КАТРЯ ЯНКІВСЬКА
ІСТОРІЯ
УКРАЇНСЬКОЇ ІМІГРАЦІЇ
Обкладинку зладив внук авторки
І. Андрій Янківський.
ІСТОРІЯ
УКРАЇНСЬКОЇ ІМІГРАЦІЇ
КАТНКІА УАІЧКІХУЗКА
НІ8Т0КУ ОЕ
ІІККАІМШї ІММІСКАТМЖ
РиЬ1і§Ье(1 Ьу аиіЬог
\Уіппіре§
1992
Сапада
КАТРЯ ЯНКІВСЬКА
ІСТОРІЯ
УКРАЇНСЬКОЇ ІМІГРАЦІЇ
Проект зі збереження
видавничої спадщини
української еміграції
Видання Авторки
Вінніпег
1992
Канада
Ргіпіед іп Сапада Ьу: Тгкіепі Ргехх Ь«і., 842 Мат 8і.( У/іптре$, Мап К2\М
ВСТУП
Авторка Катря Янківська дає читачеви нову кни-
жечку, написано стисло, але охоплено широко історію
нашої великої еміграції, яка виходила сама, а навіть
насильно виселена в Азію, в європейські та за морські краї.
Причина нашої великої еміграції була панщина панів
прихильних ворожим урядом, яким уряди великі частини
землі вділювали панам, а людей обернули у кріпаки. Поля
для селян вменшалось а людей збільшувало, хоч були
декуди вільні землі, але уряди спроваджували німецьких,
голянських та інших кольоністів, а український народ
асемелювали і пани їх переслідували, а держави будували
свої імперії. Як би була своя українська держава то
небуло б такої великої нашої еміграції. Була нагода кілька
разів створити свою Державу, але ми не мали добрих
політиків у проводі, а як були у проводі політики то мали
зрадників так званих сотників, яких чужі уряди обда-
ровували таки нашими землями, а вони ворожим урядам
служили, а ставали протів своїх проводів.
Чомусь взагалі наш народ не вмів зі собою співпрацю-
вати. Пригадаймо австрійскі часи у Західній Україні де
вже були люди з середньою і вищою освітою, потворили
партії але до селян і робітників ставилися пасивно, бо
вони уже уважали себе панами. Знову створилася ради-
кально-соціялістична партія ніби обстоювала за бідним
селянством і робітниками вона вважала що робить
добро для тих людей, тимчасом вона робила роздор між
народом, бо в державі народ потрібний один одному:
багатий потребує бідного до помочі в праці, а бідний
потребує багатого щоб у нього заробити на життя.
В індустрії не буде продукції без робітників, в
селянстві не буде витвору праці для житєвих потреб —
отже, ані академік, ані професор, ані адвокат, ані учи-
тель, ані економіст, ані політик, не можуть обійтися
5
без селянина і робітника, всі вони собою мусять спів-
працювати, бо вони потрібні державі. Держава може
бути тоді тільки сильна, як її народ співпрацює з собою.
Наша авторка уже у поважних роках, але ще напи-
сала п ’яту книжку, бо вже в тих роках мало хто пише, а
в неї ще широке хотіння писати і передати читачеви ще
щось нового. Її статті у Журналах і Газетах широко
відомі читачам.
А. Г.
6
ВІД АВТОРА
Багато письменників написали про наші окремі імі-
грації але ніхто не пробував зібрати всі поселення за-
гальної іміґрацої. Тому в сотні роковини нашої іміграції у
Канаді нам прийшло на думку скільки можна зібрати
матеріяли про усі наші поселенці в інших країнах.
Думаю, що вдалось мені хоч коротко але загально
скільки можливо зібрати матеріяли і описати про посе-
лення нашої іміграції. На склоні першого століття
приглянутися нашому минулому в Канаді, пізнати його
причини, відтворити в собі піонерські часи, придивитися
нашому культурному розвиткові і зробити підсумки
наших дотеперішніх осягів — оце буде й ціллю цієї
книжечки.
В новому краї серед нових обставин витворили
канадські українці свою нову культуру, набули нову
землю, розбудували гарні доми, построїли величаві
церкви, покликали до життя численні домівки від океану
до океану, школи, лічниці, запомогові товариства, орга-
нізації й діждалися нових культурних надбань. Ці наші
релігійно-культурні надбання наша слава і свідок живу-
чости й нашого народу за те перше століття.
Тут у Канаді в спілці з другими народами українці
жили, розвивалися і здобували собі добра і щастя, почу-
валися на цій землі його частиною, не перестаючи одно-
часно бути тим чим вони є, тобто українцями.
У Ювілейні роковини ми хочемо про те наше минуле
бодай коротко згадати, щоб спогад на минувшину став
дороговказом і заохотою до праці для нас на будучину,
передати ненарушно у спадщині свойому поколінню.
7
ЗЕЛЕНИЙ КЛИН НОВА УКРАЇНА
Тут старанням є запізнати українців важливих справ
української нації — із українськими землями в Азії, з її
просторами, багацтвами, із життям тамошніх українців.
Був також час коли українці, що живуть на тих незнаних
нам землях — змагали навіть завести на них українську
армію, встановити на тих велитенських землях свою
Українську Державу.
Переселення до Азії йде від кінця XVI ст. 1581 р. А
найбільше переїздили по скасовані панщини (1881).
Головні маси українських переселенців заволоділи
теренами Азії вздовж полудневих земель Сибіру аж по
Тихий Океан. Почавши від смуги українських кольоній ще
в Европі: У Нижньовоїзькому краї живе (430.00 українців),
у Середньо-Волзькому (206.00), в Уральщині (48.000), ця
смуга тягнеться районами степів і лісостепів крізь цілу
Азію від Оренбургу аж до Тихого Океану тягнуться смуги
українських селищ великими масами і на велитенських
територіях багато більше від матірних земель живуть
українці у двох великих скупченнях, на т.зв. Сірому Клині
у Киргісько-Сибірському степу й Зеленому Клині над
Тихим Океаном.
Поселенці котрі опинилися на території Зелений Клин
впродовж недавних століть завдяки великим кольоніза-
ційним здібностям українського хлібороба стали новими
здобутими українськими землями:
Що року припливає нових великих кадрів українських
переселенців, постійно збільшує та зміцнює українську
національно-територіяльну базу в Азії... Є великі підстави
для тривалого розвитку на нових українських землях, для
створення двох велитенських українських держав на тере-
нах азійських земель що сьогодні ще під московським
пануванням, так як була Україна.
Спочатку йшли спроби заселити цей край при помочі
промислового переселення сюди козачої людности із
найближчого Забайкальського козачого війська. В час
1857-1863 р. вже було 13,879 душ вони поселилися вздовж
ріки Амура.
Переселенці до Азії вже почалися І581 р. Перші
8
століття переселенців складалися виключно з московської
люности, селян старовірів.
Історично першими українцями — переселенцями з
наказу московської влади були гетьман України Демян
Многогрішний, що його в 1672-му році заслали були в
Нижноселігінск разом з гуртом його друзів та з ріднею. В
наступні роки — українці зявлялися малими гуртами
почавши 1859 р. Так започатковано кольонізацію україн-
цями „Зеленого Клину”. Головну частину переселенців
складали мешканці хліборобських українських Губерній
Чернигівщині та Полтавщини.
Передавши вістку своїм землякам про великі ба-
гатства краю, які знайшли наші селяни на Зеленому Клині,
наїздило все раз більше нових поселенців з України сюди
на нову Україну, аж до світової війни, український елемент
складався 80% усіх переселенців.1
В важкій бородьбі із первісною природою земель,
працьовита маса українських хліборобів, перетворила цей
край у родючі поля, — працюючи тяжко на рівні і
жіноцтво. Тубільці з заздрості дивилися на свої прадідів-
ські землі, на яких вони так вільно жили, а тепер осідав
новий господар — культурний український хлібороб.
Зеленим Клином, названо їх із-за густої землі, сьо-
годні ще як слід не досліджено, але на всякий раз ствер-
джено, що землі Зеленого Клину значно більші від всієї
України в Европі.
РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКО-КУЛЬТУРНО
НАЦІОНАЛЬНИЙ
Культурно-національне життя українців на Зеленому
Клині почало проявлятися вже від найдавніших часів, а
довший час дуже слабо, бо нова країна не мала ще тоді
своєї провідної верстви. Тут переселювались переважно
селяни, часто зовсім неграмотні, а інтелігенція попадаючи
на адміністративну службу, скоро русифікувалась так, що
забувала свою мову. За цензурних умовин царської Росії
не було ніякої своєї преси, яка не дозволяла на національну
’) На підставі матеріалів Петра Беркут.
9
пресу для чужих націй і народів. Одиноке відкрите для
народу — театр, бо з сцени (можна було), доходило
українське слово, і так поширювались кращі твори серед
широких мас.
В далекому Сході українське слово залунало з сцени,
початком 1807 року перша українська трупа, що прибула
під керівництвом Петровського, а згодом прибули і по-
важніші театральні трупи як приміром К. Мирослав-
ського.
Поява українських артистів в далеку вітчину, запа-
лило серця українським масам.
Від українських театрів появлялися книжки, попадали
на Зелений Клин і більша бібліотека, з якої значно розви-
нулася українсько-культурно національна свідомість, —
починає більшати журналів, книжок і газет., Закладають
1907 р. Українське т-во під назвою „Український Клюб” в
місті Харбіні, а у Владивостоці 1907-8 р.р., засновується
„Студенське Товариство Українців”, яке розвинуло широ-
ко працю, правильно святкувати, роковини в день смерти
Т. Шевченка. У Ликопольськ-Усурійську організується
товариство „Просвіта”, статут якого предложений владі,
але влада не затвердила і товариство якийсь час існувало
нелегально.
Організаційна секція рішила організувати українські
гуртки поширенням укр. літератури для всіх українців
Зеленого Клина, як синам української нації на Далекому
Сході.
Зелений Клин — це українська земля! Українська вона
тому, що здобув її для української нації й для себе
український селянин хлібороб своїм трудом й своєю
силою.
Він перший масово почав заселювати ці великі й
„нічиї” простори, він перший розорав своїм плугом їх
первісну землю, перший завів там свою українську куль-
туру і від давніх початків до сьогодні становить там
національну більшість.
Сьогодні „Зелений Клин” великі простори україн-
ських земель, — є під владою московського народу, що на
чужих землях побудував свою імперіяльну державу.
Сьогодні коли подумаємо про життя далеко —
10
східних українців — то багато промовляє, що в найближ-
чому часі українські змагання на Зеленому Клині підуть
правельним шляхом, до створення великої Державної
Оселі української нації, на Далекому Сході Азії.
БАГАЦТВА ЗЕЛЕНОГО КЛИНУ
Властивий Зелений Клин має понад 1.256,292 насе-
лення. Українці на цих землях творять абсолютну біль-
шість, на Приморщині, і в Усурійському Краї 70%, а в
Амурщині до 80%, в інших частинах є в незначній мен-
шості.
1. Землі Зеленого Клину розгосподарюють величез-
ними багацтвами, наземними й підземними, які дають
змогу розвинути велике народне господарство, риболов-
ство, кінчаючи на великі гірничій промисловості, при чому
можуть бути й нові мілійони затруднених рук.
Тут маємо рослинність і сибірської півночі й теплої
України, гористого Кавказу й мальовничої Італії та гаря-
чої Африки. Крім дерев що там ростуть, липа, клен, дуб,
береза, — ростуть овочеві, горіх волоський, дикий вино-
град, малина і аґрусі порічки: чорні, червоні, черничка й
полуниці і т.д. Самі ліси на Амурщині покривають великі
площі. Анін ліси закривають 70% всієї території.
В останніх роках лісна заготовка дерева виносила
коло 4 мілійони кубічних метрів. Уссурійська тайга така
багата й така ріжноманітна у гарні породи дерев що сміло
можна її зачислити до найбагатійших лісів світу.
2. Другим багацтвом Зеленого Клину являється збіж-
жя. Головним хліборобським районом на Амурщині є так
звана Зейсько-Бурейсько рівнина чи як її називають Амур-
ська прерія. Ґрунт цієї рівнини уважається найкращим, і
носить назву Амурського чорнозему. Хліборобством за-
нимаються головно селяни-переселенці — тобто українці.
З сільсько-господарських рослин тут засівають: пшеницю,
овес, озимове жито, картоплю гречку, ячмінь, просо, куку-
рудзу, коноплі тютюн, отже уявляє далеко більший уро-
жай ніж на українських землях Европи.
Побіч хліборобства великі можливості має риболов-
ство так, що Зелений Клин є одним із поважніших достав-
II
ців консерв на світовий ринок. Так ріжно — родня звірня
(видри, медведі, риси, тигри і багато інших), лиси з огляду
на скіру становлять велике багатство Зеленого Клину. А
вже найбільшим багатством Зеленого Клину це його
підземні багацтва, поклади різних руд, камінного вугілля
та джерела нафти в ріжних частинах краю. В деяких
місцях є теж і зложи срібно-оливяних багацтв.
Однак найбільшим гірничим скарбом краю є золото,
яке знаходиться в багатьох місцях краю, на Приморщині,
Забайкалі й Анданській окузі, а найбільше на Амурщині в
цьому ряді копалень. Реєстрація добування золота дату-
ється від 1868 р. Запаси золота на одній тільки Амурщині
обчислено на 275.000 пудів. На Зеленому Клині ще дуже
слабо розвинена промисловість. Це вимагає великих гро-
шевих вкладів.
12
СІРИЙ клин
Нам треба вже нині запізнати місця розселення укра-
їнського народу по-за матірною землею, їх величину їх
значіння, серед яких народів вони розміщені, простором
Азії, т.зв. Сірим Клином, із другим по Зеленому Клині.
Скольонізував його ніхто інший, а якраз український
селянин на протязі нецілого століття.
Сірий Клин від ріки Сир-Дарії на заході до ріки Ілі та
Китайської границі на сході, — від цього терену розселен-
ня пішла назва Сірий Клин на цілий Середньо-Азійський
Край. Властивий Сірий Клин — сірий барвою своїх
лісово-глинястих ґрунтів, це частина українських кольоні-
яльних поселень на полудневому окраї у Сир-Дарії.
Український селянин доконав цього діла без ніяких
зовнішніх допомічних засобів, шляхом неплянового пере-
селення і навіть всупереч волі московської велико-дер-
жавної політики. Українське селянство, не здаючи Москві
своєї рідної, матірної землі вирвало з-під її панування теж
нові простори, це матиме незвичайно важливі наслідки
для життя українського народу не тільки в далекому
майбутньому, але може найбільше якраз в ці ближчі роки,
що вирішать раз на завжди долю України і долю її
братніх, сьогодні поневолених, народів1.
Якраз з огляду на величезне завдання, що їх має
сповнити Український нарід в недалекому майбутньому, в
часі боротьби за розвал московської імперії, мусить пере-
дусім пізнати свої власні сили. Українські сили є на
просторі цілої московської імперії, а найважніше вони є
серед інших поневолених Москвою народів.
Щораз більший розріст хліборобської людности
України та щораз менший запас здатних під увагу земель
на матірних землях змушував українських селян шукати
нових незаселених, пустопорожних земель, а такі стояли
перед ним отвором на сході переважно над рікою Амур.
Туди й прямує селянський хліборобський елемент вже з
козачих часів. Тут він якийсь час міг ще бути самостійним
власником і господарем.
') Матеріял зібрав Сидів Корбут.
13
По упадку козацької державності на Лівобережній а
опісля й Правобережній Україні закріпилася московська
влада, землю забрали московські завойовники, селяни
працювали як кріпаки на ланах поміщицької землі.
Коли знесено кріпацтво 1861 р. український селянин
став свобідний, але тільки так, що замість в одного пана
міг працювати в другого. Землі було ще багато, але вся
вона була в руках поміщиків, а вчорашній кріпак не міг її
купити.
Український селянин почав розглядатися новим про-
сторам, де можна б легше й свобідніше набути землю. Не
зважаючи на те, куди переселюватися, коли становище
московської влади до цієї справи змінилося, переселення
набрало масового характеру.
Між Карпатами, Чорним Морем, Кавказом, Каспій-
ським морем та смугою північних лісів простягається
чорноморська степова полося, а так лучиться з середньо-
азійською степовою полосою, за нею простягається
монгольсько-манджурська степова частина що дотикає з
півночі український Зелений Клин.
Над берегами Тихого Океану, тягнуться урожайні
чорноземні пасма туди зайняв український хліборобський
елемент. Український нарід чувся на нових землях як у
себе дома. Йому відповідало степове підсоння, він був
обзнайомлений з хліборобством єдиною найважнійшою
галузею господарства степу: Купували в Тубильців
землю, не грабували як москалі, був для нього приятелем і
вчителем на порядки як і на своїй землі, на Україні. Це
зблизило українців до місцевих, давало перевагу над
москалями.
Кірґіз-казакські племена дуже поволі переходять до
осілого хліборобського господарства, навіть не зважаючи
на те, що степи є незвичайно урожайні. В надрах землі в
північних полосах є багаті зложжя вугля й залізних руд, а в
східних нафти. Кіркіз-казакські племена не використову-
вали тих багацтв, — а до хліборобства перейшли, аж під
впливом українських поселенців.
14
СЕРЕДНЬО-АЗІЙСЬКИЙ КРАЙ СІРИЙ КЛИН
Після загальної суми переселенців до Азії було укра-
їнців: в р.р. 1890-1900 34% (366.500), а в р.р., 1911-1914 —
60% (410.600). Сірий Клин поширили українські поселенці
на цілу смугу, а відтак і на цілий Ближно-східний або
середньо-Азійський Край, бо з цієї смуги розширюється
поселенський рух українців на цілу його територію. В
порівнанні з передвоєнними роками тепер запримітити
посилену кольонізацію українським елементом власного
Кірґіз-Казакстану в напрямі від Орська1), на Тургайськ аж
до Аральського моря.
Роля поселенців-кольоністів українських сильна го-
сподарська і політична, повязана з місцевою Кірґіз-казак-
ською людністю. Сірий Клин втягнув поважну частину а
передусім українських поселенців. Згідно з даними цього
перепису на Сірому Клині на просторі 1.207,80 кл. кв. є
населення 7.520,300. В цьому числі українців 1.608.300.
Великі міста полуднево-Сибірського краю, як Омськ
створили чисельну перевагу москалів у другій групі зе-
мель. Міський московський елемент пливкий і не звязаний
тісно з територією Сірого Клину. Він так довго гратиме
тут передову ролю, як довго чути ме за собою піддержку
московської імперії, як довго зможе вдержати в своїх
руках політичну владу.
Тільки той європейський елемент зможе там вдер-
жатися, що глибоко запустив свої коріні в краю, — таким
елементом є український, бо українці творять 90 відсотків
населення.
Передова роля українців в Сірому Клині випливає з
цього факту, що мають вони серед місцевих народів
найбільш яскраві політично-державницькі традиції, і да-
ють тим народам досвід бородьби за самостійництво.
') Орськ і Аральське Море — це місце заслання Т. Шевченка, Шевченко,
Варшава 1933 р.
15
УКРАЇНСЬКА КОЛЬОНІЯЛЬНА СПРАВА
Коли споглянемо на карту московської імперії на
першій сторінці, побачимо довгий ланцюг, що від східних
меж України вжерся в цілий московський європейсько-
азійський простір аж до берегів Тихого океану. Як тісно
мусіли зазубитися вузли цього ланцюга, коли за пляном
одного десятиліття дати 7 і пів мілійона переселенців
вивезли до Азії, що із цього числа „заплянованих” пере-
селенців було понад сили вивезти Москві, те мабуть
надробило своєю пильністю московське ҐПУ, висилаючи
на заслання тисячі національних українських елементів і
грубі десятки тисяч українських селян. А до того долу-
чилось немале число „добрих вільних” переселенців, що
воліли шукати місця не під опікою конвоїв з ҐПУ. І не
може бути, щоб ті мілійони українців що заповнили цей
ланцюг-плян і цілий московський простір перестали бути
собою, щоб вони на новому місці свойого життя вирек-
лися своїх політичних національно-державницьких стре-
мінь, визбулися волі, зломити за всяку ціну тягар москов-
ської імперії, що давила їх і тут зовсім не гірше як і на своїй
землі.
Грядучі події виявляють нове обличчя азійського
простору московської імперії обличчя грізне для неї самої.
Українська революційна визвольна стихія поставить в
рішаючі роки на ноги не тільки одвічно непокорну Україну
але й перебуджену загадкову Азію.
Українська кольоніяльна справа є сьогодні перш усе-
го питанням визволення українського народу з лабет
московського імперіалізму. Сьогодні може бути єдино
мова про підпорядкування українських кольоніяльних
теренів визвольним змаганням українського народу.
Від величини участи українських кольоніяльних еле-
ментів в боротьбі за розвал московської імперії і те, яку
ролю відіграють вони серед тих поневолених народів,
серед яких і з якими живуть, залежатиме і доля суцільно
закольонізованих теренів (Зелений і Сірий Клин) в даль-
шому майбутньому, за існування української державно-
сте.
Українці виробили здобули на московській імперії
16
велику частину її азійських просторів в часі, коли україн-
ська державність була пригноблена. Але вони здобули
його у високій бородьбі за українську державу проти
Москви, проти московського завойовництва на матірній
землі і на азійських просторах. Бо ні український селянин
ні український націоналіст політичний засланець — що їх
політика московського імперіалізму розкинула далеко по-
за матірною землею не перестали боротися проти
Москви, проти всякого московського панування за своє
визволення. Справжня матірна земля є далеко, Але з нею
лучить українських азійських поселенців — українська
кров, тисячелітня традиція національно-державницьких
змагань і визвольної бородьби.
З українським народом лучить їх велика притягаюча
сила української національної культури й одні і ті самі для
всіх українців культурні, господарські й політичні стрем-
ління. Само життя веде їх в лави борців до одного
великого визвольного фронту проти Москви. Не змінили-
ся ціли українців на нових занятих просторах московської
імперії. Змінилися тільки умовини цієї бородьби, змінився
склад живого людського матерялу, серед якого прий-
шлось українцям організувати сили для повалення мос-
ковського панування.
Москва перечислилась, плянуючи своєю переселен-
ською й кольонізаційною політикою ослабити визвольні
сили українського народу на матірній землі. Втрати які
там завдала не можуть рівнятися із величиною сил, які
здобули українці на азійських просторах втягаючи до
протимосковського фронту другі поневолені народи.
17
ПРИЧИНИ ПОСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ НА КУБАНЬ
Після трагічної поразки Гетьмана І. Мазепи під
Полтавою 1709 р. Петро 1-й наказав зруйнувати Січ. По
зруйнуванні Січі запорожці перебували під татарською
зверхністю в Алешках, що було не легко і козаки прагнули
повернутися на свої „вольності” — до попереднього жит-
тя.
Готуючись до війни з Туреччиною, царський уряд
мусів укласти із запорожцями умову, з якою мало бути
відновлене Запорізьке військо і Січ на терені між Дніпром і
Дністром. В умові тій, було написано, що запорожці
„будуть жити на своїх раніш належних їм землях.
1734 року Запорозьке військо повернулося до колиш-
ніх місць, що воно їх залишило, як рівнож укладено й нові
умови з московським урядом”1).
Не довго тривало таке мирне співіснування з ним
вільного Запорізького війська, хоч воно вважалося за
Умовою з царем, як „Окрема Держава, але під протекто-
ратом московського царя.
Вже підчас війни з Туреччиною, в якій Запорозьке
військо дуже хоробро відбивало наступ турецької армії,
московський уряд плянував зруйнувати після війни і слід
Запорозького війська бачучи таку дисциплінну здібність,
хоч за звитяжність у війні з турками Катерина нагородила
запорожців двома грамотами, висіченими на золотих
скрижалях.
Причиною зруйновання Запорозької Січі було те, що
Січ перешкоджала розвиткові кріпацтва. Катерину охо-
пив жах перед тим що в скорім часі український нарід
здійснить свої прагнення й відновить самостійність Укра-
їни, задумала якнайскоріше усе знищити.
Раптом, 3 серпня 1775 року, Катерина оповістила
маніфестат число 14354, ...Там говорилось, що Запорозька
Січ розоружена, а нарід український залишається дальше
підданцями російському урядові. В ніч 4 січня (старого
стилю) 1775 року, зовсім несподівано Січ була оточена
') Зі збірки О. Панченка відродження Кубані Каліфорнія 1973 р. ст.
25-26.
18
значними силами 2-ї російської армії на чолі з її коман-
диром, генералом Текелій (мадярського походження), що
вимагав піддатися.
У наслідок бурхливої Ради, Запорожці піддалися пе-
реконливим порадам Отамана Кальнишевського. Злік-
відувавши Запорозьку Січ Московщина знищила тим са-
мим останню фортецю української нації, її політичний лад
багату економіку.
Невдовзі царський уряд став роздавати козацькі землі
панам і німцям колоністам, а козаків повертав у кріпаків.
Щоб урятувати військо, його старшину: С. Білий, Чепіга
та А. Головатий стали домагатися від московського уряду
дозволу переселитись в інше місце, Цариця Катерина II,
щоб збутися, дала їм „грамоту” на землю між Озівським
морем та річкою Кубань.
Перед козаками стояла ділема: йти укріпаки, у росій-
ську армію чи на Кубань. Не бажали йти у кріпаки, тяжко
було й позбутися козацтва, тому рушили — на Кубань.
25 серпня, 1792 року чорноморці причалили до старої
Тмутаракані. Пізніше збудовано мистецький памятник: на
невеликій скелі бронза постать козака з прапором.
У 1794 році, в Карасунському куті Кубані, де отабо-
рився Кіш, засновано місто Катеринодар.
Кубань межує з півночі — з донщиною, а на захід
оминається Чорним і Озівським морями. Найбільша ріка
— Кубань (від якої походить і назва країни, випливає з
льодовиків найвищої гори Ельбрус; вона пливе надзви-
чайно мальовничими долинами між-гіря тече на північ, у
напрямі Тамарсько півострова, де ділиться на 2 рукави, з
яких один впадає в Чорне Море а другий в Озівське.
Ріка Кубань утворює зручне сполучення на паропла-
вах із станицями середнього терену Кубано-Чорноморя.
Засоби й шляхи сполучення зі станицями в заболоченій
місцевості західнього терену Кубані було дуже, незручні.
Початки будування козаками із Запоріжжя свого життя
було не легке, де полягли смертю цілі родини від епіде-
мічних хворіб...
Здобувши „право” на життя у ті смутні часи на
болотистому терені Кубані-Чорноморя, козаки подолали
всі перешкоди на шляху розбудови сільського господар-
19
ства, побудували млини, олійниці, на яких було затрудне-
но чимало українських робітників, що тікали від соціяль-
них і національних утисків на У країні, з великими групами
переселялися на Кубань, шукаючи свого порядку або ж
заради покращення свого скрутного матеряльного стану.
РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ В ПОЧАТКАХ НА КУБАНІ
З боку Москви йшли вперті змагання, щоб вирвати
українському народові всяку думку про самостійне дер-
жавне життя, а також, щоб стримати розвиток української
національно-релігійної культури. Український нарід лю-
бив спільну молитву, а переважно жіноцтво, тому найско-
ріше виникнула справа розбудови церков, що зв’язувала
єдність і силу в народі, що тривогою наповняла серця тих
людей, що привязані були до своєї церкви і віри. При
церковних парафіях прагнули якнайскорше творити т.зв.
сестрицтва, а крім сестрицтва, творилися теж релігійні
церковні жіночі товариства. Як сестрицтва так жіночі
товариства мали цілком релігійно-національний харак-
тер. Вони зберігали скарби своєю українською піснею,
голосним укладом виказали в душу й життя нашого
народу у всіх ділянках і стадіях його історичного роз-
витку.
Щойно побудували Церкви, почали вибирати зпоміж
себе здібних до богословської науки, і висьвячень, писали
до Єпископів у місто Тедосію. Але невдовзі в церковно-
релігійному житті почалися обмеження у висвячені свя-
щеників, бо Москва заборонила таку підготовку і вибір
священиків, доручивши Ростовському, а так Старополь-
ському єпископам висвячувати для Кубані священиків,
напихала виключно росіян.
На Кубані не було ще Духовної семинарії. Населенню
заборонялось запрошувати священиків без погодження з
Кошем. То мешканці збиралися на раду з навколишніх сіл
з погодженням з Кошем, аби його керівництво надіслало
священика до щойно збудованої церкви.
Останний Війська Запорозького Петро Калнишевський
рекомендував вихованця Січової школи Івана Висоту,
20
написавши листа Київському митрополитові. З ухвален-
ням такого акту, в травні 1775 року, Висота був призна-
чений туди на парафію.
Московська церква на Кубані завжди була знаряддям
московської зовнішньої і внутрішньої політики. В добі
Петра І, відіграла найбільшу політичну ролю в державно-
му будівництві, в знищенні і національної свідомости
поневолених Москвою народів що-б чим раз більше
зміцнити єдиної неділимої „матюшки Росії”, шукаючи
найтяжчі зазіхання, а найглибші сліди залишало в церков-
ному житті Кубані, Тереку і Дону, тоді згідно з наказом
царського уряду було Козацьку Воронізьку Єпархію, віді-
брано, 2 жіночі і 6 чоловічих, з багатою церковною
утварю, манастирів та підпорятковано їх Московському
„Священому Сінодові”.
ЗАСЕЛЕННЯ, ПРИРОДА, ЛЮДНІСТЬ КУБАНІ.
Територія около 9 мільйонів десятин надзвичайно
родючого чорнозему туди найбільше заселювалася пра-
цьовита маса, а між ними українці, Земля з високим
врожаєм: пшениці, кукурузи, тютюну, бавовни, різної
городини та садових овочів, головно винограду, що култи-
вувався близько у збережа Чорноморського та Озійського
морів, як: Анапа, Геленджик, в околицях Новоросійська, в
станицях — Ключевській, Єйськ, Тамань (нині Красно-
дар) зокрема в станицях — Пашківській, Кримській і інш.
Було дуже поширене на Кубані виноробство з річною
продукцією 200.00 відер високо якісного вина, в чому
прославленого Анапського рислінгу”.
Підсоня Кубані тепле, пересічна температура в січні 2,
а влітку 25 ступенів тепла. Природа довкруги вкриваєся
буйною травою, кущами глоду, терену або карагачем і
дикими цвітами. В літню пору, під час жнив, степовий
вітрець прохолоджує спеку.
Кубань межує — з півночі — з Донщиною, з північно-
го сходу — Старопілля, зі сходу Терська область, на північ
Кутаіс і Абгадія, а на захід оминається Чорним і Озів-
ським морями.
21
Найбільша ріка — Кубань, яка стягає до себе води
всіх річок цієї країни, що пливуть із кавказьких гір на
північ, ділить своїм долішним коритом колишню Кубан-
ську область на дві майже рівні частини: північну, безлісну
із степовим характером, та південню, що обіймає підгіря й
хребет західнього Кавказу; (від ріки Кубань походить
назва країни) бере свій початок з Льодовиків найвищої
гори Ебрус: вона назвичайно мальовнича, тече на північ у
бік Передкавказзя, звідти ділиться на 2 рукави, з яких один
впадає в Чорне Море, а другий в Озівське.
Західний терен Кубані, що межує з Озівським морем
на просторі від Єйська — Ачуєва і Тамаського півострова
(до якого причалили перші полки Запорожжя, на чолі з
полковником Савою Білим) на схід до станиць: Полтав-
ської, Нижньо-Стебілівської, Старо-Джереліївської, по-
криті болотами і плавнями, порослими густим очеретом
та іншими болотними рослинами, розносячи насиченим
гнилим повітрям пропасницю і смертність. На цьому
вохкому місці падали хмари комарів і мошки нещадно
жалили людей і тварин, позбавляючи змоги працювати.
Кубанці — Це не „козацька нація” — а частина
українського народу, зв’язана з українським народом
Географічно (своєю територією), історично (своїм похо-
дженням як нащадки колишніх запорозьких козаків, та
поселенців), мовно й — найголовніше — спільними полі-
тичними змаганнями так давно, що й сьогодні Кубань —
предковічна українська земля, вітка українського народу,
нероздільна частина України, що й засвідчено було в
роках революції.
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК
Мережа господарства скоро розросталася. Сільсько-
господарська культура в скорім часі розвинулась. В роках
1911-1915 на Кубані вже нараховувалося 450.000 госпо-
дарств. Щодо тваринництва найбільше плекали коні, ро-
гата худоба, вівці і інш. Так само вислід сільсько-госпо-
дарства: тут Кубань займала перше місце в колишній
Европейській Росії (за даними професора Огановського).
Вже 1910 році нараховувалось молотарок 3.700, тоді як на
22
Україні, разом з 6-ма губерніями Росії було лише 2.700
молотарок. Крім того, Кубань мала найдосконаліші
сільсько-господарські збиральні машини, у тому числі
комбайни. Також продукція займала поважне число і
місце на Кубані, соняшникові олії, соломасна і поташева.
Вже 1914 році випродуковано на Кубані 109.000 тон олії,
чого вивезено закордон 90%. Майже 99% соломаса, ви-
продуковано, експортувалося за кордон.
В 1914 році функціонувало 10 алябастрових і 3 цемен-
тових виробень, 7,994 різних промислових підприємств з
бігом 36.484.881 рублів річно. Поміж горами багато дере-
ва і мінералів. У районі Майкопа знайдені нафтові джере-
ла, там добувається найкращої якости нафту. Близько
Тамані добувається залізна руда, а по річці Лаба знайдено
золоті розсипи і срібло-олов’яну руду.
Довкола Майкова зеленіють сади, городи, весь про-
стір уквічаний різноманітними рослинами що засвідчують
собою добрий ґрунт високопродукційного промислового
пасічництва.
Організувались торговельні підприємства в яких було
затруднено 19,402 працівників, з них 2.254 кубанських
козаків1)- Головну ролю відіграла у розвиткові торго-
вельно-промислового життя, Кубані, вільна кооперація
Кубано-Чорноморська, що допомогла індивідуальним
козачим господарствам і Товариствам кредитом, сільсько-
господарських машин, інструктажем щодо вільного
господарування. Кооперативні заклади Кубані відіграли
також велику ролю в тих часах будівництві залізничних
шляхів, заснувавши 3 акційних Товариств і таким чином
забезпечили коштами побудову тих шляхів; Чорномор-
ського — Кубанську (а в тому залізничий шлях Кушівка —
станиця Тимошівська) Новоросійська, що були злучені з
морськими портами: на узбережжі Чорного моря —
Туапсе, Озівського моря — Єйський порт Армавір.
') Івасюк Кубань! — Прага.
23
КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНЕ ЖИТТЯ
УКРАЇНЦІВ НА КУБАНІ
Якщо йдеться про зорганізовання українців Кубан-
щини що мали за собою поважну традицію громадської
праці в скорім часі звернули свою увагу на розвиток
українсько-культурно-національний рух Кубані.
Відбували наради, давали доповіді, що давали основу
для народу, над якими ведено дискусію в справі поширен-
ня освіти і шкіл. За статичними даними 1-го шкільного
перепису в 1911 році Кубань посіла перше місце щодо
кількости шкіл дітей шкільного віку і ступення грамотно-
сти.
На 1 січня 1919 року записано так:
1.	Початкових шкіл — 1,113, учнів — 138,228, викладачів
— 3.025.
2.	Вищих початкових шкіл 1 січня 1928 року — 180, учнів —
15,778, викладачів — 1055.
3.	Середніх шкіл — 151, учнів — 1.510.
4.	Професійних шкіл — 124, викладачів — 409, учитель-
ський інститут при 42-х студентах, професорів — 11.
5.	Вищих учбових закладів: Кубанський Політехнічний
Інститут з факультетами: економічний, інженеро-буді-
вельний, електро-механічний, хемічний і сільсько-
господарський. Студентів, 2,665, професорів — 30,
доцентів — 7, і асистентів — 28.
В 1917-18р.р. в деяких статичних школах викладалась
українська мова в тому числі й у колишній військовій
гімназії в станиці Полтавській перетвореній на Кубан-
ський Педагогічний технікум. В 1922-1923 р.р. заходом
Голови Педагогічної Ради, Директора Педтехнікуму, ві-
домого українського патріота і політичного діяча М.
Міхновського в місті Майкоп засновано в 1920 році
українську гімназію ім. Михайло Ю. Панченка, з ініціати-
ви, а наполегливою працею якого й заіснувала та середня
школа.
В Краснодарі, з ініціятиви письменника Гадзінського
утворилась Філія Спілки Українських Письменників
РСФСР, що обслуговувала замежні східньоукраїнські
землі „Село і Місто, на чолі з Костем Буревієм. Зр^ку в рік
попит на українську літературу збільшувався
24
Не зважаючи на не складну політичну ситуацію на
Кубані виростали українські школи, як гриби після дощу.
Оживлялася освіта культурне-національне життя розкри-
вали широкі простори Кубанської землі, а свідоміший
нарід вважав, що на цих диких просторах Кубанської
землі які простелюють визначні шляхи життя в численних
ділянках, повинна знайти якнайскоріше місце культура та
література вважали це своєрідна святиня, яка цінна своєю
працею в народі.
За часів Української Центральної Ради, з розпоря-
дження Генерального Секретаріату Освіти на Кубані над-
силалась література, Т. Г. Шевченка — „Кобзар” Миколи
Вороного — поезії, Т. Чупринки поезії, Олеся Кандиби
збірка поезій, видано 1909 році, О. Фед. Степаненка.) і інш.
З числа періодичної літератури читали в хатах —
Читальнях щоденньої газети, „Нова Рада” — „Народня
Воля” — редактор Ковалевський.
Большевицька преса присвячувала багато уваги Ку-
бані. Майже безпереривно вже від 1918 р. ведеться бо-
ротьба з червоним наїзником, щоб вдержати в своїх руках
ту непокірну протикомуністичну частину українського
народу Кубані, та ні мечем ні вогнем не вдається йому
задушити розбудженої української національної свідомо-
сте нащадка запорозьких козаків.
25
початий до заокеанських країв
Початки нашої еміграції — до Америки сягає десь
около 1870 р. У Америці є багато штийтів, але емігрантів
спроваджували до таких то частин США: Ню-Джерсі,
Іллінойс, Мінесота, Огайо, Каліфорнія, Віргінія, Флори-
да, — добре знані українським емігрантам, в цих місце-
востях копальні вугілля. За всі копальні найкраща Пен-
сельвенія. У ті копальні спроваджували наших емігрантів,
із Закарпаття, Галичини, Буковини Волиня і інших, які
раніш не тільки шахти, а у вічі ніколи небачили вугілля.
Через кілька років у Пенсільвінії вже не було такого місця,
де б українці не працювали як шахтарі, чорнороби. Слідом
за першими українськими колоніями в Шенандоя, Філя-
дельфії, Ольдфорджі, Алегені, Маганой-Сіті, Газальтоні
Кінгстоні, Вільзбері... Це все „знамениті” американські
маленькі шахтарські міста і селища, заселені ірландцями,
неграми, українцями і іншими словянами.
Помимо тяжких часів у США, наші люди пооргані-
зувались в асикураційні Союзи. Першим був Народний
Союз, потім Український Брацький Союз, Католицький
Союз, Український Національний Союз, Культурні орга-
нізації Читальні, Народні Доми, але пізніше перейшли на
клюби при відділах Союзів. У клюбах робили також
українські імпрези. Були і жіночі організації.
Розуміючи чужий край, хоч українські поселенці пра-
цювали тяжко все більше організувались. В історії коопе-
рації записано, що перша кооператива була зоорганізо-
вана 1844 року у Ленкешир, Англія. Але в Америці вже
були кооперативи зоорганізовані у 1840 році. Та вона не
поширилась, бо тоді населення було ще рідко і почалась
індустрія — люди відходили до індустріяльних місцево-
стей. У 1910 р. філянці і чехи зоорганізували кооперативи й
вони добре розвивалися.
Кооперативну організацію між українською іміграці-
єю з США почав перший священик з Галичини о. Іван
Волянський, який приїхав до Шенадоя, Пенсильвінія у
1888 році. Він і д-р В. Сіменович, брат сенаторки Олени
Кисілевської також організували між робітниками крам-
ниці й назвали їх „Народня Торгівля”.
26
УКРАЇНСЬКІ НАСЕЛЕНЦІ У КАНАДІ
Ще перед знесенням панщини в Західній Україні 1848
року, а в східній Україні знесено панщину 1861 р. вже
іміґрували деякі наші люди до Америки, Канади, Бразилії
і Аргентини, а навіть до Боснії і Герциґовини.
Із усіх еміграційних країв, що до них переселювався наш
нарід, чимало виеміґрували до Канади. Слово „Канада” в
очах українців скривало в собі щось дивного й нечуваного.
Найбільше виеміґрувало з Закарпаття. Протягом ба-
гато віків Закарпаття було краєм злиднів, темряви й
безправя. Силоміць відірваний від своєї матері-України,
народ Закарпаття переживав тяжкий режим жорстокої
експлутації й колоніального гноблення.
На Закарпатті угорські загарбники задумали зміцни-
ти свого панування, роздавали все що було награбоване у
знедоленого люду, своїм закарпатським панам, на яких
вони спиралися як на вірних слуг, доля Закарпаття стала
ще тяжчою... Графам, панам, монастирям і багатирям,
належало 70% всієї землі. Життя селян було нестерпно
тяжким, безвихідним *)• Голод злидні й хвороби були тут
постійними гостями. Так, у кінці 1902 р. від Загаття до
Мукачева в 14-ти селах терпіли голод і злидні 7.740 селян,
така сама аналогічна картина була і на Верховині...
За свідченням Е. Девіте, закарпатське населення в
кінці XIX і на початку XX століття мало вигляд убогих
жебраків... „На них одяг пірваний, скаржуться на голод.
Діти не бачили молока. Збирачі податків (начальники
громад) забирали останню корову, останнє теля, останню
козу, чекали на нове зерно, городину. Хліба вистарчало
селянину тільки до різдва.
Про таке тяжке становище народу Закарпаття гово-
риться і в численних народніх піснях, віршах, поемах того
часу. Угорські колонізатори всіма засобами придушували
національну гідність закарпатських українців, відірваних
від своєї землі. Забороняли українську мову — пересліду-
вали, а насаджували угорську. „Угорські реакційні прави-
телі зовсім не рахувались з українською нацією. Закри-
) Канадське наукове товариство ім. Шевченка ч. 9, 1968 р.
27
вали українські школи, переслідували українську культу-
ру. Все робилося для того, щоб тримати українців Закар-
паття у темряві і поневолені.
Найбільшою причиною еміграції були скрайні невід-
радні господарські умовини українських селян, високі по-
датки, ціни на промислові вироби, низькі ціни на сільсько-
господарські продукти, визиск селян, безробіття, зіпхнули
селянина на дно життєвої нужди. Адміністрації цілковита
байдужність держави, низький рівень освіти, брак інду-
стрії та інших галузів господарства які могли б дати
працю у сільському господарстві, робучій силі замало
землі, ситуація селян ставала безвиглядною, одиноким
виходом з ньої могла бути лише еміграція.
Добробут селянина і на Україні і в Галичині, що року
ставав гірший, людей більшало, землі стає дуже мало,
заробітків нема, де роздобути для життя чого треба, а
через те люди мусіли шукати собі кращого життя (вільно-
го життя). Деякі заробіткові емігранти гроша була ціль їх
в більшості і заробіток на поправу господарства та по-
лекшення родинного життя. Однак та заробіткова емі-
грація немогла заповнити найпекучішої проблеми браку
землі, важливого варстату праці українського селянина.
Збільшити земельний фонд можна було тільки поширен-
ням земельної реформи парцеляцею земських посілостей
великих дідичів, але всевладно група цьому противилася.
Щоб здержати еміграцію у Східній Україні, москов-
ський уряд почав пропаганду, що він дає втікачам зачи-
сляючи із Західньої України даром землі, господарські
будинки і все потрібне. Коли ж багато селян перейшли,
московський уряд їм нічого недав, хто міг тікав додому.
Тим збільшило еміграцію до Канади.
ПЕРЕСЕЛЕНЧИЙ РУХ ДО КАНАДИ
Історію Української еміграції до Канади що її запо-
чаткували в 1891 р. Іван Пилипів і Василь Єлиняк селяни
Небилова, Калузького повіту в Галичині, можна поділити
на три періоди: 1) Перша еміграція охоплювала селянську
рільничу людність (де українці здобували перше місце),
2) Друга переселенча фаза поклала основи під організа-
28
ційне життя), 3) Переселення третьої еміграції різнилося
від обох попередніх тим що в ній найшлися представники
всіх українських земель, всіх шарів суспільности з висо-
ким відсотком іміграцій міщан, що з часом поселилися в
містах включаючи в загальноканадське життя. Але третя
іміграція не дописала не зробила то що повинна зробити.
В 1870-их роках розпочалася заробіткова еміграція до
З’єднаних Стейтів Америки. Однак ця еміграції охоплю-
вала переважно середньозаможне селянство, яке могло
рискувати високими коштами транспорту.
Коли в печатках 1890-их років появилися в Галичині
агенти з Бразилії (яка після знесення невільництва опи-
нилася в господарській депресії, спричиненій браком ро-
бітників на плянтаціях), фальшивими Інформаціями по-
трапили обманути легковірних селян, розпочалося масове
переселення до тієї, господарсько-відсталої країни.
В скорім часі виявилося що тисячі емігрантів падали
жертвою нездорового клімату, пошестей, поганих життє-
вих умов, — українська провідна верства, згуртована в
товаристві „Просвіта”, звернула свою увагу на Канаду як
на надійну країну поселення.
Із усіх еміграційних країв, що до них переселювався
наш нарід в очах українського хлібороба, Канада окри-
вала в собі щось дивного й нечуваного. Великанська країна
що своєю величиною рівнялася майже Европі, а своєю
людністю не сягала й п’ять мільйонів, тому то Канада
давала кожному, що бажав працювати на рілі майже за
дармо бо лише за 10.00 доларів що на галицькі гроші
виносило 50 корон — 160 акрів землі! Маючи 160 акрів
землі, або на старокрайову міру 113 моргів, то можна було
гарно й самому вижити й дітей ще добре вивінувати.
Перші вістки про Канаду дійшли до українців від
німців, що виеміґрували до Канади ще перед 1890-тими
роками, тоді зацікавило наших людей Канадою, що
виїхало до неї з цілими своїми родинами. В кінці й аґенти
дуже зацікавили наших людей Канадою. Але не легка це
була справа вирватися нашому українцеві до Канади.
І) Пани, дідичі й великі землевласники, коли довідалися,
що їхня тана робоча сила втікає від них і не можна буде в
короткому часі дістати таного робітника на оброблення
29
їхних великих посілостей то заалярмували зараз австій-
ський уряд, щоб він стримав емігрантів. Почав виходити
один за другим указ, тайними обіжниками порушено ціле
галицьке намісництво, а жандармерія почала виловлю-
вати еміґрнатів, саджати до вязниць і кофіскувати їм
знайдені гроші. Так просидів у в’язниці один з найперших
іміґрантів Іван Пилипівський за це що оповів людям про
великі земельні простори в Канаді, набуття і краще життя
в новій країні.
А мимо цього наш українець викрадався, або вибирав
пашпорт на сезонову роботу до Німмеччини щоб лише
видістатися поза границі свойого краю й виїхати до
вільної країни Канади.
ВАСИЛЬ єлиняк
Перший український іміґрант.
Прибув до Канади 1891 р. з села Неби-
лів, Калузького повіту.
Починаючи з 1896 р. число українських іміґрантів до
Канади зросло від кількох до кільканадцяти тисяч на рік,
осягаючи в 1913 р. 21.600. Українських іміґрантів спрямо-
вано на поселення до західньої Канади. Найголовнішою
точкою для поселенців було місто Вінніпеґ. Відсіль групи
ЗО
переселенців їхали під проводом урядовця на поселення в
призначені околиці. Там голова родини дістав площу на
поселення гомстед, за яку складав оплату 10 доларів, він
зобовязався вичистити пустарі і загосподарити.
Українцям призначувано звичайно гірші землі, кіль-
кадесять миль віддалені від залізниць, закидані камінням
пустарі, підмоклий ліс, або інші невжитки. Праця при
вичищенні ґрунту належала до найважчих. Через те вичи-
щення площі вимагало більше праці і грошевих видатків,
чим це було потрібно на кращих землях.
Землі в вигідному положенні ближче залізниць, нале-
жали до залізничних компаній за них треба було платити
по 3 доляри і більше за один акер, а українські поселенці,
найчастіше були без грошевої суми, у тяжких обставинах.
Д-р Осип Олеськів
Відвідав Канаду в році 1895
і свої спостереження описав у книжечці
„О еміграції”.
Щоб однак мати кращі інформації про переселенчі
можливості в Канаді, вислано туди в 1895 р. одного з
найкращих знавців сільсько-господарства, д-ра Осипа
Олеськова, в товаристві селянина Дорунзяка. Олеськів
31
об’їхав важливі терени призначені для колонізації, зібрав
потрібні інформації, подбав про опіку урядових чинників
для майбутніх українських переселенців та постарався,
щоб у Вінніпезі, призначено для них окремого україн-
ського урядовця. Ним став у наступному році Кирило
Ґеник Березовський, також окремою книжкою „О емігра-
ції” оголосив (1895). Ця книжечка разом з попередньою „О
вільних землях” сталася джерелом інформації про Ка-
наду. Поширенням при помочі читалень „Просвіта” ім. М.
Качковського вона розбудила і зацікавила Канадою ши-
роких шарів селянства у розвитку переселенчого руху.
Починаючи з 1896 р. число українських іміґрантів до
Канади зросло від кількох до кільканадцяти тисяч на рік,
все більше і більше. Найбільше розголосив про Канаду,
професор Осип Олеськів. Товариство „Просвіта” вислало
його 1895-го року до Канади щоб він наочно переконався,
як живеться нашим і чужим переселенцям.
ПЕРШІ УСПІХИ УКРАЇНЦІВ
Початки перших піонерів перебування в Канаді були
правдиво тяжкі. Однак із надією на краще будуче, призви-
чаєний споконвіку до тяжких зусиль, забрався наш україн-
ський піонір до тяжкої праці в новому краї.
Найголовніша річ що від неї розпочинав український
піонір свій „добробут” це було построєння якогось „меш-
кання”. Практично воно зкладалося збудовання буди,
покритої зверху травою, галузям і дернюками. З часом
корчували ліс, під управу землі. З браку гроша, на цьому
господарстві лишав у перших роках жінку з дітьми, а сам
шукав роботи, щоб трохи грошей заробити. Під осінь
вертав домів купував для родини, одіння, обувя, в перших
літах пару волів а відтак пару коней, щоб легше було
обрабляти фарму, й станути з часом самостійним госпо-
дарем.
Життя перших поселенців що осідали в просторих
преріях, по яких до них не ступала людська нога, де
пройшовши сотню і тисячу миль, не зустрівши живої душі,
тільки дебри, було сповнене надзвичайних труднощів,
32
Перша хата українських переселенців
у Канаді. Практично воно здійснилося
збудовання буди, покритої зверху тра-
вою, галузям і дернюками.
великих небеспек, відбивали у своїх піснях. Не один чесний
спостерігач і об’єктивний літописець з числа канадських
істориків був вкрай вражений тим, як живучи в таких
умовах емігранти могли перемагати природу країни.
Плили початкові тяжкі літа. Із кожним днем і роком
щораз то наглядніше почали показуватися успіхи наших
перших іміґрантів. Зазеленіла дика прерія филюючим
збіжам, поперемінювалися малі невигідні ліплянки наших
піонірів у гарні просторі доми, й забудовання, що раз
можна було завважати, як український переселенець щось
відновив, уліпшив і придбав із домашнього скота випле-
кав, а давніший спосіб управи землі ручною роботою
замінено модерною фармарською машинерією.
Кожний рік проявлялася радість нашого піоніра чи
тоді коли він переносився зі старої ліплянки до нового
дому, чи коли замість волів запрягав коні, чи коли доро-
бився нового трактора, чи тоді, коли по довгих, повних
зітхань літах всідав вперше до свойого авта, щоб разом зі
своєю сімєю заїхав скоріше до церкви.
Чужинці прямо очам своїм не хотіли повірити, що
колишні українці прибиті колись галицькою нуждою,
могли закільканадцять літ так далеко поступити під кож-
ним оглядом.
33
Для англійців на початках коли іміґранти приїхали до
Канади, виглядали дивними. Вони відрізнялися своєю
народною ношею, виглядали втомлені й занедбані дов-
гою подорожею, тому й перше враження про них не могло
бути найкращим, а до того вони не знали англійської
мови, не могли розмовитися, а деякі були взагалі негра-
мотні. Ці перші люди зносили великі труднощі.
Треба зрозуміти сильну віру в майбутнє, відвагу і
вартість цих поселенців, що заселили широкі простори
канадської землі. Бо виробити важкою працею кілька
акрів землі, на якій вродилося троха пшениці вони мали
додаткові труднощі везти возом на продаж на далеку
віддаль. Згодом вони дочекалися поліпшити свою долю,
коли 1906 р. через ту околицю проведено Сіенарську
залізницю. її спрямовано з Вінніпегу через Давфин, Кем-
сак, Белтфорд, Веґревил, Брудергайм до Едмонтону, аж
тоді покращала доля нашого поселенця.
Пізніші роки доказали, що ці іміґранти були якраз
найкращим матерялом якого Канада потребувала, бо
тільки такий елемент, фізичний й морально загартований і
стійкий, міг прочистити ліси, висушити мочари, очистити
землю з каміння й зробити її плодючою, побудувати сітку
залізних доріг для кращої комунікації, а всі ці труди
піднесли економічний стан Канади.
РОЗМІЩЕННЯ І ПРАЦЯ УКРАЇНСЬКИХ
ІМІҐРАНТІВ В КАНАДІ ЗРОСТАЄ
Рік за роком підростали діти й виникла необхідна
потреба про освіту. Хто жив близько Стюартборн, там
уже була школа той посилав своїх дітей до тамошньої
школи, але для дальших відалень місцевостей було зада-
леко. Поселенці почали клопотатися будовою шкіл на
фармах.1
В 1902 року приступили до будови шкіл. Працею
займалися самі поселенці вживаючи на матерял обтесані
„лоґи” з місцевого лісу. Протягом трьох років побудовано
дев’ять шкіл: Луківці, Пирч Бенк, Королівка, Шевченко,
Арбака, Буковина, Франко і багато інш. Але ще більша
34
неминуча журба наступала, бо люди мали самі оплачувати
учителів, а тут нема грошей і нема де заробити.
Тодішний шкільний закон у Манітобі, в Саскачевані, в
Альберті, дозволяв двомовні школи, але бракувало україн-
ських учителів. Діти наших іміґрантів ходили до держав-
них шкіл де вчили їх англійські учителі. Діти не розуміли
учителів, а учителі дітей. Поступові українці бачили цю
невимовну затяжну справу і по провінційних виборах в
1903 р. Т. Ястревський, Т. Стефаник домовились з консер-
вативним послом північного Вінніпегу Симсоном Беке-
ром, який жив тут і бачив ті шкільні клопоти, поговорили з
Р. П. Робліном у справі, щоб уряд відкрив двомовний
український семінар. Премєр Р. П. Роблін сказав делега-
там, що він про це думав, бо вже мав деякі інформації, і цю
справу піднесе на першій сесії парламенту. Цей англійсько-
український семінар під Назвою Рутиніян Трейнінг був
Так виглядали перші церкви, що їх бу-
дували українські піоніри в Канаді.
Новозбудована греко-католицька
церква в Кситуан, на
Піс Ривер, Альта в Канаді.
35
відкритий у 1905 році у Вінніпезі, а так перенесено учитель-
ський семінар до Брендону у 1907 році.
Учителями цього двомовного англійсько-українсько-
го семінаря були: Персі Кресей (І. Т. СЕ88¥) мав високу
педагогічну науку в Англії, голова Семінаря був А. Ці-
столм. Учителями українознавства були, Я. Макогін, Д.
Пирч, Т. Ферлей, і пізніше спровадили проф. Петра
Карманського зі Львова. Коли Карманський відійшов, на
його місце став учителем Іван Басараб. Перша українська
школа в Канаді почалася при Колегії (тепер Вінніпезький
університет у 1903 році). За цим манітобським семінарем
пішли Саскачеван і Альберта, але є записки, що вже у 1900
року була двомовна школа у Сифтон, Манітоба, яку
відкрила презвітеріянська місія. Учителями були, Бодруг і
Піхоцький. Школи добре розвивалися, але в виборах до
парламенту Манітоби 1915 року вийшли більшістю посли
ліберальної партії з провідником Норрисом, то лібераль-
ний уряд Манітоби в 1916 році закрив двомовні школи, а
двомовні читанки які прийшли з Англії, які були в пачках
навіть не відкриті — д-р Торнтон, міністер освіти сказав їх
спалити.
По закриттю двомовних шкіл, українська мова, мусі-
ла з конечністю знайти своє приміщення по Народних
домах, Читальнях, чи при церквах.
ОРГАНІЗАЦІЙНІ РЕЛІГІЙНІ ЗМАГАННЯ
УКРАЇНЦІВ
Коли український переселенець забезпечив собі сяк-
так життя, мешкання, їду, одіж, став думати й про забезпе-
ку своєї душі себе і своєї родини. Раз-у раз нагадувалася в
його душі церковця з рідного краю, слова коли організації
його прощали, привіти слова священика коли виправляв у
далеку незнану дорогу із рідного краю й зворушливе
богослуження з його гарним обрядом. Це все бажав наш
переселенець мати біля себе в новій вітчині. Отже однією з
організаційних журб нашого українського іміґранта було
поставити на своїй кольонії, по своїх тодішних силах якусь
церковцю, яка б стала першою сильною релігійною орга-
нізацією у Канаді.
36
Церква та стягала під свої крила наших перших
іміґрантів, вона не давала губитися українцям серед чу-
жого моря. Тут лише у церкві почувався він серед своїх
людей своїм, бо тут мав своє рідне слово, прадідний
обряд, свій віковічний мельодійний спів, бачив свої цер-
ковні братства. Від свойого священика в церкві чув зао-
хоту, щоб і народньо організуватися. 1
В скорім часі біля української греко-католицької
церкви почали також рости Народні Доми. Щоб їх буду-
вати заохочував священик у церкві, заповідав збірки,
помагав своїми поїздками, клопотався, щоб хтось із
ворогів не підсунувся й так не пропало народне майно.
Історія виказує що щасливі були ці люди, що пішли за
радою священика й мали силу збудувати на доброму
статуті Народні Доми. В такому забезпеченому Народ-
ному Домі кипіло народне життя, народня пісня, розпи-
тувалися українці в будуючій пресі, давали заохочуючі
доповіді, прегарні концерти, радісні несподіванки. Із пов-
станням Народних Домів, а в многих случаях навіть і
скоріше, починають появлятися серед наших іміґрантів
„Запомогове Братство св. Николая в Канаді”, яке повста-
ло 11 вересня 1905 р. під проводом О. Гури ЧСВВ. Друге
„Братство св. Івана Милостивого” повстало 6 липня 1911
р. на зорганізовання о. Филипова також при церкві св.
Николая у Вінніпезі. Українці православні також утво-
рили собі „Взаїмну Поміч”, засновану 1921 р. Большевики
оснували й собі „Робітниче Запомогове Товариство” 1922
р. Крім цього існує ще кількадесять менших запомогових
товариств при церковних громадах, як на пр. „Союз
Українських Греко-Католицьких Братств” у Торонті.
Дальшим організаційним розвоєм канадських укра-
їнців це були різного роду кооперативи, торгівлі, спілки
крамниці, злучені споживчі склепи і інші подібні еконо-
мічні організації. До організаційних змагань треба ще
зачислити й „Українську Вчительську Організацію в Ка-
наді”, що її з’їзд відбувся перший раз у Вінніпезі 5 липня
1907 р. Такий сам з’їзд відбувся в Канорі ЗО серпня 1910
року для українських учителів Саскачевану. Такі з’їзди
) Ювілейний календар української Родини 1941 р.
37
о. Нестор Дмитрів
Перший греко-католицький священик,
саме в цих сумних часах, коли тяжко
було дістати священика загостив зі Злу-
чених Держав. Відправив у одній школі
першу греко-католицьку Службу Божу,
що на ній був також присутний римо
католицький Єпископ Лєгаль1.
українських учителів повторювалися що року аж до пер-
шої всесвітньої війни. Також і „У країнський Студентський
Кружок” у Вінніпегу, що поставив собі лучити студентську
молодь міста Вінніпегу був організованим чинником. Такі
студентські кружки під різними іменами існували також в
Саскатуні, Едмонтоні, Йорктоні. Туди можна зачислити й
різні огородничі, рільничі і іншого роду фармерські курси
з’їзди релігійного змагання.
Окрему організаційну ціль поставило собі Товари-
ство Опіки над українськими переселенцями ім. св. Рафа-
їла в Канаді”, основане у Вінніпезі 1925 р. Опікувалося
') Ювілейний календар української родини 1941 р.
38
воно українськими переселенцями, що їхали до Канади, чи
з Канади верталися домів.
Хоч би із цього загального огляду релігійно-націо-
нальної справи канадійських українців, бачимо що греко-
католицька Церква мимо таких численних наступів із
сторони чужих і своїх, вийшла побідницею в Канаді,
згуртувала при собі найкращий український елемент, збе-
регла у своїх вірних й прадідну віру й народність і з
ясними, радіючими очима глядить у будучність.
РОЗВІЙ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Старанням наших переселенців у задержанні україн-
ської культури в Канаді проявлялася у різних видах і
напрямах. Прибувши до Канади українські поселенці
старалися серед канадійських обставин найскорше заще-
пити в своїх дітях українську культуру що вони її здобули
на протязі століть. Самі цією мовою дорожили, хоч у
Канаді змушені були вживати англійську мову, й про дітей
своїх дбали, щоб вони не забували рідної української
мови.
Вже в перших початках пильно стараються про си-
стему „двомовних шкіл”, а здобувають то основують
курси „Рідної Школи”, а відтак будують свої Бурси,
Колегії та Інститути.
Перший розвій української культури зайняв спів. При
українській пісні цвила по народних домах також і україн-
ська драма. Знаходимо замилування до неї в українців вже
на самих початках української іміграції. Перше представ-
лення „Анґонавти” відбулося у Вінніпегу 14 травня 1904 р.
Щораз то частіше показувалися представлення, зразу по
школах, стодолах, а відтак по Народних домах. Такі
представлення підтримували українську культуру серед
іміґрантів, розвеселяли їх, а при тім була нагода зібрати
дещо фонду на якусь народню ціль.1
Український спів найсильніше почав розвиватися при
церквах. Коли збудовано читальні, просвіти, чи народні
') Ювілейний Календар укр. родини 1941 р. річник 2-ий.
39
доми тоді, в них загомоніла широко українська пісня.
Перший вечерок у честь Т. Шевченка є вже започаткований
12.5.1904 р., що відбувся у Вінніпегу. Такі концерти почали
відбуватися щораз то частіше по найдальших українських
кольоніях аж доки не прибрали загального щорічного
явища. Щоб артистично віддати хоральні виступи пов-
стають згодом для церковних цілей „Дяківські Школи” а
також „Диригентські курси”, у Саскатуні й Торонті, а
навіть сталі товариства, як на пр. „Хор Канада” у Вінні-
пегу.
Василь Авраменко вивів на сцену український танок у
правдивій його красі. Коли устроїв два виступи танків у
Вінніпезі, то не лише українці подивляли його мистецьке
виконання, але й англійська преса стрінула ці оба виступи з
найбільшим захопленням, бо побачила досі зовсім не-
знану українську культуру й високе її мистецтво. Працю-
ючи на полі танкового українського мистецтва в Канаді й
Злучених Державах Авраменко в коротці вирішив з вели-
ким завзяттям і відвагою розпочинати вироблення україн-
ської звукової фільми. Перша звукова фільма „Наталка
Полтавка” появилася 1937 році у Каді. Друга „Запорожець
за Дунаєм” появилася 1938 р. заходами канадійських укра-
їнців, була великим здобутком, культурного мистецького
Діла.
Щоб краще зберегти українську культуру, в Канаді
повстала 1932 р. „Канадійська Бібліотека ім. І. Борецько-
го”, де був збір всякі українські видання, листи, фільми,
плити, документи й взагалі все, що відносилося до україн-
ського життя у Канаді.
ЖІНОЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ
У Канаді почали розбудовуватися найскорше, як уже
було згадано Церкви, а так читальні „Просвіти” і Народні
Доми. Коло кожної парафії творилися т. зв. Сестрицтва, а
при українських домах і „Просвітах” організувалися жі-
ночі організації. Як знаходимо, що до суспільної праці в
Канаді взялось жіноцтво.
До найстарших належало Жіноче Товариство св.
40
Тройці та Дівоче Товариство св. Ольги, які були зоргані-
зовані в 1901 р. при першій церковній громаді св. Миколая
у Вінніпезі. У своїх організаціях жіноцтво часто сходили-
ся, на засіданнях збільшили свій заряд, осягали самих
вершин ділання, підготовляли корисні відчити, брали
участь у хорових організаціях, старались піднести розвій
на майбутнє існування українок тут на великій землі
Канади, як національного суспільства.
Діяльність жінок членкинь читальні „Просвіти” дату-
ється з дня 25 листопада 1917 р., коли на засіданню заряду
Читальні Ольга Кулинич поставила на порядок денний
„Організацію Жіночого Аматорського Гуртка”, який мав-
би своїм завданням піднести освіту серед жіноцтва1.
Як сестрицтво, так жіночі товариства були цілком
релігійного характеру. Сильною організацією було
„Українське Жіноче Товариство”, що повстало в 1916 р. у
Вінніпегу при Українському Народньому Домі. З часом
почались організувати по фармах Саскачеван, Манітоба.
В короткім часі найбільшою організацією стала „Жіноча
Громада” у Вінніпезі, яка зорганізувалась в 1922 р. Потре-
бу до праці відчували жінки, і дійшли до переконання, що її
можна осягнути, через об’єднання в одно товариство,
спільну працю українського жіноцтва в Канаді, такою
стала організація „Жіноча Громада”, змагала об’єднати
жіночі товариства в свою організаційну систему як свої
філії.
Організовання українських католицьких жінок про-
ходило значно повільніше. Як тільки оформилося Брац-
тво Українських Католиків в 1932 р. стали більше думати
над організацією для жінок. Ініціятиву в цьому напрямі
винесли жінки з Вінніпегу та Йорктону. На підставі
міжпровінційних конференцій у цих двох осередках у
квітні 1944 року. Утворилася перша домініяльна управа
українських католицьких жінок, що опісля прийняла назву
Ліги Українських Католицьких Жінок. Працею проводи-
ла Марія Дима, Семотюка, Д. Якимищак та інш. Ліґа
Українських Католицьких Жінок в скорому часі розви-
нула всесторонню діяльність серед жіноцтва українсько-
') Нарис Історії товариства читальні „Просвіта”, 1905-1955 р.
41
католицьких парафій. В скорому часі майже в кожній
більшій парафії була створена ЛУКЖ. При кінці 40-их
років організація начисляла коло 200 частин в цілій Ка-
наді. Ліґа Українських Католицьких Жінок зорганізувала
в Канаді три музеї народнього мистецтва, а саме в
Едмонтоні, Саскатуні і Торонті.
Також заповняла сторінками католицькі преси, при-
свячені жіноцтву.
* * *
Комітет Українок Канади створено при помочі Ліги
Католицьких Жінок (ЛУКЖ), що допомогло оформити в
1944 році Комітет Українок Канади, центральне жіноче
представництво, до якого входили всі три домінальні
організації жінок, а це Союз Українок Канади, Організа-
ція Українок Канади та Ліґа Українських Католицьких
Жінок. Комітет очолила голова Ліги ЛУКЖ М. Дима,
приймаючи при тому засаду головства інших, організацій
та інших функцій Комітету Українок Канади. Створений
координаційний центр праці українських жінок Канади,
мали в своїх завданнях, багато специфічних цілей з уваги
на їхні різні статутові завдання.1
До першої екзикутиви Комітету Українок Канади
входили: Марія Ґуляй, Ольга Войценко, Марія Симчин,
Анна Якиміщак, Ганна Мандрика, Марія Печенюк, Пела-
нія Ґеник.
В початках своєї праці Комітет Українок Канади,
візвав українське канадське жіноцтво щоб докласти всіх’
зусиль в плануванні праці. В початках було звернено на
воєнні зусилля та Червоний Хрест. Жіноцтво, об’єднане в
КУК, взяло на себе велику відповідальність в організо-
ванні суспільної допомоги українським скитальцям в
Европі.
Жіночий КУК включився в працю Національної Жі-
ночої Ради, Сейв де Чілдрен фонд, Комюніті Чест, та інші
харитативні установи спільноти. Рік 1944 вирішив та
з’єднав усе жіноцтво під один дипозиційно-координацій-
ний центр. Всі об’єднані в Конгресі Українців Канади. Та
крім згаданих, були в Канаді ще й інші українські жіночі
42
організації, які з різних причин перестали існувати, але в
свій час виконували позитивну роботу.1.
Велика заслуга також провідних українок в Канаді які
були носіями не тільки національних ідей але також
давали напрям і заохочували до організаційної праці.
Ними були: Савеля Стечишин, Марія Дима, Анна Йонкер,
Ганна Мандрика, Євгенія Ситник, Стефанія Савчук і
багато більше.
Читаючи історію українського жіночого руху в сто-
ліття нашого поселення в Канаді є великим доказом, що
ми в Канаді, незважаючи на всякі труднощі, і зорганізу-
вали Всесвітню Жіночу Організацію.
КООПЕРАТИВНА ДІЛЯНКА
Про кооперацію, вже було написано, бо це важливим
для нас всіх згадати про ці може найважніші справи, до
котрих взялися одиниці про розбудову економічно —
кооперативну. Ми читали, що появлялися статті, що
першою кооперативою між українцями в Канаді була
зорганізована в 1930 р. у Вінніпезі, Кооператива „Калина”,
була першою як книгарня, але як споживча, чи якась інша
— багато перед нею вже було зоорганізованих коопе-
ратив, найбільшою з них була Нашонал кооператива
ко.лмт., яку зорганізував Петро Зварич у Веґревіл в 1908
році, мала 7 філій, 1200 членів-уділовців та понад 30.000
оборотного капіталу.
По першій війні ціни на товарах багато знизилися, а
покупці набрали товарів на кредит і в 1921 р. кооперативу
закрили. В Овкборн Ман., Іван Петрушевич, кооператор,
журналіст, який писав про кооперацію, розвідки про
організовані артілі М. Левицьким в Україні, зорганізував
у 1914 р. споживчу кооперативу, яка добре розвинулася,
але у 1925 році закупив її С. Ґереляс, бо не було відповідної
людини на управителя.1
>) „Жіночий Світ” ч. 7-8, 1992 р.
) Витяг з неопублікованої статі автора.
43
Кооперативна крамниця у Етелберт, Ман. уже у 1910
році мала поверх 200 членів і 6,000 оборотного капіталу. У
„Канадійському Фармері” було написано, що кооператива
добре розвивалася і вартосте обороту уже було 15,036,82,
а чистий дохід за 1911 р. був 2,004,41, а люди дуже раділи,
що там недавно повстав склеп. Це властиво кооперативна
філія з Етелберт. У Комарно Ман. заснували фармарі
кооперативний склеп 21 травня 1909 р.
У 1915 році були зорганізовані кооперативні спілки: в
Мондер, Альберта, в Радіссон й Калдері, Саск. і багато
інших кооператив було зорганізовано. У 1932 році зорга-
нізовано опалову Кооперативу Північного Вінніпегу та
1937 року Вестерн Кооперативу індустріальну. Ініціато-
ром і організатором був А. Господин. Пізніше ще зоргані-
зовано в 1940 р. Кредитову Кооперативу Карпатія і Порт
Вінніпег Кредитову Кооперативу Північного Вінніпегу та
інш. кооперативи. Це засвідчує нам, як перші наші імі-
ґранти неписьменні, мало письменні, без знання андій-
ської мови мали ідею економічної самопомочі, але не
мали людей із знанням вести ті організації.
ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА
У серпні 1914 році зударились дві імперії — Росія з
Австрією. До них долучились на поміч їм їхні союзники. Із
цього вийшла Перша світова війна. Росія довший час
вимагала, щоб Австрія недозволила українцям розвину-
тися організаційно, культурно й освітньо.
За Австрії у Галичині була гарно розвинулася „Про-
світа” і „Сокіл” і початки кооперації. І це впливало багато
на Східну Україну, де студенти організували тайні гуртки,
та різні, в формі економічні. Росія підплачувала священи-
ків деяких провідних людей у Галичині, але не помагало,
тому Росія чекала якоїсь нагоди видати Австрії війну,
щоби забрати Західну Україну, щоб знищити українство
Галичини. Але у 1917 р. сама Росія розпалася. В Україні
зорганізувався уряд Українська Центральна Рада, у якій
було більшість членів партійців-соціялістів, які більше
вважали партію як державу. Військові старшини зоргані-
44
зували українську армію з полонених у Австрії і з військо-
вих частин російської армії, від яких було представників
на першому з’їзді у Києві близько від двох мільйонів
війська.
Представники армії вимагали від уряду акції, а в
Петербурзі і в Москві були тоді зорганізовані українські
полки. Прем’єр Центральної Ради В. Винниченко розпу-
стив українську Армію, бо соціалістична держава не
потребує армії. Тоді німці поставили гетьманом України
генерала Скоропадського, а Центральну Раду розігнали
як неактивний уряд. В. Винниченко тайно збирав тих
військових яких розпустив, щоб ішли у повстання проти
Скоропадського. Тоді створився уряд Української Народ-
ної Республіки, якої Отаманом став Симион Петлюра.
Але армія вже зменшена, за той час большевики зоргані-
зувалися сильніше, і українська армія мусіла відступити до
ріки Збруча.
Австрія упала у 1918 р. і Західна Україна захопила
Львів і проголосила себе самостійною Західною Народ-
ньою Республикою. Українська Галицька Армія ще довго
боролася з поляками аж до червня 1919 р. Поляки дістали
сильну поміч від Франції і УГА мусіла відступити за ріку
Збруч, злучилася з армією Української Народньої Респуб-
ліки і прогнали большевиків аж за Київ, але з полудня на
Київ напали армія двох генералів: Диникина і Колчака і
укр. армія мала два фронти.
Як би не тиф, то українська армія була б виграла з
обома ворожими арміями. Тиф підкосив дуже укр. армію.
Ленін своєю хитро-брехливою політикою, щоб за-
держати російську імперію умовив групу його укр. соціа-
лістів симпатиків і вони зорганізували уряд у Харкові, і
назвали Українська Радянська Соціалістична Республіка.
До того уряду увійшли, М. Скрипник, Ю. Коцюбинський,
Гринько, Чубар, Затонський та інші.
Українська Галицька Армія мусіла злучитися з боль-
шевицькою армією, а уряд Народньої Республіки відій-
шов з частиною Армії до Польщі. Деякі частини Армії
УНР перейшли до соціалістичного уряду у Харкові, та
багато письменників. Большевицька Армія скріпилася і
вдарила на Українсько-Польську. Армії зайшли у Гали-
45
чину і Польщу. Але поляки і українці зорганізувалися
вдарили на большевиків і відігнали за ріку Збруч.
Поляки тайно замирилися з большевиками а україн-
ську Армію розоружили і загнали у табори. Частина
українців з отаманом Петлюрою перенеслись з Польщі до
Парижа у Францію.
Ю. Коцюбинський приїхав до Польщі і умовляв
українців щоби верталися в Україну. Багато поїхали в
Україну, але багато лишилися на іміграції. У Відні був на
іміграції уряд Західньої України, були і в Німеччині багато
іміґрантів, — а Найбільша іміграція була військова й
цивільна у Чехо-Словаччині. Коли поляки дали амнестию
іміґрантам, то багато повернули з Чехії до дому, але
багато осталися в Чехії.
Соціялістичний уряд у Харкові якому Ленін російська
комуністична партія багато обіцяли Україні, але як підпи-
сували союз і документи з Росією, обіцянки не додержали.
А за кілька років взагалі знищили договори, а членів уряду
поодиноко всіх ЧЕКА розстріляли. А тоді почали роз-
стрілювати тих старшин і військових які перейшли від
Армії У НР і тих письменників що перейшли до них, також
багато постріляли.
Україна стратила десятки людей, мілійонів розстрі-
ляли а решти вивозили у сибірські тундри, і там загинули у
болотах і морозах.
ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА
Гітлєр зі Сталіном зробили тайні договори, що Со-
вєтський Союз може забрати Західну Україну і балтійські
краї. Коли Німеччина вдарила на Польщу, Червона Армія
захопила Західну Україну. Люди з середньою і вищою
освітою і ріжної професії покидали рідну землю і йшли в
Західну Европу. А коли німці ударили на Совєтський
Союз, тоді вони багато людей з України забирали на
роботи до Німеччини. І з того повстали великі табори
іміграції і Німеччині.
Коли війна закінчилася багато людей повертали в
Україну а котрі нехотіли вертати в Україну, червоно-
46
армійці вилапували як звірят і вивозили до Совєтського
Союзу, багато з них висилали у Сибір. З цих людей багато
лишилися в Німеччині старалися виїхати до різних країв,
Канади, Америки, Бразилії, Аргентини та інших. Тоді
стало дві „іміграції” в Німеччині — насильно вивезені
люди на роботи, і політично самовихідна іміграція.
Мабудь що з нашого народу була найбільша емігра-
ція. Уряди держав нерозуміли того, що завоювавши
другий народ думали що вже можуть його засемелювати і
збудувати свою Імперію. Тимчасом наука доказує, що
людина родиться не переймає тільки від батьків і дідів
прикмети, але іде глибше і до прапрадідів.
Ворожі народи можуть завойовувати і поневолювати
фізично, але душевно ніколи не зломлять. У кожний
вигідний час народ вибухає душевно як динаміт! на це
маємо багато доказів.
Це коротка історія нашої української іміграції.
47
висновки
Зі всіх поселень нашої іміграції, про які тут згадано,
найкраще розвинулися наші заокеанські поселенці: у Злу-
чених Державах і у Канаді. Перші наші іміґранти у
Америці, найбільше працювали у різних місцях углекопів,
а деякі розсіялися на фармах, а інші перейшли до праці до
фабрик, і в різних підприємствах.
У початках тяжко працювали, але мали добрий про-
від, який організував читальні „Просвіти”, крамниці, ча-
сописи а так почали видавати книжечки для читачів.
Зорганізували чотири асікураційні Союзи, а 1918 р. у
Філадельфії, зорганізували Кредитівку, яка перейшла усі
економічно-фінансові кризи і вже існує 74 роки, зібравши
велику суму мільйонів долярів.
Діти, внуки, правнуки, тих перших поселенців покін-
чили середні і вищі науки, дістали добрі посади, і стали
багатими, багатшими, і середняками.
Поселенці в Канаді тропіка відмінно поселилися, бо
більшість осілись на фармах, а інші працювали на желіз-
них дорогах, зорганізували церкви читальні, народні до-
ми, школи і тяжкою працею вивели себе з бідноти із
неволі. Діти, їх внуки і правнуки покінчили середню і
також вищу освіту і зайняли вищі і високі позиції. У цих
країнах немає з поселенців бідних людей.
У той час поселювалися наші іміґранти в Аргентині,
Бразилії, Параґваю і інших країнах, які досі бідні, які не
мали доброго проводу і не зуміли працювати.
48
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІЯЛИ
Петро Беркут — Зелений Клин „Нова Україна”, І. кн. —
1937 р.
М. Всегоренко: (Кубань) ч. І. — 1937 р.
Олесь Панченко — Розгром українського відродження
Кубані
Іван Тесля: Українське населення Канади, Торонто — 1968
рік.
„Канадське наукове товариство ім. Т. Шевченка ч. 9. —
1969 р.
„Ювілейний календар Української Родини — 1941 р.
А. Господин: з книжки початки укр. шкіл в Канаді —
Вінніпег — 1990 р.
„Нарис Історії товариства читальні „Просвіта” — 1905-
1955 р.
„Жіночий Світ”, ч. 7-8 1992 р.
М. Стахів — з історії української іміграції (в Америці)
ДРУКОВАНІ ПРАЦІ К. ЯНКІВСЬКОЇ
1.	Мої Спогади — частина І — 1988
2.	Мої Спогади — частина II — 1989
3.	Мої Спогади — частина III — 1990
4.	Ідея і Чин за Правду IV — 1992
5.	Історія Української Еміграції V — 1992
49

ЗМІСТ
Вступ ............................................ 5
ЗЕЛЕНИЙ КЛИН
1.	Зелений Клин нова Україна...................... 8
2.	Розвиток українсько-культурно національний ...	9
3.	Багацтво Зеленого Клину....................... 11
4.	Сірий Клин.................................... 13
5.	Середньо-Азійський край Сірий Клин ........... 15
6.	Українська кольоніяльна справа................ 16
КУБАНЬ
7.	Причини поселення українців на Кубані ........ 18
8.	Релігійне життя в початках на Кубані ......... 20
9.	Заселення, природа, людність Кубані .......... 21
10.	Економічний розвиток ........................ 22
11.	Культурно Національне життя українців
на Кубані..................................... 24
АМЕРИКА й КАНАДА
12.	Початки до заокеанських країн ............... 26
13.	Українські населенні у Канаді ............... 27
14.	Переселенчий рух до Канади .................. 28
15.	Перші успіхи українців ...................... 32
16.	Розміщення і праця українських іміґрантів
в Канаді зростає.............................. 34
17.	Організаційне, релігійне змагання українців . 36
18.	Розцвіт української культури ................ 39
19.	Жіночі Організації........................... 40
20.	Кооперативна ділянка......................... 43
21.	Перша Світова війна ......................... 44
22.	Друга Світова війна ......................... 46
23.	Кінцеві висновки ............................ 48
51