення необхідних кутів можуть бути виміряні при польовій підготовці або безпосередньо під час перенесення проекту в натуру.
Коли проектні лінії проходять під прямим кутом до магістральних ліній, перпендикуляри доцільно будувати за допомогою теодоліта або екера, якщо довжина перпендикуляра не перевищує 100 м у масштабі плану 1:10000 і 200 м -1:25000.
У землевпорядному виробництві широко застосовують сучасну техніку, в тому числі електронні тахеометри, СР8-приймачі тощо.
Електронний тахеометр - це оптико-електронний прилад, який суміщує в собі електронний теодоліт, світловіддалемір, обчислювальний пристрій і реєстратор інформації. Застосування тахеометра дозволяє виконувати геодезичні роботи швидко, з високою точністю і мінімальною кількістю спеціалістів.
Електронні тахеометри окремих фірм і конструкцій мають різні можливості і особливості в застосуванні при виконанні знімальних і розбивних робіт.
Усі розрахунки координат як при зніманні, так і при перенесенні
135
проектів у натуру ведуться відносно координат поточної точки встановлення приладу. Для цього потрібні, як мінімум, планові координати (х, у). При необхідності можна задати і відмітку станції. Усі ці дані можуть вводитися вручну або зчитуватися з пам’яті. .
Орієнтування горизонтального круга може бути виконано шляхом ручного введення потрібного відліку по горизонтальному кругу або використанням точки з відомими координатами. Координати для виконання цієї операції можна одержати з внутрішньої пам’яті приладу або ввести вручну.
При перенесенні проектів у натуру тахеометри мають можливість обчислювати розбивні елементи за координатами або введеними вручну кутами, горизонтальними прокладеннями і відмітками. Значення розбив них елементів можуть постійно виводитися на дисплей.
Перенесення проектів у натуру із застосуванням електронних тахеометрів може бути виконано різними методами (полярним, перпендикулярів, прямокутних координат). Для перенесення в натуру проектів землеустрою найбільш доцільним є застосування полярного методу.
При перенесенні в натуру полярним методом точок з відомими координатами, у тому числі і при розбивці кругових кривих, на дисплеї індицируються такі розбивні елементи: кутовий елемент, який має знак плюс, якщо проектна точка знаходиться праворуч від поточного направлення; поздовжний елемент, який має знак плюс, у тому випадку, коли проектне положення знаходиться далі точки установки відбивача; висотний елемент (при необхідності), який має знак плюс, коли проектна відмітка більша відмітки точки встановлення відбивача. Шляхом наближень знаходять положення проектної точки на місцевості.
Якщо координати проектних точок невідомі (не визначалися), при перенесенні проекту в натуру електронним тахеометром кути будують традиційним способом, а відстані відкладають як звичайним світлові ддалеміром.
5.2.3. Підготовка даних та перенесення проекту у натуру мензулою
Для перенесення проекту в натуру мензулою необхідно мати проектний план на твердій (жорсткій) основі. Підготовчі роботи для перенесення елементів проекту в натуру графічним методом займають
136
небагато часу, але вимагають вдумливого підходу до них і від якісної підготовки геодезичних даних у камеральних умовах залежить успіх роботи в полі. Підготовка для перенесення проекту в натуру полягає у вивченні місцевості й існуючої опори, розробці маршрутів мензульних ходів, виборі точок стояння мензули. На проектному плані позначають місця, де треба прокласти мензульні ходи для згущення опори, визначають місцеположення точок стояння мензули, які будуть отримані засічками.
Прокладання мензульних ходів, як відзначалося раніше, намічають в умовах закритої місцевості. При цьому на початку ходу необхідно мати дві точки існуючої геодезичної опори, а в кінці - не менше однієї.
Довжина проектного мензульного ходу при масштабі 1:10000 намічається не більше 2 км, а середня довжина лінії - 250-350 м. Точки мензульного ходу, по можливості, суміщують з проектними точками або намічають поблизу них.
На ділянках відкритої місцевості при достатній кількості точок геодезичної опори для перенесення проекту в натуру місце стояння мензули намічають у зоні розміщення проектних точок розв’язуванням оберненої засічки (задача Потенота) способом поворотів планшета, способом наближень або способом Болотова. Якщо кількість точок геодезичної опори обмежена, місце стояння мензули визначають прямою або боковою засічками у створі між опорними точками або полярним способом.
На проектному плані приблизно позначають місця стояння мензули, а також указують, відносно яких опорних точок передбачається їх визначення. Якщо точки існуючої геодезичної опори знаходяться на відстані не більше 250 м при масштабі плану 1:10000 і 450 м при масштабі 1:25000, то постановку мензули передбачають на опорних точках, указуючи, за якими точками (напрямами) вона буде зорієнтована.
Необхідні для перенесення проекту в натуру лінійні елементи вимірюють, коли точки стояння мензули за даними проектного плану визначені остаточно або суміщені з точками існуючої геодезичної опори. У цих випадках визначають відстані від точки стояння мензули до всіх проектних точок, які намічено перенести в натуру з даної станції. Довжини ліній визначають графічно з плану за допомогою вимірника і масштабної лінійки.
Для перенесення в натуру проектних точок Л, В і С (рис. 46) у то-
137
чці £>, розпізнаній на місцевості, буде встановлена мензула, зорієнтована по лініях Г)Е і ИЕ. Відклавши за допомогою оптичного віддале-міра відрізки РЛ, £>В і РС, будують одержані точки А, В і С. Результати підготовки даних для перенесення проекту в натуру мензулою відображають на розбивному кресленні.
З появою сучасної вимірювальної техніки, графічний спосіб перенесення проекту в натуру має обмежене застосування.
Рис. 46. Перенесення проекту в натуру мензулою
5.2.4. Перенесення проектів у натуру за матеріалами аерофотознімання
Якщо проектування ділянок виконано аналітичним способом, то вибір способу перенесення проекту в натуру не залежить від виду знімання, після проведення якого отримують плановий матеріал. Коли ж проектування виконувалося механічним (графомеханічним) і графічним способами, то при перенесенні проекту в натуру опорними часто можуть бути точки і контури, які легко розпізнаються на місцевості.
Тому матеріали аерофотознімання мають великі переваги над планами наземних знімань, вони насичені зображенням дрібних об’єктів місцевості, дають змогу значно зменшити кількість вимірювань приладами при перенесенні проекту в натуру і застосовувати їх лише для вимірювань коротких відстаней.
Максимальне скорочення кількості вимірювань і зменшення довжин відрізків досягається правильним читанням аерознімків і вибором опорних найближчих точок, розпізнавання яких на місцевості не підлягає сумніву. Досвід свідчить про те, що найкращим фотоматері-
148
території з вершинами ярів, лощин, улоговин, якщо при цьому відсутні гідротехнічні споруди для відведення потоків води. Проектування полів, розташованих на схилових землях, часто ускладнюється. Труднощі виникають при обробітку ґрунтів упоперек схилу, різко зростають витрати на пальне і амортизацію сільськогосподарської техніки, збільшуються витрати на холості повороти, тому контурний обробіток ґрунтів при цьому стає недоцільним.
Проектування і перенесення елементів упорядкування території комплексу протиерозійних заходів виконується методами і способами, розглянуте в наступному розділі.
5.4.2, Особливості перенесення у натуру проектів землеустрою з контурно-меліоративною організацією території
В умовах складного рельєфу, коли проектується контурно-меліоративна організація території, межі полів, робочих ділянок, елементи протиерозійних гідротехнічних споруд розміщують паралельно горизонталям або з допустимими відхиленнями від їх напряму (розділ 4.3). Якщо межі є прямолінійними елементами, то перенесення в натуру виконують одним із раніше описаних способів .
Якщо ж проектні межі є криволінійними елементами, то для перенесення їх у натуру необхідна більш складна підготовка. Це обумовлено тим, що криволінійні елементи впорядкування території можуть мати постійний радіус (елементарно-кругові), являти собою кругові криві, спряжені з прямолінійними відрізками (прямолінійно-кругові), спряжені кругові криві різних радіусів у поєднанні з прямолінійними елементами або без них (спряжено-кругові).
Таким чином, в умовах контурно-меліоративної організації території кожний елемент проекту має складну конфігурацію, яка може бути описана конкретними параметрами: центрами кругових кривих, радіусами дуг, довжиною хорд, точками спряження, довжиною прямолінійних відрізків (розділ 4.3.). Ці параметри повинні фіксуватися при проектуванні та відображатися на розбивних кресленнях для перенесення проекту в натуру, що забезпечить відповідність запроектованих елементів фактичним на місцевості.
Для в натуру контурних лінійних елементів, які визначають межі полів, робочих ділянок, елементів протиерозійних гідротехнічних споруд, виконують графічні побудови і вимірювання на проектному плані, розраховують необхідні лінійні та кутові величини, складають
149
і оформляють розбивне креслення.
Перенесення в натуру елементарно-кругової кривої ВС можна виконати способом перпендикулярів (рис. 52). Для цього вимірами від точок А і Г) знаходять початок і кінець кривої ВС\ проводять хорду кругової кривої (магістральну лінію), на якій через певні проміжки (30-50 м) будують перпендикуляри. Відстані до основ перпендикулярів і довжини перпендикулярів вимірюють за допомогою вимірника і масштабної лінійки.
Для підвищення точності при перенесенні проекту в натуру розрахунок перпендикулярів можна виконати одним з аналітичних способів. Якщо відомі радіус елементарної кругової іфивої, відстань між перпендикулярами (крок), протяжність заміряної хорди, яка сполучає кінці кругової кривої, довжини перпендикулярів можна обчислити за математичною залежністю:
Л = К - л/к2 - І? - [ " 1Н 8П3
де - довжина перпендикулярів, м; К - радіус кругової кривої, м;
Ь - довжина півхорди, м; а - відстань між перпендикулярами (крок), м.
Рис. 52. Схема до підготовки даних графічним способом для перенесення в натуру кругової кривої способом перпендикулярів
Розрахунок довжин перпендикулярів кругової кривої при постійній відстані (а) за наведеною вище формулою виконано за допомогою системи МаіЬСАО. Для цього вводяться відповідні математичні формули та виконуються розрахунки.
138
алом для розпізнавання контурних точок, які використовуються як опорні, є недешифровані контактні відбитки, оскільки процес збільшення чи трансформування аерознімків, а також репродуціювання мозаїчних фотопланів завжди знижує різкість зображення, особливо дрібних об’єктів місцевості. Нанесенням дешифрувальних знаків закриваються деталі аерознімка і зменшується можливість використання як опорних значної кількості контурних точок. Тому при проектуванні і особливо при перенесенні проекту в натуру, крім дешифрованих аерофотоматеріалів, на яких виконується проектування, доцільно мати недешифровані контактні відбитки, за допомогою яких легко розпізнають велику кількість дрібних об’єктів місцевості. За допомогою цих об’єктів зручно переносити в натуру ділянки, які не потребують дотримання взаємної паралельності і перпендикулярності сторін.
Інколи проектна точка може співпадати з контурною точкою, яка добре розпізнається на плані, тому немає потреби у вимірюваннях на місцевості. Коли положення проектної точки С на лінії контуру АВ визначається шляхом вимірювання відстаней АС або ВС (рис.47), при використанні матеріалів аерофотознімання застосовують інші способи, які дозволяють зменшити довжини промірів, необхідних для перенесення проектних точок у натуру [4].
Наприклад, отримання проектної точки С за віддаленими точками А і В, через різномасштабність окремих частин аерознімка (особливо, коли він є нетрансформованим ) може призвести до великих похибок вимірювання ліній АС і ВС на аерознімку. У цих випадках результат буде точнішим, якщо скористатися контурною точкою Е (рис. 47), розміщеною поблизу від проектної точки С. Для цього слід опустити із точки Е перпендикуляр на лінію АВ і від його основи виміряти взяту7 з аерознімка відстань ОС для отримання проектної точки С на місцевості.
Для зменшення довжин відрізків користуються перетином прямих ліній. При цьому ураховують, що точка перетину на аерознімку, незалежно від спотворення аерознімка через його нахил, точно співпадає з точкою перетину цих же прямих на місцевості (якщо спотворення через рельєф незначні). Тому при перенесенні в натуру проектної точки К находять поблизу від неї на місцевості положення точки X на перетині ліній АР і В1У. Від точки X відміряють відрізок ХЬ і по перпендикуляру ЬК у точці Ь знаходять положення точки К. Для контролю всі лінії (сторони ділянки між проектними точками вимірюють
139
на місцевості, результати вимірювань записують на аерознімку або розбивному кресленні і порівнюють з відповідними лініями на аерознімку.
Однак таке незалежне отримання на місцевості кожної проектної точки межі ділянки може викликати значну взаємну непаралельність сторін ділянки, що характеризується граничною похибкою, яка розраховується за формулою: Да « 0,1 • 34387 8 = 344 / 8, де 8 - середня довжина сторони ділянки на плані, см.
У випадках, коли необхідна паралельність довгих сторін ділянок, вищезазначеним способом визначають лише основні точки проекту, відносно яких отримують усі інші точки. При цьому на місцевості дещо зміститься вся система меж, але взаємне розміщення їх буде отримане з достатньою точністю.
При такому способі перенесення проекту в натуру як опорні, крім контурних точок, часто використовують прямі лінії меж контурів угідь, доріг, лісосмуг, канав тощо, які розпізнаються на аерофотома-теріалах.
Рис. 47. Перенесення в натуру проектних точок за матеріалами аерофот ознімання
Для підвищення точності при проведенні підготовчих робіт, проектування і перенесенні проекту в натуру використовують закріплені на місцевості опознаки.
Точність перенесення проекту в натуру за аерофотоматеріалами приблизно така ж, як і за планами наземних знімань.
150
і:= 1,2.32
а. := 0 і
а. . :=а. - 20
р-і ।
1.1=310
Н:=700
ол 9.7
ЇМ 26Л зз,б 40.2 46.1
ВОЛ В3.7
6М ви 70.6 71.7 72.3 72.3 71,7 70Л В 8.0 66.6 6X7 60.2 56.1 51.4 46.1 40.2 33.6 2ІЗ 18.4
91 ОЛ
Тис. 55. Розрахунокдовжин перпендикулярів кругової кривої
151
Наприклад, при перенесенні в натуру кругової кривої способом перпендикулярів при К. = 700 м, Ь = 310 м , а = 20 м перпендикуляри мають такі значення (рис. 53).
Для зменшення довжин перпендикулярів і полегшення їх відкладання на місцевості кругову криву можна поділити йа дві елементарні рівні криві (рис. 54). Щоб не завантажувати креслення, горизонталі на рис. 54-56 не показані. Значення стяжної хорди елементарних кривих визначають за формулою:
X = у]ь2 + (к - <Я2 - £2 )* .
Розрахунок довжин перпендикулярів наведено на рис. 54. У наведеному прикладі довжина стяжної хорди одержаних елементарних кривих (х) дорівнює 318,34 м.
Номери точок Відстань до перпендикуляра, м Значення перпендикуляра, м
1 40,0 8Д
2 80,0 13,8
3 120,0 17,2
4 160,0 18,3
5 200,0 17,1
6 240,0 1.3,7
7 280,0 7,8
О (контроль) 318,34
Рис. 54. Схема до підготовки даних для перенесення в натуру криволінійних елементів способом перпендикулярів (з поділом на елементарні криві)
Одержані у наведеному прикладі перпендикуляри мають значно меншу довжину, ніж раніше, і їх зручно відкладати на місцевості за допомогою 20-метрової мірної стрічки або рулетки.
Кут, утворений елементарними хордами, також розраховують аналітично:
а=2агс8Іп — = 153°42'.8
X
140
5.3. Складання розбивного креслення для перенесення проекту у натуру
Підготовка геодезичних даних для перенесення проекту в натуру завершується складанням розбивного креслення, яке може бути виконане на одному з примірників або копії проектного плану. Розбивне креслення рекомендується складати не на весь проект, а на окремі його частини для перенесення в натуру протягом двох-дрьох днів.
Розбивне креслення складають у такій послідовності:
а) наносять на копію проектного плану додаткові побудови і геодезичні дані, необхідні для перенесення проекту в натуру;
б) розробляють і наносять маршрути руху для перенесення проекту; в) оформляють розбивне креслення.
Контури існуючої ситуації, умовні знаки, а також геодезичні дані, які належать до існуючої геодезичної опори, викреслюють чорним кольором, а проектні межі полів і ділянок, які необхідно перенести в натуру, показують червоним кольором. Таким же кольором позначають номери полів і ділянок, а їх площі при цьому не вказують.
На проектний план або виготовлену копію проектного плану переносять усі побудови, виконані при підготовці даних, а також довжини ліній і значення кутів, необхідні для перенесення проекту в натуру. Побудовані допоміжні магістральні лінії, перпендикуляри, лінії теодолітних і мензульних ходів викреслюють синім (фіолетовим) кольором. Таким же кольором позначають геодезичні дані, що належать до них. Довжину ліній вказують уздовж відрізків, а значення кутів -біля точок, в яких вони будуть побудовані.
На розбивне креслення для перенесення проекту в натуру мензулою приблизно наносять точки стояння мензули, показуючи стрілками напрямки на точки, за якими вони будуть визначатися. Розроблюють і наносять на креслення маршрути руху для перенесення проекту в натуру. При цьому кожний маршрут розраховують не більше ніж на один робочий день, щоб усі елементи проекту були перенесені в натуру за короткий період, при мінімальній кількості переїздів і переходів.
До маршрутів руху включають також усі додаткові побудови, проектні теодолітні та мензульні ходи, перехідні точки і т. ін. Маршрути руху повинні починатися і закінчуватися поблизу населених пунктів та польових станів. Напрям маршрутів (стрілки), а також місця встановлення віх (прапорці) показують на розбивному кресленні чер
141
воним кольором.
Усі виміри, які потрібно відкладати при перенесенні проекту в натуру, виписують червоним кольором за напрямом маршруту. Причому виміри уздовж прямих ліній підписують біля проектних точок зростаючим підсумком від початку поворотної (опорної) точки до кінця прямої в напрямі руху вимірювального приладу. Надписи роблять біля проектної лінії (уздовж неї), до якої вони належать, так, щоб було зручніше їх читати, орієнтуючи креслення в напрямі руху. Довжину відрізків між межами ділянок (проектними точками) підписують уздовж цих відрізків - з боку ділянок, до яких вони належать. Якщо напрям проектних відрізків заданий кутами, біля відповідних проектних точок виписують їх значення. На розбивному кресленні не показують довжини відрізків, у тому числі і проектних ліній, які не будуть вимірюватися (відкладатися) на місцевості під час перенесення проекту в натуру.
Ширину польових шляхів, лісосмуг та інших проектних лінійних об’єктів, що підлягають перенесенню в натуру, підписують уздовж цих об’єктів. Місця встановлення стовпів (межових знаків) на кресленні позначають кружками червоного кольору.
У верхній частині креслення або в штампі пишуть його назву, а на вільних місцях розміщують умовні позначення^ опис маршрутів, де вказують номери точок, які входять в окремі маршрути. Вказують румби і довжини ліній між точками зовнішньої межі і точками проектних теодолітних ходів. У правому нижньому куті розміщують штамп, де вказують прізвище та ініціали виконавця роботи, а також особи, яка перевірила креслення.
Після складання та оформлення розбивного креслення необхідно намітити порядок виконання польових робіт щодо перенесення проекту в натуру, виконати розрахунок потреби в інструментах, матеріалах, транспорті, спеціалістах і підсобних робітниках.
Розбивне креслення є важливим технічним документом і додається до технічного звіту про перенесення проекту в натуру. Приклад оформлення фрагмента розбивного креслення наведений на рис.48.
Коли перенесення проекту в натуру передбачається із застосуванням електронного тахеометра, на розбивному кресленні, крім зазначеного вище, наводять каталог координат вихідних і проектних точок, показують місця встановлення приладу та напрямки на точки, які передбачаються перенести в натуру з відповідних станцій. Вихідні точки включають у маршрути руху.
152
Кути а і Р між напрямами стяжних хорд ВС і ВО необхідно показати на розбивному кресленні для їх подальшої побудови на місцевості при перенесенні проекту в натуру.
Кут р буде дорівнювати: — -у = 76°51 ,4-63°42',8 = 13°08',6;
І
де /=агс со§ —; (у даному прикладі у = 63°42',8). к
Усі отримані в процесі аналітичної підготовки дані (довжини перпендикулярів, елементарні хорди, горизонтальні кути) слід проконтролювати графічно за допомогою вимірника, масштабної лінійки, геодезичного транспортира з метою виявлення грубих помилок і нанести на розбивне креслення відповідно до висвітлених раніше вимог щодо його оформлення. Перш за все необхідно передбачити знаходження точок В і С вимірами від точок А і І) (рис. 54). У точці В відносно лінії ВС передбачається побудова кута Р з подальшою розбивкою кривої ВО. Побудувавши в точці О кут а, передбачається розбивка другої елементарної дуги ОС.
При коніурно-меліоративній організації території на схилах часто проектують систему паралельних криволінійних елементів. У цьому випадку необхідно передбачити (при підготовці даних - на проектному плані, а при перенесенні проекту - на місцевості) побудову опорної сітки (базисної основи), відносно точок і ліній якої будуть перенесені в натуру контурні елементи впорядкування території.
Для перенесення в натуру паралельних елементарно-кругових ліній АВ і С£> (рис. 55) проводять пряму АВ і паралельну їй лінію С"£>', яка перетинає дугу С£) якомога ближче до проектних точок С і О. Через точки К і Ь , які знаходяться на середині ліній АВ і С2У, проводять пряму, яка є перпендикуляром до них. Умову перпендикулярності перевіряють за допомогою геодезичного транспортира.
Для перенесення проекту в натуру необхідно знайти на місцевості точку А/вимірами від точок Е ,Е і побудувати кут а.
У напрямі лінії МК, заданому кутом а, намічають відкладення ліній МЦ ЬК і знаходження точок Ь і К, в яких будуть побудовані прямі кути. Перпендикулярно до лінії МК (з метою одержання проектних точок А, В, С, Г>) відкладають відрізки КА, КВ, ЬС і Ддя добудови на місцевості кругових кривих АВ і СТУ необхідно виміряти перпендикуляри графічно на плані через певну відстань (крок) або виконати їх розрахунок за раніше наведеними формулами.
153
Рис. 55. Побудова базисної основи для перенесення проекту в натуру
Розрахунки для розбивки кругових кривих і перенесення проекту в натуру при контурно-меліоративній організації території можна виконати й іншими способами (прямокутних координат, продовжених хорд). Результати підготовки даних для перенесення проекту в натуру відображають на розбивному кресленні.
Перенесення в натуру криволінійних елементів упорядкування території, якщо їх розміщують паралельно горизонталям, можна виконати за допомогою нівеліра. Для перенесення в натуру криволінійної межі (рис. 52) виміром від точки А знаходять положення точки В, установлюють нівелір на відстані не більше 150м від цієї точки і беруть відлік на встановленій на ній рейці. Рейка буде переміщуватися в напрямі точки С приблизно по межі, яку переносять у натуру, і через 30-50 м точки закріплюють кілками. Відлік по рейці в цих точках повинен відповідати відліку в точці В. При відстанях від нівеліра до рейки понад 150 м потрібно брати зв’язувальні точки і продовжувати перенесення межі, поки не буде отримано місцеположення точки С.
Положення точки С одержують і виміром від контурної точки І), що буде контролем правильного виконання робіт із перенесення проекту в натуру.
На розбивнрму кресленні вказують довжини АВ і СО , за допомогою яких одержують точки В і С, а уздовж криволінійного елемента пишуть "нівелірний хід".
142
Рис. 48. Розбивне креслення для перенесення проекту в натуру (фрагмент): - напрями маршрутів; ---------- ----- - проектний теодолітний хід;
місця встановлення віх позначені прапорцями;
маршрути 10-11-14-3-2-1-22-10; 10-С-21-22-10; А-11-Е-Е
143
5 4. ГЕОДЕЗИЧНІ РОБОТИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ КОМПЛЕКСУ ПРОТИЕРОЗІЙНИХ ЗАХОДІВ І РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ
5.4.1. Умови проектування
Одним із завдань проектів землеустрою щодо організації території агроформувань є розробка комплексу заходів, спрямованих на захист ґрунтів від водної і вітрової ерозії. Цей комплекс включає організаційно-господарські, агротехнічні, лісомеліоративні та гідротехнічні заходи, які здійснюються погоджено з організацією виробництва і територією всіх угідь господарства.
Комплекс протиерозійних заходів повинен забезпечити ефективне снігозатримання і регулювання поверхневого стоку, збільшення запасів вологи і зменшення змиву ґрунтів, припинення утворення нових і зростання існуючих ярів, підвищення родючості ґрунтів.
До організаційно-господарських заходів відносять, зокрема, проектування системи сівозмін, поліпшення угідь та ін. У подальшому при упорядкуванні території сівозмін розміщують поля, робочі ділянки, лісосмуги, польові шляхи.
Проведення агротехнічних заходів тісно пов’язане із застосуванням контурного землеробства (контурною організацією території або системою контурно-меліоративного землеробства). Агротехнічні заходи здійснюють у межах агротехнічно однорідних полів і робочих ділянок.
Лісомеліоративні заходи передбачають проектування захисних лісових смуг у сівозмінах, залісення пісків, ярів, балок, лісопосадки біля берегів річок, ставків, водосховищ, доріг. По межах полів і робочих ділянок сівозмін, як правило, проектують лісосмуги у вигляді лінійних рубежів; водорегулюючі, прибалкові тощо.
Агротехнічні і лісомеліоративні заходи ефективні на схилах невеликої стрімкості, а на крутіших і довших схилах проектують гідротехнічні протиерозійні споруди лінійного типу.
Гідротехнічні заходи полягають у спорудженні валів, валів-терас, каналів, канав і колекторів, гребель, ставків і запруд, перепадів, водо-відних корит тощо.
Елементи комплексу протиерозійних заходів спочатку розміщують на проектному плані землеустрою, а потім деталізують при розробці робочих проектів на основі спеціальних обстежень та інженерно-економічних розрахунків з подальшим перенесенням їх у натуру.
Об’єкти інженерного облаштування території розташовуються на
154
Перенесення в натуру криволінійних меж можна виконати за допомогою електронного тахеометра, для чого необхідно мати координати точок на круговій кривій. Наприклад, коли відомі координати двох точок М ( хі; у2) і N ( У2), довжина хорди ММ=1 і радіус кола
К, то можна знайти координати будь-якої точки дуги ЛЖ через переміщення а по хорді ММ (рис. 56).*
Рис. 56. Схема до визначення координат будь-якої точки кругової кривої
Координати кожної точки кругової дуги (кривої) і кола задовольняють рівняння кола:
(х-хс)2 + (у-уе)2=К2,
де X, у - поточні координати;
> У в “ координати центра кола.
Для спрощення розрахунків введемо нову систему координат Х'ОТ' у якій точка М (х7; у7) співпадає з точкою О1 (початком нової системи координат). У цій системі матимемо: М(0; 0); N (х2; у2), де Х2 = Х2-ХГ, У2 =У2-У1-
* - Формули для визначення координат та приклад їх обчислення підготовлені за участю старшого викладача Н.О. Онищенко
155
Пряма МN утворює з віссю ОТ кут а, для якого правильні такі / / / /
• • X, X, . х, . у,
співвідношення: ^а=-у; а=агсі$~ та 8іпа=— і соза= —.
у2 у2 І І
Переміщення а в точку А по хорді МН задає координати цій точки:
хЛ = Дх; ул=Ду.
Із ДМ4С отримаємо: Ах = а §іп а ; Ду = асоза
А у2 . кґ х' у'
Ду = а — і маємо координати точки .
/ у
Для точки К'. Ук=УА-а^.
~ > Х2 ♦
або Дх = ау- і
Абсцису точки К (л*) знайдемо із рівняння кола, на якому вона
лежить:
(х-хе)2+(«у-Уе)2 =
Підставивши значення а, І, В, хе; уе; у2, отримаємо квадратне рівняння:
х2 -2хех + х2 +(«у-Уе)2 -Я2 =0.
Корені даного рівняння знайдемо за формулою:
хх,2 = , в = _2Ха.А = 1;С = -Н2+х2.
2а І
Для значень х є обмеження: 0<х<х2. Для значень у обмеження
таке: 0 < у < У2, оскільки точка К належить дузі М№
У формулі використано координати центра кола х2,ус які можна обчислити.
Точкою В поділемо дугу іїЖ навпіл (МВ = ВАГ), координати її будуть:
Х2 • У 2
Л» =— 1 у» = —.
в 2 2
Відрізки М() і N(2 є радіусами кола, тому М(2 = N<2 і відповідно л/с>2 = ^.
Запишемо в координатній формі:
(хс-хм)2 + (ус -ум)2 =(хе-хя)2 +(ус -У„)2.
Для даної задачі х^ + у2в =(хс -х'г)2 +(.уе-у'2)2;
144
схилових землях і в умовах розчленованого рельєфу вимагають підвищеної Точності зображення ситуації та рельєфу на крупномасшта-бній топографічній основі.
Підвищена точність зображення об’єктів знімання на плані часто потрібна для забезпечення паралельності довгих сторін ділянок і їх ширини, кратній ширині захвату машинно-тракторних агрегатів.
При виборі масштабу проектного плану керуються точністю плану, який отримують у тому чи іншому масштабі. При цьому звертають увагу на точність знімання наземних і підземних ліній електропередач і зв’язку, доріг та ін.
Підвищена точність зображення рельєфу горизонталями потрібна також для забезпечення точності визначення ухилів, у межах яких проектують ділянки або лінійні гідротехнічні споруди.
Плановою основою для розробки комплексу протиерозійних заходів є, як правило, план в масштабі 1:10000 із зображенням рельєфу. Для складання робочих проектів виконують тахеометричні знімання в масштабі 1:2000 - 1:5000 із висотою перетину рельєфу горизонталями через 1-2 м. При схилах крутістю 8-10° масштаб знімання збільшують до 1:1000, а висоту перетину рельєфу приймають 0,5-1,0 м.
При розчленованій території, складному рельєфі, строкатості ґрунтів і їх значній еродованості проектують агротехнічно однорідні робочі ділянки, які є постійними територіальними одиницями. У подальшому7 з цих ділянок формують поля сівозмін заданої площі. У межах кожної робочої ділянки обробіток ґрунту проводиться в певному напрямі з урахуванням рельєфу.
Робочі ділянки залежно від конкретних природних умов проектують різної конфігурації. На однорідних схилах крутістю до 4° їх проектують прямокутної форми з розміщенням довгих сторін уздовж горизонталей. При цьому ухил уздовж довгих сторін не повинен перевищувати 1,5-2°, щоб виключити можливість розмиву ґрунтів.
На крутих схилах зі складним рельєфом робочі ділянки довгими сторонами розміщують уздовж горизонталей, щоб забезпечити контурний обробіток ґрунту. У зв’язку з цим контурне землеробство поділяється на прямолінійне та криволінійне. При криволінійному напрямі меж ділянок радіус кривої не допускається менше 60-70 м.
На схилах рідко трапляються крупні масиви земель, на яких горизонталі представлені прямими лініями або круговими кривими з рівними закладаннями і відхиленнями від напряму горизонталей у встановлених межах. Тому за таких умов проектують робочі ділянки, у
145
напрямку меж яких розраховують ухили ліній за горизонталями. Зміна напряму горизонталей визначає недопустимий ухил напряму руху тракторного агрегату, перевитрати пального, розмив грунту тощо.
Ухили місцевості розраховують за горизонталями плану, переважно масштабу 1:10000, висотою перетину рельєфу горизонталями через 2-2,5 м, з використанням формул, палеток або номограм. При зміні напряму горизонталей, представлених у вигляді кругових кривих, зміниться значення ухилу. При проектуванні меж ділянок визначають робочий ухил, який повинен подолати тракторний агрегат.
На подолання підйому невиробничі витрати тягової потужності машинно-тракторного агрегату значно зростають, витрати пального також збільщуються.
При значній крутості земельного масиву, у ме^сах якого виконується проектування, для виключення можливості розмиву ґрунту зменшують довжину робочої ділянки поля або розміщують нову з іншим напрямом довгих сторін (криволінійні межі).
При криволінійних межах ділянок не завжди є можливість запроектувати протилежні їх сторони, паралельними горизонталям. У цьому випадку застосовують контурно-смугову організацію території, при якій обробіток проводять уздовж горизонталей по смугах, які чергуються із покритими рослинністю смугами - лісосмугами або багаторічними травами (рис. 49).
Рис. 49. Контурно-смугова організація території
Наприклад, ширина оброблюваної смуги ріллі з ухилом 0,05 на сірих ґрунтах паропросапних сівозмін допускається до 40 м, зернових - 80 м, а на чорноземах вона може бути збільшена удвічі. Ширина
156
+ Уе = х2 - 2х'х0 + х'2 + у2е - 2у'уе + у'2.
Після перетворень отримаємо рівняння прямої В(2: /2 , г2 і х2 + у2 х2
Підставивши дані, отримуємо квадратне рівняння, корені якого є абсцисою центра кола хй. За значеннями знайдемо з рівняння прямої В0 ординату Уй.
Повернемося до точки К, значення координат якої обчислено в новій системі координат. Щоб знайти координати в заданій системі, виконаємо розрахунки: хк = х+ х1 і ук = у + ух.
Приклад:
Дано: координати точок М (12434; 9260) і N (12748; 9749);
радіус /?= 495 м; переміщення по хорді а = 170 м; довжина хорди І = 581 м. Необхідно визначити координати точки К.
Розв'язок.
1. Запишемо координати точок М і N у новій системі координат, початок якої розміщуємо в точці М: 2И(0; 0); N(314,489); В(157; 244,5)
Щоб знайти абсцису точки (), запишемо рівняння відстані М() у координатній формі і прирівняємо до Я:
х2е + Уе = Я2, або х2 + (^-^ 2у2 (х'2 + у'22)х2 и2 ----------------л-----л - к
Уі
г\ (< + Уг2)^г,
Уг
2 Х? 2 'й
Уі
=0;
2У\
_ к2 = о.
Уг" У? * 2Уг
2. Знайдемо абсцису центра кола з рівняння
2 3142 + 4892 314 х2 лпв2
х2 +(---------------х0)2 = 495 ;
с 2-489 • 489 6 1,4 їх2 - 442хй +119239 - 245025 = 0;
/2 /2 /
г2 . (Х2 Т ----І у \2-К2.
а ( гу; с)
х2 + (345,31 - 0,64хе У = 4952;
1,41х2 -442хй -125786 = 0 ;
£> = 195364 + 709433,04 = (951,2)2;
442 - 951,2 - і
Хп =-----------= — 1оО,0 ,
а 2,82
х2і о - не підходить;
у2 = 345,31 - 0,64(-180,6) = 460,9;
157
£(-180,6; 460,9) - у новій системі координат.
3. Знаходимо координати точки К:
у. = у, = а = — • 489 = 143,0
/к /л /581
Абсцису центра кола визначаємо з рівняння, використовуючи отримані значення:
(х +180,б)2 + (143 - 460,9)2 = 4952;
х2 + 361,2х + 32616,36 +101060,41 - 245025 = 0;
л2+361,2л-111348,23 = 0’,
й = 130465,44 + 445392,92 = (758,9)2;
.,.-361^758,9^
2
х2 <0 - не підходить.
Таким чином, отримали координати точки К (198,9; 143,0) у новій системі координат. Координати точки К на круговій кривій у заданій системі» координат
Хк = 12434Д + 198,9^ 12632,9 м;
Ук= 9260,0 + 143,0 = 9403,0 м.
Аналогічно наведеним вище розрахункам визначені координати інших точок на круговій кривій у заданій системі координат (крок становить 85 м): точка 1 (12559,05; 9331,54); 2 (співпадає з точкою К - 12632,9; 9403,0); 3(12682,80; 9474,62); 4 (12716,70; 9546,15); 5 (12737,50; 9617,70); точка 6 (12747,40; 9689,24).
Для полегшення виконання розрахунків з визначення координат центра кола і будь-якої точки на круговій кривій потрібно використовувати відповідні програми.
146
смуги повинна бути кратною ширині захвату машинно-тракторних агрегатів. Така організація території забезпечує регулювання поверхневого стоку і паралельність довгих сторін оброблюваних смуг. Межі смуг обробітку переносять у натуру різними способами, у тому числі і за допомогою нівеліра.
При складному розчленованому рельєфі застосовують прямолінійне контурне землеробство. У цьому випадку межі ділянок являють собою ламані лінії із значними, але допустимими відхиленнями від напряму горизонталей, суміщені з водореіулюючими лінійними рубежами у вигляді водовідвідних кюветів, польових шляхів, валів-терас, улоговин та інших елементів. При цьому вважають, що до розташування меж лінійних елементів у напрямку горизонталей можна віднести ті, які відхиляються від них на кут до 10-20°. Розташування цих елементів під кутом 20-50° до горизонталей є небезпечним у протиерозійному відношенні.
Умовні позначення
- траси нівелірно-теодолітних ходів (межі робочих ділянок)
- напрямок обробітку
Рис. 50. Прямолінійна контурна організація території
На рис. 50. показані траси нівелірно-теодолітних ходів, що прокладаються по всіх межах таких ділянок для перевірки допустимості ухилів у напрямі руху тракторних агрегатів і паралельності довгих сторін ділянок. Причому проектування їх починають зазвичай з нижніх меж ділянок, що знаходяться посередині схилу, і залежно від них розміщують паралельні межі інших ділянок.
В умовах високої ерозійної небезпеки, коли агроприйомами і контурно-смуговою організацією території не вдається запобігти поверх-
147
невому стоку, проектують контурно-меліоративну організацію території (рис.51), яка передбачає, зокрема, створення системи гідротехнічних споруд для безпечного затримання або відведення надмірного стоку. Контурно-меліоративна організація території складається З постійних закріплених на місцевості смуг-контурів, водозатримую-чих валів, валів-канав, водонаправляючих валів-улоговин, суміщених зі шляховою мережею, лісосмугами, межами полів і робочих ділянок. Крім того, посередині смуг-контурів можуть створюватися пологі улоговини - перерозподілювачі стоку.
- стокорегулюючі лісосмуги (проектні)
- постійне залуження
- залужені водотоки
- напрямок обробітку
- лісосмуги та польові шляхи (існуючі)
Рис. 51. Контурно-меліоративна організація території
На складних схилах із вираженим рельєфом проектування ділянок починають від гідрографічної мережі у напрямі горизонталей, а вище розташовані межі проектують паралельно нижнім. При цьому перетини горизонталей з межею у верхній частині схилів при невеликій їх крутості не мають істотного впливу на розвиток ерозії ґрунтів.
Для застосування контурного землеробства є відповідні обмеження. Неприпустимим є поєднання лінійних елементів упорядкування
158
5.4.3, Складання і перенесення у натуру проектів терасування схилових земель
При складному рельєфі місцевості, а отже, і конфігурації полів, значно ускладнюється вибір правильного і раціонального напрямку руху машинно-тракторних агрегатів упоперек схилу, як цього вимагає сучасна протиерозійна агротехніка. Найбільш сприятливих умов роботи агрегатів можна досягти шляхом будівництва паралельних терас, переважно прямолінійних, у напрямі горизонталей.
Залежно від крутості схилів і призначення тераси будують двох видів: вали-тераси (гребеневі) в районах з недостатнім зволоженням на схилах від 2 до 8° і ступінчаті тераси на гірських схилах і схилах яружно-балкових систем крутістю більше 8°. У районах зрошуваного землеробства на крутих схилах будують тераси-канави.
Терасування схилів проводять на основі спеціального робочого проекту, що складається на топографічному плані масштабу 1:2000 із висотою перетину рельєфу горизонталями через 1 м. Для ділянок площею до 15-20 га топографічне знімання проводять у масштабі 1:1000. Вали-тераси - це земляні споруди, які тривалий час надійно захищають ґрунти від змивів, а разом із залуженням максимально затримують стік і безпечно відводять його з нереіульованої частини. Такі вали зменшують стікання талих і зливових вод, винесення поживних речовин з ґрунту, припиняють зростання ярів і забруднення водойм добривами, гербіцидами і отрутохімікатами.
Висока стокорегулююча ґрунтозахисна і водозахисна ефективність валів-терас на ріллі залежить від природно-кліматичних умов зони розміщення. Ці вали можуть бути рубежами при контурному землеробстві.
На земельних ділянках з наявними ярами, вершини яких підходять до ріллі і руйнують її, спорудження валів-терас дозволяє також скоротити або відмовитися від облаштування спеціальних дорогих ярозакріплюючих головних і донних споруд.
Поєднання водорегулюючих лісових смуг з валами-терасами дозволяє зменшити кількість і ширину цих смуг, змістити межі прибалкових лісових насаджень униз по схилу, збільшивши таким чином площі для сільськогосподарського використання. За повздовжнім профілем вали-тераси можуть бути горизонтальними і похилими. На ділянках з ухилами 4-5° застосовують одночасно горизонтальні і похилі профілі з ухилами, що не перевищують 0,005.
159
Відстань між валами-терасами залежить від крутості схилу, характеру ґрунтового покриву і коливається від ЗО до 120 м, кратній ширині захвату машинно-тракторних агрегатів,
У місцях зміни висоти гребеня валу, а також на терасах, що мають велику довжину з однаковою висотою гребеня, передбачається облаштування перемичок за типом відкритих шпор водозатримуючо-го валу.
На ділянках зі значною лощинністю і відхиленням осьових ліній валів від горизонталей, вали-тераси проектують із змінною висотою з метою зменшення об’єму земляних робіт, збереження паралельності і прямолінійності осей терас.
Висота гребеня валів-терас становить не більше 1 м, включаючи запас до нормального підпірного рівня ставочка, а величина закладання схилів - до т = 6, що дозволяє виконувати всі роботи за допомогою будівельних машин, а також обробляти смугу між осями терас, включаючи відкоси валу.
Перенесення в натуру проекту валів-терас починають з нівелювання і закріплення кілками базисних ліній, розташованих за напрямом горизонталей, які опираються на пункти геодезичного знімального обґрунтування. Відносно базисних ліній, методом прямокутних координат, визначають положення осі валу-тераси, кутів повороту і перемичок. При цьому за вісь абсцис приймають напрям базисної лінії, а за вісь ординат - перпендикуляр до неї, що забезпечує паралельність осей терас. На місцевості вісь валу проорюють одним проходом плуга і паралельно їй - лінію ставочка, а також межу схилів тераси. Висоту насипу валу і глибину виїмки ставочка беруть з поздовжнього профілю валу-тераси.
Перенесення в натуру проекту терасування схилів може виконуватися в такому ж порядку, як і валів-терас. При цьому базисні лінії опираються на пункти висотно-теодолітних ходів або малої тріангуляції, що створюється як геодезичне обґрунтування при топографічному зніманні території. Проте, ураховуючи складний рельєф місцевості і велику крутість схилів, перенесення проекту в натуру доцільно виконувати полярним способом відносно базисних ліній або пунктів знімального обґрунтування за допомогою електронного тахеометра. При цьому в натуру виносяться межі смуг терас, тобто точки, розміщені на нижніх кінцях берм попередньої і наступної терас. Межі смуг терас проорюють плугом через 10-30 м залежно від складності рельєфу. На проектному плані і розбивному кресленні полярні відстані за
160
писують як горизонтальні прокладення, але на місцевості вимірюють відстані з урахуванням кута нахилу. Ці відстані фіксуються на розбивному кресленні в дужках біля їх горизонтальних прокладень.
У процесі будівництва терас за допомогою нівеліра стежать за поперечними і поздовжніми ухилами полотна терас, а за допомогою мірного приладу - за шириною цього полотна.
Після будівництва терас проводять виконавчі знімання терасування схилів.
ч ні Проектування і перенесення у натуру протиерозійних гідротехнічних споруд
Деякі Протиерозійні гідротехнічні споруди призначені для затриманая Поверхневого стоку вод з водозбору або прибалкової території: водозатримуючі вали, водонаправляючі вали, нагірні канави, розпилювачі стоку, тераси, протиерозійні ставки.
Інші протиерозійні гідротехнічні споруди призначені для безпечного відведення поверхневих вод у гідрографічну мережу. До них відносяться головні споруди захисту7 ярів: водоскиди, бистротоки, перепади, трубчасті водоскиди, консольні і шахтні перепади, донні споруди ярів.
Вибір видів гідротехнічних споруд, що проектуються в загальному комплексі протиерозійних заходів, залежить від конкретних умов, особливостей рельєфу місцевості, ґрунтово-геологічних та інших чинників, що визначають величину стоку з водозбірної площі.
У процесі проектування протиерозійних заходів складається робоча схема, на якій указуються місця розташування і види гідротехнічних споруд, межі та площі водозборів. Схема складається на топографічному плані в масштабі 1:10000 або Г.25000 із зображенням рельєфу горизонталями (рис. 57).
Рис. 57. Розміщення протиерозійних земляних валів
161
В од озотримуючий вал (рис.58а) проектують на схилах крутістю до 6°. Основне його призначення - повне затримання об’єму зливового стоку. Вал являє собою споруду, що складається з валу (насипу) і виїмки-канави. Вал будують трапецієподібної формц (рис. 58 б) з місцевого суглинного ґрунту висотою по осі 1-1,5 м над поверхнею землі, шириною по гребеню 2-2,5 м, у напрямі горизонталей з відхиленням від них по висоті до 0,3 м. Закладання відкосів: сухого ті = 1,0 -1,5; мокрого /п2=1,5-3,0. Під закладанням відкосу розуміють величину, зворотну ухилу, тобто відношення горизонтального прокладення між точками до перевищення між ними. Щоб уникнути переливу або переплескування води через гребінь валу, його роблять горизонтальним.
З метою створення ставочка у виїмці або в кінці валу будують шпори, загинають їх догори на 10-20 м залежно від рельєфу місцевості, сполучаючи з віссю валу під кутом 100-140°. Одну із шпор проектують відкритою з водовідведенням (рис. 58 а), дно якого знаходиться на одній висоті з нормальним підпорним рівнем (НПР), а відмітки гребеня шпор - на одній висоті з гребенем валу.
Для зміцнення основи валу і шпор виконують зрізання ґрунтово-рослинного шару товщиною 0,2-0,3 м (рис. 58 б). Висота порогу водозливу повинна бути нижчою за висоту гребеня валу на 0,35 м. Во-довідведення закріплюють щебенем, утрамбованим у ґрунт. Щебенем закріплюють і гребінь валу, а укоси валів і шпор - посівом багаторічних трав.
Щоб уникнути скидання всього об’єму води із ставочка у разі прориву валу, через кожні 50-100 м влаштовують перемички, при цьому гребені валу, шпор і перемичок повинні мати однакову висоту.
Для відведення води у ставочок водозатримуючого валу передбачають будівництво водовідвідного (водорегулюючого) валу-канави трикутного перерізу, глибиною 0,2-1,2 м, з ухилом дна 0,006, висотою валу 0,5 м і відповідними закладаннями: сухого укосу ть який дорівнює 2, а мокрого т2 - 6.
При необхідності проектують також водовідвідні канали, розраховані на пропуск дощових паводків у яри, дно і схили яких залісені і задерновані. Канали повинні мати широко розпластаний профіль трапецієподібної форми глибиною 1,5-2 м, із закладанням укосів т - 5, ухилами дна - 0,0001-0,015. При цьому передбачається обробка каналів сільськогосподарськими машинами.
162
Ставки і водойми проектують в улоговинах, балках, ярах, на струмках і малих річках шляхом накопичення місцевого стоку, який не вдалося затримати на полях. Води ставків і водойм використовують для зрошування прилеглих до них ділянок, водопостачання, культурно-побутових потреб.
а)
б)
Рис. 58. Водозатримуючий вал: а) план розміщення валу;
б) поперечний профіль.
1 - відкрита шпора; 2-водообведення; 3-лінія ставочка (Н11Р); 4-глуха шпора; 5-гребінь валу; 6-мокрий укіс; 7-сухий укіс; 8-рослинний шар.
Для проектування ставка, водойми використовують план балки або річки і прилеглої до них території в масштабах 1:1000-1:5000 з висотою перетину рельєфу горизонталями через 0,25-1,0 м, план землекористування для визначення водозбірної площі в масштабі 1:5000 із висотою перерізу рельєфу горизонталями через 2 м, дані щодо поверхневого стоку в місці розташування об’єкту будівництва за 15-20 і більше років, а також виконують розрахунок потреби води для різних цілей.
163
Глибина ставка (водойми) повинна бути не менше 5-6 м, щоб уникнути перегріву води, замулювання і заростання ставка, площі затоплення і підтоплення цінних угідь, будівель. Обсяги робіт на спорудження дамби, відстань від населеного пункту до зрошуваної території повинні бути по можливості мінімальними.
Місце спорудження дамби повинне бути найбільш вузьким і глибоким, а ставка - в широкій і розгалуженій балці, щоб забезпечити можливо більший об'єм затриманої води і обладнання водоскидних споруд в обхід греблі.
Проектом будівництва гідротехнічних споруд передбачаються також: донний випуск води, рибо-уловлювач, гідромеханічне устаткування до зимового зберігання, пропуск весняної повені, спорожнення ставка на зиму через донний випуск. Для проектування споруд вузла дамби проводиться топографічне знімання в масштабі 1:500 з висотою перерізу рельєфу горизонталями через 0,5 м.
Бистротоки призначені для відведення поверхневого стоку з протиерозійних рубежів, кюветів і резервних доріг (рис.59). Основні параметри поперечного перетину водовідвідних корит бистротоків установлюються виходячи з мінімальних витрат талих і зливових вод тощо. Дно і укоси засівають багаторічними травами. Кінцеві ділянки бистротоків і частину ярів балкової мережі у місці впадання в неї бистротоків закріплюють кам'яним накиданням товщиною 0,2 м по шару щебеня - 0,1 м.
Перенесення в натуру проекту будівництва водозатримуючого валу проводять відносно реперів і базисних ліній між пунктами знімального обґрунтування шляхом трасування і подальшого розбивання осей валу, шпор і перемичок та технічного нівелювання. Напрям шпор установлюється побудовою проектних кутів теодолітом.
Відносно осей валу, шпор і перемичок, по перпендикуляру до них, переносять у натуру бровки гребенів, лінії підошв мокрого і сухого укосів і межі ставочка за допомогою рулетки згідно з розбивним кресленням. Отримані точки закріплюють кілками з прикопуванням через 5-15 м залежно від звивистості валу.
Аналогічно переносять у натуру водовідвідні вали, канали, розпилювачі стоку і бистротоки.
164
Перенесення в натуру проекту ставка (водойми) починають з визначення положення осі дамби відносно пунктів і реперів геодезичного обгрунтування. Вісь дамби переносять у натуру за допомогою електронного тахеометра, на місцевості визначають і закріплюють усі елементи дамби. . ,, ,
Виположування схилів із засипкою ярів і зарівнюванням промоїн проводять з метою залучення еродованих земель у сільськогосподарське використання або під залісення. ,
Прибалкові схили і береги балок крутістю до 10-15° вирівнюють, якщо яри на схилах розташовані на відстані один від одного не менше 100 м, з водозбірною площею до 20 га, крутістю схилу не більше 6°. При крутості схилів 16-35° виположування для створення поліпшених пасовищ доводять до 15°, при цьому вище зони виположування створюють буферні смуги з багаторічних трав.
Яри глибиною до 5 м засипають повністю, а при глибині 6-10 м -виположують до крутості схилів не більше 10°. Промоїни глибиною 1,5-2 м засипають бульдозером або розорюють плантажним плугом.
Перед початком робіт з вирівнювання яру у верхній його частині передбачається будівництво розпилювача стоку (рис. 60), що поступає з водозбірної площі, Шляхом оранки однокорпусним плантажним плугом смуги шириною 1,5 м на глибину до 0,3 м під кутом 40-50° до напряму потоку. Біля вершин виположених або засипаних ярів проектують водозатримуючі або водовідвідні вали для уникнення повторного розмиву ґрунту. Проектування виположування проводиться на плані масштабу 1:2000 з висотою перетину рельєфу через 0,5 м.
Перенесення в натуру проекту вирівнювання схилів починають з розбивання осей розпилювачів стоку відносно пунктів і реперів геодезичного обґрунтування полярним способом за допомогою електронного тахеометра.
165
Буферні смуги
Рис.60. Виположування яру: а) поперечні профілі яру;
б) план яру, що виположується.
1,2,3 - послідовність операцій з виположування ярів
На місцевості визначають: розміщення меж допустимого підходу сільськогосподарської техніки до бровок ярів; межу прибалкової смуги, де передбачено зрізання ґрунту; поперечні створи по межах робочих ділянок тощо.
Характерні точки розбивання, нульовий і кінцевий пікети прив‘язують до реперів і закріплюють кілками із позначенням на них номеру точки перенесення і товщини зрізання ґрунту, а межі виположування прибалкової смуги проорюють плугом.
166
5.4.5. Складання і перенесення у натуру проектів рекультивації земель
Рекультивація порушених земель являє собою комплекс інженерно-технічних, меліоративних, агротехнічних та інших заходів, що виконуються для відновлення продуктивних сільськогосподарських угідь на порушених землях, а також використання їх для посадки деревної рослинності, будівництва водойм, об’єктів відпочинку, санітарії тощо.
Порушеними називаються землі, на яких у результаті діяльності людини змінилася загальна зовнішність ландшафту - ґрунтовий і рослинний покрив, гідрологічний режим, що негативно впливає на навколишнє середовище.
Об’єктами рекультивації є виїмки кар’єрів, виробки торфу, деформовані поверхні шахтних ділянок, майданчиків ліквідованих підприємств, відвали порід з шахт і кар’єрів, золи електростанцій, шлаку металургійних заводів, резерви і кавальєри уздовж побудованих каналів, доріг, трубопроводів і ділянки земель, які викликали утворення грядкового рельєфу, тріщин та розривів земної поверхні.
Рекультивацію порушених земель поділяють на технічну і біологічну. Технічна рекультивація полягає у плануванні поверхні, вирівнюванні схилів, нанесенні ґрунтового шару або потенційно родючої породи на сплановану поверхню, хімічній меліорації ґрунту, будівництві доріг, меліоративних, гідротехнічних споруд та ін. Біологічна рекультивація являє собою комплекс агротехнічних і фітомеліоратив-них заходів.
Найбільш трудомісткими є роботи з розвалування відвалів розкритих порід, засипки котлованів, вирівнювання відкосів до необхідної тривкості, формування життєпридатного шару, обладнання відведення поверхневого стоку, будівництва доріг, під’їздів та ін.
Вишукувальні роботи. При необхідності проводиться суцільне топографічне знімання в масштабі 1:1000-1:2000 з перетином рельєфу горизонталями через 0,5-1,0 м. Інколи для великих об’єктів виконують знімання в масштабі 1:5000, а для малих - 1:500.
Знімання може бути виконано також нівелюванням по паралельних лініях (магістралях) способом полігонів або по квадратах.
При нівелюванні по паралельних лініях обґрунтуванням для знімання є магістральні лінії. Перпендикулярно до них (інколи під кутом) розбивають поперечники (магістральні лінії). По магістралях і
167
поперечниках через рівні відстані закріплюють точки - розбивають пікетаж. Одночасно з розбивкою пікетажу виконують знімання ситуації. По магістралях прокладають теодолітний хід, а по пікетажу виконують геометричне нівелювання.
При використанні способу полігонів опорою для знімання є зв’язані між собою прокладеним теодолітним ходом по межах полігону магістралі, перпендикулярно до яких розбивають поперечники. Магістралі прокладають по характерних лініях рельєфу (тальвеги, вододіли тощо). По магістралях і поперечниках розбивають через одинакові відстані пікетаж і виконують геометричне нівелювання.
Коли знімання виконується шляхом нівелювання поверхні по квадратах, їх будують за допомогою теодоліта. Сторони квадратів приймають 20-50 м і їх вершини закріплюють кілками. Виконують нівелювання за загальновідомою програмою для цього способу знімання.
При складанні проекту рекультивації земель сільськогосподарського призначення наносять на план контури развалування відвалів і засипки котлованів, вирівнювання відкосів на основі розрахунків глибини зрізання і висоти насипів, підписуючи висоти окремих точок проектної поверхні і позначаючи її проектними горизонталями. Визначають об’єми земляних робіт, указують стрілками або описують транспортування земляних мас з місця зрізання до місця насипів, визначають на проектному плані місця розташування лінійних об’єктів - відводів поверхневого стоку, доріг та ін. (рис.61).
Початком здійснення першого (гірничо-технічного) етапу рекультивації земель є перенесення проекту в натуру, яке полягає в розбивці на місцевості проекту вертикального планування ділянки, який передбачає виконання комплексу земляних робіт.
Коли проект вертикального плану складено з використанням планів знімання по паралельних лініях (профілях), по кожному профілю на місцевості шляхом нівелювання переносяться в натуру проектні відмітки початкової, кінцевої і всіх проміжних точок профілю. Біля кожної точки забивають сторожки (кілки), на яких підписують робочі відмітки (різницю між проектними відмітками і відмітками землі).
При перенесенні ліній із заданими ухилами використовують теодоліти, нівеліри або візірки. Теодоліт чи нівелір установлюють над початковою точкою, а рейку - на кінцевій точці. Один з підйомних гвинтів приладу розміщують уздовж лінії, два інші - перпендикулярно до неї. Візирну вісь труби наводять на відлік по рейці, рівний ви
168
соті приладу, якщо кілки на початку і в кінці лінії встановлені на проектній висоті.
У створі лінії встановлюють необхідну кількість точок, закріплюючи їх кілками, вбитими в землю, на таку висоту, щоб відлік по рейці був постійним і відповідав висоті приладу.
б)
Рис. 6Г. Способи рекультивації ярів: а) повне засипання яру;
б) виположування яру з частковим засипанням
1-гумусовий шар ґрунту до засипання; 2-зрізаний ґрунт; 3-насипний ґрунт; 4-перерозподід гумусового шару ґрунту після виположування яру
Для позначення ліній із заданим ухилом можуть використовуватися візірки - три дерев’яні рейки о динакової довжини Ц00; 140 см) з прибитими до їх верхньої частини горизонтальними планками. Дві візірки встановлюють на початковій і кінцевій точках лінії на проектній висоті. Третю візірку встановлюють послідовно ца проміжних точках, які закріплюють збитими в землю кілками на таку7 висоту , щс>б верхня планка цієї візірки співпадала з лінією, яка проходить через верхні планки візірів, установлених на кінцях ліній. , ;
Коли проектування виконано з використанням плану нівелювання по квадратах, при перенесенні проекту рекультивації у натуру в кожній вершині поруч з кілком, що закріплює цю вершину, вбивають у землю сторожок з підписаною на ньому робочою відміткою.
169
Контрольні питання для самоперевірки та повторення
1. Основні способи перенесення проектів у натуру.
2. Визначення геодезичних даних та перенесення проектів у натуру приладами для лінійних вимірювань.
3. Геодезичні дані, необхідні для перенесення проектів у натуру теодолітом та приладами для лінійних вимірювань.
4. Послідовність визначення геодезичних даних для перенесення проектів у натуру теодолітом та приладом для лінійних вимірювань.
5. Перенесення проектів у натуру за матеріалами аерофотознімання.
6. Підготовка даних для перенесення проектів у натуру мензулою.
7. Послідовність складання розбивного креслення для перенесення проекту в натуру.
8. Проектування комплексу протиерозійних заходів.
9. Види спряжень, що використовуються при проектуванні.
10. Способи перенесення в натуру елементів контурно меліоративної організації території.
11. Способи перенесення в натуру проекту терасування схилів.
12. Протиерозійні гідротехнічні споруди. Проектування і перенесення внатуру.
13. Геодезичні роботи при рекультивації порушених земЬ лі.
170
6. Геодезичні роботи при складанні проектів упорядкування територій населених пунктів
Використання земель населених пунктів здійснюється відповідно до генеральних планів, проектів планування, іншої містобудівної документації, планів земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
Розробляються також і проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів на основі затверджених генеральних планів населених пунктів або можуть розроблятись окремою їх частиною.
Проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів складаються з метою обґрунтування, розробки і подальшої реалізації необхідного обсягу організаційних та інженерно-технічних заходів з освоєння, поліпшення якості земель, їх раціонального використання та охорони, захисту від руйнівних процесів.
Проекти розробляються на певний період та поетапно і визначають:
а) використання земель відповідно до цільового призначення;
б) землі, що знаходяться у власності, користуванні, у тому числі орендовані;
в) організаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо удосконалення структури території, освоєння земель, поліпшення їх якості, рекультивації, консервації;
г) необхідність і обсяги економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель;
ґ) заходи для забезпечення режиму використання земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання, а також відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам внаслідок встановлення цих зон;
д) напрями природоохоронної діяльності [2].
Генеральний план - це документ територіального планування, у якому об’єднані архітектурно-планувальні, транспортні, інженерні, соціальні, виробничі й екологічні аспекти розвитку населеного пункту.
Головним містобудівним документом, на основі якого виконується планування і забудова населених пунктів, а також вирішення всіх питань, пов’язаних з розміщенням мережі культурно-побутового об
171
слуговування і благоустрою території, є проект планування і забудови населеного пункту, який передбачає перспективу розвитку забудови на 15-20 років з виділенням першої черги будівництва на п’ять років.
Цими проектами передбачається розміщення червоних ліній житлової та громадської забудови, об’єктів житлової, виробничої та інших зон (кварталів і ділянок), у межах яких розміщують громадські будівлі, виробничі споруди, вулиці, зелені насадження, присадибні і приквартирні ділянки, господарські будівлі особистих селянських господарств відповідно до санітарно-гігієнічних, архітектурно-будівельних і технічних вимог. Межі об’єктів на проекті повинні бути прямолінійними, паралельними або такими, що перетинаються під заданими кутами, а також кривими лініями відповідних радіусів, мати розміри, обумовлені формою, площами та кількістю ділянок, що входять у них.
Проектування виконують за загальним принципом, що застосовується в землевпорядному проектуванні, тобто від загального до часткового. Спочатку розміщують територію населеного пункту, потім проектують масиви житлової, виробничої та інших зон, у межах яких розміщують менш крупні масиви кварталів, центрів, комплексів з подальшим розміщенням у їх межах окремих земельних ділянок. При цьому повинне бути забезпечене розміщення об’єктів, окремих елементів їх меж відповідно до технічних і геометричних (паралельність, перпендикулярність тощо) умов.
Проектування виконують за загально прийнятими при цьому правилами із застосуванням способів проектування, що були розглянуті у розділі 4. При цьому забезпечують проектний напрям ліній, їх взаємну паралельність і перпендикулярність, розмір площі та лінійні розміри об’єктів. При проектуванні застосовують аналітичний, графоаналітичний та графічний способи проектування.
При використанні земельних ділянок часто виникає необхідність у зміні природного рельєфу. Шляховій та вуличній мережі потрібно надати відповідні поздовжні ухили, перед розміщенням будівель і споруд необхідно вирівняти (спланувати) майданчики. Рельєф території повинен відповідати санітарним, будівельним та архітектурним нормам. Пристосування природного рельєфу місцевості для конкретних цілей експлуатації є завданням вертикального планування як складової частини будь-якого проекту щодо організації використання земель у населених місцях. Основою для вертикального планування
174
Рис. 62. Проектування горизонтальної поверхні
х
У
Рис. 63. Проектування похилої поверхні
8’88
175
По кожній стороні квадрата з різними значеннями робочих відміток були визначені точки нульових робіт, а потім для обох прикладів проведені лінії нульових робіт (рис.62-63).
Лінії нульових робіт є горизонталями з відмітками, що відповідають висоті цих ліній, які умовно поділяють поверхню на частини, де передбачається зняття і насипання земляної маси.
Для обчислення об’ємів насипів Ун і виїмок У в земляних робіт при плануванні горизонтальної поверхні можуть бути застосовані такі формули:
V - р V = р
УН ~ Г1 • УВ Г2
Щ П2
де Р2і Р2- площі, зайняті насипами або виїмками;
+Ю і \(-к) - суми відповідно позитивних і від’ємних робочих відміток;
П2 і п2 — кількість позитивних і від’ємних відміток, включаючи точки з нульовими відмітками (точки нульових робіт)
Більш точно обчислення виконується, коли об’єми земляних робіт визначають у межах окремих квадратів. При цьому площу кожної фігури множать на середнє значення з робочих відміток її вершин. Квадрати, робочі відмітки вершин яких мають однакові знаки, називають повними, а фігури, утворені сторонами квадратів і лінією нульових робіт (трикутники, трапеції, многокутники), - неповними квадратами. Об’єм земляних робіт для повного квадрата зі стороною а визначають за формулою:
у _ а2 + ^2 + ^3 + ^4
4
Для неповних квадратів об’єми земляних робіт визначають за окремими фігурами, які утворюються при проведенні ліній нульових робіт.
Площу утворених фііур множать на середнє значення робочих відміток фігур, включаючи нульові відмітки. Формула для визначення об’ємів земляних робіт у загальному вигляді має вигляд:
у = р +....+
п
>
де р - площа фігури;
к2,кп- робочі відмітки;
п - кількість робочих відміток, включаючи точки з нульовими відмітками.
172
слугують топографічні плани масштабів І: 5 000- 1: 500.
Проектування споруд лінійного типу, незалежно від їх призначення, передбачає визначення на місцевості осі споруди (траси) в плані і по висоті.
Проектування ведеться за формулою:
де Нт і Н2 - висоти (відмітки) точок, м; к - перевищення між точками, м;
, а і ухил місцевості; сі - відстань між точками, м.
Часто просктування виконують за умовою нульового балансу земляних робіт, тобто з приблизною компенсацією об’ємів насипів і виїмок.
Положення лінійного об’єкта визначається точками, орієнтованих по висоті: початок і кінець об’єкта, його перетин з існуючими (проектними) вулицями, висотою проектної лінії над поверхнею води при переході через, водотоки тощо.
Різниці між проектними (червоними) відмітками і відмітками землі (чорцими) називаються робочими відмітками. Позитивні робочі відмітки визначають висоту насипу, а від’ємні - глибину виїмки. Між двома точками ліній, робочі відмітки яких к] і к2 мають різні знаки, знаходиться точка нульових робіт. Відстань х до неї від ближньої (задньої) точки визначається за формулою:
|/іі | + |/і21
Поперечне проектування'лінійного об’єкта здійснюється на поперечниках. Розміри і форма поперечного перетину земляного полотна визначається шириною насипу (виїмки) та коефіцієнтом укосу. Для підрахунку об’ємів земляних робіт V обчислюють площі 8і і 82 двох суміжних перерізів земляного полотна і визначають відстань між ними й. При цьому застосовують формулу:
V = -і + 5? Л
2
При проектуванні об’єктів площинного типу (майдан, тік тощо) можливі два основні підходи: рельєф повинен бути спланований горизонтальною площиною, за умови балансу земляних робіт; проектується похила площина із заданими (визначеними) поздовжнім іх та поперечним іу ухилами і відміткою будь-якої вихідної точки Но.
Основою для проектування об’єктів площинного типу є топографічні плани, складені за результатами нівелювання поверхні за квад
173
ратами.
При проектуванні горизонтальної поверхні визначають її проектну відмітку Нпр. Коли рельєф місцевості не складний (спокійний), проектну відмітку можна визначити як середнє значення з відміток усіх вершин квадратів, одержаних при нівелюванні поверхні.
и _Н1+Н2 + ... + Нп
т ’
де т- кількість вершин квадратів.
Більш точно Нпр визначається як середнє арифметичне із середніх значень відміток вершин окремих квадратів. При цьому формула для визначення проектної відмітки має вигляд:
де п - кількість квадратів;
- сума відміток вершин, що входять в один квадрат;
ТД4 - відповідні суми відміток вершин, спільних для двох, трьох і чотирьох квадратів.
Приклад проектування горизонтальної поверхні наведено на рис. 62.
Проектна відмітка для цього прикладу дорівнює
„ 280,73 + 437,06 + 168,93 + 222,76 1109,48
Н , =------------------------’— =-------— = 55,474лг
20
4x5
Відмітки землі вказані біля вершин квадратів. Нижче наведені робочі відмітки як різниця проектної (червоної) і чорної відміток.
При проектуванні похилої поверхні відмітка будь-якої точки, розміщеної на відстані (іх і‘ (іу від вихідної Но. знаходиться за формулою :
Нпр — Но + (Іх іх + (Іу іу.
Одержані результати нанесені на схемі (рис. 63). Біля вершин квадратів указані відмітки землі (чорні відмітки), нижче - проектні (червоні) і робочі відмітки.
Для наведеного прикладу поздовжній ухил іх = + 0,01 б, поперечний іу = + 0,010, сторона квадрата Л = 40м.
176
Найбільш точним є визначення об’ ємів земляних робіт для неповних квадратів шляхом їх поділу на трикутники.;
У результаті проектування складається картограма земляних робіт на якій вказують проектні, чорні і робочі відмітки, умовними позначками показують лінії нульових робіт, ділянки, де передбачено зняття та насипання земельної маси, показують об’єми земляних робіт по кожній фігурі. ,
Розрахунок об’ємів земляних робіт може бути виконано у відомості, форма якої показана нижче.
Номери квадратів і фігур Середня робоча відмітка, м Площа фігури, Об'єми земляних робіт, м3
Виїмка Насип
Усього
Для перенесення в натуру проектів упорядкування територій населених пунктів застосовують такі ж методи, як і при перенесенні в натуру інших проектів землеустрою. При цьому повинна бути забезпечена паралельність і перпендикулярність сторін земельних масивів і ділянокта розміщення відповідно до проекту об\єктів5удівель, споруд тощо.
Як при проектуванні, так і при перенесенні проекту в натуру роботи виконують за принципом від загального до часткового. Спочатку переносять у натуру головні точки проекту (межі територій), потім земельні масиви зон, мікрорайонів, житлових кварталів, промислових підприємств, комплексів і центрів, а насамкінець межі окремих ділянок та місця для розташування об’єктів будівель, споруд та їх елементів.
Перенесення проекту в натуру передбачають із застосуванням електронних тахеометрів і теодолітів, теодолітів та приладів для відкладання ліній (світловіддалеміри, мірні стрічки, рулетки). При цьому, залежно від густоти геодезичного обґрунтування, передбачають побудову проектних теодолітних ходів, використання полярного способу, лінійних і кутових засічок, способу перпендикулярів, промірів з віхи на віху. При необхідності будують кути із заданою точністю (розділ 1.2).
Інколи перед перенесенням проекту7 в натуру на проектному плані, а потім на місцевості створюють будівельну координатну сітку, тобто систему квадратів і прямокутників зі сторонами квадратів 100-
177
200 м, паралельними головним осям будівель, споруд та інших елементів проекту.
Перенесення елементів проекту виконують шляхом, відкладання необхідних ліній, побудови кутів і перпендикулярів відносно ліній і вершин квадратів, будівельної координатної сітки.
Перед будівництвом споруди спочатку визначають її загальне розміщення на місцевості шляхом закріплення головних осей споруди, а потім роблять детальну будівельну розбивку, яка повинна виконуватись з високою точністю, для забезпечення спряження всіх частин споруди з використанням при будівництві заздалегідь виготовлених деталей конструкцій.
Біля стін передбаченої проектом споруди ставлять обноску на відстані кількох метрів, поза зоною порушення ґрунту під час будівництва. Це забиті в землю кілки, до яких горизонтально прибиті дошки паралельно стінам майбутньої споруди. Вбитими у верхні ребра дощок цвяхами або іншими помітками фіксують продовження внутрішніх і зовнішніх стін майбутньої споруди, краї фундаменту, траншеї для його закладання та ін. Між цвяхами на обносці буде натягуватися дріт або шнур під час копання траншей (котлованів), до закладання фундаменту і на початку зведення стін.
Передача відмітки на дно котловану і на верх споруди. Будь-яке будівництво ведеться відповідно до проектних відміток. Для контролю за закладанням фундаменту на дні котловану потрібно закріпити тимчасовий репер і визначити його відмітку. Коли котлован неглибокий, з пологими укосами, відмітку репера можна визначити шляхом прокладання звичайного нівелірного ходу.
Коли котлован глибокий з крутими укосами, окрім рейок користуються підвішеною над котлованом рулеткою, а спостереження ведуть одночасно двома нівелірами, один з яких установлений на поверхні землі, а другий - на дні котловану (рис. 64). Для забезпечення стійкості і необхідного натягу до рулетки прикріплюють вагу близько 10 кг, яку, при необхідності, занурюють у відро з тягучою рідиною.
Відмітка Яв точки, встановленої на дні котловану:
Не = На + а-((і - с)-в.
178
Рис.64. Схема передачі відмітки на дно котловану
Для передачі відмітки на верх споруди (монтажний горизонт) роботи виконують аналогічно, але рулетку підвішують на жердині, закріпленій на верху споруди. Спостереження ведуть двома нівелірами, один з яких установлений на поверхні землі, а другий - на верху споруди (рис. 65).
Відмітка точки на верху споруди
Не = На + а+((і - с)-в.
Рис.65. Схема передачі відмітки на монтажний горизонт
Відносно встановлених на дні котловану чи на верху споруди тимчасових точок (реперів) з визначеними відмітками виконують контроль за виконанням будівельно-монтажних робіт.
179
Передача відміток на дно котловану і верх споруда можуть виконуватися за допомогою електронних тахеометрів або визначатися з використанням 6Р8-приймачів, якщо дозволяють умови.
Контрольні питання для самоперевірки та повторення
1. Поняття про проектну документацію, відповідно до якої використовуються землі населених пунктів.
2. Об’єкти проектування при складанні проектів планування населених пунктів.
3. Способи, що застосовуються при складанні проектів планування населених пунктів.
4. Поняття про вертикальне планування.
5. Поняття про проектування лінійних об’єктів.
6. Проектування горизонтальної поверхні.
7. Проектування поверхні із заданими ухилами.
8. Особливості перенесення в натуру проектів планування населених пунктів.
9. Передача відміток на дно котловану і верх споруди.
180
/.Геодезичні роботи при проектуванні і будівництві
4 н гідротехнічних споруд
7.1. Визначення площ та об’ємів водойм
При проектуванні греблі ставка, дамби водосховища виникає необхідність у визначенні його межі на топографічному плані (карті), а потім і на місцевості. На топографічному плані Гї визначають відповідно до відмітки (висоти) нормального підпірного горизонту (НПГ) або горизонту високих вод (ГВВ), після чого обчислюють площу і об’єм водойми.
Визначення горизонталі затоплення є важливим завданням, особливо при проектуванні водойм на пологих схилах. Для забезпечення необхідної точності при проведенні лінії затоплення на плані (карті) уздовж цієї лінії, вище по рельєфу, проектують і прокладають на місцевості теодолітний хід. На закріплені точки (тимчасові репери) передають висоти шляхом нівелювання IV класу точності, а при крутих схилах берегів і на малих за площею водосховищах (ставках) - технічним нівелюванням.
Площу водосховища (ставка) визначають механічним або іншими способами на плані або карті. Контур водойми на плані обмежений горизонталлю, відмітка якої дорівнює висоті нормального підпірного горизонту. Об’єм водосховища визначають способом горизонтальних шарів (рис. 66а). Спочатку визначають площі, обмежені кожною горизонталлю, а потім, знаючи висоту перерізу рельєфу води горизонталями, визначають об’єми призм (рис. 666), що розміщені між сусідніми горизонталями, за формулою:
р -і- р у
1 2
Загальний об’єм водойми вираховують як суму об’ємів окремих призм або за формулою:
у = (^^+р1 + р2+...+Л_і)й,
де V- об’єм водосховища, м3;
Уі - об’єм шару води, м3, обмежений горизонталями з відмітками і зьі+Г,
Р, га Рі+2 - площа, обмежена сусідніми горизонталями, м2;
Ро та Рк - площі, утворені нижньою та верхньою горизонталями, м2;
Л - висота перетину рельєфу горизонталями, м.
181
б)
Рис. 66. Схематичне креслення водосховища (ставка): а-план; б - поперечний профіль
Водосховища змінюють режим ґрунтових вод, внаслідок чого виникає необхідність у визначенні лінії підтоплення та заболочення пологих схилів.
Контур майбутнього водосховища (ставка) переносять на місцевість і закріплюють кілками (стовпами), що встановлюються через 100-200 м залежно від рельєфу, як зазначалося раніше. На місцевості створюють планово-висотне обґрунтування, яке використовують для перенесення в натуру контуру проектного водосховища (лінії затоплення). Визначення на місцевості проектного контуру водосховища полягає в безпосередньому знаходженні за допомогою приладів (електронного тахеометра чи нівеліра) точок, які знаходяться на лінії затоплення.
Від найближчого репера в напрямку контуру водосховища (ставка) прокладають нівелірний хід, який за точністю повинен відповідати точності технічного нівелювання. Відмітки точок ходу обчислюють безпосередньо в полі. Для цього від точки (репера А) з відомою відміткою способом горизонту приладу визначають відлік по рейці, встановленій у точці У, висота якої дорівнює відмітці горизонталі затоплення (ГЗ). Горизонт приладу (ГП) дорівнює відмітці репера плюс відлік по рейці а, яка стоїть на ньому, тобто ГП = НА + а.
Відлік по рейці г, що буде стояти у точці И, дорівнює
г = ГП - ГЗ.
У напрямку точки N відправляють реєчника, який послідовно пе
182
реставляє рейку по схилу (N1, N2, ІЧ) поки відлік по рейці не буде дорівнювати близьким за значенням визначеній величині г і закріплюють цю точку (рис.67).
Рис. 67. Схема перенесення на місцевість контуру водойми
Допустиме відхилення встановлення рейки по висоті від відліку в залежить від складу угідь, характеру рельєфу і становить від 5 см для забудованих територій з пологими схилами до десятків сантиметрів на залісених ділянках зі схилами понад 10°.
Далі реєчник проходить уздовж контуру водойми і, переміщуючи рейку по схилу, аналогічно знаходить і закріплює наступні точки, поки відстань від нівеліра не буде перевищувати 150 м.
Останню закріплену точку використовують як зв’язувальну (сполучну) точку, а потім переходять з нівеліром на іншу станцію. Через зв’язувальну точку визначають горизонт приладу і відлік по рейці, яка буде стояти на контурі водосховища (ставка). У даному випадку цей відлік буде дорівнювати відліку взятому по рейці, яка стояла на зв’язувальній точці. Знаходять і закріплюють потрібну кількість точок на контурі водойми.
Правильність виконання робіт контролюють шляхом прив’язки нівелірного ходу до реперів, висоти яких визначені при створенні висотного обґрунтування.
Нев’язка не повинна перевищувати величину, яка визначається за формулою:
Л = 5-М0л/Г см,
де Ь - довжина ходу, км.
183
Для нанесення на план (карту) перенесеного на місцевість проектного контуру водойми по закріплених характерних точках прокладають теодолітний хід і визначають координати межових знаків.
Ці роботи можуть бути виконані з використанням сучасних геодезичних приладів (електронного тахеометра тощо).
7.2. Особливості проектування і перенесення у натуру об’єктів меліоративного будівництва (зрошення, осушення)
Меліорації являють собою комплекс заходів, спрямованих на послаблення несприятливих природних умов, що негативно впливають на отримання сталих урожаїв сільськогосподарських культур.
Об’єктами гідромеліоративного будівництва є зрошувальні та осушувальні системи.
Зрошувальна система проектується для поповнення запасу вологи в недостатньо зволоженому ґрунті (рис. 68). З метою більш повного використання земель будують закриті зрошувальні системи, всі канали яких замінені вкладеними в траншеї трубами.
При будівництві відкритої зрошувальної мережі важлйвим етапом є вертикальне планування зрошуваних земель, яке забезпечує рівномірне зволоження та поліпшує експлуатацію сільськогосподарських машин.
Рис. 68. Відкрита зрошувальна мережа:
1- джерело зрошення; 2 - магістральний канал; 3 - насосна станція;
4 - розподільні і міжгосподарські канали; 5 - внутрігосподарські канали;
6 - ділянкові розподільники; 7 - тимчасові зрошувачі; 8- вивідні борозни;
9 - поливні борозни
184
Для відведення води з надлишково зволожених земель застосовують відкриті та закриті осушувальні системи.
До топографічних карт, що застосовуються при проектуванні зрошувальних та осушувальних систем, ставляться особливі вимоги щодо деталізації та точності відображення рельєфу. Він визначає всю схему побудови меліоративної системи, тому топокарта повинна правильно відображати його загальну структуру і містити якісні характеристики, що дозволяють з необхідною точністю визначити напрямки та величини ухилів поверхні. При визначенні ухилу недопустима помилка викличе невідповідність фактичного ухилу проектному. У результаті виникне необхідність виправлення проектної схеми - зміщення каналів на плані, додаткові зломи в профілі або заглиблення понад норми.
Напрямки трас зрошувальних та осушувальних каналів (магістральних, розподільчих, транспортних, нагірних) визначають на планах та картах масштабів 1:5000 - 1:10000 з висотою перерізу рельєфу горизонталями через 0,5 - 2,5 м. При виконанні камерального трасування визначають ухили траси каналу, приблизне місцерозташування гідротехнічних споруд і насосних станцій, виконують розрахунки габаритів каналу і об’ємів земляних робіт.
У процесі польового трасування по трасі каналу прокладають теодолітний хід, виконують розбивку пікетажа та кривих. Трасу каналу прив’язують до пунктів опорної геодезичної мережі, поза зоною земляних робіт, на відстані 5 км один від одного, закладають ґрунтові репери. Усі вершини кутів повороту і пікети через кожні 500 м закріплюють створними знаками на відстані 20-50 м від траси, на кожному пікеті і в характерних місцях рельєфу розбивають поперечники.
Розбивку трас осушувачів, розподільників та інших каналів виконують за виміряними на карті довжинами ліній та кутами. Осі гідротехнічних споруд переносять на місцевість також від точок, що знаходяться на осі каналу.
Усі пункти прокладеної на місцевості траси нівелюють за програмою IV класу, за результатами якої складають профілі.
Розбивні роботи при будівництві каналів зводяться до перенесення на місцевість меж виїмок, закріплення їх тимчасовими знаками та визначення напрямків укосів за допомогою спеціальних шаблонів, виготовлених із дерев’яних брусків і скріплених під необхідним кутом,
Геодезичні роботи з перенесення в натуру проекту закритої дре
185
нажної мережі починають з польового трасування колекторів, уздовж осей кожного з яких (вісь проектної траншеї) роблять розбивку пікетажу приблизно через 20 м. Відповідно до пікетажу по трасі колекторів розбивають центри оглядових колодязів і за заданими в проекті кутами переносять в натуру напрямки окремих дрен. Від них лінійними промірами розбивають осі проміжних дрен. Допустиме відхилення фактичної відстані між дренами від проектної складає ± 1,0 м, а розходження паралельних дрен на кінцях не повинно перевищувати 1 : 500 довжини дрен.
По осях дрен через 20 м розбивають пікетаж, після чого траси дрен та колекторів нівелюють з точністю IV класу.
Після виконання землерийними механізмами планувальних робіт виконується їх геодезичний контроль шляхом нівелювання ділянки за вибірковими точками.
У сучасних умовах у гідромеліоративному будівництві знаходять застосування автоматизовані способи геодезичного контролю вертикального планування за допомогою електронних теодолітів, тахеометрів та інших вимірювальних приладів.
Контрольні питання для самоперевірки та повторення
1. Способи визначення площ водойм.
2. Визначення об’ємів шарів води та загального об’єму водойми.
3. Послідовність визначення проектного контуру водойми.
4.Об’єкти меліоративного будівництва.
5. Вимоги до детальності і точності відображення рельєфу місцевості.
6. Геодезичні роботи при трасуванні зрошувальних каналів.
7. Послідовність виконання геодезичних робіт з перенесення в натуру проекту закритої дренажної мережі.
186
в.Точність площ ділянок, запроектованих і перенесених у натуру різними способами
Важливою умовою будь-якого проекту землеустрою є забезпечення необхідної точності площ ділянок, що передбачається завданням на його складання з урахуванням наявності необхідних приладів і вимог виробництва. Точність площ запроектованих і перенесених у натуру земельних ділянок залежить від способів знімання, на підставі яких складено планову основу, способів проектування, які були застосовані при складанні проектів, методів перенесення проектів у натуру і приладів, які використовувалися при виконанні польових знімальних і розбивних робіт.
Урахувати вплив похибок знімальних робіт, складання плану, проектування і перенесення проекту в натуру на точність площ земельних ділянок, запроектованих і перенесених на місцевість, досить складно. У реальних умовах частина меж ділянок може виходити на лінії раніше прокладених теодолітних ходів, а частина - на точки контурів ситуації. Межі ділянок переносяться в натуру різними методами, визначення положення одних проектних точок залежить від положення інших тощо.
Усі складові геодезичного забезпечення проекту землеустрою (від підготовчих робіт до перенесення проекту в натуру) повинні бути виконані узгодженими за точністю методами. Оцінювання точності кінцевого результату виконують шляхом урахування похибок, які мають місце при виконанні окремих видів робіт цього процесу.
Коли проектування виконують аналітичним способом, а по межі земельного масиву прокладений теодолітний хід, перенесення проекту в натуру можна розглядати як продовження знімання. У цьому випадку на точність площ ділянок буде впливати лише точність кутових і лінійних вимірювань на місцевості, а похибка площі ділянки дорівнює приблизно відносній похибці лінійних вимірювань. Лінійні вимірювання землемірною стрічкою, як відомо, виконують з відносною похибкою 1:2000.
Якщо знімання виконувалося з використанням ОР8-приймачів, електронних теодолітів або тахеометрів, точність вимірювання ліній, подальше визначення координат точок меж і площ земельних ділянок значно вища ніж при використанні традиційних методів і приладів.
Тому при оцінюванні точності площ ділянок, запроектованих і перенесених в натуру із застосуванням сучасної вимірювальної техніки, необхідно ураховувати технічні можливості цих приладів щодо
187
точності вимірювання (визначення) довжин ліній.
Середньоквадратична похибка площ при цьому дорівнюватиме:
- трі = Р
З такою точністю буде запроектована площа ділянки аналітичним способом і перенесена в натуру, тому що похибка площі ділянки залежить переважно від похибки вимірювань на місцевості при зніманні і перенесенні проекту в натуру, у тому числі при перенесенні проекту в натуру за допомогою електронного тахеометра за відомими координатами проектних точок.
При виконанні лінійних вимірів землемірною стрічкою середньо-квадратична похибка площ приблизно буде дорівнювати:
т, = Р-----—
р1 2000 ‘
Коли проектування виконують графічним способом, а обґрунтуванням при цьому є нанесені на план точки теодолітних ходів, то на похибку площ запроектованих і перенесених в натуру ділянок впливають такі похибки: вимірювань кутів і ліній на місцевості (трі)\ нанесення точок теодолітних ходів на план за координатами (тр2); графічного способу проектування (тр3)\ визначення геодезичних даних графічно на плані для перенесення проекту у натуру (тр4). Сумарний вплив чотирьох похибок:
тР1 ^у1тР12 +тР22 +тр32 +тР42 .
Коли при графічному проектуванні опорою для проектування і перенесення проекту в натуру є контурні точки, то на точність площ ділянок, запроектованих і перенесених в натуру, впливають такі похибки: положення точок контурів ситуації на плані (гг^); графічного способу проектування (тр3)\ визначення геодезичних даних графічно на плані для перенесення проекту в натуру (тр4). Сумарний їх вплив становить:
трі = л/"Ь>52 + тр32 + тр42
При проектуванні механічним способом, коли по межі земельного масиву прокладений теодолітний хід і його точки слугуватимуть опорою при перенесенні проекту в натуру, впливатимуть такі похибки: вимірювань кутів і ліній на місцевості (трі)', нанесення точок теодолітних ходів на план за координатами (тР2У, механічного способу проектування при дворазовому обведенні ділянки планіметром (тр6У
188
визначення геодезичних даних для перенесення проекту в натуру графічно на плані (тр4). Сумарний вплив зазначених похибок:
І ї~. ~
Якщо проектування механічним способом виконувати в межах масиву, обмеженого контурними точками ситуації, які будуть опорою при перенесенні проекту в натуру, на точність площ запроектованих і перенесених в натуру ділянок впливають такі похибки: положення контурних точок ситуації (тр5)\ механічного способу проектування визначення геодезичних даних графічно на плані для перенесення проекту в натуру (шр4), а сумарний їх вплив:
/ г
трУ =\тр5 +трб +тр4 -
Указані в цьому розділі похибки визначають за формулами:
тр1 = трі = Р
Шр2 ~ ^.018 •
м
10000
тр3 = 0.01
_М__
10000
т = 0.04
10000
т„. = 0.01 •—— 4Р рА 10000
т . =Х 0.7 Р+4- 0.01—л/р + О.ОООЗ Р ,
0 ,/2 10000 ’
де тр - середньоквадратична похибка площі, га; Р - площа запроектованої ділянки, га; р - ціна поділки планіметра, га; Л7- знаменник числового масштабу плану;/# - точність вимірювання лінії, м; В -довжина лінії, м.
У табл. 25 наведено приклад обчислення точності для запроектованої та перенесеної в натуру різними способами земельної ділянки площею 50 га з використанням плану масштабу 1:10000. Обчислені похибки є середньоквадратичними, за граничні похибки необхідно брати їх подвоєні або потроєні значення.
Аналіз табл. 25 свідчить про те, що найменше значення середньо-квадратичної похибки має місце при аналітичному способі проектування. Більші значення мають похибки при графічному і механічному способах проектування, коли геодезичним обґрунтуванням при проектуванні і перенесенні проекту в натуру є точки теодолітних ходів.
25. Визначення точності площ ділянок, запроектованих і перенесених у натуру різними способами
Способи проектування Геодезичне обгрунтування при проектуванні і перенесенні проекту в натуру Похибки площі (га) залежно від похибок Сумарна похибка площі ділянки, запроектованої і перенесеної в натуру, га
Польових вимірювань при зніманні місцевості і перенесенні проекту в натуру теодолітом і приладом для лінійних вимірювань Нанесення точок на план за координат-тами і визначення координат точок на плані Знімання контурів ситуації і перенесення проекту в натуру відносно контурних точок місцевості Визначення площ або проектування ділянок Визначення довжин ліній графічно на плані
графічним способом механічним способом дворазовим обведенням ділянки
Аналітичний Теодолітні ходи 0,025 - - - - - 0,025
Графічний Теодолітні ходи 0,025 0,13 - 0,07 - 0,07 0,165
Графічний Точки ситуації - - 0,28 0,07 - 0,07 0,297
Механічний Теодолітні ходи 0,025 0,13 - • - 0,16 0,07 0,219
Механічний Точки ситуації - - 0,28 - 0,16 0,07 0,330
* Форма таблиці запозичена [4, с.159]
190
Найменш точні результати одержують при графічному та механічному способах, коли проектування і перенесення проекту в натуру здійснюється відносно контурних точок ситуації. При цьому найбільшою складовою сумарної похибки є похибка нанесення контурних точок ситуації на план. Зроблені висновки свідчать про те, що для забезпечення високої точності при складанні проектів землеустрою необхідно використовувати аналітичний спосіб проектування із застосовуванням сучасної вимірювальної техніки.
Контрольні питання для самоперевірки та повторення
1. Поняття про оцінку точності площ запроектованих і перенесених у натуру ділянок.
2. Визначення точності площ ділянок, запроектованих аналітичним способом і перенесених у натуру теодолітом та приладом для лінійних вимірювань.
3. Обчислення середньоквадратичних похибок площ ділянок, запроектованих графічним способом і перенесених у натуру, коли геодезичним обґрунтуванням є точки теодолітного ходу.
4. Обчислення середньоквадратичних похибок площ ділянок, запроектованих графічним способом і перенесених у натуру відносно контурних точок ситуації.
5. Обчислення середньоквадратичних похибок площ ділянок, запроектованих механічним способом і перенесених у натуру, коли геодезичним обґрунтуванням є точки теодолітного ходу.
6. Обчислення середньоквадратичних похибок площ ділянок, запроектованих механічним способом і перенесених у натуру відносно контурних точок ситуації.
191
9. Знаходження грубих помилок при прокладанні теодолітних ходів
Знаходження грубих помилок при вимірюванні ліній Недопустимі нев’язки при визначенні й ув’язуванні приростів координат у замкнених і розімкнених теодолітних ходах можуть бути результатом грубих помилок (прорахунків) при обробці матеріалів польових вимірювань. При цьому потрібно уважно перевірити всі попередні розрахунки: визначення дирекційних кутів і румбів; правильність виписування горизонтальних прокладень ліній; визначення знаків і приростів координат АХ і АУ. Коли румби ліній < 45°, абсолютні значення приростів координат АХ більші, ніж значення ДУ. Якщо ж румби > 45°, то, навпаки, абсолютні значення приростів координат АХ менші від приростів координат ДУ. Коли румб дорівнює 45°, то АХ дорівнює ДУ.
Коли грубі помилки в розрахунках відсутні, необхідно визначити, яка лінія найбільш ймовірно виміряна неправильно, з грубою помилкою. Причини помилок можуть бути різними. Наприклад, при вимірюванні ліній стрічкою може бути загублена (пропущена) шпилька, неврахована передача шпильки, відлік залишку зроблено не з того краю стрічки (вона була перевернута) тощо. Різні причини появи грубих помилок лінійних вимірювань можливі і при застосуванні інших приладів для вимірювання ліній.
Якщо з грубою помилкою виміряна лише одна лінія, цю лінію можна визначити шляхом нескладних розрахунків і міркувань. Коли одна із ліній ходу довша або коротша, то нев’язки в приростах координат /де і змінюється пропорційно приростам координат цієї лінії. Це свідчить про те, що румб нев’язки приблизно відповідає румбу неправильно виміряної лінії. Румб нев’язки визначають за формулою:
За знаками нев’язок/2Іх і /Лу встановлюють назву румба, порівнюють його значення з напрямами ліній теодолітного ходу і визначають, яка з ліній має близький до обчисленого прямий або зворотний румб. Довжину цієї лінії потрібно перевірити на місцевості. Коли румби декількох ліній приблизно відповідають напрямку нев’язки, довжину усіх цих ліній також перевіряють на місцевості.
192
Якщо грубі помилки допущені при вимірюванні двох і більше ліній з різними румбами, знайти грубі помилки розглянутим способом практично неможливо. У таких випадках перевіряють результати вимірювання всіх ліній теодолітного ходу.
Знаходження грубих помилок кутових вимірів. При прокладанні теодолітних ходів із застосуванням віддалемірів (далекомірів), електронних теодолітів і тахеометрів існує більша ймовірність допущення грубих помилок при вимірюванні кутів, ніж ліній. Лінії вимірюють шляхом наведення на відбивач. Значення ліній при цьдіиу повинні бути правильними. При вимірюванні кутів можливе наведення не на віху, а випадково на інший предмет, коли лінії ходу довгі, а видимість обмежена.
Вірогідність допущення помилок існує і при прокладанні теодолітних ходів із застосуванням звичайних теодолітів.
Якщо тільки один кут розімкненого теодолітного ходу має грубу помилку (неправильно виміряний або виписаний), точку, у якій кут виміряно неправильно, знаходять так: визначають координати всіх точок цього ходу двічі; від початкової лінії до кінцевої точки ходу7 і, навпаки, від кінцевої лінії до початкової точки. Визначення координат точок виконують, як у звичайному висячому ході, тобто без ув’язки кутів і приростів координат. При цьому головною умовою є те, щоб усі лінії ходу були виміряні правильно. Груба помилка буде в куті у точці, координати якої з двох визначень найбільш точно співпадають. Перевіряють значення цього кута шляхом контрольного вимірювання на місцевості.
Для замкненого теодолітного ходу точку, у якій кут виміряно (записано) з грубою помилкою, знаходять аналогічно. Від будь-якої лінії цього ходу визначають координати всіх точок, за ходом і проти ходу стрілки годинника, як для розімкнених ходів. Знаходять точку, у якій значення координат з двох ходів найбільш співпадають. Це і буде точка, у якій кут виміряно чи записано з грубою помилкою. Перевіряють результати вимірювання кута в цій точці на місцевості.
Для замкненого теодолітного ходу ці розрахунки необхідно проконтролювати шляхом визначення координат усіх точок, від будь-якої лінії, розміщеної в іншій частині полігона. Контрольні розрахунки роблять, тому що точка, у якій виміряно кут з грубою помилкою, може бути початковою або кінцевою точкою вихідної лінії, відносно якої виконуються розрахунки. У такому випадку без контрольних розрахунків пошук грубої кутової помилки ускладнюється. Для замкне-
193 них теодолітних ходів можна використовувати умовну систему координат.
Пошук грубих помилок, як кутових так і лінійних, буде більш ефективним, якщо замкнений теодолітний хід поділити діагональними ходами на окремі полігони. Аналіз одержаних результатів дасть можливість визначити полігон або окрему його частину, де була допущена груба помилка при виконанні польових вимірювань.
Коли теодолітний хід прокладено між твердою лінією і твердою точкою з відомими координатами (хід з координатною прив’язкою), точку, у якій кут виміряно з грубою помилкою, знаходять так. Визначають координати усіх точок теодолітного ходу. Лінії ходу повинні бути виміряні правильно. Координата твердої точки порівнюють з координатами цієї точки, визначеними з теодолітного ходу. Якщо координата не співпадають, від кожної точки ходу двічі визначають відстань до твердої точки за її координатами і координатами, одержаними з теодолітного ходу. Порівнюють попарно визначені відстані. Вірогідно, що з грубою помилкою є кут, виміряний у точці, до якої відстані від твердої точки визначені двічі, за її координатами та координатами, одержаними з теодолітного ходу, найбільш співпадають.
Виробничий досвід свідчить, що для одержання надійних результатів як при польових вимірювальних та розбивних роботах, так і при камеральних роботах, необхідна уважність, акуратність і дотримання технології виконання робіт, передбаченої відповідними інструкціями, рекомендаціями і вказівками.
Контрольні питання для самоперевірки та повторення
1. Помилки, які можуть бути допущені при прокладанні теодолітних ходів.
2. Знаходження грубих помилок вимірювання ліній, допущених при прокладанні теодолітних ходів.
3. Знаходження грубих помилок кутових вимірів при прокладанні замкнених і розімкнених теодолітних ходів.
4. Знаходження грубих кутових помилок при прокладанні теодолітного ходу між твердою лінією і твердою точною з відомими координатами.
194
Ю. Окремі випадки, що трапляються при виконанні польових землевпорядних робіт
При виконанні польових землевпорядних робіт (землевпорядні вишукування, перенесення проекту в натуру тощо) на місцевості зі складними топографічними умовами можуть виникати не передбачувані ситуації, які потребують негайного вирішення на професійному рівні.
Провішування ліній з перешкодами. Коли заважає пагорб і відсутня видимість між точками А і В (рис.69а), поступають так. Два виконавці виходять ближче до середини лінії, щоб кожен бачив віху на краю лінії і віху свого колеги. Кожен з них вважає, що він знаходиться у створі лінії. Насправді це не так. Для того, щоб поставити віхи у створі лінії, почергово один іншого поступово переміщують до створу цієї лінії візуванням через свою віху і віху, яка стоїть на краю лінії. Зробивши декілька наближень, як це показано на рис. 66а, обидва входять і встановлюють свої віхи у створі лінії АВ. Аналогічно поступають в умовах недостатньої видимості на великі відстані (вечірній час, незначний туман тощо).
а) б)
Рис. 69. Провішування ліній через перешкоди: а) через пагорб; б) через лісосмугу
Якщо лінія перетинає лісосмугу чи ділянку негустого чагарника (рис. 696), потрібно зробити вузьку просіку (вирізку), відкрити видимість для вимірювання довжини лінії і кута при прокладанні теодолітного ходу чи для позначення (провішування і проорювання) проектної межі. Для визначення місця перетину два виконавці підходять до
195
перешкоди з обох боків, щоб було видно крізь перешкоду один одного і віхи, встановлені на початку і в кінці лінії. Візуванням через свою віху і віху, що стоїть у кінці лінії, почергово переміщують один одного, поки не ввійдуть у створ лінії АВ.
Коли перешкода (заболочена ділянка, котлован розпочатої будівлі тощо) між точками А і В (рис. 70) заважає безпосередньому вимірюванню лінії теодолітного ходу або відкладанню лінії при перенесенні на неї проектних точок, передбачають обхід цієї перешкоди. Частину лінії виносять за лінію створу способом перпендикулярів (рис. 70а) або побудовою рівностороннього трикутника (рис.70б).
а) б)
Рис. 70. Обхід перешкоди при вимірюванні ліній а) способом перпендикулярів; б) побудовою рівностороннього трикутника
Якщо лінія взагалі недоступна, для безпосереднього вимірювання її довжину можна визначити за теоремою синусів. Для цього вимірюють додаткову лінію ВС (базис), як це показано на рис.71, і кути утвореного трикутника а, Р, у, сума яких повинна дорівнювати 180°.
Рис. 71. Вимірювання недоступної відстані
Звичайно, краще, коли для вимірювання чи відкладання лінії у розглянутих прикладах (рис.69-71) є можливість застосувати відда-лемір, електронний теодоліт або тахеометр.
Коли видимість закриває, наприклад, скирта чи будівля, для позначення (проорювання) межі необхідно перед перешкодою і за нею у
196
створі проектної лінії АВ закріпити додаткові точки А' і А" (рис.72). Для цього на місцевості виконують додаткові побудови, знаходять вершину прямого кута С, сторони якого проходять через перенесені на місцевість проектні точки А і В. Вимірюють лінію СА і, відклавши на її продовженні відрізок такої ж довжини від точки А, закріплюють точку £). Провішують лінії ВС і ВО. На лінії ВС перед перешкодою і за нею з точок С' і С” під прямим кутом до цієї лінії вимірюють відрізки С'£>' і С’Ч)” до перетину з лінією В£>. На середині цих відрізків закріплюють точки А' і А ”, які знаходяться у створі проектної лінії АВ. Після цього позначають і закріплюють (проорюють) межу.
с
в
Рис. 72. Обхід перешкоди при Перенесенні проекту в натуру
Інколи проектна точка знаходиться в незручному для її закріплення місці (заболочена ділянка, вершина ярка тощо). Місце встановлення межового знака змінюють, а потім показують ці зміни на проектному плані. Межовий знак установлюють у створі проектних ліній так, щоб не порушити паралельність сторін проектних ділянок. При цьому може виникнути необхідність виконання на місцевості додаткових лінійних і кутових побудов, вимірів та розрахунків щодо забезпечення відповідної точності при перенесенні проекту в натуру.
Контрольні питання для самоперевірки та повторення
1. Провішування ліній через пагорби та лісосмуги.
2. Перенесення в натуру лінії з перешкодами, коли є видимість між її початковою і кінцевою точками.
3. Визначення довжини лінії, недоступної для безпосереднього вимірювання.
4. Перенесення в натуру лінії з перешкодою, коли відсутня видимість між початковою і кінцевою точками.
197
11. Охорона праці при виконанні інженерно-вишукувальних, проектних та розбивних робіт при землеустрої
Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці [3].
Завдання охорони праці полягає у зведенні до мінімуму вірогідність ураження, захворювання працюючого з одночасним забезпеченням комфорту при максимальній продуктивності праці. Метою наукової організації праці є розробка та впровадження в практику раціональної побудови трудового процесу, при якому забезпечується висока продуктивність праці, створюються умови для збереження здоров’я працівників, збільшується період їх трудової діяльності. Охорона праці тісно пов’язана із загальним завданням охорони природи, тому що очистка та знезараження стічних вод та викидів в атмосферу, боротьба з шумом і вібрацією, захист від електромагнітних полів та іонізуючих випромінювань служать не тільки цілям охорони праці, але й одночасно сприяють збереженню середовища існування людини.
11.1. Правила поводження з геодезичними приладами
Під час виконання топографо-геодезичних робіт використовуються різні геодезичні прилади, які потребують умілого і бережливого поводження та належного догляду за ними.
Прилади не повинні мати вибоїн, подряпин та інших дефектів, які впливають на їх роботу. Дерев’яні частини приладів не повинні мати тріщин, відщепни, розклеєних частин. У футлярах для приладів не повинно бути пошкоджень. Необхідно переконатися в наявності у них ключів, гвинтів, викруток, гайок, воротків, маслянок, запасних рівнів і т. ін. Усі гнізда в ящиках футлярів повинні бути заповнені, а додатки підходити до відповідних частин інструментів.
Під час транспортування прилад акуратно вкладають у футляр. При цьому не можна докладати великих зусиль, прилад повинен входити у гніздо вільно. Усі додатки до приладів повинні знаходитися у своїх чашечках або місцях футляра, не хитатися під час транспортування, що може призвести до їх пошкоджень.
Після укладення приладу у футляр затискуються всі його закріпні гвинти, гвинти і гайки футляра, після чого він замикається. Футляри де
198
яких приладів можуть бути закриті тільки при певному положенні кришки футляра.
Під час укладення футлярів з приладами в ящики для транспортування необхідно перекласти їх пружними пакувальними матеріалами. На ящиках обов’язково повинні бути мітки верху та низу. Під час роз-паковки ящика слід трохи нахилити кришку уверх і після цього її відкрити, інакше відгвинчені під час перевезення дрібні частини можуть випасти з ящика.
Виймаючи прилад з футляра, треба знати спосіб його укладення і закріплення у футлярі; при необхідності зробити на його стінках відповідні написи про положення частин приладу у футлярі, для чого використовують, зокрема фотографію приладу у футлярі. Щоб вийняти прилад з футляра, треба взятися рукою за нижню частину підставки з підйомними гвинтами.
Спочатку необхідно розставити штатив, затиснути баранчики, придавши на око головці штатива горизонтальне положення. Поставивши прилад на штатив, необхідно закріпити його становим гвинтом. Під час роботи підйомними гвинтами і центруванні становий гвинт дещо відпустити.
Для уникнення деформації окремих частин приладу його не слід залишати на значний термін під прямими променями сонця без парасолі.
Під час роботи з приладом усі його частини повинні рухатися легко і плавно. У випадку затримок, заїдання тощо не можна докладати різких зусиль, а слід шукати причини та усунути їх.
Під час виконання геодезичних робіт не можна залишати у полі прилад без нагляду.
При перенесенні геодезичних приладів з місця на місце необхідно укладати їх у футляр, або переносити, тримаючи прямовисно, відпустивши при цьому баранчики ніжок штатива і склавши їх разом.
Особливо обережно необхідно переносити прилад у лісі, щоб не зачепити дерева. Під час дощу треба накрити прилад поліетиленовою плівкою. Якщо ж прилад потрапив під дощ, то необхідно дати йому обсохнути і лише у разі потреби прикласти серветку для збирання вологи.
Під час грози необхідно зібрати прилади і піти з ними в укриття.
У пильну погоду, під час роботи у містах, на будівельних майданчиках тощо потрібно частіше усувати щіточкою порох з оптики та частин приладу, що труться.
199
Розбирати прилад можна лише у випадку крайньої необхідності і за умови знання його конструкції у світлому і чистому приміщенні.
Не слід часто підгвинчувати виправні гвинти, особливо біля сітки ниток і рівня. Важливо досягти сталості їх положення у приладі.
Якщо ніжки приладу недостатньо закріплені в землі, необхідно слідкувати за тим, щоб його не перекинуло вітром. Під час роботи на піщаному ґрунті треба обережно ходити навколо приладу, щоб не викликати зміщення його у процесі вимірювань. При цьому необхідно забивати в ґрунт дерев’яні кілки і на них ставити ніжки штатива. Забивання кілків у ґрунт є обов’язковим під час роботи з приладом на болоті.
Забрудненість лінз негативно впливає на чіткість зображення. Пил з лінз очищають м’якою щіточкою або серветкою. Шкідливими є також жирові плями, які можуть з’явитися на лінзах при доторкуванні до них пальцями рук. Плями змиваються змоченою чистим спиртом серветкою. Спирт не повинен потрапляти на оправу лінз. Після цього скло протирається серветкою з дрібно потовченою м’якою крейдою. Після випаровування спирту крейда зчищається з лінз пензликом або серветкою.
Велику увагу слід приділяти рейкам, які не можна класти на плече плазом, а треба неодмінно носити у положенні на ребро. На них не можна сідати, їх можна класти на рівну поверхню ґрунту. Під час дощу рейки бажано вкрити, мокру рейку не можна ставити для сушіння біля вогню або притуляти до гарячого джерела. Вона повинна обсихати повільно, бажано на повітрі або у сухому місці. Притуляючи рейку до стінки, слід ставити її в кут і по можливості прямовисно. Треба слідкувати за чистотою п’ятки рейки.
Особливу увагу слід приділяти мірній стрічці і рулетці. При розкручуванні їх вони не повинні згортатися петлями та вісімками. Під час роботи на дорогах треба слідкувати за тим, щоб через стрічку (рулетку) не переїжджали автомобілі тощо. Перед намотуванням стрічки чи рулетки на кільце їх треба насухо витерти. Якщо працюють у сиру погоду, то перед згортанням стрічку (рулетку) потрібно протерти насухо змоченою у гасі серветкою і змазати маслом.
Електронний тахеометр. Особливої уваги потребує робота з електронним тахеометром. Усі користувачі зобов’язані виконувати інструкції з техніки безпеки, які визначені виробником. Тахеометр заборонено експлуатувати без проведення інструктажу виконавця.
Даний прилад призначений для використання в умовах, придат
200
них для постійного перебування людини. Він не придатний для роботи в агресивному або вибухонебезпечному середовищі.
Не передбачене інструкціями застосування приладу може призвести до травм, збоїв у роботі і матеріальних втрат.
При роботі з електронним тахеометром: забороняється самостійно розбирати і ремонтувати прилад; не можна дивитися на сонце через зорову трубу; не можна довго дивитися на лазерний промінь (для приладів з лазерним виском); не приєднувати до приладу батарею під час її зарядки і не накривати зарядний пристрій під час підзарядки ба-тереї; не використовувати пошкоджені кабелі живлення, розетки тощо; не встановлювати прилад поблизу легкозаймистих газів і рідин; не торкатися мокрими руками при підключенні і відключенні обладнання тощо.
Робота зі світловіддалемірами та радіовіддалемірами. До роботи з електроприладами допускаються тільки особи, які пройшли спеціальну підготовку і які здали перевірні іспити на знання правил з техніки безпеки. ,
Забороняється працювати зі світло- і радіовіддалемірами у випадках:
- якщо вони не заземлені;
- якщо бокові кришки відкриті;
- коли прилади увімкнені, забороняється виконувати будь-який ремонт.
При увімкненій високій напрузі у радіодалекомірі забороняється:
- знаходитися перед параболоїдом на відстані, меншій 2 м;
- змінювати кристалічний детектор клістрону;
- доторкуватися до об’ємного резонатора і конденсаторів.
Слід дотримуватися особливої обережності під час роботи в сиру погоду і надійно охороняти від попадання вологи в електричні вузли і блоки. Якщо прилад відсирів, категорично забороняється протирати вузли і деталі ганчіркою, його треба просушити.
Акумулятори повинні поміщатися у дерев’яні ящики, пробки банок - щільно загвинчуватися. У радіусі 5 м від акумуляторів забороняється розводити багаття.
11.2. Охорона праці при виконанні інженерно-вишукувальних, проектних та розбивнихробіт
До інженерно-геодезичних вишукувань допускаються особи, що мають спеціальну підготовку і пройшли з питань охорони праці вступний і первинний інструктажі при прийомі на роботу, а у процесі
201
трудової діяльності - повторний і цільовий - перед проведенням вишукувань на об’єктах з підвищеною небезпекою.
До робіт з підвищеною небезпекою відносяться інженерно-геодезичні вишукування: у зоні ліній електропередач; у зоні діючих магістральних газопроводів; на автомагістралях і автомобільних дорогах; на об’єктах залізничної мережі.
Усі питання, що стосуються організації вишукувань на об’єктах підвищеної небезпеки, повинні узгоджуватися з організаціями, що експлуатують ці об’єкти. Роботи на цих об’єктах повинні проводитися тільки за допуском цих організацій у присутності їх представників.
При виконанні інженерно-геодезичних вишукувань можуть мати місце такі основні небезпечні і шкідливі виробничі фактори: ураження електричним струмом, блискавкою; отруєння газом; травмування на автомобільних дорогах і залізницях, при пересуванні в полі, по льоду, водних переправах тощо; сонячний удар; переохолодження організму.
Для виконання інженерно-геодезичних вишукувань працівникам видаються засоби індивідуального захисту: капелюх крислатий; черевики (кеди); жилет оранжевий сигнальний; плащ з капором; аптечка похідна.
Перед початком роботи необхідно: перевірити наявність і справність засобів індивідуального захисту; одержати допуск на право проведення вишукувань на об’єктах підвищеної безпеки і пройти цільовий інструктаж з питань охорони праці у начальника структурного підрозділу; провести цільовий інструктаж з питань охорони праці осіб під їх особистий розпис у журналі обліку інструктажу або спеціальній відомості; нагадати виконавцям основні вимоги з безпеки проведення вишукувань.
Проведення інженерно-геодезичних вишукувань в охоронній зоні ліній електропередач
При виявленні обірваних і лежачих проводів діючої лінії електропередач напругою 1000 В і вище забороняється наближатися до них на відстань менше 10 м. У населеному пункті біля обірваного проводу виставити охорону і негайно повідомити технічному керівникові енергоділянки.
Виконання інженерно-геодезичних вишукувань поблизу повітряних ліній електропередачі під час грози і при її наближенні забороняється.
202
Установлення геодезичних знаків на площадках підстанцій, виконання ручних і бурових робіт під геодезичні знаки, особливо в зоні кабельних ліній, можна робити тільки за узгодженням з адміністрацією підстанцій і лише в присутності представників-фахівців, що знають місця проходження кабелів.
Забороняється проводити вимірювання висоти підвіски проводів тичинами, рейками, гілками й іншими подібними вимірними інструментами і приладами.
Проведення інженерно-геодезичних вишукувань в охоронній зоні діючих магістральних газопроводів
Проведення робіт на відстані 15 м з обох сторін від наземного газопроводу і 3 м від підземного узгоджується з організацією, що їх експлуатує, і ведеться в присутності її представника.
При виявленні запаху газу вишукування в районі траси газопроводу припинити, сповістити про це представника експлуатуючої організації і вийти із загазованої зони.
Проведення інженерно-геодезичних вишукувань на автомагістралях і автомобільних дорогах
При виконанні робіт на полотні автодороги виконавці повинні бути одягнені в сигнальні жилети жовтогарячого кольору.
Перехід з одного місця на інше дозволяється (при відсутності тротуару) по проїжджій частині автодороги назустріч рухові автотранспорту.
При виконанні робіт на проїжджій частині слід виставити регулювальників за 50-100 м в обидва боки від місця роботи.
Під час проведення робіт на проїжджій частині доріг забороняється: залишати на автодорогах без нагляду геодезичні інструменти й устаткування; виконувати роботи на автодорогах у туман, заметіль, грозу й ожеледь.
При прокладанні теодолітних ходів вимірювання ліній слід вести по узбіччю.
Вимірювання ліній по осі дорожнього покриття дозволяється робити тільки у випадку значного руйнування узбіч або ж при виконанні спеціальних робіт і з дозволу ДАІ.
203
Проведення інженерно-геодезичних вишукувань на об'єктах залізничної мережі
Виконання робіт на залізничних коліях і в смузі відведення залізниць дозволяється тільки при наявності допуску, підливаного начальником станції або начальником дистанцій шляху.
Усі працюючі на вишукуваннях на залізниці повинні бути в жилетах сигнального жовтогарячого кольору.
У місцях проведення робіт на ділянках залізничних колій з умовами, що погіршують видимість, необхідно виставити сигнальників так, щоб підхід потягів по обидва боки був видний не менш ніж за 500 м від місця робіт.
Одержавши сигнал про підхід потягу по будь-якому шляху, усі працюючі повинні зійти зі шляху на найближче узбіччя на відстань не менше 2 м від крайньої рейки, забравши зі шляху всі інструменти.
Висоту підвіски проводів, опор, стовпів та інших високих споруд визначають аналітичним способом або тригонометричним нівелюванням.
Інженерно-геодезичні вишукування на електрифікованих ділянках і при обстеженні пристроїв електропостачання повинні здійснюватися відповідно до вимог особи, на яку покладено догляд за дотриманням правил техніки безпеки.
Всі вимірювання на електрифікованих ділянках виконуються тільки дерев’яними метрами і тісмяними рулетками. Застосування металевих складних метрів, металевих і тісмяних рулеток з металевою основою забороняється.
При вимірюваннях мостів та інших споруд на висоті більше 2 м працюючі повинні користуватися сходами, підмістями, запобіжними поясами й іншими пристосуваннями, а при роботах на схилах і кручах - додатково страхувальною мотузкою.
Забороняється переходити або перебігати шлях, знаходитися між коліями або на сусідньому шляху, при наближенні потягу. Випадково виявившись за якихось причин між коліями під час руху потягів по сусідніх шляхах необхідно негайно лягти на живіт, поки пройдуть вагони, щоб не бути захопленим повітряними потоками під колеса потягів.
Пересування в полі, по льоду і водних переправах
Відповідальність за дотримання правил безпеки при пересуванні
204
по маршруту, по льоду і водних переправах через річку несе старший групи виконавців. Умови і порядок пересування за маршрутами повинні бути доведені до всіх виконавців.
При настанні непогоди під час пересування необхідно перервати рух, сховатися в безпечному місці і перечекати непогоду.
Переходи і пересування виконавців повинні здійснюватися тільки у світлий час доби.
Забороняються переправи через річки і водні перешкоди: на плавучих крижинах, на виступаючих з води каменях; без взуття і причин при переправі вбрід; через водні перешкоди будь-якої ширини під час сильного дощу, снігу, туману, льодоходу, значної хмарності, при сильному вітрі і великій хвилі.
При пересуванні по льоду необхідно уважно оглянути загальну придатність крижаного покриву для переправи. Обстеження крижаного покриву повинне здійснюватись двома особами, що пересуваються в мотузковій зв’язці на відстані 10 м один від одного з тичинами. Забороняються пробні переходи однієї особи для визначення міцності льоду.
Інші вимоги техніки безпеки при виконанні вишукувань
Для запобігання сонячного удару працівникам рекомендується носити крислаті повстяні або солом’яні капелюхи, а також інші головні убори з довгим козирком. У найбільш спекотні години дня слід перенести роботу на ранкові і передвечірні години.
При організації тимчасових стоянок забороняється: встановлювати намет поблизу ліній електропередач; очищати площадки із застосуванням вогню (випалюванням) у трав’янистих і лісистих районах, в очеретах тощо.
При купанні забороняється: купатися в незнайомих, забруднених або багатих джерелами водоймах, у каналах поблизу шлюзів, водорозподільних пристроїв та інших гідротехнічних споруд; запливати далеко від берега; стрибати у воду в місцях невідомої глибини з поромів, причалів, мостів.
Після закінчення робіт необхідно перевірити наявність і комплектність приладів, пристосувань, устаткування, інструментів та укласти їх у спеціальні шухляди. Установити укладальні шухляди з приладами й інструментами в кузові автомобіля, закріпити їх, виключивши можливість травмування ними людей при різкому гальмуванні автомобіля.
205
Доповісти безпосередньому керівникові про недоліки щодо забезпечення дотримання належних правил проведення вишукувань.
З появою ознак можливої аварії вжити заходи щодо її запобігання і довести до відома старшого групи виконавців. При виникненні аварії необхідно діяти відповідно до чинних вимог проведення аварійних робіт.
Надати першу медичну допомогу потерпілим під час аварії. У разі потреби доставити потерпілого в найближчу лікарню.
11.3. Техніка безпеки при роботі з сучасною обчислювальною технікою
Складання карт, планів і виконання інших робіт вимагає багато часу проводити за комп’ютером, тому необхідно знати правила безпечного користування ПЕОМ та периферійними пристроями. Запобігти невиробничим травмам, пошкодженню здоров’я - основне завдання комп’ ютерної безпеки.
Найістотніші несприятливі (шкідливі) фактори; які супроводжують роботу моніторів з електронно-променевими трубками, - це: електростатичні та електромагнітні поля; електромагнітні випромінювання; відблиски на екрані; слабке рентгенівське іонізуюче випромінювання.
Електростатичні та низькочастотні (промислові частоти) електромагнітні поля при тривалій дії не тільки негативно впливають на центральну нервову та серцево-судинну системи, але й можуть призвести до різних морфологічних змін у внутрішніх органах і тканинах.
З метою зниження дії радіочастотного випромінювання у сучасних моніторах використовуються спеціальні феромагнітні тонкі антистатичні плівки з високою вбирною здатністю для всіх радіохвиль.
Відблиски на екрані монітора призводять до підвищеної втомлюваності зорового апарату. Відповідно до чинних стандартів, екрани сучасних моніторів покриваються антивідблисковими шарами, що нерідко суміщають функції антивідблискового та антистатичного покриття в одному. Для забезпечення комфортних умов роботи з ПЕОМ рекомендується використовувати монітори із частотою оновлення екрану не менше 80 Гц (оптимально -100 Гц).
Джерелом рентгенівського випромінювання монітора є робота електронно-променевої трубки, однак зовнішній фон випромінювання є досить слабким, тому що саме скло майже повністю вбирає його.
206
Всіх вищезазначених шкідливих факторів впливу практично позбавлені сучасні монітори для ПЕОМ із рідкокристалічними екранами.
Запобіжні заходи при експлуатації електрообладнання ПЕОМ та інших пристроїв
При експлуатації електричних пристроїв, приладів та апаратів слід дотримуватися правил техніки безпеки, виконання яких є обов'язковим в умовах виробництва та побуті.
Ураження електричним струмом є можливим при доторканні людини до струмоведучих частин приладів, апаратів, пристроїв, машин, а також їх корпусів, якщо останні, у результаті пошкодження ізоляції чи її погіршення, опинилися під напругою.
Основними заходами захисту людини від ураження електричним струмом є: забезпечення недоступності струмоведучих частин для випадкового доторкання: застосування пониженої напруги; заземлення та занулення електроприладів; застосування захисного відключення струму; забезпечення справного технічного стану приладів та носіїв струму*, застосування індивідуальних захисних заходів.
Перед початком роботи на ПЕОМ з іншими периферійними приладами та пристроями слід переконатися в їх справності, а також шнура для вмикання в електромережу і з’єднувальних кабелів.
При вмиканні вилки в штепсельну розетку7 необхідно братися лише за пластмасову (фарфорову) її частину. Категорично забороняється користуватися пошкодженою вилкою або використовувати замість неї оголені проводи, а також включати прилади в розетку з явними дефектами.
Роботу з приладами чи пристроями, на корпусі яких виникла навіть невелика напруга, слід негайно припинити. Вмикати і вимикати електроосвітлення, вилки приладів, пристроїв, машин необхідно лише сухими руками, забороняється доливати воду у ввімкнені електронагрівальні прилади (чайники, кип’ятильники).
При виявленні пошкодження електроприладів чи обладнання забороняється самостійно виконувати роботи щодо їх усунення.
При виникненні пожежі в електроустаткуванні в першу чергу слід від’єднати його від електромережі. У разі користування переносною електролампою необхідно перевірити наявність та стан захисної сітки на лампі, справність шнура та ізоляційної гумової трубки. Напруга на лампі повинна бути не більше 36 В, а при роботі в сирих місцях -12 В і менше.
201
До роботи з електроінструментами (дрель, паяльник тощо) допускаються особи, які пройшли спеціальне навчання.
Категорично забороняється: відчиняти розподільні щити; торкатися неізольованих струмоведучих частин; допускати пошкодження струмоведучих елементів; допускати попадання легкозаймистих речовин, води, клею, електроліту та ін. у розетки, електроприлади, пристрої, на клеми; застосовувати неізольований провід для тимчасової проводки; залишати без нагляду ввімкнені в електромережу прилади, машини, пристрої.
Вимоги до режимів праці і відпочинку при роботі з комп'ютерами
Зберігати правильне положення при роботі за комп’ютером допомагає раціонально підібраний робочий стілець або крісло, яке можна легко пристосувати під фігуру працюючого. Спинка стільця повинна підтримувати нижню половин}7 спини, але при цьому7 не бути жорстко закріпленою і не перешкоджати рухам у процесі роботи.
Коли пальці лягають на клавіатуру, плечі повинні бути розслаблені, а руки зігнені приблизно під кутом 90°. Це забезпечує нормальну циркуляцію крові. Голову потрібно тримати прямо з невеликим нахилом уперед. При можливості необхідно розташовувати монітор і робочі документи так, щоб не доводилося постійно обертатися із сторони в сторону. Це може виявитися причиною виникнення болів у шиї, плечах і спині. Слід відрегулювати висоту клавіатури таким чином, щоб вибрати для себе найбільш зручний кут нахилу.
Оптимальна висота стола або висувної полиці для клавіатури повинна становити 65-75 см над рівнем підлоги. Висоту стільця і стола необхідно підбирати так, щоб звести до мінімуму напруження м’язів плечей, рук і зап’ястків. Для цього використовують спеціальні підпори або подушки для установки перед клавіатурою, призначені для відпочинку зап’ястків.
Особливу увагу при роботі з комп’ютером необхідно звернути на монітор. Дозволяюча здатність повинна бути не нижчою 768 х 640 точок на дюйм, а кадрова частота - 75 Нх.
Відстань від очей до екрана повинна бути не меншою 70 см, що дорівнює приблизно довжині витягнутої руки. Кожні півгодини потрібно відволікатись від монітора і дивитись удалину, що допоможе зберегти зір.
Якщо дотримуватись цих вимог, то робота з комп’ютером не є небезпечною.
208
При організації праці, що пов’язана з використанням комп’ютерів, для збереження здоров’я працюючих, запобігання професійним захворюванням і підтримки працездатності слід передбачити внутрі-шньозмінні регламентовані перерви для відпочинку.
Внутрішньозмінні режими праці і відпочинку мають передбачати додаткові нетривалі перерви в періоди, що передують появі об’єктивних і суб’єктивних ознак втомлення і зниження працездатності.
При виконанні протягом дня робіт, що належать до різних видів трудової діяльності, за основну роботу з комп’ютерами слід вважати таку, що займає не менше 50% часу протягом робочої зміни, необхідно передбачити: перерви для відпочинку і вживання їжі (обідні перерви); перерви для відпочинку і особистих потреб (згідно з трудовими нормами); додаткові перерви, що вводяться для окремих професій з урахуванням особливостей трудової діяльності.
Тривалість обідньої перерви визначається чинним законодавством про працю і правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства (організації, установи).
Внутрішньозмінні режими праці і відпочинку при роботі з комп’ютерами необхідно розробляти з урахуванням характеру трудової діяльності, напруженості тощо. ,
Встановлюються такі внутрішньозмінні режими граці та відпочинку при роботі з ПЕОМ при 8-годинній денній робочій зміні:
- для розробників програм із застосуванням ПЕОМ слід призначати регламентовану перерву для відпочинку тривалістю 15 хвилин через кожну годин}7 роботи;
- для операторів із застосування ПЕОМ - 15 хвилин через кожні дві години роботи;
- для операторів комп’ютерного набору - 10 хвилин після кожної години роботи.
В усіх випадках, коли виробничі обставини не дозволяють застосувати регламентовані перерви, тривалість безперервної роботи не повинна перевищувати 4 години.
При 12-годинній робочій зміні регламентовані перерви повинні поновлюватися в перші 8 годин роботи аналогічно перервам при 8-годинній робочій зміні, а протягом останніх 4 годин роботи, незалежно від характеру трудової діяльності, - через кожну годину тривалістю 15 хвилин.
З метою зменшення негативного впливу монотонності доцільно виконувати чергування операцій усвідомленого тексту і числових да
209
них (зміна виду роботи).
Активний відпочинок полягає у виконанні комплексу гімнастичних вправ, спрямованих на зняття нервового напруження, м’язове розслаблення, відновлення функцій фізіологічних систем, що порушуються протягом трудового процесу, зняття втоми очей, поліпшення мозкового кровообігу і працездатності.
За умови високого рівня напруженості робіт рекомендується психологічне розвантаження у спеціально обладнаних приміщеннях (у кімнатах психологічного розвантаження) під час регламентованих перерв або в кінці робочого дня.
Вимоги безпеки при роботі на ПЕОМ
Перед початком роботи здійснюється огляд робочого місця, яке приводиться в належний стан. При цьому слід переконатись що всі блоки комп’ютера під’єднані належним чином.
Перевіряються умови електропостачання, здійснюється перевірка всіх електронесучих елементів та їх надійність. Усі пристрої ПЕОМ повинні бути надійно заземлені та захищені кожухами, що виключає можливе доторкання до частин, які знаходяться під напругою.
Під час роботи забороняється залишати працюючий комп’ютер та його пристрої без нагляду.
Вмикання та вимикання носіїв струму виконується лише при вимкнутій електромережі.
Забороняється торкатися внутрішніх частин монітору, користуватися ПЕОМ при пошкодженні проводу живлення, затуляти призначені для вентиляції отвори.
Не допускається користування моніторам під прямими променями сонця і поблизу нагрівальних приладів.
При роботі з принтерами і плотерами слід дотримуватися обережності при завантажуванні паперу, з тим, щоб уникнути травм від рухомих частин приладів.
При роботі з лазерними принтерами і ксероксами дотримуватися обережності, пам’ятаючи, що у середині їх є деталі, які працюють при високій температурі.
Вкрай небезпечним є проникнення в монітор води. Якщо ж волога потрапила в монітор, необхідно негайно його вимкнути і протерти сухою серветкою.
Коли монітор працює ненормально, зокрема якщо спостерігаються незвичні звуки чи запахи, необхідно вимкнути його і звернутись до
210 фахівця з технічного обслуговування.
При завершенні роботи необхідно поставити в положення "Вимкнено” всі тумблери (вимикачі) пристроїв. Відключити від мережі електроживлення і здійснити вологе прибирання робочого місця. Екран відеотерміналу витирати від пилу кожного дня роботи. Видалення пилу з апарату, заміну електрозапобіжників проводити при відключеному електропостачанні.
У випадку аварії електричної мережі чи електрообладнання від струму короткого замикання, що може призвести до виникнення пожежі, працюючий на комп’ютері повинен: негайно припинити роботу; залишити небезпечну зону і вжити заходи щодо попередження подальшого розвитку аварії (відключити електроенергію, а у випадку пожежі - і приточно-витяжну вентиляцію).
У разі нещасного випадку надати першу невідкладну допомогу потерпілому, викликати швидку допомогу і повідомити керівнику робіт. По можливості зберегти ту обстановку, під час якої виник нещасний випадок, якщо це не загрожує життю та здоров’ю оточуючих.
11,4, Перша медична допомога при нещасних випадках
Від правильної і своєчасної першої медичної допомоги потерпілому залежить його життя. Невміле і неправильне надання допомоги може стати причиною і ускладненням під час хвороби.
Сонячні і теплові удари можуть виникати в результаті дії прямих сонячних променів на голову, а також перегрівання організму при високій навколишній температурі (40° С і більше), підвищеної вологості повітря. Більш низькі температури також можуть стати небезпечними для непродумано одягненої людини, особливо, якщо на ній одяг з синтетичних матеріалів. Перед тепловим ударом працюючий відчуває сильну спрагу, сухість у роті, в’ялість, запаморочення, задишку, серцебиття, нудоту, блювоту, шум у вухах, миготіння перед очима. При таких симптомах необхідно покликати колег, припинити роботу і перейти у прохолодніше місце, лягти на підстілку, злегка піднявши голову. Шию слід звільнити від тісної одежі, протерти вологим рушником голову і шию, обмокнути обличчя, а тоді змочити і оббризкати холодною водою голову і груди. Можна випити підсоленої води. Якщо дихання ослабне, то необхідно перейти до штучного дихання. При тепловому ударі потерпілий падає, шкіра стає сухою, а дихання і серцебиття частішим, з’являється посмикування м’язів, температура тіла підвищується до 41° і вище.
211
Для попередження теплового удару необхідно в спекоті години дня відпочивати у захищених від сонця місцях, носити вільний одяг із світлої тканини, дотримуватися правильного режиму харчування, особливо питного режиму, не оголяти голову в жаркі дні при ясній погоді, під час роботи в зігнутому положенні захищати потилицю і шию, не спати на сонці.
При переломі кісток необхідно забезпечити нерухомість місця перелому. Це досягається шляхом накладення на пошкоджену частину тіла шини, створення умов для повного спокою і нерухомості. Для цього можуть використовуватися різноманітні матеріали: палиця, тростина, кусок фанери, дошка тощо.
При накладенні шини обов’язково необхідно дотримуватися забезпечення нерухомості двох суглобів, розміщених нижче і вище від місця перелому. При відкритому переломі слід розрізати одяг, зупинити кровотечу, спочатку накласти пов’язку на рану, після чого - шину. Зовнішньою ознакою відкритого перелому звичайно є промочування одягу кров’ю.
При вивиху суглобів не слід намагатися вправити вивих, оскільки це правильно може зробити тільки медичний робітник. При наданні першої медичної допомоги слід накласти пов’язку, забезпечивши нерухомість пошкодженого суглобу, після чого направити потерпілого в лікувальний заклад.
Розтягнення м’язів та зв’язок трапляється часто у голінково-ступ-ному суглобі (коли підвертається стопа) і кистях рук (якщо падають на зігнуту або витягнуту кисть). При розтягненні потерпілий відчуває сильну біль, в області суглобу виникає припухлість, набряклість, рухи у нього обмежені.
При пошкодженні зв’язок необхідно надати потерпілому спокій і прикладати до хворого місця холод (мокрий рушник). Через 1,5-2 години, якщо біль стає слабкішою і набряклість зменшилася, пошкоджений суглоб треба туго забинтувати.
При розтягненні м’язів пов’язка не потрібна, у цьому випадку на хворе місце зразу ж після травми необхідно накласти холодний компрес. Якщо припухлість і болючість травми виражені дуже сильно, то треба негайно звернутися до лікаря.
Мікротравми (намуляні місця, подряпини, незначні колоті і рвані рани) при неправильній першій допомозі можуть викликати тривалу непрацездатність. При першій допомозі необхідно обтерти забруднені краї рани (але не рану) ватою, бинтом, змоченими у спирті, змастити
212
йодом або брильянтовою зеленню і закрити стерильною пов’язкою.
Контрольні питання для самоперевірки та повторення
1. Основне завдання охорони праці.
2. Правила поводження з геодезичними приладами.
3. Охорона праці при виконанні інженерно-вишукувальних і розбивних робіт.
4. Основні вимоги техніки безпеки перед початком роботи.
5. Вимоги техніки безпеки під час виконання топографо-геодезичних робіт в охоронних зонах ліній електропередач.
6. Техніка безпеки під час виконання топографо-геодезичних робіт на об’єктах автомобільного і залізничного транспорту.
7. Вимоги безпеки під час пересування в полі, по льоду і при водних переправах.
8. Охорона праці при роботі з комп’ютером.
9. Експлуатація електрообладнання та інших пристроїв.
10. Дотримання режимів праці відпочинку при роботі на комп’ютерах.
11. Техніка безпеки при використанні сучасної обчислювальної техніки.
12. Нещасні випадки та перша медична допомога.
213
Бібліографічний список
1. Земельний кодекс України // Землевпорядкування. - 2001, -№4.
2. Про землеустрій: Закон України // Уряд, кур'єр. - 2003. - №129. - 16 лип.
3. Про охорону праці: Закон України //Уряд, кур’єр. -1992. - №201, -21 жовт.
4. Геодезические работьі при землеустройстве І А.В. Маслов, А.Г. Юнусов, Г.И. Горохов. - М.: Недра, 1990.
5. Геодезія. Ч. 1. Вид. 2-ге, випр. та доп. (За заг. ред. С.Г. Могильного, С.11. Войтенка). -Донецьк, 2003, - 458 с.
6. 1 ’орохов 1 ’.И. Способи составления и перенесення в натуру проектов земле-устройства І Харьк. с.-х. ин-т им. В.В. Докучаєва. -X., 1956. -85 с.
7. Инженерпая геодезия/ П.С. Закатов, Г.В. Багратуни, В.А. Величко и др. -Изд. 2-е, перераб. и доп. -М.: Недра, 1976. -583 с.
8. Карпінський Ю. Геопросторова складова кадастру - невід’ємна частина його удосконалення / Землевпорядний вісник. -2006. -№3. -С. 12-13.
9. Методичні рекомендації щодо складання планів землекористувань новост-ворених приватних господарств /Укл.: А.С. Даниленко, В.В. кулініч, В.В. Жмуцький та ін./ Держкомзем України. -К., 2000.
10. Основні положення створення державної геодезичної мережі України. -К.: Укргеодезкартографія, 1998. -15 с.
11. Перенесение в натуру линейньїх злементов почвозащитного контурного земледелия на склонах: Метод. указаним и рекомендации /Сост. Д.И. Че-чин/Воронеж, с.-х. ин-т. -Воронеж, 1989.
12. Практикум з геодезичних робіт при землеустрої /В.Б. Балакірський, М.М. Гарбуз, М.1. Малютін, М.В. Червоний/ Харк. держ. аграр. ун-т ім. В.В. Докучаєва. -X., -2001, -93 с.
13. Практикум по проектированию и организации землеустроительньїх работ /Ф.И. Пальчиков, В.Б. Балакирский, В.А. Костьік, И. Я. Овсяник. -М.: Агро-промиздат, 1989.
14. Справочник по землеустройству І Л.Я. Новаковский, В.М. Буленок, Ю.М. Ватин и др.; Под ред. Л.Я. Новаковского. -К.: Урожай, 1989.
15. Спутниковая система межевания земель: первьіе впечатления пользователей / С.Г. Гаврилов, С.Ю. Крижановский, Д.Е. Осипов //Геопрофи. - 2004. -№3. -С. 50-52.
16. Третяк А.М. Управління земельними ресурсами та реєстрація землі в Україні. -К., 1998. -224 с.
17. АНатіші /., ВоисЬег С. ТЬе ГГК.8 апсі ЕТК889 КеІайопзЬір: Ксу/ КезиЙз ітот ІТКЕ2000, ЕСКЕР РиЬІісаІіоп N0. 10, Мііїеі1ип£еп дез ВипсІезатСез £ііг Кагіо-&гарЬіе игкі ОеосЗазіе В апсі 23, РгапкГшї ат Маіп. - 2002. - Р. 49-52.
18. Ьап^іеу К. КТК ОР8 // ОР8 УУогІд. - 1999. МЬ -Р. 344-363.
214
Довідкові матеріали з математики та геодезії
Абсолютна величина (модуль) числа
а, а > 0,
-а, а<0
|а| = у/а2
|а|>0, Н = Н,
||-|=
|а + &|=|а|+|&| а.>0, Ь>0,
|а-£|=|а|-|&| «>ц ь>о
а° = 1
(Іт^п
уІат
Степені та корені аєК
пє N
а~п-\Іап ат а" =ат+п (атУ'=а'т (а / ЬУ = ап / Ьп
^[аТь-^[аі^ь
Формули скороченого множення
(а + Ь)2= а2+ 2аЬ + Ь2
(а - Ь)2= а2 - 2аЬ + Ь2
(а + Ь + с)2 = а2 + Ь2 + с2 + 2аЬ + 2ас + 2Ьс
а2 - Ь2 = (а - Ь)(а + Ь)
(а + Ь)3 = а3 + За2Ь + ЗаЬ2 + Ь3
(а - Ь)3 = а3 - За2Ь + ЗаЬ2 - Ь3
а3 + Ь3 = (а + Ь)(а2 - аЬ + Ь2)
а3 - Ь3 = (а - Ь)(а2 + аЬ + Ь2)
Рівняння
а) Рівняння з одним невідомим ь
ах+Ь = 0\ х~ а
б) Система двох рівнянь з двома невідомими
215
ах + Ьу = с
(іуХ + Ьху = сА
Корені рівнянь цієї системи
_ ЬуС -Ьсх _ асу - ахс
X — - у —
аЬу — а}Ь ’ аіїу - аД ’
в) Квадратне рівняння СІХ2 +Ьх + С = О а Ф О
Дискримінант квадратного рівняння
И = Ь2 - 4ас
О < 0 — рівняння не має дійсних коренів
О — 0 - рівняння має один корінь х = -~
~Ьі.у
И > 0 - рівняння має два дійсних кореня х12 = -——
Властивості логарифмів
1о§аа = 1 1о§аху = 1о§ах + 1о§ау
1о§а1 = 0 1О£аХя =ЛІО§аХ . 1 > /с 1о§ах = 1о§/ хк 1О£а- = 1О£аХ-1О£ау У 1о?лх= ІҐЇО
Тригонометричні функції у прямокутному трикутнику а ь а Ь 8іпа= - со»а = - і$(х = сі$а = с с Ь а
Тригонометричні тотожності
8ІІШ /ґГҐУ — со$а /►/о/у —
ща- соза Сі5 и ~ . 8іпа
со$2а+8іп2а = 1 і $ а сі $ а = 1
соза = л/1-8іп2 а 8іпа = л/1-со82а
1 = сі§а 1 сі^а = Ца
216
, 2 1 . 2 1
1 + сі§2а = ^— 1 + ід а =——
8іп а соз а
Формули додавання і віднімання аргументів тригонометричних функцій
8ІП(« ± /3) = 8ІП а СО8 Р ± СО8 а 8ІП р со8(а ± /?) = со8 а со8 р ц 8іп а 8іп р
‘^а±^^Т-Я-
І+і^аі^Р сц>р ± сі§а
8іп2а = 28іпасо8а
Тригонометричні функції кратних кутів
со8 2а = 1-28іп2а
сов 2а = соз2 а - 8іп2 а
соз 2а=2со82а-1
8іп За = 3 8іп а - 4 8іп3 а
сох За = 4 со83 а - 3 соя а
8іп 4а = 8 соз3 аяіп а - 4 сов а 8іп а
соз4а = 8со84 а-8соз2
~ 2іеа
і§2а= 6 2-
1-?§2а
1-3(32а
1-6і$ а+і§ а
„ сїх2а-1 сіе2а=—-------
2сі§а
СІХза.ак'аЗ':,!!а
Зс<?2а-1
4сі§ а-4сі§а
Тригонометричні функції половинного кута
. а /1-со8а
81П— =» ------
2 V 2
а_ 8іпа _1-со8а 2 1 + со$а зіпа
а /1 + соза
соя— = А------
2 V 2
а зіпа 1 + сояа
сі§ — =-------=--------
2 1-сова зіпа
217
Сума і різниця тригонометричних функцій
, . а - . а±В а + В яіп а ± мп р = 2 кіп-— сох-—
2 2
а _ а + В а-В
СО8 а + СО8 Р — 2 СО8 -— СО8-—
2 2
а _ . а + В а~В СО8Л-СО8Р =-28111—
2 СО8СГСО8Р
со8 а+8іп а = л/2 со8(45° - а)
созазтр
і&а-сЦ>а =
і п . 2 а
1-соза = 281П —
2
1-8іпа = 28іп2(45°-~)
2
сц>а±сі&В = ±
8іпа8іп/>
соз а - 8іп а = л/2 8іп(45° - а)
о со8(а + В) ца-сі&0 = — . "
со&а^лр
, п 2 а
1 + СО86Г = 2СО8 —
2
І+8іп а = 2со82(45° - у)
Зниження степеня тригонометричних функцій
8іп а-----у 8іп а = -(38іпа-8іп3а)
2 1 + со82а з 1 . „ „
соя а —-------- соз а =-(сов За+3 сова)
2 4
8іп4а = -(со84а-4сов2а+3) со84а = 1(со84а + 4сов2а+3) 8 8
Добуток тригонометричних функцій
. о 8іп(а + Д)+8іп(а- В) 2
а соз(а+В)+соз(а-В)
СО8ЛСО8 В =------—-----'---
2
5іпа5т^=со5(а-^~со5(а + ^ 2
218
Формули зведення тригонометричних функцій
Кут Функція4^^ п 1 2 р = л±а п . Р = ~ + а Р=7л±а
8ІП Р СО8Л +§іпа -СО8« ± 8іп а
со$Р + 8ПШ - СО8« ± 8іп а СО8<2
ЯР + ^а + сі%а
ЩР + сі$а +і^а + сі%а
Трикутник
Багатокутники
Позначення:
А, В, С - вершини, а також кути при цих вершинах;
а, р, у - кути при вершинах А, В, С;
а, Ь, с - сторони, протилежні кутам А, В, С відповідно;
Ьа, Ьь, Ьс - висоти, опущені на сторони а, Ь, с відповідно; ш а, ні ь, тс - медіани;
1а, 1ь, 1с-бісектриси;
Я - радіус описаного кола;
г - радіус вписаного кола.
Площа трикутника Медіана, бісектриса, висота
8=±<Ла,8 . 8 = т^^2+2с2-а2
2 2 2 4
5 = — аЬйпС, 8 = —ася'тВ, 8 =—Ьс$іпА 2_Ьс(Ь+с) -а
2 2 2 “ (і+е)2
5 = ^р(р-а)(р-Ь)(р-с), а
1, , X
де р = -(а + Ь + с)
„ с аЬс
Х1-Х2 У1-У2
28 =
= (Хї - х2)(у2 - Уз) - (х2 - х3)(уі - у2)
Х2“Хз У2-УЗ
219
Висоти і сторони трикутника К '-К ’^с~~ ~: ~: ~
Теорема косинусів а2 = Ь2 + с2 - 2Ьс созА
Ь2 = а2 + с2 - 2ас со$В
с2 = а2 + Ь2 - 2аЬ со$С
а Ь с
Теорема синусів ——~ = ——— = ~—— = 2к
8Ш А 81П В 81П С
Теорема тангенсів
а+^ а + Ь _ 2 СІ^2 а+ / Гр — а+с _ 6 2 і Ь + с Р + 7 З5 II
а-Ь а-р ^~Г ^1 1 1 а-с Л а-у 1 1 гч її 1 Ь-с іН 2? і
Прямокутний трикутник
5 = 1аг, = 1йс ис = 90°)
2 2
Рівносторонній трикутник
8=^- г=“-£
4 2 3 6
Рівнобедрений трикутник 5 = ~ —
Ромб = аИ, 8 = сг 8іп а, 8 = -2
1 и
—п = азта
2
+ ^2 =
, о а а
а. = 2асо8— а? = 2а8іп —
1 2 2
Р = 4а
т , _ а+Ь .
Трапеція
с 1 л л 5 = —<^«2 81П0?
5 _ а2 +ь2______
2(с^^А+с^^В), ’ 2
(А і В - кути при основі трапеції)
середня лінія ММ = і (а + Ь)
8 = акУ^СІ?А+с№
Квадрат 8=а2=~сі2 Р — Аа
4 = ал/2
г =
1
2
220
Довільний опуклий чотирикутник
а+/7+у+£ = 36О°
(а, Д у, б - внутрішні кути) а2 +Ь2 +с2 +Л2 =а2 +<і2 +4т2 (т-відрізок, що з’єднує середини діагоналей)
£ = ^Дгі2$іп^
25 = аЬіїпа + сіїьїп /З
Площа чотирикутника за координатами
Хі-Хз У!-Уз
28 = Х1-Х4 У2-У4
= (Х1 ~ Х3)(у2 - У4) - (Х2 “ Х4)(У! - Уз)
Прямокутник $ - аЬ — — (і2 ьіп <р р = _(і = —л/я2 +&2 Р — 2(а + Ь)
Паралелограм 5 = аііа = Ьііь 5 = ЯЙ8ІП# £ = — Д</2 8іп
Р = 2(а + Ь) а* + гі2 =2(а2 + 62)
Правильний багатокутник центральний куг а = 360°: п зовнішній кут /7 = 360° : п внутрішній кут у = 180° - /З
ап = 14^ =2К^=2г^ К =
2 28іпу
о 1 2 а 1 „о . 1 2 #
£ = —папг = пг і^ — =-пК^та = —папс^ — 2 2 2 4 2
й І сч
Площа будь-якого багатогокутника
^ = Ххі <Уі+і - Ум); 2Р = Е У і ~ )
(=1 і=1
Декортові координати на площині
У
Геодезичні координати
п І
* X
ш IV
X IV І
ІП * У II
Знаки приростів координат і формули для визначення румбів
Чверті Дирекцій ний кут, град Напрям Формули для визна-чення румбів Знаки приростів координат
X ¥
І 0-90 ПнСх г = а >0 >0
II 90-180 Пд Сх г= 180°-« <0 >0
ІП 180-270 ПдЗх г= а-180° <0 <0
IV 270 - 300 Пн Зх г = 360°-а >0 <0
Теоретична сума кутів
Замкнений полігон
п
^^Ртеор ”180 (Л 2) де П - КІЛЬКІСТЬ КуТІВ і=1
Розімкнений полігон
І=1
де і Як - дирекційні кути точок нової та кінцевої ліній ходу відповідно; п - кількість кутів.
Дирекційні кути ліній
ак - ак-\ + 180° - Р{ф\
®к = &к-\ ^“180 + Р/р#. ,
де <%к і &к і - дирекційні кути наступної та попередньої ліній відповідно;
і Рм<и ~ правіта ліві кути по ходу між цими лініями.
222
Прирости координат
Лх = <ісо8а ;
Ду = (18іп а.
Координати точок (пряма геодезична задача на площині)
К в — X А 4- СІАВ С08 (Хдд
Ув =¥в + д.АВ 8іп аАВ.
Обернена геодезична задача
У„-К
ЛВ ЛА
И _хв-хА иАВ ~
СО8 ГАВ
а
«ид —
8ІП ГАВ
аАВ=^(ХІІ-ХА)2+(¥ІІ-¥А)2
Горизонтальне прокладення лінії
Р Г-.---г , 1.5^
й! = 0С08У; “ 77; </=л/Р2-Й2; 4=В-
1+28ІП2 — 10000’
2
де И - довжина лінії, виміряна на місцевості, м;
(і - горизонтальне прокладення лінії, взяте з плану або визначене за координатами, м;
у - кут нахилу місцевості, град;
Л - перевищення між кінцями ліній, визначене за горизонталями планів, м.
Поправка за нахил ліній до горизонту
ДР = 2Р8Іп2 —• дй = -1-:5Г2р 2 10000
Перевищення між двома точками Ухил місцевості
. Н
н = аім 1--^
Крутість схилу
о Н
у =агсі^ — а
1.75
Декортові координати на площині
Загальне рівняння прямої І: ах+ Ьу + с — 0 (а2 + Ь2 Ф 0)
223
К=-^ = і$а (кут між прямою І і віссю Ох)
Рівняння прямої з кутовим коефіцієнтом у-кх + р
Рівняння прямої, що проходить через точку М(х0; у о)
з кутовим коефіцієнтом к у = у0 + к(х - х0)
। кх - к2
Кут між двома (не перпендикулярними) прямими <р = ’ ~ ~
| А ।
Координати середини відрізка АС - СВ;
гчхл + хв .Ул + Ув\ ( 2 ’ 2 }
Відстань від точки М( х0; у0) до прямої ах + Ьу + с = 0
-Ь
Рівняння прямої, що проходить через дві задані точки -—— - -——
Координати точки перетину двох прямих
ґ у = в1х + &1
\у = а2х + Ь2 «і-«2 аі~л2
си -а2
і&<Р = ± ---- ((р - кут між двома прямими, що перегинаються)
1 + аїа2
Формули перетворення декартових координат
При паралельному перенесенні Х = X +а; у — у +Ь.
При повороті навколо початку координат
Л = л'сО8^~ у'$ІП^ ; у = х'§ІП ф + у'сО8 0>.
При перенесенні початку координат і повороті
X = а + ХЛСО8^- у'зіп (р; у = Ь + /він ф + у'свЗф.
Кут між прямою І і віссю абсцис у2 - Уі Ду = ——— - —
х2 - Дх
Сталі величини
460°
Л-« 3.141586 ; ра = —— == 57 °3; р’ = 206265' 2л- ’ г
Навчальне видання
Василь Борисович Балакірський Микола Володимирович Червоний Олександр Якович Петренко Микола Михайлович Гарбуз
Геодезичні роботи при землеустрої
Навчальний посібник
Редактор Л.І. Сібенкова Коректор Т.М. Сотова Комп’ютерний набір і верстка М.В.Червоний
Редакційно-видавничий відділ Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва. 62483, Харківська обл., п/в "Комуніст-1”, навчальне містечко ХНАУ, корп.1, кімн. 302, тел. 99-72-70
Підписано до друку 24.01.08. Формат 60x90/18. Папір офсетний. Друк ризографія.
Ум. друк. арк. 13,14. Тир. 1000 прим. Зам. № 018-08. Надруковано у друкарні ПП "Стиль-Іздат".
м. Харків, майдан Свободи, 7. Т. (057) 758-01-08, (8066) 822-71-30
СТИАЬ-В (Ж-ИЗААТ
БАЛАКІРСЬКИЙ ВАСИЛЬ БОРИСОВИЧ
кандидат економічних наук, доцент кафедри землевпорядного проектування факультету інженерів землевпорядкування Харківського національного аграрного університету імені В.В. Докучаєва.
І Іочесний землевпорядник України. Автор понад 60 наукових і науково-методичних праць. 6 навчальних посібників з питань геодезії, землевпорядного проектування да геодезичних робіт при землеустрої.
-
і
\ 4 з
ЧЕРВОНИЙ МИКОЛА ВОЛОДИМИРОВИЧ
старший викладач кафедри землевпорядного проектування факультету інженерів землевпорядкування Харківського національного аграрного університету імені В.В. Докучаєва. Має біля ЗО наукових та навчально-методичних друкованих праць. Наукова робота лов язана з проблемами
і організації і шляхів підвищення ефективності
І використання землі в умовах різних форм власності і
• господарювання та використання ГІС у землеустрої/
і / і /тЛх. іл г5Г4 • А і /' • ’ /ті?* * * * Д #і л* * у < •
ї ї ' л V** - у 1'Г • пт /3і 4 V 5 Г і >
ПЕТРЕНКО ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
кандидат економічних наук, доцент кафедри землевпорядного нроекіуначни Харківського , ( національного аграрного університету імені В.В.
(і
« г Аж . (
. у’ ;
Ш Г і
Яі.гі /(і / Т л
проектування та геодезичні роботи при землі
ГАРБУЗ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ : Г'ЇГ старший викладач кафедри^землевпорядного і / уу проектування Харківського національного аграрного /
університету імені В.В. Докучаєва. ПоаЦюіє на
= :' •• ‘ у куреіі.
Землевпорядне проектування". Автор‘біля 25 наукових І/
А .•
факультет» інженерів землофде^іф
-та Навчально-методичних друковдни землевпорядного’проектування та ге при землеустрої. ;7/ • |
ня