ДМИТРО ЧЕРЕДНИЧЕНКО
МАТЕРИНКА


ДМИТРО ЧЕРЕДНИЧЕНКО
МАТЕРИНКА
УКРАЇНСЬКИЙ БУКВАР
ПІДРУЧНИК ДЛЯ 1 КЛАСУ ЧОТИРИРІЧНОЇ І ТРИРІЧНОЇ ПОЧАТКОВОЇ школи
Допущено Міністерством освіти України як пробний
Художник ЗІНАЇДА БАСІ НА
КИЇВ «ОСВІТА» 1992
І5ВИ 5-330-02507-9
С Д. Чередниченко, З басіна. ^92, ілюстрації
ББК 81.2Ук.-922 4-46
Видання здійснено з ініціативи Гнідинської середньої української національної школи (директор ВАЛЕНТИНА СТРІЛЬКО) та Товариства української мови у США (голова — доктор РОМАН ВОРОНКА) заходами Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (голова — ПАВЛО МОВЧАН) завдяки фінансовій допомозі доброчинної організації «Думки про віру» (голова — пастор ЯРОСЛАВ ШЕПЕЛЯВЕЦЬ), Українського народного союзу (президент — УЛЯНА ДЯ-ЧУК), Координаційного комітету допомоги Україні (голова — доктор БОГДАН БУРАЧИНСЬКИЙ), видавця МАРІЯНА КОЦЯ, Шкільної ради у США (голова — доктор ЄВГЕН ФЕДОРЕНКО)
Організаційно-видавничий комітет: проф А ПОГРІБНИЙ, проф. Р. ВОРОНИ А (співголови), Я. БАКАЛЕЦЬ, В. ДОНІЙ, А ДЕНИСОВ, Г КИРПА, А. ЛИВЕНЬ, В ЛОПАРЄВ, З МЕНЗАТЮК, М ОВДІЄНКО, Є. ПОЛІЩУК, К ПРИЩЕПА, В СТРІЛЬКО, Д ЧЕРЕДНИЧЕНКО, П ЯКОВЕНКО.
Літературний редактор Зірка Мензатюк Редактори Лариса Бондаренко, Поліна Яковенко Художній редактор Андрій Ливень Головний художник видавництва Володимир Лопарсв
.. 4306020200—193 с
4-----210=92----БЄЗ °6 "В
Стежка
З
Лелека
Лебеді
6
Човен
НІ І 1і1 <1
7
Коні
8
Вінок
Танок

10
Хата в саду
и
Квіти біля вікна
12
А-а-а-а, а-а-а
антена
акація
ЛазшГЗ
13
Ма-ма
мак	маківка м'яч
14
а
ам
м
ма
ма-ма мама
Ма!.. Ма-ма. Мама.
15
2 2-47
(котик) і (півник)
вікно
18
ато
то от
та-то тато
Ма-ма і та-то. Мама
і тато. Тато і мама.
2*
19
Ба-ба, баба. От і баба.
білка
бублик
береза
20
то-бі
ма-ма
та-то
та-то о-то то
ма-мо	там
ма-мі	о-там
ма	та-та
Мамо, там баба, а там тато. Бабо, там мама і тато. А то баба, мама і тато.
21
Дід, дід. Бабо, дід!
дім	дах	Дим
22
дід	до-ма
дім	да-мо
дам	до-ба
там	бі-да
м мо
Там дім. Дома дід. Мамо, і баба дома.
Мамо, дамо бабі ! Дома дід та баба. Там тато.
У тата
23
рР г<
Ра-ма. Рама.
Добра то рама.
24
рід ра-ма Там бір.
рад ра-да Бором (ходить) бір доб-ро	дд
біб ро-дом г
От добро.
Дома тато, мама, баба, дід. Баба рада, рад дід — от рід.

25
умивальник
учитель
26
дуб ду-ба
дум дума ра-до бір ум ру-та ра-ді-о у-бір
бум ру-да
27
И-и-и-и...
Т-и-и...
млин
тин
28
МИ	дим	о-ри	ДіД
ти	дім	ро-би	ДІДИ
і-ти	дам	ри-ба	брат
ді-ти	там	Дми-тро	брати
У мами рута.
У баби
Тату, тут риба. Ми дамо мамі риби.
І бабі риби дамо.
От риба.
29
Нн
Но-о! Но!
На! На!
Ну-ну-ну!
нагідка
ножиці
ЗО
ман
тин тон
нам там
ні на Ні-на но-ра ра-на
бра-тй бра-ти на-бра-ти не брати
Тато, мама і діти — родина.
Рідна мама. Добра дитина.
У мами мама — баба Дарина.
Тато у мами — дід Роман.
У тата мама — баба Марина.
Тато у тата — дід Мартин.
От і рід.
31
Кк Лк.
ко-тик кіт
котик
ко-ток коток
кінь
кот-ко ко-ти-ки котко котики
капуста щука
32
кіт рік ко-ра Рим кит рід но-ра Крим бук о-ко ко-тик ру-ки бік о-то ро-тик кру-ки
Там коні.
Тут коти. Кому коник, кому котик. У коника рот, у котика ротик. Котик: — И-и-и...
дуб дубок
Мати котику котка: — А-а-а...
З 2-47
33
Мій край.
Мій рідний край.
йорж йод
гай
34
рік	дам	рай	добро
рій	дай	край	добро-та
ои	бік	мий	добро-дій
той	бій	Ду-най	добро-бут
Мій дім.
Мій дід.
Мій брат.
Мій рід.
Мій мир, мій рай, Мій рідний край.
з*
35
У-кра-
Україна— рідний край.
їжак
36
поїзд
0	|
пір іна
і-ду мо-і край
ї-ду ро-ї кра-ї
ї-да Ма-май кра-ї-на ї-ї Ма-ма-ї У-кра-ї-на
На Дунаї дударики на дуду: — Ду-ду.
Тут ми.
Тут мамина країна.
Тут країна Україна. Рідний край. Добрий край. Одна родина. Тут ми.
37
Лл
до-ли-на ма-ми-на ка-ли-на лу-ки ми-ла Луки. Долина.
Мамина калина.
лелека
38
тцн млин	ка-ли-на
лин клин	да-ли-на
дуб ли-ти	та-ли-на
луб ми-ти	ма-лй-на
Коло калини діти колом.
От і літо.
Тут луки.
У долині калина.
На калині	• ку-ку!
І луна луками:
— Ку-ку!..
На долоні ЙГР*’ок.
У дГу ка — брилик.
А там, у далині — лан. Літо.
39
до-ле ле-ле ле-ле-ка ле-бе-ді лі-та-ти 6-ле-ні О-ле-на
— Ой леле, он лелеки! У небі там лелеки. Добре їм літати.
екран
намет
півень
40
на не-не ме-та
не не-бо ме-не де не-бо-га ро-мен те не-бо-рак те-рен
Рідна нене, ми — народ України.
У Надійки мама добра, мила.
І Надійна мамі лебеділа: — Мамо рідна, рідна нене, добра й мила, бо одна у мене.
41
ПП Ліг
по-ле у по-лі по-лем на по-лі
пе-ре пе-ре-піл-ка торк-торк
Ой у полі перепілка.
У перепілки малі дітки.
Не торкаймо.
пес
42
перо
шипшина
пан кріп пе-ре-пел па-ні кріт пе-ре-піл-ка по-ле ли-ти Пи-лип пі-лот пи-ти Дні-про
пра
мати
ДІД баба
ліс
до Дніпра по рибу. А перепілка у полі: — Пити, пити!..
Петрик їй:
— Наберу і дам.
Перепілка рада: — Буду пити, буду пити...
Петрик іде до Дніпра.
43
Шш ШЖ
ко-ло шко-ла бі-ла біл-ка ді-ти діт-ки
Білка й дітки онде колом. Там у білки школа.
ШОЛОМ
шабля
44
шишка -
киш	на-ша	шко-ла	Там	машини.
кіш	ка-ша	шиш-ка	Там	шум.
наш	ли-ти	ша-на	Тут:	шу-шу-шу...
нам	ши-ти	шан-дра		
У Лукаша каша.
У Тишка молоко.
Дороша
У Тимоша
45
У саду колиска. На колиску сіла плиска. До плиски ласа й лиска. — Лиско, на тобі миску. Та не торкай плиску. — А-а-а,— колиска.
і і
свічка
46
СЛИВИ
санчата
син се-ло сім со-бор дім са-ди-ба ніс скрип-ка
О-кса-на сер-па-нок ко-ле-со ко-ло-сок
са-док са-ни пи-са-ти ру-са
Семенко й Оксанка — брат і сестра.
Семенко старший.
Оксанка менша.
Семенко ніби колосок.
Оксанка ніби стеблинка.
А поле широке.
Колосок до колоска — то й море.
Спіле море.
У спілому морі сині сокирки.
— Оксанко, на тобі сокирки.
— Спасибі, Семенку.
47
Єє
— Тарасику, ти є?
— Є.
— Петрику, ти є?
— Є.
— Андрійку, ти є?
— Є.
— Сашко є?
— Немає.
— Дарма, нумо у котика й мишки. Тарасик буде котик, Андрійко — мишка. У коло, у ко-о-оло!..
єнот
48
заєць
окраєць
є	є-нот	да-є	літак —	літає
мо-є	кра-єм	ку-є	луна —	лунає
ма-є	Ду-на-єм	ми-є	питай —	питає
не-ма-є	шу-ка-є-мо	ри-є	радій —	радіє
Є у мене луна.
Добру луна рису має.
Попроси її лунай — лунає, радій — радіє.
От аби лише не ридала.
То й не ридає.
А коли в лісі ку-ку — і луна кує.
Добра таки риса у неї є.
4 2-47
49
Вв лі
Наша мова калинова і ласкава, і медова, і багата, і не бідна,— 6т що мова наша рідна.
верба
вишні
вітряк
50
він	ве-сна	ву-са	об-но-ва	На Івана на
вік	Де-сна	ву-ста	ко-ро-ва	Купала ми він-
ВИД	ва-тра	ву-лик	ву-ди-ти	ки пускали на
вир	ва-та	ну-лик	бу-ди-ти	воду.
На дубі крона.
На кроні ворона.
На вороні корона.
Ото тин. Там кіт.
Ворона тріп-тріп та на тин А кіт диб-диб та на тік.
Ворона кар-кар-кар.
А кіт утік.
4*
51
Мама вишила рушник. Чорними й червоними нитками. Чорними — то сумне. Червоними — веселе.
Так і на душі буває: то сумно, то весело.
Так і мама: то сумувала, то співала і вишила рушник. Славний рушник.
чобітки
чашка
чуб	ча-ша	че-ре-да	/ОК	
чай	на-ша	че-ред-ник	чубе:	-- ик
чий	ка-ша	чи-та-ти		чик
ніч	па-ша	пи-та-ти		айка
Марійка, Галинка, Соломійка та Наталка нарвали барвіночку. Сплели собі віночки. Потім дівчата стали в коло й повели таночок.
У Марійки й Соломії — червоні черевички, в Галини й Наталки — червоні чобітки.
А спів такий лункий. А таночок веселий. А дівчатка раді.
Яя

У дядечка Якова висока яблуня.
Рясна, кучерява.
Яблука на ній великі, червоні, яскраві.
Як не пасти очима ті яблука!
А дядечко Яків те знає.
І діток гукає: — А покуштуйте, синочки, мої яблучка. — Дякуємо!
— Куштуйте, куштуйте,— промовляє
добрий дядечко Яків.
яблуко
ящірка
ялинка
54
як	я-сен	Я-ро-слав
яр	я-сла	я-во-ри-на
ряд	я-вір	я-лин-ка
рад	я-рок	я-блу-ко
Ярослав пішов у ліс по ялинку. Шукав, шукав і таки набачив. Он вона, красуня. Струнка, як дівчинка. Рясна та пишна. Очі милує. А дома його чекає сестричка Марія. І Ярослава, і ялинку. Хоче убрати її прикрасами.
А Ярославові та ялинка така мила. Як її рубати? Вона мов дівчинка. Ні, не рубатиме Ярослав ялинки. А прийде до лісової красуні на свято. Він і Марія. І тоді — нумо її вбирати бубликами та пряниками. Аби й пташки поласували.
55
Дід Григір у гайку почепив гойдалку.
— Гойдайтеся, голубчики,— мовив діткам.
Тепер у діда Григо-а багато гостей.
— Гойда, гойда,
гойдаша, де кобила, там лоша,— чути гомін у гайку.
А діда Григора й не лякає той веселий гамір. Дідові так веселіше. І не самотній він. А в обідній час:
— Гайда, дітки, обідати.
груша
нагода по-й голубам.
гуси
глечик
56
гай гав гак так
гу-си го-ра но-ра го-пак
га-лас го-лос ко-лос го-луб
граб	Загадка
град Рогатий, а не бик.
грав грак
(яиУоиоуу)
Малий Гнатко навчив галченя говорити. А собі наладив гарну сопілку. От сів Гнатко під кленом грати. А небо потемніло. Стало накрапати. Блиснула блискавка. Гур-гур-гур!
Тут чує Гнатко вгорі:
— Грім, грім, грім! У дім, у дім!..
І Гнаткові на плече сіло галченя. Гнатко встав і побіг у дім. Тепер і галченя не намокне.
57
Зз ж
Закувала зозулечка в лузі на калині: — Добре, мамо, бути на рідній Україні.
Добре бути і співати, літа діткам кувати.
Аби, мамо, на Вкраїні І зиму зимувати.
замок
зозуля
58
зуб	ко-за	за-мбк	мій — змій
зруб	ло-за	за-мок	зуб — зубр
звір	зи-ма	за-мовк	
двір	зо-ря	за-товк	
Зіна загадала загадку:
— На припоні, а не коник, злітає високо, а не соколик.
— Ясно,— мовив Назарко,— гайда запу
стимо.
— Кого?
— Та загадку.
— Гайда! — загукали тоді всі. Назарко приніс розписаного змія і сказав:
— Зіно, раз ти нам загадала, тобі й запустити...
— Змія? — тепер усі сказали.
Назарко дав Зіні котушку з нитками, а сам узяв змія й направив його проти вітру. Зіна попускала нитку, а змій здіймався вгору й гудів. От і запустили загадку в небо.
59
ховрах
Бабуся Харитя нам казала:
— Хліб святий.
А як упаде шматочок хліба підніме, зідме пил і покладе на гіллячку:
— Хай пташкам буде,— примовляє.
— А чого хліб святий, бабо?
— Бо трудно його ростити, онучку. А хліб усіх на світі тримає. Дурне й сало без хліба.
— На нашій землі такі гарні хлібні Глянеш — то зеленіє, то половіє.
— Бо Україна — хлібна країна.
додолу, бабуся
поля.
60
рух	хви-ля	хлоп-чик	хоч	Хоч де будеш,
ДУХ	хма-ра	хо-ло-док	хто	то я тебе
хор	Хо-ма	ха-ти-на	хай	знайду.
хто	су-хо	ху-сти-на	ха-ха	
НАША ХАТА
Мамина хата в саду, як у віночку. Коло хати — вишні, черешні, яблуні, калина. Перед вікнами — бузок, барбарис і під вікнами — півники, красоля, півонії, крин (лілея), нагідки. А в саду є проліски, ряст, сині черевички, барвінок.
Около в маминої хати біле-біле, як полотно. З весни до осені коло хати — квіти. Барвисті, пахучі. І хата ошатна. І на душі приємно. Наша хата і ми — немов у віночку.
61
Рано тато з Петриком ішли полем. Зеленіло жито. Повівав малий вітрик, і житом бігли дрібні хвилечки. Над житом лунала голосна пісня.
— Хто там співає? — питає си
вую
нок.
— Жайворонок,— каже тато.— Од жайво-риного співу жито спіє.
— А чого жайвір падає в жито?
— Попити роси із билинки.
— Голос напуває?
— Атож, синку. Жайворон злітає знову живо і співає про жито.
62
жук ме-жа жи-то жар ро-жа жа-ти вуж жаб-ка жи-ти ніж жай-вір жит-тя
Жук Жужа живе в Житомирі.
— Пограймося в піжмурки?
— Пограймося.
— Я лічу: Шапка, жабка, Мурчик, Жмурчик, жук, павук, курка, Мурка, Зіна — жмурка.
Ховаймося! Зіні жмуритися! Ледве жмурка схилилася до дерева — тут як скрикне: — Ой, змія!
Позбігалися всі та й засміялися.
— То не змія, то вуж. Бачиш, на голові жовта квіточка! Ну, жмурися.
А Зіна каже:
— Лічи заново. Я не можу тепер жмури
тися.
— Гаразд. Шапка, жабка, Мурчик, Жмурчик, Жужа, Бужа, курка, Мурка, Йванко — жмурка.
63
Цц
На дорогах України я чув, як грав старий циган на скрипці.
— Ну й грає, аж душу виймає,— казали ті, хто слухав.
Старого цигана допікало горе, а він гнітив те горе, як грав на скрипці.
— Грай, цигане, грай. Скрипка — твоя розрада.
В Умані слухав я чарівну гру молодого скрипаля. Грав талановитий циганчук.
— Ну й грає, мов дорогу простеляє,— каза
ли, хто слухав.
— Грай, цигане, грай. Скрипка — то чари твої. Хай буде світла доля твоя на дорогах України.
64
це	цап	цур-ка	Ой	зацвів,	зацвів
цей	ціп	цу-цик	та	й	королевий цвіт,
буц	цар	це-гли-на
дуц	дар	цям-ри-на
ШАНУЙМО ПРЕДКІВ!
У центрі села — старовинна церква. Коло церкви — цвинтар. Могили на цвинтарі — впорядковані, прибрані, притрушені пісочком. У квітах. На хрестах — рушники. Тут поховано татів, мам, дідусів наших земляків.
На Проводи ми приходимо на цвинтар поминати мертвих. Бо хто не шанує своїх
предків, той не гідний, аби його шанували.
Отож на цвинтарі все село. Це сумне свято живих. Час поминання родичів.
5 2-47
65
ЧОРНОБИЛЬ
Було собі на Україні давнє місто Чорнобиль. Затишне, красиве. Та біля нього побудували атомну. І недогледіли її. Погано збудували. Погано й пильнували.
Сталась аварія на атомній електростанції. Багато земель України стали брудні. На них не можна сіяти хліб, пасти худобу. На заражених землях нікому тепер не можна жити. Ті землі треба лікувати. Чорнобиль тепер — велика рана України.
Учіться ж, дітки, гарно, аби своє діло добре знали й справно усе робили. Аби ніколи не повторилося страшне лихо, як оцей Чорнобиль.
66
день	за-вод	льон
пень	за-водь	ло-но
сіл	стан	льо-па-ти
сіль	стань	ло-пати
І швець, і жнець, і на дуду грець.
ДВАНАДЦЯТЬ КНЯЗІВ
Є в нас дванадцять князів. Що не місяць, то й князь. Ану вгадай, голубе, тільки в чужий город не влазь.
Січень, Лютий, Березень, Квітень, Травень, Червень, Липень, Серпень, Вересень, Жовтень, Листопад, Грудень.
А тепер подумай: чого в них такі назви? І чого й на небі князь? І також — місяць?
Колядка
Зійшло, зійшло три місяці, Гей, коляда, коляда! Три місяці, всі три ясні. Гей, коляда, коляда! Було в матки три синочки, Гей, коляда, коляда!
5*
67
Юю х>ю
Юрась побував із татком далеко-далеко. Гарно й цікаво було в дорозі. Та коли Юрасик повернувся додому, зовсім іншими очима подивився на свій край. І дерева тут такі гарні, як ніде, і трава, й пташки, і Мурчик, і стежка. Ну, таке все миле та любе. І як він раніш цього не помічав? І хата біла така милесенька, й мамині рушники в хаті, й мамин теплий голос. Юрась навіть склав такий віршик:
Люди, на світі немає землі, як у ріднім краю.
Люди, любіть свою землю, як неньку свою.
68
юнь	лю-ди	лю-би-сток
ЛЮД	Лю-да	лю-ди-на
люк	Лю-ба	Ю-сти-на
люб	лю-лі	ма-лю-є
Загадка
Зимою----як ЛІТОМ,
літом — як зимою.
(РНИИК 'ензоз)
ЛЮБА І ЮСТИНА
Люба і Юстина — сестри. Люба має лялю Юлю, Юстина має лялю Люду. Люба дуже любить свою лялю. Вона її сповиває, кладе в колисочку й люляє:
Люлі-люлі
моїй доні Юлі, трохи полюляю та й заколисаю.
А Юстина повчає Люду:
— Он бачиш, як людських дітей заколисують. Учись, Людо, на старість буде як знахідка. І садовить Люду біля Юлиної колисочки.
— Погляди дитинку хоч коли вона спить. Тепер Люба і Юстина спокійні. їм ніхто не заважає. Можна й повчитися танцювати. І танцюють собі Люба і Юстина. Бо обидві лялі уже сплять.
69
Щщ
Яринчина мама уміє варити український борщ. Вона каже:
— Хто їсть борщ, той буде здоровий.
І Яринка вірить мамі: борщ дуже добрий. Коли мама варить борщ, то кладе в горщик картопельку, шматочок яловичини або свинини, капусточку, квасольку або молоді стручки з квасолею, помідорчик, петрушку, кріп, лавровий лист, перчик. Засмажує сальцем із цибулькою, а то ще й сметанки вкине. І поставить горщик до жару умлівати. Бо найсмачніший борщ із печі. Тоді витягне й насипле Яринці. А борщ пахне на всю хату. Яринка певна, що кожна українська мама повинна вміти варити український борщ. А дід Роман каже:
— Борщ і каша — їжа наша.
70
ДОЩ борщ кущ щур
ще-па щед-рів-ка що-гла ща-стя щу-ка щед-рий пу-ща хре-щик
Щедрик, ведрик, дайте вареник, грудочку кашки, кільце ковбаски...
ЩЕДРИЙ ВЕЧІР
Ватага діток ходила щедрувати. І всі люди радо зустрічали щедрувальників. Щедро їх частували гостинцями, пригощали. Дітки щиро дякували. У діда Панаса вони співали:
Щедрик, щедрик, щедрівонька, прилетіла ластівонька, до віконця припадала, господаря викликала...
•
А дід Панас і питає:
— А хто мені скаже, чого в щедрівці ластівочка прилетіла? Наче ж зима.
А одна кмітлива дівчинка й каже:
— Бо колись у нас Новий рік весну починав. Першого березоля був. А березіль це березень.
— Ну, дочко,— каже дід Панас,— тобі найбільший пиріг. І всім твоїм друзям пиріжечки тепленькі.
71
ФАРБИ
Тато купив Софійці фарби й сказав:
— Малюй, доню, тільки не замаж фартушок.
Софійка щиро подякувала таткові й сіла малювати. Намалювала сині фіалочки й подарувала мамі. Намалювала Мурчика з фотоапаратом і подарувала татові. Намалювала Софійка Жмурчика у футболці й подарувала братикові Федькові. А що ж подарувати тому, хто малює? Софійка намалювала фею з короною і фартушком та й подарувала собі.
72
риф	фар-ба	фі-ал-ка	У Софійки	файний
міф	фор-ма	Со-фі-я	фартушок.	
фе-я	фер-ма	Фе-дір	Федько грає	в фут-
фу	фільм	фут-бол	бол.	
ФОКУС-МОКУС
Дітки грали у фантиків. Ось ^Редькові саме викупляти свій фантик. Йому загадали показати фокус-мокус. А який? Федько думав, думав та й каже:
— Добре, я вас усіх сфотографую. І кожному покажу його картонку. Як хтось буде не схожий, тому віддам свій... фотоапарат.
Згорнув трубочкою долоньки й приклав до ока.
— Увага! Знімаю! — і клацнув язиком. Порився в кишенях, поклав щось у картуз.— Тепер кожному покажу його картонку. Вибачайте, що маленька — такий фотоапарат.
І підносить кожному в жменьці. Хто гляне, той регочеться.
— Я справді схожий,— каже всяк. Бо у Федьковій жменьці — маленьке люстерко.
73
ҐУЛЯ
Гриць вийшов на ґанок. А тут гуси: ґа-ґа-ґа! О-о, хлопче, не лови ґав, бо пропали штани. Якби Гриць був зачинив двері на ґанку, то й гуси заспокоїлися б. А він зчинив ґвалт і ну тікати. Повз клуню, а гуси за ним. Вони люблять гнатися. Та так ґелґали, що тато й мама у хаті почули. Гриць бігом за аґрус. А там стояли граблі. Гриць наступив на зубці, а граблі — бах! Його по лобі. Коли тато вибіг із ґанку, Гриць стояв за аґрусом і чухав велику ґулю. А гуси повитягували вгору шиї і, ґелґаючи, оеготали.
74
ґа-ва	ґа-нок	ґаз-ди-ня
ґу-ля	ґро-но	ґа-ту-нок
ґрунт	ле-ґінь	ґу-мо-вий
ґлей	ґреч-ний	ґир-ли-ґа
Не лови, Хомко, ґав, щоб носа не зчухрав.
Мурчик і Жмурчик довго не могли вивчити слова, в яких пишеться ґ. Тоді Тарасик склав їм список слів і повісив перед тарілочками, де вони обідають.
аґрус ґава ґазда ґаздиня ґалаґан ґанок ґандж ґатунок ґвалт ґвинт
ґедзь ґелґотати ґердан ґила ґирлиґа ґніт (у лампі) ґоґель-моґель ґонта ґречний ґроно
ґрунт ґудзик ґуля ґума дзиґлик дзиґар леґінь сновиґати куґа шваґер
А гуси їм щодня нагадують: ґа-ґа-ґа. Що означає: вчіть, вчіть, вчіть.
75
Дз дз
ЛІСОВІ ДЗВІНОЧКИ
Дівчинка Дзвінка була у лісі. Аж чує: щось дзвенить. Прислухалась. А-а-а, то лісові дзвіночки. Хто ж це дзвонить тими дзвіночками? Заглядає Дзвінка у ті колокільця. Аж там золоті трудівнйчки медок беруть. Ось одна хотіла відігнати Дзвінку, щоб не заважала, та — дзусь! А Дзвінка їй:
— Адзусь... Не бійся. Я тебе не зачеплю. Я тільки послухаю, як лісові дзвіночки дзвенять.
А вони мов навмисне:
— Дзінь-дзінь! Дзень-дзелень.
Дзвінка радіє та й міркує: якби поставити ці квіти у дзбанок, чи дзвеніли б? Мабуть, ні. Хай краще тут собі дзвенять, лунають. Вони тут на волі.
76
дзвін	дзво-ник	дзьо-бик
дзбан	дзер-ка-ло	дзень-кіт
ґудзь	дзиґ-лик	дзюр-чати
ґедзь	дзи-ґа-рі	дзиж-ча-ти
ДЗИҐАРИКИ
Котики Няв, Няв-Няв, Няв-Няв-Няв і Няв-Няв-Няв-Няв були ще маленькі. І дуже любили гратися. Раз вони побачили, що Іванків татко приніс щось окате, поставив на стіл і сказав:
— Славні дзиґарики.
— Чуєте? — спитав Няв.— Дзигарі.
— Там дзиґи,— сказав Няв-Няв.
— До роботи,— сказав Няв-Няв-Няв.
— Дивіться ж,— мовив Няв-Няв-Няв-Няв,— щоб і не дзенькнуло.
Котики позціплювали ротики й заходилися дзиґи із дзиґарів виймати. Коли Іванко прийшов зі школи, побачив таке: на столі сиділи Няв, Няв-Няв, Няв-Няв-Няв і Няв-Няв-Няв-Няв та й пускали дзиґи.
— Хто це годинника розібрав?
— Це дзиґарі, а не годинник,— сказав Няв.— Це скринька із дзиґами...
Іванко тільки засміявся. А котики поховалися. Тільки дзиґи ще крутилися на столі.
77
Дждж
БДЖІЛКИ Й ДЖМЕЛИКИ
Квіточка розцвіла й запахла так гарно, що її почули всі бджілки й усі джмелики.
— Ласкаво прошу,— гукала щира квітка,— до мого джбаника з медом, до глечика золотого.
Квітка росла над чистим джерелом. І коли бджілки й джмелики сідали на квіточку, то бачили себе у люстеркові джерела і яскраву пахучу квіточку поруч.
А коли бджілки й джмелики вибрали медок із джбаника, квітка змарніла. І запах її зник. І вже не запрошувала щира квітка в гості, бо не було до чого. А бджілки й джмелики її обминали, бо джбаник був порожній. Спохмурніло тепер і чисте джерело. Зажурилося.
78

джбан дже-ре-ло джміль джи-ґун джу-ра джер-кіт джем джун-глі
джме-л и-нии ґрин-джо-ли джен-джу-ри-стий джен-джу-ри-тись
ДЖИҐУНЕЦЬ
Був собі коник-джиґунець. Славний такий коник. Але дуже вже дженджурився. От біля нього на травинку сіла блакитна бабка. Голова велика, очі великі, сама струнка та довга. А крильця тонюсінькі й прозорі, але ж блакитні.
Тут коник-джиґунець і розхвастався. Чи він тих крилець не помітив чи що? Каже бабці:
— Та я за тебе в сто раз далі плигну!
Бабка вільно перелетіла річку та й сміється з того берега:
— Ану ж чи хоч до мене доплигнеш?
Коник-джиґунець думав, що й ту бабку перескочить. Стрибнув — та й упав серед річки у воду. Тут в'язик хап його! — і нема.
Отак надженджурився, нахвастався задавакуватий коник-джиґунець.
79
Тарас Шевченко
(апостроф)
Дивлюся, аж світає, Край неба палає, Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє, Степи, лани мріють, Меж ярами над ставами Верби зеленіють.
ТАРАСОВІ СОЛОВ'Ї
Зійди у травні на Тарасову гору. І тебе зачарують співом солов'ї. Бо солов'ї тут особливі. Це єдине місце на Україні, де, кажуть, живе дванадцять видів солов'їв. Солов'ї сюди ніби злетілися в гості до Тараса Шевченка. Наспівати йому, звеселити його.
Як тільки спаде надвечір'я, солов'ї тут змагаються своїм хистом. І кожен соловей витинає свої неповторні колінця, виводить свої чарівні співанки. З кожного гаю лине своя полум'яна пісня. І звучить над Тарасовою горою багатоголосий солов'їний хор. І слухає цю солов'їну хвалу Кобзареві Дніпро, що в'ється в підгір'ї. Слухає українське широке поле і вся Україна.
Зійди у травні на Тарасову гору. І тебе зача- > рують співом солов'ї.	,
80
м'яч м'я-та п'ять і-м'я в'язь сі-м'я в'юн Де-м'ян
по-ли-в'я-ний де-ре-в'я-ний над-ве-чір'-я Мар'-я-на
...тобі казка, мені — бубликів в'язка.
М'ЯТА
Об'їхав я багато країв. Гарних, дивних, цікавих. Тепер у місті живу. Та враз я згадав хлоп'ячі забави на батьковому подвір'ї. Почув трав'яний дух лук, де в'ється моя Рось. Задзвеніли мені солов'ї, кропив'янки, очеретянки, заворкотіли голуб'ята. Запахли в рідному саду ряст, рум'янок, п'ятиперстень. І м'ята. Холодна, кучерява. Ледве заходжу, було, хлоп'ям до саду, відчуваю, як вільно дихати. Як пахучий холодок наповнює груди. А там ластів'я озветься, защебече, ніби щось промовляє. А із сусіднього саду вітається добрим усміхом дід Лук'ян. Скинув бриля — махає. А поруч он клей вишневий, мов півник полив'яний. Мені все дужче пахне м'ята. Холодна, кучерява. Я хочу додому. У батьків сад. Прийти й сказати:
— Доброго ранку, мій драголюбе!
6 2-47
81
а і 6
абетка букви звуки
зуб
пілля
аа
БЯ б/
ВЛ в5 ГУ тг ҐҐ ґг № Е<£ ее ЄЄ єє ЖХжж 35
ии
17 іс
Ї7 тс М неї К7£ к« «Л ^7 Л'?^ М7/ м^г. Н7? н/г 07 оо П.УЄ п/г Р75 р/г СС сс
ТЖ тт
чг
Ш27 шш
Щ&4 щш* ьь
Ю77 юю
ЯЛ яя
82
сонях соняшник сонце
Ки-їв По-ча-їв Г о-ло-сі-їв Ми-ко-ла-їв
ха-та сонях та-то соняшник ма-ти сонце Біля хати криниця
садок
Садок вишневий коло хати, правда
Своя хата — своя правда.
ЧОРНОБРИВЧИК
Коло хати чорнобривці. Буйні та рясні. А цвітуть — аж горять. І вікна червоніють од маминих чорнобривців. Маминих, бо це мама їх насіяла.
У чорнобривцях сидить хлопчик — на квіточки роздивляється. Маленький, гарненький хлопчик. Чорнявенький, кучерявий. Ну, чорнобривчик та й годі. І мама його так кличе:
— Чорнобривчику мій, ходи до хати. Дядечко Мирослав зі Львова приїхав. Тобі сопілочку привіз.
проЮО проЮОта 100
дола
б*
83
Народні прикмети
сніг	сні-го-вий	Багато снігу —
сні-жок	сні-го-вик	багато хліба,
сні-жин-ка сні-гур	Перший великий сніг
сніж-ки	сні-го-вій	випадає вночі.
СНІГОВИЙ ЗВІРИНЕЦЬ
Учора ми спускалися з гори. Хто на лижах, хто на санчатах. Аж чуємо — відлига. Ми накачали снігу й зліпили бабу снігову. А тоді наліпили бабенят. І діда-сніговика. Ото було весело! Сьогодні прийшли на гору, а сніг такий, хоч зайця ліпи. То й зліпили.
— А тепер білочку,— просить Світланка.
Ось вам і білочка. Як жива. Сидить на гілці, гризе горішка.
— Ще якби лисичку,— мовить Оксанка.
Пометикували — єй лисичка. Хвіст пухна-а-астий, а сама хитрю-у-уща. А тоді як розохотились, то зліпили вовчика, ведмедика, вепра, слона... Цілий сніговий звіринець. А хобот у слона довгий. Приставили ми драбину. Тепер вилазиш на спину, сідаєш на голову і по хоботу — як із гори. Аж вітер у вухах свистить. Ну й краса-а-а!..
84
Загадки
Бігли пси, позадирали носи.
(инеєвоя 'іжии 'ииожїґнисЬ 'инез)
Стоять коні на припоні, не п'ють, не їдять, завжди повні стоять.
(ИНАВРЯ 'иєЛдсІР_|)
Дощ іде
Вікна плачуть
Сонце сміється
Струмки співають
Дорога простяглася
Потік біжить
Хмарка пливе
Вітер свище
Реве та стогне Дніпр широкий. (Т. Шевченко).
85
Три великі світила сяють у небі України. Три генії українського народу уславили Україну на весь світ:
Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка.
ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО —
був славетний поет і художник. Він писав щиро, правдиво, чесно. Мав красивий голос, знав багато народних пісень і дуже гарно співав. Він любив кобзарів, бандуристів. І сам грав на кобзі й скрипці. Тільки життя в нього було тяжке. Рано залишився сиротою і поневірявся по світу, був на засланні, в солдатах. Не мав власного кутка. То й ніде було з кобзою подітися. Але як трапиться де кобза, то вже одведе душу. Велику силу духу він мав. Приятелі любили, як він співав, грав на кобзі. Тарас Григорович і свою книгу назвав: «Кобзар». Він був справжній співець свого народу, знедоленої України. Його думи, його пісні на Вкраїні повік не забудуть. І в світі.
86
Тарас Шевченко
Бандуристе, орле сизий!
Добре тобі, брате: Маєш крила, маєш силу, Є коли літати.
Тепер летиш в Україну — Тебе виглядають.
Полетів би за тобою, Та хто привітає.
* * ¥
Тече вода з-під явора Яром на долину. Пишається над водою Червона калина.
Пишається калинонька, Явір молодіє, А кругом їх верболози Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю Та попід горою. Хлюпощуться качаточка Помеж осокою.
А качечка випливає З качуром за ними, Ловить ряску, розмовляє З дітками своїми.
87
ІВАН ЯКОВИЧ ФРАНКО —
великий український письменник. Ось незабаром ти прочитаєш його славні казки «Фарбований лис», «Коли ще звірі говорили», «Лис Микита», «Абу-Касимові капці», а тоді й повісті «Захар Беркут», «Лель і Полель».
Казочку «Ріпка» ти, напевно, вже знаєш. І віршика його «Киця».
Гарно писав Франко. І багато написав. Його твори в сто книг не вкладеш.
А зачарувало Іванка слово з батькових казок, легенд і маминих співанок. Ще змалку він записував народні пісні. Пісні були окрасою його тяжкого життя. Іванко дуже любив твори Шевченка, багато їх знав напам'ять. Та й пам'ять у нього була добра. Лекцію вчителя він міг повторити слово в слово.
Згодом Іванко й свої твори став писати. І перекладати зарубіжних поетів. Бо знав багато мов. Ти ще полюбиш Франка. Ось тільки прочитаєш його.
88
Іван Франко
Тямлю як нині: малим ще хлопчиною В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого життя...
КИЦЯ
Плакала киця на кухні, Аж їй очиці попухли. «Чого ти, киценько, плачеш, їсти чи питоньки хочеш?» «їсти ні пити не хочу, З тяжкої жалості плачу. Сам кухар сметанку злизав, і_і=>	кицюню, сказав,
лапки побити, буду ходити?»

На мене, Хтів мені Чим же я

89
ЛЕСЯ УКРАЇНКА —
це літературне ім'я великої поетеси. Справжнє її ім'я — Лариса Петрівна Косач. Мати її — Олена Пчілка — також видатна письменниця.
Усе життя згадувала Леся милий край свого дитинства — Волинь, Полісся. Любо їй було бавитися з дітками в руїнах Луцького замку. Грати роль відважних героїв, що борються за волю.
А як її вабило у таємничі луки, озера, ліси! Зустрітися з мавкою, русалками, лісовиком, водяником... Із дядьком Левом. Про це вона згодом написала драму-казку «Лісова пісня». А скільки в неї гарних поезій! Леся добре знала історію рідного краю і всього світу. Ще в дев'ятнадцять років вона написала підручник з історії.
Леся любила музику. Грала на фортепіано. І вірші у неї музичні. Прислухайтесь до щирого слова Лесі Українки — і воно заспіває, як пісня:
До тебе, Україно, наша бездольная мати, Струна моя перша озветься,
І буде струна урочисто і тихо лунати, І пісня від серця поллється.
90
Леся Українка
ВИШЕНЬКИ
Поблискують черешеньки В листі зелененькім, Черешеньки ваблять очі Діточкам маленьким.
Дівчаточко й хлопчаточко Під деревцем скачуть, Простягають рученята Та мало не плачуть: Раді б вишню з'їсти, Та високо лізти, Ой, раді б зірвати, Та годі дістати!
«Ой вишеньки-черешеньки, Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо Виросли на гіллі!» «Ой того ми так високо Виросли на гіллі,—
Якби зросли низесенько, Чи то ж би доспіли?»
91
рід ро-ди-на рід-ня рід-ний край
Прислів'я
До свого роду — хоч через воду.
МАТЕРИНКА
Дід Семен часто поглядав на Лису гору й згадував своє дитинство. Під тією горою його материзна. Там він народився. Там він жив зі своєю мамою. А на Лису гору ходив по чебрець і материнку. Це коли був малий.
Тепер дідові Семенові несила так далеко йти. Ще й на гору зіходити. Почули онуки Петрусь і Павлусь, що дідові страх як хочеться понюхати запашної материнки з Лисої гори. Почули та й відважились у мандри. Довго їх не було. Дід Семен уже й переживав — де це вони так забарилися. Аж ось приходять увечері:
— ДІДУ, а ми вам принесли материнки з вашої материзни.
Дід Семен вдихав цілющий запах рідного зілля, а з його блакитних очей текли сльози.
92
гора під горою гори в горах горою на горі
гори — гори дорога — дорога коси — коси городи — городи
ГОРИ
На Україні є гори. Найвищі в нас гори Карпати. Найвища вершина Карпат — Говерла. Говерлу знають усі українці. Знамениті на Україні ще такі гори. Тарасова гора в Каневі. На ній поховано Тараса Шевченка.
Володимирська гора у Києві. На ній стоїть пам'ятник князеві Володимиру. Княжа гора у Львові, на якій колись князь Данило Галицький збудував замок. Тепер ця гора називається Високий Замок. ¥ ¥ ¥
Ой високі наші гори!.. А як глянеш на долину, Видно поле, начеморе, І всю Україну.
93
РІД роду родина
рідний врода народ
Козацькому роду нема переводу. Степ та воля — козацька доля.
СТЕП
Хто виріс у лісах, тому на лимані дивно. А я виріс у горах, то мене дивує степ. Ото вже рівно у степу! Ідеш, ідеш, а воно рівно. Думаєш — може, за тим деревом гора буде. А її немає. Справді, степ — як море. Без кінця, без краю. Того й добре було козакам у степу гуляти. Кінь біжить, кінь летить, а на коні козак сидить. Землю рідну од ворога пильнує. А в тиху годину застромить у землю списа, припне до нього коня, а сам сяде собі долі й на кобзі грає. Козак Мамай, душа справедлива. Грає і думу співає про степ, як воля козацька, про неньку Україну.
94
Поки живе мова й пісня материна,
поки Дніпро плине — не загине Україна.
ЯКОГО КОЛЬОРУ
вишня малина рожа терен буряк морква бузок фіалка горіх каштан
кориця віск
смарагд бурштин пшениця небо
вишневого малинового рожевого тернового бурякового морквяного бузкового фіалкового горіхового каштанового
коричневого воскового
смарагдового бурштинового пшеничного небесного
ЗИМОВИЙ УРОК
— А якого кольору сніг?
— Малинового,— сказала малина.
— Вишневого,— сказала вишня.
— Бузкового,— сказав бузок.
— Небесного,— сказало небо.
І кожен правду сказав.
Бо кожен згадав своє літо.
95
човники
Вітер вербу нахилив, В річку листків натрусив, Не листків, а човників, Зелених кочовників, Човники пливуть, За ними в'язики йдуть, Губками підпихають, Перами колихають.
НАШІ РІКИ
Як глянеш на карту, Україна скидається на великого птаха. Скажімо, орла. Посередині цього орла Дніпро тече до Чорного моря. Подивись на птаха згори — і на лівому крилі побачиш сині жилки. То ріки: Десна, Трубіж, Псел, Ворскла, Оріль, Самара, Конка. На правому крилі — Прип'ять, Тетерів, Ірпінь, Рось, Тясмин, Інгулець, Інгул, Південний Буг, Дністер, Прут. А ще не забудь ріку Дунай, оспівану в народі.
Навіть маленька річечка часто називається Дунаєць.
А ще дунай означає просто велика вода.
96
Прислів'я
Ранні пташки росу п'ють, а пізні — слізки.
сини
дочки козак дівчина
соколи голубки орел горлиця
сини-соколи дочки-голубки козак-орел дівчина-горлиця
соняшник — наче сонце
стежка — немов струмок молодик — ніби серпик росина — мов та намистина тополя — неначе пір'їна вербовий листок — немов та рибинка вербовий листок — мов човник
Загадка
Біг кінь білобокий через Дунай глибокий, Як упав, заіржав, увесь світ задрижав.
(«1^)
7 2-47
97
білий — чорний світлий — темний день — ніч світло — пітьма
м'який — твердий високий — низький добрий — злий солодкий — гіркий
КОЗА І ВІВЦЯ
Зустрічає вівця козу з дітками та й каже:
— О, які гарні в тебе ягнята.
— Не ягнята, а козенята,— поправляє коза.
— А хіба не в усіх однаково діти називаються? — питає вівця.
— Авжеж ні. У тебе ягнята, в мене козенята, в гусочки — гусенята, в кішечки — кошенята, в Жучки — цуценята, в перепілки — перепеленята...
— О-о, я так і не вимовлю. А в корови — коровенята?
— Ні-і, телята.
— А в кобили — ко-биленята?
— Ні-і, лошата.
— От не збагну — як вони добирають, де хто. А для мене всі —
ягнята.
98
жур жура журба журитися
журавель журавлі журавлина журавочка
Пахучі луки, гай і поле. І тато, й мама, й ти. Отак би йти, і йти, і йти, і не спинятися ніколи.
ТАКІ ВОНИ РІДНІ
Ой, журавлі, журавлики. Так вони журяться, як летять у вирій.
— Кру-у, кру-у, кру-у-у...
Сумно їм прощатися з рідною землею. Жаль покидати гнізда, зелені луки. Трудно їм у таку далину летіти. Але ж треба сувору зиму перебути.
Дітки стоять на пагорбі, проводжають журавликів у сумну дорогу. Та й самі журяться.
А весною журавлики веселі. Бо на рідну землю, у свої гнізда повертаються. І курличуть вони весело: кру-кру! Того й називають їх люди веселиками. І дітки весело зустрічають веселиків з вирію:
— Нарешті, діждались. Такі вони рідні, оці веселики.
7*
99
Загадки
Рукавом махнув — дерева нагнув.
(ден.д)
Не пташка, а літає, не дитина, а плаче.
(рсіруух)
ХТО-ХТО ПРОЧИТАЄ ЦІ СЛОВА У ПАРІ
лебединий (клекіт, зграя, вірність, пісня) голубиний (хатка, воркотіння, ніжність) орлиний (лет, гніздо, дух) перепелиний (спів, лан, журба) соколиний (зір, край, вдача) лелечий (клекіт, вірність, доброта) єдиний (край, мама, батьківщина) калиновий (цвіт, жар, сопілка) терновий (хустка, вінець, кущ) солов'їний (хист, щебет, хор, мова) журавлиний (ключ, журба, клич)
Прислів'я
Не плюй у криницю, прийдеться напиться.
100
сад	хата	гай	луки	Приказка
садок	хатка	луг	поле	Тримайся
садиба	хатина	ліс	пуща	свого роду
садовина	хатонька	бір	діброва	
ЧИЯ ХАТКА КРАЩА?
Кожен край має свій звичай.
101
свій самобутній
Усе на «с»:
Старий Семен сказав своїм синам: — Сини-соколи, стережіть сад.
ТАНОК
Коло хати вишні зацвіли, Кругом хати танок повели.
Світись, наша хатонько, Ясен цвіт, Цвіти, наша рідная, Поки й світ.
Стали вишні хату наряджать Стала хата вінець надівать.
Світись, наша хатонько, Ясен цвіт, Цвіти, наша рідная, Поки й світ.
Хто-хто, дітки, знає казку «Коза-дереза»? А розкажіть. І згадайте, хто вам її розповів.
102
лід — глід їжа — їжак гай — гайда лин — полин
Літає оса коло носа.
Не 4іпай, осо, мого носа.
БІДА
Спіткала солов'їну родину лиха година.
Випало пташеня з гнізда. Пищить воно, бідне, плаче під деревом, а злетіти не може. А тато й мама голосять над ним, побиваються.
Прибігли зайчики на той плач. Хочуть зарадити біді, порятувати маленьке. Та до гніздечка не дістануть. Що ж робити? Соловей і солов'їч-ка літають усе та тужать.
І таки придумали зайчики-розумайчики. Той, у кого лапки найм'якші, узяв пташеня, а тоді поставали один одному на плечі. Зайчик-м'яколапчик і поклав солов'ятко в гніздечко. Тато радий, мама рада. Дякують добрим зайчикам не надякуються. Соловейко заспівав їм свою гарну-прегарну пісню. Зайчики слухали й милувалися солов'їним співом.
103
Великдень крашанки писанки розписувати
сонечко рожі • сороки клевчики
безконечник грабельки Косів Космач
ТАК РОЗПИСУЮТЬ ПИСАНКИ
на Дніпропетровщині
на Полтавщині
на Київщині
на Одещині
на Чернігівщині
на Вінниччині
на Буковині
Тернопільщині
на Львівщині
на Гуцульщині
104
малювати писати розписувати писанка
Село на нашій Україні — Неначе писанка село... Тарас Шевченко
НАРОДНА ПІСЕНЬКА
Верба б'є, не я б'ю, За тиждень Великдень.
Уже недалечко Червоне яєчко! Лоза б'є, не я б'ю, За тиждень Великдень. Будь здоровий, як вода, І багатий, як земля.
ПИСАНКА
Розмалюю писанку, Розмалюю, Гривастого коника Намалюю.
Розмалюю писанку, Розмалюю, Соловейка-любчика Намалюю.
А сопілка буде грати, Соловейко щебетати, А гривастий кониченько Славно танцювати.
Народні прикмети
Сонце заходить за хмару — на дощ.
Ластівки високо літають — на ясну погоду.
105
міст місто місце місцина
урочище Кладка через струмок, городище Місток через річку, замчище Міст через ріку.
річище
МІСТА УКРАЇНИ
Найбільше в нас місто — Київ. Це столиця України. Названо його на честь засновника міста — князя Кия.
Велике старовинне місто Львів. І красиве. Його заснував князь Данило Галицький. І назвав ім'ям свого сина Лева.
Місто Харків стоїть на річці Харківка. Того й назва така. А тепер придивіться до цих назв.
Полтава. По-лтава. Місто, що стоїть на літописній річці Лтава.
Ужгород. Уж-город. Місто, що на річці Уж.
Запоріжжя. Місто за порогами Дніпра.
Луганськ. На річці Лугань. Давня назва — Кам'яний Брід. Це був зимівник запорозьких козаків.
Які ти ще знаєш міста? Від чого походить їхня назва?
106
— Що наші дівчата роблять?
— Шиють та співають.
— А мати?
— Поре та плаче.
ХТО ЩО РОБИТЬ?
Хлібороб плекає хліб швець шиє чоботи кравець шиє сорочку грець грає на дуді пекар пече хліб муляр мурує стіни (мур) мельник меле борошно чабан пасе отару чередник пасе череду
Майстри:
пастух пасе худобу пасічник доглядає пасіку садівник плекає сад машиніст веде поїзд пілот веде літак коваль кує залізо
107
озеро	Озеро не ставок. У озері вода
озерце	стояча, у ставку» протікає,
озеречко озерний
ОЗЕРО СВІТЯЗЬ
Озеро чогось мені нагадує букву О. Хоч бувають озера круглі, довгі, серпиком, грушкою.
На Волині є мальовниче озеро Світязь. Воно велике. Дев'ять кілометрів завдовжки. І глибоке. Є такі місця, що якби двадцятиповерховий будинок став на дно, то тільки антену видно було б. А вода — як скло. Така прозора. На човнику пливеш, хвильки хлюп-хлюп, а ти бачиш: аж ген на глибу рибка плаває.
А прямо глянеш — вода й вода. І небо. І тільки десь на обрії смужка дерев мріє. Та пташки літають. Здобич собі видивляються.
У Карпатах є озеро високо в горах. Називається Синевир. Воно менше за Світязь. Але також дуже красиве.
Тисяч двадцять озер на Україні. Але я ніколи не забуду Шацькі озера і найбільше з них — Світязь.
108
гай	бір убір	у бір
ліс	бору убору у бору
бір діброва
ЧОРНИЙ ЛІС
Гарно в лісі будь-якої пори. А лісів у нас чимало. Особливо на Поліссі, Волині, в Карпатах. Є ліси і в степах. Он між Інгулом та Інгульцем славний Чорний ліс. Чорний, бо густий, аж темний. Та й із «чорних» порід він — дуба, клена, береста, граба... Кажуть, у ньому водилися зайці, лисиці, вовки, дикі кози, вепри, навіть ведмеді та безліч усякого птаства. Колись він входив до Запорозької Січі. Тут, бувало, ховалися козаки, коли їх переслідували татари, турки чи поляки. Сюди, та ще в Холодний Яр, тікали й гайдамаки — од лихого пана, од нестерпної муки. Ото як утік до Чорного лісу — то пішов у гайдамаки. Тоді збиралися гуртом, озброювалися й гнали чужинців зі своєї землі. Виборювали Україні волю. А жили тут наші люди з давніх-давен — ще три тисячі років тому. Он яке глибоке коріння в Чорного лісу!
109
Бас гуде, скрипка грає.
Метелики грають над квітками.
Грай, кониченьку, під молоденьким Бог-данком.
У неділю вранці-рано синє море грало. Нумо, хлопці, в залізного ключа грати!
ТАРАСИК І МИКОЛКА
Були собі два брати: Тарасик і Миколка.
Тарасик грав на кобзі, Миколка на сопілці.
У Тарасика кобза із верби, яку садив ще прадід Іван.
У Миколки сопілка з маминої калини. Коли заграє Тарасик, чути волелюбний голос діда Івана.
А Миколчина сопілка як грає — маминим голосом промовляє.
І слухають їх сусідські хлопчики й дівчатка, Мурчик, Жмурчик, верби, тополі і солов'ї.
Пам'ятають старі верби, що на сопілочці колись умів грати кожен пастушок.
110
спів	хор
співи	хори
співати хоровий спів співанка хором
Хоре
ХОР
Українці — співучий народ. Кажуть, де три українці, там цілий хор. Споконвіку наші предки мали хист до співу. Змалку вони знали багато пісень. І вчилися співати. І співали. Над колискою немовляти мама співала колискову. Привчала до пісні. А як дітки трохи підростуть, то колядують, щедрують, засівають. Співають веснянок, гаївок, купальських пісень, водять таночки. А восени наслухають весільного співу — і веселого, й сумного.
З давніх-давен змагалися кутки села чи містечка своїм мистецтвом. Кожен гурт челяді свій хор мав. Було, як заспівають ці хори — дзвенить село, перелунюється. І світ слухав Україну, заслухався нею. Тепер, на жаль, рідше співають. Більше слухають.
Але ж ви, дітки, научитесь співати, з'єднаєтесь у голосний хор. І знову наповниться наша земля славним співом.
Прислів'я.
Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.
111
Загадки
Летіла сорока, а за нею сорок. Скільки їх летіло?
Якою косою не можна косити?
40
ХТО-ХТО ВПІЗНАЄ?
112
стежка	Загадка
дорога
шлях Лежить Гася, простяглася, путівець як устане, то й неба дістане.
(еиосіої/)
ЯКА СТЕЖКА НАЙКРАЩА?
Засперечалися дітки, яка стежка найкраща. — До крамнички, бо там є цукерки.
— Ні, до школи, бо там є дітки.
— Ні, до річки, бо там можна скупатися.
— Ні, в садок, бо там є груші, яблука.
— Ні-і, в поле, бо там просторо...
Аж тут приспіла мама. Дітки й питають, яка стежка найкраща.
— Додому, дітки. До рідної хати.
Прислів'я
На чужій землі не доробиш хліба.
8 2-47	113
гоп гоп гоп танець гопнути	танчик
гопати	танок
гопак	танок
Ой, гоп та помалу, та напряла штани з валу...
ГОПАК
На Дніпрі були колись кам'яні пороги. За тими порогами була козацька Січ. Того й Запорозька. Вільна республіка. Запорозька Січ боронила нашу землю від ворогів. Тут були свої школи, церкви, свої музики. Запорозькі козаки були освічені, талановиті, відважні.
Гартували вони себе у навчальних змаганнях. Козаки брали списи, шаблі, топірці й під музику виконували рухливі вправи. Це була ніби гра. Вони махали шаблями, виважували списа, цілились топірцями. Робили стрибки, відскакували від замаху. Схоплювались у герці. Тішилися перемогою. Ці змагання називались гопак. То це ж такий танець, скажете ви. Правда — тепер танець. Ось розучіть його, і згадаєте спортивні змагання славних запорожців. 114
ХУДОЖНИКИ
Прийшов дощ під вікно, звісив темне полотно, прилетіли веселики, змалювали веселку.
ЧОГО ВЕСЕЛКА ВЕСЕЛА
Небо синє. Жито жовте. Луки зелені. Яблуко червоне. Нагідки жовтогарячі. Вода в Дніпрі блакитна. Фіалка фіолетова.
А як устане веселка, то в ній усі ці кольори є. Колір неба, жита, лук, яблука, нагідок, Дніпра, фіалок. От яка багата веселка. А чого? Бо вона з Дніпра води набирає. А вода в Дніпрі блакитна. А небо над Дніпром синє. А жито над Дніпром жовте. А над Дніпром зелені луки, червоне яблуко, жовтогарячі нагідки, фіолетові фіалки. Он чого веселка з Дніпра воду набирає. Того вона й така весела, барвиста така.
8’
115
замок мури	Загадка
замок вежа Чорна корова людей замчище бійниці	поборола,
фортеця брама А білий віл людей підвів.
(нін і
ЗАМКИ УКРАЇНИ
Наші предки будували замки, щоб боронити рідну землю від нападників. На горі вони ставили міцні будівлі, оточували їх високим кам'яним муром. На мурах були сторожові вежі. У мурах були бійниці, через які люди відбивали напад чужинців.
Добре відомі замки в Луцьку, Хотині, Кам'-янці-Подільському, Хусті, Меджибожі, Острозі, Чуфут-Кале...
Були замки в Києві і Львові. У замках, які збереглися, тепер музеї. Замки треба берегти. Це наша історія.
116
поле зеленіє доле половіє воля красується доля спіє
Ти-ихий ранок. Качечка попливла, через синє озеро рівний слід повела.
ПОЛЕ — ВОЛЯ
Вийдеш у поле — так далеко видно. І козацьку могилу, й долину, і гай на обрії. А як літо настане, уже й жито половіє. Спіє. Вітерець хвильками по ньому перебігає. А вгорі співає жайворон. Про землю, про жито. Про небо над житом. Про широке, як небо, поле. Любе
поле.
На цьому полі у жайвора народяться дітки. І вперше тут побачать синє небо. Тут жайворонята навчаться літати. А як злетять — побачать, яке широке та гарне їхнє рідне поле. А скільки волі у цьому полі! Ото вже є де літати і є про що співати. Поки скосять жито.
117
ромен рум'янок
ромашка волошка
ВІНОЧОК
Коли цвітуть ромашки й волошки, дівчатка люблять ходити в поле. Нарвуть квітів та й плетуть собі віночки. То ромашку завивають, то волошку. І славні віночки виходять. А яка гарна дівчина у віночку! Так личить до дівочого виду синій, жовтий, білий колір. А в очах небо ясніє.
А першого вересня вся школа проводжає першокласників на перший урок. Тоді старшенькі хлопець і дівчина тримають угорі віночок із колосків жита й пшениці, перев'язаний жовтими й синіми стрічками. А через ці ворітця ідуть дітки на перший у житті урок — урок рідної мови. А на уроці співів хлопчики й дівчатка беруться за руки й стають у коло — віночком стають. І співають, і пританцьовують. Танок водять. Або ще кажуть: хоровод,втаночок, танчик.
Віночок — це коло найдружніших, найспі-вучіших дітей.
118
шовк	око
шовкун	очі
шовковий у вічі шовковиця віч-на-віч
ЯКІ В МАМИ ОЧІ?
У баби Хтодоськи біля хати велика шовковиця. Івасик на ній і ночував би. Чорні шовковиці на ній спілі та добрі. Аж тануть у роті. Отож приходить Івасик зранку до баби Хтодоськи й питає:
— Дозвольте, бабусю, на шовковицю полізти.
— Лізь, синку,— каже баба Хтодоська,— шпаки вже на шовковиці.
Івасик вилазить на дерево й ласує тими шовковицями.
А то раз баба Хтодоська його питає:
— Ти знаєш, які в мами очі?
Івасик і не примічав.
— Збігаю,— каже,— узнаю.
Коли це вертається й мовить:
— Чорнії брови, карії очі — темні як нічка, ясні як день...
— А хто це тобі сказав?
— Татко.
119
роса Рось
роси русий
русява
русалка русло
рута
Народні прикмети
Як вранці велика роса, то буде гарна погода.
Роси нема — дощ буде.
РІКА РОСЬ
Олянка поїхала до діда . Семена в гості. А там тече Рось, у Дніпро впадає. Пішли вони до річки. Ранній ранок. Рось. Русий хлопчик вудить рибу. А на траві роса. І на вербі роса.
— Яка рясна роса на дереві! — каже Олянка.
Вона труснула вербичку. І дощик пішов.
А на траві роса аж сяє. Сонечко сходить і засвічує росинки.
Рання роса гусячі лапки миє...
В ранній росі сонце спіє.
А русий хлопчик вудить рибу.
А Олянка просить діда Семена:
— Дідусю, прийдемо й завтра уранці на Рось.
120
весна весняний веснянка гаївка
Поділ Поділля подоляни подолянка
Прислів'я
Дороге яєчко до Великодня.
Весняний день рік годує.
ВЕСНЯНКИ
На Великдень хлопчики й дівчатка на лужку-моріжку водили кривого танцю.
— А тепер — подоляночку,— каже Оля.
Добре. Погодились. Оля стала в коло. Вона тепер подоляночка. Дітки заспівали:
Десь тут була подоляночка.
Десь тут була молодесенька...
Оля присідає, згодом устає, ніби вмивається, бере з кола котрусь дівчинку й ставить на своє місце. Аж підходить дід Панас. Оля й питає:
— Дідусю, що означає слово подоляночка?
— Це дівчинка, що живе на Поділлі, в долинистому краї України. На Поліссі живуть поліщуки, у степах — степовики, на Волині — волиняни, на Галичині — галичани, на Слобожанщині — слобожани... З тебе гарна подоляночка. Грайте ще. І знову дітки повели таночок.
121
рік	карась	— Яка ваша професія?
рак	короп	— Я соліст.
риба	ікра	— А де ви співаєте?
рада	краб	— Я не співаю, а солю капусту, огірки й по-
мідори.
САШКО І ТАТКО
То хлопчик Сашко не вимовляв букви «р». Татко його просить:
— Скажи «риба».
— Либа,— каже Сашко.
— Очима либа?
— Ні-і-і...
Довго так було. Що ж робити? І придумав татко скоромовку. Для Сашка. Спочатку вона смішно в хлопчика виходила. Та Сашко добре постарався і тепер може сміливо кожному сказати:
— Рудий рак рипить під кручею.
— Справді рипить?
— Атож рррррррипить,— усміхається Сашко.— Рррррруд
Загадка
Хто старший: овес чи ячмінь?
(езАа зруу 09 'чніуун^)
122
вершина вільшина
черемшина шипшина
лаванда троянда рожа гожа
Народні прикмети
Зацвіла шипшина — почалося літо.
Як шипшина не розкрила цвіту — буде дощ.
ШИПШИНА І ТРОЯНДА
• 
Павлусь із татком був у лісі. Павлусь побачив квітучий кущ і гукає:
— Тату, ось троянди!
— Невже?..
— Дивіться: листя із зубчиками й гілки колючі, як у троянди. От тільки квіти не такі повні. Але гарні ж, як і в троянди.
— Це і є, синку, троянда, тільки дика. Це — праматір троянди, шипшина. Колись дуже давно люди виплекали з шипшини троянду та й прикрасили дім.
— Тепер прамама живе в лісі, а прадоня — біля хати?
— Так, Павлусю. Але й шипшину можна біля хати розводити.. Вона гарна, пахуча, корисна. Із плодів шипшини добрий, запашний чай. Як для тебе — поживний, як для бабусі — ці-
над
ДО-	у—від
7і в ♦ X ПІД - ІЗ, з
НЯВ
Зайчику доріжку, Білці горішків, Грядці огірочків, А мені — рочків.
ПРИЛІТАЙ, ЗОЗУЛИЦЕ • Бецман по садочку гуляє, Зелені деревця чіпає. Не пущу, бецмане, калину ламати, На калині зозуля буде кувати.
Куй, куй, зозулице, на листячку, Накуй калині червоного намистечка.
ХИТРИЙ
— Ходи, коте, грядку копати.
— Няв.
— Ходи, коте, дрова рубати.
— Няв.
— Ходи, коте,- воду носити.
— Няв.
— Ходи, коте, кашу варити.
— Няв.
— Ходи, коте, сало їсти.
— Ня-а-а-авввв...
А де мені сісти?
124
ДЯТЛИКОВА КУЗНЯ
Чує Гриць: хтось у лісі стукає. Мовби коваль кує. Підкрався ближче — дятлик дзьобом, наче молоточком: стук-стук. Дупло собі робить. Довбає, довбає, а тоді й загляне, чи по той бік дерева ще не видно його ж дзьоба. Вимудрує отак хатку та й живе собі. А на той рік зробить нову, а цю залишить для менших пташок: синичок, шпаків, мухоловок...
А що вже коваль той дятлик, то це правда. У нього й кузня є. У розщілині між гілками або в корі. Ото вкладе туди шишку й «кує» її. Лузає.
Луску одриває й кидає додолу, а насіннячко їсть. Котра насінина впаде додолу — то й посіється. І тоді молоденькі
сосонки проростають.
Отакий він, дятлик — і будівельник, і коваль, і сівач. Ще й лікар. Аякже, лікує дерева, рятує їх від усяких жучків-шкідників.
Прислів'я
Хто б дятла й знав, якби не довгий ніс.
Яка охота, така й робота.
125
метр вагон	Загадка — жарт
метро тунель
Дніпро ескалатор Дубі три гілки, на кожній добро жирафа по ш'сть яблук. Скільки всього на дубі яблук?
ЖИРАФА У МЕТРО
То був у нас такий вигадник Марко. Він казав, що на паперовому змієві в небі літав. А на кротові попід землею до моря їздив.
А то якось розказував, що бачив, як із зві-ринця втекла височенна жирафа й забігла в метро. З горем пополам якось з'їхала ескалатором. А от у вагон не ввійде. Той вагон треба сторчма ставити, щоб вона увійшла. Так тунель низький. Бачать люди таке горе — взялися зарадити. Внесли жирафу та й поклали уздовж вагона. От переїхали через Дніпро, жирафа й проситься: «Винесіть».
Винесли її люди. Жирафа подякувала й пішла собі понад Дніпром. Каже Марко — тільки голова над деревами височіла.
126
зоря	небо	Загадка
зірки	небозвід	Без	рук,	без ніг,
сузір'я	небокрай	тільки з	рогами,
зірниця	крайнебо	а	ходить	попід небесами.
(яУіюіуу)
Ніч. Темно. Сидить Рябко за хатою, дивиться в небо й вис. Аж підходить Мурко й питає:
— Чого ти виєш?
— Я не вию. Я сузір'я вчу напам'ять.
— То й мене навчи.
— Добре. Сідай ось так і дивися прямо вгору. Ген бачиш сім яскравих зірок — то Великий Віз. Або просто Віз. А трохи збоку такий самий ківшик — сім менших зірок. То Малий Віз.
— А він не наїде?
— Сиди, не бійся. Я щоночі тут — і нічого. Тепер глянь: буква М догори ногами. Це Борона. А то — три й три зірки — Чепіга. А в цей край глянь: жмут яскравих зірок. То— Косарі. А ось купка дрібненьких зірочок. Це — Волосожар.
— А він не припече?
— Ні-і. Тепер цить. Давай будемо вчити напам'ять. Посідали обоє зручно. Дивляться в небо. Рябко виє. Мурко підвиває.
127
Хитру сороку Спіймати морока, А на сорок сорок Сорок морок.
ОЛЯНЧИНІ СКОРОМОВКИ
Олянка склала скоромовку: Ріс лаврик — Недоріс, Ліз равлик — Недоліз.
Склала й загадала Дмитрикові повторити.
— Е-е, в мене язик не слухається.
— А ти його привчи, щоб слухався.
— Загадай тоді легшу скоромовку.
— Добре.
Й загадала йому Олянка таку: Мудра Марина Журила Мартина: «Ти, Мартине, не мартинь, Мартинові жарти кинь».
Цю скоромовку Дмитрик повторив. Та й тішиться.
— Тепер і я вмію язика пасти.
— Ану пожени його на такий моріжок: «Хитра Мотря мила мокру моркву».
І з цією Дмитрик упорався.
— А тепер,— каже Олянка,— можеш і на лаврика лізти.
128
голуб	Народні прикмети
голубка
голуб'ята	^УДе
голубчик
Де водяться голуби, там хата не горить.
ПОШТОВИЙ ГОЛУБ
Була тиха, ясна погода. Море було спокійне. Дітки сіли в човен, взяли з собою поштового голуба й рушили в море. Думали, трохи поплавають, помандрують. Аж тут здійнявся вітер. Плавати ще якось можна, а причалити ніяк. Гляди, ще хвиля вдарить човном о берег.
— Івасю, посилай голуба. Андрійко ж дома.
Андрійко — це Івасів старший брат. Івась написав:
«Допоможи пристати», причепив записку голубові під крило й випустив. Голуб полетів додому. А дітки переживають: чи помітить Андрійко записку? Он хвилі грають усе дужче й дужче. Коли це бачать — від берега мчить моторний човен.
— Є-е! — пораділи всі. А ще більше тішились, як у моторному пливли до берега. А на буксирі коливався їхній малий човник.
9 2-47
129
кіло кіно кілограм кінофільм
кінокамера кіноапарат екран кінострічка
МИ ЗНІМАЄМО ФІЛЬМ
Татко має кінокамеру. Ми з татком знімаємо фільм. Татко знімає, а я йому бігаю. То на гору, то з гори. Тоді тато проявить кінострічку і змонтує фільм. А я допомагаю перемотувати.
І от увечері тато ставить на стіл кіноапарат. Вішає на стіну екран. І пускає нам фільм. А ми всі дивимось: мама, сестричка Наталка і песик Пруцик.
— І як це так? — питає мене Наталка.— Ти ось тут сидиш і там бігаєш?
Тато тільки усміхається.
А коли я у фільмі біжу з гори, Пруцик зривається з місця, гавкає і стрибає до екрана.
— Пруцику, я ж тут,— кажу йому.
Він підходить до мене, скавучить і крутить хвостом.
Хто-хто пригадає, як називаються українські мультфільми про запорожців?
130
кіт мурий кіт муркотить жмурити очі Жмурко
біб дід ПиЛиП ПоТоП
МУРЧИК І ЖМУРЧИК
Мурчик і Жмурчик сиділи на березі. Вони дивилися на воду. Тоді Мурчик прогорнув пісок та й каже:
— Сідай ти по той бік, я по цей та й будемо в школи грати.
— Як?
— Я напишу слово й прочитаю з цього кінця, а ти прочитаєш із того кінця. •
Добре. Мурчик пише лапкою на піску: РИС.
Жмурчик читає: СИР. І облизується:
— Ага, в мене смачніше!
Мурчик пише: ТІК. Жмурчик читає: КІТ. Тоді Мурчик пише: КОТОК. Жмурчик дивиться — аж і в нього: КОТОК.
— Он який ти хитрий...— Жмурчик стирає лапкою і пише своє.
— Ой, потоп,— закричав Мурчик і вискочив на кручу.
— І в мене: ПОТОП. А я й не боюся,— сміється Жмурчик і прогортає хвостиком пісок.
корінь
коріння курінь курінний отаман
Два півники дженджу рились, трохи-трохи не побились.
КУРІНЬ
Ми вибирали на городі картоплю. Аж тут насуває темна хмара. Татко й каже:
— Поставмо курінь.
Ми назносили соняшничиння, розставили його колом, а вгорі посхиляли докупи. Накрили картоплинням, квасолинням, тільки вхід зоставили. І долі постелили картоплиння. От і є курінь. Стало накрапати, а ми — в курінь І за комір не тече. Коли дощ ущух, ми вилізли на сонечко. Сухі-сухісінькі. А Рябко тріп-тріп — аж бризки летять. Не схотів у курінь, то й намок.
Народні прикмети
Небо над лісом посиніло — на тепло.
Як навколо сонця круг, влітку буде дощ, взимку — завірюха.
Кільце навколо місяця — на вітер.
132
кошик кошіль корзинка
луг	кошик
лоза	кошіль
у лузі корзини на лузі сапетка
Прислів'я
Ремесло за плечима не носить, а бува, що й пригодиться.
МАЙСТЕРНЯ В ЛУЗІ
Люблю я восени на лузі пасти. Там лоза червона, жовта, біла. Зібгав лозину в бублик, зв'язав — і є коліща. Вставив снізки навхрест, віську; розколов палицю, в розвилку завів коліща — і є велосипедик. Не святі горшки ліплять.
Он Мирон плете кошіль мамі на картоплю.
А Пилипко — кошика на гриби.
А Степан — сапетку: кошик-бочечку. Спіймаєш рибинку — в сапетку її. Покришкою накрив — і в воду опускаєш на шнурочку.
А Гриць сплів кошики-близнята: два кошики з однією дужкою. Це, каже, як піду в ліс, то в один збиратиму ожину, а в другий — ліщинові горішки.
Отак пасемо собі. Й плетемо кошики. Усякі-всякі. І велосипедики робимо. Така в нас майстерня в лузі.
133
комп'ютер екран клавіші
космос
корабель
супутник ракета
комп'ютерний
ВЕСЕЛИЙ КОМП'ЮТЕР
Мурчик і Жмурчик якось попали в комп'ютерний клас.
— О-о, комп'ютер,— зрадів Мурчик.— Давай мишку спіймаємо.
— Мишку ти й так можеш спіймати, у норі. Щось цікавіше придумай.
Мурчик думав, думав та й давай рибку ловити. Раз увімкнув комп'ютер — клац, клац, клац! — і є рибка. Вдруге ввімкнув — клац, клац — і є. Втретє...
— Е-е-е, Мурчику, так і браконьєром можеш стати. Навіщо тобі стільки риби? Дай ще я пограюсь.
— Добре.— Ввімкнув Жмурчик той комп'ютер. І став малювати на екрані. Намалював топольку, хатку. І ще намалював маму.
А мама усміхнулася з екрана та й каже: — Дякую тобі, Жмурчику!
134
Ягоди	ожина	Гриби	красноголовець
суниці	малина	боровик	опеньок
чорниці	брусниця	маслюк	сироїжка
журавлина	полуниці	лисичка	печериця
У ЛІС
Дівчата пішли в ліс по ягоди, хлопці — по гриби. Коли назбирали повні кошики, сіли відпочити. Дівчата пригощали хлопців ягодами, а хлопці дівчат — грибами. Хлопці свої гостинці поїли. А що робити дівчатам?
Взяли вони грибочки й понесли додому, щоб зварити. І пригостити маму й тата.
Загадка
Крізь землю знайшов.
пройшов — червону шапочку
(дисі.!)
135
куштувати коштувати Покуштуйте сливку. Скільки коштує хліб?
Жарт
— Ну, хлопці, їдьмо.
— Та ще не запрягли.
— Дарма, дорогою запряжемо.
ЩО НАЙСМАЧНІШЕ?
Півень, цапок, песик і котик грілися собі проти сонечка. Робити було нічого, то й засперечалися, що у світі найсмачніше.
— Найсмачніша пшеничка,— сказав півень.
— Бо й капуста,— сказав цапок.
— Ні, кістка,— сказав песик.
— Гай-гай... Найсмачніше молочко,— облизався котик.
А на груші сидів шпачок. Він усе це чув та як зарегочеться:
— Ну й нерозбірливі які всі. Найсмачніша у світі спіла грушка! — сказав і залився осіннім шпачиним свистом.
А дід Мар'ян у таких випадках каже:
— На колір і смак товариш не всяк.
136
рід родовід родовідне дерево
коріння стовбур гілка
крона
РОДОВІДНЕ ДЕРЕВО
Одного хлопчика запитали, як звуть його бабусю. А він і не знав.
— А як же ти дідуся кличеш?
— Діду, дайте меду.
Смішно та й не дуже. Більше сумно, що є такі хлопчики. Може, вони позабували, як і тата й маму звуть.
— Е-е-е,— каже дід Петро.— Хто не має коріння, той як перекотиполе. Куди вітер подме, туди й котиться.
А гарні дітки знають свій рід: і батьків, і дідів, і прадідів, і пра-прадідів знають. Вони мають такий альбом, де вміщують знімки своїх родичів і добре слово про них. І складають родовідне дерево. Воно коренисте, гіллясте, а що гілка, то й член красного роду. Чим глибше коріння в такого дерева, тим міцніше воно стоїть на землі. А яке коріння у твого дерева?
Народна пісня
Ой роде наш красний, роде прекрасний, не цураймося, признаваймося, бо багацько ж нас є.
137
козаки	воля
стрільці	слава
Запорозька Січ доля січові стрільці честь
Роман Купчинський
Схилилися дві черешні Наліво й направо, А на вітах вітер грає Про стрілецьку славу.
СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ
Тяжка доля випала нашій Україні. Оглянешся у глиб століть — а там війни, повстання проти чужинців, боротьба за незалежність. У цій боротьбі народжувалися й народні думи та пісні. Серед тих пісень найдзвінкіші про запорозьких козаків. Дорожили запорожці своєю славою. А найвища для них честь була — здобувати волю. їхню звитягу перейняли українські січові стрільці, що діяли в цьому столітті. І назву прибрали собі від Запорозької Січі.
А згуртувалися вони, щоб валити царський трон, щоб позбутися будь-якої залежності. І створити вільну українську державу.
Гей, там на горі Січ іде, Гей, малиновий стяг несе,— співали стрільці січовії. І здобували славу, і творили пісні. Бо мали велику мету:
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну
Гей, гей розвеселимо.
138
Прислів'я
Вчорашнього дня стома кіньми не доженеш. День мій — вік мій.
Відстанеш годиною — не здоженеш родиною.
КОЛИ ЦЕ КАЖУТЬ?
Слава Україні! Героям слава!
Добрий ранок! Доброго ранку!
Добрий день! Доброго дня!
Добрий вечір! Доброго вечора!
Здоров, здоров був, здорові були!
Доброго здоров'я!
Боже поможи (помагай)! Бог на поміч!
Бувайте здорові! Ходіть здорові!
Добраніч! На добраніч!
Пробачте! Даруйте! Перепрошую!
Хліб-сіль! Просимо до столу!
Ласкаво просимо!
Дякую! Щиро дякую! Спасибі!
Доброго здоров'я пивши! Здоров пий!
Дав Бог сить. Дякую за обід (вечерю)!
Дай Боже здоров'я!
Слава Ісусу Христу! Навіки Богові слава!
Христос рождається! Славіте (славімо) його!
Христос воскрес! Воістину воскрес!
139
Поєднаймось, як брати!
Володимир Самійленко
УКРАЇНА
Наша славна Україна, Наше щастя і наш рай!
Чи на світі є країна
Ще миліша за наш край?
І в щасливі й злі години Ми для неї живемо, На Вкраїні й для Вкраїни Будем жити й помремо...
Гей, хто хоче всім свободи,
Сонцем правди, світлом
згоди, Боже, шлях нам освіти!
Хай забудеться неволя І неслава давніх літ, Щастя ж рівне й рівна воля Засіяють на весь світ!
140
Народні прикмети
Ластівки вилітають — годинку обіцяють. Ластівка б'ється в вікно — буде звістка. Ранні ластівки — щасливий рік.
ЛАСТІВКИ НАД ВІКНОМ
Я прокидаюся під ластів'ячий щебет. Спочатку крізь сон чую чарівний спів. Ніби той спів лине над самісінькою головою. Згодом потроху віддаляється, але дзвенить, переливається. От в очах прояснюється вікно. У вікні мерехтять сонячні зайчики. То ластівки тріпочуть крильцями, сонячні промені перебирають. Ластів'ятам комашки носять. Дають їм снідати. Ластовенята попискують. Я знаю, де вони сидять. У сіренькому гніздечку над вікном. Тільки не піду їх полохати. Хай снідають. Он ластівки вилітають з-під стріхи. На полювання летять. Зараз вони повернуться. І знов перебиратимуть крильцями сонячні промені. Мені так гарно прокидатись. І милуватися ластів'ячим щебетом над вікном рідної хати.
141
Іван Котляревський
Де згода в сімействі, Де мир і тишина, Щасливі там люди, Блаженна сторона.
їх Бог благословляє, Добро їм посилає І з ними вік живе, І з ними вік живе.
ЯК БУТИ ЛАСКАВИМ?
Мама, мамуся, матуся, матінка, мамочка, мамуня, мамка, мамонька, неня.
Тато, татко, татонько, таточко, татуньо, татусь, татусик, батечко.
Дочка, доня, доця, донька, доненька, донечка, доцюня, дочечка.
Син, синок, синочок, синонько, синаш, син-ко, синчичок, синятко.
Сестра, сестриця, сестричка, сестронька, сестриченька, сеструня, сеструся.
Брат, братик, братко, братонько, братечко, братуньо, братусь, братусик.
Побратим, побратимко, побратимець, по-братимчик.
Посестра, посестрина, посестриця.
Дядько, дядечко, дядьо, дядя.
Тітка, тітонька, тіточка, тітуся, тітуня, тітусенька, тітусечка, тітуньця.
Дядина — дядькова дружина: дядинка, дя-динонька, дядиночка.
Баба, бабка, бабонька, бабуня, бабунечка, бабуся, бабусенька, бабусечка, бабця.
Дід, дідок, дідочок, дідунь, дідуньо, дідусь, дідусик, дідик, дідонько, дідусенько.
Небога, небіж, небожа, племінники.
142
Юрій Шкрумеляк
— Хто ти, хлопчику маленький? — Син я України-неньки!
Українцем я зовуся Й тою назвою горджуся! — А по чім тебе пізнаю? — По вкраїнському звичаю. В мене вдача щира й сміла, І відвага духа й тіла, І душа моя здорова, Українська в мене мова.
Сидір Воробкевич
РІДНА МОВА
Мово рідна, слово рідне,— Хто вас забуває, Той у грудях не серденько, Тільки камінь має!
МИРИЛКА
Мир-миром, Пироги з сиром, Варенички в маслі, Ми дружечки красні, Поцілуймося.
Загадка
Сидить дід над водою з червоною бородою: А хто йде — не мине, за борідку ущипне.
(енине^)
143
Василь Сухомлинський
ДОЩИК І ГРІМ
На теплій хмарині спав Дощик. Це такий маленький птах, схожий на півника. Спав собі Дощик. Підкрався до нього Грім. Це такий звір — кудлатий, волохатий.
Підкрався Грім до Дощика. Та як загримить!
Злякався Дощик, прокинувся, заплакав. Полилися сльози на землю — рясно, рясно. А люди кажуть: дощ іде. Вмивається поле й луг. Вмивається пшениця й капуста. Виплакався Дощик. Перестав дощ.
НАРОДНА ПІСЕНЬКА
Ходить гайстер по болоту Кличе жабу на роботу. Жаба каже: «Не піду».
Бусол каже: «Поведу!»
Лелека — чорногуз — гайстер — боцюн — бусол — бучак.
144
ЧЕСНОМУ ВСЮДИ ЧЕСТЬ
Один парубійко нахвалявся, що він дужчий за Котигорошка. Що він своїм бульдозером може дуба вивернути, гору перевернути.
А дід питає:
— Ради чого?
— Ну щоб силу показати...
— А ти покажи розум і честь. Були он Вер-нидуб і Вернигора, що дуби вивертали, гори перевертали. А коли їхній приятель Коти-горошко попав у біду, то вони його зрадили. І пальцем не поворухнули, аби врятувати його.
Котигорошку потрібна була сила, щоб слабших виручати. Та Котигорошко не тільки силу мав, але й розум і милосердя. То й вибрався з біди. А найпевніше — мав честь. То й був такий могутній, такий славний герой, наш прекрасний Котигорошко. Ось прочитай казку про нього — і сам переконаєшся.
10 2-47
145
А тепер згорни аркуш паперу удвоє, й ще раз удвоє. Посередині зший білою ниткою. На згинах розріж. І буде тобі книжечка. На першій сторінці напиши: «Котигорошко». Нижче дрібнішими буквами — «Народна казка». Далі запиши цю казку, як тобі розповідали її або читали. І розмалюй. Така книжечка буде тільки в тебе. Бо в сусідів твоїх буде зовсім інша. Тепер ти зможеш чимало собі книжечок наробити.
ВОВК, КОЗА Й КАПУСТА
Дідові Панасові треба перевезти через річку вовка, козу й капусту. Але ж човник у
нього малий. Щоразу ти тільки щось одне. Як бути? Візьмеш у човен вовка — на березі коза капусту поїсть. Візьмеш капусту — вовк козу з'їсть. Привезеш на той бік козу, а тоді вовка — козі буде лихо. Перевезеш козу, а тоді капусту — по вовка ніяк їхати, бо капусті буде капець. Ану, хлопчики й дівчатка, хто допоможе дідусеві Панасові?
146
в човен дід може взя-
Юрій Шкрумеляк
СІЧ-МАТИ
На острові, на Хортиці, За порогами Дніпра, Там зійшла козацька слава
Для народного добра. Там стояли на сторожі Запорожці Січові...
Ой, не раз там до схід сонця
Грали сурми бойові!
Тут життя і кров віддали Запорозькі козаки, Україну рятували
Від ворожої руки.
Катерина Переліска
МОЛИТВА
Пошли нам, Боже, Маленьким дітям, Щастя, здоров'я На довгі літа!
Щоб виростали Розумні й сильні, Душею чисті І серцем вільні.
10’
147
Василь Сухомлинський
ДЕ НОЧУЄ ВОДЯНА ЛІЛІЯ
Росте на ставу біла квітка — водяна лілія. Росте у воді. Радісно розтуляє свої пелюсточки до сонця. Сідає на білу квітку метелик. Хоче переночувати, бо вже вечір наближається.
А квітка йому й каже:
— Лети, метелику, шукай інші квітки, бо я лягаю на ніч спати під воду.
— Чому? — здивувався метелик.
— Бо у мене під водою — м'яка постіль.
Склала біла лілія пелюсточки й тихо пішла спочивати під воду. А метелик полетів на берег.
Загадка
Стоять красуні на воді, вінки в них білі й золоті.
(іінііґ інкї/од)
148
СИНІ ЧЕРЕВИЧКИ
Синій ранок По лісі ходив, Сині черевички Погубив.
А я лісом піду, Черевичків назбираю Коників-стрибунців Повзуваю.
Прислів'я
Матері всіх дітей жаль: хоч котрого пальця вріж, то болить.
НА ВИСОКІЙ ГОРІ
На високій горі Дуб-нелинь стояв, Корінням з Дніпра Води набирав.
Він до неба піднявсь Могутній в плечах, Не боявся вітрів, Не линяв на дощах.
На світанку шумів,
І чули поля: — Вічна слава Тобі, Україно моя!
149
жито
Жито, житечко. Жити, життя. Кажуть люди: «Не вважай на врожай, а жито сій, то буде хліб». А буде хліб — то й жити можна. Як жито посієш — згодом зазеленіють сходи, милуватимуть око. І душу. На Юрка вже сховається в житі й курка. От на це свято Юрія вранці завжди роса. Тож і качаються в житі й співають:
— Де ти, Юро, волочився, Що по пояс замочився?
— А я полем ходив, Людям жито родив.
Ще підросте жито — і вже красується, цвіте. Колос наливається. І спіє. Тоді люди косять жито, молотять, мелють зерно, а з борошна...
— Що тобі, синку, спекти? — питає мама.
І ти вже знаєш, що сказати. Але й пам'ятай: жито — і життя, і пісня жайворонка.
Прислів'я
Погана та пташка, якій своє гніздо не миле.
Землі кланяйся низько, до хліба будеш близько.
150
кожух	пояс	вишиванка	корсет
шапка	черес	намисто	крайка
чоботи	сорочка	хустка	черевички
свита	штани	спідниця	стрічки
Прислів'я
Нашого цвіту по всьому світу.
Український рід позбудеться бід.
МИ ДИВИЛИСЬ ТЕЛЕВІЗОР
Тато й мама, дід та баба, сестричка Яринка, братик Мар'ян і я дивились телевізор. Сьогодні дуже цікава передача. З усього світу в Київ з'їхались видатні українські поети. З Америки, Канади, Бразилії, Австралії, Німеччини, Франції, Румунії, Латвії... Вони виступають у палаці «Україна». Читають свої вірші, розповідають, як зберегли любов до матері-України.
Потім із жовто-синім прапором на сцену вийшов великий народний хор «Гомін». Він заспівав молитву «Боже Великий, Єдиний! Нам Україну храни» і національний гімн «Ще не вмерла Україна». У залі всі стояли і також співали.
Так розпочався міжнародний поетичний фестиваль «Золотий гомін».
Нам дуже сподобалась ця телепередача.
152
І
ОЙ, ПРИЇХАВ КОЗАЧЕНЬКО
Народна пісня
Ой, приїхав козаченько До сестрички в гості, Та й поставив свого коня На жовтім помості.
Ой стій же ти, любий кон Не тупай ногою, Поки я тут поговорю
З рідною сестрою.
Прислів'я
Світлий розум, чиста совість вам повість правдиву повість.
Сила без розуму шаліє, а розум без сили міліє.
Тарас Шевченко
Не цурайтесь того слова, Що мати співала, Як малого повивала, З малим розмовляла.
Свою Україну любіть, Любіть її, во врем'я люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.
153
Тарас Шевченко
* * *
І забудеться срамотня Давняя година,
І оживе добра слава, Слава України...
МИ — УКРАЇНЦІ
Я — українець.
Ти — українка.
Ми -— українці.
Наша рідна мова — українська. А наша батьківщина — Україна. Наші великі поети —
Тарас Шевченко,
Іван Франко, Леся Українка. Слава Україні! Наші великі герої —
Петро Сагайдачний,
Іван Сірко,
Іван Виговський,
Іван Мазепа, Михайло Грушевський. Слава героям України!
154
ЧЕРВОНА КАЛИНА
Споконвіку любили українці калину. Садовили її коло хати, в садку, у березі, над річкою, ставком. У калини гарний білий цвіт, пахучий, рясний. А ще більше милують око ягоди калини. Стоїть ото кущ, рум'яний увесь, аж горить. Як дівчина. А люди кажуть: дівчина мов калина. Гарна така. Коли ягоди поспіють, їх збирають. Перед морозами. Пам'ятаєте?
Взяли ж мене поламали
І в пучечки пов'язали...
Коли ти простудишся, попий чаю калинового. І одужаєш. І здоровий будеш. Попроси маму, щоб і пиріжечків з калиною спекла.
Калина не боїться, як її кетяги ламають. Вона ще буйніша тоді росте. І ніякі вітри її не подолають. Про червону калину, таку гарну, люди багато пісень склали. У тих піснях із червоною калиною порівнюють не тільки дівчину. Але й Україну.
Загадка
В лісі на горісі червона плахта висить.
(ениие>|)
155
Встає весняний ранок І оживає
Мова солов'їна.
Виходь-виходь на ґанок — Тут Україна.
Оці луги, сади, діброви, Моря і погуки чаїні, Одвічний бунт, Пекуче слово —
Це Україна.
Оці ставки, млини, тополі, Оці будови і руїни, І вічні
Болі, болі, болі —
Це Україна.
Вона вся тут, У наших грудях. Не вір
У вигадки зміїні.
Вона була і є, і буде — Тут Україна!
МОЛИТВА
Слова Олександра Кониського
Музика
Миколи Лисенка
Боже Великий, Єдиний! Нам Україну храни, Волі і світу промінням Ти її осіни.
Світлом науки і знання Нас усіх просвіти,
В чистій любові до краю Ти нас, Боже, зрости.
Молимось, Боже Єдиний, Нам Україну храни, Всі свої ласки-щедроти Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю, Дай доброго світа, Щастя дай, Боже, народу І многая літа!
157
ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА
Слова	Музика
Павла	Михайла
Чубинського	Вербицького
Ще не вмерла Україна
І слава, і воля.
Ще нам, браття молодії, Усміхнеться доля!
Згинуть наші вороженьки, Як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, У своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим За нашу свободу
І покажем, що ми, браття, Козацького роду!
158
словничок
Бурштин, янтар — закам'яніла смола рослинного походження.
Ґердан — шерстяна стьожка або мережчатий комірець з бісеру.
Ґалаґан — головатий півень з голою шиєю; поплавець на рибальській сіті; мідна монета. Ґонта — покрівельний матеріал з тонких дощок.
Ґринджоли — сани, санки.
Джура — козак-зброєносець.
Дзиґарик — годинник.
Драголюб — м'ята.
Крин — лілея.
Нелинь — дуб, що не скидає на зиму листя.
Около — стіни хати знадвору.
Перун — головний бог у міфології східних слов'ян; бог дощу, грому, блискавки.
Слава — головна богиня східних слов'ян.
Смарагд — коштовний прозорий камінь яскраво-зеленого кольору.
Снізки — вистругані дощечки, складені навхрест як спиці в коліщаті; поперечні прути в каркасі кошика.
Хоре — бог Сонця у східних слов'ян.
Цямрина — верхня частина колодязного зруба.
Челядь — молодь.
Шандра — трав'яниста рослина, що пахне яблуками.
Шваґер — шурин (брат дружини); сестрин чоловік, зять; дівер.
Ярило — бог Весни, бог Сонця в східних слов'ян.
159
ДМИТРО СЕМЕНОВИЧ ЧЕРЕДНИЧЕНКО
МАТЕРИНКА
Український буквар
Підручник для 1 класу чотирирічної і трирічної початкової школи Допущено Міністерством освіти України як пробний Київ, «Освіта»
Завідуюча редакцією літератури з початкового навчання ПОЛІНА ЯКОВЕНКО Літературний редактор ЗІРКА МЕНЗАТЮК
Редактори ЛАРИСА БОНДАРЕНКО, ПОЛІНА ЯКОВЕНКО Художній редактор АНДРІЙ ЛИВЕНЬ
Головний художник видавництва ВОЛОДИМИР ЛОПАРЄВ Технічний редактор ГАЛИНА САЛИВОН Коректор ВАЛЕНТИНА ПУХА
Підписано до друку 17.02.92. Формат 70ХЮ0/)в. Папір офсетним. Гарнітура журнальна рублена. Друк офсетним. Умови друк арк. 13 + 0,325 форзац. Умови фарбо відб 53,95 Обл.-вид. арн 15,54 + 0,54 форзац Тираж 500 000 пр (5-й завод 400 001—500 000 пр.) Вид № 35039 Замовлення № 2-47
Видавництво «Освіта». 254053, Київ, Ю Коцюбинського, 5
Харківська книжкова фабрика «Глобус», 310012, Харків, Енгельса, 11
Чередниченко Д. С.
446 Буквар: Підруч. для 1 кл. чотириріч, і триріч, почат. пік.— К.: Освіта, 1992,— 160 с.
І5ВИ 5-330-02507-9
Ч 4306020200—193 Без об»яви	ББК 81.2Ук-922
ь